шпори.


1.Бюджетна система України.
Центральною ланкою державних фінансів і одним із найважливіших інститутів економічного суверенітету держави виступає бюджет. Його існування обумовлено необхідністю наявності грошового фонду, який призначений для фінансування виконання державою своїх політичної, економічної та соціальної функцій.
Термін «бюджет» походить від нормандського bouqe, bouqtte, що означає «кишеня», «торба». В Англії у середні віки термін бюджет «budget» почав використатися палатою общин. Це було пов’язано із затвердженням субсидії монархам. Перед завершенням засідання канцлер казначейства витягав з портфеля документ, що мав силу законопроекту. Саме це дійство і називалося відкриттям бюджету.
Після ХVІІ століття бюджетом стали називати документ, де відображалися доходи і видатки держави на плановий період.
Пізніше, як синонім бюджету, з’являються такі терміни як «кошторис доходів і видатків» та «державний розпис». Використання терміну «бюджет» у сучасному його розумінні почало застосовуватися в середині ХVІІІ століття.
Для обґрунтування поняття «бюджет» варто згадати тлумачення поняття «фінанси». Оскільки бюджет є вихідним поняттям з останніх, то родові ознаки фінансів притаманні й бюджету. Однак, бюджет має свої особливості. Зокрема, це плановість.
Планова природа бюджету вперше була обґрунтована німецьким економістом Г. Шанцем. Його думка підтримувалася й іншими дослідниками. Бюджет як основний фінансовий план держави регулюється правовими нормами, що дало поштовх для розвитку бюджетного права.
Передумовою виникнення бюджету було формування держави як політичного союзу. Тому бюджет можна розглядати як політичний документ, який затверджується представницькими органами влади.
Функціонування будь-якого державного устрою неможливо без організації відповідного фонду грошових коштів як фінансового підґрунтя для здійснення функцій, які на себе бере держава.
Розвиток будь-якої держави обумовлює необхідність централізації певної частини фінансових ресурсів суспільства у безпосередньому розпорядженні держави.
В кожній державі бюджетний устрій визначається за формою державного устрою, в залежності від адміністративно-територіального розподілу.
Під державним устроєм розуміють політико-територіальну організацію держави, яка визначається політика-правовим статусом територіальних складових і порядком, За державним устроєм усі держави поділяються на прості (унітарні) та складні (федерація, конфедерація, імперія). Україна є унітарною державою з автономним утворенням. З огляду на це можна стверджувати, що адміністративно-територіальний устрій України є трирівневим: вищий рівень складають Автономна Республіка Крим, області та міста Київ і Севастополь; середній –райони й міста обласного підпорядкування; нижчий –райони в містах, міста районного підпорядкування, селища і села. Принаймні, саме відповідно до таких територіальних одиниць будується система державних органів, органів місцевого самоврядування та система державних і місцевих бюджетів.
Бюджетна система будь-якої держави визначається бюджетним устроєм. Питанню бюджетного устрою присвячено праці вітчизняних (С. Буковинського, В. Кравченка, Т. Ковальчука, В. Федосова, В. Опаріна) і зарубіжних (О. Богачової, В. Родіонової, Г. Крилова, Н. Бабітової, Ш. Бланкарта, Дж. М. Б’юкенена та ін) дослідників.
Однак, єдиних підходів до трактування бюджетного устрою у світовій та вітчизняній фінансовій науці немає, що значно ускладнює розроблення бюджетного законодавства, бюджетного планування та виконання бюджетів.
Разом з тим, термін “бюджетний устрій” виник ще у середині XIII століття в Англії.
На протязі довгих років це поняття еволюціонувало, проте у XVIII–XIX століттях під бюджетним устроєм мали на увазі кошторис доходів і видатків бюджету. На таке тлумачення бюджетного устрою вплинуло на французьке законодавство початку ХІХ століття, яке закріплювало прийняття щорічного бюджету, а також розширювало бюджетні права локального рівня управління. Намагалися розподілити джерела доходів між рівнями влади, законодавчо було закріплено розподіл видатків між центральним урядом і департаментами.
У Російській імперії перший документ щодо впорядкування бюджетного устрою держави був розроблений на початку XIX століття М.М. Сперанським і мав назву "План фінансів". Він складався з двох частин: проекту фінансових реформ, необхідних для врівноваження доходів і видатків держави, та проекту бюджетних правил. Таким чином, під бюджетним устроєм мали на увазі щорічний державний бюджет, його законодавче оформлення, класифікацію доходів і видатків тощо.
Аналогічні визначення бюджетного устрою використовуються й сьогодні. Так, деякі з науковців вважають, що "бюджетний устрій –це устрій, який властивий саме бюджету, а не бюджетній системі”. Свій бюджет має кожне державне утворення чи адміністративно-територіальна одиниця. Сукупність бюджетів –це доходи й видатки держави, тобто єдиний бюджет держави. Тому розподіл доходів та видатків держави між адміністративно-територіальними одиницями і є бюджетним устроєм. Але з таким визначенням бюджетного устрою погодитись неможливо. По-перше, воно залишає поза увагою організацію бюджетів, взаємозв'язок між ними. По-друге, сукупність бюджетів є бюджетною системою.
Тривалий час бюджетний устрій розглядався лише з юридичної точки зору. Його тлумачили як складову бюджетного права, залишаючи поза увагою фінансовий аспект цієї категорії. Зокрема в радянському фінансовому праві під бюджетним устроєм мали на увазі сукупність правових норм, що визначають різні види бюджетів, співвідношення між ними та засади формування їхніх доходів.
У фінансовому праві існують й інші погляди на визначення бюджетного устрою. Так, серед фахівців фінансового права найпоширенішим є тлумачення бюджетного устрою як сукупності бюджетно-правових норм, що використовуються державою для регулювання суспільних відносин відповідно до її завдань та функцій.
Правові норми, щорегулюють бюджетний устрій, визначають види бюджетів, місце й значення кожного з них у бюджетній системі, принципи функціонування та взаємозв'язок між бюджетами. У бюджетному праві ці норми визначальні, оскільки виражають право державних та адміністративно-територіальних утворень на власний бюджет і самостійність щодо використання фінансових ресурсів.
Отже, бюджетний устрій охоплює норми, що регулюють побудову бюджетної системи країни; порядок встановлення доходів і податків, що формують усі види бюджетів, їх розподіл між бюджетами; віднесення видатків на окремі бюджети та їх розподіл між останніми.
Бюджетна система та бюджетний устрій є різними за сутністю економічними категоріями. Бюджетний устрій є первинним, оскільки він визначається державним та адміністративно-територіальним устроями і відповідно до них визначає внутрішню організацію бюджетної системи. Бюджетна система ж є зовнішньою узагальненою рисою будови бюджетів.
В основу організації бюджетного устрою мають бути покладені фундаментальні основи.
Теоретично можна виділити три варіанти структурної побудови бюджету. Передусім це створення єдиного бюджету для всієї країни, який засновано на принципі централізації державних коштів у єдиному фонді. При такому варіанті з’являється можливість зосередити всі бюджетні ресурси в одному бюджеті, що суттєво спрощує управління цим бюджетом. Однак, така ситуація підриває автономність місцевих органів влади і робить їх взагалі або непотрібними і зайвими, або недієздатними. Звідси можна дійти висновку, що зазначений варіант теоретично можливий тільки невеликих країнах, а практично застосовується лише в тих нечисленних невеличких країнах, де зовсім немає територіального поділу.
Повна централізація державних коштів у єдиному бюджетному фонді, за наявності адміністративно-територіального поділу в державі, не може застосовується. Це пояснюється тим, що всі потреби на місцях неможливо врахувати з єдиного центру. Однак, протилежний варіант, який ґрунтується на засадах децентралізації, теоретично і гіпотетично припустимий. При такому варіанті створюються тільки регіональні бюджети. Фінансування загальнодержавних видатків, при цьому, могло б здійснюватись за рахунок відрахувань на централізовані потреби. Але це дуже складний варіант і настільки неефективний, що також не застосовується в жодній країні.
Врешті, з урахуванням необхідності брати до уваги як загальнодержавні, так і місцеві потреби, створюються декілька рівнів бюджету, засновуючись на поєднанні на кожному рівні централізованих і децентралізованих бюджетів. Такий підхід є загальноприйнятим у світі і застосовується найчастіше.
Вертикальні рівні бюджетів встановлюються у відповідності до адміністративно-територіального поділу держави та її політичного устрою. Розрізняються два види бюджетів –центральні та місцеві.
Таким чином, в унітарних державах існують дві ланки бюджетної системи –державний і місцеві бюджети, в тому числі, і в Україні, як унітарній державі, бюджетна система дворівнева.
В країнах з федеративним державним устроєм відокремлюють два види центрального бюджету, а саме, бюджет федерації та бюджет суб’єктів федерації.
Тобто, федеративний устрій держави передбачає об’єднання автономних державних утворень, тому бюджетний устрій включає три, а в деяких державах і чотири рівні: федеральний бюджет, бюджети членів федерації, місцеві, бюджети земель.
Наприклад, в США існує федеральний бюджет і бюджети кожного штату. Федеративний державний устрій мають і такі країни як Німеччина, Росія, Швейцарія, Австрія, Канада та ін.
В різних країнах центральний бюджет може називатись по-різному –державний, центральний, загальнодержавний, федеральний та ін. В Україні, наприклад, використовується термін «державний бюджет». Слід зауважити, що назва не змінює суті та значення цього виду бюджету. Цей бюджет призначається для забезпечення загальнодержавних потреб держави. Відповідно, місцеві бюджети забезпечують потреби конкретних регіонів та населених пунктів.
Склад місцевих бюджетів відображає адміністративно-територіальний поділ країни.
Організація міжбюджетних взаємовідносин є важливою складовою бюджетного устрою. Взаємовідносини між окремими бюджетами будуються по-різному в залежності від бюджетного законодавства. За напрямом взаємовідносини між бюджетами поділяються на вертикальні та горизонтальні. Вертикальні взаємовідносини виникають між бюджетами різних рівнів. Слід зазначити, що існує певне правило, згідно якому взаємовідносини виникають тільки між безпосередньо пов'язаними між собою бюджетами, тобто такими бюджетами, які безпосередньо розташовані поруч у вертикальній структурі. Взаємовідносини через один чи кілька рівнів не допускаються. Горизонтальні взаємовідносини виникають між бюджетами одного рівня.
Основні засади бюджетної системи України, її структуру, принципи та правові аспекти функціонування визначено Бюджетним кодексом України від 08.07.2010 року.
Бюджетним кодексом, який набрав чинності з 1 січня 2011 року були внесені деякі зміни до структури бюджетної системи, принципів її побудови, Зведеного бюджету України.
Бюджетна система України побудована з урахування економічних відносин, державного й адміністративно-териториіальних устроїв та врегульована нормами права.
Державний бюджет є одним із важелів державного регулювання сoціальнo-екoномічних прoцесів та найгoловнішим за своїм признaченням у бюджетній системі України. З державного бюджету здійснюється фінансування витрат на зaхoди держaви в галузі економіки, національної оборони, державного управління, сoціальної сфери, міжнaродних відносин, oбслуговування держaвнoго бoргу тa ін.
2.Поняття бюджетних доходів та їх значення для функціонування держави
Значення бюджету для функціонування держави проявляється через його сутність та функції.
Суть бюджету полягає в тому, що він виступає найважливішим засобом розподілу й перерозподілу грошових коштів між виробничою та невиробничою сферами. У бюджетних правовідносинах відображається розподільча й контрольна функції фінансів. Розподіляючи бюджетні ресурси між виробничою та невиробничою сферами у процесі надходження й використання коштів, бюджет слугує засобом контролю за цими процесами, а також за функціонуванням фінансів у цілому. Бюджет є формою організації руху коштів.
Політичне значення бюджету полягає в тому, що представницький орган влади своїм волевиявленням затверджує обсяг видатків та доходів бюджету на плановий рік і цим ставить уряд та місцеві органи виконавчої влади під свій контроль. Бюджет є результатом компромісу між альтернативними поглядами на бажані масштаби й характер діяльності виконавчої гілки влади.
У сфері формування, розподілу й використання бюджетних коштів дістає прояв бюджетна політика як діяльність органів державної влади й місцевого самоврядування щодо формування відповідного бюджету держави, збалансування, розподілу й перерозподілу бюджетних ресурсів і забезпечення всебічного контролю за їх використанням. Залежно від структури бюджетних видатків така політика має соціальне, економічне або військове спрямування.
Основні функції бюджету полягають у наступному:
- через бюджет державні органи або органи місцевого самоврядування концентрують певну частину національного доходу та централізовано розподіляють її на розвиток економіки, соціальний захист населення, утримання органів влади, оборону країни тощо:
- формування, розподіл І використання бюджетних ресурсів створює умови для впливу на темпи суспільного виробництва:
- створення державного або місцевого фонду коштів дає можливість регулювати ефективність, пропорційність і збалансованість розвитку виробничої і невиробничої сфери держави в цілому та її окремих регіонів.
Таким чином, бюджет — це встановлений відповідним нормативно-правовим актом на певний період основний фінансовий план, у якому відображений основний централізований грошовий фонд держави або місцевого самоврядування, необхідний для здійснення їхніх завдань і функцій та задоволення публічного інтересу.
3.Принципи формування дохідної частини державного та місцевих бюджетів.
Принципи побудови бюджетної системи визначені у статті 7 Бюджетного кодексу України. А саме, принципами побудови бюджетної системи України є єдності, збалансованості, самостійності, повноти, обґрунтованості, ефективності й результативності, субсидіарності, цільового використання бюджетних коштів, справедливості й неупередженості, публічності і прозорості.
Характеристика принципів побудови бюджетної системи України
Принципи Зміст
Принцип єдності бюджетної системи України.
Єдність бюджетної системи України забезпечується єдиною правовою базою, єдиною грошовою системою, єдиним регулюванням бюджетних відносин, єдиною бюджетною класифікацією, єдністю порядку виконання бюджетів та ведення бухгалтерського обліку і звітності.
Принцип збалансованості.
Повноваження на здійснення витрат бюджету повинні відповідати обсягу надходжень бюджету на відповідний бюджетний період.
Принцип самостійності. Державний бюджет України та місцеві бюджети є самостійними. Держава коштами державного бюджету не несе відповідальності за бюджетні зобов’язання органів влади Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування. Органи влади Автономної Республіки Крим та органи місцевого самоврядування коштами відповідних місцевих бюджетів не несуть відповідальності за бюджетні зобов’язання одне одного, а також за бюджетні зобов’язання держави. Самостійність бюджетів забезпечується закріпленням за ними відповідних джерел доходів бюджету, правом відповідних органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування визначати напрями використання бюджетних коштів відповідно до законодавства України, правом Верховної Ради Автономної Республіки Крим та відповідних місцевих рад самостійно і незалежно одне від одного розглядати та затверджувати відповідні місцеві бюджети.
Принцип повноти.
До складу бюджетів підлягають включенню всі надходження бюджетів та витрати бюджетів, що здійснюються відповідно до нормативно-правових актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування.
Принцип обґрунтованості Бюджет формується на реалістичних макропоказниках економічного і соціального розвитку України та розрахунках надходжень бюджету і витрат бюджету, що здійснюються відповідно до затверджених методик та правил.
Принцип ефективності та
результативності
При складанні та виконанні бюджетів усі учасники бюджетного процесу мають прагнути досягнення цілей, запланованих на основі національної системи цінностей і завдань інноваційного розвитку економіки, шляхом забезпечення якісного надання послуг, гарантованих державою, Автономною Республікою Крим, місцевим самоврядуванням (далі –гарантовані послуги), при залученні мінімального обсягу бюджетних коштів та досягнення максимального результату при викоританні визначеного бюджетом обсягу коштів.
Принцип субсидіарності
Розподіл видів видатків між державним бюджетом та місцевими бюджетами, а також між місцевими бюджетами повинен ґрунтуватися на максимально можливому наближенні надання гарантованих послуг до їх безпосереднього споживача
Принцип цільового
використання
бюджетних коштів
Бюджетні кошти використовуються тільки на цілі, визначені бюджетними призначеннями та бюджетними асигнуваннями.
Принцип
справедливості і
неупередженості
Бюджетна система України будується на засадах справедливого і неупередженого розподілу суспільного багатства між громадянами і територіальними громадами.
Принцип публічності та прозорості
Інформування громадськості з питань складання, розгляду, затвердження, виконання державного бюджету та місцевих бюджетів, а також контролю за виконанням державного бюджету та місцевих бюджетів.
Дотримання обґрунтованих принципів побудови бюджетної системи, визначає ефективність її функціонування у країні.
4.Сучасні проблеми та перспективи реформування бюджетних доходів в Україні.
Розвиток на демократичних засадах ефективної бюджетної системи, науково обґрунтоване визначення її пріоритетів та орієнтирів фіскальної політики – це важливі чинники, що забезпечують конкурентоспроможність економіки України. Звідси питання вдосконалення бюджетної системи з урахуванням досвіду інших країн є дуже важливими і потребують подальших наукових досліджень. Саме з цих позицій бюджетну систему необхідно розглядати як важливий інструмент впливу щодо формування динаміки розвитку державних фінансів України. Аналіз останніх досліджень і публікацій.
Аналіз питань формування розвитку бюджетної системи країни досліджувалися в працях таких авторів, як Василик О.Д., Павлюк К.В., Пасічник Ю.В., Федосов В.М., Юрій С.І. та ін. Проте, в сучасній науково-економічній літературі ще недостатньо приділяється уваги висвітленню питань щодо розширення повноважень місцевих органів влади за умов запровадження системи децентралізації.
Структура бюджетної системи України визначається ст. 5 Бюджетного кодексу, за якою вона будується за двома, характерними для унітарних країн рівнями, коли на першому рівні – центральний, тобто Державний бюджет України, а на другому – місцеві бюджети, які теж поділяються на окремі підрівні. Державний, адміністративно-територіальний і бюджетний устрої визначають організацію і принципи побудови бюджетної системи України, її структуру, розподіл доходів і видатків між окремими ланками, правові основи функціонування бюджетів, встановлення характеру взаємовідносин між бюджетами, взаємозв’язок між окремими ланками бюджетної системи. Зокрема принципи бюджетної системи, а їх на сьогодні десять, визначаються у статті 7 Бюджетного кодексу України, це такі як: єдності, збалансованості, самостійності, повноти, обґрунтованості, ефективності та результативності субсидіарності, цільового використання бюджетних коштів, справедливості і неупередженості, публічності та прозорості.
Слід відразу ж вказати, що у порівнянні із попередньою редакцією Бюджетного кодексу де відзначалось 11 принципів щодо побудови бюджетної системи України у новій редакції цього документу залишилось 10 принципів, тобто виключено принцип відповідальності, який означає забезпечення дисциплінарної відповідальності всіх учасників бюджетного процесу за виконання своїх обов’язків і повноважень, а також бюджетних призначень відповідно до закону про державний бюджет та рішень про місцеві бюджети. Відразу ж можна зазначити, що такий принцип варто було б зберегти з огляду на необхідність посилення фінансової дисципліни серед усіх розпорядників бюджетних коштів та розробників завдань і напрямів бюджетної політики країни з урахуванням відповідальності за прийняті рішення та хід виконання затверджених показників, які знаходять своє відтворення, а в подальшому-і реалізацію у поступовому реформуванні бюджетної системи України.
В останні роки при розробці проекту основних напрямків бюджетної політики, а також Концепції реформування органів місцевого самоврядування та територіальної організації влади робиться акцент на посиленні ролі місцевих бюджетів у формуванні бюджетних доходів, в тому числі за рахунок власних джерел для того, щоб більша частина коштів бюджетних фондів залишалась на місцях, а співвідношення між державним і місцевими бюджетами ставало все більш збалансованим. В контексті уточнення складу дохідних джерел місцевих бюджетів передбачається, зокрема, можливість щодо розширення переліку місцевих податків і зборів та закріплення за органами місцевого самоврядування базового рівня граничних корегувань ставок оподаткування певними податками та зборами. Проте, частка доходів державного бюджету у доходах зведеного не зменшується, а можливо навіть дещо і зросте, а це означає, що і надалі залишатиметься наявність значної складової міжбюджетних трансфертів у доходах місцевих бюджетів. Наприклад, якщо в 2005 році частка міжбюджетних трансфертів у доходах місцевих бюджетів складала 42 %,то в 2013 році – більш, ніж 55% .
Така ситуація свідчить про надмірність процесів передачі коштів з центрального до місцевих бюджетів, а значить і обтяженість зустрічними бюджетними потоками, які у повній мірі не забезпечують реалізації, передусім, таких принципів як самостійності та ефективності побудови бюджетної системи України. В зв’язку з цим, фахівці з проблем розвитку бюджетної сфери як провідної складової державних фінансів справедливо вважають, що Україна потребує нової архітектури бюджетної системи та запровадження нових економічних механізмів, які дозволять підвищити її ефективність. Нинішня ж модель бюджетної системи формує простір для маніпулювання фінансовими потоками, внаслідок чого бюджетні ресурси часто використовуються неефективно, а на окремих щаблях бюджетної системи формуються дисбаланси.
З огляду на зазначене не важко зробити висновок, що позиція поступової децентралізації бюджетної системи повинна і в подальшому бути визначальною і знаходити своє підтвердження у документах щодо основних напрямків бюджетної політики та програмних документах Уряду, який має приділяти цьому питанню першочергову увагу з тим, щоб уже в наступному 2015 році зробити поштовх з посилення цих процесів насамперед шляхом передачі місцевим бюджетам видатків державного бюджету за окремими бюджетними програмами. І хоча перші кроки вже робляться стосовно сфери охорони здоров’я, проте, подальші дії повинні охоплювати бюджетні програми і у сфері освіти, житлово-комунального господарства, дорожнього господарства та енергозбереження, заходи з реалізації яких мають забезпечувати органи місцевого самоврядування з одночасним виділенням державою необхідних для цього коштів.
Досвід європейських держав показує, що реформування бюджетних систем і адміністративно- територіального устрою не може бути розведено в часі, воно найтіснішим чином пов’язане з процесом децентралізації, як базису реформи місцевого самоврядування через розширення повноважень місцевих органів виконавчої влади за рахунок повноважень центральних органів виконавчої влади з метою підвищення ефективності управління та найповнішої оптимізації регіональних і місцевих інтересів. І хоча необхідність проведення адміністративно-територіальної реформи в Україні не викликає заперечень, але ставить проблему визначення шляхів, рівнів та етапів здійснення такого реформування.
Очевидно, що раціональною слід вважати запропоновану двоетапність реалізації проведення реформи в контексті проведення місцевих виборів, що оптимізуватиме тривалість цієї реформи і полегшить сприйняття її населенням, а особливо районним керівництвом, яке на сьогодні найбільш опозиційно налаштоване проти будь-яких змін, що призведуть до ліквідації їхніх посад. Для реальної ж децентралізації влади й наближення її до населення слушною можна вважати і пропозицію стосовно послідовності проведення реформи, коли необхідний як вважається, процес не об'єднання (сіл у громади, громад у райони і т.д.), а саме розукрупнення, розділення нинішніх областей і районів на менші адміністративно-територіальні утворення — округи і громади. При цьому, починати адміністративно-територіальну реформу пропонується "згори", що дасть змогу ефективно організувати процес реформування й управляти ним. Першим етапом реформи має бути поділ областей на нові менші за територією й населенням адміністративно-територіальні утворення — округи, а згодом — поділ їх на громади.
Слід враховувати також, що для того, щоб новий механізм запрацював ефективно, недостатньо лише запровадити нову структуру бюджетної системи і передати кошти на рівень місцевої влади, одночасно розширивши обсяг делегованих повноважень. Необхідно, передусім, надати місцевим органам влади відповідальність та повноваження, які зобов’язуватимуть їх ефективно витрачати бюджетні кошти. А це потребує чіткої структуризації та перегляду власних та делегованих повноважень, що реалізують місцеві органи влади. При цьому обсяг делегованих повноважень має бути чітким і обмеженим, і саме на його виконання держава має надавати цільові трансферти з державного бюджету. Без запровадження вказаних заходів, щодо реформування бюджетної системи, що пов’язана із змінами у адміністративно-територіальному устрої, залишатиметься не вирішеною низка важливих проблем, інтегрованим показником глибини яких є сукупний дефіцит, який у 2013 році реально складав більш ніж 12 % ВВП. Така ситуація провокує низку негативних явищ в економіці України, головними серед яких вважаються: зростання боргового навантаження на бюджет та зниження інвестиційної активності через заморожування державних інвестицій. Як результат у 2013 році порівняно з 2004 роком капітальні видатки бюджету скоротилися майже вчетверо і становили всього 4,4 % від загального обсягу видатків, що, безумовно, є низьким показником і не може не впливати на фінансову безпеку країни [10]. Разом з тим доведено, що якщо відбувається збільшення видатків зведеного бюджету, що спрямовуються на інвестиції, на 1 млрд. грн., то обсяги номінального ВВП збільшуватимуться на 3,96 млрд. грн., що, безумовно, дозволить поступово змінити тенденцію спаду на тенденцію макроекономічного зростання.
Поряд із вказаними важливою проблемою бюджетної системи України є також невідпрацьований механізм проведення місцевих запозичень. Так, відповідно до останньої редакції Бюджетного кодексу міським органам влади міст з чисельністю більше 300 тисяч жителів зараз надається право щодо здійснення зовнішніх запозичень. При цьому місцеві зовнішні запозичення шляхом отримання кредитів (позик) від міжнародних фінансових організацій можуть нині здійснювати всі міські ради.
Проте в умовах, коли значну частку їхніх доходів складатимуть трансферти, це означатиме відсутність, перш за все, достатніх гарантій місцевих органів влади за взяті ними запозичення. З іншого боку, не зовсім зрозуміло, чому визначено критерієм обґрунтування фінансового потенціалу окремої території простий статистичний облік громадян, які постійно або тимчасово проживають у місті чи у іншій адміністративно-територіальній одиниці. На нашу думку, поряд зі статистичним обліком громадян за віковими групами населення варто обов’язково враховувати структуру фінансових ресурсів відповідної території, рівень зайнятості і рівень доходів на кожну сім’ю і на окремо взятого члена родини на основі даних балансу фінансових ресурсів, балансу доходів і витрат та балансу трудових ресурсів окремого регіону. Поряд з цим для підвищення ефективності видатків бюджетів доцільно провести інвентаризацію чинних державних цільових програм,які виконуються за рахунок коштів місцевих бюджетів і привести їх у відповідність з обсягами наявних фінансових ресурсів, а також передбачити в бюджетних програмах розрахунок результативних показників за напрямками і роками. Це дозволить відстежувати розвиток соціально-економічних процесів із своєчасним запровадженням відповідних заходів для створення ситуації щодо гармонічного використання фінансових ресурсів за рахунок раціонального поєднання як внутрішніх, так і зовнішніх джерел їх формування у складі доходів бюджетів. В кінцевому підсумку обґрунтування розширення сфери формування доходної частини бюджету сприятиме розвитку реальної економіки, стимулюванню приросту ВВП і збільшенню фінансових можливостей здійснення державних видатків.
Таким чином, подальше реформування бюджетної системи, що нерозривно пов’язане із змінами у адміністративно-територіальному устрої країни, давно потребує удосконалення в контексті забезпечення реалізації завдань щодо наближення безпосередньо до споживача надання бюджетних послуг, незалежно від місця проживання. Це означає, що кожний громадянин – чи він мешкає у віддаленому від районного центру селі, чи у великому місті – має отримувати коштами місцевого бюджетного фонду якісні послуги, що надаються державою і яка делегує свої функції органам місцевого самоврядування для ефективного вирішення всіх проблем соціального спрямування відповідно до державних соціальних стандартів. З урахування таких особливостей розпочинати реформаторські дії в адміністративно-територіальному поділі з метою побудови нової бюджетної моделі доцільно, як вже зазначалось, «згори», поступово рухаючись до базового рівня, тобто до рівня місцевого бюджету сіл, селищ, їх об’єднань чи окремих територій громад, щоб паралельно ще забезпечувати і адресність у наданні пільг окремим групам населення. Перегляд рішень щодо адміністративно-територіального підпорядкування сіл, селищ, міст і їх об’єднань вимагатиме, в свою чергу, подальшого перегляду повноважень держави й органів місцевого самоврядування щодо нормативного врегулювання делегованих і власних повноважень органів місцевого самоврядування з метою подальшого вдосконалення розмежування доходів і видатків між бюджетами на всіх рівнях бюджетної системи. Для фінансування власних повноважень має бути розширений кошик доходів органів місцевого самоврядування. Крім того, оскільки абсолютна більшість місцевих бюджетів отримують з державного бюджету дотації вирівнювання, раціональніше надати їм можливість залишати більшу частину загальнодержавних податків, зібраних на відповідній території, у своєму розпорядженні. Поряд із всебічним зміцненням дохідної бази місцевих бюджетів, необхідно забезпечити і прозорий механізм руху бюджетних коштів як з державного до місцевих, так і між місцевими бюджетами, а також чітко визначити відповідальність розпорядників всіх рівнів, щоб не припускати утворення заборгованості в бюджетній сфері, і контролювати максимальний рівень державного боргу та гарантійних зобов’язань уряду. Запорукою успішної реалізації таких завдань є точність, адекватність і відкритість фінансової інформації.
Запровадження середньострокового бюджетного планування, визначення збалансованості бюджету в середньо- й довгостроковій перспективі передбачають застосування таких принципів: по- перше, створення надійної системи статистичної бюджетної інформації і збору даних, а також технічне забезпечення програмування й бюджетного прогнозування. Бюджетні показники мають прогнозуватися з достатньою мірою точності для уникнення в подальшому ризиків значного відхилення від анонсованих позицій бюджетної політики, що може підірвати довіру до дієвості фінансових правил; по-друге, система бюджетної звітності має бути всебічною, всеохоплюючою в частині повного покриття бюджетних і фінансових показників, що надасть можливість здійснювати внутрішній контроль і моніторинг неухильного й послідовного виконання фінансових правил збалансованості бюджету, а також забезпечуватиме можливість вчасно повідомляти вищих посадових осіб про необхідність ухвалення політичних рішень щодо обґрунтованих пріоритетних завдань бюджетної й фінансової політики; по-третє, системи державного фінансового контролю, внутрішнього й зовнішнього аудиту мають гарантувати вчасне оприлюднення необхідної інформації стосовно жорстких бюджетних обмежень; по-четверте, фінансові й бюджетні показники мають оприлюднюватися відповідно до визначених термінів з урахуванням забезпечення ефективного зовнішнього контролю щодо дотримання фінансового і бюджетного законодавства.
Отже, з метою подальшого удосконалення бюджетної системи України першочергово необхідно забезпечити обґрунтоване формування основних параметрів бюджетної політики на кожний наступний період за чітко визначеними термінами відповідно до норм бюджетного законодавства, а також з урахуванням завдань економічної політики країни, концепція та довгострокові завдання якої повинні відображатися у державних програмах економічно і соціального розвитку на кожний наступний рік та на середньострокову перспективу.
Для цього у бюджетному законодавстві спершу слід чітко визначити поняття «бюджетна політика» та «пріоритети бюджетної політики», На нашу думку, бюджетна політика – це системна сукупність науково-обгрунтованих і законодавчо визначених засад, а також пріоритетів і конкретних заходів щодо цілеспрямованої діяльності держави з оптимізації взаємодії міжбюджетних відносин та бюджетного процесу з метою забезпечення збалансованості формування і розподілу фінансових ресурсів між різними ланками бюджетної системи та ефективного її функціонування, спрямованого на економічне зростання і підвищення рівня соціальних стандартів в контексті стратегічних завдань економічного розвитку країни.
Головною ж проблемою бюджетної системи України, залишається регулювання міжбюджетних відносин на різних її рівнях з метою збалансування доходів і витрат як окремих бюджетів, так і зведеного бюджету в цілому. Вирішити це питання водночас навіть за умов постійного коригування окремих положень Бюджетного кодексу не є можливим. Для цього необхідно застосувати нові, більш ефективні елементи бюджетного механізму, які б забезпечували стимулюючий вплив максимального зацікавлення органів місцевої влади у пошуках джерел власних бюджетних надходжень для формування доходної частини кожного місцевого бюджету. В даному аспекті важлива роль повинна відводитися удосконаленню механізмів формування кошика доходів місцевих бюджетів, який за своїм економічним змістом повинен бути першоджерелом у збалансуванні всіх складових доходної частини місцевого бюджету, а не передумовою немотивованої і безініціативної роботи місцевих органів у розробці проектів своїх бюджетів в контексті передусім формування доходів і пов’язаних з ними видатків та кредитування.
Доцільним видається також перехід на застосування цільових трансфертів при реалізації делегованих функцій; запровадження нових інструментів наповнення місцевих бюджетів, зокрема розширення джерел доходів за рахунок активнішої підприємницької, інвестиційної та фінансової діяльності; надання більшої самостійності місцевій владі шляхом децентралізації розподілу бюджетних ресурсів. Такі заходи мають бути ефективними регуляторами бюджетного впливу у зростанні доходів місцевих бюджетів з поступовим звуженням потреби використання для цього значних обсягів міжбюджетних трансферів. Оскільки ж, перебудова бюджетної системи потребує чималих фінансових ресурсів на адміністративні витрати,на вирівнювання фіскальних дисбалансів, масштабним реформам мають передувати часткові реформи та пілотні проекти.
Загалом же запровадження механізмів управління бюджетною системою слід здійснювати поступово, виходячи із необхідності забезпечення реалізації конституційних функцій і повноважень держави відповідно до обраної економічної моделі суспільства, яка декларується у державних концептуальних документах стратегічного значення і має спрямовуватися на гармонізацію державних і приватних інтересів суб’єктів господарювання та різних категорій населення.

5.Система бюджетних доходів в Україні та її правове значення.
Сутність державного бюджету проявляються в процесі їх формування, розподілу та відтворення з метою забезпечення фінансування суспільно необхідних видатків. Вони функціонують в умовах розширеного суспільного відтворення і мобілізації бюджетних ресурсів в єдиному фонді грошових коштів з метою використання для забезпечення виконання функцій держави.
Для функціонування держави необхідна наявність певних фінансових ресурсів, що дозволяли би їй здійснювати свої функції та реалізовувати певні завдання, що перед нею стоять.
Однак, варто розрізняти такі дефініції як «державні доходи» та «доходи бюджету». Державні доходи –це економічна категорія, що відображає об’єктивні явища, оскільки саме існування держави неминуче пов’язано із необхідністю формування фонду грошових коштів для виконання державною своїх економічних, соціальних та політичних функцій та завдань.
Доходи бюджету вже носять суб’єктивний характер, оскільки пов’язані із певною діяльністю держави та діями окремих людей.
Крім того, варто відмітити, що дефініція «державні доходи» є значно ширшою, ніж «доходи бюджету», оскільки у складі державних доходів крім доходів бюджету є інші складові. Таким чином, доходи бюджету є важливою складовою системи державних доходів, однак до складу державних доходів також включаються такі складові як доходи позабюджетних цільових фондів, державні позики та чисті доходи державних підприємств та організацій.
Відповідно до визначення, наданого у ст. 2 Бюджетного кодексу, доходи бюджету –податкові, неподаткові та інші надходження на без поворотній основі, справляння яких передбачено законодавством України (включаючи трансферти, плату за надання адміністративних послуг, власні надходження бюджетних установ).
Однак, таке визначення значно звужує сутність доходів бюджету як економічного поняття.
Доходи бюджету як економічне поняття–це економічні відносини, що виникають між державою, юридичними та фізичними особами з приводу формування частини фінансових ресурсів держави в процесі розподілу та перерозподілу ВВП, що акумулюється у бюджетах різних рівнів для виконання покладених на державу функцій.
6.Структура доходів Державного Бюджету України
Згідно бюджетного законодавства у складі доходів Державного бюджету України виділять:
– доходи загального фонду та спеціального фонду державного бюджету;
Склад доходів загального фонду державного бюджету, визначено ст. 29 Бюджетного кодексу. До складу доходів загального фонду бюджету зараховуються як податкові, так і неподаткові надходження, доходи від операцій з капіталом та трансферти.
Для реалізації своїх функцій держава відшукує фінансові ресурси. Основним джерелом доходів держави є валовий внутрішній продукт, частину якого вона і використовує. При чому, використовує лише ту частину, яка переходить у її власність без будь-яких умов і обов’язків по відношенню до інших осіб у вигляді різного виду платежів. Саме ця частина валового внутрішнього продукту і складає державні доходи, якими можуть розпоряджатися органи державної влади.
Доходи державного бюджету – поняття більш вужче, ніж доходи держави. Доходи Державного бюджету України – це частина доходів держави, яка використовується для фінансування виконання органами державної влади загальнодержавних функцій, які визначені Конституцією України.
Класифікація доходів бюджету визначена Постановою Верховної Ради України” “Про структуру бюджетної класифікації України”, яка була прийнята 12 липня 1996 року. Згідно з цим документом доходи групуються наступним чином:
Податкові надходження:
податки на доходи, податки на прибуток, податки на збільшення ринкової вартості;
податки на власність;
платежі за використання природних ресурсів;
внутрішні податки на товари та послуги;
податки на міжнародну торгівлю та зовнішні операції ;
інші податки.
Неподаткові надходження:
доходи від власності та підприємницької діяльності;
адміністративні збори та платежі, доходи від некомерційного та побічного продажу;
надходження від штрафів та фінансових санкцій;
інші неподаткові надходження.
Доходи від операцій з капіталом:
надходження від продажу основного капіталу;
надходження від продажу державних запасів товарів;
надходження від продажу землі та нематеріальних активів.
Офіційні трансферти:
від органів державного управління інших рівнів;
із-за кордону;
з недержавних джерел.
Державні цільові фонди:
Фонд для здійснення заходів щодо ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи та соціального захисту населення;
Пенсійний фонд України;
Фонд соціального страхування України;
Фонд сприяння зайнятості населення України;
Державний інноваційний фонд України;
Фонд розвитку паливно-енергетичного комплексу;
інші фонди.
Таким чином, під системою доходів Державного бюджету можна розуміти взаємозв’язок всієї сукупності доходів та її диференціацію на окремі групи.
Доходи бюджетів створюються за рахунок податків від фізичних і юридичних осіб, зборів та інших обов’язкових платежів, надходжень з інших джерел, що встановлені законодавством України.
Згідно зі ст. 11 Закону України “Про бюджетну систему України” доходи Державного бюджету України формуються за рахунок:
частини податку на добавлену вартість, яка визначається Законом про Державний бюджет України на наступний рік;
частини акцизного збору, яка визначається Законом про Державний бюджет України на наступний рік;
податку на прибуток підприємств і організацій усіх форм власності (крім комунальної) і підпорядкування у розмірі, що дорівнює 30 відсоткам від ставки, передбаченої законодавством для відповідної категорії платників;
податку на майно підприємств і організацій усіх форм власності і підпорядкування у розмірі, що дорівнює 30 відсоткам від ставки, передбаченої законодавством України;
плати за землю, що дорівнює 30 відсоткам від ставки, передбаченої законодавством України;
надходжень від зовнішньоекономічної діяльності;
частини доходів від приватизації державного майна, що перебуває в загальнодержавній власності, яка визначається Законом про Державний бюджет України на наступний рік;
надходжень від реалізації державного майна, що перебуває в загальнодержавній власності;
орендної плати за оренду майна цілісних майнових комплексів, що перебувають у загальнодержавній власності;
внесків до Пенсійного фонду України;
внесків до Фонду для здійснення заходів щодо ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи та соціального захисту населення;
внесків до Державного фонду сприяння зайнятості населення;
внесків до інших загальнодержавних цільових фондів, створення яких передбачено законодавством України;
надходжень від внутрішніх позик;
перевищення доходів над видатками Національного банку України;
повернутих державі позик, процентів по наданих державою позиках і кредитах;
дивідендів, одержаних від акцій та інших цінних паперів, що належать державі в акціонерних господарських товариствах, створених за участю підприємств загальнодержавної власності;
плати за спеціальне використання природних ресурсів;
інших доходів, встановлених законодавством України і віднесених до доходів Державного бюджету України.
7.Правові основи формування дохідної частини місцевих бюджетів.
Відповідно до Бюджетного кодексу України, загальний обсяг доходів місцевих бюджетів складається з трьох складових:
1) доходів, що закріплюються за місцевими бюджетами та враховуються при визначенні обсягів міжбюджетних трансфертів;
2) власних доходів місцевих бюджетів , які не враховуються при визначенні обсягу міжбюджетних трансфертів;
3) міжбюджетних трансфертів, що безповоротно передаються з одного бюджету до іншого.
Крім того, склад доходів місцевих бюджетів поділяють на доходи загального фонду та доходи спеціального фонду місцевих бюджетів.
До доходів загального фонду місцевих бюджетів належать доходи, визначені ст. 64 –66 і частиною першою ст. 69 Бюджетного кодексу, та трансферти місцевим бюджетам (крім субвенцій, визначених частиною другою ст. 69 та частиною першою ст. 71 Бюджетного кодексу).
Слід зазначити, що визначені ст. 64 і ст. 69 Бюджетного кодексу податки і збори (обов'язкові платежі), що сплачують підприємства, які здійснюють свою діяльність у зоні відчуження та у зоні безумовного (обов'язкового) відселення (якщо на таких територіях не сформовано органи місцевого самоврядування), зараховуються до районного бюджету в частинах, визначених Бюджетним кодексом та іншими нормативно-правовими актами для районних бюджетів та бюджетів місцевого самоврядування.
До доходів загального фонду бюджету Автономної Республіки Крим та обласних бюджетів належать:
1) 15 відсотків податку на доходи фізичних осіб (крім податку, визначеного п.1 ч.2 ст. 29 Кодексу), що сплачується (перераховується) згідно з Податковим кодексом України на відповідній території;
2)10 відсотків податку на прибуток підприємств (крім податку на прибуток підприємств державної власності, податку, визначеного п.1 ст. 69, п.18 ст. 64 та п. 2 ст. 69 Кодексу);
3) податок на прибуток підприємств та фінансових установ комунальної власності.
Податок на прибуток підприємств та фінансових установ комунальної власності, засновником яких є Верховна Рада Автономної Республіки Крим та обласні ради, зараховується відповідно до бюджету Автономної Республіки Крим, обласних бюджетів;
4) 50 відсотків рентної плати за спеціальне використання лісових ресурсів у частині деревини, заготовленої в порядку рубок головного користування;
5) 50 відсотків рентної плати за спеціальне використання води (крім рентної плати за спеціальне використання води водних об’єктів місцевого значення) , що зараховуються до бюджету Автономної Республіки Крим та обласних бюджетів користувачами води за місцем її забору;
6) 25 відсотків рентної плати за користування надрами для видобування корисних копалин загальнодержавного значення (крім рентної плати за користування надрами для видобування нафти, природного газу та газового конденсату);
7) плата за використання інших природних ресурсів, що зараховується до бюджету Автономної Республіки Крим та обласних бюджетів;
8) акцизний податок з вироблених в Україні підакцизних товарів (продукції), що сплачується платниками, які зареєстровані в Автономній Республіці Крим, –до доходів бюджету Автономної Республіки Крим;
9) орендна плата за водні об’єкти (їх частини), що надаються в користування на умовах оренди Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними державними адміністраціями, яка зараховується відповідно до бюджету Автономної Республіки Крим, обласних бюджетів;
10) частина чистого прибутку (доходу) комунальних унітарних підприємств та їх об’єднань, що вилучається до бюджету, у порядку, визначеному Верховною Радою Автономної Республіки Крим та обласними радами;
11) плата за розміщення тимчасово вільних коштів бюджету Автономної Республіки Крим та обласних бюджетів;
12) плата за ліцензії на певні види господарської діяльності та сертифікати, що видаються Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними державними адміністраціями, яка зараховується відповідно до бюджету Автономної Республіки Крим та обласних бюджетів;
13) плата за ліцензії та сертифікати, що зараховується до бюджету Автономної Республіки Крим та обласних бюджетів ліцензіатами за місцем здійснення діяльності;
14) плата за ліцензії на виробництво спирту етилового, коньячного і плодового, спирту етилового ректифікованого виноградного, спирту етилового ректифікованого плодового, спирту-сирцю виноградного, спирту-сирцю плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів, що зараховується до бюджету Автономної Республіки Крим та обласних бюджетів ліцензіатами за місцем здійснення діяльності;
15) плата за ліцензії на право експорту, імпорту та оптової торгівлі спиртом етиловим, коньячним та плодовим, спиртом етиловим ректифікованим виноградним, спиртом етиловим ректифікованим плодовим, спиртом-сирцем виноградним, спиртом-сирцем плодовим, що зараховується до бюджету Автономної Республіки Крим та обласних бюджетів ліцензіатами за місцем здійснення діяльності;
16) плата за ліцензії на право експорту, імпорту алкогольних напоїв та тютюнових виробів, що зараховується до бюджету Автономної Республіки Крим та обласних бюджетів ліцензіатами за місцем здійснення діяльності;
17 ) плата за державну реєстрацію (крім реєстраційного збору за проведення державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб –підприємців), що зараховується до бюджету Автономної Республіки Крим та обласних бюджетів;
18) плата за ліцензії на право оптової торгівлі алкогольними напоями та тютюновими виробами, що зараховується до бюджету Автономної Республіки Крим та обласних бюджетів ліцензіатами за місцем здійснення діяльності;
19) плата за ліцензії на право роздрібної торгівлі алкогольними напоями та тютюновими виробами, що зараховується до бюджету Автономної Республіки Крим та обласних бюджетів ліцензіатами за місцем здійснення діяльності;
20) адміністративні штрафи, що накладаються місцевими органами виконавчої влади або утвореними ними в установленому порядку адміністративними комісіями;
21) штрафні санкції внаслідок невиконання укладених розпорядником бюджетних коштів договорів із суб’єктами господарювання на придбання товарів, робіт і послуг за рахунок коштів бюджету Автономної Республіки Крим, обласних бюджетів;
22) надходження від орендної плати за користування майновим комплексом та іншим майном, що перебуває в комунальній власності, засновником яких є Верховна Рада Автономної Республіки Крим, обласні ради;
23) концесійні платежі щодо об’єктів комунальної власності, засновником яких є Верховна Рада Автономної Республіки Крим, обласні ради (крім концесійних платежів щодо об’єктів комунальної власності, засновником яких є Верховна Рада Автономної Республіки Крим, обласні ради, які мають цільове спрямування згідно із законом);
24) кошти, отримані від надання учасниками процедури закупівель забезпечення їх пропозиції конкурсних торгів, які не підлягають поверненню цим учасникам, у випадках, передбачених Законом України "Про здійснення державних закупівель", в частині здійснення закупівель за рахунок коштів бюджету Автономної Республіки Крим, обласних бюджетів;
25) кошти, отримані від учасника –переможця процедури закупівлі під час укладання договору про закупівлю як забезпечення виконання цього договору, які не підлягають поверненню учаснику-переможцю, в частині здійснення закупівель за рахунок коштів бюджету Автономної Республіки Крим, обласних бюджетів;
26) 80 відсотків коштів, отриманих підприємствами, установами та організаціями, що утримуються за рахунок бюджету Автономної Республіки Крим та обласних бюджетів, за здані у вигляді брухту і відходів золото, платину, метали платинової групи, дорогоцінне каміння, і 50 відсотків коштів, отриманих цими підприємствами, установами та організаціями за здане у вигляді брухту і відходів срібло;
27) 55 відсотків екологічного податку (крім екологічного податку, що справляється за утворення радіоактивних відходів (включаючи вже накопичені) та/або тимчасове зберігання радіоактивних відходів їх виробниками понад встановлений особливими умовами ліцензії строк);
28) інші доходи, що підлягають зарахуванню до бюджету Автономної Республіки Крим та обласних бюджетів відповідно до законодавства.
До складу доходів загального фонду бюджетів міст районного значення, сільських, селищних бюджетівналежать:
1) податок на прибуток підприємств та фінансових установ комунальної власності. Податок на прибуток підприємств та фінансових установ комунальної власності, засновником яких є міські (міст районного значення), селищні та сільські ради, зараховується відповідно до міських (міст районного значення), селищних та сільських бюджетів;
2)рентна плата за користування надрами для видобування корисних копалин місцевого значення; рентна плата за користування надрами в цілях, не пов’язаних з видобуванням корисних копалин; рентна плата за спеціальне використання води водних об’єктів місцевого значення; рентна плата за спеціальне використання лісових ресурсів (крім рентної плати за спеціальне використання лісових ресурсів у частині деревини, заготовленої в порядку рубок головного користування). Такі платежі зараховуються до бюджетів місцевого самоврядування за місцезнаходженням (місцем розташування) відповідних природних ресурсів, а щодо водних об’єктів –за місцем податкової реєстрації платника рентної плати;
3) податок на майно, що зараховується до бюджетів місцевого самоврядування;
4) єдиний податок, що зараховується до бюджетів місцевого самоврядування;
5) збір за місця для паркування транспортних засобів;
6 ) туристичний збір;
7) частина чистого прибутку (доходу) комунальних унітарних підприємств та їх об'єднань, що вилучається до бюджету, у порядку, визначеному відповідними місцевими радами;
8) плата за розміщення тимчасово вільних коштів місцевих бюджетів (крім коштів, отриманих вищими та професійно-технічними навчальними закладами від розміщення на депозитах тимчасово вільних бюджетних коштів, отриманих за надання платних послуг, якщо таким закладам законом надано відповідне право);
9) плата за ліцензії на певні види господарської діяльності та сертифікати, що видаються виконавчими органами відповідних місцевих рад, яка зараховується до відповідного бюджету;
10) штрафні санкції за порушення законодавства про патентування;
11) адміністративні штрафи, що накладаються місцевими органами виконавчої влади та виконавчими органами місцевих рад або утвореними ними в установленому порядку адміністративними комісіями;
12) штрафні санкції внаслідок невиконання укладених розпорядником бюджетних коштів договорів з суб'єктами господарювання на придбання товарів, робіт і послуг за рахунок коштів бюджетів міст районного значення, сільських, селищних бюджетів;
13) адміністративні штрафи та штрафні санкції за порушення законодавства у сфері виробництва та обігу алкогольних напоїв та тютюнових виробів, що зараховуються за місцем вчинення порушення;
14) надходження від орендної плати за користування майновим комплексом та іншим майном, що перебуває в комунальній власності;
15) орендна плата за водні об’єкти (їх частини), що надаються в користування на умовах оренди місцевими радами, яка зараховується відповідно до бюджетів місцевого самоврядування;
16) концесійні платежі щодо об’єктів комунальної власності, засновником яких є міські (міст районного значення), селищні та сільські ради (крім концесійних платежів щодо об’єктів комунальної власності, засновником яких є міські (міст районного значення), селищні та сільські ради, якімають цільове спрямування згідно із законом);
17) кошти, отримані від надання учасниками процедури закупівель забезпечення їх пропозиції конкурсних торгів, які не підлягають поверненню цим учасникам, у випадках, передбачених Законом України "Про здійснення державних закупівель" , в частині здійснення закупівель за рахунок коштів бюджетів міст районного значення, сільських, селищних бюджетів;
18) кошти, отримані від учасника –переможця процедури закупівлі під час укладання договору про закупівлю як забезпечення виконання цього договору, які не підлягають поверненню учаснику-переможцю, в частині здійснення закупівель за рахунок коштів бюджетів міст районного значення, сільських, селищних бюджетів;
19) 80 відсотків коштів, отриманих підприємствами, установами та організаціями, що утримуються за рахунок бюджетів міст районного значення, сільських, селищних бюджетів, за здані у вигляді брухту і відходів золото, платину, метали платинової групи, дорогоцінне каміння, і 50 відсотків коштів, отриманих цими підприємствами, установами та організаціями за здане у вигляді брухту і відходів срібло;
20) кошти від реалізації безхазяйного майна (у тому числі такого, від якого відмовився власник або отримувач), знахідок, спадкового майна (у разі відсутності спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття), майна, одержаного територіальною громадою в порядку спадкування чи дарування, а також валютних цінностей і грошових коштів, власники яких невідомі;
21) плата за надання інших адміністративних послуг, що справляється за місцем надання послуг;
22) державне мито в частині, що відповідно до закону зараховується до відповідних місцевих бюджетів;
23) акцизний податок з реалізації суб’єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів, що зараховується до бюджетів міст районного значення, сільських, селищних бюджетів;
24) 25 відсотків екологічного податку (крім екологічного податку, що справляється за утворення радіоактивних відходів (включаючи вже накопичені) та/або тимчасове зберігання радіоактивних відходів їх виробниками понад встановлений особливими умовами ліцензії строк), що зараховуються до сільських, селищних, міських бюджетів;
25) інші доходи, що підлягають зарахуванню до бюджетів міст районного значення, сільських, селищних бюджетів відповідно до законодавства.
До складу доходів спеціального фонду місцевих бюджетів належать:
1) надходження бюджету розвитку місцевих бюджетів (визначені в частині першій ст. 71 Кодексу);
2) кошти від відшкодування втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва, що зараховуються у розмірі: 100 відсотків – до бюджетів міст Києва та Севастополя, 25 відсотків – до бюджету Автономної Республіки Крим та обласних бюджетів, 75 відсотків – до бюджетів міст республіканського Автономної Республіки Крим та обласного значення, 15 відсотків – до районних бюджетів, 60 відсотків –до бюджетів міст районного значення, селищ і сіл;
3) концесійні платежі щодо об’єктів комунальної власності, які мають цільове спрямування згідно із законом;
4) 70 відсотків грошових стягнень за шкоду, заподіяну порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища внаслідок господарської та іншої діяльності, в тому числі: до сільських, селищних, міських бюджетів –50 відсотків, обласних бюджетів та бюджету Автономної Республіки Крим –20 відсотків, бюджетів міст Києва та Севастополя –70 відсотків;
5) відрахування 10 відсотків вартості питної води суб’єктами підприємницької діяльності, які здійснюють реалізацію питної води через системи централізованого водопостачання з відхиленням від відповідних стандартів, що зараховуються до бюджетів міст, селищ та сіл;
6) власні надходження бюджетних установ, що утримуються за рахунок відповідного місцевого бюджету;
7) цільові та добровільні внески підприємств, установ, організацій і громадян до республіканського Автономної Республіки Крим та місцевих фондів охорони навколишнього природного середовища;
8) надходження до цільових фондів, утворених Верховною Радою Автономної Республіки Крим та місцевими радами;
9) інші субвенції, що надаються з інших бюджетів за рахунок конкретно визначених надходжень спеціального фонду таких бюджетів;
10) повернення кредитів, наданих з місцевих бюджетів індивідуальним сільським забудовникам;
11) повернення кредитів, наданих з місцевих бюджетів молодим сім’ям та одиноким молодим громадянам на будівництво (реконструкцію) та придбання житла, а також пеня і відсотки за користування ними;
12) надходження в рамках програм допомоги і грантів міжнародних фінансових організацій та Європейського Союзу;
13) інші надходження, визначені законом про Державний бюджет України.
Варто відзначити, що рівень централізації доходів бюджету з роками збільшується, що підтверджується збільшенням питомої ваги доходів Державного бюджету в структурі доходів Зведеного бюджету.
8.Поняття бюджетної системи та принципи її побудови.
Відповідно до статті 2 Бюджетного кодексу України бюджетна система України — це сукупність державного бюджету та місцевих бюджетів, побудована з урахуванням економічних відносин, державного й адміністративно-територіальних устроїв і врегульована нормами права. Згідно зі статтею 95 Конституції України бюджетна система України будується на засадах справедливого і неупередженого розподілу суспільного багатства між громадянами і територіальними громадами.
Структура бюджетної системи України представлена:
1) державним бюджетом та
2) місцевими бюджетами.
До місцевих бюджетів належать бюджет Автономної Республіки Крим, обласні, районні бюджети, бюджети районів у містах та бюджети місцевого самоврядування.
Бюджетами місцевого самоврядування визнаються бюджети територіальних громад сіл. селищ, міст та їх об'єднань.
Для аналізу й прогнозування економічного і соціального розвитку держави використовуються зведений бюджет як сукупність показників бюджетів. Призначення зведеного бюджету полягає в тому, щоб на підставі зведених показників доходів і видатків, які отримує вся бюджетна система країни, здійснити аналіз і визначити засади регулювання соціально-економічного розвитку як держави в цілому, так і її окремих регіонів. Адже зведені бюджети існують не тільки у масштабах України, але і в ланках нижчого рівня.
Зведений бюджет України включає показники Державного бюджету України, зведеного бюджету Автономної Республіки Крим та зведених бюджетів областей та міст Києва й Севастополя.
Зведений бюджет Автономної Республіки Крим включає показники бюджету Автономної Республіки Крим, зведених бюджетів її районів та бюджетів міст республіканського значення.
Зведений бюджет області включає показники обласного бюджету, зведених бюджетів районів І бюджетів міст обласного значення цієї області.
Зведений бюджет району включає показники районних бюджетів, бюджетів міст районного значення, селищних та сільських бюджетів цього району.
Зведений бюджет міста з районним поділом включає показники міського бюджету та бюджетів районів, що входять до його складу. У разі, коли місту або району в місті адміністративно підпорядковані інші міста, селища чи села, зведений бюджет міста або району в місті включає показники бюджетів цих міст, селищ та сіл.
Бюджетна система України грунтується на певних принципах як організаційно-правових засадах її побудови І функціонування, що закріплені нормами бюджетного права. Бюджетним кодексом України визначені такі принципи бюджетної системи:
1) принцип єдності бюджетної системи України — єдність бюджетної системи України забезпечується єдиною правовою базою, єдиною грошовою системою, єдиним регулюванням бюджетних відносин, єдиною бюджетною класифікацією, єдністю порядку виконання бюджетів та ведення бухгалтерського обліку і звітності:
2) принцип збалансованості— повноваження на здійснення витрат бюджету повинні відповідати обсягу надходжень до бюджету на відповідний бюджетний період:
3) принцип самостійності— Державний бюджет України та місцеві бюджети є самостійними. Держава коштами державного бюджету не несе відповідальності за бюджетні зобов'язання органів влади Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування. Органи влади Автономної Республіки Крим та органи місцевого самоврядування коштами відповідних бюджетів не несуть відповідальності за бюджетні зобов'язання одне одного, а також за бюджетні зобов'язання держави. Самостійність бюджетів забезпечується закріпленням за ними відповідних джерел доходів, правом відповідних органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування на визначення напрямів використання коштів відповідно до законодавства України, правом Верховної Ради Автономної Республіки Крим та відповідних рад самостійно й незалежно одне від одного розглядати та затверджувати відповідні бюджети;
4) принцип повноти—до складу бюджетів підлягають включенню всі надходження до бюджетів та витрати бюджетів, що здійснюються відповідно до нормативно-правових актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування:
5) принцип обґрунтованості — бюджет формується на реалістичних макропоказниках економічного й соціального розвитку держави та розрахунках надходжень до бюджету й витрат бюджету, що здійснюються відповідно до затверджених методик та правил;
6) принцип ефективності—при складанні та виконанні бюджетів усі учасники бюджетного процесу мають прагнути досягнення запланованих цілей при залученні мінімального обсягу бюджетних коштів та досягнення максимального результату при використанні визначеного бюджетом обсягу коштів;
7) принцип субсидіарност — розподіл видів видатків між державним бюджетом та місцевими бюджетами, а також між місцевими бюджетами повинен грунтуватися на максимально можливому наближенні надання суспільних послуг до їх безпосереднього споживача:
8) принцип цільового використання бюджетних коштів — бюджетні кошти використовуються тільки на цілі, визначені бюджетними призначеннями;
9) принцип справедливості І неупередженості — бюджетна система України будується на засадах справедливого й не-упередженого розподілу суспільного багатства між громадянами й територіальними громадами;
10) принцип публічності та прозорості—Державний бюджет України та місцеві бюджети затверджуються, а рішення щодо звіту про їх виконання приймаються відповідно Верховною Радою України, Верховною Радою Автономної Республіки Крим та відповідними радами;
11) принцип відповідальності учасників бюджетного процесу — кожен учасник бюджетного процесу несе відповідальність за свої дії або бездіяльність на кожній стадії бюджетного процесу.
Особи, винні у порушенні бюджетного законодавства, несуть цивільну, дисциплінарну, адміністративну або кримінальну відповідальність згідно із законами України. Бюджетним правопорушенням визнається недотримання учасником бюджетного процесу встановленого Бюджетним кодексом та Іншими нормативно-правовими актами порядку складання, розгляду, затвердження, внесення змін, виконання бюджету чи звіту про виконання бюджету.
Бюджетне правопорушення, вчинене розпорядником чи одержувачем бюджетних коштів, може бути підставою для притягнення до відповідальності згідно із законом його керівника чи інших відповідальних посадових осіб залежно від характеру вчинених ними діянь. Посадові особи органів державної влади, органів влади Автономно! Республіки Крим та органів місцевого самоврядування, а також підприємств, установ та організацій, які вчинили бюджетне правопорушення, несуть передбачену законом цивільно-правову відповідальність згідно з законом незалежно від накладення передбачених Бюджетним кодексом заходів стягнення на розпорядника чи одержувача бюджетних коштів.
9.Значення доходів державного та місцевих бюджетів для функціонування держави.
Термін "бюджет" походить від давньофранцузького "bougette" — шкіряний мішок, сумка. З норманським завоюванням цей термін проник до Англії, де поступово перетворився на "budget" і став одним з термінів, що використовувався парламентом у процесі формування й витрачання коштів державної скарбниці. У визначений день канцлер Казначейства Англії відкривав свій бюджет, тобто портфель, у якому містилися папери або рахунки, у сучасному розумінні — проголошував законопроект, в якому після закінчення фінансового року він викладав перед Палатою громад фінансові результати минулого року та кошторис доходів і видатків на наступний період. Ці документи уряд подавав на схвалення парламенту. З кінця ХУПІ ст. бюджетом став називатися і той документ, який містив розподіл доходів і видатків та затверджувався представницьким органом'.
