robochiy_zoshit_epizootologiya_3k_ZAG_2013

МІНІСТЕРСТВО АГРАРНОЇ ПОЛІТИКИ ТА ПРОДОВОЛЬСТВА УКРАЇНИ

СУМСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ АГРАРНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
НАВЧАЛЬНО-НАУКОВИЙ ІНСТИТУТ ТВАРИННИЦТВА ТА ВЕТЕРИНАРНОЇ МЕДИЦИНИ

Кафедра епізоотології та паразитології




ЕПІЗООТОЛОГІЯ ТА ІНФЕКЦІЙНІ ХВОРОБИ

РОЗДІЛ ЗАГАЛЬНА ЕПІЗООТОЛОГІЯ





РОБОЧИЙ ЗОШИТ
для лабораторно-практичних занять
та самостійної роботи, для студентів
факультету ветеринарної медицини денної форми навчання














СУМИ

УДК 619 : 616. 9


Укладачі: Кассіч В.Ю., доктор ветеринарних наук, професор
Ребенко Г.І., кандидат ветеринарних наук, доцент





Епізоотологія та інфекційні хвороби: розділ “Загальна епізоотологія ” робочий зошит для лабораторно-практичних занять та самостійної роботи , Суми, 2013 рік - 48 с. Бібл. 22.


Робочий зошит призначений для підготовки до лабораторно-практичних занять та виконання самостійної роботи з епізоотології студентами факультету ветеринарної медицини Сумського національного аграрного університету за напрямом підготовки – 6.110.101 "Ветеринарна медицина". Освітньо-кваліфікаційний рівень - бакалавр


Рецензенти:
Фотіна Т.І. - доктор ветеринарних наук, професор, зав. кафедрою ветеринарно-санітарної експертизи, мікробіології та зоогігієни Сумcького національного аграрного університету






Робочий зошит розглянуто та рекомендовано до друку методичною Радою ННІТВМ (протокол № від “ ” 2013 р)








Відповідальна за випуск -
завідувач кафедри епізоотології та ОЕВС д.в.н., професор Кассіч В.Ю.





Сумський національний аграрний університет, 2013
Шановний студенте!

Ви починаєте вивчати дисципліну, яка виховує особливий, масштабний спосіб мислення майбутнього ветеринарного лікаря, вимагає від Вас знань багатьох предметів, які вивчалися раніше чи вивчатимуться паралельно.
Знання закономірностей виникнення, поширення та завершення заразних хвороб, а також чіткі уявлення про те, що треба робити для їх попередження чи ліквідації, зробить Вас грамотним епізоотологом і допоможе виконувати основні задачі лікаря ветеринарної медицини!
Цей робочий зошит створений нами для поліпшення засвоєння Вами матеріалу з загальної епізоотології – основі основ профілактики та боротьби з заразними хворобами.

Опрацьовуючи матеріал при підготовці до лабораторно-практичного заняття, Ви повинні виконати всі завдання для самостійної роботи, зазначені в кінці кожного заняття.

До ЛПЗ допускаються тільки підготовлені студенти!

Для підготовки до занять користуйтеся зазначеними підручниками , а також методичними виданнями викладачів кафедри:
Загальна епізоотологія /Б.М. Ярчук, П.І. Вербицький, В.П, Литвин та ін.; За ред. Б.М. Ярчука, Л.Є. Корнієнка. - Біла Церква, 2002.-656с.
Литвин В.П., Ярчук Б.М. Загальна епізоотологія. К.: "Урожай", 1995. - 363 с.
В.П.Литвин, А.Ф. Євтушенко та ін. Практикум із загальної епізоотології. К.: ВЦ НАУ, 2003 – 175 с.
Конопаткин А.А., Бакулов И.А., Нуйкин Я.В. Эпизоотология и инфекционные болезни с/х ж-х. М., "Колос", 1984.-543 с.
Законодавство України про ветеринарну медицину. За редакцією П.П. Достоєвського та В.І. Хоменка. - К.: Урожай, 1999.- 590 с.
Довідник лікаря ветеринарної медицини. / П.І.Вербицький, П.П. Достоєвський, В.О. Бусол, та ін. – К.: Урожай, 2004. – 1280 с.
Справочник ветеринарного врача. Под ред. П.П. Достоевского,Н.А. Судакова., К.: Урожай, 1990.- 779 с.
Смиян Ю. Н. Справочник специалиста ветеринарной лаборатории. Киев "Урожай", 1987.-363 с.
В.П. Литвин, Л.В. Олійник, Л.Є Корнієнко, та ін. Факторні хвороби с/г тварин. Б.Церква. 2002.- 368 с.
Каришева А.Ф. Спеціальна епізоотологія. К.: "Вища освіта", 2002. - 701с.
Кравців Р.Й, Я.Злонкевич, Б.Корж, І.Олексюк. Інфекційні хвороби великої рогатої худоби. Львів, - 2001. - 394с.
Кравців Р. Злонкевич Я. Інфекційні хвороби свиней. Львів, 1999. - 272с.
Міланко О. Я., Ребенко Г.І., Фотін А.І., та ін. Методичні рекомендації «Правила роботи з заразнохворими тваринами та інфікованим матеріалом» Суми 2006 – 21 с.
Міланко Г.О., Авраменко Н.О., Ребенко Г.І., та ін.. «Дезінфекція» Мет. вказівки, Суми 2006 - 60 с.
Кассіч В.Ю., Ребенко Г.І. „Ветеринарні імунобіологічні препарати”, метод. реком., Суми 2007– 40 с.
Ребенко Г.І., Фотін А.І. Методика проведення епізоотологічного обстеження, порядок ведення журналів обліку епізоотичного стану та складання епізоотичних карт. Суми 2008 – 27с.
Кассіч В.Ю., Ребенко Г.І. Методичні рекомендації „Алергічні діагностичні проби. Організація й техніка проведення алергічних досліджень”, Суми 2008 – 24 с.
Ребенко Г.І., Гурова Т.В., Вершняк Т. В. Методичні рекомендації «Санітарна загроза гризунів та заходи боротьби з ними.» Суми, 2010 – 48с.
Ребенко Г.І. Навчальний посібник «Словник термінів загальної епізоотології» Суми, 2010 – 115с.
Ребенко Г.І., Гурова Т.В., Вершняк Т. В. Методичні рекомендації «Біологічні відходи та способи їх знезараження.» - Суми, 2011 - 34 с.
Кассіч В.Ю., Ребенко Г.І., Метод.рекомендації «Емерджентні та екзотичні інфекції.» - Суми, 2011 - 16 с.
Ребенко Г.І. Природно-осередкові інфекційні хвороби. Навчальний посібник. – Суми, 2012 – 52 с.

Пропущені з поважних причин заняття слід відпрацювати в найближчий термін під час додаткових занять (розклад – на дошці оголошень кабінету епізоотології).
Успішність з дисципліни буде визначатися згідно положення про нарахування балів за модульно-рейтинговою системою, у відповідності до графіку, наданого учбовою частиною.
Участь у студентському науково-дослідному гуртку, допомога у створенні чи реставрації наочних посібників з дисципліни, перемога у 1 та 2 турах предметної олімпіади, інші здобутки на ниві епізоотології будуть додатково оцінені.

Успішного Вам навчання!
Робочий навчальний план вивчення дисципліни та розподіл балів


Елементи модуля
види контролю та
сума балів

Модуль 1 Епізоотичний процес
Лекційний матеріал:
Лекція №1 Вступ. Інфекція та інфекційна хвороба. Розповсюдження патогенних мікробів в організмі тварин. Види інфекції. Рівні вивчення імунітету. Біологія імунної відповіді
Лекція №2. Епізоотичний процес і його рушійні сили. Епізоотичний та природний осередок інфекційних захворювань Основи епізоотологічного аналізу. Методика вивчення епізоотичної ситуації в районі, області, державі
Лекція № 3. Закони і категорії епізоотології

Матеріали лабораторно-практичних занять:
ЛПЗ № 1. Ознайомлення із заходами особистої профілактики та охорона людей від зоонозних хвороб. Вивчення основних правил роботи з заразнохворими тваринами.
ЛПЗ № 2. Попередження розповсюдження збудників інфекційних хвороб. Організація лікування інфекційно хворих тварин.
ЛПЗ № 3. Вивчення особливостей діагностики інфекційних захворювань. Організація та проведення алергічних діагностичних проб у тварин
ЛПЗ № 4. Ознайомлення з лабораторними методами діагностики. Організація і проведення масового взяття крові для серологічних досліджень.
ЛПЗ № 5. Вивчення правил відбору та пересилання патологічного матеріалу для лабораторних досліджень. Оформлення супровідних документів.
ЛПЗ № 6. Епізоотологічне обстеження та складання акту. Основи статистичної обробки в епізоотології.




Комп`ютерне тестування
(6-10)





усне опитування
(7-10)




Ведення робочого зошиту
(7-10)



Разом за 1 модуль
20-30

Модуль 2: Протиепізоотичні заходи.
Лекційний матеріал:
Лекція № 4 Профілактика інфекційних хвороб. Явища популяційного рівня в епізоотології
Лекція № 5 Ліквідація інфекційних хвороб та оздоровчі заходи. Терапія і лікувально-профілактичні заходи в разі інфекційних хвороб
Лекція № 6 Ветеринарна санітарія. Дезінфекція. Види та методи дезінфекції. Дезінфекція різних об'єктів тваринництва. Контроль якості дезінфекції.
Лекція № 7. Ветеринарно-санітарний нагляд за знезараженням біологічних відходів.
Лекція № 8. Санітарна загроза гризунів та комах як переносників та резервуарів збудників інфекції. Дератизація, дезінсекція.
Лекція № 9. Протиепізоотичні заходи у господарствах промислового типу. Заразні хвороби диких тварин. Еволюція інфекційних хвороб. Номенклатура і класифікація інфекційних хвороб. Емерджентні та екзотичні інфекції. Ветеринарні аспекти охорони здоров'я. Схема вивчення інфекційних захворювань





Комп`ютерне тестування
(6-10)











Усне опитування
(7-10)













Ведення робочого зошиту
(12-15)










Матеріали лабораторно-практичних занять:
ЛПЗ № 7. Вивчення ветеринарних імунобіологічних препаратів. Правила транспортування, умови збереження, облік та оцінка перед практичним застосуванням.
ЛПЗ № 8. Організація та проведення щеплень тварин і птиці проти інфекційних хвороб. Контроль ефективності вакцин. Складання рекламації.
ЛПЗ № 9. Використання біопрепаратів для лікування інфекційно хворих тварин.
ЛПЗ № 10. Організація та планування профілактичних протиепізоотичних заходів.
ЛПЗ № 11. Організація та документальне оформлення карантинних та обмежувальних заходів.
ЛПЗ № 12. Вивчення основ дезінфекції. Методи дезінфекці. Фізичні засоби дезінфекції.
ЛПЗ № 13. Хімічні засоби дезінфекції.
ЛПЗ № 14. Застосування комплексних сполук із детергентами. Розрахунок потреби деззасобів для виконання дезінфекції.
ЛПЗ № 15. Способи дезінфекції. Дезмашини. Оцінювання ефективності дезінфекції.
ЛПЗ № 16. Вивчення різних способів знешкодження трупів і відходів тваринництва.
ЛПЗ № 17. Дератизація в комплексі протиепізоотичних заходів.
ЛПЗ № 18. Дезінсекція в комплексі протиепізоотичних заходів.



Разом за 2 модуль
25-35


Всього по модулях
45-65


Самостійна робота
Охорона людей від захворювань, збудників зоонозів. Особливості патогенного впливу вірусів. Трансмісивні генетичні фактори патогенності. Природа і нозологія незвичайних (неканонічних) патогенів. Стадійність інфекційного процесу. Форми прояву інфекційної хвороби. Біологія імунної відповіді Імунодефіцити та їх класифікація. Імунотропні препарати. Контагіозність інфекційних хвороб. Індекс епізоотичної контагіозності. Вірулентність збудників інфекційних хвороб. Сапронози - типові представники природно осередкових інфекційних захворювань. Феномен некультивованих форм мікроорганізмів. Відносні показники епізоотичного процесу. Показники ефективності контролю прояву епізоотичного процесу. Аналіз динамічного ряду показників прояву епізоотичного процесу. Еволюція інфекційних хвороб. Профілактика інфекційних хвороб. Явища популяційного рівня в епізоотології. Ліквідація інфекційних хвороб та оздоровчі заходи.
Групи дезінфікуючих речовин, механізми їх дії, представники. Детергенти. Машини і установки для дезінфекції. Особливості дератизації окремих об'єктів. Визначення щільності заселення приміщень гризунами та розрахунок потреби в дератизаційних речовинах.
Метапрофілактика в інтенсивному тваринництві.
Емерджентні інфекції тварин в Україні наприкінці XX століття.
Епідеміологічна систематика груп ризику під час зоонозів. Зоонози за міських умов. Розвиток сучасної концепції ветеринарної охорони здоров'я в місті. Проблеми освіти і спеціалізації
Контрольна робота
(16-20)





Всього за самостійну роботу
16-20


Поміжна атестація
9-15


Всього за семестр
60-100


Лабораторно-практичне заняття № 1
Тема: Ознайомлення із заходами особистої профілактики та охорона людей від зоонозних хвороб. Вивчення основних правил роботи з заразнохворими тваринами.
Мета: оволодіти необхідними знаннями та навичками особистої гігієни для забезпечення безпеки при роботі з інфікованим матеріалом, хворими тваринами та при проведенні протиепізоотичних заходів.
Матеріальне забезпечення: Предмети спецодягу, спецвзуття, захисні окуляри, марлеві пов'язки. Тварини різних видів. Засоби для обробки та дезінфекції: 3% настоянка йоду; розчин борної кислоти, риванол, розчин перманганату калію, 0, 5% розчин хлораміну, 0, 5% їдкий натр, мило,70% спирт, колодій, марлеві серветки, вата.

Відомо близько 120 захворювань, зумовлених бактеріями, вірусами, грибами, гельмінтами, що можуть передаватися людям від інфікованих ними тварин. Вони називаються зооантропонозами.
Зараження лікарів ветеринарної медицини та обслуговуючого персоналу може відбуватися при:
догляді за хворою твариною;
акушерських та хірургічних маніпуляціях;
відбиранні у тварин крові та інших проб для аналізу ;
розтині трупів загиблих тварин;
упаковці та пересилці патматеріалу в лабораторію,
роботи із зараженим патматеріалом при встановленні діагнозу;
проведенні лікувально-профілактичних заходів;
проведенні ветеринарно-санітарної експертизи продуктів тваринництва та сировини;
взятті сперми та проведенні штучного осіменіння;
вживанні в їжу продуктів, отриманих від хворих тварин.
Засоби індивідуального захисту ветеринарного лікаря: спецодяг (халат, фартух, нарукавники, косинки та ковпачки); спецвзуття (гумові чоботи, бахіли ); маски респіратори, протигази; захисні окуляри; перчатки (хірургічні, анатомічні, акушерські); костюм бактеріологічного захисту (протичумний костюм).
Заходи особистої профілактики:
З метою попередження нещасних випадків при роботі з інфекційно-хворими тваринами треба бути особливо обережним і дотримуватись правил техніки безпеки та особистої профілактики.
Звернути увагу на те, що:
1. Всі роботи проводяться в спецодязі та спецвзутті, перчатках. При необхідності одягають маски, захисні окуляри.
2. Руки після роботи треба вимити теплою водою з милом або продезінфікувати.
3. Бактеріологічні петлі та інші металеві предмети знезаражувати фламбуванням. Ножиці, скальпелі, пінцети та інші інструменти знезаражувати кип'ятінням у воді або автоклавуванням.
4. Органи або їх частини, культури мікроорганізмів та інший матеріал, що не підлягає подальшому дослідженню, спалювати або знезаражувати автоклавуванням.
5. Якщо людину покусала хвора тварина або у випадку ушкодження шкіри інфікованими інструментами треба негайно обільно промити проточною водою та обробити рану настоянкою йоду.
6. При потраплянні інфекційного матеріалу на слизові оболонки: ротову порожнину потрібно негайно промити йодованою водою (35 крапель настоянки йоду на склянку води (або розчином марганцевокислого калію (1: 1000); очі треба негайно промити чистою водою і продезінфікувати розчином марганцевокислого калію (1: 5000).
Згідно із правилами техніки безпеки заборонено:
використання праці осіб молодше 18 років при роботах, пов'язаних із доглядом за хворими та підозрілими у захворюванні тваринами а також при роботі з патматеріалом;
допускати до обслуговування тварин людей, які хворіють на загальні для тварин та людей захворювання (туберкульоз, бруцельоз, лептоспіроз та ін.);
обслуговувати тварин особам із фізичними вадами, що перешкоджають безпечному виконанню роботи, вагітним; жінкам, що годують, та жінкам із дітьми у віці до 1-го року;
вхід на територію ізолятора осіб, не пов'язаних з доглядом за хворими тваринами;
Обслуговуючий персонал допускається до роботи після попереднього медичного огляду та інструктажу з ТБ (ввідний, первинний на робочому місці, повторний через 6 місяців). Надалі працівники ферм повинні проходити профілактичний огляд 1 раз на квартал, доярки - 1 раз на місяць та 1-2 рази на рік диспансерний огляд із обстеженням на туберкульоз та бруцельоз. Всі працівники ферм повинні проходити обстеження на гельмінтози ( 1 раз на рік). На них повинні бути заведені особисті санітарні книжки.
Основним завданням фахівця ветеринарної медицини при роботі з заразнохворими тваринами та інфікованим матеріалом є недопущення поширення збудників інфекційних і паразитарних захворювань та виключення можливості зараження людей зооанторопонозами. Роботи по клінічному обстеженню чи терапії хворих на заразні хвороби тварин, а також розтин трупів тварин, що загинули від заразних захворювань, проводять лише на спеціально обладнаному місці, дотримуючись заходів перестороги. По завершенні маніпуляцій місце роботи, інструментарій та одяг обов'язково дезінфікують.
Користування спецодягом обов'язково для всіх, що беруть участь у роботі. Використовують його лише під час роботи, по завершенні якої знімають, піддають санітарній обробці і зберігають в індивідуальних шафах, встановлених у гардеробній кімнаті. Виносити їх за територію та переходити з одного приміщення до іншого категорично заборонено. Особистий одяг, взуття та інші речі зберігають в іншій шафі окремо від спецодягу. Зберігати особистий одяг та продукти харчування у шафах, призначених для зберігання спецодягу категорично забороняється.
Перед початком роботи потрібно підготувати дезінфікуючий розчин у достатній кількості, а також 70%- ний етиловий спирт. Останній повинний бути на випадок необхідності обробити обличчя при влученні на нього матеріалу, що містить збудника хвороби. Під час роботи із заразним матеріалом не дозволяється палити, торкатись обличчя руками, поправляти волосся, шмаркатися. Особливо обережним слід бути при відбиранні патологічного матеріалу (носових чи піхвових виділень, гною з абсцесів та виразок, крові, сечі, фекалій) для бактеріологічних, серологічних та інших лабораторних досліджень. Необхідно слідкувати, щоб заразний матеріал не потрапив на обличчя, шию, одяг та у довколишнє середовище.
Клінічне обстеження рекомендується починати з виміру температури тіла у тварини. Оцінку загального стану тварини проводять у нефіксованому, тобто у вільному, стані. Після цього її треба зафіксувати і приступати до вивчення окремих систем і органів.
При проведенні клінічних обстежень тварин враховують різні стадії і форми інфекційного процесу. Для інфекційної хвороби характерна стадійність перебігу, яка проявляється послідовною зміною декількох періодів хвороби:
1 Інкубаційний період - (прихований) -
2. Продромальний період - (передвісників хвороби) -
3. Період повного розвитку хвороби - (клінічний) -
4. Період згасання хвороби -
При клінічному дослідженні слід пам’ятати, що інфекційні хвороби можуть мати перебіг різної інтенсивності:
блискавичний –
гострий –
підгострий –
хронічний –
повільні інфекції -
Крім того в залежності від ступеня виразності клінічних ознак розрізняють наступні форми прояву хвороби:
типова -
атипова -
абортивна -
стерта та безсимптомна
У залежності від форм та перебігу хвороби клінічні ознаки сильно варіюють, тому, проводячи дослідження, доводиться мати на увазі, що поряд із загальними характерними ознаками хвороби в кожної тварини є ще свої ознаки, обумовлені індивідуальними особливостями, що дуже сильно відбивається на картині хвороби. Ветеринарний лікар повинен уміти відокремити загальне від індивідуального, властивого тільки цій тварині. При постановці клінічного діагнозу завжди варто мати на увазі можливість виникнення змішаних (мікст) інфекцій.
Під час роботи з тваринами, що не мають ознак інфекційної хвороби, але знаходяться в епізоотичному вогнищі, слід завжди пам’ятати про презумпцію інфікованості. Організм тварини може знаходитись на будь-якому етапі з нижченаведених варіантів розвитку інфекційного процесу. При цьому відсутність клінічних ознак не виключає наявності збудника інфекції та його виділення з організму, а таким чином завжди є загроза зараження тих осіб, які контактують з такими тваринами.
Завдання для самостійної роботи
Зробити перелік найбільш небезпечних зооантропонозів і шляхів можливого зараження ними людей.









Лабораторно-практичне заняття № 2
Тема: Попередження розповсюдження збудників інфекційних хвороб. Організація лікування інфекційно хворих тварин.

Мета заняття. розібратися в основних вимогах, що висуваються до ізоляторів для утримання хворих тварин.
Матеріальне забезпечення: клініка факультету вет. медицини, спецодяг, спецвзуття.

