диплом магістр (восстановлен)


ВСТУП
Актуальність теми. Актуальність теми полягає у розгляді законів та податків, що регулюють і регламентують всю діяльність сільськогосподарських підприємств в Україні та забезпечують відповідний контроль над ними, і які покликані внести спрощення у справлянні податків із сільськогосподарських товаровиробників, сприяти їх економічній зацікавленості і зростанню, що на даний момент відповідає основним напрямкам і тенденціям в розвитку пріоритетних галузей економіки.
Податки – дуже складний й надзвичайно впливовий на всі економічні явища і процеси фінансовий інструмент. Можна без перебільшення сказати, що з одного боку, податки – це фінансовий базис існування держави, який визначає її можливості у світовому економічному просторі щодо розвитку науки, освіти, культури, гарантування економічної безпеки, зростання суспільного добробуту народу. Із іншого боку, податки – це знаряддя перерозподілу доходів фізичних і юридичних осіб у державі.
На сьогодні податки – це найефективніший інструмент впливу держави на суспільне виробництво, його динаміку і структуру, на розвиток техніки і науки, масштаби соціальних гарантій населенню. Але без наукової концепції податкової політики вони можуть гальмувати економічний розвиток держави.
Розвиток сільського господарства відіграє далеко не останню роль у загальному економічному розвитку країни. Сільське господарство створює робочі місця, а також зменшує рівень бідності населення. Це галузь матеріального виробництва, що має важливе значення в забезпеченні населення продуктами, а промисловість – сировиною. Розвиток сільського господарства постає як життєво важливий чинник становлення усіх секторів економіки України.
Мета роботи полягає в комплексному вивченні теорії і практики оподаткування підприємств в Україні, виявленні шляхів його оптимізації та в розробці пропозицій по його вдосконаленню. Поставлена мета зумовила необхідність вирішення таких завдань:
дослідити становлення оподаткування підприємств в Україні;
провести дослідження діючої системи оподаткування підприємств на прикладі конкретного суб’єкта господарювання;
ознайомитись із зарубіжним досвідом оподаткування підприємств;
провести систематизацію принципів оптимізації оподаткування підприємств;
ознайомитись із загальною характеристикою діяльності ТОВ «Унірем Агро";
провести оцінку фінансового стану об’єкта дослідження;
проаналізувати фінансовий стан ТОВ "Унірем Агро"
проаналізувати сплату фіксованого сільськогосподарського податку;
розробити пропозиції щодо вдосконалення обчислення фіксованого сільськогосподарського податку і його впливу на фінансово-господарську діяльність підприємств;
Об’єктом дипломної роботи роботи визначено підприємство ТОВ "Унірем Агро", яке працює в галузі сільгоспвиробництва.
Предметом дослідження є оцінка ефективності роботи сільгоспвиробників при переході на спрощене оподаткування сільгоспвиробників у вигляді інтегрального фіксованого сільськогосподарського податку (ФСП), а також фінансові відносини, які виникають в процесі оподаткування підприємств та контролю за своєчасним і повним перерахуванням податків в бюджет суб'єктами господарювання.
У процесі дослідження було використано ряд методів: розрахунковий, економічний, монографічний, аналітичний, балансовий, метод середніх, відносних та абсолютних величин, структури, порівняння та співставлення. В основу ж покладено діалектичний підхід до вивчення економічних та фінансових явищ, який передбачає виявлення закономірностей, тенденцій і взаємозалежностей, що постійно змінюються і розвиваються. В роботі використовувались метод аналізу і синтезу, методи порівняльного аналізу при проведенні дослідження діючої практики оподаткування підприємств, графічного зображення, витримано системний підхід.
Інформаційну базу дослідження складають відповідні законодавчі та нормативні акти, офіційні статистичні матеріали, бухгалтерська звітність суб'єктів господарювання, інформація податкових, фінансових органів і підприємств, літературні джерела.
Темою оподаткування цікавиться чимало науковців, зокрема професор КНЕУ Поддєрьогін А.М., кандидати економічних наук Садеков А.А., Лащак В.В., Чацкіс Ю.Д., Литвиненко Є.О., Василик О.Д. та багато інших. Їхні праці були використані при написанні теоретичної частини роботи і зазначені у списку використаної літератури. Також у процесі дослідження значний акцент ставився на нормативно – правову базу України, оскільки діяльність всієї системи оподаткування базується саме на законодавчих актах.
РОЗДІЛ 1.ТОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ОПОДАТКУВАННЯ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИХ ПІДПРИЄМСТВ
Сутність, види та класифікація податків в Україні
Податки, як особлива сфера виробничих відносин, є своєрідною економічною категорією. Податки виражають реально існуючі грошові відносини, які проявляються під час використання частини національного доходу на загальнодержавні потреби.
Процес виникнення та становлення податків як особливої форми соціальних відносин пройшов декілька етапів [46,с.47].
Перший етап виникнення податкових відносин пов’язаний з рабовласницькими суспільствами. Виникнення держави як особливого інструменту регулювання суспільних відносин та захисту права приватної власності стало безпосередньою причиною існування податків. Основними формами оподаткування цього періоду стають прямі (подушний, поземельний) податки та непрямий – мито, як специфічна форма оподаткування торговельної діяльності.
Другий етап розвитку податків відбувся в умовах феодального способу господарювання, який в свою чергу поділяється на періоди раннього та пізнього середньовіччя. Особливість раннього середньовіччя полягає в натуральному характері податків. Основними носіями податків виступали селяни (як вільні, так і закріпачені), що пов’язано з особливостями земельних відносин. Реципієнтами (отримувачами) податків виступали місцеві феодали. Для пізнього середньовіччя характерним стають процеси централізації державної влади в руках монархів, що викликало відповідну концентрацію державних фінансів в руках центральної влади і розширення кола платників податків за рахунок духовенства, дрібних та великих феодалів, міського населення.
На третьому етапі в буржуазних суспільствах, які прийшли на зміну абсолютним монархіям, відбувалось остаточне формування сучасної системи оподаткування. Оскільки провідною верствою в цей період стає буржуазія, нею встановлюються нові принципи оподаткування (справедливість, рівномірність та дешевизна податків, запровадження податків виключно парламентськими законами тощо). Виникають такі сучасні форми оподаткування, як пряме прибуткове оподаткування, остаточно формується підсистема непрямого оподаткування – специфічних та універсальних акцизів. Суттєвою особливістю слід вважати запровадження системи обов’язкового соціального страхування та превалювання регулюючої функції оподаткування над фіскальною.
Сьогодні Україна вибудовує свою податкову систему, орієнтуючись на найрозвиненіші країни світу. Адже податкова система є найважливішою основою економічної системи кожної розвиненої країни. З одного боку вона забезпечує фінансову базу держави, а з іншого – виступає головним знаряддям реалізації її економічної доктрини. Податки – це об’єктивне суспільне явище, тому при побудові податкової системи слід виходити з реалій соціально-економічного стану країни. Жодна держава не може обійтись без податків, що є головним у її відносинах з суб‘єктами господарювання. Історично це найдавніша форма фінансових відносин між державою і членами суспільства.
Податки встановлюються для утримання державних структур і для фінансового забезпечення ними функцій держави – управлінської, оборонної, соціальної та економічної. Вони не мають ні ознак еквівалентного обміну, ні конкретного цільового призначення. Особливою формою податкових платежів є збори. На відміну від податків, які мають характер регулярних надходжень, збори є платежами разового, випадкового і незначного за розмірами характеру, що збираються за місцем події (наприклад, ринковий збір) [41].
Прагнення держави збільшити надходження в бюджет зрозуміти можна, водночас рівень податкових ставок не повинен перевищувати того рівня, за яким зростання ставки податку веде до зменшення надходжень. Теоретично це обґрунтував американський економіст А.Лаффер. Крива Лаффера, яка показує залежність між максимальними ставками оподаткування і податковими надходженнями в бюджет, зображена на рисунку 1.1.

