Ekonomika_pidpriyemstva_Shpora

1.Предмет і завдання курсу " Економіка підприємства"
Економіка як сфера діяльності людей у уквальному розумінні означає «мистецтво ведення господарства». Під господарською діяльністю заведено розуміти будь-яку працю, у процесі якої люди виготовляють, транспортують і продають необхідні для власної життєдіяльності продукти та предмети. Економіка є головною сферою діяльності людей, що забезпечує суспільство життєво необхідними матеріальними благами.
Основна мета вивчення: оволодіння основними розділами прикладної економіки, методами організації ефективного господарювання на рівні первинної ланки суспільного виробництва підприємства.Набуття необхідної сукупності теоретичних і практичних знань з управління ринковою економікою на сучасному етапі її розвитку.
Предмет курсу: вивчення конкретних форм виявлення економічних законів і закономірностей розвитку суспільного виробництва в господарській діяльності підприємства. Предмет пізнання становлять: теорія і практика господарювання, формування та використання виробничого потенціалу; взаємодія всіх видів ресурсів; організація і ефективність господарської та інших видів діяльності підприємства.

2.Методи вивчення дисципліни і їх застосування
Методологія вивчення курсу має відповідати процесу пізнання істини: від живого споглядання до абстрактного мислення і від нього до практики. Ось чому в ній необхідно виокремлювати емпіричну, теоретичну та прикладну сторони. Емпірична сторона пізнання означає здійснення збиральної й описової функцій (встановлення, реєстрація, викладання й первинна систематизація фактів). Теоретичний зріз процесу пізнання реалізує функцію пояснення нових понять і термінів, створення нових та уточнення (доповнення) існуючих теорій, прогнозування розвитку процесів і явищ. Прикладний бік цього процесу характеризується опрацюванням практичних рекомендацій для забезпечення найефективніших форм господарювання. Основою методології має бути єдність емпіричної та теоретичної сторін пізнання (брак такої єдності призводить до того, що теорія може стати безпредметною, а виробничо-господарська діяльність підприємства здійснюватися горезвісним «методом спроб і помилок»), а також матеріалістична діалектика (будь-яке явище, що вивчається, необхідно розглядати в часі та просторі, у динаміці з урахуванням усіх чинників, що впливають на нього). З огляду на це методологія вивчення курсу має включати певну сукупність конкретних методів, а саме: історичного та макроекономічного в їхньому застосуванні до оцінки процесів (явищ); інваріантність (альтернативність) розв'язання тих чи тих господарських завдань; використання сучасного наукового інструментарію пізнання та прийняття управлінських рішень; аналіз, узагальнення й визначення можливих (доцільних) сфер застосування ефективного вітчизняного й зарубіжного досвіду господарювання.

3.Мета і напрямки діяльності підприємства.
Підприємство Це самостійний статусний господарюючий суб’єкт, який має право юридичної особи та здійснює виробничу, науково-дослідну і комерційну діяьність з метою отримання прибутку..
Кожне підприємство має історично сформовану конкретну назву – завод, фабрика, шахта тощо. Кожне підприємство є юридичною особою, має закінчену систему звітності та обліку, системний баланс, розрахунковий рахунок в банку, печатку з власною назвою, а також товарний знак.
Головною метою сучасного підприємства вважають виробництво продукції (послуг) для задоволення потреб ринку та одержання максимально можливого прибутку.
Головні напрямки діяльності: моніторинг та аналіз ринкової ситуації; інноваційна діяльність; інвестиційна діяльність; виробнича діяльність; комерційна діяльність (збут прод-ї); соціальна діяльність; економічна діяльність (стратегічне планування, ціноутворення,сис-ему оплати праці, ресурсне забезпечення); післяпродажний сервіс.
Цілі підпр мають бути конкретними і піддаватися вимірюванню. Цілі підпр мають бути орієнтованими в часі, тобто мати конкретні горизонти прогнозування. Цілі підпр мають бути досяжними і забезпечувати підвищ ефективності його діял. З огляду на динаміку ефективності виробництва множинні цілі підпр повинні бути взаємно підтримуючими. У кінцевому підсумку цілі підпр мають бути чітко сформюльовані для кожного виду його діяльн..

4. Правові основи господарювання.
Підприємства мають діяти в межах законодавства, що регулює напрямки його діяльності. З поміж усіх юридичних актів визначальними є Закон України про підприємництво та статут підприємства, колективний договір. Закон про підприємництво: визначає види і організаційні форми підприємств, правила їх створення і ліквідації, механізм здійснення ним підприємницької діяльності; створює рівні правові умови для діяльності підприємств незалежно від форм власності на майно і системи господарювання; забезпечує самостійність підприємств, чітко фіксує їх права і відповідальність у здійсненні господарської діяльності, регулює відносини з іншими господарюючими суб’єктами та державою. Будь-яке підприємство діє на підставі власного статуту. Велике значення має також трудовий договір – угода між трудовими колективами в особі профспілки та адміністрацією, що укладається щорічно і не може суперечити діючому законодавству.
Колективним договором регулюються виробничі, трудові та економічні відносини трудового колективу з адміністрацією усякого підприємсчтва, яке виконристовує найману працю.









5. Види підприємств.
Діяльність переважної більшості підприємств має комерційний характер з одержанням прибутку. До некомерційних належать доброчинні, освітянські, медичні, наукові та інші організації невиробничої сфери народного господарства.
Приватними є підприємства, що належать окремим громадянам на правах приватної власності та з правом найму робочої сили. До цього виду відносять також ті індивідуальні та сімейні підприємства, які базуються на приватній власності, але тільки на особистій праці.
Колективне це таке підприємство, що грунтується на власності його трудового колективу, а також кооперативу, іншого статутного товариства або громадської організації. Комунальне підприємство, яке засноване на засадах власності відповідної територіальної громади. Державними є підприємства, засновані на державній власності. До державних належать також так звані казенні підприємства, тобто підприємства, які не підлягають приватизації.
За національною належністю капіталу заведено розрізняти підприємства (фірми): національні капітал належить підприємцям своєї країни; закордонні капітал є власністю іноземних підприємців повністю або в тій частині, що забезпечує їм необхідний контроль, змішані капітал належить підприємцям двох або кількох країн; їхня реєстрація здійснюється в країні одного із засновників такого підприємства.
Одноосібне підприємство є власністю однієї особи або родини; воно несе відповідальність за свої зобов'язання всім майном.
Кооперативні підприємства (кооперативи) добровільні об'єднання громадян з метою спільного ведення господарської або іншої діяльності.
У державному секторі економіки однією з форм підприємництва є орендні підприємства. Оренда полягає в тимчасовому (на до-, говірних засадах) володінні й користуванні майном, необхідним орендатору для здійснення підприємницької діяльності.
Повне товариство (товариство з повною відповідальністю) товариство, всі учасники якого займаються спільною підприємницькою діяльністю і несуть солідарну відповідальність за зобов'язання підприємства всім своїм майном.
Товариством з обмеженою відповідальністю вважається таке, що має статутний фонд, поділений на частини, розмір котрих визначається засновницькими документами; учасники цього товариства несуть відповідальність у межах їхнього внеску. Командитним є товариство, яке, поряд із членами з повною відповідальністю, включає одного чи більше учасників, відповідальність котрих обмежується особистим внеском у майно такого товариства.
Найбільш розвинутою формою господарських товариств є акціонерне товариство. Головним атрибутом такого товариства служить акція цінний папір без встановленого терміну обігу.

7. Виробнича та загальна структура управління підприємством.
Під структурою будь-якого підприємства заведено розуміти його внутрішній устрій, який характеризує склад підрозділів і систему зв'язків, підпорядкованості та взаємодії між ними. При цьому розрізняють виробничу й загальну структури підприємства.
Основу діяльності кожного підприємства становлять виробничі процеси, що виконуються у відповідних підрозділах. Саме склад цих підрозділів і характеризує виробничу структуру підприємства.
За цехової виробничої структури основним виробничим підрозділом є цех. За характером своєї діяльності цехи поділяються на основні, допоміжні, обслуговуючі та побічні. Основні цехи виготовляють продукцію, призначену для реалізації на сторону. Допоміжні цехи виготовляють продукцію, що використовується для забезпечення власних потреб усередині самого підприємства.
Обслуговуючі цехи та господарства виконують роботи, які забезпечують необхідні умови для нормального перебігу основних і допоміжних виробничих процесів.
Побічні цехи займаються, утилізацією, переробкою та виготовленням продукції з відходів основного виробництва. За формою спеціалізації основних цехів розрізняють технологічну, предметну та змішану виробничі структури.
Загальну структуру створює сукупність усіх виробничих, невиробничих та управлінських підрозділів підприємства. Підприємство очолює директор. Він здійснює керівництво підприємством у цілому.
Першим заступником директора є головний інженер. Він керує науково-дослідними та експериментальними роботами. Економічну службу на підприємстві очолює головний економіст. Він відповідає за організацію планової роботи на підприємстві.
Маркетингові функції вивчення попиту, ринків збуту, реклами, просування товарів покладено на заступника директора з комерційних питань.
Заступник директора з кадрових і соціальних питань відповідає за реалізацію кадрової політики підприємства. Облік виробництва здійснює бухгалтерія. Функції контролю якості продукції, запобігання браку покладено на відділ технічного контролю. Реалізацією діловодства на підприємстві забезпечує канцелярія.
























8. Зовнішнє середовище господарювання.
Зовнішнє середовище господарювання- це сукупність господарюючих обєктів, субєктів, економічних, суспільних і природних умов, національних та міжнародних сруктур, які існують у глобальному оточенні. В залежності від впливу, зовнішнє середовище поділяється на мікра та макросередовище.
Мікросередовище- це середовище прямого впливу на підприємство. Макросередовище утворюють певні субєкти, споживачі, конкуренти, державні органи, фінансово- кредитні установи, постачальники матеріально- технічних та енергетичних ресурсів, посередники по наданню маркетингових та торових послуг.
Макросередовище охоплює матеріально-технічні, економічні, суспільні відносини та інститути, а також фактори, які впливають на підприемство та його мікро середовище. До основних факторів макросередовища можуть бути віднесені слідуючі інтегровані групи, які можуть мати певну диференціацію.
Фактори макросередовища(зробити таблицею, яка поділ на колонки: інтегровані та диференційовані): природні фактори (наявність ресурсів за видами, ступення освоєння і використання ресурсів); демографічний (чисельність і статевий склад населення, териториальний расподіл і частка активного населення); науково-технічний (науково-техн політика жержави, рівень технології, техн рівень та якість продукції); економічний (ступінь державного регулювання економіка, система оподаткування, політика держави в області оплати праці); екологічний (екологічна безпека навколишнього середовища, екологизація виробництва); політичний (політична стабільність в сус-ві, взаємодія виконавчої та законодавчої влади, професійний рівень політики); міжнародний (науково-техн співробітництво, обсяги експорту та імпорту і підготовку кадрів).

10. Підприємництво як сучасна форма господарювання.
Економісти виділяють поруч з землею, працею та капіталом четвертий фактор виробництва – підприємництво або підприємницький талант.
Підприємництвом, називають ініціативно-самостійну господарсько-комерційну діяльність окремих фізичних та юридичних осіб, що її цілком зорієнтовано на одержання прибутку (доходу). Така діяльність здійснюється від свого імені, на власний ризик і під особисту майнову відповідальність окремої фізичної особи підприємця або юридичної особи підприємства (організації).
Основні функції: 1) творча генерування й активне використання новаторських ідей і пілот-них проектів, готовність до виправданого ризику та вміння ризикувати в бізнесі (підприємництві); 2) ресурсна формування й продуктивне використання власного капіталу, а також інформаційних, матеріальних і трудових ресурсів; 3) організаційно-супровідна практична організація маркетингу, виробництва, продажу, реклами та інших господарських справ. Підприємницька діяльність може дійснюватися без використання і з використанням найманої праці, без утворення або з утворенням юридичної особи.
Підприємництво має здійснюватися за науково обґрунтованими принципами: 1) вільний вибір бізнесової діяльності; 2) залучення на добровільних засадах ресурсів (грошових коштів і майна) індивідуальних підприємців та юридичних осіб для започатку-вання й розгортання такої діяльності; 3) самостійне формування програми діяльності, вибір постачальників ресурсів і споживачів продукції, установлення цін на товари та послуги, наймання працівників; 4) вільне розпоряджання прибутком (доходом), що залишається після внесення обов'язкових платежів до відповідних бюджетів; 5) самостійне здійснення підприємцями юридичними особами зовнішньоекономічної діяльності.
Традиційно існують класична та інноваційна моделі підприємництва з альтернативним варіантом їхнього поєднання. Класична модель підприємницької діяльності незмінно орієнтується на найефективніше використання наявних ресурсів підприємства (організації). За такої моделі дії підприємця чітко окреслено: аналітична оцінка наявних ресурсів; виявлення реальних можливостей досягнення поставленої мети бізнесової діяльності; використання саме тієї реальної можливості, яка здатна забезпечити максимально ефективну віддачу від наявних фінансових, матеріальних і нематеріальних ресурсів. Інноваційна модель підприємництва передбачає активне використання переважно інноваційних організаційно-управ-лінських, техніко-технологічних і соціально-економічних рішень у сфері різномасштабного бізнесу. В Україні правове забезпечення підприємницької діяльності арантується насамперед Законом України «Про підприємництво», ухваленим Верховною Радою України 1991 року.

































11. Договірні взаємовідносини і партнерські зв"язки у підприємницькій діяльності.
У всіх сферах господарювання на ринкових засадах організація підприємницької діяльності базується виключно на договірних взаємовідносинах. Це підтверджує незаперечну істину, що саме договори є визначальною і по суті єдиною правовою формою партнерських взаємин.
Договір (контракт, угода) це форма документального закріплення партнерських зв'язків (предмета договору, взаємних прав та обов'язків, наслідків порушення домовленостей). Він опосередковує взаємини в процесі праці, виробництва і реалізації продукції чи надання різноманітних послуг.
У ринковій системі господарювання застосовуються два види договорів: установчий та підприємницький. Установчий договір є письмовим документом, що засвідчує волевиявлення фізичних чи юридичних осіб щодо заснування нового організаційно-правового утворення для реалізації конкретної підприємницької ідеї. Підприємницький договір відображає згоду сторін (партнерів) стосовно безпосереднього здійснення вибраної підприємницької (бізнесової) діяльності в певній організаційно-правовій формі.
Існують такі види договорів: договір на поставку товарів через посередника, договір про аукціонний продаж товарів, державний контракт, лізингова угода, договір обоє 'язкового медичного страхування, договір поручительства, ліцензійний договір, договір про спільну діяльність.
Укладенню договорів (контрактів, угод) завжди передують переговори, під час яких в усній або письмовій формі висловлюються наміри (пропозиції) щодо встановлення договірних взаємин для наступної співпраці. Такий намір (пропозицію) у письмовій формі називають офертою.
Тверда оферта завжди надсилається тільки одному потенційному партнеру і може перетворитися на реальний договір за умови, коли: 1) оферту підписано (схвалено) іншою стороною (покупцем); 2) після підписання цей офіційний документ надіслано оференту (автору оферти); 3) письмовий документ останнім отримано. Оферта має певний термін чинності (зазвичай один місяць від дня її відправлення).
Вільну оферту надсилають одночасно кільком адресатам (потенційним партнерам). При цьому вільна оферта може стати договором за дотримання не тільки трьох названих умов, а ще й додаткової четвертої - потенційний партнер (покупець) має підписати одержаний документ й повернути його оференту, а останній - повідомити вибраного ним покупця про згоду вважати підписану ним оферту за чинний договір. Якщо покупець не отримає підтвердження від оферента протягом короткого терміну (як правило, трьох днів з моменту закінчення дії оферти), то він може вважати себе вільним від зобов'язань.
Взаємини між підприємцями, які оформлені договірними відносинами, характеризують партнерські зв'язки.
Існують такі форми партнерських зв’язків за напрямками підприємницької діяльності: 1)виробництво (виробнича кооперація, проектне фінансування, управління за контрактом, підрядне виробництво, спільне підприємництво); 2) товарообмін (бартнерні операції, зустрічна поставка, комерційна тріангуляція); 3) торгівля (звичайна угода, форвардна угода, угода про передачу інформацію у вигладі ноу-хау, угода про встановлення прямих зв’язків, угода про експорт товарів, угода про імпорт товарів); 4) фінансові (факторинг, комерційній трансферт).

12. Міжнародна підприємницька діяльність.
Сучасний етап розвитку світової економіки характеризується інтенсивним розширенням міжнародної підприємницької діяльності, тобто діяльності, що здійснюється через науково-технічну, виробничу, торговельну, сервісну та іншу взаємокорисну співпрацю суб'єктів господарювання двох чи більше країн (міжнародних партнерів).
Суб 'єктами міжнародної підприємницької діяльності є її учасники, які спроможні ефективно працювати задля реалізації власних бізнесових інтересів. Законом України «Про зовнішньоекономічну діяльність» суб'єктами такої діяльності визнаються:
1) фізичні особи громадяни України, іноземні громадяни та особи без громадянства, що мають діє- і правоздатність;
2) юридичні особи, що зареєстровані в Україні та постійно перебувають на її території;
3) структурні одиниці суб'єктів господарської діяльності іноземних держав (дочірні фірми, філії, відділення, представництва);
4) спільні підприємства, що мають постійне місцезнаходження в Україні.
Відносно високий рівень інтернаціоналізації суб'єктів господарювання репрезентує спільне підприємництво, що здійснюється через створення і функціонування спільних підприємств, ліцензування та управління за контрактом.
Практична реалізація окремих форм міжнародної підприємницької діяльності досягається двома способами: перший без створення нової юридичної особи тільки на підставі економічної угоди (контракту); другий із заснуванням нового спільного підприємства чи зарубіжної філії (представництва) як суб'єкта міжнародного бізнесу.
Регулювання міжнародного підприємництва, здійснюване переважно через належну організацію
зовнішньоекономічної діяльності суб'єктів господарювання, має таку множинну мету: 1)стимулювання прогресивних структурних змін в економіці, зовнішньоекономічних зв'язків суб'єктів підприємницької діяльності; 2) створення сприятливих умов для інтеграції економіки України в систему світового поділу праці та її максимально можливе наближення до ринкових структур розвинутих країн; 3) здійснення захисту економічних інтересів України в цілому і конкретних суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності зокрема; 4) надання однакових можливостей для ефективного господарювання всім суб'єктам підприємницької діяльності.




13. Поняття про робочу силу підприємства. Показники чисельності працівників на підприємстві.
Робоча сила під-ва – працездатне населення, яке має певну кваліфікацію і у відповідності до трудового законодавства бере участь у виробночо- господарській діяльності (чоловіки від 16 до 60, жінки від 16 до 55, пенсіонери та підлітки з 15 років). Робоча сила поліляється на постійних і сезоних процівників. До постійних належать працівники, які прийняті на певний термін без зазначеного строку договору більше ніж на 2 місяці. Тимчасові на термін менше 2 міс.. Для хар-ки всієї сукупності працівників підприємсва використовують слідуючи терміни: персонал, кадри, трудовий колектив. Персонал – сукупність постійних працівників, які отримали необхідну професійну підготовку та мають досвід практичної діяльності. Весь персонал поділяєть на певні категорії: керівники, спеціалісти, службовці, робітники, молодший обслуговуючий персонал та служба охорони (поділ в відповідності до характеру виконуваних ф-цій). Також персонал може бути кваліфікованим по професіям та спеціальностям. Чисельність працівників характериз такими показниками, як спискова чисельність, та середня спискова чисельність. Спискова чисельність – це чисельність працівників підприємства на певну дату. До неї включають постійні, тимчасові, сезоні робітникі, приняті на роботу на 1 день довше. Не включаються до цієї чисельності працівників, які прийняті для виконання випадкових і разових робот на срок до 5 днів (студенти і учні, які проходять виробничу практику з отриманням стипендії за місцем навчання, сумісники). Для х-ки чисельності працівників за місяць, квартал, рік характерізуються середньосписковою чисельністю, яка визначається як відношення суми спискової чисельності працівників за період, за який визначаємо, включаючи вихідні та святкові до к-ті календарних днів цього періоду. Чисельність працівників у вихідні та святкові дні дорівнює списковій чисельності працівників в попереднів роб день. Існюють методи визначення чисельності, які належать до промислово- виробничого персонала підприємства: 1) коригування базової чисельності; 2) метод розрахунків на основі повної трудомісткості виготовлення продукції; 3) метод підсумовування.

16. Вимірювання затрат праці. Баланс робочого часу.
Затрати живої праці визнач тривалістю праці. Є уречевлена і жива праці. Основними одиницями виміру затрат праці є людино- година, людино- день і середньо- списковий працівник. Л-Год представляє собою час фактичної роботи і цей показник відображає реальні затрати праці. Л-День- це явка працівників на роботу, незалеж від того, скільки год він пропрацював. Ефективність використання трудових ресурсів на підприємстві характеризується обсягами робочого часу. Річний фонд робочого часу визначається на основі балансу робочогу часу. Баланс робочого часу характеризує використання робочого часу на протязі року і складається в розрахунку на 1 робітника. Для визн роб часу в днях необхідно знати календарний фонд, неробочі дні протягом року та невиходи на роботу. Календарний фонд роб часу- 355 або 366 днів(корисний фонд.) Баланс роб часу передбачає визначення номінального і корисного фонду роб часу. Номінальний фонд робосого часу- це різниця календарного фонду роб часу і кількості святкових і неробочих днів. Фн= Фк- Дсв і вих. Корисний фонд роб часу- різниця між номінальним фондом роб часу й невиходами на роботу. Фк= Фн- Дневих

17. Економічна сутність продуктивності праці. Економічне та соціальне значення продуктивності праці.
Економічна сутність продуктивності праці полягає в тому, що вона виражає співвідношення між кількістю виробленої продукції та витратами робочого часу, затраченого на її вироблення, для планування та аналізу рівня продуктивності праці використ різні методи та показники вимірювання Прод Праці. Всі методи визначення П.П. поділяються на визнач прямих та обернених показників. До прямих показників належ виробіток прдккції або безпосередньо П. П. П. П. Визнач в натуральних, вартісних та нормативних показниках. До обернених показників належить трудоміскість, яка буває плановою, фактичною, нормативною. Виробіток – це кількісь продукції, яка виробляється за одиницю робочого часу. Натуральний метод визначення виробітку застосовється, коли обсяги виробництва визначаються в натуральних одиницях, в цьому випадку виробіток розраховується як відношення обсягу продукції в натуральному виразі до затрат праці.Вн= Он/Зп. Перевагами натурального методу є: натуральні показники наочні для робітників і придатні для використання при розподілі колективного заробітку; натуральні показники не зазнають по собі впливу зміни цін, структури робіт та інфляційних процесів. Недоліки: неможливість його застосування у випадку коли підприємство виробляє різні види продукції. Вартісні показники більш універсальні і дозволяють оцінити рівень П. П. при виробництві різнорідної продукції. Ці показники зазанають на собі вплив матеріаломісткості та рівень цін. Виробіток у вартісному вираженні визачається як відношення обсягу продукції у грошовому виразі до затрат праці або до середньо- спискової чисельності працівників Вн= Он/Зп; Вт= Ог/Зп; Вт= Ог/Чсер. З метою запобігання впливу матеріаломіскості робіт на продуктивність праці доцільно розраховувати виробіток по чистій прдукції. Чиста продукція= вартість продукції- амортизація- матер витрати.















18. Методика визначення продуктивності праці.
Під продуктивністю праці як економічною категорією заведено розуміти ефективність (плодотворність) трудових витрат, здатність конкретної праці створювати за одиницю часу певну кількість матеріальних благ. Підвищення продуктивності праці характеризує економію сукупної (живої, уречевленої і майбутньої) праці. Конкретно воно полягає в тім, що частка живої праці зменшується, а уречевленої збільшується, ' проте збільшується в такий спосіб, що загальна величина трудомісткості товарів зменшується. Рівень продуктивності праці визначається кількістю продукції (обсягом робіт чи послуг), що виробляє один працівник за одиницю робочого часу (годину, зміну, добу, місяць, квартал, рік), або , кількістю робочого часу, що витрачається на виробництво одиниці продукції (виконання роботи чи послуги). Різноманітність підходів до визначення рівня продуктивності праці залежить від специфіки діяльності тих чи тих підприємств або їхніх підрозділів, від мети розрахунків та базується на методичних особливостях.
(Виробіток =Обсяг продукції (послуг) / Чисельність працівників (трудовитрати в годинах)) (Трудомісткість =Трудовитрати в годинах (Чисельність працівників) / Обсяг продукції (послуг)).
Якщо показники виробітку мають більш узагальнюючий, універсальний характер, то показники трудомісткості можна розраховувати за окремими видами продукції (послуг) та використовувати для розрахунків потрібної кількості робітників, виявлення конкретних резервів підвищення продуктивності праці. Достовірність розрахунків зростає за визначення повної трудомісткості (технологічної, обслуговування та управління виробництвом). Для забезпечення точності вимірювання продуктивності праці (особливо її динаміки) за вартісними показниками слід ураховувати вплив на її рівень передовсім цінового фактора.
19. Шляхи підвищення продуктивності праці.
Підвищення продуктивності праці означає економію витрат праці .Між ростом продуктивності праці і економією затрат існує така залежність:
13 EMBED Equation.3 1415
Існує залежність між економією трудових затрат і рівнем продуктивності праці :
13 EMBED Equation.3 1415
Зростання продуктивності праці на будь-якому під-ві залежить від багатьох зовнішніх та внутрішніх факторів які обєднуються в три великі групи.
Техніко-технологічні фактори :
вдосконалення техніки та технології
зростання нових видів сировини та матеріалів
модернізація обладнання
механізація та автоматизація виробництва
Організаційні фактори
вдосконалення системи управління та організації праці
збільшення реального фонду робочого часу
впровадження раціонального розподілу та організації робітників
3.Соціально-економічні фактори
вдосконалення системи планування участі працівників у прибутках
створення відповідного морально-психологічного клімату
поліпшення системи підготовки та перепідготовки кадрів
зростання заробітної плати.
21. Форми і системи оплати праці.
Оплата праці це будь-який заробіток, обчислений, як правило, у грошовому виразі, що його за трудовим договором власник або вповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану роботу або надані послуги.
Оплата праці складається з основної заробітної плати й дод крвої оплати праці. Розміри оплати найманого працівника залеж від результатів його праці з урахуванням наслідків господарсь діяльності підприємства.
Основна заробітна плата працівника залежить від результатів його праці й визначається тарифними ставками, відрядними розцінками, посадовими окладами, а також надбавками й доплатами в розмірах, не вищих за встановлені чинним законодавством. Рівень додаткової оплати праці здебільшого залежить від кінцевих результатів діяльності підприємства.
Існують 2 форми оплати праці: відрядна та тимчасова.
За відрядної форми оплата праці проводиться за нормами й розцінками, установленими на підставі розряду працівника. Кваліфікаційний (тарифний) розряд працівника передбачає виконання роботи відповідної складності. Основними умовами застосування відрядної оплати праці є наявність кількісних показників роботи, що безпосередньо залежать від конкретного працівника і піддаються точному обліку, а також необхідність стимулювання зростання випуску продукції та існування реальних можливостей підвищення виробітку на конкретному робочому місці. Використання цієї форми оплати праці потребує встановлення обґрунтованиїх норм виробітку, чіткого обліку їхнього виконання і, що особливо важливо, воно не повинно призводити до погіршання якості продукції, порушень технологічних режимів, техніки безпеки, а також до перевитрачання сировини, матеріалів, енергії.
За почасової форми заробітної плати оплата праці робітників здійснюється за годинними (денними) тарифними ставками з урахуванням відпрацьованого часу та рівня кваліфікації, що визначається тарифним розрядом. Почасова форма заробітної плати застосовується тоді, коли недоцільно нормувати роботи або вони взагалі не піддаються нормуванню, оскільки зміст і послідовність виробничих операцій часто змінюються.
Кожна з названих форм заробітної плати охоплює кілька систем оплати праці для різних організаційно-технологічних умов виробництва. Відрядна форма з/п охоплює такі системи: пряма відрядна система, непряма відрядна, відрядно-преміальна, відрядно-прогресивна, акордна. Почасова форма охоплює: просту почасову систему, почасову- преміальну, за посадовими окладами.
23.Визначення активів під-ва
Ресурси під-ва складаються з фінансових і виробничих ресурсів. До виробничих ресурсів відноситься майно(активи) Робоча сила та інформація.
Активи під-ва в бух.обліку поділяються на оборотні та необоротні.
Оборотні активи-це грошові кошти що необмежені у використанні а також інші активи які призначені для реалізації або споживання протягом операційного циклу або протягом 12 місяців з дати балансу.
Необоротні – активи які тривалий час утримуються під-вом з певною метою .До їх складу входять: основні засоби, необоротні нематеріальні активи, нематеріальні активи, довгострокові фінансові інвестиції, довгострокова дебіторська заборгованість та відстрочені податкові активи.
Основні засоби або інші оборотні нематеріальні активи-це матеріальні активи які під-во утримує з метою використання
більше 1 року.Доїх складу входять: будівлі, споруди, машини,устаткування та інвентар.
Між оборотними активами(сировина та матеріали) та ОЗ(ОФ) існують відмінні ознаки:
Ознаки
ОЗ
Оборотні активи

Тривалість ф-вання у виробничому процесі
Функціонують тривалий час
Беруть участь лише в одному виробничому процесі

Зміна споживчої форми
Зберігають свою форму
Змінюють або повністю втрачають свою споживну форму

Ступінь використання у кожному виробничому циклі
Використовуються частково
Використовуються повністю

Перенесення вартості на вартість готової продукції
Переносять вартість частинами по мірі спрацювання у вигляді амортизаційних відрахувань
Повністю переносять свою вартість на витрати по виготовленню продукції


24.Економічна сутність основних засобів під-ва, їх класифікація.
Основні засоби в процесі вир-ва не змінюють своєї натуральної форми, не входять до складу новоствореної продукції, а свою властивість переносять на готову продукцію по мірі зносу у вигляді амортизаційних відрахувань.
На практиці до основних засобів належать:
Засоби вир-ва, які мають вартість більше 500 гр. Істроком служби більше 1 операційного циклу
Основні активи це перший розділ балансу.
Основні активи в процесі вир-ва поділяються на: Виробничі, Невиробничі
Виробничі - функціонують в сфері матеріального вир-ва: промисловість, с/г, та будівництво і становлять 95-98% вартості основних активів під-ств.
Невиробничі – форми під-ств та організації освіти та охорони здоровя , спорту та відпочинку.
Виробничі Основні активи
Активна частина
Пасивна частина

Праймає безпосередню участь в процесі вир-ва і від її розмірів залежить вир-ча програма підприємств
Машини
Обладнання
Транспортні засоби
Виробничий інструмент
Не приймає участі в процесі вир-ва але створює умови для збереження активної частини: будівлі, споруди передавальні пристрої.


