держ 2012 повна жопа


1. Місто, як продукт розвитку сус-ва.
Місто - це населений пункт згідно законодавства внесений до категорії міст, який має населення від 10 тис. і більше.Сучасне місто – це складний територіально-просторовий, соціально-економічний об’єкт.Місто- терит на якій діє ринок. Проблеми дав.м.: вода для зрошування, с-ма водостоків, сміття. Єрихон(Ізр)-хороша зрошув с-ма. Чатал-Чурюк(Тур)-знайшли археологи, 30 акрів, с-ма охорони, потужні стіни, вхід в місто був 1 через дах будинку. Урурук(мисопот)-100тис.нас., подача і витік води, були бухгалтери(вони вели облік для розвитку), мощені вулиці, с-ма вулиць. Вавілон(ніневія)-найпот. Бібліотека того часу. Міста Десяти місця(Ізр): кесарія-філіпова,Тадара,Хоразін,Кана,Магдала,Віфсаїд,Назарет,Наїн,Капернаум,Сихан. М. Самарії: Кесарія,Юдея,Віфлеєм, Єрусалим,Лідда,Хеврон,Азот,Газа,Сіха.
2,3 Виникнення районного планування.Основи районного планування
Із-за світової кризи був запропонований проект районного планування.Виникнення районного планування відкрили нові сфери для діяльності спеціалістів .Хаотичне розташування підприємств.Неграмотне прокладання комунікацій, порушення гігієнічних норм ,деградація території призвело до непридатності проживання на них і тому у спеціалістів містобудування зародилася ідея – дослідити і систематизувати території і зони впливу міст деяких техногенного навантаженних районів. Основна мета районного планування — комплексне розміщення всіх галузей виробництва і невиробничої сфери в районі нині й на перспективу з урахуванням раціонального використання території для всебічного підвищення продуктивності суспільної праці, зниження вартості будівництва і витрат виробництва при одночасному поліпшенні умов праці, побуту й відпочинку населення. Основні завдання районного планування: раціональне розміщення промислових об'єктів з погляду максимального наближення їх до джерел сировини, палива, районів споживання, що знижуватиме витрати на перевезення матеріалів і готових виробів; раціональне розміщення населення і наближення його до місць праці і помешкання з метою створення належних санітарно-гігієнічних умов життя;раціоналізація транспортної мережі з метою організації внутрішніх і зовнішніх перевезені, вантажів і пасажирів;комплексне розміщення об'єктів інженерного забезпечення території: водопроводу, каналізації, енергопостачання тощо; комплексний розвиток усіх галузей народного господарства району;раціональне розміщення зон масового відпочинку населення з урахуванням місцевих природних і рекреаційних ресурсів;забезпечення охорони навколишнього середовища при новому будівництві або реконструкції старих підприємств; максимальне використання місцевих природних ресурсів при організації баз будівельної індустрії;раціональне зонування території при організації її функціонального використання;комплексне використання природних умов і ресурсів з метою їх раціональної експлуатації.Розробка схем районного планування ґрунтується на таких основних принципах:наближення виробництва до джерел сировини, палива, районів споживання продукції, що сприятиме раціональному використанню транспорту і зниженню транспортних витрат;забезпечення правильного територіального поділу праці між економічними районами завдяки чіткій спеціалізації виробництва і комплексному розвитку народного господарства; зближення сільськогосподарського виробництва з промисловим завдяки формуванню різногалузевих АПК, створенню в аграрних районах нових міст і промислових вузлів; досягнення найповнішої і раціональнішої зайнятості населення з урахуванням регіональної демографічної ситуації;
забезпечення екологічного обґрунтування нового будівництва або реконструкції старих об'єктів.
4,5. Основні положення формування розселення. Форми і системи розселень. Система розсел, - це с-ма територіального розташування мережі міст і інших поселень. Розселення здійснюється на основі генеральної схеми територіального планув, і розселення України. Відповідно до ДБН, міські і сільські поселення поділ, на такі групи: -найзначніші міста(1млн чол), -значні(500тис.-1млн), -великі(259-500), -середні(100-250), -малі(20-50). Планувальна організація терит, - це поєднання таких елементів як вир-во, розселення, природокористування для створення повноцінного середовища проживання людей. Системи поселення поділ, на: міські і сільські. За адміністративним поділом: районні, обласні, міста держ, значення. За народно-господарським профілем: промислові, портові, курортні, адміністративно-культурні.Міська агломерація – це група найб, територіально наближених поселень, які хар-ся розвиненими міжпоселенськими зв’язками. Критерії меж міських агломерацій: -чисельність міського населення понад 110тис.; - допустимість витрат часу до вокзалів =2год.; -к-сть міських поселень в зовн. зоні =2-3; До структурно-планув, ознак міських агломерацій належ,: -к-сть центрів-міст(одноцентрове і 2-центрове); -розмір міста-центру(кругла, середня, мала агломерація). Виділяються такі типи і форми планувальної структури міської агломерації: -радіальна, -лінійна, -розосереджена.
С-ма поселення –це сформована група міських і сільських поселень різої величини, які обєднані діловими, виробничими, єдиною мережею громадських центрів і зоною відпочинку. Мережа поселень охоплює групу поселень, яка є основою для формування системи поселення. Вид розселення визначається особливостями економічної бази, величиною поселення. Існують 2 форми розселення: -автономна(скл, при територіальній віддаленості);
-групова(це такі, між якими встановлені тісні і стійкі звязки). Голов завданнями формув, с-ми розселення є: -взаємоповязаний розвиток масового відпочинку, культ-торового обслугов,, народ-господ комплексу;-визнач зовн, меж та центрів с-ми, встановлення варіантів розміщеня голов центрів.
6-10. Функціонально-планувальна структура міста
1. Малі міста
За специфікою народногосподарського профілю серед малих міст виділяють :
центри агропромислових обєднань і оборонної промисловості;
поселення при великих промислових підприємствах (Марганець, Южне –суднобуд., Припять – енергопідприємства…)
міста-курорти(Трускавець, моршин…)
історичні поселення(Батурин)
центри туризму
поліфункціональні малі міста(без чітко вираженого профілю)
Критерієм активності розвитку малих міст є:
показник щорічного приросту чисельності населення , який має такі ознаки :
пасивний приріст (не ≥ 100 люд.)
помірний (100-250 чол)
активний (250-500 ч.)
понадактивний (≥ 500 ч.)
Функціональна організація , забудова і планування малих міст залежить від їх специфіки господарювання :
способу життя у малому місті
традицій
природно-економічних умов
розвиток приватної власності
озеленення
За конфігурацією плану малі міста поділ на 3 осн. Групи :
компактні (як правило, радіальна планувальна структура)
лінійна планув. Структура (Адлер – 50 тис. насел.) : така структура доцільна при специфічних умовах :гори, море ,ріка…)
розчленована конфігурація(за специфічних умов, в основному видобувні міста : Червоноград львів. області)
Важливе значення має система заходів обслуговування , яка формується на 3-х рівнях:
1.міжселенний(районні лікарні…)
2.загальноміський
3.локальний (повсякденний попит)
Щільність населення у мал.. містах(сельба) станов.:
не ≤ 70 чол на 1 га
мах. щільність :
230 -330 люд/га
2.Сільські поселення
Формування планувальних структур сільських поселень здійснюється із врах. Таких особливостей :
1.відповідності формам організації с/г комплексу:
уповільненим темпом розвитку,
способу життя населення ,
структури житлової забудови
2.характеру розташування сіл та знач. Їх в системі розселення,
3.формуванням центрів районної системи розселення із ф-ціями управління, с/г виробництвом, переробною промисл-ю, соц.-культурним обсугов. вищого рівня та розвитком міжселених зв’язків.
На територ. сільск. посел. виділ. такі функц-ні зони :
житл терит
терит закладів повсякденного попиту
виробничі комплекси
терит підпр-ств по заготівлі і переробці с/г продукції
склади і сховища
транспорт вузли, гаражі автостоянки
озелен терит загал користав (центр села)
Додаткова :
В пунктах 1 і 2 –органи управління
Планув стуктура сільськ посел склад в осн з 2 функцій :
житлової з центром на гол вул. села
виробничої
Принципова схема в зош!!!
Сельбищні території міста
6.1. Планувальна організація сельбищної терит-ій
Сельбищні терит поселень призначені для розміщення житлової забудови , підприємств та центрів обслуговування, громад центрів, зел насаджень загал користав, навчальних закладів, спортивних комплексів, підприємств, які не мають шкідливого впливу на гігієнічний стан міського середовища (легка і харч промисловість, проектні інститути, конструкторські бюро…), вулиці і дороги, автостоянки і гаражі.
Розмір сельб зон визн через потребу кожної сімї в окремій квартирі або будинку.
Розрахункова забезпеченість житла визначається диференційовано для міста в цілому і його районів на підставі прогнозу із урахуванням типів забудови.
Для попереднього визначення потреб у сельб терит-ях приймаються укрупнені показники при середній поверховості (територія 100 люд/га)
Принципова схема у зош!!!
Житловий квартал
житловий квартал (житловий комплекс) - первісний
структурний елемент житлового середовища, обмежений магістральними
або житловими вулицями, проїздами, природними межами тощо, площею
до 20-50 га з повним комплексом установ і підприємств
обслуговування місцевого значення (збільшений квартал, мікрорайон)
і до 20 га з неповним комплексом.

Примітка 1. Квартали з неповним комплексом установ і
підприємств обслуговування, як правило, формуються у малих містах,
селищах, а також в умовах складного рельєфу, при реконструкції
забудови, яка склалася.

Примітка 2. При садибній забудові площа кварталів з неповним
комплексом установ і підприємств обслуговування місцевого значення
може бути збільшена.

Примітка 3. У випадку, коли дитячі дошкільні установи і школи
розміщені у сусідніх кварталах, безпеку пішохідного руху треба
забезпечити через магістральні вулиці;
житловий район
житловий район - структурний елемент сельбищної території площею 80-400 га, у межах якого формуються житлові квартали, розміщуються установи і підприємства з радіусом обслуговування не більше 1500 м, а також об'єкти міського значення. Межами житлового району є магістральні вулиці й дороги загальноміського значення,
природні й штучні межі. Житлові райони (відокремлені) можуть
формуватися як самостійні структурні одиниці;
сельбищний район
сельбищний район (житловий масив) - структурний елемент
сельбищної території площею понад 400 га, у межах якого формуються
житлові райони. Межі його ті самі, що й для житлових районів. Ця
структурна одиниця характерна для значних і найзначніших міст і
формується як цілісний структурний організм з розміщенням установ
обслуговування районного і міського користування.
Житлові райони, що входять до складу сельбищної зони
(складові), повинні формуватися у взаємозв'язку з його плануванням
і забудовою.

Примітка 1. Розмір і тип основних структурних елементів
визначаються містобудівними умовами поселень.

Примітка 2. У значних і найзначніших містах планувальну
структуру сельбищної території формують як сельбищні райони, так і
житлові, які не входять до складу сельбищних.

забудова нових житлових районів
При проектуванні осн структурних елементів сельбищної території необхідно враховувати такі містобуд умови:
1.місце розташування району відносно центру міста у визначеній зоні містобудівної якості (кваліметрична оцінка) ;
2.наявність чи плануваннфя нових арх.-планув осей міста , вздовж яких формуються лінійно-вузлові зони, де розміщ. установ обслуговування та підприємств, житлова забудова, виробничі та ін. об’єкти , які склад арх.-планувальний каркас міста;
3.природні особливості ділянок, які відводять під житло : рельєф, водні акваторії, зелені масиви;
4. характер навколишньої забудови :тип будівель, поверховість, естетичні якості…
Розрах вел-ну арх.-планув потенціалу (АПП) ділянки забудови залежно від їх розміщення в плані міста (схема у зош)
Вел-ну АПП ел-тів території визначають у балах на 1 га за ф-лою Макухіна :
Pпит=(1/S) *Pis K ∑tg lg fg l,
Pпит –АПП території (бал/га)
S - площа терит району в га,
Pis - коеф, який врах природні умови та стан навкол сер-ща
K - кваліметричний коеф(оцінка якості): повітря ,землі через л/р випробовування
tg - коеф наявності швидкісного транспорту( метро, електрички, трамвай)
lg - довж ділянки арх.-планув осі в межах району ( головні вул.)
fg - питомий потенціал арх.-планув обмеження (рельєф, інж мережі..),
l - довж головної осі
Планувальна організація
Планування основних структурних елементів сельбищної території передбачає її функціональне зонування із урахуванням землекористування, формування вуличної мережі, арх.-планув зонування, згідно існуючих умов.
(принципові схеми у зош).
Функціональне зонування житлових кварталів, районів, масивів передбачає виділення таких зон :
житловой
зони установ та підприємств обслуг
озеленення
комунальна зона (гаражі, стоянки, сміттєзбірники…)
Арх-просторова композиція забудови
Арх-просторова композиція осн структурних елементів передбачає :
створ виразної вертикальної композиції
забудову арх.-планув осей різних рангів
формування композиційних вузлів-фокусів та ландшафтних композицій
Формув садибної забудови
Садибну забудову(Забудова, яка передбачає розміщення малоповерхового, як
правило, житлового будинку на присадибній ділянці, а також така,
що забезпечує можливість ведення прибудинкового господарства
відповідно до правил, установлених місцевою адміністрацією) у містах слід розміщувати:
у межах міста переважно на вільних територіях, включаючи
ділянки, які раніше вважалися непридатними для будівництва, на
територіях реконструйованої забудови, існуючої індивідуальної
садибної забудови і тієї, що зберігається, враховуючи необхідність
збереження характеру міського середовища, що склалося;
у приміських зонах на резервних територіях, що входять у межу
міста, за винятком зелених зон; у нових селищах і тих, що
розвиваються, розміщених у межах 30-40-хвилинної транспортної
доступності.
Осн ел-нт садибної забудови –груап будинків.
Розміри ділянки визн органи самоврядування згідно норм.
Залежно від величини ділянок формують житлові комплекси із територіями громадського користування чи без них.
Планув організація кварталів садибної забудови:
квартал із однорядним розміщ садиб забуд
із дворядним розміщ
група кварталів (кластерами)
(схеми в зош)
Типи планувальної організації садибної забудови:
лінійний тип
квартальний
груповий
Виходячи із розмірів ділянки можуть здійснюватись окремо розташовані одноквартирні будівлі чи блоковані
Залежно від арх. Рішень формується килимова забудова(на ділянках зі складним рельєфом) чи атріум на (внутр. Двір)
Якщо круті схили ( 15-20 %) доцільно розташ 2-х 3-хповерхові будівлі, 2-3-х ярусна забудова, вулиці через 3-6 м.
(не з конспекту)Планувальна організація районів садибної забудови
повинна передбачати формування структурних одиниць сельбищної
території, їхні розміри, функціональне зонування треба
встановлювати, виходячи з величини населеного пункту,
містобудівних умов району, забезпечення соціального комфорту
проживання, економічності рішення.
На майданчиках, які відводяться під садибну забудову, залежно
від їхніх розмірів слід формувати:
а) до 10 га - групу житлових будинків з присадибними
ділянками без територій громадського користування;
б) 10-50 га - житлові квартали з неповним комплексом
громадського обслуговування;
в) більше 50 га - житловий район з повним комплексом
громадського обслуговування місцевого значення.

3.19* Площа території, яку відводять під садибну забудову,
повинна забезпечити розміщення обсягів будівництва і формування
планувальних одиниць у погодженні з планувальною структурою міста
і системою громадських центрів.
Виробнича територія
Виробнича територія призначена для розміщення промислових
підприємств і пов'язаних з ними виробничих об'єктів, у т.ч.
комплексів наукових установ з дослідними підприємствами,
комунально-складських об'єктів, підприємств з виробництва та
переробки сільськогосподарських продуктів; санітарно-захисних зон
промислових підприємств; об'єктів спецпризначення (для потреб
оборони); споруд зовнішнього транспорту і шляхів позаміського й
приміського сполучення внутрішньоміської вулично-дорожної і
транспортної мережі; ділянок громадських установ і місць
загального користування для населення, що працює на підприємствах
міста.

Примітка. Промислові підприємства, які не виділяють у
навколишнє середовище екологічно шкідливих, токсичних,
пилоподібних і пожежонебезпечних речовин, не створюють підвищених
рівнів шуму, вібрації, електромагнітних випромінювань, не
вимагають під'їзних залізниць, допускається розміщувати у межах
сельбищних територій або поблизу них з дотриманням
санітарно-гігієнічних і протипожежних вимог.
Осн мета організ вир-ва територ –раціональне використання :ущільнення території , адаптація в будівлі.
Розміщ об’єктів виробництва здійснюється відповідно до зонування території міста із урахуванням сан-гігієн норм.
Територіальне розташ об’єктів вир-ва поділ на ділянки ,в межах яких: можливе розміщення додаткових виробн. Об’єктів, незмінна к-сть виробн. Об’єктів, зміна спеціалізації вир-ва, обмежене зростання к-сті виробництва.
Ф-ції виробничих територій залежать від провідних функцій і поділ на такі зони :
промислово-виробнича
наукова
комунально-складська
с/г зона
Промислова зона
До складу промислово-виробничої зони,
функціонально-спеціалізованої частини території міста входять
об'єкти матеріального виробництва, комунального господарства,
виробничої інфраструктури, науки і наукового обслуговування,
підготовки кадрів, інші об'єкти невиробничої сфери, які
обслуговують матеріальне і нематеріальне виробництво.
При виділенні території промислових зон на підставі
загального функціонального зонування міста треба враховувати
ефективність їх зв'язків із сельбищними, рекреаційними та іншими
територіями. При планувальному формуванні промислової зони
необхідно, щоб:
а) частка території з виробничими функціями становила не
менше 60-65% загальної території зони;
б) виробничі об'єкти розміщувалися досить компактно і між
ними не було великих функціонально сторонніх утворень;
в) зона була забезпечена транспортними магістралями
загальноміського значення, які зв'язували б її з іншими
функціональними зонами міста і формували основу її планувального
каркаса.
При розміщенні промислових зон (районів) слід керуватися
збалансованістю місць прикладення праці і місць проживання. При
цьому слід формувати взаємозв'язану систему обслуговування
працюючих на підприємствах і населення, прилеглих до промислової
зони житлових районів.
Для повноцінного функціонування зони необхідні також
наявність одного або декількох громадських центрів обслуговування,
які б розміщувалися переважно на стику із сельбищними територіями.
До складу громадського центру треба включати установи як провідних
функцій (управлінські, науково-проектного, інформаційного
обслуговування), так і супутніх з вибірковою номенклатурою послуг
(об'єкти культурно-побутового обслуговування, громадського
харчування, пункти охорони здоров'я та ін.).
До складу громадського центру обслуговування слід включати
також споруди фізкультурно-оздоровчого призначення з розрахунку на
1000 працюючих: відкритих площинних спортивних споруд - 0,02 га,
спортивних залів - 60 кв.м площі підлоги, басейнів - 82 кв.м
дзеркала води, приміщень реабілітаційного призначення - 15 кв.м
загальної площі.
Залежно від розмірів пром. Зони ми можемо визначити такі ел-ти :
пром. район
пром. вузол
територіальна група підприємств
окремі підприємства
(схеми у зош)
Формування структурних елементів повинне здійснюватись у рамках загальної
програми функціонально-територіальної та архітектурно-планувальної
організації промислової зони.

При виділенні територій промислових районів як
спеціалізованої функціонально-планувальної одиниці треба поряд з
виробничими критеріями враховувати планувальні фактори:
конфігурацію міського плану, мережу міських вулиць, рельєф,
ландшафтні обмеження тощо.
Площа пром. району 300-400 га зі щільністю забуд не менше 70%.
Промислові райони у місті за архітектурно-планувальними
умовами і факторами формування слід поділяти на містобудівні
категорії, для кожної з яких призначений функціонально-адекватний
склад підприємств, що розміщуються, які:
- виділяють виробничі шкідливості і вимагають залізничного
транспорту, а також характеризуються особливими умовами
виробництва (пожежонебезпечні, вибухонебезпечні, радіоактивні), їх
розміщують на віддаленні від сельбищних територій відповідно до
санітарних і протипожежних норм;
не виділяють шкідливих речовин, але вимагають залізничних
під'їзних шляхів, що зумовлює необхідність і доцільність їх
розміщення у периферійній частині міста. Віддалення таких
підприємств від житлової забудови на значну відстань не є суворою
необхідністю;
не викидають виробничі шкідливості із невеликим вантажообігом
(не більше 40 автомашин за добу в одному напрямку), що не вимагає
влаштування залізничних колій. Такі підприємства вимагають
мінімальних санітарно-захисних розривів і можуть розміщуватися у
межах сельбищної території.
Мінімальні санітарно-захисні розриви для всіх виробничих
будівель і складів, які не виділяють у навколишнє середовище
шкідливих з неприємним запахом і пожежонебезпечних речовин, не
створюють підвищення рівнів шуму, вібрації, електромагнітних
випромінювань і не вимагають під'їзних залізничних шляхів, повинні
бути не менше 50 м.
Великі промислові райони (кількість підприємств більше
40, кількість трудящих 30-40 тис.чол., площа території
300-400 га) доцільно планувально розчленовувати на промислові
вузли, вирішені на основі єдиного архітектурно-планувального
задуму з вираженими планувальними межами, спільністю
інженерно-технічної інфраструктури, допоміжних виробництв,
об'єктів соціально-побутового обслуговування. Середні параметри
промислового вузла: кількість підприємств - 10-40, кількість
трудящих - 20-30 тис.чол., величина території - 120-220 га.
При вирішенні архітектурно-планувального завдання
формування промислово-виробничої зони необхідно:
враховувати можливу потребу і напрям територіального розвитку
у погодженні з основними композиційними осями міста;
забезпечити зв'язки з головними транспортними комунікаціями,
які утворюють планувальний каркас міста;
забезпечити композиційний взаємозв'язок виробничої зони
забудови з оточенням;
враховувати умови сприймання різних ділянок промислової
забудови у міському середовищі;
забезпечити створення санітарно-захисних зон з включенням їх
у єдину систему озеленення міста.