Бюджет в усіх країнах світу є основою державних фінансів і основним фондом грошових коштів держави.
Поняття бюджету можна розглядати в декількох аспектах:
1. Бюджет як економічна категорія — це система економічних (грошових) відносин з приводу формування, розподілу й використання особливого централізованого фонду грошових коштів держави чи місцевого самоврядування—державного чи місцевих бюджетів. Ці економічні відносини виникають у результаті розподілу валового внутрішнього продукту країни.
2. Бюджет за матеріальним змістом є централізованим фондом грошових коштів держави або місцевого самоврядування. Обсяг бюджету—це річна сума коштів, що проходять через цей фонд.
3. За формою прояву бюджет являє собою основний фінансовий план формування, розподілу й використання фонду грошових коштів держави або місцевого самоврядування. Фактично бюджет, який являє собою баланс доходів і видатків, відображає соціально-економічну, міжнародну, управлінську, оборонну та фінансову політику держави в цілому. Це є передбачене обчислення очікуваних доходів і видатків.
У цілісному вигляді бюджетних коштів не буває, оскільки відразу ж після надходження на бюджетний рахунок вони використовуються для фінансування державних і місцевих потреб. Бюджет є формою утворення, великим кошторисом, розписом доходів і витрат держави, погоджених між собою як за обсягом, такі за строками надходження і використання.
4. Бюджет як юридична категорія — це нормативно-правовий акт (у формі закону чи рішення місцевої ради), прийнятий відповідними представницькими органами, яким затверджується основний фінансовий план формування, розподілу й використання коштів держави або місцевого саморвдування.
Враховуючи надзвичайне значення бюджету, необхідна чітко налагоджена система управління ним, щоб забезпечити своєчасне й повне надходження доходів та раціональне, цільове й ефективне використання коштів. Саме в цьому аспекті виникає юридичне значення бюджету у вигляді нормативно-правового закріплення бюджетних повноважень суб'єктів бюджетних відносин. Бюджет, затверджений на рівні нормативно-правового акту, надає фінансовій діяльності органів влади обов'язкового характеру, оскільки приписи закону мають конкретно-адресний характер і зобов'язують ці органи їх виконувати.
У чинному бюджетному законодавстві закріплене наступне визначення бюджету (стаття 2 Бюджетного кодексу України): бюджет— план формування та використання фінансових ресурсів для забезпечення завдань і функцій, які здійснюються органами державної влади, органами влади Автономної Республіки Крим та органами місцевого самоврядування протягом бюджетного періоду.
Значення бюджету для функціонування держави проявляється через його сутність та функції.
Суть бюджету полягає в тому, що він виступає найважливішим засобом розподілу й перерозподілу грошових коштів між виробничою та невиробничою сферами. У бюджетних правовідносинах відображається розподільча й контрольна функції фінансів. Розподіляючи бюджетні ресурси між виробничою та невиробничою сферами у процесі надходження й використання коштів, бюджет слугує засобом контролю за цими процесами, а також за функціонуванням фінансів у цілому. Бюджет є формою організації руху коштів.
Політичне значення бюджету полягає в тому, що представницький орган влади своїм волевиявленням затверджує обсяг видатків та доходів бюджету на плановий рік і цим ставить уряд та місцеві органи виконавчої влади під свій контроль. Бюджет є результатом компромісу між альтернативними поглядами на бажані масштаби й характер діяльності виконавчої гілки влади.
У сфері формування, розподілу й використання бюджетних коштів дістає прояв бюджетна політика як діяльність органів державної влади й місцевого самоврядування щодо формування відповідного бюджету держави, збалансування, розподілу й перерозподілу бюджетних ресурсів і забезпечення всебічного контролю за їх використанням. Залежно від структури бюджет-
них видатків така політика має соціальне, економічне або військове спрямування'.
Основні функції бюджету полягають у наступному:
- через бюджет державні органи або органи місцевого самоврядування концентрують певну частину національного доходу та централізовано розподіляють її на розвиток економіки, соціальний захист населення, утримання органів влади, оборону країни тощо:
- формування, розподіл І використання бюджетних ресурсів створює умови для впливу на темпи суспільного виробництва:
- створення державного або місцевого фонду коштів дає можливість регулювати ефективність, пропорційність і збалансованість розвитку виробничої і невиробничої сфери держави в цілому та її окремих регіонів.
Таким чином, бюджет — це встановлений відповідним нормативно-правовим актом на певний період основний фінансовий план, у якому відображений основний централізований грошовий фонд держави або місцевого самоврядування, необхідний для здійснення їхніх завдань і функцій та задоволення публічного інтересу.
10.Співвідношення понять “бюджетні доходи” та “доходи держави”.
11.Джерела формування доходів місцевих бюджетів.
Джерела доходів місцевих бюджетів формуються відповідно до законодавства України, зокрема Бюджетного кодексу, інструктивних матеріалів Кабінету Міністрів України Доходи міських, районних, селищних, сільських бюджетів формуються згідно з цими юридичними актами, а також рішеннями відповідних рад народних депутатів.
Уперше при формуванні дохідної частини місцевих бюджетів у 2001 р. були застосовані нові підходи до їх наповнення, а саме:
доходи місцевих бюджетів мають плануватись на формульній основі;обласним радам заборонено збільшувати обсяг доходів понад ті, що визначені Законом України "Про Державний бюджет України на 2001 рік".
Доходи місцевих бюджетів формуються з різних джерел, причому порядок їхнього формування залежно від джерела регулюється різними законодавчими актами, але суть формування цих різних джерел одна - податкові чи неподаткові надходження від підприємств усіх форм власності та від населення, які об'єднуються у фінансові ресурси і зосереджуються в місцевому бюджеті. Основним джерелом формування фінансових ресурсів місцевих бюджетів є податки. Суть податків криється насамперед у примусовому відчужуванні державою частини знову створюваної вартості .
Проблема формування доходної бази місцевих бюджетів останніми роками перебуває в центрі уваги науковців, працівників органів виконавчої влади і місцевого самоврядування та фінансових органів. Але на сьогодні спроби їх реформування в Україні не привели до створення зваженої системи розподілу повноважень між органами державної та місцевої влади. Не було розроблено адекватного механізму формування місцевих бюджетів і вирівнювання їх фінансових можливостей навіть із прийняттям Бюджетного кодексу України 27 липня 2001 р. В економічній літературі немає науково обґрунтованих положень формування доходної бази місцевого бюджету, яка відповідала б фінансовим вимогам покладених на місцеві органи влади повноваженням. Місцевий бюджет повинен бути потужним інструментом пристосування поточного рівня економічного та соціального розвитку країни до пріоритетів розвитку суспільства. В ідеальному випадку, він має бути складений як засіб збереження балансу інтересів між перспективами економічного росту та потребами соціального розвитку.
Огляд висловлювань ряду політичних діячів України та перегляд медійних архівів у системі електронного пошуку за 1996-2004 рр. на тему "міжбюджетна реформа" свідчать, що майже ніхто не сумнівався в необхідності, доцільності, своєчасності та невідкладності її проведення. Порівняння планування доходів бюджету та його виконання протягом 1995-2004 рр. показує, що заплановані надходження мають тенденцію до перевищення фактичних доходів бюджету. Це вказує на те, що в Україні існують серйозні проблеми з плануванням доходної частини бюджету, що, власне, й ускладнює контроль бюджетних видатків. З початку 1997 р. спостерігається така тенденція щодо оцінки доходів: чим вищі заплановані обсяги бюджетних надходжень, тим нижчий рівень виконання бюджету. Коротке ознайомлення зі структурою доходних статей бюджету у 1998 та 1999 роках показує, що частки доходів від неподаткових надходжень та доходів від операцій з капіталом зросли в загальній сумі доходів бюджету відповідно на 1,23% та 1,5%. Це стало можливим за рахунок інших джерел, наприклад, податкових надходжень та державних цільових фондів. Щоб утримати запланований рівень фактичного надлишку бюджету, який спостерігався в 2000 р., уряд має зосередитися на можливості зниження суми доходних статей, що, у свою чергу, має супроводжуватися відповідним зменшенням обсягу видатків бюджету. Можна навести декілька причин виправданості цього заходу. По-перше, значні бюджетні кошти потрібні для виконання зобов'язань України перед іноземними кредиторами, а по-друге, необхідно було б перерахувати доходні статті бюджету відповідно до більш реалістичних оцінок базових макроекономічних показників .
Науковцям та видатним діячам України, які мають обмежений простір для здійснення маневру, потрібно було переглянути свій підхід до бюджетної політики та її застосування. Необхідно також наголосити на тому, що спроможність досягти перевищення бюджетних доходів над видатками і сама ідея бюджетного надлишку - різні речі. Говорячи точніше, оцінка можливості доступу до ринків капіталу (міжнародних, національних чи регіональних) і накопичення фондів через надходження від приватизації на сьогоднішній день представляються як занадто оптимістичні . Отже, з метою запобігання ризикам, пов'язаним із зовнішніми запозиченнями, та інших можливих наслідків, як наприклад інфляційний прес, місцеві органи влади мають спиратися на реалістично спланований місцевий бюджет, що, у свою чергу, дозволить відновити довіру до економіки України. Потрібне таке законодавство, яке встановило б тривалі та справедливі "правила гри" в міжбюджетних відносинах.
Таким документом є Бюджетний кодекс України, прийнятий 21 липня 2001 р . Ціла низка його положень виходять за межі просто бюджетних інструкцій, а можуть прямо вплинути на розвиток малого та середнього бізнесу на місцях та поліпщити наповнення місцевих бюджетів .
Бюджет складається із загального та спеціального фондів (рис. 2).

Рис. 2. Склад та структура доходної частини місцевого бюджету за Бюджетним кодексом України
Загальний фонд бюджету включає:
1) усі доходи бюджету, крім тих, що призначені для зарахування до спеціального фонду;
2) усі видатки бюджету за рахунок загальних надходжень бюджету;
3) різницю між доходами і видатками загального фонду бюджету.
Надходження від здійснених запозичень, видатки на обслуговування боргу, забезпечення виконання гарантій і забезпечення інших боргових зобов'язань включаються тільки до загального фонду бюджету, якщо законодавством не передбачено інше .
Спеціальний фонд бюджету включає:
1) бюджетні призначення на видатки за рахунок конкретно визначених джерел надходжень;
2) гранти або дарунки (у вартісному обрахунку), одержані розпорядниками бюджетних коштів на конкретну мету;
3) різницю між доходами і видатками спеціального фонду бюджету.
На відповідний бюджетний період склад спеціального фонду бюджету визначається Законом України про Державний бюджет України або рішенням про місцевий бюджет .
Підставою для рішення відповідної ради про створення спеціального фонду у складі місцевого бюджету може бути лише закон України .
Передача коштів між загальним та спеціальними фондами бюджету дозволяється тільки в межах бюджетних призначень .
Платежі за рахунок спеціального фонду здійснюються в межах коштів, що надійшли до фонду на відповідну мету.
У статті 2.19 Бюджетного кодексу України визначення доходів місцевого бюджету дано як усі податкові, неподаткові та інші надходження на безповоротній основі, справляння яких передбачено законодавством України (трансферти, дарунки, гранти), а кошик доходів бюджетів місцевого самоврядування за статею 2.23 визначається як податки і збори (обов'язкові платежі), закріплені на постійній основі за бюджетами місцевого самоврядування та враховуються при визначенні обсягів міжбюджетних трансфертів .
Згідно статті 9 Бюджетного кодексу України, доходи місцевого бюджету класифікуються за такими розділами:
1) податкові надходження - тобто прибутковий податок з громадян у частині, визначеній статею 65 цього Кодексу; державне мито в частині, що належить відповідним бюджетам; плата за ліцензії на провадження певних видів господарської діяльності та сертифікати, що видаються виконавчими органами відповідних рад; плата за державну реєстрацію суб'єктів підприємницької діяльності, що справляється виконавчими органами відповідних рад; плата за торговий патент на здійснення деяких видів підприємницької діяльності (винятком плати за придбання торгових патентів пунктами продажу нафтопродуктів (станціями, заправними пунктами), що справляється виконавчими органами відповідних рад; надходження адміністративних штрафів, що накладаються виконавчими органами відповідних рад або утвореними ними в установленому порядку адміністративними комісіями; єдиний податок для суб'єктів малого підприємництва у частині, що належить відповідним бюджетам;
2) неподаткові надходження, тобто доходи від власності та підприємницької діяльності, адміністративні збори та платежі, доходи від некомерційного та побічного продажу; надходження від штрафів та фінансових санкцій та інші неподаткові надходження;
3) доходи від операцій з капіталом;
4) трансферти, тобто кошти, одержані від інших органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, інших держав або міжнародних організацій на безоплатній та безповоротній основі .
Причому згідно зі статтею 65 Бюджетного кодексу України, нормативи відрахувань від прибуткового податку з громадян до бюджетів місцевого самоврядування становлять: до доходів бюджетів міст Києва і Севастополя зараховується 100% загального обсягу прибуткового податку з громадян, що справляється на території цих міст, до доходів бюджетів міст республіканського (Автономній Республіці Крим) та обласного значення зараховується 75% від загального обсягу прибуткового податку з громадян, що справляється на території цих міст, до доходів бюджетів міст районного значення, сіл, селищ зараховується 25% від загального обсягу прибуткового податку з громадян, що справляється на цій території. Таке положення справ може мати наслідком те, що "базові" ланки бюджетної системи, тобто місцеві бюджети міст, сіл, та селищ, які безпосередньо задіяні у формуванні ВВП країни і які мають у своєму розпорядженні лише 25% від прибуткового податку з громадян, що працюють на території цих адміністративних одиниць, не мають змоги економічно розвиватись і в них немає потреби досить жорстко контролювати місцеві підприємства щодо вчасної виплати заробітної плати та повноти її показу у бухгалтерській документації. Відповідно, це не може негативно не позначитися на поповненні доходної частини цих місцевих бюджетів .
За статею 66 Бюджетного кодексу складом доходів бюджету Автономної Республіки Крим, обласних та районних бюджетів, які враховуються при визначенні обсягів міжбюджетних трансфертів є: 25% прибуткового податку з громадян, що справляється на території Автономної Республіки Крим та відповідної області; 25% плати за землю, що справляється на території Автономної Республіки Крим та відповідної області; плати за ліцензії на провадження певних видів господарської діяльності та сертифікати, що видаються Радою міністрів Автономної Республіки Крим та обласними державними адміністраціями; 50% прибуткового податку з громадян, що справляється на території сіл, селищ, міст районного значення; 15% плати за землю, що сплачується на території сіл, селищ, міст районного значення; плати за ліцензії на провадження певних видів господарської діяльності та сертифікати, що видаються районними державними адміністраціями; плати за державну реєстрацію суб'єктів підприємницької діяльності, що справляється районними державними адміністраціями; надходження адміністративних штрафів, що накладаються районними державними адміністраціями або утвореними ними в установленому порядку адміністративними комісіями.
Доходи місцевих бюджетів, що не враховуються при визначенні обсягу міжбюджетних трансфертів, становлять: місцеві податки і збори, 100 % плати за землю - лише для бюджетів міст Києва та Севастополя; 75 % плати за землю - для бюджетів міст республіканського Автономної Республіки Крим та міст обласного значення; 60% плати за землю для бюджетів сіл, селищ , міст районного значення; податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів у частині, що зараховується до відповідного бюджету; надходження сум відсотків за користування тимчасово вільними бюджетними коштами; податок на промисел, що зараховується до бюджетів місцевого самоврядування; надходження дивідендів, нарахованих на акції (паї) господарських товариств, що є у власності відповідної територіальної громади; плата за забруднення навколишнього природного середовища у частині, що зараховується до відповідного бюджету; кошти від відчуження майна, яке знаходиться у комунальній власності, в тому числі від продажу земельних ділянок несільськогосподарського призначення, що перебуває у комунальній власності; фіксований сільськогосподарський податок у частині, що зараховується до бюджетів місцевого самоврядування; плата за оренду майнових комплексів, що знаходяться в комунальній власності; надходження від місцевих грошово-речових лотерей; плата за гарантії; гранти та дарунки у вартісному обрахунку; власні надходження бюджетних установ; податок на прибуток підприємств комунальної власності; платежі за спеціальне використання природних ресурсів місцевого значення; інші надходження, передбачені законом.
Перелік податків, що закріплюються за бюджетами органів місцевого самоврядування, повинен складатися з тих, об'єми надходжень від яких від результатів діяльності конкретної території, а також тих, які можуть сформувати їх стабільну доходну базу .
Головне завдання в цій сфері - зробити процес міжтериторіального фінансового вирівнювання викритим, який піддається контролю, відмовитись від практики встановлення нормативів відрахувань від регулюючих доходів у нижчестоячі бюджети на основі суб'єктивних домовленостей між зацікавленими сторонами. Отже, можна вже назвати позитивне у проведенні міжбюджетної реформи застосування формулярного підходу при визначенні розміру надання трансфертів бюджетам місцевого самоврядування. Іншими словами, області було усунуто від звичного мануального розподілу бюджетних потоків згідно власних смаків та уподобань. З ухваленням Бюджетного кодексу становище кардинально змінилося. Власні доходи місцевих бюджетів не беруться до розрахунку трансфертів, а також відрахувань від загальнодержавних податків.
Джерелами формування доходів виступають:
1. Створений НД .
2. Частина фінансового відшкодування централізованої частини амортизаційних відрахувань.
3. Національне багатство - ми повинні визначити ту частину, яка використовується для формування доходів бюджету. Національне багатство відображає запас накопичених матеріальних цінностей і розвіданих природних ресурсів. Використання витрат небажане .
Найнадійніше джерело - створений НД .
Джерела формування доходів бюджету поділяються на внутрішні і зовнішні .
Зовнішні характеризують міжнародний перерозподіл фінансових ресурсів. Можуть формуватися на основі таких методів:
1. Прямого перерозподілу (наприклад репарації) .
2. Міжнародного кредиту.
3. Оподаткування експортно-імпортної діяльності .
4. Валютного регулювання - кожна країна має свої інтереси .
5. Цінового механізму - у світі склався певний масштаб цін: міжнародний перерозподіл ресурсів .
Система доходів бюджету України відображає практично всі методи їх формування. Вона характеризується такими показниками . Види доходів
1. Податкові надходження
o прямі податки:
- податок на прибуток;
- прибутковий податок з громадян;
- земельний податок (плата за землю);
- податок з власників транспортних засобів;
- податок на промисел;
o непрямі податки:
- ПДВ
- акцизний збір;
- мито;
o платежі за ресурси:
- лісовий доход;
- плата за воду;
- на геолого-розвідувальні роботи;
o інші надходження:
- державне мито;
- на дорожні роботи;
- інші надходження;
2. Неподаткові надходження
- рентна плата за нафту і газ;
3. Бюджетний дефіцит
- позики.
Бюджетний кодекс України робить спробу забезпечити делеговані та власні повноваження "кошиками доходів" місцевого самоврядування. Є два "кошики". "Кошик " номер один, тобто загальний фонд місцевого бюджету, наповнення якого спрямовується на фінансування повноважень, делегованих державою місцевим бюджетам "згори". "Кошик" номер два - це той кошик, який витрачається на виконання власних повноважень. Відповідно до поповнення цих "кошиків" і формується три фонди доходної частини місцевого бюджету.
Згідно з новим Бюджетним кодексом, за місцевими бюджетами закріплюються точно визначені джерела доходів. Наскільки це важливо? Отримавши запевнення від держави, що ці доходи непорушні на п кількість років, місцева влада отримує змогу вести стратегічне планування на довгострокову перспективу.
Влада стає безпосередньо зацікавленою в розвитку підприємницької діяльності у межах своєї адміністративно-територіальної одиниці, створенні для неї належних умов, оскільки здобуває реальне поповнення місцевого бюджету.
Доходи бюджету класифікуються за такими розділами:
1) податкові надходження;
2) неподаткові надходження;
3) доходи від операцій з капіталом;
4) трансферти .
Неподатковими надходженнями визнаються:
1) доходи від власності та підприємницької діяльності;
2) адміністративні збори та платежі, доходи від некомерційного та побічного продажу;
3) надходження від штрафів та фінансових санкцій;
4) інші неподаткові надходження .
Доходи від операцій з капіталом включають надходження від продажу основних засобів, державних запасів товарів, землі і нематеріальних активів .
Трансферти - це безоплатні та безповоротні грошові ресурси, одержані від інших органів державної влади, місцевого самоврядування або міжнародних організацій.
Склад доходів бюджетів міст Києва та Севастополя, міст республіканського та обласного значення та районів на виконання делегованих повноважень:
1) прибутковий податок з громадян;
2) плата за землю;
3) державне мито, крім мита, що справляється за дії, вчинені арбітражними судами;
4) плата за видачу ліцензій та сертифікатів, що видаються виконавчими органами місцевого самоврядування та місцевими державними адміністраціями;
5) плата за державну реєстрацію суб'єктів підприємницької діяльності;
6) плата за ліцензії на право роздрібної торгівлі алкогольними напоями та тютюновими виробами;
7) плата за торговий патент на деякі види підприємницької діяльності;
8) надходження від адміністративних штрафів за місцем вчинення правопорушення, крім штрафів ДАІ, що зараховуються в повному обсязі до Державного бюджету України;
9) штрафи, фінансові санкції та пені за порушення податкового законодавства за податками, зборами та обов'язковими платежами, що зараховуються до цих бюджетів згідно з цим Кодексом;
До доходів бюджетів міст Києва та Севастополя, міст обласного значення та районів можуть зараховуватися міжбюджетні трансферти на виконання цими бюджетами делегованих державних повноважень:
1) трансферти з Державного бюджету України;
2) трансферти з інших бюджетів для виконання спільних соціально-економічних і культурних програм;
Податки, збори та обов'язкові платежі складають кошик доходів місцевих бюджетів на виконання ними делегованих повноважень. Цей кошик є основою для формування бюджетів міст Києва та Севастополя, міст республіканського та обласного значення та районів на виконання делегованих державних повноважень і для забезпечення реалізації спільних соціально-економічних і культурних програм територіальних громад і застосовуються для визначення розмірів відрахувань (у відсотках) до бюджетів міст районного значення, селищ, сіл та їх об'єднань, а також бюджету Автономної Республіки Крим, обласних і районних бюджетів .
До доходів бюджетів міст районного значення, сіл, селищ та їх об'єднань на виконання делегованих державних повноважень зараховується не менше 25% кошика доходів, які стягуються на території відповідних адміністративно-територіальних одиниць, що визначається рішенням про бюджет районної та міської міста республіканського чи обласного значення .
Склад доходів обласних бюджетів та бюджету Автономної Республіки Крим:
1) 25% кошика доходів місцевих бюджетів, що стягуються на території області чи Автономної Республіки Крим;
2) трансфертів з Державного бюджету України;
3) трансфертів з місцевих бюджетів для виконання спільних соціально-економічних і культурних програм.
Доходи та видатки бюджету Автономної Республіки Крим та бюджетів міст Києва, Севастополя формуються в порядку, встановленому цим Кодексом, із урахуванням закону України "Про Конституцію Автономної Республіки Крим", Закону України "Про столицю України - місто-герой Київ" та закону, що визначає особливий статус міста Севастополя. Нормативи планування видатків бюджетів міст Києва та Севастополя визначаються згідно з нормативами бюджетної забезпеченості для обласних бюджетів та бюджетів міст обласного значення .
Склад доходів місцевих бюджетів на виконання власних повноважень:
1) місцеві податки і збори, що зараховуються до бюджетів місцевого самоврядування;
2) надходження сум відсотків за користування тимчасово вільними бюджетними коштами;
3) податок на промисел, що зараховується до бюджету місцевого самоврядування;
4) власні надходження бюджетних установ та організацій, що утримуються з відповідного бюджету;
5) надходження дивідендів від участі відповідної ради у статутних фондах суб'єктів підприємницької діяльності;
6) 70 відсотків плати за забруднення навколишнього природного середовища ( екологічний податок), з яких 50% зараховується до місцевих бюджетів і 20% - до бюджету Автономної Республіки Крим та обласних бюджетів;
7) кошти від відчуження майна, яке знаходиться у власності територіальної громади, в тому числі від продажу земельних ділянок несільськогосподарського призначення;
8) фіксований сільськогосподарський податок у частині, що зараховується до місцевих бюджетів;
9) плата за оренду майнових комплексів, що знаходяться у власності відповідної ради;
10) надходження від місцевих грошово-речових лотерей;
11) плата за гарантії, надані органом місцевого самоврядування;
12) благодійні внески, гранти та дарунки у вартісному обрахунку;
13) інші надходження на виконання власних повноважень, передбачені законодавством .
12.Порівняльна характеристика доходів Державних бюджетів поточного та попереднього років.
13.Проблеми та перспективи реформування структури доходів державного та місцевих бюджетів в Україні на сучасному етапі.
Слово “бюджет” запозичене із англійської мови (“budget”), що дослівно перекладається як “шкіряний мішок, торба, гаманець”. Бюджет – це документ, в якому відображені доходи і витрати держави, органів місцевого самоврядування. Економічна сутність бюджету полягає у тому, що виникає об’єктивна необхідність у розподілі ВВП між галузями економіки, верствами населення й територіями з метою підвищення ефективності економіки.
Реформа бюджетної системи в цілому та системи міжбюджетних відносин зокрема є складовою глибоких соціально-економічних перетворень в Україні. Це пов'язано з тим, що загалом бюджет є провідною ланкою фінансової системи країни. До того ж успіх економічної стабілізації багато в чому залежить від створення оптимальних форм бюджетних взаємовідносин, чіткого механізму вирівнювання горизонтальних і вертикальних дисбалансів у бюджетах усіх рівнів. При цьому слід зазначити, що на сьогодні економічні перетворення в Україні характеризуються вдосконаленням бюджетної системи, формуванням нової законодавчої бази у цій сфері, закладанням нових механізмів упровадження та здійснення бюджетного процесу.
Бюджет можна розглядати як одну із суттєвих умов функціонування сучасної держави, бо Державний бюджет - провідна ланка фінансової системи, яка поєднує головні доходи і витрати. Бюджет також розглядають як економічну категорію, політичний інстатут, потужний важіль державного регулювання економіки, найбільший за своїм обсягом фонд коштів.
Доцільно враховувати сталість та розвиненість міжбюджетних відносин, які з погляду різних країн мають свої особливості та певні етапи розвитку.
Можна подати етапи становлення бюджетних відносин в Україні :
Міста–держави у Південному Причорномор’ї та Приазов’ї (5 ст. до н.е.)
Київська Русь і Галицько-Волинське князівство (9-8 ст.)
Польсько-Литовська доба (14-16 ст.)
Козацька доба (16-18 ст.)
У складі Російської, Австрійської та Австро-Угорської імперій (18-поч.20 ст.)
Україна в 1917-1922рр.
Україна в складі Радянського союзу (30.12.1922 р. – 15.07.1990 р.)
Незалежна Україна з дня прийняття Декларації про державний суверенітет України (з 16.07.1990 р.)
Водночас історія реформування міжбюджетних відносин в Україні, починаючи з 1992 р., свідчить про неоднозначний та суперечливий характер її здійснення. Введення нових підходів до регулювання міжбюджетних відносин проходило в рамках старої та відпрацьованої централізованої системи планування та виконання єдиного Державного бюджету країни. І хоча за роки своєї незалежності Україна напрацювала необхідну законодавчу базу, цей процес продовжується й досі. Протягом усіх років існування незалежної Української держави в центрі уваги державних діячів, учених, практиків, громадськості стоять питання вдосконалення бюджетної системи загалом та міжбюджетних відносин зокрема.
Основними передумовами формування та розвитку міжбюджетних відносин в Україні, що пов'язані із запровадженням інститутів виконавчої влади та місцевого самоврядування стали: роздержавлення місцевих рад; визнання принципу їх правової, організаційної та фінансової автономії; скасування принципів підпорядкованості в системі місцевих рад; запровадження "вертикалі" виконавчої влади в Україні; запровадження нової низової ланки в системі місцевого самоврядування - територіальної громади; розмежування функцій, повноважень, сфер відповідальності між органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування; визначення особливого статусу столиці України - м. Київ та Автономної Республіки Крим; установлення державного та адміністративно-територіального устрою України.
З ухваленням Конституції України від 1996р. в організацію виконавчої влади й місцевого самоврядування внесено ряд змін, які вплинули на організацію міжбюджетних відносин в Україні. Зокрема, закріплено поняття територіальної громади - жителів села чи добровільного об'єднання в сільську громаду жителів кількох сіл, селища та міста - самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції й законів України. Установлено право територіальних громад села, селища, міста самостійно затверджувати бюджети відповідних адміністративно-територіальних одиниць та контролювати їх виконання.
Обласні та районні ради визначені як органи місцевого самоврядування, що представляють спільні інтереси територіальних громад базового (а не регіонального) рівня сіл, селищ та міст. Обласні та районні ради не отримали права утворювати свої виконавчі комітети, через що частину своїх повноважень змушені делегувати відповідним місцевим державним адміністраціям.
Сучасний стан державного управління регіональним розвитком та процеси децентралізації гостро вирізняють проблему бюджетного регулювання регіонального розвитку.
Принциповим є відсутність концептуальної моделі державного впливу на стабільність та сталість розвитку міжбюджетних відносин в Україні. При цьому варто більшої уваги надавати таким напрямам регулювання міжбюджетних відносин, як:
- диверсифікація напрямів фінансової підтримки регіонів на підставі застосування різноманітних важелів впливів та відповідних інститутів;
- впровадження розширеного контролю щодо використання фінансових ресурсів у межах міжбюджетних відносин;
- розробка підходів до оцінювання розвитку окремих регіонів, визначення ефективності міжбюджетного перерозподілу фінансових ресурсів, застосування механізму бюджетного вирівнювання.Отже, система міжбюджетних відносин в Україні сформувалася не лише під впливом становлення економічної системи, а й під впливом змін, пов'язаних із запровадження в Україні вертикалі виконавчої влади та інституту місцевого самоврядування.
Реформування бюджетної системи в Україні передбачає не тільки зміну ролі і місця бюджету у фінансовій системі, структурні зміни в доходах і видатках, нові підходи до бюджетного дефіциту і джерел його фінансування, а й удосконалення організаційної вертикальної побудови бюджету за рівнями влади. У сучасній державі бюджетна система охоплює сукупність фінансово досить сильних і незалежних бюджетів на всіх рівнях адміністративно-територіального поділу. Водночас побудова бюджетної системи й організація міжбюджетних відносин здійснюються у такий спосіб, щоб забезпечувати проведення єдиної бюджетної політики в країні. Які ж трансформаційні процеси відбулися і відбуваються в цьому напрямі в Україні?
Україна фактично виділила наявну в неї сукупність бюджетів у власну систему, яка відображена на схемі (рис. 1). Відповідно до Закону «Про бюджетну систему України», ухваленому наприкінці 1991 р., та удосконаленої його редакції 1995 р. вона мала будуватись на принципах єдності, повноти, достовірності, гласності, наочності і самостійності всіх бюджетів. Проте принципи повноти, достовірності, гласності і наочності стосуються насамперед бюджетного процесу і покликані забезпечити його відкритість. Разом з тим вони мають скоріше декларативний характер. Наприклад, ніякої реальної гласності поки що в повному обсязі немає. Але і заперечувати певний прогрес у цій сфері не можна. Якщо раніше щорічний закон про Державний бюджет України містив тільки зведені дані за групами доходів і видатків, то тепер дається їх деталізація, додаються розрахунки і пояснювальна записка. Водночас рівень цієї деталізації й особливо деталізації розрахунків ще далекі від стандартів, які застосовуються у країнах із розвиненою економікою. Крім того, доступ платників податків до показників бюджету та їх розрахунків практично відсутній. У пресі ж публікуються тільки укрупнені показники (та й навряд чи доцільно публікувати кілька томів, що налічують сотні сторінок — цього не роблять ніде у світі). Отже, можна констатувати як певний прогрес у частині відкритості і гласності бюджетного процесу, так і значне відставання від світових стандартів.
У Кодексі розширені принципи побудови бюджетної системи — до одинадцяти: єдності, збалансованості, самостійності, повноти, обґрунтованості, ефективності, субсидіарності, цільового використання бюджетних коштів, справедливості і неупередженості, публічності і прозорості, відповідальності учасників бюджетного процесу. І формулювання, і викладений зміст цих принципів свідчать, що практично усі вони стосуються бюджетного процесу. Крім того, окремі з них — це скоріше вимоги до бюджетного процесу і його учасників, ніж принципи, наприклад справедливості і неупередженості, відповідальності, обґрунтованості та ін. Водночас слід відзначити, що подібне трактування принципів бюджетного устрою характерне і для інших країн. Так, Ш. Бланкарт, визначаючи бюджетний устрій як «організацію та принципи побудови бюджетної системи», характеризує їх як «юститабельні правила, вимогам яких має відповідати будь-який бюджет» [14]. Бюджетним законодавством Німеччини передбачені принципи повноти, ясності, єдності, точності, своєчасності, спеціалізації, гласності, загального забезпечення, щорічності [15], що цілком правомірно може бути віднесене до бюджетного процесу.
Одним із недоліків системи міжбюджетних взаємовідносин, як до, так і після прийняття Бюджетного кодексу, є її адміністративна зарегульованість і виключно вертикальний характер: рух бюджетних трансфертів здійснюється тільки між бюджетами вищого і нижчого рівнів, які безпосередньо пов’язані адміністративною підпорядкованістю. Водночас у багатьох країнах, наприклад у тій же Німеччині, існує розвинена система горизонтальних міжбюджетних взаємовідносин — між бюджетами одного рівня, що відображає демократичність бюджетної системи цих країн і принцип взаємодопомоги регіонів та населених пунктів.
У цілому можна зазначити, що бюджетна система України, хоча і повільно, і непослідовно, і недостатньо продумано, але розвивається в руслі ринкової трансформації економіки і фінансової системи. Напрямок до децентралізації усе ж превалює як у концентрації бюджетних коштів, так і в бюджетному процесі. Це зумовило необхідність реформування системи міжбюджетних відносин. В умовах адміністративно-командної системи ці відносини мали регламентований характер і здійснювалися у формі бюджетного субсидування, бюджетних позичок і взаємних розрахунків. При цьому такі взаємовідносини тривалий час були вторинними в системі бюджетного регулювання, заснованій на використанні відрахувань від регулюючих доходів.
Відповідно до Бюджетного кодексу України міжбюджетні відносини будуть здійснюватися за допомогою бюджетних трансфертів, що включають такі види: дотація вирівнювання, субвенція, кошти, що передаються в Державний бюджет України і місцеві бюджети з інших бюджетів, інші дотації. При цьому фактично скасовується система взаємних розрахунків, що являла собою передавання коштів з одного бюджету в інший у зв’язку з перерозподілом доходів або видатків між ними після затвердження бюджету. Скасовується також одержання бюджетних позичок на покриття тимчасових касових розривів з інших бюджетів — їх можна буде одержувати тільки в банку (водночас в усі часи бюджетні позички були безпроцентними, а за банківський кредит потрібно буде сплачувати відсотки, для яких необхідні, у свою чергу, додаткові доходи).
Важливою проблемою вдосконалення бюджетного устрою і міжбюджетних відносин є формування системи бюджетного і фінансового вирівнювання. На даний час чіткого розмежування між цими поняттями не існує і досить часто вони вживаються як синоніми. На нашу думку, відмінність між бюджетним і фінансовим вирівнюванням все ж існує. Вона полягає у тому, що поняття «фінанси» у цілому ширше, ніж «бюджет». Відповідно, якщо бюджетне вирівнювання пов’язане з функціонуванням бюджету, то фінансове — з усією фінансовою системою, тобто це вирівнювання фінансової бази, яка відображається у фінансовому потенціалі і фінансовому стані підприємств, банківської системи, інституцій фондового ринку та страхування в окремих регіонах і населених пунктах. При цьому проблеми бюджетного вирівнювання є похідними від нерівноцінності і незбалансованості їх фінансової бази. У зв’язку з цим постає вкрай важливе стратегічне питання, чому має надаватись перевага — бюджетному чи фінансовому вирівнюванню?
В Україні існуюча система бюджетного вирівнювання є домінуючою. Але, зіставивши ці дві системи, можна зробити висновок: якщо фінансове вирівнювання спрямоване на досягнення збалансованості фінансового потенціалу регіонів і населених пунктів, тобто на причини негараздів, то бюджетне — на вирівнювання їхніх фінансових можливостей через бюджет. По суті бюджетне вирівнювання усуває наслідки регіональних економічних і фінансових дисбалансів. Якщо тактично система бюджетного вирівнювання в Україні і виправдана, то стратегічно вона безглузда: наслідки — фінансові дисбаланси — без усунення причини цього явища можуть бути нескінченними. Вважаємо, що настав час розробити програму регіонального фінансового вирівнювання в Україні і включити її до фінансової стратегії держави. Основним інструментом фінансового вирівнювання мають стати державні цільові субсидії і субвенції на розвиток економіки і фінансового сектору регіонів з метою вирівнювання їх фінансової бази. Подібна програма має бути розрахована на 10—15 років. Основним результатом її завершення має стати скорочення до мінімуму обсягів міжбюджетних трансфертів на основі відносного вирівнювання дохідної бази бюджетів в окремих регіонах і населених пунктах.
Актуальним є звернення до аналізу зарубіжної практики організації міжбюджетних відносин, яка ґрунтується на двох основних моделях: бюджетного федералізму та бюджетного унітаризму. Ключовим фактором, що складає основу моделі організації міжбюджетних відносин у країні, є форма державного устрою.
Бюджетний федералізм як модель організації міжбюджетних відносин існує в таких країнах з федеративним устроєм, як США, Швейцарія, Німеччина, Австрія, Канада, Росія. Бюджетний федералізм - модель організації міжбюджетних відносин у багаторівневій бюджетній системі, при якій законодавчо визначаються бюджетні права і обов'язки федерації та суб'єктів федерації, правила їх взаємодії на всіх стадіях бюджетного процесу.
Для країн з унітарним державним устроєм міжбюджетні відносини організовуються на принципах бюджетного унітаризму. На цих принципах побудовані системи міжбюджетних відносин більшості країн Європи: Франції, Великобританії, Італії, Данії, Норвегії, Іспанії, Швеції, Угорщини, Польщі, Румунії, Болгарії. Суб'єктами міжбюджетних відносин у таких країнах є центральні органи та органи місцевого самоврядування. Останніх в унітарних державах може бути один, два або три рівні. Центральна влада проводить політику щодо забезпечення населення послугами, встановлення державних мінімальних стандартів цих послуг, здійснює фінансове вирівнювання фінансового потенціалу регіонів. Як модель організації міжбюджетних відносин бюджетний унітаризм характеризується більшою централізацією, ніж бюджетний федералізм.
Розглянемо бюджетний процес та бюджетну систему такої унітарної держави, як Швеція. Бюджетний устрій Швеції, як і України, визначається з урахуванням державного устрою та адміністративно-територіального поділу Швеції. Швеція є унітарною державою з трьома рівнями державного управління: центральний уряд, регіональні органи влади (ради ландстингів) та органи влади муніципалітетів. Слід зазначити, що рівні ландстингів та муніципалітетів не залежать один від одного. Крім того, в результаті проведених адміністративних реформ у Швеції відсутні такі поняття, як село та місто, вони замінені одним - муніципалітет. Бюджетна система Швеції складається з державного бюджету, бюджетів ландстингів та муніципалітетів.
Доходи державного бюджету Швеції утворюються за рахунок надходжень від сплати фізичними та юридичними особами податків, зборів, інших надходжень, у т. ч. за рахунок податку на прибуток підприємств, податків на власність, податків на товари і послуги (податку на додану вартість, податків на тютюн та алкоголь).
Доходи бюджетів ландстингів та муніципалітетів Швеції формуються за рахунок надходження прибуткового податку з громадян (майже 70 відсотків від загальної суми надходжень), надходжень від системи вирівнювання, грантів з державного бюджету, надходжень від ренти, дивідендів та ін. Характерною особливістю є те, що ставки прибуткового податку встановлюються місцевими органами влади самостійно, причому прибутковий податок надходить одночасно і до бюджетів муніципалітетів, і до бюджетів ландстингів. Як правило, ставки цього податку для мешканців муніципалітетів знаходяться в межах 19-21 відсотків, а до бюджетів ландстингів - 9-11 відсотків. Слід зазначити, що гранти з державного бюджету носять виключно цільовий характер.
Місцеві бюджети мають право брати позики в банках лише з метою інвестування. Держава не здійснює контроль за розміром цих запозичень. Оцінку фінансового стану місцевих бюджетів та прийняття рішень щодо надання позик здійснює банк.
Особливістю здійснення видатків з бюджетів Швеції є те, що вони чітко розмежовані між рівнями бюджетів. Так, з державного бюджету Швеції фінансуються видатки за такими сферами: політична система, проведення економічної та фіскальної політики, юстиція, оборона, міжнародний розвиток, вирішення питань, пов'язаних із політикою щодо іммігрантів, фінансове забезпечення хворих та інвалідів, підтримка освіти, охорони здоров'я, культури, безробітних; ринок праці, охорона навколишнього середовища, сільське господарство та рибальство, надання грантів муніципалітетам, обслуговування боргу, внески до Європейського Союзу.
З бюджетів муніципалітетів фінансуються видатки на соціальний захист та соціальне забезпечення населення, освіту (за винятком університетів), культуру та спорт, благоустрій міст та ін. Основними видатками з бюджетів ландстингів є видатки на охорону здоров'я та міський транспорт.
Для створення рівних фінансових умов для різних ландстингів (муніципалітетів) недостатньо зрівняти різницю в базах їх оподаткування. Обсяги витрат місцевих бюджетів залежать ще й від чинників, що лежать поза межами контролю окремого ландстингу та муніципалітету. Вартість здійснення різноманітних програм залежить не тільки від вікової структури населення, а й від географічного розташування та клімату території.
Парламентом ухвалено систему, яка поставила вирівнювальні платежі у залежність від таких чинників: клімату, щільності населення, вікової структури, соціальної структури. Особливістю системи вирівнювання по видатках, як і по доходах, є співставлення середніх витрат на душу населення по ландстингах з витратами на душу населення по окремому ландстингу. При цьому враховується різниця в цінах (як правило, дотацію отримують ті ландстинги, рівень цін в яких вищий за середній по країні). Крім того, надаються дотації на кількість дітей, що перевищує середню. Так, на дітей емігрантів надається спеціальна дотація у розмірі 20 000 шведських крон на кожну таку дитину.
Шведська система вирівнювання запроваджена у другій половині минулого десятиліття. Вона пройшла перевірку часом і закріпилася як надійна та ефективна. На сьогодні фактично в Швеції існує 4 системи вирівнювання, не пов'язаних між собою. Основною перевагою цієї системи є те, що державний бюджет не несе навантаження на видаткову частину. Обсяг дотації завжди тотожний обсягам компенсаційних платежів.
14.Правосуб’єктність органів в сфері забезпечення процесу формування дохідної частини бюджетів.
15.Система органів, що здійснюють загальне управління та контроль за формуванням доходів держави
У сфері державного управління фінансами важливе значення має державний фінансовий контроль за формуванням державних доходів та їх раціональним використанням. Система фінансового контролю складається з: 1) державних органів контролю загальної компетенції (Верховна Рада України, Кабінет Міністрів України, місцеві державні адміністрації); 2) державних органів спеціалізованого фінансового контролю (Рахункова палата, Мінфін України, Державне казначейство України, Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку, Державна контрольно-ревізійна служба в Україні, Державна податкова адміністрація України, Національний банк України та інші); 3) аудиту.
Верховна Рада України здійснює фінансовий контроль у ході розгляду проектів і затвердження Державного бюджету України, під час його виконання; приймає рішення щодо звіту про його виконання.
Серед органів фінансового контролю провідне місце займає Рахункова палата як постійно діючий орган контролю, що утворює Верховна Рада України, підпорядкований і підзвітний їй.
Основними завданнями Рахункової палати є контроль: за своєчасним виконанням видаткової частини Державного бюджету України, витрачанням бюджетних коштів (у тому числі загальнодержавних цільових фондів, за обсягами, структурою та їх цільовим призначенням); за утворенням і погашенням внутрішнього й зовнішнього боргу України; за фінансуванням загальнодержавних програм економічного, науково-технічного, соціального й національно-культурного розвитку; за дотриманням законності щодо надання Україною позик і економічної допомоги іноземним державам, міжнародним організаціям, передбачених у Державному бюджеті України; за законністю й своєчасністю руху коштів Державного бюджету України та коштів позабюджетних фондів в установах Національного банку України та уповноважених банках.
Для виконання зазначених завдань Рахункову палату наділено, зокрема, такими повноваженнями: проводити фінансові перевірки, ревізії в апараті Верховної Ради України, органах виконавчої влади, Національному банку України, Фонді державного майна України, Антимонопольному комітеті України, інших державних органах і установах, а також на підприємствах і в організаціях, незалежно від форм власності. Рахункова палата має право контролювати також місцеві державні адміністрації та органи місцевого самоврядування, підприємства, установи й організації, банки, кредитні установи, господарські товариства, страхові компанії, інші фінансові установи та їх спілки, асоціації та інші об'єднання, незалежно від форм власності, об'єднання громадян, недержавні фонди та інші недержавні комерційні громадські організації у тій частині їх діяльності, яка стосується виконання коштів Державного бюджету України, тощо.
Державний фінансовий контроль здійснюють також уповноважені центральні органи виконавчої влади спеціальної компетенції та контрольно-ревізійні підрозділи, що функціонують у структурі міністерств, інших центральних органів виконавчої влади.
Державна контрольно-ревізійна служба в Україні. Головним її завданням є державний контроль за витрачанням коштів і матеріальних цінностей, їх збереженням, станом і достовірністю бухгалтерського обліку й звітності в міністерствах, відомствах, державних комітетах, державних фондах, бюджетних установах, а також на підприємствах і в організаціях, які отримують кошти з бюджетів усіх рівнів і державних валютних фондів (ст. 2 Закону України «Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні»). Державна контрольно-ревізійна служба складається з Головного контрольно-ревізійного управління України, контрольно-ревізійних управлінь в АР Крим, областях, містах Києві та Севастополі, контрольно-ревізійних підрозділів (відділів, груп) у районах, містах і районах у містах.
Державна контрольно-ревізійна служба здійснює контроль у формі ревізій і перевірок. За виявлення порушень законодавства з питань використання державної власності та фінансів органи контрольно-ревізійної служби мають право: вилучати до бюджету приховані й занижені валютні та інші платежі, ставити питання про припинення бюджетного фінансування й кредитування; стягувати в дохід держави кошти, одержані міністерствами, відомствами, державними комітетами, державними фондами, підприємствами, установами й організаціями за незаконними угодами, без установлених законом підстав і з порушенням законодавства; накладати на керівників та інших службових осіб підприємств, установ і організацій адміністративні стягнення; застосовувати до підприємств, установ, організацій та інших суб'єктів підприємницької діяльності фінансові санкції, передбачені п. 7 ст. 11 Закону «Про державну податкову службу в Україні», тощо.
Завданнями органів державної податкової служби в Україні є здійснення контролю за додержанням податкового законодавства, правильністю обчислення, повнотою й своєчасністю сплати до бюджетів, державних цільових фондів податків і зборів (обов'язкових платежів), а також неподаткових доходів, установлених законодавством (ст. 2 Закону України «Про державну податкову службу в Україні»). До системи органів державної податкової служби належать: Державна податкова адміністрація України, державні податкові адміністрації в АР Крим, областях, містах Києві та Севастополі, державні податкові інспекції в районах, містах, районах у містах. До складу органів державної податкової служби належать відповідні спеціальні підрозділи по боротьбі з податковими правопорушеннями — податкова міліція.
Органи державної податкової служби мають, зокрема, право: перевіряти грошові документи, бухгалтерські книги, звіти, кошториси, декларації, товарно-касові книги, показники електронних контрольно-касових апаратів і комп'ютерних систем, що використовують під час розрахунків за готівку зі споживачами, та інші документи; вимагати від керівників та інших посадових осіб підприємств, установ, організацій, а також від громадян, діяльність яких перевіряють, усунення виявлених порушень податкового законодавства, контролювати їх виконання, а також припинення дій, які перешкоджають здійсненню повноважень посадовими особами органів державної податкової служби; застосовувати до підприємств, установ, організацій і громадян фінансові санкції; застосовувати до юридичних і фізичних осіб суб'єктів підприємницької діяльності, які в установлений законом строк не повідомили про відкриття або закриття рахунків у банках, а також до установ банків штрафні санкції у розмірі двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян; стягувати до бюджетів і державних цільових фондів суми недоїмки, пені та штрафних санкцій; накладати адміністративні стягнення на посадових осіб і громадян, винних у порушенні податкового законодавства, та здійснювати інші дії.
Метою банківського нагляду, який здійснює Національний банк України та його регіональні органи, є стабільність банківської системи й захист інтересів вкладників і кредиторів банку щодо безпеки зберігання грошових коштів клієнтів на банківських рахунках (ст. 67 Закону України «Про банки і банківську діяльність»). Наглядова діяльність Національного банку України охоплює всі банки, їх підрозділи на території України й за кордоном, установи іноземних банків в Україні, а також інших юридичних і фізичних осіб у частині дотримання вимог закону щодо здійснення банківської діяльності.
У разі порушення банками та іншими особами банківського законодавства Національний банк України адекватно вчиненому порушенню має право застосувати заходи впливу, до яких, зокрема, відносяться: обмеження, зупинення чи припинення здійснення окремих видів банківських операцій; накладання штрафів на керівників банків і банки; тимчасове відсторонення посадової особи банку від посади в разі грубого чи систематичного порушення цією особою вимог законодавства.
З метою підвищення ефективності використання державних фінансів Кабінет Міністрів України затвердив Стратегію розвитку системи державного фінансового контролю, яку здійснюють уповноважені органи виконавчої влади й контрольно-ревізійні підрозділи, що функціонують у структурі міністерств, інших центральних органів виконавчої влади. Зокрема, визначено такі складники реалізації державної політики в сфері державного фінансового контролю: ї) формування цілісної системи контролю; 2) розвиток нормативно-правової бази діяльності суб'єктів державного фінансового контролю; 3) удосконалення наукового, науково-технічного та кадрового забезпечення.
До системи фінансового контролю входить аудит — перевірка публічної бухгалтерської звітності, обліку первинних документів та іншої інформації щодо фінансово-господарської діяльності суб'єктів господарювання з метою визначення достовірності їх звітності, обліку, його повноти й відповідності чинному законодавству та встановленим нормативам (ст. 2 Закону України «Про аудиторську діяльність»). Аудит здійснюють незалежні особи (аудитори), аудиторські фірми, які уповноважено суб'єктами господарювання на його проведення.
Аудитори мають право: самостійно визначати форми й методи аудиту на підставі чинного законодавства, існуючих норм і стандартів, умов договору із замовником, професійних знань і досвіду; отримувати необхідні документи й пояснення від керівництва та працівників замовника; перевіряти наявність майна, грошей, цінностей, вимагати від керівництва господарюючого суб'єкта проведення контрольних оглядів, замірів виконаних робіт, визначення якості продукції, щодо яких здійснюють перевірку документів.
Аудитори й аудиторські фірмі зобов'язані: належним чином надавати аудиторські послуги, перевіряти стан бухгалтерського обліку й звітності замовника, їх достовірність, повноту та відповідність чинному законодавству й установленим нормативам; повідомляти власників, уповноважених ними осіб, замовників про виявлені під час проведення аудиту недоліки ведення бухгалтерського обліку й звітності; зберігати в таємниці інформацію, отриману під час проведення аудиту та виконання інших аудиторських послуг. Не розголошувати відомості, що становлять предмет комерційної таємниці, та не використовувати їх у своїх інтересах або в інтересах третіх осіб; обмежувати свою діяльність наданням аудиторських послуг та іншими видами робіт у формі консультацій, перевірок або експертиз.
За наслідками проведення аудиту складають аудиторський висновок, який господарюючі суб'єкти подають до відповідної податкової інспекції не пізніше десяти днів після закінчення перевірки. В разі неподання або несвоєчасного подання висновку відповідним податковим інспекціям з вини господарюючого суб'єкта до нього застосовують фінансові санкції та адміністративні штрафи, передбачені чинним законодавством.
16.Завдання та функції органів спеціальної компетенції у сфері формування доходної частини бюджетів
Представницькі органи та органи державної виконавчої влади забезпечують регулювання та управління державними фінансами в межах, визначених чинним законодавством, насамперед Конституцією України. До їх сфери безпосередньо державного управління належать лише відносини у сфері державних фінансів, тобто відносини у сфері мобілізації, розподілу й витрачання фондів коштів, виключно якими можуть оперувати органи державної влади.
На формування завдань і функцій держави у сфері ринкових відносин впливає:
1) грошова система, яка опосередковує рух ресурсів і використовується як важіль державного регулювання;
2) фінансова система, що спирається на грошову, забезпечує перерозподіл коштів в економічній системі, нагромадження інвестиційних ресурсів і розширене відтворення;
3) бюджетно-податкова система є складовою фінансової системи і доповнює її дію, вона утримує частину коштів і перерозподіляє їх на потреби, що не забезпечуються дією ринкових механізмів, встановлює міру участі окремих економічних суб'єктів у фінансуванні суспільних потреб;
4) структура економіки;
б) соціальна політика, що тісно пов'язана з бюджетною, створює умови для нормального життя населення, забезпечує суспільну впевненість і стабільність, формує довіру населення до урядової політики і безпосередньо створює стимули до збереження державного ладу;
6) зовнішньоекономічні відносини, що діють через валютно-грошові відносини, зовнішню торгівлю і міжнародний рух капіталів.
Щоб гарантувати реальну національну безпеку, яка є чинником і міжнародної безпеки, державна економічна (в т. ч. і фінансова) політика має забезпечувати збалансований розвиток усіх названих підсистем і елементів.
Крім ролі законодавця та регулятора фінансового ринку держава виконує роль кредитора і позичальника, акціонера та емітента акцій. Держава с найбільшим позичальником на фінансовому ринку, власником найбільшої кількості цінних паперів українських підприємств та найбільшим продавцем корпоративних цінних паперів.
Відповідно до принципу балансу функцій гілок влади, Конституція України наділяє представницьку владу правом формувати бюджет та контролювати його виконання, а виконавчу — правом його виконувати.
Оскільки виконання завдань держави вимагає від кожного її органу виконання певних повноважень та здійснення конкретної фінансової роботи, у фінансовій діяльності беруть участь як представницькі, так і виконавчі державні органи. Проте масштаби їх фінансової діяльності і міра участі неоднакові внаслідок відмінностей у завданнях та правовому статусі кожного з них.
Фінансові повноваження Верховної Ради України:
1) затвердження Державного бюджету України, прийняття рішення щодо звіту про його виконання;
2) затвердження рішень про надання Україною позик і економічної допомоги іноземним державам та міжнародним організаціям, а також про одержання Україною від іноземних держав, банків і міжнародних фінансових організацій позик, не передбачених Державним бюджетом України, здійснення контролю за їх використанням;
3) відповідно до ст. 9 Конституції України надання згоди на обов'язковість чинних міжнародних договорів, які після ратифікації стають частиною національного законодавства. Особливо важливого значення такі договори набули у сфері регулювання податкових і банківських відносин та державного кредиту;
4) призначення посадових осіб державних органів, що мають компетенцію у сфері фінансової діяльності. Зокрема, виключною компетенцією парламенту є призначення та звільнення з посади голови та членів Рахункової палати України. Голови НБУ та половини складу Ради НБУ. Верховна Рада затверджує кошторис парламенту та структуру його апарату.
Президент України — глава держави. Унаслідок особливого правового статусу Президент України здійснює керівництво фінансовою діяльністю, зокрема, шляхом підписання законів або застосування процедури вето; призначає голів місцевих державних адміністрацій і припиняє їхні повноваження на цих посадах; призначає половину складу Ради НБУ та пропонує кандидатуру на посаду Голови НБУ.
У межах коштів, передбачених у Державному бюджеті України, Президент може створювати для здійснення своїх повноважень консультативні, дорадчі та інші допоміжні органи і служби. На основі та на виконання Конституції і законів України Президент видає укази і розпорядження, які є обов'язковими до виконання на території України.
Кабінет Міністрів України наділений значними повноваженнями у сфері фінансової діяльності та є вищим органом у системі органів виконавчої влади. У питаннях фінансової діяльності уряд відповідальний перед Верховною Радою України у межах, передбачених Конституції України. КМУ забезпечує:
1) економічну самостійність України, здійснення внутрішньої і зовнішньої політики держави;
2) проведення фінансової, цінової, інвестиційної та податкової політики, політики у сферах праці й зайнятості населення, соціального захисту, освіти, науки і культури, охорони природи, екологічної безпеки і природокористування;
3) розробляє проект закону про Державний бюджет України і забезпечує його виконання, затвердженого Верховною Радою України, а також подає їй звіт про його виконання.
Відповідно до ст. 33 БКУ КМУ подає до Верховної Ради України проект Основних напрямів бюджетної політики на наступний бюджетний період, який містить пропозиції КМУ щодо:
1) граничного розміру дефіциту (профіциту) Державного бюджету України у відсотках до прогнозного річного обсягу ВВП;
2) частки прогнозного річного обсягу валового внутрішнього продукту, що перерозподіляється через зведений бюджет України;
3) граничного обсягу державного боргу та його структури;
4) частки обсягу міжбюджетних трансфертів у видатках Державного бюджету України і коефіцієнта вирівнювання для місцевих бюджетів;
5) частки капітальних вкладень у видатках Державного бюджету України та пріоритетних напрямів їх використання;
6) взаємовідносин Державного бюджету України з місцевими бюджетами в наступному бюджетному періоді;
7) змін до законодавства, прийняття яких є необхідним для реалізації бюджетної політики держави;
8) переліку головних розпорядників коштів Державного бюджету України;
9) захищених статей видатків бюджету;
10) обґрунтування необхідності поділу бюджету на загальний та спеціальний фонди.
Уряд України здійснює також багато інших функцій, безпосередньо чи опосередковано пов'язаних з управлінням державними фінансами та регулюванням відносин у сфері їх обігу.
Водночас фінансова діяльність держави здійснюється через особливі органи, які реалізують і скеровують її відповідно до наданих повноважень. На відміну від вищих органів законодавчої і виконавчої влади, що забезпечують стратегічне, загальне керівництво фінансами, вони забезпечують організацію оперативного управління ними. Це, насамперед, спеціалізовані державні органи виконавчої влади, склад і структура яких зумовлені рівнем розвитку та потребами національної економіки, її державним устроєм та історичним розвитком країни.
До спеціалізованих органів належать державні органи, що здійснюють фінансову діяльність у зв'язку з виконанням основних обов'язків та функцій шляхом реалізації своїх повноважень. Це, наприклад, спеціально створена система фінансово-кредитних органів для управління фінансами та здійснення контролю у цій сфері, компетенція якої охоплює всі ланки фінансової системи — бюджет, позабюджетні цільові фонди, децентралізовані фонди підприємств, установ, організацій, страхування та кредитування. До них належать МФУ, Державне казначейство України, НБУ. Спеціальні повноваження у сфері фінансового контролю покладено на органи ДПСУ та Контрольне ревізійне управління України.
Рахункова палата України займає окреме місце у цій системі та є вищим контрольним органом. Фінансовою базою будь-якої держави є її бюджет, через який перерозподіляється основна частина фінансових ресурсів, оскільки без публічного контролю бюджет є нереальним.
Закон України "Про Рахункову палату Верховної Ради України" від 11 липня 1996 р. вступив у дію 1 жовтня 1996 р. Протягом 1998—2000 рр. Конституційним Судом України було розглянуто кілька справ, пов'язаних зі змістом цього закону та визначенням меж компетенції Рахункової палати.
Рахункова палата України регулярно інформує Верховну Раду України, її комітети про хід виконання Державного бюджету та стан погашення внутрішнього і зовнішнього боргу України, про результати здійснення інших контрольних функцій, а також організовує і проводить оперативний контроль за використанням коштів Державного бюджету за звітний період. Рахункова палата здійснює свою діяльність самостійно, незалежно від будь-яких інших органів держави.
Компетенцією контрольно-рахункових органів є виявлення порушень фінансової дисципліни, вжиття заходів щодо їх припинення та запобігання порушенням законності у фінансовій сфері. Одним із принципів здійснення контролю є принцип плановості.
До складу Рахункової палати входять голова Рахункової палати та члени Рахункової палати: перший заступник і заступник голови, головні контролери та секретар Рахункової палати. Для здійснення своєї діяльності Рахункова палата має апарат, структуру і штатний розпис якого затверджує колегія Рахункової палати за поданням голови Рахункової палати у межах бюджетних коштів, передбачених на її утримання.
Для розгляду питань планування та організації роботи Рахункової палати, методології контрольно-ревізійної діяльності, прийняття колегіальних рішень і підготовки висновків з матеріалів перевірок, ревізій, обстежень та експертиз, а також підготовки звітів та інформаційних повідомлень створено колегію Рахункової палати, до складу якої входять голова Рахункової палати, перший заступник і заступник голови, а також головні контролери — керівники департаментів Рахункової палати, секретар Рахункової палати.
