Дроб’язко — Право інтелектуальної власності, 2004


В. С. Дроб'язко, Р. В. Дроб'язко



ПРАВО ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ





Навчальний посібник












Київ
Юрінком Інтер
2004

ББК 67.9(4УКР)304.3я73
Д75

Дроб'язко В. С, Дроб'язко Р. В.
Д75 Право інтелектуальної власності: Навч. посібник К.: Юрінком Інтер, 2004. - 512 с.
ISBN 966-667-170-0

Розглянуто основи українського і міжнародного законодавства, що регулює правовідносини у сфері інтелектуальної власності. Детально проаналізовано проблеми, пов'язані з охороною і захистом авторського права та суміжних прав (твори науки, літератури і мистецтва, комп'ютерні програми, бази даних, виконання, фонограми, відеограми, передачі організацій мовлення), патентного права (винаходи, корисні моделі, промислові зразки), засобів індивідуалізації товарів і послуг (комерційні найменування, торговельні марки, географічні зазначення), нетрадиційних результатів інтелектуальної діяльності (наукові відкриття, раціоналізаторські пропозиції, компонування інтегральних мікросхем, сорти рослин і породи тварин, комерційна таємниця). Подано історію розвитку і систему джерел інститутів права інтелектуальної власності.
Посібник написано на базі новітнього українського і зарубіжного законодавства, міжнародних угод, практики їх застосування. Може бути використаний під час вивчення як авторського і патентного права, так і в рамках цивільного, господарського, адміністративного, міжнародного приватного права.
Для студентів, викладачів, підприємців, юристів, науковців, творчих працівників, суддів, усіх тих, хто вивчає право інтелектуальної власності, використовує результати творчої діяльності.
ББК 67.9(4УКР)304.3я73



Дроб'язко B.C.,
Дроб'язко Р.В., 2004
ISBN 966-667-170-0 Юрінком Інтер, 2004










ПЕРЕДМОВА

Пропонований навчальний посібник присвячений національним і міжнародним аспектам права інтелектуальної власності. Автори мали не меті системно викласти питання правової охорони інтелектуальної власності.
У розділі І посібника, що має загальний характер, детально розкрито поняття інтелектуальної власності, визначено його складові частини та відмінності від споріднених правових категорій. З огляду на інтерес студентів до історичних і міжнародних питань права інтелектуальної власності окремі глави розділу присвячені історії розвитку законодавства про інтелектуальну власність та системі національних і міжнародних джерел правового регулювання відносин, пов'язаних з охороною і використанням об'єктів інтелектуальної власності.
Наступні чотири розділи посібника присвячені аналізу чотирьох основних інститутів права інтелектуальної власності, а саме авторському праву та суміжним правам (розділ II), патентному праву (розділ III), законодавству про правове регулювання засобів індивідуалізації товарів і послуг (розділ IV) та законодавству про правову охорону нетрадиційних результатів інтелектуальної діяльності (розділ V).
Зазначені розділи подібні за структурою, що дозволяє досить легко орієнтуватися у книжці. У кінці кожної глави (усього їх 23) наведено перелік питань для повторення та список додаткової літератури. Кожний розділ складається з глав, параграфів, підпараграфів, що сприяє повноті та чіткості висвітлення конкретних питань права інтелектуальної власності.
Навчальний посібник написано на підставі чинного законодавства про інтелектуальну власність, яке містить відповідні норми Цивільного кодексу України (далі ЦК), спеціальне законодавство, присвячене окремим об'єктам інтелектуальної власності, а також положення міжнародних договорів, угод, конвенцій про правову охорону інтелектуальної власності.
Книга становить інтерес не тільки для студентів юридичних вузів і юристів, а й для творчих працівників, а також спеціалістів організацій, які використовують результати творчої діяльності.
Видання призначене для спеціалістів, які працюють у галузі інтелектуальної власності, науки, літератури, мистецтва, видавничої справи, для суддів, державних службовців, студентів, викладачів і широкого кола читачів.








Розділ І
ПОНЯТТЯ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ ТА СИСТЕМА ЇЇ ПРАВОВОЇ ОХОРОНИ

ГЛАВА 1
Інтелектуальна діяльність як об'єкт правової охорони

1. ІНТЕЛЕКТУАЛЬНА ДІЯЛЬНІСТЬ
І ЦИВІЛЬНО-ПРАВОВИЙ РЕЖИМ ОХОРОНИ ТА ВИКОРИСТАННЯ ЇЇ РЕЗУЛЬТАТІВ

1.1. Поняття інтелектуальної діяльності та її результату

Існують два види абсолютного права: речове право, що опосередковує майнові відносини, і право інтелектуальної власності на ідеальні результати інтелектуальної діяльності та прирівняні до них засоби індивідуалізації юридичних осіб, продукції, робіт і послуг. Зазначені види абсолютного права відрізняються як за об'єктами, так і за формами діяльності, у рамках якої вони виникають.
Інтелектуальною діяльністю є розумова (духовна, творча) праця людини в галузі науки, техніки, літератури, мистецтва, художнього конструювання (дизайну).
На відміну від фізичної праці, результатом якої зазвичай є речі, результатом інтелектуальної діяльності є втілений в об'єктивній формі продукт, що його залежно від характеру називають твором науки, літератури, мистецтва, винаходом або промисловим зразком. З кожним із цих результатів пов'язані особливі умови охороноздатності та використання, а також здійснення та захисту прав їхніх авторів. Проте всі вони мають ряд спільних ознак.
Результати інтелектуальної діяльності, на відміну від об'єктів речового права, мають ідеальну природу. Як і будь-які нематеріальні об'єкти, вони не зазнають зношення й амортизації, а можуть застарівати лише морально.

1.2. Функції цивільного права щодо охорони та використання
результатів інтелектуальної діяльності та прирівняних до них засобів індивідуалізації

Право інтелектуальної власності як інститут цивільного права традиційно виконує такі функції:
визнання авторства на результати розумової праці;
встановлення режиму їх використання;
матеріальне та моральне заохочення;
захист прав авторів, роботодавців та інших осіб, які набувають право інтелектуальної власності.
З огляду на характер результату визнання авторства не залежить (коли йдеться про твори літератури, науки, мистецтва) або залежить (коли йдеться про винаходи, корисні моделі, промислові зразки) від реєстрації результату.
Право інтелектуальної власності встановлює режим використання результату розумової праці, тобто визначає, хто має право і хто не має права його застосовувати. У рамках права інтелектуальної власності відбувається також надання авторам творів науки, літератури, мистецтва, винаходів та дизайнерам, їхнім роботодавцям, іншим особам особистих немайнових прав, встановлення способів і форм захисту цих прав.
Хоча розробка комерційного найменування, торговельної марки або іншого засобу індивідуалізації також вимагає певних творчих зусиль, об'єднання цих інтелектуальних продуктів у межах інтелектуальної власності з творами науки, літератури, мистецтва й об'єктами техніки зумовлене перш за все спільністю їхнього правового режиму. На обидві групи досягнень встановлюють такий вид абсолютного права, як право інтелектуальної власності.
На відміну від науково-технічних об'єктів і літературно-художніх творів, право інтелектуальної власності на які може належати в першу чергу їхнім авторам, аналогічне право на засоби індивідуалізації належить не розробнику (художнику, графіку) чи його роботодавцю, а тому, хто зареєстрував цей засіб на своє ім'я у встановленому законом порядку.

1.3. Відображення в загальних нормах цивільного права особливостей інтелектуальної діяльності та її результатів

Існують норми, спільні для речового права та права інтелектуальної власності. Йдеться про норми, що стосуються суб'єктів та об'єктів цивільних прав, угод, позовної давності, спільних положень про зобов'язання. Письменник, композитор, винахідник не просто автори творів, винаходів, а й фізичні особи, тобто суб'єкти цивільного права, правовий статус яких характеризують правоздатність, дієздатність і місце проживання.
З іншого боку, громадянин, який не займається творчою діяльністю, потенційно (у межах реалізації конституційного права на свободу творчості) теж є автором твору та може мати право інтелектуальної власності.
З метою повнішої регламентації специфіки результатів інтелектуальної діяльності, а також чіткішого розмежування об'єктів інтелектуальної власності та речового права загальні норми цивільного права передбачають виникнення цивільних прав і обов'язків внаслідок створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності (пп. 2 п. 2 CT.11 ЦК); право неповнолітніх у віці від 14 до 18 років самостійно здійснювати права на результати інтелектуальної, творчої діяльності, що її охороняє закон (пп. 2 п. 1 ст. 32 ЦК).
Специфіку результатів інтелектуальної діяльності та прирівняних до них засобів індивідуалізації відображено також у статтях 1107-1114 тау книзі четвертій ЦК.
З метою чіткішого розмежування речового права та права інтелектуальної власності закон наголошує, що авторське право та право власності на матеріальний об'єкт, у якому втілено твір, не залежать одне від одного. Відчуження матеріального об'єкта, у якому втілено твір, не означає відчуження авторського права, і навпаки (п. 1 ст. 12 Закону України «Про авторське право і суміжні права»).
До зобов'язань у галузі інтелектуальної діяльності повною мірою відносять загальні норми зобов'язального права: про сторони та види зобов'язання, виконання та способи забезпечення виконання, відповідальність за їх порушення та припинення зобов'язань.

1.4. Спеціальні інститути цивільного права, що опосередковують інтелектуальну діяльність та її результати

Недостатність загальних норм цивільного права, а також неприйнятність норм речового права для регламентації відносин, пов'язаних з ідеальними результатами інтелектуальної діяльності, зумовили формування ряду спеціальних інститутів, що опосередковують останню. Головними з них є авторське, суміжні права, патентне право, права на комерційні найменування, торговельні марки та інші засоби індивідуалізації юридичної особи, продукції, робіт і послуг.
Основні норми цих інститутів зосереджені в ЦК, спеціальних цивільних законах і міжнародних конвенціях за участю України. Окремі положення спеціальних інститутів цивільного права входять до складу комплексних законів та інших правових актів, що містять деякі норми конституційного, адміністративного, фінансового, трудового, процесуального, кримінального права.
Авторські, суміжні, патентні та подібні права, будучи виключними правами, забезпечують їхнім володільцям легальну монополію на вчинення різних дій (використання результатів творчості та розпорядження ними) з одночасною забороною всім іншим особам здійснювати подібні дії.
Право інтелектуальної власності кілька століть тому сформувалося в багатьох країнах як реакція права на масове застосування товарно-грошової системи у сфері інтелектуальної діяльності та відшкодованого передання прав на використання її результатів.

1.5. Взаємозв'язок спеціальних інститутів цивільного права, що опосередковують інтелектуальну діяльність та її результати

Історія розвитку авторського, патентного і подібного права знає чимало спроб консолідації (переважно в доктрині) різних видів права інтелектуальної власності. Нематеріальна природа об'єктів цього права, творчий характер діяльності щодо їх створення, виключний характер прав і подібність процедури оформлення деяких із них на початку XX ст. лягти в основу прагнення створити єдиний інститут «виключних прав» (Й. Колер, 1900) та інститут «промислових прав і авторського права» (Ф. Альфред, 1904; А. Елькер, 1928). Нині на Заході поширена концепція права нематеріальних, або духовних, благ (А. Троллер, О. Ульмар та ін.)
Виявлення спільних рис у різних інститутів, що опосередковують сферу інтелектуальної діяльності, корисне для розвитку правової теорії, законодавства про правозастосування та вивчення права. Проте цього замало для конструювання в системі цивільного права комплексного інституту, що опосередковував би всі форми творчої діяльності та правовий інститут охорони та використання її результатів. Подібність та навіть тотожність функцій, наприклад, авторського та патентного прав не означає необхідності включення останнього до сфери авторського права в широкому розумінні. Між видами права інтелектуальної власності є принципові розбіжності, що зумовлюють відокремлення їх як у системі цивільного права загалом, так і в рамках права інтелектуальної власності.
Так, авторське право охороняє перш за все форму твору. Для визнання результату розумової праці об'єкта авторського права досить втілення його в об'єктивній формі. Для прямої ж правової охорони винаходу, корисної моделі або промислового зразка необхідний акт його кваліфікації компетентним державним органом.


























§ 2. ЮРИДИЧНА ПРИРОДА ПРАВА ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ

2.1. Поняття інтелектуальної власності

Інтелектуальна діяльність була властива розумним істотам від моменту їх появи. Проте в економічному обігу результати інтелектуальної діяльності взяли участь тільки в кінці XVIII ст.
Перше згадування про інтелектуальну власність сягає часів Великої французької революції XVIII ст., коли поширення набула теорія природного права. Відповідно до останньої все зроблене людиною, чи то матеріальні об'єкти, чи то результати творчої праці, визнається її власністю. А сама людина має виключне право розпоряджатися результатами власної творчої праці.
Поняття «інтелектуальна власність» стало терміном міжнародного права 1967 p., коли його було вжито у Стокгольмській конвенції про заснування Всесвітньої організації інтелектуальної власності (ВОІВ). У Бернській конвенції про охорону літературних і художніх творів 1886 р. це значення мав термін «результати інтелектуальної творчості».
Відповідно до ст. 2 Стокгольмської конвенції поняття інтелектуальної власності охоплює всі права, пов'язані з інтелектуальною діяльністю у виробничій, науковій, літературній і художній галузях.
Основу інтелектуальної власності становлять галузі авторського та патентного права, проте вони не вичерпують це поняття, оскільки воно охоплює також право на торговельну марку, комерційне найменування, географічне зазначення, комерційну таємницю.
Термін «інтелектуальна власність» застосовують у правових доктринах розвинених країн і в міжнародно-правових угодах, проте внутрішнє законодавство більшості країн не містить поняття інтелектуальної власності.

2.2. Поняття права інтелектуальної власності

Право інтелектуальної власності охороняє великий спектр прав різного характеру. Деякі з них, що є результатом інтелектуальної творчості, визначають як її стимул і винагороду, інші, чи йдеться про інтелектуальну творчість, чи ні, надають із метою регулювання конкуренції між виробниками.
Право інтелектуальної власності належить до нематеріальних цінностей. У широкому розумінні право інтелектуальної власності означає закріплені законом права, що є результатом інтелектуальної, творчої діяльності у промисловій, науковій, літературній і художній галузях. Уряди більшості країн усвідомлюють потребу в сучасних законах про охорону права інтелектуальної власності. По-перше, вони прагнуть законодавчо оформити майнові та немайнові права творців на результати їхньої інтелектуальної, творчої діяльності, а також право суспільства на доступ до цих результатів. По-друге, уряди прагнуть заохочувати до творчості, розповсюдження та застосування результатів творчої праці, а також сприяти вільній торгівлі в інтересах економічного та соціального розвитку.
Породження людського розуму, такі як ідея, що стоїть за винаходом, музичний твір або торговельна марка, не можуть, на відміну від матеріальних об'єктів, бути об'єктом охорони від використання іншими особами через той факт, що хтось ними володіє. Після того як результат інтелектуальної, творчої діяльності стає надбанням суспільства, творець не в змозі здійснювати контроль за його використанням. Цей основоположний факт, а саме нездатність охороняти об'єкт шляхом самого лише володіння ним, є наріжним каменем законодавства в галузі права інтелектуальної власності. До того ж це право відносять не до матеріального об'єкта, у якому може бути втілений результат інтелектуальної діяльності, а до породження людського розуму як такого.

2.3. Специфіка права інтелектуальної власності

Процеси розумової діяльності як такі перебувають за межами правового регулювання. Результати ж цієї діяльності, що містять елементи творчості, стають об'єктами правового впливу.
Спільним для цих об'єктів є те, що вони мають ідеальну природу, тобто є нематеріальними, проте можуть бути втілені у фізичні (матеріальні) предмети, які становлять певну економічну цінність.
Прихильники використання терміна «інтелектуальна власність» підкреслюють, що йдеться про особливу власність, яка вимагає спеціального регулювання через її нематеріальний характер.
Відповідно до ст. 418 ЦК право інтелектуальної власності - це право особи на результати інтелектуальної, творчої діяльності або на інший об'єкт права інтелектуальної діяльності, визначений законом.
Не кожний результат творчої діяльності визнають об'єктом права інтелектуальної власності, а лише той, який охороняють ЦК та інші закони України про інтелектуальну власність. Результати творчої діяльності, які з тих чи інших причин не стали об'єктом охорони права інтелектуальної власності, можуть бути визнані об'єктами цивільного права. За законом до об'єктів права інтелектуальної власності можна віднести торговельні марки та інші нетрадиційні об'єкти, які прирівняно до перших та які охороняє право інтелектуальної власності.
Право інтелектуальної власності становлять особисті немайнові та майнові права суб'єктів права інтелектуальної власності, зміст яких щодо певних об'єктів права визначає закон.
Право інтелектуальної власності є непорушним. Ніхто не може бути позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні, окрім випадків, передбачених законом. Суб'єкт майнового права інтелектуальної власності може з власної волі відмовитися від нього або погодитися на його обмеження.

2.4. Співвідношення права інтелектуальної власності та права власності

Правовий режим власності, який традиційно пов'язаний із тілесними об'єктами і включає правомочність володіння, користування та розпорядження цими об'єктами, не можна беззастережно застосовувати до нематеріальних результатів розумової діяльності. Він прийнятний лише для матеріальних носіїв результатів творчості. Тому до продуктів інтелектуальної творчості застосовують режим виключних прав, який полягає в тому, що тільки творці цих продуктів, за винятком випадків, прямо зазначених законом, мають право користуватися та розпоряджатися ними.
Володілець має безстрокове й абсолютне право на матеріальний об'єкт, у той час як виключне право на об'єкт інтелектуальної діяльності є строковим і в передбачених законом випадках може зазнавати обмеження. Виключне право на результат інтелектуальної діяльності обмежене у просторі, а право на творчий результат нерозривно пов'язане з особою творця.
Економічна функція у права інтелектуальної власності така сама, як і у звичайного права власності. Проте юридичний інструментарій, застосовуваний для захисту, інший. Так, наприклад, володілець права інтелектуальної власності не може вимагати його оречевлення, оскільки такої речі не існує.
Право власності - це володіння, користування та розпорядження майном, система правовідносин, які закріплюють і охороняють належність майнових благ і зміст права власника на належне йому майно, способи та межі здійснення цього права.
Поняття «право інтелектуальної власності» вживають у двох значеннях: як цивільно-правовий інститут і як сукупність суб'єктивних прав творця на результат його інтелектуальної, творчої діяльності. Право інтелектуальної власності як цивільно-правовий інститут це сукупність правових норм, які регулюють суспільні відносини у сфері створення, використання й охорони результатів інтелектуальної, творчої діяльності.
Суб'єктивне право інтелектуальної власності - це право суб'єкта на володіння, користування та розпорядження належним йому відповідно до закону результатом інтелектуальної, творчої діяльності.
Правовий режим об'єкта права інтелектуальної власності характеризують такі особливості: право на нематеріальний об'єкт є строковим; момент виникнення права співпадає з моментом створення об'єкта; при відчуженні матеріального носія об'єкта права інтелектуальної власності автор не втрачає з ним зв'язок, останній продовжує існувати у формі немайнового права автора. Зазначені особливості закріплені в нормах авторського та винахідницького права, права на промисловий зразок, торговельну марку та інших інститутів права інтелектуальної власності.

