конспект логика


Чтобы посмотреть этот PDF файл с форматированием и разметкой, скачайте его и откройте на своем компьютере.
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ДОНБАСЬКА НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ

БУДІВНИЦТВА І АРХІТЕКТУРИ







Кафедра «ІСТОРІЇ ТА ФІЛОСОФІЇ»

Секція «ФІЛОСОФІЇ»








КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙ З ДІСЦИПЛІНИ

«ЛОГІКА»



(для всіх спеціальностей)









Склала: Кірсанова Т. О.











Макіївка, 200
9
р.



2



2

Змiст

Вступ_______________________________________с.3
-
5


Розділ
1. Предмет і
ви
значення логiки
_______ с.5
-
18

1.1

Мислення і пізнання світу________ с. 5
-
6

1.2

Логіка як наука_________________ с.6
-
9

1.3

Логічна Культура_______________ с.9
-
11

1.4

Екскурс в історію логіки_________ с.11
-
18

Розділ
2 Основнi логiчнi закони
___________ с.
1
9
-
31


2.1 Поняття логічного закону_________ с.19
-
21


2.2 Закон тотожності_________________ с.21
-
23


2.3 Закон несуперечності______________ с.23
-
25


2.4 Закон виключеног
о третього________ с.25
-
27


2.5 Закон достатньої підстави __________ с.27
-
28


2.6 Методологічна функція законів логіки____ с.28
-
31



Розділ
3 Поняття
_______________________________ с.
3
1
-
46


3.1 Поняття як форма мислення____________ с.31
-
34


3.2 Обсяг і зм
іст поняття__________________ с.34
-
36


3.3 Види понять_________________________ с.36
-
37


3.4 Відношення між поняттями____________ с.37
-
39


3.5 Операції над поняттями_______________ с.39
-
42


3.6 Визначення понять___________________ с.42
-
46


Розділ
4 Суджен
ня
______________________________ с.
4
7
-
63


4.1 Загальна характеристика суджень_________ с.47
-
49


4.2 Класифікація суджень___________________ с.49
-
55


4.3 Відношення між судженнями____________ с.55
-
57


4.4 Складні судження______________________ с.57
-
63


Роз
діл
5 Умовив
i
д (
І
).Дедуктивн
i
умовиводи
__________ с.
6
4
-
82


5.1 Загальна характеристика умовиводів__________ с.64
-
65


5.2 Форми і види умовиводів___________________ с.65
-
69


5.3 Категоричний силогізм_____________________ с.69
-
70


5.4 Правила категоричного с
илогізму____________ с.70
-
73


5.5 Скорочені силогізми_______________________ с.73
-
74


5.6 Складні силогізми_________________________ с.74
-
82


Розділ
6 Умовив
i
д (
ІІ
).
I
ндуктивн
i
умовиводи
___________ с.82
-
92


6.1 Індукція та її види________________________
с.82
-
85

6.2 Індуктивні методи встановлення причинних зв’язків між
явищами____________________________________ с.85
-
87

3



3


6.3 Аналогія___________________________________ с.87
-
89


6.4 Види аналогії. Історичні аналогії та паралелі______ с.89
-
92


Розділ
7 Гіпоте
за
____________________________________ с.93
-
98



7.1 Гіпотеза як форма розвитку знань______________ с.93
-
95


7.2 Побудова і доведення гіпотези_________________ с.95
-
96


7.3 Особливості гіпотези_________________________ с.96
-
98



Розділ
8 Лог
i
чн
i
основи тео
р
i
ї аргументац
i
ї
________________ с.
9
8
-
108


8.1 Сутність логічної аргументації____________________ с.98
-
100


8.2 Доведення і спростування_______________________ с.100
-
102


8.3 Логічна структура аргументації___________________ с.103
-
105


8.4 Софізми і парадо
кси____________________________ с.105
-
108


Література_________________________________________ с.109
-
111



ВСТУП

Приступаючи до систематичного вивчення логіки, відповідно до
тематичного плану і програми курсу, цей конспект лекцій рекомендується
студентам
і викладачам взяти за основу як навчальний посібник. Однак він
ні в якому разі не заміняє першоджерел, інших підручників та
фундаментальних праць з логіки та її окремих проблем. Призначення
цього конспекту в тому, щоб стисло висвітлити основні проблеми кур
су,
розкрити зміст тих питань, які стосуються конкретної теми, спрямувати
увагу на вірне їх розуміння.

Спеціалісту з вищою освітою без логічного мислення обійтись не
можна. Історія людства

-
це також історія розвитку логічного мислення.
Логіка як наука пот
рібна кожній людині. Логічне мислення

-
запорука
пізнання дійсності та доведення істини. Воно формується з дитинства,
постійно розвивається і вдосконалюється. Фахівець, викладач
зобов"язаний досконало володіти логічнім мисленням,знати його форми,
методи

і

закони розвитку. Саме в цьому
головне призначення
вузівського
курсу логіки
,
який
озброює
майбутнього спеціаліста культурою логічного
мислення

-
складової і невід"емної частини всієї духовної культури
суспільства.

Викладання логіки має ряд загальних і специ
фічних особливостей,
передбачає розв"язання таких основних завдань: а/ озброїти студентів
знаннями логіки як науки
i
цим самим піднести культуру їхнього мислення
4



4

і мови; б/ узгодити викладання логіки з профілем факультету; в/
забезпечити тісний зв"язок вив
чення предмета з майбутньою практичною
діяльністю; г/ показати необхідність зв"язку логіки з сучасністю.

Загальними проблемами курсу логіки є кваліфіковане розв"язання
зазначених завдань, забезпечення глибоких знань про закони і форми
вірного мислення, фор
мування вмінь і навичок їх використання в
навчально
-
виховному процесі та у професiйнiй дiяльностi.

Викладання курсу має показати студентам, що логіка є раціональною
основою процесу навчання, всі її теми і проблеми прямо стосуються
навчальної практики, в як
ій пізнання навколишньої дійсності, розвиток і
застосування абстрактного мислення відіграють домінуючу роль. Адже
логіка як наука про форми і закони мислення вчить правильно мислити,
запобігати помилковим судженням, забезпечувати правильність побудови
ду
м
ок, вміння послідовно аргументувати, дисциплінує мислення
. Подібно
до того, як граматика вчить правильно писати, логіка вчить, як правильно
мислити. Логіка,

-
зауважував К.Д.Ушинський,

-
це граматика мислення.
Вона завжди претендувала на роль філософської
науки, яка покликана
формувати засади правильного мислення, спрямовувати творчий акт
пізнання дійсності.

Приступаючи до вивчення логіки, необхідно передусім зрозуміти., що
це важлива суспільна наука, яка має теоретико
-
пізнавальне, практично
-
політичне та ви
ховне значення. Логічні поняття, судження й умовиводи,
закони й принципи правильного мислення, аналогія, гіпотеза, доказовість,
переконливість, сувора логічна аргументація

-
все це є арсенал засобів,
якими постійно оперують i учитель, i юрист, i менеджер.
Вони є неод
-
мінною умовою логічної культури кожного трудівника, основи якої
закладає
1
формує школа, вуз. Логічна культура

-

це право і обов"язок
кожного громадянина.

Вивчення логіки, як свідчить досвід, повинно бути своєрідною
лабораторією творчого розвит
ку логічного мислення студентів. Постає
завдання забезпечити інтеграцію науки, освіти, навчання і виробництва.
Поворот від масового, валового навчання до посилення індивідуального
підходу, розвитку творчих здібностей майбутнього спеціаліста вимагає
всебічн
ого розвитку аналітичного
і
творчого мислення, широкого
застосування діалогів за рахунок монологів. Адже в сперечанні, в
колективному пошуку, полеміці не лише народжується істина, а й
5



5

утверджується, формується ідейне переконання

Логіка покликана формувати
засади вірного мислення, а її викладання

-

підняти престиж самої логіки, філософії та інших суспільних наук,
показати, що в плюралізмі думок повинен переважати критерій істини

-

практика. Вільний злет думки потрібно узгоджувати з дійсністю, з
принципами со
ціальної справедливості, ідеалами людства. Відкидаються
формалізм, догматизм, стереотипне мислення, утверджується
діалектичний підхід до оцінки всiх явищ, предметів і подій реальності.
Вивчення науки логіки

-

не самоціль, а життєва потреба,

важливий засіб
для розвитку

мислення
,
творчих можливостей людського

пізнання і
практики.

Логіка навчає вірно і творчо мислити, глибоко

аналізувати й
узагальнювати, оцінювати

правильність думки і її хибність, знаходити
істину. Головне полягає в тому, щоб студентам дати

за
гальні поняття

з

логіки, висвітлити ЇЇ

основні положення. Це забезпечується читанням
лекцій. Метою семінарських занять є поглиблення одержаних

знань, їх
закріплення та практичне застосування. Основою їх є самостійна робота
студентів.

Логіка проста і водноч
ас складна. Простота її в тому, що вона
супроводжує людину

та її мислення на кожному кроці. Складність

-
в її
науковому обгрунтуванні, в тих

законах і формах, знання

яких є
фундаментом побудови вірних думок. Багато вчених світу наголошували

на тому, що лог
іка

не лише розширяє наш кругозір, а й є мудрістю,

фактором розвитку думки. Проголошується девіз: "Будемо

вчитись

добре
мислити" /Б.Паскаль/.


Розділ

1
. ПРЕДМЕТ І
ВИ
ЗНАЧЕННЯ ЛОГІКИ
.

ПЛАН
:

1.
1
Мислення і пізнання світу

1.
2

Логіка як наука

1.
3

Логічна культу
ра

1.
4

Екскурс в історію логіки


1.1

Мислення i
п
ізнання світу
.


Слово "логіка" грецького походження
/
logos/
-
логос/, що означає
6



6

слово, поняття, вчення. Воно має два значення: І/ як логічне мислення,
тобто логіка, що властива правильному мисленню; 2/ як наука
, яка вивчає
форми і закони правильного мислення.

Людське мислення як процес є предметом вивчення багатьох наук:
філософії, фізіології, психології, логіки. В логіці воно вивчається з позицій
правильної побудови думки, міркувань, діалогів, умовиводів. Мисле
ння

-

продукт і засіб пізнання дійсності, процес узагальненого пізнання. Воно
становить або визначає якісь проблеми, тісно пов"язане з мовою, що також
узагальнює, закріпляє знання, дає можливість обмінюватись думками.

Мова
відбиває конкретні думки, закріпл
ює логіку мислення, є засобом
спілкування, Мислення ~ це опосередковане пізнання світу і
закономірностей його розвитку тому, що людина пізнає те, чого
безпосередньо не сприймає, але робить про нього певні висновки. Якщо
мова є формою мислення, його матеріа
льною оболонкою, то змістом його є
свідомість, усвідомлення дійсності, вища форма відбиття об"єктивної
реальності.

Живе споглядання становить ту основу, на якій грунтується новий,
більш складний процес, наступний щабель пізнання

-
абстрактне
мислення. Воно
становить раціональну /лат
ratio

-
розум/ стадію відбиття
дійсності і виражається у таких трьох основних формах: поняття, судження
і умовиводи. Предметом науки логіки є розкриття змісту цих трьох форм,
їх ролі і значення. Внутрішня структура курсу вимагає
того, щоб
послідовно вивчити ці фундаментальні форми в єдності з логіч
ними
законами та іншими процесами логічного мислення.

Людське мислення

-
це творчий акт, процес відбиття, пізнання
дійсності. Основою ж пізнання є практика. На ній базується і живе
спо
глядання, і абстрактне мислення: вона їх зумовлює і пронизує. Метою
пізнання
є
одержання істинних знань для задоволення розумних людських
потреб. Характерними рисами логічного

мислення є такі: а/ воно є
опосередкованим відбиттям дійсності; б/ формою узагал
ьненого відбиття;
в/ має активний, дійовий і цілеспрямований характер; г/ нерозривно
пов'язане з мовою.

Варто розрізняти поняття "мислення" і "свідомість". Мислення
розглядається як активний процес функціонування людського мозку. Не
мозок мислить, а людина
мислить за допомогою мозку. Свідомість

-
це
процес ідеального відбиття дійсності і закономірностей її розвитку.
7



7

Мислить кожна людина, але свідомість різних людей різна. Вона включає
мислення, знання, емоції, інтуїцію. пам"ять. волю та інші психологічні
пр
оцеси.

1.2
Логіка як наука
.


У системі сучасних наук часто виділяють три основні відносно
самостійні логіки: формальну, діалектичну і математичну.

Математична
логіка вивчається професіоналами
-
математиками,
широко ними використовується в їх практиці. Вона р
озглядає форми
кількісних характеристик предметів, стосується чіткого математичного
мислення, математичної символіки. Формальна логіка

-

це
наука про
форми і структуру думки, її різний зміст. Вона вчить, як правильно
висловлювати істинні думки, робити з ни
х потрібні висновки,
позбавлятися хибних тверджень, приходити до правильних умовиводів.

Формальна
логіка, аналізуючи форми і структуру мислення,
абстрагується від конкретного змісту суджень, розглядає їх формально, в
готовому вигляді, поза історією, в стан
і спокою і нерухомості, не враховує
руху, зміни, походження, джерела, не розкриває внутрішніх
суперечностей, не показує зв"язків і взаємовідносин. Це елементарна
логіка, нижчий ступінь її.

Діалектична
логіка йде далі. Вона розглядає форми
і
закони мислення

як відбиття об"ективної дійсності, вивчає закономірності становлення і
розвитку нашого пізнання, фіксує відносини, переходи, суперечності,
зв"язки, в яких відображаються предмети і явища реального світу.
Діалектична логіка

-
це застосування діалектичного
методу до людського
мислення і пізнання, конкретизація загальних його принципів щодо форм і
законів мислення. Це наука про найбільш загальні закони виникнення і
розвитку мислення, які відбивають діалектику об"ективної дійсності та її
пізнання. Вона станови
ть вищий етап логічного мислення.

Співвідношення між формальною і діалектичною логікою подібне до
співвідношення елементарної та вищої математики. Вони взаємно
доповнюють одна одну. Аналогічно тому, як вища математика грунтується
на елементарній, так діал
ектична логіка базується на формальній, збагачує
її.

За своєю суттю закони мислення і закони дійсності збігаються.
Діалектика включає теорію пізнання, вивчення мислення і його закони з
метою виявлення відбиття в них об"єктивних процесів реального світу.
8



8

Ло
гіка є вчення не про зовнішні форми мислення, а про закони розвитку
всіх матеріальних, природних і духовних речей, тобто підсумок, сума,
висновок
"
ІСТОРІЇ
пізнання світу"

Логіка

-
наука давня. Вона виникла і розвивалась у стародавньому світі
в лоні філософ
ії як складова частина теорії пізнання /гносеології/. Має
складну і тривалу історію. В домарксистський період розвивалась
головним чином формальна логіка. Гегель, започаткував діалектичну
логіку, однак всі її положення трактував на основі ідеалізму. К.Мар
кс і
Ф.Енгельс, хоч і не вживали термін "діалектична логіка", але за змістом, на
основі філософського матеріалізму, розкрили її основні положення.

Сучасна логіка як наука про закон і форми людського мислення
містить в собі по суті дві відносно самостійні
логічні системи

-
логіку
формальну і логіку діалектичну, становить Їх єдність, єдине ціле. На її
основі інтенсивно розвивається логіка наукового пізнання, здійснюється
аналіз людських знань. Отже, студент вузу вивчає загальну логіку як науку
про форми і за
кони мислення, в яких відображаються пред
мети, явища і
закони об"єктивного світу. Усвідомлює, що сучасна логіка е результатом
розвитку усіх попередніх її теоретичних джерел
і
систем, узагальненням
основних концепцій, а також синтезом її провідного методу

-
формалізації.
Цей метод розглядається як відбиття результатів мислення в точних
поняттях або судженнях. В діалектичній логіці формалізація виступає
засобом виявлення і уточнення змісту наукового знання. тих логічних
форм
,
які їх містять у собі.

Специфіка
сучасної логіки

-
в її широкому застосуванні в усіх галузях

наукових знань, розгортанні науково
-
технічної революції, розвитку
духовної культури. За предметом, призначенням і методом викладу
основних проблем вона становить якісно вищий етап історичного про
гресу
людського мислення, закономірностей його функціонування. Основне її
призначення в тому, щоб навчити мислити логічно,

не припускатися
помилок, вміти обгрунтовувати теоретичні положення, розкривати логічні
помилки, усувати хибні судження й умовиводи.

Л
огіка як наука єдина. Але вона розчленовується, тобто складається з
багатьох відносно самостійних часткових систем

-
"логік". Ці системи
часто поділяють на класичні і некласичні. Кожна з них включає ті чи інші
різновидності, структурні теорії. Крім формаль
ної, діалектичної і
математичної логік, іноді зустрічаються поняття двозначної і недвозначної
9



9

логіки, традиційної і нетрадиційної, індуктивної, інтуїтивної,
багатозначної, модальної тощо. Вони свідчать про складність і
багатогранність людського мислення, д
иференційні та інтеграційні
процеси розвитку логічної науки.

Подібний процес як закономірність розвитку наукових знань
спостерігаємо в кожній науці. Так, єдина математика чи фізика, біологія чи
хімія також складаються із множини окремих теорій. Жодна не ох
оплює і
не вичерпує того всього кола явищ, які вона вивчає. Тільки в сукупності і в
складних динамічних взаємозв'язках ті чи інші теорії становлять своєрідну
єдність, яка охоплює проблеми певної науки. Аналогічно це має місце і в
логіці.

Проблеми логіки че
рвоною ниткою проходять через всю історію
науки. Розвиваючись, наука вміщує все нові й нові відкриття, з яких
робляться індуктивні чи дедуктивні висновки і узагальнення. Без цього
наука об"ективно не існує. Так, відомий німецький математик і логік
Д,Гільбе
рт /І862

-
І943/ добився значного успіху в галузі застосування
методу формалізації і трактуванні логічних умовиводів. Сувора фор
-
малізація теорії, на його думку, передбачає повну абстракцію від смислу, а
трансфінітні /безмежні/ поняття математики є ідеальн
ими конструкціями
людського розуму.

Класична логіка, як один із напрямів математичної логіки, що виник у

XIX
ст. і продовжує своє існування в сучасній науці, услід

за

традиційною
логікою кожному судженню приписує лише одне із двох значень:
істинність або х
ибність. Починаючи з
XX
ст. вона піддається критиці
представниками інтуїтивного і конструктивного напрямів багатозначної
логіки. Ці логічні системи, що виникли заново, одержали назви
некласичної логіки. Чіткої межі між ними немає, бо за своїм змістом вони
становлять різні напрями і тенденції в розвитку математичної логіки.

Предметом загальної логіки є вивчення процесів руху мислення в його
діалектичних протилежностях, суперечностях і в розвитку; вивчення
принципів і закономірностей формування, зміни
і
розви
тку знань, засобів і
методів Їх одержання і перевірки; розкриття творчості мислення у пізнанні
дійсності; виявлення прогнозуючої функції мислення і його ролі в історії
розвитку матеріальної і духовної культури людства.

Основні форми абстрактного мислення,
які вивчає логіка, взаємо
-
пов'язані, мають конкретний зміст.
Поняття

-
це форма мислення, думка,
10



10

яка відображає предмет з його найбільш істотними ознаками.
Судження

-

складніша форма мислення, яка щось стверджує або заперечує про
предмети, їх властивості,
істотні ознаки і відношення.
У
МОВИВIД
-

це така
форма мислення, за допомогою якої із одного або декількох суджень
одержуємо нове судження. Поняття, судження і умовиводи грунтовно
розглядаються в наступних темах курсу, є його провідними проб
лемами.

Мисленн
я має не лише певні форми (які ми назвали), а й закони
(розглянуті згодом). Форма мислення

-
це певна думка, котра має свою
структуру, побудову, складові частини.
Логічнi форми

-

це і є структура,
побудова думки, спосіб зв"язку її складових

частин
.



1.3
Л
огічна культура
.


Абстрактне мислення є формою опосередкованого і узагальненого
відбиття дійсності. Воно дає змогу пізнавати світ узагальненими формами.
Мислення

-
вищий вияв свідомості і самосвідомості, активний процес.
Активність його виявляється у тому,
що людина здійснює теоретичний
аналіз і синтез, мислено розчленяє і узагальнює предмети, утворює
поняття, будує судження (міркує) і робить висновки, припущення. І не
тільки. Спираючись на знання, можна передбачити, зробити підсумки,
накреслити план дії, з
дійснювати цей план на практиці. Тут велике поле
для різноманітної творчості: виробничої, наукової, художньо
-
естетичної,
навчально
-
виховної тощо. В ній є завжди місце для мрії, здорової фантазії.
Активне відображення світу і участь в його перетворенні є од
нією з
важливих особливостей абстрактного мислення.

Логіка як

наука має велике теоретико
-
пізнавальне і практично
-
політичне значення. Перше полягає в тому, що вона сприяє розвитку
наукових і пізнавальних здібностей людини, оволодінню новими
знаннями, допома
гає у навчанні, при підготовці до занять, написанні
конспектів, доповідей, рефератів, навчає не допускати логічних помилок і
виправляти

їх у письмовій та усній мові, не допускати двозначності у
висловлюваннях. Вона дисциплінує мислення.

Практично
-
політични
й аспект логіки

-
це широке застосування її в
суспільно корисній діяльності людей. Форми і закони мислення є
об"ективними, загальнолюдськими, стосуються всіх людей, різних епох і
формацій.

Отже, наука логіка

-
необхідна. Вона широко використовується в
11



11

жит
ті, політиці, педагогіці, мистецтві, управлiннi, юриспруденції. Духовні
процеси відбуваються за законами логічного мислення. Мислити логічно
означає мислити точно, послідовно, діалектично, адекватно відображати
дій
-
сність.

Математична і формальна логіка
нині широко використовуються у
кожній науці, особливо у лінгвістиці, педагогіці, психології, економіці,
техніці, в кожній математичній науці, кібернетиці, космонавтиці.

Вивчення будь
-
якої науки передбачає міркування, сприяє розвитку
логічного мислення лю
дини. Науку можна вивчати так, що механічно
засвоюються її основні положення, а мислення не розвивається, хоч наука
невіддільна від логічного мислення, містить його в собі. Тому в науці
потрібне творче осмислення, спільне або самостійне міркування.
Вивчаюч
и науку, людина ставить чітку мету оволодіння системою знань, в
їх зв"язку, розвитку, а глибоким усвідомленням. Цьому грунтовно
допомагає логіка, вона зосереджує увагу на сутності логічного мислення і
застосуваннi його форм і законів у науковому пізнанні б
агатогранної
дійсності. Вивчення логіки
-
не самоціль, а засіб розвитку людського
мислення. Загальне піднесення логічної культури є життєвою необхідністю
для духовного прогресу суспільства.


1.4
Екскурс в історію логіки
.


Основні етапи розвитку лог
іки
:


Історія логіки бере свій початок ще з Стародавньої Греції, 5
-
4 ст.до н.е.
Вже Демокріт(бл.460
-
370 рр.до н.е.) торкався понять, гіпотези тощо.
Сократ(бл.469
-
399 рр.до н.е.) висловив своє ставлення до таких засобів
дослідження, як ін
дукція та дедукція. Його учень Платон(бл.427
-
347 рр.до
н.е.)продовжив розробку питання про дефініції, розглядав логічний
прийом поділу, логічну форму судження й наблизився до формулювання
основних законів логіки. Однак жоден із зазначених авторів не виділи
в
логіку в самостійну науку.

Це вперше було зроблено Арістотелем(384
-
322 рр.до н.е.). Логіку він
назвав аналітикою і дав детальний аналізвідкритого ним поняття силогізму
як особливої форми умовиводу. Арістотель розкрив також сутність
доведення, прийомів до
ведення і поділу, визначив різницю між науковим і
ненауковим знанням.

12



12

До логічних творів Арістотеля слід віднести <<Аналітики 1і 2>>,
<<Топіку>>, <<Категорії>>, <<Про тлумачення>>, <<Про софістичні
спростування>> та ін. Послідовники Арістотеля об’єдналиці
твори під
назвою <<Органон>>(знаряддя пізнання). Ряд важливих логічних проблем
виставлено у його головній філософській праці <<Метафізика>>.

Зокрема, саме тут викладено три основних закони формальної логіки:
закон тотожності, закон несуперечності і закон
виключеного третього.

У часи Арістотеля і пізніше формальна логіка розроблялась
представниками школи стоїків

Зеноном(бл.336
-
254 рр.до н.е.),
Хризипом(бл.281
-
208 рр.до н.е.),Сенекою(бл.4
-
65 рр.н.е.)та ін.

Якщо Арістотель у своїх творах головну увагу зверт
ав на дослідження
категоричного силогізму, то стоїки займались, головним чином, тими
умовиводами, до яких складовими частинами входили умовні та розділові
судження. Вони застосували ряд логічних категорій, які увійшли в сучасну
символічну (математичну)логі
ку,
-
імплікацію, диз'юнкцію, кон'юнкцію та
ін.

В епоху середньовіччя логіка Аристотеля була дуже популярною, але
зазнавала певної модифікації відповідно до основних настанов
схоластичної догматики. Найвідомішими представниками цього періоду
були французький
філософ І.Росцелін(бл.1050
-
1122), англійський філософ
У.Оккам(1290
-
1300

бл.1349),шотландський філософ Д.Скотт(бл.1265
-
1308), англійський філософ Ансельм Кентерберійський(1033
-
1109) та ін.
Перші три з названих філософів були номіналістами. Вони визнавали

реально існуючими тільки одиничні тіла природи, а загальні поняття
вважали лише назвами класів речей, подібних між собою.

Ансельм Кентерберійський захищав позицію реалізму, сутність якої
полягає в тому, що загальні поняття розглядалися як надприродні
само
стійні сутності одиничних речей. Ці поняття реалісти вважали
первинними, тобто такими, що існують реально, незалежно від одиничних
речей.

Проміжне між ними положення займали концептуалісти, помірковані
номіналісти. До їх числа належав П.Абеляр(1079
-
1142).
На відміну від
номіналістів вони визнавали, що сутність загальних поннять(універсалій)
не зводиться до назв, імен, а має мислимий зміст, який, однак, не
відображає ніяких сторін реально існуючих речей, що суперечить
послідовно матеріальній теорії пізнання.

13



13

У 14
-
17 ст. у зв
'
язку з потребами природознавства й промислового
виробництва все гучніше стали лунати заклики створити нову логіку. Ця
ідея була реалізована англійським філософом Ф.Беконом(1501
-
1626) у
праці
<<
Новий органон
>>
, яка повинна була, на думку а
втора, замінити
арістотелівський
<<
Органон
>>
. Силу своєї логіки він вбачав в
індуктивному методі, що протиставлявся дедукції і силогістиці
Аристотеля. Ф.Бекона називають творцем індуктивної логіки.

Засновником сучасної логіки був Г.Лейбніц(1646
-
1716). Ство
рена ним
штучна мова була прототипом сучасних формалізованих мов логіки. Він
створив загальний метод, за допомогою якого всі істини можна було
звести до певного виду обчислення, сформулював закон достатньої
підстави, оригінальне вчення про гіпотезу.

У 19 с
т. англійський філософ і логік Джон Стюарт Міль(1806
-
1873)
систематизував дослідження Бекона в галузі індуктивних методів
причинних зв'язків явищ. З того часу питання індукції стали викладатись в
курсах і навчальних посібниках з логіки окремим розділом.

Ін
ший аспект розвитку формальної логіки полягає у тому, що в обох її
розділах

дедуктивному та індуктивному

почалм застосовуватись
методи логічних обчислень. Проникнення математичних методів в
індуктивну логіку приводить до її модифікації в логіку імовірн
існу,
предметом якої стає вже вивчення методів оцінки істинності гіпотез.

Перевагою математичної логіки є те, що завдяки символічному
апарату, який там застосовується, стає можливим виражати точною
математичною мовою досить складні судження, у котрих логіч
но пов
'
язано
багато елементів. Однак це не означає, що всі проблеми формальної логіки
можна розв
'
язати засобами символічної логіки.

До речі, перша формалізована мова була побудована лише наприкінці
19 ст. Г.Фреге(1848
-
1925). Він увів поняття логічної функц
ії й розрізнення
властивостей речей і відношень.

Проте засобів логічних обчислень виявилося недостатньо для
дослідження сутності понять, співвідношення поняття і слова, природи
індукції, методів аналогії тощо.

У середині 19 ст. філософ Гегель ґрунтовно роз
робив діалектичну
логіку, основні ідеї якої були викладені у його праці<<Наука логіки>>.

Марксизм, трансформувавши діалектичне вчення Гегеля на
матеріалістичне підґрунтя, дійшов висновку, що діалектика, логіка і теорія
14



14

пізнання діалектично тотожні між соб
ою, у зв'язку з чим не потрібно трьох
слів для означення одного й того самого поняття.

Основні принципи діалектичної логіки:

а)об
'
єктивність при розгляді предметів;

б)всебічне охоплення предмета;

в)розгляд предмета у його постійному русі, розвитко
ві;

г)єдність історичного і логічного;

д)єдність аналізу й синтезу;

е)єдність форми і змісту;

є)єдність кількісних і якісних характеристик;

ж)єдність і боротьба протилежностей;

з)заперечення заперечення.

Сучасна формальна логіка є надзвич
айною розгалуженою наукою і
може бути розподілена на різні складові частини(розділи) (табл.1).Якщо за
основу структурування логіки брати застосування математичного
апарату(логічні числення), то тоді логіка поділяється на дві частини:

1)загальну(несимво
лічну) логіку;

2)символічну(математичну) логіку.

У зв
'
язку з тим, що в данному курсі йдеться саме про загальну логіку,
доцільно розглянути елементи її структури.

По
-
перше
,
-
це вчення про основні форми(елементи) мислення, без
чого неможливе ні буденне,
ні наукове мислення. До них відносять:
поняття, судження, умовиводи. У цей розділ входить також вчення
основних формально
-
логічних законів.



По
-
друге,
-

це систематичні форми, без яких неможливе вивчення
мислення, визначення систем поділу(класифікацій),
доведення, логічні
методи, пов'язані з аналізом даних досвіду, зокрема економіко
-
статистичних вимірів.