Оптимальна структура ОЗ -- 60-40%
60 – активна
40 – пасивна
Класифікація оборотних активів: 1. В залежності від участі в процесі вир-ва: виробничі, невиробничі
2.За приналежністю: власні, орендовані. 3. За використанням: працюючі ( в експлуатації), непрацюючі ( на складі ).
4. За цільовим призначенням та хар-ру використання: будівлі, споруди та передавальні пристрої., автотранспорт, меблі, побутові елек. оптичні пристрої, обладнання, машини і обладнання затрати на закладання та вирощування насаджень затрати на придбання худоби.
З 1 січня 2000 року прийнята така класифікація ОЗ ( рахунок 10 по балансу )
1.Земельні ділянки 2.Капітальні затрати на поліпшення земель 3.Будинки та споруди 4.Машини та обладнання: силові машини, робочі машини, обчислювальна техніка, засоби обробки інформації, вимірювальне обладнання.
5. Транспортні засоби 6. Інструмент, прилади, інвентар 7. Робоча та продуктивна худоба 8. Багаторічні насадження 9. Інші основні засоби: бібліотечні фонди, музейні цінності.






























25.Облік та оцінка основних засобів під-ств з різними формами власності
Облік та оцінка ОЗ здійснюється в натуральній та вартісній формі.
Облік в натуральній формі проводиться для визначення кількості видів ОЗ та технічного складу виробн. потужностей під-ва.
Кожному виду ОЗ присвоюється інвентарний номер ана складне устаткування виписується тех. паспорт де вказується : заводський номер, дата випуску, дата і номер акту введення в експлуатацію, норма амортизації, данні про капітальний ремонт.
Оцінка – це грошове вираження вартості усіх засобів.
Види оцінок ОЗ: Первісна, Залишкова, Відновна, Ринкова, Ліквідна.
Первісна(балансова) вартість – це вартість ОЗ в момент їх придбання включаючи транспортні та заготівельно-складські витрати.
Пв=Бв=Цопт+Втр+Взс
Залишкова вартість представляє собою ту частину ОЗ яка ще не перенесена на новостворену продукцію. Розраховується як різниця між первісною вартістю і величиною зносу
Вз=Пв-
·З
Відносна вартість – це вартість відтворення ОЗ в сучасних умовах тобто при нових цінах і способах ведення робіт. Це вартість ОА після переоцінки.
Ринкова вартість – це вартість ОА по яких здійснюються реальні умови купівлі-продажу основних фондів. Визначаються при передачі майна в оренду і акціонуванні під-ств
Ліквідна вартість – показує суму коштів яку може отримати вир-во внаслідок реалізації металобрухту за умови повного списання основних активів
Середньорічна вартість ОА визначається трьома способами :
Коли рух ОА повільний використов середня арифметична
ОФсер=(ОФпр+ОФкр)/2
Коли є дані про надходження по місяцях і кварталам
ОФсер=(ОФ1/2+ОФ2+...+ОФ11+ОФ12/2)/12
Коли є дані про вибуття та введення фондів в експлуатацію
ОФсер=ОФпр+ ОФввед*Тввед/12 + ОФвиб*Твиб/12

26.Знос основних засобів під-ва
В процесі експлуатації основні активи втрачають не лише споживчу вартість але і вартість вцілому
Види зносу: Фізичний знос Моральний знос
З економ точки зору знос можна визначити за величиною витрат які необхідні для відновлення основ засобів до первісного стану за техніко-економічними хар-ми.
Грошовим виразом фіз. зносує амортизація
Екон знос – це процес поступового зменшення реальної первісної вартості основн активів
Моральний знос – це тех.- екон старіння – це конструктивне старіння і знецінення машин і устаткування внаслідок дії НТП.
Осн активи знецінюються раніше ніж відбувається їх фіз. знос.
Причини морального зносу :Поява нової більш дешевої техніки в розрахунку на одиницю корисного ефекту. Створення більш продуктивних машин що забезпечують зниження собівартості робіт
Фіз. знос або моральне старіння можна усунути частково або повністю застосовуючи різні форми відтворювання .
Відшкодування фіз. зносу проводиться за рахунок поточного та капітального ремонту а попередження фіз. зносу за рахунок своєчасного проведення технічного огляду та обслуговування. Знизити витрати від мат. зносу допомагає модернізація.




























































27. Амортизація основних засобів. Порядок нарахування і використання амортизаційних відрахувань.
Безперервний процес виробництва потребує постійного відтворення фізично спрацьованих і технічно застарілих основних фондів. Необхідною умовою відновлення засобів праці в натурі є поступове відшкодування їхньої вартості, яке здійснюється через амортизаційні відрахування (амортизацію). Амортизація основних фондів це процес перенесення авансованої раніше вартості всіх видів засобів праці на вартість продукції з метою її повного відшкодування.
Для відшкодування вартості зношеної частини основних фондів кожне підприємство робить амортизаційні відрахування, тобто встановлює певну грошову компенсацію відповідно до розмірів фізичного спрацювання й техніко-економічного старіння. Ці відрахування включають до собівартості продукції, реалізують під час продажу товарїв, потім накопичують у спеціальному амортизаційному фонді, що служить відновленню основних фондів.
Амортизаційні відрахування обчислюють за певними нормами, які характеризують щорічний розмір відрахувань у відсотках до балансової вартості основних фондів. Розрахунки норм амортизаційних відрахувань на повне відновлення (реновацію) основних фондів здійснюють централізовано за формулою 13 EMBED Equation.3 1415, де Ф балансова (первісна чи відновна) вартість основних фондів; Л ліквідаційна вартість основних фондів; Ан амортизаційний період (нормативний строк функціонування) основних фондів.
У практиці господарювання можуть застосовуватися методи рівномірної (лінійної), подвійно-залишкової і прискореної амортизації.
Метод рівномірної (лінійної) амортизації передбачає перенесення балансової вартості основних фондів на собівартість продукції, що виробляється протягом амортизаційного періоду (нормативного строку служби) засобів праці за однаковими нормами амортизаційних відрахувань. Згідно з чинним законодавством України щорічні норми амортизаційних відрахувань за першою, другою і третьою групами основних фондів становлять відповідно 5, 25 і 15%.
Норми амортизаційних відрахувань за методом подвійно-залишкової амортизації встановлюються через подвоєння норм, обчислених за методом рівномірної амортизації, але не щодо балансової, а щодо залишкової вартості основних фондів. Підприємства можуть самостійно приймати рішення про застосування прискореної амортизації основних фондів, віднесених за укрупненою класифікацією до третьої групи і придбаних після травня 1997 року, тобто після набуття чинності Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств». При цьому мають використовуватися такі норми прискореної амортизації відповідно до року експлуатації засобів праці: перший 15%; другий 30%; третій 20%; четвертий 15%; п'ятий 10%; шостий і сьомий 5%. Збільшення масштабів застосування прискореної амортизації сприятиме істотному зменшенню фінансових втрат від техніко-економічного старіння та інтенсифікації процесу оновлення діючих засобів праці на підприємствах і в організаціях України.

28. Ремонт основних засобів та його економічне значення.
Окремі види засобів праці складаються з великої кількості конструктивних елементів (деталей, вузлів тощо), які виготовлені з різних за міцністю матеріалів, виконують різні технологічні функції, мають неоднакове експлуатаційне навантаження і внаслідок цього спрацьовуються нерівномірно. Звідси виникає необхідність заміни або відновлення спрацьованих конструктивних елементів устаткування та інших видів засобів праці задовго до того, коли кожний з цих об'єктів у цілому стане непридатним для дальшого використання у виробничому процесі. Таке часткове відновлення засобів праці здійснюється з допомогою періодичних ремонтів. Отже, суть ремонту полягає в усуненні тимчасового фізичного спрацювання конструктивних елементів у натуральній формі та забезпечення в такий спосіб постійної дієздатності засобів праці протягом усього періоду їхньої експлуатації. Призначення поточного ремонту збереження засобів праці у придатному для продуктивного використання стані проведенням регулярних ремонтно-профілактичних операцій з метою усунення дрібних неполадок і запобігання прогресуючому фізичному спрацюванню. Мета капітального ремонту полягає у максимально можливому відновленні первісних" техніко-експлуатаційних параметрів засобів праці. На відміну від поточного ремонту капітальний є найбільш складним за обсягом виконуваних робіт і проводять його здебільшого через тривалі проміжки часу (один раз за кілька років). Особливим видом найбільш складних ремонтних робіт є так званий відновлювальний ремонт, необхідність у проведенні котрого виникає внаслідок стихійного лиха (пожежі, повені, землетрусу). За сучасних умов господарювання і формування ринкової економіки важливого значення набуває економічна оцінка доцільності витрат на капітальний ремонт виробничого устаткування. Для економічної оцінки ефективності витрат на капітальний ремонт порівнюють два альтернативні варіанти: перший капітальний ремонт фізично зношеної машини і продовження строку її експлуатації на один ремонтний цикл; інший заміна машини, що потребує капітального ремонту, на нову.
Показник ступеня ефективності витрат на капітальний ремонт будь-якого виробничого устаткування (е ) визначається за формулою 13 EMBED Equation.3 1415. Коефіцієнти, обчислені за формулою, можуть набувати додатного, від'ємного або нульового значення. За всіх додатних значень коефіцієнта ”е” капітальний ремонт устаткування є економічно виправданим, за від'ємних недоцільним, а за нульового значення коефіцієнта порівнювані варіанти треба вважати рівноцінними.

29.Відтворювання ОЗ та джерела його фінансування.
Відтворення – це безперервно повторювальний процес відновлення основних фондів на базі НТП
Основними формами відтворення є: часткове, просте, розширене.
Часткове відтворення – передбачає відшкодування фіз. зносу та відновлення тех.-екон. хар-к і здійснення при проведенні кап. ремонту. Основним джерелом коштів є ремонтний фонд.
Розширене – передбачає розширення мат.-тех. бази під-ва за рахунок нового будівництва , придбання нових ОЗ. Також шляхом техн. переозброєння реконструкції та розширення діючих виробничих об’єктів.

30.Показники оснащеності під-ва ОЗ
Для хар-ки забезпеченості під-ва ОЗ використовують такі показники:
Фондозабезпеченість(фондомісткість та фондооснащеність)
Фондозабезпеченість – хар-зує забезпеченість або потреби під-ва в ОЗ для вир-ва одиниці продукції
Фм=ОФ/Овп де Овп-обсяг виробленої продукції
Механозабезпеченність вир-ва хар-є потреби під-ва в засобах механізації(активна частина фондів ). Розраховується як відношення вартості засобів механ до обсягу викон робіт.
Енергоозброєність – хар-зує потреби під-ва в потужності двигунів чи засобів енергетики для виконання одиниці робіт.
Для хар-ки забезпечення робітників ОЗ використовують такі показники:
Фондоозброєність праці - хар-зує співвідношення між основними і числом працюючих, показує яка частка загальної вартості ОЗ припадає на одного сер.-статист. працівника.
Фп=ОФ/Чп
Механоозброєність праці визначає співвідношення між величеною вартості засобів механізації та числа працюючих.
Енергоозброєність праці – показує яка частка виробничих енергетичних потужностей припадає на одного працюючого.

31.Для хар-ки руху ОЗ використовують такі показники:
Коефіцієнт вибуття показує яка доля ОЗ що була на балансі п-ва на початок року списана внаслідок повного зносу або інших причин .
Розраховується як відношення вартості основних засобів що вибули з експлуатації до вартості ОФ на початок року: К=ОВФвиб/ОВФпр
Коефіцієнт оновлення х-зує долю нових введених в експлуатацію ОЗ: К=ОВФввед/ОВФкін.р
Коефіцієнт росту К=ОВФкін.р/ОВФп.р
Коефіцієнт інтенсивності оновлення Кін.он=Конов/Квиб
Для хар-ки фіз. стану використовують таки показникі :Коефіцієнт зносу – він х-зує ступінь основних фондів і розраховується як відношення нарахованого зносу за певн. календарн. період до вартості ОЗ. за цей період( визн як на початок року так і на кін. Року)
К зн =В зн/ОФ
2) К-т придатності .Показує яка доля в-ті ОЗ не перенесена на новоств. Продукцію , або яка доля зал. Варт . по відношенню до балансової в-сті.
Кпр= Взал./ОФ кр=(ОФ кр-Взн)/ОФ кр, Кзн +КПР=1

32. Показники використання осн засоб на підприємстві.
Ефективність використання осн засоб хар-ся системою натуральних та вартісних показників серед вартісних показників основними є фондовіддача та рентабельність ОЗ. Фондовіддача характеризую собою обсяг продукції який припадає на одиницю вартості основ фондів. Цей показник взаємо обернений до показника фондомісткості: Фв = Овп / ОФ.
Недоліки: впливає ф-р цін., впливає матеріаломісткість продукції.
Щоб уникнути цього недоліку рахуємо фондовіддачу по обсягу чистого продукту: ЧП = О – (МВ+А), Фв = Очп/ОФ.
Рентабельність фондів показує величину прибутку на 100 грн вартості осн засобів: Роф = (Пр/ОФ)*100%
До натуральних показників відносяться: натуральне в-во техн засобів, коефіц використання календарного часу. Він хар-є відношення к-ті машино-годин роботи обладнання до кількості машин-один перебування на підприємстві: Квкр=Др/Дк.
Коефіц техн готовності відношення часу перебування техн засобів на підприємстві зменшеного на час перебування в ремонті та очікування ремонту до часу перебування на підприємстві: Ктг = (Тпп -Трем) / Тпп
Коефіц змінності визнач шляхом ділення кількості відпрацьованих машинно-годин на к-ть машинно-днів і середню тривалість зміни: Кзм=Тмаш-год/Тмаш-год.
Частковими показниками використання осн зас є коефіц екстенсивності завантаження устаткування. Коеф інтегр викор основ засоб: Кінт.в = Кек*Кінт

33.Шляхи підвищення використання ОЗ.
Шляхи : Екстенсивний (передб зб. Тривалості роботи основних фондів на протязі року) збільшення зміності роботи зменшення тривалості ремонтів скорочення часу перебазування машини з об’єкта на об’єкт.
Інтенсивний (підвищення основних засобів за одиницю робочого часу, підвищення кваліфікації кадрів, впровадження нових технологій, матеріальне стимулювання за підвищення ефективності використання фондів).





















34.Нематеріальні ресурси : поняття та види.
Нематеріальні ресурси – це частина потенціалу підприємства, здатна приносити економічну вигоду, для якої характерна відсутність матеріальної основи та невизначеність розмірів отримування прибутків від його використання.
Види нематеріальних ресурсів (об’єктів інтелектувальної власності):
Об’єкти промислової власності:
Винахід – це позначене суттєвою новизною вирішення технічного завдання в будь-якій галузі народного госп–ва, яке забезпечує позитивний ефект (практичну цінність).
Корисна модель – це результат творчої діяльності людини, об’єктом якої може бути конструктивне вирішення пристрою або його складових частин.
Промисловий зразок – придатне до здійснення промисловим способом художнє вирішення конкретної форми виробу.
Товарний знак та знак обслуговування – це оригінальна позначка (ім’я, термін тощо), яка призначена для ідентифікації товару.
Зазначення походження товару – відображає назву країни (місцевості), яке використовується для позначення товару, особливі властивості якого обумовлюються, що є характерними для даного географічного об’єму.
Фірмове найменування – це стале позначення підпр-ва або окремої особи, від імені якої здійснюється вир–ча або ін. діяльність.
Способи захисту від недобросовісної конкуренції.
Об’єкти, охороняються авторським правом і суміжними правами:
Твори галузі науки, літератури та мистецтва;
Комп’ютерна програма – це об’єктивна форма подання сукупності даних та команд, призначених для забезпечення функціонування ЕОМ.
База даних – це іменована сукупність інформаційних одиниць у певній предметній сфері.
Технологія інтегральної мікросхеми – це зафіксоване на матеріальному носії просторово-геометричне розташування сукупності елементів інтегральної мікросхеми та зв’язки між ними.
Суміжні права – права, які примикають до авторського права, є похідними від нього (3 види: права виконавців, виробників фонограм, організацій мовлення).
Інші (нетрадиційні) об’єкти інтелектуальної власності:
Раціоналізаторська пропозиція –це технічне вирішення, яке є найбільш корисним для підприємства.
“ноу–хау” – незахищені охоронними документами і неоприлюднені знання чи досвід технічного, виробничого, управлінського або ін. характеру, що можуть бути практично використані в наукових дослідженнях та розробках.

35. Поняття нематеріальних активів.
Нематеріальні активи виникають внаслідок володіння правами на об”єкти інтелектуальної власності або на обмежені ресурси та їхнього використання в господарській діяльності підприємства з отриманням результату ( доходу, прибутку).
До складу нематеріальних активів включають :
права, що з”являються внаслідок володіння підприємством патентами на винаходи та свідоцтвами на товарні знаки,
права, що виникають унаслідок володіння підприємством об”єктами авторського та суміжного права
права на використання створених на підприємстві нетрадиційних об”єктів інтелектуальної власності,
права на користування земельними ділянками та природними ресурсами,
монопольні права та привілеї на використання рідкісних ресурсів, включаючи ліцензії на здійснення певних видів діяльності,
організаційні витрати на створення підприємства,
права на використання об”єктів інтелектуальної власності за допомогою ліцензійних угод.
Окремі елементи нематеріальних активів мають особливості правового захисту, до яких відносять патент та авторське право.
Патент – документ, яким держава державний орган надає особі або підприємству виключне право використання зазначеного в патенті винаходу або раціоналізаторської пропозиції. Патентовласник володіє монопольним правом на промислове або інше комерційне використання нематеріальних ресурсів і за необхідності може заборонити будь-кому їх використовувати без дозволу.
Свідоцтво на товарний знак – документ, що засвідчує його пріоритет, забезпечує його власнику виключне право користуватися і розпоряжатися знаком на свій розсуд, право забороняти використовувати знак без дозволу власника, право дати дозвіл / ліцензію/ на використання знака на підставі ліцензійного договору.
Авторське право – система правових норм, що визначають виключне право авторів наукових, літературних та художніх творів на використання плодів своєї праці. Ноу-хау, раціоналізаторські пропозиції, комерційні таємниці не мають спеціального правового захисту, порядок такого захисту визначається самим підприємством. За розголошення таємниці передбачається сувора /кримінальна/ відповідальність.
Реалізувати право власності на нематеріальні ресурси може або сам їх власник, або довірена особа чи підприємство у формі ліцензії.
Ліцензія – дозвіл на використання технічного досягнення чи іншого нематеріального ресурсу протягом певного строку за винагороду.
Така винагорода може може сплачуватися у вигляді встановлених певних відсоткових ставок до обсягу чистого продажу, до собівартості виробництва, до вартості одиниці ліцензійної продукції / періодичні відрахування -роялті/ або як разова за весь період користування / пашуальна виплата – плата за ліцензію/. Власник ліцензії – ліцензіар, той хто отримує право на ліцензію – ліцензіат.

















36. Оцінка вартості та амортизація нематеріальних активів.
В підприємницькій діяльності виникає необхідність в оцінці нематеріальних активів. До обставин, які зумовлюють необхідність оцінки вартості нематеріальних активів, відносяться :
приватизація або відчуження державою нематеріальних активів ,
включення об”єктів інтелектуальної власності в статутний фонд,
визначення частки майна у статутному фонді за реструктуризації підприємств,
оцінка та переоцінка нематеріальних активів з метою повного обліку всіх активів підприємства,
придбання прав на об”єкти інтелектуальної власності,
здійснення фінансової звітності підприємства,
оцінка вартості застави під отримання кредиту,
визначення збитків від порушення прав на об”єкти інтелектуальної власності,
організація франзайзингу.
Оцінка вартості нематеріальних активів включає в себе етапи :
обстеженння нематеріальних активів,
правова експертиза,
вибір відповідного методу оцінки вартості,
формування інформаційної бази для проведення оцінки,
розрахунки вартості нематеріальних активів,
підготовка звіту про оцінку.
Відповідно до міжнародних стандартів оцінки вартості нематеріальних активів використовують три підходи : витратний, прибутковий, ринковий., які мають свої конкретні методи оцінки вартості, що представлені на мал. 2.
Витратний підхід полягає у розрахунку витрат на відтворення нематеріальних активів.
Прибутковий / дохідний/ підхід полягає в тому, що вартість об”єкта може бути визначена як його здатність давати прибуток у майбутньому.
Ринковий підхід до оцінки вартості нематеріальних активів реалізується за допомогою методу порівняльного аналізу продажу та методу звільнення від роялті.
Метод початкових витрат - вартість нематеріальних активів визначається за бухгалтерською звітністю підприємства за кілька останніх років.
Метод вартості заміщення – максимальна вартість певного нематеріального активу визначається мінімальною ціною, яку необхідно заплатити за придбання активу аналогічної корисності або аналогічної споживчої вартості.
Метод відновної вартості - відновна вартість визначається як сума витрат, необхідних для створення нової точної копії оцінюваного активу.
Метод капіталізації прибутків – виявляються джерела та розміри чистого прибутку, визначається ставка капіталізації чистого прибутку, розраховується вартість активу діленням чистого прибутку на ставку капіталізації.
Метод дисконтування майбутніх грошових потоків - оцінюються майбутні грошові потоки / чистий прибуток від використання об”єкта інтелектуальної власності і величина амортизації цього об”єкта/, визначається ставка дисконтування, розраховується сумарна поточна вартість майбутніх прибутків, додавання до отриманого результату вартості об”єкта інтелектуальної власності / приведеної до поточного періоду/.
Метод порівняльного аналізу продажу – порівняння об”єкта інтелектуальної власності, що оцінюється, з вартістю аналогічних об”єктів, які були реалізовані на ринку.
Метод звільнення від роялті - полягає у припущенні, що інтелектуальна власність підприємству не належить, і тоді підприємство мало б виплачувати частину виручку у вигляді винагороди / роялті/ власнику інтелектуальної власності, яку насправді залишає собі. Ця винагорода і є додатковим прибутком, який створюється нематеріальним активом, і являється ринковою вартістю оцінюваного активу.
Нематеріальні активи підлягають амортизації. Норму амортизації встановлює підприємство залежно від строку використання виду нематеріального активу / стосовно активів,для яких неможливо встановити період використання, норма амортизації приймається 10 років або 10%/.

37.Поняття про оборотні аетиви, об. Фонди та фонди обігу
До оборотніх активів належать: грошові кошти, які необмежені в використанні, а також інші активи, які призначені для реалізації чи спож. протягом 12 місяців
Фонди – це заособи в-ва, які прийм. участь лише в одному вир. циклі втрачаючи при цьому свою первісну форму і переносить свою в-сть на новостворену продукцію.
Вони стають част. собівартості продукції.
До обор. фондів належать інструмент: інвентар вартістю до 500 грн строком служби до одного року.
Фонди обігу – це частина засобів в-ва, яка не бере участі в вир. циклах, але авансування підприємством на створення засобів обор. фондів ( матеріалів, сировини, деталей, паливо, а також це кошти які необхідні підприємству для реалізації продукції, здійсн. платежів, розрахунок за поставлені товари, виконані роботи і готову продукцію)

























38. Склад оборотних засобів під-ва.
Оборотні фонди представлені у вигляді:
1) вир-их запасів
2) коштів, вкл. у вир-во
Вир. запаси:
осн. та допоміжні матеріали
конструкції та деталі
паливо та запчастини
малоцінні та швидко знош. предмети спецодяг та інвентар до коштів, які вкл. в в-во: незвершене в-во і витрати майб. періодів.
Незавершене в-во:
комплектуючі вироби і продукція що не пройшли всіх стадій техн.циклу, а також не закінч. кап ремонт осн. засобів.
Витрати майб періодів – це витрати пров. в поточному році, але віднесені . до наст. періодів і відображені в балансі як витрати майб. періодів, що підляг. співставленню на витрати в-ва та обігу протягом терміну до якого вони належать.
До фондів обігу на підпр-ві належать:
- готова продукція на складі
грошові кошти в касі та на банківських рахунках
короткострокові фін. зобов’язання (векселі, банкноти, облігації)
кошти в рахунках(прострочена дебіторська заборгованість , відвантажені товари та надані послуги)
39. Класифікація оборотних засобів
Принципи класифікації:
1)-за місцем та роллюв-ва:
оборотні фонди
фонди обігу
2)-За джерелами утворення:
власні
прирівняні до власних
позичкові
3)-За способом планування та нормування:
нормовані (забезпеч. між обігових коштів, які необх. для забезп-ня безперебійного ф-ня п-ств)
ненормовані (дод. засоби, що направляються на розширене в-во)

40. Нормування оборотних засобів. на п-ві
Процес нормування оборотних засобів це встановлення нормативів їх запасів. Норматив оборотних засобів – це мін. розмір оборотн. засобів, що необхідно під-ву для о-ції ритмічної та безперебійної роботи.
Є 3 методи нормування об. засобів:
Аналітичний (ґрунтується на докладн. аналізі наявних обор. засобів п-ваз подальшим корегуванням фактичних запасів залежно від умов в-ва і вилучення з них )
Коефіцієнтний метод полягає в уточненні чинних на початок розрахункового періоду нормативів власних оборотних коштів згідно зі змінами в цьому періоді показників виробництва, що впливають на величину цих коштів.
Метод прямого рахунку це науково обґрунтований розрахунок нормативів за кожним нормованим елементом оборотних коштів (виробничим запасам, незавершеному виробництву, витратам майбутніх періодів, залишкам готової продукції). У практиці господарювання він є основним, інші методи розрахунків використовуються здебільшого як допоміжні.
За своїм економічним змістом виробничі запаси розподіляються на елементи, що їх відносять до оборотних фондів (сировина, матеріали, паливо), і ті, що тяжіють до основних фондів (запасні частини для ремонту; інструменти, інвентар та інші малоцінні предмети).
Частка НОЗ складає 70-80% від обор. засобів.
Мінімальні планові запаси нормованих обор. зас.встан. таким чином:
1)-Для кожного елемента нормованих активів визнач-ся окрем. норматив
2)-Сума окремих нормативів визначає сукупний норматив розмір, якого вказує, яка сума власних обор. засобів має бути у розпорядженні п-ва.
Не нормуються такі обор. зас.:
-обор. кошти у транспортних запасах
-викон. роботах
-наданих послугах, строк оплати яких настав
Нормативи власних обор. зас. визначаються для кожного е-та , як добуток одноденної потреби п-ва в тих чи інших матеріалах на норму запасу в днях.
Норма запасу включає:
-транспортний запас, що звичайно не перевищує двох днів, оборотні кошти вкладаються на період з моменту оплати виставленого постачальником рахунку до прибуття вантажу на склад підприємства.
-Підготовчий запас створюється на період часу, необхідного для приймання, складування та підготовки до виробничого використання матеріальних ресурсів.
-Найбільшим за розміром є поточний запас сировини (матеріалів) та інших елементів оборотних фондів (предметів праці); його обчислюють у межах половини середнього інтервалу між поставками певних видів матеріальних ресурсів (наприклад, якщо умовами договору між постачальником і споживачем передбачене надходження матеріалів один раз на місяць, то їхній поточний запас має забезпечувати 15 днів роботи).
-резервний (страховий) запасу – 50% поточного запасу
-сезонний запас – в разі сезонного характеру заготівлі сировини сезонного характеру споживання конкретних умов завезення
Сукупний норматив обор. з-бів на розрахунк. період – це заг. сума нормативів, обчислених по окремих е-ах обор. активів.





















41.Джерела утворення оборотних засобів на підприємстві
Основними джерелами утворення оборотних засобів є:
Власні оборотні засоби;
Кошти прирівнені до власних оборотних засобів;
Позичкові кошти;
Власні оборотні засоби включають:
Статутний фонд в частині формування оборотного капіталу;
Резервний фонд;
Нерозподілений прибуток звітного року;
Кошти прирівнені до власних оборотних засобів(стійкі пасиви) – це кошти, які юридично не належать підприємству, але які воно використовує в своїй господарській діяльності. Вони включають:
Заборгованість постачання за матеріально-технічні ресурси;
Мінімальна заборгованість робітника по заробітній платі;
Залишки амортизаційних відрахувань на закупівлю матеріалів для капремонту;
Кошти підприємств, що покривають кредити банку та аванси замовників;
Позичкові кошти включають:
Короткострокові банківські кредити;
Кредиторську заборгованість;
Емісію цінних паперів підприємства;
Отримання товарного кредиту;
Всі види кредитної заборгованості;
42. Показники ефективності використання оборотних засобів.
Показники ефективності використання оборотних засобів включають
коефіцієнт оборотності;
коефіцієнт завантаження;
тривалість одного обороту;
Коефіцієнт оборотності, що характеризує кількість оборотів, які здійснюють оборотні засоби протягом року. Показник обчислюється як відношення виробленої і реалізованої продукції до середнього залишку оборотних коштів.
13 EMBED Equation.3 1415;
Чим вищим є коефіцієнт оборотності, тим ефективніше використовуються оборотні кошти.
Коефіцієнт оборотності дебіторської заборгованості – це відношення обсягів продукці, реалізованої в кредит до середньої вартості дебіторської заборгованості.
13 EMBED Equation.3 1415;
Тривалість одного обороту характеризується часом, який необхідний для одного обороту оборотних засобів.
13 EMBED Equation.3 1415;
Коефіцієнт завантаження є величиною, оберненою до коефіцієнта оборотності:
13 EMBED Equation.3 1415;
Він показує, скільки оборотних коштів підприємства припадає на одну гривню реалізованої продукції.
Обсяг вивільнених або додатково залучених оборотних засобів в результаті зміни оборотності оборотних засобів за розрахунковий період визначається :
±
· Оз = (Орп р.р./ 360 ) х ( Тоб р.р. – Тоб.п.р.),
де Орп р.р. – обсяг реалізації за розрахунковий рік , грн.,
Тоб р.р. – тривалість обороту оборотних засобів у розрахунковому році , дні;
Тоб п.р. - тривалість обороту оборотних засобів у попередньому році , дні.
Коефіцієнтом окупності матеріальних витрат називають коефіцієнт використання оборотних засобів, що показує обсяг реалізованої продукції на одиницю спожитих матеріальних ресурсів.
Обчислюється: 13 EMBED Equation.3 1415;
Рентабельність оборотних засобів (коефіцієнт використання оборотних засобів)
13 EMBED Equation.3 1415, де Озал. – залишок оборотних коштів.