Голова Рахункової палати призначається на посаду Верховною Радою України строком на сім років, з правом призначення на другий строк. Призначення голови Рахункової палати проводиться таємним голосуванням шляхом подання бюлетенів.
Перший заступник і заступник голови, головні контролери та секретар Рахункової палати призначаються на посаду Верховної Ради України поданням голови Рахункової палати шляхом таємного голосування за списком строком на сім років у порядку, встановленому для призначення голови Рахункової палати.
Згідно з Указом Президента України від 19 вересня 2000 р. з метою забезпечення законності та підвищення ефективності використання бюджетних коштів у 2001 р. розпочалося створення представництв Рахункової палати у регіонах.
До єдиної системи органів державного управління фінансами в Україні належать МФУ, МФ АРК, фінансові управління обласних, Київської і Севастопольської міських державних адміністрацій, фінансові відділи районних, міських і районних у містах державних адміністрацій, які діють у межах відповідних положень.
Міністерство фінансів України — центральний орган виконавчої влади, підпорядкований КМУ. У своїй діяльності Мінфін України керується Конституцією України, законами України, актами Президента України, КМУ та Положенням про МФУ, затвердженим Указом Президента України від 26 серпня 1999 р.
На Мінфін України покладено завдання забезпечити проведення єдиної державної фінансової, бюджетної, податкової політики, спрямованої на реалізацію визначених завдань економічного та соціального розвитку України, здійснення координації діяльності у цій сфері інших центральних органів виконавчої влади. Мінфін України також узагальнює практику застосування законодавства з питань, що належать до його повноважень, розробляє пропозиції щодо вдосконалення законодавства та у встановленому порядку вносить їх на розгляд КМУ. У межах своїх повноважень Мінфін України організовує виконання актів законодавства та здійснює систематичний контроль за їх реалізацією.
Основні завдання МФУ:
1) розробка та проведення єдиної державної фінансової, бюджетної, податкової політики;
2) здійснення разом з іншими органами виконавчої влади аналізу сучасної економічної та фінансової ситуації в Україні, а також перспектив її розвитку;
3) розробка стратегії щодо внутрішніх та зовнішніх запозичень держави і погашення та обслуговування державного боргу;
4) розробка проекту Державного бюджету України;
5) забезпечення концентрації фінансових ресурсів на пріоритетних напрямах соціально-економічного розвитку України;
6) забезпечення ефективного використання бюджетних коштів та здійснення у межах своєї компетенції державного фінансового контролю тощо.
Як орган, який визначає загальну державну податкову політику, Мінфін:
• розробляє пропозиції щодо її формування, визначає порядок подання центральними та місцевими органами виконавчої влади необхідних матеріалів для проведення аналізу ефективності діяльності податкової системи та пропозицій щодо її вдосконалення;
• проводить аналітичні дослідження впливу податкової політики на економічне зростання та ефективність дії системи оподаткування;
• прогнозує й моделює на поточний період та на перспективу податкові надходження до бюджету, готує пропозиції щодо ефективного розподілу фінансових ресурсів для забезпечення державних витрат.
Для погодженого вирішення найважливіших питань, що належать до компетенції Мінфіну України, обговорення напрямів його діяльності у Міністерстві утворюється колегія у складі міністра (голова колегії), заступників міністра за посадою, інших керівних працівників. Членів колегії затверджує та звільняє від виконання обов'язків КМУ за поданням міністра. У Мінфіні України з урахуванням специфіки його діяльності можуть утворюватися дорадчі та консультативні органи. Склад цих органів і положення про них затверджує міністр. Структуру центрального апарату Мінфіну України затверджує прем'єр-міністр України.
Через Мінфін України КМУ спрямовує і координує діяльність Держказначейства України, ДПСУ, ГоловКРУ України, Державної пробірної палати, Комітету у справах нагляду за страховою діяльністю, Комітету України з монополії на виробництво та обіг спирту, алкогольних напоїв і тютюнових виробів.
Мінфіну України підпорядковуються Державне казначейство України, ДПСУ, ГоловКРУ України, Державна пробірна палата. У 2002 р. у складі Мінфіну України був створений спеціалізований орган — Державний департамент фінансового моніторингу, якому фінансово-кредитні установи мають передавати інформацію щодо здійснюваних сумнівних операцій або операцій у великих розмірах відповідно до критеріїв, визначених чинним законодавством.
Мінфін України в межах своїх повноважень на основі та на виконання актів законодавства видає накази, організовує і контролює їх виконання. Нормативно-правові акти Мінфіну України підлягають державній реєстрації у порядку, встановленому законодавством і є обов'язковими для виконання центральними та місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями всіх форм власності та громадянами.
Державне казначейство України, утворене при Міністерстві фінансів України, діє на основі Указу Президента України від 27 квітня 1995 р. Систему Державного казначейства України становлять Головне управління Державного казначейства України та його територіальні органи — управління Державного казначейства України в АРК, областях, містах Києві та Севастополі з відділеннями у районах, містах і районах у містах.
Основні завдання Державного казначейства України:
1) організація виконання Державного бюджету України і здійснення контролю;
2) управління наявними коштами Державного бюджету України;
3) фінансування видатків Державного бюджету України;
4) ведення обліку касового виконання Державного бюджету України, складання звітності про стан виконання Державного бюджету України;
5) здійснення управління державним внутрішнім та зовнішнім боргом відповідно до чинного законодавства;
6) розподіл між Державним бюджетом України та бюджетами АРК, областей, міст Києва і Севастополя відрахувань від загальнодержавних податків, зборів та обов'язкових платежів за нормативами, затвердженими Верховною Радою України;
7) здійснення контролю за надходженням, використанням коштів державних позабюджетних фондів і позабюджетних коштів установ та організацій, що утримуються за рахунок коштів Державного бюджету України;
8) розробка нормативно-методичних документів з питань бухгалтерського обліку, звітності та організації виконання бю-джетів усіх рівнів, які є обов'язковими для всіх підприємств, установ та організацій, що використовують бюджетні кошти та кошти державних позабюджетних фондів.
Державна податкова служба України (ДПСУ) здійснює контрольні повноваження у сфері формування дохідної частини бюджету. Компетенція визначена Законом України "Про Державну податкову службу в Україні". До системи органів ДПСУ належать: ДПАУ, державні податкові адміністрації (ДПА) в АРК, областях, містах Києві та Севастополі, державні податкові інспекції (ДПІ) в районах, містах (крім міст Києва та Севастополя), районах у містах. Структуру Державної податкової адміністрації України затверджує КМУ.
ДПАУ залежно від кількості платників податків та інших місцевих умов може утворювати міжрайонні (на два і більше районів), об'єднані (на місто і район) державні податкові інспекції та в їх складі відповідні підрозділи податкової міліції. У ДПАУ та державних податкових адміністраціях в АРК, областях, містах Києві та Севастополі утворюються колегії, які є дорадчими органами і розглядають найважливіші напрями діяльності відповідних державних податкових адміністрацій. ДПАУ є центральним органом виконавчої влади.
ДПА в АРК, областях, містах Києві та Севастополі підпорядковуються ДПАУ. ДШ у районах, містах (крім міст Києва та Севастополя), районах у містах, міжрайонні та об'єднані ДНІ підпорядковуються відповідним державним податковим адміністраціям в АРК, областях, містах Києві та Севастополі.
Визначальною рисою організації роботи органів ДПСУ є координація своєї діяльність з фінансовими органами, органами Державного казначейства України, органами служби безпеки, МВС, прокуратури, статистики, державними митною та контрольно-ревізійною службами, іншими контролюючими органами, установами банків, а також із податковими службами інших держав.
Завдання органів ДПСУ:
1) здійснення контролю за додержанням податкового законодавства, правильністю обчислення, повнотою і своєчасністю сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), а також неподаткових доходів, установлених законодавством;
2) внесення в установленому порядку пропозицій щодо вдосконалення податкового законодавства;
3) прийняття у випадках, передбачених законом, нормативно-правових актів і методичних рекомендацій з питань оподаткування;
4) формування та ведення Державного реєстру фізичних осіб — платників податків та інших обов'язкових платежів та Єдиного банку даних про платників податків — юридичних осіб;
5) роз'яснення законодавства з питань оподаткування серед платників податків;
6) запобігання злочинам та іншим правопорушенням, віднесеним законом до компетенції податкової міліції, їх розкриття, припинення, розслідування та провадження у справах про адміністративні правопорушення.
У складі органів Державної податкової служби перебувають відповідні спеціальні підрозділи з боротьби з податковими правопорушеннями (податкова міліція). Податкова міліція складається зі спеціальних підрозділів з боротьби з податковими правопорушеннями, що діють у складі відповідних органів Державної податкової служби, і здійснює контроль за додержанням податкового законодавства, виконує оперативно-розшукову, кримінально-процесуальну та охоронну функції.
Завданнями податкової міліції є:
1) запобігання злочинам та іншим правопорушенням у сфері оподаткування, їх розкриття, розслідування та провадження у справах про адміністративні правопорушення;
2) розшук платників, які ухиляються від сплати податків, інших платежів;
3) запобігання корупції в органах Державної податкової служби та виявлення її фактів;
4) забезпечення безпеки діяльності працівників органів Державної податкової служби, захисту їх від протиправних посягань, пов'язаних з виконанням службових обов'язків.
Державна контрольно-ревізійна служба України (ДКРС) має контрольні повноваження у сфері використання видаткової частини бюджету і складається з ГоловКРУ України, конт-рольно-ревізійних управлінь у Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, контрольно-ревізійних підрозділів (відділів, груп) у районах, містах і районах у містах.
Головним завданням ДКРС України є здійснення державного контролю за витрачанням коштів і матеріальних цінностей, їх збереженням, станом та достовірністю бухгалтерського обліку і звітності в міністерствах, відомствах, державних комітетах, державних фондах, бюджетних установах, а також на підприємствах, які отримують кошти з бюджету.
ДКРС діє при МФУ України. КРУ в АРК, областях, містах Києві та Севастополі підпорядковуються Голові КРУ України. До складу обласних контрольно-ревізійних управлінь входять контрольно-ревізійні підрозділи (відділи, групи) у районах, містах і районах у містах.
ДКРС координує свою діяльність із місцевими радами та органами виконавчої влади, фінансовими органами, ДПСУ, іншими контролюючими органами, органами прокуратури, внутрішніх справ, служби безпеки.
Положення про ДКРС затверджує КМУ.
Функцїї ДКРС:
1) організація роботи контрольно-ревізійних підрозділів у АРК, областях, містах Києві та Севастополі;
2) проведення ревізій та перевірок фінансової діяльності, стану збереження коштів і матеріальних цінностей, достовірності обліку і звітності у міністерствах, відомствах, державних комітетах та інших органах державної виконавчої влади, у державних фондах, бюджетних установах, а також на підприємствах і в організаціях, які отримують кошти з бюджету;
3) проведення ревізій та перевірок правильності витрачання державних коштів на утримання місцевих органів державної виконавчої влади, установ і організацій, що діють за кордоном і фінансуються за рахунок Державного бюджету України;
4) здійснення контролю за усуненням недоліків і порушень, виявлених попередніми ревізіями та перевірками;
5) розроблення інструктивних та інших нормативних актів про проведення ревізій та перевірок;
6) здійснення методичного керівництва і контролю за діяльністю підпорядкованих контрольно-ревізійних підрозділів, узагальнення досвіду проведення ревізій та перевірок і поширення його серед контрольно-ревізійних служб, розроблення пропозицій щодо вдосконалення контролю.
Основна функція Національного банку України (НБУ) — центрального банку держави — забезпечення стабільності національної грошової одиниці (ст. 99 Конституції України).
НБУ — особливий центральний орган державного управління, виведений з-під юрисдикції КМУ. Національний банк підтримує економічну політику уряду, якщо вона не суперечить забезпеченню стабільності грошової одиниці України. Відповідно до норми, закладеної у ст. 50 Закону України "Про НБУ", будь-який орган державної влади, законодавчої або виконавчої, не має права давати йому вказівки обов'язкового характеру.
Головні функції НБУ: втілення монетарної політики; регулювання національної валюти; захист національних та міжнародних резервів та управління ними; як фінансового консультанта уряду й парламенту; регулювання відсоткових ставок у межах здійснюваної грошово-кредитної політики; здійснення банківського регулювання та нагляду за банківською діяльністю.
НБУ підзвітний Верховній Раді України, з КМУ проводить взаємні консультації з питань грошово-кредитної політики, розробки і здійснення загальнодержавної програми економічного та соціального розвитку. НБУ входить до кола осіб (народні депутати, Президент України, КМУ), які наділені правом законодавчої ініціативи. Це дає йому право вносити до Верховної Ради України законопроекти або пропозиції щодо зміни чинного законодавства, а також самостійно приймати рішення у межах грошово-кредитної політики.
Конституція України у п. 18 ст. 85 закріплює високий статус голови НБУ в ієрархії державних посад: голова НБУ призначається на посаду та звільняється з неї Верховною Радою України конституційною більшістю голосів за поданням Президента України. Керівними органами центрального банку є Рада НБУ, конституційний статус якої закріплений ст. 100 Конституції України (в якій зазначено, що Рада НБУ розробляє основні засади грошово-кредитної політики та здійснює контроль за її проведенням), та Правління НБУ.
Голові, членам Правління та службовцям НБУ заборонено бути народними депутатами України, членами уряду України, займатися підприємницькою діяльністю, виконувати роботу за сумісництвом, крім викладацької діяльності. Службовцям НБУ забороняється входити до керівних органів та бути акціонерами комерційних банків та інших фінансово-кредитних установ. Усім, хто працює в НБУ, заборонено брати позички від будь-яких кредитних установ, за винятком НБУ.
В особливому становищі, порівняно з працівниками НБУ, членами його Правління, перебувають члени Ради НБУ: вони здійснюють свої повноваження на громадських засадах, не одержуючи офіційної плати від банку.
До складу Ради НБУ входять її члени, призначені Президентом України та Верховною Радою України. Голова НБУ, який призначається на посаду Верховною Радою України за поданням Президента України, входить до складу Ради НБУ за посадою. Президент України та Верховна Рада призначають по сім членів Ради НБУ шляхом прийняття відповідного указу або постанови. Строк повноважень членів Ради — сім років, крім голови НБУ, який входить до складу Ради на строк здійснення ним повноважень за посадою.
За Законом України "Про НБУ" Раду НБУ очолює голова, якого обирають члени Ради строком на три роки. Членом Ради може бути громадянин України, який має вищу економічну чи фінансову освіту або науковий ступінь у галузі економіки та фінансів і досвід постійної роботи в органах законодавчої влади або на керівних посадах центральної виконавчої влади, або наукової роботи за фінансовою чи економічною тематикою.
Рада НБУ аналізує вплив грошово-кредитної політики України на стан соціально-економічного розвитку України, вносить до Правління НБУ рекомендації стосовно методів та форм прогнозування макропоказників економічного й соціального розвитку України, грошово-кредитної політики, політики курсо-утворення, валютного регулювання, розвитку банківської системи, окремих нормативних актів з питань банківської діяльності; затверджує кошторис НБУ, встановлює форми оплати праці працівників НБУ, укладає зовнішньоекономічні договори, складає бухгалтерський баланс НБУ і публікує його, визначає порядок покриття збитків і порядок відрахування доходів ДБУ та має багато інших повноважень.
Державну комісію з регулювання ринку фінансових послуг створено відповідно до Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання фінансових послуг" у 2002 р.
Голова Комісії відповідальний перед Президентом України. Завданням Комісії є здійснення регулювання, у т. ч. реєстрація та ліцензування діяльності кредитно-фінансових установ, за винятком банків, які підпадають під юрисдикцію НБУ. До таких установ належать кредитні спілки, ломбарди, інститути спільного інвестування (корпоративні та пайові інвестиційні фонди, що паралельно підпадають під юрисдикцію Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку — ДКЦПФР), а також недержавні пенсійні фонди, що засновуватимуться після прийняття відповідного закону. Основним завданням Комісії є також забезпечення поточного контролю за діяльністю кредитно-фінансових установ.
Певною мірою до управління державними фінансами залучається ДКЦПФР та Українська державна інноваційна компанія. Окреме місце в управлінні державними фінансами належить цільовим централізованим фондам — Пенсійному фонду України, Фондам соціального страхування та ін.
17.Державна казначейська служба Україна як орган державного фінансового контролю
Реформування економічних відносин у напрямі ринкових перетворень в Україні охоплює тією чи іншою мірою всі сфери діяльності суспільства, зокрема й державний контроль і найважливішу ланку і невід’ємний його складник – фінансовий контроль.
Призначення фінансового контролю полягає у сприянні реалізації фінансової політики держави, забезпеченні процесу формування й ефективного використання фінансових ресурсів у всіх ланках фінансової системи.
За своєю суттю фінансовий контроль – це комплекс заходів, що вживаються законодавчими та виконавчими органами влади всіх рівнів, а також спеціально створених установ, для забезпечення законності та ефективності формування, володіння та використання фінансових ресурсів з метою захисту фінансових інтересів держави, місцевого самоврядування, суб’єктів господарювання та громадян, а також успішного досягнення поставлених цілей у сфері фінансів.
Фінансовий контроль як спеціалізований вид управлінської діяльності й особлива галузь економічних знань має в наявності цілий арсенал методичних прийомів, які базуються на досягненнях суміжних наук (аналізу господарської діяльності, бухгалтерського обліку, статистики та ін.).
Фінансовий контроль є і повинен бути важливою функцією державного управління економікою та її регулювання.
Цілями фінансового контролю є:
а) сприяння збалансованості між потребою у фінансових ресурсах і розміром грошових фондів;
б) забезпечення своєчасності і повноти виконання фінансових зобов’язань перед державним бюджетом, а також виявлення фактів порушень фінансового законодавства чи неналежного виконання учасником фінансової діяльності своїх зобов’язань;
в) виявлення винних і притягнення їх до відповідальності;
г) встановлення фактів порушень фінансової дисципліни, зокрема відновлення порушених правовідносин;
ґ) виявлення внутрішньовиробничих резервів збільшення фінансових ресурсів.
   Зазвичай діяльність органів Держказначейства розглядають як суто технічну – ведення бухгалтерського обліку, складання звітності про виконання державного та місцевих бюджетів, а також управління ресурсами. При цьому, поза увагою залишається одна із головних казначейських функцій – контроль бюджетних повноважень при зарахуванні надходжень і здійсненні витрат. Але зазначена норма відома всім розпорядникам бюджетних коштів і передбачає здійснення певних контрольних дій з боку органів Державного казначейства. Цей контроль має різні зовнішні прояви і може здійснюватися за різними формами і критеріями.
У процесі розвитку Державного казначейства України створено досить сучасні контрольні механізми, які закладені у програмне забезпечення. Значене дозволяє органам Державного казначейства здійснювати в автоматизованому режимі більшість контрольних повноважень.
На сьогодні, виходячи із існуючої законодавчо-нормативної бази, можна констатувати наступне: по відношенню до доходної частини загального фонду бюджетів контроль з боку органів Державного казначейства можна класифікувати як попередній, оскільки для попередження незаконних дій по зарахуванню надходжень до бюджетів на початку кожного бюджетного року проводиться певна підготовча робота на центральному рівні Державного казначейства України. Вона полягає у розробці відповідних алгоритмів, які чітко встановлюють належність того чи іншого виду надходжень:
до конкретного бюджету та/або фонду, їх розподіл між ними;
до адміністраторів податків і зборів, території тощо.
Відповідно до встановленого алгоритму, тобто за параметрами, що дозволяють проконтролювати правильність зарахування надходжень, щорічно централізовано відкриваються рахунки в системі органів Державного казначейства. Попередній та поточний контроль бюджетних повноважень також здійснюється органами Державного казначейства і при проведенні надходжень та відшкодуванні податків згідно із законодавством. Підставою для здійснення платежів є висновки органів адміністрування податків, зборів та інших платежів, судових органів, які перевіряються органами Державного казначейства як на предмет законності повноважень тих, хто приймає рішення, так і на предмет правильності оформлення зазначених документів. Такий механізм контролю діє для загального фонду державного бюджету, а також частково для спеціального – надходжень, що мають цільовий характер використання.
За змістом та етапами проведення контрольних заходів щодо використання бюджетних коштів їх можна поділити на попередні та поточні.
Спочатку перевіряються документи – бюджетні зобов’язання розпорядників бюджетних коштів на предмет їх відповідності вимогам законодавчо-нормативних актів. Рішенням або підтвердженням їх легітимності є реєстрація перевірених зобов’язань розпорядників бюджетних коштів в обліку системи органів Державного казначейства по виконанню бюджетів, що по суті є контролем повноважень розпорядників бюджетних коштів.
Другим етапом, за терміном проведення державного фінансового контролю, є здійснення органами Державного казначейства поточного контролю, який полягає у перевірці суто технічних бюджетних параметрів:
наявності в обліку системи органів Державного казначейства зареєстрованих юридичних і фінансових зобов’язань;
відсутності судових рішень щодо списання коштів з рахунків.
При цьому специфікою роботи Державного казначейства України при здійсненні поточного контролю є належність його до учасників системи електронних платежів Національного банку України. Вищевказаний фактор вимагає перевірки також всіх банківських реквізитів, а також дотримання інших вимог Національного банку України по оформленню платіжних документів.
Тобто, виходячи із фактичного стану справ, що склався у сфері контрольних повноважень та відповідальності органів Державного казначейства, можна стверджувати наступне:
по-перше, казначейське обслуговування є одним із етапів процесу управління при виконанні бюджетів;
по-друге, цей процес можна розглядати як систему контролю, що складається із ряду елементів по забезпеченню законного направлення та використання бюджетних коштів і запобіганню їх нецільового використання.
Що стосується державного фінансового контролю як функції управління в системі органів Державного казначейства, то можна сказати наступне – це здійснення його суб’єктами (головними управліннями, управліннями), що наділені відповідними повноваженнями, певних дій: визначення фактичного стану функціонування об’єкта управління (об’єкта контролю) по відношенню до базового стану, що встановлюється або ззовні, або у його внутрішній системі.
Для органів Державного казначейства зовнішніми базовими критеріями є як планові бюджетні показники, на що орієнтуються органи Державного казначейства при здійсненні аналізу та прийняття управлінських рішень по виконанню бюджетів і кошторисів, так і норми, встановлені законодавчо-нормативними актами.
Внутрішніми факторами у системі органів Державного казначейства, що приймаються за основу при здійсненні державного фінансового контролю, є регламенти функціонування рахунків, норми ведення бухгалтерського обліку, складання та консолідації фінансової звітності, що встановлюються самим Державним казначейством України.
Держказначейство, виконуючи функцію обслуговування державного і місцевих бюджетів, здійснює попередній і поточний контроль, що по суті є запобіжним заходом для бюджетних установ щодо можливих порушень при використанні ними бюджетних коштів і кроком до реалізації аудиту як форми фінансового контролю у державі.
Державна казначейська служба України контролює дотримання Єдиних правил обліку та звітності по бюджетах усіх рівнів і кошторисах, спрямування коштів за цільовим призначенням на стадії здійснення операцій із виконання бюджету на підставі документів розпорядників коштів, поданих до оплати.
Повноваження органів казначейства щодо контролю за дотриманням бюджетного законодавства регламентуються ст. 112 Бюджетного кодексу України та Положенням про Державну казначейську службу України, затвердженим Указом Президента від 13 квітня 2011 р. № 460/2001.
До компетенції органів казначейства належить здійснення контролю:
- за дотриманням єдиних правил ведення бухгалтерського обліку і складання звітності про виконання бюджетів, кошторисів та інших документів, що застосовуються в процесі касового виконання бюджетів;
- за відповідністю кошторисів розпорядників бюджетних коштів розписам відповідних бюджетів;
- бюджетних повноважень при зарахуванні надходжень і реєстрації зобов' язань розпорядників бюджетних коштів;
- за відповідністю платежів узятим зобов'язанням та бюджетним асигнуванням у процесі оплати витрат бюджетних установ;
- за процесом виконання бюджетів, а також за надходженням і використанням коштів державних цільових фондів.
Метою фінансового контролю, що здійснюється органами Державної казначейської служби, є зменшення кількості та обсягів порушень бюджетного законодавства і недопущення використання бюджетних коштів не за призначенням; взяття зобов' язань розпорядниками бюджетних коштів понад обсяги виділених бюджетних асигнувань.
Органи казначейства здійснюють контроль за цільовим витрачанням коштів державного бюджету розпорядниками й одержувачами бюджетних коштів. З цією метою при здійсненні касових видатків перевіряються всі бухгалтерські, фінансові та інші документи, що підтверджують право і законність проведених витрат. У разі виявлення порушень оформляється відмова в оплаті рахунку.
У такий спосіб органи казначейства забезпечують обслуговування державного та місцевих бюджетів і здійснюють контроль за цим процесом, а також контролюють надходження і використання коштів державних цільових фондів. Органи казначейства здійснюють контроль за виконанням бюджетів на всіх етапах взяття зобов' язань, попередньої перевірки та оплати рахунків розпорядниками й одержувачами бюджетних коштів.
Отже, фінансовий контроль, що проводиться Державною казначейською службою України та її територіальними органами за цілеспрямованим використанням коштів державного бюджету, охоплює весь процес здійснення видатків аж до безпосереднього проведення платежів на користь суб' єктів господарювання, які виконали роботи чи надали послуги розпорядникам бюджетних коштів. Його можна умовно розділити на чотири окремі самостійні етапи, що взає-мозв' язані встановленими правилами автоматизованого ведення бухгалтерського обліку операцій виконання бюджетів.
Перший етап. Організація роботи органів казначейства щодо забезпечення обліку бюджетних асигнувань та контролю за їх дотриманням.
Міністерство фінансів України у визначений термін подає затверджений річний розпис призначень державного бюджету та розпис асигнувань загального фонду державного бюджету ДКС України. Державна казначейська служба України протягом трьох календарних днів доводить витяги з річного розпису призначень державного бюджету та помісячного розпису асигнувань загального фонду державного бюджету до відома головних розпорядників коштів, що є підставою затверджувати в установленому порядку кошториси бюджетних установ та плани асигнувань із загального фонду бюджету.
Головні розпорядники коштів протягом трьох робочих днів після отримання витягу з розпису бюджету подають Державній казначейській службі України розподіл показників зведених кошторисів бюджетних установ та розподіл показників зведених планів асигнувань із загального фонду державного бюджету в розрізі розпорядників коштів нижчого рівня та одержувачів за територіями відповідно до мережі.
Державна казначейська служби України протягом п' яти робочих днів узагальнює одержані дані, формує річний розпис призначень бюджету та помісячний розпис асигнувань загального фонду державного бюджету за територіями у розрізі розпорядників коштів нижчого рівня для кожного управління Державної казначейської служби і відображає зазначену інформацію на відповідних бухгалтерських рахунках. Ці документи доводяться до управлінь ДКС України на електронних та паперових носіях інформації.
Розпорядники коштів усіх рівнів наступного робочого дня після отримання витягу з розпису подають затверджені кошториси бюджетних установ та плани асигнувань із загального фонду бюджету відповідним органам державної казначейської служби, де вони звіряються з даними отриманого розпису на відповідних бухгалтерських рахунках.
У разі невідповідності кошторисів і планів асигнувань розпорядники бюджетних коштів повинні привести зазначені документи у відповідність із витягом.
Другий етап. Організація роботи органів казначейства щодо обліку й консолідації інформації за зобов'язаннями розпорядників бюджетних коштів та одержувачів.
На цьому етапі встановлюються призначення (і, відповідно, резервування) частини бюджетних асигнувань для покриття конкретних витрат згідно з затвердженим бюджетом. Реєстрація на етапі прийняття зобов' язання необхідна з двох причин: для контролю фактичної наявності бюджетних коштів з метою взяття нових зобов' язань, а також для відстеження нових зобов' язань та їх наслідків з метою прогнозу відпливу наявних коштів з єдиного казначейського рахунку.
Органи казначейства приймають від розпорядників бюджетних коштів та одержувачів, які в них обслуговуються, реєстри зобов' язань у межах залишків на відповідних бухгалтерських рахунках "Асигнування на взяття зобов'язань", а реєстри фінансових зобов'язань - у межах невикористаних залишків і обліковують їх на відповідних рахунках. Вони також узагальнюють інформацію про наявність неоплачених фінансових зобов' язань та передають її управлінням державної казначейської служби.
Державна казначейська служба України з метою ефективного управління коштами державного бюджету узагальнює інформацію щодо наявності неоплачених фінансових зобов' язань для прийняття відповідних рішень про виділення асигнувань головним розпорядникам бюджетних коштів.
Третій етап. Виділення бюджетних асигнувань ДКС України. На підставі ресурсного балансу на відповідний період, бюджетних призначень та з урахуванням неоплачених фінансових зобов' язань складаються пропозиції про виділення бюджетних зобов' язань із загального фонду державного бюджету в розрізі головних розпорядників бюджетних коштів.
Державна казначейська служба України згідно з пропозиціями головних розпорядників коштів готує розпорядження про виділення бюджетних асигнувань. Виділені бюджетні асигнування зараховуються на зведені особові або особові рахунки головних розпорядників бюджетних коштів. Останні подають до ДКС України розподіл виділених бюджетних асигнувань за територіями у розрізі розпорядників коштів нижчого рівня та одержувачів.
Отримані розподіли перевіряються щодо відповідності вказаних у них сум залишкам на відповідних рахунках, залишкам невикористаних асигнувань розпорядників коштів нижчого рівня та одержувачів, залучених до розподілу за даними бухгалтерського обліку, невиконаним зареєстрованим фінансовим зобов'язанням по даній мережі. Перевірені розподіли групуються Державною казначейською службою за територіями і складаються реєстри на виділення бюджетних асигнувань, які засобами електронного зв' язку передаються територіальним управлінням державної казначейської служби.
Четвертий етап. Контроль перед здійсненням видатків розпорядників бюджетних коштів та одержувачів коштів загального і спеціального фондів державного бюджету. Відповідно до поставлених завдань органи казначейства контролюють цільове спрямування бюджетних коштів на стадії проведення платежу на підставі документів, наданих розпорядниками бюджетних коштів.
Підставою для здійснення видатків розпорядників та одержувачів бюджетних коштів є платіжні доручення, подані розпорядниками коштів, і документи, які підтверджують цільове спрямування коштів (рахунки, рахунки-фактури, товарно-транспортні накладні, акти на виконані роботи, трудові угоди тощо).
Подані розпорядниками бюджетних коштів, одержувачами та іншими клієнтами платіжні доручення перевіряються щодо правильності заповнення реквізитів та відповідності підписів і відбитка печатки зразкам. Для забезпечення контролю за витрачанням коштів документи, які підтверджують необхідність оплати рахунку, перевіряються щодо доцільності й ефективності витрат. Суми, що належать перерахуванню, звіряються з кошторисом бюджетної установи, із залишками невикористаних асигнувань за кодами бюджетної класифікації, взятими за непогашеними фінансовими зобов' язаннями.
Розрахункові документи, які підтверджують необхідність оплати рахунків, до проведення оплати залишаються в органі казначейства і повертаються розпорядникові коштів після здійснення оплати. На документах, що передбачають довгострокову дію і часткову оплату (договори, трудові угоди тощо), обов'язково на останній сторінці проставляється сума кожної окремої оплати й дата її проведення.
Документи приймаються органами казначейства від розпорядників бюджетних коштів:
- за загальним фондом та іншими доходами спеціального фонду - відповідно до зареєстрованих в органах Державної казначейської служби зобов' язань згідно з кошторисними призначеннями та помісячними планами асигнувань із загального фонду бюджету, в межах залишку коштів на рахунку за всіма кодами економічної класифікації видатків;
- за спеціальним фондом (крім інших доходів спеціального фонду) - відповідно до кошторису призначень та в межах залишків коштів на рахунку.
Таким чином, контроль, що проводиться органами казначейства, передує здійсненню касових видатків, а значить є ефективним засобом забезпечення їх цільового спрямування. У процесі контролю за цільовим спрямуванням бюджетних коштів органи державної казначейської служби щодо виконання державного бюджету за видатками здійснюють такі види контролю:
Попередній контроль проводиться на етапі реєстрації зобов' язань розпорядників бюджетних коштів, особливо на стадії санкціонування дозволу на витрачання бюджетних коштів. Під час взяття зобов' язань слід розмежувати:
- поточні зобов' язання - ті, які будуть виконані та потребують повної сплати в поточному році;
- перехідні зобов' язання - ті, сплата за якими здійснюватиметься за рахунок асигнувань протягом кількох років.
Слід мати на увазі, що взяття великого обсягу перехідних зобов'язань значно погіршує "гнучкість" бюджету, зменшує можливості виконання пріоритетних завдань.
Ефективність цієї форми контролю полягає в тому, що вона дає можливість запобігти порушенню чинного законодавства на етапах забезпечення обліку бюджетних асигнувань та контролю за їх дотриманням, узагальнення інформації про зобов' язання розпорядників коштів, виділення бюджетних асигнувань тощо.
У такий спосіб забезпечується здійснення контролю за цільовим спрямуванням бюджетних коштів, а отже й ефективне управління державними фінансами.
Поточний контроль здійснюється у процесі оплати рахунків розпорядників і одержувачів бюджетних коштів. До заходів поточного контролю відносять контроль за відповідністю платіжних документів затвердженому кошторису бюджетної установи (для одержувачів - плану використання бюджетних коштів), контроль за наявністю необхідних підтверджувальних документів, що є підставою для здійснення платежів.
Для оплати витрат бюджетна установа подає до відповідного органу ДКС України документи, що підтверджують факт виконання взятого зобов'язання.
Органи казначейства проводять перевірку:
- відповідності платіжних документів бюджетного розпису та затвердженому кошторису;
- наявності підтверджувальних документів, а також правильності заповнення реквізитів.
Підтверджувальні документи засвідчують факт придбання товару, виконання робіт, надання послуг і є важливим інструментом контролю за цільовим спрямуванням бюджетних коштів. Тому особливу увагу під час оплати витрат розпорядників та одержувачів бюджетних коштів органи казначейства приділяють їх перевірці. Лише після перевірки платіжних та підтверджувальних документів органом Державної казначейської служби України здійснюється оплата рахунків розпорядників та одержувачів бюджетних коштів.
У такий спосіб реалізується механізм поточного контролю за витрачанням бюджетних коштів, за якого видатки здійснюються безпосередньо на користь суб' єктів господарської діяльності на підставі первинних документів розпорядників бюджетних коштів, що підтверджують необхідність і доцільність видатків.
Контроль після здійснення видатків і проведення операцій (наступний) проводиться на стадії складання бухгалтерських балансів і звітів про виконання бюджету. Наступний контроль проводиться з метою виявлення законності проведених операцій, випадків порушень бюджетного законодавства, необхідності притягнення винних до відповідальності. Цей контроль дає змогу впевнитися, що всі операції в бухгалтерському обліку розпорядника бюджетних коштів відображено правильно, зобов' язання взяті в межах доведених асигнувань, дані бухгалтерського обліку органу казначейства відповідають даним обліку розпорядника коштів.
Зазначене вище переконливо доводить, що організація фінансового контролю в системі Державної казначейської служби має певну особливість. Вона полягає в тому, що органи казначейства є єдиними виконавцями попереднього контролю та контролю на стадії здійснення платежу при виконанні державного та місцевих бюджетів і здійснюють такий контроль не вибірково, а тільки на регулярній основі. У такий спосіб забезпечується суворий контроль за правильністю фінансових операцій, їх бухгалтерським обліком, що є гарантією чіткого виконання управлінських рішень у бюджетній сфері. Цей контроль здійснюється паралельно з веденням операцій протягом бюджетного року, і тому він є ефективнішим, ніж контроль за результатами.
18.Повноваження Верховної Ради України у сфері формування Державного бюджету
Стаття 109.Бюджетного Кодексу України Повноваження Верховної Ради України з контролю за дотриманням бюджетного законодавства
1. Верховна Рада України здійснює контроль за дотриманням бюджетного законодавства у процесі:  1) визначення бюджетної політики на наступний бюджетний період;  2) розгляду проекту та прийняття закону про Державний бюджет України;  3) внесення змін до закону про Державний бюджет України;  4) виконання закону про Державний бюджет України, у тому числі шляхом заслуховування звітів про виконання Державного бюджету України (включаючи звіти головних розпорядників коштів державного бюджету про використання ними бюджетних коштів та результати виконання відповідних бюджетних програм);  5) розгляду річного звіту про виконання закону про Державний бюджет України;  6) використання кредитів (позик), що залучаються державою від іноземних держав, банків і міжнародних фінансових організацій. Верховна Рада України здійснює контроль за діяльністю Рахункової палати щодо виконання нею повноважень, встановлених законом. 2. До повноважень Комітету Верховної Ради України з питань бюджету належать:  1) підготовка питання щодо бюджетної політики на наступний бюджетний період та попередній розгляд проекту закону про Державний бюджет України;  2) надання до поданих на розгляд Верховної Ради України законопроектів висновків щодо їх впливу на показники бюджету та відповідності законам, що регулюють бюджетні відносини;  3) попередній розгляд річного звіту про виконання закону про Державний бюджет України та підготовка проекту рішення щодо цього звіту для розгляду Верховною Радою України;  4) попередній розгляд інформації Кабінету Міністрів України, Міністерства фінансів України, Державного казначейства України, інших центральних органів виконавчої влади про стан виконання закону про Державний бюджет України протягом відповідного бюджетного періоду;  5) взаємодія з Рахунковою палатою (включаючи попередній розгляд висновків і пропозицій Рахункової палати щодо результатів контролю за дотриманням бюджетного законодавства). За зверненням Комітету Верховної Ради України з питань бюджету органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування надають інформацію про державний бюджет та місцеві бюджети, необхідну йому для підготовки та попереднього розгляду бюджетних питань. 3. Комітети Верховної Ради України беруть участь у розгляді питання щодо бюджетної політики на наступний бюджетний період та проекту закону про Державний бюджет України, а також попередньо розглядають питання про виконання Державного бюджету України (включаючи висновки і пропозиції Рахункової палати щодо результатів контролю за дотриманням бюджетного законодавства) у частині, що віднесена до компетенції комітетів.
1. Верховна Рада України здійснює контроль за дотриманням бюджетного законодавства та за виконанням державного бюджету України як безпосередньо, так і через Рахункову палату. Безпосередній контроль Верховної Ради України має назву парламентського і згідно з п. 33 ч. 1 ст. 85 Конституції України може здійснюватися в межах, визначених Конституцією України та законом. Законодавчий орган є органом загального бюджетного контролю, який здійснюється на усіх стадіях бюджетного процесу. Верховна Рада України здійснює парламентський контроль самостійно на пленарних засіданнях, а також через постійні комітети.
2. Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 85 Конституції України повноваження Верховної Ради України в бюджетній сфері є досить широкими, а саме: затвердження Державного бюджету України та внесення змін до нього, контроль за виконанням державного бюджету України, прийняття рішення щодо звіту про його виконання. В ч. 1 ст. 109 Кодексу ці повноваження деталізовані.
Кожне з повноважень парламенту в бюджетній сфері має контрольний характер, оскільки націлене на вивчення стану дотримання бюджетного законодавства та виконання державного бюджету України.
Як представницький орган народу парламент є органом, відповідальним за те, щоб бюджет найбільше відповідав потребам країни з огляду на наявні ресурси. Це призводить до більшої підзвітності і прозорості Уряду, національного консенсусу щодо макроекономічної політики держави.
Контроль Верховної Ради України в сфері бюджету має такі основні риси: 1) поєднання парламентського контролю та моніторингу (за результатами інформування); 2) поширюється на всі сфери бюджетних відносин; 3) здійснюється безпосередньо Верховною Радою України, в окремих випадках лише Комітетом Верховної Ради України з питань бюджету, а також опосередковано – через Рахункову палату України; 4) за його результатами Верховна Рада України не може застосовувати заходи впливу за вчинення порушення бюджетного законодавства, передбачені в ст. 117 Кодексу, однак його результати враховуються при розгляді Верховною Радою України у 45-денний строк після закінчення календарного року Звіту про хід і результати виконання Програми діяльності, поданого Кабінетом Міністрів України. Так, відповідно до ст. 228 Закону України “Про Регламент Верховної Ради України”, у разі якщо діяльність Кабінету Міністрів України визнана незадовільною, Верховна Рада за умови додержання вимог ст. 87 Конституції України може прийняти резолюцію недовіри Кабінету Міністрів України без додаткового включення цього питання до порядку денного пленарного засідання Верховної Ради. Порядок розгляду питання про відповідальність Кабінету Міністрів України врегульований ст. 232 вказаного Закону.
3. Повноваження Верховної Ради України в сфері визначення бюджетної політики на наступний бюджетний період стосуються контролю в сфері формування як прогнозу на наступні за плановим два бюджетних роки, так і бюджетної політики на наступний бюджетний рік.
Згідно з ч. 3 ст. 33 Кодексу Кабінет Міністрів України не пізніше 1 квітня року, що передує плановому, розглядає та схвалює проект Основних напрямів бюджетної політики на наступний бюджетний період (бюджетної резолюції) і у триденний строк подає до Верховної Ради України, яка його розглядає за спеціальною процедурою, визначеною Регламентом Верховної Ради України, а саме ст. 152 Закону “Про Регламент Верховної Ради України” від 10.02.2010 р. №1803. В цей же термін (до 1 квітня року, що передує плановому) Національний банк України подає до парламенту проект кошторису доходів та витрат Національного банку України на наступний рік. А раніше – до 15 березня року, що передує плановому, він подає до Верховної Ради та Кабінету Міністрів прогнозні монетарні показники на наступний рік. Вказані документи Національного банку мають бути використані при складанні проекту закону про Державний бюджет України.
У свою чергу прогноз Державного бюджету України на наступні за плановим два бюджетних періоди згідно зі ст. 21 Кодексу подається до Верховної Ради України разом з проектом закону про Державний бюджет України. На підставі прийнятого закону про Державний бюджет України він уточнюється та схвалюється Кабінетом Міністрів України.
4. Повноваження парламенту України щодо розгляду проекту та прийняття закону про Державний бюджет України мають не прямий характер контролю. Контроль націлений на визначення стану додержання Урядом бюджетного законодавства, боргових зобов’язань держави та Основ бюджетної політики на наступний бюджетний рік, схвалених Верховною Радою України при складанні проекту закону про державний бюджет. Контроль за додержанням бюджетного законодавства на першій та другій стадіях бюджетного процесу можна назвати попереднім. Він націлений на попередження порушень бюджетного законодавства.
Відповідно до ч. 3 ст. 37 Кодексу Кабінет Міністрів України приймає постанову про схвалення проекту закону про Державний бюджет України та подає його разом з відповідними матеріалами Верховній Раді України та Президенту України не пізніше 15 вересня року, що передує плановому. Розгляд та затвердження Державного бюджету України відбувається у Верховній Раді України за спеціальною процедурою, визначеною Регламентом Верховної Ради України (ч. 1 ст. 39 Кодексу). Порядок подання Кабінетом Міністрів України та розгляду Верховною Радою України проекту закону про Державний бюджет України на наступний рік врегульований ч. 2 ст. 153 Закону України “Про Регламент Верховної Ради України” від 10.02.2010 р. №1803.
5. Внесення змін до закону про Державний бюджет України є виключним повноваженням Верховної Ради України. Підстави внесення змін до закону про Державний бюджет передбачені в Кодексі, проте, згідно з ч. 2 ст. 52, розгляд проекту закону про внесення змін до закону про Державний бюджет України у Верховній Раді України здійснюється за процедурою, визначеною Регламентом Верховної Ради України. Так, до підстав внесення змін до закону про Державний бюджет належать: 1) відхилення оцінки основних прогнозних макропоказників економічного і соціального розвитку України та надходжень бюджету від прогнозу, врахованого при затвердженні Державного бюджету України на відповідний бюджетний період, а також зміни структури витрат державного бюджету та в інших випадках, передбачених цим Кодексом (ч. 1 ст. 52 Кодексу); 2) факт перевиконання надходжень державного бюджету, визнаний на підставі офіційних висновків Рахункової палати та Міністерства фінансів України (ст. 53 Кодексу); 3) якщо за результатами квартального звіту про виконання державного бюджету України має місце недоотримання надходжень загального фонду державного бюджету України більше ніж на 15 відсотків суми, передбаченої розписом Державного бюджету на відповідний період (ст. 54 Кодексу); 4) якщо очікуваний обсяг витрат на обслуговування та погашення державного боргу перевищить обсяг коштів, визначений законом про Державний бюджет України на таку мету (ч. 6 ст. 16 Кодексу); 5) якщо в процесі виконання бюджету зміна обставин вимагає менших бюджетних асигнувань головним розпорядникам бюджетних коштів (ч. 3 ст. 23 Кодексу).
Процедура розгляду змін до закону про Державний бюджет врегульована ст. 160 Закону України “Про Регламент Верховної Ради України” та окремі її особливості – у вказаних статтях Кодексу.
6. На третій та четвертій стадіях бюджетного процесу, тобто в процесі виконання закону про Державний бюджет України і при заслуховуванні звітів про виконання державного бюджету України (включаючи звіти головних розпорядників коштів державного бюджету про використання ними бюджетних коштів та результати виконання відповідних бюджетних програм), контроль Верховної Ради України загалом здійснюється на підставі одержання інформації, щомісячних та щоквартальних звітів, заслуховування доповідей та поширюється на досить широке коло правовідносин.
Так, місячний звіт про виконання державного бюджету України подається Державним казначейством України Верховній Раді України не пізніше 15 числа місяця, наступного за звітним (ч. 1 ст. 59 Кодексу). В той же час органами, що контролюють справляння надходжень бюджету, подається звіт про фактичні надходження податків і зборів (обов’язкових платежів) та інших доходів бюджету, місячний звіт про податкову заборгованість, включаючи суми недоїмки та переплат (у галузевому і територіальному розрізі та у розрізі джерел доходів і форм власності) (ч. 3 ст. 59 Кодексу). В свою чергу, не пізніше 25 числа місяця, наступного за звітним, Верховній Раді України подаються Державним казначейством України зведені показники звітів про виконання бюджетів, інформація про виконання захищених видатків державного бюджету України, інформація про використання коштів з резервного фонду державного бюджету, інформація про перелік здійснених операцій з державним боргом, інформація про надані державні гарантії (ч. 2 ст. 59 Кодексу). Звіт про бюджетну заборгованість подається не пізніше 1 числа другого місяця, що настає за звітним.
Згідно з ч. 4 ст. 24 Кодексу Кабінет Міністрів України щомісячно звітує перед Верховною Радою України про витрачання коштів резервного фонду державного бюджету. Верховна Рада України розглядає цей звіт з врахуванням інформації (звіту) про використання коштів з резервного фонду бюджету, яке Державне казначейство готує і подає Верховній Раді України, Кабінету Міністрів України, Рахунковій палаті, Мінфіну та Мінекономіки (Мінфіну Автономної Республіки Крим, фінансовому органу місцевої держадміністрації та виконавчого органу відповідної ради) не пізніше 25 числа місяця, що настає за звітним. Порядок використання коштів резервного фонду бюджету врегульований Постановою Кабінету Міністрів від 29.03.2002 р. №415.
Щоквартальні звіти про виконання Державного бюджету України подаються Державним казначейством України Верховній Раді України, не пізніше 35 днів після закінчення звітного кварталу (ст. 60 Кодексу та ст. 161 Закону України “Про Регламент Верховної Ради України”).
На стадії виконання бюджету, згідно з ч. 2 ст. 153 Закону України “Про Регламент Верховної Ради України” від 10.02.2010 р. №1803, разом з проектом закону про Державний бюджет на наступний бюджетний рік Кабінетом Міністрів України подається доповідь про хід виконання державного бюджету України поточного року.
За результатами такого контролю Верховна Рада України може ініціювати зміни до закону про Державний бюджет та розгляд питання про недовіру Уряду.
7. Верховна Рада України розглядає річний звіту про виконання закону про Державний бюджет України – за поданням Кабінету Міністрів України.
Річний звіт про виконання закону про Державний бюджет України підлягає публічному розгляду та затвердженню з дотриманням процедури, встановленої в ст. 161 та 162 Закону України “Про Регламент Верховної Ради України”. Проте, звіти про проведені таємні видатки розглядаються Верховною Радою України на закритому пленарному засіданні (ч. 5 ст. 31 Кодексу).
Оскільки бюджетний процес в Україні розвивається на принципі публічності та прозорості, інформація про виконання державного бюджету України та місцевих бюджетів (крім бюджетів сіл і селищ) повинна бути публічною і підлягає обов’язковій публікації не пізніше 1 березня року, що настає за роком звіту в порядку, передбаченому в ст. 28 Кодексу.
8. Контроль Верховної Ради України в сфері використання кредитів (позик), що залучаються державою від іноземних держав, банків і міжнародних фінансових організацій, має на меті передусім недопущення перевищення обсягу коштів, визначених законом про Державний бюджет України на таку мету. Якщо очікуваний обсяг витрат на обслуговування та погашення державного боргу його перевищить, Міністерство фінансів України невідкладно інформує про це Кабінет Міністрів України. Кабінет Міністрів України невідкладно інформує про очікуване перевищення таких витрат Верховну Раду України та подає у двотижневий строк пропозиції про внесення змін до закону про Державний бюджет України (ч. 6 ст. 16 Кодексу).
9. Верховна Рада України здійснює контроль за діяльністю Рахункової палати щодо виконання нею повноважень, встановлених законом. Рахункова палата України здійснює контроль від імені Верховної Ради України за надходженням коштів до державного бюджету України та їх використанням (ст. 98 Конституції України та ч. 2 ст. 26 Кодексу). Зокрема, Рахункова палата протягом двох тижнів з дня офіційного подання Кабінетом Міністрів України річного звіту про виконання закону про Державний бюджет України готує та подає до Верховної Ради України висновки про виконання закону про Державний бюджет України з оцінкою ефективності управління коштами Державного бюджету, а також пропозиції щодо усунення порушень, виявлених у звітному бюджетному періоді, та вдосконалення бюджетного процесу загалом (ст. 62 Кодексу). Проте деталізовано повноваження Рахункової палати України в бюджетній сфері в ст. 110 Кодексу та Законі України “Про Рахункову палату України” від 11 липня 1996 року №315. Вона здійснює свою діяльність самостійно, незалежно від будь-яких інших органів держави, але підпорядкована і підзвітна Верховній Раді України. Окрім того, Верховна Рада України спрямовує діяльність Рахункової палати України на основі підзвітності і підконтрольності Рахункової палати, її Колегії і посадових осіб щодо дотримання ними законності при здійсненні покладених повноважень. Одним з завдань Рахункової палати є регулярне інформування Верховної Ради України, її комітетів про хід виконання державного бюджету України та стан погашення внутрішнього і зовнішнього боргу України, про результати здійснення інших контрольних функцій, а також у разі виявлення під час перевірок, ревізій та обслідувань фактів привласнення грошей і матеріальних цінностей, інших зловживань передавати матеріали перевірок, ревізій та обслідувань до правоохоронних органів з інформуванням про це Верховної Ради України.
Питанням контролю Верховної Ради України за Рахунковою палатою присвячена глава 5 Закону України “Про Рахункову палату”.
Рахункова палата щорічно, не пізніше 1 грудня, подає Верховній Раді України загальний письмовий звіт про результати виконання доручень Верховної Ради України, проведених перевірок, ревізій та обслідувань, а також про витрати на цю діяльність. Звіт Рахункової палати, затверджений Верховною Радою України, публікується у виданнях Верховної Ради України.
В разі виявлення факту незадовільного виконання головними контролерами посадових обов’язків, порушення законодавства або зловживання ними своїм службовим положенням за поданням Колегії Рахункової палати, якщо таке рішення прийнято більшістю голосів від конституційного складу Верховної Ради України, вони можуть бути достроково звільнені з посади, крім відставки або звільнення за власним бажанням (ст. 11 Закону України “Про Рахункову палату”).
10. Комітет Верховної Ради України з питань бюджету відіграє основну роль у підготовці для Верховної Ради України матеріалів для реалізації нею компетенції в сфері бюджету, проте наділений і спеціальними повноваженнями в сфері бюджетного контролю. Напрями контрольної діяльності Комітету Верховної Ради України з питань бюджету визначені в ч. 2 ст. 109 Кодексу, проте сфера його діяльності деталізується і на підзаконному рівні. Так, Постановою Верховної Ради України “Про перелік, кількісний склад і предмети відання комітетів Верховної Ради України шостого скликання” від 4 грудня 2007 року №4-VI передбачено, що зазначений комітет здійснює контрольні функції у відповідних сферах з таких питань: державної бюджетної політики та міжбюджетних відносин; державного бюджету України (включно з питаннями доходів, видатків бюджету, контролю за виконанням бюджету); бюджетного процесу; оцінки відповідності законопроектів вимогам Бюджетного кодексу України; діяльності державних фінансових органів; діяльності Рахункової палати.
11. У сфері підготовки питань щодо бюджетної політики на наступний бюджетний період та попереднього розгляду проекту закону про Державний бюджет України комітет має ряд повноважень. Так, згідно з ч. 3 ст. 152 Закону України “Про Регламент Верховної Ради України” від 10.02.2010 р. №1861, Комітет Верховної Ради України з питань бюджету узагальнює пропозиції, що надійшли від інших комітетів та народних депутатів, і готує проект постанови Верховної Ради про схвалення або взяття до відома Основних напрямів бюджетної політики на наступний бюджетний період.
Згідно з ч. 2. ст. 154 вказаного Закону від комітету, до предмета відання якого належать питання бюджету, з доповіддю щодо відповідності проекту закону про Державний бюджет України на наступний рік Основним напрямам бюджетної політики на наступний бюджетний період та вимогам Бюджетного кодексу України виступає голова Комітету. Саме до Комітету Верховної Ради України з питань бюджету разом з проектом закону про Державний бюджет України, схваленим Кабінетом Міністрів України, подаються пояснення головних розпорядників бюджетних коштів до проекту Державного бюджету України на підставі бюджетних запитів за формою, визначеною Міністерством фінансів України (п. 9 ч. 1 ст. 38 Кодексу).
Згідно з ч. 3. ст. 160 Закону “Про Регламент Верховної Ради України” проект закону про внесення змін до закону про Державний бюджет України розглядається Комітетом Верховної Ради України з питань бюджету, який готує проект відповідного висновку. Пропозиції про внесення змін до проекту закону про Державний бюджет України розглядаються в порядку, визначеному розділом IV Регламенту Верховної Ради України.
12. Комітет Верховної Ради України з питань бюджету здійснює контроль за додержанням бюджетного законодавства в законотворчій діяльності. До законопроекту, прийняття якого призведе до зміни показників бюджету в поточному бюджетному періоді, суб’єкт права законодавчої ініціативи зобов’язаний додати фінансово-економічне обґрунтування (включаючи відповідні розрахунки) (ч. 1 ст. 27 Кодексу). Так, кожен законопроект, внесений до Верховної Ради України, протягом п’яти днів направляється до Кабінету Міністрів України для здійснення експертизи щодо його впливу на показники бюджету та відповідності законам, що регулюють бюджетні відносини. В свою чергу Кабінет Міністрів України у двотижневий строк з дня отримання законопроекту подає до Комітету Верховної Ради України з питань бюджету експертний висновок, підготовлений Міністерством фінансів України за участю інших заінтересованих центральних органів виконавчої влади (ч. 2 ст. 27 Кодексу). Комітет Верховної Ради України з питань бюджету має право надавати до поданих на розгляд Верховної Ради України законопроектів висновки щодо їх впливу на показники бюджету та відповідності законам, що регулюють бюджетні відносини.
13. Попередній розгляд річного звіту про виконання закону про Державний бюджет України та підготовка проекту рішення щодо цього звіту для розгляду Верховною Радою України є окремими повноваженнями Комітету з питань бюджету.
Згідно з ч. 6 ст. 161 Закону України “Про Регламент Верховної Ради України” Комітет Верховної Ради України з питань бюджету спільно з Рахунковою палатою розглядають поданий Кабінетом Міністрів України річний звіт про виконання закону про Державний бюджет України та готують висновки щодо надходження коштів до державного бюджету України та їх використання протягом 15 днів з дня подання звіту до Верховної Ради. Після затвердження звіту про виконання закону про Державний бюджет Міністерство фінансів України до 20 березня року, що настає за звітним, здійснює публічне представлення звіту про виконання державного бюджету України за попередній бюджетний період, в якому беруть участь уповноважені представники, зокрема, і Комітету Верховної Ради України з питань бюджету (ч. 5 ст. 28 Кодексу).
Проте звіти про проведені таємні видатки попередньо розглядаються Комітетом Верховної Ради України з питань бюджету, а також Комітетом Верховної Ради України з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності, Комітетом Верховної Ради України з питань боротьби з організованою злочинністю і корупцією, Комітетом Верховної Ради України з питань національної безпеки і оборони (ч. 4 ст. 31 Кодексу).
14. До повноважень Комітету Верховної Ради з питань бюджету належить також попередній розгляд інформації Кабінету Міністрів України, Міністерства фінансів України, Державного казначейства України, інших центральних органів виконавчої влади про стан виконання закону про Державний бюджет України протягом відповідного бюджетного періоду. Так, вказаний Комітет інформується Кабінетом Міністрів про затвердження порядків використання коштів державного бюджету (ч. 7 ст. 20 Кодексу).
Так, до Комітету Верховної Ради України з питань бюджету передається примірник затвердженого розпису Державного бюджету з подальшим інформуванням про внесені до нього зміни, зумовлені внесенням змін до закону про Державний бюджет України. У свою чергу Міністерство фінансів у двотижневий строк після отримання квартального звіту про виконання державного бюджету у поточному бюджетному періоді подає до Комітету Верховної Ради України з питань бюджету інформацію про виконання текстових статей закону про Державний бюджет (ч. 4 ст. 60 Кодексу).
Важливо також відмітити те, що передача бюджетних призначень від одного головного розпорядника бюджетних коштів до іншого головного розпорядника бюджетних коштів у випадку, передбаченому ч. 6 ст. 23 Кодексу, здійснюється за рішенням Кабінету Міністрів, погодженим з Комітетом Верховної Ради України з питань бюджету. Так само, за рішенням Кабінету Міністрів України, погодженим з Комітетом Верховної Ради України з питань бюджету, здійснюються: 1) у межах загального обсягу бюджетних призначень головного розпорядника бюджетних коштів перерозподіл видатків за бюджетними програмами, а також збільшення видатків розвитку за рахунок зменшення інших видатків (окремо за загальним та спеціальним фондами бюджету) (ч. 8 ст. 23 Кодексу); 2) перерозподіл видатків державного бюджету на централізовані заходи між адміністративно-територіальними одиницями (ч. 9 ст. 23 Кодексу); 3) перерозподіл обсягів субвенцій та додаткових дотацій з державного бюджету місцевим бюджетам (крім додаткової дотації на вирівнювання фінансової забезпеченості місцевих бюджетів) між місцевими бюджетами у межах загального обсягу відповідних субвенцій та додаткових дотацій (ч. 6 ст. 108 Кодексу).
15. Комітет Верховної Ради України з питань бюджету здійснює тісну взаємодію з Рахунковою палатою (включаючи попередній розгляд висновків і пропозицій Рахункової палати щодо результатів контролю за дотриманням бюджетного законодавства).
Згідно зі ст. 33 Закону України “Про Рахункову палату” Верховна Рада України періодично, але не менш ніж два рази на рік, доручає Комітету Верховної Ради України з питань бюджету здійснювати аналіз підсумків проведених контрольних заходів та виконання доручень, які були дані протягом року Рахунковій палаті, заслуховує у разі необхідності інформацію про проведену роботу, перевірки, ревізії та обслідування, що нею проводяться, і дає оцінку стану її контрольної діяльності у визначених зазначеним Законом сферах.
За зверненням комітету Верховної Ради України з питань бюджету, по якому Верховна Рада приймає рішення не менш ніж однією третиною конституційного складу Верховної Ради України, поданим у порядку, встановленому Регламентом Верховної Ради України, Рахунковою палатою проводяться планові чи позапланові контрольні заходи (ст. 15 Закону України “Про Рахункову палату”).
Узагальнені відомості оперативної інформації, одержані Рахунковою палатою в порядку контролю, подаються Верховній Раді України, її комітетам.
Рахункова палата з усіх інших питань, віднесених до її функцій, дає також висновки або письмові відповіді за рішенням Колегії Рахункової палати про прийняття до виконання запиту і підготовку висновку на підставі доручень комітетів Верховної Ради України, оформлених належним чином.
16. Важливу роль у здійсненні контролю за дотриманням бюджетного законодавства відіграють постійні комітети Верховної Ради України, які беруть активну участь у розгляді питання щодо бюджетної політики на наступний бюджетний період та проекту закону про Державний бюджет України, а також попередньо розглядають питання про виконання державного бюджету України (включаючи висновки та пропозиції Рахункової палати щодо результатів контролю за дотриманням бюджетного законодавства) у частині, що віднесена до компетенції комітетів. Повноваження комітетів Верховної Ради України визначені передусім Конституцією України, Законом України “Про комітети Верховної Ради України” та Законом України “Про Регламент Верховної Ради України”. Завдання та компетенція комітетів деталізуються в положеннях про комітети, що затверджуються Верховною Радою України.