2.5. Юридична природа інтелектуальної власності

Поняття «інтелектуальна власність» іноді ототожнюють з її складовими, такими як: літературна і художня власність (існувало в XIX на початку XX ст., у Російській імперії в 1911 р. замінене поняттям «виключні права»); промислова власність (існує донині). Юридична природа інтелектуальної власності покликала до життя багато теорій, які з більшим чи меншим успіхом намагалися проникнути в її суть. Особливо повчальною є еволюція поняття природи інтелектуальної власності у Франції. Тут у XIX ст. літературну та художню власність, за невеликими винятками, розглядали як матеріальну власність і відносили її до категорії рухомого майна. Такою ж спочатку була позиція і Касаційного суду, концепція якого згодом змінилася: він перестав, зокрема, вживати термін «власність,» замінивши його поняттями «монополія» та «виключні права».
Рішучий крок до розробки нового поняття природи авторського права зробив Пуіле, який розглядав його як «власність особливу», що вимагає спеціального регулювання через її нематеріальний характер1.
На думку інших спеціалістів, авторські права є правами sui generis (особливими правами), або інтелектуальними правами, що перебувають поза класичними концепціями речових і особистих прав. Прихильники цієї теорії Ескарра, Рольт і Хепп, зважаючи на специфічний характер авторських прав як прав нематеріальних, які неможливо віднести ні до категорії речових прав, ні до категорії особистих прав, пропонують створити третю категорію прав, так звані інтелектуальні права, які можуть бути лише привласнені, але не є інтелектуальною власністю.
Дійсно, якою б ця категорія не була привабливою, однієї назви «інтелектуальна власність» замало для того, щоб усунути подвійну, змішану природу авторських прав. Останні включають і особисте немайнове, і майнове право, а якщо ідея власності співвідноситься з природою майнових прав автора, то вона не може пояснити природу особистого немайнового права, яке є невідчужуваним і безстроковим. Визнання пріоритету за одним із цих прав для обґрунтування єдиної природи авторських прав призвело б до спотворення їхньої складної будови, але не допомогло б з'ясувати їхню справжню правову природу.
Сучасна французька доктрина визнає подвійну природу авторських прав. Так, згідно з Дебуа2, «від моменту опублікування твору виникає виключне право, яке можна регулювати договірним способом; разом із тим від морального права не можна відмовитися, бо воно супроводжує проблеми грошового порядку і навіть відіграє в них головну роль».
Для Клода Коломбе3 моральне право автора по суті становить право особи, тому що твір є породженням особи. Разом із правом власності особа створює і немайнові права. Це дозволяє зробити висновок про змішану природу авторських прав, які включають до свого складу право власності, що належить до категорії майнових прав, а також право особи, що належить до категорії немайнових прав.

2.6. Правова охорона інтелектуальної власності

Інтелектуальна власність є досить гострою проблемою сучасного суспільства у зв'язку з великою кількістю випадків неправомірного використання результатів інтелектуальної діяльності, які охороняє закон, та інших порушень прав інтелектуальної власності.
Наявність ефективної правової охорони інтелектуальної діяльності визнано важливою умовою динамічного розвитку економіки будь-якої країни, оскільки правильна державна політика в цій галузі стимулює творчу діяльність.
На відміну від звичайних товарів продукти творчої діяльності, якщо їм не забезпечено спеціальну правову охорону з боку держави, не в змозі приносити їх володільцям гарантованого прибутку. Після того як продукти творчості стають відомими суспільству, вони перестають бути об'єктами володіння однієї або кількох осіб. За відсутності спеціальної правової охорони кожний член суспільства, маючи необхідні економічні ресурси, міг би використати їх для одержання прибутку, тому засобом запобігання такій ситуації є інститут виключного права на продукти творчої діяльності.

2.7. Інститут виключного права

Під виключними правами розуміють тільки майнові права. Сам термін «виключне право» походить з часів середньовіччя, коли окремим особам як виняток із загального права надавали деякі права. Буржуазна система, проголосивши загальну рівність, скасувала поняття виключного права, проте нині щодо об'єктів інтелектуальної власності воно відродилося.
Виключне право це абсолютне право на нематеріальний об'єкт. Виключне право виконує для нематеріальних об'єктів ту саму функцію, що й право власності для матеріальних об'єктів, хоча вона і не вичерпує значення першого.

2.8. Строковість права інтелектуальної власності

Володілець права інтелектуальної власності має виключні повноваження щодо використання відповідного об'єкта протягом певного строку, встановленого державою. Тобто право інтелектуальної власності має строковий характер.
Строки, протягом яких діють виключні права на результати інтелектуальної діяльності або засоби індивідуалізації, розрізняють залежно від виду об'єкта інтелектуальної власності або засобу індивідуалізації. їх встановлює ЦК або спеціальне законодавство.
Після закінчення певного строку, встановленого законодавством, зазначені об'єкти стають суспільним надбанням, тобто їх можна використовувати без згоди правоволодільця та виплати відповідної винагороди. При цьому слід дотримуватися особистих немайнових прав творців об'єктів інтелектуальної власності, які є невідчужуваними та діють безстроково.

2.9. Специфіка результатів інтелектуальної діяльності

Об'єкти інтелектуальної власності нематеріальні, їх можуть одночасно використовувати кілька осіб. Такі об'єкти є результатами або виявленнями розуму (звідси і назва «інтелектуальна», від лат. intellectus - розум).
Всі об'єкти інтелектуальної власності мають вартісну оцінку, як і інші результати людської праці. Особа, здійснюючи інтелектуальну діяльність, реалізує свою правочинність володіти, користуватися та розпоряджатися результатами цієї діяльності. Виникле право за своєю правовою природою абсолютне: ніхто не має права порушувати його.

2.10. Інтелектуальна та промислова власність

Інтелектуальну власність слід відрізняти від промислової, яка, будучи складовою першої, характеризується тим, що її об'єкти знаходять застосування у виробничій діяльності (винаходи, промислові зразки тощо).
Поняття «промислова власність» було вперше вжито в тексті СТ.1 Паризької Конвенції про охорону" промислової власності на Гаванській конференції 1925 р. Попередні редакції Паризької конвенції хоча і перераховували об'єкти промислової власності, проте не розкривали самого поняття. Для об'єктів права промислової власності характерна наявність територіального принципу охорони, який полягає в тому, що виключне право на такий об'єкт дійсне тільки в межах держави, де його було одержано. Виключне право на об'єкти промислової власності підтверджує спеціальний охоронний документ, виданий компетентним органом (як правило, патентним відомством).
Необхідність спеціальної реєстрації об'єктів промислової власності зумовлена тим, що для них на відміну від творів, які охороняє авторське право і для яких переважне значення має форма втілення, важливіший зміст. Якщо форма твору унікальна і за загальним правилом не може бути відтворена іншою особою, то
об'єкти промислової власності можуть створити незалежно одна від одної кілька осіб. У зв'язку з цим необхідна реєстраційна система, яка засвідчила б першість творця.
Охоронні документи (патент, свідоцтво) діють протягом певного строку, по закінченні якого об'єкти промислової власності стають суспільним надбанням, тобто їх можна використовувати без згоди правоволодільця і без виплати винагороди. Разом із тим, деякі права (наприклад, право на позначення найменування товару) не мають часових обмежень.

2.11. Об'єкти права інтелектуальної власності

Традиційно інтелектуальна власність охоплює дві правові сфери: авторське право та промислову власність.
Авторське право надає авторам та іншим творцям інтелектуальних творів (наука, література, мистецтво) певні права, відповідно до яких вони можуть протягом обмеженого періоду часу дозволяти або забороняти використовувати їхні твори в той чи інший спосіб. З авторським правом пов'язані суміжні права (права виконавців, виробників фонограм і відеограм, організацій мовлення).
Промислова власність передбачає охорону винаходу, захист певних комерційних інтересів за допомогою законодавства про комерційні найменування, торговельні марки, географічні зазначення, а також законодавства про промислові зразки, компонування (топографії) інтегральних мікросхем, сорти рослин і породи тварин, комерційну таємницю.
Відповідно до ст. 2(viii) Конвенції про заснування Всесвітньої організації інтелектуальної власності «інтелектуальна власність містить права щодо:
літературних, художніх і наукових творів;
виконавської діяльності артистів, звукозапису, радіо- та те левізійних передач;
винаходів у всіх галузях людської діяльності;
наукових відкриттів",
промислових зразків;
товарних знаків, знаків обслуговування, фірмових наймену вань та комерційних позначень;
захисту проти недобросовісної конкуренції, а також усі інші права щодо інтелектуальної діяльності у виробничій, науковій, літературній і художній галузях»1.
Відповідно до ст. 420 ЦК до об'єктів права інтелектуальної власності, зокрема, належать:
літературні та художні твори;
комп'ютерні програми;
компіляції даних (бази даних);
виконання;
фонограми, відеограми, передачі (програми) організацій мов лення;
наукові відкриття;
винаходи, корисні моделі, промислові зразки;
компонування (топографії) інтегральних мікросхем;
раціоналізаторські пропозиції;
сорти рослин, породи тварин;
комерційні (фірмові) найменування, торговельні марки (зна ки для товарів і послуг), географічні зазначення;
комерційні таємниці1.
Можна виділити наступні групи об'єктів права інтелектуальної власності, об'єднаних на підставі спільних ознак:
об'єкти авторського права та суміжних прав, що межують з першими. До цієї групи відносять традиційні об'єкти авторсько- правової охорони - наукові, літературні, художні твори. Україн ське законодавство відносить сюди також комп'ютерні програми та бази даних. До об'єктів суміжних прав належать виконання, фонограми та відеограми, передачі організацій мовлення;
об'єкти промислової власності (об'єкти виключного права на результати творчої діяльності, використовувані у виробництві: винаходи, промислові зразки, корисні моделі, комерційна таєм ниця (ноу-хау);
засоби індивідуалізації продукції, робіт, послуг (комерційні найменування, торговельні марки, географічні зазначення);
нетрадиційні об'єкти інтелектуальної діяльності (сорти рос лин і породи тварин, топографії інтегральних мікросхем).

2.12. Суб'єкти права інтелектуальної власності

Суб'єктами права інтелектуальної власності є передусім творці об'єктів права інтелектуальної власності (автори, виконавці, винахідники тощо). Творцем інтелектуальної власності може бути будь-яка фізична особа незалежно від віку. Вона є первинним
суб'єктом права інтелектуальної власності, що на підставі закону чи договору може перейти до інших фізичних чи юридичних осіб -правонаступників, які є похідними суб'єктами права інтелектуальної власності.

2.13. Інтелектуальна власність і зобов'язальне право

Результати інтелектуальної діяльності та засоби індивідуалізації можуть бути предметом різних зобов'язальних правовідносин, і у зв'язку з цим на них поширюються загальні положення зобов'язального права.
При цьому обіг інтелектуальної власності має свої особливості. Так, право володілець передає іншим особам не саму інтелектуальну власність, а право користуватися нею.

2.14. Інтелектуальна власність і поняття володіння та користування

Щодо нематеріальних благ, якими є всі продукти інтелектуальної діяльності, незастосовна правомочність володіння: не можна фізично володіти ідеями й образами. Не можна прямо застосовувати до нематеріальних об'єктів і майнову правомочність користування.
Науково-технічні об'єкти та художні образи можуть бути водночас у користуванні необмеженого кола суб'єктів.










3. ОСНОВНІ ІНСТИТУТИ ПРАВА ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ

3.1. Загальні положення

У широкому розумінні інтелектуальна власність означає закріплені законом права, які є результатом інтелектуальної діяльності у промисловій, науковій, літературній і художній галузях.
За усталеною традицією інтелектуальну власність поділяють на промислову власність і авторське право.
Промислова власність передбачає охорону винаходу за допомогою патентів, захист певних комерційних інтересів за допомогою законодавства про торговельні марки та комерційні найменування, а також законодавства про охорону промислових зразків.
Авторське право надає авторам та іншим творцям творів (наука, література, мистецтво) певні права дозволяти або забороняти протягом обмеженого періоду часу використовувати їхні твори в той чи інший спосіб. З авторським правом тісно пов'язані суміжні права.
Останнім часом поряд із терміном «інтелектуальна власність» вживають термін «право інтелектуальної власності». Визначення права інтелектуальної власності містить ст. 418 ЦК:
«1. Право інтелектуальної власності - це право особи на результат інтелектуальної, творчої діяльності або на інший об'єкт права інтелектуальної власності, визначений цим Кодексом та іншим законом.
2. Право інтелектуальної власності становлять особисті немай- нові права інтелектуальної власності та (або) майнові права інте лектуальної власності, зміст яких щодо певних об'єктів визна чається цим Кодексом та іншим законом.
3. Право інтелектуальної власності є непорушним. Ніхто не може бути позбавлений права інтелектуальної власності чи обме жений у його здійсненні, крім випадків, передбачених законом»1.

3.2. Авторське право та суміжні права

Авторське право стосується творів. У більшості європейських мов англійський термін «копірайт» (дослівно право на виготовлення копій) заміняє словосполучення «авторське право». Термін «копірайт» наголошує на дії, яку щодо літературних або художніх творів може здійснювати тільки сам автор або інша особа з його дозволу. Мова йде про виготовлення примірників твору. Термін «авторське право» наголошує на особі творця літературного або художнього твору, підкреслюючи, що автор має певну правомочність щодо свого твору.
Суміжні права зазвичай об'єднують три різновиди прав: права виконавців на виконання, права виробників фонограм на фонограми та права організацій ефірного мовлення на радіо- та телевізійні програми.

3.3. Патенти та споріднені поняття

Патенти на винаходи. Винахід - це ідея, яка уможливлює практичне вирішення конкретної проблеми в галузі техніки. Як правило, винаходи охороняють за допомогою патентів.
Основна мета патентної системи проста й доцільна: забезпечити прогрес у галузі промислових технологій в інтересах спільноти. Для заохочення технічних вдосконалень і сприяння їхньому розкриттю будь-яка особа, яка розробила вдосконалення, інший виріб чи спосіб його виготовлення, нову речовину і (або) спосіб ЇЇ одержання, може після розкриття деталей патентному бюро своєї або іншої країни одержати набір виключних прав на певний період часу.
Корисні моделі. Другий спосіб охорони винаходів полягає в реєстрації або видачі патенту на корисну модель. Вираз «корисна модель» вживають для найменування винаходів певних видів. У більшості національних законодавств, що містять положення про корисні моделі, до цієї категорії належать винаходи в галузі механіки.
Корисні моделі покликані заохочувати винахідників та інвесторів вкладати свої знання та кошти в розробку й охорону технічних вдосконалень, які не відповідають критеріям патентоздатності. Вартість такої охорони значно нижча, а процедура прискорена.
Промислові зразки. У широкому плані промисловий зразок можна визначити як орнаментальне або естетичне зовнішнє оформлення корисного виробу. Орнаментальне зовнішнє оформлення може містити форму, орнамент, колір виробу. Воно має милувати око. Виріб має піддаватися тиражуванню у промислових масштабах. Звідси назва «промисловий зразок». Якщо останній критерій не задовольняється, об'єкт можна класифікувати як твір мистецтва, що його охороняє авторське право.
Відповідно до законодавства ряду країн, щоб підлягати охороні, промисловий зразок має бути новим, за законами інших країн він має бути оригінальним.
Промислові зразки зазвичай охороняють від недозволеного виготовлення копій або імітації.
З розвитком мистецтва дизайну споживачі все більше прагнуть поєднання корисності товарів з приємним зовнішнім виглядом останніх. Фірми-виробники збільшують витрати на дизайн і охорону результатів творчої праці дизайнерів шляхом реєстрації відповідних промислових зразків.

3.4. Засоби індивідуалізації товарів і послуг

Торговельні марки. Ідея торговельної марки не є новою. Протягом багатьох століть купці та промисловці роблять на своїх виробах спеціальні позначки, що відрізняють їх від продукції конкурентів. Втім тривалий час використання торговельних марок було прив'язане лише до певних видів товарів, які продавали далеко від місць виготовлення. Значну частину товарів використовували на місці, отже, вони не потребували торговельних марок. Торговельні марки у їх сучасному розумінні вперше з'явилися у XVIII ст. внаслідок розвитку міжнародних зв'язків і прийняття законів, що гарантували свободу торгівлі та промисловості. Швидке зростання обсягів внутрішньої та міжнародної торгівлі зумовило ширше використання торговельних марок як засобів пізнання та розрізнення товарів в інтересах виробників, торгівців і споживачів.
Комерційні (фірмові) найменування. Комерційні найменування містять назву, терміни або найменування, які засвідчують характер діяльності фірми та допомагають відрізнити її від інших виробників.
У той час як торговельні марки допомагають відрізнити товари та послуги певного виробника, найменування фірми ідентифікує будь-яке підприємство безвідносно до товарів і послуг, реалізовуваних ним на ринку, і засвідчує репутацію відповідної фірми. Комерційне найменування є цінним активом останньої, а також джерелом корисної інформації для споживачів.
Охорона найменувань відповідає інтересам як виробників, так і споживачів, однаковою мірою зацікавлених у наявності правових інструментів, що запобігають використанню комерційного найменування способами, які вводять в оману або призводять до плутанини.
Географічні зазначення. Зазначення походження та найменування місця походження, відомі як географічні зазначення, є одним із видів комерційних позначень.
Зазначення походження - це найменування, вираз або знак, який вказує на те, що виріб або послуга має своє позначення у країні, регіоні або конкретному місці. Як правило, використання неправдивих або таких, що вводять в оману, зазначень походження є протиправним.
Географічне зазначення служить для позначення виробу, характерні риси якого є виключно або в основному наслідком географічного оточення, природного і (або) людського фактору. Вживання географічного зазначення є правомірним тільки для певного кола осіб і підприємств, розташованих у відповідному географічному районі, і тільки у зв'язку з конкретними виробами, що походять звідти.

3.5. Нетрадиційні результати інтелектуальної діяльності

До нетрадиційних результатів інтелектуальної діяльності відносять наукові відкриття, комерційну таємницю, компонування інтегральних мікросхем, сорти рослин і породи тварин, раціоналізаторські пропозиції.
Наукові відкриття. Основними цілями системи державної експертизи та реєстрації наукових відкриттів є:
підтвердження достовірності наукових положень, заявлених як відкриття;
встановлення авторського та державного пріоритету;
моральне та матеріальне стимулювання авторських відкриттів;
сприяння вирішенню науково-технічних проблем, пов'яза них із відкриттями;
державний облік та інформація про відкриття з метою їх все бічного використання в науці та народному господарстві.
Комерційна таємниця. Введення особливої правової охорони комерційної таємниці зумовлене необхідністю охороняти законні інтереси учасників товарного обороту, які витрачають час, сили та кошти на розробку і впровадження передових технологій і методів ведення бізнесу, що їх не завжди можна захистити традиційними способами правової охорони.
Правила недобросовісної конкуренції передбачають наявність в інших учасників обороту можливості самостійно домагатися аналогічних результатів, але забороняють втручатися у сферу чужих технічних і комерційних таємниць шляхом промислового шпіонажу, підкупу та іншими недозволеними способами.
Компонування інтегральних мікросхем. Швидкий розвиток сучасної обчислювальної техніки, основою якої є інтегральні мікросхеми, зумовив необхідність правової охорони останніх як на рівні структурно-функціональної схеми, так і на рівні компонування інтегральних мікросхем.
Структурно-функціональну й електричну схеми інтегральних мікросхем можна захищати в межах патентного права, оскільки вони підпадають під технічне вирішення завдання.
Щодо компонування інтегральних мікросхем (взаємного розташування елементів, розробка яких вимагає значних трудових затрат, дорогого обладнання та творчих зусиль), вони виявилися практично беззахисними перед копіюванням. Копіювання технологій, здійснюване шляхом послідовного мікрофотографування шарів кристала та виготовлення за цими фотографіями фотошаблонів, є швидким і дешевим процесом порівняно з первинною розробкою технологічної схеми.
Неможливість забезпечити ефективну охорону зазначених об'єктів за допомогою норм авторського та патентного права призвела до появи спеціального цивільно-правового інституту охорони компонувань інтегральних мікросхем.
Сорти рослин і породи тварин (селекційні досягнення). Необхідність визнання та правової охорони результатів творчої діяльності селекціонерів є очевидною. Проте через специфіку, властиву об'єкту охорони, а також особливості його правового режиму ця сфера творчої діяльності вимагає спеціальної правової регламентації.
Раціоналізаторські пропозиції. Специфічна правова охорона раціоналізаторських пропозицій зумовлена необхідністю стимулювати в межах конкретних підприємств творчі зусилля працівників для вдосконалення застосовуваної техніки, технології, а також розробки корисних для підприємств пропозицій організаційного й організаційно-технічного характеру.




ПИТАННЯ ДЛЯ ПОВТОРЕННЯ
1.Що таке інтелектуальна власність як об'єкт правової охорони?
2.Як співвідносяться право інтелектуальної власності та право власності?
Навіщо потрібна строковість права інтелектуальної власності?
У чому різниця між поняттями «інтелектуальна власність» і «про мислова власність»?
Які є інститути права інтелектуальної власності?

