UMPS_dist__modul_1


ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД УКООПСПІЛКИ
«ПОЛТАВСЬКИЙ УНІВЕРСИТЕТ ЕКОНОМІКИ І ТОРГІВЛІ»
КАФЕДРА УКРАЇНСЬКОЇ ТА ІНОЗЕМНИХ МОВ









УКРАЇНСЬКА МОВА (ЗА ПРОФЕСІЙНИМ СПРЯМУВАННЯМ)



Навчально-методичний посібник для самостійного
вивчення дисципліни за кредитно-модульною системою
організації навчального процесу









Полтава – 2012
Укладач: Бобух Н. М., д. філол. н., проф.

Рецензенти: Валюх З. О., д. філол. н., проф. (Київський національний лінгвістичний університет); Григор’єва О. О., к. філол. н., доц. (Полтавський національний педагогічний університет ім. В. Г. Короленка)


Навчально-методичний посібник обговорений і схвалений на засіданні кафедри української та іноземних мов
“ ___” ________ 2012 р., протокол №
Зав. кафедри _________ проф. Бобух Н. М.


















МОДУЛЬ 1
ЗАКОНОДАВЧІ ТА НОРМАТИВНО-СТИЛЬОВІ ОСНОВИ ПРОФЕСІЙНОГО СПІЛКУВАННЯ

Тема 1. 1
ДЕРЖАВНА МОВА – МОВА ПРОФЕСІЙНОГО СПІЛКУВАННЯ
План
1. Предмет і завдання курсу «Українська мова (за професійним спрямуванням)».
2. Поняття літературної мови. Найістотніші ознаки літературної мови.
3. Мова професійного спілкування як функціональний різновид української літературної мови. Мовна, мовленнєва, комунікативна професійна компетенції.
4. Мовні норми.
5. Мовне законодавство та мовна політика в Україні.

ТЕОРЕТИЧНИЙ БЛОК
Предмет і завдання курсу «Українська мова
(за професійним спрямуванням)»
Основне завдання вищої школи – готувати висококваліфікованих фахівців, які досконало володіють державною мовою в усній та писемній її формах. Курс «Українська мова (за професійним спрямуванням)» передбачає продовження формування національномовної особистості, комунікативних навичок майбутніх спеціалістів, студіювання особливостей фахової мови.
Отже, предметом вивчення курсу є сучасна українська літературна мова професійної сфери.
Завдання курсу – сформувати:
мовну компетенцію майбутніх фахівців, що містить знання і практичне оволодіння нормами літературної професійної мови;
навички самоконтролю за дотриманням мовних норм у спілкуванні;
вміння і навички оптимальної мовної поведінки у професійній сфері;
стійкі навички усного й писемного мовлення, зорієнтованого на професійну специфіку;
навички оперування фаховою термінологією, редагування, корегування та перекладу наукових текстів.
Вивчаючи курс, студенти різних спеціальностей набувають теоретичних знань про фахове спілкування, його етапи й роль у професійній діяльності, засвоюють термінологію майбутньої спеціальності, відомості про призначення і структуру ділових документів, необхідних фахівцю певного профілю, формують стійкі комунікативні компетенції, потрібні у професійному спілкуванні, навички послуговування вербальними і невербальними засобами обміну інформацією.
Мета курсу – сформувати у майбутніх спеціалістів професійно зорієнтовані уміння й навички досконалого володіння українською літературною мовою у фаховій сфері.
2. Поняття літературної мови. Найістотніші ознаки
літературної мови
Мова є однією з найістотніших ознак нації і реально існує як мовна діяльність членів відповідної етнічної спільноти.
Хто якою мовою думає, той до того народу належить (В. Даль).
Українська мова – єдина національна мова українського народу.
Відповідно до статті 10 Конституції України, прийнятої Верховною Радою 28 червня 1996 року, українська мова є державною мовою в Україні, «держава забезпечує всебічний розвиток і функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя на всій території України».
Державна мова – це закріплена традицією або законодавством мова, вживання якої обов’язкове в органах державного управління та діловодства, громадських органах та організаціях, на підприємствах, у закладах освіти, науки, культури, у сферах зв’язку та інформатики.
На ґрунті української національної мови формується й розвивається українська літературна мова.
Як одна з форм національної мови вона існує поряд з іншими її формами – діалектами (територіальними і соціальними), просторіччям, мовою фольклору.
Літературна мова – це унормована, регламентована, відшліфована форма загальнонародної мови, що обслуговує найрізноманітніші сфери суспільної діяльності людей: державні та громадські установи, пресу, художню літературу, науку, театр, освіту й побут людей. Вона вважається найвищою формою існування мови. Літературна мова характеризується такими ознаками:
– унормованістю;
– уніфікованістю (стандартністю);
– наддіалектністю;
– стилістичною диференціацією (розвиненою системою стилів).
Найістотнішою ознакою літературної мови є її унормованість, тобто наявність усталених мовних норм, – найбільш поширених, уніфікованих зразків репрезентації мовної системи.
Наддіалектність полягає в тому, що літературна мова, на відміну від територіальних діалектів, функціонує без будь-яких обмежень на всій території України. Наддіалектність літературної мови допускає її регіональне варіювання.
Маючи усну й писемну форму вираження, літературна мова охоплює всі сфери комунікативної практики суспільства за допомогою мовновиражальних засобів. Це і є її поліфункціональність.
У плані уніфікованості (стандартності) літературна мова зберігає свою цілісність і єдність, хоча має різноманітні мовні засоби та їх варіанти.
Літературна мова характеризується розгалуженою системою стильових різновидів, що взаємодіють між собою і сприяють розвиткові мовновиражальних засобів.
Літературна мова реалізується в усній і писемній формах. Обидві форми однаково поширені в сучасному мовленні, їм властиві основні загальномовні норми, проте кожна з них має й свої особливості, що пояснюється специфікою функціонування літературної мови в кожній із форм.
Писемна форма літературної мови функціонує у сфері державної, політичної, господарської, наукової і культурної діяльності.
Усна форма літературної мови обслуговує безпосереднє спілкування людей, побутові й виробничо-професійні потреби суспільства.
Сучасна українська літературна мова сформувалася на основі південно-східного наріччя, увібравши в себе деякі діалектні риси інших наріч. Зачинателем нової української літературної мови був І. П. Котляревський – автор перших великих художніх творів українською мовою («Енеїда», «Наталка Полтавка», «Москаль-Чарівник»). Він першим використав народнорозмовні багатства полтавських говорів і фольклору.
Основоположником сучасної української літературної мови справедливо вважають Тараса Григоровича Шевченка. Саме він уперше своєю творчістю підніс її на високий рівень суспільно-мовної і словесно-художньої культури, заклав підвалини для розвитку в ній наукового, публіцистичного та інших стилів української мови. У мові творів Шевченка знайшли глибоке відображення народнопоетична творчість, уснорозмовні форми народної мови. Традиції Т. Шевченка в розвитку української літературної мови продовжували у своїй творчості І. Франко, Леся Українка, Панас Мирний, М. Коцюбинський та інші письменники.
Українська літературна мова постійно розвивається й збагачується. Цей процес супроводжується усталенням, шліфуванням обов’язкових для всіх літературних норм.



3. Мова професійного спілкування як функціональний різновид української літературної мови. Мовна, мовленнєва, комунікативна професійна компетенції
Оволодіння основами будь-якої професії розпочинається із засвоєння певної суми загальних і професійних знань, а також оволодіння основними способами вирішення професійних завдань, тобто оволодіння мовою професійного спілкування.
Мова професійного спілкування (професійна мова) – це функціональний різновид української літературної мови, яким послуговуються представники певної галузі виробництва, професії, роду занять. Як додаткова лексична система професійна мова, не маючи власної специфіки фонетичного та граматичного рівнів, залишається лексичним масивом певної мови.
Отже, фахова мова – це сукупність усіх мовних засобів, якими послуговуються у професійно обмеженій сфері комунікації з метою забезпечення порозуміння між людьми, які працюють у цій сфері. Особливості її зумовлюють мета, ситуація професійного спілкування, особистісні риси комуніканта й реципієнта (мовна компетенція, вік, освіта, рівень інтелектуального розвитку). Залежно від ситуації та мети спілкування доречно й правильно добираються різноманітні мовні засоби висловлення думки: лексичні, граматичні, фразеологічні тощо.
Усі лексичні одиниці фахових текстів поділяються на чотири різновиди:
терміни певної галузі, що мають власну дефініцію;
міжгалузеві загальнонаукові термінологічні одиниці (терміни філософії, політології, математики, філології тощо);
професіоналізми;
професійні жаргонізми, що не претендують на точність та однозначність.
Володіти мовою професійного спілкування – це:
– вільно послуговуватись усім багатством лексичних засобів з фаху;
– дотримуватися граматичних, лексичних, стилістичних, акцентологічних та інших норм професійного спілкування;
– знати спеціальну термінологію, специфічні найменування відповідної професійної сфери;
– використовувати всі ці знання на практиці, доречно поєднуючи вербальні й невербальні засоби спілкування.
Отже, професійна мова – це насамперед термінологія, притаманна тій чи тій галузі науки, техніки, мистецтва, та професіоналізми. Вона виокремлюється відповідно до сфери трудової діяльності, де активно функціонує.
Термін – слово або словосполучення, що позначає поняття спеціальної сфери спілкування в науці, виробництві, техніці, у конкретній галузі знань. Терміни обслуговують сферу спілкування певної галузі разом із загальновживаним лексиконом.
Професіоналізм – слово або вислів, уживаний в певному професійному середовищі. Професіоналізми властиві мові певної професійної групи.
Справжній фахівець повинен мати сформовану мовну, мовленнєву і комунікативну компетенції.
Мовна професійна компетенція – це сума систематизованих знань норм і правил літературної мови, за якими будуються правильні мовні конструкції та повідомлення за фахом.
Мовленнєва професійна компетенція – це система умінь і навичок використання знань під час фахового спілкування для передавання певної інформації.
Ґрунтуючись на мовній компетенції, вона виявляється у сформованості умінь послуговування усною й писемною літературною мовою, багатством її виражальних засобів відповідно до літературних норм.
Комунікативна професійно орієнтована компетенція – це система знань, умінь і навичок, потрібних для ефективного спілкування, тобто треба володіти сумою знань про мову, вербальні й невербальні засоби спілкування, культуру, національну своєрідність суспільства і вміти застосовувати ці знання в процесі спілкування.
Отже, професійна комунікативна компетенція репрезентує професійні знання, вміння і навички спілкування.
4. Мовні норми
У професійному мовленні треба дотримуватися загальноприйнятих мовних норм, стандартів, певних взірців, адже унормованість – основна ознака літературної мови.
Мовна норма – уніфіковані, традиційні, найбільш поширені, свідомо фіксовані стандарти реалізації мовної системи, обрані в процесі суспільної комунікації. Мовна норма є ознакою літературної мови.
Літературна мовна норма – усталені, загальноприйняті правила, регламентації, взірці вживання мовних засобів у писемній і усній формі спілкування. Літературна норма репрезентується в шкалі оцінювань: правильності, доречності й естетичної гармонійності. Результатом визнання літературних норм є їх кодифікація у словниках і граматиках, що фіксують усталені мовні явища.
Розрізняють такі різновиди літературних норм: орфоепічні, морфологічні, орфографічні, лексичні, синтаксичні, стилістичні, пунктуаційні, акцентуаційні.
Орфоепічні норми регламентують правила вимови звуків, звукосполук та граматичних форм слів. Вивчення правильної вимови спрямоване на подолання помилок, серед яких насамперед виокремлюють фонематичні та фонологічні.
Фонематичні помилки – це порушення, пов’язані зі змішуванням фонем, із заміною однієї фонеми іншою, наприклад: вимова |с| замість |з|: [везти] – [вести].
Такі помилки спотворюють зміст слова. Інколи фонематична помилка зумовлюється пропуском однієї з фонем, наприклад:
Правильно Неправильно
плутати путати
плутаю путаю
плутають путають
Дуже часто у мовленні замість фонеми |ф| вживають поєднання фонем |хв|, а замість |хв| – фонему |ф|:
Правильно Неправильно
факт хвакт
фарба хварба
фах хвах
фахівець хвахівець
феномен хвеномен
форматний хворматний
функціонувати хвункціонувати
хвала фала
хвороба фороба
Фонетичні помилки – це суто вимовні недогляди, що виявляються у вимові різних варіантів звуків, наприклад: вимова [л'] замість [л]: лекція – лєкція, телеграма – телєграма; вимова [і] замість [и] у словах іншомовного походження: директор – діректор, тираж – тіраж, симпозіум – сімпозіум, циркулярний – ціркулярний.
Вимова голосних звуків
Усі голосні звуки під наголосом вимовляються чітко й виразно: постанова, план, гарантійний, витяг, видавець, мудрість. В інших позиціях вимова голосних має такі особливості:
1. Голосні [а], [і], [у] – в усіх позиціях вимовляються виразно, чітко:
[знати] – знати;
[пунктуал'н'іс'т'] – пунктуальність;
[з'в'ітувати] – звітувати.
У деяких словах на початку слова голосний [і] вимовляється з наближенням до [и]:
[іинод'і] – іноді
[іинколи] – інколи
[іинде] – інде
[іинши
·] – інший
2. Звук [о] вимовляється виразно й здебільшого не змінюється; лише перед складом з постійно наголошеним [у] й [і] вимовляється з наближенням до [у].
3. Звуки [е], [и] в ненаголошеній позиції вимовляються нечітко:
[е] – з наближенням до [и]
[меита] – мета;
[реиагувати] – реагувати;
[меин'і] – мені.
У ненаголошеній позиції в кінці слова звук [е] вимовляється чітко:
[р'іне] – Рівне;
[поле] – поле.
[и] – з наближенням до [е]

[виедаток] – видаток;
[обвиенувачеин': а] – обвинувачення;
[сиестеиматичние
·] – систематичний.
Звуки [е], [и] в наголошеній позиції вимовляються чітко:
[полем'іка] – полеміка.
[вибори] – вибори.
[креидит] – кредит.
Вимова приголосних звуків
1. Дзвінкі приголосні [б], [д], [ґ], [ж], [з], [дж], [дз] в кінці слова й перед глухими в середині слова вимовляються дзвінко:
[народ] – народ; [наказ] – наказ; [чиемдуж] – чимдуж; [надто] – надто; [дов'ідка] – довідка.
Примітка. З усіх дзвінких приголосних тільки глотковий звук [г] вимовляється як [х]: [лехко] – легко; [н'іхт'і] – нігті; [вохко] – вогко.
2. Глухі приголосні [п], [т], [к], [ш], [с], [ч], [ц] перед дзвінкими в межах слова вимовляються дзвінко:
[проз'ба] – орфографічно просьба; [воґзал] – вокзал; [бород'ба] – боротьба.
3. Оглушуються прийменник і префікс з- перед глухими приголосними:
[с тобойу] – орфографічно з тобою; [счистити] – зчистити.
4. Префікси роз-, без- через- можуть вимовлятися дзвінко й глухо (залежно від темпу мовлення):
[розписка] і [росписка] – розписка;
[беизпомиелкови
·] і [беиспомиелкови
·] – безпомилковий.
5. Губні [б], [п], [в], [м], [ф], шиплячі [ж], [ч], [ш] (крім подовжених) та задньоязикові [ґ], [к], [х] в кінці слова та складу вимовляються твердо:
[с'ім] – сім; [велиеч] – велич; [пишеиш] – пишеш; [позичте] – позичте; [с'м'іх] – сміх.
Лише перед [і] ці приголосні вимовляються як напівм'які: [в'італ'ни
·] – вітальний; [б'іограф'ійа] – біографія; [ш'іс'т'] – шість.
[х'ід] – хід;
[к'ілограм] – кілограм.
Подовжені шиплячі вимовляються як напівм'які: [роздор'іж': а] – роздоріжжя; [р'іч': у] – річчю.
6. В українській мові слід розрізняти звуки [г] і [ґ]. Приголосний звук [ґ] вимовляється у власне українських словах, а також зукраїнізованих словах іншомовного походження. Найповніший реєстр слів з літерою ґ, що позначає задньоязиковий зімкнений дзвінкий звук [ґ], подано в «Українському орфографічному словнику», яким варто послуговуватися, оскільки звук ґ вживається не лише відповідно до норми, а й на власний розсуд мовців. Подаємо найбільш уживані слова:
ґазда ґречний ґрунтозахисний
ґаздувати ґречність ґрунтознавство
ґанок ґречно ґрунтообробний
ґрати ґрунт ґрунтуватися
ґатунок ґрунтовий ґудзик
7. Буквосполучення дж, дз можуть позначати один звук і вимовляються як африкати [дз], [дж]:
[дзвониек] – орфографічно дзвоник;
[присуджувати] – присуджувати;
[в'ідр'аджеин': а] – відрядження;
[нагороджеин': а] – нагородження.
Роздільна вимова цих звуків [д] і [з], [д] і [ж] є порушенням орфоепічних норм. Як два окремі звуки вони вимовляються тоді, коли належать до різних частин слова, наприклад до префікса й кореня:
[в'ід-зиивати] – орфографічно відзивати;
[п'ід-з'в'ітни
·] – підзвітний;
[п'ід-жеину] – піджену.
8. Передньоязикові [д], [т], [з], [с], [ц], [л], [н] перед наступними м’якими приголосними та перед [і] вимовляються м’яко:
[ма
·бут'н'е] – орфографічне майбутнє; [п'іс'н'а] – пісня; [горд'іс'т'] – гордість.
Вимова звукосполук
Відповідно до закономірностей сполучуваності звуків у мовленні деякі орфоепічні норми випливають з асимілятивних змін у групах приголосних:
а) -ться вимовляється як [ц':а]:
[лиестуйец':а] – орфографічне листується;
[учац':а] – учаться;
[гн'івайуц':а] – гніваються;
[обуриец':а] – обуриться;
б) -шся вимовляється як [с':а]:
[з'в'ітуйес':а] – звітуєшся;
[в'ітайес':а] – вітаєшся;
[розписуйес': а] – розписуєшся;

в) -жся вимовляється як [з'с'а]:
[зваз'с'а] – зважся;

[неиур'із'с'а] – не вріжся;
г) -чся вимовляється як [ц':а]:
[неимороц':а] – не морочся;
ґ) -жці вимовляється як [з'ц'і]:
[криевор'із'ц'і] – криворіжці; [запор'із'ц'і] – запоріжці;
д) -сши вимовляється як [ш:и]:
[приен'іш:и] – принісши;
е) -зш вимовляється як [ш:]:
[беиш:уму] – без шуму;
є) -зч вимовляється як [шч]:
[шчого] – з чого;
ж) -здж вимовляється як [ждж]:
[жджеирила] – з джерела;
з) -шці вимовляється як [с'ц'і]:
[на дос'ц'і] – на дошці;
и) -здці вимовляється як [з'ц'і]:
[у пойіз'ц'і] – у поїздці.
2. Групи приголосних, що з’являються в словах унаслідок словотворення, спрощуються:
проїзд + н (ий) -> [пройізни
·] – проїзний;
контраст + н (ий) -> [контрасние
·] – контрастний;
баласт + н (ий) -> [баласние
·] – баластний.
Отже, написання окремих слів не відповідає вимові: [ш'існад'ц'ат'] – шістнадцять; [ш'іс:от] – шістсот; [ш'іздес'ат] – шістдесят; [преизиеден'с'кие
·] – президентський; [агенство] – агентство; [інтеил'іген'с'ки
·] – інтелігентський.

