укр мова

Пояснювальна записка

Українська мова є державною мовою України. Для українців рідна мова – це мова українського народу, яка створена ним впродовж багатьох століть і є багатою, мелодійною, довершеною, гідною того, щоб нею пишатись. Рідна мова є неоціненна національна святиня, скарбниця духовних надбань народу.
Як навчальний предмет українська мова виконує ряд важливих освітніх функцій. Рідна мова є засобом спілкування, пізнання, засобом самовираження особистості. Рідна мова формує почуття прекрасного, як форма вияву національної і особистої свідомості вона є засобом самопізнання, саморозвитку і самореалізації люди-ни.
Отже, виходячи із суспільних і, зокрема освітніх функцій української мови, основна мета її вивчення в навчальних закладах України полягає у формуванні національно свідомої, духовно багатої мовної особистості, яка володіє навичками вільно, виправдано користуватися засобами рідної мови.

Метою вивчення української мови
на першому курсі є:
- виховання потреби вивчати рідну мову;
- формування духовного світу студентів, цілісних світоглядних уявлень, загальнолюдських ціннісних орієнтацій через прилучення засобами мови до культурних надбань рідного народу і людства;
- вироблення у студентів умінь і навичок комунікативно виправдано користуватися засобами мови в різних життєвих ситуаціях під час сприймання, відтворення і створення висловлювань з додержанням українського мовленнєвого етикету;
- систематизація й узагальнення базових орфоепічних, граматичних, стилістичних умінь і навичок.
Завдання практичних робіт пропонуються у відповідності до робочої програми та «Критеріїв оцінювання навчальних навчальних досягнень учнів у системі загальної середньої освіти» і використовуються для перевірки навчальних досягнень студентів та закріплення вивченого матеріалу.

Основні вимоги до знань та вмінь студентів

Студенти повинні знати:
що вивчають основні розділи науки про мову;
основні орфоепічні, орфографічні, пунктуаційні правила;
морфологічні ознаки та синтаксичну роль частин мови;
загальні відомості про просте і складне речення, однорідні члени речення, речення із вставними словами, відомості про відокремлені та уточнюючі члени речення, пряму мову;
основні поняття мовлення і спілкування;
норми українського мовленнєвого етикету.
Студенти повинні вміти:
- самостійно здобувати знання, працювати з навчальною літературою;
користуватись словниками різних типів;
знаходити вивчені орфограми, пояснювати їх, правильно писати слова з вивченими орфограмами, знаходити і виправляти орфографічні помилки;
обґрунтовувати вживання розділових знаків за допомогою вивчених правил;
правильно вживати в мовленні різні за будовою та метою висловлювання речення;
створювати монологічні висловлювання різних типів, стилів, жанрів з урахуванням ситуації спілкування;
дотримуватись норм українського мовленнєвого етикету.
































Перелік тем практичних робіт

І семестр

1 Орфограми в групах приголосних. Диктант (2 години).
2 Зв'язне мовлення. Ділові папери. Загальні вимоги до складання документів. Документація щодо собового складу. Автобіографія. Заява (2 години).
3 Особливості правопису слів з подвоєння і подовження приголосних (2 години).
4 Особливості правопису слів з чергуванням голосних, приголосних звуків; слів іншомовного походження. Перевірка мовної теми (2 години).
5 Особливості правопису великої букви (2 години).
6 Складні випадки правопису ненаголошених голосних, м'якого знака, апострофа (2 години).
7 Особливості написання складних слів (2 години).
8 Особливості написання складноскорочених слів і графічних скорочень (2 години).
9 Перевірка мовної теми. Різновиди читання. Навчальне читання мовчки (2 години).
10 Зв'язне мовлення. Ділові папери. Обліково - фінансові документи. Розписка. Доручення (2 години).























ПРАКТИЧНЕ ЗАНЯТТЯ № 1 (2 години)

Тема: Орфограми в групах приголосних. Диктант

1 Мета:
1.1 Навчальна: сформувати навички формувати думку, складати діалоги, текст на задану тему.
1.2 Розвиваюча: розвивати пам'ять, увагу, творче мислення, орфографічну грамотність.
1.3 Виховна: виховувати любов до української мови, літератури.

2 Методичне забезпечення:
2.1 Письмове приладдя. 2.3 Зошит.
2.2 Опорні конспект. 2.4 Завдання.

Література:
3.1 Українська мова: Підруч. для 10 -11 кл. / О. М. Біляєв та ін. – К.: Освіта, 2002.
3.2 Вороніна В. І. Українська мова: підручник для 10 – 11класів загальноосвітн. навч. закл. / За ред. проф. Чабаненка В. А. – Запоріжжя: Прем’єр, 2005. – 208 с.

4 Теоретичні відомості
Утрата при вимові слова одного із приголосних звуків називається спрощенням.
Спрощення спостерігаєтьс я у таких групах приголосних:
ждн – жн: тиждень - тижня;
здн – зн: виїзд - виїзний;
стн – сн: честь - чесний;
стл – сл: щастя - щасливий;
слн – сн: ремесло -ремісник;
лнц – нц: солнце (рос.) -сонце;
скн – сн: тріск - тріснути;
зкн – зн: брязк - брязнути;
рдц – рц: сердець (рос. сердце) - серце;
шчк – шк: дошок - дошка.


Таке спрощення відбиває і сучасна орфографія. Другу групу спрощень становлять ті, що зустрічаються в усному мовленні, а на письмі не передаються: компостний, баластний, контрастний, форпостний і подібні слова іншомовного походження.
Наявне спрощення [стн] - [сн] і в слові шістнадцять [ш'існадз'ят'], шістдесят, шістсот, але орфографічно не закріплене.
Зберігається [т] у вимові і написанні слів кістлявий, хвастливий, пестливий, зап’ясний, хворостняк; [к] – у словах скніти, скнара, тоскно, випускний, пропускний, рискнути, вискнути.
Таке спрощення відбиває і сучасна орфографія. Другу групу спрощень становлять ті, що зустрічаються в усному мовленні, а на письмі не передаються: компостний, баластний, контрастний, форпостний і подібні слова іншомовного походження.
Наявне спрощення [стн] - [сн] і в слові шістнадцять [ш'існадз'ят'], шістдесят, шістсот, але орфографічно не закріплене.
Зберігається [т] у вимові і написанні слів кістлявий, хвастливий, пестливий, зап’ясний, хворостняк; [к] – у словах скніти, скнара, тоскно, випускний, пропускний, рискнути, вискнути.
У словах іншомовного походження та в низці форм при зміні слова спрощення приголосних не передається: студентський (вимовляємо: [студен'с'киі]) туристський (вимовляємо: [турис'киі]); частка -частці (вимовляємо: [час'ц'і]); звістка - звістці (вимовляємо: [зв'іс'ц'і]).
Явище спрощення звуків посилює милозвучність української мови.

5 Хід роботи
5.1 Відповісти на контрольні запитання до практичного заняття.
5.2 Виконати індивідуальні завдання.

6 Індивідуальні завдання для самостійного виконання


7 Контрольні запитання
7.1 З’ясуйте, що таке спрощення приголосних? Чому воно відбувається
7.2 Назвіть групи приголосних, які найчастіше спрощуються.
7.3 З’ясуйте, чи завжди відбувається спрощення приголосних. Чому?




ПРАКТИЧНЕ ЗАНЯТТЯ № 2 (2 години)

Тема: Зв'язне мовлення. Ділові папери. Загальні вимоги до складання документів. Документація щодо особового складу. Автобіографія. Заява

1 Мета:
1.1 Навчальна: сформувати навички правильно складати автобіографію, заяву.
1.2 Розвиваюча: розвивати пам'ять, увагу.
1.3 Виховна: виховувати любов до української мови, літератури.

2 Методичне забезпечення:
2.1 Письмове приладдя. 2.3 Зошит.
2.2 Опорні конспект. 2.4 Завдання.

Література:
3.1 Українська мова: Підруч. для 10 -11 кл. / О. М. Біляєв та ін. – К.: Освіта, 2002.
3.2 Вороніна В. І. Українська мова: підручник для 10 – 11класів загальноосвітн. навч. закл./ За ред. проф. Чабаненка В.А.– Запоріжжя: Прем’єр, 2005. – 208 с.

4 Теоретичні відомості
Документ – це результат відображення конкретної інформації на спеціальному матеріалі за визначеним стандартом чи формою.
Автобіографія – життєпис якої-небудь особи, складений нею самою. Цей документ містить найбільше відомостей про людину.
Автобіографія повинна відображати найголовніші моменти життя особи, її трудової діяльності.
Кожне нове повідомлення пишеться з абзацу. Автобіографія пишеться від руки.
Цей документ – один із не багатьох, який складається від першої особи.
Реквізити:
1 Назва виду документа. 3 Дата написання.
2 Текст: 1)... 2)... 3)... 4 Підпис.

Зразок: Автобіографія

Я, Прокопенко Марина Олександрівна, народилася 29 квітня 1978 року в місті Києві в родині військовослужбовця.
У 1985 році пішла до першого класу Білгород- Дністровської загальноосвітньої школи №2.
У зв'язку зі вступом батька до військової академії переїхала разом з родиною до Львова, де з 1986 по 1989 рік навчалася в зош № 204.
З 1989 по 1995 рік навчалася в зош № 50 м. Києва.
1995 року вступила до Білгород-Дністровського морського рибопромислового технікуму на відділення “Зберігання, консервування та переробка риби і морепродуктів”, де навчаюсь і зараз.
Склад сім'ї:
Батько – Прокопенко Олександр Васильович, 1954 року народження, військовослужбовець; працює в Міністерстві оборони України.
Мати – Прокопенко (Мітіна) Наталія Вікторівна, 1958 року народження, викладач музики в дитячій музичній школі №9 м. Києва.
Сестра – Прокопенко Катерина Олександрівна, 1987 року народження, учениця 2-го класу зош №50 м. Києва.

17 листопада 1995року Підпис

Заява - це документ, який містить прохання особи, установи щодо здійснення своїх прав або захисту інтересів.
Заяви бувають прості й складні.
Реквізити:
1 Адресат. 2 Адресант.
3 Назва виду документа. 4 Текст.
5 Додаток (перелік документів), якщо заява складна. 6 Дата.
7 Підпис.




Зразок складної заяви: Директору Білгород-
Дністровського морського
рибопромислового технікуму
Малішенку А. В.

Іванова Романа Леонідовича

Заява

Прошу допустити мене до складання вступних іспитів на відділення „Переробка риби та морепродуктів".
Додаток:
1 Атестат про загальну освіту.
2 Медична довідка.

20 червня 2004 р. Підпис

Зразок простої заяви: Директору Білгород-
Дністровського морського
рибопромислового технікуму
Малішенку А. В.

Іванова Р. Л.

Заява

Прошу допустити мене до складання вступних іспитів на відділення “Зберігання, консервування та переробка риби і морепродуктів”.
20 червня 2004 р. Підпис
5 Хід роботи
5.1 Відповісти на контрольні запитання до практичного заняття.
5.2 Виконати індивідуальні завдання.

6 Індивідуальні завдання для самостійного виконання


7 Контрольні запитання
7.1 Що таке документ?
7.2 З'ясуйте, яка заява є простою, а яка складною. У чому полягає різниця між ними?
7.3 Назвіть реквізити автобіографії, заяви.









ПРАКТИЧНЕ ЗАНЯТТЯ № 3 (2 години)

Тема: Особливості правопису слів з подвоєння і подовження приголосних

1 Мета:
1.1 Навчальна: Особливості правопису слів з подвоєння і подовження приголосних..
1.2 Розвиваюча: розвивати пам'ять, увагу, фонематичний слух.
1.3 Виховна: виховувати любов до української мови, літератури.

2 Методичне забезпечення:
2.1 Письмове приладдя. 2.3 Зошит.
2.2 Опорні конспект. 2.4 Завдання.

3 Література:
3.1 Вороніна В. І. Українська мова: підручник для 10 – 11класів загальноосвітн. навч. закл. / За ред. проф. Чабаненка В. А. – Запоріжжя: Прем’єр, 2005. – 208 с.
3.2 Ющук І. П. Практикум з правопису української мови. – 3-тє вид. – К.: Освіта, 1997.

4 Теоретичні відомості
У вимові приголосні звуки можуть подвоюватись і подовжуватись. В обох випадках утворюється один довгий звук. Подвоєння і подовження звуків передається на письмі двома однаковими буквами, кожна з яких позначає той самий приголосний звук. Подвоєння відбувається при збігові однакових звуків, що належать до різних значущих частин слова (морфем): осінній, піднісся.
Подовження приголосних виникло внаслідок уподібнення звуків. Подовжуватися можуть д, т, з, с, ц, л, н, ж, ч, ш: життя, ніччю, знаряддя.
Розгляньте таблицю і запам'ятайте основні випадки подвоєння і подовження приголосних звуків.
Для позначення збігу двох однакових звуків
1 На межі значущих частин слова, якщо одна з них закінчується, а друга починається тим самим звуком:оббити, ранній, возз'єднати, розрісся, письменник, віддати.
2 У складноскорочених словах: страйкком, юннат, заввідділом, військкомат.
3 У наголошених суфіксах -енн-, -анн- (янн):силенний,старанний,незрівняннй, священний, але: спечений, варений, довгожданий, незлічений, шалений.
Для позначення подовження приголосних звуків д, т, з, с, ц, л, н, ж, ч, ш
1 Перед я, ю, є, їв іменниках середнього роду II відміни: колосся, гілля, клоччя, мотуззя, узвишшя, знання.
2. Перед я, ю, є, ї в деяких іменниках І відміни: суддя, Ілля, стаття, рілля.
3 Перед ю в орудному відмінку іменників III відміни: річчю, ніччю, тінню, розкішгию, сіллю, але: матір'ю, вістю, радістю.
4 Перед я,ю у деяких прислівниках: зрання, риссю, попідвіконню.
5 Перед ю, є у дієслівних формах ллю, ллєш іпохідних: виллю, наллю.

Запам'ятайте! Ганна, бовваніти, овва, ссати, ссавці, ввесь, лляний.

5 Хід роботи
5.1 Відповісти на контрольні запитання до практичного заняття.
5.2 Виконати індивідуальні завдання.

6 Індивідуальні завдання для самостійного виконання


7 Контрольні запитання
7.1 Назвіть м’які приголосні.
7.2 Наведіть приклади уподібнення приголосних за м’якістю .
7.3 Назвіть основні випадки написання подвоєних букв.?



ПРАКТИЧНЕ ЗАНЯТТЯ № 4 (2 години)

Тема: Особливості правопису слів з чергуванням голосних, приголосних звуків; слів іншомовного походження. Перевірка мовної теми

1 Мета:
1.1 Навчальна: навчити визначати випадки чергування звуків та пояснювати їх, пригадати правила правопису слів іншомовногго походення, з’ясувати складні випадки правопису слів на дані орфограми.
1.2 Розвиваюча: розвивати пам'ять, увагу, фонематичний слух, вміння виправляти помилки у своєму та чужому мовленні.
1.3 Виховна: виховувати любов до української мови, літератури.

2 Методичне забезпечення:
2.1 Письмове приладдя. 2.3 Зошит.
2.2 Опорні конспект. 2.4 Завдання.

3 Література:
3.1 Ющук І.П. Українська мова. Практикум з правопису української мови. – К.: Освіта, 2002. – 253 с.
3.2 Українська мова. Довідник школяра/ Уклад. О. А. Російська. – Донецьк: ВКФ "БАО", 2001. – 390 с.

4 Теоретичні відомості
Найдавніші чергування голосних звуків відбуваються в коренях слів:
е - о: нести - носити, везти - возити;
і - а: сідати - садити, лізти - лазити;
е - і: мести - вимітати, пекти - випікати;
о - а: гонити - ганяти, ломити -ламати.
Ці чергування спостерігаються в коренях дієслів та віддієслівних іменниках.
До найдавніших чергувань голосних належать і такі:
е - и - нуль звука: беру - забирати – брати.

Найпоширеніші чергування приголосних такі:

1 Г, к, х перед закінченням -і змінюються на з, ц, с: перемога - перемозі, булка - булці, свекруха -свекрусі, ріг - на розі, бік - на боці.
2 Г, к, х чергується з ж, ч, ш при словозміні та словотворенні: плуг - плужок; рука -ручок, рученька; друг - дружити, дружина; мачуха -мачушин; могла - можеш, може, можемо.
3 У дієсловах відбуваються зміни таких приголосних:
д/дж – нагородити – нагороджу;
зд/ждж – їздити – їжджу;
г/ж – могти – можу;
ст/шч (орф. щ) – пустити – пущу;
з/ж – возити – вожу;
б/бл любитилюблю;
к/ч – ткати – тчу;
в/вл – мовити –мовлю;
т/ч – світити – свічу; п/пл – стати –сплю,
х/ш – колихати – колишу; м/мл – диміти – димлю;
с/ш – просити – прошу; ф/фл – графити – графлю.

Правопис слів іншомовного походження

Правопис й, і, ї
Написання й, і, ї в словах іншомовного походження підлягає фонетичному принципу української орфографії і регулюється такими правилами.
Буква и пишеться:
1 У загальних назвах іншомовного походження після д, т, з, с, ц, ж, ч, ш, р перед літерами, що позначають приголосні звуки: динамо, директор, титан, фізика, система, цистерна, жирафа, трикотаж (правило дев'ятки).
2 У власних назвах:
- у географічних назвах, що закінчуються на -ика, -ида: Америка, Африка, Арктика, Антарктида, Флорида;
- у географічних назвах після шиплячих приголосних: Алжир, Вашингтон, Чикаго, Чилі;
- у географічних назвах зі звукосполученням -ри: Париж, Рига, Рим, Мадрид, Великобританія, Крит;
- в окремих словах, узвичаєних з й: Єгипет, Єрусалим, Палестина, Сизрань, Сицилія, Сирія, Братислава, Бразилія, Аргентина, Скандинавія, Тибет.
Буква і пишеться:
1 На початку слова як у загальних, так і у власних назвах: інститут, ідея, інтернаціональний, Індія, Іспанія, Ібрагім.
2 У середині слів після букв, що позначають приголосні звуки, перед літерами на позначення голосних та перед є, й: геніальний, діалектика, матеріал, фіалка, аудієнція, радіус, радій, пенсіонер.
3 Після приголосних у кінці невідмінюваних слів: таксі, журі, поні, пенальті, мерсі.
4 Після приголосних в особових іменах і в географічних назвах перед наступним приголосним і в кінці слова: Капрі, Лісабон, Сочі, Шіллер.-
5 Після букв, що не входять до правила дев'ятки, перед наступним приголосним: бізнес, вібрація, академія, хімія, література, ніша.
Буква ї пишеться після букв, що позначають голосні звуки: мозаїка наївний, атеїст.
Правопис е, є
1 Після літер, що позначають тверді приголосні, пишеться е: декан, легенда, телефон.
2 На початку слова здебільшого пишеться е: етап, ескадрон, але в деяких словах пишеться є: Єгипет, Європа, Єва.
3 Після а, о, у в середині слів пишеться е: поет, силует, фаетон
(але траєкторія).
4 Після апострофа, м'якого знака е, і, й пишеться є: п 'єдестал, портьєра, гігієна, феєрія (але: діез, деескалація).
5 В іншомовних префіксах де-, ре- завжди пишеться е: денаціоналізація, реконструкція.

