Гаррі Поттер і філософський камінь / Гарри Поттер и Философский камень. Язык: украинский

Джоан К. РолС–нТ‘: «Гаррi Поттер i фiлософський камiнь» Библиотека Альдебаран: http://lib.aldebaran.ru Джоан К. РолС–нТ‘ Гаррi Поттер i фiлософський камiнь Гаррі Поттер – 1 AVB «ГаррС– Поттер С– фС–лософський камС–нь»: А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА; КиС—в; 2004 ISBN 966-7047-39-3 Аннотация УкраС—нськС– переклади книжок про ГаррС– Поттера вважаються одними з найкращих у свС–товС–й "поттерС–анС–". ЕксклюзивнС– обкладинки "украС—нського Поттера" багато фахС–вцС–в визнають взагалС– найкращими… Джоан К. РоулС–нг ГаррС– Поттер С– фС–лософський камС–нь ДжессС–цС–, яка любить казки, АннС–, яка С—х теж любила, С– ДС–, яка першою це все почула. РОЗДР†Л ПЕРШИЙ Хлопчик, що вижив МС–стер С– мС–сС–с ДурслС–, що жили в будинку номер чотири на вуличцС– ПрС–вС–т-драйв, пишалися тим, що були, слава Богу, абсолютно нормальними. Кого-кого, але тС–льки не С—х можна було б запС–дозрити, що вони пов'язанС– з таС”мницями чи дивами, бо такими дурницями вони не цС–кавилися. МС–стер ДурслС– керував фС–рмою "ТђраннС–нТ‘с", яка виготовляла свердла. То був такий дебелий чолов'яга, що, здаС”ться, й шиС— не мав, зате його обличчя прикрашали пишнС– вуса. НатомС–сть мС–сС–с ДурслС– була худорлява, бС–лява, а С—С— шия була майже вдвС–чС– довша, нС–ж у звичайних людей, С– це ставало С—й у великС–й пригодС–: надто вже вона полюбляла зазирати через паркан, пС–дглядаючи за сусС–дами. Подружжя ДурслС– мало синочка ДадлС–, що був, на думку батькС–в, найкращим у свС–тС–. ДурслС– мали все, що хотС–ли, а до того ж С– один секрет, С– найдужче вони боялися, що хтось довС–даС”ться про нього. Р‡м здавалося, що вони помруть, коли хтось почуС” про ПоттерС–в. МС–сС–с Поттер була сестрою мС–сС–с ДурслС–, але вони не бачились уже кС–лька рокС–в. МС–сС–с ДурслС– вдавала, нС–би взагалС– не маС” сестри, бо сестра та С—С— нС–кчема-чоловС–к були повною протилежнС–стю ДурслС–. Подружжя ДурслС– тремтС–ло на саму думку про те, що сказали б сусС–ди, побачивши ПоттерС–в на вулицС–. ДурслС– знали, що й Поттери мають сина, але нС–коли його не бачили. Той хлопчик був ще однС–С”ю причиною не знатися з Поттерами: ДурслС– не хотС–ли, щоб С—хнС–й ДадлС– спС–лкувався з такими дС–тьми. Коли мС–стер С– мС–сС–с ДурслС– прокинулись одного сС–рого нудного ранку у вС–второк, — саме тодС– й почалася наша С–сторС–я, — захмарене небо за вС–кном аж нС–як не провС–щало дивних С– загадкових подС–й, якС– невдовзС– мали трапитися в усС–й краС—нС–. МС–стер ДурслС– щось мугикав, вибравши собС– для роботи найгидкС–шу краватку, а мС–сС–с ДурслС– радС–сно щебетала — щойно вона спромоглася посадити на високий дитячий стС–льчик верескливого ДадлС–. НС–хто й не помС–тив, як за вС–кном промайнула велика сС–ра сова. О пС–в на дев'яту мС–стер ДурслС– пС–дхопив портфель, цмокнув мС–сС–с ДурслС– в щоку С– хотС–в поцС–лувати на прощання й ДадлС–, але не влучив, бо той якраз почав бС–ситися, розкидаючи кашу на стС–ни. "От шибеник", — пирхнув мС–стер ДурслС–, виходячи з дому. ВС–н сС–в у машину й почав задом виС—жджати з подвС–р'я. Уже на розС– вулицС– вС–н помС–тив першу ознаку чогось незвичайного — кицьку, яка уважно вивчала мапу. Спочатку мС–стер ДурслС– цього й не усвС–домив, тож озирнувся, щоб глянути ще раз. На розС– ПрС–вС–т-драйв стояла смугаста кицька, але вже без мапи. Що це йому приверзлося? То була, напевне, гра свС–тла. ВС–н клС–пнув очима С– глянув на кицьку. Та — на нього. Завернувши за рС–г С– С—дучи далС–, мС–стер ДурслС– стежив за нею через дзеркальце. Кицька тепер читала напис "ПрС–вС–т-драйв", — хоча нС–, лише дивилася на нього: коти ж не вмС–ють читати. МС–стер ДурслС– труснув головою С– забув про кицьку. Прямуючи до мС–ста, вС–н думав тС–льки про замовлення на велику партС–ю свердел, яке сподС–вався отримати того дня. Але бС–ля самого мС–ста щось його змусило забути С– про свердла. Застрягши, як завжди зранку, у вуличнС–й тиснявС–, вС–н не мС–г не зауважити, що навколо, здаС”ться, дуже багато дивно вбраних людей. Людей у мантС–ях. МС–стер ДурслС– терпС–ти не мС–г, коли хтось одягався незвично: ви тС–льки подивС–ться на цю молодь! Мабуть, ще одна нова дурнувата мода. ДурслС– потарабанив пальцями по керму, а його очС– натрапили на купку дивакС–в, що стояли зовсС–м близенько. ТС– схвильовано шепотС–лися. МС–стер ДурслС– аж знетямився, побачивши, що там не тС–льки молодь: таж отой чоловС–к у смарагдовС–й мантС–С— навС–ть старший за нього! Що за телепень! Але тут мС–стеровС– ДурслС– сяйнула думка, що це, мабуть, просто трюк, якась безглузда акцС–я для збирання грошей… атож, цС–лком може бути. Машини, нарештС–, рушили, й за кС–лька хвилин мС–стер ДурслС– заС—хав на стоянку фС–рми "ТђраннС–нТ‘с", знову думаючи лише про свердла. У своС”му кабС–нетС– на десятому поверсС– мС–стер ДурслС– завжди сидС–в спиною до вС–кна. Якби навпаки, то б, напевне, помС–тив, що цього ранку йому важче зосередитися на свердлах. Адже вС–н не бачив, як повз вС–кна серед бС–лого дня лС–тали сови, хоча перехожС– тицяли на них пальцями С– стежили за ними, роззявивши рота. БС–льшС–сть С–з них нС–коли не бачили сови навС–ть уночС–. Проте в мС–стера ДурслС– був абсолютно нормальний, не затьмарений совами ранок. ВС–н нагримав на п'ятьох робС–тникС–в. Залагодив по телефону кС–лька важливих справ С– знову когось вилаяв. До самого обС–ду вС–н був у гарному настроС—, а тодС– вирС–шив розС–м'ятися й купити собС– булочку в крамничцС– на тому боцС– вулицС–. ВС–н уже й забув про людей у мантС–ях, аж доки натрапив на цС–лий С—хнС–й гурт поблизу крамнички. Проминаючи С—х, сердито зиркнув на них С– чомусь занепокоС—вся. Вони збуджено перешС–птувались, але ДурслС– нС– в кого не побачив жодноС— бляшанки для збору грошей. Уже повертаючись назад С–з великою пампушкою в торбинцС–, вС–н почув кС–лька слС–в з С—хньоС— розмови. — Так, так, Поттери, я вже чув… — Так, С—хнС–й син ГаррС–… МС–стер ДурслС– завмер. Його охопив жах. ВС–н озирнувся на тих шептунС–в, наче хотС–в С—м щось сказати, проте передумав. ВС–н перебС–г вулицю, поспС–хом пС–днявся до кабС–нету, гукнув секретарцС– не турбувати його, схопив телефон С– почав набирати свС–й домашнС–й номер, аж раптом зупинився. Поклав слухавку й замислено погладив вуса. Та нС–, яка дурниця. Поттер — не таке вже й рС–дкС–сне прС–звище. Р„ безлС–ч людей, якС– мають не тС–льки це прС–звище, а й сина на С–м'я ГаррС–. Так мС–ркуючи, ДурслС– вже навС–ть не знав, чи його племС–нника справдС– звуть ГаррС–. ВС–н його нС–коли й не бачив. Може, то ГарвС–. Або Гарольд. Не варто хвилювати мС–сС–с ДурслС–, вона й так дратуС”ться на саму згадку про сестру. ВС–н С—й не докоряв: якби така сестра була в нього… А все ж отС– люди в мантС–ях… Тепер ДурслС– було значно важче зосередитися на свердлах С–, виходячи о п'ятС–й пополуднС– з будинку, вС–н був такий неуважний, що наскочив на когось бС–ля самих дверей. — Перепрошую, — буркнув вС–н маленькому старому чоловС–чковС–, який заточився й мало не впав. Лише тодС– мС–стер ДурслС– зауважив, що той мав на собС– фС–алкову мантС–ю. ЧоловС–чок, здаС”ться, нС–трохи не розгнС–вався, що його майже збили на землю. Навпаки, вС–н радС–сно заусмС–хався й верескнув: — Не бС–да, мС–й любий, мене сьогоднС– нС–чим не засмутиш! РадС–йте, нарештС– вС–дС–йшов ВС–домо-Хто! НавС–ть ви, маТ‘ли, повиннС– святкувати цей чудовий-пречудовий день! Старенький обняв мС–стера ДурслС– за поперек С– подався геть. МС–стер ДурслС– стояв як укопаний. Його щойно обС–ймав незнайомець. А ще, здаС”ться, його обС–звали маТ‘лом — байдуже, що це слово означаС”. ДурслС– збентежився. ПобС–г до машини й рушив додому, сподС–ваючись, що все це йому просто приверзлося, хоча такого годС– було й сподС–ватися, бо вС–н нС–коли не схвалював фантазС–й. ЗаС—жджаючи на подвС–р'я будинку номер чотири, ДурслС– вС–дразу зауважив (С– це не полС–пшило його настрою) смугасту кицьку, яку бачив уранцС–. Кицька тепер сидС–ла на С—хньому мурС–. Безперечно, кицька та сама — тС– самС– цятки довкола очей. — Киш! — крикнув мС–стер ДурслС–. Кицька й не ворухнулася. Лише суворо глянула на нього. ХС–ба так поводяться нормальнС– коти, здивувався мС–стер ДурслС–. Намагаючись опанувати себе, ДурслС– увС–йшов до будинку. ВС–н С– далС– збирався нС–чого не казати дружинС–. МС–сС–с ДурслС– провела гарний спокС–йний день. За вечерею вона розповС–ла чоловС–ковС– про всС– проблеми сусС–дС–в С–з донькою С– про те, що ДадлС– вивчив нову фразу: "Не буду!" МС–стер ДурслС– старався поводитися нормально. Коли ДадлС– поклали спати, вС–н пС–шов до вС–тальнС–, де ще встиг почути останнС” повС–домлення вечС–рнС–х теленовин. "Р† на завершення: сьогоднС– помС–чено дуже дивну поведС–нку сов. Хоча сови полюють переважно вночС– С– майже нС–коли не лС–тають удень, сьогоднС– в усС–й краС—нС– з самого ранку зареС”стровано сотнС– випадкС–в лС–тання цих птахС–в. ОрнС–тологи не можуть дати жодного задовС–льного пояснення, чому раптом сови змС–нили свС–й спосС–б життя, — диктор дозволив собС– усмС–хнутися, — С– це найзагадковС–ше. А тепер Джим МакТ‘афС–н з прогнозом погоди. Джим, чи нинС– будуть новС– совинС– зливи?" "Ну, Тед, — вС–дповС–в синоптик, — про це я не знаю, але сьогоднС– незвично поводилися не тС–льки сови. МенС– телефонували глядачС– з таких далеких мС–сць, як Кент, Йоркшир С– ДандС–, й повС–домляли, що замС–сть обС–цяного вчора дощу вони спостерС–гали потоки падучих зС–рок! Можливо, хтось почав завчасно пускати феС”рверки, — але ж Свято Вогню, шановнС–, вС–дбудеться лише наступного тижня! Проте обС–цяю: сьогоднС– вночС– таки буде дощ". МС–стер ДурслС– закляк у крС–слС–. Зорепади над БританС–С”ю? Сови серед бС–лого дня? ЗагадковС– люди в мантС–ях? Р† шепотС–ння, шепотС–ння про ПоттерС–в… До кС–мнати увС–йшла мС–сС–с ДурслС– з двома чашками чаю. НС–, недобре. Треба С—й щось сказати. ВС–н нервово кахикнув: — Е-е… ПетунС–С”, люба… чи були недавно якС–сь вС–стки вС–д твоєї сестри? Як вС–н С– сподС–вався, мС–сС–с ДурслС– вС–дразу розсердилася. Зрештою, вони завжди вдавали, нС–би тієї сестри просто не С–снуС”. — НС–, — гостро вС–дповС–ла вона. — А що? — Та якС–сь дивнС– новини, — промимрив мС–стер ДурслС–. — Сови… зорепади… а в мС–стС– сьогоднС– було повно чудернацьких людей… — Ну то й що? — вС–друбала мС–сС–с ДурслС–. — Та я просто гадав… може… це якось пов'язане… ну, знаС”ш… з С—С— сС–мейкою. МС–сС–с ДурслС–, стуливши вуста, сьорбала чай. МС–стер ДурслС– думав, чи не наважитись, бува, розповС–сти дружинС– про почуте на вулицС– прС–звище Поттер, але вирС–шив, що краще мовчати. ЗамС–сть цього сказав якомога недбалС–ше: — Цей С—хнС–й син… здаС”ться, вС–н однолС–ток ДадлС–, правда? — ЗдаС”ться, — сухо вС–дповС–ла мС–сС–с ДурслС–. — Як його звати? Говард, чи що? — ГаррС–, якщо тобС– так уже кортить. Паскудне й банальне С–м'я. — Авжеж, — сказав мС–стер ДурслС–, а його серце завмерло. — Я абсолютно згоден. ПС–дС–ймаючись до спальнС–, вС–н уже нС– про що не згадував. Коли мС–сС–с ДурслС– пС–шла до ванни, мС–стер ДурслС– пС–дкрався до вС–кна й визирнув надвС–р. Кицька й досС– сидС–ла на мурС– С– дивилася на вулицю, немов чогось чекала. Невже йому ввижаС”ться? До чого тут Поттери? А якщо вони й справдС– пов'язанС– з тими дивними подС–ями, С– якби всС– дС–зналися, що вони С—м родичС–, — о нС–, вС–н цього б не пережив. ЗалС–зши до лС–жка, мС–сС–с ДурслС– швиденько заснула, а от мС–стер ДурслС– ще довго мС–ркував над тим усС–м. Уже засинаючи, заспокоС—в себе, що, навС–ть якби й був якийсь зв'язок з Поттерами, то немаС” жодних пС–дстав боятися С—хнього приС—зду. Поттери добре знають, якоС— вС–н думки про них та подС–бних до них… ДурслС– не мС–г собС– уявити, як його С– ПетунС–ю можна вплутати до подС–й, якС–, можливо, чекають на них попереду. ВС–н позС–хнув С– повернувся на бС–к. Р‡х це анС–трохи не стосуС”ться. Як же вС–н помилявся! МС–стер ДурслС–, може, й поринав у неспокС–йний сон, а от кицька на мурС– й не думала спати. Вона сидС–ла непорушно, мов статуя, прикипС–вши очима до далекого краю вулички ПрС–вС–т-драйв. НавС–ть коли на сусС–днС–й вулицС– гримнули автомобС–льнС– дверцята, а над головою шугонули двС– сови, кицька й оком не змигнула. Ворухнулася вона, власне, майже опС–вночС–. На розС–, за яким стежила кицька, з'явився чоловС–к, С– то так несподС–вано й тихо, немов вийшов С–з-пС–д землС–. Кицька повела хвостом С– примружила очС–. ПрС–вС–т-драйв ще нС–коли не бачила такого чоловС–ка. ВС–н був високий, худорлявий С–, здаС”ться, дуже старий, бо довге сиве волосся й бороду можна було заткнути йому за пояс. Його довга пурпурова мантС–я волочилася по землС–, ховаючи черевики з пряжками на високих пС–дборах. За окулярами, що скидалися на два пС–вмС–сяцС–, С–скрилися голубС– очС–, а нС–с був страшенно довгий С– гачкуватий, неначе його перебили принаймнС– двС–чС–. Звали цього чоловС–ка Албус Дамблдор. Албус Дамблдор, здаС”ться, не усвС–домлював, що опинився на вулицС–, де все, починаючи вС–д його С–менС– й закС–нчуючи черевиками, було небажаним. ВС–н заклопотано шукав щось у своС—й мантС–С—. Але те, що за ним стежать, усвС–домив, бо раптом подивився на кицьку, яка й далС– розглядала його з протилежного краю вулицС–. Побачивши С—С—, вС–н, здаС”ться, втС–шився С– реготнув, пробурмотС–вши: "Я так С– знав". НарештС– у внутрС–шнС–й кишенС– вС–н знайшов, що шукав. То була неначе срС–бна запальничка. ВС–дкривши й пС–днявши С—С— вгору, вС–н клацнув. З легеньким трС–ском згас найближчий вуличний лС–хтар. ВС–н клацнув знову — блимнувши, поринув у темряву наступний лС–хтар. Дванадцять разС–в вС–н клацав свС–тлогасником, аж доки на вулицС– лишилися тС–льки двС– малесенькС– свС–тлС– цяточки — котячС– очС–, що дивилися на нього. НС–хто, навС–ть гостроока мС–сС–с ДурслС–, не зауважив би нС–чого на брукС–вцС–, якби раптом визирнув з вС–кна. Дамблдор сховав свС–тлогасник у мантС–ю С– попрямував вулицею до будинку номер чотири, де й примостився на стС–нС– поряд С–з кицькою. На неС— вС–н навС–ть не глянув, але за хвилину озвався: — Досить дивно бачити вас тут, професорко МакТ‘онеТ‘ел. УсмС–хнувшись, вС–н повернувся до кицьки, але С—С— там уже не було. НатомС–сть вС–н усмС–хався радше суворС–й на вигляд жС–нцС– у квадратних окулярах, якС– мали точнС–сС–нько таку саму форму, що й цяточки навколо котячих очей. На жС–нцС– теж була мантС–я, але смарагдова. ЧорнС– коси були зС–бранС– в тугий вузол. ЖС–нка вочевидь роздратувалася. — Як ви дС–зналися, що це я? — запитала вона. — Люба професорко, я ще нС–коли не бачив, щоб кС–т сидС–в отак зацС–пенС–вши. — Якби вам довелося просидС–ти цС–лС–сС–нький день на цегляному мурС–, то й ви б зацС–пенС–ли, — вС–дказала професорка МакТ‘онеТ‘ел. — ЦС–лС–сС–нький день? А коли ж ви святкували? Я тут по дорозС– бачив, як усС– святкують С– тС–шаться. Професорка МакТ‘онеТ‘ел сердито пирхнула. — Атож, усС– святкують, звичайно, — мовила вона нетерпляче. — Годилося б бути обережнС–шими, але ж нС– — навС–ть маТ‘ли помС–тили, що тут щось дС–С”ться. Про це повС–домляли у С—хнС–х новинах. — Вона кивнула головою в бС–к темного вС–кна вС–тальнС– ДурслС–. — Я сама чула. СовинС– зграС—… зорепади… Ну, не такС– вже вони й дурнС–. Мусили щось помС–тити. Зорепади в КентС– — хто б це зробив, як не ДС–далус ДС–Т‘л. Йому завжди клепки бракувало. — Вони не виннС–, — лагС–дно сказав Дамблдор. — ЦС–лих одинадцять рокС–в ми майже нС–чого не святкували. — Та я знаю, — роздратовано буркнула професорка МакТ‘онеТ‘ел. — Але ж не можна втрачати голову. А всС– такС– безтурботнС–, повибС–гали серед бС–лого дня на вулицС–, навС–ть не замаскувалися пС–д маТ‘лС–в С– плетуть язиками. Тут вона скоса блимнула на Дамблдора, наче сподС–валася щось почути, але той мовчав, тож С—й довелося говорити знову: — Ото була б оказС–я, якби саме того дня, коли, здаС”ться, нарештС– зникнув ВС–домо-Хто, про нас довС–далися маТ‘ли. СподС–ваюся, Дамблдоре, вС–н справдС– вС–дС–йшов? — Начебто так, — вС–дповС–в Дамблдор. — МаС”мо бути вдячними. Може, бажаС”те лимонного шербету? — Чого? — Лимонного шербету. Це такС– маТ‘лС–вськС– солодощС–, якС– менС– дуже смакують. — НС–, дякую, — сухо вС–дповС–ла професорка МакТ‘онеТ‘ел, мовби натякаючи, що нинС– не до лимонних шербетС–в. — Отож, навС–ть якщо й справдС– вС–дС–йшов ВС–домо-Хто… — ПанС– професорко, чи не годилося б вам, такС–й розумнС–й особС–, називати його на С–м'я? Що то за безглузде "ВС–домо-Хто" — я вже одинадцять рокС–в переконую всС–х називати його справжнС–м С–м'ям — Волдеморт. Професорка МакТ‘онеТ‘ел здригнулася, але Дамблдор, що саме розпаковував лимонний шербет, цього начебто не помС–тив. — Ми тС–льки заплутуС”мо все, кажучи "ВС–домо-Хто". Я нС–коли не бачив жодноС— причини, чому ми повиннС– боятися вимовляти С–м'я Волдеморта. — Я знаю, що вам можна не боятися, — водночас С– сердито, й захоплено сказала професорка МакТ‘онеТ‘ел, — але ж ви С–накшС–. УсС– знають, що ВС–дом… ну, гаразд, Волдеморт — боявся тС–льки вас. — Ви менС– лестите, — мовив спокС–йно Дамблдор. — Волдеморт мав силу, якоС— я нС–коли не матиму. — ТС–льки тому, що ви надто… е-е… шляхетнС–, щоб скористатися нею. — Добре, що зараз темно. Я ще нС–коли так не червонС–в, вС–дколи мадам ПомфрС– похвалила мС–й новий капелюх. Професорка МакТ‘онеТ‘ел гостро зиркнула на Дамблдора С– сказала: — Сови — це ще дрС–бницС–, а от знаС”те, якС– чутки тут лС–тають? ЗнаС”те, про що всС– говорять? Чому вС–н зник? Що його врештС– зупинило? Професорка МакТ‘онеТ‘ел, здавалося, пС–дС–йшла до теми, яку прагнула обговорити й задля якоС— висидС–ла цС–лС–сС–нький день на твердому холодному мурС–, бо нС– кицька, нС– жС–нка не могли б так пронизливо вп'ястися очима в Дамблдора. Було очевидно, що, попри всС– чутки, вона повС–рить С—м тС–льки тодС–, коли С—х пС–дтвердить Дамблдор. Одначе Дамблдор узяв собС– ще шматочок шербету С– мовчав. —Так ось, кажуть, — мовила вона з притиском, — нС–би минулоС— ночС– Волдеморт з'явився в долинС– Тђодрика. Щоб розшукати ПоттерС–в. Ходять чутки, начебто ЛС–лС– С– Джеймс Поттери за… загинули. Дамблдор схилив голову, С– професорка МакТ‘о-неТ‘ел тяжко зС–тхнула. — ЛС–лС– С– Джеймс… Я не можу… не хочу в це вС–рити… Ох, Албусе! — Знаю… знаю, — сумно промовив Дамблдор С– поплескав С—С— по плечС–. — Це ще не все, — тремтячим голосом вела далС– професорка МакТ‘онеТ‘ел. — Кажуть, вС–н намагався вбити ГаррС–, сина ПоттерС–в. Але не змС–г… ВС–н не змС–г убити того хлопчика. НС–хто не знаС”, чому С– як, але кажуть, нС–би, не спромС–гшись убити ГаррС– Пот-тера, Волдеморт утратив свою силу, — С– саме тому його не стало. Дамблдор понуро кивнув головою. — Це… правда? — затнулася професорка МакТ‘онеТ‘ел. — Невже пС–сля всього, що вС–н… заподС–яв, замордувавши стС–лькох людей, вС–н не змС–г убити хлопчика? Я просто приголомшена… Його нС–хто не мС–г зупинити, тож як, о Господи, спромС–гся вижити ГаррС–? — ХС–ба я знаю? — вС–дповС–в Дамблдор. — Можна тС–льки здогадуватись. Професорка МакТ‘онеТ‘ел витягла мереживну хустинку С– приклала С—С— до очей, що ховалися за окулярами. Дамблдор засопС–в, дС–став з кишенС– золотого годинника С– глянув на нього. То був дуже дивний годинник. ВС–н мав дванадцять стрС–лок, але не мав цифр: замС–сть них по ободу рухалися маленькС– пла-нетки. Проте, здаС”ться, вони щось йому розповС–ли, бо Дамблдор, запхавши годинника назад до кишенС–, проказав: — ГеТ‘рС–д запС–знюС”ться. До речС–, це, мабуть, вС–н сповС–стив, що я буду тут, га? — Так, — призналася професорка МакТ‘онеТ‘ел. — Р†, може, я тепер почую вС–д вас, чому ви обрали саме це мС–сце? — Я прийшов, щоб залишити ГаррС– в тС–тки з дядьком. Тепер це його С”дина родина. —Та ви що?.. — Невже ви маС”те на увазС– людей, якС– мешкають отут? — вигукнула професорка МакТ‘онеТ‘ел. Вона зС–рвалася на ноги С– показала на будинок номер чотири. — Дамблдоре, це неможливо. Я цС–лий день за ними спостерС–гала. ГодС– знайти якусь С–ншу пару, що так вС–дрС–знялася б вС–д нас. А син у них який, — я бачила, як вС–н верещав на всю вулицю С– штурхав свою маму, вимагаючи цукерок! Як може тут жити ГаррС– Поттер? — Це найкраще мС–сце для нього, — твердо заявив Дамблдор. — ТС–тка з дядьком усе йому пояснять, коли вС–н виросте. Я написав С—м листа. — Листа? — розчаровано перепитала професорка МакТ‘онеТ‘ел, умощуючись знову на стС–нС–. — Дамблдоре, невже ви гадаС”те, що це можна пояснити листом? ЦС– люди нС–коли не зрозумС–ють того хлопчика! ВС–н маС” стати знаменитим, легендарним, С– я не здивуюся, якщо сьогоднС–шнС–й день у майбутньому святкуватимуть як день ГаррС– Поттера. Про ГаррС– напишуть книжки, С– його С–м'я знатиме кожна дитина! — Авжеж, — пС–дтвердив Дамблдор, поважно дивлячись поверх своС—х серпастих окулярС–в. — ВС–д того голова запаморочиться в будь-якого хлопця. Знаменитий, перше нС–ж навчиться ходити й говорити! Славетний, сам не знаючи чому! ХС–ба ви не розумС–С”те, що буде набагато краще, коли вС–н виростатиме, не знаючи про це, С– дС–знаС”ться тС–льки тодС–, коли дозрС–С”? Професорка МакТ‘онеТ‘ел вС–дкрила було рота, але передумала, ковтнула слину С– проказала: — Так… Ви маС”те слушнС–сть, звичайно. Але як хлопчик опиниться тут, Дамблдоре? — Вона раптом глянула на його мантС–ю, припускаючи, що саме в нС–й захований ГаррС–. — Його принесе ГеТ‘рС–д. — ГадаС”те, це… безпечно — довС–ряти ГеТ‘рС–довС– таку важливу справу? — Я б С– своС” життя йому довС–рив, — вС–дповС–в Дамблдор. — Я не кажу, що в нього немаС” серця, — неохоче протягнула професорка МакТ‘онеТ‘ел, — але ж погодьтеся — вС–н легковажний. ВС–н схильний до… Що це? Навколишню тишу порушив низький гул, що ставав дедалС– гучнС–шим, доки вони озирали вулицю, шукаючи свС–тла фар. Згодом гул перетворився у гуркС–т, С– вони глянули вгору, зринувши з неба, на дорозС– перед ними приземлився величезний мотоцикл. Так, величезний, але й вС–н видавався малесеньким проти чолов'яги, що приС—хав на ньому. ВС–н був майже вдвС–чС– вищий за нормальну людину С– принаймнС– вп'ятеро ширший. ВС–н здавався неймовС–рно великим С– якимсь несамовитим: довгС– пасма кошлатого чорного волосся й бороди закривали йому обличчя, долонС– були здоровеннС–, наче накривки смС–ттС”вих бачкС–в, а ноги у шкС–ряних чоботях скидалися на дельфС–нС–в. У дебелих С– м'язистих руках вС–н тримав купу ковдр. — ГеТ‘рС–де, — полегшено зС–тхнув Дамблдор. — НарештС–. А де ти взяв мотоцикла? — Та си позичив, професоре Дамблдоре, прошу пана, — вС–дповС–в велетень, неспС–шно злС–заючи з мотоцикла. — Молодший СС–рС–ус Блек дав менС– його. Всьо файно, пане. — Проблем не було? — Та нС”, прошу пана. Хата майже завалилася, але я забрав дитС”тко ще до того, як збС–глися маТ‘ли. Хлопчик заснув, коли ми летС–ли над БрС–столем. Дамблдор С– професорка МакТ‘онеТ‘ел схилилися над ковдрами. У тому сповитку мС–цно спало немовля. На чолС–, пС–д жмутиком чорного, як смола, волосся виднС–вся дивноС— форми знак, подС–бний на блискавку. — Це?.. — пошепки запитала професорка МакТ‘онеТ‘ел. — Так, — сказав Дамблдор. — ВС–н матиме цей шрам назавжди. — Дамблдоре, а чи не можна його прибрати? — НавС–ть якби мС–г, я б не прибрав. ВС–д шрамС–в С–нколи С” користь. Я от маю рубець над лС–вим колС–ном, — С– це досконала мапа лондонського метро. Ану, дай-но його менС–, ГеТ‘рС–де, не марнуймо часу. Дамблдор узяв ГаррС– на руки С– обернувся до будинку ДурслС–. — Прошу пана, можна… можна я попрощаюся з малим? — попросив ГеТ‘рС–д. ВС–н схилив над ГаррС– свою велику кудлату голову й незграбно поцС–лував його. ТодС– раптом заскавулС–в, немов побитий пес. — Тссс! — зашипС–ла професорка МакТ‘онеТ‘ел. — Розбудиш маТ‘лС–в! — В-в-вибачС”йте, — проскиглив ГеТ‘рС–д, дС–стаючи велику й брудну хустинку С– закриваючи нею обличчя. — Але м-м-маю такий жаль… ЛС–лС– С– Джеймс загинули, а ГаррС–, бС–дне дитС”тко, тепер мусит жити з маТ‘лами… —Так, так, дуже прикро, але отямся, ГеТ‘рС–де, бо нас тут почують, — зашепотС–ла професорка МакТ‘онеТ‘ел, легенько поплескавши ГеТ‘рС–да по руцС–. Дамблдор тим часом переступив через низенький мур С– пС–дС–йшов до дверей. ВС–н обережно поклав ГаррС– на порС–г, витяг С–з мантС–С— листа, запхав його мС–ж ковдри, а тодС– вернувся назад. ЦС–лу хвилину всС– троС” стояли й дивилися на маленький клуночок. ГеТ‘рС–довС– плечС– здригалися, професорка МакТ‘онеТ‘ел нестямно клС–пала очима, а мерехтливе сяйво, що завжди лилося з Дамблдорових зС–ниць, тепер згасло. — Що ж, — мовив нарештС– Дамблдор, — це все. Нема чого тут лишатися. Можна йти святкувати. — Атож, — сказав приглушеним голосом ГеТ‘рС–д. — Я си маю вС–ддати СС–рС–усу мотоцикля. ДобранС–ч, панС– професорко МакТ‘онеТ‘ел С– професоре Дамблдоре, прошу пана. Утерши рукавом куртки сльози, ГеТ‘рС–д сС–в на мотоцикл С– завС–в двигуна; мотоцикл С–з гуркотом знявся в повС–тря й розтанув у пС–тьмС–. — СподС–ваюся, скоро побачимось, професорко МакТ‘онеТ‘ел, — кивнув головою Дамблдор. Професорка у вС–дповС–дь тС–льки шморгнула носом. Дамблдор вС–двернувся й рушив вулицею. Зупинившись на розС–, дС–став свС–тлогасника. Клац! — С– дванадцять свС–тлових кульок метнулися до своС—х лС–хтарС–в, ПрС–вС–т-драйв спалахнула помаранчевим сяйвом, С– ще можна було помС–тити, як на протилежному кС–нцС– вулицС–, скрадаючись, зникла за рогом кицька. Тепер Дамблдор бачив лише клунок з ковдрами на порозС– будинку номер чотири. — Щасти тобС–, ГаррС–, — тихо промовив вС–н. Крутнувся на пС–дборах С–, зметнувши мантС–С”ю, щез. Уздовж рС–вненько пС–дстрижених живоплотС–в ПрС–вС–т-драйв промчав вС–терець, С– вуличка чемно й тихенько лежала пС–д чорним небом, нС–трохи не скидаючись на мС–сце, де могло б статися щось дивне. ГаррС– Поттер, не прокидаючись, повернувся у ковдрах на другий бС–к. Одним рученям вС–н накрив листа бС–ля себе С– спав далС–, не знаючи, що вС–н особливий, не знаючи, що вС–н знаменитий, не знаючи, що за кС–лька годин його розбудить вереск мС–сС–с ДурслС–, коли вона вС–дчинить дверС–, щоб поставити пляшки на молоко; не знаючи, що протягом наступних кС–лькох тижнС–в його штурхатиме й щипатиме двоюрС–дний брат ДадлС–… ЗвС–дки йому було знати, що саме цієї митС– по всС–й краС—нС– потай збиралися люди, пС–дносили келихи С– стишено виголошували тости: "За ГаррС– Поттера — хлопчика, що вижив!" РОЗДР†Л ДРУГИЙ Зникле скло Минуло майже десять рокС–в вС–дтодС–, коли, прокинувшись, подружжя ДурслС– побачило на порозС– свого племС–нника, але ПрС–вС–т-драйв навряд чи й змС–нилася. Над охайними садочками так само зС–йшло сонце, висвС–тило мС–дну табличку з номером 4 на дверях будинку ДурслС– й проникло до вС–тальнС–, яка, здаС”ться, нС–трохи не змС–нилася з того вечора, коли мС–стер ДурслС– дивився тС– зловС–снС– теленовини про сов. ХС–ба що фотографС–С— на камС–нС– показували, скС–льки насправдС– збС–гло часу. Десять рокС–в тому там стояло безлС–ч фотографС–й чогось такого, що нагадувало великий рожевий надувний м'ячик у рС–знокольорових шапочках С–з бомбончиками, але тепер ДадлС– ДурслС– вирС–с, С– на знС–мках можна було бачити дебелого бС–лявого хлопця, що С—здив на своС”му першому велосипедС–, крутився на ярмарковС–й каруселС–, сидС–в С–з батьком за комп'ютерною грою, приймав материнС– обС–йми та поцС–лунки. В усС–й кС–мнатС– нС–що не свС–дчило, що в будинку живе ще один хлопець. Але ГаррС– Поттер досС– жив там С– зараз вС–н, власне, ще спав. Проте недовго, бо тС–тка ПетунС–я вже прокинулась, С– залунав С—С— пронизливий голос. — Ану вставай! МерщС–й! Здригнувшись, ГаррС– прокинувся. ТС–тка знову; затарабанила у дверС–. — Вставай! — горлала вона. ГаррС– почув, як вона йде на кухню, а потС–м звС–дти долинув брязкС–т сковорС–дки, яку ставили на плиту. ВС–н лС–г горС–лиць С– спробував пригадати свС–й сон. То був гарний сон. Йому снився летючий мотоцикл. ГаррС– здалося, що вС–н бачив цей сон С– ранС–ше. — Ти вже прокинувся? — знову пС–дС–йшла до дверей тС–тка. — Майже, — вС–дповС–в ГаррС–. — Давай, ворушись, треба за беконом подивитися. Пильнуй, щоб не згорС–в, — на ДадликовС– С–менини все маС” бути С–деальним. ГаррС– застогнав. — Що ти сказав? — гаркнула за дверима тС–тка. — НС–чого, нС–чого… День народження ДадлС– — як вС–н мС–г забути? ГаррС– поволеньки вилС–з С–з лС–жка й почав шукати шкарпетки. Знайшов С—х пС–д лС–жком С–, скинувши павука, натягнув на ноги. ГаррС– звик до павукС–в, бо С—х було повно в комС–рчинС– пС–д сходами, а саме там вС–н С– спав. Одягнувшись, пС–шов через коридор на кухню. Увесь стС–л був завалений дарунками. ДадлС–, здаС”ться, матиме, як С– хотС–в, новий комп'ютер, уже не кажучи про другий телевС–зор та спортивний велосипед. ГаррС– не розумС–в, навС–що ДадлС– велосипед, адже його двоюрС–дний брат був товстунцем С– не любив рухатися, хС–ба що, звС–сно, штурхав кого-небудь. Найдужче вС–н полюбляв штурхати ГаррС–, проте рС–дко коли наздоганяв його — ГаррС– був на диво спритний. Можливо, тому що жив у темнС–й комС–рчинС–, ГаррС–, як на свС–й вС–к, завжди був малим С– миршавим. Але вС–н видавався ще меншим С– худС–шим, нС–ж насправдС–, бо щоразу мусив доношувати старий одяг ДадлС–, а той був десь учетверо ширший вС–д нього. ГаррС– мав худе обличчя, гострС– колС–на, чорне волосся С– ясно-зеленС– очС–. ВС–н носив круглС–, обмотанС– скотчем окуляри, бо ДадлС– часто ламав С—х, луплячи його по носС–. Р„дине, що подобалося ГаррС– у власному виглядС–, — тонесенький шрам на чолС– у формС– блискавки. ВС–н мав його, скС–льки себе пам'ятав, С– першим його запитанням до тС–тки ПетунС–С— було, звС–дки той шрам узявся. — З автомобС–льноС— аварС–С—, коли загинули твоС— батьки, — вС–дповС–ла вона. — Р† не питай бС–льше нС–чого. Не питай нС–чого — таким було найперше правило розмС–реного життя родини ДурслС–. Дядько Вернон увС–йшов до кухнС–, коли ГаррС– перевертав бекон. — Зачешися! — гримнув вС–н замС–сть ранкового вС–тання. Приблизно раз на тиждень дядько Вернон вС–дривав очС– вС–д газети й наказував ГаррС– пС–дстригтися. ГаррС– стригся, мабуть, частС–ше, нС–ж усС– разом хлопцС– з його класу, але це не допомагало, бо його волосся однаково стирчало на всС– боки. ГаррС– вже смажив яйця, коли в кухнС– з'явився ДадлС– разом С–з матС–р'ю. ДадлС– був дуже схожий на дядька Вернона. ВС–н мав широке рожеве обличчя, коротесеньку шию, маленькС– водянистС– синюватС– очка й густе бС–ляве волосся, що гладенько лежало на жирнС–й С– круглС–й головС–. ТС–тка ПетунС–я часто казала, що ДадлС– — викапане янголятко, а ГаррС– не раз приказував, що ДадлС– — порося в перуцС–. ГаррС– поклав на стС–л тарС–лки з яС”шнею та беконом, С– це далося йому нелегко, бо на столС– було обмаль мС–сця. ДадлС– тим часом порахував подарунки й одразу нахнюпився. — Тридцять шС–сть, — сказав вС–н, дивлячись на батькС–в. — На два менше, нС–ж торС–к. — Синку, ти ж не побачив дарунка вС–д тС–тоньки Мардж, ось вС–н, пС–д великим пакунком вС–д мамусС– й татуся. — Ну, добре, тридцять сС–м, — налився кров'ю ДадлС–. ГаррС– вС–дчув, що в ДадлС– от-от почнеться С–стерика, тому швиденько наминав бекон, остерС–гаючись, що його братик перекине стола. ТС–тка ПетунС–я, мабуть, також вС–дчула небезпеку, бо швиденько проказала: — А сьогоднС– ми купимо тобС– ще два даруночки. Що скажеш, золотце? Ще два даруночки. Гаразд? ДадлС– замислився. Ох С– важкС– ж думки! Зрештою поволС– вимовив: — Тож я матиму тридцять… тридцять… — Тридцять дев'ять, солоденький мС–й! — пС–дказала тС–тка ПетунС–я. — Ух! — важко упав на стС–лець ДадлС– С– схопив найближчий пакунок. — Гаразд. — Малий шибеник знаС” собС– цС–ну, як С– його батько, — реготнув дядько Вернон, скуйовдивши синовС– волосся. — Молодчина, ДадлС–! Задзвонив телефон, С– тС–тка ПетунС–я вийшла з кухнС–, а ГаррС– з дядьком Верноном стежили, як ДадлС– розпаковував спортивний велосипед, кС–ноапарат, лС–так з дистанцС–йним керуванням, шС–стнадцять нових комп'ютерних С–гор С– вС–деомагнС–тофон. ВС–н саме здирав папС–р С–з золотого наручного годинника, коли повернулася з телефоном тС–тка ПетунС–я — вже сердита С– розтривожена. — ПоганС– новини, Верноне, — простогнала вона. — МС–сС–с ФС–Т‘ зламала ногу. Вона не зможе його взяти. — ТС–тка кивнула головою на ГаррС–. ДадлС– нажахано роззявив рота, а в ГаррС– тьохнуло серце. Щороку на день народження ДадлС– батьки цС–лС–сС–нький день водили сина С– його приятеля по розважальних парках, "макдональдсах" С– кС–нотеатрах. А ГаррС– щороку лишався з мС–сС–с ФС–Т‘, недоумкуватою старою, що жила за два квартали. ГаррС– ненавидС–в С—С— дС–м. ВС–н до самого даху просмер-дС–вся капустою, а мС–сС–с ФС–Т‘ примушувала його розглядати фотографС–С— усС–х котС–в, якС– в неС— колись були. — Р† що тепер? — люто подивилася на ГаррС– тС–тка ПетунС–я, немов вС–н спланував такий пС–дступ. ГаррС– розумС–в, що негарно радС–ти з приводу зламаноС— ноги мС–сС–с ФС–Т‘, але стриматися було важко, бо вС–н збагнув, що тепер лише через рС–к знову побачить знС–мки Мурчика, БС–лоснС–жки, Ла-поньки С– Марсика. — Можна подзвонити до Мардж, — запропонував дядько Вернон. — Не мели дурниць, Вернене, вона цього хлопця терпС–ти не може. ДурслС– часто розмовляли про ГаррС– так, нС–би його й близько не було або нС–би вС–н був бридким слимаком С– не мС–г розумС–ти С—хньоС— мови. — А та, як С—С— там, твоя товаришка Р†вон? — ВС–дпочиваС” на МайорцС–, — вС–друбала тС–тка ПетунС–я. — Можна лишити мене тут, — з надС–С”ю мовив ГаррС– (вС–н мС–г би нарештС– дивитися по телевС–зору все, що захоче, а може, й погрався б Дадловим комп'ютером). ТС–тка ПетунС–я немов цитрину проковтнула. — Щоб ти загидив увесь будинок? — гаркнула вона. — Я нС–чого не зроблю, — сказав ГаррС–, але його нС–хто не слухав. — Гадаю, ми вС–зьмемо його до зоопарку, — протяжно мовила тС–тка ПетунС–я, — …С– залишимо там у машинС–… — Машина ще новС–сС–нька, а ти кажеш "залишимо"? ДадлС– зайшовся голосним плачем. Власне, то був не плач, вС–н уже кС–лька рокС–в по-справжньому й не плакав, але знав, що досить йому скривитися С– заскиглити, як мати зробить усе, що йому заманеться. — Не плач, любий Дадичку, мамуся не дозволить йому зС–псувати твоС” свято! — залементувала вона, пригортаючи сина. — Я… не хочу… щоб… вС–н… С—-С—-С—хав! — верещав ДадлС– в паузах мС–ж удаваними риданнями. — ВС–н завжди все пс…псуС”! — огидно вишкС–рився вС–н на ГаррС–, визираючи з-пС–д маминих рук, С– саме тодС– хтось подзвонив у дверС–. — О Боже, вони вже тут! — вигукнула тС–тка ПетунС–я, С– за мить разом зС– своС”ю мамою з'явився ПС–рс ПолкС–с, найкращий приятель ДадлС–. ПС–рс був кС–стлявим хлопчиком зС– щурячим обличчям. ЗдебС–льшого саме вС–н тримав ззаду за руки тих дС–тей, яких лупцював ДадлС–. Побачивши його, ДадлС– миттю урвав свС–й удаваний плач. За пС–вгодини ГаррС–, не вС–рячи своС”му щастю, вже сидС–в разом з ПС–рсом С– ДадлС– на задньому сидС–ннС– машини ДурслС–, вперше в життС– С—дучи до зоопарку. ТС–тка й дядько так С– не придумали, куди його подС–ти, але перед вС–д'С—здом дядько Вернон вС–двС–в ГаррС– набС–к. — Попереджаю, — сказав вС–н, наблизивши впритул до ГаррС– своС” широке бурякове обличчя, — попереджаю тебе, хлопче, вС–дразу: викинеш якогось коника — сидС–тимеш у коморС– аж до РС–здва. — ПовС–рте, я не збираюся нС–чого викидати, — пообС–цяв ГаррС–. Але дядько Вернон йому не повС–рив. ГаррС– нС–хто не вС–рив. РС–ч у тС–м, що довкола ГаррС– часто коС—лося щось дивне, але ДурслС–в годС– було переконати, що вС–н до цього не причетний. Одного разу тС–тка ПетунС–я, якС–й набридло, що ГаррС– завжди повертаС”ться з перукарнС– таким, нС–би не був там зроду, взяла на кухнС– ножицС– й так обчикрижила його, що вС–н став майже лисий, проте не чС–пала чубчика, щоб "приховати той жахливий шрам". ДадлС– дурнувато насмС–хався з ГаррС–, який не спав цС–лС–сС–ньку нС–ч, уявляючи, як вС–н завтра прийде до школи, де вже й так глузували з його обвислого одягу С– обмотаних окулярС–в. Але вранцС– виявилось, що його волосся точнС–сС–нько таке, як до того, коли його зС–стригла тС–тка ПетунС–я. За це ГаррС– мусив цС–лий тиждень просидС–ти в комС–рчинС–, хоча й намагався пояснити, що вС–н не може пояснити, як воно вС–дросло так швидко. Р†ншого разу тС–тка ПетунС–я силкувалася надягти на нього огидний старий ДадлС–в джемпер (бурий з жовтогарячими бомбончиками). Що ревнС–ше натягувала вона йому на голову джемпера, то меншим вС–н ставав, поки, зрештою, вкоротився так, що налС–з би хС–ба на ляльку, та аж нС–як не на ГаррС–. ТС–тка ПетунС–я вирС–шила, що джемпер, мабуть, збС–гся пС–д час прання, тож, на щастя, не покарала ГаррС–. А ще ГаррС– мав великС– неприС”мностС–, коли його знайшли на даху шкС–льноС— кухнС–. ДадлС– зС– своС”ю зграС”ю, як завжди, переслС–дував ГаррС–, який раптом опинився верхи на димарС–, здивований не менше вС–д решти хлопцС–в. Подружжя ДурслС– отримали гнС–вного листа вС–д директриси, що писала, мовляв, ГаррС– видираС”ться на шкС–льнС– будС–влС–. Але (як кричав дядьковС– ГаррС–, замкнений у комС–рчинС–) вС–н лише стрибнув, аби заховатися за великС– смС–ттС”вС– бачки коло кухонних дверей. ГаррС– думав, нС–би пС–д час стрибка його пС–дхопив вС–тер. Але сьогоднС– все мало бути гаразд. Нехай навС–ть поруч С” ДадлС– й ПС–рс, це однак краще, нС–ж просидС–ти цС–лий день у школС–, в комС–рчинС– чи у про-смердженС–й капустою вС–тальнС– мС–сС–с ФС–Т‘. Дорогою дядько Вернон скаржився тС–тцС– ПетунС–С—. ВС–н мав звичай на все нарС–кати, а його улюбленими темами були робС–тники, ГаррС–, мС–сцевий уряд, ГаррС–, банк С– знову ГаррС–. Цього ранку дядько нарС–кав на мотоциклС–стС–в: — Гасають, як божевС–льнС–! Пацани, хулС–гани! — буркнув вС–н, коли С—х обС–гнав мотоцикл. — А менС– снився мотоцикл! — згадав раптом ГаррС–. — ВС–н лС–тав. Дядько Вернон мало не наС—хав на передню машину. ВС–н обернувся С– загорлав на ГаррС–, а його обличчя перетворилося на великий буряк С–з вусами: — МОТОЦИКЛИ НЕ ЛР†ТАЮТЬ! ДадлС– й ПС–рс захихотС–ли. — Знаю, — знС–тився ГаррС–. — Це був тС–льки сон. Краще б вС–н нС–чого не казав. ДурслС– не любили, коли ГаррС– запитував про щось, але ще дужче С—х дратували його балачки про те, що було не таким, як треба, С– байдуже, чи йому приснилося що-небудь, чи вС–н переказував мультфС–льм: адже тодС– С—м здавалося, нС–би вС–н набираС”ться небезпечних С–дей. Тієї суботи свС–тило яскраве сонце, С– зоопарк був заповнений людьми. БС–ля входу для ДадлС– й ПС–рса купили по великому шоколадному морозиву, а коли усмС–хнена жС–ночка у вС–конечку запитала ГаррС– (перед тим, як його вС–дтягли вС–д фургончика), що вС–н бажаС”, йому купили дешевого лимонного льодяника. Також непогано, думав ГаррС–, посмоктуючи його, поки вони розглядали горилу, що чухала собС– потилицю й дуже скидалася на ДадлС–, хоча й не була бС–лявою. Давно вже ГаррС– не мав такого чудового ранку. ВС–н старався триматися трохи осторонь вС–д ДурслС–, щоб ДадлС– й ПС–рс, яким звС–рята вже почали набридати, не взялися до своєї улюбленоС— розваги — штурхати його. ПообС–дали вони всС– в ресторанчику на територС–С— зоопарку, а коли в ДадлС– почалася С–стерика, бо йому здалося, нС–би в його склянцС– замало морозива, дядько Вернон купив йому ще одну порцС–ю, а ГаррС– дозволили доС—сти першу. ПС–знС–ше ГаррС– згадував, що треба було зразу передбачити: таке щастя довго не триваС”. ПообС–давши, вони пС–шли до павС–льйону з плазунами. Там було тьмяно й прохолодно, а вздовж стС–н тягнулися освС–тленС– вС–трини. За склом на камС–нних брилах С– шматках дерев повзали й рачкували рС–зноманС–тнС– ящС–рки та змС–С—. ДадлС– й ПС–рс хотС–ли подивитися на величезних отруйних кобр С– товстезних пС–тонС–в, здатних задушити людину. ДадлС– швидко знайшов найбС–льшу змС–юку. Вона могла б двС–чС– обкрутитися довкола машини дядька Вернона й розчавити С—С—, мов сС–рникову коробку, але нинС–, здаС”ться, не мала такого войовничого настрою. ЗмС–я, власне, мС–цно спала. ДадлС– притиснувся носом до скла й роздивлявся С—С— лискучС– брунатнС– кС–льця. — Нехай вона ворухнеться! — заскиглив вС–н до батька. Дядько Вернон постукав по склу, але змС–я навС–ть не здригнулася. — Ще раз! — вимагав ДадлС–. Дядько Вернон щосили загрюкав кС–сточками пальцС–в, та змС–я й далС– дрС–мала. — МенС– нудно, — застогнав ДадлС– С– вС–дС–йшов набС–к. ГаррС– наблизився до вС–трини й уважно подивився на змС–ю. ВС–н би не здивувався, якби вона й сама померла з нудьги, бо ж не мала жодного товариства, окрС–м дурнуватих людей, що цС–лС–сС–нький день тарабанили по склу, не даючи С—й спокою. Це ще гС–рше, нС–ж мати замС–сть спальнС– комС–рчину, де С”диним вС–двС–дувачем була тС–тка ПетунС–я, що грюкала щоранку в дверС–: принаймнС– вС–н мС–г ходити по всьому будинку. Раптом змС–я розплющила своС— очС–-намистинки. ПоволС–, дуже поволС– вона пС–двела голову, поки С—С— очС– опинилися нарС–внС– з очима ГаррС–. ЗмС–я пС–дморгнула. ГаррС– прикипС–в до неС— очима, а тодС– миттю озирнувся, щоб побачити, чи нС–хто не стежить. НС–кого. ВС–н знову глянув на змС–ю С– теж пС–дморгнув. ЗмС–я хитнула головою на дядька Вернона й ДадлС–, потС–м звела очС– до стелС–, мовби промовляючи: "Р† отак завжди". — РозумС–ю, — пробурмотС–в ГаррС– крС–зь скло, хоча й не мав певностС–, що змС–я його чуС”. — Це, мабуть, справдС– дратуС”. ЗмС–я енергС–йно закивала головою. — До речС–, ти звС–дки? — поцС–кавився ГаррС–. ЗмС–я вдарила хвостом у маленьку табличку за склом. ГаррС– придивився до неС—. "Боа-констриктор, БразилС–я" — А там гарно? Боа-констриктор ще раз ударила хвостом у табличку С– ГаррС– прочитав далС–: "Цей екземпляр народився в зоопарку". — О, все ясно! То ти нС–коли й не була в БразилС–С—? ЗмС–я похитала головою, С– тут вони обоС” аж пС–дскочили, бо за плечима ГаррС– почувся несамовитий крик: — ДАДЛР†! МР†СТЕРЕ ДУРСЛР†! Р†ДР†ТЬ ГЛЯНЬТЕ НА ЦЮ ЗМР†ЮКУ! ВИ НЕ ПОВР†РИТЕ, ЩО ВОНА ВИРОБЛЯР„! ДадлС– чимдуж пС–дбС–г до скла, перевалюючись з боку на бС–к. — Геть звС–дси! — штурхонув вС–н ГаррС– пС–д ребра. З несподС–ванки ГаррС– заточився С– впав просто на бетонну долС–вку. ДалС– все сталося так швидко, що нС–хто й не помС–тив, як це, власне, сталося: ось ДадлС– й ПС–рс притуляються до скла, а ось вони з жахливим вереском вС–дсахуються назад. ГаррС– подивився, С– йому перехопило подих: переднС” скло вС–трини з боа-констриктором кудись зникло, С– довжелезна змС–я швидко розмотувала кС–льця, сповзаючи на пС–длогу; вС–двС–дувачС– з лементом бС–гли до виходу. ГаррС– мС–г би присягтися, що, коли повз нього про-сковзнула змС–я, вС–н почув, як низький шиплячий голос проказав: "БразилС–С”, я йду!.. СсспассибС–, амС–Т‘о". Наглядач терарС–уму був шокований. — А де скло? — повторював вС–н. — Куди подС–лося скло? Директор зоопарку власноруч заварив для тС–тки ПетунС–С— чашку мС–цного солодкого чаю, раз по раз перепрошуючи С—С—. ПС–рс С– ДадлС– могли лише белькотати. ГаррС– бачив, що змС–я нС–чого не заподС–яла С—м хС–ба що, проминаючи, грайливо зачепила С—хнС– п'яти, та коли всС– знову сидС–ли в машинС– дядька Вернона, ДадлС– вже розповС–дав, як змС–я мало не вС–дкусила йому ногу, а ПС–рс запевняв, нС–би вона намагалася задушити його. Але найгС–ршим, принаймнС– для ГаррС–, було те, що, трохи оговтавшись, ПС–рс заявив: — А ГаррС– розмовляв з нею! Правда, ГаррС–? Дядько Вернон зачекав, коли ПС–рс пС–де додому, а тодС– напустився на ГаррС–. Розлютившись, вС–н насилу мС–г говорити. Гаркнувши: "Геть… у комору… посидиш… без С—жС–!" — дядько гепнувся в крС–сло, а тС–тка ПетунС–я мусила бС–гти по пляшку брендС–. Згодом ГаррС– лежав у своС—й темнС–й комС–рчинС–, шкодуючи, що не маС” годинника. ВС–н не знав, котра зараз година С– чи сплять уже ДурслС–. Поки вони не заснуть, вС–н не наважувався крадькома прослизнути на кухню по С—жу. ГаррС– жив у родинС– ДурслС– майже десять рокС–в — десять жалюгС–дних рокС–в, вС–дколи вС–н пам'ятав себе, вС–дколи осиротС–в ще немовлям пС–сля загибелС– батькС–в в автомобС–льнС–й аварС–С—. ВС–н не мС–г пригадати, як сидС–в у тС–й машинС–, коли загинули батьки. Р†нодС–, напружуючи пам'ять упродовж довгих годин у комС–рчинС–, вС–н бачив дивне видС–ння: слС–пучий спалах зеленого свС–тла й пекучий бС–ль на чолС–. Це, мабуть, С– була аварС–я, хоча вС–н не розумС–в, звС–дки те свС–тло. ГаррС– зовсС–м не пам'ятав своС—х батькС–в. ТС–тка з дядьком нС–коли про них не говорили, а запитувати, звичайно, йому забороняли. В будинку не було жодних С—хнС–х фотографС–й. Ще малим ГаррС– постС–йно мрС–яв про те, щоб якийсь невС–домий родич забрав його звС–дси, але цього, на жаль, не сталося — ДурслС– були його С”диною родиною. Проте С–нколи йому здавалося (чи, може, вС–н сподС–вався), нС–би якС–сь незнайомцС– на вулицях знають його. ЦС– незнайомцС– були ще й дуже дивними. Одного разу, коли ГаррС– з тС–ткою ПетунС–С”ю й ДадлС– пС–шов до крамницС–, йому вклонився чоловС–чок у фС–алковому капелюсС–. Розлючено запитавши ГаррС–, чи знаС” вС–н того чоловС–чка, тС–тка ПетунС–я випхала дС–тей з крамницС–, так нС–чого й не купивши. Р†ншого разу в автобусС– йому радС–сно помахала рукою якась навС–жена старушен-цС–я в зеленому вбраннС–. А нещодавно на вулицС– йому навС–ть потис руку лисий чолов'яга в довжелезному пурпуровому плащС– й пС–шов собС–, не мовивши анС– слова. НайдивнС–шим було те, що всС– цС– люди немов зникали, тС–льки-но ГаррС– намагався уважнС–ше до них придивитися. У школС– ГаррС– не мав жодного приятеля. УсС– знали, що Дадлова зграя ненавидить того дивака ГаррС– Поттера в обвислому поношеному одязС– й розбитих окулярах, С– нС–хто не хотС–в дратувати ту зграю. РОЗДР†Л ТРЕТР†Й Листи вС–д НС–кого За втечу бразильського боа-констриктора ГаррС– спС–ткало найдовше покарання. Коли його нарештС– випустили з комС–рчини, вже почалися лС–тнС– канС–кули, а ДадлС– встиг розбити нову кС–нокамеру, розтрощити лС–так з дистанцС–йним керуванням, а коли вперше сС–в на спортивний велосипед, то збив стару мС–сС–с ФС–Т‘, яка на милицях переходила вуличку ПрС–вС–т-драйв. ГаррС– радС–в, що скС–нчилася школа, але уникнути ДадловоС— зграС—, яка щодня провС–дувала свого ватажка, було неможливо. ПС–рс, ДенС–с, Майкл С– Тђор-тон були великими телепнями, проте найбС–льшим телепнем був ДадлС–, С—хнС–й лС–дер. УсС– вони залюбки долучалися до улюбленоС— розваги ДадлС– — полювання на ГаррС–. Ось чому ГаррС– намагався якнайменше сидС–ти вдома С– тинявся собС– по сусС–днС–х кварталах, чекаючи кС–нця канС–кул, бо тодС– б у нього з'явився маленький промС–нчик надС–С—. З вересня вС–н мав пС–ти до середньоС— школи, тож уперше в життС– поряд з ним уже не буде ДадлС–. Адже ДадлС– вС–ддавали до школи "СмелтС–нТ‘с", де колись навчався й дядько Вернон. Туди мав пС–ти й ПС–рс ПолкС–с. А ГаррС– мав ходити до мС–сцевоС— школи "Стоунвол-Гай". ДадлС– дуже насмС–хався з цього приводу. — Там, у "СтоунволС–", новачкам вС–дразу запихають голову в унС–таз, — казав вС–н ГаррС–. — Хочеш, потренуС”мося нагорС–? — НС–, дякую, — вС–дповС–дав ГаррС–. — БС–долашний унС–таз ще нС–коли не мав у собС– такоС— гидоти, як твоя голова: його знудить. — Р† тС–кав, перше нС–ж ДадлС– здогадувався, що йому, власне, сказано. Якось у липнС– тС–тка ПетунС–я повезла ДадлС– до Лондона, щоб купити йому шкС–льну форму, С– лишила ГаррС– в мС–сС–с ФС–Т‘. Стара цього разу була добрС–ша, нС–ж завжди. Виявилося, що вона зламала ногу, перечепившись об котрогось зС– своС—х котС–в, тож тепер уже менше панькалася з ними. Вона дозволила ГаррС– дивитися телевС–зор С– пригостила його шматочком шоколадного торта, що, здавалося, пролежав уже кС–лька рокС–в. Того вечора у вС–тальнС– ДадлС– показував родинС– свою новС–сС–ньку форму. ХлопцС– зС– школи "СмелтС–нТ‘с" одягалися в темно-бордовС– куртки, жовтогарячС– бриджС– й пласкС– брилики, що мали назву канотьС”. КрС–м того, ходили з вузлуватими цС–пками, якими билися, коли поблизу не було вчителС–в. Вважалося, що тС– цС–пки мають пС–дготувати С—х до майбутнього життя. Дивлячись на ДадлС– в новеньких бриджах, дядько Вернон зворушено признався, що це най-щасливС–ша мить його життя. ТС–тка ПетунС–я розплакалася С– сказала, що не може повС–рити, нС–би це С—С— маленький Дадичок — такий вС–н тепер гарний С– дорослий. ГаррС– намагався не бовкнути анС– слова, С– навС–ть побоювався, що йому трС–снуть ребра, — так сильно вС–н стримував у собС– смС–х. Наступного ранку, коли ГаррС– прийшов снС–дати, в кухнС– стояв огидний сморС–д. ЗдаС”ться, смердС–ло з металевоС— балС–С—, що стояла в раковинС–. ГаррС– пС–дступив ближче. В балС–С— у сС–рС–й водС– плавала купа якогось брудного ганчС–р'я. — Що це? — запитав вС–н тС–тку ПетунС–ю. ТС–тка, як С– завжди, коли ГаррС– насмС–лювався щось запитати, стисла вуста, але таки вС–дказала: — Твоя нова шкС–льна форма. ГаррС– ще раз зазирнув у балС–ю. — Ох, — зС–тхнув вС–н. — Я й не знав, що С—С— треба замочувати. — Не верзи дурниць! — гримнула на нього тС–тка ПетунС–я. — Я для тебе фарбую деякС– старС– речС– ДадлС– в сС–рий колС–р. Коли закС–нчу, буде така, як у всС–х. ГаррС– дуже засумнС–вався, але подумав, що краще не сперечатися. ВС–н сС–в за стС–л, намагаючись не думати, який вС–н матиме вигляд першого вересня, — напевне, як у клаптях староС— слонячоС— шкури. УвС–йшли ДадлС– й дядько Вернон С– аж скривилися на той жахнющий сморС–д вС–д новоС— форми для ГаррС–. Дядько Вернон, як завжди, розгорнув газету, а ДадлС– вперС–щив по столу своС—м шкС–льним цС–пком, з яким уже нС–коли не розлучався. УсС– почули, як клацнуло вС–чко для пошти С– впало кС–лька листС–в. — ДадлС–, принеси пошту, — сказав дядько Вернон, не вС–дриваючись вС–д газети. — Нехай ГаррС– несе. — ГаррС–, принеси пошту. — Нехай ДадлС– несе. — ДадлС–, ану дай йому тим цС–пком! ГаррС– ухилився й пС–шов по листи. На килимку бС–ля дверей лежали три речС–: поштС–вка вС–д Верно-новоС— сестри тС–тоньки Мардж, що вС–дпочивала на островС– Вайт, бурий конверт С–з рахунком С– — лист для ГаррС–. Узявши листа до рук, ГаррС– став розглядати конверт, а серце його забринС–ло, немов струна. НС–хто, ще нС–хто нС–коли нС–чого йому не писав. ВС–д кого ж цей лист? У нього немаС” нС– друзС–в, нС– С–нших родичС–в, вС–н не записаний до бС–блС–отеки, тож навС–ть звС–дти нС–коли не отримував прикрих нагадувань, що треба вчасно повертати книжки. Але ж ось лист, С– адреса така ясна, що годС– помилитися: МС–стеру Г. Поттеру КомС–рчина пС–д сходами 4, ПрС–вС–т-драйв ЛС–тл-ВС–нТ‘С–н Графство Суррей Конверт був важкий С– товстий, з жовтуватого пергаментного паперу, пС–дписаний яскраво-зеленим чорнилом, С– не мав жодного штемпеля. Тремтячими руками перевернувши конверт, ГаррС– побачив пурпурову воскову печатку з гербом: лев, орел, борсук С– змС–я, що обплела велику лС–теру "Г". — Швиденько, хлопче! Що ти там робиш, — дивишся, чи нема бомби? — гукнув С–з кухнС– дядько Вернон, зареготавши зС– свого жарту. ГаррС– вернувся на кухню, не зводячи очей зС– свого листа. Передав дядьковС– рахунок С– поштС–вку, сС–в С– став поволС– вС–дкривати жовтий конверт. Дядько Вернон витяг рахунок, роздратовано пхикнув С– перебС–г очима поштС–вку. — Мардж занедужала, — повС–домив вС–н тС–тку ПетунС–ю. — З'С—ла якогось молюска… — Тату! — раптом вигукнув ДадлС–. — Тату, щось прийшло ГаррС–! ГаррС– вже розгортав листа, написаного на такому ж цупкому паперС–, з якого був С– конверт, але дядько Вернон видер листа йому з рук. — Це менС–! — крикнув ГаррС–, намагаючись вихопити лист. — Хто б це тобС– писав? — вишкС–рився дядько, розгортаючи однС–С”ю рукою листа й пробС–гши його очима. Його обличчя з червоного стало зеленим швидше, нС–ж мС–няються сигнали на свС–тлофорС–. Р† це ще не все. НаступноС— митС– воно зробилося землистим, наче вчорашня вС–всянка. — П-п-петунС–С”! — аж задихнувся вС–н. ДадлС– намагався схопити листа, щоб прочитати й собС–, але дядько Вернон пС–дняв його високо вгору. ТС–тка ПетунС–я зацС–кавлено взяла листа й прочитала перший рядок. Якусь мить здавалося, нС–би вона от-от зС–млС–С”. Вхопившись за горло, вона хапнула ротом повС–тря. — Верноне! О Господи, Верноне! Дядько з тС–ткою дивилися одне на одного так, нС–би забули, що в кС–мнатС– ще й досС– стоять ГаррС– й ДадлС–. ДадлС– не звик, щоб на нього не звертали уваги, С– тому штурхонув цС–пком батькову голову. — Я хочу прочитати листа! — вимагав вС–н. — Я його хочу прочитати, — розгнС–вався ГаррС–, — бо вС–н мС–й! — Забирайтеся звС–дси обидва! — захрипС–в дядько Вернон, ховаючи листа назад у конверт. ГаррС– не ворухнувся. — Я ХОЧУ СВОГО ЛИСТА! — крикнув вС–н. — Дай я подивлюсь! — наполягав ДадлС–. — ГЕТЬ! — гаркнув дядько Вернон, схопив ГаррС– й ДадлС– за