Вимова слів іншомовного походження
Іншомовні слова в українській мові фонетично й граматично адаптуються, проте деякі з них характеризуються орфоепічними особливостями:
1. Голосні [і] та [и] слід завжди вимовляти відповідно до їх написання. Після приголосних [д], [т], [з], [с], [ц], [р], [ж], [ч], [ш] постійно вимовляється [и], а не [і] перед наступним приголосним звуком: система, дипломатичний, фізика, цивільний, риторика, шифр, ратифікація, режим.
Початковий [і] вимовляється чітко, а наближена до [и] вимова [і] є орфоепічною помилкою.
Правильно Неправильно
[ідеал'но] – ідеально идеально
[ідейа] – ідея идея
В іншомовних словах ненаголошений [о] ніколи не переходить в [у] (навіть перед складом з постійно наголошеним [у]): корупція, доручення, документ, популяризація.
3. Ненаголошені [и], [е] після приголосного вимовляються з наближенням до [е], [и]: [теинден'ц'ійа] – тенденція; [пеир'іодизац'ійа] – періодизація; [сеиртиеф'ікат] – сертифікат.
Акцентуаційні норми
З орфоепічними нормами тісно пов’язані акцентуаційні, що визначають правильне наголошування слів.
Наголос – це виокремлення одного зі складів слова засобом посилення голосу.
В українській мові наголос вільний, різномісцевий і рухомий, тобто може падати на будь-який склад слова й змінювати своє місце в спільнокореневих словах або у формах одного й того ж слова: збитки – збитковий, приймальня – прийми, будувати – будую, багаж – багажем.
Наголос може виступати засобом розрізнення лексичного (семантичного) значення слова: характерний і характерний, прошу і прошу, а також граматичного: сестри і сестри.
Дотримання норм наголошення й вимови є одним із важливих показників культури усного професійного спілкування. Як відомо, в українській літературній мові є чимало слів, у яких мовці порушують усталений літературний наголос, тобто акцентологічні норми.
Увага! Акцентуаційна компетенція
Іменники середнього роду на -ання мають наголос на тому складі, що й неозначена форма дієслова, від якої іменник утворено: читати – читання, навчати – навчання. В окремих словах префікс ви- перетягує на себе наголос: видати – видання, вивчити – вивчання. Ненормативними є наголошення читання, навчання, завдання.
Іменники, утворені від дієслів або інших іменників за допомогою префіксів ви-, від-, за-, на-, над-, об-, пере-, під-, не-, при-, про-, роз-, зберігають наголос на префіксі: виклик, відгомін, задум, заклик, напуск, надпис, оббіг, переспів, підкуп, нелюб, припис, притінок, пропуск, розголос, розвідка.
У числівниках від одинадцяти до дев’ятнадцяти наголос падає лише на склад на: одинадцять, чотирнадцять, вісімнадцять.
У відмінкових формах на -и названі числівники зберігають наголос на цьому ж складі: одинадцяти, дванадцяти, чотирнадцяти, шістнадцяти, сімнадцяти.
У відмінкових формах на -ох, -ом наголос переходить на останній склад: одинадцятьох, чотирнадцятьох, сімнадцятьох та ін., одинадцятьом, дванадцятьом, шістнадцятьом тощо.
У складних числівниках на -десят наголос на останньому складі: шістдесят, сімдесят, вісімдесят.
У формах непрямих відмінків цих числівників наголос перетягується на закінчення: п’ятдесяти (п’ятдесятьох), п’ятдесяти (п’ятдесятьом), п’ятдесятьма (п’ятдесятьома).
Слово прошу вживається з двома наголосами: прошу – у значенні «звертаюся з проханням, клопочу»; прошу – у значенні «запрошую, будь ласка».
В українській мові є іменники вигода (родовий множини вигід) зі значенням «користь» і вигода (родовий множини вигод) означає «зручність». У відмінкових формах цих іменників та у словах, утворених від них, наголос зберігається на тому самому складі: вигода – вигоди – вигодою; вигідний «корисний» – вигідність – вигідністю; вигода – вигоди – вигодою; вигідний «зручний» – вигідність – вигідністю.
Лексичні норми
Лексичні норми регламентують правила слововживання. Їх фіксують насамперед словники: «Словник української мови» в 11-ти томах (1971–1980 рр.), «Новий тлумачний словник української мови» (1998 р.), «Великий тлумачний словник сучасної української мови» (2001 р.), «Український орфографічний словник» (2002 р.), «Російсько-український словник ділового мовлення» (автор Шевчук С. В., 2010 р.).
Синоніми
Синоніми – це слова різні за звучанням, але мають тотожне чи близьке значення: обов’язково – неодмінно; конче – доконче – неминуче; властивий – притаманний; проживати – мешкати; аргумент – (у полеміці) доказ, підстава, обґрунтування.
Тексти офіційно-ділового стилю вимагають однозначності, й через те точності слів надається неабияке значення. Адже для чіткої регуляції офіційно-ділових стосунків важливо, щоб усі однаково сприймали й витлумачували той чи той закон, наказ, договір, контракт.
Українська мова багата на абсолютні синоніми – слова, що відрізняються лише звучанням. Із двох слів для називання того самого поняття мовці перевагу чомусь надають іншомовному, запозиченому, а не оригінальному українському.
Українське
Запозичене

Абетка (азбука)
алфавіт

важливий (сучасний, своєчасний)

актуальний

вигадка
фікція

вимір
масштаб

вистава
шоу

відвідини
візит

відстань
дистанція

відтінок
нюанс

відхилення
аномалія

вкладання
інвестиції

вступник
абітурієнт

доба
епоха

доброзвичаєвість
етика

доказ
аргумент

доцільно
раціонально

життєпис
біографія

запас
резерв

засновник
фундатор

засоби масової інформації
мас-медіа

зв’язки з громадськістю
паблик рилейшнз

звання
ранг

звертатися
апелювати

згода
консенсус

зустріч на найвищому рівні
саміт

кава
кофе

керівник
менеджер

керівник
шеф

краватка
галстук

невдача, провал
фіаско

несправжній, вигаданий
фіктивний

організація збуту
маркетинг

порцеляна
фарфор

посол
амбасадор

правник
юрист

припис
циркуляр

пристосувати
адаптувати

скоропис
стенографія

тло
фон

тотожний
адекватний

управління
менеджмент

явище
феномен


Відроджувані синоніми
бігун
полюс

валіза
чемодан

відсоток
процент

водограй
фонтан

двірець
вокзал

двозвук
дифтонг

двоспів
дует

книгозбірня
бібліотека

летовище
аеропорт

майдан
площа

мапа
карта

оплески
аплодисменти

підсоння
клімат

поземний
горизонтальний

прямовисний
вертикальний

південник
меридіан

поступ
прогрес

рівнобіжний
паралельний

рівноденник
екватор

робітня
майстерня

світлина
фотокартка

середник (розділовий знак)
крапка з комою

хідник
тротуар

часопис
журнал

чинник
фактор


Пароніми
Щоб мовлення було нормативним, важливо розрізняти між собою пароніми. Пароніми – це слова (пари слів), які мають подібність у морфологічній будові (близькі за фонетичним складом), але розрізняються за значенням. Вони переважно належать до однієї частини мови, мають однакові граматичні ознаки. На відміну від синонімів – слів, що позначають близькі поняття й тому можуть заміняти одне одного, – для паронімів така взаємозамінність неможлива. Перевірити значення паронімів можна за словником: Гринчишин Д. Г., Сербенська О. А. Словник паронімів української мови. – К., 1986.
Виборний – виборчий
Виборний – який визначається або обирається голосуванням: виборна посада.
Виборчий – пов’язаний з виборами, з місцем, де відбуваються вибори, з правовими нормами виборів: виборча дільниця, виборча урна, виборчий бюлетень, виборче право.
Вникати – уникати
Вникати – намагатися зрозуміти сутність причини, явища, події тощо: вникати в суть справи (питання в що?)
Уникати – намагатися обминати проблеми, перешкоди, людей (сторонитися, цуратися): уникати зустрічей (питання кого? чого? що робити?).
Гривня – гривна
Гривня – грошова одиниця незалежної України: п’ять гривень, курс гривні.
Гривна – металева шийна прикраса у вигляді обруча: кольє нагадують давньоруські гривни.
Громадський – громадянський
Громадський – який стосується суспільства, громадян чи окремого колективу; який відбувається в суспільстві (громаді, колективі) або пов’язаний з суспільно корисною діяльністю: громадські організації, громадська думка.
Громадянський – який стосується громадянина як члена суспільства, властивий йому: громадянський обов’язок, громадянська мужність.
Декваліфікація – дискваліфікація
Декваліфікація – втрата особою кваліфікації, спеціальних знань, досвіду: декваліфікація педагога, повна декваліфікація.
Дискваліфікація – оголошення когось не гідним або не здатним обіймати певну посаду, виконувати відповідну роботу через професійну непідготовленість; позбавлення спортсмена або команди права брати участь у змаганнях за грубе порушення правил: дискваліфікація судді, дискваліфікація гравця.
Житловий – жилий
Житловий – 1) стосовний до житла, жител, пов’язаний з ними; 2) пристосований, призначений для життя людей: житловий фонд, житловий відділ, житлова проблема, житлове будівництво.
Жилий – заселений, залюднений: жилий будинок – той будинок, у якому живуть люди, заселений.
Індосант – індосат
Індосант – особа, яка робить передатний напис на чеках, векселях та інших цінних паперах.
Індосат – особа, на яку переводять чек, вексель та інші цінні папери.
Кампанія – компанія
Кампанія – сукупність заходів, спрямованих на виконання певного завдання: виборча кампанія.
Компанія – 1) група осіб, пов’язаних певними інтересами: весела компанія; 2) торговельне або промислове товариство, що об’єднує підприємців: торговельна компанія.
Ліцензія – ліценція
Ліцензія – дозвіл на право торговельного обміну, використання чогось тощо.
Ліценція – зниження тарифного мита тощо.
Оснований – заснований
Оснований – який ґрунтується на чомусь, в основі якого лежить те, про що йдеться: оснований на праці, оснований на успіхах (питання на чому?).
Заснований – який кладе початок існуванню чогось, створює, організовує щось: фонд, заснований президентом (питання ким? де? коли?).
Особистий – особовий
Особистий – який є власністю окремої особи, безпосередньо належить їй, персональний; який безпосередньо стосується певної особи: особисті речі, особиста охорона, особисті уподобання.
Особовий – який стосується особи; відкритий на окрему особу: особове посвідчення, особовий склад, особова справа, особовий рахунок.
Повноваження – уповноваження
Повноваження – право, надане зазначеній особі на проведення певних дій (заходів): здійснювати свої повноваження.
Уповноваження – надання певній особі дозволу (прав) говорити (діяти) від імені іншої особи: за уповноваженням керівництва.
Позичати – запозичати
Позичати (позичити) – брати щось для тимчасового користування, у борг: позичати гроші.
Запозичати (запозичувати) – переймаючи щось, засвоювати, робити своїм надбанням: запозичати добрі приклади.
Показник – покажчик
Показник – свідчення, доказ, ознака чогось; переважно у множині –результати про досягнення чогось тощо: показник культури, показники роботи, економічні показники.
Покажчик – знак, що вказує на напрям руху, розташування чогось: довідкова книжка або довідковий список: покажчик температури, алфавітний покажчик.
Управління – правління
Управління – 1) те саме, що керівництво: управління виробництвам; 2) адміністративна установа або відділ якоїсь установи, організації, що відає певною галуззю господарської, наукової чи ін. діяльності: житлове управління.
Правління – 1) час (період), протягом якого певна особа здійснює верховну владу над кимось, чимось; форма керівництва: президентське правління; 2) виборний орган, апарат, що керує установою, організацією: правління кооперативу.
Тактовний – тактичний
Тактовний – який володіє почуттям міри, такту: бути тактовним; тактовна людина, допомога; тактовне зауваження, керівництво.
Тактичний – що стосується тактики як сукупності прийомів або способів, використовуваних для досягнення мети або здійснення певної бойової операції: тактичний план, удар, успіх; тактичні заходи, міркування, принципи.
Уява – уявлення
Уява – здатність уявляти – змальовувати, створювати, відтворювати щось у думках, свідомості: багата, збуджена, художня уява.
Уявлення – знання, розуміння чогось: викривлене, повне, помилкове, правильне; уявлення про розвиток суспільства; давати уявлення; складати уявлення.
Факт – фактаж – фактор
Факт – дійсна, невигадана подія, явище, приклад; те, що служить підтвердженням певного положення, висновку: неспростовний факт, очевидний факт, історичний факт, аналізувати факти.
Фактаж – сукупність фактів.
Фактор – умова, рушійна сила, причина будь-якого процесу, явища; чинник: важливий фактор, моральний фактор, фактор стабілізації.
Відхиленням від лексичних норм є вживання кальок – спотворених запозичень з російської мови. Російські слова вживають замість українських, пристосовуючи їхнє фонетичне, словотвірне та морфологічне оформлення до українського.
Норма
Калька

безготівковий
безналічний

брати/узяти участь
приймати/прийняти участь

будь-який
любий

вантаж
груз

ввімкнення/увімкнення
включення

вживати/вжити заходів
приймати/прийняти міри

величальний
хвалебний

вести перед, бути


лідером, бути попереду
лідирувати

виняток
виключення

висновок
заключення

виторг
виручка

відкласти
відложити

внески
взноси

всевідець
всезнаючий

втілювати
воплощатися

ґавити
упускати

гідність
достоїнство

добробут, щастя, гаразд
благополуччя

докази
доводи

інакодумець
інакомислячий

інакше
по другому

загальний
всезагальний

зайвий
лишній

заміжня
замужня

замовити
заказати

захід
міроприємство

збігатися
співпадати

звинувачення
обвинувачення

зіставляти
співставляти

з’ясовувати/з’ясувати
виясняти/вияснити

жартувати
шуткувати

колишній
бувший

корені, джерела
витоки

міркувати
розмірковувати

мито, збір
пошліна

митниця
таможня

навчальний
учбовий

належність
приналежність

наполягати
настоювати

насамперед, найперше,


передусім (передовсім)
у першу чергу

наступний, такий
слідуючий

неприпустимо
недопустимо

неспроможний
не в стані

нечисленний
малочисленний

одностайно
єдинодушно

опікуватися, наглядати
курирувати

особа
лице

паливо
пальне

передплата
підписка

під’єднання
підключення

післяплата
накладна плата

побоювання
опасіння

подорожчання
подорожання

пожертва
пожертвування

постачальник
поставщик

правильно
вірно

приймальня
прийомна

приміський
пригородній

принаймні
по крайній мірі

присуд, вирок
приговор

прожитковий
прожиточний

профспілка, професійна спілка

профсоюз

розпродаж
розпродажа

скарбниця
казна, казначейство

скарга
жалоба

скасовати / скасувати
відміняти/відмінити

суперечності
протиріччя

тимчасово припинити
призупинити

торішній
минулорічний

урочистості
торжества

хабарник
взяточник

чинити /вчинити
поступати/поступити

численний
багаточисленний

чужомовний
чужоземний

штампувальник
штамповщик

щиросердно
чистосердечно





Граматичні норми
Граматичні норми визначають правильне вживання граматичних форм слів та усталену побудову речень, словосполучень.
Морфологічні норми передбачають вживання в мовленні повнозначних змінних слів, граматична оформленість яких відповідає нормі української літературної мови.
Увага! Морфологічна компетенція
Слід пам’ятати, що іменники – назви осіб за професією, званням, посадою – належать до чоловічого роду, тобто вони називають як осіб чоловічої статі, так і жіночої: народний депутат Юлія Тимошенко; Голова Верховної Ради України Володимир Литвин.
До чоловічого роду належать також іменники, що утворилися внаслідок субстантивації: уповноважений з прав людини Ніна Карпачова; адвокат Антоніна Дубчак.
За граматичними нормами (зокрема морфологічними) іменники жіночого роду першої відміни твердої групи мають закінчення -ою: роботою, країною, головою, жінкою; м’якої та мішаної групи – -ею: працею, долею, піснею, задачею, площею, тишею, межею, пожежею.
У родовому відмінку множини ці іменники вживаються переважно з нульовим закінченням: жінок, пісень, веж, верб, тополь, надій, мрій, лікарень, будівель, сосон (сосен), воєн. Проте, у деяких словах виступає закінчення -ів: суддів, старостів; або закінчення -ей: сімей, статей, ескадрилей.
Вузлики на пам’ять!
Запам’ятайте, паралельні словоформи: баб – бабів, губ – губів, легень – легенів.
Іменники чоловічого роду м’якої групи другої відміни в родовому відмінку мають форми: кобзаря, воротаря, різьбаря, жниваря, орендаря, секретаря, поштаря, страйкаря, богатиря; а також: токаря, слюсаря, кухаря, лицаря. До твердої групи належать іменники: бригадир – бригадира, комісар – комісара, командир – командира, касир – касира, семінар – семінару. Іменники чоловічого роду мішаної групи другої відміни в родовому відмінку мають форми: школяра, цегляра, бджоляра, картопляра, весляра, бавовняра, пісняра, газетяра, завідувача, товариша.
Усім іменникам третьої відміни властиве закінчення -ей у родовому відмінку множини: доповідей, галузей, відповідей, подорожей, відстаней, тіней; але: матерів.
Іменники із суфіксом -ен-, що належать до четвертої відміни, мають паралельні форми: ім’ям – іменем, плем’ям – племенем, тім’ям – тіменем. У літературній мові переважають форми із закінченням -ам (орфографічне -ям).
Множинні іменники в родовому відмінку можуть мати:
– закінчення -ів: зборів, опадів, терезів, курсів, окулярів;
– закінчення -ей: дверей, дітей, людей;
– нульове закінчення: ножиць, роковин, запросин, канікул, Альп, Сум.
Особливу проблему морфології сучасної української літературної мови становлять активні дієприкметники, що творяться за допомоги суфіксів -уч (юч), -ач (-яч). Як зазначає Ю. Шерех, вони не перебувають у регулярних мотиваційних зв’язках з відповідним типом дієслівних основ, а тому їх слід вважати периферійними щодо морфологічної системи української мови, віддієслівними похідними й характеризувати як книжні витвори, що не властиві українському літературному слововживанню, стимульовані найбільшою мірою впливом російської мови.
Отже, активні дієприкметники не стали фактом української мови, це потрібно послідовно відображати під час їх перекладу – подавати власне українські мовні засоби (прикметники, іменники, дієприслівники, дієслова-присудки складних речень), що відповідають російським активним дієприкметникам. А через відсутність у словниках українських відповідників цієї лексики сучасні переклади з російської мови рясніють карикатурними кальками.
Українські відповідники Російські дієприкметники
агітатор
агитирующий

адресант
адресующий

орендатор
арендующий

страйкар
бастующий

бездіяльний (неактивний)
бездействующий

протибольовий
болеутоляющий

взаємозаперечний (взаємосупе-речливий, несумісний)

взаимоисключающий

військовик
военнослужащий

чинний (закон)
действующий (закон)

депонент
депонирующий

довіритель
доверяющий (юр.)

