методичка сам роботи по траннспортному праву


МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
АВТОМОБІЛЬНО-ДОРОЖНІЙ ТЕХНІКУМ
ОДЕСЬКОГО НАЦІОНАЛЬНОГО ПОЛІТЕХНІЧНОГО УНІВЕРСИТЕТУ












МЕТОДИЧНІ ВКАЗІВКИ ДО САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ
курсу „Транспортне право”

для студентів денного відділення IY курсу
для спеціальності 5.100404:
«Організація перевезень і управління на автотранспорті»






















Одеса 2007




Укладач : А.Г. Кожина, викладач І категорії АДТ ОНПУ
Рецензент :












Рекомендовано до використання в навчальному процесі цикловою комісією
Соціально – економічних дисциплін АДТ ОНПУ від 28.08. 2007 р.
Протокол №1.


































Тематичний план самостійної роботи студентів груп
40 ТС,41 ТС дисципліни «Транспортне право».


№ С/Р
Назва тем і тем для програми і самостійної роботи
Кіл год
Види завдань
Форма контролю

1.
Тема 1:Поняття, принципи та система Транспортного права в Україні.
4
Конспект; практичні завдання.
Опитування на семінарі

2.
Тема 2:Транспортні правовідносини
4
Словник;
практичні завдання
Опитування на семінарі

3.
Тема 3: Організаційно-правові засади управління транспортом в Україні.
4
конспект
підручника практик. завдання
Опитування на семінарі

4.
Тема 4: Транспортні правопорушення та юридична відповідальність
4
Використання нормативних актів
Опитування на семінарі

5.
Тема 5:Система органів управління автомобільним транспортом
4
Заповнення претензії
Опитування на семінарі

6.
Тема 6:Поняття договору у праві.
4
Конспект практичні завдання підручника
Опитування на семінарі

7.
Тема 7:Основи автотранспортного права
4
Словник – категорії теми
Опитування на семінарі

8.
Тема 8:Претензії до перевізника, відправника й одержувача вантажів
4
Конспект теми + «практичні цифри»; практичні завдання
Опитування на семінарі

9.
Тема 9:Основи залізничного права
4
Практичні завдання на самопідготовку
Опитування на семінарі

10.
Тема 10:Основи повітряного права
4
Аналіз постанов КМУ , Повітряного кодексу від 4.03.1993.
Опитування на семінарі

11.
Тема 11:Основи морського права
4
Конспект підручника
Опитування на семінарі

12.
Тема 12:Основи річкового транспорту
4
Практичні завдання на самопідготовку
Опитування на семінарі

13.
Тема 13:Правове регулювання трубопровідного транспорту
4
Аналіз господарського кодексу від 16.01.2004р.;
Словник термінів.
Опитування на семінарі




14.
Тема 14:Зобов'язання, які виникли внаслідок заподіяння шкоди при експлуатації транспортних засобів.
4
Складання порівняльної таблиці
Опитування на семінарі

15.
Тема 15:Пред'явлення та розгляд претензій та позовів.
4

Заповнення претензії
Опитування на семінарі


60







Пояснювальна записка
до навчального курсу « Транспортне право».


Економічний прогрес залучає нашу країну до міжнародного розподілу праці, якому супутні міждержавні потоки матеріальних та фінансових ресурсів. Жодна країна не в змозі самостійно забезпечити умови найефективнішого виробництва товарів і послуг. Ці завдання можуть бути успішно вирішеними завдяки міжнародному співробітництву, за допомогою якого можна забезпечити потік необхідних товарів, одержати доступ до нових ринків збуту.
Розвиток транспорту зумовив активізацію національної транспортної політики, чому сприяє унікальне географічне розташування України, що має забезпечити органічне приєднання її до світового співтовариства, передусім, завдяки просуванню на зовнішніх ринках послуг національного транспорту. У зв'язку з цим має місце стійка тенденція до збільшення обсягів міжнародної торгівлі та визначення найоптимальніших вантажопотоків із найменшими витратами.
У цьому контексті вивчення студентами спеціального курсу «Транспортне право» надзвичайно актуальне.

Метою вивчення дисципліни є набуття студентами знань про будову, стан, функціонування транспортної системи України і суб'єктів транспортних правовідносин, правові засади діяльності окремих галузей транспорту (залізничного, автомобільного, повітряного, морського, річкового, трубопровідного) та особливості господарювання транспортних підприємств.
Навчальний курс передбачає вивчення як теоретичних питань юридичного забезпечення діяльності транспорту в цілому, так і окремих його галузей, набуття практичних навичок роботи з нормативно-правовими актами, що регулюють суспільні відносини у сфері надання транспортних послуг, порядок створення окремих суб'єктів господарювання на транспорті, укладення та забезпечення виконання договорів перевезення, юридичної відповідальності за невиконання, порушення чи неналежне виконання зобов'язань суб'єктами транспортних правовідносин, захисту прав та інтересів громадян, які користуються транспортом.

Професійна спрямованість курсу полягає в тому, що «Транспортне право» як навчальна дисципліна виступає інтегрованим курсом, в якому оволодіння нормативним матеріалом передбачає комплекс знань матеріального і процесуального права, вмінь і навичок у застосуванні його норм для юридичного забезпечення господарської діяльності підприємств транспорту .
Навчальний матеріал міцно пов'язаний з чинним законодавством і правозастосовчою практикою.


ЗМІСТ НАВЧАЛЬНОЇ ПРОГРАМИ.

Вступ
Предмет "Транспортне право" його зміст, послідовність вивчення та зв'язок з іншими предметами. Значення предмету, як профілюючої дисципліни при підготовці молодших спеціалістів організаторів перевезень. Рекомендована література для вивчення предмету.

Тема 1. Поняття, принципи та система Транспортного права в Україні. Поняття транспортної діяльності. Місце транспортного права в системі України. Джерела транспортного права. Поняття про основні види джерел транспортного права. Закони та підзаконні акти.

Тема 2. Транспортні правовідносини. Відносини, які регулюють транспортне правом. Матеріальний зміст транспортних правовідносин. Основні зобов`язання за договорами перевезення.

Тема 3. Організаційно-правові засади управління транспортом в Україні. Поняття транспорту і транспортної системи України. Мета, завдання, методи та суб’єкти державного управління транспортом України. Основі напрямки державного управління транспортом України.

Тема 4. Транспортні правопорушення та юридична відповідальність
Поняття та види правопорушень на транспорті. Транспортні злочини. Адміністративні та дисциплінарні проступки на транспорті та відповідальність за їх скоєння. Особливості цивільно-правової відповідальності на транспорті

Тема 5. Система органів управління автомобільним транспортом. Положення про Міністерство транспорту України. Характер взаємовідносин органів управління автомобільним транспортом з підлеглими об’єднаннями та підприємствами. Юридична особа. Поняття юридичної особи.

Тема 6. Поняття договору у праві. Види договорів на автомобільні перевезення. Типовий договір на перевезення вантажів. Навантажування та розвантажуванні рухомого складу автомобільного транспорту, терміни навантажування та розвантажування. Товарно-транспортна накладна, її функції та порядок заповнення, інші транспортні документи .Поняття договору перевезення пасажирів. Права та обов'язки автотранспортних підприємств та пасажирів по договору перевезення пасажирів та багажу. Відповідальність АТП за загублення, нестачу та пошкодження багажу. Відповідальність пасажирів за безквитковий проїзд.
Договір перевезення пошти.. Відповідальність сторін по договору перевезення пошти.

Тема 7. Основи автотранспортного права. Порядок приймання вантажу до перевезень, виконання перевізних операцій.
Порядок передачі вантажів з автомобільного транспорту на інші види транспорту те.
отримування вантажів при прямому змішаному сполученні. Особливості правового регулювання перевезень пасажирів та багажу у прямому змішаному сполученні. .

Тема 8. Претензії до перевізника, відправника й одержувача вантажів, порядок вирішення спорів. Правова основа регулювання цих питань. Вимоги щодо способів фіксації обставин, що можуть служити підставою для матеріальної

Тема 9. Основи залізничного права. Правові основи державного управління залізничним транспортом України. Правове регулювання залізничних перевезень. Претензійно-позовна діяльність на залізничному транспорті.

Тема 10. Основи повітряного права. Правові засади державного управління повітряним транспортом України. Правове регулювання повітряних перевезень. Відповідальність сторін за договором повітряного перевезення.


Тема 11. Основи морського права. Система управління морським транспортом України. Договірні відносини на морському транспорті. Претензійно-позовна діяльність на морському транспорті


Тема 12. Основи річкового транспорту. Договори річкового перевезення. Відповідальність перевізника, відправника та одержувача вантажів.

Тема 13. Правове регулювання трубопровідного транспорту. Особливості правового регулювання трубопровідного транспорту. Правовідносини у галузі трубопровідного транспорту.

Тема 14. Зобов'язання, які виникли внаслідок заподіяння шкоди при експлуатації транспортних засобів.
Загальні підстави відповідальності за заподіяння шкоди. Відповідальність автотранспортної організації за шкоду, заподіяну з вини її працівників. Відповідальність за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної безпеки. Поняття власника джерела підвищеної безпеки. Обсяг, характер та розмір відшкодувань збитків. Обставини, при яких власник джерела підвищеної безпеки звільняється від відшкодування шкоди, або зменшується розмір відшкодувань.
Відшкодування шкоди внаслідок ушкодження здоров'я громадян, та зіпсування рухомого
складу.

Тема15. Пред'явлення та розгляд претензій та позовів. Поняття претензій Претензійний порядок розгляду вимог, які впливають з перевезень. Претензії до автотранспортних підприємств, організацій, які випливають з інших правопорушень. Термін пред’явлення та розгляд претензій. Документи, які повинні бути додані до претензії.
Поняття позовної давнини. Загальні та скорочені терміни позовної давнини. Наслідки минання термінів позовної давнини на стягнення заборгованості між організаціями. Сторони у цивільному процесі. Позивач, відповідач, третя особа.
Позови автотранспортних підприємств та організацій, порядок та терміни їх пред3явлення Позови до підприємств (організацій) транспорту, терміни їх пред'явлення. Документи, я:<: паяються по позовної заяви.

Практичне заняття
Складання претензії. Складання позовної заяви.





































Тема 1. Поняття, принципи та система Транспортного права в Україні.

План :

1.Джерела транспортного права.
2. Поняття про основні види джерел транспортного права.
3. Закони та підзаконні акти.

Мета : з ясувати особливості курсу ;
вивчити джерела транспортного права .


Серед нормативно-правових актів, що є джерелами транспортного права, необхідно виділити закони і підзаконні акти.
Головним джерелом транспортного права є основний закон Конституція України від 28 червня 1996 року, яка закріплює основи державного і суспільного ладу, визначає права усіх суб'єктів права власності і господарювання.
Джерелом транспортного права є низка Законів України, які регулюють відносини, що виникають у транспортній діяльності.
Важливим джерелом транспортного права є цивільне законодавство України. Так, новий Цивільний кодекс України, якій набув чинності зІ.01 .2004 року, містить главу 64 «Перевезення», яка визначає загальні положення про перевезення (ст. 908), поняття договору (ст. ст. 909, 910) та окремі аспекти перевезень. Також Цивільний кодекс України визначив засади відповідальності володільців джерел підвищеної небезпеки (транспортних засобів ст. 1187, 1188), встановив скорочені строки позовної давності по позовах, що випливають із відносин перевезення (ст. 258), ввів поняття «публічний договір» щодо послуг транспорту загального користування (ст. ст. 633, 915), визначив особливості відповідальності на транспортної (ст. 921926), врегулював відносини зберігання (ст. ст. 936, 935, 957,972,. 974, 977), відносини по транспортно-експедиційному обслуговуванню (глава65), відносини найму (оренди) транспортних засобів, зберігання автотранспортних засобів (ст._977). Цивільне законодавство передбачає відповідальність перевізників за невиконання зобов'язань, за витрату, нестачу і пошкодження вантажу або багажу.
До джерел транспортного права також належать певні акти Господарського законодавства України. Господарський кодекс України, який набув чинності з 1.01.2004 року, містить главу 32, всякій регулюється перевезення вантажів як господарська діяльність. Також Господарський кодекс України визначає основні засади господарсько-правової відповідальності, в тому числі на транспорті.
Серед актів транспортного законодавства виділяється Закон України «Про транспорт» від 10.11.1994 року (із наступними змінами і доповненнями ,який визначає правові, економічні, організаційні та соціальні основи діяльності, загальні для всіх видів транспорту в Україні.
Далі необхідно відокремити Закони України, які регулюють окремі підгалузі транспорту. Так, важливим джерелом автотранспортного права є Закон України «Про автомобільний транспорт» від 05.04.2001 р, який визначає засади діяльності автотранспортних підприємств, порядок здійснення господарювання на автотранспорті, вимоги до перевізників, до договорів на перевезення тощо.

30 червня 1993 року Верховною Радою України прийнятий Закон України «Про дорожній рух» який визначає правові та соціальні основи, регулює суспільні відносини у сфері дорожнього руху та його безпеки, визначає права, обов'язки і відповідальність суб'єктів учасників дорожнього руху, органів державної виконавчої влади, об'єднань підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності і господарювання.
Основні правові, економічні та організаційні засади діяльності залізничного транспорту, його відносини з органами державної виконавчої влади, органами самоврядування, іншими видами транспорту, пасажирами, відправниками та одержувачами вантажів, багажу, вантажобагажу і пошти встановлені Законом України «Про залізничний транспорт», який прийнятий Верховною Радою України 4 липня 1996 року.
Джерелом транспортного права є також Повітряний Кодекс_України від 4травня1993 року Із наступними змінами та доповненнями).
Кодекс визначає правові засади діяльності користувачів повітряного транспорту України, державного регулювання діяльності цивільної авіації, господарської і комерційної діяльності авіації; встановлює авіаційні правила; визначає правові положення повітряних суден, аеродромів і аеропортів; нормує порядок сертифікації та допуску повітряних трас, польоти повітряних суден, повітряні перевезення, авіаційні роботи.
Окрім цього, Повітряний кодекс передбачає відповідальність за порушення законодавства, що регулює використання повітряного простору України, відповідальність перевізника, замовника і пасажира за невиконання обов'язків і зобов'язань.
Правові, економічні і соціальні засади діяльності морського транспорту передбачені ще одним джерелом транспортного права Кодексом торговельного мореплавства України, який прийнятий "Верховною Радою України 23 травня"1995 року" (із наступними змінами та доповненнями).
Нарешті, ще один Закон України -«Про трубопровідний транспорт України» від 15 травня 1996 року_ визначає правовий, економічний та організаційний порядок діяльності цього виду транспорту.
Серед законів, які регулюють окремі аспекти транспортної діяльності доцільно виділити Закон України «Про Державну спеціальну службу транспорту» від 05.02.2004 № 1449 - Закон України «Про транспортну – експедиційну діяльність».
До окремої групи Законів України як джерел транспортного права належить законодавство інших галузей права, яке поряд з іншими питаннями регулює також транспортну діяльність.
Так, джерелами транспортного права України є Закон України «Про господарські товариства від 19 вересня 1991 року .Земельний кодекс України та інші, які будуть детально розглянуті в інших темах .
Підзаконні акти.
1.Укази Президента України.
2. Накази міністра транспорту, деяких галузевих міністрів, керівників залізниць, портів та інші акти, прийняті на підставі та для виконання законів.
4.Серед джерел транспортного права особливе місце посідають Статути окремих видів транспорту:
Статут автомобільного транспорту, затверджений постановою КМ УРСР від 27.06.1969 р. № 401.
Статут внутрішнього водного транспорту Союзу РСР, затверджений постановою КМ Радянського Союзу від 15.10.1955 о. № 1801.
Статут залізниць України, затверджений Постановою КМУ № 457 від 6 квітня 1998 р.
До джерел транспортного права належать міжнародні договори укладаються між Україною й іншим країнами з приводу забезпечення міждержавної транспортної діяльності, а також договори між транспортними підприємствами і організаціями України і зарубіжних країн. Це можуть бути як договори, що укладені спеціально для врегулювання правовідносин у галузі транспортної діяльності, так і інші договори, у яких визначаються основні засади правового регулювання цієї сфери.
До таких договорів можна віднести договір про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією від 31 травня 1997 р. та договір про відносини добросусідства і співробітництва між Україною і Румунією від 2 червня 1997 р.
Відповідно до ст. 7 нового Цивільного кодексу України, який набув чинності 1.01.2004 р., до джерел цивільного права віднесено звичай. Тому з певними застереженнями до джерел транспортного права можна віднести звичаї торгового обороту, які стосуються договорів перевезеня , але не суперечать чинному законодавству України. Наприклад, до таких джерел можна віднести Принципи УНІДРУА 1994 року, Правила ІНКОМТЕРМС 2000 тощо.

Нормативно –правові акти .

Конституція України;
Закон України «Про транспорт» від 10листопада 1994 р.;
Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 р.;
Господарський кодекс України від 16 січня 2003 р.

Література .

Гіжевський В. К., Мілошевич А. В. Правове регулювання транспортною системою України. К., 2000. 141 с.
Транспортна система України: Коментар / Вісник податкової служби України, № 42, листопад 2002 р.
Транспортне право України: Навч. посіб. / Демський Е. Ф., Гіжевський В. К., Демський С. Е., Мілошевич А. В. За заг. ред. В. К. Пжевсько-го, Е. Ф. Демського К.: Юрінком Інтер, 2002. С. 650.
Хозяйственное право / В. К. Мамутов, Г. Л. Знаменский, К. С. Хаху-лин и др. / Под ред. Мамутова В. К. К.: Юринком Интер, 2002. С. 721736.
Шульженко Ф. 77., Кундрик Р. С. Транспортне право: Навч.-метод. посіб. для самост. вивч. дисц. К.:КНЕУ, 2004. С. 1927.
Щербина В. С. Господарське право: Підручник. К.: Юрінком Інтер, 2003. С. 339346.


Завдання на самостійну перевірку.


1. Зверніться до Закону України «Про транспорт» від 10 листопада 1994 р. (Відомості Верховної Ради (ВВР), 1994, № 51, ст. 446) і визначте:
Чи використовується у цьому Законі термін «транспортні правовідносини»? Якщо так, то в якій статті, якщо ні, то який близький до нього термін застосовується у Законі?
Зробіть висновок чому саме такі терміни використовує законодавець?
2. Зверніться до Закону України «Про транспорт» від 10 листопада 1994 р. (Відомості Верховної Ради (ВВР), 1994, № 51, ст. 446) і визначте:
Для яких осіб є обов'язковими нормативні акти, які визначають умови перевезень, порядок використання засобів транспорту, шляхів сполучення?

















Тема 2. Транспортні правовідносини.

Мета :сформувати поняття транспортних правовідносин,
Визначити особливості субєктів ,обєктів.
План :
1.Відносини, які регулюють транспортне право.(Об’єкти та суб’єкти )
2. Матеріальний зміст транспортних правовідносин.
3. Основні забов`язання за договорами перевезення.







Власник
транспортного
засобу
Органи державного управління
ПЕРЕВІЗНИК
Управлінські структури
ПЕРСОНАЛ (ЕКІПАЖ)
ТРАНСПОРТНОГО
ЗАСОБУ
Обслуговуючий персонал
Посередник (експедитор, агент)
ОСНОВНІ СУБ'ЄКТИ















ДОГОВІРНІ ЗОБОВ'ЯЗАННЯ НА ТРАНСПОРТІ

Договори перевезення
Договір транспортного експедирування

Основні



Перевезення вантажу
Договори найму (оренди) на транспорті

Перевезення пасажира і багажу





Договір найму (оренди) транспортного засобу

Чартер (фрахтування)



Допоміжні
Договір лізингу транспортних засобів

Надання транспортних засобів і пред'явлення вантажу до перевезення
Договори зберігання



Зберігання речей у камерах схову

Завантаження та вивантаження вантажу





Зберігання речей пасажира під час його перевезення

Особливі



Перевезення у прямому змішаному сполученні
Зберігання автотранспортних засобів

Довгострокові договори


Договори перевезення транспортом загального користування
Договори страхування



Добровільного страхування

Державний контракт, державне замовлення
Обов'язкового страхування





Об'єкти транспортування

Автомобіль
ні шляхи
сполученн

об єктивний склад правовідносин


«Конвенція про перевезення морем пасажирів та їх багажу», Афіни, 13 грудня 1974 року;
«Конвенції про полегшення міжнародного морського судноплавства», Лондон, 9 квітня 1965 року;
Закон України «Про транспортно-експедиторську діяльність» від 1 червня 2004 р.;
Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 р.;
Господарський кодекс України від 16 січня 2003 р.;
Закон України «Про залізничний транспорт» від 4 липня 1996 року;
Закон України «Про трубопровідний транспорт» від 15 травня 1996р.;
Закон України «Про страхування» від 7 березня 1996 р.;
Кодекс торговельного мореплавства України від 23 травня 1995 р.;
Закон України «Про транспорт» від 10 листопада 1994 р.;
«Статут залізниць України», затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 6 квітня 1998 р. № 457;
«Порядок обслуговування громадян залізничним транспортом, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 19 березня 1997 р. №252;










Література :

Транспортне право України: Навч. посіб. / Демський Е. Ф., Гіжевсь-кий В. К., Демський С. Е., Мілашевич А. В.; За заг. ред. В. К. Гіжевсь-кого, Е. Ф. Демського К.: Юрінком Інтер, 2002. С. 2650.
Хозяйственное право / В. К. Мамутов, Г. Л. Знаменский, К. С. Хаху-лин и др.; Под ред. Мамутова В. К. К.: Юринком Интер, 2002. С. 733736.
Шульженко Ф. П., Кундрик Р. С. Транспортне право: Навч.-метод. посіб. для самост. вивч. дисц. К.: КНЕУ, 2004. С. 2845.
Щербина В. С. Господарське право: Підручник. К.: Юрінком Інтер, 2003. С. 343346.
Цивільний кодекс України: Коментар. X.: ТОВ «Одісей», 2003. С. 549559, 618632, 647649.


Практичні завдання для самоперевірки:

1. Проаналізуйте зміст глави 64 Цивільного кодексу України і коментарі до неї.
1.Які договори законодавець відносить до договорів перевезення?
Порівняйте істотні умови цих договорів.
2. Проаналізуйте зміст статей 798801 і 912 Цивільного кодексу України і коментарі до них.
Чим відрізняються істотні умови договору найму (оренди) транспортного засобу від договору чартеру (фрахтування)?
Що є спільного у цих договорах?
3. Проаналізуйте зміст глави 65 Цивільного кодексу України і коментарі до неї.
Які умови договору транспортного експедирування є істотними?
Які особливості виконання договору транспортного експедирування?
Які документи надаються експедиторові



























Тема 3. Організаційно-правові засади управління транспортом в Україні.

Мета : навчити студентів орієнтуватися в організаційних структурах управління транспортом.

План :
Основі напрямки державного управління транспортом України.
Завдання державного управління.
Основні засади виконавчо-розпорядчої діяльності.


