диплом 1 часть

Зміст
13 TOC \o "1-3" \h \z \t "Оглавление №2;2" 1413 LINK \l "_Toc315078992" 14Вступ 13 PAGEREF _Toc315078992 \h 1431515
1 Теоретичний розділ
1.13 LINK \l "_Toc315078993" 141 Ефективність як економічна категорія 13 PAGEREF _Toc315078993 \h 1441515
1.13 LINK \l "_Toc315078994" 142 Види і форми ефективності діяльності підприємства 13 PAGEREF _Toc315078994 \h 1481515
1.13 LINK \l "_Toc315078995" 143 Показники абсолютної і порівняльної економічної ефективності 13 PAGEREF _Toc315078995 \h 14111515
1.13 LINK \l "_Toc315078997" 144 Поняття та необхідність оцінки ефективності інвестиційних проектів 13 PAGEREF _Toc315078997 \h 14181515
Висновки до 1 розділу...
2 Практичний розділ з висновками
2.1 Опис підприємства

2.2 Аналіз фінансового стану підприємства
13 LINK \l "_Toc315078999" 142.3 Фактори підвищення ефективності діяльності підприємства.13 PAGEREF _Toc315078999 \h 1431515
Висновки до розділу 2.

Розділ 3.Охорона праці

3.1..
13 LINK \l "_Toc315079000" 14Висновок 13 PAGEREF _Toc315079000 \h 1431515
13 LINK \l "_Toc315079001" 14Список літератури 13 PAGEREF _Toc315079001 \h 1431515
15 Вступ
Проблема ефективності діяльності підприємства завжди посідала важливе місце серед актуальних проблем економічної науки. Зацікавленість нею виникає на різних рівнях управління економікою – від власників приватного підприємства до керівників держави.
Завдання визначення ефективності діяльності підприємства виникає у різних ситуаціях, і його раціональне вирішення в конкретних умовах передбачає застосування тих або інших підходів чи методик. Можна виділити такі загальні напрямки, за якими визначається ефективність.
1. Оцінювання ефективності виробництва з метою забезпечення оптимальної стратегії управління ним. У межах цього напрямку досліджується насамперед ефективність використання ресурсів підприємства.
2. Оцінювання ефективності підприємства з метою визначення його привабливості як потенційного об’єкта інвестування. Таке оцінювання може здійснюватись самим підприємством, потенційним інвестором або ж для забезпечення об’єктивності – незацікавленою організацією. При цьому портфельні інвестори, як правило, задовольняються фінансовими показниками ефективності, а стратегічних здебільшого цікавить комплексна її оцінка.
3. Оцінювання ефективності підприємства на макрорівні з боку держави. Не слід вважати, що цей напрямок стосується виключно радянських часів, хоча об’єктивно в ті часи спостерігався розквіт діяльності у цьому напрямку. Але і в умовах ринку завдання такого плану вирішуються, хоча, звичайно в інших масштабах.
Сучасний етап розвитку ринкових відносин в Україні вимагає від вітчизняних підприємств активних дій з підвищення ефективності їх функціонування. З початку розвитку економічної науки проблема ефективного функціонування підприємств вийшла на перший план і залишається актуальною й сьогодні. Оцінка ефективності виробничої діяльності, управлінських рішень, витрат економічних ресурсів, а також конкретні технології та засоби забезпечення ефективного функціонування підприємств становлять особливий інтерес як для вчених, так і для економістів-практиків.

























Ефективність як економічна категорія

Проблема ефективності виробництва завжди посідала важливе місце серед актуальних проблем економічної науки. Зацікавленість нею виникає на різних рівнях управління економікою - - від власників приватного підприємства до керівників держави. У цьому розділі розглянемо сутність категорії "ефективність" та методику її визначення.
Термін "ефект" у перекладі з латинської означає "результат". Отже, категорія "ефективність" може інтерпретуватись як "результативність". Термін ефект має значення результату, наслідку зміни стану певного об'єкта, зумовленої дією зовнішнього або внутрішнього фактора. Якщо провести математичну аналогію, то ефект - це дельта, приріст деякої змінної або різниця її попереднього і наступного значень. Зрозуміло, що значення цієї дельти може бути як додатним, так і від'ємним або взагалі нульовим. Подібно до цього й ефект може бути як позитивним, коли зміни є корисними, так і негативним, коли зміни деструктивні, або нульовим, коли змін немає. Утім, останній випадок, а саме коли результат нульовий, можна в конкретних умовах вважати або позитивним, або негативним ефектом і окремо не розглядати.[18, с.302]
Таким чином, існує як об'єктивна зміна стану певної системи (об'єкта), так і її оцінка. Ця оцінка може мати кількісний і якісний характер. Типовий приклад якісних оцінок ми вже навели, розділивши множину ефектів на позитивні та негативні. Що ж стосується кількісного оцінювання, то воно здійснюється за допомогою різноманітних кількісних показників, які можна поділити на дві великі групи: часткові та загальні.
Отже, фактично визначення ефективності виробництва полягає в оцінці його результатів. Такими результатами можуть бути обсяги виготовленої продукції в натуральному чи вартісному (за оптовими цінами або за собівартістю) виразі або прибуток. Але ж сама по собі величина цих результатів не дає змоги робити висновки про ефективність або неефективність роботи підприємства, оскільки невідомо, якою ціною отримані ці результати. Звідси для отримання об'єктивної оцінки ефективності підприємства необхідно також урахувати оцінку тих витрат, що дали змогу одержати ті чи інші результати. Процес виробництва здійснюється через поєднання факторів, що його визначають: засобів праці (основні фонди), предметів праці (оборотні фонди), робочої сили (трудові ресурси). Крім того, істотним чином на виробництво впливає фінансовий стан підприємства, а також певні організаційні, управлінські, технологічні та інші переваги, що відображаються як нематеріальні ресурси. Тож за оцінку витрат логічно взяти оцінку всіх перелічених ресурсів. Виходячи з цього можна дати таке визначення ефективності: ефективність підприємства являє собою комплексну оцінку кінцевих результатів використання основних і оборотних фондів, трудових і фінансових ресурсів та нематеріальних активів за певний період часу.[3, c.55]
Загальна методологія визначення ефективності може бути формалізована таким співвідношенням:
F = E / P, (1.1)
де F - ефективність;
Е - ефект (результати);
Р - витрати (ресурси).
При цьому слід мати на увазі, що, звичайно, перелік ресурсів підприємства, котрі визначають його ефективність, не є вичерпним, тобто в конкретних умовах на ефективність діяльності підприємства можуть чинити істотний вплив інші фактори. Але для середньостатистичного підприємства, яке діє в умовах ринку, урахування зазначених факторів гарантує отримання найбільш адекватної оцінки стану справ на підприємстві.
Узагалі ж питання стосовно того, що вважати результатами виробництва, а що - витратами, які зумовили появу цих результатів, є дискусійним. Учені-економісти висунули чимало пропозицій стосовно вирішення цього питання.
Але з усієї їх множини найбільш обгрунтовані точки зору можна об'єднати в межах таких трьох підходів:[15, c.156]
1) ресурсний, коли економічний результат зіставляється з економічною оцінкою виробничих ресурсів, які застосовуються під час виробництва;
2) витратний, коли економічний результат порівнюється з поточними витратами, які безпосередньо пов'язані з його досягненням;
3) ресурсно-витратний, що, як це видно з самої назви, являє собою певний компроміс між двома попередніми. Тобто до уваги береться як певна оцінка наявних ресурсів, так і оцінка поточних витрат. Проте застосування цього підходу має бути дуже зваженим і обережним, адже виникає проблема подвійного рахунку, а також значного впливу галузевих особливостей виробництв (фондомісткості, капіталомісткості, трудомісткості тощо).
Кожен із цих підходів має свої переваги та недоліки, і доцільність застосування того чи іншого з них визначається конкретними обставинами й поставленими завданнями.
Що стосується чисельника формули ефективності, то тут також можна виділити три найзагальніші підходи.[20, c.58]
1. За результат береться валова вартість створеного за певний період продукту (наприклад, виготовлена або реалізована продукція за оптовими цінами).
2. Як результат беруть прибуток. Це досить поширений підхід, і при його застосуванні утворюється ціла множина показників рентабельності, коли прибуток зіставляється з собівартістю виробництва або з вартістю основних фондів, або з величиною активів підприємства чи його капіталом тощо.
3. За результат береться сума прибутку та амортизації. Річ у тім, що з точки зору попереднього підходу підприємство, яке має від'ємну величину прибутку (що визначається за тією або іншою законодавче визначеною методологією), автоматично є нерентабельним, а отже, й неефективним. Але для перехідних економік, у яких відбуваються інтенсивні трансформаційні процеси, на думку окремих економістів, ефективною може вважатися діяльність і такого підприємства, яке не може забезпечити повного відтворення своїх ресурсів, передусім основних фондів. Ідеться про те, що втрати суспільства в разі ліквідації такого підприємства будуть все ж більшими, ніж тоді, коли воно продовжуватиме діяльність до повного спрацювання своїх основних фондів.
Завдання визначення ефективності виникає в різних ситуаціях, і його раціональне вирішення в конкретних умовах передбачає застосування тих або інших підходів чи методик. Можна виділити такі загальні напрямки, за якими визначається ефективність.[8, c.521]
1. Оцінювання ефективності виробництва з метою забезпечення оптимальної стратегії управління ним. У межах цього напрямку досліджується насамперед ефективність використання ресурсів підприємства.
2. Оцінювання ефективності підприємства з метою визначення його привабливості як потенційного об'єкта інвестування. Таке оцінювання може здійснюватися самим підприємством, потенційним інвестором або ж для забезпечення об'єктивності - незаінтересованою організацією. При цьому портфельні інвестори, як правило, задовольняються фінансовими показниками ефективності, а стратегічних здебільшого цікавить комплексна її оцінка.
3. Оцінювання ефективності підприємства на макрорівні з боку держави. Не слід вважати, що цей напрямок стосується виключно радянських часів, хоча об'єктивно в ті часи спостерігався розквіт діяльності в цьому напрямку. Але і в умовах ринку завдання такого плану вирішуються, хоча, звичайно, в інших масштабах.