Вираз
<<
загальна логіка
>>
у деяких випадках використовується для
позначення теоретичної частини логіки, відмінної від прикладної. У цьому
розумінні загал
ьна логіка вивчає форми і закони мислення поза
відношенням до мислимого змісту, а прикладна

у відношенні до певного
змісту. Прикладна логіка також має багато окремих частин(розділів,
підрозділів): часова логіка, технічна логіка та ін. Для кожної з них
бу
дуються спеціальні системи обчислень.

15



15

Крім того, існує
<<
законсервована
>> культура логічного мислення,

яка
характеризує буддизм, школи ньяя, міманса(табл.2
).


Розвиток логіки в Україні

Логіка античних мислителів стала відомою в Київській Русі в
же в 11
ст. Це насамперед логічні уявлення про поняття Платона, про закони і
форми мислення, силогізми Арістотеля. З другої половини 15 ст.
з'являються переклади на староукраїнську мову логічних трактатів
Аристотеля, Авіасафа, Аль
-
Газалі, М.Маймоніда, Й.Да
маскіна. У 16 ст. під
впливом ідей Реформації на етнічних землях українців зростає мережа
протестантських навчальних закладів, серед яких найбільш відома
Раківська академія, де логіку і метафізику читали Х.Стегман та
Х.Остородт. Щоправда, в цей час спостер
ігалось також негативне
ставлення до язичницьких любомудрів з боку І.Вишенського і
Г.Кониського,М.Смотрицького, З.Копистянського. Але вже для членів
вченого гуртка друкарні Києво
-
Печерської лаври логіка стає своєрідною
<<гімнастикою розума>>,забезпечує роз
виток абстрактного мислення і
логічного виведення.

Логіка стає обов'язковою дисципліною вивчення в Києво
-
Могелянській
академії. Професор С.Яв орський називав <<лабіринт>> Аристотеля
логічною пасткою, де є логічні троянди з шипами. І.Гізель(1600
-
1683),
проф
есор, а згодом і ректор Києво
-
Могилянської академії, логічною
істинністю називав узгоджуванність пізнання з річчю. У курсі логіки,
прочитаному професором Ф.Прокоповичем(1677 чи 1681
-
1736),
розглядалися такі традиційні для 18 ст. питання, як універсалії, ви
значення
й характеристика найрізноманітніших відношень, дистинкцій, питання
сигніфікації(позначення) й супозиції(заступання) термінів, істинності та
хибності суджень, проблеми знання й віри, визначення ролі і місця логіки
в системі наук.

Засновник Харківс
ького університету В.Казарін у листі до видавця
альманаху <<Молодик>> І.Бецького від 2 березня 1842 р. охарактеризував
Г.Сковороду таким чином:<<Ми під чубом та в українській свитині мали
свого Піфагора,Орігена, і Лейбніца>>. Він намагався у світі чисел зн
айти
вище значення в текстах Біблії, розвивав ідею про контрарність, бінарність
усього сущого.

Наприкінці 18

початку 19 ст. логікою займався професор Львівського
університету П.Д.Лодій(1764
-
1829). Він написав праці:
<<Логические
16



16

наставления, руководствующ
ие к познанию и различению истинного от
ложного>>
,
<<
Н
аставления логики>>,<<Теория общих правил>>, у яких
значну увагу приділявправилам аргументації і доведення. Наприкінці 19


початку 20 ст. логіка в Україні не була однорідна, а складалася з
представників
багатьох конкуруючих течій, шкіл та угруповань: одні
(М.Н.Гротт та ін.) намагалися знайти вихід з критичного становища
логічної науки у її зближенні з психологією; другі(В.В.Лесевич,
О.О.Козлов, Г.І.Челпанов) доклали багато зусиль, щоб підвести під неї
гн
осеологічний фундамент, звертаючись до теорії пізнання, що
розроблялась кантіанцями, гегельянцями, позитивістами;
треті(В.Д.Кудрявцев та ін.) прагнули зблизити логіку з природознавством і
математикою.

Засновником одеської логічної школи був І.В.Слєшинський
(1854
-
1931), який виявив інтерес до математичної логіки та її історії. Він довів,
що алгебра логіки є своєрідний переклад арістотелівської логіки на
алгоритмічну мову, що необхідний перегляд математичних доведень під
кутом зору їх повноти та заміни громізд
ких доведень новими,
скороченими. До проблеми побудови алгебри без застосування закону
виключеного третього звертався приват
-
доцент Новоросійського
(Одеського) університету С.Й.Шатуновський(1859
-
1929). Його головні
інтереси в галузі логики зосереджувалисьн
а вивченні її законів, а також на
обгрунтуванні фундаментальних математичних понять, обгрунтовані
математики, питанні про розв'язуваність задач. Особливу увагу ученого
привертали життя і діяльність П.Порецького(1846
-
1907),його теорія
наслідків, несилогісти
чні міркування тощо. З одеської логіко
-
математичної
школи вийшла також С.О.Яновська, праці якої присвячені ф.ілософсько
-
методологічним проблемам математики і математичної логіки, та
А.І.Уйомов, праці якого присвячені проблемам аналогії, формального
аналізу
систем.

На західних етнічних землях українців значний внесок у розвиток
світової логіки зробила Львівсько
-
Варшавська школа. Засновником цієї
школи був ректор Львівського університету професор
К.Твардовський(1866
-
1938). Серед його учнів були К.Айдукевич(18
90
-
1963), Я.Лукасєвич(1878

1956), А.Тарський (1902
-
1984),
Т.Котарбинський(1886
-
1981) та ін. Вони багато зробили для розвитку
логічної семантики, теорії множин, модальної й багатозначноїлогіки, для
17



17

розв'язанняпроблем логіки і метедології науки. Так, Я.Лукас
євіч вважав,
що метою логічних досліджень має бути розробка точних методів аналізу
філософських міркувань. Він висунув ідею логічного плюралізму, суть
якого полягає в тому, що різноманітні системи здатні експілкувати
різноманітні онтологічні теорії. К.Айду
кевич був прибічником
раціоналізму, специфічною рисою якого став логіко
-
семантичний аналіз
мови науки і філософії.

У часи радянської влади в Україні формальну логіку тривалий час
ігнорували і критикували як основу метафізичного методу, лише у другій
полови
ні 40
-
х років логіку в Радянській Україні частково
<<реабілітували>>: стали читати курс традиційної логіки в деяких вузах
Москва, Ленінграда, Києва, Новосибірська та інших міст. Сучасну ж
логіку, зокрема логіку висловлювань і логіку предикатів вважали
воро
жими діалектичній логіці. Позитивні зрушення щодо сучасних
напрямів логіки почалися в 60
-
ті роки. Вони значною мірою пов'язані з
діяльністю Л.В.Копніна(1922
-
1971) на посаді завідувача кафедрами
філософії спочатку Київського політехнічного інституту, а поті
м
Київського державного універсітету імені Т.Г.Шевченка, директора
Інституту філософії АН України.
Зокрема
відом
ою
прац
ею

є
<<
Логика
научного исследования
>>

(М.:Наука,1965), яка стала своєрідним
маніфестом так званої Київської школи
<<
червоного позитивізму
>>
.
Названі та інші філософи і логики зробили певний внесок у розвиток
символічної логіки, логічної семантики та семіотики. Серед дослідників
зазначених проблем сучасної лоіки

І.Т.Ішмуратов, І.В.Хоменко,
К.Ф.Руденко, А.І.Уйомов,О.І.Кедровський та ін.






ІСТОРИЧНІ ЕТАПИ РОЗВИТКУ ЛОГІКИ


(ВІД ДАВНЬОГРЕЦЬКИХ ДЖЕРЕЛ)

Табл.1




Часові рамки

Назва етапу

Розділ

(напрям логіки)

Засновник

4 ст. до н.е.
-

друга половина

19 ст.

Перший

(традиційний)

Традиційна

(арістотел
івська)

логіка

Арістотель

18



18

Друга половина

19 ст. до нашого
часу








Другий

(сучасний)
Перший
підетап другого
етапу

Другий підетап
другого етапу

Сучасна логіка
, яка

Складається з:

Класичної логіки

(логіка висловлювань,

логіка предикатів)

Некласичної лог
іки

(алетична логіка,
епістимічна логіка,

деонтична логіка,

темпоральна логіка,

логіка дії,

логіка імператив та ін.)

Г.Лейбніц


Б.Рассел

А.Уайтхед


К.Твардов
-

Ський

А.Марков

Г.Х. фон

Врігт





Табл.2


ІСТОРИЧНІ ЕТАПИ РОЗВИТКУ ЛОГІК
И


(ВІД ДАВНЬОІНДІЙСЬКИХ ДЖЕРЕЛ)



Часові рамки

Назва
етапу

Напрям логіки

Засновник

6
-
5 ст. до н.е.
-
2 ст.
н.е.

Перший


Рання буддистська

логіка

Готама

3
-
5 ст.

Другий

Логіка вайшешика і

ньяя

Васубандху

6
-
8 ст.

Третій

Розквіт буддис
тської

логіки, логіка
джайністів,санкх'я,

міманса,веданта


Джармакірті

Дигнага



Контрольні запитання і вправи
:

І. Дайте визначення, що таке

пізнання світу
.
Що означає живе
споглядання і абстрактне мислення?

2.
Охарактеризувати основні форми живого спогля
дання та
абстрактного мислення.

19



19

3.
Визначити і охарактеризувати мову і мислення. Показати їх єднiсть
,

роль у житті.

4.
Практика

-
основа пізнання і критерій істини. Як це розуміти?

5.
Накресліть схему, яка б адекватно відображала співвід
ношення,
спільніст
ь і відмінність формальної та діалектичної логіки.

6.
Що таке логічна культура? Чи може вона передаватися за
спадковістю або сформуватися самопливом, стихійно?

7.
Як ви розумієте внутрішню логіку будь
-
якої науки? Визначте
взаємозв'язок логіки і філософії.

8.
Сформулюйте основні положення про значення науки логіки.

20



20

Розділ
2.
ОСНОВНІ ЛОГІЧНІ ЗАКОНИ
.

ПЛАН
:


2.
1

Поняття логічного закону


2.
2

Закон тотожності


2.
3

Закон несуперечності


2.
4

Закон виключеного третього


2.
5

Закон достатньої підстави


2.
6

Методологічна функція законів логіки


2.1
Поняття логічного закону
.


Наука становить таку галузь людської діяльності, функцією якої є
вироблення і систематизація об"ективних законів про навколишню
дійсність. Вона

не створює законів, а лише
їх відкриває, формулює,
трактує, навчає свідомому застосуванню їх на практиці. Наукові закони
-

це відбиття в людській свідомості дійсних процесів реального світу. Вони
відображають конкретну істину з Її багатьма параметрами. Логічні закони

-
це закони мис
лення, найзагальніші принципи і правила поєднання думок
у міркуванні
,
додержання яких є обов"язковою умовою для всіх
правильних логічних операцій.

Закон є вияв необхідних, істотних, стійких, глибоких внутрішніх
зв"язків і відносин між предметами і явищами
реальної дійсності.
Від
-
повідно до такого філософського визначення можна дати дефініцію логіч
-
ного закону як закону мислення.
Закон мислення

-
це необхідний, істот
-
ний, стійкий, глибоко внутрішній зв"язок відносин між думками. Він має
об"ективний характер.

Людське мислення багатогранне, а тому в ньому діють різні закони.
Найбільш загальними його законами є закони діалектики, а саме: закон
єдності і боротьби протилежностей, закон взаємного переходу кількісних і
якісних змін, закон заперечення заперечення. Д
іалектична логіка визначає
загальний метод руху мислення до нових результатів. У формальній логіці
є ряд законів, з яких виділяються чотири основних: закон тотожності,
закон несуперечності
,
закон виключеного третього і закон достатньої
підстави. Основними
вони є тому, що на

них грунтуються всі основні
логічні операції з поняттями, судженнями і умовиводами, а також
доведення і спростування. Перші три закони були відкриті і сформульовані
21



21

Арістотелем /384
-
322 рр. до н.е./, а четвертий Лейбніцем /І646
-
І7І6/.

Л
огічні закони сформулювались у результаті спостереження і пізнан
ня
навколишньої дійсності, "відкриття" загальних закономірностей її
розвитку. Вони загальні, загальнолюдські
,
спільні для всіх людей, а тому

не мають класового змісту. Інша справа

-
їх інтерп
ретація. Мате
-

рiал
істи виходять з того, що джерелом логічних форм і законів є мате
-
рiальний світ, об"ективна реальність. Ідеалісти

-
навпаки. Вони
розглядають закони мислення як внутрішньо притаманні мисленню
самому по собi тобто незалежні від об"єктивної
дійсності. На їхню думку,
закони

мислення

-
це "апріорні" категорії свідомості /Кант/, продукт "сві
-
тового духу", "абсолютної ідеї" /Гегель/, певні "принципи економії
мислення" /Мах/, "інстинкти", "інтуїція" /інтуїтивність/, "суб'єктив
ні
розрахунки зручн
ості" /прагматисти/ тощо.

Наукова неспроможність метафізичної позиції щодо законів також
стосується як їх сутності, походження, так і ролі. Вона полягав в то
-
му що
всі закони формальної логіки здебільшого розглядались в ізоля
ції один від
одного і як такі.
котрі підміняють закони розвитку мате
ріальних предметів
і явищ. Наприклад, у розумінні закону тотожності ігнорувалось

те
,
що
будь
-
який предмет, розвиваючись, вже не залиша
ється

самим собою.
Подібні думки стосувались інших законів. Однак слід сказати, що

метафізики, зокрема, ХУП

-
ХУШ ст. спрямували увагу на пізнання
дійсності і трактування її законів, хоч пізніше не зуміли це узагальнити,
зв"язати в єдине ціле. Гегель був одним із перших, хто почав діалектичне
трактування законів мислення. Діалектико
-
мат
е
-
ріалістична інтерпретація
законів логіки належить К.Марксу, Ф.Енгель
су і В. І.Леніну..

Закони, яким підлягає мислення, є своєрідним відбиттям дійсності в
свідомості людей. Якщо закони мислення застосовуються правильно, то
результат повинен відповідати д
ійсності.

Крім чотирьох основних законів, що традиційно вживаються, існують
інші, не основні. Серед них можна назвати закони контрапозиції, оцінок,
норм, закони про зв"язки оціночних і нормативних тверджень тощо.
Наприклад, закон контрапозиції: якщо є перш
е, то є друге, отже,

якщо немає другого, то

не було і першого. Поділ законів на основні і
неосновні є умовним, не абсолютним, а відносним. Сучасна логіка
стверджує, що законів мислення безліч, оскільки саме мислення багато
-
гранне.

22



22

Проаналізуємо міркування:
якщо йде дощ, то земля стає мокрою;

земля мокра, виходить йде або йшов дощ. Висновок невірний. Земля може
бути мокрою і без дощу, її можна зробити мокрою, поливаючи із шланга.

Подібні хибні висновки зустрічаються відносно підвищеної темпе
-
ратури у хворих
людей. Але

не в усіх хворих висока температура. Логі
ка
витратила багато зусиль, щоб побудувати структури вірного мислен
ня,
навчити людей розрізняти логічне від аналогічного, справжню муд
рість від
брехливої мудрості. З цієї точки зору брехня може бути іс
тиною, несвідоме

-
усвідомленим, беззмістовне

-
змістовним. "Брехунам вірити не можна".
Це істина.

Часто стверджують, що фізика вивчає світло, а

не тінь. спектр, а не
темноту. Логіка також вивчає істинне мислення, але не залишає без уваги
критики хибного,
добивається усвідомити "несвідомі" помилки, виявити
конкретний зміст у абстрактній формі. Фізика також не об
ходиться без
вивчення тіні, темноти, що також є результатом відобра
ження тіл.
Істинним або хибним може бути тільки осмислене висловлю
вання.


2.2

Закон тотожності.


Він є логічним обгрунтуванням будь
-
якого твердження, вимагає чіткої
визначеності думки: "В процесі певного міркування будь
-
яке поняття і
судження повинні бути тотожними самим собі" /А є А; А =А/.

Кожна думка в процесі певного мислення
і висловлювання повинна
зберігати один і той же зміст, незалежно від того, скільки б разів вона

не
повторювалась. Забороняється підміняти один об"ект мислення іншим.
Можна вживати синоніми або тотожні поняття, але не допускати їх
підміни без причини чи дов
ільно змінювати зміст і обсяг поняття,
перескакувати з одного поняття на інше.

На перший погляд, закон тотожності очевидний, хоч в дійсності він
досить важливий. Тотожність є рівність, збіг і схожість предметів, а також
самого предмета самому собі. Але нем
а і не може бути двох абсолютно
тотожних речей. Ще Гегель відмічав, що на одному дереві з тисяч листків
не знайдете двох абсолютно тотожних. Так само будь

яка річ не
залишається однаковою з часом. Все тече, все змінюється. Отже,
абсолютної тотожності не
існує. Має місце адекватність,або відносна
тотожність, наявність як певної відмінності, так і відповідності
.

23



23

Із закону тотожності випливає, що не можна ототожнювати різні
зазмістом думки, не можна тотожні судження вважати нетотожними. Буває
коли люди, зал
ежно від рівня логічної культури, життєвого досвіду чи
професії в одне і те ж поняття або судження вкладають різний зміст.

У мисленні закон тотожності виступає як нормативне правило. Воно
означає, що в процесі міркування забороняється один предмет або думк
у
підміняти іншими, надавати їм різного значення. Діалектична логіка
вимагає враховувати ті процеси та зміни, котрі відбуваються з предме
том
.думки. Наприклад, ми слухаємо доповідь на тему: "Т.Г.Шевченко
-

великий поет
-
революціонер". То ні в якому разі не
можна Шевченка під
-
міняти якоюсь іншою особою. Доповідач вільно оперує тотожними понят
-
тями "Великий Кобзар", "автор "Кобзаря", іншими синонімами.
Відмічається, що Шевченко не зразу став поетом
-
революціонером, а
пройшов тер
нистий шлях життя і поступово с
формувався як зрілий поет і
художник.

В процесі мислення ми застосовуємо певне спрощення дійсності,
відповідну ідеалізацію і формалізацію.

У житті трапляється і таке. Майстер, ремонтуючи залізничну колію,
піднявши ломом важку рейку зі шпалою, наказав своєм
у учневі
-
помічни
-
кові: "Бий по ребру!.." Той свого наставника ударив молотом по ребру...
Отже, кожний з учасників події допустив неточність, в поняття "ребро"
вклав різний зміст.

Закон тотожності має силу лише в розумовому процесі, відбиває
однозначність д
умок у мисленні. На матеріальні відношення предметів, які
змінюються, він не поширюється. Хоч він не є абсолютним, загальним
законом дійсності, але не втрачає об"єктивності, обумовленості реальними
властивостями навколишнього світу, його обмеженість у тому
, що
відбиває лише один бік природи речей, оперує тими поняттями, які вже є
стійкими, сформованими, відображають відносну сталість предметів.

Діалектичний зміст закону тотожності полягає в тому, що він відбиває
однозначність думок у процесі мислення, не за
перечує розвитку думки, не
стверджує, що предмети дійсності абсолютно тотожні і

не змінюються, а
передбачає це. Багатовікова практика мислення довела, що цей закон
відображає визначеність і чіткість думок, за допомогою яких
відображається відносна сталість
предметів і явищ. Самі ж поняття науки
також змінюються, взаємопов'язані між собою, переходять одне в одне.

24



24

Отже, закон тотожності вимагає:

не вживати застарілих висловлювань і описових форм там, де є чітка
сучасна термінологія;

вміло користуватись омонім
ами і синонімами;

речі називати своїми іменами;

у будь
-
якій полеміці чи дискусії чітко визначати предмет сперечання і
поняття, які при цьому вживаються;

не допускати двозначних висловлювань, чітко формулювати думки,
відображати істину;

не допускати підміни
понять, але брати до уваги ті зміни, які
відбуваються з предметами, що відображаються поняттями.


2.3
Закон несуперечності
.


Чіткість думки досягається не лише її однозначністю, а й правильним
розрізненням, тобто тим, щоб не допускати суперечливих ознак о
дному і
тому ж самому предмету. Арістотель з цього приводу писав: "Неможливо
що
-
небудь разом стверджувати і заперечувати". Судження "Кама

-
притока
Волги", "Кама

-
не є притокою Волги" суперечать одне одному.

Закон несуперечності формулюється так: "Два суп
еречливих судження

не можуть бути істинними в один і той же час і в одному і тому ж
відношенні". Це означає, що два судження, з яких одне стверджує те, що
друге заперечує, або навпаки, по відношенню до одного і того ж
'
предмета
в один і той же час, не мож
уть бути одноразово істинними.

Формула "А є А", "А

не є А" становить логічну неспроможність су
-
перечливої думки. Вона є основою будь
-
якого заперечення, вимагає по
-
слідовності мислення та дій. У народі говорять: "Не можна хвалити і
ганьбити водночас одне й
те ж саме". В юридичній практиці цей закон
виступає як принцип "
Alibi
"

-
"в іншому місці", за допомогою якого

спростовуються підозрілі звинувачення в якихось вчинках чи злочинах. У
наукових дослідженнях і навчанні його додержанням забезпечується
послідовні
сть думки.

Довгий час у нашій літературі другий закон традиційно іменувався як
"закон суперечності". В дійсності ж він формулюється як "закон не
-
суперечності", бо вимагає не допускати суперечності у міркуваннях. Адже
Арістотель його називав законом, що заб
ороняє суперечності мис
лення.
25



25

Він є сильним засобом у діалогах з опонентами, щоб відстояти правильну
думку. М.Горький влучно зауважував, що "перепілок ловлять у житі, а
людей на суперечностях".

Закон несуперечності діє по відношенню до всіх несумісних, пр
оти
-
лежних і суперечливих суджень. Вимагає того, що два несумісних суджен
-
ня не можуть одночасно бути істинними, одне з них неодмінно хибне. Це
друге судження може бути істинним або хибним

-
залежно від першого. Із
двох протилежних суджень також одне може
бути істинним, друге

-
хибним. Не можуть бути водночас істинними і два суперечливих
судження: "Студент М. зобов'язаний складати іспити" і "Студент М. не
зобо
в'язаний складати іспити".

В основі закону несуперечності лежать якісна визначеність речей і
явищ
, відносна стійкість їх ознак чи властивостей. Розрізняючи
формально
-
логічні і діалектичні суперечності, слід мати на увазі, що цей
закон відображає відносну стійкість дійсності, вимагає, щоб людське
мислення не допускало суперечливих тверджень.

Зауважимо,
що діалектичні суперечності

-
це суперечності живої Дi
-
йсності, а формально
-
логічні

-
це суперечності заплутаного, невірного
міркування, яке утруднює процес пізнання світу. Діалектичні супе
-
речності, сутність яких розкриває закон єдності і боротьби
протил
ежностей, є рушiйною силою розвитку, його імпульсом, причиною.

Поряд з цим закон несуперечності потребує діалектико
-
матеріаліс
-
тичної інтерпретації. Вона вимагає того, щоб враховувати практику, живу
дійсність. У науковій, політичній і худож
ній літературі
часто вживаються
суперечливі ознаки дійсності, кот
рі уточняють думку, характеризують
предмет.

Ты и убогая, ты и обильная,

Ты и могучая, ты и бессильная, Матушка

Русь !

/Некрасов/

Можна привести ряд прикладів подібних суперечностей: "Речка дви
-
жется и не д
вижется", "Двері відкриті, двері прикриті, двері напівзакриті".

У традиційній формальній логіці суперечністю вважається твердження
двох протилежних суджень про один і той же предмет, який береться в
один і той же час і в одному і тому ж відношенні. Закон
несупереч
-
ності
заперечує суперечність, оголошує її помилкою, а тому вимагає
26



26

несуперечності, бо з суперечності можна зробити будь
-
який висновок.
Той, хто допускає суперечності, вводить у свої міркування хибні суд
-
ження.

Класична, конструктивна та інтуїтив
на логіка закон несуперечності
визнають необмежено діючим. Це пояснюється тим, що тут діє принцип
багатозначності
,
згідно з яким число значень істинності може бути
конечним (більшим двох: так чи не так, істина чи не істина) і безко
нечним.
Класична двознач
на логіка доповнюється багатозначними,Якщо в процесі
пізнання ми не досягли істини або не змогли щось спростувати, то можемо
користуватись невизначеними судженнями, припущеннями, вер
сіями
тощо.

Наявність різноманітних трактувань закону несуперечності в рі
зних
логічних системах свідчить не про його неспроможність, а про його
важливість як одного з фундаментальних законів нашого мислення. Під
-
тверджується розвиток логічної науки, її положення про те, що два суд
-
ження не є логічно суперечливими, якщо в них ві
дображені реальні су
-
перечності самої дійсності.


2.4
Закон виключеного третього
.


В ньому виявляється зв"язок між суперечливими судженнями. Він
стверджує: "Із двох суперечливих суджень одне істинне, друге хибне,
третього бути не може"
tertium

non

datur
"

-

третього не дано:
А
V
А
/
А
або
не А/.

Це означає, що дві суперечливі думки про один і той же предмет, який
береться одночасно і в одному відношенні, не можуть бути однора
зово ні
істинними, ні хибними; одна з них істинна, друга хибна, тре
тьої бути не
мо
же. Якщо одна думка стверджує те, що друга заперечує, то істинною
буде одна з цих двох, а не якась інша третя.

Десна є притокою Дніпра.

Десна не є притокою Дніпра.

Це

S

є

P
,
або

не
є

Р
,
Цей закон забороняє говорити про щось середнє,
нібито Десна є трішки
притоко
ю
Дніпра, а трішки не притокою. Він
широко використовується в науці як основа дослідження, в політиці і
дипломатії як засіб усунення половинчастих рішень, думок, положень
тощо. Наприклад, мирне чи не мирне співіснування; за дружбу народів чи
27



27

проти н
еї; ця дія або прогресивна, або не прогресивна.

Закон виключеного третього відбиває той факт дійсності, коли в
певний час між двома альтернативними можливими рішеннями, що
взаємо
-
виключаються, треба робити вибір як між істиною і помилкою

-

істину треба від
межувати від неправди. Якщо питання розглянуто
всебічно, вра
ховані всі можливості (альтернативи), то лише одна з них
приймається як істинна. В мисленні абстрагуємось від проміжних
інстанцій, домагає
мось чітких положень. Але все ж таки цей закон, як
принц
ип виключено
го третього, абсолютизувати не можна, бо він
несумісний з теорією розвитку.

У науковій та іншій практичній діяльності відбувається об'єднання
закону несуперечності з законом виключеного третього. Насправді,
перший з

них діє стосовно всіх несум
існих суджень, в тому числі і су
-
перечливих, а другий

-
лише суперечливих. В об"єднанні їх маємо
твердження:
два суперечливих судження не можуть бути разом істинними
і не можуть бути разом хибними; одне з них необхідно істинне, друге
необ
хідно хибне.

Якщо
судження "Кожний інженер повинен мати вищу освіту" хибне,
судження "Деякі інженери не мають вищої освіти" істинне. Або "Жоден
учитель нашого району не зв"язаний з сільським господарством"

-
хибне, то
"Деякі учителі нашого району зв"язанi з сільським господ
арством"

-

істинне. Отже, закон виключеного третього не вказує, яке саме судження
істинне чи хибне, а визначає напрям для знаходження істини.

Отже, діалектична логіка не заперечує закону формальної логіки, а йде
далі, розглядає предмети в їх розвитку, зв"я
зках, змінах. У об"єктивній
дійсності, поряд із стабільністю мають місце перехідні стани і періоди, не
визначені моменти або процеси.

Закон виключеного третього піддавався критиці багатьма філософами.
Гегель про нього говорив з іронією так, що дух може бут
и зеленим i не
зеленим, а тому, яке з цих тверджень є істинне чи хибне, невідомо, бо вони
обидва беззмістовні. Тому
цей закон стосується лише до осмислених
висловлювань
. Голландський математик Л.Брауер рішуче заперечував
закон виключеного третього тому, що
між твердженням і запереченням
має місце третя можливість, яку виключити ніяк не можна. Вона виявляє
себе при міркуваннях про безконечні множини об"ектів.

Важливо, що ще до Л.Брауера російський філософ
-
логік М.О.Васильєв
28



28

(І88О

-
І940) висловив сумнів щодо
універсального застосування закону
виключеного третього. Свої думки обґрунтовував тим, що цей закон
обмежений, а тому

не здатний діяти в світі необмежених речей і думок.
Надалі розвиток проблем цього закону привів до виникнення
конструктивної логіки, котр
а вважає, що невірно переносити ряд логічних
принципів, які застосовуються у міркуваннях про конечні множини, на
галузь безмежних множин. Діалектична інтерпретація законів набула
особливого значення.

С
УТНІСТЬ
закону виключеного третього полягає в тому, що
він стоїть

на сторожі визначеності й послідовності. У світоглядно
-
пiзнавальному
аспекті він розширює кругозір в розумінні навколишньої дійсності,
утверджує правильну думку про її предмети і феномени. В методоло
-
гічному аспекті не слід шукати примирення у в
заємних логічно супе
-
речливих судженнях, не допускати хитань або вагань там, де потрібно
мати чіткий орієнтир, відрізняти істину від помилок і неправди.


2.5
Закон достатньоі пiдстави
.


Згідно з його вимогами будь
-
яка конкретна думка не існує ізольовано
ві
д інших, а органічно поєднана з ними, знаходиться в логічному
узгодженні як з попередніми, так і наступними міркуваннями і
положеннями. "Будь
-
яка істинна думка повинна бути достатньо
обгрунтована".

Обгрунтування певної думки здійснюється на основі інших ду
мок,
істинність яких доведена раніше, підтверджена практикою або очевидна,
загальновідома. Думка визнається істинною лише тоді, коли вона
достатньо обгрунтована. Традиційно закон підкреслює потребу
достатнього обгрунтування, підсилюючи його значимість. Під
става дає
можливість зробити правильний висновок, побачити, як із неї випливає
наслідок. Думка стає доказовою. Якщо ж думка, грунтується на дійсних
фактах, вона буде також доказовою або обгрунтованою.

Логічна помилка виникає тоді, коли судження спирається
на
неперевірені або недоведені думки чи факти. В науці всі знання
грунтуються на доведеннях. Логіка, як і будь
-
яка наука,

-
ворог
необгрунтованих суджень, вимагає, щоб ніщо не брати на віру. Побутові та
релігійні забобони необгрунтовані. Вони виникли на не
знанні справжніх
29



29

причин тих чи інших тверджень. Адже забобони про "чорну кішку",
"порожні відра" нехтують реальну причину якоїсь невдачі.