Як передбачено ст. 14 Закону України “Про комітети Верховної Ради України” від 4 квітня 1995 року №116/95-ВР, контрольна функція комітетів в бюджетній сфері полягає передусім в контролі за виконанням державного бюджету України в частині, що віднесена до предмета їх відання, для забезпечення доцільності, економності та ефективності використання державних коштів у порядку, встановленому законом, а також у взаємодії з Рахунковою палатою. Згідно з ст. 27 вказаного Закону комітети у бюджетному процесі:
1) мають право виступу на парламентських слуханнях з питань бюджетної політики, на внесення пропозицій до постанови про схвалення або взяття до відома Основних напрямів бюджетної політики на наступний бюджетний період;
2) зобов’язані при підготовці проекту закону про Державний бюджет України на перше читання до 1 жовтня (6 жовтня, якщо проект бюджету був прийнятий до розгляду після повторного подання Кабінетом Міністрів України) року, який передує плановому, розглянути проект закону про Державний бюджет України, сформувати свої пропозиції, передати їх до профільного комітету та призначити своїх представників для роботи в ньому;
3) мають право на виступ свого представника при обговоренні питання під час розгляду проекту закону про Державний бюджет України в першому читанні;
4) мають право готувати і попередньо розглядати питання щодо контролю за виконанням та звіту про виконання державного бюджету України з питань, віднесених до предмета відання комітету.
Згідно зі ст. 6 Закону України “Про Рахункову палату” вона перевіряє за дорученням комітетів Верховної Ради України використання за призначенням органами виконавчої влади коштів загальнодержавних цільових фондів та коштів позабюджетних фондів і подає за результатами перевірки Верховній Раді України висновки щодо можливостей скорочення видатків по кожному фонду окремо та доцільності спрямування вилучених коштів на фінансування інших видатків державного бюджету.
Комітети мають право ухвалювати висновки і рекомендації, а також, згідно з ст. 25 Закону України “Про комітети Верховної Ради України”, мають право виступу представника від комітету на пленарному засіданні при розгляді Верховною Радою України, зокрема, питання щодо: 1) відповідальності Кабінету Міністрів України та прийняття резолюції недовіри Кабінету Міністрів України; 2) затвердження рішень про надання Україною позик і економічної допомоги іноземним державам та міжнародним організаціям, а також про одержання Україною від іноземних держав, банків і міжнародних фінансових організацій позик, не передбачених державним бюджетом України, здійснення контролю за їх використанням.
19.Контроль Рахункової палати за використанням бюджетних коштів
Згідно з Лімською декларацією керівних принципів контролю, прийнятою ІХ Конгресом Міжнародної організації вищих органів контролю у 1997 році, організація контролю є обов\’язковим елементом управління суспільними фінансовими ресурсами, оскільки таке управління тягне за собою відповідальність перед суспільством.
Контроль є невід\’ємною частиною системи регулювання, ціллю якого є виявлення відхилень від прийнятих стандартів та порушень принципів законності, ефективності та економії витрачання матеріальних ресурсів на можливо більш ранній стадії для того, щоб мати можливість прийняти відповідні заходи, в окремих випадках притягти винних до відповідальності, отримати компенсацію за нанесені збитки або здійснити заходи по запобіганню чи скороченню таких порушень.
Бюджетний кодекс України передбачає, що в Україні фінансовий контроль і аудит та оцінка ефективності використання бюджетних коштів здійснюються на всіх стадіях бюджетного процесу.
Рахункова палата є одним з органів, який має повноваження по контролю за дотриманням бюджетного законодавства.
Згідно з Законом України "Про Рахункову палату" Рахункова палата є постійно діючим органом контролю, що утворений Верховною Радою України, підпорядкований і підзвітний їй.
Оскільки Конституцією України до повноважень Верховної Ради України належить контроль за виконанням Державного бюджету України, цей контроль парламент здійснює як безпосередньо, так і через створену ним Рахункову палату, яка контролює використання коштів Державного бюджету України від імені Верховної Ради України.
Свою діяльність Рахункова палата здійснює самостійно, незалежно від будь-яких інших органів держави.
Бюджетним кодексом України до повноважень Рахункової палати по контролю за дотриманням бюджетного законодавства належить здійснення контролю:
- за використанням коштів Державного бюджету України відповідно до закону про Державний бюджет України,
- за утворенням, обслуговуванням і погашенням державного боргу України,
- за ефективністю використання та управління коштами Державного бюджету України,
- за використанням бюджетних коштів у частині фінансування повноважень місцевих державних адміністрацій та делегованих місцевому самоврядуванню повноважень органів виконавчої влади по доходах і видатках.
Законом України "Про Рахункову палату" повноваження Рахункової палати поширюються на Верховну Раду України, органи виконавчої влади, в тому числі їх апарати, Національний банк України, Антимонопольний комітет України, Фонд державного майна України та інші державні органи і установи, створені згідно з законодавством України.
Рахункова палата має право контролювати також місцеві державні адміністрації та органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, банки, кредитні установи, господарські товариства, страхові компанії, інші фінансові установи і їх спілки, асоціації та інші об\’єднання незалежно від форм власності, об\’єднання громадян, недержавні фонди та інші недержавні некомерційні громадські організації у тій частині їх діяльності, яка стосується використання коштів Державного бюджету України.
Згідно з зазначеним Законом Рахункова палата здійснює контроль за виконанням Державного бюджету України, фінансуванням загальнодержавних програм в частині, що стосується використання коштів Державного бюджету України; здійснює за дорученням Верховної Ради України контроль за виконанням Державного бюджету України за поквартальним розподілом доходів і видатків відповідно до показників цього бюджету, в тому числі видатків по обслуговуванню внутрішнього і зовнішнього боргу України; контролює ефективність управління коштами Державного бюджету України Державним казначейством України, законність і своєчасність руху коштів Державного бюджету України, перевіряє законність та ефективність використання фінансових ресурсів, що виділяються з Державного бюджету України на виконання загальнодержавних програм; здійснює контроль за виконанням рішень Верховної Ради України про надання Україною позик і економічної допомоги іноземним державам, міжнародним організаціям, передбачених у Державному бюджеті України, перевіряє за дорученням Верховної Ради України відповідно до свого статусу кошторис витрат, пов\’язаних з діяльністю Верховної Ради України та її апарату, допоміжних органів і служб Президента України та апарату Кабінету Міністрів України, а також витрачання коштів державними установами та організаціями, що діють за кордоном і фінансуються за рахунок Державного бюджету України.
Рахункова палата має повноваження щодо організації і проведення оперативного контролю за використанням коштів Державного бюджету України за звітний період:
проведення комплексних ревізій і тематичних перевірок по окремих розділах і статтях Державного бюджету України;
проведення експертизи проектів Державного бюджету України, а також проектів законів та інших нормативних актів, міжнародних договорів України, загальнодержавних програм та інших документів, що стосуються питань державного бюджету і фінансів України;
здійснення аналізу і дослідження порушень і відхилень бюджетного процесу, підготовки і внесення до Верховної Ради України пропозицій щодо їх усунення, а також удосконалення бюджетного законодавства в цілому;
підготовки і подання висновків до Верховної Ради України та її комітетів щодо виконання Державного бюджету України;
направлення матеріалів перевірок, ревізій та обслідувань Кабінету Міністрів України, відповідним центральним органам виконавчої влади, Національному банку України, Фонду державного майна України, підприємствам, установам і організаціям для розгляду і вжиття необхідних заходів;
порушення перед Верховною Радою України, Президентом України, а також органами виконавчої влади клопотання про притягнення до відповідальності посадових осіб, винних у порушенні вимог чинного законодавства України, внаслідок чого завдано матеріальної шкоди державі.
З огляду на те, що Державний бюджет України складається на основі прогнозних показників надходжень до бюджету, фактичні показники доходів можуть не співпадати з прогнозними. Факт перевиконання доходної частини Державного бюджету України згідно з Бюджетним кодексом України визнається у разі, якщо за підсумками трьох кварталів показники доходів перевищують враховані у розписі державного бюджету на відповідний період більше ніж на 15 відсотків. Факт перевиконання офіційно підтверджується офіційним висновком Рахункової палати.
Забезпечення Рахункової палати інформацією, необхідною для здійснення нею повноважень щодо контролю, передбачено рядом законодавчих актів України.
Законом України "Про Рахункову палату" встановлено, що на запити Рахункової палати в процесі здійснення нею своїх функцій всі органи державної влади і органи місцевого самоврядування, підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та їх посадові особи зобов\’язані надавати інформацію, що стосується об\’єктів контролю та є необхідною для здійснення перевірки, ревізії та обслідування. На вимогу Рахункової палати Національний банк України, уповноважені банки та кредитні установи, фінансові організації зобов\’язані надавати посадовим особам Рахункової палати необхідні документальні підтвердження операцій і стану рахунків об\’єктів, що перевіряються. Підприємства, установи та організації зобов\’язані надавати на вимогу Рахункової палати довідки і копії документів щодо операцій і розрахунків з об\’єктами, що перевіряються.
Посадові особи органів і підприємств, що перевіряються, у разі відмови або ухилення від своєчасного надання необхідної інформації або документації на вимогу Рахункової палати, а також за надання недостовірної інформації підлягають притягненню до відповідальності у порядку, встановленому чинним законодавством України.
Бюджетний кодекс України також передбачає надання Рахунковій палаті Державним казначейством України місячної, квартальної звітності про виконання Державного бюджету України.
Органи стягнення надають Рахунковій палаті не пізніше 12 числа місяця, наступного за звітним, звітність про фактичні надходження податків і зборів (обов\’язкових платежів) та інших доходів до бюджету, про податкову заборгованість, включаючи суми недоїмки та переплат (у галузевому і територіальному розрізі, а також у розрізі джерел доходів та форм власності).
Інформацію про втрати доходів бюджету внаслідок податкових пільг, а також про суми реструктуризованої та списаної податкової заборгованості (у галузевому і територіальному розрізі, а також у розрізі джерел доходів та форм власності) і суми відстрочених та розстрочених платежів органи стягнення надають Рахунковій палаті не пізніше 35 днів після закінчення кварталу.
Головні розпорядники бюджетних коштів надають Рахунковій палаті зведену фінансову звітність про виконання кошторисів.
В свою чергу Рахункова палата за встановленими формами щоквартально подає Верховній Раді України оперативний звіт про хід виконання Державного бюджету України, в якому наводяться фактичні відомості про формування доходів і проведені витрати у порівнянні з показниками, затвердженими Законом про Державний бюджет України поточного року, і показниками за відповідний період або квартал попереднього року.
Протягом двох тижнів з дня офіційного подання Кабінетом Міністрів України річного звіту про виконання закону про Державний бюджет України Рахункова палата готує висновки щодо використання коштів Державного бюджету України.
Зазначені висновки повинні містити наступну інформацію про:
дотримання закону про Державний бюджет України на відповідний рік у розрізі текстових статей, які вплинули на стан виконання державного бюджету;
оцінку впливу змін макроекономічних показників у звітному році на виконання державного бюджету;
оцінку втрат державного бюджету внаслідок дії пільг, які надавались суб\’єктам господарювання по сплаті податків, зборів, інших обов\’язкових платежів, а також списання та реструктуризації податкової заборгованості, фінансових санкцій та надання відстрочок у здійсненні фінансової політики держави за матеріалами Державної податкової адміністрації, Державної митної служби, інших органів стягнення;
підсумки контрольної роботи Рахункової палати за звітний рік з аналітичними висновками, огляд встановлених правопорушень (недоліків) у процесі виконання, оцінку наслідків їх негативного впливу на стан державних фінансів та пропозиції стосовно їх усунення.
Верховна Рада України розглядає звіт про виконання закону про Державний бюджет України у двотижневий термін з дня отримання висновків Рахункової палати щодо використання коштів Державного бюджету України.
Із співдоповіддю про виконання закону про Державний бюджет України виступає Голова Рахункової палати.
Діяльність щодо контролю за виконанням Державного бюджету України організується і проводиться Рахунковою палатою на основі річних і поточних планів, які формуються з урахуванням всіх видів і напрямів діяльності Рахункової палати та конкретних доручень Верховної Ради України, її комітетів.
До плану роботи Рахункової палати обов\’язково включається виконання звернень не менш як однієї третини конституційного складу Верховної Ради України, поданих у порядку, встановленому Регламентом Верховної Ради України. При формуванні планів роботи Рахункової палати враховується обов\’язковий розгляд звернень та пропозицій Президента України, Кабінету Міністрів України.
Позапланові контрольні заходи проводяться за рішеннями Колегії Рахункової палати на підставі постанов або протокольних доручень Верховної Ради України, звернень комітетів Верховної Ради України та запитів народних депутатів України, по яких Верховна Рада приймає рішення.
Бюджетний кодекс України передбачає також здійснення Рахунковою палатою зовнішнього контролю та аудиту фінансової та господарської діяльності бюджетних установ в частині контролю за використанням коштів Державного бюджету України.
Реалізація повноважень Рахункової палати щодо контролю за використанням бюджетних коштів згідно з Законом України "Про Рахункову палату" здійснюється через проведення нею ревізій та перевірок відповідно до функцій, визначених статтею 6 Закону України "Про Рахункову палату". Терміни, обсяги і засоби їх проведення встановлюються Рахунковою палатою. В ході перевірок та ревізій на основі документального підтвердження їх результатів, достовірності бухгалтерського обліку і фінансової звітності визначаються своєчасність і достатність взаємних розрахунків об\’єкта, що перевіряється, і Державного бюджету України. Якщо перевірка чи ревізія належить до компетенції як Рахункової палати, так і іншого державного контрольного органу, вона повинна проводитися ними спільно. За підсумками проведених перевірок і ревізій складаються звіти, за достовірність яких відповідні посадові особи Рахункової палати несуть персональну відповідальність.
Про результати проведених перевірок і ревізій Рахункова палата інформує Верховну Раду України, доводить до відома керівників відповідних центральних органів виконавчої влади, підприємств, установ і організацій.
Про виявлені факти порушення закону, а також заподіяння державі шкоди Рахункова палата інформує Верховну Раду України, а у разі виявлення порушень закону, що тягнуть за собою адміністративну або кримінальну відповідальність, за рішенням Колегії Рахункової палати передає відповідні матеріали до правоохоронних органів.
20.Повноваження Президента України, Кабінету Міністрів України, Міністерства фінансів України, що стосуються контролю за формуванням дохідної частини бюджетів
Бюджетні права і повноваження органів державної влади та органів місцевого самоврядування щодо управління бюджетною системою визначаються чинним законодавством. Органи - учасники бюджетного процесу відповідно до їхніх прав та обов'язків поділяють на такі групи (рис. 4.5):
Перша група - органи законодавчої і виконавчої влади. Законодавчий орган є відповідальним за прийняття закону (рішення) про бюджет, а виконавчий орган забезпечує розроблення проекту бюджету і його виконання.
Друга група - органи, які здійснюють оперативне управління бюджетом та контроль за його виконанням.
Третя група - органи, які беруть участь у формуванні дохідної частини бюджету, та органи, які здійснюють свої видатки за рахунок коштів бюджету. До таких органів належать міністерства та центральні органи виконавчої влади, які виконують функції головних розпорядників коштів державного бюджету.
Верховна Рада України є найвищим законодавчим органом, що визначає бюджетну політику держави, розглядає проект державного бюджету в трьох читаннях, затверджує Державний бюджет України та вносить зміни й доповнення до нього; здійснює контроль за виконанням Державного бюджету України, приймає рішення щодо звіту про його виконання. Проект Закону про Державний бюджет України має пріоритетність порівняно з проектами інших законів. Відповідно до Закону України "Про Регламент Верховної Ради

України" від 10 лютого 2010 р. до порядку денного сесії Верховної Ради включаються позачергово без голосування проект Закону про Державний бюджет, проект Основних напрямів бюджетної політики на наступний бюджетний період та звіт про стан виконання Державного бюджету України поточного року1.
Комітет Верховної Ради України з питань бюджету здійснює законопроекту роботу, готує і попередньо розглядає питання, віднесені до повноважень Верховної Ради України, та виконує контрольні функції з таких компетенцій:
- державної бюджетної політики та міжбюджетних відносин;
- Державного бюджету України (включно з питаннями доходів, видатків бюджету, контролю за виконанням бюджету);
- бюджетного процесу;
- оцінювання відповідності законопроектів вимогам Бюджетного кодексу України;
- діяльності державних фінансових органів;
- діяльності Рахункової палати.
Відповідно до завдань Комітету Верховної Ради України з питань бюджету до його складу входять: Голова комітету, два перші заступники Голови комітету, три заступники Голови комітету, Секретар комітету, підкомітети з питань відстежування впливу законопроектів на показники бюджету, державного боргу та фінансування державного бюджету, з питань доходів державного бюджету, видатків державного бюджету, соціальних програм бюджету, місцевих бюджетів, діяльності Рахункової палати та контролю за виконанням державного бюджету.
Контроль за використанням коштів Державного бюджету України від імені Верховної Ради України здійснюєРахункова палата. Завданнями Рахункової палати є:
- організація і здійснення контролю за своєчасним виконанням видаткової частини Державного бюджету України, витрачанням бюджетних коштів, у тому числі коштів загальнодержавних цільових фондів, за обсягами, структурою та їх цільовим призначенням;
- здійснення контролю за утворенням і погашенням внутрішнього і зовнішнього боргу України, визначення ефективності та доцільності видатків державних коштів, валютних та кредитно-фінансових ресурсів;
- контроль за використанням коштів Державного бюджету України на виконання загальнодержавних програм економічного, науково-технічного, соціального і національно-культурного розвитку, охорони довкілля;
- контроль за дотриманням законності щодо надання Україною позик і економічної допомоги іноземним державам, міжнародним організаціям, передбачених у Державному бюджеті України;
- контроль за ефективністю управління коштами Державного бюджету України, законністю та своєчасністю руху його коштів і коштів цільових фондів;
- аналіз установлених відхилень від показників Державного бюджету України та підготовка пропозицій про їх усунення, а також про удосконалення бюджетного процесу в цілому;
- регулярне інформування Верховної Ради України, її комітетів про хід виконання Державного бюджету України та стан погашення внутрішнього і зовнішнього боргу України, про результати здійснення інших контрольних функцій.
Рахункова палата для виконання поставлених перед нею завдань має повноваження:
1) здійснювати експертно-аналітичні, інформаційні та інші види діяльності, що забезпечують контроль за використанням коштів загальнодержавних цільових фондів, коштів позабюджетних фондів, за цільовим використанням фінансово-кредитних і валютних ресурсів під час здійснення загальнодержавних програм;
2) проводити фінансові перевірки, ревізії в апараті Верховної Ради України, органах виконавчої влади, у Національному банку України, Фонді державного майна України, інших підзвітних Верховній Раді України органах, а також на підприємствах, в установах та організаціях незалежно від форм власності у тій частині їхньої діяльності, яка стосується використання коштів Державного бюджету України;
3) перевіряти в органах і на об' єктах, зазначених вище у пункті 2, грошові документи, бухгалтерські книги, звіти, плани, кошториси витрат та іншу документацію щодо фінансово-господарської діяльності, а також здійснювати перевірку касових операцій з готівкою та цінними паперами, матеріальних цінностей, їх обліку, зберігання і витрачання;
4) отримувати від керівників установ та організацій, що перевіряються, всю необхідну документацію та іншу інформацію про фінансово-господарську діяльність;
5) отримувати від Національного банку України, уповноважених банків та інших кредитних установ необхідні відомості про здійснювані ними операції та стан рахунків установ і організацій, які перевіряються, від інших підприємств і організацій - довідки, копії документів щодо операцій і рахунків цих підприємств та організацій;
6) організовувати і проводити оперативний контроль за використанням коштів Державного бюджету України за звітний період;
7) проводити комплексні ревізії й тематичні перевірки окремих розділів і статей Державного бюджету України, у тому числі бюджетів загальнодержавних цільових фондів;
8) проводити експертизу проектів Державного бюджету України, а також проектів законів, інших нормативних актів, міжнародних договорів України, загальнодержавних програм та інших документів, що стосуються питань Державного бюджету і фінансів України;
9) здійснювати аналіз і дослідження порушень і відхилень бюджетного процесу, готувати і вносити до Верховної Ради України пропозиції щодо їх усунення, а також щодо вдосконалення бюджетного законодавства в цілому;
10) готувати і подавати висновки до Верховної Ради України та її комітетів щодо виконання Державного бюджету України, у тому числі доходів і видатків загальнодержавних цільових фондів, фінансування загальнодержавних програм за звітний рік;
11) направляти матеріали перевірок, ревізій та обстежень Кабінету Міністрів України, відповідним центральним органам виконавчої влади, Національному банку України, Фонду державного майна України, підприємствам, установам і організаціям для розгляду і вжиття необхідних заходів;
12) порушувати перед Верховною Радою України, Президентом України, а також органами виконавчої влади клопотання про притягнення до відповідальності посадових осіб, винних у порушенні вимог чинного законодавства України, внаслідок чого завдано матеріальної шкоди державі;
13) залучати до проведення перевірок, ревізій та обстежень на договірних засадах кваліфікованих спеціалістів і фахівців-експертів з інших установ і організацій, а також працівників інших державних контрольних, податкових і правоохоронних органів з оплатою їх праці в необхідних випадках за рахунок власних коштів;
14) у разі виявлення під час перевірок, ревізій та обстежень фактів привласнення грошей і матеріальних цінностей, інших зловживань передавати матеріали перевірок, ревізій та обстежень до правоохоронних органів з інформуванням про це Верховної Ради України.
Рахункова палата щорічно не пізніше 1 грудня подає Верховній Раді України загальний письмовий звіт про результати виконання доручень Верховної Ради України, проведених перевірок, ревізій та обстежень, а також про витрати на цю діяльність. Звіт Рахункової палати, затверджений Верховною Радою України, публікується у виданнях Верховної Ради України.
Вищим органом виконавчої влади в Україні є Кабінет Міністрів України, тому він також бере безпосередню участь в управлінні бюджетною системою. До основних завдань Кабінету Міністрів, пов' язаних із бюджетом, належать: забезпечення проведення бюджетної, фінансової та податкової політики; розроблення і виконання загальнодержавних програм економічного, науково-технічного, соціального, культурного розвитку, охорони довкілля, а також розроблення, затвердження і виконання інших державних цільових програм, які здійснюються за рахунок бюджетних коштів; спрямування та координація роботи міністерств, інших органів виконавчої влади, у тому числі й тих, які пов' язані з оперативним управлінням бюджетом (Міністерство фінансів, Державна казначейська служба України; Державна податкова служба України, Державна фінансова інспекція України)1.
Стаття 20 Закону України "Про Кабінет Міністрів України" уповноважує Кабінет Міністрів України розробляти проекти законів про Державний бюджет України (подавати не пізніше 15-го вересня кожного року до Верховної Ради України) та про внесення змін до Державного бюджету України, забезпечувати виконання затвердженого Верховною Радою України Державного бюджету України та подавати Верховній Раді України звіт про його виконання; приймати рішення про використання коштів резервного фонду Державного бюджету України. Тобто Кабінет Міністрів України має виключне право на внесення проекту закону про Державний бюджет України, тоді як право законодавчої ініціативи у Верховній Раді належить Президентові України, народним депутатам, Кабінету Міністрів України і Національному банку України.
Провідна роль у системі органів оперативного управління бюджетом належить Міністерству фінансів України. Міністерство фінансів України є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади з формування та забезпечення реалізації державної фінансової, бюджетної, податкової і митної політики, політики у сфері державного фінансового контролю, казначейського обслуговування бюджетних коштів, бухгалтерського обліку, випуску і проведення лотерей, організації та контролю за виготовленням цінних паперів, документів суворої звітності, видобутку, виробництва, використання та зберігання дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння, їх обігу та обліку, запобігання і протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, організації складання та управління виконання Державного бюджету України, координації діяльності учасників бюджетного процесу з питань виконання бюджету, забезпечення управління державним та гарантованим державним боргом тощо1.
Міністерство фінансів у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, а також указами Президента України і постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України та Положенням про Міністерство фінансів від 8 квітня 2011 р. (попередня редакція - 27 грудня 2006 р.2).
Міністерство фінансів у контексті управління бюджетною системою має такі повноваження:
1) розробляє проект Основних напрямів бюджетної політики на наступний бюджетний період;
2) здійснює прогнозування та аналіз доходів бюджету;
3) складає та уточнює прогноз Державного бюджету України на наступні за плановим два бюджетні періоди;
4) визначає основні організаційно-методичні засади бюджетного планування, які використовуються для підготовки бюджетних запитів і розроблення проекту Державного бюджету України та прогнозу Державного бюджету України на наступні за плановим два бюджетні періоди, загальний рівень доходів, видатків і кредитування бюджету, дає оцінку обсягу фінансування бюджету для складання проекту Державного бюджету України;
5) розробляє і доводить до головних розпорядників бюджетних коштів інструкції з підготовки бюджетних запитів на плановий і наступні за плановим два бюджетні періоди для підготовки проекту Державного бюджету України та прогнозу Державного бюджету України на наступні за плановим два бюджетні періоди, установлює термін та порядок їх подання;
6) оцінює відповідність бюджетному законодавству бюджетних запитів, паспортів бюджетних програм, проектів зведених кошторисів для складання розпису державного бюджету;
7) здійснює аналіз бюджетного запиту, поданого головним розпорядником бюджетних коштів, щодо його відповідності меті, пріоритетності та ефективності використання бюджетних коштів;
8) оцінює виконання результативних показників бюджетних програм та відповідність звітності головних розпорядників бюджетних коштів показникам, установленим Законом про Державний бюджет України;
9) складає проект Закону про Державний бюджет України та готує відповідні матеріали, що до нього додаються;
10) здійснює підготовку аналітичних матеріалів до Закону про Державний бюджет України;
11) готує проект протокольного рішення Кабінету Міністрів України щодо визначення переліків бюджетних програм, за якими необхідно затвердити порядки використання коштів державного бюджету або внести зміни до затверджених порядків використання коштів державного бюджету;
12) складає розпис Державного бюджету України згідно з бюджетними призначеннями та вносить зміни до нього, у тому числі щодо міжбюджетних трансфертів у розрізі місцевих бюджетів; розробляє інструктивні матеріали щодо складання розпису (тимчасового розпису) Державного бюджету України;
13) вносить зміни до розпису Державного бюджету України за загальним фондом з метою забезпечення збалансованості надходжень та витрат державного бюджету з дотриманням граничного обсягу річного дефіциту (профіциту) державного бюджету;
14) разом із головними розпорядниками бюджетних коштів затверджує паспорти бюджетних програм;
15) затверджує лімітні довідки про бюджетні асигнування, що містять бюджетні призначення та їх помісячний розподіл;
16) формує проект річного звіту про виконання Закону про Державний бюджет України та здійснює публічне представлення звіту про виконання Державного бюджету України за попередній бюджетний період;
17) здійснює передання бюджетних призначень та перерозподіл видатків бюджету за рішенням Кабінету Міністрів України, погодженим із Комітетом Верховної Ради України з питань бюджету;
18) затверджує загальні вимоги до визначення результативних показників бюджетних програм;
19) визначає організаційно-методологічні засади оцінювання ефективності бюджетних програм;
20) визначає розміри фінансових нормативів бюджетної забезпеченості;
21) вносить у встановленому порядку пропозиції щодо щорічного перегляду ставок податків і зборів, установлених у фіксованому значенні, для компенсації інфляційного впливу на обсяг надходжень до бюджету;
22) забезпечує регулювання міжбюджетних відносин між державним та місцевими бюджетами;
23) забезпечує розроблення методики визначення міжбюджет-них трансфертів;
24) затверджує форми звітності про виконання місцевих бюджетів;
25) запроваджує програмно-цільовий метод складання і виконання місцевих бюджетів та середньострокове бюджетне планування на місцевому рівні;
26) затверджує порядок отримання і погашення позик на покриття тимчасових касових розривів, що виникають за загальним фондом та бюджетом розвитку місцевих бюджетів, у фінансових установах;
27) затверджує форми вимоги про повернення використаної не за цільовим призначенням суми субвенції та інформації про встановлення фактів нецільового використання субвенції;
28) здійснює нормативно-правове регулювання у фінансовій, бюджетній, податковій, митній сферах, у сфері державного фінансового контролю, казначейського обслуговування бюджетних коштів;
29) погоджує основні напрями контрольно-ревізійної роботи органів Державної фінансової інспекції України тощо.
Міністр фінансів є керівником Міністерства та членом Кабінету Міністрів України. Він призначається на посаду за поданням Прем' єр-міністра України і звільняється з посади Президентом України. Через міністра фінансів Кабінет Міністрів України спрямовує і координує діяльність Державної податкової служби, Державної митної служби, Державної пробірної служби, Державної служби фінансового моніторингу, Державної фінансової інспекції та Державної казначейської служби України.
Основними повноваженнями міністра фінансів України є:
1) прийняття рішення про включення бюджетного запиту до проекту Державного бюджету України перед поданням його на розгляд Кабінету Міністрів України;
2) затвердження розпису Державного бюджету України у місячний строк з дня прийняття Закону про Державний бюджет;
3) внесення змін до розпису Державного бюджету України за загальним фондом з метою забезпечення збалансованості надходжень та витрат державного бюджету з дотриманням граничного обсягу річного його дефіциту (профіциту);
4) представлення звіту Кабінету Міністрів України про виконання Закону про Державний бюджет України перед Верховною Радою України;
5) за погодженням з Національним банком України розміщення в межах поточного бюджетного періоду на конкурсних засадах та/або через проведення аукціонів тимчасово вільних коштів єдиного казначейського рахунку та коштів валютних рахунків державного бюджету на депозитах або через придбання державних цінних паперів з подальшим поверненням таких коштів до кінця поточного бюджетного періоду;
6) прийняття рішення про застосування заходів впливу за порушення бюджетного законодавства (зменшення бюджетних асигнувань головному розпорядникові бюджетних коштів, зупинення операцій з бюджетними коштами, зупинення бюджетних асигнувань тощо).
Реалізація завдань і функцій Міністерства фінансів в адміністративних утвореннях здійснюється місцевими фінансовими органами. На рівні області відповідальним за організацію бюджетного процесу є головне фінансове управління обласної державної адміністрації. Структура фінансових управлінь зазвичай є типовою: бюджетне управління (відділ зведеного бюджету та міжбю-джетних відносин, відділ зведеного аналізу виконання бюджету, сектор доходів), управління фінансів невиробничої сфери (відділ фінансів соціально-культурної сфери, відділ фінансів програм соціально-економічного розвитку та соціального захисту населення), управління фінансового, інформаційного і господарського забезпечення та фінансів органів влади (відділ бухгалтерського обліку, звітності і контролю, відділ фінансів місцевих органів влади й управління та юридичного забезпечення) тощо.
Управління очолює начальник, який призначається на посаду і звільняється з посади головою обласної державної адміністрації за погодженням з Міністерством фінансів.
Головне фінансове управління обласної державної адміністрації має такі повноваження:
1) розробляє і доводить до головних розпорядників бюджетних коштів Інструкцію з підготовки бюджетних запитів;
2) визначає порядок, форми та терміни подання бюджетних запитів головними розпорядниками бюджетних коштів;
3) проводить на будь-якому етапі складання і розгляду проекту обласного бюджету аналіз бюджетного запиту, поданого головним розпорядником бюджетних коштів, щодо його відповідності меті, пріоритетності, а також дієвості та ефективності використання бюджетних коштів;
4) приймає рішення про включення бюджетного запиту до проекту обласного бюджету перед поданням його на розгляд обласної державної адміністрації;
5) організовує роботу, пов'язану зі складанням проекту обласного бюджету, за дорученням керівництва обласної державної адміністрації визначає порядок і терміни подання структурними підрозділами обласної державної адміністрації, районними державними адміністраціями, виконавчими комітетами міських (міст обласного значення) рад матеріалів для підготовки проекту обласного бюджету і прогнозних розрахунків видатків, фінансування яких здійснюється за рахунок коштів дотацій та субвенцій з державного бюджету і які підлягають розподілу між бюджетами районів і міст обласного значення або для виконання спільних проектів; складає проект обласного бюджету; готує пропозиції щодо розподілу міжбюджетних трансфертів між бюджетами районів і міст обласного значення або для виконання спільних проектів та подає їх на розгляд керівництву обласної державної адміністрації;
6) здійснює в установленому порядку організацію та управління виконанням обласного бюджету, координує в межах своєї компетенції діяльність учасників бюджетного процесу з питань виконання бюджету;
7) у разі неприйняття рішення про обласний бюджет на відповідний бюджетний рік складає та затверджує тимчасовий розпис доходів і видатків обласного бюджету;
8) розробляє зведений бюджет області та подає його у встановлені терміни до Міністерства фінансів України;
9) складає розпис обласного бюджету, забезпечує його виконання, готує пропозиції щодо внесення змін до розпису в межах річних бюджетних призначень, здійснює в установленому порядку взаємні розрахунки обласного бюджету з державним бюджетом і районними бюджетами, міськими бюджетами міст обласного значення;
10) забезпечує протягом бюджетного періоду відповідність розпису обласного бюджету встановленим бюджетним призначенням;
11) здійснює прийняття від фінансових управлінь райдержад-міністрацій та міських рад (міст обласного значення) зведень планових і фактичних показників звіту по мережі, штатах і контингентах установ, що утримуються з місцевих бюджетів, зводить та подає їх у встановлені терміни Міністерству фінансів України;
12) готує та подає обласній раді офіційні висновки про перевиконання чи недовиконання дохідної частини загального фонду обласного бюджету для прийняття рішення про внесення змін до обласного бюджету;
13) готує проекти рішень обласної ради про внесення змін до обласного бюджету;
14) організовує виконання обласного бюджету, тобто забезпечує надходження доходів до обласного бюджету та вживає заходів щодо ефективного витрачання бюджетних коштів;
15) інформує керівництво обласної державної адміністрації про стан виконання обласного бюджету за кожний звітний період і подає їй на розгляд річний та квартальні звіти про виконання обласного бюджету;
16) розглядає звернення та готує пропозиції для прийняття рішень про надання коштів із резервного фонду обласного бюджету;
17) проводить разом з державною податковою адміністрацією аналіз надходжень до державного бюджету, обласного бюджету та інших бюджетів в області;
18) готує пропозиції щодо визначення додаткових джерел фінансових ресурсів обласного бюджету;
19) перевіряє правильність складання і затвердження кошторисів та планів використання коштів установами й організаціями, які фінансуються з обласного бюджету;
20) може брати участь у комплексних ревізіях, які проводить контрольно-ревізійне управління з питань виконання бюджетів районів і міст обласного значення;
21) бере участь у розробленні балансу фінансових ресурсів області, аналізує соціально-економічні показники розвитку області та враховує їх під час складання проекту обласного бюджету;
22) розглядає баланси і звіти про виконання обласного бюджету, бюджетів районів, міст обласного значення, показники звіту по мережі, штатах і контингентах установ, що фінансуються з місцевих бюджетів та інші фінансові звіти, подані головним управлінням Казначейства України в області, фінансовими управліннями райдержадміністрацій, міських (міст обласного значення) рад, головними розпорядниками коштів обласного бюджету;
23) бере участь у розробленні цільових програм у частині їх фінансового забезпечення;
24) здійснює перевірку правильності визначених в установленому порядку міжбюджетних трансферів, обчислених щодо місцевих бюджетів;
25) приймає від структурних підрозділів облдержадміністрації та райдержадміністрацій квартальні та річні звіти про виконання кошторисів на їх утримання та подає зведені звіти.
Фінансове управління районних, міських державних адміністрацій є обов'язковим структурним підрозділом та низовою ланкою системи фінансових органів. Районне, міське фінансове управління забезпечує реалізацію державної фінансової бюджетної та податкової політики в інтересах територіальної громади й підпорядковується як районній, міській державній адміністрації, так і відповідному фінансовому органу вищого рівня. Повноваженнями цих фінансових управлінь є:
1) участь у розробленні балансу фінансових ресурсів, аналіз і визначення тенденцій розвитку фінансової бази та врахування їх при складанні бюджету;
2) організація роботи, пов' язаної зі складанням проекту бюджету, визначення порядку і терміну подання управліннями (відділами) матеріалів для підготовки проектів бюджету. Складання проекту бюджету, підготовка пропозицій щодо нормативів відрахувань частини загальнодержавних податків, зборів і платежів до бюджетів нижчого рівня та подання їх на розгляд виконавчого органу;
3) виконання районного, міського бюджету за доходами і видатками. Разом з управліннями (відділами) виконавчого органу, податковими органами, органами державного казначейства забезпечення надходжень доходів до бюджету та вжиття заходів щодо ефективного витрачання бюджетних коштів;
4) забезпечення в межах своєї компетенції контролю за виконанням актів законодавства з фінансово-бюджетних питань;
5) складання поквартального розпису бюджету, фінансового забезпечення заходів, передбачених бюджетом, прийняття рішень про пересування квартальних призначень коштів у межах річних бюджетних асигнувань, проведення в установленому порядку взаємних розрахунків районного, міського бюджету з обласним бюджетом і з бюджетами нижчого рівня;
6) здійснення контролю за виконанням районного, міського бюджету і за додержанням правил касового виконання бюджету за доходами;
7) участь у веденні обліку виконання районного, міського бюджету і обліку змін, що вносяться в установленому порядку до затверджених призначень за доходами і видатками бюджету;
8) розгляд звітів про виконання районного, міського бюджету, кошторисів видатків управлінь (відділів) виконавчого органу, складання зведеного бюджету району і подання його головному фінансовому управлінню. Інформування виконавчого органу про хід виконання районного, міського бюджету для внесення його на затвердження відповідної ради.
Державна казначейська служба України (далі - Казначейство України) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується й координується Кабінетом Міністрів України через міністра фінансів України. Казначейство України втілює державну політику з казначейського обслуговування бюджетних коштів та внесення пропозицій щодо її формування1. Казначейство України здійснює свої повноваження безпосередньо та через свої територіальні органи в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, районах, районах у містах,
1 Про Положення про Державну казначейську службу України : Указ Президента України від 13 квіт. 2011 р. № 460 [Електронний ресурс] / Верховна Рада України.
містах обласного, республіканського (Автономної Республіки Крим) значення (у разі їх утворення).
Повноваженнями Державної казначейської служби України є:
1) розрахунково-касове обслуговування розпорядників, одержувачів бюджетних коштів та інших клієнтів, операцій з коштами бюджетів, спільних із міжнародними фінансовими організаціями проектів;
2) управління ліквідністю субрахунків єдиного казначейського рахунку;
3) залучення за погодженням із Мінфіном України на поворотній основі коштів єдиного казначейського рахунку для покриття тимчасових касових розривів місцевих бюджетів, Пенсійного фонду України та для надання середньострокових позик місцевим бюджетам;
4) відкриття та закриття рахунків поточного бюджетного періоду, а також відкриття рахунків наступного бюджетного періоду;
5) безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду, безспірне вилучення коштів із місцевих бюджетів відповідно до Бюджетного кодексу України;
6) повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до бюджету, за поданням органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, нарахування штрафів за неповне або несвоєчасне повернення коштів надміру сплачених податків;
7) розподіл коштів між державним бюджетом і Республіканським бюджетом Автономної Республіки Крим, обласними бюджетами, міськими бюджетами міст Києва та Севастополя, а також між місцевими бюджетами відповідно до нормативів відрахувань, визначених бюджетним законодавством, і перерахування розподілених коштів за належністю;
8) проведення взаємних розрахунків між державним бюджетом та Республіканським бюджетом Автономної Республіки Крим, обласними бюджетами, міськими бюджетами міст Києва та Севастополя, а також між місцевими бюджетами;
9) ведення бази даних про мережу розпорядників і одержувачів бюджетних коштів, складання та ведення єдиного реєстру розпорядників та одержувачів бюджетних коштів;
10) облік бюджетних асигнувань, доведення до розпорядників та одержувачів бюджетних коштів витягу з розпису державного бюджету і змін до нього;
11) реєстрація та облік бюджетних зобов'язань розпорядників та одержувачів бюджетних коштів і відображення їх у звітності про виконання бюджету;
12) бухгалтерський облік усіх операцій з виконання державного та місцевих бюджетів;
13) зведення та складання звітності про виконання державного, місцевих і зведених бюджетів та подання звітності органам законодавчої і виконавчої влади в обсязі та строки, визначені бюджетним законодавством. Складання та подання відповідним місцевим фінансовим органам звітності про виконання місцевих бюджетів тощо.
Державна фінансова інспекція України (далі - Держфінінс-пекція України) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через міністра фінансів України. Держфінінспекцію України очолює Голова, якого призначає на посаду за поданням Прем' єр-міністра України, внесеним на підставі пропозицій міністра фінансів, та звільняє з посади Президент України.
Держфінінспекція України здійснює свої повноваження безпосередньо та через територіальні органи в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, районах, містах або міжрайонні, об' єднані в районах та містах територіальні органи, головних інспекторів у районах і містах. Основним завданням Держфінінспекції України є проведення державної політики у сфері державного фінансового контролю, а також внесення пропозицій щодо її формування. Наявність даного органу є обов' язковою в системі органів виконавчої влади, оскільки виявляються такі порушення фінансово-бюджетної дисципліни:
- порушення вимог Бюджетного кодексу щодо нецільового використання бюджетних коштів, взяття до сплати зобов' язань понад затверджені асигнування, відволікання бюджетних коштів у довготривалу дебіторську заборгованість тощо;
- зайве витрачання бюджетних коштів унаслідок оплати завищених обсягів та вартості виконаних робіт, наданих послуг;
- витрачання бюджетних коштів на придбання меблів, обладнання, автотранспорту та інших матеріальних цінностей з перевищенням граничних нормативів, а також на утримання автотранспорту понад установлені ліміти;
- незаконне передання державного та комунального майна суб' єктам недержавної форми власності;
- незастосування обов'язкових процедур державних закупівель;
- заниження вартості активів унаслідок непроведення індексацій, неоприбуткування майна та лишків товарно-матеріальних цінностей.
Основними причинами зазначених порушень є низька якість внутрішнього контролю та безвідповідальність багатьох розпорядників бюджетних коштів. Зокрема, лише протягом одного 2010 р. на 12,3 тис. підприємств, установ і організацій виявлено майже 32,6 млрд грн незаконних і не за цільовим призначенням проведених витрат та недостач матеріальних і фінансових ресурсів, у тому числі 7,6 млрд грн бюджетних коштів. Унаслідок неправомірних дій окремих керівників (реалізацію товарів, робіт, послуг за заниженими цінами, безоплатне надання в оренду природних і матеріальних ресурсів тощо) бюджетами усіх рівнів, бюджетними установами та організаціями, підприємствами втрачена можливість отримати належні їм доходи в сумі понад 2,5 млрд грн, у тому числі бюджетами - 685,9 млн грн. Держфінінспекція України має такі повноваження: 1) здійснює державний фінансовий контроль за:
- дотриманням законодавства на всіх стадіях бюджетного процесу щодо державного і місцевих бюджетів;
- використанням і збереженням державних фінансових ресурсів, необоротних та інших активів, правильністю визначення потреби в бюджетних коштах та взяттям зобов' язань, ефективним використанням коштів і майна, за станом і достовірністю бухгалтерського обліку й фінансової звітності в міністерствах та інших органах виконавчої влади, державних фондах, фондах загальноо-бов'язкового державного соціального страхування, бюджетних установах і в суб'єктів господарювання державного сектору економіки, а також на підприємствах, в установах та організаціях, які отримують (отримували в періоді, який перевіряється) кошти з бюджетів усіх рівнів, державних фондів та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування або використовують (використовували в періоді, який перевіряється) державне чи комунальне майно;
- дотриманням законодавства про державні закупівлі;
- діяльністю суб' єктів господарської діяльності незалежно від форми власності, які не віднесені законодавством до підконтрольних установ, за рішенням суду, винесеним на підставі подання прокурора або слідчого для забезпечення розслідування кримінальної справи;
2) здійснює контроль за:
- виконанням функцій з управління об' єктами державної власності;
- цільовим використанням коштів державного і місцевих бюджетів;
- цільовим використанням і своєчасним поверненням кредитів (позик), одержаних під державні (місцеві) гарантії;
- складанням бюджетної звітності, паспортів бюджетних програм і звітів про їх виконання (у разі застосування програмно-цільового методу в бюджетному процесі), кошторисів та інших документів, що застосовуються в процесі виконання бюджету;
- станом внутрішнього контролю та внутрішнього аудиту в розпорядників бюджетних коштів;
- усуненням виявлених недоліків і порушень;
3) забезпечує участь представників Держфінінспекції України в ревізійних комісіях господарських організацій, у яких корпоративні права держави перевищують 50 % статутного капіталу;
4) вживає в установленому порядку заходів щодо усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства та притягнення до відповідальності винних осіб, а саме:
- вимагає від керівників та інших службових осіб підконтрольних установ усунення виявлених порушень законодавства;
- звертається до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог щодо усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів;
- проводить аналіз стану додержання фінансової дисципліни і про його результати повідомляє органи виконавчої влади, інші державні органи та органи місцевого самоврядування;
- готує і подає до відповідних державних органів пропозиції щодо усунення причин, які призвели до допущення недоліків і порушень, тощо;
- здійснює контроль за виконанням вимог і пропозицій, поданих Держфінінспекцією України та її територіальними органами міністерствам, іншим центральним органам виконавчої влади та органам місцевого самоврядування за результатами державного фінансового контролю, та інформує про це Кабінет Міністрів України і Міністерство фінансів України;
- застосовує заходи впливу за порушення бюджетного законодавства, накладає стягнення, санкції до осіб, винних у порушенні законодавства;
- передає правоохоронним органам матеріали ревізій у разі встановлення порушень законодавства, що передбачають кримінальну відповідальність або містять ознаки корупційних діянь; інформує правоохоронні органи про факти інших виявлених порушень законодавства;
5) здійснює інші повноваження, визначені законодавством1.
До системи органів Державної податкової служби України (далі - ДПС України) належать центральний апарат та територіальні органи в Автономній Республіці Крим, містах Києві та Севастополі, областях, округах (на два регіони і більше), державні податкові інспекції в районах, містах (крім міст Києва та Севастополя), районах у містах, міжрайонні, об' єднані і спеціалізовані державні податкові інспекції та в їх складі відповідні підрозділи податкової міліції. Державна податкова служба є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через міністра фінансів України. Її діяльність спрямована на здійснення контролю за сплатою до бюджетів і державних цільових фондів, податків, зборів та обов' язкових платежів, втілення єдиної державної податкової політики та політики у сфері контролю за виробництвом і обігом спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів, здійснення міжгалузевої координації у цій сфері2.
Основними повноваженнями ДПС України у формуванні дохідної частини бюджету є:
1) контроль за своєчасністю, достовірністю, повнотою нарахування і сплати податків, обов' язкових платежів, контроль за сплатою яких покладено на ДПС України;
2) контроль за додержанням виконавчими комітетами сільських і селищних рад порядку прийняття та обліку податків, обов' язкових платежів від платників податків, своєчасністю і повнотою перерахування цих сум до бюджету;
3) облік податків, обов' язкових платежів, контроль за справлянням яких покладено на ДПС України, та складанням звітності щодо стану розрахунків платників із бюджетом;
4) контроль за погашенням податкового боргу з податків, обов' язкових платежів платників податків, зокрема тих платників, майно яких перебуває в податковій заставі;
5) контроль за забезпеченням стягнення заборгованості суб' єктів господарювання за кредитами під державні гарантії або позиками, залученими державою; за відстроченням, розстроченням та реструктуризацією податкових зобов' язань і/або податкового боргу;
6) аналіз надходжень податків і обов' язкових платежів, прогнозування макроекономічного впливу і впливу змін податкового законодавства на обсяги й джерела податкових надходжень, розроблення пропозицій щодо їх збільшення та зменшення втрат бюджету;
7) подання Міністерству фінансів України та Державній казначейській службі України звіту про надходження податків, обов' язкових платежів.
Органи місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їхніх інтересах відповідні функції, також мають повноваження щодо бюджету. Відповідно до чинного законодавства виключною компетенцією сільських, селищних, міських рад є затвердження місцевого бюджету, внесення змін до нього; затвердження звіту про виконання відповідного бюджету; установлення місцевих податків та зборів; прийняття рішень щодо передання коштів із відповідного місцевого бюджету1.
Власними повноваженнями виконавчих органів сільських, селищних, міських рад є складання проекту місцевого бюджету, подання його на затвердження відповідної ради, забезпечення виконання бюджету; щоквартальне подання раді письмових звітів про хід і результати виконання бюджету; підготовка і подання до районних, обласних рад відповідних фінансових показників і пропозицій для складання проектів районних і обласних бюджетів; здійснення в установленому порядку видатків з місцевого
бюджету. Виконавчі органи сільських, селищних, міських рад можуть об' єднувати на договірних засадах кошти відповідного місцевого бюджету та інших місцевих бюджетів для виконання спільних проектів або для спільного фінансування комунальних підприємств, установ та організацій, вирішення інших питань щодо спільних інтересів територіальних громад.
До повноважень районних і обласних рад належить розподіл переданих із державного бюджету коштів у вигляді дотацій, суб-венцій відповідно між районними бюджетами, міськими бюджетами міст обласного значення, бюджетами сіл, селищ, міст районного значення. Районні, обласні ради делегують відповідним місцевим державним адміністраціям такі повноваження: підготовка і подання до відповідних органів виконавчої влади фінансових показників і пропозицій до проекту Державного бюджету України.
Отже, органи місцевого самоврядування в селах, селищах, містах, районах у містах самостійно розробляють, затверджують і виконують відповідні місцеві бюджети. Районні та обласні ради затверджують районні та обласні бюджети, які формуються з коштів державного бюджету для їх відповідного розподілу між територіальними громадами або для виконання спільних проектів та з коштів, залучених на договірних засадах із місцевих бюджетів для реалізації спільних соціально-економічних та культурних програм, контролюють їх виконання.
21.Державна фінансова інспекція України, Національний банк України як органи контролю у сфері формування дохідної частини бюджетів.
Державна фінансова інспекція України (далі - Держфінінс-пекція України) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через міністра фінансів України. Держфінінспекцію України очолює Голова, якого призначає на посаду за поданням Прем' єр-міністра України, внесеним на підставі пропозицій міністра фінансів, та звільняє з посади Президент України.
Держфінінспекція України здійснює свої повноваження безпосередньо та через територіальні органи в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, районах, містах або міжрайонні, об' єднані в районах та містах територіальні органи, головних інспекторів у районах і містах. Основним завданням Держфінінспекції України є проведення державної політики у сфері державного фінансового контролю, а також внесення пропозицій щодо її формування. Наявність даного органу є обов' язковою в системі органів виконавчої влади, оскільки виявляються такі порушення фінансово-бюджетної дисципліни:
- порушення вимог Бюджетного кодексу щодо нецільового використання бюджетних коштів, взяття до сплати зобов' язань понад затверджені асигнування, відволікання бюджетних коштів у довготривалу дебіторську заборгованість тощо;
- зайве витрачання бюджетних коштів унаслідок оплати завищених обсягів та вартості виконаних робіт, наданих послуг;
- витрачання бюджетних коштів на придбання меблів, обладнання, автотранспорту та інших матеріальних цінностей з перевищенням граничних нормативів, а також на утримання автотранспорту понад установлені ліміти;
- незаконне передання державного та комунального майна суб' єктам недержавної форми власності;
- незастосування обов'язкових процедур державних закупівель;
- заниження вартості активів унаслідок непроведення індексацій, неоприбуткування майна та лишків товарно-матеріальних цінностей.
Основними причинами зазначених порушень є низька якість внутрішнього контролю та безвідповідальність багатьох розпорядників бюджетних коштів. Зокрема, лише протягом одного 2010 р. на 12,3 тис. підприємств, установ і організацій виявлено майже 32,6 млрд грн незаконних і не за цільовим призначенням проведених витрат та недостач матеріальних і фінансових ресурсів, у тому числі 7,6 млрд грн бюджетних коштів. Унаслідок неправомірних дій окремих керівників (реалізацію товарів, робіт, послуг за заниженими цінами, безоплатне надання в оренду природних і матеріальних ресурсів тощо) бюджетами усіх рівнів, бюджетними установами та організаціями, підприємствами втрачена можливість отримати належні їм доходи в сумі понад 2,5 млрд грн, у тому числі бюджетами - 685,9 млн грн. Держфінінспекція України має такі повноваження: 1) здійснює державний фінансовий контроль за:
- дотриманням законодавства на всіх стадіях бюджетного процесу щодо державного і місцевих бюджетів;
- використанням і збереженням державних фінансових ресурсів, необоротних та інших активів, правильністю визначення потреби в бюджетних коштах та взяттям зобов' язань, ефективним використанням коштів і майна, за станом і достовірністю бухгалтерського обліку й фінансової звітності в міністерствах та інших органах виконавчої влади, державних фондах, фондах загальноо-бов'язкового державного соціального страхування, бюджетних установах і в суб'єктів господарювання державного сектору економіки, а також на підприємствах, в установах та організаціях, які отримують (отримували в періоді, який перевіряється) кошти з бюджетів усіх рівнів, державних фондів та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування або використовують (використовували в періоді, який перевіряється) державне чи комунальне майно;
- дотриманням законодавства про державні закупівлі;
- діяльністю суб' єктів господарської діяльності незалежно від форми власності, які не віднесені законодавством до підконтрольних установ, за рішенням суду, винесеним на підставі подання прокурора або слідчого для забезпечення розслідування кримінальної справи;
2) здійснює контроль за:
- виконанням функцій з управління об' єктами державної власності;
- цільовим використанням коштів державного і місцевих бюджетів;
- цільовим використанням і своєчасним поверненням кредитів (позик), одержаних під державні (місцеві) гарантії;
- складанням бюджетної звітності, паспортів бюджетних програм і звітів про їх виконання (у разі застосування програмно-цільового методу в бюджетному процесі), кошторисів та інших документів, що застосовуються в процесі виконання бюджету;
- станом внутрішнього контролю та внутрішнього аудиту в розпорядників бюджетних коштів;
- усуненням виявлених недоліків і порушень;
3) забезпечує участь представників Держфінінспекції України в ревізійних комісіях господарських організацій, у яких корпоративні права держави перевищують 50 % статутного капіталу;
4) вживає в установленому порядку заходів щодо усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства та притягнення до відповідальності винних осіб, а саме:
- вимагає від керівників та інших службових осіб підконтрольних установ усунення виявлених порушень законодавства;
- звертається до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог щодо усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів;
- проводить аналіз стану додержання фінансової дисципліни і про його результати повідомляє органи виконавчої влади, інші державні органи та органи місцевого самоврядування;
- готує і подає до відповідних державних органів пропозиції щодо усунення причин, які призвели до допущення недоліків і порушень, тощо;
- здійснює контроль за виконанням вимог і пропозицій, поданих Держфінінспекцією України та її територіальними органами міністерствам, іншим центральним органам виконавчої влади та органам місцевого самоврядування за результатами державного фінансового контролю, та інформує про це Кабінет Міністрів України і Міністерство фінансів України;
- застосовує заходи впливу за порушення бюджетного законодавства, накладає стягнення, санкції до осіб, винних у порушенні законодавства;
- передає правоохоронним органам матеріали ревізій у разі встановлення порушень законодавства, що передбачають кримінальну відповідальність або містять ознаки корупційних діянь; інформує правоохоронні органи про факти інших виявлених порушень законодавства;
5) здійснює інші повноваження, визначені законодавством1.
До системи органів Державної податкової служби України (далі - ДПС України) належать центральний апарат та територіальні органи в Автономній Республіці Крим, містах Києві та Севастополі, областях, округах (на два регіони і більше), державні податкові інспекції в районах, містах (крім міст Києва та Севастополя), районах у містах, міжрайонні, об' єднані і спеціалізовані державні податкові інспекції та в їх складі відповідні підрозділи податкової міліції. Державна податкова служба є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через міністра фінансів України. Її діяльність спрямована на здійснення контролю за сплатою до бюджетів і державних цільових фондів, податків, зборів та обов' язкових платежів, втілення єдиної державної податкової політики та політики у сфері контролю за виробництвом і обігом спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів, здійснення міжгалузевої координації у цій сфері2.
Основними повноваженнями ДПС України у формуванні дохідної частини бюджету є:
1) контроль за своєчасністю, достовірністю, повнотою нарахування і сплати податків, обов' язкових платежів, контроль за сплатою яких покладено на ДПС України;
2) контроль за додержанням виконавчими комітетами сільських і селищних рад порядку прийняття та обліку податків, обов' язкових платежів від платників податків, своєчасністю і повнотою перерахування цих сум до бюджету;
3) облік податків, обов' язкових платежів, контроль за справлянням яких покладено на ДПС України, та складанням звітності щодо стану розрахунків платників із бюджетом;
4) контроль за погашенням податкового боргу з податків, обов' язкових платежів платників податків, зокрема тих платників, майно яких перебуває в податковій заставі;
5) контроль за забезпеченням стягнення заборгованості суб' єктів господарювання за кредитами під державні гарантії або позиками, залученими державою; за відстроченням, розстроченням та реструктуризацією податкових зобов' язань і/або податкового боргу;
6) аналіз надходжень податків і обов' язкових платежів, прогнозування макроекономічного впливу і впливу змін податкового законодавства на обсяги й джерела податкових надходжень, розроблення пропозицій щодо їх збільшення та зменшення втрат бюджету;
7) подання Міністерству фінансів України та Державній казначейській службі України звіту про надходження податків, обов' язкових платежів.
Органи місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їхніх інтересах відповідні функції, також мають повноваження щодо бюджету. Відповідно до чинного законодавства виключною компетенцією сільських, селищних, міських рад є затвердження місцевого бюджету, внесення змін до нього; затвердження звіту про виконання відповідного бюджету; установлення місцевих податків та зборів; прийняття рішень щодо передання коштів із відповідного місцевого бюджету1.
Власними повноваженнями виконавчих органів сільських, селищних, міських рад є складання проекту місцевого бюджету, подання його на затвердження відповідної ради, забезпечення виконання бюджету; щоквартальне подання раді письмових звітів про хід і результати виконання бюджету; підготовка і подання до районних, обласних рад відповідних фінансових показників і пропозицій для складання проектів районних і обласних бюджетів; здійснення в установленому порядку видатків з місцевого
бюджету. Виконавчі органи сільських, селищних, міських рад можуть об' єднувати на договірних засадах кошти відповідного місцевого бюджету та інших місцевих бюджетів для виконання спільних проектів або для спільного фінансування комунальних підприємств, установ та організацій, вирішення інших питань щодо спільних інтересів територіальних громад.
До повноважень районних і обласних рад належить розподіл переданих із державного бюджету коштів у вигляді дотацій, суб-венцій відповідно між районними бюджетами, міськими бюджетами міст обласного значення, бюджетами сіл, селищ, міст районного значення. Районні, обласні ради делегують відповідним місцевим державним адміністраціям такі повноваження: підготовка і подання до відповідних органів виконавчої влади фінансових показників і пропозицій до проекту Державного бюджету України.
Отже, органи місцевого самоврядування в селах, селищах, містах, районах у містах самостійно розробляють, затверджують і виконують відповідні місцеві бюджети. Районні та обласні ради затверджують районні та обласні бюджети, які формуються з коштів державного бюджету для їх відповідного розподілу між територіальними громадами або для виконання спільних проектів та з коштів, залучених на договірних засадах із місцевих бюджетів для реалізації спільних соціально-економічних та культурних програм, контролюють їх виконання.
22.Структура та завдання органів Державної фіскальна служби України.
Перспективним і маловивченим залишається питання про правовий статус держави як самостійного суб’єкта податкового права. Сама постановка проблеми є досить новою і, як правило, в літературі висвітлена недостатньо.
Держава Україна, а також її територіальні громади беруть участь у податкових правовідносинах не безпосередньо, а в особі уповноважених органів, що наділяються державою відповідною компетенцією. Останні діють від імені та в інтересах особи, що представляється, держави, а не на власний розсуд. Будь-якого власного інтересу вони не мають. Таким чином, основним представником держави в податкових правовідносинах виступають органи ДФСУ.
Органи ДФСУ входять до системи органів, що здійснюють мобілізацію коштів до централізованих фондів держави та складають єдину централізовану систему управління та контролю за дотриманням податкового законодавства, за своєчасністю, достовірністю,повнотою нарахування та сплати до бюджету податків і зборів, митних платежів та єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування (п. 4 Положення про ДФСУ, п. 14.1.11 ст. 14 ПКУ).
На сьогодні до системи органів ДФСУ входять центральний апарат Державної фіскальної служби України, територіальні органи на місцях та спеціалізовані департаменти (інформаційно-довідковий департамент, департамент спеціалізованої підготовки та кінологічного забезпечення, спеціалізована лабораторія з питань експертизи та досліджень).
Правовий статус органів ДФСУ регулюється Податковим кодексом України (ст. 19-121, 41), Положенням про ДФСУ, затвердженим Постановою КМУ від 21 травня 2014 р. № 236 та іншими нормативно-правовими актами.
Державна фіскальна служба України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України і який реалізує:
державну податкову політику;
державну політику у сфері державної митної справи;
державну політику з адміністрування єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування;
державну політику у сфері боротьби з правопорушеннями під час застосування податкового, митного законодавства, а також законодавства з питань сплати єдиного внеску.
ДФС у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, іншими актами законодавства.
Структуру апарату ДФС затверджує її Голова за погодженням з Міністром фінансів.Штатний розпис, кошторис ДФС затверджує Голова ДФС за погодженням з Мінфіном.
ДФС є юридичною особою, має печатку із зображенням Державного Герба України та своїм найменуванням, власні бланки, рахунки в органах Казначейства.
Основна мета діяльності органів ДФСУ забезпечення контролю за своєчасністю, достовірністю,повнотою нарахування та сплати до бюджету податків і зборів, митних платежів та єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування. Для реалізації покладених державою завдань органи ДФСУ наділяються спеціальною компетенцією сукупністю державно-владних повноважень у сфері оподаткування.