1.2 Види і форми ефективності діяльності підприємства
Розглянемо основні ознаки класифікації ефективності та її види відповідно до цих ознак.[12, c.87]
1. За наслідками отриманих результатів. За цією ознакою можна виділити три види ефективності: економічну, соціальну та соціально-економічну. Економічний ефект відображає різноманітні вартісні показники, що характеризують проміжні й кінцеві результати виробництва на підприємстві. Формами прояву економічної ефективності є різноманітні економічні ефекти: зростання продуктивності праці, зниження собівартості продукції, що виготовляється, збільшення прибутку, зниження матеріаломісткості, фондомісткості, трудомісткості продукції тощо.
Форми прояву соціальної ефективності пов'язані з отриманням соціальних ефектів: поліпшення умов праці, зростання життєвого рівня народу, поліпшення екологічних параметрів, збільшення тривалості життя людей та ін.
Соціальний ефект зводиться до скорочення тривалості робочого тижня, збільшення кількості нових робочих місць і рівня зайнятості населення, поліпшення умов праці та побуту, стану навколишнього середовища, загальної безпеки життя. Соціальні наслідки виробництва можуть бути не лише позитивними, а й негативними (збільшення безробіття, посилення інфляції, погіршення екологічних показників).
Форми прояву соціально-економічної ефективності зумовлені намаганням отримати максимальний економічний ефект при заданих параметрах соціального характеру.[25, c.193]
2. За характером здійснюваних витрат. За цією ознакою розрізняють ефективність застосовуваних ресурсів та ефективність витрат (спожитих ресурсів). До ефективності застосовуваних ресурсів відносять: ефективність виробничих фондів, ефективність трудових ресурсів, ефективність нематеріальних активів. До ефективності витрат належать: ефективність капітальних вкладень, ефективність поточних витрат, ефективність сукупних витрат. Як видно вже з самих назв окремих видів ефективності, що входять до першої та другої груп, поділ на ці групи зумовлений необхідністю дати відповідь на таке запитання: при визначенні ефективності отриманий ефект слід відносити до всієї сукупності ресурсів, застосовуваних на підприємстві, чи тільки до тієї їх частини, що безпосередньо бере участь у створенні цього ефекту. Аналіз аргументів прибічників того чи іншого варіанта відповіді на це запитання свідчить, що єдиної думки тут немає. А в конкретній ситуації у разі необхідності оцінювання ефективності діяльності підприємства слід застосовувати той варіант, котрий є більш адекватним економічному завданню, що вирішується. Тому право на існування мають показники ефективності обох зазначених груп.[1, c. 89]
3. За видами господарської діяльності. До цієї групи показників ефективності належать: ефективність виробничої, торговельної, банківської, страхової та інших видів діяльності. Специфіка виду діяльності, безперечно, накладає певний відбиток на методологію визначення ефективності діяльності конкретного підприємства чи його структурних підрозділів, що проявляється в специфіці навіть самих показників ефективності, які застосовуються для цього.
4. За рівнем об'єкта господарювання. До цієї групи відносять: ефективність економіки в цілому, ефективність галузі, об'єднання підприємств, підприємства, структурного підрозділу підприємства, ефективність виробництва окремих видів продукції.
5. За рівнем оцінювання. Відповідно до цієї ознаки ефективність може бути рівня суспільства та рівня суб'єкта підприємництва (господарювання). Необхідність поділу показників ефективності на ці дві групи зумовлена певною антагоністичністю інтересів суспільства та індивіда або їх інституційних аналогів - держави та підприємства. Як наслідок, має місце невідповідність між критеріями оцінювання ефективності тих чи інших явищ або заходів (наприклад, економічних законів, зокрема з питань оподаткування). Держава має свої критерії, а підприємства - свої, і вони часто істотно різняться. Так, оцінюючи економічний ефект діяльності підприємства, держава обчислює його валовий прибуток. Останній містить суму податків та інших обов'язкових платежів, що виплачуються з прибутку. Для підприємства ж ефект - це чистий прибуток, котрий залишається у його розпорядженні після сплати всіх обов'язкових платежів.
6. За умовами оцінювання. За цією ознакою виділяють реальну, розрахункову та умовну ефективність. Реальна ефективність - це фактичний рівень витрат та результатів за даними бухгалтерського обліку та звітності. Розрахункова - базується на проектних або планових показниках, отриманих розрахунковим шляхом. Умовна ефективність використовується для оцінювання роботи структурних підрозділів підприємства.[6, c.458]
7. За ступенем збільшення ефекту. Ця ознака дає змогу виокремити первісну та мультиплікаційну ефективність. Необхідність такого поділу видів ефективності викликана тим, що в результаті здійснення тих чи інших заходів може спостерігатися як одноразовий ефект, так і мультиплікаційний. Мова про мультиплікаційний ефект може йти тоді, коли початковий ефект повторюється й примножується на різних рівнях даного підприємства, а також поширюється на інші підприємства та організації.
8. За метою визначення. За цією ознакою розрізняють абсолютну та порівняльну ефективність. Абсолютна ефективність характеризує загальну або питому (в розрахунку на одиницю витрат чи ресурсів) її величину, яку отримує підприємство в результаті своєї діяльності за певний проміжок часу. Порівняльна ефективність визначається шляхом порівняння можливих варіантів господарювання і вибору кращого з них. її рівень відбиває економічні, екологічні, соціальні та інші переваги певного варіанта реалізації господарських рішень (напрямку діяльності) порівняно з іншими варіантами.
9. За типом процесу. Ця ознака дає змогу диференціювати підходи до оцінювання ефективності, ураховуючи специфіку окремих процесів, які відбуваються на підприємстві. З погляду цієї ознаки можна окремо розглядати ефективність виробничих процесів (з точки зору як організаційної, так і технічної), ефективність управління, ефективність інвестиційної, інноваційної, маркетингової, фінансової діяльності та ін.[13,c. 172]


1.3 Показники абсолютної і порівняльної економічної ефективності
Вони розраховуються для різних рівнів керування у вигляді коефіцієнтів або показників абсолютної економічної ефективності.
Для рівня всього народного господарства, коефіцієнт економічної ефективності розраховується у вигляді:[16, c. 325]
13 EMBED Equation.3 1415, (1.2)
де
·Д – приріст національного доходу;
К – капітальні вкладення у виробничі фонди, які спричинили цей приріст
Критерієм при цьому буде нерівність:
E
· Еа, (1.3)
де Еа – норматив абсолютної економічної ефективності.
Згідно існуючій методиці на рівні народного господарства Еанх = 0,14; на рівні промисловості Еап = 0,16; на рівні сільського господарства Еасг = 0,07 та ін. застосовується диференційний підхід.
На рівні галузей промисловості, сільського господарства, транспорту, зв'язку, окремим техніко-економічним проблемам коефіцієнт ефективності може розраховуватися у вигляді:
13 EMBED Equation.3 1415, (1.4)
де
·ЧП – приріст чистої продукції.
Критерій ефективності EЧП13 EMBED Equation.3 1415 ЕЧП – розраховується для кожного конкретного продукту.
На рівні підгалузей, видів виробництв, комплексним програмам розвитку матеріального виробництва коефіцієнт абсолютної економічної ефективності: [23, c.86]
13 EMBED Equation.3 1415, (1.5)
де
·ЧП(Н) – приріст нормативної чистої продукції;
Критерій ефективності: EЧП 13 EMBED Equation.3 1415 ЕЧП(Н);
ЕЧП(Н) – норматив абсолютної ефективності для даного рівня, який встановлюється для кожного конкретного випадку окремо.
Для окремих підприємств в умовах реальної економіки як коефіцієнт абсолютної ефективності може використовуватися рентабельність:
13 EMBED Equation.3 1415, (1.6)
Критерій ефективності: EП 13 EMBED Equation.3 1415 ЕП.
Для підприємств, що будуються, інших об'єктах і окремих заходах коефіцієнт абсолютної ефективності розраховується також у вигляді рентабельності:
13 EMBED Equation.3 1415 , (1.7)
де Ц – річний об’єм продажу;
С – собівартість річного випуску
Для збиткових підприємств коефіцієнт ефективності розраховується так:
13 EMBED Equation.3 1415, (1.8)
де С1, С2 – собівартість у базовому та новому варіантах відповідно;
С1 - С2 – зниження собівартості продукції.
Аналогічно розраховуються показники абсолютної ефективності по фондах на рівні народного господарства; [28, c.164]
Eф = Д/Ф, (1.9)
де Д – абсолютна величина;
Ф – вартість виробничих фондів.
В умовах реальної економіки для підприємств коефіцієнт абсолютної ефективності розраховується у вигляді рентабельності:
Eф = ЧП/Ф, (1.10)
У деяких випадках як показник абсолютної ефективності використовують фондовіддачу.
До показників порівняльної економічної ефективності відносять: приведені витрати; розрахунковий термін окупаємості; коефіцієнт порівняльної економічної ефективності.
Показник приведених витрат для умов ринку можна знайти як:
З = С + r ( К, (1.11)
де r - ставка банківського відсотка.
Його складові можуть розраховуватися по кожному виробу окремо та на річний випуск.
Економічний зміст складових З, С і К – залежність від того, у якій сфері розглядається виріб (виробництво чи експлуатація).
У виробництві С – це собівартість (повна або ж технологічна), К – це питома фондоємкість (вартість виробничих фондів у розрахунку на один виріб), якщо розглядається один виріб або вартість виробничих фондів (якщо розглядається річний випуск виробів).[11, c.57]
Показник розрахункового строку окупності.
Розрахунковий строк окупності додаткових капітальних вкладень економією поточних витрат у загальному вигляді визначається так:
13 EMBED Equation.3 1415, (1.12)
Цей показник відрізняється від показника сроку окупності фінансових вкладень, який має бути мінімальним з можливих варіантів.
Поточні витрати (С) беруться ті, які відповідають індексу капітальних вкладень.
Коефіцієнт порівняльної економічної ефективності знаходиться як:
13 EMBED Equation.3 1415, (1.13)
Засіб застосування протилежний розрахунковому строку окупаємості.
Огляд літературних джерел дав змогу виокремити основні економічні показники, за допомогою яких можна провести аналіз економічної ефективності діяльності підприємств. Запропоновану систему економічних показників побудовано на основі показників для: оцінювання виробничої діяльності (загальнооцінювальні показники ефективності; показники ефективності використання ресурсів); фінансової і збутової діяльності підприємств (показники ефективності збутової діяльності; ліквідності та фінансової стійкості).
Показники економічної ефективності є найважливішим інструментом реалізації економічної політики підприємства і ключовим засобом обґрунтування управлінських рішень, оптимізації витрат ресурсів, удосконалення цінової політики і підвищення конкурентоспроможності підприємства.[5, c.320]
[ Cкачайте файл, чтобы посмотреть картинку ]
Рис. 1. Система оцінних показників ефективності виробництва