оптимістичний (сповнений життя)
жизнеутверждающий

завідувач
заведующий

укладач угоди, договірник
заключающий договор

на посаді
занимающий должность

звукозаписний
звукозаписывающий

заступник, який виконує, зайнятий виконанням, виконавець, виконувач

исполняющий обязанности


ліквідатор (ліквідаційний)
ликвидирующий

що не відповідає, невідповідний, недоречний
несоответствующий


обслуга
обслуживающий персонал

впливовий, здатний вплинути
оказывающий влияние

уважний (до кого)
оказывающий (кому) внимание

що платить, платник
оплачивающий

наступний
последующий

попередній
предшествующий

вступник
поступающий

що споживає, споживач
потребляющий

що рецензує, рецензент
рецензирующий

самореєструвальний
саморегистрирующий

службовець, (в уряді) урядовець
служащий

що торгує, зайнятий торгівлею, торговець, крамар
торгующий



Вузлики на пам’ять!
Запам’ятайте українські відповідники до найпоширеніших дієприкметників на -учий (-ючий):
Біжучий
біжучий рядок рухомий рядок

Виконуючий
виконуючий який виконує, здатний виконати,
зайнятий виконанням, виконавець,
виконувач

виконуючий роботу виконавець роботи

Виступаючий
виступаючий промовець, оратор; який виступає

виступаючий з доповіддю доповідач

виступаючий на трибуні студент, який виступає на трибуні
студент

Відпочиваючий
відпочиваючий відпочивальник, відпочивалець, курортник

Віруючий
віруючий релігійний, богомільний, вірянин, вірник

віруючі хто вірує, вірні, миряни, віряни

Вражаючий
вражаючий який вражає, здатний вразити;
разючий; могутній, сильний

вражаючий ефект могутній ефект

Головуючий
головуючий (зборів,
засідання) голова (зборів, засідання)

Діючий
діючий що діє, покликаний діяти, діяльний,
активний, ефективний, чинний, дійовий

діючий вулкан активний (живий) вулкан

діючий порядок сучасний порядок

діючий фактор чинник

діюча модель робоча модель

діюча армія регулярна армія

діюче законодавство чинне законодавство

діючі особи дійові особи, лицедії

Домінуючий
домінуючий що домінує, найбільш
поширений/популярний,
панівний, переважний,
домінантний, визначальний

домінуюче вживання переважне вживання

домінуюча ідея провідна, домінантна ідея

домінуючий чинник визначальний, основний чинник

домінуюча в суспільстві тенденція, що переважає в суспільстві
тенденція

Знаючий
знаючий який знає, знавець, тямущий, досвідчений,
обізнаний, компетентний

знаючий міру поміркований

Зростаючий
зростаючий який зростає, збільшується;
збільшувальний, щораз більший (вищий)

зростаюча смертність щораз більша смертність

зростаючі вимоги щораз вищі вимоги

зростаючі ціни щораз вищі ціни

Існуючий
що існує, здатний існувати;
існуючий (в якомусь місці) розташований,
розміщений; зафіксований, чинний,
сучасний, теперішній, наявний, відомий

існуюче законодавство
чинне законодавство


існуючі думки
відомі (наявні) думки


існуючі кордони
сучасні кордони


існуючий порядок
заведений порядок


існуючі проблеми
наявні проблеми


існуючі ціни
теперішні ціни






Наступаючий

наступаючий
що наступає, прийдешній, наступний, близький, уже на підході, уже зовсім близько


з наступаючим
Новим роком

з настанням Нового року!
з передноворіччям!
з прийдешнім Новим роком!


Плаваючий
плаваючий по морю
мореплавець


плаваючий графік

змінний графік


плаваючий курс валюти


нестійкий (змінний) курс валюти



Слідуючий
слідуюча зупинка
наступна зупинка


на слідуючий рік

на той рік


справа в слідуючому

справа ця така, діло тут таке



Поширеною вадою ділового мовлення є надуживання конструкціями з прийменником по.
Норма
Порушення норми

бюро працевлаштування

бюро по працевлаштуванню


з питань будівництва

по питанню будівництва

у службових справах

по справах служби

комітет цін

комітет по цінах

за законом

по закону

після закінчення терміну (строку)

по закінченню терміну (строку)

проректор з наукової роботи

проректор по науковій роботі


кіоск для продажу проїзних квитків

кіоск по продажу проїзних квитків


за вимогою, на вимогу

по вимозі


через недбалість

по недбалості

працюють за змінним графіком

працюють по змінному графіку


через непорозуміння

по непорозумінню


через непередбачені обставини

по непередбаченим обставинам


за дорученням

по дорученню


за постановою

по постанові


у святкові дні

по святкових днях


за запрошенням

по запрошенню


за програмою

по програмі


за фахом

по спеціальності


за списком

по списку


за сумісництвом

по сумісництву


за звичаєм

по звичаю


документація щодо особового складу

документація по особовому складу


надіслати поштою

надіслати по пошті


за замовленням

по замовленню

курси для підготовки спеціалістів

курси по підготовці спеціалістів


екзамен з української мови

екзамен по українській мові


не під силу
не по силі


комітет з питань комерційної торгівлі
комітет по питаннях комерційної торгівлі



Вузлики на пам’ять!
Прийменник по перекладають конструкціями з такими прийменниками:
за – за власним бажанням
з – з ініціативи
на – на пропозицію
для – комісія для складання
після – після повернення
у (в) – у справі
через – через хворобу
Прийменник по вживаємо: черговий по району, наказ по університету, колеги по роботі.
Стилістичні норми
Стилістичні норми регулюють уживання мовних засобів відповідно до мовного стилю. Для офіційно-ділового стилю характерні сталі словосполучення – мовні штампи, що зазнають суржикового викривлення під впливом російської мови.

Норма
Порушення норми

брати (взяти) участь

приймати участь


укладати (підписувати) договір

заключати договір

порядок денний

повістка денна

давати згоду, схвалювати,
підтримувати, погоджуватися

давати добро

я вважаю, на мою думку

я рахую


завдяки підтримці

дякуючи підтримці

навчальний відділ

учбовий відділ

військова доктрина

воєнна доктрина

воєнні дії

військові дії


пристрасті розпалюються (розгоряються)

пристрасті накаляються

дякую Вам

дякую Вас

витяг із протоколу

виписка із протоколу

відшкодувати збитки

возмістити убитки

впроваджувати у виробництво

внедряти у виробництво

чинне законодавство

діюче законодавство

обіймати посаду

займати посаду

закон попиту і пропонування

закон попиту і пропозиції

юридична особа

юридичне лице


це не становить великих труднощів

це не складає великих труднощів


це не є виняток
це не є виключення


набути великого поширення
отримати широке розповсюдження


гарантувати безпеку
забезпечувати безпеку


наступний рік
слідуючий рік


розглядалися такі питання
розглядалися слідуючі питання


щодо цього

на цей рахунок

уживати (вживати) заходів
приймати міри

знічев’я

від нічого робити

підбивати підсумки, підсумовувати
підводити підсумки


із сказаного випливає
із сказаного слідує


великим (широким) планом

крупним планом


Увага! Граматична компетенція
Дієслова в українській мові вимагають від залежних іменників чи займенників відповідної відмінкової форми:
Норма Порушення норми
вчити чого
вчити чому

глузувати з кого
глузувати над ким

дивуватися з чого
дивуватися чому

дякувати кому
дякувати кого

захворіти на що
захворіти чим

знущатися з кого
знущатися над ким

зраджувати кого
зраджувати кому

кепкувати з кого
кепкувати над ким

легковажити що
легковажити чим

нехтувати кого, що; ким, чим
нехтувати кого, чого

оволодіти чим
оволодіти що

опанувати що
опанувати чим

одружитися з ким
одружитися на кому

прагнути чого
прагнути до чого

повідомляти кого
повідомляти кому

постачати кому що
постачати кого чим

простити кому
простити кого

радіти з чого
радіти чому

сміятися з кого
сміятися над ким

стосуватися до кого
стосуватися кого

стежити кого
стежити за ким

уподібнюватися до кого
уподібнюватися кому

хворіти на що
хворіти чим


Орфографічні норми
Орфографічні норми встановлюють одноманітність написання слів відповідно до усталених норм. Вони визначають правила написання слів разом, окремо, через дефіс; уживання великої і малої літери; способи переносу слів з одного рядка в інший; уживання апострофа; правила правопису слів іншомовного походження; прізвищ, географічних назв; правила написання морфем тощо.
Вузлики на пам’ять!
Святослав, В’ячеслав, пів’ящика, возз’єднати, під’їжджати, сільський, інший, майбутнє, київський, законний, буквений, військкомат, життєвий, шістнадцять, матеріально відповідальний, спитати, схвалити, розповісти, прізвище, екс-президент, пріоритет, прем’єр-міністр, до побачення, без сумніву, по-перше, по-українському.

Запам’ятайте!
Спів... – перша частина складних слів, що вказує на спільність (іноді одночасність) у чому (в існуванні, володінні, звучанні тощо) кого-, чого-небудь з кимсь, чимсь, пишеться разом: співавтор, співавторство, співвітчизник, співжиття, співзвучний, співіснування, співпереживання, співпрацівник, співпрацювати, співпраця, співробітник, співробітництво, співрозмовник, співучасть. Інших значень ця частина слова не має, отже, замість співпадати, співпасти українською мовою треба вживати збігатися, збігтися. Замість співставляти, співставити, співставлення, співставний – зіставляти, зіставити, зіставлення, зіставний (або порівнювати, порівняти тощо).
Пунктуаційні норми
Пунктуаційні норми – це система правил, що регулюють уживання розділових знаків: крапки, трьох крапок, знака оклику, знака питання, коми, крапки з комою, двокрапки, тире, лапок, дужок, абзацу. Свідоме засвоєння пунктуаційних норм сприяє виробленню умінь і навичок безпомилкового вживання розділових знаків.
Наприклад:
Зміст свободи слова і думки полягає у тому, що ніхто не може заборонити людині дотримуватися своїх думок, певним чином відображати об’єктивну дійсність у своїх уявленнях та публічно висловлювати ці матеріалізовані в мові відображення, зокрема як погляди і переконання. Останні можуть при цьому стосуватися будь-яких сфер: зовнішньої політики, державної влади, економічних процесів, освіти і культури, розвитку законодавства тощо (Коментар законодавства України).
Мовні норми характеризуються історичною й соціальною зумовленістю, стабільністю, хоча з розвитком літературної мови вони можуть змінюватися. Тому в межах норми співіснують мовні варіанти, що виникають відповідно до потреб суспільства в кодифікації написань і відображають тимчасове функціонування старого й нового в мові.
У словниках українського літературного слововживання розрізняють акцентні варіанти (помилка і помилка, договір і договір, завжди і завжди), лексичні (телефонна трубка і слухавка, масштаб і вимір, карта і мапа), морфологічні (стіл, а в родовому відмінку стола і столу).
У літературній мові ці варіанти не порушують самої норми, а роблять її більш точним інструментом добору мовних засобів у стилістичному плані.
Культура писемного й усного мовлення всіх, хто послуговується українською мовою як засобом спілкування, полягає в тому, щоб досконало оволодіти мовними нормами й послідовно дотримуватися їх.
5. Мовне законодавство та мовна політика в Україні
Функціонування української літературної мови залежить від стану мовної політики в державі, освіті, культурних традицій народу.
Мовна політика – це система заходів (політичних, юридичних, адміністративних), спрямованих на регулювання мовних відносин у державі, зміну чи збереження мовної ситуації в державі.
Мовна політика є частиною національної політики, органічним складником певного політичного курсу держави. Національна комісія зі зміцнення демократії та утвердження верховенства права розробила концепцію державної мовної політики.
Концепція державної мовної політики – це система засадничих нормативних постанов, які ґрунтуються на компетентному оцінюванні мовної ситуації в Україні, і якими мають керуватися органи державної влади та органи місцевого самоврядування у своїй практичній діяльності, регулюючи суспільні відносини в мовній царині.
Мовна ситуація – ситуація взаємодії різних мов чи різних форм існування однієї мови в певній державі з огляду на їхню функціональну специфіку й ареал поширення.
Пріоритетом мовної політики в Україні є утвердження й розвиток української мови – основної ознаки ідентичності української нації, яка історично проживає на території України, становить абсолютну більшість її населення, дала офіційну назву державі.
Правовою основою для здійснення державної мовної політики в Україні є Конституція України (ст. 10), Закон України «Про мови в Українській РСР», «Рішення Конституційного суду України від 14 грудня 1999 року щодо застосування державної мови органами державної влади, органами місцевого самоврядування та використання її у навчальному процесі в навчальних закладах України».
У рішенні Конституційного Суду України щодо офіційного тлумачення статті 10 Конституції України подано визначення державної мови: «Під державною (офіційною) мовою розуміється мова, якій державою надано правовий статус обов’язкового спілкування у публічних сферах суспільного життя».
Цим рішенням також підтверджено обґрунтованість підстав для надання статусу державної саме українській, а не якійсь іншій мові: «Конституцією України статус державної надано українській мові. Це повністю відповідає державотворчій ролі української нації, що зазначено в Преамбулі Конституції України, нації, яка історично проживає на території України, становить абсолютну більшість її населення і дала офіційну назву державі». Намагання надати статус державної якійсь іншій мові – це політика руйнації держави України, розпалювання міжетнічної ворожнечі, порушення конституційного ладу.
Отже, Конституційний Суд України робить умотивований, обґрунтований висновок: «Таким чином, положення Конституції зобов’язують застосовувати державну – українську мову як мову офіційного спілкування посадових і службових осіб під час виконання ними службових обов’язків у роботі й діловодстві тощо, органів державної влади, представницького та інших органів Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, а також у навчальному процесі в державних і комунальних навчальних закладах України».
Це рішення «є обов’язковим до виконання на всій території України, остаточним і не може бути оскарженим». Отже, державність української мови є невід’ємним атрибутом конституційного ладу держави, атрибутом нації.
Та лише задекларованості державного статусу української мови для повноцінного й незворотного утвердження її в усіх сферах суспільного життя недостатньо – необхідні механізми реалізації вище зазначених правових документів щодо функціонування української мови. Нині відбувається процес звуження сфери її застосування.
Державна мовна політика має унеможливлювати перетворення України із суверенної національної держави в денаціоналізований географічний простір. Здійснення державної мовної політики забезпечує система органів, яку репрезентують Національна рада з мовної політики при Президенті України, департамент з мовної політики Міністерства юстиції України, Національна комісія з питань правопису та мовних норм Національної академії наук України, Національна рада з питань радіо та телебачення.
Державна мовна політика на сьогодні має зосереджуватися на таких пріоритетних напрямках:
внесення на розгляд Верховної Ради України проекту закону України про розвиток і застосування мов в Україні;
приведення мовного законодавства і практики його застосування в сувору відповідність з Конституцією України та Рішенням Конституційного Суду України;
утвердження української мови як державної в усіх сферах суспільного життя на всій території України;
створення незалежної нормативної бази підтримки й пільг для україномовних ЗМІ;
вироблення дієвих засобів захисту від актів зовнішньої мовнокультурної експансії та публічної дискредитації української мови;
поліпшення якості українського на теле- й радіоканалах України;
сприяння розвитку мов національних меншин;
запобігання дискримінації за мовною ознакою;
сприяння підвищенню загальної культури громадян України;
створення системи контролю за дотриманням мовного законодавства;
урегулювання питань, пов’язаних з удосконаленням юридичної відповідальності за порушення законів, які регулюють питання використання державної мови.
БЛОК НАВЧАЛЬНИХ ЗАВДАНЬ
Завдання 1. З’ясуйте, чи тотожні терміни «українська національна мова» й «українська літературна мова».
Завдання 2. Уведіть у речення подані нижче слова, скористайтеся тлумачним словником української мови.
Спільнота, світлина, відсоток, філіжанка, добродій, зазвичай, позаяк, поготів, терен (у значенні територія), довкілля, часопис, книгозбірня, скарбниця, навзаєм, розвій.
Завдання 3. Зі словника іншомовних слів випишіть значення поданих слів та введіть їх у речення.
Імпічмент, субсидія, інтернет, рейтинг, прайм-тайм, іміджмейкер.
Завдання 4. Запропоновані числівники поєднайте з іменниками, що подані в дужках; поставте наголоси. Із чотирма сполученнями слів складіть речення.
Три, два, чотири (товариш, шлях, ректор, директор, паспорт, слюсар, учитель, шлях, директор, приятель, хліб, колір).
Завдання 5. Поясніть, як правильно сказати відповідно до літературних норм сучасної української мови.
1. Дефекти, вади чи недоліки артикуляції? 2. Підбивати чи підводити підсумки? 3. Брати, взяти чи приймати участь? 4. Збірка чи збірник державних документів? 5. Діючий чи чинний закон? 6. Координуючий чи координаційний орган? 7. У відповідності чи відповідно до статті 10 Конституції України? 8. Щодо органів чи по відношенню до органів виконавчої влади? 9. Лише чи одні неприємності? 10. Помилки виправлено чи помилки виправлено мною?
Завдання 6. Наведіть вісім прикладів подвійного наголошування слів.
Завдання 7. Поставте наголоси в поданих словосполученнях.
Тимчасова перепустка, вичерпна відповідь, фірмовий одяг, найцікавіший епізод, квартира з усіма вигодами, багато грошей, мої уподобання, закон про недоторканність, сільськогосподарський інститут, десятий кілометр, чотирнадцятий за списком, у листопаді.
Завдання 8. Запишіть слова іншомовного походження за алфавітом, ставлячи наголос.
Металургія, компроміс, дефіс, генезис, феномен, факсиміле, бюлетень, ортопедія, псевдонім, симетрія, кулінарія, партер.
Завдання 9. Підготуйте випуск мовного бюлетеня «Рідне слово», присвяченого проблемі наголошування професіоналізмів (слів, що відповідають вашій майбутній професії).
Завдання 10. Ознайомтеся з таблицею. До кожного правила вимови звуків доберіть і запишіть по чотири приклади.