ДОДАТКОВА ЛІТЕРАТУРА
Право інтелектуальної власності: Підручник для студентів вищих навч. закладів. - 2-е вид., перероб. та допов. К.: Видавничий Дім «Ін Юре», 2004. - С. 24-87.
Підопригора О. А. Підопригора О. О. Право інтелектуальної власності України: Навч. посібник для студентів юрид. вузів і ф-тів ун-тів. - К.: Юрінком Інтер, 1998. - С 3-20.
Інтелектуальна власність в Україні: правові засади та практика. -Наук.-практ. вид.: У 4-х т. - Т. 1: Право інтелектуальної власності. - К.: Видавничий Дім «Ін Юре», 1999. - С. 17-28.
Гражданское право: В 2-х т. - Т. 1: Учебник. 2-е изд., перераб. и доп.
М.: БЕК, 2003. - С. 623-637.
Сергеев А. П. Право интеллектуальной собственности в Российской Федерации: Учебник. - 2-е изд., перераб. и доп. - М.: ТК «Велби», 2004. -С. 9-33.






















НЕ ПЕРЕВІРЕНО

ГЛАВА 2
Історія розвитку законодавства про охорону інтелектуальної власності
S 1. ІСТОРІЯ РОЗВИТКУ АВТОРСЬКОГО ПРАВА
1.1. Формування елементів авторського права
У Стародавній Греції та Римі широко застосовували майновий аспект авторського права. Так, комедія Публія Теренція «Євнух» мала настільки великий успіх, що її було продано вдруге і показано як нову.
Римські автори розуміли, що оприлюднення та використання твору зачіпає як їхні інтелектуальні, так і особисті права. Авторові надавали можливість приймати рішення щодо оприлюднення свого твору, а плагіат різко засуджувала громадська думка.
Уже 2300 років тому в Афінській республіці існували право на захист цілісності твору і заборона вносити до нього зміни. Оскільки переписувачі й актори досить вільно поводилися із творами знаменитих авторів трагедій, у 330 р. до н. є. було прийнято закон, відповідно до якого оригінали творів трьох великих класиків підлягали збереженню в офіційному архіві. Актори повинні були дотримуватися офіційного тексту.
Копіювання книжок на той час здійснювали шляхом переписування рукописів, що було тривалою та трудомісткою справою. Такі книжки коштували дорого, а їхня кількість була обмеженою.
Питання інтелектуальної творчості відносили до сфери загального права власності. Автор виступав власником створеного ним рукопису або скульптури, яку він міг продавати (відчужувати), як і будь-яку іншу матеріальну цінність. Викладацька діяльність і мистецтво були основними джерелами доходу авторів. Копіювання та розповсюдження твору іншого автора можна було розглядати як найману працю.
1.2. Виникнення ідеї охорони авторського права
Виникненню ідеї охорони авторського права передувало винайдення технології друкування (XV ст.), яка уможливила розмножування літературних творів за допомогою механічних процесів замість переписування їх від руки. Це призвело до появи нових професійних категорій - друкарів і продавців книжок.
Підприємці витрачали великі грошові суми на закупівлю паперу, купівлю або виготовлення друкарських машин, найм робочої сили, що передбачало авансування коштів, які протягом певного часу можна було відшкодувати помірними надходженнями.
Без будь-якої охорони від конкуренції з боку продавців незаконних примірників інвестування у друк і продаж книжок були небезпечною та ризикованою справою. Так з'явилися привілеї. Вони надавали бенефіціарам на обмежений час виключні права на відтворення і розповсюдження та забезпечували засоби захисту для реалізації права, до яких належали штрафи, арешти та конфіскації підроблених примірників, а також відшкодування збитків. Так формувалися окремі риси системи сучасного авторського права.
1.3. Статут королеви Анни
Наприкінці XVII ст. система привілеїв, тобто монопольних прав, надаваних королівською владою, зазнавала все більшої критики, автори все активніше заявляли про свої права.
Це призвело до появи в Англії в 1710 р. Статуту королеви Анни, визнаного першим положенням про авторське право.
Основним завданням цього закону було забезпечення автору книжки виключного права на її опублікування протягом 14 років від дати першої публікації. Це право автор зазвичай передавав продавцю книжок.
Закон також передбачав, що по закінченні першого строку тривалістю 14 років розпочинається другий строк охорони, яку первісно автору надавали, якщо він був живий. Отже, охорона авторського права тривала 28 років від дати першої публікації.
Якщо книжки на момент прийняття закону вже було надруковано, передбачався єдиний строк охорони тривалістю 21 рік.
Закон наголошував на охороні від несанкціонованого копіювання опублікованих творів, а практичну вигоду одержали перш за все видавці та продавці книжок.
Закон також встановив умову про реєстрацію та депонування. Опубліковані книжки потрібно було зареєструвати в Центрі книговидавців, а примірники - депонувати для використання університетами та бібліотеками (кількість таких примірників дорівнювала дев'яти).
1.4. Справа «Дональдсон проти Беккета»
У XVIII ст. судові провадження у справах про авторське право здійснювали згідно як із загальним правом, так і зі Статутом королеви Анни. Спосіб поділити сфери їхнього впливу знайшла англійська Палата лордів під час розгляду справи «Дональдсон проти Беккета» в 1774 р. Згідно з її рішенням за загальним правом автор мав виключне право на публікацію своїх творів, але щойно книжка виходила друком, права на неї визначав виключно Статут. Регулювання використання неопублікованих творів на підставі загального права тривало до прийняття в 1911 р. Закону «Про авторське право», який відмінив перше, і нині авторське право в Англії базується тільки на положеннях Закону.
1.5. Еволюція авторського права у Франції
У Франції еволюція від системних привілеїв до системи авторського права була частиною загальних змін у житті країни, які спричинила революція, що скасувала будь-які привілеї, у тому числі привілеї видавців.
У 1791 і 1793 роках Конституційна асамблея прийняла два декрети, які заклали підґрунтя французької системи авторського права. Декрет 1791 р. забезпечував право автора на публічне виконання твору протягом життя, а також протягом 5 років після його смерті право спадкоємців та осіб, яким відступлено це право. Декрет 1793 р. надавав автору виключне право на відтворення власних творів протягом життя, а також право спадкоємцям і правонаступникам протягом 10 років після його смерті.
1.6. Авторське право та філософські концепції Німеччини
Наступний період в історії авторського права пов'язаний із появою в Німеччині філософських концепцій, які вбачали в останньому не просто форму власності, що забезпечує автору або володільцеві права майнові вигоди. Вони розглядали літературну й іншу творчу діяльність автора як частину його особистості, на охорону якої він мав право через природну справедливість. Ця теорія вплинула на розвиток авторського права в континентальній Європі, зокрема, призвела до розвитку моральних прав (особистих немайнових прав).
1.7. Еволюція авторського права в США
До 1976 р. авторське право США базувалося на первісних положеннях Статуту королеви Анни. Так, перший федеральний американський закон, прийнятий в 1790 p., передбачав охорону книжок, географічних і морських карт протягом 14 років від дати
першої публікації. Цей строк можна було продовжити на стільки ж років, якщо автор залишався живим та за умови дотримання суворих вимог реєстрації.
Ці положення право США містило до 1976 p., коли був прийнятий закон, який встановив новий строк охорони творів. Віднині він не лише дорівнював життю автора, а й охоплював 50 років після смерті останнього відповідно до вимог Бернської конвенції. Проте зазначений закон ще десятиріччя (до 1986 p., коли США приєдналися до Бернської конвенції) містив вимоги про реєстрацію та депонування, які мають джерелом свого походження Статут королеви Анни.
1.8. Дві системи авторського права
Суть концептуальних розбіжностей між системами загального (США, Великобританія) і цивільного права (Німеччина, Франція) полягає в такому.
Країни загального права розглядають авторське право фактично як форму власності, яку може створити автор (фізична або юридична особа) і яку можна використати з комерційною метою, як і будь-яку іншу форму власності. При цьому його правомочність стосується виключно користування майновим потенціалом цієї форми власності.
У країнах цивільного права авторське право автора також розглядають як таке, що має риси власності та прагне охороняти майновий зміст цієї власності. Проте (і в цьому полягає відмінність) у цих країнах право ґрунтується на філософській концепції, відповідно до якої твір є втіленням особистості автора, яка через природну справедливість вимагає такої самої охорони, що й майновий потенціал твору.
1.9. Становлення міжнародної системи охорони авторського права
Міжнародний механізм охорони авторських прав виник з підписанням у 1886 р. Бернської конвенції про охорону літературних і художніх творів. Наступні перегляди Бернської конвенції, укладання нових угод і договорів вдосконалювали міжнародну систему охорони авторського права.
1.10. Авторське право Російської імперії
У Російській імперії авторське право, яке діяло і на території нинішньої України, з'явилося у XIX ст. Книговидавничу справу
до кінця XVIII ст. вважали державною монополією. За відсутності конкуренції між видавцями не було об'єктивних передумов для зародження авторського права. Автори одержували кошти для існування з інших джерел. Так, «віршування для Ломоносова було іноді розвагою, але переважно посадовою вправою» (О. С Пушкін).
Авторське право Російської імперії було тісно пов'язане з цензурним законодавством. У 1816 р. Міністерство народної освіти видало розпорядження, яке вимагало, щоб при поданні рукописів на цензуру до них додавали докази прав видавця на їх друк. Вперше захист авторських прав у Російській імперії було юридично оформлено в 1828 р. шляхом доповнення Цензурного статуту главою «Про авторів і видавців книжок». О. С. Пушкін відзначав, що література «ожила і набула звичайного свого напряму, тобто торговельного. Нині вона становить галузь промисловості, що керується законами»1.
У 1830 р. було затверджене нове Положення про права авторів, перекладачів і видавців, згідно з яким охороні підлягали статті в журналах, приватні листи, хрестоматії та який надав можливість продовжувати строк охорони творів на 35 років після смерті автора. У 1845 і 1896 роках було визнано право на музичну та художню власність. У 1875 р. строк захисту авторського права після смерті автора був збільшений до 50 років. У 1877 р. норми авторського права були перенесені з Цензурного статуту до Законів цивільних (т. X, ч. 1 Зводу законів Російської імперії).
20 березня 1911 р. було прийнято Положення про авторське право, ст. 33 якого вперше закріпила право авторів на переклад їхніх творів. Законодавець відмовився від конструкції «літературна та художня власність», замінивши її поняттям «виключні права».
1.11. Авторське право СРСР
У 1925 р. в СРСР були прийняті Основи авторського права, доповнені в 1928 р. Документ визнав за авторами виключне право на їхні твори, яке за законом 1925 р. було чинним протягом 25 років від моменту першого видання або публічного виконання твору, а в 1928 р. перетворилося щодо більшості творів на довічне право автора. Основи передбачали перехід авторських прав до спадкоємців на 15 років після смерті автора. Твори використовували на основі договорів з авторами, умови яких досить детально
регулював закон. Разом із тим не вважали порушенням авторського права переклад твору іншою мовою, використання чужого твору для створення нового, суттєво відмінного від першого, публічне виконання чужих опублікованих творів без дозволу автора, але з виплатою винагороди тощо.
8 грудня 1961 р. були затверджені Основи цивільного законодавства Союзу РСР і союзних республік, четвертий розділ яких присвячений авторському праву. Чинні до того норми авторського права були суттєво переглянуті з погляду подальшого розширення прав авторів, зміцнення їхніх позицій щодо організацій, які використовують їхні твори, скорочення переліку винятків в авторському праві.
У зв'язку із приєднанням СРСР у 1973 р. до Всесвітньої конвенції про авторське право (1952) вперше було закріплено право автора на переклад твору, до 25 років збільшено строк дії авторського права після смерті автора, розширено коло суб'єктів авторського права.
31 травня 1991 р. були прийняті нові Основи цивільного законодавства Союзу РСР і республік, які заборонили вільне оприлюднення творів у кінострічках, радіо- і телепрограмах, публічне виконання опублікованих творів без згоди автора, а також розширили коло творів, що підлягають охороні, продовжили строк дії авторського права до 50 років після смерті автора, вперше запровадили охорону суміжних прав. Через розпад СРСР Основи не набули чинності на території України.
1.12. Становлення авторського права в Україні
6 лютого 1929 р. постанова Центрального виконавчого комітету і Ради народних комісарів УСРР затвердила перший український Закон «Про авторське право»1. Закон складався з 32 статей, був спрямований на стимулювання творчості, захист прав авторів і базувався на Основах авторського права Союзу РСР 1928 р. Його положення, з певними змінами та доповненнями, діяли на території України до початку 60-х pp. XX ст.
18 липня 1963 p. Закон Української РСР затвердив Цивільний кодекс Української РСР, четвертий розділ якого (статті 475-513) був присвячений авторському праву2. У зв'язку із приєднан-
ням СРСР у травні 1973 р. до Всесвітньої конвенції про авторське право (1952) до четвертого розділу Цивільного кодексу УРСР були внесені певні зміни та доповнення.
З утворенням України як самостійної держави й орієнтацією її на розвиток ринкових відносин дався взнаки недостатній рівень охорони в ній авторських прав. Виникла потреба у зміні чинного законодавства про авторське право, приведенні його у відповідність до міжнародного законодавства.
З прийняттям Верховною Радою України 23 грудня 1993 р. Закону України «Про авторське право і суміжні права», який набув чинності з дня опублікування - 23 лютого 1994 р., та з ухваленням 16 січня 2003 р. Цивільного кодексу України, глава 36 якого присвячена авторському праву, інших законодавчих актів в Україні було створено правову базу для цивілізованого регулювання відносин, пов'язаних із використанням творів науки, літератури, мистецтва.
S 2. ІСТОРІЯ РОЗВИТКУ СУМІЖНИХ ПРАВ
2.1. Механічне відтворення музичних творів
Ще в середні віки птахів учили повторювати мелодії, які награвали на флейті або іншому музичному інструменті.
На початку XVIII ст. для дресирування птахів виготовляли мініатюрні органи, розміри яких згодом було збільшено. З часом у моду увійшли комбінації духових органів із годинниками або годинників із флейтами, для яких Гайдн, Моцарт, Бетховен писали невеликі твори. Саме такий інструмент на початку XIX ст. отримав назву музичної машини.
Тоді ж з'явилися музичні скриньки з усталеним репертуаром мелодій. їх виготовляли у великій кількості. Коштували вони порівняно недорого, отже, стали узвичаєним засобом механічного відтворення музики.
Трохи пізніше з'явилися круглі змінні платівки і нескінченні паперові рулони, за ними - прилади з паперовою перфорованою стрічкою і пневматичними пристроями для відтворення звуку (йдеться про механічні дискові або стрічкові інструменти, на які шляхом перфорації наносили ноти). Змінні платівки були попередницями сучасних дисків, оскільки дозволяли змінювати музичний репертуар, до того ж їх можна було купити окремо.
З часом у заможних сім'ях музичні скриньки замінило механічне піаніно, яке мало й інші назви: піанола, фонола тощо. У цьому
інструменті паперову перфоровану стрічку приводила в дію пневматична система. Для нього писали музику відомі композитори, наприклад, Ігор Стравинський 1917 р. написав п'єсу «Етюд для піаноли»-.
У 1905 р. з'явився рояль «Велоте-Міньон», який виконував твір, записаний на стрічку.
7 грудня 1877 р. Едісон вперше представив модель фонографа, за допомогою якого можна було записати та відтворити усну мову. 16 червня 1888 р. Едісон завершив роботу над новим фонографом, обладнаним електромотором. Внутрішні борозенки циліндра фонографа були покриті воском, що дозволило здійснювати неодноразове прослуховування та нові записи.
16 травня 1888 р. жителі Флоренції стали свідками нового винаходу: Еміль Берлінер програв на грамофоні власної конструкції невеликий олов'яний диск. Проте саме фонографи з восковими циліндрами захопили ринок. До того ж їх розробник Едісон відкрив спосіб виготовлення будь-якої кількості копій шляхом відливання з матриці. Циліндр і диск досить довго співіснували, аж поки диск не отримав першість.
У 1929 р. було виготовлено близько ЗО млн. дисків. Зрештою з'явилися довгограючі платівки, платівки високої якості відтворення, міні-касети, компакт-диски, цифровий запис (ДАТ). Еволюція систем фонографічного запису продовжується. Вона стосується якості відтворення, мініатюризації носіїв, зменшення вартості продукції.
2.2. Вплив механічного запису на права артистів-виконавців
Механічне відтворення музичних творів почало зашкоджувати артистам-виконавцям, коли техніку виготовлення фонографічних циліндрів та дисків вдосконалили настільки, що з'явилася можливість їх масового виробництва. Зростання продажу дисків, виготовлених і скопійованих механічним способом, передача звукових повідомлень через гучномовці або по радіо, а також поява звукового кінематографа призвели до відсторонення виконавців, чиє мистецтво було лише фоном для дії, що розгорталася на екрані. Для останніх наслідки прогресу в цій галузі виявилися катастрофічними.
Опублікована 1939 р. доповідь Міжнародної організації праці зазначала, що у Франції, де у 1932 р. нараховували до 10 тис. театральних артистів, лише 1,5 тис. з них мали роботу. У 1935 р. в
США серед тих, хто потребував термінової допомоги, було 15 тис. музикантів, які не мали роботи. В Японії в 1936 р. 41 % музикантів теж були безробітними.
Під час нарад і конференцій як на національному, так і на міжнародному рівні організації музикантів вимагали для останніх:
дозволу на відтворення та запис їхнього виконання з вико ристанням механічних, радіоелектронних, а також живих публіч них виконань передаваних по радіо, телебаченню або записаних творів;
особистих немайнових прав, зокрема права на ім'я та права заперечувати проти зміни або спотворення виконання;
права на одержання винагороди за передачу по радіо записа них виконань, за продаж дисків.
При цьому майнову компенсацію вимагали, враховуючи:
розширення кола слухачів;
взаємозв'язок записів і радіомовлення.
Міжнародне визнання прав артистів-виконавців пов'язане з визнанням прав виробників фонограм й організацій ефірного мовлення та підписанням у 1961 р. Римської конвенції про охорону інтересів виконавців, виробників фонограм і організацій мовлення.
2.3. Теорії, що прирівнюють права виконавців до авторського права
Існують такі моделі прирівнення права виконавця до авторського права:
право виконавців - один з аспектів авторського права;
виконавець - співавтор твору;
виконавець - переробник первісного твору.
Право виконавців як один з аспектів авторського права. На думку прихильників цієї моделі, виконання еквівалентне новому творчому акту, оскільки твір у момент виконання в естетичному плані становить собою іншу реальність. Вони вважають, що ця реальність відбиває особу артиста і що праця виконавця є так само оригінальною, як і праця автора твору, тому що виконавець використовує твір у такий самий спосіб, як письменник - тему або художник - модель.
Виконавець як співавтор твору. Існують твори, сприйняття яких не потребує контакту з посередником, наприклад зразки літератури й образотворчого мистецтва. Інші твори, такі як музичні, навпаки, потребують виконавця, який доніс би їх до публіки. Щодо
останніх, на думку прихильників цієї теорії, автор і виконавець, які потребують один одного, є співавторами.
Виконавець як переробник первісного твору. Тезу, згідно з якою артиста-виконавця, який не є автором у повному розумінні цього слова, можна розглядати як переробника твору, висунув у 1909 р. Йозеф Келер. Під його впливом німецькі законодавці включили зазначену тезу до Закону «Про авторське право» від 22 травня 1910 р. Згодом подібне положення було впроваджене до законодавства Швеції (1936 ) і Австрії (1936 ).