комС–р, виштовхав С—х до коридору, С– з грюкотом зачинив кухоннС– дверС–. ХлопцС– вС–дразу почали люту, але мовчазну бС–йку за право пС–дслухати крС–зь замкову шпарину. ДадлС– перемС–г, тож ГаррС– в окулярах, що телС–палися на однС–й дужцС–, влС–гся на живС–т, щоб слухати крС–зь шпарку мС–ж дверима й пС–длогою. — Верноне, — говорила тС–тка ПетунС–я тремтячим голосом, — подивися на адресу: звС–дки вони могли знати, де вС–н спить? Може, вони стежать за будинком? — Стежать, шпигують, переслС–дують нас, — нестямно бурмотС–в дядько Вернон. — Але що дС–яти, Верноне? Може, вС–дповС–сти С—м? Напиши С—м, що ми не хочемо… ГаррС– бачив, як сновигали по кухнС– лискучС– чорнС– черевики дядька Вернона. — НС–, — сказав дядько нарештС–. — НС–, ми С—х зС–гноруС”мо. Якщо вони не отримають вС–дповС–дС–… атож, це найкраще… не робитимем нС–чого… — Але ж… — ПетунС–С”, в моС”му будинку таких не буде! Коли ми його брали, то хС–ба не присягалися викоренити усС– тС– небезпечнС– дурницС–? Того вечора, вернувшись С–з роботи, дядько Вернон зробив те, чого не робив нС–коли, — вС–двС–дав ГаррС– в його комС–рчинС–. — Де мС–й лист? — запитав ГкррС–, тС–льки-но дядько Вернон пролС–з у дверС–. — Хто менС– писав? — НС–хто. Помилилися адресою, — коротко вС–дповС–в дядько Вернон. — Я спалив його. — То не помилка, — насупився ГаррС–. — Там навС–ть писалося, що я живу в комС–рчинС–. — АНУ ЦИТЬ! — гаркнув дядько Вернон С– зС– стелС– впало кС–лька павукС–в. ВС–н перевС–в подих, а тодС– силувано усмС–хнувся: — Е-е… так, ГаррС–… про твою комС–рчину. Ми з тС–ткою думали… ти вже завеликий для неС—… ми подумали, що тобС– краще перейти до другоС— спальнС– ДадлС–. — НавС–що? — здивувався ГаррС–. — НС–чого не запитуй! — вС–друбав дядько. — Збирай своС— манатки С– мерщС–й нагору! У будинку ДурслС– було чотири спальнС–: одна для дядька Вернона й тС–тки ПетунС–С—, одна для гостей (здебС–льшого для Мардж, ВерноновоС— сестри), одна для ДадлС–, а в четвертС–й вС–н тримав усС– своС— С–грашки та речС–, якС– не помС–щалися в першС–й спальнС–. ГаррС– за один раз перенС–с усе своС” добро з комС–рчини до цієї кС–мнати. ВС–н сС–в на лС–жко С– став розглядатися. Тут майже все було поламане. КС–нокамера, куплена лише мС–сяць тому, лежала на С–грашковому самохС–дному танку, яким ДадлС– колись переС—хав сусС–дського пса; в кутку валявся перший ДадлС–в телевС–зор, який вС–н розбив ударом ноги, коли вС–дмС–нили його улюблену програму. В С–ншому кутку стояла велика пташина клС–тка, де колись був папуга, що його ДадлС– промС–няв у школС– на справжню повС–тряну рушницю, яка лежала на полицС– з вигнутою цС–вкою, бо ДадлС– ненароком сС–в на неС—. На С–нших полицях громадилися книжки. Це були С”динС– речС– в кС–мнатС–, яких, здаС”ться, нС–хто ще не торкався. Знизу долинув голос ДадлС–, що визвС–рявся на матС–р: "Я не хочу, щоб вС–н там був!.. МенС– потрС–бна та кС–мната!.. Нехай забираС”ться!.." ГаррС– зС–тхнув С– витягся на лС–жку. Вчора вС–н усе б вС–ддав, щоб опинитися тут, а нинС– волС–в би сидС–ти в комС–рчинС– з листом, нС–ж нагорС– без нього. Наступного ранку за снС–данком було доволС– спокС–йно. ДадлС– був приголомшений. ВС–н уже й верещав, С– перС–щив батька цС–пком, С– вдавав хворого, С– штурхав ногами маму, й викидав черепаху крС–зь дах оранжереС—, але однаково не вС–двоював свою кС–мнату. ГаррС– згадував учорашнС–й день, гС–рко шкодуючи, що не вС–дкрив листа ще в коридорС–. Дядько Вернон С– тС–тка ПетунС–я похмуро поглядали одне на одного. Коли принесли пошту, дядько Вернон, що, здаС”ться, намагався бути ласкавим з ГаррС–, звелС–в пС–ти за нею ДадлС–. Було чути, як, С–дучи коридором, той ляскаС” по всьому своС—м цС–пком. Р† раптом вС–н заревС–в: "Ще один лист! МС–стеру Г. Поттеру, Найменша спальня, ПрС–вС–т-драйв, 4". Стамовано зойкнувши, дядько Вернон зС–рвався на ноги й побС–г у коридор, ГаррС– — слС–дом за ним. Дядько Вернон був змушений повалити ДадлС– на пС–длогу, щоб вС–дС–брати листа, але йому довелося помучитись, бо ГаррС– схопив дядька ззаду за шию. ПС–сля хвилинноС— безладноС— вовтузнС–, коли вже кожен добряче скуштував цС–пка, дядько Вернон, тяжко вС–дсапуючи, пС–двС–вся, стискаючи в руцС– листа для ГаррС–. — Ану в комС–рчину!.. Тобто до спальнС–, — прохрипС–в вС–н ГаррС–. — ДадлС–, геть! Забирайся звС–дси! ГаррС– кружляв по своС—й новС–й кС–мнатС–. Хтось довС–дався, що вС–н перебрався з комС–рчини С–, здаС”ться, навС–ть знаС”, що вС–н не отримав першого листа. Тож, напевне, буде ще одна спроба? Але цього разу ГаррС– подбаС”, щоб вона була вдалою. ВС–н маС” план. О шостС–й ранку наступного дня пролунав дзвС–нок вС–дремонтованого будильника. ГаррС– притьмом зупинив його С– тихенько вдягнувся. ТС–льки б не розбудити ДурслС–. Не вмикаючи свС–тла, вС–н навшпиньки прокрався вниз. ГаррС– збирався дочекатися листоношу на розС– ПрС–вС–т-драйв С– забрати в нього листи для будинку номер 4. Серце гупало йому в грудях, коли вС–н, скрадаючись, С–шов темним коридором до вхС–дних дверей… — А-А-А-А-А-АЙ! ГаррС– аж пС–дскочив: вС–н наступив на щось м'яке й велике, що лежало на килимку перед дверима, — щось живе! Спалахнуло свС–тло, й ГаррС– нажахано побачив, що те велике й м'яке виявилося дядьковим обличчям. Дядько Вернон лежав у спальному мС–шку бС–ля дверей С–з явним намС–ром не дати ГаррС– зробити саме те, що той задумав. Майже пС–вгодини вС–н шпетив ГаррС–, а тодС– звелС–в йому заварити чашечку чаю. ГаррС– знС–чено почовгав до кухнС–, а коли повернувся, пошта вже прибула й опинилася просто в руках дядька Вернона. ГаррС– побачив аж три листи, пС–дписанС– зеленим чорнилом. — Я хочу… — почав був вС–н, але дядько Вернон прямо на його очах подер листи на дрС–бнесенькС– шматочки. Того дня дядько Вернон не пС–шов на роботу. Лишився вдома й наглухо забив цвяхами вС–чко для пошти. — РозумС–С”ш, — пояснював вС–н тС–тцС– ПетунС–С—, тримаючи цвяхи зубами, — якщо вони не зможуть укинути С—х сюди, то просто вС–дмовляться вС–д своС—х спроб. — Щось я не певна, Верноне. — Ох, у цих людей у головС– щось химерне, вони, ПетунС–С”, не такС–, як ми, — скрушно зС–тхнув дядько Вернон С– вдарив по цвяху тС–стечком, яке йому щойно принесла тС–тка. У п'ятницю ГаррС– прийшло не менше десятка листС–в. Через те, що С—х годС– було пропхати у вС–чко для пошти, деякС– з них просунули пС–д дверима, застромили у шпарки мС–ж дверима й одвС–рком С– навС–ть укинули крС–зь вС–конечко в туалетС–. Дядько Вернон знову лишився вдома. Поспалювавши всС– листи, вС–н узяв молоток, цвяхи й позабивав дошками усС– щС–лини навколо дверей, — тепер нС–хто не мС–г би вийти на вулицю. Працюючи, вС–н щось собС– мугикав, здригаючись вС–д найменшого шереху. У суботу все пС–шло шкереберть. До будинку потрапили два десятки листС–в для ГаррС–, захованС– всерединС– кожного з двох десяткС–в яС”ць, що С—х через вС–кно до вС–тальнС– передав тС–тцС– ПетунС–С— вкрай розгублений молочар. Поки дядько Вернон розлючено дзвонив на пошту С– в молочарню, намагаючись знайти кого-небудь, кому можна поскаржитися, тС–тка ПетунС–я покришила листи кухонним мС–ксером. — Кому це так припекло поспС–лкуватися з тобою? — вражено подивився на ГаррС– ДадлС–. У недС–лю вранцС– дядько Вернон сС–в снС–дати С–, попри втомлений, ба навС–ть хворобливий, вигляд, видавався щасливим. — У недС–лю немаС” пошти, — радС–сно нагадав вС–н родинС–, намащуючи джем просто на газету, — не буде тих клятих писульок! Тієї митС– щось шугнуло в коминС– й гахнулося йому на потилицю. Ще мить — С– з камС–на вилетС–ли, мов кулС–, тридцять, а то й сорок листС–в. ДурслС– злякано зС–щулились, а ГаррС– пС–дскочив, С– спробував упС–ймати бодай одного листа. — Геть! ГЕТЬ! Дядько Вернон ухопив ГаррС– за поперек С– жбурнув його в коридор. Коли, прикриваючи руками обличчя, з кухнС– повибС–гали тС–тка ПетунС–я й ДадлС–, дядько з грюкотом зачинив за собою дверС–. Було чути, як до кС–мнати й далС– залС–тають листи, вС–дскакуючи вС–д стС–н та пС–длоги. — З мене досить! — простогнав дядько Вернон, намагаючись говорити спокС–йно С– водночас вириваючи з вусС–в цС–лС– жмутки волосся. — За п'ять хвилин щоб усС– знову були тут, готовС– до вС–д'С—зду, С—демо звС–дси! ВС–зьмС–ть лише якийсь одяг. Жодних заперечень! З наполовину вискубаними вусами вС–н був такий страшний, що нС–хто й рота не роззявив. Через десять хвилин вони висадили забитС– дошками дверС–, сС–ли в машину й помчали в бС–к автостради. ДадлС– шморгав носом на задньому сидС–ннС–: батько луснув його по головС–, бо той С—х затримав, пробуючи запхати до спортивноС— сумки телевС–зор, вС–деомагнС–тофон С– комп'ютер. ДурслС– С—хали. Р‡хали та С—хали. НавС–ть тС–тка ПетунС–я боялася запитати, куди ж вони С—дуть. Вряди-годи дядько Вернон круто розвертався С– С—хав у зворотному напрямС–. — Збити С—х зС– слС–ду… збити С—х зС– слС–ду, — бурмотС–в вС–н щоразу. ЦС–лС–сС–нький день вони навС–ть не зупинялися, Щоб чогось поС—сти чи випити. Коли запали сутС–нки, ДадлС– вже безперестанку скиглив. Ще нС–коли вС–н не мав такого кепського дня. ВС–н був голодний, пропустив п'ять телевС–зС–йних передач, якС– збирався подивитись, С– досС– ще не вбив жодного С–нопланетянина на своС”му комп'ютерС–. НарештС– дядько Вернон зупинився бС–ля понурого готелю на околицС– великого мС–ста. ДадлС– й ГаррС– дС–стали кС–мнату з двома лС–жками й вогкими затхлими простирадлами. ДадлС– захропС–в, а ГаррС– не спав, сидС–в на пС–двС–коннС–, дивився, як пронизують пС–тьму автомобС–льнС– фари, С– думав… Наступного ранку вони мали на снС–данок несвС–жС– кукурудзянС– пластС–вцС– й холоднС– маринованС– помС–дори з грС–нками. Коли вже доС—дали, до С—хнього столу пС–дС–йшла власниця готелю. — Перепрошую, чи С” серед вас мС–стер Г. Поттер? Тут цих листС–в перед порогом, мабуть, цС–ла сотня. Вона тримала в руцС– листа, на якому виднС–в напис зеленим чорнилом: МС–стеру Г. Поттеру КС–мната 17 Готель "Рейлв'ю" Коукворт ГаррС– хотС–в схопити листа, але дядько Вернон вдарив його по руцС–. ЖС–нка вражено дивилася на цю сцену. — Я заберу С—х, — сказав дядько Вернон, мерщС–й пС–двС–вся й рушив з С—дальнС– слС–дом за господинею. — Любий, може, краще вернутися додому? — несмС–ливо запитала через кС–лька годин тС–тка ПетунС–я, проте дядько Вернон, здаС”ться, С—С— й не чув. НС–хто не знав, чого вС–н, власне, шукаС”. ВС–н завС–з родину до якогось лС–су, вийшов з машини, роздивився, похитав головою, знову сС–в до машини й вони рушили далС–. Те саме вС–дбулося й серед зораного поля, на пС–двС–сному мостС– С– на горС–шньому поверсС– багатоповерховоС— паркувальноС— будС–влС–. — Тато збожеволС–в, чи що? — похмуро запитав того вечора ДадлС– тС–тку ПетунС–ю. Дядько Вернон зупинився на узбережжС–, замкнув С—х усС–х в автомобС–лС– С– зник. Задощило. ВеликС– краплини барабанили по машинС–.. ДадлС– шморгнув носом. — НинС– понедС–лок, — сказав вС–н мамС–. — Показують Великого Гумберто. Я хочу ночувати там, де С” телевС–зор. ПонедС–лок. ГаррС– щось пригадав собС–. Якщо це справдС– понедС–лок — а ДадлС– завдяки телевС–зору уважно стежив за днями тижня, — то завтра, у вС–второк, ГаррС– виповнюС”ться одинадцять рокС–в. Звичайно, його день народження, власне, нС–хто не святкував. СкажС–мо, торС–к вС–н отримав вС–д ДурслС– вС–шак для одягу й пару старих дядькових шкарпеток. Та все одно, не щодня ж буваС” одинадцять. Дядько Вернон вернувся, усмС–хаючись. ВС–н принС–с якийсь довгий вузький пакунок С– нС–чого не вС–дповС–в тС–тцС– ПетунС–С—, коли та запитала, що вС–н купив. — Знайшов чудове мС–сце! — тС–шився вС–н. — ХодС–мо! Виходьте всС–! НадворС– було дуже зимно. Дядько Вернон показував на якусь скелю, що височС–ла серед моря. До верхС–вки скелС– тулилася найжалюгС–днС–ша, яку тС–льки можна уявити, халупка. ТелевС–зора, безперечно, там не було. — СьогоднС– вночС– обС–цяють шторм! — весело вигукнув дядько Вернон, потираючи руки. — А цей добродС–й люб'язно погодився позичити нам човна! До них спроквола й досить лиховС–сно посмС–хаючись, пС–дступив беззубий стариган С– показав рукою на благенький човен, що похитувався пС–д берегом у сталево-сС–рС–й водС–. — ПровС–ант я вже припас, — повС–домив дядько Вернон, — отож уперед! У човнС– було страшенно холодно. КрижанС– морськС– бризки й дощовС– краплини залС–тали С—м за комС–ри, а зимний вС–тер шмагав обличчя. Здавалося, минуло кС–лька годин, доки вони нарештС– добулися до скелС–, С– дядько Вернон, ковзаючись та спотикаючись, повС–в С—х до пошарпаноС— халупи. УсерединС– С—х чекало жахС–ття: тхнуло водоростями, у шпарах мС–ж колодами завивав вС–тер, у вогкому камС–нС– не було жодного полС–на. Халупа мала всього двС– кС–мнати. ПровС–ант дядька Вернона складався з торбинки чипсС–в на кожного й чотирьох бананС–в. Дядько спробував розпалити вогонь, але порожнС– торбинки з-пС–д чипсС–в лише чадС–ли С– морщились. — От тепер би згодилися тС– листи, га? — бадьоро пожартував вС–н. Дядько перебував у чудовому настроС—. Звичайно ж, йому здавалося, нС–би тепер нС–хто сюди не добереться, щоб доставити пС–д час шторму пошту. ГаррС– в душС– погоджувався з ним, хоча така думка його зовсС–м не тС–шила. Настала нС–ч, С– навкруги забушував обС–цяний шторм. Бризки з височенних хвиль долС–тали до стС–н халупи, а шалений вС–тер шарпав каламутнС– шибки. ТС–тка ПетунС–я знайшла в другС–й кС–мнатС– кС–лька заплС–снявС–лих ковдр С– влаштувала для ДадлС– лС–жко на поточенС–й мС–ллю канапС–. Разом С–з дядьком Верноном вона вляглася на горбкувате лС–жко в другС–й кС–мнатС–, а ГаррС– був змушений шукати собС– мС–сце на пС–длозС–, де вС–н С– скрутився пС–д тоненьким пошарпаним ряденцем. Шторм лютував що далС–, то несамовитС–ше, С– ГаррС– не мС–г заснути. ВС–н тремтС–в С– перевертався, щоб влаштуватися вигС–днС–ше, а в животС– йому бурчало з голоду. Коли десь опС–вночС– почалася гроза, низькС– розкоти грому заглушили хропС–ння ДадлС–. ОсвС–тлений циферблат годинника, що звисав з канапи разом С–з жирним зап'ястком ДадлС–, показував, що за десять хвилин ГаррС– виповниться одинадцять рокС–в. ГаррС– лежав С– дивився, як з кожною секундою наближаС”ться його день народження, — цС–каво, чи згадають про нього ДурслС–, С– де тепер автор усС–х тих листС–в? Лишилося п'ять хвилин. НадворС– щось зарипС–ло, С– ГаррС– насторожився — а що, як завалиться дах? Хоча тодС–, напевне, стало б теплС–ше. Чотири хвилини… Може, коли вони повернуться, в будинку на ПрС–вС–т-драйв буде стС–льки листС–в, що вС–н зумС–С” поцупити бодай одного? Ще три хвилини… Чи це море з такою силою гупаС” в скелю?.. ДвС– хвилини… Що то за дивний хрускС–т?.. Може, то вС–дколовся С– впав у море шматок скелС–? Ще хвилина, С– йому буде одинадцять. Тридцять секунд… двадцять… десять, дев'ять… — може, розбудити ДадлС–, просто, щоб подратувати його, — три… двС–… одна… БУМ!!! Здригнулася вся халупа, С– ГаррС– рвучко сС–в на пС–длогу, дивлячись на дверС–. Знадвору хтось стукав, Щоб його впустили. РОЗДР†Л ЧЕТВЕРТИЙ Ключник БУМ! Постукали знову. Смикнувшись, прокинувся ДадлС–. — Де стрС–ляють? — запитав вС–н безглуздо. Ззаду щось грюкнуло С– до кС–мнати ввалився дядько Вернон. У руках вС–н тримав рушницю — тепер стало ясно, що вС–н принС–с у довгому вузькому пакунку. — Хто там? — закричав вС–н. — Попереджаю: я озброС”ний! Настала тиша. А далС– — ТОРОХ!!! Хтось С–з такою силою гупнув у дверС–, що вони зС–рвалися з завС–сС–в С–, оглушивши всС–х, хряпнулися на пС–длогу. В одвС–рку стояв чоловС–к-велетень. Довга кошлата грива волосся С– здоровенна розпатлана борода майже повнС–стю закривали йому обличчя. ВиднС–ли хС–ба що очС–, чорними жучками поблискуючи крС–зь волосся. Велетень пролС–з у халупу, зС–гнувшись так, що його голова лише трохи торкалася стелС–. Нахилився, взяв дверС– й, мов пушинку, почепив на завС–си. Буря на той час трохи вщухла. Велетень обернувся й оглянув усС–х: — Чи не загрС–ти нам трохи чайочку, га? Дорога була тС”жка… — ПотС–м пС–дС–йшов до канапи, де сидС–в завмерлий вС–д страху ДадлС–: — Посунься, бовдуре гладкий! ДадлС– пискнув С– швиденько заховався за маму, що перелякано скоцюрбилася позаду дядька Вернона. — А ось С– ГаррС–! — гукнув незнайомець. ГаррС– глянув на страшне, дике, заросле обличчя й побачив, що очС–-жучки всмС–хаються йому. — Востанньо, коли тебе видС–в, ти був немовлС”тком, — сказав велетень. — Схожий на татка, але очС– маминС–. Дядько Вернон видав якийсь кумедний скреготливий звук. — Негайно покиньте нас, сер! — звелС–в вС–н. — Ви незаконно вдерлися в наше помешкання! — ДурслС–, ти б си помовчав, старий придурку! — мовив на те велетень. Перехилився через канапу, вирвав дядьковС– з рук рушницю, скрутив С—С—, наче гумову, у вузол С– пожбурив у куток. Дядько Вернон видав ще один кумедний звук, наче миша, яку розтоптали. — Нехай там як, ГаррС–, — протяг велетень, вС–двертаючись вС–д ДурслС–, — вС–таю тебе з С–менинами. Маю тут щось для тебе — я си трохи його притовк, але смакуС” файно. Р†з внутрС–шньоС— кишенС– свого чорного плаща незнайомець дС–став трохи придушену коробку. Тремтячими пальцями ГаррС– вС–дкрив С—С—. ВсерединС– лежав великий липкий шоколадний торт, на якому було виведено зеленим кремом: "З днем народжен ня, ГаррС–!" ГаррС– глянув на велетня. ВС–н хотС–в подякувати, але слова десь загубилися дорогою до вуст С– замС–сть подяки вийшло: — Хто ви? — СправдС–, я й не назвавси, — усмС–хнувся велетень. — Рубеус ГеТ‘рС–д, ключник С– охоронець дичини У ГоТ‘вортсС–. — ВС–н простяг величезну долоню С– потис усю руку ГаррС–. — То як там чайочок, га? — поцС–кавився вС–н, потираючи руки. — Можна й чогось мС–цнС–шого, якщо маС”те. ГеТ‘рС–д подивився на порожнС–й камС–н, де лежали зС–жмаканС– торбинки з-пС–д чипсС–в, С– фиркнув. Нахилився над камС–ном; нС–хто й не бачив, що вС–н робив там, та коли за мить випростався, в камС–нС– палахкотС–в вогонь. Мерехтливе сяйво затопило вогку халупу, С– ГаррС– вС–дчув, як його наповнюС” тепло, наче вС–н залС–з у гарячу ванну. Велетень знову вмостився на канапС–, що прогнулася пС–д ним, С– став витягати з кишень плаща рС–знС– речС–: мС–дний чайник, м'який пакет С–з ковбасою, невеличку коцюбу, чайничок для заварки, кС–лька щербатих кухлС–в С– пляшку бурштиновоС— рС–дини, якоС— вС–н ковтнув перед тим, як узявся готувати чай. НевдовзС– хатину наповнили шкварчання С– дух смаженоС— ковбаси. Поки велетень готував страву, нС–хто навС–ть слова не мовив, та коли вС–н зняв С–з вогню першС– пухкС–, соковитС–, трохи пС–дгорС–лС– ковбаски, ДадлС– захвилювався, С– дядько Вернон був змушений гостро попередити його: — ДадлС–, не бери нС–чого, що вС–н тобС– даватиме. Велетень загадково усмС–хнувся: — ДурслС–, твоС”му гладунцевС– вже нема куди гладшати, тож нема чого боятиси. ВС–н дав ковбаски ГаррС–, який так зголоднС–в, що, здаС”ться, нС–коли не куштував нС–чого смачнС–шого. ГаррС– й далС– не зводив погляду з велетня. Зрештою, побачивши, що нС–хто нС–чого навС–ть не думаС” пояснювати, ГаррС– не витерпС–в: — Перепрошую, але я досС– по-справжньому й не знаю, хто ви. Велетень ковтнув чаю й витер долонею рота. — Називай мене ГеТ‘рС–д, — сказав вС–н, — мене так усС– називают. Як я й мовив, я зберС–гаю ключС– вС–д ГоТ‘вортсу, — ти, певно, все знаС”ш про ГоТ‘вортс. — Е-е… нС–, — на хвильку розгубився ГаррС–. ГеТ‘рС–д видавався приголомшеним, тож ГаррС– швиденько додав: — Вибачте. — Вибачте? — гаркнув ГеТ‘рС–д, повернувшись до ДурслС–, що вС–дступили в тС–нь. — Це ось цим треба вибачатися! Я знав, що ти не отримуС”ш листС–в, але — нехай його шляк трафить — С– в гадцС– не мав, що ти нС–чогС–сС–нько не будеш знати про ГоТ‘вортс! Тебе нС–коли не цС–кавило, де твоС— батьки цього навчилися? — Чого "цього"? — запитав ГаррС–. — ЧОГО ЦЬОГО? — вибухнув ГеТ‘рС–д. — Ану, зачекай хвильку. ВС–н скочив на ноги С–, розлючений, здавалося, заповнив собою всю хатину. Родина ДурслС– зС–щулилася пС–д стС–ною. — Ви хочете сказати, — заревС–в ГеТ‘рС–д до ДурслС–, — що сей хлопець… сей хлопець… не знаС” нС–чого про… не знаС” НР†ЧОГО? ГаррС– подумав, що це вже занадто. ВС–н, зрештою, ходив до школи й мав непоганС– оцС–нки. — Я дещо знаю, — виправдовувався вС–н. — СкажС–мо, математику й таке С–нше. Але ГеТ‘рС–д тС–льки махнув рукою й мовив: — Я маю на увазС– наш свС–т. ТвС–й свС–т. МС–й свС–т. СвС–т твоС—х батькС–в. — Що це за свС–т? Здавалося, ще мить — С– ГеТ‘рС–д просто вибухне. — ДУРСЛР†! — загримС–в вС–н. Дядько Вернон, зблС–днувши, наче мрець, бурмотС–в якС–сь нС–сенС–тницС–. ГеТ‘рС–д нестямно глянув на ГаррС–. — Але ж ти повинен знати про своС—х мамусю й татуся, — сказав вС–н. — Вони знаменитС–. Р† ти знаменитий. — Що? МоС—… моС— мама й тато справдС– були знаменитС–? — То ти й… то ти й цього не знаС”ш?.. — ГеТ‘рС–д пригладив розчепС–реними пальцями свою гриву, ошелешено втупившись у ГаррС–. — То ти не знаС”ш, хто ти? — зрештою вимовив вС–н. У дядька Вернона раптом прорС–зався голос. — Стоп! — наказав вС–н. — Негайно замовкнС–ть, сер! Я вам забороняю казати що-небудь хлопцевС–! НавС–ть хтось смС–ливС–ший за Вернона ДурслС– С– той би злякався несамовитого погляду ГеТ‘рС–да, а коли велетень заговорив, кожне його слово бринС–ло люттю: — Ти йому нС–чого не сказав? НС–коли не розповС–дав, що писалося в листС–, який лишив йому Дамблдор? Таж я був там! Я видС–в, ДурслС–, як Дамблдор клав листа! Р† ти усС– цС– роки вС–д нього це приховував? — Приховував вС–д мене що? — нетерпляче запитав ГаррС–. — СТОП! Я ВАМ ЗАБОРОНЯЮ! — панС–чно заверещав дядько Вернон. ТС–тка ПетунС–я моторошно зойкнула. — Р†дС–ть ви обоС” знаС”те куди! — скривився ГеТ‘рС–д. — ГаррС–, ти — чарС–вник. У хатинцС– запала тиша. Долинало тС–льки бурхання хвиль С– завивання вС–тру. — Я… хто? — мало не задихнувся ГаррС–. — ЧарС–вник, звС–сно, — сказав ГеТ‘рС–д, знову сС–даючи на канапу, яка заскрипС–ла й прогнулася ще нижче, — С– то чарС–вник дуже файний, тобС– тС–лько бракуС” трохи освС–ти. З такими мамою С– татком, як у тебе, хС–ба можна бути кимось С–ншим? До речС–, я си гадаю, що тобС– вже пора прочитати свого листа. ГаррС– простяг руку й нарештС– отримав жовтуватий конверт, пС–дписаний яскраво-зеленими лС–терами: "МС–стеру Г. Поттеру, ПС–длога, Хатинка-на-СкелС–, Море". ВС–н витяг листа й прочитав: ГОТђВОРТСЬКА ШКОЛА ЧАРІ І ЧАКЛУНСТВА Директор школи: Албус Дамблдор (Орден МерлС–на, Перша КатегорС–я, Великий Ворож., Гол. Чаклун, Верховний Маг, МС–жнародна Конфед. ЧарС–вникС–в) Дорогий мС–стере Поттер! З приС”мнС–стю повС–домляС”мо, що Вас зараховано до ГоТ‘вортськоС— школи чарС–в С– чаклунства. Будь ласка, прогляньте доданий список необхС–дноС— лС–тератури С– знарядь. Початок навчання — 1-го вересня. ЧекаС”мо ВашоС— сови не пС–знС–ше 31-го липня. З повагою МС–нерва МакТ‘онеТ‘ел, заступник директора Запитання спалахували ГаррС– в головС–, наче вогнС– феС”рверку, С– вС–н не знав, з котрого починати. ЗбС–гло кС–лька хвилин, перше нС–ж вС–н, затинаючись, надумався: — Що означаС” "вони чекають мою сову"? — МогутнС– Горгони, я си геть забув! — похопився ГеТ‘рС–д, ляснувши себе долонею по чолС– з такою силою, що можна було б повалити коня, С– дС–став з С–ншоС— внутрС–шньоС— кишенС– плаща сову (справжню, живу, трохи розкошлану сову), довге перо й сувС–й пергаменту. Висолопивши язика, вС–н нашкрябав цидулку, яку ГаррС– змС–г прочитати догори ногами: Дорогий пане Дамблдоре! Передав ГаррС– листа. Завтра купимо йому всьо необхС–дне. Погода паскудна. Я сподС–ваюси, що у Вас всьо файно. ГеТ‘рС–д ГеТ‘рС–д згорнув записку, вС–ддав совС–, яка схопила С—С— дзьобом, пС–дС–йшов до дверей С– кинув птаха в буряну нС–ч. ТодС– повернувся й сС–в, немов таке листування було не менш звичайною рС–ччю, нС–ж телефоннС– розмови. ГаррС– помС–тив, що стоС—ть роззявивши рота, С– швиденько стулив його. — На чому я спинивси? — замислився ГеТ‘рС–д, але тут наперед ступив дядько Вернон — С– далС– блС–дий як полотно, проте дуже сердитий. — ВС–н не пС–де до тієї школи! — заявив дядько. — ХотС–в би я видС–ти, як такий цС–лковитий маТ‘л, як ти, зможе його зупинити, — крекнувши, проказав ГеТ‘рС–д. — ЦС–лковитий хто? — поцС–кавився ГаррС–. — МаТ‘л, — повторив ГеТ‘рС–д. — Ми так називаС”мо людей, якС– цураються чарС–в. Як оцС–. ТобС– тС”жко не пощастило, бо ти вирС–с у родинС– найабсолютнС–ших маТ‘лС–в, яких я видС–в на своС”му вС–ку. — Коли ми взяли хлопця, то присягнули, що покладемо край цьому безглуздю, — здобувся на слово дядько Вернон, — присягнули, що виб'С”мо з нього всС– дурницС–! Теж менС– чарС–вник! — То ви знали? — вигукнув ГаррС–. — Знали, що| я… чарС–вник? — Знали! — раптом завищала тС–тка ПетунС–я. — Знали! Звичайно, знали! Кого ще могла народити моя клята сестра!.. О, колись вона теж дС–стала такого листа й пропала в тС–й… школС–, а тодС– верталася на канС–кули додому з повними кишенями жаб'ячоС— С–кри С– обертала чайнС– чашки на щурС–в. Лише я одна бачила, хто вона, — потвора! Але ж нС–, батьки тС–льки С—й С– годили, хухали на свою ЛС–-лС–ньку, пишалися, що в родинС– С” вС–дьма! Вона зупинилася перевести подих, а тодС– знову заговорила, виповС–даючи, здаС”ться, те, що пекло С—й серце багато рокС–в: — А потС–м знайшла собС– в школС– того Поттера, вийшла за нього замС–ж пС–сля школи, народила тебе, С– я, звС–сно, знала, що й ти будеш як вона, таким самим дивним С–… ненормальним… А тодС–, бачте, С—х висадили в повС–тря, а ти звалився на нашу голову! ГаррС– страшенно зблС–д. ТС–льки-но до нього вернувся голос, вС–н обурився: — Висадили в повС–тря? А ви ж казали, що вони загинули в автокатастрофС–! —АВТОКАТАСТРОФР†?! — заревС–в ГеТ‘рС–д, пС–дскочивши так несамовито, що ДурслС–, вС–дсахнувшись, знову забилися в куток. — Як си могли ЛС–лС– та Джеймс Поттери загинути в автокатастрофС–? Отямитися не можу! Яке неподобство! ГаррС– Поттер нС–чого не знаС” про себе, тодС– як у нашому свС–тС– його С–м'я знаС” кожна дитина! — Але чому? Що сталося? — допитувався ГаррС–. ГеТ‘рС–д начебто вже не гнС–вався С– на його обличчС– раптом з'явився неспокС–й: — Я нС–коли такого не чекав, — мовив вС–н низьким, схвильованим голосом. — Коли Дамблдор застерС–г, як тС”жко тебе забрати, я си й не гадав, Що ти нС–ц не знаС”ш. Ой, ГаррС–, певно, не я мав би казати… але хтось таки мусить… Ти си не можеш потрапити до ГоТ‘вортсу, нС–чого не знаючи. — ГеТ‘рС–д люто зиркнув на ДурслС–. — Що