Варто уяснити, що логічна підстава не тотожня реальній причині.
Логічна підстава

-
це доведена попередньою практикою і
стинна думка, за
допомогою якої

ми обґрунтовуємо певне судження. Причина

-
це те явище,
що породжує інше. Наслідок

-
результат дії причини.

Закон достатньої підстави вимагає висловити вирішальну, найголов
-
нішу, найбільш істотну, достатню підставу, відкинув
ши другорядні, меш
значимі підстави. Відомий анекдот про короля, котрий прибув до фортеці
та грізно запитав каноніра: "Чому не салютували з гармат на честь мого
прибуття?" Переляканий к&нонір відповів: "На це є чотирнадцять
причин".

-
"Які?"

-
запитав коро
ль. "По
-
перше, не було пороху"
...
"Годі!"

-

зупинив його король. Однієї цієї причини вистачає... Подібні причини
іноді шукають, щоб обгрунтувати погані результати господарювання,
наявність негативних вчинків, неуспішності.

Всі хибні думки є необгрунтовани
ми. До них належать марновірство,
помилки, софізми,еклектичні та догматичні твердження. Думка, яка
виступає достатньою підставою, також повинна бути істинною. Переважна
більшість наукових істин обгрунтовані доказами. Навіть очевидні істи
ни,
аксіоми, посту
лати, "самі по собі зрозумілі", кожна наука завжди
намагається довести, тобто добитися незаперечного їх усвідомлення з
раніш доведеними чи встановленими твердженнями.

Не лише в науковій і педагогічній роботі, юридичній практиці, а й у
художній літературі т
ворчий процес здійснюється на основі аргументації,
вимагає обгрунтованого розвитку сюжету, поведінки персо
нажів,
дбайливого підбору переконливих фактів.

Традиційна логіка закон достатньої підстави виражає загальною
формулою, "Якщо є В, то є, як його підст
ава, й А". Вона означає, що
зазначений закон свідчить про зумовленість не тільки наших істинних
думок, а й справжніх істинних /реальних/ фактів і подій. Не може бути
жодного факту, не може статися жодної події, якщо вони не зумовлені
іншими фактами і подія
ми, жодна думка не може бути істинною, якщо не
-
має достатньої підстави для її істинності в інших істинних думках.
Істинною ж може бути лише та думка, яка адекватно відбиває реальні
факти. Отже, закон достатньої підстави показує логічну обумовленість
думки
через вираження закономірної взаємної залежності явищ і предметів
30



30

об"єктивно'ї дійсності, є основою наукового обгрунтування.


2.6
Методологічна функція законів логіки
.


Формально
-
логічні закони виконують ряд функцій, з яких основною є
методологічна. Вона д
етермінує iншi пов"язана з тим, що логічні закони
мають загально
людський характер, є універсальними, об"єктивними. Через
це вони забезпечують фундаментальні ознаки і принципи правильного
мислення:

визначеність

-
вимога чіткого визначення предмета думки чи
пізнання,
забороняють підміняти його іншим поняттям чи судженням;

несуперечливість

-
не допускати суперечливих суджень про один і той
же предмет в один і той же час, в одному і тому ж відношенні;

послідовність

-
потреба взаємозв'язку і взаємозалежності ду
мок, їх
суворої логічної узгодженості, субординації, підпорядкованості;

доказовість

-
вимога обгрунтованості будь
-
якого твердження, або
заперечення, їх аргументації, що веде до переконання в істині або
відкидання хибності в судженнях.

Зазначені риси зумовл
юються основними законами мислення,
розкриваються з їх допомогою, забезпечуються їх додержанням. Закони
правиль
ного мислення

-
це провідні його принципи. Знання їх
забезпечує

чіт
кість і конкретність думок, принциповість у захисті своїх позицій,
відстоюва
нні наукових теорій і концепцій, їх доказовість;
дисциплінує
наше мислення, усну і писемну мову, роблячи її стилістично і логічно
вірно побудованою.

Методологічна функція законів логічного мислення полягає також в
тому, що ці закони е
атрибутом
людського м
іркування, його основою;

визначають
нормативнi
правила мислення; є необхідною умовою
полеміки, доказовості, розвитку науки, людського пізнання. Якщо у
мисленні чи мові людини виявлене порушення будь
-
якого закону логіки,
мають місце підтасовка чи підміна по
нять, формально
-
логічна
суперечність, то таке мислення вважається неправильним, а судження, з
якого випливає суперечність або заперечення, заперечується і вважається
хибним. Саме тому в дискусіях при спростуванні думок опонент часто
використовує метод "Дов
едення до абсурду".

У навчально
-
виховному процесі закони і принципи правильного
мислення застосовуються повсюдно. Без них не обходяться жодний
31



31

урок,будь
-
яка лекція чи практичне заняття. Правильне мислення

-
шлях до
вiрних, обдуманих вчинків. "Хто чітко мис
лить, той чітко викладає". Наука
завжди починається з визначення понять і містить в собі вияснен
ня
основних закономірностей тієї чи іншої форми руху матерії.

При вивченні математики широко використовуються прямі та непрямі
доведення, зокрема доведення ряд
у теорем. У курсі історії істина
обґрунтовується фактами, розкривається зміст подій, формулюються
відпо
відні висновки, закономірності. Художня література оперує
різноманітними образами, використовує синоміми і омоніми, показує
суперечливий характер позити
вного і негативного в конкретних дійових
особах. Викла
дання кожної науки здійснюється за законами логіки, що в
свою чергу є неодмінною умовою розвитку і формування логічного
мислення.


Контрольні запитання і вправи

І. Що таке закон? Чим відрізняються зако
ни матеріалістичної діа
-
лектики від законів мислення? Чим відрізняються закони науки від
юридичних законів?

2.
Навести приклади використання законів логіки в тій чи іншій науці,
в практичному житті.

3.
Оголошення: "Дитячому будинку потрібні вчителі з дошкі
льною
освітою". Чи вірно воно сформульоване? Який логічний закон тут пору
-
шено?

4.
Вимоги якого закону порушені в міркуванні судді з сербської
народної казки?

-
Один герцоговінець спитав суддю: "Чи треба слухати дружину?".
Суддя

каже
:
"Не треба".

Тоді герц
еговінець зізнався:

-
От і я так гадав. Вранці дружина наказала віднести тобі горщик
масла, а я не послухався і, отже, добре зробив.

-
Розумної дружини можна інколи послухатись,

-
зауважив на це
СУДДЯ
.

5.
Міліція затримала чотирьох

-

А
,

В
,
С і Д
,
які пі
дозрюються у
викраденні автомашини. Під час дізнань вони дали такі свідчення:

А
:
"То був

В
".

В
:
"Це зробив
Д
".

С
:
"Це

не я".
Д
;
" В
бреше, говорячи, що
це я". Дальше розслідування довело, що лише один з них сказав правду.
32



32

Хто ж викрав автомобіль?

6.
У к
ожному із наведених прикладів назвіть той закон, що в ньо
му діє.
Запишіть його символами: 1) Хибно те, що
А
і хибно і істинно.

2) А чи

В
тодi i тiлькi тодi
,
коли
В
чи
А .
3) А ІСТИННО І
А

хибно тоді і тільки тоді, коли
А
-
істинно, 4) Заперечення проти
лежності
двох висловлювань еквівалентне поєднанню заперечень кожного із
висловлювань. 5) А тоді і тільки тоді, коди
В
еквівалентно

не
А
тоді і
тільки тоді, коли не

6)
А
істинно тоді і тільки тоді, коли

А
істинно і
В

або істинно, або хибно.

7.
Складаючи
розклад занять механіко
-
технологічного факультету на
понеділок, викладачі попросили заступника декана, щоб лекції на одному
потоці були побудовані так: технолог

-
першою або другою, фізик

-

першою або третьою, хімік

-
другою або третьою. Чи можна задо
вол
ьнити
прохання всіх трьох викладачів? Які тут діють закони логіки?


Розділ
3.
ПОНЯТТЯ
.

ПЛАН
:

3.1


Поняття як форма мислення.

3.2


Обсяг і зміст поняття.

3.3


Види понять.

3.4


Відношення між поняттями.

3.5


Операції над поняттями.

3.6


Визначення понять.



3.1
Понят
тя як форма мислення
.


Абстрактне мислення відбувається в багатьох різноманітних формах і
структурах. Виділяються три основні його форми: поняття, судження та
умовиводи. Вони взаємопов"язані між собою. Поняття як одне з основних
форм становить початкову, п
росту і досить складну форму нашого
мислення. Без нього не існує жодної думки, міркування. Його потрібно
розуміти правильно, широко. ПОНЯТТЯ

-

це думка, яка відображає
предмет, його сутність, найбільш істотні ознаки, зв"язки, відношення
.
Оволодіння будь
-
як
ою наукою немислиме без опанування системою її
понять. Кожному поняттю відповідає певний об"ект мислення, тобто
предмет, явище, подія, процес з їх ознаками чи властивостями.

Під ознаками розуміється те, чим даний предмет схожий з іншими або
33



33

відрізняється в
ід нього. До ознак належать також властивості, зв"язки,
відношення. Вони бувають істотні і неістотні, родові і видовi тощо.
Істотними є ті ознаки, які є необхідними, найважливішими;в сутності вони
достатні для того, щоб відрізнити один предмет /клас, множи
ну предметів/
від інших. Для квадрата, наприклад, істотними ознаками є те, що це
прямокутник, у якого всі сторони рівні. Тут виділено дві ознаки; прямі
кути та рівні сторони. Цього досить, щоб відоізнити квадрат від інших
геометричних фігур, в тому числі Й
чотирикутників.

Істотність ознак має відносний характер. Це свідчить про те, що

в одному відношенні одна і та ж ознака може мати істотне значення, а в
іншому другорядне, неістотне. Наприклад, яскраве забарвлення метеликів
для агронома у боротьбі з шкідник
ами врожаю є неістотною ознакою, а
для учнів, які збирають їх колекцію,

-
істотною. Родовими ознаками
звуться істотні ознаки, котрі характерні для предметів одного класу.
Видова ознака дає змогу виділити окремий предмет із цього класу

-
роду
цих предметів.
Ромб

-
це паралелограм /родова ознака/ з рівними
сторонами /видова/.

Майже в усіх підручниках з логіки і філософії поняття визначається

як
форма мислення, в якій відбиваються істотні ознаки, властивості і
відношення предметів і явищ об"ективної дійсності.
Таке визначення
неповне, бо воно не включає того, що кожне поняття відображає предмет,
а значить, все те головне, що його характеризує. Поняття несе в собі
інформацію про предмет або множину предметів, вказує на їх істотні
ознаки, властивості, зв"язки, ві
дношення тощо.

Людство виробило велику кількість понять, таких, як рослина, твари
-
на, людина, ліс, країна, столиця, революція, демократія, наука, пое
зія,
мистецтво
...
Людина з середньою освітою володіє принаймні
10
ти
сячами
понять. Згодом вона їх подвою
є. Поняття виражаються словом або

кількома словами, словосполученнями: Москва; столиця нашої Батьківщи
-
ни.

У зв"язку з тим що поняття виражається і закріплюється у свідо
мості
за допомогою слів або словосполучень, виникає питання "Яке
співвідношення між по
няттям і словом?". Встановлено: І/ поняття

-

одиниця мислення, слово

-
одиниця мови; 2/ об"єкт думки уявляється
поняттям, виражається словом; З/ поняття водночас є мислений образ
об"єкта і смислова основа для утворення і функціонування слова; 4/ слово,
34



34

вол
о
-
дiючи лексичним /семантичним/ значенням, співвідноситься до
змісту поняття, чим виконує функцію позначення /номінації/ об"єкта; 5/
одне те ж слово може означати різні поняття, і, навпаки, одне і те ж
поняття про об"єкт може виражатися різними словами або
їх
сукупністю.Отже, поняття і слово невіддільні одне від одного,

за змістом
не збігаються.

Характерними поняттями є омоніми та синоніми, за допомогою яких
відображаються численні предмети, явища, події, процеси. Існують також
слова, котрі відображають не
предмет, а якесь явище, подію, процес,
становище: наприклад "блищить", "світає", "працює".

Синоніми

-
слова різні за звуковою формою, але означають тотожні за
змістом поняття: мораль
i.
етика, дитина і немовля, місто і град. Омонiми

-

слова однакового звуч
ання, але різного змісту: град

-
місто, град

-

метеорологічне явище; коса

-
сільськогосподарський інструмент, коса

-

заплетене дівоче волосся, коса

-
гострий видовжений півострів.

Слово треба розуміти як єдність звукового або графічного комплексу і
значенн
я змісту. Поняття і слово невіддільні, але

не тотожні за змістом.
Поняття відображає суть предметів, їх ознаки, а слово є знаком,
найменуванням речі, може означати

не лише річ, а й неіснуюче, зв"язки
речей. За допомогою слів та на їх основі формуються поня
ття. Не кожне
слово є поняття, але кожне поняття виражається словом або
словосполученням.

Поняття сформувались історично, виникли із практичної діяльності
людей та розвитку мислення на основі узагальнення істотних ознак ряду
предметів. Основними логічними
прийомами формування понять є аналіз,
синтез, порівняння, абстрагування і узагальнення. Вони водночас є
неосновними логічними формами мислення. Ці прийоми широко
використовуються в школі та у вузах з усіх предметів, сприяють
розвиткові логічного мислення у
чнів і студентів.

Аналіз
/розкладання, розчленування/

-
мислене вивчення окремих
властивостей предмета і дослідження їх як певних елементів цілого. Це
своєрідний метод, у ході якого мислено розчленовується предмет на Його
складові частини з метою його пізн
ання.
Синтез

-
зворотний процес ~
мислене поєднання в єдине ціле розчленованих частин предмета або його
ознак, які вичленені і вивчені в процесі аналізу, встановлення
взаємозв'язку і взаємодії між ними і дослідження предмета як єдиного
35



35

цілого. Аналіз і син
тез невіддільні один від одного, зумовлюють і
доповнюють один одного як дві сторони одного процесу мислення,
утворення нових понять, виявлення закономірностей.

Порівняння

-
логічний прийом для встановлення тотожності або
відмінності предметів за їх ознакам
и.
Абстрагування

-
мислене
відволікання від деяких неістотних ознак і виділення істотних,
характерних ознак, зв"язків і відношень предметів з метою їх пізнання,
проникнення в сутність.
Узагальнення
-
логічне завершення абстрагування,
поширення спiльних озна
к предметів

на всі предмети даної множини.
Відбувається мислене об"єднання окремих предметів у загальне поняття.
Воно веде до утворення категорій

-
гранично широких понять /матерія,
свідомість, простір, час, кількість, якість, загальне тощо/.


3.2
Обсяг і
зміст поняття.


Кожний предмет і явище об"єктивного світу мають кількісну і якісну
визначеності. Основні визначеності понять становлять його обсяг і зміст.
Змістом поняття
зветься сукупність основних істотних ознак предмета або
класу однорідних предметів,
що відображені в цьому понятті. Обсяг
поняття

-
це клас узагальнених у ньому предметів. Він включає ті
предмети, яким властиві названі істотні ознаки. Це така множина
предметів, кожному із яких належать ті ознаки, що відображені в понятті.
Кожне поняття по
ширюється лише на певну групу предметів. Зміст і обсяг
характеризують невід"ємні сторони поняття, виражають природу,
цілісність предмета.


Поняття "дерево" своїм обсягом охоплює всі існуючі дерева планета.
Змістом можна вважати сукупність таких основних іс
тотних ознак, як
корінь, стовбур і крона. Поняття "береза" за обсягом менше від поняття
"дерево", бо стосується лише беріз. Змістом воно ширше, бо має
сукупність тих самих ознак /корінь, стовбур і крона/ і ще якісь додат
кові
ознаки, котрі відрізняють бере
зу від усіх інших дерев, наприклад біла кора,
солодкий сік, особлива крона тощо.


Легко помітити, що існує
об"єктивний закон взаємозв'язку між об
сягом
і змістом поняття

-
закон обернено пропорційної залежності: чим більший
36



36

обсяг, тим менший зміст, і, нав
паки, чим більший зміст, тим менший обсяг
поняття
. Якщо поняття "дерево" позначимо літерою А, "береза"

-
В, то у
вигляді кіл /діаграм/ Ейлера, співвідношення між

ними

графічно
зображається так:


А В



З філософської точки зор
у поняття відображають

не тільки ознаки
п
РЕДМЕТІВ
,

а й різноманітні зв"язки і відношення, котрі також входять до їх

змісту. Відношення в логіці позначаються літерою

R
/лат.
relatio

-

відношення/. Наприклад, відношення тотожності
a
≡a
-
записується
aRa
.

Віднош
ення бувають симетричними /співмірними/, рефлексивними
/зверненими назад/ і транзитивними /перехідними/, а також двочленними
/бінарними/, тричленними і т.д. Твердження "Тамара

-
сестра Людмили"
еквівалентне твердженню "Людмила

-
сестра Тамари".

Закон оберне
ного відношення між змістом і обсягом понять не
охоплює всіх зв"язків дійсності, не заперечує поглиблення змісту понять із
зменшенням обсягу. Він має силу щодо понять однієї предметної області,
які перебувають у відношенні "рід

-
вид,' і дає можливість вс
тановити
межі кожного з них та відділити його від інших. У галузі інформації цей
закон свідчить про розширення знань про предмети, встановлюе, що чим
більша інформація, тим вужчий і визначеніший клас предметів.

Світ речей настільки багатоманітний, що між н
ими існують численні
співвідношення, форми яких також різноманітні; вони зумовлюють те, що
самі поняття мають ряд видів. Логічні форми хоч і не залежать від змісту
конкретних думок, але залежать від правильної будови мислення,
відображають найпростіші і на
йзагальніші риси предметів дійсності.
Такий об"єктивний характер змісту форм робить їх загальнолюдськими,
тобто єдиними для всіх людей, незалежно від

їх приналежності до класу,
нації тощо.

У дійсності предмет завжди багатший, ніж поняття про нього.
В
про
-
ц
есі поглиблення наших знань про даний предмет поглиблюється,
уточнюється і розширяється зміст поняття про нього, відкриваються нові
сутності, якості чи властивості. Прикладами можуть служити встановлення
змісту таких понять, як "атом", "життя", "хімічний е
лемент", "свідомість",
37



37

"перебудова", "демократія". Жодне поняття не може відобразити всього
розмаїття сукупності властивостей досліджуваного предмета. Мова йде
про адекватність, основну характеристику понять.

Поняття як форма відбиття дійсності, в її Пізна
нні та осмисленні
відіграє ту роль, що нерозривно пов"язана з суттю відображуваного
предмета. Воно містить у собі основну інформацію про предмет, його
ознаки, властивості, відношення і зв"язки, а тому дає змогу, через
визначення обсягу і змісту, виділити о
дин предмет у множині або сутності
предметів, побачити схожість з іншими предметами, відмітити відмінність.
Людське мислення відбувається так, що кожному поняттю віцповідае
певний об"єкт думки. Таким об"єктом може бути будь
-
який матеріальний
предмет дійсно
сті або ідеальна форма його відображення, навіть витвір
людської фантазії. Саме тому поняття виконує роль "моделі", адекватно
якій можуть створюватись самі об"єкти як реально, так і мислено.

Оскільки поняття насамперед відображає щось із оточуючої
дійсност
i,то що Арістотель його називав "логос", розуміючи певну
закінчену думку, яка може дати відповідь на запитання "Що це таке?". В
цій думцi відображаються не лише предмет, а й його ознаки, зв"язки тощо,
а тому вона є "згустком" процесу пізнання.

Зміст і обс
яг поняття перебувають у діалектичному взаємовідношенні

1
взаємозв'язку. Філософсько
-
логічне розуміння їх сутності і обернено
пропорційної залежності сприяє розширенню
і
розвитку пізнавальних
здібностей людини.

3.3
Види понять
.


Залежно від обсягу i змісту
поняття поділяють на різні види.
За
обсягом

-
це загальні, збірні, одиничні та нульові поняття.
За змістом:

конкретні та абстрактні.

Одиничні поняття

-
це ті, що відображають окремий, індивідуальний
предмет або явище, ознаки тільки якогось одного явища чи
предмета.
Наприклад, "Крим", "Дніпро", опера "Богдан Хмельницький"
.
Загальні
поняття стосуються певної групи /множини/ предметів та їх ознак: "число",
"людина", "місто". У збірних поняттях мова йде про сукупність ознаки
однорідних предметів: "футбольна ко
манда", "бібліотека",'"міста УРСР".
Окреме

-
це те, що належить одній речі, а загальне

-
багатьом.

Що таке нульове поняття? Зрозуміло, що це таке, яке не має обсягу,
воно вигадане, у природі його немає. Зміст йому приписується, ознаки
38



38

вигадуються, запозичу
ючись із реальності як результат абстрагування або
узагальнення, відриву від дійсності. Прикладами можуть бути чис
-
ленні
релігійні та побутово
-
забобонні поняття: баба Яга, русалка, чорт, бог,
домовик, відьма, демон.

Філософія детально розглядає такі понятт
я, як загальне і окреме,
визначає взаємозв'язок між ними.

Існують спільність і певна різниця між загальними і збірними і
поняттями. Спільність у тому, що вони відображають схожість предметів,
ознаки певної групи, стосуються того, що розглядається як одне ц
іле. Але
загальне мислиться широко, як єдине, універсальне і те характерне, що
повторюється у множині чи класі предметів. Збірне насамперед стосується
сукупності однорідних предметів, що виступають як одне ціле. Прикладом
є "сузір"я", "загін". Причому збір
не може бути загальним /"ліс"/ і
одиничним /"Голосіївський ліс"/.

Розрізняють також поняття конкретні та абстрактні
.
Конкретні
стосуються реальних предметів з їх ознаками. Абстрактні

-
це ознака
предмета, яка відділяється від предмета, сама по собі не існу
є, але є
предметом мислення. Наприклад, "червоне", "краса", "відвага". Інаша річ

-

"червоний прапор", "відважний воїн". Такі поняття можуть бути
позитивними, негативними тощо.

Залежно від того, що загальні поняття відображають ознаки певної
групи чи класу
/множини/ предметів, можуть охоплювати обмежену i
необмежену їх кількість. У такому розумінні вони можуть мати
рееструючий або неревструючий обсяг. Поняття з реєструючим обсягом
охоплюють визначену кількість предметів, вони підлягають підрахункам.
такими п
оняттями можуть бути: "ріки Чернігівської області", "українські
письменники


на
-
родні депутати", "відмінники навчання філологiчного
факульте
-
ту КДУ" тощо. Поняття з нереєструючим обсягом охоплюють
або необмежену, або невизначену кількість предметів, які н
е можна
практично перелічити; це, наприклад: "зірки", "людина", "птах".
"завод","книга", "олівець", "студент", "будинок" тощо. Поняття "всесвіт"
відноситься до універсальних /все охоплюючих/ понять, які іноді
виділяються із загальних.

Мають місце
позитивні
поняття,
котрі відображають наявність певних
ознак, і
негативні,
що показують їх відсутність у предмета: красивий

-

некрасивий, дисциплінований


недисци
-
плінований і т.д. Розглядають
39



39

відносні
поняття, в яких предмет не мислимий без іншого /батько

-
син,
вуз

-
факультет/, і
безвідносні,
тобто в яких предмети уявляються
самостійними /стіл, країна, річка/. В процесі мислення поняття вступають
у певні зв"язки і відношення.


3.4
Відношення між поняттями
.


Об"єктивний взаємозв'язок предметів дійсності і відноше
нь між ними
визначає відношення між поняттями за їх змістом і обсягом. Відношення
між поняттями означають певну логічну операцію або дію з поняттями,
котра приводить до якогось судження, виражає взаємозв'язок між
поняттями.

Відомий російський /і швейцарськ
ий/ математик і логік Л.Ейлер /І707

-

І783/ увів наочне зображення понять та їх відношень між ними у вигляді
кіл
. Воно використовується в усьому світі, дає змогу чіткіше уявити
реально існуючі зв"язки і відношення предметів і явищ дійсності.
Пізнаючи навко
лишній світ, людина розкриває сутність предметів шляхом
їх зіставлен
-
ня, порівняння, встановлення зв"язків і відношень. Поняття

-

це копія, образ предметів. Вони також перебувають у вiдпо
-
відних
відношеннях, які є різноманітними.

Всі поняття розподіляються
на два види:
порівнянні
і не порівннi. До
порівнянних належать ті, що мають спільність роду, всі

іншi

-
до
непорівнянних. Порівнянні поділяються на сумісні і несумісні.Сумiснi
бувають у відношеннях рівнозна
-
чності, підпорядкованості та
перехрещення. Несум
iснi поділя
-
ються на суперечні, співпідпорядковані
протилежні .











Р Б

ПОНЯТТЯ

НЕПОРiВНЯННi

ПОРiВНЯННi

СУМiСНi

ПЕРЕХРЕ
-

СНi

РiВНО
-

ЗНАЧНi

ПiДПОРЯД
-

КОВАНi

НЕСУМiСНi

ТРОЯНДА

ТРАКТОР

МЕТР

ЛОГiКА

40



40

АВ А В А В А не

А П О
Ч

А
-
Київ А
-
вуз А
-
знатна А
-
спра
-
Лiтера
-
Бiле

В
-
столица В
-
педаго
-
людина ведливо турнi тво
-


гiчний В
-
народний не А
-
не ри:роман чорне


I
нстетут депутат справед
-
поема опо
-


Рис. 1
ливо вiдання

Втниошвння рівнозначності,
або тотожності, понять означають
збігання їх за обсягом:
А

-
Т.Г.Шевченко;
В
-
автор "Кобзаря". Воно
тосується лише сумісних понять, тобто тих, обсяги яких збігаються
повністю або частково, а зміст ма
є спільну родову
i
видові ознаки. В
такому разі відношення
підпорядкування
бувають тоді, коли обсяг одного
повністю входить до обсягу іншого. Це означає, що всі елементи множини
одного поняття є елементами множини другого, але не навпаки:
А
-
країна
.


В

-
П
ольська Республіка.

Перехресні
поняття

-
це відношення часткового збігу їх обсягів, тобто,
коли два або кілька понять мають якусь певну спільну частину елементів
цих множин:
А
-
студент,

В
-
спортсмен. Деякі студенти є спортсменами, а
деякі спортсмени є студ
ентами.

Не суміжні
поняття

-
це поняття, обсяги яких не збігаються ні
повністю, ні частково. Вони бувають трьох видів: суперечні
/контрадикторні/, протилежні /контрарні/ та співпідпорядкова
-
ні. В
суперечних
поняттях зміст одного заперечує зміст іншого. В н
их обсяг
вичерпує коло тих предметів, про які йде мова. “Щука

-
не щука.” Мова
йде про рибу. Протилежні поняття за змістом одноразово заперечують
одне одного, а також кожне з

них якусь ознаку стверджує, а разом вони
обсягу множини пред
метів цього роду не
вичерпують /багатий і бідний;
росіянин і українець/.
Співпідпорядковані

-
це видові поняття, що
належать до одного роду і йому підпорядковуються однаковою мірою.
Видові поняття "школа", "інститут", "університет", "курси підвищення
кваліфікації" узагальнюют
ься родовим поняттям "навчальний заклад".


3.5
Операції над поняттями
.


Визначне місце в логіці займають операції над поняттями та їх класами
/множинами/. Вони означають такі логічні дії, внаслідок яких утворюються
41



41

нові поняття /множини/. Логічні операції
дещо аналогічні арифметичним.

Операція "додавання".
Вона полягає в об"єднанні двох або кількох
класів /множин/ в один клас. Одержане нове поняття становить суму тих,
які об"єднувались. Наприклад, "робітники", "селяни", "інтелігенція",
"кооператори" в сумі
становлять поняття "трудящі ". Тут можуть бути три
випадки, залежно від понять різного обсягу, перехресних і
підпорядкованих /р'ис.2/.

"Множення" понять
означає знаходження загальних елементів
множини, що відповідають поняттям, котрі помножуються. Воно ма
є три
варіанті відповідно до перехрещування, підпорядкування і нульового
понять.




С



А В А В А В



А
-
флора, В
-
фауна А
-
шахiсти А
-
нацiя

С
-
органiчний свiт В
-
студенти В
-
українська

Рис. 2 нацiя

Якщо помножити поняття "письменник" і "вчений", то спільним е
деякі письменники
-
вчені і деякі вчені
-
письменники. Вони знаходяться; у
відношенні перехрещення. У підпорядкуванні знаходят
ься поняття

"люди
розумової праці" і "учителі". При множенні понять "пролетарій і
"капіталіст" одержуємо нульове поняття /рис.'З/.


А В А В А В



А
-
письменник А
-
люди розу
-
А
-
пролетарiй

В
-
вчений
мової працi В
-
капiталiст

В
-
учителi

Рис. З

Операція "віднімання"
,
або
заперечення
,
має місце тоді, коли із поняття
42



42

А
утворюємо нове, заперечне поняття не
-
А
,
обсяг якого, доданий до
обсягу
поняття
А
становить множину тієї області предметів про яку
міркуємо /рис. 4/.

А

-
ссавці,

А не А не
-

А

-
не ссавці

Разом

-
хребетні
.

Рис.
4

Оп
ерація обмеження
понять означає перехід від поняття більшого
обсягу до поняття меншого обсягу. Границею його може бути одиничне
поняття.

Письменник

-
радянський письменник

-
видатний радянський письмен
-

М.О.Шолохов.

Операція узагальнення
є зворотною до опе
рації обмеження; вона
означає перехід від поняття меншого обсягу до поняття більшого обсягу.
Якшо обмеження відбувається шляхом додавання істотних видових ознак,
то узагальнення

-
перехід від видового до родового

-
шляхом відкидання
від змісту даного видов
ого поняття його видоутворюючої ознаки.
Границею узагальнення е
категорії.
У філософському розумінні

-
це
гранично загальні поняття, котрі відображають найістотніші закономірні
зв'язки і відношення реальної дійсності.

Письменник

-
людина розумової праці

-

людина. Якщо продовжити
таке узагальнення, то далі матимемо: жива істота

-
жива матерія

-
матерія.
Обмеження і узагальнення понять здебільшого стосуються видових
i

родових понять. Два поняття знаходяться у відношенні роду і виду, коли
всі ознаки першого /р
оду/ входять до змісту другого /виду/, але не навпаки,
тобто

не всі ознаки другого /виду/ входять до змісту первого /роду/.
Трикутник

-
рід, його види прямокутні, гострокутні і тупо
-
кутні.