Зазначену тезу було підтримано на Дипломатичній конференції 1928 р. в Римі, де обговорювали питання перегляду Берн-ської конвенції. Було запропоновано включити до пп. 2 ст. 2 Конвенції такий текст: «У разі переробки музичних творів для їх виконання на музичних інструментах у співробітництві з ар-тистами-виконавцями охорона, надавана переробці, відноситься також до артистів-виконавців». Тоді цю пропозицію відкинули. Ідею включити положення про права артистів до Бернської конвенції обговорювали також на Конференції з її перегляду у 1948 р.
До проекту німецького Закону «Про авторське право» 1932 р. положення про артиста як переробника твору не увійшло. Відки-даючи його, законодавці виходили з того, що фіктивний характер переробки, здійсненої артистом-виконавцем, суперечить принципу, згідно з яким охорону надають у рамках авторського права і тільки щодо результату творчої діяльності, тобто щодо твору, а не простого відтворення (виконання) і його запису на механічному пристрої (звукозапису), навіть якщо твір виконано майстерно.
2.4. Теорії, що прирівнюють права виконавця до прав особи
Прихильники цієї теорії вважають, що, оскільки виступ артиста містить ряд елементів, властивих особисто йому, таких як його ім'я, голос, зовнішність, на які будь-яка людина має право, визначуване як право бути особистістю, саме останнє лежить в основі заборони на одержання прибутку шляхом використання цих елементів без дозволу їхнього володільця.
Згідно з цією теорією виконавці можуть заперечувати проти того, щоб їхню роботу використовували без їхнього дозволу, оскільки в ній присутні елементи, що становлять їхню особистість і захищені більш широким і загальним правом, тобто особистим правом, яке вони мають як фізичні особи.
Разом із тим самого особистого права у цьому разі недостатньо, оскільки воно належить усім людям, а не призначене спеціально для юридичної охорони прав артистів-виконавців, зокрема прав майнового характеру.
2.5. Теорії, ґрунтовані на трудовому праві
Прихильники цих теорій стверджують, що виконання становить собою продукт праці артиста, який має право вимагати відшкодування його економічного еквівалента.
Проте це право може мати певне значення тільки в тому разі, якщо визнано особливий характер праці виконавця.
У трудовому законодавстві не слід шукати виправдання права виконавця на додаткову винагороду за публічне використання записів, здійснених з його допомогою, оскільки не існує трудових відносин між артистом і володільцем приміщення або органом радіомовлення, які використовують його працю.
2.6. Автономні теорії
Ці теорії розглядають право артистів-виконавців як окреме. Дехто з дослідників для визначення юридичної природи прав виконавців залучає права, пов'язані з безпідставним збагаченням. Щодо артистів-виконавців необгрунтоване збагачення полягає у присвоєнні прибутку, який дає праця артиста.
Нині в доктрині права переважає тенденція, відповідно до якої права артистів-виконавців є автономними. Йдеться про професійну діяльність, яка потребує особливої регламентації, що відрізняє її від трудових відносин.
2.7. Становлення міжнародної системи охорони суміжних прав
У 1934 р. Міжнародна конфедерація товариств авторів і композиторів підписала угоду з Міжнародною федерацією виробників фонограм, відповідно до якої на наступній конференції з перегляду Бернської конвенції мали порушити питання про включення до Конвенції положення про охорону фонограм від недозволеного тиражування та виплату справедливої винагороди за передачу фонограм в ефір і використання їх у кінематографії.
Питання про охорону прав виконавців було розглянуто в 1939 р. на сесії Міжнародної організації праці (МОП) у Самадені.
Бюро Бернського союзу підготувало відповідні проекти, розглядові яких перешкодив початок Другої світової війни.
Питання про охорону прав виконавців і виробників фонограм було знову порушене у 1948 р. на Брюссельській конференції з перегляду Бернської конвенції, проте спроби надати виконавцям і виробникам фонограм права, аналогічні правам авторів, не увінчалися успіхом.
Різні комітети експертів свого часу підготували проекти конвенцій, що передбачали охорону інтересів організацій ефірного мовлення: Римський протокол (1951), протокол, підготовлений під егідою МОП (1957), Монакський проект (1957), підготовлений групою експертів, яку скликали ВОІВ і ЮНЕСКО.
У 1960 р. у Гаазі Комітет експертів, скликаний ВОІВ, ЮНЕСКО та МОП, підготував проект конвенції, який взяли за основу на Дипломатичній конференції в Римі, де було погоджено остаточний текст Міжнародної конвенції про охорону інтересів виконавців, виробників фонограм і організацій мовлення (Римської конвенції) від 25 жовтня 1961 р.
Існують також інші міжнародно-правові договори, що стосуються окремих видів суміжних прав: Женевська конвенція про охорону інтересів виробників фонограм від незаконного відтворення їхніх фонограм (1971); Брюссельська конвенція про розповсюдження несучих програми сигналів, що передаються через супутники (1974); Договір ВОІВ про виконання і фонограми (1996).
S 3. ІСТОРІЯ РОЗВИТКУ ПАТЕНТНОГО ПРАВА
3.1. Періодизація історії патентного права
В історії патентного права виокремлюють три важливі періоди:
період привілеїв (XV-XVIII століття): суверен надавав мо нополію на власний розсуд; важливу роль відігравала концепція корисності, іноді фаворитизму;
період національних патентів (1790-1883 роки): будь-який винахідник мав право подати заявку на патент, видача якого за лежала виключно від об'єктивних умов; охорону місцевих вина ходів за рубежем не практикували;
період інтернаціоналізації (від 1883 року дотепер): охорона винаходів за межами країни походження розвивається разом із міжнародною торгівлею, міжнародні або регіональні конвенції сприяють цьому розвитку.
3.2. Перші привілеї
Привілей є документом, за яким суверен надає особливе право окремій особі. Привілеї могли містити різні права. Підстави для їх надання теж були різними. Найпершими привілеями, що їх надавали на використання нової техніки, могли користуватися як винахідники в сучасному розумінні, так і особи, які впроваджували техніку, вже відому за рубежем. Суверен був зацікавлений у тому, щоб інновація допомагала скоротити імпорт за рахунок розвитку внутрішнього виробництва.
Венеціанська Республіка першою прийняла положення про цю форму привілеїв, «Парте Венеціана» (1474). Його основні принципи зберігають актуальність дотепер: «Владою теперішніх зборів виголошується рішення: кожний, хто в цьому місті розробить будь-який новий і такий, що містить творчу думку, пристрій... повинен подати про це заяву до міського управління, щойно цей пристрій буде доведений до такої міри досконалості, що його можна буде створити та використати. Без згоди автора та дозволу його на будь-якій нашій території та в будь-якому місці всім іншим забороняється протягом 10 років створювати... за формою чи виглядом подібний пристрій. Якщо, незважаючи на це, будь-хто виготовить... то автор може вільно притягти його до відповідальності...»1.
Вже в цьому положенні закладено принципи, на яких базуються сучасні патенти: корисність нових винаходів для держави, виключні права першого винахідника на обмежений період, покарання за порушення права.
3.3. Особливі привілеї королівської влади Англії
Практика передачі технологій і створення нових виробництв була започаткована в Англії у XII ст., і до XIV ст. особливі привілеї королівська влада надавала окремим особам для захисту їх під час заснування нових виробництв за імпортованою технологією.
Ця охорона набувала форми надання тому, хто впроваджує нову технологію, виключного права використовувати її на період, достатній для її налагодження та навчання інших користуватися нею. Виключне право було для нього щитом у важкі роки
становлення та своєрідною компенсацією за впровадження у державі нового виробництва.
Патентні грамоти. Тимчасові права посвідчували переважно патентні грамоти, що означає «відкриті листи», які мали таку назву тому, що печатка знаходилася з лицевого боку розгорнутого аркуша. Такі грамоти виконували функцію офіційного сповіщення громадськості про надані права.
Задумана первісно для підтримки нових виробництв, ця система надання прав перетворилася на об'єкт зловживань з метою поповнення королівських доходів. У парламенті пролунали протести, королівська влада була змушена погодитися на те, щоб конфлікти з приводу патентів розглядали в судовому порядку.
Справа -«Сукнороби з Іпсвіча». Під час судового розгляду справи «Сукнороби з Іпсвіча» було зазначено: «Та якщо хтось запровадив новий винахід у нове виробництво в королівстві з ризиком для свого життя і з витрачанням своїх коштів або запасів тощо чи хтось зробив будь-яке нове відкриття, то в цьому разі король із власної прихильності та милості для компенсації його коштів і зусиль може встановити, що тільки він матиме право користуватися цим виробництвом або торгівлею протягом певного часу, оскільки людям у королівстві ще не відомо про нього і вони не мають знань і майстерності для його використання. Проте, коли патент припинить дію, король не може надати його знову»1.
Положення про монополії. Зловживання з приводу надання особливих прав мали місце до 1628 p., коли було прийнято Положення про монополії. Воно оголосило недійсними всі монополії, винятки і надання прав, окрім «усіх патентних грамот і привілеїв строком на 14 або менше років, які будуть надані пізніше, на виключне виробництво або створення нових виробництв у цьому королівстві справжньому та першому винахіднику цих виробництв, якими не мають права користуватися інші особи на час дії таких патентних грамот і надання прав»2.
Надання прав виключно на процесуальних умовах. Система привілеїв розвивалася в Англії завдяки діяльності судів у напрямку системи надання прав, ґрунтованої виключно на процесуальних умовах. Деякі з них, наприклад надання детального опису, який вимагали з 1711 p., були провісниками сучасних патентів.
3.4. Національні патенти
Перші патентні закони. США (1790) і Франція (1791) майже одночасно прийняли закони про видачу патентів усім винахідникам, за дотримання певних об'єктивних умов. Ст. 1 французького закону відзначала: «Будь-яке відкриття або новий винахід у будь-якому виді виробництва є власністю його автора, внаслідок цього закон має гарантувати йому всебічне і повне користування ним відповідно до умов і на строк, який буде встановлений далі»1.
Законодавець опікувався і національними інтересами. Так, прийнята в 1793 р. поправка до закону США дозволяла надавати патенти лише громадянам цієї країни, а у Франції особу, яка впроваджувала зарубіжну техніку, прирівнювали до справжнього винахідника. Винахідник, який одержував патент за рубежем, одержавши його до того у Франції, втрачав право користуватися останнім.
Нова патентна система. Нова патентна система набула поширення на початку XIX ст. в результаті застосування французького права у країнах, завойованих Наполеоном. Проте в монархічних державах, які збереглися або були відновлені після 1815 p., принцип привілеїв зберігся, хоча на практиці право на патент визнавали скрізь.
З поширенням промислової революції на інші країни відбулося стрімке зростання кількості патентів. Якщо в 18151820 роках США, Франція та Британія разом видавали понад 100 патентів на рік, то в 1850-1854 роках кожна з цих країн щорічно видавала понад 1000 патентів.
Відбулися і якісні вдосконалення. Тих, хто просто ввозив техніку, перестали розглядати як винахідників, було розроблено концепцію новизни, переглянуто і в ряді випадків спрощено формальні вимоги. Майже скрізь, за винятком США, де експертизу ввели в 1836 p., переважала реєстраційна система.
Хоча іноземці, як правило, мали право одержувати місцеві патенти, патентування одного й того самого винаходу в ряді країн залишалося ще рідкістю, переважно за відсутності необхідності або через складність процедури.
Патенти та міжнародна торгівля. За таких умов патенти сприймали як перешкоду на шляху міжнародної торгівлі. У державах -членах Митного союзу німецьких держав до заснування об'єдна-
ної імперії у XIX ст. патентоволоділець втрачав своє право перешкоджати імпорту товарів, що підпадали під його патент, якщо їх було виготовлена в іншій країні - члені Митного союзу.
Здавалося, з розвитком торгівлі патентну систему скасують разом із митними бар'єрами. Проте винахідники та промисловці плекали ідею міжнародної охорони винаходів. Так, під час Всесвітньої промислової виставки 1873 р. у Відні Патентний конгрес представив різні пропозиції щодо цього. Тогочасна економічна криза не сприяла утвердженню ідей вільної торгівлі та відмови від патентів. Під час всесвітньої виставки у Парижі міжнародний конгрес розпочав підготовку рішення про міжнародну охорону промислової власності. Врешті-решт 20 березня 1883 р. на дипломатичній конференції в Парижі була підписана конвенція, що заснувала Союз з охорони промислової власності.
3.5. Інтернаціоналізація промислової власності
Початок інтернаціоналізації промислової власності. З підписанням Паризької конвенції розпочався період інтернаціоналізації промислової власності, зокрема патентної системи. Паризький союз заклав підґрунтя, яке уможливило прогрес шляхом періодичних переглядів Конвенції, що сприяло одержанню та підвищенню ефективності охорони винаходів, створюваних в одній із країн-членів, в інших країнах-членах.
«Особливі угоди» в галузі патентного права. Від початку свого існування Паризька конвенція передбачала можливість укладення між державами-членами «особливих угод» щодо промислової власності. Цю можливість було використано при укладенні Договору про патентну кооперацію РСТ (1970) та Європейської патентної конвенції (1973). Зазначені спеціалізовані угоди сприяють розвитку патентного права.
3.6. Патентне право Російської імперії
Перший патентний закон. Патентне право Росії загалом повторило шлях, який пройшло патентне право інших європейських країн. Прийняттю в 1812 р. першого патентного закону передував тривалий період привілеїв для окремих осіб. У 1723 р. з'явилися «Правила надання привілеїв на відкриття фабрик», які певною мірою впорядкували практику надання привілеїв.
Перший патентний Закон Російської імперії «Про привілеї на різні винаходи і відкриття у художествах і ремеслах» встановив строк дії привілеїв від 3,5 до 10 років. Привілеї надавав міністр
внутрішніх справ після розгляду питання Державною радою, без перевірки суті винаходу. Виданий привілей міг бути оспорений у судовому порядку в разі відсутності новизни винаходу. За видачу привілеїв стягували мито в розмірі 300, 500 або 1500 рублів. Було запроваджено публікацію опису винаходу, яку спочатку здійснювали за ініціативою самого винахідника. З 1814 р. вона стала обов'язковою.
У 1833 р. патентний закон зазнав суттєвих змін і доповнень. Нововведення були пов'язані з переходом до системи попереднього дослідження винаходів, покладенням на володільця привілею використати винахід, із забороною перевід ступати привілеї акціонерним товариствам. Проаналізувавши норму закону, можна зробити висновок, що винаходом вважали нове та корисне вирішення завдання.
З 1870 р. надавали привілеї за підписом самого лише міністра фінансів. Відтоді привілей перетворився на документ, який констатував наявність передбачених законом прав у будь-кого, хто створював відповідно до вимог закону технічні нововведення.
Другий патентний закон. Другий патентний закон Російської імперії Положення про привілеї на винаходи і вдосконалення -був прийнятий 20 травня 1896 р. За новим законом винахід мав належати до галузі промисловості та мати суттєву новизну. Не підлягали патентуванню наукові відкриття й абстраговані теорії, хімічні, смакові та харчові речовини, ліки і способи їх приготування тощо. Привілеї на винахід видавав міністр торгівлі та промисловості на підставі перевірної системи експертизи заявок. Привілей діяв не більше 15 років. Володілець міг вільно відчужувати його, видавати ліцензії та передавати привілей у спадщину. Володілець був зобов'язаний реалізовувати свій винахід протягом 5 років під загрозою припинення дії привілею.
3.7. Охорона промислових зразків у Російській імперії
Першим законом Російської імперії, який детально регулював питання охорони промислових зразків, був Закон «Про право власності на фабричні рисунки і моделі» (1864), відповідно до якого об'єктом охорони міг бути рисунок або модель, призначені для відтворення в заводських, фабричних або ремісницьких виробах.
Моделі та рисунки охороняли за принципом права власності, а їх відтворення припускало всі відомі способи: промисловий, мануфактурний або ручний.
Під фабричним (технічним) рисунком або моделлю мали на увазі будь-яке поєднання ліній, форм і кольорів, призначене для відтворення у промислових виробах з метою надання їм нового вигляду.
Правову охорону забезпечували тільки новим рисункам або моделям, які на момент подання заявки не були відомі загалу. Закон визначав, які рисунки або моделі не є новими. Право на промисловий зразок цей документ гарантував автору або його правонаступнику. Проте право на промисловий зразок, створений рисувальниками й орнаментувальниками фабрики або заводу, належало підприємству (службовий промисловий зразок).
Для реєстрації рисунків або моделей необхідно було подати заявку (прохання) з додатком - двома примірниками рисунку або моделі. Допускали також додавання креслень. Заохочували додання до заявки опису промислового зразка із зазначенням того, що автор вважає новим і на що запитує охорону.
Закон визначав строк охорони - 10 років. При цьому на виробах, виготовлених із використанням зареєстрованого промислового зразка, вимагали робити на видному місці відмітку про це (маркування). За порушення права володільця зареєстрованого промислового зразка порушника штрафували.
Порушенням права на промисловий зразок (ст. 10) вважали відтворення його у вигляді певного зразка з наданням інших розмірів або кольору чи з непомітними за звичайного огляду видозмінами, а також відтворення для іншої галузі промисловості. Відтворення ж рисунку на поверхні у вигляді виробу об'ємної форми і навпаки не вважали порушенням права на промисловий зразок.
3.8. Патентне право СРСР
Положення про патенти на винаходи. 12 вересня 1924 р. ЦВК СРСР прийняв Положення про патенти на винаходи, за яким патент знову став єдиною формою охорони винахідницьких прав. Закон встановлював, що патенти видають на нові винаходи, які допускають промислове використання. Патент на винаходи видавали на 15 років, його можна було вільно відчужувати та передавати для використання іншій особі на розсуд патентоволодільця. Держава залишила за собою право, у разі неможливості отримати добровільну згоду патентоволодільця, примусово відчужувати патент на свою користь у межах потреб державних підприємств і установ із виплатою патентоволодільцеві певної винагороди.
Патент можна було передавати у спадщину, але він не входив до розміру спадщини, оскільки тодішнє чинне цивільне законодавство обмежувало його сумою 10 тис. крб. золотом.
Постанова про введення в дію закону про патенти оголосила анульованими всі видані до більшовицького перевороту патенти (ст. 2), але передбачала можливість їхнього відновлення (статті 3-4). Для цього володільцям дорадянських патентів надавали право протягом одного року з дня виходу закону про патенти клопотати перед Комітетом у справах винаходів про видачу їм відповідного радянського патенту. Новий патент видавали не на 15 років, а з відрахуванням часу, протягом якого патентоволоділець користувався старим патентом. Закон про патенти 1924 р. був наближеним до тогочасних зразків зарубіжних патентних законів.
Положення про винаходи та технічні вдосконалення. У 1931 р. закон про патенти на винаходи був замінений Положенням про винаходи і технічні вдосконалення, а патенти - авторськими свідоцтвами як основною формою охорони винахідницьких прав. Вони засвідчували визнання заявленого технічного рішення винаходом, підтверджували пріоритет винахідника та його авторство на винахід, служили підставою надання винахідникові прав і пільг, встановлених чинним законодавством. Винагороду автору виплачували не конкретні підприємства, які використовували його винахід, а галузеві органи з винахідництва, які враховували розмір річної економії, одержаної від впровадження винаходу. Винагорода становила 20 % річної економії від 1 до 5 тис. крб. і знижувалася до 2 % за річної економії від 500 тис. крб. до 1 млн крб. і більше.