Вживання апострофа
Апостроф у словах іншомовного походження пишеться:

1 Після букв, що позначають губні приголосні б, п, в, м, ф, шиплячі ж, ч, ш, задньоязикові г, к, де та після р перед я, ю, є, ї: інтерв 'ю, прем 'єра, миш 'як, Х'юстон, бар 'єр, кар 'єр.
2 Після префіксів, що закінчуються на приголосний, перед ю, є: ін'єкція, ад 'ютант, суб 'єкт, кон 'юнктура.
Апостроф не пишеться:
1 Якщо я, ю, є позначають м'якість попереднього приголосного: гравюра, пюре, бюро, кювет.
2 Перед йо: курйоз, серйозний.

М'який знак пишеться:
1 Після м'яких приголосних д, т, з, с, л, н перед я, ю, є, J, йо: конферансьє, більярд, ательє, досьє, портьєра, медальйон.
2 Після л перед наступним приголосним (відповідно до вимови): альбом, альбатрос, фільм.
3 Відповідно до вимови у кінці слів: магістраль, автомобіль, стиль, марганець.
Подвоєння приголосних
1 У загальних назвах іншомовного походження, на відміну від російської мови, приголосні не подвоюються: груші, колектив, бароко, беладона, бравісимо, клас, інтермецо, стакато, сума, фортисимо, шасі, лібрето (винятки: бонна, брутто, ванна (ванний), манна (манний), мотто, нетто, панна, пенні, тонна; білль, булла, вілла, дурра (назва рослини), мірра (ароматична смола).).
2 При збігові однакових приголосних префікса й кореня, якщо в українській мові існує слово без цього префікса: ірраціональний, апперцепція, ірреальний, контрреволюція, імміграція, інновація.
3 У власних назвах і похідних від них словах подвоєння зберігається, якщо воно є в тій мові-, з якої запозичене: Марокко, Голландія, Ніцца, Руссо, Торрічеллі, Шіллер.

5 Хід роботи
5.1 Відповісти на контрольні запитання до практичного заняття.
5.2 Виконати індивідуальні завдання.

6 Індивідуальні завдання для самостійного виконання


7 Контрольні запитання
7.1 З’ясуйте правила написання и у словах іншомовного походження.
7.2 Назвіть правила написання і, ї у запозичених словах?
7.3 Поясніть, чому в словах брошура, журі, парашут пишемо у?
7.4 З'ясуйте правила вживання м'якого знака (ь) у словах іншомовного походження. Наведіть приклади.
7.5 Назвіть винятки з правил написання подвоєних букв у запозичених словах. Поясніть подвоєння букв у власних назвах.
7.6 Перелічіть основні правила правопису апострофа у словах іншомовного походження. Наведіть приклади.
7.7 Назвіть найдавніші випадки чергування приголосних , голосних звуків словозміні чи словотворенні.




ПРАКТИЧНЕ ЗАНЯТТЯ № 5 (2 години)

Тема: Особливості правопису великої букви

1 Мета:
1.1 Навчальна: навчитись знаходити в тексті вивчені орфограми, пояснювати їх.
1.2 Розвиваюча: розвивати пам'ять, увагу, орфографічну грамотність.
1.3 Виховна: виховувати любов до української мови, літератури.

2 Методичне забезпечення:
2.1 Письмове приладдя. 2.3 Зошит.
2.2 Опорні конспект. 2.4 Завдання.

3 Література:
1 Олійник О. Українська мова: Підручн. для 10 – 11 кл. середньої школи. 5-те вид.
– К.: Вікторія, 2003. – 446 с.
2 Ющук І.П. Українська мова. Практикум з правопису української мови. – К.: Освіта, 2002. – 253 с.

4 Теоретичні відомості
Таблиця 1 – Вживання великої літери
Правило

Приклад

З великої літери пишуться

1
Індивідуальні імена людей, по батькові, прізвища, псевдоніми, конспіративні клички, прізвиська
Іван Петрович Котляревський, Данило Галицький, Нестор Літопи-сець, Кобзар (про Т. Шевченка)

2
Міфологічних істот і божеств
Перун, Афіна, Ахіллес, Будда, Венера

3
Перше слово у назвах найвищих державних посад України
Генеральний секретар ООН, Прези-дент України, Голова Верховної Ра-ди України,

4
Клички свійських тварин, а також приручених чи дресированих звірів і птахів
Сірко (собака); Раві (слон); Сніжин-ка (кішка); Гнідко (кінь); Лиска (ко-рова)

5
Назви сортів рослин у спеціальній літературі
Антонівка (яблуня); Угорка (слива)

6
Астрономічні назви (незалежно від кількості їхніх складників)
Велика Ведмедиця, Козеріг, Марс, Юпітер, Великий Віз, Чумацький Шлях

7
Якщо під назвами сторін світу: захід, південь, північ, схід, норд-ост, південний захід, розуміються країни чи народи, тоді вони пишуться з великої літери
Далекий Схід, Західна Україна, країни Заходу, курорти Півдня, народи Півночі, Північна Буковина, Схід прокинувся

8
Географічні й топографічні власні назви (незалежно від кількості їхніх складників) пишуться з великої літери, крім службових слів і родових означень (затока, мис, море, острів, пік, хребет і т. ін.)
Азія, Антарктида, Балканський піво-стрів, Берингове море, Північно-кримський канал, гора Говерла, Зеле-ний мис, озеро Ільмень, Кавказький хребет, пік Шевченка, Нагаєва бухта, Північний полюс, Перська затока, Східноєвропейська рівнина

9
Назви вулиць (бульварів, провулків, проспектів), шляхів (залізничних, морських і т. ін.), каналів, течій (морських), а також майданів (площ), парків і т. ін. пишуться з великої літери, а їхні родові позначення з малої
Андріївський узвіз, Байкало-Амур-ська магістраль, бульвар Тараса Шев-ченка, вулиця Петра Сагайдачного, Музейний провулок, Північний мор-ський шлях, Львівська площа, майдан Незалежності, проспект Дружби на-родів, Стрийський парк, Південно-Західна залізниця, Ромоданівський шлях, течія Гольфстрім

10
У назвах груп або союзів держав і найвищих міжнародних організацій усі слова, крім родових позначень
Європейське Економічне Співтова-риство, Співдружність Незалежних Держав, Рада Безпеки, Міжнародний комітет Червоного Хреста, Антанта, Балканські країни, Організація Об’єд-наних Націй, Троїстий союз, Всесвіт-ня Рада Миру

11
Назви держав та автономних адміністративно-територіальних одиниць
Арабська Республіка Єгипет, Респу-бліка Білорусь, Автономна Республі-ка Крим, Князівство Монако, Коро-лівство Бельгія, Сполучені Штати Америки, Соціалістична Республіка В’єтнам, Держава Бахрейн

12
Перше слово у словосполученнях назвах державних, партійних, громадських, профспілкових та інших установ і організацій як України, так і інших держав
Центральна управа Всеукраїнського товариства «Просвіта» ім. Тараса Шевченка, Верховний суд США, Збройні сили України, Національна гвардія України, Національна рада Демократичної партії України

13
Перше слово у назвах міністерств і їхніх головних управлінь, а також у назвах інших установ та організацій, що складаються з кількох слів
Національний банк України, Міні-стерство освіти і науки України, Мі-ністерство культури і мистецтв Ук-раїни, Палата мір і вимірних прила-дів, Українське товариство охорони пам’яток історії та культури, Цивіль-ний повітряний флот України

14
Перше слово власних назв академій, інститутів, науково-дослідних установ, кінотеатрів, театрів, музеїв, парків культури та відпочинку тощо пишеться з великої літери, незважаючи на те, що воно є родовим позначенням
Національна академія наук України, Книжкова палата, Державний музей українського образотворчого мис-тецтва, Голосіївський парк імені М. Т. Рильського, Національна опера України ім. Т. Г. Шевченка, Україн-ська академія друкарства

15
Перше слово складених назв типу
Київський будинок мод, Харківський клуб метробудівців, Львівський па-лац одруження

16
Перше слово у назвах творів художніх, музичних і т. ін., наукових праць, газет, журналів, історичних пам’яток тощо, а назва береться в лапки
поема «Енеїда», повість «Тіні забу-тих предків», пісня «Стоїть гора ви-сокая», опера «Запорожець за Дуна-єм», підручник «Історія України», кі-нофільм «Камінний хрест», картина «Запорожці пишуть листа турецько-му султанові», газети: «Слово», «Ве-чірні вісті»; журнали: «Дзвін», «Все-світ», «Наука і суспільство», «Украї-на»; писемні історичні пам’ятки: «Руська правда», «Слово о полку Ігоревім», «Літопис Самовидця»

17
Назви аеропортів, вокзалів, станцій, портів, пристаней і т. ін.
аеропорт «Бориспіль», Київський вокзал (у Москві), порт Балаклава, пристань Ржищів (на Дніпрі), стан-ція Фастів-Перший, станція метро «Контрактова площа»

18
Умовні назви будинків відпочинку, пансіонатів, санаторіїв, дитячих таборів, готелів, кемпінгів, ресторанів, кав’ярень і т. ін. пишуться в лапках
будинок відпочинку «Зоря», пансіо-нат «Здоров’я», санаторій «Україна», готель «Золотий колос», кемпінг «Чайка», кав’ярня «Мрія», ресторан «Либідь»

19
Назви пам’яток архітектури, замків, храмів тощо
Андріївська церква, Золоті ворота, Хотинський замок, Софійський собор

20
Назви історичних подій, епох, війн, революцій, народно-визвольних рухів, повстань, революційних свят, знаменних дат і т. ін
Велика французька революція, епоха Відродження, Вітчизняна війна, Льо-дове побоїще, Коліївщина, Новий рік, Свято Перемоги, Хмельниччина, Кривава неділя, Лютнева революція, Революція 1905 р., Паризька комуна, День учителя, Ренесанс, Полтавська битва, Міжнародний жіночий день

21
Назви релігійних свят і постів
Благовіщення, Івана Купала, Петра й Павла, Різдво, Покрова, Теплого Олекси, Успіння; Петрівка, Масни-ця, Спасівка

22
Назви конгресів, конференцій, договорів, найважливіших документів тощо
Конгрес захисту культури, Конститу-ція України, Акт проголошення неза-лежності України, Декларація прав людини

23
Перше слово (крім родових) у назвах орденів, відзнак, що складаються з кількох слів
орден Вітчизняної війни, орден По-шани, орден Незалежності

24
Прикметники, утворені від власних особових назв за допомогою суфіксів -ів (-ова, -ове, -еве), -їв (-єва, -еве), -ин (-ина, -ине), -їн (-їна, -їне), якщо вони означають належність чогось даній особі
Андрієві книжки, Маріїн лист, Тичинине слово, Шевченкові поезії

25
Прикметники, утворені від іменників власних назв, якщо вони входять до складу назв, які за змістом дорівнюють словосполукам «імені когось», «пам’яті когось»
Нобелівська премія, Франківська кімната,

26
Складноскорочені назви, утворені з почат-кових (ініціальних) букв, імен власних і за-гальних, пишуться великими літерами
АТС, КНР, НЛО, СНД, УРП, УТН


5 Хід роботи
5.1 Відповісти на контрольні запитання до практичної роботи.
5.2 Виконати індивідуальні завдання.

6 Індивідуальні для самостійного виконання


7 Контрольні запитання
7.1 Пригадайте, коли в офіційних назвах пишеться велика буква.
7.2 Чи всі слова у назвах свят пишуться з великої букви?
7.3 Пригадайте, з якої букви пишемо географічні та топографічні назви.
7.4 Розкажіть, у яких випадках пишемо назви найвищих державних посад з великої букви.
7.5 Пригадайте інші випадки, коли в українській мові пишемо велику букву.




ПРАКТИЧНЕ ЗАНЯТТЯ № 6 (2 години)

Тема: Складні випадки правопису ненаголошених голосних, м’якого знака, апострофа

1 Мета:
1.1 Навчальна: пригадати правила вживання м’якого знака і апо-строфа, з’ясувати складні випадки правопису ненаголошених е, и, о, а.
1.2 Розвиваюча: розвивати пам'ять, увагу, фонематичний слух.
1.3 Виховна: виховувати любов до української мови, літератури.

2 Методичне забезпечення:
2.1 Письмове приладдя. 2.3 Зошит.
2.2 Опорні конспект. 2.4 Завдання.

3 Література:
3.1 Вороніна В. І. Українська мова: підручник для 10 – 11класів загальноосвітн. навч. закл. / За ред. проф. Чабаненка В. А. – Запоріжжя: Прем’єр, 2005. – 208 с.
3.2 Олійник О. Українська мова: Підручн. для 10 – 11 кл. середньої школи. 5-те вид. – К.: Вікторія, 2003. – 446 с.
3.3 Ющук І.П. Українська мова. Практикум з правопису української мови. – К.: Освіта, 2002. – 253 с.

4 Теоретичні відомості
Уживання апострофа
Апостроф служить для позначення роздільної вимови твердого приголосного перед наступним й, що виступає у звукосполучення [ й+а], [й+у], [й+е], [й+і] і позначається буквами я, ю, є, ї.
Апостроф ставиться перед
я, ю, є, ї
1 Після б, н, в, м, ф, що позначають губні приголосні, коли чується роздільна вимова: дерев'яний, п'ятилітній, б'ються, сім'я.
2 Після р, якщо далі чується и: подвір'я, узгір'я, матір'ю.
3 Після к у слові Лук'ян і похідних від нього: Лук'янчук, Лук'янівка, Лук'янець.
4 Після префіксів, що закінчуються на приголосний: об'єднання, об'ємний, об'єднувач, під'їжджати, з'їхатись, без 'язикий.
5 У складних словах, якщо перша частина закінчується на приголосний: двох'ярусний, дит'ясла, пів'яблука, пан'європейський, чотирьох'ярусний.
Апостроф не ставиться:
1 Якщо перед губним приголосним стоїть приголосний (крім р), що належить до кореня слова: свято, Святослав, мавпячий, тьмяний,
але: верб'я, черв'як, торф'яники, зв’язок, розв'язання.
2 Після губних та р перед йо: Муравйов, серйозний, курйоз.
3 Після р на початку складу, якщо наступні я, ю, є позначають м'якість попереднього приголосного: рябий, рясно, буря, Рєпін, рятувати, рюкзак.
4 Після префіксів, які закінчуються на приголосний, перед літерами, що позначають голосні: зорати, зуміти, безіменний, зекономити, зокрема.


Правопис ненаголошених голосних е, и в коренях
1 Написання ненаголошених е, и перевіряємо наголосом: весна, бо весни, велич, бо великий.
2 Пишемо е, якщо при зміні неясний звук випадає: справедливий, бо правда, липень, бо липня.
В дієслівних коренях випадає ненаголошений и: згинати – зігну, починати – почну.
3 Пишемо е, якщо при змінюванні неясний звук чергується з [ і ]: летіти, бо літати, гребенястий, бо гребінь.
4 Пишемо е в сполученнях –ере-, -еле- : перейти, береза, пелена.
5 Пишемо и у складах –ри-, -ли- : бриніти, гриміти, криниця, глитати.
6 У деяких словах правопис перевіряється за словником: апельсин, бетон, колектив, левада, медаль, ремонт, тепер, чекати, тремтіти, директор, лимон, минуле, кишеня.

Правопис ненаголошених голосних е, и в суфіксах
1.В іменникових суфіксах –ик-, -иц-, -ич-, -ищ-, -иськ- завжди пишемо и: братик, родич, житнище, дівчисько. Виняток: далеч, бо далекий.
2.У словах зі зменшено-пестливим значенням у суфіксах – ечк-, -еньк-, -есеньк- пишемо е: стрічечка, рученька, білявенький, ріднесенький.
3.Ненаголошений суфікс –ин- виступає в іменниках жіночого роду: долина, далина, мілина, бувальщина, козаччина; чоловічого роду : росіянин, татарин; у присвійних прикметниках: сестрин, бабин, свекрушин.
4 Суфікси –ен-, -енн- :
-ен- у дієприкметниках: утворений, вражений, залишений;
-ен- в іменниках середнього роду 4 відм.: кошеня, рученята; імена, племена, письмена;
-енн- в іменниках середнього роду , утворених від дієслів: звернення, оголошення, попередження.
5 В іменниковому суфіксі середнього роду -ив- пишемо и: мереживо, паливо, печиво, плетиво.
Виняток: марево, мрево, маєво, сяєво.
6 Суфікси –елезн-, -ер-, -тель- пишемо з е: довжелезний, п’ятеро, вихователь.
Правила вживання м’якого знака
М'якість приголосних звуків позначається буквами я, ю, є, і: хвиля, землю, верхнє, ліс, сісти, дірка, вітер.
Найпоширенішим засобом позначення м'якості приголосних є буква ь (м'який знак).
М'який знак пишеться
1 Після букв на позначення м'яких приголосних [д' [т'], [з'], [с'], [дз'], [ц'], [л'], [н'] у кінці слова та складу: мідь, гість, перелазь, вісь, ґедзь, Грицько, вільно, станьмо.
2 Після буки на позначення м'яких приголосних у середині складу перед о: тьохнути, дзьоб, льон.
3 У суфіксах –зьк-, -ськ-, -цьк-: людський, стрілецький, кавказький, молодецький, бузький.
4 У суфіксах -еньк-, -оньк-, -есеньк-, -ісіньк-,- юсіньк- : малесенький, дівчинонько, тонюсінький, вузюсінький.
5 Після я, що пом’якшується внаслідок уподібнення, перед наступним м’яким приголосним: ковальський, кільця, їдальня.
М'який знак не пишеться
1 Після р у кінці слова або складу та ц у кінці слова: кобзар, вірте, тепер, Харків, столяр, Галац, палац, шприц.
2 Після н перед ж, ч, ш, щ та суфіксами -ськ-, -ств-: волинський, інший, кінчик, тонший, селянство, громадянство, але: бриньчати, доньчин, няньчити, бо бренькіт, донька, нянька.
3 Після букв на позначення, м'яких приголосних, крім [л], якщо за ними йдуть інші м'які приголосні: свято, сміх, дня, радість, щастя, але: різьбяр, тьмяний.
4 Між подовженими м'якими приго-лосними: життя, зілля, ллється, ранній, сіллю, галуззя.
5 Після д, н, т перед суфіксами -чук-,
-ченк-, -чишин-: Радченко, Феденчук, Гринчишин, але після л пишеться ь: Михальченко, Ковальчук.


5 Хід роботи
5.1 Відповісти на контрольні запитання до практичного заняття.
5.2 Виконати індивідуальні завдання.

6 Індивідуальні завдання для самостійного виконання


7 Контрольні запитання
7.1 Що таке орфографія?
7.2 У чому полягає зв’язок орфографії з графікою та орфоепією?
7.3 Якими принципами користуємося в українській орфографії?
7.4 Сформулюйте основні правила правопису:
- ненаголошених е, и;
- апострофа;
- м’якого знака.



ПРАКТИЧНЕ ЗАНЯТТЯ № 7 (2 години)

Тема: Правопис складних слів

1 Мета:
1.1 Навчальна: знати правила правопису складних слів.
1.2 Розвиваюча: розвивати вміння правильно писати слова на вивчені орфограми, розвивати пам’ять, увагу, орфографічну грамотність.
1.3 Виховна: виховувати культуру мислення та мовлення.

2 Методичне забезпечення:
2.1 Письмове приладдя. 2.3 Зошит.
2.2 Опорні конспект. 2.4 Завдання.

3 Література:
3.1 Ющук І.П. Українська мова. Практикум з правопису української мови. – К.: Освіта, 2002. – 253 с.
3.2 Українська мова. Довідник школяра/ Уклад. О. А. Російська. – Донецьк: ВКФ "БАО", 2001. – 390 с.
3.3 Українська мова: підручник для 10 кл. загальноосвіт. навч. закл. з навчанням укр. мовою: профіл. рівень / М. Я. Плющ, В. І. Тихоша, С. О. Караман, О. В. Караман. – К.: Освіта, 2010. – 416 с.