Основні напрямки державного управління транспортом України,
- За своїм змістом державне управління транспортом поділяється на дві основні підсистеми: 1.Транспортна політика , основними напрямами якої є:
1.1. Організаційно-кадрова політика держави на транспорті. 1.2. Майнова та інвестиційна політика.
1.3. Фінансово-кредитна політика.
1.4. Податкова політика.
1.5. Тарифна політика.
1.6. Амортизаційна політика на транспорті. 2.Оперативне управління транспортом. 2.1Адміністративно-дозвільна діяльність.
2.2. Державний нагляд.
2.3. Адміністративно розпорядча діяльність.
Завдання державного управління реалізуються в процесі повсякденного функціонування органів управління, зв'язаних з підприємствами
транспорту управлінськими відносинами. Державне управління діяльністю транспорту здійснюється
перш за все шляхом проведення та реалізації економічної і соціальної політики, включаючи надання дотацій на пасажирські перевезення
Держава встановлює тарифи, на транспортні послуги відповідно до законодавства України. Рівень тарифів на транспорті визначається згідно з нормативними витратами на одиницю транспортної роботи, рівня рентабельності та оплати податків. Розрахунки із споживачами послуг транспорту загального користування проводяться на основі чинних тарифів у порядку, визначеному кодексами (статутами) окремих видів транспорту та іншими актами законодавства України.
Відшкодування збитків від безплатних перевезень пільгових категорій громадян регулюється нормативними актами Кабінету Міністрів України.
Збір за користування шляхами сполучень України транспортними засобами іноземних власників і плата за транзитні перевезення здійснюються в порядку, що встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Особливий режим майна підприємств транспорту проявляється у встановленому особливому порядку набуття та реєстрації прав на транспортні засоби (Цивільний кодекс України визначає транспортні засоби як джерела підвищеної небезпеки, як майно, на яке поширюються режим нерухомого майна (ст. 181) і підвищені вимоги щодо технічного стану цього майна та умов експлуатації). Транспортні засоби, споруди, фінансові ресурси, устаткування транспорту, шляхи сполучення, закріплені за підприємствами, об'єднаннями, установами та організаціями Міністерства транспорту України, є загальнодержавною власністю і належать до єдиної транспортної системи. У загальнодержавній власності можуть також перебувати транспортні засоби, споруди, устаткування транспорту, закріплені за підприємствами, об'єднаннями, установами та організаціями інших міністерств і відомств (відомчий транспорт).
Транспортні засоби, споруди, фінансові ресурси, устаткування транспорту та дорожнього господарства, закріплені за підприємствами, установами та організаціями місцевих рад, належать до комунальної власності.
Транспортні засоби, споруди, устаткування транспорту можуть перебувати у власності підприємств, об'єднань, установ, органів та громадян.
Транспортні засоби, які належать транспортним підприємствам та особам, які здійснюють їх експлуатацію, повинні відповідати вимогам безпеки, охорони праці та екології, державним стандартам, мати відповідний сертифікат.»
Правовий режим земель транспорту має спеціальне регулювання. Землями транспорту визнаються землі, надані в користування підприємствам і організаціям транспорту згідно з Земельним кодексом України для виконання покладених на них завдань щодо експлуатації, ремонту, вдосконалення і розвитку об'єктів транспорту.
Основні засади виконавчо-розпорядчої діяльності визначаються чинним законодавством, зокрема, Господарський кодекс
накреслив у ч. 2 ст. 12 засади управління господарською діяльністю взагалі, у т. ч. і транспортною діяльністю; Господарський кодекс засобами регулюючого впливу держави на діяльність
суб'єктів господарювання визначає: - державне замовлення, державне завдання;
-ліцензування, патентування і квотування;
сертифікацію та стандартизацію;
застосування нормативів та лімітів;
регулювання цін і тарифів;
надання інвестиційних, податкових та інших пільг;
надання дотацій, компенсацій, цільових інновацій та субсидій.
Запроваджено режим ліцензування транспортних послуг. Ліцензування вирішує такі завдання: забезпечення безпеки і надійності роботи транспорту; обмеження монополізму та розвиток конкуренції; створення рівних умов для розвитку господарської діяльності підприємств транспорту. Ліцензії на здійснення транспортної діяльності видаються Міністерством транспорту України та іншими уповноваженими на це органами в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України та Міністерством транспорту та зв'язку України.
Особливе місце у наглядовій діяльності держави на транспорті
який здійснюється в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Питання безпеки руху транспортних засобів на території України, пов'язані з діяльністю транспорту інших держав, регулюються на основі норм, прийнятих в Україні, та міжнародних договорів України (Конвенція про тривалість робочого часу і відпочинку на дорожньому транспорті № 67 від 28.06.1939 р.).
Перевезення пасажирів і вантажів повітряним, а в окремих випадках й іншими видами транспорту, підлягають обов'язковому контролю на відповідність їх вимогам безпеки.
Під безпосереднім державним контролем знаходиться охорона громадського порядку, забезпечення особистої безпеки громадян, захист їх прав, свобод і законних інтересів, запобігання правопорушенням та їх припинення, виявлення і розкриття злочинів, розшук осіб, які їх вчинили, захист власності від злочинних посягань, державний пожежний нагляд на транспорті забезпечуються органами Міністерства внутрішніх справ України при сприянні , підприємств транспорту.


Нормативно – правові документи .
Закон України «Про Державну спеціальну службу транспорту» від 5 лютого 2004 р.;
Закон України «Про транспорт»від 10 листопада 1994 р.;
Указ Президента України № 811/2004 від 16 червня 2004 року «Про утворення Міністерства транспорту та зв'язку України»;
Указ Президента України №678/2000 від 11 травня 2000 року «Про Положення про Міністерство транспорту України»;
Указ Президента України № 1572/99 від 15 грудня 1999 року «Про систему центральних органів виконавчої влади»;
Указ Президента України № 1573/99 від 15 грудня 1999 року «Про зміни у структурі центральних органів виконавчої влади»;
Постанова Кабінету Міністрів України № 1190 від 8 вересня 2004 року «Про утворення Головної державної інспекції на автомобільному транспорті»;
Постанова Кабінету Міністрів України № 1698 від 14 листопада 2000 р. «Про затвердження переліку органів ліцензування»;
Постанова Кабінету Міністрів України від 17 серпня 1995 р. № 656 «Про вдосконалення системи ліцензування внутрішніх і міжнародних перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом»;
Постанова Кабінету Міністрів України № 135 від 22 лютого 1995 року «Положення про державне регулювання цін (тарифів) на продукцію виробничо-технічного призначення, товари народного споживання, роботи і послуги монопольних утворень»;
Постанова Кабінету Міністрів України № 733 від 21 жовтня 1994 року «Про ціноутворення в умовах реформування економіки»;
Постанова Кабінету Міністрів України № 106 від 22 лютого 1994 року «Про забезпечення охорони вантажів, що перевозяться залізничним транспортом»;
Постанова Кабінету Міністрів України від 4 червня 1994 р. № 360 «Про повноваження на встановлення тарифів на послуги транспорту»;
Постанова Кабінету Міністрів України № 83 від 2 лютого 1993 р. «Про порядок збору та використання коштів для фінансування витрат, пов'язаних з будівництвом, реконструкцією, ремонтом і утриманням автомобільних доріг загального користування».

Практичні завдання :
1. Проаналізуйте зміст Концепції реформування транспортного сектора економіки, яка затверджена Постановою Кабінету Міністрів України від 9 листопада 2000 р. № 1684.
1) Які мета та завдання Концепції?
2) Розкрийте зміст основних напрямів Концепції.
2. Зверніться до чинного законодавства України і визначте:
1) Який нормативно-правовий акт містить норми з державного управління у сфері перевезення небезпечних вантажів?
2) Які державні органи здійснюють державне управління в сфері перевезення небезпечних вантажів?
3. Зверніться до чинного законодавства України і визначте:
1) Які нормативно-правові акти регулюють функціонування транспорту в особливий період?
2) Які державні органи здійснюють управління транспортом , особливий період ?
Література :
Гіжевський В, К., Мілошевич А. В. Правове регулювання транспортною системою України. К.: 2000. С. 1298.
Мякенькая Н. Минтранс Украйни: 10 лет становлення / Весь транспорт. _ 2001. № 8. С. 2026.
Транспортне право України: Навч. посіб. / Демський Е. Ф., Гіжевський В. К., Демський С. Е., Мілошевич А. В.; За заг. ред. В. К. Гіжевсь-кого, Е. Ф. Демського. К.: Юрінком Інтер, 2002. С. 5198.
Шульженко Ф. П., Кундрик Р. С. Транспортне право: Навч.-метод. посіб. для самост. вивч. дисц. К.:КНЕУ, 2004. С. 4556.
Хозяйственное право / В. К. Мамутов, Г. Л. Знаменский, К. С. Хаху-лин и др.; Под ред. Мамутова В. К. К.: Юринком Интер, 2002. С. 721736.

Тема 4. Транспортні правопорушення та юридична відповідальність .
План:

1. Особливості цивільно-правової відповідальності на транспорті.
2.Суб'єктивна сторона транспортних злочинів.
3. Особливості цивільно-правової відповідальності на транспорті.

Мета :ознайомити студентів з видами та структурою правопорушень.



Чинне кримінальне законодавство містить у собі групу норм, які передбачають відповідальність за злочинні посягання на безпеку руху і експлуатацію різних видів транспорту.
У Кримінальному кодексі України законодавець виділяє їх в окремий розділ «Злочини проти безпеки руху та експлуатації транспорту». Крім того, деякі склади злочинів передбачають зв'язок з транспортом як кваліфікуючу ознаку
Згідно з чинним Кримінальним кодексом України систему транспортних злочинів утворюють наступні склади злочинів:
Стаття 276. Порушення правил безпеки руху або експлуатації залізничного, водного чи повітряного транспорту;
Стаття 277. Пошкодження шляхів сполучення і транспортних засобів;
Стаття 278. Угон або захоплення залізничного рухомого складу, повітряного, морського чи річкового судна;
Стаття 279. Блокування транспортних комунікацій, а також захоплення транспортного підприємства;
Стаття 281. Порушення правил повітряних польотів; * Стаття 282. Порушення правил використання повітряного простору;
Стаття 283. Самовільне, без нагальної потреби, зупинення пої'зда;
Стаття 284. Ненадання допомоги судну та особам, що зазнали лиха;
Стаття 285. Неповідомлення капітаном назви свого судна при зіткненні суден
Стаття 286. Порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керують транспортними засобами;
Стаття 287. Випуск в експлуатацію технічно несправних транспортних засобів або інше порушення їх експлуатації;
Стаття 288. Порушення правил, норм і стандартів, що стосуються убезпечення дорожнього руху;
Стаття 289. Незаконне заволодіння транспортним засобом;
Стаття 290. Знищення, підробка або заміна номерів вузлів та агрегатів транспортного засобу;
Стаття 291. Порушення чинних на транспорті правил;газо- та нафтопродуктопроводів.
Підкреслимо, що основною умовою віднесення зазначених складів злочинів до цієї групи є єдиний їх родовий об'єкт: суспільні відносини в сфері безпечної роботи транспорту або суспільна небезпека.
Деякі з названих норм мають бланкетні диспозиції;
Під поняттям «наслідки» необхідно розуміти нещасні випадки з людьми (спричинення потерпілому середніх або тяжких тілесних ушкоджень, а також смерті); катастрофи (зіткнення рухомого складу або суден, повне чи часткове затоплення судна, викидання на берег, посадка на мілину, якщо це спричинило каліцтво або смерть членів екіпажу або пасажирів чи призвело до знищення або істотного пошкодження локомотивів, рухомого складу, шляхів сполучень, повітряних, річкових, морських суден); аварії (зіткнення суден, сходження потягів з рейок, інші аварійні випадки, які не призвели до загибелі людей, але заподіяли значну шкоду чи істотні порушення роботи експлуатації суден; Повітряного транспорту).

Суб'єктивна сторона транспортних злочинів може характеризуватись і необережною виною, серед яких порушення правил безпеки руху та експлуатації транспорту особами, які керують транспортними засобами (ст. 286 КК України); випуск в експлуатацію технічно несправних транспортних засобів або інше порушення їх експлуатації (ст. 287 КК України); порушення правил, нормі і стандартів, що стосуються гарантування безпеки дорожнього руху (ст. 288 КК України); порушення діючих на транспорті правил (ст. 291 КК України)) особа передбачає можливість настання суспільно небезпечних наслідків, але легковажно розраховує на їх відвернення або не передбачає можливості настання таких наслідків, хоч повинна була і могла їх передбачити.
Суб'єктивна сторона самовільної, без потреби, зупинки поїзда (ст. 283 КК України) характеризується як умисною, так і необережною виною. Якщо особа мала умисел скоїти вбивство іншої особи, нанести їй тілесні ушкодження, знищити або пошкодити державне чи колективне майно і при цьому планувалося застосування транспортного засобу, то такий злочин не може бути віднесеним до транспортних і винний повинен притягатися до відповідальності за відповідними статтями Кримінального кодексу України.
Суб'єктами транспортних злочинів можуть бути особи, які або керували транспортними засобами, або займалися їх експлуатацією чи ремонтом, або знаходилися в сфері дії транспортних засобів і були зобов'язані виконувати встановлені правила безпеки. Тобто суб'єктами цих правопорушень можуть бути як робітники відповідних видів транспорту, так і інші особи, як громадяни України, так і іноземці, а також особи без громадянства.
До кримінальної відповідальності за транспортні злочини можуть притягатися фізичні осудні особи, яким на момент вчинення злочину виповнилося 16 років. Згідно зі ст. 22 Кримінального кодексу України у деяких випадках, а саме: пошкодження шляхів сполучення і транспортних засобів (ст. 277), угон або захоплення залізничного рухомого складу, повітряного, морського чи річкового судна (ст. 278), незаконне заволодіння транспортним засобом (частини друга, третя ст. 289), суб'єктами злочину можуть бути фізичні осудні особи 14-річного віку.
Проте, хоч законодавець і визначив, що по більшості транспортних злочинів суб'єктами можуть бути фізичні особи, що досягли 16-річного віку, окремим транспортним злочинам притаманний
спеціальний суб'єкт працівник залізничного, водного, повітряного транспорту (машиніст, черговий по станції, капітан, штурман, пілот та інші) або працівники державних і громадських організацій, на яких чинними інструкціями чи правилами, відповідними розпорядженнями або в зв'язку із займаним ними посадовим становищем покладена відповідальність за технічний стан чи експлуатацію транспортних транспортних засобів (ст. 287 КК України випуск в експлуатацію технічно несправних транспортних засобів), які можуть обіймати ці посади лише з 18-річного віку. Тільки при наявності усіх зазначених аспектів злочин може бути віднесеним до групи транспортних. Які особливості кримінального покарання за транспортні злочини? Загальні мета і принципи його призначення визначені в Кримінальному кодексі України. Цими ж загальними положеннями чинного законодавства керується і суд при призначенні покарання за транспортні злочини. Конкретизація мети і принципів покарання відбувається при визначенні винній особі міри покарання за конкретний злочин. Виходячи з цього, на стадії призначення покарання виникають не тільки проблеми, притаманні для всіх злочинів, а й ті, які характерні для окремих їх груп.
Зокрема, при розгляді кримінальних справ про транспортні злочини суд, призначаючи винній особі міру покарання, враховує мету загальної і спеціальної привенції, яка досягається за допомогою санкцій статей Кримінального кодексу України.
Переважна більшість санкцій статей про транспортні злочини мають альтернативний характер, а саме: в ст. 292 КК України пошкодження об'єктів магістральних нафто-, газо- та нафтопродуктопроводів; в ст. 283 КК України самовільне, без нагальної потреби, зупинення поїзда; в ст. 279 КК України блокування транспортних комунікацій, а також захоплення транспортного підприємства альтернативними є тільки санкції першої частини цих статей.
За транспортне правопорушення (в інших випадках за вчинення транспортних злочинів, що призвели до нещасних випадків з людьми, їхньої загибелі, заподіяння тяжких тілесних ушкоджень чи інших тяжких наслідків) закон передбачає застосування до злочинця покарання від позбавлення волі до виправних робіт та штрафу.
Окрім цього, за ряд злочинів передбачена відповідальність у вигляді позбавлення права займати певні посади, пов'язані з відповідальністю за технічний стан або експлуатацію транспортних засобів чи права керувати транспортними засобами.
За порушення правил міжнародних польотів, пошкодження об'єктів магістральних нафто-, газо- та нафтопродуктопроводів, угон або захоплення залізничного рухомого складу, повітряного, морського чи річкового судна може бути призначене додаткове покарання конфіскація повітряного судна (у першому випадку) чи майна. Це дає змогу в процесі судового розгляду справ про транспортні злочини та призначення покарання особам, що їх скоїли, втілювати у практику принципи індивідуалізації покарання, оскільки кожен такий злочин має свої специфічні особливості, відмінний від інших злочинів ступінь суспільної небезпеки, соціальну особливість суб'єкта (йдеться про скоєння транспортного злочину особами, для яких практична дія чи бездіяльність була випадковим епізодом).
У Постанові Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами України законодавства про транспортні злочини» з цього приводу зазначається, що при призначенні покарання слід виходити не тільки з наслідків, що настали, а враховувати і характер та мотиви допущених порушень правил безпеки руху і експлуатації транспортних засобів, ставлення винного до цих порушень, його поведінку після вчинення злочину, вину інших осіб (водіїв інших транспортних засобів, пішоходів, осіб, які відповідають за технічний стан транспортних засобів і правильну їх експлуатацію та інше), а також особу винного й інші обставини, що пом'якшують та обтяжують відповідальність.
Необхідно особливо акцентувати увагу на такому виді покарання, як позбавлення права займати певні посади або займатися певною діяльністю на строк до 5 років.
Якщо транспортний злочин вчинено особою, що перебувала в стані сп'яніння, то ця обставина у відповідності до Кримінального кодексу України може бути визнана судом як така, що обтяжує відповідальність винного.

4.2. Адміністративні та дисциплінарні
проступки на транспорті та відповідальність за їх скоєння
Адміністративні проступки на транспорті за кількістю протиправних проявів є найбільш розповсюдженими серед всіх інших адміністративних правопорушень. Тільки за порушення правил дорожнього руху щорічно в Україні притягається до відповідальності близько 9 млн правопорушників.
Особливістю застосування інституту адміністративної відповідальності в транспортній сфері є те, що диспозиції багатьох правових норм, як і в кримінальному праві є бланкетними, тому при їх застосуванні необхідно звертатися до різних положень та джерел технічного характеру, до змісту окремих технічних норм, які встановлюють правила експлуатації та користування тими чи іншими видами транспорту. Інколи в цій сфері діють і змішані, так звані техніко-юридичні норми.
На відміну від Кримінального кодексу України, в процесі кодифікації адміністративного законодавства відпрацьована чітка система транспортних проступків. Відповідальність за них передбачена у главі 10 Кодексу України про адміністративні правопорушення (КпАП) «Адміністративні правопорушення на транспорті, у галузі дорожнього господарства і зв'язку».
До транспортних проступків законодавцем віднесені:
порушення правил безпеки руху і експлуатації на залізничному, повітряному, морському і річковому транспорті (ст. ст. 109, 111,113, 116,1162 КпАП);
порушення правил користування засобами залізничного, морського і річкового, автомобільного та електротранспорту (ст.ст. ПО, 112,115, 119,134,135, КпАП);
порушення правил пожежної безпеки на залізничному, повітряному, морському і річковому транспорті (ст. 120 КпАП);
-порушення водіями правил безпеки руху і експлуатації транспортних засобів (ст. ст. 121, 121і, 122, 122Г, 1222, 1223, 123, 124, 125, 132 КпАП);

При кваліфікації транспортних правопорушень із матеріальними складами необхідно встановлювати причинний зв'язок між протиправними діяннями і наслідками, що наступили (наприклад, порушення правил дорожнього руху пішоходами, велосипедистами, їздовими й іншими людьми, що призвело до пошкодження транспортних засобів, вантажів, доріг, дорожніх та інших споруд.
Із суб'єктивного боку, адміністративні правопорушення на транспорті характеризуються як умисною виною, так і виною формі необережності. Причому, намір буває, як правило, побічним. Тільки незначна частина цих проступків скоюється умисно. У більшості випадків транспортні проступки скоюються з необережності, тобто коли особа передбачала можливість настання шкідливих наслідків своїх протиправних дій, але легковажно розраховувала на їх відвернення або не передбачала можливості настання таких наслідків, хоч повинна була і могла їх передбачити. Ця форма вини характеризується відсутністю належної уваги
та обережності.
Суб'єктами даної групи адміністративних правопорушень є фізичні деліктоздатні особи (громадяни України, іноземці і особи без громадянства) 16-річного віку. Серед них необхідно виділити так званих спеціальних суб'єктів: водіїв; пішоходів; їздових велосипедистів; власників транспортних засобів та осіб, які ними керують; судноводіїв; службових осіб, відповідальних за технічний стан та експлуатацію транспортних засобів, організацію руху та технічний стан шляхів, шляхових споруд, баз для відстою маломірних суден; неповнолітніх від 16 до 18 років; військовослужбовців та осіб рядового і начальницького складів органів внутрішніх справ.
Серед адміністративних стягнень, передбачених за скоєння транспортних проступків, застосовується попередження, штраф, позбавлення права керування транспортними засобами від трьох до шести місяців (ч. І ст. 122і, ст. 124, ч. І ст. 132 КпАП); від шести місяців до одного року (ч. II ст. 122і, ч. III ст. 123 КпАП); до одного року (ч. IIIII ст. 116, ч. IV ст. 122 КпАП); від одного до двох років (ч. І ст. 130 КпАП); від одного до трьох років (ст. 1222, ч. III ст. 130, ч. І ст. 131 КпАП); від двох до трьох років (ч. II ст.
130 КпАП).
В окремих випадках можуть бути застосовані оплатне вилучення транспортних засобів (ч. V ст. 121, ч. II ст. 130 КпАП) та конфіскація предметів (ч. III ст. 133, ч. II ст. 1112 КпАП).
Посадові особи, до службових обов'язків яких входить дотримання і забезпечення встановлених правил, за порушення останніх несуть підвищену адміністративну відповідальність.
У разі вчинення транспортних проступків неповнолітніми від 16 до 18 років (ст. 121127, ч. ІII ст. 130 КпАП) вони підлягають адміністративній відповідальності на загальних підставах. Але У відповідності до ст. 24і КпАП до неповнолітніх можуть бути застосовані: а) зобов'язання публічно або в іншій формі просити вибачення у потерпілого; б) попередження; в) догана чи сувора догана; г) передача неповнолітнього під нагляд батькам або особам, що їх заміняють, або під нагляд педагогічному чи трудовому колективу за їх згоди, а також окремим громадянам на їх прохання.
У деяких випадках відповідно до ст. 21 КпАП особи, що скоїли транспортні проступки (ч. І ст. 129, ч. ІII ст. 130 КпАП), можуть бути звільнені від адміністративної відповідальності з передачею матеріалів на розгляд товариського суду, громадської організації чи трудового колективу, якщо з урахуванням характеру скоєння правопорушення і особи правопорушника до нього доцільно застосовувати міру громадського впливу.
Згідно зі ст. 12 КпАП військовослужбовці та особи рядового і начальницького складів органів внутрішніх справ за скоєння транспортних проступків несуть відповідальність за дисциплінарними статутами. Виключенням є порушення або невиконання норм і стандартів стосовно забезпечення безпеки дорожнього руху, невиконання приписів про усунення порушень таких правил, норм і стандартів (ст. 128 і КпАП), коли вони несуть адміністративну відповідальність на загальних підставах.
Правомочними суб'єктами адміністративно-юрисдикційних повноважень у справах цієї категорії виступають: керівники органів управління залізничного (ст. 224 КпАП), морського (ст. 225 КпАП), річкового (ст. 226 КпАП), повітряного (ст. 228 КпАП), автомобільного і електротранспорту (ст. 229 КпАП); державної інспекції з маломірних суден (ст. 227 КпАП); адміністративні комісії органів місцевої виконавчої влади (ст.ст. 218, 219 КпАП); районні (міські) суди (судді) (ст. 221 КпАП); начальники органів внутрішніх справ і їх заступники, начальницький та інспекторський склади державної автомобільної інспекції, дорожньо-патрульної служби, дорожньої міліції (ст. 222 КпАП); головний державний інспектор України з пожежного нагляду та його заступники, старші державні та державні інспектори з пожежного нагляду (ст. 223 КпАП).
Дисциплінарна відповідальність працівників транспортної галузі встановлюється за загальними положеннями трудового права України. Проте є деякі особливості, обумовлені специфікою транспортної діяльності, яка висуває особливі вимоги щодо підтримання порядку на транспортному засобі особливо під час його руху. Наприклад, стаття 65 Кодексу торговельного мореплавства України від 23 травня 1995 року встановлює, що розпорядження капітана судна в межах його повноважень повинні беззаперечно виконуватися всіма особами, які перебувають на судні. У разі невиконання законних розпоряджень капітана ким-небудь з осіб, які перебувають на судні, капітан вживає щодо цих осіб необхідних заходів. Так, капітан судна має право застосовувати заходи заохочення і накладати дисциплінарні стягнення на осіб суднового екіпажу аж до усунення від виконання службових обов'язків у випадках і в порядку, передбачених чинним законодавством України про працю. Якщо дії особи, яка перебуває на судні, не містять кримінально-караного діяння, але загрожують безпеці судна або людей і майна, що на ньому перебувають, капітан судна має право ізолювати цю особу в окремому приміщенні. Поряд з цим передбачається, що за незаконне утримання в окремому приміщенні або інше перевищення повноважень щодо підтримання порядку на судні капітан несе відповідальність згідно з чинним законодавством України.