Закон про промислові зразки 1924 р. відмінили в 1936 р. Якогось нового акта прийнято не було. Охорону промислових рисунків здійснювали в межах законодавства про авторське право. Нові ж моделі здебільшого підпадали під поняття «технічне вдосконалення», яке було запроваджене до радянського законодавства для позначення особливого об'єкта правової охорони в 1932 р.
Перегляд законодавства про винаходи. Радянське законодавство про винаходи зазнавало суттєвих змін тричі - у 1941, 1959 і 1973 роках, коли приймали нові базові акти про винахідництво й акти, що доповнювали перші. Загалом вони мали єдину основу: передбачали дві форми охорони прав винахідників (авторське свідоцтво та патент), систему експертизи заявок, дозвільний порядок патентування винаходів за кордоном, можливість примусового викупу патенту державою. Зміни в основ-
ному стосувалися уточнення критеріїв охороноздатності винаходів, кола прав, які надавали авторам винаходів, порядку проведення експертизи заявок.
3.9. Охорона промислових зразків у СРСР
Постанова про промислові зразки (рисунки і моделі).
Одночасно із законом про патенти було прийнято постанову ЦВК і РНК СРСР від 12 вересня 1924 р. «Дро промислові зразки (рисунки і моделі)»-. За цим законом як промислові зразки охороняли:
нові за виглядом або формою художньо-промислові рисун ки, призначені для відтворення у відповідних виробах;
нові за виглядом, формою, будовою або розташуванням час тин моделі, призначені для промисловості, торгівлі, ремесла, до машнього вжитку і взагалі для будь-якої роботи.
Комітет у справах винаходів не реєстрував як промислові зразки такі об'єкти, як стаціонарна споруда, будинок, плавильна піч, а також друкарські шрифти та інші об'єкти, призначені для друкування. Реєстрації підлягали лише нові зразки в межах країни. Пріоритет заявки розраховували від моменту її подання до Комітету.
Якщо всі формальні вимоги до матеріалів заявки було виконано, Комітет протягом двохтижнів від дня прийняття заявки вносив зразок до реєстру. Заявникові видавали свідоцтво про реєстрацію промислового зразка.
Особа, яка зареєструвала зразок, мала виключне право у вигляді промислу відтворювати в межах СРСР цей зразок загалом або його характерні частини, запроваджувати вироби, що відтворюють зразок, в обіг або іншим способом використовувати їх (ст. 7).
Строк охорони становив 3 роки від дня подання заявки до Комітету та міг бути подовжений на 3, а потім ще на 4 роки. Загальний строк охорони промислового зразка становив 10 років.
Права на зразок могли бути передані за повною або обмеженою ліцензією як до, так і після реєстрації зразка. Розгляд спорів здійснювали в судовому порядку.
Постанова про промислові зразки. Охорона промислових зразків як самостійних об'єктів інтелектуальної власності була відновлена у зв'язку з приєднанням СРСР до Паризької конвенції про охорону промислової власності. 9 червня 1965 р. Рада Міністрів СРСР прийняла Постанову про промислові зразки, а Патентне відомство затвердило Положення про патентні зразки.
Як промислові зразки відтепер охороняли нові придатні для виготовлення промисловим способом художні рішення, пов'язані із зовнішнім виглядом промислового виробу, які демонструють єдність технічних та естетичних якостей.
Для визнання художнього рішення промисловим зразком за Положенням 1965 р. було достатньо його місцевої новизни, тобто новизни в межах СРСР. Не підлягали правовій охороні рішення, пов'язані із зовнішнім виглядом більшості виробів легкої промисловості. Положення передбачало дві форми охорони промислових зразків - свідоцтво та патент. Останній діяв 5 років і міг бути подовжений ще на 5 років.
8 липня 1981 р. Кабінет Міністрів СРСР затвердив нове Положення про промислові зразки, яке містило досконаліші правила, наближені до міжнародних стандартів. Так, від промислового зразка вимагали світової новизни, було взято під охорону зовнішній вигляд виробів легкої промисловості, строк дії патенту на промисловий зразок був збільшений до 10 років.
3.10. Останні законодавчі акти СРСР в галузі патентного права
Проблеми реформи винахідницького права в СРСР активно обговорювали у 80-ті роки XX ст. 31 травня 1991 р. Верховна Рада СРСР прийняла новий Закон «Про винаходи в СРСР», що набрав чинності 1 липня 1991 р. 10 липня 1991 р. прийнято Закон СРСР «Про промислові зразки», який мав набрати чинності 1 січня 1992 р. Готували Закон СРСР «Про Патентний суд СРСР», Положення про патентних повірених, Статут Державного фонду винаходів СРСР, ряд інших актів. Розпад СРСР як єдиної держави перешкодив їх втіленню у життя.
3.11. Становлення патентного права в Україні
З утвердженням України як самостійної держави дався взнаки вакуум навколо забезпечення охорони об'єктів промислової власності. Адже законодавство про винаходи та інші результати науково-технічної творчості належало до часів колишнього СРСР.
Початком організації національної патентної системи можна вважати 1993 p., коли постанова Кабінету Міністрів України від 27 січня 1993 р. за № 29 заснувала Державне патентне відомство України (Держпатент України) - центральний орган виконавчої влади.
За короткий час було сформовано організаційну структуру Держпатетну, створено нормативно-правову базу для забезпечен-
ня правової охорони промислової власності на території України, організовано систему реєстрації прав на використання об'єктів промислової власності.
Після створення Державного департаменту інтелектуальної власності на базі науково-дослідного центру патентної експертизи (НДЦЕ) було засновано Державне підприємство «Український інститут промислової власності», підпорядковане першому.
15 грудня 1993 р. Верховна Рада України ухвалила два закони про патентне право. Закон № 3687-ХІІ «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» регулює відносини, що виникають у зв'язку з набуттям і здійсненням права власності на винаходи та корисні моделі в України. Закон № 3688-ХИ «Про охорону прав на промислові зразки» регулює відносини, що виникають у зв'язку з набуттям і здійсненням права власності на промислові зразки в Україні.
Глава 39 ЦК присвячена праву інтелектуальної власності на винаходи, корисні моделі, промислові зразки.
S 4. ІСТОРІЯ РОЗВИТКУ ЗАКОНОДАВСТВА
ПРО РЕГУЛЮВАННЯ ЗАСОБІВ ІНДИВІДУАЛІЗАЦІЇ ТОВАРІВ
І ПОСЛУГ: СТАНОВЛЕННЯ ПРАВА НА ТОВАРНІ ЗНАКИ
4.1. Товарні знаки як знаки походження
Товарні знаки як знаки походження віддавна застосовували виробники цегли, шкіри, книжок, зброї та інших речей. Вони ставили клеймо у вигляді літер, зазвичай ініціалів, або інших символічних позначень на товари для зазначення виготівника продукції.
Ці знаки не виконували сьогоднішню функцію полегшення розпізнавання товару в умовах розмаїття. Разом із тим вони позначали аспект права на товарний знак, який не втратив значення дотепер, а саме те, що знаки створюють зв'язок між товаром і його виробником.
Маркування використовували також для позначення володіння. Англійське слово brand (тавро), яке часто вживають навіть зараз як синонім товарного знака, засвідчує цю практику: брендом фермери називали маркування скоту клеймом за допомогою розжареного заліза.
4.2. Товарні знаки та виробництво товарів для експорту
Товарні знаки мали особливе значення для розвитку виробництва товарів для експорту. Так, вироби з металу виготовляли в
Англії задовго до промислового століття, тому сталь, зброя, столові прибори мали на собі традиційні позначення англійських виробників. Це стосувалося й дорогоцінних металів.
4.3. Товарні знаки та гільдії
Гільдії - основна форма ремісничого виробництва тих часів, коли міське життя зазнало перетворень, пов'язаних із виникненням професій та об'єднань, очолюваних майстрами-ремісниками, які досягали цього статусу внаслідок учнівства та створення власноручного шедевру.
Умови виробництва підтверджували інспектори гільдії. Використовували різні позначення: гільдії, позначення майстра-ремі-сника, яке останній вибирав раз і назавжди, отримуючи статус майстра. Іноді використовували позначення підмайстра або місцевий знак. Позначення могли набувати форми печаток на виробах з дорогоцінних металів.
Товарні знаки вживали для того, щоб засвідчити, що професійна організація дотримується як правил виробництва, так і своїх професійних завдань. Ці знаки, вживані, аби поглибити в ремісників почуття відповідальності, здебільшого були обов'язковими.
4.4. Покарання за використання чужого товарного знака
Забороняли використовувати знак, що належить іншому, і суворість покарань XVI ст. за підробки свідчить, що порушення правил частішали в міру того, як занепадали гільдії. Як приклади можна навести едикт Карла V (1544), який передбачав позбавлення професії та відрубання правої руки, а також французький Королівський едикт (1564), що встановлював смертну кару за підробне маркування парчі.
4.5. Занепад гільдій
У Франції гільдії скасував закон від 17 березня 1791 p., а привілеї англійських гільдій було відмінено в 1835 р. Проте занепад гільдій розпочався задовго до цього, адже вони поступалися місцем нерегульованим професіям, міжнародній торгівлі, великомасштабним підприємствам. Порушення правил гільдій призвело до зникнення їхньої символіки, яку замінили більш сучасні типи товарних знаків у XVIII ст.
4.6. Товарні знаки XIX ст.
Товарні знаки отримали свою сучасну функцію у XIX ст. Поява масового виробництва, ускладнення системи надходження товарів від виготівника до покупця, розвиток торгівлі вимагали універсальної ідентифікації товарів. Останні одержали найменування на додаток до родових найменувань, таких як інструменти, сірники, пиво тощо.
4.7. Необхідність захисту товарних знаків
Зі збільшенням використання товарних знаків зростало і їх копіювання. Зазвичай законні користувачі знаків не мали засобів зупинити підробників. Маркування товарів не надавало їм юридично визнаного права.
В Англії засіб захисту від цього порушення сформували суди починаючи із середини XIX ст. Так народилася доктрина «видання за інше»: ніхто не мав права видавати свої товари за товари іншої особи.
4.8. Формування законодавства США про товарні знаки
У США сформувалася сильна коаліція володільців товарних знаків, яка переконала федеральний законодавчий орган, Конгрес, прийняти закон про товарні знаки. Це було зроблено у 1870 p., проте зазначений закон проіснував лише 7 років, адже його було визнано неконституційним. Лише 1905 р. був прийнятий новий всеоб'ємний закон про товарні знаки.
4.9. Перший європейський закон про товарні знаки
Однією з перших країн, яка прийняла всеоб'ємний закон про товарні знаки, була Франція, у якій закон від 1857 р. залишався чинним понад 100 років. Перший всеоб'ємний закон Німеччини про товарні знаки був прийнятий у 1896 р.
4.10. Розвиток права на товарний знак у XX ст.
Історію розвитку права на товарний знак у XX ст. можна викласти в кількох розділах: використання або реєстрація як основа виникнення прав; визнання сучасних способів використання товарних знаків (відступлення, ліцензування); визнання нових теорій охорони товарних знаків.
Цей розвиток відбувався не тільки законодавчим шляхом. Найважливіші підходи формували судові рішення.
Нові теорії охорони товарних знаків знайшли втілення у британському законі 1938 р. і законі Бенілюкса про товарні знаки 1970 р.
4.11. Британський закон і закон Бенілюкса про товарні знаки
Британський закон уперше запровадив право для володільця товарного знака, а саме право заперечувати проти будь-якого використання товарного знака іншими особами, незалежно від того, чи існує ймовірність змішування, чи ні. Так, за британським правом, якщо конкурент посилається на певну продукцію з товарним знаком для того, щоб підкреслити переваги власної продукції, суд може заборонити йому порушувати право на товарний знак.
Закон Бенілюкса запровадив право забороняти будь-яке використання, здатне завдати шкоди володільцеві товарного знака, незалежно від подібності товарів.
4.12. Становлення міжнародної системи охорони товарних знаків
Розвиток права на товарні знаки всередині країн був значною мірою пов'язаний із розвитком його міжнародної охорони. На особливу увагу заслуговує Паризька конвенція про охорону промислової власності (1883), яка є основою міжнародних конвенцій у галузі промислової власності. її доповнюють Мадридська угода про міжнародну реєстрацію знаків, підписана в 1891 p., що заснувала Спеціальний союз для країн - членів Паризької конвенції, та інші міжнародні угоди.
§ 5. ІСТОРІЯ РОЗВИТКУ ЗАКОНОДАВСТВА
ПРО ОХОРОНУ НЕТРАДИЦІЙНИХ РЕЗУЛЬТАТІВ
ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ
5.1. Історія охорони наукових відкриттів
Перші спроби охорони наукових відкриттів. Відкриття - це самостійний об'єкт права. Вперше питання про правову охорону наукових відкриттів було поставлено в 1879 р. на Лондонському конгресі Міжнародної літературної і художньої асоціації. Пізніше -у Венеції (1888), Берні (1896), Тунісі (1898), Гольдельберзі (1899). Проте до Першої світової війни жодна з пропозицій не призвела до конкретних результатів.
Після війни в Європі відновилися спроби врегулювати права авторів наукових відкриттів. У Франції були висунуті пропозиції винагороджувати вчених шляхом виділення їм частки прибутку, одержуваного від використання винаходів, ґрунтованих на наукових відкриттях.
У парламент Франції було направлено два проекти. Професор Ж. Бартельмі пропонував запровадити до патентного законодавства так званий патент на принцип, що дає право автору на участь у вигодах, одержуваних від використання відкриття. Проект Конфедерації працівників розумової праці пропонував визнати самостійне право власності на наукові відкриття. Автору мало б належати виключне право на одержання вигоди від відкриттів. Пропонували не вважати це право правом виключного користування, оскільки не можна заборонити промисловий або комерційний обіг власних творінь. Для виникнення авторського права була необхідна публікація, від моменту якої відраховували строк його дії (50 років).
Обидва проекти були відкинуті на їх батьківщині, але передані Комісії з інтелектуального співробітництва, створеній Лігою Націй, а також спеціальній підкомісії інтелектуальної власності.
Проекти міжнародних конвенцій Ф. Руффіні та Г. Гаріеля про охорону наукових відкриттів. За дорученням підкомісії італійський вчений, сенатор Ф. Руффіні підготував доповідь і проект міжнародної конвенції про охорону наукових відкриттів. Основний принцип проекта містила ст. 2, відповідно до якої автори відкриттів мають виключне право одержувати вигоду від своїх відкриттів.
Комісія з інтелектуальної власності схвалила проект Руффіні та передала його Раді Ліги Націй. Пленум схвалив проект «у принципі» та розіслав його всім урядам держав - членів Ліги Націй для подання висновків.
Паралельно віце-директор Міжнародного бюро з охорони промислової власності Г. Гаріель підготував інший проект, у якому пропонував покласти виплату винагороди на промисловців, які використовують відкриття, і створити спеціальний фонд для таких виплат спочатку всередині окремих країн, а потім у міжнародному масштабі. Розмір винагороди мала визначати спеціальна комісія.
Оскільки від урядів надходили відповіді, у яких вони висловлювали серйозні сумніви щодо проекту Руффіні, Міжнародному інституту інтелектуального співробітництва, створеному Лігою
Націй у 1925 р. у Парижі, було доручено продовжити вивчення цього питання.
Проект міжнародної конвенції Інституту інтелектуального співробітництва. Комісія експертів Інституту інтелектуального співробітництва запропонувала розробити новий Проект міжнародної конвенції. У 1927 р. документ був поданий Міжнародній комісії з інтелектуального співробітництва.
Проект пропонував охороняти лише відкриття прикладного характеру, придатні для матеріального використання. Автор такого відкриття мав право на винагороду з боку осіб, які його використовують.
Проект міжнародної конвенції був прийнятий Радою Ліги Націй і в 1930 р. представлений на розгляд урядам. Із 17 держав, уряди яких надіслали відповіді, тільки 6 у принципі підтримали проект. Міжнародний інститут інтелектуального співробітництва в 1932 р. прийняв резолюцію, у якій наголосив на передчасності скликання дипломатичної конференції для розгляду цього проекту.
У 1933 р. Міжнародна комісія з інтелектуального співробітництва повернулася до цього питання і дійшла того самого висновку. У 1937 р. директор Міжнародного інституту інтелектуального співробітництва відзначив у своїй доповіді, що обставини не дозволяють скликати дипломатичну конференцію для обговорення проекту міжнародної конвенції.
Повоєнні спроби запровадження міжнародної охорони наукових відкриттів. Після закінчення Другої світової війни спроби запровадити міжнародне регулювання в галузі охорони наукових відкриттів відновилися спочатку в рамках неурядових, а потім і міжурядових організацій - ЮНЕСКО та Міжнародного об'єднаного бюро з охорони інтелектуальної власності.
Комітет експертів з питань прав учених, створений у 1953 р. Комісією з авторського права ЮНЕСКО, спробував юридично обґрунтувати права вчених. У його доповіді йшлося про специфіку охорони відкриттів трьох груп:
відкриття має суто академічний характер, автор не розробив форм його практичного застосування;
автор відкриття запропонував шлях його практичного за стосування, але не розробив деталей;
автор відкриття може використовувати патентну форму охо рони.
У перших двох випадках автор має тільки моральне право пріоритету на відкриття. Відзначалося, що жодна з чинних систем за-
конодавства не встановлює спеціальної охорони прав авторів наукових відкриттів і тільки премії, надані за відкриття, є підтвердженням авторства.
Як можливий спосіб охорони була запропонована видача патентів на принцип, а також система свідків відкриття. Практичне ж вирішення проблеми, як було зазначено, залежить перш за все від юридичного визнання в міжнародному масштабі прав учених на охорону їхнього авторства.
Проте Комітет з авторського права ЮНЕСКО відмовився продовжувати розробку цього питання, зваживши на те, що воно не належало до сфери авторського права в його тодішньому розумінні.
Віднесення наукових відкриттів до інтелектуальної власності. У подальшому питання про міжнародно-правове регулювання відносин, пов'язаних із науковими відкриттями, виникло у зв'язку зі створенням Всесвітньої організації інтелектуальної власності (ВОІВ). На Стокгольмській дипломатичній конференції 14 липня 1967 р. була підписана Конвенція про заснування ВОІВ, ст. 2 якої говорить, що інтелектуальна власність включає і права, які стосуються наукових відкриттів. Стокгольмська конвенція розглядає наукові відкриття як самостійний об'єкт охорони. Проте жодна з чинних міжнародних конвенцій не регулює питань охорони відкриттів.
Включення поняття відкриття до тексту Стокгольмської конвенції слід розглядати як визнання того, що необхідно здійснювати спеціальну охорону прав авторів наукових відкриттів як на національному, так і на міжнародному рівні, незалежно від охорони наукових творів як об'єктів авторського права.
Договір про міжнародну реєстрацію наукових відкриттів. Пропозиції укладення спеціальної конвенції в цій галузі вносили різні автори. Ще в 70-ті роки XX ст. Міжнародне бюро ВОІВ прийняло рішення розробити проект спеціальної конвенції про охорону пріоритету наукових відкриттів, вивчення питання про охорону наукових відкриттів було включене до довгострокової програми Міжнародної асоціації з охорони промислової власності.
На Дипломатичній конференції 1978 р. у Женеві був укладений Договір про міжнародну реєстрацію наукових відкриттів, який досі не набув чинності (його підписали 5 країн, у тому числі колишній СРСР, а для введення в дію необхідне приєднання 10 країн). Цей документі містить визначення понять «наукове відкриття», «автор наукового відкриття», «міжнародна реєстрація»,