Отже, система показників ефективності господарської діяльності має: відображати витрати всіх видів ресурсів, що споживаються на підприємстві; створювати передумови для виявлення резервів підвищення ефективності виробництва; стимулювати використання всіх резервів, наявних на підприємстві; забезпечувати інформацією стосовно ефективності виробництва всі ланки управлінської ієрархії; виконувати критеріальну функцію.



1.4 Поняття та необхідність оцінки ефективності інвестиційних проектів
До інноваційних проектів відносять:[4, c.592]
придбання житла та товарів тривалого використання (для фізичних осіб);
придбання обладнання;
витрати на наукові дослідження та дослідно-конструкторські роботи;
рекламні витрати та ряд ін. витрат;
будівництва шляхів та інших значних об’єктів спільно національного призначення.
У вітчизняній практиці існує різна класифікація у тому числі й аналогічна приведеній вище.
Використовують також класифікацію, засновану на виділенні рис інвестиційних проектів:
величина інвестицій (значні, середні, дрібні);
за типом можливих прибутків (скорочуючі витрати; збільшення прибутку, забезпечення виходу на міжнародні ринки, забезпечення соціальної ефективності; зниження ризиків у виробництві та збуті);
за типом відносин (альтернативні, замінюючи т ін. );
за відношенням до ризику (ризикові та без ризикові).
У всіх галузях та на різних рівнях (прийняття рішень та ін. ) мається велика кількість різних можливостей, які фінансуються з обмежених джерел і фінансових коштів, тому приходиться оптимізувати інвестиційні рішення.
Теорія оцінки економічної ефективності інвестиційних проектів спрямована на отримання відповіді на 3 головні питання:[22, c.92]
які конкретні інвестиційні проекти повинна прийняти фірма;
який загальний об’єм капітальних вкладень повинна зробити фірма;
з яких джерел може фінансуватися інвестиційний портфель фірми.
Відповіді на ці питання взаємно пов’язані. При цьому проблема не зводиться до простого рішення про те, який напрямок фінансувати. Оскільки об’єм позичання та розміри емісії акцій знаходиться під наглядом фірми, тому рішення про вибір інвестиційного проекту та джерела фінансування повинно прийматися одночасно. При цьому, економічне зростання, за останні 15 років за кордоном, технічний прогрес призвів до поширення інвестиційних можливостей навіть у фірм з невеликими власними коштами.
В останні роки має місце тенденція збільшення часу між моментом прийняття інвестиційного рішення та моментом отримання результатів. При цьому, як правило, необхідні більші, ніж раніше розміри інвестицій. У зв’язку з цим, суттєво збільшується ризик помилки при прийнятті рішень. Важливість вірної оцінки інвестиційних проектів визначається також зростаючою децентралізацією в прийнятті рішень. Наприклад, в умовах планової економіки, практично усі питання пов’язані із фінансуванням інвестицій, вирішувались на високих рівнях управління, тому у розрахунках економічної ефективності фінансові аспекти не враховувались, а вважались заданими. Так, наприклад, за методикою обмовлялося, що облік факторів часу не є підставою для зміни кошторисної вартості об’єкту. Тому на низьчих рівнях управління, фінансові аспекти не оцінувалися.
За кордоном, як правило, вважають, що процес прийняття рішення вбирає наступні елементи:[14, c.97]
вибір альтернатив;
вибір результатів (переваг), пов’язаних з кожним проектом. При цьому результат може бути визначеним, коли вибір альтернативи приводять до визначеного конкретного єдиного результату. Результат також може бути детермінованим або імовірнісним, коли з кожним конкретним рішенням може бути пов’язано кілька результатів;
деякі параметри оточуючого ділового середовища, яке повинне враховуватися при виборі можливих альтернатив, рішень (наприклад, рівень інфляції, фаза економічного циклу); [24, c.49]
цілі та задачі, які бажають вирішити суб’єкти приймаючі рішення (наприклад, максимізація прибутку, максимізація обсягу продаж з метою захоплення ринку збуту, мінімізація рівня ризику);
критерії, які виводяться з цих загальних задач, та які дозволяють класифікувати альтернативи з точки зору того, наскільки їх результати сприяють досягненню цілі, приймаючого рішення;
обмеження альтернативи, яка може вибирати рішення, які приймаються (наприклад, обмеження в області зливання або збільшення фірм, обмеження в області директиви керівництва фірми за обмеженням діяльності у визначених сферах);
особа, яка приймає рішення.
значенням суми У.
При оцінці інвестиційного проекту, виділяють два типи рішень:
1. Прийняття альтернатив або відмова від них. Наприклад, при оцінці проекту відбирають усі варіанти, які надають позитивний результат.
2. Ранжування рішень, які здійснюються з врахуванням обмежень на фінансові, матеріальні та ін. процеси.
Для побудування моделі прийняття рішення, застосовують наступну процедуру:[10,c. 84]
1. виявлення проблеми та встановлення меж дослідження.
На практиці, часто це є найбільш складним завданням, особливо, якщо розглядається вузьке коло альтернатив. Чим ширше межі дослідження, тим більш ймовірність оточення усіх факторів, від яких залежить об’єктивність рішення. Але з іншого боку, це потребує великого витрату часу та коштів. При встановленні меж дослідження поряд із кількісною оцінкою, часто використовують й суб’єктивну оцінку.
2. чітке встановлення цілей проекту, які використовується при ранжуванні результатів. Найкращим буде критерій, що враховує усі цілі. На практиці достигнути такого не вдається, часто використовують часткові критерії.
3. пошук інформації з метою визначення тих факторів зовнішнього ділового середовища, технічних факторів, які здійснюють загальний вплив на реалізацію проекту. Часто, при рішенні здачі, формулювання проблеми значно змінюється.
Взагалі, при аналізі ефективності, багато етапів випускаються, не враховуються. При цьому вважають, що варіанти, які розглядають, являють собою найкращі з доступних напрямків інвестицій. Тобто вважають, що пошук альтернатив закінчено. Тому, аналіз економічної ефективності проектів може буди корисним тільки на заключній стадії прийняття рішення. [21, c.157]
У вітчизняній практиці, обов’язковим вважався розрахунок економічного ефекту на різних стадіях розробки. На попередніх стадіях (на етапі собівартості, оцінка експлуатаційних витрат по можливим варіантам визначений економічний ефект.
На стадії робочого проекту, визначалася собівартість виробу та розраховувалася економічна ефективність, величина, яка уточнювалася по мірі отримання інформації про експлуатацію. виробу.
В літературі процес пошуку рішення часто не розглядається. У зв’язку з недоліком та не розробленістю відповідного методичного апарату, і у зв’язку з тим, що це вважається завданням працівників відповідного рівня.
В літературі немає спільної думки відносно можливих цілей фірми. Частіше за все передбачається досягнення максимальної величини прибутку. Це пов’язано із тим, що по-перше, власниками фірм є акціонери, для котрих збільшення прибутку означає ріст дивідендів. Керівництво фірми висловлює бажання акціонерів і прагне до того ж.
По-друге, ще з часів А.Сміта вважається, що збільшення прибутку відповідає цілям всього суспільства: чим більше прибуток, тим більш податки, більше можливостей для суспільно необхідних витрат.
Система максимізація прибутку є, по суті, системою регулювання ринку. Вона забезпечує таке розміщення ресурсів, яке відповідає інтересам суспільства. Якщо прибуток в якійсь галузі перевищує середнє значення, то з’являється конкуренція та відповідне зниження прибутку. На практиці, навіть в умовах нормальної дії правової системи, виникають соціальні та економічні проблеми, тому держава втручається до ринкової системи та перерозподіляє прибуток. Вибору цієї мети (максимізація прибутку) перешкоджає й недосконалість ринку. Перед усім, бар’єри створені монополіями та олігополіями. Крім цього, по різним міркуванням, у тому числі й престижу, поширення долі ринку, керівництво прагне збільшити об’єм продаж, а це часто суперечить критерію максимізації прибутку. Отримав також поширення підхід, при якому прибуток максимізується, але при цьому встановлюється необхідність досягнення визначного рівня ряду виробничих показників. Необхідно враховувати, який прибуток (або що розуміється під прибутком), тобто валовий, до оподаткування, чистий.
Частіше за все, під прибутком розуміють відкоректовані за часом і ризику чисті потоки грошових коштів за час дії інвестиційного проекту.
Якщо в якості мети проекту є збільшення прибутку, це не означає, що в усіх випадках необхідно прямувати до отримання найбільшої величини абсолютного (валового) прибутку. Збільшення прибутку може досягти у тому числі й за рахунок зменшення дивідендів. Тому критерієм часто вибирають максимальний прибуток на акції, тобто максимальне співвідношення прибутку до ціни акції. [17, c.236]
П/Ц ( max.
Усі перераховані цілі не враховують фактор невизначеності, і розподіл надходжень у часі. Ці та інші фактори враховують спеціальними розрахунками чи коефіцієнтами.
Найкращим критерієм вважається максимальна ринкова ціна акції.
Центральне місце в оцінці інвестицій займає складання фінансового плану, в якому відображаються можливі результати реалізації проекту. Якість рішень залежить від вірності оцінки витрат та прибутків. Такий підхід при фінансовому плануванні пропонується економістами. У той же час дані для відповідних оцінок подаються бухгалтерією. [2, c.88]
В закордонній практиці оцінки проектів розрізняють підхід економістів та підхід бухгалтерів у фінансовому плануванні.
При економічному підході до оцінки інвестиційних проектів при їх фінансовому плануванні, економісти оцінюють можливості альтернативні рішення, при цьому відповідають на питання: до чого призведе таке рішенні? При цьому оцінюються майбутні вхідні та вихідні потоки грошових коштів у результаті здійснення проектів. Планування кошторису, дозволяє, таким чином оцінити можливе майбутнє положення фірми у результаті здійснення проекту. Здійсненні початкові витрати при цьому не враховуються.
При плануванні фінансів під витратами треба розуміти "альтернативну вартість" проекту. Витрати по будь-якому проекту являють собою вигоди, втрачені у результаті відмови від найближчої альтернативи.
Таким чином, альтернативні витрати збереження автомобіля визивають чистий приток грошових коштів рівних цій же величині. [27, c.100]



