4.3. Особливості цивільно-правової відповідальності на транспорті.
Цивільно-правові делікти на транспорті мають специфічний об'єкт посягання майнові відносини і виражаються в порушенні або невиконанні транспортних зобов'язань.
Цивільно-правова відповідальність, у тому числі і відповідальність за порушення транспортних зобов'язань, полягає в застосуванні до правопорушника (боржника) в інтересах іншої особи (кредитора) встановлених законом або договором санкцій майнового характеру: відшкодування збитків, виплати неустойки (штрафу, пені).
Цивільно-правова відповідальність носить компенсаційний характер, оскільки її мета відновлення порушених майнових прав кредитора і тому розмір відповідальності повинен відповідати розміру завданих збитків.
Але, разом з цим, цивільно-правова майнова відповідальність за порушення транспортних засобів має свої особливості. Цю відповідальність можна назвати спеціальною у тому плані, що її правове регулювання здійснюється не тільки цивільним, а також і спеціальним законодавством, яке враховує специфіку діяльності транспорту. Загальні положення за невиконання або неналежне виконання зобов'язань перевезення передбачені в гл. 51 ст. 1187, ст. 1188 Цивільного кодексу, але при визначенні вини і притягненні до відповідальності перевізника за втрату, нестачу і пошкодження вантажу або багажу, порушенні строків доставки вантажу та багажу необхідно керуватися транспортними кодексами чи статутами (ч. III ст. 361, ч. II ст. 362, ч. III ст. 364 ЦК України). Наприклад, відповідальність перевізника за деякі порушення або неналежне виконання зобов'язань перевозу вантажів і пасажирів передбачена ст. ст. 163, 175, 182, 183, 193, 194 Кодексу торгівельного мореплавства України; ст. ст. 191, 193, 195, 209, 219 Статуту внутрішнього водного транспорту; ст. ст. 92, 93, 94 Повітряного кодексу України.
Як зазначалось, формами цивільно-правової відповідальності є: відшкодування збитків і сплата неустойки.
Перша застосовується у всіх випадках порушення зобов'язання при відсутності інших вказівок у законі, друга лише тоді, коли вона встановлена для конкретного зобов'язання у нормативному порядку чи договором.
Транспортне законодавство використовує обидві ці форми, але переважною є форма сплати неустойки, причому розмір неустойки і спосіб визначення обсягу її стягнення різний і залежить від характеру порушення.
Необхідно зазначити, що за однакові за характером порушення зобов'язань на різних видах транспорту встановлюються різні види і розміри штрафу.
Особливості цивільно-правової відповідальності за порушення зобов'язань на різних видах транспорту розглядаються в наступних темах навчального курсу.
Проте, слід зазначити загальний порядок фіксації обставин, що мають бути підставою для притягання до цивільно-правової відповідальності суб'єктів транспортних правовідносин.
По-перше, такі обставини зазначаються у відповідних товарно-транспортних документах, а у випадках розбіжностей між відправником, перевізником або одержувачем фіксуються актами встановленої форми.
По-друге, претензії, що випливають з договору перевезення, можуть бути пред'явлені перевізникові протягом шести місяців, а претензії щодо сплати штрафів і премій протягом сорока п'яти днів. Перевізник зобов'язаний розглянути заявлену претензію і повідомити заявника про задоволення чи відхилення її протягом трьох місяців, а щодо претензії з перевезення у прямому змішаному сполученні протягом шести місяців. Претензії щодо сплати штрафу або премії мають бути розглянуті протягом сорока п'яти днів.
По-третє, якщо претензію відхилено або відповідь на неї
якщо претензію відхилено або відповідь на неї не одержано в строк, заявник має право звернутися до суду протягом шести місяців з дня одержання відповіді або закінчення строку ,встановленого для відповіді.

Нормативно – правові акти.

Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 р. Господарський кодекс України від 16 січня 2003 р. Кримінальний кодекс України від 5 квітня 2001 року, (із змінами та доповненнями).
Кодекс законів України про адміністративні правопорушення від 7 грудня 1984 року, (із змінами та доповненнями).
Кодекс торговельного мореплавства України від 23 травня 1995 року, (із змінами і доповненнями).
Господарський процесуальний кодекс України від 6 листопада 1991 року, (із змінами і доповненнями).
Постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження Програми боротьби з правопорушеннями на транспорті на 20042006 роки» від 26.12.2003 р. № 2029.
Статут автомобільного транспорту, введений в дію Постановою Ради Міністрів УРСР від 27 червня 1969 р. № 40.
Статут залізниць України, введений в дію Постановою Кабінету Міністрів України від 6 квітня 1998 р. № 457.
Постанова Пленуму Верховного Суду України № 7, від 24 грудня 1982 року, (із змінами та доповненнями) «Про практику застосування судами України законодавства у справах про транспортні злочини».


Література
1.Транспортне право України: Навч. посіб. / Демський Е. Ф., Гіжевсь-кий В. К., Демський С. Е., Мілошевич А. В.; За заг. ред. В. К. Гіжевсь-кого, Е. Ф. Демського К.: Юрінком Інтер, 2002. С. 99153.
2.Хозяйственное право / В. К. Мамутов, Г. Л. Знаменский, К. С. Хаху-лин и др.; Под ред. Мамутова В. К. К.: Юринком Интер, 2002. С. 737746.
3.Шульженко Ф. 77., Кундрик Р. С. Транспортне право: Навч.-метод. посіб. для самост. вивч. дисц. К.:КНЕУ, 2004. С. 5770.
69
4.Цивільний кодекс України: Коментар. X.: ТОВ «Одіссей», 2003. С 624629, 631632.


Примітки.
Делікт – правопорушення, незаконне діяння, проступок, злочин, у вузькому значенні – цивільне правопорушення, що тягне за собою зобов’язання відшкодування завданої шкоди.




















Тема 5. Система органів управління автомобільним транспортом.

Мета :визначити завдання , мету, та методи управління автомобільним транспортом.

План:
1.Заходи безпеки на автомобільному транспорті полягають у встановленні:
А)системи стандартизації і сертифікації транспортних засобів;
Б)ліцензування транспортних засобів;
В)реєстрації транспортних засобів;
Г)технічного огляду транспортних засобів;
Д)державного контролю на автомобільному транспорті.


Система стандартизації на автомобільному транспорті спрямована на реалізацію єдиної технічної політики, захист інтересів споживачів і держави (ст. 8 Закону України «Про автомобільний транспорт»).
Сертифікація товарів, робіт, послуг на автомобільному транспорті загального користування здійснюється з метою:
запобігання реалізації товарів, робіт, послуг, небезпечних для життя, здоров'я людей та майна осіб і довкілля;
сприяння споживачам у свідомому виборі товарів, робіт, послуг;
створення умов для участі суб'єктів підприємницької діяльності, які належать до автомобільного транспорту загального користування, у міжнародному економічному, науково-технічному співробітництві.
Порядок проведення сертифікації товарів, робіт, послуг на автомобільному транспорті визначає Кабінет Міністрів України.
Надання послуг із перевезення пасажирів і вантажів автомобільним транспортом загального користування підлягає ліцензуванню відповідно до закону (Закон України «Про автомобільний транспорт», Закон України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності)». Ліцензування на автомобільному транспорті загального користування спрямоване на визначення початкових і поточних умов надання послуг із перевезень, а також найважливіших параметрів обслуговування споживачів (ст. 8 Закону України «Про транспорт», ст. 9 Закону України «Про автомобільний транспорт»).
Іншим важливим заходом гарантування безпеки на транспорті є державний контроль на автомобільному транспорті, який здійснюють Державний департамент автомобільного транспорту, його територіальні органи, у тому числі служба міжнародних автомобільних перевезень, а також інші органи державної влади та органи місцевого самоврядування відповідно до закону (ДАІ, управління транспорту тощо). Державний контроль забезпечується системою реєстрації та технічного огляду транспорту.
Згідно зі ст. 34 Закону України «Про дорожній рух» державній реєстрації та обліку підлягають призначені для експлуатації на вулично-дорожній мережі загального користування автомобілі, автобуси, самохідні машини, сконструйовані на шасі автомобілів, мотоцикли всіх типів, марок і моделей, причепи, напівпричепи та мотоколяски. Державна реєстрація і облік здійснюються органами Державтоінспекції Міністерства внутрішніх справ України, а їх порядок встановлено Кабінетом Міністрів України (Постанова Кабінету міністрів України від 7 вересня 1998 р. № 1388 «Про затвердження Правил державної реєстрації та обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів та мотоколясок»).
Усі інші механічні транспортні засоби підлягають відомчій реєстрації та обліку, порядок яких установлюється в ст. 34 Закону України «Про дорожній рух» (Закон України № 3353-ХП від 30.06.93 року «Про дорожній рух»).
Власники транспортних засобів зобов'язані зареєструвати належні їм транспортні засоби протягом десяти діб після їх придбання, одержання або виникнення обставин, що потребують внесення змін у реєстраційні документи.
За рішенням місцевих органів державної виконавчої влади та органів місцевого самоврядування може провадитися реєстрація мопедів, велосипедів і гужових візків (саней).
Експлуатація незареєстрованих транспортних засобів, а також транспортних засобів без державних номерних знаків встановленого зразка забороняється. У разі експлуатації такого транспортного засобу він може бути примусово вилучений. Власнику транспортного засобу в цьому випадку повертається його вартість із врахуванням технічного стану і строку експлуатації.
Механічні транспортні засоби, що беруть участь у дорожньому русі, а також причепи (напівпричепи) підлягають обов'язковому державному технічному оглядові в порядку, встановленому Кабінетом міністрів України (Постанова Кабінету Міністрів України від 26 лютого 1993 р. № 141 «Про затвердження Правил проведення державного технічного огляду автомобілів, автобусів, мототранспорту та причепів»). Механічні транспортні засоби, що не пройшли обов'язковий черговий технічний огляд, до подальшої експлуатації не допускаються (ст. 35 Закону України «Про дорожній рух»).
Автомобільне паливо та мастильні матеріали повинні відповідати встановленим законодавством вимогам і супроводжуватися сертифікатом відповідності цим вимогам. Реалізація автомобільного палива та мастильних матеріалів здійснюється лише у відведених для цього місцях у встановленому порядку.
Законодавець висуває спеціальні вимоги до водіїв транспортних засобів і персоналу автомобільного транспорту взагалі (ст. 19 Закону України «Про автомобільний транспорт»). Водії транспортних засобів зобов'язані відповідати вимогам щодо допуску до керування транспортними засобами (ст. 15 Закону України «Про дорожній рух»).
Право на керування транспортними засобами підтверджується відповідним посвідченням. На території України діють національні і міжнародні посвідчення на право керування транспортними засобами, що відповідають Конвенції про дорожній рух. Порядок видачі цих посвідчень установлюється Кабінетом Міністрів України (Постанова Кабінету Міністрів України від 8 травня 1993 р. № 3402 «Про затвердження Положення про порядок видачі посвідчень водія та допуску громадян до керування транспортними засобами»).
Водій може бути позбавлений права на керування транспортним засобом внаслідок погіршення стану здоров'я, якщо воно перешкоджає безпечному керуванню транспортним засобом, а також за невиконання встановлених обов'язків у передбачених законодавством випадках.
Щодо персоналу автомобільного транспорту загального користування встановлені додаткові вимоги, зокрема:
наявність необхідного рівня професійної кваліфікації;
забезпечення якісного надання послуг автомобільного транспорту загального користування.
Підприємства автомобільного транспорту загального користування повинні також забезпечити належну організацію праці та контролю за роботою водіїв автомобілів. Контроль за роботою водіїв автомобілів повинен забезпечувати безпечне виконання водіями транспортної роботи і включає організацію перевірок режимів їх праці і відпочинку, а також виконання водіями вимог законодавства.


Література:
Транспортне право України: Навч. посіб. / Демський Е. Ф., Гіжевсь-кий В. К., Демський С. Е., Мілошевич А. В.; За заг. ред. В. К. Гіжевсь-кого, Е. Ф. Демського К.: Юрінком Інтер, 2002. С. 154169.
Цивільний кодекс України: Коментар. X.: ТОВ «Одіссей», 2003. С. 624629,631632.
Шульженко Ф. 77., Кундрик Р. С. Транспортне право: Навч.-метод. посіб. для самост. вивч. дисц. К.:КНЕУ, 2004. С. 7491.

Нормативно – правові акти
Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 р.
Господарський кодекс України від 16 січня 2003 р.
Закон України «Про автомобільний транспорт» від 5 квітня 2001 р.
Закон України «Про дорожній рух» від 16 липня 1993 р.
Господарський процесуальний кодекс України від 6 листопада 1991 року, (із змінами і доповненнями).
Указ Президента України від 20.05.2004 року № 570/2004 «Про заходи щодо посилення безпеки пасажирських перевезень автомобільним транспортом».
Постанова Кабінету Міністрів України «Про утворення Головної державної інспекції на автомобільному транспорті» від 08.09.2004 року № 1190.
Статут автомобільного транспорту, введений в дію Постановою Ради Міністрів УРСР від 27 червня 1969 року № 40.
Правила дорожнього руху, затверджені Постановою КМ України № 1306 від 10 жовтня 2001 р.
-Положення про Державний департамент автомобільного транспорту України, затверджене Постановою КМ України від 29 лютого 1996 року № 261.








































Тема 6. Поняття договору у праві.

Мета: ознайомити студентів з порядком вчинення правочинів, порядком їх оформлення,

1. Договір централізованого перевезення вантажів, його особливості.
2.Види централізованих перевезень.
3. Поняття договору перевезення пасажирів.
4. Права та обов'язки автотранспортних підприємств та пасажирів по договору перевезення пасажирів та багажу.
5.Договір перевезення пошти.
Основні засади діяльності підприємств транспорту визначені Законом України «Про транспорт», де встановлено, що надання транспортних послуг здійснюється на підставі договорів, державних контрактів, державного замовлення. Відносини з перевезення автомобільним транспортом регулюються загальними положеннями про договір перевезення Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України, Законом України «Про автомобільний транспорт», Статутом автомобільного транспорту та правилами здійснення окремих видів перевезень.
Законодавчо в Україні визначено такі види договорів перевезення автомобільним транспортом: договір перевезення пасажирів; договір перевезення багажу; договір перевезення вантажу; договір перевезення пошти; договір перевезення по прямому та змішаному сполученню; договір перевезення в міжнародному сполученні.
У свою чергу кожен із названих договорів має свої підвиди. Договір перевезення пасажирів поділяється на договір автобусного перевезення, договір перевезення таксі, договір вантажопасажирського перевезення.
Договір перевезення пасажира автомобільним транспортом укладається між перевізником та пасажиром у письмовій формі (пасажирський квиток, договір, квитанція тощо).
Істотними умовами договору є:
найменування та місцезнаходження перевізника;
вид, маршрут перевезення, вартість перевезення та час відправлення і прибуття до пункту призначення.
Договір про перевезення пасажира автомобільним транспортом загального користування вважається укладеним із моменту придбання пасажиром квитка на право проїзду (є консенсуальним), а для осіб, які користуються правом пільгового проїзду, при туристичних перевезеннях, перевезеннях на замовлення з моменту посадки в автобус (є реальним). Цей договір діє до моменту висадки пасажира у пункті призначення. Договір перевезення пасажира на таксі набуває чинності з моменту посадки пасажира (є реальним).
Пасажир може відмовитися від договору про його перевезення та одержати компенсацію вартості проїзду у встановленому порядку. Дія договору про перевезення пасажира автомобільним транспортом може бути припинена за ініціативою пасажирського перевізника чи водія автомобільного транспортного засобу, якщо пасажир порушує вимоги закону та правила здійснення перевезень (перебуває у стані алкогольного чи наркотичного сп'яніння, порушує громадський порядок, пред'являє заборонений до перевезення багаж або багаж, який за габаритами не відповідає встановленим нормам).
За договором автомобільного перевезення пасажир має такі права:
одержувати від перевізника (водія) на зупинках автобусних маршрутів загального користування, автостанціях та автовокзалах інформацію про послуги автомобільного транспорту загального користування;
безоплатно провозити з собою на автобусних маршрутах загального користування одну дитину дошкільного віку без надання їй окремого місця;
безоплатно перевозити з собою на автобусних маршрутах загального користування ручну поклажу, а також користуватися іншими правами відповідно до законодавства про захист прав споживачів і правил перевезень.
За договором автомобільного перевезення пасажир зобов'язаний:
мати при собі квиток на проїзд, на перевезення багажу, а за наявності права пільгового проїзду відповідне посвідчення;
виконувати вимоги правил користування автомобільним транспортом.
У свою чергу згідно зі ст. 54 Закону України «Про автомобільний транспорт» пасажирський перевізник має право:
відміняти рейси своїх автомобільних транспортних засобів за обставин, які він не міг передбачити і яким не міг запобігти, повернувши пасажирам кошти, сплачені ними за перевезення;
обмежувати або припиняти перевезення у разі стихійного лиха, епідемії, епізоотії або іншої надзвичайної ситуації; зазначати у багажній квитанції стан багажу, що має зовнішні пошкодження, або відмовитись від його перевезення у разі заперечення пасажира щодо такого зазначення.
Пасажирський перевізник зобов'язаний:
забезпечувати дотримання персоналом вимог законодавства про автомобільний транспорт;
мати паспорт маршруту для здійснення перевезень;
забезпечувати проведення медичного огляду водіїв;
забезпечувати водія схемою маршруту та розкладом руху;
утримувати автомобільні транспортні засоби у належному технічному та санітарному стані, забезпечувати їх своєчасне подання для посадки пасажирів та відправлення;
забезпечувати проїзд пасажирів до пункту призначення за маршрутом без додаткових витрат у разі припинення поїздки через технічну несправність автомобільного транспортного засобу.
Іншим поширеним договором у сфері транспортних послуг є договір перевезення вантажу.
Договір перевезення вантажів буває двох видів договір перевезення у прямому та договір перевезення у змішаному сполученні. Договір перевезення в прямому сполученні передбачає, що перевезення вантажу здійснюються одним автомобільним транспортним засобом без перевантаження на інший. У договорі перевезення у змішаному сполученні перевезення вантажу здійснюються кількома видами транспорту.
У договорі перевезення вантажу при здійсненні перевезення виникають допоміжні операції, які законодавець виділяє окремо:
завантаження та розвантаження автомобільних транспортних засобів;
перевантаження вантажів на інший вид транспорту чи транспортний засіб;
сортування, пакування, обмірювання та маркування вантажу;
накопичення, формування або дроблення партій вантажу;
зберігання вантажу;
транспортно-експедиційні послуги.
Правила перевезень вантажів автомобільним транспортом затверджуються Мінтрансом України (Наказ Мінтрансу України №363 від 14.10.97 року «Про затвердження Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні»).
Окреме місце займає договір про пряме змішане сполучення при перевезенні вантажів автомобільним транспортом, коли автомобільне перевезення здійснюється разом з іншими видами транспорту. Взаємовідносини перевізників у процесі перевезеннявантажів за єдиним документом різними видами транспорту визначаються законодавством відповідних галузей транспорту та укладеними відповідно до нього договорами між перевізниками.
Згідно зі ст. 61 Закону України «Про автомобільний транспорт» встановлена письмова форма договору перевезення вантажу автомобільним транспортом (договір, накладна, квитанція тощо). Відносини щодо перевезення вантажу також врегульовано Наказом Мінтрансу України «Про затвердження Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні» № 363 від 14.10.97 року.
Істотними умовами договору є:
найменування та місцезнаходження сторін;
найменування і кількість вантажу, його пакування;
умови та термін перевезення;
місце та час навантаження і розвантаження;
вартість перевезення.
Сторонами договору є замовник і виконавець. Замовник за договором про перевезення вантажу автомобільним транспортом загального користування має право отримати компенсацію згідно із законодавством за пошкодження або псування вантажу, часткову чи повну його втрату або несвоєчасність доставки.
Замовник зобов'язаний:
забезпечити своєчасне та повне оформлення документів на перевезення вантажу;
утримувати власні під'їзні шляхи до вантажних пунктів, вантажні майданчики, рампи тощо у стані, що відповідає вимогам законодавства з питань охорони праці, техніки безпеки та безпеки руху;
здійснювати вантажні операції, закріплення, накриття, ув'язування та пломбування вантажу, зняття кріплень і покриттів та очищення автомобільного транспортного засобу від залишків вантажу;
забезпечувати вимоги законодавства з питань охорони праці і техніки безпеки при вантажних операціях.
Вантажний перевізник (виконавець) має право:
відмовитися від приймання вантажу для перевезення, якщо замовником не підготовлено вантаж чи необхідні документи або внесені без попереднього узгодження з ним зміни до реквізитів цих документів;
відмовитися від перевезення вантажу, якщо замовник подає до перевезень вантаж, не обумовлений договором про перевезення, пакування вантажу не відповідає встановленим законодавством вимогам, ушкоджена тара або нечітким є відтиск пломби тощо;
одержувати відшкодування від замовника, якщо автомобільний транспортний засіб був пошкоджений під час вантажних робіт або під час перевезення вантажу з вини замовника.
При цьому вантажний перевізник зобов'язаний:
при укладанні договору про перевезення вантажу автомобільним транспортом передбачати встановлені законодавством умови праці та відпочинку для персоналу перевізника;
забезпечити виконання умов договору про перевезення вантажу автомобільним транспортом у межах, визначених законодавством та цим договором;
забезпечити збереження вантажу, прийнятого до перевезення, до передачі вантажовласнику (уповноваженій ним особі) у пункті призначення; відшкодовувати замовнику збитки за пошкодження або псування вантажу, часткову чи повну його втрату, а також збитки, завдані внаслідок несвоєчасної доставки вантажу.
Іншим договором перевезення, який має спеціальне регулювання, є договір перевезення пошти. Особливість цього договору проявляється в спеціальному суб'єктному складі відправником і одержувачем пошти є підприємство зв'язку. Умови здійснення перевезень пошти врегульовано сумісним Наказом Мінтрансу України та Мінзв'язку України «Про затвердження Правил перевезення пошти автомобільним транспортом» №32/76 від 12.03.97 року.
Невиконання або неналежне виконання зобов'язань, що випливають з договору перевезення автомобільним транспортом, передбачає майнову відповідальність сторін (автотранспортних підприємств, відправників і одержувачів вантажів та інших користувачів).
За шкоду, заподіяну під час перевезення багажу чи вантажу, перевізник несе наступну відповідальність:
у разі втрати або нестачі багажу чи вантажу в розмірі вартості багажу чи вантажу, який втрачено або якого не вистачає;
у разі пошкодження (псування) багажу чи вантажу в розмірі суми, на яку зменшилася вартість багажу чи вантажу;
у разі втрати багажу чи вантажу, зданого для перевезення з оголошенням його цінності, в розмірі оголошеної цінності багажу чи вантажу.
Якщо внаслідок пошкодження (псування) багажу чи вантажу його якість змінилася настільки, що він не може бути використаний за прямим призначенням, пасажир має право відмовитися від багажу, а вантажовідправник (вантажоодержувач) від вантажу і вимагати відшкодування завданих збитків.
Якщо багаж чи вантаж, за втрату або нестачу якого перевізник сплатив відповідне відшкодування, буде згодом знайдено, пасажир має право вимагати видачі йому цього багажу, а вантажовідправник (вантажоодержувач) цього вантажу з урахуванням відшкодованих збитків.
Вартість багажу чи вантажу визначається, виходячи з ціни, зазначеної в товарному чеку, товарно-транспортній накладній або передбаченої в договорі про перевезення, а в разі відсутності цих документів виходячи із середньої вартості такого самого товару в місці та на час видачі багажу чи вантажу згідно з договором перевезення багажу чи вантажу автомобільним транспортом. За втрату, нестачу або пошкодження (псування) багажу чи вантажу під час міжнародних перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом перевізник несе відповідальність згідно з міжнародними договорами України.
За прострочення доставки вантажу до пункту призначення перевізник несе перед вантажовідправником (вантажоодержувачем) відповідальність згідно з умовами договору про перевезення вантажу автомобільним транспортом.
Перевізник звільняється від відповідальності за шкоду, заподіяну під час перевезення багажу чи вантажу, якщо доведе, що вона настала внаслідок обставин, не залежних від нього. Ці положення закріплені в законодавстві і деталізовані в правилах здійснення перевезень.
Нормативно – правові документи .
Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 р.
Господарський кодекс України від 16 січня 2003 р.
Закон України «Про автомобільний транспорт» від 5 квітня 2001 р.
Закон України «Про дорожній рух» від 16 липня 1993 р.
Господарський процесуальний кодекс України від 6 листопада 1991 року, (із змінами і доповненнями).
Указ Президента України від 20.05.2004 року № 570/2004 «Про заходи щодо посилення безпеки пасажирських перевезень автомобільним транспортом».
Постанова Кабінету Міністрів України «Про утворення Головної державної інспекції на автомобільному транспорті» від 08.09.2004 року № 1190.
Статут автомобільного транспорту, введений в дію Постановою Ради Міністрів УРСР від 27 червня 1969 року № 40.
Правила дорожнього руху, затверджені Постановою КМ України № 1306 від 10 жовтня 2001 р.
-Положення про Державний департамент автомобільного транспорту України, затверджене Постановою КМ України від 29 лютого 1996 року № 261.
Тема 7. Основи автотранспортного права .