«заявка», «заявник», «дата відкриття» тощо. У Договорі окреслені сфера дії міжнародної реєстрації, порядок подання і оформлення заявочної документації, реєстрації, видачі свідоцтва, публікації відомості про реєстрацію.
ОХОРОНА НАУКОВИХ ВІДКРИТТІВ У СРСР Охорона наукових відкриттів у 40-50-ті роки XX ст. У СРСР
інститут правової охорони наукових відкриттів був створений у 1947 р. за ініціативою президента Академії наук СРСР академіка С. І. Вавілова і набув чинності відповідно до постанови Ради Міністрів СРСР від 14 березня 1947 р. за № 525 «Про утворення при Раді Міністрів СРСР Комітету з винаходів і відкриттів».
У 1946-1950 роках було зареєстровано 25 пріоритетів наукових відкриттів.
У лютому 1948 р. Комітет включили до складу Держтехніки СРСР. У 1949 р. була розроблена Інструкція про порядок прийому і реєстрації заявок на відкриття, яку майже не застосовували, оскільки в 1951 р. Держтехніку СРСР було ліквідовано, а функції керівництва винахідництвом були передані міністерствам та відомствам. Функції ж і права Держтехніки СРСР, що стосувалися управління справами з охорони відкриттів, міністерствам та відомствам передані не були, тому реєстрацію наукових відкриттів не здійснювали.
23 лютого 1956 р. Рада Міністрів СРСР постановою № 274 надала чинності Положенню про Комітет у справах винаходів та відкриттів. Відтоді в СРСР почалася загальнодержавна реєстрація відкриттів та винаходів.
10 травня 1956 р. Комітет у справах винаходів та відкриттів при Раді Міністрів СРСР затвердив Порядок розгляду заявок на відкриття. Наказом Комітету від 2 вересня 1959 р. за № 163 затверджено Інструкцію про порядок прийому і розгляду заявок на відкриття. Відділ реєстрації науково-дослідних робіт спрямовував заявки про відкриття до Експертної ради Комітету, який після експертизи подавав відповідний висновок про можливість реєстрації розглянутих відкриттів на затвердження голові Комітету.
Постановою Ради Міністрів СРСР від 24 квітня 1959 р. за № 435 були затверджені Положення про відкриття, винаходи і раціоналізаторські пропозиції та Інструкція про винагороду за відкриття, винаходи та раціоналізаторські пропозиції.
Розділ V «Права на відкриття» Основ цивільного законодавства Союзу РСР і союзних республік містив статті: «Право на
відкриття» (107), «Право автора відкриття» (108), «Перехід прав автора відкриття за спадкоємством» (109).
Охорона наукових відкриттів у 60-70 ті роки XX ст. У 1960
1965 роках у СРСР було зареєстровано 32 наукових відкриття.
Чинний у державі інститут реєстрації відкриттів мав певні недоліки, що спонукало у 1971 р. АН СРСР надіслати до Ради Міністрів СРСР доповідну записку з пропозицією розглянути подальшу доцільність здійснення охорони відкриттів. Урядова комісія рекомендувала Держкомвинаходів і АН СРСР вжити необхідних заходів для дальшого вдосконалення і розвитку чинної системи охорони відкриттів.
У Положенні 1973 р. уточнено визначення поняття «відкриття». Чинне визначення («відкриттям визнається встановлення невідомих раніше об'єктивно існуючих закономірностей, властивостей і явищ матеріального світу») доповнене ознакою: «які вносять докорінні зміни у рівень пізнання».
У Положенні 1973 р. були зафіксовані також наступні нововведення: службове відкриття, тобто відкриття, зроблене у зв'язку з виконанням службових завдань; можливість опротестування реєстрації відкриття та диплому, який був виданий на нього, незалежно від терміну, що сплинув з моменту його офіційного визнання.
Положення 1973 р. визначило розмір винагороди за відкриття, яка становила 5 тис. крб.
З 1 січня 1974 р. набуло чинності нове Положення про відкриття, винаходи та раціоналізаторські пропозиції, затверджене постановою Ради Міністрів СРСР від 31 серпня 1973 р. за № 584, яке передбачало уточнення, розробку та запровадження документів задля вдосконалення процедури охорони наукових відкриттів.
Спроби відновлення охорони наукових відкриттів. Система реєстрації наукових відкриттів і охорони прав їхніх авторів у СРСР мала ряд недоліків. Так, питання про розмір матеріальної винагороди авторам відкриттів вирішували в адміністративному порядку. До того ж правові відносини виникали лише з приводу наукових відкриттів у галузі природознавства. Постановою Президії АН СРСР від 14 травня 1991 р. було скасовано реєстрацію наукових відкриттів у СРСР. За період з 1947 по 1991 роки в СРСР було зареєстровано 403 наукові відкриття, при цьому були опубліковані відомості про 392 наукові відкриття.
У 1992 р. з ініціативи наукової громадськості Російської Федерації при Російській Академії природничих наук (РАПН) була
створена Російська асоціація авторів наукових відкриттів. Згідно зі Статутом Російська асоціація почала здійснювати прийом заявок на відкриття, їхню попередню та розширену наукову експертизу, встановлення пріоритету, реєстрацію відкриттів, публікацію збірників відкриттів та видачу дипломів і нагород авторам.
У 1995 р. наукова громадськість України створила Асоціацію авторів наукових відкриттів України. У 1997 р. виникла Міжнародна асоціація авторів наукових відкриттів, засновниками якої стали Російська асоціація авторів наукових відкриттів і Асоціація авторів наукових відкриттів України.
Згідно з Наказом Російського агентства з патентів і товарних знаків від 10 грудня 1997 р. за № 203 «Про проведення заходів щодо завершення діловодства за заявками на відкриття» виключні права щодо експертизи заявок на наукові відкриття були офіційно передані РАПН та Міжнародній асоціації авторів наукових відкриттів.
У 1992-2003 роках було зареєстровано 220 відкриттів, у тому числі по Україні - ЗО.
Охорона наукових відкриттів в Україні. Право на наукове відкриття в Україні законодавчо закріплене як окремий цивільно-правовий інститут (глава 38 ЦК), наукові відкриття відокремлені як самостійний об'єкт інтелектуальної власності (ст. 41 Закону України «Про власність»), про відкриття згадують Закон «Про авторське право і суміжні права» (п. 2 ст. 7), Закон «Про наукову і науково-технічну діяльність» (ст. 1).
Разом із тим відсутні правові механізми реалізації вказаного суб'єктивного права, що значною мірою пояснюється відсутністю єдиного погляду на природу права на наукове відкриття.
5.2. Історія охорони компонувань інтегральних мікросхем
Питання виду охорони, якій мають підлягати компонування інтегральних мікросхем, є порівняно новим. Інтегральні мікросхеми виготовляють відповідно до детальних схем, або компонувань.
Провідні виробники інтегральних мікросхем почали лобіюва-ти питання створення окремої системи охорони компонувань. їхні аргументи на користь запровадження спеціальної охорони полягали в тому, що розробку нового компонування, наприклад для високошвидкісного мікропроцесора, можна скопіювати з невеликими затратами. До того ж новому компонуванню може не вистачати ознаки новизни, необхідної для одержання патентної охоро-
ни, і воно може не вписатися в систему вимог, яким мають відповідати об'єкти, що їх охороняє авторське право.
Багато розвинених індустріальних країн запровадили спеціальний правовий інститут охорони компонувань. Цим шляхом пішла й Україна, прийнявши 5 листопада 1997 р. Закон «Про охорону прав на топографії інтегральних мікросхем» за № 621/97-ВР.
Міжнародна охорона компонувань інтегральних мікросхем передбачена Угодою TRIPS (статті 35-38). У травні 1989 р. Дипломатична конференція у Вашингтоні ухвалила текст Договору про інтелектуальну власність відносно інтегральних мікросхем, який ще не набрав чинності.
5.3. Історія охорони сортів рослин, порід тварин (селекційних досягнень)
Перші спроби охорони сортів рослин. Хоча селекція як цілеспрямована діяльність людей з перетворення об'єктів живої природи є одним із ранніх досягнень людства, правова регламентація суспільних відносин у цій галузі виникла лише у XX ст. Необхідність виключного права для селекціонерів рослин була визнана в США у 1930 p., коли почали видавати патент на рослини, що поширювався тільки на сорти із безстатевим розмноженням.
Становлення міжнародної системи охорони сортів рослин. У 1962 р. була прийнята Міжнародна конвенція про охорону селекційних досягнень, до якої в 1972 і 1978 роках вносили зміни. Акт 1978 р. охороняє всі сорти рослин незалежно від способу розмноження або технології, використовуваної при їх виведенні. Акт 1978 р. засновує Міжнародний союз з охорони селекційних досягнень - скорочено UPOV (за першими літерами французької
назви).
У березні 1991 р. на Дипломатичній конференції в Женеві держави - члени UPOV прийняли новий, переглянутий Акт Конвенції UPOV. Акт 1991 р. набуде чинності, коли до нього приєднаються 5 держав. Для нинішніх держав Союзу Акт 1991 р. стане обов'язковим лише після внесення змін до чинного законодавства і здавання на збереження документа про приєднання до нового
Акта.
Охорона сортів рослин у СРСР. У СРСР охорона деяких об'єктів селекції була запроваджена в 1937 р. у зв'язку з прийняттям постанови Ради Народних Комісарів СРСР «Про заходи подальшого поліпшення насіння зернових культур». Зазначена постанова передбачала створення системи державних випробувань
сортів зернових культур і планове використання їх у народному господарстві, надання охоронних документів авторам нових сортів рослин і преміювання за їхнє впровадження у виробництво, реєстрацію та публікацію відомостей про нові сорти рослин, які пройшли державні сортові випробування та районування у господарствах. Коло охоронних об'єктів селекції первинно обмежувалося лише виведеними або поліпшеними сортами зернових.
У 1941 р. нові сорти рослин були віднесені до об'єктів творчості, що охороняють норми винахідницького права. Положення про винаходи та технічні вдосконалення, затверджене постановою Ради Народних Комісарів СРСР від 5 березня 1941 p., зазначало, що на нові сорти насіння селекціонерам і селекційним станціям видають авторські свідоцтва, аналогічні авторським свідоцтвам на винаходи.
У подальшому коло охоронюваних об'єктів селекції постійно розширювалося. Окремі постанови Уряду СРСР запровадили охорону результатів селекції цукрових буряків, бавовника, інших сільськогосподарських культур, а також нових і поліпшених порід сільськогосподарських тварин і птиці. У 1955 р. був запроваджений новий загальний порядок оформлення прав на селекційні досягнення, раніше регульований багатьма розрізненими відомчими особами. Вирішенням усіх питань щодо проведення державних випробувань, визначення порядку районування та видачі охоронних документів селекціонерам займалося Міністерство сільського господарства СРСР.
Прирівнення результатів селекції до винаходів мало місце і під час подальшого розвитку законодавства (п. 22 Положення про відкриття, винаходи і раціоналізаторські пропозиції 1973 p.). Вирішення всіх питань експертного і юридичного характеру щодо селекційних досягнень, як і раніше, було покладено на Міністерство сільського господарства СРСР. Це міністерство затвердило ряд нормативних актів, що регламентували правову охорону селекційних досягнень, зокрема, Положення про правову охорону нових сортів рослин у СРСР від 13 серпня 1980 p., Положення про державне випробування і районування сортів сільськогосподарських культур від 11 травня 1981 p., Положення про апробацію селекційних досягнень у тваринництві тощо.
Охорона сортів рослин і порід тварин в Україні. Питання про правомірність прирівнення селекційних досягнень до винаходів було дискусійним. Багато вчених доводили недоцільність такого прирівнення і висловлювалися за провадження самостійної пра-
вової охорони селекційних досягнень. Зазначений погляд відображено в Законі України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» від 15 грудня 1993 p., який вилучив сорти рослин і породи тварин з патентоздатних виробів. їхню правову охорону забезпечує спеціальний Закон України «Про охорону прав на сорти рослин» від 21 квітня 1993 р. Праву інтелектуальної власності на сорти рослин, породи тварин присвячена глава 42 ЦК (статті 485-488).
5.4. Історія охорони раціоналізаторських пропозицій
Перші програми раціоналізаторських пропозицій. Вже понад століття ідеї та пропозиції, висунуті працівниками підприємств і організацій, відіграють помітну роль у підвищенні ефективності економіки й управління.
Одну з перших програм висування пропозицій запровадили в США в 1896 р. на фірмі «Нешнл кеш режистер». План висування пропозицій надавав можливість людині, зайнятій певною роботою, представляти свої думки щодо її вдосконалення. Це забезпечувало ефективніше використання ресурсів, підвищення продуктивності праці, зниження відходів виробництва, собівартості продукції та покращення її якості.
У 50-ті роки XX ст. японські фірми перейняли концепцію та програми висування раціоналізаторських пропозицій у США і почали активно їх запроваджувати.
У Німеччині «прості» пропозиції регулює колективна угода, а «складні» (від використання яких підприємець має такий самий доход, як і від винаходу) - Закон 1957 р. «Про винаходи працівників».
Заслуговує на увагу практика стимулювання робітників-раціо-налізаторів у Франції. Понад ЗО років у цій країні організовують конкурси на кращу раціоналізаторську пропозицію.
Запровадження правової охорони раціоналізаторських пропозицій у СРСР. Особливу правову охорону раціоналізаторських пропозицій було запроваджено в СРСР у 1931 р. у зв'язку із прийняттям Положення про винаходи і технічні вдосконалення. Нарівні з винаходами об'єктом охорони були визнані інші технічні вдосконалення, які не могли мати таку характеристику, як новизна. Особи, які запропонували ті або інші технічні вдосконалення, що не були новими винаходами, одержували від підприємств і організацій, де останні було впроваджено, спеціальні свідоцтва.
Винагороду цим особам виплачували за особливою шкалою ставок, затвердженою Інструкцією Комітету у справах винахідництва від 31 жовтня 1931 р. Зазначена Інструкція відокремила ще один особливий об'єкт охорони організаційні вдосконалення, які називали також раціоналізаторськими пропозиціями. Первісно поняття «раціоналізаторська пропозиція» позначало лише пропозиції організаційного характеру, які не стосувалися вирішення технічних задач. Постанова Комітету у справах винахідництва від 2 жовтня 1932 р. передбачала однакові пільги для осіб, які запропонували технічні та організаційні вдосконалення.
Розширення поняття «раціоналізаторська пропозиція». Згодом поняття «раціоналізаторська пропозиція» отримало інше значення. Так, в Інструкції про винагороду за винаходи, технічні вдосконалення і раціоналізаторські пропозиції, затвердженій Радою Народних Комісарів СРСР 27 листопада 1942 p., було зазначено, що її дія не поширюється на раціоналізаторські пропозиції щодо поліпшення обліку і звітності, документації, постачання, збуту тощо. Тим самим суто організаційні пропозиції були вилучені з об'єктів, що їх охороняють норми винахідницького права. Проте, як і раніше, аж до 1973 р. визнавали раціоналізаторськими й охороняли нарівні із суто технічними вдосконаленнями і так звані організаційно-технічні пропозиції, тобто пропозиції щодо організації виробництва, які не мають своїм безпосереднім об'єктом техніку і технологію. Положення про відкриття, винаходи і раціоналізаторські пропозиції 1973 р. обмежило тлумачення раціоналізаторських пропозицій лише технічним вирішенням виробничих задач.
Специфіка радянського законодавства про раціоналізаторські пропозиції. Радянське законодавство, присвячене раціоналізаторській діяльності, від моменту свого зародження і протягом наступних років базувалося на принципі централізованого правового регулювання раціоналізаторських пропозицій. Єдиний союзний акт визначав не тільки поняття раціоналізаторської пропозиції, а й порядок оформлення прав на неї, саме коло цих прав, розміри належної раціоналізаторам винагороди та інші питання. Підприємства й організації, яким пропонували ці пропозиції, практично були позбавлені можливості заохочувати своїх працівників до творчої ініціативи, спрямованої на вдосконалення техніки та технології.
Таке становище суперечило новим ринковим умовам господарювання. У кінці 80-х років XX ст. активно обговорювали
перспективи подальшого правового регулювання раціоналізації. Висловлювалися на користь доцільності регулювання раціоналізаторської діяльності як на державному рівні, так і на рівні підприємств; надання правової охорони як технічним, так і організаційним рішенням; можливості хоча б у рамках конкретних підприємств визнати раціоналізаторськими пропозиції працівників інженерно-технічної сфери; суттєвого спрощення процедури оформлення прав на раціоналізаторські пропозиції і вдосконалення системи матеріального стимулювання раціоналізаторів.
Становлення системи охорони раціоналізаторських пропозицій в Україні. Положення про охорону раціоналізаторських пропозицій знайшли відображення у Тимчасовому положенні про правову охорону об'єктів промислової власності та раціоналізаторських пропозицій в Україні, затвердженому Указом Президента України від 18 вересня 1992 р. за № 479/92.
Правову охорону раціоналізаторських пропозицій передбачає глава 41 «Право інтелектуальної власності на раціоналізаторську пропозицію» ЦК (статті 481-484).
5.5. Історія охорони комерційної таємниці
Від секретів стародавніх майстрів до положень міжнародних угод. Комерційна таємниця - один із давніх методів охорони інтелектуальної власності. Майстри стародавнього світу зберігали секрети своєї майстерності задовго до виникнення поняття інтелектуальної власності. їхні виробничі секрети не мали письмової форми, а були знаннями і ноу-хау окремих людей.
На час промислової революції в Європі природа виробничих секретів змінилася. Складні виробничі процеси і система ділових відносин вимагали запровадження письмової документації й обумовили можливість для більшості найманих працівників вільно змінювати роботодавця.
З'явилися дві основні загрози секретам виробництва: нелояльність працівника щодо колишнього роботодавця та крадіжка документації. Роботодавці почали включати до трудових контрактів умови, що вимагали від працівника збереження секретів виробництва, які становили комерційну таємницю.
Законодавці і судова влада відповіли на зазначену проблему посиленням переслідувань працівника за порушення умов контракту, що було засобом захисту від нелояльності останнього та крадіжки секретів.
Правове регулювання на міжнародному рівні відносин, пов'язаних із комерційною таємницею, з'явилося лише в XX ст. в рамках законодавства про недобросовісну конкуренцію. У 1900 р. до Паризької конвенції про охорону промислової власності було введено ст. 10bls про недобросовісну конкуренцію. У 1994 р. була підписана Угода про торговельні аспекти прав інтелектуальної власності (Угода TRIPS), ст. 39 якої присвячена захисту нероз-голошуваної інформації.
Захист комерційної таємниці в Російській імперії. З кінця 80-х років XIX ст. Російська імперія, до складу якої входила й Україна, стає на шлях стимулювання державою капіталістичної індустріалізації. Конкуренція, боротьба за ринки збуту породжують промислове шпигунство. Положення, спрямовані на боротьбу з цим явищем, були включені до Уложення про покарання кримінальні і виправні в редакції 1885 р. і до Кримінального уложення 1903 р.
Для захисту промислової та торговельної таємниці Кримінальне уложення передбачало главу 29 «Про розголошення таємниць», ст. 543 якої стверджувала: «Службовець заводу, фабрики або іншої промислової установи, їх робітник, винний у розголошенні особливих вживаних на заводі, фабриці або в установі запропонованих до впровадження прийомів виробництва, які доручені винному як такі, що підлягають збереженню в таємниці, караються арештом або грошовим штрафом до 500 рублів.
Якщо цей вчинок здійснено з метою завдати майнової шкоди підприємству або одержати власну майнову вигоду, то винний карається тюремним ув'язнення строком до шести місяців»'.
ПИТАННЯ ДЛЯ ПОВТОРЕННЯ
Яку роль відіграло винайдення книгодрукування у становленні авторського права?
Які норми Статуту королеви Анни - першого положення про ав торське право - ви знаєте?
Які можна виділити періоди в історії патентного права?
Коли був прийнятий перший європейський закон про товарні знаки?
Якими були перші кроки щодо охорони сортів рослин?