Розділ 2

2.1 Опис підприємства

2.2 Аналіз фінансового стану підприємства
Аналіз структури статей балансу і динаміки змін проводиться за допомогою одного з таких способів:
- Аналіз безпосередньо за балансом без попереднього зміни балансових статей;
- Складання ущільненого порівняльного аналітичного балансу шляхом агрегування деяких однорідних по складу елементів балансових статей; - Проведення додаткового коректування балансу на індекс інфляції з наступним агрегування статей в необхідному аналітичному розрізі. Аналіз безпосередньо за балансом - досить трудомістка і часто малоефективна процедура, тому що занадто велика кількість розрахункових показників не дозволяє виділити головні тенденції в зміні фінансового стану підприємства. У більшості випадків дослідження структури і динаміки фінансового стану підприємства проводиться за допомогою порівняльного аналітичного балансу. Такий баланс можна одержати з вихідного балансу шляхом ущільнення окремих статей і доповнення його показниками структури .















Порівняльно-аналітичний баланс
Таблиця 1.
Найменування статті
Код статті
На початок року
На кінець року
відхилення



Абсол. Вел.
Відносна вел.
Абсол. Вел.
Відносна вел.
Абсол. Вел.
В структурі
Темп росту

1
2
3
4
5
6
7
8
9

Актив

I.Необоротні активи:









1.Незавершене будівництво та основні засоби
020+
030
1345,4
26,5
1850,7
25,98
505,3
-0,52
137,56

2.Довгострокові
Фінансові інвестиціі
040


72
1,01
72
1,01


Усього за розділом I
080
1345,4
26,5
1922,7
26,99
577,3
0,49
142,91

II. Оборотні активи









1.Виробничі запаси та готова прдукція
100+
130
822,3
16,2
2631,8
36,94
1809,5
20,74
320,05

2. Дебіторська заборгованість
160+
170
1652,3
32,55
1758,1
24,68
105,8
-7,87
106,4

3.Інша поточна дебіторська заборгованість
210
521
10,26
575,2
8,07
54,2
-2,19
110,4

4.грошові кошти та їх еквіваленти
230+
240
665,4
13,11
206,5
2,9
-458,9
-10,2
31,03

5. Інші оборотні активи
250
64,7
1,27
25,8
0,36
-38,9
-0,91
39,88

Усього за розділом II
260
3725,7
73,39
5197,4
72,95
1471,7
-0,44
139,5

ІІІ. Витрати майбутніх періодів
270
5,6
0,11
4,5
0,06
-1,1
-0,05
80,36

Баланс
280
5076,7
100
7124,6
100
2047,9
0
140,34

Пасив

I. Власний капітал









1.Статутний капітал
300
5000
98,49
5000
70,18
0
-28,31
100

2.Нерозподілений прибуток (непокритий збиток)
350
1543,4

906,5

-636,9

58,73

3.Неоплачений капітал
360
2810

2360

-450

83,99

Усього за розділом I
380
646,6
12,73
1733,5
24,33
1086,9
11,6
268,1


ІІ. Забезпечення наступних витрат і цільове фінансування
430
73,2
1,44
102,4
1.44
29,2
0
139,89

І.Довгострокові зобов’язання
480
3593,3
70,78
3581,8
50,27
-11,5
-20,51
99,68

IV.Поточні зобов’язання









1.Коротко строкові зобов’язання
500


189,3
2,66
189,3
2,66


2.Кредиторська заборгованість за товари роботи послуги
530
500,3
9,86
1315,7
18,47
815,4
8,61
262,98

3.поточні зобов’язання за рахунками
550+ 570+
2,5
0,05
8,9
0,13
6,4
0,08
356

4.Інші поточні зобов’язання
610
260,8
5,14
193
2,71
-67,8
-2,43
74

Усього за розділом IV
620
763,6
15,05
1706,9
23,96
943,3
8,91
223,53

Баланс
640
5076,7
100
7124,6
100
2047,9
0
140,34
















Аналіз необоротних активів

Найменування статті
Код статті
На початок року
На кінець року
відхилення



Абсол. Вел.
Відносна вел.
Абсол. Вел.
Відносна вел.
Абсол. Вел.
В структурі
Темп росту

1
2
3
4
5
6
7
8
9

1.Незавершене будівництво та основні засоби
020+
030
1345,4
100
1850,7
96,26
505,3
-3,74
137,56

2.Довгострокові
Фінансові інвестиціі
040


72
3,74
72
3,74


Усього за розділом I
080
1345,4
100
1922,7
100
577,3
0
142,91

Аналіз оборотних активів
Найменування статті
Код статті
На початок року
На кінець року
відхилення



Абсол. Вел.
Відносна вел.
Абсол. Вел.
Відносна вел.
Абсол. Вел.
В структурі
Темп росту

1
2
3
4
5
6
7
8
9

1.Виробничі запаси та готова прдукція
100+
130
822,3
22,07
2631,8
50,64
1809,5
28,57
320,05

2. Дебіторська заборгованість
160+
170
1652,3
44,35
1758,1
33,83
105,8
-10,52
106,4

3.Інша поточна дебіторська заборгованість
210
521
13,98
575,2
11,07
54,2
-2,91
110,4

4.грошові кошти та їх еквіваленти
230+
240
665,4
17,86
206,5
3,97
-458,9
-13,89
31,03

5. Інші оборотні активи
250
64,7
1,38
25,8
0,5
-38,9
-0,88
39,88

Усього за розділом II
260
3725,7
100
5197,4
100
1471,7
0
139,5





Аналіз джерел підприємств
Найменування статті
Код статті
На початок року
На кінець року
відхилення
 



Абсол. Вел.
Відносна вел.
Абсол. Вел.
Відносна вел.
Абсол. Вел.
В структурі
Темп росту

1
2
3
4
5
6
7
8
9

1.Статутний капітал
300
5000
100
5000
100
0
0
100

2.Нерозподілений прибуток (непокритий збиток)
350
1543,4

906,5

-636,9

58,73

3.Неоплачений капітал
360
2810

2360

-450

83,99

Усього за розділом I
380
646,6
100
1733,5
100
1086,9
0
268,1


Динаміка в структурі позикового капіталу

Найменування статті
Код статті
На початок року
На кінець року
відхилення
 



Абсол. Вел.
Відносна вел.
Абсол. Вел.
Відносна вел.
Абсол. Вел.
В структурі
Темп росту

1
2
3
4
5
6
7
8
9

1.Коротко строкові зобов’язання
500


189,3
11,09
189,3
11,09


2.Кредиторська заборгованість за товари роботи послуги
530
500,3
65.49
1315,7
77,08
815,4
11,59
262,98

3.поточні зобов’язання за рахунками
550+ 570+
2,5
0,33
8,9
0,52
6,4
0,19
356

4.Інші поточні зобов’язання
610
260,8
34,15
193
11,31
-67,8
-22,84
74

Усього за розділом IV
620
763,6
100
1706,9
100
943,3
0
223,53


Висновки:

1 Аналіз активу
Звертаємо увагу на зміну майна підприємства. Вартість майна підприємства зменшилася на 11,6%, що може говорити про скорочення підприємством господарської діяльності, це загалом є негативною тенденцією. У структурі сукупних активів підприємства велику питому вагу займає оборотні активи (73,39%) - це говорить про те що підприємство має легку структуру активів, тобто ці свідчить про значні накладні витрати і високу чутливість до зміни виручки. Варто зазначити що при цьому частка оборотних активів порівняно з минулим періодом зменшилася на 0,44 процентних пункту - такі зміни стимулюють звернення. Вартість необоротних активів підприємства зросла на 577,3, а темп росту склав 142,91,. Також позитивною тенденцією є те що зменшилася дебіторська заборгованість. У складі необоротних активів весь обсяг займають незавершене будівництво та основні средства.Розглядаючи зміни оборотних активів в динаміці помітно що їх обсяг зменшився на 0,44 тис. грн. а темп росту склав 139,5%.