Нормативно – правові акти .

- Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 р.
Господарський кодекс України від 16 січня 2003 р.
Закон України «Про автомобільний транспорт» від 5 квітня 2001 р.
Закон України «Про дорожній рух» від 16 липня 1993 р.
Господарський процесуальний кодекс України від 6 листопада 1991 року, (із змінами і доповненнями).
Указ Президента України від 20.05.2004 року № 570/2004 «Про заходи щодо посилення безпеки пасажирських перевезень автомобільним транспортом».
Постанова Кабінету Міністрів України «Про утворення Головної державної інспекції на автомобільному транспорті» від 08.09.2004 року № 1190.
Статут автомобільного транспорту, введений в дію Постановою Ради Міністрів УРСР від 27 червня 1969 року № 40.
Правила дорожнього руху, затверджені Постановою КМ України № 1306 від 10 жовтня 2001 р.
-Положення про Державний департамент автомобільного транспорту України, затверджене Постановою КМ України від 29 лютого 1996 року № 261.


Практичні завдання .

1. Зверніться до Закону України «Про дорожній рух» і про аналізуйте його основний зміст.
Як законодавець визначає основні поняття дорожнього руху?
Назвіть учасників дорожнього руху.
Визначте основні права і обов 'язки учасників дорожнього руху.
2. Проаналізуйте чинне транспортне законодавство України і сформулюйте відповіді на такі запитання:
Які нормативно-правові акти регулюють договір перевезення пошти автомобільним транспортом?
У чому полягає особливість цього договору?
Які умови здійснення перевезень пошти автомобільним транс портом?
3. Проаналізуйте чинне законодавство України та міжнародні нормативно-правові акти, які регулюють міжнародні автомобіль ні перевезення, і знайдіть відповіді на такі запитання:
Які міжнародні угоди є, на Ваш погляд, основними щодо регулювання міжнародних автомобільних перевезень?
Які нормативно-правові акти, що регулюють міжнародні автомобільні перевезення, затверджуються Кабінетом Мініст рів України?
Класифікуйте нормативно-правові акти, які регулюють міжнародні автомобільні перевезення.
4. Проаналізуйте чинне транспортне законодавство України і сформулюйте відповіді на такі запитання:
Які нормативно-правові акти встановлюють форми актів і порядок їх складання при перевезенні вантажів автомобільним транспортом в Україні?
Які основні акти оформлюються при перевезенні вантажів автомобільним транспортом?
Які обставини підлягають засвідченню записами в товар но-транспортних документах?
5. Комерційне приватне підприємство «Київтрансавто» звер нулося до Департаменту автомобільного транспорту з метою отри мання ліцензії на надання послуг по здійсненню внутрішніх транс портних перевезень. Департамент автомобільного транспорту від мовив у видачі ліцензії.
1) Які нормативно-правові акти регламентують ліцензування підприємств автомобільного транспорту?
% 2) На підставі якого юридичного факту орган ліцензування Міг зробити такий висновок?
3) Чи законна відмова департаменту?






Тема 7. Основи автотранспортного права


Мета :визначити основні напрямки діяльності автомобільного права.



7.1Державне управління автомобільним транспортом і правове регулювання дорожнього руху.
7.2Договір перевезення вантажів, пасажирів і багажу автотранспортом.
7.3.Претензії до перевізника, відправника й одержувача вантажів і порядок вирішення спорів.
5.1. Державне управління автомобільним
транспортом і правове регулювання
дорожнього руху
Автомобільний транспорт виконує значну частку пасажирських і вантажних перевезень у країні. Так, обсяг автомобільних перевезень вантажів перевищує аналогічний показник залізничного транспорту у 4,55 разів, а обсяг перевезень пасажирів у 56 разів. У нашій країні автобусами перевозиться практично стільки ж пасажирів, скільки всіма іншими видами транспорту (тролейбусним, трамвайним, залізничним, метрополітеном, таксомоторним легковим, морським, річковим, авіаційним), разом узятими.
Автомобільний транспорт виявляється найбільш надійним, швидким і рентабельним при здійсненні вантажних перевезень на короткі відстані (у середньому близько 20 км) «від дверей до дверей».
Загальна довжина доріг із твердим покриттям у нашій країні перевищує чверть мільйона кілометрів. Проте, автомобільні дороги України не відповідають європейським стандартам за багатьма показниками. Так, явно не вистачає доріг 1 категорії з багаторядним рухом на високих швидкостях.
Територіально Україна знаходиться на перехресті транспортних коридорів, що з'єднують країни Південно-Східної і Північно-Західної Європи, що дає підстави передбачати значне підвищення ролі автотранспорту у майбутньому.
Транспортне законодавство, яке регулює автомобільний транспорт, оперує такими основними поняттями, як «автомобільний транспорт», «дорожній рух», «склад автомобільного транспорту».
Автомобільний транспорт це підгалузь транспорту, яка покликана задовольняти потреби населення та суспільного виробництва в автомобільних перевезеннях. Його утворюють перевізники, автостанції, автовокзали, виконавці ремонту і технічного обслуговування автомобільних транспортних засобів, вантажні термінали (автопорти), вантажні автомобільні станції та контейнерні пункти.
Наступним важливим явищем, що безпосередньо пов'язане з автомобільним транспортом, є категорія дорожнього руху, яка в свою чергу виражає відносини з приводу використання автомобільних доріг, вулиць, залізничних переїздів або інших місць, призначених для пересування людей та перевезення вантажів за допомогою транспортних засобів. Категорія дорожнього руху є частиною такого явища, як автомобільний транспорт, виходячи з чого ми будемо узагальнювати ці категорії і будемо вести мову про «автомобільний транспорт».
Склад автомобільного транспорту:
автомобільний транспорт загального користування (перевізники, автостанції, автовокзали, виконавці ремонту і технічного обслуговування автомобільних транспортних засобів, вантажні термінали (автопорти), вантажні автомобільні станції та контейнерні пункти, автомобільні транспортні засоби);
відомчий автомобільний транспорт (автомобільні транспортні засоби суб'єктів підприємницької діяльності, установ та організацій, що використовуються ними тільки для власних потреб);
індивідуальний автомобільний транспорт (автомобільні транспортні засоби фізичних осіб, що використовуються ними тільки для власних потреб, відносяться до індивідуального автомобільного транспорту).
В юридичній літературі застосовується поняття «автотранспортне право», яке тлумачиться як підгалузь транспортного права, предметом якого є правові відносини, що виникають з приводу здійснення автомобільних перевезень.
Джерела автотранспортного права характеризуються деякою кодифікованістю та певним впорядкуванням. Основні джерела Закон України «Про транспорт», Закони «Про автомобільний транспорт» та «Про дорожній рух»; підзаконні акти досить різноманітні і відображають специфіку транспортного права як спеціальної галузі з великою часткою адміністрування.
Основним завданням державного регулювання діяльності автомобільного транспорту є формування ринку його послуг шляхом реалізації єдиної економічної, інвестиційної, науково-технічної та соціальної політики (Закон України « Про автомобільний транспорт»).
До системи державних органів управління автомобільним транспортом необхідно віднести Верховну Раду України, Кабінет міністрів України, Міністерство транспорту та зв'язку України, Державний департамент автомобільного транспорту, Державну службу автомобільних доріг України, органи державної влади на місцях та органи місцевого самоврядування в частині реалізації компетенції в сфері управління транспортом.
Міністерство транспорту України є центральним органом виконавчої влади в галузі транспорту і забезпечує проведення державної політики на автомобільному транспорті, службу міжнародних автомобільних перевезень та урядовий орган державного управління на автомобільному транспорті Департамент автомобільного транспорту України.
Департамент автомобільного транспорту України організовує контроль за виконанням законодавства про автомобільний транспорт та підготовку пропозицій щодо його вдосконалення, у встановленому порядку бере участь у здійсненні стандартизації та сертифікації, ліцензування перевезень, формує пропозиції щодо тарифної політики, відповідно до законодавства забезпечує захист прав споживачів послуг автомобільного транспорту загального користування.
Державна служба автомобільних доріг України є центральним органом виконавчої влади після ліквідації Української державної корпорації по будівництву, ремонту та утриманню автомобільних доріг (Указ Президента № 1056/2001 від 08.11.01 року «Про заходи щодо підвищення ефективності управління дорожнім господарством України»).
Місцеві державні адміністрації організовують та контролюють автомобільні перевезення відповідно до законодавства. Функції територіального органу виконавчої влади в галузі транспорту в місті Києві здійснює відповідний структурний підрозділ Київської міської державної адміністрації Управління транспорту КМДА, в інших регіонах відповідні галузеві підрозділи відділи і управління. Суб'єктами правовідносин на автомобільному транспорті є широке коло юридичних та фізичних осіб, які забезпечують транспортне обслуговування, споживають транспортні послуги, створюють умови для здійснення дорожнього руху. їх правовий статус має дві складові: одна пов'язана з наданням транспортних послуг (регулюється Законом України «Про автомобільний транспорт», Закон № 2344-ПІ від 05.04.01 року), а інша із участю в дорожньому русі (регулюється Законом України «Про дорожній рух», Закон № 3353-ХИ від 30.06.93 року).
Основні учасники дорожнього руху володільці автотранспортних засобів. Використання автотранспортних засобів має певні особливості, враховуючи те, що вони є джерелами підвищеної небезпеки. У зв'язку з цим до автомобільного транспорту висувається ціла низка вимог безпеки для захисту інтересів інших учасників руху.
Заходи безпеки на автомобільному транспорті полягають у встановленні:
системи стандартизації і сертифікації транспортних засобів;
ліцензування транспортних засобів;
реєстрації транспортних засобів;
технічного огляду транспортних засобів;
державного контролю на автомобільному транспорті.
Система стандартизації на автомобільному транспорті спрямована на реалізацію єдиної технічної політики, захист інтересів споживачів і держави (ст. 8 Закону України «Про автомобільний транспорт»).
Сертифікація товарів, робіт, послуг на автомобільному транспорті загального користування здійснюється з метою:
запобігання реалізації товарів, робіт, послуг, небезпечних для життя, здоров'я людей та майна осіб і довкілля;
сприяння споживачам у свідомому виборі товарів, робіт, послуг;
створення умов для участі суб'єктів підприємницької діяльності, які належать до автомобільного транспорту загального користування, у міжнародному економічному, науково-технічному співробітництві.
Порядок проведення сертифікації товарів, робіт, послуг на автомобільному транспорті визначає Кабінет Міністрів України.
Надання послуг із перевезення пасажирів і вантажів автомобільним транспортом загального користування підлягає ліцензуванню відповідно до закону (Закон України «Про автомобільний транспорт», Закон України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності)». Ліцензування на автомобільному транспорті загального користування спрямоване на визначення початкових і поточних умов надання послуг із перевезень, а також найважливіших параметрів обслуговування споживачів (ст. 8 Закону України «Про транспорт», ст. 9 Закону України «Про автомобільний транспорт»).
Іншим важливим заходом гарантування безпеки на транспорті є державний контроль на автомобільному транспорті, який здійснюють Державний департамент автомобільного транспорту, його територіальні органи, у тому числі служба міжнародних автомобільних перевезень, а також інші органи державної влади та органи місцевого самоврядування відповідно до закону (ДАІ, управління транспорту тощо). Державний контроль забезпечується системою реєстрації та технічного огляду транспорту.
Згідно зі ст. 34 Закону України «Про дорожній рух» державній реєстрації та обліку підлягають призначені для експлуатації на вулично-дорожній мережі загального користування автомобілі, автобуси, самохідні машини, сконструйовані на шасі автомобілів, мотоцикли всіх типів, марок і моделей, причепи, напівпричепи та мотоколяски. Державна реєстрація і облік здійснюються органами Державтоінспекції Міністерства внутрішніх справ України, а їх порядок встановлено Кабінетом Міністрів України (Постанова Кабінету міністрів України від 7 вересня 1998 р. № 1388 «Про затвердження Правил державної реєстрації та обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів та мотоколясок»).
Усі інші механічні транспортні засоби підлягають відомчій реєстрації та обліку, порядок яких установлюється в ст. 34 Закону України «Про дорожній рух» (Закон України № 3353-ХП від 30.06.93 року «Про дорожній рух»).
Власники транспортних засобів зобов'язані зареєструвати належні їм транспортні засоби протягом десяти діб після їх придбання, одержання або виникнення обставин, що потребують внесення змін у реєстраційні документи.
За рішенням місцевих органів державної виконавчої влади та органів місцевого самоврядування може провадитися реєстрація мопедів, велосипедів і гужових візків (саней).
Експлуатація незареєстрованих транспортних засобів, а також транспортних засобів без державних номерних знаків встановленого зразка забороняється. У разі експлуатації такого транспортного засобу він може бути примусово вилучений. Власнику транспортного засобу в цьому випадку повертається його вартість із врахуванням технічного стану і строку експлуатації.
Механічні транспортні засоби, що беруть участь у дорожньому русі, а також причепи (напівпричепи) підлягають обов'язковому державному технічному оглядові в порядку, встановленому Кабінетом міністрів України (Постанова Кабінету Міністрів України від 26 лютого 1993 р. № 141 «Про затвердження Правил проведення державного технічного огляду автомобілів, автобусів, мототранспорту та причепів»). Механічні транспортні засоби, що не пройшли обов'язковий черговий технічний огляд, до подальшої експлуатації не допускаються (ст. 35 Закону України «Про дорожній рух»).
Автомобільне паливо та мастильні матеріали повинні відповідати встановленим законодавством вимогам і супроводжуватися сертифікатом відповідності цим вимогам. Реалізація автомобільного палива та мастильних матеріалів здійснюється лише у відведених для цього місцях у встановленому порядку.
Законодавець висуває спеціальні вимоги до водіїв транспортних засобів і персоналу автомобільного транспорту взагалі (ст. 19 Закону України «Про автомобільний транспорт»). Водії транспортних засобів зобов'язані відповідати вимогам щодо допуску до керування транспортними засобами (ст. 15 Закону України «Про дорожній рух»).
Право на керування транспортними засобами підтверджується відповідним посвідченням. На території України діють національні і міжнародні посвідчення на право керування транспортними засобами, що відповідають Конвенції про дорожній рух. Порядок видачі цих посвідчень установлюється Кабінетом Міністрів України (Постанова Кабінету Міністрів України від 8 травня 1993 р. № 3402 «Про затвердження Положення про порядок видачі посвідчень водія та допуску громадян до керування транспортними засобами»).
Водій може бути позбавлений права на керування транспортним засобом внаслідок погіршення стану здоров'я, якщо воно перешкоджає безпечному керуванню транспортним засобом, а також за невиконання встановлених обов'язків у передбачених законодавством випадках.
Щодо персоналу автомобільного транспорту загального користування встановлені додаткові вимоги, зокрема:
наявність необхідного рівня професійної кваліфікації;
забезпечення якісного надання послуг автомобільного транспорту загального користування.
Підприємства автомобільного транспорту загального користування повинні також забезпечити належну організацію праці та контролю за роботою водіїв автомобілів. Контроль за роботою водіїв автомобілів повинен забезпечувати безпечне виконання водіями транспортної роботи і включає організацію перевірок режимів їх праці і відпочинку, а також виконання водіями вимог законодавства.
5.2. Договір перевезення вантажів, пасажирів і багажу автотранспортом
Основні засади діяльності підприємств транспорту визначені Законом України «Про транспорт», де встановлено, що надання транспортних послуг здійснюється на підставі договорів, державних контрактів, державного замовлення. Відносини з перевезення автомобільним транспортом регулюються загальними положеннями про договір перевезення Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України, Законом України «Про автомобільний транспорт», Статутом автомобільного транспорту та правилами здійснення окремих видів перевезень.
Законодавчо в Україні визначено такі види договорів перевезення автомобільним транспортом: договір перевезення пасажирів; договір перевезення багажу; договір перевезення вантажу; договір перевезення пошти; договір перевезення по прямому та змішаному сполученню; договір перевезення в міжнародному сполученні.
У свою чергу кожен із названих договорів має свої підвиди. Договір перевезення пасажирів поділяється на договір автобусного перевезення, договір перевезення таксі, договір вантажопасажирського перевезення.
Договір перевезення пасажира автомобільним транспортом укладається між перевізником та пасажиром у письмовій формі (пасажирський квиток, договір, квитанція тощо).
Істотними умовами договору є:
найменування та місцезнаходження перевізника;
вид, маршрут перевезення, вартість перевезення та час відправлення і прибуття до пункту призначення.
Договір про перевезення пасажира автомобільним транспортом загального користування вважається укладеним із моменту придбання пасажиром квитка на право проїзду (є консенсуальним), а для осіб, які користуються правом пільгового проїзду, при туристичних перевезеннях, перевезеннях на замовлення з моменту посадки в автобус (є реальним). Цей договір діє до моменту висадки пасажира у пункті призначення. Договір перевезення пасажира на таксі набуває чинності з моменту посадки пасажира (є реальним).
Пасажир може відмовитися від договору про його перевезення та одержати компенсацію вартості проїзду у встановленому порядку. Дія договору про перевезення пасажира автомобільним транспортом може бути припинена за ініціативою пасажирського перевізника чи водія автомобільного транспортного засобу, якщо пасажир порушує вимоги закону та правила здійснення перевезень (перебуває у стані алкогольного чи наркотичного сп'яніння, порушує громадський порядок, пред'являє заборонений до перевезення багаж або багаж, який за габаритами не відповідає встановленим нормам).
За договором автомобільного перевезення пасажир має такі права:
одержувати від перевізника (водія) на зупинках автобусних маршрутів загального користування, автостанціях та автовокзалах інформацію про послуги автомобільного транспорту загального користування;
безоплатно провозити з собою на автобусних маршрутах загального користування одну дитину дошкільного віку без надання їй окремого місця;
безоплатно перевозити з собою на автобусних маршрутах загального користування ручну поклажу, а також користуватися іншими правами відповідно до законодавства про захист прав споживачів і правил перевезень.
За договором автомобільного перевезення пасажир зобов'язаний:
мати при собі квиток на проїзд, на перевезення багажу, а за наявності права пільгового проїзду відповідне посвідчення;
виконувати вимоги правил користування автомобільним транспортом.
У свою чергу згідно зі ст. 54 Закону України «Про автомобільний транспорт» пасажирський перевізник має право:
відміняти рейси своїх автомобільних транспортних засобів за обставин, які він не міг передбачити і яким не міг запобігти, повернувши пасажирам кошти, сплачені ними за перевезення;
обмежувати або припиняти перевезення у разі стихійного лиха, епідемії, епізоотії або іншої надзвичайної ситуації; зазначати у багажній квитанції стан багажу, що має зовнішні пошкодження, або відмовитись від його перевезення у разі заперечення пасажира щодо такого зазначення.
Пасажирський перевізник зобов'язаний:
забезпечувати дотримання персоналом вимог законодавства про автомобільний транспорт;
мати паспорт маршруту для здійснення перевезень;
забезпечувати проведення медичного огляду водіїв;
забезпечувати водія схемою маршруту та розкладом руху;
утримувати автомобільні транспортні засоби у належному технічному та санітарному стані, забезпечувати їх своєчасне подання для посадки пасажирів та відправлення;
забезпечувати проїзд пасажирів до пункту призначення за маршрутом без додаткових витрат у разі припинення поїздки через технічну несправність автомобільного транспортного засобу.
Іншим поширеним договором у сфері транспортних послуг є договір перевезення вантажу.
Договір перевезення вантажів буває двох видів договір перевезення у прямому та договір перевезення у змішаному сполученні. Договір перевезення в прямому сполученні передбачає, що перевезення вантажу здійснюються одним автомобільним транспортним засобом без перевантаження на інший. У договорі перевезення у змішаному сполученні перевезення вантажу здійснюються кількома видами транспорту.
У договорі перевезення вантажу при здійсненні перевезення виникають допоміжні операції, які законодавець виділяє окремо:
завантаження та розвантаження автомобільних транспортних засобів;
перевантаження вантажів на інший вид транспорту чи транспортний засіб;
сортування, пакування, обмірювання та маркування вантажу;
накопичення, формування або дроблення партій вантажу;
зберігання вантажу;
транспортно-експедиційні послуги.
Правила перевезень вантажів автомобільним транспортом затверджуються Мінтрансом України (Наказ Мінтрансу України №363 від 14.10.97 року «Про затвердження Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні»).
Окреме місце займає договір про пряме змішане сполучення при перевезенні вантажів автомобільним транспортом, коли автомобільне перевезення здійснюється разом з іншими видами транспорту. Взаємовідносини перевізників у процесі перевезення вантажів за єдиним документом різними видами транспорту визначаються законодавством відповідних галузей транспорту та укладеними відповідно до нього договорами між перевізниками.
Згідно зі ст. 61 Закону України «Про автомобільний транспорт» встановлена письмова форма договору перевезення вантажу автомобільним транспортом (договір, накладна, квитанція тощо). Відносини щодо перевезення вантажу також врегульовано Наказом Мінтрансу України «Про затвердження Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні» № 363 від 14.10.97 року.
Істотними умовами договору є:
найменування та місцезнаходження сторін;
найменування і кількість вантажу, його пакування;
умови та термін перевезення;
місце та час навантаження і розвантаження;
вартість перевезення.
Сторонами договору є замовник і виконавець. Замовник за договором про перевезення вантажу автомобільним транспортом загального користування має право отримати компенсацію згідно із законодавством за пошкодження або псування вантажу, часткову чи повну його втрату або несвоєчасність доставки.
Замовник зобов'язаний:
забезпечити своєчасне та повне оформлення документів на перевезення вантажу;
утримувати власні під'їзні шляхи до вантажних пунктів, вантажні майданчики, рампи тощо у стані, що відповідає вимогам законодавства з питань охорони праці, техніки безпеки та безпеки руху;
здійснювати вантажні операції, закріплення, накриття, ув'язування та пломбування вантажу, зняття кріплень і покриттів та очищення автомобільного транспортного засобу від залишків вантажу;
забезпечувати вимоги законодавства з питань охорони праці і техніки безпеки при вантажних операціях.
Вантажний перевізник (виконавець) має право:
відмовитися від приймання вантажу для перевезення, якщо замовником не підготовлено вантаж чи необхідні документи або внесені без попереднього узгодження з ним зміни до реквізитів цих документів;
відмовитися від перевезення вантажу, якщо замовник подає до перевезень вантаж, не обумовлений договором про перевезення, пакування вантажу не відповідає встановленим законодавством вимогам, ушкоджена тара або нечітким є відтиск пломби тощо;
одержувати відшкодування від замовника, якщо автомобільний транспортний засіб був пошкоджений під час вантажних робіт або під час перевезення вантажу з вини замовника.
При цьому вантажний перевізник зобов'язаний:
при укладанні договору про перевезення вантажу автомобільним транспортом передбачати встановлені законодавством умови праці та відпочинку для персоналу перевізника;
забезпечити виконання умов договору про перевезення вантажу автомобільним транспортом у межах, визначених законодавством та цим договором;
забезпечити збереження вантажу, прийнятого до перевезення, до передачі вантажовласнику (уповноваженій ним особі) у пункті призначення; відшкодовувати замовнику збитки за пошкодження або псування вантажу, часткову чи повну його втрату, а також збитки, завдані внаслідок несвоєчасної доставки вантажу.
Іншим договором перевезення, який має спеціальне регулювання, є договір перевезення пошти. Особливість цього договору проявляється в спеціальному суб'єктному складі відправником і одержувачем пошти є підприємство зв'язку. Умови здійснення перевезень пошти врегульовано сумісним Наказом Мінтрансу України та Мінзв'язку України «Про затвердження Правил перевезення пошти автомобільним транспортом» №32/76 від 12.03.97 року.
Невиконання або неналежне виконання зобов'язань, що випливають з договору перевезення автомобільним транспортом, передбачає майнову відповідальність сторін (автотранспортних підприємств, відправників і одержувачів вантажів та інших користувачів).
За шкоду, заподіяну під час перевезення багажу чи вантажу, перевізник несе наступну відповідальність:
у разі втрати або нестачі багажу чи вантажу в розмірі вартості багажу чи вантажу, який втрачено або якого не вистачає;
у разі пошкодження (псування) багажу чи вантажу в розмірі суми, на яку зменшилася вартість багажу чи вантажу;
у разі втрати багажу чи вантажу, зданого для перевезення з оголошенням його цінності, в розмірі оголошеної цінності багажу чи вантажу.
Якщо внаслідок пошкодження (псування) багажу чи вантажу його якість змінилася настільки, що він не може бути використаний за прямим призначенням, пасажир має право відмовитися від багажу, а вантажовідправник (вантажоодержувач) від вантажу і вимагати відшкодування завданих збитків.
Якщо багаж чи вантаж, за втрату або нестачу якого перевізник сплатив відповідне відшкодування, буде згодом знайдено, пасажир має право вимагати видачі йому цього багажу, а вантажовідправник (вантажоодержувач) цього вантажу з урахуванням відшкодованих збитків.
Вартість багажу чи вантажу визначається, виходячи з ціни, зазначеної в товарному чеку, товарно-транспортній накладній або передбаченої в договорі про перевезення, а в разі відсутності цих документів виходячи із середньої вартості такого самого товару в місці та на час видачі багажу чи вантажу згідно з договором перевезення багажу чи вантажу автомобільним транспортом. За втрату, нестачу або пошкодження (псування) багажу чи вантажу під час міжнародних перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом перевізник несе відповідальність згідно з міжнародними договорами України.
За прострочення доставки вантажу до пункту призначення перевізник несе перед вантажовідправником (вантажоодержувачем) відповідальність згідно з умовами договору про перевезення вантажу автомобільним транспортом.
Перевізник звільняється від відповідальності за шкоду, заподіяну під час перевезення багажу чи вантажу, якщо доведе, що вона настала внаслідок обставин, не залежних від нього. Ці положення закріплені в законодавстві і деталізовані в правилах здійснення перевезень.
5.3. Претензії до перевізника, відправника й одержувача вантажів і порядок вирішення спорів
Автомобільний транспорт як галузь транспортного права має спеціальні правила щодо заявлення претензій та вирішення спорів. Правове регулювання цих питань здійснюється цивільним, господарським законодавством, Законом України «Про автомобільний транспорт», Статутом автомобільного транспорту, Наказом Міністерства транспорту України № 363 від 14.10.97 року «Про затвердження Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні» та окремими правилами перевезень.
Законодавство встановлює спеціальні вимоги щодо способів фіксації обставин, що можуть служити підставою для матеріальної відповідальності автотранспортних підприємств або організацій, вантажовідправників, вантажоодержувачів при автомобільних перевезеннях та при перевезенні пасажирів. Такі обставини підтверджуються записами в товарно-транспортних документах, а в разі розбіжності між автотранспортним підприємством або-організацією і вантажовідправником (вантажоодержувачем) підтверджуються актами встановленої форми.
Перелік обставин, що підлягають засвідченню записами в товарно-транспортних документах, форми актів і порядок їх складання встановлюються п.15 Наказу Міністерства транспорту України № 363 від 14.10.97 року «Про затвердження Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні» .
До пред'явлення позову вантажовідправником або вантажоодержувачем автотранспортному підприємству або організації обов'язкове пред'явлення претензій до них.
При перевезеннях вантажів автомобільним транспортом право на пред'явлення автотранспортному підприємству або організації претензії, а у відповідних випадках позовів у порядку, встановленому Правилами, має:
а) вантажовідправник або вантажоодержувач при втраті вантажу;
б) вантажоодержувач при недостачі, псуванні або пошкодженні вантажу;
в) вантажоодержувач при прострочці в доставці вантажу.
Претензії, що випливають із перевезення вантажів, пред'являються автотранспортному підприємству або організації, що видали вантаж, а в разі повної втрати вантажу автотранспортному підприємству або організації, які прийняли вантаж до перевезення.
Претензії, що випливають із перевезення пасажирів або багажу, можуть бути пред'явлені автотранспортному підприємству або організації пункту відправлення або призначення на розсуд заявника претензії.
Претензії, що випливають із перевезення вантажу в прямому змішаному сполученні, пред'являються:
а) автотранспортному підприємству або організації, якщо кінцевим пунктом є вантажна автостанція;
б) іншому відповідному транспортному органу, якщо кінцевим пунктом перевезення є станція залізниці, порт (пристань) або аеропорт.
Згідно з п. 16.4, п. 16.5 Наказу Міністерства транспорту України № 363 від 14.10.97 року «Про затвердження Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні» право на пред'явлення претензій вантажовідправником або вантажоодержувачем може бути передане юридичній або фізичній особі за довіреністю. Передача права на пред'явлення претензії засвідчується написом на товарно-транспортній накладній про його переуступку.
До претензійної заяви повинні бути додані документи, що підтверджують претензію. До претензії відносно втрати, недостачі, псування або пошкодження вантажу, крім документів, що підтверджують право на пред'явлення претензії, повинен бути доданий документ, який засвідчив би кількість і вартість відправленого вантажу.
Згідно зі ст. 315 Господарського кодексу України до пред'явлення перевізникові позову, що випливає з договору перевезення вантажу, обов'язковим є пред'явлення йому претензії. Претензії можуть пред'являтися протягом шести місяців, а претензії щодо сплати штрафів і премій протягом сорока п'яти днів.
Перевізник зобов'язаний розглянути заявлену претензію і повідомити заявника про задоволення чи відхилення її протягом трьох місяців, а щодо претензії з перевезення у прямому змішаному сполученні протягом шести місяців. Претензії щодо сплати штрафу або премії мають бути розглянуті протягом сорока п'яти днів.
При частковому задоволенні чи відхиленні претензії автотранспортне підприємство або організація, вантажовідправник або вантажоодержувач у повідомленні про це повинні вказати мотиви прийнятого рішення і повернути заявнику додані до претензії документи. У разі задоволення претензії у повній сумі подані до заяви документи не повертаються.
Якщо претензію відхилено або відповідь на неї не одержано в строк, заявник має право звернутися до суду протягом шести місяців із дня одержання відповіді або закінчення строку, встановленого для відповіді.
Позови вантажовідправників і вантажоодержувачів автотранспортному підприємству або організації можуть бути пред'явлені тільки у випадках повного або часткового відмовлення автотранспортного підприємства або організації задовольнити претензію або неодержання від них відповіді протягом встановлених строків.
Для пред'явлення перевізником позовів до вантажовідправників та вантажоодержувачів встановлюється шестимісячний строк. Щодо спорів, пов'язаних з міждержавними перевезеннями вантажів, порядок пред'явлення позовів та строки позовної давності