Правила вимови звуків і звукосполучень
Приклади

1
Усі голосні звуки під наголосом вимовляються чітко


2
Звук [о] перед складом з постійно наголошеним [у] вимовляється з наближенням до [у]: [оу]


3
Звук [є] в ненаголошеній позиції вимовляється з наближенням до [и]: [еи]


4
Дзвінкі приголосні звуки [б], [д], [ґ], [ж], [з] перед глухими приголосними у середині слова не оглушуються


5
Глухі приголосні [к], [п], [т], [с] перед дзвінкими вимовляється дзвінко


6
Звукосполучення -ться вимовляються як [ц': а]


7
Звукосполучення -шся вимовляється як [с': а]


8
Звук [г] перед [к] і [т] вимовляється як парний йому [х]


9
Перед суфіксами -ськ-, -ств- спрощується у вимові приголосний [т]



Завдання 11. Перегляньте телевізійну інформаційну передачу й запишіть усі випадки порушення орфоепічних і акцентуаційних норм.
Завдання 12. Прочитайте пари слів, виберіть і запишіть ті із запропонованих варіантів вимови, які відповідають орфоепічній нормі, сформулюйте цю норму.
Приїжджають – приїзжають – приїжають, принішши – принісши, розповсюжую – розповсюджую, робиться – робицця – робитьця.
Завдання 13. Запишіть правильні прийменникові звороти, поясніть свій вибір.
Відповідно до плану – у відповідності з планом, у випадку відмови – у разі відмови, в залежності від обставин – залежно від обставин, завдяки наполегливості – дякуючи наполегливості, не дивлячись на труднощі – незважаючи на труднощі.
Завдання 14. Поміркуйте, чи правильно перекладено дієслівні словосполучення? Запишіть правильні варіанти.
Виражати думки, прийняти до уваги, прийняти міри, підвести підсумки роботи, заключити договір, вислати пісьмо, здати екзамени, привести приклад.
ТЕМИ РЕФЕРАТІВ ТА НАУКОВИХ ПОВІДОМЛЕНЬ
Національна ідентичність в Україні в умовах глобалізаційних викликів.
Засоби милозвучності української мови.
Походження української мови.
Склад. Закономірності виділення складів в українській мові.
Зміни приголосних у потоці мовлення.
Наголос – важливий засіб оформлювання усного мовлення.
Особливості наголошування іменників (прикметників, числівників, дієслів) в українській мові.
Мова – душа нації.
Чергування [о], [е] з [і].
 Зміни приголосних за словотворення.
Літера Ґ в українській мові.
Звуковий склад української мови.
Особливості вживання іменників у професійному мовленні.
Труднощі у вживанні прийменникових конструкцій.
Числівник у професійному мовленні.
Синонімічний вибір слова.
Особливості вживання прикметника у професійному мовленні.
Особливості вживання дієслова у професійному мовленні.
19. Синтаксис професійного мовлення.

Рекомендована література
1. Іванишин В. Мова і нація / В. Іванишин, Я. Радевич-Винницький. – Дрогобич : Відродження, 1994. – 218 с.
2. Культура фахового мовлення : навч. посіб. / За ред. Н. Д. Бабич. – Чернівці : Книги – ХХІ, 2011. – С.
3. Конституція України. Прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 р. – К., 2006.
4. Куць О.М. Мовна політика в державотворчих працях України : навч. посіб. / О. М. Куць. – X. : ХНУ імені В. Н. Каразіна, 2004. – 275 с.
5. Мацюк З. Українська мова професійного спілкування : навч. посіб. / З. Мацюк, Н. Станкевич. – 2-е вид.– К. : Каравела, 2008. – С. 7–37.
6. Український правопис / НАН України, Інститут мовознавства імені О. О. Потебні, Інститут української мови. – К. : Наук. думка, 2007. – 280 с.
7. Шевчук С. В. Українське професійне мовлення : навч. посіб. / С. В. Шевчук. – К. : Алерта, 2011. – С. 4–8.
8. Шевчук С. В. Українська мова за професійним спрямуванням : підручник / С. В. Шевчук, І. В. Клименко. – 2-ге вид., випр. і доп. – К. : Алерта, 2011. – С. 11–63.

Тема 1. 2
ОСНОВИ КУЛЬТУРИ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ
План
1. Мова й культура мовлення в житті професійного комунікатора.
2. Комунікативні ознаки культури мовлення.
3. Комунікативна професіограма фахівця.
4. Словники в професійному мовленні. Роль словників у підвищенні мовленнєвої культури.
5. Мовний етикет.

ТЕОРЕТИЧНИЙ БЛОК
1. Мова й культура мовлення в житті
професійного комунікатора
Слово, мова – показники загальної культури людини, її інтелекту, мовної культури. За В. Радчуком, «слово – візитна картка віку, професії, соціального стану» людини. Мовна культура шліфується і вдосконалюється у процесі спілкування, зокрема під час виконання професійних обов’язків. Вона виявляється у володінні професійною мовою, умінні висловлюватися правильно, точно, логічно, майстерно послуговуватися комунікативно виправданими мовними засобами залежно від мети й ситуації спілкування. Усі ці критерії регламентує мовознавча наука – культура мови.
До якої би сфери не належало поняття «культура мови», воно завжди репрезентує три основні аспекти: ортологічний, комунікативний і етичний.
Отже, культура мови – це галузь мовознавства, що кодифікує норми, стандарти репрезентації мовної системи. Вона не лише утверджує норми літературної мови, а й пропагує їх, забезпечуючи стабільність і рівновагу мови.
Правильність мовлення – це базова вимога культури мови, її основа.
Чи важливо знати норми української літературної мови особі, щоденною практикою якої є ділове спілкування? На це запитання можна відповісти однозначно: – Так! Адже особа з низьким рівнем мовної культури, яка не вміє висловлювати свої думки, яка припускається помилок під час спілкування, приречена на комунікативні невдачі. Особливо важливо для всіх фахівців оволодіти нормами мови документів і усного ділового спілкування.
Нормативний аспект культури мови – один із найважливіших, але не єдиний. Можна, не порушуючи норми української літературної мови, справити негативне враження на співбесідника Мова має величезний запас мовних засобів, якими треба послуговуватися, ураховуючи ситуацію, сферу спілкування, статусні ознаки співбесідників. Усі ці засоби мають бути мобілізовані на досягнення комунікативної мети. Ці питання передовсім становлять комунікативний аспект культури мови.
Етичний аспект культури мовлення вивчає лінгвістична дисципліна – мовний етикет: типові формули вітання, побажання, запрошення, прощання. Неабияке значення мають і тон розмови, уміння вислухати іншого, вчасно й доречно підтримати тему.
Отже, високу культуру мовлення фахівця визначає досконале володіння літературною мовою, її нормами в процесі мовленнєвої діяльності. Важливе значення для вдосконалення культури мовлення має систематичне й цілеспрямоване практикування в мовленні – спілкування рідною мовою із співробітниками, колегами, знайомими, приятелями, оскільки вміння й навички виробляються лише в процесі мовленнєвої діяльності.
Культура мовлення – невід’ємний складник загальної культури особистості. Володіння культурою мовлення – важлива умова професійного успіху та фахового зростання.