Основні завдання ДФС:
1) реалізація державної податкової політики та політики у сфері державної митної справи, державної політики у сфері боротьби з правопорушеннями під час застосування податкового, митного законодавства, здійснення в межах повноважень, передбачених законом, контролю за надходженням до бюджетів та державних цільових фондів податків і зборів, митних та інших платежів, державної політики у сфері контролю за виробництвом та обігом спирту, алкогольних напоїв і тютюнових виробів, державної політики з адміністрування єдиного внеску, а також боротьби з правопорушеннями під час застосування законодавства з питань сплати єдиного внеску, державної політики у сфері контролю за своєчасністю здійснення розрахунків в іноземній валюті в установлений законом строк, дотриманням порядку проведення готівкових розрахунків за товари (послуги), а також за наявністю ліцензій на провадження видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню відповідно до закону, торгових патентів;
2) внесення на розгляд Міністра фінансів пропозицій щодо забезпечення формування:
державної податкової політики;
державної політики у сфері державної митної справи;
державної політики у сфері боротьби з правопорушеннями під час застосування податкового, митного законодавства, здійснення контролю за надходженням до бюджетів та державних цільових фондів податків і зборів, митних та інших платежів;
державної політики у сфері контролю за виробництвом та обігом спирту, алкогольних напоїв і тютюнових виробів;
державної політики з адміністрування єдиного внеску, а також боротьби з правопорушеннями під час застосування законодавства з питань сплати єдиного внеску;
державної політики у сфері контролю за своєчасністю здійснення розрахунків в іноземній валюті в установлений законом строк, дотриманням порядку проведення готівкових розрахунків за товари (послуги), а також за наявністю ліцензій на провадження видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню відповідно до закону, торгових патентів.
23.Функції органів Державної фіскальна служби України.
Серед основних функцій органів ДФСУ у сфері оподаткування виділяють:
а) реалізацію державної податкової та митної політики;
б) облік платників податків;
в) податковий контроль;
г) застосування фінансових санкцій;
д) роз’яснювальну та інформаційну роботу щодо застосування податкового законодавства.
Основні завдання ДФС:
1) реалізація державної податкової політики та політики у сфері державної митної справи, державної політики у сфері боротьби з правопорушеннями під час застосування податкового, митного законодавства, здійснення в межах повноважень, передбачених законом, контролю за надходженням до бюджетів та державних цільових фондів податків і зборів, митних та інших платежів, державної політики у сфері контролю за виробництвом та обігом спирту, алкогольних напоїв і тютюнових виробів, державної політики з адміністрування єдиного внеску, а також боротьби з правопорушеннями під час застосування законодавства з питань сплати єдиного внеску, державної політики у сфері контролю за своєчасністю здійснення розрахунків в іноземній валюті в установлений законом строк, дотриманням порядку проведення готівкових розрахунків за товари (послуги), а також за наявністю ліцензій на провадження видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню відповідно до закону, торгових патентів;
2) внесення на розгляд Міністра фінансів пропозицій щодо забезпечення формування:
державної податкової політики;
державної політики у сфері державної митної справи;
державної політики у сфері боротьби з правопорушеннями під час застосування податкового, митного законодавства, здійснення контролю за надходженням до бюджетів та державних цільових фондів податків і зборів, митних та інших платежів;
державної політики у сфері контролю за виробництвом та обігом спирту, алкогольних напоїв і тютюнових виробів;
державної політики з адміністрування єдиного внеску, а також боротьби з правопорушеннями під час застосування законодавства з питань сплати єдиного внеску;
державної політики у сфері контролю за своєчасністю здійснення розрахунків в іноземній валюті в установлений законом строк, дотриманням порядку проведення готівкових розрахунків за товари (послуги), а також за наявністю ліцензій на провадження видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню відповідно до закону, торгових патентів.
24.Податковий контроль: поняття, види, методи.
Стаття 61 ПКУ дає визначення податкового контролю та повноваження органів державної влади щодо його здійснення
Податковий контроль - система заходів, що вживаються контролюючими органами з метою контролю правильності нарахування, повноти і своєчасності сплати податків і зборів, а також дотримання законодавства з питань регулювання обігу готівки, проведення розрахункових та касових операцій, патентування, ліцензування та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.
Податковий контроль здійснюється органами, зазначеними у статті 41  ПКУ, в межах їх повноважень, встановлених цим Кодексом.
Органи Служби безпеки України, внутрішніх справ, податкової міліції, прокуратури та їх службові (посадові) особи не можуть брати безпосередньої участі у проведенні перевірок, що здійснюються контролюючими органами, та проводити перевірки суб'єктів підприємницької діяльності з питань оподаткування.
Стаття 62 ПКУ визначає способи здійснення податкового контролю. Так, податковий контроль здійснюється шляхом:
1). ведення обліку платників податків;
2). інформаційно-аналітичного забезпечення діяльності контролюючих органів;
3). перевірок та звірок відповідно до вимог цього Кодексу, а також перевірок щодо дотримання законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, у порядку, встановленому законами України, що регулюють відповідну сферу правовідносин.
У відповідності до статті 75 ПКУ контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.
Камеральні та документальні перевірки проводяться контролюючими органами в межах їх повноважень виключно у випадках та у порядку, встановлених ПКУ, а фактичні перевірки - ПКУ та іншими законами України, контроль за дотриманням яких покладено на контролюючі органи.Камеральною вважається перевірка, яка проводиться у приміщенні контролюючого органу виключно на підставі даних, зазначених у податкових деклараціях (розрахунках) платника податків та даних системи електронного адміністрування податку на додану вартість (даних органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, в якому відкриваються рахунки платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, даних Єдиного реєстру податкових накладних та даних митних декларацій).
Документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також отриманих в установленому законодавством порядку контролюючим органом документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.
Документальна планова перевірка проводиться відповідно до плану-графіка перевірок.
Не є предметом документальної планової перевірки питання трансфертного ціноутворення, визначені статтею 39  ПКУ.
Документальна позапланова перевірка не передбачається у плані роботи контролюючого органу і проводиться за наявності хоча б однієї з обставин, визначених ПКУ.
Документальною виїзною перевіркою вважається перевірка, яка проводиться за місцезнаходженням платника податків чи місцем розташування об'єкта права власності, стосовно якого проводиться така перевірка.
Документальною невиїзною перевіркою вважається перевірка, яка проводиться в приміщенні контролюючого органу.
Документальною невиїзною позаплановою електронною перевіркою за заявою платника податків (далі - електронна перевірка) вважається перевірка, що проводиться на підставі заяви, поданої платником податків з незначним ступенем ризику до контролюючого органу, в якому він перебуває на податковому обліку. Заява подається за 10 календарних днів до очікуваного початку проведення електронної перевірки, але не раніше офіційного повідомлення центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, про запровадження проведення такої перевірки для відповідних платників податків: які застосовують спрощену систему оподаткування, обліку та звітності; суб’єктів господарювання мікро-, малого; середнього підприємництва; інших платників податків. Форма заяви, порядок її подання, прийняття рішення про проведення електронної перевірки встановлюються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.
Фактичною вважається перевірка, що здійснюється за місцем фактичного провадження платником податків діяльності, розташування господарських або інших об'єктів права власності такого платника. Така перевірка здійснюється контролюючим органом щодо дотримання норм законодавства з питань регулювання обігу готівки, порядку здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності ліцензій, патентів, свідоцтв, у тому числі про виробництво та обіг підакцизних товарів, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами).
25.Правове регулювання порядку здійснення податкових перевірок органами ДФС України.
Згідно положень Бюджтногг Кодексу, та інших нормативно праввовмх актів, здійснення податкових перевірок може здійснюватисьна таких правових засадах:
1) Згідно Податкового Кодексу України:
РОЗДІЛ II. АДМІНІСТРУВАННЯ ПОДАТКІВ, ЗБОРІВ, ПЛАТЕЖІВ
ГЛАВА 8. ПЕРЕВІРКИ
Стаття 75. Види перевірок
75.1. Контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.
Камеральні та документальні перевірки проводяться контролюючими органами в межах їх повноважень виключно у випадках та у порядку, встановлених цим Кодексом, а фактичні перевірки - цим Кодексом та іншими законами України, контроль за дотриманням яких покладено на контролюючі органи.
75.1.1. Камеральною вважається перевірка, яка проводиться у приміщенні контролюючого органу виключно на підставі даних, зазначених у податкових деклараціях (розрахунках) платника податків та даних системи електронного адміністрування податку на додану вартість (даних органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, в якому відкриваються рахунки платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, даних Єдиного реєстру податкових накладних та даних митних декларацій).
75.1.2. Документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також отриманих в установленому законодавством порядку контролюючим органом документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.
Документальна планова перевірка проводиться відповідно до плану-графіка перевірок.
Не є предметом документальної планової перевірки питання трансфертного ціноутворення, визначені статтею 39 цього Кодексу.
Документальна позапланова перевірка не передбачається у плані роботи контролюючого органу і проводиться за наявності хоча б однієї з обставин, визначених цим Кодексом.
Документальною виїзною перевіркою вважається перевірка, яка проводиться за місцезнаходженням платника податків чи місцем розташування об'єкта права власності, стосовно якого проводиться така перевірка.
Документальною невиїзною перевіркою вважається перевірка, яка проводиться в приміщенні контролюючого органу.
Документальною невиїзною позаплановою електронною перевіркою за заявою платника податків (далі - електронна перевірка) вважається перевірка, що проводиться на підставі заяви, поданої платником податків з незначним ступенем ризику, визначеним відповідно до пункту 77.2 статті 77 цього Кодексу, до контролюючого органу, в якому він перебуває на податковому обліку. Заява подається за 10 календарних днів до очікуваного початку проведення електронної перевірки, але не раніше офіційного повідомлення центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, про запровадження проведення такої перевірки для відповідних платників податків: які застосовують спрощену систему оподаткування, обліку та звітності; суб’єктів господарювання мікро-, малого; середнього підприємництва; інших платників податків. Форма заяви, порядок її подання, прийняття рішення про проведення електронної перевірки встановлюються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.
75.1.3. Фактичною вважається перевірка, що здійснюється за місцем фактичного провадження платником податків діяльності, розташування господарських або інших об'єктів права власності такого платника. Така перевірка здійснюється контролюючим органом щодо дотримання норм законодавства з питань регулювання обігу готівки, порядку здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності ліцензій, патентів, свідоцтв, у тому числі про виробництво та обіг підакцизних товарів, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами).
Стаття 76. Порядок проведення камеральної перевірки
76.1. Камеральна перевірка проводиться посадовими особами контролюючого органу без будь-якого спеціального рішення керівника такого органу або направлення на її проведення.
Камеральній перевірці підлягає вся податкова звітність суцільним порядком.
Згода платника податків на перевірку та його присутність під час проведення камеральної перевірки не обов'язкова.
76.2. Порядок оформлення результатів камеральної перевірки здійснюється відповідно до вимог статті 86 цього Кодексу.
Стаття 77. Порядок проведення документальних планових перевірок
77.1. Документальна планова перевірка повинна бути передбачена у плані-графіку проведення планових документальних перевірок.
77.2. До плану-графіка проведення документальних планових перевірок відбираються платники податків, які мають ризик щодо несплати податків та зборів, невиконання іншого законодавства, контроль за яким покладено на контролюючі органи.
Періодичність проведення документальних планових перевірок платників податків визначається залежно від ступеня ризику в діяльності таких платників податків, який поділяється на високий, середній та незначний. Платники податків з незначним ступенем ризику включаються до плану-графіка не частіше, ніж раз на три календарних роки, середнім - не частіше ніж раз на два календарних роки, високим - не частіше одного разу на календарний рік.
HYPERLINK "http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/z0751-15/paran16" \l "n16" \t "_blank" Порядок формування та затвердження плану-графіка, перелік ризиків та їх поділ за ступенями встановлюються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.
Платники податків - юридичні особи, що відповідають критеріям, визначеним пунктом 154.6 статті 154, та у яких сума сплаченого до бюджету податку на додану вартість становить не менше п'яти відсотків від задекларованого доходу за звітний податковий період, а також самозайняті особи, сума сплачених податків яких становить не менше п'яти відсотків від задекларованого доходу за звітний податковий період, включаються до плану-графіка не частіше, ніж раз на три календарних роки. Зазначена норма не поширюється на таких платників податків у разі порушення ними статей 45, 49, 50, 51, 57 цього Кодексу.
77.3. Забороняється проведення документальної планової перевірки за окремими видами зобов'язань перед бюджетами, крім правильності обчислення, повноти і своєчасності сплати податку з доходів фізичних осіб та зобов'язань за бюджетними позиками і кредитами, що гарантовані бюджетними коштами.
77.4. Про проведення документальної планової перевірки керівником контролюючого органу приймається рішення, яке оформлюється наказом.
Право на проведення документальної планової перевірки платника податків надається лише у випадку, коли йому не пізніше ніж за 10 календарних днів до дня проведення зазначеної перевірки вручено під розписку або надіслано рекомендованим листом з повідомленням про вручення копію наказу про проведення документальної планової перевірки та письмове повідомлення із зазначенням дати початку проведення такої перевірки.
77.5. У разі планування перевірок одного й того самого платника податків контролюючими органами та органами державного фінансового контролю у звітному періоді такі перевірки проводяться зазначеними органами одночасно. Порядок координації проведення таких перевірок та залучення до перевірок інших органів, передбачених законом, визначається Кабінетом Міністрів України.
77.6. Допуск посадових осіб контролюючих органів до проведення документальної планової виїзної перевірки здійснюється згідно із статтею 81 цього Кодексу. Документальна планова невиїзна перевірка здійснюється у порядку, передбаченому статтею 79 цього Кодексу.
77.7. Строки проведення документальної планової перевірки встановлені статтею 82 цього Кодексу.
77.8. Перелік матеріалів, які можуть бути підставою для висновків під час проведення документальної планової перевірки, та порядок надання платниками податків документів для такої перевірки встановлено статтями 83, 85 цього Кодексу.
77.9. Порядок оформлення результатів документальної планової перевірки встановленостаттею 86 цього Кодексу.
Стаття 78. Порядок проведення документальних позапланових перевірок
78.1. Документальна позапланова перевірка здійснюється за наявності хоча б однієї з таких обставин:
78.1.1. за наслідками перевірок інших платників податків або отримання податкової інформації виявлено факти, що свідчать про порушення платником податків податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, якщо платник податків не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на обов'язковий письмовий запит контролюючого органу, в якому зазначаються порушення цим платником податків податкового, валютного та іншого законодавства протягом 10 робочих днів з дня отримання запиту;
78.1.2. платником податків не подано в установлений законом строк податкову декларацію, розрахунки, звіт про контрольовані операції або документацію з трансфертного ціноутворення, якщо їх подання передбачено законом;
78.1.3. платником податків подано контролюючому органу уточнюючий розрахунок з відповідного податку за період, який перевірявся контролюючим органом;
78.1.4. виявлено недостовірність даних, що містяться у податкових деклараціях, поданих платником податків, якщо платник податків не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на письмовий запит контролюючого органу, в якому зазначено виявлену недостовірність даних та відповідну декларацію протягом 10 робочих днів з дня отримання запиту;
78.1.5. платником податків подано в установленому порядку контролюючому органу заперечення до акта перевірки або скаргу на прийняте за її результатами податкове повідомлення-рішення, в яких вимагається повний або частковий перегляд результатів відповідної перевірки або скасування прийнятого за її результатами податкового повідомлення-рішення у разі, коли платник податків у своїй скарзі (запереченнях) посилається на обставини, що не були досліджені під час перевірки, та об'єктивний їх розгляд неможливий без проведення перевірки. Така перевірка проводиться виключно з питань, що стали предметом оскарження;
78.1.6. виключено;
78.1.7. розпочато процедуру реорганізації юридичної особи (крім перетворення), припинення юридичної особи або підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця, закриття постійного представництва чи відокремленого підрозділу юридичної особи, в тому числі іноземної компанії, організації, порушено провадження у справі про визнання банкрутом платника податків або подано заяву про зняття з обліку платника податків;
78.1.8. платником подано декларацію, в якій заявлено до відшкодування з бюджету податок на додану вартість, за наявності підстав для перевірки, визначених у розділі V цього Кодексу, та/або з від'ємним значенням з податку на додану вартість, яке становить більше 100 тис. гривень.
Документальна позапланова перевірка з підстав, визначених у цьому підпункті, проводиться виключно щодо законності декларування заявленого до відшкодування з бюджету податку на додану вартість та/або з від'ємного значення з податку на додану вартість, яке становить більше 100 тис. гривень;
78.1.9. щодо платника податку подано скаргу про ненадання таким платником податків податкової накладної покупцю або про порушення правил заповнення податкової накладної у разі ненадання таким платником податків пояснень та документального підтвердження на письмовий запит контролюючого органу, в якому зазначаються інформація зі скарги або про порушення правил заповнення податкової накладної з дня його отримання;
78.1.10. виключено;
78.1.11. отримано судове рішення суду (слідчого судді) про призначення перевірки або постанову органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, слідчого, прокурора, винесену ними відповідно до закону;
78.1.12. контролюючим органом вищого рівня в порядку контролю за діями або бездіяльністю посадових осіб контролюючого органу нижчого рівня здійснено перевірку документів обов'язкової звітності платника податків або матеріалів документальної перевірки, проведеної контролюючим органом нижчого рівня, і виявлено невідповідність висновків акта перевірки вимогам законодавства або неповне з'ясування під час перевірки питань, що повинні бути з'ясовані під час перевірки для винесення об'єктивного висновку щодо дотримання платником податків вимог законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.
Рішення про проведення документальної позапланової перевірки в цьому випадку приймається контролюючим органом вищого рівня лише у тому разі, коли стосовно посадових осіб контролюючого органу нижчого рівня, які проводили документальну перевірку зазначеного платника податків, розпочато службове розслідування або їм повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення;
78.1.13. у разі отримання інформації про ухилення податковим агентом від оподаткування виплаченої (нарахованої) найманим особам (у тому числі без документального оформлення) заробітної плати, пасивних доходів, додаткових благ, інших виплат та відшкодувань, що підлягають оподаткуванню, у тому числі внаслідок неукладення платником податків трудових договорів з найманими особами згідно із законом, а також здійснення особою господарської діяльності без державної реєстрації. Така перевірка проводиться виключно з питань, що стали підставою для проведення такої перевірки;
78.1.14. у разі отримання документально підтвердженої інформації та даних, що свідчать про невідповідність умов контрольованої операції принципу "витягнутої руки" та/або встановлення невідповідності умов контрольованої операції принципу "витягнутої руки" у порядку, передбаченому підпунктом 39.5.1.1 підпункту 39.5.1 пункту 39.5 статті 39 цього Кодексу;
78.1.15. неподання платником податків або подання з порушенням вимог пункту 39.4 статті 39 цього Кодексу звіту про контрольовані операції та/або документації з трансфертного ціноутворення або у разі встановлення порушень під час моніторингу такого звіту або документації відповідно до вимог пунктів 39.4 і 39.5 статті 39 цього Кодексу;
78.1.16. отримано звіт про контрольовані операції, надісланий платником податків відповідно до пункту 39.4 статті 39 цього Кодексу. У такому разі перевірка проводиться виключно з питань контролю трансфертного ціноутворення;
78.1.17. платником податків не подано в установлений пунктом 50.3 статті 50 цього Кодексу строк уточнюючий розрахунок для виправлення помилок, виявлених за результатами електронної перевірки, проведеної за заявою платника податків;
78.1.18. платником податків не подано в установлений пунктом 50.3 статті 50 цього Кодексу строк уточнюючий розрахунок для виправлення помилок, виявлених за результатами електронної перевірки, проведеної за заявою платника податків;
78.2. Обмеження у підставах проведення перевірок платників податків, визначені цим Кодексом, не поширюються на перевірки, що проводяться на звернення такого платника податків, або перевірки, що проводяться у межах кримінального провадження.
Контролюючим органам забороняється проводити документальні позапланові перевірки, які передбачені підпунктами 78.1.1, 78.1.4, 78.1.8, 78.1.11 пункту 78.1 статті 78 цього Кодексу, у разі, якщо питання, що є предметом такої перевірки, були охоплені під час попередніх перевірок платника податків.
78.3. Працівникам податкової міліції забороняється брати участь у проведенні планових та позапланових виїзних перевірок платників податків, що проводяться контролюючими органами, якщо такі перевірки не пов'язані з веденням оперативно-розшукових справ або здійсненням кримінального провадження стосовно таких платників податків (посадових осіб платників податків), що знаходяться в їх провадженні. Перевірки платників податків податковою міліцією проводяться у межах повноважень, визначених законом, та в порядку, передбаченому Законом України "Про оперативно-розшукову діяльність", Кримінальним процесуальним кодексом України та іншими законами України.
78.4. Про проведення документальної позапланової перевірки керівник контролюючого органу приймає рішення, яке оформлюється наказом.
Право на проведення документальної позапланової перевірки платника податків надається лише у випадку, коли йому до початку проведення зазначеної перевірки вручено під розписку копію наказу про проведення документальної позапланової перевірки.
78.5. Допуск посадових осіб контролюючих органів до проведення документальної позапланової виїзної перевірки здійснюється згідно із статтею 81 цього Кодексу. Документальна позапланова невиїзна перевірка здійснюється у порядку, передбаченомустаттею 79 цього Кодексу.
78.6. Строки проведення документальної позапланової перевірки встановлені статтею 82цього Кодексу.
78.7. Перелік матеріалів, які можуть бути підставою для висновків під час проведення документальної позапланової перевірки, та порядок надання платниками податків документів для такої перевірки встановлено статтями 83, 85 цього Кодексу.
78.8. Порядок оформлення результатів документальної позапланової перевірки встановлено статтею 86 цього Кодексу.
78.9. Перевірка платника податків з питань повноти нарахування і сплати податків та зборів під час здійснення контрольованих операцій проводиться з урахуванням особливостей, визначених статтею 39 цього Кодексу.
Стаття 79. Особливості проведення документальної невиїзної перевірки
79.1. Документальна невиїзна перевірка здійснюється у разі прийняття керівником контролюючого органу рішення про її проведення та за наявності обставин для проведення документальної перевірки, визначених статтями 77 та 78 цього Кодексу. Документальна невиїзна перевірка здійснюється на підставі зазначених у підпункті 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 цього Кодексу документів та даних, наданих платником податків у визначених цим Кодексом випадках, або отриманих в інший спосіб, передбачений законом.
79.2. Документальна позапланова невиїзна перевірка проводиться посадовими особами контролюючого органу виключно на підставі рішення керівника контролюючого органу, оформленого наказом, та за умови надіслання платнику податків рекомендованим листом із повідомленням про вручення або вручення йому чи його уповноваженому представнику під розписку копії наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення такої перевірки.
Виконання умов цієї статті надає посадовим особам контролюючого органу право розпочати проведення документальної невиїзної перевірки.
79.3. Присутність платників податків під час проведення документальних невиїзних перевірок не обов'язкова.
79.5. За наявності письмового звернення платника податків замість документальної невиїзної перевірки може проводитися документальна виїзна перевірка.
Стаття 80. Порядок проведення фактичної перевірки
80.1. Фактична перевірка здійснюється без попередження платника податків (особи).
80.2. Фактична перевірка може проводитися на підставі рішення керівника контролюючого органу, оформленого наказом, копія якого вручається платнику податків або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції під розписку до початку проведення такої перевірки, та за наявності хоча б однієї з таких обставин:
80.2.1. у разі коли за результатами перевірок інших платників податків виявлено факти, які свідчать про можливі порушення платником податків законодавства щодо виробництва та обігу підакцизних товарів, здійснення платником податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності патентів, ліцензій та інших документів, контроль за наявністю яких покладено на контролюючі органи, та виникає необхідність перевірки таких фактів;
80.2.2. у разі отримання в установленому законодавством порядку інформації від державних органів або органів місцевого самоврядування, яка свідчить про можливі порушення платником податків законодавства, контроль за яким покладено на контролюючі органи, зокрема, щодо здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності патентів, ліцензій та інших документів, контроль за наявністю яких покладено на контролюючі органи, виробництва та обігу підакцизних товарів;
80.2.3. письмового звернення покупця (споживача), оформленого відповідно до закону, про порушення платником податків установленого порядку проведення розрахункових операцій, касових операцій, патентування або ліцензування;
80.2.4. неподання суб'єктом господарювання в установлений законом строк обов'язкової звітності про використання реєстраторів розрахункових операцій, розрахункових книжок та книг обліку розрахункових операцій, подання їх із нульовими показниками;
80.2.5. у разі отримання в установленому законодавством порядку інформації про порушення вимог законодавства в частині виробництва, обліку, зберігання та транспортування спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів та цільового використання спирту платниками податків, а також здійснення функцій, визначених законодавством у сфері виробництва і обігу спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів, нафтопродуктів, палива моторного альтернативного, скрапленого газу;
80.2.6. у разі виявлення за результатами попередньої перевірки порушення законодавства з питань, визначених у пункті 75.1.3;
80.2.7. у разі отримання в установленому законодавством порядку інформації про використання праці найманих осіб без належного оформлення трудових відносин та виплати роботодавцями доходів у вигляді заробітної плати без сплати податків до бюджету, а також здійснення фізичною особою підприємницької діяльності без державної реєстрації.
80.3. Фактична перевірка, що здійснюється за наявності обставини, визначеної у пункті 80.2.6, може бути проведена для контролю щодо припинення порушення законодавства з питань, визначених у пункті 75.1.3, одноразово протягом 12 місяців з дати складання акта за результатами попередньої перевірки.
80.4. Перед початком фактичної перевірки, з питань дотримання порядку здійснення розрахункових операцій та ведення касових операцій, посадовими особами контролюючих органів на підставі підпункту 20.1.9 пункту 20.1 статті 20 цього Кодексу може бути проведена контрольна розрахункова операція.
80.5. Допуск посадових осіб контролюючих органів до проведення фактичної перевірки здійснюється згідно із статтею 81 цього Кодексу.
80.6. Під час проведення фактичної перевірки в частині дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами), в тому числі тим, яким установлено випробування, перевіряється наявність належного оформлення трудових відносин, з'ясовуються питання щодо ведення обліку роботи, виконаної працівником, обліку витрат на оплату праці, відомості про оплату праці працівника. Для з'ясування факту належного оформлення трудових відносин з працівником, який здійснює трудову діяльність, можуть використовуватися документи, що посвідчують особу, або інші документи, які дають змогу її ідентифікувати (посадове посвідчення, посвідчення водія, санітарна книжка тощо).
80.7. Фактична перевірка проводиться двома і більше посадовими особами контролюючого органу у присутності посадових осіб суб'єкта господарювання або його представника та/або особи, що фактично здійснює розрахункові операції.
80.8. Під час проведення перевірки посадовими особами, які здійснюють таку перевірку, може проводитися хронометраж господарських операцій. За результатами хронометражу складається довідка, яка підписується посадовими особами контролюючого органу та посадовими особами суб'єкта господарювання або його представника та/або особами, що фактично здійснюють господарські операції.
80.9. Строки проведення фактичної перевірки встановлені статтею 82 цього Кодексу.
80.10. Порядок оформлення результатів фактичної перевірки встановлено статтею 86 цього Кодексу.
Стаття 81. Умови та порядок допуску посадових осіб контролюючих органів до проведення документальних виїзних та фактичних перевірок
81.1. Посадові особи контролюючого органу мають право приступити до проведення документальної виїзної перевірки, фактичної перевірки за наявності підстав для їх проведення, визначених цим Кодексом, та за умови пред'явлення або надіслання у випадках, визначених цим Кодексом, таких документів:
направлення на проведення такої перевірки, в якому зазначаються дата видачі, найменування контролюючого органу, реквізити наказу про проведення відповідної перевірки, найменування та реквізити суб'єкта (прізвище, ім'я, по батькові фізичної особи - платника податку, який перевіряється) або об'єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична), підстави, дата початку та тривалість перевірки, посада та прізвище посадової (службової) особи, яка проводитиме перевірку. Направлення на перевірку у такому випадку є дійсним за наявності підпису керівника контролюючого органу або його заступника, що скріплений печаткою контролюючого органу;
копії наказу про проведення перевірки, в якому зазначаються дата видачі, найменування контролюючого органу, найменування та реквізити суб’єкта (прізвище, ім’я, по батькові фізичної особи - платника податку, який перевіряється) та у разі проведення перевірки в іншому місці - адреса об’єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична перевірка), підстави для проведення перевірки, визначені цим Кодексом, дата початку і тривалість перевірки, період діяльності, який буде перевірятися. Наказ про проведення перевірки є дійсним за наявності підпису керівника контролюючого органу або його заступника та скріплення печаткою контролюючого органу;
службового посвідчення осіб, які зазначені в направленні на проведення перевірки.Непред'явлення або ненадіслання у випадках, визначених цим Кодексом, платнику податків (його посадовим (службовим) особам або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції) цих документів або пред'явлення зазначених документів, що оформлені з порушенням вимог, встановлених цим пунктом, є підставою для недопущення посадових (службових) осіб контролюючого органу до проведення документальної виїзної або фактичної перевірки.
Відмова платника податків та/або посадових (службових) осіб платника податків (його представників або осіб, які фактично проводять розрахункові операції) від допуску до перевірки на інших підставах, ніж визначені в абзаці п'ятому цього пункту, не дозволяється.
При пред'явленні направлення платнику податків та/або посадовим (службовим) особам платника податків (його представникам або особам, які фактично проводять розрахункові операції) такі особи розписуються у направленні із зазначенням свого прізвища, імені, по батькові, посади, дати і часу ознайомлення.
У разі відмови платника податків та/або посадових (службових) осіб платника податків (його представників або осіб, які фактично проводять розрахункові операції) розписатися у направленні на перевірку посадовими (службовими) особами контролюючого органу складається акт, який засвідчує факт відмови. У такому випадку акт про відмову від підпису у направленні на перевірку є підставою для початку проведення такої перевірки.
81.2. У разі відмови платника податків та/або посадових (службових) осіб платника податків (його представників або осіб, які фактично проводять розрахункові операції) у допуску посадових (службових) осіб контролюючого органу до проведення перевірки складається акт, який засвідчує факт відмови.
81.3. Під час проведення перевірок посадові (службові) особи органів державної служби повинні діяти у межах повноважень, визначених цим Кодексом.
Керівники і відповідні посадові особи юридичних осіб та фізичні особи - платники податків під час перевірки, що проводиться контролюючими органами, зобов'язані виконувати вимоги контролюючих органів щодо усунення виявлених порушень законів про оподаткування і підписати акт (довідку) про проведення перевірки та мають право надати заперечення на цей акт (довідку).
При проведенні перевірок посадові (службові) особи контролюючого органу не мають права вимагати у платника податків отримувати витяг із відповідного реєстру про взяття такого платника податків на облік відповідно до вимог цього Кодексу.
Стаття 82. Строки проведення виїзних перевірок
82.1. Тривалість перевірок, визначених у статті 77 цього Кодексу, не повинна перевищувати 30 робочих днів для великих платників податків, щодо суб'єктів малого підприємництва - 10 робочих днів, інших платників податків - 20 робочих днів.
Продовження строків проведення перевірок, визначених у статті 77 цього Кодексу, можливе за рішенням керівника контролюючого органу не більш як на 15 робочих днів для великих платників податків, щодо суб'єктів малого підприємництва - не більш як на 5 робочих днів, інших платників податків - не більш як на 10 робочих днів.
82.2. Тривалість перевірок, визначених у статті 78 цього Кодексу (крім перевірок, що проводяться за наявності обставин, визначених у підпункті 78.1.8 пункту 78.1 статті 78 цього Кодексу, тривалість яких встановлена у статті 200 цього Кодексу), не повинна перевищувати 15 робочих днів для великих платників податків, щодо суб'єктів малого підприємництва - 5 робочих днів, для фізичних осіб - підприємців, які не мають найманих працівників, за наявності умов, визначених в абзацах третьому - восьмому цього пункту, - 3 робочі дні, інших платників податків - 10 робочих днів.
Продовження строків проведення перевірок, визначених у статті 78 цього Кодексу, можливе за рішенням керівника контролюючого органу не більш як на 10 робочих днів для великих платників податків, щодо суб'єктів малого підприємництва - не більш як на 2 робочих дні, інших платників податків - не більш як на 5 робочих днів.
Документальна позапланова перевірка з підстав, визначених у підпункті 78.1.7 пункту 78.1 статті 78 цього Кодексу, для фізичних осіб - підприємців, які не мають найманих працівників, проводиться у строк, визначений абзацом першим цього пункту, за наявності за два останні календарні роки одночасно таких умов:
платником податку подано податкову декларацію про відсутність доходів від провадження господарської діяльності;
платник податку не зареєстрований як платник податку на додану вартість;
в контролюючих органах відсутня податкова інформація щодо:
використання платником податку найманої праці фізичних осіб;
відкритих платником податку рахунків у банках та інших фінансових установах.
82.3. Тривалість перевірок, визначених статтею 80 цього Кодексу, не повинна перевищувати 10 діб.
Продовження строку таких перевірок здійснюється за рішенням керівника контролюючого органу не більш як на 5 діб.
Підставами для подовження строку перевірки є:
82.3.1. заява суб'єкта господарювання (у разі необхідності подання ним документів, які стосуються питань перевірки);
82.3.2. змінний режим роботи або підсумований облік робочого часу суб'єкта господарювання та/або його господарських об'єктів.
82.4. Проведення документальної виїзної планової та позапланової перевірки великого платника податків може бути зупинено за рішенням керівника контролюючого органу, що оформляється наказом, копія якого не пізніше наступного робочого дня вручається платнику податків або його уповноваженому представнику під розписку, або надсилається платнику податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення з подальшим поновленням її проведення на невикористаний строк.
Зупинення документальної виїзної планової, позапланової перевірки перериває перебіг строку проведення перевірки в разі вручення платнику податків або його уповноваженому представнику під розписку або надіслання платнику податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення копії наказу про зупинення документальної виїзної планової, позапланової перевірки.
При цьому перевірка може бути зупинена на загальний строк, що не перевищує 30 робочих днів, а в разі необхідності проведення експертизи, отримання інформації від іноземних державних органів щодо діяльності платника податків, завершення розгляду судом позовів з питань, пов'язаних з предметом перевірки, відновлення платником податків втрачених документів перевірка може бути зупинена на строк, необхідний для завершення таких процедур.
Загальний термін проведення перевірок, визначених у пунктах 200.10 та 200.11 статті 200 цього Кодексу, з урахуванням установлених цим пунктом строків зупинення не може перевищувати 60 календарних днів.
Стаття 83. Матеріали, які є підставами для висновків під час проведення перевірок
83.1. Для посадових осіб контролюючих органів під час проведення перевірок підставами для висновків є:
83.1.1. документи, визначені цим Кодексом;
83.1.2. податкова інформація;
83.1.3. експертні висновки;
83.1.4. судові рішення;
83.1.5. виключено;
83.1.6. інші матеріали, отримані в порядку та у спосіб, передбачені цим Кодексом або іншими законами, контроль за дотриманням яких покладений на контролюючі органи.
Стаття 84. Проведення експертизи під час здійснення податкового контролю контролюючими органами
84.1. Експертиза проводиться у разі, коли для вирішення питань, що мають значення для здійснення податкового контролю, необхідні спеціальні знання у галузі науки, мистецтва, техніки, економіки та в інших галузях. Залучення експерта здійснюється на договірних засадах та за рахунок коштів сторони, що є ініціатором залучення експерта.
84.2. Експертиза призначається за заявою платника податків або за рішенням керівника (або його заступника) контролюючого органу, в яких зазначаються:
84.2.1. підстави для залучення експерта;
84.2.2. прізвище, ім'я та по батькові експерта;
84.2.3. реквізити платника податків, стосовно якого здійснюється податковий контроль;
84.2.4. питання, поставлені до експерта;
84.2.5. документи, предмети та інші матеріали, які подаються на розгляд експерта.
84.3. Контролюючий орган, керівник (або заступник) якого призначив проведення експертизи, зобов'язаний ознайомити платника податків (його представника) з рішенням про проведення експертизи, а після закінчення експертизи - з висновком експерта.
84.4. виключено.
84.5. Експерт має право ознайомлюватися з поданими йому матеріалами, які стосуються предмета експертизи, та просити надання додаткових матеріалів.
Експерт має право відмовитися від надання висновку, якщо поданих матеріалів недостатньо або такий експерт не володіє необхідними знаннями для проведення зазначеної експертизи.
84.6. За надання завідомо неправдивого висновку експерт несе відповідальність відповідно до закону.
Стаття 85. Надання платниками податків документів
85.1. Забороняється витребування документів від платника податків будь-якими посадовими (службовими) особами контролюючих органів у випадках, не передбачених цим Кодексом.
85.2. Платник податків зобов'язаний надати посадовим (службовим) особам контролюючих органів у повному обсязі всі документи, що належать або пов'язані з предметом перевірки. Такий обов'язок виникає у платника податків після початку перевірки.
При цьому великий платник податків зобов'язаний також надати в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації електронного підпису підзвітних осіб копії документів з обліку доходів, витрат та інших показників, пов'язаних із визначенням об'єктів оподаткування (податкових зобов'язань), первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням та сплатою податків і зборів (якщо такі документи створюються ним в електронній формі), не пізніше робочого дня, наступного за днем початку документальної виїзної планової, позапланової перевірки, документальної невиїзної перевірки.
Для платників податків, які відповідно до цього пункту зобов'язані надавати інформацію в електронній формі, загальний формат та порядок подачі такої інформації визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику. У разі невстановлення електронного формату та порядку надання такої інформації платник податків звільняється від обов'язку подання її в електронній формі.
Для проведення електронної перевірки платник податків забезпечує подання до контролюючого органу в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації електронного підпису підзвітних осіб документів, які відповідно до цього Кодексу пов'язані з обчисленням та сплатою податків і зборів(якщо такі документи створюються таким платником податків в електронній формі та зберігаються на машинних носіях інформації). Загальний формат та порядок подання такої інформації встановлюються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.
85.3. Документи, що містять комерційну таємницю або є конфіденційними, передаються окремо із зазначенням посадової (службової) особи, що їх отримала. Передача таких документів для їх огляду, вивчення і їх повернення оформляються актом у довільній формі, який підписують посадова (службова) особа контролюючого органу та платник податків (його представник).
85.4. При проведенні перевірок посадові особи контролюючого органу мають право отримувати у платників податків належним чином завірені копії первинних фінансово-господарських, бухгалтерських та інших документів, що свідчать про приховування (заниження) об'єктів оподаткування, несплату податків, зборів, платежів, порушення вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи. Такі копії повинні бути засвідчені підписом платника податків або його посадової особи та скріплені печаткою (за наявності).
85.5. Забороняється вилучення оригіналів первинних, фінансово-господарських, бухгалтерських та інших документів за винятком випадків, передбачених кримінальним процесуальним законодавством.
85.6. У разі відмови платника податків або його законних представників надати копії документів посадовій (службовій) особі контролюючого органу така особа складає акт у довільній формі, що засвідчує факт відмови, із зазначенням посади, прізвища, імені, по батькові платника податків (його законного представника) та переліку документів, які йому запропоновано подати. Зазначений акт підписується посадовою (службовою) особою контролюючого органу та платником податків або його законним представником. У разі відмови платника податків або його законного представника від підписання зазначеного акта в ньому вчиняється відповідний запис.
85.7. Отримання копій документів оформляється описом. Копія опису, складеного посадовими (службовими) особами контролюючого органу, вручається під підпис платнику податків або його законному представнику. Якщо платник податків або його законний представник відмовляється від засвідчення опису або від підпису про отримання копії опису, то посадові (службові) особи контролюючого органу, які отримують копії, роблять відмітку про відмову від підпису.
85.8. Посадова (службова) особа контролюючого органу, яка проводить перевірку, у випадках, передбачених цим Кодексом, має право отримувати від платника податків або його законних представників копії документів, що належать до предмета перевірки. Такі копії повинні бути засвідчені підписом платника податків або його посадової особи та скріплені печаткою (за наявності).
85.9. У разі коли до початку або під час проведення перевірки оригінали первинних документів, облікових та інших регістрів, фінансової та статистичної звітності, інших документів з питань обчислення і сплати податків та зборів, а також виконання вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, були вилучені правоохоронними та іншими органами, зазначені органи зобов'язані надати для проведення перевірки контролюючому органу копії зазначених документів або забезпечити доступ до перевірки таких документів.
Такі копії, засвідчені печаткою та підписами посадових (службових) осіб правоохоронних та інших органів, якими було здійснено вилучення оригіналів документів, або яким було забезпечено доступ до перевірки вилучених документів, повинні бути надані протягом трьох робочих днів з дня отримання письмового запиту контролюючого органу.
У разі якщо документи, зазначені в абзаці першому цього пункту, було вилучено правоохоронними та іншими органами, терміни проведення такої перевірки, у тому числі розпочатої, переносяться до дати отримання вказаних копій документів або забезпечення доступу до них.
26.Характеристика документів, що складаються за результатами перевірок, особливості їх оформлення.
Стаття 86. Оформлення результатів перевірок
86.1. Результати перевірок (крім камеральних та електронних перевірок) оформлюються у формі акта або довідки, які підписуються посадовими особами контролюючого органу та платниками податків або їх законними представниками (у разі наявності). У разі встановлення під час перевірки порушень складається акт. Якщо такі порушення відсутні, складається довідка.
Акт (довідка), складений за результатами перевірки та підписаний посадовими особами, які проводили перевірку, у строки визначені цим Кодексом, надається платнику податків або його законному представнику, який зобов'язаний його підписати.
Строк складення акта (довідки) про результати перевірки не зараховується до строку проведення перевірки, встановленого цим Кодексом (з урахуванням його продовження).
У разі незгоди платника податків з висновками акта (довідки) такий платник зобов'язаний підписати такий акт (довідку) перевірки із зауваженнями, які він має право надати разом з підписаним примірником акта (довідки) або окремо у строки, передбачені цим Кодексом.
86.2. За результатами камеральної перевірки у разі встановлення порушень складається акт у двох примірниках, який підписується посадовими особами такого органу, які проводили перевірку, і після реєстрації у контролюючому органі вручається або надсилається для підписання протягом трьох робочих днів платнику податків у порядку, визначеному статтею 42цього Кодексу.
86.3. Акт (довідка) документальної виїзної перевірки, що визначено статтями 77 і 78 цього Кодексу, складається у двох примірниках, підписується посадовими особами контролюючого органу, які проводили перевірку, та реєструється у контролюючому органі протягом п'яти робочих днів з дня, що настає за днем закінчення установленого для проведення перевірки строку (для платників податків, які мають філії та/або перебувають на консолідованій сплаті, - протягом 10 робочих днів).
У разі відмови платника податків або його законних представників від підписання акта (довідки) посадовими особами контролюючого органу складається відповідний акт, що засвідчує факт такої відмови. Один примірник акта або довідки про результати виїзної планової чи позапланової документальної перевірки у день його підписання або відмови від підписання вручається або надсилається платнику податків чи його законному представнику.
Відмова платника податків або його законних представників від підписання акта перевірки або отримання його примірника не звільняє платника податків від обов'язку сплатити визначені контролюючим органом за результатами перевірки грошові зобов'язання.
У разі відмови платника податків або його законних представників від отримання примірника акта або довідки про результати перевірки або неможливості його вручення та підписання у зв'язку з відсутністю платника податків або його законних представників за місцезнаходженням такий акт або довідка надсилається платнику податків у порядку, визначеному статтею 58 цього Кодексу для надсилання (вручення) податкових повідомлень-рішень. У зазначених у цьому абзаці випадках контролюючим органом складається відповідний акт.
86.4. Акт (довідка) документальної невиїзної перевірки складається у двох примірниках, підписується посадовими особами контролюючого органу, які проводили перевірку, та реєструється у контролюючому органі протягом п'яти робочих днів з дня, що настає за днем закінчення установленого для проведення перевірки строку (для платників податків, які мають філії та/або перебувають на консолідованій сплаті, - протягом 10 робочих днів).
Акт (довідка) документальної невиїзної перевірки після його реєстрації вручається особисто платнику податків чи його законним представникам або надсилається рекомендованим листом з повідомленням про вручення. У разі відмови платника податків або його законних представників від підписання акта (довідки) перевірки посадовими особами контролюючого органу складається відповідний акт, що засвідчує факт такої відмови. Відмова платника податків або його законних представників від підписання акта перевірки не звільняє такого платника податків від обов'язку сплатити визначені контролюючим органом за результатами перевірки грошові зобов'язання. Заперечення по акту перевірки розглядаються у порядку і строки, передбачені пунктом 86.7 цієї статті. Податкове повідомлення-рішення приймається у порядку і строки, передбачені пунктом 86.8 цієї статті.86.5. Акт (довідка) про результати фактичних перевірок, визначених статтею 80 цього Кодексу, складається у двох примірниках, підписується посадовими особами контролюючих органів, які проводили перевірку, реєструється не пізніше наступного робочого дня після закінчення перевірки. Акт (довідка) про результати зазначених перевірок підписується особою, яка здійснювала розрахункові операції, платником податків та його законними представниками (у разі наявності).
У разі якщо платник податків (його відокремлені підрозділи) здійснює свою діяльність не за основним місцем обліку платника податків, контролюючий орган, який проводив перевірку, не пізніше трьох робочих днів з дня реєстрації акта (довідки) в цьому органі направляє акт (довідку) до контролюючого органу за основним місцем обліку платника податків. Копія акта (довідки) перевірки з відміткою про реєстрацію в журналі реєстрації актів (довідок) перевірок зберігається у контролюючому органі, який проводив перевірку.
Підписання акта (довідки) таких перевірок особою, яка здійснювала розрахункові операції, платником податків та/або його законними представниками та посадовими особами контролюючого органу, які проводили перевірку, здійснюється за місцем проведення перевірки або у приміщенні контролюючого органу.
У разі відмови платника податків, його законних представників або особи, яка здійснювала розрахункові операції, від підписання акта (довідки), посадовими особами контролюючого органу складається акт, що засвідчує факт такої відмови. Один примірник акта або довідки про результати перевірки не пізніше наступного робочого дня після його складення реєструється в журналі реєстрації актів контролюючого органу і не пізніше наступного дня після його реєстрації вручається або надсилається платнику податків, його законному представнику або особі, яка здійснювала розрахункові операції.
У разі відмови платника податків або його законних представників від отримання примірника акта (довідки) перевірки чи неможливості його вручення платнику податків або його законним представникам чи особі, яка здійснювала розрахункові операції з будь-яких причин, такий акт або довідка надсилається платнику податків у порядку, визначеному статтею 58 цього Кодексу для надсилання (вручення) податкових повідомлень-рішень. У зазначених в цьому абзаці випадках контролюючим органом складається відповідний акт або робиться позначка в акті або довідці про результати перевірки.
86.6. Відмова платника податків або його законних представників чи особи, яка здійснювала розрахункові операції, від підписання акта перевірки або отримання його примірника не звільняє платника податків від обов'язку сплатити визначені контролюючим органом за результатами перевірки грошові зобов'язання.
86.7. У разі незгоди платника податків або його законних представників з висновками перевірки чи фактами і даними, викладеними в акті (довідці) перевірки, вони мають право подати свої заперечення до контролюючого органу за основним місцем обліку такого платника податків протягом п'яти робочих днів з дня отримання акта (довідки). Такі заперечення розглядаються контролюючим органом протягом п'яти робочих днів, що настають за днем їх отримання (днем завершення перевірки, проведеної у зв'язку з необхідністю з'ясування обставин, що не були досліджені під час перевірки та зазначені у зауваженнях), та платнику податків надсилається відповідь у порядку, визначеному статтею 58 цього Кодексу для надсилання (вручення) податкових повідомлень-рішень. Платник податку (його уповноважена особа та/або представник) має право брати участь у розгляді заперечень, про що такий платник податку зазначає у запереченнях.
У разі якщо платник податку виявив бажання взяти участь у розгляді його заперечень до акта перевірки, контролюючий орган зобов'язаний повідомити такого платника податків про місце і час проведення такого розгляду. Таке повідомлення надсилається платнику податків не пізніше наступного робочого дня з дня отримання від нього заперечень, але не пізніше ніж за два робочих дні до дня їх розгляду.
Участь керівника відповідного контролюючого органу (або уповноваженого ним представника) у розгляді заперечень платника податків до акта перевірки є обов'язковою. Такі заперечення є невід'ємною частиною акта (довідки) перевірки.
Рішення про визначення грошових зобов'язань приймається керівником контролюючого органу (або його заступником) з урахуванням результатів розгляду заперечень платника податків (у разі їх наявності). Платник податків або його законний представник може бути присутнім під час прийняття такого рішення.
Контролюючим та іншим державним органам забороняється використовувати акт перевірки як підставу для висновків стосовно взаємовідносин платника податків з його контрагентами, якщо за результатами складення акта перевірки податкове повідомлення-рішення не надіслано (не вручено) платнику податків або воно вважається відкликаним відповідно до статті 60 цього Кодексу.
86.8. Податкове повідомлення-рішення приймається керівником контролюючого органу (його заступником) протягом десяти робочих днів з дня, наступного за днем вручення платнику податків акта перевірки у порядку, передбаченому статтею 58 цього Кодексу, для надсилання (вручення) податкових повідомлень-рішень (за результатами фактичної перевірки - з дня реєстрації (надходження) акта такої перевірки до контролюючого органу за основним місцем обліку платника податків), а за наявності заперечень посадових осіб платника податків до акта перевірки приймається з урахуванням висновку про результати розгляду заперечень до акта перевірки - протягом трьох робочих днів, наступних за днем розгляду заперечень і надання (надсилання) письмової відповіді платнику податків.
86.10. В акті перевірки зазначаються як факти заниження, так і факти завищення податкових зобов'язань платника.
86.11. За результатами електронної перевірки складається довідка у двох примірниках, що підписується посадовими особами контролюючого органу, які проводили перевірку, та реєструється у контролюючому органі протягом трьох робочих днів з дня закінчення установленого для проведення перевірки строку (для платників податків, які мають філії та/або перебувають на консолідованій сплаті,- протягом п'яти робочих днів).
Довідка електронної перевірки після її реєстрації вручається особисто платнику податків або його законним представникам для ознайомлення та підписання протягом п'яти робочих днів з дня вручення.
У разі незгоди платника податків або його законних представників з висновками перевірки чи фактами і даними, викладеними в довідці, складеній за результатами електронної перевірки, вони зобов'язані підписати таку довідку та мають право подати свої заперечення, які є невід'ємною частиною такої довідки, разом з підписаним примірником довідки.
Такі заперечення розглядаються контролюючим органом протягом п'яти робочих днів з дня їх отримання та платнику податків надсилається відповідь у порядку, визначеному статтею 58цього Кодексу для надсилання (вручення) податкових повідомлень-рішень. Така відповідь є невід'ємною частиною довідки про проведення електронної перевірки. Платник податку (його уповноважена особа та/або представник) має право брати участь у розгляді заперечень, про що він зазначає у поданих запереченнях.
86.12. Результати перевірок платника податків з питань повноти нарахування і сплати податків та зборів під час здійснення контрольованих операцій оформлюються з урахуванням особливостей, визначених статтею 39 цього Кодексу.
27.Види штрафних санкцій за порушення законодавства в сфері формування доходної частини бюджетів.
Згідно Податкового Кодексу України
Стаття 113. Штрафні (фінансові) санкції (штрафи)
113.1. Строки застосування, сплата, стягнення та оскарження сум штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) здійснюються у порядку, визначеному цим Кодексом для сплати, стягнення та оскарження сум грошових зобов'язань. Суми штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) зараховуються до бюджетів, до яких згідно із законом зараховуються відповідні податки та збори.
113.2. Застосування штрафних (фінансових) санкцій (штрафів), передбачених цією главою, не звільняє платників податків від обов'язку сплатити до бюджету належні суми податків та зборів, контроль за справлянням яких покладено на контролюючі органи, а також від застосування до них інших заходів, передбачених цим Кодексом.
113.3. Штрафні (фінансові) санкції (штрафи) за порушення норм законів з питань оподаткування або іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, застосовуються у порядку та у розмірах, встановлених цим Кодексом та іншими законами України.
Застосування за порушення норм законів з питань оподаткування або іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, штрафних (фінансових) санкцій (штрафів), не передбачених цим Кодексом та іншими законами України, не дозволяється.
Слід розглянути фінансові санкції за порушення податкового законодавства.
Податковий борг (недоїмка) - податкове зобов'язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), самостійно узгоджене платником податків або узгоджене в адміністративному чи судовому порядку, але не сплачене у встановлений строк, а також пеня, нарахована на суму такого податкового зобов'язання
Пеня - плата у вигляді процентів, нарахованих на суму податкового боргу (без урахування пені), що справляється з платника податків у зв'язку з несвоєчасним погашенням податкового зобов'язання.
Штрафна санкція (штраф) - плата у фіксованій сумі або у вигляді відсотків від суми податкового зобов'язання (без урахування пені та штрафних санкцій), яка справляється з платника податків у зв'язку з порушенням ним правил оподаткування, визначених відповідними законами.
Існує адміністративна, дисциплінарна і кримінальна відповідальність за порушення податкового законодавства.
Керівники та інші посадові особи підприємств, установ, організацій, включаючи установи банків, громадяни, в тому числі суб'єкти підприємницької діяльності, в разі порушення норм податкового права можуть бути притягнуті до адміністративної відповідальності. Адміністративна відповідальність - це засоби адміністративного впливу за допомогою адміністративно-правових норм, які містять осуд винного і його діяння та передбачають негативні наслідки для правопорушника. Особливостями адміністративних санкцій є: 1) відсутність тяжких правових наслідків; 2) застосування менш тяжких податкових правопорушень (проступків); 3) адміністративні санкції не тягнуть за собою судимості.
Адміністративний штраф відповідно до ст. 27 КпАП України є грошовим стягненням, що накладається на громадян та посадових осіб за адміністративні правопорушення у випадках і розмірі, встановлених зазначеним Кодексом та іншими законами України. Під посадовими особами розуміються особи, які постійно чи тимчасово здійснюють функції представників влади, а також обіймають постійно чи тимчасово на підприємствах, в установах чи організаціях незалежно від форм власності посади, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих або адміністративно-господарських обов'язків, або виконують такі обов'язки за спеціальним повноваженням (ст. 164 КпАП).
Підстави притягнення до адміністративної відповідальності та санкції, які накладаються на порушників, визначені чинним податковим законодавством. У той же час притягнення до адміністративної відповідальності за порушення норм податкового законодавства здійснюється в порядку, визначеному Кодексом України про адміністративні правопорушення. Підставою для адміністративної відповідальності за порушення податкового законодавства є наявність складу адміністративного правопорушення винного - умисного або необережного діяння або бездіяльності, яке посягає на суспільні відносини, що охороняються законом, за які законодавство передбачає адміністративну відповідальність.
Якщо рішення про застосування фінансових санкцій приймається лише на підставі акта перевірки, то для ухвалення постанови про накладення адміністративного стягнення обов'язковою умовою є протокол про адміністративне правопорушення, який має відповідати вимогам ст. 256 КпАП. Протокол підписують працівник податкового органу, який його складає, та порушник. За відсутності протоколу немає і будь-яких правових підстав для накладення адміністративного штрафу.
Відповідно до ст. 11 Закону України "Про державну податкову службу в Україні" та ст. 234 КпАП протокол протягом 15 днів з моменту надходження розглядається керівником (заступником керівника) податкового органу, працівник якого склав протокол. Про час і місце розгляду справи в обов'язковому порядку повідомляється порушник. За результатами розгляду виносять постанову про накладення адміністративного штрафу або про припинення справи (ст. 284 КпАП).
Обов'язковою умовою притягнення до адміністративної відповідальності є наявність вини у діях порушника.
У ст. 9 КпАП зазначено, що адміністративним правопорушенням вважається не тільки дія, а й бездіяльність, за яку законодавство передбачає адміністративну відповідальність. В обов'язки керівника та інших посадових осіб входить забезпечення додержання підприємством у цілому законодавчих актів та контроль за працівниками з метою недопущення правопорушень. Відповідно до ст. 14 посадові особи підлягають адміністративній відповідальності за адміністративні правопорушення, пов'язані з недодержанням правил, забезпечення виконання яких входить до їх службових обов'язків.
До адміністративної відповідальності можуть бути притягнуті лише особи, які досягли на момент здійснення правопорушення шістнадцяти років.
Адміністративне стягнення (штраф) може бути накладено не пізніше як через два місяці з дня вчинення правопорушення, а за тривалого правопорушення - через два місяці з дня його виявлення. Тобто якщо, наприклад, існує факт неподання податкової декларації (тривале правопорушення, оскільки декларацію все ще не подано), який виявлено під час проведення перевірки податковими органами, то вони мають право протягом двох місяців накласти адміністративний штраф на посадових осіб. Проте якщо наявний факт несвоєчасного подання податкової декларації (декларацію подано на кілька днів пізніше від установленого терміну), а податківці це виявили, наприклад, через три місяці, то адміністративний штраф не накладатиметься у зв'язку з простроченням двомісячного терміну, протягом якого податкові органи мали право його накласти.
За аналогією з оскарженням дій представників податкової служби щодо застосування фінансових санкцій платники податків мають право оскаржувати дії зазначених осіб щодо застосування адміністративної відповідальності.
За наслідками розгляду скарги на постанову у справі накладення адміністративного стягнення державна адміністрація (інспекція) приймає одне з таких рішень: залишає постанову без змін, а скаргу без задовольняння; скасовує постанову і надсилає справу на новий розгляд; скасовує постанову та закриває справу; зменшує розмір штрафу в межах, передбачених законодавчим актом про відповідальність за це правопорушення. Якщо буде встановлено, що постанову винесено посадовою особою державної податкової адміністрації (інспекції), неправомочною вирішувати цю справу, то така постанова скасовується, а справа надсилається на розгляд компетентного органу (посадової особи).
У податкових правовідносинах суб'єктом, який допустив порушення податкового законодавства, може бути посадова особа органу державної податкової служби. В такому разі застосовуються заходи дисциплінарної відповідальності. Якщо порушення трудової, службової дисципліни призвело до порушення податкового законодавства, особа, яка здійснила дисциплінарний проступок, притягується до дисциплінарної відповідальності у порядку, визначеному статтями 147- 152 Кодексу законів про працю України.
Коли неправомірними діями посадових осіб органів державної податкової служби платнику податків завдано збитків, податкові органи притягуються до цивільно-правової відповідальності. Згідно зі ст. 13 Закону України "Про державну податкову службу в Україні" збитки відшкодовуються за рахунок коштів Державного бюджету України. Спори розв'язуються у судовому порядку.
За ухилення від сплати податків, інших обов'язкових платежів у значних розмірах платники відповідно до ст. 212 Кримінального кодексу України можуть бути притягнуті до кримінальної відповідальності. Відповідальність настає незалежно від способу ухилення. Об'єктом злочину є встановлений законодавством порядок оподаткування юридичних і фізичних осіб, який забезпечує за рахунок надходження податків, зборів та інших обов'язкових платежів формування дохідної частини Державного та місцевих бюджетів, а також державних цільових фондів.
Предметом злочину є податки, збори, інші обов'язкові платежі, що входять до системи оподаткування і запроваджені у встановленому законом порядку. При цьому вичерпний перелік таких обов'язкових платежів передбачений Законом України "Про систему оподаткування" (статті 14 і 15).
Умисне ухилення від сплати податків, зборів, інших обов'язкових платежів, які входять у систему оподаткування, введених у встановленому законом порядку, вчинене службовою особою підприємства, установи, організації, незалежно від форми власності або особою, що займається підприємницькою діяльністю без створення юридичної особи чи будь-якою іншою особою, яка зобов'язана їх сплачувати, якщо ці діяння призвели до фактичного ненадходження до бюджетів чи державних цільових фондів коштів у значних розмірах, - карається штрафом від трьохсот до п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років (ч. 1 ст. 212 Кримінального кодексу України).
Ті самі діяння, вчинені за попередньою змовою групою осіб, або якщо вони призвели до фактичного ненадходження до бюджетів чи державних цільових фондів коштів у великих розмірах, - караються штрафом від п'ятисот до двох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або обмеженням волі на строк до п'яти років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років (ч. 2 ст. 212 Кримінального кодексу України).
Діяння, передбачені частинами першою або другою цієї статті, вчинені особою, раніше судимою за ухилення від сплати податків, зборів, інших обов'язкових платежів, або якщо вони призвели до фактичного ненадходження до бюджетів чи державних цільових фондів коштів в особливо великих розмірах, - караються позбавленням волі на строк від п'яти до десяти років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років з конфіскацією майна.
Особа, яка вперше вчинила діяння, передбачені частиною першою і другою цієї статті, звільняється від кримінальної відповідальності, якщо вона до притягнення до кримінальної відповідальності сплатила податки, збори (обов'язкові платежі), а також відшкодувала шкоду, заподіяну державі їх несвоєчасною сплатою (фінансові санкції, пеня).
Під значним розміром коштів слід розуміти суми податків, зборів та інших обов'язкових платежів, які в тисячу і більше разів перевищують установлений законодавством неоподатковуваний мінімум доходів громадян; підвеликим розміром коштів слід розуміти суми податків, зборів та інших обов'язкових платежів, які в три тисячі й більше разів перевищують установлений законодавством неоподатковуваний мінімум доходів громадян; підособливо великим розміром коштів слід розуміти суми податків, зборів, інших обов'язкових платежів, які в п'ять тисяч і більше разів перевищують установлений законодавством неоподатковуваний мінімум доходів громадян.