4 Теоретичні відомості
Складні слова пишуться разом, через дефіс або окремо. Виділяють правила правопису складних іменників, прикладок, числівників, займенників, прикметників, прислівників, прийменників, сполучників, часток.

Таблиця 1 – Правопис складних слів

Правило
Приклад


Разом пишуться


1
Складні слова, першою частиною яких є кіль-кісний числівник (коли він не позначається цифрою)
двобічний, трипроцентний, сімдесятиріччя, трикутник, двадцятишеститисячний, двовладдя.

2
Складні іменники, утворені шляхом поєднан-ня за допомогою сполучного звука двох або кількох основ
самокат, лісосплав, крас­нопис, чорнозем, верболіз.

3
Складні іменники, утворені шляхом поєднан-ня дієслова в 2-й особі однини наказового способу з іменником
вернигора, горицвіт, перекотиполе.

4
Іменники, утворені шляхом поєднання трьох ібільше основ
веломотоспорт.

5
Складні прикметники, співвідносні з склад-ними іменниками, що пишуться разом
електросиловий, самохідний.

6
Складні прикметники, утворені від сполу-чення іменника та узгоджуваного з ним прикметника
народно-поетичний, первіснообщинний.

7
Складні прикметники з другою дієслівною частиною
деревообробний.

8
Складні прикметники, у яких перша частина співвідноситься з прислівником
доброзичливий.

9
Складні прикметники, утворені з 2-х або кіль-кох прикметників, якщо основне смислове навантаження передається останнім прикметником
вузькодіалектний.

10
Складні прикметники, що виступають як наукові терміни
головоногі, грудочеревна (пере-пона), умовнорефлекторна (дія).

11
Складні слова з пів-, напів-, полу- (крім власних назв)
піваркуша, пів'яблука, півкарбованця, напівавтомат, полукіпок


Через дефіс пишуться


1
Повторення того самого слова з метою підсилення його повного значення:
- в дієсловах для підсилення інтенсивності дії:

- у прикметниках і прислівниках для вираження великої міри, ознаки:


писав-писав, ходив-ходив;

білий-білий, легенький-легенький, багато-багато, синьо-синьо, тихо-тихо.

2
Поєднання:
- синонімічних слів:


- антонімічних слів:

- близьких за значенням слів, що передають єдине поняття:

- слів із тим самим коренем, але з різними закінченнями, префіксами і суфіксами:

гидко-бридко, зроду-віку, тишком-нишком, часто-густо;

більш-менш, видимо-невидимо;

батько-мати (батьки), хліб-сіль (їжа);

великий-превеликий, давним-давно, з давніх-давен, з діда-прадіда, мало-помалу, повік-віки, радий-радісінький, сила-силенна, тихий-тихесенький.

3
Поєднання слів, що означають приблизність
день-другий, година-дві, не сьогодні-завтра, три-чотири.

4
Складні вигуки та звуконаслідування
гей-гей, ого-го, бом-бом.

5
Іменники, що означають науковий ступінь, спеціальність, професію
магнітолог-астроном, член-кореспондент.

6
Іменники, що означають державні посади, військові звання
генерал-губернатор, генерал-майор.

7
Іменники, у яких перше слово підкреслює основну прикмету чи особливість предмета, що передається другим словом
блок-система, жар-птиця, крекінг-процес.

8
Іменники, що означають складні одиниці виміру
кіловат-година.

9
Складні іменники з першою складовою частиною віце-, екс-, лейб-, максі-, міні-, обер-, унтер-, штаб- (штабс-)
віце-президент, екс-чемпіон, штабс-капітан.

10
Складні прикметники, що співвідносяться із складними іменниками, що пишуться через дефіс
дизель-моторний, соціал-демо­кратичний, блок-системний.

11
Складні прикметники, утворені з двох чи більше прикметникових основ, що означають рівноправні поняття (між компонентами можна ставити і)
аграрно-сировинний, плоско-опуклий, столярно-механічний.

12
Складні прикметники з першою частиною на -ико (-іко)
діалектико-матеріалістичний, політико-економічний, ритміко-інтонаційний.

13
Складні прикметники з першою частиною військово-, воєнно-
військово-морський, воєнно-стратегічний

14
Складні прикметники, у яких перша складова частина не має прикметникового суфікса, але за змістом однорідна з другою частиною й приєднується до неї за допомогою сполучного звука о або е
м’ясо-вовняний, крохмале-патоковий

Примітка. Два однакових іменники, з яких один має форму називного відмінка, а другий – орудного, пишуться окремо: кінець кінцем, одним одна, честь честю, чин чином. Так само й займенники: сама самотою.
Скорочення, утворені від словосполук, пишуться окремо: с. г. сільське господарство.
Виняток: військовозобов’язаний, військовополонений.

5 Хід роботи
5.1 Відповісти на контрольні запитання до практичного заняття.
5.2 Виконати індивідуальні завдання.

6 Індивідуальні завдання для самостійного виконання

7 Контрольні запитання
7.1 Сформулюйте правила правопису складних іменників.
7.2 Прокоментуйте особливості правопису прикладок.
7.3 Назвіть умови, за яких складні прикметники пишуться разом та через дефіс.
7.4 З'ясуйте, коли складні числівники та займенники пишуться разом, окремо та через дефіс.
7.5 Сформулюйте правила правопису прислівників.
7.6 Окресліть норми правопису службових частин мови.




ПРАКТИЧНЕ ЗАНЯТТЯ № 8 (2 години)

Тема: Особливості написання складноскорочених слів і графічних скорочень

1 Мета:
1.1 Навчальна: знати правила скорочення складних слів, правила графічних скорочень.
1.2 Розвиваюча: виховувати культуру мислення, поведінки тощо.
1.3 Виховна: виховувати культуру мислення та мовлення.

2 Методичне забезпечення:
2.1 Письмове приладдя. 2.3 Зошит.
2.2 Опорні конспект. 2.4 Завдання.

3 Література:
3.1 Ющук І.П. Українська мова. Практикум з правопису української мови. – К.: Освіта, 2002. – 253 с.
3.2 Українська мова. Довідник школяра/ Уклад. О. А. Російська. – Донецьк: ВКФ "БАО", 2001. – 390 с.
3.3 Українська мова: підручник для 10 кл. загальноосвіт. навч. закл. з навчанням укр. мовою: профіл. рівень / М. Я. Плющ, В. І. Тихоша, С. О. Караман, О. В. Караман. – К.: Освіта, 2010. – 416 с.

4 Теоретичні відомості
Скорочене складне слово, яке утворене з початкових слів, на основі яких твориться скорочення– це абревіатура.
Творення складноскорочених слів має відповідати таким вимогам:
1.Слово має легко «розгортатися» в повне найменування.
2. Не збігатися зі словом або скороченням, які вже є в мові.
3.Відповідати нормам українського правопису.

Правила скорочування слів
Складноскорочені слова, утворені з початкових букв або звуків, пишуться (незалежно від написання словосполучення) з великої букви: гідроелектростанція - ГЕС, спільне підприємство - СП, науково-технічна революція - НТР.
Великими словами пишуться і складноскорочені слова, утворені від іншомовних словосполучень: ЮНЕСКО, НАТО, УЕФА, ТАСІС.
Проте малими словами пишуться такі слова, як вуз, загс, дот.
Якщо складноскорочені іменники, утворені від іншомовних словосполучень, відмінюються, то закінчення біля них дописується малими буквами: ТАСІС- ТАСІСа- ТАСІСу- ТАСІСом.
Окрім скорочень, придатних до вживання в усній і писемній формі мовлення існують скорочення, призначені для зорового сприйняття, - графічні, текстові. Ці скорочення не є словами, їх використовують лише на письмі.. Зазвичай, це скорочення, позначені малими буквами. За написанням графічні скорочення є декількох типів:
крапкові (ім., див., с., м.);
дефісні (ін-т, р-н, б-ка, з-д);
із скісною рискою ( а/с, в/с, в/ч);
нульові - на позначення фізичних, метричних величин, грошових одиниць та ін. лише після цифр ( 20 хв, 5 кг, 300 грн);
комбіновані (пд.-зах., пн.-сх.) та ін.
Стандартними є такі типи скорочень:
а) поштові назви, назви адміністративних одиниць: м., смт, обл., р-н, ст., вул.;
б) назви посад і звань: асист., доц., проф., канд. техн. наук, зав., зам., член-кор., акад.;
в) назви дат і календарних термінів: н. е., в., ст., м-ць, р., рр.;
г) грошові одиниці та числові назви: грн, коп., тис., млн, млрд;
д) форми звертання: п., гром.;
е) фізичні, метричні величини (крапка після них не ставиться): т, га, г, кг, л, мл, км, хв, год.;
є) найменування документів: квит., накл.;
ж) текстові позначення: див., пор., напр., с., та ін., і т. ін., табл..
Усі скорочення слів мусять бути загальноприйнятими і зрозумілими, зафіксованими у державних стандартах і словниках.
Існують такі правила користування скороченнями:
слово має закінчуватися на приголосну (за невеликими винятками - о. - острів, отець, А - ампер);
слово має мати запас стійкості, щоб сприйматися однозначно (філол., філос.);
Є багато окремих правил, що потрібні у процесі роботи з документами. Наприклад, варто запам'ятати правильні скорочення місяців року: січ., лют., берез., квіт., трав., черв., лип., серп., верес., жовт., лис- топ., груд.; не розділяти крапкою подвоєння рр. - роки; не можна скорочувати імена та імена по батькові (/.Іван, М. - Михайло, а не їв., Мих.); не скорочувати стор., а лише правильно - с.; писати правильно - напр., а не Н-д: чи Н: та ін.
Не ставиться крапка і між подвоєними буквами, що вказують на множину: ІІІ - Хвв., 1941-45рр., пп. (панове) Мар'ялов і Масторгуєв.
Скорочення слів використовують і для стислого письма, під час конспектування.

5 Хід роботи
5.1 Відповісти на контрольні запитання до практичного заняття.
5.2 Виконати індивідуальні завдання.
6 Індивідуальні завдання для самостійного виконання


7 Контрольні запитання
7.1 Поясніть, яких вимог слід дотримуватися при творенні слів.
7.2 Назвіть види графічних скорочень. Наведіть приклади.
7.3 Назвіть стандартні типи графічних скорочень.




ПРАКТИЧНЕ ЗАНЯТТЯ № 9 (2 години)

Тема: Перевірка мовної теми. Різновиди читання. Навчальне читання мовчки

1 Мета:
1.1 Навчальна: навчити застосовувати набуті знання на практиці; сприймати та відтворювати чуже мовлення.
1.2 Розвиваюча: розвивати вміння читати і відповідати на питання; розвивати пам'ять, увагу.
1.3 Виховна: виховувати любов до української мови, літератури.

2 Методичне забезпечення:
2.1 Письмове приладдя. 2.3 Зошит.
2.2 Опорні конспект. 2.4 Завдання.

3 Література:
3.1 Вороніна В. І. Українська мова: підручник для 10 – 11кл. навч. закл./ За ред. проф. Чабаненка В.А.– З.: Прем’єр, 2005. – 208 с.
3.2 Ющук І. П. Практикум з правопису української мови. – 3-тє вид. – К.: Освіта, 1997.

4 Теоретичні відомості
Важко переоцінити значення мовлення в житті людини і суспільства в цілому як засобу передачі знань і досвіду, як засобу духовного розвитку, виховання, освіти, як засобу спілкування, впливу один на одного. Відомо, що 70-80 % того часу, коли людина не спить, вона слухає, говорить, читає, пише, тобто займається мовленнєвою діяльністю, пов'язаною із змістовним сприйняттям мовлення і його створенням.
Читання - один із видів мовленнєвої діяльності, основним компонентом якого є сприйняття тексту й активна переробка інформації.
Виділяють читання вголос (правильне озвучення тексту) і читання мовчки (осмислене читання).

5 Хід роботи
5.1 Відповісти на контрольні запитання до практичної роботи.
5.2 Виконати індивідуальні завдання.

6 Індивідуальні завдання для самостійного виконання


7 Контрольні запитання
7.1 Чому мова є найважливішим засобом спілкування і пізнання?
7.2 Що таке читання?
7.3 Пригадайте, які різновиди читання Ви знаєте.
7.4 Що таке одиниці мови?
7. 5 Пригадайте, які основні норми української мови Ви знаєте?



ПРАКТИЧНЕ ЗАНЯТТЯ № 10 (2 години)

Тема: Зв'язне мовлення. Ділові папери. Обліково-фінансові документи. Розписка. Доручення

1 Мета:
1.1 Навчальна: сформувати навички правильно складати розписку, доручення, звіт.
1.2 Розвиваюча: розвивати пам'ять, увагу, орфографічну грамотність.
1.3 Виховна: виховувати любов до української мови, літератури.

2 Методичне забезпечення:
2.1 Письмове приладдя. 2.3 Зошит.
2.2 Опорні конспект. 2.4 Завдання.

3 Література:
3.1 Вороніна В. І. Українська мова: підручник для 10 – 11класів загально-освітн. навч. закл./ За ред. проф. Чабаненка В.А.– Запоріжжя: Прем’єр, 2005.
3.2 Українська мова: Підруч. для 10 – 11 кл. / О. М. Біляєв та ін. – К.: Освіта, 2002.
3.3 Ющук І. П. Практикум з правопису української мови. – 3-тє вид. – К.: Освіта, 1997.

4 Теоретичні відомості
Розписка – це письмове підтвердження факту одержання чогось від іншої особи чи організації, передачі й отримання документів, товарів, грошей.
Реквізити:
1 Назва виду документа.
2 Текст:
- прізвище, ім’я, по батькові та посада особи, яка дає розписку і підтверджує отримання цінностей;
- прізвище, ім’я, по батькові та посада особи, яка передала цінності;
- у чому конкретно дано розписку (вказуються точні найменування матеріальних цінностей, їх кількість і вартість – словами і цифрами).
3 Дата.
4 Підпис особи, яка отримала цінності.
5 Засвідчення підпису (у приватній розписці).


Зразок: Розписка

Я, студент фізико-математичного факультету Національного педагогічного університету імені М. П. Драгоманова Криворучко С. М., отримав від завідувача бібліотеки Проценко К. Л. для тимчасового користування на час канікул 1 (один) підручник з фізики, 1 (один) підручник з математики, 1 (один) підручник з філософії. Зобов’язуюсь повернути підручники своєчасно.
16.12 2007 р. Підпис

Доручення – це один з найуживаніших документів, який дає право кому-небудь діяти від імені особи, що видала цей документ. Доручення поділяються на:
особисті (особа доручає особі);
офіційні (установа доручає особі чи установі).
Реквізити особистого доручення:
1 Назва виду документа. 4 Підпис особи, яка склала доручення.
2 Текст. 5 Засвідчення підпису.
3 Дата.

Зразок: Доручення

Я, студент фізико-математичного факультету Національного педагогічного університету імені М. П. Драгоманова Криворучко Сергій Михайлович, доручаю студенту цього ж університету Іванюку Вадиму Леонідовичу одержати мою стипендію за вересень 2007 року.
18.09.2007 р. С. М. Криворучко

Печатка
Підпис Криворучко С. М. засвідчую
Декан фізико-математичного факультету

5 Хід роботи
5.1 Відповісти на контрольні запитання до практичної роботи.
5.2 Виконати індивідуальні завдання.

6 Індивідуальні завдання для самостійного виконання


7 Контрольні запитання
7.1 Що таке документ, реквізити?
7.2 Назвіть реквізити розписки, доручення.
7.3 З’ясуйте особливості мовного оформлення даних документів.

























































Самостійна робота

Пояснювальна записка
Українська мова є державною мовою України. Для українців рідна мова – це мова українського народу, яка створена ним впродовж багатьох століть і є багатою, мелодійною, довершеною, гідною того, щоб нею пишатись. Рідна мова є неоціненна національна святиня, скарбниця духовних надбань народу.
Як навчальний предмет українська мова виконує ряд важливих освітніх функцій. Рідна мова є засобом спілкування, пізнання, засобом самовираження особистості. Рідна мова формує почуття прекрасного, як форма вияву національної і особистої свідомості вона є засобом самопізнання, саморозвитку і самореалізації люди-ни.
Отже, виходячи із суспільних і, зокрема освітніх функцій української мови, основна мета її вивчення в навчальних закладах України полягає у формуванні національно свідомої, духовно багатої мовної особистості, яка володіє навичками вільно, виправдано користуватися засобами рідної мови.

Головними завданнями курсу української мови є:


· виховання потреби вивчати рідну мову;

· формування духовного світу студентів, цілісних світоглядних уявлень, загальнолюдських ціннісних opiєнтацій через прилучення засобами мови до культурних надбань рідного народу i людства;

· вироблення у студентів умінь i навичок комунікативно виправдано користуватися засобами мови в різних життєвих ситуаціях під час сприймання, відтворення i створення висловлювань з додержанням українського мовленнєвого етикету;

· систематизація і узагальнення базових орфоепічних, граматичних, лексичних, правописних, стилістичних умінь i навичок.

Завдання контрольних робіт пропонуються у відповідності до робочої програми та «Критеріїв оцінювання навчальних навчальних досягнень учнів у системі загальної середньої освіти» і використовуються для перевірки навчальних досягнень студентів та закріплення вивченого матеріалу.

Основні вимоги до знань та вмінь студентів

Студенти повинні знати:
що вивчають основні розділи науки про мову;
основні орфоепічні, орфографічні, пунктуаційні правила;
морфологічні ознаки та синтаксичну роль частин мови;
загальні відомості про просте і складне речення, однорідні члени речення, речення із вставними словами, відомості про відокремлені та уточнюючі члени речення, пряму мову;
основні поняття мовлення і спілкування;
норми українського мовленнєвого етикету.
Студенти повинні вміти:
- самостійно здобувати знання, працювати з навчальною літературою;
користуватись словниками різних типів;
знаходити вивчені орфограми, пояснювати їх, правильно писати слова з вивченими орфограмами, знаходити і виправляти орфографічні помилки;
обґрунтовувати вживання розділових знаків за допомогою вивчених правил;
правильно вживати в мовленні різні за будовою та метою висловлювання речення;
створювати монологічні висловлювання різних типів, стилів, жанрів з урахуванням ситуації спілкування;
дотримуватись норм українського мовленнєвого етикету.






























САМОСТІЙНА РОБОТА №1 (11 ГОДИН)

Тема: Фонетика. Лексика. Фразеологія

Мета:
1 Навчальна: узагальнити і систематиззувати знання і навички з фонетики, лексики, фразеології.
2 Розвиваюча: розвивати уміння узагальнювати матеріал, вільно оперувати з великими обсягами навчального матеріалу.
3 Виховна: виховувати почуття поваги до української мови, її розвитку, історії.