З метою забезпечення епізоотичного, санітарного та екологічного благополуччя території України створено спеціальну мережу ветеринарних та ветеринарно-санітарних об'єктів та закладів в господарствах, на переробних підприємствах і в населених пунктах.
Заклади ветеринарної медицини, в яких мають справи з заразнохворими тваринами чи інфікованим матеріалом, поділяються на ветеринарні об'єкти (лікарні ветеринарної медицини, ветеринарні клініки, пункти ветеринарної медицини, ізолятори, лабораторії ветеринарної медицини) та ветеринарно-санітарні об'єкти (внутрішньогосподарського користування: ветсанпропускники, дезбар'єри, приміщення для профілактичного карантину, приміщення для обробки шкіряного покриву тварин, біотермічні ями, санітарно-забійні пункти; та міжгосподарського: пункти збирання сировини для виробництва м'ясо-кісткового борошна, утильзаводи, пункти державного ветеринарно-санітарного контролю на транспорті).
Ветеринарні об'єкти – установи, де постійно відбувається професійна діяльність спеціалістів ветеринарної медицини
Лікарня ветеринарної медицини -
Ізолятор –

Схема приміщень ізолятора Умовні позначення
Денник (бокс)
Сіни (передбоксник)
Тамбур







Лабораторія ветеринарної медицини –
Ветеринарно-санітарні об'єкти – об’єкти, які призначені для підтримання благополуччя у санітарному відношенні тваринництва та переробної галузі, а також є підконтрольними ветеринарній службі.
Ветеринарно-санітарний пропускник (ветсанпропускник) включає:
санітарний блок (відділення) -
дезінфекційний блок (відділення) -
в'їзний дезбар'єр -
вхідні дезбар'єри (дезкилимки) -
Ветсанпропускник призначений для запобігання занесенню збудника інфекційної хвороби на територію господарства, птахофабрики чи тваринницького комплексу та виносу збудника за межі неблагополучного пункту.
Ветеринарні установи розміщують на певній відстані від інших об'єктів:
від тваринницьких підприємств і приміщень та звірогосподарств, не ближче ніж за м,
від пташників не ближче ніж за м,
від крупних автошляхів і залізниці не ближче ніж за ____ м,
від шляхів обласного сполучення - за____ м, місцевих шляхів м,
від будівель та споруд населених пунктів за _____ м.
Лікування тварин при інфекційних хворобах має певні особливості - при призначенні терапевтичних засобів слід враховувати:
- епізоотологічну (епідеміологічну) доцільність - ступінь загрози хворої тварини, як джерела збудника інфекції для здоров’я інших тварин і людей. При виникненні деяких хвороб інструкцією передбачено знищення хворих тварин.
- економічну доцільність – чи виправдані будуть витрати на проведення лікувальних заходів відновленням продуктивності тварини, її племінної чи господарської цінності.
При цьому ефективність терапевтичних заходів залежить від:
швидкості, точності і виваженості встановленого діагнозу;
правильності вибору засобів, доз, методик застосування, кратності введення препаратів, комбінування препаратів тощо;
своєчасного застосування лікарських речовин (тобто якомога раніше розпочатого лікування).
Лікування тварин, хворих на інфекційні хвороби, на відміну від лікування тварин при незаразних хворобах, має свої особливості. Основними з них є:
а) обов'язкова ізоляція хворих тварин;
б) необхідність знезараження всіх виділень хворої тварини;
в) охорона обслуговуючого персоналу від зараження;
г) наявність специфічних засобів терапії і профілактики поряд із симптоматичним лікуванням.
Лікування проводять в ізоляторах. У випадку масового захворювання лікувальні заходи проводять безпосередньо в неблагополучних приміщеннях, або їх відгороджених частинах. Для догляду за хворими тваринами закріплюють окремий обслуговуючий персонал, який забезпечують комплектом спецодягу, спецвзуття, а також окремим інвентарем і транспортними засобами. Всі предмети догляду, а також одяг і взуття персоналу проходять регулярну санобробку або зміну на інші. Виключається будь-який контакт хворих тварин із здоровим поголів’ям. Регулярно проводяться ветеринарно-санітарні заходи: дезінфекція, дезінсекція, дератизація, знешкодження гною, залишків кормів, інших відходів тваринництва.
Всі працівники неблагополучної ферми повинні бути проінструктовані стосовно дотримання правил особистої гігієни. Вступний інструктаж проводиться з усіма працівниками, які влаштовуються на роботу, Інструктаж на робочому місці є початком практичного освоєння безпечних прийомів роботи. Він супроводжується наглядним показом прийомів роботи на даній ділянці із застосуванням запобіжних засобів.
Лікування інфекційно хворих тварин необхідно розглядати як один із важливих протиепізоотичних заходів. Засоби для етіотропної (специфічної) терапії тварин при інфекційних хворобах підбираються з урахуванням чутливості до них збудників інфекції (якщо збудники належать до бактерій, мікоплазм, рикетсій, хламідій) або мати широкий спектр антимікробної дії (для попередження розвитку секундарної мікрофлори у випадках, коли збудник хвороби – вірус). Курс лікування антибіотиками чи сульфаніламідами повинен складати не менше 5-7 днів, при цьому кратність введення на добу залежить від періоду напіввиведення препарату з організму тварини (для забезпечення постійної концентрації засобу в крові). При застосуванні пролонгованих препаратів їх дія триває протягом всього терміну після 1 – 2 ін’єкцій. Недотримання кратності чи терміну застосування антимікробних засобів призводить до формування резистентних штамів мікроорганізмів та ускладнює подальшу боротьбу з хворобами.
Патогенетична і симптоматична терапія допомагає полегшити перебіг хвороби, запобігає розвитку ускладнень та мінімізує втрату продуктивності тварини. Крім того сприяє швидкому та максимальному відновленню господарської цінності тварин. Ці лікарські засоби підбираються, виходячи з клінічної картини хвороби та стану кожної окремої тварини.
Паралельно з медикаментозним лікуванням тваринам забезпечують дієтичне харчування: корми, що легко перетравлюються і засвоюються (подрібнені коренеплоди, бовтанки, кормосуміші, тощо), поліпшують умови утримання, звільняють від роботи чи інших навантажень.

Завдання для самостійної роботи
1. Дати характеристику ветеринарних та ветеринарно-санітарних об’єктів із зазначенням їх призначення та вимог до їх облаштування.
2. Замалювати схему облаштування ізолятора для утримання заразнохворих тварин.
3. Заповнити пропущені цифри відстаней між вет. установами та іншими об’єктами.
Лабораторно-практичне заняття № 3.
Тема: Вивчення особливостей діагностики інфекційних захворювань. Організація та проведення алергічних діагностичних проб у тварин.
Мета заняття. Навчитися правильного підходу до оцінки методів діагностики інфекційних хвороб до збору епізоотологічного анамнезу; освоїти методи клінічного дослідження, зрозуміти принципи використання явища алергії для проведення алергічної діагностичної проби; навчитися техніці проведення алергічної діагностичної проби; набути навичок в оцінці алергічних реакцій; засвоїти правила оформлення документації.
Матеріальне забезпечення: набір алергенів, ілюстративний матеріал. Тварини, ножиці Купера, безголковий ін’єктор, шприці з короткими голками, фізрозчин, вата, кутіметр, 70 % спирт, йод, піпетки, дез.розчини

При постановці діагнозу на інфекційне захворювання передусім необхідно врахувати, що кожна тварина, хвора на інфекційне захворювання, є джерелом збудника інфекції. Будь-яке розповсюдження збудника інфекції від джерела до інших тварин і захворювання останніх вже розглядається як епізоотичний спалах. Це визначає систему подальших заходів і вимагає ранньої діагностики інфекційних захворювань.
Діагностика може проводитись на місцях (в умовах вогнища чи у ветеринарній клініці), але при гострих епізоотичних інфекціях необхідним є інформування та залучення органів державної ветеринарної медицини, виконання офіційних правил, приписів і рішень.
При діагностиці інфекційних хвороб варто враховувати дві особливості:
1- необхідність термінової постановки діагнозу; 2- комплексність діагностики (застосування різних методів).
Ці особливості обумовлені тим, що при інфекційних хворобах мова йде не тільки про лікування хворих, а насамперед про систему заходів щодо купірування епізоотичного вогнища і попередженню подальшого поширення хвороби.
При більшості інфекційних хвороб будь-який окремо взятий метод діагностики не може вважатися вирішальним. Тому користуються одночасно кількома наведеними в класифікації методами :
Методи діагностики інфекційних хвороб
















Збір епізоотологічного анамнезу. При виникненні захворювання на першому етапі збирають епізоотологічний анамнез - відомості, що мають безпосереднє відношення до виникнення конкретного випадку захворювання (наприклад, з'ясовують, коли, при яких умовах з'явилася хвороба, як і чим годували тварин, яка була температура тіла, чи були подібні хвороби раніш, який вік хворої тварини, які види тварин хворіють, які умови утримання, годівлі і водопою тварин, скільки тваринницьких будівель і в яких із них виникли випадки захворювання і т.п. Далі проводять повне епізоотологічне обстеження.
Клінічний діагноз при багатьох інфекційних хворобах не є вирішальним, однак не враховувати його ні в якому разі не можна. При окремих хворобах клінічна картина буває дуже характерної. Наприклад, при чумі свиней, ускладненої сальмонельозом чи пастерельозом, легше розібратися з діагнозом, спостерігаючи клінічну картину хвороби; при сказі, епізоотичному лімфангіті, трихофітії і деяких інших інфекційних хворобах діагноз можна поставити по клінічних ознаках, а при таких хворобах, як правець, злоякісна катаральна гарячка великої рогатої худоби, клінічний діагноз є остаточним.
Алергічна діагностика проводиться безпосередньо в господарстві, швидко дає результати у вигляді структури поголів’я : позитивно реагуюче (інфіковане), сумнівно та негативно реагуюче (неінфіковане). Але результати алергічної діагностики не показують ступеня активності інфекційного процесу у інфікованих тварин (про що можна дізнатись, наприклад, в серологічних дослідженнях, визначивши приріст титру антитіл).
При проведенні алергічних діагностичних проб слід мати на увазі наявність індивідуальних неспецифічних алергічних реакцій. Специфічна алергія спричинена тим самим збудником, який викликав сенсибілізацію, але існують ще параалергічні і псевдоалергічні реакції, анергія.
Параалергія – спричинена антигенноспорідненими з патогенним збудником мікроорганізмами. Наприклад, часто позитивну реакцію на туберкулін спостерігають у тварини, сенсибілізованої сапрофітними кислотостійкими бактеріями (атиповими мікобактеріями).
Псевдоалергічні реакції - спричинені автоалергізацією організму продуктами розпаду тканин, неправильним застосуванням біопрепаратів, розвитком патологічного стану при хворобах печінки, при деяких інфекційних, інвазійних хворобах та порушенні обміну речовин. Псевдоалергічну реакцію також зумовлюють наявні в організмі гнійні процеси, введені з лікувальною метою медикаменти та біопрепарати ( йод, адреналін, тиреоїдин, сироватки чи гамаглобуліни, тощо).
Анергія. Пригнічують реактивність тварини та викривляють результати алергічної діагностики дистрофічний стан, вагітність та перші дні лактації, сонячне опромінювання, білкове голодування та інші несприятливі фактори. Це слід враховувати при підготовці до АДП. Дослідження таких тварин доцільно відкласти до приходу їх до нормального стану.
Для алергічних діагностичних проб (АДП) використовують явище гіперчутливості уповільненого типу (ГУТ) - результат роботи антигеноспецифічних Т-клітин запалення (сенсибілізованих Т-лімфоцитів) в присутності вірусів, бактерій, грибів та їх білкових фракцій. Алерген - неповний антиген, який в організмі з`єднується з готовими антитілами чи сенсибілізованими клітинами і при цьому не індукує їх утворення. Алерген не є токсином, тому наявність алергічної реакції залежить не від дози, а від реактивності організму.
Внутрішньошкірна алергічна проба. Використовують частіше для алергічної діагностики туберкульозу, для цього застосовують препарати: ППД - туберкулін для ссавців у стандартному розчині, ППД- туберкулін для птиці у стандартному розчині та антиген з атипових мікобактерій (ААМ, КАМ).
Туберкулінізацію проводять, починаючи з 40-добового віку всій великій рогатій худобі та верблюдицям незалежно від строку тільності, а дрібній рогатій худобі, свиням та однокопитим – через 1 місяць після родів. Не дозволяється вводити туберкулін тваринам протягом 3-х тижнів після вакцинації. Перед введенням туберкуліну необхідно вистригати волосся. Складку шкіри у місці введення беруть між великим та вказівним пальцями, вимірюють кронциркулем та записують розмір. Шкіру протирають 70° тиловим спиртом.
Туберкулін з діагностичною метою вводять: - ВРХ, буйволам, зебу, оленям на межі передньої та середньої третин шиї в об’ємі 0,1 мл; - свиням в ділянці зовнішньої поверхні вушної раковини в 2 см від його основи (з однієї сторони вводять ППД для ссавців, з другої ППД для птиці) по 0,2 мл; - козам, вівцям та норкам - інтрапальпебрально в нижню повіку; собакам та хутровим звірям - в шкіру внутрішньої поверхні стегна; - птиці: курям - в борідку; індикам, гусям, качкам - в підщелепну складку по 0,1 мл .
Облік та оцінку реакції проводять у ВРХ, буйволів, зебу, верблюдів та оленів через ____ (±4) години, ДРХ, свиней, собак, мавп, хутрових звірів через ____ годин, птиці через ____ годин. При обліку реакції на введення алергену проводять загальний огляд тварин та пальпацію на місці введення для визначення наявності потовщення шкіри, інтенсивності запального процесу по таким ознакам, як підвищення місцевої температури, величина та характер набряку (розлитий, тістуватий або щільний, обмежений). Потім вимірюють кронциркулем або кутіметром товщину шкіряної складки (в мм).
Позитивною реакцією вважається: у ВРХ, буйволів, зебу, верблюдів та оленів - при потовщенні шкіряної складки на 3 мм та більше (незалежно від характеру реакції); ДРХ, свині, собаки, мавпи, хутрові звірі, кури - при виникненні припухлості на місці введення туберкуліну, норки - при припуханні повік.
Симультанна проба. В тих випадках, коли при багаторазових алергічних дослідженнях специфічність позитивних реакцій на туберкулін у ВРХ, ДРХ та курей не підтверджується результатами патологоанатомічного розтину та бактеріологічного дослідження проводять симультанну алергічну пробу із застосуванням ППД-туберкуліну та комплексного алергену з атипових мікобактерій (КАМ, ААМ). Введення здійснюють одночасно внутрішньошкірно у попередньо приготовлені місця симетрично, з протилежних частин тіла, або місце ін'єкції одного туберкуліну має бути на відстані 15 см від холки шиї, а другого - на 12,5 см нижче на лінії, паралельній лінії плеча. Дослідження тварин проводиться комісією, за участю представника обласного управління ветеринарної медицини. Проведення симультанної проби дозволяється лише через 30 днів після останньої туберкулінізації тварин. Результати дослідження визначаються по ступеню інтенсивності реакції на алергени по групі тварин.
Офтальмопроба. Цю пробу застосовують для коней та при неможливості провести внутрішньошкірну. Раніше її використовували як основну при діагностиці сапу (малеїнізація), . При постановці офтальмопроби необхідно добре провітрити приміщення, і не допускати накопичення в ньому газів (аміаку, сірководню), а також пилу та інших подразнюючих речовин. Проводиться офтальмопроба за допомогою очних піпеток. Алерген (3-4 краплини) вводять на кон'юнктиву ока в ділянці третьої повіки. Офтальмопробу проводять лише на здорових очах (незмінена кон'юнктива). Неможливо ставити пробу навіть якщо уражене лише одне око. До та після введення алергену ветеринарний лікар протирає руки дезінфікуючим розчином (частіше 3% фенолом). Результати дослідження враховують шляхом огляду кон'юнктиви розкритого ока з моменту введення алергену через 3, 6, 9, 12 та 24 години. Позитивна реакція характеризується почервонінням та набряканням кон'юнктиви, значним виділенням гнійного або слизово-гнійного ексудату у вигляді "шнура".
Пальпебральна проба. Використовується для алергічної діагностики бруцельозу. Бруцелізат вводять вівцям, козам, оленям в дозі 0,5мл, а ВРХ та буйволам – 1 мл під шкіру нижньої повіки на 1 см нижче краю повіки із боку зовнішнього кута ока. У хворих на бруцельоз тварин на місці введення виникає запалення у вигляді щільної або тістуватої припухлості. Крім того, може розвитися гіперемія, іноді крововилив у вигляді темно - червоної плями в центрі набряку. Облік реакції на введення бруцелізату проводять у овець, кіз, оленів, ВРХ та буйволів один раз - через 48 годин, у свиней 2 рази: через 24 та 48 годин після введення препарату.

Завдання для самостійної роботи
Замалювати схему класифікації методів діагностики інфекційних хвороб.
Заповнити акт на проведення алергічної діагностичної проби та обліку реакції на неї

район ______________________
господарство________________
населений пункт_____________
АКТ
про проведення алергічної проби на ____________________________
від “____” ________________ 20___року
Мною, зазначити посаду, прізвище, ім’я та по батькові лікаря вет. медицини
______________________ в присутності
зазначити посаду, прізвища

ім’я та по батькові службових осіб, що були присутні
в порядку виконання плану ветеринарних заходів у період з ______________ по _____________ 20__р.
проведено алергічне дослідження _____________________на _________________________________________
вид тварин захворювання
методом _________ .
На фермі є всього ___________гол., з них по вікових групах __________________________________
_____________________________________________________________________________________________
Досліджено голів, в тому числі по вікових групах ________________________________
______________________________________________________________________________________________
Не досліджено_______ голів ______________________________________________________________
зазначити, скільки (додати опис, які тварини та з яких причин)
Алерген_____________________________________________ вводили:__________________________
______________________________________________________________________________________________
Облік реакції проводили через ____________________________
Внаслідок дослідження виявлено реагуючих на ___________________________ голів _____________
Опис додається
Тварини, що позитивно реагували, переведені до ___________________________________________________
В майбутньому ________________________________________________________________________________
зазначити як з ними поступати
____________________________________________________________________________________________________________
Для алергічної проби застосовували ________________________________________________________
______________________________________________________________________________________________
виготовлений _________________________________ “_____”_____________20___ р. серія № _____________
контроль № _______ строк придатності до _______________20___ р.
Всього витрачено: алергену ________ мл. 700 спирту _______ мл., вати _______г.
Для кожної тварини брали стерильну голку або піпетку.
Відповідальність за додержання правил ізоляції позитивно реагуючих тварин та пастеризації молока покладається на _______________________________________________________________________________
Цього акта складено в трьох примірниках: перший для_______________________________________,
другий для ________________________дільничної лікарні ветеринарної медицини, третій – для районної лікарні ветеринарної медицини
Лікар ветеринарної медицини _____________
Присутні ______________________________
М.П. ______________________________

ОПИС
реагуючих тварин

п/п
Інв. №
Кличка
вік
Товщина складки шкіри, мм
вид реакції
Примітка




до введення
під час обліку
різниця


































































Лабораторно-практичне заняття № 4
Тема: Ознайомлення з лабораторними методами діагностики. Організація і проведення масового взяття крові для серологічних досліджень.
Мета : ознайомитись з практичною роботою лабораторії ветеринарної медицини по діагностиці інфекційних хвороб тварин. Набуття практичних навичок по організації масового відбору проб крові у різних видів тварин при планових дослідженнях. Оформлення супровідної документації.
Матеріальне забезпечення: Інструментарій, що застосовується для відбору крові (голки, пробірки, бирки, вакуумні системи забору венозної крові).