Кримінальна відповідальність за ухилення від сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування передбачена ст. 212-1 Кримінального кодексу України. Умисне ухилення від сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, вчинене службовою особою підприємства, установи, організації, незалежно від форми власності, або особою, яка займається підприємницькою діяльністю без створення юридичної особи, чи будь-якою іншою особою, яка зобов'язана їх сплачувати, якщо ці діяння призвели до фактичного ненадходження до Пенсійного фонду України коштів у значних розмірах, - карається штрафом від трьохсот до п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років(ч. 1 ст. 212-1 Кримінального кодексу України).
28.Порядок застосування та стягнення штрафних санкцій органами ДФС України.
Нагадуємо, що з 1 січня 2015 року Законом України від 28.12.2014 р. №77–VIIІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо реформування загальнообов'язкового державного соціального страхування та легалізації фонду оплати праці» змінено норми, якими регулюється порядок застосування органами фіскальної служби штрафних санкцій із ЄСВ.
За неподання, несвоєчасне подання, подання не за встановленою формою звітності з ЄСВ фіскальними органами здійснюється накладення штрафу в розмірі 10 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Ті самі дії, вчинені платником єдиного внеску, до якого протягом року було застосовано штраф за таке порушення, тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі 60 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Також збільшено розмір штрафів за несплату чи несвоєчасну сплату єдиного внеску  для платників, які допустили зазначене порушення починаючи з 1 січня 2015 року – у розмірі 20 відсотків своєчасно несплачених сум.
Окрім того, на суму недоїмки нараховується пеня з розрахунку 0,1 відсотка суми недоплати за кожний день прострочення платежу. Нарахування пені починається з першого календарного дня, що настає за днем закінчення строку внесення відповідного платежу, до дня його фактичної сплати (перерахування) включно. Рішення органів фіскальної служби про нарахування пені та/або застосування штрафів, передбачених ч.  10, 11 та 12 ст. 25 вищезазначеного Закону, є виконавчим документом.
Звертаємо увагу, що у випадках донарахування органами фіскальної служби або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску після 1 січня 2015 року накладається штраф у розмірі 10 відсотків зазначеної суми за кожний повний або неповний звітний період, за який донараховано таку суму, але не більш як 50 відсотків суми донарахованого єдиного внеску
 Також варто зауважити, що строк давності щодо нарахування, застосування та стягнення сум недоїмки, штрафів і нарахованої пені не застосовується.
Додатково повідомляємо, що також накладається штраф за неналежне ведення бухгалтерської документації, на підставі якої нараховується єдиний внесок, – у розмірі від 8 до 15 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
29.Класифікація органів, які забезпечують процес формування дохідної частини бюджетів та правове регулювання їх діяльності.
30.Місце органів ДФС України у сфері формування доходів державного та місцевих бюджетів.
Фінансову діяльність здійснюють усі без винятку органи державної влади та місцевого самоврядування, оскільки виконати покладені на них функції не можна без використання фінансів. Залежно від повноважень таких органів та їхнього правового статусу визначається й обсяг участі безпосередньо у фінансовій діяльності.
Представницькі органи та органи державної виконавчої влади забезпечують регулювання та управління державними фінансами в межах, визначених чинним законодавством, в першу чергу Конституцією України. У сферу безпосередньо державного управління входять лише відносини у сфері державних фінансів, тобто відносини у сфері мобілізації, розподілу й витрачання фондів коштів, виключно якими можуть оперувати органи державної влади.Однак зменшувати значення державного регулювання фінансовими потоками не можна. В сучасних розвинутих країнах держава міцно посіла місце одного з чинників процесу суспільного відтворення та суспільно-економічного прогресу загалом.
Важливою умовою для формування ринкової економіки є легітимність державної політики, яка не викликає серед учасників активної або прихованої протидії. У сучасній економіці така система підтримується в ринковому середовищі, на яке впливає чимало чинників, пов'язаних з проведенням державної політики. До чинників, що мають визначальний вплив на формування завдань і функцій держави у сфері моделювання ринкових відносин, належать:
1) грошова система, яка забезпечує інформацією ринкові суб'єкти, є носієм суспільної оцінки індивідуальних зусиль, опосередковує рух ресурсів, сприяє мотиваційній впевненості і використовується як важіль державного регулювання;
2) фінансова система, що спирається на грошову, забезпечує перерозподіл коштів в економічній системі, нагромадження інвестиційних ресурсів і розширене відтворення;
3) бюджетно-податкова система, яка є складовою фінансової системи і доповнює її дію, вилучаючи частину коштів і перерозподіляючи їх на потреби, що не забезпечуються дією ринкових механізмів, встановлює міру участі окремих економічних суб'єктів у фінансуванні суспільних потреб;
4) економічна структура, яку можна розглядати як технологічну й інституційну структуру;
5) соціальна політика, що тісно пов'язана з бюджетною, створює умови для нормального життя населення, забезпечує суспільну впевненість і стабільність, формує довіру населення до урядової політики і безпосередньо створює стимули до збереження державного ладу;
6) зовнішньоекономічні відносини, що діють через валютно-грошові відносини, зовнішню торгівлю і міжнародний рух капіталів.
Щоб гарантувати реальну національну безпеку, державна економічна (у тому числі фінансова) політика повинна забезпечувати збалансований розвиток усіх названих підсистем. Оскільки національна безпека кожної країни є складовою міжнародної безпеки, то адекватна та виважена державна економічна політика виступає чинником міжнародної безпеки.Додатково до своєї ролі законодавця та регулятора фінансового ринку держава водночас діє на ринку як кредитор та позичальник, як акціонер та емітент акцій. Держава є найбільшим позичальником на фінансовому ринку, власником найбільшої кількості цінних паперів українських підприємств та найбільшим продавцем корпоративних цінних паперів. Відповідно, аналіз перспектив розвитку фінансового ринку в Україні потребує розуміння ролі держави як учасника ринку.
Виходячи з принципу балансу функцій гілок влади, Конституція України наділяє представницьку владу правом формувати бюджет та контролювати його виконання, а виконавчу - правом проводити бюджет у життя.
Оскільки виконання завдань держави вимагає від кожного її органу виконання певних повноважень та здійснення конкретної роботи, пов'язаної з мобілізацією, розподілом та використанням коштів, у фінансовій діяльності беруть участь усі як представницькі, так і виконавчі державні органи. Проте масштаби їх фінансової діяльності і міра участі неоднакові внаслідок відмінностей у завданнях та правовому статусі кожного з цих органів.
До повноважень Верховної Ради України згідно зі ст. 85 Конституції України належать: затвердження Державного бюджету України, прийняття рішення щодо звіту про його виконання; затвердження рішень про надання Україною позик і економічної допомоги іноземним державам та міжнародним організаціям, а також про одержання Україною від іноземних держав, банків і міжнародних фінансових організацій позик, не передбачених Державним бюджетом України, здійснення контролю за їх використанням. Вище вже зазначалися виключні повноваження парламенту щодо регулювання відносин на рівні законів у сфері фінансової діяльності, встановлені ст. 95 Конституції. Бюджетний кодекс України конкретизує повноваження парламенту у сфері бюджетних відносин.
Верховна Рада відповідно до ст. 9 Конституції надає згоду на обов'язковість чинних міжнародних договорів, які після ратифікації стають частиною національного законодавства. Особливо важливого значення такі договори набули у сфері регулювання податкових і банківських відносин та державного кредиту. До повноважень Верховної Ради України належить також призначення посадових осіб державних органів, що мають компетенцію у сфері фінансової діяльності. Зокрема, виключною компетенцією парламенту є призначення та звільнення з посади Голови та членів Рахункової палати України, Голови НБУ та половини складу Ради НБУ. Верховна
Рада затверджує кошторис парламенту та структуру його апарату.Президент України є главою держави згідно зі ст. 102 Конституції України. Внаслідок свого особливого правового статусу Президент України здійснює керівництво фінансовою діяльністю, зокрема, шляхом підписання законів або застосування процедури вето; призначає Міністра фінансів та голів місцевих державних адміністрацій і припиняє їхні повноваження на цих посадах; призначає половину складу Ради НБУ та пропонує кандидатуру на посаду Голови НБУ. Президент також призначає Голову Державної податкової адміністрації України.У межах коштів, передбачених у Державному бюджеті України, Президент може створювати для здійснення своїх повноважень консультативні, дорадчі та інші допоміжні органи і служби. На основі та на виконання Конституції і законів України Президент видає укази і розпорядження, які є обов'язковими до виконання на території України.
Значними повноваженнями у сфері фінансової діяльності наділений Кабінет Міністрів України, який виступає вищим органом у системі органів виконавчої влади. У питаннях фінансової діяльності уряд відповідальний перед Президентом України та підконтрольний і підзвітний Верховній Раді України у межах, передбачених статтями 85 і 87 Конституції України.Згідно зі ст. 116 Конституції Кабінет Міністрів забезпечує державний суверенітет та економічну самостійність України, здійснення внутрішньої і зовнішньої політики держави (у тому числі у фінансовій сфері); забезпечує проведення фінансової, цінової, інвестиційної та податкової політики, політики у сферах праці й зайнятості населення, соціального захисту, освіти, науки і культури, охорони природи, екологічної безпеки і природокористування. Він розробляє проект закону про Державний бюджет України і забезпечує виконання затвердженого Верховною Радою України Державного бюджету України, подає Верховні Раді України звіт про його виконання. Відповідно до ст. 33 Бюджетного кодексу України Кабінет Міністрів України подає до Верховної Ради України проект Основних напрямів бюджетної політики на наступний бюджетний період. Уряд України здійснює також багато інших функцій, безпосередньо чи опосередковано пов'язаних з управлінням державними фінансами та регулюванням відносин у сфері обігу фінансів.Водночас фінансова діяльність держави здійснюється через особливі органи, які реалізують і скеровують її відповідно до наданих повноважень. На відміну від вищих органів законодавчої і виконавчої влади, що забезпечують стратегічне, загальне керівництво фінансами, вони забезпечують організацію оперативного управління фінансами. Насамперед ідеться про спеціалізовані державні органи виконавчої влади, склад і структура яких зумовлені рівнем розвитку та потребами національної економіки, її державним устроєм та історичним розвитком країни.
Отже, до спеціалізованих органів належать державні органи, що здійснюють фінансову діяльність у зв'язку з виконанням своїх основних обов'язків та функцій шляхом реалізації своїх повноважень. Це спеціально створена система фінансово-кредитних органів для управління фінансами та здіснення контролю у цій сфері, компетенція якої охоплює усі ланки фінансової системи - бюджет, позабюджетні цільові фонди, децентралізовані фонди підприємств, установ, організацій, страхування та кредитування. До таких органів відносять Міністерство фінансів України, Державне казначейство України, Національний банк України, їх територіальні відділення, управління. Спеціальні повноваження у сфері фінансового контролю покладено на органи
Державної податкової служби та Контрольно-ревізійної служби України.Окреме місце у цій системі посідає Рахункова палата України - вищий контрольний орган, фінансовою базою будь-якої держави є її бюджет, через який перерозподіляється основна частина фінансових ресурсів. Оскільки без публічного контролю бюджет є нереальним, у 1997 р. в Україні було створено постійно діючий контрольний орган - Рахункову палату України. Пізніше було створено Рахункову палату Верховної Ради Автономної Республіки Крим.
За ст. 98 Конституції України контроль за використанням коштів Державного бюджету України від імені Верховної Ради України здійснює Рахункова палата, що діє на основі відповідного закону. Закон України "Про Рахункову палату Верховної Ради України" був ухвалений Верховною Радою України 11 липня 1996 р., однак не набрав чинності. 1 жовтня 1996 р. парламент подолав вето Президента України й ухвалив постанову "Про тлумачення статті 98 Конституції України". 23 січня 1997 р. Верховна Рада внесла зміни до ст. 1 закону і відправила їх на підпис Президенту. Оскільки згідно з внесеними змінами Рахункова палата України визначалася як постійно діючий вищий орган парламентського фінансово-економічного контролю, який утворюється Верховною Радою України, підпорядкований, підзвітний та відповідальний перед нею, Президент з цим не погодився, вважаючи положення закону такими, що не відповідають змісту ст. 98 Конституції України, і звернувся до Конституційного Суду України. У свою чергу КСУ розглянув конституційне подання Президента, роз'єднав конституційне провадження за ним на дві окремі справи, у яких виніс рішення 11 липня 1997 р. та 23 грудня 1997 р. Згідно з прийнятими рішеннями деякі положення Закону України "Про Рахункову палату Верховної Ради України" були визнані неконституційними, і відповідні зміни було внесено до закону.
Протягом 1998-2000 років було кілька справ, які розглянув Конституційний Суд України, пов'язаних зі змістом Закону України "Про Рахункову палату України" та визначенням меж її компетенції.Рахункова палата України повинна регулярно інформувати Верховну Раду України, її комітети про хід виконання Державного бюджету України та стан погашення внутрішнього і зовнішнього боргу України, про результати здійснення інших контрольних функцій, а також організовувати і проводити оперативний контроль за використанням коштів Державного бюджету України за звітний період. Рахункова палата здійснює свою діяльність самостійно, незалежно від будь-яких інших органів держави.
Компетенцією контрольно-рахункових органів є виявлення порушень фінансової дисципліни, вжиття заходів щодо їх припинення та запобігання порушенням законності у фінансовій сфері. Як зазначає Л. А. Савченко, досліджуючи правовий статус Рахункової палати України, на відміну від законодавства інших країни, відповідний закон України містить спеціальну статтю, у якій чітко зазначено, що одним із принципів здійснення контролю є принцип плановості. Таке саме положення, що стосується Рахункової палати Верховної Ради Автономної Республіки Крим, міститися і в законодавстві АРК.
До складу Рахункової палати входять Голова Рахункової палати та члени Рахункової палати: Перший заступник і заступник Голови, головні контролери та Секретар Рахункової палати. Для здійснення своєї діяльності Рахункова палата має апарат. Структуру і штатний розпис апарату Рахункової палати затверджує колегія Рахункової палати за поданням Голови Рахункової палати у межах бюджетних коштів, передбачених на її утримання.
Для розгляду питань планування та організації роботи Рахункової палати, методології контрольно-ревізійної діяльності, прийняття колегіальних рішень і підготовки висновків з матеріалів перевірок, ревізій, обстежень та експертиз, а також підготовки звітів та інформаційних повідомлень створено колегію Рахункової палати. До складу колегії Рахункової палати входять Голова Рахункової палати, Перший заступник і заступник Голови, а також головні контролери - керівники департаментів Рахункової палати, Секретар Рахункової палати.
Голова Рахункової палати призначається на посаду Верховною Радою України за поданням Голови Верховної Ради України терміном на 7 років з правом призначення на другий термін. Призначення Голови Рахункової палати проводиться таємним голосуванням шляхом подачі бюлетенів. Кандидат на посаду Голови Рахункової палати вважається призначеним, якщо за результатами таємного голосування він отримав більшість голосів від конституційного складу Верховної Ради України. Він не може бути народним депутатом України, членом Уряду України, займатися підприємницькою діяльністю, виконувати роботу за сумісництвом (крім викладацької, наукової та іншої творчої діяльності, здійснюваної у поза робочий час). Голова Рахункової палати видає накази і розпорядження, має право брати участь у засіданнях Верховної Ради України, її комітетів і тимчасових спеціальних та інших комісій під час розгляду питань, що стосуються діяльності Рахункової палати.
Перший заступник і заступник Голови, головні контролери та Секретар Рахункової палати призначаються на посаду Верховною Радою України за поданням Голови Рахункової палати шляхом таємного голосування за списком терміном на 7 років у порядку, встановленому для призначення Голови Рахункової палати. На зазначені посади призначаються громадяни України, які мають вищу освіту та досвід професійної діяльності в галузі державного управління, державного контролю, економіки, фінансів, права. Заступник Голови Рахункової палати, головні контролери - керівники департаментів Рахункової палати виконують посадові обов'язки відповідно до затвердженого колегією Рахункової палати напряму діяльності департаментів та Регламенту Рахункової палати.
Згідно з Указом Президента України від 19 вересня 2000 р. з метою забезпечення законності та підвищення ефективності використання бюджетних коштів у 2001 р. розпочалося створення представництв Рахункової палати у регіонах.До єдиної системи органів державного управління фінансами в Україні входять Міністерство фінансів України, Міністерство фінансів Автономної Республіки Крим, фінансові управління обласних, Київської і Севастопольської міських державних адміністрацій, фінансові відділи районних, міських і районних у містах державних адміністрацій, які діють у межах відповідних положень.
Міністерство фінансів України - центральний орган виконавчої влади, підпорядкований Кабінету Міністрів України. У своїй діяльності Мінфін України керується Конституцією України, законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України та Положенням про Міністерство фінансів України, затвердженим Указом Президента України від 26 серпня 1999 р. № 1081/99. На Мінфін України покладено завдання забезпечення проведення єдиної державної фінансової, бюджетної, податкової політики, спрямованої на реалізацію визначених завдань економічного та соціального розвитку України, здійснення координації діяльності у цій сфері інших центральних органів виконавчої влади. Мінфін України також узагальнює практику застосування законодавства з питань, що належать до його повноважень, розробляє пропозиції щодо вдосконалення законодавства та у встановленому порядку вносить їх на розгляд Президентові України та Кабінету Міністрів України. У межах своїх повноважень Мінфін України організовує виконання актів законодавства та здійснює систематичний контроль за їх реалізацією.Основними завданнями Мінфіну України є розробка та проведення єдиної державної фінансової, бюджетної, податкової політики; здійснення разом з іншими органами виконавчої влади аналізу сучасної економічної та фінансової ситуації в Україні, а також перспектив її розвитку; розробка стратегії щодо внутрішніх та зовнішніх запозичань держави і погашення та обслуговування державного боргу; розробка проекту Державного бюджету України та прогнозних показників зведеного бюджету України, забезпечення у встановленому порядку виконання Державного бюджету України, контроль за додержанням правил складання звіту про виконання Державного бюджету України та зведеного бюджету України; забезпечення концентрації фінансових ресурсів на пріоритетних напрямах соціально-економічного розвитку України; забезпечення ефективного використання бюджетних коштів та здійснення у межах своєї компетенції державного фінансового контролю та ряд інших.
У межах своєї компетенції Мінфін України виконує Державний бюджет України, складає звіт про виконання Державного бюджету України і зведеного бюджету України; бере участь у підготовці загальнодержавних національних програм, забезпечує у встановленому порядку їх цільове фінансування; координує в межах своїх повноважень діяльність центральних органів виконавчої влади, пов'язану із забезпеченням своєчасного і повного надходження податків, зборів (інших обов'язкових платежів) до Державного бюджету України та місцевих бюджетів.Як орган, що визначає загальну державну податкову політику, Мінфін розробляє пропозиції щодо її формування, визначає порядок подання центральними та місцевими органами виконавчої влади необхідних матеріалів для проведення аналізу ефективності діяльності податкової системи та пропозицій щодо її удосконалення; проводить аналітичні дослідження впливу податкової політики на економічне зростання та ефективність дії системи оподаткування; прогнозує й моделює на поточний період та на перспективу податкові надходження до бюджету, готує пропозиції щодо ефективного розподілу фінансових ресурсів для забезпечення державних витрат. У передбачених законодавством випадках Мінфін здійснює ліцензування окремих видів підприємницької діяльності.
Мінфін України очолює Міністр, якого призначає на посаду та звільняє з посади Президент України у встановленому законодавством порядку. Міністр має заступників, які призначаються на посаду та звільняються з посади відповідно до законодавства. Міністр фінансів України здійснює керівництво міністерством, несе персональну відповідальність перед Президентом України і Кабінетом Міністрів України за виконання покладених на Міністерство завдань. Також на Міністра фінансів покладено погодження призначення на посади та звільнення з посад керівників Головного управління Державного казначейства України, Головного контрольно-ревізійного управління України, Державної пробірної палати, Комітету у справах нагляду за страховою діяльністю, Комітету України з монополії на виробництво та обіг спирту, алкогольних напоїв і тютюнових виробів.
Для погодженого вирішення найважливіших питань, що належать до компетенції Мінфіну України, обговорення напрямів його діяльності у Міністерстві утворюється колегія у складі Міністра (голова колегії), заступників Міністра за посадою, інших керівних працівників. Членів колегії затверджує та звільняє від виконання обов'язків Кабінет Міністрів України за поданням Міністра. У Мінфіні України з урахуванням специфіки його діяльності можуть утворюватися дорадчі та консультативні органи. Склад цих органів і положення про них затверджує Міністр. Структуру центрального апарату Мінфіну України затверджує Прем'єр-міністр України. До складу Мінфіну з 2003 р. входять три держсекретарі.
Через Мінфін України Кабінет Міністрів України спрямовує і Координує діяльність Державного казначейства України, Головного Контрольно-ревізійного управління України, Державної пробірної Палати, Комітету у справах нагляду за страховою діяльністю, Комітету України з монополії на виробництво та обіг спирту, алкогольних напоїв і тютюнових виробів.Мінфіну України підпорядковуються Державне казначейство України, Головне контрольно-ревізійне управління України, Державна пробірна палата. У 2002 р. у складі Мінфіну України був створений спеціалізований орган - Державний департамент фінансового моніторингу, якому фінансово-кредитні установи повинні передавати інформацію щодо здійснюваних сумнівних операцій або операцій у великих розмірах відповідно до критеріїв, визначених чинним законодавством. Голова Державного департаменту фінансового моніторингу призначається Президентом України, водночас він є держсекретарем Мінфіну. Діяльність цього органу набула значної актуальності після прийняття законів, що регулюють питання запобігання використанню банків та інших фінансових установ для легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом.
Державний департамент фінансового моніторингу весною 2003 р. підписав угоду з Генеральною прокуратурою України про обмін інформацією. Держдепартамент передаватиме Генпрокуратурі матеріали щодо всіх сумнівних операцій, а також операцій з ознаками відмивання брудних грошей та фінансування тероризму.
Мінфін України в межах своїх повноважень на основі та на виконання актів законодавства видає накази, організовує і контролює їх Виконання. У разі потреби він може видавати разом з іншими центральними і місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування спільні акти. Нормативно-правові акти Мінфіну України підлягають державній реєстрації у порядку, встановленому законодавством. У випадках, передбачених законодавством, рішення Мінфіну України є обов'язковими для виконання центральними та місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями усіх форм власності та громадянами.
Державне казначейство України, утворене при Міністерстві фінансів України, діє на основі Указу Президента України від 27 квітня 1995 р. № 335/95. Систему Державного казначейства України становлять Головне управління Державного казначейства України та його територіальні органи - управління Державного казначейства України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі з відділеннями у районах, містах і районах у містах.
Основні завдання Державного казначейства України:
- організація виконання Державного бюджету України і здійснення контролю за цим;
- управління наявними коштами Державного бюджету України, у тому числі в іноземній валюті, коштами державних позабюджетних фондів і позабюджетними коштами установ та організацій, що утримуються за рахунок коштів Державного бюджету України;
- фінансування видатків Державного бюджету України;
- ведення обліку касового виконання Державного бюджету України, складання звітності про стан виконання Державного бюджету України;
- здійснення управління державним внутрішнім та зовнішнім боргом відповідно до чинного законодавства;
- розподіл між Державним бюджетом України та бюджетами Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя відрахувань від загальнодержавних податків, зборів та обов'язкових платежів за нормативами, затвердженими Верховною Радою України;
- здійснення контролю за надходженням, використанням коштів державних позабюджетних фондів і позабюджетних коштів установ та організацій, що утримуються за рахунок коштів Державного бюджету України;
- розробка нормативно-методичних документів з питань бухгалтерського обліку, звітності та організації виконання бюджетів усіх рівнів, які є обов'язковими для всіх підприємств, установ та організацій, що використовують бюджетні кошти та кошти державних позабюджетних фондів.До державних органів, що здійснюють управління фінансами, належать також органи Державної податкової служби України, компетенція яких визначена Законом України "Про державну податкову службу в Україні" в редакції від 5 лютого 1998 р. До системи органів Державної податкової служби належать: Державна податкова адміністрація України, державні податкові адміністрації (ДПА) в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, державні податкові інспекції (ДПІ) в районах, містах (крім міст Києва та Севастополя), районах у містах. Структуру Державної податкової адміністрації України затверджує Кабінет Міністрів України. Державна податкова адміністрація України залежно від кількості платників податків та інших місцевих умов може утворювати міжрайонні (на два і більше районів), об'єднані (на місто і район) державні податкові інспекції та у їх складі відповідні підрозділи податкової міліції. У Державній податковій адміністрації України та державних податкових адміністраціях в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі утворюються колегії. Колегії є дорадчими органами і розглядають найважливіші напрями діяльності відповідних державних податкових адміністрацій. Державна податкова адміністрація України є центральним органом виконавчої влади.ДПА в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі підпорядковуються Державній податковій адміністрації України. ДПІ у районах, містах (крім міст Києва та Севастополя), районах у містах, міжрайонні та об'єднані ДПІ підпорядковуються відповідним державним податковим адміністраціям в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі.
Визначальною рисою організації роботи податкових органів у системі інших спеціалізованих органів у сфері фінансів є те, що вони координують свою діяльність з фінансовими органами, органами Державного казначейства України, органами служби безпеки, внутрішніх справ, прокуратури, статистики, державними митною та контрольно-ревізійною службами, іншими контролюючими органами, установами банків, а також з податковими службами інших держав.
Державну податкову службу України очолює Голова Державної податкової адміністрації України, якого призначає на посаду та звільняє з посади Президент України за поданням Прем'єр-міністра України. Заступники Голови Державної податкової адміністрації України призначаються на посаду і звільняються з посади Кабінетом Міністрів України за поданням Голови Державної податкової адміністрації України. Державні податкові адміністрації в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі очолюють голови, яких призначає на посаду і звільняє з посади Кабінет Міністрів України за поданням Голови Державної податкової адміністрації України. Державні податкові інспекції у районах, містах (крім міст Києва та Севастополя), районах у містах, міжрайонні та об'єднані державні податкові інспекції очолюють начальники, яких призначає на посаду і звільняє з посади Голова Державної податкової адміністрації України за поданням голів відповідних державних податкових адміністрацій в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі. Начальників управлінь податкової міліції призначає Голова Державної податкової адміністрації України.
Завдання органів державної податкової служби:
- здійснення контролю за додержанням податкового законодавства, правильністю обчислення, повнотою і своєчасністю сплати до бюджетів, державних цільових фондів податків і зборів (обов'язкових платежів), а також неподаткових доходів, установлених законодавством (далі - податки, інші платежі);
- внесення у встановленому порядку пропозицій щодо вдосконалення податкового законодавства;
- прийняття у випадках, передбачених законом, нормативно-правових актів і методичних рекомендацій з питань оподаткування;
- формування та ведення Державного реєстру фізичних осіб - платників податків та інших обов'язкових платежів та Єдиного банку даних про платників податків - юридичних осіб;
- роз'яснення законодавства з питань оподаткування серед платників податків;
- запобігання злочинам та іншим правопорушенням, віднесеним законом до компетенції податкової міліції, їх розкриття, припинення, розслідування та провадження у справах про адміністративні правопорушення.
У складі органів державної податкової служби перебувають відповідні спеціальні підрозділи з боротьби з податковими правопорушеннями (податкова міліція). Податкова міліція складається із спеціальних підрозділів з боротьби з податковими правопорушеннями, що діють у складі відповідних органів державної податкової служби, і здійснює контроль за додержанням податкового законодавства, виконує оперативно-розшукову, кримінально-процесуальну та охоронну функції.
Завданнями податкової міліції є: 1) запобігання злочинам та іншим правопорушенням у сфері оподаткування, їх розкриття, розслідування та провадження у справах про адміністративні правопорушення; 2) розшук платників, які ухиляються від сплати податків, інших платежів; 3) запобігання корупції в органах державної податкової служби та виявлення її фактів; 4) забезпечення безпеки діяльності працівників органів державної податкової служби, захисту їх від протиправних посягань, пов'язаних з виконанням службових обов'язків. У межах своєї компетенції податкова служба видає податкові Роз'яснення, які не мають обов'язкової сили. Для забезпечення Діяльності власної організації Голова ДПА України видає накази та затверджує інструкції, що регулюють відносини у сфері оподаткування. Якщо податкова служба здійснює контрольні повноваження у сфері формування доходної частини бюджету, то у сфері бюджетних відносин визначальне місце просідає Державна контрольно-ревізійна служба України, що діє на основі відповідного закону'. Державна контрольно-ревізійна служба (ДКРС) складається з Головного контрольно-ревізійного управління України, контрольно-ревізійних управлінь у Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, контрольно-ревізійних підрозділів (відділів, груп) у районах, містах і районах у містах.
До головних завдань ДКРС України належать: здійснення державного контролю за витрачанням коштів і матеріальних цінностей, їх збереженням, станом і достовірністю бухгалтерського обліку і звітності в міністерствах, відомствах, державних комітетах, державних фондах, бюджетних установах, а також на підприємствах і в організаціях, які отримують кошти з бюджетів усіх рівнів та державних валютних фондів, розроблення пропозицій щодо усунення виявлених недоліків і порушень та запобігання їм у подальшому.
ДКРС діє при Міністерстві фінансів України і підпорядковується Міністерству фінансів України. Контрольно-ревізійні управління в Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі підпорядковуються Головному контрольно-ревізійному управлінню України. До складу обласних контрольно-ревізійних управлінь входять контрольно-ревізійні підрозділи (відділи, групи) у районах, містах і районах у містах.
Головне контрольно-ревізійне управління України очолює заступник Міністра фінансів України, начальник управління, якого призначає Кабінет Міністрів України за поданням Міністра фінансів України. Контрольно-ревізійні управління у Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі очолюють начальники, яких призначає начальник Головного контрольно-ревізійного управління України за погодженням з Радою Міністрів Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями. Державна контрольно-ревізійна служба координує свою діяльність з місцевими радами та органами виконавчої влади, фінансовими органами, Державною податковою службою, іншими контролюючими органами, органами прокуратури, внутрішніх справ, служби безпеки.
Положення про Державну контрольно-ревізійну службу затверджує Кабінет Міністрів України.
Головне контрольно-ревізійне управління, контрольно-ревізійні управління в Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі виконують такі функції:
1) організують роботу контрольно-ревізійних підрозділів у Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі щодо проведення ревізій і перевірок, узагальнюють наслідки документальних ревізій і перевірок і у випадках, передбачених законодавством, повідомляють про них органам законодавчої та виконавчої влади;
2) проводять ревізії та перевірки фінансової діяльності, стану збереження коштів і матеріальних цінностей, достовірності обліку і звітності у міністерствах, відомствах, державних комітетах та інших органах державної виконавчої влади, в державних фондах, бюджетних установах, а також на підприємствах і в організаціях, які отримують кошти з бюджету та з державних валютних фондів;
3) проводять ревізії та перевірки правильності витрачення державних коштів на утримання місцевих органів державної виконавчої влади, установ і організацій, що діють за кордоном і фінансуються за рахунок державного бюджету;
4) проводять ревізії та перевірки повноти оприбуткування, правильності витрачення і збереження валютних коштів;
5) здійснюють контроль за усуненням недоліків і порушень, виявлених попередніми ревізіями та перевірками;
6) розробляють інструктивні та інші нормативні акти про проведення ревізій та перевірок;
7) здійснюють методичне керівництво і контроль за діяльністю підпорядкованих контрольно-ревізійних підрозділів, узагальнюють досвід проведення ревізій та перевірок і поширюють його серед контрольно-ревізійних служб, розробляють пропозиції щодо вдосконалення контролю.
Органи контрольно-ревізійної служби розглядають листи, заяви і скарги громадян про факти порушення законодавства з фінансових питань.
Державне регулювання банківською та кредитною системою здійснює Національний банк України. Основна функція центрального банку держави - забезпечення стабільності національної грошової одиниці - закріплена в ст. 99 Конституції України та Законі України "Про Національний банк України". Закон України "Про Національний банк України" визначає Національний банк України як особливий центральний орган державного управління. Робиться це, в першу чергу, для виведення центробанку з-під юрисдикції Кабінету Міністрів України як центрального органу виконавчої влади. Нацбанк підтримує економічну політику уряду в тому разі, якщо вона не суперечить забезпеченню стабільності грошової одиниці України. Отже, у сфері безпосередньої діяльності НБУ наділений повною незалежністю. Відповідно до норми, закладеної у ст. 50 Закону України "Про Національний банк України", будь-який орган державної влади, законодавчої або виконавчої, не має права давати йому вказівки обов'язкового характеру.Як свідчить аналіз законодавчих актів та організації діяльності банківських систем, центральні банки у більшості ринкових економік мають виконувати такі головні функції: а) втілювати монетарну політику; б) регулювати національну валюту і бути єдиним емісійним центром; в) захищати національні та міжнародні резерви й управляти ними; г) діяти як фінансові консультанти уряду й парламенту; д) регулювати процентні ставки в межах здійснюваної грошово-кредитної політики; е) здійснювати банківське регулювання та нагляд за банківською системою і процесом клірингу.
Згідно з чинним законодавством України, що базується на Конституції України, НБУ підзвітний Верховній Раді України. З Кабінетом Міністрів НБУ проводить взаємні консультації з питань грошово-кредитної політики, розробки і здійснення загальнодержавної програми економічного та соціального розвитку. НБУ входить до кола осіб (народні депутати, Президент України, Кабінет Міністрів України), які наділені правом законодавчої ініціативи. Це дає йому право вносити до Верховної Ради України законопроекти або пропозиції щодо зміни чинного законодавства, а також самостійно приймати рішення у межах грошово-кредитної політики. Якщо питання є спільним для центробанку й уряду, вони можуть разом прийняти нормативно-правовий акт, що регулюватиме відносини у певній сфері.
Щодо статусу керівника центрального банку, то Конституція України у п. 18 ст. 85 закріплює високий статус Голови НБУ в ієрархії державних посад: призначає на посаду та звільняє з посади Голову Національного банку України Верховна Рада України конституційною більшістю голосів за поданням Президента України, Керівними органами центробанку є Рада НБУ, конституційний статус якої закріплений ст. 100 Конституції України (в якій зазначено, що Рада НБУ розробляє основні засади грошово-кредитної політики та здійснює контроль за її проведенням), та Правління НБУ.
Голові, членам Правління та службовцям Національного банку України заборонено бути народними депутатами України, членами Уряду України, займатися підприємницькою діяльністю, виконувати роботу за сумісництвом, крім викладацької діяльності. Службовцям Національного банку забороняється входити до керівних органів та бути акціонерами комерційних банків та інших фінансово-кредитних установ. Усім, хто працює в НБУ, заборонено брати позички від будь-яких кредитних установ, за винятком Національного банку. В особливому становищі, порівняно з працівниками Національного банку, членами його Правління, перебувають члени Ради НБУ: вони здійснюють свої повноваження на громадських засадах, не одержуючи при цьому офіційної плати від банку.
До складу Ради НБУ входять члени Ради, призначені Президентом України та Верховною Радою України. Голова Національного банку, який призначається на посаду Верховною Радою України за поданням Президента України, входить до складу Ради НБУ за посадою. Президент України та Верховна Рада призначають по сім членів Ради НБУ шляхом прийняття відповідного указу або постанови. Строк повноважень членів Ради - сім років, крім Голови НБУ, який входить до складу Ради на строк здійснення ним повноважень за посадою. За Законом України "Про Національний банк України" Раду НБУ очолює не Голова НБУ, якого призначає парламент, а свій Голова, якого обирають члени Ради строком на три роки. Членом Ради може бути громадянин України, який має вищу економічну чи фінансову освіту або науковий ступінь у галузі економіки та фінансів і досвід постійної роботи в органах законодавчої влади або на керівних посадах центральної виконавчої влади або ж наукової роботи за фінансовою чи економічною тематикою.Рада НБУ аналізує вплив грошово-кредитної політики України на стан соціально-економічного розвитку України, вносить до Правління НБУ рекомендації стосовно методів та форм прогнозування макропоказників економічного й соціального розвитку України, грошо-кредитної політики, політики курсоутворення, валютного регулювання, розвитку банківської системи, окремих нормативних актів з питань банківської діяльності; затверджує кошторис НБУ, встановлює форми оплати праці працівників НБУ, укладає зовнішньоекономічні договори, складає бухгалтерський баланс НБУ і публікує його, визначає порядок покриття збитків та порядок відрахування доходів державного бюджету та має багато інших повноважень.Відповідно до Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання фінансових послуг" восени 2002 р. в Україні створено новий орган - Державну комісію з регулювання ринку фінансових послуг. Голова Комісії відповідальний перед Президентом України. Завданням Комісії є здійснення регулювання, утому числі реєстрація та ліцензування діяльності кредитно-фінансових установ, за винятком банків, які підпадають під юрисдикцію НБУ. До таких установ належать кредитні спілки, ломбарди, інститути спільного інвестування (корпоративні та пайові інвестиційні фонди, що паралельно підпадають під юрисдикцію ДКЦПФР), а також недержавні пенсійні фонди, що засновуватимуться після прийняття відповідного закону. Основним завданням Комісії є також забезпечення поточного контролю за діяльністю кредитно-фінансових установ. До складу Комісії включено чотири наглядові департаменти - за страховим ринком, за недержавними пенсійними фондам, небанківськими кредитними установами та фінансовими компаніями. Планується створити два управління - безвиїзного нагляду й ліцензування та виїзного нагляду - для здійснення перевірок на місцях. До складу Комісії входить також Департамент державного регулювання розвитку ринків фінансових послуг, який має забезпечувати методологічну спрямованість діяльності цього державного органу.
Певною мірою до управління державними фінансами залучається Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку та Українська державна інноваційна компанія. Окреме місце в управлінні державними фінансами належить цільовим централізованим фондам - Пенсійному фонду України, Фонду соціального страхування та іншим, завдання та функції яких буде розглянуто далі
31.Порядок здійснення органами ДФС України перевірок платників податків, на предмет дотримання норм податкового законодавства.
32.Проблемні аспекти та перспективи подальшого реформування системи органів, що беруть участь у формуванні дохідної частини державного та місцевих бюджетів
33.Перспективи реформування Державної фіскальної служби України, як специфічного органу державного фінансового контролю.
На сьогоднішній день вже більше ніж півтора місяці проходить реструктуризація Державної фіскальної служби України. План реструктуризації передбачає декілька етапів.
В серпні Міністерством фінансів була затверджена нова структура центрального апарату ДФС, сформована згідно з рекомендаціями МВФ. Документом передбачено переформатування структури фіскальної служби відповідно до функціональних напрямів, що оптимізує, підвищить ефективність роботи ДФС та дозволить скоротити штат.
Другий етап реформування стосується кадрового складу ДФС - це затвердження штатного розпису, який наразі перебуває на підписі у Міністерстві фінансів. Після його затвердження (очікується наступного тижня), ДФС розпочне реалізацію проекту щодо повного оновлення кадрового складу центрального апарату. Кожна штатна одиниця повинна буде пройти тестування для переходу до нової структури. Якщо за результатами тестування працівники не відповідатимуть вимогам, на вакантні посади буде проводитись відбір серед претендентів зовні.
Що стосується заміни кадрового складу територіальних органів ДФС, то наразі в Міністерстві фінансів знаходиться постанова, після підписання якої повинна розпочатися реструктуризації територіальних органів ДФС. Згідно цього нормативного акту кількість державних податкових інспекцій зменшується з 311 до 161, що значно знижує бюрократичні перешкоди в обслуговуванні платників податків. На наступному етапі планується ще більше скорочення територіальних одиниць для повного усунення навантаження на платників податків та перехід до сервісного характеру взаємодії з платниками. 
34.Поняття, види та значення податкових надходжень у формуванні дохідної частини бюджету.
Посилення ролі держави в економіці призводить до  збільшення державних видатків, а необхідність їх фінансування обумовлює актуальність проблем із формування доходів бюджету, основну частину яких складають податкові надходження. Крім того, функціонування національної економіки в умовах постійного бюджетного дефіциту та зростаючого державного боргу висуває на передній план необхідність розгляду питань стосовно трансформації елементів податкової системи з метою забезпечення відповідного рівня податкових надходжень, адекватного вимогам сучасної економіки.
Актуальність даної теми та її вибір для дослідження, визначається її високою соціально-економічною роллю в фінансовій діяльності держави та недостатнім науково-теоретичним, методичним і організаційно-економічним обґрунтуванням існуючих проблем формування дохідної частини Державного бюджету, його значенням для економічного розвитку країни в процесі становлення ринкової економіки, так як в умовах створення ринкового середовища бюджет виступає головним джерелом фінансування суспільних благ та послуг; залишається важливим інструментом управління і формування фінансової політики держави та розподілу й перерозподілу валового внутрішнього продукту між галузями економіки, верствами населення й територіями з метою підвищення ефективності економіки та добробуту громадян.
 На сучасному етапі економічних перетворень в Україні посилюється роль системи оподаткування та податкової політики  в системі бюджетно-податкового регулювання економіки. Виконуючи фіскальні функції, податки одночасно забезпечують раціональний перерозподіл ВВП, слугують вагомим важелем державного регулювання економіки.
Формування податкових надходжень бюджету повинно розглядатися не тільки як невід’ємна складова бюджетного процесу, а, передусім як інструмент регулювання фінансово-економічних відносин.
Серед вчених, які займалися вивченням податкових надходжень, дослідженням їх впливу на систему доходів державного бюджету та на соціально-економічний розвиток суспільства, варто відзначити: В. Островецький, С. Буковинський, О. Колесник, В. Вишневський, А. Даниленко, О. Данилов, Т. Єфименко, І. Луніна, І. Лютий, Ц. Огонь, В. Опарін, К. Павлюк, А. Соколовська, Л. Тарангул, В. Федосов, І. Чугунов, Л. Шаблиста, С. Юрій та ін.
Податкові надходження бюджету, їх формування, розподіл та використання є важливим елементом системи бюджетно-податкового регулювання економіки, значення якої посилюється в умовах трансформації економічної системи. На цій стадії економічних перетворень вплив держави на розвиток економіки набуває непрямого характеру і реалізується шляхом проведення економічної, в тому числі бюджетної та податкової політики, послідовність та виваженість якої визначають темпи економічного зростання.
Податки являють собою обов’язкові платежі юридичних і фізичних осіб до бюджету. Історично це найдавніша форма фінансових відносин між державою і членами суспільства. За економічним змістом податки відображають фінансові відносини між державою і платниками податків з метою створення загальнодержавних централізованих фондів грошових коштів, необхідних для виконання державою її функцій.
Основне призначення податкових надходжень – забезпечення бюджету країни фінансовими ресурсами з метою фінансування державних видатків. Податкові надходження формуються за рахунок мобілізації до бюджету податків, зборів та обов’язкових платежів, сукупність яких утворює систему оподаткування. Обсяги податкових надходжень бюджету визначаються станом розвитку економіки країни, кількістю економічних агентів та їх активністю, які відповідно до положень національного податкового законодавства зобов’язані здійснювати відрахування на користь держави, а також потребами держави щодо перерозподілу ВВП та фінансового забезпечення реалізації державних програм. Природа податкових вилучень обумовлює характер утворення податкових надходжень бюджету, формування яких здійснюється державою шляхом вилучення частини доходів чи інших активів платників податків на основі реалізації конституційного права на суверенітет в оподаткуванні. Податкові надходження посідають провідне місце серед різних методів мобілізації бюджетних ресурсів та інструментів державного регулювання економіки, вони є найбільш адекватним і об’єктивним відображенням стану національної економіки (економічного зростання або спаду)
З даних, наведених в таблиці 1, ми бачимо, що податкові надходження складають ¾ доходів Державного бюджету протягом останніх років. Так, у 2010 році податкові надходження склали 74,5% доходів бюджету  становить 234447,7 млн. грн., у 2011 році цей показник значно зріс і становив 84%, тобто 334691,9 млн. грн.., а у 2012 році – 73,3%, тобто 326708,5 млн. грн. Ці показники свідчать про те, що роль податкових платежів дуже велика, оскільки ефективність виконання державою своїх функцій та добробут суспільства в цілому залежить від кількості сплачених податків.
У 2012 році податкові надходження становили 326708,5 млн. грн., тобто понад 73%, неподаткові надходження – 71128,8 млн. грн., що становить 16% загального обсягу доходів.
До факторів, що впливають на обсяг податкових надходжень до бюджету, відносять макроекономічні чинники, які змінюються з кожним роком: розмір ВВП, структура платіжного балансу, законодавча база. Крім цього, на обсяг податкових надходжень до бюджету впливають і мікроекономічні чинники: вибір підприємствами виду свого оподаткування, наявність у підприємств податкових пільг, рівень прибутковості суб'єктів господарювання, розмір їх валового доходу, витрати на оплату праці в структурі собівартості продукції підприємства, середньооблікова чисельність працюючих, ефективність податкового менеджменту підприємств тощо.
Значний вплив на обсяги податкових надходжень до бюджету має група соціально-економічних факторів, яка визначає потужність податкового потенціалу, насамперед базу оподаткування і, відповідно, визначальний для нарахування податкових платежів.
Важливою складовою аналізу податкових надходжень державного бюджету є  їх динаміка, яка дає змогу охарактеризувати зміну обсягу надходжень до бюджету за кожний період
У 2011р. порівняно з 2010р. загальна сума доходів без урахування трансфертів  збільшилась на 27568320,1 тис. грн., що у відсотковому відношенні становить 10,81%. Податкові надходження в  загальній сумі  зросли на 24,8%, що становить 47265328,3 тис. грн., в межах цієї групи найбільше зросли податки на доходи, податки на прибуток, податки на збільшення ринкової вартості  – 11075025,3 тис. грн. або на 27,66%, внутрішні податки на товари і послуги зросли в цілому на 11,49%. Проте, збори за спеціальне використання природних ресурсів зменшились на 51,64% порівняно з попереднім роком.
Враховуючи важливість значення податкових надходжень в бюджеті, ми вважаємо, що дотримання єдиного підходу у виконанні податкових зобов'язань та мобілізації доходів бюджету в поєднанні з єдиним підходом у визначенні відповідальності за формування державних фінансових ресурсів і належне, ефективне, економне їх використання, має сприяти формуванню дієвого та прогресивного механізму мобілізації доходів бюджетів України [3].
Серед основних заходів щодо збільшення податкових надходжень можна запропонувати такі:
1) основним податковим платежам необхідно надати більшої еластичності в плані диференціації ставок податків, скорочення пільгового оподаткування, гармонізації податків на споживання з податками на особисті доходи і прибутки підприємств. Мається на увазі. що податки повинні доповнювати один одного з метою досягнення рівномірного податкового навантаження, оптимального перерозподілу коштів між окремими соціальними групами і територіями;
2) кардинальних змін заслуговує чинний в Україні порядок справляння податків на споживання; тут йдеться передусім про податок на додану вартість, із якого майже 50% платників мають пільги, що деформує вартісні пропорції в доходах громадян і може мати негативні соціальні наслідки. На нашу думку, необхідно якомога більше скоротити число пільгових категорій з одночасним зниженням ставки податку на додану вартість;
3) податок на прибуток підприємств недостатньою мірою виконує регулятивні функції, для їх підвищення необхідно диференціювати ставки залежно від розміру отриманого підприємством прибутку, маючи на увазі, що ступінь диференціації не повинен бути надто великим;
4) з огляду на світовий досвід потребує вдосконалення амортизаційна політика в Україні: передбачене законодавством оподаткування капітального доходу від індексації вартості основних фондів, недостатньо диференційована шкала норм прискореної амортизації для основних фондів третьої групи, застосування понижувального коефіцієнту амортизаційних відрахувань, спроби узаконити перерахування до бюджету частини амортизації - все це значно гальмує реальні інвестиції;
5) досвід розвинених країн переконує, що пільги найчастіше надаються на умовах податкового кредиту. Виходячи з цього можна запропонувати впорядкування податкових пільг в Україні: пільги не повинні бути особистими (надаватися окремим платникам), вони повинні мати цільовий характер. Суми, отримані підприємствами від відрахувань із податкової бази, а також зменшення податкового зобов'язання мають розглядатися як субсидії і використовуватися на законодавчо встановлені цілі.
Однак, варто пам’ятати, що пошуки збільшення доходів бюджету необхідно поєднувати, у першу чергу, з упорядкуванням державних видатків, створенням дієвого механізму стимулювання економії, ефективного управління та використанням бюджетних ресурсів.
Отже, для того, щоб бюджетна політика в Україні дійсно стала ефективною, необхідно вжити дієвих заходів щодо формування дохідної частини державного бюджету, який би дозволяв у повному обсязі і на належному рівні фінансувати всі законодавчо визначені видатки і, таким чином, сприяти і економічному розвитку, і вирішенню нагальних соціальних проблем, які існують сьогодні у державі. Тому, існує необхідність принципової зміни орієнтирів фінансової політики в Україні, і насамперед – бюджетно-податкової політики як однієї з її найголовніших складових. Це стосується збалансованості показників державного бюджету; недопущення зростання податкового навантаження на економіку; створення сприятливих умов для розвитку виробництва, приватного підприємництва, через скорочення рівня тінізації капіталу; підвищення ефективності бюджетних програм шляхом аналізу результативних показників, які характеризують рівень їх виконання; створення стабільної податкової системи, яка б забезпечувала ефективне функціонування економіки країни.
35.Загальнодержавні податки і збори як джерело наповнення державного бюджету.
Стаття 9 Податкового кодексу України визначає перелік загальнодержавних податків та зборів.
До загальнодержавних податків належать:
1. податок на прибуток підприємств;
2. податок на доходи фізичних осіб;
3. податок на додану вартість;
4. акцизний податок;
5. екологічний податок;
6. рентна плата;
7. мито.
Зарахування загальнодержавних податків та зборів до державного і місцевих бюджетів здійснюється відповідно до Бюджетного кодексу України.
Установлення загальнодержавних податків та зборів, не передбачених Податковим кодексом України, забороняється.
36.Місцеві податки і збори та їх місце у формуванні дохідної частини місцевих бюджетів.
Як правило місцеві податки і збори (обов'язкові платежі) не відіграють вирішальної ролі у формуванні консолідованого і місцевих бюджетів. Вони виступають як додаткові джерела фінансування, що доповнюють над ходження від загальнодержавних податків, зборів (обов'язкових платежів) до Державного і місцевих бюджетів. Перехід регіонів на місцеве самоуправління і самофінансування вимагає створення відповідної системи фінансування регіонального господарства. Тому об'єктивно зростає роль і значення системи місцевих податків, зборів (обов'язкових платежів) у сучасних умовах!
Динаміка та стан надходжень коштів до місцевих бюджетів за рахунок місцевих податків, зборів (обов'язкових платежів) свідчить про їх низьку питому вагу у порівнянні з доходами державного бюджету, що має такі показники:
В місцеві бюджети надійшло:
у 2003 р. у 2004 р. у 2005 р. у 2006 р.
310 тис. грн. 9019,2 тис.грн. 125016,7 тис.грн. 279,5 млн. грн.
0,67% 0,27% 0,88% 1,17%
У цілому, сума надходжень за рахунок місцевих по датків, зборів (обов'язкових платежів) становить лише 1,2 % доходів місцевих бюджетів. З урахуванням особливостей кожного регіону, держава, шляхом правового регулювання податкових і бюджетних відносин, надає місцевим органам самоврядування право запроваджувати місцеві податки і збори (обов'язкові платежі), які в межах своєї компетенції також мають право застосовувати пільгові ставки, повністю відміняти місцеві податки і збори або звільняти від їх сплати певні категорії платників та надавати відстрочки у їх сплаті.
Місцеві органи самоврядування по кожному платежу розробляють і затверджують положення, яким визначається порядок сплати і перерахування до місцевого бюджету податків, зборів (обов'язкових платежів).
Місцеве оподаткування є невід’ємним та визначальним елементом місцевого самоврядування. Запровадження місцевих податків і зборів, як одного із джерел доходів місцевих бюджетів в першу чергу відповідає інтересам місцевого самоврядування. Зміцнення останнього - реалізація поставлених перед ним завдань неможливі без досконалої та достатньої системи місцевих податків та зборів. Система місцевого оподаткування повинна бути побудована таким чином, щоб надходження від місцевих податків і зборів покривали основні витрати територіальної громади, пов’язані з її функціонуванням.
Теоретичним підґрунтям дослідження місцевих податків і зборів у системі формування доходів місцевих бюджетів є наукові здобутки, зокрема таких вітчизняних і зарубіжних вчених-юристів, як С.С. Алексєєв, В.І. Андрейцев, Д.А. Бекерська, В.В. Бесчеревних, Л.К. Воронова, Н.В. Воротіна, О.М. Горбунова, О.Ю. Грачова, К.Г. Грищенко, Н.К. Ісаєва, М.В. Карасьова, М.П. Кучерявенко, І.Г. Кутафіна, О.О. Майданник, А.А. Нечай, О.П. Орлюк, П.С. Пацурківський, О.Г. Пауль, Н.Ю. Пришва, Л.А. Савченко, А.О.Селіванов, Н.І. Хімічева, С.Д. Ципкін та ін..
Стаття 6 БК України проводить класифікацію доходів бюджету, поділяючи їх на податкові надходження, неподаткові надходження, доходи від операцій з капіталом та трансферти. Податковими надходженнями визнаються передбачені податковими законами України загальнодержавні та місцеві податки, збори і інші обов’язкові платежі.
Стаття 10 Податкового кодексу України визначає місцевих податків та зборів. Так, до місцевих податків належать:
1. податок на майно;
2. єдиний податок.
До місцевих зборів належать:
1. збір за місця для паркування транспортних засобів;
2. туристичний збір.
Місцеві ради обов’язково установлюють єдиний податок та податок на майно (в частині транспортного податку та плати за землю).
Місцеві ради в межах повноважень, визначених Податковим кодексом України, вирішують питання відповідно до вимог Податкового кодексу України щодо встановлення податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) та встановлення збору за місця для паркування транспортних засобів, туристичного збору.
Установлення місцевих податків та зборів, не передбачених Податковим кодексом України, забороняється.
Зарахування місцевих податків та зборів до відповідних місцевих бюджетів здійснюється відповідно до Бюджетного кодексу України.
За своїм соціально-економічним значенням місцеві податки і збори на сьогоднішній день не займають провідного місця в системі місцевих бюджетів, що в певному розумінні є прямим порушенням принципу справедливості, закріпленого в ст.. 95 Конституції України, адже головна частина доходів місцевих бюджетів складається не із власних джерел, а із коштів держави та інших регіонів, які перерозподіляються через державний бюджет. Місцеві податки і збори становлять декілька відсотків від суми всіх доходів місцевих бюджетів, тоді як в розвинутих країнах Заходу ця сума складає десь 30-70%, до того ж система місцевих податків і зборів в її нинішньому вигляді практично не має суттєвих резервів для розвитку в подальшому і потребує докорінного вдосконалення, більше того прийняті зміни до ПК України як за попередніми оцінками, так і фактичним виконанням привели до зменшення надходжень до місцевих бюджетів.
37.Податок на доходи фізичних осіб, як джерело наповнення державного та місцевих бюджетів.
Дохід є однією з найзначніших категорій у теорії оподаткування та податковому законодавстві. Оскільки в ринковій економіці будь-яку економічну одиницю можна подати у вартісному вигляді, а також у вигляді еквівалента грошового потоку або запасу багатства, то дохід виступає одним із основних об'єктів оподаткування.
Найбільш вагомим у системі прямого оподаткування в Україні виступає податок на доходи фізичних осіб.
Становлення системи оподаткування доходів фізичних осіб в Україні, яка мала певні відмінності від практики прибуткового оподаткування в СРСР, почалося у 1991 р. Було встановлено умови оподаткування та ставки прибуткового податку для всіх категорій платників; замість неоподатковуваного мінімуму (розміру доходу, в межах якого податок не стягується) виділено розмір неоподатковуваного доходу.
Прибуткове оподаткування фізичних осіб регламентувалося Декретом Кабінету Міністрів України "Про прибутковий податок з громадян" від 26.12.1992 р. № 13-92.
Характерною рисою розвитку системи прибуткового оподаткування в Україні у 1991-1992 рр. є постійна зміна інтервалів та ставок прогресивного оподаткування. Так, у 1991 р. ставки було встановлено у розмірі 13, 30, 40, 45 і 50%; у 1992 р. - 12, 15, 20 і 30% в залежності від розміру доходу. Слід зазначити, що за такими ставками оподатковувалися доходи, одержані за місцем основної роботи. Доходи за виконання разових робіт та інші виплати не за місцем основної роботи, а також доходи від підприємницької діяльності в разі, якщо є місце основної роботи, оподатковувалися за іншими ставками. У 1992 р. вони становили 2, 3, 5, 6, 9, 10, 11, 12, 15, 20 і 30% залежно від розміру доходу в абсолютній величині.
У 1993 р. у сфері оподаткування фізичних осіб відбулося декілька суттєвих змін:
- по-перше, впроваджена нова шкала ставок, побудована у відносних величинах:
а) розмір місячного доходу, що не перевищував 1 мінімальної заробітної плати (далі - МЗП) не оподатковувався;
б) від 1 до 10 МЗП: 10% суми, що перевищувала 1 МЗП;
в) від 10 до 20 МЗП: податок з 10 МЗП + 20% суми, що перевищувала 10 МЗП;
г) від 20 до 30 МЗП: податок з 20 МЗП + 35% суми, що перевищувала 20 МЗП;
д) понад 30 МЗП: податок з 30 МЗП + 50% суми, що перевищувала 30 МЗП;
- по-друге, відбувся перехід до обчислення податку за сукупним річним доходом. Поточні розрахунки проводилися для робітників і службовців за місячним доходом, а по закінченню року складався перерахунок, який включав як доходи за місцем основної роботи, так і інші доходи;
- по-третє, встановлена єдина ставка для оподаткування доходів, одержаних не за місцем основної роботи, - 20%. Це значно спростило утримання податку з цих доходів, однак спричинило проблему переплат та недоплат. Особи із незначними доходами при єдиній, досить високій для них ставці податку, протягом року переплачували податок. За підсумками річного перерахунку ця переплата їм поверталася, однак в умовах гіперінфляції повернені кошти знецінювалися. Фактично мало місце необґрунтоване оподаткування. І навпаки, особи з високими доходами протягом року недоплачували податок, а за підсумками річних перерахунків вносили суттєво знецінену доплату.
З 1 жовтня 1994 р. прийнято нову шкалу ставок прибуткового податку - 10, 20, 30, 40 і 50%. Шкала залишилася досить жорсткою.
До 2011 р. оподаткування доходів фізичних осіб в Україні регламентувалось Законом України "Про податок з доходів фізичних осіб" від 25.02.2003 р. №889-ГУ, який набрав чинності з 01.01.2004 р. та яким введено фіксовану ставку податку з доходів фізичних осіб у розмірі 15% (до 31.12.2006 р. - 13%). Важливим етапом розвитку прибуткового оподаткування стало також запровадження механізму нарахування податкового кредиту - документально підтвердженої суми витрат платника податку - резидента, на яку дозволялося зменшення його загального річного оподатковуваного доходу.
У Податковому кодексі України справляння податку на доходи фізичних осіб регламентується розділом IV.
Відповідно до Податкового кодексу України, доходи - це загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі у виключній (морській) економічній зоні, так і за їх межами.
Згідно із стандартною міжнародною класифікацію, є шість основних джерел походження доходу:
1. Трудові доходи.
2. Підприємницькі доходи.
3. Інвестиційні доходи.
4. Доходи від власності.
5. Державні соціальні трансферти.
6. Родинна допомога і трансферти.
Платниками податку на доходи фізичних осіб є:
1. Фізична особа - резидент, яка отримує доходи як з джерела їх походження в Україні, так і іноземні доходи.
Згідно з принципом резидентства, оподатковуватися має увесь дохід резидента, незалежно від місця розташування джерела доходу, а для нерезидентів оподаткуванню підлягає тільки дохід, отриманий у межах відповідної країни (екстериторіальна ознака).
2. Фізична особа - нерезидент, яка отримує доходи з джерела їх походження в Україні.
Не є платником податку нерезидент, який отримує доходи з джерела їх походження в Україні і має дипломатичні привілеї та імунітет, встановлені чинним міжнародним договором України, щодо доходів, які він отримує безпосередньо від провадження дипломатичної чи прирівняної до неї діяльності.
3. Податковий агент - юридична особа, самозайнята особа, представництво нерезидента - юридичної особи, які незалежно від організаційно-правового статусу, способу оподаткування іншими податками та форми нарахування (виплати, надання) доходу (у грошовій або не грошовій формах) зобов'язані нараховувати, утримувати та сплачувати податок від імені та за рахунок коштів платника податку.
Запровадження інституту податкового агента зумовлено необхідністю спрощення процедур адміністрування податків, необхідністю зменшення транзакційних витрат оподаткування. Податкові агенти можуть виконувати свої функції лише для доходів, що визначаються за принципом джерела доходу.
Об'єктом оподаткування податком на доходи фізичних осіб є доходи з різних джерел, наявність яких зумовлює виникнення податкових зобов'язань платника податку (рис. 10.1).
Важливим елементом оподаткування доходів фізичних осіб виступає база оподаткування.
Базою оподаткування є чистий річний оподатковуваний дохід, який визначається шляхом зменшення загального оподатковуваного доходу на суми податкової знижки такого звітного року.

Рис. 10.1. Об'єкт оподаткування податком на доходи фізичних осіб
Загальний оподатковуваний дохід - будь-який дохід, який підлягає оподаткуванню, нарахований (виплачений, наданий) на користь платника податку протягом звітного податкового періоду.
Загальний оподатковуваний дохід складається з доходів, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання); доходів, які оподатковуються у складі загального річного оподатковуваного доходу; доходів, які оподатковуються за іншими правилами.