Операції над поняттями широко застосовуються в науці,управ
-
лiннi
юр
испруденції, на практиці. Вони мають важливе пізнавальне значення,
допомагають утверджувати нові поняття, встановлювати характер
співвідношень між ними.

Поділ понять
.

Операція поділу понять має відносну самостійність, що
пов"язано з її складністю і значим
істю. Поділ поняття є ло
-
гічна операція,
за допомогою якої розкривається обсяг поняття і яка в свою чергу ділиться
на складові частини. Родове поняття поділяється на співпiдпорядковані
видові. Поділ понять здійснюється за певною ознакою, що зветься основою

43



43

поділу. Наприклад, трикутники поділяються за ознакою величини кута
(тупокутні
,
прямокутні
,
гострокутні) або за ознакою величини сторони
(рівносторонні, різносторонні та рівнобедрені).

Існують чіткі правила поділу: а/ поділ повинен бути співмірним, тобто
о
бсяг поділеного поняття повинен дорівнювати сумі обсягів тих частин, на
які воно поділено; б/ проводиться за однією основою; в/ члени поділу
повинні виключати один одного; г/ поділ повинен бути поступовим,
безперервним; д/ здійснюється за істотною ознакою.
Порушення цих
правил призводить до логічних помилок.

Варто бачити відмінність між поділом поняття та простим мисленим
розчленуванням предмета. Результатом поділу є одержання нових множин,
які зберігають характеристику предмета в цілому в його основних озн
аках,
а результатом розчленування є окремі складові елементи /частини/
предмета. Поняття "завод" ділиться на "машинобудівний завод", "верста
-
тобудівний" тощо, а в розчленуванні одержуємо частини заводу

-
ливарний
цех, деревообробний цех, відділ енергетики
тощо.

У науці і повсякденному житті велике значення має такий вид поділу
понять, як
класифікація.
Це розподіл предметів на групи /класи/ на основі
істотної схожості між ними. Використовується наукова та штучна
класифікація. Наукова здійснюється за найістот
нішими і найдоцільнішими
властивостями чи ознаками. Вона іноді називається природною.
Визначними прикладами наукової класифікації є розташування хімічних
елементів у таблиці Д.І.Менделєєва, різновидність форм суспільної
свідомості, систематизація рослин і
тварин.

Штучна класифікація базується на довільно взятій ознаці, котра має
певне практичне значення. Вона дещо умовна. К.Ліней

-
шведський
натураліст

-
намагався класифікувати рослин за випадковою зовнішньою
ознакою
-
кількістю тичинок і способом їх прикрі
плення у квітці. Вона
себе не виправдала і привела до наукового підходу. Існує допоміжна
класифікація як різновид штучної. Прикладом її е складання списків груп
людей за алфавітом, розподіл за віком чи національністю.

Якщо здійснюється поділ поняття на два
суперечливі: А і не
-
А, то
такий поділ зветься дихотомічним, тобто двочленним. Речовини діляться
на органічні та неорганічні, суспільство буває класове і безкласове.
Двочленний поділ досить зручний, хоч не скрізь може використовуватись.
Населення Землі мож
на поділити на європейців і неєвропейців, африканців

44



44

,
неафри
-
канців і т.д. Але, наприклад, недоцільно ділити жито чи пшени
-
цю на якісь суперечливі поняття.

У кожній науці не можна обійтись без застосування різноманітних
форм поділу понять. Вивчаючи ту чи
іншу науку, визначаються її предмет,
складові частини, розділи, класифікуються численні поняття.
Класифікуємо соціальні революції, війни, історичні періоди, природні
зони, фігури, тіла. Жодний предмет вивчення в школі чи вузі

не
обходиться без поділу і кла
сифікації понять.


3.6
Визначення понять
.


Кожна наука також не обходиться без визначення понять.
Визначен
-
/
definito
-
дефініція/ поняття а логічною операцією, за допомогою якої
розкривається зміст поняття або встановлюється значення терміна /слова/.

Визна
чення
є

реальні
та но
мi
нальнi. В реальних визначеннях
відмічаються істотні ознаки предметів, а в номінальних роз"яснюється
новий термін. "Філософія

-
наука про найбільш загальні закони розвитку
світу". Це реальне визначення. Якщо пояснюється, що термін "фі
лософія"
походить від грецьких слів "філео"

-
люблю і "софія"

-
мудрість і т.д., то
це
-
буде номі
-
нальне визначення.

Визначення бувають також
явні
та
неявні.
Явними визначен
-
нями є ті,
в яких визначуване відоме поняття, а рід і видові ознаки потрібно
встано
вити. Неявне визначення має місце тоді, коли предмет визначається
не безпосередньо, а з'ясовується через контекст. Наприклад, слово
"трикутник" означає геометричну фігуру з трьома сторонами і трьома
кутами. Існують інші форми визначень. Серед них особливо
виділяються
генетичні визначення та визначення через найближчий рід і видову відмін
-
ність.

Найпоширеніший спосіб
визначення

-
через найближчий рід і видову
відінність.
Це явне визначення. Як уже згадувалось, в ньому знаходимо
найближчий рід щодо визначуван
ого поняття і відмінні ознаки, які
належать тільки даному предмету /виду/ і яких немає у всіх інших
предметах /видах/, що входить до цієї множини. Прикладом може бути
визначення барометра. Барометр
-
метеорологічний прилад для
вимірювання атмосферного тиск
у. Метеорологічний прилад
-
рід, барометр

-
вид, вимірювання атмосферного тиску

-
видова відмінність.

45



45

Різновидністю визначення через найближчий рід і видову відміннiсть є
генетичне визначення. В ньому видова відмінність вказує спосіб утворення
або походжен
ня /генезис/ предмета. Така відмінність належить тільки
визначуваному предмету. "Коло є крива замкнута лінія, утворена рухом
точки В відрізка прямої АВ навколо нерухомої точки А".

Дати визначення поняття

-
одне з великих завдань. При вивченні будь
-
якої нау
ки,одне з центральних місць займає праця над основними,
опорними поняттями і законами, формування умінь не лише виділити
головне, а й дати йому визначення, встановити зв"язки, відношення між
предметами
,
закономірності розвитку конкретних предметів і явищ.
Важливо

не допустити помилок, хибних визначень. Цьому сприяють
відповіднi правила.

Основні правила визначення понять.

І. Визначення повинно бути співмірним, тобто визначуване й
визначаюче поняття повинні бути рівнозначними. Помилка трапляється
при порушенн
і закону тотожності. Тоді визначення буде або надто
широким, або надто вузьким. "Кінь

-
хребетна тварина із роду ссавців".
Визначення широке, яке не дає змоги виділити коня серед інших тварин.
"Продуктивні сили

-
це знаряддя праці i люди". Визначення вузьк
е, не
розкриває змісту цього поняття.

2.
Визначення не повинно допускати "порочного кола", тавтології,
тобто визначаюче не можна розкривати через визначуване: "Істина є
істинне відбиття дійсності".

3.
Визначення повинно бути чітким, ясним, звільненим від
д
возначності і метафоричних засобів /"Скрипка

-
цариця оркестру"/.

4.
Визначення, як правило, не повинно бути заперечним, а ствердним
/"Собакевич

-
це не Плюшкін"/.

Застосовуються також прийоми, подібні до визначення понять,
це:опис, характеристика, пояснен
ня, порівняння тощо.

Отже, поняття, яке потрібно розуміти діалектично,

це є:

думка, яка відображає об"єкт з його головними ознаками, зв'язками і
відношеннями;

система знань про предмет у цілому;

певна абстракція, яка збігається з уявленнями про об"єкт пізн
ання, а
тому є джерелом нового поняття;

результат емпіричного пізнання,

яке містить у собі відповідну
46



46

інформацію про об"єкт дійсності;

жива копія, образ, адекватне відображення предмета.


Контрольні завдання і запитання запитання

І. Назвіть істотні
ознаки понять: "студент", "кооперація", "школа",
"ягода", "держава".

2.
Визначити обсяг і зміст понять: "нація", "клас", "місто", "столиця",
"робітник
-
новатор", "планета Сонячної системи".

3.
Проведіть обмеження і узагальнення таких понять:"наука", "історі
я",
"педагогіка", "людина", "істота", "Михайло", "робітник", "суспільно
-
економічна формація".

4
Визначити відношення між поняттями: а/ кам"яний будинок,
триповерховий будинок, недобудований будинок, одноповерховий
будинок; б/ педагогічний інститут, історич
ний факультет; в/ населений
пункт, столиця УРСР; г/ школярі, студенти,спорсмени; д/ депутат.
народний депутат, орденоносець; е/ федерація, унiтарна держава,
конфедерація.

5.
Зобразити графічно /колами Ейлера/ відношення між такими
поняттями: а/
А
селянинк,

В
хлібороб,
С
механізатор; б/
А
офі
-
цер,
В

капітан,
С
учасник Великої Вітчизняної війни; в/ люди, письменники.
Лауреати Нобелiвської премiї; г/ студенти, спортсмени, футболісти.

6.
Встановити правильність узагальнення і обмеження таких понять: а/
сільсько
господарська техніка

-
машина

-
трактор

-
комбайн; б/ король

-
цар

-
імператор

-
Юлій Цезар; в/ гіпотенуза

-
найбільша сторона прямокутного
трикутника; г/ студент

-
молода людина

-
особа.

7.
Назвіть ряд понять, кожне з

яких висловлюється кількома словами.
Написати
2
-
3
слова, які означають одне і те ж понят
-
тя. Як розуміти
поняття "етика" як синомім, сектор

-
як омо
-
нім?

8.
Відшукати родові ознаку, видову відмінність, атрибутивну або
випадкову ознаку у таких поняттях: а/ куб

-
паралелепіпед, у якого всі
гран
і квадрати; б/ держава

-
політична надбудова для управління
населенням країни і забезпечення класового панування.

9.
Відмітити правильні і неправильні означення наведених понять. У
чому їх невірність?

Дати їм вірну дефініцію.

Слово не птах: вилетить, не пі
ймаєш. Логіка є наука про мислення.
Миття

-
спосіб існування живого білка. Капіталізм

-
суспільний лад, який
47



47

грунтується на приватній власності на засоби виробництва і експлуатації
найманої праці. Жанр

-
стійка форма художнього твору. Рука

-
орган і
продук
т праці. Печінка

-
важливий внутрішній орган лютодського тіла.
Село ~ населений пункт сільськогосподарського виробництва. Учитель

-

людина розумової праці. Матерія

-
об"ективна реальність.

10.
Підібрати поняття, відношення між якими відповідають

схемам:



А В А С В А С В



а С в б

11.
Уявіть собі непрохідні екваторіальні джунглі. Величезні дерева
стоять, мов давні фортеці, повітряні містки із спле
-
тених ліан, подібні до
багатожильн
ого кабеля, з"єднують вершини дерев
-
хмарочосів. У зелені
трав ростуть різноманітні гриби, квіти з різким ароматом. На гілках деяких
дерев бачимо рослини
-
паразити. Вони, наче сіткою, поступово охоплюють
весь стовбур дерева, душать його, поки воно не засохне
. Вгорі перелітають
дивовижної краси птахи. Іноді карколомно стрибають мавпи.

Проаналізуйте логічно це коротке оповідання, назвіть його поняття,
визначіть їх ознаки і прийоми утворення.

І2. До яких видів слід віднести такі поняття: лікар, командир, ліс,
су
зір"я, сила, батько, вітчизна, П.Г.Тичина, круглий квадрат, русалка,
дисциплінованість, безвідповідальність, вчений, консолідація.

13.
Дайте інтерпретацію таких визначень: а/ О.П.Довженко

-
Гомер
XX

століття; б/ фантастика

-
реальності сестра; в/ парадигма

-
зразок; г/
ейфоризм

-
хворобливий стан здоров"я; д/ монархія

-
влада царя.

14.
Визначити, яка порушена вимога щодо визначення понять у такому
положенні: "Отже, ми починаємо з заяви, що вартість товарів визначається
вартістю праці, а кінчаємо заявою, що
вартість праці визначається
вартістю товарів
...
і не приходимо ні до якого висновку" /К.Маркс/.

15.
У яких випадках думка, що відображає наявність властивостей
предмета, може бути істинною або хибною?

16.
Виявіть своє ставлення /думку/ до таких висловлюва
нь та
встановіть
їх
логічну форму щодо поділу понять:

Есть три разряда эгоистов: эгоисты, которые сами живут и жить дают
другим; эгоистгы, которые сами живут и не дают жить другим; наконец,
48



48

эгоисты, которые и сами не живут, и другим не дают" /И.С.Тургенев/
.

Л.М.Толстой ділив людей вищого "петербурзького світу"

на
:

І/ багатих і знатних;, 2/ багатих, але незнатних; З/ знатних, але небагатих;
4/ небагатих і незнатних.

49



49

Розділ
4.
СУДЖЕННЯ
.

ПЛАН
:

4.1


Загальна характеристика суджень

4.2


Класифікація суджень

4.3


Відношення
між судженнями

4.4


Складні судження


4.1
Загальна характеристика суджень
.


Другою, більш складною, порівняно до поняття основною формою
мислення є судження. Воно відрізняється від поняття тим, що відтворює
предмет здебільшого не в статиці, а в динаміці. Саме
тому Ф.Енгельс
оцінював судження як рух думки. У формі суджень знаходять своє
виявлення знання про взаємозв"язок предметів з їхніми ознаками та
відношеннями між ними.

Судження

-
це форма мислення, яка стверджує або заперечує існування
предметів, зв"язки м
іж ними, наявність або відсутність тих чи інших ознак
чи відношень у предметах.
Особливістю судження є те, що воно розкриває
сутність предмета, рухає і розвиває думку про нього. Воно надає людській
думці певної завершувальної форми, може бути іс
тинним або
хибним.
Судження "Київ

-
столиця України"

-
іс
тинне, бо стверджує ознаку
/столиця/, котра стосується Києва. Судження "Дніпро взимку не замерзає"

-
хибне, тому що запе
-
речує ознаку /замерзання/, яка належить предмету

-

річці Дніпро.

Відомо, що кожне судже
ння має логічний підмет
S
,
зв"язку /копулу/,
логічний присудок P і квантор. Якщо судження відбиває неодмінну
належність або неналежність властивості предмета, то воно називається
атрибутивним.
Атрибут розгля
-
дається як невід"ємна властивість або
істотна оз
нака предмета. Конституція

-
основний закон держави. Тут Р

-

основний закон держави
є
істотною ознакою
S

-
Конституції. Окрему
різновидність атрибутивних, як іноді вважають, становлять
ка
тегоричні
судження.
В них ствер
ж
ується або заперечується безумовна н
алежність
Рдо
S
:
"Всі метали

-
електропровiднi".

Вивчаючи судження, слід пам"ятати, що кожне судження щось
стверджує або заперечує відносно предметів і явищ, їх властивостей,
зв'язків і відношень. За змістом судження виражає зв"язок між суб"єктом
-
S
і пред
икатом
Р
через ствердження і заперечення, а за значенням виражає
50



50

істинність або хибність. Це дає змогу порівнювати різні за змістом
судження, класифікувати їх за
якістю
(стверджувальні і заперечні), за
обсягом
(загальні, часткові і одиничні), за характером
зв"язку (умовні,
розділові і категоричні), за ступенем сутності або модальності (можливості

-
проблематичні, дійсності
-
ас
e
рторичні та необхідності


аподиктичні).

Стверджувальна або заперечна форма судження зветься його якістю.
Відображення в судженні т
ого чи іншого певного кола предметів зветься
його
обсягом
або
кількістю
. Якщо якість відображає наявність або від
-
сутність тієї чи іншої ознаки предмета, який досліджується, то кількість
відноситься цо окремих предметів, їх груп /множин/ чи класів. У судже
нні
фіксується, що дана ознака властива одному предмету певного класу чи
всім його пре
д
метам.

Варто уяснити співвідношення між судженням і реченням. Воно
аналогiчне до співвідношення між словом і поняттям. Мислення і мова не
тотожні. Мислення

-
активний пр
оцес відображення об"ективного світу в
голові людини у формі понять, суджень і умовиводів; це

-
духовна.
теоретична діяльність людини, в процесі якої виділяються певні сторони і
властивості об"екта, визначаються відношення з метою встанов
лення
закономірно
стей, одержання нових знань. Мова

-
звукова матеріальна
оболонка мислення, яке в свою чергу розвивається на базі мовного
матеріалу. Виступаючи засобом формування людської думки, мова
концентрує результати мислення. Через це не може бути повного збігу між
р
еченням і судженням. Справа в тому, що одному судженню може
відповідати кілька речень. Крім того, можлива ситуація, в якій одне і те ж
речення може бути істинним або хибним. Істинність судження не залежить
від речення, а визначається реальністю матеріальни
х об"ектів, зв"язків і
відношень між ними.

Будь
-
яке речення

-
одиниця мови, яка відбиває різні думки. Судження

-

це розумовий акт, що відбиває відношення людини до об"єктивної
дійсності, її явищ чи предметів. Як форма відображення реальності,
судження бува
ють різноманітними. Насамперед,
прості
та
складні
. Якщо
просте судження виражається простим, то складне

-
складним реченням.
Існують також
судження з відношеннями
. За їх допомогою встановлюють
відношення між предметами: "Інститут більший, ніж факультет", "
Ельбрус
вищий Монблана".

В окремих трактатах з логіки вважається, що судження можуть
51



51

формуватись лише розповідними реченнями. Інші типи речень, питальні і
окличні, нібито

не є формою вираження логічного судження. Це
неправильно. Названі речення можуть, хоч
і не всі, означати судження в
тому разі, якщо вони також щось стверджують або заперечують. Речення
"Кому з вас не подобається краса лісу?" стверджує, що краса лісу
подобається всім. Окличне речення: "По газонах не ходіть!" також
ствердне. Запитальне речен
ня "Яке ваше ставлення до перебудови?" не є
судженням, бо вимагає стверджувальної або заперечливої відповіді.
Виходить, що кожне су/скення є реченням, але не кожне речення є
судженням. Існув також рiзниця мiж судженням і висловлюванням.
Висловлювання здійс
нюється за допомогою суджень. У різних мовах воно
має різну фору. Судження є загальнолюдською формою. Звичайно,
запитальні та іншi визначені речення і висловлювання відіграють значну
роль у формуваннi суджень, встановленні істини або хибності.

Висловлюванн
я розглядається як цілісна сукупність суджень, різних
д
УМОК
,

обгрунтування концепцій, процес міркування тощо. Воно
неоднозначне. В математичній логіці під ним розуміють сукупність певної
символіки. В журналістиці і мовознавстві висловлювання тісно пов'язан
е з
дбайливим добором речень і суджень для оптимального вираження думки.


4.2
Класифiкацiя суджень
.


Судження різноманітні, класифікація їх має певну складність. Вони
діляться за
кількістю
на одиничні, часткові та загальні. За
якістю

-

стверджувальні та за
перечні. Оскільки кожний предмет дійсності
становить органічну єдність кількісної і якісної визначеності /певну міру/,
остільки наші судження водночас виражають кількість і якість предмета.
Тому в результаті поєднання таких суджень утворюються чоти
ри види

суджень: а

-
загальностверджувальн!
,

і

-
частковоетверджу
-
вальиі,
е

-

загальнозаперечні,

0
-
частковозаперечні. Наприклад,

А

-
"Всі тiла складаються з атомiв"

/
-
"Деякі студенти
-
вiдмiнники".

Е

-
"Жоден матерiалiст не є ідеалістом".

ф

-
"Деякі матеріаліст
и

не є діалектиками".

Методичні посібники з логіки відмічають мнемонічний засіб для
запам"ятовування позначень таких суджень. У латинській мові є два
дієслова:
affirmo
-
стверджую,
nego
-
заперечую. Перші їх .голосні літери
52



52

почергово позначають відповідні с
удження.

Терміни "судження"
і
"висловлювання" за своїм обсягом не завжди
збігаються. Як поняття вони знаходяться у відношенні співпорядкування.
Висловлювання

-
це мовне вираження, що
є
не розчленованим цілим. Воно
становить лан
цю
суджень, може бути і як ок
реме судження. В судженні
звертається увага на його логічну структуру, а у висловлюванні

-
на
зв"язок суджень. В обох випадках розглядається їх істинне значення, що
стосується певної думки. Виклад будь
-
якого матеріалу в науці, художнє
відтворення дійсності
в літературі, оповідання, доповіді
є
незаперч
-
ними
прикладами висловлювань.

У кожному судженні йде мова про конкретні реальні речі
,
їх ознаки
або відношення між ними. Виступаючи опосередкованою формою
відображення, судження ці ознаки чи відношення відбива
є у сполученні
понять. У цьому полягав суть науково
-
мате
-
ріалістичної теорії суджень.
На відміну від неї, ідеалістична трактовка суджень характеризує судження
як сполучення, синтез елементів свідомості

-
уявлень і понять.
Співставляються не реальні речi, а
абстрактні поняття. В судженні "Всі
метали

електро
провідні" з ідеалістичної точки зору йде мова не про певні хiмiчнi
елементи та їх властивості, а про поняття. Адже поняття "метал" і

якими
властивостями не володіє
.
Якщо висловлене в судженні поєднаня суб"
екта

і предиката відповідає дійсності, то судження є істинним,

а

якщо ні, то
хибним. Для ідеалістів, зокрема неопозитивістів, істинність суджень
перевіряється не шляхом практики і зіставлення їх з об"ективним станом
речей, а законом внутрішнього узгодження
речень і міркувань між собою.

Пізнавальне значення суджень виявляється у тих наукових фактах, які
вони відображають. Наприклад, судження "Прискорення падаючих тіл не
залежить від ваги тіла" /Галілей/, "Не свідомість людей визначає їх буття,
а, навпаки, їх
суспільне буття визначає свідомість" /Маркс/, "Розвиток і
ріст рослин

-
не тотожні.явища", та багато інших свідчать про їх науково
-
теоретичну значимість. Вони є наслідком наукових узагальнень і
передумовою подальших досліджень.

Аналіз загальних суджень за
свідчує, що вони можуть поділятись на дві
групи: а/ ті, що відображають певну закономірність; б/ ті, що е підсумком
одиничних суджень. Взаємозв'язок між ними полягає в тому, що вони
становлять фундамент формування наукових законів і принципів.

53



53

Поряд із заг
альними, частковими і одиничними судженнями існують
виділяючі і виключаючі судження.
Виділяючі

-
це такі, в предикаті яких
мислиться ознака, що належить тільки цьому предмету /відмітна ознака/.
Наприклад: "Тільки діаметр поділяє коло пополам /ніяка інша хо
рда цього
зробити не може/". Виключаючі судження застосовуються для
висловлювання загального правила чи якогось іншого узагальнення з
посиланням на виключення. Використовуються вислови: "крім", "за
винятком", "якщо не рахувати" тощо. Наприклад: "Крім туман
ностей, зірок
і планет, у космічному просторі рухаються скупчення невеликих тіл".

Традиційна логіка розрізняє
судженняіснування і судження з
відношеннями.
Судження, в яких виражена думка про існування чи не
існування предмета, називаються судженнями існува
ння
/екзистенціальними, від лат.
existentia
-
існування/; наприклад: "Немає
матерії без руху"; "Фатальної неминучості світової війни немає". Предикат
тут виражає існування /чи не і снування/ предмета думки.

Судження з відношеннями бувають тоді. коли властив
ість предмета
відноситься до іншого і може дати судження істинне або хибне. Вони
позначаються літерою
R
:
aRb
. У судженнях "Київ більший за Полтаву",
"15

менше за
20"
та подібних відображена дійсність, а в судженнях "Сонце
менше за Місяць", Десятиповерховий
будинок нижчий за
п'ятиповерховий"

-
бачимо хибність.

Дехто з авторів заперечує існування судження з відношеннями на тій
підставі, що їх можна перебудувати у звичайні. Така перебудова часто
буває надто штучною або недоцільною, бо сама думка втрачає якісніс
ть і
зрозумілість. Насправді, судження з відношеннями показують об"єднання
суб"ектів мислення, а предикатом стає
R
.
У судженні "студенти Петренко
і Нестеренко помінялись конспектами", "Петренко і Нестеренко"

-

S
(
a
і
b
)
,

"помінялись конспектами"



R
-
пред
икат.

Правомірність суджень з відношеннями пояснюється також тим, що
вони показують симетричність /
a
=
b
,
b
=
a
/,
антисиметричність /
a
>
b
,
b
<
a
/
та
транзитивність /перехідність/. У відношенні тран
зитивності показується
відповідний зв"язок між предметами
a
,
b

i

c

/

a

i

c
,
b i c/:
"Щоб потрапити на
третій поверх, необхідно спочатку з першого перейти на другий".

Судження за модальністю

Окрему групу суджень становлять судження за модальністю, тобто
з
а
ступенем достовірності, або доведеності думки. Вони поділяються на
три
54



54

види; можливості /проблематичні/, дійсності /асерторичні/ та необхідності
/аподиктичні/.

Судження можливості
відзначають реально існуючу, але ще

не
реалізовану можливість.

Судження дійсності
відображають наявність або відсутність факту
реальності.

Суд
ження необхідності
вказує на закономірність явища, підкреслюючи
його неминучість: "Будь
-
яка форма руху матерії здатна перетворюватись в
іншу форму". В розвитку світу потрібно бачити, як необхідність породжує
можливість, що перетворюється в дійсність, яка м
істить у собі нову
можливість.

Судження можливості, дійсності і необхідності розглядаються як види
суджень за
фізичною модальністю
.
В основі такого поділу лежить
розрізнення між тим, що є необхідним, можливим і дійсним. Існує так
звана
логічна модальність,
що виражає ступінь встановлюваної
достовірності на основі об"ективних даних у чисто логічному плані. За
цим принципом судження поділяються на судження можливості і
необхідності.

Судження можливості

-

це судження, в якому щось стверджується або
заперечуєть
ся з певним ступенем припущення.

Судження необхідності
відображає таку ознаку предмета, яка належить
йому за будь
-
яких умов. "Жодна думка не існує без мови". В чисто
логічному плані ці судження іноді звуться імовірні і достовірні. В
імовірних /проблематичн
их/ судженнях .думка ще не доведена, а в
достовірних

-
доведена, в імовірних вона висловлюється з певним
ступенем припущення або передбачення. Це виникає з трьох основних
причин: а/ в процесі розв"язання питань, на які наука в цей час ще не може
Дати досто
вірної відповіді: "На Марсі, можливо, існує життя"; б/ при
неповній інформації про факт: "Можливо, що під час канікул я поїду на
екскурсію до Москви"; в/ при відсутності твердого рішення: "Я гадаю, Що
на зборах зможу виступити". Загальна формула таких судж
ень виглядає
так: "Можливо,
S
є
Р
,
"Можливо, деякі
S
є
Р"
\
"Можливо, вс
i

S
є
Р
";
"Можливо, що
Р
".

Достовiрнi судження

-
це ті, які висловлюються як істинні або хибнi 3а
суттю

-
це судження дійсності і необхідності.
S
є
P
;
S
не є

Р;
"Його совість
чиста, "йог
о совість не чиста".

55



55

Наша впевненість в істинності або хибності висловлених суджень
повинна грунтуватись на реальних знаннях, на доведеннях або
спростуваннях, тобто повинна відповідати реальному стану речей, а не
суб'єктивним настроям, емоціям чи бажанням.
Людині варто знати, що
дана ознака належить чи не належить предмету, належала раніше чи
належатиме в майбутньому. Екстремісти, обивателі в своїх вчинках
здебільшого ігнорують модальність суджень, керуються не розумом, а
піддаються емоціям, не враховують т
их негативних можливостей, які
можуть викликати їх необдумані вчинки всупереч загальнолюдським
інтересам.

У теорії і на практиці слід виходити з пріоритету загальнолюдських
цінностей над класовими, а не навпаки, як це стверджувало старе
авторитарне мисленн
я. Тим більше це стосується групового мислення, яке
часто не узгоджується з класовими, з загальнонародними, загально
-
державними і загальнонаціональними цінностями, котрі не збігаються, але
між собою субординуються. Глибоке розуміння модальності суджень,
пр
іоритету загального над частковим є важливим фактором оцінки теоре
-
тичних принципів і практичних дій. Логічна культура в цьому йде до
послуг.

...
Возвеличу

Малих отих рабів німих!

Я на сторожі коло їх

Поставлю слово.

Ці знаменні слова Т.Г.Шевченка не втрат
или свого значення і в наші
дні. Дехто ігнорує цю дійсність, ігнорує те слово, що стоїть на сторожі
загальних інтересів т соціальної справедливості. Дехто із керівників
недостатньо володів словом, його дієвістю і багатством, вмінням вести
аргументова
ний д
іалог, їм бракує полемічного такту.

Розподіленість термінів

Між обсягами суб"екта
S
і предиката
P
існує певне співвід
ношення, яке
називається розподіленістю термінів судження.
P
ОЗПОДІ
Л
Є
ним
вважається
той термін, обсяг якого повністю включається до обсягу
другого або
виключається з нього. Якщо ж обсяг терміна тільки частково включається
до обсягу другого терміна або частково виключається з нього, то такий
термін буде не розподіленим
.
У судженні "Всі дельфіни дихають
легенями" термін
S
/"дельфіни"/ є розподіленим, оскільки він стосується
56



56

всіх дельфінів, а термін
Р
/"дихають легенями"/

-
не розподілений, бо
ознака "дихати легенями" належить не лише дельфінам, а й багатьом
іншим живим істотам.

А.
"Всі
S

є

Р
.
1
. Всі

рослини

-
жмві орга
нізми.
P S S P

2
. Квадрат



1 2

рівносторонній

прямокутник.

S

P

S

P

J
"Деякі
S

є

P
".
1
. Деякі
1 2

колгоспники

-
орденоносці.

2
.
Деякі письменники

-
поети.

E
"Жодне S не є
Р
".
Ж
оден

S

P

ледар не може бути

передовиком виробництва.

0.

"Деякі
S

не
є

Р
".
Деякі речовини
S

P

не розчиняються у воді
.

Для суджень
і
та
J
можливі два випадки. Для
А

--
S
з
авжди
розподілений, а
Р
може бути розподіленим і не розподіленим.В суджен
нях

J

-
S не розподілени
й
.
Р

-
розподілений або не розподілений.

