Dilova_ritorika_Pidruchnik


Міністерство освіти і науки України
Херсонський державний університет
Кафедра української мови та соціолінгвістики






І.ШАПОШНИКОВА


ДІЛОВА РИТОРИКА


Навчальний посібник для студентів денної та заочної форм навчання напрямків: економічна, соціологічна, юридична освіта;
комерсантів , керівників установ та організацій























ХЕРСОН-2004

Шапошникова І.В.Ділова риторика :Навчальний посібник для студентів денної та заочної форм навчання напрямків: економічна, соціологічна, юридична освіта; комерсантів ,керівників установ та організацій.. – Херсон: видавництво ХДУ, 2004. – 78с.

Укладач: Шапошникова І.В.-доцент кафедри української мови та соціолінгвістики

Рецензенти: Олексенко В.П.-доктор філологічних наук,професор кафедри української мови та соціолінгвістики
Тюхтенко Н.А.-кандидат економічних наук,доцент кафедри економічної теорії ХДУ

Методичний посібник обговорено на засіданні вченої ради факультету філології та журналістики ( Протокол №3 від 26.01.2004 року)
Схвалено науково-методичною радою Херсонського державного університету ( Протокол № 3 від 11.02.2004 року)


Рекомендовано до видання Вченою радою Херсонського державного університету (Протокол № 6 від 1.03.2004 року)







ЗМІСТ

ПЕРЕДМОВА...........................................................................................4
ВСТУП
1.Риторика як наука і мистецтво.............................................................5
2.Предмет, об'єкт , мета вивчення ділової риторики.............................7
3.Ділове спілкування і його види.............................................................7
МОВА, МОВЛЕННЯ,МОВЛЕННЄВА ДІЯЛЬНІСТЬ
1.Поняття про мову і мовлення................................................................9
2.Види мовлення......................................................................................10
3.Мовленнєва діяльність. Культура мовленнєвої діяльності...............12
4.Види мовленнєвої діяльності................................................................14
5.Техніка мовлення..................................................................................17
ТЕКСТ ЯК РЕЗУЛЬТАТ МОВЛЕННЄВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ
1.Поняття про текст...................................................................................24
2.Типи тексту..............................................................................................25
3.Композиція тексту...................................................................................26
4.Стилі тексту..............................................................................................27
ОСНОВИ КУЛЬТУРИ МОВИ
1.Поняття про літературну мову...............................................................30
2.Культура мови і мовна культура............................................................31
3.Правильність мови...................................................................................32
4.Комунікативна доцільність мови...........................................................34
5.Мовний етикет.........................................................................................36
ПУБЛІЧНИЙ ВИСТУП У ДІЛОВОМУ СПІЛКУВАННІ
1.Етапи підготовки і проведення публічного виступу............................40
2.Установлення контакту з аудиторією....................................................45
3.Поза, жести, міміка оратора....................................................................46
4.Аналіз ораторської мови..........................................................................47
5.Типи ораторів............................................................................................47
6.Доповідь і промова як жанри ділового спілкування.............................48
СЛУЖБОВИЙ ДІАЛОГ
1.Типи мовних актів у діловому спілкуванні............................................51
2.Бізнес - аргументація. Методи переконання співрозмовника..............52
3.Психологічні типи співрозмовників........................................................53
4.Невербальні засоби ділового спілкування..............................................53
ДІЛОВА РОЗМОВА ТА ЇЇ ВИДИ............................................................56
ДІЛОВА БЕСІДА
1.Мета і завдання ділової бесіди................................................................56
2.Етапи підготовки і проведення ділової бесіди........................................57
ПЕРЕГОВОРИ
1.Мета і завдання переговорів....................................................................58
2.Етапи підготовки і проведення переговорів............................................59
ІНТЕРВ'Ю
1.Мета і завдання спілкування з представниками преси..........................62
2.Етапи підготовки і проведення інтерв'ю.................................................63
СЛУЖБОВА ТЕЛЕФОННА РОЗМОВА
1.Етапи підготовки і проведення службової телефонної розмови...........64
2.Техніка мовлення при телефонній розмові .............................................65
3.Правила ведення ділової телефонної розмови.........................................65
ДИСКУСІЯ У ДІЛОВОМУ СПІЛКУВАННІ
1.Дискусія як вид суперечки..........................................................................66
2.Етапи підготовки і проведення дискусії....................................................67
3.Правила ведення суперечки........................................................................68
4.Аналіз дискусії.............................................................................................69
ДІЛОВА НАРАДА (ЗБОРИ)
1.Нарада як вид організації ділового спілкування групи............................70
2.Етапи підготовки і проведення зборів........................................................71
3.Протокол наради...........................................................................................74
ПРЕСС – КОНФЕРЕНЦІЯ..........................................................................74
РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА...........................................................77 ПЕРЕДМОВА

Академік Д. С. Лихачов радив: «Навчатися гарної, спокійної, інтелігентної мови треба довго й уважно - прислухатися, запам'ятовуючи, зауважуючи, читаючи і вивчаючи. Наша мова - найважливіша частина не тільки нашої поведінки, але і нашої душі, розуму» .
Завдання формування мовних навичок усної творчості стала особливо актуальною для системи освіти в останні десятиліття. Це пов'язано з різкою зміною комунікаційної, і, відповідно, мовної ситуації в суспільстві, з політичними демократичними процесами. Сучасній людині дуже важливо вміти будувати своє усне висловлення, розуміти й адекватно реагувати на чужу мову, переконливо відстоювати власну позицію, дотримуючись мовних й етико-психологічних правил поведінки.
За даними дослідників, менеджери, комерсанти до 80% робочого часу витрачають на спілкування. У процесі професійної діяльності представники цих спеціальностей користуються усним мовленням для того, щоб планувати роботу, погоджувати зусилля, перевіряти й оцінювати результати; для засвоєння, придбання і передачі інформації; нарешті, для впливу - впливу на погляди і переконання, вчинки інших, щоб змінити відношення до визначених фактів і явищ дійсності. Діловій людині необхідна також здатність ефективно слухати, точно сприймати чуже мовлення. Недостатня мовна культура помітно знижує рейтинг, може згубно позначитися на кар'єрі. Тому підготовка висококваліфікованих і компетентних підприємців, фахівців з управління неможлива без навчання культурі усної вербальної комунікації.
Основна задача курсу «Ділова риторика» - підготувати випускників вузу до успішного спілкування у соціальній сферах при проведенні бесід, переговорів, нарад і т.п., сформувати мовні навички усного ділового контакту, допомогти опанувати психологічною культурою, етикою службової взаємодії.
Розв’язання даної задачі веде до підвищення загальної культури майбутнього фахівця, рівня його гуманітарної освіченості.
«Ділова риторика» являє собою комунікативно орієнтований курс навчання ділової мови. Навчальний посібник містить необхідну теоретичну інформацію (лінгвістичну, психолінгвістичну, психологічну, етичну), практичні рекомендації з оволодіння мовними жанрами, а також питання, переважно пошукового проблемного характеру, завдання репродуктивного (наприклад, спостереження, аналіз тексту) і творчого плану (рольові ігри, виступи й ін.). Пропонується список літератури для додаткового читання.
ВСТУП
1.Риторика як наука і мистецтво
Терміни «риторика» (грецьке- retorike), «ораторське мистецтво» (лат.orator На багатовіковому історичному шляху розробки риторики просліджуються 2 підходи до її визначення: відповідно до першого - це наука про теоретичні закони, майстерність красномовства; відповідно до другого - це мистецтво мовлення.Загальноприйнятим є визначення риторики як наки про закони підготовки та виголошення промови з метою досягнення бажаного впливу на аудиторію.
Становлення риторики як науки відбулося у Давній Греції у V ст. до н.е. і було пов'язане з потребами демократичного суспільства найвищої культури.
За словами В. Г. Бєлінського, «республіканська форма правління зробила красномовство найважливішим і необхідним мистецтвом» [2, с. 73]. Жителі класичного міста - держави повинні були прекрасно володіти словом, даром переконання. Політики виступали на народних зборах (серед них - Фемістокл, Демосфен), полководці виголошували промови перед військом (приміром, Перикл), громадяни боролися за справедливість у суді (такі, як Антифон, Лісій), вихваляли героїв, суспільні події (у епідейктичному (урочистому) красномовстві були особливо митецькі Горгій, Ісократ, філософи (Сократ, Платон та інші) вели діалоги, словесні баталії. З'явилися навіть нові професії - ритора - учителя красномовства, логографа - укладача промов.
Інша причина виникнення риторики не політичного, а філософського спрямування . Школа елеатів розірвала існуючий доти природної зв'язок слова і промови і зробила слово лише умовною позначкою промови. Таким чином, слово було відділене і стало особливим предметом дослідження. Так поступово склалося теоретичне узагальнення ораторської практики, виробилися правила і методичні прийоми навчання. Аналіз великого емпіричного матеріалу був проведений Аристотелем («Риторика»), Цицероном («Оратор», «Про оратора», «Брут, чи про знаменитих ораторів»), Квінтиліаном («Риторичні настанови») та іншими античними мислителями.
Греки вважали , що головне - переконати слухачів, а римляни вбачали завдання у тім, щоб говорити добре. В епоху Середньовіччя риторика вважалася майстерністю прикрашати мову, причому не тільки усну, але і письмову. Проповіді «батьків християнської церкви» Тертулліана, Іоанна Златоуста, Августина Аврелія, Хоми Аквінського лягли в основу гомілетики - теорії церковного красномовства. У цей період європейські риторичні ідеї прийшли у Давню Русь. Зустрічається кілька видів давньоруського красномовства: політичне (вічова промова), дипломатичне, військове, урочисте, духовне. Історія появи на Русі досить розвиненої теорії ораторського мистецтва датується початком XV11 століття. До цього часу відносяться перші роботи - єпіскопа Макарія, до більш пізнього - твори Стефана Яворського, Феофана Прокоповича. Становлення риторики як наукової дисципліни не мислиться без імені М. В. Ломоносова - автора «Короткого посібника до красномовства» (1748). У цій праці представлені з правила, якими пропонувалося користуватися в усних і письмових виступах на державні, суспільні і релігійно - філософські теми.
Риторика активно розвивалася в Європі до кінця XVIII століття, у Росії інтерес до неї згас у XIX сторіччі. Ренесанс науки спостерігається з 60-х років XX століття. Інтенсивна розробка проблем вітчизняного красномовства в останні роки зв'язана з тим, що знову з'явилося замовлення суспільства на людину, що чітко мислить і переконливо говорить. Демократія послабляє владу наказу і підсилює значення переконання.
У наш час термін «риторика» вживається у вузькому і широкому значеннях. Риторика (у вузькому значенні) - це позначення філологічної дисципліни, що вивчає теорію красномовства, способи побудови виразної промови у всіх сферах мовної діяльності . Риторику (у широкому значенні) називають неориторикою (термін уведений професором Брюссельського університету Х. Перельманом у 1958 році) чи загальною риторикою. Її швидкий і продуктивний розвиток викликаний появою нових мовознавчих наук - лінгвістики тексту, семіотики, герменевтики, теорії мовної діяльності, психолінгвістики. Неориторика займається пошуком шляхів практичного застосування цих дисциплін, розробляється на стику мовознавства, теорії літератури, логіки, філософії, етики, естетики, психології.
У теорії сучасного красномовства відроджується давнє первісне ядро - концепт переконання, розглядаються форми і методи впливу засобами усного і письмового мовлення. Мета оновленої риторики - визначення найкращих варіантів (оптимальних алгоритмів) спілкування. Наприклад, досліджуються ролі учасників діалогу, механізми породження мовлення, мовні переваги тих , що говорять і т.п. Таким чином, неориторика - це наука про переконуючу комунікацію.
Риторика учила й учить, як здійснювати спілкування, логічно і виразно викладати і розвивати думки, уживати слова, як користатися мовною активністю в особистому житті і суспільній діяльності, як виступати перед аудиторією. Першочергову увагу теорія красномовства завжди приділяла усному, «живому» контакту.
Традиційно риторику вважали також мистецтвом, порівнювали з поезією, акторською грою на основі важливості творчості, імпровізації в мовленні, естетичної насолоди, яку отримують від публічного «міркування уголос». Такі погляди характерні, наприклад, для Аристотеля, Цицерона, А. Ф. Коні.
За твердженням дослідників Е. А. Ножина, Н. Н. Кохтева, Ю. В. Рождественського й інших, у кожній людині закладений «ген» риторичних здібностей, який можна і потрібно розвивати.
У риториці - найважливішій галузі культури - наука і мистецтво становлять складний сплав, нероздільну єдність.



2.Предмет, об'єкт, мета вивчення ділової риторики
З давніх часів, поряд з академічним,церковним, дипломатичним, військовим, суспільно - політичним, социально - побутовим, судовим, виділяють ділове красномовство. В УкраїніX1X - початку XX століть існували професійно орієнтовані риторики для політиків, юристів, офіцерів. Традиція створення подібних посібників продовжується. В останні роки сформувалася самостійна галузь науки і практики - ділова риторика. Вона є прикладним напрямком загальної риторики, орієнтованим на озброєння бізнесменів і менеджерів правилами поведінки зі словом, невербальними засобами передачі інформації. Ділова риторика - це наука і мистецтво переконливої й ефективної промови в різних видах (чи жанрах) ділового спілкування. Як об'єкт вивчення даної дисципліни виступають усні і письмові форми службового контакту, такі, як доповідь на зборах, переговори, договір, заява, наказ і т.д.
Мета курсу - оволодіння культурою ділової мови і спілкування, вироблення власного стилю службових взаємин, формування іміджу.
Для фахівця з управління, комерсанта досягнення цієї мети означає опанування найважливішим компонентом професійної діяльності. Л.Якокка, видатний американський бізнесмен, зауважував: «Це ж соромно, коли людина великих здібностей не в змозі зрозуміло розповісти про свої задуми, виступаючи перед радою директорів чи відповідним комітетом. ... гарному менеджеру потрібно вміти слухати так само, як уміти говорити» [22, с. 60]
Таким чином, мова, уміння спілкуватися, етикет виступають головними «знаряддями» створення іміджу ділової людини, тобто самопрезентації, конструювання свого образа для інших. Шляхетний образ гарантує керівнику, підприємцю половину успіху і постійне задоволення від роботи. Не можна забувати, що гармонічне спілкування засноване завжди на усвідомленні важливості і дотриманні етичних норм, таких, як тактовність, делікатність, повага честі і гідності особистості, справедливість. Інтелігентність як якість внутрішньої культури - тактовне ставлення до людей - незмінно відбивається у зовнішній поведінці .

3.Ділове спілкування і його види
Ділове спілкування - це складний багатоплановий процес розвитку контактів між людьми у службовій сфері. Його учасники виступають в офіційних статусах і орієнтовані на досягнення мети,розв’язання конкретних задач. Специфічною особливістю названого процесу є регламентованість, тобто підпорядкування встановленим обмеженням, що визначаються національними і культурними традиціями, професійними етичними принципами. Відомі «писані» і «неписані» норми поведінки у тій чи іншій ситуації офіційного контакту. Прийнятий порядок і форма поведінки на службі називається діловим етикетом. Його основна функція - формування правил, що сприяють взаєморозумінню людей.
Другою за значенням є функція зручності, тобто доцільність і практичність. Сучасний вітчизняний службовий етикет має інтернаціональні ознаки, тому що його основи фактично закладені «Генеральним регламентом» Петра 1 (1720), у якому були запозичені закордонні ідеї.
Діловий етикет містить у собі дві групи правил: 1) норми, що діють у сфері спілкування між рівними за статусом членами одного колективу (горизонтальні); 2) установки, що визначають характер контакту керівника і підлеглого (вертикальні).
Загальною вимогою вважається привітне і попереджувальне ставлення до всіх колег по роботі, партнерів, незалежно від особистих симпатій і антипатій.
Регламентованість ділової взаємодії виражається також в увазі до мови. Головним засобом офіційного спілкування виступає українська літературна мова. Обов'язкове дотримання мовного етикету - розроблених суспільством норм мовної поведінки, типових готових «формул», що дозволяють організувати етикетні ситуації вітання, прохання, подяки і т.д. (наприклад, «здрастуйте», «будьте ласкаві», «дозволите принести вибачення», «щасливий познайомитися з Вами»). Ці стійкі конструкції вибираються з урахуванням соціальних, вікових, психологічних характеристик.
Службові контакти повинні будуватися на партнерських засадах, виходити з взаємних запитів і потреб, з інтересів справи. Безперечно, таке співробітництво підвищує трудову і творчу активність, є важливим чинником технологічного процесу виробництва, бізнесу.
Усні види ділового спілкування поділяються на монологічні і діалогічні. До монологічних належать:
-привітальна промова;
-торгова промова (реклама);
-інформаційна промова;
-доповідь (на засіданні, зборах).
Жанри, засновані на діалозі, - це:
-розмова;
-бесіда;
-інтерв'ю;
-переговори;
-дискусія;
-нарада (збори);
-прес-конференція.
Письмові види ділового спілкування - це численні службові документи: діловий лист, протокол, звіт, довідка, доповідна і пояснювальна записка, акт, заява, договір, статут, положення, інструкція, рішення, розпорядження, указівка, наказ, доручення й інші.

ЗАВДАННЯ
1.Використовуючи словники й енциклопедії, визначите, що позначають поняття, зв'язані з неориторикою: комунікація, функціональний стиль, мовна політика, теорія тексту, психолінгвістика.
2.Складіть таблицю, що відбиває зв'язки риторики з іншими науковими дисциплінами.
3.Підготуйте промову, розраховану на 3 хвилини, про важливість знань з риторики, про необхідність уміння говорити привселюдно і виголосіть її перед навчальною групою.
4.Оцініть якість вашої мовної ерудиції наступними параметрами:
а)склад прочитаної літератури (художньої, професійної);
б)найбільш авторитетні, «улюблені» автори і тексти.
5.Головний постулат бізнесменів усього світу: «Гарні манери прибуткові». Чи підтримуєте ви цю точку зору?Наведіть аргументи.
6.Складіть невеликий виступ, мета якого - переконати слухачів, що дотримання правил етикету створює престижний імідж інтелігентної людини. Для аргументації використовуйте наведені висловлення:
Манери не дрібниці, вони плід шляхетної душі і чесності розуму (А. Теннісон).
Вихованість - єдине, що може привернути до тебе людей з першого погляду, тому що, щоб розпізнати в тобі великі здібності, потрібно більше часу (Ф.Честерфілд).
Добірність у звертанні краще добірності форм; вона доставляє більш насолоди, ніж картини і статуї; це найвитонченіше з усіх образотворчих мистецтв (Р. Емерсон).
Ніщо не цінується так дорого і ніщо не обходиться нам так дешево, як увічливість (Сервантес).
Увічливість - це бажання завжди зустрічати ввічливе ставлення і вважатися увічливою людиною (Ларошфуко).
Етикет - це розум для тих, хто його не має (Вольтер).



2.МОВА, МОВЛЕННЯ, МОВЛЕННЄВА ДІЯЛЬНІСТЬ
1.Поняття про мову і мовлення
Слова «мова» і «мовлення» багатозначні, іноді вони співвідносяться як синоніми. За уявленнями сучасної лінгвістики, мова зв'язана з мовленням, але не ототожнюється з ним.
Мова - це система знаків, об'єктивне, історично сформоване явище духовного життя суспільства. Знаком прийнято називати «заступників» інших об'єктів. Крім мови, природної знакової системи, існують штучні, наприклад, сигнали світлофора, нотний лист, символічні записи, використовувані в математиці (цифри і символи ; +, - , =) та інших науках. На відміну від цих штучних систем, мова здатна передавати повідомлення кожного, нічим не обмеженого змісту, тобто вона універсальний. Жестикуляція і міміка - системи невербального спілкування - додають звуковій мові лише додаткові емоційні і значеннєві відтінки.
Будь-яка система складається з безлічі елементів, що знаходяться у зв'язках один з одним, утворюють одне ціле. Мовні одиниці (знаки) поєднуються в підсистеми і формують рівні (яруси) мови:синтаксичний, морфологічний, лексичний,морфемний,фонемний.
Таким чином, мова - це модель ієрархії: більше включає менше як складову частину, менше виявляє свої функції в більшому. Так, найнижчі одиниці мови (фонеми) реалізують себе в одиницях наступного, більш складного рівня, тобто в морфемах і т.д.
Мова служить засобом спілкування, пізнання, збереження і передачі національної самосвідомості, традицій культури й історії народу. Мова виявляє себе тільки у мовленні і тільки через нього виконує своє головне, комунікативне, призначення.
Мовлення - це форма існування мови, її втілення, реалізація. Під мовленням розуміють використання людиною мовних багатств у життєвих ситуаціях, результат процесу формулювання і передачі думки засобами мови. Мовлення окремого носія мови має особливості вимови, лексики, структури речень. Таким чином, мовлення конкретне й індивідуальне.
2.Види мовлення
Писемне
Усне
Монологічне
Діалогічне
Виділяють наступні види мови:
Зовнішня
Внутрішня
Думка починає формуватися у внутрішній мові. Її механізм був досліджений на початку XX століття психологом Л. С. Виготським. Ця мова беззвучна, невимовна, включає образи, відрізняється від зовнішньої ступенем мовної сформованості . Усе духовне життя людини - його міркування, плани, суперечки із самим собою, переробка побаченого і почутого протікають у схованій формі, на розумовому рівні. Внутрішня мова «працює» завжди, крім лише глибокого сну. Переклад внутрішньої мови в зовнішню часто зв'язаний із труднощями. Саме про цей етап породження висловлення говорять: « на язиці крутиться, а сказати не можу».
Зовнішня мова існує в усній і писемній формах. Розходження між ними визначаються:
1.Способами кодування. Усне мовлення - вимовна, звучна, чутна - виражене звуками (акустичним кодом), а писемна - видима, написана - буквами (графічним кодом).
2.Механізмами породження. Писемний текст, як правило, - підготовлений, - записується на чернетках, піддається редагуванню, удосконалюванню. Усне мовлення не має таких можливостей, воно спонтанне, тобто створюється у момент говоріння, тому вимагає величезного тренування, швидкості вибору слів, автоматизму синтаксичного конструювання.
3.Механізмами сприйняття. Усне мовлення повинне сприйматися відразу, писемне осмислюється при багаторазовому читанні.
4.Граматичними і лексичними особливостями. У писемній мові чіткіше добираються слова, переважає книжна лексика, складні розгорнуті речення, пасивні конструкції. В усній спостерігаються повтори, неповні, прості речення. Відома межа, що регламентує кількість слів звучної мови: від п'яти до дев'яти.
5.Видами норм. Тільки до усного мовлення ставляться орфоепічні вимоги, і тільки до писемного - орфографічні, пунктуаційні та каліграфічні.
6.Виразовими можливостями. Усне мовлення має засоби звукової виразності, відрізняється багатством інтонацій, паузами, логічними наголосами, а також супроводжується жестами і мімікою. Розділові знаки, лапки, шрифтові виділення компенсують менші можливості експресивності писемного тексту.
7.Характером адресата. Усне мовлення залежить від того, як його сприймають, тому що, як правило, комуніканти не тільки чують, але і бачать один одного. Писемна мова звичайно звернена до відсутніх.
Органічний зв'язок між двома видами мови психологи пояснюють наявністю загальної основи - внутрішньої мови. Процес породження висловлювання найчастіше має таку структуру: уявна підготовка фрази - уявлюване проказування з мікрорухами мовного апарату - графічна фіксація думки.
Усне мовлення може бути записане, а писемне - вимовлене. Наприклад, письмовий текст при «озвучуванні» придбає деякі особливості усного мовлення (інтонаційне забарвлення, ритм), але буде характеризуватися як писемна мова в усній формі.
При підготовці й у процесі публічного виступу виникає протиріччя між писемною мовою й усним її виконанням. А. М. Пєшковський, відомий лінгвіст, називав ораторський монолог «підробкою писнмної мови під усну». Мовцю перед аудиторією варто доречно поєднувати два види, дві «стихії». Якщо одна з них переможе, виступ буде або звучати занадто суворо, сухо, або занадто вільно, розкуто.
У житті звичайно переважає усне мовлення, тому його вважають первинним. За словами В. Г. Костомарова, усне мовлення «набуло перед писемним важливої переваги - моментальністі, що украй важливо для стрімких темпів і ритмів XX століття. А також ... інша якість: здатність фіксуватися, консервуватися, зберігатися і відтворюватися» [4, с. 176]. Серед джерел збереження вербальної інформації домінують аудитивні, аудіовізуальні: радіо, телебачення, телефонний зв'язок. Таким чином, усне мовлення сьогодні існує у зовсім нових різновидах.
Усне мовлення має двох фори - монологічну і діалогічну. Монолог являє собою розгорнуте висловлення (елементарна одиниця тексту) однієї особи , завершене у значеннєвому відношенні. Психолого-педагогічною особливістю монологічного мовлення є те, що реакція слухачів угадується, жести і міміка відіграють меншу роль, ніж при діалозі. Монолог - це найчастіше публічна промова, адресована великій кількості людей. Ораторський монолог діалогічний. Промовець ніби розмовляє з аудиторією, тобто відбувається прихований діалог. Але можливий і відкритий діалог, наприклад, відповіді на питання присутніх.
Діалог - це безпосередній обмін висловленнями між двома чи декількома співрозмовниками. Структурно діалог складається з репліки - стимулу і репліки - реакції, тісно зв'язаних за змістом один з одним. Діалогічне мовлення - первинний, природний вид спілкування. У побутовому діалозі партнери не піклуються про форму і стиль висловлення, відверті. Учасники публічного діалогу враховують присутність аудиторії, будують мовлення літературно.