Коєф.зносу=1095,3/2352,3=0,4696
Доповненням цього показника до 100% (або одиниці) є коефіцієнт придатності основних засобів
Коєф. придат.=1-0,4696=0,5304
2 Аналіз пассиву
Можна сказати що основним джерелом формування майна на підприємстві є довгострокові зобов’язання. На початок року його частка в структурі пасиву 70,78%, а нарешті склала 50,27%, це дуже гарна тенденція.

Розрахунок і оцінка за даними балансу показників, що характеризують фінансову стійкість підприємства Одна з найважливіших характеристик фінансового стану підприємства - стабільність його діяльності з позиції довгострокової перспективи. Вона пов'язана насамперед із загальною фінансовою структурою підприємства, ступенем його залежності від кредиторів та інвесторів. Єдиного загальновизнаного підходу до вирішення завдання кількісного визначення фінансової стійкості і побудови відповідних алгоритмів оцінки немає. Щодо методів вирішення цього завдання існує два основних підходи: 1) для оцінки фінансового стану підприємства необхідно орієнтуватися виключно на дані про джерела фінансування, тобто на капітал. У цьому випадку оцінка фінансової стійкості підприємства здійснюється тільки на підставі даних пасиву балансу; 2) для оцінки фінансової стійкості підприємства необхідно аналізувати взаємозв'язок між активом і пасивом балансу, тобто простежувати напрями використання коштів. Безумовно, коефіцієнти, розраховані за даними пасиву балансу, є основними в цьому блоці аналізу. Однак характеристика фінансової стійкості за допомогою таких показників навряд чи буде повною - важливо не тільки те, звідки залучено кошти, але і куди вони вкладені, яка структура вкладень. На наш погляд другий підхід є більш повним і з економічної точки зору більш виправданим. Тому оцінку фінансової стійкості підприємства проведемо з використанням як коефіцієнтів, розрахованих по пасиву балансу, так і коефіцієнтів, що відображають взаємозв'язок між джерелами формування коштів підприємства і структурою вкладень. Перший крок в цьому блоці аналізу фінансового стану підприємства - оцінка оптимальності співвідношення власного і позикового капіталу підприємства. Дані показники можна розділити на два блоки: 1) коефіцієнти капіталізації, що характеризують фінансовий стан підприємства з позицій структури джерел коштів; 2) коефіцієнти покриття, що характеризують фінансову стійкість з позицій витрат, пов'язаних з обслуговуванням зовнішніх джерел залучених коштів. Охарактеризуємо найбільш істотні з відомих показників цих груп. Серед коефіцієнтів капіталізації вважаємо доцільним розгляд наступних з них. Коефіцієнт фінансової автономії (незалежності) коефіцієнт характеризує частку власних коштів підприємства (власного капіталу) у загальній сумі коштів, авансованих в його діяльність. Розрахунок коефіцієнта фінансової стійкості здійснюється за формулою: Кавт = Власний капітал / Всього джерел коштів= стр. 380 ф.1/стр. 640 ф.1

Кавт. п. = 646,6/5076,7=0,13
Кавт. к. =1733,5/7124,6=0,24
Чим вище значення цього коефіцієнта, тим фінансово стійкіше, стабільніше і більш незалежно від зовнішніх кредиторів підприємство. На практиці встановлено, що загальна сума заборгованості не повинна перевищувати суму власних джерел фінансування, тобто джерела фінансування підприємства (загальна сума капіталу) мають бути хоча б наполовину сформовані за рахунок власних коштів. Таким чином, критичне значення коефіцієнта автономії - 0,5. Коефіцієнтом, зворотним коефіцієнту фінансової автономії є коефіцієнт фінансової залежності. Твір цих коефіцієнтів дорівнює 1. Коефіцієнт фінансової залежності розраховується за формулою: Кзав = Всього джерел коштів / власний капітал = стр.640 ф. 1/стр. 380 ф.1
Кзав .п. =5076,7/646,6 =7,85
Кзав. к. = 7124,6/1733,5=4,11
Критичне значення коефіцієнта фінансової залежності - 2. Зростання цього показника в динаміці означає збільшення частки позикових коштів у фінансуванні підприємства, а отже, і втрату фінансової незалежності. Якщо його значення знижується до одиниці, то це означає, що власники повністю фінансують своє підприємство. Коефіцієнт фінансового ризику показує співвідношення залучених коштів і власного капіталу. Розрахунок цього показника здійснюється за формулою: Кф.р. = Залучення кошти / власний капітал = (стр. 430+480+620+630)/380
Кф.р. п. = 4430,1/646,6=6,85
Кф.р. к. = 5328,1/1733,5=3,11
Цей коефіцієнт дає найбільш загальну оцінку фінансової стійкості. Він має досить просту інтерпретацію: показує, скільки одиниць залучених коштів припадає на кожну одиницю власних. Зростання показника в динаміці свідчить про посилення залежності підприємства від зовнішніх інвесторів і кредиторів, тобто про зниження фінансової стійкості, і навпаки. Оптимальне значення даного коефіцієнта - більше або дорівнює 0,5. Критичне значення - 1. Коефіцієнт маневреності власного капіталу. Цей показник показує, яка частина власного оборотного капіталу перебуває в обороті, тобто в тій формі, яка дозволяє вільно маневрувати цими коштами, а яка капіталізована. Коефіцієнт повинен бути достатньо високим, щоб забезпечити гнучкість у використанні власних коштів підприємства. Коефіцієнт маневреності власного капіталу розраховується як відношення власного оборотного капіталу підприємства до власних джерел фінансування:
Кман. = Власні оборотні кошти / власний капітал Значення величини власного капіталу можна отримати безпосередньо з пасиву балансу, що ж до такого поширеного абсолютного показника, як величина власних оборотних коштів, то його розрахунок потребує коментаря. Цей показник характеризує ту частину власного капіталу підприємства, яка є джерелом покриття його поточних активів. Даний показник можна розрахувати двома способами: 1) від суми власного капіталу відняти вартість необоротних активів:
Ксоб = IП - IА = стр. 380 ф. 1 - стр. 080 ф. 1; 2) від суми власного капіталу відняти вартість залученого капіталу:
: Ксоб = (IIА + IIIА) - (IIП + IIІП + ІVП + VП) = (стр. 260 ф. 1 + стр. 270 ф. 1) - (стр. 430 ф. 1 + стр. 480 ф. 1 + стр. 620 ф. 1 + стр. 630 ф. 1). Таким чином,формула розрахунку коєфіціента маневреності вмгладає слідуючим чином:

Кман. = (1П-1А)/1П
Кман. п. = (646,6-1345,4)/1345,4= -1,08
Кман. к. =(1733,5-1922,7)/1922,7= - 0,11
Цей показник може значно варіювати в залежності від структури капіталу і галузевої приналежності підприємства. Нормальною вважається ситуація, при якій коефіцієнт маневреності в динаміці незначно збільшується. Різке зростання цього коефіцієнта не може свідчити про нормальну діяльність підприємства. Пов'язано це з тим, що збільшення цього показника можливе або при зростанні власного оборотного капіталу, або при зменшенні власних джерел фінансування. У зв'язку з цим різке збільшення даного показника автоматично викличе зменшення інших показників, наприклад, коефіцієнта фінансової автономії, що призведе в посилення залежності підприємства від кредиторів. Для визначення оптимального значення коефіцієнта маневреності необхідно порівняти цей показник по конкретному підприємству з середнім показником по галузі або у конкурентів. Розрахунок коефіцієнтів капіталізації для аналізованого підприємства представимо в табл.

Показники
Рівень показника


На початок року
На кінець року
зміни

1. Коефіцієнт фінансової автономії
0,13
0,24
0,11

2. Коефіцієнт фінансової залежності
7,85
4,11
-3,74

3. Коефіцієнт фінансового ризику
6,85
3,11
-3,74

4. Коефіцієнт маневреності власного капіталу
- 1,08
-0,11
0,97

Чим вище рівень першого показника і нижче другого і третього, тим стійкіше фінансове становище підприємства. У нашому випадку протягом звітного періоду коефіцієнт фінансової автономії підприємства підвищився на 0,9 процентних пункту і на таку ж величину знизився показник залежності підприємства від зовнішніх інвесторів і кредиторів. Така динаміка показників фінансової автономії та фінансової залежності в даному випадку не є негативною тенденцією, так як початкові значення вказаних показників для аналізованого підприємства перебували на досить високому рівні. Коефіцієнт структури покриття довгострокових вкладень. Логіка розрахунку цього показника заснована на припущенні, що довгострокові позики і позики використовуються для фінансування придбання основних засобів і інших капітальних вкладень:



Кс.п.д.в п.=2,67
Кс.п.д.в к.=1,86
Коефіцієнт показує, яка частина основних засобів та інших необоротних активів профінансована зовнішніми інвесторами. Збільшення коефіцієнта в динаміці свідчить про посилення залежності підприємства від зовнішніх інвесторів. У той же час фінансування капітальних вкладень за рахунок довгострокових джерел фінансування є ознакою добре розробленої стратегії підприємства. Даний показник може бути інтерпретований по-різному, залежить це, насамперед, від суб'єктів аналізу. Для банків та інших інвесторів більш надійна ситуація, при якій значення даного коефіцієнта нижче. Що ж до підприємства, то з його позиції і більш високе значення даного показника є ознакою нормального функціонування. Коефіцієнти структури довгострокових джерел фінансування. Визначаючи значення даних показників в розрахунок приймаються тільки довгострокові джерела коштів. У цю підгрупу входять два взаємодоповнюючих показники: коефіцієнт довгострокового залучення позикових коштів і коефіцієнт фінансової незалежності капіталізованих джерел, що обчислюються за формулами:



К с.д.д.ф п.=0,85
К с.д.д.ф к.=0,67
К ф.н.к.д. п.=0,15
К ф.н.к.д. к.=0,33
Матеріальні оборотні кошти підприємства являють собою запаси, вартість яких відображається у другому розділі активу балансу. Кількісне значення даного показника визначається підсумовуванням даних за такими балансовими статтями: виробничі запаси, тварини на вирощуванні та відгодівлі, незавершене виробництво, готова продукція, товари. Формулу розрахунку вартості матеріальних оборотних коштів підприємства можна представити таким чином:
3 = стр. 100 ф. 1 + стр.110 ф. 1 + стр. 120 ф. 1 + стр. 130 ф. 1 + стр. 140 ф. 1.
Зп.=822,3
Зк. =2631,8.