Теоретичне обґрунтування

Ключові поняття та терміни до теми
Фонетика – розділ науки про мову, який вивчає звуки мови.
Звуки – н айменші одиниці мовного потоку, з яких в мові складаються слова.
Голосні звуки – ц е звуки людської мови, основу яких становить голос.
Приголосні звуки – ц е звуки людської мови, основу яких становить шум з більшою чи меншою частиною голосу або тільки шум.
Сонорні приголосні – ц е приголосні, при творенні яких голос переважає над шумом.
Орфоепія – ц е сукупність правил літературної вимови звуків і словосполучень. В орфоепії також вивчаються правила наголосу.
Склад – ц е частина слова, що складається з одного чи кількох звуків і вимовляється одним поштовхом видихуваного повітря.
Наголос – ц е вимова одного із складів з більшою силою.
Смисловий наголос – ц е вимова одного із слів чи словосполучення в реченні з посиленням голосу.
Графіка – р озділ науки про мову, який вивчає сукупність умовних знаків, за допомогою яких мова передається на письмі.
Букви – ц е умовні знаки, за допомогою яких на письмі передаються звуки. Всього в українській мові 33 букви.
Алфавіт або азбука – п ослідовність букв у певному порядку.
Транскрипція – с пеціальний спосіб запису звуків у повній відповідності з їх звучанням.
Фонетичний алфавіт – с истема букв та додаткових знаків, за допомогою яких записується жива мова.
Лексика – ц е сукупність слів, які вживаються у мові.
Лексикологія – н аука, яка вивчає словниковий склад мови - значення слів, їх походження, зв'язок з іншими словами.
Лексикографія – з аймається збором та систематизацією слів, а також теорією та практикою укладання словників.
Слово – ц е одна з одиниць мови, яка служить для найменування предметів, властивостей, процесів чи дій.
Лексичне значення слова – ц е його реальний зміст, тобто те, що це слово називає.
Граматичне значення слова – ц е відомості про належність цього слова до тієї чи іншої частини мови, а також про граматичні ознаки цієї частини мови, які змінюють форму слова (рід, число, відмінок, вид, час тощо).
Пряме значення слова – ц е звичайна назва предмета, властивості чи дії. Пряме значення найчастіше буває первинним, тобто таким, з якого почалась назва.
Переносне значення слова завжди пов'язано з прямим значенням.
Омоніми – ц е слова, які мають однакове значення і написання, але зовсім різні значення.
Синоніми – ц е слова, різні за звучанням, але близькі за значенням (дорога - путь, шлях; мовознавство - мововедення).
Антоніми – ц е слова з прямо протилежним значенням (чорний - білий, ніч - день, добре - погано).
Пароніми – ц е слова, подібні між собою за звучанням і частково за будовою: абонент – абонемент; континент – контингент.
Загальновживані слова – це слова, що відомі всім, хто розмовляє українською мовою.
Діалектні слова (діалектизми) – ц е слова, які використовуються лише мешканцями тієї чи іншої місцевості (напр., кукэля – зозуля, буцян – чорногуз, пчулник – пасіка).
Професійні слова – це слова, що використовуються у мові людей, об'єднаних однією професією чи спеціальністю.
Архаїзми, або застарілі слова – це слова, що рідко використовуються.
Історизми – це поняття, які зникли у процесі історичного розвитку: гетьман, волость, лихвар.
Неологізми – нові слова, що виникають в мові.
Фразеологія – сукупність усталених зворотів певної мови, а також розділ науки про мову, що вивчає стійкі словосполучення – фразеологізми, їх ознаки, поділ на групи, утворення і походження.
Фразеологізми (фразеологічні звороти) використовуються для називання окремих предметів, явищ, властивостей та дій.











Завдання для самостійної роботи №1

Завдання 1 Виконайте тестові завдання.
Варіант 1

1 Укажіть рядок, у якому всі слова мають м'який приголосний:
1.1 смородина, термометр, спальня, тиша;
1.2 тюльпан, чайник, ягоди, міський;
1.3 місток, сільський, курорт, лижі;
1.4 ярок, сумно, пролісок, чистенький.
2 Укажіть рядок слів, у яких усі приголосні тверді:
2.1 ваза, ковдра, сіяти, крити;
2.2 береза, паста, шафа, вазон;
2.3 берег, дорога, кріт, краяти;
2.4 зимівля, сонячно, добре, корисно.
3 Виділіть рядок слів, у яких всі приголосні дзвінкі:
3.1 книга, літо, морози, грози;
3.2 межа, юпітер, косовиця, хліб;
3.3 дорога, гора, здоровий, димова;
3.4 крига, суниця, лимон, апельсин.
4 Визначте рядок слів, у яких всі приголосні глухі:
4.1 шматок, постіль, голосний, корабель;
4.2 паштет, сік, кошик, хотіти;
4.3 ложка, праска, юшка, ватра;
4.4 сімнадцять, королівство, золото, ліс.
5 Укажіть рядок слів, у яких буква ю позначає два звуки:
5.1 любити, юшка, юхт, бюст;
5.2 юрта, в’юн, матір'ю, розумію;
5.3 крицю, юність, солов'ю, милістю;
5.4 заздрістю, країною, мишею, радістю.
6 Розділ науки про мову, що вивчає словниковий склад мови, це:
6.1 орфографія;
6.2 фонетика;
6.3 синтаксис;
6.4 лексикологія.
7 Позначте рядок, у якому слово брудні вжито в переносному значенні:
7.1 брудні руки;
7.2 брудні будинки;
7.3 брудні наміри;
7.4 брудні вулиці.
8 Позначте речення, у якому вжито омоніми:
8.1 Побазікати можна із приятелем, а помовчати лише з вірним другом і товаришем (О.Ільченко);
8.2 Навіть хижа ласка любить ласку, а не тряску (Нар.тв.);
8.3 Темна хмара, а веселка ясна (Леся Українка);
8.4 Прийшли до річки дві верби з маленьким вербенятком.
9 Позначте рядок, який є синонімічним рядом:
9.1 недбалий, неакуратний, грубий, поверховий;
9.2 заперечувати, зацікавлювати, пропонувати, гніватися;
9.3 ніжний, лагідний, ласкавий, заспокійливий;
9.4 куций, короткий, непостійний, таємний.
10 Слова ввічливість – нечемність це:
10.1 синоніми;
10.2 антоніми;
10.3 омоніми;
10.4 багатозначні слова.
11 Позначте речення, що містить фразеологізм зі значенням зазнаватися:
11.1 Водить за ніс, а правди не скаже;
11.2 Полову їсть, а кирпу гне;
11.3 Говорить, як лисиця, а за пазухою камінь держить;
11.4 П’ятами киває, бо діла не знає.
12 Позначте рядок із фразеологізмом, що є антонімом до слова ледарювати:
12.1 мозолити руки; 12.3 відставляти губу;
12.2 починати з нуля; 12.4 бити лихом об землю.


Варіант 2

1 Укажіть рядок, у якому всі слова мають м'який приголосний:
1.1 садиба, гайок, веселощі, коромисло;
1.2 білочка, крашанка, степ, колиска;
1.3 малюк, синь, люлька, ялинка;
1.4 персик, світло, тигреня, тисяча.
2 Укажіть рядок слів, у яких усі приголосні тверді:
2.1 дорога, книга, ручка, мости;
2.2 міст, яма, зелений, техніка;
2.3 соняшник, хлопчик, хутірець, поле;
2.4 яблуня, єнот, їжак, їжа.
3 Виділіть рядок слів, у яких всі приголосні дзвінкі:
3.1 будівля, джем, джміль, нога;
3.2 кладка, ложка, лізти, празький;
3.3 голуб, обсадити, різкий, солодкий;
3.4 хлів, сад, клуб, приповідка.
4 Визначте рядок слів, у яких всі приголосні глухі:
4.1 пушок, суп, схопити, коса;
4.2 кухлик, порох, сніжинка, крига;
4.3 порошинка, сніг, криголам, бігти;
4.4 зблизька, соняшник, дуб, салат.
5 Укажіть рядок слів, у яких буква я позначає два звуки:
5.1 п’явка, яструб, ясний, Лук’яненко;
5.2 рішення, тигреня, рілля, ясочка;
5.3 заряд, ялівець, тихоня, краля;
5.4 Ярослав, В’ячеслав, Святослав, Яків.
6 Розділ мовознавства, який вивчає звуковий склад мови це:
6.1 орфографія;
6.2 фонетика;
6.3 синтаксис;
6.4 лексикологія.
7 Позначте рядок, у якому слово свіжі вжито у прямому значенні:
7.1 свіжі квіти;
7.2 свіжий голос;
7.3 свіжий одяг;
7.4 свіжий вітер.
8 Позначте речення, у якому вжито омоніми:
8.1 Навіть хижа ласка любить ласку, а не тряску (Нар.тв.);
8.2 Побазікати можна із приятелем, а помовчати лише з вірним другом і товаришем (О.Ільченко);
8.3 Темна хмара, а веселка ясна (Леся Українка);
8.4 Прийшли до річки дві верби з маленьким вербенятком.
9 Позначте рядок, який є синонімічним рядом:
9.1 недбалий, неакуратний, грубий, поверховий;
9.2 куций, короткий, непостійний, таємний.
9.3 заперечувати, зацікавлювати, пропонувати, гніватися;
9.4 плакати, ревти, нити, рюмсати.
10 Слова веселий – сумний це:
10.1 синоніми;
10.2 антоніми;
10.3 омоніми;
10.4 багатозначні слова.
11 Позначте речення, що містить фразеологізм зі значенням оживляти:
11.1 Водить за ніс, а правди не скаже;
11.2 Полову їсть, а кирпу гне;
11.3 Вливати живий струмінь;
11.4 П’ятами киває, бо діла не знає.
12 Позначте рядок із фразеологізмом, що є синонімом до слова ледарювати:
12.1 бити байдики; 12.2 відставляти губу;
12.3 починати з нуля; 12.4 бити лихом об землю.



Завдання 2 Законспектуйте одну з тем.


Тема

1
Функції української мови.

2
Рівні володіння українською літературною мовою.

3
Стилістичні засобо фонетики.

4
Загальна характеристика звукового складу мови.

5
Склад і наголос.

6
Правила переносу слів.

7
Складні випадки правопису ненаголошених голосних.

8
Складні випадки правопису м'якого знака.

9
Складні випадки правопису апострофа.

10
Складні випадки правопису великої букви.

11
Складні випадки подвоєння і подовження приголосних.

12
Складні випадки правопису слів з чергуванням голосних.

13
Складні випадки правопису слів з чергуванням приголосних звуків.

14
Складні випадки правопису слів іншомовного походження.

15
Слово і його лексичне значення.

16
Однозначні і багатозначні слова.

17
Омоніми.

18
Синоніми.

19
Антоніми.

20
Пароніми.

21
Загальновживана лексика.

22
Терміни. Професійна лексика.

23
Канцеляризми.

24
Неологізми.

25
Діалектні слова.

26
Застарілі слова.

27
Іншомовні слова і запозичення.

28
Фразеологія.

29
Джерела української фразеології.

30
Лексикографія.















1 Мета:

1.1 Навчальна: узагальнити і систематиззувати знання і навички з фонетики, лексики, фразеології.
1.2 Розвиваюча: розвивати уміння узагальнювати матеріал, вільно опе-рувати з великими обсягами навчального матеріалу.
1.3 Виховна: виховувати почуття поваги до української мови, її розвитку, історії.

2 Завдання для самостійної роботи №1

Завдання 2.1 Виконайте тестові завдання. Варіант 1

Завдання 2.2 Законспектуйте тему: «Функції української мови».

Завдання 2.3 Напишіть твір на тему: «Багатство виражальних можливостей української мови.».

3 ЛІТЕРАТУРА

3.1 Вороніна В. І. Українська мова: підручник для 10 – 11класів загальноосвітн. навч. закл. / За ред. проф. Чабаненка В. А. – Запоріжжя: Прем’єр, 2005. – 208 с.
3.2 Українська мова: Підруч. для 10 – 11 кл. пік. з укр. та рос. мовами навчання / О.М. Бєляєв та ін. – К.: Освіта, 2001. – 239 с.
3.3 Олійник О. Українська мова: Підручн. для 10 – 11 кл. середньої школи.
5-те вид. – К.: Вікторія, 2003. – 446 с.
3.4 Ющук І.П. Українська мова. Практикум з правопису української мови. – К.: Освіта, 2002. – 253 с.
3.5 Козачук Г.О. Українська мова для абітурієнтів: навчальний посібник. – К.: Вища школа, 2007.
3.6 Плющ М.Я., Гринас Н.Я. Граматика української мови в таблицях: навчальний посібник. – К.: Вища школа. – 2004.
3.7 Шкуратяна Н.Г., Шевчук С.В. Сучасна українська літературна мова: Модульний курс: Навч. посібник. – К.: Вища школа, 2007.










1.1 СР 000012.001.ДЗ









Зм.
Лист
№ документа
Підпис
Дата


Розробив
Іванов І. І.

07.12.10

Фонетика. Лексика. Фразеологія
Літера
Лист
Листів

Перевірив
Степанова Т.О.




1
5







Б-ДМРПТ 111 група















Лекції


Лекція № 1

Тема: Вступ
Мова в духовному вимірі. Мовлення як предмет стилістики і культури мовлення. Два рівні володіння українською літературною мовою: мовлення правильне і комунікативно доцільне

МОВЛЕННЯ ЯК ПРЕДМЕТ ВИВЧЕННЯ СТИЛІСТИКИ І КУЛЬТУРИ МОВЛЕННЯ

1. Прочитайте. Витлумачте лексичне значення виділених слів. Поясніть пов’язаність мови та мовлення.
Мова засіб інтелектуального освоєння світу. Мова дістає відображення в мовленні – без нього вона не може існувати, здійснювати комунікативну функцію. Проте мовлення, а відтак і комунікативна діяльність неможливі без мови.
Мовлення завжди індивідуальне. Хоча люди й користуються однією мовою, їхнє мовлення, залежно від віку, освіти, професії, середовища, у якому вони живуть, різниться особливим добором слів, манерою будувати речення тощо. Ще давньогрецький філософ Сократ говорив: «Заговори, щоб я тебе побачив», указуючи тим самим на велике значення мовлення в характеристиці людини.
За А. Корж.

Поясніть значення вислову інтелектуальне освоєння світу. Які функції мови ви знаєте?
Розкрийте значення терміна комунікативна діяльність. Чи синонімічні терміни комунікативна діяльність та спілкування? Поясніть.


· Які ви знаєте види мовленнєвої діяльності?


· Чи можна вважати мистецтво засобом інтелектуального освоєння світу, формою міжкультурного спілкування?
Поясніть на конкретних прикладах.

Спілкування це передавання певної інформації, обмін нею між людьми.
Процес спілкування являє собою різні види мовленнєвої діяльності: аудіювання, говоріння, читання, письмо. Форми спілкування бувають різні: полілог (групова розмова), діалог (розмова двох людей), монолог (наявність співрозмовника не обов’язкова). Отже, мовлення це діяльність, пов’язана з функціонуванням мови, це спілкування засобами мови, тобто через посередництво мовних одиниць. Мова і мовлення нерозривні.
Розмежовують поняття загальнонародна мова і літературна мова.
Загальнонародна мова – це сукупність слів, граматичних форм, особливостей вимови й наголошення, що їх використовують люди, для яких українська мова є рідною.
Загальнонародна мова охоплює діалекти, просторіччя, професійну лексику, жаргони тощо.
Вищою формою загальнонародної мови є літературна мова.
Літературна мова відшліфована форма загальнонародної мови, що постає на основі її писемної форми і в усному та писемному виявах обслуговує життя нації: державну діяльність, законодавство, науку, культуру, художню літературу, театр, засоби масової інформації.
Сучасна українська літературна мова опрацьовується науковцями, письменниками та іншими діячами культури і науки.
Шанобливе та дбайливе ставлення до літературної мови є ознакою патріотизму й високої духовності.

Розкрийте значення вислову «У душ красивих і красива мова, убогість
мови це убогість духу!» (В. Іващенко). Чи згодні ви зі словами поета? Поясніть.
Наскільки важливо володіти літературною мовою? Назвіть професії, у
представників яких мовлення має бути бездоганним.
Пригадайте твори художньої літератури про українську мову. З чим
порівнюють її митці? Доберіть і запишіть власні порівняння.
Спробуйте створити візуальні образи літературної та загальнонародної української мови. Важливим поняттям мовознавства є варіативність.

Мовна норма (від лат. norma – правило, взірець) мовний варіант
у сфері вимови, слововживання, словозміни, який закріплений практии
кою і рекомендований до вживання як обов’язковий. Порушення мовних
норм утруднює спілкування.
Саме з поняттям мовної норми нерозривно пов’язана літературна
мова. Адже літературна мова – це унормована та відшліфована форма загальнонаціональної мови.
Мовне правило це наукове осмислення, визначення, формулювання мовної норми. Саме норми літературної мови є підґрунтям правил, якими користуються в усному і писемному мовленні. Нормативність мови, її відповідність тим вимогам, які ставлять перед мовою в суспільстві, вивчає розділ мовознавчої науки культура мови. У цьому розділі розглядають питання мовних норм і доцільності вживання мовних засобів залежно від мети й умов спілкування.
Інше значення терміна культура мови – уміння правильно говорити й писати, добирати мовні засоби відповідно до мети й обставин спілкування, грамотно, логічно, точно й вираазно передавати засобами мови свої думки, почуття й переживання. Мові високої культури властиві багатство словника, різноманітність граматичних форм і синтаксичних конструкцій, логічна стрункість та вираазність.
Таким чином, розрізняють мовлення правильне (таке, що відповідає мовним нормам) і мовлення комунікативно доцільне (скероване на максимальне досягнення мети спілкування). Культура мовлення – це система вимоог щодо вживання мови в мовленнєвій діяльності – усній і писемній. Належний рівень культури мовлення засвідчує розвинутий інтелект та високу загальну культуру особистості. Культура мовлення забезпечує рівень спілкування, ушляхетнює стосунки між людьми, сприяє підвищенню загальної культури особистості та суспільства в цілому. Плекання культури мовлення обов’язок кожного. Отже, літературна мова це оброблена, унормована форма загальнонародної мови, яка відзначається високим рівнем нормативності. Саме унормованістю літературна мова протиставляється іншим різновидам національної мови: діалектам, жаргонам, просторіччю. У писемному та усному різновидах вона обслуговує культурне життя народу.
Українська літературна мова постійно розвивається й збагачується. Цей процес супроводжуваний усталенням, шліфуванням обов’язкових для всіх мовців літературних норм.
Поясніть, які особливості мовлення вивчає стилістика, а які культура мовлення.




Лекція № 2

Тема: Загальна характеристика звукового складу мови. Норми вимови. Склад і наголос. Правила переносу слів
Загальна характеристика звукового складу мови

Фонетика (від гр. phone - звук) – розділ науки про мову, який вивчає звуки мови.
Основним об'єктом вивчення фонетики є звуки - найменші одиниці мовного потоку, з яких в мові складаються слова.