Рисунок 1. 1 – Крива Лаффера
Основна ідея полягає в тому, що із зростанням податкової ставки від 0 до 100%, податкові надходження поступово зростають до свого максимального рівня Y, а потім знову зменшуються до нуля. На думку Лаффера, податкові надходження до бюджету знижуються після точки Y, адже більш високі податкові ставки стримують економічну активність, гальмують науково-технічний прогрес, а доходи в бюджет скорочуються. Професор Лаффер спробував теоретично довести, що при ставці податку більше 50% різко знижується ділова активність фірм і населення в цілому. Необхідно знайти такий рівень податкової ставки, за якої надходження в бюджет будуть найбільшими. Світовий досвід свідчить, що найбільший ефект дає податкова ставка на рівні 30–35% [60].
Сукупність податків і зборів (обов’язкових платежів) до бюджетів та до державних цільових фондів, що справляються у встановленому законами України порядку, становить cистему оподаткування. Основними принципами її побудови є:
стимулювання науково-технічногo прогресу, технологічного оновлення виробництва, виходу вітчизняного товаровиробника на світовий ринок високотехнологічної продукції;
стимулювання підприємницької виробничої діяльності та інвестиційної активності – введення пільг щодо оподаткування прибутку (доходу), спрямованого на розвиток виробництва;
обов’язковість – впровадження норм щодо сплати податків і зборів (обов’язкових платежів), визначених на підставі достовірних даних про об’єкти оподаткування за звітний період, та встановлення відповідальності платників податків за порушення податкового законодавства;
рівнозначність і пропорційність – справляння податків з юридичних осіб здійснюється у певній частці від отриманого прибутку і забезпечення сплати рівних податків і зборів (обов’язкових платежів) на рівні прибутків і пропорційно більших податків і зборів (обов’язкових платежів) – на більші доходи;
рівність, недопущення будь-яких проявів податкової дискримінації – забезпечення однакового підходу до суб’єктів господарювання (юридичних і фізичних осіб, включаючи нерезидентів) при визначенні обов’язків щодо сплати податків і зборів;
соціальна справедливість – забезпечення соціальної підтримки малозабезпечених верств населення шляхом запровадження економічно обгрунтованого неоподатковуваного мінімуму доходів громадян та застосування диференційованого і прогресивного оподаткування громадян, які отримують високі та надвисокі доходи;
стабільність – забезпечення незмінності податків і зборів (обов’язкових платежів) і їх ставок, а також податкових пільг протягом бюджетного року [53]. Податкова система має залишатись стабільною на певний період часу. Залежно від економічної доцільності він може складати 3–5 років. Цей фактор дозволить всім учасникам ринку прогнозувати та планувати свої доходи та видатки. Нестабільність податкової системи спонукає до виконання чисто фіскальної функції з боку держави [54];
економічна обгрунтованість – встановлення податків і зборів на підставі показників розвитку національної економіки та фінансових можливостей з урахуванням необхідності досягнення збалансованості витрат бюджету з його доходами;
рівномірність сплати – встановлення строків сплати податків і зборів виходячи з необхідності забезпечення своєчасного надходження коштів до бюджету для фінансування витрат;
компетенція – встановлення і скасування податків і зборів, а також пільг їх платникам здійснюються відповідно до законодавства про оподаткування виключно Верховною Радою України, Верховною Радою Автономної Республіки Крим і сільськими, селищними, міськими радами;
єдиний підхід – забезпечення єдиного підходу до розробки податкових законів з обов’язковим визначенням платника податку і збору, об’єкта оподаткування, джерела сплати податку і збору, податкового періоду, ставок податку і збору, строків та порядку сплати податку, підстав для надання податкових пільг;
доступність – забезпечення зрозумілості норм податкового законодавства для платників податків і зборів.
Визначення принципів побудови системи оподаткування має важливе значення для створення дієздатної, ефективної податкової системи.
Сутність податків полягає в обов’язковому перерозподілі національного доходу з метою формування державних фінансових фондів. Особливістю податків є їх примусовий, обов’язковий характер, який не потребує зустрічної індивідуальної оплатності з боку держави.
Основні засади податкового законодавства України:
- Податкове законодавство України ґрунтується на таких принципах:
- загальність оподаткування - кожна особа зобов'язана сплачувати встановлені цим Кодексом, законами з питань митної справи податки та збори, платником яких вона є згідно з положеннями цього Кодексу;
- рівність усіх платників перед законом, недопущення будь-яких проявів податкової дискримінації - забезпечення однакового підходу до всіх платників податків незалежно від соціальної, расової, національної, релігійної приналежності, форми власності юридичної особи, громадянства фізичної особи, місця походження капіталу;
- невідворотність настання визначеної законом відповідальності у разі порушення податкового законодавства;
- презумпція правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу;
- фіскальна достатність - встановлення податків та зборів з урахуванням необхідності досягнення збалансованості витрат бюджету з його надходженнями;
- соціальна справедливість - установлення податків та зборів відповідно до платоспроможності платників податків;
- економічність оподаткування - установлення податків та зборів, обсяг надходжень від сплати яких до бюджету значно перевищує витрати на їх адміністрування;
- нейтральність оподаткування - установлення податків та зборів у спосіб, який не впливає на збільшення або зменшення конкурентоздатності платника податків;
- стабільність - зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. Податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року;
- рівномірність та зручність сплати - установлення строків сплати податків та зборів, виходячи із необхідності забезпечення своєчасного надходження коштів до бюджетів для здійснення витрат бюджету та зручності їх сплати платниками;
- єдиний підхід до встановлення податків та зборів - визначення на законодавчому рівні усіх обов'язкових елементів податку.
- Загальнодержавні, місцеві податки та збори, справляння яких не передбачено цим Кодексом, сплаті не підлягають.
- Податкові періоди та строки сплати податків та зборів установлюються, виходячи з необхідності забезпечення своєчасного надходження коштів до бюджетів, з урахуванням зручності виконання платником податкового обов'язку та зменшення витрат на адміністрування податків та зборів.
- Установлення і скасування податків та зборів, а також пільг їх платникам здійснюються відповідно до цього Кодексу Верховною Радою України, а також Верховною Радою Автономної Республіки Крим, сільськими, селищними, міськими радами у межах їх повноважень, визначених Конституцією України та законами України.
- При встановленні або розширенні існуючих податкових пільг такі пільги застосовуються з наступного бюджетного року.
Історично, за формою оподаткування податки поділяються на прямі і непрямі. Критерієм такого поділу стала теоретична можливість перекладання обов’язку сплати податку на іншу особу — на споживача продукції. Критерій перекладання податку на споживача для визнання цього податку прямим чи непрямим є загальноприйнятим, але неточним, оскільки при певних умовах прямі податки також можуть бути перекладені на споживача продукції через механізм ціноутворення.
Прямі податки встановлюються відносно платників. Їх розмір залежить від розміру об’єкта оподаткування. Кінцевим платником прямих податків є той, хто одержує дохід, володіє майном. До прямих податків належать всі прибуткові та майнові податки. Вони встановлюються на дохід або майно платника податків і сприяють такому розподілу податкового тягаря, при якому більше податків платить той, хто має більш високі доходи та більше майна. Такий принцип оподаткування більшість економістів вважає справедливим. У розвинених країнах світу, таких, як США, Японія, Великобританія, ФРН, прямі податки становлять близько 40–90 відсотків в загальній сумі податкових надходжень [40, с.13].
Непрямі податки встановлюються на окремі товари, роботи, послуги і включаються до їх ціни. Кінцевими платниками непрямих податків є споживачі товарів, робіт і послуг, а самі податки включаються у вигляді надбавки до ціни на ці товари, роботи й послуги. Непрямі податки ще називають податками на споживання. Оскільки платниками непрямих податків є споживачі продукції, і самі податки включаються до ціни товарів, робіт і послуг, то їх розмір для окремого платника податку прямо не залежить від одержаних ним доходів або наявного у нього майна.
До непрямих податків традиційно належать такі податки, як податок з обороту(суми) споживання, податок на додану вартість, акцизний збір, мито.
Незважаючи на критику з боку багатьох економістів, непрямі податки доволі широко використовуються в усьому світі, оскільки при відносно простому механізмі їх стягнення вони забезпечують стабільні й суттєві доходи держави та ухилитися від їх сплати важко. Крім того, психологічно ці податки сприймаються платниками легше, ніж прямі, адже вони приховані у ціні товару, роботи, послуги. Тому платник податку в момент його сплати не завжди усвідомлює, що сплачує податок державі.
За економічним змістом об’єкта оподаткування всі непрямі податки відносяться до податків на споживання, які сплачуються не при одержанні доходів (прибутку), а при їх використанні.
В залежності від рівня державних структур, які встановлюють податки, вони поділяються на загальнодержавні та місцеві.
Види податків та зборів. В Україні встановлюються загальнодержавні та місцеві податки та збори. До загальнодержавних належать податки та збори, що встановлені Податковим Кодексом і є обов'язковими до сплати на усій території України, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
До місцевих належать податки та збори, що встановлені відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, визначених цим Кодексом, рішеннями сільських, селищних і міських рад у межах їх повноважень, і є обов'язковими до сплати на території відповідних територіальних громад.
Стаття 9 Податкового Кодексу України містить в собі перелік загальнодержавних податків та зборів. До загальнодержавних належать такі податки та збори:
податок на прибуток підприємств;
податок на доходи фізичних осіб;
податок на додану вартість;
акцизний податок;
збір за першу реєстрацію транспортного засобу;
екологічний податок;
рентна плата за транспортування нафти і нафтопродуктів магістральними нафтопроводами та нафтопродуктопроводами, транзитне транспортування трубопроводами природного газу та аміаку територією України;
плата за користування надрами;
плата за землю;
збір за користування радіочастотним ресурсом України;
збір за спеціальне використання води;
збір за спеціальне використання лісових ресурсів;
фіксований сільськогосподарський податок;
збір на розвиток виноградарства, садівництва і хмелярства;
мито;
збір у вигляді цільової надбавки до діючого тарифу на електричну та теплову енергію, крім електроенергії, виробленої кваліфікованими когенераційними установками;
збір у вигляді цільової надбавки до діючого тарифу на природний газ для споживачів усіх форм власності.
Відносини, пов'язані з установленням та справлянням мита, регулюються митним законодавством, якщо інше не передбачено Податковим Кодексом.
Зарахування загальнодержавних податків та зборів до державного і місцевих бюджетів здійснюється відповідно до Бюджетного кодексу України.
Установлення загальнодержавних податків та зборів, не передбачених Податковим Кодексом, забороняється.
Стаття 10 Податкового Кодексу України включає в себе перелік місцевих податків та зборів. До місцевих податків належать:
податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки;
єдиний податок.
До місцевих зборів належать:
збір за провадження деяких видів підприємницької діяльності;
збір за місця для паркування транспортних засобів;
туристичний збір.
Місцеві ради обов'язково установлюють податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, єдиний податок та збір за провадження деяких видів підприємницької діяльності. Місцеві ради в межах повноважень, визначених цим Податковим Кодексом, вирішують питання відповідно до вимог цього Кодексу щодо встановлення збору за місця для паркування транспортних засобів, туристичного збору. Установлення місцевих податків та зборів, не передбачених цим Кодексом, забороняється. Зарахування місцевих податків та зборів до відповідних місцевих бюджетів здійснюється відповідно до Бюджетного кодексу України.
Загальна характеристика сільськогосподарських підприємств в Україні
Аграрний сектор традиційно відіграє важливу роль в економіці України, ґрунтово-кліматичні умови, природно-ресурсний потенціал та трудові ресурси якої дозволяють створити ефективне конкурентоспроможне на міжнародному рівні сільське господарство. Агропромисловий комплекс є одним із потужних важелів подальшого економічного розвитку нашої держави, в якому зосереджено майже третину основних виробничих фондів, виробляється понад 20% валового суспільного продукту та третина національного доходу.[1,с.123-131]
Питання складного становища, подальший процес розвитку та джерела формування фінансових ресурсів сільськогосподарських підприємств є однією з найважливіших умов їх ефективного функціонування. Нині агропромисловий комплекс перебуває у досить складному становищі, його потенціал використовується не повністю: тваринництво занепадає, вирощування багатьох видів сільськогосподарських культур стає нерентабельним, скорочуються робочі місця, підвищується неплатоспроможність сільськогосподарських товаровиробників, знижуються обсяги виробництва, наростає структурний дисбаланс в експорті продукції сільського господарства у бік сировини, невідповідність сільськогосподарської продукції міжнародним стандартам якості та безпеки. Негативні явища пояснюються прорахунками у стратегії і тактиці проведення аграрної реформи. У другій половині 90-х років економіка України переживала важкий період: нестача кредитів, інфляція, застій промисловості, відсутність чіткої ринкової політики, що в сукупності негативно позначилося на сільськогосподарському виробництві. Ефективність використання земель в Україні значно нижча, ніж у середньому по Європі.
Від успішного розв'язання проблем економічного та соціального розвитку агропромислового комплексу як пріоритетного сектору економіки країни значною мірою залежить розвиток інших галузей національного господарства, продовольча безпека держави, фінансове забезпечення потреб країни, формування внутрішнього і зовнішнього ринків, підвищення добробуту населення.
В останні роки єдиним шляхом виходу аграрного сектору економіки із кризи практично всі визнають необхідність державної фінансової підтримки сільськогосподарських товаровиробників. Ідея пільгового кредитування й дотації сільського господарства України розглядається базовою селянами та усіма причетними до управління цією галуззю.[2, с.52]
Так, у 2012 році країнами Євросоюзу було витрачено 71 млрд євро на підтримку сільського господарства. Як відомо, землі України становлять п'яту частину земель Європи. З огляду на це наша держава мала б виділяти кошти у розмірі 14,2 млрд євро, що становить 156,2 млрд грн. Натомість, 2012 року на підтримку галузі сільського господарства в Україні було витрачено 5,9 млрд грн. Можна лише уявити, яких темпів розвитку набуло б сільське господарство України, якби його фінансування збільшилося у 26 разів.
Отже, у 2012 році бюджетні витрати на підтримку підприємств агропромислового комплексу були на 16,2% меншими минулорічних і становили лише 5,9 млрд грн. Нині залишаються недофінансованими такі важливі програми, як здешевлення кредитів, бюджетна дотація у тваринництві та рослинництві, компенсація вартості палива й електроенергії, підтримка фермерських господарств тощо.[3]
Важливим джерелом формування фінансових ресурсів сільськогосподарських підприємств і відродженням галузі залишається кредитна та інвестиційна діяльність. Однак через збитковість галузі, відсутність ліквідної застави у товаровиробників і, як наслідок, високу ймовірність неповернення кредитів і недосконалість законодавчих механізмів аграрний сектор став непривабливим для інвестицій, а кредитування сільськогосподарських товаровиробників - надто ризиковим бізнесом. Через це частка кредитів комерційних банків у загальній структурі кредитування була дуже низькою. [2, с.53]
Вивчення зарубіжного досвіду свідчить, що аграрний сектор у провідних країнах кредитується у великих обсягах. До країн з найвищою питомою вагою позичкових коштів в аграрному капіталі належать Великобританія та Німеччина - 50%, на Францію припадає понад 40, Італію та Бельгію - більше 30%. Формування кредитної системи визначається характером існуючих у країні кредитних відносин і відповідних форм кредиту. Отже, можна зробити висновок, що діяльність сільськогосподарських підприємств у системі ринкової економіки неможлива без періодичного використання різноманітних форм залучення кредитів.[4]
Важливе значення у формуванні фінансово-кредитного механізму належить державі, оскільки однією з головних її функцій є створення сприятливого економічного середовища, вона застосовує й відповідні економічні методи впливу. До них належать: державні кредити, формування цін через систему доплати, державне замовлення, пільги з оподаткування, фінансова допомога. Названі методи спрямовані на максимальний захист національного товаровиробника, підтримку його конкурентоспроможності на зовнішньому і внутрішньому ринках.
Аналіз умов формування фінансових ресурсів сільськогосподарських підприємств та доступу їх до зовнішніх джерел фінансування свідчить про необхідність перегляду концептуальних основ державного регулювання економіки та активізації позиції держави. Необхідність посилення державного регулювання економічних відносин в аграрній сфері зумовлюється значенням сільськогосподарського виробництва в національному господарстві нашої держави.
Першочерговими заходами щодо відродження галузі сільського господарства мають бути такі: дотації у сільське господарство, поліпшення фінансування та кредитування села, зменшення відсоткових ставок по кредитах, стимулювання будівництва тваринницьких комплексів, встановлення справедливих цін на сільськогосподарську продукцію, врегулювання законів щодо ринку землі.
Інвестиції у виробництво продовольства та технічних культур мають підґрунтям сильну науково-дослідну базу. Результатом наукомістких удосконалень у сільському господарстві стане не тільки продовольча безпека, а й поліпшення якості навколишнього середовища та економічного розвитку. Сільське господарство має бути визначене як пріоритетна галузь для інвестицій у наукові дослідження. Необхідно також розширити навчальну місію університетів, пов'язаних з аграрними дослідженнями, для того, щоб охопити як стаціонарне академічне, так і дистанційне навчання.
Таким чином, поповненню фінансових ресурсів і розширенню діяльності й розвитку сільськогосподарських підприємств сприятиме системне та комплексне розв'язання завдань аграрної реформи в Україні, зважена державна політика розвитку села та механізмів її реалізації, удосконалення механізму підтримки сільськогосподарських товаровиробників, формування фінансових і кредитних відносин.[2, с.55]
1.3 Спрощена система інтегрованого оподаткування сільгоспвиробників у вигляді фіскального сільськогосподарського податку.
ЗАКОН УКРАЇНИ „Про фіксований сільськогосподарський податок” [11,с.3] визначає механізм справляння фіксованого сільськогосподарського податку, що сплачується сільськогосподарськими товаровиробниками у грошовій формі.
У цьому Законі наведені нижче терміни вживаються у такому значенні:
товарна сільськогосподарська продукція це продукція сільськогосподарського виробництва, призначена для реалізації;
фіксований сільськогосподарський податок це податок, який не змінюється протягом визначеного цим Законом терміну і справляється з одиниці земельної площі.
Фіксований сільськогосподарський податок сплачується в рахунок таких податків і зборів (обов'язкових платежів):
податку на прибуток підприємств;
плати (податку) за землю;
податку з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів;
комунального податку;
збору за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок державного бюджету;
плати за придбання торгового патенту на здійснення торговельної діяльності;
збору за спеціальне водокористування.
Інші податки та збори (обов'язкові платежі), визначені Законом України "Про систему оподаткування" [6], сплачуються сільськогосподарськими товаровиробниками в порядку і розмірах, визначених законодавчими актами України.
Особи можуть бути зареєстровані як платники ФСП, якщо такі особи є сільськогосподарськими підприємствами різних організаційно-правових форм, передбачених законами України, сільські та інші господарства, які займаються виробництвом (вирощуванням), переробкою та збутом сільськогосподарської продукції, а також рибницькі, рибальські та риболовецькі господарства, які займаються розведенням, вирощуванням та виловом риби у внутрішніх водоймах (озерах, ставках та водосховищах), у яких сума, одержана від реалізації сільськогосподарської продукції власного виробництва та продуктів її переробки за попередній звітний (податковий) рік, перевищує 75 відсотків загальної суми валового доходу.
Для отримання реєстрації як платника ФСП особа має подати відповідному податковому органу документи за переліком, який встановлюється за процедурою, визначеною законом для подання податкової звітності.
Не можуть бути платниками фіксованого сільськогосподарського податку суб'єкти господарювання, які реалізують інвестиційні або інноваційні проекти у спеціальних (вільних) економічних зонах, на територіях пріоритетного розвитку із спеціальним режимом інвестиційної діяльності, в умовах технологічних парків, реалізують інноваційні проекти відповідно до Закону України "Про інноваційну діяльність" або зареєстровані платниками єдиного податку для суб'єктів малого підприємництва.
У разі, коли у звітному податковому періоді валовий доход від операцій з реалізації сільськогосподарської продукції власного виробництва та продуктів її переробки становить менш як 75 відсотків загальної суми валового доходу, підприємство сплачує податки у наступному звітному періоді на загальних підставах.
Зміна порядку сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) протягом звітного (податкового) року не допускається.
Об'єктом оподаткування для платників фіксованого сільськогосподарського податку (далі платники податку) є площа сільськогосподарських угідь, переданих сільськогосподарському товаровиробнику у власність або наданих йому у користування, в тому числі на умовах оренди, а також земель водного фонду, які використовуються рибницькими, рибальськими та риболовецькими господарствами для розведення, вирощування та вилову риби у внутрішніх водоймах (озерах, ставках та водосховищах).
Розміри ставок податку встановлені в ст. 304 ПКУ у відсотках від бази оподаткування і залежать від категорії (типу) земель і їх розташування:
для ріллі, сіножатей та пасовищ (крім угідь, сіножатей та пасовищ, розташованих у гірських зонах і на поліських територіях, а також що перебувають у власності або в користуванні сільськогосподарських товаровиробників, які спеціалізуються на виробництві (вирощуванні) і переробці продукції рослинництва на закритому ґрунті), — 0, 15%;
для ріллі, сіножатей та пасовищ, розташованих у гірських зонах і на поліських територіях, — 0,09%;
для багаторічних насаджень — 0,09%;
для багаторічних насаджень, розташованих у гірських зонах і на поліських територіях, — 0,03%;
для земель водного фонду — 0,45%.
для ріллі, сіножатей та пасовищ, що перебувають у власності або в користуванні сільськогосподарських товаровиробників, які спеціалізуються на виробництві (вирощуванні) і переробці продукції рослинництва на закритому ґрунті, — 1,0%.Грошова оцінка сільськогосподарських угідь у разі необхідності може уточнюватися згідно із законодавством.
Платники податку визначають суму фіксованого сільськогосподарського податку на поточний рік у порядку і розмірах, передбачених Законом [11,с.7], і подають розрахунок органу державної податкової служби за місцем знаходження платника податку до 1 лютого поточного року.
Сплата податку проводиться щомісячно протягом 30 календарних днів, наступних за останнім календарним днем базового звітного (податкового) місяця, у розмірі третини суми податку, визначеної на кожний квартал від річної суми податку, у таких розмірах:
у I кварталі 10 відсотків;
у II кварталі 10 відсотків;
у III кварталі 50 відсотків;
у IV кварталі 30 відсотків.
Платники податку перераховують у визначений строк загальну суму коштів на відповідний рахунок місцевого бюджету за місцем розташування земельної ділянки.
Органи державної податкової служби у районах ведуть облік нарахування і сплати сум фіксованого сільськогосподарського податку за формою і в порядку, затвердженими Державною податковою адміністрацією України. Контроль за своєчасним і повним надходженням сум фіксованого сільськогосподарського податку здійснюють органи державної податкової служби.
До платників ФСП також належать суб’єкти господарювання, утворені в результаті реорганізації сільськогосподарського підприємства – платника ФСП (незалежно від терміну реорганізації), які також займаються виробництвом (вирощуванням), переробкою та збутом сільськогосподарської продукції. Новостворені суб’єкти господарювання, основним видом діяльності яких є виробництво (вирощування), переробка та збут сільськогосподарської продукції, у рік створення є платниками ФСП (ст. 2 Закону № 320XIV [11]).
При цьому до платників ФСП можуть належати лише сільськогосподарські підприємства різних організаційно-правових форм, передбачених законами України, селянські та інші господарства, які займаються виробництвом (вирощуванням), переробкою та збутом сільськогосподарської продукції, в яких сума, одержана від реалізації сільськогосподарської продукції власного виробництва та продуктів її переробки за попередній звітний (податковий) рік, перевищує 75 % загальної суми валового доходу підприємства. А в разі коли у звітному періоді валовий дохід від операцій з реалізації сільськогосподарської продукції власного виробництва та продуктів її переробки становить менше 75 % загального обсягу реалізації, підприємство сплачує податки у наступному звітному періоді на загальних підставах.
По-п’яте, з прийняттям Закону № 974IV строки сплати ФСП приведено у відповідність до Закону № 2181III.
Відтепер ФСП сплачується щомісяця протягом 30 календарних днів, наступних за останнім календарним днем базового звітного (податкового) місяця, у розмірі третини суми податку, визначеної на кожний квартал від річної суми податку, в розмірах, визначених Законом № 320XIV (частина друга ст. 5).
Для сільськогосподарських підприємств у 2012 р. продовжується застосування спрощеної системи оподаткування відповідно до глави 2 розділу XIV Податкового кодексу у вигляді сплати фіксованого сільськогосподарського податку (далі — ФСП).
На сплату ФСП у цьому році можуть перейти сільськогосподарські товаровиробники — юридичні особи, у яких частка сільськогосподарського товаровиробництва за 2011 р. дорівнює або перевищує 75%.
Новостворені у 2011 р. сільськогосподарські підприємства та утворені у 2011 р. шляхом поділу або виділення можуть бути платниками ФСП у 2012 р., якщо частка сільськогосподарського товаровиробництва, отримана за 2011 р., дорівнює або перевищує 75%. При цьому норма щодо дотримання цієї частки поширюється на кожну окрему особу, утворену шляхом поділу або виділу. Для новостворених сільськогосподарських товаровиробників попереднім податковим (звітним) періодом є період з дня державної реєстрації по 31 грудня того самого року.
Існують окремі обмеження щодо переходу на сплату ФСП. Зокрема, платниками ФСП у 2012 р. не можуть бути зареєстровані такі суб’єкти господарської діяльності:
у яких понад 50% доходу, отриманого від продажу сільськогосподарської продукції власного виробництва та продуктів її переробки за 2011 р., становить дохід від реалізації декоративних рослин (за винятком зрізаних квітів, вирощених на угіддях, які належать сільськогосподарському товаровиробнику на праві власності або надані йому в користування, та продуктів їх переробки), диких тварин і птахів, хутряних виробів і хутра (крім хутрової сировини);
що здійснюють діяльність з виробництва підакцизних товарів, крім виноматеріалів виноградних (коди згідно з УКТ ЗЕД 2204 29 — 2204 30), вироблених на підприємствах первинного виноробства для підприємств вторинного виноробства, які використовують такі виноматеріали для виробництва готової продукції;
які станом на 01.01.2012 р. мають податковий борг, за винятком безнадійного податкового боргу, що виник унаслідок дії обставин непереборної сили (форс-мажорних обставин).
Сільськогосподарські підприємства розрахунок річної суми ФСП здійснюють за ставками, розмір яких з 1 га сільськогосподарських угідь та/або земель водного фонду залежить від категорії земель, їх розташування та становить (у відсотках від бази оподаткування):
для ріллі, сіножатей і пасовищ (крім ріллі, сіножатей і пасовищ, розташованих у гірських районах і на поліських територіях, а також ріллі, сіножатей і пасовищ, що перебувають у власності сільськогосподарських товаровиробників, які спеціалізуються на виробництві (вирощуванні) та переробці продукції рослинництва на закритому ґрунті, або надані їм у користування, у тому числі на умовах оренди) — 0,15;
для ріллі, сіножатей і пасовищ, розташованих у гірських районах і на поліських територіях, — 0,09;
для багаторічних насаджень (крім багаторічних насаджень, розташованих у гірських районах і на поліських територіях) — 0,09;
для багаторічних насаджень, розташованих у гірських районах і на поліських територіях, — 0,03;
для земель водного фонду — 0,45;
для ріллі, сіножатей і пасовищ, що перебувають у власності сільськогосподарських товаровиробників, які спеціалізуються на виробництві (вирощуванні) та переробці продукції рослинництва на закритому ґрунті, або надані їм у користування, у тому числі на умовах оренди, — 1,0.
Для сільськогосподарських товаровиробників — платників ФСП існують особливості щодо сплати ними окремих податків і зборів.
Так, платники ФСП не є платниками податку на прибуток підприємств, земельного податку (крім земельного податку за земельні ділянки, що не використовуються для ведення сільськогосподарського товаровиробництва), збору за спеціальне використання води та збору за провадження деяких видів підприємницької діяльності (у частині провадження торговельної діяльності). Інші податки і збори сплачуються платниками ФСП у порядку та розмірах, установлених Податковим кодексом.
Щодо сплати земельного податку платниками ФСП, то ними сплачується земельний податок за земельні ділянки, які не використовуються для ведення сільськогосподарського товаровиробництва.
Водночас Законом № 3609 внесено зміни до ст. 282 Податкового кодексу, згідно з якими пп. 282.1.10 п. 282.1 ст. 282 викладено у новій редакції та встановлено, що від сплати земельного податку звільняється платник фіксованого сільськогосподарського податку за земельні ділянки, які використовуються для ведення сільськогосподарського товаровиробництва.
Отже, платник ФСП у декларації з земельного податку відображає земельні ділянки, що використовуються ним для ведення сільськогосподарського товаровиробництва, та суму пільги зі сплати земельного податку за такі земельні ділянки та земельні ділянки, що не використовуються для сільськогосподарського товаровиробництва, за якими він визначає нараховану суму земельного податку. (ДПА України листом № 1959/7/15-2117ф надавала роз’яснення щодо сплати земельного податку платниками ФСП.)
Сільськогосподарські підприємства мають щороку підтверджувати статус платника ФСП, оскільки розрахунок питомої ваги від реалізації сільськогосподарської продукції власного виробництва та продуктів її переробки в загальній сумі валового доходу підприємства, який є основною вимогою для переходу на сплату ФСП, здійснюється за попередній звітний рік.
Дохід сільськогосподарського товаровиробника, отриманий від реалізації сільськогосподарської продукції власного виробництва та продуктів її переробки (крім підакцизних товарів, за винятком виноматеріалів виноградних (коди згідно з УКТ ЗЕД 2204 29 — 2204 30), вироблених на підприємствах первинного виноробства для підприємств вторинного виноробства, які використовують такі виноматеріали для виробництва готової продукції, включає доходи, отримані від реалізації продукції:
рослинництва, що вироблена (вирощена) на угіддях, які належать сільськогосподарському товаровиробнику на праві власності або надані йому в користування, а також продукції рибництва, виловленої (зібраної), розведеної, вирощеної у внутрішніх водоймах (озерах, ставках і водосховищах), та продуктів її переробки на власних підприємствах або орендованих виробничих потужностях;
рослинництва на закритому ґрунті та продуктів її переробки на власних підприємствах;
тваринництва і птахівництва та продуктів її переробки на власних підприємствах;
сільського господарства, виробленої із сировини власного виробництва на давальницьких умовах, незалежно від територіального розміщення переробного підприємства.
У разі якщо платник податку подає загальний розрахунок податку на всі площі земельних ділянок, які підлягають оподаткуванню, до органу державної податкової служби за місцем своєї реєстрації, то у верхній частині розрахунку в клітинці «Загальний розрахунок» за рядком 1 робиться позначка «X».
Якщо платник податку подає розрахунок за земельну ділянку до органу державної податкової служби за місцем розташування такої земельної ділянки, то позначка «X» робиться у клітинці «Звітний розрахунок» за рядком 1.
Якщо у платника податку у власності або/та користуванні, у тому числі на умовах оренди, є лише земельні ділянки в межах території одного органу місцевого самоврядування, до бюджету якого зараховується відповідна частина ФСП, то у звітному розрахунку позначка «X» робиться у двох клітинках «Звітний розрахунок» та «Загальний розрахунок» за рядком 1, а окремий загальний розрахунок не подається.
У 2012 році законодавці порадували платників ФСП. Законом про держбюджет 2012 [14, с.17] було передбачено, що у 2012році платники ФСП окремо внески до Пенсійного фонду не сплачують. Сплатою вважатиметься спрямування 68 % суми ФСП до Пенсійного фонду. Тож принаймні на один рік отримано перепочинок (це «звільнення» стосується як нарахувань «32 %», так і фіксованої суми пенсійних внесків для приватних підприємців)*.
З 2012 року збори в Пенсійний фонд України для страхувальників, які є платниками фіксованого сільськогосподарського податку, згідно Інструкції [20, с.13] сплачуються в наступних розмірах:
у 2012 та 2013 роках 6,4 відсотка суми фактичних витрат на оплату праці (грошового забезпечення) працівників, що включають витрати на виплату основної і додаткової заробітної плати та інших заохочувальних та компенсаційних виплат, у тому числі в натуральній формі, які визначаються згідно з нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до Закону України "Про оплату праці", що підлягають обкладенню податком на доходи фізичних осіб, а також на суми оплати перших п'яти днів тимчасової непрацездатності, яка здійснюється за рахунок коштів роботодавця та допомоги у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю;
у 2013 році 12,8 відсотка суми фактичних витрат на оплату праці (грошового забезпечення) працівників, що включають витрати на виплату основної і додаткової заробітної плати та інших заохочувальних та компенсаційних виплат, у тому числі в натуральній формі, які визначаються згідно з нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до Закону України "Про оплату праці", що підлягають обкладенню податком на доходи фізичних осіб, а також на суми оплати перших п'яти днів тимчасової непрацездатності, яка здійснюється за рахунок коштів роботодавця та допомоги у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю;
у 2014 році 19,2 відсотка суми фактичних витрат на оплату праці (грошового забезпечення) працівників, що включають витрати на виплату основної і додаткової заробітної плати та інших заохочувальних та компенсаційних виплат, у тому числі в натуральній формі, які визначаються згідно з нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до Закону України "Про оплату праці", що підлягають обкладенню податком на доходи фізичних осіб, а також на суми оплати перших п'яти днів тимчасової непрацездатності, яка здійснюється за рахунок коштів роботодавця та допомоги у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю;
у 2015 році 25,6 відсотка суми фактичних витрат на оплату праці (грошового забезпечення) працівників, що включають витрати на виплату основної і додаткової заробітної плати та інших заохочувальних та компенсаційних виплат, у тому числі в натуральній формі, які визначаються згідно з нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до Закону України "Про оплату праці", що підлягають обкладенню податком на доходи фізичних осіб, а також на суми оплати перших п'яти днів тимчасової непрацездатності, яка здійснюється за рахунок коштів роботодавця та допомоги у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю;
з 2016 року 32 відсотка суми фактичних витрат на оплату праці (грошового забезпечення) працівників, що включають витрати на виплату основної і додаткової заробітної плати та інших заохочувальних та компенсаційних виплат, у тому числі в натуральній формі, що підлягають обкладенню податком на доходи фізичних осіб, а також на суми оплати перших п'яти днів тимчасової непрацездатності, яка здійснюється за рахунок коштів роботодавця та допомоги у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю;
Розраховувати виручку від реалізації сільгосппродукції пропонується на підставі статистичної звітності – форми № 50сг «Основні економічні показники роботи сільгосппідприємств», затвердженої наказом Держкомстату від 06.06.2012 р. № 165. Звіт за формою № 50сг має подаватися всіма сільськогосподарськими юридичними особами. При цьому звертаємо увагу на таку проблему. У звітності виручка від реалізації сільгосппродукції обліковується з ПДВ, тобто суми, що переносяться з форми № 50сг, містять суми ПДВ. При цьому, на думку ДПАУ, при розрахунку 75 % порога суми ПДВ необхідно виключити з розрахунку [53, c.42].
Слід зауважити, що якщо платник ФСП не надає форму № 50сг, то розрахунок можна здійснити і на підставі даних бухгалтерського обліку, та і сама форма № 50сг складається на підставі даних бухгалтерського обліку. При цьому необхідно брати до уваги оборот по дебету субрахунка 701 «Дохід від реалізації готової продукції» в частині реалізації сільгосппродукції. Такі дані можуть бути отримані тільки з аналітичного обліку за видами сільгосппродукції.
Нижче наводиться рекомендована форма розрахунку і пояснення щодо її заповнення згідно з Методрекомендаціями № 419 [54,c.38].
Дані для розрахунку 75 % порога можуть бути й неточними. Так, працівники податкових органів просять до 1 січня підтвердити свій статус платника ФСП на наступний рік. Звичайно, у цьому випадку дані будуть не точними, а прогнозними.
Розрахунок податку не викликає труднощів. Об’єктом обкладення ФСП є:
– площа сільськогосподарських угідь, переданих у власність або наданих у користування (оренду) сільськогосподарським товаровиробникам;
– площа земель водного фонду, що використовуються для розпліднення, вирощування та вилову риби у внутрішніх водоймах (озерах, ставках і водосховищах) рибницькими, рибальськими та риболовецькими господарствами.
Зауважимо, що платник ФСП одночасно може мати як сільгоспугіддя, так і землі водного фонду, податок у цьому випадку справлятиметься із загальних площ таких земель.
Ставку податку встановлено залежно від виду сільгоспугідь (див. табл. 1.2). Причому вона різна для платників, які здійснюють діяльність у гірських зонах та на поліських територіях (графа 4), та платників, земельні угіддя яких не розташовані на таких територіях (графа 3).
Таблиця 1.1
РОЗРАХУНОК визначення питомої ваги доходу (виручки) від реалізації сільськогосподарської продукції власного виробництва та продуктів її переробки в загальному обсязі валового доходу підприємства за 2012рік
тис. грн., з одним десятковим знаком
№ з/п Назва показників Дохід (виручка) від реалізації
1 Вартість реалізованої продукції рослинництва Графа 6, код рядка 0010 форми № 50сг мінус сума ПДВ
2 Вартість реалізованої продукції тваринництва Графа 6, код рядка 0130 форми № 50сг мінус сума ПДВ
3 Вартість реалізованої СГ продукції, виробленої із СГ сировини власного виробництва на власних переробних підприємствах та на давальницьких умовах, незалежно від територіального розміщення переробного підприємства, в тому числі: Графа 6, код рядка 0220 форми № 50сг мінус сума ПДВ
3.1 – дохід (виручка) від реалізації продукції допоміжних виробництв і промислів (крім продукції переробки власних сільгосппродуктів) Графа 6, код рядка 0250 форми № 50сг мінус сума ПДВ
4 Сума акцизного збору Код рядка 0221 форми № 50сг
5 Вартість наданих послуг (послуги машинно-тракторного парку, будівельних і ремонтних бригад, інші послуги), пов’язаних із сільськогосподарським виробництвом Графа 6, код рядка 0260 форми № 50сг мінус сума ПДВ
6 Скоригованій дохід від реалізації СГ продукції власного виробництва та продуктів її переробки(дані рядків 1 + 2 + 3 – 3.1 – 4 + 5) Визначається розрахунково
7 Загальна сума валового доходу Графа 3, код рядка 010 форми № 2 мінус графа 3 код рядка 015 форми № 2 мінус графа 3, код рядка 020 форми № 2 або графа 3, код рядка 010 форми № 2м мінус графа 3, код рядка 020 форми № 2м
8 Питома вага доходу від реалізації СГ продукції власного виробництва та продуктів її переробки в сумі валового доходу, % Рядок 6 : рядок 7 х 100 %
Таблиця 1.2
Вид сільгоспугідь База оподаткування Ставка, %
загальна на поліських та гірських територіях
Рілля, сіножаті й пасовища Грошова оцінка одиниці площі (га) 0,15 0,3
Багаторічні насадження Грошова оцінка одиниці площі (га) 0,09 0,1
Землі водного фонду, що використовуються для розпліднення, вирощування та вилову риби Грошова оцінка одиниці площі ріллі по областях та Автономній Республіці Крим 0,45 0,45
Базою оподаткування є грошова оцінка земельних сільськогосподарських угідь, що визначається на підставі їх грошової оцінки, проведеної станом на 01.07.95 р. за Методикою № 213. У зв’язку з цим виникає таке запитання: чи потрібно індексувати грошову оцінку землі для розрахунку суми ФСП? Нагадаємо, що грошова оцінка землі застосовується для економічного регулювання земельних відносин при укладанні цивільно-правових угод, розрахунку суми земельного податку та ФСП. Коефіцієнт індексації грошової оцінки землі застосовується згідно із Законом про плату за землю. Він щороку розраховується Держкомземом, доводиться до власників земельних ділянок і враховується при обчисленні сум податку на землю. У той же час платники ФСП для цілей його обчислення індексацію грошової оцінки землі не провадять. Це пов’язане з тим, що на платників ФСП не поширюються норми Закону про плату за землю, у тому числі в частині проведення індексації грошової оцінки землі. Такої позиції дотримуються і працівники податкових органів («Вісник податкової служби України», 2004, № 36). Разом із тим у Положенні про ФСП передбачено, що грошова оцінка земельних ділянок уточнюється у зв’язку зі зміною їх складу. Як ураховуються орендовані площі? Це залежить від того, у кого платник ФСП орендує земельні ділянки, – у платника ФСП чи особи, котра такою не є.
Таблиця 1.3
Статус орендодавця Якщо орендар – платник ФСП Якщо орендар – неплатник ФСП
Орендодавець – платник ФСП Орендовані площі включаються до розрахунку суми ФСП орендодавця Орендовані площі включаються до розрахунку суми ФСП орендодавця
Орендодавець – неплатник ФСП Орендовані площі включаються до розрахунку суми ФСП орендаря Х
Справляння ФСП одночасно з орендодавця та орендаря, платників ФСП не передбачено. Цей податок сплачує хтось один. Зауважимо: у будь-якому випадку орендар – платник ФСП зобов’язаний, крім суми ФСП, сплачувати й орендну плату згідно з умовами договору оренди землі. До того ж нагадаємо, що укладення такого договору є обов’язковим. Так, відповідно до ст. 125 Земельного кодексу України від 25.10.2001 р. № 2768III [5, c.76] приступати до використання земельної ділянки до встановлення її меж у натурі (на місцевості), отримання документа, що засвідчує право на неї, та державної реєстрації забороняється. Договір оренди землі засвідчує право користування землею, отже, без його укладення орендарю обробляти земельну ділянку заборонено.
Порядком розрахунку ФСП передбачено подання Розрахунку фіксованого сільськогосподарського податку. Слід відзначити таку особливість – Розрахунок складається не за минулий звітний рік, а на поточний, тобто ФСП нараховується авансом. Із 5 лютого 2013 року Розрахунок необхідно подавати в строки, вказані в табл.1.4.
Таблиця 1.4
Суб’єкти Період, за який подається Розрахунок Термін подання Розрахунку
Новостворені Від дня їх створення до кінця року Протягом 20 календарних днів, наступних за місяцем їх створення
Створені шляхом реорганізації Від дня їх створення до кінця року Протягом 20 календарних днів, наступних за місяцем їх створення
Діючі На поточний рік До 25 лютого поточного року
Порядок розрахунку фіксованого сільськогосподарського податку та складання податкового розрахунку [54, c.40] визначає єдині правила обчислення фіксованого сільськогосподарського податку і складання податкового розрахунку фіксованого сільськогосподарського податку, розроблений відповідно до Законів України "Про фіксований сільськогосподарський податок", "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" та Положення про порядок справляння та обліку фіксованого сільськогосподарського податку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 квітня 1999 року N 658 [22, с.6].
Платники фіксованого сільськогосподарського податку (далі платники податку) визначають суму фіксованого сільськогосподарського податку на поточний рік у порядку і розмірах, передбачених Законом України "Про фіксований сільськогосподарський податок", виходячи з площі земельних ділянок та її грошової оцінки, проведеної за станом на 1 липня 1995 року, відповідно до Методики грошової оцінки земель сільськогосподарського призначення та населених пунктів, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 23 березня 1995 року N 213 (далі Методика).
Платники податку, які не займаються розведенням, вирощуванням та виловом риби у внутрішніх водоймах (озерах, ставках та водосховищах), не включають до розрахунку суми фіксованого сільськогосподарського податку площу земель водного фонду.
Загальний розрахунок фіксованого сільськогосподарського податку на поточний рік на всю площу земельних ділянок, які підлягають оподаткуванню, подається щорічно до 25 лютого поточного року платником податку до органу державної податкової служби за місцем своєї реєстрації. У цей самий термін платник податку подає звітний розрахунок фіксованого сільськогосподарського податку окремо за кожною земельною ділянкою до органу державної податкової служби за місцем розташування такої земельної ділянки.
Платник фіксованого сільськогосподарського податку виправляє самостійно виявлені ним помилки майбутніх або минулих податкових періодів у порядку, установленому пунктом 5.1 статті 5 і пунктом 17.2 статті 17 Закону [13, с.37].
У разі зміни об'єкта оподаткування протягом року, що зменшує суму фіксованого сільськогосподарського податку за звітний місяць, платник податку до закінчення граничних строків подання податкових декларацій за такий місяць, установлених підпунктом "а" підпункту 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 Закону України [13,с.30] (протягом 20 календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного місяця), подає новий загальний розрахунок за місцем своєї реєстрації і новий звітний розрахунок за місцем розташування земельної ділянки з виправленими показниками за такий звітний місяць (а за потреби і за наступні за звітним місяці) без нарахування штрафів, установлених пунктом 17.2 статті 17 цього Закону.
Податковий розрахунок фіксованого сільськогосподарського податку може бути поданий до податкового органу за добровільним рішенням платника податку в електронній формі за умови дотримання вимог чинного законодавства, що регулює ці питання.
Сплата фіксованого сільськогосподарського податку здійснюється протягом 30 календарних днів, наступних за останнім календарним днем базового звітного (податкового) місяця.
РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ ОПОДАТКУВАННЯ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКОГО ПІДПРИЄМСТВА ТОВ «УНІРЕМ-АГРО»
2.1 Загальна характеристика ТОВ «Унірем-Агро»
Товариство з обмеженою відповідальністю "УніремАгро" (далі по змісту "Товариство”), засноване установчими зборами учасників від 12 лютого 2001р. і діє на основі самоврядування, законності та гласності, здійснює свою діяльність на підставі Конституції України, чинного законодавства, Законів України "Про власність", "Про господарські товариства" [9,с.4] та Господарського кодексу України [2, с.12].
Товариство з обмеженою відповідальністю «УніремАгро» зареєстроване
виконавчим комітетом Дніпродзержинської міської ради 12.02.2001р. реєстраційна справа 04052072Ю0020317, ідентифікаційний код 31329842.
Найменування Товариства: на українській мові : Повне Товариство з обмеженою відповідальністю "УніремАгро", Скорочене ТОВ "УніремАгро"
Юридична адреса Товариства: Україна, Дніпропетровська область, м.Дніпродзержинськ, Більшовицький провулок, буд. 4а.
Товариство створено з метою:
насичення ринку товарами, послугами та одержання на підставі цього Прибутку;
проведення господарської та іншої діяльності (відповідно з предметами діяльності), задоволення на основі отриманого прибутку соціальних та економічних інтересів членів колективу Товариства та Учасників Товариства.
Основним предметом діяльності Товариства є :
Виробництво продуктів рослинництва.
Вирощування зернових та зернобобових культур.
Вирощування технічних культур.
Вирощування олійних культур.
Вирощування картоплі, баштанних культур, овочів.
Виробництво продуктів тваринництва: молоко, яйця, мед;велика рогата худоба, свині, вівці, птахи, кролі та інша жива худоба.
Послуги в сільському господарстві по обробленню полів і насіння, посіву і садінню культур, збирання врожаю, сортуванню, очистці, охолодженю і зберіганню продукції.
Надання послуг сільськогосподарською технікою разом із обслуговуючим персоналом.
Агрохімічне обслуговування.
Авіаційно-хімічні роботи.
Вирощування ставної риби,
Виловлювання ставної, озерної, річної риби, ракоподібних, молюсків.
Переробка сільгоспродукції:
а) заморожене м'ясо, сухі, солоні, копчені м'ясопродукти, ковбасні вироби;
б) перероблена і консервована риба, ракоподібні і молюски;
в) перероблена і консервована картопля, фрукти і овочі, соки, фруктово-овочеві консерви;
г) олія, жири, маргарин;
д) молочні продукти, морозиво;
е) борошно, крупи, корми для тварин;
ж) хлібобулочні, кондитерські вироби, макарони;
з) пиво, прохолодні та алкогольні напої.
МАЙНО ТОВАРИСТВА
Майно Товариства становлять закріплені за ним основні фонди та обігові кошти, а також інші цінності, вартість яких відображається у його самостійному балансі і яке належить йому на праві власності.
Для заснуванні товариства статутний капітал був внесений учасниками у розмірі 1 672 000 (один мільйон шістсот сімдесят дві тисячі) грн., при цьому
вклади 3х учасників до Статутного капіталу Товариства складали:
а) ТОВ "Унірем" 1 546 600 (один мільйон п'ятсот сорок шість тисяч шістсот) грн., що складає 92,5% (дев'яносто дві цілих п'ять десятих відсотка);
б) Черниш Любов Павлівна 41 800 (сорок одна тисяча вісімсот) грн., що складає 2,5% (два цілих п'ять десятих відсотка);
в) Фесун Віктор Васильович 83 600 (вісімдесят три тисячі шістсот) грн., що складає 5% (п'ять відсотків).
На протязі 2005 року ТОВ „УНІРЕМАГРО” підвищило розмір статутного капіталу до 7 600 991 грн., а розподіл вкладів додаткових учасників до Статутного капіталу Товариства став наступним (табл.2.1):
Таблиця 2.1
Засновники ТОВ „УНІРЕМАГРО” та розподіл статутних долей капіталу:
Засновник Код засновника фізичної особи Сума внеску в статутний фонд,грн Еквівалент суми валютного внеску в $ США Вид валюти Країна
ФЕСУН ВІКТОР ВАСИЛЬОВИЧ 1992408112 2 703 235,00 0 УКРАЇНСЬКА ГРИВНЯ УКРАЇНА
ЧЕРНИШ ЛЮБОВ ПАВЛІВНА 2083710122 340 875,00 0 УКРАЇНСЬКА ГРИВНЯ УКРАЇНА
БАЛЕНКО ВІКТОРІЯ ОЛЕГІВНА 2972918060 77 235,00 0 УКРАЇНСЬКА ГРИВНЯ УКРАЇНА
ФЕСУН ГАННА ВІКТОРІВНА 3121400722 77 235,00 0 УКРАЇНСЬКА ГРИВНЯ УКРАЇНА
ГЕРШУН ОЛЕКСІЙ ВАСИЛЬОВИЧ 0 463 411,00 0 УКРАЇНСЬКА ГРИВНЯ СПОЛУЧЕНI ШТАТИ АМЕРИКИ
ДЕРІКСОН РОНАЛЬД МАЙКЛ 0 3 939 000,00 0 УКРАЇНСЬКА ГРИВНЯ КАНАДА
Разом статутний фонд, грн 7 600 991,00 Таблиця 2.2
Реєстраційні дані ТОВ “УНІРЕМАГРО” в ДПІ у м.Дніпродзержинську (станом на 01.01.2011)
Код ЄДРПОУ: 31329842
Назва українською мовою: ТОВ "УНІРЕМАГРО"
Місце основної реєстрації в органах податкової служби: 403ДПI У МIС.ДНIПРОДЗЕРЖИНСЬКУ (М.ДНIПРОДЗЕРЖИНСЬК)
Дата основної реєстрації в ДПА: 14.02.2001
Номер основної реєстрації в ДПА: №52
Статус: перебуває на облiку
Ризики
Категорія уваги: Зелена
Має платежі
Код інспекції Назва інспекції Дата реєстрації Номер реєстрації
419 КРИНИЧАНСЬКА МIЖРАЙОННА ДПI (КРИНИЧАНСЬКИЙ РН) 15.03.2001 456
403 ДПI У МIС.ДНIПРОДЗЕРЖИНСЬКУ (М.ДНIПРОДЗЕРЖИНСЬК) 14.02.2001 52
Стан платника
ОСНОВНИЙ ПЛАТНИК
Дата реєстрації в держадміністрації: 12.02.2001
Орган державної реєстрації: (4052072)ВИКОНАВЧИЙ КОМIТЕТ ДНIПРОДЗЕРЖИНСЬКОЇ МIСЬКОЇ РАДИ ЗАВОДСЬКИЙ ДНIПРОПЕТРОВСЬКА
Статутний фонд (в грн.): 1 672 000,00
Орган управління: (7794)УКРАЇНСЬКI МIЖГАЛУЗЕВI ОБ'ЄДНАННЯ, КОНСОРЦIУМИ, АСОЦIАЦIЇ, АКЦIОНЕРНI ТОВАРИСТВА,ТОРГОВI БУДИНКИ ТА IНШI ОРГАНIЗАЦIЇ, СТВОРЕНI НА ДОБРОВIЛЬНIЙ ОСНОВI
Продовження таблиці 2.2
Організаційноправова форма: (240)ТОВАРИСТВО З ОБМЕЖЕНОЮ ВIДПОВIДАЛЬНIСТЮ
Кількість співробітників: 40
Тип платника податків: ГОЛОВНЕ ПІДПРИЄМСТВО
Форма власності: (10)ПРИВАТНА ВЛАСНIСТЬ
Форма фінансування: (2)ГОСПРОЗРАХУНОК
Сільськогосподарська Дільниця Смт.Адамівка
Платежі (419 –Криничанська МДПІ) ПЛАТЕЖІ 1406/1604/5008 ВИРОЩУВАННЯ ЗЕРНОВИХ КУЛЬТУР
Таблиця 2.3
Реєстраційні дані ТОВ “УНІРЕМАГРО” в ДПІ у м.Дніпродзержинську (станом на 01.01.2012 року)
Реєстрацiйнi данi
Код ЄДРПОУ: 31329842
Назва українською мовою: ТОВ "УНІРЕМАГРО"
Назва іноземною мовою: ООО "УНИРЕМАГРО"
Місце основної реєстрації в органах податкової служби: 403ДПI У МIС.ДНIПРОДЗЕРЖИНСЬКУ (М.ДНIПРОДЗЕРЖИНСЬК)
Дата основної реєстрації в ДПА: 14.02.2001
Номер основної реєстрації в ДПА: №52
Статус: перебуває на облiку
Ризики
Категорія уваги: Зелена
Має платежі
Код інспекції Назва інспекції Дата реєстрації Номер реєстрації