Діагностика інфекційних хвороб окрім методів, що застосовують безпосередньо у господарстві, обов’язково включає в себе підтвердження діагнозу лабораторними методами досліджень. Лабораторне дослідження являє собою аналіз специментів (матеріалів, що відбирають для діагностичного дослідження) із застосуванням гематологічних, біохімічних, вірусологічних, бактеріологічних, мікологічних, серологічних, патогістологічних методів і постановки за необхідності диференційного діагнозу та біологічної проби. Виділення збудника інфекційної хвороби та експериментальне відтворення хвороби на сприйнятливій тварині практично гарантує встановлення точного діагнозу.
Бактеріологічні дослідження здійснюють при діагностиці хвороб бактеріальної етіології; при відтворенні бактеріальних інфекцій та визначенні чутливості мікроорганізмів до лікарських препаратів; при ветсанекспертизі продуктів тваринництва, при перевірці стерильності біопрепаратів, при визначенні якості дезінфекції, тощо. В лабораторії проводять мікроскопію мазків-відбитків, роблять висіви з патологічного матеріалу (бажано свіжого): із суспензії з органів, секретів, екскретів, із трупа лабораторної тварини, тощо. Визначають морфологічні, біохімічні, культуральні. тінкторіальні та інші властивості виділених культур, а також проводять їх ідентифікацію
Вірусологічні дослідження здійснюють для підтвердження діагнозу на вірусні хвороби. Для виділення вірусу використовують курячі (качині, перепелині, інші) ембріони, культури клітин, лабораторних чи природно-сприйнятливих тварин і птицю. Для виявлення вірусів застосовують світлову (для крупних вірусів) та люмінесцентну мікроскопію - метод, що об'єднує мікроскопію та серологію. При виділенні в досліджуваному матеріалі вірусного агента, його ідентифікують в серологічних реакціях. Вірусологічні дослідження здійснюють регіональні лабораторії ветеринарної медицини та лабораторії науково-дослідних інститутів (ІЕКВМ, м. Харків, ДНДІЛДіВСЕ, ІВМ УААН, м. Київ, інститут епізоотології УААН, м. Рівне)
Біологічні дослідження (біологічна проба) - відтворення інфекції виділеними збудниками для підтвердження їх етіологічної ролі в захворюванні тварин. Для біологічної проби використовують: білі миші, щури, хом'яки, морські свинки, кролі, а також тварини інших видів: собаки ,кішки, вівці, свині, тощо.
Матеріалом для зараження лабораторних тварин є суспензії, приготовані з різних органів і тканин, надісланих для дослідження, чи різні витоки, мокротиння, кров, виділення хворих тварин, а також добові (24-30-годинні) бульйонні культури чи змиви зі щільних середовищ. Після загибелі заражених лабораторних тварин (а загибель протягом перших годин вважають неспецифічною), їх розтинають, вивчають патологоанатомічні зміни і роблять нативні мазки та висіви на живильні середовища.
Первинні посіви і суспензії (шматочки органів), узяті для зараження, а також первинні мазки зберігають до одержання остаточної відповіді. Після закінчення досліджень відпрацьовані посіви (у пробірках., чашках і ін.), чи шматки суспензії органів, узяті для зараження тварин, пастерівські піпетки, трупи лабораторних тварин знезаражують автоклавуванням чи кип'ятінням. Про проведену стерилізацію патматериалу роблять запис у спеціальному журналі.
Гістологічні дослідження – виявлення патзмін в тканинах і органах на мікро-рівні (в т.ч. гранульом, тілець-включень, вакуолізації, тощо), які мають діагностичне значення.
Гематологічні, хіміко-токсикологічні дослідження проводять з метою визначення кількості форменних елементів крові, концентрації гемоглобіну, змін в хімічному балансі плазми крові та інших рідин організму, виявлення токсинів чи отруйних речовин. Такі показники як швидкість зсідання еритроцитів, лейкоцитарна формула лужність дають цінну інформацію про загальний стан тварини при інфекційних хворобах, а виявлення грибкових токсинів підтверджує діагноз при мікотоксикозах.
Серологічні дослідження засновані на комплементарній, специфічній взаємодії антитіл (що містяться в імунній сироватці) з антигеном. При цьому першу фазу серологічних реакцій – специфічну (безпосереднє утворення комплексу антиген-антитіло), виявляють за допомогою другої – неспецифічної – під час якої відбуваються певні фізико-хімічні процеси за участю комплексу АГ-АТ. Вони є видимим індикатором утворення комплексу АГ-АТ: аглютинація, гемоліз, зміна забарвлення, світіння, відсутність загибелі лабораторних тварин тощо.
Серологічний діагноз на інфекційну хворобу при нетипових клінічних ознаках хвороби або за їх відсутності встановлюють на підставі виявлення специфічних до збудника інфекції антитіл або зростання їх титру в парних сироватках (відібраних двічі з інтервалом 10-20 днів). Зростання титру антитіл в чотири і більше разів вважають діагностичним.
Використовуючи серологічні реакції, визначають:
за допомогою діагностичного антигену - наявність специфічних антитіл в сироватці крові,
за допомогою діагностичних сироваток (антитіл) - наявність антигенів у різних тканинах організму.
Серологічні дослідження дозволяють:
а) визначити ступінь розповсюдження хвороби та рівень інфікованості тварин;
б) виявити тварин з латентною формою хвороби;
в) попередити завезення в благополучне господарство інфікованих тварин;
г) простежити ефективність застосування вакцин по утворенню необхідного титру поствакцинальних антитіл.
Порядок організації масового взяття проб крові
Як правило, дослідження крові проводяться згідно плану профілактичних протиепізоотичних заходів, який затверджується на кожен рік. Але в будь-якому разі перед взяттям крові слід зв’язатися з серологічним (імунодіагностичним) відділом лабораторії ветеринарної медицини та погодити строки дослідження.
Взяття крові у тварин проводять по можливості вранці до годівлі і напування тварин. Шерсть в місці проколу голкою вистригають, пір’я та пух у птиці вищипують, а шкіру обробляють дезінфікуючим розчином (70° спиртом, 3%-м розчином фенолу, настоянкою йоду). На кожну тварину беруть окрему голку чи шприць
Із лабораторії завозять пробірки (на 5-10% більше кількості тварин) із герметичними пробками, або закуповують одноразові шприці на 5-10 мл (з розрахунку 2 мл крові від птиці та 5 мл від тварини на один вид досліджень) чи вакуумні системи забору венозної крові.
Підготовлюють бирки. Запис на бирці робиться у вигляді дробу: порядковий номер/кличка, або на бирці вказують порядковий номер тварини в опису, що додається до супровідної у випадку обстеження значного поголів’я. На всі пробірки для закріплення бирок вдягають гумові кільця. Для шприців зручно використовувати самоклеючі бирки.
Готують інструментарій: ножиці Купера для вистигання волосся; одноразові шприці або голки для взяття крові (Каспера; Дюфо; Боброва; Сайковича; Ананьєва; ін'єкційні). Голки повинні бути гострими, без іржі, перед роботою їх промивають та стерилізують кип'ятінням. По можливості їх повинно бути по одній на кожну тварину, але не більше ніж 1 на 10 голів; посуд з теплою водою (тази, відра) для відстоювання сироваток та для замочування голок, стерилізатор для голок: медикаменти - спиртовий розчин йоду, вата, бинт, 3% р-н фенолу, 70% етиловий спирт та перев`язочний матеріал.
При відборі крові необхідно стежити, щоб краплі не потрапляли у навколишнє середовище.
Струмінь крові потрібно направляти по стінках пробірок або повільно набирати в шприц, не допускаючи спінювання. В тих випадках кров, як правило, гемолізується і стає непридатною для досліджень.
Пробірка або шприць повинні бути теплими (особливо взимку).
Голку шприца з набраною кров’ю слід вколоти в парафін, віск чи брусок мила для закупорки отвору.
Особливості організації відбору крові у різних видів тварин:
Велика рогата худоба:- кров беруть із яремної вени. Вена затискається пальцем або за допомогою мотузка (джгута). Прокол голкою кровоносної судини проводять під кутом 45-50є у напрямку від серця. Для фіксації тварин використовують розколи, стовпи, фіксаційні станки. При прив'язному утриманні беруть кров у стійлах. Взяття крові можливе також без фіксації тварини з вени хвоста, при цьому голка вводиться під прямим кутом з вентральної поверхні хвоста в ділянці тіла хребця до упору в кістку, потім трохи відтягуючи, поки голка не опиниться в просвіті судини
Вівці, кози:- тварин проганяють через розкол. Поруч виривають траншею глибиною до 1-го метра (по пояс людині, що бере кров). При цьому яремну вену фіксують пальцем. Техніка проколу – аналогічна.
Свині: - фіксують за верхню щелепу за допомогою петлі. Кров беруть із судин вуха або хвоста. Хвіст обмивають водою з милом, просушують, дезінфікують та надрізають кінчик, приставляючи до нього пробірку. З вен вуха можна відбирати кров безпосередньо у шприц, а можна шляхом надрізу попередньо продезінфікованої шкіри в ділянці вушної вени та збирання вільно стікаючої крові у пробірку. Застосовують також методику відбору крові з орбітального венозного сплетіння. При цьому голка вводиться в ділянці зовнішнього (латерального) кута ока по напрямку до протилежної нижньої щелепи (під кутом 40 - 45°) до упору в кістку орбіти. Скіс голки направляють до орбіти (в протилежний бік від очного яблука).
Коні: - відбір крові проводять із яремної вени за загальноприйнятою методикою. Голову тварині піднімають, вену перетискають пальцем.
Птиця: - відбір проводиться з підкрильцової вени, із гребінця, шпорної вени, а також із серця.
Підготовка крові для дослідження:
1.Після взяття крові та етикетування пробірки або шприці ставлять у теплу воду при 30 - 35°С на 30 хвилин.
2.При вийманні з водяної бані пробірки чи шприці переглядають для визначення характеру згортання (ретракції) крові та відділення сироватки. Якщо згусток щільно прилип до стінки пробірки, його відділяють від скла тонкою стерильною скляною паличкою або проволокою. Після кожної обвідки проволоку обтирають ватою та фламбують. Для покращання ретракції згустку в шприці слід злегка порухати поршнем.
3. Потім ємності з кров'ю переміщують у прохолодне місце для відстоювання сироватки.
4. Якщо в пробірці чи шприці спостерігається гемоліз - проба бракується.
В теплу пору року обов`язково проводять консервацію для кращої збереженості сироваток. Використовують 5% р-н фенолу на ізотонічному розчині натрію хлориду із розрахунку 1 мл розчину на 9 мл сироватки (2 краплі на 1 мл). Можна використовувати борну кислоту по 0,05-0,07 г на пробу (на кінці скальпелю).

До числа відпрацьованих та широко використовуваних на практиці серологічних реакцій відносяться:
РА - реакція аглютинації , РЗГА- реакція затримки гемаглютинації , РЗГад реакція затримки гемадсорбції, РЗК- реакція зв'язування комплементу, РП - реакція преципітації ( як різновид РІД- реакція імунної дифузії, ЗІЕФ), РН- реакція нейтралізації, РІФ реакція імунофлюоресценції (МФА-метод флуоресціюючих антитіл), ІФА -імуно-ферментний аналіз (РІСАФ- реакція імунної сорбції антитіл, мічених ферментом або ELISA-метод),
РІМ- радіо-імунний метод, ПЛР - полімеразна ланцюгова реакція та багато інших.
Завдання для самостійної роботи
записати коротку характеристику суті однієї з перелічених вище серологічних реакцій (згідно варіанту)

Заповнити бланк супровідної на сироватки крові для дослідження на ____________________________

Відмітка державної лабораторії
ветеринарної медицини
__________________________________
Дата надходження матеріалу
"____"_______________20__р.
Доставлено проб ____________
Забраковано ________________

До ______________________________________державної лабораторії ветеринарної медицини
Адреса: ___________________________________________________________________________________
При цьому надсилаємо ____________________ проб крові (сироватки)
Від _________________________, що належать _________________________________________________
(вид тварин) ( господарство,
________________________________________________________________________________________________________________
населений пункт, район )
для ____________________________ дослідження на ____________________________________________
(вид дослідження) (зазначити,
________________________________________________________________________________________________________________
яке захворювання)
Господарство, бригада, отара, гурт, табун _______________________________________________
(благополучне чи неблагополучне,
________________________________________________________________________________________________________________
щеплені тварини чи ні,
________________________________________________________________________________________________________________
назва вакцини і дата щеплення)
Дослідження проводиться первинно чи вдруге (підкреслити)
Дата і результати попереднього дослідження ____________________________________________
_______________________________________________________________________________________________________
Дата взяття проб крові "_____" ___________________20___р.

Список тварин, від яких взята кров для дослідження:

№п / п
Назва господарства, відділку, прізвище власника тварини


Стать

Вік,
Масть

Інв. №
кличка
Результати дослідження







РА

РЗК

РМА






+/-
титр
+/-
серотип
титр



































Лікар ветеринарної медицини Лікар ветеринарної медицини,
(фельдшер ветеринарної який проводив дослідження
медицини), що надіслав проби
___________________________ __________________________
(підпис) (підпис)
Лабораторно-практичне заняття № 4
Тема: Вивчення правил відбору та пересилання патологічного матеріалу для лабораторних досліджень. Оформлення відповідних супровідних документів.
Мета: ознайомитися з організацією розтину трупів, навчитися правильно використовувати дані розтину при встановленні попереднього діагнозу; засвоїти методику відбору та відправлення матеріалу для лабораторних досліджень.
Матеріальне забезпечення: муляжі окремих органів з характерними патологоанатомічними змінами; органи загиблих тварин, розчини для фіксації матеріалу (30% гліцерин, 10% формалін); банки та поліетиленові пакети для проб, предметне скло, ножиці, скальпель, пінцет, пастерівські піпетки. Спецодяг.

Патологоанатомічне дослідження дає цінну інформацію для діагностики інфекційної хвороби. Розтину піддають трупи щойно загиблих тварин, або туші забитих з діагностичною метою клінічно хворих тварин.
Трупи розтинають в прозекторіях, секційних залах та на скотомогильниках чи спеціально обладнаних майданчиках. Спеціаліст, що проводить розтин, має спецодяг, взуття, фартух, гумові рукавички.
Запроваджують заходи по недопущенню забруднення оточуючого середовища: Частини органів, що лишилися після відбору проб на дослідження, знешкоджують. Після розтину інструмент миють, дезінфікують.
Порядок розтину трупів:
1. Зовнішній огляд трупу. 2. Зняття шкіри та обстеження підшкірної клітковини, м'язів, лімфовузлів, кісток, суглобів. 3. Розтин порожнин тіла (черевна, грудна) та виймання з них органів. 4. Розтин голови та спинномозкового каналу.5. Дослідження вилучених органів.
Правила відбору та доставки патологічного матеріалу для лабораторного дослідження.
Патологічний матеріал відбирається при необхідності з'ясування причин захворювання та загибелі тварин при підозрі на виникнення інфекційної, інвазійної хвороби та різноманітних отруєннях.
Патологічний матеріал відбирається стерильним інструментарієм, в стерильний посуд (або нові пакети) з обов'язковим знешкодженням місця розтину нагрітою металевою пластиною.
Відібраний патматеріал повинен бути компактним і доставленим в лабораторію негайно (особливо в теплу пору року). Трупи дрібних тварин (поросята-сисуни, ягнята, птиця) направляють без попереднього розтину в вологонепроникній тарі. Патматеріал в лабораторію направляють в неконсервованому вигляді, а в разі неможливості його швидкої доставки, проводять консервацію 30%-вим водним розчином хімічно чистого гліцерину (стерильного вазелінового масла) в об'ємі, який в 4-5 разів перевищує об'єм патматеріалу.
Шматочки органів відбирають на межі ураженої та здорової ділянок тканини. Розмір – 5х5 см. Упаковують кожен шматочок окремо в паперовий чи поліетиленовий пакетик та вкладають ярлик, підписаний простим олівцем. Пакетики з окремими органами від одного трупа потім складають в один пакет.
Трубчасті кістки надсилають з непошкодженими кінцями (без мускулів та сухожиль), загорнутими в тканину, змочену 5%-вим розчином карболової кислоти, або посипаними повареною сіллю.
Кишечник (з найбільш характерними патологоанатомічними змінами) звільняють від фекалій, кінці перев'язують і вміщують в банки з 30-40%-вим водним розчином гліцерину або насиченим водним розчином повареної солі. Кількість консерванту повинна в 5-7 разів перевищувати об'єм патологічного матеріалу.
Фекалії направляють в стерильних, старанно закупорених стаканах (пробірках, банках та ін.), закритих пергаментним папером і не пізніше 24 годин після відбору.
Шкіру для досліджень відбирають з найбільш уражених ділянок розміром 10 х 10 см; відправляють в стерильному, герметично закупореному посуді.
Кров, гній, слиз, ексудат, сечу, жовч та інший рідкий патматеріал, відсилають в запаяних пастерівських піпетках (стерильних флаконах, пробірках).
Упаковка та доставка патологічного матеріалу для досліджень
Упаковка патматеріалів в дерев'яні, металеві ящики, коробки, поліетиленові мішки та ін. повинна гарантувати недопущення розсіювання збудників захворювань під час транспортування.
Трупи дрібних тварин, частини трупів великих тварин і окремі органи в свіжому (нефіксованому) вигляді відправляють для дослідження в лабораторію тільки з супроводом. Матеріал, який відсилають, особливо від тварин, підозрюваних в захворюванні на інфекційну хворобу, повинен бути ретельно запакований в металевий ящик або термос, щоб попередити можливість розповсюдження збудника інфекції в навколишньому середовищі.
Частини органів, рідини, які відправляють в лабораторію поштою в фіксованому або консервованому вигляді, повинні бути поміщені в герметично закритий скляний посуд. Посуд, в який поміщають матеріал для пересилки з підозрою на наявність особливо небезпечних хвороб (сап, сибірка, бруцельоз, туляремія, перипневмонія великої рогатої худоби, чума свиней, псевдочума птиці, ящур, сказ), обов'язково упаковують в металеву коробку, яку запаюють, пломбують або опечатують, а потім поміщають ще в дерев'яний ящик. Якщо такий матеріал доставляють з супроводом, можна відправляти його в скляному, герметично закритому посуді, без металевої коробки, але в дерев'яному ящику.
Відібраний матеріал повинен бути відправлений в лабораторію якомога скоріше або негайно поштою чи з супроводом (нарочним).
На відібраний патологічний матеріал складають супровідний документ. Якщо в лабораторії буде встановлено, що кількість матеріалу, доставленого в лабораторію, не співпадає з вказаним в супровідній, або патологічний матеріал зіпсувався, про це обов'язково складається акт, копію якого відправляють лікарю ветеринарної медицини, який відправляв матеріал в лабораторію. В цьому випадку, а також при доставці матеріалу без супровідного документа, дослідження матеріалу не проводять.
Порядок оформлення і відправки супровідної документації на патологічний матеріал, що направляється для дослідження.
На кожний матеріал, який відправляється в лабораторію, заповнюють супровідний документ (супровідну) відповідно з діючими "Правилами". Супровідного листа надсилають в запечатаному конверті, одночасно з матеріалом, поштою або з супроводом. В супровідному листі вказують: вид, стать і вік тварини, від якої відібраний матеріал для дослідження, її номер або кличку, скільки банок з матеріалом, на яке дослідження надсилається матеріал, короткий опис клінічних ознак і патологічних змін.
Якщо надсилаються зразки корму, обов'язково вказується його назва, дата відбору, зразка, з якого відділку, на комбікорми необхідна копія якісного посвідчення. Якщо корм отримано з заводу або заготівельного пункту, слід вказати, звідки саме. При необхідності із супровідним листом надсилають додаткові відомості, зокрема, яка допомога була надана тварині, які лікарські речовини застосовувались, з якого часу згодовувався корм тваринам тощо.
До супровідної на проби (мазки) крові, які направляються в плановому порядку для серологічного і гематологічного дослідження, додають опис в двох примірниках .

Завдання для самостійної роботи
Заповнити бланки супровідних на патологічний матеріал

Кутовий штамп район ______________________
Підприємства господарство________________
населений пункт_____________

До _______________________________________ державної лабораторії ветеринарної медицини
Адреса: ___________________________________________________________________________
При цьому направляється для _______________________________________________________________
(вид досліджень)
патологічний матеріал (зазначити який)_________________________________________________________
____________________________________________________________________________________________
____________________________________________________________________________________________
від _____________________, що належить ______________________________________________________
(вид і вік твар.)
_______________________________________________________________________________________________________
(господарство, ферма, відділок, прізвище власника тварини)
Дата захворювання (тварини, птиці, бджіл, риб, звірів)______________________________________________
Дата падежу _______________________________________________________________________________
Клінічна картина хвороби ___________________________________________________________________
_________________
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
· Дані патологоанатомічного розтину__________________________________________________________
____________________________________________________________________________________________
____________________________________________________________________________________________
____________________________________________________________________________________________
____________________________________________________________________________________________
Передбачуваний діагноз ____________________________________________________________________
Дата направлення матеріалу ________________________________________________________________

За проведені дослідження оплату гарантуємо. Наш рахунок ___________________________________
____________________________________________________________________________________________

Директор (голова) підприємства
____________________________ _____________
(посада) (підпис)
Головний лікар ветеринарної медицини _____________
(підпис)
Лабораторно-практичне заняття № 6
Тема: Епізоотологічне обстеження та складання акту. Основи статистичної обробки в епізоотології.
Мета заняття. Оволодіти методикою епізоотологічного дослідження вогнища інфекції, методами визначення статистичних показників епізоотичного процесу і засвоїти принципи графічних способів зображення статистичних даних.
Матеріальне забезпечення. Макети господарств, документи і матеріали про епізоотичний стан господарств; відомості про появу і розвиток захворюваності, про епізоотичний стан зони, про планові ветеринарні обробки, акти епізоотологічного обстеження неблагополучних пунктів (ці відомості відбирають зі звітів по виробничій практиці та дипломних робіт студентів).