встановлюються транспортними кодексами чи статутами або міжнародними договорами, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України.
Право на подання позову у зв'язку із завданням ушкодження здоров'ю пасажира зберігається протягом трьох років.
Право на подання позову у зв'язку з повною або частковою втратою багажу чи його пошкодженням зберігається протягом одного року.
Строк давності відраховується з дня прибуття транспортного засобу до пункту призначення пасажира або у разі неприбуття з дня, коли він повинен був прибути туди.
Подання претензії у письмовій формі призупиняє перебіг строку давності до того дня, доки перевізник у письмовій формі повідомить про незадоволення претензії, додавши до неї відповідні документи. У разі часткового визнання поданої претензії перебіг строку давності поновлюється лише стосовно тієї частини претензії, яка залишається предметом спору.


Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 р.
Господарський кодекс України від 16 січня 2003 р.
Закон України «Про автомобільний транспорт» від 5 квітня 2001 р.
Закон України «Про дорожній рух» від 16 липня 1993 р.
Господарський процесуальний кодекс України від 6 листопада 1991 року, (із змінами і доповненнями).
Указ Президента України від 20.05.2004 року № 570/2004 «Про заходи щодо посилення безпеки пасажирських перевезень автомобільним транспортом».
Постанова Кабінету Міністрів України «Про утворення Головної державної інспекції на автомобільному транспорті» від 08.09.2004 року № 1190.
Статут автомобільного транспорту, введений в дію Постановою Ради Міністрів УРСР від 27 червня 1969 року № 40.
Правила дорожнього руху, затверджені Постановою КМ України № 1306 від 10 жовтня 2001 р.
-Положення про Державний департамент автомобільного транспорту України, затверджене Постановою КМ України від 29 лютого 1996 року № 261.

















































.

Тема 8. Претензії до перевізника, відправника й одержувача вантажів, порядок вирішення спорів. Правова основа регулювання цих питань. Вимоги щодо способів фіксації обставин, що можуть служити підставою для матеріальної шкоди .

Практичні завдання.

1. Проаналізуйте чинне законодавство і визначте:
1) Які санкції передбачаються за вчинення таких злочинів:
Порушення правил безпеки руху або експлуатації залізничного, водного чи повітряного транспорту;
Пошкодження шляхів сполучення і транспортних засобів;
Угон або захоплення залізничного рухомого складу, повітряного, морського чи річкового судна;
2) Визначте об 'єкт та об 'єктивну сторону цих злочинів.
2. Проаналізуйте чинне законодавство і визначте:
1) Які санкції передбачаються за вчинення таких злочинів:
Самовільне, без нагальної потреби зупинення поїзда;
Незаконне заволодіння транспортним засобом;
Ненадання допомоги судну та особам, що зазнали лиха;
Неповідомлення капітаном назви свого судна при зіткненні суден;
Порушення чинних на транспорті правил;
2) Визначте об 'єкт та об 'єктивну сторону цих злочинів.
3. Проаналізуйте чинне адміністративне законодавство і визначте:
1) Які адміністративні стягнення мають бути застосовані за:
порушення водіями правил безпеки руху і експлуатації транспортних засобів;
керування транспортними засобами особами в стані сп 'яніння і тими, що не мають права управління ;
2) Проаналізуйте склад цих правопорушень.
4. Керівник транспортного підприємства, де Ви працюєте на чальником юридичного відділу, направляє Вам для юридичної оцінки лист Генерального директора Державного підприємства «Кліринговий центр Міністерства транспорту України». У цьому листі керівник Вашого підприємства суворо попереджається про неприпустимість несвоєчасного надання інформації щодо результатів фінансово-господарської діяльності за травень місяць. Лист був відправлений 15 і отриманий 19 травня цього року.
Наскільки правомірні вимоги Генерального директора Державного підприємства «Кліринговий центр Міністерства транспорту України»? Який нормативно-правовий акт встановлює повноваження цієї установи і які саме повноваження встановлюються?
Які строки подання такої інформації? За якою формою вони мають бути подані? На підставі даних, отриманих на основі вивчення відповідних нормативно-правових актів, сформулюйте керівнику підприємства вмотивовану оцінку .







Тема 9. Основи залізничного права.

Мета :- вивчити основи залізничного права ;
- на практиці пов язати з діяльністю перевізчика .

План.
1. Претензійно-позовна діяльність на залізничному транспорті.
2.правове регулювання залізничних перевезень.
3. претензійна заява.


1. Претензійно - позовна діяльність на залізничному транспорті.
Щодо відносин, що випливають з договорів про надання транспортних послуг, Господарсько-процесуальний кодекс України зберіг обов'язковий претензійний, досудовий порядок вирішення спорів. Претензійний порядок вирішення спорів було також закріплено в Господарському кодексі України.
Обставини, що є підставами для звернення із претензією, підлягають обов'язковій фіксації актами у порядку та формі, встановлених Статутом залізниць України і окремими правилами перевезень (Наказ № 334 від 28.05.2002 року «Правила складання актів» (ст. 129)).
Згідно із ст. 129 Статуту залізниць України та правил комерційний акт складається для засвідчення таких обставин:
а) невідповідності найменування, маси і кількості місць вантажу, багажу чи вантажобагажу натурою з даними, зазначеними у транспортних документах;
б) у разі виявлення вантажу, багажу чи вантажобагажу без документів або документів без вантажу, багажу чи вантажобагажу;
в) псування, пошкодження вантажу, багажу і вантажобагажу;
г) повернення залізниці вкраденого вантажу, багажу або вантажобагажу.
Залізниця зобов'язана скласти комерційний акт, якщо вона сама виявила зазначені вище обставини або якщо про існування хоча б однієї з них заявив одержувач або відправник вантажу, багажу чи вантажобагажу.
В усіх інших випадках обставини, що виникли в процесі перевезення вантажу, багажу і вантажобагажу і які можуть бути підставою для матеріальної відповідальності, оформляються актами загальної форми. Порядок складання актів визначається правилами.
Претензії, що виникли з приводу перевезення вантажів, заявляються залізниці призначення вантажу. Претензії, що виникли з приводу перевезення пасажирів, багажу і вантажобагажу, можуть бути заявлені залізниці відправлення або призначення (на бажання заявника претензії). Претензії, що виникли з перевезення вантажу у прямому змішаному сполученні, заявляються:
а) залізниці призначення, якщо кінцевим пунктом перевезення є залізнична станція;
б) іншому транспортному органу, якщо кінцевим пунктом перевезення є порт.
2.Правове регулювання залізничних перевезень.
заявляються залізниці відправлення, а вантажоодержувачів залізниці призначення Порядок заявлення і розгляду претензій з приводу платежів, зборів і штрафів, пов'язаних із перевезенням пасажирів, багажу і вантажів, установлюється правилами. Укрзалізниця може доручити розгляд претензій своїм структурним підрозділам.
Не допускається пред'явлення вимог вантажовідправників, вантажоодержувачів і залізниць, що випливають із договорів перевезення, на суму менше однієї мінімальної заробітної плати за кожною накладною, за винятком претензій від громадян.
Передача іншим організаціям або громадянам права на пред'явлення претензій та позовів не допускається, за винятком випадків передачі такого права вантажовідправником вантажоодержувачу або вантажоодержувачем вантажовідправнику, а також вантажовідправником або вантажоодержувачем вищій організації або уповноваженій особі, яка виступає від їх імені. Передача права на пред'явлення претензій і позовів засвідчується переуступним підписом на документі (накладній, вантажній, багажній квитанції), а для уповноваженої особи дорученням, оформленим згідно із законодавством.
До претензійної заяви мають бути додані документи, які підтверджують претензію. До претензії щодо втрати, нестачі, псування або пошкодження, крім документів, які підтверджують право на пред'явлення претензії, додається документ, який засвідчує кількість і вартість відправленого вантажу.
Згідно зі ст. 315 Господарського кодексу України та Статуту залізниць України претензії до залізниць можуть бути заявлені протягом шести місяців, а претензії з приводу штрафів протягом 45 діб. Зазначені терміни обчислюються:
а) з дня видачі вантажу, багажу або вантажобагажу для претензій про відшкодування за псування, пошкодження або не достачу вантажу, багажу та вантажобагажу;
б) у кількості 30 діб з дня закінчення терміну доставки для претензій про відшкодування за втрату вантажу;
в) у кількості 2 місяців з дня прийому вантажу до перевезення для претензій про відшкодування за втрату вантажу, що виникли з приводу перевезень у прямому змішаному сполученні;
г) через 10 діб після закінчення терміну доставки багажу чи вантажобагажу для претензій про відшкодування за втрату багажу чи вантажобагажу;
д) від дня видачі вантажу, багажу або вантажобагажу для претензій з приводу прострочення доставки вантажу, багажу або вантажобагажу;
є) після закінчення п'ятиденного терміну, встановленого для оплати штрафу, для претензій про стягнення штрафу за невиконання плану перевезень;
є) з дня отримання заявником претензії копії платіжного доручення (рахунка) залізниці про нарахування плати для претензій про повернення плати за користування вагонами і контейнерами;
ж) з дня встановлення обставин, що спричинили заявлення претензії, в усіх інших випадках.
Залізниця зобов'язана розглянути заявлену претензію і повідомити заявнику про результати її розгляду в такі терміни з дня отримання претензії:
а) протягом 3 місяців претензії, що виникли внаслідок перевезень у залізничному сполученні;
б) протягом 6 місяців претензії, що виникли внаслідок перевезень у прямому змішаному сполученні;
в) протягом 45 діб претензії про сплату штрафів.
У разі часткового задоволення або відхилення претензій у повідомленні мають бути зазначені підстави рішення залізниці з посиланням на Статут залізниць України.
Позови до залізниць, що випливають із Статуту залізниць України, можуть бути подані тільки у разі повної або часткової відмови залізниці задовольнити претензію чи у разі неодержання від залізниці відповіді в установлений термін. Позови подаються до Господарського суду або до суду за місцем знаходження залізниці, якій була пред'явлена претензія, у шестимісячний термін із дня одержання відповіді залізниці або з дня закінчення терміну, встановленого для відповіді.
Позови залізниць до вантажовідправників, вантажоодержувачів і пасажирів, що випливають із Статуту залізниць України, можуть бути подані відповідно до установленої підвідомчості чи підсудності до Господарського суду або до суду за місцем знаходження відповідача протягом 6 місяців.
Зазначений шестимісячний термін обчислюється:
а) щодо стягнення штрафу за невиконання плану перевезень після закінчення п'ятиденного терміну, встановленого для сплати штрафу;
б) в усіх інших випадках з дня настання події, що стала підставою для подання позову.
Вищевикладене є загальними умовами претензійної роботи у сфері залізничного транспорту.

Нормативно-правові акти

Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 р.;
Господарський кодекс України від 16 січня 2003 р.;
Закон України «Про залізничний транспорт» від 13 вересня
1996 р.;
Закон України «Про транспорт» від 11 січня 1995 р.;
Господарський процесуальний кодекс України від 6 листопада 1991 року (із змінами і доповненнями);
Статут залізниць України, введений в дію Постановою Кабінету Міністрів України від 6 квітня 1998 р. № 457;
Постанова Кабінету Міністрів України від 19 березня
1997 р. № 252 «Про затвердження Порядку обслуговування громадян залізничним транспортом»;
Наказ Міністерства транспорту України № 297 від 28 липня
1998 року «Правила перевезень пасажирів, багажу, вантажобага-жу та пошти залізничним транспортом України»;
Постанова Кабінету Міністрів України № 106 від 22 лютого 1994 року «Про забезпечення охорони вантажів, що перевозяться залізничним транспортом»;
Положення про Державну адміністрацію Залізничного транспорту України, затверджене Постановою Кабінету Міністрів України від 29 лютого 1996 р. № 262;
Наказ Міністерства транспорту «Про затвердження Правил реєстрації та експлуатації власних вантажних вагонів» від 15 жовтня 2004 р. № 856;
Правила перевезення пошти та експлуатації поштових вагонів на залізницях України, затверджені Наказом Міністерства зв'язку і Міністерства транспорту України від 20 березня 1997 р. № 26/90
Література
Транспортне право України: Навч. посіб. / Демський Е. Ф., Гіжевсь-кий В. К., Демський С. Е., Мілошевич А. В.; За заг. ред. В. К. Гіжевсь-кого, Е. Ф. Демського. К.: Юрінком Інтер, 2002. С. 190201.
Булгакова І. В. Поняття та значення договору залізничного перевезення вантажів за законодавством України / Вісник господарського судочинства. 2001. № 1.
Клименко В, Новне технологии на службу железнодорожному транспорту Украиньї / Весь транспорт. 2001. № 8. С. 2832.
Шульженко Ф. П., Кундрик Р. С. Транспортне право: Навч.-метод. посіб. для самост. вивч. дисц. К.: КНЕУ, 2004. С. 92112
Завдання на самостійну перевірку .
1. Сформулюйте відповіді на такі запитання:
Які основні міжнародні угоди регулюють міжнародні ван тажні перевезення на залізничному транспорті?
Який основний зміст цих угод (розділи, основні додатки)?
Яке головне призначення Європейської угоди про міжнарод ні магістральні лінії від 31.05.1985 р. ?
2. Проаналізуйте чинне законодавство України і сформулюйте відповіді на такі запитання:
Якими нормативно-правовими актами визначаються пов новаження Укрзалізниці?
Якими нормативно-правовими актами визначаються пов новаження, права та обов 'язки залізниць?
3. Проаналізуйте чинне законодавство України і сформулюйте відповіді на такі запитання:
Які нормативно-правові акти регулюють планування пере везень на залізничному транспорті?
Як здійснюється перспективне та поточне планування пе ревезень на залізничному транспорті?
4. Проаналізуйте чинне законодавство України і сформулюйте відповіді на такі запитання:
Який правовий акт встановлює терміни доставки ванта жів на залізничному транспорті?
Який порядок обчислення термінів доставки вантажів на залізниці?
5. Проаналізуйте чинне законодавство України і сформулюйте відповіді на такі запитання:
Який правовий акт встановлює граничні терміни зберіган ня вантажів на залізничному транспорті?
Який порядок обчислення граничних термінів вивезення ван тажів вантажовласниками зі станцій?
Тема 10. Основи повітряного права.