43. Показники ефективності використання оборотних засобів
Ек. зміст прискор. оборотності полягає в тому, що при тих же обор. коштах п-во може виконати більші обсяг робіт, або при тих же самих виконаних роботах може звільнити більшу частину оборотних засобів.
Унаслідок прискорення оборотності фінансових (грошових) коштів зменшується потреба в них, відбувається процес вивільнення цих коштів з обороту. Розрізняють абсолютне (зменшення потрібної суми коштів) та відносне (реалізація більшої кількості продукції за фіксованої суми коштів завдяки поліпшенню їхнього використання) вивільнення грошових коштів з обороту.
З-поміж заходів для підвищення ефективності використання оборотних коштів чільне місце належить оптимізації виробничих запасів. Саме з оптимізацією зв'язані найбільші резерви скорочення запасів на підприємствах, особливо з матеріаломістким виробництвом. Зменшення тривалості виробничого циклу на таких підприємствах усього на один день дає змогу зменшити обсяг незавершеного виробництва на суму понад 2 млн грош. од. Якщо ж прискорити реалізацію продукції також на один день, то можливе вивільнення оборотних коштів становитиме приблизно 1/3 обсягу залишків готової продукції на складах підприємств.




44. Поняття про інвестиції , їх види , характеристика.
Інвестиції це довгострокові вкладення капіталу (грошей) у підприємницьку діяльність (для одер кання прибутку).
Той, хто має капітал (гроші) і вкладає його (їх) у ту чи ту комерційну справу, називається інвестором, а сам процес вкладення капіталу інвестуванням (довгостроковим фінансуванням). У будь-якій підприємницькій діяльності інвесторами можуть бути як юридичні, так і фізичні особи, тобто як підприємства, так і окремі власники капіталу.
Залежно від того, де вкладається капітал (у межах країни чи за кордоном), виокремлюють внутрішні (вітчизняні) й зовнішні (іноземні) інвестиції. У свою чергу, внутрішні інвестиції поділяються на фінансові та реальні, а зовнішні на прямі й портфельні.
Фінансові інвестиції означають використання наявного капіталу для придбання (купівлі) акцій, облігацій та інших цінних паперів, що їх випускають підприємства або держава. За такого інвестування має місце переміщення титулів власності, котрі дають право на одержання нетрудового доходу.
Реальні інвестиції це вкладення капіталу (грошей) у різні сфери та галузі народного господарства (суспільного виробництва) з метою оновлення існуючих і створення нових «капітальних» (матеріальних) благ, а як наслідок одержання набагато більшого прибутку. Такі реальні інвестиції ще називають виробничими; проте в практиці господарювання за ними закріпилась Інша на-зва капітальні вкладення.
Зовнішні прямі інвестиції це вкладення капіталу за кордоном, що за величиною становить не менше 10% вартості того чи того конкретного проекту, закордонні інвестиції, менші за 10% вартості здійснюваного за їх допомогою капітального проекту, називаються портфельними. Періодичний аналіз співвідношення прямих і портфельних інвестицій має практичне значення для виявлення загальних масштабів і частки залучення іноземного капіталу у сферу розвитку й підвищення ефективності виробництва та інших напрямків діяльності суб'єктів господарювання.
Ефективність довгострокового фінансування модернізації існуючих і будівництва нових виробничих і невиробничих об'єктів багато в чому залежить від пропорцій між державними та приватними інвестиціями. Природно, що з активізацією розвитку роздержавлення і приватизації власності, акціонування державних підприємств усе більшою ставатиме частка приватного капіталу в загальному обсязі інвестицій. Це сприятиме підвищенню рівня ефективності як внутрішніх, так і зовнішніх інвестицій.

45. Склад і структура капітальних вкладень ( виробничих інвестицій)
За загальновживаним визначенням капітальні вкладення це періодично здійснювані довгост-
рокові витрати капіталу на відтворення основних фондів і об'єктів соціальної інфраструктури підприємства.
З огляду на функціональну цілеспрямованість розрізняють валові й чисті капітальні вкладення. Валові капітальні вкладення це загальна сума одноразових витрат капіталу на гоюсте й розши-.рене відтворення виробничих основних фондів та об'єктів соціальної інфраструктури, а чисті "витрати лише на розширене відтворення. Величину чистих капіталовкладень неважко розрахувати; для цього із загального обсягу капітальних вкладень треба виключити розмір амортизаційних відрахувань, котрі використовуються, як відомо, на просте відтворення основних фондів та іншого майна підприємства.
За чинними на підприємствах системами планування та обліку до складу капітальних вкладень включають: 1) вартість будівельно-монтажних робіт; 2) вартість усіх видів виробничого устаткування, а також зарахованих до основних фондів інструментів та інвентарю; 3) інші капітальні роботи й витрати. До останніх належать: вартість земельних ділянок; роботи із глибокого розвідувального буріння на нафту, газ і термальну воду; проектні роботи; науково-дослідні роботи; вартість придбаних патентів і ліцензій; витрати на підготовку експлуатаційних кадрів для підприємств, що будуються, вартість нетитульних тимчасових споруд, необхідних за будівництва виробничих об'єктів тощо.
Співвідношення між переліченими видами капітальних витрат характеризує елементно-технологічну структуру капітальних вкладень. Позитивною тенденцією в динаміці цієї структури капітальних вкладень є поступове збільшення частки витрат на устаткування, інструмент та інвентар за відносного зменшення питомої ваги вартості будівельно-монтажних робіт.
В інвестиційній політиці підприємств та їхніх добровільних об'єднань дуже важливо приймати обґрунтовані рішення щодо відтворювальної структури капітальних вкладень, котра відображає співвідношення довгострокових витрат на просте й розширене (технічне переозброєння і реконструкція, розширення діючих підприємств, нове будівництво) відтворення основних; фондів. Головна тенденція зміни відтворювальної структури капітальних вкладень протягом останніх років полягає в значному збільшенні частки витрат на технічне переозброєння та реконструкцію діючих підприємств у більшості галузей виробничої сфери.






















46. Визначення необхідного обсягу та джерел фінансування капітальних вкладень
Процес прогнозування (планування) капітальних вкладень на підприємствах охоплює два послідовно здійснювані етапи: перший обчислення необхідного обсягу реальних (виробничих) інвестицій на розрахунковий період (рік, кілька років); другий ви-значення конкретних джерел їхнього фінансування.
За першим варіантом має здійснюватись лише просте відтворення основних фондів переважно за рахунок амортизаційних відрахувань. Другий варіант передбачає здійснення розширеного відтворення основних фондів і об'єктів соціальної інфраструктури. Наслідком цього процесу має бути нарощування до необхідних розмірів виробничої потужності підприємства переважно через його технічне переозброєння, реконструкцію або розширення за попередньо розробленим проектом.
Такий варіант збільшення виробничих можливостей підприємства зумовлює необхідність ретельного складання програми (плану) його технічного переозброєння та реконструкції (розширення).
Для визначення необхідного обсягу капітальних вкладень за цим варіантом економічної ситуації використовують залежно від стадії планування два методи: перший попередньо- приблизнизних розрахунків(на підставі показника питомих капітальних вкладень на одиницю приросту виробничої потужності); другий прямих розрахунків (за даними кошторису технічного переозброєння і реконструкції або розширення підприємства).
Третій можливий варіант економічної ситуації на ринку й підприємстві зумовлює вже не просто розширене відтворення основних фондів, а потребує докорінної перебудови техніко-техно-логічної бази виробництва. За цим варіантом розрахунки необхідного обсягу капітальних вкладень здійснюють, головне, за схемою другого варіанта. Проте при цьому треба додатково враховувати значні капітальні витрати, зв'язані з маркетинговими дослідженнями і проектуванням нових виробів, які мають за своїми техні-ко-економічними характеристиками повністю задовольняти вимоги покупців. За таких умов підприємству слід бути готовим також і до необхідної диверсифікації виробництва, яка може зумовити мобілізацію значних інвестиційних ресурсів.
Якщо за певних причин (помилки організаційного періоду, раптове істотне зростання цін на нове устаткування тощо) акумульованої суми амортизаційних відрахувань недостатньо для фінансування заміни застарілого устаткування, то для покриття частини, що її бракує, треба використати інші (внутрішні) джерела формування коштів (зокрема оголосити передплату на звичайні та привілейовані акції або залучити частину нерозподіленого прибутку).
Забезпечення фінансування розширеного відтворення основних фондів за другим і третім варіантами економічної ситуації підприємства (істотне збільшення обсягу продукції, що виробляється, або організація виробництва нових видів товарів відповідно до попиту ринку) є складним господарським завданням. Для того, щоб його правильно розв'язати, потрібне глибоке економічне обґрунтування вибору тих чи тих джерел формування необхідних реальних інвестицій (капітальних вкладень).
Особливо ретельного обґрунтування потребує клопотання підприємства про надання йому прямої чи непрямої державної субсидії. У ньому треба відобразити такі питання: необхідність і мета фінансової допомоги, розмір державних коштів і ефективність їхнього використання, потреба у кредитних та податкових пільгах тощо. Глибоко обміркованим має бути й підхід до залучення закордонних інвестицій та створення спільних підприємств, що дають змогу використовувати найновіші технології світового рівня, виробляти конкурентоспроможну на ринку продукцію, підвищувати загальну і фінансову ефективність вітчизняного виробництва, але інколи можуть поставити його в надто велику залежність від іноземного інвестора.


















































47.Оцінка економічної ефективності виробничих інвестицій в умовах ринку
Оцінка економічної ефективності будується на порівнянні витрат інвестицій з результатом, який забезпечує ці витрати. Якщо отриманий результат має позитивне значення, то інвестування визнається доцільним13 EMBED Equation.3 1415, де КВ-капітальні вкладення або виробничі інвестиції.
Проекти капітальних вкладень визнаються доцільними при умові:
13 EMBED Equation.3 1415
Якщо відбувається вибір декількох варіантів інвестування, то перевага надається тому де Ер=max;
Оскільки інвестиції вкладається на протязі певного часу і дохід отримується також на протязі певного часу, то для конкретизації порівняння враховують чинник часу (при цьому всі значення приводять до поточного періоду часу).
Виходячи з цього, необхідно враховувати знецінення сьогоднішніх грошей майбутніми і приводити майбутні році до сьогоднішнього дня.
Метод урівнювання різночасних грошей називається дисконтуванням і проводиться за формулою:
13 EMBED Equation.3 1415, Гт – гроші теперішні; Гм – гроші майбутні; Е – постійна норам дисконту, яка рівна прийнятній для інвестора нормі прибутку; t – час в роках; t – час розрахунковий;
Водночас, для оцінки доцільності виробничих інвестицій використовують такі фінансово-економічні терміни як:
1).Початкові інвестиції (або початкова вартість проекту) – характеризує розмір капітальних вкладень, необхідних для реалізації проекту і розраховується як сума всіх інвестиційних витрат за мінусом виручки від продажу зайвого обладнання.
2). Грошовий потік – фінансовий показник, який обчислюється як сума чистого прибутку підприємства, амортизаційних відрахувань, приросту обороту капіталу та приросту вартості основних фондів.
3).Ставка дисконту – це відсоткова ставка, яка характеризує норму прибутку мінімального щорічного доходу інвестора на який він сподівається.
4).Теперішня вартість – вартість майбутніх доходів на теперішній час, яка обчислюється шляхом множення грошового потоку за кожний рік на коефіцієнт приведення відповідного року за прийнятою дисконтною ставкою.
5).Внутрішня ставка дохідності – це ставка дисконту при якій теперішня вартість грошового потоку та початкових інвестицій є приблизно рівною за величиною (при цьому чиста теперішня вартість рівна нулю).
6).Господарський ризик – є показником невпевненості та нестабільності щодо інвестування.
До основних показників ефективності інвестиційного проекту належать:
1).Чиста теперішня вартість (чистий приведений дохід) – характеризує абсолютну величину ефекту від реалізації проекту та обчислюється як різниця між теперішньою вартістю грошових потоків та величиною початкових інвестицій.
ЧТВ=ДП(дисконтований грошовий потік) – ІК(інвестиційні кошти)
2).Індекс дохідності є співвідношенням дисконтованого грошового потоку до інвестиційних коштів;
3).Період окупності – період часу впродовж якого повертаються початкові інвестиції у вигляді приведених до теперішньої вартості грошових потоків;
даний показник розраховується за формулою:ПО = ІК/ ДП сер., де ІК – інвестиційні кошти, а ДП сер. – середні дисконтовані грошові потоки.
Оцінка ефективності інвестицій здійснюється в такій послідовності:
Визначення суми необхідних інвестицій та періоду їх внесення
Прогноз майбутніх доходів від застосування інвестицій із визначенням часу їх отримання
Визначення початкових інвестицій
Визначення ставки дисконту
Визначення теперішньої вартості кожного з отриманих доходів
Розрахунок теперішньої вартості початкових інвестицій
Розрахунок чистої теперішньої вартості (ЧТВ):
Якщо ЧТВ>0 – інвестиції є доцільними;
ЧТВ>0 – інвестиції недоцільні;
У випадках декількох варіантів – найефективнішим проектом буде той, у якого максимальна величина ЧТВ.
При необхідності порівняння кількох варіантів інвестиції визначається індекс дохідності. Якщо ІД<1 – проект є недоцільним.
У випадку неможливості прогнозу майбутніх доходів, розрахунок інвестицій здійснюється за показником приведених витрат.
Приведені витрати – це сума поточних витрат або собівартості продукції і капітальних вкладень, приведених до співставлення за допомогою коефіцієнта порівняння економічної ефективності.
Даний показник розраховується за формулою: ПВ=СВ+ЕН*К.
Кращим варіантом є той приведені витрати(ПВ) якого є найменшими.






49.Підвищення ефективності використання інвестицій
Основними шляхами підвищення ефективності капітальних вкладень є:
Вдосконалення пректно-кошторисної справи..
Впровадження економічних методів управління економічним процесом.
Скорочення стадій інвестиційного циклу – зменшення строків від проектування до освоєння введених в дію виробничих об’єктів.
Поліпшення структури капітальних вкладень – збільшення відносного обсягу у просте відтворення основних засобів.



50. Поняття , характеристика та види інноваційних процесів.
Інноваційні процеси, що мають місце в будь-якій складній виробничо-господарській системі, є сукупністю прогресивних, якісно нових змін, що безперервно виникають у часі та просторі.
Результатом інноваційних процесів є новини а запровадження Їх у господарську практику визнається за нововведення. Інноваційні процеси започатковуються певними галузями науки, а завершуються у сфері виробництва, сприяючи прогресивним змінам останього. За своїм характером інноваційні процеси, новини й нововведення поділяються на взаємозв'язані види
Технічні новини і нововведення проявляються у вигляді нових продуктів (виробів), технологій їхнього виготовлення, засобів виробництва (машин, устаткування, енергії, конструкційних матеріалів). Організаційні нововведення охоплюють нові методи й форми організації всіх видів діяльності підприємств та інших ланок суспільного виробництва (організаційні структури управління сферами науки та виробництва, форми організації різних типів виробництва й колективної праці тощо);
економічні методи господарського управління наукою та виробництвом через реалізацію функцій прогнозування і планування, фінансування, ціноутворення, мотивації та оплати праці, оцінки результатів діяльності;
соціальні різні форми активізації людського чинника (професійна підготовка й підвищення кваліфікації персоналу, передовсім керівного складу всіх рівнів; стимулювання творчої діяльності; поліпшення умов і постійне підтримування високого рівня безпеки праці; охорона здоров'я людини та охорона довкілля; створення комфортних умов життя тощо;
юридичні - нові і змінні закони та різноманітні нормативно-правові документи, що визначають і регулюють усі види діяльності підприємств та організацій.

51. Сутність, загальні і пріоритетні напрямки науково-технічного прогресу.
Науково-технічний прогрес у буквальному розумінні означає безперервний взаємозумовлений процес розвитку науки і техніки; у ширшому суттєво-змістовому значенні це постійний процес створення нових і вдосконалення застосовуваних технологій, засобів виробництва і кінцевої продукції з використанням досягнень науки.
НТП безпосередньо впливає передовсім на формування й підтримування високого рівня техніко-технологічної бази вир-ва, забезпечуючи неухильне зростання продуктивності суспільної праці. Спираючись на суть, зміст та закономірності сучасного розвитку науки і техніки, можна виокремити характерні для більшості галузей народного господарства загальні напрямки НТП, а для кожного з них пріоритети принаймні на найближчу перспективу. До загальних напрямків належить: створення нових і вдосконалених застосовуваних технологій; створення нових вдосконалених існуючих засобів праці та кінцевої продукції; створення нових і поліпшення якості застосовуваних матеріалів; механізація та автоматизація вир-ва відображає різний ступінь заміни ручної праці машинною.
Приорітетне завдання полягає в забезпеченні комплексної автоматизації, оскільки впровадження окремих автоматизоаних машин та агрегатів часто не дає бажаного економічного ефекту, через значний залишок ручної праці. Новий і досить перспективний напрямок комплексної автоматизації зв'язано зі створенням і впровадженням гнучких автоматизованих виробництв. Форсований розвиток таких виробництв, зумовлено об*єктивною необхідністю постійно забезпечувати високоефективне використання дорогого автоматичного устаткування і достатню мобільність виробництва частим оновленням номенклатури продукції.
До пріоритетних напрямків належать: застосування прогресивної бази технологій; системи машин для легкої та харчової промисловості, багатоопераційні верстати, робототехнічні й роторноконвеєрні комплекси, гнучкі автоматизовані системи, комп’ютери; застосування нових синтетичних, керамічних, композиційних, надчистих матеріалів із завданими властивостями; комплексна автоматизація.

























52. Загальна характеристика, об'єкти, напрями і тенденції організаційного прогресу.
Організаційний прогрес виступає як узагальнена характеристика процесу використання організаційних факторів розвитку та підвищення ефективності виробництва. Його суть полягає в удосконаленні існуючих та застосування нових методів і форм організації виробництва і праці, елементів господарського механізму в усіх ланках управління економікою.
До об’єктів організаційного прогресу можна віднести - системи управління, планування, фінансування, матеріального стимулювання, матеріально-технічного забезпечення, науково-технічного обслуговування тощо.
Основні напрямки організаційного прогресу:
загальносистемний охоплює орієнтири для розробки і прийняття чисельних високоефективних організаційних рішень внутрішньовиробничого характеру.
внутрішньовиробничій(локальний) сприяє підвищенню організаційного рівня діяльності більших і складніших виробничо-господарських систем.
Сучасні тенденції ОП:
прискорення темпів розвитку окремих (деконцентрації, кооперування, конверсії)
та посилення взаємозв’язків усіх суспільних форм організації виробництва.
Посилення безперервності та гнучкості виробництва.
Розвиток колективної форми організації та оплати праці
Раціоналізація організації потоку й використання засобів вир-ва та кінцевої продукції на всіх стадіях відтворювального процесу, переміщення певної частини організаційно-технологічних операцій з підготовки виробництва у сферу матеріально-технічного забезпечення.
Формування нових типів суспільної комбінації речових і особистісних елементів процесу виробництва, науки та виробництво, виробництва і сфери споживання.
Удосконалення організації функціонування господарського механізму підприємств, перехід останніх на ринкові економічні відносини з державою.

53.Методологічні засади визначення ефективності технічних нововведень.
Узагальнюючим показником економічної ефективності служить економічний ефект, що характеризує абсолютну величину перевищення вартісної оцінки очікуваних (фактичних) результатів над сумарними витратами ресурсів за певний розрахунковий період. Народногосподарський економічний ефект визначається через порівнювання результатів від застосування технічних нововведень і всіх витрат на їхню розробку, він відображає ефективність тієї чи іншої групи технічних нововведень. внутрішньогосподарський (комерційний) економічний ефект що обчислюється на окремих стадіях відтворювального циклу “наука-вир-во-експлуатація”, дає змогу оцінювати ефективність певних технічних новин і нововведень з огляду на ринкові економічні інтереси окремих науково-дослідних організацій, підприємств-продуцентів і підприємств-споживачів. Перша форма економічного ефекту як оцінний показник використовується на стадіях обгрунтування доцільності розробки та наступної реалізації нових технічних рішень, вибору найліпшого варіанта таких, а друга у процесі реалізації новин (нововведень), коли вже відомі ціни на нову науково-технічну продукцію та обсяги її виробництва. Вони визначаються як різниця між результатами і витратами за певний розрахунковий період. Загальні результати технічних нововведень визначаються як сума основних(Рt°) і супровідних (Рtс) результатів: Рт= Рt°+ Рtс
Основні результати обчислюються за формулами :Для засобів тривалого користування - Рt°=Цт*Vt*Wt; Для нових предметів праці - Рt°= Цт(Vt/Dt) де Цт ціна одиниці продукції, що її виготовляють за допомогою нових засобів праці або предметів праці в році т ; Vt-обсяг застосування нових засобів праці або предметів праці в році т ; Wt продуктивність засобів праці в році т ; Dt витрати предметів праці на одиницю продукції, що виготовляється з використанням цих предметів у році t. Сумарні витрати на реалізацію технічного нововведення за розрахунковий період включають витрати на виробництво та використання продукції. для оцінки внутрішньогосподарського економічного ефекту від створюваних технічних новин і використовуваних технічних нововведень можна застосовувати показник прибутку, що залишається в розпорядженні підприємства (наукової організації);він дорівнює валовий дохід мінус валові витрати мінус амортизація мінус сплачені податки. З огляду на особливості оцінки ефективності всю сукупність нових організаційних рішень можна умовно розподілити на дві групи: першу організаційні нововведення, здійснення яких потребує певних (нерідко істотних) додаткових одночасних витрат (капітальних вкладень); другу ті з них, що не потребують додаткових інвестицій. Визначення й оцінка економічної ефективності організаційних нововведень, що належать до першої групи здійснюються так само, як і нових технічних рішень. Водночас слід ураховувати дуже важливу обставину до складу поточних витрат треба включати додатково транспортні витрати, а також втрати сировини (матеріалів) і готової продукції в процесі їхнього транспортування і зберігання.



















54. Особливості оцінки ефективності організаційних нововведень.
З огляду на особливості оцінки ефективності всю сукупність нових організаційних рішень можна умовно розподілити на дві групи: першу організаційні нововведення, здійснення яких потребує і певних (нерідко істотних) додаткових одночасних витрат (капітальних вкладень); другу ті з них, що не потребують додаткових інвестицій. Визначення й оцінка економічної ефективності організаційних нововведень, що належать до першої групи (наприклад, організація нових спеціалізованих або комбінованих виробництв; концентрація виробництва на діючому підприємстві, що веде до необхідності його розширення, реконструкції або технічного переозброєння), здійснюються так само, як і нових технічних рішень. Водночас слід ураховувати дуже важливу обставину до складу поточних витрат треба включати додатково транспортні витрати, а також втрати сировини (матеріалів) і готової продукції в процесі їхнього транспортування і зберігання. Ефективність безвтратних нових організаційних рішень (зокрема запровадження бригадної або іншої прогресивної форми організації та оплати праці; удосконалення окремих елементів господарського механізму організаційних структур управління, систем планування й фінансування тощо; створення нових ринкових структур) визначають здебільшого на підставі обчислення економії поточних витрат, зумовленої здійсненням таких нововведень. У кожному конкретному випадку необхідно точно окреслювати коло показників для оцінки ефективності тієї чи тієї групи безвитратних організаційних рішень.

55. Технічний розвиток підприємства.
Фундаментальною базою технічного розвитку будь-якого підприємства стають усі пріоритетні напрямки науково-технічного прогресу. Технічний розвиток відображає процес формування та вдосконалення техніко-технологічної бази підприємства, що має бути постійно зорієнтованим на кінцеві результати його виробничо-господарської, комерційної чи іншої діяльності.
Технічний розвиток як об'єкт організаційно-економічного управління охоплює різноманітні форми, які мають відображати відповідні стадії процесу розвитку виробничого потенціалу і забезпечувати просте та розширене відтворення основних фондів підприємства. Із сукупності форм технічного розвитку доцільно виокремлювати такі, що характеризують, з одною боку, підтримування техніко-технологічної бази підприємства (капітальний ремонт устаткування; зміна спрацьованого устаткування новин такого самого техн рівня; техн доозброєння підприємства), а з іншого - її безпосередній розвиток через удосконалення й нарощування виробництва (модернізація; техн переозброєння; реконструкція; розширення; нове будівництво).

56. Сутність та види лізингу.
Сучасний етап господарювання для переважної більшості його суб'єктів позначено різким спадом або цілковитим припиненням інвестування виробництва (діяльності) за рахунок власних коштів. Ось чому в разі тимчасового браку чи нестачі власних інвестицій і сучасних засобів праці підприємства та організації можуть скористатися для оновлення й розвитку своєї технічної бази таким пошшреним у світі методом фінансування, як лізинг (оренда на тривалий термін рухомого й нерухомого майна).
Згідно із Законом України «Про лізинг», який набрав чинності 10 січня 1998 року, лізинг це підприємницька діяльність, спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів, і яка полягає в наданні лізингодавцем (юридичною особою або індивідуальним підприємцем, які здійснюють лізингову діяльність) у виключне користування на визначений строк лізингоодержувачу (особі, котра одержує майно за договором лізингу) майна, що є власністю лізингодавця або набувається ним у власність (з доручення і за погодженням з лізингоодержувачем) у продавця (поста-чальника-виробника майна), за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів.
Об'єктом лізингу може бути будь-яке нерухоме й рухоме майно, що належить до основних фондів, у тім числі машини, устаткування, транспортні засоби, обчислювальна та інша техніка, системи телекомунікацій тощо, стосовно яких немає обмежень щодо передавання їх у лізинг (оренду). Не можуть бути об'єктами лізингу земельні ділянки та інші природні об'єкти (мисливські угіддя, ліси, водоймища тощо). Можливі види лізингу за певними класифікаційними ознаками
наведено в табл.
ЗАГАЛЬНОВЖИВАНА КЛАСИФІКАЦІЯ ВИДІВ ЛІЗИНГУ
Класифікаційна ознака

Вид лізингу


D Строк використання об'єкта лізингу

Оперативний (із неповною окупністю) Фінансовий (із повною окупністю)


О Масштаб поширення лізингових відносин

Внутрішній (загальнодержавний) Міжнародний


О Характер лізингових операцій

Сервісний Зворотний



















57. Формування та використання виробничої потужності підприємства.
Вир-ча потужність під-ва характеризує максимально можливий річний обсяг випуску продукції заздалегідь визначених номенклатури, асортименту та якості за умови найбільш повного використання прогресивної технології та організації вир-ва.
Одиниці виміру виробничої потужності підприємств застосовуються різні залежно від характеру виробництва та галузевої підпорядкованості. Загальне правило таке: виробнича потужність визначається в тих самих одиницях виміру, в яких планується та здійснюється облік продукції, що виготовляється (послуг, що надаються). Здебільшого це натуральні або умовно натуральні вимірники за видами продукції (послуг).
Для багатономенклатурних виробництв потужність може визначатися також вартісним показником усього обсягу продукції (послуг). У паспорті такого підприємства потужність позначають двома вимірниками: у чисельнику натуральні показники за видами продукції; у знаменнику загальний вартісний (грошовий) показник.
На підприємствах окремих галузей (наприклад цукрової та молочної промисловості) виробнича потужність характеризується кількістю сировини, що переробляється за добу.
Три види потужності під-ва: проектну, поточну (фактично досягнуту), резервну. Проектною є потужність, яка визначається в процесі проектування, реконструкції діючого або будівництва нового під-ва Поточна (фактично досягнута) вир-ча потужність визначається періодично у зв'язку зі зміною умов вир-ва або перевищенням проектних показників. При цьому обчислюють вхідну (на початок року), вихідну (на кінець року) та середньорічну потужність під-ва.Резервна потужність повинна формуватись і постійно існувати в певних галузях національної економіки: електроенергетиці і газовій промисловості, харчовій, транспортній, машинобудування та ін. галузі Величина вир-чої потужності під-ва формується під впливом багатьох чинників. Головними з них є: номенклатура, асортимент та якість продукції, що виготовляється; кількість встановленого устаткування, розміри і склад вир-чих площ, можливий фонд часу роботи устаткування та використання площ протягом року; прогресивні техніко-економічні норми продуктивності й використання устаткування, зняття продукції з вир-чих площ, нормативи тривалості вир-чого циклу та трудомісткості продукції, що виробляється.

59 Організація виробничих процесів.
Виробничий процес це сукупність взаємозв'язаних дій людей, засобів праці та природи, потрібних для виготовлення продукції.Головною складовою виробничого процесу є технологічний процес сукупність дій зі зміни та визначення стану предмета праці. На підприємствах здійснюються різноманітні виробничі процеси, їх поділяють передусім за такими ознаками: призначення, перебіг у часі, ступінь автоматизації.За призначенням виробничі процеси поділяються на основні, допоміжні та обслуговуючі. До обслуговуючих процесів належать складські і транспортні. За перебігом у часі виробничі процеси поділяють на дискретні (переривані) та безперервні. За ступенем автоматизації розрізняють ручні, механізовані, автоматизовані та автоматичні процеси. Виробничий процес та окремі його операції мають бути раціонально організовані в просторі і часі. Для цього за проектування та організації виробничого процесу слід дотримуватися певних принципів. До таких принципів належать: Принцип спеціалізації означає обмеження різноманітності елементів виробничого процесу, передусім зменшення номенклатури продукції, яка виготовляється на кожній ділянці підприємства, а також різновидів виробничих операцій, що виконуються на робочих місцях. Принцип пропорційності потребує узгодження пропускної спроможності всіх частин виробничого процесу, усієї взаємозв 'язаної системи підрозділів і машин. Принцип паралельності передбачає одночасне виконання окремих операцій і процесів. Додержання цього принципу є особливо важливим у виготовленні складних виробів, що компонуються з багатьох деталей, вузлів, агрегатів, послідовне виробництво, яких потребувало б тривалого часу. Принцип прямоточності означає, що предмети праці в процесі обробки повинні пересуватися найкоротшим шляхом на всіх стадіях та операціях виробничого процесу, без зустрічних і зворотних переміщень. Для дотримання цього принципу цехи» дільниці, робочі місця (наскільки це можливо) розміщують за ходом технологічного процесу. Принцип безперервності потребує, щоб перерви між суміжними технологічними операціями були мінімальними або їх було зовсім ліквідовано. Принцип ритмічності полягає в тім, що робота всіх підрозділів підприємства і випуск продукції мають здійснюватися за певним нтмом, планомірною повторюваністю. Принцип автоматичності передбачає економічно обгрунтоване звільнення людини від безпосередньої участі у виконанні операцій виробничого процесу. Особливо актуальною є реалізація цього принципу у виробництвах із важкими та шкідливими умовами праці. Принцип гнучкості означає, що виробничий процес має оперативно адаптуватися до зміни організаційно-технічних умов, зв'язаних із переходом на виготовлення іншої продукції або з її модифікацією. Принцип гомеостатичності полягає в тім, щоб виробнича система була здатною стабільно виконувати свої функції в межах допустимих відхилень і протистояти дисфункціональним впливам.