Звуки мови на письмі позначаються так:
позначення звуків
[a], [с], [д'], [ґ], [дж'], [й], [м], [н]

Окремо взяті звуки (на відміну від слова та речення) не мають ніякого значення ([о], [у], [п], [с], [д], [і], [к], [м]), але з них творяться слова та їхні значущі частини. Наприклад, з наведених звуків легко складається слово підсумок, у якому виділяються три значущих частини під + сум + ок.
Звуки утворюють зовнішню, звукову оболонку слів і тим самим допомагають відрізнити одне слово від іншого.
Слова розділяються за кількістю звуків, з яких вони створені, набором цих звуків та їх послідовністю.
Звукова система української мови нараховує 38 звуків: 6 голосних і 32 приголосних.
ЯК ВИНИКАЮТЬ ЗВУКИ
Звуки мови виникають за допомогою мовного апарату, до якого відносять гортань з голосовими зв'язками, ротову та носову полості, губи, язик, зуби та піднебіння.
За способом творення звуки поділяються на голосні та приголосні.
Голосні звуки - це звуки людської мови, основу яких становить голос. При вимові голосних звуків струмінь повітря, вийшовши з легень і проходячи по гортані, спричинює вібрацію зімкнених напружених голосових зв'язок.
Пояснити це явище можна порівнянням з грою на будь-якому музичному струнному інструменті (скажімо, гитарі). Спробуйте заграти на струнах - і вам у нагороду буде чудова музика.
Саме такими "струнами" і є наші голосові зв'язки- головний речовий орган людини.
Після того як струмінь повітря, вже в вигляді звукової хвилі з періодичними коливаннями, проходить крізь ротову порожнину, він вільно виходить назовні.
Ротова порожнина відіграє при цьому роль резонатора, який за рахунок руху нижньої щелепи та переміщення язика в горизонтальній та вертикальній площині змінює свої розміри та форму, що є вирішальним при творенні голосних різної якості.
Приголосні звуки - це звуки людської мови, основу яких становить шум з більшою чи меншою частиною голосу або тільки шум.
При вимові приголосних звуків голосові зв'язки можуть бути напруженими і вібрувати під тиском повітряного струменя, утворюючи музикальний тон (голос), а можуть бути розслабленими, не замкненими і вільно пропускати видихуване повітря.
Характерні для приголосних шуми виникають переважно у ротовій порожнині при подоланні струменем повітря різноманітних перешкод, утворюваних на його шляху активними і пасивними мовними органами.
Рух і положення мовних органів при вимові певних звуків називається артикуляцією (від лат. articulo - розчленяю).


ГОЛОСНІ ЗВУКИ

Голосних звуків шість: [і], [и], [е], [у], [о], [а].
Голосні звуки можуть бути:
1) переднього і заднього ряду;
2) низького, середнього і високого підняття;
3) огублені і неогублені;
4) ненаголошені і наголошені.

ПРИГОЛОСНІ ЗВУКИ

В українській мові 32 приголосних звука: [б], [п], [д], [д' ], [т], [т' ], [ґ ], [к], [ф], [ж], [з], [з' ], [ш], [с], [с' ], [г], [х], [дж], [дз], [дз' ], [ч], [ц], [ц' ], [в], [й], [м], [н], [н' ], [л], [л' ], [р], [р' ].

Приголосні звуки можуть бути:
1) сонорні
2) тверді;
3) м'які.

В основі поділу приголосних на шумні і сонорні, дзвінкі і глухі лежить участь голосу і шуму при їх творенні.

Сонорні приголосні
Сонорні приголосні (від лат. sonorus - звучний) - це приголосні, при творенні яких голос переважає над шумом. Цих звуків в українській мові дев'ять:
[в], [й], [м], [н], [н' ], [л], [л' ], [р], [р' ]



Дзвінкі і глухі приголосні
Якщо голосові зв’язки більш напружені, тоді творяться дзвінкі шумні приголосні звуки:
- дзвінкі приголосні:[б], [д], [д' ], [ґ ], [ж], [з], [з' ], [г], [дж], [дз], [дз' ];
- глухі приголосні:[п], [т], [т' ], [к], [ш], [с], [с' ], [х], [ч], [ц], [ц' ].

Акустичні пари
Дзвінкі та глухі приголосні утворюють так звані акустичні пари (дзвінкий звук - глухий):

[б]-[п], [д]-[т], [д' ]-[т' ], [ґ ]-[к], [ж]-[ш], [з]-[с],

[з' ]-[с' ], [г]-[х], [дж]-[ч], [дз]-[ц], [дз' ]-[ц' ].

Глухий звук ф в українській мові співвідносного дзвінкого звуку не має.
Дзвінкі приголосні у кінці слова та в кінці складу вимовляються дзвінко.
Усі сонорні приголосні звуки належать до дзвінких і не мають парних глухих.

Тверді і м'які приголосні
За ознакою твердості чи м'якості приголосні розмежовуються на тверді і м'які:
- тверді приголосні: [б], [п], [д], [т], [ґ ], [к], [ф], [ж], [ш], [з], [с], [г], [х], [дж], [ч], [дз], [ц], [в], [м], [н], [л], [р];
- м’які приголосні:[д' ], [т' ], [з' ], [с' ], [дз' ], [ц' ], [й], [л' ], [н' ], [р ].

Окремі приголосні за ознакою "м’якість- твердість” утворюють пари:
[д]-[д' ], [т]-[т' ], [з]-[з' ], [с]-[с' ], [дз]-[дз' ], [ц]-[ц' ], [н]-[н' ], [л]-[л' ], [р]-[р' ].

Пом'якшені варіанти твердих приголосних, як правило, з'являються перед голосним і, проте у небагатьох українських словах і здебільшого у словах іншомовного походження зустрічаються перед іншими голосними (ж’ур' нбл , м’ эзикл, с'в' б то).

Звук [ґ]
Окремо треба сказати про звук [ґ ], що третім виданням Українського правопису було повернуто в українську абетку.
Звук [ґ] вживається у словах: ґанок, ґоґель- моґель, ґудзик, ґрунт, ґречний, ґрати (іменник), ґатунок, ґвалт, ґвалтувати, ґранчак та ін.
Звуки [ґ] та [г] легко розрізняються на слух:
[г] - гортанний щілинний, глухіший;
[ґ] - задньоязиковий проривний, дзвінкіший.

Різницю в роботі мовних органів при вимові цих звуків можна відчути на дотик, прикладаючи пальці до гортані.

ОРФОЕПІЯ
Орфоепія (від лат. orthos- прямий, правильний, рівний і epos- слово, мова) - це сукупність правил літературної вимови звуків і словосполучень. В орфоепії також вивчаються правила наголосу.

ОСНОВНІ ПРАВИЛА ОРФОЕПІЇ

ВИМОВА ГОЛОСНИХ ЗВУКІВ
Голосні в українській мові у наголошеній позиції звучать чітко і виразно (голос, сила).
Так само чітко і виразно вимовляються і голосні [а], [і], [у] в ненаголошених складах (співати).
Ненаголошений [е] при вимові наближається до [и], так само як і ненаголошений [и] наближається до [е]. Особливо помітно це у випадку, коли [и] чи [е] знаходяться перед наголошеним складом (заметіль).
Голосні [е], [и] майже не змінюються у кінці слова і у складі з побічним наголосом (пити, пуля).
Ненаголошений звук [о], як і наголошений, теж вимовляється голосно, ніколи не перетворюючись на [а], як у російській мові. Проте перед складом з наголошеним [у] ненаголошений [о] стає схожим на [е] (ноша).
У дієслівних формах 3-ї особи однини і множини теперішнього часу буквосполучення -ться вимовляється як ц' : (сміється- с'м’іjец':а).
Буквосполучення -шся вимовляється як довгий м'який [с’]: (смієшся- с'м’іjес':а).

ВИМОВА ПРИГОЛОСНИХ ЗВУКІВ
Дзвінкі приголосні [б], [д], [д’], [ґ], [ж], [з], [з’], [г], [дж], [дз], [дз’], як правило, зберігають свою дзвінкість.
Зокрема, це відбувається:
- на кінці слова (ніж, гедз);
- в середині слова перед наступним глухим приголосним, найчастіше на межі кореня і суфікса (дiжка, жабка);
- виняток - дзвінкий приголосний [г], який в окремих випадках чергується з глухим [х] перед глухими [т'] і [к] (н'іхт'ї, вухкиї);
- у кінцевих дзвінких приголосних префіксах роз-, без-, через- та інших перед глухим приголосного кореня (розповідати).

Дзвінкий [з] чергується з глухим [с] тільки у префіксі з- перед наступним глухим кореня (крім [ш] і [ч]) - с'ц'іпити, схот'іти. У випадку знаходження дзвінкого свистячого [з] перед шиплячими [ш] і [ч] він чергується з глухим шиплячим [ш] (зшити).
Глухі приголосні в середині слова перед дзвінкими чергуються з відповідними дзвінкими (Вишгород).
Приголосні шиплячі звуки [ж], [ч], [ш] перед наступними свистячими [ц'], [с'] чергуються відповідно зі свистячими [з'], [ц'], [с'] (книжка)
Сонорні приголосні [в], [й], які не мають глухих відповідників, в середині слова після голосного і перед голосним, на початку слова перед будь-яким приголосним і у кінці слова перетворюються на короткі нескладові голосні [я], [ї] (вояк, гаї).
Нормативним для української мови є чергування [у] та [в]; [і] та [й] у мовному потоці, яке залежить від кінця попереднього і початку наступного слова (наш учитель, наша вчителька)

СКЛАД
Слова в українській мові поділяються на склади. Склад - це частина слова, що складається з одного чи кількох звуків і вимовляється одним поштовхом видихуваного повітря: кни-га, по-ле, га-зе-та, на-го-лос, Ін-тер-нет.
Склад може бути утворений з одного чи кількох звуків, причому один з них повинен обов'язково бути голосним. В зв'язку з тим, що саме голосні звуки утворюють склад, їх називають складотворчими.
В залежності від кількості склідів слова поділяються на односкладові, двоскладові, трискладові і багатоскладові: вік-но, слог, ма-ту-ся, кі-не-ма-то-граф.
Склад, що закінчується на голосний звук, називають відкритим (а-рі-я, ка-ли-на).
Склад, який закінчується на приголосний звук - закритим (ліс, май-дан).
Існує декілька правил поділу слів на склади:
Якщо між голосними звуками є один приголосний, то він належить до наступного складу (о-лень, жи-то).
Якщо між голосними є кілька приголосних, то звуки в, р, л, й, що стоять після голосного, належать до попереднього складу, а звуки, які знаходяться після них - до наступного (зір-ка, май-ка).
Якщо другим приголосним є звук й, л або р, то разом з попереднім приголосним він відходить до наступного складу (ме-тро, ку-плю).
Якщо між голосними є кілька приголосних, то після наголосу один з них відходить до попереднього, а решта до наступного складу (кис-лий, стер-ти).
Якщо після ненаголошеного складу стоїть кілька приголосних, то всі вони, крім й, в, р, л відходять до наступного (про-сте-жити, се-стра).

НАГОЛОС
Наголос - це вимова одного із складів з більшою силою.
Наголос завжди падає на голосний звук в складі, напр., чудо'во, бi'гати, вече'ряти.
Голосний звук і склад, на який падає наголос, називається наголошеним; усі інші голосні і склади - ненаголошеними (у слові вi-тер склад ві- наголошений)..
Наголошений склад вимовляється з більшою силою, ніж усі інші.
Наголошеними можуть бути різні за порядком склади (рiч-ка, пе-ре-рва).
Наголос може переміщуватися з однієї частини слова на іншу при зміні форми цього слова (нога' - но'ги).
За допомогою наголосу іноді розрізняються лексичні значення слів (за'мок - замо'к, му'ка - мука' ) та їхні граматичні форми (стi'ни - називний відмінок множини і стіна'- родильний відмінок однини).
Більшість слів в українській мові має один наголос, але складні слова можуть мати два і навіть більше наголосів (багатомільйонний).
Смисловий наголос - це вимова одного із слів чи словосполучення в реченні з посиленням голосу (Це я хотів піти звідси - не хтось інший, а саме я).

ГРАФІКА
Графіка (від гр. graphikos - письмовий, зображений) - розділ науки про мову, який вивчає сукупність умовних знаків, за допомогою яких мова передається на письмі.
Найголовнішою вимогою графіки є та, що кожному звукові мови повинна відповідати окрема літера (телемайстер - телемайстер, картопля - картопля, вода - вода).

АЛФАВІТ
Звуки мови ми вимовляємо і чуємо. На письмі звуки позначаються буквами.
Букви - це умовні знаки, за допомогою яких на письмі передаються звуки.
Всього в українській мові 33 букви. Послідовність їх у певному порядку називається алфавітом (від назв перших літер грецького алфавіту - альфа і бета), або азбукою
(від перших двох літер слов'янського алфавіту - аз і буки), або абеткою (від перших двох літер українського алфавіту - а і бе).
Азбука сучасної української мови утворена на основі слов'янської азбуки, що мала назву кирилиця (за ім'ям болгарських місіонерів Кирила та Мефодія, які склали цю азбуку для слов'ян і переклали грецькі релігійні книги на слов'янську мову).

Букви в алфавіті мають такі назви:

УКРАЇНСЬКИЙ АЛФАВІТ

Аа Бб Вв Гг Ґґ Дд Ее Єє
Жж Зз Ии Іі Її Йй Кк Лл
Мм Нн Оо Пп Рр Сс Тт Уу
Фф Хх Цц Чч Шш Щщ Ьь Юю Яя

32 букви українського алфавіту передають на письмі мовні звуки, а ь (м'який знак) позначає м'якість приголосних на письмі (кінь, тінь).
За начертанням розділяють такі букви:
- великі (заглавні, прописні- В, Ж, З, К) і малі (рядкові- в, ж, з, к);
- друковані (Б, б, Г, р) і писані (Б, б, Г, р).

ІНШІ ГРАФІЧНІ ЗНАКИ
Крім букв алфавіту, для передачі слів в українській мові використовуються апостроф, знак наголосу, дефіс (риска), крапка, знак питання, знак оклику, кома, тире, двокрапка, лапки, дужки, три крапки та ін. знаки:
наголос
'
вели'кі

дефіс
-
хмарки-лебеді

крапка
.
Темна ніч. Шлях.

кома
,
Спить озеро, і ліс, і очерет (Л.Українка).

знак питання
?
Чому ж так буває?

знак оклику
!
Слава Україні!

тире

Це – ти.

двокрапка
:
Все: жито, пшениця та овес – разом поспіло.

лапки
«»
«Слухаюсь!» – відповів майор.

дужки
()
Там (він це знав) буяла весна.

три крапки

Далі буде


ФОНЕТИЧНА ТРАНСКРИПЦІЯ
Транскрипція (від лат. transcriptio -переписування ) - спеціальний спосіб запису звуків у повній відповідності з їх звучанням.
Фонетичний алфавіт - система букв та додаткових знаків, за допомогою яких записується жива мова.
В українському мовознавстві використовують такі знаки:
- позначка;
- що означає;
- приклад.
[ ] – знак запису звука, слова чи цілого уривка у вигляді фонетичної транскрипції:
[ а ] – голосний звук;
[ лех'ко ]- так вимовляється слово легко;
[ ' ] – знак наголосу; розташовується над голосним, на який падає наголос: [ вэ'дка];
[ ' ] – знак, що позначає м'якість приголосного; ставиться вгорі після цього приголосного: [ син'е ];
[ ’ ] – знак, що позначає пом'якшеність приголосного; ставиться також вгорі після цього приголосного: [ c'в’ато ];
[ : ] – позначення довготи приголосного; розташовується після цього приголосного: [ жиет':б ];
[дж], [дз], [дз'] – позначення фонетичної єдності звуків [дж], [дз], [дз']; ставиться вгорі над буквою: [джэ ра];

Основні правила запису фонетичних транскрипцій:
- м'який знак та букви я, ю, є, ї у транскрипції не вживаються;
- кожному звуку відповідає окрема буква транскрипції (інколи разом з допоміжними позначками);
- у кожному слові, що записується у вигляді фонетичної транскрипції, якщо у нього більше ніж один склад, позначається наголос;
- у транскрипції не вживаються великі букви; всі слова пишуться з малої букви.

Основні норми української літературної вимови
Розділ мовознавства, який вивчає правила єдиної літературної мови, називається орфоепією (від грецьк. orthos правильний, рівний і epos мова, слово). Орфоепічні норми регулюють правила вимови звуків і звукосполучень, правила наголошування слів, їх форм при словозміні тощо. Орфоепічні норми сучасної української літературної мови склалися на основі вимови, властивої центральним українським говорам полтавським і київським. Досить часто в усній мові спостерігаються відхилення від орфоепічних норм, що пояснюється впливом діалектів, а також впливом правопису на вимову в тих випадках, коли слово вимовляється не так, як пишеться.
Розглянемо основні норми вимови голосних і приголосних звуків в українській мові, правила наголошування слів, а також деякі засоби творення милозвучності.
При характеристиці особливостей вимови звуків використовується фонетична транскрипція, зокрема такі знаки:
(') відображення м'якої вимови;
(;) позначення подовженої вимови приголосних.

Основними нормами української літературної вимови є такі:
1. Під наголосом усі голосні звуки української мови виголошуються чітко, виразно, відповідно до написання, наприклад; буря [бур'а], закон [закон], макет [макет], людина [л'удина], лямка [л'амка].
2. Голосні [а], [у], [і] в ненаголошеній позиції вимовляються повнозначно і ясно, відповідно до написання; валюта [вал'ута], твору [твору], розмір [розм'ір].
3. Ненаголошені [є], [и] часто у вимові взаємно зближуються і вимовляються як [є11] або [ие], наприклад; реквізит [ре"кв'ізит], підпис [п'ідпи'с], цензура [це"нзура], викладач [ви'кладач], клавесинний [кла-ве"син;ий].
4. Ненаголошений [о] здебільшого вимовляється виразно і чітко, він ніколи не наближається до [а], як це властиво російській мові: охорона [охорона], польоти [пол'оти], сторін [стор'ін]. У позиції перед наголошеним складом з [у] ненаголошений [о] часто вимовляється як [оу]: костюм [коус'тум], полуда [поулуда].
5. Дзвінкі приголосні перед глухими та в кінці слів вимовляються дзвінко: хліб [хл'іб], досвід [досв'ід], сторож: [сторож], мороз [мороз], об'їзд [обйізд], книжка [книжка], рідко [р'ідко], могти [могти]. Зміна приголосних на глухі у цих позиціях, поширена в деяких українських говорах (а також властива російській мові), є порушенням орфоепічних норм української літературної мови.
В окремих випадках перед глухими приголосними дзвінкий [г] вимовляється як [х]: нігтик [нуітиек], кігтя [куіхт'а].
6. Глухі приголосні перед дзвінкими в середині слів вимовляються дзвінко: вокзал [воґзал], молотьба [молод'ба].
7. Губні приголосні [б], [п], [в], [м], [ф], а також звук [р] вимовляються твердо майже в усіх випадках, зокрема послідовно в кінці слова або складу: осіб [ос'іб], кров [кров], ], верф [верф], повір [пов'ір], секретар [сеикреитар], серйозний [сеирйозний]. Напівпом'якшені вони перед [і]: біржа [б'іржа], пінта [п'інта], мінус [м'інус], ефір [еиф'ір], гіркий [г'іркий], в іншомовних словах: бюро [б'уро], Мюнхен [мунхеин], пюре [п'уре]) та у словах на зразок свято [св'ато] цвях [ц'в'ах], тьмяний [т'м'аний].
8. Задньоязикові приголосні [г], [ґ], [к], [х], як правило, тверді: гиря [гир'а], геолог [геиолог], ґанок [ґанок], килим [килим], хиткість [хитк'іс'т']. Пом'якшуються вони тільки перед [і] та в деяких іншомовних словах: кіоск [к'іоск], хірург [х'ірург], енергія [еинерг'ійа], кювет [к'увет], гюйс [г'уйс].
9. Приголосний [ц] у кінці слів вимовляється м'яко, за винятком іншомовних слів: кінець [к'інец'], хлопець [хлопеиц'], палець [палеиц'], продавець [продавец'], але: палац [палац], шприц [шприц].
10. Розрізняються приголосні проривний ґ (ґудзик, ґанок, ґрунт, ґрунтовний) і щілинний г (генеральний, голова, гнучкий).
11. В іншомовних словах звук [і] після іншого голосного обов'язково йотується: інтуїція [інтуйіц'ійа], мозаїка [мозайіка], Луїза [луйіза].
12. В іншомовних словах буквосполученню іє завжди відповідає звукосполучення [ійе]: гігієна [г'іг'ійена], клієнт [кл'ійент], дієта [д'ійета], пацієнт [пац'ійент]. Вживання у таких словах нейотовано-го [є] є неправильним.