Продовження таблиці 2.3
419 КРИНИЧАНСЬКА МIЖРАЙОННА ДПI (КРИНИЧАНСЬКИЙ РН) 15.03.2001 456
403 ДПI У МIС.ДНIПРОДЗЕРЖИНСЬКУ (М.ДНIПРОДЗЕРЖИНСЬК) 14.02.2001 52
Стан платника
ОСНОВНИЙ ПЛАТНИК
Дата реєстрації в держадміністрації: 12.02.2001
Орган державної реєстрації: (4052072)ВИКОНАВЧИЙ КОМIТЕТ ДНIПРОДЗЕРЖИНСЬКОЇ МIСЬКОЇ РАДИ ЗАВОДСЬКИЙ ДНIПРОПЕТРОВСЬКА
Статутний фонд (в грн.): 7 600 991,00
Орган управління: (7794)УКРАЇНСЬКI МIЖГАЛУЗЕВI ОБ'ЄДНАННЯ, КОНСОРЦIУМИ, АСОЦIАЦIЇ, АКЦIОНЕРНI ТОВАРИСТВА,ТОРГОВI БУДИНКИ ТА IНШI ОРГАНIЗАЦIЇ, СТВОРЕНI НА ДОБРОВIЛЬНIЙ ОСНОВI
Організаційноправова форма: (240)ТОВАРИСТВО З ОБМЕЖЕНОЮ ВIДПОВIДАЛЬНIСТЮ
Кількість співробітників: 43
Тип платника податків: ГОЛОВНЕ ПІДПРИЄМСТВО
Форма власності: (10)ПРИВАТНА ВЛАСНIСТЬ
Форма фінансування: (2)ГОСПРОЗРАХУНОК
Сільськогосподарська Дільниця Смт.Адамівка
Платежі (419 –Криничанська МДПІ) ПЛАТЕЖІ 1406/1604/5008 ВИРОЩУВАННЯ ЗЕРНОВИХ КУЛЬТУР
Таблиця 2.4
Керівники та види діяльності
Ідентифікаційний номер ПІБ посада Номер телефону Ознака факсу Додатковий номер телефону
1992408112 ФЕСУН ВІКТОР ВАСИЛЬОВИЧ директор 2083710122 ЧЕРНИШ ЛЮБОВ ПАВЛІВНА головний бухгалтер Код виду діяльності Назва виду діяльності Тип виду діяльності Ознака зовнішньоекономічної діяльності
18113 ХЛIБОПЕКАРНА ПРОМИСЛОВIСТЬ 19211 БОРОШНОМЕЛЬНА ПРОМИСЛОВIСТЬ 21110 ВИРОЩУВАННЯ ЗЕРНОВИХ КУЛЬТУР Основний вид діяльності 22300 СIЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКI ПОСЛУГИ, КРIМ ВЕТЕРИНАРНИХ 51510 ТРАНСПОРТНОЕКСПЕДИЦIЙНI ПОСЛУГИ БЕЗ РОБIТ I ПОСЛУГ, ЩО ВИКОНУЮТЬСЯ НА ЗАМОВЛЕННЯ НАСЕЛЕННЯ 51510 ТРАНСПОРТНОЕКСПЕДИЦIЙНI ПОСЛУГИ БЕЗ РОБIТ I ПОСЛУГ, ЩО ВИКОНУЮТЬСЯ НА ЗАМОВЛЕННЯ НАСЕЛЕННЯ Займається зовнішньоекономічною діяльністю
71130 ОПТОВА ТОРГIВЛЯ НЕДЕРЖАВНИХ ОРГАНIЗАЦIЙ, КРIМ СПОЖИВЧОЇ КООПЕРАЦIЇ Займається зовнішньоекономічною діяльністю
Аналіз фінансово-економічного стану підприємства і керування його фінансами проводиться на основі його фінансових звітів [23,c.5]. Метою фінансових звітів є структурована економічна інформація про фінансовий стан, результати діяльності і зміни у фінансовому стані підприємства, що є корисної для менеджменту підприємства у прийнятті ними економічних рішень :
Форма №1 “Баланс” – звіт про фінансовий стан, що відображає активи, зобов'язання і капітал підприємства на встановлену дату [24, c.3].
Форма №2 “Звіт про фінансові результати”, що містить дані про доходи, витрати і фінансові результати діяльності підприємства за звітний і попередній періоди [25, c.3].
У табл. В.1, В.2 Додатку В приведена динаміка статей балансу ТОВ “УНІРЕМАГРО” за 2010 2012 роки та динаміка статей звітів про фінансові результати за 2010 2012 роки.
На рис.2.1 – 2.2 наведені результати аналізу динаміки структури статей активів та пасивів балансу ТОВ “УНІРЕМАГРО” за 2010 2012 роки.
Як видно з аналізу графіків рис.2.1 – 2.2 :
статутний капітал займає долю 40,16%(2010) – 52,98%(2012) в структурі джерел (пасивів) та відіграє суттєву роль в діяльності підприємства;
більше половини основних джерел в пасивах займає власний капітал, тобто статутний +додатковий накопичений за роки роботи капітал, доля якого становить:
а) 78,76 % пасивів в 2010 році, і який на 97 % вкладений в необоротні активи, які займають долю 77,78% в балансі активів;
б) 66,3 % пасивів в 2012 році, і який на 85% вкладений в необоротні активи, які займають долю 54,6% в балансі активів;
Рис.2.1. Структура статей активів та пасивів балансу ТОВ “УНІРЕМАГРО” за 2010 рік