При аналізі загальних і виділяючих сдужень відзначається формально
-
логічна відмінність між ними, яка полягає в тому, щ
о в загальних
Розподілений суб"єкт, а у виділяючих

-
предикат. Наприклад: "Тільки за
високі показники в праці і поведінці ти заслужиш поваги". Виходите,що
кожна людина, яка сумлінно працює і добре поводиться, заслуговує
поваги, але це зовсім не означає, що
всі такі люди поважаються. Отже, у
виділяючому судженні предикат розподілений, а суб"єкт може бути не
-
визначеним.

Знання розподіленості термінів у судженнях запобігає виникненню
помилок у логічних операціях над судженнями і у виведенні висновків в
умовиво
дах. Слід пам"ятати, що суб"єкт завжди розподілений у загальних
судженнях

А та Е
/
і не розподілений у часткових
J
та
О
;
предикат завжди
розподілений у заперечних судженнях E та
О
і, як правило, не
розподілений у стверджувальних
A
та J
.
Ці положення відіг
рають важливу
роль у наукових дослідженнях, юридичній практиці, політичній та
дипломатичній роботі, в утвердженні умовиводів.

Загальна логіка двозначна, оскільки в ній судження має одне, із двох
57



57

можливих, значення: воно може бути хибним або істинним. У три
значних
логіках судження істинності може мати одне з трьох значень:

істинне,
хибне або невизначене. Наше логічне мислення враховує плюралізм, тобто
можливість різноманітних думок щодо одного і того ж процесу або речі.
Але в такому плюралізмі слід виходити
із встановлених істин, керуватись
розумом і мисленням.

4.3
Відношення між судженням
и
.


"Логічний квадрат"
:

Між судженнями, як і між поняттями, існують певні відношення. Вони
відбивають зв"язки і відношення між предметами об"єктивної дійсності.
Якщо судженн
я правильно відображають предмети і зв"язки між ними, то
відношення між судженнями є відображення відношень між предметами.
Знання цих відношень сприяв пізнанню дійсності.

Зауважимо, що подібно до понять, судження поділяються

на
порівнянні і непорівнянні.
Порівнянні бувають сумісні і несумісні. Суміснi
виражають
.
одну і ту ж думку повністю або частково. Звідси виникають
такі відношення сумісності: еквівалентність, підпорядкування і частковий
збіг. Сумісні еквівалентні судження виражають одну і ту ж думку в р
ізній
формі. Судження "Деякі метали

не є тверді тіла" еквівалентне судженню:
"Невірно, що всі метали тверді тіла". В ньому S мав один і той же зміст, а
Р


різну форму з однаковим змістом.

Сумісні судження, що знаходяться у відношенні логічного
підпорядку
вання, мають спільний предикат; поняття, що виражають
суб"екти таких суджень, також перебувають у відношенні логічного
підпорядкування.

Це
стосується відповідно суджень
A
та
I
,

Е
та
О
.
У
відно
-
шенні
ясткового збігу /субконтрарності/ знаходяться два таких
сумісних
cудження
J
та
О
,
які мають однакові
S
і
Р
,
що різні за якістю.
J
-
"Деякі
свідки дають вірні свідчення" та
О

-
"Деякі свідки не дають вірних
свідчень".

Втпношення
несумісності
виражають протилежність і суперечність.
Y

відношенні протилежності /ко
нтрарності/ знаходяться судження
A
та
E
а у
відношенні суперечності /контрадикторності/перебувають судження
A
і
О
.

а також
Е
та
I


Зручним способом
A
Контрарнiсть Е

58



58

схематичного зобра
-



ження цих відношень

є "Логічний квадрат"
.








Тут маємо такі варіанти. Субконтрарність

1.
A
та
I
знаходяться у
J

O


підпорядкуванні.
А

-
"Всі студенти


нашої групи

-
вiдмiнники".
J

-

"Деякі студенти нашої групи вiдмiнни
ки
.

2.

Е
та О також перебувають у підпорядкуванні.
Е

-
"Жодна трапеція

не є трикутником".
О

-
"Деякі трапеції

не є трикутни
-
ками".

Істинність часткового судження залишає загальне невизначеним.
Порушення цього правила може призвести до логічної помилки, що м
ав
назву "поспішне узагальнення". Хибність часткового судження зумовлює
хибність загального. Умовивід від загального до часткового судження, яке
йому логічно підпорядковане, завжди матиме істинне значення.

3.

А
і
Е


протилежні (контрарнi).
А

-
"Всі студен
ти брали участь у
міському мітингу".
Е

-
"Жодин студент не брав участі У міському мітингу
".

А і

Е

не можуть бути разом

істинними
.
Якщо одне істинне, то йому
протилежне хибне.

4.

І
та

0
-
субконтрарні /підпротилежні/ знаходяться у відношенні
часткової сумі
сності як сумісні судження.

5.

А
і

0
-
суперечні; ідентично

0
і
А
.

А

-
"Всі рослини дихають";

0
-

"Деякі рослини не дихають".

6.

Е
та
J
-
суперечні; ідентично
І
та
Е
. I
-
"Деякі

дїалектики

-

матерiалiсти". Е

-
"Жоден матерiалiст не є діалектиком".У багатьо
х
дослідницьких і юридичних процесах для зручності використовується
зведена таблиця /табл. І/.



Таблиця І

59



59

Дано


Виходить




А

Е

І

0

1

2

А

А

-
істинно

хибно

-

-

Хибно

Не визна
-
чено

Істинно

Не изна
-
чено

Хибно
Істинно

3

Е

-
істинно

Хибно


-

Хибно

Іс
тинно

4

Е

-
хибно

Не
визначено

-

Істинно

Не визна
-
чено

5

І

-
хибно

Хибно

Істинно

-

Істинно

6

І

-
істинно

Не
визначено

Хибно

-

Не визна
-
чено

7

0

-
хибно

Істинно

Хибно

Істинно

-

8

0

-
істинно

Хибно

Не визна
-
чено

Не визна
-
чено

-

Закономірності, що вираж
ають відношення між судженнями за
Істинністю, мають велике не лише практичне, а й пізнавальне значення.
Вони допомагають уникнути помилок при безпосередніх умовиводах, які
здійснюються із однієї посилки

-
судження. Для прикладу розглянемо
судження
А

-
"Вс
і працівники Чорнобильської АЕС, які .перебували там
під час її аварії, залишились живими". Потрібно встановити /відомо або
дано/ істинність чи хибність цього судження, а також утворити три інших
судження, визначити їх істинність або хибність.

Якщо
А

-
іст
инно, то маємо:
J
"Деякі працівники Чорнобиль
ської АЕС,
які перебували там під час її аварії, залишились.живими"

істинно.
E

-

"Ніхто із працівників Чорнобильської АЕС, які перебували там під час її
аварії, не залишився живим"

-
хибно,
O

-
"Дехто із праців
ників
Чорнобильської АЕС, які перебували там під час її аварії, не залишився
живим"

-
хибно. Подібно до цього зразка і відповід
но до приведеної
таблиці розглядаються інші варіанти умовиводів. При

вивченні логіки
застосовується певна символіка для визначен
ня цих відношень.
Визначення численних відношень між судженнями розвиває мислення,
привчає до всебічної оцінки реальних предметів, явищ, процесів чи подій
дійсності.

4.4
Скла
дні_судження
.


Прості атрибутивні та інші судження ізольовано не існують. Вони
об"
єднуються і утворюють складні. Внаслідок логічної операції
об"еднання створюються нові судження, істинність чи хибність яких
залежить від сутності простих. Складні судження поділяються на п"ять
видів.

60



60

І.
Кон"юнктивнi
, (сполучені або єднальні) судження, кот
рі
утворюються з простих за допомогою сполучників і, та, а також але, хоч.
З'єднання суджень позначається знаком

або крапкою:
а

в, а. В, а
& в.

"Мужича правда є колюча, а панська на всі боки гнуча"
/І.Котляревський/. "Наша дума, наша пісня не вмре,

не
загине"
/Т.Г.Шевченко/. "Він є хорошим педагогом та навчається заочно".
"Матеріалізм і ідеалізм є основні напрями у філософії".

Кон"юнктивне судження буде істинним тільки тоді
,
коли кожне
просте, яке входить до його складу, буде істинним, і хибним, якщо хо
ч
одне з

них буде хибним.


2.
Диз
”юнктивнi
(розділові) судження утворюються з простих за
допомогою сполучника або, позначаються знаком

V
/
a
.
V
в/
.
Диз"юнкція
двох видів буває: строго
-
розділовою і сполучно
-
розділовою. В першому
випадку йде мова про одне, яке
виключається іншим, говориться'про
чіткість позиції. Наприклад: "Філософія
в
або матеріалістичною, або ідеа
-
лістичною". "У шахових змаганнях переможе або Іваненко, або Петренко,
або Степаненко". Такі судження несуть істинну і повну інформацію в
томуразі.
якщо в них перелічені всі можливі його факти /альтернативи/,якi
вичерпують всю систему альтернатив.

Сувора диз"юнкція

-
це виключно розділове судження
/висловлювання/, що характеризується чіткістю, визначеністю; вона є
сильною. Сполучно
-
розділове, або єдна
льно
-
розділове судження

-
це
нестрога, слабка не чітка диз"юнкція. В ній істинність одного члена не
виключає існності другого, відсутня єдина думка. Судження "Студентка
Нестеренко склала iспит з логіки на "відмінно" тому, що вона дуже здібна
або дуже старт
нна"S
є P
або P1
".
Істинність таких суджень іноді вста
-
новлюється за допомогою таблиць, які показують, що слабка диз"юонкцiя
iстинна в усiх виподках, за винятком одного: коли всi члени її хибнi, тодi i
складне висловлювання хибне. Студентка Нестеренко могл
а одержати
вiдмiнну оцiнку iз якихось iнших причин, що виключають вже зазначенi.

3.

Умовні
,
або імплікативні, судження, які утворюються з двох простих

за
допомогою сполучника "якщо
...
то": "Якщо
S
то
P
" /а

в/
-
“Якщо
студент
протягом
усього періоду навча
ння у вузі наполегливо вчиться, то
він стає справжнім фахівцем".

В умовних судженнях висловлюється відношення залежності певного
явища від умов або причин. Тому вони мають своєрідну структуру, тобто
61



61

складаються з логічної підстави і наслідку. Змістом підст
ави є знання про
умови, від яких залежить певний наслідок. Зміст наслідку становить
знання про наявність

чи відсутність певного явища в зв"язку з умовами,
про які йшлося в підставі.

Умовне судження відображає причинні зв"язки, послідовність,
необхідність,
можливість тощо. Саме тому логічна підстава не тотожна
причині, а логічний наслідок

-
результату дії цієї причини. Ототожнення їх
веде до логічних помилок.

Не кожне судження, в якому є сполучник "якщо
...,
то", умовне. Умовні
судження можуть висловлюватись
і без умовного сполучника, наприклад:
"Краще працюй, краще й буде", "Треба нахилитись, щоб з криниці води
напитись". Пізнавальна сутність умовних суджень полягає в тому, що вони
розкривають внутрішню залежність між предметами дійсності вказують на
необхід
ні істотні ознаки. Умовні судження можуть бути істинними і
хибними, що залежать від підстав. У зв"язку з цим розгляда
-
ються
необхідні та достатні умови.

Достатніми для певного явища є такі умови, які обов"язково його
викликають, зумовлюють. "Для того, щоб
гази розширились, достатньо
Їх
нагріти". Необхідними є ті, які мають місце щоразу, коли відбувається це
явище. "Для збереження миру на Землі необхідно об"єднати зусилля всіх
держав і нароців у боротьбі за мир". Так само потрібно розрізнити причини
та умови
. Причиною польоту літака є його повна готовність до польоту
Але політ літака може відкластися на певний час через неявнiсть
несприятливих умов погоди, раптову хворобу командира екіпажу,

чи якісь
інші умови.

4.

Судженн
я еквіваленті, тобто рівнозначності аб
о тотожності:а

в;
а

в;а=в
.

Характерним для них є те, що тотожність істинна лише в тих і тільки в
тих випадках, коли обидва судження
а
-
та
в
або істинні, або хибні.
Наприклад, твердження

-
"площа правильного многокутника рівна добутку
півпериметра на апофем
у" рівноцінне твердженню: "площа поавильного
многокутника рівна добутку периметра на половину апофеми".
Еквівалентні судження широко застосовуються в художній літературі,
дипломатичній та юридичній практиці, в будь
-
яких наукових трактатах.

5.
Заперевчення„
судження позначається часткою "не" або знаком
"мінус"
/
-
/
Воно характеризується тим, що коли
а

-
істинне, то
а
хибне і,
62



62

навпаки, якщо
а

-
хибне, то а
-
істинне. Судження "Київ розташований на
Дніпрі" і "Київ не розташований на Дніпрі" одне одне заперечують;
одне з

них істинне, друге хибне. Такі судження суперечливі.

Багатоманітність суджень за видами, формами і змістом, вияснення
відношень між судженнями свідчать про широкі здібності людини
відображати дійсність. Предметом судження можуть бути: а/ будь
-
який
матеріальний об"ект в його широкому розумінні; б/ чуттєві і абстрактні
форми пізнання дійсності; в/ мовний процес як словесно
-
матеріальна
форма виявлення мислення. В кожному випадку предмет судження е
первин
ним, існує об"єктивно, незалежно від судження пр
о нього.

Судження, як вторинне, як суб"єктивний процес, покликане розширити
порівняно до поняття інформацію про предмет, яка повинна бути
правдивою. Але, оскільки пізнавальний проіцес досить складний і
суперечливий, остільки судження можуть бути істинними
і хибними.
Поряд з Цим трапляється
нісенітниця.
Це таке висловлювання, яке або
містить мiркування про нульові поняття, або є результатом штучного і
випадкового об"єднання різних предметів /об"ектів/, чи є незакінченою
думкою. Судження "На озері плаває гаря
ча крига", "Механізатор є
представником флори" не є ні хибними, ні істинними, їх не можна
перевірити.Хоч здоровий глузд говорить про їх хибність, а сувора логіка
називає нісенітницею.

I
с
тинність судження перевіряється практикою, підтверджується
наукаю


Діа
лектична логіка розглядає судження як величезний арсенал у
засобах пізнання дійсності, відмічає необхідність їх глибокого аналiзу.
Істинність суджень

-
неодмінна умова людських знань.

Логічний аналіз висловлювань

Розглядаючи судження як форму висловлювання
і як розумовий
процес мислення, його необхідно оцінити. Встановлюється модальність
/достовірність/ думки, її зв"язок з психологічним станом сумніву, віри або
переконання. В такому аспекті судження завжди модальне і носить
оціночний характер.
Модальнiсть

-
/лат.
modus
/

-
міра. спосіб/

-
це спосіб
існування об"екта, хід подій або спосіб розуміння судження про об"ект.

Модальність у сучасній "модальній логіці" ділиться на кілька
різновидностей, котрі стосуються висловлювань або предикатів; слів, що
виражають
дії та вчинки; абсолютних або відносних висловлювань.
63



63

Використовуються семантичні /визначувальні
,
смислові/ поняття так, як
"істинно", "хибно", "доведено", "не доведено", "спростовано" тощо.

Логічний аналіз висловлювань включає: а/ встановлення їх істиннос
ті
або хибності; б/ чітке дотримання законів логічного мислення;в/
доказовість та спростування; г/ перевірку того, чи при цьому не порушені
правила формальної логіки та вимоги діалектичної логіки;д/ визначення
адекватної відповідності логічного і реального
, логічного та історичного.

У буденному житті досить часто зустрічаються логічні помилки, що
мають загальну назву "поспішне узагальнення". На основі того, що іноді
деякі лікарі помиляються, висловлюється судження: "Всі лікарі
помиляються". Подібні помилки
стосуються суджень: "Зараз усі хворіють
грипом"; "Студенти прослухали пояснення викладача"; "Він був сином
бездітних батьків"; "Ми йшли удвох: він в пальто, а я в інститут" тощо.

Логічне вчення про судження вимагає розуміння їх як адекватного
відбиття дійс
ності. На основі логічного аналізу усвідомлюється
відпов
i
ДНІСТЬ
суджень тим предметам і явищам, які вони відображають.
Судження та зв"язки між ними є основою умовиводів.

Контрольні запитання та вправи

І. Зробіть повний логічний аналіз таких суджень: а/ Мат
еріалістичний
світогляд означає просто розуміння природи такою, яка вона є, без усяких
сторонніх додатків /Ф.Енгельс/; б/ Коли людина віддається брехні, її
залишають розум і талант /В.Г.Бєлінський/, в/ Світ без воєн, без зброї

-

ідеал гуманiзму г/ Якщо сві
док на суді говорить правду, то він або
правдива людина, або боїться звинувачення за брехливі свідчення; д/ Якщо
в трикутнику один кут більший, ніж кожний із двох інших, то він може
бути або прямокутним, або тупо
кутним; е/ Де дим, там і вогонь.

2.
Показат
и специфіку судження як форми відбиття дійсності. В чому
полягають єдність і відмінність судження і речення?

3.
Піддати критиці ідеалістичне розуміння природи суджень.
Визначити

єдність і відмінність поняття і судження.

4.
Навести приклади простих і складн
их суджень. Що таке істинне і
хибне судження?

5.У
чому різниця між атрибутивними судженнями, категоричними,
судженнями існування та судженнями з відношеннями? Навести приклади.

6.
-
Визначити якість і кількість наведених суджень та встановити
відношення між
обсягами
S
і
Р
за Ейлером. Мислення е функція мозку.
64



64

Мозок

-
орган мислення. Мислення не існує без мови. Наукове
передбачення грунтується на об"єктивних законах і логічному мисленні.
Жодне наукове відкриття не може бути здійснене без логіко
-
теоретичного
об
грунтування. О.С.Пушкін

-
видатний поет світу. Леся Українка

-
видатна
українська поетеса. Деякі студенти

-
майстри спорту.

7.і

Деякі планети не мають супутників

.

Жодна людина не може
існувати
п
оза історією”. Встановити істинність цих суджень і утворити
з
них інші судження за правилом "логічного квадрата". Чим визначається
істинність суджень?

8.і Визначити характер наведених складних суджень та назвати ті
прості судження, з яких вони складаються; а/ В озеро Байкал впадає багато
рік і річок, але витікає з
нього лише одна

-
Ангара; б/ Студентка Валя
Струк під час канікул поїде на екскурсію до Москви або проведе їх дома;
в/ Мій брат після закінчення середньої школи або влаштується працювати,
або буде навчатись далі; г/
12
ділиться на
6, 4,
З i 2 Д/ Якщо соня
чний
промінь пропустити через скляну призму, то на екрані одержимо спектр.

9.
Знайти
S
і Р
в таких судженнях: а/ "Волю
м
иколи Остров
-
ського
ніщо не могло зламати" б/ “У силі за нього серед нас немає нікого
рівного”; в/ “Добре сміється тільки той, хто смієт
ься останнім”; г/
“Найсильніша людина не може підняти цей камінь”.

10.
Навести приклади суджень: а/ кон"юнктивних; б/ диз'юнктивних; в/
еквівалентних; г/ імплікативних; д/ заперечних. Записати їх логічною
символікою.

11.
Визначте, які з наведених нижче суд
жень є судження можливості,
дійсності, необхідності: а/ Врожай пшениці на Полтавщині в середньому
становить
35
ц з га; б/ Немає таких міжнародних проблем, які б не могли
бути"врегульовані мирним шляхом; в/ Мислення пов"язане з мовою.

12.
Сформулюйте рівноз
начні судження до таких речень: Сталін
прагнув до слави. На Чернігівщині високі врожаї картоплі. Донбас ~ край
вугілля. Ця споруда красива. Все в світі рухається. Нема простору без часу.
Збори відхилили деякі пропозиції.

ІЗ. Визначити логічну істинність та
хибність ряду таких суджень.
Хибні судження перетворити в істинні. Деякі метали дуже цінні. Всі птахи
літають. Студент зобов"язаний відвідувати лекції. Всі спортсмени

-
сильні
люди, значить, всі сильні люди спортсмени. Добре працює лише той, хто
любить св
ою професію; значить, всі, хто любить свою професію, добре
65



65

працюють. Логічно мислити

-
значить мислити правильно. Через
розгубленість шахіст неодноразово на турнірах втрачав "очки"

14.
Встановити, чи правильне твердження захисника, який на суді
висловив
ся так: "Встановлено, що висунуте звинувачення: "Всі сліди,
виявлені на місці злочину, належать звинуваченому"

хибне (з чим
погодилось тепер і звинувачення); виходить, що слідів звинуваченого на
місці злочину не знайдено, що підтверджує його невиновність".

15.
"Хай чабан!

-
усі гукнули, за отамана буде!”Де тут
S
і
Р
?

Перетворіть це речення у форму логічного судження.

16.
З наведених суджень утворіть протилежні
:
Деякі метали не є тверді
тіла. Жодна мрія людини не є нездійсненною.Деякі рослини
розмножуються че
решками. Не всі студенти
є
мисли
-
телями. Віктор

-

чудовий спортсмен.

17.
Розкладіть ці складні судження на прості: "Швед, русский

-
колет,
рубит, режет" /А.С.Пу
ш
кин/. "Завидных женихов ей шлет Украйна и
Россия” /А.С.Пушкин/. "Дон Кихот отлично его понял и с
большим
достоинством ответил" /Сервантес/. "Под старость они делаются либо
мирными помещиками, либо пьяницами" /М.Ю.Лєрмонтов/. Наша
резолюція на мiтингу або збере більшість, або одержить меншість, або
голоси поділеться порівно.

1
8
.
Соціальне середовище ф
ормує особу. То чому ж люди. котрі
живуть в одному і тому ж середовищі і формуються в тих же соціальних
колективах, мають особисті відмінності?

66



66

Розділ
5.
УМОВИВІД

(І).

ДЕДУКТИВНІ УМОВИВОДИ.

ПЛАН:

5.1


Загальна характеристика умовиводів.

5.2


Форми і види умовивод
ів.

5.3


Категоричний силогізм.

5.4
Правила категоричного силогізму.

5.5
Скорочені силогізми.




5.
6
Складні силогізми.


5.1
Загальна характеристика умовиводів
.


Людство здобуває знання двома основними шляхами

-
безпосереднім і
опосередкованим. Безпос
ередні знання є результатом прямої дії предметів
і явищ на органи чуттів людини. Це очевидні знання, що набуваються в
процесі живого споглядання. Більшість знань дістається опосередкованим,
вивідним шляхом, у процесі логічного міркування, тобто абстрактног
о
мислення. В ході його на основі існуючих знань і безпосередньої
інформації відбуваються аналіз і узагальнення, підсумок попереднього
досвіду, результатів наукових досліджень. Логічною формою вираження
опосередкованих знань є судження, а формою здобування

-
Умовивід.
Судження, як і поняття, не існують ізольовано, а входять елементами
структури умовиводів.

Умовивід

-
це форма мислення, в якій із одного або кількох істинних
суджень, на основі певних правил виводу, одержується нове судження, яке
виводиться з н
их з необхідністю або певним ступенем точностi
. Умовивід,
після поняття і судження, як складна логічна форма підносить абстрактне
мислення на вищий ступінь. У ньому виявляється творчий характер
людської свідомісті. Здебільшого умовивід має таку структуру:

M є P

Всі метали електропровідні

S є M

Мідь

-
метал.

S
є
P

Мідь

-
електропровідна

Кожний умовивід має три складових компоненти: І/ вихідні знання або
судження, з яких виводиться висновок. Вони записані над горизонтальною
лінією, звуться посилками їх
зміст становить основне знання для
одержання нового; 2/ вивідне знання

-
висновок, тобто умовивід, котрий
випливає із посилок, називається логічним наслідком, змістом його є
67



67

вивідне знання, здобуте як висновок а основного і записується під
горизонтальною
лінією; З/ обґрунтовуюче знання, на якому базуються
судження; воно визначає можливість переходу від наявних суджень до
нового судження. До нього належать аксіоми, постулати, правила, теорії,
закони тощо.

Умовиводи можуть бути правильними і хибними. Розпові
дають, що
коли один мандрівник
-
європеєць у
XIX
ст. в Африці читав газету, то
туземці подумали
,
що він лікув очі і попросили його продати їм газету.
Подібні примітивні міркування наводить відомий вчений М.Міклухо
-
Маклай.

Отже, умовивід

-
це складний процес
думки, яка становить певну
систему послідовно зв"язаних між собою суджень. Онтологічною основою
його є реально існуючі зв"язки і відношення речей І явищ об"ективної
дійсності. Гносеологічний аспект умовиводу полягає в тому, що

він в
результатом практичної
діяльності і засобом пізнання дійсності, наслідком
її осмислення.

5.2
Форми i види умовиводiв
.


Існує дві основні форми умовиводів: безпосередні і посередні
/опосередковані/. Безпосереднi

-
це ті, що мають лише одну посилку
/судження/. Умовиводи із двох аб
о кількох посилск звуться
опосередкованими.

Фактично існують
4
види умовиводів: дедуктивні, індуктивні, за
логічним квадратом і за аналогією. Головними з них вважаються
дедуктивні та індуктивні, котрі становлять різновидність логічних форм і
одержання в
исновків. Розрізняють дедукцію та індукцію як методи і як
умовиводи. Метод розглядається як шлях, спосіб одержання нових знань у
результаті руху думки на основі відомих знань. Умовивід

-
правило
одержання наслідку із засновків або форма доведення чи його ет
ап»

Дедукція /лат.
-
виведення/ як метод вперше обгрунтований
французьким філософом і вченим Р.Декартом /І596

-
І650/ і розглядається
як хід думки вiд загального /виведення/ до часткового. Незалежно від
нього англійський філософ Ф.Бекон /І56І

-
.1626/
обгру
нтував
Індукцію
/лат.

-
наведення/

-
метод і процес думки від часткового /наведення/ до
загального.

Понад двісті років дедукція і індукція в логіці та наукових
68



68

дослідженнях розглядались , як самостійні, ізольовані один від одного
методи. Дедукція і індукці
я є відносно самостійними ме
тодами, що мають
свої специфічні особливості. В них рух думки відбувається від загального
до окремого, або навпаки.

Дедуктивний умовивід

-
це такий, в якому висновок необхідно
виводиться із засновків, означає перехід від знання
більшого ступеня
загальності до знання меншого ступеня загальності.

Такий дедуктивний умовивід означав процес міркування від більш
загального до менш загального або одиничного. В ньому від істинних
посилок виводиться істинне знання, а від хибних ~ помилко
ве. Висновки
можуть бути умовними, стверджувальними, заперечними тощо. Вони
залежать від видів і різновидів суджень. Дедукція є необхідним
умовиводом, оскільки тут існують загальні правила, а висновки
виступають як закономірність.

На відміну цьому, в індук
ції таких загальних правил немає.

I
ндуктивним
називається умовивід від знання меншого ступеня
загальності до знання більшого ступеня загальності. В ньому відбувається
перехід вiд окремих і часткових випадків до загального судження.
Наприклад, відомо, що р
яд конкретних студентів глибоко засвоїли логіку і
вони є студентами даної академічної групи, то робиться висновок: вся
група логіку засвоїла глибоко.

Для всіх умовиводів спільним є те, що вони мають засновки, з яких
робляться відповідні висновки. Умовивід
розгортається як процес
логічного міркування з повним додержанням його законів, правил і вимог.
Дедуктивні і індуктивні умовиводи

-
це опосередковані умовиводи, що
мають двi або кілька посилок..

Безпосередні умовиводи

Безпосередні умовиводи, які мають лиш
е одму посилку,

мають
характер дедуктивних. До

них належать також умовиводи за "логічним
квадратом". Безпосередні умовиводи одержуються трьома способами, а
тому, відповідно до цього мають три форми: перетворення, обернення і
проти, ставлення.

Перетворення

-
перебудова суджень із стверджувальних на заперечні і
навпаки. Зміст судження не змінюється, залишається той самий,
змінюється форма, судження набуває іншого відтінку. Змінюється тут
лише якість, кількість залишається тією самою. Відбувається це двома
69



69

сп
особами: шляхом подвійного заперечення
S
є
Р
; S
не є
Р
,
або
заперечення переноситься із предиката у зв"язку
S
є
не

-
P;

S
не є
Р
.

Перетворення /позначається стрілкою
-
/
поширюється на всі судження:
A
,

E
, J,
0
,
а тому має чотири випадки.

І.

A
-
Е
.
Всі
S
є

P

Жодне
S
не є не

-

Р
.

Всі вовки

-
хижі тварини.


Жоден вовк не е нехижою тварина

2.

E
-
А
.
Жодне

S
не е
Р

Всі

S
є не

-

Р
.

Жоден многогранник не є плоскою фігурою. Всі многогранники є
неплоскими фігурами.

3.

І
-
0
.
Деякі
S
є
Р.

-

>
Деякі
S
не
є
не

-

Р
.

Де
які гриби їстівні

Деякі гриби

не є неїстівними.

4.

О
-
I
.
Деякі
S
не є
Р,


Деякі
S
є не

-

Р
.


Деякі члени речення не
є
головними. Деякі члени речення є
неголовними.

Обернення

-
такий безпосередній умовивід, в якому судження
перебудовуються шляхом перест
ановки місцями
S
і Р

Воно має два вид
u

а/
просте або чисте; б/ обернення з обмеженням. У простому оберненні
терміни розподілені, зберігається той самий їх обсяг. Наприклад:

а/
Квадрат



прямокутник з рівними сторонами.


Прямокутник з рівними

сторонами

-
к
вадрат, б/ Деякі учні

-
філателісти.


Деякі

філателісти

-

учні.

В оберненні з обмеженням терміни
S i P
мають різні обсяги, один
i
з
них розподілений, а другий

не розподілений. В ньому є чотири випадки,
перший і третій з них включають по два різновиди. Розг
лянемо їх
схематично.

І. Судження А
.
а/ Логіка є наука про закони і форми правильного
мислення.


Наука про закони і форми правильного мислення є
логіка./Пряме обернення/. б/Всі радянські космонавти

-
Герої Радянського
Союзу

Деякі Герої Радянського Союз
у

-
радянські космонавти.
/Обернення з обмеженням/.

2.
Судження Е,

P
і
S
в ньому завжди розподілені, тут обер
нення лише
просте або чисте. Жодна трапеція не є рівносторонньою фігурою.