Кожний випадок виникнення заразної хвороби, а іноді і загроза її виникнення вимагають вжиття термінових заходів з профілактики і ліквідації хвороби. Для ефективного рішення цієї задачі необхідно вивчити все, що стосується особливостей вогнища. Для цього проводиться епізоотологічне дослідження, метою якого є:
з'ясування причин захворювання і загибелі тварин;
виявлення шляхів занесення збудника інфекції у господарство;
вивчення закономірності епізоотичного процесу в конкретних умовах даного епізоотичного вогнища;
з'ясування особливостей епізоотичного вогнища та розробка конкретних заходів, спрямованих на швидку його локалізацію й ліквідацію.
Епізоотологічне дослідження входить до складу комплексу протиепізоотичних заходів, і, якщо воно здійснюється в період епізоотичного спалаху або при наявності неблагополучного пункту, то його проводять до повної ліквідації джерела збудника інфекції.
Для цього використовують відомості, отримані при опитуванні ветеринарних працівників господарства, тваринників і мешканців даної місцевості, всі види клініко-лабораторних досліджень, дані про епізоотичний стан сусідніх господарств, району, області, характер епізоотичного процесу при даному спалаху. В епізоотологічному дослідженні беруть участь ветеринарні фахівці господарства, спеціалісти районного управління державної ветеринарної медицини та представники ветеринарної лабораторії.
Під епізоотологічною діагностикою розуміють систему методів вивчення проявів епізоотичного процесу. Епізоотичний процес включає в себе багато елементів, тому для вивчення його використовують комплексний метод, який складається з трьох складових: визначення клінічного прояву хвороби в стаді, статистичної обробки даних та епізоотологічного аналізу.
Епізоотологічний аналіз базується на виявленні причинно-наслідкових зв'язків захворюваності з різними чинниками і умовами. Зібрати об’єктивні дані про особливості розповсюдження конкретних інфекційних хвороб, привести їх до показників, які можна зіставляти, виявити закономірності прояву епізоотичного процесу та змоделювати ситуацію – суть аналітичної роботи епізоотолога. Результативність цієї роботи залежить від досвіду, знань і уміння логічно узагальнювати і аналізувати отримані дані.
Показники, що характеризують епізоотичний стан, отримують шляхом співставлення і статистичної обробки даних обстеження та первинного обліку захворювань і профілактичних заходів. Основними формами обліку при інфекційних хворобах є: журнал для запису протиепізоотичних заходів (форма № 2);
журнал для запису епізоотичного стану району, міста (форма № 3).
У великих тваринницьких і птахівничих господарствах ведуться журнали: 1) обліку діагностичних досліджень; 2) реєстрації результатів патологоанатомічного розтину, 3) реєстрації профілактичного і вимушеного щеплення; 4) обліку дезінфекції, дезінсекції, дератизації; 5) обліку лікувальної обробки тварин і птиці. Всі ці журнали ведуться за затвердженими формами. Перераховані журнали є первинними документами ветеринарного обліку, як і форми № 2 і 3. Вони підлягають постійному зберіганню.
Результати епізоотологічного дослідження оформляють у вигляді відповідного акту за формою:
1. Дата складання акту .
2. Назва господарства і його адреса.
3. Географічне положення, топографічні умови, щільність населення, ґрунтовий кадастр, мережа транспортних магістралей.
4. Кормова база (походження, якість, кількість кормів, умови їх зберігання, наявність пасовищ, використання харчових відходів і відходів переробних підприємств ), раціон.
5. Основні економічні показники (продуктивність, приріст маси, вихід приплоду, тощо)
6. Кількість і породність тварин (по видах, віку, статі) і розподіл їх по фермах.
7. Утримання тварин (групове або індивідуально-стійлове, стійлово-табірне, відгінне і т.д.), догляд за тваринами, їх використання.
8. Наявність родильних відділень, профілакторіїв, ізоляторів, карантину, ветсанпропускників і їх стан.
9. Метод вирощування молодняку і його збереженість.
10. Організація території ферм (огородження, дороги, зелені насадження , планування і розташування приміщень).
11. Стан приміщень для тварин, каналізаційні і вентиляційні системи і т. ін.
12. Санітарний стан джерел води, характер водопою.
13. Стан і характеристика пасовищ.
14. Наявність комах - переносників збудника інфекції і інвазії, період їх масової появи.
15. Наявність гризунів на фермі і їх кількість.
16. Способи прибирання гною і стічних вод і система їх знезараження.
17. Наявність пунктів для вимушеного забою тварин, способи знешкодження продуктів забою.
18. Способи прибирання трупів, послідів, абортованих плодів, наявність санітарного транспорту для їх перевезення, розташування скотомогильників, біотермічних ям і їх стан.
19. Забезпеченість кадрами тваринництва, їх кваліфікація, організація ветеринарного обслуговування.
20. Умови комплектування господарства худобою, звідки надходять тварини, дотримання правил профілактичного карантинування.
21. Вивіз з даного господарства тварин і сировини тваринного походження (куди і коли). Система реалізації продуктів тваринництва.
22. Економічні, виробничі і господарчі зв'язки господарства (насел. пункту) з іншими господарствами.
23. Інфекційні хвороби, які реєструвалися в господарстві в минулому, число хворих і загиблих тварин, характер заходів, що проводилися.
24. Вакцинації і обробки тварин, які проводилися до спалаху захворювання, і їх ефективність.
25. Система профілактичної дезінфекції, що застосовувалася до спалаху захворювання.
26. Результати епізоотологічного обстеження вогнища інфекції:
а) наявність хворих тварин їх стан, клінічна картина хвороби;
б) картина при розтині трупів і експертизі туш дорізаних тварин;
в) загальне число хворих, вимушено забитих тварин, і тварин, що загинули за даний період;
г) тяжкість перебігу епізоотії: захворюваність, смертність, летальність;
д) рух епізоотії (для ілюстрації прикладають план господарства з вказівкою термінів появи спалахів хвороби по окремих дворах, фермах, з вказівкою кількості хворих);
е) розподіл випадків захворювання тварин по видах, статі, за віком;
ж) ефективність проведених в господарстві заходів: вакцинації - чим, коли, процент охоплення поголів`я; система дезінфекції, ізоляції хворих; боротьба з комахами і гризунами;
з) передбачуваний шлях заносу збудника, джерело збудника інфекції, чинники і шляхи його передачі.
Висновок: приводиться остаточний діагноз, джерело збудника інфекції і шляхи його поширення; дається оцінка проведених оздоровчих і профілактичних заходів.
Пропозиції: даються конкретно в доповнення до заходів, що вже проводяться або складають знову план оздоровчих заходів стосовно до даної епізоотії.
Проводячи епізоотологічне обстеження, ветеринарний спеціаліст одержує цифрові дані у вигляді абсолютних величин. В ряді випадків цього достатньо для загальної характеристики явищ і процесів. Однак при розгляді абсолютних величин в більшості випадків можна зробити тільки попередні висновки, а для подальшого аналізу виникає потреба у перетворенні цих величин у відносні величини. За своїм змістом статистичні показники поділяють на інтенсивні та екстенсивні.
Інтенсивні показники характеризують частоту (інтенсивність, рівень, поширеність) явища в середовищі, в якому воно відбувається і з яким безпосередньо органічно пов'язане.
Екстенсивні показники характеризують розподіл явища на складові частини, внутрішню структуру явища та відношення частин до цілого (питому вагу).
Захворюваність важливий показник інтенсивності розвитку епізоотичного процесу. Це відношення кількості захворілих тварин до кількості сприйнятливих тварин в тій чи іншій групі.
Смертність являє собою відношення загальної кількості загиблих тварин до кількості сприйнятливих тварин в тій чи іншій групі :
Летальність (смертельність) відношення кількості тварин, загиблих від даної хвороби, до кількості захворілих на цю хворобу, виражене у відсотках. Вона характеризує тяжкість епізоотії:
Питома вага (частка) окремої хвороби в загальній захворюваності тварин інфекційними хворобами визначається за відношенням кількості кількості тварин хворих окремою хворобою до загальної кількості хворих тварин по всіх врахованих захворюваннях:
Окрім зазначених визначають також показники превалентності та інцидентності, сезонності, показник неблагополуччя , коефіцієнт вогнищевості та деякі інші.
Крім того, проводиться математична обробка кількісних показників - величини середньої арифметичної М і її помилки m, коефіцієнта рангової кореляції.
Для представлення поширення хвороб складають епізоотичні карти, які можуть мати різноманітний характер за змістом і зображенням. При їх складанні застосовують умовні значки, різне забарвлення районів, нанесення точок і ліній рушення, що визначають шлях поширення певних інфекційних хвороб.

Завдання для самостійної роботи
Користуючись інструкціями по боротьбі з інфекційною хворобою та знаннями, отриманими на попередніх ветеринарних дисциплінах, скласти за наведеною формою акт епізоотологічного обстеження господарства, неблагополучного по __________________________________________ (написати на окремих аркушах та вклеїти на цій сторінці).
Лабораторно-практичне заняття № 7
Тема: Вивчення ветеринарних імунобіологічних препаратів. Правила транспортування, умови збереження, облік та оцінка перед практичним застосуванням.
Мета заняття. Вивчити основних відомостей про імунобіопрепарати, їх виготовлення та контролю. Вивчити класифікацію та основні групи біопрепаратів
Матеріальне забезпечення. Зразки біологічних препаратів і настанови по їх застосуванню.

Ветеринарні імунобіологічні препарати - (ВІП, біопрепарати) - засоби, що застосовуються для діагностики, лікування та профілактики хвороб тварин, підвищення їх імунобіологічної резистентності та продуктивності, при чому в процесі виготовлення яких використовуються живі організми (рослини, мікроби, тварини), їх тканини та продукти їх життєдіяльності.
Більшість імунобіологічних препаратів впливають на імунну систему організму, корегуючи тим самим її реактивність по відношенню до конкретного інфекційного агенту (профілактика, лікування інфекційних хвороб), чи визначають стан імунітету на даному етапі (діагностика, контроль напруженості імунітету). Для успішного застосування ветеринарних імунобіологічних препаратів треба добре знати його походження, механізм дії та наслідки його впливу на організм для того, щоб не погіршити перебіг інфекційного процесу чи не порушити реактивності організму.

13 SHAPE \* MERGEFORMAT 1415
Ветеринарні імунобіологічні препарати виготовляють на державних біологічних підприємствах (біофабриках, біокомбінатах), а також виробничих лабораторіях та підрозділах науково-дослідних установ. Виготовлення імунобіологічних препаратів для ветеринарної медицини ведеться за затвердженими Держдепартаментом ветеринарної медицини МінАП України методиками та підлягає постійному державному контролю у відповідних відділах. У відповідності до сучасних міжнародних вимог на підприємствах впроваджують Систему Управління якістю ISO 9001 -2000.
Вибірковий контроль ВІП проводить Державний науково-контрольний інститут біотехнології і штамів мікроорганізмів (ДНКІБШМ). Кожна серія імпортних ветеринарних імунобіологічних препаратів також повинна проходити контроль відповідності вимогам досьє (ТУ) в ДНКІБШМ, після чого постачальнику видається сертифікат якості.
Вакцини - специфічні антигени, отримані з мікроорганізмів чи продуктів їх життєдіяльності, що застосовують для активної імунізації тварин з метою профілактики або лікування інфекційних хвороб.
Вакцини можуть мати антигени одного збудника інфекції (моновакцина - пр.: вакцина проти сибірки) чи антигени різних збудників (асоційовані - пр.: вакцина проти пастерельозу, паратифу та диплококової септицемії поросят) або антигени різних серотипів одного збудника інфекційної хвороби (полівалентні - пр.: вакцина проти лептоспірозу з серогруп помона, тарассові, грипотифоза ).

Живі вакцини: неослаблені (тільки проти віспи птиці), ослаблені (атенуйовані) - виготовляють з природно ослаблених штамів (спонтанних мутантів) чи штучно ослаблених штамів (культивуванням в несприятливих умовах чи пасажем на несприйнятливих тваринах). Залишкова вірулентність цих мікроорганізмів дозволяє їм розмножуватись в організмі і викликати доброякісний інфекційний процес, в результаті якого утворюються специфічні антитіла. Переваги живих вакцин - швидке утворення напруженого імунітету (до 10-14 діб); значна тривалість поствакцинального імунітету (до року і більше); вакцину вводять одноразово і в невеликих дозах. Недоліки цих вакцин: висока імовірність виникнення поствакцинальних ускладнень; обережність при роботі з ними для запобігання розсіювання живого мікроорганізму в навколишньому середовищі; заборона застосування тваринам лікарських засобів, які якось можуть вплинути на вакцинний (живий) штам протягом кількох днів до і після вакцинації.
Інактивовані вакцини - виготовляють з мікроорганізмів, вбитих фізичними чи хімічними методами, чи їх частин (отриманих після руйнації мікроба), а також із знезаражених токсичних продуктів їх життєдіяльності (анатоксини або анатоксинвакцини). Інактивують мікроорганізми фенолом, хінозолом, мертиолятом, кристалвіолетом або іншими аніліновими фарбами у дозі від 0.01% до 0.5% до кількості вакцини. Ці вакцини нешкідливі для організму тварини, проте мають меншу імуногенність у порівнянні з живими, і тривалість імунітету після їх введення - до 6 місяців. Для забезпечення належного рівня антитіл у вакцинованих тварин, інактивовані вакцини вводять в значно більших дозах, ніж живі, та дво-три-разово з інтервалом 7-14 днів. Для зменшення кратності введення вакцин, а також для підвищення їх імуногенності застосовують ад’юванти: гідрат окису алюмінію (ГОА), фосфат кальцію, алюмокалієві квасци, органічні мінеральні масла, сапонін, гліцерин, агар, ланолін, желатин, тощо. Ад’юванти забезпечують : - депонування антигену за рахунок утворення в місці введення запальної гранульоми чи фіброзної капсули. Всмоктування вакцини уповільнюється (до кількох тижнів), що забезпечує ефект багаторазового введення вакцини з короткими інтервалами, до того ж наявність в організмі вогнища асептичного запалення стимулює розмноження лімфоцитів та їх міграцію в місце введення вакцини.
Синтетичні вакцини - виготовляють з окремих мікробних антигенів (білків або навіть коротких амінокислотних ланцюжків), які в організмі тварини індукують утворення антитіл. Ці антигени отримують або хімічним екстрагуванням (гідроліз, ферментація) або біотехнологічним (генно-інженерним) синтезом - ген мікроорганізму (переважно вірусу), що відповідає за синтез білку антигену, вводиться в геном клітини-продуцента. Цю клітину клонують і вона утворює культуру клітин, що синтезують потрібний білок.
Вакцини повинні відповідати стандартам: нешкідливості ( не викликати інтоксикації) , стабільності (витримувати зберігання), стерильності (для вірусних вакцин - відсутність росту на живильних середовищах, а для бактеріальних - типовий ріст), активності (імунізовані лабораторні тварини повинні витримувати зараження половими штамами мікроорганізмів чи введення смертельної дози їх токсинів).
Сироватки - сироватки крові тварин, гіперімунізованих бактеріальним чи вірусним антигеном, анатоксином, які містять антитіла, специфічні до тих антигенів, проти яких ці сироватки отримані. Вони називаються відповідно антибактеріальні, антивірусні та антитоксичні. До них відносяться також сироватки реконвалесцентів - перехворілих на інфекційну хворобу тварин. Взаємодія антитіл імунних сироваток з відповідними антигенами відбувається in vivo та in vitrо, тому вони можуть бути використані як профілактичні (вводитись при безпосередній загрозі розвитку інфекції), лікувальні (для створення в організмі пасивного імунітету) а також як діагностичні (для виявлення в субстраті наявності відповідного антигену, його ідентифікації до типу, виду, сероваріанту).
Основні вимоги до сироваток:
високий титр антитіл (що визначає її активність)
очищення (максимальне звільнення від баластних речовин, особливо білкових, які при повторному введенні сироватки можуть викликати реакцію організму на чужорідний білок - сироваткову хворобу, яка часто виникає при застосуванні сироваток, отриманих на гетерологічному виді тварин)
Імунні сироватки отримують шляхом гіперімунізації тварин-продуцентів - багаторазового введення їм антигену (часто спочатку інактивованих чи атенуйованих, а згодом - високовірулентних штамів) в наростаючих кількостях, що зумовлює накопичення в крові значної кількості антитіл. Тварин-продуцентів (крупних, здорових, дорослих бугаїв, свиней, овець, кіз, ослів, а найчастіше - коней) беруть з благополучних господарств, додатково перевіряють на різні хвороби, забезпечують найкраще утримання, годування, моціон, чистку. Після кожного кровопускання їм дають відпочинок, а по закінченні строків експлуатації - туші як правило утилізують.
Гама-глобуліни (імуноглобуліни) - гама-фракція білків сироватки крові, яка містить найбільшу кількість антитіл і дуже мало баластних білків. Одержують препарат з гіперімунних сироваток шляхом виділення цієї фракції. Застосовується в значно менших, ніж сироватки, дозах і дають менше побічних ефектів. Нормальний (неспецифічний) глобулін одержують з сироваток крові неімунізованої здорової тварини; він містить нормальні антитіла і застосовується для підвищення загальної резистентності організму, усуває імунодефіцит та стимулює ріст та розвиток тварин.
Бактеріофаги - специфічні агенти, що мають властивості вірусів і здатні паразитувати в мікробних клітинах, викликаючи їх лізис. Фаги використовують в комплексі лікування і профілактики сальмонельозу та колібактеріозу телят і поросят, а також при пулорозі птиці. Для фагодіагностики використовують здатність фагів паразитувати лише на одному виді або навіть серотипі бактерій.
Інтерферон - особлива речовина, що синтезується тваринними клітинами (всіма, але найбільш активно - лімфоцитами та макрофагами) як в організмі так і на культурах клітин, у відповідь на дію природних (внутрішньоклітинні паразити, токсини) та синтетичних (РНК та ін.) індукторів. Інтерферон виготовляють на культурах клітин (лейкоцитарний та фібробластний інтерферон) або за допомогою генної інженерії (рекомбінантний інтерферон - реаферон). Інтерферон має профілактичну противірусну дію (захищає неуражені вірусом клітини) та пригнічує розмноження клітин, що швидко розмножуються, в тому числі - пухлинні. Переваги: неспецифічність інтерферону дозволяє використовувати його для лікування і профілактики будь-яких вірусних хвороб (особливо хвороб слизових оболонок молодняку); препарат нетоксичний; дія препарату починається відразу після введення. Недоліки: діє в організмі не довше 12 годин; зумовлює пригнічення власних захисних сил організму після тривалого (більше 2-3-днів) застосування; можливість алергічних реакцій при повторному введенні; складність виробництва та висока вартість.
Біостимулятори - група речовин тваринного, рослинного та синтетичного походження, що активізують функції організму в цілому, або переважно окремі його органи і системи. Використовують для підвищення резистентності організму тварин (імуномодулятори - засоби, які відновлюють порушені функції імунної системи та імуностимулятори - засоби, що підсилюють імунну відповідь, стимулюють імунні процеси), а також для стимуляції росту і темпів відгодівлі. Серед них: препарати всіх фракцій АСД, тканинні препарати (крові, молока, по Філатову), гормони, ферменти, вітаміни, кормові антибіотики.
Бактерійні препарати: Мікроби-антагоністи - використовують культури живих молочнокислих, пропіоново-ацидофільних, біфідо-, лакто-бактерій. Профілактувати і лікувати шлунково-кишкові розлади та дисбактеріози після застосування антибактеріальних препаратів широкого спектру дії вдається введенням в молоко чи інше питво живих (можливо ліофільно висушених) культур бактерій. Останні приживаються в кишечнику, розщеплюють вуглеводи і утворюють молочну кислоту, яка володіє пригнічуючою дією на гнильні і деякі інші патогенні бактерії. Заселення ними травного тракту активізує секреторну діяльність залоз шлунка і кишечнику, посилює перистальтику, активізує ферментні функції. Перелічене сприяє відновленню функції органів травлення, засвоєнню поживних речовин і нейтралізацію токсинів. Можна застосовувати ці препарати у вигляді заквашеного (нарощування бакмаси) на них молока. Для утворення місцевого імунітету в слизовій оболонці кишечнику застосовують також коліпротектант - екстракт кишкової палички.
Діагностичні ВІП (діагностикуми) використовують для виявлення інфікованих тварин і птиці з метою їх ізоляції та запобігання поширенню інфекційної хвороби, а також для визначення імунологічної структури стада та розробки відповідної схеми протиепізоотичних заходів для даного поголів’я.
Набори діагностичних сироваток застосовують для ідентифікації збудників інфекційних хвороб тварин і птиці та їх токсинів. Отримують їх на тваринах-продуцентах (кролях, морських свинках, півнях, конях, віслюках), гіперімунізованих відповідними антигенами. Тварин-реципієнтів ретельно підбирають за кількістю видоспецифічних нормальних антитіл, що ускладнюють проведення серологічних реакцій.
Діагностичні сироватки поділяються на аглютинативні, преципітувальні, гемолітичні, флюоресціюючі, тощо. З сироваток морських свинок отримують також комплемент.
Сироватки перевіряють на стерильність, активність та специфічність. Вводити їх тваринам з лікувальною чи профілактичною метою забороняється. Діагностичні сироватки призначені для діагностики інфекційних хвороб в умовах лабораторії або для експрес-серодіагностики безпосередньо в господарстві.
Антигени використовують для виявлення специфічних антитіл. В якості антигену застосовують зависі корпускулярних мікробних тіл (реакція аглютинації) чи екстрактів з них (реакція преципітації) або еритроцитів, "вкритих" певним антигеном (реакція затримки гемаглютинації).
До діагностичних препаратів належать також алергени - продукти переробки відповідних збудників в "неповні антигени", здатних викликати алергічну реакцію при введенні в сенсибілізований (той, що контактував чи контактує зі збудником) організм. У практиці ветеринарної медицини алергени використовують для діагностики туберкульозу, сапу, бруцельозу, тощо. Всі алергени є продуктами життєдіяльності відповідних мікробів, або отримані їх переробкою шляхом гідролізу, екстракції, та ін.
Алергени застосовують на тваринах шляхом парентерального введення (частіше внутрішньошкірного чи офтальмопробою). Контролюють алергени на стерильність, активність та нешкідливість.
Ветеринарні імунобіологічні препарати особливий вид ветеринарної продукції, який потребує особливих умов зберігання, транспортування, чіткості в застосуванні. Всі препарати, що виготовляють біофабрики України, проходять виробничий контроль у відповідних відділах. Вибірковий контроль проводить Державний науково-контрольний інститут біотехнології і штамів мікроорганізмів (ДНКІБШМ). Кожна серія імпортних біопрепаратів також повинна проходити контроль відповідності вимогам досьє (ТУ) в ДНКІБШМ, після чого постачальнику видається сертифікат якості.
Ефективність ветеринарних імунобіологічних препаратів (далі - ВІП) залежить від їх якості, умов зберігання та транспортування, способу введення та своєчасності застосування, а також від епізоотичної обстановки та кваліфікованої організації роботи з ними.
Оптимальна температура для зберігання і транспортування ВІП – від ____ до ____
·C. Якщо ВІП вимагають особливих умов зберігання і транспортування, необхідно керуватися настановами по застосуванню, що додаються до препарату. Визначені температурні умови створюються так званою системою режимів холодових ланок на всіх рівнях шляху їх проходження від підприємства-виробника до обробленої тварини (птиці). Система холодових ланок має такі рівні: 1-й рівень - підприємство-виробник ВІП; 2-й рівень - склади суб'єктів господарювання, що займаються оптовою реалізацією ВІП; 3-й рівень - аптеки ветеринарної медицини, їх структурні підрозділи, аптечні пункти, аптечні кіоски; 4-й рівень - установи ветеринарної медицини, фахівці ветеринарної медицини, що здійснюють профілактичні, діагностичні, лікувальні та інші протиепізоотичні заходи.
Перевезення ВІП має здійснюватися тільки транспортом, який обладнаний рефрижераторними установками або в термоконтейнері. Тривалість транспортування не має перевищувати дві доби. На кожне вантажне місце наносять транспортне маркування з позначенням маніпуляційних знаків: "Крихке; обережно!", "Оберігати від нагрівання" та попереджувальний надпис "Біопрепарати". Розвантаження ВІП не має перевищувати 10 хвилин.
Маркування, що характеризує упаковану продукцію, повинне мати такі позначення: назву підприємства-виробника, адресу та його товарний знак, найменування препарату, призначення, його кількість (у ящику чи доз у флаконі), номер серії, номер контролю, термін придатності (місяць, рік), умови зберігання, позначення відповідних технічних умов.
Підприємство-виробник повинне відправляти ВІП так, щоб термін їх придатності дозволяв використовувати ВІП не менше трьох місяців з моменту їх надходження.
При прийманні та відпуску ВІП їх необхідно ретельно оглядати й звертати увагу на герметичність укупорки, однорідність вмісту, наявність етикетки. Не допускаються до відпуску й застосування ВІП при наявності у флаконах грудочок і плівок, які не розбиваються при струшуванні, та інших сторонніх домішок, при зміні властивого ВІП кольору та консистенції, при відсутності та нечітких етикетках, а також флакони з порушенням укупорки та герметичності, з простроченим терміном придатності, такі, що були заморожені.
Зберігають ВІП у складах окремо за видами: вакцини, сироватки, діагностикуми, анатоксини, бактеріофаги, препарати крові, живильні середовища тощо; в упаковці підприємства-виробника (у флаконах, ампулах тощо). Флакони мають бути щільно закриті гумовими пробками та обкатані металевими ковпачками. Ампули з ВІП зберігають у картонних коробках. Кожний повинен мати маркування.
Забороняється реалізація біопрепаратів проти хвороб, спільних для тварин і людей, без рецепта спеціаліста ветеринарної медицини.
На всіх рівнях холодових ланок ведуться документи обліку та руху ВІП - "Журнал придбання, реалізації, зберігання, застосування та знешкодження ветеринарних імунобіологічних препаратів", пронумеровані та прошнуровані.
Біопрепарати, які не відповідають вимогам якісних та кількісних показників, які зазначені в настановах. підлягають знищенню з оформленням відповідного акта комісією, за участю спеціаліста державної ветеринарної медицини та власника цих ВІП. При цьому біопрепарати, що містять живі мікроорганізми, знешкоджують шляхом термообробки або інактивації хімічними засобами.
Завдання для самостійної роботи
Зробити опис принципів отримання, застосування та дії біопрепарату.

















Лабораторно-практичне заняття № 8
Тема: Організація та проведення щеплень тварин і птиці проти інфекційних хвороб. Контроль ефективності вакцин. Складання рекламації.