Рис.2.2. Структура статей активів та пасивів балансу ТОВ “УНІРЕМАГРО” за 2011 рік

Рис.2.3. Структура статей активів та пасивів балансу ТОВ “УНІРЕМ АГРО” за 2012 рік

У табл.В.3, В.4 Додатку В представлені результати вертикального і горизонтального аналізу балансів підприємства ТОВ «УНІРЕМАГРО» за 2010 2012 роки , що дозволяють аналізувати як динаміку зміни сум статей балансу підприємства протягом року по кварталах, так і досліджувати зміну внутрішньої структури статей балансу [39, c.35].
Порівняльний аналіз динаміки змін агрегатів пасиву балансів ТОВ “УНІРЕМАГРО” у 2010 – 2012 роках (рис.2.4) дає наступні результати : у 2010 –2011 роках при загальному рості валюти балансу на +78,9 % (з 3,71 млн.грн. до 6,63 млн.грн.), власний капітал зріс на + 13,6 % (з 2,823 млн.грн. до 3,208 млн.грн.) за рахунок прибутку 2011 року в 0,38 млн.грн. та переведення всієї суми прибутку 2010 року в статутний та резервний капітали;
у 2011 –2012 при продовженні загального росту валюти балансу на +116,32 % (з 6,63 млн.грн. до 14 346,91 млн.грн.), власний капітал зріс на +198,1 % (з 3,2 млн.грн. до 9,56 млн.грн.) за збільшення статутного фонду з 1,67 млн.грн. до 7,6 млн.грн. та переведення капіталізованої частини прибутку 0,428 млн.грн. в резервні фонди власного капіталу;
у 2010 –2012 роках структурна доля довгострокових кредитів банків, які прирівнюються за стійкістю до власного капіталу становила 22,1% (2010), 21,1% (2011) та 11,6%(2012) від валюти балансу;
у 2010 –2012 роках структурна доля короткострокових кредитів банків, становила 0% (2010), 7,5% (2011) та 7,8%(2012) від валюти балансу, обсяги короткострокових кредитів у 2012 році досягли 1,1 млн.грн.;
у 2010 –2011 кредиторська заборгованість різко зросла з 2 тис.грн. (2010) до 1,5 млн.грн. (2011 рік), зайнявши долю в 22,74% від валюти баланса, але у 2012 році кредиторська заборгованість різко впала до 0,57 млн.грн., оскільки підприємство перейшло на видачу векселей при погашенні кредиторської заборгованості, яких було у 2012 році видано на суму 1,2 млн.грн., що становить долю в 8,4 % від валюти балансу;
У такий спосіб підприємство ТОВ “УНІРЕМАГРО” в 2010 – 2012роках максимально впроваджує у своїй діяльності механізми фінансових важелів у вигляді довгострокових банківських позичкових коштів та комерційних позичок (видані векселі та кредиторська заборгованість).
Рис.2.4. Динаміка основних статей балансу та фінансових результатів в ТОВ “УНІРЕМАГРО” 2010 –2012 роки

Порівняльний аналіз динаміки змін агрегатів активу балансів ТОВ “УНІРЕМАГРО” у 2010 – 2012 роках (рис.2.4) дає наступні результати:
в 2011 році необоротні активи зросли на +55,1% відносно рівня 2010 року за рахунок руху основних фондів(з 2,88 млн.грн. до 4,48 млн.грн.), в 2012 році необоротні активи відносно рівня 2011 році додатково зросли на +81,93%(з 4,48 млн.грн. до 8,16 млн.грн);
рух основних фондів за рахунок придбання сільськогосподарської техніки дуже інтенсивний, при цьому знос за 2011 рік зріс на 73,4% відносно зносу 2010 року, а у 2012 році знос зріс ще на 40% відносно рівня 2011 року, одначе при цьому придбання(оновлення) основних засобів значно випереджало темпи росту зносу основних фондів;
в 2011 році доля необоротних фондів в валюті балансу активів зменшилась з 77,7 % (2010) до 67,6% (2011) та додатково зменшилась до рівня 56,9% у 2012 році, тобто основні фонди займають більше половини активів балансу, що характерно для сільськогосподарських підприємств;
в 2011 році доля виробничих запасів в валюті балансу активів становила 0,75%, що дорівнює долі запасів у 2010 році, а у 2012 році доля виробничих запасів підвищилась до 1,42% від валюти балансу;
в 2011 році доля незавершеного виробництва в валюті балансу активів зменшилась до 7,3%, при рівні 15,1% у 2010 році, а у 2012 році доля незавершеного виробництва зменшилась до рівня 4,35% від валюти балансу;
в 2011 році доля готової продукції в валюті балансу активів зросла з 4,0%(2010 базовий період) до 5,41% при зростанні суми готової продукції на + 141,4% (з 0,149 млн.грн. до 0,359 млн.грн.), в 2012 році доля готової продукції в валюті балансу активів впала до 3,1%(при абсолютному рості з 0,359 млн.грн. до 0,442 млн.грн.);
в 2011 році ТОВ “УНІРЕМАГРО” активно почало впроваджувати реалізацію сільськогосподарської продукції бартерним обміном на промислові товари, які потім реалізовувало. Так у 2011 році доля товарів з нульової відмітки 2010 року піднялася до 15,1% від валюти балнсу (1,0 млн.грн.), а у 2012 році залишилася на рівня 14,7% від валюти балансу, при цьому обсяг товарів зріс до 2,1 млн.грн.;
в 2011 році доля дебіторської заборгованості за відпущену продукцію зменшилась в валюті балансу активів з 1,0%(2010 базовий період) до 0,3%, в 2012 році доля дебіторської заборгованості за відпущену продукцію підвищилась до 14,8 % , та на фоні бартерного товарного обміну займає практично 50% обороту;
Таким чином, проведений аналіз активів валюти балансу свідчить, що зростання валюти балансу пропорційно зростанню основних необоротних фондів, а в структурі оборотних фондів реалізована 50%бартерна схема реалізації продукції та 50% грошова реалізація через дебіторську заборгованість.
При аналізі фінансових результатів діяльності використані Положення (стандарт) бухгалтерського обліку "Звіт про фінансові результати" (Форма 2), що обумовлюють зміст і форму Звіту , а також загальні вимоги до розкриття його статей [25, c.4].
Результати вертикально-горизонтального аналізу звіту про фінансові результати за 2011 рік та , відповідно, за 2010 рік (базовий) наведені в табл.В.5 Додатку В, результати 2012 року та , відповідно, за 2011 рік (базовий) – в табл. В.6 Додатку В. Характер динаміки зміни показників доходів та витрат у 2003 – 2005 роках наведений в діаграмах рис.2.5.
Як показує аналіз графіків рис.2.5 у 2010 – 2012 роках при загальному зростанні валюти балансу у підприємства зафіксовано зростання обсягів реалізації продукції, що є позитивним ефектом розвитку підприємства ТОВ “УНІРЕМАГРО”.
Використовуючи алгоритми розрахунків показників діяльності підприємства [35, c.26] з використанням форм фінансової звітності – Форма 1 “Баланс” та Форма 2 “Звіт про результати фінансової діяльності” в “електронних” таблицях EXCEL2000 розраховані коефіцієнти – показники фінансового стану дочірнього ТОВ “УНІРЕМАГРО” за 2010 –2012 роки (Додаток Д) та наведені графіками на рис.2.6 – 2.16.
Рис.2.5.Динаміка та структура формування прибутку в ТОВ “УНІРЕМАГРО” за 2010 –2012 роки

Рис.2.6. Динаміка стану виконання нормативів ліквідності в ТОВ “УНІРЕМАГРО” за 2010 –2012 роки
Динаміка стану виконання нормативів ліквідності в ТОВ “УНІРЕМАГРО” за 2010 –2012 роки (Рис.2.6) характеризується :
виконання нормативу загальної ліквідності (>1,0);
катастрофічним невиконанням нормативів строкової та моментальної ліквідності, що пов’язано з переходом на бартерну систему реалізації продукції з доплатами грошами, які тут же використовували на покриття кредиторської заборгованості та оплату векселів у 2011році;
відновленням виконання нормативів строкової та моментальної ліквідності у 2012 році, що пов’язано з нарощуванням статутного та власного капіталу;

Рис.2.7. Динаміка стану виконання нормативів фінансової стійкості в ТОВ “УНІРЕМАГРО” за 2010 –2012 роки
Динаміка стану виконання нормативів фінансової стійкості в дочірньому ТОВ “УНІРЕМАГРО” за 2010 –2012 роки (Рис.2.7) характеризується :
зниженням запасу коефіцієнту фінансової незалежності у 2011 році до нижньої границі нормативу (>0,5) та відновленням показника в нормативному діапазоні у 2012 році;
виконанням нормативу фінансової стійкості ;
нестачею власних оборотних коштів у 2011 році, оскільки весь власний капітал є забезпеченням необоротних активів, та появою у 2012 році необхідного обсягу власних коштів;

Рис.2.8. Динаміка рентабельності активів та власного капіталу в ТОВ “УНІРЕМАГРО” за 2010 –2012 роки
Динаміка рентабельності активів та власного капіталу в ТОВ “УНІРЕМАГРО” за 2010 –2012 роки (Рис.2.8) характеризується зниженням всіх показників рентабельності у 2011 році на 20–60% при різкому рості валюти балансу та підвищенням у 2012 році рівней рентабельності на 20 50% відносно рівня 2011 року.
При цьому досягнуті рівні рентабельності 2012 року становлять :
рентабельність активів по валовому прибутку – 21,1%;
рентабельність власного капіталу по валовому прибутку – 31,63%;
що на рівні альтернативної прибутковості капіталу по депозитним ставкам банків (12 –14 %) робить підприємство інвестиційно привабливим, хоча період окупності власного капіталу становить 4,6 років, а активів – 6,9 років, що привабливо тільки для довгострокових інвестицій.

Рис.2.9. Характеристики фінансової стійкості по покриттю запасів в ТОВ “УНІРЕМАГРО” за 2010 –2012 роки
Характеристики фінансової стійкості по покриттю запасів в ТОВ “УНІРЕМАГРО” за 2010 –2012 роки (Рис.2.9) свідчать про сталу нестачу власного капіталу та довгострокових банківських кредитів для покриття запасів, що загрожує кризовим фінансовим станом при збоях в реалізації продукції. У 2005 році ситуація значно покращилась відносно рівня 2004 року, але оптимізація запасів залишається однією з задач підвищення стійкості роботи підприємства.
2.2 Аналіз стану, оподаткування та державної пїдтримки аграрного сектору економіки України
Відомо, що ніяке суспільство не зможе функціонувати нормально, якщо не матиме високорозвиненого аграрного сектора і достатньої кількості продовольства для забезпечення населення. Кожна країна вправі здійснювати свою аграрну політику, виходячи з конкретних умов, економічних і технологічних можливостей, рівнів земле і водозабезпеченості, історичних традицій народу та ін. В Україні головним ресурсним потенціалом є земля. А тому в історії України не тільки нині, але й з найдавніших часів аграрне питання завжди було актуальним і складним. Сьогодні, саме в аграрному секторі створюється більше третини національного доходу, формується 70% обсягу загального роздрібного товарообігу, зосереджено біля третини основних виробничих фондів, працює четверта частина населення, зайнятого в економіці України. За даними ООН, українська земля має можливість повноцінно годувати 100 млн. чол. Досягти цього можна при нормальному господарюванні. Сучасне використання земельних ресурсів не відповідає вимогам раціонального природокористування. Порушено екологічно допустиме співвідношення площ ріллі, природних кормових угідь, лісових і водних територій, що негативно впливає на стійкість агро ландшафту, викликає деградацію ґрунтового покриву. Значно погіршилося матеріально-технічне оснащення сільського господарства. На кожний фізичний трактор в Україні зараз припадає 72 га орних земель. У Німеччині цей показник становить 8, Франції – 12, США – 28 га. На 1000 га припадає лише 7 зернових комбайнів, а в Німеччині – 25, у США та Франції – 19. У таких несприятливих умовах міг тільки тривати спад сільськогосподарського виробництва. [10]
Таблиця 2. 5
Показники стану сільськогосподарського виробництва
Показник Рік
2004 2005 2006 2007 2008 2009 2010 2011 2012
Індекси обсягу сільськогосподарського вироб, % до попереднього року 110,2 101,2 89,0 119,7 100,1 102,5 93,5 117,1 100,1
Рентабельність сільськогосподарського виробн, % 18,3 4,9 12,6 8,1 6,8 2,8 15,6 3,4 12,9
Власне кажучи, якщо виходити з даних офіційної статистики, спаду виробництва в агропромисловому комплексі не спостерігається. Але, якщо проаналізувати темпи росту сільськогосподарського виробництва за період 2004 – 2012рр., то виробництво в агропромисловому секторі зросло на 30%. Для порівняння, за цей же період обсяг виробництва промислової продукції зріс більш ніж у 2 рази.

Рисунок 2. 10 – Індекси обсягу сільськогосподарського виробництва за період 2004–2012 рр., % до попереднього року
Тобто, посилаючить навіть на офіційну статистику, можна сказати, що протягом 9 років агропромисловий комплекс збільшив обсяг виробництва на 30%. Цього дуже мало. Фактично ця галузь народного господарства 9 років тупцювалася на місці і не зробила серйозного кроку вперед. Зважаючи на той факт, що АПК є найголовнішим фактором підтримання продовольчої безпеки країни, то проблема повільного розвитку сільськогосподарських підприємств повинна бути помічена державою в особі регулюючих органів.
До причин того, що сільське господарство потребує підтримки з боку держави належать:
відносно низькі доходи сільськогосподарських виробників порівняно з іншими галузями економіки;
високий ступінь ризиків сільськогосподарського виробництва;
висока ресурсомісткість та сезонність сільського господарства;
неспроможність сільськогосподарських товаровиробників як операторів ринку протистояти експансії великого капіталу;
виконання аграрним сектором відмінних від інших секторів економіки, окрім товарної функції (виробництво сільськогосподарської продукції) нетоварних функцій (забезпечення продовольчої безпеки, облаштування сільської території, підтримка природної рівноваги тощо);
низький рівень розвитку сільської соціальної інфраструктури як складової середовища для відтворення робочої сили для сільського господарства і сфери додаткового працевлаштування селян [69].
Причинами виникнення цих проблем є нееластичність попиту на продукцію аграрного сектора, нестійкий характер сільськогосподарського виробництва, зумовлений мінливими природно-кліматичними факторами; природні й епідеміологічні умови, що впливають на розвиток сільськогосподарського виробництва (посуха, вимерзання посівів, градобої, урагани, повені, захворювання); застосування значно більшої кількості матеріальних активів з розрахунку на одного працівника; незадовільний стан підприємств сектору практично по всй території країни. Сільськогосподарські товаровиробники купують засоби виробництва в галузях, які є монополістами на ринку та мають можливість, на відміну від селян, контролювати і диктувати ціни. У селян значно більша, порівняно з іншими галузями, необхідність в сезонних кредитах, позичках, що при високих для сільського господарства процентних ставках і підвищених ризиках веде до збитків та банкрутства.
Одним з найважливіших елементів державного регулювання аграрного сектору економіки є система оподаткування, яка впливає на обсяги, спеціалізацію та розміщення аграрного виробництва, на вибір організаційно-правової форми підприємництва та рівень ефективності використання наявних ресурсів [29]. Від того, яка система оподаткування застосовується в сільському господарстві, залежить стан справ в інших галузях і секторах економіки та макроекономічна ситуація в цілому. З часу розбудови податкової системи незалежної України система оподаткування сільськогосподарських підприємств була особливою сферою взаємовідносин з державою, яка слабо корелювала із народногосподарською системою оподаткування. Внаслідок запровадження з 1999 року фіксованого сільськогосподарського податку та звільнення від сплати ПДВ, а також введення нульової ставки цього податку на певні види продукції вдалось дещо покращити фінансовий стан, аграрних підприємств та збільшити податкові надходження до державного бюджету. Введення вищезазначених змін дозволило змістити акцент з фіскальної сторони у бік фінансової підтримки сільськогосподарських товаровиробників. Головою причиною цього і стало намагання замінити низький рівень бюджетної підтримки значними податковими пільгами. Проте із зменшенням податкового тиску в аграрній сфері не вдалося підвищити ефективність та конкурентоспроможність аграрних підприємств, зменшилися фінансові можливості для розвитку сільської місцевості та вирішення соціальних проблем на селі.
Проблема обґрунтування рівня й ефективності підтримки аграрного сектору економіки посідає чільне місце у наукових дослідженнях. Помітний внесок у сільське господарство, включаючи витрати бюджету; податкові пільги, становили в середньому за аналізований період 2% ВВП. За цим показником Україна належить країн з високим рівнем державної підтримки і випереджає за даними Організації економічного співробітництві розвитку (ОЕСР), такі країни, як США (0,9%), ЄС–(1,2%), Канаду (0,8%), Австралію (0,3%) [38]. Зростання обсягів державної фінансової підтримки відбулося як за рахунок збільшення прямої бюджеті підтримки, так і за рахунок запровадження спеціальних режимів і механізмів оподаткування. Пряма бюджетна підтримка сільського господарства зросла з 462 млн. грн. у 2006 році до 5887 млн. грн. у 2012 році, або більш ніж у 12,7 разів (таблиця 2.6).
Таблиця 2. 6
Державна фінансова підтримка сільського господарства в Україні в 2006–2012 рр. (млн. грн.)
Рік
Показники 2006 2007 2008 2009 2010 2011 2012
Підтримка через спеціальні режими та механізми оподаткування, всього 2079 3001 3818 3774 4372 5180 4524
в тому числі:
через механізм прямого оподаткування; 1355 1427 1424 1355 1410 1400 400
через спецрежими (справляння ПДВ) 724 1574 2394 2419 2962 3780 4124
Пряма бюджетна підтримка розвитку галузі 462 635 1248 2216 2575 3909 5887
Загальний розмір державної фінансової підтримки сільськогосподарського виробництва 2541 3636 5066 5990 6947 9089 1041
в т. ч. за рахунок спецрежимів та механізмів оподаткування,% 81,8 82,5 75,4 63,0 62,9 57,0 43,5
Загальний розмір державної фінансової підтримки сільськогосподарського виробництва (у% до ВВП) 1,5 1,8 2,2 2,2 2 1,8 1,9
Підтримка через спецрежими справляння ПДВ (у% до ВВП) 0,4 0,8 1,1 0,9 0,9 0,9 0,8
Протягом 2006–2012 років підтримка завдяки спеціальним режимам та механізмам оподаткування зросла більш ніж у 2 рази і в середньому становила 382 млн. грн. на рік, або 0,8% ВВП. Зміну обсягів підтримки сільського господарства у період 2006–2012 рр. За рахунок спеціальних режимів та механізмів оподаткування зобразимо графічно (рисунок 2.11).