Мета :вивчити основи повітряного права ;на практиці пов язати з діяльністю перевізчика

План :
1.Відповідальність перевізника .
2.Перевізник звільняється від відповідальності, якщо

Всі юридичні і фізичні особи, діяльність яких пов'язана з використанням повітряного простору України, розробкою, виготовленням, ремонтом та експлуатацією авіаційної техніки, здійсненням господарської і комерційної діяльності, обслуговуванням повітряного руху, забезпеченням безпеки авіації України, а також її управлінням і наглядом, пасажир, замовник або працівник авіації за порушення, невиконання або неналежне виконання правил, вимог і норм, що регламентують повітряні перевезення і авіаційні роботи, а також порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища несуть відповідальність, передбачену чинним законодавством України. Загальні засади відповідальності встановлені Повітряним кодексом України, Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, Міжнародними угодами в сфері повітряного транспорту та спеціальними правилами.
Перевізник несе відповідальність за:
втрату, нестачу або пошкодження багажу з часу прийняття його для перевезення і до видачі одержувачу або передачі його відповідно до правил іншій особі, якщо не доведе, що ним було вжито всіх необхідних заходів для запобігання заподіянню шкоди або що таких заходів неможливо було вжити;
збереження речей, що є у пасажира, якщо буде доведено, що втрата або пошкодження цих речей сталися з вини перевізника;
втрату, нестачу або пошкодження вантажу з часу прийняття його для перевезення і до видачі одержувачу або передачі його відповідно до правил іншій установі (особі), якщо не доведе, що ним було вжито всіх необхідних заходів для запобігання заподіянню шкоди або що таких заходів неможливо було вжити. До того часу, поки перевізник не доведе інше, вважається, що втрата, нестача чи пошкодження вантажу сталися під час перевезення;
прострочення у доставці пасажира, багажу або вантажу, якщо не доведе, що ним було вжито всіх необхідних заходів для запобігання простроченню або що таких заходів неможливо було вжити. Перевізник звільняється від відповідальності, якщо прострочення сталося внаслідок несприятливих метеорологічних
умов.
За втрату, нестачу чи пошкодження вантажу, багажу або речей, які є у пасажира, перевізник несе відповідальність у такому
розмірі:
за втрату або нестачу вантажу чи багажу, прийнятого для
перевезення з оголошеною цінністю, в розмірі оголошеної
цінності, а у випадках, коли перевізник доведе, що оголошена
цінність перевищує дійсну вартість, у розмірі дійсної вартості;
за втрату, пошкодження або нестачу вантажу чи багажу,
прийнятого для перевезення без оголошеної цінності, а також ре
очей, які є у пасажира, в розмірі вартості, що не перевищує МП
їжі, встановленої відповідним органом державної виконавчої вила
ДР за погодженням із Міністерством фінансів України відповідно
до меж, встановлених міжнародними угодами про відповідальність при повітряних перевезеннях, учасником яких є Україна.
Перевізник несе матеріальну відповідальність перед органами зв'язку за втрату, пошкодження або прострочення у доставці пошти з вини перевізника у розмірі відповідальності органів зв'язку перед відправниками або адресатами, за міжнародну пошту відповідно до актів Всесвітнього поштового союзу, а за внутрішню згідно з правилами щодо розміру матеріальної відповідальності підприємств зв'язку за нестачу чи пошкодження вкладень
поштових відправлень.
За шкоду, заподіяну третім особам та їх майну при виконанні перевезень і авіаційних робіт, експлуатант авіаційної техніки несе відповідальність у порядку і на умовах, передбачених чинним законодавством України, зокрема Україна є учасником Конвенції про збитки, завдані іноземними повітряними судами третім особам на поверхні (від 07.10.1952 року), де встановлено граничний розмір відповідальності для кожного повітряного судна і по кожній події.
Порушення, як і невиконання або неналежне виконання вимог державних правил, норм і процедур з реєстрації та огляду на безпеку пасажирів щодо здачі, прийому, зберігання і перевезення на повітряному судні ручної поклажі, багажу, вантажу, пошти і бортового харчування тягне за собою відповідальність, передбачену чинним законодавством України. Особи, винні у порушенні норм і правил, що регламентують діяльність авіації, несуть відповідальність згідно із законодавством України.
При виявленні шкоди, заподіяної багажу, вантажу правилами передбачається складання Акту про несправності під час перевезення багажу (РІК Ргореггу Іггеи1агігу КероП), вантажу (СІК Саго Іггеи1агііу Керогі), документа, оформленого перевізником у присутності пасажира (одержувача) негайно після виявлення шкоди. Акт підписується перевізником і пасажиром
(одержувачем).
Будь-яка юридична і фізична особа має право оскаржити рішення або дії будь-якої посадової чи іншої особи в межах діяльності авіаційної системи України в порядку, передбаченому законодавством України.
Повітряний перевізник і виконавець повітряних робіт зобов’язані страхувати членів екіпажу і авіаційного персоналу, які перебувають на борту повітряного судна, власні, орендовані та передані їм в експлуатацію повітряні судна, а також свою відповідальність щодо відшкодування збитків, заподіяних пасажирам, багажу, пошті, вантажу, прийнятим для перевезення, іншим користувачам повітряного транспорту, а усі експлуатанти третім особам; при цьому рівень відповідальності страховика не може бути нижчим за рівень, встановлений у Постанові Кабінету Міністрів України від 13.07.1998 р. № 1083 «Про порядок і умови проведення обов'язкового авіаційного страхування». У даній постанові законодавець визначив страхову суму (ліміт відповідальності страховика), встановлену договором обов'язкового страхування.
Під час виконання міжнародних польотів страхова сума (ліміт відповідальності страховика) встановлюється в межах, передбачених міжнародними угодами або законодавством країни, на території якої виконуються повітряні роботи.
При визначенні меж відповідальності за шкоду, спричинену порушенням правил та вимог перевезення в міжнародних угодах, використовують умовні розрахункові одиниці. Зокрема, Конвенція для уніфікації деяких правил міжнародних повітряних перевезень (від 28.05.1999 року) використовує спеціальні права запозичення, які вираховуються Міжнародним валютним фондом.
Обов'язкове страхування здійснюється страховиками, які визнані такими відповідно до законодавства України, одержали в установленому порядку ліцензії на здійснення цього виду страхування і є членами Авіаційного страхового бюро. За бажанням пасажира чи іншого користувача повітряного транспорту можливе добровільне страхування шляхом укладання відповідного договору.
Замовник зобов'язаний страхувати своїх працівників, осіб, пов'язаних із забезпеченням технологічного процесу при виконанні авіаційних робіт, та пасажирів, які перевозяться за його заявкою без придбання квитків. Експлуатант зобов'язаний страхувати свою відповідальність щодо відшкодування збитків, які можуть бути завдані ним при виконанні авіаційних робіт.
З метою відшкодування шкоди потерпілим від авіаційної події, стихійного лиха і стимулювання профілактичної діяльності щодо підвищення безпеки авіації України, проведення пошукових і аварійно-рятувальних робіт у встановленому порядку створено страховий фонд безпеки авіації, кошти якого спрямовуються на здійснення діяльності авіації України. Цей фонд створено згідно з Постановою Кабінету Міністрів України від 17 серпня 1998 р. № 1272 «Про страховий фонд безпеки авіації», згідно з якою кошти фонду формуються за рахунок надходження відрахувань 10 відсотків платежів з видів обов'язкового страхування,
визначених для авіації статтею 6 Закону України «Про страхування» (85/96-ВР).
Строки за явлення, розгляду претензій та за явлення позовів встановлено в Повітряному кодексі України та в міжнародних договорах («Конвенція для уніфікації деяких правил, що стосуються міжнародних повітряних перевезень» від 28.05.1999 р.).
Наприкінці 2003 року Мінтрансом було уніфіковано строки і затверджено відповідні правила перевезень Наказ Мінтрансу № 793 від 14.10.03 р. «Про затвердження Правил повітряних перевезень вантажів», Наказ Мінтрансу № 568 від 25.07.03 р. «Про затвердження Правил повітряних перевезень пасажирів і багажу».
При перевезенні пасажира встановлено, що висуванню перевізникові позову щодо неналежного перевезення повинно передувати обов'язкове висування письмової претензії (за винятком позову у зв'язку з загибеллю чи тілесним ушкодженням пасажира; такий позов може бути висунутий протягом двох років, ст. 23 Правил). У разі затримки в перевезенні пасажира претензія до перевізника може висуватись не пізніше ніж через 21 добу після дати, коли пасажир прибув у місце призначення, чи дати, коли він мав прибути у місце призначення.
У разі знищення, ушкодження багажу особа, що має право на його одержання, повинна висунути до перевізника письмову претензію негайно після виявлення ушкодження, але не пізніше 7 діб з дати одержання багажу. У разі затримки в перевезенні багажу претензія до перевізника має бути висунута протягом 21 доби з дати, коли багаж був переданий у розпорядження одержувача. У разі втрати багажу претензія до перевізника повинна бути висунута протягом двох років із дати прибуття повітряного судна у місце призначення або з дати, коли повітряне судно повинно було прибути у місце призначення, або з дати, коли припинилося перевезення.
Перевізник зобов'язаний розглянути претензію і повідомити заявника про задоволення чи про відхилення її протягом трьох місяців, якщо перевезення, у зв'язку з яким була висунута претензія, повністю здійснювалося одним перевізником. Якщо в такому перевезенні брали участь інші перевізники, строк розгляду претензії може бути продовжений до шести місяців.
При відсутності письмової претензії, заявленої у вищезазначені строки, позов до перевізника не може бути пред'явлений. Позови про відповідальність перевізника щодо неналежного перевезення пасажира чи багажу мають бути подані, за вибором позивача, до суду за місцем реєстрації перевізника, за місцезнаходженням його головного офісу або за місцезнаходженням офісу перевізника, через який було укладено договір перевезення, протягом двох років з дати прибуття повітряного судна до місця призначення, або з дати, коли воно повинно було прибути до місця призначення, або з дати, коли припинилося перевезення.
Щодо перевезення вантажу, то згідно вищевказаних правил встановлено, що у разі заподіяння шкоди особа, яка має право на отримання вантажу, повинна направити перевізнику претензію не пізніше 14 днів; у разі затримки не пізніше 21 дня з дати, коли вантаж переданий у розпорядження особи, що має право на його одержання; у разі втрати протягом 120 днів із дати видачі авіа вантажної накладної.
Перевізник зобов'язаний розглянути претензію протягом трьох місяців, якщо перевезення повністю здійснювалося одним перевізником, і строк розгляду претензії може бути продовжений до шести місяців у разі здійснення перевезення декількома перевізниками.
Позови про відповідальність перевізника мають бути подані, на вибір позивача, до суду за місцем реєстрації перевізника, за місцезнаходженням його головного офісу або за місцезнаходженням офісу перевізника, через який було укладено договір перевезення щодо неналежного перевезення вантажу протягом двох років, щодо неналежного надання інших послуг протягом одного року з дати прибуття повітряного судна до місця призначення або з дати, коли воно повинно було прибути до місця призначення, або з дати, коли припинилося перевезення.

Нормативно – правові документи :

Постанова Кабінету Міністрів України «Про ліквідацію Державного департаменту авіаційного транспорту» від 22 вересня 2004 р. №1263;
Постанова Кабінету Міністрів України «Про утворення Державної авіаційної пошуково-рятувальної служби» від 8 вересня 2004 р. № 1172;
Положення про використання повітряного простору України, введено в дію Постановою Кабінету Міністрів України від 29 березня 2002 р. № 401;
Положення про національного повітряного перевізника, введено в дію Постановою Кабінету Міністрів України від 15 листопада 1996 р. № 139;
Правила медичної сертифікації авіаційного персоналу цивільної авіації України, затверджені Наказом Міністерства транспорту від 20.11.2000 р. № 641;
Правила реєстрації цивільних повітряних суден в України, затверджені Наказом Міністерства транспорту України 07.09.99 р.
№ 434;
Інструкція з організації перевезень вантажів повітряним транспортом, затверджена Наказом Міністерства транспорту України від 15.07.2004 р. №630;

Література
Транспортне право України: Навіч. посіб. / Едемський Е. Ф., Гіжевсь-кий В. К., Едемський С. Е., Мілошевич А. В.; За заг. ред. В. К. Гіжевсь-кого, Е. Ф. Демського. К.: Юрінком Інтер, 2002. С. 202220.
Діковська І. А. Договір повітряного чартеру у міжнародному приват¬ному праві: Автореф. дис. канд. юрид. наук: 12.00.03 / Київський націо¬нальний ун-т ім. Тараса Шевченка. К., 2002. 19 с.
Терьошкіна Н. Є. Сучасний економічний стан і тенденції розвитку цивільної авіації України // Формування ринкових відносин в Україні, вип. 17, 2002 р. К.: Науково-дослідний інститут економіки.
С 9295.
Шульженко Ф. П., Кундрик Р. С. Транспортне право: Навч.-метод. посіб. для самост. вивч. дисц. К.:КНЕУ, 2004. С. 113134.

























Тема 11. Основи морського права.

Мета :вивчити основи морського права ;на практиці пов язати з діяльністю перевізчика

Претензійно-позовна діяльність на морському транспорті
Відповідальність сторін за договором повітряного перевезення.
Усі юридичні і фізичні особи, діяльність яких пов'язана з використанням повітряного простору України, розробкою, виготовленням, ремонтом та експлуатацією авіаційної техніки, здійсненням господарської і комерційної діяльності, обслуговуванням повітряного руху, забезпеченням безпеки авіації України, а також її управлінням і наглядом, пасажир, замовник або працівник авіації за порушення, невиконання або неналежне виконання правил, вимог і норм, що регламентують повітряні перевезення і авіаційні роботи, а також порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища несуть відповідальність, передбачену чинним законодавством України. Загальні засади відповідальності встановлені Повітряним кодексом України, Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, Міжнародними угодами в сфері повітряного транспорту та спеціальними правилами.
Перевізник несе відповідальність за:
втрату, нестачу або пошкодження багажу з часу прийняття його для перевезення і до видачі одержувачу або передачі його відповідно до правил іншій особі, якщо не доведе, що ним було вжито всіх необхідних заходів для запобігання заподіянню шкоди або що таких заходів неможливо було вжити;
збереження речей, що є у пасажира, якщо буде доведено, що втрата або пошкодження цих речей сталися з вини перевізника;
втрату, нестачу або пошкодження вантажу з часу прийняття його для перевезення і до видачі одержувачу або передачі його відповідно до правил іншій установі (особі), якщо не доведе, що ним було вжито всіх необхідних заходів для запобігання заподіянню шкоди або що таких заходів неможливо було вжити. До того часу, поки перевізник не доведе інше, вважається, що втрата, нестача чи пошкодження вантажу сталися під час перевезення;
прострочення у доставці пасажира, багажу або вантажу, якщо не доведе, що ним було вжито всіх необхідних заходів для запобігання простроченню або що таких заходів неможливо було вжити. Перевізник звільняється від відповідальності, якщо прострочення сталося внаслідок несприятливих метеорологічних
умов.
За втрату, нестачу чи пошкодження вантажу, багажу або речей, які є у пасажира, перевізник несе відповідальність у такому
розмірі:
за втрату або нестачу вантажу чи багажу, прийнятого для
перевезення з оголошеною цінністю, в розмірі оголошеної
цінності, а у випадках, коли перевізник доведе, що оголошена
цінність перевищує дійсну вартість, у розмірі дійсної вартості;
за втрату, пошкодження або нестачу вантажу чи багажу,
прийнятого для перевезення без оголошеної цінності, а також ре
очей, які є у пасажира, в розмірі вартості, що не перевищує МП
їжі, встановленої відповідним органом державної виконавчої вила
ДР за погодженням із Міністерством фінансів України відповідно
до меж, встановлених міжнародними угодами про відповідальність при повітряних перевезеннях, учасником яких є Україна.
Перевізник несе матеріальну відповідальність перед органами зв'язку за втрату, пошкодження або прострочення у доставці пошти з вини перевізника у розмірі відповідальності органів зв'язку перед відправниками або адресатами, за міжнародну пошту відповідно до актів Всесвітнього поштового союзу, а за внутрішню згідно з правилами щодо розміру матеріальної відповідальності підприємств зв'язку за нестачу чи пошкодження вкладень
поштових відправлень.
За шкоду, заподіяну третім особам та їх майну при виконанні перевезень і авіаційних робіт, експлуатант авіаційної техніки несе відповідальність у порядку і на умовах, передбачених чинним законодавством України, зокрема Україна є учасником Конвенції про збитки, завдані іноземними повітряними судами третім особам на поверхні (від 07.10.1952 року), де встановлено граничний розмір відповідальності для кожного повітряного судна і по кожній події.
Порушення, як і невиконання або неналежне виконання вимог державних правил, норм і процедур з реєстрації та огляду на безпеку пасажирів щодо здачі, прийому, зберігання і перевезення на повітряному судні ручної поклажі, багажу, вантажу, пошти і бортового харчування тягне за собою відповідальність, передбачену чинним законодавством України. Особи, винні у порушенні норм і правил, що регламентують діяльність авіації, несуть відповідальність згідно із законодавством України.
При виявленні шкоди, заподіяної багажу, вантажу правилами передбачається складання Акту про несправності під час перевезення багажу (РІК Ргореггу Іггеи1агігу КероП), вантажу (СІК Саго Іггеи1агііу Керогі), документа, оформленого перевізником у присутності пасажира (одержувача) негайно після виявлення шкоди. Акт підписується перевізником і пасажиром
(одержувачем).
Будь-яка юридична і фізична особа має право оскаржити рішення або дії будь-якої посадової чи іншої особи в межах діяльності авіаційної системи України в порядку, передбаченому законодавством України.
Повітряний перевізник і виконавець повітряних робіт зобов’язані страхувати членів екіпажу і авіаційного персоналу, які перебувають на борту повітряного судна, власні, орендовані та передані їм в експлуатацію повітряні судна, а також свою відповідальність щодо відшкодування збитків, заподіяних пасажирам, багажу, пошті, вантажу, прийнятим для перевезення, іншим користувачам повітряного транспорту, а усі експлуатанти третім особам; при цьому рівень відповідальності страховика не може бути нижчим за рівень, встановлений у Постанові Кабінету Міністрів України від 13.07.1998 р. № 1083 «Про порядок і умови проведення обов'язкового авіаційного страхування». У даній постанові законодавець визначив страхову суму (ліміт відповідальності страховика), встановлену договором обов'язкового страхування.
Під час виконання міжнародних польотів страхова сума (ліміт відповідальності страховика) встановлюється в межах, передбачених міжнародними угодами або законодавством країни, на території якої виконуються повітряні роботи.
При визначенні меж відповідальності за шкоду, спричинену порушенням правил та вимог перевезення в міжнародних угодах, використовують умовні розрахункові одиниці. Зокрема, Конвенція для уніфікації деяких правил міжнародних повітряних перевезень (від 28.05.1999 року) використовує спеціальні права запозичення, які вираховуються Міжнародним валютним фондом.
Обов'язкове страхування здійснюється страховиками, які визнані такими відповідно до законодавства України, одержали в установленому порядку ліцензії на здійснення цього виду страхування і є членами Авіаційного страхового бюро. За бажанням пасажира чи іншого користувача повітряного транспорту можливе добровільне страхування шляхом укладання відповідного договору.
Замовник зобов'язаний страхувати своїх працівників, осіб, пов'язаних із забезпеченням технологічного процесу при виконанні авіаційних робіт, та пасажирів, які перевозяться за його заявкою без придбання квитків. Експлуатант зобов'язаний страхувати свою відповідальність щодо відшкодування збитків, які можуть бути завдані ним при виконанні авіаційних робіт.
З метою відшкодування шкоди потерпілим від авіаційної події, стихійного лиха і стимулювання профілактичної діяльності щодо підвищення безпеки авіації України, проведення пошукових і аварійно-рятувальних робіт у встановленому порядку створено страховий фонд безпеки авіації, кошти якого спрямовуються на здійснення діяльності авіації України. Цей фонд створено згідно з Постановою Кабінету Міністрів України від 17 серпня 1998 р. № 1272 «Про страховий фонд безпеки авіації», згідно з якою кошти фонду формуються за рахунок надходження відрахувань 10 відсотків платежів з видів обов'язкового страхування,
визначених для авіації статтею 6 Закону України «Про страхування» (85/96-ВР).
Строки за явлення, розгляду претензій та за явлення позовів встановлено в Повітряному кодексі України та в міжнародних договорах («Конвенція для уніфікації деяких правил, що стосуються міжнародних повітряних перевезень» від 28.05.1999 р.).
Наприкінці 2003 року Мінтрансом було уніфіковано строки і затверджено відповідні правила перевезень Наказ Мінтрансу № 793 від 14.10.03 р. «Про затвердження Правил повітряних перевезень вантажів», Наказ Мінтрансу № 568 від 25.07.03 р. «Про затвердження Правил повітряних перевезень пасажирів і багажу».
При перевезенні пасажира встановлено, що висуванню перевізникові позову щодо неналежного перевезення повинно передувати обов'язкове висування письмової претензії (за винятком позову у зв'язку з загибеллю чи тілесним ушкодженням пасажира; такий позов може бути висунутий протягом двох років, ст. 23 Правил). У разі затримки в перевезенні пасажира претензія до перевізника може висуватись не пізніше ніж через 21 добу після дати, коли пасажир прибув у місце призначення, чи дати, коли він мав прибути у місце призначення.
У разі знищення, ушкодження багажу особа, що має право на його одержання, повинна висунути до перевізника письмову претензію негайно після виявлення ушкодження, але не пізніше 7 діб з дати одержання багажу. У разі затримки в перевезенні багажу претензія до перевізника має бути висунута протягом 21 доби з дати, коли багаж був переданий у розпорядження одержувача. У разі втрати багажу претензія до перевізника повинна бути висунута протягом двох років із дати прибуття повітряного судна у місце призначення або з дати, коли повітряне судно повинно було прибути у місце призначення, або з дати, коли припинилося перевезення.
Перевізник зобов'язаний розглянути претензію і повідомити заявника про задоволення чи про відхилення її протягом трьох місяців, якщо перевезення, у зв'язку з яким була висунута претензія, повністю здійснювалося одним перевізником. Якщо в такому перевезенні брали участь інші перевізники, строк розгляду претензії може бути продовжений до шести місяців.
При відсутності письмової претензії, заявленої у вищезазначені строки, позов до перевізника не може бути пред'явлений. Позови про відповідальність перевізника щодо неналежного перевезення пасажира чи багажу мають бути подані, за вибором позивача, до суду за місцем реєстрації перевізника, за місцезнаходженням його головного офісу або за місцезнаходженням офісу перевізника, через який було укладено договір перевезення, протягом двох років з дати прибуття повітряного судна до місця призначення, або з дати, коли воно повинно було прибути до місця призначення, або з дати, коли припинилося перевезення.
Щодо перевезення вантажу, то згідно вищевказаних правил встановлено, що у разі заподіяння шкоди особа, яка має право на отримання вантажу, повинна направити перевізнику претензію не пізніше 14 днів; у разі затримки не пізніше 21 дня з дати, коли вантаж переданий у розпорядження особи, що має право на його одержання; у разі втрати протягом 120 днів із дати видачі авіа вантажної накладної.
Перевізник зобов'язаний розглянути претензію протягом трьох місяців, якщо перевезення повністю здійснювалося одним перевізником, і строк розгляду претензії може бути продовжений до шести місяців у разі здійснення перевезення декількома перевізниками.
Позови про відповідальність перевізника мають бути подані, на вибір позивача, до суду за місцем реєстрації перевізника, за місцезнаходженням його головного офісу або за місцезнаходженням офісу перевізника, через який було укладено договір перевезення щодо неналежного перевезення вантажу протягом двох років, щодо неналежного надання інших послуг протягом одного року з дати прибуття повітряного судна до місця призначення або з дати, коли воно повинно було прибути до місця призначення, або з дати, коли припинилося перевезення.
Нормативно – правові акти :
Закон України «Про транспорт» від 11 січня 1995 р.;
Повітряний кодекс України від 11 січня 1993 р.;
Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 р.;
Господарський кодекс України від 16 січня 2003 р.;
Положення про Державну службу України з нагляду за забезпеченням безпеки авіації, затверджене Указом Президента України від 16 серпня 2004 року № 912/2004;
Постанова Кабінету Міністрів України «Про ліквідацію Державного департаменту авіаційного транспорту» від 22 вересня 2004 р. №1263;
Постанова Кабінету Міністрів України «Про утворення Державної авіаційної пошуково-рятувальної служби» від 8 вересня 2004 р. № 1172;

- Положення про використання повітряного простору України, введено в дію Постановою Кабінету Міністрів України від 29 березня 2002 р. № 401;
Положення про національного повітряного перевізника, введено в дію Постановою Кабінету Міністрів України від 15 листопада 1996 р. № 139;
Правила медичної сертифікації авіаційного персоналу цивільної авіації України, затверджені Наказом Міністерства транспорту від 20.11.2000 р. № 641;
Правила реєстрації цивільних повітряних суден в України, затверджені Наказом Міністерства транспорту України 07.09.99 р.
№ 434;
Інструкція з організації перевезень вантажів повітряним транспортом, затверджена Наказом Міністерства транспорту України від 15.07.2004 р. №630;

Література
Транспортне право України: Навіч. посіб. / Едемський Е. Ф., Гіжевсь-кий В. К., Едемський С. Е., Мілошевич А. В.; За заг. ред. В. К. Гіжевсь-кого, Е. Ф. Демського. К.: Юрінком Інтер, 2002. С. 202220.
Діковська І. А. Договір повітряного чартеру у міжнародному приват¬ному праві: Автореф. дис. канд. юрид. наук: 12.00.03 / Київський націо¬нальний ун-т ім. Тараса Шевченка. К., 2002. 19 с.
Терьошкіна Н. Є. Сучасний економічний стан і тенденції розвитку цивільної авіації України // Формування ринкових відносин в Україні, вип. 17, 2002 р. К.: Науково-дослідний інститут економіки.
С 9295.
Шульженко Ф. П., Кундрик Р. С. Транспортне право: Навч.-метод. посіб. для самост. вивч. дисц. К.:КНЕУ, 2004. С. 113134.






