Мета: Здобуття практичних навичок по організації щеплення тварин, по визначенню доцільності застосування того чи іншого біопрепарату, по підготовці та введенню біопрепаратів; оформлення документації на проведену імунізацію. Засвоїти методи оцінки епізоотологічної ефективності застосування вакцин та браковки біопрепаратів
Матеріальне забезпечення: Інструментарій, що застосовується для введення біопрепаратів, зразки біопрепаратів.

Імунізацію тварин (щеплення) застосовують лише при наявності реальної можливості виникнення епізоотії (перебування тварин в зоні природного вогнища інфекції, загрозливій зоні чи в епізоотичному вогнищі або використання незнезаражених харчових відходів на корм тваринам, тощо), вирішуючи в кожному випадку, що застосовувати - засоби активної чи пасивної імунізації. Тому в кожному конкретному випадку слід визначити доцільність вакцинації з урахуванням епізоотичної ситуації, що склалася та можливих наслідків застосування біопрепарату. Не можна проводити вакцинацію, якщо в ній немає необхідності.
В залежності від епізоотичної ситуації та наявності показань для проведення імунізації визначають категорію пункту: неблагополучний, стаціонарно-неблагополучний, загрозливий, благополучний.
В залежності від цього щеплення мають різний характер - вимушені і планові:
- для попередження розповсюдження інфекційної хвороби, яка виникла серед тварин в господарстві, населеному пункті чи в сусідніх господарствах. При цьому тваринам, підозрілим в захворюванні та хворим застосовують специфічні сироватки чи глобуліни, якщо так передбачено інструкцією (такі щеплення мають характер відповідно пасивної запобіжної та лікувальної імунізації ), а вакцинують лише умовно-здорових тварин (підозрюваних в зараженні) – вимушена активна імунізація.
- для попередження захворювань, загроза виникнення (занесення) яких існує в господарстві постійно. Такі щеплення проводять: в промислових тваринницьких підприємствах - згідно з технологічними картами обробок по виробничих цехах та вікових групах тварин (птиці), а в колективних та приватних господарствах - частіше навесні перед вигоном на пасовище та літні табори або восени перед постановкою на зимово-стійлове утримання. Щеплення носять характер активної запобіжно імунізації.
Способи введення імунобіологічних препаратів:
Ін'єкційний - введення препаратів внутрішньовенно, внутрішньом'язово, підшкірно, у черевну порожнину, внутрішньосинусно,та ін.
Скарифікаційно-нашкірний - втирання препарату в шкіру, слизові оболонки губ чи ясен.
Інстиляційний - краплинне введення препарату в природні порожнини тіла тварин (кон'юнктивально, клоачно, назально).
Дисперсійний - розпилення рідких і порошкоподібних препаратів у приміщенні, де утримують тварин (птицю).
Аліментарний - згодовування препаратів із кормом або водою.
Комбінований - одночасне, але роздільне використання двох або більше методів.
Місця ін'єкцій біопрепаратів:
підшкірні в ділянці__________________________________________________________________________;
внутрішньошкірні в ділянці___________________________________________________________________;
внутрішньом'язове в ділянку__________________________________________________________________;
внутрішньовенне у вени______________________________________________________________________;
у черевну порожнину.
Послідовність дій при підготовці до вакцинації:
Завчасно досліджують тварин на гельмінтози і за необхідності проводять дегельмінтизацію. За кілька днів до вакцинації припиняють даванку кормових антибіотиків чи інших засобів, які можуть вплинути на дію біопрепарату в організмі. Поліпшують умови утримання та годівлю тварин для запобігання можливих ускладнень та зниження продуктивності стада.
Напередодні проводять клінічний огляд всіх тварин, що підлягають щепленню. При цьому уточнюють кількість тварин, роблять відмітки в списках проти тварин, не допущених до вакцинації, із зазначенням причин (загальна слабкість, виснаженість, хронічні хвороби, підвищення температури, великі строки вагітності чи післяродовий період) та термінів відстрочки від вакцинації.
За день до вакцинації визначають місце і час проведення щеплення, перевіряють біопрепарати, готують інструментарій (системи шприців, голки, ножиці, пінцет, стерилізатори, посуд для відпрацьованих голок, скальпель), дезінфектанти (етиловий спирт, 3%-й розчин фенолу), вату, термометри, засоби гігієни ( мило, рушники, а також настоянку йоду, бинт) та спецодяг, домовляються за допоміжний персонал.
В день вакцинації зранку стерилізують кип`ятінням протягом 30 хвилин весь інструментарій, шприці та голки (з розрахунку не менше ніж 1 голка на 1 голову коней, биків; 1 голка на 5 голів корів, телиць; 1 голка на 10-15 голів телят, свиней, овець та інших тварин) або готують одноразові шприці.
Перед введенням вакцини готують шкіру в місці введення: вистригають (якщо це необхідно) та протирають 70є етиловим спиртом чи 3%-м розчином фенолу. Вакцинованих тварин потім видно по вистриженій ділянці, а свиней мітять маркером чи фарбою (синькою, фуксином, брильянтовим зеленим).
Вакцину вводять в таких дозах та тим способом, які зазначено в настанові по застосуванню вакцини. Настанову слід передивлятися перед кожною вакцинацією!
Залишки вакцини, що не були використані після відкупорення протягом терміну, визначеного настановою (для живих вакцин - 1-4 години), знезаражують кип’ятінням, атоклавуванням або хімічною коагуляцією з дезінфектантом. Про це робиться запис в акті.
По закінченні вакцинації складають акт на проведення вакцинації за підписом мінімум осіб (ветпрацівники та працівники ферми - зооінженер, завфермою, бригадир). До акту додають опис щеплених тварин з помітками про недопущених до вакцинації та причинами цього.
Вакцинація - невід`ємний захід в системі профілактики інфекційних хвороб тварин. В умовах промислового ведення тваринництва, особливо в господарствах із великим поголів’ям тварин і птиці, вакцинації включають в технологічні схеми обробок.
Тварин, призначених для вивозу з господарства не допускають до планової вакцинації, а у випадку, коли щеплення обов’язкове - відстрочують їх продаж або забій на м`ясо на ______ днів
Протягом близько 7 - 21 днів після вакцинації відбувається формування імунітету, тому для попередження зниження ефекту від вакцини слід заборонити застосування антибактеріальних засобів протягом 10 діб після імунізації (за виключенням випадків лікування хворих тварин, які на момент щеплення мали прихований перебіг хвороби. Таких тварин після одужання ревакцинують).
Ефективність вакцинації визначається методом епізоотологічного моніторингу на території її застосування. Показники захворюваності та летальності при конкретній хворобі, що достовірно зменшуються після використання вакцин на неблагополучних з цієї хвороби територіях, свідчать про виражену ефективність вакцинації. При використанні вакцин для профілактики хвороб, які не мають явного клінічного прояву, застосовують серологічний моніторинг – визначення рівня поствакцинальних антитіл у певної частини тварин чи птиці (кров відбирають вибірково у _____% поголів’я). Таким чином визначають напруженість та однорідність імунного фону ( імунного статусу) стада.
На вакцину, яка виявилася недостатньо активною (контроль поствакцинального імунітету виявив низький рівень титрів відповідних антитіл чи після її застосування не спостерігалося покращення епізоотичної ситуації), складається рекламація і направляється в ДНКІБШМ. Рекламація складається також на вакцину, після застосування якої виникли ускладнення, що стали причиною захворювання, забою чи загибелі тварин (птиці). В цьому випадку негайно припиняють застосування біопрепарату. Тварин, у яких виявлені місцеві явища (набряк, запальна реакція, болісність місця введення) чи загальні реакції організму (розлади апетиту, травлення, сечовипускання, порушення поведінки, підвищення температури, анафілактичний шок, тощо) негайно ізолюють. Якщо це передбачено інструкціями, таких тварин лікують специфічними засобами, антибіотиками чи симптоматично.
При наявності тріщин в тарі, нещільності закупорки, здутті, невідповідності вмісту флаконів опису в настанові (наявність плівок, пластівців, грудочок, осаду, що не розбивається, зміні кольору, тощо), при порушенні режимів зберігання, при виникненні ускладнень у оброблених цими біопрепаратами тварин (від легкого занедужання з відмовою від корму та місцевою реакцією до різкого підвищення температури, шоку та загибелі) проводиться комісійна браковка біопрепаратів, про що складається відповідний акт, і також направляється рекламація.
Порядок пред’явлення рекламації на ветеринарні імунобіологічні препарати
Зразки біопрепарату, що викликав у тварин ускладнення після застосування або який є непридатним за зовнішнім виглядом, або був неактивним після використання відбираються комісією за участю представника державної служби ветеринарної медицини. При цьому флакони, ампули, набори (упаковки) не повинні бути відкриті або частково використані. Їх кількість має становити не менш як 3 флакони або 6 ампул біопрепарату або набору (коробки) діагностичного препарату на кожну серію.
Всі відібрані зразки пакують, опечатують і не пізніше як через 5 днів після встановлення факту ускладнень або слабкої активності направляють з гінцем (нарочним) у Державний науково-контрольний інститут біотехнології і штамів мікроорганізмів: 03151 Київ, вул. Донецька, 30, тел. (044) 243-83-31.
Господарство, яке направляє рекламацію на зразки біопрепарату, повинно залишити в себе таку саму кількість препарату тієї ж серії й забезпечити його зберігання відповідно до вимог настанови до кінця перевірки. Відібрані зразки передають в інститут із дотриманням режиму, вказаного у настанові із застосування і зберігання препарату (в заводській упаковці, на льоду, в термосі, посудині Дьюара та ін.).
У супровідному листі до зразків вказують:
адресу господарства, де застосовували препарат;
найменування препарату й підприємства-виробника (фірми),
номер серії та контролю, дату виготовлення і термін придатності (етикетку), організацію-постачальника, звідки його отримали,
дату отримання препарату господарством;
умови його транспортування і зберігання в господарстві;
епізоотичний стан господарства до застосування препарату;
відмічають, чи були до цього випадку аналогічні захворювання або загибель тварин після застосування цього препарату;
дату застосування препарату;
кількість, вид і вік вакцинованих тварин;
призначення щеплення (профілактичне чи вимушене);
на який день після застосування препарату встановлено його низьку ефективність або виявлені випадки ускладнень, їх характер, кількість хворих і загиблих тварин;
результати лабораторного дослідження патматеріалу від хворих (загиблих) тварин, а також перевірки на місці якості препарату.
Супровідний лист має бути підписаний і скріплений печаткою головного лікаря ветеринарної медицини району.
Біологічні препарати, в яких закінчився термін придатності, що були заморожені (рідкі біопрепарати) або доставлені в інститут з порушенням вимог настанови щодо їх зберігання і транспортування, перевірці не підлягають.

Завдання для самостійної роботи:
Заповнити пропущені по тексту терміни, ділянки тіла та цифри.
Скласти акт на проведення вакцинації

район ______________________
господарство________________
населений пункт_____________
АКТ
на вакцинацію
від “____” ________________ 20___року

Мною, (нами)
зазначити посади, прізвища, ім’я та по батькові спеціалістів вет. медицини
_____________________________________________________________________________________________

в присутності
зазначити посади, прізвища

ім’я та по батькові службових осіб, що були присутні
проведена вакцинація _______________________________ проти _____________________________________
вид тварин хвороба
Вакцинація проведена після клінічного огляду тварин вакциною______________________________________
_____________________________________виготовленою___________________________________________ “____”__________20р. серії № ______ контроль № ______ термін придатності до _____________20___р.

Вакцину вводили ______________________________________________________________________________
місце введення і спосіб
________________________________________________________в дозі ________________________________
Місце введення вистригали і дезінфікували _________________________________________________________

Всього щеплено _______гол., не щеплено ________ гол., опис тварин, не допущених до вакцинації та причини - на звороті
Використано вакцини ________ доз (мл), решта ________ - знезаражена _________________________
спосіб знезараження
Зіпсовано шприців ______ шт., голок_______шт., використано вати _______г, дезінфектора __________мл
Перед проведенням щеплення обслуговуючому персоналу ____________________________________
кому
_____________________________________________________________________________________________________________________
роз’яснено, що _________________________________________________________________________________
______________________________________________________________________________________________
______________________________________________________________________________________________
Для нагляду за щепленими тваринами закріпити _____________________________________________
______________________________________________________________________________________________
Акт складено в 3-х примірниках
Підписи ветспеціалістів та присутніх: __________________
______________________
______________________
______________________
Лабораторно-практичне заняття № 9
Тема: Використання біопрепаратів для лікування інфекційно хворих тварин.
Мета заняття: Засвоїти принципи призначення лікування для інфекційно хворих тварин. Ознайомитися з основними групами засобів специфічної терапії та способами їх застосування. Ознайомитись з принципами підбору засобів терапії при інфекційних хворобах.
Матеріальне забезпечення: лікарські засоби,(або їх імітація).

Терапія при інфекційних хворобах – це складова частина комплексу протиепізоотичних заходів, спрямована на знешкодження джерела збудника інфекції (припинення процесів розмноження і виділення в навколишнє середовище збудників з організмів хворих тварин).
Лікування інфекційно хворих тварин має за мету:
знищення інфекційного агента в організмі хворої тварини або звільнення її від нього;
підтримку життєвих сил організму для відновлення (по можливості повного) його функціонального стану
Для вирішення першої задачі використовують засоби специфічної терапії - біологічні і хіміотерапевтичні, що діють безпосередньо на збудника інфекції (зв`язують -антитіла, лізують -фаги, затримують розмноження – бактеріостатики, або діють згубно – бактерициди) або його токсини (знешкоджують- антитоксини).
До біологічних засобів специфічної терапії відносять:
Лікувально-профілактичні сироватки Ефективність сироватки тим вища, чим раніше вона була введена в організм хворої тварини. Так при застосуванні сироваток в інкубаційному чи в продромальному періоді, можна відвернути розвиток клінічних ознак хвороби або значно їх полегшити та прискорити одужання. Особливо ефективними виявляються в такому випадку антибактеріальні сироватки при септичних хворобах (бешиха, сибірка) чи атитоксичні сироватки (правець). Введення сироваток, особливо гетерогенних (отриманих на інших видах тварин), може супроводжуватися розвитком анафілаксії, тому рекомендується вводити їх дробно - спочатку 1-2 мл препарату, а через 30-120 хвилин - решту дози, підігріту до температури тіла, але повільно (якщо внутрішньовенно). При підшкірному застосуванні сироваток (або цитрованої крові) реконвалесцентів рекомендується вводити препарат в декількох місцях через значний об`єм дози сироватки (0,5-1,5 мл на кг живої ваги тварини).
Гамаглобуліни (імуноглобуліни) застосовуються в значно менших, ніж сироватки, дозах і дають менше побічних ефектів.
Вакцини - застосовують при лікуванні хронічних хвороб: дерматофітозів ( вакцини ЛТФ-130, СП-1, Вакдерм, Триховак, інші), хронічних формах стрептококозів та стафілококозів. Принцип лікувальної дії заснований на стимуляції активності імунної системи хворих тварин постійним введенням специфічних подразників.
Бактеріофаги використовують в комплексі лікування і профілактики сальмонельозу та колібактеріозу телят і поросят, а також при пулорозі птиці.
Антибіотики - продукти життєдіяльності деяких видів грибів та бактерій, що мають бактерицидну чи бактеріостатичну дію. Виявляють високий ефект при лікуванні гострих бактеріальних хвороб, а також при застосуванні під час рецидивів хронічних захворювань. Рекомендується застосовувати після визначення чутливості до них конкретних збудників інфекції.
До хіміотерапевтичних засобів відносяться
Сульфаніламідні препарати - використовується їх бактеріостатична у відношенні до бактерій дія, а також їх здатність зменшувати запальну реакцію, стимулювати фагоцитоз, пригнічувати токсиноутворення (екзотоксинів) та зменшувати їх шкідливу дію на організм хворої тварини.
Нітрофуранові препарати мають антимікробну дію проти Грам+ бактерій та деяких крупних вірусів, стимулюють еритропоез, сприяють підвищенню рівня цукру та загального білку в крові.
До засобів неспецифічної терапії, які сприяють підвищенню загальної опірності організму відносяться:
Нормальна сироватка – це сироватки крові здорових неімунізованих тварин, що містять так звані нормальні антитіла, здатні зв`язувати та інактивовувати мікроорганізми (бактерії та віруси), незалежно від їх антигенних особливостей.
Нормальний (неспецифічний) глобулін одержують з нормальних сироваток; він містить нормальні антитіла в високих концентраціях і застосовується для підвищення загальної (неспецифічної) резистентності організму, усуває імунодефіцит та стимулює ріст та розвиток тварин.
Інтерферон має профілактичну противірусну дію (захищає неуражені вірусом клітини) та пригнічує розмноження клітин, що швидко розмножуються, в тому числі - пухлинні.
Бактерійні препарати (мікроби-антагоністи, пробіотики) застосовують при лікуванні дисбактеріозів слизових оболонок органів, спричинених відповідними інфекціями або застосуванням антибіотиків. Задають пробіотики паралельно антибактеріальним засобам (якщо це передбачено настановою) та продовжують давати після закінчення хіміотерапії для відновлення нормальної флори.
Біогенні стимулятори по В.П..ФІЛАТОВУ - ізольовані тканини тварин чи рослин, в умовах утрудненого існування, піддаються біохімічним змінам, при цьому виробляються речовини, які стимулюють біологічні процеси в даних тканинах, а введені в організм тварини, вони активізують життєві процеси, прискорюють обмінні процеси, підвищують загальну опірність організму . Утворюються такі речовини в живому організмі після травм, особливо при розмозженні тканин, при: збереженні тканин при температурі -2 - +4
·С, під дією рентгенівських променів, при опроміненні УФ - променями та ін.
Протеїнотерапія - парантеральне введення білкових речовин з лікувальною метою (молоко, молозиво, цитрована кров, сироватка крові, гістолізати, препарат Дорогова (АСД), тощо).
Біологічно-активні речовини: Вітчизняними підприємствами випускаються як у вигляді чистих препаратів, так і в формі преміксів: вітаміни (А, Д, Є, К, В1, В2, В6, В12, В2, С, Н, фолієва, пантотенова і нікотинова кислоти, тощо), мікроелементи ( залізо, мідь, кобальт, марганець, цинк, йод, селен, молібден, тощо), амінокислоти( метіонін, лізин, триптофан, фенілаланін та інші), ферменти (пепсин, шлунковий сік, оптизим, та інші), гормони (естрогени, окситоцин, тиреоїдин, кортикотропін та інші).
Максимальний ефект при лікуванні інфекційних хвороб можна досягти лише при комплексному застосуванні засобів специфічної та неспецифічної (симптоматичної) терапії, які доповнюють одне одного.
Лікування може бути:
індивідуальним, якщо воно має за мету поновлення здоров'я однієї тварини. Застосовується частіше в приватному секторі;
груповим, якщо лікуванню за єдиною методикою піддають великі групи тварин. При промисловому веденні господарства важливе значення набувають методи масових обробок тварин. Для цього застосовують переважно два способи введення лікарських засобів:
пероральний:
- з водою - для забезпечення повного споживання препарату, тварин перед його задаванням витримують не безводній дієті протягом 6 - 12 годин, при цьому для нейтралізації шлункового соку до води радять додавати бікарбонат натрію (пекарську соду) чи молоко.
- з кормом - препарати задають з невеликою кількістю корму, який добре поїдається тваринами, а потім, після повного поїдання цієї даванки, дають решту кормів раціону або у вигляді преміксів. Премікси представляють собою суміш біологічно активних речовин з наповнювачем, (макуха, висівки, борошно, дріжджі, та ін) які додають у корми тваринам. В склад преміксів іноді входять до 25 і більше компонентів, які мають лікувальні і профілактичні властивості:
профілактичні (для попередження чи компенсації недостатності в організмі тієї чи іншої речовини). Вітамінно-мінеральні суміші (суїферовіт, вітонік, оптивіт максі, транквіт), гліцерофосфат заліза (для профілактики анемії та ін.), коламін, авотан, румензин, стафак (для стимуляції росту тварин та птиці) тощо;
лікувальні (для проведення перорального лікування) - використовують премікси, які містять антибіотики, сульфаніламідні і нітрофуранові препарати.
Пероральне введення лікарських засобів є природний спосіб введення, не пов`язаний з пошкодженням цілісності шкіри та стресами для тварин. До того ж він не трудомісткий та невисоковартісний.
Разом з перевагами аліментарне застосування лікарських засобів має ряд недоліків: для цього треба підбирати лише такі лікувальні засоби, які не руйнуються в шлунковому секреті, не мають запаху, не погіршують смаку корму; не викликають побічних реакцій при передозуванні (що може спостерігатися при обробках тварин, які утримуються груповим способом). До того ж тварини отримують різні дози ліків: так більш сильні тварини та птиця першими мають доступ до годівниць та поїлок і споживають більшу кількість препарату, а слабким лишаються рештки даванки, що знижує загальний ефект від застосування лікарського засобу.
аерозольний - обробка тварин методом розпилення препарату в повітрі приміщення (на місці утримання або спеціально обладнаних камер), при цьому ліки вдихаються тваринами.
Всмоктування діючої речовини відбувається через слизові респіраторного тракту та епітелій альвеол. Препарат також впливає на мікробів безпосередньо в органах дихання, що має високий ефект при лікуванні респіраторних хвороб. Крім того антибактеріальна дія розпилюваних препаратів розповсюджується і на мікроорганізми , що знаходяться в повітрі, тому відбувається одночасна санація повітря приміщення.
Вимоги до речовин, які можна використовувати аерозольним способом: вони повинні утворювати (в чистому вигляді, або в суміші з допоміжними речовинами) при розпиленні стійкі зависі дрібних часточок в повітрі (аерозолі); не повинні подразнювати слизові оболонки респіраторного тракту і очей. Таким чином аерозольно можна застосовувати і сироватки, і антибіотики, і інші антибактеріальні засоби (йодтриетиленгліколь, молочну, надоцтову кислоти, тощо). Аерозолі отримують безапаратним (возгонкою) та апаратним способом (розпилювачі, аерозольні генератори).

Завдання для самостійної роботи:
Виписати схему лікування _____________ у кількості _________, хворих на _________________________, та зробити обґрунтування обраних терапевтичних засобів.
.
.
.
.
.
Лабораторно-практичне заняття № 10
Тема: Організація та планування профілактичних протиепізоотичних заходів.
Мета заняття. Навчитися складати плани протиепізоотичних заходів для боротьби з інфекційними хворобами тварин та птиці.
Матеріальне забезпечення: Журнал епізоотичного стану району, дані про кількість тварин і птиці (оборот стада) на початок наступного року та дані про наявність тварин в особистій власності громадян; зразки планів протиепізоотичних заходів.