Рисунок 2.11 – Підтримка сільського господарства через спеціальні режими та механізми оподаткування в 2006–2012 рр.
За даними Міністерства аграрної політики, обсяги непрямої підтримки сільськогосподарських підприємств за 2011 рік шляхом надання пільг під час оподаткування становили 5,2 млрд. грн. Внаслідок запровадження спеціальних режимів вдалося суттєво збільшити обсяги фінансової підтримки розвитку сільськогосподарського виробництва, який практично неможливо було забезпечити безпосередньо в бюджеті. В цілому фінансова підтримка сільськогосподарських товаровиробників завдяки спецрежимам справляння ПДВ становила в 2012 році 4524 млн. грн., що більше порівняно з 2006 у 2,6 рази. У цілому за 2006–2012 ріки фінансова підтримка завдяки становила майже 18 млрд. грн., або в середньому на рік – 2568,2 млн. грн.
Тобто, державна фінансова підтримка сільськогосподарських підприємств здійснюється, причому Україна здійснює її в набагато більших обсягах, ніж, наприклад, країни ЄС або США.
Але якщо співставити індекси росту державної підтримки АПК та обягів сільськогосподарського виробництва, то можна спостерігати досить цікаву ситуацію (таблиця 2.7).
Таблиця 2.7
Взаємозалежність між обсягами державної підтримки підприємст АПК та обсягами сільськогосподарської продукції
Показники 2006 р. 20037р. 2008 р. 2009 р. 2010 р. 2011 р. 2012 р. Загальний індекс за 2006–2012 рр
Підтримка через спеціальні режими та механізми оподаткування 2079,00 3001,00 3818,00 3774,00 4372,00 5180,00 4524,00 -
Індекси зміни обсягу державної підтримки, % до попереднього року 123,44 144,35 127,22 98,85 115,85 118,48 87,34 2,68
Індекси обсягу сільськогосподарського виробництва, % до попереднього року 101,20 89,00 119,70 100,10 102,50 93,50 117,10 1,21
Тобто, ситуація заключаеться в тому, що обсягги державної підтримки за період 2006–2012рр. зросли у 2,68 рази, а обсяг виробництва сільськогосподарської продукції лише на 20%. Виходячи з цих цифр можна сказати, що пільги, надані підприємствам АПК державою, використовуються вкрай неефективно. Зрозуміло, що обсяг виробництва не міг показати такий же стрімкий ріст, як обсяги непрямих пільг, але між цими двома індексами повинна існувати хоча б деяка взаємозалежність. Але, на жаль, вона не спостерігаеться. Більше того в той час коли зростали обсяги державної підтримки, спостерігався спад виробництва (найбільш яскравий приклад – 2007 рік).
Таким чином, у якості підсумку можна сказати, що агропромисловий сектор знаходиться на даний момент у досить скрутному становищі. Виною всьому цьому став необгрунтований і несистематичний підхід до питання державного регулювання діяльності підприємств сільського господарства. Це послужило сильним ударом по сектору і заклало незадовільну динаміку росту виробництва, привабливості і прибутковості сектору на десятиліття вперед. Що стосується періоду, починаючи з 2000 року, то ситуація дещо покращилася, був введений один із механізмів пільгового оподаткування, який згодом довів свою ефективність, підприємства отримали фактично кошти для реінвестування їх в процес виробництва. Але за відсутності чіткого механізму регулювання державою цих пільг, кошти почали використовуватися на розсуд самих підприємств, причому досить часто – неефективно. В принципі, це і є однією з основних проблем сучасного оподаткування в агропромисловому секторові. Тому в наступному розділі роботи буде запропоновано вирішення цього і наряду з ним ще декількох суттєвих недоліків оподаткування аграрних підприємств.
2.3 Вплив сплати податків на фінансово-господарчу діяльність ТОВ «Унірем-Агро»
Згідно результатам аналізу сум податків, які сплачувало досліджуване ТОВ “УНІРЕМАГРО” в 2010 2012 роках (табл. Г.1 – Г.4 Додатку Г), за структурою вони розподіляються відносно загальної суми податків як :
Таблиця 2.8
Структура сплачених податків в собівартості продукції ТОВ “УНІРЕМАГРО” та податкове навантаження на прибуток
Код податку Назва податку 2010 рік (тис.грн.) 2011 рік (тис.грн.) 2012 рік (тис.грн.)
1604 Фіксований СГП 5,6 5,95 7,62
1305 Орендна плата 7,5 6,76 18,19
5002 Страхові внески в Пенсійний фонд 2,47 13,18 23,18
5003 Страхові внески в соціальні фонди 0,047 0,396 9,2
5008 Збір за забруднення навколишнього середовища 0,126 1,1 1,1
Усього податків в собівартості 15,743 27,386 59,29
Чистий прибуток 381,70 432,30 2 085,65
Процентне навантаження податків в собівартості на чистий прибуток 4,70 % 4,12 % 2,84 %
Процентне навантаження фіксованого сільгоспподатку в собівартості на чистий приб. 0,97 % 1,47 % 0,36 %
Таким чином, проведений аналіз фінансового стану, ділової активності та податкового навантаження в ТОВ “УНІРЕМАГРО” за 2010 – 2012 роки показав, що:
підприємство ТОВ “УНІРЕМАГРО” в 2010 – 2012 роках максимально впроваджує у своїй діяльності механізми фінансових важелів у вигляді довгострокових банківських позичкових коштів та комерційних позичок (видані векселі та кредиторська заборгованість).
проведений аналіз активів валюти балансу свідчить, що зростання валюти балансу пропорційно зростанню основних необоротних фондів, а в структурі оборотних фондів реалізована 50%бартерна схема реалізації продукції та 50% грошова реалізація через дебіторську заборгованість.
Динаміка стану виконання нормативів ліквідності в ТОВ “УНІРЕМАГРО” за 2010 –2012 роки характеризується :
виконання нормативу загальної ліквідності (>1,0);
катастрофічним невиконанням нормативів строкової та моментальної ліквідності, що пов’язано з переходом на бартерну систему реалізації продукції з доплатами грошами, які тут же використовували на покриття кредиторської заборгованості та оплату векселів у 2011 році;
відновленням виконання нормативів строкової та моментальної ліквідності у 2012 році, що пов’язано з нарощуванням статутного та власного капіталу;
Динаміка стану виконання нормативів фінансової стійкості в дочірньому ТОВ “УНІРЕМАГРО” за 2010 –2012 роки характеризується :
зниженням запасу коефіцієнту фінансової незалежності у 2011 році до нижньої границі нормативу (>0,5) та відновленням показника в нормативному діапазоні у 2012 році;
виконанням нормативу фінансової стійкості ;
нестачею власних оборотних коштів у 2011 році, оскільки весь власний капітал є забезпеченням необоротних активів, та появою у 2012 році необхідного обсягу власних коштів;
Динаміка рентабельності активів та власного капіталу в ТОВ “УНІРЕМАГРО” за 2010 –2012 роки характеризується зниженням всіх показників рентабельності у 2011 році на 20–60% при різкому рості валюти балансу та підвищенням у 2012 році рівней рентабельності на 20 50% відносно рівня 2011 року. При цьому досягнуті рівні рентабельності 2012 року становлять :
рентабельність активів по валовому прибутку – 21,1%;
рентабельність власного капіталу по валовому прибутку – 31,63%;
що на рівні альтернативної прибутковості капіталу по депозитним ставкам банків (12 –14 %) робить підприємство інвестиційно привабливим, хоча період окупності власного капіталу становить 4,6 років, а активів – 6,9 років, що привабливо тільки для довгострокових інвестицій.
Характеристики фінансової стійкості по покриттю запасів в ТОВ “УНІРЕМАГРО” за 2010 –2012 роки свідчать про сталу нестачу власного капіталу та довгострокових банківських кредитів для покриття запасів, що загрожує кризовим фінансовим станом при збоях в реалізації продукції. Сумарне процентне навантаження податків в собівартості на чистий прибуток при зростанні прибутку зменшилось з 4,7% у 2010 році до 4,12% у 2011 році та до 2,84% у 2012 році.
Процентне навантаження фіксованого сільгоспподатку в собівартості на чистий прибуток зменшилось з рівня 0,97 1,47% (2010- 2011 роки) до рівня 0,36% від чистого прибутку (2012 рік).
РОЗДІЛ 3. ШЛЯХИ ВДОСКОНАЛЕННЯ МЕХАНІЗМУ ОПОДАТКУВАННЯ ТОВ «УНІРЕМ-АГРО»
3.1 Порівняльний аналіз загального порядку оподаткування та впливу продовження існування фіксованого сільськогосподарського податку на ефективність роботи сільгоспвиробника на прикладі ТОВ “УНІРЕМ-АГРО»
Для виявлення ефективності застосування фіксованого сільгоспподатка для сільгоспвиробника проведемо модельний економетричний аналіз на ПЕОМ (програмне середовище “електронних” таблиць EXCEL2000) результатів фінансової діяльності ТОВ “УНІРЕМАГРО” в 2010 – 2012 рр. при застосуванні:
а) Вихідного варіанту № 1:
– сплати фіксованого сільгоспподатку незалежно від результатів діяльності (рентна плата з сільгоспугідь);
сплата всіх додаткових податків (за забруднення навколишнього середовища, зборів в пенсійносоціальні фонди) з валового операційного доходу (стаття інші витрати);
б) Варіант стандартного оподаткування № 2:
сплата податку на отриманий валовий прибуток за ставкою 25% в залежності від результатів діяльності;
сплата всіх податків та зборів (податок на землю, за забруднення навколишнього середовища, зборів в пенсійно-соціальні фонди) за рахунок валових витрат в собівартості;
в) Варіант сплати єдиного податку 6% +ПДВ (№ 3):
сплата єдиного податку на валовий дохід по ставці 6% в залежності від результатів діяльності;
сплата всіх додаткових податків та зборів (зборів в пенсійно-соціальні фонди за найманих працівників) за рахунок операційного доходу (стаття інші витрати);
В табл.3.1, 3.2 наведені результати моделювання фінансових результатів діяльності ТОВ “УНІРЕМАГРО” за модельними варіантами № 2 та № 3, варіант № 1 є фактичними результатами оподаткування ФСП.

Таблиця 3.1
Моделювання фінансових результатів ТОВ “УНІРЕМАГРО” при стандартній схемі сплаті податку на прибуток та сплаті податків на землю і зборів в пенсійносоціальні фонди (№ 2)

Таблиця 3.2
Моделювання фінансових результатів ТОВ “УНІРЕМАГРО” при схемі сплаті єдиного податку 6%+ПДВ та сплаті зборів в пенсійносоціальні фонди (№ 3)

На рис.3.1, 3.2 наведені результати порівняльного аналізу ефективності застосування для сільгоспвиробника варіанту оподаткування за фіксованим сільгоспподатком та за модельними варіантами № 2 та №3 (табл.3.1, 3.2).

Рис.3.1. Порівняльний аналіз податкового навантаження на чистий дохід та валовий дохід при схемах оподаткування ТОВ“УНІРЕМАГРО” за варіантами № 1 (фіксований СП +ПДВ), № 2 (стандартне оподаткування прибутку+ПДВ) та № 3 (єдиний податок 6%+ПДВ)
Як показує аналіз графіків рис.3.1, при моделюванні схеми стандартного оподаткування діяльності ТОВ “УНІРЕМАГРО”(варіант №2) податкова нагрузка на валовий дохід становитиме (з врахуванням ПДВ): 8,4% 11,8%;
При моделюванні схеми єдиного податку 6%+ПДВ оподаткування діяльності ТОВ “УНІРЕМАГРО”(варіант № 3) податкова нагрузка на валовий дохід становитиме (з врахуванням ПДВ):
6,6 % 7,8% (тобто на 1,8 – 4,0 % менше, ніж при стандартному оподаткуванні);
При фактично використовуємій схемі фіксованого сільськогосподарського податку при оподаткуванні діяльності ТОВ “УНІРЕМАГРО”(варіант №1) податкова нагрузка на валовий дохід становить (з врахуванням ПДВ):
2,44 % 3,17% (тобто на 6,0 – 8,0% менше, ніж при стандартному оподаткуванні);