Жодна рівностороння фігура не є трапецією.

3.
Судження І. а/ Деякі рос
лини
-
ядовиті організми.


Деякі ядовиті
організми

-
рослини, б/ Деякі музиканти

-
композитори.



Всі
70



70

композитори

-
музиканти.

4.
Судження

0 .
Воно не обертається, висновку зробити не можна.
Наприклад, із судження "Деякі тварини не
є
собаками" істинного суд
ження
одержати не можна, бо "Деякі собаки не е тваринами"

-
у прямому
змісті/закон тотожності/
є
хибним твердженням. У переносному значенні
/підміна терміна/ судження
O
обертається. Деякі тварини не
є
звірі.



Деякі звірі не
є
тваринами /див. кінофільм "Лю
ди і звірі"/. Умовивід через
обернення можна зробити не лише з категоричних суджень, а й із суджень
з відношеннями, а саме: "Я і моя сестра живемо в одному місті".


"Моя
сестра і я живемо в одному місті".

Протиставлення предикато.
Це умовивід, в якому пос
лідовно
здійснюється спочатку перетворення, а потім обернення перетвореного
судження. Він складається з'двох частин.

A
-
E
, Вс і
S
є
Р
.


Жодне

S
не є не

-

Р
.
Жодне

не
-
Р

не є
S
.

E

I
Жодне
S
не
є

Р
.


Деякі

S
не

-
Р
є
S
.

O

I
Деякі
S
не
є

Р.

Деякі не

-
Р

є

S
.

I

?
Деякі
S

є

P
.


-
Не перебудовується.

A
На відпочинок
має право той, хто працює.

E
На відпочинок не має права той, хто не працює.

/Перетворення
А
-
E
/.

E.
На відпочинок
не має право той, хто не працює.

E.
Той, хто не працює, не має права на відпоч
инок.

/Обернення/.

Практично це відбувається скорочено:

A
.
На відпочинок
має право той, хто

не працює.

Е
-
Той, хто не працює, не має права на відпочинок.

Протиставлення суб"єкта.
В ньому відбувається спочатку обернення, а
потім перетворення.

А

О
Всі
S

є

P
.


Деякі
Р
не є не

-

S
.

Е



A
Жодне
S
не
є

P
.


Всі
Р

є
не

-

S
.

I


О
Деякі
S
є
Р



Деякі
Р
є не

-

S .

O

?
Деякі
S
є

не

P
.

Не перебудовується.

E
.
Жодна чесна
людина

не привласнить чужого.

A.
Той, хто привласнив чуже, є .нечесною людиною.

Має місце т
акож
контрапозиція умовного судження,
що означає таку
71



71

логічну операцію, в якій із складного істинного умовного судження
одержуємо нове шляхом протиставлення
S



Р
або
P
-
S

Якщо
-
S
є
Р
,
то
S1
є
P1
.

Якщо
сонце знаходиться в зенi
ті, то тіні від предметів ста
ють
найкоротшими.


Якщо тіні від предметів не стають найкоротшими, то
сонце не знаходиться в зеніті.

Знання і уміння правильно перебудувати судження, по
-
перше, дають
можливість уточнити зміст суджень, по
-
друге, застерігають від хибних
умовиводів. Наприкла
д: всякий сирий матеріал є предмет праці, але не
всякий предмет праці е сирий матеріал. Якщо сказати, що "праця є
джерелом всякого збагачення", то софіст буде стверджувати, що багатство
капіталістів е також наслідком їх праці. Кожний кущ є рослиною, але не

кожна рослина є кущем. Шляхом умовиводів одержуємо нові знання,
ширше і глибше розуміємо зміст і сутність предметів і явищ дійсності.

Дедуктивні умовиводи.

Загальні положення

Процес дедуктивних умовиводів полягає в тому, що в ході його
здійснюється виведе
ння логічних висновків із посилок від загального до
часткового. Існують три основних види дедуктивних умовиводів.

І. Від загального до часткового. Всі види мистецтва емоційні. Музика

-

вид мистецтва. Музика емоційна.

2.
Від загального до загального. Жоден
кит не дихає жабрами. Всі риби
дихають жабраш. Жодна риба не кит.

3.
Від одиничного до часткового і навіть до загального. Неон

-

інертний газ. Неон

-
хімічний елемент, Деякі хімічні елементи інертні гази.

Дедуктивні умовиводи в наукових дослідженнях і юрид
ичних процесах
означають хід думки від наслідку до причини. Наслідок

-
загальне,
причини можуть бути різні, а тому виступають як часткові судження, що
підлягають перевірці. Відомий художній персонаж Шерлок Холмс
застосовував дедуктивний хід мислення.

Отже,
значення дедукції полягає в тому, що вона використовується як
метод пізнання, як засіб здобуття нових істин, застосовується для
перевірки знань і вияснення логічних зв"язків у судженнях.


5.3
Категоричний силогізм
.


Дедуктивний умовивід, в якому із двох і
стинних категоричних
72



72

суджень, з яких одне о.бов"язково загальне, необхідно виводиться нове
судження, зветься
категоричним силогізмом
/від лат.

-
виводити/. До його
складу входять два засновки і висновок. Це тричленна форма мислення, в
якій є більша посилка
менша посилка і висновок.

Кожний силогізм має три терміни:
S
,
M і
Р
,
які розрізняються за їх
обсягом.

Р

-
більший термін,
S

-
менший і
M

-
середній. Термінами звуться
поняття посилок.


Всі рослини є живі організми.



P

S

Берези
є
рослини.


M

Берези
є
живі організми.


Живі організми

-

Р
.

Рослини

-

M
.
Берези
-

S
.

В основі висновку
за
правилами категоричного силогізму лежить
аксіома си
лог
ізму
:
"Все, що відноситься до загального, відноситься і до
часткового, яке входить до обсягу цього загального". Це означає, що всі
ознаки, властиві родовому поняттю, належать і видовим поняттям, що
входять до роду. Ейлер це образно сформулював так: "Якщо гроші в

гаманці, а гаманець у кишені, то і гроші в кишені". Все, що стверджується
або заперечується про весь клас предметів, стверджується або
заперечується відносно будь
-
якого предмета, що входить до цього класу.


5.4
Правила категоричного силогiзму
.


Категоричн
і силогізми в мисленні зустрічаються досить часто. Для
того щоб одержати істинний висновок, потрібно брати істинні посилки і
дотримуватись ряду правил, які діляться на дві групи, котрі стосуються
термінів і посилон.

а/ Правила термiнiв

І. У кожному силогіз
мі повинно бути тільки три терміни

-

S
M,
P,
.

Порушення цього правила веде до логічної помилки, яка називається
"почетверіння термінів".

Всі метали

-
прості тіла. Бронза

-
метал. Бронза

-
просте тіло.

Висновок хибний, оскільки бронза не просте, а складне т
іло. Термін
"метал" /середній

-

M

/
має два значення: як хімічний елемент і як сплав
металів.

73



73

2.
Середній термін повинен бути обов"язково розподілений хоча
б
в
одному із засновків. Якщо не розподілений, то висновку

не буде. Всі
планети світять відображуван
им світлом. Дане небесне тіло світить
відображуваним світлом. Дане небесне тіло
..?
-
може бути планетою,
супутником тощо.

Всі люди з підвищеною температурою

-
хворі.

Ця людина не має підвищеної температури.
???

б/
Правила посилок
,

4.
З двох часткових поси
лок не можна зробити висновку.

5.
З двох заперечних посилок

не можна зробити висновку.

6.
З двох стверджувальних посилок

не можна зробити заперечного

висновку
.

7.
При одній частковій посилці
не можна зробити загального висновку(
якщо одна посилка часткова
, то i висновок буде частковий)

8.
При одній заперечній посилці не можна зробити ствержувального
висновку. (Якщо одна посилка заперечна, то i висновок буде заперечним.)

Фігури і модуси кате горичного силогізму

Залежно від того. яке місце у посилках займа
є середній термін по
відношенню до предиката /більшої посилки/ і суб"єкта /меншої посилки/,
категоричний силогізм набуває чотири фігури, або форми /Перші три
утворив Арістотель

І М
-
Р М Р

Р
-
М Р М


S
-
M


S
-
M

S
-
P
S

M

S
-
P S M


║│ M
-
P M P P
-
M P M


M
-
S

M
-
S


M

S

S
-
P

M

S

Значення фігур категоричного силогізму полягає в тому, щ
о кожна
з

них має певні правила, які використовуються в доведеннях. Перша може
давати стверджувальний або заперечний висновок. Вона широко
використовується при доведенні геометричних теорем, в хімії, в судових
процесах. Друга дає лише заперечний висновок,
використовується в
медицині при встановленні діагнозів. Третя доводить збіг двох ознак.
Четверта, що мав штучний характер, майже

не використовується, бо знач
но легше застосувати іншу, до яких вона зводиться. Розглянемо деякі
74



74

приклади.

І. Всі лу
жні метали одновалентні.


Натрій

-
лужний метал
.

Натрій

-
одновалентний.

П. Всі чесні люди працюють.

Іваненко не працює.

Іваненко не є чесною людиною.

Ш. Всі герої

-
безсмертні.


Всі герої

-
люди.

Деякі люди

-
безсмертні.

ІУ. Всі хірурги

-
лікарі.

Всі лікарі

-
люди розумової праці.

Деякі люди розумової праці

-
хірурги.

Кожна фігура силогізму має певні модуси, що залежать від с
амої
структури силогізму, тобто від тих суджень

,
І
,
Е
,
О
/,
які входять до його
складу.
Модусами фігур силогізму
називаються різновидності фігур
силогізму, що відрізняються кількісною і якісною характеристиками
посилок. Модус /лат.

-
міра, норма, різновидні
сть/ дає змогу встановити
структуру суджень, визначити хибний висновок. Всіх модусів може бути

64
/кожна фігура має
4
варіанти із
4
суджень, тобто
16,
а
4
фігури

-
64

варіанти/, але деякі з них повторюються, тому залиша
ється лише
19,
з яких
практично вико
ристовується
14
(5 модусів ІУ фігури зводяться до інших).

І фігура силогізму має модуси:
AAA
, ЕАЕ, АІ
I
, Е
IO


Модуси П фігури силогізму:
Е
A
Е,
A
ЕЕ
EI
О,
A
ОО
.

Ш фігура силогізму має
6
модусів:
AAI
,
IAI
,
AII
,
EAO
,
ОАО,
EIO
.
Модуси
ІУ фігури
AAI
,
AEE
,
IAI
,
EOA
,
EIO
повт
орюють деякі з них П і Ш фігур
силогізму.

Для оцінки модусів застосовують правила термінів і посилок,
категоричного силогізму та інші специфічні правила. Не дивлячись на
певну схоластичність цих модусів, вони відображають звичайні
відношення речей.

Умовиво
ди із суджень з відношеннями

Умовивід, у якого засновки і висновок є судження з відношеннями,
називається умовиводом із суджень з відношеннями. Він називається
також несилогічним, хоч має характер дедуктивного. Наприклад:

Фінляндія територіально більша за
Норвегію.

75



75

Швеція територіально більша за Фінляндію.

Швеція територіально більша за Норвегію.

У такому умовиводі не
3,
а
4
терміни: Фінляндія, Норвегія, Швеція і
"територіально більша", відсутній середній термін. Розрізняють два види
умовиводів із суджень з
відношеннями: умовиводи рівності і умовиводи
ступеня.
Умовивід рівності
має місце тоді, коли засновки і висновок є
судження рівності. Наприклад:3
²=9; 3²=4+5

9=4+5. Тобто а=в; в=с

а=с

В основі такого умовиводу лежить аксіома: якщо дві величини рівні з
одні
єю й тією самою третьою, то вони рівні між собою. На практиці, якщо
однаковий вантаж перевозять різним транспортом, то менше всього
цікавляться транспортом, аби був доставлений повністю вантаж.

Умовиводом ступеня
називається вид умовиводів із суджень з
від
ношеннями, в яких засновки і висновок відбивають ступінь
відповідними словами "більше", "менше", "ближче", "дальше", "раніше",
"пізніше" тощо
.

а

18 > 15,
Ельбрус вищий за Монблан.

в>с
15 >
ІЗ. Еверест вищий за Ельбрус
.

а>с
18 >
ІЗ. Евер
ест вищий за Монблан.


5.5
Скорочений силогізм
.


Скорочений, або неповний, категоричний силогізм, в якому пропущена
одна з посилок., називається
ентимемою
/грецьке

-
"у думці", "в пам"яті"/.

Три види ентимеми.

І. Силогізм без більшої пос
илки:. "Ми громадяни України, отже, маемо
право на працю". Тут відсутня"більша посилка "Всі громадяни України
мають право на працю". Якщо відновити ентимему, то одержуємо.

Повний категоричний силогізм.

Всі громадяни України мають право на працо.

Ми громад
яни України
.

Ми маємо право на працю.

П. Подібно до цього ентимема без меншої посилки "Всякий газ
стискається, значить, стискається і повітря". Пропущено /є в думці/
судження "Повітря

-
газ".

П.. Ентимема без висновку: "Брехунам вірити не можна, а Іванен
ко
брехун". Відсутній висновок: "Іваненку вірити не можна". Ентимемами
користуються частіше, ніж повними силогізмами. На заняттях можна
76



76

привести будь
-
яку ентимему, яку потрібно відновити, тобто сформулювати
повний силогізм.

5.6
Складні силогізми
.


Складним
и силогізмами, або полісилогізмами
,
називаються такі два
або кілька простих категоричних силогізмів, які пов"язані один з іншим
так, що висновок одного з них є посилкою наступного. Розрізняють
прогресивні і регресивні полісилогізми /від гр,

-
багато/. В
прогресивному
/поступальному/ силогізмі
висновок попереднього силогізму стає більшою
посилкою наступного.

Всі
А
є
В

Все, що зміцнює здоров"я, корисне.

Всі С є
А
,
Спорт зміцнює здоров"я.

С
є

В
,
Спорт корисний.

Всі
Д
є
Е
,
Легка атлетика є
спорт

Всі
Д є В
,
Отже, легка атлетика корисна

Всі Е є
Д
,
Біг

-
вид легкої атлетики

Всі
Е є В
,
Отже, біг корисний.

Регресивним
/зворотним/
полісилогізмом
називається такий, в якому
висновок попереднього є меншою посилкою наступного. Думка в ньому
рухаєтьс
я від менш загального до більш загального. Два силогізми
з'єднуються в один.

І. Всі
В
є
С
Або: Всі
В
є
С


Всі А є В
Всі А є
В


Всі
А
є
С

Всі А є
В

Всі С є Д
Всі А є
С


Всі А є
С

Всі А є
Д

Всі А є
Д


Всі
організми є тіла.

Всі рослини є організми.

Всі тіла мають вагу.

Всі рослини є тіла.

Всі рослини мають вагу.

Оскільки полісилогізми в мисленні найчастіше застосовуються в
скороченій формі, тому виникли так звані складноскорочені силогізми, що
звуться
сорита
ми.
Вони також бувають прогресивними і регресивними,
мають такі вигляди:

77



77

Всі
В
є
С
Всі закони мислення

-
об"ективні.

Всі
А
є
В

Закони логіки е законами мислення.

Всі Д є А Закони діалектики є законами логіки.

Всі Е
є
С

Принципи діалектики
є законами діалектики
.

Всі Е
є С,
Принципи діалектики

-
об"єктивні.

Окремий вид складноскороченого силогізму становить
епіхейрема
/гр.

-
робити висновок/. В ньому один або обидва засновки є ентимемами.

Всі
А є С
,тому що
А
є
В
.

Всі
Д
є А
,тому що Д є Е
.

Всі Д є
С

Самовіддана праця заслуговує поваги, оскільки вона сприяє прогресові
суспільства.

Праця вчителя є самовідданою працею, оскільки
вона є наполегливою

у вихованні молоді.

Праця вчителя заслуговує на повагу.

Складні силогізми з їх різновидностями ш
ироко застосовуються в
багатьох сферах людського знання, зокрема в дискусіях, ораторських
промовах, дипломатії та юриспруденції. Для переконання у вірності
полiсилогізми розкладають на їх складові силогізми, а епіхейреми

-
на
етимеми і відновлюють відповід
ні силогізми.

Умовні умовиводи

Якщо в опосередкованому умовиводі обидві посилки і висновок є
умовні судження, то він називається
чисто умовним
умовиводом. Він має
таку структуру:

Якщо
а
,

то
в
Якщо по провіднику пропустити електричний

Якщо
в
,
то
с

ст
рум, то навколо нього утвориться магнітне

Якщо
а
,
то с

поле
.

Якщо навколо провідника утворюється магніт

не поле, то залізні опилки розташовуються
в


ньому
вздовж силових ліній.

Якщо по про
віднику пропустити електричний

струм, то залізні опилки розташуються в

його магнітному полі вздовж силових ліній.

Окремим модусом його є такий, в якому висновок є стверджувальним
або заперечним
.

Якщо
а
,
то
в

Якщо бу
де хороша погода, зберемо

78



78

Якщо не
-
а
,
то в
. урожай. Якщо не буде
хорошої погоди,

в
зберемо урожай
.Зберемо урожай.

Зустрічається умовнокатегоричний умовивід. Це такий, в якому одна із
посилок

-
умовне судження, а друга

-
категоричне. В
ін має два модуси

-

стверджувальний і заперечний, в яких можуть бути модальні висновки.
Найбільш поширеними умовно
-
категоричними умовиводами є такі:

І. Якщо

а,
то

В
.
Якщо в країні відбулася соціальна револю
-


а
ція, то в ній була революційн
а ситуація.

в В країні відбулася соціальна революція. В

країні була революційна ситуація.

П. Якщо
а
,
то в
.
Якщо в предметі порушена міра, то кіль
-


Не
-
в
кісні зміни ведуть до якісних.

Не
-
а
У
предм
еті кількісні зміни не привели до

якісних змін, У предметі не порушена міра.

Розділовий умовивід

Розділовим називається умовивід, в якому одна або кілька посилок

-

розділові /диз"юнктивні/ судження. Існують чисто розділові і категорично
-
ро
зділові умовиводи. В першому випадку
ОБИДВІ
/або всі/посилки є
розділовими судженнями, а в другому

-
одне посилка розділове, а друге

-

категоричне судження. Другий випадок має два модуси. Традиційна логіка
наводить типові приклади.


І.
S

є

А
,
аб
о
D
,або С
.


A

є
або
A1,
або
A2

S

є
або
А
1
,
або
A
2
,
або
В
,
або
С
.

Всяка філософська система
є
або ідеалізм, або матеріалізм.

Ідеалістична система є або об"ективним, або суб"єктивним

Ідеалізмом.

Всяка філософська система е або об"ективний і
деалізм, або

суб"
є
ктивний ідеалізм, або матеріалізм.

П., Стверджувально
-
заперечувальний модус:

S
є
A
,
або
B
,
або
С
.

Д є А

Д
не є ні
В
,
ні С
.

Кути бувають або гострі, або прямі, або тупі.

Даний кут

-
гострий.

Даний кут не є ні прямим, ні тупим.

79



79

Заперечу вал
ьно
-
стверджувальний модус:

S

є

A
,
або
В
,
або
С
.

Дане
S
не

є
ні
A
,

ні
В
.

Дане
S

є

С
.

Мінеральні добрива бувають або калійними, або фосфорними, або
азотними.

Дане мінеральне'добриво

не є ні азотним,

ні фосфорним. Дане
мінеральне добриво
є
калійним.

У ро
зділових умовиводах можливі помилки, недостовірні та імовір
нi

висновки. Вони вимагають відповідного уточнення, в ході якого
враховуються інші можливості суджень та причин конкретних явищ, про
які йде мова.

Візьмемо приклад для міркування. Трапилась пожежа.
Міркуємо:

“Пожежа може виникнути або в результаті недбайливого користування
вогнем, або в результаті піцпалення, або з причин зіпсованого
електропровідника". Встановлено, що пожежа не виникла ні в результаті
недбайливого користуванням вогнем,ні з причини
зіпсованого
електропровідника
.
Робиться висновок, що пожежа виникла в результаті
підпалення. Такий висновок не достовірний, а імовірний. Чому? Тому, що
в першій розділовій посилці перераховані не всі можливі причини
виникнення пожежі. Такими причинами можу
ть бути якийсь вибух,
блискавка, пошкод
ження газових приладів тощо.

Умовно
-
розділові умовиводи

Умовно
-
розділовий умовивід
-
це такий умовивід, в якому одна посилка
складається з двох або кількох умовних суджень, а друга є розділовим
судженням. Залежно від
числа членів розділового судження умовивід
може бути дилемою, трилемою і взагалі полілемою. У логіці дилема
трактується як умовно
-
розділовий умовивід, що передбачав
альтернативний висновок. “
А
є або

В
або
С
".
Подібно розглядається
трилема, полілема.

Дилем
и бувають двох видів: конструктивна і деструктивна; обидві в
свою чергу можуть бути простими і складними.

Проста конструктивна дилема мав

схему

Якщо
А
є
В
,
то С є
Д
»
якщо
E

є

J
,
то
С
-

є

Д
.

А є

В
або Е є
J
.

C

є

Д
.

80



80

Якщо у хворого болить зуб, то рекомендує
ться прийняти анальгін.
Якщо болить голова, то також рекомендується прийняти
анальгін. У
даному випадку у хворого болить зуб або голова.

Хворому рекомендується прийняти анальгін.

Прикладом складної конструктивної дилеми може бути

міркування
Штірліца із кни
ги Й.Семенова "Сімнадцять миттевостей весни":

Якщо я поїду назад в Берлін, то мене можуть схопити в гестапо, а якщо
я повернуся до Москви, то я не виконаю до кінця завдання

Але я можу
їхати в Берлін або повернутись до Москви. Мене можуть
схопити в гестапо
або я не виконаю до кінця завдання.

Прикладом простої деструктивної дилеми може бути такий умовивід:

Якщо студент принциповий, то він, помітивши недолік товариша,
скаже йому про це і допоможе позбавитись недоліка.

Помітивши недолік товарища, студент або не
сказав йому
про це, або
не допоміг позбавитись
недоліка.

Цей студент не принциповий. Складну деструктивну дилему можна
подати у такій схемі:

Якщо

А
є
В
,
то С є
Д
;
якщо Е є
J
,
то
K

є

M
.

С
не
є

Д
або
К не є М
.

А
не є

В
або Е не є
J
.

Іноді така дилема має
інший вид:

Якщо

A

є

B
,
то
С
є
А
:
якщо
E
є
F
,
то
K

є

M
.

Але
C
не
є

Д
та
К
не є

М .

Виходить,
А

не є В і Е не є
J
.

Приклад: Якби я мав гроші, то купив би автомобіль.


Якби я був злочинець, то я вкрав би автомобіль.



Але я його не
купив і н
е вкраду.


Я

не маю грошей і не злочинець.

Таку дилему, подібно до ентимеми, можна розглядати як просту су
м
у
двох умовно
-
категоричних умовиводів. В такому разі вона

не є дилемою, а
умовнокон"юнктивним умовиводом.

Трилема,
подібно до дилеми, також м
оже бути конструктивною і
деструктивною, кожна з яких

-
простою і складною. Приклад простої
конструктивної трилеми

Якщо у хворого грип, то рекомендується звернутись до лікаря. Якщо у
хворого ангіна, то рекомендується звернутись до лікаря. Якщо у хворого
81



81

го
стре захворювання органів дихання, то рекомендується звернутись до
лікаря.

У цього хворого або грип, або ангіна, або гостре захворю
вання
дихання.

Цьому хворому рекомендується звернутись до лікаря.

Прикладом складної конструктивної трилеми можуть бути деяк
і байки,
в яких говориться про написи на перехресті трьох доріг, в яких є якась
небезпека.

Наведемо приклад простої деструктивної трилеми.

Якщо ближчим часом погода погіршає, то в нього будуть боліти
коліна, підвищиться кров"яний тиск і болітиме спина.

Від
омо, що в нього або не болять коліна, або не підвищиться
кров"яний тиск, або не болить спина.

Ближчим часом погода не погіршає.

Умовно
-
розділові умовиводи з їх різновидностями використовуються в
усній народній творчості, в життєвих ситуаціях. Трилеми виник
ають як
можливі варіанти розв"язання математичних задач, доведення теорем
Полімемами широко користуються юристислідчі /Див. телефільм
"Следствие ведут знатоки"/. При виборі альтернативних рішень у
суспільних процесах потрібно виходити із загальнонародних і
нтересів,
керуватись здоровим глуздом.

Теорія силогізмів у системі загальних, часткових і одиничних
умовиводів має ієрархічну форму, яка крок за кроком поповнює людські
знання, реалізує особливий засіб дослідження, виведення нових

знань
.
Умовиводи

-
розумо
ва діяльність, яка пов"язує ряд посилок і висновок.
Вони реалізують у плані "внутрішньої мови" властиві людській свідомості
норми і типи таких зв"язків, які б водночас психологічною основою
умовиводів.

Логічні висновки не тотожні умовиводам, оскільки вони
бу
дуються
мовними засобами. Умовивід може бути і не логічним, а на підставі фактів.
При неповній індукції він "не логічний", має психологічну основу,
висловлюється як розум. В дедукції висновок можна характеризувати як
окремий випадок загальних посилок
.

Зустрічається так званий
"каскадний", або багатоступеневий полісилогізм.

Значну частину наук, зокрема математику, теоретичну механіку, деякі
розділи загальної фізики, часто звуть дедуктивними науками. Р.Декарт
82



82

проголосив примат дедукції над індукцією.

Деду
ктивні умовиводи озброюють людину творчими прийомами і
схемами абстрактного мислення і чуттєво
-
практичної діяльності. Процес
логічного осмислення перетворюється в об"ект пізнання і практичної дії,
яка фіксує людські відношення до дійсності. Наприклад, перв
існа людина
зустрічала природні куски заліза, але лише через багато тисячоліть шляхом
аналізу, окремих дій пі йшла до висновку про можливість із них
виготовляти знаряддя праці. Подібно цьому кожний акт цiлеспрямованої
практичної діяльності вимагає викори
стання всього попереднього досвіду,
створення понять, формулювання суджень і умовиводів. логiчне мислення
і мова фіксують історичний досвід людства.

Сучасна структура логічного мислення включає нові знання, разом з
філософією, дає змогу пізнавати дійсність
, перетворювати її, передбачати
і

прогнозувати майбутнє, його процеси, ситуації, різноманітні феномени.
Дедуктивні умовиводи в ньому займають одне з провідних місць,
виступають не як одиничний акт, як тривалий і складний процес.



Контрольні запи
тання і вправи
:

1.

У чому полягає значення безпосередніх умовиводів?

2.

Наведіть приклади перетворення і обернення суджень.

3.

Що таке категоричний силогізм? У чому суть його структури і
правил?

4.

Які ви знаєте види силогізмів. Наведіть приклади.

5.

Що таке модуси і фіг
ури силогізму? Визначити їх роль в науці.

6.

Із наведених емтимем відновити повні силогізми: а)
<<
Ти
людина і можеш помилятись
>>.
б)
<<
Він герой, бо здатний на подвиг
заради життєвих інтересів трудящих
>>.

7.

Визначте і позначте літерами терміни у такому силогізмі.

Всі рослини є живі організми.

Гриби

рослини.

Гриби є живі організми.

8. Оранжерейні рослини люблять тепло.

Ці рослини люблять тепло.



І чи можна зробити з цих посилок висновок, що ці росл
ини
оранжжжжерейні? Чому?

83



83

9.Проаналізуйте силогізми:

а) Рух

вічний.

Ходьба по інституту

рух.


Отже, ходьба до інститута вічна.

б) Жоден літак не злітає без пального.

Планер

не літак.

?


в) Жодна наука не будується безсистемно.


Логіка

наука.

Виходить, що логіка не будується безсистемно.

г) Деякі мінерали не тверді.

Деякі яди
-
мінерали


?

10)Встановити вірність таких силогізмів, їх м
одуси:

а)Якщо Рене Декарт

філософ, то він або ідеаліст, або матеріаліст.

Рене Декарт ні ідеаліст, ні матеріаліст.

Рене Декарт

не філософ.

б)Деякі країни Азії будують соціалізм.

Країна
N



Країна Азії.


?

в)Всі художні твори відобр
ажають дійсність у художніх образах.

Цей художній твір не має художніх образів.

Цей твір не є художнім.

г)Деякі поети

лауреати Державних премій.

Всі поети

діячи культури.

Деякі діякі культури

лауреати державних премій.

д)Всі письмен
ники

діячи мистецтва.

Композитори

не письменники.

?

11)Визначити характер силогізмів.

А) Якщо число ділиться на 10, то воно ділиться і на 5.

Дане число ділиться на 10.

Воно ділиться і на 5.

Б) Це дієслово може стояти
або в теперішньому, або в минулому, або в
майбутньому часі.

Це дієслово стоїть у теперішньому часі.

84



84

Це дієслово не стоїть ні в минулому часі, ні в майбутньому.

В)Якщо я буду вільний то я дома.

Якщо я не буду вільний, то я буду в інстит
уті.

1)Якщо я не буду дома, то я буду в інституті.

2)Якщо я не буду в інституті, то я буду дома


Розділ
6.Умовивід(
ІІ
).
I
НДУКТИВН
I
УМОВИВОДИ
.

ПЛАН
:

6.1


Індукція та її види.

6.2


Індуктивні методи встановлення причинних зв
'
язків
між
явищами.

6.3


Аналогія.

6.4


Види аналогії. Історичні аналогії та паралелі.


6.1
Індукція та її види
.


Індуктивний умовивід означає висновок від часткового до загального,
від вивчення окремих фактів і явищ до усвідомлення їх закономірностей. У
ньому здебільшо
го одержуємо істинні, а іноді достовірні знання. Індукція
буває повною і неповною. Окремо розглядається математична. Вона є
одним із важливих методів доведення на основі аксіом. За її допомогою
виводяться формули арифметичної і геометричної прогресій, біно
ма
Ньютона та інші формули в математиці.

Повною
індукцією називається такий умовивід, в якому загальний
висновок про даний клас предметів робиться на основі вивчення всіх
предметів цього класу. До неї відноситься доведення з окремих випадків.
Висновок в ні
й може бути зроблений як з одиничних, так і з загальних
суджень. Вона дає вірні висновки.