Наукова і науково-виробнича зона
Науково-виробнича зона- це територ поселення, призначена для розміщення і розвитку наукових установ із різним хар-ром дослідницької діяльності і специфікою вир-ва.
У значних і найзначніших містах слід визначати райони
розміщення і розвитку наукових установ, які залежать від характеру
дослідницької діяльності і специфіки виробництва. Рекомендуються:
центральні міські райони для інститутів і установ суспільних
наук, конструкторських бюро із штатною кількістю працівників, яка
не перевищує 300 чол.;
прицентральні сельбищні, сельбищно-виробничі райони, що
склалися, для розміщення установ природничих і технічних наук із
штатною кількістю 1000-2000 чол.;
периферійні, нові міські райони для розміщення груп наукових,
навчальних, науково-технічних установ природничо-наукового профілю
із штатною кількістю понад 2000 чол.;
приміські райони, в межах зони впливу міста для розвитку
наукових містечок, технополісів, агрополісів, об'єктів наукового
обслуговування, полігонів, дослідних полів та інших територіально
ємких об'єктів.
До складу спеціалізованих територій наукових,
науково-виробничих установ слід включати території установ.
дослідницької діяльності, лабораторій, майстерень, корпусів
експериментального (серійного) виробництва, комунально-складських
зон, резервні території, рекреаційні, озеленені.
Виробнича зона сільських поселень
Виробничі зони сільських поселень є частиною їхньої
території. Проектування виробничих зон повинне здійснюватися
відповідно до вимог РСН 320-86/Держбуд УРСР "Планування, забудова
і благоустрій виробничих зон сільських населених пунктів України".

У виробничих зонах слід розміщувати різні типи
агропромислових підприємств і цехів галузевих господарських
центрів колгоспів, держгоспів, виробничих об'єктів, які належать
акціонерним товариствам, кооперативам, селянським (фермерським)
господарствам та ін., а також підприємства несільськогосподарських
галузей (філіали підприємств, цехи).
При взаєморозміщенні сельбищної і виробничої зон слід
створювати між ними
відповідні санітарно-захисні і зооветеринарні
розриви.
Малі тваринницькі ферми (фермерські господарства) у
селищах міського типу, селах з утриманням великої рогатої худоби
або свиней від 10 до 250 голів, овець - до 500 голів, птиці - до
1000 голів слід розміщувати на відокремлених ділянках з
дотриманням розмірів санітарно-захисних зон
Тваринницькі, птахівницькі, звірівницькі ферми,
ветеринарні установи, склади мінеральних добрив і хімічних засобів
захисту рослин слід розміщувати з підвітряного боку стосовно до
інших сільськогосподарських об'єктів у сельбищній зоні. Території
виробничих зон не повинні розділятися на відокремлені ділянки
залізничними або автомобільними дорогами загальної мережі.
Розміщ с/г комплексів має забезпечувати збереження навкол сер-ща
За межами виробничої зони можливе виокремлене розташ об’єктів : складів паливно-мастильних матеріалів, отрутохімікатів, артезіанські свердловини, очисні споруди, гноєсховища.
( схема в зош)
На терит виробнич сільських поселень можна виділ такі підзони :
Агропром під-ств
Адміністративно-побутових закладів
Складських і теплично-паркових споруд
Загальноміський центр міста
ЗМЦ- це просторово-розвинута система,до складу якої входять :центральне ядро, прилегла зона та філіали центру в межах планувальних районів (зон).
Планувальна структура ЗМЦ формується як лінійно-вузлова система. Територіальний розвиток ЗМЦ здійснюється у напрямках основних транспортних зв’язків з периферійними районами і приміською зоною.
Межі ядра ЗМЦ і прилеглої до нього зони встановлюють з врахуванням таких факторів:
Центральне положення ядра у плані міста
Розташування центру
Наявність ділянок для подальшого територіального розширення
Включення до центру історико - архітектурних зон
Наявність основних композиційних осей,вузлів, місто утворюючих елементів
Транспортна доступність
Наявність планувальних обмежень ( висотні будівлі і т.д.)
Інтенсивність освоєння територій
ЗМЦ- це 6-7% від територія міста. Питома вага ЗМЦ та його основних складових у балансі територія міста становить:
Центр міста -3,5-5 % (для малих міст 6-8%) від загальної території міста
Ядро у центрі - 30 -35% від території ЗМЦ
Громадські території у ядрі центру 60-70% від території ЗМЦ
Щільність населення в центрі ( при забудові приблизно 6 поверхів) є 210 люд/га.
До складу ЗМЦ входять об’єкти та заклади обслуговування,що мають рівні функції:
Провідна – це управління,суди,органи самоврядування, наукові,культурні центри.
Супутні - зв'язок,транспорт,відпочинок,туризм, комерція, громадське харчування.
Незалежні – освіта, науково-виробничі ділянки,охорона здоров’я, спортивні майданчики.
Функції зонування та площа структури ЗМЦ залежить від природних та містобудівних умов.
Принципова схема просторового ЗМЦ

11.Міське господарство.Народногосподарський комплекс міста
Міське господарство, комплекс служб, підприємств, інженерних споруд і мереж, покликаних задовольняти повсякденні комунальні, побутові і соціально-культурні потреби жителів міст і селищ міського типа. До Р. х. відносяться житлове господарство, комунальне господарство, підприємства і організації побутового обслуговування населення, міського транспорту, зв'язку, торгівлі і громадського харчування, а також відповідні служби, споруди, установи освіти, охорони здоров'я, культури, соціального забезпечення і так далі.
Система виробництва, обміну, розподілу і споживання, що склалася в межах
міста, формує її народногосподарський комплекс. Його об'єднують в
єдине ціле транспортна система, система розселення, управління і
зв'язку.
12.Соціально-економічна база розвитку міста.
Характер та рівень соціально-економічного розвитку монофункціональних міст суттєво різниться залежно від галузевої спеціалізації матеріального виробництва, чисельності населення, обсягів діяльності містоутворюючих підприємств тощо. При цьому критерієм монофункціональності міста згідно із згаданим Законом України „Про затвердження Загальнодержавної програми розвитку малих міст” визначено питому вагу певної галузі у матеріальному виробництві. Відповідно, монофункціональні міста можна умовно поділити на такі категорії:
- вузькоспеціалізовані (питома вага галузі становить понад 90 %) – до цієї категорії належить 28 % монофункціональних міст;
- спеціалізовані (питома вага галузі становить від 75 % до 90 %) – до цієї категорії належить 27 % монофункціональних міст;
- помірно спеціалізовані (питома вага галузі становить від 60 % до 75 %) – до цієї категорії належить 26 % монофункціональних міст;
- неспеціалізовані (питома вага галузі становить менше 60 %) – до цієї категорії належить 19 % монофункціональних міст.
Рівень соціально-економічного розвитку монофункціональних міст значно різниться залежно від їх розміру, територіального розміщення та спеціалізації (див. Додаток). Так, наприклад, найбільший обсяг реалізованої промислової продукції на одну особу населення у 2008 р. з усіх досліджених монофункціональних міст мало м. Авдіївка Донецької області (ВАТ „Авдіївський коксохімічний завод”) – понад 200 тис. грн., що у 12 разів перевищує відповідний показник в середньому по Україні й майже у 10 разів – відповідний показник для схожого за розмірами м. Красноперекопськ АР Крим (23,03 тис. грн.).
Найбільшим розмір середньомісячної заробітної плати штатного працівника у 2008 р. з-поміж аналізованих міст виявився у м. Южне Одеської області – 3760 грн., що удвічі перевищує відповідний загальнодержавний показник. Найменшим – у схожого за розміром, але з іншою структурою економіки м. Переяслав-Хмельницький Київської області – 1388 грн., що становить менше 80 % загальнодержавного показника. Ці ж два міста займають різнополюсні позиції за рівнем зареєстрованого безробіття у 2008 р.: від мінімального значення у м. Южному (0,3 %) до максимального у м. Переяслав-Хмельницькому (4,0 %) при середньому значенні по Україні 2,9 %.
Помітно виділяються за рівнем економічного розвитку монофункціональні міста з потужними енергогенеруючими об’єктами. Це, зокрема, м. Кузнецовськ Рівненської області (Рівненська АЕС), м. Южноукраїнськ Миколаївської області (Південно-Українська АЕС), м. Енергодар Запорізької області (Запорізька АЕС, Запорізька ТЕС) тощо. Крім наявності потужних промислових об’єктів зі значною кількістю робочих місць та порівняно кращими матеріальними умовами праці, економіка цих міст меншою мірою піддається коливанням унаслідок кризових явищ через стратегічний характер енергогенеруючих підприємств та достатньо стабільний попит на їх продукцію. Унаслідок цього, середньомісячна заробітна плата у згаданих містах перевищує середню по Україні у 1,5-2 рази, а рівень безробіття є нижчим, ніж у середньому по країні.
Таким чином, простежується чіткий поділ монофункціональних міст України, залежно від рівня соціально-економічного розвитку, розвиненості інфраструктури та життєвих умов, на такі групи:
1) міста-лідери – демонструють вищі за середньоукраїнські показники соціально-економічного розвитку, характеризуються більш розвиненою інфраструктурою та відносно невеликим техногенним навантаженням. До цієї групи можна віднести, наприклад, м. Вільногірськ Дніпропетровської області, м. Енергодар Запорізької області, м. Кузнецовськ Рівненської області, м. Нетішин Хмельницької області, м. Южне Одеської області, м. Южноукраїнськ Миколаївської області тощо;
2) міста із середнім рівнем розвитку – мають показники соціально-економічного розвитку на рівні середньоукраїнських, розміщені в зоні тяжіння великих міст, на перетині транспортних магістралей. Це, наприклад, м. Вугледар та м. Авдіївка Донецької області, м. Красноперекопськ АР Крим, м. Орджонікідзе, м. Першотравенськ та м. Тернівка Дніпропетровської області, м. Ровеньки Луганської області;
3) міста, що демонструють ознаки депресивності – повністю залежать від одного підприємства, помітно відстають за рівнем розвитку, володіють, як правило, практично вичерпаним природно-ресурсним потенціалом і характеризуються вкрай несприятливою екологічною ситуацією. Це, зокрема, м. Дебальцеве, м. Дзержинськ, м. Димитров, м. Добропілля, м. Докучаєвськ, м. Кіровське Донецької області, м. Куп’янськ Харківської області, м. Марганець Дніпропетровської області, м. Нововолинськ Волинської області, м. Рубіжне Луганської області тощо.
13,14.Суть архітектури і її завдання . Основні етапи розвитку архітектури
Архітекту́ра (грец. αρχιτεκτονικη — будівництво), — це одночасно наука і мистецтво проектування будівель, а також власне система будівель та споруд, які формують просторове середовище для життя і діяльності людей відповідно до законів краси. На сучасному етапі розвитку людства архітектура становить одну з найважливіших частин засобів виробництва (промислова архітектура — будівництво заводів, фабрик, електростанцій, тощо) та матеріальних засобів існування людського суспільства (громадянська архітектура — житлові будинки, громадські споруди та ін.). Її художні образи відіграють значну роль у духовному житті суспільства.
Функціональні, конструктивні та естетичні якості архітектури, а саме користь, міцність та краса, — тісно взаємопов'язані. Від конструкційного рішення багато в чому залежать і естетичність творів архітектури. Споруда не тільки повинна бути міцною, але і виглядати має міцною. Надлишок матеріалу навпаки викликає враження надмірної ваги. Візуальна ж недостатність матеріалу асоціюється з нестійкістю, ненадійністю та викликає здебільшого негативні емоції. Функціональне призначення будівлі визначається її типом, в залежності від якого обираються засоби створення певного художнього вигляду. Останній створюється за допомогою засобів архітектурної композиції. Серед її основних засобів архітектоніка, масштаб, пропорції та ритмічні відношення, пластика, фактура та кольори.
Зародження архітектури відносять до доби первіснообщинного ладу у добу пізнього палеоліту (близько 10 тисяч років до н. е.), коли виникли перші штучно споруджені житла і поселення. Були освоєні найпростіші прийоми організації простору на основі прямокутника і кола, почався розвиток конструктивних систем з опорами-стінами або стійками, конічним, двоскатним або плоским балковим покриттям. Застосовувалися природні матеріали (дерево, камінь), виготовлялась цегла-сирець. Все це було освоєно людиною раніше, ніж з'явилась писемність.
Кінець існування первісного суспільства позначився будівництвом фортець зі стінами або земляними валами та ровами. У мегалітичних спорудах (менгіри, дольмени, кромлехи) поєднання вертикальних та горизонтальних блоків каменю свідчить про подальше освоєння закономірностей архітектоніки (наприклад, кромлех в Стоунхенджі, Великобританія). Варто згадати також оселі на палях у Франції, глиноплотові будинки Трипільської культури в Україні.

15,16,17 Загальні відомості про будівлі та споруди
Всі будинки за їх функціональним призначенням поділяються на 3 типи:
–житлові будівлі (будинки квартирного типу, гуртожитки, інтернати, готелі), для постійного або тимчасового проживання людей;
–громадські будівлі (будівлі освіти,науково дослідницькі інститути,будівлі управління, охорони здоровя, відпочинку (театри, цирки),торгові, заклади громадського харчування);
–промислові будівлі призначені для здійснення виробничих процесів різних галузей промисловості.
Вимоги які ставляться до будівель і споруд:
–функціональна відповідність будівель – відповідність будівлі функціональним особливостям;
–технічна відповідальність – протидія силовим і не силовим впливам.
Впливи, які діють на будівлю: власна вага будівлі і тиск ґрунту на підземну частину будівлі; тривало діючі і тимчасові навантаження; навантаження від снігу і вітру; сейсмічні впливи, вибухи і т.д.; зміни температури зовнішнього повітря; атмосферна і ґрунтова волога;сонячна радіація; інфільтрація зовнішнього повітря;хімічна агресія хімічних домішок в повітрі; шумові впливи;біологічні впливи.
Всі будівлі поділяється на класи, відповідно до експлуатаційних вимог і вимог до довговічності та вогнестійкості, які забезпечують використання відповідних будівельних матеріалів і захистом їх від фізичних, хімічних, біологічних впливів.
Довговічність – це основна умова для зовнішніх огороджуючих конструкцій, які знаходяться під впливом основних атмосферних і кліматичних факторів. Є 4 ступені довговічності: - не менше 100р; - не менше 50р; - не менше 20р; - тимчасові споруди.
Вогнестійкість залежить від основних матеріалів і конструкцій. Вогнестійкість визначається за 5 показниками:
-горючість ( Г1, Г2 – важкогорючі матеріали; Г3 – горючі(дерево); Г4 – легкогорючі);
-займистість (визначається під впливом теплого потоку, потужністю до 50кВт);
-поширення полумя;
-димоутворююча здатність;
-токсичність при горінні.
Є 5 ступенів вогнестійкості:
-1-ий (несучі і огородж. констр. із негорючого матеріалу);
-2-ий (те саме, але покриття може бути незахищене від дії вогню);
-3-ій (те саме, але можна робити перекриття з дерева);
-4-ий (з несучими і огородж. констр. з дерева);
-5-ий (не нормується).
При проектуванні констр. будівель має забезпечуватися їхня міцність, стійкість, жорсткість несучих констр. і довговічність. Міцність будівлі – це здатність сприймати силові навантаження без руйнувань. Стійкість – це здатність констр. зберігати рівновагу при силових впливах забезпечується рівномірним розташуванням в просторі і міцністю з’єднань. Жорсткість – це здатність конструкції здійснювати свої статичні функції з малими заданими величинами деформацій.
При проектуванні констр. будівель має забезпечуватися їхня міцність, стійкість, жорсткість несучих констр.і довговічність. Міцність будівлі – це здатність сприймати силові навантаження без руйнувань. Стійкість – це здатність констр. зберігати рівновагу при силових впливах і навантаженнях.
Фізико-технічні основи проектування будівель і споруд. Будівельна кліматологія, теплофізика, світлотехніка, захист від шуму, інженерне обладнання.
Одне із призначень будівель – це захист від несприятливих впливів природи. Комфортність будівлі залежить від якості мікроклімату який в свою чергу залежить від теплотехнічних характеристик будівлі, від розміщення будівлі на ділянці і від клімату на місцевості.
Клімат – це багаторічний режим погоди, який спостерігається на даній місцевості. До елем. клімату належить: температура повітря, вологість, сонячна радіація, вітер, опади.
Температура повітря. Показники середньорічних температур використовуються для розрахунку вологісних режимів огороджуючи конструкцій. Показники абсолютних температур мінімум і максимум використовують для оцінки амплітуди коливань для систем кондиціонування. Розрахункові температури зимові використовуються для проектування систем опалення.
Вологість повітря. Середня вологість повітря визначається в 13.00 найбільш холодного і найбільш жаркого місяця для розрахунку вологісного режиму огороджуючих конструкцій, використовуються для оцінки систем вентиляції і кондиціонування.
Сонячна радіація. Це тепло яке поступає на горизонтальні і вертикальні поверхні від сонця. Сума тепла в кКл/1м2 за добу на горизонтальну південну поверхню = 5770кКл і на північну =1310; на вертикальну південну = 1680кКл і на північну =540.
Вітер. Всі багаторічні спостереження за вітровим режимом на даній місцевості відображені в діаграмі, що називається розою вітрів. Швидкість вітра вимірюється в м/с напрям показується в румбах (ПнСх, ПдСх, ПнЗх, ПдЗх) для характеристики використовується 12 бальна шкала (0б – штиль =0,2м/с; 6б – сильний =9-12м/с; 12б – ураган =29м/с). При проектуванні враховують кліматичні особливості, тобто кліматичне районування території (II В-4).
Опади. При розрахунках приймаються такі показники: сума опадів на рік, і max кількість опадів за добу.
Теплофізичні показники: комфортні умови виражаються в залежності від температури, вологості. Конструктивними засобами захисту будівлі від холоду та перегріву є: -глухі поверхні, світлопрозорі конструкції. Теплопровідність залежить від щільності конструкцій, вологості, хім. складу. Передача тепла внаслідок нерівномірного нагріву поверхонь називають конвекцією.
Світлотехніка: освітлення приміщень може бути природне, штучне та суміщене (інтегроване). Джерелами природнього світла є пряме сонячне світло, розсіяне або дифузне світло, відбите землею чи спорудами. До джерел штучного світла належать: лампи розжарювання, галогенні лампи, люмінесцентні, світло-діоди(Philips, Pila, Osram). Види природного освітлення:
-бокове освітлення з одного або з двох боків найбільш ефективне при глибині приміщень до 6 м.
-верхнє при значній глибині приміщень
-комбіноване
Природне освітлення потрібно передбачати в приміщеннях де людина проводить не менше 50% робочого часу і де це передбачено технологічними вимогами.
Штучне освітлення може бути загальне, канальне, комбіноване, аварійне. Освітлення робочих поверхонь вимірюється в люксах (300люксів для аудиторій). Може бути:
-до підлоги (лампи на стелі світять в низ)
-рівномірно в бік (лампи на стелі світять на стіни)
-локально в низ (лампи на стінах світять в низ)
-розсіяне (одна лампа на стелі світить в низ)
Захист від шуму. Звукоізоляція будівель досягається такими засобами: планування, відповідне розміщення джерела шуму, зменшення шуму в джерелі, підвищення звукоізоляційних властивостей огороджуючих конструкцій (стіни,вікна).
Для підвищення звукоізоляційних властивостей стін, перекриттів рекомендується застосовувати багатошарові або розділені конструкції з суцільним повітряним прошарком без жорсткого зв’язку між їх елементами. Найкращими звукоізоляційними засобами наділені роздільні конструкції з елементів різної товщини не менш ніж в 1,5 рази.
Інженерне обладнання будівель і споруд складають. Це комплекс різнотипних приладів, які створюють комфортне проживання, роботу, перебування людей в будівлі. Це прилади опалення, вентиляції, каналізація, холодне і гаряче водопостачання, радіо, телефон, телебачення.
Опалення. В кліматичних умовах України опалення передбачається в постійних житлових спорудах а також в спорудах де це потрібно. Для опалення в основному використовують два носії тепла воду і повітря в деяких випадках і пару. Можна виділити дві основні групи опалення опалення проектують центральним або ж місцевим(автономним). Подача гарячого повітря, яке виробляється калориферами і вентиляційною системою подається в приміщення. Система Devi – це система кабельного опалення в підлозі. Є ще система інфрачервоних нагрівачів. Вартість опалення складає до 18% одночасних затрат на буд-во.
Вентиляція. Здійснюється шляхом видалення з приміщення забрудненого повітря і подача нового. Системи вентиляції бувають центральні і місцеві механічні і природні. Для приміщень різного призначення нормами визначення є:
Vвен.прим./Vпов.= крати за год
В приміщеннях 1/1 у ваннах 1/1,5.
Найбільш поширеною є приточно витяжна система. Витяжка відбувається природнім шляхом через витяжні канали, перенос повітря здійснюється за рахунок різниці тиску внутрішнього і зовнішнього повітря, який виникає в наслідок перепаду температури або під дією вітру.
Чим вищий будинок тим більший приток холодного повітря будинок працює за принципом аеродинамічної труби.
Кондеціонування повітря використовується коли параметри повітряного середовища приміщення мають відповідати певним величинам, кондиціям.
Водопостачання. Водопостачання може бути централізоване і місцеве. Мережі можуть бути господарсько-побутовими, і противопожежні. Основні фактори при проектуванні водопроводу витрати води і її якість. Витрати води залежать від кліматичної зони де розташований споживач і рівня благоустрою. Якість води повинна відповідати державним стандартам. Тиск в мережі 6-10 атмосфер. Гаряче водопостачання може бути централізоване і місцеве.
Каналізація призначена для відводу і скидки стічних вод бувають внутрішньо будинкова і зовнішня використовують бетонні труби, металеві, керамічні, полімерні.
Газопостачання. до населених пунктів газ подається магістральними газопроводами тиском 50Мпа. Є газопроводи вуличні, внутрішньобудинкові. Перед кожним газовим приладом встановлений запірний кран. Відвід продуктів згорання відбувається по димовим і вентиляційним каналам.
Електропостачання. Може бути централізованим або місцевим використовується для опалення, їжі, вентиляції та кондиціонування, інженерного обладнання.
Пиловидалення: мережа трубопроводів, які підводять до кожного приміщення і ч/з які забруднене повітря попадає в центральну пилову камеру. Збір пилу виконують ще за допомогою переносних пилосмоків.
18,19 Роль та місце зелених насаджень в структурі міста.Система зелених насаджень та її структура
Містобудівне значення зелених насаджень
Зелені насадження значно впливають на планувальну структуру міста і є одним з найважливіших факторів у створенні найкращих екологічних, мікрокліматичних і санітарно-гігієнічних,умов життя населення міст, у формуванні культурного ландшафту сучасного міста. З наявністю зелених насаджень і характером їхнього розміщення тісно пов'язане функціональне зонування міських територій, система транспортних і пішохідних магістралей, трасування інженерних комунікацій та інше. Зелені насадження виконують функції: 1)санітарно-гігієнічну, 2)архітектурно-планувальну, 3)інженерну.
Вплив зелених насаджень на мікроклімат міст
У містах, розташованих у середніх і південних широтах, у літні сонячні дні будови й асфальт сильно нагріваються, що призводить до перегріву повітря. У тих випадках, коли температура навколишніх предметів перевищує температуру тіла людини, а навколишнє повітряне середовище не сприяє тепловіддачі, може наступити перегрів організму. Радіаційна температура на озеленених ділянках у два й більше рази менше, ніж на відкритих місцях, що сприяє нормалізації теплового обміну організму. Вплив зелених насаджень на інтенсивність сонячної радіації проявляється не стільки в зменшенні абсолютної величини радіаційної температури, скільки в збільшенні перепаду між освітленою й затемненою поверхнями. Гігієнічне значення зелених насаджень полягає в тому, що в затінку щільнокронної посадки теплова радіація нижче, ніж у затінках будов. Трави й дерева мають більш високе альбедо(відношеня кількості відбитого потоку сонячної енергії до кількості падаючої) в порівнянні з відкритим ґрунтом і різноманітними поверхнями міських споруджень. Тому покриття тротуарів, стіни будівель, ґрунт поглинають багато тепла й повільно віддають його наприкінці дня. Вітер також має важливе значення у формуванні сприятливого мікроклімату. Швидкість вітру в лісі майже ніколи не перевищує 1 м/с, а усередині міських зелених насаджень зменшується майже в три рази порівняно з швидкістю руху вітру на відкритій міській території. За допомогою рослинності можна поліпшити обіг повітря населеного пункту в цілому або окремих його частинах. Вітрозахисні властивості зелених насаджень повинні бути використані для ослаблення вітру на вулицях й у кварталах.
Вплив на склад і чистоту повітря
Димоочисні й пилопоглинаючі споруди не забезпечують повне очищення промислових викидів, і не можуть підвищити вміст кисню в повітрі. Один гектар зелених насаджень за 1 годину виділяє таку кількість кисню, скільки за цей же час його споживає 200 людей.Зелені насадження затримують від 21 до 86% пилу й зменшують забруднення повітря мікробами на 19 - 44%. Зелені насадження широко використовуються при створенні санітарно-захисних зон між промисловими підприємствами й житловими районами, тому що вони найбільш ефективно виконують роль природного фільтра.
Зелені насадження як засіб боротьби із шумом
Зелені насадження можуть бути ефективним засобом боротьби із шумом за умовами розміщення їх з урахуванням звуковідбивних властивостей рослин. Листяні дерева відбивають близько 74% падаючої на них звукової енергії. Інтенсивність шуму на озеленених тротуарах у 10 разів менше, ніж на неозеленених. У квартирах будинків, захищених деревами, вуличний шум менше, ніж у незахищених. Бульвари, розташовані посередині вулиці, не послабляють, а підсилюють вуличний шум у житлових кварталах, тому що в них проникає шум, що виникає безпосередньо під час руху транспорту й відбивається від стіни бульвару. Тому бульвари варто влаштовувати між проїзною частиною й житловою забудовою – збоку вулиці. Якщо шум проникає у квартал між будинками й щільною посадкою, то у квартирах він різко підсилюється. Розсіяти звукову енергію й послабити шум можна за допомогою рідкої посадки або наявністю розривів у щільній посадці. Шумозахисні властивості мають не тільки дерева, але й трав'янисті рослини.
Роль в інженерному благоустрої
Інженерна функція зелених насаджень повязана з їх значенням для благоустрою. На відкритій місцевості в два рази більше снігу ніж в лісу. Береза затримує снігу 4-5%, ялина – 50%. Зенені насадження боряться з зсувами, селевими потоками, ерозією, пожежами.
Система озеленених територій міста
Система озеленення - сукупність озеленених територій різного функціонального призначення, об'єднаних під взаємозв'язану систему в планувальної та просторової структурі міста і групових систем населених місць.
Основними елементами системи озеленення міста - парки, сади, озеленені території житлових і промислових районів, набережні, бульвари, сквери, захисні зони. При проектуванні нових і реконструкції існуючих міст передбачають максимальне збереження і використання існуючих зелених насаджень.
Озеленення у загальній системі зовнішнього благоустрою міст має велике значення. Перш за все зелені насадження значно зменшують наявність пилу й диму в повітрі міста, відіграють роль своєрідного фільтру. Вони впливають на формування мікроклімату в місті, бо діють на тепловий режим, вологість і ступінь рухомості повітря. Безліч видів декоративних рослин створюють широкі можливості для архітектурних композицій і планування міста у цілому.
Формування системи озеленення і його нормативи в різних населених місцях залежать від їх географічного положення і місцевих кліматичних умов (кількість атмосферних опадів, температурний режим швидкість і напрям вітрів, характер інсоляції), природно-ландшафтних умов (існуючі лісові масиви, особливості будови рельєфу і грунтів, розташування водоймищ), розмірів, народно-господарського профілю і планувальної структури міст і селищ.
Моделі розміщення озеленених територій
Залежно від комплектуючих містобудівних і природніх умов просторова система озеленення може мати різний характер. Розрізняють такі схеми озеленення:

Озеленені території міста в поєднані з заміськими озелененими територіями формує комплексну зелену зону.
КЗЗ і її склад
КЗЗМ – це єдина система взаємоповязаних елементів ландшафту міста та суміжних територій, яка забезпечує вирішення комплексних завдань озеленення та оновлення території, охорони природи.
Комплексна зелена зона міста складається з ядра (територія міської забудови) і зовнішньої зони. Розподіл її території за функціональними призначеннями та складовими структурними елементами проводиться по стандартній номенклатурі. В ядрі виділяють мікрорайони, квартали; зелені насадження, в тому числі загального користування і спеціального призначення; вулиці, дороги і площі; промислові території. Зовнішня зона включає: позаміську забудову і промислові території; курорти і місця відпочинку (заклади відпочинку, лікування, туризму, спортивні комплекси, пляжі, дачні поселення); дороги (залізничні, автомобільні); лісові масиви (приміські ліси, лісопарки, лісозахисні лісові масиви, залісені угіддя, полезахисні та інші лісосмуги); сади і виноградники приміських господарств, колективні сади робітників та службовців, розсадники; не озеленені території (сільськогосподарські землі та інші землі); водоймища.
20,21,22 Принципи та елементи садопаркової композиції.Природні компоненти садопаркової композиції.Проектування та реалізація садопаркової композиції
Основні принципи композиції зелених насаджень
При проектувані зелених насаджень дотримуються таких принципів:
узгодженість композиції з природними умовами і планувальною ситуацією;
масштабність окремих елементів композиції і їх співрозмірність;
організація простору і перспектив;
організація одного або кількох центрів композиції, а також композиційних осей.
Приступаючи до проектування об'єкта, вибирають провідні породи й групують їх за висотою, текстурою й екологічними вимогами. Потім до кожної такої групи провідних порід добирають супутні дерева, чагарники й трав'янисті рослини, що гармонують з провідною породою за формою крон, текстурою, кольором листя, і, нарешті, виділяють групу дерев і чагарників для створення в певних місцях акценту й тла для інших деревних і трав'янистих рослин, а також визначають породи дерев-солітерів.
При проектуванні й створенні ландшафтних композицій необхідно уникати застосування великої кількості різних видів рослин в одній композиції. Найкращі результати отримують, коли в композиції домінує один вид, а інші йому підлеглі, тобто необхідно використовувати принцип домінування.
Компоненти садово-паркової композиції
Компонетами ландшафтної садово-паркової композиції є: основні складові (ландшафтна група), додаткові (малі архітектурні форми, водні простори) та допоміжні складові (камені, квіткові та травянисті рослини).
Основу формування середовища будь-якого об'єкта ландшафтного дизайну становить рослинність – дерева, чагарники, квіткові й трав'янисті рослини. Вони невід'ємно пов'язані з іншими компонентами ландшафту – рельєфом, водними просторами і з урахуванням кліматичних умов визначають просторову структуру й характерний вигляд кожного об'єкта.
Основним елементом формування цих об'єктів є ландшафтні композиції, що складаються з деревинно-чагарникових угруповань. Вони можуть бути фоновими й акцентними. Фонові дерева й чагарники повинні бути нейтральними стосовно основної композиції, наприклад, малої архітектурної форми, декоративної скульптурі та ін. Акцентні рослини повинні мати високі архітектурно-художні властивості. При вирішенні загальної композиції об'єкту ландшафтного дизайну підбирають усі групи дерев і чагарників: хвойні вічнозелені, хвойні листопадні, листяні вічнозелені і листяні листопадні, а в деяких випадках плодово-ягідні. Кожна з цих груп має свою функцію в формуванні ландшафтного об'єкта.

23,24,25,26,27,28,29,30,31 Все шо є про транспорт
Система планув. Міських вулиць. Транспортні зони. Показники транспортної мережі . Вихідні дані для проектування міських вулиць.
Розрізняють декілька сис. вул. мережі. При аналізі мережі необхідно виходити з умови подальшого розвитку міста і забудови кварталів, та осн. транспортних потоків.
Прямокутна вул. дор. мережа. Планування – чіткий поділ міської тер. на прямокутні квартали (Запоріжя , Чернігів мають лінійну систему)
1
2

Радіальна система - забезпечує найкращий зв'язок центру з периферією але не зв’язує периферію між собою, що приводить у подальшому до створення кільцевих магістралей.

Радіально – кільцева – забезпечує хороший зв'язок центра із периферією, - периферію між собою , кільцевим вулицями

Діагональна або трикутна сис. планування Відносно низький коеф. непряолінійності Складні вузли пересічення(квартальні з гострим кутом).
Транспортні зони:
-Центр міста(головні споруди загальноміського значення).
-Сельбищна зона(осн. маса житлових районів).
-Периферія (в осн. промислові підприємства).
-Зони розширення(де виникли нові житлові райони).
-Приміська зона(не входить до складу міської території але вимагає добрих транспортних зв’язків з іншими зонами).
Показники транспортної мережі: являють собою сукупність ліній міського транспорту які проектуються здебільшого по магістральним вулицям що несуть основний транспортне навантаження.
планувальними показники транспортних мереж;
а.) довжина мережі.
б.) щільність мережі K=L/F - площа сельбищної території.
в.)не прямолінійність.
г.)пропускна властивість транспортної мережі.
транспортні показники мережі: а.)перевізна властивість (кількість пасажирів перевезених за 1 – цю часу міським транспортом в одному напрямку).
Б) швидкість руху транспортної мережі:
кожна шв. 100км і вище.
Максимальна допустима на перегоні шв.(від умов безпеки).
Технічна або сер. шв. V=,.
Експортаційна шв. . V=,.
Вихідні дані для проектування міських вулиць:
Основний документ завдання на проектування.
Дані інженерно пошукових робіт: топографічні матеріали.
Основні креслення – план перехрестки(М 1:500);
- схеми підземних та надземних мереж:
- поздовжні і поперечні пріли.
Інженерно – геологічне хар.-ки ґрунтів отримують шляхом прокладки свердловин визначають рівень ґрунтових вод по рівню води у свердловині.
Завантаженість – сумарна вага завантажених транспортних засобів що проїдає через певне січення вулиці за одиницю часу.
Типовий поперечний профіль загальноміської вулиці регульованого руху , визначення ширини проїжджої частини міської вулиці та тротуарів.
Основними елементами загальноміської вулиці являються такі елементи : проїжджа частина, тротуари, розділяючі смуги і смуги озеленення, різні інженерні мережі.
Ширина проїжджої частини залежить від призначення дороги, потрібної пропускної здатності, дозволеної швидкості на дорозі, ширини автомобілів, кількості смуг та ін. в загальному ширина смуги руху приймається 3.15 м. Загальноміська вулиця регульованого руху повинна мати кількість смуг на першу чергу 4; на розрахунковий період 4-6 смуг; ширину тротуарів 6 м. (ширину центральної розділювальної смуги 3 м.)
Ширину тротуарів необхідно встановити з врахуванням категорії та призначення вулиці в залежності від інтенсивності пішохідного руху. Тротуари розміщують вздовж червоних ліній. Біля будинків, споруд масового відвідування необхідно передбачити розширення тротуарів із розрахунку пропускної здатності. Розширення тротуарів проводиться за рахунок зміщення забудови від червоної лінії вглиб. тротуари і проїжджа смуга повинні мати освітлення. Опори освітлення мережі розміщують за межами тротуарів. В складних умовах допускається розміщувати їх на тротуарах на відстані 0.35-0.5м. від бордюру, у цьому випадку ширину тротуару збільшують на 0.5- 1.2 м.
1- основна проїжджа частина;
2- місцеві і бокові проїзди;
3- краєві смуги;
4- тротуар;
5- розділяючі смуги і смуги озеленення;
1111
5
2
5
1
4
3

Міський пасажирський та вантажний транспорт. Транспортні потоки та їх характеристики
Міський пасажирський транспорт поділяється:
Масовий(характеризується місткістю більше ніж 5 чоловік)
Індивідуальний(місткість 5 чол)
В залежності від організації руху міський пасажирський транспорт може бути:
А) маршрутним,який рухається по заданому маршруту
Б) транспорт з особливістю перевезень «від дверей до дверей» (легкові таксі,відомчі автомобілі)
По характеру шляхового облаштування міський пасажирський транспорт буває:
А) вуличний(рух якого здійснюється по міській вулиці)
Б)поза вуличний( рух під землею на естакадах)
В)на спеціально виділених територіях(залізниці,трамваї,швидкісний автобус-експрес
В залежності від швидкості перевезень пасажирський транспорт поділяють:
Надшвидкісний
Швидкісний
Експресний
Звичайний
Різні види міського транспорту характеризуються такими показниками:
Місткість рухомого складу (Q)- число сидячих місць і стоячих пасажирів з розрахунком 4,5 люд/м2
Пропускна здатність ліній транспорту (N)- максимальне число транспортних одиниць,яке може бути пропущене по одній смузі або рейковій лінії на протязі 1 год
Проїзна здатність(Р) – найбільше число пасажирів яке може бути перевезено за годину в одному напрямку по одній лінії
P=QNn
n- число транспортних одиниць,які знаходяться на транспортній лінії
Проїзна здатність буває:
Низька до 5 000
Мала 5000-15000
Середня 15000-30000
Висока 40-60 тис пас/год
Швидкість сполучення Vc – відношення шляху який пройшов транспортний засіб до сумарних
Vc=S/∑ti
Звичайні види транспорту мають Vc= 25 км/ год
Експресні 25-35
Швидкісні 35-50
Надшвидкісні > 50
По виду рухомого складу вантажний транспорт поділяють:
Загального призначення
Спеціалізований(60%)
По характеру шляхових облаштувань вантажний транспорт поділяють:
Рейковий
Безрейковий
Трубопровідний
Канатний
Основний показник роботи вантажного транспорту є собівартість перевезень
????????????????????????????????????????????????????7
Технічні параметри міських вулиць і доріг
1)Ширина елементів міських вулиць і доріг.
Проїздна частина
Основним елементом вулиці і дороги є проїздна частина, призначена для руху всіх видів нерельсового транспорту, для зупинок, а в деяких випадках і для стоянки. Загальна ширина проїздної частини (м) визначається щириною однієї смуги руху, а також шириною запобіжної смуги:
В = 2

Рис.13. Ширина проїжджої частини.
де - ширина однієї смуги руху; - кількість смуг руху; а - ширина запобіжної смуги між проїздною частиною та бортовим камнем.
Ширина однієї смуги руху повинна бути для вулиць і доріг всіх категорій, крім жилих вулиць, а також сільських вулиць і доріг рівною 3.75 м. Для житлових вулиць ця ширина зменшується до 3.0 м для сільських вулиць і доріг - до 3.5 м.
Необхідна кількість смуг руху визначається відношенням розрахункової інтенсивності руху до пропускної здатності однієї смуги проїздної частини n.

де – α- коефіціент переходу від добової інтенсивності до годинної ~ 0.15;
І - середньорічна інтенсивність руху в обох напрямках, авт/добу;
k– коефіціент сезонної нерівномірності ~ 1.2-1.4;
Zp – розрахунковий рівень завантаженості в залежності від категорії дороги, від 0.2-0.4;
N – пропускна здатність однієї смуги.
На підходах до перехресть з регульованим рухом необхідно передбачати розширення проїздної частини на 1...2 смуги руху на віддалі не меншій 50 м від стоп-лінії перед світлофором. Розширення допускається за рахунок зменшення ширини роздільних смуг
Тротуари.
Ширина тротуару складається з ходової частини і додаткових бокових смуг:
Втр = nbх + c + d
Де n - кількість ходових смуг;
bх - ширина однієї ходової смуги, м;
c - ширина додаткової смуги між червоною лінією і тротуаром, м;
d - ширина додаткової смуги між проїжджою частиною і тротуаром, м.
Ширину велосипедної доріжки слід приймати - 1.5- 2.5 м в залежності від кількості смуг ( в даному випадку - одна і дві).
Вуличні зелені насадження.
На міських вулицях і дорогах влаштовують зелені смуги та бульвари. Бульвари слід влаштовувати поза транспортними магістралями в напрямку інтенсивних пішошідних потоків. Ширина бульвару з однією пішохідною алеєю повинна бути не менша ніж 10м.
Роздільні смуги.
Умови безпеки руху транспорту і пішоходів вимагають надійної їх ізоляції, а в деяких випадках розподіл зустрічних напрямків на основній проїжджій частині. Ця вимога реалізується нанесенням спеціальних роздільних смуг. Ширина центральної роздільної смуги на швидкісних дорогах повинна прийматись - 6 м, на магістралях загальноміського руху - 4 м. Зменшення цих параметрів можливе при установці на центральній смузі роздільного брусу (бар»єрного огородження). В цих випадках ширину РС можна зменшити для вказаних категорій доріг на 2 м.
2)Пропускна спроможність елементів вулиць і доріг
Одна смуга проїздної частини.
Пропускна здатність однієї смуги проїзної частини визначається максимальною кількістю автомобілів, які можуть бути пропущені на протязі однієї години в одному напрямку, при дотриманні правил руху
Основою динамічної моделі є розгляд колони автомобілів, які рухаються в одній смузі проїжджої частини на певних мінімальних інтервалах, обумовлених вимогами безпеки руху, які гарантують своєчасну зупинку заднього автомобіля в екстремальних випадках:
т = 3600
т - теоретична пропускна здатність однієї смуги руху
од./ год;
- розрахункова швидкість руху, м/с;
- віддаль між передніми бамперами автомобілів, м.
В загальному випадку мінімальний безпечний інтервал між рухомими автомобілями визначається
=lа + р + т + б
а - довжина автомобіля, м;
р - шлях, який проходить задній автомобіль за час реакції водія з моменту фіксації ним небезпеки, що виникла, до початку дії гальм, м;
т - довжина гальмівного шляху, м;
б - запасна відстань між автомашинами після їх зупинки, м.
При визначенні інтервалів між рухомими автомашинами значення гальмівного шляху різними дослідниками враховувались по різному.
Проведене порівняння розрахункових даних з результатами натурних спостережень за встановленими інтервалами між автомобілями в зв»язаному транспортному потоці показало, що найбільш достовірні значення дає модель, в якій враховується різниця гальмівних шляхів автомобілів які рухаються один за одним.
Розрахунок інтервалів в потоці та пропускної здатності смуги руху ведеться для умов повного використання пропускної здатності суміжних смуг, які не допускають зміни смуг автомобілем який рухається за передньою машиною на скороченій дистанції.