3.Мовленнєва діяльність. Культура мовленнєвої діяльності
У людини поряд із виробнтчою, науковою, державною, політичною та іншими існує найпоширеніша – мовленнєва діяльність. Без неї неможлива ніяка інша, вона передує, супроводжує, а іноді формує, складає основу діяльності. Мовленнєва діяльність - це діяльність, що має соціальний характер, у ході якої висловлення формується і використовується для досягнення визначеної мети (спілкування, повідомлення, впливу). Психолог Л. С. Виготський характеризував мовленнєву діяльність як процес матеріалізації думки, тобто перетворення її у слово.
Мовленнєва діяльність складається з мовленнєвих дій (актів), що являють собою підготовку і реалізацію висловлення, цілком, незалежно від його обсягу (це може бути репліка в діалозі, розповідь і т.д.)
У лінгвістиці найбільш відома схема мовленнєвого акту, запропонована Р. О. Якобсоном. Вона включає наступні основні компоненти: хто говорить (адресант), хто слухає (адресат), контекст (обстановка, у якій виробляється висловлення, наприклад, офіційні збори, сімейний обід), передана інформація (повідомлення).
Графічно ситуацію спілкування можна представити так:






Теорія мовленнєвої діяльності враховує перш за все, що комунікація - це не передача інформації, а обмін нею між співрозмовниками. Вони по черзі міняються ролями («я» - комунікатор, «ти» - перципіент), висловлюючись про спільний предмет розмови. Акт мовленнєвої взаємодії, з цього погляду, виглядає у такий спосіб:









Механізм мисленнєво-мовленнєвої діяльності надзвичайно складний і до кінця не вивчений. Виділяють 3 фази мовленнєвого акту: підготовка і виконання висловлення, його сприйняття і розуміння, зворотний зв'язок. Перша фаза складається з етапів:
1)Виникнення ситуації, що спонукає до вираження думок. Наприклад, менеджер готує проект угоди, журналіст бере інтерв'ю й інші.
2)Мотивація. Потреба висловлення, породжувана життєвою ситуацією, поступово усвідомлюється, перетворюється у конкретну мету (мотив), що починає керувати діями автора.
3)Прогнозування (інтенція). Намір вимовити фразу ніби піддається перевірці, зважується, до кого буде звернена мова, з якими інтонаціями, звучністю, швидкістю вона пролунає.
4)Внутрішній план, що визначає зміст і структуру повідомлення.
5)Мовне структурування - це три операції підготовки засобів мови на внутрішньому рівні: вибір слів, визначення порядку слів і словосполучень, засобів зв'язку лексичних одиниць.
У другій фазі виділяють:
1)Прийом звукового сигналу.
2)Аналіз акустичного потоку з погляду фонетики тієї чи іншої мови.
На цьому етапі перципіент починає розуміти слова.
3)Розпізнання значення кожного фонетичного слова - одиниці, що має один словесний наголос (наприклад, ліс, шумить, на столі, з лісу, зробив би).
4)Розшифровка граматичних зв'язків між словами.
5)Включення фрази в контекст, зв'язування з попередніми репліками.
6)Розуміння іншого, додаткового, переносного значення. На цьому рівні сприймаються тропи (метафора, метонімія, іронія й ін.), алюзія (натяк).
7)Оцінка мовної майстерності промовця.
Повний цикл акту мовлення завершується новою дією - свідченням результативності висловлення.
Третій етап - зворотний зв'язок - розуміється широко: це питання; репліки; листи на телестудію після цікавої передачі; голосування на виборах депутатів після довгої передвиборчої агітації за того чи іншого кандидата; відповіді учнів на уроці чи іспиті; натовп покупців біля дверей магазина після вчорашньої телереклами...
Така єдина модель перекодування задуму в мовлення і декодування інформації, реакції на неї.
Культура мовленнєвої діяльності - це культура володіння словом, обмін повідомленнями з найвищою ефективністю; це система знань, умінь і навичок для осмислення ситуацій, породження і сприйняття висловлення. Показниками культури мовленнєвої діяльності є правильна чітка вимова (чи написання), комунікативна доцільність мови (її точність, виразність і т.д.), структурно - логічна побудова текстів, використання невербальних засобів, об'єктивне розуміння з боку слухача, читача).

4.Види мовленнєвої діяльності
Розрізняють чотири види мовленнєвої діяльності: два з них утворюють текст - говоріння, письмо, а інші - слухання (аудіювання ) і читання - здійснюють сприйняття. Такі складові системи нашого «мовного існування», при цьому їхній розподіл у потоці життя нерівномірний: найменше ми пишемо (якщо це не пов'язано з професійною діяльністю), більше всього слухаємо чи говоримо (це залежить від особистих властивостей людини). За даними американських психологів (див. Р. Ніколз «Ви слухаєте» (Нью - Йорк, 1957), час, що ми, у середньому, присвячуємо різним аспектам комунікації, поділяється на частині:







Процеси говоріння і слухання надзвичайно складні. Розглянемо їх докладніше.
Мовець переслідує різноманітні комунікативні завдання: погодитися чи відмовитися, порадити, попередити, зажадати, попросити, дозволити, засумніватися, подякувати і т.д. У залежності від цього виникають висловлення 3 типів: повідомлення, спонукання, питання.
Свідомість мовця зосереджена на змісті, логіко-композиційному структуруванні тексту, пам'ять видає найбільш придатні лексичні варіанти, інтуїція (кількаразове повторення досвіду в подібних умовах) допомагає граматично правильно побудувати речення й озвучити його відповідно до норм вимови, мовне чуття дозволяє визначити стиль, психологічне орієнтування змушує враховувати реакцію слухачів. Труднощі говоріння полягають у тому, що всі перераховані вище операції потрібно виконувати одночасно.
При відсутності мовного автоматизму спостерігається розчленований механізм генерації висловлення. Мова звучить переривчасто: виникають більш тривалі (порівняно з іншими) зупинки, повторюються окремі слова, склади, «розтягується» звук типу [е], вимовляються фраза « Як би це сказати ?», «Ну от» і подібні. Паузи, зриви початих конструкцій, а також обмовки часто відбивають стан людини, його хвилювання, незібраність при ускладненні мовленнєвої ситуації. У ході публічного виступу, у бесідах з колегами на службі ці зовнішні прояви пригнічують мовця . Але переривчастість усного мовлення - властивість неоднозначна. Якщо подібних випадків небагато, то це не заважає сприймати інформацію, а часом активізує увагу аудиторії, про що свідчать, зокрема, «підказки» тих висловів , що «шукає» оратор.
Аудіювання становить собою процес розуміння, осмислення мовлення. Це комунікативне уміння не менш важливе, ніж говоріння; є умовою ефективності ділового спілкування.
Історик Плутарх радив: «Навчися слухати, і ти можеш витягти користь навіть з тих, хто говорить погано». Гарне слухання полегшує засвоєння інформації, сприяє встановленню контактів між людьми. В умінні слухати виявляється вихованість, повага до іншого людині, тобто культура.
Результати обстеження безлічі людей указують, що достатніми навичками аудіювання володіють лише 10% з них. Прослухавши десятихвилинне повідомлення, «середній» слухач розуміє і запам'ятовує тільки половину зі сказаного.
Стиль слухання залежить від характеру, інтересів особистості, статі , віку, фізіологічного стану, службового становища. Підлеглі більш уважні і зосереджені в розмові з «керівництвом», не завжди зважуються перервати опонента. Чоловіки, на відміну від жінок, схильні слухати самих себе, швидко давати готові відповіді, перебивати, зосереджуватися на змісті бесіди. Жінці більше цікавий сам процес спілкування, вони переривають партнера в 2 рази рідше. На ефективність слухової перцепції впливає утома, що погіршує концентрацію уваги. Повноцінне аудіювання може займати 20 хвилин при контактній і 5 - 7 хвилин при дистантній комунікації.
Дослідник М. Берклі - Ален виявила «ролі» слухачів: 1) «симулянт» - робить вигляд, що слухає; 2) «залежний слухач» - легко потрапляє під вплив думок і бажань інших; 3) «перебивала» - той, хто невиправдано втручається в мовлення співрозмовника; 4) «занурений у себе»; 5) «інтелектуал» - сприймає інформацію більше розумом, що заважає емоційним і невербальним аспектами поведінки мовця.
У залежності від особливостей сприйняття тексту виділяють 3 види аудіювання :
1.Глобальне, при якому досить визначити, про що йшлося у висловленні, яка його основна думка.
2.Детальне припускає усвідомлення головних значеннєвих блоків тексту в залежності від установки, що ставить перед собою слухач.
3.Критичне вимагає критичного осмислення сприйнятого на слух.
Розрізняють також 2 способи слухання:
1.Нерефлексивне (пасивне) полягає в умінні не втручатися в чуже мовлення своїми зауваженнями, у здатності уважно мовчати. Цей спосіб вимагає значної фізичної і психологічної напруги, певної дисципліни. Нерефлексивне слухання звичайно використовується у таких ситуаціях, коли один зі співрозмовників глибоко схвильований, бажає висловити своє ставлення до тієї чи іншої події.
2.Рефлексивне (активне) полягає в активному зворотному зв'язку, наданні допомоги у вираженні думок. Цей спосіб особливо доречний, якщо партнер по спілкуванню чекає підтримки, схвалення, якщо необхідно глибоко і точно усвідомити інформацію.
Основними прийомами рефлексивного слухання є:
1)З'ясування, тобто звертання до співрозмовника за уточненнями, щоб одержати додаткові факти, судження. (Наприклад, „Я Вас не зрозумів”, „Чи не повторите ще раз?”, «Що Ви маєте на увазі?»).
2)Перефразовування - «передача» чужого, тільки шо вимовленого висловлення в іншій формі («Як я Вас зрозумів...», «На Вашу думку...», «Іншими словами Ви вважаєте...»).
3)Резюмування - підведення підсумків почутого («Якщо узагальнити сказане Вами, то ...», «Вашими основними ідеями, як я зрозумів, є...».
4)Підтвердження контакту - запрошення висловлюватися вільно і невимушено. При цьому мовлення супроводжується репліками типу «Це цікаво», «Так», «Розумію Вас», «Приємно це чути».
Запорукою успіхів у міжособистісних відносинах є дотримання правил ефективного слухання:
1.Прагніть зрозуміти, глибоко усвідомити позицію опонента, зробити аналіз, висновки. Навчіться знаходити найцінніші дані в отриманій інформації.
2.Намагайтеся за фразами співрозмовника «уловити» його щирі мотиви, емоційний стан, внутрішній світ.
3.Підтримуйте стійку увагу до промови, не допускайте побічних думок. Останні виникають через те , що швидкість мислення в 4 рази перевищує швидкість говоріння, і у слухача залишається «вільний час».
4.Відключайтеся від зовнішніх «перешкод», що відволікають Вас, не намагайтеся слухати й одночасно робити ще 2 - 3 справи.
5.Не робіть вигляд, що зрозуміли, якщо насправді це не так. Можливо, коммунікатор не зробив необхідних пауз між фразами. Оптимальним для слухачів є темп їхнього власного говоріння. Змінити складну ситуацію допоможуть прийоми рефлексивного аудіювання.
6.Логічно плануйте процес слухання. «Уявне випередження» мовлення співрозмовника чи оратора є одним із засобів настроювання на одну хвилю з ним і гарним методом запам'ятовування промови.
7.Установіть зоровий контакт з мовцем . Ваші жести, міміка повинні відбивати стан зацікавленого слухача.
8.Намагайтеся відчувати як оратор , подивіться на речі його очима, спробуйте стати на його місце.
9.Будьте терплячі. Завжди вислухайте співрозмовника до кінця.
10.Не піддавайтеся почуттю гніву чи роздратування, якщо у Вас негативна установка стосовно партнера по спілкуванню або якщо Ви почули «критичні» для Вас слова, що виводять зі стану рівноваги, приміром, «ріст цін», «звільнення», «обмеження заробітної платні ».
11.Не відволікайтеся на специфічні особливості мовця (акцент та інше).
12.Обов'язково повторюйте про себе розпорядження і вказівки.
13.Робіть при слуханні відповідні позначки на папері.
14.Не робіть розповсюдженої помилки недосвідчених менеджерів, комерсантів: не говоріть занадто багато самі, а слухайте інших.

5.Техника мовлення
Голос людини складає враження на навколишніх, служить інструментом впливу. За характером мовного звучання ми судимо про темперамент, світовідчування мовця . Звукове оформлення мови складає емоційне тло виступу, розмови, що може бути позитивним (приємним) чи негативним (неприємним). Недоліки вимови (крикливість, задишка, хрипота, різкість, гортанність, гугнявість, непарність артикуляції) є «бар'єрами» комунікаційного обміну, «ріжуть вухо». Крім того, помірно звучний голос тонізує нервову систему самого оратора, додає впевненості, створює настрій.
Мовні вади дуже стійкі. З побутового мовлення вони часто «перекочовують» у публічне, у ділове спілкування. Однак офіційна атмосфера, на відміну від невимушеної, вимагає керування голосом, володіння повним стилем вимови, тобто виразного проказування при середньому темпі. Приміром, фрази «здрастуйте», «вона говорить» у повному стилі звучать так: [здрастуjти], [вона говорет'], а в неповному спостерігається сильне редукування (скорочення голосних), іноді навіть пропуск складів: [здрас'т'ь], [вна грит'].
Володіти мовною технікою - це значить домогтися інтонаційної рухливості і виразності, м'якого, вільного, чіткого звучання; уміти користатися нюансами тембру.
Яким же є механізм творення голосу ? Охарактеризуємо мовний апарат людини, що складається з чотирьох частин: дихальних органів, вібраторів, резонаторів, артикуляторов. Дихальні органи (мускулатура) дозволяють утягувати повітря в легені і виштовхувати назовні. На шляху проходження повітряного струменя через гортань знаходяться голосові зв'язки - вібратори. Це еластичні утворення, розташовані з лівої і правої сторін гортані і витягнуті спереду назад. Передні кінці зв'язок знаходяться під кутом одна до одної . Голос створюється в результаті періодичних коливань цих мовних м'язів, що зближуються і натягуються. Саме в гортані народжується звукова хвиля. Потім вона потрапляє в резонатори (носоглотка, носова і ротова порожнина), що підсилюють і збагачують звучання. Роботу завершують артикулятори: язик , губи, нижня щелепа, м'яке піднебіння. Вони перетворюють музичний тон (голос) у звуки мовлення рідної мови.
Усі частини мовного апарату беруть участь у створенні акустичних характеристик: темпу, голосності, висоти, тембру, ясності і чіткості вимови. Темп - швидкість говоріння - може бути швидким, середнім, повільним. Оптимальною умовою легкого сприйняття є середній темп - приблизно 100 - 120 слів у хвилину. Швидкість мовлення залежить від змісту висловлення, емоційного настрою , життєвої ситуації. Уповільнення дозволяє змалювати предмет, підкреслити його важливість, виділити. Голосність - це інтенсивність звучання, велика чи менша сила вимови, що залежить також від ситуації спілкування, словесного змісту. За висотою голос буває високим, середнім і низької, це залежить від його природи. Українська мова схильна до деякої мінорності, і часто в голосі чуються високі плаксиві нотки, гарною профілактикою проти яких служить зниження тону. Висота звуку повинна змінюватися при вимові , інакше виникає монотонність. Особливе підвищення тону, що супроводжується посиленням словесного наголосу, більшою інтенсивністю наголошеного складу, називають логічним наголосом. Тембр - додаткове артикуляційно-акустичне забарвлення голосу, його колорит, «колір». У кожної людини свій тембр - глухий, тремтячий, дзвінкий, гострий, твердий, оксамитний, металевий і т.п. Ясність і чіткість вимови називаються гарною дикцією. Вона підготовляє мовний апарат до творчого процесу, робить звичною точну артикуляцію всіх звуків. Допомагає виразності слова. Гарна дикція припускає уміння «тримати паузу», різноманітити ритмічну організацію мовлення . Розрізняють фізіологічну (добір подиху), граматичну (розділові знаки), логічну (смислорозрізнювальну ) і психолінгвістичну паузу (підтекст, емоційне забарвлення).
Систему перерахованих фонетичних засобів (висотних, силових, часових) часто називають інтонацією, а також просодикою.
Оратор, співрозмовник, що вміє легко змінювати темп, голосність і висоту мовлення , що володіє гарною дикцією і тембром, може виражати голосом різні почуття і переживання.Це можливо при правильно поставленому мовному диханні . Його основою є діафрагмально-реберний подих, коли вдих і видох відбуваються за рахунок зміни обсягу грудної клітки внаслідок скорочення діафрагми, міжреберних і черевних м'язів. При вимові після короткого вдиху виникає пауза для зміцнення черевного преса, а потім - довгий звуковий видих, під час якого треба вміти раціонально витрачати запас повітря. Розслаблення м'язів, що утримують грудну клітку в розширеному стані, повинне відбуватися поступово, підкоряючись волі мовця . Через ніс вдихають тільки перед початком монологу чи на великих паузах. Неправильний подих породжує недостатню звучність (тобто силу, гнучкість, рухливість), що у свою чергу змінює тембр голосу.
Процес голосоутворення найбільш продуктивний, коли спина пряма, міцна, а руки, плечі, шия, органи артикуляції вільні і не напружені.
Голоси, поставлені самою природою, зустрічаються рідко. Кожна людина може «виховати» голос, тобто розвинути і зміцнити його. Техника мовлення - важливий елемент культури мовленнєвої діяльності - включає роботу над подихом, голосом, дикцією. Технічна сторона звучної мови піддається тренуванню шляхом спеціальних вправ. Їх треба виконувати регулярно, а також звертатися до них, готуючись до ораторського виступу, до зустрічі з людьми, щоб у момент контакту «бути в голосі».
Комплекс вправ мовної гімнастики складений за рекомендаціями С. Т. Нікольської, що міститься в роботі «Техника речи » (М. , 1978).
1.Тренування мовного подиху.
1) «Тепле повітря». Уявіть собі, що у вас замерзли руки, - відігрійте їх своїм подихом. Видих повинен бути рівним, повільним. Одну руку тримайте на животі.
2) «Свіча». Повільно дуйте на полум'я. Замість свічі можна взяти смужку паперу шириною 2 – 3 см. і довжиною 10 см.
3) «Свічі». На одному вдиху (без добору) затушіть 3 свічки (4, 5...10), розділивши видих на порції.
4) «Насос». Станьте прямо, ноги на ширині плечей. Нахиліться вперед і візьміться за ручку уявного автомобільного насоса двома руками. Почніть накачувати повітря: випрямляючись, робіть вдих, а нахиляючись, - видих зі звуком «ф».
5) «Старт». Візьміть у руки годинник із секундною стрілкою і почніть уголос вести відлік часу по секундах: «Десять! Дев'ять... Один! Пуск!». Відлік ведіть голосно, уривчасто, рівномірно, на одному подиху, без добору повітря
11.Голосові вправи.
1) «Колисання». Вам треба заколисати маля тихим муканням крізь зімкнуті губи: «м».
2) «Дзвони». Імітуйте голосом звучання великого дзвону: «бом - м - м! бім - м -м ! , бам - м - м !» , намагаючись «тягти» приголосний. Змінюйте регістри: від низького (бам) до високого (бім) і середнього (бом).
3) Поступово і плавно підвищуйте і знижуйте голос, робіть його то голосним, то тихим від початку до кінця тексту:
А сад вирує в хуртовинні цвіту,
Бушує біла хвиля пелюстків.
Крізь чари весняного ненаситу,
Мов полум’я блакитне , лине спів.( Маланюк)
4)Якщо у вас надто тихий голос, то прочитайте голосно !!!!!
5)Визначите, який у вас темп мовлення , прочитавши за одну хвилину вірш Л. Українки „Колискова”. Прагніть виробити нормальний темп.
6)Вимовте фразу «Вам не цікаво», звернену до слухачів, що не дотримуються тиші, з різними інтонаціями: із гнівом, з погрозою, з подивом, осудженням, у вигляді прохання, байдуже , з образою.
Зверніться до присутніх : «Пані та добродії», виражаючи голосом почуття (нейтрально, урочисто, іронічно, радісно, із проханням).
7)Спробуйте вимовляти слова: «здрастуйте», «я слухаю вас», «добрий день», «добрий вечір», «приємно вас бачити», «привіт», «алло» і подібні з максимальною доброзичливістю в голосі. Використовуйте для тренування цілий день.
111.Артикуляційні вправи.
1)Широко відкриваючи рот, чітко вимовляєте звуки і склади:
-І, Е, А, ПРО, У, И;
-Е, Я, Й, Ю;
-іа, еа, аа, оа, уа, иа;
-еа, яа, йа, юа;
-Б - П, Г - ДО, Д - Т, У - Ф;
-АБ, АБИ, АБЕ, АБА, АБУ, АБІ;
-БИБ - БІБ - БИП; БЕБ - БАБ - БЕП;
-БАБІВ - БАБІВ - БАП; БОБ - БОБ - БОП;
-БУБ - БУБ - БУП; БИБ - БИБ - БИП;
-ТАК, ДИ, ДО, ДУ, ГА, ГІ, ГО, ГУ, ВА, ВИ,
-В, ВУ, БА, БИ, БО, БУ;
-ша, шо, шу, ши,
-шо, шу, ши, ше,
-шу, ши, ше, ша,
- ши, ше, ша, шо;
-ша, жа, жа, жа, ша,
-шо, жо, жо, жо, шо,
-ши, жи, жи, жи, щи,
-ше, же, же, же, ше;
-С - З - З -...; ТР - Р..., ДР - Р...;
-ПТК, ПКТ, КТП
2)Читайте скоромовки (фрази з неодноразово повторюваними звуками чи сполученнями звуків, що вимагають безупинної перебудови мовного апарату, зміни артикуляцій, спочатку по складах, потім, роблячи невеликі зупинки перед кожним фонетичним словом, а після цього -прискорюючи темп:):
Чапля мокла, чапля сохла, чапля марніла, чапля здохла.
Протокол про протокол протоколом запротоколювали.
Не той дурний, хто на слова скупий, а той дурний, хто на справу тупий.
Надворі - трава, на траві - дрова;
не рубай дрова на траві двору.
Король - орел.
Лібрето «Риголетто».
Прецедент із претендентом.
Костянтин констатував.