Норми наголошення в сучасній українській літературній мові є нелегкими для засвоєння. Пояснюється це такими особливостями наголосу, як повсюдність і рухомість. Наголос в українській мові визначається як повсюдний, оскільки він може припадати у слові на будь-який склад (перший, другий, третій тощо), наприклад: поїзд, маркетинг, феномен, консорціум, комерсант, співіснування, самовдосконалення. Така особливість, як рухомість, означає, що в формах того самого слова наголос може бути різним, як-от: гараж: гаража у гаражі; гопак гопака; брати беремо, берете. Іноді навіть та сама форма слова акцентується по-різному, наприклад фор-ма називного відмінка множини деяких іменників (векселі, але 2 векселі, лікарі але 4 лікарі), форми родового й орудного відмінка однини числівника один (одного але всі до одного, один за одного, один одного; одним, але один за одним, один з одним, одні одних).
Складність засвоєння наголосу посилюється також тим, що у ба-гатьох словах наголос є нерухомим, тобто при змінюванні слова за відмінками, родами, числами, дієвідмінами наголос припадає на той самий склад: гривня - гривні, гривнями; лагодити - лагоджу, лагодиш. У розмовній мові часто трапляються помилки, що виникають внаслідок змішування рухомого і нерухомого наголосу. Порушення норм наголошування іноді пояснюються впливом російської мови, наприклад у словах - бесіда, близький, верба, колесо, косий, кропива, кухонний, одинадцять (порівняйте з російськими словами беседа, близкий, верба, колесо, косой, крапива, кухонний, одиннадцать).
Іноді мовці неправильно виголошують прізвища та імена по батькові (Баран, Драбина, Дубина, Коваль, Кравець, Лопух, Співак, Лукич, Луківна, Кузьмович), географія (Полтавщина), назви свят (Покрова, Великдень, Великодня) тощо.
Складність засвоєння норм наголошування не повинна спричинювати їх ігнорування, адже дотримання орфоепічних вимог є необхідною складовою загальної мовної культури людини. Опрацювати орфоепічні норми української мови Вам допоможе короткий словник наголосів, вміщений у додатку.

Основні правила переносу

Розрізняють орфографічні й технічні правила переносу.
Щодо орфографічних правил переносу слід враховувати таке: частини слів з одного рядка в інший переносяться за складами: до-ро-га, рі-ка, зо-шит, ко-ло-дязь, са-дів-ник, Хар-ків.

В українській мові можна довільно переносити слова за складами: Дні-про й Дніп-ро, Оле-ксандра й Олек-сандра, се-стра й сест-ра, украан-ський і українсь-кий.

При цьому слід запам’ятати, що не можна:
1) Розривати сполучення літер дж, дз, які позначають один звук:
гу-дзик, бджо-ла, хо-джу.
Якщо дж і дз належать до різних морфологічних частин слова, то їх можна розривати: під-жив_ти, над-звич<йний.
2) При переносі складних слів залишати в кінці рядка початкову частину другої основи, якщо вона не становить складу: багато-ступінчастий (а не багатос-тупінчастий), п’яти-гр<нний (а не п’ятиг-ранний), далеко-східний (а не далекос-хідний).
3) Розривати ініціальні абревіатури, а також абревіатури комбіновані,
які складаються з ініціальних скорочених цифр: АЕС, ГАЗ-24, МАГАТЕ, МАЗ-105.
4) Відривати приголосну від кореня: в_-йти (а не в_й-ти), в_-словити (а
не в_с-ловити) тощо.
5) При переносі відокремлювати від попередньої букви апостроф і м’який знак: бур’-#н (а не бур-’#н), п<ль-ці (а не п<л-ьці), бл_зь-ко (а не бл_з-ько).
6) Одну літеру переносити і залишати в попередньому рядку: ака-д+мія (а не а-ка-д+мія), олі-в+ць (а не о-лів+ць).

При технічних правилах переносу не можна:
1) Переносити прізвища, залишаючи в кінці попереднього рядка ініціали або інші умовні скорочення, які до них відносяться: Т. Г. Шевч+нко (а не Т. Г. // Шевч+нко), гр. Борис+нко (а не гр. // Борис+нко), акад. (доц., проф.) Гончар+нко (а не акад. (доц., проф.) // Гончар+нко), тов. Котюк
(а не тов. // Котюк).
Проте коли імена, звання тощо подаються повністю, то прізвище, а також по батькові можна переносити.
2) Відривати скорочені назви мір від цифр, до яких вони належать: 1998 р. (а не 1998 // р.), 20 га (а не 20 // га), 15 см (а не 15 // см).
3) Відривати й переносити граматичні закінчення, з’єднані з цифрами
через дефіс: 2-й (а не 2- // й), 5-го (а не 5- // го), 15-му (а не 15-// му) та ін.
4) Розривати умовні (графічні) скорочення типу вид-во, і т. д., і т. ін., т-во і под.
5) Переносити в наступний рядок розділові знаки (крім тире), дужку або лапки, що закривають попередній рядок, а також залишати в попередньому рядку відкриту дужку або відкриті лапки.

Вправа 1. Випишіть слова у три колонки: 1) ті, які не можна переносити (аваль); 2) ті, при переносі яких можна залишати дві перші букви (ін-новація); 3) ті, при переносі яких можна залишати три перші букви (оде-ський). Якщо у слові можливі два варіанти переносу, записуйте його в різні колонки (рі-зний, різ-ний).
Наскрізний, відбутися, постійний, ущент, підвищення, розв’язує, якийсь, дозволити, розклад, сенсаційний, бур’ян, ґудзик.

ІІ. Зв’язаний, майно, гайок, гайка, зайшов, денний, майор, синька,
життя, оса, щоб, мовби, тобто, щасливий, навпростець, оазис, підзвітний, альбатрос, об’єктив, тестувати, крамниця, відтворення, наслідувати, позбавити, наступати, задзижчати, яничар, інструмент, інфраструктура.

Вправа 2. Перепишіть слова і позначте рискою всі можливі переноси у нижчеподаних словах. Які є застереження до основного правила переносу частин слова?

І. Ходжу, підприємство, юнацький, Альохін, прослужити, нежданий,
відзначений, сходження, підземний, вібрування, саджанці, синька, покладати, зів’ялий, відновлений, аеропорт, аграрний, менеджмент, відшкодування, зустріч, проблемний, брутто, авіація, розірваний, навчений, щохвилини, виробництво, навстіж.
ІІ. Їжджу, застелити, маркетинг, призвати, раджусь, відробити, підживлення, кукурудза, підзеленити, зруйнований, піджак, подзьобаний, надзвичайний, іони, іонний, надто, анітрохи, заощаджений, зекономлений, представництво, аудиторія, транспортний, застосування, Дніпро, вдосвіта, словник, щоправда, таксаційний.

Вправа 3. Сформулюйте основні правила переносу частин слова. Кожне з цих правил проілюструйте п’ятьма прикладами.

Вправа 4. Поясніть, чому подані переноси частин слів небажані? Наведіть 10 прикладів різного переносу слів.
Пром-чати, лізин-говий, поз-начити, нас-тупати, ро-зпечатувати,
перес-микувати, зас-тупитися, нас-крізний, неп-риборканий, пос-кладовий, прос-трочений, вит-рати, перек-ладач, нев-ладний, знай-мо.

Вправа 5. Перепишіть слова і виправте, де це потрібно, помилки у
переносі слів.
Термос-тійкість, складот-ворчий, тех-обслуговування, далекосхідний,
чугуноп-лавильний, вузько-професійний, земле-трус, поліетиленовий,
лісос-плав, півх-вилини, До-нбас.

Лекція № 3
Тема: Складні випадки правопису слів з подвоєння і подовження приголосних

Складні випадки правопису слів з подвоєння і подовження приголосних

Подвоєння приголосних при збігу їх

1. Подвоєння приголосних маємо при збігу однакових приголосних:

а) Префікса й кореня: ввіч, ввічливий, віддати, відділ, заввишки, ззаду, оббити, роззброїти, роззява.
Примітка. Не подвоюються приголосні в таких словах, як отой, отут, отак, отам, отепер, отоді, а також оцей тощо;
б) Кінця першої й початку другої частини складноскорочених слів: військкомат (військовий комісаріат), страйкком (страйковий комітет), юннат (юний натураліст);
в) Кореня або основи на -н- (-нь-) і суфіксів -н(ий) [-н(і)й], -ник, -ниц(я): вина безвинний, день – денний, закон законний, кінь – кінний, причина причинний, осінь осінній, ранок ранній; баштанник, годинник, письменник; віконниця, Вінниця.
Подвоєння н зберігається й перед суфіксом -ість в іменниках та прислівниках, утворених від прикметників із подвоєним н: безвинний безвинність безвинно, законний законність законно, туманний туманність туманно;
г) Основи дієслова минулого часу на с і постфікса -ся: винісся, пасся, розрісся, трясся.

-ЕНН(ИЙ), -АНН(ИЙ)

2. Буквосполучення -нн- пишеться:
а) У збільшувально-підсилювальному суфіксі -енн(ий): здоровенний, силенний, численний.
б) У прикметниках на -енн(ий), -анн(ий), [-янн(ий)] зі значенням можливості або неможливості дії: здійсненний, невблаганний, недозволенний, недоторканний, незрівнянний, нечисленний, непримиренний, несказанний, нескінченний та в прикметнику старанний з відтінком підсилення.
в) У прикметниках на -енн(ий) старослов’янського походження: благословенний, блаженний, огненний, священний.
Буквосполучення -нн- зберігається й в іменниках та прислівниках, утворених від таких прикметників: здійсненність, старанність, старанно, численність, численно тощо.
Примітка. Н не подвоюється в дієприкметниках: вивершений, вихований, зроблений, індустріалізований, поораний, сказаний, спечений, як і в прикметниках на -ений з відповідних дієприкметників (з іншим наголосом): варений (пор. варений), печений (пор. печений) та ін., а також у прикметнику довгожданий.
Треба розрізняти такі слова, як здійсненний (який може здійснюватися прикметник) і здійснений (який здійснився дієприкметник), нездоланний (непереможний) і нездоланий (якого не подолали), незліченний (представлений у дуже великій кількості) і незлічений (не порахований) та ін.
3. Подвоюються приголосні в словах: бовван, Ганна, лляний, овва, ссати, а також у похідних: бовваніти, Ганнин, виссати, ссавці та ін.

Подовження приголосних перед Я, Ю, Є, Ї
4. Приголосні д, т, з, с, л, н, ж, ш, ц, ч подовжуються (а на письмі позначаються двома літерами), коли вони стоять після голосного:

а) Перед я, ю, і, є в усіх відмінках іменників середнього роду II відміни (крім родового множини): знаряддя, знаряддю, на знарядді та ін.; життя, життю, у житті; мотуззя, у мотуззі; колосся, колоссю, у колоссі; гілля, гіллю, на гіллі; знання, знанню, у знанні; збіжжя, збіжжю, у збіжжі; сторіччя, сторіччю, у сторіччі; піддашшя, піддашшю, на піддашші; а також у похідних словах: гілля гіллястий, гіллячка; життя життєвий (і життьовий), життєпис та ін. Але: знань, знарядь, піддаш, сторіч, угідь.
Якщо в родовому відмінку множини іменники середнього роду закінчуються на -ів, подовження зберігається: відкриття відкриттів, почуття почуттів.
б) Перед я, ю, і, е в усіх відмінках деяких іменників чоловічого та жіночого роду І відміни (за винятком родового множини із закінченням -ей): суддя, судді, суддю, суддів і т. ін.; стаття, статті, статтею (але в родовому множини статей); рілля, ріллі, ріллю, ріллею; Ілля, Іллі, Іллю, Іллею та ін.
в) Перед ю в орудному відмінку іменників жіночого роду однини ІII відміни, якщо в називному відмінку основа їх закінчується на один м’який або шиплячий приголосний: молодь молоддю, мить миттю, мазь маззю, вісь віссю, міць міццю, сіль сіллю, тінь тінню, подорож подорожжю, ніч ніччю, розкіш розкішшю.
Але: молодість молодістю, повість повістю, кров кров’ю, матір матір’ю, пригорщ – пригорщю. В називному відмінку однини вони закінчуються на два приголосних (у тому числі шч – на письмі щ), губний або р.
г) Перед я, ю в прислівниках типу зрання, навмання, спросоння; попідвіконню, попідтинню;
д) перед ю, є у формах теперішнього часу дієслова лити (литися): ллю, ллєш, ллємо, ллєте, ллють, ллється, ллються, а також у похідних: виллю, наллю та ін.
Примітка. Приголосні не подовжуються в словах: кутя, попадя, свиня, у формах числівника третя, третє та ін.





Лекція № 4

Тема: Складні випадки правопису слів з чергуванням голосних, приголосних звуків; слів іншомовного походження

Складні випадки правопису слів з чергуванням голосних, приголосних звуків; слів іншомовного походження

Найдавніші чергування голосних звуків відбуваються в коренях слів:
е - о: нести - носити, везти - возити;
і - а: сідати - садити, лізти - лазити;
е - і: мести - вимітати, пекти - випікати;
о - а: гонити - ганяти, ломити -ламати.
Ці чергування спостерігаються в коренях дієслів та віддієслівних іменниках.
До найдавніших чергувань голосних належать і такі:
е - и - нуль звука: беру - забирати – брати.

Найпоширеніші чергування приголосних такі:
1 Г, к, х перед закінченням -і змінюються на з, ц, с.
перемога - перемозі, булка - булці, свекруха -свекрусі, ріг - на розі, бік - на боці.
2 Г, к, х чергується з ж, ч, ш при словозміні та словотворенні: плуг - плужок; рука -ручок, рученька; друг - дружити, дружина; мачуха -мачушин; могла - можеш, може, можемо.
3 У дієсловах відбуваються зміни таких приголосних:
д/дж - нагородити - нагороджу; зд/ждж - їздити - їжджу;
г/ж - могти - можу; ст/шч (орф. щ) - пустити - пущу;
з/ж - возити - вожу; б/бл любитилюблю;
к/ч - ткати - тчу; в/вл -мовити -мовлю;
т/ч - світити - свічу; п/пл - стати -сплю,
х/ш - колихати - колишу; м/мл - диміти - димлю;
с/ш - просити - прошу; ф/фл - графити - графлю.

Правопис слів іншомовного походження

Правопис й, і, ї
Написання й, і, ї в словах іншомовного походження підлягає фонетичному принципу української орфографії і регулюється такими правилами.
Буква и пишеться:
1 У загальних назвах іншомовного походження після д, т, з, с, ц, ж, ч, ш, р перед літерами, що позначають приголосні звуки: динамо, директор, титан, фізика, система, цистерна, жирафа, трикотаж (правило дев'ятки).
2 У власних назвах:
- у географічних назвах, що закінчуються на -ика, -ида: Америка, Африка, Арктика, Антарктида, Флорида;
- у географічних назвах після шиплячих приголосних: Алжир, Вашингтон, Чикаго, Чилі;
- у географічних назвах зі звукосполученням -ри: Париж, Рига, Рим, Мадрид, Великобританія, Крит;
- в окремих словах, узвичаєних з й: Єгипет, Єрусалим, Палестина, Сизрань, Сицилія, Сирія, Братислава, Бразилія, Аргентина, Скандинавія, Тибет.
Буква і пишеться:
1 На початку слова як у загальних, так і у власних назвах: інститут, ідея, інтернаціональний, Індія, Іспанія, Ібрагім.
2 У середині слів після букв, що позначають приголосні звуки, перед літерами на позначення голосних та перед є, й: геніальний, діалектика, матеріал, фіалка, аудієнція, радіус, радій, пенсіонер.
3 Після приголосних у кінці невідмінюваних слів: таксі, журі, поні, пенальті, мерсі.
4 Після приголосних в особових іменах і в географічних назвах перед наступним приголосним і в кінці слова: Капрі, Лісабон, Сочі, Шіллер.-
5 Після букв, що не входять до правила дев'ятки, перед наступним приголосним: бізнес, вібрація, академія, хімія, література, ніша.

Буква ї пишеться
1 Після букв, що позначають голосні звуки: мозаїка наївний, атеїст.

Правопис е, є
1 Після літер, що позначають тверді приголосні, пишеться е: декан, легенда, телефон.
2 На початку слова здебільшого пишеться е: етап, ескадрон, але в деяких словах пишеться є: Єгипет, Європа, Єва.
3 Після а, о, у в середині слів пишеться е: поет, силует, фаетон
(але траєкторія).
4 Після апострофа, м'якого знака е, і, й пишеться є: п 'єдестал, портьєра, гігієна, феєрія (але: діез, деескалація).
5 В іншомовних префіксах де-, ре- завжди пишеться е: денаціоналізація, реконструкція.

Вживання апострофа
Апостроф у словах іншомовного походження пишеться:

1 Після букв, що позначають губні приголосні б, п, в, м, ф, шиплячі ж, ч, ш, задньоязикові г, к, де та після р перед я, ю, є, ї: інтерв 'ю, прем 'єра, миш 'як, Х'юстон, бар 'єр, кар 'єр.
2 Після префіксів, що закінчуються на приголосний, перед ю, є: ін'єкція, ад 'ютант, суб 'єкт, кон 'юнктура.


Апостроф не пишеться:
1 Якщо я, ю, є позначають м'якість попереднього приголосного: гравюра, пюре, бюро, кювет.
2 Перед йо: курйоз, серйозний.

М'який знак пишеться:
1 Після м'яких приголосних д, т, з, с, л, н перед я, ю, є, J, йо: конферансьє, більярд, ательє, досьє, портьєра, медальйон.
2 Після л перед наступним приголосним (відповідно до вимови): альбом, альбатрос, фільм.
3 Відповідно до вимови у кінці слів: магістраль, автомобіль, стиль, марганець.

Подвоєння приголосних
1 У загальних назвах іншомовного походження, на відміну від російської мови, приголосні не подвоюються: груші, колектив, бароко, беладона, бравісимо, клас, інтермецо, стакато, сума, фортисимо, шасі, лібрето (винятки: бонна, брутто, ванна (ванний), манна (манний), мотто, нетто, панна, пенні, тонна; білль, булла, вілла, дурра (назва рослини), мірра (ароматична смола).).
2 При збігові однакових приголосних префікса й кореня, якщо в українській мові існує слово без цього префікса: ірраціональний, апперцепція, ірреальний, контрреволюція, імміграція, інновація.
3 У власних назвах і похідних від них словах подвоєння зберігається, якщо воно є в тій мові-, з якої запозичене: Марокко, Голландія, Ніцца, Руссо, Торрічеллі, Шіллер.