60. Організаційні типи виробництва.
Особливості діяльності підприємства, специфіка конкретних технічних та організаційних рішень істотно залежать від типу виробництва. Тип виробництва це класифікаційна категорія виробництва, яка враховує такі його властивості, як широта номенклатури, регулярність, стабільність і обсяг випуску продукції. Є три типи виробництва: одиничне, серійне й масове.
Одиничне виробництво характеризується широкою номенклатурою продукції, малим обсягом випуску одинакових виробів, повторне виготовлення яких здебільшого не передбачається. Серійне виробництво має обмежену номенклатуру продукції, виготовлення окремих виробів періодично повторюється певними партіями (серіями) і сумарний їхній випуск може бути досить значним. Масове виробництво характеризується вузькою номенклатурою продукції, великим обсягом безперервного й тривалого виготовлення 50 однакових виробів.
Окремо виділяють дослідне виробництво, що в ньому виготовк| ляються зразки або партії (серії) виробів для проведення дослід-. них робіт, випробувань, доопрацювання конструкцій. Важливою кількісною характеристикою є рівень спеціалізації робочих місць, який обчислюється за допомогою коефіцієнта закріплення операцій.
Коефіцієнт закріплення операцій це середня кількість технологічних операцій, яка припадає на одне робоче місце за місяць. Він обчислюється за формулою:13 EMBED Equation.3 1415. де Кз.о. коефіцієнт закріплення операцій;
п кількість найменувань предметів, які обробляються на даній І рупі робочих місць (на дільниці, в цеху) за місяць;
т. кількість операцій, що їх проходить г-й предмет у процесі обробки на даній групі робочих місць;
М кількість робочих місць, для яких обчислюється Кз.о.. Робочі місця одиничного виробництва характеризуються виконанням різноманітних операцій над різними деталями в межах технологічних можливостей устаткування. На робочих місцях серійного виробництва виконуються операції Над обмеженою номенклатурою деталей, які обробляються періодично партіями. Робочі місця масового виробництва характеризуються постійним виконанням однієї операції над одним предметом праці, тобто кзо = 1. Тип виробництва істотно впливає на його організаційно-технічну побудову й ефективність. Від типу виробництва залежить виробнича структура підприємства і його підрозділів, вибір технологічних процесів, устаткування й оснащення, методів організації виробництва та управління. Найбільш ефективним є масове виробництво, де легко застосовувати високопродуктивне спеціальне устаткування й максимально реалізувати принципи раціональної організації виробничого процесу.










































































61. Суспільні форми організації виробництва.
Концентрація вир-ва означає його усуспіль нення через збільшення розмірів під-в, зосередження процесів вирва, робочої сили, засобів виробництва й випуску продукції на все більш великих під-вах. У господарській практиці виокремлюють три основні види концентрації: агрегатну збільшення одиничної потужності або продуктивності технологічних установок, агрегатів, устаткування; технологічну укрупнення вир-чих одиниць (цехів, відділів, виробництв) під-ва; заводську (фабричну) процес збільшення розміру самостійних під-в (заводів, фабрик, комбіна тів, вир-чих та інших об'єднань); що здійснює ться на засаді агрегатної та технологічної концентрації вир-ва. Показники рівня розвитку: середній розмір під-ва, частка великих під-в, частка дрібних і середніх під-в. Спеціалізація, добре розвинута в усіх галузях економіки, суспільна форма організації вир-ва відображає процес зосередження діяльності під-ва на виготовленні певної продукції або виконанні окремих видів робіт. До предметно спеціалізованих відносять під-ва, що випускають кінцеву, готову до споживання продукцію; подєтально спеціалізованих під-ва з виготовлення окремих деталей та агрегатів і вузлів для комплектування готової продукції; технологічно (стадійне) спеціалізованих самостійні вир-ва з виконання окремих стадій технологічного процесу ;
функціонально спеціалізованих ремонтні заводи, під-ва із виготовлення стандартної тари, машиносервісні організації.Показники рівня розвитку:частка основної продукції в загальному її обсязі, кількість видів технологічно однорідних виробів Конверсія як форма організації вир-ва характеризує істотне (іноді повне) перепрофілювання частини або всього вир-чого потенціалу під-ва на вир-во іншої продукції під впливом докорінної зміни ринкового середовища або глобальних чинників розвитку економіки.Об’єктні види: предметно функціональний. Показники рівня розвитку: частка цівільної продукції у загальному обсязі вир-ва. Кооперування є формою вир-чих зв'язків між під-вами, що спільно виготовляють певний вид кінцевої продукції. Об’єктні види: предметний, галузевий, регіональний, міждержавний. Показники рівня розвитку: частка покупних напівфабрикатів і комплектуючих виробів у загальному обсязі продукції, коофіцієнт кооперування (кількість під приємств-суміжників у розрахунку на один вид кінцевої продукції, частка окремих видів кооперованих поставок у загальному їхньому обсязі. Комбінування як специфічна суспільна форма організації вир-ва це процес органічного поєднання в одному під-ві багатьох вир-в, що належать до різних галузей промисловості чи народного господарства в цілому. Об’єктні види: вертикальне (поєдна ння послідовних стадій обробки сировини), горизонтальне (на базі комплексного використання вихідної сировини), змішане. Показники рівня розвитку: частка виду продукції, що виробляється комбінатом у загальному обсязі її вир-ва в країні, частка напівфабрикатів, що переробляються на інший продукт за послідовною технологією, коофіцієнт комбінування (співвідношення валового обороту і товарної продукції) Диверсифікація будь-якого вир-ва є однією з поширених форм його організації за умов розвиненої ринкової економіки і гострої конкуренції продуцентів на ринку. Об’єктні види: різногалузева технологічно не зв’язана. Показники рівня розвитку:частка продукції інших галузей у загальному її обсязі.

62. Поняття, види інфраструктури.
Інфраструктура підприємства – це комплекс цехів, господарств та служб підприємства, які забезпечують необхідні умови для функціонування підприємства. Це своєрідний тил підприємства, без якого неможлива його нормальна робота. Інфраструктура підприємства поділяється на виробничу та соціальну. Виробнича інфраструктура – це сукупність підрозділів, які прямо не беруть участь у створенні основної продукції, але своєю діяльністю сприяють роботі основних цехів, створюючи необхідні для цього умови. Виробничу інфраструктуру складають:
-допоміжні та обслуговуючі цехи та господарства
-допоміжні дільниці та служби, що розміщені у основних цехах
-магістральні об’єкти, комунікаційні мережі, засоби збору та обробки інформації, природоохоронні споруди тощо.
Соціальна інфраструктура – це сукупність підрозділів підприємства, які забезпечують задоволення соціальнопобутових та культурних потреб робітників підприємства. Соціальну інфраструктуру складають:
-заклади громадського харчування
-установи охорони здоров’я
-спортині споруди
-заклади освіти, культури та відпочинку
-житлово-комунальне господарство.































63. Система технічного обслуговування підприємства
В рамках системи технічного обслуговування на підприємстві виконуються такі функції:
-ремонт технологічного, енергетичного, транспортного та іншого устаткування
-забезпечення робочих місць інструментом
-переміщення вантажів та виконання вантажно-розвантажувальних робіт.
-забезпечення електрикою і тепловою енергією, паром, газом тощо.
-забезпечення сировиною, основними та допоміжними матеріалами, паливом.
До системи технічного обслуговування входять наступні підрозділи:
1.ремонтне господарство. Здійснює технічне обслуговування та ремонт основних засобів, монтаж та введення в дію нового устаткування, виготовлення запасних частин, модернізацію. Містить такі підрозділи:
-відділ головного механіка
-ремонтно-механічний цех
-ремонтно-будівельний цех
-цехові ремонтні бази
2.інструментальне господарство. Це сукупність загальнозаводських та цехових підрозділів, що зайняті придбанням, проектуванням, виготовленням, відновленням та ремонтом технологічної оснастки, її обліком. Містить такі підрозділи:
-інструментальний відділ
-інструментальний цех
-центральний інструментальний склад
-цехові інструментально-роздавальні комори
3.транспортне господарство. Займається перевезенням та вантажно-розвантажувальними роботами. Містить такі підрозділи:
-транспортно-технологічний відділ
-транспортний цех
4.енергетичне господарство. Містить такі підрозділи:
-відділ головного енергетика
-господарства: електросилове, теплосилове, газове, пічне, слабкострумове.
5.складське господарство. Утворюється сукупністю складів підприємства. Містить такі підрозділи:
-матеріальні склади
-виробничі склади
-збутові склади

64.Розвиток інфраструктури.
Розвиток виробничих та інфраст-руктурних об'єктів здійснюються в процесі капітального будівництва, яке об'єктивно вважають специфічним елементом інфраструктури підприємства. Капітальне будівництво це процес створення нових, реконструкції, розширення й технічного переоснащення діючих виробничих та інфраструктурних об'єктів підприємств або інших первинних суб'єктів господарювання.
До сфери капітального будівництва відносять:
1) спорудження будівель та об'єктів виробничого та невиробничого (соціального) призначення;
2) монтаж виробничого й невиробничого устаткування та інших засобів праці й соціальної діяльності;
3) проектно-пошукові та інші підготовчі роботи, зв'язані зі спорудженням нових і реконструкцією функціонуючих об'єктів виробничого й соціального призначення;
4) капітальний і відновлюваний ремонти будівель і споруд виробничого та соціального призначення.

65. Державне економічне регулювання діяльності суб'єктів господарювання.
Будь-яка держава виконує низку функцій, що з них першочерговою та визначальною є функція регулювання економіки, тобто ступінь втручання держави в процеси формування стратегії і тактики розвитку народного господарства в цілому, його окремих ланок, включаючи підприємства та інші суб'єкти господарювання. Метою державного регулювання економіки є досягнення найбільш ефективного економічного, соціального, наукового й культурного розвитку країни. Таке регулювання здійснюється як економічними, так і адміністративними методами, їх слід органічно поєднувати, виходячи з того, якою мірою адміністративне регулювання відповідає вимогам об'єктивного розвитку, сучасного стану економіки. Зміст і форми практичної реалізації названих методів і принципів державного регулювання економіки знаходять відображення у певній сукупності виконуваних державою економічних функцій. Обов'язковою передумовою державного регулювання економіки є створення необхідної правової бази. Правову основу такого регулювання становлять законодавчі та нормативні акти, котрі визначають порядок формування і функціонування елементів ринкового господарства.
Одна з головних функцій держави полягає в розробці та сприянні здійсненню стратегії економічного розвитку народного господарства. Стратегічні напрямки розвитку економіки мають бути визначені в процесі макроекономічного планування, котре треба визнати центральною ланкою державного регулювання. Дуже вагомою функцією держави у сфері управління економікою має стати регулювання інноваційних процесів та інвестиційної діяльності. Важливою економічною функцією будь-якої держави є перерозподіл консолідованих (централізованих) доходів і ресурсів, стабілізація економіки й соціальний захист населення з метою сприян-' ня збалансованому й стабільному розвитку народного господарства та нормальному життєзабезпеченню всіх верств суспільства і сфер його діяльності. Варто назвати ще одну дуже важливу соц-екон ф-цію деожави – моніторинг і регулювання процесів охорони і видтворення навколишнього природнього середовища.
















66. Прогнозування розвитку підприємств.
Прогноз означає спробу визначити стан якогось явища чи процесу в майбутньому. Процес складання (розробки) прогнозу називають прогнозуванням.
Прогнозування розвитку (стану) підприємства або організації це процес наукового обгрунтування можливих кількісних та якісних змін його (її) стану (рівня розвитку в цілому, окремих напрямів діяльності) в майбутньому, а також альтернативних способів досягнення очікуваного стану.
Процес прогнозування завжди базується на певних принципах: Цілеспрямованість змістовий опис поставлених дослідних завдань; Системність побудова прогнозу на основі системи методів і моделей, які характеризуються певною ієрархією та послідовністю; Наукова обгрунтованість всебічне врахування вимог об'єктивних законів розвитку суспільства, використання світового досвіду; Багаторівневий опис опис об'єкта складної системи, цілісного явища та складної структури; Інформаційна єдність застосування інформації на одному рівні узагальнення і цілісності ознак; Адекватність об'єктивним закономірностям розвитку виявлення та оцінка сталих взаємозв'язків і тенденцій розвитку об'єкта; Послідовне розв 'язування невизначеності ітеративна процедура руху від виявлення цілей та умов, що склалися, до можливих напрямків розвитку; Альтернативність виявлення можливості розвитку об'єкта різними траєкторіями, за різних і взаємозв'язків і структурних співвідношень. Система методів прогнозування формується з допомогою фіксування можливих і структурованих за певними ознаками методів розробки прогнозів майбутнього стану (рівня розвитку) того чи іншого суб'єкта господарювання.

67. Основи планування. Принципи і методи планування.
Планування як важлива функція управління підприємством (організацією) об'єктивно необхідний процес визначення цілей діяльності на певний період, а також засобів, способів та умов їх досягнення. Саме планування об'єднує структурні підрозділи підприємства (організації) загальною метою діяльності, надає всім процесам однонапрямленості та ско-ординованості, що дає змогу найбільш повно й ефективно використовувати наявні ресурси, професійно розв'язувати різноманітні управлінські завдання. Планування здійснюється відповідно до певних специфічних принципів, перелік і сутність характеристик яких така: Вибір та обгрунтування цілей вихідний пункт планування. Як правило, виділяють такі основні цілі: 1) науково-технічні; 2) виробничо-технологічні; 3) господарсько-економічні; 4) соціальні; 5) екологічні; Системність потребує охоплення плануванням: усіх сфер діяльності підприємства (організації); усіх тенденцій, змін та зворотних зв'язків у його (її) системі; Безперервність означає: підтримку безперервної планової перспективи та періодичну зміну горизонту планування; взаємоузгодженість довго-, серед-ньо- і короткотермінових планів; своєчасне коригування перспективних і поточних планів; Оптимальність використання ресурсів орієнтує на вимоги кон'юнктури ринку, впровадження досягнень соціального, науково-технічного та організаційного прогресу, повну реалізацію резервів ліпшого викорис-тання ресурсів; Збалансованість передбачає необхідну та достатню кількісну відповідність між основними розділами і показниками плану, узгодженість між необхідними та наявними ресурсами Адекватність системи планування умовам діяльності об 'єктів потребує постійного перегляду та поліпшення методів планування, організації самого процесу розроб-ки планів підприємства (організації). Існують такі основні методи планцвання: ресурсний (урахування ринкових умов господарювання і наявних ресурсів за звичай застосовується за монопольного становища підприємства або слабкої конкуренції), цільовий (використовується за посиленої конкуренції і базується на попиті та пропозиції), екстраполяційний (визначається на основі динаміки в минулому сприпущенням, що темпи і пропорції буде збережено в майбутньому). Інтерполяційний метод є оберненим до екстраполяційного. Це означає, що підприємство (організація) спочатку визначає мету для досягнення в майбутньому, а потім виходячи з неї визначає горизонти планового періоду та проміжні планові показники.
Дослідно-статистичний метод планування передбачає використання фактичних статистичних даних (середніх величин) за попередні роки для встановлення планових показників.
Чинниковий метод планування, який є більш обгрунтованим, базується на тім, що планові показники визначаються на підставі розрахунків впливу важливих чинників, які зумовлюють зміну цих показників. Цей метод застосовується передовсім для планування ефективності виробництва (визначення можливих темпів зростання продуктивності праці, зниження собівартості продукції тощо).
Найточнішим вважається нормативний метод планування, сутність якого полягає в тім, що планові показники розраховуються на підставі прогресивних норм використання ресурсів з урахуванням їх зміни внаслідок запровадження організаційно-технічних заходів у плановому періоді.
Балансовий метод планування дає можливість узгодити потреби підприємства (організації) з необхідними ресурсами. З цією метою розробляються спеціальні таблиці баланси, в одній частині яких відображаються напрямки витрачання ресурсів відповідно до виробничих потреб, а в іншій, джерела надходження цих ресурсів. Баланси складаються для матеріальних, трудових і фінансових ресурсів.
Матричний метод є дальшим розвитком балансового і передбачає побудову моделей взаємозв'язків між виробничими підрозділами та показниками.







68. Стратегічне планування розвитку підприємства.
Стратегічне планування – процес здійснення сукупності систематизованих та взаємоузгоджених робіт по визначенню довгострокових (на певний період) цілей та напрямків діяльності підприємства. Першим рішенням при стратегічному плануванні є вибір цілей. Основна загальна ціль підприємства – це його місія. На основі її формуються стретегічні цілі підприємства. Після визначення місії починається діагностичний етап стратегічного планування, першим та найбільш важливим етапом якого є вивчення зовнішнього середовища діяльності підприємства. Далі йде вибір генеральної стратегії, потім аналіз стратегічних альтернатив, розробка функціональних та ресурсних субстратегій. Кінцевим єтапом є впровадження, контроль та оцінка результатів.
Види базових стратегій:
-стратегія зростання (виражає наміри підприємства збільшити обсяги продаж, прибутку, капіталовкладень тощо.)
-стратегія стабілізації (діяльність підприємства в умовах відчутної нестабільності обсягів продажу та прибутку).
-стратегія виживання (оборонна стратегія, що застосовується за умови глибокої кризи діяльності підприємства).
В рамках вибраної базової стратегії можливі декілька напрямків дій, які прийнято називати стратигічними альтернативами. Реалізація базової та альтернативної стратегій забезпечується подальною їх конкретизацією та розробкою функціональних та ресурсних субстратегій.
До функціональних субстратегій відносять:
- стратегію науково-дослідних та експерементально-впроваджувальних робіт;
- виробничу стратегію;
- маркетингову стратегію;
До стратегій ресурсного забезпечення відносять:
-кадрів та соціального розвитку;
-технічного розвитку;
-матеріально-технічного розвитку;
-фінансову;
-організаційну;
-інвестиційну;
Субстратегії є органічною складовою частиною єдиного цілого – загальної стратегії розвитку підприємства.

69. Тактичне та оперативне планування.
Відмінності між стратегічним і тактичним плануванням:
Перша часова: стратегічне планування пов'язане з рішеннями, наслідки яких даватимуться взнаки протягом тривалого періоду, а тактичні плани лише конкретизують і доповнюють стратегічні.
Друга за охопленням сфер впливу: стратегічне планування справляє ширший і глибший вплив на діяльність підприємства, ніж тактичне, що має вузьке спрямування.
Третя сутнісно-змістова: якщо стратегічні плани окреслюють місію діяльності підприємства, а також важливі загальні засоби виконання цієї місії, то тактичні чітко визначають усю сукупність практичних засобів, необхідних для здійснення намічених цілей.
Оперативне планування завершальна ланка в системі планування діяльності підприємства, основний важіль поточного управління виробництвом; детальна розробка планів підприємства та його підрозділів на короткі проміжки часу (місяць, зміну).
Оперативне планування органічно сполучає два напрямки роботи:
1) календарне планування (розробка оперативних планів і графіків виготовлення та випуску продукції);
2) диспетчеризація (комплекс робіт, який охоплює безперервний оперативний облік, контроль і регулювання виконання оперативних планів (ходу виробництва).
Основні завдання оперативного планування:
В забезпечення виконання плану виробничої діяльності з випуску продукції в заплановані строки за рівномірної роботи всіх підрозділів підприємства;
В установлення режиму роботи підприємства, що забезпечував би повне використання устаткування і робітників;
максимальне скорочення тривалості виробничого циклу та обсягів незавершеного виробництва.
Види оперативного планування:
Міжцехове оперативне планування забезпечення координування діяльності та необхідних виробничих пропорцій між цехами згідно з послідовністю технологічних процесів (заготов-чих, обробних, складальних) та функціями різних цехів (основних, допоміжних, обслуговуючих). Головне його завдання узгодження номенклатури заготовок, деталей і вузлів, а також строків передачі з одного цеху в інші.
Внутрішньоцехове оперативне планування розробка календарних планів для виробничих дільниць і контроль їх виконання, розподіл робіт між дільницями та їх доведення до робочих місць, оперативне регулювання виробничих процесів.
Системи оперативного планування: Подетальна система як планово-обліковою одиницею користується деталлю певної назви. При цьому можуть застосовуватися:складська система; система планування за нормами технологічних запасів, система планування за строками подачі, система планування за тактом потоку. За комплектної системи планово-обліковою одиницею служить об'єднаний за певними ознаками комплект деталей (вузлів). Застосовуються також і її підсистеми: комплектно-вузлова; комплектно-групова; машинокомплектна. Розробку і реалізацію оперативних планів здійснює виробничо-диспетчерський відділ (диспетчерська служба) підприємства.












70 Бізнес-планування сутність, призначення, структура.
Бізнес-план (БП) письмовий документ, в якому викладено сутність і способи реалізації підприємницької ідеї, охарактеризовано ринкові, організаційні та фінансові аспекти майбутнього бізнесу й особливості управління ним. БП є підставою для здійснення підприємницької діяльності, необхідною передумовою залучення інвестицій для процесу розробки і реалізації
підприємницької ідеї, будь-яких інноваційно-інвестиційних проектів.
Функції БП. У ринковій системі господарювання БП виконує дві важливі й практично значущі функції: зовнішню (ознайомлення заінтересованих ділових людей із сутністю та ефективністю реалізації нової підприємницької ідеї) і внутрішню (розробка системи управління реалізацією підприємницького проекту).
Типова класифікація БП:
за сферою бізнесу виробництво, будівництво, торгівля, надання платних послуг, посередницька діяльність тощо;
за масштабами бізнесу малий, середній, великий;
за характером продукту бізнесу -» традиційний, принципово новий, продукти виробничо-технічного та споживчого призначення.
Цілі розробки БП як багатофункціонального документа:
налагодження комунікацій між підприємцем і майбутніми постачальниками, продавцями та найманими працівниками;
проектування системи управління започатковуваним бізнесом у конкретній сфері діяльності;
своєчасне передбачення можливих перешкод і проблем на шляху до успіху організації власного діла;
формування та розвиток управлінських здібностей підприємця;
перевірка переконливості власної підприємницької ідеї ще до її практичної реалізації.
Загальна методологія розробки БП охоплює три стадії: початкову, підготовчу та основну. Початкова стадія є обов'язковою за умови започаткування нового діла; вона передбачає розробку концепції майбутнього бізнесу. На підготовчій стадії формується інформаційне поле, оцінюються сильні та слабкі сторони діяльності фірми, формулюються її місія і можливі стратегічні альтернативи. На основній стадії здійснюється безпосередня розробка конкретного БП.
Типові розділи БП: резюме; галузь, фірма та її продукція (послуги); дослідження ринку; маркетинг- план; виробничий план; організаційний план; оцінка ризиків; фінанасовий план.

71. Загальна характеристика продукції, робіт та послуг.
У процесі виробництва людина взає-модіє з певними засобами виробництва і створює конкретні матеріальні блага. Отже, останні є продуктами праці, тобто споживною вартістю, речовиною природи, пристосова-людиною за допомогою знарядь праці до своїх потреб. Результат праці здебільшого матеріалізується у вигляді конкретного продукту (продукції, виробу). Продукція, що виготовляється, протягом певного часу перебуває на різних стадіях технологічного процесу і з огляду на це називається незавершеним виробництвом, напівфабрикатом чи готовим для спожи-йання продуктом (виробом).
В промисловому виробництві результатом (продуктом) праці є продукція, на підприємствах транспорту відповідний обсяг виконаної роботи (перевезених вантажів або пасажирів на ту чи ту відстань), а в установах зв'язку та банках надані юридичним і фізичним особам послуги. Іноді продукт праці є водночас і виробленою родукцією, і виконаною роботою, і наданою послугою (наприклад, полагоджені годинник, телевізор, холодильник, взуття тощо).
Номенклатура продукції перелік найменувань виробів, завдання з випуску яких передбачається планом виробництва продукції.
Асортимент сукупність різновидів продукції кожного найменування, що відрізняються відповідними техніко-еконо-мічними показниками (типорозмірами, потужністю, продуктивністю, дизайном тощо).
Натуральні одиниці виміру обсягу продукції: штука, тонна (центнер, кілограм), тонно-кілометр, метр (лінійний, квадратний), кіловат-година.
Вартісні показники (грошові одиниці): продукція (валова, товарна, реалізована, чиста), вартість роботи (послуги).
Товарна продукція загальна вартість усіх видів готової продукції, напівфабрикатів, робіт і послуг виробничого характеру, призначених для продажу (реалізації) різним споживачам.
Валова продукція показник її обсягу, який, крім елементів, що входять до складу товарної продукції, включає також зміну залишків незавершеного виробництва, вартість сировини та матеріалів замовника (давальницької сировини) і деякі інші елементи залежно від галузевих особливостей виробничої діяльності підприємства. При цьому динаміка залишків незавершеного виробництва враховується лише на тих підприємствах машинобудування і металообробки, де тривалість виробничого циклу перевищує два місяці.
Реалізована продукція обсяг запланованого продажу або фактично реалізованих на ринку виробів. Вона визначається на основі товарної продукції з урахуванням зміни залишків нереалізованих виробів у розрахунковому періоді.
Чиста продукція заново створена на підприємстві вартість. Кількісно вона визначається вилученням з товарної продукції вартості уречевленої праці (матеріальних витрат та амортизаційних відрахувань).














72. Формування програми випуску продукції.
Найважливішим розділом плану господарської діяльності та розвитку будь-якого підприємства є його виробнича програма (план виробництва продукції), тобто конкретна сукупність завдань щодо обсягу виробництва продукції визначеної номенклатури та асортименту, а також належної якості, на певний календарний період (місяць, квартал, рік, кілька років). Оскільки продукція завжди відтворюється в натуральній і вартісній формах, то виробнича програма підприємства має дві складові: перша обсяг виробництва в натуральних вимірниках; друга вартість обсягу виробництва продукції. З урахуванням цього здійснюються розробка і формуй вання виробничої програми (рис. 14.2). Кожне підприємство розробляє свою виробничу програму самостійно, використовуючи: вихідні дані про виявлений у процес вивчення ринку попит; портфель замовлень на продукцію та послуги інших споживачів, що відображає його постійні прямі господарські зв'язки; державні контракти (державне замовлення), які передбачають не лише конкретну їхню величину, а й гарантоване державою забезпечення оплати поставок і необхідних бюджетних асигнувань. Окрім видачі підприємству обґрунтованих державних контрактів (державного замовлення) на виготовлення і продаж суспільне важливих видів продукції, будь-яке інше пряме втручання держави в процеси господарювання, що базуються на ринкових відносинах, є недопустимим.
Ресурсне обгрунтування виробничої програми підприємства полягає в її узгодженні (визначенні можливості виконання) з необхідними виробничими потужностями, трудовими, матеріальними та інвестиційними ресурсами. Головне завдання полягає в тому, щоб правильно визначити максимально можливий випуск конкретних видів продукції з діючих виробничих потужностей та необхідним їх додаткове введення в дію в розрахунковий період.

73. Матеріально-технічне забезпечення виробництва.
Організація матеріально-технічного забезпечення виробництва включає: визначення потреби в матеріально-технічних ресурсах, їх пошук і придбання; організацію доставки, зберігання та видачі окремим споживачам на підприємстві. Такі господарські операції безпосередньо здійснює відділ матеріально-технічного постачання підприємства.
Форми матеріально-технічного забезпечення виробництва:
1) організація забезпечення виробництва матеріально-технічними ресурсами за прямими зв 'язками, тобто їх придбання безпосередньо у підприємств-виробників. У такий спосіб поставляються здебільшого ті ресурси, які споживаються постійно і у великій кількості, а також складне устаткування та вироби на індивідуальне замовлення;
2) організація матеріально-технічного забезпечення виробництва через посередників (оптові фірми та магазини). Вона застосовується тоді, коли певні види ресурсів необхідні виробництву в невеликій кількості, споживаються періодично і нерегулярно.
Системи забезпечення виробничих цехів (дільниць) сировиною, матеріалами та комплектуючими виробами:
1) децентралізована (пасивна): застосовується на підприємствах одиничного і дрібносерійного виробництва; склад видає матеріали на разові вимоги цехів, які самостійно їх одержують і транспортують;
2) централізована (активна): застосовується за умов масового і великосерійного виробництва зі стабільною номенклатурою та ритмічним споживанням матеріалів; склад доставляє матеріали у виробничий цех безпосередньо на робочі місця відповідно до календарного графіка в межах виділеного ліміту;
3) система «точно за часом» є найдосконалішою та найефективнішою; застосовується за умов інтегрованої системи виробництва і постачання, коли всі процеси та їхнє забезпечення здійснюються згідно з чітким календарним графіком.
Всі матеріали на виробництві витрачаються на такі потреби: основне виробництво, виготовлення технічного оснащення, ремонтно-експлуатаційні роботи, капітальне будівництво. Загальний запас матеріалів визнач за формулами: максимальний (Мзмах = Мg * (tнадх+ tпідг + tпопов)); мінімальний (Мзміn = Мg * (tпідг + tпопов)); середній (Мзсер = Мg * (tнадх/2 + tпідг + tпопов)). Мg – сер добові витрати матеріалу в натур вигляді, tнадх – інтервал надходження матеріалів в днях, tпідг – час на підготовку матеріалів для споживання, tпопов – час терміну поповнення запасів.
Регулювання запасів матеріалів на підприємствах переважно здійснюється за системою: 1) «максимум-мінімум», за якою запаси поповнюються до рівня не нижчого їхньої мінімальної величини, але після надходження чергової партії не можуть бути більшими за встановлену максимальну величину. У зв'язку з цим визначають «точку замовлення» як суму підготовчого і страхового запасу та запасу на час від моменту оформлення замовлення до надходження матеріалів.
2) Система стандартних партій;
3) Система стандартних інтервалів.
