Організація і планування ветеринарних заходів покладені на керівників служб державної ветеринарної медицини. Планування сприяє кращій організації праці фахівців ветеринарної медицини, раціональному використанню матеріальних ресурсів, захисту поголів`я від інфекційних та інвазійних хвороб та одержання більшої кількості якісної продукції тваринництва.
Плани повинні бути науково обґрунтовані, їх розробляють з урахуванням епізоотичного та ветеринарно-санітарного стану господарства, особливостей хвороб, що реєструються, біології їх збудників, умов зовнішнього середовища та інших чинників.
Обов'язково планується проведення протиепізоотичних заходів у стаціонарно неблагополучних пунктах по сибірці, емкару, бешисі свиней, лептоспірозу, бабезіозах та інших хворобах. При деяких інфекційних та інвазійних хворобах профілактичні заходи планують лише при наявності захворювань тварин або при умові безпосередньої загрози заносу збудника на дану територію (ящур, чума свиней, Нюкаслська хвороба), при цьому органи ветеринарної медицини ретельно вивчають крайову епізоотологію, враховують місцеві особливості і визначають найбільш відповідні заходи та оптимальні терміни їх виконання.
У благополучних господарствах планові заходи мають переважно профілактичний характер, а в неблагополучних - вимушені, оздоровчі, які спрямовані на ліквідацію хвороби.
Приступаючи до розробки плану протиепізоотичних заходів на черговий календарний термін, керівники ветеринарної служби аналізують наслідки виконання плану за минулий час, ефективність застосованих засобів профілактики або ліквідації захворювань, виявляють недоліки в цій роботі. Ветеринарні фахівці повинні знати досягнення науково-технічного прогресу, володіти даними ветеринарної статистики і вибирати найбільш економічні методи, які при невеликих витратах дають високий ефект.
Основне завдання плану профілактичних протиепізоотичних заходів - попередження виникнення заразних (інфекційних та інвазійних) хвороб тварин і птиці, забезпечення стійкого благополуччя стад і охорона населення від зооантропонозів.
План профілактичних протиепізоотичних заходів складається з двох частин: текстової і власне плану.
У текстовій частині передбачається проведення загальних протиепізоотичних заходів: огородження господарства; будівництво санпропускника, дезбар'єру, шлагбаума, ізолятора та біотермічної ями; облаштування приміщень для профілактичного карантинування протягом 30 днів завезених у господарство тварин; контроль за годівлею, доглядом та утриманням тварин; проведення інших санітарних заходів (санітарного дня, кип'ятіння молочних відвійок, які надходять із молокозаводів, профілактичної дезінфекції).
Власне план заходів складається з 3 розділів: діагностичні дослідження, профілактичні щеплення та лікувально-профілактичні обробки і ветеринарно-санітарні заходи.
План складається за спеціальною формою:

Види заходів
Кількість тварин, що підлягають обробці
В т.ч. по кварталах



І
ІІ
ІІІ
ІV

І. Діагностичні дослідження






















ІІ. Щеплення та лікувально-профілактичні обробки.






















ІІІ. Ветеринарно-санітарні заходи






















При складанні необхідно передбачити наступні питання:
строки проведення клінічних оглядів тварин;
строки проведення спеціальних діагностичних досліджень тварин (бруцельоз, туберкульоз, лейкоз, кампілобактеріоз, сап, ІНАН, парувальна хвороба коней, пулороз птиці, алеутська хвороба хутрових звірів, тощо);
строки проведення профілактичних вакцинацій тварин проти інфекційних хвороб;
строки проведення лікувально-профілактичних обробок тварин проти окремих інфекційних та інвазійних хвороб.
Завдання для самостійної роботи:
Опрацювати зразки планів профілактичних протиепізоотичних заходів, наведені на диску з НМК
Лабораторно-практичне заняття № 11
Тема: Організація та документальне оформлення карантинних та обмежувальних заходів.

Мета заняття. Навчитися складати плани протиепізоотичних заходів, складати проекти рішень органів місцевої влади з питань боротьби з інфекційними хворобами тварин та птиці.
Матеріальне забезпечення: зразки планів протиепізоотичних заходів, дані про кількість тварин в епізоотичному вогнищі. Копії комплектів документів, що оформлюються при встановленні та знятті карантину чи карантинних обмежень по інфекційних хворобах тварин і птиці

Плани ліквідації гострих інфекційних хвороб та плани оздоровлення поголів`я тварин від хронічних та природно - вогнищевих інфекційних хвороб складаються за формою:
№ п/п
Найменування заходів
Термін виконання
Відповідальний за виконання
(посада, прізвище)





















Перед складанням планів необхідно детально вивчити діючі інструкції по заходах боротьби та профілактики відповідної інфекційної хвороби.
В плані заходів з ліквідації гострих інфекційних захворювань необхідно передбачити заходи, спрямовані на ізоляцію вогнища, знищення збудника інфекції і підвищення специфічної резистентності сприйнятливих тварин.
При складанні такого плану враховують:
1.Ізоляцію хворих підозрілих в захворюванні і зараженні тварин та їх лікування, забій або знищення.
2.Карантинно-обмежувальні заходи (заборона перегрупування, виводу скота, вивозу фуражу, допущення на ферму сторонніх осіб, обладнання дезбар’єрів, переведення тварин на стійлове утримання, тощо, згідно з інструкцією по боротьбі з даною хворобою) .
3.Строки клінічних і спеціальних діагностичних досліджень.
4.Строки проведення щеплень (активних і пасивних).
5.Строки проведення механічного очищення, поточної і заключної дезінфекції приміщень, предметів догляду за тваринами, навколишньої території.
6.Організацію прибирання гною і його знезараження, дезінфекція гноївки, залишків кормів, підстилки.
7.Заходи по забезпеченню тварин приміщеннями, кормами, водопоєм.
8.Виділення персоналу для обслуговування хворих тварин та забезпечення його інвентарем і засобами особистого захисту.
9.Ветеринарно-просвітницька робота в неблагополучному пункті: лекції, бесіди з робітниками тваринницьких ферм і мешканцями села.
10. Проведення заключних заходів перед зняттям обмежень або карантину.
Відповідальність за ліквідацію гострої інфекційної хвороби покладається на: керівника господарства або голову місцевої ради, а також на лікаря вет. медицини господарства або начальника дільничної лікарні ветеринарної медицини.
При розробці плану заходів по ліквідації гострих інфекційних хвороб загальних для людини і тварин (зооантропонозах) особливу увагу приділяють санітарним заходам, направленим на запобігання зараженню людей. Спільно з медичними робітниками розробляють заходи, стосовно особистої профілактики робітників ферм і власників тварин.
При складанні плану заходів по оздоровленню господарства від хронічної інфекції тварин в план включають :
порядок ізоляції хворих тварин;
принципи комплектування, утримання і використання тварин;
порядок переміщення різних вікових груп по фермах господарства в процесі виконання повного циклу прийнятої технології;
будівництво тваринницьких об’єктів, родильного відділення, літніх таборів для тварин і т.д.;
обладнання гноєсховищ;
обладнання установки для пастеризації молока;
заплановані строки оздоровлення неблагополучного господарства.
В календарному плані слід привести графік здачі на забій тварин неблагополучних ферм з позначенням виду і кількості тварин, що підлягають здачі по місяцям (у тому випадку, коли їх здають поетапно). При вакцинації і проведенні діагностичних досліджень вказати вид тварин, строки обробки по місяцях.
Відобразити план вирощування здорового молодняку або завозу в господарство здорових тварин, з позначенням виду тварин, і місця вирощування по кварталам.
При дезінфекції приміщень вказати назву дворів, що підлягають обробці, їх кількість, площу і час обробки по місяцях.
Протиепізоотичні заходи, які передбачені в профілактичних планах, а особливо в планах ліквідації гострого інфекційного захворювання чи оздоровлення від хронічної інфекційної хвороби, повинні чітко та вчасно виконуватися всіма підрозділами на місцях. Для цього вони повинні мати статус обов’язкових до виконання. Комплекс розроблених ветеринарних заходів набуває сили закону на території певного адміністративного регіону після винесення рішення Державної надзвичайної протиепізоотичної комісії або розпорядження Голови держадміністрації (міст, районів, областей) або Кабінету Міністрів.
Рішення (розпорядження) виноситься у таких випадках:
при проведенні заходів боротьби із заразними хворобами тварин та птиці;
оголошенні господарств, населених пунктів, місцевостей неблагополучними щодо заразних захворювань тварин і птиці та запровадженні (або знятті) обмежень чи карантину;
затвердженні планів протиепізоотичних заходів;
проведенні планових масових діагностичних досліджень сільськогосподарських тварин;
при проведенні ветеринарно-санітарних та інших важливих заходів.
Порядок винесення розпорядження з питань боротьби із заразними хворобами тварин та птиці такий: акт епізоотологічного обстеження, складений у господарстві комісією, разом з експертизою з лабораторії про підтвердження діагнозу стає підставою для розробки плана протиепізоотичних заходів з ліквідації гострого інфекційного захворювання чи оздоровлення від хронічної інфекційної хвороби, який затверджує начальник управління ветеринарної медицини району (міста). Після цього, разом з комплектом документів, він надсилає подання про необхідність видання розпорядження керівнику органу місцевої влади, до якого додає заздалегідь підготовлений проект цього документу (проект розпорядження). Орган місцевої влади зобов'язаний протягом доби розглянути це питання і підписати розпорядження .
У рішенні (розпорядженні) обов'язково вказують територію, яка підлягає карантинуванню, перераховують господарства і населені пункти, що входять у зазначену зону, а також зазначають територію і кордони (при особливо небезпечних інфекціях) загрозливої зони.
Обов'язкові рішення (розпорядження) відрізняються від звичайних тим, що:
по-перше, виконання їх обов'язкове для всіх громадян і службових осіб, які проживають, чи тимчасово перебувають на території даного району, міста чи області;
по-друге, в них передбачають заходи адміністративного впливу щодо окремих громадян і службових осіб, які порушили це рішення;
по-третє, такі рішення, як правило, доводять до відома всіх громадян району, міста, області шляхом оголошення їх у засобах масової інформації або у вигляді листівок;
по-четверте, обов'язкові рішення вступають у дію (тобто набувають силу закону) з часу оголошення їх у пресі і зберігають силу дії на певний строк, чи до скасування органом, який їх видав.
Обов'язкові рішення (розпорядження) з питань проведення ветеринарних заходів видають:
а) при появі особливо небезпечних хвороб тварин та птиці, як, наприклад, сибірки, ящуру, африканської чи класичної чуми свиней, хвороби Ньюкасла та грипу птиці тощо;
б) у випадках, коли те чи інше захворювання має тенденцію до широкого поширення, з метою ознайомлення всього населення району, міста, області із заходами з недопущення поширення та ліквідації хвороби;
в) при проведенні поголовних діагностичних досліджень тварин, наприклад, алергічного дослідження великої рогатої худоби на туберкульоз, відбору крові на лейкоз, бруцельоз, лептоспіроз, у коней на ІНАН, сап, тощо;
г) при проведенні дуже важливих ветеринарно-санітарних заходів у районі чи місті тощо.



Завдання для самостійної роботи:
Опрацювати зразки планів протиепізоотичних заходів та розпоряджень про встановлення карантинних обмежень при виникненні інфекційних хвороб, наведені на диску.
Скласти (на окремих аркушах) план протиепізоотичних заходів по ліквідації інфекційної хвороби та проекти рішення ДНПК (розпорядження голови райдержадміністрації) відповідно до розроблених планів.
Лабораторно-практичне заняття № 12
Тема: Вивчення основ дезінфекції. Методи дезінфекції. Фізичні засоби дезінфекції.
Мета: засвоїти відомості про дезінфекцію, вивчити засоби фізичної дезінфекції, ознайомитися з властивостями та принципами підбору дезінфектантів.
Матеріальне забезпечення: зразки засобів чи обладнання для фізичної дезінфекції,

Дезінфекція - знищення на об'єктах зовнішнього середовища чи видалення з них патогенних і умовно-патогенних мікроорганізмів – збудників інфекційних хвороб. Вона спрямована на другу ланку епізоотичного ланцюга – механізм передачі збудника інфекції і безпосередньо на збудника в навколишньому середовищі. Дезінфекцію включають в плани протиепізоотичних заходів.
Об’єкти дезінфекції:
приміщення та території тваринницьких і птахівничих підприємств, вентиляційні канали, водопровід та кормотранспортери, годівниці, молокопроводи, тощо
продукція (сировина) та відходи тваринництва
приміщення переробних підприємств, холодильники, склади та їх обладнання
транспорт і тара
ринки, виставки, інші місця тимчасового накопичення тварин
предмети догляду, реманент, спецодяг, взуття, інструменти та перев’язочний матеріал.
Шкірні покрови тварин, руки лікарів ветеринарної медицини
Види дезінфекції:
. дезінфекція - проводиться для попередження можливості обміну мікрофлорою між тваринами, і накопичення її в приміщеннях
включають як обов’язковий захід в загальний технологічний процес: при стійлово-вигульному утриманні проводять навесні після вигону; при відгінному – восени; в родильних відділеннях, профілакторіях, тощо – після кожного звільнення від тварин.
після дезінфекції в приміщенні необхідно забезпечити санітарний розрив (перерву, відпочинок) протягом мінімум кількох днів
використовують частіш за все: 2% гарячий розчин їдкого натрію, хлорне вапно з 2% акт. хлору, 1% формалін, 5% гарячий розчин кальцинованої соди, 20% суспензію свіжо гашеного вапна, 3% гарячу емульсію креоліну.2% гарячий розчин ксилонафту.
. дезінфекція - проводиться при виникненні інфекційної хвороби для знищення збудника інфекції в навколишньому середовищі та попередження його накопиченні і передачі здоровим тваринам. Деззасоби використовують в залежності від стійкості до них збудників інфекції: Вимушену дезінфекцію поділяють на:
. дезінфекцію – проводиться систематично з дня прояву в господарстві випадків інфекційної хвороби і після кожного наступного випадку (майже щоденно) – дезінфікують все, з чим контактували тварини.
дезінфекцію – повне знищення мікробних агентів після згасання епізоотії.
При цьому дезінфікують приміщення, території, транспорт, стічні води, відходи тваринництва, рештки кормів та ін.; ґрунт під полами перекопують з хлорним вапном, або знімають і заміняють глиною, поли перекривають. Проводять перед зняттям карантину або обмежень.
Фізичні засоби дезінфекції:
Фізичний метод дезінфекції полягає у знезараженні об'єктів за допомогою фізичних засобів. Перевага цього методу полягає у тому, що засоби, які при цьому використовуються, відносно дешеві, майже не завдають шкоди екології, не нагромаджують залишки дезінфектантів у навколишньому середовищі, і, крім того, не проявляють патологічної дії на організм тварини у технологічних дозах, що дозволяє використовувати їх у присутності тварин.
Механічне очищення - видалення мікрофлори з поверхні об'єкта.
Проводять за допомогою лопат, вил, мітел, щіток, транспортерів та інших механічних засобів, часто поєднуючи з відмиванням під струменем води. Кращий результат отримують при поєднанні механічного й санітарного очищення: використання теплої (________°С) води (краще під тиском), в якій розчинено 1-2 % NaOH, демпу, кальцинованої соди чи синтетичні миючі засоби. Сучасна техніка дає змогу очищати приміщення струменем гарячої води під тиском до 140 атм. При цьому гине до _________% мікробів, що майже рівнозначно проведенню дезінфекції.
Окрім цього, до механічного очищення належить фільтрація води й повітря, прання, обстругування дерев'яних поверхонь і ін. Факторами, що сприяють зниженню мікробного забруднення повітря приміщень, є провітрювання чи вентиляція.
Випромінювання сонця - згубно для всіх мікроорганізмів. Бактерицидна дія сонячного світла зумовлена прямим впливом ультрафіолетових променів на бактеріальну клітину. За допомогою цього методу, згідно з діючими інструкціями, пасовища знезаражуються протягом 3 міс. при бруцельозі, при туберкульозі - 4 міс, знешкоджуються вигули, інвентар, дошки підлог тощо.
Ультрафіолетове опромінення (УФО) залежно від дози може викликати в бактеріях три види змін: стимуляцію, пригнічення та відмирання. Слабке опромінення стимулює життєздатність мікроорганізмів, що проявляється їх розмноженням, проростанням спор. Інтенсивніше опромінення пригнічує життєві функції клітини внаслідок змін у колоїдній системі. Великі дози опромінення (третій ступінь) призводять до деполімеризації білків, розпаду білкових ланцюжків клітини.
Випромінювачі УФО застосовують для дезінфекції тваринницьких приміщень, в операційних, боксах, інкубаторіях, харчокомбінатах, на переробних підприємствах, в лабораторіях ветсанекспертизи, ізоляторах, для санації повітря (в т.ч. у вентиляційних каналах), дезінфекції сировини, посуду молочарень і т. д. Особливо широко використовують УФ-промені на птахофабриках, де крім дезінфікуючої дії під їх впливом у птиці синтезується вітамін D, який запобігає рахіту і нормалізує обмін фосфору.
Інфрачервоні промені (лампи "Солюкс") використовують для обігріву та санації повітря в приміщеннях, де утримують молодняк.
Гамма-промені (іонізуюче опромінення) У сублетальній дозі у спор спричинює активізацію процесів росту з утворенням молодих вегетуючих форм. Летальна доза спричинює негайну смерть клітин. Іонізуюче опромінення широко використовують для дезінфекції спецодягу, вовни, щетини, пуху, пір'я, шкіряно-хутрової сировини, вуликів та ін.
Ультразвук (УЗ) використовують для знезараження рідких середовищ за рахунок ефекту кавітації. Крім того молекули рідини іонізують, дисоціюють з утворенням радикалів Н+, ОН- та інших, які і діють бактерицидно. Метод широко використовують у біологічній промисловості для одержання вакцин та стерилізації рідких середовищ.
Висушування – допоміжний засіб. Бактерицидна дія зумовлена зміною рН середовища мікробної клітини при висиханні. Висушування ефективне, наприклад, при знезараженні сіна, заготовленого з території, де випасалася хвора на туберкульоз худоба.
Прасування - поєднання висушування та високої температури. Застосовують для знезараження халатів, спецодягу, перев'язувального матеріалу.
Температура: Сухе тепло:
Спалювання - трупів, залишків корму, гною, підстилки, предметів догляду, бактеріального матеріалу, лабораторних тварин після біопроби, патологічний матеріал в лабораторіях, тощо - при багатьох спорових чи інших особливо небезпечних інфекціях (_________________________________________________).
Обпалювання - використовують паяльні лампи, газові горілки для знезараження кліток на кроле- і птахофермах. Обпалюють дерев`яні (до пожовтіння) та металеві (до почервоніння) конструкції.
Сухий жар (температура до _________°С) використовують у камерах Пастера, Левітсона, Краснощокова, сушильних шафах для дезінфекції лабораторного посуду, інструментів.
Останнім часом, особливо в умовах комплексів, рекомендується застосовувати тепло і для дезінфекції приміщень. Після механічного очищення за допомогою теплогенераторів температуру в приміщенні доводять до 70-80°С. За 1-2 год. експозиції гине практично вся мікрофлора й гельмінти.
Вологе нагрівання.
кип'ятіння у воді використовують для дезінфекції спецодягу, інструментів, перев'язувального матеріалу, знезараження продуктів вимушеного забою тварин (спори стійкі проти кип'ятіння протягом кількох годин: правець – 3 год., ботулізм - 6)
суха насичена пара під тиском – автоклав (апаратах Коха, камери Капустіна, Кругляка). Пару в автоклав подають під тиском, завдяки чому підвищується її температура. Так, при тиску пари 0,5 атм. температура в камері становить _______°С, 1 атм. - _______°С; 2 атм. - _______°С; 4 атм. - _______°С. При цьому гинуть усі мікроорганізми, тобто відбувається стерилізація.
При стерилізації руйнуються також великі білкові молекули, вітаміни, ензими, тому для харчових продуктів застосовують менш жорсткі температурні режими:
пастеризація – нагрівання середовища до _________ єС – протягом 30 хв., або до _____ єС -2 сек. При цьому гинуть лише вегетативні форми мікроорганізмів. Її застосовують для знезараження молока при багатьох інфекційних хворобах.
тиндалізація – короткочасне нагрівання не вище _________ °С, по 20-30 хв. що повторюється протягом 5-7 днів. При цьому не розпадаються білки тканин, а проростають і гинуть лише спори.
Досить ефективним, універсальним і водночас технологічно простим способом дезінфекції є внесення до складу будівельних матеріалів біоцидних речовин тривалої дії, які запобігають життєдіяльності мікроорганізмів і грибів як у товщі, так і на поверхні бетону. Дезречовини при цьому передбачається вносити безпосередньо в будівельні матеріали при будівництві та під час санітарних ремонтів тваринницьких приміщень. Санація таких приміщень у подальшому зводиться лише до вологого механічного очищення.

Завдання для самостійної роботи
Вписати пропущені по тексту показники температур, терміни та хвороби.

Лабораторно-практичне заняття № 13
Тема: Хімічні засоби дезінфекції.
Мета: вивчити засоби хімічної дезінфекції, їх групи та принцип дії, засвоїти основні вимоги до дезречовин.
Матеріальне забезпечення: зразки дезінфекційних засобів.