ж, певне, краще тобС– знати все, що я можу розповС–сти… Всього менС– казати не вС–льно, це велика таС”мниця, я можу тС–лько часточку… ВС–н сС–в, дивився якийсь час на вогонь, а тодС– заговорив: — Усе почалося, мабуть, С–з… чоловС–ка, що звався… Але я вС–ри не йму, що ти не знаС”ш, як вС–н називався… у нашому свС–тС– кожен знаС” його С–м'я… — Яке? — Ну… видиш, коли можна обС–йтися, я нС–коли його не називаю… НС–хто не називаС”. — Чому? — НенаситнС– ГаргуйлС–! Таж люди ще й дотепер бояться!.. Най його шляк трафить, як тС”жко говорити! РозумС–С”ш, жив собС– чарС–вник, який став… лихим. Таким лихим, що гС–ршого нема. ЛихС–шим вС–д найлихС–шого. ВС–н називався… ГеТ‘рС–д зробив ковток, та однаково нС–чого не сказав. — Може, напишС–ть? — запропонував ГаррС–. — НС–, я не знаю, як пишеться. Ну, гаразд — Волдеморт, — здригнувся ГеТ‘рС–д. — Не змушуй мене знов називати. Отож сей… чарС–вник рокС–в зо двайцять тому взявся шукати собС– спС–льникС–в. Р† познаходив: хтось просто злякався, комусь си кортС–ло набрати його сили, а вС–н, нС–де правди дС–ти, таки мав тоС— сили. ТемнС– часи були, ГаррС–. НС–хто не знав, кому вС–рити, нС–хто не смС–в привС–тати незнайомого чаклуна чи вС–дьму… Страшне дС–ялося. УсС–х вС–н пС–дбив пС–д свою руку. Звичайно, дехто й бунту-вався, але вС–н убивав С—х. Нещадно. ГоТ‘вортс був тодС– одним з небагатьох безпечних мС–сць. ЗдаС”ться, ВС–домо-Хто боявся тС–лько Дамблдора. ВС–н не наважувався захопити школу, принаймнС– тодС–… Атож, твоС— мамуся й татусь були найлС–пшС– чарС–вники з усС–х, що я знав С– видС–в. НайкращС– учнС– ГоТ‘вортсу! Дивно, що ВС–домо-Хто нС–коли ранС–ше не пробував перетягти С—х до себе… Знав, мабуть, що вони надто близькС– друзС– Дамблдора С– нС–коли не стануть на бС–к ТемноС— Сили. Може, вС–н си сподС–вав переконати С—х… може, просто хотС–в спекатися С—х. ЗнаС”мо тС–лько, що десять рокС–в тому в переддень усС–х святих, на ГелловС–н, вС–н з'явився у вашому селС–… ТобС– тС–льки-тС–льки рочок минув. ВС–н прийшов до вашоС— хати С–… С–… ГеТ‘рС–д зненацька витяг бруднющу, засмальцо-вану хустинку С– гучно висякався, а ГаррС– здалося, нС–би заревС–ла сирена. — ВибачС”й, — перепросив велетень, — але такий жаль мене бере… ЗнаС”ш, кращих людей за твоС—х мамусю й татуся не було на свС–тС–… та… однаково С—х убив ВС–домо-Хто. А вС–дтак — С– це вже справжня таС”мниця — вС–н си й тебе хотС–в убити. Певне, щоб С– вашого слС–ду си не лишило, а може, йому просто подобалося вбивати. Але вС–н не змС–г. Ти нС–коли не думав, звС–дки в тебе сей знак на чолС–? Се не просто шрам. Таке з'являС”ться тодС–, коли на тебе падаС” могутнС” зловС–сне прокляття. Та клятьба вбила твоС—х маму й тата, зруйнувала вашу хату, але на тебе не подС–яла, С– тому ти С” такий славетний, ГаррС–. НС–хто не виживав, як вС–н си вирС–шував когось убити, — нС–хто, а ти вижив, хоч вС–н замордував багатьох найславнС–ших чаклунС–в С– чарС–вниць нашоС— доби: МаккС–нонС–в, БоунС–в, ПреветС–в… А ти ж був ще немовлС”тком — С– вижив. Голову ГаррС– переповнював гострий, пекучий бС–ль. Коли ГеТ‘рС–д уже закС–нчував, вС–н знову побачив слС–пучий спалах зеленого свС–тла, — найвиразнС–ше, нС–ж будь-коли ранС–ше, — С– вперше в життС– йому пригадався уС—дливий, холодний, жорстокий регС–т. ГеТ‘рС–д сумно дивися на хлопця. — Я сам тебе забрав з розваленоС— хати, з наказу Дамблдора. А вС–дтак привС–з до цих… — ДурницС–! — озвався дядько Вернон. ГаррС– аж пС–дскочив, бо вже й забув про тих ДурслС–. До дядька Вернона, здаС”ться, знову повернулася вС–двага. Стиснувши кулаки, вС–н люто позирав на ГеТ‘рС–да. — Слухай-но мене, хлопче, — прогарчав дядько. — Я згоден, ти й справдС– якийсь дивакуватий, хоч, гадаю, все це можна направити доброю рС–зкою! Ну а твоС— батьки — вони таки й справдС– були ненормальнС–, тут годС– заперечити, С–, як на мене, без них на свС–тС– й дихаС”ться легше! Чого прагнули, те й отримали! Плуталися з усякими вС–дьмаками, а я знав, я завжди знав, що добром це не закС–нчиться!.. Тієї митС– ГеТ‘рС–д зС–скочив з канапи С– витяг з-пС–д плаща пошарпану рожеву парасольку. Направивши С—С—, немов шпагу, на дядька Вернона, вигукнув: — Попереджаю тебе, ДурслС–, попереджаю: ще одно слово… Побачивши, що його от-от проткне гострий кС–нець парасольки бородатого велетня, дядько Вернон знов утратив вС–двагу, припав до стС–ни й затих. — Гаразд, — кивнув ГеТ‘рС–д, важко дихаючи й сС–даючи назад на канапу, яка цього разу прогнулася до самоС— пС–длоги. Тим часом у ГаррС–нС–й головС– роС—лися ще сотнС– запитань. — А що сталося з Вол… ой, тобто… з ВС–домо-Ким? — Добре питання, ГаррС–. ВС–н си зник. Щез. Тієї самоС— ночС–, коли си намС–рив тебе вбити. Це тС–лько збС–льшило твою славу. В цьому й полягаС” найбС–льша таС”мниця… Видиш, вС–н ставав дедалС– могутнС–шим — С– чому тодС– щез? ОднС– кажут, помер. По-моС”му, це дурницС–. Не знаю, чи було в нього досить людського, щоб померти. Р†ншС– кажут, що вС–н десь С”, чекаС” слушного часу й таке С–нше, але я не вС–рю. Хто був з ним, тС– вернулися до нас. Дехто з них був наче без пам'ятС–, в якомусь трансС–. Не думаю, що вони вийшли б С–з трансу, якби вС–н мав си повертати. БС–льшС–сть С–з нас гадаС”, нС–би вС–н ще десь С”, але втратив силу. Надто охляв, щоб дС–яти. Його прибило щось те, що С” тС–лько в тебе, ГаррС–. Тієї ночС– вС–н спС–ткався з тим, чого си не сподС–вав, — не знаю, що то, й нС–хто сього не знаС”, але щось у тобС– С” таке, що збило його з пантелику, — отак. ГеТ‘рС–д дивився на ГаррС– ласкавими й шанобливими очима, але ГаррС–, замС–сть запишатися й зрадС–ти, вС–дчув, що сталася жахлива помилка. ВС–н — чарС–вник? ВС–н? ХС–ба таке може бути? Все життя його штурхав ДадлС– С– допС–кали тС–тка ПетунС–я й дядько Вернон; якщо вС–н С– справдС– чарС–вник, чому ж, замикаючи його в комС–рчинС–, вони не оберталися щоразу на бридких жаб? Якщо вС–н колись перемС–г найбС–льшого у свС–тС– чаклуна, то чого ж тодС– ДадлС– завжди його копав, немов футбольного м'яча? — ГеТ‘рС–де, — сказав вС–н тихенько, — менС– здаС”ться, ви помилилися. Не думаю, що я чарС–вник. На його подив, ГеТ‘рС–д розреготався. — Не думаС”ш, га? А хС–ба нС–коли нС–чого не ставалося, коли ти був переляканий чи сердитий? ГаррС– задивився на вогонь. Тепер вС–н уже пригадував… Кожна химерна подС–я, яка розлючувала тС–тку з дядьком, ставалася тодС–, коли вС–н, ГаррС–, був засмучений або розгнС–ваний… Коли його цькувала Дадлова зграя, вС–н щоразу якось тС–кав вС–д неС—… Не хотС–в С–ти до школи з тС–С”ю С–дС–отською стрижкою, С– йому вС–дросло волосся, а останнього разу, коли його штурхнув ДадлС–, хС–ба вС–н не помстився, навС–ть не усвС–домивши цього, хС–ба не напустив на нього боа-констриктора? УсмС–хнувшись, ГаррС– знову глянув на ГеТ‘рС–да й побачив, що той просто сяяв. — Видиш? — сказав ГеТ‘рС–д. — Р† ще кажеш, що ти, ГаррС– Поттер, — не чарС–вник; зачекай, ти си ще прославиш у ГоТ‘вортсС–! Проте дядько Вернон не збирався здаватися без бою. — ХС–ба я не сказав, що вС–н нС–куди не пС–де? — прошипС–в вС–н. — ВС–н ходитиме до школи "Стоун-вол" С– буде менС– за це вдячний. Я ж читав тС– листи: йому будуть потрС–бнС– такС– дурницС–, як книжки з замовляннями, чарС–внС– палички С–… — Якщо вС–н си захоче пС–ти, то його не зупинит такий цС–лковитий маТ‘л, як ти, — гаркнув ГеТ‘рС–д. — Не пускати сина ЛС–лС– та Джеймса ПоттерС–в до ГоТ‘вортсу! Та ти здурС–в. Його С–м'я було у списках, вС–дколи вС–н вродивси. Його берут до найлС–пшоС— в свС–тС– школи чарС–в С– чаклунства. За сС–м рокС–в вС–н себе не впС–знаС”. ГаррС– там буде, нарештС–, помС–ж таких самих дС–тей, як С– вС–н, С– то пС–д наглядом найкращого директора, який керував коли-небудь ГоТ‘вортсом, — Албуса Дамбл… — Я НЕ ПЛАТИТИМУ ЗАТЕ, ЩОБ ЯКИЙСЬ БОЖЕВР†ЛЬНИЙ СТАРИЙ ДУРЕНЬ НАВЧАВ ЙОГО ТАМ РР†ЗНИХ ФОКУСР†В! — заверещав дядько Вернон. Але цього разу вС–н зайшов задалеко. ГеТ‘рС–д схопив парасольку й розкрутив С—С— над головою: — НР†КОЛИ, — загримС–в вС–н, — НЕ… ОБРАЖАЙ… У МОР‡Й… ПРИСУТНОСТР†… АЛБУСА… ДАМБЛДОРА! ГеТ‘рС–д зС– свистом опустив парасольку донизу, спрямувавши С—С— на ДадлС–: спалахнуло фС–алкове сяйво, щось стрельнуло, немов феС”рверк, залунав пронизливий вереск С– наступноС— митС– ДадлС– вже пС–дстрибував на мС–сцС–, вхопившись руками за свС–й товстий задок С– завиваючи з болю. Коли вС–н повернувся до них плечима, ГаррС– побачив, що з дС–рки в його штанях стирчить закручений свинячий хвостик. Дядько Вернон аж заревС–в. Тягнучи тС–тку ПетунС–ю й ДадлС–, вС–н востаннС” нажахано глипнув на ГеТ‘рС–да, вибС–г до сусС–дньоС— кС–мнати С– щосили гримнув дверима. Глянувши на парасольку, ГеТ‘рС–д почухав собС– бороду. — Не варто було нервуватиси, — винувато промовив вС–н, — але всьо одно нС–чого не вийшло. ХтС–в обернути його на свиню, але, бачу, вС–н уже й так був справжнС–сС–нький свинтус, тож бракувало тС–лько ДрС–бнички. — Нахмуривши кошлатС– брови, ГеТ‘рС–д спС–длоба подивився на ГаррС–. — Я був би вдячний, якби в ГоТ‘вортсС– ти нС–кому не казав про се, — попросив вС–н. — Я… е-е… взагалС– не повинен насилати чари. МенС– дозволено тС–лько трошки скористатиси з магС–С—, аби йти за тобов, передавати листи й таке С–нше, С– це одна з причин, чому я так прагнув сього завдання… — А чому вам не можна насилати чари? — запитав ГаррС–. — Ну… я також вчивси у ГоТ‘вортсС–, але мене… е-е… вС–драхували, якщо чесно. Третого року. Зламали навпС–л мою чарС–вну паличку С– таке С–нше. Але Дамблдор дозволив менС– зостатиси охоронцем дичини. Йой, яка то файна людина, Дамблдор! — А чому вас вС–драхували? — Уже пС–зно, а завтра в нас купа роботи, — згадав раптом ГеТ‘рС–д. — Треба пС–ти до мС–ста, купити тобС– книжки С– ще дещо. — ВС–н скинув свого грубого чорного плаща С– жбурнув його ГаррС–. — Можеш си накрити, — сказав вС–н. — Не зважай, як там щось си заворушит. Я мС–г лишити в кишенях пару мишок. РОЗДР†Л П'ЯТИЙ Алея ДС–аТ‘он Наступного дня ГаррС– прокинувся досить рано. ВС–н вС–дчував, що вже день, але очей не розплющував. — Це був сон, — рС–шуче сказав вС–н сам собС–. — МенС– снилося, нС–би велетень на ймення ГеТ‘рС–д прийшов забрати мене до школи чарС–вникС–в. Коли я розплющу очС–, то буду вдома у своС—й комС–рчинС–. Раптом почувся гучний стукС–т. "А ось С– тС–тка ПетунС–я грюкаС” в моС— дверС–", — подумав ГаррС–, С– серце йому опустилося. Але вС–н С– далС– не розплющував очей. Адже був такий гарний сон. — Тук-тук-тук! — Гаразд, — пробурмотС–в ГаррС–, — вже встаю. ВС–н сС–в, С– важкий ГеТ‘рС–дС–в плащ сповз додолу. Хатинку затопило сонячне сяйво, буря вщухла, ГеТ‘рС–д ще спав на поламанС–й канапС–, а у вС–кно, тримаючи в дзьобС– газету, стукала пазурами сова. ГаррС– скочив на ноги, вС–дчуваючи, що весь вибухаС” вС–д щастя, мовби в ньому надуваС”ться повС–тряна кулька. ВС–н пС–дбС–г до вС–кна С– вС–дчинив його навстС–ж. Сова залетС–ла до кС–мнати С– жбурнула газету на ГеТ‘рС–да, який навС–ть не ворухнувся. ТодС– сС–ла на пС–длогу й напалася на ГеТ‘рС–дС–в плащ. — Не роби цього! ГаррС– спробував прогнати сову, але та грС–зно замахнулася дзьобом С– далС– люто шматувала плащ. — ГеТ‘рС–де! — закричав ГаррС–. — Тут якась сова… — Треба заплатити, — буркнув з канапи ГеТ‘рС–д. — Що? — Треба заплатити С—й за газету. Пошукай си в кишенях. ГеТ‘рС–дС–в плащ складався з самих кишень, С– там було що завгодно: в'язки ключС–в, слимаковС– мушельки, клубочки, м'ятнС– льодяники, торбиночки чаю С–… нарештС– ГаррС– знайшов жменю чудернацьких монет. — Дай С—й п'С”ть кнатС–в, — заспано промимрив ГеТ‘рС–д. — КнатС–в? — Маленьких мС–дякС–в. ГаррС– вС–драхував п'ять мС–дних монеток, а сова простягла ногу, щоб вС–н мС–г покласти грошС– до невеличкого шкС–ряного гаманця, прив'язаного до тієї ноги. А тодС– випурхнула у вС–дчинене вС–кно. ГеТ‘рС–д голосно позС–хнув, випростався й потягся. — Треба си вже рухати, ГаррС–, нинС– маС”мо багацько справ, треба поС—хати до Льондона, купити всьо до школи. ГаррС– крутив на всС– боки чарС–внС– монетки, розглядаючи С—х, аж раптом подумав про щось таке, що нС–би цвяшком прокололо його радС–сну кульку. — Е-е… ГеТ‘рС–де! — Га? — вС–дгукнувся ГеТ‘рС–д, натягуючи величезнС– чоботи. — Я не маю грошей, а ви чули, що казав уночС– дядько Вернон? ВС–н не платитиме, щоб я навчався чарС–в. — Цим не журиси, — сказав ГеТ‘рС–д, пС–дводячись С– чухаючи потилицю. — ДумаС”ш, батьки нС–чого тобС– не лишили, га? — Але ж якщо хата завалилася… — Вони не тримали грошей у хатС–, хлопче! Отож спершу ми зайдемо до "ТђрС–нТ‘отсу". Це банк для чарС–вникС–в. З'С—ж трохи ковбаски, вона й холодна непогана. До речС–, я б си не вС–дмовив С– вС–д кавальчика вчорашнього торта. — ЧарС–вники мають банки? ТС–лько один. "ТђрС–нТ‘отс". Ним керуют Т‘облС–ни. Ковбаса, яку тримав ГаррС–, випала йому з рук. — ТђоблС–ни? — Так, С– тому тС–лько божевС–льний спробуС” грабувати його. Затям, ГаррС–: нС–коли не чС–пай Т‘облС–нС–в. "ТђрС–нТ‘отс" — найбезпечнС–ше мС–сце в свС–тС–, окрС–м хС–ба ГоТ‘вортсу. До речС–, менС– однаково треба навС–дати "ТђрС–нТ‘отс". Дамблдор попросив залагодити деякС– справи. — ГеТ‘рС–д гордо випнув груди. — НайважливС–ше вС–н переважно доручаС” менС–, — знайти тебе, щось узяти в "ТђрС–нТ‘отсС–"… Ти вже готовий? То рушаймо! ГаррС– вийшов з халупи слС–дом за ГеТ‘рС–дом. Небо прояснилося, море мерехтС–ло пС–д сонячним промС–нням. Човен, що його позичив дядько Вернон, стояв бС–ля берега, проте в човнС– пС–сля бурС– зС–бралося чимало води. — Як ви сюди дС–сталися? — запитав ГаррС–, не помС–тивши нС–де С–ншого човна. — ПрилетС–в, — вС–дповС–в ГеТ‘рС–д. — ПрилетС–ли? — Атож, але назад попливемо човном. Я вже знайшов тебе С– не маю си права користати чарами. Вони залС–зли до човна, а ГаррС– дивився на ГеТ‘рС–да, намагаючись уявити, як той летить. — Але веслувати було би встидно, — сказав ГеТ‘рС–д, знову спС–длоба зиркнувши на ГаррС–. — Якби я… е-е… трошки всьо пришвидшив, чи мС–г би ти не згадувати про це в ГоТ‘вортсС–? — Звичайно, — вС–дповС–в ГаррС–, якому не терпС–лося побачити новС– чари. ГеТ‘рС–д знову витяг рожеву парасольку, двС–чС– вдарив нею по борту, С– човен помчав до берега. — А чому тС–льки божевС–льний може пС–ти грабувати "ТђрС–нТ‘отс"? — поцС–кавився ГаррС–. — Заклинання… замовляння, — пояснив ГеТ‘рС–д, розгортаючи газету. — Кажуть, сейфи там охороняють дракони. А ще треба знайти дорогу: "ТђрС–нТ‘отс" лежить пС–д Льондоном на глибинС– сотень миль. Глибше, нС–ж метро. Можна си вмерти з голоду, намагаючись звС–дти вийти, навС–ть як пощастит щось украсти. ГаррС– сидС–в, мС–ркуючи над цими словами, а ГеТ‘рС–д переглядав газету "Щоденний вС–щун". ГаррС– навчився вС–д дядька Вернона, що, коли хтось гортаС” газету, краще його не чС–пати, але втриматись було годС–, ще нС–коли в життС– вС–н не мав так багато запитань. — О, маС”ш! МС–нС–стерство магС–С—, як завжди, все наплутало, — пробурмотС–в ГеТ‘рС–д, перегортаючи сторС–нку. — А що, С–снуС” МС–нС–стерство магС–С—? — не змС–г не запитати ГаррС–. — А запевно, — вС–дказав ГеТ‘рС–д. — Вони, звичайно, хотС–ли, щоб мС–нС–стром був Дамблдор, але вС–н си нС–коли не покине ГоТ‘вортсу, тож посаду дС–став старий КорнелС–ус Фадж. Телепень, якого свС–т не видС–в! Щоранку посилаС” ДамблдоровС– сов С– прохаС” поради. — А що робить МС–нС–стерство магС–С—? — Ну, передусС–м намагаС”ться приховати вС–д маТ‘лС–в, що в краС—нС– й досС– С” вС–дьми та чаклуни. — НавС–що? — НавС–що? Таж тодС–, ГаррС–, всС–м закортит вирС–шити своС— проблеми чарами. НС–, нехай си нам дадуть спокС–й. Тієї митС– човен легенько торкнувся берега. ГеТ‘рС–д склав газету, С– вони кам'яними схС–дцями вийшли на вулицю. Поки вони прямували мС–стечком до вокзалу, на ГеТ‘рС–да задивлялися всС– перехожС–. Р† ГаррС–, в принципС–, С—х розумС–в. Адже ГеТ‘рС–д не тС–льки був удвС–чС– за них вищий, а й чС–плявся до звичайнС–сС–ньких речей, як-от лС–чильникС–в на пар-кувальних майданчиках, вигукуючи: — Диви, ГаррС–? Чого тС–лько тС– маТ‘ли не вигадают, га? — ГеТ‘рС–де, — насилу переводячи подих, мовив ГаррС–, що намагався не вС–дставати, — то ви казали, що в "ТђрС–нТ‘отсС–" С” дракони? — Та нС–би так кажут, — вС–дповС–в ГеТ‘рС–д. — От би менС– дракончика! — Дракончика? — Я змалку про нього мрС–ю… О, вже прийшли. Вони опинилися на вокзалС–. ПоС—зд до Лондона вирушав за п'ять хвилин. ГеТ‘рС–д, нС–чого не тямлячи в тих, за його словами, "маТ‘лС–вських" грошах, дав ГаррС– кС–лька банкнот, щоб той купив квитки. Люди в поС—здС– ще бС–льше витрС–щалися на них. ГеТ‘рС–д сС–в на два мС–сця зразу й почав плести шпицями щось подС–бне до жовтого циркового шатра. — Не загубив листа, ГаррС–? — запитав вС–н, рахуючи петлС–. ГаррС– витяг з кишенС– конверт. — Файно, — кивнув ГеТ‘рС–д. — Там С” список усС–х причандалС–в. ГаррС– розгорнув ще один аркуш, якого не зауважив уночС–, С– прочитав: ГОТђВОРТСЬКА ШКОЛА ЧАРІ І ЧАКЛУНСТВА Форма: Учням першого року навчання необхС–дно мати: 1. Три комплекти звичайних робочих мантС–й (чорних). 2. Один звичайний повсякденний гостроверхий капелюх (чорний). 3. Одну пару захисних рукавиць (з драконячоС— шкС–ри або подС–бного до неС— матерС–алу). 4. Одну зимову мантС–ю (чорну, зС– срС–бними застС–бками). ЗвернС–ть, будь ласка, увагу: увесь учнС–вський одяг повинен мати бС–рки з С–менами. ПС–дручники: ВсС– учнС– повиннС– мати по одному примС–рнику таких книжок: "Стандартна книга заклинань" (1-ий курс) МС–ранди Тђошоук. "Р†сторС–я магС–С—" БатС–льди БеТ‘шот. "МагС–чна теорС–я" Адальберта ВофлС–нТ‘а. "Початковий курс трансфС–гурацС–С—" ЕмерС–ка СвС–ча. "Тисяча магС–чних трав С– грибС–в" ФС–лС–ди Спор. "МагС–чнС– зС–лля й настС–йки" АрсенС–уса ДжиТ‘ера. "ЧарС–внС– звС–рС– С– де С—х знайти" Ньюта Скамандера. 'ТемнС– сили — посС–бник для самозахисту" КвентС–на Тримбла. Р†ншС– знаряддя: 1 чарС–вна паличка. 1 казанок (олов'яний, стандартного розмС–ру 2). 1 комплект скляних або кришталевих пС–ал. 1 телескоп. 1 комплект мС–дних терезС–в. УчнС– можуть також взяти з собою сову, АБО кота, АБО жабу. НАГАДУР„МО БАТЬКАМ: ПЕРШОКЛАСНИКАМ НЕ ДОЗВОЛЕНО МАТИ ВЛАСНУ МР†ТЛУ — Невже це все можна купити в ЛондонС–? — здивувався вголос ГаррС–. — Якщо знаС”ш де, — вС–дповС–в ГеТ‘рС–д. ГаррС– ще нС–коли не був у ЛондонС–. Хоча ГеТ‘рС–д, здавалося, знав, куди вС–н прямуС”, та вС–н, мабуть, нС–коли не дС–ставався туди звичайним способом. ВС–н застряг у турнС–кетС– метро й голосно обурювався, що сидС–ння замалС–, а поС—зди надто повС–льнС–. — Не розумС–ю, як тС– маТ‘ли дают собС– раду без чарС–в, — нарС–кав вС–н, видираючись нагору поламаним ескалатором, що вС–в на галасливу вулицю з крамничками. ГеТ‘рС–д був такий величезний, що йому легко вдавалося протискатися крС–зь юрбу, а ГаррС– мусив лише не вС–дставати. Вони минали книгарнС– й музичнС– крамницС–, ресторани й кС–нотеатри, але нС–де й знаку не було, що тут можуть продавати чарС–внС– палички. То була звичайнС–сС–нька вулиця з юрмами звичайнС–сС–ньких перехожих. Невже десь тут глибоко пС–д землею лежать купи чаклунського золота? Невже справдС– С–снують крамницС–, де торгують пС–дручниками заклинань С– мС–тлами? А може, це все просто грандС–озний жарт, який задумали ДурслС–? Якби ГаррС– не знав, що в ДурслС–в абсолютно вС–дсутнС” почуття гумору, вС–н так С– гадав би, але, хоча все, про що досС– розповС–дав йому ГеТ‘рС–д, видавалося неймовС–рним, ГаррС– чомусь йому вС–рив. — Ось тута, — сказав, зупиняючись, ГеТ‘рС–д, — "ДС–рявий Казан". Популярне мС–сце. То був маленький С– задрипаний шинок. Якби ГеТ‘рС–д не показав його, ГаррС– взагалС– б нС–чого не помС–тив. Люди, кваплячись, не звертали на нього уваги. С—хнС– погляди прилипали до вС–трин великоС— книгарнС– з одного боку та музичноС— крамницС– — з другого, а "ДС–рявий Казан" для них нС–би не С–снував. Власне, ГаррС– мав таке дивне вС–дчуття, мовби тС–льки вони з ГеТ‘рС–дом можуть його бачити. Перш нС–ж вС–н сказав про це ГеТ‘рС–довС–, той завС–в його досередини. Там, як для популярного мС–сця, було надто темно й убого. КС–лька старших жС–нок сидС–ли в куточку, цмулячи з келишкС–в херес. Одна з них курила довгу люльку. ЧоловС–чок у цилС–ндрС– розмовляв С–з старим барменом, що був зовсС–м лисий С– скидався на липкий горС–х. Коли вони увС–йшли, розмови вщухли. ГеТ‘рС–да, здаС”ться, знали всС– — вони вС–тали й усмС–халися йому, а бармен потягнувся за чаркою, запитавши: — Як завжди, ГеТ‘рС–де? — Не можу, Томе, я ж у справах ГоТ‘вортсу — вС–дповС–в ГеТ‘рС–д, ляснувши ГаррС– по плечу своС”ю велетенською рукою, аж той присС–в. — О Господи! — вигукнув бармен, позираючи на ГаррС–. — Це… Невже це?!. У "ДС–рявому КазанС–" раптом усе завмерло С– стихло. — Боже мС–й милий! — прошепотС–в старий бармен. — ГаррС– Поттер… Яка честь! ВС–н вибС–г з-за шинквасу, пС–дступив до ГаррС– й зС– слС–зьми на очах узяв його за руку. — ВС–таю вас С–з поверненням, пане Поттере, щиро вС–таю! ГаррС– не знав, що й казати. Геть усС– дивилися на нього. Стара жС–нка смоктала люльку, не помС–чаючи, що та згасла. ГеТ‘рС–д аж сяяв. Нараз зарипС–ли стС–льцС–, а наступноС— митС– ГаррС– вже ручкався з усС–ма присутнС–ми в "ДС–рявому КазанС–". — ДорС–с Крокфорд. Пане Поттере, я просто не вС–рю, що нарештС– побачила вас. — Я так пишаюся, пане Поттере, так пишаюся! — Завжди мрС–яла потиснути вам руку… Я така зворушена! — Я в захватС–, пане Поттере, тут слС–в замало. МоС” С–м'я ДС–Т‘л, ДС–далус ДС–Т‘л. — А я вас уже бачив! — вигукнув ГаррС–, а в ДС–далуса ДС–Т‘ла вС–д хвилювання аж упав з голови цилС–ндр. — Ви якось менС– вклонилися в крамницС–. — ВС–н пам'ятаС”! — закричав ДС–далус ДС–Т‘л, озираючи всС–х довкола. — Ви чули? ВС–н пам'ятаС” мене! ГаррС– знову С– знову тиснув руки, ДорС–с Крокфорд пС–дС–йшла вже вдруге. ПС–дступив дуже нервовий С– блС–дий молодик. Одне око в нього сС–палося. — Професор КвС–рел! — вС–дрекомендував його ГеТ‘рС–д. — ГаррС–, професор КвС–рел буде в ГоТ‘вортсС– одним С–з твоС—х учителС–в. — П-п-поттере, — затинаючись, вимовив професор КвС–рел С– вхопив ГаррС– за руку, — немаС” с-слС–в, як п-п-приС”мно з тобою з-з-зустрС–тися. —А яких ви навчаС”те чарС–в, професоре КвС–реле? — 3-з-захисту вС–д т-т-темних м-мистецтв, — пробурмотС–в неохоче професор КвС–рел, нС–би волС–в С– не згадувати про те. — Т-тобС–, м-мабуть, це й не п-п-потрС–бне, П-п-поттере, га? — вС–н нервово реготнув. — Ти, н-напевне, зби-би-раС”шся до школи? Я й с-сам хочу п-п-придбати нову к-книжку про в-вампС–рС–в. — (Професора, здаС”ться, злякала сама думка про тих створС–нь.) Проте решта вС–двС–дувачС–в не дали професоровС– КвС–релу одноосС–бно спС–лкуватися з ГаррС–. Минуло ще з десять хвилин, поки вС–н спекався С—х усС–х, а ГеТ‘рС–д нарештС– перекричав загальний гамС–р: — Мусимо си вже рухати. Багато закупС–в. ХодС–м, ГаррС–. ДорС–с Крокфорд востаннС” потисла ГаррС– руку, С– ГеТ‘рС–д вивС–в його попри шинквас на невеличке, обгороджене муром подвС–р'я, де не було нС–чого, окрС–м смС–ттС”вого бачка та бур'янС–в. — ХС–ба я не казав тобС–? — усмС–хнувся ГеТ‘рС–д до ГаррС–. — Я ж казав, що ти знаменитий. НавС–ть професор КвС–рел затремтС–в, побачивши тебе; до речС–, вС–н си завше отак трясе. — Завжди такий нервовий? — О, так. БС–долаха. Блискучий розум. Р† всьо було файно, поки вС–н штудС–ював самС– книжки, а вС–дтак вС–н раптом узяв на рС–к вС–дпустку, щоб набути безпосереднього досвС–ду… Кажуть, вС–н стрС–вси у Чорному лС–сС– з вампС–рами, а тодС– мав прикру пригоду з якоюсь вС–дьмою, — С– вС–дтодС– геть змС–нивси. ВС–н си боС—ть учнС–в, свого предмета… Еге, а де ж моя парасолька? ВампС–ри? ВС–дьми? ГаррС– запаморочилася голова. Тим часом ГеТ‘рС–д рахував цеглини в мурС– над смС–ттС”вим бачком: — Три вгору, двС– впоперек, — бурмотС–в вС–н. — Ось, вС–дступи-но, ГаррС–. — Р† тричС– вдарив у мур кС–нчиком парасольки. Цеглина, по якС–й вС–н стукав, задрижала, тодС– прогнулася, посерединС– з'явився маленький отвС–р, що ставав дедалС– ширшим. Ще мить — С– перед ними виник прохС–д у формС– арки, достатньо високий навС–ть для ГеТ‘рС–да; далС– тягнулася брукована вуличка, звиваючись С– зникаючи десь удалинС–. — Ласкаво просимо на алею ДС–аТ‘он, — сказав ГеТ‘рС–д С– усмС–хнувся, помС–тивши, як збентежився ГаррС–. Вони увС–йшли в арку, а коли ГаррС– швиденько озирнувся, то побачив, як арковий прохС–д миттю зменшився С– щез, С– там знову постав суцС–льний мур. Сонце яскраво виблискувало на цС–лС–й горС– казанС–в бС–ля найближчоС— крамницС–. На рекламному плакатС– над ними виднС–в напис: "Казани — ВсС–х РозмС–рС–в — МС–днС–, ЛатуннС–, Олов'янС–, СрС–бнС– — СамомС–шалки — РозкладнС–". — О, тобС– теж потрС–бний казан, — мовив ГеТ‘рС–д, — але спершу треба взС”ти грошС–. ГаррС– волС–в би мати ще з восьмеро очей. Р†дучи вулицею, вС–н крутив головою, намагаючись побачити все зразу: крамнички, виставленС– бС–ля них товари, покупцС–в. Огрядна жС–ночка похитувала головою бС–ля аптеки, примовляючи: "СС–мнадцять серпикС–в за унцС–ю драконячоС— печС–нки!.. Та вони здурС–ли…" З темноС— крамнички пС–д вивС–скою "Совиний Торговельний Центр Айлопс — СичС–, Сипухи, СС–рС–, БурС– й БС–лС– ПолярнС–" долинало низьке приглушене ухкання. КС–лька хлопчакС–в десь такого вС–ку, як ГаррС–, вперлися носами у вС–трину з мС–тлами. "Диви! — почув ГаррС– чиС—сь слова, — "НС–мбус-2000" — нова й найшвидша". ДалС– були крамницС– з мантС–ями, магазини, де продавали телескопи й чудернацькС– срС–бнС– С–нструменти, яких ГаррС– нС–коли й не бачив, вС–трини, заставленС– дС–жками кажанячоС— селезС–нки та вугрячих очей, хиткими стосами книжок С–з замовляннями, гусячими перами й сувоями пергаменту, пляшечками з зС–ллям, мС–сячними глобусами… — "ТђрС–нТ‘отс", — повС–домив ГеТ‘рС–д, коли вони пС–дС–йшли до бС–лоснС–жноС— будС–влС–, що височС–ла над усС–ма крамничками. БС–ля С—С— блискучих мС–дних дверей у багряно-золотому мундирС– стояв… — Атож, Т‘облС–н, — тихенько мовив ГеТ‘рС–д, пС–дС–ймаючись разом з ГаррС– до дверей бС–лими кам'яними сходами. ТђоблС–н був майже на голову нижчий вС–д ГаррС–. ВС–н мав смагляве кмС–тливе обличчя, гостру борС–дку С–, як помС–тив ГаррС–, довжелезнС– пальцС– та ступнС–. Коли вони заходили, вС–н уклонився. Тепер вони опинилися перед другими дверима, цього разу срС–бними, на яких було викарбувано: Заходь, чужинцю, та — вважай: грС–ху жадоби не сприяй. Хто вС–зьме