74. Якість та конкурентоспроможність продукції.
В Кожний виріб має споживну вартість, що характеризує сукупність властивостей продукту праці, який задовольняє певну потребу, тобто корисність будь-якої речі.
В Зі споживною вартістю безпосередньо зв 'язанаякість продукції, яка, проте, не тотожна їй, оскільки та сама споживна вартість може бути корисною не в однаковій мірі.
В На відміну від споживної вартості якість продукції виражає міру й придатності, тобто кількісний бік суспільної споживної вартості, і є її визначальною ознакою. Якість, як економ категорія відбиває сукупність властивостей продукції, що зумовлюють міру її придатності задовольняти потреби людини відповідно до свого призначення.
Характеристика рівнів якості продукції.
Рівень якостіце кількісна характеристика міри придатності продукції для задоволення конкретного попиту на неї як порівняти з відповідними базовими показниками за фіксованих умов споживання. Оцінка якості продукції передбачає визначення абсолютного, відносного, перспективного та оптимального їїрівнів.
Абсолютний рівень характеризує якість виробу певного виду, що виготовляється підприємством у поточному періоді. Він визначається обчисленням узятих для його вимірювання показників без їх порівнювання з відповідними показниками аналогічних виробів.
Відносний рівень якості окремих видів нової продукції визначається порівнюванням їх техніко-екеплуатаційних та економічних показників з абсолютними показниками якості найліпших аналогічних вітчизняних і зарубіжних зразків.
Перспективний рівень якості виробів такий рівень, якого можна досягти в майбутньому, ураховуючи пріоритетні напрямки й темпи розвитку науки і техніки.
Оптимальний рівень якості такий рівень, за якого загальна величина суспільних витрат на виробництво і використання (експлуатацію) продукції за конкретних умов її споживання є мінімальною.
Конкурентоспроможність продукціїсукупність її властивостей, що характеризує міру задоволення конкретної потреби проти наявної на ринку аналогічної продукції. Вона визначає здатність витримувати конкуренцію на ринку, тобто мати певні переваги над виробами інших товаровиробників.
Конкурентоспроможність товарів закладається ще на стадії проектування виробів. У процесі виробництва матеріалізуються визначальні елементи конкурентоспроможності продукції: якість і витрати. Моделювання і визначення рівня конкурентоспроможності продукції є необхідною передумовою для її продажу (реалізації) на відповідному ринку.
Кількісна оцінка конкурентоспроможності одно-параметричної продукції (Кп) здійснюється за формулою: Кп = Еоп / Епк * k'1 * k'2 * k'3 , де Еоп, Епк ефективність відповідно оцінюваної продукції та продукції-конкурента;
k'1, k'2,k'3 коригуючі коефіцієнти, що враховують конкурентні переваги.
Ефективність продукції визначається через зіставлення її корисного ефекту за нормативний строк служби із сукупними витратами за життєвий цикл виробу.
Корисний ефект виробу звичайно обчислюється за одним показником, визначеним для оцінки конкурентоспроможності (продуктивність, потужність, енергоємність, калорійність тощо).
Сукупні витрати за життєвий цикл виробу включають витрати, що пов'язані з маркетингом, конструкторсько-технологічною підготовкою виробництва, безпосереднім виготовленням і сервісним обслуговуванням.

























































75. Поняття про витрати і собівартість продукції, робіт і послуг.
Витрати формуються в процесі використання матеріальних і фінансових (грошових) ресурсів для досягнення певної мети діяльності підприємства (організації). Вони мають різну цільову спрямованість, але найбільш загальним і принциповим є поділ їх на інвестиційні та поточні (операційні) витрати, пов'язані з безпосереднім виконанням підприємством (організацією) своєї основної функції-виготовлення продукції (надання послуг).
Поточні витрати мають циклічний або безперервний характер. Перші повторюються з кожним циклом виготовлення продукту (витрати на матеріали, заробітну плату виробничників, інструмент тощо), а другі здійснюються постійно і незалежно від виробництва (утримання приміщень, споруд, устаткування, управлінського персоналу тощо).
Витрати майже завжди здійснюються в натуральній та грошовій формах. Планування й облік витрат чинників виробництва в натуральній формі (кількість, маса, об'єм, довжина тощо) мають важливе значення для організації діяльності підприємства. Проте для оцінювання результатів цієї діяльності вирішальною є грошова оцінка витрат, оскільки лише вона виражає вартість продукції (послуг).
Заведено відрізняти витрати, які утворюють вартість продукції (послуг) у певному періоді, тобто списуються на неї (них), і реальні грошові виплати. Перші витрати пов'язані з виготовленням продукції (наданням послуг) незалежно від того, коли придбано відповідні матеріальні ресурси чи найнято робочу силу. Другі це виплати за придбані чинники виробництва без урахування часу їхнього використання. Реальні грошові виплати обслуговують зовнішній оборот підприємства та оплату праці.
Собівартість продукції це грошова форма витрат на підготовку виробництва, виготовлення та збут продукції. Відображаючи рівень витрат на виробництво, собівартість комплексно характеризує ступінь використання всіх ресурсів підприємства, а, отже, і рівень техніки, технології та організації виробництва. Що ліпше працює підприємство (інтенсивніше використовує виробничі ресурси, успішніше вдосконалює техніку, технологію та організацію виробництва), то нижчою є собівартість продукції. Тому собівартість продукції є одним із важливих показників ефективності виробництва, має безпосередній зв'язок з її ціною. Це виявляється в тім, що собівартість служить базою ціни товару і водночас обмежником для виробництва (ніхто не випускатиме продукцію, ринкова ціна якої є нижчою за її собівартість).
Для обчислення собівартості продукції (послуг) важливе значення має визначення складу витрат, які в неї включають.















































































76. Класифікація витрат.
Необхідно розрізняти витрати загальні (сукупні) та на одиницю продукції.
Загальні (сукупні) витрати це витрати на весь обсяг продукції за певний період. Величина таких витрат залежить від тривалості періоду та кількості виготовленої продукції.
Витрати на одиницю продукції розраховуються як середні величини за певний період, якщо продукція виготовляється постійно або серійно. В одиничному виробництві витрати на виріб формуються як індивідуальні.
Оскільки витрати є функцією обсягу виробництва з певною еластичністю, існує поняття граничних витрат. Граничні витрати характеризують їхній приріст на одиницю приросту обсягу виробництва, тобто 13 EMBED Equation.3 1415, де Сг граничні витрати; 13 EMBED Equation.3 1415 приріст загальних витрат; 13 EMBED Equation.3 1415 приріст обсягу продукції на одиницю її натурального виміру. Показник граничних витрат використовується для обґрунтування доцільності зміни обсягу виробництва продукції.
Сутнісна характеристика окремих видів витрат підприємства (організації):
Елементні витрати є структурно однорідними і первинними, мають єдиний економічний зміст. До них належать матеріальні витрати, оплата праці, відрахування на соціальні потреби, амортизаційні відрахування, інші витрати.
Комплексні витрати є різнорідними за складом, охоплюють кілька елементів витрат, їх групують за економічним призначенням у процесі калькулювання та організації внутрішньовиробничого економічного управління (наприклад, загально-виробничі та адміністративні витрати, витрати на збут, втрати від браку тощо).
Постійні витрати є функцією часу, а не обсягу продукції, їхня загальна величина не залежить від кількості виготовленої продукції (зрозуміло, у певних межах). Вона стрибкоподібно змінюється лише за істотної зміни виробничої та організаційної структури підприємства (іншого суб'єкта підприємницької діяльності).
До постійних належать витрати на утримання та експлуатацію будівель і споруд, організацію виробництва й суто управлінські видатки. На практиці виділяють у складі постійних так звані умовно-постійні витрати, які змінюються (хоч і не істотно) під впливом збільшення або зменшення обсягу виробництва.
Змінні витратице витрати, загальна величина яких за певний період залежить від обсягу виготовленої продукції. В їхньому складі виокремлюють пропорційні та непропорційні витрати.
Пропорційні витрати змінюються прямо пропорційно обсягу виробництва. До таких витрат належать переважно витрати на сировину, основні матеріали, комплектуючі вироби, відрядну заробітну плату робітників.
Непропорційні витрати поділяються на прогресуючі та дегресуючі. Прогресуючі витрати зростають у більшій мірі, ніж обсяг виробництва. Вони мають місце тоді, коли збільшення обсягу виробництва потребує більших витрат на одиницю продукції. Це наприклад, витрати на відрядно-прогресивну оплату пращ, додаткові рекламні та торговельні витрати тощо. Дегресуючі витрати збільшуються повільніше, ніж зростає обсяг виробництва. До них належить широке коло витрат на експлуатацію машин та устаткування, на ремонт, інструмент тощо.
Прямі витрати безпосередньо пов'язані з виготовленням певних видів продукції. Вони можуть бути розраховані прямо на фізичну одиницю виробу. Якщо на підприємстві (у його структурному підрозділі) виготовляється один різновид продукції, то всі витрати є прямими.
Непрямі витрати не можна безпосередньо визначити за окремим різновидом продукції, оскільки вони пов'язані з виготовленням різних виробів (заробітна плата обслуговуючого й управлінського персоналу, утримання та експлуатація засобів праці).
Співвідношення прямих і непрямих витрат залежить від рівня спеціалізації виробництва, його організаційної структури, застосовуваних методів нормування та обліку витрат підприємства.

77. Кошторис виробництва.
Кошторис виробництва – це витрати підприємства, пов’язані з основною його діяльністю за певний період, незалежно від того, відносяться вони на собівартість продукції в цьому періоді чи ні. Кошторис виробництва складається за такими економічними елементами:
-матеріальні витрати (містять витрати на сировину, напівфабрикати, виробничі послуги, допоміжні матеріали, паливо і енергію, пошук природної сировини тощо).
-заробітна плата (всі форми оплати штатного і позаштатного персоналу).
-відрахування на соціальні потреби (відрахування на соціальне страхування, пенсійний фонд, фонд сприяння зайнятості тощо).
-амортизація основних фондів.
-інші витрати (оплата послуг зв’язку, обчислювальних центрів, охорони, страхування, винагорода за винаходи тощо).
Порядок розробки кошторису виробництва може бути різним залежно від стадії планування, стану інформаційної бази та розміру підприємства. Кошторис виробництва обчислюється по кожному елементу на підставі планових обсягів продукції, норм і цін. Причому на малих підприємствах таке обчислення є відразу узагальнюючим. На середніх та великих – кошторис виробництва складають, підсумовуючи кошториси місць витрат (цехів, служб тощо).
















78. Групування витрат виробництва за статтями калькуляції.
Калькулюванняце процес обчислення собівартості окремих виробів.
Калькулювання використовується для: а) обґрунтування цін на вироби; б) обчислення рентабельності виробів; в) аналізу собівартості однакових виробів на різних підприємствах; г) визначення ефективності організаційно-технічних заходів.
Об'єкти калькулювання це та продукція чи робота (послуга), собівартість яких обчислюється. Головним об'єктом калькулювання є готові вироби, що реалізуються на ринку.
Типова номенклатура статей калькуляції в матеріальному виробництві: 1. «Сировина і матеріали», 2. «Енергія технологічна» (паливо, ел енергія, пар, газ), 3. «Основна заробітна плата виробників», 4. Додаткова заробітна плата виробничих робітників, 5. Відрахування на соц потреби 6. «Утримання й експлуатація машин та устаткування» (амортизація, оплата праці, обслуговуючого персоналу). 7. Загально- виробничі витрати. 8. Заг- господарські витрати. 9. Затрати на підготовку та освоєння виробництва. 10. Позавиробничі витрати (витрати на маркетингові дослідження), 11. Інші витрати.


79. Собівартість різних видів продукції
На підприємстві обчислюють собівартість валової товарної та реалізованої продукції. Собівартість валової продукції як показник застосс ся для внутрішніх потреб підприємств з нестабільною велич залишків незавершеного виробництва. Вона визначаєт підставі кошторису виробництва з урахуванням зміни витрат майбутніх періодів і резерву майбутніх ппатежів. Собівартість товарної продукції визначається корегуванням собівартості валової продукції на зміну залишків незавершеного виробництва. Собівартість товарної продукції є виробнича і повна(комерційна). Виробнича собівартість товарної продукції- це зміна залишків незавершеного виробництва Свт= Свп+- (Знзв.
Якщо до виробничої собівартості товарної продукції добавити комерційні витрати, ми отримаємо повну собівартість товарної продукції Сптп= Свтп+ Вком.
Собівартість реалізованої продукції обчисл з допомогою корегування собівартості товарної продукції на зміну залишків нереалізованої продукції Ср= Сптп+ (Стпп Стпк)


80 Управління витратами на підприємстві
Система управл витратами включає в себе такі елементи: коригування витрат, планування, облік та аналіз витрат, стимулювання економії ресурсів, зниження витрат. В процесі планування обчислюють такі показники: кошторис витрат виробництва, собівартість товарної та реалізованої продукці, собівартість окремих видів і рівень витрат на одиницю продукції. В процесі планування втсановлюються граничні загальні витрати по підрозділам та по підприємству вцілому. Існують 2 методи визнач собівартості в ціні продукції: 1. Метод повних витрат. В основі цього методу лежить калькуляція собівартості одиниці продукції за статтями витрат. Перевага цого методу – це простота розрахунку. До недоліків можна фіднести, що цей розрахунок не повязаний із зміною обсягу виробництва і також не враховується попит і можливості продажі продікції.2.Метод обліку прямих витрат – базується на поділі витрат на постійні і змінні. При визначення ціни цим методом розраховується початок з ціни продажу мінус річний обсяг вир-ва та реалізації продукції. Розраховується спочатку з ціни продукції а далі визначаються лише змінні витрати .
Маржинальний дохід. МД=В-Сзм МД-Спв=П
Розподіл витрат дозволяє визначити критичний обсяг вир-ва продукції- обсяг беззбитковості –це той обсяг при якому виручка при реалізації продукції = витратам на її виробництво .
Наслідок-наявність постійних витрат під-ва до певного критичного обсягу є збитковим . Протягом зростання обсягів продукції частка постійних витрат в загальній їх сумі знижується , зменшуються збитки і після досягнення критичного обсягу вир-во стає рентабельним . Економічна суть маржинального доходу говорить про те , чи буде мати під-во прибуток при зміні обсягів вир-ва. Критичний обсяг вир-ва в грошовому виразі можна представити таким чином Вкр =Спв+Сзв.

81 Шляхи зниження витрат виробництва.
На величину витрат на вир-во впливають різноманітні фактори . Фактором являється те що безпосереднє позитивно чи при певних умовах негативно впливає на величину витрат. До факторів зниження собівартості відносять: підвищення технічного рівня вир-ва; вдосконалення організації вир-ва; зменшення структури та обсягу продукції; загальногалузеві фактори.
Шляхи зниження собівартості - це більш загальні поняття за рахунок чого може знижуватись собівартість. Основними шляхами зниження собівартості є скорочення тих витрат, які мають найбільш питому вагу в її структурі. Першим шляхом зниження собівартості є зниження витрат, які мають питому вагу є зниження витрати, які мають більшу питому вагу; покращення використання оборотних коштів; покращення використання трудових ресурсів. Джерелами зниження собівартості є ті витрати, за рахунок економії яких знижується собівартість продукції, а саме затрати уречевленої праці за рахунок покращення використання засобів та предметів праці. 2- м джерелом є затрати праці- можуть бути скорочені за рахунок росту продуктивності праці. 3- адміністративно- управлінські витрати.















82. Сутнісна характеристика ціни, їх види.
Ціна - це грошовий вираз вартості товару (продукції, послуги). Вона завжди коливається навколо ціни виробництва (перетвореної форми вартості одиниці товару, що дорівнює сумі витрат виробництва й середнього прибутку) та відображає рівень суспільно необхідних витрат праці.
Застосовувані в ринковій економіці ціни виконують три основні функції: обліково-вимірювальну, розподільну та стимулюючу.
Обліково-вимірювальна функція ціни полягає в тому, що ціна виступає як засіб обліку та вимірювання витрат суспільної праці на виробництво окремих видів продукції або надання різноманітних послуг.
Розподільна функція забезпечує за допомогою цін, які відхиляються від вартості, перерозподіл частини доходів первинних суб'єктів господарювання і населення.
Стимулююча функція цін використовується для мотивації підвищення ефективності господарювання, забезпечення необхідної дохідності (прибутковості) кожному продуценту, посереднику та безпосередньому продавцю товарів виробничого і споживчого призначення.
Види цін:
Централізовано фіксовані та регульовані ціни встановлюються державою на ресурси, що впливають на загальний рівень і динаміку цін, на товари та послуги, що мають вирішальне соціальне значення, а також на продукцію (послуги), виробництво (надання) яких зосереджене на підприємствах (в організаціях), котрі займають монопольне становище на ринку.
Договірні ціни встановлюються на підставі домовленості між виробником (продавцем) і споживачем (покупцем) на певні обсяги продукції та строки її поставки.
Вільні цінице ціни, що визначаються підприємством (організацією) самостійно. Проте держава певною мірою впливає на договірні та вільні ціни через антимонопольну політику, регулювання умов оподаткування і кредитування для окремих груп підприємств.
Світові цінигрошовий вираз міжнародної вартості товарів, що реалізуються на світовому ринку. Вони визначаються: для одних товарів - рівнем цін країни-експортера; для інших- цінами бірж або аукціонів; для деяких готових виробівцінами провідних фірм світу.
Оптові (відпускні) ціни на продукцію виробничо-технічного призначення, товари масового споживання і закупівельні ціни на сільськогосподарську продукцію встановлюються виходячи з: фактичних витрат на виробництво (собівартості) продукції; прибутку підприємства (з урахуванням кон'юнктури ринку, якості продукції); величини податку на додану вартість; суми акцизів (для товарів, з яких справляється акцизний збір); суми ліцензійного збору (для алкогольної продукції).
Закупівельні ціни застосовуються постачально-збутовими, заготівельними організаціями, оптово-посередницькими фірмами, підприємствами (організаціями) оптової торгівлі та іншими юридичними особами, які здійснюють діяльність відповідно до затвердженого статуту. Вони включають оптову (відпускну) ціну підприємства-виробника, податок на додану вартість, акциз, ліцензійний збір, а також витрати цих підприємств (організацій) на закупівлю, збереження, фасу-вання, транспортування й реалізацію продукції з урахуванням одержання прибутку, необхідного для нормальної діяльності.
Роздрібні ціни визначаються самостійно торговельними підприємствами, підприємствами громадського харчування та іншими юридичними особами, які здійснюють продаж товарів чи надають послуги населенню, згідно з кон'юнктурою ринку, якістю товару (послуг), виходячи з вільної ціни закупівлі.
Тарифи вантажного та пасажирського транспорту відображають плату за перевезення вантажів і пасажирів, яку беруть транспортні підприємства з відправників вантажів та іншого населення.
Тарифи на платні послуги характеризують розмір оплати послуг із побутового обслуговування населення, послуг банків і зв'язку, що надаються фізичним та юридичним особам.

















































83. Методи встановлення цін на продукцію підприємства.
Методи ціноутворення:
1. Розрахунок ціни за методом «середні витрати плюс прибуток» є найпростішим і широко застосовується в практиці. Згідно з ним ціна (Ц) визначається за формулою: Ц = СВ + П,
де СВ середні витрати на виготовлення виробу (собівартість);
П величина прибутку в ціні, яка встановлюється самим підприємством (організацією) або обмежується державою як граничний рівень рентабельності продукції (послуг).
2. Розрахунок ціни на підставі цільового (фіксованого} прибутку вважається різновидом методики визначення ціни на засаді середніх витрат. Особливість його полягає в тім, що ціну поставлено в жорстку залежність від загального розміру прибутку, який підприємство передбачає одержати від продажу певної кількості продукції. За умови прямолінійної динаміки залежних величин ціна встановлюється з використанням формули: Ц = Сзм.о + (Спост + Пзаг)/N., де Сзм озмінні витрати на одиницю продукції (послуги); Спост-постійні витрати на цю продукцію (послугу) за певний період (квартал, рік); Пзаг-загальна сума прибутку, яку можна одержати від продажу продукції (наданої послуги) в натуральному вимірі.
3. Установлення ціни на засаді суб'єктивної цінності товару здійснюється з урахуванням потенційного (реально виявленого) попиту.
4. Метод ціноутворення «зарівнем поточних цію) («зарівнем конкуренції») полягає в тім, що ціну розглядають та встановлюють як функцію цін на аналогічну продукцію конкурентів. Залежно від особливостей продукції та типу ринку (монополія, олігополія) цей метод ціноутворення має різні модифікації (установлення ціни на рівні поточної ринкової ціни або трохи нижче за неї; установлення ціни на конкретний виріб з урахуванням цін на аналогічну продукцію та співвідношення параметрів цих виробів).
5. Установлення ціни на підставі результатів закритих торгів є різновидом методу «за рівнем поточних цін» і застосовується для одержання замовлення на виготовлення певної продукції (торг за вигідний контракт).
6. Метод ціноутворення «за рівнем попиту» передбачає встановлення ціни за допомогою пробного продажу товару в різних сегментах ринку. При цьому враховуються умови продажу, кон'юнктура ринку, супутні послуги. Унаслідок використання цього методу в різних місцях (сегментах) ринку на ті самі товари ціни можуть бути різними.
7. Метод установлення ціни за місцем походження товару полягає в тім, що товар передається транспортній організації за умови «франко-вагон»; після цього всі права на товар і відповідальність за нього переходять до покупця (замовника).
8. Метод установлення єдиної ціни із включенням у неї витрат на доставку означає відповідні дії підприємства (організації) для включення в ціну фіксованої суми транспортних витрат незалежно від віддаленості покупця (клієнта).
9. Застосування методу встановлення зональних цін полягає в тім, що підприємство (фірма) виокремлює кілька зон, у межах яких встановлюються єдині ціни залежно від рівня транспортних витрат.
10. Метод установлення ціни стосовно базисного пункту характеризується тим, що продавець (фірма) бере конкретний район (місто, область) за базисний і збирає з усіх замовників (клієнтів) транспортні витрати в сумі, яка дорівнює вартості поставки з цього району (міста, області) незалежно від того, звідки насправді здійснюється відвантаження товару.
11. Метод установлення ціни із прийняттям на себе витрат на поставку означає, що підприємство (організація) частково чи повністю бере на себе фактичні витрати на доставку товару покупцям (клієнтам) для стимулювання надходження замовлень.
12. Установлюючи ціни зі знижками, підприємство-продавець зменшує свою вихідну ціну з урахуванням дострокової оплати рахунків, закупівлі великого обсягу продукції або позасезонної її закупівлі тощо. Це дає змогу підприємству підтримувати стабільний рівень виробництва протягом року.












































84. Поняття про основні результати виробничо-господарської і комерційної діяльності підприємства.
Рез-ти госп. та комерційної діяльності х-ться такими показниками:
1) Валова продукція – заг обсяг продукції, робіт та послуг, які вироблені на підприємстві за певний період і визначається в поточних та в співставних цінах.
2) Виручка від реалізації – сума коштів, які надійшли на розрахугковий рахунок підприємства за відвантажену продукцію, виконані роботи та надані послуги; до складу виручки від реалізації включають матеріальні витрати та прирівнянні до них, валовий дохід (ЗП + Прибуток), ПДВ, акцизний збір.
3) Валовий доход – економ категорія, яка представляє реалізовану новостворену вартість на підприємстві. Визначається, як різниця між грошовою виручкою від реалізації продукції і матеріальними витратами, включаючи амортизацію ВД = Вг – (МВ+А)
4) чиста продукція – новоствореня вартість на підприємстві, вона не залежить від грошової виручки і створюється навіть при відсуткості реалізації. Кількістно візначається, як різниця між к-тю виробленої продукції і матеріальними витратами включаючи амортизацію ЧП = Ов – (МВ+А).
5) добавлена вартість – це вартість сировини, материалів, комплектуючих виробів, яка додається до виробленої продукції на всіх стадіях виробничого циклу і визначається, як різниця між кількістю валової продукції та матер витрат ДВ = Овп – МВ.
6) грошовий потік – це власні кошти підприємства, до яких входять чистий прибуток і амортизаційні відрахування ГП = Пч+А.
7) чистий доход – це ек категорія, яка являє собою вартість додаткового продукту. Кількісно розраховується: різниця між вартістю та повною комерц собівартістю: ЧД = Ов – Ск(п)
8) маржинальний доход – це різниця між грошовою виручкою від реалізованої продукції та змінними витратами: МД = Вг – Сзм
9) прибуток – реалізована частина чистого доходу. К-сно визначається, як різниця між грошовими витратами від реілізованої продукції без ПДВ та акцизного збору і комерційної собівартістю: П = Вг - (ПДВ + АЗ + Ск(п)).


85. Поняття про прибуток і його місце в економіці підприємства
Прибуток це та частина виручки, що залишається після відшкодування всіх витрат на виробничу й комерційну діяльність підприємства Характеризуючи перевищення надходжень над витратами, прибуток виражає мету підприємницької діяльності і береться за головний показник її результативності (ефективності).
Прибуток є основним джерелом фінансування розвитку підприємства, удосконалення його матеріально-технічної бази, забезпечення всіх форм інвестування. Уся діяльність підприємства спрямується на те, щоб забезпечити зростання прибутку або принаймні стабілізацію його на певному рівні.
Прибуток підприємства формується за рахунок таких джерел: а) продаж (реалізація) продукції (послуг); б) продаж іншого майна; в) позареалізаційні операції. Прибуток від продажу продукції (виконання робіт, надання послуг) є основним складником загального прибутку. Це прибуток від операційної діяльності, яка відображає місію і профіль підприємства. Він обчислюється як різниця між виручкою від продажу продукції (без урахування податку на додану вартість і акцизного збору) та її повною собівартістю.
У разі калькулювання за неповними витратами ту частину витрат, що її не включено в собівартість продукції, відносять на певний період і за обчислення прибутку (П ) відраховують від виручки, тобто
Пр=Вр-Срнв-Сн, де В виручка від продажу продукції; Срнв - собівартість проданої (реалізованої) продукції за неповними витратами; Сн витрати, що їх не включено в собівартість продукції, а віднесено на певний період.
Це так званий метод прямого обчислення прибутку, який вважають головним. Поряд з ним існує ще аналітичний метод, згідно з яким прогнозований прибуток визначається коригуванням його базової (фактичної) величини з урахуванням впливу певних чинників у плановому (розрахунковому) періоді.
Прибуток від продажу майна включає прибуток від продажу основних фондів (матеріальних активів), нематеріальних активів, цінних паперів інших підприємств тощо. Його розраховують як різницю між ціною продажу та балансовою (залишковою) вартістю об'єкта, який продається, з урахуванням витрат на продаж (демонтаж, транспортування, оплата агентських послуг).
Прибуток від позареалізаційних операцій це прибуток від пайової участі в спільних підприємствах, здавання майна в оренду (лізинг), дивіденди на цінні папери, дохід від володіння борговими зобов'язаннями, роялті, надходження від економічних санкцій тощо.






























86. Види прибутку підприємства.
Залежно від формування та розподілу виокремлюють кілька видів прибутку. Насамперед розрізняють загальний прибуток і прибуток після оподаткування. Загальний прибуток це весь прибуток підприємства, одержаний від усіх видів діяльності, до його оподаткування та розподілу. Такий прибуток інакше називають балансовим. Прибуток після оподаткування, тобто прибуток, що реально поступає в розпорядження підприємства, має поширену у вітчизняній літературі та практиці назву чистий прибуток.
У зарубіжній економічній теорії та підприємництві загальновживаними є поняття валового, маржинального та операційного прибутку.
Валовий прибуток це різниця між виручкою та виробничими витратами (собівартістю продукції, визначеною калькулюванням за неповними витратами). Це поняття включає власне прибуток і так звані невиробничі (адміністративні, комерційні) витрати.
Операційний прибуток, що його часто називають чистим прибутком, дорівнює валовому прибутку за мінусом невиробничих витрат.
Маржинальний прибуток характеризує обсяг виручки від продажу продукції за мінусом змінних витрат. Він включає власне прибуток і постійні витрати. Отже, такий прибуток за величиною збігатиметься з валовим прибутком, коли калькулювання здійснюватиметься лише за змінними витратами.

87. Платежі з прибутку підприємства до державного бюджету і до поза-бюджетних фондів
Держ органи суворо регламентують оподаткування прибутку. Згідно з Законом України “Про оподаткування прибутку підприємств” оподаткований прибуток По обчисл за формулою: П0=ДВ-(ВВ+АВ), де Д в - валовий дохід за певний період; Вв - валові витрати за той самий період; АВ - сума амортизаційних відрахувань від балансової вартості основних фондів і нематеріальних активів.
Обєктом оподаткування є БПП , базова ставка податку= 30%. Ставка оподаткування для підпр-в АПК =15%, для підпр- в- посередників, грального бізнесу, лотерей= 45- 60%. При обчисленні суми податку, що підлягає внесенню до бюджету від суми БПП піднімаються інші податки: 1. Податок на землю 2. Податок з власного транспорту. 3. Податок на майно. 4. Сума громадських коштів в межах 4- х % БПП, який перераховується на благодійних засадах та закладів освіти, культури, охорони здоровя. 5. Ін- і витрати на утрим обєктів соціального і культурного призначення. Звільняється від оподаткування прибуток, який отримується від вир- ва С/Г продукції, яка підлягає переробці на власних потужностях, може повністю звільнитися від оподаткування прибутку підприємства на яких працюють інваліди, деякі податкові платежі підприємств вносяться до дер бюджету не за рахунок прибутку, а за рахунок собівартості продукції. Так створюється пенсійний фонд, дер фонд зайнятості і фонд соц страхування.