Основні вимоги до дезречовин
Спектр антимікробної дії. Дезінфекційні засоби по можливості повинні бути ефективними до всіх мікроорганізмів в т.ч. мікобактерій, вірусів, спор, і діяти на них швидко і незворотньо, викликаючи їх загибель. Якщо препарат не відповідає цим вимогам, серед мікроорганізмів з'являються мутанти, які дають початок резистентним штамам, отже - препарат не повинен бути мутагеном. За цією ознакою зараз перевіряють всі препарати. Антимікробна дія не повинна зменшуватись при низьких температурах, а також змінах рН в певних межах.
Безпека для людей і тварин, Ця вимога набуває ваги при інтенсивній технології тваринництва, коли дезінфекцію необхідно проводити в присутності тварин. У зв'язку із споживанням людиною продуктів тваринництва препарати не повинні бути токсичними під час їх застосування або накопичуватися в організмі тварин і продуктах. Тому дезінфекційні засоби ретельно перевіряють на канцерогенність, тератогенність, ембріотоксичність, алергогенні властивості, кумуляцію, шкірно-резорбтивну здатність та ін.
Корозійна активність або агресивність до матеріалів. Враховується особливо при дезінфекції металевих поверхонь, а також цементних підлог, гумових, пластмасових і фарбованих поверхонь.
Зручність в застосуванні. Деззасоби повинні добре розчинятись у воді або утворювати стійкі емульсії. Наприклад, використання хлорного вапна, хлорізоціанурових кислот чи параформу в деяких випадках утруднене через їх слабку розчинність.
Запах. Дезречовини не повинні мати різкого запаху, особливо при використанні на молокозаводах, м'ясокомбінатах, тому що м'ясо і молокопродукти легко його адсорбують.
Стійкість при зберіганні, використанні, придатність до транспортування.
Активність речовини не повинна знижуватись в присутності органічних речовин. Дезінфектанти повинні мати високу проникаючу здатність, щоб знезаразити поверхню під шаром крові, слизу, тощо, і забезпечити ефективну дезінфекцію навіть після недостатньої механічної очистки або при її відсутності.
Дезінфектанти повинні розкладатися навколишньому середовищі до нешкідливих речовин. Це головна вимога по охороні навколишнього середовища. Якщо ця вимога не дотримується, то дезінфектанти проникають у ґрунт, рослини, організм тварин і людини.
Ціна. Доступність.
Дезречовини не повинні фарбувати чи бруднити об'єкт.
Дезінфекцію тваринницьких приміщень ведуть в два прийоми :
механічне очищення (часто з попереднім зволожуванням гарячим розчином кальцинованої соди, а потім – гідрозмив струменем під тиском 10-25 атм. ) після якого чітко видно характер поверхні матеріалу і його колір, а також візуально не виявляють механічних забруднень навіть у важкодоступних місцях.;
нанесення дезречовини на звільнені від бруду поверхні.
Дія деззасобів: бактеріостатична (рН, висушування, підвищена температура) і бактерицидна (коагуляція, тургор, дегідратація)
Збудників основних інфекційних хвороб тварин і птахів, за стійкістю до хімічних дезінфікуючих засобів, поділяють на чотири групи:
До групи малостійких належать збудники
До стійких належать збудники
Високостійкі до дії хімічних дезінфікуючих засобів збудники
До особливо стійких належать збудники
Для кожної з груп відпрацьовані відповідні режими застосування дезінфекційних засобів: концентрації розчинів, їх температури (підігрів розчину на кожні 10єС приводить до підвищення в 2 рази активності хімічних реакцій), спосіб використання (зволоження, занурення, аерозольний, газовий) та експозиції (час витримки). Ефективність дезінфекції залежить також від температури та вологості повітря, властивостей та стану середовища, виду поверхонь, тощо.
По режимах четвертої групи збудників дезінфекцію здійснюють також, при гостроперебігаючих інфекційних хворобах тварин (птахів) нез'ясованої етіології.
Засоби хімічної дезінфекції:
Луги - це основи, що у водному розчині утворюють високу концентрацію гідроксильних іонів. В цитоплазмі мікробної клітини вони спричинюють денатурацію білків з утворенням альбумінатів, обмилюють жири, руйнують вуглеводи. Діють і на спору. У кислому середовищі вступають у реакцію нейтралізації. При попаданні лугу на шкіру виникає значне її набрякання, глибокий опік із утворенням рубця. Попадання всередину викликає отруєння. Антидот - 1-2 %-й р-н борної кислоти. При приготуванні розчинів користуються захисними окулярами. Після дезінфекції обов'язково промивають водою годівниці й напувалки.
Кислоти - дезінфікуюча дія зумовлена катіонами водню, які викликають дегідратацію тканин (відбирають воду) і денатурацію білка. Неорганічні – агресивні щодо шкіри, викликають корозію металів.

Хлорвмісні та окислювачі - хімічні сполуки, що у вологому середовищі виділяють атомарний кисень або галогени (хлор, йод, бром), які окислюють органічні компоненти мікробної клітини. Є універсальними деззасобами - високоактивне знешкодження мікроорганізмів, грибків, дезодорація, - але більшість із них має високу корозійну здатність. Кисень викликає злипання тонких фібрил ДНК, желатинізацію і набряк цитоплазми, порушує мембранне дихання. Йодофори діють аналогічно, низька токсичність, добре розчиняються у воді, не подразнюють шкіру та слизові оболонки, не з'єднуються з білковими субстратами. Атомарний хлор вільно проходить через оболонки вегетативних та спорових форм мікробів, викликає хлорування амінних груп білкових молекул, переводячи білки в інертний стан. Суміш ОКЕБМ має високу проникну і бактерицидну здатність, але отруйна, тому треба працювати в засобах індивідуального захисту

Феноли та їх похідні - продукти перегонки органічних копалин, діють, не дисоціюючи на іони, розчиняються у ліпідах, нагромаджуються у бактеріальній клітині, викликають її загибель. З білками утворюють нерозчинні альбумінати, порушуючи колоїдний стан клітини. Спороцидної дії не проявляють. Спирти викликають денатурацію мікробних білків. Але вони не мають миючих властивостей, фіксують органічні забруднення і можуть ушкоджувати вироби з пластмас і гуми.
Формальдегідвмісні сполуки - сполуки з універсальною дезінфікуючою здатністю - бактерицидні, спороцидні, віруліцидні, фунгіцидні, високоактивні, некорозійні, але мають неприємний запах, токсичні.

Солі важких металів розчиняються у воді, дисоціюють на іони, які проникають у клітину й денатурують білки, утворюючи альбумінати. Токсичні, накопичуються в організмі)

Завдання для самостійної роботи:
Навести приклади дезречовин зазначених підгруп та охарактеризувати їх.
Лабораторно-практичне заняття № 14
Тема: Застосування комплексних сполук із детергентами. Розрахунок потреби деззасобів для виконання дезінфекції.
Мета: навчитися правильно виконувати розрахунки необхідної кількості дезінфектантів для проведення різного виду дезобробок різних об'єктів тваринництва.
Матеріальне забезпечення: ситуаційні завдання з вихідними даними обсягів дезінфекції.

Детергенти - сполуки, що мають високу поверхневу активність (ПАР), мийні властивості: очищають об'єкт від органічних речовин. Поверхнево-активні речовини (ПАР) - це полярні органічні сполуки. Полярність ПАР обумовлена будовою молекул, що складаються з двох різних за своїми властивостями частин: одна частина є гідрофобною (водовідштовхуючою) та сприяє розчиненню ПАР в жирах, а друга - гідрофільною та сприяє розчиненню ПАР в воді. Така молекулярна структура ПАР забезпечує миючим розчинам комплекс властивостей, що визначають їх дію: змочувальну, емульгуючу, диспергуючу, солюбилізуючу та стабілізуючу.
Основні задачі ПАР в процесі очистки - зменшення поверхневого натягу води для досягнення змочування та видалення забруднень з поверхні. В основі дії лежить адсорбція ПАР, яка відбувається не лише на межі розділу "рідина - повітря", а й на межі розділу "рідина - тверде тіло".
Додавання до деззасобу підвищує бактерицидність розчину: зменшується поверхневий натяг дезінфектанту, полегшуючи розтікання (підвищується змочуваність поверхонь об'єкта, забезпечується доступ до мікробної клітини).
Детергенти поділяють на 3 групи: аніонні (містять негативно заряджені групи – О3-, СОО-, ОРО3-); катіонні (інвертні мила, містять групи, що при дисоціації набувають позитивного заряду) – аміни, ЧАС – найуживаніші в якості дезінфектантів; неіоногенні (не дисоціюють у водному розчині)/
Детергенти входять до складу більшості сучасних дезінфекційних засобів.
Для розрахунку потреб дезінфектанту при проведенні дезінфекції тваринницьких приміщень необхідно визначити обсяги дезінфекції (площу чи об`єм приміщення, що буде піддане дезінфекції, об`єм води в колодязі чи гноївки в гноєсховищі, розміри дезбар’єра, тощо) в залежності від способу дезінфекції:
волога дезінфекція - обробка розчинами певної концентрації з певною експозицією ( визначається відповідними настановами ) з розрахунку л на м2 в типових приміщеннях та л на м2 – в пристосованих. Сучасні деззасоби, які містять детергенти, застосовують в значно менших дозуваннях від 150 мл на м2 поверхонь. Окрім того, витрати робочого розчину збільшуються чи зменшуються в залежності від властивостей поверхонь (покриття)
Площа поверхонь (м2)=2Ч( h Ч a) + 2Ч(h Ч b) + 2Ч( a Ч b)
якщо стелю не дезінфікують – останню цифру не подвоюють

Об`єм повітря в приміщенні (м3)= a Ч b Ч h

аерозольна дезінфекція - розпилення деззасобу в герметизованих приміщеннях, при tє – 17-22єC і вологості 60-95%, на сухі поверхні.
Для стабілізації аерозолю до робочого розчину можна додавати 10 % хімічно чистого гліцерину.
Аерозольну дезінфекцію повітря тваринницьких чи птахівничих приміщень часто проводять в присутності тварин: глутаровим альдегідом, триетиленгліколем чи йодтриетиленгліколем, ніртаном, перекисом водню, молочною або оцтовою кислотою, йод гліцерином, ВетОксом, бровадезом, та більшістю сучасних комплексних дезінфектантів, згідно до інструкцій по застосуванню.
При відсутності спеціального обладнання, аерозолі одержують безапаратним способом:
хлор-скипидар ( 2 г хл. вапна + 0.5 мл скипидару на 1 м3 приміщення);
пари йоду ( 0.2-0.3 г кристалічного йоду + 0.02-0.03 г алюмінієвої пудри + 0.04-0.13 г хлористого амонію + 2-3 краплі води на 1 м3 приміщення);
пари хлористого йоду (алюмінієва стружка + однохлористий йод 0,5 мл на 1 куб. м приміщення),
пари хлор-формаліну (20 мл формаліну + 20 г сухого хл. вапна +перманганат калію - на 1 м3 приміщення)

Кількість робочого розчину = площа(об’єм) приміщення * розхід деззасобу на одиницю площі (об’єму)
Кількість маточного (концентрованого) деззасобу = Кількість робочого розчину (л) Ч концентрацію робочого розчину(%) / концентрацію маточного деззасобу(%)

Дезінфекція ґрунту при контамінації збудниками спорових інфекцій проходить поетапно: з поверхні знімають і спалюють верхній шар, решту просочують розчином хлорного вапна з 5% акт хлору з розрахунку ______л/м2, після чого перекопують з хлорним вапном з 25% акт. хлору на ______ см вглибину з розрахунку 1 частина вапна на 3 частини ґрунту. При потраплянні до ґрунту неспороутворюючої мікрофлори, його перекопують з сухим хлорним вапном (5 кг/м2), чи 3% формаліном, їдким натрієм, керолом, гудронолом, тіазоном (200г/м2), а потім зволожують водою.
Дезінфекцію води в колодязях проводять освітленим розчином хлорного вапна з 5 % акт. хлору, жавеліоном, тощо (4 л на м3 при спорових та 0.5 л на м3 – при неспорових інфекціях.)
Розрахунок об’єму води ведуть за формулами:
V=S h,
Де : у циліндричних колодязях S =
··r2 (
· = 3,14, а r – радіус колодязя),
а у прямокутних S – площа дзеркала води
h – висота стовпа води.
Експозиція – 12 годин. Потім воду вичерпують (використовують для технічних чи господарських потреб) до зникнення запаху. Далі можна використовувати без обмежень.

Завдання для самостійної роботи:
Заповнити пропущені терміни та цифри, вирішити задачу по розрахунку потреб деззасобів для проведення дезінфекції та скласти акт на дезінфекцію


район ______________________
господарство________________
населений пункт_____________
АКТ
від “____” ________________ 20__року

Ми, що нижче підписалися __________________________________________________________________________
__________________________________________________________________________________________________________
(посада і прізвище спеціалістів ветмедицини, що проводили дезінфекцію, дезінсекцію дератизацію)
в присутності ______________________________________________________________________________________________
(вказати , хто із адміністрації господарства був присутнім,
________________________________________________________________________________________________________________________
прізвища, посади)
в період з "___" по "____" ________________ 20___р.
провели ______________________ дезінфекцію в зв’язку неблагополуччям по ____________________________________
(профілактичну, поточну або заключну) (вказати хворобу)
приміщень _________________________________________________________________________________________________
(яких і скільки м2 чи території навкруг приміщення)
предметів догляду __________________________________________ гноєзбірників ____________________________________
(яких, скільки) (місткість)
та іншого _______________________________________________________________________________________
Дезінфекція (дезінсекція, дератизація) проведена _______________________________________________________
концентрація дезрозчину _______________________ температура повітря в приміщенні _______________________________
температура дезрозчину ______________ кількість дезрозчину на 1 м2 площі /аерозолю на 1 м3 ________________________
Техніка, що застосовувалася __________________________________________________________________________
Після дезінфекції приміщення залишили закритим на __________ год. Після провітрювання годівниці, перегородки помили водою.
Всього оброблено:
приміщень ______________________________ м2. вигулів__________________________________ м2.
території ________________________________ м2. предметів догляду ________________________ шт.
Всього витрачено: ________________________________________________
(яких, скільки засобів)
Контроль якості дезінфекції проведений ________________________________________________________
(ким, результат, номер експертизи)
Акт складений на проведення дезінфекції та списання ______________________________________________
(найменування препаратів, кількість)
Підписи:

Лабораторно-практичне заняття № 15
Тема: Способи дезінфекції. Дезмашини. Оцінювання ефективності дезінфекції
Мета: ознайомитися з організацією та підготовкою до дезінфекції, а також з технікою для її проведення; ознайомитися з підготовкою та організацією проведення контролю якості дезінфекції та дератизації.
Матеріальне забезпечення: окремі установки для забезпечення проведення дезінфекції. Набір посуду та реактивів для визначення якості дезінфекції.

Дезінфекційні роботи в тваринництві у великих приміщеннях, на значних територіях проводять із застосуванням механізмів, змонтованих на шасі автомобілів, автомобільних причепів, та мобільних установках.
Для вологої обробки приміщень, вигульних дворів, тощо з нанесенням холодних та гарячих розчинів використовують стаціонарні та мобільні (на шасі машин чи як причепи) установки:
дезустановка Комарова ДУК
ветеринарна дезінфекційна машина ВДМ-2 (ВДА-2)
автомобільний дезінфекційний агрегат АДА (АДВ)
установка дезінфекційна самохідна УДС
дезустановка пересувна ЛСД-3М, УДП-М
очисно-мийні дез. установки ОМ – 22614 і ОМ – 5359-01
Наносити деззасобів на поверхні об’єктів можна за допомогою портативних апаратів, до яких належать ручні гідропульти з пневматичним, електричним або ж бензиновим приводом, до комплекту яких входять невеликі резервуари з робочим розчином деззасобу:
гідропульти типу КЗ, ГШ-2, ГС-2М, "Дезинфаль",
розпилювач ручний вентиляторний РЕД-1,
оприскувач моторний переносний ОМП-2 „Олень”,
установки УКВ-40 та УКА-10,
апарати MISTER III, Golden Eagle, Tornado, Автомакс
Використовують також інші портативні переносні апарати. Портативна техніка для дезінфекції характеризується:


Аерозольна дезінфекція
Аерозолі - це дрібні краплини рідини або тверді частинки, рівномірно розміщені в газоподібному середовищі (повітрі). У тваринництві аерозолі застосовують для дезінфекції, імунізації, хіміопрофілактики і лікування тварин шляхом обприскування, обпилення, газації та ін.
Аерозолі можуть бути дисперсійні, що утворюються за допомогою механічних аерозольних генераторів з форсунками, та конденсаційні - що отримують за допомогою термічних і термомеханічних аерозольних генераторів, різноманітних нагрівальних приладів, а також змішані.
Розрізняють безапаратний метод дезінфекції і апаратний.
Безапаратний метод здійснюється методом возгонки препаратів в результаті їх нагрівання або за рахунок термічних реакцій в результаті з'єднання різних інгредієнтів (хлор + скипидар, перманганат калію+формалін+вода та інші).
Апаратна дезінфекція здійснюється в стаціонарних і пересувних камерах. Аерозольні апарати в залежності від технічних характеристик розділяються на такі групи:
1. Інгалятори та портативні розпилювачі індивідуального використання,
2. Ручні гідропульти (ГШ-2, КЗ, ГС-2М)
3. Обладнання для обприскування тварин - ДДУ-В (дезинфекційно-душова установка В'язкова),
4. Аерозольні генератори: пневматично-вихрова аерозольна насадка (ПВАН), турбулююча аерозольна насадка (ТАН) аерозольний генератор дезінфекційної установки АГ-УД-2, струминні аерозольні генератори САГ-1- САГ-10, дисковий аерозольний генератор ДАГ-2, центробіжні аерозольні генератори ЦАГ-1, ЦАГ-2, електротурбулююча аерозольна насадка (ЕТАН)
Принцип дії аерозольних генераторів

5. Спеціальні дезінфекційні машини або установки: ДУК, ВДМ-2, ВДМ-ЕП , УКВ-40 та УКА-10), та ін.
Змішані аерозолі отримують в дезінфекційних камерах: парова, паро-формалінова, пароповітряна камери.
Промисловістю випускається вогнева повітряна камера (ВППК) камера дезінфекційна парова КДП-3, ряд пароформалінових дезінфекційних камер - КДФ - 5А , КДФ - З, КДФО - 2, ДКСК-18 з ручним і автоматичним управлінням, дезинфекційно-душові (ДДП-2, ДДА-53, ДДА-535, ДДА-2) і дезінфекційні (УД-2П, ДКП-3) камери і установки.
Контроль якості дезінфекції
Кінцевий результат дезінфекції залежить не тільки від обраного дезінфекційного засобу, його дози, експозиції, температури середовища, а і від багатьох інших факторів. Тому у тваринницьких та птахівничих господарствах, особливо при проведенні дезінфекції, необхідно контролювати її якість.
Оцінка якості дезінфекції проводиться в 3 етапи:
Візуальний контроль: перевіряють ступінь очищення об’єкта на етапі «чорнової» дезінфекції, підготовку його до «чистової» вологої, аерозольної чи газової дезінфекції. Перевіряють ступінь очистки поверхонь, їх зволоженість, захист електрообладнання та приладів, герметизацію приміщень, тощо.
Технологічний контроль за дотриманням режимів дезінфекції, підбором засобів, концентрацією, температурою, нормою витрат, рівномірністю нанесення, експозицією, та дотримання параметрів техніки, що використовується для проведення дезінфекції.
Бактеріологічний контроль – контроль мікробіологічної ефективності проведеної дезінфекції. Зараз розроблені ефективні методи для визначення якості дезінфекції, які ґрунтуються на виявленні модельних (санітарно-показових) мікроорганізмів на поверхнях об`єктів, що піддавали знезараженню.
Цими мікроорганізмами є : .
Встановлено, що якщо при дезінфекції буде знищена кишкова паличка, то загинуть і збудники таких захворювань, як бруцельоз, сальмонельоз, колібактеріоз, бешиха, але не зникає мікобактерія туберкульозу, митний стрептокок і спороутворюючі мікроорганізми. Тому для контролю якості дезінфекції при таких інфекціях прийнято орієнтуватися на відсутність чи наявність золотистого стафілококу.
Бактеріологічний контроль якості дезінфекції проводять через 2-3 години після закінчення дезінфекції, але до початку провітрювання приміщення. Стерильними ватними тампонами, змоченими в нейтралізуючому дезрозчині (нашатир при використанні формаліну, оцтова кислота проти лугів, гіпосульфіт проти хлорного вапна – концентрація нейтралізатора повинна бути в 10 разів менша, ніж концентрація деззасобу) беруть проби з підлоги, стін, кутів, годівниць, стоків, трубопроводів, обладнання тощо, а також з твердих покриттів під’їзних шляхів, загонів. З кожного обробленого об’єкта беруть 10-20 проб з ділянок розміром на см (протирають тампоном в різних напрямках протягом 1-2 хв.). Тампони кладуть в дистильовану воду і на пізніше 2 годин з моменту взяття доставляють до лабораторії. З поверхонь, на яких є механічні забруднення проби відбирають методом зішкрібування.
Проби для бакконтролю якості дезінфекції повітря відбирають методом вільного осадження мікроорганізмів на поверхню відкритої чашки Петрі з живильним середовищем. Облік ведуть по кількості колоній модельних мікроорганізмів після добового культивування.
Відбір та доставку проб для контролю якості дезінфекції здійснюють спеціалісти державних лабораторій ветеринарної медицини (які не несуть відповідальності за дезінфекцію і не підпорядковуються працівникам, що її проводили).
Проби повинні бути доставлені в лабораторію протягом 3 - 6 годин з моменту взяття.
До проб додають супровідну, де зазначають:
господарство,
тип будівлі, з поверхонь якої брали змиви,
дату і час проведення дезінфекції,
вид дезінфекції (якщо поточна – то при якій хворобі),
дату і час відбирання проб.
Проби в лабораторії досліджують у той же день. Центрифугати зі змивів (проб) висівають на живильні (елективні або діагностичні) середовища. Так, наприклад, при наявності росту кишкової палички колір середовища змінюється з малинового на зеленуватий.
Профілактичну чи заключну дезінфекцію вважають задовільною при відсутності росту в 100% проб.
Для поточної дезінфекції допускається до 10% проб з наявністю росту санітарно-показової (модельної) мікрофлори.
Знезараження органічних відходів вважають ефективним за відсутності в досліджених 10 г (куб.см) проби стафілококків та ентерококків при триразовомудослідженні.
Результати бактеріологічного контролю якості дезінфекції оформлюються у вигляді лабораторної експертизи та підколюються до акту на проведення дезінфекції.

Завдання для самостійної роботи:
Заповнити пропущені по тексту слова та цифри .
Занотувати виробничі характеристики дезінфекційної техніки

Лабораторно-практичне заняття № 16
Тема: Вивчення різних способів знешкодження трупів і відходів тваринництва.

Мета: ознайомитися з методами знезараження патологічного матеріалу та відходів тваринництва (гною та гноївки).
Матеріальне забезпечення: схеми облаштування утильзаводів, біотермічних ям, буртів для знезараження гною та гноївки, тощо.