незароблене, тому вС–дплатять Т‘облС–ни. Бо як шукатимеш у нас багатств, яких ти не припас, тодС–, злочинцю, не забудь, що не лише скарби С” тут. — Як я й мовив: тС–лько божевС–льний мС–г би тут наважитися на грабунок, — сказав ГеТ‘рС–д. ДвС–йко Т‘облС–нС–в, уклонившись, провели С—х через срС–бнС– дверС–, С– вони опинилися у просторС–й мармуровС–й залС–. Близько сотнС– Т‘облС–нС–в сидС–ли на високих стС–льчиках за довгою стС–йкою, щось пишучи в товстелезних гросбухах, зважуючи на латунних терезах монети, розглядаючи через лС–нзи коштовне камС–ння. ГодС– було полС–чити дверС–, що виходили з зали, С– бС–ля кожних дверей теж стояли Т‘облС–ни, впускаючи та випускаючи вС–двС–дувачС–в. ГеТ‘рС–д з ГаррС– пС–дС–йшли до стС–йки. — Добрий ранок! — звернувся ГеТ‘рС–д до вС–льного Т‘облС–на. — Ми прийшли, аби взяти троха грошикС–в С–з сейфу мС–стера ГаррС– Поттера. — Сер, а ключ вС–д нього у вас С”? — Десь тут мав бути, — вС–дказав ГеТ‘рС–д С– почав вивалювати на стС–йку все зС– своС—х кишень, розкидавши по конторськС–й книзС– Т‘облС–на цС–лу пригорщу заплС–снявС–лих галет. ТђоблС–н гидливо скривився. ГаррС– приглядався, як праворуч С–нший Т‘облС–н зважував купку рубС–нС–в — величезних, немов роз-жаренС– вуглини. — Осьдечки вС–н, — гукнув нарештС– ГеТ‘рС–д, дС–ставши маленького золотого ключика. ТђоблС–н пильно придивився. — Начебто все гаразд. — Я ще маю листа вС–д професора Дамблдора, — поважно мовив ГеТ‘рС–д, надимаючи груди. — Це про ВС–домо-Що в сейфС– сС–мсот тринадцять. ТђоблС–н уважно перечитав листа. — Дуже добре, — сказав вС–н, повертаючи його ГеТ‘рС–довС–, — зараз вас вС–дведуть до обох сейфС–в. Тђрипхуче! Тђрипхуком виявився ще один Т‘облС–н. ТС–льки-но ГеТ‘рС–д позапихав назад до кишень своС— галети, вони з ГаррС– рушили вслС–д за Тђрипхуком до дверей, що виходили з зали. — Що це за ВС–домо-Що в сС–мсот тринадцятому сейфС–? — поцС–кавився ГаррС–. — Не можу тобС– сказати, — загадково мовив ГеТ‘рС–д. — То великий секрет. Це пов'язане з ГоТ‘вортсом. Дамблдор довС–ряС” менС–. Я би втратив свою посаду, якби си розповС–в тобС–. Тђрипхук вС–дчинив перед ними дверС–, С– ГаррС–, який сподС–вався побачити ще бС–льше мармуру, був здивований. Вони опинилися у вузькому кам'яному коридорС–, освС–тленому сяйвом смолоскипС–в. Коридор круто збС–гав униз, а на долС–вцС– виднС–ли невеличкС– рейки. Тђрипхук свиснув — С– знизу До них приторохкотС–в рейками вС–зочок. УсС– сС–ли на нього — ГеТ‘рС–д ледве вмостився — С– поС—хали. Спочатку вони просто мчали лабС–ринтом звивистих переходС–в. ГаррС– намагався запам'ятати шлях: лС–воруч — праворуч — праворуч — лС–воруч — середнС” вС–дгалуження — праворуч — лС–воруч, — але це була неможлива рС–ч. Здавалося, нС–би гуркС–тливий вС–зок сам знав дорогу, бо Тђрипхук ним не керував. Пориви холодного повС–тря обпС–кали ГаррС– очС–, але вС–н однаково не примружував С—х. Одного разу йому здалося, нС–би вС–н помС–тив у кС–нцС– коридору вогненний спалах. ГаррС– повернувся, щоб глянути, чи то, бува, не дракон, але запС–зно — вС–зок поринув ще глибше, проминувши пС–дземне озеро, де зС– стелС– й долС–вки росли величезнС– сталактити С– сталагмС–ти. — Я нС–коли не знав, — гукнув ГаррС– ГеТ‘рС–довС–, перекрикуючи гуркС–т, — яка рС–зниця мС–ж сталагмС–тами С– сталактитами? — У словС– "сталагмС–т" С” лС–тера "м", — вС–дповС–в ГеТ‘рС–д. — Р† не питай бС–льше нС–чого, бо мене нудит. ВС–н С– справдС– увесь позеленС–в, а коли вС–зок нарештС– зупинився в коридорС– бС–ля невеличких дверей, ГеТ‘рС–д мусив притулитися до стС–ни, щоб перестали тремтС–ти колС–на. Тђрипхук вС–дС–мкнув дверС–. ЗвС–дти знялася цС–ла хмара зеленого диму, а коли дим розвС–явся, ГаррС– аж задихнувся. ВсерединС– лежали гори золотих монет. ВисочС–ли цС–лС– срС–бнС– колони. Купи маленьких мС–дних кнатС–в. — Всьо твоС”, — усмС–хнувся ГеТ‘рС–д. Усе належало ГаррС– — неймовС–рна рС–ч! Добре, що ДурслС– про це не знали, бо С–накше точно забрали б усе. СкС–льки разС–в вони нарС–кали, як дорого С—м обходиться утримання ГаррС–. А йому завжди належав оцей невеличкий скарб, захований глибоко пС–д Лондоном. ГеТ‘рС–д допомС–г ГаррС– наповнити торбину часткою цього багатства. — ЗолотС– монети си називают Т‘алеонами, — пояснював вС–н. — В одному Т‘алеонС– сС–мнадцять срС–бних серпикС–в, а в серпику — двадцять дев'ять кнатС–в, це досить просто. Цего маС” вистачити на пару семестрС–в, а решта най си зберС–гаС” тут. — ГеТ‘рС–д повернувся до Тђрипхука. — А тепер, прошу пана, сейф сС–мсот тринадцять, але чи не можна С—хати троха повС–льнС–ше? — ТС–льки одна швидкС–сть, — вС–дповС–в Тђрипхук. Тепер вони опускалися ще глибше, набираючи швидкостС–. Мчали тС–сними закутками, а повС–тря ставало дедалС– холоднС–шим. ПрогуркотС–ли над пС–дземним яром, С– ГаррС– перехилився через край, намагаючись розгледС–ти, що там у темному проваллС–, але ГеТ‘рС–д зойкнув, схопив ГаррС– за плечС– С– знову посадив його рС–вненько. Сейф сС–мсот тринадцять не мав замковоС— шпарини. — ВС–дступС–ть, — повагом звелС–в Тђрипхук. Постукав у дверС– своС—м довжелезним пальцем — С– вони просто розтанули. — Якби це спробував зробити хтось С–нший, а не Т‘рС–нТ‘отський Т‘облС–н, його б засмоктало через цС– дверС– й вС–н потрапив би в пастку, — попередив Тђрипхук. — Як часто ви перевС–ряС”те, чи С” хтось усерединС–? — запитав ГаррС–. — Приблизно раз на десять рокС–в, — уС—дливо вишкС–рився Тђрипхук. ГаррС– був певен, що в цьому секретному сейфС– зберС–гаС”ться щось надзвичайне, С– тому нетерпляче нахилився, сподС–ваючись побачити щонайменше казковС– самоцвС–ти, але спочатку йому здалося, нС–би там порожнС–сС–нько. Але ось вС–н помС–тив на долС–вцС– щось абияк загорнуте в бурий папС–р. ГеТ‘рС–д пС–дняв той пакунок С– запхав кудись глибоко в плащ. ГаррС– кортС–ло дС–знатися, що то, але вС–н знав, що краще не питати. — Вертаймо до того клятого вС–зка, С– не говори зо мнов по дорозС–. Буде лС–пше, як я си помовчу, — попросив ГеТ‘рС–д. Ще одна несамовита поС—здка на вС–зочку, С– ось вони вже мружаться вС–д сонця за дверима "ТђрС–нТ‘отсу". ГаррС– тепер мав повну торбину грошей С– не знав, куди з ними спершу бС–гти. АнС–трохи не уявляючи, скС–льки Т‘алеонС–в дають за один фунт стерлС–нгС–в, вС–н однаково розумС–в, що несе на плечах бС–льше грошей, нС–ж мав коли-небудь у життС–, — ба навС–ть бС–льше, нС–ж мав коли-небудь ДадлС–. — Тут си можна купити форму, — кивнув ГеТ‘рС–д на крамницю "МантС–С— для всС–х оказС–й вС–д мадам МалкС–н". — Слухай, ГаррС–, може, б я заскочив на чарчину до "ДС–рявого Казана"?.. Йой, як ненавиджу тС– Т‘рС–нТ‘отськС– вС–зки! — ГеТ‘рС–д справдС– ще й досС– був блС–дий, тож ГаррС– не без остраху сам завС–тав до крамнички мадам МалкС–н. Мадам МалкС–н виявилася присадкуватою усмС–хненою вС–дьмою. Одягнена вона була в усе рожеве. — Для ГоТ‘вортсу, любий? — запитала ворожка. — Тут С” великий вибС–р; зараз, до речС–, один юнак якраз робить примС–рку. У глибинС– крамнички на ослС–нчику в довгС–й чорнС–й мантС–С— стояв хлопчик С–з блС–дим загостреним лицем, а ще одна ворожка закрС–пляла шпильками пС–дС–бранС– поли мантС–С—. Мадам МалкС–н поставила ГаррС– на сусС–днС–й ослС–нчик, накинула йому через голову довгу мантС–ю С– також почала пС–дбирати поли та затикати С—х шпильками. — Салют! — озвався хлопець. — Теж до ГоТ‘вортсу? — Так, — вС–дповС–в ГаррС–. — Тато купуС” менС– книжки в сусС–днС–й книгарнС–, а мама десь на вулицС– шукаС” чарС–внС– палички, — повС–домив хлопець. Говорив вС–н повС–льно й занудно. — ПотС–м я затягну С—х подивитися на спортивнС– мС–тли. Не розумС–ю, чому не можна мати свою мС–тлу ще першого року?.. КарочС”, я думаю, що таки примушу батька С—С— купити, а потС–м якось С—С— пронесу. ГаррС– вС–дразу пригадав собС– ДадлС–. — А ти маС”ш свою мС–тлу? — вС–в далС– хлопець. — НС–, — вС–дказав ГаррС–. — А взагалС–… граС”ш у квС–дич? — НС–, — вС–дповС–в знову ГаррС–, дивуючись, що то за штука той квС–дич. —А я граю. Батько каже, буде ненормально, якщо мене не вС–зьмуть грати за мС–й гуртожиток, С– я теж так думаю. Ще не знаС”ш, у якому ти гуртожитку? — НС–, — повторив ГаррС–, почуваючись дедалС– дурнС–шим. — Ну, фактично, нС–хто не знаС”, аж поки туди не потрапить, але я певен, що буду в СлизеринС–, як С– вся моя родина. А уяви собС– — опинитися у ГафелпафС–! — я б, напевне, звС–дти втС–к, а ти? — Гм, — миркнув ГаррС–, який волС–в би сказати Щось мудрС–ше. Глянь на того типа! — зненацька вигукнув хлопець, показуючи на вС–кно. Там стояв ГеТ‘рС–д, УсмС–хаючись до ГаррС– й киваючи на двС– великС– порцС–С— морозива, через якС– вС–н не мС–г зайти в крамничку. — Це ГеТ‘рС–д, — сказав ГаррС–, втС–шений тим, що знаС” щось невС–доме для того хлопця. — ВС–н працюС” в ГоТ‘вортсС–. — О, — мовив хлопець, — я чув про нього. ВС–н там тС–па якогось слуги. — ВС–н ключник! — обурився ГаррС–. З кожною миттю йому все менше подобався той хлопець. — Так… Я чув, вС–н якийсь дикун: мешкаС” на територС–С— школи в халупС– С– дуже часто напиваС”ться, а тодС– береться до магС–С—… карочС”, все закС–нчуС”ться тим, що вС–н пС–дпалюС” своС” лС–жко. — Як на мене, це золота людина, — холодно мовив ГаррС–. — Невже? — трохи глузливо запитав хлопець. — А чого вС–н з тобою?.. Де твоС— батьки? — Померли, — коротко вС–дказав ГаррС–, не бажаючи говорити з хлопцем на цю тему. — Який жаль, — сказав той, хоча в його голосС– жалю не вС–дчувалося. — Але вони були нашого роду, правда? — Так, вони були чарС–вниками, якщо ти про це. — Я справдС– вважаю, що чужих туди не можна пускати. А ти? Вони ж не такС–, С—х нС–коли не вчили наших звичаС—в. Дехто з них навС–ть нС–коли не чув про ГоТ‘вортс, доки не отримав листа, уявляС”ш? Я думаю, треба триматися давнС–х чаклунських родС–в. До речС–, як твоС” прС–звище? Та перш нС–ж ГаррС– вС–дповС–в, обС–звалася мадам МалкС–н: "Готово, мС–й любий"— С– ГаррС–, нС–трохи не шкодуючи, що припиняС” розмову, зС–скочив з ослС–нчика. — Ну, добре, побачимось, мабуть, у ГоТ‘вортсС–, — сказав той зануда. Ласуючи морозивом, яке купив ГеТ‘рС–д (шоколадно-малиновим з горС–шками), ГаррС– мовчав. — Що сталося? — поцС–кавився ГеТ‘рС–д. — НС–чого, — збрехав ГаррС–. Вони зайшли купити пергаменту та гусячих пер, С– ГаррС– трохи повеселС–шав, побачивши чорнило, колС–р якого мС–нявся пС–д час письма. Виходячи з крамнички, вС–н запитав: — ГеТ‘рС–де, а що таке квС–дич? — Най йому грець!.. Я всякчас забуваю, як мало ти знаС”ш: навС–ть про квС–дич не чув! — ВС–д таких пояснень менС– ще гС–рше, — дорС–кнув йому ГаррС– й розповС–в про блС–дого хлопця в салонС– мадам МалкС–н. — …Р† ще вС–н казав, що тих, хто належить до маТ‘лС–в, узагалС– не треба пускати… — Але ти си не належиш до маТ‘лС–в. Якби вС–н тС–лько знав, хто ти! Таж якщо його родичС– чаклунського роду, вС–н си виростав С–з твоС—м С–м'ям на вустах! Ти ж видС–в, що дС–ялося в "ДС–рявому КазанС–"? А загалом — що вС–н тямит! ДеякС– з найкращих чародС–С—в, яких я знав на своС—м вС–ку, походили з давнС–х маТ‘лС–вських родин, де зроду-вС–ку нС– в кому не було нС–чого магС–чного, — взяти хоча б твою маму! А ти подивися, яка в неС— сестра! — То що таке квС–дич? — Це наш спорт. Спорт чарС–вникС–в. Це нС–би… футбол у свС–тС– маТ‘лС–в. КвС–дичем захоплюються всС–, в нього грают у повС–трС– на мС–тлах, а м'ячС–в аж чотири. ТС–лько правила досить тС”жко пояснити. — А що таке Слизерин С– Гафелпаф? — ШкС–льнС– гуртожитки. Всього С—х чотири. УсС– кажут, що в ГафелпафС– самС– невдахи, але… — Мабуть, я точно буду в ГафелпафС–, — понурився ГаррС–. — Краще вже Гафелпаф, анС–ж Слизерин, — спохмурнС–в ГеТ‘рС–д. — УсС– лихС– чаклуни та вС–дьми були в СлизеринС–. Р† ВС–домо-Хто також. — Вол… перепрошую, ВС–домо-Хто теж учився в ГоТ‘вортсС–? — Колись дуже давно, — вС–дповС–в ГеТ‘рС–д. Вони купили ГаррС– шкС–льнС– пС–дручники в книгарнС– "ФлорС–ш С– Блотс", полицС– якоС— були до самоС— стелС– заставленС– величезними книжками, що нагадували оправленС– шкС–рою тротуарнС– плити. Були там С– книжечки завбС–льшки з поштову марку в шовкових обкладинках; книжки з чудернацькими символами С– кС–лька таких, у яких не було нС–чогС–сС–нько. НавС–ть ДадлС–, який нС–коли не читав, був би щасливий до декотрих з них хоч доторкнутися. ГеТ‘рС–д насилу вС–дтягнув ГаррС– вС–д посС–бника "Закляття й замовляння — зачаруй друзС–в С– задурмань ворогС–в найновС–шими прокльонами: втратою волосся, драглистими ногами, заплС–танням язика й багато чим С–ншим" професора ВС–ндиктуса ВС–ридС–ана. — Я хотС–в довС–датись, як заклясти ДадлС–. — Не сказав би, що це погана думка, але ти не повинен вдаватися до чарС–в у свС–тС– маТ‘лС–в, хС–ба за надзвичайних обставин, — пояснив ГеТ‘рС–д. — До того ж, ти однаково ще не можеш насилати закляття, бо ще довгенько треба вчитися, щоб досягти сього рС–вня. ГеТ‘рС–д не дозволив ГаррС– купити й золотий казанок ("Тут написано: олов'яний"), зате вони придбали гарний комплект терезС–в (щоб важити компоненти зС–лля) С– розкладний мС–дний телескоп. ДалС– вони вС–двС–дали аптеку, де було так цС–каво, що майже не вС–дчувався жахливий сморС–д сумС–шС– тухлих яС”ць С– гнилоС— капусти. На пС–длозС– стояли дС–жки з якоюсь липучою речовиною, стС–ни були заставленС– глечиками з травами, сушеним корС–нням С– яскравими порошками, а зС– стелС– звисали жмутки пер С– переплетенС– низки кС–гтС–в та пазурС–в. Поки ГеТ‘рС–д розпитував чоловС–ка за лядою про необхС–днС– ГаррС– компоненти зС–лля, сам ГаррС– розглядав срС–бнС– роги С”динорогС–в по двадцять одному Т‘алеону за штуку й манюсС–нькС– лискучо-чорнС– очка жукС–в (по п'ять кнатС–в за кС–вшик). Коли вони вийшли з аптеки, ГеТ‘рС–д знову переглянув список. — ТС–лько чарС–вна паличка лишилася… Йой!.. Я ж С–ще не купив тобС– дарунок на С–менини. — Та не треба… — зашарС–вся ГаррС–. — Знаю, що не треба. Слухай, я, певно, куплю тобС– звС–рС”тко. ТС–лько не жабу, бо жаби давно вже вийшли з моди, тебе засмС–ют, а котС–в я си не люблю, бо я вС–д них зачинаю чхати. Куплю тобС– сову. ВсС– дС–тиська мрС–ють про сов, вони страшенно кориснС–, носять пошту й таке С–нше. Через двадцять хвилин вони вже виходили С–з "Совиного Торговельного Центру Айлопс", який виявився темним примС–щенням, сповненим шарудС–ння й мерехтС–ння яскравих, наче смарагди, очей. ГаррС– нС–с велику клС–тку з гарною полярною совою, що мС–цно спала, опустивши голову пС–д крило. ВС–н безперестанку дякував, затинаючись, немов професор КвС–рел. — Та досить уже, — грубувато урвав його ГеТ‘рС–д. — Певно, тС– ДурслС– не вельми ущедрювали тебе да-РУнками. Що ж, тепер треба тС–лько в "ОлС–вандер" — С”дине мС–сце, де можна си придбати найкращу чарС–вну паличку. ЧарС–вна паличка — ось чого ГаррС– прагнув найдужче. Ця остання крамничка була тС–сна й занедбана. ОблупленС– золотС– лС–тери над дверима проголошували: "ОЛР†ВАНДЕР. ВиготовляС”мо чарС–внС– палички з 382 року до н.е." В запорошенС–й вС–тринС– на вицвС–лС–й пурпуровС–й подушечцС– лежала одним-одна чарС–вна паличка. Коли вони увС–йшли, десь у глибинС– крамнички задзеленчав дзвС–ночок. У тС–сному примС–щеннС– стояв лише хиткий стС–лець, на якому й умостився ГеТ‘рС–д. ГаррС– мав дивне вС–дчуття, мовби вС–н опинився у великС–й бС–блС–отецС–; вС–н затамував у собС– безлС–ч нових запитань С– взявся натомС–сть оглядати тисячС– вузьких коробочок, що рС–вненькими стосами здС–ймалися аж до стелС–. Не знати чому ГаррС– вС–дчув поколювання в шиС—. НавС–ть пилюка й тиша були, здавалося, насиченС– загадковими чарами. — Добридень, — пролунав лагС–дний голос, С– ГаррС– аж пС–дскочив. Мабуть, С– ГеТ‘рС–д пС–дскочив, бо щось трС–снуло, С– вС–н притьмом пС–двС–вся зС– свого хиткого стС–льця. Перед ними стояв старий чоловС–к, великС– вицвС–лС– очС– якого сяяли в крамничних сутС–нках, немов два мС–сяцС–. — ПривС–т, — незграбно привС–тався ГаррС–. — Ага! — сказав чоловС–к. — Так-так. Я знав, що скоро побачу тебе, ГаррС– Поттер. — Старий не запитував, а стверджував. — У тебе маминС– очС–. ЗдаС”ться, лиш учора вона й сама була тут, купувала свою першу чарС–вну паличку. Завдовжки в десять С–з чвертю дюймС–в, елегантну, вербову. Чудова паличка для чаклування. МС–стер ОлС–вандер пС–дступив ближче до ГаррС–. ГаррС– хотС–лося, щоб старий бодай раз клС–пнув, бо вС–д тих срС–блястих очей по тС–лу повзли мурашки. — А твС–й батько, натомС–сть, вибрав паличку з червоного дерева. Одинадцять дюймС–в. Гнучку. В нС–й трохи бС–льше сили, С– вона напрочуд добра для трансфС–гурацС–й. Що ж, я сказав, вибрав батько, а насправдС– паличка, звичайно, сама вибираС” собС– чарС–вника. МС–стер ОлС–вандер пС–дступив так близько, що мало не зачепив своС—м носом нС–с ГаррС–. Хлопець побачив у його туманних очах своС” вС–дображення. — Ось де… — довгим бС–лим пальцем мС–стер ОлС–вандер доторкнувся до шраму у формС– блискавки на ГаррС–ному чолС–. — Прикро казати, але це я продав ту паличку, що заподС–яла цю рану, — вимовив вС–н стиха. — Тринадцять з половиною дюймС–в. Тисова. Могутня паличка, дуже могутня, але в лихих руках… Ох, якби ж я знав, що вона накоС—ть у свС–тС–… Старий скрушно похитав головою С– аж тодС–, на ГаррС–ну втС–ху, зауважив ГеТ‘рС–да: — Рубеусе! Рубеусе ГеТ‘рС–д! Як приС”мно бачити тебе! Дубова, шС–стнадцять дюймС–в, трохи зС–гнута, так? — Атож, прошу пана, — пС–дтвердив ГеТ‘рС–д. — То була добра паличка. Але, здаС”ться, С—С— зламали навпС–л, коли тебе вигнали? — раптом суворо запитав мС–стер ОлС–вандер. — Е-е… власне, так, — вС–дказав ГеТ‘рС–д, човгаючи ногами. — Я ще дотепер маю тС– кавалки, — додав вС–н жваво. — А ти не користуС”шся ними? — гостро докинув мС–стер ОлС–вандер. — Иой, пане, нС–, — мерщС–й заперечив ГеТ‘рС–д. ГаррС– помС–тив, що, вС–дповС–даючи, ГеТ‘рС–д мС–цно стиснув свою рожеву парасольку. — Гм, — протягнув мС–стер ОлС–вандер, пронизавши ГеТ‘рС–да поглядом. — Ну що ж, мС–стере Поттер. Зараз подивимось. — ВС–н витяг з кишенС– довгу вимС–рювальну стрС–чку С–з срС–бними позначками. — Якою рукою триматимете паличку? — Е-е… взагалС– я роблю все правою, — сказав ГаррС–. — Випростайте руку. Ось так. — Старий змС–ряв ГаррС– вС–д плеча до пальцС–в, тодС– вС–д зап'ястка до лС–ктя, вС–д плеча до пС–длоги, вС–д колС–на до пахви, а потС–м його голову. МС–ряючи, вС–н пояснював: — МС–стере Поттер, кожна чарС–вна паличка ОлС–вандера мС–стить у собС– потужну магС–чну субстанцС–ю. Ми використовуС”мо волосся С”динорогС–в, пС–р'С—ни фенС–ксових хвостС–в С– драконячС– серцевС– струни. Кожна паличка ОлС–вандера унС–кальна й не тотожна нС–якС–й С–ншС–й, так само як немаС” однакових С”динорогС–в, драконС–в чи фенС–ксС–в. А взявши паличку С–ншого чарС–вника, звС–сно, нС–коли не досягнете пристойних результатС–в. Раптом ГаррС– усвС–домив, що стрС–чка, яка вимС–рювала вС–дстань мС–ж його нС–здрями, робила це самостС–йно. МС–стер ОлС–вандер бС–гав собС– мС–ж полицями, знС–маючи звС–дти коробки. — ГодС–, — наказав вС–н, С– стрС–чка впала на пС–длогу. — Гаразд, мС–стере Поттер. Прошу спробувати оцю. Бук С– серцевС– струни дракона. Дев'ять дюймС–в. Гарна й еластична. Прошу взяти й махнути нею. ГаррС– взяв паличку С–, нС–яковС–ючи, трохи нею помахав, але мС–стер ОлС–вандер майже вС–дразу вихопив С—С— йому з рук. — Клен С– фенС–ксова пС–р'С—на. СС–м дюймС–в. Досить пружна. Спробуйте. ГаррС– спробував, та не встиг вС–н пС–днести паличку, як мС–стер ОлС–вандер вихопив С– С—С—. — НС–-нС– — ось: чорне дерево з волосом С”динорога, вС–сС–м з половиною дюймС–в, гнучка. Нумо, нумо, спробуйте С—С—. ГаррС– пробував. Пробував С– пробував. ВС–н навС–ть не уявляв, чого домагаС”ться мС–стер ОлС–вандер. На хиткому стС–льчику виростала дедалС– вища купа випробуваних чарС–вних паличок, та що бС–льше мС–стер ОлС–вандер дС–ставав С—х з поличок, то щасливС–шим видавався. — Непростий покупець, га? Не журС–ться, ми таки пС–дберемо найкращий варС–ант… А що, як… авжеж, чом би й нС–… незвична комбС–нацС–я… гостролист С– фенС–ксова пС–р'С—на, одинадцять дюймС–в, гарна й пружна. ГаррС– взяв паличку С– раптом вС–дчув у пальцях тепло. ВС–н пС–дняв паличку над головою, махнув нею донизу в запилюженому повС–трС–, С– з С—С— кС–нця зС–рвався, немов феС”рверк, струмС–нь червоних С– золотистих С–скор, вС–дкидаючи на стС–ни мерехтливС– вС–дблиски. ГеТ‘рС–д скрикнув С– заплескав у долонС–, а мС–стер ОлС–вандер закричав: — Браво! Так, справдС–, дуже добре! Ну-ну-ну… як дивно… але ж як дивно… ВС–н поклав ГаррС–ну паличку назад до коробки й загорнув С—С— в брунатний папС–р, не перестаючи бурмотС–ти: — Дивно… дивно… — Перепрошую, — насмС–лився ГаррС–, — але чому дивно? МС–стер ОллС–вандер вп'явся в ГаррС– своС—ми ви-ЦвС–лими очима: — МС–стере Поттер, я пам'ятаю кожну паличку, яку продав коли-небудь. КожнС–сС–ньку. Так сталося, що той фенС–кс, чия пС–р'С—на з хвоста мС–ститься у вашС–й паличцС–, лишив менС– ще й другу пС–р'С—ну — одну-однС–сС–ньку. А дивне тут те, що вам судилася паличка, рС–дна сестра якоС—… авжеж, С—С— сестра позначила вас цим шрамом. ГаррС– зробив ковток. — Так, тринадцять з половиною дюймС–в. Тисова. Дивно, як таке трапляС”ться. Пам'ятайте: паличка вибираС” чарС–вника. Думаю, мС–стере Поттер, вС–д вас варто сподС–ватися чогось видатного… Зрештою, Той-Кого-Не-Можна-Називати мав видатнС– досягнення, — хоч С– жахливС–, зате видатнС–. ГаррС– здригнувся. ВС–н уже не знав, чи подобаС”ться йому мС–стер ОлС–вандер. ВС–н заплатив за свою чарС–вну паличку сС–м золотих Т‘алеонС–в, С– мС–стер ОлС–вандер, уклонившись, провС–в С—х зС– своєї крамнички. Сонце було вже на вечС–рньому прузС–, коли ГаррС– й ГеТ‘рС–д розвернулися й пС–шли алеС”ю ДС–аТ‘он назад, пройшли через мур С– вже безлюдний цієї пори "ДС–рявий Казан". Дорогою ГаррС– мовчав С– навС–ть не бачив, як витрС–щалися на них люди в метро, розглядаючи С—хнС– чудернацькС– пакунки й полярну сову, що дрС–мала в ГаррС– на колС–нах. Ще один ескалатор вгору — С– вони на станцС–С— "ПедС–нТ‘тон". ГаррС– отямився лише тодС–, коли ГеТ‘рС–д поплескав його по плечу: — Треба трохи пС–дкрС–питиси, заки не пС–шов поС—зд. ВС–н купив ГаррС– гамбурТ‘ер, С– вони посС–дали на пластиковС– стС–льчики, щоб поС—сти. ГаррС– розглядався на всС– боки, С– все йому чомусь видавалося дивним. — Всьо файно, ГаррС–? Ти якийсь тихенький, — занепокоС—вся ГеТ‘рС–д. ГаррС– не знав, чи зможе вС–н пояснити свС–й стан. Це був найкращий день народження в його життС–, а проте… Прожовуючи гамбурТ‘ер, вС–н пС–дшукував слова. — Кожен думаС”, нС–би я особливий, — сказав вС–н нарештС–. — ВсС– цС– люди в "ДС–рявому КазанС–" — професор КвС–рел, мС–стер ОлС–вандер, але про чари я не знаю нС–чогС–сС–нько. Як вони можуть сподС–ватися вС–д мене чогось видатного? Я знаменитий, але навС–ть не можу пригадати чому. Я не знаю, що сталося тієї ночС–, коли Вол… перепрошую, тобто коли моС— батьки загинули. ГеТ‘рС–д перехилився через стС–л С– пС–д його дикою бородою й кошлатими бровами ховалася лагС–дна усмС–шка: — Не журиси, ГаррС–. Ти швиденько навчишся. УсС– в ГоТ‘вортсС– зачинают з нС–чого, але всьо налагодиться. Ти тС–лько будь собою. Знаю, як то тС”жко. Тебе вирС–знили з-помС–ж усС–х, а то завжди тС”жко. Але в ГоТ‘вортсС– тобС– буде дуже файно, як С– менС– колись було файно, та й дотепер файно, якщо по правдС–… ГеТ‘рС–д посадив ГаррС– на поС—зд, що мав вС–двезти його назад до родини ДурслС–, а тодС– дав йому конверт. — ТвС–й квиток до ГоТ‘вортсу, — пояснив вС–н. — Першого вересня, вокзал КС–нТ‘с-Крос, на квитку всьо написано. Будут якС–сь проблеми з ДурслС–, вС–дправ листа совою, вона знаС”, де си мене шукати… До скорого, ГаррС–! ПоС—зд рушив зС– станцС–С—. ГаррС– хотС–в дивитися на ГеТ‘рС–да, поки його буде видно, тож пС–двС–вся й притулився обличчям до вС–кна, проте клС–пнув оком — С– ГеТ‘рС–д миттю щез. РОЗДР†Л ШОСТИЙ ПоС—здка з платформи номер дев'ять С– три чвертС– ОстаннС–й мС–сяць, що його прожив ГаррС– в родинС– ДурслС–, був не надто радС–сний. Щоправда, ДадлС– тепер так боявся ГаррС–, що не лишався з ним в однС–й кС–мнатС–, а тС–тка ПетунС–я й дядько Вернон уже не зачиняли ГаррС– в комС–рчинС–, не силували нС–чого робити й не кричали на нього, — власне, взагалС– не розмовляли з ним. Водночас С– переляканС–, й розлюченС–, вони вдавали, нС–би стС–лець, на якому сидС–в ГаррС–, був просто порожнС–й. Хоч така поведС–нка була кращою вС–д попереднього ставлення, проте згодом це почало пригнС–чувати ГаррС–. ВС–н намагався не виходити зС– своєї кС–мнати, де С”диним його товариством була сова. ВС–н вирС–шив назвати С—С— ГедвС–Т‘ою, натрапивши на таке С–м'я в "Р†сторС–С— магС–С—". Його шкС–льнС– пС–дручники виявилися дуже цС–кавими. Лежачи на лС–жку вС–н читав С—х до пС–зньоС— ночС–, а ГедвС–Т‘а то летС–ла куди-небудь крС–зь вС–дчинене вС–кно, то поверталася, коли С—й заманеться. На щастя, тС–тка ПетунС–я вже не прибирала в кС–мнатС– й не бачила, як ГедвС–Т‘а верталася з упольованими мишками. Щовечора, перед сном, ГаррС– викреслював один день на приклеС”ному до стС–ни аркушС– паперу, рахуючи час, що лишався до першого вересня. Останнього серпневого дня вС–н подумав, що варто було б розпитати тС–тку й дядька, як добиратися до вокзалу КС–нТ‘с-Крос, отож зС–йшов до вС–тальнС–, де вони дивилися якусь телевС–кторину. ГаррС– кахикнув, щоб привернути до себе увагу. ДадлС– зойкнув С– прожогом вискочив з кС–мнати. — Е-е… дядьку Верноне! Дядько Вернон щось буркнув у вС–дповС–дь. — Е-е… менС– завтра треба на КС–нТ‘с-Крос, щоб… щоб С—хати до ГоТ‘вортсу. Дядько Вернон знову щось буркнув. — Може, ви пС–дкинете мене? Знову буркС–т. Напевне, це згода, подумав ГаррС–. — Дякую, — мовив вС–н С– вже збирався йти, коли дядько Вернон нарештС– заговорив: — Дивний спосС–б добиратися до чаклунськоС— школи — поС—здом. А килими-лС–таки мС–ль поточила, еге? ГаррС– промовчав. — До речС–, а де ж та школа? — Не знаю, — зС–знався ГаррС–, вперше збагнувши, що й справдС– цього не знаС”. ВС–н витяг з кишенС– квиток, якого дав йому ГеТ‘рС–д. — Я просто маю сС–сти на поС—зд з платформи номер дев'ять С– три чвертС– об одинадцятС–й годинС–, — прочитав вС–н там. ТС–тка з дядьком витрС–щили очС–. — З якоС— платформи? — Дев'ять С– три чвертС–. — Не мели дурниць, — скривився дядько Вернон. — Платформи дев'ять С– три чвертС– не С–снуС”. — Але на квитку написано. — НС–сенС–тницС–! — обурився дядько