88. Розподіл прибутку, що залишається у розпорядженні підприємства
У фінансовій політиці підприємства важливе, місце займає розподіл і використання одержуваного прибутку як основного джерела фінансування інвестиційних потреб і задоволення економічних інтересів власників (інвесторів).
Прибуток, що залишився після оподаткування (чистий прибуток), поступає в повне розпорядження підприємства та використовується згідно з його статутом і рішеннями власників.
Відповідно до принципових (головних) напрямів використання цей прибуток можна розділити на дві частини: 1) прибуток, що спрямовується за межі підприємства у вигляді виплат власникам корпоративних прав, персоналу підприємства за результатами роботи (як заохочувальний захід), на соціальну підтримку тощо (розподілений прибуток); 2) прибуток, що залишається на підприємстві і є фінансовим джерелом його розвитку (нерозподілений прибуток). Останній спрямовується на створення резервного та інвестиційного фондів. Резервний фонд є фінансовим компенсатором можливих відхилень від нормального обороту коштів або джерелом покриття додаткової потреби в них. Його формування є обов'язковим для господарських товариств, орендних підприємств, кооперативів.
Цю загальну схему розподілу прибутку можна конкретизувати стосовно підприємств із різними організаційно-правовими формами. Це стосується насамперед акціонерних товариств (підприємств). Як відомо, власники акцій одержують частину корпоративного прибутку у вигляді дивідендів (доходу інвесторів на вкладений капітал). Щодо акціонерного підприємства дивіденди можна роз-438 глядати як плату за залучений від продажу акцій капітал.
Розподіл прибутку на виплату дивідендів та інвестування є фінансовою проблемою, яка істотно та неоднозначно впливає на фінансову стабільність і перспективи розвитку підприємства. Спрямування достатньої суми прибутку на виплату дивідендів і високий рівень таких збільшують попит на акції та підвищують їхній ринковий курс. Водночас обмежується власне джерело фінансування, ускладнюється розв'язання завдань перспективного розвитку
підприємства. Підприємство мусить вибирати таку дивідендну політику, яка відповідала б конкретним умовам його діяльності. Основними варіантами дивідендної політики можуть бути: 1) виплата постійного рівня дивідендів протягом кількох років; 2) виплата дивідендів зі щорічним певним зростанням; 3) спрямування на дивіденди встановленої (нормативної) частки чистого прибутку; 4) виплата дивідендів із залишку прибутку після фінансування інвестиційних потреб; 5) виплата дивідендів не грошима, а додатковим випуском акцій.
Розподіляючи прибуток підприємства, величину дивіденду у відсотках (d) визначають за формулою: d = (Пд / Кст) * 100, де Пд частина прибутку, що спрямовується на виплату дивідендів;
Кст статутний капітал (фонд) підприємства.
Абсолютна сума дивідендів у розрахунку на одну акцію (D) відповідно становитиме: D = Пд / Na, де Nа - кількість акцій, що формує величину статутного капіталу (кількість проданих акцій).

89. Поняття про рентабельність. Система показників рентабельності.
Рентабельність це відносний показник ефективності роботи підприємства, що в загальній формі обчислюється як співвідношення прибутку і витрат. Видокремлюють рентабельність інвестованих ресурсів (капіталу) і рентабельність продукції.рентабельність інвестованих ресурсів обчислюється в кількох модифікаціях: рентабельність активів, рентабельність власного капіталу, рентабельність акціонерного капіталу.
Рентабельність активів (Ра) характеризує ефективність використання всього наявного майна підприємства та обчислюється за формулою Ра = (Пз / Ка) *100, де Пззагальний прибуток підприємства за рік; Ка середня сума активів за балансом;
Рентабельність власного капіталу (Рвк) відображає ефективність використання активів, утворених за рахунок власних коштів: Рвк = (Пч / Кв) * 100, де Пччистий прибуток підприємства в розрахунковому році; Кв величина власного капіталу, яка береться за балансом як сума активів за відрахуванням усіх боргових зобов'язань;
Рентабельність акціонерного капіталу (Рак) визначає верхню межу дивідендів на акції та обчислюється за формулою: Рак = (Пч / Кс(а)) * 100, де Кс(а) статутний капітал (номінальна вартість проданих акцій);
Рентабельність продукції (PJ характеризує ефективність витрат на її виробництво та збут. Вона визначається за формулою: Рп = (Пр / Ср) * 100, де Пр прибуток від реалізації продукції за певний період; Ср повна собівартість реалізованої продукції;
Рентабельність одного виробу (Р() розраховується за формулою: Рі = ((Ці - Сі) / Сі) * 100, де Ці, Сі, - відповідно ціна і повна собівартість і-го виробу.

91. Оцінка фінансового стану підприємства
Фінансово-економічний стан підприємства характеризується рівнем його прибутковості та оборотності капіталу, фінансовою стійкістю і динамікою структури джерел фінансування, спроможністю своєчасно розраховуватися за борговими зобов'язаннями.
У правильній оцінці фінансових результатів діяльності заіь тересовані керівництво і власники (засновники) підприємства, стратегічні інвестори, партнери, кредитори, державні органи, а також конкуренти на зовнішньому та внутрішньому ринках. Кожний із них (юридичних і фізичних осіб) має власні інтереси, рівень реалізації яких залежить від фінансових результатів діяльності конкретного підприємства. Для оцінки фінансоио-економічного стану підприємства використовується певна інформаційна база. Вона включає звіт про фінансові результант роботи і баланс підприємства на певну дату (кінець кварталу, року).
Баланс підприємства має дві частини: 1) актив, в якому відображається склад ресурсів, що забезпечують діяльність підприємства; 2) пасив, який характеризує джерела їхнього формування. В активі балансу фіксуються ресурси, які за своєю природою розмежовуються на матеріальні, нематеріальні та фінансові. У трьох розділах активу балансу підприємства відображаються ресурси відповідно до зростання рівня ліквідності. Найбільшу (абсолютну) ліквідність мають гроші та їхні еквіваленти, які служать платіжним засобом та можуть швидко реалізовуватися на ринку. У пасиві балансу кошти підприємства складаються з двох частин власного і залученого капіталу в різних формах заборгованості. Власний капітал формується з двох основних джерел: 1) внесків власників підприємства або вартості проданих акцій акціонерного товариства, що утворюють статутний капітал (фонд); 2) акумульованого (нерозподіленого між власниками і працівниками) прибутку від діяльності підприємства. У цій частині балансу виокремлюються також зобов 'язання: довгострокові (ті, що погашаються не раніше ніж через рік після складання балансу) і короткотермінові (ті, які виконуються протягом одного року); вони включають кредити й різні форми кредиторської заборгованостіза одержані товари, видані векселі, за розрахунками із заробітної плати, сплати податків, відрахувань на соціальні заходи тощо.
















































92. Загальна характеристика і методологія визначення ефективності виробництва.
Ефективність виробництва це комплексне відображення кінцевих результатів використання робочої сили (працівників) і засобів виробництва за певний проміжок часу.
У зарубіжній практиці для характеристики результативності господарювання широко застосовується термін «продуктивність системи виробництва та обслуговування», тобто ефективне використання ресурсів (праці, капіталу, землі, матеріалів, енергії, інформації) для виготовлення різноманітних товарів і надання послуг. Отже, ефективність виробництва і продуктивність системи це, по суті, терміни-синоніми, що характеризують ті самі результати діяльності. До цього можна лише додати, що загальна продуктивність системи є поняттям ширшим, ніж продуктивність праці та прибутковість виробництва.
Сутнісна характеристика ефективності виробництв тивності системи) відображається в загальній методології її визначення: Ефективність(продуктивність) = Результати / Ресурси (витрати).
Розрізняють результат самого процесу вир- ва, який може виступати у вигл прибутку і кінцевий народно- госп результат, який крім обсягу виготовленої продукції враховує її споживчу вартість, її значимість для суспільства. Існує видова класифікація: За одержаним результатом (наслідками)- Економічна і Соціальна; За типом економічного зростання виробництв- Екстенсивного розвитку та Інтенсивного розвитку; За структурою організації виробництва- Робочого місця, Виробничого підрозділу, (дільниці, цеху, виробництва) і Підприємства в цілому; За місцем одержання ефекту- Локальна (комерційна) і Народногосподарська; За напрямком інноваційне-інвестиційної діяльності- науки, техніки і технології, організаційно-управлінських інновацій та інвестиційних проектів; за методом розрахунку- абсолютна і порівняльна; за ступенем збільшення ефекту- первинна, мультиплікаційна, синергічна; за характером витрат- поточних витрат та одноразових; за обєктом оцінки- повна(інтегральна), часткова(окрема) і чинникова; за масштабом міжнародного співробітництва- зов екон- ї діяльності фірми та діяльності СП і ТНК.
Економічний ефект відображають різні вартісні показники, що характеризують проміжні й кінцеві результати виробництва в первинних виробничо-господарських ланках, галузях чи територіальних утвореннях. До таких показників належать: обсяг продукції (товарної, реалізованої); прибуток (дохід); економія окремих видів ресурсів; величина зниження валових поточних витрат на виробництво (повної собівартості продукції) тощо.
Соціальний ефект звичайно зводиться до збільшення нових робочих місць і рівня зайнятості працездатного населення; поліпшення умов праці, побуту та відпочинку; формування екологічно безпечного навколишнього середовища тощо. Також виділяють: Локальний (комерційний, госпрозрахунковий) ефект, Народногосподарський ефектспільний (загальний) ефект, Абсолютний ефект, Порівняльний ефект, Первинний ефект, Мутльтитікаційний ефект, Дифузійний ефект, Резонансний ефект, Ефект «стартового вибуху», Ефект акселерації, Синергічний ефект.
Існує велика система показників економічної ефективності вир- ва: 1. Узагальнюючі показники (Рівень задоволення потреб ринку, Виробництво чистої продукції на одиницю витрат ресурсів, Прибуток на одиницю загальних витрат, Рентабельність (основні модифікації), Витрати на одиницю товарної продукції, Частка приросту продукції за рахунок інтенсифікації виробництва, Народногосподарський ефект використання одиниці продукції)
2. Показники ефективності використання живої праці. 3. показники ефективності використання основних виробничих фондів. 4.Показники ефективності використання математичних ресурсів. 5. Показники ефективності використання.

93 Чинники зростання ефективності виробництва.
Рівень економічної та соціальної ефективності виробництва (діяльності) залежить від багатьох чинників. Тому для практичного розв'язання завдань управління ефективністю важливого значення набуває класифікація чинників її зростання за певними ознаками. Класифікацію чинників зростання ефективності (продуктивності) виробничо-економічних та інших систем діяльності доцільно здійснювати за трьо-І ма ознаками: 1) видами витрат і ресурсів (джерелами підвищення); 2) напрямами розвитку та вдосконалення виробництва (діяльності); 3) місцем реалізації в системі управління виробництвом (діяльністю). Групування чинників за першою ознакою уможливлює достатньо чітке визначення джерел підвищення ефективності: зростання продуктивності праці і зниження зарплатомісткості продукції (економія затрат живої праці), зниження фондомісткості та матеріаломісткості виробництва (економія затрат уречевленої праці), а також раціональне використання природних ресурсів (економія затрат суспільної праці). Активне використання цих джерел підвищення ефективності виробництва (діяльності) передбачає здійснення комплексу заходи, які за змістом характеризують основні напрями розвитку та вдосконалення виробничо-комерційної діяльності суб 'єктів господарювання (друга класифікаційна ознака).
Чинники ефективності поділяються на внутр і зовнішні. До внутр відносять «Тверді» чинники: технологія, устаткування, матеріали та енергія, вироби «М'які» чинники: працівники, організація та системи, методи роботи, стиль управління. До зовнішніх відносять державна економічна та соціальна політика, інституціональні механізми, інфраструктура, структурні зміни.
Основні напрямки розвитку та вдосконалення діяльності: науково-технічний прогрес, структура виробництва, організаційні системи управління, форми та методи організації діяльності, конкурентоспроможність продукції (послуг), планування та мотивація діяльності, зовнішньоекономічна діяльність. Джерела підвищення ефективності: Зростання продуктивності праці, зниження: фондомісткості продукції, матеріаломісткості продукції, зарплатомісткості продукції, раціональне використання природних ресурсів.


94. Характеристика економічної безпеки господарюючого суб’єкта.
Економічна безпека фірми (підприємства, організації) це такий стан корпоративних ресурсів (ресурсів капіталу, персоналу, інформації І технології, техніки та устаткування, прав) і підприємницьких можливостей, за якого гарантується найбільш ефективне їхнє використання для стабільного функціонування та динамічного науково-технічного й соціального розвитку, запобігання внутрішнім і зовнішнім негативним впливам (загрозам).
Необхідність постійного дотримання економічної безпеки зумовлюється об'єктивною потребою кожного суб'єкта господарювання у забезпеченні стабільного функціонування і досягнення цілей діяльності.
Головна мета економічної безпеки підприємства полягає в тім, щоб гарантувати його стабільне та максимально ефективне функціонування тепер і високий потенціал розвитку в майбутньому. До основних функціональних цілей економічної безпеки належать:
забезпечення високої фінансової ефективності роботи, фінансової стійкості та незалежності підприємства (організації);
забезпечення технологічної незалежності та досягнення високої конкурентоспроможності технічного потенціалу того чи того суб'єкта господарювання;
досягнення високої ефективності менеджменту, оптимальної та ефективної організаційної структури управління підприємством (організацією);
досягнення високого рівня кваліфікації персоналу та його інтелектуального потенціалу, належної ефективності корпоративних НДДкР;
мінімізація руйнівного впливу результатів виробничо-господарської діяльності на стан навколишнього середовища;
якісна правова захищеність усіх аспектів діяльності підприємства (організації);
забезпечення захисту інформаційного поля, комерційної таємниці і досягнення необхідного рівня інформаційного забезпечення роботи всіх підрозділів підприємства та відділів організації;
ефективна організація безпеки персоналу підприємства, його капіталу та майна, а також комерційних інтересів.

95. Функціональні складові економічної безпеки підприємства.
Основними функціональними складовими економічної безпеки підприємства є: 1) фінансова складова: досягнення найефективнішого використання корпоративних ресурсів; 2) інтелектуальна і кадрова складові: збереження і розвиток інтелектуального потенціалу підприємства; ефективне управління персоналом; 3) техніко- технологічна складова: ступінь відповідності застосовуваних на підприємстві технологій найліпшим світовим аналогам за оптимізації витрат ресурсів; 4) політико- правова складова: всебічне правове забезпечення діяльності підприємства, дотримання чинного законодавства; 5) інформаційна складова: ефективне інформаційно-аналітичне забезпечення господарської діяльності підприємства (організації); 6) екологічна складова: дотримання чинних екологічних норм^мінімізація втрат від забруднення довкілля; 7) Силова складова: забезпечення фізичної безпеки працівників фірми (передовсім керівників) збереження її майна.

96. Рівень економічної безпеки.
Рівень економічної безпеки підприємства пропонується оцінювати на підставі визначення сукупного критерію з допомогою зважування й підсумовування окремих функціональних критеріїв, які розраховуються через порівняння (зіставлення) величини загрози економічній безпеці та ефективності заходів для її відвернення.
Сукупний критерій економічної безпеки підприємства
(kсебп - ) можна розрахувати за формулою kсебп=(кі di , де ki величина окремого (поодинокого) критерію за і-ю функціональною складовою; di питома вага значущості і-ї функціональної складової;
п кількість функціональних складових економічної безпеки підприємства.
Оцінка рівня економічної безпеки здійснюється порівнюванням розрахункових значень ксе6п із реальними величинами цього показника, одержаними раніше щодо підприємства, а також (коли це можливо) щодо аналогічних суб'єктів господарювання відповідних галузей економіки.
Після розрахунку впливу функціональних складових на зміну kce6a здійснюється функціональний аналіз заходів з організації необхідного рівня економічної безпеки підприємства (організації) за окремими складовими з використанням відповідного алгоритму.
Заходи для отримання необхідного рівня економічної безпеки підприємства: визначення структури негативних впливів за функціональними складовими економічної безпеки. Розподіл об'єктивних і суб'єктивних негативних впливів; Фіксація вжитих превентивних заходів для запобігання негативним впливам за всіма функціональними складовими економічної безпеки; Оцінка ефективності вжитих заходів з погляду нейтралізації конкретних негативних впливів за кожною складовою .економічної безпеки; Визначення причин недостатньої ефективності заходів, ужитих для подолання вже наявних і можливих негативних на економічну безпеку; Виявлення неусунених та очікуваних негативних впливів на рівень економічної безпеки, а також тих, що можуть з'явитися в майбутньому; Опрацювання рекомендацій щодо усунення Існуючих негативних впливів на економічну безпеку і запобігання можливій появі нових; Оцінка вартості кожного з пропонованих заходів щодо усунення негативних впливів на рівень економічної безпеки і визначення відповідальних за реалізацію таких заходів.







97. Характеристика кризової ситуації на підприємстві.
Економічна кризова ситуація - раптове настання обмеженої діяльності підприємства (призупинення ефективної діяльності) з важко прогнозованими наслідками подальшого його функціонування і розвитку. Основні причини настання кризової ситуації:
1 прорахунку в розробці і реалізації стратегії фірми;
2 різке погіршення конюнктури внутрішніх і зовнішніх ринків;
3 криза в окремих галузях економіки і спад ділової активності;
4 погана якість системи управління підприємством;
5 нестача оборотних коштів та Інвестиційних ресурсів;
6 необгрунтована економічна політика уряду некеровані інфляційні процеси;
Прояви кризової ситуації: овготривалий спад виробництва; брак фінансових коштів і тривала невиплата зарплати; різке погіршення економічних показників і
діяльності; невиправдане зростання цін на продукцію; розлад господарських зв язків підприємства. Підприємство реагує на кризовий таким чином:
1 захисна реакція різке зниження витрат
розпродаж майна і закриття підрозділів підприємства скорочення парку устаткування звільнення персоналу зниження цін і обсяпв продажу товару
2 натуральна тактика - реалізація нової
стратегії маркетингу впровадження нових технологій І
техніки впровадження нових методів управління
і розробка реалізація нової стратегії діяльності

98. Сутність і необхідність реструктуризації підприємства.
Стабілізація вітчизняної економіки та поступове нарощування економічного потенціалу країни безпосередньо пов'язані з реалізацією активної структурної політики, яка вважається ключовим елементом загальної стратегії розвитку первинних ланок (підприємств, організацій) і в цілому суспільного виробництва. Сучасний стан економіки на макро- і мікрорівні характеризується деформованою структурою виробництва. Тому одним із стратегічних завдань більш ефективного розвитку виробничого потенціалу є його структурна перебудова. Останню можна здійснювати, з одного боку, за допомогою проведення ефективної політики реструктуризації та санації потенційно конкурентоспроможних підприємств, а з іншого через ліквідацію (повне перепрофілювання) збиткових і збанкрутілих підприємств.
Процес реструктуризації можна розглядати як спосіб зняття суперечності між вимогами ринку й застарілою логікою дій підприємства. По суті, реструктуризація підприємства трактується як здійснення організаційно-економічних, правових, технічних заходів, спрямованих на зміну структури підприємства, управління ним, форм власності, організаційно-правових форм, як здатність привести підприємство до фінансового оздоровлення, збільшити обсяг випуску конкурентоспроможної продукції, підвищити ефективність виробництва. Метою Проведення реструктуризації є створення повноцінних суб'єктів підприємницької діяльності, здатних ефективно функціонувати за умов переходу до ринкової економіки та виробляти конкурентоспроможну продукцію, що відповідає вимогам товарних ринків. Отже, процедуру реструктуризації можна визначити як комплекс заходів, спрямованих на відновлення стійкої технічної, економічної та фінансової життєздатності підприємств.

99. Наслідки реструктуризації.
Наслідками успішного проведення реструктуризації є створення поноці нних суб єктів дприємницької діяльності здатних ефективно функціонувати за умов переходу до ринкової економіки й виробляти конкурентоспроможну продукцію що відповідає вимогам товарних ринків Отже процедуру реструктуризації можна визначити як комплекс заходів спрямованих на відновлення стійкої технічної економічної та фінансової життєздатності підприємств
Зміни які проводяться в процесі реструктуризації можуть стосуватись:
1) модернізації- оновлення устаткування і технології
2) реорганізації- зміни методів і розподілу праці і потоків Інформації
3) адаптації пристосування елементів підприємства до поточних умов
4) нововведень продуктових і процесних. Таким чином рестр-ція В широкому розумінні
передбачає комплексність змін а не зміни тільки однієї сфери функціонування (маркетинг фінанси виробництво) є постійним інструментом управління а не реалізацією одноразової мети може охоплювати майнові перетворення елемент змін підлягає модифікації і корегуванню в ході реалізації.
Рестр-ція передбачає зміни структури: 1 майна ( правового статусу), 2 організаційної структури підприємства, 3 виробничої структури, 4 структури виробничої програми, 5 структури залученого капіталу, 6 структури активів, 7 структури доходів і витрат, 8 структури персоналу
9 Інформації, 10 Інших структур.




















100. Види реструктуризації, їх характеристика.
Реструктуризація підприємства спрямовується на розв'язання двох основних завдань: по-перше якнайскоріше забезпечити виживання підприємства; по-друге, відновити конкурентоспроможність підприємства на ринку. Відповідно до цих завдань і розглядають взаємозв'язані форми і види реструктуризації підприємств та організацій.
За оперативної реструктуризації підприємства (організації) розв'язуються дві основні проблеми: забезпечення ліквідності та суттєве поліпшення результатів його (її) діяльності. Період оперативної реструктуризації триває приблизно 34 місяці. Стратегічна реструктуризація підприємства (організації) забезпечує довготермінову його (її) конкурентоспроможність. Для досягнення такої конкурентоспроможності необхідне визначення стратегічної мети підприємства, розробка стратегічної концепції розвитку, а також напрямів та інструментів реалізації цієї мети.
Організаційно-правовий вид реструктуризації характеризується процесами комерціалізації, корпоратизації, зміни організаційної структури та власника державних підприємств.
Технічну реструктуризацію пов'язано із забезпеченням такого стану підприємства, за якого воно досягає відповідного рівня виробничого потенціалу, технології, «ноу-хау», управлінських навичок, кваліфікації персоналу, ефективних систем постачання й логістики, тобто всього того, що дає підприємству змогу виходити на ринок з ефективною та конкурентоспроможною продукцією.
Економічна життєздатність досягається, коли продукція підприємства, його капітальні та поточні витрати, рівень продажу й цінова політика забезпечують такий рівень економічної рентабельності підприємства, що відповідає сучасним умовам господарювання.
Після досягнення фінансової життєздатності суб'єкт господарювання матиме таку структуру балансу підприємства, за якої показники ліквідності і платоспроможності задовольняють вимоги ринку, а також позбудеться проблем із виплатою кредитів, відсотків за них чи з погашенням інших боргових зобов'язань тощо.Управлінську реструктуризацію зв'язано з підготовкою та перепідготовкою персоналу з орієнтацією на конкурентоспроможне функціонування підприємства, зміну його організаційної структури, менеджменту, технологічної, інноваційної та маркетингової політики.
Іноді підприємство потребує лише часткової або так званої обмеженої реструктуризації для відновлення економічної та технічної життєздатності. При цьому підприємство встановлює для себе певні стандарти (орієнтири), які є кінцевою метою реалізації відповідного типу реформування. Такими орієнтирами можуть бути рівень фінансового лівериджу (співвідношення позикових і власних коштів), розмір робочого капіталу підприємства, а також коефіцієнт покриття боргів.
Іноді підприємство потребує лише часткової або так званої обмеженої реструктуризації для відновлення економічної та технічної життєздатності. При цьому підприємство встановлює для себе певні стандарти (орієнтири), які є кінцевою метою реалізації відповідного типу реформування. Такими орієнтирами можуть бути рівень фінансового лівериджу (співвідношення позикових і власних коштів), розмір робочого капіталу підприємства, а також коефіцієнт покриття боргів.

101. Розробка і здійснення програми реструктуризації підприємства.
Реструктиризація підприємств здійснюється після занесення їх до реєстру неплатоспроможних субєктів
господарювання і поглибленого аналізу фінансово- господарської діяльності з висновками про можливі напрямки фінансового оздоровлення. Етапи реструктуризації підприємств: обгрунтування необхідності змін; формування команди; діагностика стану підприємства, виявлення існуючих проблем;
визначення цілей; розробка програми реструктуризації; обгрунтування концепції реструктуризації; впровадження програми; розробка бізнес- плану реорганізованого підприємства; визначення економічної ефективності реструктуризації; моніторинг реалізації програми;
коригуюсі дії.
Найважливішим етапом є розробка програми реструктуризації або бізнес- плану реструктуризації. Програма реструктуризації- це перелік заходів в межах основних напрямків, що дозволяють досягти поставленої мети- підвищення прибутковості діяльності компінії і забезпечення зростання її ринкової вартості. План реструктуризації- розроблюється на основі програми реструктуризації. Він містить перелік дій по кожному заходу, строки його початку і закінчення визначає відповідних осіб за його виконання, необхідні ресурси і кошти, очікуваний результат Він може передбачити дії як в межах всього підприємства, так і окремого підрозділу.
Процес реструктуризації підприєвсв охоплює комплекс організаційно- економічних заходів, а саме: 1. Заміна керівництва фірми 2 Часткова або повна приватизація 3 Часткове закриття 4 Проведення процедури банкрутства 5 Поділ великих підприємств на частини 6 Відокремлення від підприємств непрофільних структурних підрозділів 7 Виділення казенних підприємств або спецвиробиицтв 6 Звільнення підприємств від об'єктів соцкультпобуту 9 Продаж (або здавання в оренду) частини основних засобів підприємства 10. Конверсія та диверсифікація виробництва 11 Поліпшення якості продукованих товарів ( робіт і послуг) 12 Підвищення ефективності маркетингу 13 Зменшення витрат на виробництво 14 Запровадження нових прогресивних форм методів управління 15 Скорочення чисельності працівників із забезпеченням соціальних пільг 16 Тимчасове припинення капітального будівництва та продаж обєктів незавершеного виробництва 17 Продаж зайвого устаткування матеріалів комплектуючих виробів І8. Відстрочка або списання боргів 19 Пошук Інвестицій та Інвесторів 20 Залучення кредитів для фінансової реструктуризації.



102. Суть механізму санації.
Санація - це комплекс послідовних взаємозв'язаних заходів фінансово - економічного, виробничо-технічного, організаційного, соціального характеру, спрямованих на виведення суб'єкта господарювання з кризи і відновлення або досягнення ним прибутковості та конкурентоспроможності. Процес фінансового оздоровлення починається з виявлення та аналізу причин фінансової кризи. Проведення такогого аналізу дає змогу або прийняти рішення щодо доцільності проведення санації, або, якщо це зробити неможливо, щодо повної ліквідації підприємства.За проведення процесу санації необхідно визначити її цілі та стратегію. На підставі обгрунтованої стратегії розробляється система санаційних заходів, формується програма та проект плану санації. На кінцевому етапі здійснюється реалізація цього плану. Стратегія - це узагальнена модель дій, необхідних для досягнення поставлених цілей через координацію та розподіл ресурсів компанії. Кінцева мета санаційної стратегії полягає в досягненні довгострокових конкурентних переваг, які б забезпечили компанії високий рівень рентабельності, а суть самої стратегії - у виборі найліпших варіантів розвитку фірми та в оптимізації політики капіталовкладень. Відповідно до вибраної стратегії розробляється програма санації, тобто система взаємозв'язаних заходів, спрямованих на вихід підприємства з кризи. Вона формується на підставі комплексного вивчення причин фінансової кризи, аналізу внутрішніх резервів, стратегічних завдань санації та висновків про можливості залучення капіталу. Наступним елементом класичної моделі оздоровлення є проект санації, який розробляється на базі санаційної програми і містить техніко-економічне обгрунтування санації, розрахунок обсягів фінансових ресурсів, необхідних для досягнення стратегічних цілей, конкретні графіки та методи мобілізації фінансового капіта-лу, строки освоєння інвестицій та їхньої окупності, оцінку ефективності санаційних заходів, а також прогнозовані результати виконання проекту. План фінансового оздоровлення може бути складений у формі бізнес-плану. Такий бізнес-план спрямовано на відновлення платоспроможності і досягнення ефективної діяльності з урахуванням наданої державної підтримки для проведення санаційних заходів.

103. Суть банкрутства і чинники, що його спричиняють.
Поняття банкрутства органічно притаманне сучасним ринковим відносинам. Воно характеризує неспроможність підприємства (організації) задовольнити вимоги кредиторів щодо оплати товарів, робіт, послуг, а також забезпечити обов'язкові платежі в бюджет і позабюджетні фонди.
Закон України «Про банкрутство» під банкрутством розуміє зв'язану з браком активів у ліквідній формі неспроможність юридичної особи суб'єкта підприємницької діяльності задовольнити в установлений для цього строк пред'явлені до нього з боку кредиторів вимоги та виконати зобов'язання перед бюджетом.
За нормальних умов господарювання акціонери та кредитори сподіваються на винагороду, рівень якої залежить від ступеня прибутковості фірми. Одна з перших ознак руху до банкрутства - спад прибутковості фірми нижче за вартість її капіталу. Відсотки за кредит і дивіденди, що сплачуються фірмою, перестають відповідати сучасним ринковим умовам господарювання, а вкладання коштів у таку фірму стає невигідним. Кредитори (власники облігацій та інші) одержують певні суми, визначені кредитними угодами, але відносна вигідність їхніх вкладень у дану фірму зменшується, а у зв'язку зі спадом вартості акціонерного капіталу падає й ціна акцій, збільшується ризик неповернення коштів, у фірми виникають труднощі з готівкою, особливо якщо кредитори не пролонгують кредитні угоди на наступний період і фірма змушена буде виплатити не тільки відсотки, а й суму основного боргу. Може виникнути криза ліквідності і фірма увійде в стан «технічної неплатоспроможності». Це явище можна вже розглядати як банкрутство. Причини банкрутства підприємств (організацій) можуть бути найрізноманітнішими. Беручи загалом, їх можна поділити на дві групи: 1) зовнішні, які практично дуже важко (іноді неможливо) врахувати; 2) внутрішні, що безпосередньо залежать від форм, методів та організації роботи на самому підприємстві. Результатом одночасного впливу всіх чинників є настання банкрутства.
Зовнішні фактори можуть бути міжнародними та національними. Міжнародні фактори формуються під впливом динаміки загальноекономічних показників розвитку провідних країн, стану світової фінансової системи, стабільності міжнародної торгівлі, митної політики, рівня міжнародної конкуренції, руху міжнародного капіталу та ін. В Україні необгрунтована економічна політика уряду, некеровані інфляційні процеси, тотальна економічна криза, політична нестабільність суспільства, спад ділової активності в економіці найбільш впливають на результати діяльності підприємств передовсім через недосконалість законодавчої бази. На сучасному етапі дуже уповільнився розвиток науки і техніки знов-таки через глибоку кризу в інвестиційній сфері. Низький рівень інтегрованості вітчизняної економіки, неефективне використання зарубіжного капіталу, різке погіршання кон'юнктури внутрішнього і зовнішнього ринків спричиняють помітні симптоми банкрутства в багатьох підприємствах України.