Рис.3.2 Порівняльний аналіз податкового навантаження на чистий прибуток при схемах оподаткування ТОВ “УНІРЕМАГРО” за варіантами № 1 (фіксований СП +ПДВ), № 2 (стандартне оподаткування прибутку +ПДВ) та № 3 (єдиний податок 6%+ПДВ)
Як показує аналіз графіків рис.3.2, при моделюванні схеми стандартного оподаткування діяльності ТОВ “УНІРЕМАГРО”(варіант №2) податкова нагрузка на прибуток дохід становитиме (з врахуванням ПДВ) :
32,8% 28,1%;
При моделюванні схеми єдиного податку 6%+ПДВ оподаткування діяльності ТОВ “УНІРЕМАГРО”(варіант № 3) податкова нагрузка на прибуток становитиме (з врахуванням ПДВ):
23,2 % 15,6% (тобто на 9,6 – 12,5 % менше, ніж при стандартному оподаткуванні);
При фактично використовуємій схемі фіксованого сільськогосподарського податку при оподаткуванні діяльності ТОВ “УНІРЕМАГРО”(варіант №1) податкова нагрузка прибуток становить (з врахуванням ПДВ):
7,9 % 3,6% (тобто на 24,9 – 24,6% менше, ніж при стандартному оподаткуванні);
Тобто, можна констатувати, що одна четверта частка прибутку в ТОВ “УНІРЕМАГРО” реалізується за рахунок застосування спрощеної системи фіксованого сільськогосподарського податку та запезпечує стійку прибуткову та високорентабельну роботу сільськогосподарського підприємства.
3.2 Удосконалення механізму оподаткування сільськогосподарських підприємств як одного з факторів розвитку агропромислового сектору економіки
Одна з головних причин неефективності української податкової системи полягає в тому, що при її формуванні в основу покладався принцип лінійності, який розуміється як наявність однобічної залежності величини податкової ставки від суми податку. Пріоритет лінійності, з одного боку, і недосконалість податкового законодавства з іншого – істотні передумови того, що в Україні на сьогодні сформувалася стійка система ухилення від оподаткування, перебороти яку найближчим часом навряд чи вдасться. Слід зазначити, що зростання ставки оподаткування прибутку підприємств призводить до тих основних негативних наслідків, що й зростання прогресії оподатковування доходів громадян: зниження капітальних вкладень, інвестицій, приховування доходів. Для розв'язання цієї проблеми необхідна кардинальна реформа податкового законодавства.
Якщо відмовитися від принципу лінійності, то можна запропонувати регресивне оподаткування прибутку підприємств. Суть у тому, що при його оподаткуванні можна використовувати систему ставок податку, причому ставка податку повинна зменшуватися за умови збільшення розміру об'єкта оподаткування. Тоді розмір податку збільшився б при зниженні ставки за рахунок зростання розміру прибутку.
Співвідношення між зниженням ставки і збільшенням прибутку необхідно підібрати таким чином, щоб зниження ставки не на багато відставало від зростання прибутку і щоб абсолютний розмір податку збільшувався. Це відповідало б інтересам держави.
Але, з іншого боку, це відставання між зниженням ставки і збільшенням прибутку має бути обґрунтованим і достатнім, щоб такий підхід в оподатковуванні відповідав би й інтересам платників податків, не применшуючи їхніх стимулів до підприємницької діяльності і не зменшуючи частини прибутку, що залишається в їхньому розпорядженні.
З огляду на вищесказане залежність між ставкою податку на прибуток і темпом зростання прибутку можна виразити формулою:
(формула 3.1)
де СП – ставка податку на прибуток у звітному періоді;
СбП — ставка податку на прибуток у базовому періоді (25%);
КГ — коефіцієнт гальмування ставки податку на прибуток (0<КГ<1);
Кш — коефіцієнт регулювання швидкості зниження ставки податку на прибуток.
У пропонованій формулі (3.1) дуже важливе значення має коефіцієнт гальмування: від його величини залежить ставка податку на прибуток. Цей коефіцієнт ні в якому разі не може бути менший за нуль, тому що в цьому разі система оподатковування буде не регресивною, а прогресивною, тобто при зростанні маси прибутку збільшуватиметься ставка податку, а це суперечить економічним інтересам платників податків. Цей коефіцієнт також не може бути більший за одиницю, тому що в цьому разі ставка податку знизиться швидше, ніж зросте величина прибутку, а при цьому податкові надходження до бюджету знижуватимуться. Це суперечить економічним (фіскальним) інтересам держави. Тому даний коефіцієнт може змінюватися у межах від нуля до одиниці. Причому, чим він ближчий до нуля, тим більшою мірою враховуватимуться інтереси держави. Якщо ж коефіцієнт наближається до одиниці, то більшою мірою враховуються інтереси платників податків.
Коефіцієнт регулювання швидкості зниження ставки податку на прибуток можна обчислити так:
(формула 3.2)
де Пзв, Пб і Ппоп — відповідно прибутки звітного, базового і попереднього періодів.
У цьому разі проглядається прагнення підприємств відобразити при податковому звіті у періоді, що передує звітному, занижений прибуток. Ця маніпуляція відразу значно знизить ставку податку. Щоб нівелювати цю можливість, у моделі використовується така формула Кш:
, (формула 3.3)
Коефіцієнт гальмування Кг у взаємодії з коефіцієнтом регулювання швидкості зниження ставки податку на прибуток можна Кш дає змогу установити мінімальну ставку податку на прибуток, якої може досягти платник податків. Це випливає з формули (3.1), трансформованої з урахуванням формули (3.3):
, (формула3.4)
Різниця Пзв — П6 у чисельнику коефіцієнта Кш стимулює платника податку нарощувати прибуток. При значному збільшенні прибутку Пзв дріб
.
Тоді формула (3.4) набирає вигляду:
, (формула 3.5)
Наприклад, при КГ = 0,7 мінімальна ставка податку на прибуток, якої можна досягти, дорівнює 9%.
Коефіцієнт гальмування КГ доцільно взяти різним для різних галузей промисловості. Чим більша рентабельність виробництва, тим меншим має бути коефіцієнт гальмування. У такий спосіб держава може підтримувати пріоритетні напрями господарства країни.
Отже, зробимо розрахунки згідно вищевказаної моделі із внесенням до неї деяких корективів. Дані розрахунки є умовними і враховують лише прогнозовані темпи росту виробництва, але разом з тим відображають всі позитивні наслідки розробленої системи регресивного оподаткування. Будемо розглядати систему фіксованого сільськогосподарського податку не як окрему систему оподаткування, а як систему пільг наданих державої сільгоспвиробникам, виходячи зі специфіки їх діяльності.
В даному випадку прийнято, що сума наданих пільг розраховується як різниця між нарахованим податком на прибуток (врахування інших податків та зборів будуть посилювати ефект) та сумою нарахованого фіксованого сільськогосподарського податку.
Сума яка буде спрямовуватися на розширення виробництва взята як 50% суми наданих державою пільг. За рахунок неї збільшується чистий дохід підприємства в наступному періоді. Такий механізм розрахунку був використаний як мінімально можливий. Тобто, підприємство, як мінімум, може нарощувати обсяги виробництва за рахунок наданих пільг. Можливі варіанти використання коштів на інноваційний розвиток підприємства або вкладення їх в основні фонди лише посилюватимуть ефект від введення цього механізму нарахування податку.
Розмір чистого прибутку збільшується на суму реінвестованих коштів з урахуванням рентабельності виробництва в попередньому періоді. Тобто, якщо узагальнити, можна вважати, що у і+1 періоді підприємство запускає у виробництво суму, яка дорівнює 50% наданих дежавою пільг. Такий підхід дозволяє більш об’єктивно оцінити корисність реінвестованого прибутку і не завищити його рентабельність в майбутньому
Тобто, введення даної моделі оподаткування буде достатньо обґрунтованим як для підприємства (зважаючи на суму прибутку, що залишається після оподаткування), так і для держави в цілому (зважаючи на суму податкових надходжень до бюджету). Більше того, провівши додатковий аналіз, можна оцінити позитивний ефект для економіки в цілому, виходячи зі збільшення ВВП країни.
Але потрібно враховувати ті обмеження, які існують для введення даної моделі. Першим таким обмеженням стає обов’язковість реінвестування частини прибутку у діяльність підприємства. Цю проблему можна вирішити прийняттям пакету нормативних документів із встановленням норми такого реінвестування. Також важливою є проблема можливих зловживань щодо регресії ставки оподаткування через подання неправильної звітності.
Тобто, введення такої модернізованої системи оподаткування в Україні можливе, але для цього потрібно підвищувати рівень культури ведення бізнесу, чого, на жаль, на даний момент не спостерігається.
3.3 Зарубіжний досвід оподаткування сільськогосподарських підприємств
Система оподаткування сільського господарства в індустріальних країнах є важливим інструментом державного регулювання аграрного сектору економіки. У всіх країнах сільське господарство підлягає оподатковуванню, але оподаткування аграрного сектора у всіх країнах має ряд відмінних від загального оподаткування характеристик:
сільське господарство у всіх країнах користується пільговим податковим режимом.
податки в сільському господарстві підрозділяються на федеральні й місцеві (обласні, общинні, комунальні й ін.). При цьому, якщо податки федерального рівня в аграрному секторі однотипні, то місцеві податки істотно можуть розрізнятися, і визначаються завданнями даного регіону, його специфічним географічним положенням, станом місцевого бюджету. Надходження від федерального податку розподіляються між федеральним і місцевим рівнем. Обласний або місцевий податок залишаються відповідно в обласному й місцевому бюджетах.
діючі податки істотно диференційовані. Податки платять всі юридичні й фізичні суб'єкти оподаткування, але підходи до суб'єктів оподаткування досить розрізняються залежно від рівня одержуваного доходу, вікових характеристик, індивідуального або колективного характеру організації виробництва (так, кооперативні форми ведення сільськогосподарського виробництва, у багатьох країнах користуються значними податковими пільгами) [31].
Податковий механізм в аграрному секторі є гнучким і мобільним і досить швидко пристосовується до умов економічного життя, що змінюються. При збереженні стабільними загальних принципів національного й галузевого оподаткування, періодично підлягають модифікації ставки, бази оподаткування, порядок диференціації податків. Більше того, гнучка система податкових ставок у багатьох країнах використовується як інструмент стимулювання розвитку галузі.
Основними податками в сільському господарстві практично всіх країн є прибутковий податок (на доходи фізичних й юридичних осіб) і земельний податок. На ці два основних податки у всіх розвинених країнах доводиться приблизно від 70–85% всіх надходжень від прямих податків, що сплачують сільськогосподарські виробниками.
Так само, як й в інших галузях економіки, прибутковий податок в сільському господарстві підрозділяється на два види: податок на доходи фізичних осіб і доходи корпорацій (або юридичних осіб). Порядок виплати й ставки прибуткового податку встановлюються на федеральному рівні у всіх країнах. Проте, відповідно до законодавства більшості країн, надходження від сплати прибуткового податку розподіляються в певній пропорції між федеральним бюджетом, бюджетами середнього рівня (області, бюджет земель, департаментів, штатів й ін.) і місцевими бюджетами [3].
У всіх розвинених країнах прибутковий податок на фізичних осіб диференційований. При цьому, сільськогосподарські виробники користуються додатковими податковими пільгами в порівнянні з особами, зайнятими в інших галузях економіки. Основними відмінностями від загального порядку оподаткування є:
зниження основної ставки податку. Наприклад, у Німеччині ставка прибуткового податку на фізичних осіб у сільському господарстві становить 3% проти 18% на доходи поза сільським господарством;
введення неоподатковуваного податкового мінімуму. Наприклад, в Італії мінімальний оподатковуваний розмір доходу для сільськогосподарських кооперативів і кооперативів по переробці сільськогосподарської продукції в 2.5 рази вище, ніж для інших кооперативів;
зниження оподатковуваної частини доходу за рахунок попередніх відрахувань. Наприклад, у Німеччині крім відрахувань, що поширюються на всіх громадян країни встановлене спеціальне відрахування для осіб, що одержують доходи від сільського й лісового господарства. Пільгове оподаткування в Німеччині поширюється на спільний доход чоловіка й жінки, отриманий від сільськогосподарської діяльності. Оподатковуваний доход чоловіка й жінки ділиться навпіл, податок нараховується з половини доходу, а потім його сума подвоюється. Цей порядок знижує прогресивність оподаткування;
виведення з оподаткування ряду надходжень (виплати у фонд соціального страхування, допомоги на дітей, витрати на профосвіту та ін.);
особливий режим розрахунку капітальних витрат для підрахунку витрат виробництва. У США, наприклад, фермерам дозволялася прискорена амортизація основних фондів (ця податкова пільга діяла до початку 90–х рр.). Витрати на придбання засобів виробництва дозволялося віднімати з виручки від реалізації безпосередньо в рік покупки, а не в рік використання. Крім того, іншим прикладом податкових пільг на капітальні вкладення є фіксоване відрахування (6–10%) із суми, що підлягає оподатковуванню від вартості нових капвкладень, зроблених у рік сплати податку.
особливий режим ведення бухгалтерії для дрібних фермерів. Дрібні фермери ведуть спрощену бухгалтерію, що приводить до певної недооцінки одержуваних доходів і являє собою податкову пільгу [37].
При сплаті податку на доходи юридичних осіб також передбачаються податкові пільги. Основний підхід тут полягає в тому, щоб уникнути подвійного оподаткування, а також, щоб надати певні податкові пільги знову створюваним кооперативним структурам у сільському господарстві. В Італії протягом перших 10 років з моменту створення сільськогосподарські й кооперативи по первинній переробці сільськогосподарської продукції звільняються від сплати податку на доходи юридичних осіб і місцевого податку на доходи. Після закінчення 10 років діяльності кооперативу ставка місцевого податку на прибуток кооперативів становить 15%, а податку на прибуток корпорацій – 25% за винятком місцевого податку.
Практично у всіх країнах, щоб виключити подвійне оподаткування, що виникає від сплати податку з фізичних осіб, що є членами кооперативу або іншого корпоративного об'єднання, діє спеціальна система заліку, при якій податок з розподіленого прибутку корпорації враховується при оподатковуванні фізичних осіб. Так, в Італії всі кооперативи, що діють у сільському господарстві й первинне переробці сільськогосподарської продукції, звільняються від подвійного оподаткування: вони не сплачують місцевий доход на податки й податок на доходи корпорацій.
Слід зазначити, що в системах країн з розвинутою ринковою економікою практикується податковий фаворитизм стосовно фермерів. Він проявляється в особливих методах оцінки вартості землі й будівель, знижених рівнях оподаткування, виключення з оподатковуваних сум вартості машин й устаткування, призначених для обробки ґрунту, наданні знижок по податках або навіть грантах для оплати податків й інших пільг. Щоб стимулювати інвестування фермерського капіталу в технологічні нововведення, у податковому законодавстві багатьох країн передбачаються податкові знижки на приріст інвестицій; бюджетна компенсація податкових виплат на цю суму й ін. Фермер може скористатися однією з пільгових умов оподаткування, якщо освоює новації, які вписуються в рамки державних або регіональних програм. Податок на індивідуальний доход нараховується в результаті визначення сумарного річного прибутку, одержуваного із всіх джерел, і оподатковуваного податком доходу. Прибутковим податком обкладають як сільськогосподарські доходи, так і доходи родин фермерів, отримані від побічної діяльності. При нормальному оподатковуванні доход, що підлягає оподаткуванню, обчислюється на основі даних бухгалтерської звітності. Нормативний метод вирахування податків передбачає визначення оподатковуваного доходу з використанням розрахункових даних про діяльності ферми. У ФРН, Франції, Італії найбільш широке застосування одержав нормативний метод оподаткування, яким охоплено 60–80% загальної кількості ферм. У Франції розрахунок суми доходу, що підлягає оподатковуванню, провадиться по нормативному методу виходячи з даних земельного кадастру, середніх показників вартості продукції, витрат виробництва, урожайності сільськогосподарських культур і продуктивності худоби.
У Німеччині при нормативному методі оподаткування використовується поняття фіскальної вартості господарства. При розрахунку фіскальної вартості й податку фермер декларує оброблювану площу, земельну площу орендованих і зданих в оренду земель. Виплати, пов'язані з орендою землі й техніки, а також витрати на погашення кредитної заборгованості віднімаються з оподатковуваного доходу.
У США фермерським господарствам дозволяється інвестувати до 25% оподатковуваного прибутку в пріоритетні напрямки виробничого розвитку без сплати податку на вкладений капітал. До них ставляться грунто– і водоохоронні заходи, культуро-технічні роботи, модернізація виробничих і господарських об'єктів.
У ряді країн передбачена компенсація з національних бюджетів частини податкових платежів на приріст інвестицій на проведення заходів, що входять у державні аграрні програми.
У США, Великобританії, Німеччині, Франції й ряді інших країн все більше поширення знаходить пролонгація податкових платежів на приріст капіталу. Фермерам, що приймають участь у державних аграрних програмах, надається можливість затримувати виплату податку на суму збільшення капіталовкладень до завершення інвестиційного процесу. Розмір податків зменшується на відсоток інфляції, а їхня сума рівномірно розподіляється по роках. Так, у Великобританії вартість закуплених протягом звітного фінансового року техніки й устаткування, витрати на зведення виробничих будівель й удосконалювання виробничого процесу на фермі, а також одержання великої позички ставиться до капітальних витрат. Вони списуються з дохідної частини бюджету протягом амортизаційного періоду. Амортизаційні відрахування на будови можуть нараховуватися з розрахунку 4%, а сільгосптехніки – 25 % у рік. Тим самим на весь зазначений період знижується податкова ставка й стимулюється заміна застарілої техніки й технологій. При одержанні субсидій на будівництво амортизаційні відрахування нараховуються на чисту вартість будівлі без обліку субсидій.
У Канаді балансова вартість землі й будов визначається по нижньому можливому рівні щоб зробити податкове навантаження мінімальним й позбавити фермера спокуси віддати землю під промислове несільськогосподарське використання.
У Російській Федерації в цей час доходи визнаються касовим методом, тобто на дату надходження коштів на рахунки в банках або в касу, одержання іншого майна (робіт, послуг) і майнових прав, а також погашення заборгованості іншим способом [31].
Введення в Україні фіксованого сільськогосподарського податку стало досить прогресивним кроком і достатньо сильно спростило сільгоспвиробникам провадження їх діяльності, але державі необхідно й надалі знижувати податкове навантаження сільгоспвиробників і сприяти розвитку підприємництва в агропромисловому секторові. Враховуючи доцільність введення сільськогосподарського податку, слід сказати, що він має ряд недоліків. В першу чергу – неефективне використання підприємствами наданих пільг, яке фактично гальмує розвиток сільського господарства. Ще одним недоліком цього механізму оподаткування є відсутність прив’язки суми податку до фінансових результатів діяльності. Ці недоліки потрібно вирішувати шляхом модернізації механізму стягнення податків з підприємтв АПК.

РОЗДІЛ. 4 ОХОРОНА ПРАЦІ ТА БЕЗПЕКА В НАДЗВИЧАЙНИХ СИТУАЦІЯХ.
4.1 Розрахунок природного освітлення
Правильно спроектоване і виконане виробниче освітлення покращує умови зорової роботи, знижує стомлюваність, сприяє підвищенню продуктивності праці, благотворно впливає на виробниче середовище, надаючи позитивну психологічну дію на працюючу, підвищує безпеку праці і знижує травматизм.
Недостатність освітлення приводить до напруги зору, ослабляє увагу, приводить до настання передчасної стомленості. Надмірно яскраве освітлення викликає засліплення, роздратування і різь в очах. Невірний напрям світла на робочому місці може створювати різкі тіні, відблиски, дезорієнтувати працюючого. Всі ці причини можуть привести до нещасного випадку або профзахворювань, тому важливий правильний розрахунок освітленості.
Природне освітлення характеризується коефіцієнтом природного освітлення КПО (І,,)- це відношення природного освітлення, яке створюється в деякій точці заданої площини в середині приміщення світлом неба до значення зовнішнього горизонтального освітлення, яке створюється світлом повністю відкритого неба.
Природне освітлення — це освітлення приміщень світлом неба, яке проникає через світлові отвори. Природне за своїм спектральним складом є найбільш сприятливим. За конструктивними властивостями природне освітлення поділяється на бічне, верхнє та комбіноване. В даній лабораторії світлові отвори розташовані з однієї сторони зовнішньої стіни.
Приклад 1. Розрахувати природне освітлення приміщення з розмірами: : Ь=10 м - довжина, В==10 м - ширина, Н=5 м - висота.8і=14 м — світловий отвір вікон з розмірами 4м х 3,5м. Віконне скло подвійне. Нормоване значення КПО. І„=2 % (виробниче приміщення розташоване у 3- му світловому поясі, при бічному освітленні та зоровій роботі високої точності. В даному приміщенні використовується бокове природне освітлення. Природне світло проникає через бічні світлопрорізи, зорієнтовані на північ, і забезпечує коефіцієнт природної освітленості (КПО) не нижче 1,5 %.
Таким чином, для забезпечення КПО (2%) у приміщенні передбачено три вікна розмірами 4 • 3,5 м, загальною площею 42 м .
Як розрахувати штучне освітлення?
Загальне освітлення
Правилами проектування для загального освітлення рекомендується використовувати, як правило, газорозрядні лампи: для приміщень висотою до 6 м— люмінесцентні , для більш високих - типу "ДРЛ", "ДРИ", "ДНаТ", а також галогенні. Лампи розжарювання допускається застосовувати у випадку технічної неможливості або недоцільності застосування газорозрядних ламп (невеликі приміщення, невисокі вимоги до освітлення).
Тип світильника вибирають відповідно до вибраного джерела світла, умов середовища приміщення, вимог пожежної безпеки, конструкції стелі.
Вибір норми освітленості здійснюється за ДБНВ 2.5.-28-2006 "Природне та штучне освітлення", відповідно вибраного типу джерела світла (газорозрядні чи лампи розжарювання), системи освітлення і характеристики зорових робіт (найменший розмір об’єкта розпізнання, світлість фону, контраст об’єкта розрізнення з фоном).
За найменший розмір об’єкта розпізнання приймають ширину риски, тріщини, лінії, що утворює букву чи цифру, товщину нитки, дротинки тощо. Фон - поверхня, що прилягає безпосередньо до об’єкту розпізнання, на якій він розглядається. Фон характеризується коефіцієнтом відбивання ним світла р- Фні,г/Фпа)- При р >0,4 фон вважається світлим, при р- 0,2+0,4 - середнім, при р<0>2 — темним. Контраст об’єкта з фоном характеризується співвідношенням яскравості об’єкта, що розглядається, і фону:
Формула 4.1

При К>0,5, контраст вважається великим, при К- 0,2+0,5 - середнім, при К < 0,2 - малим.
Завдяки яскравості, фону і контрасту людина і розрізняє, різні предмети. Основне значення у цьому має не освітленість, а світловий потік, відбитий від поверхні, що розглядається, і спрямований в орган зору.
При проектування освітлення попередньо намічають число рядів світильників та їх розташування, враховуючи наступне:
1) відстань між рядами світильників А та між світильниками у ряді X визначають за умови, шо відношення цих відстаней до висоти від робочої поверхні до світильника (висоти підвісу) h не повинне бути більше 1,4 (висоту підвісу звичайно приймають не більшою 4+5 м);
2) світильники з люмінесцентними лампами установлюють рядами, переважно паралельно довшій стороні приміщення або стіні з вікнами;
3) світильники з точковими джерелами світла розташовують рядами у вершинах квадратів, прямокутників або у шаховому порядку;
4) відстань від крайніх рядів до стін приймаються рівною половині відстані між рядами;
5) відстань між крайнім світильником у ряді і стінок) дорівнює половині відстані між світильниками.
Висота підвісу визначається за формулою :
Формула 4.2

де Н— висота приміщення, м;
Ьрп - висота робочої поверхні (може бути 0,7... 1,2 м залежно від виконуваної роботи);
/їм- звис - відстань від центру світильника до стелі (Лм = 0,1 +1,5 м залежно від висоти приміщення і висоти світильника).Відповідно до джерела світла, системи освітлення, схеми розташування світильників, орієнтації робочої поверхні у просторі вибирають відповідний метод розрахунку: коефіцієнта використання світлового потоку, точковий, питомої потужності тощо.
Метод коефіцієнта використання світлового потоку
При точкових джерелах світла (лампи розжарювання або типу ДРЛ, ДРИ) і системі загального рівномірного освітлення горизонтальних поверхонь застосовують метод коефіцієнта використання світлового потоку (КВ) за умови, що витримано рекомендовані співвідношення відстані між світильниками X до висоти їх підвісу Н , відхилення не повинно бути більшим 20 %.
Метод КВ можна застосовувати також при трубчастих джерелах світла при додержанні однієї з наступних умов:
а)приміщення освітлюється одним світильником;
б) світильники розташовані рядами, відстань між світильниками у ряді X > 0,5 її;
в) відношення довжини світильника до найкоротшої відстані від нього до розрахункової точки:
Формула 4.3

Метод КВ можна застосовувати також при трубчастих джерелах світла при додержанні однієї з наступних умов:
а) приміщення освітлюється одним світильником;
б) світильники розташовані рядами, відстань між світильниками у ряді X > 0,5 Ь;
в) відношення довжини світильника до найкоротшої відстані від нього до розрахункової точки:
Формула 4.4

За методом КВ визначають необхідний світловий потік однієї лампи (лм) за формулою:
Формула 4.5

де ЕІ - нормоване значення освітленості горизонтальної робочої поверхні, лк; •У—площа приміщення, м2.