Рис.15. Схема розрахункового інтервалу між автомобілями.
Величина гальмівного шляху
т =
де - гальмівне сповільнення, рівне = /, м/с2 ,;
- сумарний опір руху автомобіля;
- маса автомобіля.
На горизонтальній ділянці шляху при гальмуванні усіх коліс, та без врахування опору повітря:
= g(к + )
де к - коефіціент опору кочення;
- коефіціент зчеплення.
Таким чином, = ( + );
т = = ;
Багатосмугова проїздна частина.
При переході до багатосмугового руху слід звернути увагу на наступні фактори: порушення «колійності» руху на багатосмуговій проїжджій частині, пеоднорідність транспортного потоку, періодичне перекриття досліджуваного напрямку транспортними потоками, що перетинаються. Неоднорідність транспортного потоку можна в деякій мірі нейтралізувати «спеціалізацією» смуг руху.
Поздовжній
нахил, Пропускна здатність однієї смуги руху
при швидкості руху км/год, м/с
20
(5.55)
40
(11.11) 60
(16.67) 80
(22.22) 100
(27.8) 120
(33.34)
+60 1450 1725 1710 1600 1500 1400
+40 1440 1700 1670 1550 1450 1350
+20 1425 1670 1620 1490 1390 1280
0 1410 1630 1575 1435 1335 1225
-20 1400 1590 1520 1371 1270 1155
-40 1380 1550 1470 1315 1210 1100
-60 1365 1500 1410 1250 1145 1035
При цьому найближча до тротуару смуга призначена для руху автобусів і тролейбусів з обладнанням пунктів зупинки за проїжджою частиною. Друга від тротуару смуга відводиться для вантажних автомобілів, а найближча до осі проїжджої частини - для руху легкового транспорту. Якщо така спеціалізація здійснима, то розрахунок пропускної здатності проводиться для кожної смуги руху. При пропусканні по всій ширині проїжджої частини змішаного транспортного потоку, необхідно привести його до однорідного, використовуючи наступні коефіціенти приведення: Табл.12.
Легкові автомобілі 1.0
Вантажні автомобілі до 2 т 1.5
Вантажні автомобілі від 2 т до 5 т 2.0
Вантажні автомобілі від 5 т до 8 т 2.5
Вантажні автомобілі > 8 т 3.5
Автобуси 2.5
Тролейбуси 3.0
Сполучені автобуси та тролейбуси 4.0
Мотоцикли та мопеди 0.5
Велосипеди 0.3
Перехід від теоретичної пропускної здатності однієї смуги до розрахункової пропускної здатності багатосмугової проїжджої частини магістральної вулиці здійснюється за формулою:
р = тмпер = nkмkпер
- кількість смуг на проїжджій частині в одному напрямку, м - коефіціент багатосмуговості; пер - коефіціент, який враховує вплив перетинів.
Коефіціент багатосмуговості повинен вводитись з урахуванням того, що пропускна здатність багатосмугової проїжджої частини зростає не прямопропорціально збільшенню смуг, так як спостерігається порушення колійності при русі автотранспорту, переходи із смуги на смугу, маневрування при обгоні і т.п.
З врахуванням цих перешкод, добуток м можна приймати:
При одній смузі проїжджої частини 1.0
При двох смугах проїжджої частини 1.9
При трьох 2.7
При чотирьох 3.5
т - теоретична пропускна здатність однієї смуги руху; - швидкість руху.
Коефіціент kпер який враховує вплив потоків, що перетинаються, на пропускну здатність проїжджої частини в самому загальному випадку визначається співвідношенням:
kпер = T1/T2
де T1 – затрата часу на проходження автомобілем відстані між перехрестями з розрахунковою швидкістю, с; (Lп/vр ,Lп - відстань між перехрестями,м; vр – розрахункова швидкість руху, м/с). T2 - середньозважена затрата часу на проходження цієї ж відстані з врахуванням затримок перед перехрестям , с.
Величина T2 яка є середньозваженою, повинна враховувати, що частина автомобілів проходить перехрестя без затримок і витрачає час T1 , а частина автомашин затримується світлофором, затрачає час на гальмування і наступний розгін.
Долі , які проходять перехрестя без затримок (gб.з) і з затримкою (gз), відповідно рівні:
gб.з = (tз+tж)/Tц; gз = (tк+tж)/Tц
gб.з + gз = (tк+tж + 2 tж)/ Tц =1
де tз – тривалість зеленої фази, с; tж – тривалість жовтої фази,с; Tц – тривалість циклу регулювання, с; tк – тривалість червоної фази, с.Таким чином, середньозважена витрата часу на час проходження автомобілями між двома перехрестями:
T2 = g б.з T.1 + gзT3,
T3 – затрата часу на проходження віддалі між світлофорами на двох перехрестях:
T3 = tP + ty + tr + t¯г ,
tP - час, який витрачається на розгін,с; ty – тривалість руху з сталою швидкістю,с; tr - витрати часу на гальмування,с; t¯г - середня тривалість гальмування,с.
Розкриваючи зміст складових:
vp/a+[Lп+vp/2(1/a+1/b]/vp+vp/b+ t¯Δ
a , b – прискорення та сповільнення автомобіля, м/с2;
Приймаючи характерні для руху у зв»язаному потоці значення a = 1.2 м/с2 , b = 1.5 м/с2 , одержимо
T3 = Lп/vp + 0,75vp + t¯
Звідси середньозважена витрата часу
[(t3+tж)Lп+vр(tк+tж)(Lп/vp+0,75vp+ t¯)]/Tцvр
k пер = T1/T2 =
Середня тривалість затримки автомобіля перед світлофором визначається режимом регулювання:
t¯ =[Tц – (t3+tж) ]/2
На коефіціент k пер , який понижує пропускну здатність магістралі, основний вплив здійснює віддаль між перехрестями. Розрахунки показують, що діапазон
k пер досить широкий і знаходиться у межах 0.42…0.80.

Рис.17. Пропускна здатність багатосмугової проїжджої частини: ___ для Tц = 48с. - - для Tц=80с.
Тротуари і велосипедні доріжки.
Як вказувалось раніше, необхідна кількість ходових смуг тротуару визначається як частка від ділення розрахункової інтенсивності пішохідного руху на пропускну здатність однієї ходової смуги. Проведені дослідження, які базуються на результатах натурних спостережень, дають можливість сформулювати рекомендації по пропускній здатності однієї ходової смуги тротуарів, при різних умовах їх розташування:
Табл.13.
Умови пішоходного руху т – піш/год
Тротуари, розташовані вздовж
лінії забудови, при наявності в
прилеглих будовах магазинів 700
Тротуари, віддалені
від будов з магазинами 800
Тротуари, обмежені з обох боків
смугами зелених насаджень 1000
Пішохідні дороги 600
Переходи через проїжджу
частину (на одному рівні) 1200
Таким чином, число ходових смуг тротуару визначається рівністю:
n= І піш/NT
де І піш - розрахункова інтенсивність пішохідного руху, піш/год; NT - пропускна здатність однієї ходової смуги, піш/год.
Що стосується пропускної здатності смуги велосипедної дорожки, то її можна приймати в розрахунках – 300 велосипедів в годину.
3)Функціональне призначення і поперечні профілі міських вулиць
Міські швидкісні дороги.
Швидкісні дороги проектуються в крупних містах по напрямках найбільш інтенсивних транспортних потоків з забезпеченням високої швидкості та безпеки руху.
Розрахункова швидкість руху на швидкісних дорогах для легкових автомобілів приймається 120 км/год на проїжджій частині швидкісного руху та 80 км/год проїжджій частині місцевого руху та для вантажних автомобілів.
Транспортне обслуговування забудови, найближчої до швидкісної, здійснюється обладнанням окремих проїжджих частин місцевого значення. Перетини на швидкісних дорогах переважно різнорівневі, а влаштування однорівневих перетинів як правило – тимчасове з обов»язковим виділенням територій для облаштування різнорівневих перетинів. Перетини швидкісних доріг розташовуються на віддалі 800-1000 м один від одного.
Траса швидкісних доріг проектується з радіусами кривих в плані по осі проїжджої частини не менше 600 м при рекомендованій їх величині 3000-5000 м.
Найбільш допустимі поздовжні нахили 400/00 а при інтенсивному русі -300/00.
Розрахункові розміри руху на міських швидкісних дорогах складають 3000 – 4000 авт/год (приведені до легкових).
Магістральні вулиці загальноміського значення.
Проектуються по найкоротших напрямках, які забезпечують зручний транспортний зв»язок між собою об»єктів загальноміського значення: житлових районів з промисловими та іншими центрами концентрації трудового тяжіння, з загальноміським центром та зоною відпочинку.
Магістральні вулиці загальноміського значення зв»язують загальноміський центр і основні житлові райони з засобами зовнішнього транспорту (залізничними вокзалами та автобусними вокзалами, аеропортами), в»їздами в місто і швидкісними дорогами.
По нормах проектування для магістральних вулиць загальноміського значення розрахункова швидкість встановлена – 100 км/год, мінімальні радіуси кривих в плані по вісі проїжджої частини 400 м, найбільші поздовжні схили 500/00.
В гірських або особливо важких умовах, а також на реконструйованих територіях при наявності капітальної забудови допускається збільшення поздовжнього схилу до 60 0/00.
В класифікації вулиць і доріг населених пунктів передбачається, що розв»язки руху для магістралей загальноміського значення можна влаштовувати на одному або різних рівнях.
Для оптимізації пропускної здатності магістралей загальноміського значення та збільшення швидкості транспортного потоку доцільно зосереджувати перетини в напрямках з більшими розмірами транспортного руху. Тому в крупних та найкрупніших містах доцільно магістралі загальноміського значення поділяти на:
Магістралі з неперервним рухом транспорту з усіма розв»язками на різних рівнях;
Магістралі з регульованим рухом з розв»язками на одному рівні а при невеликих транспортних потоках з саморегульованим рухом транспорту.
Магістральні вулиці загальноміського значення з неперервним рухом транспорту повинні забезпечувати у відповідності з розрахунковими перспективними потоками пропуск 2000-3000 авт/год в одному напрямку.
В реконструйованих містах магістралі з неперервним рухом транспорту прокладають в межах уже забудованих територій, тому їх трасування здійснюється як звичай у важких умовах. Для цих магістралей характерний інтенсивний рух не тільки автомобільного, але й масового пасажирського транспорту, маршрутна система якого висуває вимоги до простого і швидкого пропуску поворотного руху в вузлах. Крім того, необхідно зручне розташування зупинок пасажирського транспорту. Магістралі з неперервним рухом транспорту проектується по напрямках великих транспортних потоків і тому не повинні перетинати житлові райони.
Перехрестя з регульованим рухом на магістралях рекомендується розташовувати не рідше ніж через 0.5 км . При реконструкціях міст необхідно скорочувати кількість перехресть на магістралях, закриваючи їх для наскрізного руху і лівих поворотів вулиці і перевулки з невеликим рухом.
Примикання вулиць місцевого значення і районних магістралей розташовуються як правило не рідше як 300-500 м один від одного.
Магістралі районного значення
Магістралі районного значення зв»язують між собою два або декілька житлових районів міста, групи промислових підприємств або окремі підприємства з кількома житловими районами або ведуть в зону відпочинку місцевого значення. Характерний розмір руху у них від 300 до 1500 авт/год. По ним звичайно пропускаються маршрути пасажирського транспорту. При невеликих транспортних потоках (300-500 авт/год) рух може здійснюватись без регулювання шляхом перебудови транспорту з об»їздом направляючих островків з організацією кільцевого руху. Розрахункові швидкості руху – 80 км/год, максимальні поздовжні схили – 60 %0, мінімальні радіуси кривих у плані – 250 м .
Головні вулиці
Головні вулиці призначені для зручного доступу до основних громадських установ, торгових, видовищних підприємств загально-міського центру, для пропуску демонстрацій, гулянь. Їх забудовують переважно адміністративними торговими, та видовищними будовами, виставочними павільйонами, театрами, клубами, музеями. Поблизу будов, де багато відвідувачів, зручно розташовувати зупинки пасажирського транспорту, які обслуговують маршрути з високою інтенсивністю руху, а також стоянки для легкового транспорту.
. Житлові вулиці
Житлові вулиці дозволяють здійснювати транспортний та пішохідний зв»язок мікрорайонів та житлових кварталів з магістралями. Розміри руху на них залежать від величини відповідних мікрорайонів і складають 100-200 приведених автомобілів в год. Маршрути пасажирського транспорту по житловим вулицям, як правило не пропускаються. Розрахункові швидкості руху - до 60 км/год.
Максимальні схили для житлових вулиць - 80 %0, в гірських або особливо важких умовах до 100%0 , найменші радіуси кривих у плані 125 м по осі проїжджої частини.
Дороги промислових і складських районів
Дороги промислових і складських районів обслуговують підприємства, склади, вантажні станції, спеціальні промислово-складські райони, комунальні та інші споруди. Розміри на них переважно вантажних автомобілів залежать від особливостей обслуговуваного об»єкту. Для цих доріг максимальні поздовжні схили - 70%0 , найменші радіуси кривих у плані 125 м по осі проїжджої частини, розрахункові швидкості - 60 км/год.
Пішохідні та паркові дороги
Пішохідні та паркові дороги влаштовують в мікрорайонах та житлових районах, парках, лісопарках, зонах відпочинку, виставках, спортивних комплексах та інших місцях концентрації пішоходів. В останні року в містобудуванні чітко простежується тенденція максимальної ізоляції пішохідного руху від руху транспорту. Пішохідні дороги пропонується прокладати не в вигляді тротуарів, а по самостійним напрямкам, які виходять до пунктів культурно-побутового обслуговування та зупинкам транспорту, а також по спеціальним алеям та пішохідним вулицям. Максимальні поздовжні схили для цих доріг – 80‰ , однак їх рекомендується трасувати зі схилами не більше 60 ‰ .
В малих та середніх містах значна частина пересувань здійснюється пішки і таким чином цей факт повинен чітко простежуватись у прокладанні пішохідних доріг, які зв»язують найкоротшим шляхом житлові райони з промисловими об»єктами та іншими пунктами трудового тяжіння.
Земляне полотно і дорожні одежі
Типи покритів встановлюються з врахуванням категорій міських вулиць,доріг і площ. Після вибору типу покриття встановлюють схему конструкцій дорожньої одежі. На схемі показують розташування конструктивних шарів із різних матеріалів на основі конструкції і за допомогою дослідів встановлюється товщина шарів. Кількість шарів, вид матеріалів для кожного із них і поєднання товщини шарів при розробці конструкції дорожньої одежі заданої міцності визначають таким чином,щоб в результаті була одержана надійна в експлуатації і економічна конструкція.
Для спорудження нижніх шарів основ необхідно використовувати різноманітні природні місцеві матеріали і відходи промисловості в тому числі і пониженої міцності, а також грунти , скріплені в»яжучими матеріалами.
Серед вдосконалених капітальних типів покриттів в міських умовах найбільше використання знайшли асфальтобетонні покриття на міцній основі.
Для забезпечення відповідного формування таких покритів в процесі будівництва і майбутньої їх нормальної роботи при експлуатації ,модулі деформації повинні складати не менше 880-900 кГ/см2.
Тому верхній шар основ під асфальтобетонне покриття звичайно облаштовують наступними матеріалами: щебенем (обробленим або необробленим в*яжучими , відібраних гравійних сумішей з додатками дробленого матеріалу (оброблених в*ядучими), в деяких випадках кам*яні бруківки.
Внаслідок того, що при великій різниці модулів деформації сусідніх шарів у верхньому шарі можлива поява тріщин , бажано , щоб відношення модулів деформації сусідніх шарів не перевищувало 2,5-3,5 разів і було тим меншим, чим тонший верхній шар.
Недоцільно з економічної точки зору монтувати в дорожню одежу матеріали з розрахунковим модулем деформації 1,5рази меншим модуля нижніх шарів або підстилочного грунту.
З метою одержання найбільш економічної конструкції дороги привозні шляхово-будівельні матеріали потрібно використовувати в верхніх шарах дорожніх одеж при мінімально-необхідній товщині.
Необхідна міцність одежі повинна досягатись за рахунок збільшення товщини нижніх шарів із місцевих матеріалів. Товщина окремих шарів одежі повинна бути достатньою для того, щоб забезпечити технологічну можливість формування шару і надійну його роботу при експлуатації. Значення цієї мінімальної товщини встановлені багаторічною практикою дорожнього будівництва , а саме:
Холодний дрібнозернистий асфальтобетон (дьогтьобетон) - 1,5 см;
Асфальтобетон (дьогтьобетон) , який вкладається в горячому стані - 3-5 см;
(в залежності від крупності скелету)
Щебеневі і гравійні матеріали , оброблені в*яжучими по способу - 5 см;
змішування
Необроблені щебеневі та гравійні матеріали:
А) на піску - 13-15 см
Б) на міцній (кам*яній або з укріпленого грунту ) основі
Для щебеню - 8 см
Для гравію - 10 с
Укріплений грунт при обробці:
А)органічними в*яжучими по способу змішування простішими машинами- 6см;
Б) )органічними в*яжучими по способу змішування на пересувних змішувачах -4см;
В) при обробці вапном або цементом - 10см.
У випадку укладки крупно пористих матеріалів безпосередньо на глинистий,суглинистий або пилуватий грунт земляного полотна потрібно передбачити ізолюючий прошарок,який виключає проникнення грунту при його зволожені в шар буд. Матеріалів.
Прошарки можуть улаштовуватись з піску,мілкого шлаку,висівок та інших матеріалів,які не переходять в пластичний стан при зволоженні. Товщина ізолюючих прошарків визначається із конструктивних міркувань від 5 см і більше.
Для відводу води,яка поступає на дорожню одежу з поверхні,а також води,яка перерозподіляється при промерзанні і накопичується в результаті обігу вологи при конденсації, слід вводити в конструкцію одежі підстилочні шари із добре фільтруючих матеріалів
32.Захист будівель від грунтових вод
Для збереження стін будинку від грунтових вод влаштовують дренаж (гідроізоляцію) фундаменту. Ось декілька способів ізоляції фундаментів:
* Шар цементно-піщаного розчину, близько 25 мм, складу 1:2 вирівнюють, цементують, сушать. Поверх стелять один шар толя або руберойду.
* Готують мастику з однієї частини розігрітого бітуму на 1/2 частині ізвесті-пушонки, просіяною на частому ситі. Вапно можна замінити сухою просіяною крейдою, змішуючи його із смолою в пропорції 1:1. Гарячу мастику наносять в 2 шаруючи. Шарів можна нанести більше, менше не можна. Загальна товщина повинна бути не менше чим 8 мм.
* Настилають досуха два шаруючи толя або два шару руберойду, але так, щоб на кінцях шви перекривалися не менше чим на 15 см.
* Найбільш надійна ізоляція — на мастиках (толь — на дегтевой, руберойд — на бітумній). Верх фундаменту покривають мастикою і наклеюють на неї перший шар рулонного матеріалу, який знов покривають мастикою, і наклеюють другий шар. Для цих робіт застосовуються толь і руберойд без тих, що піщаних і кам'яних підсипають.
Цементування виконують для надійного захисту конструкції від проникнення вогкості. Є два способи:
Перший спосіб. На добре вирівняний свіжий цементно-піщаний розчин насипають 2-3-міліметровий шар сухого цементу і тут же добре загладжують його лопаткою або кельмою. Цемент вбирає вологу, утворює цементне тісто, яке, висихаючи, не пропускає воду.
Другий спосіб. На вирівняний свіжий розчин накладають 2-3-міліметровий шар цементного тесту і також загладжують.
У кам'яних і цегляних фундаментах гідроізоляцію укладають на висоті 15-20 см від рівня землі. Якщо підлоги кладуть на балки, то гідроізоляція повинна бути на 10 см нижче за них.
Іноді боротьбу з підземними водами ведуть за допомогою системи дренажу. Мета цієї системи знизити на необхідній ділянці рівень грунтових вод. Але необхідно враховувати, що пристрій системи дренажу вимагає великих початкових витрат при будівництві.
Гідроізоляція і гідроізоляційні матеріали.
Гідроізоляція — щільний водонепроникний прошарок із забарвлень, рулонних або інших матеріалів, призначена для захисту будівельних конструкцій або інших об'єктів від зволоження грунтовими водами або іншими рідинами.
Гідроізоляція влаштовується у вигляді декількох ізоляційних шарів водонепроникних матеріалів (толя, руберойду і др. ), що укладаються на мастиці (клебемассе) або цементному розчині, а також у вигляді штукатурки жирним цементним розчином з додаванням церезіта.
У будівлях і спорудах гідроізоляція забезпечує їх довговічність і нормальну експлуатацію. У підлогах санітарних вузлів гідроізоляція попереджає промочки або протечки міжповерхових перекриттів. У інженерних спорудах — лотках, підземних тунелях гідроізоляцію розміщують з боку гідростатичного натиску або грунту. Підлоги і стіни в лазнях, пралень і в інших вологих приміщеннях зсередини захищають шаром гідроізоляції. Робиться це для того, щоб не допустити зволоження і зниження теплозахисних якостей захищаючих елементів. У житловому будинку ізолюють зовнішні поверхні стін підвалів, фундаментів і інших підземних конструкцій, дотичних з грунтом. Також гідроізоляція застосовується при пристрої систем дренажу, зливовій каналізації.
За способом пристрою і видом використовуваних матеріалів розрізняють наступні види гідроізоляції:
* Штукатурна асфальтова гідроізоляція.
* Гідроізоляція забарвлення.
* Обклеєна гідроізоляція.
* Лита асфальтова гідроізоляція.
* Цементна штукатурна гідроізоляція.
Гідроізоляційні покриття всіх видів повинні надійно зчіплюватися з підставою, бути суцільними, рівномірної товщини.
Гідроізоляційні матеріали — застосовуються в будівельній справі для захисту від вологи, вогкості, агресивних вод, при пристрої систем дренажу, захисті фундаменту. Для ізоляції особливо відповідальних споруд (тунелі, труби, метро). Гідроізоляційні матеріали прийнято розрізняти на наступні види:
* гарячі бітумні і асфальтові мастики
* холодні бітумні мастики, емульсивні пасти і холодні асфальтові мастики
* фурановиє і фенолові мастики і полімербетони
* цементно-піщані розчини з ущільнюючими добавками
Органічні терпкі речовини є природні або штучні тверді, вязкопластічниє або рідкі (при нормальній температурі) продукти. Як правило вони характеризуються здатністю змінювати свої физико-механічні властивості залежно від температури. До органічних терпких речовин, вживаних в будівництві, відносяться бітумні і дегтевиє терпкі мастики.
Дренаж фундаменту — це інженерна споруда, яка захищає будівлю від дії надмірної вологи. Грамотно спроектована і правильно зібрана система дренажу фундаменту здатна запобігти пошкодженням будівлі, викликані підвищеною вологістю:
* утворення інею, обмерзлості, цвіль;
* підтоплення льохів;
* відволожується підлоги першого поверху будівлі;
* утворення полоів і калюж на доріжках, розташованих поблизу будівлі.
Виконуючи монтаж дренажної системи фундаменту, необхідно укладати дренажні труби в матеріал, добре проникний вологу (наприклад, щебінь). Щоб полегшити монтажні роботи, можна укладати в єдину траншею труби зливової каналізації і системи дренажу. Верхній край труб при цьому завжди повинен знаходитися декілька нижче, ніж підошва фундаменту.
На дно наперед підготовленої траншеї засипається щебінь (шар, приблизно, 12см). Далі його вирівнюють відповідно до параметрів необхідного ухилу труби, трамбують. Для прокладки прямих труб ухил необхідно ретельно вивіряти. Відгалуження і повороти вмонтовуються за допомогою гнучких сполучних елементів. Прокладки ущільнювачів в муфтових з'єднаннях не застосовуються. Вести укладання дренажних труб необхідно так, щоб сама труба з усіх боків була оточена матеріалом з високою водопроникністю.
Засипати траншею можна землею, яка утворилася при ритті канавок. Заздалегідь необхідно видалити з неї всі камені. У безпосередній близькості від фундаменту повинен знаходитися водопроникний шар, що доходить до поверхні землі. Якщо проект будівлі передбачає цокольні або підвальні приміщення, потрібно забезпечити гідроізоляцію зовнішньої сторони фундаменту. Змінюючи структуру грунту, можна регулювати її водовбирні властивості. Поверхневий грунт і розташований під ним утрамбований шар укладаються з ухилом не меншого 1 до 50, по напряму від будинку. Гідроізоляційні властивості утрамбованого шару можна підвищити за допомогою поліетиленової плівки.
Щоб отримати дренажну систему, здатну функціонувати довгі роки, краще всього звернутися до професіоналів, здатних провести повний комплекс робіт від проектування до реального створення дренажної системи.
Дренажные системи
В будівництві капітального будинку немає місця дрібницям. Трапляється, що сама незначна деталь губить всі зусилля і витрати господаря. А вже дренажну систему будівлі дрібницею ніяк не назвеш. Вода – одна з наймогутніших природних стихій, що заподіює необоротний збиток будовам.
Звичайно, якщо ви будуєте невеликий дачний будиночок, то можна обійтися і якісною отмосткой. Але зведення капітальної будови без ефективної дренажної системи неможливе.
Будинок повинен бути ретельно обережений від підвищеної вологості і всієї супутньої нею «краси». Цвіль, мерзлота, полій, затоплення льоху, постійні калюжі - все це результати руйнівної дії води.
Правильний дренаж – не просто система пластикових труб і фітінгов, але і важ комплекс робіт по монтажу і пристрою дренірующего шару.
Основою ефективної дренажної системи є перфоровані дренажні труби, укладені по периметру фундаменту в спеціально підготовлені траншеї. Вода з грунту проникає крізь отвори в труби, а потім відводиться в спеціально підготовлені ємності. Це забезпечує надійну гідроізоляцію фундаменту будівлі. Окрім перфорованої труби, в дренажну систему укладають цілісну трубу, яка призначена для відведення стічних поверхневих вод з дахів або замощених поверхонь (зливова каналізація). Бажано використовувати дренажні труби з гладкою внутрішньою і гофрованою зовнішньою поверхнею. Це, з одного боку, забезпечить хорошу пропускну спроможність труби за рахунок її гладких внутрішніх стінок, а з іншої – підвищену жорсткість конструкції завдяки гофруванню.
Монтаж систем дренажу
Для невеликих будов площею менше 400 кв. м. рідко визначається пропускна спроможність дренажної системи. Залежно від передбачуваної потреби і рельєфу місцевості вибирається діаметр дренажних труб. Для стандартних будов він може складати від 75 до 110 мм. Дренажна система будинку повинна бути розрахована ще на стадії проектування будинку. Обладнати ефективний водоскид на початку будівництва набагато простіше. Втім, якщо є необхідність пристрою дренажної системи у вже існуючому будинку, це також нескладно, але зв'язано з деякими незручностями (риття траншей).
На дно траншеї необхідно укласти так звану «подушку» - шар щебеня заввишки близько 10 см. «Подушка» вирівнюється відповідно до ухилу труби (5мм/м) і ретельно утрамбовується. Труби викладаються на дно траншеї строго відповідно до ухилу. Сполучають труби муфтами, а передбачені в системі повороти і відгалуження виконують спеціальними гнучкими патрубками. Укладену дренажну систему засипають з усіх боків щебенем, створюючи водопроникний шар. Причому засипати щебінь необхідно так, щоб він оточував трубу з усіх боків, а уздовж стіни фундаменту доходив до поверхні. Якщо в будівлі передбачені підвальні приміщення (гараж, підвал і т. п. ) необхідно забезпечити гідроізоляцію зовнішньої стінки фундаменту. Для регулювання структури поверхневого шару грунту, безпосередньо прилеглого до фундаменту, можна зменшити її поглинаючу здатність. Для цього поверхневий шар і розташований нижче утрамбований шар землі, або поліетиленову плівку розташовують з ухилом в співвідношенні не менше, чим 1 до 50 по напряму від будинку.
33.Типи фундаментів та їх конструкція
Типи фундаментів
Фундаменти бувають стрічкові, стовпчасті, плитні й пальові.