Загальний місячний оподатковуваний дохід складається із суми оподатковуваних доходів, нарахованих (виплачених, наданих) протягом такого звітного податкового місяця.
Загальний річний оподатковуваний дохід дорівнює сумі загальних місячних оподатковуваних доходів; іноземних доходів, отриманих протягом такого звітного податкового року; доходів, отриманих фізичною особою - підприємцем від провадження господарської діяльності; доходів, отриманих фізичною особою, яка провадить незалежну професійну діяльність.
До загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються:
1. Доходи у вигляді заробітної плати, нараховані (виплачені) платнику податку відповідно до умов трудового договору (контракту).
2. Суми винагород та інших виплат, нарахованих (виплачених) платнику податку відповідно до умов цивільно-правового договору.
3. Доходи від продажу об'єктів майнових і немайнових прав, зокрема інтелектуальної (промислової) власності, та прирівняні до них права.
4. Частина доходів від операцій з майном.
5. Дохід від надання майна в лізинг, оренду або суборенду.
6. Оподатковуваний дохід, не включений до розрахунку загальних оподатковуваних доходів минулих податкових періодів та самостійно виявлений у звітному періоді платником податку або нарахований органом державної податкової служби.
7. Дохід у вигляді дивідендів, виграшів, призів, процентів, а також виграшів та призів у державну грошову лотерею.
8. Інвестиційний прибуток від операцій з цінними паперами, деривативами та корпоративними правами, випущеними в інших, ніж цінні папери, формах.
9. Дохід у вигляді вартості успадкованого чи отриманого у дарунок майна.
10. Сума надміру витрачених коштів, отриманих на відрядження або під звіт та не повернутих у встановлені законодавством строки.
11. Кошти або майно (нематеріальні активи), отримані як хабар, викрадені чи знайдені як скарб, не зданий державі згідно із законом.
12. Дохід у вигляді неустойки (штрафів, пені), відшкодування матеріальної або немайнової (моральної) шкоди.
13. Сума страхових виплат, страхових відшкодувань або пенсійних виплат, що сплачуються платнику за договорами довгострокового страхування життя та недержавного пенсійного забезпечення, за договорами пенсійного вкладу.
14. Сума пенсійних внесків у межах недержавного пенсійного забезпечення, страхових платежів (страхових внесків, страхових премій), пенсійних вкладів, сплачена будь-якою особою - резидентом за платника податку чи на його користь.
15. Дохід, отриманий платником податку як додаткове благо у вигляді вартості використання житла, інших об'єктів матеріального або нематеріального майна, що належать роботодавцю, наданих платнику податку в безоплатне користування, або компенсації вартості такого використання; вартості майна та харчування, безоплатно отриманого платником податку.
16. Дохід, отриманий платником податку за зданий (проданий) брухт чорних або дорогоцінних металів, крім доходу, отриманого за брухт дорогоцінних металів, проданий Нацбанку України.
При визначенні бази оподаткування враховуються всі доходи платника податку, отримані ним як у грошовій, так і негрошовій формах. Під час нарахування (отримання) доходів у вигляді валютних цінностей вони перераховуються у гривні за валютним курсом НБУ, що діє на момент нарахування (отримання) таких доходів.
Під час нарахування (надання) доходів у будь-якій негрошовій формі базою оподаткування є вартість такого доходу, розрахована за звичайними цінами, правила визначення яких встановлені Податковим Кодексом, помножена на коефіцієнт, який обчислюється за такою формулою:

де К - коефіцієнт;
Сп - ставка податку, встановлена для таких доходів на момент їх нарахування.
У такому самому порядку визначаються об'єкт і база оподаткування для коштів, надміру витрачених платником податку на відрядження або під звіт та не повернутих у встановлені законодавством строки.
Під час нарахування доходів у формі заробітної плати, база оподаткування визначається як нарахована заробітна плата, зменшена на суму єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, страхових внесків до Накопичувального фонду, а у випадках, передбачених законом, - обов'язкових страхових внесків до недержавного пенсійного фонду, які сплачуються за рахунок заробітної плати працівника, а також на суму податкової соціальної пільги за її наявності.
Ст. 165 Податкового кодексу України встановлює перелік доходів, що не включаються до складу загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку:
1. Сума державної та соціальної матеріальної допомоги, державної допомоги у вигляді адресних виплат та надання соціальних і реабілітаційних послуг, житлових та інших субсидій або дотацій, компенсацій, винагород і страхових виплат, отримана з бюджетів та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування та у формі фінансової допомоги інвалідам з Фонду соціального захисту інвалідів.
2. Сума доходів, отриманих у вигляді процентів, що нараховані на цінні папери, емітовані Міністерством фінансів України, та на боргові зобов'язання НБУ.
3. Сума відшкодування розміру шкоди, заподіяної внаслідок Чорнобильської катастрофи.
4. Сума виплат чи відшкодувань (крім заробітної плати чи інших виплат та відшкодувань за цивільно-правовими договорами).
5. Сума внесків на обов'язкове страхування відповідно до закону, інших, ніж єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
6. Сума єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, що вноситься за рахунок роботодавця.
7. Сума страхових внесків до Накопичувального фонду, а у випадках, передбачених законом, - обов'язкові страхові внески до недержавного пенсійного фонду та фонду банківського управління.
8. Вартість безоплатного лікувально-профілактичного харчування, молока або рівноцінних йому харчових продуктів, газованої солоної води, мийних і знешкоджувальних засобів, а також спеціального одягу, спеціального взуття та інших засобів індивідуального захисту, що надаються роботодавцем у тимчасове користування платнику податку, який перебуває з ним у трудових відносинах.
9. Сума грошового або майнового утримання чи забезпечення військовослужбовців строкової служби (у т. ч. осіб, що проходять альтернативну службу), яка виплачується з бюджету чи бюджетною установою.
10. Кошти, отримані на відрядження або під звіт, а також суми компенсаційних виплат в іноземній валюті, що виплачуються працівникам дипломатичної служби, направленим у довготермінове відрядження.
11 . Вартість товарів, які надходять як гарантійна заміна, а також грошова компенсація вартості товарів, надана в разі їх повернення продавцю протягом гарантійного строку, але не вище ніж ціна придбання таких товарів.
12. Кошти або вартість майна (нематеріальних активів), які надходять за рішенням суду в результаті поділу спільної сумісної власності подружжя у зв'язку з розірванням шлюбу чи визнанням його недійсним або за добровільним рішенням сторін.
13. Аліменти, що виплачуються згідно з рішенням суду або за добровільним рішенням сторін, за винятком виплати аліментів нерезидентом незалежно від їх розміру.
14. Кошти або майно, отримані як дарунок.
15. Кошти, отримані в рахунок компенсації (відшкодування) вартості майна, примусово відчуженого державою, або вартість такої компенсації, отриманої у негрошовій формі.
16. Сума надміру сплачених грошових зобов'язань, страхових внесків з бюджетів або державних цільових страхових фондів, а також бюджетного відшкодування під час застосування права на податкову знижку, що повертається платнику податку.
17. Дивіденди, які нараховуються на користь платника податку у вигляді акцій, емітованих юридичною особою - резидентом.
18. Кошти або вартість майна, що надаються як допомога на лікування та медичне обслуговування за рахунок коштів благодійної організації або роботодавця, крім витрат, що компенсуються виплатами з фонду загальнообов'язкового державного соціального медичного страхування.
19. Вартість вугілля та вугільних брикетів, безоплатно наданих в обсягах та за переліком професій, встановлених КМУ.
20. Сума, сплачена роботодавцем на користь вітчизняних вищих та професійно-технічних навчальних закладів за фізичну особу, але не вище суми, що дорівнює розміру місячного прожиткового мінімуму, діючого для працездатної особи на 1 січня звітного податкового року, помноженого на 1,4 та округленого до найближчих 10 грн., незалежно від того, чи перебуває ця особа у трудових відносинах з роботодавцем, але за умови, що вона уклала з ним письмовий договір (контракт) про взяті зобов'язання з відпрацювання у такого роботодавця після закінчення вищого або професійно-технічного навчального закладу і отримання спеціальності (кваліфікації) не менше ніж 3 роки.
21 . Кошти або вартість майна (послуг), що надаються як допомога на поховання.
22. Доходи від відчуження безпосередньо власником сільськогосподарської продукції, вирощеної ним на земельних ділянках, наданих йому для ведення особистого селянського господарства.
23. Сума доходу, отримана за здану (продану) вторинну сировину та побутові відходи, за брухт дорогоцінних металів, проданий НБУ.
24. Сума стипендії, яка виплачується з бюджету учню, студенту, курсанту військових навчальних закладів, ординатору, аспіранту або ад'юнкту, але не вище ніж сума, що дорівнює розміру місячного прожиткового мінімуму, діючого для працездатної особи на 1 січня звітного податкового року, помноженого на 1,4 та округленого до найближчих 10 грн.
25. Сума страхової виплати, страхового відшкодування або викупна сума, отримана за договором страхування від страховика-резидента, іншого ніж довгострокове страхування життя та недержавне пенсійне забезпечення.
26. Сума страхової виплати, страхового відшкодування, викупна сума або їх частина, чи пенсійна виплата, отримана за договором довгострокового страхування життя, сума пенсійної виплати із системи недержавного пенсійного забезпечення, сума виплати за договором пенсійного вкладу, договором довірчого управління, укладеним з учасником фонду банківського управління.
27. Основна сума депозиту, внесеного платником податку до банку чи небанківської фінансової установи, яка повертається йому, а також основна сума кредиту, що отримується.
28. Сума виплат громадянам України (їх спадкоємцям) грошових заощаджень, поміщених в період до 02.02.1992 р. в установи Ощадного банку СРСР та державного страхування СРСР, що діяли на території України.
29. Основна сума поворотної фінансової допомоги, наданої платником податку іншим особам, яка повертається йому; основна сума поворотної фінансової допомоги, що отримується.
30. Сума, отримана за здавання крові, грудного жіночого молока, інших видів донорства, яка виплачується з бюджету чи бюджетною установою.
31. Вартість житла, яке передається з державної або комунальної власності у власність платника податку безоплатно або із знижкою відповідно до закону, а також сума державної підтримки на будівництво чи придбання доступного житла.
32. Вартість путівок на відпочинок, оздоровлення та лікування, у т. ч. на реабілітацію інвалідів, на території України платника податку та його дітей віком до 18 років, які надаються йому безоплатно або із знижкою професійною спілкою або за рахунок коштів відповідного фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування.
33. Дохід фізичної особи - підприємця, з якого сплачується єдиний податок.
34. Сума витрат роботодавця у зв'язку з підвищенням кваліфікації (перепідготовкою) платника податку.
35. Вартість орденів, медалей, знаків, кубків, дипломів, грамот та квітів, якими відзначаються працівники, інші категорії громадян та переможці змагань, конкурсів.
36. Вартість дарунків (а також призів переможцям та призерам спортивних змагань), якщо їх вартість не перевищує 50% однієї мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня звітного податкового року, за винятком грошових виплат у будь-якій сумі.
37. Доходи у вигляді процентів на поточні банківські рахунки, за якими на користь фізичних осіб здійснюються виключно виплати заробітної плати, стипендій, пенсій, соціальної допомоги та інших передбачених законом соціальних виплат.
38. Сума страхової виплати за договорами страхування життя у разі смерті застрахованої особи, якщо така виплата отримується членами сім'ї застрахованої особи першого ступеня споріднення, або особою, яка є інвалідом I групи або дитиною-інвалідом, або має статус дитини-сироти або дитини, позбавленої батьківського піклування.
39. Сума коштів, отриманих як виграш, приз у державну грошову лотерею в розмірі, що не перевищує 50 мінімальних заробітних плат.
40. Доходи від операцій з валютними цінностями, пов'язаних з переходом права власності на такі валютні цінності.
41. Інвестиційний прибуток від операцій з борговими зобов'язаннями Нацбанку України та казначейськими зобов'язаннями України, емітованими Міністерством фінансів України.
Лівобережною ОДПІ м. Дніпропетровська за січень – березень 2015 року до Зведеного бюджету мобілізовано 277 682,0 тис.грн. податків і обов’язкових платежів. З них до Державного бюджету за І кватал 2015 р. надходження склали 129 396,9 тис.грн. та до місцевого бюджету забезпечено надходжень в сумі 148 285,1 тис.грн.
Податок на доходи фізичних осіб та плата за землю залишаються головним джерелом наповнення місцевого бюджету. Так, надходження по податку з доходів фізичних осіб у березні 2015 року склали 44 339,4 тис.грн., по платі за землю у березні надійшло 11 944,7 тис.грн.
Фахівці Лівобережної ОДПІ дякують платникам, які всупереч тяжкій економічній ситуації, дуже відповідально віднеслись до сплати податків.
38.Загальна характеристика податку на прибуток підприємств та податку на додану вартість у наповненні бюджету.
РОЗДІЛ III. ПОДАТОК НА ПРИБУТОК ПІДПРИЄМСТВ
Стаття 133. Платники податку
133.1. Платниками податку - резидентами є:
133.1.1. суб’єкти господарювання - юридичні особи, які провадять господарську діяльність як на території України, так і за її межами, крім юридичних осіб, визначених пунктами 133.4 та 133.5 цієї статті.
133.1.2. Національний банк України здійснює розрахунки з Державним бюджетом України відповідно до Закону України "Про Національний банк України".
133.1.3. Управитель фонду операцій з нерухомістю, який здійснює діяльність відповідно доЗакону України "Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю" щодо операцій і результатів діяльності із довірчого управління, що здійснюється таким управителем через фонд.
133.2. Платниками податку - нерезидентами є:
133.2.1. юридичні особи, які утворені в будь-якій організаційно-правовій формі та отримують доходи з джерелом походження з України, за винятком установ та організацій, що мають дипломатичні привілеї або імунітет згідно з міжнародними договорами України;
133.2.2. постійні представництва нерезидентів, які отримують доходи із джерелом походження з України або виконують агентські (представницькі) та інші функції стосовно таких нерезидентів чи їх засновників.
133.3. Постійне представництво до початку своєї господарської діяльності стає на облік в контролюючому органі за своїм місцезнаходженням у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику. Постійне представництво, яке розпочало свою господарську діяльність до реєстрації в контролюючому органі, вважається таким, що ухиляється від оподаткування, а одержані ним прибутки вважаються прихованими від оподаткування.
Нерезиденти, що діють відповідно до положень Рамкової угоди між Україною та Європейським банком реконструкції та розвитку стосовно діяльності Чорнобильського фонду "Укриття" в Україні та Угоди про грант (Проект ядерної безпеки Чорнобильської АЕС) між Європейським банком реконструкції та розвитку як Розпорядником коштів, наданих згідно з  Грантом з Рахунка ядерної безпеки, Урядом України та Чорнобильською атомною електростанцією, можуть провадити свою господарську діяльність без реєстрації у контролюючому органі.
{Пункт 133.3 статті 133 доповнено абзацом другим згідно із Законом № 364-VIII від 23.04.2015}
133.4. Не є платниками податку неприбуткові підприємства, установи та організації у порядку та на умовах, встановлених цим пунктом.
133.4.1. Неприбутковим підприємством, установою та організацією є підприємство, установа та організація (далі - неприбуткова організація), що одночасно відповідає таким вимогам:
утворена та зареєстрована в порядку, визначеному законом, що регулює діяльність відповідної неприбуткової організації;
установчі документи якої містять заборону розподілу отриманих доходів (прибутків) або їх частини серед засновників (учасників), членів такої організації, працівників (крім оплати їхньої праці, нарахування єдиного соціального внеску), членів органів управління та інших пов’язаних з ними осіб;
установчі документи якої передбачають передачу активів одній або кільком неприбутковим організаціям відповідного виду або зарахування до доходу бюджету у разі припинення юридичної особи (у результаті її ліквідації, злиття, поділу, приєднання або перетворення);
внесена контролюючим органом до Реєстру неприбуткових установ та організацій.
133.4.2. Доходи (прибутки) неприбуткової організації використовуються виключно для фінансування видатків на утримання такої неприбуткової організації, реалізації мети (цілей, завдань) та напрямів діяльності, визначених її установчими документами.
133.4.3. У разі недотримання неприбутковою організацією вимог, визначених цим пунктом, така неприбуткова організація зобов’язана подати у термін, визначений для місячного податкового (звітного) періоду, звіт про використання доходів (прибутків) неприбуткової організації за період з початку року по останній день місяця, в якому вчинено таке порушення, та зазначити суму самостійно нарахованого податкового зобов’язання з податку на прибуток. Податкове зобов’язання розраховується, виходячи із суми операції нецільового використання коштів. Така неприбуткова організація виключається контролюючим органом з Реєстру неприбуткових установ та організацій.
З першого дня місяця, наступного за місяцем, у якому вчинено таке порушення, до 31 грудня податкового (звітного) року неприбуткова організація зобов’язана щоквартально подавати до контролюючого органу квартальну фінансову і податкову звітність (з наростаючим підсумком) з податку на прибуток та сплачувати податок у термін, визначений для квартального періоду.
З наступного податкового (звітного) року така неприбуткова організація подає фінансову і податкову звітність та сплачує податок на прибуток у порядку, встановленому статтею 57 цього Кодексу для неприбуткових організацій - платників податку на прибуток.
133.4.4. Встановлення контролюючим органом відповідно до норм цього Кодексу факту використання неприбутковою організацією доходів (прибутків) для цілей інших, ніж передбачені установчими документами, є підставою для виключення такої організації з Реєстру неприбуткових установ та організацій і нарахування податкового зобов’язання з податку на прибуток підприємств, штрафних санкцій і пені відповідно до норм цього Кодексу. Податкові зобов’язання, штрафні санкції і пеня нараховуються, починаючи з першого числа місяця, в якому вчинено таке порушення.
133.4.5. Порядок ведення Реєстру неприбуткових установ та організацій, включення неприбуткових підприємств, установ та організацій до Реєстру та виключення з Реєстру встановлює Кабінет Міністрів України.
133.4.6. До неприбуткових організацій, що відповідають вимогам цього пункту і не є платниками податку, зокрема, можуть бути віднесені:
бюджетні установи;
громадські об’єднання, політичні партії, творчі спілки, релігійні організації, благодійні організації, пенсійні фонди;
спілки, асоціації та інші об’єднання юридичних осіб;
житлово-будівельні кооперативи (з першого числа місяця, наступного за місяцем, в якому відповідно до закону здійснено прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом житлового будинку і такий житловий будинок споруджувався або придбавався житлово-будівельним (житловим) кооперативом), дачні (дачно-будівельні), садівничі та гаражні (гаражно-будівельні) кооперативи (товариства);
об’єднання співвласників багатоквартирного будинку, асоціації власників жилих будинків;
професійні спілки, їх об’єднання та організації профспілок, а також організації роботодавців та їх об’єднання;
сільськогосподарські обслуговуючі кооперативи, кооперативні об’єднання сільськогосподарських обслуговуючих кооперативів;
інші юридичні особи, діяльність яких відповідає вимогам цього пункту.
{Статтю 133 доповнено пунктом 133.4 згідно із Законом № 652-VIII від 17.07.2015}
133.5. Не є платниками податку суб’єкти господарювання, що застосовують спрощену систему оподаткування, обліку та звітності, визначені главою 1 розділу XIV цього Кодексу.
{Статтю 133 доповнено пунктом 133.5 згідно із Законом № 652-VIII від 17.07.2015}
Стаття 134. Об’єкт оподаткування
134.1. Об’єктом оподаткування є:
134.1.1. прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього розділу.
Якщо відповідно до цього розділу передбачено здійснення коригування шляхом збільшення фінансового результату до оподаткування, то в цьому разі відбувається:
зменшення від’ємного значення фінансового результату до оподаткування (збитку);
збільшення позитивного значення фінансового результату до оподаткування (прибутку).
Якщо відповідно до цього розділу передбачено здійснення коригування шляхом зменшення фінансового результату до оподаткування, то в цьому разі відбувається:
збільшення від’ємного значення фінансового результату до оподаткування (збитку);
зменшення позитивного значення фінансового результату до оподаткування (прибутку).
Для платників податку, у яких річний дохід від будь-якої діяльності (за вирахуванням непрямих податків), визначений за правилами бухгалтерського обліку за останній річний звітний (податковий) період не перевищує двадцяти мільйонів гривень, об’єкт оподаткування може визначатися без коригування фінансового результату до оподаткування на усі різниці (крім від’ємного значення об’єкта оподаткування минулих податкових (звітних) років), визначені відповідно до положень цього розділу. Платник податку, у якого річний дохід (за вирахуванням непрямих податків), визначений за правилами бухгалтерського обліку за останній річний звітний (податковий) період не перевищує двадцяти мільйонів гривень, має право прийняти рішення про незастосування коригувань фінансового результату до оподаткування на усі різниці (крім від’ємного значення об’єкта оподаткування минулих податкових (звітних) років), визначені відповідно до положень цього розділу, не більше одного разу протягом безперервної сукупності років в кожному з яких виконується цей критерій щодо розміру доходу. Про прийняте рішення платник податку зазначає у податковій звітності з цього податку, що подається за перший рік в такій безперервній сукупності років. В подальші роки такої сукупності коригування фінансового результату також не застосовуються (крім від’ємного значення об’єкта оподаткування минулих податкових (звітних) років).
Якщо у платника, який прийняв рішення про незастосування коригувань фінансового результату до оподаткування на усі різниці (крім від’ємного значення об’єкта оподаткування минулих податкових (звітних) років), визначені відповідно до положень цього розділу, в будь-якому наступному році річний дохід (за вирахуванням непрямих податків), визначений за правилами бухгалтерського обліку за останній річний звітний (податковий) період перевищує двадцять мільйонів гривень, такий платник визначає об’єкт оподаткування починаючи з такого року шляхом коригування фінансового результату до оподаткування на усі різниці, визначені відповідно до положень цього розділу.
Для цілей цього підпункту до річного доходу від будь-якої діяльності, визначеного за правилами бухгалтерського обліку, включається дохід (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг), інші операційні доходи, фінансові доходи та інші доходи;
134.1.2. дохід за договорами страхування, визначений згідно з підпунктом 141.1.2 пункту 141.1 статті 141 цього Кодексу;
134.1.3. дохід (прибуток) нерезидента, що підлягає оподаткуванню згідно з пунктом 141.4статті 141 цього Кодексу, з джерелом походження з України;
134.1.4. дохід операторів, отриманий від діяльності з випуску та проведення лотерей, азартних ігор з використанням гральних автоматів, що підлягає оподаткуванню згідно зпунктом 141.5 статті 141 цього Кодексу;
134.1.5. дохід операторів, отриманий від букмекерської діяльності, азартних ігор (у тому числі казино), крім доходу, отриманого від азартних ігор з використанням гральних автоматів, зменшеного на суму виплачених виплат гравцю, що підлягає оподаткуванню згідно з пунктом 141.5 статті 141 цього Кодексу.
Стаття 135. База оподаткування
135.1. Базою оподаткування є грошове вираження об’єкту оподаткування, визначеного згідно із статтею 134 цього Кодексу з урахуванням положень цього Кодексу.
Стаття 136. Ставки податку
136.1. Базова (основна) ставка податку становить 18 відсотків.
136.2. Під час провадження страхової діяльності юридичних осіб - резидентів одночасно із ставкою податку на прибуток, визначеною у пункті 136.1 цієї статті, ставки податку на дохід встановлюються у таких розмірах:
136.2.1. 3 відсотки за договорами страхування від об’єкта оподаткування, що визначається у підпункті 141.1.2 пункту 141.1 статті 141 цього Кодексу;
136.2.2. 0 відсотків за договорами з довгострокового страхування життя, договорами добровільного медичного страхування та договорами страхування у межах недержавного пенсійного забезпечення, зокрема договорів страхування додаткової пенсії, та визначених підпунктами 14.1.52, 14.1.52-1, 14.1.52-2 і 14.1.116 пункту 14.1 статті 14 цього Кодексу.
136.3. Ставки 0, 4, 6, 12, 15 і 20 відсотків застосовуються до доходів нерезидентів та прирівняних до них осіб із джерелом їх походження з України у випадках, встановлених пунктом 141.4 статті 141 цього Кодексу.
136.4. Під час провадження букмекерської діяльності, діяльності з випуску та проведення лотерей, азартних ігор (у тому числі казино) одночасно із ставкою податку на прибуток, визначеною у пункті 136.1 цієї статті, ставка податку на дохід встановлюється у розмірі:
136.4.1. 10 відсотків від доходу, отриманого від діяльності з випуску та проведення лотерей, азартних ігор з використанням гральних автоматів;
136.4.2. 18 відсотків від доходу, отриманого від букмекерської діяльності, азартних ігор (у тому числі казино), крім доходу, отриманого від азартних ігор з використанням гральних автоматів, зменшеного на суму виплачених виплат гравцю.
136.5. Податок на дохід, визначений як об’єкт оподаткування у підпунктах 134.1.2, 134.1.4,134.1.5 пункту 134.1 статті 134 цього Кодексу, є частиною податку на прибуток.
Стаття 137. Порядок обчислення податку на прибуток підприємств
137.1. Податок нараховується платником самостійно за ставкою, визначеною статтею 136 цього Кодексу, від бази оподаткування, визначеної згідно зі статтею 135 цього Кодексу.
137.2. Податок, що підлягає сплаті до бюджету платниками податку, які провадять страхову діяльність, визначається в порядку, передбаченому пунктом 141.1 статті 141 цього Кодексу.
137.3. Відповідальність за повноту утримання та своєчасність перерахування до бюджету податку, зазначеного в пунктах 57.1 та 57.1-1 статті 57 та 141.4 статті 141 цього Кодексу, покладається на платників податку, які здійснюють відповідні виплати.
137.4. Податковим (звітним) періодом є календарний рік з урахуванням положень, визначених пунктом 57.1 статті 57 цього Кодексу. Податковий (звітний) рік для платників податків починається з першого календарного дня податкового (звітного) року і закінчується останнім календарним днем податкового (звітного) року, крім:
137.4.1. виробників сільськогосподарської продукції, визначеної статтею 209 цього Кодексу, які можуть обрати річний податковий (звітний) період, який починається з 1 липня поточного звітного року і закінчується 30 червня наступного звітного року.
Для цілей оподаткування податком на прибуток до підприємств, основною діяльністю яких є виробництво сільськогосподарської продукції, належать підприємства, дохід яких від продажу сільськогосподарської продукції власного виробництва за попередній податковий (звітний) рік перевищує 50 відсотків загальної суми доходу;
137.4.2. у разі коли особа ставиться на облік контролюючим органом як платник податку протягом податкового (звітного) року, податковий (звітний) рік розпочинається з дати, на яку припадає початок такого обліку, і закінчується останнім календарним днем такого податкового (звітного) року;
137.4.3. якщо платник податку ліквідується (у тому числі до закінчення першого податкового (звітного) року), останнім податковим (звітним) роком вважається період, на який припадає дата ліквідації.
137.5. Податок, що підлягає сплаті до бюджету платниками податку, зменшується на суму нарахованого та сплаченого податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) відповідно до розділу XII цього Кодексу щодо об’єктів нежитлової нерухомості.
Стаття 142. Звільнення від оподаткування
142.1. Звільняється від оподаткування прибуток підприємств та організацій, які засновані громадськими організаціями інвалідів і є їх повною власністю, отриманий від продажу (постачання) товарів, виконання робіт і надання послуг, крім підакцизних товарів, послуг із поставки підакцизних товарів, отриманих у межах договорів комісії (консигнації), поруки, доручення, довірчого управління, інших цивільно-правових договорів, що уповноважують такого платника податку здійснювати постачання товарів від імені та за дорученням іншої особи без передачі права власності на такі товари, де протягом попереднього звітного (податкового) періоду кількість інвалідів, які мають там основне місце роботи, становить не менш як 50 відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за умови, що фонд оплати праці таких інвалідів становить протягом звітного періоду не менш як 25 відсотків суми загальних витрат на оплату праці.
Зазначені підприємства та організації громадських організацій інвалідів мають право застосовувати цю пільгу за наявності дозволу на право користування такою пільгою, який видається уповноваженим органом відповідно до Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні".
У разі порушення вимог щодо цільового використання вивільнених від оподаткування коштів платник податку зобов’язаний збільшити податкові зобов’язання з цього податку за результатами податкового періоду, на який припадає таке порушення, а також сплатити пеню, нараховану відповідно до цього Кодексу.
Підприємства та організації, на які поширюється дія цього пункту, реєструються у відповідному контролюючому органі в порядку, передбаченому для платників цього податку.
142.2. На період підготовки до зняття і зняття з експлуатації енергоблоків Чорнобильської АЕС та перетворення об’єкта "Укриття" на екологічно безпечну систему звільняється від оподаткування прибуток Чорнобильської АЕС, якщо такі кошти використовуються на фінансування робіт з підготовки до зняття і зняття Чорнобильської АЕС з експлуатації та перетворення об’єкта "Укриття" на екологічно безпечну систему.
У разі порушення вимог щодо цільового використання вивільнених від оподаткування коштів платник податку зобов’язаний збільшити податкові зобов’язання з цього податку за результатами податкового періоду, на який припадає таке порушення, а також сплатити пеню, нараховану відповідно до цього Кодексу.
{Статтю 142 доповнено пунктом 142.2 згідно із Законом № 364-VIII від 23.04.2015}
142.3. Звільняється від оподаткування прибуток підприємств, отриманий за рахунок міжнародної технічної допомоги або за рахунок коштів, які передбачаються в державному бюджеті як внесок України до Чорнобильського фонду "Укриття" для реалізації міжнародної програми - Плану здійснення заходів на об’єкті "Укриття" відповідно до положень Рамкової угоди між Україною та Європейським банком реконструкції та розвитку стосовно діяльності Чорнобильського фонду "Укриття" в Україні, для подальшої експлуатації, підготовки до зняття і зняття енергоблоків Чорнобильської АЕС з експлуатації, перетворення об’єкта "Укриття" на екологічно безпечну систему та забезпечення соціального захисту персоналу Чорнобильської АЕС.
У разі порушення вимог щодо цільового використання вивільнених від оподаткування коштів платник податку зобов’язаний збільшити податкові зобов’язання з цього податку за результатами податкового періоду, на який припадає таке порушення, а також сплатити пеню, нараховану відповідно до цього Кодексу.
{Статтю 142 доповнено пунктом 142.3 згідно із Законом № 364-VIII від 23.04.2015}
{Розділ III в редакції Закону № 71-VIII від 28.12.2014}
РОЗДІЛ V. ПОДАТОК НА ДОДАНУ ВАРТІСТЬ
Стаття 180. Платники податку
180.1. Для цілей оподаткування платником податку є:
1) будь-яка особа, що провадить або планує провадити господарську діяльність і реєструється за своїм добровільним рішенням як платник податку у порядку, визначеномустаттею 183 цього розділу;
{Підпункт 1 пункту 180.1 статті 180 із змінами, внесеними згідно із Законом № 443-VII від 05.09.2013}
2) будь-яка особа, що зареєстрована або підлягає реєстрації як платник податку;
3) будь-яка особа, що ввозить товари на митну територію України в обсягах, які підлягають оподаткуванню, та на яку покладається відповідальність за сплату податків у разі переміщення товарів через митний кордон України відповідно до Митного кодексу України, а також:
особа, на яку покладається дотримання вимог митних режимів, які передбачають повне або часткове умовне звільнення від оподаткування, у разі порушення таких митних режимів, встановлених митним законодавством;
особа, яка використовує, у тому числі при ввезенні товарів на митну територію України, податкову пільгу не за цільовим призначенням та/або всупереч умовам чи цілям її надання згідно із цим Кодексом, а також будь-які інші особи, що використовують податкову пільгу, яку для них не призначено.
Норми цього пункту не застосовуються до операцій з ввезення на митну територію України фізичними особами (громадянами) чи суб'єктами підприємницької діяльності, які не є платниками податку, культурних цінностей, зазначених у пункті 197.7 статті 197 цього Кодексу;
4) особа, що веде облік результатів діяльності за договором про спільну діяльність без утворення юридичної особи;
5) особа - управитель майна, яка веде окремий податковий облік з податку на додану вартість щодо господарських операцій, пов'язаних з використанням майна, що отримане в управління за договорами управління майном.
Для цілей оподаткування господарські відносини між управителем майна з власної господарської діяльності та його діяльності з управління майном прирівнюються до відносин на основі окремих цивільно-правових договорів. Норми цього підпункту не поширюються на управителів майна, які здійснюють управління активами інститутів спільного інвестування, фондів банківського управління, фондів фінансування будівництва та фондів операцій з нерухомістю, створених відповідно до закону;
6) особа, що проводить операції з постачання конфіскованого майна, знахідок, скарбів, майна, визнаного безхазяйним, майна, за яким не звернувся власник до кінця строку зберігання, та майна, що за правом успадкування чи на інших законних підставах переходить у власність держави (у тому числі майна, визначеного у статті 243 Митного кодексу України), незалежно від того, чи досягає вона загальної суми операцій із постачання товарів/послуг, визначеноїпунктом 181.1 статті 181 цього Кодексу, а також незалежно від того, який режим оподаткування використовує така особа згідно із законодавством;
7) особа, що уповноважена вносити податок з об'єктів оподаткування, що виникають внаслідок поставки послуг підприємствами залізничного транспорту з їх основної діяльності, що перебувають у підпорядкуванні платника податку в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України;
8) особа - інвестор (оператор), який веде окремий податковий облік, пов'язаний з виконанням угоди про розподіл продукції.
180.2. Особою, відповідальною за нарахування та сплату податку до бюджету у разі постачання послуг нерезидентами, у тому числі їх постійними представництвами, не зареєстрованими як платники податку, якщо місце постачання послуг розташоване на митній території України, є отримувач послуг.
180.3. Особи, зазначені у пункті 180.2 цієї статті, мають права, виконують обов'язки та несуть відповідальність, передбачену законом, як платники податку.
180.4. Положення цієї статті не поширюються на осіб - нерезидентів, які надають послуги з підготовки до зняття і зняття енергоблоків Чорнобильської АЕС з експлуатації та перетворення об'єкта "Укриття" на екологічно безпечну систему, фінансування яких здійснюється за рахунок коштів міжнародної технічної допомоги, що надається на безоплатній та безповоротній основі, відповідно до положень Рамкової угоди між Україною та Європейським банком реконструкції та розвитку стосовно діяльності Чорнобильського фонду "Укриття" в Україні та Угоди про грант (Проекту ядерної безпеки Чорнобильської АЕС) між Європейським банком реконструкції та розвитку як Розпорядником коштів, наданих згідно з Грантом з Рахунка ядерної безпеки, Урядом України та Чорнобильською атомною електростанцією.
Стаття 181. Вимоги щодо реєстрації осіб як платників податку
181.1. У разі якщо загальна сума від здійснення операцій з постачання товарів/послуг, що підлягають оподаткуванню згідно з цим розділом, у тому числі з використанням локальної або глобальної комп'ютерної мережі, нарахована (сплачена) такій особі протягом останніх 12 календарних місяців, сукупно перевищує 1000000 гривень (без урахування податку на додану вартість), така особа зобов'язана зареєструватися як платник податку у контролюючому органі за своїм місцезнаходженням (місцем проживання) з дотриманням вимог, передбачених статтею 183 цього Кодексу, крім особи, яка є платником єдиного податку першої - третьої групи.181.2. Якщо особи, не зареєстровані як платники податку, ввозять товари на митну територію України в обсягах, що підлягають оподаткуванню згідно із законом, такі особи сплачують податок під час митного оформлення товарів без реєстрації як платники такого податку.
Стаття 182. Добровільна реєстрація платників податку
182.1. Якщо особа, яка відповідно до пункту 181.1 статті 181 цього Кодексу не є платником податку у зв'язку з тим, що обсяги оподатковуваних операцій відсутні або є меншими від встановленої зазначеною статтею суми, вважає за доцільне добровільно зареєструватися як платник податку, така реєстрація здійснюється за її заявою.
Стаття 183. Порядок реєстрації платників податку
183.1. Будь-яка особа, що підлягає обов'язковій реєстрації як платник податку, подає до контролюючого органу за своїм місцезнаходженням (місцем проживання) реєстраційну заяву.
183.2. У разі обов'язкової реєстрації особи як платника податку реєстраційна заява подається до контролюючого органу не пізніше 10 числа календарного місяця, що настає за місяцем, в якому вперше досягнуто обсягу оподатковуваних операцій, визначеного у статті 181цього Кодексу.
183.3. У разі добровільної реєстрації особи як платника податку або особи, яка відповідає вимогам, визначеним підпунктом 6 пункту 180.1 статті 180 цього Кодексу, реєстраційна заява подається згідно з пунктом 183.7 цієї статті не пізніше ніж за 20 календарних днів до початку податкового періоду, з якого такі особи вважатимуться платниками податку та матимуть право на податковий кредит і виписку податкових накладних.
183.4. У разі переходу осіб із спрощеної системи оподаткування, що не передбачає сплати податку, на сплату інших податків і зборів, встановлених цим Кодексом, у випадках, визначених главою 1 розділу XIV цього Кодексу, за умови, що такі особи відповідають вимогам, визначеним пунктом 181.1 статті 181 цього Кодексу, реєстраційна заява подається не пізніше 10 числа першого календарного місяця, в якому здійснено перехід на сплату інших податків і зборів, встановлених цим Кодексом. Якщо такі особи відповідають вимогам, визначеним пунктом 182.1 статті 182 цього Кодексу, реєстраційна заява подається у строк, визначений пунктом 183.3 цієї статті.
У разі зміни ставки єдиного податку відповідно до підпункту "б" підпункту 4 пункту 293.8статті 293 цього Кодексу реєстраційна заява подається не пізніше ніж за 15 календарних днів до початку календарного кварталу, в якому буде застосовуватися ставка єдиного податку, що передбачає сплату податку на додану вартість.
183.5. Особи, зазначені у пункті 183.3 цієї статті, можуть навести у заяві бажаний (запланований) день реєстрації як платника податку, що відповідає даті початку податкового періоду (календарний місяць), з якого такі особи вважатимуться платниками податку та матимуть право на виписку податкових накладних.
Реєстрація осіб, зазначених в абзаці другому пункту 183.4 цієї статті, діє з першого числа календарного кварталу, в якому буде застосовуватися ставка єдиного податку, що передбачає сплату податку на додану вартість.
183.6. У разі якщо останній день строку подання заяви припадає на вихідний, святковий або неробочий день, останнім днем строку вважається наступний за вихідним, святковим або неробочим робочий день.
183.7. Заява про реєстрацію особи як платника податку подається особисто такою фізичною особою або безпосередньо керівником або представником юридичної особи - платника (в обох випадках з документальним підтвердженням особи та повноважень) до контролюючого органу за місцезнаходженням (місцем проживання) особи.
Платники податку, які уклали з відповідним контролюючим органом договір про визнання електронних документів, можуть подати реєстраційну заяву засобами електронного зв’язку в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації електронного підпису підзвітних осіб у порядку, визначеному законодавством.
Реєстраційна заява про добровільну реєстрацію як платника податку може бути подана державному реєстратору як додаток до реєстраційної картки, що подається для проведення державної реєстрації юридичної особи або фізичної особи - підприємця. Електронна копія реєстраційної заяви, виготовлена шляхом сканування, передається державним реєстратором до контролюючих органів одночасно з відомостями з реєстраційної картки на проведення державної реєстрації юридичної особи або фізичної особи - підприємця згідно із Законом України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців".
183.8. Контролюючий орган відмовляє в реєстрації особи як платника податку, якщо за результатами розгляду реєстраційної заяви та/або поданих документів встановлено, що особа не відповідає вимогам, визначеним статтею 180, пунктом 181.1 статті 181, пунктом 182.1 статті 182 та пунктом 183.7 статті 183 цього Кодексу, або якщо існують обставини, які є підставою для анулювання реєстрації згідно із статтею 184 цього Кодексу, а також якщо при поданні реєстраційної заяви чи визначенні бажаного (запланованого) дня реєстрації не дотримано порядок та строки (терміни), встановлені пунктами 183.1, 183.3-183.7 цієї статті.
183.9. У разі відсутності підстав для відмови у реєстрації особи як платника податку контролюючий орган зобов’язаний протягом трьох робочих днів після надходження реєстраційної заяви до контролюючого органу внести до реєстру платників податку запис про реєстрацію такої особи як платника податку:
з бажаного (запланованого) дня реєстрації, зазначеного у реєстраційній заяві, що відповідає даті початку податкового періоду (календарного місяця), з якого такі особи вважатимуться платниками податку та матимуть право на виписку податкових накладних, у разі добровільної реєстрації особи як платника податку;
з першого числа місяця, наступного за днем спливу 20 календарних днів після подання реєстраційної заяви до контролюючого органу, у разі добровільної реєстрації особи як платника податку на додану вартість, якщо бажаний (запланований) день реєстрації у заяві не зазначено;
з бажаного (запланованого) дня, що відповідає першому числу календарного кварталу, в якому буде застосовуватися ставка єдиного податку, що передбачає сплату податку на додану вартість, у разі переходу осіб на спрощену систему оподаткування або зміни ставки єдиного податку;
з першого числа календарного місяця, в якому здійснено перехід на сплату інших податків і зборів, у разі реєстрації осіб, визначених в абзаці першому пункту 183.4, що відповідають вимогам, визначеним пунктом 181.1 статті 181 цього Кодексу, якщо перше число календарного місяця, з якого здійснюється перехід на сплату інших податків і зборів, на день подання реєстраційної заяви не настало;
з дня внесення запису до реєстру платників податку у разі обов’язкової реєстрації особи як платника податку або у разі реєстрації осіб, визначених в абзаці першому пункту 183.4, що відповідають вимогам, визначеним пунктом 181.1 статті 181 цього Кодексу, якщо перше число календарного місяця, в якому здійснено перехід на сплату інших податків і зборів, на день подання реєстраційної заяви настало.
183.10. Будь-яка особа, яка підлягає обов'язковій реєстрації як платник податку, і у випадках та в порядку, передбачених цією статтею, не подала до контролюючого органу реєстраційну заяву, несе відповідальність за ненарахування або несплату цього податку на рівні зареєстрованого платника без права нарахування податкового кредиту та отримання бюджетного відшкодування.
183.11. За запитом платника податку контролюючий орган надає безоплатно та безумовно протягом двох робочих днів, що настають за днем отримання такого запиту, витяг з реєстру платників податку. Витяг діє до внесення змін до реєстру.
Форма запиту про отримання витягу та витягу з реєстру платників податку затверджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.
183.12. Центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, веде реєстр платників податку, в якому міститься інформація про осіб, зареєстрованих як платники податку.
183.13. З метою постійного забезпечення органів державної влади, органів місцевого самоврядування, юридичних та фізичних осіб інформацією центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, щоденно оприлюднює на єдиному державному реєстраційному веб-порталі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців та власному офіційному веб-сайті:
183.13.1. дані з реєстру платників податку із зазначенням найменування або прізвища, імені та по батькові платника податку, дати податкової реєстрації, індивідуального податкового номера та терміну дії реєстрації платника податку;
183.13.2. інформацію про осіб, реєстрацію яких як платників податку анульовано, із зазначенням індивідуальних податкових номерів, дати анулювання, причин та підстав для анулювання реєстрації.
За запитом у електронній формі платників податку, які подають податкові декларації засобами електронного зв’язку в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації електронного підпису підзвітних осіб у порядку, визначеному законодавством, контролюючі органи надають безоплатно протягом 5 робочих днів від дати надходження такого запиту інформацію, що оприлюднюється відповідно до цього пункту.
Форми запиту про отримання інформації та довідки із реєстру та порядок їх формування встановлюються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.
183.14. Форми реєстраційної заяви, заяви про анулювання реєстрації, а також положення про реєстрацію платників податку затверджуються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.183.15. У разі зміни платником податку місцезнаходження (місця проживання) або його переведення на обслуговування до іншого контролюючого органу зняття такого платника з обліку в одному контролюючому органі і взяття на облік в іншому здійснюється в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.
У разі зміни даних про платника податку, які стосуються податкового номера та/або найменування (прізвища, імені та по батькові), та/або місцезнаходження (місця проживання) платника податку, а також встановлення розбіжностей чи помилок у записах реєстру платників податку платник податку подає відповідно до пункту 183.7 цієї статті заяву протягом 10 робочих днів, що настають за днем, коли змінилися дані про платника податку або виникли інші підстави для перереєстрації.
Перереєстрація платника податку здійснюється з дотриманням правил та у строки, визначені цією статтею для реєстрації платників податку, шляхом внесення відповідного запису до реєстру платників податку.
183.16. Якщо відповідно до законодавства визначено строк, на який утворено особу, або строк, після якого змінюються дані реєстрації платника податку, реєстрація платником податку діє до закінчення такого строку.
183.17. Особа, утворена в результаті реорганізації платника податку (крім особи, утвореної шляхом перетворення), реєструється платником податку як інша новоутворена особа в порядку, визначеному цим Кодексом, у тому числі у разі, коли до такої особи перейшли обов'язки із сплати податку у зв'язку з розподілом податкових зобов'язань чи податкового боргу.
183.18. Особі, що реєструється як платник податку, присвоюється індивідуальний податковий номер, який використовується для сплати податку.
Стаття 184. Анулювання реєстрації платника податку
184.1. Реєстрація діє до дати анулювання реєстрації платника податку, яка проводиться шляхом виключення з реєстру платників податку і відбувається у разі якщо:
а) будь-яка особа, зареєстрована як платник податку протягом попередніх 12 місяців, подала заяву про анулювання реєстрації, якщо загальна вартість оподатковуваних товарів/послуг, що надаються такою особою, за останні 12 календарних місяців була меншою від суми, визначеної статтею 181 цього Кодексу, за умови сплати суми податкових зобов'язань у випадках, визначених цим розділом;
б) будь-яка особа, зареєстрована як платник податку, прийняла рішення про припинення та затвердила ліквідаційний баланс, передавальний акт або розподільчий баланс відповідно до законодавства за умови сплати суми податкових зобов'язань із податку у випадках, визначених цим розділом;
в) будь-яка особа, зареєстрована як платник податку, реєструється як платник єдиного податку, умова сплати якого не передбачає сплати податку на додану вартість;
г) особа, зареєстрована як платник податку, протягом 12 послідовних податкових місяців не подає контролюючому органу декларації з податку на додану вартість та/або подає таку декларацію (податковий розрахунок), яка (який) свідчить про відсутність постачання/придбання товарів, здійснених з метою формування податкового зобов'язання чи податкового кредиту;
ґ) установчі документи будь-якої особи, зареєстрованої як платник податку, визнані рішенням суду недійсними;
д) господарським судом винесено ухвалу про ліквідацію юридичної особи - банкрута;
е) платник податку ліквідується за рішенням суду (фізична особа позбувається статусу суб'єкта господарювання) або особу звільнено від сплати податку чи її податкову реєстрацію анульовано (скасовано, визнано недійсною) за рішенням суду;
є) фізична особа, зареєстрована як платник податку, померла, її оголошено померлою, визнано недієздатною або безвісно відсутньою, обмежено її цивільну дієздатність;
ж) в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців наявний запис про відсутність юридичної особи або фізичної особи за її місцезнаходженням (місцем проживання) або запис про відсутність підтвердження відомостей про юридичну особу;
з) припинено дію договору про спільну діяльність, договору управління майном, угоди про розподіл продукції (для платників податку, зазначених у підпунктах 4, 5 і 8 пункту 180.1 статті 180 цього Кодексу) або закінчився строк, на який утворено особу, зареєстровану як платник податку.
184.2. Анулювання реєстрації на підставі, визначеній у підпункті "а" пункту 184.1 цієї статті, здійснюється за заявою платника податку, а на підставах, визначених у підпунктах "б"-"з" пункту 184.1 цієї статті, може здійснюватися за заявою платника податку або за самостійним рішенням відповідного контролюючого органу.
Анулювання реєстрації здійснюється на дату:
подання заяви платником податку або прийняття рішення контролюючим органом про анулювання реєстрації;
зазначену в судовому рішенні;
припинення дії договору про спільну діяльність, договору управління майном, угоди про розподіл продукції або закінчення строку, на який утворено особу, зареєстровану як платник податку;
що передує дню втрати особою статусу платника податку на додану вартість.
При цьому датою анулювання реєстрації платника податку визначається дата, що настала раніше.
184.3. Контролюючий орган анулює реєстрацію особи як платника податку, що подав заяву про анулювання реєстрації, якщо встановить, що він відповідає вимогам пункту 184.1 цієї статті.
184.4. У разі відсутності законних підстав для анулювання реєстрації контролюючий орган протягом 10 календарних днів після надходження заяви платника податку про анулювання реєстрації подає такому платникові податку вмотивовану письмову відмову в анулюванні реєстрації з поясненнями із зазначеного питання.
184.5. З моменту анулювання реєстрації особи як платника податку така особа позбавляється права на віднесення сум податку до податкового кредиту, виписку податкових накладних.
184.6. У разі анулювання реєстрації особи як платника податку останнім звітним (податковим) періодом є період, який розпочинається від дня, що настає за останнім днем попереднього податкового періоду, та закінчується днем анулювання реєстрації.
184.7. Якщо товари/послуги, необоротні активи, суми податку по яких були включені до складу податкового кредиту, не були використані в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності, такий платник податку в останньому звітному (податковому) періоді не пізніше дати анулювання його реєстрації як платника податку зобов'язаний визначити податкові зобов'язання по таких товарах/послугах, необоротних активах виходячи із звичайної ціни відповідних товарів/послуг чи необоротних активів, крім випадків анулювання реєстрації як платника податку внаслідок реорганізації платника податку шляхом приєднання, злиття, перетворення, поділу та виділення відповідно до закону.
184.8. У разі якщо платник податку, реєстрація якого анулюється, має податкові зобов'язання за результатами останнього податкового періоду, така сума податку враховується в суму зменшення бюджетного відшкодування, а в разі його відсутності у строки, визначені цим Кодексом, платник зобов'язаний погасити суму податкових зобов'язань або податкового боргу з цього податку, що виникли до такого анулювання, за їх наявності, незалежно від того, залишатиметься така особа зареєстрованою як платник цього податку на день сплати такої суми податку чи ні.
184.9. У разі якщо за результатами останнього податкового періоду особа має право на отримання бюджетного відшкодування, таке відшкодування надається протягом строків, визначених цим розділом, незалежно від того, чи буде така особа залишатися зареєстрованою як платник цього податку на дату отримання такого бюджетного відшкодування, чи ні.
184.10. Про анулювання реєстрації платника податку контролюючий орган зобов'язаний письмово повідомити особу протягом трьох робочих днів після дня анулювання такої реєстрації.
Стаття 185. Визначення об'єкта оподаткування
185.1. Об'єктом оподаткування є операції платників податку з:
а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю;
б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу;
в) ввезення товарів на митну територію України;
е) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.
З метою оподаткування цим податком до операцій з ввезення товарів на митну територію України та вивезення товарів за межі митної території України прирівнюється поміщення товарів у будь-який митний режим, визначений Митним кодексом України.
Стаття 186. Місце постачання товарів та послуг
186.1. Місцем постачання товарів є:
а) фактичне місцезнаходження товарів на момент їх постачання (крім випадків, передбачених у підпунктах "б" і "в" цього пункту);
б) місце, де товари перебувають на час початку їх перевезення або пересилання, у разі якщо товари перевозяться або пересилаються продавцем, покупцем чи третьою особою;
в) місце, де провадиться складання, монтаж чи встановлення, у разі якщо товари складаються, монтуються або встановлюються (з випробуванням чи без нього) продавцем або від його імені.
186.1.1. Якщо постачання товарів здійснюється для споживання на борту морських та повітряних суден або у поїздах на ділянці пасажирського перевезення, що здійснюється в межах митної території України, місцем постачання вважається пункт відправлення пасажирського транспортного засобу.
Ділянкою пасажирського перевезення, що здійснюється в межах митної території України, вважається ділянка, на якій відбувається таке перевезення без зупинок за межами митної території України між пунктом відправлення та пунктом прибуття пасажирського транспортного засобу.
Пункт відправлення пасажирського транспортного засобу - перший пункт посадки пасажирів у межах митної території України, у разі потреби - після зупинки за межами митної території України.
Пункт прибуття транспортного засобу на митній території України - останній пункт на митній території України для посадки/висадки пасажирів на митній території України.
186.2. Місцем постачання послуг є:
186.2.1. місце фактичного постачання послуг, пов'язаних з рухомим майном, а саме:
а) послуг, що є допоміжними у транспортній діяльності: навантаження, розвантаження, перевантаження, складська обробка товарів та інші аналогічні види послуг;
б) послуг із проведення експертизи та оцінки рухомого майна;
в) послуг, пов'язаних із перевезенням пасажирів та вантажів, у тому числі з постачанням продовольчих продуктів і напоїв, призначених для споживання;
г) послуг із виконання ремонтних робіт і послуг із переробки сировини, а також інших робіт і послуг, що пов'язані з рухомим майном;
186.2.2. фактичне місцезнаходження нерухомого майна, у тому числі що будується, для тих послуг, які пов'язані з нерухомим майном:
а) послуг агентств нерухомості;
б) послуг з підготовки та проведення будівельних робіт;
в) інших послуг за місцезнаходженням нерухомого майна, у тому числі що будується;
186.2.3. місце фактичного надання послуг у сфері культури, мистецтва, освіти, науки, спорту, розваг або інших подібних послуг, включаючи послуги організаторів діяльності в зазначених сферах та послуги, що надаються для влаштування платних виставок, конференцій, навчальних семінарів та інших подібних заходів.
186.3. Місцем постачання зазначених у цьому пункті послуг вважається місце, в якому отримувач послуг зареєстрований як суб'єкт господарювання або - у разі відсутності такого місця - місце постійного чи переважного його проживання. До таких послуг належать:
а) надання майнових прав інтелектуальної власності, створення за замовленням та використання об'єктів права інтелектуальної власності, у тому числі за ліцензійними договорами, а також надання (передача) права на скорочення викидів парникових газів (вуглецевих одиниць);
б) рекламні послуги;
в) консультаційні, інжинірингові, інженерні, юридичні (у тому числі адвокатські), бухгалтерські, аудиторські, актуарні, а також послуги з розроблення, постачання та тестування програмного забезпечення, з оброблення даних та надання консультацій з питань інформатизації, надання інформації та інших послуг у сфері інформатизації, у тому числі з використанням комп'ютерних систем;
г) надання персоналу, у тому числі якщо персонал працює за місцем здійснення діяльності покупця;
ґ) надання в оренду (лізинг) рухомого майна, крім транспортних засобів та банківських сейфів;
д) телекомунікаційні послуги, а саме: послуги, пов'язані з передаванням, поширенням або прийманням сигналів, слів, зображень та звуків або інформації будь-якого характеру за допомогою дротових, супутникових, стільникових, радіотехнічних, оптичних або інших електромагнітних систем зв'язку, включаючи відповідне надання або передання права на використання можливостей такого передавання, поширення або приймання, у тому числі надання доступу до глобальних інформаційних мереж;
е) послуги радіомовлення та телевізійного мовлення;
є) надання посередницьких послуг від імені та за рахунок іншої особи або від свого імені, але за рахунок іншої особи, якщо забезпечується надання покупцю послуг, перерахованих у цьому підпункті;
ж) надання транспортно-експедиторських послуг.
186.4. Місцем постачання послуг є місце реєстрації постачальника, крім операцій, зазначених у пунктах 186.2 і 186.3 цієї статті.
Стаття 187. Дата виникнення податкових зобов'язань
187.1. Датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:
а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;
б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.
За операціями з виконання підрядних будівельних робіт суб'єкти підприємницької діяльності можуть застосовувати касовий метод податкового обліку відповідно до підпункту14.1.266 пункту 14.1 статті 14 цього Кодексу.
187.2. У разі постачання товарів або послуг з використанням торговельних автоматів або іншого подібного устаткування, що не передбачає наявності касового апарата, контрольованого уповноваженою на це фізичною особою, датою виникнення податкових зобов'язань вважається дата виймання з таких торговельних апаратів або подібного устаткування грошової виручки. Правила інкасації зазначеної виручки встановлюються Національним банком України.
187.3. У разі постачання товарів за договорами товарного кредиту (товарної позики, розстрочки), умови яких передбачають сплату (нарахування) відсотків, датою збільшення податкових зобов'язань у частині таких відсотків вважається дата їх нарахування згідно з умовами відповідного договору.
187.4. У разі якщо постачання товарів/послуг через торговельні автомати здійснюється з використанням жетонів, карток або інших замінників національної валюти, датою збільшення податкових зобов'язань вважається дата постачання таких жетонів, карток або інших замінників національної валюти.
187.5. У разі якщо постачання товарів/послуг здійснюється з використанням кредитних або дебетових карток, дорожніх, комерційних, іменних або інших чеків, датою збільшення податкових зобов'язань вважається дата, що засвідчує факт постачання платником податку товарів/послуг покупцю, оформлена податковою накладною, або дата виписування відповідного рахунка (товарного чека), залежно від того, яка подія відбулася раніше.
187.6. Датою виникнення податкових зобов'язань орендодавця (лізингодавця) для операцій фінансової оренди (лізингу) є дата фактичної передачі об'єкта фінансової оренди (лізингу) у користування орендарю (лізингоотримувачу).
187.7. Датою виникнення податкових зобов'язань у разі постачання товарів/послуг з оплатою за рахунок бюджетних коштів є дата зарахування таких коштів на банківський рахунок платника податку або дата отримання відповідної компенсації у будь-якій іншій формі, включаючи зменшення заборгованості такого платника податку за його зобов'язаннями перед бюджетом.
187.8. Датою виникнення податкових зобов'язань у разі ввезення товарів на митну територію України є дата подання митної декларації для митного оформлення.
У випадках, передбачених статтею 191 цього Кодексу, дата виникнення податкових зобов’язань визначається з урахуванням положень статті 191 цього Кодексу.
Датою виникнення податкових зобов'язань за операціями з постачання послуг нерезидентами, місцем надання яких є митна територія України, є дата списання коштів з банківського рахунка платника податку в оплату послуг або дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг нерезидентом, залежно від того, яка з подій відбулася раніше.
187.9. Датою виникнення податкових зобов'язань виконавця довгострокових договорів (контрактів) є дата фактичної передачі виконавцем результатів робіт за такими договорами (контрактами).
Для цілей цього пункту довгостроковий договір (контракт) - це будь-який договір на виготовлення товарів, виконання робіт, надання послуг з довготривалим (більше одного року) технологічним циклом виробництва та якщо договорами, які укладені на виробництво таких товарів, виконання робіт, надання послуг, не передбачено поетапного їх здавання.
187.10. Платники податку, які постачають теплову енергію, газ природний (крім скрапленого), у тому числі надають послуги з його транспортування та постачання, надають послуги з водопостачання, водовідведення чи послуги, вартість яких включається до складу квартирної плати чи плати за утримання житла, фізичним особам, бюджетним установам, не зареєстрованим як платники податку, а також житлово-експлуатаційним конторам, квартирно-експлуатаційним частинам, об'єднанням співвласників багатоквартирних будинків, іншим платникам податку, які здійснюють збір коштів від зазначених покупців з метою подальшого їх перерахування продавцям таких товарів (надавачам послуг) у рахунок компенсації їх вартості, визначають дату виникнення податкових зобов'язань та податкового кредиту за касовим методом.
Зазначене правило визначення дати виникнення податкових зобов'язань поширюється також на операції з постачання зазначених товарів/послуг для ЖЕКів та бюджетних установ, що отримують такі товари/послуги, якщо вони зареєстровані як платники податку.
Для цілей цього пункту послугами, вартість яких включається до складу квартирної плати чи плати за утримання житла, вважаються послуги з технічного обслуговування ліфтів та диспетчерських систем, систем протипожежної автоматики та димовидалення, побутових електроплит, обслуговування димовентиляційних каналів, внутрішньобудинкових систем водо- і теплопостачання, водовідведення та зливової каналізації, вивезення та утилізації твердого побутового та грубого сміття, прибирання будинкової та прибудинкової території, а також інші послуги, які надаються ЖЕКами зазначеним у цьому пункті покупцям за їх рахунок.
187.11. Попередня (авансова) оплата вартості товарів, що вивозяться за межі митної території України чи ввозяться на митну територію України, не змінює значення сум податку, які відносяться до податкового кредиту або податкових зобов'язань платника податку, такого експортера або імпортера.
Стаття 188. Порядок визначення бази оподаткування в разі постачання товарів/послуг
188.1. База оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної вартості з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім збору на обов’язкове державне пенсійне страхування, що справляється з вартості послуг стільникового рухомого зв’язку, податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб’єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів).
При цьому база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг не може бути нижче ціни придбання таких товарів/послуг, база оподаткування операцій з постачання самостійно виготовлених товарів/послуг не може бути нижче їх собівартості, а база оподаткування операцій з постачання необоротних активів не може бути нижче балансової (залишкової) вартості за даними бухгалтерського обліку, що склалася станом на початок звітного (податкового) періоду, протягом якого здійснюються такі операції (у разі відсутності обліку необоротних активів - виходячи із звичайної ціни), за винятком:
товарів (послуг), ціни на які підлягають державному регулюванню;
газу, який постачається для потреб населення.
До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податків безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу у зв’язку з компенсацією вартості товарів/послуг. До складу договірної (контрактної) вартості не включаються суми неустойки (штрафів та/або пені), три проценти річних та інфляційні, що отримані платником податку внаслідок невиконання або неналежного виконання договірних зобов’язань.