104. Симптоми прояву банкрутства.
Існують цілком конкретні симптоми настання тотальної заборгованості і повної неплатоспроможності підприємства (орг ції) До них належать: зменшення обсяпв реалізації продукції; спад попиту на продукцію; зниження прибутковості виробництва; утрата клієнтів та покупців; збільшення обсягів неліквідних коштів; неритмічність виробництва; низький рівень використання виробничого потенціалу; збільшення витрат на виробництво та реалізацію продукції; зниження рівня продуктивності праці; скорочення кількості робочих місць.


105. Порядок ліквідації збанкрутілих підприємств.
Рішення про ліквідацію боржника може ухвалити суд з власної ініціативи чи на клопотання розпорядника майна, кредитора, зборів чи комітету кредиторів. Відтак Арбітражний суд приймає відповідну постанову про визнання боржника банкрутом, яка надсилається всім учасникам, причетним до цього процесу (засновнику визнаної банкрутом юридичної особи; власнику майна банкрута або вповноваженому ним органу; банку, клієнтом якого є банкрут; органу, що зареєстрував банкрута як суб'єкта підприємницької діяльності; усім кредиторам; усім учасникам угод, що в них боржник бере участь; усім учасникам арбітражного процесу; державній службі зайнятості; відповідним профспілковим органам). Цією постановою призначаються також ліквідатори з представників зборів кредиторів, банків, фінансових органів, а також з Фонду державного майна, якщо банкрутом визнано державне підприємство або організацію. Призначені арбітражним судом ліквідатори утворюють ліквідаційну комісію, якій надаються широкі повноваження. До ліквідаційної комісії переходить право розпоряджання майном банкрута і вci йoro майнові права та обов'язки. Ліквідаційна комісія: управляє майном банкрута; здійснює інвентаризацію та оцінку майна; визначає ліквідаційну масу і розпоряджається нею; вживає заходів для стягнення дебіторської заборгованості; реалізує майно збанкрутілого підприємства (організації) і здійснює інші заходи, спрямовані на задоволення вимог кредиторів.

106. Методичні основи визначення ймовірності банкрутства підприємства.
Для успішного господарювання на ринкових засадах суттєво важливим є можливість оцінки ймовірності банкрутства суб'єктів підприємницької та іншої діяльності. В Україні, де протягом багатьох десятиріч панувала позаринкова система господарювання, що виключала офіційне визнання банкрутства як економічного явища, нема загальновизнаної вітчизняної методики визначення ймовірності банкрутства суб'єктів господарювання. У зв'язку з цим доводиться користуватися зарубіжними методичними підходами, в основу яких покладено факторні моделі прогнозування банкрутства підприємств та організацій.Найпростішою є двофакторна модель оцінки ймовірності банкрутства підприємства (організації). Вона передбачає обчислення спеціального коефіцієнта Z і має такий формалізований вигляд: Z = -0,3877 - 1,0736*Кзл + 0,579qпк, де km коефіцієнт загальної ліквідності; qnK частка позикових коштів у загальній величині пасиву балансу.
За двофакторною моделлю ймовірність банкрутства будь-якого суб'єкта господарювання є дуже малою за будь-якого від'ємного значення коефіцієнта Z і великою за Z > 1.
Більш обгрунтованою та більш поширеною є п 'ятифакторна модель Альтмана.
Індекс Альтмана «Z» розраховується за формулою:
Z = 3,ЗК, + 0,99К2 + 0,6К3 + 1,4К4 + 1,2К5, де 3,3; 0,99; 0,6; 1,4 і 1,2 коефіцієнти регресії, що характеризують міру впливу на індекс «Z»; К, характеризує прибутковість основного та оборотного капіталу; визначається діленням суми балансового прибутку на загальну вартість активів; з певною часткою умовності його можна назвати показником рентабельності виробництва;
К2 відображає дохідність суб'єкта господарювання і розраховується як співвідношення чистої виручки від реалізації продукції і загальної вартості активів підприємства (організації); К3 визначає структуру капіталу фірми; обчислюється як відношення власного капіталу (за ринковою вартістю) до позикового капіталу (суми коротко- і довгострокових пасивів); K4 відображає рівень чистої прибутковості виробництві (діяльності); розраховується діленням обсягу реінвестованого при< бутку (суми резерву, фондів соціального призначення та цільової-; фінансування, нерозподіленого прибутку) на загальну вартість активів фірми;
К5 характеризує структуру капіталу та визначається як відношення власного оборотного капіталу до загальної вартості активів суб'єкта господарювання.
Для визначення ймовірності банкрутства того чи того суб'єкта господарювання розрахунковий індекс «Z» необхідно порівняти з критичним його значенням.
Значення Індексу «Z»

Можливість банкрутства


1,8 І нижче
від 1,81 до 2,6
від 2,61 до 2,9
від 2,91 до 3,0 і вище

Дуже висока
Висока
Достатньо ймовірна
Дуже низька



Тести


Абсолютний ефект характеризує загальну чи питому його величину, яку має підприємство від своєї діяльності протягом певного часу.
Абсолютний рівень характеризує якість виробу певного виду, що виготовляється підприємством у поточному періоді. Він визначається обчисленням узятих для його вимірювання показників без їх порівнювання з відповідними показниками аналогічних виробів.
Авансований капітал (від франц. avancerвиплачувати наперед)це грошова сума, яку власник вкладає у певне підприємство (підприємницьку діяльність) з метою одержання зиску (прибутку).
Автоматизований контроль перевірка якості прямим застосуванням автоматичних пристроїв (включаючи промислових роботів) без участі людини як під час технологічного процесу, так і після завершення обробки чи складання виробу.
Автоматичність економічно обгрунтоване увільнення людини від безпосередньої участі у виконанні операцій виробничого процесу.
Агентування форма господарювання, за якої агент (посередник) діє від імені та в інтересах виробника чи споживача (в узагальненому розумінні принципала).
Актив балансу перша частина бухгалтерського балансу підприємства, в якій відображено майно за складом і розміщенням.
Активний контроль контроль якості безпосередньо в ході технологічного процесу виготовлення виробу (його обробки) за допомогою спеціальних контрольних пристроїв, вмонтованих у технологічне устаткування (автоматичних індикаторів, вимірювальних головок, ізотопних, індукційних та інших приладів).
Акцизний збір це непрямий податок на високорентабельні та монопольні товари, що включається в їхню ціну. Він обчислюється у відсотках до обороту або у твердих сумах з одиниці реалізованої продукції за єдиними на всій території України ставками.
Акціонерне товариство підприємство, яке створене на засадах угоди юридичними та фізичними особами шляхом об'єднання їхнього майна з метою здійснення господарської діяльності, статутний фонд якого поділений на певну кількість акцій рівної номінальної вартості, і несе відповідальність за зобов'язаннями тільки майном товариства.
Акція цінний папір без визначеного терміну обігу, який засвідчує пайову участь у статутному фонді акціонерного товариства, підтверджує членство в ньому та право на участь в управлінні таким товариством і одержання частини прибутку у вигляді дивідендів, а також на участь у розподілі майна в разі ліквідації акціонерного товариства.
Амортизація процес перенесення авансованої раніше вартості всіх видів засобів праці на вартість продукції, що виробляється, з метою її повного відшкодування.
Асортимент сукупність різновидів продукції кожного найменування, що відрізняються відповідними техніко-еконо-мічними показниками (типорозмірами, потужністю, продуктивністю, дизайном тощо).
Асоціація форма договірного об'єднання підприємств та інших підприємницьких структур з метою постійної координації підприємницької діяльності.
База даних заведено називати сукупність даних, матеріалів чи творів, систематизованих у формі, яку «читає» машина. Усі бази даних охороняються авторським правом.
Баланс нетто бухгалтерський баланс, який не включає регулюючі статті.
Баланс-бруто бухгалтерський баланс, який включає регулюючі статті.
Балансовий прибуток загальна сума прибутку підприємства за всіма видами діяльності, яка відображається в його балансі.
Банк міжнародних розрахунків (БМР) сприяння співробітництву центральних банків світу і здійсненню міжнародних фінансових операцій;
Банкрутство- неспроможність юр. особи -суб"єкта підприємницької діяльності, пов"язана з недостатністю активіі у ліквілній формі, задовольнити у встановлений для цього строк пред"явлені з боку кредиторів вимоги і виконати забов"язання перед бюджетом.
Безпатентна ліцензія- об'єктом є незахищені патентами технічні досягнення, «ноу-хау», виробничий досвід тощо.
Безперервність мінімізація перерв у структурі технологічного циклу в дискретному виробництві з допомогою синхронізації операцій, застосування прогресивних методів оперативного управління виробництвом.
Бізнес- будь- яка діяльність за умов ринкової економіки, яка задовольняє потреби споживачів і забезпечує прибуток субєкту такої діяльності.
Бізнес-план (БП) письмовий документ, в якому викладено сутність і способи реалізації підприємницької ідеї, охарактеризовано ринкові, організаційні та фінансові аспекти майбутнього бізнесу й особливості управління ним.
Брокер посередник за укладення угоди (підписання договору). Головним завданням брокера є зведення продавця з покупцем і допомога в досягненні між ними необхідної домовленості.
Валова виручка повна сума грошових надходжень від реалізації товарної продукції, робіт, послуг і матеріальних цінностей.
Валова продукція вартісний показник, який характеризує загальний показник промислово-виробничої діяльності підприємства. До її складу включають: готову продукцію; напівфабрикати, які відпускаються на сторону; вартість промислових робіт і послуг; залишки незавершеного виробництва, інструментів і приладів.
Валова продукція показник її обсягу, який, крім елементів, що входять до складу товарної продукції, включає також зміну залишків незавершеного виробництва, вартість сировини та матеріалів замовника (давальницької сировини) і деякі інші елементи залежно від галузевих особливостей виробничої діяльності підприємства.
Валовий прибуток це різниця між виторгом та виробничими витратами (собівартістю продукції, визначеною калькулюванням за неповними витратами).
Валові капітальні вкладення це загальна сума одночасних витрат капіталу на просте й розширене відтворення виробничих основних фондів та об'єктів соціальної інфраструктури.
вартість напівфабрикатів власного виробництва, які реалізуються на сторону.
Вексель особливий вид цінних паперів, який засвідчує безумовне грошове зобов'язання боржника (векселедавця) повернути після настання строку певну суму грошей власнику векселя.
Велике підприємство суб'єкт господарювання, який виробляє або велику частку загального обсягу виробництва галузі, або вважається великим за розміром (кількість зайнятих робітників чи акціонерів, обсяг реалізації, розмір активів, прибуток), або якому притаманні обидві ознаки.
Вивчення ринку товарів (ситуаційний аналіз), що передбачає комплексне дослідження ринку, рівня конкурентоспроможності продукції, вимог споживачів, методів формування попиту і каналів просування товарів.
Виключна ліцензія- передає ліцензіату права виключного користування об'єктом, але залишає за ліцензіаром право використовувати технічне рішення
Винахід- це результат творчої діяльності люд в будь- якої галузі промисловості.
Виробнича діяльність обґрунтування обсягу випуску продукції згідно з потребами ринку, узгодження програми випуску виробів (виробничої програми) і виробничої потужності підприємства, забезпечення виробництва необхідними ресурсами, дотримання оперативно-календарних графіків виготовлення продукції.
Виробнича інфраструктура комплекс галузей господарства, які обслуговують сферу матеріального виробництва.
Виробнича потужність максимально можливий випуск продукції у номенклатурі та асортименті при повному використанні виробничого обладнання та виробничих площ з урахуванням застосування передової техніки виробництва і наукової організації праці.
Виробнича потужність підприємства характеризує максимально можливий річний випуск продукції (виконання робіт, надання послуг) з урахуванням попиту ринку, необхідних номенклатури, асортименту та якості за умови якнайповнішого використання устаткування і виробничих площ, застосування прогресивної технології та організації виробництва.
Виробнича структура- інтегрований склад підрозділів, де відбуваються відповідні виробничі процеси.
Виробничий процес сукупність взаємопов'язаних процесів праці та природних процесів, у результаті яких вихідні матеріали та напівфабрикати перетворюються на готову продукцію.
Виробничі запаси запаси сировини, основних і допоміжних матеріалів, покупних напівфабрикатів, палива, тари, ремонтних деталей і вузлів, малоцінних інструментів, господарського приладдя та інших подібних предметів, що швидко спрацьовуються;
Виробничі фонди сукупність засобів виробництва, які має підприємство для здійснення процесу виробництва. До складу виробничих фондів входять основні та оборотні фонди.
Виробничо- технічна структура оборотних фондів- співвідношення окремих елементів і стадій функціонування цих фондів.
Висококваліфіковані робітники робітники з терміном фахової підготовки понад 23 роки та великим практичним досвідом, які можуть виконувати найскладніші та найвідповідальніші роботи.
Витрати майбутніх періодів це грошові витрати, які здійснено в даний період, але які буде відшкодовано за рахунок собівартості продукції (роботи, послуг) у наступні періоди.
Відносний рівень якості окремих видів нової продукції визначається порівнюванням їх техніко-експлуатаційних та економічних показників з абсолютними показниками якості найліпших аналогічних вітчизняних і зарубіжних зразків.
Вільні цінице ціни, що визначаються підприємством (організацією) самостійно. Проте держава певною мірою впливає на договірні та вільні ціни через антимонопольну політику, регулювання умов оподаткування і кредитування для окремих груп підприємств.
Внутрішня норма дохідності інвестицій дисконтна ставка, за якої чистий приведений дохід дорівнює нулю.
Внутрішня ставка доходу відображає дисконтну ставку, за якої теперішня вартість грошових потоків і початкові інвестиції є приблизно однаковими за величиною.
Гнучкість оперативна адаптація виробничого процесу до необхідного переходу на виготовлення іншої продукції.
Гомеостатичність спроможність виробничої системи стабільно виконувати свої функції в межах допустимих відхилень.
Господарське товариство підприємства, установи, організації, створені на засадах угоди юридичними особами і громадянами шляхом об'єднання їхнього майна та підприємницької діяльності з метою отримання прибутку.
Господарський ризик це невизначеність (негаранто-ваність) одержання очікуваних доходів від виробничих інвестицій.
Грошовий потік фінансовий показник, що характеризує ступінь так званої ліквідності підприємства; до його складу включаються чистий дохід підприємства та безготівкові видатки.
Державне мито справляється з підприємств, організацій та громадян за документи й учинення різноманітних юридично-правових дій.
Дилер посередник, який здійснює перепродаж товарів від імені і за свій рахунок.
Дисконтна ставка (ставка капіталізації) характеризує по суті норму прибутку, відносний показник мінімального щорічного доходу інвестора, на який останній розраховує.
Дистриб 'юторпосередник, який здійснює придбання то-варів безпосередньо у виробників та їх реалізацію своїм по-
Дифузійний ефект реалізується тоді, коли нововведення певного характеру поширюється на інші галузі; завдяки цьому відбувається мультиплікація.
діяльності.
Добровільна ліцензія -ліцензіар передає дозвіл використовувати об'єкт права на основі договору, що регламентує обов'язки, обсяг використання і розмір винагороди
Договір (контракт, угода) форма документального закріплення партнерських зв'язків, яка обумовлює предмет договору, взаємні права та обов'язки, наслідки порушення домовленостей.
Договірні ціни встановлюються на підставі домовленості між виробником (продавцем) і споживачем (покупцем) на певні обсяги продукції та строки її поставки.
Допоміжна підприємницька діяльність види підприємництва, що мають не лише уречевлений, а й неуречевлений характер, тобто інжинірингова, консалтингова, лізингова, марке-тингова, факторингова і подібна діяльність.
Дочірнє підприємство підприємство з правами юридичної особи, контрольний пакет акцій або статутний фонд якого належать іншому підприємству.
Екологічний податок сплачують усі підприємства та організації, що завдають шкоди довкіллю; він стягується за нормативами, встановленими Кабінетом Міністрів України залежно від рівня, обсягу й характеру забруднення навколишнього природного середовища і погіршання якості природних ресурсів.
Економічна безпека підприємства стан найефективнішого використання корпоративних ресурсів і підприємницьких можливостей для запобігання внутрішнім і зовнішнім негативним впливам і загрозам, забезпечення стійкого функціонування.
Економічна діяльність прогнозування, планування, ціноутворення, оплата праці, ресурсне забезпечення, зовнішньоекономічна і фінансова діяльність, облік і звітність тощо.
Економічна ефективність виробництва кількісне співвідношення результатів господарської діяльності і витрат.
Економічний ефект відображають різні вартісні показники, що характеризують проміжні й кінцеві результати виробництва в первинних виробничо-господарських ланках, галузях чи територіальних утвореннях.
Ефект «стартового вибуху» це своєрідна «ланцюгова реакція» в перспективі. Він можливий за умови, коли певний «стартовий вибух» стає початком наступного лавиноподібного збільшення ефекту в тій або іншій галузі виробництва чи діяльності.
Ефект акселерації який може мати місце в будь-якій діяльності, означає прискорення темпів поширення і застосування певного конкретного позитивного результату.
Ефективиність в-ва – це комплексне відображення кінцевих рез-тів використання робоч сили і засобів в-ва за певний промежуток часу.
Ефективність продукції визначається через зіставлення її корисного ефекту за нормативний строк служби із сукупними витратами за життєвий цикл виробу.
Загальний (балансовий) прибуток весь прибуток підприємства, одержаний від усіх видів діяльності, до його оподаткування та розподілу.
Заробітна плата сукупність виплат у грошовій формі, які отримує робітник за певний період часу.
Звичайна ліцензія- залишає ліцензіару право експлуатації технічного рішення і дає можливість укладати угоди з іншими ліцензіатами
Змінний контроль поточний контроль якості окремих деталей, складальних одиниць і готових виробів на робочих місцях самими робітниками (виконавцями) або контрольними майстрами (контролерами) ВТК підприємства.
значеного в договорі строку.
Зовнішні портфельні інвестиції іноземні інвестиції обсягом до 10% вартості здійснюваного за їх допомогою інвестиційно-інноваційного проекту.
Зовнішні прямі інвестиції вкладення за кордоном капіталу, розмір якого становить не менше 10% вартості певного конкретного інвестиційно-інноваційного проекту.
Інвестиції вкладення капіталу в підприємницьку діяльність з метою забезпечення його збільшення у майбутньому,
Інвестиційний проект це комплект документів, що характеризують зміст та умови реалізації відповідних заходів для досягнення поставлених цілей.
Індекс рентабельності інвестицій показник оцінки ефективності інвестицій, який визначається як відношення суми дисконтованих грошових потоків за весь інвестиційний період до суми дисконтованих інвестицій.
Інноваційна діяльність здійснення нових науково-технічних розробок, конструкторсько-технологічної підготовки виробництва; використання ефективних нововведень; формування інвестиційних ресурсів для інноваційної
Інновація використання результатів наукових досліджень і розробок, спрямованих на вдосконалення процесу виробничої діяльності, економічних, правових та соціальних відносин у сфері науки, культури, освіти та інших сферах діяльності суспільства.
Іноваійні проекти- сукупність прогресивних, якісно нових змін, що безперервно виникають у часі та просторі.
Інспекційний контроль запланований чи здійснюваний за критичними сигналами метод контролю переважно у вигляді державного або внутрішньовиробничого нагляду.
Інструментальне господарство- сукупність внутрішньовиробничих підрозділів, що займаються придбанням, проектуванням, виготовленням, відновленням і ремонтом необхідних для здійснення виробничих процесів різних видів інструменту.
Інфраструктура підприємства комплекс цехів, господарств і служб, що забезпечує необхідні умови для його діяльності (функціонування); вона служить своєрідним «тилом виробництва», що без нього неможлива робота будь-якого підприємства (фірми). Розрізняють виробничу та соціальну інфра струкгури, що складаються з певних елементів.
Інфраструктура ринку сукупність організацій (установ), що мають різні напрямки діяльності, забезпечують ефективну взаємодію товаровиробників та інших ринкових агентів, які здійснюють просування товарів із сфери виробництва у сферу споживання.
Кадри найчастіше це певна сукупність працівників даного підприємства, які мають достатньо високий рівень кваліфікації і значний стаж роботи.
Казначейське зобов'язання вид цінних паперів на пред'явника, що розміщується виключно на добровільних засадах серед населення, засвідчує внесення їх власниками певної суми грошових коштів у бюджет і дає право на одержання фінансового доходу.
Календарне планування складник оперативно-виробничого планування, яке включає розробку конкретних виробничих завдань для підприємства в цілому та його структурних підрозділів на короткий проміжок часу.
Капітал - головна суму коштів, необхідних для започаткування та здійснення виробництва (діяльності).
Капітальне будівництво- це процес ств нових, а також реконструкцій, технічного переоснащення і розширення діючих виробничих та інфраструктурних обєктів підприємств.
Капітальні вкладенняперіодично здійснювані довгострокові витрати капіталу на відтворення основних фондів (матеріальних активів) та об'єктів соціальної інфраструктури підприємства (організації).
Кваліфікація сукупність спеціальних знань і практичних навичок, що визначають ступінь підготовленості працівника до виконання професійних функцій обумовленої складності.
Керівники працівники, які обіймають посади керівників підприємств та їхніх структурних підрозділів, із заступниками керівників і головними спеціалістами включно.
Коефіцієнт завантаження оборотних коштів показник, обернений до коефіцієнта оборотності таких коштів. Він показує, скільки оборотних коштів підприємства припадає на кожну грошову одиницю реалізованої продукції.
Коефіцієнт оборотності (кількість оборотів) оборот-
Колективне підприємство суб'єкт господарювання, утворений в процесі викупу державного підприємства або на основі іншого законного придбання майна трудовим колективом.
Колективний договір угода між трудовим колективом в особі профспілки та адміністрацією підприємства (організації), що використовує найману працю.
Командитне товариство товариство, в якому разом з одним або більш учасниками, які здійснюють від імені товариства підприємницьку діяльність і несуть відповідальність за зобов'язаннями товариства всім своїм майном, є один або більше учасників, що їхня відповідальність обмежується вкладом у майні товариства.
Комерційна діяльність організаційно-економічні заходи для досягнення очікуваних прибутковості (дохідності) та інших показників фінансової результативності виробництва.
Комерційне підприємство самостійна виокремлена господарська одиниця з правом юридичної особи, яка займається комерційною діяльністю і має за мету отримання максимального прибутку.
Комерційну таємницю фірми (підприємства, організації) становлять відомості, що безпосередньо зв'язані з її діяльністю і розголошення яких може зашкодити суб'єкту господарювання.
Комівояжер посередник, який продає товари з достав-
Комісіонер посередник, який самостійно розпоряджаєть-ся товаром, приймаючи його на комісію від комітента (власника товару).
Комп 'ютерна програма - об'єктивна форма подачі сукупності даних і команд, призначених для забезпечення функціонування ЕОМ (набір інструкцій; операційні системи та прикладні програми, виражені у вихідному чи об'єктово-му коді).
Конкурентоспроможність продукції – сукупн її властивостей, що характеризує міру задоволення конкрентної потреби проти наявної на ринку аналогічної продукції.
Конкурентоспроможність продукції сукупність споживчих якостей товару, які відображають його відмінність від аналогічного товару (то-вару-конкурента) за ступенем відповідності конкретним суспільним потребам і вартістю (ціною).
Консигнант посередник, який реалізує товар з власного кладу на основі договору доручення.
Консорціум тимчасове статутне об'єднання промислового і банківського капіталу для реалізації певної підприємницької ідеї та досягнення загальної мети.
Контроль процес визначення досягнутих за певний період результатів діяльності, порівняння досягнутих результатів із запланованими і коригування діяльності, що в сукупності забезпечує виконання завдань плану на належному рівні.
Концерн форма статутного об'єднання підприємницьких структур, що характеризується органічним поєднанням власності та контролю.
Корисна модель- це результат творчої діяльності люд , обєктом якої може бути конструктивне вирішення пристрою або його складових.
Корисний ефект виробу звичайно обчислюється за одним показником, визначеним для оцінки конкурентоспроможності (продуктивність, потужність, енергоємність, калорійність тощо).
Корпорація акціонерна форма власності, що передбачає колективне володіння власністю (капіталом), концентрацію функцій управління підприємством в руках професійних управляючих (менеджерів).
Кошторис в-ва – це підрахунок сукупних витрат підприємства, що пов’язані з основою його діяльністю за певний період, незалежно від того, віднесено їх на собівартість продукції в цьому періоді чи ні.
Кошторисна вартість будівництва це виражені в грошовій формі нормативні (проектовані) витрати на: будівельно-монтажні роботи.
Кредитоспроможність підприємства наявність у підприємства передумов для отримання кредиту та його повернення в строк.
Критерій це головна відмітна ознака й визначальна міра вірогідності пізнання суті ефективності виробництва.
Летючий контроль раптовий (без попередження) і нетривалий контроль якості виробів (роботи виконавців) на окремих дільницях виробництва.
Лізинг- підприємницька діяльність, що спрямована на інвестування власних або позичених фінанасових коштів і полягає у наданні лізингодавцем у виключне корстування на певний термін лізингоодержувачу майно за умови здійснення періодичних лізингових платежів.
Ліквідність підприємства спроможність підприємства своєчасно розраховуватися за зобов'язаннями або можливість перетворення статей активу балансу в гроші для оплати зобов'язань.
Ліцензійна угода- договір, згідно з яким власник винаходу, корисної моделі, промислового зразка, пердає іншій стороні ліцензію на використання в певних межах своїх прав на патенти.
Локальний (комерційний, госпрозрахунковий) ефект означає конкретний результат виробничо-господарської діяльності, що забезпечує достатність власних фінансових ресурсів для саморозвитку підприємства.
Мале підприємство суб'єкт господарювання з певним кількісним критерієм чисельності працюючих та обсягів господарського обігу.
Маржинальний прибуток характеризує величину виторгу від продажу продукції за мінусом змінних витрат.
Маркетинг виробничо-комерційна діяльність підприємства, що спрямована на виявлення та задоволення потреб в його продукції (послугах), і полягає в продажу цієї продукції для одержання прибутку.
Масове виробництво тип виробництва, який характеризується вузькою номенклатурою і великим обсягом випуску продукції, яка безперервно виробляється протягом тривалого часу.
Методи управління способи, засоби управлінської діяльності, зі допомогою яких робота персоналу спрямовується на досягнення цілей, які стоять перед об'єктом управління.
Мито справляється з вартості або обсягу товарів, що підлягають митному контролю на території України.
Міжнародна фінансова корпорація (МФК) філія МБРР з інвестування в приватний сектор економіки.
Міжнародний банк реконструкції {розвитку (МБРР) спеціалізована установа ООН з надання позик і кредитів краї-нам-членам ООН;
Міжнародний валютний фонд (МВФ) сприяння розвитку міжнародної торгівлі і валютних операцій, надання коштів в іноземній валюті;
Міжнародний ринок ринок іноземних покупців, споживачів, виробників, проміжних продавців.
Місія – це головна мета підприємства, тобто чітко визначена причина його існування.
Мотивація процес, що спонукає працівників до спільних узгоджених дій, які забезпечують досягнення поставлених загальних цілей діяльності.
Мотивація спонукальна причина, привід до будь-якої дії.
Мульїттлтщітий ефект виникає тоді, шли первинний ефект збільшується завдяки багаторазовому використанню відповідних заходів не лише на даному, а й на інших підприємствах чи в інших сферах діяльності.
Напівфабрикати власного виготовлення це ті предмети праці, що їх повністю оброблено (перероблено) у даному виробничому підрозділі підприємства, але які потребують дальшої обробки в інших підрозділах (наприклад, поковки, штамповки, відливки та інша продукція за-готовчого виробництва);
Народногосподарський ефектспільний (загальний) ефект у сферах виробництва і споживання відповідних продуктів. Він, зокрема, виникає тоді, коли виробництво продукції на даному підприємстві потребує додаткових витрат ресурсів, а її споживання (використання) на іншому підприємстві пов'язане з меншими експлуатаційними витратами та позитивними наслідками діяльності.
Науково-технічна революція докорінна якісна трансформація суспільного розвитку на основі новітніх наукових відкриттів і винаходів, що справляють революціонізуючий вплив на змінювання знарядь і предметів праці, технології, організації та управління виробництвом, характеру трудової діяльності людей.
Науково-технічний прогрес постійний процес створення нових і вдосконалення застосовуваних технологій, засобів виробництва і кінцевої продукції з використанням досягнень науки.
Недобросовісною конкуренцією визнаються будь-які дії, що суперечать правилам, торговельним та іншим чесним звичаям у підприємницькій діяльності.
Незавершене виробництво це предмети, обробку (переробку) яких не завершено підприємством. Вони перебувають безпосередньо на робочих місцях або в процесі транспортування від одного робочого місця до іншого;
Нематеріальні активице категорія, що виникає внаслідок володіння правами на об'єкти інтелектуальної власності або на обмежені ресурси та на їхнє використання в господарській діяльності з одержанням доходу.
Нематеріальні ресурси складова потенціалу підприємства, здатна приносити економічну користь протягом тривалого періоду, для якої характерні відсутність матеріальної основи здобування доходів та невизначе-ність розміру майбутнього прибутку від її використання.
Нове будівництво (новобудова) спорудження окремих виробничих об'єктів або підприємств, здійснюване на нових земельних ділянках і за затвердженим проектом.
Новини- результат іноваційних процесів.
Нововведення- вроваджені в гомподарську практику новин.
ної лькості певного товару за фіксованою ціною протягом за-
Номенклатура продукції перелік найменувань виробів, завдання з випуску яких передбачається планом виробництва продукції.
Норма витрачання матеріального ресурсу- гранично допустима величина витрачання ресурсу на виготовлення прдукції за умов конкретного вир- ва з урахуванням необхідності застосування найпрогресивнішої технології та серовини належної якості.
Норматив оборотних коштів у витратах майбутніх періодів визначається на підставі залишку коштів на початок розрахункового року та суми витрат, які треба зробити у розрахунковому періоді, за відрахуванням величини погашення витрат за рахунок валових витрат на виробництво (собівартості) продукції.
Норматив оборотних коштів у залишки готової продукції розраховується як добуток вартості добового випуску готової продукції на норму запасу в днях.
Нормування оборотних коштів (розрахунок нормативу) визначення за науково обґрунтованою методикою необхідної (нормативної) величини грошових коштів, що вкладаються в мінімальні запаси товарно-матеріальних цінностей для забезпечення безперервного процесу виробництва продукції.
Ноу-хау не захищені охоронними документами але не відомі господарникам знання і досвід технічного, виробничого, управлінського, комерційного та фінансового характеру, які можуть бути практично використані в наукових розробках, у процесі виготовлення конкурентоспроможної продукції.
Облігаціяцінний папір, що засвідчує внесення його власником певної суми грошових коштів і підтверджує зобов'язання емітента відшкодувати номінальну вартість у зазначений у цінному папері термін з виплатою відсотків.
Оборотні кошти сукупність грошових коштів підпр., необхідних для формування та забезпечення кругообігу виробничих оборотних фондів і фондів обігу.
Оборотні фонди частина виробничих фондів у вигляді певної сукупності предметів праці, елементи яких цілком споживаються у виробничому циклі, змінюють або ж повністю втрачають свою натуральну форму й переносять повністю свою вартість на вартість продукції, що виробляється.
Одиничне виробництво тип виробництва, який характеризується широкою номенклатурою продукції і малим обсягом її випуску.
Оперативно-виробниче планування система розрахунків з регулювання процесу виробництва з метою ритмічної роботи.
Операційний прибуток, що його часто називають чистим прибутком, дорівнює валовому прибутку за мінусом невиробничих витрат.
Оптимальний рівень якості такий рівень, за якого загальна величина суспільних витрат на виробництво 5 використання (експлуатацію) продукції за конкретних умов її споживання є мінімальною.
Опціон договірний обов'язок купити або продати товар (фі-нансові права) за наперед установленою ціною в межах узгодже-ного періоду; опціони укладаються для конкретних товарів, цін-нних паперів і ф'ючерсних контрактів.
Організаційна структура управління форма системи управління, яка визначає склад, взаємодію та підпорядкованість її елементів.
Організаційний прогрес удосконалення існуючих і застосування нових методів і форм організації виробництва і праці, елементів господарського механізму в усіх ланках управління економікою.
Організація процес формування структури виробничо-господарської чи іншої системи, розподілу завдань, повноважень і відповідальності між працівниками суб'єкта господарювання для досягнення загальних цілей його діяльності.
Орендне підприємство суб'єкт господарювання, який здійснює підприємницьку діяльність на основі взятого ним в оренду майнового комплексу.
основна форма організації виробничо-господарської діяльності у сучасній економіці.
Основний капітал це частина постійного капіталу, яка складається з вартості засобів праці (будівель, споруд, машин, устаткування) та обертається протягом кількох періодів виробництва.
Основні фонди засоби праці, які мають вартість і функціонують у виробництві тривалий час у своїй незмінній споживчій формі, а їхня вартість переноситься конкретною працею на виготовлену продукцію (платні послуги) частинами в міру спрацювання.
Оцінка персоналу- цілеспрямоване порівняння певних характеристик.
Ощадний сертифікат письмове свідоцтво банку про депонування грошових коштів, що засвідчує право вкладника на одержання після закінчення встановленого строку внесеного депозиту і відсотків за ним.
Партнерські зв'язки система договірних відносин, які встановлюються між підприємцями (партнерами) і дозволяють кожному з них досягти очікуваного результату за рахунок обміну плодами своєї діяльності.
Пасив балансу друга частина бухгалтерського балансу підприємства, в якій відображено джерела формування майна.
Патент це охоронний документ, що видається державним органом (патентним відомством) і підтверджує право його власника на відповідний об'єкт промислової власності.
Патентна ліцензія- об'єктом є технічне рішення, захищене патентом. Умови ліцензійної угоди визначаються правилами, що регулюють використання патенту
Первинний ефектце початковий одноразовий ефект, одержаний унаслідок здійснення виробничо-господарської діяльності підприємства, запровадження на ньому прибуткових технічних, організаційних чи економічних заходів.
Персонал сукупність постійних працівників, які мають необхідну професійну підготовку та (або) досвід практичної діяльності.
Персонал неосновної діяльності (невиробничий персонал) працівники організаційних утворень, безпосередньо не пов'язаних з виробництвом, працівники житлово-комунального господарства, дитячих дошкільних і медичних закладів, палаців і будинків культури, навчальних центрів та інших закладів соціального спрямування.
Персонал, зайнятий основною діяльністю (виробничий персонал), сукупність працівників основних, допоміжних та обслуговуючих виробництв, науково-дослідних підрозділів і заводоуправлінь, тобто всі працівники, які зайняті у сфері виробництва чи його обслуговування.
Перспективний рівень якості виробів такий рівень, якого можна досягти в майбутньому, ураховуючи пріоритетні напрямки й темпи розвитку науки і техніки.
Підприємництво самостійна, ініціативна фінансово-господарська діяльність громадян, яка спрямована на отримання прибутку (доходу) і здійснюється від свого імені на власний ризик та під свою особисту майнову відповідальність або ж від імені та під майнову відповідальність юридичної особи-підприємства (організації).
Підприємство самостійна виокремлена виробнича господарська одиниця (суб'єкт господарювання) в системі суспільного розподілу праці;
Післяпродажний сервіс здійснення обумовлених угодою (договором) пуско-налагоджувальних робіт стосовно поставленого устаткування та гарантійного технічного обслуговування і ремонту відповідних виробів (проданої побутової техніки).
Планування процес визначення цілей діяльності, передбачення майбутнього розвитку та поєднання індивідуальних завдань працівників підприємства або іншого суб'єкта господарювання для досягнення загального по-читивного результату діяльності.
Плата за землю визначається залежно від якості та розміщення земельної ділянки, виходячи з кадастрової її оцінки, і стягується у вигляді земельного податку або орендної плати з тих суб'єктів господарювання, яким землю надано у володіння чи користування.
Платоспроможність підприємства спроможність підприємства виконувати свої зовнішні зобов'язання, використовуючи свої активи.
Повна ліцензія- передбачає перехід до ліцензіата усіх прав за патентом. Ліцензіар позбавляється права користуватися об'єктом протягом терміну, обумовленого договором
Повне товариство товариство, всі учасники якого займаються спільною підприємницькою діяльністю і несуть солідарну відповідальність за зобов'язаннями товариства усім своїм майном.
Податкова система країни сукупність податків, що справляються, форм і методів їхньої побудови та стягнення, а також відповідних державних органів, які практично здійснюють менеджмент цієї специфічної діяльності.
Податок з власників транспортних засобів (транспортний збір) диференціюється залежно від типу (марки) транспортного засобу та потужності його двигуна.
Податок на експорт та імпорт є формою вилучення в дохід держави чистого прибутку, утворюваного внаслідок різниці у рівнях зовнішньоторговельних і внутрішніх цін на окремі види товарів, які ввозяться на територію України або вивозяться з неї; його сплачують всі суб'єкти господарювання, що здійснюють зовнішньоторговельні операції.
Порівняльний ефект відображає результат порівняння можливих варіантів господарювання та вибору ліпшого з них; його величина показує економічні й соціальні переваги вибраного варіанта здійснення господарських рішень проти інших можливих варіантів.
Поточна (фактично досягнута) виробнича потужність- визначається періодично у зв'язку зі зміною умов виробництва (номенклатури і трудомісткості виробів) або перевищенням проектних показників. При цьому розраховують вхідну вихідну та середньорічну потужність підприємства.
Початкові інвестиції (початкова вартість проекту) це реальна вартість проекту капітальних вкладень з урахуванням результатів реалізації діючого устаткування і податків.
Прибуток частина виторгу, що залишається після відшкодування всіх витрат на виробничу і комерційну діяльність підприємства. Характеризуючи перевищення надходжень над витратами ресурсів, прибуток виражає мету підприємницької діяльності, служить основним економічним показником останньої.
Прибуток від позареалізаційних операцій це прибуток від пайової участі в спільних підприємствах, здавання майна в оренду (лізинг), дивіденди на цінні папери, дохід від володіння борговими зобов'язаннями, роялті, надходження від економічних санкцій тощо.
Прибуток після оподаткування (чистий прибуток) прибуток, що реально поступає в розпорядження підприємства після сплати податків.
Приватизаційні папери (сертифікати) особливий вид державних цінних паперів, які засвідчують право власника на безкоштовне одержання в процесі приватизації певної частки майна державних підприємств.
Приватне підприємство підприємство, яке функціонує на основі права приватної власності.
Примусова ліцензія -видається відповідним державним органом без згоди патентовласника. Цим же органом встановлюється розмір винагороди
Прогноз означає спробу визначити стан якогось явища чи процесу в майбутньому.
Прогнозування розвитку (стану) підприємства або організації це процес наукового обгрунтування можливих кількісних та якісних змін його (її) стану (рівня розвитку в цілому, окремих напрямів діяльності) в майбутньому, а також альтернативних способів досягнення очікуваного стану.
Продуктивність праці кількісне відношення обсягу (маси) отриманого продукту до праці, затраченої на її виготовлення. Вимірюється кількістю продукції на одиницю часу (виробітком) або витратами часу на одиницю продукції.
Проектна потужність потужність, що визначається в процесі проектування реконструкції (розширення) діючого або будівництва нового підприємства. Вона вважається оптимальною, оскільки склад і структура устаткування відповідають структурі трудомісткості проектної номенклатури продукції, яка має бути досягнута протягом нормативного строку освоєння.
Пропорційність узгодженість пропускної спроможності машин і виробничих підрозділів, окремих етапів виробничого процесу.
Професія вид трудової діяльності, здійснювання якої потребує відповідного комплексу спеціальних знань практичних навичок.
Прямоточність предмети праці мають пересуватися в усіх стадіях та операціях виробничого процесу за найкоротшими маршрутами.
Раціоналізаторська пропозиція технічне рішення, яке є новим і корисним для підприємства. Раціоналізаторськими вважаються пропозиції щодо вдосконалення техніки, яка використовується, продукції, яка виготовляється, способів контролю, а також пропозиції, котрі сприяють підвищенню продуктивності праці та ефективнішому використанню матеріалів, енергії, устаткування.
Реалізована продукція обсяг запланованого продажу або фактично реалізованих на ринку виробів. Вона визначається на основі товарної продукції з урахуванням зміни залишків нереалізованих виробів у розрахунковому періоді.
Реальні інвестиції вкладення капіталу в матеріальні та нематеріальні активи підприємства.
Реальні інвестиції вкладення капіталу у різні сфери та галузі національної економіки для оновлення існуючих, створення нових «капітальних» благ і одержання за рахунок цього більшого прибутку.
Резервна потужність підприємства має постійно передбачатися в певних галузях: електроенергетиці та га-човій промисловості для покриття пікових навантажень в електро- і газових мережах, надійного забезпечення енергоресурсами на період виконання ремонтновнарійних робіт.
Резонансний ефект має місце тоді, коли якесь нововведення в певній галузі активізує і стимулює розвиток інших явищ у виробничій сфері (наприклад, одержання синтетичного волокна уможливило виробництво нових тканин, а відтакнових видів одягу).
Результат (продукт) праціце певний обсяг: а) виготовленої продукції (підприємства промисловості, сільського господарства, будівництва); б) виконаної роботи (транспортні підприємства); в) наданих послуг (установи зв'язку, банки).
Реконструкція діючого підприємства здійснюване за єдиним проектом повне або часткове переоснащення виробництва. За необхідності можуть бути споруджені нові чи розширені існуючі допоміжні та обслуговуючі об'єкти. Реконструктивними вважаються також роботи з будівництва нових виробничих об'єктів замість тих, дальшу експлуатацію яких визнано недоцільною.
Ремонт- процес усунення тимчасово фізичного спрацювання конструктивних елементів у натуральній формі та забезпечення в такий спосіб постійної дієздатності засобів праці протягом усього періоду їхньої експлуатації.
Рентабельність оборотних коштів відносний показник, який розраховується як відношення одержаного прибутку (валового або чистого) до суми оборотних коштів за певний період.
Реструктуризація підприємства здійснення організаційно-економічних, правових і технічних заходів, спрямованих на зміну структури підприємства, його управління, форми власності, організаційно-правових форм, з метою фінансового оздоровлення підприємства, збільшення ним обсягу випуску конкурентоспроможної продукції та підвищення ефективності виробництва.
Ринок виробників сукупність осіб і підприємств, які купують товари для їх використання у виробництві інших товарів чи наданні послуг.
Ринок державних і громадських установ, які купують товари і одержують послуги для їх дальшого використання у вигляді комунальних послуг або для передавання тим, хто цих послуг потребує.
Ринок проміжних продавців (посередників) сукупність осіб та організацій, які стають власниками товарів для їх перепродажу або здавання в оренду іншим споживачам та одержання прибутку.
Ринок споживачів, тобто ринок окремих осіб і домашніх господарств, які купують товари або послуги для особистого споживання.
Ритмічність здійснення за певним ритмом і планомірною повторюваністю роботи всіх підрозділів підприємства рівномірного (в однакові проміжки часу) випуску продукції.
Рівень якостіце кількісна характеристика міри придатності продукції для задоволення конкретного попиту на неї як порівняти з відповідними базовими показниками за фіксованих умов споживання. Оцінка якості продукції передбачає визначення абсолютного, відносного, перспективного та оптимального її рівнів.
Робітники працівники, які безпосередньо створюють матеріальні цінності чи надають різноманітні послуги.
Розширення діючого підприємства спорудження за новим проектом його другої та наступних черг, додаткових виробничих комплексів, нових цехів чи розширення існуючих, а також допоміжних та обслуговуючих господарств, комунікацій тощо.
Санація комплекс послідовних взаємопов'язаних заходів фінансово-економічного, виробничо-технічного, соціального характеру, спрямованих на виведення суб'єкта господарювання з кризи і відновлення або досягнення ним прибутковості та конкурентоспроможності.
Світові цінигрошовий вираз міжнародної вартості товарів, що реалізуються на світовому ринку.
Серійне виробництво тип виробництва, який характеризується обмеженою номенклатурою і відносно великим обсягом випуску продукції, яка виробляється періодично повторюваними партіями.
Сертифікати особливий вид державних цінних паперів, які засвідчують право власника на безкоштовне одержання в процесі приватизації певної частки майна державних підприємств.
Сертифікація дія, яка за допомогою сертифіката відповідності або знака відповідності потверджує, що продукція або послуга відповідає певному стандарту або іншому нормативно-технічному документу.
Сертифікація продукції – організаційно- технічний процес, що завершеється видачею сертифіката.
Синдикат одна із форм монопольного об'єднання підприємств з метою здійснення комерційної діяльності при одночасному зберіганні юридичної та виробничої самостійності.
Синергічний ефект - виражає комбінований вплив сукупності інновацій на фінансово-економічний стан суб'єкта господарювання, коли загальний ефект перевищує суто арифметичну суму впливу на виробництво (діяльність) кожної інновації зокрема, тобто коли кожна інновація посилює вплив усіх інших.
Система мотивації – це сукупність взаємозв’язаних заходів, що заохочують окремого працівника або трудовий колектив у цілому активно працювати для досягненя індивідуальних і загальних цілей підприємства.
Система технічного обслуговування вир- ва- сукупність процесів із підтримання в робочому стані машин, устаткування та ін засобів праці.
Система якості – це сукупн організаційної структури, відповідальності, процедур, процесів, ресурсів, що забезпечують здійснення загального управління якісті продукції.
Службовці працівники, які здійснюють підготовку та оформлення управлінської документації, облік і контроль, господарське обслуговування, тобто виконують суто технічну роботу (діловоди, обліковці, архіваріуси, креслярі, стенографісти, офіс-леді тощо).
Собівартість продукції грошова форма поточних витрат підприємства на виробництво та збут товарів, робіт, послуг.
Соціальна діяльність підготовка і підвищення кваліфікації персоналу, створення належних умов праці та відпочинку, забезпечення соціального захисту працівників.
Соціальна інфраструктура- сукупність підрозділів підпр- в, що забезпечують задоволення соціально- побутових і культурних потреб його працівників.
Соціальний ефект звичайно зводиться до збільшення нових робочих місць і рівня зайнятості працездатного населення; поліпшення умов праці, побуту та відпочинку; формування екологічно безпечного навколишнього середовища тощо.
Спеціалізація підвищення однорідності виробництва через свідоме обмеження номенклатури продукції і різноманітності операцій одночасне виконання окремих операцій та процесів, що досягається їх суміщенням у часі.
Спеціалісти працівники, які виконують інженерно-технічні, економічні та інші роботи, зокрема інженери, економісти, нормувальники, юрисконсульти, соціологи, менеджери з різних видів діяльності.
Спеціалісти вищої кваліфікації працівники з вищою освітою і значним практичним досвідом.
Спеціалісти найвищої кваліфікації працівники, які мають наукові ступені та вчені звання.
Спеціалісти середньої кваліфікації працівники із середньою освітою і певним практичним досвідом.
Спеціалісти-практики працівники, які обіймають певні посади (інженерні, економічні), але не мають спеціальної освіти.
Спеціальність різновид трудової діяльності в межах професії.
Спільне підприємство підприємство, створене на основі об'єднання майна двох або більше країн, які мають права юридичної особи.
Стандартизація діяльність із встановлення норм, правил і характеристик (вимог) з метою забезпечення якості продукції (послуг).
Стандартизація процес визначення і застосування єдиних правил з метою впорядкування діяльності в певній галузі.
Статистичний контрольособливий вид (метод) вибіркового контролю, що грунтується на застосуванні теорії ймовірностей та математичної статистики.
Статут підприємства певна сукупність правил, що регулюють діяльність підприємства та його взаємовідносини з іншими суб'єктами господарювання. Статут повинен відповідати основним положенням закону країни про підприємства.
Стаціонарний контроль здійснюється в спеціально обладнаних приміщеннях (лабораторіях) проведенням відповідних аналізів, випробувань тощо.
стійним клієнтам.
Стратегічне планування процес здійснення сукупності систематизованих і взаємоузгоджених робіт з визначення довготермінових цілей та напрямків діяльності підприємства (організації).
Стратегія це генеральна комплексна програма дій, що визначає пріоритетні для підприємства (організації) проблеми, його (її) місію, головні цілі та розподіл ресурсів для досягнення таких цілей.
Структура оборотних коштів підприємства процентне співвідношення окремих елементів (груп елементів) у межах загальної величини.
Сукупні витрати за життєвий цикл виробу включають витрати, що пов'язані з маркетингом, конструкторсько-технологічною підготовкою виробництва, безпосереднім виготовленням і сервісним обслуговуванням.
Суміжні права це права, які примикають до авторського права та є похідними від нього.
Тарифна угода – це договір між представниками сторін переговорів з питань оплати праці та соц гарантій.
Теперішня вартість майбутніх надходжень (доходів) це їхня розрахункова вартість, що обчислюється помноженням грошового потоку за кожний рік на так званий відсотковий чинник теперішньої вартості відповідного року відповідно до встановленої дисконтної ставки.
Термін окупності інвестицій показник ефективності інвестицій, що характеризує термін, за який вони повністю окупаються.
Технічне переозброєння діючого підприємства здійснення відповідно до плану (програми) його технічного розвитку (без розширення існуючих виробничих площ) комплексу заходів, що передбачають підвищення до сучасних вимог технічного рівня окремих дільниць, виробництва за рахунок впровадження нової техніки й технології, механізації та автоматизації виробничих процесів, модернізації застарілого і заміни спрацьованого устаткування.
Технічний розвиток підприємства сукупність організаційно-технічних заходів, які виступають завершальним етапом певних науково-технічних програм, здійснюються у межах підприємства і виконують роль інтенсифікатора щодо певних ділянок виробничого процесу.
Тип виробництва- класифікаційна категорія вир- ва, що враховує його обєктивно наявні конкретні властивості.
Титульний список будівель (об'єктів) плановий документ, в якому визначено строки початку і закінчення будівництва (розширення, реконструкції) об'єктів, їхню потужність (пропускну спроможність), загальні витрати на спорудження, обсяг будівельно-монтажних робіт, щорічні розміри введення в дію основних фондів, а також конкретизуються проектна та будівельна організації, постачальники устаткування.
Товариство з додатковою відповідальністю товариство, статутний фонд якого поділений на частки, розміри яких визначені установчими документами. Учасники такого товариства відповідають за його борги своїми внесками до статутного фонду, а у разі недостатності цих сум додатково належним їм майном в однаковому для всіх учасників кратному розмірі до внеску кожного учасника.
Товариство з обмеженою відповідальністю товариство, що має статутний фонд, поділений на частки, розмір яких визначається установчими документами. Учасники товариства несуть відповідальність у межах їхніх вкладів.
Товарна продукція економічний показник, який характеризує у грошовому вигляді обсяг виробленої та готової до реалізації продукції. До її складу включають: вартість вироблених за даний період (зданих на склад) та призначених для реалізації на сторону готових виробів; вартість робіт і послуг промислового характеру, які виконуються сторонніми організаціями; вартість напівфабрикатів власного виробництва, які реалізуються на сторону.
Товарна продукція загальна вартість усіх видів готової продукції, напівфабрикатів, робіт і послуг виробничого характеру, призначених для продажу (реалізації) різним споживачам.
Топологією інтегральної мікросхеми визнається зафіксоване на матеріальному носії просторово-геометричне розміщення сукупності елементів інтегральної мікросхеми та зв'язків між ними.
Торговий дім установа, що здійснює експортно-імпортні операції, включаючи організацію виставок і реклами, з правом засновувати свої представництва в інших країнах.
Тривалість одного обороту в днях (швидкість обороту) оборотних коштів визначається як відношення кількості календарних днів у періоді до коефіцієнта оборотності за той самий період.
Трудовий потенціал потенціал (можливість діяльності) усієї сукупності працівників з урахуванням не тільки кількісних, а й якісних характеристик, тобто рівня освіти, ділових якостей тощо.
Трудові ресурси частина працездатного населення, що за своїми віковими, фізичними, освітніми даними відповідає тій чи іншій сфері діяльності.
Управління цілеспрямований тиск на організовану систему, який забезпечує збереження її певної структури, підтримку режиму та мети діяльності.
Управління витратами – це процес цілеспрямовано формування витрат за їх видами, місцями та носіями в процесі постійного контролювання рівня витрат і стимулювання їхнього зниження.
Управління підприємством або Іншим первинним су-6'єктом господарювання це постійний і системний вплив на діяльність його структур для забезпечення узгодженої роботи і досягнення кінцевого позитивного результату.
Установчий договір це письмовий документ, який засвідчує волевиявлення фізичних чи юридичних осіб відносно заснування нового організаційно-правового утворення для реалізації конкретної підприємницької ідеї.
Фінансовий стан підприємства система показників, які відображають наявність, розміщення і використання ресурсів, фінансову стійкість підприємства, ліквідність балансу. Характеризується платоспроможністю, прибутковістю, ефективністю використання активів і капіталу, ліквідністю.
Фінансові інвестиції використання наявного капіталу для придбання (купівлі) акцій, облігацій та інших цінних паперів, які емітуються підприємствами чи державою.
Фірмове найменування це стале позначення підприємства (фірми, компанії) або окремої фізичної особи, від імені якої здійснюється виробнича чи інша діяльність.
Франчайзинг надання права на виробництво та (або) збут продукції (послуги) з практичною допомогою у справі організації та управління бізнесом.
Функції управління певний вид діяльності людей з управління підприємством. Розрізняють такі функції: планування, організація, мотивація і контроль.
Фючерсний контракт контракт на поставку обумовле-
Холдинг вид підприємницької діяльності, який передбачає придбання контрольних пакетів акцій різних компаній з метою встановлення над ними контролю.
Ціна – це грошовий вираз вартості товара.
Ціна грошовий вираз вартості товару.
Цінні паперице грошові документи, що засвідчують право володіння або відносини позики, визначають взаємовідносини між емітентом (юридичною особою, яка випустила цінні папери) та їх власником, передбачають, як правило, виплату доходу у вигляді дивідендів чи відсотків, а також можливість передачі грошових прав іншим особам.
Чиста продукція заново створена на підприємстві вартість. Кількісно вона визначається вилученням з товарної продукції вартості уречевленої праці (матеріальних витрат та амортизаційних відрахувань).
Чистий прибуток залишок валового прибутку після сплати законодавче встановлених податків.
Чистий приведений дохід показник оцінки ефективності інвестицій, який визначається як різниця між сумою дисконтованих грошових потоків за весь інвестиційний період та сумою дисконтованих інвестицій.
Чисті капітальні вкладення капітальні витрати лише на розширене відтворення виробничих об'єктів та об'єктів соціальної інфраструктури підприємства. Величина цих вкладень.
юкупцям.
Список