2. Комунікативні ознаки культури мовлення
Мовленнєва культура особистості великою мірою залежить від її зорієнтованості на основні риси бездоганного, зразкового мовлення. Головними комунікативними ознаками (критеріями) культури мовлення є: правильність, змістовність, логічність, багатство, точність, виразність, доречність і доцільність.
Правильність – визначальна ознака культури мовлення, яка полягає у відповідності його літературним нормам, чинним у мовній системі (орфоепічним, орфографічним, лексичним, морфологічним, синтаксичним, стилістичним, пунктуаційним, словотвірним).
Змістовність передбачає глибоке усвідомлення теми й основної думки висловлювання, докладне ознайомлення з наявною інформацією з цієї теми, різнобічне та повне розкриття теми, уникнення зайвого. Змістовність тісно пов’язана з такою ознакою, як лаконічність, яку репрезентує крилатий вислів: «Говоріть так, щоб словам було тісно, а думкам просторо».
Важливим критерієм бездоганності мовлення є його послідовність, тобто логічність. Щоб виклад думок був послідовним (логічним), насамперед треба скласти план або тези висловлювання, у яких була би внутрішня закономірність, послідовність, умотивованість, що відповідають законам логіки.
Причини логічних помилок:
тавтологія: моя автобіографія, захисний імунітет, висловити свою думку;
поєднання логічно несумісних слів: убивчо щедрий, страшно красивий;
порушення порядку слів у реченні: Гнів зумовлює біль (чи Біль зумовлює гнів);
неправильне вживання похідних сполучників української мови: не стільки..., скільки (треба не так..., як); чим..., тим (треба що..., то); у той час як (треба тоді як):
Страшні не стільки процеси, скільки провокації (правильно: Не так страшні протести, як провокації).
Чим далі, тим гірше (правильно: Що далі, то гірше.)
Уряд України намагається подолати кризу, у той час як його опоненти ускладнюють цю проблему (правильно: Уряд України намагається подолати кризу, тоді як опоненти ускладнюють цю проблему);
помилкове поєднання дієслівних зв’язок української мови становить і являє собою, утворюючи зв’язку становить собою замість є (становить): Реформа становить собою частину державного процесу (правильно: Реформа є частиною державного процесу. Реформа становить частину державного процесу);
уживання пасивних конструкцій, до складу яких входять дієслова на -ся, замість активних конструкцій: Президент обирається народом (правильно: Народ обирає Президента).
Можна продовжувати перелік логічних помилок, що виникають внаслідок порушення хронологічної точності, не розмежуванням конкретного і абстрактного понять, розширенням і звуженням понять, недоречним вибором синтаксичних конструкцій тощо. Більшість таких помилок мають логічне підґрунтя, тому мову треба вивчати впродовж усього життя. Логічність мовлення перебуває в тісному зв’язку з точністю.
Точність великою мірою залежить від глибини знань та ерудиції особистості, а також від активного словникового запасу. Висловлюючи власні думки, слід добирати слова, які найбільше відповідають змісту, зокрема варто користуватися словником синонімів, тлумачним словником тощо.
Отже, точність – це уважне ставлення до мови, правильний вибір слова, добре знання відтінків значень слів-синонімів, правильне вживання фразеологізмів, крилатих висловів, чіткість синтаксично-смислових зв’язків між членами речень.
Багатство мовлення передбачає послуговування найрізноманітнішими мовними засобами висловлення думки в межах відповідного стилю. Лексичні, фразеологічні, словотвірні, граматичні, стилістичні ресурси мови є джерелом багатства, різноманітності мовлення. Якомога повніше треба використовувати емоційно-образну лексику, стійкі вислови, урізноманітнювати своє мовлення синонімами, фразеологізмами.
Виразність мовлення досягається виокремленням найважливіших місць свого висловлювання, розкриттям власного ставлення до предмета мовлення. З цією метою треба застосовувати виражальні засоби звукового мовлення: логічний наголос, паузи, дикцію, інтонаційну виразність та технічні чинники виразності: дихання, темп, міміку, жести.
Доречність і доцільність залежить передовсім від того, наскільки повно і глибоко людина оцінює ситуацію спілкування, інтереси, стан, настрій адресата. А ще треба уникати того, що могло б уразити, викликати роздратування у співбесідника, указувати на помилки співбесідника в тактовній формі.
Усі названі комунікативні ознаки (критерії) культури мовлення тісно пов’язані між собою, і засвоювати їх треба загалом. Висока культура мовлення – суттєвий показник загальної культури і її велика перспектива. З неї починається кар’єрне зростання особистості.
3. Комунікативна професіограма фахівця
Важливим складником діяльності будь-якого фахівця є комунікативна компетенція, яка належить до ключових професійних характеристик. Вона містить три основні компоненти: робота з документами, уміння вести міжособистісний і соціальний діалог, виступати публічно.
З огляду на це можна виокремити низку характеристик, які репрезентуватимуть професійний портрет фахівця:
– уміти формувати мету й завдання професійного спілкування;
аналізувати предмет спілкування, організовувати обговорення;
керувати спілкуванням, регламентуючи його;
послуговуватися етикетними засобами для досягнення комунікативної мети;
уміти проводити бесіду, співбесіду, дискусію, діалог, дебати, перемовини тощо;
уміти користуватися різними тактиками для реалізації вибраної стратегії;
уміти аналізувати конфлікти, кризові ситуації і вирішувати їх;
уміти доводити, обґрунтовувати, умотивовувати, аргументувати;
спростовувати, заперечувати, відхиляти, оцінювати;
уміти перефразовувати, тезово висловлюватися, володіти навичками вербалізації, уміти трансформувати усну інформацію в письмову і навпаки;
володіти основними жанрами ділового спілкування (службові листи, факсові повідомлення, контракт, телефонна розмова, ділова бесіда, перемови, нарада тощо);
бути бездоганно грамотним, реалізуючи як писемну, так і усну форми української літературної мови;
володіти технікою спілкування;
уміти адекватно послуговуватися тропами та риторичними фігурами;
уміти використовувати «слово» для коректування поведінки співбесідника.
Це лише частина професійних навичок, без яких не може бути справжнього фахівця. Мати здібності розмовляти так, щоб тебе розуміли правильно інші, слухати й розуміти інших, уміти впливати на рішення співбесідника, ненав'язливо переконувати, створювати атмосферу довіри та взаєморозуміння – дуже важливі атрибути комунікативної професіограми.
4. Словники в професійному мовленні. Роль словників
у підвищенні мовленнєвої культури
У Максима Рильського є вірш «Мова», у якому читаємо: Не бійтесь заглядати у словник: / Це пишний яр, а не сумне провалля; / Збирайте, як розумний садівник, / Достиглий овоч у Грінченка й Даля, / Не майте гніву до моїх порад / І не лінуйтесь доглядать свій сад. До цих порад треба дослухатися всім, хто хоче підвищити особисту культуру мовлення через засвоєння якомога більшої частини загальнонародного словника літературної мови. У сучасній українській літературній мові є розділ мовознавства, що розробляє теорію укладання словників.
Отже, предметом лексикографії є збирання слів тієї чи тієї мови, систематизація їх, опис словникового матеріалу.
Залежно від призначення словники поділяються на два типи: енциклопедичні й лінгвістичні.
Енциклопедичні словники подають стислу характеристику предметів, явищ, історичних подій, видатних політичних діячів, провідних учених, діячів культури, різних понять, що позначаються тими чи тими словами. Вони вносять до реєстру здебільшого тільки іменники та іменникові словосполучення, не дають власне мовних ознак реєстрових слів, широко наводять власні назви. З-поміж енциклопедичних словників виділяють загальні, що розраховані на подання найширшої інформації, і спеціальні (галузеві) енциклопедії (медична, сільськогосподарська, педагогіка кібернетики тощо). Прикладами загальних енциклопедій є найбільша за обсягом сімнадцятитомна Українська Радянська Енциклопедія (УРЕ), видана протягом 1959–1965 рр. Друге дванадцятитомне видання згаданої енциклопедії вийшло українською й російською мовами у 1974–1985 рр. Таким є Український Радянський Енциклопедичний словник у трьох томах, що виходив двома виданнями – у 1966–1968 рр. та 1985–1987 рр.
Важливу роль виконують галузеві (спеціальні) енциклопедичні словники, що систематизують знання певної галузі науки, техніки, наприклад: «Енциклопедія кібернетики» в 2-х томах, видана Головною редакцією УРЕ 1973 р.; «Українська мова». Енциклопедія (2000, 2004) – перше видання, в якому на основі досягнення сучасного мовознавства в досить повній, систематизованій і водночас стислій та доступній формі подано відомості про українську мову та українське мовознавство.
У лінгвістичних словниках по-різному пояснюються слова: з погляду властивого їм лексичного значення, походження, правопису, наголошування тощо.
Лінгвістичні словники можуть бути одномовними, двомовними, багатомовними.
Двомовні чи багатомовні – це перекладні словники. У них подано переклад слів з однієї мови на іншу. Найповнішими двомовними (їх переважна більшість) є: «Русско-украинский словарь» у 3-ох томах (1968), у якому перекладено українською мовою близько 120 тисяч російських слів; «Українсько-російський словник» у 6-и томах; «Українсько-російський словник» (Уклад.: Г. П. Їжакевич та інші, 1999); «Російсько-український словник мовлення ділового мовлення» (С. В. Шевчук, 3-є вид., 2010); «Русско-украинский словарь» Д. I. Ганича, І. С. Олійника (1976, для потреб середньої школи); «Польсько-український словник» за ред. Л. Л. Гумецької (1958, 1960); «Українсько-англійський словник» (Ю. С. Жлуктенко, 2-е вид., 1987) та інші.
Основним типом лінгвістичних словників є одномовні, у яких у певному аспекті розкрито особливості слів. Вони поділяються на окремі різновиди словників: тлумачні, орфоепічні, орфографічні, етимологічні, історичні, словники іншомовних слів, термінологічні, фразеологічні, частотні, інверсійні, словники мови окремих письменників, словники конкретних лексичних груп (антонімів, синонімів, паронімів, омонімів, перифраз), словотвірні, морфемні тощо).
Вершиною словникарства є тлумачні словники, які достатньо повно подають лексико-фразеологічний склад мови з поясненням прямого й переносного значення, граматичних та стилістичних особливостей, наводять зразки вживання слова.
Першим і найповнішим тлумачними словником української мови є одинадцятитомний «Словник української мови» (1970–1980 рр.), реєстр якого містить понад 135 тисяч слів. Його укладено науковими співробітниками Інституту мовознавства імені О. О. Потебні АН України. У 2001 році вийшов «Великий тлумачний словник сучасної української мови» (укладач і головний редактор В.Т. Бусел), що містить близько 170 тисяч слів та словосполучень, зокрема й ті, що ввійшли в українську літературну мову протягом останнього десятиліття. У ньому об’єднано академічну повноту мовної лексики з лаконічною формою однотомного видання. Спеціально для учнів видано «Короткий тлумачний словник української мови» за редакцією Л. Л. Гумецької (1978).
Етимологічні словники тлумачать походження слів, їхні найдавніші корені, зміни в їх будові, а також розвиток значень слів. Саме таким в українській мові має бути семитомний «Етимологічний словник української мови», п’ять томів якого вже вийшли (Т. 1. – 1983; Т. 2. – 1985; Т. 3. – 1989; Т. 4. – 2003; Т. 5. – 2006.)
Орфографічні словники подають нормативне написання слів і їх граматичних форм відповідно до чинного правопису. Найновішим в українській лексикографії є «Орфографічний словник української мови» С . Головащука, М. Пещак, В. Русанівського, О. Тараненка (близько 120 тисяч слів), створений на основі 4-го видання «Українського правопису» (К., 1993). Цей словник відображає сучасний стан розвитку всіх сфер літературної мови, фіксуючи й найновіші запозичення.
У 2003 році вийшов «Великий зведений орфографічний словник української лексики» (укладач і головний редактор В. Т. Бусел), що враховує лексичний матеріал, представлений у майже всіх орфографічних, тлумачних, енциклопедичних, термінологічних, фахових, галузевих словниках, виданих в Україні у другій половині XX – у перші роки XXI століть.
В останні десятиліття з’являються видання спеціалізованих орфографічних довідників, розрахованих на задоволення професійних потреб певних категорій працівників: «Довідник з українського правопису» А. Бурячка, Л. Паламарчука, В. Русанівського, Н. Тоцької (1964, 3-є вид.–1984), «Словник-довідник з правопису» (1979), «Словник-довідник з правопису та слововживання» С. Головащука (1989).
Орфоепічні словники фіксують основні норми літературної вимови. Вимову, відмінну від написання, у словниках подано фонетичною транскрипцією. Такими в українській мові є словник-довідник «Українська літературна вимова і наголос» (1973, укладачі І. Вихованець, С. Єрмоленко, Н. Сологуб, Г. Щербатюк), «Орфоепічний словник» М. Погрібного (1984).
Словники іншомовних слів подають пояснення слів, запозичених з інших мов. У цих словниках переважно зазначається джерело запозичення, тобто мова, з якої або через яку слово прийшло, та розкривається його значення. Найдосконалішим і найповнішим в українській лексикографії є «Словник іншомовних слів» за редакцією О. Мельничука (1974; вид. 2-е випр. і доп., 1986), що містить близько 25 тисяч слів.
Історичні словники – це словники, у яких пояснюються слова, зафіксовані писемними пам’ятками. Фундаментальною працею української лексикографії є «Словник староукраїнської мови ХІV–ХV ст.» (т. 1–2) за редакцією Л. Гумецької, що вийшов друком у 1977–1978 рр.
Фразеологічні словники подають стійкі сполучення слів. Вони можуть бути перекладні (двомовні) й тлумачні (одномовні). Найбільший інтерес становлять тлумачні фразеологічні словники, у яких кожна фразеологічна одиниця супроводжується тлумаченням. Першими такими словниками стали короткий «Фразеологічний словник» Н. Батюка (1966); «Словник українських ідіом» Г. Удовиченка (1968). Ґрунтовним виданням є «Фразеологічний словник української мови» (т. 1–2, 1984). Найповніше українська фразеологія представлена у двотомному «Фразеологічному словнику української мови» (1993), який охоплює близько 10 тисяч одиниць.
Термінологічні словники – різновид лінгвістичних словників, що подають значення термінів певної галузі знань. Українська мова має термінологічні словники з багатьох галузей: біології, медицини, математики, літературознавства, мовознавства, геології, спорту тощо. Ці словники є одномовними, двомовними чи багатомовними, наприклад: «Словник лінгвістичних термінів» Д. І. Ганича, І. С. Олійника (1985), «Словник гідронімів України» (А. П. Непокупний, О. С. Стрижак, 1979); «Російсько-український словник наукової термінології. Суспільні науки» (1994)», «Російсько-українсько-англійський словник правничої термінології. Труднощі терміновживання» (1994).
Інші типи словників. Крім названих, в українській лексикографії є й інші типи словників:
1. Діалектні словники подають значення й межі поширення лексики територіальних діалектів. Найбільше таких словників видано в середині XX століття: Москаленко А. А. Словник діалектизмів українських говірок Одеської області (1958); Ващенко В. С. Словник полтавських говірок (1960); Лисенко П. С. Словник поліських говірок (1974) тощо.
Словники мови письменників фіксують лексичний склад творів певного письменника. Найповнішим зібранням лексики творів Т. Шевченка є двотомний «Словник мови Т. Шевченка» за ред. В. С. Ващенка (1964). Створено також «Словник мови творів Г. Квітки-Основ’яненка» (т. 1–3, 1978–1979 рр.).
Словники власних імен, прізвищ, наприклад: Трійняк І. І. Словник українських імен (2005); Редько Ю. К. Довідник українських прізвищ (1986).
Морфемні словники, у яких розглядається будова слова. До них належать двотомний словник-довідник І. Т. Яценка «Морфемний аналіз» (1980, 1981) і «Морфемний словник» Л. М. Полюги (1983).
Частотні словники, у яких зазначена частотність уживання кожного слова реєстру, наприклад: «Частотний словник сучасної української художньої прози» у двох томах (1981).
Словники-довідники з культури мови найчастіше містять лексичні, морфологічні та інші норми української літературної мови, подають труднощі слововживання. Деякі з них видані у формі посібника, а не словника, у них подано широкі коментарі, наприклад: Чак Є. Д. Складні випадки вживання слів (1984); Антоненко-Давидович Б. Як ми говоримо (1991); Культура української мови: Довідник / За ред. В. М. Русанівського (1990); Словник-довідник труднощів української мови / За ред. С. Я. Єрмоленко (1992); Головащук С. І. Українське літературне слововживання: Словник-довідник (1998); Гринчишин Д., Капелюшний А., Сербенська О., Терлак З. Словник-довідник з культури української мови (1996); Лесюк М. Словник русизмів у сучасній українській мові (неунормована лексика) (1993). Звичайно, цей перелік не вичерпує всього багатства української лексикографії. Широко послуговуються й іншими лінгвістичними словниками, зокрема словниками синонімів, омонімів, паронімів.
Користуючись словником, ви підвищите свою фахову культуру мовлення, зокрема оволодієте правилами правопису, вимови, наголошення, семантично точно і стилістично доречно виберете слово з граматично та стилістично правильною його сполучуваністю. Адже до порушення норм може призвести змішування близьких за сферою вжитку, але не цілком семантично тотожних слів, які, звичайно, розрізняються своїми синтаксичними зв’язками (синонімів), близьких за формою і сферою вживання, проте різних за творенням і змістом слів (паронімів), уживання в певній мовній ситуації слів чи словосполучень іншого функціонального стилю, нерозуміння лексичного значення слів тощо. Саме ці проблеми можна вирішити за допомогою словників.
5. Мовний етикет
Слово етикет французького походження (etiguette) на початках позначало товарну етикетку, згодом так називали церемоніал при дворі, тобто правила чемності й норми поведінки. Саме з цим значенням (після прийняття французького церемоніалу при венському дворі) слово етикет почало функціонувати в німецькій, польській, російській та інших мовах.
Етикет – це кодекс правил поведінки, що регламентують взаємини між людьми в різних ситуаціях.
Нині узвичаєно виокремлювати за сферою використання діловий етикет – норми поведінки й спілкування різних соціальних груп. Визначальна ознака його – співпраця і взаємопорозуміння.
Основну частину етикету загалом становить мовний, мовленнєвий і спілкувальний етикет, які нині виокремлюють авторитетні фахівці з проблем культури спілкування. Основою людських взаємин є спілкування.
Спілкування – це діяльність людини, під час якої відбувається цілеспрямований процес інформаційного обміну. Отже, під час спілкування найперше враховуються особливості мовного етикету.
Мовний етикет – це сукупність правил мовної поведінки, які репрезентуються в мікросистемі національно специфічних стійких формул і висловів у ситуаціях установлення контакту зі співбесідником, підтримки спілкування в доброзичливій тональності. Ці засоби ввічливості орієнтовані на вираження поваги до співрозмовника та дотримання гідності. Вони є органічною частиною культури спілкувальних взаємин, соціальної культури загалом.
Дотримання мовного етикету людьми так званих лінгвоінтенсивних професій – чиновниками всіх рангів, лікарями, юристами, працівниками зв’язку, транспорту тощо – має ще й виховне значення, мимоволі сприяє підвищенню як мовної, так і загальної культури суспільства. Але найбільш важливим є те, що неухильне, ретельне додержання правил мовного етикету членами колективу навчального закладу, підприємства, офісу, інституції підтримує позитивний імідж, престиж усієї установи.
Які ж чинники визначають формування мовного етикету і його використання?
1. Мовний етикет визначається обставинами, за яких відбувається спілкування. Це може бути ювілей університету, нарада, конференція, прийом відвідувачів, ділові перемовини та ін.
2. Мовний етикет залежить від соціального статусу суб’єкта й адресата спілкування, їх фаху, віку, статі, характеру, віросповідання.
3. Мовний етикет має національну специфіку. Кожний народ створив свою систему правил мовного етикету. На цю його особливість указує Я. Радевич-Винницький: «За етикетом упізнають «своїх» етнічно (національно) і/або соціально (віком, родом занять, релігією тощо)».
Мовний етикет як соціально-лінгвістичне явище виконує такі функції:
контактопідтримувальну – встановлення, збереження чи закріплення стосунків адресата й адресанта;
ввічливості (конотативну) – прояв чемного поводження членів колективу один з одним;
регулювальну (регулятивну) – регулює взаємини між людьми в різних спілкувальних ситуаціях;
впливу (імперативну, волюнтативну) – передбачає реакцію співбесідника – вербальну, невербальну чи діяльнісну;
звертальну (апелятивну) – привернення уваги, здійснення впливу на співбесідника;
емоційно-експресивну (емотивну), яка є факультативною.
Наявність цих функцій підтверджує думку, що мовний етикет – це своєрідний механізм, за допомогою якого може відбутися ефективне спілкування. Усі названі функції мовного етикету ґрунтуються на комунікативній функції мови.
Мовленнєвий етикет – реалізація мовного етикету в конкретних актах спілкування, вибір мовних засобів вираження.
Мовленнєвий етикет – поняття ширше, ніж мовний етикет і має індивідуальний характер. Мовець вибирає із системи словесних формул найбільш потрібну, зважаючи на її цінність. Якщо ми під час розповіді надуживаємо професіоналізмами, термінами і нас не розуміють слухачі, то це порушення мовленнєвого етикету, а не мовного. Фахівці з проблем етикету визначають цю різницю так: «Між ідеальним мовним етикетом і реальним мовленнєвим етикетом конкретної людини не може бути повного паралелізму. Реалізація мовного етикету в мовленні, комунікативна поведінка назагал завше несе інформацію про мовця – з його знаннями, уміннями, уподобаннями, орієнтаціями тощо. Тому тут бувають усілякі – несвідомі і свідомі – відхилення, помилки, порушення, інокультурні впливи, іншомовні вкраплення і т. ін. Мовець – це не «говорильний апарат», який просто озвучує чи графічно фіксує закладені в його пам’ять формули мовного етикету. Він має «простір для маневру», має можливість вираження своєї індивідуальності навіть у межах цієї порівняно вузької мовної підсистеми. Суть афоризму «людина – це стиль», знаходить своє потвердження і тут».
У постійних системних відношеннях із словесними формулами ввічливості перебувають немовні (невербальні) засоби вираження. Сукупність мовних і немовних засобів спілкування, якими послуговуються в різних комунікативних ситуаціях, становить спілкувальний етикет.
Спілкувальний етикет – це гіперпарадигма, яку мовці відтворюють за правилами, узвичаєними в певній мовній спільноті. Йому властива національна своєрідність, ідіоетнічність. В українців, наприклад, здавна побутує пошанна форма звертання на Ви до старших за віком, посадою, незнайомих, до батьків: Ви, тату..., Ви, мамо... Ця граматична форма висловлення ввічливості – давня риса української мови: «недарма бо так запопадливо виполювали манкрути цю націоналістичну рису, стверджуючи, що пошанна множина є яскравим відбитком патріархальних стосунків на селі, виявом повнокровного націоналізму в мові, а отже, приречена на зникнення».
Суттєвою диференційною ознакою мовного етикету українців є вживання форми кличного відмінка у звертанні, наприклад: Петре, Надіє, товаришу генерале.
Національний мовний колорит в українській мові має усталений зворот Здоровенькі були! Дослідники стверджують, що частота жестикуляції також залежить від національної належності і – зрозуміло – від загальної культури людини. Отже, важливо пізнавати національні особливості «граматики» мови тіла, яка має гармоніювати з вербальним мовленням, доповнюючи й підсилюючи його.
В усіх спільнотах завжди приділялася належна увага засвоєнню правил етикету. Ученими вироблені рекомендації для адресанта, адресата та для присутнього під час розмови. (Див. Радевич-Винницький Я. Етикет і культура спілкування : навч. посіб. – К. : Знання, 2006. –  С. 136–152).
Крім того, існує чимало типових спілкувальних ситуацій, для яких характерна впорядкована парадигма мовних знаків (формул), вибір яких є дуже важливим в етикетному мовленні.
Стандартні етикетні ситуації.
Парадигма мовних формул
Під час виконання професійних обов’язків безліч разів повторюються стандартні, стереотипні спілкувальні ситуації, що мають етикетний характер.
Авторитетний фахівець з проблем спілкувального етикету Ярослав Радевич-Винницький чітко визначає ці етикетні ситуації, що репрезентуються парадигмою мовних формул, якими варто послуговуватися й добре їх знати.
Вітання та побажання
Вітання – це «слова або жести, звернені до кого-небудь під час зустрічі на знак прихильного ставлення до когось».
Доброго ранку!
Добрий день (добридень, здрастуйте, здорові будьте)!
Добрий вечір (добривечір)! Доброї ночі!
Доброго здоров’я!
Вітаю (тебе; Вас)!
Радий (тебе; Вас) вітати!
Моє шанування!
Дозвольте Вас привітати!
Слава Україні! – відповідь: Героям слава!
Хай живе...
З приїздом Вас!
Поздоровляю Вас!
Здоровлю з...
Зичу радості, успіхів!
Віншую Вас з...
Зі святом Вас!
Вітаю з днем народження!
З настанням Нового року!
З передноворіччям!
З прийдешнім Новим роком!
Вітаю з передноворіччям!
Бажаю (зичу) щасливого Нового року!
Хай щастить у Новому році!
Будьте здорові з Новим роком!
З настанням Нового року
З неділею святою будьте здорові!
Зі святом будьте здорові!
Дай, Боже, щастя! – відповідь: Дай, Боже, здоров’я!
Слава Ісусу Христу! – відповідь: Слава навіки!
Христос рождається! – відповідь: Славіте Його
Христос Воскрес! – відповідь: Воістину воскрес!
Бажаю (зичу) Вам здоров’я, щастя, успіхів, усіляких гараздів!
Щасливих Вам свят!
Дозвольте вітати Вас від імені...
Наше щире вітання...
Хай збудуться всі Ваші мрії!
Вузлики на пам’ять! Правила вітання
Першим вітається:
молодший зі старшим;
підлеглий з керівником;
чоловік із жінкою;
молода жінка з літнім чоловіком.
Незалежно від віку, статі, посади:
той, хто проходить повз когось або переганяє його;
той, хто підходить до гурту;
той, хто заходить у приміщення.
Словесні вітання слід супроводжувати невербальними знаками:
 жінки – плавним нахилом голови;
чоловіки – легким схилянням верхньої частини тулуба і/або голови;
 молоді люди – такими ж, але трохи нижчими поклонами.
Вітаючись, треба:
привітно усміхнутися і дивитися людині у вічі;
вийняти цигарку з рота, а руки з кишень;
  зняти темні окуляри;
   чоловікові підвестись і стояти доти, доки жінка не сяде або не піде.
Першим руку подає:
 старший молодшому,
жінка чоловікові;
 соціально вищий соціально нижчому;
 подають тільки праву руку.
У руку цілують:
тільки заміжніх і старших жінок;
дівчат цілують у щічку;
руку жінки беруть за пальці, підносять і в легкому нахилі голови цілують у тильну сторону пальців або ж у передню частину тильної сторони долоні;
під час поцілунку чоловік має зняти капелюха й рукавиці.
Отже, вітайтеся завжди привітно, незалежно від того, який у вас настрій.
Звернення до незнайомої людини
Стандартна послідовність фраз у розмові з незнайомою людиною може мати таку послідовність:
Вітання: Доброго ранку (Добрий день! Добрий вечір!).
Вибачення і прохання: Вибачте, що затримую Вас! Скажіть, будь ласка, ... (Будьте ласкаві, скажіть...; Чи не могли б Ви сказати...).
3. Подяка: Щиро (сердечно) дякую Вам за ... (Щиро вдячний за...).
4. Вибачення: Пробачте, що затримав Вас (Даруйте, що завдав Вам клопоту).
5. Прощання: До побачення! (Бувайте здорові! Усього Вам найкращого! Хай щастить!).
Мудра порада
У фразі з проханням варто (не обов’язково) вживати слова звернення: Шановний (а) пане/пані! Шановний (а) добродію/добродійко! Пане міліціонере!
Привернення уваги до себе
Щоб привернути до себе увагу особи, потрібно:
спочатку звернутися до неї зі словами вибачення:
Прошу вибачення! Перепрошую! Будь ласка, пробачте! Прошу пробачити!
коли особа виявить увагу поглядом, мімікою, реплікою продовжити розмову:
Скажіть, будь ласка!
Дозвольте запитати!
Чи можна на хвилинку зайняти Вашу увагу?
Чи можна Вас запитати?
Чи дозволите на хвилинку відірвати Вас від справ?
репліки – відповіді адресата:
Я Вас слухаю!
Я до Ваших послуг!
Чим можу Вам допомогти?
Прошу!
якщо таких реплік не було чи вони мали відмовний характер (Даруйте, не можу Вам допомогти; На жаль (вибачте), я зайнятий), потрібно перепросити і відійти.
Знайомлення
Знайомлення – встановлення контакту між людьми з повідомленням ними чи про них комунікативного мінімуму інформації, потрібної для спілкування.
Цей мінімум становить:
ім’я чи ім’я й прізвище;
ім’я й по батькові;
усі три компоненти;
Залежно від ситуації спілкування та статусних ознак партнера можна назвати:
фах комуніканта;
посаду;
заклад навчання, місце роботи;
місце проживання;
позапрофесійні інтереси.
Знайомлення без посередника
Будьмо знайомі!
Я хочу (хотів би) з Вами познайомитися!
Мені конче треба з Вами познайомитися!
Ви не проти, щоб ми познайомилися?
Чому б нам не познайомитися?
Дозвольте відрекомендуватися!
Після цих формул ідуть фрази самоназивання:
Моє ім’я...;
Моє прізвище...;
Мене звати...;
Я – ...
Знайомлення здебільшого відбувається у формі такого діалогу:
– Будьмо знайомі! Моє ім’я Тарас (Бондаренко).
– Андрій (Васильович; Шелудько).
– Дуже приємно! (Мені дуже приємно з Вами познайомитися! Радий знайомству з Вами!).
Знайомлення через посередника:
Дозвольте представити (відрекомендувати) Вам...;
Дозвольте познайомити Вас із...;
Познайомтеся, це...;
Познайомтеся, будь ласка, це ...;
Знайомтеся, будь ласка. Це мій...
Особа, якій відрекомендовують, може висловити свої почуття такими фразами:
Дуже приємно!
Я вже чув про Вас;
Мені (надзвичайно) приємно з Вами познайомитися!
Я радий знайомству з Вами!
Мудрі поради
Жінкам не бажано знайомитися з чоловіками без посередника (крім службових, професійних взаємин).
Своє ім’я (прізвище, по батькові) треба вимовляти розбірливо, без поспіху, достатньо голосно.
Знайомляться через посередника стоячи.
Руку першим подає той, кому відрекомендовують.
Під час знайомства варто усміхатися, мати щирий вираз обличчя.
Увага! Граматична компетенція Правильно Неправильно
Будьмо знайомі Будемо знайомі!
Дозвольте відрекомендуватися Давайте знайомитися
Дозвольте представитися