Для характеристики джерел формування матеріальних оборотних коштів (запасів) використовується кілька показників, які й характеризують види джерел. 1. Власні оборотні кошти Квоб = IП - IА = стр. 380 ф. 1 - стр. 080 ф. 1 = (IIА + IIIA) - (IIП + IIIП + IVП + VП) = (стр. 260 ф. 1 + стр. 270 ф. 1) - (стр. 430 ф. 1 + стр. 480 ф. 1 + стр. 620 ф. 1 + стр. 630 ф. 1).
Кв.об. п.= - 698,8
Кв.об. к.= - 189,2
2. Власні оборотні кошти і довгострокові позикові джерела формування запасів (функціонуючий капітал Квдз = Ксоб + III П = (стр. 380 ф. 1 - стр. 080 ф. 1) + стр. 480 ф. 1.
Квдз п=123,5
Квдз к=2442,6
3. Загальна величина основних джерел формування запасів
Ко = Ксдз + Краткосрочные кредиты - Необоротные активы = стр. 380 ф. 1 + стр. 480 ф. 1 + стр. 500 ф. 1 - стр: 080 ф. 1.
Ко п=2894,5
Ко к=3581,9 Трьом показникам наявності джерела формування запасів відповідають три показники забезпеченості запасів джерелами формування (на даному підприємстві вони рівні): 1. Надлишок (+) або нестача (-) власних оборотних коштів:
Фп.=-698,8-822,3=-1521,1

Фк.=2442,6-2631,8=-2821 1. Надлишок (+) або нестача (-) власних оборотних коштів та довгострокових позикових джерел формування запасів:
Фп.=123,5-822,3=-698,8
Фк.=2442,6-2631,8=-189,2 3. Надлишок (+) або недолік (-) загальної величини основних джерел формування запасів:

Фп.=2894,5-822,3=2072,2

Фк.=3581,9-2631,8=950,1 За допомогою цих показників визначається трехкомпонент-ний показник типу фінансової стійкості підприємства:


Після проведення розрахунків наведених вище показників за критерієм фінансової стійкості підприємство може бути віднесено до одного з чотирьох типів: 1. Абсолютна фінансова стійкість (трикомпонентний показник типу фінансової стійкості має наступний вигляд: S = {1,1,1}). Такий тип фінансової стійкості характеризується тим, що всі запаси підприємства покриваються власними оборотними коштами, тобто організація не залежить від зовнішніх кредиторів. Така ситуація зустрічається вкрай рідко. Більш того, вона навряд чи може розглядатися як ідеальна, оскільки означає, що керівництво компанії не вміє, не бажає або не має можливості використовувати зовнішні джерела коштів для основної діяльності. 2. Нормальна фінансова стійкість (показник типу фінансової стійкості - S = {0,1,1}). У цій ситуації підприємство використовує для покриття запасів, крім власних обігових коштів, також і довгострокові залучені кошти. Такий тип фінансування запасів є «нормальним» з точки зору фінансового менеджменту. Нормальна фінансова стійкість є найбільш бажаною для підприємства. 3. Нестійке фінансове становище (показник типу фінансової стійкості має вигляд: S = {0,0,1}). Така ситуація характеризується недоліком у підприємства «нормальних» джерел для фінансування запасів. У цій ситуації ще існує можливість відновлення рівноваги за рахунок поповнення джерел власних коштів, скорочення дебіторської заборгованості, прискорення оборотності запасів. 4. Кризовий фінансовий стан (S = {0,0,0}). Характеризується ситуацією, при якій підприємство має кредити і позики, не погашені в строк, а також прострочену кредиторську і дебіторську заборгованість. У цьому випадку можна говорити про те, що підприємство знаходиться на межі банкрутства. На даному підприємстві не стійке фінансове становище.
2. Нормальна фінансова стійкість (показник типу фінансової Розрахунок і оцінка за даними балансу фінансових коефіцієнтів ліквідності Фінансовий стан підприємства в короткостроковій перспективі оцінюється показниками ліквідності та платоспроможності, які характеризують можливість своєчасного і повного проведення розрахунків за короткостроковими зобов'язаннями перед контрагентами. Аналіз платоспроможності і ліквідності важливий не тільки для підприємства, але і для зовнішніх інвесторів. Під платоспроможністю підприємства розуміється наявність у підприємства грошових коштів та їх еквівалентів в кількості, достатній для розрахунків з кредиторської заборгованості, що вимагає негайного погашення. Поняття платоспроможності і ліквідності дуже близькі. Проте між ними існують певні відмінності. Поняття ліквідності більш містке. Від ступеня ліквідності балансу залежить платоспроможність підприємства. У той же час ліквідність характеризує не тільки поточний стан активів, але і перспективне. Ліквідність балансу визначається як ступінь покриття зобов'язань організації її активами, термін перетворення яких в гроші відповідає терміну погашення зобов'язань. Від ліквідності балансу слід відрізняти ліквідність активів, яка визначається як величина, зворотна часу, необхідному для перетворення їх в грошові кошти без втрати вартості. Чим менше час, який потрібно, щоб даний вид активу був переведений в грошову форму, тим вище його ліквідність. Аналіз ліквідності балансу полягає в порівнянні коштів по активу, згрупованих за ступенем їх ліквідності і розташованих в порядку зменшення ліквідності, із зобов'язаннями по пасиву, згрупованими за термінами їх погашення і розташованими у порядку зростання таких термінів. Залежно від ступеня ліквідності, тобто швидкості перетворення в грошові кошти, активи підприємства поділяються на такі групи. Л1. Найбільш ліквідні активи. До них відносяться всі статті грошових коштів підприємства та поточні фінансові інвестиції. Дана група розраховується наступним чином:

Л1п.п.=665,4
Л1к.п.=206,5

Л2. Швидко реалізовані активи. До цієї групи активів відносяться активи, для обертання яких у грошову форму потрібно більш тривалий час: готова продукція, товари, дебіторська заборгованість, векселі отримані. Ліквідність цих активів залежить від ряду суб'єктивних та об'єктивних факторів: своєчасності відвантаження продукції, оформлення банківських документів, швидкості документообігу в банках, від попиту на продукцію та її конкурентоспроможності, платоспроможності покупців, форм розрахунків. Ця група розраховується так:

Л2п.п.=2396,1
Л2к.п.=3308,2
ЛЗ. Повільно реалізовані активи. Набагато більший термін знадобиться для перетворення виробничих запасів і витрат у незавершеному виробництві в готову продукцію, а потім в грошові кошти. Крім того, до цієї групи активів відносяться витрати майбутніх періодів, а також обігові активи, що не увійшли в перші дві групи. Розрахунок цього показника проводиться таким чином:

Л3п.п.=669,8
Л3к.п.=1687,2
Л4. Важко реалізовані активи. До цієї групи відносяться необоротні активи підприємства, вартість яких відображена в першому розділі активу балансу:


Л4п.п.=1345,4
Л3к.п.=1922,7
Пасиви балансу групуються за ступенем настання терміну їх оплати. З даних балансу повну інформацію для проведення такого угруповання отримати неможливо. Для проведення цієї процедури можна користуватися даними, наявними в примітках до звітів. При проведенні внутрішнього аналізу, якщо є доступ до даних аналітичного обліку, таке угруповання можна зробити більш точною. При цьому в першу групу пасивів потраплять зобов'язання, термін оплати яких уже настав. Четверта група буде представлена довгостроковими пасивами (термін погашення яких більше одного року). Віднесення решти зобов'язань до другої або третьої групи пасивів індивідуально для кожного підприємства. При цьому необхідно орієнтуватися на ступінь ліквідності другої і третьої груп активів. Тобто термін погашення пасивів, що відносяться до другої групи, повинен відповідати терміну перетворення в грошові кошти другої групи активів, а термін погашення третьої групи пасивів - третьої групи активів. Якщо ж у розпорядженні аналітика є лише дані, наведені в балансі, використовується більш стандартний підхід: зобов'язання підприємства групуються відповідно до передбачуваними термінами погашення. У цьому випадку угрупування пасивів буде вельми умовною, так як відсутній індивідуальний підхід до кожного підприємства і групування проводиться відповідно до загальновизнаних уявленнями про терміновість погашення того чи іншого виду зобов'язання. Використовуючи цей критерій, зобов'язання підприємства можна згрупувати наступним чином: П1. Найбільш термінові зобов'язання. До них прийнято відносити кредиторську заборгованість по придбаних товарах, роботах, послугах:

П1п.п.=500,3
П1к.п.=1315,7
П2. Короткострокові пасиви. До цієї групи відносяться короткострокові позикові кошти, поточні зобов'язання за розрахунками та інші поточні зобов'язання. Крім того, сюди слід віднести також частину пасивів, представлених у розділі другому пасиву балансу «Забезпечення наступних витрат і платежів», в частині сум, що плануються до виплати протягом 12 місяців, починаючи з дати складання балансу, або протягом одного операційного циклу, якщо він перевищує 12 місяців. Таке ж обмеження стосується і розділу п'ятого пасиву балансу «Доходи майбутніх платежів». Іншими словами, до цієї групи належать статті четвертого розділу пасиву балансу за вирахуванням кредиторської заборгованості за товари, роботи, послуги, і статті другого і п'ятого розділів пасиву балансу з урахуванням обумовлених вище обмежень. Формула визначення суми таких пасивів має наступний вигляд:

П2п.п.=336,5
П2к.п.=493,6
ПЗ. Довгострокові пасиви. Ця група пасивів представлена довгостроковими зобов'язаннями підприємства, відбитими в третьому розділі пасиву балансу, а також статтями другого і п'ятого розділів пасиву балансу, не віднесеними до другої групи:


П3п.п.=3666,5
П3к.п.=3684 П4. Постійні (стійкі) пасиви - це статті першого розділу пасиву балансу:

П4п.п.=646,6
П4к.п.=1733,5 Для визначення ліквідності балансу необхідно зіставити підсумки наведених груп по активу і пасиву. Баланс вважається абсолютно ліквідним, якщо дотримуються наступні нерівності:
Якщо виконуються перші три нерівності в цій системі, то це тягне та виконання четвертого нерівності. Тому важливо зіставити підсумки перших трьох груп по активу і пасиву. Іншими словами, при розрахунку ліквідності балансу оцінки в розрахунок приймаються оборотні активи підприємства і залучені джерела фінансування. У разі якщо одне або кілька нерівностей системи мають протилежний знак від зафіксованого в оптимальному варіанті, ліквідність балансу більшою або меншою мірою відрізняється від абсолютної. При цьому теоретично недолік засобів по одній групі активів компенсується їх надлишком по іншій групі у вартісній оцінці, у реальній же ситуації менш ліквідні активи не можуть замістити в повному ступені більш ліквідні. Зіставлення підсумків першої групи по активу і пасиву, тобто Л1 і П1 відображає співвідношення поточних платежів і надходжень. Порівняння другої групи по активу і пасиву (Л2 і П2) показує тенденцію збільшення або зменшення поточної ліквідності в недалекому майбутньому. Зіставлення підсумків по активу і пасиву для третьої і четвертої груп відбиває співвідношення платежів і надходжень у відносно віддаленому майбутньому. Для характеристики ліквідності аналізованого підприємства в табл. наведемо розрахунок груп активів і пасивів.

Актив
На початок
На кінець
Пасив
На початок
На кінець
Платіжні надлишки (нестачі)

1
2
3
4
5
6
7=2-5
8=3-6

Л1
665,4
206,5
П1
500,3
1315,7
-165,1
1109,2

Л2
2396,1
3308,2
П2
336,6
493,6
-2059,5
-2814,6

Л3
669,8
1687,2
П3
3666,5
3684
2996,7
1309,5

Л4
1345,4
1922,7
П4
646,6
1733,5
772,1
-395,9

Б
5076,7
7124,6
Б
5076,7
7124,6
0
0


Аналіз, проведений за запропонованою схемою, є наближеним. Більш детальним є аналіз ліквідності за допомогою фінансових коефіцієнтів. Крім того, такий підхід до аналізу ліквідності на практиці використовується набагато частіше. До аналізу коефіцієнтів ліквідності в зарубіжній і вітчизняній практиці фінансового аналізу існують дещо різні підходи. Західні фахівці для аналізу ліквідності використовують два коефіцієнти: коефіцієнт поточної ліквідності і коефіцієнт термінової ліквідності. У вітчизняній практиці фінансового аналізу ліквідність балансу зазвичай характеризується трьома показниками: коефіцієнтом загальної ліквідності, уточненим (посередником) коефіцієнтом ліквідності та коефіцієнтом абсолютної ліквідності. Незважаючи на різні назви, порядок розрахунку коефіцієнтів поточної і термінової ліквідності, що використовуються в роботах зарубіжних аналітиків, збігається з порядком розрахунку відповідно коефіцієнта загальної ліквідності та проміжного коефіцієнта ліквідності. Слід зазначити, що назви цих коефіцієнтів у різних джерелах не збігаються. У зв'язку з цим важливо звертати увагу на якісний склад таких показників. Ми наводимо найбільш часто зустрічаються найменування коефіцієнтів ліквідності. Згідно загальноприйнятим стандартам, вважається, що цей коефіцієнт повинен знаходитися в межах від одиниці до двох. Нижня межа обумовлена тим, що оборотних коштів повинне бути щонайменше досить для погашення короткострокових зобов'язань, інакше компанія виявиться під загрозою банкрутства. Перевищення короткострокових коштів над зобов'язаннями більш ніж в два (три) рази вважається також небажаним, оскільки може свідчити про порушення структури капіталу. При аналізі коефіцієнта особливу увагу слід звернути на його динаміку. Використовуючи класифікацію активів і пасивів, наведену вище, формулу для визначення коефіцієнта загальної ліквідності можна представити в наступному вигляді:

Кзаг.пн.п.=(665,4+2396,1+669,8)/(500,3+336,5)=4,46
Кзаг. к.п.=(206,5+3308,2+1687,2)/(1315,7+493,6)=2,88

Проміжний (уточнений) коефіцієнт ліквідності (у закордонній практиці він називається коефіцієнтом термінової ліквідності) вважається більш жорстким тестом на ліквідність, так як при його розрахунку не береться до уваги найменш ліквідна частина оборотних активів - повільно реалізовані активи (ЛЗ). Існує дві основні причини, через які повільно реалізовані активи не використовуються при розрахунку цього коефіцієнта: - Чиста реалізаційна вартість таких активів при вимушеній реалізації набагато менше вартості, за якою ці активи відображені в балансі; - Якщо підприємство продає свої матеріальні запаси (а саме вони найчастіше домінують в цій групі активів), то виникає питання, як воно буде продовжувати свою діяльність. Коефіцієнт проміжної ліквідності розраховується за формулою:

Кпром. п.п.=(665,4+2396,8)/836,8=3,66
Кпром. к.п.=(206,5+3308,2)/1809,3=1,94
Бажано, щоб цей коефіцієнт був близько 1,5. Проте в наших умовах достатнім визнається його значення, рівне 0,7-0,8. При визначенні цих коефіцієнтів ліквідності слід враховувати один важливий момент: в розрахунок приймаються ліквідні кошти перших трьох груп, у тому числі дебіторська заборгованість. В умовах розвиненої ринкової економіки такий підхід цілком виправданий: підприємство має цілий ряд законодавчо регламентованих можливостей, за допомогою яких воно може стягнути борги зі своїх дебіторів. В перехідній економіці Україні, для якої характерний криза неплатежів, реалізація такої можливості стає проблематичною. Тому викликає сумнів доцільність оцінки ліквідності українських підприємств за допомогою коефіцієнтів загальної та проміжної ліквідності, особливо в тих випадках, коли це не підтверджується докладним аналізом показників, що беруть участь в розрахунках. Очевидно, що в більшості випадків найбільш надійної є оцінка ліквідності тільки за показниками першої групи активів - грошових коштів і поточних фінансових інвестицій. Більше того, у багатьох випадках доцільно оцінювати ліквідність тільки за показниками грошових коштів. Коефіцієнт оцінки ліквідності за показниками першої групи активів називається коефіцієнтом абсолютної ліквідності. У західній практиці коефіцієнт абсолютної ліквідності розраховується рідко. У країнах з перехідною економікою його оптимальне значення визнається на рівні 0,2 - 0,35. Значення вище 0,35 не завжди потрібно, оскільки надлишок грошових коштів свідчить про неефективне їх використання. Формула розрахунку коефіцієнта абсолютної ліквідності має наступний вигляд:

Каб. п.п.=665,4/836,8=0,8
Каб. к.п.=206,5/1809,3=0,11
Для аналізованого підприємства розрахунок даних коефіцієнтів представимо в табл.
показники
На початок
На кінець
зміни

Коефіцієнт загальної ліквідності
4,46
2,88
-1,58

Коефіцієнт проміжної ліквідності
3,66
1,94
-1,72

Коефіцієнт абсолютної ліквідності
0,8
0,11
-0,69


При оцінці ліквідності підприємства слід також мати на увазі, що різні показники ліквідності не тільки дають характеристику стійкості фінансового стану підприємства при різному ступені урахування ліквідності засобів, але і відповідають інтересам різних зовнішніх користувачів аналітичної інформації. Наприклад, для постачальників сировини і матеріалів найбільший інтерес представляє коефіцієнт абсолютної ліквідності. Банк, що дає кредит підприємству, більше уваги приділяє проміжному коефіцієнту ліквідності. Покупці більшою мірою оцінюють ліквідність підприємства за коефіцієнтом загальної ліквідності. Коефіцієнт загальної ліквідності застосовується також у тому випадку, коли необхідно оцінити зміни фінансової ситуації на підприємстві з точки зору ліквідності, а також при виборі найбільш надійного партнера з безлічі потенційних партнерів на основі звітності.


2.3 фактори підвищення ефективності діяльності підприємства
Розглянута система підходів до визначення ефективності вже сама по собі значною мірою розкриває основні напрямки пошуку резервів підвищення ефективності діяльності підприємства. Але як певне узагальнення визначимо схему цього пошуку (рис. 3).