Тема 12. Основи річкового транспорту.

Мета :вивчити основи річкового права ;
на практиці пов язати з діяльністю перевізчика

Відповідальність перевізника, відправника та одержувача вантажів.
Перевізник відшкодовує збитки у наступних розмірах :
а) за втрату вантажу у розмірі дійсної вартості втраченого вантажу;
б) за втрату вантажу, зданого до перевезення з оголошеною цінністю, у розмірі оголошеної цінності, а у випадку, якщо перевізник доведе, що оголошена цінність перевищує дійсну вартість, у розмірі дійсної вартості;
в) за ушкодження вантажу у сумі, на яку понизилася його вартість.
У випадку використання перевізником для своїх потреб будь-якого вантажу, прийнятого до перевезення, винні залучаються до відповідальності, а перевізник відшкодовує вартість вантажу в подвійному розмірі.
Вартість утраченого чи ушкодженого перевізником вантажу визначається виходячи з оптової, заготівельної чи закупівельної ціни з додаванням до цієї ціни:
Вартість вантажів, що належать окремим громадянам, визначається за роздрібними цінами державних і кооперативних організацій у пункті призначення в момент видачі вантажу.
За неправильне заявлення в накладній відправником вантажу відомостей про вагу, кількість місць чи найменування вантажу, а також за пред'явлення вантажу, забороненого до перевезення, і такого, що потребує під час перевезення особливих запобіжних заходів, а також вантажу з неправильним зазначенням найменування чи властивостей або ненадання необхідних для перевезення цього вантажу документів стягується штраф відповідно до тарифу, а також відшкодовуються заподіяні пароплавству збитки. Якщо неправильні відомості про вантаж викликали зменшення провізної плати, з відправника стягується, крім провізної плати, штраф у розмірі подвоєної різниці між провізною платою, обчисленою на підставі зазначення відправника вантажу, і сумою, що стягується за дійсним найменуванням і кількістю вантажу. Також стягується штраф за викликаний цими обставинами простій судна та відшкодовуються збитки.
Простій чи затримка судна під навантаженням чи розвантаженням, у чеканні навантаження чи розвантаження понад установлений термін з вини відправника вантажу чи вантажоодержувача передбачає відповідальність останніх у вигляді штрафу в розмірі, встановленому тарифом. За неочищення судна після розвантаження, зробленого засобами вантажоодержувача (ст. 80 Статуту внутрішнього водного транспорту), останній сплачує пароплавству вартість робіт з очищення в подвійному розмірі.
При пошкодженні частин судна, контейнера, берегових пристроїв, плавучих механізмів при навантаженні чи розвантаженні засобами відправника вантажу чи вантажоодержувача вони сплачують штраф у розмірі триразової вартості ремонту пошкоджених частин.
Після прибуття вантажу в порт (пристань) призначення всю відповідальність перед перевізником по перевезенню цього вантажу несе вантажоодержувач. При цьому вантажоодержувач на загальній підставі може стягнути з відправника вантажу всі сплачені ним (вантажоодержувачем) штрафи і збори пароплавству
Вищенаведені обставини, що є підставою для матеріальної відповідальності перевізника, відправників вантажу, вантажоодержувачів і пасажирів під час перевезення по внутрішніх водних шляхах, засвідчуються перевізником комерційними актами чи актами загальної форми.
Комерційний акт складається для засвідчення наступних обставин: а) невідповідності між найменуванням, вагою, кількістю місць вантажу чи багажу в натурі і даними, зазначеними в перевізному документі; б) пошкодження чи псування вантажу чи багажу; в) виявлення вантажу чи багажу без документів або документів без вантажу чи багажу; г) повернення пароплавству викраденого вантажу чи багажу.
Акти загальної форми складаються для посвідчення інших обставин, які можуть бути підставою для відповідальності.
Комерційний акт підписується начальником порту (пристані) чи особами, ним уповноваженими, і особами, що брали участь у перевірці вантажу, а також вантажоодержувачем, якщо він брав участь у перевірці вантажу чи багажу. При відсутності вантажоодержувача комерційний акт повинен бути підписаний не менше ніж трьома особами: начальником порту (пристані) чи його заступником, прийомоздавачем, начальником вантажної контори чи завідувачем складу, а при відсутності начальника вантажної контори чи завідувача складу на даній пристані іншою особою, яка брала участь у перевірці вантажу або багажу.
Для стягнення штрафів учасникам перевезень необхідно виставляти претензії і подавати скарги. Перевізник чи начальник порту (пристані) зобов'язаний в п'ятиденний термін розглянути скарги і письмово повідомити заявника про результати розгляду і вжиті заходи.
Позови до пароплавств, що виникають із перевезення і буксирування, можуть пред'являтися тільки у випадку повної чи часткової відмови перевізника в задоволенні претензії після закінчення терміну, встановленого для розгляду претензії.
Право на пред'явлення до перевізника претензій і позовів мають:
а) у випадку повної втрати вантажу: вантажоодержувач при умові подання вантажної квитанції з відміткою на ній порту (при стані) призначення про неприбуття вантажу, а при неможливості подання вантажної квитанції документа про оплату вартості вантажу і довідки перевізника про відправлення вантажу з відміткою порту (пристані) призначення про неприбуття вантажу; відправник вантажу за умови подання вантажної квитанції;
б) у випадку часткової втрати, псування чи пошкодження вантажу: вантажоодержувач за умови подання накладної і комерційного акту, виданого йому перевізником, чи акту, зазначеного в ст. 215 Статуту внутрішнього водного транспорту (для нафтоналивних вантажів);
в) у випадку прострочення доставки вантажу: вантажоодержувач при умові подання накладної ;г)у випадку затримки у видачі вантажу: вантажоодержувач при умові подання накладної і акту;
д) у випадку перебору провізних платежів: відправник вантажу або вантажоодержувач у залежності від того, хто здійснить подання накладної;
є) у випадку втрати, псування, пошкодження чи прострочення доставки багажу: при повній утраті пред'явник багажної квитанції, в усіх інших випадках пред'явник виданого перевізником акту про часткову втрату, псування, пошкодження чи прострочення доставки багажу.
Вищезазначене поширюється і на претензії, що виникають із буксирування.
Передача іншим організаціям чи особам права на пред'явлення претензій і позовів не допускається, за винятком випадків передачі такого права відправником вантажу вантажоодержувачу чи вантажоодержувачем відправникові вантажу, а також вантажоодержувачем чи відправником вантажу організації вищого або нижчого підпорядкування. Передача права на пред'явлення претензій засвідчується переступним написом на документі.
Претензії, що виникають із перевезення вантажу в прямому змішаному залізнично-водному сполученні, пред'являються:
а) до керівництва дороги призначення, коли кінцевим пунктом перевезення є залізнична станція;
б) до керівництва пароплавства призначення, коли кінцевим пунктом перевезення є пристань чи порт.
Претензії відправників вантажу з приводу належних їм штрафів чи премій пред'являються до пароплавства відправлення.
До претензійної заяви повинні бути додані документи, що підтверджують претензію.
Претензії до пароплавств (перевізників) можуть бути заявлені протягом шестимісячного терміну, а претензії про виплату премій, про сплату штрафу за прострочення в доставці вантажу і про повернення штрафу за простій суден протягом 45 днів.
Перевізник зобов'язаний розглянути заявлену претензію і повідомити заявника про задоволення чи відхиленні її в наступний термін із дня одержання претензії:
а) протягом шести місяців по претензіях, що виникли з перевезень у прямому змішаному сполученні;
б) протягом 45 днів по претензіях стосовно переборів про візних платежів, про штрафи і премії;
в) протягом трьох місяців у всіх інших випадках.

заяві документи повертаються заявнику.
При повному чи частковому відхиленні претензії перевізником чи залишенні її без відповіді заявнику претензії на пред'явлення позову в суді надається двомісячний термін з дня одержання відповіді чи з дня закінчення терміну, установленого для відповіді (згідно із Статутом), а згідно із ст. 315 Господарського кодексу України шість місяців.
Позови пароплавств (перевізників), що виникають із перевезення і буксирування, можуть бути пред'явлені в судові органи протягом шести місяців. Цей термін обчислюється із дня пред'явлення, що послужило підставою для позову, з урахуванням спеціальних вимог ст. 186 Статуту внутрішнього водного транспорту.
У тих випадках, коли розрахунки по нестачах і надлишках вантажів здійснюються по закінченні навігації (ст. 194 Статуту внутрішнього водного транспорту), термін позовної давності обчислюється з 1 січня наступного року.
На визнану суму претензії чи присуджену суму позову перевізник сплачує 4 % річних.
По претензіях і позовах про штрафи і премії відсотки не нараховуються.
Позови до пароплавств, що виникають із перевезення і буксирування, пред'являються в судові органи за місцем перебування перевізника, до якого була пред'явлена претензія.
Нормативно –правові акти
Закон України «Про транспорт» від 11 січня 1995 р.;
Кодекс торговельного мореплавства України від 23 травня 1995 року (із змінами і доповненнями);
Господарський процесуальний кодекс України від 6 листопада 1991 року (із змінами і доповненнями);
Положення про Державний департамент морського і річкового транспорту України, затверджене Постановою Кабінету Міністрів України від 29 лютого 1996 р. № 260;
Статут внутрішнього водного транспорту, затверджений Постановою РМ СРСР 15 жовтня 1955 р. №801;
Правила судноплавства на внутрішніх водних шляхах України, затверджені Наказом Міністерства транспорту від 16.02.2004 р. №91;
Положення про систему управління безпекою судноплавства на морському і річковому транспорті, затверджене Наказом Міністерства транспорту від 20.11.2003 р. № 904
Інструкція про порядок видачі суб'єктам підприємницької діяльності ліцензій на здійснення внутрішніх і міжнародних перевезень пасажирів і вантажів морським та річковим транспортом, затверджена Наказом Міністерства транспорту України від 5 серпня 1994 р. №424.
Література:
Транспортне право України: Навч. посіб. / Демський Е. Ф., Гіжевсь-кий В. К., Демський С. Е., Мілошевич А. В.; За заг. ред. В. К. Гіжевського, Е. Ф. Демського К.: Юрінком Інтер, 2002. С. 170189.
Ходунов М. Е., Колпаков Н. Т. Коментарій до статуту внутрішнього водного транспорту М., 1986.
Завдання на самопідготовку за темою № 8 і №9;,
Шульженко Ф. П., Кундрик Р. С. Транспортне право: Навч.-метод. посіб. для самост. вивч. дисц. К.:КНЕУ, 2004. С. 166189.

С/ Перевірка.
1.Які основні легальні дефініції в ній наведені? Розкрийте їх зміст.
Визначте сферу дії Кодексу торговельного мореплавства України.
2. Проаналізуйте зміст Кодексу торговельного мореплавства України від 23 травня 1995 року зі змінами і доповненнями і сформулюйте відповіді на такі запитання:
Який правовий режим використання торговельного судна?
У чому полягають особливості державної реєстрації су ден?
Які основні суднові документи повинно мати торговельне судно?
3. Проаналізуйте зміст Кодексу торговельного мореплавства України від 23 травня 1995 року зі змінами і доповненнями і сформулюйте відповіді на такі запитання:
Який правовий статус екіпажа торговельного судна?
У чому полягають особливості правового становища капітана судна?
4. Проаналізуйте зміст Кодексу торговельного мореплавства України від 23 травня 1995 року зі змінами і доповненнями і сформулюйте відповіді на такі запитання:
Який правовий статус і функції морського порту?
Які повноваження має капітан порту?
Який правовий статус державного морського лоцмана на судні?
5. Проаналізуйте чинне законодавство України та міжнародно-правові акти і сформулюйте відповіді на такі запитання:
У чому полягають загальні особливості організації морських перевезень?
Які документи є письмовими доказами морських перевезень?
6. Проаналізуйте чинне законодавство України та міжнародно-правові акти і сформулюйте відповіді на такі запитання:
189
Який порядок притягання морського перевізника до відповідальності за нестачу вантажу?
За яких умов морський перевізник звільняється від відповідальності за нестачу вантажу?
























Тема 13. Правове регулювання трубопровідного транспорту.

Мета :вивчити основи трубопровідного права ;
на практиці пов язати з діяльністю перевізчика.


Правовідносини у галузі трубопровідного транспорту
У залежності від об'єкта транспортування існують такі види трубопровідних зобов'язань:
трубопровідне транспортування нафти;
трубопровідне транспортування газу;
трубопровідне транспортування продуктів хімії;
трубопровідне постачання інших продуктів.
Договірні зобов'язання у сфері трубопровідного транспорту зазнають істотного імперативного регулювання законодавством. Загальні засади правового статусу підприємств трубопровідного транспорту визначив Закон України «Про трубопровідний транспорт», правове регулювання договорів міститься в Цивільному (глава 64) та Господарському (глава 32) кодексах України, правила здійснення трубопровідного транспортування закріплено і в спеціальних підзаконних актах Постановах КМУ, Інструкціях НКРЕ та інших нормативних актах.
Правовідносини з постачання нафти (нафтопродуктів тощо) трубопровідним транспортом опосередковуються самостійним цивільно-правовим договором. Ці правовідносини відрізняються характерними рисами, що відмежовують їх від інших, зовні схожих правовідносин, але таких, що мають зовсім іншу правову природу (енергопостачання, перевезення, підряд, поставка).
Зобов'язання з постачання трубопровідним транспортом виникає з договору, закріплення якого на сьогоднішній день у законі відсутнє. Ця обставина стримує розвиток і удосконалювання даного інституту і, зокрема, якість його правового регулювання, тому необхідно на рівні закону закріпити поняття договору постачання (нафтопродуктів тощо) трубопровідним транспортом.
Предметом договору, спрямованого на надання послуг із постачання (транспортування) трубопровідним транспортом, є послуги по переміщенню нафти (нафтопродуктів тощо) трубопровідним транспортом у визначене місце призначення (нафтопереробні заводи, берегові термінали і порти, станції залізниць). Змістом цих послуг є численні технологічні операції і, насамперед, операції по обліку і контролю за якістю і кількістю переміщуваної нафти (нафтопродуктів).
Зобов'язання з транспортування трубопровідним транспортом не є зобов'язанням перевезення.
Договірні зобов'язання у сфері трубопровідного транспорту зазнають істотного імперативного регулювання законодавством. Загальні засади правового статусу підприємств трубопровідного транспорту визначив Закон України «Про трубопровідний транспорт», правове регулювання договорів міститься в Цивільному (глава 64) та Господарському (глава 32) кодексах України, правила здійснення трубопровідного транспортування закріплено і в спеціальних підзаконних актах Постановах КМУ, Інструкціях НКРЕ та інших нормативних актах.
Правовідносини з постачання нафти (нафтопродуктів тощо) трубопровідним транспортом опосередковуються самостійним цивільно-правовим договором. Ці правовідносини відрізняються характерними рисами, що відмежовують їх від інших, зовні схожих правовідносин, але таких, що мають зовсім іншу правову природу (енергопостачання, перевезення, підряд, поставка).
Зобов'язання з постачання трубопровідним транспортом виникає з договору, закріплення якого на сьогоднішній день у законі відсутнє. Ця обставина стримує розвиток і удосконалювання даного інституту і, зокрема, якість його правового регулювання, тому необхідно на рівні закону закріпити поняття договору постачання (нафтопродуктів тощо) трубопровідним транспортом.
Предметом договору, спрямованого на надання послуг із постачання (транспортування) трубопровідним транспортом, є послуги по переміщенню нафти (нафтопродуктів тощо) трубопровідним транспортом у визначене місце призначення (нафтопереробні заводи, берегові термінали і порти, станції залізниць). Змістом цих послуг є численні технологічні операції і, насамперед, операції по обліку і контролю за якістю і кількістю переміщуваної нафти (нафт Відповідальність учасників правовідносин на трубопровідному транспорті настає в залежності від виду та тяжкості правопорушення. Встановлено, що порушення законодавства України про трубопровідний транспорт тягне за собою дисциплінарну, адміністративну, цивільну і кримінальну відповідальність (ст. 71, ст. 98, ст. 138 КпАП; ст. 280, ст. 292 ККУ).
Відповідальність за порушення законодавства про трубопровідний транспорт несуть особи, винні у наступних правопорушеннях:
недотриманні вимог Правил охорони магістральних трубопроводів;
навмисному пошкодженні, руйнуванні та розкраданні обладнання об'єктів трубопровідного транспорту, крадіжках товарної продукції, що транспортується трубопровідним транспортом, а також у завданій навколишньому природному середовищу шкоді;
порушенні інших вимог ст. 20 Закону України «Про трубопровідний транспорт).
Цивільна, майнова відповідальність на трубопровідному транспорті регулюється загальними положеннями Цивільного та Господарського кодексу про зобов'язання, про делікти та перевезення, з урахуванням положень типових договорів про транспортування.

Документи :

Господарський кодекс України від 16 січня 2003 р.;
Закон України «Про трубопровідний транспорт» від 15 червня 1996р.;
Закон України «Про транспорт» від 11 січня 1995 р.;
Указ Президента України № 335/98 від 21 квітня 1998 року «Положення про Національну комісію регулювання електроенергетики України»;
Постанова Кабінету Міністрів України від 29 квітня 1999 р. № 753 «Положення про порядок видачі ліцензій Національною комісією регулювання електроенергетики на здійснення окремих видів підприємницької діяльності»;
Постанова Кабінету Міністрів України від 16 листопада 2002 р. № 1747 «Про затвердження Правил охорони магістральних трубопроводів»;
Наказ Держнафтогазпрому № 42 від 10.04.95 року «Типовий договір на транспортування природного газу».

Література
Рубан А. Участь України в міжнародних енергетичних транспортних коридорах // Економіка України, 12 грудня 2001 р.
Сапрьікин В, Будущее газотранспортной системи Украйни // Зерка-ло недели, № 50, 23 декабря 2000 г.
Шульженко Ф. П., Кундрик Р. С. Транспортне право: Навч.-метод. посіб. для самост. вивч. дисц. К.:КНЕУ, 2004. С. 190203.














Тема 14. Зобов'язання, які виникли внаслідок заподіяння шкоди при експлуатації транспортних засобів.

Мета :проаналізувати набуті знання ;зробити порівняльну таблицю на основі матеріалу підручника,

План:

-Обсяг, характер та розмір відшкодувань збитків.
- Обставини, при яких власник джерела підвищеної безпеки звільняється від відшкодування шкоди, або зменшується розмір відшкодувань.
- відшкодування шкоди внаслідок ушкодження здоров'я громадян, та зіпсування рухомого
складу.

Домашнє завдання(2) стр.87,88 -100.

Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 р.
Господарський кодекс України від 16 січня 2003 р.
Закон України «Про автомобільний транспорт» від 5 квітня 2001 р.
Закон України «Про дорожній рух» від 16 липня 1993 р.
Господарський процесуальний кодекс України від 6 листопада 1991 року, (із змінами і доповненнями).
Указ Президента України від 20.05.2004 року № 570/2004 «Про заходи щодо посилення безпеки пасажирських перевезень автомобільним транспортом».
Постанова Кабінету Міністрів України «Про утворення Головної державної інспекції на автомобільному транспорті» від 08.09.2004 року № 1190.
Статут автомобільного транспорту, введений в дію Постановою Ради Міністрів УРСР від 27 червня 1969 року № 40.
Правила дорожнього руху, затверджені Постановою КМ України № 1306 від 10 жовтня 2001 р.
-Положення про Державний департамент автомобільного транспорту України, затверджене Постановою КМ України від 29 лютого 1996 року № 261.


























Тема15. Пред'явлення та розгляд претензій та позовів.

Мета :застосувати на практиці набуті знання із використанням нормативно - правових актів.

План :
Поняття претензій Претензійний порядок розгляду вимог, які впливають з перевезень.
Претензії до автотранспортних підприємств, організацій, які випливають з інших правопорушень.
Термін пред’явлення та розгляд претензій. Документи, які повинні бути додані до претензії.
4.Складання претензії.