Порада, пропозиція
Порада – пропозиція, вказівка, як діяти за яких-небудь обставин, допомога добрим словом у скруті; рада.
Я дуже раджу Вам ...;
Я пропоную Вам...;
Я би радив Вам...;
Дозвольте порадити Вам...;
Може б, Вам...;
Вам слід (варто)...
Адресат має на пропозицію відповідно відреагувати, обов’язковими мають бути слова подяки:
Я Вам щиро вдячний (щиро дякую) за пораду! Я нею неодмінно скористаюся.
Я не зможу скористатися з Вашої пропозиції (поради), але я щиро дякую за неї!
Дякую за пораду (пропозицію)! Я мушу добре її обміркувати (подумати над нею)!
Згода
Згода – позитивна відповідь, дозвіл на що-небудь, вияв бажання щось робити.
Добре!
Будь ласка!
Прошу!
Згоден!
Погоджуюся!
Мушу погодитися!
Доведеться погодитися!
Авжеж; авжеж, що так!
Гаразд;
Звичайно;
Ви маєте рацію;
Безперечно;
Поза всяким сумнівом.
Я ж так і знала!
І я такої ж думки;
Очевидно, це саме так;
Так воно і є;
З приємністю (із задоволенням).
Відмова
Відмова – відповідь про небажання або неможливість виконати прохання, наказ тощо. Певна річ, ви не завжди можете задовольнити прохання, прийняти ту чи ту пропозицію й тому змушені відмовити. Відмова має бути коректною, доброзичливою й переконливою. А щоб пом’якшити тон відмови, на початку речення треба вживати слова: на жаль, шкода, дуже шкода, на превеликий жаль, щиро жалкую, вибачте, мені дуже прикро, перепрошую.
На жаль, ніяк не можу погодитися;
Шкода, але про це не може бути й мови;
Даруйте, але я змушений Вам (тобі) відмовити;
Дуже шкода, але я не погоджуюсь;
Я б дуже хотів (Мені дуже хотілося б), але...;
Перепрошую, мені треба подумати (мушу порадитися, я маю спочатку це обміркувати).
Мудра порада
Усіляко варто уникати прямої відмови, вживаючи слова Ні! Ні, я не погоджуюсь! Звичайно, ні! Краще скористатися делікатною формою непрямої відмови (останній приклад).
Розрада
Розрада – те, що приносить заспокоєння в горі, печалі. Лексико-граматичним засобом вираження розради є дієслово у формі наказового способу однини або множини:
Не переживай (те)!
Не хвилюйся (теся)!
Заспокойся (тесь)!
Не журись (іться)!
Опануйте себе!
Не бери (іть) собі це так близько до серця!
Викинь (те) це з голови!
Не думай (те) про це!
Не звертай (те) на це уваги!
Сподівайся (теся) на краще!
Для висловлення розради можна послуговуватися й іншими граматичними конструкціями:
Не варто про це думати!
Це все дрібниці!
Всяке буває.
Це не твоя (Ваша) провина.
Усе буде добре (гаразд).
Ти (Ви) маєш (єте) сподіватися на краще.
Співчуття
Співчуття – чуйне ставлення до людини в її переживаннях, стражданнях, нещасті, горі.
Прийми (іть) моє глибоке (щире) співчуття;
Дозволь (те) висловити тобі (Вам) моє щире співчуття;
Я розумію твоє (Ваше) горе;
Я поділяю твій (Ваш) смуток.
Я горюю разом із тобою (Вами).
Висловлювання співчуття зазвичай супроводжується потиском руки, а жінки (за умови близького знайомства з адресатом) обнімають і цілують його (її).

Схвалення
Схвалення – визнання адресатом чиїхось дій, вчинків, рішень, слів правильними.
Ти (Ви) правильно вчинив (ли) (сказав, виступив);
Дуже правильний (розумний, доречний) вчинок;
Ти (Ви) прийняв (ли) надзвичайно вдале (розумне, продумане) рішення;
Я в захопленні від твого (Вашого) вчинку (виступу).
За нормами доброго тону особа, вчинок якої схвалено, має належно відреагувати. З цією метою можна скористатися такими формулами:
Дякую!
Це тобі (Вам) тільки здається;
Мені приємно, що ти (Ви) оцінив (ли) мій вчинок;
Я не вартий таких слів;
Те ж саме я можу сказати і про тебе (Вас).
Ці фрази супроводжуються невербальними засобами вираження вдячності; ввічливим кивком голови, приязною усмішкою.
Зауваження, докір
Зауваження – це докір, закид, вказівка на помилки в поведінці, висловлення невдоволення.
Я змушений зробити тобі (Вам) зауваження;
Ти (Ви) не зовсім добре вчинив (ли) (зробив (ли), сказав (ли);
Ти (Ви), напевно, недостатньо це обміркував (ли) (продумав (ли) як слід);
Тобі (Вам) так робити (говорити) не личить;
На мою думку, цей вчинок не робить тобі (Вам) честі;
Твій вчинок виходить за межі етичних норм;
Це було недобре.
Залежно від предмета розмови й змісту зауваження адресат може висловити:
а) вибачення:
Вибач (те), я помилився;
Я не хотів (не мав наміру) чинити тобі (Вам) прикрощі;
Я це зробив не навмисно;
Мені дуже неприємної Вибач (те);
б) заперечення:
Даруй (те), ти (Ви) мене неправильно зрозумів (ли);
На мою думку, твоє (Ваше) зауваження не цілком обґрунтоване (цілком безпідставне, необґрунтоване);
Вибачте, але ти (Ви) тут не маєш (те) рації;
в) з’ясування:
Не бачу причини для зауваження (докору);
Не розумію, у чому ти (Ви) бачиш (те) мою помилку;
Не розумію, за що ти (Ви) на мене образився (лися);
Перепрошую, а в чому, власне, річ?
Мудрі поради
Як критикувати, не ображаючи
Якщо ви бажаєте навчитися робити зауваження, критикувати так, щоб не образити людину, то:
вказуйте на помилки, робіть зауваження лише віч-на-віч;
уникайте прямої критики;
робіть це по-дружньому;
похваліть те, що ваш співбесідник виконує як слід;
покажіть чи розкажіть, як правильно було б виконати те чи те завдання, здійснити певний вчинок;
переконайте співбесідника з тому, що він зможе повестися як слід за певних обставин, зуміє впоратися з дорученою справою;
попросіть вибачення за зроблене зауваження, особливо тоді, коли людина старша від вас за віком або незнайома.


Висловлення сумніву
Сумнів – невпевненість щодо слушності, правдивості, вірогідності того, що висловив співрозмовник.
Так?
Хіба?
Невже?
Та невже?
Правда?
Ти (Ви) справді так вважаєш (те)?
Цю інформацію ти (Ви) отримав (ли) з надійного джерела?
І я в це маю повірити?
Вельми сумніваюся, що...;
Вам краще видно, але...;
Воно ніби переконливо, проте...;
Мені хотілося б вірити, однак...;
Мені важко сказати, чи...
Мудра порада
Не варто висловлювати сумнів, особливо у присутності інших людей, якщо слова співрозмовника не мають принципового значення.
Висловлення власного погляду
На мій погляд;
На мою думку;
На моє переконання;
Я (глибоко) переконаний, що...;
Я думаю, що...;
Мені здається, що...;
Наскільки я розумію...;
Я хочу (хотів би) підкреслити, що...;
Що стосується мене, то...;
Як на мене, то...;
Я глибоко переконаний, що...;
Можливо, моя думка (тобі, Вам) видасться неслушною, але...;
Мушу зауважити, що...;
Я думаю (вважаю) так:...;
На завершення (розмови, дискусії) вважаю за доцільне (потрібне) ще раз сказати (повторити)...;
Така моя думка.
Увага! Граматична компетенція
У текстах наукового стилю особові та присвійні займенники традиційно вживаються у формі множини: на нашу думку; як нами встановлено; на завершення підсумуємо сказане нами; ми дійшли такого висновку.
Комплімент
Комплімент – це приємні, люб’язні слова, похвала, лестощі. Призначення компліменту – зробити приємне співрозмовникові, викликати взаємну симпатію.
Стиль компліменту залежить від статі, соціального становища адресата, від характеру взаємин із ним, від ситуації спілкування.
Найчастіше хвалять людину за вчинки, характер, зовнішній вигляд, одяг, зачіску, дітей. Набір етикетних формул в українській мові стереотипний, наприклад:
У тебе (Вас) такий чудовий вигляд!
Ти (Ви) так чудово виглядаєш (єте)!
У тебе (Вас) бездоганний вигляд!
Ти (Ви) така красуня!
У тебе (Вас) такі красиві очі!
Ти (Ви) така чарівна!
Ти (Ви) маєш (єте) тонке почуття гумору (витончений смак, прекрасні манери);
З тобою (Вами) так приємно спілкуватися;
Тобі (Вам) винятково пасує цей капелюшок (костюм, пальто);
У тебе (Вас) така елегантна сукня;
Тобі так пасує нова зачіска (Цей колір);
У тебе (Вас) ангельський характер;
Твої (Ваші) діти прекрасно виховані!
Ти (Ви) неперевершена господиня!
Ти (Ви) – унікальна й неперевершена господиня!
Ти (Ви) прекрасний співбесідник!
Ти (Ви), як завжди, прекрасно (неперевершено) виступив (ли);
Ти (Ви) рідкісний фахівець!
Дивовижно, як ти (Ви) зміг (змогли) в п’ятихвилинній доповіді так вичерпно розкрити цю тему!
За правилами етикетної поведінки комплімент потребує словесної відповіді адресата:
Дякую!
О, дякую за комплімент!
Ви так люб’язні!
Мені приємно це чути!
Ви мені лестите!
На жаль, це лише комплімент.
Вузлики на пам’ять!
Правила вживання компліментів
1. Не кажіть людині того, що їй неприємне або зовсім не властиве.
2. Комплімент не повинен бути багатозначним.
3. Повинен бути щирим: мовлення адресата має супроводжуватися теплими інтонаціями, неудаваною усмішкою.
4. Варто уникати незрозумілих слів.
5. Комплімент має відповідати ситуації спілкування.
6. Не ввічливо говорити компліменти малознайомим або незнайомим людям.
7. Не варто відразу «віддячувати» компліментом за комплімент, а особливо говорити про партнера те саме, що почули від нього.
8. Відповідь на комплімент має бути співзвучною змістові.
9. Не варто скупитися на добре слово – учімося говорити компліменти.
Мудрі поради психологів
Набагато корисніше говорити людям приємні речі, підтримувати й підбадьорювати їх, щиро захоплюватися їхніми досягненнями, аніж принижувати їх гідність.
Починати й закінчувати ділову бесіду компліментом на адресу співрозмовника (існує багато підтверджень того факту, що більше ви говорите компліментів іншим, то більше добрих слів чуєте у відповідь, вас починають вважати милим, чуйним і навіть привабливим; коли співрозмовник помічає, що ви проявляєте свої почуття до нього, він значно швидше відкривається вам).
Ніколи не обзивати й не ображати співрозмовника, краще сказати: «Мені соромно за Вас», «Не чекав від Вас такого» тощо.
Спілкуючись з людьми, краще називати їх по імені, це приємно, як і комплімент (Ю. І. Палеха).
Прощання
Прощання – слова, які вимовляються перед розлукою, розставанням.
До побачення
Будь (те) здоров (і)!
Бувай (те)!
До зустрічі!
Дозвольте попрощатися!
Добраніч (На добраніч! Доброї ночі!)
До завтра!
На все добре!
Усього (тобі, Вам) найкращого!
Хай (тобі, Вам) щастить!
Прощавайте!
Щасливі будьте!
Будьте щасливі!
Прощальним фразам можуть передувати такі фрази:
Уже пізно;
Мені пора;
Будемо прощатися;
Шкода (жаль), але я мушу йти;
Ми прекрасно провели час;
Дякую (тобі, Вам) за зустріч!
Вдячний за все!
Даруй (те), що так довго тебе (Вас) затримав.
Не буду більше зловживати твоїм (Вашим) часом (терпливістю, твоєю (Вашою) гостинністю);
Не можу (тебе, Вас) довше затримувати.
Увага! Лексична компетенція
Словом прощай (те) послуговуються тоді, коли прощаються з тим, хто відходить у вічність. За українським звичаєм, після слова Прощай! говорять: Хай тобі буде земля пером! Вислів Хай буде земля пухом є калькою з російської мови.
Отже, типові етикетні ситуації мають багатий арсенал словесних формул, семантико-стилістичні властивості яких дають змогу мовцеві зробити правильний вибір, врахувавши структуру комунікативної ситуації, взаємини із співрозмовником, його вік, стать, соціальне становище.

БЛОК НАВЧАЛЬНИХ ЗАВДАНЬ
Завдання 1. Ураховуючи майбутній свій фах, укладіть комунікативну професіограму.
Завдання 2. За тлумачним словником з’ясуйте значення слова «поступити» й відредагуйте словосполучення.
Поступив на роботу, поступили у продаж, поступив у вищий навчальний заклад, поступив справедливо, поступили заявки.
Завдання 3. Такі вислови як: «Це неправда», «Це дурниця» під час спілкування неприпустимі. Запишіть, як треба висловлюватися.
Завдання 4. Відповідати на запитання лише «так» чи «ні» не годиться. Запишіть, як треба відповідати.
Завдання 5. Якщо Ви щось не зрозуміли або не почули, що говорив співрозмовник, як Ви ввічливо перепитаєте?
Завдання 6. Запишіть, який комплімент Ви можете сказати:
після тривалих перемовин, що завершилися для Вас вдало;
коли розмова закінчилася з успіхом;
співробітникові під час роботи;
учителеві після відвідання його уроку;
співробітникові, який без допомоги нотатника, назвав необхідні відомості.
Завдання 7. Дайте письмові відповіді на запитання:
Як можна зробити зауваження учневі, особі, старшій за віком, своєму другові?
Як представити свого друга (подругу) матері?
Як можна відмовити незнайомій людині, викладачеві, керівникові установи, в якій працюєте?
Завдання 8. Складіть речення із поданими словами (речення мають відповідати певній спілкувальній ситуації).
На жаль, звичайно, зазвичай, по-моєму, безсумнівно.
Завдання 9. Використовуючи етикетні формули, письмово змоделюйте бесіду між директором (керівником) і особою, яка без поважних причин не з’явилася на заняття (роботу).
Завдання 10. Ви прийшли на наукову конференцію й хочете познайомитися з незнайомим Вам доповідачем. Як Ви це зробите, якими етикетними формулами скористаєтеся?
Завдання 11. Вам треба порадити своєму товаришеві почати готуватися до виступу з науковою доповіддю. Як Ви це зробите, якими мовними формулами скористаєтеся?
Завдання 12. Дайте відповідь на запитання: «В яких комунікативних ситуаціях можна послуговуватися словами пан, пані»?
Завдання 13. Опишіть українську гіперпарадигму мовних формул, якою послуговуються в ситуації прощання.
Завдання 14. З’ясуйте, яких неточностей припустився Ваш співрозмовник під час спілкування. Запишіть правильні варіанти.
Зустрінемось через пару днів. Вибачаюсь! Ви перепутали адрес. Я задаю Вам питання. До зустрічі слідуючого тижня. Скажіть, будь ласка, скільки годин? По якому ділу Ви до мене. Дозвольте подякувати Вас. Я розділяю Ваш смуток.