3)Прочитайте репліки в діалозі, виділяючи інтонаційно важливі за змістом слова:

Репліка – стимул
Репліка - реакція

1.Питання – сумнів
Яблуко від яблуні недалеко падає?
Шила в мішку не приховаєш?!
До пори гострі сокири?!
Сокири гострі до пори?!

Біля кола - дзвону?!
Твердження
Яблуко від яблуні недалеко падає.
Шила в мішку не приховаєш!
Сокири гострі до пори!
До пори гострі сокири!
Біля кола - дзвону!
Біля кола дзвону!

2.Питання – подив
З'їв молодець тридцять три пирога з пирогом, та усі із сиром?
Замилування
З'їв молодець тридцять три пирога з пирогом, та усі із сиром!

3.Замилування.
Стоїть піп на копиці, ковпак на попі! Копиця - під попом! Сам під ковпаком!
Крокував шакал з кошиком, знайшов пояс із шовку.
Сумнів (недовіра).
Стоїть піп на копиці!
Ковпак на попі?
Копиця під попом?
Сам - під ковпаком?
Крокував шакал з кошиком, знайшов пояс із шовку?


4) Провідміняйте числівники: 253, 749, стежачи за артикуляцією.
5)Вимовляйте слова пошепки, але ясно і чітко, щоб їх чула людина, яка сидить на деякій відстані від вас:
кореспонденція, що передувала,
шаленіти, що обумовлюється,
що транспортується, катастрофічний,
щирість, виданий,
звичайне, удосконалення,
присутність, діловодство, артилерія,
забарикадуватися, спектрограф.

ПИТАННЯ
1.Наведіть приклади штучних знакових систем.
2.Що таке рівневе уявлення про систему мови?
3.Яка мова переважає в сучасному житті - писемна чи усна?
4.Чому письмовий монолог і усний діалог є полярними видами мовлення?
5Назвіть ситуації, у яких звучить публічне діалогічн мовлення.
6. Чи є розходження між мисленням і внутрішньою мовою?
7.Дослідження М. І. Жинкина довели , що мовний слух розвивається при багаторазовому повторенні, тобто в результаті посиленого тренування голосового апарату, мовних м'язів. Виходячи з цього, поясніть, чому дуже ефективним для підвищення орфографічної грамотності є метод диктанту?
9.У яких ситуаціях доречне рефлексивне, а в яких нерефлексивне аудіювання ?
10.У чому перевага уміння слухати ефективно, на думку А. Моруа: «Безліч жінок зробило блискучу кар'єру, вміючи уважно слухати, розумно відповідати і говорити тоді, коли це вже необхідно»? Чи правий, на ваш погляд, французький письменник?
11.Одна з американських методик слухання рекомендує: «Слухай, що людина може сказати, не може сказати, не хоче сказати». Як ви розумієте цю пораду?
12.Як утворюється звук?
13.З чого складається інтонація?
14.Яку роль відіграють паузи в усному мовленні?
15.Розкрийте залежність звучання голосу від характеру (стану) людини.

ЗАВДАННЯ

1.Щоб краще усвідомити свою манеру слухати, дайте відповіді на питання тесту з книги американського дослідника М. Берклі - Ален «Забуте мистецтво слухати» (СПб, 1997). Варіанти відповідей: 1) «у більшості випадків», 2) «часто», 3) «іноді», 4) «майже ніколи».
1.Чи «Відключаєтеся» ви, слухаючи тих людей, з якими ви не згодні чи, яких слухати не хочете?
2.Чи зосереджуєтеся ви на сказаному навіть тоді, коли це вам не цікаво?
3.Чи припиняєте ви слухати мовця , якщо знаєте, що він збирається сказати?
4.Чи повторюєте ви почуте своїми словами?
5.Чи вислуховуєте точку зору іншої людини, навіть якщо вона розходиться з вашою?
6.Чи берете ви що –небудь від кожного співрозмовника, нехай навіть незначне?
7.Чи з'ясовуєте ви, що означають почуті вами незнайомі слова?
8.Чи готуєте ви подумки вислови , поки співрозмовник говорить?
9.Чи робите ви вигляд, що слухаєте, коли насправді зовсім не слухаєте?
10.Чи лините ви думками кудись далеко, коли з вами хтось говорить?
11.Чи сприймаєте ви повідомлення цілком, включаючи його словесне і несловесне вираження?
12.Чи визнаєте ви, що ті самі слова для різних людей значать різне?
13.Чи прислухаєтеся ви тільки до того, що хочете почути, не зважаючи на інше ?
14.Чи дивитесь ви на співрозмовника ?
15.Чи концентруєтеся ви більше на суті сказаного ніж на зовнішньому вигляді опонента ?
16.Чи відомо вам, на які слова і вислови ви сильніше за все реагуєте емоційно?
17.Чи думаєте ви заздалегідь, якої мети збираєтеся досягти у даному акті спілкування?
18.Чи плануєте ви час, коли краще висловити свою думку?
19.Чи думаєте ви про те, як інша людина прореаує на сказане вами?
20.Чи враховуєте ви те, яким чином краще здійснити акт спілкування (у писемній формі, усно, по телефону, за допомогою дошки оголошень, записки і т.п.)?
21.Чи маєте ви на увазі , з якою людиною говорите (вороже налаштованою , незацікавленою , соромливою м, упертою ...).
22.Чи перебиватете ви співбесідника ?
23.Чи думаєте ви іноді: «А я - припускав, що він це повинен знати»?
24.Чи дозволяєте ви співрозмовнику виражати його негативне ставлення до вас, не займаючи при цьому оборонній позиції?
25.Чи займаєтеся ви регулярно вправами для удосконалювання свого уміння слухати?
26.Чи робите ви записи «на пам'ять»?
27.Чи не відволікають вас сторонні звуки і шум?
28.Чи слухаєте ви опонента , не критикуючи його і не засуджуючи?
29.Чи повторюєте ви отримані інструкції і повідомлення, щоб переконатися, що ви їх правильно зрозуміли?
30.Чи виражаєте ви своїми словами те, що, на вашу думку, почуває мовець ?
Обчисліть результат, заміняючи відповідь балом:


Номер питання
1
У більшості випадків
2
Часто

3
Іноді
4
Майже ніколи

1.
1
2
3
4

2.
4
3
2
1

3.
1
2
3
4

4.
4
3
2
1

5.
4
3
2
1

6.
4
3
2
1

7.
4
3
2
1

8.
1
2
3
4

9.
1
2
3
4

10
1
2
3
4

11.
4
3
2
1

12.
4
3
2
1

13.
1
2
3
4

14.
4
3
2
1

15.
4
3
2
1

16.
4
3
2
1

17.
4
3
2
1

18.
4
3
2
1

19.
4
3
2
1

20.
4
3
2
1

21.
4
3
2
1

22.
4
3
2
1

23.
1
2
3
4

24.
4
3
2
1

25.
4
3
2
1

26.
4
3
2
1

27.
4
3
2
1

28.
4
3
2
1

29.
4
3
2
1

30.
4
3
2
1


2.Виберіть з нижчеперелічених щирі твердження:
- Аудіювання - це мимовільний процес.
- Уміння слухати - навичка, що здобувається.
- На процес слухання затрачається небагато енергії; це нескладний процес.
- Говоріння - більш важливий вид мовленнєвої діяльності, ніж аудіювання .
- Деякі спотворюють мову партнера так, що сприймають тільки те, що хочуть чути.
- Коли людина занурена у свої думки, вона не в змозі слухати, що їй говорять.
- На сприйняття почутого впливають професійна підготовка, життєвий досвід, знання особистості.
- Відповідальність за успіх спілкування цілком лежить на мовцях.
- В умінні слухати виявляється вихованість людини.
11.Улаштуйте радіо - чи телеіспит: прослухайте разом з ким - небудь передачу і перевірте, скільки положень кожен запам'ятав.
12.Спробуйте визначити основні недоліки власного голосу, дикції, використовуючи магнітофон.

ТЕКСТ ЯК РЕЗУЛЬТАТ МОВЛЕННЄВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ
1.Поняття про текст
Текст (від лат. textus - «тканина, сплетіння, з'єднання») виникає й існує тільки у процесі спілкування; це мовна одиниця, утілення комунікативного акту; це послідовність вербальних знаків.
Б. Н. Головін визначає текст як словесне усне чи писемне досягнення , що становить собою єдність якогось більш-менш завершеного змісту і форми , що формує і виражає цей зміст.
Таким чином, основними ознаками тексту є :
1)Членимість. Текст складається з декількох речень , являє собою комунікативну одиницю вищого рангу, у порівнянні з реченням . Однак це положення є дискусійним: репліку в діалозі деякі дослідники вважають текстом.
2)Значеннєва цілісність досягається тоді, коли добір матеріалу підкоряється задачі передати основну думку. Тобто , речення тексту повинні поєднуватися темою й ідеєю.
3)Зв’язність полягає в тім, що текст складається з речень, зв'язаних між собою за змістом і формально - за допомогою мовних засобів: повторюваних слів, особових і вказівних займенників, синонімів, антонімів, сурядних сполучеиків і т.п.









2.Типи тексту
Сторіччя розвитку мови, мислення виробили найбільш експресивні, ощадливі й точні способи, схеми, словесні структури для розв’язання задач, що ставить перед собою мовець . Тому здавна виділяють такі компоненти монологічного мовленняи, як опис, оповідання, роздум , які у лінгвістиці прийнято називати функціонально - значеннєвими типами тексту, що підкреслює їхню залежність від мети і змісту висловлення. Цей розподіл, який знаходимо ще у риториках X1X століття, є умовним. На практиці, у виступі типи тексту чергуються, додаючи мовленню розмаїтості. Опис розкриває ознаки предмета, його тимчасові характеристики чи постійні властивості, якості, стани. Текст цього типу ніби відповідає на запитання: «Який предмет?» Найчастіше опис - це статична картина, що з'являється одномоментно. Різновидом опису в офіційно – діловому мовленні виступає характеристика, різновидом якої вважається технічний опис.
Оповідання розкриває тісно зв'язані між собою події, явища, дії , які об'єктивно відбувалися в минулому. Даний тип тексту представляє світ у динаміці : «Що відбулося?»
Роздум має на меті досліджувати предмети чи явища, розкрити їхні внутрішні ознаки шляхом аргументації, установлення причинно – наслідкових відношень . З логічної точки зору роздум - це ланцюг висновків , демонстрація на яку-небудь тему, викладених у послідовній формі. Таке розкриття світу в його причинно – наслідкових зв'язках - це відповідь на питання: «Чому?» Варіантом роздуму вважають визначення і пояснення, що існують у наукових текстах, у мові масової комунікації.
Логика мислення вимагає, щоб у будь-якім роздумі містилися частини: теза – основна думка, яку треба довести; обґрунтування висловленої думки за допомогою аргументіва, доказів
Сукупність аргументів - положень, істинність яких перевірена і доведена практикою - називається аргументацією.
Аргументи поділяють на 2 види:
1.Аргументи до документів. Це факти, установлювані шляхом спостереження, досвіду, цифровий чи статистичний матеріал, документи, доведені положення і т.д.
2Аргументи до людини. Це посилання на висловлення, думки авторитетних людей: учених, письменників, суспільних діячів, фахівців; привертання уваги до достоїнств і недоліків, смаків опонента; виклик жалості і співчуття.
Аргументи першого виду націлені на те, щоб довести, тобто установити істинність тези, а другого - на те, щоб переконати - зробити слухачів однодумцями, посилити впевненість, що істинність тези доведена. Основа переконливості мовлення - доказовість, але важливу роль відіграє риторична майстерність: пафос, манери, голос і т.д.



3.Композиція тексту
Композиція (лат. compositio - «складання, твір») - це розташування всіх частин тексту закономірним, мотивованим змістом і задумом .
Найбільш розповсюдженою класичною структурою тексту вважається така, що включає в себе : вступ, головну (основну) частина, висновок. Цю структуру часто мають інформаційна промова, доповідь. Привітальна, торгова промова у наш час відрізняються вільною композицією, що багато в чому визначається ситуацією й адресатом.
У ході експериментів було встановлено, що запам'ятовується і засвоюється найкраще те, що дається на початку чи наприкінці повідомлення, це пояснюється дією так званого психологічного закону «краю». Тому важливо продумати зміст вступу і висновку.
Задача вступу - підготувати слухачів до сприйняття теми. На думку досвідчених ораторів, варто відразу привернути увагу аудиторії. « Гачків, що зачипають» (А. Ф. Коні), існує безліч : цікавий чи навіть несподіваний приклад; прислів'я, приказка, крилате вислів , цитата; розповідь про події , що мають відношення до теми виступу; питання, що дозволяють спонукати слухачів до активної розумової діяльності .
Висновок повинен бути коротким, стислим. У ньому, як правило, підводяться підсумки сказаного , робляться узагальнення; коротко повторюються основні положення, підкреслюється головна ідея і важливість для аудиторії розглянутої теми; намічаються шляхи розвитку висловлених думок; ставляться нові задачі, окреслюються перспективи, звучить запрошення висловити свою думку, посперечатися.
Сучасні оратори використовують методи викладу матеріалу головної частини , що сформувалися на базі багатовікової практики:
1)Індуктивний метод - аналіз матеріалу від часткового до загального, від конкретних фактів до висновків.
2)Дедуктивний метод - міркування від загального до часткового , висування яких –небудь положень, а потім роз'яснення їхнього змісту на прикладах.
3)Східчастий метод - послідовний виклад одного питання за іншим. Розглянувши проблему, автор тексту, уже більше до неї не повертається.
4)Історичний метод - подача матеріалу в хронологічній послідовності, наприклад, на історичні чи біографічні теми.
5)Концентричний метод - повідомлення ведеться навколо головної проблеми, єдиного центра. Мовець аналізує предмет з усіх боків, за допомогою різних визначень (прикладів, пояснень і т.п.), переходячи від загального розгляду до більш глибокого.
6)Метод аналогії - зіставлення різних явищ, подій, фактів, подібних між собою.
7)Метод контрасту побудований на основі порівняння полярних, віддзеркалюючих один одного предметів, проблем, явищ, їх протиставлення.
Використання різних методів в одному монолозі дозволяє зробити його основну частину оригінальною, нестандартною.

4.Стилі тексту
Будь-який текст можна віднести до того чи іншого стилю. Під стилем (від грецьк. stulos - «паличка для письма ») звичайно розуміють різновид літературної мови, що виконує певну функцію в спілкуванні. Тому стилі називаються функціональними. Функції можуть бути різними, тому диференціація стилів ґрунтується на різних підставах . Так, при орієнтації на відповідні сфери людської діяльності (наука, законодавство і діловодство, політика) виділяються «обслуговуючі» їх стилі - науковий, офіційно - діловий, публіцистичний. Усі вони призначені для передачі досить складного змісту і використовуються в офіційному спілкуванні , дуже часто - у писемній формі . Прагнучи підкреслити цю особливість , три названих вище стилі поєднують, називаючи книжними . Їм протипоставлений розмовний стиль, що використовується у повсякденному спілкуванні, переважно в усній формі. Різновидами цього стилю є літературно - розмовний – мовлення освічених людей у навчальних закладах, на виробництві , у закладах культури; ораторський (усне публічне мовлення ) - виступи на теми інтелектуального , ділового характеру; размовно - побутовий – мовлення у невимушеній, домашній обстановці, на відпочинку, на вулиці.
Мова художньої літератури, на думку дослідників, синтезує елементи всіх перерахованих стилів.

Функціональні стилі







«Обличчя» кожного стилю визначають домінуючі стильові риси, характерні мовні засоби .
Своєрідні комунікативні якості наукового стилю - логічність, доказовість, узагальненість, неемоційність. Мовлення характеризується наявністю книжних слів з узагальненим і абстрактним значенням типу: позначення, функція, досвід, процесс; наукових термінів: адвербіалізація, імплікація, дискурс. Використовуються дієслова у формі 3 особи теперішнього часу із семантикою «постійної дії»: кислота роз'їдає; скорочення і т.п. Замість займенника однини «я» уживається множинне - «ми».Речення наукового мовлення ускладнені, поширені , повні. Стиль призначений для повідомленнь теоретичного характеру, пояснення причин явищ.
У висловленнях офіційно - ділового стилю передаються точні дані , що мають практичне значення у сфері управління суспільством на всіх його рівнях. Цьому стилю властиві чіткість, беземоційнісь , стандартність. Типові мовні засоби з офіційним забарвленням : розкрадання, іменований, довести до відома й інші; іменники з суфіксами - ані, - івк, - ств, - ість (дані, указівка, відповідальність), дієслова в початковій формі (запропонувати, скасувати і т.д.). Слова використовуються у прямих значеннях.
Публіцистичний стиль вирішує задачу не просто повідомлення інформації, а певного впливу на думки і почуття людей. Для нього характерні особлива виразність і емоційність, тому поширені образотворчі засоби - епітети, метафори, порівняння, інверсія і т.п.
Усне публіцистичне (ораторське) мовлення , літературно - розмовний стиль поєднують елементи книжного і розмовного стилів, займають проміжне положення між ними. При цьому ораторське мовлення - більш суворий варіант літературної мови.
Домінуючі риси розмовного стилю - неповнота висловлювань й емоційність - обумовлені «усністю» контакту, мета якого - обмін враженнями, новинами , почутими чи побаченими . Мовлення цього стилю відрізняється вживанням розмовних слів і висловів, емоційно - оцінних лексем (вечірка, світленький, будиночок, я тобі виїду). Речення розмовного мовлення прості, неповні, непоширені .
Функціональні стилі реалізуються у відповідних мовних жанрах. Так, до наукового відноситься стаття, реферат, монографія, до розмовно - побутового - розмова, бесіда, суперечка і т.д.

ПИТАННЯ
1.Чим розрізняються поняття «усне» і «розмовне мовлення »?
2.Назвіть мовні ознаки функціональних стилів.
3.Охарактеризуйте основні елементи композиції тексту.
4.Подумайте, яким з методів викладу матеріалу ви частішеще користуєтеся при складанні текстів?
5.Чим відрізняється доведення від переконання?

ЗАВДАННЯ
1.Визначите, у якому з листів (жанр розмовного мовлення ) використовуються характерні ознаки книжного стилю:
а) «Дорога Любаня! От вже і весна незабаром, у скверику, де ми з тобою познайомилися, зазеленіють листочки. А я люблю тебе по - колишньому, навіть більше. Коли ж нарешті наше весілля, коли ми будемо разом? Напиши, чекаю з нетерпінням. Твій Коля»;
б) «Шановний Миколо! Дійсно, територія скверу, де ми познайомилися, найближчим часом зазеленіє. Після цього можна буде приступити до вирішення питання про одруження, тому що пора року весна є часом любові. Л. Буравкіна».
2.Підберіть «аргументи до людини», щоб довести судження: «Змішання стилів, недоречне використання книжних або розмовних мовних засобів призводить до мовної помилки».
3.Перелічите слова, які відносяться до вашої майбутньої професії, що існують у різних стилях мови.
4.Складіть текст про свою майбутню професію в розмовному, офіційно - діловому, науковому, публіцистичному стилі.
5.Представте у виді схеми чи таблиці співвідношення мовних жанрів ділового спілкування (привітальна промова, переговори, доручення і т.д.) і функціональних стилів.
6.Зробіть стилістичний аналіз текстів за планом: 1)Характеристика ситуації спілкування (умови і задачі мовлення ); 2)Основні стильові риси; 3)Мовні засоби (лексичні, словотворчі, морфологічні, синтаксичні); 4)Визначення стилю і мовного жанру.
а) «Об'єктивності заради треба сказати от про що. Життєздатне слово не може бути створене механічно (хоча б і в повній відповідності з нормами мовлення з тенденціями його розвитку). Уся справа в тім, як це слово буде сприйняте тими, що говорять і пишуть, як воно витримає іспит часом і суспільною мовною оцінкою. Тільки тоді «мовне розширення» з індивідуальної авторської програми здатне перетворитися в справжню політику мовного перетворення, відродження, реформування. Такі думки в мене виникають при читанні роботи ...» (З промови доктора філологічних наук, професора Л. И. Скворцова).