До бази оподаткування включаються вартість товарів/послуг, які постачаються (за виключенням суми компенсації на покриття різниці між фактичними витратами та регульованими цінами (тарифами) у вигляді виробничої дотації з бюджету та/або суми відшкодування орендодавцю - бюджетній установі витрат на утримання наданого в оренду нерухомого майна, на комунальні послуги та на енергоносії), та вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податків безпосередньо отримувачем товарів/послуг, поставлених таким платником податку.
У випадках, передбачених статтею 189 цього Кодексу, база оподаткування визначається з урахуванням положень статті 189 цього Кодексу.
Стаття 189. Особливості визначення бази оподаткування в разі постачання товарів/послуг в окремих випадках
189.1. У разі здійснення операцій відповідно до пункту 198.5 статті 198 цього Кодексу база оподаткування за необоротними активами визначається виходячи з балансової (залишкової) вартості, що склалася станом на початок звітного (податкового) періоду, протягом якого здійснюються такі операції (у разі відсутності обліку необоротних активів - виходячи із звичайної ціни), а за товарами/послугами - виходячи з вартості їх придбання.
189.2. Вартість тари, що згідно з умовами договору (контракту) визначена як зворотна (заставна), до бази оподаткування не включається. У разі якщо у строк більше ніж 12 календарних місяців з моменту надходження зворотної тари вона не повертається відправнику, вартість такої тари включається до бази оподаткування отримувача.
189.3. У разі якщо платник податку провадить підприємницьку діяльність з постачання вживаних товарів (комісійну торгівлю), що придбані в осіб, не зареєстрованих як платники податку, базою оподаткування є комісійна винагорода такого платника податку.
У випадках, коли платник податку здійснює діяльність з постачання однорідних вживаних товарів, придбаних у фізичних осіб, не зареєстрованих як платники податку, у межах договорів, що передбачають передання права власності на такі товари, базою оподаткування є позитивна різниця між ціною продажу та ціною придбання таких товарів, визначена у порядку, встановленому цим розділом.
Датою збільшення податкових зобов'язань платника податку є дата, визначена за правилами, встановленими пунктом 187.1 статті 187 цього Кодексу.
При цьому ціна продажу вживаного транспортного засобу визначається:
для фізичної особи виходячи з ціни, зазначеної у договорі купівлі-продажу, але не нижче оціночної вартості такого засобу, розрахованої суб'єктом оціночної діяльності, уповноваженим здійснювати оцінку відповідно до закону;
для платників податку виходячи з договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін.
Для цілей цього розділу:
вживаними товарами вважаються товари, що були в користуванні не менше року, а також транспортні засоби, які не підпадають під визначення нового транспортного засобу.
Новими транспортними засобами вважаються:
а) наземний транспортний засіб - той, що вперше реєструється в Україні відповідно до законодавства та при цьому має загальний наземний пробіг до 6000 кілометрів;
б) судно - те, що вперше реєструється в Україні відповідно до законодавства та при цьому пройшло не більше 100 годин після першого введення його в експлуатацію;
в) літальний апарат - той, що вперше реєструється в Україні відповідно до законодавства та при цьому його налітаний час до такої реєстрації не перевищує 40 годин після першого введення в експлуатацію. Налітаним вважається час, який розраховується від блок-часу зльоту літального апарата до блок-часу його приземлення;
однорідними товарами вважаються товари у значенні, визначеному розділом I цього Кодексу.
189.4. Базою оподаткування для товарів/послуг, що передаються/отримуються у межах договорів комісії (консигнації), поруки, довірчого управління, є вартість постачання цих товарів, визначена у порядку, встановленому статтею 188 цього Кодексу.
Дата збільшення податкових зобов'язань та податкового кредиту платників податку, що здійснюють постачання/отримання товарів/послуг у межах договорів комісії (консигнації), поруки, доручення, довірчого управління, інших цивільно-правових договорів та без права власності на такі товари/послуги, визначається за правилами, встановленими статтями 187 і 198цього Кодексу.
Зазначений порядок дати виникнення податкових зобов'язань та податкового кредиту застосовується також на операції з примусового продажу арештованого майна органами юстиції.
189.5. У разі постачання товарів за договорами фінансового лізингу, які були повернуті лізингоодержувачем, не зареєстрованим як платник податку у зв'язку з невиконанням умов такого договору, базою оподаткування є позитивна різниця між ціною продажу та ціною придбання таких товарів.
У разі постачання вживаних товарів, повернутих лізингоодержувачем не зареєстрованим як платник податку у зв'язку з невиконанням умов договору фінансового лізингу, базою оподаткування є позитивна різниця між ціною продажу та ціною придбання таких товарів.При цьому ціна продажу визначається відповідно до пункту 188.1 статті 188 цього Кодексу, а ціна придбання визначається на рівні суми лізингових платежів у частині компенсації вартості об'єкта фінансового лізингу, що несплачені за такий об'єкт лізингу на дату такого повернення.
189.6. Норми пунктів 189.3-189.5 цієї статті не поширюються на операції з експортування товарів за межі митної території України або з ввезення на митну територію України товарів у межах зазначених договорів.
189.7. У разі якщо платник податку здійснює операції з постачання товарів/послуг, які є об'єктом оподаткування згідно із статтею 185 цього Кодексу, під забезпечення боргових зобов'язань покупця, наданих такому платнику податку у формі простого або переказного векселя, або інших боргових інструментів (далі - вексель), випущених таким покупцем або третьою особою, базою оподаткування є договірна вартість, визначена в порядку, встановленому пунктом 188.1 статті 188 цього Кодексу, без урахування дисконтів або інших знижок з номіналу такого векселя, а за процентними векселями - така договірна вартість, збільшена на суму процентів, нарахованих або таких, що повинні бути нараховані на суму номіналу такого векселя.
189.8. На номінал векселя, у тому числі без урахування дисконтів або з урахуванням процентів, податкові зобов'язання не нараховуються.
189.9. У разі якщо основні виробничі або невиробничі засоби ліквідуються за самостійним рішенням платника податку, така ліквідація для цілей оподаткування розглядається як постачання таких основних виробничих або невиробничих засобів за звичайними цінами, але не нижче балансової вартості на момент ліквідації.
Норма цього пункту не поширюється на випадки, коли основні виробничі або невиробничі засоби ліквідуються у зв'язку з їх знищенням або зруйнуванням внаслідок дії обставин непереборної сили, в інших випадках, коли така ліквідація здійснюється без згоди платника податку, у тому числі в разі викрадення основних виробничих або невиробничих засобів, що підтверджується відповідно до законодавства або коли платник податку подає контролюючому органу відповідний документ про знищення, розібрання або перетворення основних виробничих або невиробничих засобів у інший спосіб, внаслідок чого вони не можуть використовуватися за первісним призначенням.
189.10. У разі якщо внаслідок ліквідації необоротних активів отримуються комплектувальні вироби, складові частини, компоненти або інші відходи, які оприбутковуються на матеріальних рахунках з метою їх використання в господарській діяльності платника, на такі операції не нараховуються податкові зобов'язання.
189.12. У випадках, коли платник податку здійснює операції з постачання особам, які не зареєстровані як платники податку, сільськогосподарської продукції та продуктів її переробки, раніше придбаних (заготовлених) таким платником податку у фізичних осіб, які не є платниками цього податку, об'єктом оподаткування є торгова націнка (надбавка), встановлена таким платником податку.
189.13. У разі постачання відповідно до Закону України "Про автомобільний транспорт"квитків на проїзд в автобусах та на перевезення багажу базою оподаткування є винагорода, що включає автостанційний збір. До бази оподаткування не включається вартість перевезення, що перераховується перевізнику, та сума витрат на страхування пасажирів, яка перераховується страховій компанії.
189.14. У разі постачання на митній території України товарів, які є продуктами переробки товарів, поміщених у митний режим переробки на митній території, у тому числі отриманих як оплата за постачання послуг з переробки, база оподаткування визначається згідно із статтею 188 цього Кодексу.
Стаття 195. Операції, що підлягають оподаткуванню за нульовою ставкою
195.1. За нульовою ставкою оподатковуються операції з:
195.1.1. вивезення товарів за межі митної території України:
а) у митному режимі експорту;
б) у митному режимі реекспорту, якщо товари поміщені у такий режим відповідно допункту 5 частини першої статті 86 Митного кодексу України;
в) у митному режимі безмитної торгівлі;
г) у митному режимі вільної митної зони.
Товари вважаються вивезеними за межі митної території України, якщо таке вивезення підтверджене в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, митною декларацією, оформленою відповідно до вимог Митного кодексу України.
195.1.2. постачання товарів:
а) для заправки або забезпечення морських суден, що:
використовуються для навігаційної діяльності, перевезення пасажирів або вантажів за плату, промислової, риболовецької або іншої господарської діяльності, що провадиться за межами територіальних вод України;
використовуються для рятування або подання допомоги в нейтральних або територіальних водах інших країн;
входять до складу Військово-Морських Сил України та відправляються за межі територіальних вод України, у тому числі на якірні стоянки;
б) для заправки або забезпечення повітряних суден, що:
виконують міжнародні рейси для навігаційної діяльності чи перевезення пасажирів або вантажів за плату;
входять до складу Повітряних Сил України та відправляються за межі повітряного кордону України, у тому числі у місця тимчасового базування;
в) для заправки (дозаправки) та забезпечення космічних кораблів, космічних ракетних носіїв або супутників Землі;
г) для заправки (дозаправки) або забезпечення наземного військового транспорту чи іншого спеціального контингенту Збройних Сил України, що бере участь у миротворчих акціях за кордоном України, або в інших випадках, передбачених законодавством;
ґ) магазинами безмитної торгівлі, відповідно до порядку, встановленого Кабінетом Міністрів України. У разі подальшого вивезення таких товарів за межі митної території України податок не справляється (у тому числі за нульовою ставкою).
Постачання товарів магазинами безмитної торгівлі може здійснюватися виключно фізичним особам, які виїжджають за митний кордон України, або фізичним особам, які переміщуються транспортними засобами, що належать резидентам та знаходяться за межами митного кордону України. Порушення норм цього підпункту тягне за собою відповідальність, встановлену законом. Порядок контролю за дотриманням норм цього підпункту встановлюється Кабінетом Міністрів України.
195.1.3. постачання таких послуг:
а) міжнародні перевезення пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.
Для цілей цього підпункту перевезення вважається міжнародним, якщо таке перевезення здійснюється за єдиним міжнародним перевізним документом;
б) послуги, що передбачають роботи з рухомим майном, попередньо ввезеним на митну територію України для виконання таких робіт та вивезеним за межі митної території України платником, що виконував такі роботи, або отримувачем-нерезидентом.
До робіт з рухомим майном належать роботи з переробки товарів, що можуть включати власне переробку (обробку) товарів - монтаж, збирання, монтування та налагодження, у результаті чого створюються інші товари, у тому числі постачання послуг з переробки давальницької сировини, а також модернізацію та ремонт товарів, що передбачає проведення комплексу операцій з частковим або повним відновленням виробничого ресурсу об'єкта (або його складових частин), визначеного нормативно-технічною документацією, у результаті виконання якого передбачається поліпшення стану такого об'єкта;
в) послуги з обслуговування повітряних суден, що виконують міжнародні рейси.
До послуг з обслуговування повітряних суден, які виконують міжнародні рейси, відносяться послуги, які комплексно необхідні та безпосередньо пов'язані з виконанням міжнародного рейсу, а саме:
обслуговування повітряних суден та пасажирів в аеропорту (посадка-зліт повітряного судна, обслуговування пасажирів в аеровокзалі, забезпечення авіаційної безпеки, наднормативна стоянка повітряного судна);
послуги з наземного обслуговування повітряних суден та пасажирів в аеропортах;
оренда аеропортових приміщень у частині використання для обслуговування міжнародних рейсів (офіси, стійки реєстрації та інші службові приміщення, які орендуються авіаперевізниками, що виконують міжнародні рейси);
послуги персоналу з обслуговування повітряних суден.
195.2. У разі якщо операції з постачання товарів звільнено від оподаткування на митній території України відповідно до положення цього розділу, до операцій з експорту таких товарів застосовується нульова ставка.
Стаття 196. Операції, що не є об'єктом оподаткування
196.1. Не є об'єктом оподаткування операції з:
196.1.1. випуску (емісії), розміщення у будь-які форми управління та продажу (погашення, викупу) за кошти цінних паперів, що випущені в обіг (емітовані) суб'єктами підприємницької діяльності, Національним банком України, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну фінансову політику, органами місцевого самоврядування відповідно до закону, включаючи інвестиційні та іпотечні сертифікати, сертифікати фонду операцій з нерухомістю, деривативи, а також корпоративні права, виражені в інших, ніж цінні папери, формах; обміну зазначених цінних паперів та корпоративних прав, виражених в інших, ніж цінні папери, формах, на інші цінні папери, корпоративні права, виражені в інших, ніж цінні папери, формах; розрахунково-клірингової, реєстраторської та депозитарної діяльності на ринку цінних паперів, а також діяльності з управління активами (у тому числі пенсійними активами, фондами банківського управління), відповідно до закону та інших видів професійної діяльності на фондовому ринку, які підлягають ліцензуванню відповідно до закону.
Норми цього підпункту не застосовуються до операцій з продажу бланків дорожніх, банківських та іменних чеків, цінних паперів, розрахункових та платіжних документів, пластикових (розрахункових) карток, а також ювілейних і пам'ятних монет, які реалізуються для нумізматичних цілей та інших товарів/послуг, за які стягується окрема плата у вигляді фіксованої суми або відсотка;
196.1.2. передачі майна у схов (відповідальне зберігання), у концесію, а також у лізинг (оренду), крім передачі у фінансовий лізинг;
повернення майна із схову (відповідального зберігання) його власнику, а також майна, попередньо переданого в концесію або лізинг (оренду) концесієдавцю або лізингодавцю (орендодавцю), крім переданого у фінансовий лізинг;
нарахування та сплати процентів або комісій у складі орендного (лізингового) платежу у межах договору фінансового лізингу;
передачі майна в заставу (іпотеку) позикодавцю (кредитору) та/або в забезпечення іншої дійсної вимоги кредитора, повернення такого майна із застави (іпотеки) його власнику після закінчення дії відповідного договору, якщо місце такої передачі (повернення) знаходиться на митній території України;
грошових виплат основної суми консолідованого іпотечного боргу та процентів, нарахованих на неї, об'єднання та/або купівлі (продажу) консолідованого іпотечного боргу, заміною однієї частки консолідованого іпотечного боргу на іншу, або поверненням (зворотним викупом) такого консолідованого іпотечного боргу відповідно до закону резидентом або на його користь;
196.1.3. надання послуг із страхування, співстрахування або перестрахування особами, які мають ліцензію на здійснення страхової діяльності відповідно до закону, а також пов'язаних з такою діяльністю послуг страхових (перестрахових) брокерів та страхових агентів;
надання послуг із загальнообов'язкового державного соціального страхування (у тому числі пенсійного страхування), недержавного пенсійного забезпечення, залучення та обслуговування пенсійних вкладів та рахунків учасників фондів банківського управління, адміністрування недержавних пенсійних фондів;
196.1.4. обігу банківських металів, інших валютних цінностей (крім банкнот і монет, що використовуються для нумізматичних цілей, а також іноземних монет з дорогоцінних металів, базою оподаткування яких є продажна вартість); випуску, обігу та погашення лотерейних білетів, інших документів, що засвідчують право участі в лотереях; придбання фішок, жетонів, внесення в інший спосіб плати за право участі в азартній грі, виплата (передача) виграшу суб’єктом господарювання, який проводить азартні ігри; внесення ставки з метою укладення парі та виплата виграшу суб’єктом господарювання, який проводить парі (букмекерське парі, парі тоталізатора); виплати грошових виграшів (призів) і грошових винагород; постачання негашених поштових марок України, конвертів або листівок з негашеними поштовими марками України, крім колекційних марок, конвертів чи листівок для філателістичних потреб, базою оподаткування яких є продажна вартість;
196.1.5. надання послуг платіжних організацій платіжних систем, пов'язаних з переказом коштів, з інкасації, розрахунково-касового обслуговування, залучення, розміщення та повернення коштів за договорами позики, депозиту, вкладу (у тому числі пенсійного), управління коштами та цінними паперами (корпоративними правами та деривативами), доручення, надання, управління і відступлення прав вимоги за фінансовими кредитами фінансових установ, кредитних гарантій і банківських поручительств особою, що надала такі кредити, гарантії або поручительства. Перелік послуг з розрахунково-касового обслуговування визначається Національним банком України за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику;
торгівлі за грошові кошти або цінні папери борговими зобов'язаннями, за винятком операцій з інкасації боргових вимог та факторингу (факторингових) операцій, крім факторингових операцій, якщо об'єктом боргу є валютні цінності, цінні папери, у тому числі компенсаційні папери (сертифікати), інвестиційні сертифікати, іпотечні сертифікати з фіксованою дохідністю, операції з відступлення права вимоги за забезпеченими іпотекою кредитами (позиками), житлові чеки, земельні бони та деривативи;
196.1.6. виплат у грошовій формі заробітної плати (інших прирівняних до неї виплат), а також пенсій, стипендій, субсидій, дотацій за рахунок бюджетів або Пенсійного фонду України чи інших фондів загальнообов'язкового соціального страхування (крім тих, що надаються у майновій формі);
виплат дивідендів, роялті у грошовій формі або у вигляді цінних паперів, які здійснюються емітентом;
надання комісійних (брокерських, дилерських) послуг із торгівлі та/або управління цінними паперами (корпоративними правами), деривативами та валютними цінностями, включаючи будь-які грошові виплати (у тому числі комісійні) фондовим або валютним біржам чи позабіржовим фондовим системам або їх членам у зв'язку з організацією та торгівлею цінними паперами ліцензованими торговцями цінними паперами, а також деривативами та валютними цінностями;
196.1.7. реорганізації (злиття, приєднання, поділу, виділення та перетворення) юридичних осіб.
При здійсненні спільної (сумісної діяльності) передача товарів (робіт, послуг) на окремий баланс платника податку, уповноваженого договором вести облік результатів такої спільної діяльності, вважається постачанням таких товарів (робіт, послуг);
196.1.8. постачання позашкільним навчальним закладом вихованцям, учням і слухачам платних послуг у сфері позашкільної освіти;
196.1.9. надання банками (фінансовими установами) послуг у межах управління фондами банківського управління, фондами операцій з нерухомістю, фондами фінансування будівництва (в тому числі за перерахування коштів на фінансування будівництва із фонду фінансування будівництва), за здійснення платежів за іпотечними сертифікатами відповідно до законодавства;
196.1.10. оплати третейського збору та відшкодування інших витрат, пов'язаних з вирішенням спору третейським судом відповідно до закону;
196.1.11. надання послуг з агентування і фрахтування морського торговельного флоту судновими агентами на користь нерезидентів, які надають послуги з міжнародних перевезень пасажирів, їхнього багажу, вантажів чи міжнародних відправлень;
196.1.15. оплати орендної плати чи концесійного платежу за договорами відповідно оренди чи концесії цілісного майнового комплексу державного чи комунального підприємства (його структурного підрозділу), якщо орендодавцями чи концесієдавцями за договорами виступають органи державної влади чи органи місцевого самоврядування, а платежі відповідно до закону зараховуються до Державного бюджету України або місцевого бюджету.
196.1.16. ввезення на митну територію України, вивезення за межі митної території України незалежно від обраного митного режиму товарів, митна вартість яких не перевищує еквівалент 150 євро;
196.1.17. ввезення на митну територію України товарів, сумарна фактурна вартість яких не перевищує еквівалент 150 євро:
у несупроводжуваному багажі;
на адресу одного одержувача (юридичної або фізичної особи) в одній депеші від одного відправника у міжнародних поштових відправленнях;
на адресу одного одержувача (юридичної або фізичної особи) в одному вантажі експрес-перевізника від одного відправника у міжнародних експрес-відправленнях;
196.1.18. ввезення на митну територію України фізичними особами у ручній поклажі та/або у супроводжуваному багажі товарів (крім підакцизних товарів та особистих речей), сумарна фактурна вартість яких не перевищує еквівалент 1000 євро, через пункти пропуску через державний кордон України, відкриті для повітряного сполучення;
ввезення на митну територію України фізичними особами у ручній поклажі та/або у супроводжуваному багажі товарів (крім підакцизних товарів та особистих речей), сумарна фактурна вартість яких не перевищує еквівалент 500 євро та сумарна вага яких не перевищує 50 кг, через інші, ніж відкриті для повітряного сполучення, пункти пропуску через державний кордон України.
Стаття 197. Операції, звільнені від оподаткування
197.1. Звільняються від оподаткування операції з:
197.1.1. постачання продуктів дитячого харчування та товарів дитячого асортименту для немовлят за переліком, затвердженим Кабінетом Міністрів України;
197.1.2. постачання послуг із здобуття вищої, середньої, професійно-технічної та дошкільної освіти навчальними закладами, у тому числі навчання аспірантів і докторантів, навчальними закладами, що мають ліцензію на постачання таких послуг, а також послуг з виховання та навчання дітей у будинках культури, дитячих музичних, художніх, спортивних школах і клубах, школах мистецтв та послуг з проживання учнів або студентів у гуртожитках. До таких послуг належать послуги з:
а) виховання та навчання дітей, які постачаються дитячими музичними та художніми школами, школами мистецтв, будинками культури (гра на музичних інструментах, хореографія, образотворче мистецтво, гуртки (факультативи) іноземних мов, комп'ютерного навчання);
б) утримання, виховання та навчання дітей у дошкільних навчальних закладах як у межах обсягу, установленого навчальними планами і програмами, так і понад зазначений обсяг;
в) усіх видів освітньої діяльності, які постачаються загальноосвітніми навчальними закладами I-III ступенів;
г) усіх видів освітньої діяльності, які постачаються професійно-технічними навчальними закладами;
ґ) усіх видів освітньої діяльності, які постачаються вищими навчальними закладами I-IV рівнів акредитації, у тому числі для здобуття іншої вищої та післядипломної освіти;
д) навчання слухачів підготовчих відділень вищих навчальних закладів;
е) повторного вивчення відрахованими студентами (курсантами) окремих дисциплін і курсів з подальшим складенням іспитів;
є) навчання аспірантів і докторантів;
ж) приймання кандидатських іспитів;
з) надання наукових консультацій для осіб, які підвищують кваліфікацію самостійно;
и) довузівської підготовки;
і) проведення лекцій з питань науки і техніки, культури та мистецтва, фізичної культури і спорту, правових знань, туризму і краєзнавства;
ї) надання консультацій для учнів, вихованців, студентів, курсантів понад обсяги, встановлені навчальними планами і програмами, для аспірантів, докторантів;
й) організації літніх мовних курсів, шкіл, семінарів; групових та індивідуальних занять фізичною культурою та спортом на стадіонах, у спортивних залах і плавальних басейнах, на тенісних кортах для дітей, учнів і студентів;
197.1.3. постачання:
а) технічних та інших засобів реабілітації (крім автомобілів), послуги з їх ремонту та доставки; товарів спеціального призначення, у тому числі виробів медичного призначення для індивідуального користування, для інвалідів та інших пільгових категорій населення, визначених законодавством України за переліком, затвердженим Кабінетом Міністрів України;
б) комплектуючих і напівфабрикатів для виготовлення технічних та інших засобів реабілітації (крім автомобілів), товарів спеціального призначення, у тому числі виробів медичного призначення для індивідуального користування, для інвалідів та інших пільгових категорій населення за переліком, затвердженим Кабінетом Міністрів України;
в) легкових автомобілів для інвалідів уповноваженому органу виконавчої влади з їх оплатою за рахунок коштів державного чи місцевих бюджетів та коштів фондів загальнообов'язкового державного страхування, а також операції з їх безоплатної передачі інвалідам;
197.1.4. постачання послуг із доставки пенсій, страхових виплат та грошової допомоги населенню (незалежно від способу доставки) на всіх етапах доставки до кінцевого споживача;
197.1.5. постачання послуг з охорони здоров'я закладами охорони здоров'я, що мають ліцензію на постачання таких послуг, а також постачання послуг реабілітаційними установами для інвалідів та дітей-інвалідів, що мають ліцензію на постачання таких послуг відповідно до законодавства, крім таких послуг:
а) надання косметологічної допомоги, крім тієї, що надається за медичними показаннями;
б) масаж для зміцнення здоров'я дорослого населення, корекції осанки тощо;
в) проведення профілактичних медичних оглядів із підготовкою висновку про стан здоров'я на прохання громадян;
г) проведення гігієнічної експертизи проектних матеріалів та попередніх проектних пропозицій, у тому числі щодо розміщення об'єкта, а також нормативної документації на нові технології виробництва продукції та нові види продукції за заявкою замовника, гігієнічна оцінка зразків нових видів продукції;
ґ) надання консультаційної допомоги з питань проведення державної санітарно-гігієнічної експертизи;
д) обстеження за заявкою замовника об'єктів, що будуються, реконструюються або функціонують, з метою їх відповідності санітарному законодавству;
е) проведення за заявкою замовника токсиколого-гігієнічних, медико-біологічних, санітарно-гігієнічних, фізіологічних та інших обстежень з метою визначення безпеки продукції для здоров'я людини;
є) видача суб'єктам господарювання дозволів на виробництво, використання, транспортування, зберігання, реалізацію, захоронення, знищення, утилізацію продукції і речовин вітчизняного та імпортного виробництва, що потенційно небезпечні для здоров'я людини;
ж) надання юридичним і фізичним особам консультаційної допомоги з питань застосування законодавства про охорону здоров'я, в тому числі щодо забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення;
з) проведення медичного огляду осіб для видачі:
дозволу на право отримання та носіння зброї громадянам, крім військовослужбовців і посадових осіб, носіння зброї якими передбачено законодавством;
відповідних документів на виїзд громадян за кордон за викликом родичів, що проживають у зарубіжних країнах, оздоровлення в зарубіжних лікувальних або санаторних закладах за власним бажанням, а також у службові відрядження (крім державних службовців, робота яких пов'язана з такими виїздами і які мають відповідні медичні документи);
посвідчення водія транспортного засобу;
и) медичне обслуговування з'їздів, конференцій, симпозіумів, фестивалів, нарад, змагань тощо;
і) медичне обслуговування громадян за їх бажанням у медичних закладах із поліпшеним сервісним обслуговуванням;
ї) організація медичного контролю осіб, які займаються фізичною культурою і спортом в оздоровчих закладах;
й) проведення профілактичних щеплень громадянам, які від'їжджають за кордон за викликом, для оздоровлення в зарубіжних лікувальних або санаторних закладах за власним бажанням, а також у туристичні подорожі (крім тих, що від'їжджають на лікування та в службові відрядження);
к) складення за заявками замовників санітарних паспортів радіотехнічних об'єктів та проведення досліджень для їх підтвердження;
л) проведення за заявками замовників державної санітарно-гігієнічної експертизи з акредитації та атестації підприємств, установ, організацій на право проведення токсиколого-гігієнічних, медико-біологічних, санітарно-гігієнічних та інших досліджень;
м) визначення за заявками замовника шкідливих і небезпечних факторів виробничого середовища, технологічного та трудового процесів, проведення досліджень для розробки засобів і заходів щодо усунення або зменшення їх небезпечної дії;
н) навчання за заявками замовників на робочих місцях фахівців підприємств, установ, організацій в установах санітарно-епідеміологічної служби, державних науково-дослідних інститутах гігієнічного та епідеміологічного профілю, а також фахівців підприємств, установ, організацій, проведення санітарно-гігієнічних та бактеріологічних досліджень;
о) надання за заявками замовників послуг з організації роботи відомчих санітарних лабораторій, оснащення їх медичною технікою (обладнанням, апаратурою, приладами); навчання на місці фахівців таких лабораторій методики проведення санітарно-гігієнічних досліджень;
197.1.6. постачання реабілітаційних послуг інвалідам, дітям-інвалідам, а також постачання путівок на санаторно-курортне лікування, оздоровлення та відпочинок на території України фізичних осіб віком до 18 років, інвалідів, дітей-інвалідів;
197.1.7. постачання послуг з:
а) утримання дітей у дошкільних навчально-виховних закладах, школах-інтернатах;
б) утримання осіб у будинках-інтернатах для громадян похилого віку та інвалідів, дитячих будинках-інтернатах, пансіонатах для ветеранів війни і праці, геріатричних пансіонатах, реабілітаційних установах, територіальних центрах соціального обслуговування (надання соціальних послуг);
в) харчування та облаштування на нічліг та надання інших соціальних послуг бездомним особам у центрах обліку, закладах соціального захисту для бездомних осіб, а також особам, звільненим з місць позбавлення волі, у центрах соціальної адаптації осіб, звільнених з місць позбавлення волі;
г) харчування дітей у дошкільних, загальноосвітніх та професійно-технічних навчальних закладах та громадян у закладах охорони здоров'я. Порядок надання таких послуг затверджується Кабінетом Міністрів України;
ґ) харчування, забезпечення майном, комунально-побутовими та іншими послугами, що надаються особам, які утримуються в установах пенітенціарної системи, а саме:
харчування, у тому числі приготування їжі;
забезпечення одягом, білизною, взуттям та постільними речами;
користування кімнатами тривалих побачень;
послуги поштового та телефонно-телеграфного зв'язку;
постачання продуктів харчування і предметів першої необхідності;
ремонт взуття та одягу;
додаткове медичне обслуговування;
банно-пральні послуги;
прокат кіно- та відеофільмів, культурно-освітні заходи;
д) харчування, забезпечення майном, комунально-побутовими та іншими соціальними послугами за рахунок державних коштів, що надаються особам, які утримуються в реабілітаційних установах, територіальних центрах соціального обслуговування (надання соціальних послуг), установах, підприємствах, організаціях всеукраїнських громадських організацій інвалідів та їх спілок, які займаються реабілітацією, оздоровленням та фізкультурно-спортивною діяльністю, центрах обліку та закладах соціального захисту для бездомних осіб, центрах соціальної адаптації осіб, звільнених з місць позбавлення волі, санаторіях для ветеранів та інвалідів, будинках-інтернатах для громадян похилого віку, інвалідів та дітей-інвалідів, психоневрологічних та спеціалізованих будинках-інтернатах, пансіонатах для ветеранів війни і праці, геріатричних пансіонатах;
197.1.8. постачання послуг з перевезення пасажирів міським пасажирським транспортом (крім таксі), тарифи на які регулюються в установленому законом порядку.
Ця норма не поширюється на операції з надання пасажирського транспорту в оренду (прокат);
197.1.9. постачання релігійними організаціями культових послуг та предметів культового призначення за переліком, а саме:
а) культові послуги: хрещення, укладення церковного шлюбу, похорони, молебень, панахида, освячення (помешкань, автомобілів тощо), обрізання, перше причастя, бар-міцво (повноліття);
б) предмети культового призначення: свічки, ікони (образи), хрести (натільні, погребальні, вівтарні, требні, водосвятні, ієрейські, з прикрасами тощо), вервиці, покривала (вівтарні, погребальні тощо), медальйони з релігійною символікою, вугілля кадильне, ладан, лампадне масло, миро, лампади, кадила, підсвічники (семисвічники, трисвічники пасхальні тощо), плащаниці, облачення священнослужителів (ризи, підризники, воздухи, орлиці, стихарі, скуфії, митри, камілавки тощо), вінці, граматки, приладдя для хрещення (хрестильна скринька), дароносиці, дарохранильниці (реліквіарії), купелі, печатки для просфор, кропила, копія, стрючці, чаші (потирі), блюдця, звіздиці, лжиці, ковшики, дискоси, поплавки, дзвони, органи, фісгармонії, прохідні молитви, пояс "живий в помощі", мезузи, талеси, тфіліни (філактерії), скульптурні зображення святих, хоругви, фани, маца, проскури, облатки, богослужбова література;
197.1.10. постачання послуг з поховання та постачання ритуальних товарів державними та комунальними службами, а саме:
а) виклик агента ритуальної служби для оформлення замовлення на організацію та проведення поховання;
б) оформлення медичної довідки про причини смерті;
в) доставка замовникові ритуальних атрибутів для організації поховання;
г) навантаження, розвантаження та перенесення ритуальних атрибутів;
ґ) транспортні послуги, що надаються у процесі організації поховання;
д) продаж стандартної труни;
е) продаж контейнера для перевезення оцинкованої труни; запаювання оцинкованої труни;
є) утримання тіл померлих у холодильних камерах понад норму перебування (після смерті у лікувальному закладі, а також тих, що померли вдома чи інших місцях);
ж) послуги з підготовки тіла покійного до поховання або кремації (послуги перукаря та косметолога, обмивання, бальзамування, укладання в труну);
з) копання могили;
и) перенесення труни з тілом покійного (додому, до квартири в багатоповерховому будинку, до моргу; з дому, квартири, моргу тощо до місця поховання);
і) музичний супровід обряду поховання;
ї) проведення громадянської панахиди;
й) послуги організатора обряду поховання;
к) виготовлення та встановлення металевої намогильної таблички, хреста, надголовника або тимчасового пам'ятного знака;
л) продаж стандартних похоронних вінків і траурних стрічок для них;
м) організація відправлення труни з тілом покійного чи урни з прахом покійного за кордон;
н) у разі проведення підпоховання в могилу послуги з демонтажу елементів існуючого надгробка (пам'ятника) та їх установка;
о) написання тексту на траурній стрічці;
п) кремація;
р) продаж урни;
с) продаж кубка для урни;
т) поховання урни з прахом у могилу, у колумбарії, розвіювання праху;
197.1.11. звільнення, зазначені у підпункті 197.1.10 цього пункту, не поширюються на операції з постачання послуг з поховання та кремації трупів тварин і пов'язану з цим діяльність;
197.1.12. безкоштовної передачі рухомого складу однією залізницею або підприємством залізничного транспорту загального користування іншим залізницям або підприємствам залізничного транспорту загального користування державної форми власності.
Безкоштовна передача рухомого складу між підприємствами в межах залізниці проводиться за поданням начальника залізниці на основі рішення Укрзалізниці, а в межах Укрзалізниці - згідно з наказом її генерального директора. Безкоштовна передача рухомого складу оформляється актом приймання-передачі відповідно до законодавства.
Безкоштовна передача здійснюється в разі:
виробничої потреби у зв'язку з єдиним технологічним процесом;
розподілу рухомого складу у зв'язку з реструктуризацією галузі та ліквідацією окремих підрозділів.
У разі якщо на дату проведення операцій з безоплатної передачі рухомого складу однією залізницею або підприємством залізничного транспорту загального користування іншим залізницям або підприємствам залізничного транспорту загального користування державної форми власності податкові зобов'язання не виникають. При цьому залізниці або підприємства залізничного транспорту, які безоплатно передають рухомий склад, коригування сум податкового кредиту не провадять;
197.1.13. безоплатної приватизації житлового фонду, включаючи місця загального користування у багатоквартирних будинках та прибудинкових територій, присадибних земельних ділянок відповідно до законодавства, а також постачання послуг, отримання яких згідно із законодавством є обов'язковою передумовою приватизації житла, прибудинкових територій багатоквартирних будинків, присадибних земельних ділянок;
безоплатної передачі працівникам радгоспів та інших сільськогосподарських підприємств, що приватизуються, та прирівняним до них особам частки державного майна (акцій) відповідно до Закону України "Про особливості приватизації майна в агропромисловому комплексі".Перелік підприємств, які підлягають приватизації, визначається Кабінетом Міністрів України;
197.1.14. постачання житла (об'єктів житлового фонду), крім їх першого постачання, якщо інше не передбачено цим підпунктом.
У цьому підпункті перше постачання житла (об'єкта житлового фонду) означає:
а) першу передачу готового новозбудованого житла (об'єкта житлового фонду) у власність покупця або постачання послуг (включаючи вартість придбаних за рахунок виконавця матеріалів) із спорудження такого житла за рахунок замовника;
б) перший продаж реконструйованого або капітально відремонтованого житла (об'єкта житлового фонду) покупцю, який є особою, іншою, ніж власник такого об'єкта на момент виведення його з експлуатації (використання) у зв'язку з такою реконструкцією або капітальним ремонтом, або постачання послуг (включаючи вартість придбаних за рахунок виконавця матеріалів) на таку реконструкцію чи капітальний ремонт за рахунок замовника.
Норми цього підпункту поширюються також на перший продаж дачних або садових будинків, а також будь-яких інших об'єктів власності, зареєстрованих згідно із законодавством як житло (житловий фонд).
Операції з першого постачання доступного житла та житла, що будується із залученням державних коштів, звільняються від оподаткування;
197.1.15. надання благодійної допомоги, зокрема безоплатне постачання товарів/послуг благодійним організаціям, утвореним і зареєстрованим відповідно до законодавства, а також надання такої допомоги благодійними організаціями набувачам (суб'єктам) благодійної допомоги відповідно до законодавства про благодійну діяльність та благодійні організації.
Під безоплатним постачанням слід розуміти постачання товарів/послуг благодійним організаціям та набувачам благодійної допомоги без будь-якої грошової, матеріальної або інших видів компенсації. У разі недотримання умов, визначених цим підпунктом, такі операції оподатковуються на загальних підставах.
На товари, які надходять як благодійна допомога від вітчизняних благодійників за цілями, визначеними статтею 3 Закону України "Про благодійну діяльність та благодійні організації", поширюються правила маркування.
Маркування проводиться шляхом нанесення напису "Благодійна допомога. Продаж заборонено" на етикетку, ярлик або безпосередньо на зовнішню або внутрішню упаковку товару. Під час маркування товарів благодійної допомоги може використовуватися символіка благодійної організації та благодійника.
Товари маркуються таким чином, щоб під час огляду упаковки або безпосередньо товарів напис було видно повністю і чітко.
Товари благодійної допомоги маркуються благодійниками, які надають таку допомогу.
Контроль за виконанням правил маркування здійснюють місцеві органи виконавчої влади та контролюючі органи.
Благодійна допомога може надаватися у вигляді товарів, робіт, послуг, призначених для використання юридичними особами - її набувачами з метою провадження діяльності за цілями, передбаченими статтею 3 Закону України "Про благодійну діяльність та благодійні організації".
Після отримання від благодійника пропозиції щодо надання благодійної допомоги у вигляді товарів, її видів, розмірів тощо юридична особа - набувач благодійної допомоги:
визначає з урахуванням рекомендацій відповідних органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування коло осіб, яким вона надаватиметься;
повідомляє благодійника про намір прийняти запропоновану благодійну допомогу.
Юридичні особи - набувачі благодійної допомоги ведуть бухгалтерський та оперативний облік надходження, зберігання, розподілу та використання благодійної допомоги у вигляді товарів, робіт, послуг, а також звітність за встановленою центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері статистики формою, яку надсилають контролюючим органам.
Для бухгалтерського обліку операцій, пов'язаних з благодійною допомогою, юридичні особи - набувачі благодійної допомоги користуються планом рахунків та інструкцією, що діють в Україні.
Юридичні особи - набувачі благодійної допомоги самостійно визначають порядок аналітичного обліку операцій, пов'язаних з благодійною допомогою, відкривають відповідні рахунки.
Юридичні особи - набувачі благодійної допомоги у своїй річній фінансовій звітності відображають:
у бухгалтерському балансі - окремо кошти (товари, роботи, послуги), отримані як благодійна допомога;
у звіті про прибутки та збитки - окремо вартісну величину отриманої благодійної допомоги.
У додатку (коментарі) до річного звіту робляться необхідні пояснення щодо зазначених показників діяльності, пов'язаної з благодійною допомогою.
Контроль за отриманням, зберіганням, розподілом благодійної допомоги у вигляді товарів, робіт, послуг здійснюють місцеві органи виконавчої влади, а за їх цільовим використанням - місцеві органи виконавчої влади та контролюючі органи.
Отримані з метою надання благодійної допомоги марковані товари, які поставляються за кошти чи інші види компенсації, та/або виручка, отримана за таке постачання, підлягають вилученню в недобросовісного продавця і конфіскуються в дохід держави в установленому порядку.
Не підлягають звільненню від оподаткування операції з надання благодійної допомоги у вигляді зазначених у розділі VI цього Кодексу підакцизних товарів, цінних паперів (крім наданих ендавментів, зазначених у розділі IV цього Кодексу), нематеріальних активів і товарів/послуг, призначених для використання в господарській діяльності;
197.1.16. безоплатної передачі в державну власність чи комунальну власність територіальних громад сіл, селищ, міст або у їх спільну власність об'єктів усіх форм власності, які перебувають на балансі одного платника податку і передаються на баланс іншого платника податку, якщо такі операції проводяться за рішенням Кабінету Міністрів України, центральних та місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, прийнятим у межах їх повноважень.
Норми цього підпункту поширюються також на операції з безоплатної передачі об'єктів з балансу юридичної особи будь-якої форми власності на баланс іншої юридичної особи, яка перебуває в державній або комунальній власності, що проводяться за рішенням органу державної влади України або органу місцевого самоврядування, прийнятим у межах їх повноважень та за рішенням юридичних осіб, у разі передачі основних засобів інфраструктури залізничного транспорту, незалежно від того, чи є суб'єкти операції платниками податку;
197.1.17. безоплатного постачання товарів/послуг власного виробництва підсобними господарствами і лікувально-виробничими трудовими майстернями (цехами, дільницями) будинків-інтернатів, територіальних центрів соціального обслуговування (надання соціальних послуг), центрів реінтеграції бездомних осіб, центрів соціальної адаптації осіб, звільнених з місць позбавлення волі, спеціалізованих лікарень, лікувально-профілактичних закладів особливого типу та диспансерів за умови, що така передача здійснюється для задоволення власних потреб зазначених закладів;
197.1.18. постачання державних платних послуг фізичним або юридичним особам органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, а також іншими особами, уповноваженими такими органами або законодавством надавати зазначені послуги, обов'язковість отримання (надання) яких установлюється законодавством, включаючи плату за реєстрацію, видачу ліцензії, сертифікатів у вигляді зборів, державного мита тощо;
197.1.19. надання послуг з реєстрації актів цивільного стану державними органами, уповноваженими здійснювати таку реєстрацію згідно із законодавством;
197.1.20. постачання бібліотеками, які перебувають у державній або комунальній власності або у власності всеукраїнських громадських організацій інвалідів, платних послуг з комплектування реєстраційно-облікових документів (квитків, формулярів), користування рідкісними, цінними довідниками, книгами (у тому числі нічним абонементом), тематичного добору літератури за запитом споживача та надання тематичних, адресно-бібліографічних та фактографічних довідок;
197.1.21. постачання (продажу, передачі) земельних ділянок, земельних часток (паїв), крім тих, що розміщені під об'єктами нерухомого майна та включаються до їх вартості відповідно до законодавства (з урахуванням положень абзацу першого підпункту 197.1.13 пункту 197.1 статті 197 цього Кодексу);
орендної плати за земельні ділянки, що перебувають у власності держави або територіальної громади, якщо така орендна плата повністю зараховується до відповідних бюджетів;
197.1.22. оплати вартості фундаментальних досліджень, науково-дослідних і дослідницько-конструкторських робіт особою, яка безпосередньо отримує такі кошти з рахунка органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів;
197.1.23. безкоштовної передачі приладів, обладнання, матеріалів, крім підакцизних, науковим установам та науковим організаціям, вищим навчальним закладам III-IV рівнів акредитації, внесеним до Державного реєстру наукових організацій, яким надається підтримка держави;
197.1.24. постачання в сільській місцевості сільськогосподарськими товаровиробниками послуг з ремонту шкіл, дошкільних закладів, інтернатів, закладів охорони здоров'я та надання матеріальної допомоги (в межах одного неоподатковуваного мінімуму доходів громадян на місяць на одну особу) продуктами харчування власного виробництва та послуг з обробки землі багатодітним сім'ям, ветеранам праці і війни, реабілітованим громадянам, інвалідам, одиноким особам похилого віку, особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та школам, дошкільним закладам, інтернатам, закладам охорони здоров'я;
197.1.25. постачання (передплати) та доставки періодичних видань друкованих засобів масової інформації (крім видань еротичного характеру) вітчизняного виробництва, підготовлення (літературне, наукове і технічне редагування, коригування, дизайн та верстка), виготовлення (друк на папері чи запис на електронному носієві), розповсюдження книжок, у тому числі електронного контенту (крім видань еротичного характеру) вітчизняного виробництва, учнівських зошитів, підручників та навчальних посібників, словників українсько-іноземної або іноземно-української мови вітчизняного виробництва на митній території України;
197.1.26. передачі конфіскованого майна, знахідок, скарбів, майна, визнаного безхазяйним, майна, за яким не звернувся власник до кінця строку зберігання, та майна, що за правом успадкування чи на інших законних підставах переходить у власність держави (у тому числі майна, визначеного у статті 184 Митного кодексу України), у розпорядження державних установ або організацій, уповноважених здійснювати їх збереження або постачання згідно із законодавством, а також операції з безоплатної передачі зазначеного в цьому пункті майна у випадках, визначених законодавством, у володіння і користування державних органів, установ (організацій), які утримуються за рахунок бюджетних коштів, а також закладів, в яких виховуються діти-сироти та діти, позбавлені батьківського піклування, дитячих будинків сімейного типу, прийомних сімей.
Операції з подальшого постачання зазначених товарів оподатковуються на загальних підставах;
197.1.28. постачання товарів/послуг у частині суми компенсації на покриття різниці між фактичними витратами та регульованими цінами (тарифами) у вигляді виробничої дотації з бюджету;
197.1.29. безоплатної передачі у державну або комунальну власність відповідних територіальних громад трамвайних вагонів (товарна позиція згідно з УКТ ЗЕД 8603 10 00 10), тролейбусів (товарна позиція згідно з УКТ ЗЕД 8702 90 90 10), автобусів (товарна позиція згідно з УКТ ЗЕД 8702) для перевезення громадян на маршрутах (лініях) відповідно до вимог життєзабезпечення населених пунктів. У разі нецільового використання зазначених товарів платник податку зобов'язаний збільшити податкові зобов'язання за наслідками податкового періоду, на який припадає таке порушення, на суму податку на додану вартість, що мала бути сплачена в момент імпорту (постачання) таких товарів, а також сплатити пеню відповідно до закону;
197.1.30. безоплатної передачі майна Державним концерном "Укроборонпром" та державними підприємствами, у тому числі казенними, які включені до його складу, якщо така передача здійснюється підприємствам, установам чи організаціям з метою проведення демонстрації товарів військового призначення або подвійного використання (з подальшим поверненням цього майна), проведення спільних або самостійних випробувань виробів військового призначення (з подальшим поверненням цього майна або без такого), підтримки науково-дослідної та дослідно-конструкторської діяльності державних підприємств, установ та організацій (з подальшим поверненням цього майна або без такого), забезпечення діяльності представництв Державного концерну "Укроборонпром" та підприємств оборонно-промислового комплексу, включених до його складу (з подальшим поверненням цього майна або без такого);
197.1.31. створення, постачання, просування, реставрація і розповсюдження національного культурного продукту в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
товарів/послуг, передбачених для власних потреб дипломатичних представництв, консульських установ іноземних держав і представництв міжнародних організацій в Україні, а також для використання особами з числа дипломатичного персоналу цих дипломатичних місій та членами їх сімей, що проживають разом з такими особами.Порядок звільнення від оподаткування та перелік операцій, що підлягають звільненню від оподаткування, встановлюються Кабінетом Міністрів України виходячи з принципу взаємності стосовно кожної окремої держави.
У разі подальшого постачання (продажу) на митній території України транспортних засобів, що були ввезені із звільненням від оподаткування відповідно до норм цього підпункту, податок сплачується особою, зазначеною у третьому абзаці підпункту 3 пункту 180.1 статті 180 цього Кодексу не пізніше дня такого постачання.
197.3. Звільняються від оподаткування операції із ввезення на митну територію України товарів морського промислу (риба, ссавці, мушлі, ракоподібні, водні рослини тощо в охолодженому, солоному, мороженому, консервованому вигляді, перероблені на борошно або іншу продукцію), видобутих (виловлених, вироблених) суднами, зареєстрованими у Державному судновому реєстрі України або Судновій книзі України. Операції з подальшого постачання зазначених товарів юридичними особами - судновласниками або фрахтувальниками оподатковуються в загальному порядку, встановленому цим Кодексом.
197.4. Звільнення від оподаткування товарів, передбачене пунктом 197.1 цієї статті, поширюється на операції із ввезення на митну територію України.
197.5. Звільнення від оподаткування, передбачене пунктом 197.1 цієї статті, не поширюється на операції з підакцизними товарами, зазначеними в розділі VI цього Кодексу.
197.6. Звільняються від оподаткування операції з постачання товарів (крім підакцизних товарів) та послуг (крім послуг, що надаються під час проведення лотерей і розважальних ігор та послуг з постачання товарів, отриманих у межах договорів комісії (консигнації), поруки, доручення, довірчого управління, інших цивільно-правових договорів, що уповноважують такого платника податку здійснювати постачання товарів від імені та за дорученням іншої особи без передачі права власності на такі товари), що безпосередньо виготовляються підприємствами та організаціями, які засновані громадськими організаціями інвалідів, де кількість інвалідів, які мають у таких організаціях основне місце роботи, становить протягом попереднього звітного періоду не менш як 50 відсотків середньооблікової кількості штатних працівників, і за умови, що фонд оплати праці таких інвалідів становить протягом звітного періоду не менш як 25 відсотків суми загальних витрат з оплати праці, що належать до складу витрат згідно з правилами оподаткування податком на прибуток підприємств.
Безпосереднім вважається виготовлення товарів/послуг, у результаті якого сума витрат з переробки (обробка, інші види перетворення) сировини, комплектувальних виробів, складових частин, інших покупних товарів/послуг, які використовуються при виготовлені таких товарів/послуг, становить не менш як 8 відсотків ціни постачання таких виготовлених товарів/послуг.
Зазначені підприємства та організації громадських організацій інвалідів мають право застосовувати зазначену пільгу за наявності реєстрації у відповідному контролюючому органі, яка здійснюється на підставі відповідної заяви платника податку про бажання отримати таку пільгу і рішення уповноваженого органу відповідно до Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні".
У разі порушення вимог цього підпункту платником податку контролюючий орган скасовує його реєстрацію як особи, що має право на податкову пільгу, а податкові зобов'язання такого платника податку перераховуються з податкового періоду, за результатами якого були виявлені такі порушення, відповідно до загальних правил оподаткування, встановлених цим Кодексом, та з одночасним застосуванням відповідних фінансових санкцій.
Податкова звітність таких підприємств та організацій подається в порядку, встановленому законодавством.
197.7. Звільняються від оподаткування операції із ввезення на митну територію України культурних цінностей за кодами згідно з УКТ ЗЕД 9701 10 00 00, 9701 90 00 00, 9702 00 00 00, 9703 00 00 00, 9704 00 00 00, 9705 00 00 00, 9706 00 00 00, виготовлених 50 і більше років тому.
197.8. Звільняються від оподаткування операції з постачання послуг з перевезення (переміщення) пасажирів та вантажів транзитом через митну територію України, а також з постачання послуг, пов'язаних із таким перевезенням (переміщенням).
197.9. Звільняються від оподаткування операції з постачання послуг, що надаються іноземним та вітчизняним суднам, які здійснюють міжнародні перевезення пасажирів, їхнього багажу і вантажів та оплачуються ними відповідно до законодавства України портовими зборами.
197.10. Звільняються від оподаткування операції з постачання послуг з аеронавігаційного обслуговування повітряних суден, які здійснюють внутрішні, міжнародні та транзитні польоти в районах польотної інформації зони відповідальності України. Порядок документального оформлення, виписки податкових накладних та відображення цих операцій у податковій звітності визначається Кабінетом Міністрів України.
197.11. Звільняються від оподаткування операції із ввезення на митну територію України майна як міжнародної технічної допомоги, яка надається відповідно до міжнародних договорів України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також як гуманітарної допомоги, наданої згідно з нормами Закону України "Про гуманітарну допомогу".
197.12. Звільняються від оподаткування операції банків та інших фінансових установ з постачання (продажу, відчуження іншим способом) майна, що передане фізичними особами, а також суб'єктами підприємницької діяльності - приватними підприємцями та іншими особами, які не є платниками податку, у заставу, у тому числі іпотеку, та на яке було звернено стягнення.
197.13. Звільняються від оподаткування операції банків з продажу (передачі) або придбання зобов'язань за депозитами (вкладами).
197.15. Звільняються від оподаткування операції з постачання будівельно-монтажних робіт з будівництва доступного житла та житла, що будується за державні кошти.
197.16. Звільняються від оподаткування операції із ввезення на митну територію України:
197.16.1. устаткування, яке працює на відновлюваних джерелах енергії, енергозберігаючого обладнання і матеріалів, засобів вимірювання, контролю та управління витратами паливно-енергетичних ресурсів, обладнання та матеріалів для виробництва альтернативних видів палива або для виробництва енергії з відновлюваних джерел енергії;
197.16.2. матеріалів, устаткування, комплектуючих, що використовуються для виробництва:
197.16.2.1. устаткування, яке працює на відновлюваних джерелах енергії;
197.16.2.2. матеріалів, сировини, устаткування та комплектуючих, які будуть використовуватися у виробництві альтернативних видів палива або виробництві енергії з відновлюваних джерел енергії;
197.16.2.3. енергозберігаючого обладнання і матеріалів, виробів, експлуатація яких забезпечує економію та раціональне використання паливно-енергетичних ресурсів;
197.16.2.4. засобів вимірювання, контролю та управління витратами паливно-енергетичних ресурсів.
Операції із ввезення на митну територію України зазначених у цьому пункті товарів звільняються від оподаткування, якщо ці товари застосовуються платником податку для власного виробництва та якщо ідентичні товари з аналогічними якісними показниками не виробляються в Україні.
Перелік таких товарів із зазначенням кодів УКТ ЗЕД встановлюється Кабінетом Міністрів України.
У разі порушення вимог щодо цільового використання таких товарів платник податку зобов'язаний збільшити податкові зобов'язання за результатами податкового періоду, на який припадає таке порушення, на суму податку на додану вартість, що мала бути сплачена із зазначених операцій у момент ввезення таких товарів, а також сплатити пеню, нараховану на таку суму податку, виходячи із 120 відсотків облікової ставки Національного банку України, що діяла на день сплати податкового зобов'язання, та за період з дня ввезення таких товарів до дня збільшення податкового зобов'язання.
197.17. На період проведення військових навчань на території України, які проводяться в рамках програми "Партнерство заради миру", звільняються від оподаткування операції з поставки на митній території України пально-мастильних матеріалів, що придбаваються нерезидентами для передання учасникам спільних з підрозділами Збройних Сил України військових навчань.
HYPERLINK "http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/569-2011-%D0%BF" \t "_blank" Порядок, перелік підприємств та обсяги поставки пально-мастильних матеріалів встановлюються Кабінетом Міністрів України.
197.18. Звільняються від оподаткування операції з ввезення на митну територію України племінних чистопородних тварин, племінних (генетичних) ресурсів за кодами згідно з УКТ ЗЕД 0101 10 10 00, 0102 10 10 00, 0102 10 30 00, 0103 10 00 00, 0104 10 10 00, 0511 10 00 00, 0511 99 85 10, що здійснюються суб'єктами спеціального режиму оподаткування, встановленого статтею 209 цього Кодексу. Операції з подальшої поставки зазначених племінних чистопородних тварин або племінних (генетичних) ресурсів оподатковуються у загальному порядку, встановленому цим Кодексом.
197.19. Звільняються від оподаткування операції з постачання Національному банку України:
дорогоцінних металів, у тому числі їх ввезення на митну територію України;
послуг, пов'язаних з розвідкою, видобутком, виробництвом і використанням дорогоцінних металів з метою поповнення золотовалютних резервів та виготовлення банківських металів.
197.20. Звільняються від оподаткування операції з ввезення на митну територію України фізичними особами товарів, визначених частиною десятою статті 374 Митного кодексу України.
197.21. Звільняються від оподаткування операції з постачання на митній території України та вивезення в митному режимі експорту зернових культур товарних позицій 1001-1008 згідно з УКТ ЗЕД та технічних культур товарних позицій 1205 і 1206 згідно з УКТ ЗЕД, крім постачання та вивезення в митному режимі експорту таких зернових та технічних культур сільськогосподарськими підприємствами - виробниками та підприємствами, які безпосередньо придбали такі зернові та технічні культури у сільськогосподарських підприємств - виробників, а також крім постачання таких зернових та технічних культур Аграрним фондом у разі їх придбання з податком на додану вартість.
Норми цього пункту не застосовуються до операцій з постачання зернових культур товарної позиції 1006 та товарної підкатегорії 1008 10 00 00 згідно з УКТ ЗЕД і такі операції оподатковуються податком на додану вартість у порядку, встановленому цим Кодексом.
197.22. Звільняються від оподаткування операції із ввезення на митну територію України Публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" природного газу за кодом згідно з УКТ ЗЕД 2711 21 00 00.
197.23. Звільняються від оподаткування операції із ввезення на митну територію України у митному режимі імпорту товарів, визначених частиною восьмою статті 287 Митного кодексу України, та з першого постачання цих товарів на митній території України для їх використання у виробництві продукції оборонного призначення, визначеної згідно із законом, та якщо замовником такої продукції є державний замовник, визначений Кабінетом Міністрів України.
У разі нецільового використання товарів, визначених частиною восьмою статті 287 Митного кодексу України, платник податку збільшує податкові зобов’язання за результатами податкового періоду, на який припадає порушення, на суму податку, що мала бути сплачена у момент ввезення таких товарів чи нарахована за операціями із постачання таких товарів, сплачує пеню, нараховану відповідно до цього Кодексу, та несе фінансову, адміністративну та кримінальну відповідальність, встановлену цим Кодексом та законодавством України.
Порядок ввезення, постачання та цільового використання товарів, визначених частиною восьмою статті 287 Митного кодексу України, що ввозяться на митну територію України у митному режимі імпорту та постачаються на митній території України, визначається Кабінетом Міністрів України.
Звільнення від оподаткування, встановлене цим пунктом, не застосовується до операцій із ввезення на митну територію України у митному режимі імпорту та з постачання на митній території України товарів, що мають походження з країни, визнаної державою-окупантом згідно із законом України та/або визнаної державою-агресором по відношенню до України згідно із законодавством, або ввозяться з території такої держави-окупанта (агресора) та/або з окупованої території України, визначеної такою згідно із законом України.
Стаття 198. Податковий кредит
198.1. До податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з:
а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;
б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);
в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;
г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.
198.2. Датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:
дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;
дата отримання платником податку товарів/послуг.
Для операцій із ввезення на митну територію України товарів датою віднесення сум податку до податкового кредиту є дата сплати податку за податковими зобов'язаннями згідно зпунктом 187.8 статті 187 цього Кодексу, а для операцій з постачання послуг нерезидентом на митній території України - дата складення платником податкової накладної за такими операціями, за умови реєстрації такої податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних.
Датою збільшення податкового кредиту орендаря (лізингоотримувача) для операцій фінансової оренди (лізингу) є дата фактичного отримання об’єкта фінансового лізингу таким орендарем.
Датою віднесення сум до податкового кредиту замовника з договорів (контрактів), визначених довгостроковими відповідно до пункту 187.9 статті 187 цього Кодексу, є дата фактичного отримання замовником результатів робіт (оформлених актами виконаних робіт) за такими договорами (контрактами).
Для товарів/послуг, постачання (придбання) яких контролюється приладами обліку, факт постачання (придбання) таких товарів/послуг засвідчується даними обліку.
198.3. Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв’язку з:
придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг;
придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті.
Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
198.5. Платник податку зобов'язаний нарахувати податкові зобов'язання виходячи з бази оподаткування, визначеної відповідно до пункту 189.1 статті 189 цього Кодексу, та скласти не пізніше останнього дня звітного (податкового) періоду і зареєструвати в Єдиному реєстрі податкових накладних в терміни, встановлені цим Кодексом для такої реєстрації, зведену податкову накладну за товарами/послугами, необоротними активами (для товарів/послуг, необоротних активів, придбаних або виготовлених до 1 липня 2015 року, - у разі, якщо під час такого придбання або виготовлення суми податку були включені до складу податкового кредиту), у разі якщо такі товари/послуги, необоротні активи призначаються для їх використання або починають використовуватися:
а) в операціях, що не є об’єктом оподаткування відповідно до статті 196 цього Кодексу (крім випадків проведення операцій, передбачених підпунктом 196.1.7 пункту 196.1 статті 196 цього Кодексу);
б) в операціях, звільнених від оподаткування відповідно до статті 197, підрозділу 2 розділу XX цього Кодексу, міжнародних договорів (угод) (крім випадків проведення операцій, передбачених підпунктом 197.1.28 пункту 197.1 статті 197 цього Кодексу);
в) в операціях, що здійснюються платником податку в межах балансу платника податку, у тому числі передача для невиробничого використання, переведення виробничих необоротних активів до складу невиробничих необоротних активів;
г) в операціях, що не є господарською діяльністю платника податку.
У разі якщо такі товари/послуги, необоротні активи в подальшому починають використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності, у тому числі переведення невиробничих необоротних активів до складу виробничих необоротних активів, платник податку може зменшити суму податкових зобов’язань, що були нараховані відповідно до цього пункту, на підставі розрахунку коригування до податкової накладної, зазначеної в абзаці першому цього пункту, зареєстрованого в Єдиному реєстрі податкових накладних.
З метою застосування цього пункту податкові зобов’язання визначаються по товарах/послугах, необоротних активах:
придбаних для використання в неоподатковуваних операціях - на дату їх придбання;
придбаних для використання в оподатковуваних операціях, які починають використовуватися в неоподатковуваних операціях, - на дату початку їх фактичного використання, визначену в первинних документах, складених відповідно до Закону України"Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні.
198.6. Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці перш