Неповна
індукція є такою, в якій робиться висновок про те, що всім
представникам певної множини належить ознака Р на тій основі, що вона
належить деяким представникам
цієї множини.

Наприклад:

Студент Іваненко народився в Києві.

Студент Петренко народився в Києві.

Студентка Нестеренко народилась в Києві.

Студентка Сидоренко народилась в Києві.

.......................................

85



85

Іваненко, Петренко, Нестеренко, С
идоренко

-
студенти

нашої групи.

Всі студенти нашої групи народились у Києві.

Такий висновок не випливає з необхідності, оскільки всіх випадків

не
перераховано. Для правильного висновку потрібно застосовувати
ПОВНУ
індукцію. Але вона не може бути застосова
на до безконечної множини або
неосяжно великої кількості предметів. Неповна індукція головним чином
дає правдоподібні висновки, часто вимагає додаткової перевірки, вивчення
або уточнення. Якщо будь
-
який умовивід побудований правильно, то це
ще не означає,
що його висновок правильний, бо пра
вильність умовиводу
не є ні необхідною, ні достатньою умовою для істинності висновку.

Для застосування повної індукції потрібно дотримуватись таких умов:
І/ точно знати число предметів чи явищ, які вивчаються; 2/ пере, к
онатись,
що певна ознака
Р
належить кожному елементу цієї множини;

З/ множина, яка вивчається, є обмеженою, відносно невеликою.
Наприклад, довгий час вважалося, що є лише білі лебеді, але згодом
виявились і чорні. Не кожна неповна індукція може перетворити
сь у
повну. Судження: "Всі папоротники розмножуються спорами", як
висновок, наведене за неповною індукцією, оскільки всіх папоротників

не
перевірено, зокрема з далекого минулого і майбутнього.

Види неповної індукції

Науковою основою неповної індукції є діа
лектичне вчення про єдність
одиничного /часткового/ і загального та про причинно
-
наслідкову
закономірність об'єктивної дійсності. Вона застосовується тоді, коли
неможливо спостерігати або вияснити всі випадки того явища, яке
вивчається, але потрібно зробит
и висновок про всі. Наприклад,
спостерігаємо, що при нагріванні розширюються азот, водень, кисень та
інші гази і робимо висновок, що всі гази при нагріванні розширюються.
Подібними методами скористувались для встановлення законів Архімеда,
Ома, багатьох за
конів природничих, технічних і суспільних наук.
Узагальнення знань і досвіду є невичерпним джерелом розвитку науки.

Три види неповної індукції.

І.
Індукція через просте перерахування,
або популярна індукція У ній
на основі повторення однієї і тієї ж ознаки
в ряді однорідних предметів та
відсутності заперечливого випадку робиться загальний висновок, що всі
предмети цього роду мають цю ознаку. Типовий приклад'

86



86

Залізо при нагріванні з'єднується з сіркою.

Мідь при нагріванні з'єднується з сіркою.

Цинк при нагрі
ванні з'єднується з сіркою.

Алюміній при нагріванні з'єднується з сіркою.

...........................................

Залізо, мідь, цинк, алюміній

-
метали

Всі метали при нагріванні з

єднуються з сіркою.

Але, як встановлено, золото при нагріванні з сіркою
не з"єдну
є
ться.
Висновок хибний. Така помилка зветься
помилкою

поспішного
уза
гальнення.

2.

Індукція через аналіз і відбір фактів.
У ній дедукція зведена до
мінімуму. Відбувається безсистемний відбір типових фактів, які
виключають випадкові узагальнення. Т
аким способом вираховують
середній урожай поля, перевіряють проростання насіння, якість харчових
продуктів, встановлюють інші закономірності. Наприклад, в період
Великої Вітчизняної війни, захопивши ворожий склад з консервами, їх
якість перевірялась вибірк
ово з різних ящиків і полиць, де вони були
розташовані. Іноді беруться найбільш підозрілі або сумнівні випадки, щоб
висновки були цілком надійними. Безсистемний відбір фактів, як бачимо,
має також певну систему.

З.
Наукова індукція.
Це індуктивний умовивід
на основі встанов
лення
причинного зв"язку. В ньому на базі пізнання необхідних ознак або
зв"язків частини предметів класу робиться загальний висновок про всі
предмети цього класу. Тут індукція застосовується в тісному зв'язку з
дедукцією, тобто максималь
но. Одержується достовірне знання. За
допомогою наукової індукції сформульовані численні закони фізики, хі
мії
суспільствознавства, розкриваються закономірності, причинно
-
насліlкові
зв"язки, відношення. Вона грунтується не стільки на великій кількості
досл
іджуваних фактів, скільки на всебічному аналізі, детальному вивченні
і встановленні причинної залежності.

Класичними прикладами використання наукової індукції е вчення
академіка І.П.Павлова про умовні та безумовні рефлекси, Д. І.Менделєєва
про розташування
хімічних елементів у періодичній системі, встановлення
К.Марксом залежності ціни товару від його вартості, а вартостi від
затраченої праці, залежності соціально
-
ікласового поділу суспільства від
відношення великих груп людей до засобів виробництва. Саме т
ому майже
87



87

всі видатні вчені сучасної науки не лише широко застосували індукцій
поряд з дедукцією, а й підкреслювали роль індукції в наукових
дослідженнях.

.Характерними рисами наукової індукції є, по
-
перше,
цілеспрямованiсть вивчення ряду важливих фактів;
індукція, грунтуючись
на виявлених закономірностях, містить у собі методи встановлення
причинного зв"язку, який має необхідний характер. У філософії
визначаються сутність категорій причини і наслідку.

Причина

-
це явище, або сукупність явищ, які безпосеред
ньо
зумовлюють, викликають або породжують інше явище. Явище, яке
виникає, зветься
наслідком.
Наслідок

-
результат дії .причини.
Аксіоматичними властивостями причини і наслідку є те, що причина
передує наслідку, наслідок виникає при наявності причини, не на
стає при
її відсутності.

Зауважимо, що не слід ототожнювати причину і привід.
Привід

-
передує події, може її прискорити або загальмувати, але її не породжує.
Тому в народі часто говорять: "Була б причина, а привід знайдеться".


6.2 Індуктивні методи встан
овлення причинних зв
'
язків
між явищами.


Основні методи встановлення причинного зв"язку вперше описані
Ф.Беконом, розвинуті Д.С.Мілем, збагачені сучасною наукою.

Метод схожості
. Якщо, спостережувані випадки будь
-
якого явища
мають спільну обставину, то вона
і є причиною цього явища. Такий метод
пов"язаний з експериментом і спостереженням. Він має таку схему

Випадки
виникнення
Передуючі
обставини

Спостережене
явище

І

2

3

АВС

АДЕ

АКМ

а

а

а

Можливо,
А
є причиною

а

.

Прикладом може бути коливання маятн
иків різної форми, з різних
матеріалів, але однакової довжини
А
,
що визначає однаковий період
коливання
а
.

Метод різниці
.
Коли випадок, в якому явище настає, і випадок, в якому
воно не настає, відрізняються тільки однією обставиною, то ця обставина і
88



88

є п
ричиною цього явища. У схемі бачимо:

І АВСД а

2 АСД

Очевидно,
В є
причиною
а
.

Цей метод головним чином експериментальний. За його допомогою
встановлюється, наприклад, що швидкість падіння ряду тіл різна, залежить
від багатьох факторів, а визначається зе
мним тяжінням. Таким способом
виявлено, що солодкий смак малини залежить від того, чи вона визріла на
сонячній чи затіненій плантації, хоч росла на одному i тону ж грунті, була
однакового сорту тощо.

На практиці також діє
метод комбінації
, сполучення метод
ів схожості і
різниці. Висновок, одержаний за методом схожості /наявність спільної
ознаки/, перевіряється за методом різниці /відсутність спільної ознаки/.
Цей метод успішно застосовується в агрономії для визначення
урожайності культур на однакових і різни
х грунтах при відповідних
угноєннях; у медицині для встановления діагнозів, у багатьох інших
науках.

Метод, супутніх змін. Якщо деяка зміна попереднього
А
завжди
супроводжується зміною в наступному
а
-
,
то робиться висновок, що А є
причиною а
-
. Відома фізи
чна формула про рівномірний рух
S
=
Vt

встановлює, що при зміні
V
і
t
/швидкості і часу руху/ прямо пропорцій
но
змінюється і шлях
S
.
Якщо ми збільшимо швидкість руху в
2
рази, ТО

за
цей же час пройдений тілом шлях збільшиться також у
2
рази. Отже,
збільше
ння швидкості руху е причиною збільшення пройденого шляху

за
той самий проміжок часу.

Метод остач.
Якщо відомо, що причиною явища не є необхідні для
цього умови, крім однієї, то вона одна і є, можливо, причиною цього
явища. Це означає, що коли з досліджува
ного явища відняти ту частину,
яка
є
наслідком певних відомих попередніх обставин, то остача є
наслідком останніх попередніх.

Класичним прикладом застосування методу остач було відкриття
планети Нептун. Спостерігаючи за величинами відхилення планети Уран
в
ід вирахуваної для неї орбіти, вчені дійшли висновку, що відхилення
зaлeжить ще від якоїсь іншої величини /планети/. Левер"є розрахував
положення цієї невідомої планети, а Галле
1846
р. сконструював телескоп і
відшукав нову планету, яку назвали Нептун.

89



89

При
встановленні причин за цими методами можуть статися можливі
помилки як результат неврахування всіх попередніх обставин, їх
органічної єдності, тих чи інших особливостей у процесі дослідження. В
ІН
ДУКТИВНИХ
умовиводах трапляються дві типові помилки: І/ "п
оспішність
Узагальнення"; 2/ ототожнення понять "після цього" і "внаслідок цього”
Друга помилка буває тоді, коли часову послідовність між явищами
/подіями/ ототожнюють з причиною. Вона обумовила виникнення ряду
побутових забобонів про сновидіння, "чорного
кота", "порожні відра",
"розбите дзеркало" та ін.

У навчально
-
педагогічному процесі широко використовується
індуктивно
-
дедуктивний або дедуктивно
-
індуктивний методи пояснення
матеріалу.

6.3
А
налогія
.


Місце аналогі
ї
в логічному мисленні

Аналогія /гр.

-
по
дібність, схожість/

-
вид індуктивного умови
воду або
проблематичного судження. Вживається у двох значеннях:1/ як метод
дослідження, в основі якого лежить логічна дія порівняння; 2/ як форма
індуктивного умовиводу, що становить вид неповної індукції, пов'я
заний із
здогадкою.

У логіці
аналогією

називається такий умовивід, в якому на основі
схожості двох або кількох предм
етiв
в одних ознаках роблять висновок
про схожість їх в інших ознаках.
Вона виражається такою формулою;

А має ознаки а
,
б
,
с
,

d

B
має ознаки
а
,
б
,
с
.

Можливо,
В
має ознаку
d
.

Схожість Сонця і Землі навела на думку про схожість

їх в хімічній
структурі. Після того як шляхом спектрального аналізу

на Сонці був
виявлений газ гелій, його виявили і на Землі. Аналогічні умовиводи
робляться про наявніс
ть життя на інших планетах, про непізнані літаючі
об"екти та інші явища. Хибні аналогічні умовиводи мають місце внаслідок
або припущених помилок, або застосування софістичних прийомів. Взагалі
аналогія є неповною, в багатьох випадках потребує додаткових
до
сліджень, здебільшого грунтується на спостереженнях, експериментах і
моделюванні.

Модель
/лат.

-
міра, зразок, копія/ розглядається: І/ як позначення
частини об"тивного світу, як його копія, взірець, що імітує предмет,

-

90



90

прототип;
2/
як матеріальна або іде
альна система, що відтворює певну
дійсність у спрощеній наочній або ідеальній формі. Моделі існують
різноманітні; за масштабами бувають рівнозначними, збільшеними і
зменшеними. Говорять про планетарну модель атома, зображаються
моделі ока, сонячної системи
, землі /глобус/, соціальних процесів,
логічних форм.

Аналогія є логічною основою
моделювання,
яке розглядається як
важливий метод пізнання, дає змогу вивчити предмет, встановити певні
зв"язки, відношення, закономірності. Аналогія і моделювання не тотожні.

Моделювання включає аналогією як обов"язковий момент порівняння
i

форму умовиводу. Іноді аналогія не може бути основою моделювання,
якщо вона не ясна і не чітко визначена. В цілому аналогія і моделювання є
важливими засобами пізнання багатьох явищ природи
і суспільного життя.

У процесі моделювання і застосування аналогії використовуються
спостереження та експеримент.
Спостереження

-
метод вивчення, фіксації
властивостей, ознак і відношень окремих предметів об"ективної
дійсності,які розглядаються в їх приро
дних умовах, в тих природних
зв'язках, в яких вони існують реально без втручання людини. Воно
становить процес живого споглядання, пов"язаного з людською пам"яттю.
Так спостерігається сонячне і місячне затемнення, переліт птахів, міграція
риб, зміна погоди
.

Експеримент
на відміну від спостереження

-
це такий метод вивчення
предметів і явищ, в якому людина активно втручається в їх природний стан
і розвиток, створює для них інші, штучні умови, може їх розчленовувати
на частини, об"еднувати з іншими і т.д. М.В
.Ломоносов експериментам
надавав виняткового значення. Вони є неодмінним засобом при вивченні
фізичних, хімічних та інших природних процесів. К.Маркс наголошував,
що вчений "робить експеримент за умов, які забезпечують хід процесу в
чистому вигляді"
.

У ко
жному експерименті є спостереження, має місце творча уява, Діє
абстрактне мислення. Він передбачає обов"язкову наявність трьох
факторів: об"єкт пізнання, суб"єкт експерименту, засоби вивчення. Такими
засобами е технічні прилади і пристрої, за допомогою яки
х ство
РЮЮТЬСЯ
різні моделі..Використовуються методи визначення причинного зв"язку
між явищами.

Ф.Енгельс відмічав, що технічні засоби посилюють органи чуттів
91



91

людини, нібито Їх продовжують, але замінити не можуть. Телескопи і
мікроскопи посилюють людський
зір, але не заміняють його. Різні вимірні
прилади реєструють численні дані. "несуть" інформацію про конкретні
ознаки, кількісні і якісні визначеності предметів. Людство створило тисячі
технічних приладів, від простих циркулів і лінійок до склад
них
кіберне
тичних машин.


6.4
Види
аналогії. Історичні аналогії та паралелі
.


Залежно від характеру перенесеної інформації з одного предмета на
інший /з моделі на прототип/ аналогія має два види: властивостей і
відношень. У кожному випадку умовивід здійснюється припи
суванням
предметові властивостей або перенесення відношень.

Аналогія властивостей
характеризується тим, що розглядаються два
одиничних предмети /або множини однорідних предметів чи класів/, а
властивості їх
є
тими ознаками, які переносяться. Якщо властивіс
ть Р
належить кожному елементові множини а
-
,
яка має подібні ознаки з
елементами множини в
,
то властивість Р належить і елементам множини
а

.
Прикладами такої аналогії можуть бути подібні симптоми однієї хвороби
різних пацієнтів. На їх основі лікар визна
чає діагноз. У гео
логії аналогічно
визначаються наявність і запаси корисних копалин.

В аналогїї відношень
інформація, яка переноситься з моделі на
Прототип, характеризує відношення між двома предметами. Вона є
умовиводом про подібність предметів на основі
схожості їх відношень між
собою. Фізик Резерфорд запропонував планетарну модель будови атома,
яку створив на основі аналогії відношень між Сонцем і планетами шляхом
перенесення їх на відношення між ядром атома і його електронами.
Відношення аналогічні, а
самі предмети не аналогічні.

За принципом модальності аналогія поділяється на три види; строга,
нестрога і хибна.
Строга аналогія
дає достовірні умовиводи. Характерною
ознакою, яка відрізняє її від нестрогої та хибної, є наявність необхідного
зв"язку ознак
подібності з ознаками, які переносяться. Вона мас такий
вигляд:

Предмет
А
має ознаки
а,в,с,
d
,е.

Предмет
В
має ознаки
а,в,с,
d

Із сукупності ознак
а,в,с,
d
випливає
е
.

Предмет

В
обов"язково мав ознаки
е
.

92



92

Прикладом строгої аналогії є формулювання ознак под
ібності
трикутників; подібність

-
вид аналогії. За її принципами побудований
метод моделювання, науково обгрунтовані шляхи управління
термоядерними процесами, які відбуваються на Сонці і на Землі.

Нестрога аналогiя
дае лише імовірні висновки, має різні сту
пені
достовірності. Випробування моделей літаків, кораблів, човнів та інших
агрегатів у штучних умовах не завжди дає змогу точно визначити Іх
міцність у складних природних та інших умовах. Всі випадки врахувати
важко, можливі помилки, потрібні певні передб
ачення.

Для підвищення ступеня імовірності умовиводів за нестрогою
аналогією потрібно виконати ряд умов: І/ розширювати обсяг загальних
ознак; 2/ подібні ознаки повинні бути істотними, головним чином
внутрішні; З/ загальні ознаки повинні бути якомога різно
манітними; 4/
необхідно враховувати кількість і суттєвість варіантів відмінності: б/
переносна ознака повинна бути того самого типу, що й схожі ознаки.

Хибна налогiя
дає хибні умовиводи, які можуть трапитись при
ігноруванні: правил і умов, що визначені вищ
е, і які забезпечують високу
ступінь імовірності. Імовірність висновків за хибною аналогією зводиться
до нуля

( Р
= О ).
Хибні аналогії здійснюються або навмисне /софістика/,
або в результаті незнання побудови аналогій, або при відсутності
фактичних знань
відносно предметів та їх властивостей.

Істотну помилку зробили в
XIX
ст. вульгарні матеріалісти Бюхнер,
Фохт і Молешотт, які провели аналогії між функціями печінки i мозку.
Вони стверджували, що мозок виділяє мислення подібно тому, як печінка
виділяє жовч.
Помилка ця призвела до грубого і хибного ототожнення
ідеального і матеріального, свідомості і матерії.

Аналогія виконує так звану
експлікативну
функцію /лат.

-
трактування,
пояснення/, яка. стосується пояснення тих чи інших фактів, котрі
розглядаються в д
ослідженні. Експлікація застосовується при
характеристиці умовних позначень об"ектів на картах і планах, а також для
уточнення термінології; вона е специфічною інтерпретацією понять і
суджень
.

Історичні_ аналогії та паралелі

Аналогії,особливо строгі, викор
истовуються в усіх науках, які Дають
істинні висновки. Аналогічно до математичного диференціювання
Диференційні процеси відбуваються в природі, суспільному житті і
93



93

мисленні. Математичні дії їх відображають. Прогнозування погоди
грунтується на строгій анало
гії. Закон Кулона про силу електромагнітної
взаємодії двох нерухомих зарядів формулюється і виражається аналогічно
до закону Ньютона про всесвітнє тяжіння.

Трапляються випадки, коли ототожнюється аналогія з еквівалентністю,
Якщо аналогія стосується подібно
сті, схожості предметів в їх якихось
ознаках, властивостях, відношеннях щодо різних предметів, то
еквівалентність становить певну операцію математичної логіки, яка
дозволяє із двох висловлювань одержати нове, що встановлює рівнознач
-
ність інших ознак. Форм
ула еквівалентності: якщо
А
,
то
В,

і якщо
В
,
то
А
.

Наприклад, "якщо і тільки якщо трикутник рівносторонній, то він і
рівнокутний". Еквівалентність використовується в численних
математичних операціях, у логіці має місце для визначення істинних і
хибни судж
ень. У політекономії та розрахунках для народного
господарства на основі математичної еквівалентності створюються теорія
вартості, ціноутворення, концепції товарообігу, торгівлі, обміну.

Відомо, що на історичну арену український народ вийшов дещо

пiз
ніше і
нших народів Європи і Азії. Етногенезис його входить у далеку
давнину. Довгий час історію давньої України, "аналогічно" математицi
розглядали як деяку суму фактів. Лише вітчизняний історик
М.С.Грушевський /І866

-
І934/ почав розглядати історію України як

с
кладо
ву частину єдиного світового історичного процесу. Трипільська
культура

-
одна із віх історичної магістралі нашого народу.

У суспільних науках логіка посідає одне з провідних місць. На
сучасному етапі в плюралізмі .думок і концепцій вона дає змогу
спів
еставляти і аналізувати різноманітні судження і робити з них
правильні виводи.

Таким чином, аналогія як одна із видів індукції, хоча й не є не
-
обхідним, подібно до дедукції, умовиводом, проте є досить важливим
моментом у процесі міркувань, оскільки дає зм
огу вирішувати ряд
,

пізнавальних проблем, висовувати певні здогадки, розвивати і
поповнювати наукові знання.



Контрольні запитання і вправи
:

1.

У наведених прикладах встановити причину іметод визначення
причинного зв
'
язку:

94



94

1)Троє людей захворіли енцефалітом.
Кожному з них окремо
передували події: а)вкусив іксодовий кліщ, початок літа, перебування в
лісі на Уралі; б)весна, лісова смуга Східного Сибіру, вкусив іксодовий
кліщ; в)осінь, вкусив іксодовий кліщ, перебування в березовому лісі
Алтаю. Яка причина хворо
би?

2)Людина наїлась суниць і згодом у неї з
'
явилась алергічна реакція. В
насупні дні людина споживала ті ж самі продукти, але суниць не їла.
Алергічної реакції не було. Лікар зробив висновок, що причиною
алергії було споживання суниць.

3)Ралей відкрив,
що атмосферний азот важчий від хімічно чистого азоту.
Рамзей зробив висновок, що тут має місце невідома речовина. Яка?

2.Визначити хід думки:

Возвеличу

Малих отих раюів німих!

Я на сторожі коло них

Поставлю
слово.

(т.Г.Шевченко)

Що хотів висловити поет?

3.Наведіть приклад аналогій з профілюючої науки та дайте йому
логічний аналіз.

4.
<<
Сова Міневри вилітає вночі
>>(Гегель). Дайте аналогічну
експлікацію цьоиу судженню.

5.В чому виражаєт
ься взаємозв'
язок між аналогією та моделюванням?

5.Земська учителька Раїса Левицькі(новела М.Коцюбинського

<<
Лялечка
>>
) назвала якось себе
<<
осіння муха
>>
. Яким логічним
методом вона міркувала? Які підстави були для такого судження?

6.З якою метою в бага
тьох байках і оповіданнях для дітей деяких
тварин наділяють людськими рисами?









95



95

Розділ
7.

ГИПОТЕЗА.

ПЛАН
:



7.
1

Гіпотеза як форма розвитку знань.


7.
2

Побудова і доведення гіпотези.



7.
3

Особливості гіпотези.


7.1

Гіпотеза як форма розвитку знань.


Наука як історично складена галузь людської діяльності спрямована на
пізнання і перетворення дійсності. Основними формами розвитку наукових
знань є факт, ідея, наукова проблема, гіпотез
а, концепція і теорія.
Факт



це об
'
єкт(подія, явище, предмет), на який спрямований процес пізнання. В
ході його виникає
ідея
, тобто певна думка, що відображає об
'
єкт, його
ознаки, властивості. Вона щось стверджує або заперечує, веде до нової
думки. Так ви
никає
наукова проблема
, що стосується визначення певного
завдання для вивчення факта. Вирішення наукової проблеми породжує
певні передбачення

гіпотези.

Гіпотеза
(гр.
-
основа, припущення)

поняття неоднозначне:

1)будь
-
яке припущення;

2)форма умовиводу, як
ий фіксує можливість наявних закономірностей і
зв'язків між явищами;

3)процес мислення, що веде до формування припущень.

Вона є важливою формою розвитку наукових знань для встановлення
причинних та інших закономірних зв'язків між відомими явищами і тими,
я
кі ще не відомі. В логіці гіпотеза розглядається як науково обгрунтоване
припущення про існуючі причини і закономірності зв'язків будь
-
яких явищ
або подій природи, суспільного життя і мислення. Доведена гіпотеза стає
теорією з її складовими частинами

кон
цепціями. Наукова гіпотеза
грунтується на наукових фактах і положеннях. Це знання, в основі якого
лежить припущення.

Концепція
як поняття також має ряд означень:

а)провідна думка, ідея; б)певний задум або принцип; в)основна точка
зору, частина теорії; г
)певний спосіб трактування проблеми. Розгортання
концепції веде до теорії. Концепція перебудови в нашій країні, висунута
практичною необхідністю, розгорнулась в досить складну теорію, яка
входить в суспільні науки і втілюється в усіх сферах суспільного жит
тя.
96



96

Теорію
слід розуміти також досить широко, насамперед як узагальнення
практики, систему основних ідей у певній галузі наукових знань.

Наукова гіпотеза якісно відрізняється від голих, безгрунтовних
фантазій, хибних припущень.Наука спростувала хибну гіпот
езу про
<<геоцентричну систему>>, висунула гіпотезу, що стала теорією, про
<<геліоцентричну систему>>. Так же спростовується гіпотеза релігії про
створення світу і походження людини. Спростовано ряд інших хибних
гіпотез.

Залежно від ступеня загальності нау
кові гіпотези поділяються на
загальні, часткові та одиничні.
Загальна гіпотеза


це науково
обгрунтоване припущення про причини, закони і закономірності, що
стосуються всієї даної множини предметів. Вона формулюється з метою
здобуття загального висновку дл
я окремого предмета або їх класу.
Прикладами її можуть бути вчення Демокріта про атомістичну будову
речовини, яка з часом перетворилась в наукову теорію; вчення про
органічне і неорганічне походження нафти тощо.

Часткова гіпотеза
стосується відповідних при
пущень відносно частини
об'єктів, які виділяються з їх множини. Такими гіпотезами можуть бути
проблеми про походження вірусів, виникнення ракових захворювань та
інших процесів природи і суспільного життя.
Одинична гіпотеза

відноситься до окремих конкретних
явищ, предметів чи подій. Лікар будує
одиничні гіпотези в процесі лікування конкретного хворого, підбираючи
особисто для нього потрібні медикаменти і їх дозування.

Для одержання достовірних знань будуються
робочі гіпотези
, які також
бувають загальними, ча
стковими і одиничними. Такі гіпотези ще не
ставлять завдання встановлення причини чи закономірності, а
передбачають створити певну систему для вивчення об
'
єкта. Вони
становлять тимчасове припущення, яке необхідно підтвердити або
відкинути, щоб здійснювати
дальше дослідження. Відомий письменник
Гете гіпотезу порівнював з риштуванням, яке споруджується перед
будинком і відкидається, коли будинок готовий.

В юридичній практиці (допит,суд,дізнання) робочі гіпотези звуться
версіями
. Вони можуть бути загальлними,
частковими і одиничними;
використовуються для вияснення певних обставин або моментів злочину
чи іншого факту стосовно до злочинця, організатора чи учасника злочину.
До цього часу не встановлено конкретного вбивцю президента США
97



97

Д.Кеннеді, висовуються різно
манітні версії.


7.2
Побудова і доведення гіпотез.


Як процес мислення,гіпотеза потребує побудови, тобто чіткого
формулювання, її доведення або спростування. Такий процес має певні
етапи. Деякі автори виділяють два, інші

три, чотири або п
'
ять. Головним
т
ут є визначення послідовності та встановлення істини. Вважається,що
основними етапами розвитку гіпотези є два: висунення, або
формулювання
, гіпотези та її
доведення.
Вони доповнюються іншими.

1.

Добір і нагромадження фактів, які потребують пояснення.Кожний
фа
кт як об'єкт пізнання вимагає його чіткого встановлення, фіксації в
номєнклатурі, описання і пояснення. На стадії добору використовуються
порівняння, аналіз, неповна індукція, формулюються певні судження.

2.

Формулювання гіпотези, або кількох гіпотез, які поя
снюють факти.
На цій стадії узагальнюються результати, здобуті на першій. Основним
методом тут є синтез, за допомогою якого узагальнюються результати
аналізу та інших прийомів щодо пояснення фактів.

3.

Виведення із даної гіпотези всіх наслідків, які могли б в
ипливати з неї.
Достовірність гіпотези залежать від кількості наслідків, підтвердження їх
наукою і практикою

4.

Співставлення виведених із гіпотези наслідків з відомими науковими
знаннями.

5.

Остаточне доведення гіпотези та наслідків, які виводяться з неї,
перет
ворення гіпотези в наукову теорію або достовірні знання.

Вирішальним етапом у ставленні гіпотези є практика. На цьому етапі
завершується її формування і перевірка істинності. Перевірка може
здійснюватись теоретичним шляхом, різними формами умовиводів.
П
еревірити гіпотезу
означає:

1)встановити, що всі наслідки, виведені з неї, збігаються зі всіма
відомими науковими положеннями; 2)обгрунтувати, що вона не
суперечить вже відомим законам і принципам, істинність яких безперечна.
Отже, гіпотеза повинна повніст
ю відповідати практиці, науці, всім
відомим фактам і явищам, не суперечити їм.

Спростування(фальсифікація) гіпотези
є прямою протележністю до її
доведення. Воно полягає у відшуканні фактів і положень, які суперечать їй
98



98

та наслідкам, що випливають з неї. Фо
рмулюються протележні судження,
беруться до уваги чотири основних закони правильного мислення, з яких
провідну роль відіграють закони несуперечності та закон виключення
третього.

Прикладом доведення гіпотези про природне походження людини є
еволюційне вчен
ня Дарвіна, а соціальне

вчення Маркса і Енгельса про
роль праці в розвитку суспільства. Фізика спростувала гіпотезу про
<<
вічний двигун
>>
, філософія

про первинність свідомості, практика


про потойбічний світ. Інтенсивний розвиток науки не може здійсню
ватись
без гіпотез.


7.3
Особливості гіпотези
.


Будь
-
яка гіпотеза повинна відповідати певній сукупності умов.

По
-
перше, гіпотеза формулюється тоді, коли в ній є практична потреба,
тобто коли існуючі знання неспроможні пояснити я
кісь нові факти чи
відкриття, а наука і практика конче цього вимагають.Життя вимагає
точного встановлення природи Тунгуського метеорита 30 червня 1908
року. Про нього сформульовано декілька гіпотез.

По
-
друге, гіпотеза повинна бути обгрунтованим припущенням
, яке
спирається на глибокі наукові знання, факти і закони. Наприклад, вибух
Тунгуського метеорита супроводжувався землетрусом, що охопив весь
Центральний Сибір.