Стрічкові фундаменти монтують тільки лише під несучі стіни будинку. Такі фундаменти застосовують при будівництві будинків різного типу, у тому числі з важкими стінами. Як матеріал використають бетон, бутобетон або залізобетон. Залізобетонні стрічкові фундаменти, з іншого боку, підрозділяються на монолітні й збірні. Основним матеріалом для збірних фундаментів застосовують бетонні або залізобетонні фундаментні блоки, що укладають на цементний розчин. Для збільшення міцності такого фундаменту, між рядами блоків укладається кладочна сітка. Недоліком блокових фундаментів можна відзначити те, що вони пропускають воду в місцях з'єднання блоків, у свою чергу, це легко усунути за допомогою гідроізоляції. Блокові фундаменти зводяться дуже швидко й мають, у два, а те й три рази меншу собівартість, ніж плитні фундаменти.

Плитні фундаменти, інакше кажучи, суцільні, плаваючі фундаменти заливають під всією площею будинку. Вони являють собою монолітну плиту, зроблену з армованого залізобетону, або із залізобетонних балок, покладених навхрест, з обов'язковою організацією моноліту стиків. Безсумнівна перевага такого фундаменту складається в здатності його монолітної конструкції зрівнювати вертикальні й горизонтальні переміщення ґрунтів, і виключати проникнення в підвальні приміщення ґрунтових вод, навіть якщо вони під великим тиском. Ці фундаменти, крім того, стійкі до навантажень, що виникають при заморожуванні, відтаванні й усадці ґрунту. Плитні фундаменти застосовують, звичайно, на проблемних ґрунтах, наприклад, на вологих, у тому числі, з високим рівнем підземних вод. Мінуси плитного типу фундаменту у витраті великої кількості матеріалів й, як наслідок, великої вартості, однак, їхнє використання може бути виправдане тоді, коли інші конструкції фундаментів не в силах забезпечити будові необхідну стійкість. У цей час плитні фундаменти досить часто застосовуються при будівлі багатоповерхових великопанельних споруджень у силу специфіки даної конструкції.

Стовпчасті фундаменти закладають під дерев'яні будови з легкими стінами - рубані, каркасні, щитові. Під стінами будинку по всьому периметрі й під внутрішніми поперечними стіновими балками перекриття із кроком орієнтовно півтора - два метри встановлюються цегельні, або бетонні опорні стовпи, складені з бетонних блоків розміром 20x20x40 см. Зверху встановлених опорних стовпчиків прокладається гідроізоляція настиланням гидроизола. Спорудження таких фундаментів неможливо для болотистих місць і ділянках, де близько підходять ґрунтові води. Внаслідок малої матеріалоємності, стовпчасті фундаменти мають порівняно невелику вартість, хоча, міцність цих фундаментів, звичайно, невелика.