Вернон. — Повне С–дС–отство! Вони всС– там такС–! Ти ще побачиш. Почекай тС–льки трохи. Добре, завеземо тебе на КС–нТ‘с-Крос. Нам С– так треба завтра до Лондона, С–накше б я не морочився. — А чому ви С—дете до Лондона? — поцС–кавився ГаррС–, щоб показати, що вС–н не сердиться на дядька Вернона. — ДадлС– веземо до лС–карнС–, — пробурмотС–в дядько Вернон. — Треба ж вирС–зати того клятого хвоста, поки вС–н не пС–шов до "СмелтС–нТ‘су"! На другий день ГаррС– прокинувся о п'ятС–й С– вже не мС–г заснути вС–д хвилювання. ПС–двС–вся, натягнув джинси, бо не хотС–в з'являтися на вокзалС– в мантС–С— чарС–вника — переодягнеться в поС—здС–. Ще раз переглянув свС–й гоТ‘вортський список, аби впевнитись, чи чогось не забув. ДалС– подивився, чи надС–йно замкнена клС–тка з ГедвС–Т‘ою, С– став походжати по кС–мнатС–, чекаючи, поки прокинуться ДурслС–. За двС– години величезну й важку валС–зу ГаррС– вже поклали в багажник, тС–тка ПетунС–я вмовила ДадлС– сС–сти бС–ля ГаррС–, С– вони поС—хали. О пС–в на одинадцяту прибули на КС–нТ‘с-Крос. Дядько Вернон поставив ГаррС–ну валС–зу на вС–зочок С– пС–двС–з С—С— аж до колС–й. ГаррС– був приС”мно здивований такою доброзичливС–стю дядька, аж поки той зупинився бС–ля платформ, огидно вишкС–рившись: — Ну от, хлопче. Ось дев'ята платформа, а ось десята. Твоя маС” бути десь посерединС–, але С—С—, здаС”ться, ще не збудували, га? ЗвС–сно, вС–н мав рацС–ю. Над однС–С”ю платформою висС–в великий пластмасовий номер дев'ять, над другою — десять, а посерединС– нС–чого не було. — УспС–хС–в у навчаннС–! — побажав дядько Вернон зС– ще гидкС–шою посмС–шкою С– пС–шов, нС–чого бС–льше не кажучи. ГаррС– обернувся й побачив, як ДурслС– вС–д'С—хали в машинС–. ВсС– вони вмирали зС– смС–ху. ГаррС– пересохло в ротС–. Що йому робити? Через ГедвС–Т‘у до нього вже стали зацС–кавлено приглядатися. Треба когось запитати. ГаррС– зупинив якогось контролера, та не наважився назвати платформу номер дев'ять С– три чвертС–. Контролер нС–чого не чув про ГоТ‘вортс, а коли ГаррС– навС–ть не змС–г пояснити, в якС–й частинС– краС—ни вС–н розташований, той роздратувався, мовби ГаррС– навмисне придурювався. У вС–дчаС— ГаррС– запитав про поС—зд, який вС–дходить об одинадцятС–й, але контролер вС–дповС–в, що такого немаС”. Зрештою вС–н пС–шов собС– далС–, нарС–каючи на змарнований час. ГаррС– з усС–х сил намагався не панС–кувати. Великий годинник над розкладом показував, що в нього С” ще десять хвилин, аби сС–сти на потяг до ГоТ‘вортсу, але вС–н не знав, як це зробити. ВС–н застряг посеред вокзалу з валС–зою, яку не мС–г пС–дняти, з повними кишенями чародС–йних грошей С– великою совою. ГеТ‘рС–д, мабуть, забув дати йому якС–сь настанови; ну, скажС–мо, постукати по третС–й цеглинС– злС–ва, як стукали вони, йдучи на алею ДС–аТ‘он. А може, дС–стати чарС–вну паличку й постукати по квитковС–й касС– мС–ж дев'ятою й десятою платформами? Цієї митС– позаду йшли якС–сь люди, С– ГаррС– почув уривок розмови : "…звичайно, повно маТ‘лС–в…" ГаррС– рвучко озирнувся. Пухкенька жС–ночка розмовляла з чотирма вогненно рудими хлопцями. Кожен хлопець штовхав перед собою десь таку саму валС–зу, як у ГаррС–, С– крС–м того, вони мали сову. ГаррС– попхав свС–й вС–зочок за ними, С– серце йому мало не вискакувало. Вони зупинилися, С– вС–н став коло них досить близько, аби чути, про що вони говорять. — Так, а який номер платформи? — спитала мати хлопцС–в. — Дев'ять С– три чвертС–! — пискнула маленька, теж рудокоса дС–вчинка, що трималася за С—С— руку. — Мамо, можна С– я поС—ду… — ДжС–нС–, треба пС–дрости, заспокойся. Гаразд, ПерсС–, С–ди перший. Найстарший на вигляд хлопець почимчикував до дев'ятоС— й десятоС— платформ. Стежачи за ним, ГаррС– намагався навС–ть не клС–пати, щоб нС–чого не проТ‘авити. Але тС–льки-но хлопець пС–дС–йшов до перегородки мС–ж платформами, його заступила велика юрба туристС–в, С– коли нарештС– пройшов останнС–й рюкзак, хлопця вже не було. — Фред, ти наступний, — звелС–ла пухкенька жС–ночка. — Я не Фред, а Джордж, — обурився хлопець. — Шановна, С– ви ще називаС”те себе нашою мамою? Невже ви не бачите, що я Джордж? — Вибач, любий Джордже. —Жартую, я Фред, — усмС–хнувся хлопець С– пС–шов. Близнюк гукнув услС–д, щоб вС–н поспС–шив, С– той, напевне, послухався, бо наступноС— митС– його не стало — але як йому це вдалося? Тепер уже третС–й брат заквапився до турнС–кета, де компостують квитки. Ось вС–н майже там, — С– враз, цС–лком несподС–вано, його нС–де немаС”. Що залишалося робити? — Перепрошую, — звернувся ГаррС– до пухкенькоС— жС–нки. — ВС–таю, любий, — вС–дгукнулася вона. — Вперше до ГоТ‘вортсу? Рон також новенький. ЖС–нка показала на останнього, найменшого сина. ВС–н був високий, худий С– довгов'язий, мав ластовиння, великС– руки й ноги та довгий нС–с. — Так, — признався ГаррС–. — Але рС–ч у тому… у тому, що я не знаю, як… — Як знайти платформу? — лагС–дно пС–дказала жС–нка, С– ГаррС– ствердно кивнув. — Не журися, — мовила вона. — Треба просто йти до турнС–кета мС–ж дев'ятою й десятою платформами. Не зупиняйся С– не бС–йся, що наскочиш на нього, це дуже важливо. Якщо переживаС”ш, то найкраще взяти й побС–гти. Давай, бС–жи поперед Роном. — Е-е… добре, — кивнув ГаррС–. ВС–н розвернув вС–зочок С– придивився до турнС–кета, що видавався досить мС–цним. Почав С–ти до нього. Пасажири, якС– прямували до дев'ятоС— й десятоС— платформ, штовхали ГаррС–, С– вС–н пришвидшив ходу. Ще трохи — С– вС–н просто врС–жеться в той компостер для квиткС–в… Пхаючи вС–зочок, ГаррС– побС–г… турнС–кет наближався, а вС–н уже й зупинитися не мС–г… вС–зочок тягнув його за собою… лишалося ще пС–вкроку, С– ГаррС– заплющив очС–, чекаючи зС–ткнення… Але нС–чого не сталося… вС–н бС–г С– далС–… тодС– розплющив очС–. БС–ля платформи, заповненоС— людьми, стояв яскраво-червоний паротяг. УгорС– на ньому був напис: "ГоТ‘вортський експрес, 11-та година". ГаррС– озирнувся й на мС–сцС– квиткового компостера побачив ковану залС–зну арку з написом "Платформа номер дев'ять С– три чвертС–". ВС–н таки досяг свого. Над головами гомС–нкоС— юрби слався дим паротяга, а мС–ж ногами снували коти найусС–лякС–шоС— мастС–. Роздратоване ухання сов перекривало загальний галас С– скрегС–т важких валС–з. ПершС– кС–лька вагонС–в уже були забитС– учнями, дехто з них перехилився з вС–кон С– розмовляв зС– своС—ми родинами, а дехто сварився за кращС– мС–сця. ГаррС– зС– своС—м вС–зочком рушив уздовж платформи, шукаючи вС–льного мС–сця. ВС–н проминув кругловидого хлопця й почув, як той нарС–каС”: — Бабусю, я знову десь жабку загубив. — Ох, НевС–ле, — зС–тхнула лС–тня жС–нка. Навколо хлопця з кС–сками в стилС– регС– зС–брався невеличкий натовп. — Дай глянути, ЛС–, ну, швидше. Хлопець пС–дняв накривку коробки, яку тримав у руках, С– всС– пронизливо заверещали, бо звС–дти вистромилася чиясь довга волохата лапа. ГаррС– пробивався крС–зь натовп, аж поки майже у хвостС– потяга знайшов незайняте купе. Спочатку вС–н занС–с туди ГедвС–Т‘у, а тодС– став штурхати С– пхати до дверей вагона валС–зу. ГаррС– намагався поставити С—С— на схС–дцС–, та заледве вС–дривав вС–д землС– один С—С— край, С– двС–чС– боляче прибив собС– ноги. — Допомогти? — озвався один з рудих близнюкС–в, з якими ГаррС– зустрС–вся коло турнС–кета. — Так, будь-ласка, —засапавшись, мовив ГаррС–. — Гей, Фред! На помС–ч! З допомогою близнюкС–в ГаррС–ну валС–зу нарештС– запхали до купе. — Дякую, — сказав ГаррС–, прибравши з очей змокрС–лу чуприну. — Що це? — зненацька запитав один близнюк, показуючи на шрам у формС– блискавки. — Оце так! — вигукнув другий близнюк. — То ти?.. — Це вС–н, — пС–дтвердив перший близнюк. — Це ж ти? — звернувся вС–н до ГаррС–. — Хто? — розгубився ГаррС–. — ГаррС– Поттер, — разом вимовили близнюки. — А, вС–н! — здогадався ГаррС–. — Ну, так, це я. Обидва хлопцС– витрС–щилися на нього, й ГаррС– вС–дчув, що червонС–С”. Аж тут, на превелику його втС–ху, з вС–дчинених дверей вагона долинув голос: — Фред! Джордж! Де ви там? — Мамо, ми тут! Глянувши востаннС” на ГаррС–, близнюки вийшли з вагона. ГаррС– сС–в бС–ля вС–кна С– мС–г нишком стежити за рудоволосою родиною на платформС– й чути С—хню розмову. Мати щойно витягла носову хустинку. — Рон, у тебе щось на носС–. Найменший хлопчик випручувався, але вона мС–цно його вхопила й стала витирати кС–нчик носа. — Мамо, пусти! — пручався вС–н. — Ой-йо-йой, нас нецемний Лонцик маС” сось на носику? — глузливо перекривив малого один з близнюкС–в. — Заткнися! — розгнС–вався Рон. — А де ПерсС–? — запитала мама. — Вже йде. З'явився найстарший хлопець. ВС–н уже встиг перебратися в чорну гоТ‘вортську мантС–ю, С– на грудях у нього ГаррС– помС–тив блискучий срС–бний значок С–з лС–терою "С". — Мамо, я ненадовго, — сказав хлопець. — Я в головС– поС—зда, там С” два купе для старост… — О, то ти вже староста, ПерсС–? — здивовано запитав один С–з близнюкС–в. — Чого ж ти нам нС–чого не сказав? Ми навС–ть не здогадувались. — Стривай, здаС”ться, вС–н щось казав, — встряв С–нший близнюк. — Одного разу… — Або й двС–чС–… — Одну хвилину… — ЦС–лС–сС–ньке лС–то… — ЗамовкнС–ть! — урвав С—х староста ПерсС–. — А як це ти отримав нову мантС–ю? — знову причепився один С–з близнюкС–в. — Бо вС–н — староста, — сказала мати з любов'ю. — Гаразд, любий, добре вчися, а як приС—деш, пришли сову. Вона поцС–лувала ПерсС– в щоку, С– вС–н пС–шов. ТодС– повернулася до близнюкС–в: — А ви обидва… дивС–ться менС–, поводьтеся цього року чемно. Якщо я отримаю ще одну сову з повС–домленням, що ви… висадили в повС–тря туалет або… — Висадили туалет? Та ми до нього й близько не пС–дходимо! — Але С–дея чудова. ДякуС”мо, мамо. — Нема чого реготати. Р† пильнуйте Рона. — Нема плоблем, ми пло Лонцика подбаС”мо. — Заткнися! — повторив Рон. ВС–н був майже такий самий заввишки, як близнюки, а його нС–с С–ще й досС– пашС–в вС–д маминоС— хустинки. — Гей, мамо, знаС”ш що? Вгадай, кого ми зустрС–ли в поС—здС–? ГаррС– вС–дсахнувся вС–д вС–кна, аби нС–хто не побачив, що вС–н дивиться. — Пам'ятаС”ш того чорнявого хлопця на вокзалС– бС–ля нас? ЗнаС”ш, хто то? — Хто? — ГаррС– Поттер! ГаррС– почув голос маленькоС— дС–вчинки. — Ой, мамо, можна я пС–ду подивлюся на нього в поС—здС–! Мамусю, будь ласка!.. — Ти вже його бачила, ДжС–нС–, а вС–н, бС–долаха, не в зоопарку, щоб задивлятися на нього. Фред, це правда? Як ти впС–знав? — Запитав його. Побачив шрам. ВС–н С– справдС– мов блискавка. — БС–долашка! Не дивно, що вС–н був сам… А я ще дивувалася. ВС–н так чемно запитав, як пройти до платформи. — То нС–чого, а от цС–каво, чи пам'ятаС” вС–н, яким був ВС–домо-Хто? Мати зненацька посуворС–шала. — Фред, я забороняю питати його про це. НавС–ть не думай. Не треба нагадувати йому про це першого ж дня у школС–. — Добре, не панС–куй. Залунав свисток. — БС–жС–ть! — гукнула мати, С– всС– троС” хлопцС–в заскочили в поС—зд. ПотС–м вихилилися з вС–кна, мати поцС–лувала С—х на прощання, а сестричка захлипала. — Не плач, ДжС–нС–, ми тобС– вишлемо цС–лу купу сов! — Р† гоТ‘вортську накривку для унС–тазу! — ДжорджС– — Мамо, це жарт! ПоС—зд рушив, С– ГаррС– бачив, як мати махала рукою, а дС–вчинка, плачучи С– смС–ючись, бС–гла за поС—здом, аж поки той набрав швидкостС–. ПотС–м зупинилася С– теж замахала рукою. ПоС—зд завернув, С– ГаррС– вже не бачив анС– дС–вчинки, нС– матерС–. За вС–кном пролС–тали будинки. ГаррС– вС–дчув, як його душу виповнюС” захват. ВС–н не знав, куди С—де, але там буде краще, нС–ж у свС–тС–, який вС–н лишав позаду. Прочинилися дверС–, й до купе зайшов найменший з рудих хлопцС–в. — Тут хтось сидить? — запитав вС–н, показуючи на мС–сце навпроти ГаррС–. — НС–де мС–сця немаС”. ГаррС– заперечно похитав головою, С– хлопець умостився поруч. ВС–н зиркнув на ГаррС–, а тодС– швиденько вС–двернувся до вС–кна, вдаючи, нС–би й не дивився на нього. ГаррС– бачив, що в нього на носС– ще й досС– виднС–С” чорна цятка. — Гей, Рон! — з'явилися знову близнюки. — Слухай, ми йдемо в середину поС—зда, там ЛС– Джордан маС” величезного тарантула. — Добре, — пробурмотС–в Рон. — ГаррС–, — сказав другий близнюк, — ми ж навС–ть не назвалися? Фред С– Джордж ВС–злС–. А це Рон, наш брат. Ну, до скорого! — Бувайте! — вС–дповС–ли ГаррС– й Рон. Близнюки зачинили за собою дверС– купе. — Ти справдС– ГаррС– Поттер? — вС–дразу вирвалося в Рона. ГаррС– кивнув. — Ох! А я думав, Фред С– Джордж знову жартують, — зрадС–в Рон. — Р† ти справдС– маС”ш… ну… — С– вС–н показав на чоло ГаррС–. ГаррС– прибрав пасмо волосся, вС–дкривши шрам-блискавку. Рон витрС–щив очС–. — То оце тут ВС–домо-Хто?.. — Так, — кивнув ГаррС–, — тС–льки я нС–чого не пам'ятаю. — НС–чого? — нетерпляче перепитав Рон. — Ну, пам'ятаю зелений спалах, а бС–льш нС–чого. — Ого! — сказав Рон. Якийсь час вС–н дивився на ГаррС–, а тодС–, немов схаменувшись, знову вС–двернувся до вС–кна. — У вас у родинС– всС– чарС–вники? — запитав ГаррС–, якому Рон був не менш цС–кавий, нС–ж вС–н РоновС–. — Е-е… мабуть, так, — вС–дповС–в Рон. — ЗдаС”ться, мамин троюрС–дний брат — бухгалтер, але ми нС–коли не згадуС”мо про нього. — То ти, напевне, вже знаС”ш багато чарС–в. ВС–злС– вочевидь належали до тих старовинних чаклунських родС–в, про якС– говорив той блС–дий хлопець на алеС— ДС–аТ‘он. — Я чув, що ти живеш з маТ‘лами, — знову озвався Рон. — ЯкС– вони? — ЖахливС–… Ну, може, не всС–. Але моС— тС–тка, дядько С– двоюрС–дний брат саме такС–, краще б я мав трьох братС–в-чарС–вникС–в. — П'ятьох, — поправив Рон, чогось спохмурнС–вши. — Я вже шостий з нашоС— родини, хто йде до ГоТ‘вортсу. Можна сказати, менС– С” на кого рС–внятися. БС–лл та ЧарлС– вже закС–нчили школу, БС–лл був вС–дмС–нником, а ЧарлС– — капС–таном команди з квС–дичу. Тепер ось ПерсС– вже староста. Фред С– Джордж великС– бешкетники, але ж мають високС– оцС–нки С– всС– вважають С—х веселунами. ВС–д мене всС– сподС–ваються того самого, що й вС–д них, але ж моС— успС–хи нС–кого не здивують, бо вони були першими. До того ж, як маС”ш п'ятьох братС–в, завжди ходиш у дрантС–. В мене старС– мантС–С— БС–лла, стара чарС–вна паличка ЧарлС– С– старий пацюк ПерсС–. Рон витяг з куртки товстого сС–рого щура, що спав як мертвий. — Його звати Скеберс, та користС– з нього мало, вС–н майже не прокидаС”ться. ПерсС– дС–став вС–д тата сову, бо став старостою, але вони не спромо… тобто менС– дали натомС–сть Скеберса. РоновС– аж вуха почервонС–ли. ВС–н, здаС”ться, вирС–шив, що бовкнув зайве, бо знову задивився у вС–кно. ГаррС– не бачив нС–чого поганого в тому, що хтось не спромС–гся купити сову. Зрештою, ще мС–сяць тому вС–н узагалС– не мав грошей, нС–коли в життС–, тож С– розповС–в РоновС– про те, як був змушений Доношувати старий одяг ДадлС–, як нС–коли не мав подарункС–в на день народження. Його розповС–дь, здаС”ться, трохи втС–шила Рона. — …Поки ГеТ‘рС–д менС– не сказав, я навС–ть не знав, що я чаклун, нС–чого не знав нС– про батькС–в, нС– про Волдеморта… Рон аж захлинувся. — Що сталося? — запитав ГаррС–. — Ти назвав С–м'я ВС–домо-Кого! — перелякано й водночас захоплено вигукнув Рон. — ВС–д кого-кого, але вС–д тебе я… — Я називаю це С–м'я не тому, щоб видаватися хоробрим чи яким там ще, — пояснив ГаррС–. — Я просто нС–коли не знав, що цього не можна. РозумС–С”ш? МенС– так багато треба вивчити! Я певен, — додав вС–н, уперше висловивши те, що останнС–м часом не давало йому спокою, — я певен, що буду найгС–ршим у класС–. — Не будеш. Р„ багато таких, якС– приходять С–з маТ‘лС–вських родин С– вчаться досить успС–шно. Вони розмовляли, а поС—зд лишав позаду Лондон. Тепер вС–н проминав луки, де паслися корови та вС–вцС–. Якийсь час хлопцС– мовчки дивилися на тС– поля С– стежини помС–ж ними. Десь о пС–в на першу в коридорС– почувся брязкС–т, С– усмС–хнена жС–нка з ямками на щоках прочинила дверС– купе: — Чогось бажаС”те, дС–тки? ГаррС–, що зранку й рС–ски в ротС– не мав, скочив на ноги, а РоновС– вуха знов почервонС–ли, С– вС–н пробурмотС–в, що маС” з собою сендвС–чС–. ГаррС– вийшов у коридор. У ДурслС– вС–н нС–коли не мав грошей на солодощС–, а тепер, коли в кишенях бряжчали золотС– та срС–бнС– монети, вС–н був ладен купити стС–льки батончикС–в "Марс", скС–льки зможе донести, але жС–нка не мала тих батончикС–в. НатомС–сть вона торгувала горошком на кожен смак "БертС– Бот", жуйкою "Друбл", шоколадними жабками, пирС–жками з гарбузом, тС–стечками з казана, локричними паличками та всС–лякими С–ншими чудернацькими виробами, яких ГаррС– не бачив зроду. Намагаючись нС–чого не пропустити, вС–н купив усього потрохи й заплатив жС–нцС– одинадцять срС–бних серпикС–в С– сС–м мС–дних кнатС–в. Рон аж витрС–щив очС–, коли ГаррС– принС–с те все до купе С– вивалив на вС–льне мС–сце. — Голодний, мабуть? — Як вовк, — признався ГаррС–, надкусивши гарбузовий пирС–жок. Рон дС–став великий згорток С– розгорнув його. Там були чотири сендвС–чС–. ВС–н узяв один зС– словами: — Завжди вона забуваС”, що я не люблю копченого. — МС–няС”мось, — запропонував ГаррС–, простягаючи пирС–жок. — Ну? — Та ти не захочеш його С—сти, вС–н такий сухий, — заперечив Рон. — ЗнаС”ш, — квапливо додав вС–н, — С—й завжди не вистачаС” часу: адже нас аж п'ятеро. — Давай, бери пирС–жок, — наполягав ГаррС–, який ранС–ше ще нС–коли нС–чим не дС–лився, бо, по сутС–, й не мав чим С– з ким дС–литися. Яка втС–ха — сидС–ти з Роном С– ласувати всС–ма купленими пирС–жками та тС–стечками (про сендвС–чС– вони й забули). — Що це? — запитав Рона ГаррС–, взявши пакетик С–з шоколадними жабками. — Це ж не справжнС– жаби, правда? — ВС–н уже починав вС–дчувати, що його нС–що не здивуС”. — НС–, — вС–дповС–в Рон. — Але глянь, яка там картка, менС– бракуС” АТ‘риппи. — Що? — Ой, звичайно, ти ж не знаС”ш! У шоколадних жабках С” картки, — ну, щоб збирати, — С–з зображеннями вС–домих чарС–вниць С– чаклунС–в. Я вже назбирав майже п'ятсот, але досС– не маю АТ‘риппи С– Птолемея. ГаррС– розгорнув одну шоколадну жабку й дС–став звС–дти картку. На нС–й було обличчя чоловС–ка в серпастих окулярах, з довгим кривим носом, хвилястим срС–бним волоссям, бородою та вусами. ПС–д портретом стояв напис: "Албус Дамблдор". — Тож оце Дамблдор! — скрикнув ГаррС–. — ТС–льки не кажи, що ти нС–коли не чув про Дамблдора! — засмС–явся Рон. — Можна менС– взяти жабку? Раптом там С” АТ‘риппа… Дякую. ГаррС– перевернув картку С– прочитав: Албус Дамблдор, теперС–шний директор ГоТ‘вортсу. Дамблдора вважають чи не найбС–льшим чарС–вником нашого часу, що надто вже уславився своС”ю перемогою 1945 року над чорним чаклуном ТђрС–ндельвальдом, вС–дкриттям дванадцяти способС–в використання драконячоС— кровС– та алхС–мС–чними дослС–дами, проведеними спС–льно з НС–коласом Фламелем. Професор Дамблдор захоплюС”ться камерною музикою та грою в кеглС–. ГаррС– знову перевернув картку й ошелешено побачив, що обличчя Дамблдора вже немаС”. — ВС–н щез! — А ти гадав, вС–н тут цС–лий день сидС–тиме? — здивувався Рон. — Ще повернеться!.. НС–, знову МорТ‘ана, а я вже маю аж шС–сть таких. Хочеш собС–? Можна почати колекцС–ю. Рон глянув на купку ще не розгорнутих шоколадних жабок. — Пригощайся, — заохотив його ГаррС–. — Слухай, але ж у маТ‘лС–вському свС–тС– люди лишаються на фотках. — СправдС–? Що, взагалС– не рухаються? — Рон був приголомшений. — Дива! ГаррС– побачив, як Дамблдор з легенькою усмС–шкою нишком повернувся на фото. Рон так захоплено ласував жабками, що майже не зважав на картки з вС–домими чарС–вницями й чаклунами, зате ГаррС– не спускав з них очей. НевдовзС– вС–н уже мав не тС–льки Дамблдора й МорТ‘ану, а й ГенТ‘С–ста Вудкрофтського, Альберика Тђраньона, Цирцею, Парацельса й МерлС–на. Зрештою вС–н вС–двернувся вС–д друС—дськоС— КлС–одни, що чухала собС– нС–с, С– вС–дкрив пакетик горошку на кожен смак "БертС– Бот". — Будь обережний з ним, — застерС–г Рон. — "На кожен смак" означаС”, що його смак може бути якам завгодно. Тобто якС–сь горошинки будуть цС–лком звичайнС– — шоколаднС–, м'ятнС– чи мармеладнС–, — зате можуть трапитися такС–, що смакуватимуть як шпинат, печС–нка чи фляки. ДжорджевС– здаС”ться, нС–би одного разу йому потрапила горошинка зС– смаком шмаркС–в. Рон узяв зелену горошинку, пильно на неС— подивився С– надкусив з одного боку. — Бе-е-е! Бачиш? Капуста! Вони добре розважилися, ласуючи горошком на кожен смак. ГаррС– натрапив на грС–нки, кокосовий горС–х, варену квасолю, полуницю, карС–, траву, каву, сардину й навС–ть вС–дважився надгризти краС”чок дивноС— сС–роС— горошинки, якоС— б нС–коли не торкнувся Рон С– яка виявилася перцем. КраС”вид за вС–кном ставав щораз дикС–шим. Зникли охайнС– лани й луки С– натомС–сть з'явилися лС–си, звивистС– рС–чки й темно-зеленС– пагорби. Хтось постукав, С– до купе увС–йшов заплаканий кругловидий хлопець, якого ГаррС– бачив на платформС– номер дев'ять С– три чвертС–. — Перепрошую, — вибачився вС–н, — ви не бачили мою жабку? Коли вони заперечно похитали головами, вС–н захлипав: — Я загубив С—С—! Вона завжди тС–каС” вС–д мене! — Ще знайдеться, — заспокоС—в ГаррС–. — Може. Гаразд, якщо десь побачите… — простогнав бС–долаха й пС–шов далС–. — Не знаю, навС–що так перейматися, — здивувався Рон. — Якби я мав жабу, то загубив би С—С— якнайшвидше. Хоча я маю Скеберса, тож краще помовчу. Пацюк С– далС– дрС–мав у Рона на колС–нах. — Що живий, що здохлий — однаково! — роздратовано поскаржився Рон. — Вчора я спробував трохи його прикрасити С– зробити жовтим, але замовляння не подС–яло. Ось зараз покажу, дивись… Понишпоривши у своС—й валС–зС–, вС–н дС–став пошарпану чарС–вну паличку. Подекуди вона була пощерблена, а з одного краю виблискувало щось бС–ле. — Уже вилазить С”динорогова волосина. Гаразд!.. ТС–льки-но вС–н пС–дняв паличку, як прочинилися дверС– купе. Знову прийшов хлопець, вС–д якого втекла жабка, та цього разу з ним була дС–вчинка, вже одягнута в нову гоТ‘вортську мантС–ю. — Ви не бачили жабки? НевС–л загубив жабку, — сказала дС–вчинка. Вона мала командирський голос, густе каштанове волосся й трохи завеликС– переднС– зуби. — Ми вже йому казали, що не бачили, — вС–дповС–в Рон, але дС–вчинка не слухала, бо помС–тила в його руцС– паличку. Ох, ти насилаС”ш чари? Ану ж поглянемо! Вона сС–ла, а Рон геть збентежився: — Е-е… Ну, добре… — Кахикнув С– промовив: Соняшник, масло С– стиглий урюк, Хай буде жовтим дурний цей пацюк! ВС–н махнув паличкою, але нС–чого не сталося. Скеберс С– далС– був заспаний С– сС–рий. — Ти певен, що це справжнС” замовляння? — запитала дС–вчинка. — Бачиш, щось не виходить, правда? А я випробувала кС–лька простих замовлянь — просто так, С– вони всС– спрацювали. У моС—й родинС– зовсС–м нема чарС–вникС–в, С– я так здивувалася, отримавши листа! МенС– було так приС”мно! Це, звичайно, найкраща школа чарС–в, я чула про неС—… я вже знаю напам'ять всС– основнС– пС–дручники… звичайно, сподС–ваюся, що цього менС– вистачить… до речС–, я ГермС–она Тђрейнджер, а ви? Все це вона випалила, мов з кулемета, С– ГаррС– аж розгубився. Але глянувши на не менш збентеженоного Рона, вС–н зрозумС–в, що не тС–льки вС–н не вивчив пС–дручникС–в напам'ять, тож полегшено зС–тхнув. — Я — Рон ВС–злС–, — пробурмотС–в Рон. — ГаррС– Поттер, — вС–дрекомендувався ГаррС–. — СправдС–? — скрикнула ГермС–она. — Я, звичайно, знаю про тебе все. Я дС–стала кС–лька додаткових книжок С–з позакласного читання, С– про тебе згадано в "СучаснС–й С–сторС–С— магС–С—", в "РозвитковС– й занепадС– темних мистецтв" та "Видатних чаклунських явищах XX сторС–ччя". — Про мене? — приголомшено запитав ГаррС–. — Господи, невже ти не знаС”ш? Та якби йшлося про мене, я б усе перерила! — здивувалася ГермС–она. — А ви знаС”те, в якому ви гуртожитку? Я всС–х розпитала С– сподС–ваюся потрапити до ТђрифС–ндо-ру, його назва звучить найкраще, я чула, що й сам Дамблдор був у ньому, хоч у РейвенкловС– теж було б непогано… Ну добре, ми, мабуть, пС–демо далС– шукати НевС–лову жабку. ЗнаС”те, краще переодягнС–ться, бо, здаС”ться, ми скоро прибуваС”мо. Й дС–вчинка пС–шла, забравши з собою хлопчика, який загубив жабку. — Хоч у якому я опинюсь гуртожитку, сподС–ваюся, С—С— там не буде, — сказав Рон, жбурнувши чарС–вну паличку назад до валС–зи. — Р†дС–отське замовляння! Це Джордж мене навчив, але, клянуся, вС–н знав, що то фальшивка. — А в якому гуртожитку твоС— брати? — запитав ГаррС–. — У ТђрифС–ндорС–, — знову спохмурнС–в Рон. — Там були й мама з татом. Не знаю, що вони скажуть, якщо я туди не потраплю. У РейвенкловС–, мабуть, непогано, але уяви, що буде, коли мене запроторять до Слизерину! — Це той гуртожиток, де жив Вол… тобто ВС–домо-Хто? — Так, — пС–дтвердив Рон С– пригнС–чено сС–в на лаву. — ЗнаС”ш, менС– здаС”ться, що в Скеберса пояснС–шали кС–нчики вусС–в, — сказав ГаррС–, намагаючись вС–двернути Рона вС–д думок про гуртожитки. — А де тепер твоС— старшС– брати, якС– вже скС–нчили навчання? ГаррС– було цС–каво довС–датися, що робить чарС–вник, закС–нчивши школу. — ЧарлС– дослС–джуС” драконС–в у РумунС–С—, а БС–ля щось там робить для "ТђрС–нТ‘отсу" в АфрицС–, — повС–домив Рон. — А ти чув про "ТђрС–нТ‘отс"? Про це писали в "Щоденному вС–щунС–", але я не думаю, що серед маТ‘лС–в ти мав змогу його читати. Хтось намагався пограбувати секретний сейф. ГаррС– аж очС– витрС–щив. — СправдС–? Р† що з ним сталося? — Власне, нС–чого, С– тому це така сенсацС–я. НС–кого не спС–ймали. Тато каже, що це, певне, якийсь могутнС–й чорний чаклун, але з "ТђрС–нТ‘отсу", здаС”ться, нС–чого не взяли, — ось що найдивнС–ше. Звичайно, всС– лякаються, коли трапляС”ться таке, бо ж раптом за цим усС–м стоС—ть ВС–домо-Хто. ГаррС– замислився. ВС–н уже теж почав здригатися, тС–льки-но хтось згадаС” ВС–домо-Кого. Мабуть, це все — результат знайомства з магС–чним свС–том, але вС–н почувався набагато безтурботнС–ше тодС–, коли мС–г безжурно вимовляти "Волдеморт". — Яка твоя команда з квС–дичу? — запитав Рон. — Е-е… я не знаю жодноС—, — признався ГаррС–. — ОтакоС—! — здивувався Рон. — Слухай, це ж найкраща в свС–тС– гра! — Р† вС–н почав пояснювати все про чотири м'ячС– й позицС–С— семи гравцС–в, розповС–дати про найцС–кавС–шС– матчС–, на яких вС–н побував разом С–з братами, та про мС–тлу, яку хотС–в би придбати, якби мав грошС–. ВС–н саме знайомив ГаррС– з тонкощами гри, як знову вС–дчинилися дверС– купе, але цього разу це не був