По
-
третє, гіпотеза не повинна суперечити визнаним науковим
положенням і теоріям, науковому сві
тогляду. Плюралізм думок між
різними гіпотезами обмежується певним колом знань і світоглядними
принципами. Відносно Тунгуського метеорита висловлюються думки про
блукаючі метиорити, про ядро комети, космічне тіло тощо.

По
-
четверте, гіпотеза повинна претенд
увати на максимальну можливу
широту охоплення явищ дійсності. В іншому разі вона може не врахувати
багатьох фактів, втратить пізнавальне значення.

По
-
п
'
яте, вона повинна втілюватись(входити) в логічний понятійний
апарат як елемент його системи.

По
-
шосте, в
она повинна бути таким припущенням, яке в принципі
підлягає вивченню, перевірці.

Із сутності гіпотези та умов її формування виділяється кілька
особливостей.

99



99

1.

Гіпотеза

складна форма мислення, є системою понять, суджень і
умовиводів.

2.

Серцевиною цієї системи
є об'єднуюча наукова ідея про можливий
закономірний зв'язок між явищами. Завдяки цьому вона покликана
пояснити
<<
незвичайні
>>
спостережувані явища. Так, ленінська ідея про
невичерпність матерії стала основою побудови ряду гіпотез про складну
структуру ато
ма, його модель.

3.

Провідна ідея,що лежить в основі гіпотези, має проблематичний
характер, формулюється у формі судження
-
припущення. В поєднанні з
іншими судженнями, що стосуються даної системи, гіпотеза в основному
вичерпує зміст цього явища.

4.

Гіпотеза має е
вристичний характер, бо пов
'
язана з науковим
передбаченням і відкриттям. Вона не лише вимагає пояснення існуючих
явищ, а й спрямовує увагу на передбачення і вивчення нових, ще
невідомих явищ.

5.

Поряд з цим гіпотеза належить і до правдоподібних умовиводів, бо

дає висновки у формі припущень. Висновки про тотожність двох
предметів у гіпотезі формулюються на основі тотожності їх ознак.

6.

Структура гіпотези, зокрема її формулювання, пов'язана з
дослідженням і порівнянням різних сторін і властивостей предметів.
Встан
овлюється певна аналогія. Отже, гіпотеза тісно пов'язана з індукцією
і дедукцією.

7.

Наукове передбачення виступає як ідеальна гіпотетична модель
майбутнього. В ньому відповідне місце посідає інтуїція, реальна мрія і
фантазія.

8.

Гіпотеза дає змогу накреслювати
можливі плани, визначати
короткочасні і довгочасні прогнози.

У системі розвитку наукових знань гіпотеза поєднує в єдине ціле
емпіричні і теоретичні знаня, дає змогу здійснити сходження від
абстрактного до конкретного.



Контрольні запитання.

1.Чому гіпо
теза є формою розвитку знань? Які ще є форми наукового
пізнання?

2.Що означає побудувати гіпотезу? Основні етапи її розвитку.

3.Наведіть приклади хибних та наукових гіпотез. Які ви знаєте гіпотези
про Тунгуський метиорит?

100



100

4.Назвіть основні гіпотези в теорі
ях Демокріта, Птолемея, Коперника,
Менделєєва та інших вчених.

5.Розкрийте взаємозв'язок між аналогією, гіпотезою та моделюванням.

6.Що ви розумієте під такими поняттями: факт, наукова проблема,
концепція, теорія? Визначте їх місце в аналогії та гіпотезі.

7.Як ви розумієте наукове передбачення.

8.Чим відрізняється версія від гепотези? Назвіть версії відносно смерті
М.О.Щорса.

9.І.Ньютон якось зауважив, що він гепотез не будує. Як ви розцінюєте
таке зауваження? Співставте його з висловом Гете, в якому він гі
потезу
порівнює з риштуванням, яке будується перед спорудою і зноситься, коли
будинок готовий.




Розділ
8. ЛОГІЧНІ ОСНОВИ ТЕОРІЇ АРГУМЕНТАЦІЇ.

ПЛАН
:

8.1

Сутність логічної аргументації.

8.2

Доведення і спростування.

8.3

Л
огічна структура аргументації.

8.4
Софізми і парадокси.


8.1
Сутність логічної аргументації.


Понад дві тисячі років наука, з часу її виникнення, мала переважно
збиральний і описовий характер. Факти, які виявлялись і
нагромаджували
сь, детально описувались, пояснювались. Лише з часів
Відродження наука почала набувати аргументованого характеру. Факти як
об
'
єкти науки не лише пояснювались, а й обгрунтовувались. Визначної
ролі набув експеримент. З
'
явились технічні засоби. Розроблялись м
етоди
наукового дослідження, встановлення закономірностей, причинних
зв
'
язків. Широко використовувались аналіз і синтез, дедукція і індукція.
Логіка набула прикладного значення.

Сучасна наука становить систему істинних і достовірних(доведених)
тверджень. О
бгрунтованість, доведеність

один із основних принципів і
законів розвитку науки і логічного мислення. Бездоказовість у науці може
породити неправільні погляди, концепції і теорії, привести до
101



101

метафізичного розуміння науки як простої механічної суми готов
их істин.
М.Горький образно висловився, що науку слід показувати як майстерню, а
не як склад готових виробів. Народна мудрість твердить:
<<
Сказано

не
доказано
>>
.

Доказовість є необхідною умовою успішного розвитку всіх наук і
суспільної практики. Особиста
переконаність у знаннях і поглядах людини
є важливою рушійною силою її дій, вона обов
'
язково грунтується на
достовірних знаннях. Видатні вчені наполегливо підкреслювали значення
доказу в усіх галузях наук, у життєвій практиці. Будь
-
який доказ повинен
мати
реальну основу.

Сутність логічної аргументації полягає в тому, що строга
обгрунтованість наукових положень, суджень або передбачень своїм
фундаментом має факти і аргументи. В такому відношенні факт, з одного
боку, є об
'
єктом пізнання, а з іншого

його ос
новою. Строга доказовість
істини становить
аргументацію
.
Аргументи

-
це ті істинні судження, або їх
сукупність, які не викликають сумніву і приводяться для підтвердження
нового судження. В логічному методі пізнання аргументи виступають у
формі посилок або
основ доведення.
Факт


основа методу пізнання.
Аргумент

поняття ширше, ніж факт, оскільки він може бути фактом і
судженням, яке щось стверджує або заперчує. На аргументах будуються
доведення і спростування.

Факти

повітря вченого. Без них він не може
ні дихати(творити), ні
злетіти(дати нове) в науці. Отже, науковий факт, володіючи великим
теоретичним навантаженням, виступає відносно незалежним від теорії,
оскільки детермінується матеріальною дійсністю, не вимагає теоретичного
пояснення і узагльнення. Ф
акт

результат активного впливу суб'єкта на
об'єкт пізнання.

Специфіка соціального пізнання визначається складністю всього
суспільного життя, складністю фактів і аргументів як об'єктів пізнання і
дослідження. В період культу особи і застійних процесів чис
ленні
історичні та інші життєві реальні факти перекручувались, підтасовувались
і лакувались, що призводило до спотворення істини. Багато вчених, в тому
числі суспільствознавці і літератори, жорстоко поплатились за
прозоливість своєї думки(Довженко, Вавілов
,Сахаров...). Сучасна наука
покликана ліквідувати <<білі>> і <<чорні>> плями, правдиво висвітлити
реальні процеси, очиститися від фальсифікацій, суб'єктивістських
102



102

трактовок і авторитарного мислення.

Аргументацію слід розуміти як доказовість істини, теорети
чних
положень або спростування хибності якихось суджень. Це робить наші
знання внутрішніми переконаннями. Отже, аргументація включає три
моменти: доведення, спростування і переконання. Основою переконань є
глибокі знання.
Переконання
випливають із доведенн
я. Переконати
означає,по
-
перше,дати наукові знання, погляди, уявлення про предмет чи
явище дійсності; по
-
друге, науково їх обгрунтувати.

Аргументація буває двох видів: 1)логічна, в якій застосовуються знання
логіки; 2)психологічна, яка стосується впливу на
психологічний стан
людини. Взаємозв'язок мыж ними полягаэ в тому, що доведення або
спростування водночас впливають на розум і почуття людини. Інформація,
одержувана за допомогою органів чуттів, є безпосереднім способом
доведення в процесі практичної діяль
ності людини.



8.2
Доведення і спростування.


Поняття <<доведення>> вживається в широкому і вузькому значеннях.

Широке розуміння доведення
означає будь
-
яке обгрунтування. Воно
включає встановлення факта, джерело інформації, логічну аргумента
цію,
фізичний чи хімичний експерименти, математичну доказовість тощо.

Доведення у вузькому розумінні
стосується логічного процесу мислення,
що є предметом логіки.
Доведення


це сукупність логічних прийомів
обгрунтування істинності будь
-
якого судження за д
опомогою істинних і
зв'язаних з ними суджень. Це процес мислення, в якому застосовуються
відомі, вже доведені знання, щоб обгрунтувати нові.

Доведення переслідує дві основні мети: а)переконати в істинності
судження, яке доводиться, пояснити його, розкрити
суть; б)або перевірити
судження, істинність якого наукою ще не встановлено. В ньому
використовуються не лише ті твердження, що встановлені наукою, а й
аксіоми і постулати як бездоказов, очевидні і загальновідомі положення,
які перевірені практикою і не вик
ликають ніякого сумніву.

Довести те чи інше судження означає встановити його істинність.
Доведення здійснюється трьома основними шляхами: 1)висновок робиться
із фактів; 2)висновок виводиться із достовірних знань або відомостей;
3)застосовуються логічні фор
ми умовиводів. Отже, будь
-
яке доведення
103



103

обов'язково відбувається у формі мислення. Доведення не тотожне
умовиводу тому, що здійснюється у складній формі поєднання різних за
видом умовиводів, котрі становлять собою відповідний ланцюг, структуру
міркування.

Структура доведення обов

зково включає три складові частини: тезу,
аргументи і демонстрацію. Тезу і аргументи іноді вважають матерією
доведення, а демонстрацію

його формою.

Теза


судження, твердження або положення, істинність якого треба
довести.
Аргум
енти(
основа,доказ,підстава)
-
це ті істинні судження, якими
користуються при доведенні тези. Істинність тези доводиться за
допомогою аргументів: фактів, законів, теорій, аксіом, постулатів,
визначень.
Демонстрація


це форма доведення

логічне міркування,
в
процесі якого з аргументів виводиться істинність тези. В ній відбувається
зв
'
язок між тезою і аргументами, з яких необхідно робити висновок. Вона
становить сукупність умовиводів, послідовний зв'язок суджень. За формою
демонстрація повинна складатись із т
аких судженьі умовиводів, в яких
дотримані всі правила і закони логіки.

Відоме положення марксизму <<Народ

творець історії>> як теза
доводиться рядом аргументів, серед яких є такі: народ створює всі
матеріальні блага суспільства, є творцем духовних цінно
стей, головною
рушійною силою соціальних революцій, виражає своє ставлення до
політики, бере участь в її формуванні, в сучасних умовах активно бореться
за мир, проти ракетно
-
ядерної загрози, встановлює всі державні закони в
своїх інтересах, виражає найповн
ішу демократію, висуває з свого
середовища керівників та інших лідерів тощо. З цього ланцюга суджень
обов
'
язково випливає висновок

теза.

Доведення буває прямим і непрямим. У
прямому доведенні
істинність
тези безпосередньо випливає з аргументів. Наприклад
:

Кожний закон природи має свою матеріальну оснсву.

Спадковість є законом природи.






Спадковість має свою матеріальну основу.


Відповідно до методу, яким здійснює
ться доведення, воно може бути у
формі дедукції, індукції, аналогії. В наведеному вище прикладі мав місце
104



104

категоричний силогізм.

Непряме доведення


це доведення, в якому істинність тези
визначається через доведення хибності суперечного їй
судження(антитез
и). Тезі
<<
Народ

творець історії
>>
суперечить
судження
<<Народ не є творець історії>>
. В чому хибність цієї антитези?
В тому, що історія свідчить протилежне. Ніяка видатна особа(цар, король,
фараон, полководець, вождь) не могла зупинити історичного проце
су,
зберегти вічність тієї чи іншої формації, не могла нічого здійснити без
опори на клас, на маси і завжди виражала інтереси певного класу чи мас
населення. Наводяться інші аргументи.

У математиці ряд теорем доводяться від супротивного. Непряме
доведення
широко застосовується в кожній науці, дипломатії, судовій
практиці.

Традиційна логіка аргументацію розглядає від мети і відповідно до
цього вважає, що вона має два види: 1) доведення, доказ або захист; 2)
спростування. Якщо доказ(доведення) є обгрунтування
істинності тези, то
спростування

обгрунтування хибності тези.

Спростування


це логічна дія, в процесі якої встановлюється хибність
тези або неспроможність доведення в цілому. Воно руйнує доведення
шляхом встановлення хибності або необгрунтованості тез
и, яка
формулюється. В ньому також розрізняють тезу, аргументи і
демонстрацію. За способом міркування спростування бувають прямі і
непрямі. Антитеза як суперечливе судження фігурує здебільшого в
непрямих спростуваннях.

Основними видами спростування є: спр
остування тези,
спростування(критика) аргументів, спростування(виявлення
неспроможності) демонстрації. Поряд з цим застосовуються спростування
фактами; критика доведення; доводиться, що теза не випливає із наведених
аргументів; самостійно формується нова т
еза, яка суперечить першій;
доводиться хибність самої тези, яка спростовується. Існує аксіоматичне
правило: обгрунтування тези є обов'язком того, хто її висуває.

Спростування широко використовуються в ідеологічній та науково
-
дослідницькій роботі, в дискусі
я, діалогах. Особливою формою
спростування є контрпропаганда

ідеологічний вплив на свідомість людей
з метою спростування хибної інформації. Пропаганда і контрпропаганда


єдність двох протилежностей: перша стверджує, друга заперечує.

105



105

8.3 Логіч
на структу
ра аргументації.



Публічні виступи, наукові дослідження, різноманітні діалогі неодмінно
включають доведення і спростування. Вони мають різні форми, вимагають
суворого додержання законів і правил логічного мислення. Теорія
аргументації розробила систему пр
авил, які конкретизують загальнологічні
положення відносно доведення і спростування та можливі при цьому
помилки. Вони поділяються на три групи відповідно до структури
доведення.


Правила щодо тези.

1.

Теза повинна бути чітким, ясним і вазначен
им судженням. Це
правило конкретизує закон тотожності, його додержання виключає
двозначність думки та інші помилки.

2.

Теза повинна зберігати свою чіткість і визначеність протягом
всього процесу міркування. Відповідно до законів тотожності і
несуперечності за
бороняється підміняти тезу, застосовувати доведення
<<до публіки>>
або
<<
до людини
>>
.
<<
До публіки
>>
-

вплив на почуття
людей, а не на їх розум, коли за рахунок емоцій допускаються логічні
помилки.
<<
До людини
>>

-
в такому
<<
доведенні
>>
опираються не на
ар
гументи, а відбувається апеляція до позитивної або негативної
характеристики людини, особистих її якостей, яка не доводить тези.

3.

Теза не повинна містити суперечливих суджень. Така вимога
конкретизує закон несуперечності і закон виключеного третього,
стосує
ться системи суджень.


Правила щодо аргументів.

4.

Аргументи в кожному доведенні або спростуванні повинні
бути судженнями істинними, доведеними, безсумнівними. З хибних
аргументів не можна зробити істинного висновку. Не можна
користуватися нео
бгрунтованими аргументами. Доведення не повинно
вміщувати в собі
<<порочного кола>>
:
<<
Чому дитина німа?
>>

-
Вона не
може говорити, бо втратила мову.

5.

Аргументи повинні бути судженнями, істинність яких
визначена незалежно від тези. Помилка виникає тоді, кол
и порушується
закон достатньої підстави, тобто використовуються аргументи, які вірні
лише в певному відношенні.

У доведенні і спрстуванні необхідно дотримуватись принципу міри:
106



106

<<
Хто дуже багато доводить, той нічого не доводить
>>, <<
Хто доводить
дуже
мало, той нічого не доводить
>>,<<
Практика

нацсильніший
аргумент
>>.

6.

Можливі помилки, коли висновок не випливає із аргументів.
Висновок обов
'
язково повинен логічно виводитись із аргументів.

Довгий час у шкільних підручниках з географії куляста форма Земл
і
виводилась із аргументів про те, що при віддалені корабля на морі
йогомачти ховаються за горизонтм поступово; при піднятті уверх горизонт
поширюється; проміння Сонця при його заході не освітлюють вершин гір
або високих дерев; здійснювались кругосвітні п
одорожі тощо. Вчений
астроном Б.А.Воронцов
-
Вельямінов спростував таку аргументацію, з якої
випливає висновок не про кулястість землі, а лише про те, що Земля має
сферично криву поверхню і має обмеженність. Він запропонував інші
аргументи: в будь
-
якому місц
і Землі горизонт має форму кола; дальність
горизонту скрізь однакова; тінь Землі на Місяць

коло, бо це є проекція
кулі.

Кожний науковий доказ повинен здійснюватись за принципом

<<
до істини
>>.
Необхідно підбирати аргументи справді наукові;
достовірні, з
начимі, а саме доведення повинно бути строго логічним,
приводити до істини.


Правила щодо демонстрації
.

7.

Необхідно, щоб висновок із аргументів був тотожним
судженням до тези, логічно випливав із аргументів за загальними
правилами умовиводів. Істинн
ість висновку

результат істинності
аргументів, що пов'язані з тезою. В іншому разі виникає помилка, що має
назву <<не випливає>>. Трапляються помилки
<<
поспішного
узагальнення
>>,<<
почетверіння термінів
>>
тощо.

Класифікація цих правил дещо умовна в т
ому змісті, що деякі з них
водночас стосуються тієї або іншої частини загальної структури
аргументації. Слід враховувати певну модальність суджень

аргументів,
тобто те, що одне і те ж положення вірне за одних умов і хибне за інших,
наприклад, вода почина
є кипіти при температурі 100
0
С лише за
нормального тиску атмосфери. Аргументи, що використовуються в одному
доказі як достовірні, в іншому можуть бути хибними.

Прикладне значення доведення і спростування полягає в їх
широкому застосуванні в науці, навчанн
і та ідеологічній роботі. Жодна
107



107

дискусія без них не відбувається.
Дискусія

обговорення будь
-
якого
спірного питання на збора, мітингах, симпозіумах, наукових і полемічних
зустрічах, в бесідах, сперечаннях та ін. Мета дискусії

встановити істину,
добитись
певного переконання. Важливу роль відіграють кругозір і
діапазон знань її учасників, логічна культура, наявність загальної
політичної культури, вихованості, володіння ораторською майстерністю.
Береться до уваги те, що доведення і спростування повинні бути

<<
делікатні за формою, сильними за змістом
>>.
Підвищення голосу не
підвищує сили аргументів. Нікого не можна вводити в оману, нав
'
язувати
комусь хибні думки. Пам'ятати, що життєві процеси суперечливі і
неоднозначні. Істиною треба дорожити, боротись і відс
тоювати її.


8.4
Софізми і парадокси.


Помилки, хибні судження і умовиводи виникають непередбачено і
свідомо, тобто внаслідок низьких знань і низької логічної культури або
внаслідок свідомого і навмисного порушення логічних правил і законів.
Тому помилки в
мисленні бувають двох видів: паралогізми і софізми.

Парлогізми
(гр.
-
неправильне, помилкове міркування)

логічні помилки,
що виникають у мисленні внаслідок ненавмисного порушення вимог
законів і правил мислення. Як ненавмисна помилка виникає неправильний
силогізм. Це досить часто зустрічається серед населення, певної частини
учнів і студентів.

Софізми
(гр.

хитрість, вигадування)

помилки, що виникають у
мисленні внаслідок навмисного порушення вимог законів і правил логіки.
Саме слово
<<
софізм
>> споріднен
е з словом <<мудрість>>(гр.
-
софія) і
означає брехливу мудрість, навмисне побудований невірний силогізм.
Софістичні помилки можуть бути наслідком поверхового встановлення
лише зовнішньої схожості
явищ
, штучного підтасування окремих
фактів(суджень), підміни
термінів, порушення правил умовиводів. Широко
відомі типові софізми <<Брехун>>, <<Рогатий>>, <<Купа>>, <<Софізм
Еватла>> та ін.

К.Маркс у
<<
Капіталі
>>
писав, що софістика буржуазії вміє краще
від Протагора робити з білого чорне, а з чорного біле. Вона
вик
ористовується паразитичними колами суспільства, розум яких
загострений і загартований для того, щоб морочити людей софізмами.
108



108

В.І.Ленін зазначав, що софісти вдаються до фальсифікації для того, щоб
приховати своє зрачення від революції. Подібне зустрічаєтьс
я у
екстремістів і націоналістів, щоб засмакувати свою зраду соціалізму і
вірність соціалістичній Батьківщині. Ідея американського глобального
гемонізму, від якої ще не звільнилась значная частина ідеологів
імпериалізму, сплетена з різноманітних софізмів.

Спорідненою формою хитромудрого мислення є
електрика(
гр.
-
вибір). Вона становить змішування, механічний безпринциповий добір і
поєднання різнозначних поглядів, теорій, суджень, напрямів і стилів, на
основі чого конструюється невірна концепція або робиться
невірний
висновок. В.І.Ленін критикував ряд горе
-
теоретиків за підміну діалектики
електикою і софістикою.

Більш складною формою вираження логічних суперечностей є
парадокс

(гр.
-
непослідовний)

логічно вмотивоване висловлювання, що
суперечить <<здоровому
глузду>> ( явній самоочевидності) і практиці. За
його допомогою можна доводити як істинність, так і хибність деяких
суджень, тобто обгрунтувати судження або його заперечити.

Парадокс є судження, що суперечить істині; він може мати
формально правильне мір
кування, одноразово щось стверджувати або
заперечувати. Парадокс
<<
купа
>>
полягає в різниці між купою і не купою.
Уявимо, що у нас є купа зерна. Відбираємо від неї зерно частинами і вона
залишається купою. Якщо залишилось 100 зернин, відбираємо по одній
зе
рнині, то вона ще залишається купою, в якій кілька зернин, навіть
4,3,2...1

теж купа. Виходить, що кількісни зміни не ведуть до якісних.

Ряд парадоксів відомі під назвою <<апорії Зенона>>, сформульовані
щн в Стародавній Греції: <<Стріла>>, <<Ахілес>>, <<
Дихотомія>>,
<<Стадій>>.

Апорія

(гр.
-
трудність, недоречність) розглядається як прблема, що
важко вирішується і пов'язана з суперечностями дійсності і розумового
аналізу. Подібно до парадокса
<<
купа
>>
апорія
<<
Дихотомія
>>(
поділ на
два) полягає в тому, що р
аніше, ніж пройти весь шлях, рухоме тіло
повинно пройти половину того шляху, а ще до того чверть і т.д. Оскільки
процес такого поділу безконечний, то тіло взагалі не може почати
рухатись, або, навпаки, не може його закінчити. Швидконогий бегун
Ахіллес не м
оже догнати черепахи, стріла не може рухатись і влучити в
ціль...

109



109

В основі парадоксів, яких досить багато, лежать об
'єктивно існуючі
суперечності предметів і явищ дійсності, а також суперечності мислення,
які самі мають складну природу. Мислення потенційно
несе в собі якийсь
парадокс
-
<<абсурд>>, виникає внаслідок однобічності якоїсь думки,
ігнорування практики і діалектичного підходу до пояснення даного явища
чи предмета. Математична логіка також дає змогу позбавитись
багатозначного тлумачення понять, яки
ми ми оперуємо.

Поряд з парадоксами і апоріями зустрічаються антиномії(гр.
-

суперечність у законі).
Антиномія


суперечливе міркування,
протилежність між двома висловлюваннями, що виключають одне одного,
але мають(можуть мати) правдоподібність. Таке мірку
вання, хоч і має
уявну логічну правильність і певну основу, але веде до суперечливих
висновків. Антиномія поєднує суперечливі думки і свідчить про
неможливість усунення суперечностей.

І.Кант(1724
-
1804) антиноміям надав філософської інтерпретації,
згідно з
якою вони виникають у людському розумі при спробі уявляти світ
як єдине ціле, виходячи з ідеї абсолютного і безумовного. Він вважав, що в
нашому розумі виникають неминуючі суперечності як наслідок
протиставлення тези і антитези. Кант розглядав чотири антин
омії: світ
конечний і безконечний, має початок і не має початку; речі складні і
прості; в світі немає ніякої свободи, все має причину; сутність існує і не
існує. Вірну трактовку антиноміям дав діалектичний матеріалізм,
розглядаючи їх як суперечності, що ви
ражають процес розвитку дійсності і
мислення. Квантова механіка, теорія множин розробили різноманітні
способи розв'язання і пояснення параоксів і антиномій. Як бачимо, теорія
аргументації є досить широкою, вона постійно розвивається і збагачується.



Контрольні запитання та вправи.

1.

Визначити характер помилки в доведенні, коли замість того, щоб
встановити, чи дана особа починала бійку першою, почнуть доводити, що
вона у бійці участі не брала.

2.

Встановіть помилку в доведенні:
<<
Ця тварина зебра, зеб
ра бо вона
смугаста
>>
.

3.

a
)
відшукайте помилку в доведенні,
<<
Якщо число закінчується 0,
то воно ділиться на 5. Це число ділиться на 5, отже, воно закінчується 0
>>;

б)у чому суть логічної та математичної помилки в такому доведенні:

16

-
36 = 25

45

110



110


16

36 + 20
1
= 25

45 + 20
1


4
2

-

2*4*(9/2) + (9/2)
2
= 5

2*5*(9/2)
2

(4

9/2)
2
= (5

9/2)
2
; 4

9/2 = 5

9/2; 4 = 5;


2*2=5 ?

в)
<<
Новий роман цього автора

високохудожній твір, оскількі всі
інш
і його твори теж високохудожні
>>
. Яка логічна помилка припущена у
такому міркуванні?

4.

а)
-
Віддай мені бочку!


-
Яку?


-
Котру я тобі позичив.


-
По
-
перше, я її не брав; по
-
друге, я її тобі віддав; по
-
третє, вона
ще у тебе була розбитою.

б)

Що ви п
р
о
даєте?


-
Чорну смородину.


-
А чому вона червона?


-
Бо вона ще зелена.

в)

Де ви взяли корову?

Запитав суддя.


-
Корову мені дал
а
мати, яку в зв
'язку з хворобою довелося
зарізати.



-
Де ви поділи залізничі квітки?


-
Залізничі квитки я порвала разом із сусідкою Марійкою...

...........................................................

-

Що ви виявили у кімнаті під час обшуку?

Міліціонер:
<<
В кімнаті краденого м
'
яса, крім господарів


чоловіка, жінки та їх дітей

н
е виявлено
>>.



Л
І
ТЕРАТУРА

1.

Арутюнов В.Х. ,Мiшин В.М., Кирик Д.П. Логiка: Навч. Посiбник для
економiстiв.
-
К.: КНЕУ, 2000

2.

Бирюков Б.В. Жар холодных чисел и мафос бесстрастной логики:
формализация мышления от античности до эпохи кибернетики.
-
М.:
111



111

Знание, 1985

3.

Бочаров В.А. , Маркин В.И. Основы логики.
-
М.: Инфра
-
М, 1999

4.

Бродский И.Н. Элементарное введение в символическую логику.


Л:Изд
-
во ЛГУ, 1972

5.

Булатов М.А. Логические категории и понятия.
-
К.: Наук. Думка,
1981

6.

Войшвилло Е.К. Понятие как форма мышления: Лог
ика
-
гносеологический анализ.
-
М.: Изд
-
во МГУ,1989

7.

Войшвилло Е.К.,Дегтярев М.Г.Логика.

М.:ВЛАДОС
-
ПРЕСС,2001

8.

Гетманова А.Д. Логика.

М.: Высш. Школа, 1986

9.

Гжегорчик А. Популярная логика. Общедоступный очерк логики
предложений.
-
М.: Наука, 1972

10.

Доказательство
и пониманиею /М. В. Попович, С.Б. Крюмекий, А.Т.
Шмуратов и др.
-
К.: Наукова думка, 1986

11.

Жеребкiн В.Э. Логiка.
-
Харкiв: Основа, 1995

12.

Ивлев Ю.В. Логика.

М.: Логос, 2000

13.

Кирилов В.И.,Старчинко А.А.Логика.
-
М.,2000.

14.

Кондаков Н.И. Логический словарь
-
справочник.
-
М.:Наука, 1975.

15.

Кудрин А.К. Логика и истина.
-
М.:Политиздат,1980.

16.

Курбатов В.И. Логика.
-
Ростов
-
на
-
Дону:Феникс,1996

17.

Логика.
-
Минск:Изд
-
во БГУ,1995

18.

Логические метод
ы и формы научного познания.
-
К.:Вища
школа,1984

19.

МельниковВ.Н.Логические задачи.
-
Киев
-
Одесса;Выс
ш. школа,1989.

20.

Петров Ю.А.Культура мышления.
-
М.:Изд
-
во МГУ,1990

21.

Понимание как логико
-
гносеологическая проблема.
-
К.:Наукова
думка,
-
82

22.

Попов П.С. и Стяжкин Н.И.Развитие логических идей от античности
до эпохи Возраждения.
-
М.:Изд
-
во МГУ,1974

23.

Попович М.В. Филос
офские вопросы семантики.
-
К.:Наук.Думка,1975

24.

Рижко В.А. Засоби
п
обудови наукових теорiй.
-
К.:Наук.думка, 1975.

25.

Свинцов В.И. Логика.
-
М.:Высшая школа,1987.

26.

Уёмов А.И. Основы практической логики с задачами и
упражнениями.
-
Одесса:Изд
-
во ОГУ,
1997

27.

Формальная логи
ка:Учебник для философск.ф
-
тов ун
-
тов.
-
Л:Изд
-
во
112



112

ЛГУ,1977

28.

Хоменко
I
.В.,Алексюк
I
.А.Основи логiки.
-
К.:Зол
оті
Ворота,1996

29.

Целищев В.В.и др. Логика и язык научной теории.
-
Новосибирск:
Наука,1982.

30.
Целищев В.В.,Петров В.В. Филосовские проблемы
логики/семант
ические аспект/.
-
М. Высшая школа,1984.











Приложенные файлы

  • pdf 1066274
    Размер файла: 707 kB Загрузок: 0

Добавить комментарий