ТЕМИ РЕФЕРАТІВ ТА НАУКОВИХ ПОВІДОМЛЕНЬ
Мовна культура людини – це дзеркало її духовної культури.
Роль словників у підвищенні мовної культури.
Ввічливість – основа фахового спілкування.
Діловий етикет.
Основні правила спілкування.
Типові помилки в ситуації вітання.
Ідіоетнічність спілкувального етикету.
Історія виникнення етикету.
Український тост.
Національно-культурна специфіка мовленнєвого етикету.
Запрошення як стандартна етикетна ситуація.
Мовний етикет і його структура.
Традиційні звертання українців.
Українська гостинність і традиції мовного етикету.
Мовний етикет у творах Ліни Костенко.
Мовний етикет української науки.
Етикетні формули прохання в епістолярії Лесі Українки.
Мовний «антиетикет» сучасного студента.
Чи люблять українці говорити компліменти?

Рекомендована література
Богдан С. Мовний етикет українців : традиції і сучасність / С. Богдан. – К. : Рідна мова, 1998. – 476 с.
Кубрак О. В. Етика ділового та повсякденного спілкування : навч. посіб. з етикету для студентів / О. В. Кубрак. – Суми : ВТД «Університетська книга», 2002. – 208 с.
3. Культура фахового мовлення : навч. посіб. / За ред. Н. Д. Бабич. – Чернівці : Книги – ХХІ, 2011. – С.
4. Мацько Л. І. Культура фахової мови : навч. посіб. / Л. І. Мацько, Л. В. Кравець. – К. : ВЦ «Академія», 2007. – С. 138–150.
5. Мацюк З. Українська мова професійного спілкування : навч. посіб. / З. Мацюк, Н. Станкевич. – 2-е вид.– К. : Каравела, 2008. – С. 52–81, 109–120.
6. Михайлюк В. О. Українська мова професійного спілкування : навч. посіб. / В. О. Михайлюк. – К. : ВД «Професіонал», 2005. – С. 56–85.
7. Радевич-Винницький Я. Етикет : кодекс добрих манер і правил поведінки / Я. Радевич-Винницький, В. Костенко. – К. : Знання, 2006. – 291 с.
8. Радевич-Винницький Я. Етикет і культура спілкування : навч. посіб. / Я. Радевич-Винницький. – 2-ге вид., перероб. і доп. – К. : Знання, 2006. – С. 25–35, 60–98.
9. Шевчук С. В. Українське професійне мовлення : навч. посіб. / С. В. Шевчук. – К. : Алерта, 2011. – С. 8–25.
10. Шевчук С. В. Українська мова за професійним спрямуванням : підручник / С. В. Шевчук, І. В. Клименко. – 2-ге вид., випр. і доп. – К. : Алерта, 2011. – С. 64–105.

Тема 1. 3
СТИЛІ СУЧАСНОЇ УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРНОЇ МОВИ
У ПРОФЕСІЙНОМУ СПІЛКУВАННІ
План
1. Функціональні стилі української мови та сфери їх застосування. Основні ознаки функціональних стилів.
2. Професійна сфера як інтеграція офіційно-ділового, наукового й розмовного стилів.
3. Текст як форма реалізації мовленнєво-професійної діяльності.

ТЕОРЕТИЧНИЙ БЛОК

Функціональні стилі української мови та сфери їх застосування. Основні ознаки функціональних стилів
Слово «стиль» багатозначне, походить воно від латинського stilus, stylis – «гостра паличка для письма, манера письма». Нині є понад 100 дефініцій стилю, що зумовлено специфікою аспекту розгляду цього поняття й різноманітністю ключових слів (спосіб, комунікація, підсистема, поведінка, стереотип тощо).
Мовний стиль – це усвідомлена суспільством підсистема в системі загальнонародної мови, закріплена за тими чи тими ситуаціями спілкування, яка історично склалася й характеризується набором засобів вираження і певним принципом їхнього відбору.
Мовленнєвий і функціональний стиль розуміємо як сукупність прийомів відбору та сполучень мовленнєвих засобів, функціонально зумовлених змістом, метою та обставинами спілкування.
В українській літературній мові вирізняють такі функціональні стилі: художній, офіційно-діловий, публіцистичний, науковий, розмовний, конфесійний та епістолярний. Кожний зі стилів має свої характерні ознаки й реалізується у властивих йому жанрах.
Жанр – це різновид текстів певного стилю, що різняться насамперед метою мовлення, сферою спілкування та іншими ознаками.
Художній стиль – це мова художньої літератури, особливий спосіб мислення, створення мовної картини світу.
Основне призначення стилю – різнобічний вплив на думки й почуття людей за допомогою художніх образів.
Основними ознаками художнього стилю є емоційність, образність, експресивність. На лексичному рівні в ньому вживається все словникове багатство української мови: слова з найрізноманітнішим лексичним значенням, різні за походженням. Художньо-літературне мовлення багате на епітети, метафори, порівняння, повтори, перифрази, антитези, гіперболи та інші зображувальні засоби. З певною художньою метою можуть уживатися діалектна та професійна лексика, фразеологізми.
Художній стиль послуговується різними типами речень за будовою, метою висловлювання, за відношенням змісту речення до дійсності.
Художній стиль реалізується в таких жанрах: трагедія, комедія, драма, водевіль, роман, повість, оповідання, поема, вірш, байка, епіграма.
Взірець художнього стилю:
Втіхо моя, пісне українська! Мов дотик зачарованої історії, ти зміцнюєш свої сили, кріпиш почування, викликаєш жадобу життя, що таке огидне і безталанне іншої доби! Велика, незрівнянна, певно, твоя сила, коли ти зачудувала Європу, перейшла нетрі Азії, прийнялася в Америці, а може, ще й по інших сторонах світу. Нехай що знають, те й галасують проти твого краю і народу питомого, – твої найлютіші вороги не втечуть від казкових чарів твоєї мелодії, а забувши про всякі силоміцтва, самі пристають до хору твоїх співаків-виконавців. І лунаєш ти серед Європи на славу рідної країни (П. Грабовський).
Науковий стиль – функціональний різновид літературної мови, що обслуговує сферу й потреби науки.
Основне призначення стилю – повідомлення про результати наукових досліджень, систематизація знань.
Основними ознаками наукового стилю є широке використання науково-термінологічної лексики, слів з абстрактним значенням та іншомовного походження. Показовим є членування тексту на розділи, підрозділи, параграфи, уведення формул, таблиць, діаграм. Лексичні, текстові одиниці репрезентують точність, логічність, узагальненість, аргументацію висловлених положень.
Розрізняють власне науковий, науково-навчальний, науково-популярний підстилі наукового стилю.
Власне науковий репрезентується такими жанрами, як дисертація, монографія, наукова стаття, доповідь, дипломна, магістерська, курсова робота тощо.
Науково-популярному підстилю властива доступність викладу наукової інформації, розрахованої на нефахівців.
Науково-навчальний підстиль реалізується в підручниках, посібниках для учнів шкіл та студентів вищих навчальних закладів, слухачів мережі просвітницьких установ.
Науковий стиль реалізується в таких жанрах: дисертація, монографія, стаття, підручник, лекція, відгук, анотація, рецензія, виступи на наукових конференціях, дискусії, доповіді на наукові теми.
Взірець власне наукового стилю:
Мовна конвергенція – тактичний вияв комунікативної стратегії урівноваження статусу співрозмовників як пристосування адресанта до адресата, що передбачає уподібнення мовлення одного до мовлення другого з метою досягнення комунікативної кооперації. Наприклад, спілкування з дитиною на підставі коду дитячого мовлення, перехід на сленг чи жаргон, спілкуючись з людиною, що використовує їх.
У комунікативній лінгвістиці мовна конвергенція розглядається як стратегія перемикання кодів (анг. codeswitching), тобто перехід адресанта на мовленнєвий регістр адресата (Селіванова О. Сучасна лінгвістика: Термінологічна енциклопедія).
Офіційно-діловий стиль – це мова ділових паперів, що використовуються в офіційному спілкуванні між державами, установами, приватною особою та установою й регулюють їх ділові взаємини.
Основне призначення стилю – регулювання офіційно-ділових стосунків.
Основні ознаки офіційно-ділового стилю: наявність реквізитів, що мають певну черговість, однозначність формулювань, точність, послідовність викладу фактів, гранична чіткість висловлювання, наявність усталених мовних зворотів, певна стандартизація початків і закінчень документів, широке вживання конструкцій (у зв’язку з, відповідно до, з метою, згідно з). Лексика стилю здебільшого нейтральна, уживається в прямому значенні. Залежно від того, яку саме галузь суспільного життя обслуговує офіційно-діловий стиль, він може містити суспільно-політичну, професійно-виробничу, науково-термінологічну лексику. Синтаксис стилю характеризується вживанням речень різної будови з прямим порядком слів; запроваджується поділ тексту на пункти, підпункти. Виокремлюють такі його функціональні підстилі:
законодавчий (закони, укази, постанови, статути);
дипломатичний (міжнародні угоди, конвенції, комюніке (повідомлення), звернення (ноти), протоколи, меморандуми, заяви, ультиматуми);
адміністративно-канцелярський (накази, інструкції, розпорядження, заяви, характеристики, довідки, службові листи тощо).
Офіційно-діловий стиль реалізується в таких текстах: закон, кодекс, устав, наказ, оголошення, доручення, розписка, протокол, акт, інструкція, лист, список, перелік, накладна тощо, а також виступи на зборах, наради, прес-конференції, бесіди з діловими партнерами.