Трупи тварин, загиблих з різних причин, боєнські конфіскати (продукти забою тварин, що не використовуються в їжу), аборт плоди, відходи від переробки тваринницької сировини, рештки патологічного матеріалу, надісланого на лабораторні дослідження, відходи тваринництва підлягають утилізації або знищенню (в залежності від положень інструкції по боротьбі з конкретною інфекційною хворобою). Тому що всі вони можуть стати факторами розповсюдження збудників.
Для переробки зазначених матеріалів в субстрати, з яких можна мати користь, створені заводи по виробництву м’ясо-кісткового борошна або утильзаводи (при переробці трупів і конфіскатів на цих підприємствах відбувається надійне їх знезараження та виробництво висококалорійних концентрованих білкових кормів для тварин або добрив для рослин).
Перевезення трупів та відходів проводиться спеціально обладнаним транспортом, який
Утильзаводи – це




При відсутності таких заводів, трупи та відходи при наявності показань (особливо небезпечні інфекційні хвороби) спалюють в спеціальних трупозпалювальних печах, або в канавах (ямах), де забезпечують підхід повітря до палива. Спалюванню часто піддають також патологічний матеріал, який залишається після лабораторних досліджень.
Схеми трупозпалювальної печі
Умовні позначення:
Вогнетривка камера
Піддув повітря
Паливні форсунки
Труп
Димар з фільтром







Схема хрестоподібної та подвійної ям для спалювання трупів:














Трупи, що не підлягають обов’язковому спалюванню, закопують на скотомогильнику, але такий спосіб є неекономічним та примітивним, тому нових скотомогильників на утворюють, а діючі повинні відповідати таким вимогам:





Раціональніший спосіб знезараження трупів, відходів та патологічного матеріалу (крім тих, що підлягають спалюванню) - в біотермічних ямах (чеські, пирятинські, ями Бекарі). Через 20 днів після завантаження ями, при розкладанні трупів чи боєнських відходів температура підвищується до єС і надійно інактивує патогенні мікроорганізми. Рештки тканин, як будь-які органічні сполуки, в процесі розпаду перетворюються на водяну пару, вуглекислий газ, сірководень, метан, та інші, і поступово вивітрюються з ями. Таким чином біотермічну яму можна використовувати багато років.
Ділянку для біотермічних ям обладнують на підвищених місцях із низько розміщеними ґрунтовими водами (12-13 м). Яму розміщують від жилих приміщень, будівель і річок на відстані не менше 300-1000 м.
Для біотермічної ями відводиться територія площею 594 м2. Уся територія огороджується щільним, недосяжним для тварин парканом заввишки не менше м. Із внутрішнього боку паркана уздовж копають рів глибиною 0,8-1,4 і шириною не менше 1 м; за в'їзними воротами через рів будують міст.
Копають біотермічну яму в центрі відведеної ділянки. Глибина колодязя - м, діаметр - м. Стіни ями роблять найчастіше з залізобетонних кілець відповідного діаметру або викладають цеглою. Верхній край стіни повинен підніматись над поверхнею землі на 40-50 см і мати відмостку із цегли чи каміння. Перекриття ями роблять із двох настилів завтовшки 6 см. У середній частині перекриття лишають отвір, який закривається двома кришками. Ширина верхньої кришки -150 см, нижньої -140 см. У зимовий час простір між настилами і кришками (10 см) заповнюють соломою. Над ямою облаштовують навіс розміром 5х6 м. Біля навісу будують приміщення (або просто бетонний майданчик) для розтину трупів.
Процес розпаду трупів в теплу пору року закінчується вже через 35-40 днів з утворенням одноманітного компосту, що не має запаху і придатний для використання як добриво. Ями заповнюють трупами до рівня нижче поверхні землі на 1,5 м. Після цього яму залишають закритою на 4-5 міс. За цей час відбувається повний розпад трупів.
Схема облаштування біотермічної ями

Умовні позначення:
Водонепроникні стінки і дно колодязя
Кришки
Навіс
Вентиляційна шахта
Огорожа майданчику
Рів
















Залежно від технології утримання тварин одержують гній підстилковий (вологість 68-85 %), напіврідкий (вологість 86-92 %), рідкий (вологість до 92 %) і гнойові стоки - гноївка (вологість більше 92 %). Видалення, обробку, збереження, транспортування й використання гною і помету здійснюють з урахуванням вимог охорони навколишнього середовища від забруднень, що виключають зараження людей і тварин.
Дезінфекція гною та гноївки відбувається такими способами:
біотермічним – як правило при інфекціях, збудники яких нестійкі до дії температур і не утворюють спорових форм. Знезараження відбувається в буртах, де слід забезпечити наявність повітря (перекладають шарами рихлих відходів - підстілкою, листям, тощо), відповідну вологість (50-70%) та щільний шар укриття. Рідкі фекалії та гноївку перед закладанням змішують з сухим сміттям. Бурти витримують не менше місяця. Після перепрівання гною (температура в бурті підвищується до 40-70єС а під кінець знижується) утворюється перегній, який можна використовувати без обмежень.
Схема закладання гною для біотермічного знезаражування
Умовні позначення:
Заражений гній
Шар торфу, перегною, тирси, солом`яної січки, тощо
Шар ущільненої глини (землі) або агротканина
Водонепроникна підложка
Стічні канавки










спалювання в печах, траншеях - застосовують для знищення гною при спорових та інших особливо небезпечних хворобах (
хімічним способом користуються рідко і лише у випадках, коли це передбачено інструкцією, бо цей метод неекономічний і неекологічний: гній знезаражують з розрахунку - на 1 кв. м – 25 кг (при неспорових) і 50 кг (при спорових інфекціях) сухого хлорного вапна з 25 % активного хлору; гноївку – на 100 л – 5 кг сух. хл. вапна при спорових, 2.5 кг при неспорових,

Рідкі фракції гною та гноївку біологічно знезаражують двома шляхами:анаеробним та аеробним:
в реакторах, де в анаеробних умовах внаслідок мікробіологічного зброджування отримують біогаз, який можна застосовувати для опалення чи в електрогенераторах. В основі роботи біогазових установок лежить метанова ферментація - метанове бродіння сировини при певній визначеній температурі у безкисневому середовищі. Біогаз із гноївки ВРХ містить 55-75% метану. Використання гноївки сільськогосподарських тварин для виробництва біогазу та рідких органічних добрив здатне зменшити екологічне забруднення, але не завжди ефективне при боотьбі зі збудниками інфекційних та інвазійних хвороб.
в аеротенках - ємностях, де відбувається контакт рідких фракцій гною та гноївки з активним мулом при одночасному насиченні їх киснем повітря. Активний мул являє собою спеціально культивоване співтовариство мікроорганізмів, живильним середовищем для яких служать органічні речовини гноївки.

Завдання для самостійної роботи
Занотувати характеристику транспорту, утильзаводів, скотомогильників
Зробити замальовки схем облаштування печі, траншей для спалювання трупів, ями для біотермічного знезараження відходів, бурту для біотермічного знезараження відходів та гною.
Вказати хвороби, при виникненні яких гній від хворих тварин спалюють.
Лабораторно-практичне заняття № 17
Тема: Дератизація в комплексі протиепізоотичних заходів.
Мета: ознайомитися з основними видами гризунів та особливостями їх життєвого циклу. Засвоїти правила проведення дератизації на різних об’єктах тваринництва, вивчити види дератизації та засоби, які з цією метою використовуються.
Матеріальне забезпечення: малюнки та описання гризунів, зразки препаратів для знищення гризунів та пристрої для їх відлову.

Розповсюдження гризунів та їх біологічні властивості.
Гризуни є найчисленнішою групою тварин класу ссавців, при цьому найбільш небезпечні для сільського господарства – сімейства мишоподібних, білкових та хом’якоподібних.
Мишоподібні гризуни поїдають значну кількість продовольчого зерна і кормів, а сірі щурі спричинюють великі збитки у свинарських, птахівницьких та кролівницьких господарствах, знищуючи велику кількість отриманого приплоду.
Для того, щоб захистити приміщення тваринницьких та птахівничих комплексів та ферм від гризунів, важливо знати про їх біологічні особливості.
Місцем гніздування гризунів є підвальні приміщення, вентиляційні канали, приміщення для зберігання та приготування кормів, підсобні приміщення, теплоізоляційні матеріали холодильників, чагарники навколо ферм, сміттєві купи, тощо.
Характерною особливістю гризунів є будова їхньої зубної системи. Гризуни мають добре розвинені різці - по 2 на верхній і нижній щелепах. Різці мають вигнуту форму, не мають коренів і сидять своєю основою на судинному соску, що живить їх та забезпечує відростання за рік на 10-12 см, тому поломка одного різця веде до розростання протилежного до таких розмірів, що може призвести до загибелі гризуна. Тому для постійного стирання зубів, гризуни вимушені гризти різні предмети, навіть неїстівні, не ковтаючи маси.

Щури -

Миші -
Санітарна загроза гризунів
Встановлено, що гризуни можуть переносити збудників близько 250 різних інфекційних та інвазійних хвороб, якими хворіють також свійські тварини та люди. Деякими інфекційними хворобами хворіють самі гризуни (чума, туляремія, сказ, лептоспіроз, бруцельоз, трихінельоз та ін.). Своїми виділеннями вони інфікують корми, воду, через які заражаються тварини, або передають збудник сприйнятливим тваринам та людям через кліщів, бліх та інших кровосисних комах. Отже мишоподібні гризуни в одних випадках виступають як джерело збудника інфекції, в інших випадках - як резервуар та переносники інфекції.
Боротьба з гризунами - дератизація - на тваринницьких фермах повинна бути обов'язковим заходом в боротьбі з інфекційними хворобами тварин, і неодмінно включатися в плани протиепізоотичних заходів.
Дератизація на тваринницьких фермах, птахофабриках, кормосховищах та інших приміщеннях складається з проведення профілактичних та винищувальних заходів.
Профілактичні заходи складаються з ветеринарно-санітарних та будівельно-технічних заходів:
Будувати приміщення з непроникними для гризунів підлогою і стінами (фундамент на глибину не менше 70 см з відмосткою ззовні під прямим кутом, під підлогу настилають шар глини. Шпарування щурячих нір та отворів біля труб цементним розчином з битим склом – (1 част. цементу 1 част. вапна та 6 част. піску).
Всі можливі шляхи проникнення щурів у приміщення (отвори біля труб, різні душники, вентиляційні отвори і т. ін.) необхідно закривати металевими сітками. В коморах двері знизу на 30 см оббивають листовим залізом. Корми необхідно зберігати в оббитих листовим залізом дерев'яних ящиках або засіках, змурованих із цегли, рештки кормів своєчасно прибирати.
В приміщеннях і на території ферм потрібно підтримувати порядок та чистоту - це головна умова успішної дератизаії. Особливе значення для успішної боротьби з гризунами має просвітницька робота серед населення та обслуговуючого персоналу про причини появи гризунів і про заходи боротьби з ними.
З профілактичною метою успішно можна використовувати репеленти (відлякуючи речовини).
Сланцева олія, альбіхтол - продукти обробки сланців, масляниста рідина жовтого кольору з різким запахом. Включення їх в гумову чи хлорвінілову оболонку проводів та інших матеріалів та в хлорвінілову плівку добре захищає їх від гризунів. Цимат - жовто-білий, тонкого помелу порошок, нерозчинний у воді, містить 19-22% цинку, без запаху. Дія - контактна. При підході до обробленої поверхні та дотику препарат викликає подразнення слизових оболонок дихальних шляхів, тому гризуни покидають оброблені приміщення. Використовують як доповнювач в розчин штукатурки, для зрошення суспензіями стін, підлоги та ін. Оброблені сухі приміщення відлякують гризунів на протязі року, але у вологих приміщеннях препарат втрачає свою дію.
Винищувальні заходи.
Механічний метод. Один з найдавніших методів знищення гризунів. Він базується на використанні різних видів пасток, липучок, капканів (дугових, пружинних), самоловок, ям смерті та ін. для вилову гризунів.
Гризунів до механічних пристроїв вилову завчасно привчають. Для цього капкани та пастки з принадами розставляють незарядженими в місцях найбільшого скупчення гризунів. Після того, як гризуни перестають остерігатися, пристрої можна заряджати принадвми (смажене сало, хліб, сир, рибу, ковбасу та ін.)
Проте, механічні способи знищення щурів трудомісткі., малоефективні і є допоміжними. Крім того, їх практично не використовують в умовах промислового тваринництва. Єдина перевага цього методу - він зовсім не загрожує здоров'ю тварин та людей.
Біологічний метод.
Базується на використанні природних ворогів гризунів (кішка, собака, тхорі, куниці, сови, шуліки, вужі, їжаки та ін.). Так один собака за ніч може піймати до 100 щурів. Крім цього, використовуються бактерії Ісаченка, Прохорова, Даніча, Мережковського, які викликають сальмонельоз у гризунів. Вони входять до складу комбінованого з антикоагулянтами препарату – зообакциду (бактокумарину).
Найбільш простим та ефективним є хімічний метод дератизації. Він базується на використанні отруйних речовин (ратицидів, родентіцидів) для приготування принад, обпилювання нір, отруєння водяних поверхонь, тощо.
поділяються на дві групи:
Швидкодіючі (препарат КР-1, фосфід цинку, крисід, норбомід, фторацетат натрію (барію), арсеніт кальцію (натрію), червона морська цибуля). Застосовуються одноразово.
Повільнодіючі - антикоагулянти (зоокумарин, бродифакум, флокумафен, бромадіалон, діфенацин, хлорфасінон, етилфенацин, та препарати на їх основі). Антикоагулянти - перешкоджають зсіданню крові, порушують синтез протромбіну, що призводить до виникнення кровотеч, і смерті. Отрутохімікати цієї групи не викликають захисних рефлекторних реакцій (блювання), гризуни їдять отруйні принади протягом декількох днів. Переваги антикоагулянтів над гостродіючими такі:
Відносна безпечність для с/г тварин.
Антикоагулянти мають специфічні антидоти - це вітамін К і його препарати (вікасол, фтіокол, і т.д.)
Ознаки отруєння антикоагулянтами розвиваються на протязі декількох днів.
М'ясо від вимушено забитих тварин використовують без обмежень.

Організація дератизації
Для раціонального використання принад необхідно визначити кількість гризунів (сімей, жилих нір) на одиницю площі. Для цього на ділянці поля, в приміщенні закривають всі виявлені нори. На другий день проходять по тих же місцях і підраховують, скільки нір відкрито. Вид гризунів визначають по розмірах нір, видах пошкоджень та шляхом відлову. В залежності від кількості гризунів розкладають принади в дозах, передбачених настановами по застосуванню препаратів. Принади готують із прийняттям заходів обережності: працюють з отрутохімікатами в респіраторах, спецодязі, гумових рукавичках.
Останнім часом ратициди (родентіциди) випускаються у вигляді готових принад. Для їх виготовлення застосовують продукти, які добре поїдають гризуни, але слід враховувати, що для м’ясо - та молокопереробних підприємств доцільно застосовувати ратициди на зернопродуктах (протравлене зерно, пластівці, борошно, брикети, хліб, каші з ратіцидною пастою, тощо), а для зерносховищ, кормоцехів, скирт - на м`ясному фарші, сирі, м’ясо-кістковому чи рибному борошні.

Контроль якості дератизації
Оцінка якості дератизації ведеться шляхом визначення ступеня заселення приміщень гризунами.
Ступінь заселення мишоподібними гризунами тваринницьких приміщень визначають за двома критеріями: кількістю з'їденої принади (у середньому за добу) та кількістю нір, де живуть гризуни.
Незначне зниження даного показника свідчить про низьку ефективність обраного способу дератизації (препарату); суттєве зниження – про наявність похибок у визначенні кількості ратицидів чи підборі принад, тощо. Ефективною дератизація вважається при повній відсутності гризунів через 5-7 діб після застосування родентицидів.

Завдання для самостійної роботи
Занотувати основні біологічні властивості щурів та мишей
Виписати (на окремих аркушах) настанови по застосуванню трьох дератизаційних засобів __________________________, _____________________________та __________________________.
Лабораторно-практичне заняття № 18
Тема: Дезінсекція в комплексі протиепізоотичних заходів.

Мета: ознайомитися з основними видами комах тв кліщів, засвоїти принципи проведення дезінсекції і дезакарізації на різних об’єктах тваринництва та засоби, які з цією метою використовуються.
Матеріальне забезпечення: препарати шкідливих комах та кліщів або їх зображення , зразки препаратів для відлякування чи знищення комах.

Комахи та кліщі, які паразитують на сільськогосподарських тваринах, окрім того, що спричинюють самостійні захворювання (вивчаються в курсі паразитології), можуть бути переносниками збудників інфекційних хвороб. В більшості своїй ці створіння є гематофагами, тому при багатьох хворобах, при яких спостерігається розмноження або вихід збудника в периферійну кров, комахи та кліщі є чи не найголовнішим фактором передачі патогенних мікроорганізмів від хворої тварини до здорової (серед таких трансмісивних хвороб - ІНАН, інф. енцефаломієліт коней, гемоспорідіози, міксоматоз кролів, а також туляремія, лістеріоз, бруцельоз, дерматомікози, тощо. Нападаючи в значній кількості на тварину, комахи непокоять її, не дають їй пастися, відпочивати, зумовлюють розвиток виснаження (і фізичного, і нервового) та інтоксикації. Це ослаблює організм в цілому і імунну систему зокрема.
Боротьба з шкідливими комахами та кліщами - дезінсекція і дезакарізація є обов`язковим заходом підтримання епізоотичного благополуччя тваринництва.
Дезінсекція включає в себе профілактичні (спрямовані на створення умов, що запобігають розплоду та льоту комах) та винищувальні заходи (знищення комах на всіх стадіях розвитку).
Профілактичні заходи:
Для попередження розмноження комах в болотяних місцевостях рекомендують проведення меліоративних робіт, розчищення території пасовища, водопою і навколо них від чагарників та бур`яну, організація пасовищ на місцях, що продуваються вітром. Зменшити кількість комах можна також шляхом підтримання чистоти в приміщеннях, на територіях ферм, прибиранням сміття, регулярним знезараженням поверхонь гноєзбірників та гноявкоприймачів.
В кормокухнях та молочарнях слід ретельно прибирати і видаляти всі органічні забруднення, які могли б слугувати кормом або середовищем для розмноження комах.
Для захисту тварин від нападу гнусу (кровосисних комах) рекомендують випасати їх з урахуванням часу біологічної активності цих комах - мухи-жигалки та ґедзі дошкуляють вдень (особливо перед дощем), комарі, блощиці, москіти, мокреці - ввечері та вранці. Тому в жаркі періоди літа можна вдень тварин тримати під навісами з сітками чи в приміщеннях, а випасати - вночі. Крім того відігнати комах від тварин можна за допомогою диму (з багаття , в яке підкладають зелені гілки, або з інсектицидних шашок).
Серед винищувальних методів дезінсекції розрізняють:
Механічні способи - застосування принад-ловушок, липучок, сіток на вікнах та дверях.
Фізичні методи - застосування вогню та високих температур: біотермічне знезараження, обробка місць виплоду кип`ятком, гарячою парою, кип`ятіння та вижарювання посуду, спецодягу, тощо. Згубною для комах та їх яєць і личинок є температура вище 55єС.
Біологічні методи - залучення до боротьби з комахами їх природних ворогів - птиць , мікробів (що паразитують на комахах), комах-антагоністів (золотоглазка, інші), грибки, риб (для очистки водоймищ від личинок). Ведуться дослідження по генетичному виведенню безплідних самців, але їх застосування піднімає дуже багато спірних питань. До його методу можна віднести і біотермічне знезараження гною, при якому гинуть личинки мух, кліщі.
Хімічні методи - застосування інсектицидів - отруйних для комах речовин органічного і неорганічного походження, які мають дію:
контактну (викликають розлади нервової системи та розм`якшення хітинового покриву), Інсектициди контактної дії: фенол, крезол, гас, скипидар, хлорофос, поліхлорпінен, мило К, гексахлоран, всі піретроїди (анометрин, БІМ, бутокс, інсектин, перметрин, тетраметрін, неостомазан та інші).
кишкову (переважно для лижуче-гризучих комах - розлади травного тракту), Інсектициди кишкової дії (неоцидол, борна кислота, боракс, миш`яковисті препарати - арсеніти, бура).
фумігантну (розлади дихальної системи). Фумігантну дію мають гази (хлор, сірчаний ангідрид) та аерозольні препарати.
репелентну (відлякують комах). Диметілфталат, карбофос, поліхлорпінен, гексамід, та інші).
Найсучасніші препарати з групи піретроїдів мають тривалу залишкову дію при відносно низькій токсичності, що зумовлює їх широке застосування.
Інсектициди в більшості своїй нерозчинні або слабо розчинні в воді, тому їх випускають у вигляді порошків (дустів), аерозолів, димів, або розчиняють на гасі, скипидарі, спирті, ацетоні і використовують у вигляді емульсій з водою. Їх наносять на шкіру тварин перед вигоном (ті, що дозволені), або розбризкують в приміщенні за допомогою спеціальної техніки. Місця виплоду комах поливають емульсіями інсектицидів - частіше креоліну, нафталізолу, трихлорофосу, поліхлорпінену - на рідкі середовища та сухе хлорне вапно - на щільні.
Використання хімічних методів дезінсекції є найбільш широковживаним. Але при застосуванні інсектицидів слід пам`ятати про те, що більшість з них не дозволяється використовувати для захисту молочної худоби та для дезінсекції молочарень (вони мають запах, або впливають на якість молока). Застережних заходів треба вживати також при використанні інсектицидних димів і попереджати про це пасічників.
Контроль якості дезінсекції
Якість дезінсекції оцінюють візуально по наявності чи відсутності мух, ґедзів, кліщів, тощо. Технологічний контроль включає перевірку повноти виконання комплексу заходів боротьби з комахами (знезараження місць виплоду, бур’янів, відлякування синантропної птиці).
Якість боротьби з ектопаразитами визначають за відсутністю живих особин (методом вичісування) та життєздатних личинок (оглядом волосяного покриву).


Завдання для самостійної роботи
Дати описання трьох інсектицидних препаратів.










. Робочий зошит з епізоотології

Робочий зошит з епізоотології .

13PAGE 144815


13 PAGE 14715




ВЕТЕРИНАРНІ ІМУНОБІОЛОГІЧНІ ПРЕПАРАТИ

































Заголовок 1 Заголовок 2 Заголовок 3 Заголовок 4 Заголовок 5 Заголовок 6 Заголовок 7 Заголовок 815

Приложенные файлы

  • doc 333944
    Размер файла: 716 kB Загрузок: 0

Добавить комментарий