б) « писано 27 травня 99, буде
відправлено через тиждень
Високошановна Світлано Володимирівна! Ваша стаття «Про лексичне багатство творів П.Загребельного» отримана і знаходиться в мене, редактора відділу «Мова художньої літератури» Юрія Івановича Семикози. Давати її ми обов'язково будемо, але, будь ласка, наберіться терпіння. Йде «шевченківський» рік, утворився ланцюжок скривджених, обійдених авторів. А тому - не раніше першої книжки майбутнього року. Якщо врахувати, що сьогодні, у четвер 27 травня, пройшла редколегія з приводу нашого п'ятого номера, то не за горами, прости Господи, останній шостий, а там уже, не дивлячись на запізніле літо, закрутять сніги, заметілі... Друкують «Українську мову» не поспішаючи, у виробництві ми повних чотири місяці...»
7)Укажіть які з визначень відносяться до мови, мовлення , мовленнєвої діяльності, тексту?
1)Будь-яке мовне досягнення .
2)Система одиниць і правила їхнього функціонування.
3)Процеси говоріння і розуміння.
4)Система знаків, що виражають ідеї.
5)Усяке словесне повідомлення.
6)Зовнішній бік , форма тексту.
7)Усний чи письмовий словесний здобуток.
8)Сукупність робіт людського організму, що створює мову.
9)Інвентар одиниць і правила їхнього застосування.
10)Організована послідовність одиниць мови.
11)Система для словесного вираження думки.
12)Процес виробництва і сприйняття текстів.
13)Пристрій, «механізм» для виробництва текстів.
14)Предметний результат процесу говоріння.
15)Лінійний ланцюжок мовних одиниць.
16)Словник і граматика.
17)Результат комунікативного акту.
18)Головний засіб людського спілкування.

ОСНОВИ КУЛЬТУРИ МОВИ
1.Поняття про літературну мову
Українська національна мова становить собою сукупність різноманітних явищ, таких, як літературна мова, територіальні і соціальні діалекти (жаргон), просторіччя. Літературна мова - історично сформована вища форма національної мови, що володіє багатим лексичним фондом, упорядкованою граматичною структурою і розвиненою системою стилів. Це мова зразкова , нормативна , описана граматиками і словниками. Територіальні діалекти (місцеві говори) - мова обмеженого числа людей, що живуть на одній території. Жаргон - мова окремих професійних, соціальних, вікових груп. Просторіччя - це мова малоосвічених, в основному міських жителів, що характеризується відхиленням від літературних норм.
Літературна мова обслуговує такі сфери людської діяльності, як політика, культура, наука, діловодство, законодавство, офіційне і неофіційне спілкування, словесне мистецтво. Людина може однаковою мірою володіти двома чи більше формами мови (наприклад, літературною мовою і діалектом, літературною мовою і просторіччям), користуватися ними в залежності від умов. Це явище одержало назву диглосії .
Головна ознака літературної мови – нормативність . Норма - це однакове, загальноприйняте вживання елементів мови, правила їх використання у визначений період. Норми не видумуються вченими, а відбивають закономірні процеси і явища, що відбуваються в мові, підтримуються мовною практикою. До основних джерел норми відносяться доробки письменників, мова засобів масової інформації, загальноприйняте сучасне вживання, наукові дослідження лінгвістів.
Норми допомагають літературній мові зберігати свою цілісність і загальзрозумілість, захищають її від потоку діалектного мовлення , соціальних жаргонів, просторіччя. Однак мовні норми постійно змінюються. Це об'єктивний процес, що не залежить від волі і бажання окремих носіїв мови. На думку дослідників, даний процес активізувався в останні десятиліття у зв'язку із соціальними перетвореннями. У переломну епоху істотно змінюється логосфера, тобто мовленнєво-мисленнєва галузь культури, що, у свою чергу, свідчить про зміни в суспільній свідомості мовного колективу. Зміни визначаються новою установкою: «При демократії можна все!» Однак розкутість як риса сучасного мовного смаку здійснюється паралельно з прагненням до «окнижнення », до витонченості мови, що виражається насамперед у широкому використанні запозиченої спеціальної лексики (лізинг, холдинг, ріелтор і т.д.).
У межах літературної норми існують варіанти (книжні, розмовні), перший з них є кращим. Ці об'єктивні коливання норми звичайно пов'язані з розвитком мови. Варіанти є перехідними сходинками від застарілої норми до нового. Наприклад, статутний, маркетинг; у відпустці (розмовне).
Норма виявляється на всіх рівнях мовної системи.Норма - центральне поняття теорії культури мови.

2.Культура мови і мовна культура
Відомий лінгвіст Є. М. Ширяєв так визначає поняття «культура мови»: „Культура мови - це такий вибір і така організація мовних засобів, що у тій чи іншій ситуації спілкування при дотриманні сучасних мовних норм і етики спілкування дозволяють забезпечити найбільший ефект у досягненні поставлених комунікативних задач”. Наука, що займається проблемами нормалізації мови, що розробляє рекомендації з умілого користування мовою, також називається культура мови. Вона містить у собі три складових компоненти: нормативний, комунікативний, етичний. Якісна оцінка висловлення з погляду культури мови припускає відповіді на питання:
1.Чи є мова правильною, чи побудована за літературними нормами ?
2. Чи є мова «гарною», доречною у визначеній ситуації?
3. Чи відповідає мова правилам етики спілкування (мовному етикету)?
Культура мови - частина більш широкого поняття - мовної культури, що, у свою чергу, входить у культуру мовної діяльності, спілкування, у загальну гуманітарну культуру.
На думку В. Є. Гольдіна й О. Б. Сиротиніної, мовна культура «містить у собі мову, форми втілення мови, сукупність загальнозначущих мовних надбань даної мови , звичаї і правила спілкування, співвідношення словесних і несловесних компонентів комунікації, закріплення в мові картини світу, способи передачі, збереження і відновлення мовних традицій, мовну свідомість народу в побутових і професійних формах, науку про мову».
Існує 4 типи мовної культури носіїв літературної мови.
Елітарна - еталонна мовна культура, що означає вільне володіння всіма можливостями мови, включаючи її творче використання. Їй властиве суворе дотримання всіх норм, безумовна заборона грубих висловлювань .
Напівлітературна характеризується неповним дотриманням норм, надмірним насиченням мовлення книжними або розмовними словами. Носіями цієї мовної культури є більшість новоявлених жителів міст ; проникнення її у деякі сучасні засоби масової інформації, художні твори сприяє широкому поширенню.
Літературно - розмовний і фамільярно - розмовний тип поєднує тих комунікантів, що володіють тільки розмовним стилем. Фамільярно - розмовний відрізняється загальною стилістичною зниженістю й огрубленістю мови, що зближує його з просторіччям. Використовується «ти - звертання» поза залежністю від віку співрозмовника і ступеня знайомства з ним.
Риторика у своїх ціннісних рекомендаціях завжди спиралася на елітарну культуру. До оволодіння нею повинні прагнути учасники сучасного ділового спілкування.

3.Правильність мови
Правильність мови - це дотримання діючих норм української літературної мови.
Мовець повинен володіти літературною вимовою і наголосом, тобто знати орфоепічні правила.
Часто мовні помилки пов'язані з порушенням граматичних норм: морфологічні вимагають правильного утворення граматичних форм слів різних частин мови, синтаксичні - нормативної побудови словосполучень і речень . Звернемося до ряду складних випадків:
1.Позначення осіб за професією, посадою , ученим чи військовим званням зберігають форму чоловічого роду й у тому випадку, якщо відносяться до жінки. Наприклад: доцент Іванова, директор Петрова, завідувач кафедрою Вербицька ...
2.При виборі варіантного закінчення іменників називного відмінка множини варто знати, что закінчення и (і) – книжне : бухгалтери, договори, шофери, лектори, інспектори, слюсарі.
3.Кращими є наступні формименників родового відмінка множини: балкар, бурятів, грузинів , киргизів, монголів; гусара, драгуна, партизана, мінерів, санітарів; черевик, ботфортів, валянок, чобіт, погонів, кліпіов; ват, вольт, гектарів, грамів, кулонів, футів; абрикос, апельсинів, мандаринів, помідорів, печериць.
4.Прислівники «завдяки», «усупереч», «згідно» вимагають після себе іменника чи займенника в давальному відмінку. Наприклад, усупереч указівкам, згідно з наказом.
5.Якщо підмет має в складі іменник з кількісним значенням (більшість, частина), то присудок може стояти в однині і в множині. Остання форма переважніша; якщо підкреслюється активність і роздільність дії кожної особи,то головні члени речення відірвані один від одного.
Наприклад: Ряд бізнесменів виїхали за кордон , більшість співробітників заявили,що вони не згодні з позицією адміністрації.
6.Якщо в ролі підмета виступає кількісно - іменне сполучення, то форма однини присудка вказує на спільну дію, а форма множини - на роздільне здійснення дії. Наприклад: П'ять менеджерів відправилося у поїздку (гупою).
П'ять менеджерів відправилися в поїздку (кожен із самостійним завданням).
Лексичні норми, чи норми слововживання - це правильність вибору слова з ряду одиниць, близьких йому за значенням чи за формою; уживання його у тих значеннях, що воно має в мові; доречність його використання у тій чи іншій комунікативній ситуації в загальноприйнятих у мові сполученнях.
Варто уникати типових помилок слововживання:
1.Нерозрізнення паронімів.
Пароніми - це слова, подібні за звучанням але з різним значенням. Правильно вживайте пароніми:
Абонемент - документ, що надає право на користування послугами , а також саме це право.
Абонент - той, хто користується абонементом, а також клієнт деяких комунальних служб, банків,фірм.
Виплата - видача плати за щось, або сплата боргу частинами або повністю.
Оплата - видача, внесення грошей за щось , або відшкодування чогось ,за що сплачуються гроші.
Плата - розрахунок за щось ; винагорода за працю по найманню; грошове відшкодування за користування чимось , або за послуги; винагорода (переносне).
2.Недоречне вживання іноземних слів унаслідок незнання їхнього значення. Приведемо тлумачення ряду розповсюджених запозичень (з «Тлумачного словника іншомовних слів Л. П. Крысина (М. , 1998).
Автаркія - економічне відокремлення країни, спрямоване на створення замкненого національного господарства, здатного обходитися без увозу товарів через кордон .
Брокер - посередник при оформленні угод на біржі.
Депозит - кошти чи цінні папери, що поміщаються в кредитні організації .
Дебітор - боржник.
Дилер - торговий представник підприємства, фірми; біржевий посередник, що займається купівлею і продажем цінних паперів.
Дилема - положення, при якому вибір одного з двох протилежних рішень однаково скрутний.
Дистриб’ютор – особа чи організація , зайнята розміщенням на ринку збуту товарів, вироблених людиною або підприємством.
Інсинуація - наклепницьке вигадництво.
Істеблішмент - правлячі і привілейовані групи суспільства, а також уся система влади і управління, за допомогою якої вони здійснюють своє панування.
Моніторинг - систематичне спостереження за яким-небудь процесом з метою фіксувати відповідність результатів цього процесу первісним припущенням.
Нувориш - багатій - вискочка, людина, що розбагатіла на спекуляціях.
Реноме - стала (часто сприятлива) думка про щось або когось.
Пабліситі - популярність у суспільстві, популярність, слова; реклама, рекламування кого-небудь.
Сервер - обслуговуючий пристрій у системах автоматичної обробки інформації.
Фіаско - неуспіх, повна невдача.


4.Комунікативна доцільність мови
До якостей «гарної» мови відносяться ті, що визначають її комунікативну доцільність. Це точність, виразність і багатство (іноді до комунікативних якостей відносять також чистоту, ясність і зрозумілість).
Точність мови зв'язується з точністю слововживання, правильним використанням багатозначних слів, синонімів, антонімів, омонімів. Найважливіша умова точності - дотримання лексичних норм. Мова є точною, якщо мовець відбирає слова і конструкції, що точніше інших передають відтінки змісту, істотні саме для даного висловлення. Наприклад, якщо про дуже голосний лемент ми скажемо «оглушливий», то точніше поінформуємо слухача. Чи якщо виберемо доречне слово із синонімічного ряду (будувати - зводити) для тексту ділового стилю: «Будівельники обіцяли побудувати будинок у вересні, а до жовтня - завершити всі опоряджувальні роботи».
Якщо мовець піклується про те, щоб забезпечити зворотний зв'язок, викликати в слухача потрібну реакцію на повідомлення - інтелектуальну (зробити зрозумілим), емоційну (розбудити почуття), вольову (змусити діяти), то це є свідченням виразності цого мови.
Виразність може створюватися на рівні всіх мовних одиниць. У публічній промові і діловому спілкуванні часто використовують специфічні образотворчі засоби, що роблять висловлення яскравим, образним , емоційним.
Це так звані риторичні фігури - зафіксовані звороти мови, слова і вислови в переносних значеннях, що є прикрасою тексту. Вони збагачують і різноманітять повідомлення. У риториці традиційно розрізнялися фігури думки (засоби виділити саме дану думку, що не мінялася від передачі іншими словами) і фігури слова (спосіб привернути увагу у певному місці промови ). Фігури слова, у свою чергу, поділялися на фігури додатка, зменшення, переміщення, переосмислення слів. Останні називають тропами.
РИТОРИЧНІ ФІГУРИ ДУМКИ

1.Антитеза
Протиставлення
Гірка робота, та солодкий хліб

2.Оксюморон
злиття парадоксальних протилежностей
Щасливий невдаха

3.Вигук
заклик, вплив на емоції
За людину !
За удачі!

4.Звертання
звертання до слухачів
Слухайте,громадяни...


5.Питання
передає міркування автора
Невже ви передумаєте?

6.Ампліфікація
поширення
Не буду говорити про те, що ти брехун, злодій, бюрократ, скажу лише...


РИТОРИЧНІ ФІГУРИ СЛОВА

Фігури додатка (повтори)
1.Анафора
Единопочаток
Чекай, коли снігу метуть, чекай, коли жара ...

2.Епіфора
Однакове закінчення
Без натхнення помирає талант, без роботи над собою помирає талант


Фігури зменшення
1.Еліпсис
пропуск слів
Ми піднімаємось, і негайно на коня ...


Фігури переміщення
1.Інверсія
зворотний порядок слів
Тамара в театр пішла

2.Паралелізм
однотипна побудова речень чи їх частин
Ми їмо, щоб жити, а не живемо, щоб їсти.


Фігури переосмислення (тропи)
1.Метафора
перенесення значення за подібністю
Усе нові хвилі молоді приходять в університет ...

2.Метонімія
Переннесення за суміжністю
З міністерства прийшов папір ... (офіційний документ)

3.Синекдоха
Переннсення значення за кількістю
І чутно було до світанку, як раділо місто

4.Іронія
Перенесення за протилежністю
Відкіля, розумна, бредеш ти, голова ...

5.Гіпербола
посилення значення
Ми з вами сто років не бачилися!

6.Літота
зменшення
Море по коліно.


Експресію створюють також порівняння, епітети (художні означення), цитати, фразеологізми, прислів'я, крилаті вилови .
Домогтися точності і виразності можна лише за умови, що мовець володіє різноманітними засобами мови, різними способами передачі того самого змісту, якщо мова його досить багата. Показники багатої мови - великий обсяг активного словника (сучасна людина, у середньому, знає і використовує 7 - 9 тисяч слів), розмаїтість морфологічних форм, синтаксичних конструкцій.

5.Мовний етикет
Для вільного і коректного ділового спілкування людина повинна мати тонке знання мовного етикету. Етикетні ситуації мають свій словник, що налічує велику кількістю варіантів. Наведемо список деяких мовних зворотів з їх стилістичною характеристикою які є традиційними формами для більшості носіїв української мови :

Нейтрально
Офіційно


Вітання
Здрастуйте, Лідіє Іванівно!
Здрастуйте, колеги

Добрий день
Радий Вас вітати

Здрастуй, Ігор
Дозвольте вітати вас

Добрий вечір!


Добрий ранок!


З добрим ранком



Прощання
До побачення
Дозвольте відкланятися

Навсе добре
(у мові осіб старшого покоління)

Усього найкращого
Дозвольте (дозволите) попрощатися

Будьте здорові


До зустрічі
Дозволите проститися

До швидкої зустрічі
Дозволите вас покинути

Прощайте



Звертання
Дорогі друзі!
Шановні колеги!

Друзі мої!
Високошановний голово!

Дорогі гості!
Добродії! Пані Иванова!

Леоніде Володимировичу!
Пані та добродії!


Вельмишановний


Леоніде Володимировичу!


Вибачення
Прости (-іть)
Простіть, будь ласка, я ...

Вибачите мені
Приношу вам свої вибачення

Прошу прощення
Мені треба принести вам свої вибачення

Заради бога, простіть
Дозвольте перепросити

Прости, я не хотів



Прохання
Будь ласка
Будьте люб'язні


Будьте ласкаві
Не відмовте в люб'язності

Дозволите ...
Зробіть послугу

Можна ...
Чи не будете ви люб'язні

Прошу вас
Не вважайте за працю

У мене до вас прохання
Не заперечуєте, якщо я ...

Дозвольте, будь ласка
Не погодилися б ви ...


У мене до вас велике прохання: ви не могли б ...


Подяка
Спасибі. Спасибі вам!
Дуже (украй, надзвичайно) вдячний

Велике спасибі
Дуже зворушений вашою увагою

Велике вам спасибі
Дозвольте подякувати вам

Я вам нескінченно вдячний
Я вам дуже зобов'язаний


Відповіді на подяку
Будь ласка. На здоров'я. За що мене дякувати.
Не варто подяки.


Ви дуже люб'язні.


Ви такі уважні


Поздоровлення
Поздоровляю вас ...
Дозвольте вас поздоровити

Зі святом
Прийміть мої поздоровлення

Зі святом вас
Дозволите вас поздоровити


Ситуації мовного етикету незамкнені , відкриті, серед них виділяють також: залучення уваги, побажання, схвалення, відмову , співчуття, запрошення, пораду , комплімент та інші.
У зону мовного етикету входять правила вибору ти - чи Ви - форм спілкування. Звичайно ти - родинне, дружнє, інтимне, довірче, фамільярне; Ви - увічливе, поважне, офіційне.
Антиетикетне мовне поводження полягає у тому, щоб висловити зневагу до співрозмовника, принизити його соціальний статус, часто за допомогою грубих, лайливих слів. Але це не розв’язує конфлікту, а тольки негативно характеризує мовця.


ПИТАННЯ
1.Чим розрізняються і як між собою зв'язані поняття: культура мови, мовна культура, культура мовної діяльності, культура спілкування, загальна культура?
2.Які зі слів виходять за рамки сучасної української літературної мови? (зазавжди, зенки, бублик (кермо), болільник, трояк, шпаргалка, електричка, рубанок, шапка (заголовок), язикатість (марнослів'я).
3.Яка з норм більш рухлива - орфоепічна, лексична чи граматична?
4.Як визначити ступінь розвиненості мовця щодо мовної культури ?
5.До якого типу мовної культури ви віднесете авторів рекламних текстів, що допускають граматичні помилки, дикторів, що неправильно вимовляють слова: «З Гамалія - тур на Червоне море» (з Гамалією - тур), «Гладити завдяки «Ленор» набагато легше» (прасувати завдяки «Ленору»), «За замовленням ТВ - центр» (ТВ - центра) „Добра кухня”(смачна кухня),”Вироби найвищої якості”( найвищого гатунку).
6.Для людей яких професій володіння нормами літературної мови є показником професійної придатності?
7.Які якості мови називають комунікативними? Назвіть їх.
8.Чому лінгвісти говорять про дестабілізацію сучасної норми?
9.Чи згодні ви з думкою про те, що зниження морального й етичного стандарту в суспільстві виявляється насамперед у зниженні рівня мовної культури?
10.Чи впливає політична система суспільства на мову?
11.Наведіть приклади ситуацій, що вимагають мовного етикету.
12.Що таке антиетикетне мовне поводження ?
13.Поясните різницю в поняттях «питання риторики» і «риторичні питання».
14.Коли необхідні лінгвістичні словники?