Взірець офіційно-ділового стилю:
Конституція України. Стаття № 24
Громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом.
Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання або іншими ознаками.
Рівність прав жінки і чоловіка забезпечується: наданням жінкам рівних з чоловіками можливостей у громадсько-політичній і культурній діяльності, у здобутті освіти і професійній підготовці, у праці та винагороді за неї; спеціальними заходами щодо охорони праці і здоров’я жінок, встановленням пенсійних пільг; створенням умов, які дають жінкам можливість поєднувати працю з материнством; правовим захистом, матеріальною і моральною підтримкою материнства і дитинства, зокрема надання оплачуваних відпусток та інших пільг вагітним жінкам і матерям.
Публіцистичний стиль – це функціональний різновид літературної мови, яким послуговуються в засобах масової інформації (газетах, часописах, пропагандистських виданнях).
Основне призначення стилю – обговорення, відстоювання й пропаганда важливих суспільно-політичних ідей, формування відповідної громадської думки, сприяння суспільному розвитку.
Основні ознаки публіцистичного стилю: популярний, чіткий виклад, орієнтований на швидке сприймання повідомлень, на стислість і зрозумілість інформації, використання суспільно-політичної лексики: державність, громадянин, поступ, єдність, національна ідея, актуальність тощо. Типовими є емоційно забарвлені слова, риторичні запитання, повтори, фразеологічні одиниці, що зумовлюють емоційний вплив слова. Тон мовлення пристрасний, оцінний.
Публіцистичний стиль реалізується в таких жанрах: виступ, нарис, публіцистична стаття, памфлет, фейлетон, дискусія, репортаж.
Взірець публіцистичного стилю:
Третє тисячоліття
Поколінню, що переступає рубіж третього тисячоліття, випала щаслива нагода, хай умоглядно, але все ж відчути себе причетним до таких грандіозних історичних перетворень, як зміна епох.
Звісно, наївно і безпідставно чекати від віку, що настає, якихось несподіваних механічних нововведень, покликаних до невпізнанності змінити життя, чи тішити себе надією на раптовий наплив незбагненних добрих див. Мова про інше: волею долі, свідомо чи несвідомо, нам дано відчути саму атмосферу цього незвичного часу. Реальність складається так, що мимохіть заполонює свідомість уявленнями масштабними – від прадавнини до неозорого майбутнього... (Ігор Шаров).
Конфесійний стиль – стильовий різновид української мови, що обслуговує релігійні потреби суспільства.
Основне призначення стилю – вплив на душевні переживання людини.
Основні ознаки стилю: уживання слів для найменування бога та явищ потойбічного світу (Божий Син, Святий Дух, Спаситель, Царство Боже, рай, вічне життя, сатана тощо), стосунків людини до Бога (молитися, воскресіння, заповіді, покаяння, грішні, праведні), мова багата на епітети, порівняння, метафори, слова з переносним значенням. Для підкреслення урочистості використовуються речення із зворотним порядком слів, поширені повтори слів.
Конфесійний стиль репрезентується в таких жанрах: Біблія, житія, апокрифи, проповіді, послання, молитви, тлумачення Святого Письма.
Взірець конфесійного стилю:
Молитва Господня
Отче наш, що єси на небесах,
нехай святиться ім’я Твоє;
нехай прийде Царство Твоє;
нехай буде воля Твоя,
як на небі, так і на землі.
Хліб наш насущний дай нам сьогодні;
і прости нам провини наші,
як і ми прощаємо винуватцям нашим;
і не введи нас у спокусу,
але визволи нас від лукавого.
Бо Твоє Царство, і сила,
і слава, Отця, і Сина,
і Святого Духа, нині, і
повсякчас, і на віки віків.
Амінь.
Розмовний стиль обслуговує офіційне й неофіційне спілкування людей, їх побутові потреби.
Основне призначення стилю – обмін інформацією, думками, враженнями, прохання чи надання допомоги, виховний вплив.
Основні ознаки розмовного стилю: широке використання побутової лексики, фразеологізмів, емоційно забарвлених і просторічних слів, звертань, вставних слів і словосполучень, неповних речень. Для розмовно-побутового мовлення характерне порушення літературних норм: уживання русизмів, вульгаризмів, жаргонізмів, неправильна вимова слів.
Розмовний стиль має істотно виявлений різновид – розмовно-професійний, тобто мова, якою спілкуються не в побуті, а у виробничій, освітній та інших сферах.
Взірець розмовного стилю:
Професор запитує у студента:
– Чому ви так хвилюєтеся?Боїтеся моїх запитань?
– Та ні, професоре, я боюся своїх відповідей.
Епістолярний стиль – це стиль приватного листування.
Основне призначення стилю – поінформувати адресата про щось, викликати в нього певні почуття, які б відповідали емоційній настроєності автора.
Основні ознаки епістолярного стилю: широке використання форм ввічливості – звертань у формі кличного відмінка, наявність початкової, прикінцевої та прощальної фраз, стереотипних словесних формул висловлення побажання, вітання, співчуття; невимушеність у доборі лексичних одиниць.
До епістолярного стилю зараховують не тільки листи видатних письменників, громадських і культурних діячів, учених, а й щоденники, записки, мемуари.
Взірець епістолярного стилю:
До Василя Стефаника
28 жовтня 1902 р.
Високоповажний добродію!
Ніяк не можу погодитися з думкою, що у збірнику на честь Куліша не буде Вашої хоч би й маленької новелки! Терпеливо чекав я два місяці обіцяного оповідання, та вже й третій місяць минув, а від Вас як немає нічого, так немає. І ось пишу знову. Прошу й благаю: дозвольте нам бачити Вас дорогим гостем у нашому альманахові...
Не менш бажав би я познайомитися з Вами особисто та побесідувати про спільні й дорогі нам справи.
З високим поважанням Ваш щирий М. Коцюбинський.
Систему функціональних стилів, їхні стильові домінанти, сукупність мовних засобів, властивих кожному зі стилів, а також масиви текстів, об’єднаних жанром, досліджує функціональна стилістика.
Професійна сфера як інтеграція офіційно-ділового,
наукового й розмовного стилів
Поняття «професійна мова» охоплює три функціональні різновиди літературної мови – офіційно-діловий, науковий, розмовний. На думку О. А. Лаптєвої, науковий і діловий стилі в період свого становлення «поряд з процесами дивергенції завжди репрезентували зближення, у результаті чого утворився складний конгломерат вихідних спільностей і взаємопроникнень». Обидва стилі не допускають (або майже не допускають) уживання художніх засобів мовлення, звуконаслідування слів, вигуків, питальних і окличних речень та ін. Науковий і офіційно-діловий стилі розраховані на раціональне, а не емоційне сприйняття. В обох стилях по можливості уникають викладу від першої особи однини (крім документів щодо особового складу) («я дослідив», «я повідомляю») і замінюють її першою особою множини («ми дослідили», «ми повідомляємо») або безособовими конструкціями («було досліджено», «дослідження було проведено»).
Для цих стилів характерні спільні метатекстові одиниці, за допомогою яких можна:
наголосити на чомусь важливому, привернути увагу читачів до важливих фактів: слід (варто) зауважити, особливо важливо виокремити, розглянемо (наведемо) тепер приклад, особливу увагу треба зосереджувати, перейдемо до питання, зауважимо насамперед, тільки, аж ніяк не;
пояснити, уточнити, виділити щось: наприклад, для прикладу, як-от, приміром, зокрема, а саме, тобто, як ось, це значить, передусім (передовсім), так, тільки, лише, навіть;
поєднати частини інформації: і (й), також, тобто, іншими словами, інше кажучи, або інакше, крім того, разом з тим, між іншим, мало того, заразом, згідно з цим, відповідно до цього, як зазначалося раніше, як про це йшлося;
вказати на порядок думок і їх зв’язок, послідовність викладу: по-перше, по-друге, з одного боку, з другого боку, ще раз, почнемо з того, що..., перейдемо до...;
висловити впевненість або невпевненість (оцінку повідомлюваного): безсумнівно, безперечно, без усякого сумніву, беззаперечно, поза всяким сумнівом, напевно (напевне), звичайно, природно, обов’язково, неодмінно, безпомилково, розуміється, не потребує доведення..., можливо, ймовірно;
узагальнити, зробити висновок: у результаті можна дійти висновку, що...; узагальнюючи, є підстави стверджувати; із сказаного випливає; з огляду на важливість (авторитетність); отже, таким чином, зрештою, врешті, після всього, сутність викладеного дає підстави потвердити про...; на основі цього ми переконалися в тому...;
зіставити або протиставити інформацію, вказати на причину (умову) й наслідки: а, але, проте, однак, не тільки (не лише), ай...; всупереч положенню (твердженню); як з’ясувалося, попри те, внаслідок цього, а отже, незважаючи на те, як з’ясувалося;
зробити критичний аналіз відомого або бажаного: з цієї теми уже є...; автор аналізує (розглядає, характеризує, порівнює, доводить, обґрунтовує, підкреслює, виокремлює, зупиняється на..., формує, наголошує на важливості, пояснює це тим, що...; звичайно, особливо слід (варто) відзначити, загальноприйнято, одним з найвизначніших досягнень є; у дослідженні викладений погляд на..., викладені дискусійні (суперечливі, невідомі, загальновідомі, істинні) відомості, зроблено спробу довести, наведені переконливі докази, враховані попередні висновки, взяті то уваги, схвальним є те, що; варто спробувати, необґрунтовано твердити, можна погодитися.
Отже, професійна сфера репрезентує офіційно-діловий і науковий стилі в єдності спільних мовних засобів досягнення комунікативної мети, адже кожна людина, незалежно від фаху, віку, статі, соціального становища, стикається з проблемою написання заяви, службової довідки, листа, виступу. Для забезпечення комунікативної досконалості мовлення (точності та логічності викладу і їхнього обов’язкового складника – мовної унормованості) кожний фахівець має доцільно послуговуватися мовними засобами різних рівнів. З цією метою студенти повинні навчитися аналізувати наукові, науково-популярні тексти на лексичному, лексико-семантичному, стилістичному і граматичному рівнях, редагувати, скорочувати (компресія) тексти, конструювати елементи висловлювання з урахуванням запропонованої мовленнєвої ситуації. Правильно підібраний текст допоможе сформувати уміння спочатку правильно складати вторинні наукові тексти (конспект, анотацію, реферат), а потім підготуватися до написання власного наукового тексту, наприклад, дипломної роботи. Укладаючи конспект, студенти розуміють структуру наукового тексту й особливості його будови, усвідомлюють необхідність правильно скорочувати слова, написати план і виконати певну компресію тексту. Особливу увагу треба приділяти власне українській термінології, що перебуває в пасивному словнику переважної більшості фахівців, бо терміни співіснують в одному семантичному полі з не термінами (виражальні слова), що є «сигналами для розумової діяльності: «думай», «зверни увагу», «зупинись», «подивися з другого боку», «зістав».
Основою професійної підготовки є комунікативна компетенція, тобто уміння й навички говорити, запитувати, відповідати, аргументувати, переконувати, висловлювати точно і ясно думку, правильно поводити себе в конкретній ситуації. І тут на допомогу прийде розмовний стиль, зокрема його різновид – розмовно-професійний. Під час занять студенти відтворюватимуть фрагменти професійної діяльності, вирішуватимуть ситуативні завдання, у яких можна запропонувати будь-яке мовне явище чи комунікативну проблему. З цією метою варто проводити тренінги, які орієнтуватимуть студентів на створення діалогів чи вміння вступати в дискусію, уважне слухання опонента чи втручання в розмову, висловлення власного погляду чи узагальнення думок тощо.
Отже, поняття «професійне мовлення» репрезентує принаймні три стилі: офіційно-діловий, науковий і розмовний.
Текст як форма реалізації
мовленнєво-професійної діяльності
Мовлення як вид людської діяльності завжди зорієнтоване на виконання якогось комунікативного завдання. Висловлюючи свої думки й почуття, людина має конкретну мету – щось повідомити, про щось запитати, переконати в чомусь адресата чи спонукати його до певних дій тощо. З цією метою мовець прагне висловитися з якнайбільшою повнотою, дібрати якнайточніші в семантичному і стилістичному сенсі мовні засоби.
Безпосереднім проявом думки, формою її існування, репрезентантом мисленнєво-мовленнєвої діяльності є текст. Дефініції терміна текст, яка б відображала всю його багатоаспектність і водночас була вичерпною, ще не існує, оскільки дослідники найчастіше у своїх визначеннях актуалізують якусь одну ознаку тексту, важливу в контексті їхнього дослідження.
Текст (від лат. textum – тканина, сплетіння, поєднання) – це писемний або усний мовленнєвий масив, що становить лінійну послідовність висловлень, об’єднаних у тематичну і структурну цілісність. Отже, текст виступає обов’язковим складником комунікативного процесу, допомагає фіксувати, зберігати та передавати інформацію в просторі й часі.
Лінійно розташована сукупність речень є одиницею тексту. Найменша одиниця тексту – надфразна єдність, абзац, що є одиницями різних принципів членування тексту, хоча абзац структурно й композиційно може виокремлювати надфразну єдність.
Надфразна єдність – це сукупність семантично й граматично поєднаних висловлень, що характеризуються єдністю теми та особливим синтаксичним зв’язком компонентів. У діалозі надфразна єдність складається з питань і відповідей; репліки й реакції. Синоніми надфразної єдності – складне синтаксичне ціле, прозаїчна строфа, гіперсинтаксема й ін.
Одиницями тексту є також розділи, підрозділи, глави (в більшому вимірі).
Абзац (від нім. abzatz – відступ) – це структурно-змістова одиниця членування тексту, що характеризується єдністю теми й графічного позначення, відступом праворуч у початковому рядку, якими починаються виклад нової думки.
Структурно текст може відповідати реченню, слову, сполуці, якщо ці одиниці мають цілісну інформацію, яка відповідає певній комунікативній ситуації, наприклад: 1) Красно говорить, а слухать нічого (Нар. творчість); 2) Вихід. Навчальна частина.
За способом репрезентації тексти поділяються на письмові, усні та друковані.
Залежно від ситуації спілкування значна частина текстів може матеріалізуватися як у писемній, друкованій формі (накази, протоколи, акти, телеграми тощо), так і усній (судові промови, бесіди тощо).
Кожний текст маніфестує той чи той мовленнєвий жанр, зарахований до певного стилю, і виконує різні функції.
Основним елементом тексту є дане (тема, предмет висловлювання) і нове (основний зміст висловлювання). Наведемо приклад розподілу невеликого тексту на дане і нове (жирний шрифт – дане, курсив – нове):
У західній діаспорі українською мовою в усній і писемній формах послуговуються етнічні українці США, Канади, Великобританії, Бразилії, Аргентини, Австралії, Австрії, Польщі, Словаччини, Румунії, Угорщини, Литви, Латвії та багатьох інших країн. Вони видають рідною мовою книжки, газети, журнали, проводять богослужіння, телепередачі.
Окрім того, українські громади організували мережі осередків української культури – бібліотеки, архіви, музеї, театри, хорові, музичні, танцювальні ансамблі, наукові товариства (Із газети).
Основними ознаками тексту є:
зв’язність – визначальна категорія тексту, основним показником якої є розвиток теми й формальні засоби (семантично близькі слова й фрази, граматичні й стилістичні одиниці тощо). За допомогою мовних і позамовних чинників вона забезпечує обмін інформацією. Показниками зв’язності є: лексичні (синоніми, антоніми, пароніми, повтори), морфологічні (сполучники, сполучні слова, вказівні займенники, деякі прислівники тощо), синтаксичні (порядок слів, порядок розташування частин), стилістичні (еліпс, градація, питальні речення тощо) одиниці, інтонація, наголос, паузи, ситуації спілкування;
цілісність, яка забезпечується змістовою (єдність теми, змісту), комунікативною (мета спілкування), структурною й формально-граматичною (єдність мовленнєвих жанрів) цілісностями;
членованість. Будь-який текст можна комунікативно членувати на частини з метою полегшення сприйняття інформації адресатом.
інформативність уособлює інформативний масив тексту, що міститься не лише в його вербальній організації, а випливає з її взаємодії з авторською й читацькою свідомістю. Отже, інформативність тексту виявляється лише в процесі тлумачення мовного масиву через свідомість адресата, а масив інформації формує автор тексту. Кожен текст і створюється заради передачі інформації;
завершеність – ознака текстів, що передбачає їхню формальну і змістову закритість.
Елементи і компоненти тексту поєднуються такими видами зв’язку:
контактний – пов’язані елементи знаходяться поряд;
дистантний – здійснюється на відстані: об’єкт, що згадувався в першому абзаці, знову стає предметом уваги в наступних абзацах, через певну кількість речень іншого змісту;
ланцюговий або послідовний – певний елемент попереднього речення стає вихідним пунктом для наступного й вимагає подальшого розгортання думки;
паралельний – речення граматично рівноправні. Характерна ознака цього зв’язку – єдність видо-часових форм присудків;
перспективний – вказує, про що мовитиметься далі;
ретроспективний – певний фрагмент тексту вимагає від адресата пригадування змісту попередніх частин.
Крім змісту, частини тексту пов’язуються за допомогою лексичних (повтори слів, синоніми, спільнокореневі слова, займенники, прислівники) і граматичних (сполучники, вставні слова, неповні й риторичні речення) засобів.
Виокремлюють два основні види тексту – монологічний і діалогічний.
Отже, текст є основною одиницею мовленнєво-професійної діяльності. Не можна навчати усному і писемному монологу без урахування професійної спрямованості тексту. Наше завдання – навчити майбутніх фахівців правильно будувати тексти, розуміти їх, враховуючи специфіку мовленнєвої ситуації. У кожного студента повинна з’явитися практична потреба знати мову держави, у якій вони живуть, і повсякчас цією мовою послуговуватися.

БЛОК НАВЧАЛЬНИХ ЗАВДАНЬ
Завдання 1. Доберіть самостійно тексти, що ілюстрували б різні стилі схарактеризуйте їх.
Завдання 2. Самостійно доберіть та запишіть групами наукову, професійну, термінологічну, офіційно-ділову, експресивну та розмовну лексику.
Завдання 3. З’ясуйте за тлумачним словником значення слів: вульгаризм, арготизм, просторіччя, діалектизм, канцеляризм і запишіть їх приклади.
Завдання 4. До якого функціонального стилю належить наведений уривок? Проаналізуйте його, поясніть значення виокремлених слів.
Драматичні поеми Лесі Українки – явище феноменальне в українській літературі. За масштабом художнього мислення це явище рідкісне навіть у контексті найвищих досягнень світової літератури. І якби свого часу естетичні та громадянські імпульси цієї драматургії були органічно сприйняті і творчо освоєні українським національним театром, то досі б цей театр явив світові істинно мистецьке обличчя.
Одначе так сталося, що художня двоєдиність цього явища ще й понині не забулася і драматургія Лесі Українки насамперед належить поезії. В театрі ще по-справжньому її немає.
Рано чи пізно він буде пізнаний зусиллями людей, здатних занурюватися на великі глибини і, не захлинувшись гіркотою історичної пам’яті, винести його на обшири сучасності в усьому блиску його непроминальної вартості (Ліна Костенко).
Завдання 5. Самостійно доберіть текст фахового спрямування, визначте до якого функціонального стилю він належить та схарактеризуйте показники його зв’язності.
Завдання 6. Визначте до якого стилю належить наведений текст. У яких стилях найчастіше використовуються числівники? Орієнтуючись на приклади, подані в тексті, попрактикуйте у визначенні часу.
Котра година?
Нерідко навіть авторитетні мовці припускаються грубих мовних огріхів у розмовах про визначення часу. Чи не щодня доводиться чути від інженера чи вчителя, доктора наук чи актора, ба, навіть від колеги-письменника приблизно таке: «У вісім зустрінемося» (натомість треба «Зустрінемося о восьмій»); «Збори розпочнуться пів шостої» (а треба «Збори розпочнуться о пів на шосту»); «Десь о п’ятій ранку я зібрався на рибалку» (Близько п’ятої ранку я зібрався на рибну ловлю). А ось поетичний рядок з твору вінницького автора: «Сьогодні в двадцять нуль-нуль виїжджаю», що перегукується з вокзальним оголошенням: «Поїзд вирушає в одинадцять годин п’ять хвилин».
Вся це свідчить про загально низьку культуру суспільства, що склалася внаслідок тривалого спланованого придушення нашої національної свідомості. Жоден цивілізований народ не має нічого подібного з такими мовними проблемами, як ми! Не можу собі уявити не те що професора, а будь-якого освіченого жителя, наприклад Англії чи Польщі, який міг би так неграмотно сказати, як відповів мені якось один поважний вінницький учений: «Без п’яти час», що за нормами літературної мови мало звучати так: «За п’ять перша година»
Називаючи годину з хвилинами, ми повинні говорити: «п’ять хвилин на сьому», «десять на другу», «чверть на дев’яту». Можна сказати і так, як це у своєму творі написав Михайло Коцюбинський: «Рівно о пів до сьомої панна Аделя прийде...» (За А. Бортняком).
Завдання 7. Поясніть, як досягається цілісність і зв’язність тексту. Які мовні засоби для цього використовуються?
Гідність
Є така тонка і ніжна, сильна й мужня, недоторкана і незламана річ – гідність людської особистості. У житті людина зустрічається з красою і підлістю, радістю і горем; в її духовному житті бувають години торжества і години страждання; душу її стрясає всепоглинаюча любов і відчуття мерзенності; бувають такі повороти і збіги обставин, коли треба відмовитися від задоволення й піти на жертву в ім’я блага рідної, близької людини; особливо гараздів дружини і дітей, треба підвестися силою своїх думок, переконань над почуттям і емоційним пориванням.
Усе це вимагає гідності. Треба з гідністю жити, працювати, користуватися літературними і духовними благами, на які ти маєш право, з гідністю переживати радість і горе, з гідністю хворіти і зустрічати свою останню годину. У найважчій ситуації – навіть тоді, коли життя здається нестерпним, не можна переступати ту межу, за якою закінчується владарювання розуму над нашими вчинками і починається темна стихія інстинктів і егоїстичних бажань. Бережи, утверджуй, розвивай, піднось всю людську гідність! Корінь твоєї гідності – у благородних переконаннях і думках.
Гідність – це мудра влада тримати себе в руках. Шляхетність твоєї людської особистості виявляється в тому, наскільки мудро і тонко ти зумів визначити, що є гідне і що є негідне. Гідне має стати самою суттю твоєї духовної культури, негідне нехай викликає в тебе презирство і огиду (В. Сухомлинський).
Завдання 8. До поданих російських сполучень слів доберіть українські відповідники. З’ясуйте їх стильове забарвлення, складіть з ними речення.
Вполне возможно, нет никакой возможности, по возможности, по возможности скорее; до истечения срока, за исключением срока, по истечению срока, по истечении некоторого времени; верный оригиналу, верный своему слову, верный способ, верный перевод, верный друг, верный проигрыш; в лице кого, должностное лицо, знакомое лицо, лицом к лицу, от лица кого, юридическое лицо; находиться в бедственном положении, находиться в оппозиции, находиться в отъезде, находиться внутри, находиться за границей, находиться у власти; в области сердца, горная область, область интереса, область исследования, проблемная область; в общем, общая заболеваемость, общая комната, общие слова, общие интересы.

ТЕМИ РЕФЕРАТІВ ТА НАУКОВИХ ПОВІДОМЛЕНЬ
Експресивні стилі як різновиди мови за ступенем інтенсивності вираження змісту.
Проповідницький підстиль конфесійного стилю.
Паронімія як стилістичний засіб і як вада тексту.
Використання синонімії в різних стилях мови.
Лексика іншомовного походження в стилістичному плані.
Мовні й стилістичні функції професіоналізмів.
Стилістичний аспект розмовної лексики.
8. Фразеологія офіційно-ділового стилю української мови.

Рекомендована література
Глущик С. В. Сучасні ділові папери : навч. посіб. / С. В. Глущик, О. В. Дияк, С. В. Шевчук. – 6-те вид., доп. і перероб. – К. : Арій, 2009. – С. 20–72.
Культура фахового мовлення : навч. посіб. / За ред. Н. Д. Бабич. – Чернівці : Книги – ХХІ, 2011. – С.
Мацько Л. І. Культура фахової мови : навч. посіб. / Л. І. Мацько, Л. В. Кравець. – К. : ВЦ «Академія», 2007. – С. 40–183.
Мацюк З. Українська мова професійного спілкування : навч. посіб. / З. Мацюк, Н. Станкевич. – 2-е вид.– К. : Каравела, 2008. – С. 37–52.
Михайлюк В. О. Українська мова професійного спілкування : навч. посіб. / В. О. Михайлюк. – К. : ВД «Професіонал», 2005. – С. 56–85.
Пономарів О. Д. Стилістика сучасної української мови : підручник / О. Д. Пономарів. – 3-є вид., перероб. та доп. – Тернопіль, 2000. – 248 с.
Шевчук С. В. Ділове мовлення : модульний курс : підручник / С. В. Шевчук. – 4-те вид. – К. : Арій, 2009. – С. 12–17.
Шевчук С. В. Українське ділове мовлення : підручник / С. В. Шевчук. – 5-те вид. доп. і перероб. – К. : Арій, 2009. – С. 8–13.
Шевчук С. В. Російсько-український словник ділового мовлення = Русско-украинский словарь деловой речи / С. В. Шевчук. – 3-е вид., перероб. і доп. – К. : Арій, 2010. – 488 с.
Шевчук С. В. Українське професійне мовлення : навч. посіб. / С. В. Шевчук. – К. : Алерта, 2011. – С. 25–38.
Шевчук С. В. Українська мова за професійним спрямуванням : підручник / С. В. Шевчук, І. В. Клименко. – 2-ге вид., випр. і доп. – К. : Алерта, 2011. – С. 106–145.






Заголовок 1 Заголовок 2 Заголовок 3 Заголовок 4 Заголовок 5 Заголовок 6 Заголовок 7 Заголовок 8 Заголовок 915

Приложенные файлы

  • doc 303677
    Размер файла: 732 kB Загрузок: 0

Добавить комментарий