Рис .4.1 Схема для визначення умов застосування методів розрахунку освітленості
к - коефіцієнт запасу;
г - коефіцієнт нерівномірності освітлення (при розташуванні світильників рядами приймають ІА);
п - коефіцієнт використання світлового потоку;
ЛГ— число світильників;
п - число ламп у світильнику (для світильників з люмінесцентними лампами).
Довідкові дані для розрахунків освітлення тут і далі можна отримати з наведених у додатках таблиць: к — залежно від забрудненості повітря і типу ламп; п — залежно від коефіцієнтів відбивної здатності стелі, стін і робочої поверхні та індексу приміщення (геометричних його розмірів) відповідно даному типу світильників.
Фактичні значення коефіцієнтів відбивної здатності визначити важко, тому рекомендується вживати орієнтовні їх значення .
Індекс приміщення обчислюється за формулою:
Формула 4.6
Ф

де А і В — довжина і ширина приміщення, м. Орієнтовну кількість світильників можна визначити за формулою:
Формула 4.7

де X і // — орієнтовні відстані відповідно між світильниками в ряді і між суміжними рядами згідно з наведеними виїде рекомендаціями щодо врахування висоти підвісу.
За розрахованим за формулою значенням світлового потоку вибирають за каталогом лампу, номінальний світловий потік (Ф^ якої відрізняється від розрахункового не більше, ніж на +20 — 10%, при більшому відхиленні число світильників корегують і викопують перерахунок.
Якщо спочатку приймають певну лампу з відомим світловим потоком, то використовують наступну формулу, визначаючи кількість світильників (шт):
Формула 4.8

Далі визначають кількість рядів та кількість світильників у ряді за умови, щоб відстані між світильниками у ряді та між рядами були приблизно однаковими. За необхідності коригування кількості світильників визначають фактичну освітленість за формулою:
Формула 4.9

та визначають фактичне відхилення її від нормованого значення, порівнюючи з допустимим:
Формула 4.10

Точковий метод
При використанні лінійних джерел світла за умови, що метод КВ не підходить, розрахунок загального освітлення виконують точковим методом. Цей метод застосовують також для точкових джерел світла при системі загального локалізованого освітлення чи при освітленні похилих поверхонь і для місцевого освітлення.
За точковим методом визначають висоту підвісу И джерела світла та визначають кут а, під яким знаходиться відносно світильника розрахункова точка, за формулою:
Формула 4.11

де сі- відстань від перпендикуляра, опущеного із центра світильника на горизонтальну поверхню, до розрахункової точки (див. рисі).
Потім по кривій розподілу світлового потоку світильника з умовною лампою в 1000 лм визначають силу світла у даному напрямку /„, кд.
Умовна горизонтальна освітленість від одного світильника визначається за формулою:
Формула 4.12

Коли світильників кілька, умовну освітленість від кожного з них підсумовують, при цьому вводять коефіцієнт запасу кІ = 0,9:
Формула 4.13

де п - кількість світильників.
Розрахункову освітленість визначають за формулою:
Формула 4.14

Значення умовної освітленості е для різних типів світильників можна визначити за графіками просторових ізолюкс у реальних координатах сі- И.
При точкових джерелах світла і системі загального локалізованого освітлення, а також при загальному рівномірному освітленні похилих поверхонь, для знаходження потрібного світлового потоку лампи застосовують метод просторових ізолюкс, використовуючи формулу:
Формула 4.15

або метод лінійних ізолюкс (якщо ряди невеликої протяжності і відношення 1Р:И <3):
Формула 4.16

де Е„- нормована освітленість, лк;
к - коефіцієнт запасу, що враховує запиленість приміщення та старіння ламп;
і - коефіцієнт, що враховує збільшення освітленості внаслідок багаторазовог відбиття під різних поверхонь у приміщенні і впливу віддалених світильників; у більшості випадків можна прийняти рівним 1,1-М,2, а для похилих поверхонь з великими значеннями коефіцієнтів відбивної здатності стелі і стін— 1,5+1,8; е - умовна освітленість у реальних координатах, лк;
є - відносна освітленість з розрахунковій точці від тих напіврядів, які утворюють освітленість не менше 5 % під найближчого, лк; визначається за графіками лінійних ізолюкс, побудованих у відносних координатах р’- Р, або розрахунком;
ці - коефіцієнт переходу від горизонтальної освітленості, яка утворюється тим світильником у розрахунковій точці, до освітленості похилої площини.
Коефіцієнт ці для похилих поверхонь (див. рис. 3) визначають за формулою:
Формула4.17

де в - кут нахилу робочої поверхні (для горизонтальних поверхонь
р - відстань від точки проекції світильника па горизонтальну площину, що проходить через розрахункову точку, до розрахункової точки;
Аг- відстань від світильника до тієї ж площини.

Рис 4.2. Схема до визначення коефіцієнта φ
При рядах великої протяжності И замінюють на к При використанні світильників, для яких графіки лінійних ізолюкс відсутні, відносну освітленість визначають за формулою:
Формула 4.18

я&/(р’> і’) - допоміжна функція, значення якої визначається у залежності від значення відносних координатр’ = р/И і /-
1/И(р- відстань по горизонталі між розрахунковою точкою і рядом світильників, м; /—довжина напівряду, м);
Іа - сила світла в напрямку до розрахункової точки, кд; значення Іа находять для відповідних значень а і умовної групи світильника (кут а визначають також за таблицею для різних значень р.
За розрахованим значенням світлового потоку вибирають відповідну лампу.
При трубчастих джерелах світла (люмінесцентних лампах) і рядах великої довжини (Ір: И > 3) кількість потрібних світильників визначають за формулою (метод світлової лінії):
Формула 4.19

де - довжина ряду, м;
я - число ламп у світильнику,
Фя — світловий потік вибраної лампи, лм;
При рядах невеликої довжини И у формулі замінюють на п2.
Приклади розрахунку загального штучного освітлення
Приклад 1. Розрахувати загальне рівномірне освітлення виробничого приміщення за наступними даними: розміри приміщення - 8 х 6 х 3,5 м, нормована освітленість 300 лк .,напруга освітлювальної мережі 220 В; світильники з люмінесцентними лампами НОДЛ з коефіцієнтом використання світлового потоку т)=49%; лампи ЛТБ— 80 р; коефіцієнти відбивної здатності стелі, стін, робочої поверхні відповідно 0,7, 0,5, 0,3; коефіцієнт запасу к = 1,75; коефіцієнт нерівномірності освітлення і — 1,1. Виконувані зорові роботи відносяться до III розряду, підрозряду „в". Висота робочої поверхні крл= 0,8 м, висота звису Нм =0,1 м.
Приклад 2. Розрахувати штучне освітлення для приміщення з розмірами: А = ЗО м, В - 10 м, Н — 4,6 м; напруга освітлювальної мережі 220 В; світильники з люмінесцентними лампами ЛПО 02- 4х20/Н- 01; лампи ЛБ- 20; коефіцієнти відбивної здатності стелі, стін, робочої поверхні відповідно 0,7, 0,5, 0,3; коефіцієнт запасу к = 1,3; коефіцієнт нерівномірності освітлення г = 1,1. Виконувані зорові роботи відносяться до ПІ розряду, підрозряду „в". Висота робочої поверхні Нр„ = 0,8 м, висота звису Иж =0,1 м.
Приклад 3. Розрахувати загальне рівномірне освітлення виробничого приміщення лампами розжарювання на напругу 220 В. Характеристика зорових робіт: найменший розмір об’єкта розпізнання 0,4 мм, контраст середній, фон середній. Світильники типу "НСП- 17". Коефіцієнт запасу *= 1,3, коефіцієнт нерівномірності г = 1ДЛП Коефіцієнти відбивної здатності стелі, стін і робочої поверхні 0,7,0,5, 0,1. Розміри приміщення (м) А • В • Я = 50 • 20 • 6 . Висота робочої поверхні крп = 0,9 м, центр світильників розташувати на відстані 1,0 м від стелі.
Приклад 4. Визначити потрібну потужність лампи типу „ДРИ" для загального локалізованого освітлення світильниками "ГСП — 18" відділку бракування литва комплексно механізованого цеху. Світильники розташувати у кутах квадрату зі стороною а = 8 м, висота підвісу над робочою поверхнею Ь = 6 м, коефіцієнт запасу освітлювальної установки к = 1,3, впливом інших віддалених світильників знехтувати. Найменший розмір об’єктів розрізнення 0,6 мм, контраст малий, фон середній.
Приклад 5. Розрахувати місцеве освітлення для монтажних столів, де виконуються роботи з деталями, що мають найменший розмір розрізнення 0.4 мм при фоні середньої світлості і малому контрасті об’єкту розрізнення з фоном. Світильники для місцевого освітлення МЛ- 2x80 з двома люмінесцентними лампами ЛДЦ- 80. Висота розташування світильників над столами И = 1 м; відстань між розрахунковою точкою, що знаходиться в площині, яка проходить через середину світильника, і проекцією світильника на робочу поверхню р- 0,7 м. Прийняти: коефіцієнт запасу Аг= 1,3; коефіцієнт и.= 1.
Приклад 6. Спроектувати місцеве освітлення для виконання зорових робіт ГУ розряду, підрозряду „г". Світильники для місцевого освітлення типу НКС з лампами розжарювання на напругу 36 В. Висота розташування світильників над робочою поверхнею И =0,7 м, відстань між світильником і розрахунковою точкою по горизонталі </ = 0,5 м. Коефіцієнт запасу к = 1,2, коефіцієнт = 1,1.
Як проводиться перевірочний розрахунок загального освітлення?
Спочатку роблять креслення в масштабі плану і розрізу приміщення, на яких умовними позначками зображують світильники (ряди світильників), розрахункові точки на робочій поверхні, проставляють необхідні розміри.
За довідковими таблицями визначають характеристики ламп і світильників, а на основі "ДБНВ 2.5.-28-2006 "Природне та штучне освітлення"." " вибирають норму освітленості робочих місць за характером зорових робіт.
Залежно від типу джерела світла, системи освітлення, схеми розташування світильників, орієнтації робочої поверхні у просторі вибирають метод розрахунку.
При точкових та прирівняних до них джерелах світла і системі загального рівномірного освітлення застосовують метод коефіцієнта використання світлового потоку, користуючись формулою:
Формула 4.20

де Ер - розрахункова освітленість робочої поверхні, лк; ЛГ— кількість світильників у приміщенні; п - кількість ламп у світильнику; Фп - світловий потік лампи, лм; т) - коефіцієнт використання світлового потоку; 5 - площа приміщення, м ; к - коефіцієнт запасу; г - коефіцієнт нерівномірності освітлення.
При точкових джерелах світла і системі загального локалізованого освітлення горизонтальних робочих поверхонь, а також рівномірного освітлення похилих або вертикальних.
Формула 4.21, 4.22

де /я — кількість світильників, що утворюють освітленість, яка не менше 5% від максимальної;
При трубчастих джерелах світла і системі загального рівномірного освітлення метод коефіцієнта використання ) можна застосовувати за умов: ^ один світильник у приміщенні;
У світильники розташовані рядами з відстанню у ряді між ними Х>0,5И;
У відношення довжини світильника до найкоротшої відстані між ним і розрахунковою точкою Іс: г<0,2. При недотриманні вказаних умов, а також у випадку довільно орієнтованих поверхонь для будь— якої системи освітлення використовують залежність:
Формула 4.23