ВПРАВИ:

1) Визначте рід іменників іншомовного походження:
какаду, кенгуру, шимпанзе, поні, колібрі, дінго, таксі, марабу, нанду, журі.
2) З поданими словами складіть речення, в яких кожне іншомовне слово було б замінене власне українським:
симптом, репродукувати, фіксувати, анонс, фольклор, патент, екстраординарний, бізнес
3) Складіть речення з поданими словами:
агроном, таксі, кабінет, тонна, масаж, піаніст, колір, папір, журі, бандурист, маскарад, сюжет, джаз, касир, урюк, контакт
4) Користуючись "Словником іншомовних слів", визначте походження й значення поданих слів. Поясніть правопис:
ширма, штамп, циферблат, кюрі, ревю, грип, отара, суб'єкі бар'єр, портьєра, пунш, конгрес, сеньйор, комбайн, блюмінг, арія, соната, казино, акула, гуляш, візир, баобаб, брутто, бензин, шкіпер, верф, прем'єра, дебати, гейзер
5) Прочитайте текст. Як ви розумієте висловлювання автора про українську мову?
Українська мова має свою особливу музикальність. Це незбагненна душа нашої мови, як золотоносна ріка, виблискує хвилями народної пісні, переливається в душу нації, творить почуттєву нерозривність українського серця й української землі. Геніальні композитори Моцарт і Бетховен, Глінка і Чайковський, Барток і Стравінський користалися українськими мелодіями у своїй творчості, а це значить, що вони чули вібрацію найвищих небес нашої мови (Д. Павличко).





Лекція № 5

Тема: Складні випадки правопису великої букви


ВЖИВАННЯ ВЕЛИКОЇ ЛІТЕРИ

Велика літера пишеться:

1) Після крапок, знака оклику й знака питання, коли ними закінчується попереднє речення.

2) Коли нею починаються ремарки-фрази (подані в дужках), що вказують на ставлення слухачів до слів (промови) якоїсь особи: Слава борцям за незалежну Україну (Тривалі бурхливі оплески).

3) З великої літери пишеться перше слово рубрик тексту, якщо кожна рубрика закінчується крапкою, але якщо крапкою з комою то з малої:

А. Сьогодні відбудеться засідання з порядком денним:

1. Про завдання колективу в новому році.
2. Про трудову дисципліну.

Б. На процес росту кожного суспільства впливають:

- розвиток економіки в державі;
- становище фінансово-кредитної системи;
- стан науки і освіти.

4) З великої літери пишеться початкове слово виступу, постанови, протоколу, ухвали тощо після вступної частини:

Суверенітет республіки полягає в тому, що:

1. Земля та її природні багатства є власністю народу України.
2. На території України діють закони, прийняті Верховною Радою України.

З великої літери пишуться:

Правило


Приклад


З великої літери пишуться


1
Індивідуальні імена людей, по батькові, прізвища, псевдоніми, конспіративні клички, прізвиська
Іван Петрович Котляревський, Нестор Літописець, Данило Галицький, Кобзар (про Тараса Шевченка)

2
Міфологічних істот і божеств
Перун, Афіна, Ахіллес, Будда,

3
Перше слово у назвах найвищих державних посад України
Генеральний секретар ООН, Президент України, Голова Верховної Ради України,

4
Клички свійських тварин, а також приручених чи дресированих звірів і птахів
Сірко (собака); Раві (слон); Сніжинка (кішка); Гнідко (кінь); Лиска (корова)

5
Назви сортів рослин у спеціальній літературі
Антонівка (яблуня); Угорка (слива)

6
Астрономічні назви (незалежно від кількості їхніх складників)
Велика Ведмедиця, Козеріг, Марс, Великий Віз, Чумацький Шлях

7
Якщо під назвами сторін світу: захід, південь, північ, схід, норд-ост, південний захід, розуміються країни чи народи, тоді вони пишуться з великої літери
Далекий Схід, Західна Україна, країни Заходу, курорти Півдня, народи Півночі, Північна Буковина, Схід прокинувся

8
Географічні й топографічні власні назви (незалежно від кількості їхніх складників) пишуться з великої літери, крім службових слів і родових означень (затока, мис, море, острів, пік, хребет і т. ін.)
Азія, Антарктида, Балканський півострів, Берингове море, Північний полюс, Північнокримський канал, гора Говерла, Зелений мис, озеро Ільмень, Кавказький хребет, пік Шевченка, Нагаєва бухта, Перська затока, Східноєвропейська рівнина

9
Назви вулиць (бульварів, провулків, проспектів), шляхів (залізничних, морських і т. ін.), каналів, течій (морських), а також майданів (площ), парків і т. ін. пишуться з великої літери, а їхні родові позначення з малої
Андріївський узвіз, бульвар Тараса Байкало-Амурська магістраль, Шевченка, Музейний провулок, вулиця Петра Сагайдачного, Північний морський шлях, Львівська площа, майдан Незалежності, проспект Дружби народів, Стрийський парк, Південно-Західна залізниця, Ромоданівський шлях, течія Гольфстрім

10
У назвах груп або союзів держав і найвищих міжнародних організацій усі слова, крім родових позначень
Троїстий союз, Європейське Економічне Співтовариство, Співдружність Незалежних Держав, Міжнародний комітет Червоного Хреста, Антанта, Рада Безпеки, Балканські країни, Організація Об’єднаних Націй, Всесвітня Рада Миру

11
Назви держав та автономних адміністративно-територіальних одиниць
Арабська Республіка Єгипет, Республіка Білорусь, Автономна Республіка Крим, Князівство Монако, Королівство Бельгія, Сполучені Штати Америки, Соціалістична Республіка В’єтнам, Держава Бахрейн

12
Перше слово у словосполученнях назвах державних, партійних, громадських, профспілкових та інших установ і організацій як України, так і інших держав
Центральна управа Всеукраїнського товариства «Просвіта» ім. Тараса Шевченка, Верховний суд США, Збройні сили України, Національна гвардія України, Національна рада Демократичної партії України

13
Перше слово у назвах міністерств і їхніх головних управлінь, а також у назвах інших установ та організацій, що складаються з кількох слів
Національний банк України, Міністерство освіти і науки України, Міністерство культури і мистецтв України, Палата мір і вимірних приладів, Українське товариство охорони пам’яток історії та культури, Цивільний повітряний флот України

14
Перше слово власних назв академій, інститутів, науково-дослідних установ, кінотеатрів, театрів, музеїв, парків культури та відпочинку тощо пишеться з великої літери, незважаючи на те, що воно є родовим позначенням
Національна академія наук України, Книжкова палата, Державний музей українського образотворчого мистецтва, Голосіївський парк імені М. Т. Рильського, Національна опера України ім. Т. Г. Шевченка, Українська академія друкарства

15
Перше слово складених назв типу
Київський будинок мод, Харківський клуб метробудівців, Львівський палац одруження

16
Перше слово у назвах творів художніх, музичних і т. ін., наукових праць, газет, журналів, історичних пам’яток тощо, а назва береться в лапки
поема «Енеїда», повість «Тіні забутих предків», пісня «Стоїть гора високая», опера «Запорожець за Дунаєм», підручник «Історія України», картина «Запорожці пишуть листа турецькому султанові», кінофільм «Камінний хрест», газети: «Слово», «Вечірні вісті»; журнали: «Дзвін», «Всесвіт», «Наука і суспільство», «Україна»; писемні історичні пам’ятки: «Руська правда», «Слово о полку Ігоревім», «Літопис Самовидця»

17
Назви аеропортів, вокзалів, станцій, портів, пристаней і т. ін.
аеропорт «Бориспіль», Київський вокзал (у Москві), порт Балаклава, пристань Ржищів (на Дніпрі), станція Фастів-Перший, станція метро «Контрактова площа»

18
Умовні назви будинків відпочинку, пансіонатів, санаторіїв, дитячих таборів, готелів, кемпінгів, ресторанів, кав’ярень і
т. ін. пишуться в лапках
будинок відпочинку «Зоря», кемпінг «Чайка», пансіонат «Здоров’я», санаторій «Україна», готель «Золотий колос», кав’ярня «Мрія», ресторан «Либідь»

19
Назви пам’яток архітектури, замків, храмів тощо
Андріївська церква, Золоті ворота, Хотинський замок, Софійський собор

20
Назви історичних подій, епох, війн, революцій, народно-визвольних рухів, повстань, революційних свят, знаменних дат і т. ін
Велика французька революція, епоха Відродження, Вітчизняна війна, Льодове побоїще, Коліївщина, Новий рік, Свято Перемоги, Хмельниччина, Кривава неділя, Лютнева революція, Революція 1905 р., Паризька комуна, День учителя, Ренесанс, Полтавська битва, Міжнародний жіночий день

21
Назви релігійних свят і постів
Благовіщення, Івана Купала, Петра й Павла, Різдво, Покрова, Теплого Олекси, Успіння; Петрівка, Масниця, Спасівка

22
Назви конгресів, конференцій, договорів, найважливіших документів тощо
Конгрес захисту культури, Акт проголошення незалежності України, Конституція України, Декларація прав людини

23
Перше слово (крім родових) у назвах орденів, відзнак, що складаються з кількох слів
орден Вітчизняної війни, орден Пошани, орден Незалежності

24
Прикметники, утворені від власних особових назв за допомогою суфіксів -ів (-ова, -ове, -еве), -їв (-єва, -еве), -ин (-ина, -ине), -їн (-їна, -їне), якщо вони означають належність чогось даній особі
Андрієві книжки, Маріїн лист, Тичинине слово, Шевченкові поезії

25
Прикметники, утворені від іменників власних назв, якщо вони входять до складу назв, які за змістом дорівнюють словосполукам «імені когось», «пам’яті когось»
Нобелівська премія, Франківська кімната,

26
Складноскорочені назви, утворені з початкових (ініціальних) букв, імен власних і загальних, пишуться великими літерами
АТС, КНР, НЛО, СНД, УРП, УТН


Вправа 1. Розкрийте дужки і вставте велику або малу літеру. Поясніть вживання великої літери.

А. (г)енеральний (с)екретар ООН, (п)резидент України, (г)олова (в)ерховної (р)ади України, (п)рем’єр-(м)іністр Канади, (м)іністерство (о)світи і науки України, (з)ахідна Україна, (к)раїни (з)аходу, (б)ульвар Тараса Шевченка, (м)айдан (н)езалежності, (р)еспубліка (б)олгарія, (у)горська (р)еспубліка, (к)орейська (н)ародно-(д)емократична (р)еспубліка, (р)івненська (о)бласть, (у)манська (м)іськрада, (ш)евченкові поезії, (ш)евченківські поезії, (ш)евченківська премія, (н)обелівська премія, (в)олодимир-(в)олинський, (н)аціональний (б)анк України, (к)иївський (б)удинок (м)од, (к)иївський (н)аціональний (е)кономічний (у)ніверситет, (д)ень (н)езалежності України, (р)іздво, (а)ндріївська (ц)ерква, (в)олодимирський (с)обор, (к)иєво-(п)ечерська (л)авра, (д)ержавний (м)узей (о)бразотворчого (м)истецтва, (ц)ентральна (н)аукова (б)ібліотека АН України ім. В. Вернадського, (п)ромінвестбанк України, (б)анк (а)валь, (є)вропейське (е)кономічне (с)півтовариство, (м)іжнародний (в)алютний (ф)онд.

Б. (р)ада (б)езпеки, (н)аціональна (о)пера України, (п)олісся, (с)танція (м)етро (л)ибідьська, (з)акарпаття, (ч)ернігівська (о)блспоживспілка, (о)дещина, (п)риазов’я, (д)онбас, (з)бройні (с)или України, (ц)ентральне (у)правління (в)сеукраїнського (т)овариства (п)росвіта ім. Тараса Шевченка, (ц)ентральна (р)ада, (п)арламент, (с)енат, (к)онституційний (с)уд України, (о)рден (в)ітчизняної (в)ійни, (м)едаль (з)а (в)ідвагу, (о)рден (к)нязя (я)рослава (м)удрого, (е)зопівська (м)ова, (б)іблія, (б)ожа (м)атір, (е)поха (в)ідродження, (н)аціональний (у)ніверситет (к)иєво-(м)огилянська (а)кадемія, (у)країнська (д)ержава; (д)ержавний (к)омітет з (н)ауки, (т)ехніки і (п)ромислової (п)олітики України; (д)октор (е)кономічних (н)аук, (м)іжнародна (с)пілка (у)країнських (п)ідприємців (МСУП).

Вправа 2. Перекладіть текст українською мовою і запишіть його. Поясніть вживання малої та великої літер.

Юрий Каныгин доктор экономических наук, профессор, член Союза журналистов Украины. Окончил экономический факультет Московского университета. Работал заведующим кафедрой Хабаровского политехнического института, ученым секретарем Сибирского отделения АН СССР по гуманитарным наукам. С 1976 года живет в Киеве, где возглавлял отдел научного потенциала Института кибернетики им. В. М. Глушкова, отдел социального интеллекта Центра исследований научного потенциала и истории науки им. Г. М. Доброва НАН Украины.

Вправа 3. Запишіть текст і замініть, де потрібно, малу букву великою.

На півночі Одеська область межує з Вінницькою та Кіровоградською, на сході з Миколаївською областями, на заході з Молдовою та невизнаною ПМР (Придністровською Молдавською Республікою), на південному заході частина державного кордону України з Румунією. Всього в межах області пролягають 1362 кілометри державного кордону. Площа Одеської області складає 5,5 % території України.
Геополітичне положення Одещини обумовлене як вигідним транспортно-географічним розміщенням, так і зростаючою активізацією її участі у великих європейських міжрегіональних організаціях Асамблеї Європейських Регіонів і Робітничьої Співдружності Придунайських Країн. Будучи частиною морського фасаду країни, Одеська область значною мірою сприяє активній участі України в роботі країн-членів Чорноморського Економічного Співробітництва (ЧЕС).
Річкова мережа області належить до басейнів Дунаю, Дністра, Південного Бугу та безпосередньо Чорного моря. На території області налічується біля 200 річок довжиною більш ніж 10 км, велика кількість з них влітку пересихає. Найбільші ріки: Дунай, Дністер, Кодима, Савранка, Тилігул. Великі ріки мають важливе значення для судноплавства, зрошення, виробітки електроенергії.
Довжина морських і лиманних узбереж Одеської області від гирла ріки Дунай до Тилігульского лиману сягає 300 км.





Лекція № 6

Тема: Слово і його лексичне значення. Лексико-стилістичні синоніми. Антоніми. Пароніми. Основні групи фразеологізмів

ЛЕКСИЧНЕ ЗНАЧЕННЯ СЛОВА
Усі слова, що вживаються в мові, становлять словниковий склад мови, або її лексику (від грецького lexis слово).
Вивченням словникового складу мови з погляду походження слів, їх уживання, вивченням значень слів займається наука лексикологія.
Основна одиниця лексики слово.
Лексичне значення слова пов'язане з предметами і явищами об'єктивної дійсності, про які в нас складаються певні уявлення, поняття.
Слово, називаючи предмети, явища, завжди узагальнює якусь ознаку позначуваного. Наприклад, в основі назви стіл е ознака, що пов'язує його з дієсловом стелити. Кожен предмет або явище реальної дійсності має дуже багато ознак, але в основу найменування обирається тільки одна з них, звичайно помітна, але не обов'язково найсуттєвіша. Наприклад, назва місяця липень пов'язана з цвітінням одного дерева липи. Вираження в слові якоїсь ознаки позначуваного називають мотивуванням слова. Значна частина слів сучасної української літературної мови на сьогодні не мотивована. Тільки фахівці-мовознавці можуть установити виникнення назв за допомогою спеціальних досліджень. Для більшості мовців не мають прозорого мотивування також іншомовні запозичення.
Отже, хоч не завжди можна відповісти на питання, як слово називає, чому саме така, а не інша його внутрішня форма, проте завжди важливо знати, що називає слово. Наприклад, лексичним значенням слова латаття є «Водяна рослина з великим листям та білими або жовтими квітками»: На озері розкрились лілеї білі і зазолотіли квітки на лататті. (Леся Українка.) Посередині... зеленіло... латаття з білими і жовтими квітками. (О. Копиленко.); а лексичним значенням слова компрес є «Пов'язка (іноді змочена водою або яким-небудь лікарським розчином), яку накладають на хворе місце»: Вона десь певно лежить у себе з компресом на голові. (М. Коцюбинський.) Катерина лежала на диванчику, вся обкладена компресами. (Ю. Збанацький.)
Лексичні значення слів виникають, розвиваються в умовах живого спілкування між людьми.
У конкретній мовній ситуації лексичне значення слова може змінюватись. Наприклад, із словом квітучий насамперед пов'язують значення «укритий квітами»: квітучі луки, квітучий садок. Проте, вживаючись у сполученні з іншими словами (пер. квітучий вигляд), це слово має значення «повний сил, здоров'я»-. А в публіцистичному висловленні.
О, недаремно йшли вони [арсенальці] в кривавий дим,
У пурпурову піну!..
Квітуча, гомінка, склади подяку їм,
Радянська Україно!
квітучий означає «який успішно розвивається, процвітає».

2. БАГАТОЗНАЧНІСТЬ СЛІВ
Слова можуть мати не одне, а кілька значень. Цю їх властивість і називають багатозначністю. Багатозначність закладена в самій природі слова, що узагальнює певну ознаку, яка може бути властива також іншим предметам чи явищам. Наприклад, слово дзвоник це і «1. Невеличкий предмет у вигляді порожнистої, зрізаної знизу груші, в середині якої підвішено ударник, серце», і «2. Прилад для подавання звукових сигналів, що нагадують звуки цього предмета (електричний дзвоник)», і «3. Самі звукові сигнали, певні характерні звуки», і «4. Рослина з кольоровими квітками, що своєю формою нагадують маленькі дзвони». Як видно з наведеного прикладу, слово фактично завжди узагальнює не одну, а кілька важливих ознак предмета або явища, у даному разі його призначення видавати звуки і його форму, а це ще збільшує можливість і навіть неминучість багатозначності.
Для розуміння узагальнюючої сутності слова велике значення має таке висловлювання В. І. Леніна: «Склянка є, безперечно, і скляний циліндр і інструмент для пиття. Але склянка має не тільки ці дві властивості або якості або сторони, а безмежну кількість інших властивостей, якостей, сторін, взаємовідношень і «опосереднень» з усім іншим світом».
Як правило, найбільш багатозначними є слова, що здавна існують у мові. Помічено також, що багатозначність слова залежить від частоти вживання слова в мові. Багатозначними є, наприклад, слова давати, держати, дерти, діставати, добрий, дорога, дрібний, другий, дух і под.
Багатозначність слів здебільшого не заважає взаєморозумінню між людьми, оскільки слова при мовному спілкуванні завжди виступають у мовленні в певному контексті, в словесному оточенні і в конкретній мовленнєвій ситуації. Наприклад, слово день означає: «1. Частину доби від сходу до заходу сонця. Люблю блискучий день, коли земля цвіте. (М. Рильський.) 2. Час, який дорівнює 24 годинам, добу. Дні минають, минають місяці, село навік замовкло, оніміло і кропивою поросло. (Т. Шевченко.) 3. Календарну дату, встановлену для чого-небудь. День Перемоги, день відвідування, День учителя. 4. Час, період у житті людини, народу. Мої дні течуть тепер серед степу, серед долини, налитої зеленим хлібом. (М. Коцюбинський.) У кожному з наведених речень чи словосполучень значення слова день виступає цілком виразно. Треба, однак, добре знати і розуміти значення слів, щоб належно користуватися ними, бо неправильно вжите слово може спричинитися до неясності або й перекручення думки. Наприклад, в українській літературній мові слово погруддя означає «скульптурне зображення верхньої частини людського тіла»: Простінки між завісами прикрашені малюванням та погруддями філософів. (Леся Українка.) А ось у реченні Марта позіхнула і натягла на погруддя ковдру слово погруддя вжито неправильно. Помилкове вживання слова призвело до серйозного порушення змісту речення. І слово крапка, і слово точка в українській мові багатозначні. Але в значенні знака, який використовується на письмі, вживається в літературній мові лише слово крапка. Тому помилковим є використання слова точка у такому, скажімо, реченні: Треба нарешті поставити всі точки над «і».