1.Автомобільний транспорт.
Автомобільний транспорт як галузь транспортного права має спеціальні правила щодо заявлення претензій та вирішення спорів. Правове регулювання цих питань здійснюється цивільним, господарським законодавством, Законом України «Про автомобільний транспорт», Статутом автомобільного транспорту, Наказом Міністерства транспорту України № 363 від 14.10.97 року «Про затвердження Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні» та окремими правилами перевезень.
Законодавство встановлює спеціальні вимоги щодо способів фіксації обставин, що можуть служити підставою для матеріальної відповідальності автотранспортних підприємств або організацій, вантажовідправників, вантажоодержувачів при автомобільних перевезеннях та при перевезенні пасажирів. Такі обставини підтверджуються записами в товарно-транспортних документах, а в разі розбіжності між автотранспортним підприємством або-організацією і вантажовідправником (вантажоодержувачем) підтверджуються актами встановленої форми.
Перелік обставин, що підлягають засвідченню записами в товарно-транспортних документах, форми актів і порядок їх складання встановлюються п.15 Наказу Міністерства транспорту України № 363 від 14.10.97 року «Про затвердження Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні» .
До пред'явлення позову вантажовідправником або вантажоодержувачем автотранспортному підприємству або організації обов'язкове пред'явлення претензій до них.
При перевезеннях вантажів автомобільним транспортом право на пред'явлення автотранспортному підприємству або організації претензії, а у відповідних випадках позовів у порядку, встановленому Правилами, має:
а) вантажовідправник або вантажоодержувач при втраті вантажу;
б) вантажоодержувач при недостачі, псуванні або пошкодженні вантажу;
в) вантажоодержувач при прострочці в доставці вантажу.
Претензії, що випливають із перевезення вантажів, пред'являються автотранспортному підприємству або організації, що видали вантаж, а в разі повної втрати вантажу автотранспортному підприємству або організації, які прийняли вантаж до перевезення.
Претензії, що випливають із перевезення пасажирів або багажу, можуть бути пред'явлені автотранспортному підприємству або організації пункту відправлення або призначення на розсуд заявника претензії.
Претензії, що випливають із перевезення вантажу в прямому змішаному сполученні, пред'являються:
а) автотранспортному підприємству або організації, якщо кінцевим пунктом є вантажна автостанція;
б) іншому відповідному транспортному органу, якщо кінцевим пунктом перевезення є станція залізниці, порт (пристань) або аеропорт.
Згідно з п. 16.4, п. 16.5 Наказу Міністерства транспорту України № 363 від 14.10.97 року «Про затвердження Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні» право на пред'явлення претензій вантажовідправником або вантажоодержувачем може бути передане юридичній або фізичній особі за довіреністю. Передача права на пред'явлення претензії засвідчується написом на товарно-транспортній накладній про його переуступку.
До претензійної заяви повинні бути додані документи, що підтверджують претензію. До претензії відносно втрати, недостачі, псування або пошкодження вантажу, крім документів, що підтверджують право на пред'явлення претензії, повинен бути доданий документ, який засвідчив би кількість і вартість відправленого вантажу.
Згідно зі ст. 315 Господарського кодексу України до пред'явлення перевізникові позову, що випливає з договору перевезення вантажу, обов'язковим є пред'явлення йому претензії. Претензії можуть пред'являтися протягом шести місяців, а претензії щодо сплати штрафів і премій протягом сорока п'яти днів.
Перевізник зобов'язаний розглянути заявлену претензію і повідомити заявника про задоволення чи відхилення її протягом трьох місяців, а щодо претензії з перевезення у прямому змішаному сполученні протягом шести місяців. Претензії щодо сплати штрафу або премії мають бути розглянуті протягом сорока п'яти днів.
При частковому задоволенні чи відхиленні претензії автотранспортне підприємство або організація, вантажовідправник або вантажоодержувач у повідомленні про це повинні вказати мотиви прийнятого рішення і повернути заявнику додані до претензії документи. У разі задоволення претензії у повній сумі подані до заяви документи не повертаються.
Якщо претензію відхилено або відповідь на неї не одержано в строк, заявник має право звернутися до суду протягом шести місяців із дня одержання відповіді або закінчення строку, встановленого для відповіді.
Позови вантажовідправників і вантажоодержувачів автотранспортному підприємству або організації можуть бути пред'явлені тільки у випадках повного або часткового відмовлення автотранспортного підприємства або організації задовольнити претензію або неодержання від них відповіді протягом встановлених строків.
Для пред'явлення перевізником позовів до вантажовідправників та вантажоодержувачів встановлюється шестимісячний строк. Щодо спорів, пов'язаних з міждержавними перевезеннями вантажів, порядок пред'явлення позовів та строки позовної давності

встановлюються транспортними кодексами чи статутами або міжнародними договорами, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України.
Право на подання позову у зв'язку із завданням ушкодження здоров'ю пасажира зберігається протягом трьох років.
Право на подання позову у зв'язку з повною або частковою втратою багажу чи його пошкодженням зберігається протягом одного року.
Строк давності відраховується з дня прибуття транспортного засобу до пункту призначення пасажира або у разі неприбуття з дня, коли він повинен був прибути туди.
Подання претензії у письмовій формі призупиняє перебіг строку давності до того дня, доки перевізник у письмовій формі повідомить про незадоволення претензії, додавши до неї відповідні документи. У разі часткового визнання поданої претензії перебіг строку давності поновлюється лише стосовно тієї частини претензії, яка залишається предметом спору.

3.Водний транспорт

Право на пред' явлення до перевізника претензій і позовів мають:
а) у випадку повної втрати вантажу: вантажоодержувач при умові подання вантажної квитанції з відміткою на ній порту (при стані) призначення про неприбуття вантажу, а при неможливості подання вантажної квитанції документа про оплату вартості вантажу і довідки перевізника про відправлення вантажу з відміткою порту (пристані) призначення про неприбуття вантажу; відправник вантажу за умови подання вантажної квитанції;
б) у випадку часткової втрати, псування чи пошкодження вантажу: вантажоодержувач за умови подання накладної і комерційного акту, виданого йому перевізником, чи акту, зазначеного в ст. 215 Статуту внутрішнього водного транспорту (для нафтоналивних вантажів);
в) у випадку прострочення доставки вантажу: вантажоодержувач при умові подання накладної ;г)у випадку затримки у видачі вантажу: вантажоодержувач при умові подання накладної і акту;
д) у випадку перебору провізних платежів: відправник вантажу або вантажоодержувач у залежності від того, хто здійснить подання накладної;
є) у випадку втрати, псування, пошкодження чи прострочення доставки багажу: при повній утраті пред'явник багажної квитанції, в усіх інших випадках пред'явник виданого перевізником акту про часткову втрату, псування, пошкодження чи прострочення доставки багажу.
Вищезазначене поширюється і на претензії, що виникають із буксирування.
Передача іншим організаціям чи особам права на пред'явлення претензій і позовів не допускається, за винятком випадків передачі такого права відправником вантажу вантажоодержувачу чи вантажоодержувачем відправникові вантажу, а також вантажоодержувачем чи відправником вантажу організації вищого або нижчого підпорядкування. Передача права на пред'явлення претензій засвідчується переуступним написом на документі.
Претензії, що виникають із перевезення вантажу в прямому змішаному залізнично-водному сполученні, пред'являються:
а) до керівництва дороги призначення, коли кінцевим пунктом перевезення є залізнична станція;
б) до керівництва пароплавства призначення, коли кінцевим пунктом перевезення є пристань чи порт.
Претензії відправників вантажу з приводу належних їм штрафів чи премій пред'являються до пароплавства відправлення.
До претензійної заяви повинні бути додані документи, що підтверджують претензію.
Претензії до пароплавств (перевізників) можуть бути заявлені протягом шестимісячного терміну, а претензії про виплату премій, про сплату штрафу за прострочення в доставці вантажу і про повернення штрафу за простій суден протягом 45 днів.
Перевізник зобов'язаний розглянути заявлену претензію і повідомити заявника про задоволення чи відхиленні її в наступний термін із дня одержання претензії:
а) протягом шести місяців по претензіях, що виникли з перевезень у прямому змішаному сполученні;
б) протягом 45 днів по претензіях стосовно переборів про візних платежів, про штрафи і премії;
в) протягом трьох місяців у всіх інших випадках.
При повному чи частковому відхиленні претензії перевізником чи залишенні її без відповіді заявнику претензії на пред'явлення позову в суді надається двомісячний термін з дня одержання відповіді чи з дня закінчення терміну, установленого для відповіді (згідно із Статутом), а згідно із ст. 315 Господарського кодексу України шість місяців.
Позови пароплавств (перевізників), що виникають із перевезення і буксирування, можуть бути пред'явлені в судові органи протягом шести місяців. Цей термін обчислюється із дня пред'явлення, що послужило підставою для позову, з урахуванням спеціальних вимог ст. 186 Статуту внутрішнього водного транспорту.
У тих випадках, коли розрахунки по нестачах і надлишках вантажів здійснюються по закінченні навігації (ст. 194 Статуту внутрішнього водного транспорту), термін позовної давності обчислюється з 1 січня наступного року.
На визнану суму претензії чи присуджену суму позову перевізник сплачує 4 % річних.
По претензіях і позовах про штрафи і премії відсотки не нараховуються.
Позови до пароплавств, що виникають із перевезення і буксирування, пред'являються в судові органи за місцем перебування перевізника, до якого була пред'явлена претензія.

2. залізничний транспорт.
Щодо відносин, що випливають з договорів про надання транспортних послуг, Господарсько-процесуальний кодекс України зберіг обов'язковий претензійний, досудовий порядок вирішення спорів. Претензійний порядок вирішення спорів було також закріплено в Господарському кодексі України.
Обставини, що є підставами для звернення із претензією, підлягають обов'язковій фіксації актами у порядку та формі, встановлених Статутом залізниць України і окремими правилами перевезень (Наказ № 334 від 28.05.2002 року «Правила складання актів» (ст. 129)).
Згідно із ст. 129 Статуту залізниць України та правил комерційний акт складається для засвідчення таких обставин:
а) невідповідності найменування, маси і кількості місць вантажу, багажу чи вантажобагажу натурою з даними, зазначеними у транспортних документах;
б) у разі виявлення вантажу, багажу чи вантажобагажу без документів або документів без вантажу, багажу чи вантажобагажу;
в) псування, пошкодження вантажу, багажу і вантажобагажу;
г) повернення залізниці вкраденого вантажу, багажу або вантажобагажу.
Залізниця зобов'язана скласти комерційний акт, якщо вона сама виявила зазначені вище обставини або якщо про існування хоча б однієї з них заявив одержувач або відправник вантажу, багажу чи вантажобагажу.
В усіх інших випадках обставини, що виникли в процесі перевезення вантажу, багажу і вантажобагажу і які можуть бути підставою для матеріальної відповідальності, оформляються актами загальної форми. Порядок складання актів визначається правилами.
Претензії, що виникли з приводу перевезення вантажів, заявляються залізниці призначення вантажу. Претензії, що виникли з приводу перевезення пасажирів, багажу і вантажобагажу, можуть бути заявлені залізниці відправлення або призначення (на бажання заявника претензії). Претензії, що виникли з перевезення вантажу у прямому змішаному сполученні, заявляються:
а) залізниці призначення, якщо кінцевим пунктом перевезення є залізнична станція;
б) іншому транспортному органу, якщо кінцевим пунктом перевезення є порт.
Претензії вантажовідправників щодо штрафів заявляються залізниці відправлення, а вантажоодержувачів залізниці призначення Порядок заявлення і розгляду претензій з приводу платежів, зборів і штрафів, пов'язаних із перевезенням пасажирів, багажу і вантажів, установлюється правилами. Укрзалізниця може доручити розгляд претензій своїм структурним підрозділам.
Не допускається пред'явлення вимог вантажовідправників, вантажоодержувачів і залізниць, що випливають із договорів перевезення, на суму менше однієї мінімальної заробітної плати за кожною накладною, за винятком претензій від громадян.
Передача іншим організаціям або громадянам права на пред'явлення претензій та позовів не допускається, за винятком випадків передачі такого права вантажовідправником вантажоодержувачу або вантажоодержувачем вантажовідправнику, а також вантажовідправником або вантажоодержувачем вищій організації або уповноваженій особі, яка виступає від їх імені. Передача права на пред'явлення претензій і позовів засвідчується переступним підписом на документі (накладній, вантажній, багажній квитанції), а для уповноваженої особи дорученням, оформленим згідно із законодавством.
До претензійної заяви мають бути додані документи, які підтверджують претензію. До претензії щодо втрати, нестачі, псування або пошкодження, крім документів, які підтверджують право на пред'явлення претензії, додається документ, який засвідчує кількість і вартість відправленого вантажу.
Згідно зі ст. 315 Господарського кодексу України та Статуту залізниць України претензії до залізниць можуть бути заявлені протягом шести місяців, а претензії з приводу штрафів протягом 45 діб. Зазначені терміни обчислюються:
а) з дня видачі вантажу, багажу або вантажобагажу для претензій про відшкодування за псування, пошкодження або не достачу вантажу, багажу та вантажобагажу;
б) у кількості 30 діб з дня закінчення терміну доставки для претензій про відшкодування за втрату вантажу;
в) у кількості 2 місяців з дня прийому вантажу до перевезення для претензій про відшкодування за втрату вантажу, що виникли з приводу перевезень у прямому змішаному сполученні;
г) через 10 діб після закінчення терміну доставки багажу чи вантажобагажу для претензій про відшкодування за втрату багажу чи вантажобагажу;
д) від дня видачі вантажу, багажу або вантажобагажу для претензій з приводу прострочення доставки вантажу, багажу або вантажобагажу;
є) після закінчення п'ятиденного терміну, встановленого для оплати штрафу, для претензій про стягнення штрафу за невиконання плану перевезень;
є) з дня отримання заявником претензії копії платіжного доручення (рахунка) залізниці про нарахування плати для претензій про повернення плати за користування вагонами і контейнерами;
ж) з дня встановлення обставин, що спричинили заявлення претензії, в усіх інших випадках.
Залізниця зобов'язана розглянути заявлену претензію і повідомити заявнику про результати її розгляду в такі терміни з дня отримання претензії:
а) протягом 3 місяців претензії, що виникли внаслідок перевезень у залізничному сполученні;
б) протягом 6 місяців претензії, що виникли внаслідок перевезень у прямому змішаному сполученні;
в) протягом 45 діб претензії про сплату штрафів.
У разі часткового задоволення або відхилення претензій у повідомленні мають бути зазначені підстави рішення залізниці з посиланням на Статут залізниць України.
Позови до залізниць, що випливають із Статуту залізниць України, можуть бути подані тільки у разі повної або часткової відмови залізниці задовольнити претензію чи у разі неодержання від залізниці відповіді в установлений термін. Позови подаються до Господарського суду або до суду за місцем знаходження залізниці, якій була пред'явлена претензія, у шестимісячний термін із дня одержання відповіді залізниці або з дня закінчення терміну, встановленого для відповіді.
Позови залізниць до вантажовідправників, вантажоодержувачів і пасажирів, що випливають із Статуту залізниць України, можуть бути подані відповідно до установленої підвідомчості чи підсудності до Господарського суду або до суду за місцем знаходження відповідача протягом 6 місяців.
Зазначений шестимісячний термін обчислюється:
а) щодо стягнення штрафу за невиконання плану перевезень після закінчення п'ятиденного терміну, встановленого для сплати штрафу;
б) в усіх інших випадках з дня настання події, що стала підставою для подання позову.
Вищевикладене є загальними умовами претензійної роботи у сфері залізничного транспорту.

5.Повітряний транспорт.

Строки заявлення, розгляду претензій та за явлення позовів встановлено в Повітряному кодексі України та в міжнародних договорах («Конвенція для уніфікації деяких правил, що стосуються міжнародних повітряних перевезень» від 28.05.1999 р.).
Наприкінці 2003 року Мінтрансом було уніфіковано строки і затверджено відповідні правила перевезень Наказ Мінтрансу № 793 від 14.10.03 р. «Про затвердження Правил повітряних перевезень вантажів», Наказ Мінтрансу № 568 від 25.07.03 р. «Про затвердження Правил повітряних перевезень пасажирів і багажу».
При перевезенні пасажира встановлено, що висуванню перевізникові позову щодо неналежного перевезення повинно передувати обов'язкове висування письмової претензії (за винятком позову у зв'язку з загибеллю чи тілесним ушкодженням пасажира; такий позов може бути висунутий протягом двох років, ст. 23 Правил). У разі затримки в перевезенні пасажира претензія до перевізника може висуватись не пізніше ніж через 21 добу після дати, коли пасажир прибув у місце призначення, чи дати, коли він мав прибути у місце призначення.
У разі знищення, ушкодження багажу особа, що має право на його одержання, повинна висунути до перевізника письмову претензію негайно після виявлення ушкодження, але не пізніше 7 діб з дати одержання багажу. У разі затримки в перевезенні багажу претензія до перевізника має бути висунута протягом 21 доби з дати, коли багаж був переданий у розпорядження одержувача. У разі втрати багажу претензія до перевізника повинна бути висунута протягом двох років із дати прибуття повітряного судна у місце призначення або з дати, коли повітряне судно повинно було прибути у місце призначення, або з дати, коли припинилося перевезення.
Перевізник зобов'язаний розглянути претензію і повідомити заявника про задоволення чи про відхилення її протягом трьох місяців, якщо перевезення, у зв'язку з яким була висунута претензія, повністю здійснювалося одним перевізником. Якщо в такому перевезенні брали участь інші перевізники, строк розгляду претензії може бути продовжений до шести місяців.
При відсутності письмової претензії, заявленої у вищезазначені строки, позов до перевізника не може бути пред'явлений. Позови про відповідальність перевізника щодо неналежного перевезення пасажира чи багажу мають бути подані, за вибором позивача, до суду за місцем реєстрації перевізника, за місцезнаходженням його головного офісу або за місцезнаходженням офісу
перевізника, через який було укладено договір перевезення, протягом двох років з дати прибуття повітряного судна до місця призначення, або з дати, коли воно повинно було прибути до місця призначення, або з дати, коли припинилося перевезення.
Щодо перевезення вантажу, то згідно вищевказаних правил встановлено, що у разі заподіяння шкоди особа, яка має право на отримання вантажу, повинна направити перевізнику претензію не пізніше 14 днів; у разі затримки не пізніше 21 дня з дати, коли вантаж переданий у розпорядження особи, що має право на його одержання; у разі втрати протягом 120 днів із дати видачі авіа вантажної накладної.
Перевізник зобов'язаний розглянути претензію протягом трьох місяців, якщо перевезення повністю здійснювалося одним перевізником, і строк розгляду претензії може бути продовжений до шести місяців у разі здійснення перевезення декількома перевізниками.
Позови про відповідальність перевізника мають бути подані, на вибір позивача, до суду за місцем реєстрації перевізника, за місцезнаходженням його головного офісу або за місцезнаходженням офісу перевізника, через який було укладено договір перевезення щодо неналежного перевезення вантажу протягом двох років, щодо неналежного надання інших послуг протягом одного року з дати прибуття повітряного судна до місця призначення або з дати, коли воно повинно було прибути до місця призначення, або з дати, коли припинилося перевезення.

6. Трубопровідний транспорт
Цивільна, майнова відповідальність на трубопровідному транспорті регулюється загальними положеннями Цивільного та Господарського кодексу про зобов'язання, про делікти та перевезення, з урахуванням положень типових договорів про транспортування.
Нормативно – правові акти.

Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 р.
Господарський кодекс України від 16 січня 2003 р.
Закон України «Про автомобільний транспорт» від 5 квітня 2001 р.
Господарський процесуальний кодекс України від 6 листопада 1991 року, (із змінами і доповненнями).
Статут автомобільного транспорту, введений в дію Постановою Ради Міністрів УРСР від 27 червня 1969 року № 40.
Кодекс торговельного мореплавства України від 23 травня 1995 року (із змінами і доповненнями);
Положення про Державний департамент морського і річкового транспорту України, затверджене Постановою Кабінету Міністрів України від 29 лютого 1996 р. № 260;
Статут внутрішнього водного транспорту, затверджений Постановою РМ СРСР 15 жовтня 1955 р.
Література:

Транспортне право України: Навч. посіб. / Демський Е. Ф., Гіжевський В. К., Демський С. Е., Мілошевич А. В. За заг. ред. В. К. Пжевсько-го, Е. Ф. Демського К.: Юрінком Інтер, 2002.
Хозяйственное право / В. К. Мамутов, Г. Л. Знаменский, К. С. Хаху-лин и др. / Под ред. Мамутова В. К. К.: Юринком Интер, 2002.
Шульженко Ф. 77., Кундрик Р. С. Транспортне право: Навч.-метод. посіб. для самост. вивч. дисц. К.:КНЕУ, 2004.
дання претензії. Складання позовної заяви.



Нормативно –правові документи :
Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 р.
Господарський кодекс України від 16 січня 2003 р.
Закон України «Про автомобільний транспорт» від 5 квітня 2001 р.
Господарський процесуальний кодекс України від 6 листопада 1991 року, (із змінами і доповненнями).
Статут автомобільного транспорту, введений в дію Постановою Ради Міністрів УРСР від 27 червня 1969 року № 40.
Кодекс торговельного мореплавства України від 23 травня 1995 року (із змінами і доповненнями);
Положення про Державний департамент морського і річкового транспорту України, затверджене Постановою Кабінету Міністрів України від 29 лютого 1996 р. № 260;
Статут внутрішнього водного транспорту, затверджений Постановою РМ СРСР 15 жовтня 1955.
Література:

Транспортне право України: Навч. посіб. / Демський Е. Ф., Гіжевський В. К., Демський С. Е., Мілошевич А. В. За заг. ред. В. К. Пжевсько-го, Е. Ф. Демського К.: Юрінком Інтер, 2002.
Хозяйственное право / В. К. Мамутов, Г. Л. Знаменский, К. С. Хаху-лин и др. / Под ред. Мамутова В. К. К.: Юринком Интер, 2002.
Шульженко Ф. 77., Кундрик Р. С. Транспортне право: Навч.-метод. посіб. для самост. вивч. дисц. К.:КНЕУ, 2004.













Зразок претензії








Назва підприємства(організації),яка заявляє претензію,
ії почтова адреса, реквізити, інші відомості на форменому -------------------------------------------
бланку.
Номер документації , дата. (назва організації, яка заявляє
претензію)






Претензія.

Про плату__________________________________грв. За ________________________________________

(вказується точна сума) (вказується за що конкретно заявлена претензія)
______________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________
(конкретні обставини які були підставою претензії ,наводяться докази, точні розрахунки необхідної суми)


На підставі даних та відповідно до _____________________________________________________________________________
_____________________________________________________________________________
(нормативні документи)

Прошу перерахувати належну суму на наш розрахунковий рахунок
№____________________у_________________________банку
(назва)
Примітки
1.______________________________
2.______________________________
3.______________________________
(конкретні документи)
Підпис_________________________



До претензійної заяви повинні бути додані документи, що підтверджують претензію. До претензії відносно втрати, недостачі, псування або пошкодження вантажу, крім документів, що підтверджують право на пред'явлення претензії, повинен бути доданий документ, який засвідчив би кількість і вартість відправленого вантажу.
Згідно зі ст. 315 Господарського кодексу України до пред'явлення перевізникові позову, що випливає з договору перевезення вантажу, обов'язковим є пред'явлення йому претензії. Претензії можуть пред'являтися протягом шести місяців, а претензії щодо сплати штрафів і премій протягом сорока п'яти днів.
Перевізник зобов'язаний розглянути заявлену претензію і повідомити заявника про задоволення чи відхилення її протягом трьох місяців, а щодо претензії з перевезення у прямому змішаному сполученні протягом шести місяців. Претензії щодо сплати штрафу або премії мають бути розглянуті протягом сорока п'яти днів.
При частковому задоволенні чи відхиленні претензії автотранспортне підприємство або організація, вантажовідправник або вантажоодержувач у повідомленні про це повинні вказати мотиви прийнятого рішення і повернути заявнику додані до претензії документи. У разі задоволення претензії у повній сумі подані до заяви документи не повертаються.
Якщо претензію відхилено або відповідь на неї не одержано в строк, заявник має право звернутися до суду протягом шести місяців із дня одержання відповіді або закінчення строку, встановленого для відповіді.
Позови вантажовідправників і вантажоодержувачів автотранспортному підприємству або організації можуть бути пред'явлені тільки у випадках повного або часткового відмовлення автотранспортного підприємства або організації задовольнити претензію або неодержання від них відповіді протягом встановлених строків.
Для пред'явлення перевізником позовів до вантажовідправників та вантажоодержувачів встановлюється шестимісячний строк. Щодо спорів, пов'язаних з міждержавними перевезеннями вантажів, порядок пред'явлення позовів та строки позовної давності

встановлюються транспортними кодексами чи статутами або міжнародними договорами, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України.
Право на подання позову у зв'язку із завданням ушкодження здоров'ю пасажира зберігається протягом трьох років.
Право на подання позову у зв'язку з повною або частковою втратою багажу чи його пошкодженням зберігається протягом одного року.
Строк давності відраховується з дня прибуття транспортного засобу до пункту призначення пасажира або у разі неприбуття з дня, коли він повинен був прибути туди.
Подання претензії у письмовій формі призупиняє перебіг строку давності до того дня, доки перевізник у письмовій формі повідомить про незадоволення претензії, додавши до неї відповідні документи. У разі часткового визнання поданої претензії перебіг строку давності поновлюється лише стосовно тієї частини претензії, яка залишається предметом спору.









13PAGE 15


13PAGE 146415




15

Приложенные файлы

  • doc 7525344
    Размер файла: 745 kB Загрузок: 0

Добавить комментарий