ЗАВДАННЯ
1.Читайте тексти, дотримуючи орфоепічних норм.
а)Вінцем творіння у християнському віросповіданні названа людина. Поглиблене вивчання Біблії дозволяє нам зрозуміти феномен немовляти Христа. У яслах з дощок народився духовний учитель людства. Його надалі стали називати Ісусом Назаретянином, за назвою місцевості. Нікому не вдалося скласти каталог його проповідей. Ісус вів не осілий спосіб життя, а постійно мандрував. На початку свого шляху він мав мізерну кількість учнів, багато хто вважали його навчання аферою, але по його заповідях ми живемо дотепер.
б)Томмі Хілфіджера не даремно називають віртуозом на ринку
модельєрів. Його кредо не чекати визнання у тих, кого вже нічим неможливо здивувати - утомлених від достатку багатих продюсерів і кінорежисерів. Він звернувся до публіки більш чуйної і безпосередньої - школярів, студентів коледжів і юних мешканців «чорних» кварталів, до тих, для кого одяг - не символ соціального статусу, кому набагато важливіше знайти свій образ. І виявилося, що Томмі зміг відповісти на всі претензії підлітків. У каталозі його колекції можна знайти усе, що завгодно: від легких і м'яких шарфів до навмисно грубих шинелей. І все це зшито просто майстерно. «В американській культурі немає заборон для самовираження: що говорити, у що вдягатися й у якому віці», - говорить Хілфіджер. Він уже випустив чоловічий парфум, у наступній декаді планує випустити жіночий. Томмі зауважує: «Я хочу, щоб усі ці парфуми уключали всі аромати, що мені колись подобалися, - грейфрута, яблучного торта, свіжої трави, смаженого арахісу ... Це моя альтернатива, моя відповідь похмурим, задушливим екзотичним парфумам. І хоча мій менеджер говорить, що мої парфуми не будуть купувати, я усе - таки ризикну ...»
в)У перенаселеному кварталі міста будівельники зводять багатоповерховий будинок офісу із загоргжею з дощок. У цьому будинку будуть укладати угоди представники різних галузей, будуть проводитися консультації з маркетингу, менеджменту, аудиту і юриспруденції. Адже сьогодні людина, що майстерно орієнтується у сфері бізнесу, оптових постачань в умовах автаркії, - уже не феномен. Глибокий аналіз проблем зроблять висококваліфіковані фахівці, що мають необхідне комп'ютерне забезпечення. Новонароджена фірма допоможе правильно вкласти фінанси і дістати прибуток, уникнувши афер.
г)Я працюю в організації, що займається оптовими закупівлями. Статутний фонд нашої компанії складає 100 тисяч доларів. Перш ніж улаштуватися на роботу я пройшов співбесіду, на якій мені запропонували тест. Зараз я - головний менеджер компанії. Мені подобається моя робота, незважаючи на те, що вона зв'язана з постійними стресами. Рейтинг фірми підвищується з кожним місяцем. У нас є свій відділ маркетингу, безліч дилерів у різних місцевостях. У кожнім кабінеті - комп'ютери і жалюзі. Зарплату ми одержуємо в доларах. У всіх співробітників є акції нашої фірми, і раз у квартал видаються дивіденди, що складають визначений відсоток від прибутку. Компанія гарантує клієнтам прекрасний сервіс. Наше кредо: «Йти вперед і не здаватися».
2.Читайте за ролями діалоги.
а)-Здрастуйте.
-Вітаю Вас! Ваше прізвище Іванов?
-Так. А Ви, як я розумію, доцент Василь Іванович Григор'єв?
-Саме я. Ну, так що ми з Вами хотіли обговорити?
-Справа в тім, що я хочу прийти у коледж, учитися за фахом «Менеджмент».
-Вам треба поглибити свої знання в галузі економіки. Плата за навчання в нашому навчальному закладі мізерна - 1 тисяча карбованців у рік.
-Василь Іванович, я чув, що за гарну успішність у коледжі можуть преміювати. Чи правда це?
-Так, зараз ми клопочемося з цього приводу в міськраді, складаємо угоду .
Вибачите, будь ласка, я повинен перервати розмову, мене чекає робота.
б)-Здрастуйте, Микола Іванович! Я заходила до Вас із приводу роботи у відділі маркетингу.
-Добрий ранок! Радий Вас бачити! Проходите! Я пам'ятаю: нам необхідно скласти угоду, і Ви станете до роботи на початку наступного кварталу. А поки у Вас є можливість поглибити свої знання в нашій сфері бізнесу й ознайомитися із серпневим звітом.
-Так, звичайно, я постараюся одночасно познайомитися зі специфікою роботи і познайомитися зі співробітниками.
-Добре, а зараз візьміть каталог і висловіть свої побажання дизайнеру з приводу оформлення вашого кабінету.
-Неодмінно, рада була зустрічі, до побачення.
-Усього найкращого .
3.Розв’яжіть лінгвістичну задачу:Чи можна утворити родовий відмінок від слова „тамада” у наведеному уривку?
« - Так, - говорю, - один раз мене призначили тамадою ... - Дорогі товариші! - сказав я, коли прийшов мій час . - Серед нас, тамадов ... - Господарка хихикнула. - Вибачте, - сказав я, - серед нас, тамад ... Тамадей! - викрикнув один гість. – Тамад’їв! - вступив у конкурс веселих і спритних інший . - Тамадух! - зовсім уже не до місця випалила одна присутня дама ... І я подумав: а чому немає школи підготовки цих ... тамад ... тамадов ... тамад’їв ... тамадей... Тьфу, напасть! Напевно, тому і немає , ...».
4.Гра «Анаграми». З усіх букв слів: колба, наказ, карта, клоун, монета, стаціонар, дозрівання, старорежимність - сформуйте нові. Наприклад, апельсин, спанієль.
5.Розіграйте ситуації, використовуючи етикетні формули вітання, знайомства, прощання:
1)Ви знайомитеся з журналістом, про роботу якого досить інформовані, але раніш особисто не зустрічалися.
2)Ви на презентації продукції фірми. Познайомте Вашого молодого знайомого з його конкурентом - президентом фірми.

ПУБЛІЧНИЙ ВИСТУП У ДІЛОВОМУ СПІЛКУВАННІ
1. Етапи підготовки і проведення публічного виступу
Публічний виступ - це усне монологічне висловлення з метою досягнення впливу на аудиторію. У сфері ділового спілкування найбільш часто використовуються такі жанри, як доповідь, інформаційна, привітальна і торгова промова.
В основі класичної схеми ораторського мистецтва лежить 5 етапів: 1)добір необхідного матеріалу, змісту публічного виступу (inventio - «винахід»), 2)Складання плану, розподіл зібраного матеріалу в необхідній логічній послідовності (dispositio - «розташування»), 3)»Словесне вираження», літературна обробка мови (e|ocutio), 4)Завчання, запам'ятовування тексту (memoria - «пам'ять»), 5)Проголошення (pronuntiatio).
Сьогодні в ораторській діяльності виділяють 3 основних етапи: докомунікативний , комунікативний і посткомунікативний.

Докомунікативний
Комунікативний
Посткомунікативний

1.Визначення теми і мети виступу
Проголошення промови
Аналіз промови

2.Оцінка аудиторії й обстановки
Відповіді на запитання, ведення полеміки


3.Добір матеріалу



4.Створення тексту



5.Репетиція




Антична риторика винятково велике значення надавала підготовці публічного виступу (це чотири з п'яти етапів приведеної схеми). Греки говорили, що промови Демосфена промащені олією нічної лампади, при світлі якої він їх складав.
Підготовка до будь-якого ораторського монологу починається з визначення його теми і мети. Тему визначає або сам автор, або ті, хто запрошує його виголосити промову. Назва виступу повинна бути зрозумілою , чіткою , по можливості короткою. Вона повинна відбивати зміст промови і привертати увагу слухачів (Наприклад: « Чи потрібні нам атомні електростанції?», «Стан охорони праці і техніки безпеки », «Про підготовку до проведення сертифікації виробів». При розробці порядку денного для нарад необхідно особливу увагу звертати на формулювання тим доповідей і повідомлень. Теми повинні орієнтувати людей на участь в обговоренні конкретних проблем. Тому доцільно «розшифровувати» пункт порядку денного «Різне»- людина буде мати можливість заздалегідь підготувати і продумати свій виступ. Деякі промови не мають назв: привітальна, мітингова й інші.
Починаючи розробку тексту, необхідно визначити мету виступу. Оратор повинен ясно уявляти , якої реакції він домагається. Основні цілі публічного монологу - повідомлення і вплив. Оратор може поставити задачу інформувати слухачів, дати певні відомості . Чи він розраховує схвилювати аудиторію, сформувати у людей переконання, уявлення , що стануть мотивами їхньої поведінки , тобто закликає до якихось дій . Часто ці завдання перехрещуються, сполучаються в одному виступі. Свої прагнення і задачі варто повідомити слухачам.
Важливо оцінити склад майбутньої аудиторії. Хайнц Леммерман - автор підручника з риторики – закликає заздалегідь настроїтися на своїх слухачів, поставити себе на їхнє місце, «побачити речі їх очима». Необхідні дані про тих , на кого розрахована промова - це: освітній рівень, напрямок освіти (гуманітарна, технічна ...), пізнавальні інтереси, стать , вік, ставлення до теми і до оратора.
Завжди легше говорити, звертаючись до однорідного (гомогенного ) складу (дилетанти, фахівці, колеги, студенти, люди однакових політичних поглядів і т.д.). Що однорідніша аудиторія, то більш передбачена реакція на виступ. Звертаючись до молоді, не можна загравати, лестити, повчати, дорікати в незнанні, некомпетентності, підкреслювати свою перевагу, ухилятися від гострих проблем і питань. Перед слухачами з високим рівнем професійної чи наукової підготовки не можна виступати, якщо немає нових поглядів, підходів до рішення проблеми, не можна допускати повтори, тривіальні судження, демонструвати свою перевагу, зловживати цифрами, цитатами, ухилятися від суті проблеми.
У неоднорідній (гетерогенній) аудиторії виголошувати промову сутужніше. Якщо публіка різна за складом, треба, по можливості, адресувати якийсь фрагмент кожній групі. Варто заздалегідь подумати про те, що сказати окремим, особливо авторитетним, важливим персонам, якщо ви знаєте, що вони прийдуть.
Необхідно також з'ясувати чисельність аудиторії. Великою кількістю слухачів складніше керувати. У переважній більщості людина легковірна, схильна до знеособлювання, не здатна до критики, бачить усе у чорно - білих фарбах, реагує на емоції. Що більша аудиторія, то простіше, наочніше, образніше варто говорити. Знання своїх слухачів, «прицільна» підготовка промови здобувають особливе значення під час обговорення якогось важкого питання у вузькому колі фахівців, ділових людей.
Варто довідатися, у якій обстановці буде проходити виступ - у залі, у кабінеті, є чи там кафедра, стіл, мікрофон ...
Кафедра допомагає сконцентрувати увагу на ораторі, за нею треба розташовуватися вільно, невимушено, установивши і намагаючись зберігати постійну відстань у 20 - 30 сантиметрів між ротом і мікрофоном.
Проксеміка - наука про тимчасову і просторову організацію спілкування - описує наступні способи розміщення слухачів в аудиторії:
Спосіб
Схематичне зображення
Коментарі

1.Аудиторне розміщення





Відокремлює оратора від аудиторії. Зворотний зв'язок ускладнений. Велике число учасників

2. «Конференція»

Офиційно. За субординацією. Може викликати конфронтацію, протистояння думок



3. «Підкова»


Сприяє взаємо. Сприяє взаємодії. Доступний візуальний контакт. Гарні можливості контролю





.V – подібне розташування

Дозволяє створити атмосферу співробітництва між,співрозмовниками при вкерівній ролі оратора

5. «Круглий стіл»

Поєднує людей, демократизує атмосферу обговорення проблем.

6. «Кабаре»






Для роботи маленькими групами. Можливі труднощі
фокусування уваги


Треба з'ясувати також, після яких інших промов планується ваш виступ. Адже кожна наступна промова повинна бути цікавішою за змістом і формою, ніж попередня.
Наступна стадія докомунікативного етапу - « кодування » - складання тексту - починається з добору матеріалу. Щоб виступ вийшов змістовним, краще використовувати не одне джерело, а декілька . Джерела матеріалу поділяються на групи:
1Безпосередні - матеріали, здобуті автором з життя шляхом спостережень, власного досвіду:
а) знання, практика;
б) особисті контакти, бесіди, інтерв'ю;
в) уява - уявне створення нових картин, образів, проектів на основі минулого досвіду з елементами творчості.
2Опосередковані:
а) офіційні документи:
б) наукова і науково - популярна література;
в) художня література;
г) статті газет і журналів;
д) передачі радіо і телебачення;
е) довідкова література: енциклопедії, словники;
ж) результати соціологічних опитувань.
«Живий» досвід завжди добре сприймається слухачами, він переконливий і йому вірять.
Матеріал публічного виступу може бути теоретичним і фактичним . Насиченість промови тим чи іншим типом матеріалу залежить від жанру. Так, у звітній доповіді потрібно наводити безліч фактів, щоб довести положення і переконати слухачів. Матеріал виступу повинен бути достовірним. Попередньо перевіряють точність інформації, цифр, дат, цитат, імен.
Систематизуючи матеріал, оратор створює план, продумує композицію, логіку викладу, складає і редагує текст.
Підготовка письмового тексту має багато переваг. Написану промову можна перевіряти, виправляти; вона легше запам'ятовується і довше утримується в пам'яті. Писати треба на окремих аркушах, на одній стороні. Досвідчений оратор може обмежитися складанням тез, чи конспекту розгорнутого плану виступу.
Репетиція являє собою проголошення тексту думкою або вголос, краще перед дзеркалом. Треба знайти таку позу, у якій ви почуваєте себе легко і зручно, і постаратися її запам'ятати; вивчити обличчя - розправити нахмурені брови, мімічні зморшки, що набігають на чоло; продумати жести, прийоми встановлення контакту. Досвід показує, що на 3 хвилини виступу витрачається 20 - 25 хвилин підготовки. Якщо виступ ретельно розроблений , то в момент зустрічі зі слухачами оратор буде триматися впевнено.
Існує три способи виголошення промови: 1)Читання тексту, 2) Відтворення по пам'яті з читанням окремих фрагментів (з опорою на текст), 3) Вільна імпровізація (експромт).
Читають ті промови, від тексту яких не можна відступити: дипломатичні, урочисті, доповіді і співдоповіді офіційного змісту. Інші види, як правило, вимовляють з опорою на письмову основу. Досить опустити погляд на сторінку, щоб відновити хід викладу, знайти потрібну цифру і т.п. Такий виступ створює враження вільного володіння матеріалом, дає можливість оратору впевнено спілкуватися зі слухачами. У мовця , однак, не завжди є можливість попередньо підготувати текст. Іноді на нарадах, засіданнях, зборах, зустрічах доводиться виступати експромтом. При цьому потрібна велика мобілізація пам'яті, енергії, волі. Імпровізація можлива тільки на базі великих знань, володіння риторичними навичками.
Після виступу оратор часто відповідає на питання слухачів, полемізує з ними. Така форма спілкування жадає від оратора швидкої реакції, доброзичливості, володіння гумором. Відповідь доповідача призначається не тільки опоненту але і всім присутнім.
Методика ораторського мистецтва рекомендує не квапитися з відповіддю, а спочатку переконатися, что питання правильно зрозуміле; відповідати лаконічно, ясно і не давати необґрунтованих чи сумнівних відповідей; мати під рукою довідковий матеріал для тих, хто хоче одержати більш докладне обґрунтування ваших припущень.

2. Установлення контакту з аудиторією
Найвищий прояв майстерності публічного виступу - це контакт зі слухачами, тобто спільність психічного стану оратора й аудиторії. Це виникає на основі спільної розумової діяльності, подібних емоційних переживань. Ставлення оратора до предмета промови, його зацікавленість, переконаність викликають у слухачів відповідну реакцію. Як говорить прислів'я, слово належить наполовину тому, хто говорить, і наполовину тому, хто слухає. Головні показники взаєморозуміння між комунікантами - позитивна реакція на слова виступаючого, зовнішнє вираження уваги у слухачів (їхня поза, зосереджений погляд, вигуки схвалення, посмішки, сміх, оплески), «робоча» тиша в залі. Контакт - величина перемінна. Він може бути повним (зі всією аудиторією) і неповним, стійким і хитким в різні фрагменти проголошення промови.
Щоб завоювати аудиторію, треба установити з нею і постійно підтримувати, зоровий контакт. Виступаючий звичайно повільно обводить поглядом слухачів.
Перед початком промови витримують невелику психологічну паузу - 5 - 7 секунд.
Яка б не цікава була тема, увага аудиторії згодом притупляється. ЇЇ необхідно підтримувати за допомогою наступних ораторських прийомів:
прийом питання - відповіді. Оратор ставить питання і сам на них відповідає, висуває можливі сумніви і заперечення, з'ясовує їх і доходить певних висновків.
Перехід від монологу до діалогу (полеміки) дозволяє прилучити до процесу обговорення окремих учасників, активізувати тим самим їхній інтерес.
Прийом створення проблемної ситуації. Слухачам пропонується
ситуація, що викликає питання: «Чому?», що стимулює їхню пізнавальну активність.
Прийом новизни інформації, гіпотез змушує аудиторію припускати, міркувати.
Опора на особистий досвід, думки, що завжди цікаві слухачам.
Показ практичної значимості інформації.
Використання гумору дозволяє швидко завоювати аудиторію.
Короткий відступ від теми дає можливість слухачам «відпочити».
Уповільнення з одночасним зниженням сили голосу здатне привернути увагу до відповідальних місць виступу (прийом «тихий голос»).
Діючим засобом контакту є спеціальні слова і вислови, що забезпечують зворотний зв'язок. Це особові займенники 1 і 2 особи (я, ви, ми, ми з вами), дієслова у 1 і 2 особі (спробуємо зрозуміти, обмовимося, відзначимо, прошу вас, відзначте собі, подумайте, конкретизуємо й ін.), звертання (шановні колеги, дорогі мої), риторичні запитання (Ви хочете почути мою думку?). Перераховані мовні засоби контакту допомагають перебороти «бар'єр», служать об'єднанню оратора зі слухачами.

3 Поза, жести, міміка оратора
Поза, жести, міміка - приналежність індивідуального стилю. Ці елементи кінетичної системи спілкування діють на зоровий канал сприйняття, акцентують увагу на змісті інформації, що надходить слуховим каналом, підвищують емоційність і тим самим сприяють кращому засвоєнню висловлених думок. На думку психологів, мова на 25% сприймається зоровим шляхом.
Оратор повинен домогтися відчуття стійкості, рівноваги, легкості, рухливості і природності на трибуні, перед аудиторією. Вигляд людини, що тривалий час стоїть нерухомо, стомлює слухачів. Під час тривалої доповіді досвідчений виступаючий змінює позу. Крок вперед у потрібний момент підсилює значимість того чи іншого місця промови, допомагає зосередити на ньому увага. Відступаючи назад, оратор ніби дає аудиторії можливість «відпочити» і потім переходить до іншого положення промови. Не варто ходити, пересуватися у різні боки під час виступу.
Майстерність оратора виявляється в посиленні впливу жестом, мімікою. Зайва віртуозність не прикрашає мовця і викликає іронію, ворожість. Від жестів значимих, котрі сприяють успіху промови, необхідно відрізняти безглузді, механічні (струшування головою, поправлення волосся, одягу, вертіння ручки й ін.). Стверджують, що кращий жест той, на який не зважають слухачі, тобто який органічно зливається зі змістом промови. В ораторському мистецтві використовуються:
Ритмічні жести. Вони підкреслюють логічний наголос, уповільнення і прискорення промови, місце пауз. Наприклад, уповільнений рух вправо при проголошенні фрази «Говорить, що воду цідить».
Емоційні передають відтінки почуттів (стиснутий клак, овальний рух руки, « рука, що відрубує» фразу,).
Вказівні рекомендується використовувати в дуже рідких випадках, коли є предмет, наочне приладдя, на які можна вказати.
Образотворчі наочно представляють предмет, показують його (наприклад, кручені сходи).
Символічні несуть певну інформацію. До цієї групи відносяться жест категоричності (шабельне відмахування пальцями правої руки), жест протиставлення ( руки виконують в повітрі рух «там і тут»), жест роз'єднання (долоні розкриваються в різні сторони), жест узагальнення (овальний рух двома руками одночасно), жест об'єднання ( чипальці долоні рук з'єднуються).
Про важливість жестикуляції, говорить той факт, що в риториках, починаючи з античних часів, їй присвячувалися спеціальні розділи .
Основним показником почуттів мовця є вираз обличчя. Міміка оратора стимулює емоції аудиторії, здатна передати гаму переживань: радість і скорботу, сумнів, іронію, рішучість ... Вираз обличчя повинен відповідати характеру промови. У гарного оратора «обличчя говорить разом з промовою». Обличчя і весь зовнішній вигляд виступаючого повинні виражати доброзичливе і навіть дружнє відношення. Аудиторія не любить сердитих чи байдужих.

4. Аналіз промови оратора
Після ораторського виступу необхідний аналіз. Перш за все для того, щоб знайти, виділити і врахувати допущені недоліки.

Схема аналізу промови
Яка тема виступу? Чи досягнута його мета? Чи підходить тема аудиторії, чи викликає інтерес?
Який матеріал використаний у тексті виступу?
Яка композиція промови? Які методи викладу матеріалу використовуються?
Чи логічна, чи доказова промова?
Чи відповідає промова критеріям правильності, точності, виразності, багатства мовлення?
Який спосіб виголошення промови?
Чи дотримувався оратор вимоги техніки мовлення?
Який зовнішній вигляд оратора, чи доречні жести і міміка? Наскільки вільно він тримається перед слухачами?
Чи встановлений контакт з аудиторією? За допомогою яких засобів?
Визначте, до якого мовного типу належить оратор (за класифікацією С. Ф. Іванової).

5. Типи ораторів
С. Ф. Іванова в роботі «Специфіка публічної промови» (М. , 1978) виявила індивідуальні мовні типи:
Раціонально - логічний. Оратори цього типу схильні до аналізу явищ, до міркувань і строгої аргументації своїх і чужих учинків. Їхня підготовка до будь-якого виступу відрізняється послідовним добором і суворою систематизацією матеріалів, обмірковуванням і розробкою докладного плану. Цей виношений план ніби «сидить у них усередині», і оратори під час виступу не користуються ним. Їх часто турбує інше: як зробити свою промову більш яскравою , емоційною, які дібрати приклади, щоб зацікавити аудиторію. «Логіками» найчастіше бувають сангвініки.
Емоційно - інтуїтивний. Представники цього типу говорять жагуче, захоплено, пересипаючи свою промову гострими словами, каламбурами, але не завжди можуть устежити за твердою логічною послідовністю промови і «звести кінці з кінцями». План своїх виступів пишуть не завжди, вважаючи, що він їх сковує. Спостерігається збіг емоційного мовного типу з холеричним темпераментом.
Філософський. Оратори - «філософи» більш-менш емоційні, схильні до аналізу, іноді бувають дуже організовані у своїй роботі, а іноді без усякої видимої організації розкривають яке-небудь одне питання, добираються до кореня, і раптом, як променем світла, опромінюють усе знайденою ідеєю. Їхня загальна риса - прагнення до дослідження, глибокого осмислення явищ прямо на очах у слухачів, бажання й уміння втягнути в цей процес аудиторію. Найчастіше дану групу складають люди флегматичного темпераменту.
Ліричний, чи художньо - образний. Глибока емоційність, ліризм, внутрішнє хвилювання, гостра вразливість, проникливість - риси, характерні для цього типу. Найчастіше в основі його - характер витончений, меланхолійний.