ДОДАТКОВА ЛІТЕРАТУРА
Основи правової охорони інтелектуальної власності в Україні: Підручник для студентів неюрид. вузів. - К.: Видавничий Дім «Ін Юре», 2003. - С. 30-34.
Право інтелектуальної власності: Підручник для студентів вищих навч. закладів. - 2-е вид., перероб. та допов. - К.: Видавничий Дім «Ін Юре», 2004. - С. 50-65.
Підопригора О. А., Підопригора О. О. Право інтелектуальної власності України: Навч. посібник для студентів юрид. вузів і ф-тів ун-тів. - К.: Юрінком Інтер, 1998. - С 8-15.
Сергеев А. П. Право интеллектуальной собственности в Российской Федерации: Учебник. - 2-е изд., перераб. и доп. - М.: ТК «Вел-6и», 2004. - С. 34-63.
Введение в интеллектуальную собственность. - ВОИС, 1998. -С. 17-25.













































ЗМІСТ

Передмова
РОЗДІЛ І
Поняття інтелектуальної власності та система її правової охорони
ГЛАВА 1. Інтелектуальна діяльність як об'єкт правової охорони
§ 1. Інтелектуальна діяльність і цивільно-правовий режим охорони та використання її результатів
Поняття інтелектуальної діяльності та її результату
Функції цивільного права щодо охорони та використання результатів інтелектуальної діяльності та прирівняних до них засобів індивідуалізації
Відображення в загальних нормах цивільного права особливостей інтелектуальної діяльності та її результатів
Спеціальні інститути цивільного права, що опосередковують інтелектуальну діяльність та її результати
1.5. Взаємозв'язок спеціальних інститутів цивільного права, що опосередковують інтелектуальну діяльність та її результати
§ 2. Юридична природа права інтелектуальної власності
Поняття інтелектуальної власності
Поняття права інтелектуальної власності
Специфіка права інтелектуальної власності
Співвідношення права інтелектуальної власності та права власності
Юридична природа інтелектуальної власності
Правова охорона інтелектуальної власності
Інститут виключного права
Строковість права інтелектуальної власності
Специфіка результатів інтелектуальної діяльності
Інтелектуальна та промислова власність
Об'єкти права інтелектуальної власності
Суб'єкти права інтелектуальної власності
Інтелектуальна власність і зобов'язальне право
2.14. Інтелектуальна власність і поняття володіння та користування
§ 3. Основні інститути права інтелектуальної власності
Загальні положення
Авторське право та суміжні права
Патенти та споріднені поняття
Засоби індивідуалізації товарів і послуг
Нетрадиційні результати інтелектуальної діяльності
ГЛАВА 2. Історія розвитку законодавства про охорону інтелектуальної власності
§ 1. Історія розвитку авторського права
Формування елементів авторського права
Виникнення ідеї охорони авторського права
Статут королеви Анни
Справа «Дональдсон проти Беккета»
Еволюція авторського права у Франції
Авторське право та філософські концепції Німеччини
Еволюція авторського права в США
Дві системи авторського права
Становлення міжнародної системи охорони авторського права
Авторське право Російської імперії
Авторське право СРСР
Становлення авторського права в Україні
§ 2. Історія розвитку суміжних прав
Механічне відтворення музичних творів
Вплив механічного запису на права артистів-виконавців
Теорії, що прирівнюють права виконавців до авторського права
2.4. Теорії, що прирівнюють права виконавця до прав особи
Теорії, ґрунтовані на трудовому праві
Автономні теорії
Становлення міжнародної системи охорони суміжних прав
§ 3. Історія розвитку патентного права
Періодизація історії патентного права
Перші привілеї
Особливі привілеї королівської влади Англії
Національні патенти
Інтернаціоналізація промислової власності
Патентне право Російської імперії
Охорона промислових зразків у Російській імперії
Патентне право СРСР
Охорона промислових зразків у СРСР
Останні законодавчі акти СРСР в галузі патентного права
Становлення патентного права в Україні
§ 4. Історія розвитку законодавства про регулювання засобів індивідуалізації товарів і послуг: становлення права на товарні знаки
Товарні знаки як знаки походження
Товарні знаки та виробництво товарів для експорту
Товарні знаки та гільдії
Покарання за використання чужого товарного знака
Занепад гільдій
Товарні знаки XIX ст
Необхідність захисту товарних знаків
Формування законодавства США про товарні знаки
Перший європейський закон про товарні знаки
Розвиток права на товарний знак у XX ст
Британський закон і закон Бенілюкса про товарні знаки
4.12. Становлення міжнародної системи охорони товарних знаків
§ 5. Історія розвитку законодавства про охорону нетрадиційних результатів інтелектуальної діяльності
Історія охорони наукових відкриттів
Історія охорони компонувань інтегральних мікросхем
Історія охорони сортів рослин, порід тварин (селекційних досягнень)
Історія охорони раціоналізаторських пропозицій
Історія охорони комерційної таємниці
ГЛАВА 3. Система джерел правового регулювання відносин, пов'язаних з охороною і використанням об'єктів інтелектуальної власності
§ 1. Система джерел авторського права: національні джерела
1.1. Конституція України, кодекси України
1.2. Закон України «Про авторське право та суміжні права»
1.3.Положення авторського права в інших законодавчих актах України
§ 2. Система джерел авторського права: міжнародні джерела
2.1. Бернська конвенція про охорону літературних і художніх творів (Бернська конвенція)
2.2. Всесвітня конвенція про авторське право (Всесвітня конвенція)
Договір ВОІВ про авторське право (ДАП)
Стандарти Угоди про торговельні аспекти прав інтелектуальної власності (Угоди TRIPS) щодо наявності, обсягу та використання авторських прав
§ 3. Система джерел суміжних прав: національні джерела суміжних прав
Загальні положення
Закон України «Про авторське право та суміжні права»
3.3.Цивільний кодекс України
§ 4. Система джерел суміжних прав: міжнародні джерела суміжних прав
4.1. Римська конвенція про охорону інтересів виконавців, виробників фонограм і організацій мовлення (Римська конвенція)
Женевська конвенція про охорону інтересів виробників фонограм від незаконного відтворення їхніх фонограм (Конвенція про фонограми)
Брюссельська конвенція про розповсюдження несучих програми сигналів, що передаються через супутники (Конвенція про супутники)
Договір ВОІВ про виконання і фонограми (ДВФ)
Стандарти Угоди TRIPS щодо наявності, обсягу та використання суміжних прав
§ 5. Система джерел патентного права: національні джерела
Загальні положення
Цивільний кодекс України
Закон України «Про охорону прав на винаходи та корисні моделі»
5.4.Закон України «Про охорону прав на промислові зразки»
§ 6. Система джерел патентного права: договори, які встановлюють міжнародну систему охорони
Паризька конвенція про охорону промислової власності (Паризька конвенція)
Стандарти Угоди TRIPS щодо наявності, обсягу та використання прав на патенти (частина II, розділ 5) і промислові зразки (частина II, розділ 4)
§ 7. Система джерел патентного права: міжнародні договори, що полегшують одержання охорони промислової власності в кількох країнах
Договір про патенту кооперацію (РСТ)
Договір про патентне право (PLT)
Будапештський договір про міжнародне визнання депонування мікроорганізмів для цілей патентної процедури (Будапештський договір)
Гаазька угода про міжнародне депонування промислових зразків
§ 8. Система джерел патентного права: договори, що запроваджують міжнародні класифікаційні системи
Страсбурзька угода про Міжнародну патентну класифікацію (Угода про МПК)
Локарнська угода про заснування Міжнародної класифікації промислових зразків
§ 9. Національні джерела правового регулювання засобів індивідуалізації товарів і послуг
9.1. Правове регулювання відносин, пов'язаних із комерційними найменуваннями
9.2. Правове регулювання відносин, пов'язаних із торговельними марками
9.3. Правове регулювання відносин, пов'язаних із географічними зазначеннями
§ 10. Міжнародні джерела правового регулювання засобів індивідуалізації товарів і послуг: договори, що встановлюють міжнародну систему охорони
Паризька конвенція про охорону промислової власності
Мадридська угода про недопущення неправдивих або таких, що вводять в оману, зазначень походження товарів (Мадридська угода)
Найробський договір про охорону олімпійського символу
10.4. Договір про закони, що стосуються товарних знаків (TLT)
10.5. Стандарти Угоди TRIPS щодо наявності, обсягу та використання прав на товарні знаки (частина II, розділ 2) та на географічні зазначення (частина II, розділ 3)
§11. Міжнародні джерела правового регулювання засобів індивідуалізації товарів і послуг: договори, що полегшують одержання охорони промислової власності в кількох країнах
11.1. Мадридська угода про міжнародну реєстрацію знаків (Мадридська угода)
Протокол до Мадридської угоди про міжнародну реєстрацію знаків
Лісабонська угода про охорону найменувань місць походження та їхньої міжнародної реєстрації (Лісабонська угода) 125
§ 12. Міжнародні джерела правового регулювання засобів індивідуалізації товарів і послуг: договори, що засновують міжнародні класифікаційні системи 126
12.1. Ніццька угода про Міжнародну класифікацію товарів
і послуг для реєстрації знаків (Ніццька угода) 126
12.2. Віденська угода про заснування Міжнародної класифікації зображальних елементів знаків (Віденська угода) 127
§ 13. Національні джерела правової охорони нетрадиційних
результатів інтелектуальної діяльності 129
Правова охорона наукового відкриття 129
Правова охорона компонувань інтегральних мікросхем ... 129
Правова охорона сортів рослин, порід тварин (селекційних досягнень) 131
Правова охорона раціоналізаторських пропозицій 133
13.5. Правова охорона комерційної таємниці 134
§ 14. Міжнародні джерела правової охорони нетрадиційних
результатів інтелектуальної діяльності: правова охорона компонування інтегральних мікросхем 138
14.1. Вашингтонський договір про інтелектуальну власність на інтегральні мікросхеми
(Вашингтонський договір) 138
14.2.Стандарти Угоди TRIPS щодо наявності, обсягу та використання прав інтелектуальної власності на топології інтегральних мікросхем (частина II, розділ 6)
§ 15. Міжнародні джерела правової охорони нетрадиційних результатів інтелектуальної діяльності: правова охорона сортів рослин, порід тварин (селекційних досягнень) 140
§ 16. Міжнародні джерела правової охорони нетрадиційних результатів інтелектуальної діяльності: правова охорона комерційної таємниці 142
Паризька конвенція про охорону промислової власності (Паризька конвенція) 142
Стандарти Угоди TRIPS щодо наявності, обсягу та використання прав на закриту інформацію (частина II, розділ 7) 143
РОЗДІЛ II
Авторське право та суміжні права ГЛАВА 4. Об'єкти авторського права 145
§ 1. Поняття й ознаки об'єкта авторського права 145
Поняття об'єкта авторського права 145
Ознаки об'єкта авторського права 146
Відтворюваність твору 147
Сприйняття твору 148
Ідеї твору 149
Призначення твору 149
Цінність твору 150
Правове значення окремих елементів твору 150
§ 2. Види об'єктів авторського права 150
Твори, що є об'єктами авторського права 150
Твори, які не є об'єктами авторського права 166
ГЛАВА 5. Суб'єкти авторського права 169
§ 1. Загальні положення 169
Первинні та похідні суб'єкти авторського права 169
Суб'єкти авторських прав за законом і договором 169
Малолітні та неповнолітні як суб'єкти авторських
прав 170
1.4. Вітчизняні й іноземні громадяни як суб'єкти авторських прав 170
§ 2. Автори твору 170
Виникнення авторських прав у творця твору 170
Упорядники як суб'єкти авторського права 171
Перекладачі як суб'єкти авторського права 171
Співавторство 171
§ 3. Інші суб'єкти авторського права 174
Суб'єкти службового твору 174
Спадкоємці автора 174
Правонаступники автора 175
Організації колективного управління
майновими правами 176
ГЛАВА 6. Права авторів 178
§ 1. Загальні положення 178
Зміст авторського права 178
Види авторських прав 178
§ 2. Особисті немайнові права авторів 179
Природа особистих немайнових прав 179
Ознаки особистих немайнових прав 179
Право авторства 180
Право на авторське ім'я 181
Право на оприлюднення твору та на його
відкликання 183
2.6. Право на захист репутації автора 185
§ 3. Майнові права авторів 186
Загальні положення 186
Право на відтворення 188
Право на розповсюдження 190
Право на прокат 190
Право на надання в тимчасове користування 191
Право на імпорт 192
Право на публічний показ 192
Право на публічне виконання 193
Право на передачу в ефір і сповіщення
для загального відома по кабелю 194
Право на доведення до загального відома 195
Право на ретрансляцію 196
Право на переклад 196
Право на переробку 196
Право доступу до твору образотворчого мистецтва 197
Право слідування 197
Інші права автора 198
§ 4. Вільне використання творів 199
Загальні положення 199
Використання з виплатою винагороди:
ліцензії за законом 199
Приватна копія. Особисте використання 200
Відтворення примірників твору для навчання 202
Цитування 205
Використання з інформаційною метою 206
Твори, що їх вважають частиною громадських заходів ... 207
Використання для судового й адміністративного провадження 207
4.9. Інші випадки вільного та безоплатного використання .... 207 § 5. Строк дії авторського права 209
Підстави для обмеження строку охорони майнового права автора 209
Строки правової охорони 210
Перехід творів у суспільне надбання 211
ГЛАВА 7. Передання майнових авторських прав 212
§ 1. Розпорядження майновими авторськими правами 212
Автор твір користувач 212
Матеріально-правові вимоги до договорів 212
Передання та перехід майнових авторських прав 213
Еволюція договірних відносин в Україні
в галузі авторського права 213
§ 2. Авторський договір 215
Поняття авторського договору 215
Класифікація авторських договорів 215
Передача майнових прав за авторським договором 216
Умови авторського договору 216
Зміст авторського договору 218
Відповідальність сторін за порушення авторського договору 220
Припинення дії авторського договору 221
ГЛАВА 8. Суміжні права 223
§ 1. Загальні положення про суміжні права 223
Різновиди суміжних прав 223
Необхідність охорони прав виконавців 223
Необхідність охорони прав виробників фонограм, відеограм 224
Необхідність охорони прав організацій мовлення 224
Сфера дії суміжних прав в Україні 225
Виникнення суміжних прав 225
Строк дії суміжних прав 226
Вільне використання об'єктів суміжних прав 226
Використання фонограм або відеограм, опублікованих із комерційною метою 227
§ 2. Права виконавця 229
2.1. Особисті немайнові права виконавця 229
Майнові права виконавця 230
Випадки, на які виключне право виконавця
не поширюється 236
Вичерпання прав виконавця 236
Передання виключних прав виконавця 236
§ 3. Права виробників фонограм або відеограм 237
Визначення виробника фонограми або відеограми 237
Права виробника фонограми або відеограми
та охорона авторських прав і прав виконавців 237
Виключні права виробника фонограми або відеограми 238
Вичерпання та передання виключних прав
виробника фонограми 241
§ 4. Права організацій мовлення 241
Загальні положення 241
Виключні права організації мовлення 241
ГЛАВА 9. Колективне управління авторським правом
і суміжними правами 245
§ 1. Поняття колективного управління та його роль
у здійсненні авторського права і суміжних прав 245
Поняття колективного управління 245
Особливості колективного управління 245
Основні сфери колективного управління 245
Повне колективне управління 246
Неповне колективне управління 246
Види організацій колективного управління 246
Форми організацій колективного управління 247
§ 2. Механізм створення, функції й обов'язки організацій
колективного управління правами 247
Механізм створення організацій колективного управління правами 247
Специфіка організацій колективного управління 248
Керівництво та контроль за діяльністю
організацій колективного управління 248
2.4. Повноваження організацій колективного управління правами 248
2.5. Організації колективного управління правами
та користувачі 249
2.6. Функції організацій колективного управління
правами 249
Обов'язки організацій колективного управління правами 250
Права володільців авторських і суміжних прав та іноземних організацій колективного управління
правами 250
2.9. Контроль за діяльністю організацій колективного управління правами 251
ГЛАВА 10. Захист авторських і суміжних прав 253
§ 1. Порушення авторських та суміжних прав 253
Охорона захист порушення 253
Порушник авторських і суміжних прав 253
Категорії порушників авторських і суміжних прав 253
Порушення, що дають підстави для судового захисту 254
Види порушень авторських і суміжних прав 255
Втрата права на захист порушених прав 255
Порядок і основні форми захисту авторських
і суміжних прав 255
1.8. Юрисдикційна форма захисту авторських
і суміжних прав 255
1.9. Загальний порядок захисту порушених
авторських і суміжних прав 256
1.10. Спеціальний порядок захисту порушених
авторських і суміжних прав 256
1.11. Неюрисдикційна форма захисту
авторських і суміжних прав 256
§ 2. Способи цивільно-правового захисту авторських
і суміжних прав 257
Способи захисту цивільних прав та інтересів 257
Визнання авторських і суміжних прав 257
Відновлення становища, що існувало до порушення права 258
Припинення дій, що порушують право
або створюють загрозу його порушення 258
Примусове виконання обов'язку в натурі 258
Відшкодування збитків 259
Стягнення незаконно одержаного доходу 259
Виплата компенсації 259
2.9. Компенсація моральної шкоди 260
Припинення або зміна правовідносин 261
Визнання недійсним рішення органу державного управління або органу місцевого самоврядування,
яке не відповідає законодавству 261
§ 3. Адміністративна та кримінальна відповідальність
за порушення авторських і суміжних прав 261
Адміністративна відповідальність 261
Адміністративна відповідальність за порушення авторських і суміжних прав 262
Адміністративна відповідальність за демонстрування фільмів без прокатного посвідчення 262
Адміністративна відповідальність
за розповсюдження фільмів шляхом виготовлення фільмокопій без прокатного посвідчення 262
Адміністративна відповідальність за порушення умов розповсюдження та демонстрування фільмів, передбачених прокатним посвідченням 263
Адміністративна відповідальність за недотримання квоти демонстрування національних фільмів
при використанні національного екранного часу 263
Адміністративна відповідальність за незаконне розповсюдження примірників аудіовізуальних творів, фонограм, відеограм, комп'ютерних програм, баз даних 263
Адміністративна відповідальність за порушення законодавства, що регулює виробництво, експорт, імпорт дисків для лазерних систем зчитування, експорт, імпорт обладнання чи сировини для їх виробництва 264
Накладення штрафу на порушника авторських
і суміжних прав 264
Конфіскація творів і об'єктів суміжних прав 265
Кримінальна відповідальність за порушення авторського права та суміжних прав 265
Кримінальна відповідальність за незаконне виготовлення, використання або збут незаконно виготовлених, одержаних чи підроблених марок акцизного збору чи контрольних марок 266
Кримінальна відповідальність за незаконне виготовлення контрольних марок, а також підробку, використання або збут незаконно виготовлених, одержаних чи підроблених контрольних марок для маркування упаковок примірників аудіовізуальних творів і фонограм .... 266
РОЗДІЛ III Патентне право
ГЛАВА 11. Об'єкти патентного права 268
§ 1. Поняття й ознаки винаходу 268
Поняття винаходу 268
Об'єкт винаходу 269
Продукт як об'єкт винаходу 269
Процес як об'єкт винаходу 270
Об'єкти, які не визнають винаходами 270
Новизна 271
Винахідницький рівень 272
Придатність для промислового використання 273
§ 2. Поняття й ознаки корисної моделі 274
Поняття корисної моделі 274
Корисні моделі та винаходи і промислові зразки 275
Корисна модель як об'єкт українського патентного
права 275
Специфіка охорони корисних моделей 276
Об'єкт корисної моделі 276
Новизна корисної моделі 277
Придатність для промислового використання 277
§3. Поняття й ознаки промислового зразка 278
Поняття промислового зразка 278
Придатність промислового зразка для набуття права інтелектуальної власності на нього 278
Об'єкт промислового зразка 279
Промисловий зразок і твір декоративно-прикладного мистецтва 279
Розмежування промислових зразків і винаходів 279
Промисловий зразок і торговельна марка 280
Розмежування промислових зразків і корисних моделей ... 280
Новизна промислового зразка 280
ГЛАВА 12. Суб'єкти патентного права 283
§ 1. Автори винаходів, корисних моделей,
промислових зразків 283
Суб'єкти відносин, пов'язаних зі створенням, реєстрацією та використанням об'єктів патентного права 283
Автор технічного та художньо-конструкторського рішення 283
Рівність у правах та обов'язках. Представництво 284
Співавторство 284
§ 2. Патентоволодільці 285
Поняття патентоволодільця 285
Право винахідника або автора промислового зразка
та його роботодавця на спільне одержання патенту 285
Співволодільці патенту 287
Іноземні патентоволодільці 287
§ 3. Спадкоємці 287
Спадкоємці як суб'єкти патентного права 287
Спадкування патентних прав 287
Співспадкоємці патенту 288
Оформлення спадкових прав у галузі патентного права 288
§ 4. Патентне відомство 288
§ 5. Апеляційна палата 289
§ 6. Представники у справах інтелектуальної власності
(патентні повірені) 290
Функції патентного повіреного 290
Поняття патентного повіреного в Україні 291
Вимоги до атестації патентних повірених в Україні 291
Права патентного повіреного 291
Обов'язки патентного повіреного 292
Всеукраїнська асоціація
патентних повірених 292
ГЛАВА 13. Оформлення патентних прав 294
§ 1. Загальні положення 294
1.1. Офіційне визнання розробки об'єктом патентного
права 294
Порядок оформлення патентних прав 294
Особливі збори за патентування
об'єктів патентного права 294
Розгляд заявки за участю заявника 295
Право першого заявника 295
Стадії оформлення патентних прав 295
§ 2. Складання та подання заявки 295
Поняття заявки на видачу патенту 295
Вимога єдності заявки 296
Дата подання заявки 296
Міжнародна заявка 296
Склад заявки 297
Документ про сплату збору 300
§ 3. Розгляд заявки в патентному відомстві 300
Статус експертизи заявки 300
Права заявника 301
Надання додаткових матеріалів 301
Експертиза додаткових матеріалів 302
Формальна експертиза заявки 302
Здійснення формальної експертизи заявки 303
Рішення за результатами формальної експертизи 303
Відстрочена експертиза 303
Відкликання заявки 304