Рис. 3. Пошук резервів підвищення ефективності діяльності підприємства

Узагалі проблема визначення ефективності підприємства та пошуку шляхів її підвищення є складною і такою, що важко формалізується. Адже будь-яке підприємство - це складна система, яку важко спростити, не втративши при цьому її суттєвих характеристик. Тому сподіватися, що можна дістати просту й легко зрозумілу схему аналізу, яка давала б змогу отримувати бажаний результат в усіх випадках, було б не зовсім правильно.
Схема, що пропонується, окреслює загальні напрямки аналізу об'єкта. Перший з них - ресурсний - відображає першочергову необхідність аналізу ефективності використання наявної матеріальної бази виробництва та живої праці. При цьому слід враховувати рівень завантаження обладнання в часі, структуру собівартості продукції, що виготовляється, з точки зору співвідношення в ній часток амортизації, матеріальних витрат, витрат на оплату праці. Зазначені показники слід розглянути в динаміці, а також по можливості порівняти з показниками найближчих конкурентів. Для оборотних фондів найважливішим показником є швидкість їх обороту, отже, слід проаналізувати чинники її збільшення, зокрема такі:
зменшення обсягів незавершеного виробництва;
удосконалення системи матеріально-технічного забезпечення з метою оптимізації виробничих запасів;
прискорення реалізації готової продукції (активізація маркетингової діяльності);
зменшення обсягів дебіторської заборгованості.
Крім того, слід звернути увагу і на інші напрямки раціоналізації використання матеріальних ресурсів:
проаналізувати основні причини втрат та нераціонального використання ресурсів;
забезпечити обґрунтоване нормування витрат матеріалів;
організувати використання вторинних ресурсів;
створити систему заохочення за економію сировини, енергії та матеріалів й відпрацювати її дійовість;
акцентувати увагу на використанні сучасних високотехнологічних матеріалів.
Що стосується аналізу ефективності використання трудового потенціалу підприємства, то тут слід зосередити увагу на таких аспектах:
внутрішньозмінні втрати робочого часу;
втрати робочого часу внаслідок плинності кадрів;
рівень використання засобів механізації, автоматизації праці та комп'ютерної техніки;
аналіз системи стимулювання працюючих;
визначення професійно-кваліфікаційної структури працюючих.
У межах другого, тобто організаційного, напрямку здійснюється пошук можливостей підвищення ефективності тих процесів, що відбуваються на підприємстві. При цьому насамперед увага звертається на ефективність управління. Важливою складовою ефективності підприємства, а отже, і значним резервом її підвищення, є організація виробничого процесу. У конкретних умовах підприємства слід проаналізувати всі аспекти, що визначають ефективність організації робіт, -- від рівня робочого місця окремого робітника чи спеціаліста до рівня підприємства в цілому. Для виробничих підприємств, ураховуючи, звичайно, специфіку їх діяльності, особливу увагу треба звертати на можливості застосування більш ефективних типів виробництва (масового, великосерійного).
І, нарешті, останнім (але не за важливістю) напрямком пошуку можливостей підвищення ефективності є технологічний.
Вирішення проблеми технологічного відставання особливо актуальне для українських підприємств. Причому проблема ця є комплексною і має, принаймні, два компоненти: матеріальний та нематеріальний. Перший з них - це удосконалення технічної бази, а другий ~ організаційно-правові проблеми. На думку багатьох економістів, подолання технічного і технологічного відставання потребує не просто переходу на сучасні технології, а впровадження комплексу відносин, що називається корпоративною культурою. Така культура має запозичуватись, звичайно, у найпередовіших компаній з тривалим досвідом роботи в ринковому середовищі.
Намагання виділити в оцінці ефективності підприємства та в пошуку шляхів підвищення останньої окремі структурні компоненти зумовлено бажанням спростити розуміння зазначених проблем. Проте зрозуміло, що насправді ці проблеми комплексні, отже, для їх вирішення слід застосовувати комплексний, системний підхід, ретельно досліджуючи всі підрозділи, служби підприємства та ті процеси, які в них відбуваються. Тільки на основі системного аналізу можна отримати справді адекватну оцінку стану справ на підприємстві та розробити ефективні заходи щодо його поліпшення.
Висновок
Економічна ефективність - це співвідношення результатів (ефекту) і витрат, необхідних для їхнього одержання.
Ефективність – це відносний показник, який характеризується динамічністю та висвітлює результативність діяльності з використання ресурсів для досягнення поставленої мети на релевантому проміжку.
Економічний ефект - це абсолютна величина результатів у виді економії трудових, матеріальних, фінансових ресурсів, виражена звичайно в грошовій формі.
Сутність економічної ефективності полягає в підвищенні продуктивності суспільної праці. З цього погляду найбільше економічно ефективним (найбільш економічним) буде той варіант, що забезпечує найбільшу економію суспільних витрат праці.
Абсолютна (загальна) економічна ефективність характеризує співвідношення загальної віддачі (ефекту) і витрат по розглянутому варіанті капітальних вкладень (інвестицій). Вона може бути розрахована по кожному варіанту інвестицій на різних рівнях планування при вирішенні різних економічних задач.
Порівняльна економічна ефективність характеризує співвідношення віддачі і витрат по найкращому варіанту інвестицій у порівнянні з варіантом прийнятим за базу. Порівняльна економічна ефективність визначається при виборі кращого з декількох варіантів технологічних, конструкторських, організаційних чи інших рішень.
Економічна ефективність діяльності підприємства залежить від раціонального використання кожного виду ресурсів та їхньої структури, яка визначається співвідношенням задіяних ресурсів різних факторів виробництва. Ці пропорції головним чином зумовлені специфікою виробництва, рівнем застосовуваної на підприємстві техніки, технології, організації виробництва і праці, співвідношенням екстенсивних та інтенсивних факторів розвитку виробництва.



















Список літератури
Бойчик І.М., Харів П.С., Хопчан М.І., Піча Ю. В. Економіка підприємства. – К.: “Каравела”, 2007. – 289 с.
Величко В.В. Економіка підприємства: навчальний посібник. - Х.: ХНАМГ, 2010. – 169 с.
Вігуржинська С.Ю. Економіка підприємства. 2 частина. – Одеса, ОДАХ, 2008. – 76 с.
Герасимчук В.Г., Розенплентер А.Е. Економіка та організація виробництва. Підручник. - Київ: Знання, 2007. - 678 с.
Гетьман О.О., Шаповал В.М. Економіка підприємства. – К.: Центр учбової літератури, 2010. – 488 с.
Горлачук В.В., Яненкова І.Г. Економіка підприємства. - Миколаїв: Вид-воЧДУ ім. Петра Могили, 2010. – 344 с.
Горфинкель В.Я., Швандар В.А. Экономика предприятия: Учебник для вузов. - 3-є изд., перераб. й доп. - М.: ЮНИТИ-ДАНА, 2008. – 514 с.
Економіка підприємства: Підручник / За ред. проф. Перерви П.Г., проф. Погорєлова М.І. – Харків: 2007. - 691 с.
Жиделева В.А. Экономика предприятия: Учебное пособие.- М.: Инфра – М, 2007. - 133 с.
Зубовський В.М. Економіка підприємства. - К.: Українсько-фінський ін-т менеджменту і бізнесу, 2007. – 307 с.
Іванілов О.С. Економіка підприємства. К.: Центр учбової літератури, 2009. - 728 с.
Кириленко В.В. Економіка підприємства. – К.: Економічна думка, 2008. – 193 с.
Круш П.В., Подвігіна В.І., Сердюк Б.М. Економіка підприємства. – К.: Ельга-Н, КНТ, 2007. – 780 c.
Кулішов В. Економіка підприємства: теорія і практика: Навч. посіб.- К.: Ніка –центр, 2006. - 216 с.
Макаровська Т.П., Бондар Н.М. Економіка підприємства. – К.: МАУП, 2006. – 357 с.
Манів З.О., Луцький І.М. Економіка підприємства: Навч посіб. – К.: «Знання», 2007. – 580с.
Орлов О. О. Планування діяльності промислового підприємства. Підручник. - К.: Скарби, 2008. – 228 с.
Осипов В.І. Економіка підприємства. – Одеса: Маяк, 2007. – 724 с.
Перерва П.Г., Погорєлов М.І. Економіка підприємства. – Харків: Наука, 2006. - 691 с.
Покропивний С.Ф. Економіка підприємства: Підручник. Вид. 3-ге, перероб. та доп. - К.: КНЕУ, 2006. – 435 с.
Продиус Ю.И. Экономика предприятия: Учебное пособие. – Одесса: «Черноморье», 2008. – 355 с.
Протопопова В.О., Полянський А.Н. Економіка підприємства. Навчальний посібник. – Київ: ЦУЛ, 2007 – 220 с.
Раицкий К.А. Экономика предприятия. – М.: «Маркетинг», 2008. – 310 с.
Семернікова І.О., Мєшкова-Кравченко Н.В. Економіка підприємства. Навчальний посібник. – Херсон, ХДТУ, 2007. – 292 с.
Сергеев И.В. Экономика предприятия: Учебное пособие. - М.: Финансы и статистика, 2006. – 354 с.
Сідун В.А., Пономарьова Ю.В. Економіка підприємства: Навч. пос. – К.: Центр навчальної літератури, 2007. – 473 с.
Ушакова Н.М., Лігоненко Л.О. Економіка підприємства. - К.: КНТЕУ, 2005. – 241 с.
Шегда А.В., Литвиненко Т.М. Економіка підприємства: Навч. посібник. - К.: Знання-Прес, 2007. – 374 с.











13PAGE 15


13PAGE 142415


13PAGE 15






















































Root Entry

Приложенные файлы

  • doc 265635
    Размер файла: 745 kB Загрузок: 0

Добавить комментарий