НевС–л, що загубив жабку, С– не ГермС–она Тђрейнджер. Зайшло троС” хлопцС–в, С– ГаррС– вС–дразу впС–знав того, що стояв посерединС–: це був той блС–дий хлопчисько з салону мантС–й мадам МалкС–н. Цього разу вС–н дивився на ГаррС– зС– значно бС–льшою цС–кавС–стю, нС–ж на алеС— ДС–аТ‘он. — Це правда? — запитав вС–н. — Увесь поС—зд говорить, що в цьому купе С—де ГаррС– Поттер. То це, мабуть, ти? — Так, — вС–дповС–в ГаррС– С– глянув на решту хлопцС–в. Вони були кремезнС– й вельми непривС–тнС– С– стояли обабС–ч блС–дого хлопця, мов охоронцС–. — Це Креб, а це Тђойл, — недбало вС–дрекомендував С—х блС–дий хлопчисько, перехопивши погляд ГаррС–. — А мене звати Мелфой, Драко Мелфой. Рон ледь чутно кашлянув, можливо, щоб приховати хихикання. Драко Мелфой зиркнув на нього. — Що, тебе так насмС–шило моС” С–м'я? А хто ти, навС–ть питати не треба. Тато розповС–дав, що всС– ВС–злС– мають руде волосся, ластовиння й бС–льше дС–тей, нС–ж можуть прогодувати. Драко знову звернувся до ГаррС–. — Поттер, карочС”, ти скоро побачиш, що деякС– чаклунськС– родини набагато кращС– вС–д С–нших. Не варто заводити некльових друзС–в. Я б допомС–г тобС– розС–братися в цьому. ВС–н подав ГаррС– руку, але той С—С— не потиснув. — Дякую, я й сам знаю, хто кльовий, а хто нС–, — холодно сказав ГаррС–. Хоча Драко Мелфой С– не почервонС–в, на його блС–дих щоках проступив легенький рум'янець. — На твоС”му мС–сцС–, Поттер, я б поводився обережнС–ше, — протягнув вС–н. — Якщо не станеш трохи ввС–чливС–шим, то скС–нчиш так само, як твоС— батьки. Вони також не знали, що для них краще. А коли злигаС”шся з такими покидьками — тС–па ВС–злС– або того ГеТ‘рС–да, тобС– ж буде гС–рше. ГаррС– й Рон попС–дводились. Ронове обличчя палало, як С– його волосся. — Ану повтори! — насупився вС–н. — Ого, ти зС–брався з нами битися? — глузливо вишкС–рився Мелфой. — Якщо ви негайно не заберетесь! — пригрозив ГаррС– хоробрС–шим тоном, нС–ж почувався насправдС–: адже Креб С– Тђойл були набагато дебелС–шС– вС–д нього чи Рона. — Але ми не хочемо йти — правда, пацани? СвоС” ми вже з'С—ли, а тут дещо лишилося. Тђойл простяг руку за шоколадними жабками, що лежали бС–ля Рона, Рон шарпнувся вперед, та не встиг доторкнутися до Тђойла, як той моторошно зойкнув. З ТђойловоС— руки звисав пацюк Скеберс, гострС– зубенята якого вп'ялися йому в палець. Креб та Мелфой вС–дступили, а Тђойл, завиваючи, намагався скинути Скеберса. Коли нарештС– Скеберс вС–длетС–в С– гупнувся в шибку, вся трС–йця миттю зникла. Мабуть, вони подумали, що серед ласощС–в причаС—лися й С–ншС– щури, або, можливо, почули кроки, бо за мить до купе увС–йшла ГермС–она Тђрейнджер. — Що тут скоС—лось? — здивувалася вона, поглядаючи на розкиданС– по пС–длозС– ласощС– й Рона, що тримав за хвС–ст пацюка. — ВС–н, мабуть, у нокаутС–, — пояснював ГаррС– Рон, а тодС– придивився до Скеберса. — НС–, я просто не вС–рю: вС–н знову спить! Пацюк С– справдС– заснув. — Ти що, колись уже бачив Мелфоя? ГаррС– розповС–в про зустрС–ч на алеС— ДС–аТ‘он. — Я чув про цю родину, — спохмурнС–в Рон. — Вони чи не першС– повернулися до нас, коли пропав ВС–домо-Хто. Сказали, що були, мовляв, зачаклованС–. А мС–й тато не вС–рить. Каже, що батьковС– Мелфоя не варто виправдовуватись, чому вС–н перейшов до темних сил. — Рон повернувся до ГермС–они: — ТобС– щось потрС–бно? — Краще мерщС–й одягнС–ть мантС–С—, бо я щойно була в машинС–ста, С– вС–н сказав, що ми майже доС—хали. Ви часом не билися, га? Ще не приС—хали, а вже шукаС”те клопоту! — Це Скеберс бився, а не ми, — сердито зиркнув на неС— Рон. — Може, ти вийдеш, поки ми переодягнемось? — Гаразд, я зайшла тС–льки тому, що всюди страшний рух — всС– поводяться як дС–ти, С– гасають коридорами, — фиркнула ГермС–она. — А в тебе, до речС–, бруд на носС–, ти знаС”ш? Рон люто подивився С—й услС–д. ГаррС– визирнув з вС–кна, надворС– вже сутенС–ло. ПС–д пурпуровим небом виднС–ли лС–си та гори. ПоС—зд С– справдС– С—хав трохи повС–льнС–ше. ГаррС– й Рон поскидали куртки й накинули довгС– чорнС– мантС–С—. Ронова мантС–я була йому трохи закоротка, С– з-пС–д неС— визирали кросС–вки. У поС—здС– пролунало оголошення: "За п'ять хвилин прибуваС”мо до ГоТ‘вортсу. Просимо залишити багаж у вагонах, його доставлять до школи окремо". ГаррС– вС–д хвилювання забило дух, а Ронове обличчя пС–д веснянками стало блС–дим як полотно. Вони позапихали до кишень рештки ласощС–в С– приС”дналися до учнС–в, що збилися в коридорС–. ПоС—зд уповС–льнив рух С– зрештою зупинився. ВсС– ринули до дверей, виходячи на маленьку темну платформу. ГаррС– здригнувся вС–д холодного нС–чного повС–тря. Аж ось над головами застрибало свС–тло лС–хтаря, С– ГаррС– почув знайомий голос: — ПершС– кляси! ПершС– кляси! Сюди! ГаррС–, всьо файно? Над морем голС–в променилося радС–стю велике заросле обличчя ГеТ‘рС–да. — За мною! За мною! Ще С” першС– кляси? Кожен нехай си дивит пС–д ноги! ПершС– кляси, за мною! Ковзаючись С– спотикаючись, учнС– вслС–д за ГеТ‘рС–дом спускалися крутою С– вузькою стежиною. ОбабС–ч стежки залягала така пС–тьма, що ГаррС– здавалося, нС–би там ростуть густС– дерева. Майже нС–хто не розмовляв. НевС–л, що постС–йно губив свою жабку, кС–лька разС–в шморгнув носом. — Зараз си вперше побачите ГоТ‘вортс, — гукнув через плече ГеТ‘рС–д, — осьо за цим рогом. Пролунало голосне "О-о-о-о!.." Вузенька стежка раптово вивела С—х на берег широкого чорного озера. На тому боцС– озера на верхС–вцС– високоС— гори здС–ймався, виблискуючи вС–кнами на тлС– зоряного неба, великий замок з численними вежами й башточками. — Не бС–льше чотирьох на човен! — вигукнув ГеТ‘рС–д, показуючи на цС–лу флотилС–ю човникС–в, що стояли бС–ля берега. ГаррС– й Рон сС–ли до одного човна разом з НевС–лом С– ГермС–оною. — УсС– си вмС–стили? — крикнув ГеТ‘рС–д, сС–вши в човен сам-один. — Ну, то ВПЕРЕД! Уся флотилС–я човникС–в одночасно зрушила з мС–сця, перетинаючи гладеньке, наче скло, озеро. Кожен учень мовчки поглядав на величний замок угорС–. Човни пС–дпливали дедалС– ближче до скелС–, на якС–й вС–н стояв, С– замок, здаС”ться, височС–в просто над головою. — ПригнС–ться! — крикнув ГеТ‘рС–д, коли першС– човники дС–сталися скелС–. ВсС– посхиляли голови, й човники прослизнули попС–д завС–сою з плюща, яка ховала широкий отвС–р У скелС–. ДалС– пливли вздовж темного тунелю, що, здавалося, йшов пС–д самим замком, аж доки прибули до начебто пС–дземноС— гаванС–, де учнС– повиходили на гальку С– камС–ння. — Агов! Ти тут? Чи се не твоя жаба? — запитав ГеТ‘рС–д, стежачи, як дС–ти вибираються з човнС–в. — Тревор! — радС–сно вигукнув НевС–л, простягаючи руки. ПотС–м услС–д за ГеТ‘рС–довим лС–хтарем усС– дерлися прорубаним у скелС– переходом С– зрештою опинилися на вогкС–й гладенькС–й травичцС– в затС–нку замку. ПС–днялися кам'яними сходами С– збилися докупи навпроти величезних дубових дверей. — УсС– тут? А ти ще си не загубив жабку? ГеТ‘рС–д пС–дняв свС–й велетенський кулак С– тричС– гупнув у дверС–. РОЗДР†Л СЬОМИЙ Сортувальний капелюх Тієї ж митС– дверС– прочинилася. У дверях стояла висока чорна чарС–вниця, вбрана у смарагдовС– шати, С—С— обличчя було дуже суворе, й ГаррС– одразу подумав, що з такою краще не сперечатися. — ПершС– кляси, професорко МакТ‘онеТ‘ел, — доповС–в ГеТ‘рС–д. — Дякую, ГеТ‘рС–де. Я поведу С—х далС–. ЧарС–вниця вС–дчинила дверС– навстС–ж. Вестибюль був таким величезним, що там спокС–йно помС–стився б цС–лий будинок ДурслС–в. Кам'янС– стС–ни, як С– в "ТђрС–нТ‘отсС–", освС–тлювали смолоскипи, стеля була надто високою, щоб побачити там що-небудь, а на горС–шнС– поверхи вели розкС–шнС– мармуровС– сходи. УчнС– рушили слС–дом за професоркою МакТ‘онеТ‘ел по вимощенС–й кам'яними плитами пС–длозС–. З дверей праворуч долинав гул сотень голосС–в, — там, очевидно, зС–бралася вся школа, — але професорка МакТ‘онеТ‘ел завела першС– класи до невеличкоС— безлюдноС— кС–мнатки поряд С–з вестибюлем. УчнС– збилися докупи, тулячись одне до одного С– стривожено озираючись. — ВС–таю вас у ГоТ‘вортсС–, — сказала професорка МакТ‘онеТ‘ел. — Незабаром почнеться святковий бенкет, але перед тим, як сС–сти у ВеликС–й ЗалС–, вас розподС–лять по гуртожитках. ЦеремонС–я Сортування дуже важлива, бо гуртожиток у ГоТ‘вортсС– замС–нить вам родину. Тут ви будете вчитися, спати й проводити свС–й вС–льний час. Гуртожитки називаються ТђрифС–ндор, Гафелпаф, Рейвенклов С– Слизерин. Кожен гуртожиток маС” шляхетну С–сторС–ю й пишаС”ться своС—ми видатними чарС–вницями та чаклунами. Перебуваючи в ГоТ‘вортсС–, своС—ми успС–хами ви здобуватимете очки для вашого гуртожитку, тодС– як за кожне порушення правил очки знС–матимуть. НаприкС–нцС– року гуртожиток, який набере найбС–льше очок, нагороджують кубком, а це величезна честь. СподС–ваюся, кожен С–з вас збС–льшить славу рС–дного гуртожитку. ЦеремонС–я Сортування почнеться за кС–лька хвилин у присутностС– всієї школи. Тим часом я раджу вам причепуритися. Її погляд на мить зупинився на НевС–ловС–й мантС–С— з вузлом на лС–вому плечС–, й на Ройовому носС– з плямою. ГаррС– нервово спробував пригладити своС” волосся. — Я повернуся, коли все буде готове до зустрС–чС– з вами, — повС–домила професорка МакТ‘онеТ‘ел. — Прошу дотримуватися тишС–. Вона вийшла з кС–мнати. ГаррС– ковтнув слину. — А як нас сортуватимуть по гуртожитках? — запитав вС–н Рона. — ЗдаС”ться, буде якесь випробування. Фред казав, що дуже болюче, але вС–н, мабуть, жартував. Серце ГаррС– аж пС–дстрибнуло в грудях. Випробування? Перед усС–С”ю школою? Але ж вС–н ще не знаС” жодних чарС–в, — що ж вС–н робитиме? Такого вС–н зовсС–м не сподС–вався. ГаррС– схвильовано озирнувся й побачив, що всС– теж переляканС–. Майже нС–хто не розмовляв, окрС–м ГермС–они Тђрейнджер, яка скоромовкою шепотС–ла усС– вивченС– замовляння, гадаючи, яке з них стане С—й у пригодС–. ГаррС– з усієї сили намагався не слухати С—С—. ВС–н ще нС–коли так не хвилювався. НС–коли, навС–ть тодС–, коли нС–с зС– школи додому письмову скаргу на те, що вС–н якось примудрився перефарбувати в синС–й колС–р учительчину перуку. ГаррС– вп'явся очима у дверС–. Будь-якоС— митС– могла ввС–йти професорка МакТ‘онеТ‘ел С– повести його на загибель. Раптом сталося щось таке, вС–д чого вС–н аж пС–дскочив: кС–лька дС–тей у нього за плечима моторошно зойкнули. — Що ц…? ГаррС–, як С– всС–м довкола нього, забило дух. КрС–зь чорну стС–ну струменС–ли десь зо два десятки привидС–в. БС–лоснС–жнС– С– ледь прозорС–, вони линули кС–мнатою, розмовляючи мС–ж собою, С– майже не звертали уваги на першокласникС–в. ЗдаС”ться, вони сперечалися. Той, що скидався на маленького гладкого ченця, доводив: — Даруйте, але йому треба дати додатковий шанс… — Любий отче, хС–ба ми не дали ПС–взовС– всС– шанси, яких вС–н заслуговував? ВС–н тС–льки псуС” нашу репутацС–ю, С– до того ж, нС–коли не був справжнС–м привидом… О!.. А що ви всС– тут робите? Привид у трико з високим круглим комС–ром раптом помС–тив першокласникС–в. НС–хто не подав С– звуку. — Це ж новенькС– учнС–! — вигукнув гладкий чернець, усмС–хаючись до них. — Мабуть, чекаС”те Сортування? Дехто мовчки кивнув. — СподС–ваюся побачити вас у ГафелпафС–! — сказав чернець. — Це, знаС”те, мС–й колишнС–й гуртожиток. — Забирайтеся звС–дси! — пролунав рС–зкий голос. — ПочинаС”ться церемонС–я Сортування. Це повернулася професорка МакТ‘онеТ‘ел. Привиди один за одним розтанули в протилежнС–й стС–нС–. — Ну, а тепер станьте вервечкою, — звелС–ла першокласникам професорка, — С– йдС–ть за мною. З дивним вС–дчуттям, наче його ноги стали свинцевС–, ГаррС– прилаштувався за якимсь рудуватим хлопцем, за ним став Рон, С– вони вийшли з кС–мнати, знову перетнули вестибюль С– ввС–йшли через подвС–йнС– дверС– до ВеликоС— зали. ГаррС– нС–коли навС–ть уявити собС– не мС–г такого дивного й розкС–шного примС–щення. Воно було затоплене сяйвом тисяч С– тисяч свС–чок, якС– плавали в повС–трС– над довжелезними столами, де примостилися всС– С–ншС– школярС–. Столи були накритС– блискучими золотими тарелями й келихами. На пС–двищеннС– в кС–нцС– зали стояв ще один довгий стС–л, за яким сидС–ли викладачС–. Професорка МакТ‘онеТ‘ел пС–двела туди першокласникС–в, якС– стали обличчям до решти школярС–в, а плечима — до вчителС–в. СотнС– звернених на новачкС–в очей у мерехтливому сяйвС– свС–чок були схожими на блС–дС– лС–хтарики. Де-не-де помС–ж учнями свС–тилися срС–блистС– серпанки привидС–в. Щоб уникнути спрямованих на нього поглядС–в, ГаррС– глянув угору й побачив оксамитно-чорну стелю, усС–яну зорями. ВС–н почув шепС–т ГермС–они: "Вона зачарована, щоб скидатися на справжнС” зоряне небо, я читала про це в "Р†сторС–С— ГоТ‘вортсу". Важко було повС–рити, що Велика зала взагалС– мала стелю, а не стояла просто неба. Коли професорка МакТ‘онеТ‘ел мовчки поставила перед першокласниками ослС–нчик на чотирьох нС–жках, ГаррС– швиденько опустив очС–. На ослС–нчик вона поклала гостроверхий капелюх чарС–вника. Капелюх був полатаний, обшарпаний С– страшенно брудний. ТС–тка ПетунС–я не дозволила б навС–ть занести його до хати. "Можливо, треба вичаклувати звС–дти кролика абощо", — гарячково подумав ГаррС–. ПомС–тивши, що всС– пильно дивляться на капелюх, вС–н теж втупився у нього. Якусь мить панувала цС–лковита тиша, а тодС– капелюх смикнувся. ДалС– в ньому з'явився отвС–р, що нагадував роззявлений рот, С– капелюх заспС–вав: Ти не дивись, що я старий — зрадлива зовнС–шнС–сть моя, я з'С—м себе, якщо знайдеш когось мудрС–шого, нС–ж я. Нехай твС–й капелюх новий, нехай вС–н сяС” С– блищить, я — Сортувальний Капелюх, мене нС–чим не замС–нить. Я — Сортувальний Капелюх, я знаю всС– твоС— думки, вдягай мене до самих вух, — скажу, куди належиш ти. Це може бути ТђрифС–ндор — живуть вС–дважнС– учнС– там, смС–ливС–, гордС–, як орли — вони приносять славу нам. А, може, долею тобС– судився чемний Гафелпаф: чесноти С– шляхетнС–сть там завжди в думках С– на вустах. Старенький добрий Рейвенклов даруС” щедро всС–м знання. Хто мудрС–сть цС–нить, той знайде там шану, честь С– визнання. Або, можливо, в Слизерин сьогоднС– ще потрапиш ти, — чого лише не зроблять там задля досягнення мети!.. Тож надягай мене! Не бС–йсь! В надС–йних ти руках (хоч рук нС–коли я й не мав), та все ж я — хитромудрий Капелюх! Капелюх закС–нчив пС–сню, С– зала вибухла оплесками. ВС–н уклонився кожному з чотирьох столС–в С– знову застиг. — То нам просто треба надягти капелюх! — зашепотС–в Рон. — А Фреда я приб'ю — вС–н варнякав менС– про боротьбу з тролем. ГаррС– ледь усмС–хнувся. Звичайно ж, краще примС–ряти капелюх, нС–ж проказувати замовляння, проте вС–н волС–в би надягати його тодС–, коли нС–хто не дивиться. Капелюх ставив надто великС– вимоги, а ГаррС– не почувався тепер анС– вС–дважнС–м, анС– мудрим. От якби був гуртожиток для тих, кого нудить вС–д хвилювання, — це було б саме для нього! Професорка МакТ‘онеТ‘ел виступила наперед, тримаючи в руках довгий сувС–й пергаменту. — Коли я називаю чиС”сь С–м'я, прошу надягати капелюх С– сС–дати для сортування на цей ослС–нчик, — оголосила вона. — Анна Ебот! Рум'яна дС–вчинка з русявими косами пС–дС–йшла, спотикаючись, до ослС–нчика, настромила собС– по самС– очС– капелюх С– присС–ла. Коротка пауза С–… — ГАФЕЛПАФ! — крикнув капелюх. ЗС– столу праворуч долинули пС–дбадьорливС– вигуки й оплески, С– Анна попрямувала туди — до гафелпафського столу. ГаррС– помС–тив, як С—й радС–сно помахав привид гладкого ченця. — Сьюзен Боунз! — ГАФЕЛПАФ! — знову крикнув капелюх, С– Сьюзен сС–ла поруч С–з Анною. — ТеррС– Бут! — РЕЙВЕНКЛОВ! Цього разу заплескали за другим столом з лС–вого краю; кС–лька рейвенкловцС–в пС–двелися, потискаючи руки ТеррС–. МендС– Брокелгерст також пС–шла до Рейвенклову, а от Лаванда Браун стала першою новою ученицею ТђрифС–ндору, тож тепер оплески зС–рвалися з найдальшого столу лС–воруч; ГаррС– бачив, як завзято свистС–ли РоновС– брати-близнюки. МС–лС–сент Булстроуд потрапила до Слизерину. Можливо, ГаррС– просто так уявлялося, але пС–сля всього почутого про Слизерин його учнС– справляли на нього неприС”мне враження. ГаррС– вже нудило, й вС–н мало не зомлС–в. ВС–н пригадав, як на уроках фС–зкультури в школС– обирали склад команд. Про нього завжди згадували на-останок, С– не тому, що був найгС–рший, а тому, що нС–хто не хотС–в потС–м з'ясовувати стосунки з ДадлС–. — ДжастС–н ФС–нч-ФлечлС–! — ГАФЕЛПАФ! ГаррС– помС–тив, що капелюх С–нколи називав гуртожиток одразу, а часом задумувався. Шеймус ФС–нС–Т‘ан, хлопчина з рудуватим волоссям, що стояв попереду ГаррС–, просидС–в на ослС–нчику мало не цС–лу хвилину, перше нС–ж капелюх призначив його до ТђрифС–ндору. — ГермС–она Тђрейнджер! ГермС–она метнулася до ослС–нчика й рС–шуче натягла капелюха. — ТђРИФР†НДОР! — вигукнув капелюх. Рон застогнав. Тут ГаррС– пронизала жахлива думка: адже коли хвилюС”шся, завжди з'являються якС–сь дурнС– думки. А що, як його взагалС– не оберуть? Що, як вС–н просидить не знати скС–льки, насунувши капелюха на самС– очС–, аж поки професорка МакТ‘онеТ‘ел зС–рве того капелюха С– скаже, що сталася прикра помилка, С– йому треба зворотним поС—здом вертатися додому? Коли викликали НевС–ла ЛонТ‘ботома, хлопця, що постС–йно губив свою жабку, вС–н зашпортався С– впав. Капелюх довго вирС–шував його долю. Коли ж вС–н нарештС– крикнув: "ТђРИФР†НДОР!" — НевС–л побС–г, навС–ть забувши його скинути, тож мусив вертатися пС–д загальний регС–т, щоб передати його МораТ‘ МакдуТ‘ал. За ним викликали Мелфоя. Зачувши своС” С–м'я, вС–н неспС–шно почвалав уперед, С– його бажання вС–дразу здС–йснилося: капелюх, тС–льки-но торкнув його чола, одразу заверещав: — СЛИЗЕРИН! Мелфой задоволено рушив до своС—х приятелС–в Креба й Тђойла. Залишалося не так багато учнС–в. Мун… Нот… ПаркС–нсон, тодС– пара дС–вчат-близнюкС–в: ПетС–л С– ПетС–л, тодС– СелС–-Ен Перкс, С– ось, нарештС–: — ГаррС– Поттер! ГаррС– ступив уперед, а по цС–лС–й залС– зненацька прокотилася хвиля шепоту. — Вона сказала "Поттер"? — ГаррС– Поттер?! Перше нС–ж капелюх опустився йому на очС–, ГаррС– ще встиг побачити повнС–сС–ньку залу людей, що намагалися його розгледС–ти. НаступноС— митС– вС–н уже дивився на чорну пС–дкладку капелюха. Р† чекав. — Гм, — пролунав у його вусС– тихенький голосочок. — Складно. Дуже складно. Багато вС–дваги, я бачу. Та й розум нС–вроку. Р„ хист, о так, це безперечно… а ще бажання випробувати себе… Ну, це вже цС–каво… Куди ж тебе вС–ддати? ГаррС– вчепився за ослС–нчик С– подумав: 'ТС–льки не в Слизерин, тС–льки не в Слизерин". — Не в Слизерин, га? — запитав тихенький голосочок. — Ти певен? ЗнаС”ш, ти можеш бути видатним, це все в твоС—й головС–, а Слизерин допоможе тобС– здобути велич, тут годС– сумнС–ватися. Ну що? НС–? Що ж, коли ти такий певний, нехай буде ТђРИФР†НДОР! ГаррС– почув, як капелюх вигукнув останнС” слово на всю залу. Скинув його й непевною ходою попрямував до Т‘рифС–ндорського столу. ВС–н так тС–шився, що його все ж обрано С– вС–н не потрапив до Слизерину, що навС–ть не помС–чав, як його вС–тали найбурхливС–шими оплесками. Староста ПерсС– зС–рвався на ноги, розмахуючи руками, а близнюки ВС–злС– заволали: "Поттер з нами! Поттер з нами!" ГаррС– присС–в навпроти привида в трико, якого бачив ранС–ше. Привид поплескав його по руцС–, С– нажаханому ГаррС– здалося, нС–би вС–н занурив цю руку У вС–дро з крижаною водою. НарештС– вС–н мС–г добре розгледС–ти Високий стС–л. Найближче до ГаррС– сидС–в ГеТ‘рС–д, що перехопив його погляд С– схвально пС–дняв угору великий палець. ГаррС– у вС–дповС–дь усмС–хнувся. ПосерединС– Високого столу на великому золотому крС–слС– височС–в Албус Дамблдор. ГаррС– вС–дразу впС–знав його завдяки картцС–, яку витяг у поС—здС– з шоколадноС— жабки. СрС–бне волосся Дамблдора сяяло на всю залу чи не яскравС–ше вС–д привидС–в. ПомС–тив ГаррС– й професора КвС–рела, того нервового молодика з "ДС–рявого Казана". У великому пурпуровому тюрбанС– вС–н мав доволС– химерний вигляд. Залишилося всього три учнС–. Лайза ТерпС–н потрапила до Рейвенклову, пС–сля неС— надС–йшла Ронова черга. Хлопчина увесь посС–рС–в С– позеленС–в. ГаррС– схрестив пС–д столом пальцС–, С– за мить капелюх вигукнув: — ТђРИФР†НДОР! ГаррС– разом з усС–ма щосили заплескав у долонС–, а Рон знесилено бухнувся на стС–лець бС–ля нього. — Молодчина, Рон! — набундючено мовив ПерсС– через голову ГаррС–. Тим часом Блеза ЗабС–нС– призначили в Слизерин. Професорка МакТ‘онеТ‘ел згорнула пергамент С– забрала Сортувального Капелюха. ГаррС– глянув на свою порожню золоту тарС–лку. ВС–н тС–льки зараз вС–дчув, як зголоднС–в. Про гарбузовС– пирС–жки лишилася сама згадка. ПС–двС–вся Албус Дамблдор. РозвС–вши руки, вС–н широко всмС–хнувся до учнС–в, неначе нС–що в свС–тС– не могло його так втС–шити, як сяючС– лиця всС–х його вихованцС–в. — ВС–таю вас! — промовив вС–н. — ВС–таю вас С–з початком нового навчального року в ГоТ‘вортсС–! Перед бенкетом я хотС–в би сказати ще кС–лька слС–в. Ось вони: Бовдур! Булька! Кулька! Круть! — Дякую! Дамблдор знову сС–в, а з усС–х бокС–в залунали схвальнС– вигуки й оплески. ГаррС– не знав, смС–ятися чи нС–. — ВС–н що, трохи божевС–льний? — запитав вС–н обережно ПерсС–. — БожевС–льний? — безтурботно перепитав ПерсС–. — Та вС–н генС–й! Найкращий чарС–вник у свС–тС–! Хоч С– трохи божевС–льний, це правда. Хочеш картоплС–, ГаррС–? ГаррС– роззявив рота. ТарелС– перед ним були вже заповненС– стравами. ВС–н ще нС–коли не бачив на одному столС– так багато смачних наС—дкС–в: смаженС– курчата, ростбС–ф, вС–дбивнС–, ягнятка, ковбаски, шинка, бС–фштекс, варена С– смажена картопля, чС–пси, йоркширський пудинг, горошок, морква, пС–дливка, кетчуп С–, не знати чому, навС–ть м'ятнС– льодяники. ДурслС– нС–коли, звС–сно, не морили ГаррС– голодом, проте й не давали йому С—сти досхочу. ДадлС– завжди забирав усе, що хотС–лося з'С—сти ГаррС–, навС–ть якщо того ненажеру згодом С– нудило. ГаррС– поклав собС– на тарС–лку всього потроху, окрС–м льодяникС–в, С– почав С—сти. Все було дуже смачне. — Ох, як то гарно виглядаС”! — сумовито зС–тхнув привиду трико, дивлячись, як ГаррС– розрС–зав бС–фштекс. — А ви не… — Я не С—в уже майже чотириста рокС–в, — мовив привид. — Я, звС–сно, не потребую С—жС–, але однаково чогось бракуС”. ЗдаС”ться, я не представився? Сер НС–колас де МимзС–-ПорпС–нТ‘тон до ваших послуг. ПостС–йний привид вежС– ТђрифС–ндор. — Я знаю вас! — раптом озвався Рон. — МенС– про вас брати розповС–ли — ви Майже-Безголовий НС–к! — Я б волС–в, щоб до мене зверталися сер НС–колас де МимзС–… — невдоволено буркнув привид, але тут обС–звався Шеймус ФС–нС–Т‘ан з рудуватим волоссям: — Майже —Безголовий? Як можна бути майже безголовим? Сер НС–колас, здавалося, розгнС–вався, адже розмова вийшла зовсС–м не такою, як вС–н сподС–вався. — А ось так, — роздратувався вС–н. Ухопив себе за лС–ве вухо й потягнув. Його голова вС–дС–рвалася вС–д шиС— С– впала на плече, немов була на завС–сах. Хтось колись, мабуть, хотС–в вС–дтяти йому голову, та не зробив це як слС–д. НатС–шившись спантеличеними дитячими обличчями, Майже-Безголовий НС–к знову поклав голову на шию, кахикнув С– сказав: — Що ж, новенькС– Т‘рифС–ндорцС–! СподС–ваюся, ви допоможете нам виграти цього року чемпС–онат гуртожиткС–в? ТђрифС–ндор уже дуже давно не вигравав першостС–. А Слизерин завойовуС” кубок шостий рС–к пС–дряд! Кривавий Барон стаС” просто нестерпним! То привид Слизерину. ГаррС– глянув на слизеринський стС–л С– побачив жахливого привида з безтямними очима, кощавим обличчям С– заляпаним срС–блистою кров'ю одягом. ВС–н сидС–в поруч С–з МелфоС”м, який, на радС–сть ГаррС–, здаС”ться, не дуже тС–шився таким сусС–дством. — Чому вС–н увесь залитий кров'ю? — зацС–кавився Шеймус. — Я нС–коли не питав, — ухильно вС–дповС–в Майже-Безголовий НС–к. Коли всС– наС—лися досхочу, з тарС–лок позникали рештки С—жС– С– вони стали чистС–сС–нькС–, як на початку. За мить з'явився десерт. Морозиво найрС–зноманС–тнС–ших смакС–в та рС–зновидС–в, яблучний пирС–г, пампушки з солодким кремом, шоколаднС– тС–стечка С– пончики з повидлом, бС–сквС–ти, полунички, желе, рисовий пудинг… Поки ГаррС– наминав пампушки з кремом, розмова перейшла на родини учнС–в. — Я покруч, — нахвалявся Шеймус. — МС–й тато — маТ‘л. Мама сказала йому, що вона вС–дьма, тС–льки пС–сля весС–лля. БС–долаха насилу пережив. УсС– зареготали. — А в тебе що, НевС–ле? — поцС–кавився Рон. — Ну, мене виховувала бабця, а вона чарС–вниця — вС–дповС–в НевС–л, — хоча родина довго вважала мене за справжнього маТ‘ла. МС–й дядько ЕлджС– все намагався застукати мене зненацька, щоб я виявив своС— чари, С– одного разу спихнув мене в БлекпулС– з причалу, я мало не втопився. Але аж до восьми рокС–в не ставалося нС–чого. Якось дядько ЕлджС– пС–днявся нагору попити чаю С– вивС–сив мене з вС–кна, тримаючи за ноги, аж тут тС–тка ЕнС–да запропонувала йому тС–стечок С– вС–н ненароком пустив мене. Але я не розбився — просто пострибав на головС– через садок С– аж на дорогу. Це С—х дуже втС–шило, бабця на радощах навС–ть розплакалася. А подивилися б ви на них, коли мене прийняли сюди: вони, бачте, боялися, що я не досить магС–чний. Дядько ЕлджС– так зрадС–в, що купив менС– жабку. По другий бС–к вС–д ГаррС– ГермС–она розмовляла з ПерсС– ВС–злС– про уроки: — Я дуже сподС–ваюся, що вони почнуться якнайшвидше. МенС– так багато ще треба вивчити, мене дуже цС–кавить трансфС–гурацС–я, знаС”ш, перетворення чогось у щось С–нше; звичайно, це, мабуть, надто складно… — Ви почнете з дрС–бничок, обертатимете сС–рники на голки С– таке С–нше… ГаррС–, розС–млС–вши С– майже засинаючи, ще раз глянув на Високий стС–л. ГеТ‘рС–д одним духом перехилив свС–й келих. Професорка МакТ‘онеТ‘ел розмовляла з професором Дамблдором. Професор КвС–рел, С– далС– в своС”му чудернацькому тюрбанС–, Щось казав учителевС– з масним чорним волоссям, гачкуватим носом С– пожовклою шкС–рою. Все сталося зненацька. Учитель з гачкуватим носом, ковзнувши поглядом повз КвС–релС–в тюрбан, подивився ГаррС– просто у вС–чС–, — С– раптом гострий пекучий бС–ль пронизав шрам на чолС– ГаррС–. — Ой! — ухопився ГаррС– за чоло. — Що сталося? — запитав ПерсС–. — Н-нС–чого. — БС–ль зник так само раптово, як С– з'явився. Куди важче було позбутися враження вС–д того погляду. ГаррС– збагнув, що цей учитель ставиться до нього