Пальовий фундамент, це одна із самих надійних й, разом з тим, простих конструкцій. Принцип такого фундаменту полягає в локально-крапковому розміщенні бетонних паль, в економічному способі азбестоцементна труба діаметром 150-300 мм із заливанням усередину цементного розчину, по всьому периметрі будови й під кожну опорну лагу. Палі розташовуються через півтора - два метри залежно від типу будинку. Зверху паль прокладається гідроізоляція. Пальові фундаменти роблять при будівництві багатоповерхових будов на проблемних ґрунтах.
34.Визначення глибини залягання фундаментів
Визначення раціональної глибини закладення фундаменту
На вибір глибини закладення фундаменту впливають такі фактори:
ü інженерно - геологічні та гідрогеологічні умови будмайданчика;
ü кліматичні умови району будівництва;
ü конструктивні особливості проектованої будівлі.
У кожному з цих випадків глибина закладення визначається за своїми правилами, які будуть розглянуті нижче. Головне, щоб глибина закладення була мінімальною (тобто зводиться до мінімального обсягу земляних робіт, спрощується водовідлив, знижується небезпека расструктуріванія грунтів нижче дна котловану і.т.д.).
3.1.1 Кліматичні фактори
1) Нормативна глибина сезонного промерзання грунту - (2, п. 2.27, формула 2). З СНиП 23-01-99 «Будівельна кліматологія», таблиця 3 визначаємо , Як суму абсолютних значень середньомісячних негативних температур за зиму в даному районі.
- Для Нижнього Новгорода (колишній Горький);
- Для пісків (2, п. 2.27).
2) Розрахункова глибина сезонного промерзання - (2, п. 2.28, формула 3)
- Табличний коефіцієнт, що враховує вплив теплового режиму споруди, що приймається для зовнішніх і внутрішніх фундаментів неопалюваних споруд k h = 1,1, крім районів з негативною середньорічною температурою; для опалювальних від 0,4-1, в залежності від t в приміщенні, наявності підвалу і конструкції підлоги.
3.1.2 Інженерно-геологічні чинники
Нижче межі промерзання глина не може служити природним підставою, тому що далі йде непридатний грунт - мул з вмістом рослинних залишків. Пісок середньої крупності може служити надійним природним підставою. Тому фундамент, прорізаючи непридатні шари буде заглиблюватися в придатний шар (пісок середньої крупності) на 10 см.
0,3 м - висота грунтового шару,
3,1 м - висота шару глини,
3,0 м - висота шару мулу з вмістом рослинних залишків,
0,1 м - величина заглиблення в несучий шар.
3.1.3 Конструктивні особливості
Глибина закладення фундаменту призначається з урахуванням його висоти, яка повинна бути достатньою з умови міцності. За наявності підвалу мінімальна глибина закладання підошви фундаменту від рівня планування визначається по 1, п. 4.1.3, формула 7:
де - Глибина підвалу ;
- Висота плитної частини фундаменту ;
- Товщина конструкції підлоги підвалу .
, Тому глибина закладення фундаменту буде = 6,5 м.
Звідси випливає, що кількість ФБС по 0,6 м дорівнюватиме 10 штук, тому що , По 0,3 м - 1шт і 0,3 м - товщина 1 ФБС (подушки). Блоки виступати над землею не будуть.
Креслимо конструктивну схему фундаментів мілкого закладення.
3.2.1 Визначення необхідної площі підошви фундаменту
Площа фундаменту спочатку визначається за наближеною формулою (з урахуванням дії лише вертикальних сил на обріз фундаменту) з 1, п. 4. 2. 1, формула 12:
де - Розрахункове навантаження на фундамент в рівні його обріза (при розрахунку за деформаціями) ;
- Умовне розрахунковий опір грунту під підошвою фундаменту (під підошвою фундаменту знаходиться пісок середньої крупності, для якого (Див. табл. 1));
- Глибина закладення фундаменту = 6,5 м;
- Середня питома вага матеріалу фундаменту і грунту, розташованого на його обрізів ( .
Перевірка виконання умов
Для стрічкового фундаменту: , Тобто приймаємо ФО 32,12 - 3200х1180х500 мм (у відповідність з 1, прил.2, табл. 1). Для стрічкового фундаменту розрахунок ведеться на 1 м довжини. Після підбору необхідних розмірів підошви (bЧl) проводиться підбір стандартних блоків. Вибираємо ФБС з b = 600 мм і h = 600 мм, l = 1 м. Матеріали фундаментів вибираються відповідно з матеріалами основних конструкцій споруди. Матеріал фундаментів, марки розчинів і бетону можна вибрати залежно від класу споруди, грунтів основи та розрахункової температури зимового повітря.
У КП застосовується стрічковий збірний фундамент під стіни. Такі фундаменти можуть бути монолітними (бут, бутобетон, бетон) у вигляді жорсткої конструкції східчастої форми, що складаються з залізо-бетонних плит та стінових бетонних блоків або панелей. Збірні - фундаментні залізобетонні плити виготовляють суцільними (табл. 1, дод. 2 [1] ) або ребристими (при великих навантаженнях). Для зниження матеріаломісткості фундаменту і поліпшення роботи в контакті з грунтом застосовують залізобетонні плити з вирізами в кутах (коли ширина плит збігається з розрахунковою шириною, отриманої в пункті 4. 1), або встановлюють переривчасті стрічкові фундаменти (на хороших грунтах), коли ширина типової плити більше розрахункової.
35.Конструктивні вимоги до будівництва кам*яних стін в сейсмічних умовах
В основі розробки сейсмостійких будівель мають бути враховані основні заходи:
Будівля має концентрувати основну масу на нижніх поверхах, з поступовим зменшенням до верху;
Для конструкцій сейсмостійких будівель бажано використовувати пластичні і легкі матеріали;
Існування розподільників навантаження на будівлю, тобто вертикальних і горизонтальних діафрагм жорсткості;
Наближення до ізометричних форм будівель в плані.
Планувальнаструктура будівель
Найкращою формою а плані є кругла, але найчастіше вибирають наближену до неї квадратну. Співвідношення складає 1:2; 1:3. Якщо будівля має складну архітектурно-планувальну структуру, то її розділяють на окремі блоки антисейсмічними швами. Шов залежить від висоти будинку: до 5м – ширина шва 3см, а далі на кожні 5м далі на кожні 5м збільшується на 2см.
Якщо будівля має різні архітектурно-висотні рішення, то кожний блок вибирається приблизно однакової висоти. Антисейсмічні шви найчастіше співпадають з осадочними швами.
Внутрішнє планування має бути якомога симетричнішим, з метою співпадання маси і жорсткості. Найбільш вразливими є місця спряження елементів з різними напрямками. Тому, як правило слід уникати спорудження стін, які стикаються з перпендикулярною стіною без компенсації.
Перекриттямвідводиться важлива роль, з метою зв'язування в одне ціле стін, цим забезпечується більш-менш рівномірний розподіл сейсмічного навантаження в межах поверху.
Схеми дії сейсмічного навантаження в залежності від власних коливань
Т<0,5с - жорсткаТ>6с - гнучка
Найкраще рішення сейсмостійкості будівлі має забезпечуватись сумісною роботою горизонтальних і вертикальних елементів, за рахунок жорстких зв'язків.
Цегляні будівлі
Вони мають невеликий опір динамічним навантаженням і мають найбільші пошкодження. Міцність цегляної кладки визначають такими параметрами: - якість цегли; - якість і міцність розчину; - міцність зчеплення між розчином і цеглою.
Фактична міцність, по досвіду, може бути в 4,5 раз < запроектованої. При здійсненні антисейсмічних заходів, можна досягнути достатньої сейсмічної стійкості.
Будівля має бути єдиною, цілісною системою, з надійним зв'язком всіх несучих конструкцій: поздовжніх і поперечних стін і перекрить. З цією метою облаштовуються антисейсмічними обв'язкамиі поясами, замонолічуються перекриття, встановлюють на краях пройомів. Конструктивно - це 4 арматурні стержні вздовж сердечника, зв'язані арматурою ø4,6, через кожні 25...40см, з кладкою такі сердечники зв'язуються випусками тонкої арматури, ~ 50см.
36.Каркачні будівлі.Елементи каркасу
Будівництво каркасних будинків є однією з найбільш перспективних технологій будівництва заміських будинків . Дана технологія широко використовується в Канаді, Скандинавії, Німеччині і інших Європейських країнах і набуває все велику популярність у нас в Україні. Будівництво каркасних будинків дозволяє зводити як великі котеджі, так і недорогі заміські будинки, що перевершують по якісних характеристиках і не гірші на вигляд ніж цегляні будинки. Основа каркасного будинку - це дерев'яний каркас з розмірних або, у видимих частинах, що залишаються, струганих пиломатеріалів. Для збільшення прольотів приміщень, проводячи будівництво каркасних будинків , можуть також використовуватися клеєні балки. Для теплоізоляції, як правило, використовуються мінеральна вата з скла (Ursa, Isover) або з кам'яних порід (Rockwool). 150мм шар теплоізоляції (при нормі 125 мм) повністю забезпечує цілорічне комфортне мешкання. Як вітровий захист при будівництві каркасного котеджу використовуються деревоволоконні або деревностружкові плити. Внутрішнє і зовнішнє оздоблення залежить від побажань Замовника.
Невисока середня ціна будинку, орієнтування 300 долл за 1 м2 загальної площі, під чистову обробку означає:
1. Побудована коробка будинку від фундаменту до даху, з перекриттями
2. Змонтована кроквяна система, утеплена і паро-гидро ізольована
3. Встановлені зовнішні двері, вікна
4. Змонтовано електропостачання
5. Змонтований водопровід (без сантехнічних приладів)
6. Стіни і стелі утеплені, пароїзоліровани і обшиті гипсокартоном
7. Фасади герметизовані, гидроветроїзоліровани
8. Встановлена водостічна система.
Додаткові роботи, які оплачуються окремо:
· пристрій каміна і його облицьовування
· огорожа ділянки – ж/б, металлорешетчатоє, суцільне ...
· пристрій зимового саду
· контрольне устаткування – вузли обліку електрики, газу, води
· розробка ландшафтного проекту, проекту впорядкування, озеленення, зовнішнього електричного освітлення ділянки
· розробка і виконання малих архітектурних форм, в т.ч. художніх виробів з металу, зони відпочинку, дитячих майданчиків, спортивних мінікомплексів, фонтанів, басейнів, теплиць, в т.ч. опалювальних, допоміжних господарських споруд і т. д .
· в'їзний майданчик і вхід в будинок з тротуарної плитки або будь-якого іншого матеріалу
· завезення землі
Точна вартість будинку визначається після розробки проекту і складання кошторису.
Термін проектування і будівництва каркасного будинку
Розробка проекту 12 – 14 днів
Виготовлення комплекту будинку на заводі 20 – 25 днів
Доставка 3 дні
Монтаж 3 – 5 днів
Переваги будівництва каркасного будинку
· Відсутність усадки дозволяє проводити внутрішню обробку каркасного будинку відразу після будівництва. Господар такого будинку може залишити каркасний будинок без опалювання зимою і не боятися за стан внутрішньої обробки: будинок не поведе.
· Уніфіковану тіпоразмеров несучих елементів каркасного будинку дозволяють вибрати будь-який вид обробки як зовні, так і усередині. Завдяки цьому каркасні будинки можуть бути як дерев'яними, так і цегляними і один і той же будинок, побудований для різних Замовників, виглядатиме абсолютно по-різному. Все залежить тільки від можливостей і побажань клієнта.
· Конструктивні особливості не накладають ніяких обмежень на дизайн будинку при будівництві каркасних будинків, тому будь-який вподобаний Вам будинок можна виготовити за каркасною технологією.
· Залежно від призначення і територіального розташування каркасного будинку індивідуально розраховується товщина стінки і система утеплення, яка забезпечує збереження тепла, а значить зниження експлуатаційних витрат на обігрів приміщень.
· Нижча ціна каркасного будинку в порівнянні з будинками з аналогічними теплотехнічними характеристиками досягається завдяки використанню сучасних теплоізоляційних матеріалів.
· Легкість конструкції каркасного будинку значно знижує навантаження на грунти, що дозволяє застосовувати економічніші типи фундаменту і економити засоби без збитку якості конструкції.
· Довговічність конструкції каркасного будинку досягається за рахунок обробки і прихованого розміщення каркаса.
37. Будівельні матеріали та їх осн. властив.
Буд. мат.-речовини різні за складом, структурою та власт. з яких безпосередньо зводять буд. та спор., або використ. для вигот. збірних ел. Буд. виріб-закінчений ел., вигот. буд. матер. Конструкція-ел. у складі б-лі чи споруд(колони, ригелі)
Класиф. БМ
1. За походж. –неорганічні, -органічні:(високомолекулярні, низькомолекулярні, змішані)
2. За структурою: конгломератні, ніздрюваті, пористі, волокнисті, шаруваті
3. За властивостями: легкі, важкі, пружні, пластичні, тугоплавкі, кисло-морозостійкі,…
4. За способом виготовлення: випалювальні, без випалювальні
5. За призначенням: стінові, покрівельні, оздоблювальні, гідроізол.
Стр-ра БМ
Стр-ра-взаєморозміщення і вєаємозвязок між частинами різної крупності з яких склад. БМ. До поняття стр-ри відносять: пори, тріщини, раковини та ін. дефекти.
Стр-ру вивч. в 3-х рівнях:
1. Молекулярна-вивч. неоздобл. оком. 2. Мікроструктура викор. оптику. 3. Внутр. зв’язки.
Макроструктура-стійке розміщення та простор. звязокміж макромол. та кристал. зростками а також співвідношу. між компонентами з яких склад. матеріал та їх агрегатний стан.
Мікроструктура буває:
1. Конгломерат-матер. утв. із в’яжучої реч. та зерен заповнювачів (бетон, пластмаса, кераміка).
2. Ніздрювата-різновид конгломератної із дуже високим насич. повіт. порами.
3. Дрібнозерниста-аналог ніздрюватої з невел. к-стю пор(кераміка, цегла)
4. Шарувата- притаманна плитним та рулонним матер.(фанера).
5.Волокниста(дерево, мінвата)
6. Порошкоподібна.
Мікроструктура-простор. розміщення та взаємозвяз. між найдрібнішими частинками матер.(атомами, молекулами, іонами).
Мікроструктура буває: кристалічна, аморфна.
Для кристал. матер. притаманні власт.:-визначена t плавлення. -анізотропність(неодин. власт. в різних напрямках, правильна форма кристалів).
Для аморф. матер притам.: -хаотичне розміщ. атомів. -невизнач. t плавлення. -ізотропність (одинакові власт. у всіх напрямках).
Внутр. зв’язки:
Цей рівень вивч. хіміко-фіз. способом: хвилями, променями. Це стр-ра на ріні внутр. зв’язків між найдрібнішими частинками матер. Тому вона визн. міцність, пружність матер. та ін мех.. показники.
Власт. БМ.
1. Фізична-визнач. особл. фіз.. стану матер., його р-цію на зміну вологи, та t.
1.1 Стуктурно-фіз. власт.(істин. густина, середня густ., щільність, пористість, пустотність).
1.2 Гідрофізичні показники(змочуваність, гідроскопічні, водопоглин., водопрон., водостійкість, морозост.)
1.3 Теплофіз. власт. (теплоємність, теплопров., теплове розшир.)
1.4 Вогнестійкість (вогнетривкість, термічна стійкість)
2. Мех. власт.- ця гр. власт.відображає здатн. матер. опиратися зовн. силовим впливам.
2.1 Міцносні власт.(твердість, твердість матер., стиранність, ударна в’язкість, опір зношуванню)
2.2 Деформат. власт.(пружність, пластичність, повзучість, кригкість).
3. Хім.. власт.-здатн. матер. до хім.. взаємодії з реч. навкол. серед.(кислото стійкість,лугостійкість, токсичність).
4. Технологічні власт.-(полірувальність, дробливість, гвоздимість, оброблюваність, формівність, абразивність, злежуваність).
5. Спец. власт.-прозорість, акустичність, електропров.
6. Експлуатац. власт.-х-ють здатн. матер. зберігати осн.показники в проц. тривалої експлуат.(довговічність).
38. Неорг. в’яжучі реч. Бетони.
Бетон- це затверділа суміш, утв. в рез. формування та тверд. раціонально-підбраної суміші в’яжучої, заповнювачів води та при потребі добавок. до тверд. суміш назв. бет. сумішю.
Заповнювачі виступають кам’яним скелетом бетону(інертні матер.,оск. не реагують ні з вапном, ні з цементом). Активн. компонентами Б. є вода та цемент, при змішуванні утв. пластичне тісто, котре при тверд. скріплює зерна заповнювачів утв. штучний камінь-бетон. Бетон отримав широке пошир. завдяки:
1. Економічність- більшу частину об’єму займають заповн., котрі є дешевим, місц. матер.
2.Технологічність- з Б. можна вигот. вироби дов. розмірів та форм.
3. Легкість регулювання власт. за рах. зміни складу та технолог. приготув.
Класиф. Б
1. За признач.:-конструкційні(для вигот.констр. буд. і споруд), -спец.(гідротехн., морозо-,водостійкі).
2. За видом в’яжучого: -цементні(на осн. ПЦ), -гіпсові(на осн. гіпсов. вяжуч.), -силікатні(на осн. повітряних вяжуч.), -комбіновані, -спеціальні(на магнезіальних вяж.)
3. за густиною: -важкі(густ.>2500кг/м3); -середні(1500<густ.<2500кг/м3); -легкі (500<густ.<1500кг/м3); -надлегкий(густ.<500кг/м3);
4. за структурою: -щільний, -крупнопористий, - поризований, -ніздрюватий.
5. за крупністю заповнювачів: -крупнозерн.(10…150 мм.), -дрібнозерн.(<10 мм.)
6. за видом заповн.: -на щільному заповн., -на пористому заповн., -спец. заповн.
7. за умов. тверд.: -прир. тв., -пропарювання, -автоклавна обробка.
39.Суть з/б , його позитивні якості та недоліки.
ЗБ-комплексний матер. у якому раціон. Поєднана робота арматури і Б. Суть ЗБ полягає у використанні Б. при роботі на стиск, а армат. стержнів на розтяг. Оск. Б. Значно гірше працює на розтяг ніж на стиск(у 15-20 разів)в чисто бет. ел. вже на поч. етапах завантаж. в розтягненому Б. виник. тріщини. При подальшому зрост. навант. тріщини розвив., знижується висота стисн. зони, ростуть деф. (прогин) і ел. руйнується. Якщо до розтяг. зони ввести армат., вона сприйме розтяг. Зусилля тим самим стримуючи розвиток тріщин деф., зменш. висота стисн. зони. В кінцевому рез. нес. здатн. Армованої балки буде значно вища ніж неармов. Сталь однаково добре як на розтяг так і на стиск, тому її часто вводять і до стисненої зони з метою підсилення. З тієї ж причини армат. викор. і в стинених ел.
Сумісна роб. Б. і армат. можлива завдяки таким власт. цих матер. : 1-При тверд. Б. міцно зчіплюється з армат., завдяки чому відбув. передача зіусиль з Б. наармат. і ел. працює як однорідний матер. 2-Температ. розширення сталі і Б. приблизно однакове, тому при невисоких t (до 100 С) виник. незначні внутр. напруги, які не порушують зчеплення Б. і армат. 3-Б. захищає арм. Від впливу зовн. серед., підвищуючи її корозійну стійкість.
Позитивні якості: 1-Економічність-70-80% об’єму займають дешеві місц. заповнювачі. 2-Можливість надання ЗБК заданої констр. чи арх.. форми. 3- низькі експл. витрати на утримання та догляд. 4- ЗБ значно краще сприймає стат. та динам. навант. Ніж Б. та камінь. 5-Б. захищає арм. від перегріву. 6-Б. захищає арм. від корозії, підвищуючи довговічність ЗБК. 7- Індустріальність.
Недоліки: 1-Значна вага. 2-Труднощі підсилення та реконстр. 3-Вигот.ЗБК вимагає спец. обладнання і кваліфік. кадрів. 4-ЗБ має високу тепло- та звукопров. 5-Більшість ЗБК працюють із тріщинами, що зменшує довговічність.
40.Міцносні та деформативні характеристики бетону, арматура для з/б конструкцій.
Арматура залізобетонних конструкцій, невід'ємна складова частина залізобетонних конструкцій, призначена для посилення бетону, сприймає розтягуючі (рідше — що стискують) зусилля (див. Залізобетон, Залізобетонні конструкції і вироби ). Застосовується головним чином сталева гнучка арматура (у вигляді отд.(окремий) стрижнів або зварних сіток і каркасів); інколи — жорстка арматура (прокатні двутаври, швелери, куточки). Як арматура можуть бути використані також склопластики, бамбук і ін. матеріали. Розрізняють арматуру: робочу, встановлювану в залізобетонних конструкціях відповідно до розрахунку, монтажну і розподільну, призначені для освіти спільно з робочою арматурою каркасів і сіток і встановлювані по конструктивних міркуванням. Каталог планшетов
Різноманіття видів конструкцій визначає необхідність виготовлення спец.(спеціальний) арматурних сталей, які повинні мати різні прочностниє характеристики і володіти достатніми пластичними властивостями. Найбільш поширена арматура стрижньова (гарячекатана, зміцнена термічно і витягом), яка залежно від міцності підрозділяється на 7 класів (випускається діаметром від 6 до 90 мм ), і дротяна, у вигляді дроту (діаметром від 3 до 8 мм ), пасм, канатів, зварних і тканих сіток. У заздалегідь напружених конструкціях застосовують напружувану арматуру з арматурної сталі з високим тимчасовим опором розриву [900 Мн/м-код 2 (90 кгс/мм 2 ) і більш]. Поліпшення зчеплення арматури з бетоном досягається доданням її поверхні ефективного періодіч. профілю
41,42. Методи розрах. буд. к-цій. Розрах. за гран. станами.
За весь час існув. ЗБ його розрах. за такими метод.:
1.За допустимими напругами
Перші спроби розрах. ЗБК були викон. цим методом, його ще назв. класичним метод.В осн. розрах була покладена 2 ст. НДС і прийняті такі припущення:
1. Б. розтягн. зони участі в роботі не бере а все зусилля розтягу приймає арматура. 2. Б. стиснутої зони працює пружно, тобто вваж. справедл. з-н Гука, напруги по висоті змін. за лін. законом(за трикутником). 3. Вваж. справедл. гіпотеза плоских перерізів(перерізи норм. до позд. осі до і після завантаж. залиш. плоским). Із прийнятих припущень виплив., що віднош. мод. пруж. арматури і Б. є вел. стала). Суть методу полягає у визн. напруг у Б. і арматурі від експлуат. на вант., порівняння їх із допустимими. беручи до уваги сумісн. роб. Арм. і Б. за надійного щеплення, деформ. в зоні їх стикування будуть однакові. Напруги в арм. і Б. обч. із р-нь рівноваги внутр. та зовн. зусиль: б=M/W.Висоту стисн. зони (х) визн. із ум. що стат. момент приведеного перерізу відносно нейтр. осі =0. На противагу надзвич. простоті її метоки вона має ряд недоліків:
1.Б. є пружнопласт. матер., тому вже при незначному завант. і з-н Гука і гіпотеза плоских перер. стають неприйнятними, тому дана методика описує процеси далекі від реальних.
2. Висновок про міцн.робились окремо для Б. і арм. не даючи уяву про заг. міцність.
3. Розрах. за цією методикою елем. відзнач. значною перевитратою матеріалу.
2.За руйнівними навант.(зусиллям)
В осн. роз-ку за руйнівним на вант. покладена 3 стадія. Тому в розрах. викор. розрах. опори арматури і Б. Щоб врах. пластичність Б. напруги в стиснутій зоні розподіляються по прямокутнику. Вваж. що і в арматурі і в Б. напруги досягають розрах. опорів одночасно. Розрах. за руйнуючим зусиллям викон. у такій послідовності: визн. максимально можливе зусилля яке може витримати переріз. Діленням цього зусилля на коеф. запасу отримують макс. експлуатаційне навантаження. M=M/k; N=N/k-стиснутий елемент.
Де коеф. запасу k прийм. в залежності від х-ру на вант. тривалості його дії, відповідальності буд. і складає в середньому k=1,5...2 . М-зусилля визначалось із рівноваги перерізу.
Дана методика.у порівнянні з класичною давала набагато точніший рез. проте і вона мала недоліки: -одним коеф. неможна було врах. усіх можливих відхилень в навантаженні, в міцносних характер. умовах експлуатації. –методика розрах. гарантувала міцність ел., проте не забезпечувала деформативність та тріщиностійкість.
3. За граничним станом.
Вона є удоскон. методу руйнуючого навантаження. Осн. перевагою методу гран. станів є чітке розмежування можливих гран. станів і викор. замість одної с-ми коеф.
Граничним назв. такий стан к-ції, коли вона перестає задов. вимоги які до неї ставляться в проц. експлуат. Тобто втрачає здатність опиратися навант., або отримує надмірні деф. чи
тріщини.
Виділ. 2 гр. гран. станів :
Втрата несуч. здатн. або неможливість подальшої експ. Розрах. викон., щоб не допустити: 1.-руйнув. від зовн. навант.(розрах. на міцність) ; 2.-втрати стійкості полож. або форми(розр. на витривалість) ; 3.-втопливого руйнув. від втопленого на вант.(розр. на витривалість); 4.-недопуст. руйнув. за сумісної дії силового впливу і несприятл. умов експлуат.(розр.на довговічність).
Можливість норм. експлуат. Розрах. викон. щоб не допустити: 1.-виникнення надмірних прогинів; 2.-утв. або надмірного розкриття тріщин.
Метою розрах. є недопущення настання граничного стану к-ції в цілому та її окремих частин. Розрах. факторами методу є розрах. навант. та розрах. х-ка матеріалів. Надійність методу гарантується с-мою коеф., які врах. можливе відхилення: на вант., х-ки матер., ум. експлуатації і тд.
43.Плоскі з/б перекриття
Серед великого різноманіття конструктивних елементів будівель та споруд, як у промисловому так і у цивільному будівництві найбільшого поширення знайшли плоскі з/б перекриття. Широкому розповсюдженню їх сприяли: економічність, індустріальність, жорсткість, архітектурна виразність.
Розрізняють двох видів:
1.балочні(ребристі) складаються з плит які опираються на балки розміщені вдвох або в одному напрямку, при чому балки можуть розраховуватися як балочні – працюють в одному напрямку, або як оперті по контуру - працюють в двох напрямках.
2. Безбалочні –перекриття, які склад. тільки з плит, які опираються на капітелі колон.
За констр. ознаками перекр. поділ.:
балочні монолітні, з балочними плитами
балочні монолітні з плитами, опертими по контуру
балочні збірні
безбалочні монолітні
балочні збірно-монолітні
безбалочні збірні
безбалочні збірно-монолітні
перекриття буд. які зводять методом підйому поверхів
Розрахунок таких перекриттів полягає у визначенні розмірів перерізу перекриття, площі робочої арматури в прольотах і на опорах.
Конструювання таких перекриттів полягає у дотриманні слідуючих принципів:
максимальне використання несучої здатності констр.
раціональне розташування арматурних стержнів по висоті перерізу несучого елемента
45.Дерево і пластмаса
На б-ві застос. переважно хвойні породи, вони х-сявисокими мех. показниками і водночас стійкі до гниття, а також мінімальною к-тю вад. Тверді породи(дуб, бук) викор.переважно тільки у відповідних зєднаннях, а б-ві у загальному, як декоративний та столярний матеріал. Мало цінніші мякі породи(вільха, липа, осика) йдуть на шпон. Деревина є матер. органічного походження і склад. із клітин. 1-кора; 2-луб; 3-камбій; 4-заболонь; 5-ядро; 6-серцевина.
Фізичні власт. : вологість, густина теплопровідність, лінійне розширення, пористість. Усихання-це наслідок сушіння деревини, який полягає у зменшенні лінійних та обємних розмірів. Набухання-процес зворотній усиханню. Густина-500-1100кг/м.куб. Температурне розширення-зміна лін. розмірів при нагріванні. Теплопровідність-поганий провідник тепла у поздовж. напрямку, теплопровідність у 2-3 рази більша ніж у поперечному.
Механічні властивості:
-міцність(на стиск, розтяг, згин,сколювання);
-твердість: у поздовжньому на порядок вища ніж у поперечному напрямку.
-жорсткість-здатність деревини деформув. під навантаженням, х-ся модулем пружності на який має вел. вплив вологість.
Сортамент. В залежності від якості поділ на 4 сорти:
1сорт-вади поширені не більше ніж ширини, збіжність волокон< 0.7%.
2 сорт- вади до , збіжність<1%.
3 сорт- вади до , збіжність<1,2%.
4 сорт- вади > , збіжність>1.2%.
Пластмаси-матеріали до складу яких входять смолоподібні органічні речовини з високою молекулярною вагою. Ці реч. надають пластмасам на певній стадії їх переробки здатність приймати потрібну форму, та зберігати її після зняття тиску, тобто властивість пластичності. Пластики можуть склад. із смолоподібних орг. реч. або містити також пластифікатори і барвники. Окрім цього до складу пластмас вводять наповнювачі (псок, слюда, волокнисті реч.). перевага пластмас є в томущо їх можна отримувати з будь-якими різноманітними техн. х-ми.
Позитивні властивості:відносно мала обємна вага;висока міцність;низька теплопровідність;хімічна стійкість;високостійкість проти корозії;
здатність формуватися в будь-які кольори.
Негативні властивості:
-низька теплопровідність(в межах від 70до200С);-високий коеф.термічного розширення;-підвищена повзучість;-сколюваність.
46,47. Осн. положення розрах. ДК. Зєднання елем. деревяних і пластмас. к-цій.
Метою розрах. є забезпеч. необх. умов експлуат., достатньої міцності. Згідно діючих норм ДК розрах. методами гран. станів.
1 група Розрах. викон. щоб забезпечити несучу здатн. к-ції, тобто не допустити: руйнув. к-ції від дії зусиль, втрати стійкості положення або форми, втомливого руйнування.
2 група Розрах. викон. щоб забезпечити нормальні умови експлуат. к-ції і будівлі в цілому. Тобто не допустити виникнення прогинів і деформацій більших за допустимі <.
Заг. вирази для розрах.
-Центр.-розтяг. елементи: ; -площа нетто попер. перерізу; -розрах. опір розтягу матеріалу; -коеф. ум.роботи; -коеф. надійності за признач.
-Центр.-стиснуті елементи: -ум. міцності; - ум. стійкості. -коеф. позд. згину.
- Згинальних елементів: -простий згин. -косий згин.
- Позацентроворозтягнуті елем.: .
- Позацентровий стиск: .
Деревяні зєдн. був.:
1.-Зминання-нарощув. попер. перерізу елем.
2.-Нарощування-зєднання з метою збільшення довжини ел.
3.- Вузлові зєднання-викор. при необх. зєднання елем. у вузлах к-ції.
За технологічною ознакою зєдн. бувають: заводські і викон. на буд. майданчику. Зєднання можуть виконуватися за доп.: клею; вкладишів(пластинчаті нагелі, шпонки, колодки які вставляють між елементами); розтягнутих вязів(болти, хомути, тяжі); за доп. врубок.
В залежності від податливості зєднання є:
1. Жорсткі (клейові зєднання, вони не дають податливої деформації).
2. Податливі (всі ін. зєднання, які після завантаження супроводжуються поч. деформаціями)
Пластмаси прийнято з’єднувати: склеюванням; зварюванням; механічним і комбінованим способом.
Склеювання: встик ; на вус; напівпереріз; в напуск; з накладками; в розтруб; з муфтою; з втулкою.
Зварювання виконують такими способами: повітряно газовий(гаряче повітря); контактнотермічним; струмом високої частоти; нагрітим інструментом.
Механічні здійсн. доп. заклепок, гвинтів, саморізів-нагелів.
У комбінованих зєднаннях суміщають клейове зєднання з мех. в’язями, клей надає зєднанню монолітності, а мех. вязі підвищують міцність зєднання і грають роль аварійних вязів.
48,49.Плоскі конструкції суцільного перерізу.Наскрізні конструкції
50. Просторові конструкції в покриттях
Просторовими наз. конструкції в яких забезпечується сумісна робота елементів у двох і більше площинах. Використовують просторові конструкції у будівлях і спорудах, де небажані або неможливі проміжні опори.
До просторових конструкцій відносять: склепіння, складки, куполи, оболонки, структурні і пневматичні конструкції.
За конструкцією склепіння бувають: гладкі, ребристі, хвилясті, складчасті, сітчасті, структурні, а також суцільні, двох- і багатошарові. За формою склепіння бувають: циліндричні, стрілчасті, параболічні, призматичні. Розпір від склепіння сприймається фундаментом або затяжкою.
Складки - являють собою поверхню, утворену із системи нахилених плоских граней, які примикають одна до одної по довших сторонах під кутом, а по коротких- спираються на ребра або діафрагму. Форма поверхні буває трикутна і трапецеподібна.
Структурні конструкції - просторові плити або оболонки, утворені із регулярно-стержневих або регулярно-пластинчастих елементів.
Куполи - серед просторових конструкцій покриття є найбільш поширені, вони легкі, економічні, мають виразну архітектурну форму.
Оболонки – за формою поверхні бувають : еліптичні, циліндричні, гіперболічні.
Пневматичними наз. конструкції несуча здатність яких забезпечується надлишковим тиском повітря. Суть пневмоконструкцій полягає у попередньому напруженні геометричної поверхні стиснутим повітрям для надання їй проектного положення. В якості оболонок використовують тканини(капрон, лавсан) та плівки(поліетиленові, полівінілхлоридні)
51.Будівельні сталі та алюмінієві сплави
виготовлення фольги, виливки деталей. Для виготовлення алюмінієвих виробів використовують алюмінієві сплави - алюмінієво-марганцевий, алюмінієво-магнієвий ... Застосовувані в будівництві алюмінієві сплави при незначній щільності (2,7-2,9 г / см ), мають характеристики, які близькі до міцності будівельних сталей. Вироби з алюмінієвих сплавів характеризуються простотою технології виготовлення, гарним зовнішнім виглядом, вогне-та сейсмостійкість, антимагнітні, довговічністю. Таке поєднання будівельно-технологічних властивостей у алюмінієвих сплавів дозволяє їм конкурувати зі сталлю. Використання алюмінієвих сплавів в огороджувальних конструкціях дозволяє зменшити вагу стін і покрівлі в 10-80 разів, скоротити трудомісткість монтажу.
Гарячекатані стали випускають у вигляді рівнополичного куточка (з полками шириною 20-250 мм); нерівнополочні куточка; двотаврової балки; двотаврової широкополочних балки; швелера.
Для виготовлення металевих будівельних конструкцій і споруд використовують прокатні сталеві профілі: равнополочний і нерівнополичний куточки, швелер, двотавр, і тавр. Як кріпильних виробів із сталі застосовують заклепки, болти, гайки, гвинти і цвяхи. При виконанні будівельно-монтажних робіт застосовують різні способи обробки металів: механічну, термічну, зварювання. До основних способів виробництва металевих робіт належить механічна гаряча і холодна обробка металів.
При гарячій обробці метали нагрівають до певних температур, після чого їм надають відповідні форми і розміри в процесі прокату, під впливом ударів молота або тиску преса.
Холодну обробку металів поділяють на слюсарну і обробку металів різанням. Слюсарну та обробка складається з таких технологічних операцій: розмітки, рубки, різання, виливки, свердління, нарізки.
Обробку металів, різання здійснюють шляхом зняття металевої стружки ріжучим інструментом (точіння, стругання, фрезерування). Її виробляють на металорізальних верстатах.
Для поліпшення будівельних якостей сталевих виробів їх піддають термічній обробці - гартуванню, відпуску, відпалу, нормалізації і цементації.
Загартування полягає в нагріванні сталевих виробів до температури, трохи вище критичної, деякою витримці їх нині певній температурі і в наступному швидкому охолодженні їх у воді, маслі, масляної емульсії. Температура нагрівання при загартуванню залежить від вмісту в сталі вуглецю. При загартуванню збільшується міцність і твердість сталі.
66.Фізико-механічні характеристики ґрунтів:
Питома вага ґрунту ненарушеної структури: γ=G/V [кн./м3]
Питома ваг твердих частинок: γs=Gs/Vs
Питома вага скелету ґрунту γd=Gs/V
Вологість ґрунту, w- показує на к-сть вологи в ґрунті: w=Gw/Gs=(G-Gs)/Gs=(γ- γd)/ γd
коефіцієнт пористості ґрунту є відношення об’єму пор до об’єму твердих частинок
e=(Vd-Vs)/Vs=n/m
n- відносний об’єм пор
m-відносний об’єм твердих частинок
Для піщаних ґрунтів:
Ступінь вологості (коефіцієнт водонасиченості) Sr=W/Wsat
Wsat-повна водонасиченість, W-вологість ґрунту
2. Щільність визначається по величині пористості і подається в таблицях
3. Коефіцієнт неоднорідності
K=D60% /D10% - відношення діаметра частинок, які складають <60% по масі до діаметра частинок, які складають <10% по масі
Відносна щільність (індекс щільності In=(e max-e)/(e max –e min)
In<=1/3 – пухкий ґрунт
1/3 <In<= 2/3 –середньої щільності
In>2/3 щільний ґрунт
Для глинистих ґрунтів
1.Число пластичності Ip = Wl-Wp,Wl-межа текучості, Wp- межа пластичності
Ip<0.07-супісок, 0.07<Ip<0.17- суглинок, Ip>0.17-глина
глинисті ґрунти є пластичні. Властивість глинистого ґрунту опиратися пластичній зміні форми назив консистенцією і чисельно виражається через показник текучості:
Il=(W-Wp)/(Wl-Wp) – наводиться в таблиці
Механічні характеристики ґрунтів
Коефіцієнт стискуваності ґрунтів
Показником стискуваності ґрунтів є компресійна крива, яка в певному діапазоні може бути наближена до прямої лінії. Відповідно ця пряма буде мати кут a з горизонтом, тоді
еі=е-р tg a
tg a = а – коеф. Стискуваності ґрунту. Чим більша а тим крутіша крива, тим стискувані ший грунт
водопроникність грунту – к-стьводи, що фільтрується через грунт за одиницю часу пропорційна площі поперечного перерізу фільтрації величині прикладання тисків і обернено пропорційна довжині фільтрації:
Q=k*A*H/L, де H=(P1-P2)/ρg
Опір грунту на зсув – обумовлений двома типами взаємодії:
а) тертя між окремими частинками
б) щеплення між окремими частинками
Повний опір зсувуRt=N tgφ + c*A
τ= p* tgφ +c
4. Кут природного відкосу- це кут , який утворює з горизонтальною площиною поверхня відсипаного грунту. Він визначається кутом внутрішнього тертя
67.Граничні стани основ. Нормативні та розрахункові величини. Збір навантаження на основу фундаменту.
Граничними станами називаються такі стани при яких основа втрачає свою несучу здатність або перестає виконувати свою функцію через недопустимі деформації, тому розрізняють два допустимих граничні стани:
Втрата основою несучої здатності
Поява осадок недопустимих для споруди
Розрахунок основи за I граничним станом, тобто за несучою здатністю, зводиться до виконання умов Fv<=R
Де Fv-вертикальне навантаження на основу від споруди
R- несуча здатність основи
Розрахунок основи за II граничним станом зводиться до виконання умови S<=Sn,
Де S-реальна осадка
Sn - допустимі деформації, які може виконати основа
Нормативні величини – статично усереднені кількісні характеристики властивостей грунтів, отримані на основі лабораторних досліджень.
Розрахункові величини – це нормативні величини, поправлені на коефіцієнт надійності:
γf – коеф. надійності за навантаженням,
γg - коеф. надійності по грунту x=xn/γ
γn - коеф. надійності по призначенню споруди,
γс - коеф. надійності умов роботи.
Для грунтів основи є показники φ,γ,с,E. Відповідно ці величини є нормативними, задаються таблицями, а також розрахункові:
φ1= φn/1.1 с1= cn/1.5 γ1= γn/1.2
φ2= φn с2= cn γ2= γn
На фундамент передаються 3 види навантажень і їх сполучень:
-постійне навантаження
-Тимчасові навантаження:-короткотривалі, -довготривалі
-особливі навантаження (сейсмічне, аварійне навантаження)
Збір навантаження на фундамент проводиться за підрахунком навантаження від ваги конструкцій та тимчасових чи особливих навантажень. Навантаження збираються на рівень обрізу фундаменту, тобто до рівня планування поверхні.
Для збору навантаження необхідно розробити схему будівлі з відповідними розмірами і фізичними показниками. Навантаження збирають окремо для різних частин будинку, які мають суттєві конструкційні відмінності. Навантаження збирають в двох варіантахз коефіцієнтом надійності γf=1, і коеф. γf>1.Розрахунок для стрічкових фундаментів ведуть на 1 м.п..
68.Нормативний та розрахунковий опір грунту основи. Визначення розмірів фундаментів. Метод послідовних наближень.
Здатність основи витримувати зовнішнє навантаження рівновеликі критичному тиску називається нормативним опором грунту основи(Ru). Нормативний опір грунту залежить тільки фізико-мех. властивостей грунту не враховує умови експлуатації. Тому вводять поняття розрахункового опору грунтів основи(Ro), який враховує сумісну роботу системи будівля-оснва. Значення Ro дається у відповідних таблицях і відноситься до умовних фундаментів шириною b=1.0 м і глибиною закладання d=2.0 м. відповідно якщо ми маємо інші значення ширини і глибини закладання фундаменту, то норми говорять наступне:
- якщо d<=2.0 м, тоді R=Ro *[1+k1*(b-bo)/bo]*(d+do)/2do
- якщо d> 2.0 м. тоді R=Ro*[1+k1*(b-bo)/bo]+k2* γ2’ *(d-do)
де, γ2’- розрахункова питома вага грунту вище підошви фундаменту( за другим граничним станом)
к1=0,125-уламкові грунти, піски; к1=0,05-глини, супіски
к2= 0,25- уламкові, к2=0,2-суглинки, к2=0,15 –глини
Визначення розмірів фунд..
A= Fv/(R- γ *d)
b(l=1м)=fv/(R- γ*d)-стрічкові фунд
b= √(Fv/((R- γ*d)*η) , де η=l/b –для прямокутних
Приведені формули дають можливість отримати тільки попередні попередні розміри підошви фунд., оскільки не враховують умов роботи конкретної споруди. Тому норми дають ф-лу для визначення R з врахуванням попередньо визначених розмірів фундаменту, мех.. власт. грунтів та умов роботи:
R= γc1* γc2/k *[ M γ*Kz*b* γ2 +Mq*d1* γ2’ +(Mq-1)*db* γ2’+Mc*C2)
де γc1, γc2 – коеф умов роботи грунту основи та будівлі
k =1,0-польові дослідження, =1,1-табличні дані,
C2- розрахункове значенні питомого щеплення
Mq, M γ, Mc –залежить від механічних власт. грунтів (подається в табл..)
Метод послідовних наближень полягає в тому, що ми послідовно підставляємо у ф-лу значення котрі отримали з попереднього підрахунку. Порівнюються попереднє і отримане значення, і якщо їх різниця >10% то продовжують цикл.
69.Розподіл напружень в масиві основи, метод кутових точок.
напруження від власної ваги грунту:
σzg= γ1*h1+( γ s –γw)*1/(1+e)*h2 + γ w*h2 +γ3*h3,
де (1-ий доданок)- власна вага грунту
2-й – грунт у воді
3-ій- вага води
2. Розподіл напруг в масиві грунту від дії фундаменту нерівномірним. В товщі грунту можна провести лінію рівних напружень, які носять назву-ізобари. Максимальні навантаження спостерігаються по осі навантаження. Тиск основи розподіляється в усіх напрямках. Тому значення має не тільки величина навантаження, а й розміри фундаменту.
Розподіл напружень від зосередженої сили:
r=√(x^2+y^2)
R=√(x^2+y^2+z^2)
σzp(M)=3/2*N/π*z ^3/R^5=K*N/z^2 –для однієї сили
r/z 0 0.1 0.2 0.5 1.0 2.0 3.0
K 0.4775 0.4657 0.4329 0.2733 0.0844 0.0085 0.0015
σzp=K1*N1/ z^2+ K2*N2/ z^2+ K3*N3/ z^2+….. – для кількох сил
Метод кутових точок.
Оскільки фундамент має форму, площу то тиск від нього створює напруження не лише відносно центральної осі, але й відносно інших точок, в тому числі, що знаходяться поза контуром. Часто є необхідність розв’язати задачу впливу сусідніх фундаментів на грунт під фунд., що проектується. Для цього користуються методом кутових точок:
а) точка на куту фундаменту: σzp= α’*Po, α’ =α/4
б) точкаа в середині контуру: σzp= Po* (α1’+ α2’ +α3’+ α4’)
η1=l1/b1, η2=l2/b2 η3=l3/b3 η4=l4/b4
в) точка поза контуром завантаженої площі σzp= Po* (α1234’- α2’ -α3’- α4’)
70.Види деформацій основи. Розрахунок основи за деформаціями. Метод пошарового підсумування.
Види деформацій:
а) Осадки S визначається коефіцієнтом нерівномірності осадки
(S1-S2)/L=Δ/L
б) Просадки – це додаткові осадки за рахунок зміни структури грунту
в) Набухання і осадки – викликані зміною об’єму за рахунок хімічних, температурних процесів
г) Осідання – викликані зміною геотехнічних умов
Метод пошарового підсумування.
В основі даного методу покладені наступні припущення:
1. середовище є лінійно деформативне
2. товща розбивається на елементарні шари потужністю ξ=2*z/2
Метод пошарового сумування полягає в тому, що основу яка розглядається як лінійно деформоване середовище, і розбивають на ряд елементарних шарів товщ
h0= 0/4b (в ширині фундаменту)
= 27/b = 2 ( в кожному шарі деформація буде величина Si= Еіhi, де Еі- відносна деформація і-го шару, hi- його потужність)
;
В даному методі для розрах. величини викор. дві формули:

якщо b10м то тиск P=-сер. тиск.
якщо b<10м то P=Pдодатковий тискю.
за приймається =;
загальна осадка S=0.8;
=0,8; A1 = l*1 A2 = 2l*1
Осадка в кожному шарі буде складати:
Si=βi *hi/Ei * σzp,сер
S=ΣSi
71.Основи розрахунку і проектування пальових фундаментів. Визначення несучої здатності палі, допустимого розрахункового навантаження, кількості паль та розташування їх в плані.
Основною особливістю є те. Що палі працюють не лише підошвою , а й боковою поверхнею. Палі використовують тоді, коли несуча здатність грунтів основи не задовольняє забезпечення стійкості будівлі.
Палі бувають: палі-стійки, висячі палі.
Палі-стійки – це палі всіх видів, які спираються на скельні грунти , а також забивні палі , які спораються на мало стискувані грунти . верхня частина палі називається головою, а після забивання вона монтується у ростверк. Ростверк – це з/б конструкція , яка з’єднує голови паль.
ВИЗНАЧЕННЯ НЕСУЧОЇ ЗДАТНОСТІ ПАЛЬ
Розрізнфють несучу здатність:
а) несуча здатність палі стійки : Fd=γc * R *A
де γc- коефіцієнт умов роботи (=1)
R – розрахунковий опір грунту під нижнім кінцем палі
A – площа опирання палі на грунт
б) несуча здатність висячої палі: Fd = γc * (γcr *R*A + U *Σ γcf *Li *fi)
де γcr, γcf – коефіцієнти умов роботи грунту під конусом палі і по боковій поверхні палі,
U – зовнішній периметр відповідної палі
Крім несучої здатності Fd, розрізняють допустиме розрахункове навантаження на палю:
P = Fd/ γк, де γк – коефіцієнт надійності
Кількість паль визначається : n = N / P
72.Основи розрахунку підпірних стінок.
Підпірні стінки є стримувальними спорудами, можуть застосовуватись в комбінації із палями або анкерними конструкціями, і служать для підтримки схилу, який характеризується пониженою стійкістю.
Масивні підпірні стінки в основному працюють на зсув по підошві фундаменту. Тому нижня частина їх як правило є більш масивною і уширеною. Зсув по підошві фундаменту викликають сили які діють від тиску гренту.
При розрахунку підпірних стінок необхідно встановити співвідношення між силою тиску з боку грунту та силою опору підпірної стінки.
Вихідною умовою для визначення співвідношення між вертикальними і горизонтальними напругами в товщі є встановлення областей граничної рівновагою.
Ea= γ * H^2 /2 *tg ^2(45 - φ/2) – сила , яка діє з боку грунту на підпірну стінку.
M(Ea) = Ea *1/3 H - момент , який перевертає стінку
Ea= γ * H^2 /2 *tg ^2(45 - φ/2)
73. Геофізичні основи землетрусів. Причини сейсмічної активності Карпатського регіону
Гофізична модель Землі
Кора
A H=10..60км; Vp=5-7км/с; Vs=3-4км/с
Верхня мантія
B H=400км; Vp=8,1км/с; Vs=4,5км/с
Середня мантія
C H=900км; Vp=11,4км/с; Vs=9км/с
Нижня мантія
D H=2700км; Vp=13,7км/с; Vs=8км/с
E H=5000км; Vp=8,1км/с; Vs-
F H=6100км; Vp=11,5км/с; Vs-
В твердому тілі, швидкість розповсюдження поздовжніх хвиль є більша ніж в рідких та газоподібних тілах.
Опперечні хвилі не розповсюджуються в рідких тілах. Різке зниження швидкості в повздовжньому і зникнення поперечних хвиль показує, що на глибині 2900км, відбувається перехід агрегатного стану Землі від рідкого до газоподібного.
Розподіл густини Землі має свої цікаві особливості. Середня густина Землі становить 5,5г/см³. Розподіл густини в геофізичній моделі показує різку зміну властивостей і складу речовини Землі на глибині 2900км, тобто при переході від мантії до ядра.
Геофізична модель Землі показує на нерівномірність і диференціацію речовин, що є джерелом внутрішньої динаміки Землі. В центрі Землі передбачається температура до 5000ºC.
Геохімічна модель Землі
Грунтується на дослідженніна дослідженні розвитку матеріалів планети від її можливого зародження. Оскільки вік землі складає 4,5млр років, то можна виділити 2 основні етапи:
Протоземля;
Геологічний етап розвитку, що скл.≈ 3млрд років.
Початковий склад протоземлі: флюіди ,що мали водневий, вуглеводневий, гідридний склад. Кисень в основному був складений воднем. Протоземля характеризується зосередженням важких сполук в центрі і відносно легкою втратою легких елементів, таких як гелій, магній. Важкі елементи: гідриди і карбіди.
Вважається, що кисень виник у верхніх шарах землі за рахунок розкладу водоподібних сполук .
На другому етапі відбувається утворення верхньої кисневої оболонки, тобто та яка утворена сполуками з киснем і внутрішньої гідридної. Де основними складовими є гідриди і карбіди ( нестійкі сполуки, що здатні розкладатися з утворенням водню, металів, метану). Основою геохімічної будови Землі є розклад гідридів. В умовах надвисоких тисків в глибинах Землі, незначні збурення тиску можуть призвести до бурхливого розкладу гідридів, виділення газів і енергетичних потоків.
Земне ядро поділяють на зовнішнє і внутрішнє. Внутрішнє ядро – твердоподібне, при розкладі служить основним джерелом енергетичних потоків та переходить у зовнішнє ядро, що представляє собою розплав металу та феруму. Оскільки Земля знаходиться в русі, крім того в розплавленій рідині йде процес підйому гарячих мас і опускання холодних, в зовнішньому ядрі виникають електричні струми.
Електричний струм викликає магнітне поле, що в свою чергу викликає зміну електричного поля. Крім того такий процес повязаний з зовнішнім обертанням Землі, все це створює ефект електрогенератора чи механо-електромагнітного ефекту.
Зовнішнє ядро є джерелом магнітного поля Землі, яка є сумою кількох магнітних диполів, що функціонують в екваторіальному і меридіальному напрямку. Магнітне поле є основним екраном, що захищає життя на Землі.
Причини сейсмічності Карпатського регіону
Захоплення осн. Карпат в астеносферу на глибині 30-50км – зона взаємодії Панонської зони з Магурською. Зона підвигу – зона максимальних напружень.
74.Сейсмічне районування території
В кожній сейсмічній зоні землетруси проявляються неоднаково за своєю інтенсивністю і частотою проявлення.
Ι 10 9 8 7 6
м/рік 3 11 80 400 1300
Чим інтенсивніший землетрус, тим рідше він проявляється. Існує певна закономірність між сейсмічною небезпекою певної ділянки і території на якій більш ймовірна поява землетрусу певної інтенсивності. Ця закономірність проявляється у сейсмічному районуванні, зміст якого полягає у тому, що сейсмонебезпечні території поділяють на райони чи ділянки. Сейсмонебезпечність виражена в балах. Створюються карти або схеми, на яких оконтують ізосистемами ділянки рівної сейсмічної небезпеки.
В нормах, сейсмонебезпечними зонами в яких треба проводити антисейсмічні заходи є території 7,8,9 бальні. При проектуванні окремих будівель враховується їх клас відповідальності. Для першого класу сейсмічність збільшується на 1. Кожний будівельний майданчик, в межах даного міста, характеризується своїми індивідуальними інженерно-геологічними нормами. При проходженні сейсмічної хвилі відбувається дія грунту на споруду, тому характер грунту впливає на швидкість, прискорення в цій точці.
Коливання грунту має 3 фази в залежності від хвилі:
початкова – малі амплітуди, висока частота;
основна - менші частоти, але великі амплітуди;
кінцева – зменшення частоти і затухання амплітуди.
Час коливного процесу триває 30-40сек. Період сейсмічної дії 0,1,...1,5 і більше. Величина зміщень можедосягати 1 і більше. Для скельних грунтів зміщення в 15 разів < ніж для рихлих (пухких).найбільшого прискорення, що може досягти 0,1..0,5g, знаходиться в зоні коливань найбіль високої частоти з періодом Т (0,1..0,5е).
Окремі ділянки вимагають додаткового сейсмічного районування, що залежить від характеру грунту, це називається сейсмічним мікрорайонуванням. Є 3 категорії грунтів, які використовуються в сейсмічному мікрорайонуванні:
скельні грунти всіх видів;
скельні грунти вивітрювані і сильновивітрювані, вічномерзлі (крім тих, які відносять до 1категорії);
рихлі піски, піски гравілисті.
Основні геометричні характеристики землетрусів
Точка в якій починається руйнування називається фокусом землетрусу(гіпоцентр). Якщо фокус спроектувати на поверхню, то отримаємо епіцентр. Відстань до точки на поверхні позначають Δ і називають епіцентральною віддалю. Від гіпоцентра енергія розповсюджується у вигляді сферичної хвилі. На певній віддалі існують поверхні рівної енергії, які називають ізосейстами. Землетруси розділяють на: · тектонічні; · вулканогенні;· техногенні.
Питома енергія землетрусу : q = π² ρ ν (А/Т)² ρ – питома вага земної кори; v- швидкість розповсюдження сейсмічної хвилі; А – амплітуда коливань;Т – преіод коливань.
Магнітуда вимірюється в балах і становить так звану шкалу Ріхтера. М=lg А/Т – lg А۪ /Т۪
Характер руйнування споруди приводять до величини прискорення земної поверхні. Визначається інтенсивністю землетрусу [I] бал. Ми користуємось 12 бальною шкалою, що введена 1925р.
M Характеристика I(12) I(7) g, долі
1,6-1,2 Реєструється тільки приладами 1 1 -
2,2-2,8 Може відчуватися окремими людьми і тваринами 2 1 -
2,8-3,4 Відчувається невеликою кількісю людей 3 2 -
3,4-4,0 Відчувається більшою кількістю л,колив. висячих предметів 4 2 -
4,0-4,6 Коливання меблів, тріщини в штукатурці 5 3 0,025g
4,6-5,2 Тріщини в стінах, пошкодження будівлі 6 4 0,025..0,05
5,2-5,8 Руйнування будівель, обвали 7 4 0,05-0,1
5,8-6,4 Тріщини, падіння труб, тріщени в грунті, жертви 8 5 0,1-0,2
6,4-7,0 Сильні пошкодження, окремі будинки руйнуються 9 6 0,2-0,4
7,0-7,6 Тріщини в грунті, викривлення рельс, зсуви, жертви 10 6 >0,4g
7,6-8,2 Значні руйнування земної поверхні, провалля, зсуви 11 7 -
8,2-8,8 З потужною руйнівною силою, може відб. поворот течії річ 12 7 -