6. Доповідь і промова як жанри ділового спілкування
Доповідь - це розгорнуте повідомлення з певної теми з метою сформувати думку слухачів про порушені питання, визначити характер подальших практичних дій. У доповіді дається аналіз проблеми , наводяться відомості, ставляться задачі, даються рекомендації й оцінки діяльності колективу. У звітній доповіді характеризуються результати роботи підприємства чи організації за певний період, а також формуються перспективи розвитку.
Промова - це вид публічного виступу, у якому здійснюються короткі повідомлення на службових нарадах, у ході дискусії, на урочистих зустрічах, презентаціях. Промова відрізняється від інших жанрів концентрацією ряду якостей: емоційністю, чіткістю постановки проблем, насиченістю, конкретністю, дієвістю, а також стислими часовими межами.
Промови поділяють за видами:
Інформаційна промова (повідомлення) звучить на нараді. Звичайно це актуальне повідомлення, що дає нове уявлення про розглянутий предмет чи явище, гіпотезу розв’язання проблеми.
Привітальна промова може бути присвячена ювілею особи , організації, зустрічі делегації, врученню нагороди, початку роботи конференції, пам'ятній даті ... Головна задача цієї мови - створити піднесений , святковий настрій, надихнути слухачів. Привітальна промова повинна бути емоційною. Оратору варто використовувати яскраві приклади, асоціації, засоби мовної виразності. Привітальна промова, як правило, має таку структуру:
1) звертання, слова вітання,
2) коротка характеристика події,
3) успіхи і досягнення, перспективи,
4) побажання.
На презентаціях, зборах виголошують торгову промову. Історія її виникнення пов’язана до закликів глашатаїв , що ходили по вулицях давніх Афін і повідомляли про продаж рабів, худоби, виробів. Відомі також старі жанри усної реклами Київської Русі – закликання , вигуки, гострослів’я . У них як засіб залучення уваги використовувалися римування і мовна гра. Серед вуличних торговельників - балакунів у містах особливо виділялися продавці газет і книг. Цікаво, що у наш час усна торгова реклама повертається. На вулицях сучасних населених пунктів все частіше звучать голоси людей , що розхвалюють товар, закликаючи покупців.
Мета торгової промови - спрямований вплив на увагу, пам'ять, емоції, пізнання, систему мотивів слухачів. Ця мета обумовлює зміст і мову рекламного тексту. У ньому яскравими словами, наочно повинні характеризуватися 2-3 найважливіші якості товару чи послуги, підкреслюватися унікальні риси, переваги, які вони дають споживачу. Доцільно говорити про результат, наводити аргументи ,постійно повторюючи основні з них. Висловлення повинне бути побудоване у формі доброзичливої поради. Не можна «нав'язувати» щось аудиторії і лестити собі, поширюючи торгову інформацію про продукцію свого підприємства.

ПИТАННЯ
1.Що треба враховувати при визначенні теми виступу?
2.Які функції назви ораторської промови?
3.Чим відрізняється виступ в однорідній, нечисленній аудиторії від виступу у великій, неоднорідній аудиторії?
4.Як відповідати на питання слухачів?
5.Після скількох хвилин промови треба планувати риторичні прийоми залучення уваги?
6.Як визначити, установлений контакт із аудиторією чи ні ?
7.Чи подобається аудиторії, коли її дякують за розуміння й інтелектуальне співробітництво?
8.Як краще розмістити слухачів у приміщенні, якщо мають бути збори, прес - конференція, презентація, «Мозковий штурм»?
9.Що таке механічні жести?
10.Чи можна правило А. С. Макаренка : «Педагог повинен мати парад на обличчі» застосувати до ораторської практики?
11.Чим відрізняється доповідь від промови?

ЗАВДАННЯ
1.Складіть уявний портрет аудиторії, перед якою ви хотіли б виступити з темою: «Професія - менеджер».
2.Які жести найчастіше використовують телеведучі? Складіть, за результатами спостережень, таблицю.
3.Використовуючи фотографії оратора, визначите яка в нього «маска», чи виразна його міміка.
4.Визначите жанр, мету, композиційні особливості промови; визначте, які використані мовні образотворчі засоби:
- Дорогі, милі жінки! Щороку наступаюча весна дарує нам один з найясніших, самих сонячних свят - День 8 березня. Символічно, що він пов’язаний з початком пробудження життя, із появою перших птахів, із сяйвом блакитного неба. Немов сама природа хоче підкреслити світлоносну значимість жіночого початку в долі кожної людини, усього народу.
Дорогі наші матері, сестри, дружини, дочки і подруги! Без ваших ощадливих і працьовитих рук, без ваших ясних душ і відкритих сердець, без вашої споконвічної мудрості не можуть відбутися ні людина, ні справа, ні держава. Вашим творчим світлом осяяне все життя на землі.
Так прийміть же в День 8 березня нашу щиру вдячність, наше зізнання в любові і наші найщиріші поздоровлення!
Від усієї душі бажаємо вам здоров'я, любові, щастя, добробуту! Віримо, що ніякі життєві негоди не затьмарять вас у цей день і ніколи! Будьте щасливі! Зі святом!

-Дорогі випускники! Викладачі нашої кафедри соціально - гуманітарних наук поздоровляють вас зі знаменною подією - закінченням інституту, із врученням диплома, у якому високу оцінку одержали ваші знання із суспільних і гуманітарних дисциплінах. Ми раділи завжди вашим успіхам, тому, що ви навчилися думати самостійно, глибоко осмислювати Людину . Її минуле, сьогодення і майбутнє, її культурні цінності, створене нею суспільство й економіку. Ви виконали величезну працю, оскільки Людина - найскладніший об'єкт вивчення. Ми сподіваємося, що ви усе краще і краще будете розуміти себе й інших, розвивати наше суспільство, підвищувати культуру соціальних і економічних відносин у ньому, відроджуючи традиції української інтелігенції.

6.Виберіть цікаву, на ваш погляд, для уявної аудиторії книжкову, журнальну новинку. Складіть інформаційну промову, виголосіть її, виступіть із самооцінкою.
7.Підготуйте усну рекламну промову на основі письмового тексту:
Шановні добродії! Фірма « Пасаж - експоцентр» запрошує Вас взяти участь в універсальній виставці - ярмарку «Будуємо наш дім ». ЗАТ «Пасаж - експоцентр» - професійна виставочна фірма, член Спілки виставок і ярмарків України та країн ЄЕП , що працює під егідою Асоціації міст Півдня України, що володіє міцними регіональними зв'язками і великим досвідом проведення виставочних заходів. У програмі виставки укладання торгових угод, семінари, презентація вітчизняних і закордонних фірм - учасниць, бізнес - клуб, культурна програма. Учасники мають право вести оптову і роздрібну торгівлю своєю продукцією - будівельними й оздоблювальними матеріалами, будівельною технікою, устаткуванням і технологіями, приладами житлово-комунального господарства. Діє система знижок: постійним учасникам - 10%, за оренду виставочної площі більш 30 кв. м - 15%.
(Виконавчий директор виставки.)
8.Проаналізуйте будь-який публічний виступ за схемою (п.4), подайте у письмовому вигляді .
9.Проведіть колективний аналіз ораторських виступів однокурсників, «призначивши» рецензентів - фахівців: лінгвіста-ортолога (стежить за правильністю мови), фахівця з культури мовлення (оцінює комунікативну доцільність, етичність висловлення), логика, педагога (виявляє дидактичні риси, визначає доступність ), психолога (характеризує особливості сприйняття матеріалу слухачами, установлення контакту), естета (оцінює зовнішній вигляд, манеру триматися, культуру поведінки , акустичні якості промови).


СЛУЖБОВИЙ ДІАЛОГ
1. Типи мовних актів у діловому спілкуванні
У сучасній теорії комунікації прийнято виділяти 3 типи мовних актів, у залежності від очікуваної реакції адресата: питання, спонукання і повідомлення.
Якщо з боку співрозмовника не передбачається ніякої реакції, крім «взяття до уваги » інформації, то висловлення належить до класу повідомлення. Вони повинні формулюватися ясно, коротко, бути правдивими. Відомий філолог початку XX століття М. Абрамов застерігав: «Гарний співрозмовник ніколи не дозволить собі висловлювати власні дилетантські думки про той предмет, знавцем якого є його партнер. Він не дозволить собі зануритися у такі подробиці, що не становлять ніякого інтересу для слухача ...» .
Якщо очікуваною реакцією на репліку - стимул є якась дія поза рамками діалогу, оратор спонукає до цього мовленням . Особливістю ділових взаємин є те, що накази, розпорядження віддаються ввічливим тоном. Краще використовувати такий вид спонукання, як прохання, порада.
Висловлення, спрямоване на те, щоб одержати відповідь (вербальну реакцію), відноситься до типу питань. У залежності від установки оратора розрізняють власне питання (запитувач сам не знає правильної відповіді) і «учительські» питання (мовець хоче перевірити адресата промови).
Будь-яке твердження, особливо категоричне, викликає дух протиріччя. Якщо додати повідомленню форму питання, то можна пом'якшити, нейтралізувати протест співрозмовника. Питальна форма знижує імовірність суперечки, конфлікту в службовому спілкуванні.
Питання дозволяють діловій людині спрямувати процес передачі інформації в потрібний напрямок , перехопити й утримати ініціативу, активізувати слухача. На основі цих функцій виділяють 5 типів питань:
«Закриті» - це питання, на які можна відповісти «так» чи «ні». Довіру співрозмовника можна завоювати, ставлячи на початку контакту питання, що вимагають твердження «так». «Закриті» питання позбавляють іншого висловити свої думки, ними не можна зловживати. «Відкриті» питання вимагають якогось пояснення, задаються для одержанні додаткових відомостей, з'ясуванні реальних мотивів. Вони починаються словами «Що, хто, як, скільки, чому, яка ваша думка ...»
Риторичні не вимагають відповіді, їхня мета - викликати нові запитання, указати на невирішені проблеми, забезпечити підтримку позиції оратора шляхом мовчазного схвалення.
Питання для обмірковування змушують міркувати, коментувати сказане, вносити виправлення у викладене.
Переломні питання утримують бесіду в суворо встановленому напрямку чи піднімають нові проблеми, переключають увагу на інше.

2. Бізнес - аргументація. Методи переконання співрозмовника
Дуже великі угоди найчастіше укладають на умовах, які краще були підтримані аргументацією. У якості їх об'єктів у діловому світі виступають ціна, умови постачання, якість, терміни, бартер, послуги і т.п. Причому помічено, що найбільш гаряче обговорюються тонкощі кількісного боку . Акцент у розгортанні доводів робиться на створення уявлення про вигоду рішення для партнера. Аргументами служать різноманітні пояснення, посилання на ситуацію на ринку, прогнози в економіці, на приклади інших, а також на власні труднощі, на неможливість виконати якісь дії.
Ефективними методами переконання вважаються наступні:
1)Посилання на авторитети, тобто на чужий досвід, висловлення авторитетних людей. При цьому треба вказати джерела даних.
2)Порівняння з галузі і, добре знайомої співрозмовнику.
3)Метод опитування заснований на тому, що ви не заперечуєте опоненту, а самі ставите питання так, щоб він відповідав на свої зауваження.
4)Умовна згода полягає в первісному визнанні правоти партнера (часто з незначними запереченнями). Це дозволяє утримати контакт, а потім поступово «перетягти» співрозмовника на свій бік.
5)Перефразовування - це повторення й одночасне пом'якшення сказаного.
6)Метод «так - але» полягає в тому, що до визначеного моменту погоджуються з опонентом для того, щоб у нього пропало бажання суперечити, щоб підготувати його до контраргументації. Сполучник «але», що діє як застережливий сигнал, краще опустити: «Ви зовсім праві. Чи врахували Ви, що ...»
7)Прийняття зауваження. Це, в основному, відноситься до несуттєвого для ходу бесіди суб'єктивного висловлення.
8)Доказ безглуздості. Якщо усі ваші відповіді вказують на неспроможність опонента, можна підштовхнути його до того, щоб він визнав безглуздість своєї позиції.
9) «Захист » означає, що виступ будується таким чином, що у партнерів по спілкуванню взагалі не виникає контраргументів.
«Еластична оборона» застосовується в тих випадках, коли мовця засипають запереченнями в незадоволеному тоні. У цей час краще стежити за тим, щоб не обірвалася нитка бесіди.
«Відстрочка». Практика показує, чщо зауваження втрачає своє значення в міру видалення від того моменту, коли воно було висловлено.








3. Психологічні типи співрозмовників
П. Міцич у книзі «Як проводити ділові бесіди» (М. , 1983) наводить класифікацію можливих типів співрозмовників і відповідні варіанти поведінки .

«Нігіліст». У ході розмови він нетерплячий, нестриманий і збуджений, часто виходить за професійні рамки бесіди. Стосовно нього варто завжди залишатися холоднокровним і компетентним ; по можливості формулювати рішення його словами; з'ясувати причини його негативної позиції, спробувати залучити на свій бік . В екстримальних випадках можна призупинити розмову, почекати, коли «нісенітна людина охолоне» .
«Позитивна людина»- може сам надати підтримку і допомогу у важких, суперечливих питаннях і ситуаціях.
«Усезнайка» про все має свою думку, завжди вимагає слова, вважає свої знання єдино вірними. Треба під час розмови нагадувати йому, що інші теж хочуть висловитися, задавати йому складні спеціальні «учительські» питання. «Усезнайка» успішно може формулювати проміжні висновки.
«Базікало» часто безтактно і без усякої видимої причини перериває хід бесіди, не звертаючи уваги на даремно витрачений час. Варто тактовно зупинити його , якщо він починає відхилятися від теми.
«Боягуз» не упевнений у собі, він охоче промовчить, боячись сказати що - небудь таке, що, на його думку, може виглядати нерозумно. Йому треба допомагати формулювати думки, ставити нескладні інформативні питання, звертатися до нього з пропозицією пояснити своє зауваження.
«Холоднокровний» (неприступний) співрозмовник замкнений, часто почуває себе поза темою і ситуацією спілкування, незацікавлений. Будь-яким способом необхідно з'ясувати причини такої його поведінки , зацікавити інформацією.
«Незацікавлений» - людина взагалі не схильна розглядати дану проблему. Треба ставити йому питання інформативного характеру, додати діалогу привабливу форму, врахувати його інтереси.
«Важливий птах» не виносить критики, має велику зарозумілість. Цьому співрозмовнику не можна дозволяти грати роль гостя , у діалозі з ним краще використовувати метод «так - але».
«Чомучка» ставить багато питань, незалежно від того, мають вони реальну основу чи надумані. Відповідати на його питання треба відразу або визнати його правоту, чи переадресовувати питання йому самому.

4. Невербальні засоби ділового спілкування
В українській розмовній літературній мові, що функціонує в багатьох ситуаціях службового спілкування, словесні і несловесні засоби вираження дуже тісно зв'язані. Паралельно з мовою використовуються міміка, жести, пантоміміка, що передають 60 - 80% інформації. Вони розвиваються як суспільні знаки комунікації, хоча деякі елементи, що складають їх, вроджені. Жести і міміка, пози наділені семантико-експресивним забарвленням, підкоряються етичним нормам. В умовах службової взаємодії тональність невербальної о поведінки повинна залишатися нейтральною. Надмірна жестикуляція при діловій розмові може бути розцінена як прояв фамільярності.
Володіння мімікою, уміння передавати емоції (радість, гнів, подив, зневага , страх, смуток ...) є професійною вимогою для менеджерів, політиків, педагогів, усіх, хто працює з людьми. Вважається, що найбільш експресивні - рот, губи.
За допомогою очей ми одержуємо точні і відкриті сигнали, тому під час ділової розмови важливо контролювати вираз очей, зустрічатися поглядом з комунікантом не менш 60 - 70% часу контакту. Погляд рекомендується направляти на уявлюваний трикутник на чолі співрозмовника і не опускати нижче його очей .
У фізіологічних дослідженнях помічено, що, коли людина задоволена, радісно збуджена , її зіниці розширюються в 4 рази в порівнянні з нормальним станом, і навпаки. За цією ознакою можна точно довідатися реакцію на почуте.
Одні жести є довільними (ритмічні, вказівні і т.п.), інші - обумовлені імпульсами підсвідомості. Розуміння невербальної мови дозволяє точно визначити задуми, позицію співрозмовника. Позбутися від несвідомих жестів і рухів тіла можна тільки шляхом тривалого тренування, відпрацьовування. Внутрішній стан звичайної людини можна розпізнати за несловесними засобами . Виділяється кілька основних жестів і поз, що відбивають різні психологічні реакції:
1)Жести відкритості свідчать про щирість, добродушний настрій. До них відноситься жест «розкриті руки» (партнер протягає руки у ваш бік , долонями нагору, розстібання піджака).
2)Жести підозрілості і скритності. Співрозмовник механічно потирає чоло, скроні, підборіддя, прагне прикрити обличчя руками. Інший показник недовіри - неузгодженість жестів і міміки («штучна посмішка»).
3)Жести захисту є знаками того, що комунікант почуває небезпеку. Найбільш розповсюджений жест цієї групи - схрещені руки.
4)Жести міркування й оцінки відбивають стан замисленості і прагнення знайти розв’язання проблеми («руки в щоки», «пощипування» перенісся, почісування підборіддя і прикурювання ока).
5)Жести сумніву і непевності - це дотик до носа чи його легке потирання.
6)Жести упевнених у собі людей з почуттям переваги над іншими - це закладання рук за голову чи за спину із захопленням зап'ястя.
7)Жести незгоди. Найбільш популярним серед них є збирання неіснуючих ворсинок з костюма.
8)Жести і пози, що свідчать про небажання слухати - дотик до вуха, опускання вік, пересування, поворот усім корпусом убік дверей.
9)Жести неправди. Коли людина бреше, він закриває рот, очі, вуха руками, доторкається до носа, потирає віко, опускає очі , «закриває» долоні. Жести і міміка брехуна неузгоджені.
Гарним способом взаємодії є копіювання жесту і пози співрозмовника. «Зарозумілого» людини можна змусити змінити позу, наприклад, запропонувавши йому нахилитися вперед для розглядання предмета. Якщо ви бачите, що опонент бреше, попростье його повторити чи уточнити сказане, і це змусить ошуканця відмовитися від ведення своєї хитрої гри.

5.Просторові норми ділового спілкування
Для встановлення контакту дуже корисно враховувати відстань між співрозмовниками й обсяг простору комунікації. Для ведення конструктивного діалогу треба установити відстань приблизно в 1,5 м, зручно розташуватися щодо співрозмовника.
Варіанти розташування учасників розмови в умовах робочого кабінету зі стандартним прямокутним столом наступні:

Назва позиції
Схематичне зображення
Коментарі

1.Кутове розташування

Характерна для невимушеної, дружньої розмови

2.Позиція ділової взаємодії

Сприяє продуктивному обговоренню, виробленню загальних рішень

3.Конкуруюча позиція

Створює атмосферу суперництва свідчить про відношення службової
убординації

4.Незалежна позиція

Характерна для людей, що не бажають спілкуватися


Істотно впливає на створення психологічного клімату форма столу. Так, квадратний стіл сприяє створенню відносин суперництва між людьми, рівними по положенню, круглий стіл приводить до виникнення невимушеної, неофіційної атмосфери.
Статус відвідувача кабінету знижується, якщо між ним і начальником розташований великий довгий стіл, якщо керівник у величезному кріслі з високою спинкою.
Людина випробує сильна напруга, якщо сидить спиною до дверей, вікну, відкритому простору, тому гостя треба посадити спиною до стіни.




ПИТАННЯ
1.До якого типу мовних актів належать обіцянка, дозвіл?
2.На якій стадії ділового контакту ви будете використовувати закриті, відкриті, переломні питання?
3.У чому переваги і недоліки кожного з методів переконання співрозмовника?
4.Які якості людини фіксуються в першу чергу при нетривалому сприйнятті її вигляду і поведінки ?
5.Які невербальні засоби поведінки необхідно удосконалювати особисто Вам для підвищення ефективності спілкування?
6. Чи можна контролювати міміку?

ДІЛОВА РОЗМОВА ТА ЇЇ ВИДИ
Будь -яка колективна праця, співробітництво починаються, здійснюються і завершуються за допомогою розмов. Вони виникають, якщо в діалозі домінує згода, якщо учасники мовної комунікації дотримуються так званого принципу кооперації - основного правила ефективного спілкування. Але може утворитися і така взаємодія, у якій переважає незгода. Тоді виникають суперечка , дискусія.
Ділова розмова - вид міжособистісного службового спілкування, що припускає обмін інформацією, поглядами, думками, спрямований на конструктивне розв’язання тієї чи іншої проблеми.
За структурою, тривалістю, функціям розрізняють :
1.Власне ділова розмова - короткочасний контакт, переважно на одну тему.
2.Ділова бесіда - тривалий обмін інформацією, точками зору, що часто супроводжується прийняттям рішень.
3.Переговори - обговорення з метою досягнення угоди з якогось питання .
4.Інтерв'ю - розмова з журналістом, призначений для друку, радіо, телебачення.
У залежності від наявності засобів спілкування можна виділити:
1.Контактну ділову розмову - безпосередній, «живий» діалог.
2.Телефонну розмову –дистантний зв’язок, що виключає невербальну комунікацію.

ДІЛОВА БЕСІДА
1. Мета і завдання ділової бесіди
Основна мета ділової бесіди - переконати партнера прийняти ваші конкретні пропозиції. Завданнями бесіди виступає одержання службової інформації, взаємне спілкування працівників однієї сфери, спільний пошук, висування й оперативна розробка робочих ідей і задумів, контроль і координація початих заходів, стимулювання трудової активності.




2. Етапи підготовки і проведення ділової бесіди
Виділимо 3 етапи підготовки і проведення даного виду мовного спілкування

Докомунікативний
Комунікативний
Посткомунікативний

1.Планування, оцінка співрозмовників і обстановки
1.Установлення контакту
Аналіз і письмовий запис основних положень бесіди

2.Збір матеріалу
2.Виклад і обґрунтування позиції


3.Аналіз і редагування матеріалу, підготовка тез
3.З'ясування позиції співрозмовника



4.Спільний аналіз проблеми



5.Прийняття рішень



Підготовка до проведення бесіди починається з попередніх заходів. Необхідний чіткий план - програма дії. Варто визначити тему і мету обговорення, оцінити майбутніх учасників спілкування й обстановку. Треба розробити стратегію досягнення цілей і тактику ведення бесіди.
Збір матеріалу - трудомістка справа, але це найважливіша стадія роботи при підготовці майбутнього контакту. Доцільно відразу ж доповнити зібрані матеріали власними примітками, потім систематизувати інформацію і написати тези.
Розглянемо структуру комунікативного етапу. На початку бесіди треба установити контакт зі співрозмовником, створити робочу атмосферу, привернути увагу й інтерес партнера. При перших словах зустрічі бажано посміхатися, сказати кілька приємних слів особистого характеру, чи пожартувавши використовувати порівняння для короткого викладу ситуації. Правильний початок бесіди припускає вказівку на її цілі , задачі, оголошення послідовності розгляду питань.
Інформацію, з якою ви хочете познайомити співрозмовників, треба представити коротко, точно і ясно, із указівкою на її джерела і підкресленням їхньої надійності.
Наприкінці бесіди необхідно зробити висновки з основних положень, сформулювати чітко і лаконічно основні ідеї. Досвідчені ділові люди радять залишати в запасі один сильний аргумент на той випадок, якщо співрозмовник у момент прийняття рішень почне вагатися .
Після закінчення зустрічі роблять письмовий запис, що фіксує мету, задачі, позиції сторін, досягнуті домовленості, питання. Указують також дату і місце проведення, тривалість, прізвища, імена і по батькові, посади присутніх.
Доцільно проаналізувати бесіду, використовуючи наступну схему:
1.Яка тема і мета бесіди?
2.Чи удалося на початку розрядити атмосферу, установити психологічний контакт?
3.Наскільки доказово викладені позиції? Які аргументи, методи переконання використовуються?
4.Питання яких типів пролунали?
5.Як велася суперечка з помилкових суджень ?
6.У якій формі виражається відмова ?
7.Чи відмовляються співрозмовники від своїх суджень, якщо аргументація опонента виявляється більш переконливою?
8.Хто робить узагальнюючий висновок?
9.Які рішення прийняті?
10.Чи можна назвати мову учасників спілкування правильною і гарною ?
11.Які засоби мовної адресації, «формули» вітання і прощання ужиті?
12.Чи дотримані просторові норми ділового спілкування?
13.Чи установлений візуальний контакт?
14.Які жести використовуються?
15.До якого типу відносяться співрозмовники (за класифікацією П. Міцича)?