Поділ заявки 304
Перетворення заявки 304
Конфіденційність заявки 304
Умови тимчасової чинності майнових прав на винахід 305
Інформаційний пошук 305
Експертиза заявки по суті 305
Право на пріоритет 305
Подання заяви на пріоритет 306
Заявления пріоритету кількох попередніх заявок 306
Подання заперечення до Апеляційної палати 307
Перевірка патентоздатності заявленої розробки 307
Результати експертизи по суті 307
§ 4. Видача патенту 308
Державна реєстрація права на винахід, корисну модель, промисловий зразок 308
Публікація про державну реєстрацію права на винахід, корисну модель, промисловий зразок 308
Оскарження рішення за заявкою 308
Видача патенту 309
§ 5. Особливості патентного права в Україні на секретний
винахід і секретну корисну модель 309
5.1. Віднесення інформації, яку містить заявка,
до державної таємниці 309
5.2. Віднесення заявленого винаходу та корисної моделі
до державної таємниці 310
Розсекречення секретного винаходу та секретної корисної моделі 311
Інші особливості охорони секретного винаходу
та секретної корисної моделі 311
ГЛАВА 14. Права авторів винаходів, корисних моделей
і промислових зразків. Передання майнових прав 314
§ 1. Особисті немайнові права на винахід, корисну модель,
промисловий зразок 314
Юридична природа особистих немайнових прав 314
Право авторства 314
Право на авторське ім'я 315
Право на захист репутації автора 316
§ 2. Майнові права на винахід, корисну модель,
промисловий зразок 316
Патент як форма охорони винаходів, корисних моделей, промислових зразків 316
Юридична природа патенту 316
Підстави для набуття права на винахід, корисну
модель, промисловий зразок 317
Умови видачі патенту 318
Характер прав патентоволодільця 318
Майнові права на винахід, корисну модель, промисловий зразок відповідно до Цивільного кодексу України 318
Право на використання винаходу, корисної моделі, промислового зразка 319
Право розпоряджатися майновими правами
на об'єкти патентного права 319
2.9. Відступлення патентних прав 319
2.10. Види договорів про розпорядження
майновими правами на об'єкти патентного права 320
Строк чинності майнових прав на винахід 323
Строк чинності майнових прав на корисну модель 323
Строк чинності майнових прав на промисловий зразок.... 324
Винятки з майнових прав на винахід,
корисну модель, промисловий зразок 324
§ 3. Обов'язки патентоволодільця 327
Поняття зборів 327
Збір за подання заявки 327
Збір за проведення експертизи заявки
на винахід по суті 327
Збір за видачу патенту 328
Річний збір 328
Використання винаходу, корисної моделі 329
Використання промислового зразка 329
Використання патентоволодільцем винаходу,
корисної моделі, промислового зразка 330
3.9. Умови надання примусової ліцензії 330
3.10. Маркування запатентованих винаходів 330
§ 4. Дострокове припинення чинності прав на винахід, корисну модель, промисловий зразок та визнання їх недійсними 331
4.1. Дострокове припинення чинності майнових прав
на винахід, корисну модель, промисловий зразок 331
Відновлення чинності достроково припинених виключних майнових прав на винахід, корисну модель, промисловий зразок 331
Визнання прав на винахід, корисну модель, промисловий зразок недійсними 331
Правові наслідки припинення чинності виключних майнових прав на винахід, корисну модель, промисловий зразок 332
ГЛАВА 15. Захист прав на винахід, корисну модель,
промисловий зразок 334
§ 1. Порушення прав на винахід, корисну модель,
промисловий зразок 334
Порушення права авторства 334
Порушення права на подання заявки на видачу патенту 334
Порушення права на авторське ім'я 334
Неправомірне використання винаходу, корисної
моделі, промислового зразка, захищених патентом 335
Порушення ліцензійного договору 335
Позадоговірне порушення патентних прав 335
Заміна одних ознак іншими в запозиченому об'єкті патентного права 336
1.8. Кримінально-правові порушення 336
§ 2. Способи захисту прав 336
Захист прав на винахід, корисну модель, промисловий зразок 336
Способи захисту прав на винахід, корисну модель, промисловий зразок 337
Адміністративний порядок захисту 337
Цивільно-правові засоби захисту прав 338
Кримінальна відповідальність за порушення прав 339
РОЗДІЛ IV
Правове регулювання засобів індивідуалізації товарів і послуг
ГЛАВА 16. Правове регулювання комерційного
(фірмового) найменування 341
§ 1. Поняття й ознаки комерційного (фірмового)
найменування 341
Значення комерційного найменування 341
Поняття комерційного найменування 342
Комерційні найменування та торговельні марки 342
Вимоги до комерційного найменування 343
Структура комерційного найменування 344
Істинність комерційного найменування 344
Виключність комерційного найменування 345
Постійність комерційного найменування 345
Суб'єкти права на комерційні найменування 345
§ 2. Зміст права на комерційне найменування 346
Суть права на комерційне найменування 346
Характеристика суб'єктивного права
на комерційне найменування 346
Майнові права на комерційне найменування 347
Відступлення права на комерційне найменування 347
Надання дозволу на використання комерційного найменування 348
Припинення права на комерційне найменування 348
§ 3. Захист права на комерційне найменування 349
Поняття захисту права на комерційне найменування 349
Форми захисту права на комерційне найменування 349
Способи захисту права на комерційне найменування 350
Кримінальна відповідальність за порушення
права на комерційне найменування 350
ГЛАВА 17. Правова охорона торговельної марки 353
§ 1. Поняття й ознаки торговельної марки 353
Поняття торговельної марки 353
Функції торговельних марок 353
Способи ідентифікації! товарів і послуг 354
Підгрупи торговельних марок 355
Торговельна марка та географічна назва 355
Колективна марка 356
Асоціативна марка 356
Індивідуальна торговельна марка 356
Регіональна торговельна марка 356

Міжнародна марка 357
Описова марка 357
Похідна торговельна марка 357
Добре відома марка 357
Сильна та слабка торговельні марки 359
Конфліктуюча торговельна марка 359
Тотожна торговельна марка 360
Схожість торговельних марок 360
Торговельна марка, схожа настільки,
що її можна сплутати з іншими марками 360
Торговельна марка спільного володіння 361
Розмивання (ослаблення) торговельної марки 361
Мотив торговельної марки 361
Елемент торговельної марки 361
Юридично-правова природа торговельної марки 362
Ознаки торговельних марок 363
Суб'єкти прав на торговельні марки 363
§ 2. Правова охорона торговельних марок 363
Охороноздатність торговельної марки 363
Обсяг правової охорони
торговельної марки 364
Розрізняльна здатність торговельної марки 365
Підстави для відмови в наданні правової охорони 365
Позначення, які не можуть бути зареєстровані
як торговельні марки 366
Охорона прав на добре відому марку 367
Охорона прав споживача 367
Охорона від недобросовісної конкуренції 368
§ 3. Оформлення прав на торговельну марку 368
Набуття права на торговельну марку 368
Реєстрація торговельної марки 369
Прийняття рішення про реєстрацію торговельної
марки 369
Заявка на реєстрацію марки для товарів і послуг 370
Перша заявка на реєстрацію торговельної марки 370
Право пріоритету на торговельну марку 370
Виставковий пріоритет торговельної марки 371
Незалежність реєстрації торговельних марок 371
Дата реєстрації торговельної марки 371
Експертиза заявки на реєстрацію торговельної марки .... 372
Відмова в реєстрації торговельної марки 373
Відхилення заявки на реєстрацію торговельної марки.... 373
Відкликання заявки на реєстрацію торговельної марки 374
Оскарження рішення про заявку на реєстрацію торговельної марки 375
Відступлення права за заявкою на реєстрацію торговельної марки 375
Зареєстрована торговельна марка 375
Володілець реєстрації торговельної марки (свідоцтва) 376
Реєстр торговельних марок 376
Втрата чинності реєстрації торговельної марки 376
Видача свідоцтва 377
Поновлення реєстрації торговельної марки 378
Пільговий строк для поновлення реєстрації торговельної марки 378
Недійсність реєстрації торговельної марки 378
Національна заявка на реєстрацію торговельної
марки 378
Міжнародна реєстрація марки 379
Дата міжнародної реєстрації марки 379
Володілець міжнародної реєстрації марки 379
Попереджувальне маркування 379
§ 4. Права, що випливають зі свідоцтва на торговельну
марку 380
Майнові права на торговельну марку 380
Право на заборону використовувати торговельну марку .... 381
Право попереднього користувача на торговельну марку .. 381
Передання права власності на торговельну марку 382
Ліцензування торговельної марки 382
Використання необтяжливої марки 384
4. 7. Обмеження прав володільця торговельної марки 385
4.8. Використання торговельних марок щодо товару,
який частково втратив свої властивості 385
4.9. Використання торговельних марок у рекламі порівняльного характеру 385
§ 5. Захист прав на торговельну марку 386
Порушення прав на торговельну марку 386
Способи захисту прав на торговельну марку 387
Як завадити іншим особам використовувати торговельну марку 387
Заходи проти «розмивання» торговельної марки 388
Цивільно-правові засоби охорони торговельних марок 389
Засоби адміністративного характеру 391
Кримінально-правові засоби охорони торговельних марок 392
Судова практика України про захист прав
'на торговельні марки 393
ГЛАВА 18. Правова охорона географічного зазначення 395
§ 1. Поняття географічного зазначення та його ознаки 395
Поняття географічного зазначення 395
Природні умови та людський фактор 395
Географічні зазначення та торговельні марки 396
Географічні зазначення та комерційні найменування 397
Від зазначення джерела до спеціальних термінів 398
Ознаки географічних зазначень 398
Види географічних зазначень 399
Функції географічних зазначень 400
§ 2. Охорона прав на географічне зазначення 401
Суб'єкти права на географічне зазначення 401
Надання правової охорони географічним зазначенням 401
Умови надання правової охорони 402
Охорона однакових і омонімічних географічних зазначень 402
Підстави для відмови в наданні
правової охорони географічному зазначенню 402
§ 3. Порядок реєстрації географічного зазначення
та (або) права на нього 403
Право на реєстрацію географічного зазначення 403
Право на використання зареєстрованого географічного зазначення 403
Подання заявки на реєстрацію географічного зазначення .. 403
Експертиза заявки 405
Додаткові матеріали на запит закладу експертизи 405
Відмова в реєстрації 405
Публікація відомостей про заявку 406
Подання заперечення 406
Відкликання заявки 407
3.10.Оскарження рішення за заявкою
Реєстрація географічного зазначення 408
Видача свідоцтва на право використання зареєстрованого географічного зазначення 409
Реєстрація географічного зазначення
в іноземних державах 409
§ 4. Права та обов'язки, що випливають з реєстрації
географічного зазначення 410
Права на географічне зазначення 410
Чинність прав, що випливають із реєстрації географічного зазначення 410
Використання географічного зазначення 410
Попереджувальне маркування 410
Обмеження прав володільця свідоцтва 411
4.6. Обов'язки володільця свідоцтва 411
§ 5. Порядок визнання недійсною та припинення правової
охорони географічного зазначення 411
Підстави для визнання недійсною та припинення правової охорони географічного зазначення 411
Визнання реєстрації географічного зазначення недійсною 411
Припинення дії реєстрації географічного зазначення 412
Порядок визнання недійсною та припинення дії реєстрації географічного зазначення 412
§ 6. Захист прав на географічне зазначення 413
Порушення прав на використання географічного зазначення 413
Випадки, які не є порушенням прав володільця свідоцтва 413
Способи захисту прав 414
РОЗДІЛ V
Правова охорона нетрадиційних результатів інтелектуальної діяльності
ГЛАВА 19. Правова охорона наукового відкриття 416
§ 1. Поняття й ознаки наукового відкриття 416
Поняття наукового відкриття 416
Відкриття й винаходи 417
Необхідність і способи правового регулювання наукового відкриття 418
Закономірність як об'єкт наукового відкриття 418
Властивість матеріального світу як об'єкт наукового відкриття 419
Явище матеріального світу як об'єкт наукового відкриття 420
Вирішення завдання пізнання 420
Новизна як ознака наукового відкриття 421
Пріоритет наукового відкриття 421

Масштабність наукового відкриття 421
Достовірність відкриття 421
Споживча вартість наукових відкриттів 422
Положення, невідповідні вимогам,
які висувають до відкриття 422
1.14. Можливі принципи спеціальної
правової охорони наукових відкриттів 423
§ 2. Суб'єкти права на відкриття 423
Специфіка відкриття 423
Автори як суб'єкти права на відкриття 424
Спадкоємці як суб'єкти права
на відкриття 424
2.4. Співавтори як суб'єкти права
на відкриття 424
2.5. Наукові установи як суб'єкти наукового відкриття 424
§3. Оформлення права на відкриття 425
Складання та подання заявки 425
Попередня експертиза заявки 425
Наукова перевірка заявки 426
Основні цілі системи державної експертизи
та реєстрації наукових відкриттів 426
Вимоги до системи реєстрації й охорони наукових відкриттів 427
Визнання або невизнання заявленого положення відкриттям 427
3.7. Видача диплома на відкриття 427
§ 4. Права авторів відкриттів 428
Особисті немайнові права авторів відкриттів 428
Засвідчення права на відкриття 428
Право авторів відкриттів на винагороду 429
§ 5. Захист прав на наукові відкриття 429
Функції правової охорони наукових відкриттів 429
Захист прав авторів відкриттів у СРСР 429
ГЛАВА 20. Правова охорона компонування
інтегральної мікросхеми 431
§ 1. Загальні положення про компонування
інтегральної мікросхеми 431
Поняття інтегральної мікросхеми 431
Поняття компонування ІМС 432
Характеристика ознак компонування ІМС 432
§ 2. Суб'єкти права на компонування ІМС 433
Загальні положення 433
Поняття автора компонування ІМС 433
Співавторство на компонування ІМС 433
Роботодавець (замовник) як суб'єкт права
на компонування ІМС 434
2.5. Спадкоємці автора компонування ІМС 434
§ 3. Права авторів та інших правоволодільців
компонування ІМС 434
Загальні положення 434
Особисті немайнові права авторів
компонувань ІМС та інших правоволодільців 434
3.3. Майнові права авторів компонувань ІМС
та інших правоволодільців 435
§ 4. Право на реєстрацію компонування ІМС та його захист .... 436
Порядок реєстрації компонування ІМС 436
Засвідчення права інтелектуальної власності
на компонування ІМС 438
Визнання реєстрації компонування ІМС недійсною 438
Обов'язки володільців прав на зареєстроване компонування ІМС 438
Передання прав на використання компонування ІМС 439
Використання зареєстрованого компонування ІМС
без дозволу володільця прав на нього 440
4.7. Дії, які не визнають порушенням прав
на зареєстроване компонування ІМС 441
Порушення прав володільця зареєстрованого компонування ІМС 442
Способи захисту прав 442
ГЛАВА 21. Правова охорона раціоналізаторських
пропозицій 444
§ 1. Поняття й ознаки раціоналізаторської пропозиції 444
1.1. Поняття раціоналізаторської пропозиції 444
1.2. Ознаки раціоналізаторської пропозиції 444
§ 2. Права на раціоналізаторські пропозиції 446
Суб'єкти права на раціоналізаторську пропозицію 446
Права суб'єктів права на раціоналізаторську пропозицію 447
2.3. Захист прав авторів раціоналізаторських пропозицій 447
§ 3. Оформлення права на раціоналізаторську пропозицію .... 448
3.1. Нормативно-правове регулювання оформлення права
на раціоналізаторську пропозицію 448
3.2. Процедура оформлення права
на раціоналізаторську пропозицію 449
3.3. Видача свідоцтва на раціоналізаторську пропозицію 450
§4. Використання раціоналізаторської пропозиції 450
Дата початку використання раціоналізаторської пропозиції 450
Порядок виплати винагороди за раціоналізаторські пропозиції 451
Підстави для виплати підприємством винагороди авторам раціоналізаторської пропозиції 452
ГЛАВА 22. Правова охорона сортів рослин
і порід тварин (селекційних досягнень) 453
§ 1. Поняття й ознаки сорту рослин, породи тварин 453
Поняття селекційного досягнення 453
Ознаки охороноздатності сорту рослин, породи тварин. 453
Вирішення конкретного практичного завдання 453
Поняття сорту рослин 453
Поняття породи тварин 454
Новизна сорту рослин, породи тварин 454
Вирізняльність сорту рослин, породи тварин 455
Однорідність сорту рослин, породи тварин 455
Стабільність сорту рослин, породи тварин 456
§ 2. Суб'єкти права на сорт рослин, породу тварин 456
Види суб'єктів права на сорт рослин, породи тварин 456
Поняття автора сорту рослин, породи тварин 456
Роботодавець як суб'єкт права на сорт рослин, породу тварин 457
Спадкоємці автора сорту рослин, породи тварин 457
2.5. Інші суб'єкти права на сорт рослин, породу тварин 457
§ 3. Оформлення права на сорт рослин, породу тварин 458
3.1. Загальні положення й особливості оформлення прав 458
Складання та подання заявки на видачу патенту 458
Проведення формальної експертизи 459
Проведення кваліфікаційної експертизи 459
Державна реєстрація сорту рослин, породи тварин і права на сорт, породу 459
Видача документів про права на сорт, породу 460
§ 4. Права авторів сорту рослин, породи тварин
і патентоволодільців 460
Види прав на сорт рослин, породу тварин 460
Майнові права на сорт рослин, породу тварин, засвідчені патентом 460
Права авторів сорту рослин, породи тварин 461
Права, пов'язані зі створенням сорту рослин, породи тварин 461
Права, пов'язані з офіційним визнанням сорту рослин, породи тварин охороноздатними 461
Права, пов'язані з використанням сорту рослин,
породи тварин 462
Права патентоволодільців на сорт рослин, породу тварин 462
Обов'язки володільців патенту на сорт рослин,
породу тварин 463
4.9. Тимчасова правова охорона сорту рослин, породи тварин 463
4.10. Строк чинності майнових прав на сорт рослин,
породу тварин 464
4.11. Дострокове припинення майнових прав
на сорт рослин 464
§ 5. Захист прав на сорт рослин, породу тварин 465
Захист прав селекціонерів і патентоволодільців 465
Захист прав на сорти рослин в Україні 465
ГЛАВА 23. Правова охорона комерційної таємниці 468
§ 1. Поняття й ознаки комерційної таємниці 468
Поняття комерційної таємниці 468
Види інформації, що не можуть становити
комерційну таємницю 468
Строк дії охорони прав на комерційну таємницю 469
Комерційна таємниця та дотримання формальностей 469
Вимоги до комерційної таємниці 469
Основи охорони комерційної таємниці 470
Ознаки комерційної таємниці 470
§ 2. Суб'єкти права на комерційну таємницю 471
§ 3. Права на комерційну таємницю 472
Суть права на комерційну таємницю 472
Види майнових прав на комерційну таємницю 472
Володілець майнових прав на комерційну таємницю 472
Передання права на інформацію, що містить комерційну таємницю 473
Збереження комерційної таємниці при припиненні договору 474
Права роботодавця за відсутності трудового контракту із працівником 474
Можливості та межі охорони комерційної
таємниці за трудовим контрактом 474
3.8. Припинення права на комерційну таємницю 475
§ 4. Охорона прав на комерційну таємницю 475
Правомірні способи одержання комерційної таємниці... 475
Неправомірні способи одержання комерційної
таємниці 476
Охорона комерційної таємниці суб'єктом підприємницької діяльності 477
Охорона комерційної-таємниці від третіх осіб 478
Охорона комерційної таємниці органами державної влади 480
Охорона комерційної таємниці від іноземних держав 480
Захист прав володільців комерційної таємниці 480





















Навчальне видання

В. С. Дроб'язко, Р. В. Дроб'язко

ПРАВО ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ

Навчальний посібник

Шеф-редактор
В. С КОВАЛЬСЬКИЙ, кандидат юридичних наук

Юрінком Інтер редакція наукової та навчальної літератури

Редактор 7! С. Мачинська
Комп'ютерний набір Л. М. Сисоєва
Комп'ютерна верстка О. М. Коваленко
Художнє оформлення М. П. Черненко

Підписано до друку 15.10.2004. Формат 84x108/32. Друк офсетний . Папір офсетний № 1. Гарн. Petersburg. Умови, друк. арк. 26,88. Обл.-вид. арк. 25,25.
Наклад 5 000 прим. Зам. № 4 172. Ціна договірна.

Оригінал-макет виготовлено комп'ютерним центром СП «Юрінком Інтер»

(Свідоцтво про внесення суб'єкта видавничої справи
до державного реєстру видавців, виготівників
і розповсюджувачів видавничої продукції
серія ДК№ 19 від 20.03.2000.)

З питань придбання літератури звертатися до видавництва «Юрінком Інтер» за адресою: 04209, Київ-209, вул. Героїв Дніпра, 31-6; тел. 411-64-03

Виготовлено в ЗАТ «Київська книжкова фабрика»
03151, Київ-151, вул. Ушинського, 40.
Свідоцтво: серія ДК № 787 від 28.01.2002 р.










13PAGE 15


13PAGE 14215




15

Приложенные файлы

  • doc 4467645
    Размер файла: 743 kB Загрузок: 0

Добавить комментарий