75.Динамічний підхід у визначенні сейсмічних навантажень. Розрахункові схеми будівель та відповідні рішення динаміки
Рух механізмів і машин, для яких розробляється динамічний підхід, представляють собою циклічні процеси, тобто рух матеріальної точки по колу, тоді функція цього руху по колу може змінюватися.
W – частота обертання матеріальної точки навколо центру ;
X= R cos wt Y = R sin wt
В загальному випадку, при землетрусі відбувається зміщення будівлі разом з землею, крім того за рахунок пружності – деякий прогин будівлі. Тому в загальному випадку можна виділити 2 складові зміщення системи.
У – прогин системи
У۪۪ – зміщення основи
Якщо будівля має масу m, коефіцієнт жорсткості k, коефіціент затухання власних коливань æ, тоді :
m(ÿ۪ + ÿ) + (k + iæ)y= 0 (1)
m ÿ + (k + iæ)y= - mÿ۪
ÿ – прискорення основи
mÿ۪ - вимушуюча сила, в системі основа-будівля
нульовий рух розкладається по синусоїду
y۪ (t) = A۪sin w۪t y۪ (t) = A۪cosw۪t y۪ (t) = - A۪ w۪² sin w۪t
Якщо підставити цю функцію у 1 , отримаємо : y(t) = [ A۪ w²/( w۪² -w² ) sin wt (w۪²/ w²) sin w۪t ] w = √(k/m)
K – пружня константа
m – маса конструкції
A۪ , w۪- амплітуда і частота коливань грунту
Такий підхід дає можливість визначити, на основі прогину системи , величину сили S = ky(t).
Розрахункові схеми будівель
Люба будівля складається з ряду конструкцій, які знаходяться на певній віддалі від основи, тому прогин будівлі на різних висотах буде різний. Виходячи з того, що для будівель найбільш небезпечними є горизонтальні зміщення, вводиться консольна схема для побудови консольних схем будівелью
У випадку одноповерхової будівлі, вона зображується у вигляді деякої точкової маси (m), яка з основою звязана коефіцієнтом жорсткості (k).m вибирають від середини висоти стіни. Якщо багатоповерхова будівля – розрахункова схема матиме вигляд наступної консолі, де у вагу включають вагу перекриття даного поверху і ½ стіни від перекриття ( вверх і вниз).
Для одноповерхової будівлі m ÿ + (k + iæ)y= - mÿ۪
При багатоповерових будівлях : кожен поверх може зміщуватися, і тоді впливати на зміщення інших поверхів
æ)+ æ)+…..+æ)=-
76.Особливості планувальних і конструктивних рішень сейсмостійких будівель
В рснові розробки сейсмостійких будівель мають бути враховані основні заходи:
Будівля має концентрувати основну масу на нижніх поверхах, з поступовим зменшенням до верху;
Для конструкцій сейсмостійких будівель бажано використовувати пластичні і легкі матеріали;
Існування розподільників навантаження на будівлю, тобто вертикальних і горизонтальних діафрагм жорсткості;
Наближення до ізометричних форм будівель в плані.
Планувальна структура будівель
Найкращою формою в плані є кругла, але найчастіше вибирають наближену до неї квадратну. Співвідношення складає 1:2; 1:3. Якщо будівля має складну архітектурно-планувальну структуру, то її розділяють на окремі блоки антисейсмічними швами. Шов залежить від висоти будинку: до 5м. – ширина шва 3см., а далі на кожні 5м збільшується на 2см.
Якщо будівля має різні архітектурно-висотні рішення, то кожний блок вибирається приблизно однакової висоти. Антисейсмічні шви найчастіше співпадають з осадочними швами.
Внутрішнє планування має бути якомога симетричнішим, з метою співпадання маси і жорсткості. Найбільш вразливими є місця спряження елементів з різними напрямками. Тому, як правило слід уникати спорудження стін, які стикаються з перпендикулярною стіною без компенсації.
Перекриттям відводиться важлива роль, з метою звязування в одне ціле стіни перекрить, і цим забезпечується більш-менш рівномірний розподіл сейсмічного навантаження в межах поверху.
Сжеми дії сейсмічного навантаження в залежності від власних коливань
Т≤0.5с – жорстка Т›6с – гнучка
Найкраще рішення сейсмостійкості будівлі має забезпечуватись сумісною роботою горизонтальнтх і вертикальних елементів, за рахунок жорстких зв’язків.
Цегляні будівлі
Вони мають невеликий опір динамічним навантаженням і мають найбільші пошкодження. Міцність цегляної кладки визначають такими параметрами: ▫ якість цегли; ▫ якість і міцність розчину ▫ міцність зчеплення між розчином і цеглою.
Фактична міцність, по-досвіду, може бути міцність зчеплення в 4,5 раз ‹ запроетованої. При здійсненні антисейсмічнтх заходів, можна досягнути достатньої сейсмічної стійкості.
Будівля має бути єдиною, цілісною системою, знадійним звязком всіх несучих конструкцій: поздовжніх і поперечних стін і перекрить. З цією метою облаштовуються антисейсмічними обвязками і поясами, замонолічуються перекриття, армуються кути і перетини кладки; застосовуються вертикальні звязуючі конструкції у вигляді сердечників. Шпонки – це заглиблення на боковій поверхні в будівлі, які замонолічуються.
Антисейсмічний пояс – конструкція, яка має місце в зоні спряження перекриття з несучими стінами. Пояс перешкоджає таранній перекриття на стіну. Антисейсмічні пояси замонолічують, встановлюються на всю ширину стіни у випадку, коли вона › 50см, то ширина їх може бути на 10..15 см менша.
Поздовжні стержні виконуються з арматури А1 при 7-8 балах 4Ø10, для 9б - 4Ø12. як правило, бетон марки В12,5. основою сейсмостійкості цегляних будівель служать комплексні конструкції, коли додатково до згаданих, в цегляних стінах влаштовують окремі вертикальні залізобетонні включення, які називають сердечниками. Влаштовуюють на кути через кожні 2-3м. Завжди встановлюють на краях пройомів. Конструктивно – це 4 арматурні стержні вздовж сердечника, звязані арматурою Ø 4,6 , через кожні 25..40см. з кладкою такі сердечники звязуються випускамитонкої арматури, порядка 50см.
77. Вертикальне планування міськ. тер. Кількісна та якісна оцінка рельєфу. Схема верт. планування на стадії ген плану.
Вертикальне планування міськ. тер відображае загальну техн. можливість здійснення рішень ген плану відповідно до ув’язки вул.. мережі з рельєфом., інж спорудами.
Схема верт. планування міськ. тер може включати схему інж. підготовки тер. на якій вказується зрізка, підсипка, водовідвід, дренаж, водостоки… Часто обмежуються обч-ям вузлових чорних і червоних відміток на перетинах осн. транс. магістралей. Вздовж осей трансп. магістралей вказують: Ухил ділянки та її протяжність.
На стадію детального планування схема інж. підготовки тер. верт. планування і водостоків виконують на копії осн. креслення, тобто ескізозабудова.
На стадії верт. планування показують:
-осн. інж. мироприемства і додаткові роботи невказані на генплані;
-висотне рішення дається горизонталями з висотою перерізу h=0,5м.
Осн. вимогам верт. планування є:
-макс. збереження природного рельєфу
-забезпечення поверхневого водовідводу за швидкостями які забезпечують мін. ерозію
-забезпечення допустимих для пішоходів і транспорту уклонів.
Проектні горизонталі назив червоними горизонталями. Вони відображають майбутній рельєф тер-її. Перш ніж приступити до верт. планування до розробки поверхневого рельєфу необхідно проаналізувати існуючий рельєф.
Категорії рельєфу за енергією:
Плоскорівнинна. Ухил 2 – 6 ‰ Е=20м/5км.
Пересічно-рівнинна та горбиста і=20÷60‰ Е=175м/5км
Передгірська та гірська Е=500...900м/5км
Високогірна Е=1000...3000м/5км
Схема верт планування на стадії ген плану. Це схема відображає загальну технічну можливість здійснення рішень ген плану відповідно до увязки вуличної мережі з рельєфом, водотоками, інж спорудами. Осн даними схеми верт планування на 1-й і 2-й стадії розробки проекту є точки перетину всіх магістральних, житлових вулиць та проїздів з даними природньої та проектної відмітки.
При аналізі рельєфу розріз. ділянки з різною крутизною схилів відповідно:
0-5‰ 5-60‰ 60-100‰ 100-150‰ >150‰
78. Вертикальне планування елементів вуличної мережі.Повздовжні та поперечні профілі.Побудова проектних горизонталей.Розмостка вулиць та тротуарів.
Вертикальне планування елементів вуличної мережі. Проект детального проектування здійснюється в М1:2000. Він здійсн горизонталями які викреслюються тільки в межах проїздної част. вулиць або в межах червоних ліній по узгодженні з замовником. Тут також показується водозбірні басейни, відкриті і закриті водостоки, їх ухили, протяжність, діаметри труб, розрахункові точки, місця випуску води з водостоку.
Поздовжні та поперечні профілі. За допомогою профілів можна провести проектування деякої ділянки, якщо розбити її на відповідну сітку квадратів. Проектування профілів пров на основі існуючих чорних горизонталей.
Повздовжній профіль проектується вздовж осі проїжджої частини дороги. Може проектуватися вздовж лотків (бровки). Відмічаються відмітки бровки, відмітки смуг озеленення, тротуари, відмостки будинків. Починаємо з розбивки пікетажу по трасі на плані даної вулиці, визнач чорних та черв відміток пікетів, плюсових відміток і точок перетину траси з іншими вулицями. Побудова профіля вик на основі нівелювання даної траси. Нівелюв пров по попередньо розбитих пікетах. Якшо дана траса має деякий кут повороту та расдіус кривої R, то треба вирахувати елементи кривої Т, бісектрису Б та домір Д.
T=Rtg(/2) , Б=Rsec(/2)-R=R(sec(/2)-1) , K=R/180 , Д=2Т-К.
Поперечні профілі проектуються в напрямку перпендикулярному до проїжджої частини і через кожні 50м. існуючий рельєф наноситься на профіль на основі даних нівелювання. На попереч профілі відображають тротуари, проїжджу част, трамвайні лінії, велосипедні доріжки, полоси зелених насаджень. Попер профіль має бути ув’язаний з планом в межах даного кварталу. Попер профіль може бути вгнутий, односкатний або двоскатний параболічний.
Побудова проектних горизонталей. Вона ведеться від осьової част вулиці на основі заданих поздовжніх і поперечних ухилів, висоти бордюрного каменю та заданого профілю дороги, котрий може бути односкатним, двоскатним, випуклим.
визнач l – проекцію горизонталі l=ai2/i1,
S– величина закладення S=h/i1
ЕК=hБ/i1
Визнач проекції f=bi3/i1
Розмостка вулиць та тротуарів. На перехрестях вулиць виникає необхідність поступового переходу поверхні однієї вулиці до іншої. Це здійсн за допомогою розмостки – поступового переходу від двоскатного профілю до односкатного і навпаки. Розмостка здійсн двома способами:1.способом зміщення гребня, 2.зміна поперечного ухилу.
Дуже часто в окремих випадках застосовують змішаний метод вертикального планування. Найчастіше він викор.при проектування міських вулиць і прилеглих територій. Вміщує розробку плану методом горизонталів і його доповнення поперечним чи поздовжнім профілем.З практичної точки зору цей метод є найбільш представницьким.
79. Вертикальне планування міжвуличних територій.Принципи висотної організації території. Висотна привязка будівель на схилах різної крутизни.
Вертикальне планування тротуарних частинок.
Вертикальне планування тротуарів здійснюється після планування проїзджої частини. Висотні відмітки тротуару збоку проїзджої част.визн.додаванням висоти бортового каменю. Поверхня тротуар.част. планується залежно від сполучення напрямків повздовжніх схилів.
У вертик.план.тротуарів можливі 3 варіанти:
Вертикальне планування майданів.
Крім транспортної розв’язки та водовідведення необхідно враховувати умови зорового сприйняття.
Правила верт.план. майдану:
1.Якщо майдан проектної форми,то йому найчастіше надають двократну поверхню з гребенем по осі головної вулиці.
2. Невеликим майданом може надаватися односкатна поверхня по схилу.
3. Якщо окремі зони майдану не потребують транспортного зв’язку і мають значні уклони (>30‰) майдан проектують у вигляді терас, підпірних стіни, укоси, сходи, пандуси.
4. Вихідними для верт.план.майдану є відмітки існуючих магістралей і споруд,що сходяться на майдані.
5. Для проектування майдану використ.метод горизонталей з залученням методу профілю.
6. При проектуванні транспортних майданів з кільцевим рухом і висотне рішення проводиться на основі положення вулиць з водовідводом і бік тротуарів.
Осн об’єкти при верт планув міжвул тер можут бути площадки під забудови, дит майданчики, автостоянки, тераси. Результуючий ухил любої площадки має бути 5-10%.
На стадії детального планування (М1:2000) встановлюється висотне положення вулиць. Визначаються відмітки червоних ліній, відмітки осей вулиць,уклонів та відстані між переломами.Відведення поверхневих вод вимагає відображення лотків водопропустих труб,дощових колекторів і т.д.
Схема верт.планування і інж.забезпечення можуть виконуватись на двох різних проспектах. Стадія робочого проекту (М1:1000,М1:500) вимагають встановлення висотного положення, не тільки мережі, але і всієї внутріквартальної території.
Проїзджа частина вулиць найчастіше має двоскатний характер,вгнутий профіль – надається лише нешироким проїздом на міжвуличних територіях.
Поверхня вулиць завжди має бути нижча,ніж міжвуличні території.
Односкатний поперечний профіль надається проїздним частинам з розподільною смугою.
В загальному вулиці поділ:
магістральні вулиці – розподільча центральна смуга;
загальноміські вулиці – двоскатні;
вул.районного призначення;
живі вулиці – одно-то двоскатні;
проїзди з одностороннім і двостороннім рухом але односкатні.
Висотна прив’язка споруд.Сучасні індустріальні методи зведеная будівель і споруд вимагають мінімальних перепадів висот на буд.майданчиках. Гранична висота укосів в насипу має бути від глибини закладання фундаменту на 0.5 см.
Ширина ділянки під будинок повинна бути: 5 м до укосу. Вирівняна ділянка під б-цтво має мати мін.ухил для стоку води до 5‰. Гранична довжина будинку при розміщенні на окремій ділянці.

У випадку, якщо ми маємо напів насип чи напів зрізку, то

80.Організація поверхневого стоку
Складається з - гідроскопічного розрахунку
- гідравлічного розрахунку
- проектування дощової каналізації,тобто водовідводу.
Розрізняють суцільні дощі великої тривалості і талої інтенвсивності.Виділ.зливи такої тривалості і великої інтенсивності.
Загальна к-сть опадів визначається на протязі року

З технічною метою використ.велич.,яка назив. Розрахункова інтенсивність дощу.

Дощові опади поділ на категорії: 1)суцільні дощі вел тривалості і малої інтенсивності 2)зливи малої тривалості і вел інтенсивності 3) мусонні зливи вел тривалості і малої інтенсивності. Осн кількісні характеристики: h - кільк опадів(м, мм), t - тривалість опадів (хв.,с.,д.), i - інтенсивність опадів (м/д), q - розрахункова інтенсивність дощу, Q - витрата дощової води.
При організації водовідводу вик 2 типи розрахунку: 1) гідрологічний, 2)гідравлічний.
Системи і схеми каналізації. Дощові і малі води відводяться з даної тер за допомогою системи споруд, що входять або складають дощову каналізацію. Виділяють відкриту і закриту с-ми каналізації. В цих с-мах розрізняють повно роздільні схеми, загально сплавні та комбіновані. Повно роздільна схема полягає в тому що дощові і побутові води розводяться окремими мережами. Змішана с-ма ( загально сплавна) відводить як побутові так і дощові води однією мережею, що включає обов’язковою облаштування очисних споруд.
1.Першим завданням гідрологічного розрахунку є визначення к-сті води,яка проходить через конкретні поперечні перерізи зливної мережі
2. Є визначенням необхідних розмірів дощоприймальної мережі,які здійснюються на основі гідравлічного розрахунку.
В результаті- визнач.розрахункові витрати дощової води, для цього використ.метод граничних інтенсивностей. Грунтується на методиці розрробленій в перергбурському інституті комунального господарства, згідно якого


n=0.65…0.75
при P<1 , n=0.75
при P>1 , n=0.65
Проміжні значення n визначаються інтерполяцією.
Р – період одноразового перевищення розрахункової інтенсивності дощу або період однократного переповнення водостічної мережі.
Знач.Р залежить від забудови і топографічних особливостей місцевості.
В нашому регіоні Р=0.5...10 в залежності від умов розташування колектора.
Проектування дощової каналізації.Конструктивні елементи дощових мереж.
Проектування дощової каналізації здійснюється на основі гідравлічного розрахунку метою якого є визначати необхідні розміри та перерізи трубопроводів дощової каналізації.
Грунтується він на порівнянні витрати води нарахованої та перепускної здатності трубопроводів ()Практично гідрав.рохрах.починається із визначенням великих ухилів дощоприймальної каналізації, мінімальне значення яких повинно бути:
лотки (асфальт) – 0.003 (3‰)
лотки (брук.) - 0.004 (4‰)
окремі лотки і кювети – 0,005 (5‰)
канали - 0.003 (3‰)
трубопроводи -0.005 (5‰)

Мін.уклон для дощоприймальників – 20‰
Підбір необхідних діам.трубопроводів здійснюється на основі таблиць.
Мін.швидкості течії є наступним в залежності від діам.колектора.
Крім вказаної методики існує:
Методика розрахунку діам.труб на основі визначення модулів швидкості і модулів відводоздатності згідно якої

i - модуль відводоздатності
модуль швидкості
Існують відповідні табл.із значенням модулів в залежності діам.трубопроводу 0,як розмуру лотка.
Згідно цієї методики вибираємо якийсь ухил і визначаємо для любого діаметрів і v.
Порівнюємо і при такій умові залишаємо даний діаметр, інакше переходимо до наступного д-ру і проводимо відповідний розрахунок.
Конструктивні елементи дощових мереж. До них відносять: пропускні труби – це круглі ЗБ елем з оголовками у вхідній і вихідній частині. Можуть бути бетонні і чавунні. Перехідні містки облашт із ЗБЕ.
Закрита с-ма водовідводу склад з водовідводів, водостоків, дощоприймальних і оглядових колодязів. Водобійні перепадні кол а також вихідні оголовки. Труби є осн елем закритої мережі (азбестоцем, бетон, ЗБ, металеві).
ПРОЕКТУВАННЯ ДОЩОВОЇ КАНАЛІЗАЦІЇ.
Підрозуміває: розробку та розташування в плані.Розташування мережі в плані залежить: - природних умов - технічного забезпечення
Розробка проектів виконується в наступній послідовності:
На схемах планування (М 1:1000. М 1:500) намічають осн.басейни стоку, а також траси головних колекторів. Виділ закриту і відкриту мережу.
Квартал розбивають на площі стоку прилеглі до мережі.
Визначають параметри площі і відповідно витрати дощової води для данної терит. Згідно розробленої методики.
Проектують мереджу в плані і по висоті.
Головні колектори найкраще розташовувати в тальвегах. Оптимальне розт.головного колектора найкраще в центрі водозбірного басейну на глибині 4...5 м. Для реалізації дощової канал.використ.труби з азбестоценменту і бетону. 3Б.
Відповідно ці труби можуть мати наступні параметри: діам. Від 0,2....0,8м, довж.3...4м. Сполучаються муфтами із гумовими кінцями
Труби більшого діам. До 3.5 м виготов. Із 3Б вони виготовл. Методом центрифугування і мають довжину 5 м. Використ. і металеві чавунні труби в осн. Для внутріквартальних трубопроводів. Металеві труби проводять в складних умовах.
Труби укладують на утраб. дно із підсипкою піщаного грунту до 10 см. Всі трубопроводи дощової каналізації мають прокладати на новій віддалі від інж.комунікацій.
При паралельної прокладки дощової канал. і водовідводу l>=1.5м діаметр <200мм
l>=3,0м діаметр >200мм
Глибина закладання труб:
Оптимальною глиб.дощоприймальника мережі слід вважати 3....3,5 м Найменший ухил має становити 5....7 ‰. У місцях переходу від дощоприймальних колодяхів до мережі мін.ухил має бути 20‰. Коли ми з’єднуємо окремі частини трубопроводів на поворотах, тоді:
-поворот не може бути більше 90 град.
-поворот трубопроводу здійснюється по певному радіусу. Якщо кут 160 град., то з’єднання здійснюється в оглядовому колодязі , якщо 160 град.,то радіус повороту має складати 50.
Всі з’єднання трубопроводів та їх окремих віток здійснюється в оглядових колодязях.
Дощоприймальник каналіз.склд.з трьох осн.частин:
-трубопроводів
-дощоприймальних колодязів
-оглядових колодязів.
Приєднання віток також виконується таким чином, щоб на один оглядовий колодязь припадало 2 дощоприймальних колодязів.
На одну вітку не може садитися два дощопри.решітки, Віддаль мережі колектори до бровки, тротуару 1.5 м
Не повинні ніколи бути розт. на пішоходах. Вони повинні бути розт. в найближчих частинах перехрестя.
Дощоприймальні колодязі служать для збирання поверхневих вод. Сучасні колодязі представляють собою металевий люк з гратами,який розташований на 1..2 см нижче поверхні дорожнього покриття.
Основні конструктивні елементи колодязів:
Обов’язково колодязь обладнують водобійною площиною
Віддаль між дощопри. Колод.залежить від ухилу мережі і вулиці і в середньому складає 50 м. (40....80 м.).
Віддалі беруться із довідника.
Оглядові водостійкі колодязі.
Встановлюють на всіх переломах траси водостоків в .....зміни ухилів.
Знаходяться безпосередньо на основних трубопроводах. У випадку прямих водопроводів оглядові колодязі встановлюються через 50...80 м по трасі.
Конструкція оглядового колодязя представляє собою наявність робочої камери та горловини,яка здійсеює доступ до робочої камери.
Оглядові колодязі служать також для обслуговування траси дощоприймальної мережі.

Приложенные файлы

  • docx 4299824
    Размер файла: 737 kB Загрузок: 0

Добавить комментарий