3. ПРЯМІ Й ПЕРЕНОСНІ ЗНАЧЕННЯ СЛІВ
Багатозначне слово завжди має основне, або пряме, значення, що безпосередньо вказує на співвідношення слова з явищами реальної дійсності. Здебільшого пряме значення є також первинним, тобто таким, яке виникло разом із словом. Наприклад, пряме і первинне значення іменника блискавка, утвореного від дієслова блискати, «зигзагоподібна електрична іскра наслідок розряду атмосферної електрики в повітрі, що буває під час грози».
Внаслідок перенесення найменувань одних явищ, предметів, дій, ознак на інші у зв'язку з якоюсь їх схожістю виникають переносні значення слів. Такі значення є завжди вторинними. У даному разі блискавка на основі подібності за швидкістю проходження явища, за його динамічністю розвинулися ще такі значення: «1. Телеграма, що передається негайно. 2. Стінгазета, що виходить негайно після якоїсь важливої події. 3. Особлива механічна застібка».
Хоча переносне значення і сприймається як нове, вторинне значення вже відомого слова, воно теж закріплюється в мові суспільною практикою її носіїв, поступово втрачаючи свою образність. Це вже й сталося із таким значенням слова блискавка, як «застібка».

4. ОМОНІМИ
Омонімами називають слова, які мають однакове звукове оформлення, але зовсім різні значення. Омоніми утворюються внаслідок випадкового збігу звучання слів (гостра коса і дівоче, коса, пара води і пара коней) і внаслідок певного розходження значень багатозначного слова, коли зв'язки між значеннями вже втрачені. Прикладом цього може бути дієслово топити в словосполученні топити в печі і дієслово топити в словосполученні топити молоко, В основі значень обох слів лежить значення «робити щось теплим», але зв'язок між цими словами загалом не відчувається мовцями. І вже тільки фахівці-мовознавці можуть установити ймовірний зв'язок між цими дієсловами і дієсловом топити в значенні «примушувати тонути». Інколи зв'язок між омонімами простежується досить легко, наприклад, лев тварина і лев болгарська монета, на якій колись карбували лева. Але між назвою монети і назвою тварини не існує типових зв'язків у системі лексики нашої мови, як немає і реальних співвідношень між твариною і монетою. Тому ці слова теж вважаються омонімами. Наведені приклади свідчать, однак, що чіткої межі між багатозначним словом і омонімами не існує, і тут можливі численні перехідні й спірні випадки.
Омоніми в мовленні, як і багатозначні слова, виступають звичайно в такому контексті, який не залишає сумнівів щодо їх значення. Тому наявність омонімів у мові здебільшого не викликає труднощів при спілкуванні. Про це свідчить і той факт, що кількість омонімів з розвитком мови не тільки не зменшується, а, навпаки, збільшується. Чимало омонімів виникає у зв'язку із запозиченням слів: бал «танцювальний вечір» і бал «оцінка, цифрове позначення» (за походженням різні слова французької мови); туш «чорна фарба» і туш «коротке урочисте музичне привітання» (обидва слова запозичено з німецької мови). Багато омонімів виникло внаслідок переходу слів з однієї частини мови в іншу: черговий номер черговий у класі, один зошит один (якийсь) мій знайомий і т. ін.
Отже, омоніми в мові не є однорідними. Розрізняються повні омоніми слова однієї частини мови, що збігаються в усіх своїх формах (ключ у замку і ключ журавлів) і часткові омоніми та омоформи слова, що збігаються тільки в кількох або одній якійсь формі аж до чисто випадкового збігу (найчастіше це слова різних частин мови): коло місяця велике коло, пожовкла трава трава пожовкла, рідна мати мати можливість. Різні за значенням слова, що вимовляються однаково, але пишуться по-різному, називають омофонами: вдень тепло - в день мого народження, потри мак розкладай по три і т. ін. До омонімів примикають омографи слова, що пишуться однаково, але вимовляються по-різному: запал і запал, приклад і приклад, засипати (в ліжку) і засипати (землею) тощо.
Омоніми іноді використовуються в художній літературі для гри словами й каламбурів, а в поезії ще й як рими.

5. СИНОНІМИ
3 розвитком кожної мови її словниковий склад безперервно поповнюється, збільшується. Звичайно, частина слів з часом випадає з мови або зникає з активного вжитку, але приплив нових слів у живій мові завжди інтенсивніший, ніж їх втрата. Отже, лексика весь час кількісно збагачується. А поряд з кількісним збагаченням постійно відбувається якісне вдосконалення лексичного складу. Адже один і той самий предмет можна охарактеризувати з різних поглядів, узагальнюючи різні його ознаки, виявляючи при цьому своє ставлення до предметів або явищ навколишньої дійсності. Слова, таким чином, вступають між собою в певні зв'язки: уточнюють ознаки одного поняття, розрізнюють між собою близькі поняття, передаючи одночасно певні почуття, В мовленні це створює можливість відбору кращих, найдоцільніших слів, які найповніше передають думки і почуття при спілкуванні між людьми, Такі зв'язки між словами прийнято називати синонімічними, а об'єднані ними слова синонімам й. Наявність розгалуженої системи синонімів є одним з показників багатства мози.
Синонім походить від грецького слова зупопутоз, що означає однойменний. Отже, синоніми слова, різні за звучанням, але близькі або однакові в одному з своїх значень. Синонімами, наприклад, є іменники: робота, праця, труд; легенда, переказ, сказання, оповідання; дієслова: скаржитися, ремствувати, нарікати, жалітися; знайти, відшукати, відкрити; прикметники: старий, давній, стародавній, древній, старожитній, колишній, старезний, ветхий; прислівники: швидко, бистро, прудко, хутко, живо; або в іншому значенні: скоро, швидко, незабаром, невдовзі, хутко. Як бачимо, синоніми поєднуються у своєрідні ряди слів. Ряди синонімів молсуть перетинатися між собою. Одне з слів кожного синонімічного ряду є основним найбільш визначальним для даного ряду. Як правило, воно не має якихось додаткових емоційних відтінків. У наведених вище рядах це будуть слова: робота, легенда, знайти, старий, швидко і скоро.
Хоча слова-синоніми і об'єднує спільне їх загальне значення, але звичайно кожен синонім має особливий відтінок значення, що відрізняє його від інших синонімів. Наприклад, слова червоний, пурпурний (пурпуровий), багряний, багровий позначають певний колір предметів і є синонімами. Але найточніше це значення передає слово червоний такий, який має колір крові: Пишається над водою червона калина. (Т. Шевченко.) Слово пурпурний (пурпуровий) означав яскраво-червоний. Хай цвітуть прапори пурпурові, як сади, як весна молода! (В. Сосюра.) Синонім багряний означає густо-червоний. Пишно займались багрянії зорі колись навесні. (Леся Українка.) Нарешті, слово багровий – це густо-червоний з легким синюватим відтінком. Клепальник в багровому горні прозоре залізо пече. (М. Бажан.)
Деякі синоніми, що мають дуже близьке значення, відрізняються насамперед емоційним забарвленням, наприклад, нейтральне, тобто звичайне, слово солдат і слово воїн з урочистим, піднесеним забарвленням; звичайне слово плечі і трохи застаріле, урочисте рамена; слово обличчя і його знижені або й вульгарні синоніми пика, морда; книжне слово дискусія і трохи розмовне суперечка; слово говорити і його розмовний синонім балакати. Слова нечистий, нерозумний, ,вигадувати пом'якшують негативне, знижене емоційне забарвлення своїх синонімів чорт, дурний, брехати. Всі ці синоніми відрізняються також сферою свого вживання, тобто деякі використовуються перевалено в усній, ненормованій мові, інші в писемній або підкреслено книжній чи офіційній мові. Сферою вживання відрізняються також загальнолітературні і діалектні слова: півень і когут, товстий і тлустий, гарно і файно тощо.
Хоч синоніми іноді називають взаємозамінними, насправді кожен контекст звичайно вимагає одного якогось певного слова. Це добре видно на прикладі речень, де вжито кілька слів того самого синонімічного ряду. Порівняйте, наприклад: Розжеврене, червоне сонце низько опустилося, багряним світлом грало по деревах, по квітках і по річці. (Леся Українка.) Саїд схопився і щось схотів заперечити, а обличчя з блідого, втомленого зробилося червоним, аж багровим. (Іван Ле.) Наведеш приклади показують також, що в мовленні як синоніми можуть виступати слова, які, взяті окремо, синонімами звичайно не вважаються: розжеврений і червоний, блідий і втомлений. Синоніми, зумовлені контекстом, називають контекстуальними синонімам її. Такими синонімами можуть бути і займенники, і словосполучення, і цілі описові звороти. Наприклад, говорячи чи пишучи про І. Я. Франка, ми можемо назвати його: Каменяр, автор гімну «Вічний революціонер», видатний український публіцист тощо. Доцільне використання синонімів уточнює або підкреслює нашу думку, урізноманітнює нашу мову і надає їй додаткової виразності.

6. АНТОНІМИ
Слова з протилежним значенням називаються антонімами (друг ворог, білий чорний, сумно весело, говорити мовчати). Найбільш характерні антоніми для слів, що мають у своєму значенні вказівку на якість: світло тьма, охолоджувати розігрівати, повний порожній, швидко повільно. Тому особливо багаті антонімами якісні прикметники: багатий бідний, великий малий, гіркий солодкий, молодий старий, хоробрий боягузливий. Антонімічні пари властиві насамперед для іменників, що означають почуття, настрої, стан або діяльність людини (любов ненависть, щастя горе, радість смуток, робота відпочинок, життя смерть), а також час, простір, явища природи (день ніч, зима літо, схід захід, початок кінець).
Антоніми служать для більш наочного зіставлення, порівняння контрастних понять. Вони широко використовуються в народній творчості і художній літературі, в публіцистиці і науковій мові. Наприклад: Ситий голодного не розуміє. (Нар. те.) А я піду за волю проти рабства, я виступлю за правду проти вас! (Леся Українка.) Вільний і раб, патрицій і плебей, поміщик і кріпак, майстер і підмайстер, коротко кажучи, гнобитель і гноблений перебували у вічному антагонізмі один до одного... (К. Маркс і Ф. Енгельс.) Антоніми часто використовують у ролі заголовків («Крок вперед, два кроки назад» (В. І. Ленін), «Війна і мир» (Л. Толстой), «Правда і кривда» (М. Стельмах.) Антонімічні протиставлення часто забарвлені іронічно: Давали, та з рук не пускали. Взагалі в основі іронії лежить прихована антонімічність: Пожалів вовк кобилу... Особливу пару антонімів утворюють епітет і . означуване слово, протилежне йому за значенням (т. зв. епітет-оксиморон): чесний злодій, солодкий біль.
Антонімічними здебільшого є всі похідні слова від якоїсь пари антонімів: хворий здоровий, хвороба здоров'я, хворіти здоровіти.
У зв'язку з багатозначністю слово може мати не один, а кілька антонімів. Ці антеніми бувають синонімічними (холодний теплий, гарячий, палкий) і не синонімічними (працювати відпочивати і лінуватися). Порівняйте: холодне (зимове) тепле, гаряче, палке (літнє) сонце; холодний теплий, гарячий прийом; але сухий свіжий хліб, сухий мокрий одяг, суха жива гілка.
У реченні як антоніми можуть виступати і слова, які, окремо взяті, антонімами не вважаються: Думати головою, а не ногами.
Наявність антонімів, таким чином, свідчить про багатство мови та її виражальні можливості.

7. ПАРОНІМИ
Пароніми слова, які подібні своїм звучанням. Схоже звучання мають, наприклад, слова олива, олія, оліфа; кіт, кит; кристал, кришталь. З цього погляду пароніми слід розглядати як слова, що наближаються до омонімів. Але на протилежність до омонімів, пароніми іноді є одночасно або синонімами (наприклад, лицар і рицар), або словами, що належать до однієї галузі, сфери (наприклад, калій і кальцій назви легких металів) або словами спільнокореневими, що відбивають у своєму значенні якусь спільну ознаку (наприклад, свідчення і свідоцтво). Звукова подібність паронімів створює можливість для використання їх у художній літературі з тією самою метою, що й омонімів. Разом з тим звукова подібність, особливо при певній близькості значення, може призвести до плутання паронімів, що спотворює або й зовсім затемнює думку. Отже, треба добре розуміти значення паронімів і правильно вживати їх.

8. ФРАЗЕОЛОГІЯ
3 лексикою української мови нерозривно пов'язана фразеологія. Буквально слово фразеологія означає вчення про звороти мови (phrasis по-грецькому зворот, вираз). Адже слова в мові вживаються не ізольовано, а в реченні, утворюючії іноді стійкі словосполучення, що сприймаються як єдине ціле, тобто як певний мовний зворот. Сукупність таких стійких словосполучень і називають фразеологією. Фразеологічними словосполученнями є, наприклад, гіркий хліб (нелегке життя), пекти раки (червоніти), собака на сіні (скупий), море по коліна (нічого не страшно). Означаючи, таким чином, певні предметні поняття, дії, якості, стани та інше, фразеологічні звороти збагачують наше уявлення про навколишню дійсність, відчутно поповнюють словниковий склад мови.
Ступінь злиття або поєднання слів у фразеологічних зворотах буває неоднаковий. У деяких висловах їх елементи вже втратили своє колишнє значення і поєднуються надзвичайно тісно. Тільки спеціальний аналіз допомагає встановити їх походження. Наприклад, пояснити виникнення звороту дати гарбуза допоможе лише знання народних звичаїв.
У багатьох фразеологічних зворотах слова набувають образного значення: гав ловити (бути неуважним), не братися за холодну воду (нічого не робити), опинитися між двох вогнів (потрапити у скрутне становище, коли небезпека загрожує з усіх боків). В таких словосполученнях значення окремих слів не тільки зрозумілі, а й певною мірою мотивують загальне значення фразеологізму: перебувати між двома вогнями справді і неприємно, і небезпечно; свобода рухів обмежена, можна обпектися і т. ін. Зв'язок між словами тут менш тісний.
Є, нарешті, усталені мовні звороти, які характеризуються, однак, певною самостійністю частин. Вони можуть бути поповнені іншими словами, окремі їх елементи можна досить легко замінити інтими синонімічними. Це переважно звороти, які вживаються в писемній, книжній мові. Порівняймо, наприклад: прийняти до виконання і прийняти до неухильного виконання.; прийняти рішення і прийняти ухвалу; обмін досвідом і обмін передовим досвідом; притягти до відповідальності і притягти до кримінальної відповідальності; розв’язати питання і вирішити питання. Як правило, основне слово такого звороту може бути ядром також інших подібних словосполучень: порушити питання, порушити справу, порушити клопотання; брати до уваги, брати до відома, брати участь тощо.
До фразеології належать і крилаті слова влучні вирази видатних людей, українських, російських та зарубіжних письменників, переклади античних та інших стародавніх висловів: Світ ловив мене, та не спіймав. (Г. Сковорода.) Сізіфова праця. (Гомер.) Борітеся поборете. (Т. Шевченко.) Пропаща сила. (Панас Мирний.) Живий труп. (Л. Толстой.) Весна народів. (Г. Гейне.) Бути чи не бути. (В. Шекспір.) Людська комедія. (О. де Бальзак.) Ахіллесова п'ята (з грецького міфа про героя Ахілла). Перейти Рубікон (з римського переказу про Цезаря). Перекувати мечі на рала (біблійний вислів).
До фразеології відносять також прислів'я та приказки: Де руки й охота, там скора робота. Друзі пізнаються в біді. 8 хворої голови та на здорову. Дивиться, як кіт на сало та ін. Прислів'я та приказки є широким узагальненням народного досвіду, вони роблять нашу мову більш яскравою, влучною і широко вживаються в художніх творах. Згадаймо хоч би початки окремих розділів роману Панаса Мирного. «Хіба, ревуть воли, як ясла повні?»: Наука не йде до бука. Козак не без щастя, дівка не без долі. Лихо не мовчить тощо. До фразеологізмів належать і каламбурні вислови, наприклад: На городі бузина, а в Києві дядько. Серед усталених зворотів досить виразно виділяється група фразеологізмів, які перейшли до літературної мови з живої мови представників різних професій. В них закріплено виробничий досвід людей, нагромаджений протягом віків. Згадаймо, наприклад, такі вислови, як: на живу нитку (з, мови кравців), розмотати клубок (з мови пряль), на один копил (з мови шевців), між молотом і ковадлом (з мови ковалів), лити воду на чийсь млин (з мови мірошників), спіймати на гачок (з мови рибалок), стріляний птах (з мови мисливців), не святі горшки ліплять (з мови гончарів), під один гребінець (з мови перукарів), покласти першу цеглину (з мови мулярів), піднести на щит (з мови військових). Чимало фразеологізмів цього типу ввійшло в мову і в новіші часи: відігравати роль, зміна декорацій, як по нотах (з театрально-музичної сфери), ставити знак рівності (з математики), центр ваги (з фізики), досягти апогею (з астрономії), бурхлива реакція (з хімії), гірка пілюля (з медицини), закрутити гайки (з технічної сфери), входити в колію, натискати на всі педалі, набирати висоту, рятівне коло (із сфери транспорту), на два фронти (з військової сфери) тощо.
Література

1 Вороніна В. І. Українська мова: підручник для 10 – 11класів загальноосвітн. навч. закл. / За ред. проф. Чабаненка В. А. – Запоріжжя: Прем’єр, 2005. – 208 с.
2 Глазова О., Кузнецов Ю. Українська мова: підручник для 10 класу загальноосвітн. навч. закл. / за ред. д.філол.н. Вихованець І. – К.:Зодіак-ЕКО, 2010. – 255 с.
3 Українська мова: Підруч. для 10 – 11 кл. пік. з укр. та рос. мовами навчання / О.М. Бєляєв та ін. – К.: Освіта, 2001. – 239 с.
4 Ладоня В.О. Українська мова. Посібник для підготовки молодших спеціалістів вищих навчальних закладів. – К.: Вища школа, 1998. – 252 с.
5 Олійник О. Українська мова: Підручн. для 10 – 11 кл. середньої школи. 5-те вид. – К.: Вікторія, 2003. – 446 с.
6 Ющук І.П. Українська мова. Практикум з правопису української мови. – К.: Освіта, 2002. – 253 с.
7 Українська мова. Довідник школяра/ Уклад. О. А. Російська. – Донецьк: ВКФ "БАО", 2001. – 390 с.
8 Зубков М. Збірник диктантів для випускників та абітурієнтів з української мови. – Харків: СПДФО Співак Т.К., 2007.
9 Зубков М. Українська мова. Універсальний довідник. – Харків: ВД «ШКОЛА», 2009.
10 Козачук Г.О. Українська мова для абітурієнтів: навчальний посібник. – К.: Вища школа, 2007.
11 Новий довідник: Українська мова. Українська література. – К.: ТОВ «КАЗКА», 2008.
12 Плющ М.Я., Гринас Н.Я. Граматика української мови в таблицях: навчальний посібник. – К.: Вища школа. – 2004.
13 Тести. Українська мова. 5–12 класи/ За ред. д.філол.н. проф. Гуйванюк Н.В. – К.: Академія, 2009. – 374 с.
14 Шкуратяна Н.Г., Шевчук С.В. Сучасна українська літературна мова: Модульний курс: Навч. посібник. – К.: Вища школа, 2007.


















13PAGE 15


13PAGE 141915


13PAGE 15


13PAGE 143415


13PAGE 1411115


13PAGE 146415




15

Приложенные файлы

  • doc 183342
    Размер файла: 713 kB Загрузок: 0

Добавить комментарий