ПИТАННЯ
1.Перелічите основні задачі ділової бесіди.
2.Якими способами можна додати бесіді довірчу тональність?

ЗАВДАННЯ
1.Розіграйте ситуацію. Ви - менеджер відділу поширення навчальної літератури. Переконайте двох співрозмовників стати вашими дилерами, з огляду на те, що один з них - «чомучка», а інший - «боягуз ». Ваша задача - підтримати «мовчазного». Спробуйте під час відповіді на питання «балакучого» дивитися то на нього, то на іншого, неактивного співрозмовника.
Не забувайте про правило: якщо слухаючів більше, ніж 2, не слід реагувати на мовлення , спрямоване не до вас.

ПЕРЕГОВОРИ
1. Мета і завдання переговорів
Якщо в процесі спілкування виникають протиріччя, то усунути їхній можна тільки 2 способами. Перший спосіб - негативний. Це конфлікт. Другий - позитивний: переговори. Без них було б неможливе мирне співіснування. мета переговорів - шляхом спільного пошуку укласти угоду з якогось питання, досягти такого результату, яким усі сторони були б задоволені. Іншими словами, це ухвалення взаємовигідного рішення, найбільш прийнятного в даній ситуації. За допомогою переговорів установлюються ділові зв'язки, укладаються угоди , координується спільна діяльність різних фірм, підприємств, установ.

2. Етапи підготовки і проведення переговорів
Структурні елементи кожного етапу переговорного процесу можна представити у вигляді таблиці:

Докомунікативний
Комунікативний
Посткомунікативний

1Добір інформації
1Знайомство сторін
Аналіз переговорів

2Аналіз проблеми
2Виклад проблем і цілей


3Узгодження цілей і задач
3Діалог учасників (уточнення, обговорення, узгодження інтересів)


4Аргументація варіантів рішень
4Підведення підсумків і прийняття рішень


5Складання проекту документів



6Узгодження часу і місця зустрічі, учасників делегації




Харві Маккей - мільйонер, автор бестселера «Як утриматися серед акул» (М. , 1991) - вважає, що в ході переговорів виграє той, у кого більше інформації, кращий план і вища майстерність. У цій лаконічній формулі названі найважливіші складники успіху переговорів. На перше місце автор висуває ретельну підготовку до діловій зустрічі. Цей етап включає два основних напрямки: 1)обдумування основного змісту, 2)вирішення організаційних питань. Робота над змістом переговорів починається зі збору інформації. Дуже важливо, щоб вона була різноманітною, усебічною, а також правдивою, реальною. Плідний діалог можливий тільки на грунті глибокого знання проблеми, компетентності в даній галузі. Коштовним надбанням є інформація про фірму, з якою будете співробітничати: коли і ким заснована, у яких угодах мала успіх, який обсяг операцій, фінансове становище і т.п. Корисно довідатися про партнерів фірми і про тих , з ким планується вести переговори: освіта , віхи кар'єри, склад родини, хобі ... Вивчаються також психологічні особливості членів делегації протилежної сторони.
У процесі аналізу матеріалу продумуються можливі альтернативи рішення, що вимагають менших витрат і зусиль. Особливу увагу звертають на інтереси. Інтерес - ключове поняття переговорів. Інтереси можуть бути двох типів: 1)загальні, 2)різні. Останні підрозділяються на взаємовиключні, тобто суперечні один одному, і непересічні - такі, при яких реалізація намірів однієї зі сторін ніяк не торкається прагнень іншої. Варто виписати на аркуші паперу інтереси - свої і партнера - і визначити, якого вони типу. На основі аналізу проблеми формулюється загальний підхід (тобто мета і задачі), власна позиція, можливі варіанти рішення, продумується аргументація. Робота над змістом завершується написанням документів і матеріалів (проекти угод, резолюцій і т.п.). Вони будуть служити на переговорах своєрідними орієнтирами, об'єктивними критеріями.
До організаційних питань підготовки відносять визначення часу, регламенту, програми, місця зустрічі, формування складу делегації.
Дослідники думають, що кращий час зустрічі - задовго до чи за півгодини після обіду, планувати контакт треба на середу чи четвер. Переговори звичайно тривають 1,5 - 2 години. Місцем проведення обговорення може бути приміщення кожного з учасників (по черзі) чи нейтральна територія. Офіс варто підготувати до зустрічі, розкласти на столі (краще круглої форми) блокноти, олівці, поставити фужери, воду, попільниці. До складу делегації повинні входити компетентні щодо обговорюваних питань співробітники. Між ними розподіляються обов'язки. Очолює делегацію, як правило, керівник.
Комунікативний етап починається зі знайомства, з установлення психологічного контакту. При знайомстві часто відбувається обмін візитними картками, що супроводжується легкими уклінами приймаючого і того . хто вручає.
Спочатку обговорюються найбільш легкі питання, що створює сприятливу атмосферу, показує, що проблеми, у принципі, розв'язувані. Часто сторони переходять до відпрацьовування деталей угоди після того, як досягнуть домовленості у принципових питаннях. У процесі переговорів поведінка учасників може відповідати трьом різним підходам. Перший зв'язаний із протистоянням сторін, кожна з який ставить як неодмінну умову перемогу за будь-яку ціну. Стіл, за яким ведеться діалог, уподібнюється своєрідному бойовищу. Другий підхід можна вважати протилежністю першого. Сторони займають дружні позиції, поводяться запобігливо. Третій підхід заснований на розумінні необхідності пошуку взаємоприйнятого рішення, що у максимальному ступені відповідало би інтересам обох партнерів. Взаємні вчинки, розумні компроміси ніби доповнюють один одного. Цей підхід, при якому встановлюються довірчі стосунки , ведуться спільні «мозкові штурми», є самим перспективним . Дана концепція лежить в основі так званого методу принципових переговорів, розробленого в Гарвардському університеті США і докладно описаного в книзі Роджера Фішера і Вільяма Юри «Шлях до угоди, чи переговори без поразки» (М. , 1992). Метод полягає у вимозі рішення проблеми виходячи з її якісних ознак, тобто із суті справи. Партнери прагнуть знайти взаємну вигоду там, де це можливо. А там, де їхні інтереси не збігаються, домагаються такого результату, що був би обґрунтований справедливими нормами.
Метод характеризується чотирма основними правилами. Кожне з них складає базовий елемент переговорів і служить рекомендацією для їх ведення.
Перше правило: «Зробіть розмежування між учасниками переговорів, відокремте людину від проблеми». Обговорення рис характеру, критика особистих якостей комунікантів неприпустимі, тому що загострюють протиріччя, заважають ходу розгляду проблем.
Друге: «Сконцентруйтеся на інтересах, а не на позиціях». Замість того, щоб сперечатися про позиції, треба досліджувати їхні визначальні інтереси. Третє: «Розробіть взаємовигідні варіанти».
Четверте: «Знайдіть об'єктивні критерії». Для того, щоб переговори були більш справедливими, запрошуються посередники, спостерігачі, незалежні експерти.
Наприкінці контакту досягнуті результати фіксуються у письмовому вигляді .
Після зустрічі відзначають позитивні і негативні моменти для того, щоб удосконалювати переговорну стратегію і тактику. Зразкова схема аналізу наступна:
1.Як розташувалися учасники спілкування?
2.Чи дотримані правила етикету при вітанні, знайомстві, прощанні?
3.Чи удалося створити робочу атмосферу?
4.Чи чітко сформульована мета й основні проблеми переговорів?
5.Чи намічений план?
6.Як учасники виклали свої позиції (наскільки чітко, повно, доказово)?
7.Чи знадобилися уточнюючі питання з боку опонентів?
8.Які спільні і різні інтереси виявлені?
9.Хто висуває конкретні варіанти рішення суперечливих питань?
10.Як пропоновані альтернативи аргументуються?
11.Яка сторона схильна завищувати вимоги?
12.Хто підбиває підсумок переговорів?
13.Які рішення прийняті?
14.З яких питань не вдалося дійти згоди?
15.Які документи підписані?
16.Який підхід переважав на переговорах?

ПИТАННЯ
1.У навчальних посібниках зарубіжних авторів часто наводиться ситуація:
«Дві сестри сперечаються про те, як розділити апельсин. Кожна наводить аргументи, що обґрунтовують, що вона повинна одержати якщо не весь апельсин, то принаймні його частину. Зрештою вони вирішують розділити його навпіл. Рішення здається справедливим. Однак виявляється, що одна сестра хотіла з'їсти апельсин, іншій же потрібна була цедра для торта». До якого типу відносилися інтереси сестер?
2.Визначте, якому підходу до переговорів відповідають судження: а) «я проти тебе», б) «ми проти проблеми», в) «треба відтягти частину побільше», г) «ми - слабка сторона - приймемо всі пропозиції», д) «треба об'єднати зусилля, тоді кожному дістанеться більше», е) загальний «виграш» дозволяє реалізувати повніше особисті інтереси.


ЗАВДАННЯ
1.Спробуйте глянути на проблему і предмет комерційних переговорів очима опонента. Уявіть, що ви ведете розмову про здачу в оренду торгової площі. Відтворіть міркування орендаря.
1)-Будинок знаходиться в центрі міста, тому буде багато відвідувачів.
-?
-2)-Є зручні складські приміщення для збереження товарів
-?
3)-Ми здаємо площу на тривалий термін. Це дуже зручно.
-?
4)-Плата за оренду складає 10 тисяч.
-?
2.Проведіть ділову гру «Тактика переговорів». Група поділяється на 2 бригади по 6 чоловік. Перша бригада «вирішує» запропоновані ситуації (1,2), представники іншої - оцінюють відповіді кожного гравця, розподіляючи 12 балів між шістьма учасниками. Потім - навпаки: варіанти рішення пропонує друга бригада (ситуації 3,4). Підраховується сумарний бал - своєрідний рейтинг кожного студента.
Ситуації:
1)Ваш партнер на переговорах завищує вимоги, навмисно ставить нездійсненні умови.
2)Інша сторона приховано чи відверто вам загрожує. І погроза ця реальна.
3)Ваш опонент на початку переговорів намагається створити дискомфорт: «Я чув, що у вас дома неприємність ...».
4)Глава делегації протилежної сторони заявляє: «нам поспішати нікуди - вирішуйте, чи згодні на наші умови ...».

ІНТЕРВ'Ю
1. Мета і завдання спілкування з представниками преси
Як справедливо зауважує відомий американський іміджмейкер Лілліан Браун, бізнесмен і преса потрібні один одному. Діловій людині засоби масової інформації необхідні, якщо треба швидко поширити точну інформацію, рекламу, привернути увагу до фірми, уплинути на партнерів чи колег, пояснити свою точку зору. Спілкування з представниками преси включають у поняття «непряма реклама» (англ. public relation). Вважається, що вона відіграє велику роль у створенні позитивного іміджу фірми, репутації. Тільки через журналістів можна вплинути на маси людей.



2. Етапи підготовки і проведення інтерв'ю

До етапів даного виду спілкування відносимо:
Докомунікативний
Комунікативний
Посткомунікативний

1.Визначення (разом з інтерв'юером) кола проблем розмови
1.Вітання
Установлення контакту
Аналіз інтерв'ю

2.Підготовка ідповідей на прогнозовані питання
2.Відповіді на питання інтерв'юера


3.Вивчення інформації про журналіста, з яким має бути зустріч
3.Прощання, подяка за увагу і цікаві питання



Перед інтерв'ю запитайте у кореспондента перелік основних проблем, питань, що його переважно цікавлять, зверніть його увагу на ключові моменти, яких хочете торкнутися під час розмови. Варто продумати найбільш імовірні питання і заздалегідь підготувати на них професійно грамотні і по можливості короткі відповіді. Запам'ятайте прізвище, ім'я і по батькові інтерв'юера, постарайтеся одержати інформацію про цю людину: освіту, теми, якими займається, досвід роботи, характер. Якщо репортер переконається, що ви є авторитетним фахівцем у даній галузі діяльності, то він буде сприймати вас як коштовне джерело інформації і звертатися до вас постійно. Тому важливо справити на журналіста сприятливе враження.
У процесі інтерв'ю треба дотримувати наступних правил:
1)Привітавшись з інтерв'юером, не метушіться, поводьтеся спокійно, невимушено.
2)Обов'язково дивіться співрозмовнику в очі, відповідайте на питання впевнено, оптимістично.
3)Відповідаючи на питання, не ухиляйтеся від теми. Остерігайтеся двозначних тлумачень вашої точки зору. Уникайте відповідей типу «так» чи «ні», але не будьте занадто багатослівні. Якщо ви не знаєте відповіді на питання, так прямо про це і скажіть.
Деякі репортери порушують закони жанру, включають у формулювання питання свою особисту точку зору. У подібній ситуації треба намагатися донести до аудиторії те, що ви хотіли сказати, прокласти шлях до важливї для вас теми .
4)Не бійтеся виявляти ініціативу, навіть «розгорнути» бесіду в потрібному для Вас напрямку.
5)Не заперечуйте в деталях помилкового твердження - перелічіть правильні факти.
6)Коли в перший раз згадуєте вашу організацію - повідомте її повну назву. Після цього можна використовувати абревіатуру.
7)Постарайтеся вимовити що-небудь що запам'ятовується, а також характеризує вас як людини, не позбавлену почуття гумору, дотепності.
8)Завершуючи інтерв'ю, подякуєте журналістові за увагу до вашої фірми і до вас особисто, за актуальні, змістовні питання.
Після розмови проаналізуйте для себе, які питання вам задавали і чому, а також свої відповіді, реакцію на них інтерв'юера:
1.Які теми і підтеми торкалися репортером?
2.Які завдання переслідують співрозмовники?
3.Чи зв'язані питання інтерв'юера одне з одним за змістом?
4.Чи враховуються відповіді при постановці нових питань?
5.Чи не прагне журналіст у першу чергу висловити власні судження?
6.Чи виявляє респондент (той, у кого беруть інтерв’ю) ініціативу?
7.Чи не ухиляється він від відповідей на питання?
8.Які дає відповіді (короткі, повні, доказові)?
9.Як заперечуються помилкові твердження?
10. Чи пролунало в інтерв'ю що-небудь , що запам'ятовується, афористичне, жартівливе?
11. Чи є стиль інтерв'ю діловим і оптимістичним ?

ПИТАННЯ
1.Чому необхідний пошук , установлення постійних зв'язків з репортерами, компетентними у вашій сфері?
2.Чи важко відповідати на «складні» питання, що складаються з 3-4 частин? Чи доречні вони в інтерв'ю?
3.Як почувати себе комфортно при спілкуванні з представниками преси?

ЗАВДАННЯ
1.Зробіть письмовий аналіз радіо - чи телеінтерв'ю за схемою.
2.Організуйте рольову гру. Ви - директор «Будинку моди». Поговоріть з «журналістом», попередньо написавши для нього питання, на які будете відповідати.
3.Запросіть кореспондента газети, радіо чи телебачення і розкажіть йому про ваш вуз, про студентське життя.



СЛУЖБОВА ТЕЛЕФОННА РОЗМОВА
1. Етапи підготовки і проведення службової телефонної розмови.
За підрахункми дослідників, на телефонні розмови витрачається до 27% робочого часу ділової людини. Які дії вона виконує , здійснюючи цей вид дистантного спілкування?

Докомунікативний етап
Комунікативний етап
Посткомунікативний

1.Визначення дня, часу, теми розмови
1.Взаємні представлення
Короткий запис змісту розмови з указівкою даних абонента

2.Складання плану, підготовка необхідних даних
2.Уведення співрозмовника в курс справи



3.Обговорення ситуацій



4.Заключне слово



Готуючись до телефонної розмови, роблять позначку в календарі, коли планується розмова, з ким і на яку тему. Доцільно накидати приблизний план, а також продумати тон і стиль. На листку паперу бажано перелічити прізвища, дати, цифри, що можуть знадобитися при контакті.
Правильна організація телефонної розмови дозволяє одержати в оптимальний час максимум інформації. Тривалість діалогу по телефону звичайно-5-6 хвилин. За цей час проводиться представлення співрозмовників, введення в курс справи, обговорення питання і висновок. Головні вимоги до змісту службової телефонної розмови - стислість, насиченість інформацією, логічність, дружній характер.
Не можна довіряти тільки своїй пам'яті зміст телефонних діалогів: краще записати такі дані, як ім'я, по батькові, прізвище, посада і місце роботи абонента, дата, час, номер телефона, досягнуті домовленості.

2. Техніка мовлення телефонної розмови
Коли людина говорить з кимось по телефону , єдиним засобом виразити себе є її голос. Тому необхідно, як і при публічному виступі, стежити за технікою мовлення : звільнити дихальну діафрагму, чітко артикулювати приголосні , дотримуватися середнього темпу, звичайної голосності голосу.
Пауза при телефонній розмові виконує роль сигналу, адресованого іншій стороні з метою одержати підтвердження, що інформація прийнята. Уміння вести діалог з абонентом у значній мірі полягає саме в тому, щоб вчасно зробити паузу і тим самим надати можливість співрозмовнику висловити своє ставлення до розглянутого питання. Паузи виникають також при небажанні розкрити свої почуття, коментувати сказане і при обмеженому словниковому запасі , що не можна не враховувати, оскільки в телефонній розмові часу на обмірковування буває мало.
Варто мати на увазі, що голос того, хто говорить по телефону сильніше, ніж при безпосередньому контакті, відбиває його настрій.

3. Правила ведення ділової телефонної розмови.
1)Раціонально знімати трубку при будь-якому дзвінку. Найкраще після першого дзвінка. Якщо у керівника є окремий кабінет і рівнобіжний телефон, то трубку першою знімає секретар. Вона може дати відповідь і роз'яснення деяким абонентам сама.
2)У діловому спілкуванні варто відмовитися від нейтральних відкликань («Так», «Ало», «Слухаю») і замінити їх інформативними. Треба назвати свою організацію , відділ, а також своє прізвище («Бухгалтерія. Іванов слухає»).
3)Той, хто дзвонить на початку розмови називає свою фірму і вітається : «Це комерційний директор фірми «Кристал» Петров. Здрастуйте».
4)Якщо абонент забув представитися, то чемно поцікавтеся його ім'ям, назвою організації; потім продовжують діалог.
5)Не можна зберігати мовчання під час телефонної розмови - треба підтримувати контакт за допомогою коротких фраз: «Так», «Я Вас зрозумів», «Добре» ... Вони необхідні, щоб у співрозмовника не виникло відчуття, що вас роз'єднали ,або що ви зневажаєте його думку . Повторення й уточнення дають гарантію того, що вас зрозуміли: «Отже, ми з вами вирішили ... «, «Повторіть, будь ласка, число ...», «Будьте ласкаві, уточніть номер квитанції ...».
6)Прощаючись, дякують за розмову , завіряють, що раді дзвінку, особистій зустрічі, бажають усього найкращого . За етикетом молода людина не повинна закінчувати розмову раніше старшого за віком чи за службовиму становищем.
7)Якщо ви дуже зайняті, а телефонний співрозмовник затягує розмову, то залишається один вихід - вибачитися, перенести обговорення на наступний раз. Якщо при бесіді з відвідувачем дзвонить телефон, варто попросити абонента почекати, не вішаючи трубку чи попросити передзвонити через 15 хвилин.
8)Якщо телефон механічно відключиться, то номер знову набирає ініціатор розмови.
9) Черговий чи посадова особа в організації, на підприємстві у випадку відсутності людини, якій телефонували , повинен порадити подзвонити повторно, запропонувати передати доручення чи зробити яку-небудь іншу послугу.

ПИТАННЯ
1.Чому по телефону часто задають питання: «Ти погано себе почуваєш?», «Ви поспішаєте?».


ДИСКУСІЯ У ДІЛОВОМУ СПІЛКУВАННІ
1. Дискусія как вид суперечки
Дискусія (від лат. discussio - «дослідження») - це публічний діалог, у процесі якого зіштовхуються різні, протилежні точки зору. Метою дискусії є з'ясування і зіставлення позицій, пошук правильного рішення. Дискусія - один з видів суперечки. У риториці суперечка - це характерне обговорення проблеми, спосіб її колективного дослідження, при якому кожна зі сторін відстоює свою правоту.
Прагнення зайняти власну позицію - сильна потреба людини, пов'язана із самоствердженням. В атмосфері суперечки максимально виявляються такі особистісні властивості, як самостійність і нонконформізм. Тому суперечки цікаві й емоційно притягальні, тому вони постійно супроводжують життя окремих людей і колективів. Там, де панує авторитарна система мислення, відсутній плюралізм думок, не можуть успішно розв’язуватися трудові задачі. Тому керівник повинен володіти мистецтвом суперечки. У діловому спілкуванні дискусію спеціально організовують на зборах, а також використовують як метод дослідження ринку. При цьому група споживачів обговорює під керівництвом ведучого теми, що цікавлять фірму. Наприклад, така дискусія дозволяє довідатися реакцію покупців (клієнтів) на вироблений товар ( послугу).