де ір - довжина ряду (світлової лінії), м; якщо Ір: И < 3, тоді замість // беруть /г.
Якщо розрахована за перевірочним розрахунком освітленість менше нормованої, тоді необхідна реконструкція системи освітлення з виконанням проектувального розрахунку.
Приклад 7. Перевірити достатність загальної освітленості в приміщенні, що має довжину 10 м, ширину 6 м, висоту 3,6 м, і в якому установлено 10 стельових дволампових світильників серії ЛПО- 01 з лампами ЛД- 40. Характеристика зорових робіт: найменший розмір об’єкту розрізнення — 0,4 мм, фон - світлий, контраст - великий. Висота робочої поверхні 0,8 м. Стіни і стеля —побілені, робоча поверхня середньої світності. Світильники розташовані рядами, перпендикулярними довшій стороні приміщення, по два у кожному ряді.
Приклад 8. Виконати перевірочний розрахунок загальної освітленості у приміщенні розмірами у метрах: А х В х Н = 18x9x3,6. де встановлено 21 світильник серії ЛПО 02- 2х40/П2 (група 10) з лампами ЛБ- 40. Світильники розташовані у три ряди, паралельно довшій стороні приміщення. Відстань між рядами світильників становить 2 р = 3 м, між світильниками у ряді Я. = 1,7 м. Висота робочої поверхні Ир =0,8м, висота звису Иж = 0,1 м, висота підвісу А = 2,7 м. Виконуються зорові роботи найвищої точності з найменшим розміром об’єкта розрізнення — менше 0,15 мм на світлому фоні
3 середнім контрастом між об’єктом і фоном.
Прийняти коефіцієнт запасу к= 1,3.
4.2 Організація моніторингу на території підприємства, або інші завдання
Основною метою Державної цільової екологічної програми проведення моніторингу навколишнього природного середовища (НПС) є удосконалення системи моніторингу НПС та накопичення даних, у тому числі, в таких напрямах, як вплив на атмосферне повітря викидами, скиди стічних вод та накопичення промислових відходів підприємств різних галузей народного господарства.
Це завдання важко виконати без організації та проведення моніторингу НПС на підприємствах та без відповідних обов’язків і співробітництва з ними.
Організація та здійснення моніторингу НПС підприємствами і, як результат надання ними екологічної звітності за відповідними формами та регламентом, дозволить поліпшити інформаційне забезпечення систем моніторингу різного рівня у тому числі регіонального та державного, забезпечити контроль щодо додержання підприємствами природоохоронних нормативних актів і заходів та у остаточному вигляді сприятиме запобіганню забруднення об’єктів НПС.
Одним з найважливіших завдань систем моніторингу підприємств є отримання достовірних даних щодо вмісту ЗР у викидах і скидах підприємств, та інформацію щодо перевищення відповідних встановлених граничних значень.
Вирішення таких завдань може бути забезпечено при наявності необхідної нормативної та законодавчої бази.
Законодавча і нормативна база щодо проведення моніторингу НПС на підприємствах може розглядатися за такими напрямками:
- стан та напрями розвитку права екологічної безпеки;
- проведення моніторингу та обов’язкове надання еколо¬гічної інформації та звітності підпри¬єм¬ствами.
Право екологічної безпеки – це система правових норм та інших юридичних засобів, які спрямовані на створення умов для реалізації суб’єктивного права громадян на екологічну безпеку та захист його в разі порушення, регулювання відносин щодо здійснення екологічно небезпечної діяльності з метою запобігання погіршенню екологічної обстановки, виникненню небезпеки для природних систем і населення, а також здійснення у разі виникнення екологічної небезпеки системи заходів, спрямованих на ліквідацію небезпечних наслідків
Саме ці положення стали відправними для розвитку другого напряму правового регулювання проведення підприємствами моніторингу за впливом на стан НПС.
Національне екологічне законодавство останнім часом сприйняло зазначені цілі і вони були зафіксовані у деяких законодавчих та підзаконних актах України, наприклад таких як постанова Кабінету Міністрів України від 11.07.2002 р. № 956 Про ідентифікацію та декларування безпеки об’єктів підвищеної небезпеки [2,3,4,5,6]. Саме ці документи стали відправними для розвитку правового регулювання у сфері екологічної небезпеки та проведення спостереження стану НПС.
Для розробки заходів, спрямованих на усунення негативних наслідків втручання людини в навколишнє природне середовище і поліпшення екологічної ситуації, застосування методів оптимізації природокористування з одержанням достатньої кількості продукції при одночасному збереженні довкілля необхідна організація екологічного моніторингу.
Моніторинг — це комплексна система спостережень, збору, обробки, систематизації та аналізу інформації про стан навколишнього середовища, яка дає оцінку і прогнозує його зміни, розробляє обґрунтовані рекомендації для прийняття управлінських рішень.
Система державного моніторингу навколишнього середовища ґрунтується на таких принципах:
об’єктивність і достовірність;
систематичність спостережень за станом навколишнього середовища та об’єктами впливу на нього;
багаторівневість;
узгодженість нормативного та методичного забезпечення;
узгодженість технічного і програмного забезпечення;
комплексність в оцінці екологічної інформації;
оперативність проходження інформації між окремими ланками системи та вчасне інформування органів державної виконавчої влади;
відкритість екологічної інформації для населення.
Актуальність і невідкладність вирішення проблем моніторингових досліджень полягають в тому, що хоча й існує низка відомчих спостережень систем за станом довкілля, але вони не зведені в єдиний комплекс і не можуть ефективно виконувати узагальнюючу функцію оцінки стану і рівня використання ресурсів, з тим щоб прогнозувати зміни і розробляти рекомендації для прийняття управлінських рішень щодо оптимізації господарської діяльності і природокористування в окремих регіонах.
Основними завданнями екологічного моніторингу є:
організація єдиної державної системи контролю за складовими природного середовища;
налагодження автоматизованої системи збору, обробки, узагальнення і зберігання інформації про кількість і стан природних ресурсів (банк даних);
оцінка природно-ресурсного потенціалу та можливого рівня використання ресурсів;
інвентаризація джерел забруднення і вивчення ступеня антропогенного впливу на компоненти природного середовища;
моделювання і прогноз змін екологічної ситуації та рівня здоров’я довкілля;
розробка управлінських рішень, спрямованих на забезпечення раціонального природокористування і сталий розвиток регіону.
Залежно від призначення здійснюється загальний (стандартний), оперативний (кризовий) та фоновий (науковий) моніторинг навколишнього природного середовища.
Загальний (стандартний) моніторинг навколишнього середовища — це оптимальні за кількістю параметрів спостереження на пунктах, об’єднаних в єдину інформаційно-технологічну мережу, які дають змогу на основі оцінки і прогнозування стану довкілля регулярно розробляти управлінські рішення на всіх рівнях.
Оперативний (кризовий) моніторинг навколишнього природного середовища — це спостереження спеціальних показників у цільовій мережі пунктів у реальному масштабі часу за окремими об’єктами, джерелами підвищеного екологічного ризику в окремих регіонах, які визначено як зони надзвичайної екологічної ситуації, а також у районах аварій із шкідливими екологічними наслідками, щоб забезпечити оперативне реагування на кризові ситуації та прийняття рішень щодо їх ліквідації, створити безпечні умови для населення.
Фоновий (науковий) моніторинг навколишнього середовища — це спеціальні високоточні спостереження за всіма складовими навколишнього середовища, а також за характером, складом, кругообігом та міграцією забруднювальних речовин, за реакцією організмів на забруднення на рівні окремих популяцій, екосистем і біосфери в цілому. Цей моніторинг здійснюється у природних і біосферних заповідниках, на інших територіях, що охороняються, на базових станціях.
Комплекс екологічного моніторингу має такі підсистеми: геосферний, геохімічний і біологічний.
Геосферний моніторинг. Передбачає оцінку стану і прогнозування змін в літосфері (геологічне середовище, мінерально-сировинні ресурси), геофізсфері (гравітаційні, магнітні, радіаційні, сейсмічні та інші поля), геоморфосфері (рельєф і його порушення геодинамічними процесами — зсувами, ерозією, карстами, суфозією, осипанням тощо), гідросфері (водні ресурси, водоспоживання і водовідведення, несприятливі гідрологічні явища, рівень забруднення поверхневих і підземних вод), атмосфері (стан повітряного басейну та його забруднення, транскордонний перенос, розподіл тепла і вологи, зміни клімату).
Геохімічний моніторинг. Включає дослідження й інвентаризацію джерел забруднення, встановлення об’ємів викидів і скидів, вивчення хімічного складу повітря, опадів, ґрунтів, наземної і водної рослинності, поверхневих і підземних вод, донних відкладів та ін. Передбачає також встановлення «градієнту випадань» — кількість надходження на поверхню землі різних речовин з атмосферними опадами і пилом.
Біологічний моніторинг. Основою його є вивчення стану рослинності (фітосфера) за візуальними симптомами пошкодження листя (дефоліація, дехромація), розвитку епіфічних лишайників на деревах, динаміки змін видів рослин і структури рослинних угруповань (сукцесії, дигресії, демутації) під впливом природних і антропогенних факторів.
Європейською Економічною комісією ООН у рамках Конвенції з трансграничного переносу атмосферних забруднень в 1985 р. прийнято рішення про створення Міжнародної спільної програми оцінки впливу забруднення на біосферу. Основою цієї програми є моніторинг лісів, що здійснюється в 24 європейських країнах, а також у США і Канаді.
У вузькому сенсі його розглядають як комплексну систему перманентних спостережень за станом лісових екосистем і впливаючими на них модифікуючими факторами, в першу чергу техногенними. Найповніше ця концепція розроблена Міжнародною спільною програмою з моніторингу лісів, яка здійснюється в рам­ках Конвенції ООН з проблем переносу атмосферних забруднень на далекі відстані.
У широкому значенні моніторинг лісів включає в оцінку впливу на ліс, крім забруднення атмосфери, також пожежі, рекреаційну роль шкідників, хвороби дерев та промислове використання лісу. В такому розумінні моніторинг виконує функції контролю і управління лісовими ресурсами. Об’єднання цих напрямів в єдину систему дозволяє повніше оцінювати стан лісів як біологічного компонента біосфери і як відновлювального природного ресурсу. В біосферному просторі дається також комплексна оцінка стану педосфери (земельні ресурси, динаміка землекористування, структура угідь, ерозії і забруднення ґрунтів, екологічні наслідки меліорації земель, застосування добрив і пестицидів) і зоосфери (тваринний світ, рибні ресурси, мікробіоценози в ґрунтах та ін.).
Екологічний моніторинг здійснюється на чотирьох рівнях:
локальному — на території окремих об’єктів (підприємств), міст, ділянках ландшафтів. Для ефективного контролю за забрудненням атмосфери в містах із населенням до 100 тис. осіб контрольних станцій доцільно мати принаймні три; від 100 тис. до 300 тис. осіб — не менше п’яти, від 300 тис. до 500 тис. — сім, тоді як у населеному пункті з населенням понад 1 млн чоловік — 11—24 пункти. Промислові системи екологічного моніторингу контролюють викиди промислових підприємств, рівень забруднення промислових майданчиків і прилеглих до них районів;
регіональному — в межах адміністративно-територіальних одиниць, на територіях економічних і природних регіонів. Здебільшого він отримує дані про забруднення атмосфери і водойм від міських і промислових контрольних станцій;
національному — на території країни в цілому моніторинг означає статистичну обробку та аналіз даних про забруднення навколишнього середовища від регіональних систем, зі штучних супутників землі та космічних орбітальних станцій. Вони функціонують разом зі службою погоди Держкомгідромету України і здійснюють прогноз якості навколишнього середовища на великих територіях країни;
глобальному — глобальні системи моніторингу навколишнього середовища використовуються для досліджень і охорони природи та здійснюються на основі міжнародних угод у цій сфері. Низка країн має мережу наземних станцій, на яких здійснюються безперервний відбір та аналіз проб на наявність в атмосфері забруднювальних речовин, СО2, СО, пилу, свинцю, радіонуклідів та ін.
Для збереження фонового рівня якості середовища, порівняно з яким визначався б і рівень впливу людини на атмосферу, створено мережу біосферних заповідників. Вона охоплює всі основні типи природних зон.
Однією з головних умов одержання об’єктивної інформації при проведенні моніторингових досліджень є визначення кордонів його об’єкта. В складних географічних умовах елементарною просторовою одиницею доцільно вважати територію водозабору (басейну) ріки. Просторова структура екологічного моніторингу на території області базується на мережі основних і додаткових пунктів постійного спостереження (ППС). Основні ППС розміщені в межах 60—16 км2 і формують регіональну моніторингову мережу, яка зв’язана з європейською мережею ППС. Кількість таких пунктів на території кожної області визначається, враховуючи величину її території.
У міській місцевості та для організації локального моніторингу навколо промислових підприємств із значними викидами забруднювальних речовин в атмосферу закладаються додаткові ППС, наприклад, Івано-Франківська область (Бурштинська ДРЕС, Калуcька ТЕЦ, ВАТ «Оріана», АТ «Нафтохімік Прикарпаття», фірма «Барва»). Додаткові ППС розміщуються в межах водозборів головних рік на екологічних профілях (трансектах) упоперек річкових долин на витоку (до 10 км), у верхній (10—20 км), середній (25—50 км) і нижній (50—100 км) частинах водозбору на таких елементах рельєфу: вододіли, схили, надзаплавні тераси, заплави. Додаткові ППС локального моніторингу в зоні впливу промислових підприємств закладаються по мережі 2´2 км або 1´1 км з урахуванням зон забруднення та з урахуванням «рози вітрів».
На кожному пункті спостереження, залежно від ступеня мінливості показників, встановлюється періодичність їх вивчення. Перша група показників — періодичність вивчення не менше 3 разів на місяць: хімічний склад повітря і атмосферних опадів, кислотність дощів і снігу. Друга група (показники стійких змін) — періодичність 2—5 років: 1) маса опаду і підстилки; 2) видовий склад і маса трав’яного покриву; 3) видовий склад і маса мохів та лишайників на деревах; 4) інтенсивність дефоліації і дехромації; 5) кислотність ґрунтів; 6) хімічний склад поверхневих і підземних вод. Третя група — періодичність 5—10 років: 1) потужність верхнього горизонту ґрунту і кількість гумусу; 2) фізичні параметри ґрунту; 3) вміст у ґрунті і рослинах шкідливих речовин; 4) наявність шкідників і хвороб; 5) продуктивність фітоценозів; 6) структура і співвідношення угідь на водозборі.
Основою робіт з автоматизованого моніторингу навколишнього середовища є системи автоматичного спостереження контролю навколишнього середовища — АСКНС спеціалізованих аналітичних станцій.
Значний комплекс робіт в галузі екологічного моніторингу проводиться переважно пересувними лабораторіями (ПЕЛ), які забезпечують збір, обробку, накопичення та збереження інформації про параметри навколишнього середовища, а саме: атмосфери, ґрунтів, продуктів харчування. Така лабораторія, виконана на базі автобуса ЛАЗ-699Р, в режимі екологічного патрулювання дає можливість значно зменшити витрати коштів порівняно зі стаціонарною системою контролю.
Вимірювальний комплекс ПЕЛ дозволяє контролювати:
забруднення атмосфери окисами вуглецю, азоту, сірки і продуктами розпаду радону;
концентрації токсичних газів в атмосфері (більше 15 видів);
концентрації шкідливих елементів атомно-абсорбуючим експрес-методом у ґрунті, воді і харчових продуктах;
потік, еквівалентну дозу і потужність еквівалентної дози радіоактивних випромінювань усіх видів;
рівні шуму і параметри вібрації;
щільність потоку електромагнітного випромінювання НВЧ та ін.
Значну допомогу в проведенні моніторингових спостережень надають пересувні лабораторії промислових викидів, які працюють на базі відповідного автомобіля, де розміщена апаратура для контролю валових викидів і масової концентрації основних забруднювачів атмосфери.
Існує ціла низка приладів у сфері контролю техногенних забруднень довкілля і технологічного контролю виробничих процесів, які допомагають здійснити оптимальну організацію системи моніторингу різних рівнів на базі локальних комп’ютерних мереж. В Україні в деяких областях впроваджена дворівнева технологічна система збору, опрацювання, збереження та аналізу інформації, яка дозволяє чітко розподілити функції різних підрозділів, оптимально використати технічні засоби та оперативно зібрати потрібну інформацію.
Системи моніторингу першого рівня призначені для вимірювання, реєстрації та первинного накопичення даних моніторингу навколишнього середовища.
Другий, вищий рівень системи моніторингу — це програмні комплекси на Центральній ЕОМ.
Призначення цих систем таке:
збір з робочих станцій оперативної інформації з моніторингу;
діалоговий режим вводу і ведення баз даних з усіх видів і сфер радіаційного контролю;
інтеграція всіх даних на регіональному рівні та обробка, аналіз і узагальнення наявної інформації.
ВИСНОВКИ
Предметом дослідження дипломної роботи була оцінка ефективності роботи сільгоспвиробників при переході на спрощене оподаткування сільгоспвиробників у вигляді інтегрального фіксованого сільськогосподарського податку (ФСП). Фіксований сільськогосподарський податок сплачується в рахунок таких податків і зборів (обов'язкових платежів):
податку на прибуток підприємств;
плати (податку) за землю;
податку з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів;
комунального податку;
збору за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок державного бюджету;
плати за придбання торгового патенту на здійснення торговельної діяльності;
збору за спеціальне водокористування.
Інші податки та збори (обов'язкові платежі), визначені Законом України "Про систему оподаткування", сплачуються сільськогосподарськими товаровиробниками в порядку і розмірах, визначених законодавчими актами України.
Якщо ставки земельного податку з одного гектара сільськогосподарських угідь установлено ч. 1 ст. 6 Закону „Про плату за землю” у відсотках від їх грошової оцінки у розмірах:
– для ріллі, сіножатей, пасовищ – 0,1 %;
– для багаторічних насаджень – 0,03 %,
то ставки фіксованого сільськогосподарського податку з одного гектара сільськогосподарських угідь установлено Законом „Про фіксований сільськогосподарський податок” у відсотках від їх грошової оцінки у розмірах:
– для ріллі, сіножатей, пасовищ – 0,15 %;
– для багаторічних насаджень – 0,09 %.
Таким чином ФСП, аналогічно земельному податку, має природу рентного податка з нормативної родючості сільськогосподарських угідь та поглинає в собі земельний податок, як одну дві третини від ФСП.
Проведений в дипломній роботі аналіз фінансового стану, ділової активності та податкового навантаження в сільськогосподарському підприємстві ТОВ “УНІРЕМАГРО”, що сплачує фіксований сільськогосподарський податок, за 2010 – 2012 роки показав, що його економічні параметри є наступними:
статутний капітал займає частку від 40,16 % у 2010 р. до 52,98 % у 2012 р. в структурі джерел (пасивів) та відіграє суттєву роль в діяльності підприємства;
більше половини основних джерел в пасивах займає власний капітал, тобто статутний +додатковий накопичений за роки роботи капітал, частка якого становить:
а) 78,76 % пасивів в 2010 році, і який на 97 % вкладений в необоротні
активи, що займають долю 77,78% в балансі активів;
б) 66,3 % пасивів в 2012 році, і який на 85% вкладений в необоротні
активи, що займають долю 54,6% в балансі активів;
у 2010 –2011 роках при загальному рості валюти балансу на +78,9 % (з 3,71 млн.грн. до 6,63 млн.грн.), власний капітал зріс на + 13,6 % (з 2,823 млн.грн. до 3,208 млн.грн.) за рахунок прибутку 2011 року в 0,38 млн.грн. та переведення всієї суми прибутку 2010 року в статутний та резервний капітали;
у 2011 –2012 при продовженні загального росту валюти балансу на +116,32 % (з 6,63 млн.грн. до 14,346 млн.грн.), власний капітал зріс на +198,1 % (з 3,2 млн.грн. до 9,56 млн.грн.) за рахунок збільшення статутного фонду з 1,67 млн.грн. до 7,6 млн.грн. та переведення капіталізованої частини прибутку 0,428 млн.грн. в резервні фонди власного капіталу;
у 2010 –2012 роках структурна частка довгострокових кредитів банків, які прирівнюються за стійкістю до власного капіталу становила 22,1% (2010), 21,1% (2011) та 11,6%(2012) від валюти балансу;
у 2010 –2012 роках структурна частка короткострокових кредитів банків, становила 0% (2010), 7,5% (2011) та 7,8%(2012) від валюти балансу, обсяги короткострокових кредитів у 2012 році досягли 1,1 млн.грн.;
у 2010 –2011 кредиторська заборгованість різко зросла з 2 тис.грн. (2010) до 1,5 млн.грн. (2011 рік), зайнявши частку в 22,74% від валюти баланса, але у 2012 році кредиторська заборгованість різко впала до 0,57 млн.грн., оскільки підприємство перейшло на видачу векселей при погашенні кредиторської заборгованості, яких було у 2012 році видано на суму 1,2 млн.грн., що становить частку в 8,4 % від валюти балансу;
У такий спосіб підприємство ТОВ “УНІРЕМАГРО” в 2010 – 2012 роках максимально впроваджує у своїй діяльності механізми фінансових важелів у вигляді довгострокових банківських позичкових коштів та комерційних позичок (видані векселі та кредиторська заборгованість).
Порівняльний аналіз динаміки змін агрегатів активу балансів ТОВ “УНІРЕМАГРО” у 2010 – 2012 роках дав наступні результати:
в 2011 році необоротні активи зросли на +55,1% відносно рівня 2010 року за рахунок росту основних фондів(з 2,88 млн.грн. до 4,48 млн.грн.), в 2012 році необоротні активи відносно рівня 2011 році додатково зросли на +81,93%(з 4,48 млн.грн. до 8,16 млн.грн);
рост основних фондів за рахунок придбання сільськогосподарської техніки дуже інтенсивний, при цьому знос за 2011 рік зріс на 73,4% відносно зносу 2010 року, а у 2012 році знос зріс ще на 40% відносно рівня 2011 року, одначе при цьому придбання(оновлення) основних засобів значно випереджало темпи росту зносу основних фондів;
в 2011 році частка необоротних фондів в валюті балансу активів зменшилась з 77,7 % (2010) до 67,6 % (2011) та додатково зменшилась до рівня 56,9% у 2012 році, тобто основні фонди займають більше половини активів балансу, що характерно для сільськогосподарських підприємств;
в 2011 році частка виробничих запасів в валюті балансу активів становила 0,75%, що дорівнює частці запасів у 2010 році, а у 2012 році частка виробничих запасів підвищилась до 1,42% від валюти балансу;
в 2011 році частка незавершеного виробництва в валюті балансу активів зменшилась до 7,3%, при рівні 15,1% у 2010 році, а у 2012 році частка незавершеного виробництва зменшилась до рівня 4,35% від валюти балансу;
в 2011 році частка готової продукції в валюті балансу активів зросла з 4,0%(2010 базовий період) до 5,41% при зростанні суми готової продукції на + 141,4% (з 0,149 млн.грн. до 0,359 млн.грн.), в 2012 році частка готової продукції в валюті балансу активів впала до 3,1%(при абсолютному рості з 0,359 млн.грн. до 0,442 млн.грн.);
в 2011 році ТОВ “УНІРЕМАГРО” активно почало впроваджувати реалізацію сільськогосподарської продукції бартерним обміном на промислові товари, які потім реалізовувало. Так у 2011 році частка товарів з нульової відмітки 2010 року піднялася до 15,1% від валюти балнсу (1,0 млн.грн.), а у 2005 році залишилася на рівня 14,7% від валюти балансу, при цьому обсяг товарів зріс до 2,1 млн.грн.;
в 2011 році частка дебіторської заборгованості за відпущену продукцію зменшилась в валюті балансу активів з 1,0%(2003 базовий період) до 0,3%, в 2012 році частка дебіторської заборгованості за відпущену продукцію підвищилась до 14,8 %, та на фоні бартерного товарного обміну займає практично 50% обороту;
Таким чином, проведений аналіз активів валюти балансу свідчить, що зростання валюти балансу пропорційно зростанню основних необоротних фондів, а в структурі оборотних фондів реалізована 50%бартерна схема реалізації продукції та 50% грошова реалізація через дебіторську заборгованість.
Динаміка стану виконання нормативів ліквідності в ТОВ “УНІРЕМАГРО” за 2010 –2012 роки характеризується :
виконанням нормативу загальної ліквідності (>1,0);
катастрофічним невиконанням нормативів строкової та моментальної ліквідності, що пов’язано з переходом на бартерну систему реалізації продукції з доплатами грошами, які тут же використовували на покриття кредиторської заборгованості та оплату векселів у 2011 році;
відновленням виконання нормативів строкової та моментальної ліквідності у 2012 році, що пов’язано з нарощуванням статутного та власного капіталу;
Динаміка стану виконання нормативів фінансової стійкості в дочірньому ТОВ “УНІРЕМАГРО” за 2010 –2012 роки характеризується :
зниженням запасу коефіцієнту фінансової незалежності у 2011 році до нижньої границі нормативу (>0,5) та відновленням показника в нормативному діапазоні у 2012 році;
виконанням нормативу фінансової стійкості ;
нестачею власних оборотних коштів у 2011 році, оскільки весь власний капітал є забезпеченням необоротних активів, та появою у 2012 році необхідного обсягу власних коштів;
Динаміка рентабельності активів та власного капіталу в ТОВ “УНІРЕМАГРО” за 2010 –2012 роки характеризується зниженням всіх показників рентабельності у 2011 році на 20–60% відносно рівня 2010 року та підвищенням у 2012 році рівней рентабельності на 20 50% відносно рівня 2011 року.
При цьому досягнуті рівні рентабельності 2012 року становлять :
рентабельність активів по валовому прибутку – 21,1%;
рентабельність власного капіталу по валовому прибутку – 31,63%;
що на рівні альтернативної прибутковості капіталу по депозитним ставкам банків (12 –14 %) робить підприємство інвестиційно привабливим, хоча період окупності власного капіталу становить 4,6 років, а активів – 6,9 років, що привабливо тільки для довгострокових інвестицій. Підтвердженням інвестиційної привабливості підприємства є розширення у 2005 році статутного капіталу з 1,7 млн.грн. до 7,6 млн.грн. за рахунок іноземних інвестицій з США та Канади.
Характеристики фінансової стійкості по покриттю запасів в ТОВ “УНІРЕМАГРО” за 2010 –2012 роки свідчать про сталу нестачу власного капіталу та довгострокових банківських кредитів для покриття запасів, що загрожує кризовим фінансовим станом при сбоях в реалізації продукції. У 2012 році після різкого росту статутного фонду за рахунок іноземних інвестицій ситуація значно покращилась відносно рівня 2011 року, але оптимізація запасів залишається однією з задач підвищення стійкості роботи підприємства.
Сумарне процентне навантаження податків в собівартості на чистий прибуток при зростанні прибутку зменшилось з 4,7% у 2010 році до 4,12% у 2011 році та до 2,84% у 2012 році.
Процентне навантаження фіксованого сільгоспподатку в собівартості на чистий прибуток зменшилось з рівня 0,97 1,47% (2010-2011 роки) до рівня 0,36% від чистого прибутку (2012 рік).
В проектній частині дипломної роботи для виявлення ефективності сплати фіксованого сільгоспподатка для сільгоспвиробника проведений аналіз результатів фінансової діяльності ТОВ “УНІРЕМАГРО” в 2010 – 2012 р.р. при застосуванні :
а) Вихідного варіанту № 1:
– сплати фіксованого сільгоспподатку незалежно від результатів
діяльності (рентна плата з сільгоспугідь);
сплата всіх додаткових податків (за забруднення навколишнього
середовища, зборів в пенсійно-соціальні фонди) з валового операційного доходу (стаття інші витрати);
б) Варіант стандартного оподаткування № 2 :
сплата податку на отриманий валовий прибуток за ставкою 25% в залежності від результатів діяльності;
сплата всіх податків та зборів (податок на землю, за забруднення навколишнього середовища, зборів в пенсійно-соціальні фонди) за рахунок валових витрат в собівартості;
в) Варіант сплати єдиного податку 6% +ПДВ (№ 3) :
сплата єдиного податку на валовий дохід по ставці 6% в залежності від результатів діяльності;
сплата всіх додаткових податків та зборів (зборів в пенсійно-соціальні фонди за найманих працівників) за рахунок операційного доходу (стаття інші витрати);
Аналіз результатів моделювання показав, що при схемі стандартного
оподаткування діяльності ТОВ “УНІРЕМАГРО”(варіант №2) податкова нагрузка в % від прибутку становитиме (з врахуванням ПДВ) :
32,8% 28,1%;
При моделюванні схеми єдиного податку 6%+ПДВ оподаткування діяльності ТОВ “УНІРЕМАГРО”(варіант № 3) податкова нагрузка в % від прибутку становитиме (з врахуванням ПДВ):
23,2 % 15,6% (тобто на 9,6 – 12,5 % менше, ніж при стандартному оподаткуванні);
При фактично використовуємій схемі фіксованого сільськогосподарського податку при оподаткуванні діяльності ТОВ “УНІРЕМАГРО”(варіант №1) податкова нагрузка в % від прибутку становить (з врахуванням ПДВ):
7,9 % 3,6% (тобто на 24,9 – 24,6% менше, ніж при стандартному оподаткуванні);
Тобто, можна констатувати, що одна четверта частка прибутку в ТОВ “УНІРЕМАГРО” реалізується за рахунок застосування спрощеної системи фіксованого сільськогосподарського податку та забезпечує стійку прибуткову та високорентабельну роботу сільськогосподарського підприємства.
Таким чином, продовження Верховною Радою України дії спрощеної форми оподаткування – Закону України “Про фіксований сільськогосподарський податок” – слід класифікувати як вагомий вклад в підтримку розвитку вітчизняних сільгоспвиробників та сільського господарства України.
Становлення і розвиток податкової системи України свідчать про її переважну роль у формуванні та розподілі фінансових ресурсів держави. Надання державою податковій системі фіскальної спрямованості призвела до надмірного навантаження на платників і як наслідок – зниження їх економічної активності. Такі обставини обумовлюють необхідність управління податками не тільки на макро–, але й на мікроекономічному рівні. Податковий менеджмент підприємства, як складова частина фінансового менеджменту, передбачає розробку управлінських рішень, спрямованих на формування фінансового потенціалу і підвищення його ефективності. До основних елементів податкового менеджменту підприємства належать такі: податкове планування; організація та ведення оперативного бухгалтерського й податкового обліку; оптимізація податкового навантаження при застосуванні різних підходів до економічної мотивації працівників; податковий контроль. Але, оскільки податки є одним з найпоширеніших інстументів впливу в руках держави, то одного корпоративного податкового менеджменту недостатньо для ефективного регулювання економічної активності і функціонування сектору. Саме тому держава повинна приймати безпосередню участь розробці і постійному удосконаленні механізму оподаткування сільського господарства. Такі цілі можуть бути досягнені шляхом залучення досвіду оподаткування в країнах, де сільське господарство функціонує більш ефективно.
Огляд закордонних механізмів оподаткування сільськогосподарських підприємств дав зрозуміти, що особливості оподаткування АПК в різних країнах спричинений, перш за все, особливостями організації фінансових відносин в державі, обраним напрямом економічної політики, а також природними особливостями, як то структура сільськогосподарського виробництва. Кожен з цих механізмів має свої пеерваги та недоліки, але застосуванняв Україні якого-небудь конкретного механізму без підведення під реалії української економіки неможливе.
Використовуючи зарубіжний досвід оподаткування сільськогосподарських товаровиробників, можна запропонувати регресивне оподаткування підприємств. Запропонована модель оподаткування дасть змогу регулювати підприємницьку діяльність і підвищити ефективність податкової системи України. Проведені розрахунки доводять, що регресивне оподаткування є стимулом до розширення виробництва, тому що в цьому разі спостерігається зниження ставки податку на прибуток. Крім того, використання регресивної моделі оподаткування стимулює і дає можливість підприємцям збільшувати свої прибутки і обсяги коштів, які спрямовуються на рефінансування діяльності. Держава ж поступово збільшує надходження д бюджету. Отже, з одного боку, враховуються інтереси підприємців, а з другого — фіскальні інтереси держави.

Приложенные файлы

  • docx 801106
    Размер файла: 744 kB Загрузок: 0

Добавить комментарий