Амортизація основних засобів. Порядок нарахування і використання амортизаційних відрахувань. 27.
Бізнес-планування сутність, призначення, структура. 70
Види підприємств. 5.
Види прибутку підприємства. 86.
Види реструктуризації, їх характеристика. 100.
Визначення активів підприємства. 23.
Визначення необхідного обсягу та джерел фінансування капітальних вкладень 46.
Вимірювання затрат праці. Баланс робочого часу. 16.
Виробнича та загальна структура управління підприємством. 7.
Відтворення основних засобів та джерела його фінансування 29.
Групування витрат виробництва за статтями калькуляції. 78.
Державне економічне регулювання діяльності суб'єктів господарювання. 65.
Джерела утворення оборотних засобів на підприємстві. 41.
Договірні взаємовідносини і партнерські зв"язки у підприємницькій діяльності. 11.
Економічна сутність основних засобів підприємства, их класифікація 24.
Економічна сутність продуктивності праці. 17.
Загальна характеристика . об'єкти . напрями і тенденції організаційного прогресу. 52.
Загальна характеристика і методологія визначення ефективності виробництва 92.
Загальна характеристика продукції, робіт та послуг. 71.
Зовнішнє середовище господарювання. 8.
3нос основних засобів підприємства 26.
Класифікація витрат. 76.
Класифікація оборотних засобів. 39.
Кошторис виробництва. 77.
Матеріально-технічне забезпечення виробництва. 73.
Мета і напрямки діяльності підприємства. 3.
Методи вивчення дисципліни і їх застосування 2.
Методи встановлення цін на продукцію підприємства 83.
Методика визначення продуктивності праці. 18.
Методичні основи визначення ймовірності банкрутства підприємства 106.
Методологічні засади визначення ефективності технічних нововведень. 53.
Міжнародна підприємницька діяльність. 12.
Наслідки реструктуризації. 99.
Нематеріальні ресурси : поняття та види. 34.
Нормування оборотних засобів на підприємстві 40.
Облік і оцінка основних засобів підприємств з різними формами власності 25.
Організаційні типи виробництва 60.
Організація виробничих процесів. 59
Основи планування. Принципи і методи планування. 67.
Основні характеристики сучасних операційних систем. 58.
Особливості оцінки ефективності організаційних нововведень. 54.
Оцінка вартості та амортизація нематеріальних активів. 36.
Оцінка економічне ефективності виробничих інвестицій в умовах ринку 47.
Оцінка фінансового стану підприємства 91.
ПИТАННЯ ДО ІСПИТУ ПО ЕКОНОМІЦІ ПІДПРИЄМСТВА
Підвищення ефективності використання інвестицій 49.
Підприємництво як сучасна форма господарювання. 10.
Платежі з прибутку підприємства до державного бюджету і до поза-бюджетних фондів 87.
Показники використання основних засобів на підприємстві 32.
Показники ефективності використання оборотних засобів 42.
Показники оснащеності підприємства основними засобами. 30.
Показники руху та стану основних засобів. 31.
Поняття , характеристика та види інноваційних процесів. 50.
Поняття нематеріальних активів. 35.
Поняття про витрати і собівартість продукції, робіт і послуг. 75
Поняття про інвестиції , їх види , характеристика. 44.
Поняття про оборотні фонди, фонди обігу і оборотні засоби. 37.
Поняття про основні результати виробничо-господарської і комерційної діяльності підприємства. 84.
Поняття про прибуток і його місце в економіці підприємства. 85.
Поняття про рентабельність. Система показників рентабельності. 89.
Поняття про робочу силу підприємства. 13.
Поняття, види інфраструктури. 62.
Порядок ліквідації збанкрутілих підприємств.
Правові основи господарювання. 4.
Предмет і завдання курсу " Економіка підприємства" 1.
Прогнозування розвитку підприємств. 66.
Ремонт основних засобів та його економічне значення 28.
Рівень економічної безпеки. 96.
Розвиток інфраструктури 64.
Розподіл прибутку, що залишається у розпорядженні підприємства 88.
Розробка і здійснення програми реструктуризації підприємства. 101.
Симптоми прояву банкрутства. 104.
Система технічного обслуговування підприємства 63.
Склад і структура капітальних вкладень ( виробничих інвестицій) 45.
Склад оборотних засобів підприємства. 38.
Собівартість різних видів продукції. 79.
Стратегічне планування розвитку підприємства. 68.
Суспільні форми організації виробництва. 61.
Сутнісна характеристика ціни, їх види. 82.
Сутність і необхідність реструктуризації підприємства. 98.
Сутність та види лізингу. 56.
Сутність, загальні і пріоритетні напрямки науково-технічного прогресу. 51.
Суть банкрутства і чинники, що його спричиняють.103.
Суть механізму санації. 102.
Тактичне та оперативне планування. 69.
Технічний розвиток підприємства. 55.
Управління витратами на підприємстві. 80
Форми і системи оплати праці. 21.
Формування програми випуску продукції. 72.
Формування та використання виробничої потужності підприємства. 57.
Функціональні складові економічної безпеки підприємства. 95.
Характеристика економічної безпеки господарюючого суб»єкта. 94.
Характеристика кризової ситуації на підприємстві. 97.
Чинники зростання ефективності виробництва 93
Шляхи зниження витрат виробництва. 81
Шляхи підвищення ефективності використання основних засобів. 33.
Шляхи підвищення прибутковості. 90.
Шляхи підвищення продуктивності праці. 19.
Шляхи прискорення оборотності 43.
Якість та конкурентоспроможність продукції. 74.
Формули











Root EntryEquation NativeEquation NativeEquation NativeEquation NativeEquation NativeEquation NativeEquation NativeEquation NativeEquation NativeEquation NativeEquation NativeEquation NativeEquation NativeEquation NativeEquation NativeEquation NativeEquation Native

Приложенные файлы

  • doc 103490
    Размер файла: 703 kB Загрузок: 0

Добавить комментарий