2. Етапи підготовки і проведення дискусії
Дискусія у службовій взаємодії - це, як правило, організована суперечка: вона планується, готується, а потім аналізується. Охарактеризуємо наступні основні структурні елементи дискусії:
Докомунікативний етап
Комунікативний етап
Посткомунікативний етап

1.Фурмулювання проблеми, мети
1.Оголошення теми, мети, уточнення ключових понять
Аналіз дискусії

2.Збір інформації про предмет суперечки, визначення понять
2.Висування і захист тези


3.Добір аргументів
3.Спростування тези й аргументації опонента


4.Формулювання питань до опонентів
Підведення підсумків


5.Оцінка аудиторії




Процес суперечки заснований на деякому протиріччі, яке треба виявити, щоб сформулювати проблему, тобто висунути тезу (думка, для обґрунтування істинності чи хибності якої вибудовується доказ) і антитезу (протилежна думка). Для цього до повної ясності доводяться, визначаються за допомогою енциклопедій, словників, іншої літератури ключові поняття. Потім намагаються свідомо з'ясувати, достовірна чи тільки ймовірна думка (тобто немає доказів «так», але немає і «проти»). Необхідно прагнути до того, щоб теза й антитеза були простими, лаконічними за формою вираження. Потім збирають усі необхідні знання, дані про предмет суперечки, уточнюють значення понять, термінів, продумують достовірні і достатні аргументи для доказу тези, формулювання питань до опонентів, полемічні прийоми.
Необхідно вибрати стратегію поводження з урахуванням індивідуальних особливостей дискутуючи . У залежності від рівня компетентності виділяють сильних учасників і слабких. Сильний - добре знає предмет суперечки, упевнений у собі, логічно міркує, має досвід полеміки, користується повагою й авторитетом. Слабкий - недостатньо глибоко розбирається в обговорюваній проблемі, нерішучий.
За характером учасників дискусії поділяють на «лисиць» і «їжаків». Ці образні найменування виникли з висловлення античного байкаря Архілоха: «Лисиця знає багато всяких речей, а їжак - одну, але велику». Таким чином, «лисиці» - люди широко освічені , але в чомусь недостатньо розбираються, а «їжаки» - заглиблені в одну тему. У залежності від активності учасників дискусії виявляють наступні типи: співчутливі (ведуть обговорення з інтересом), дуже активні (украй зацікавлені в матеріалі), потенційні (нейтрально ставляться до проблеми), скептики (спостерігачі, що не беруть участі у суперечці).
Ставлення ведучого до різних слухачів повинно бути диференційованим: сильному треба задавати важкі запитання, до «їжака» звертатися за поясненнями, скептиків треба намагатися втягнути в розгляд проблеми, менш активним пропонувати висловитися в першу чергу.
Дискусія відкривається вступним словом організатора. Він повідомляє тему, дає її обґрунтування, виділяє предмет суперечки - положення і судження, що підлягають обговоренню. Учасники дискусії повинні чітко уявляти , що є пунктом розбіжностей, а також переконатися, що немає термінологічної плутанини, що вони в однакових значеннях використовують слова. Тому ведучий визначає основні поняття через дефініцію, контрастні явища, конкретизатори (приклади), синоніми. Сторони аргументують тезу, що захищається, а також заперечення викладених точок зору, ставлять питання різних типів. Організатор повинен стимулювати аудиторію до висловлень - задавати гострі питання, якщо суперечка починає згасати. Він коректує, направляє дискусійний діалог на відповідність його мети, темі, підкреслює те загальне, що є у фразах опонентів.
Наприкінці відзначається результат, формується варіант погодженої точки зору чи позначаються виявлені протилежні позиції, їх основна аргументація. Тобто ведучий у заключному слові характеризує стан питання, а також відзначає найбільш конструктивні, переконливі виступи, тактовну поведінку деяких комунікантів.

3. Правила ведення суперечки
1.Починайте заперечувати тільки тоді, коли ви упевнені, що думка співрозмовника дійсно суперечить вашій .
2.Спочатку наводьте тільки сильні доводи, а про слабкі говоріть після і ніби мимохіть.
3.Спростовуйте фактами, показом того, що теза протилежної сторони не випливає з аргументів чи ,що ,висунута опонентом, теза не доведена. Можна показати хибність висловленої думки чи аргументів, спираючись на те, що висновки, які випливають з них, суперечать дійсності. Не наполягайте на запереченні доводів опонента, якщо вони ясні й очевидні.
4.Стежте за тим, щоб у ваших міркуваннях не було логічних помилок.
5.У процесі суперечки намагайтеся переконати, а не уразити опонента,пам’ятаючи,що повага до чужих переконань не тільки ознака поваги до чужої особистості, але й ознака широкого і розвиненого розуму .
6.Умійте зберігати спокій і володіти собою , постарайтеся знайти вдале сполучення розуміючої й інтонації, що атакує.

4. Аналіз дискусії
Останній, заключний етап розглянутого мовного жанру передбачає ретельне осмислення процесу спілкування. Для цього можна використовувати такі питання:
1.Що обговорювалося і що повинно було дати обговорення?
2.Чи доведена ведучим значимість проблеми?
3.Наскільки просто, ясно і стисло формулюються теза й антитеза ?
4.Як удається домогтися однозначного семантичного розуміння термінів, понять?
5.Які організуючі мовні дії ведучого у веденні дискусійного діалогу?
6.Як аргументується теза?
7.Як спростовується теза опонентів?
8.Питання яких типів пролунали?
9.Щоспільного і різного, у підсумку, виявлено в позиціях сторін?
10. Чи відповідає сформульована на початку дискусії мета отриманим результатам (цілком, частково, мало)?
11.Хто найбільш дипломатичний, творчий, інтелігентний учасник обговорення?

ПИТАННЯ
1.Дайте визначення понять «дискусія» і «суперечка».
2.Чому в суперечці співрозмовники яскравіше розкриваються як особистості?
3.За якими ознаками класифікують учасників дискусії?
4.Як варто поводитися під час суперечки?
5.У чому, на ваш погляд , виявляється тактовне ставлення опонентів один до одного?

ЗАВДАННЯ
1.Зробіть письмовий аналіз однієї з телепередач, побудованої у формі дискусії.
2.Визначте своє ставлення (з увим згодний, згодний, не можу визначитися, не згодний, зовсім не згодний) до тези: «Бізнесменом ,який процвітає ,стає той, хто володіє розвиненим абстрактним мисленням, здібностями до навчання». Складіть перелік аргументів у захист своєї позиції.
3.Організуйте рольову дискусію на одну з тем:
1)Про якості менеджера треба судити по тому, як добре він може організувати велику кількість людей і наскільки ефективно він може домагатися найкращих результатів від кожного з них, зливаючи їх у єдине ціле (Акко Моріта - засновник фірми «Соні»).
2)Освіта - єдина цінність, що не піддається девальвації (М. Тетчер).
3)Сильніше усіх -людина, що володіє собою (Сенека). Учасники повинні поводитися відповідно до однієї з обраних ролей:
«Ініціатор» - захоплює ініціативу із самого початку, відстоює свою позицію за допомогою аргументів і емоційного початку.
«Сперечальник» - зустрічає в багнети будь-які висунуті пропозиції і захищає протилежні точки зору.
«Угодовець» - виражає свою згоду з будь-якими думками і підтримує усі висловлення, підтакуючи опоненту .
«Оригінал» - як правило, не вплутується в суперечку, але час від часу висуває якісь несподівані пропозиції.
«Організатор» - прагне до того, щоб виступили всі учасники, ставить уточнюючі питання.
«Мовчун» - всіляко уникає прямої відповіді на питання; ніхто не повинен зрозуміти, якої точки зору він дотримується.
«Деструктор» - увесь час порушує плавний плин дискусії (щось роняє, не вчасно хихикає ...)
Виступи повинні бути короткими, кажен повинен містити один аргумент.
Спостерігачі вирішують, яка роль найбільш оптимальна в спільному аналізі проблем.

ДІЛОВА НАРАДА (ЗБОРИ)
1. Нарада як вид організації ділового спілкування групи
Ділова нарада (збори) - усна комунікативна взаємодія групи людей (колективу). У цьому виді спілкування сполучаються різні жанри: ораторський монолог (вступне і заключне слово ведучого, виступи учасників, доповідь), бесіда (обмін інформацією, висування й обговорення ідей при «мозковій атаці»), дискусія.
Ефективність зборів багато в чому залежить від таланту організатора - від його мовленнєвої майстерності й управлінських здібностей. Нерідко збори проводить сам керівник.
Виділяють наступні основні задачі ділових нарад:
1)З'ясувати, проаналізувати стан справи (як виконується намічене, що відбувається в колективі ...); обмінятися інформацією з обговорюваних питань , скоординувати зусилля і зробити організаційні висновки. Цим задачам відповідає інформаційний тип зборів.
2)Проінформувати колектив про пошуки в рішенні проблем, про новий досвід і можливості його впровадження, переконати співробітників у правильності проведеної господарської політики. Для рішення цих задач призначенеі роз'яснювальні збори чи збори - інструктаж.
3)Знайти колективне рішення проблеми, зібрати ідеї. Це тип зборів - проблемні чи «мозкова атака».
4)Відібрати і прийняти конструктивні рішення. Це задача зборів – прийняття рішення.
5)Дати учасникам необхідні знання, підвищити їхню кваліфікацію. Цей тип називається конференція чи навчальні збори.
Якщо керівник зацікавлений у постійних контактах з колективом, він організує регулярні наради. За частотою проведення збори можуть бути також разовими і періодичними.

2. Етапи підготовки і проведення зборів
Збори - це групове спілкування, що керується, організується. Їх успіх на 90% залежить від підготовки, обмірковування структурних елементів комунікативного етапу і наступної оцінки та самооцінки.
Докомунікативний етап
Комунікативний етап
Посткомунікативний

1.З'ясування необхідності наради
1.Вступне слово голови
Аналіз зборів

2.Формулювання теми і мети
2.Обговорення проблеми (повідомлення, чи бесіда -дискусія)


3.Розробка порядку денного, проекту рішення
3.Прийняття рішень (факультативно)


4.Визначення і підготовка учасників
4.Підсумковий монолог голови


5.Призначення часу і місця проведення




Підготовка наради починається з визначення її необхідності. Цей складний вид роботи доцільно використовувати, якщо немає альтернатив, таких, наприклад, як бесіда, рішення вищого керівника , об'єднання з іншими нарадами. Після рішення організувати колективний процес обговорення уточнюють його тему і ціль. Шляхом виділення й угруповання проблем розробляється порядок денний. Обираючи послідовність розгляду питань, виходять із психологічних основ. Найбільш «важкі» пункти, що вимагають розширеного обговорення, пророблення, найкраще помістити в другу третину зборів, коли фізична і розумова працездатність групи досягає піка. Поточні чи термінові питання, що не вимагають багато часу, можна вирішити в першу чергу, а «найпростіші» чи пункти найбільш цікаві - залишити наприкінець.
Загалом треба підготуватироект рішення. Він нерідко являє собою «запитальник», по кожному пункту якого учасники в ході зборів будуть давати конкретні відповіді.
Наступний крок - визначення кількісного і якісного складу аудиторії, підготовка учасників.
Зовсім не обов'язково на кожну нараду запрошувати керівників усіх підрозділів. Залучаються звичайно ті посадові особи, що найбільш компетентні у обговорюваній проблемі. Треба визначити, чи представляють комуніканти широкий спектр думок,чи утворять групу з однаковими поглядами. За кількістю учасників збори можуть бути вузькими (до 5 чоловік), розширеними (до 20 чоловік) і представницькими (понад 20 чоловік). Маленькі групи високопродуктивні, але в них важко зав'язати розмову, є ризик прийняття ненадійних рішень. Великі, як правило, приймають вивірені рішення на основі багатьох точок зору, але в них важко дійти згоди , необхідний посилений контроль, існує небезпека виникнення угруповань, тиску на «саботажників». Ідеальна кількість учасників для внутрішнього ділового засідання - від 6 до 9. Усі співробітники повинні бути завчасно ознайомлені з темою, метою, порядком денним і необхідними матеріалами, документами.
Найкращий час для проведення зборів, згідно ергономічним дослідженням, - це пізній ранок (11 годин середи, четверга). Для регулярних нарад відводять визначений день тижня.
Місцем проведення, як правило, є кабінет керівника організації. Однак краще скликати наради в спеціально обладнаному приміщенні. Воно повинно мати гарну акустику, звукоізоляцію, вентиляцію, нормальну температуру повітря (+ 19ос), зручні для роботи меблі. Оптимальне розташування учасників - на відстані витягнутої руки один від одного за столом трапецієподібної форми.
Доцільна тривалість спільної розумової діяльності великого числа людей - 40 - 45 хвилин. Якщо обставини справи вимагають більшого часу, то після 40 хвилин оголошують десятихвилинну перерву. Регламент установлюється на початку наради. Звичайно вступне і заключне слово ведучого, а також усі виступи плануються на 10 хвилин. У вступному слові треба ясно і конкретно, коротко викласти обговорювані проблеми і ще раз звернути увагу присутніх на кінцеву мету наради. Щоб створити стимул для дискусії, можна підкреслити практичну значимість питань, поставити перед слухачами ряд конкретних задач. Одне з найважливіших вимог до голови наради - не нав'язувати із самого початку свою позицію іншим учасникам. Посада надає словам керівника особливої вага і ті з працівників, хто дотримується протилежних поглядів, можуть просто не зважитися їх висловити, щоб не суперечити начальству. Треба постаратися зайняти нейтральну позицію, викласти свою думку від 3-ї особи або сформулювати у вигляді питання. Найсерйозніші збори буває доречно починати зі зненацька цікавої репліки і навіть жарту. Дуже ефектно, якщо фраза, думка, якою відкривається нарада, буде використана й у її завершенні. Звертаючись до ораторів, головуючий називає учасників на ім’я по батькові, за можливістю підкреслює їхній досвід і компетентність з відповідного питання. Голова повинен бути вкрай уважний не тільки до суті виступу, але і до того , як кожен з них вписується у загальну конструкцію, як працює на досягнення наміченої мети; чи не веде убік. Організатор стежить за регламентом, у ході і після розгляду кожної проблеми коротко резюмує виступи. Це дозволяє домогтися впевненості в тому, що всі присутні чітко розуміють, про що мова , що в ході дискусії досягнуть визначеного прогресу. Якщо оратор виходить за рамки питання, варто дипломатично зупинити його. Критичну оцінку пропозицій дають негайно після промови, чи, якщо використовується метод «мозкового штурму», після висловлення всіх ідей.
Наступний можливий етап наради - прийняття рішень. Зачитується заздалегідь підготовлений проект рішення, і учасники наради вносять свої корективи, приймають його за результатами голосування. Після прийняття рішень визначаються особи , що здійснюють його виконання і контроль.
Закінчуючи збори головуючий може закликати усіх до виконання тих планів, програм, до досягнення тих цілей, до яких прийшли в підсумку; коротко резюмувати хід обговорення; похвалити найбільш вдалі ідеї, ділові виступи; подякувати усіх за продуктивну роботу.
Англійський дослідник наради Елан Баркер справедливо думає, що постійний аналіз проведених колективних обговорень веде до одержання прибутку. Оцінка повинна бути об'єктивною, формулюватися всією групою на окремій зустрічі, поза рамками зборів. Можна запропонувати учасникам заповнити анкету, використовуючи для відповідей так звану ковзку шкалу: (немає) 1 2 3 4 5 6 (Так):
- чи була необхідна нарада?
- чи ясна її мета?
- чи відповідала вона меті?
- чи згодні ви, що тривалість і час проведення були зручні?
- чи задовольнило вас приміщення?
- чи вчасно ви одержали порядок денний, документи?
- чи всі пункти порядку денного були викладені?
- чи володіли присутні відповідною компетенцією?
- чи здійснював голова належний контроль?
- чи задоволені ви процедурою прийняття рішень?
Аналіз зборів можна провести більш ефективно, якщо залучити незалежного експерта. У нього буде можливість сторонньої оцінки того, що йде добре, а що необхідно змінити.
Менеджер - початківець може аналізувати колективне спілкування самостійно за схемою:
1.Який тип наради в залежності від мети?
2.Чи вдало сформульована тема і підтеми (порядок денний)?
3.Коли запланований розгляд найбільш складних питань?
4.Чи доречні місце, час проведення, кількість і склад учасників?
5.Про що говорить ведучий у вступному слові?
6.Який регламент прийнятий?
7.Які організуючі мовні дії ведучого в ході діалогу?
8.Чи всі присутні беруть участь в обговоренні?
9.Які рішення прийняті?
10.Как організатор закінчив нараду?
11. Чи оформлений протокол?

3. Протокол наради
Протокол наради - це первинний офіційний документ, на підставі якого карівник має право вимагати від працівників виконання доручених ним завдань. Секретар фіксує в протоколі найбільш важливі моменти: основні положення, висловлені ораторами, досягнення мети наради, прийняті рішення, їхніх виконавців і терміни виконання.


Виділяють наступні частини цього документа:
1.Найменування.
2.Дата.
3.Перелік присутніх.
4.Порядок денний.
5.Слухали.
6.Ухвалили.
7.Підпис (голови, секретаря).

ПИТАННЯ
1.Для чого потрібні збори?
2.Чи повинні в колективі часто проходити збори?
3.Який стиль обговорення проблем у групі переважніший - демократичний чи авторитарний?
4.Як ефективно працювати з групою незнайомих один з одним людей?

ЗАВДАННЯ
1.Складіть «Пам'ятку головуючого наради» і «Пам'ятку учасника наради».
2.Проведіть ділову гру - збори на тему «Організація рекламної кампанії». Проаналізуйте створену модель групового спілкування за схемою.



ПРЕС - КОНФЕРЕНЦІЯ
Прес - конференція - це вид взаємодії ділової людини з представниками преси, акредитованими своїми редакторами з метою одержання потрібної інформації.
Причини для скликання прес-конференції можуть бути різними: оголошення про випуск нового товару, про відкриття нового заводу, про одержання патенту на винахід, пояснення у важкій ситуації, наприклад, при висуненні фірмі звинувачення у забрудненні навколишнього середовища тощо .
Пресс- конференція - синтезований жанр, у якому поєднуються ораторський монолог (заява) і публічний діалог (відповіді на питання).
Ще до початку заходу варто вирішити, що ви хочете сказати пресі і громадськості. Потрібно мати у наявності вже готову заяву. У ній звертаються до найбільш важливих тем. Спробуйте спрогнозувати питання, що зададуть і продумайте відповіді. Вони повинні бути спокійними, правдивими і, бажано , короткими. На питання треба намагатися відповідати без затримок , авторитетно і довірливо .
Традиційно після офіційної частини прес-конференції журналісти збираються навколо її організаторів. Вони хочуть задати уже свої особисті питання, відшукують матеріал для спеціальних заміток .


ЗАВДАННЯ
1.Запропонуєте схему аналізу прес - конференції й опишіть по ній телевізійний запис контакту з пресою.


































РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА
Абульханова-Славская К. А. Стратегия жизни. М.: Наука, 1991. 299с.
Атватер Й. Я Вас слушаю... Советы руководителю, как правильно слу-шать собеседника: Сокр. пер. с англ. М.: Экономика, 1984. 112 с.
Афанасьев В. Г. Мир живого: системность, зволюция й управление. М.: Политиздат, 1986. 334 с.
Бандурка А. М., Бочарова С. П., Землянская Е. В. Психология управлення. Харьков: Фортуна-Пресс, 1998. 464 с.
Блейк Р., Моутон Дж. С. Научные методи управлення / Пер. с англ. К., 1996. 247 с.
Буева Л. П. Человек, деятельность, общение. М.: Мысль, 1978. 216с.
Бурлачук Л. Ф., Келесі М. Про критерії розвитку особистості // Вісник Київського університету. Серія: Соціологія. Психологія. Педагогіка. Вип. 2. К., 1996. С. 9093.
Вудкок М., Френсис Д. Раскрепощенный менеджер. М.: Дело, 1991. 312 с.
Возняк Л. С. Психологічні особливості професійної підготовки майбутніх спеціалістів до управлінської діяльності: Автореферат дис. канд. пси-хол. наук. К., 2000. 19 с.
Грейсон Дж. К., О'Делл К. Американский менеджмент на пороге XXI века. Пер. с англ. М., 1991. 319 с.
Демб А., Нойбауер Ф. Ф. Корпоративне управління: Віч-на-віч з пара доксами: Пер. з англ. К.: Основи, 1997. 302 с.
Дип С., Сесмен Л. Верный путь к успеху: 1600 советов менеджерам / Пер. с англ. М.: Вече, 1995. 384 с.
Драккер П. Управление, нацеленное на результат Пер. с англ. М.: Технолог, школа бизнеса, 1994. 200 с.

Етнопсихологія: Навчально-методичний посібник / За ред. Л. Е. Орбан, В. Д. Хруща. Івано-Франківськ, 1994. 83 с.
Зигерт В., Ланг Л. Руководить без конфликтов. М.: Экономика, 1990. 357 с.
Кредісов А. І., Панченко Є. Г, Кредісов В. А. Менеджмент для керівників. К.: Знання, 1999. 556 с.
Крегер О., Тьюсон Дж. М. Типы людей й бизнес: Как 16 типов личности определяют ваши успехи на работе: Пер. с англ. М.: Персей, 1995. 560с.
Лебедева М. М. Вам предстоят переговоры. М.: Экономика, 1993. 156 с.
Лозниця В. С. Психологія менеджменту: Навч. посібник. К.: КНЕУ, 1997. 248 с.
Палеха Ю. І., Кудін В. О. Культура управління та підприємництва: Навчально-методичний посібник. К.: МАУП, 1998. 96 с
Панфилова А. П. Деловая коммуникация в профессиональной деятельности. СПб.: Знание, 1999. 496 с.
Пиз А. Язьік телодвижений: Пер. с англ. Новгород, 1992. 262 с.
Психологія професійної діяльності і спілкування // За ред. Л. Е.Орбан, Д. М. Гриджука. К.: Преса України, 1997. 192 с.
Фишер Р., Юри У. Путь к согласию, или переговоры без поражения: Пер. с англ. М.: Наука, 1992. 158 с.

 Матеріал про писемне ділове мовлення детально висвітлено у курсі „ Ділова українська мова”



13PAGE 15


13PAGE 14215



повідомлення

Адресат

т


Адресант
т
ант

КОНТЕКСТ

Предмет промови

Ти
(я)

Я
(ти)

Слухання
40%

Письмо
9%

Читання
16%

Говоріння
35%







Усно-розмовний

Книжно-писемні

Офіційно-
діловий

Науковий

Розмовно-побутовий

Літературно-розмовний

ораторський

Публіцисти-
чний

Мова художньої літератури



Заголовок 2 Заголовок 315

Приложенные файлы

  • doc 435419
    Размер файла: 744 kB Загрузок: 0

Добавить комментарий