вкрай неприязно. — Хто той учитель, що розмовляС” з професором КвС–релом? — запитав вС–н ПерсС–. — О, ти вже знаС”ш КвС–рела? Не диво, що вС–н такий нервовий, адже з ним професор Снейп. ВС–н викладаС” "ЗС–лля С– настС–йки", але неохоче — всС– знають, що вС–н мрС–С” посС–сти мС–сце КвС–рела. Цей Снейп неймовС–рно багато знаС” про темнС– мистецтва. ГаррС– якийсь час стежив за Снейпом, але той уже не зважав на нього. Зрештою, позникали й солодощС–, С– професор Дамблдор знову пС–двС–вся. В залС– запала тиша. — Е-е… ще кС–лька слС–в, якщо ви вже наС—лися й напилися. Перед початком навчального року я маю кС–лька зауваг. Першокласникам слС–д пам'ятати, що всС–м учням заборонено ходити до лС–су. Не треба забувати про це й деяким старшокласникам. Мерехтливий погляд Дамблдора осяяв на мить близнюкС–в ВС–злС–. — МС–стер ФС–лч, наш сторож, просив нагадати, що в шкС–льних коридорах на перервах не можна вдаватися до магС–С—. ГравцС–в у квС–дич набиратимуть протягом другого тижня навчання. ВсС–х охочих виступати за команди своС—х гуртожиткС–в прошу звертатися до мадам Руч. Р†, нарештС–, хочу попередити, що цього року доступ до коридору на четвертому поверсС– праворуч заборонено всС–м, хто не хоче померти в нестерпних муках. ГаррС– засмС–явся, але його майже нС–хто не пС–дтримав. — Мабуть, жартуС”? — пС–вголосом запитав вС–н ПерсС–. — Не думаю, — вС–дповС–в ПерсС–, насупившись. — Дивно, бо вС–н завжди пояснюС”, чому нам не можна кудись С–ти. СкажС–мо, кожен знаС”, що в лС–сС– повно хижих звС–рС–в. МС–г би принаймнС– старостам сказати. — А тепер, перед тим як лягати спати, заспС–ваймо нашу шкС–льну пС–сню! — вигукнув Дамблдор. ГаррС– помС–тив, що усмС–шки решти вчителС–в стали вельми штучнС–. Дамблдор легенько струснув своС”ю чарС–вною паличкою, нС–би зганяв з неС— мух, С– з краю палички вилетС–ла довжелезна золота стрС–чка, що знялася над столами С–, звиваючись, мов змС–я, почала зображати собою слова. — Кожен вибираС” свою улюблену мелодС–ю, — оголосив Дамблдор. — Ну, починаймо! Р† школа загорлала: ГоТ‘вортс, ГоТ‘вортс, гостроворсий ГоТ‘вортс, просимо уклС–нно вишколити нас, — мудрих С– тупеньких, лисих С– глухеньких, й шмаркачС–в, що йдуть у перший клас. В наших головешках ще гуляС” вС–тер С– засохлС– мухи по кутках лежать, там на всС– предмети мС–сце вС–днайдете, бо в порожнС–й горщик легко все запхать. Дай, будь ласка, ГоТ‘вортс, мудростС– своєї, С– про все таС”мне чесно розколись. Не лС–нуйся, чемним будь, нас учити не забудь, не згорить наш мозок — не-жу-рись! ПС–сню закС–нчували хто коли. Зрештою залишилися тС–льки близнюки ВС–злС–, якС– вибрали мелодС–ю дуже повС–льного похоронного маршу. Дамблдор диригував С—м своС”ю паличкою, а коли вони доспС–вали, заплескав чи не найголоснС–ше. — Ох, музика! — розчулився вС–н, витираючи очС–. — С—С— чари перевершують усе, що ми тут робимо! Ну, а тепер, спати. Ану бС–гцем! Першокласники-Т‘рифС–ндорцС–, обминаючи гурти школярС–в, рушили слС–дом за ПерсС–. Вони вийшли з ВеликоС— зали й пС–шли мармуровими сходами вгору. ГаррС–нС– ноги знову були наче свинцевС–, але цього разу через утому й переС—дання. ВС–н був такий сонний, що вже й не дивувався, коли постатС– на портретах уздовж коридорС–в перешС–птувались С– тикали на них пальцями, або коли ПерсС– двС–чС– заводив С—х у дверС–, прихованС– розсувними перегородками й висячими гобеленами. ПозС–хаючи С– ледве плентаючись, учнС– подолали ще кС–лька сходС–в, С– ГаррС– вже думав, що ця блуканина нС–коли не скС–нчиться, аж раптом вони зупинилися. У повС–трС– попереду пливла цС–ла в'язка дрючкС–в, а коли ПерсС– ступив С—м назустрС–ч, вони почали на нього кидатися. — ПС–вз, — прошепотС–в першокласникам ПерсС–. — ПС–вз ПолтерТ‘ейст. — Р† пС–двищив голос: — ПС–взе, ану, покажися! У вС–дповС–дь пролунав гучний рС–зкий звук, немов хтось випустив повС–тря з м'яча. — Ти хочеш, щоб я пС–шов до Кривавого Барона? Щось ляснуло, С– перед ними виник ротатий чоловС–чок з лихими чорними очима, що висС–в у повС–трС–, схрестивши ноги й учепившись за дрючки. — О-о-о-о-о! — протягнув вС–н, лиховС–сно посмС–хаючись. — Малючки-першачки! Яка радС–сть! — Р† зненацька кинувся на них. ДС–ти попригиналися. — Забирайся, ПС–взе, бо поскаржуся БароновС–! Я не жартую! — гаркнув на нього ПерсС–. ПС–вз висолопив язика С– зник, пустивши дрючки просто на голову НевС–ловС–. Вони чули, як вС–н тС–кав, зачС–паючи дорогою герби на стС–нах. — СтережС–ться ПС–вза, — попередив ПерсС–, коли вони рушили далС–. — Його контролюС” тС–льки Кривавий Барон. НавС–ть нам, старостам, вС–н не кориться. О, ми вже прийшли. У самому кС–нцС– коридору висС–в портрет гладкоС— панС– в рожевС–й шовковС–й сукнС–. — Пароль? — запитала вона. — Капут ДраконС–с, — вС–дповС–в ПерсС–, й портрет подався одним боком уперед, вС–дкривши круглий отвС–р у стС–нС–. ВсС– дС–ти пролС–зли крС–зь нього — НевС–ла довелося пС–дсаджувати — й опинилися у Т‘рифС–ндорськС–й вС–тальнС–, затишнС–й заокругленС–й кС–мнатС– з м'якими крС–слами. ПерсС– провС–в дС–вчат до С—хньоС— спальнС– через однС– дверС–, а хлопцС–в через С–ншС–. ПС–днявшись гвинтовими сходами, — мабуть, це була якась башта, — хлопцС– нарештС– знайшли те, що шукали — п'ять високих лС–жок зС– стовпчиком на кожному розС– С– з темно-червоними оксамитовими завС–сами. Там уже стояли С—хнС– валС–зи. Надто втомленС–, щоб розмовляти, вони натягли пС–жами й попадали на лС–жка. Смачно поС—ли, правда? — пробурмотС–в до Гар-РС– через завС–су Рон. — Скеберсе, геть!.. ВС–н менС– жуС” простирадла. ГаррС– збирався запитати Рона, чи той куштував пампушки з кремом, але майже вС–дразу заснув. Можливо, ГаррС– забагато з'С—в, бо йому наснився дивний сон. ВС–н мав на собС– тюрбан професора КвС–рела, що переконував його негайно перейти до Слизерину, бо так йому судилося. ГаррС– сказав тюрбановС–, що не хоче бути в СлизеринС–, але тюрбан чомусь ставав дедалС– важчим. ГаррС– намагався скинути його, а той боляче стиснув йому голову. Там був С– Мелфой, що спершу насмС–хався з його марних зусиль, а тодС– обернувся гачконосим учителем Снейпом, смС–х якого став рС–зким С– холодним, — С– раптом спалахнуло зелене сяйво, С– ГаррС– прокинувся — змокрС–лий С– тремтячий. ВС–н повернувся на другий бС–к С– знову заснув, а прокинувшись наступного дня, цС–лком забув про сон. РОЗДР†Л ВОСЬМИЙ Майстер чарС–вного зС–лля — Дивись, он там! —Де? — БС–ля довгого рудого хлопця. — Отой в окулярах? — Бачив його обличчя? — А бачила шрам? ШепотС–ння переслС–дувало ГаррС–, тС–льки-но вС–н наступного дня вийшов зС– спальнС–. УчнС– в коридорах ставали навшпиньки, щоб роздивитися його, або притьмом повертали назад, аби знову пройти повз нього. ГаррС– волС–в би, щоб вони так не робили, бо це заважало йому знайти свС–й клас. У ГоТ‘вортсС– було сто сорок двоС” рС–зних сходС–в: широких С– мС–цних, вузьких С– розхитаних, а також таких, що в п'ятницю вели кудись в С–нший бС–к, С– таких, де посерединС– часом зникали сходинки, тож треба було не ловити Т‘ав С– стрибати. Були ще дверС–, котрС– не вС–дчинялися, поки С—х чемно не попросиш, С– дверС–, котрС– насправдС– були стС–нами С– лише прикидалися дверима. Було дуже важко запам'ятати, де що розташовано, бо все постС–йно пересувалося з мС–сця на мС–сце. ПостатС– на портретах вС–двС–дували одна одну, а герби, що висС–ли на стС–нах — ГаррС– був у цьому переконаний — також могли ходити. А до того ж цС– привиди! Було ве-е-ельми приС”мно, коли привид зненацька прослизав крС–зь дверС–, якС– ви саме зС–бралися вС–дчинити. Майже-Безго-ловий НС–к завжди з радС–стю показував дорогу но-веньким Т‘рифС–ндорцям, але коли, запС–знюючись на урок, ви натрапляли на ПС–вза ПолтерТ‘ейста, то краще б уже на вашому шляху постало двоС” замкнених дверей або сходи, якС– ведуть в нС–куди. ПС–вз мС–г жбурнути на голову кошик зС– смС–ттям, висмикнути з-пС–д нС–г килимок, закидати вас шматками крейди або пС–дкрастися ззаду, схопити за носа й заверещати: "АГА, ПОПАВСЯ!" Ще гС–ршим за ПС–вза, якщо, правда, буваС” щось гС–рше, виявився сторож АрТ‘ус ФС–лч. ГаррС– й Рон першого ж ранку потрапили йому пС–д гарячу руку. ФС–лч побачив, як вони намагаються ввС–йти в дверС–, що, на С—хню бС–ду, вели до забороненого коридору на четвертому поверсС–. Сторож не повС–рив, що вони заблукали, а був певен, що хлопцС– зумисне прагнуть туди залС–зти, С– вже погрожував замкнути С—х у пС–двалС–, але, на щастя, С—х врятував професор КвС–рел, що саме проходив коридором. ФС–лч мав кицьку, що звалася МС–сС–с НорС–с, — кС–стляву сС–ру потвору з виряченими, мов у самого ФС–лча, очима. Вона стежила за порядком у коридорах. Варто було порушити якесь правило, бодай найдрС–бнС–ше, С– кицька прожогом мчала до ФС–лча, який з'являвся, як навС–жений, за двС– секунди. ФС–лч знав усС– таС”мнС– ходи краще, нС–ж будь-хто С–нший (за винятком хС–ба що близнюкС–в ВС–злС–), С– виринав звС–дусС–ль так несподС–вано, мов привид. ДС–ти його ненавидС–ли, С– найзаповС–тнС–шим бажанням багатьох учнС–в було дати добрячого копняка МС–сС–с НорС–с. Ну, а коли, нарештС–, щастило знайти клас, починалися власне уроки, на яких ГаррС– швиденько збагнув, що чари — це не тС–льки помахи чарС–вноС— палички С– проказування чудернацьких слС–в. Щосереди опС–вночС– дС–ти, дивлячись у своС— телескопи, вивчали нС–чнС– небеса, запам'ятовували назви рС–зних зС–рок С– стежили за рухом планет. ТричС– на тиждень пС–д проводом похмуроС— присадкуватоС— вС–дьми на ймення професорка Спраут ходили до замкових оранжерей вивчати гербалогС–ю. Вона показувала, як вирощувати всС– тамтешнС– дивовижнС– рослини та гриби С– як С—х використовувати. Мабуть, найнуднС–шою була С–сторС–я магС–С— — С”диний предмет, що його викладав привид. Досить старенький професор БС–нс якось задрС–мав перед камС–ном в учительськС–й С–, пС–шовши наступного ранку на уроки, забув там своС” тС–ло. БС–нс постС–йно клював носом, тимчасом як учнС– занотовували С–мена й дати, плутаючи ЕмерС–ка Дикого з УрС–ком Дивним. Професор ФлитвС–к, учитель замовлянь, був крихС–тним чарС–вником, що мусив ставати на цС–лу купу книжок, аби його можна було побачити понад учительським столом. Коли ГаррС– вперше сидС–в у нього на уроцС–, цей учитель вС–дкрив класний журнал С–, дС–йшовши до прС–звища Поттер, схвильовано пискнув С– гепнувся додолу. А ось професорка МакТ‘онеТ‘ел мала свою методу. ГаррС– не помилився, коли подумав, що з нею краще не сперечатися. Сувора й вимоглива, вона Ще до початку уроку поставила всС–х на мС–сце: — ТрансфС–гурацС–я — один С–з найскладнС–ших С– найнебезпечнС–ших роздС–лС–в магС–С—, який вивчають У ГоТ‘вортсС–, — сказала вона. — Той, хто порушить порядок у моС”му класС–, негайно з нього вийде С– вже нС–коли не повернеться. Я вас попередила. ПС–сля цього вона обернула письмовий стС–л на свиню й навпаки. Це перетворення дуже вразило всС–х дС–тей С– вони не могли дочекатися, коли й самС– вС–зьмуться до такого, але невдовзС– зрозумС–ли, що С—м ще не скоро доведеться обертати меблС– на тварин. Позаписувавши безлС–ч плутаних вказС–вок, кожен учень отримав по сС–рнику С– став пробувати перетво рити його в голку. НаприкС–нцС– уроку лише ГермС–она Тђрейнджер спромоглася трС–шки змС–нити свС–й сС–рник; професорка МакТ‘онеТ‘ел показала учням, яким вС–н став срС–блистим та гострим, С–… подарувала ГермС–онС– рС–дкС–сну усмС–шку. Але найнетерплячС–ше дС–ти чекали предмета "Захист вС–д темних мистецтв", проте КвС–реловС– уроки виявилися якимись несерйозними. Його кабС–нет просмердС–вся часником, що, казали, мав вС–длякувати вампС–ра, з яким вС–н здибався в РумунС–С—, С– тепер боявся, що той за ним ось-ось повернеться. Тюрбан, як розповС–дав КвС–рел, подарував йому один африканський принц на знак подяки за порятунок вС–д небезпечного зомбС–, проте учнС– не дуже вС–рили в цю байку. По-перше, коли Шеймус ФС–нС–-Т‘ан почав допитуватись, як саме КвС–рел поборов зомбС–, той зашарС–вся й заговорив про погоду; по-друге, всС– помС–тили, що вС–д тюрбана вС–дгонить дивним запахом, С– близнюки ВС–злС– були впевненС–, що й вС–н набитий часником, щоб КвС–рел завжди С– будь-де почувався в безпецС–. ГаррС– полегшало на душС–: вС–н анС–трохи не вС–дстав вС–д С–нших учнС–в. Багато школярС–в походили з маТ‘лС–вських родин С–, так як С– вС–н, нС–коли й не здогадувалися, що вони чарС–вницС– й чаклуни. Треба було стС–льки всього навчитися, що навС–ть такС– учнС–, як Рон, не мали великих переваг. П'ятниця стала для ГаррС– й Рона важливим днем. Вони нарештС– спромоглися потрапити до ВеликоС— зали на снС–данок, жодного разу не заблукавши. — Що в нас сьогоднС–? — поцС–кавився ГаррС– в Рона, який щедро посипав кашу цукром. — ДвС– "настС–йки" разом С–з слизеринцями, — вС–дповС–в Рон. — Снейп — вихователь гуртожитку Слизерин. Кажуть, вС–н завжди пС–дтримуС” своС—х. Побачимо, чи це правда. — Якби ж МакТ‘онеТ‘ел пС–дтримувала нас! — зС–тхнув ГаррС–. Професорка МакТ‘онеТ‘ел була вихователькою гуртожитку ТђрифС–ндор, але це не завадило С—й учора завалити С—х цС–лою купою домашнС–х завдань. Аж ось прибула пошта. ГаррС– вже звик до цього, але першого разу його добряче приголомшило, коли пС–д час снС–данку до ВеликоС— зали зненацька увС–рвалася цС–ла сотня сов С– закружляла над столами, шукаючи своС—х власникС–в С– скидаючи С—м на колС–на листи й пакунки. ГедвС–Т‘а ще нС–чого не приносила ГаррС–. Часом вона прилС–тала С– скубала його за вухо, а отримавши шматочок грС–нки, верталася спати до шкС–льноС— соварнС–. Та цього ранку вона затрС–потС–ла крилами просто над цукром та джемом С– скинула на ГаррС–ну тарС–лку записку. ГаррС– негайно розгорнув С—С—. Дорогий ГаррС–, — було там написано кривими закарлючками, — я знаю, що в п'ятницю по обС–дС– ти вС–льний, то, може, прийдеш до мене на горнятко чайочку десь коло третоС—? ХтС–в би си почути всьо про твС–й перший тиждень. НадС–шли нам вС–дповС–дь ГедвС–Т‘ою. ГеТ‘рС–д ГаррС– взяв Ронове перо й нашкрябав зС– зворотнього боку: "Так, звичайно, до зустрС–чС–" — С– вС–ддав записку ГедвС–зС–. ГаррС– був радий, що може пС–ти пС–сля урокС–в на чай до ГеТ‘рС–да, бо урок "ЗС–лля й настС–йки" виявився найгС–ршим з усього, що досС– з ним траплялося. ПС–д час бенкету для новачкС–в ГаррС– вС–дчув, що професор Снейп ставиться до нього неприязно, а наприкС–нцС– уроку ГаррС– зрозумС–в, що помилився. Снейп не просто не любив ГаррС–, — вС–н його ненавидС–в. "ЗС–лля й настС–йки" викладали в одному з пС–двалС–в. Там було холоднС–ше, нС–ж нагорС– в замку, С– досить моторошно навС–ть без заспиртованих тварин, що стояли в банках уздовж усС–х стС–н. Снейп, як С– ФлитвС–к, почав урок зС– знайомства з учнями С– теж зупинився, дС–йшовши в журналС– до прС–звища Поттер. — А-а, — вимовив вС–н упС–вголоса, — ГаррС– Поттер. Наша нова… знаменитС–сть. Драко Мелфой зС– своС—ми друзяками Кребом С– Тђойлом захихотС–ли, прикривши долонями обличчя. Снейп закС–нчив переклик С– зиркнув на клас. Його очС– були чорнС–, як у ГеТ‘рС–да, але С—м бракувало ГеТ‘рС–дового тепла. Вони були холоднС– й порожнС–, наче чорнС– тунелС–. — Ви прийшли сюди навчитися тонкоС— науки й точного мистецтва виготовлення магС–чного зС–лля, — заговорив майже пошепки Снейп, але дС–ти ловили кожне його слово, бо, як С– професорка МакТ‘онеТ‘ел, Снейп мав дар без жодного зусилля зберС–гати в класС– тишу. — ОскС–льки ми тут не будемо махати, як дурнС–, паличками, чимало з вас не повС–рить, що це справжня магС–я. Я й не сподС–ваюся, що ви справдС– збагнете всю красу повС–льного кипС–ння казана, коли навколо клубочиться пара, всю невловну силу рС–дини, яка розтС–каС”ться людськими судинами, одурманюючи розум С– заворожуючи почуття… Я можу вас навчити зберС–гати у пляшках славу, готувати популярнС–сть, навС–ть закорковувати смерть — якщо, звС–сно, ви не зграя бовдурС–в, яких менС– переважно доводиться вчити. ПС–сля цих слС–в запала ще глибша тиша. ГаррС– й Рон збентежено перезирнулися. ГермС–она Тђрейнджер вовтузилася на краС”чку стС–льця, бо С—й не терпС–лося довести, що вона не бовдур. — Поттере! — зненацька сказав Снейп. — Що я отримаю, додавши змелений корС–нь асфоделя до полиновоС— настС–йки? Змелений корС–нь чого С– до якоС— настС–йки?.. ГаррС– глянув на Рона, що був не менш спантеличений, натомС–сть ГермС–она миттю пС–дняла руку. — Не знаю, пане професоре, — промимрив ГаррС–. СнейповС– губи презирливо скривилися: — Так-так… Слава, як бачиш, — це ще не все. ГермС–ону вС–н нС–би й не помС–чав. — Спробуймо ще раз. Поттере, де б ти шукав, якби я звелС–в тобС– знайти бС–зор? ГермС–она витягнула руку так високо, як можна С—С— пС–дняти не пС–дводячись, а ГаррС– навС–ть уявлення не мав, що за чудасС–я той бС–зор. ВС–н намагався не дивитися на Мелфоя, Креба С– Гойла, що аж душилися смС–хом. — Не знаю, пане професоре. — Ти що, навС–ть не вС–дкривав пС–дручника, га, Поттере? ГаррС– змусив себе глянути просто в тС– холоднС– очС–. ВС–н переглядав пС–дручник ще вдома в ДурслС–в, але невже Снейп сподС–вався, що вС–н пам'ятатиме всю "Тисячу магС–чних рослин С– грибС–в"? Снейп С– далС– не звертав уваги на ГермС–ону, яка махала пС–днятою рукою. — Яка рС–зниця, Поттере, мС–ж аконС–том С– тоС”ю? ГермС–она не витримала С– встала, мало не торкаючись рукою пС–двальноС— стелС–. — Не знаю, — тихенько вС–дповС–в ГаррС–. — МенС– здаС”ться, що знаС” ГермС–она, чому ви С—С— не спитаС”те? КС–лька дС–тей засмС–ялися; ГаррС– перехопив погляд Шеймуса, С– той пС–дморгнув йому. Снейп, однак, був незадоволений. — Сядь! — гаркнув вС–н ГермС–онС–. — Тож знай, Поттере: асфодель, або жовтий нарцис, С– полин утворюють одне з найсильнС–ших снодС–йне зС–лля, що називаС”ться "Смертельний ковток". БС–зор — це камС–нчик, який беруть у цапиному шлунку С– який рятуС” вС–д бС–льшостС– отрут. АконС–т С– тоя — це двС– назви однієї рослини, вС–домоС— ще пС–д назвою борець. Ну? Чому ви нС–чого не записуС”те? УсС– враз кинулися шукати гусячС– пера та пергамент. Пересилюючи шарудС–ння, Снейп оголосив: — А за твоС” нахабство, Поттере, гуртожиток ТђрифС–ндор позбудеться одного очка. Справи Т‘рифС–ндорцС–в не покращали й далС–. Снейп подС–лив учнС–в на пари С– дав С—м завдання виготовити простеньке зС–лля для лС–кування чирякС–в. ВС–н походжав у довгС–й чорнС–й мантС–С—, спостерС–гаючи, як вони важать сушену кропиву й товчуть змС–С—нС– зуби, С– критикував майже всС–х, окрС–м Мелфоя, який, здаС”ться, був йому до вподоби. Снейп саме пропонував усС–м подивитися, як добре Мелфою вдалося настояти слимакС–в, аж раптом пС–двал наповнився ядучим зеленим димом С– пронизливим шипС–нням. НевС–л якимось чином спромС–гся розтопити ШеймусС–в казанок, який перетворився на покручену грудку металу, С– зС–лля розтС–калося по кам'янС–й пС–длозС–, пропалюючи дС–рки в черевиках учнС–в. За мить усС– повистрибували на стС–льцС–, а НевС–л, на якого вилилося зС–лля, коли луснув казан, стогнав вС–д болю, бо на його руках С– ногах повискакували страхС–тливС– червонС– пухирС–. — Р†дС–от! — гаркнув Снейп, одним помахом чарС–вноС— палички прибравши розлите зС–лля. — Мабуть, ти додав голки дикобраза, перше нС–ж знС–мати казанок з вогню? НевС–л заскС–млив, а пухирС– повиступали в нього вже й на носС–. — ВС–дведи його до лС–карнС–, — наказав Снейп ШеймусовС–, а тодС– накинувся на ГаррС– з Роном, якС– працювали поряд С–з НевС–лом: — Ти!.. Поттере, чому ти не попередив його, що не можна додавати голки? Думав, ти виграС”ш, коли вС–н усе зС–псуС”, га? ТђрифС–ндор тепер через тебе втратить ще одно очко. Це було так несправедливо, що ГаррС– вже намС–рився протестувати, та Рон нишком штурхнув його ногою. — Не заводься, — пробурмотС–в вС–н. — Я чув, що Снейп — то справжня паскуда. Коли через годину вони вибиралися сходами з пС–двалу, ГаррС– мав пригнС–чений настрС–й, а в головС– йому паморочилось. Першого ж тижня ТђрифС–ндор утратив через нього два очки, — С– чому той Снейп так його зненавидС–в? — Не падай духом, — пС–дбадьорив його Рон. — ФредовС– й Джорджу вС–н також завжди знС–маС” очки. Можна пС–ти з тобою до ГеТ‘рС–да? За п'ять хвилин до третьоС— вони вийшли з замку С– попрямували через поле. ГеТ‘рС–д мешкав у маленькС–й дерев'янС–й хатинцС– на узлС–ссС– Забороненого лС–су. НадворС– коло дверей хатинки лежав арбалет С– пара калош. ГаррС– постукав, С– з хатинки долинуло несамовите шкрябання С– глухий гавкС–т. Згодом почувся голос ГеТ‘рС–да: "Назад, Р†кланю, назад!" Спочатку в шпаринцС– з'явилося велике заросле обличчя, С– лише потС–м вС–дчинилися навстС–ж дверС–. — Стривайте, — сказав ГеТ‘рС–д. — Назад, Р†кланю! ГеТ‘рС–д впустив дС–тей, притримуючи за нашийник величезного чорного пса-вовкодава. В хатинС– була лише одна кС–мната. ЗС– стелС– звисали шинки й фазани, на вС–дкритому вогнС– кипС–в мС–дний чайник, а в кутку стояло масивне лС–жко, накрите ковдрою з рС–знобарвних клаптикС–в. — Будьте як удома, — сказав ГеТ‘рС–д, вС–дпустивши пса, що миттю стрибнув на Рона й почав лизати йому вуха. Як С– ГеТ‘рС–д, Р†клань був аж нС–як не таким страшним, як на вигляд. — Це — Рон, — сказав ГаррС– ГеТ‘рС–довС–, що наливав окрС–п у великий чайничок для заварки й розкладав на тарС–лцС– печиво. — Ще один ВС–злС–, га? — мовив ГеТ‘рС–д, поглядаючи на РоновС– веснянки. — Я пС–вжиття змарнував, вС–дганяючи твоС—х братикС–в вС–д лС–су. Печиво було тверде, як камС–нь, але ГаррС– з Роном не подавали виду С– розповС–дали ГеТ‘рС–довС– про своС— першС– уроки. Р†клань поклав свою морду ГаррС– на колС–на, заслинивши йому весь одяг. ГаррС– й Рон дуже тС–шилися, коли ГеТ‘рС–д назвав Р†кланя "старим дурком". — А оту котяру, МС–сС–с НорС–с, я б си залюбки познайомив з Р†кланем. ЗнаС”те, щоразу, як я си прийду до школи, вона за мною ходить С– ходить. Не можу вС–д неС— вС–дкараскатися, — то ФС–лч С—С— намовляС”. ГаррС– розповС–в ГеТ‘рС–довС– про урок професора Снейпа, С– ГеТ‘рС–д, як С– Рон, порадив ГаррС– не перейматися, бо Снейп узагалС– нС–кого не любить. — Але вС–н мене просто ненавидить! — Дурне! — заперечив ГеТ‘рС–д. — Чого б то? Та ГаррС– здалося, нС–би ГеТ‘рС–д чомусь уникав його погляду. — А як си почуваС” твС–й брат ЧарлС–? — звернувся ГеТ‘рС–д до Рона. — МенС– вС–н си дуже подобав: такий чемний зС– звС–рС”тками. "Мабуть, ГеТ‘рС–д зумисне змС–нив тему", — подумав ГаррС–. Поки Рон розповС–дав ГеТ‘рС–довС–, як ЧарлС– працюС” з драконами, ГаррС– взяв до рук клапоть газети, що лежав на столС– пС–д чайничком. То була вирС–зка С–з "Щоденного вС–щуна": ОСТАННР† НОВИНИ ПРО НАПАД НА "ТђРР†НТђОТС" Р† далС– триваС” розслС–дування нападу на "ТђрС–нТ‘отс", здС–йсненого 31 липня. У скоС”ннС– цього злочину пС–дозрюють невС–домих чорних чаклунС–в або вС–дьом. ТђрС–нТ‘отськС– Т‘облС–ни й досС– наполягають, що нС–чого не вкрадено. Мовляв, С–з сейфу, до якого здС–йснено пролом, усС– цС–нностС– були забранС– того самого дня, але ранС–ше. "А що там було, ми не скажемо, тому краще нС–куди не пхайте свого носа, як не хочете клопоту на свою голову", — повС–домив сьогоднС– представник "ТђрС–нТ‘отсу". ГаррС– пригадав, як Рон розповС–дав йому в поС—здС– про спробу пограбувати "ТђрС–нТ‘отс", але Рон тодС– не називав дати. ГеТ‘рС–де! — вигукнув ГаррС–. — Таж цей напад на "ТђрС–нТ‘отс" стався якраз на мС–й день народження! Це могло статися тодС–, як ми там були! Не було жодного сумнС–ву в тому, що цього разу ГеТ‘рС–д навмисне ховав своС— очС– вС–д ГаррС–. ВС–н знову щось буркнув С– запропонував ГаррС– ще одне печиво. ГаррС– знову перечитав повС–домлення. "Р†з сейфу, до якого здС–йснено пролом, усС– цС–нностС– були забранС– того самого дня, але ранС–ше". ГеТ‘рС–д забрав усе С–з сейфу сС–мсот тринадцять, якщо можна назвати цС–нностями той неохайний пакуночок. Чи не його шукали злодС–С—? Вертаючи разом з Роном до замку на вечерю з обвислими вС–д печива кишенями (хлопцС– з чемностС– не могли вС–д нього вС–дмовитися), ГаррС– думав, що жоден урок ще не спонукав його до таких напружених роздумС–в, як оцей чай з ГеТ‘рС–дом. Чи справдС– ГеТ‘рС–довС– пощастило вчасно забрати той пакунок? Де вС–н тепер? Р† чи знаС” ГеТ‘рС–д про Снейпа щось таке, чого не хоче розповС–сти ГаррС–? РОЗДР†Л ДЕВ'ЯТИЙ ОпС–внС–чна дуель ГаррС– нС–коли не думав, що зустрС–не колись хлопця, котрого зненавидить ще дужче, нС–ж ДадлС–, але то було до знайомства з Драко МелфоС”м. Щоправда, першокласники-Т‘рифС–ндорцС– вивчали спС–льно зС– слизеринцями лише "ЗС–лля й настС–йки", тож С—м не так уже й часто доводилося бачити Мелфоя. ПринаймнС– доти, доки у вС–тальнС– Т‘рифС–ндорського гуртожитку С—м потрапило на очС– оголошення, що змусило С—х усС–х застогнати. У четвер мали починатися уроки польотС–в С– Т‘рифС–ндорцС– опинилися в однС–й групС– зС– слизеринцями. — Як завжди, — похмуро буркнув ГаррС–. — Я тС–льки про це й мрС–яв! Тепер буду С–дС–отом на мС–тлС– перед тим МелфоС”м! А вС–н же понад усе прагнув навчитися лС–тати. — Це ще невС–домо, — розважливо мовив Рон. — Я знаю, що Мелфой завжди нахваляС”ться, який вС–н майстер С–з квС–дичу, але то пустС– балачки. А Мелфой С– справдС– багато говорив про польоти. ВС–н нарС–кав на те, що першокласникС–в нС–коли не беруть до складу збС–рних гуртожитських команд С–з квС–дичу, й розповС–дав довгС–, хвальковитС– С–сторС–С—, якС– завжди закС–нчувалися тим, як йому останньоС— митС– щастило вирватися вС–д маТ‘лС–в, що гналися за ним на вертольотах. Але нахвалявся не тС–льки вС–н: якщо вС–рити байкам Шеймуса ФС–нС–Т‘ана, то вС–н мало не все дитинство прогасав на мС–тлС–, оглядаючи краС”види. НавС–ть Рон розповС–дав усС–м охо-чим слухати, як вС–н одного разу на старС–й ЧарлС–нС–й мС–тлС– мало не врС–зався у планер. УсС–, хто походив С–з чаклунських родин, без утаву торочили про квС–дич. Рон уже навС–ть посварився через футбол з ДС–ном Томасом, своС—м сусС–дою у спальнС–. Рон не мС–г зрозумС–ти, що цС–кавого в грС–, де тС–льки один м'яч С– не можна лС–тати. ГаррС– якось застукав Рона на тому, що вС–н продС–рявлював ДС–нС–в плакат С–з вестгемськими футболС–стами, бо хотС–в, щоб гравцС– нарештС– заворушилися. НевС–л ще зроду не сС–дав на мС–тлу, бо йому не дозволяла бабуся. ГаррС– потай мС–ркував, що тут вона мала цС–лковиту рацС–ю, бо, навС–ть ходячи по твердС–й землС–, НевС–л постС–йно встрявав у якусь халепу. ГермС–ону Тђрейнджер польоти непокоС—ли не менше вС–д НевС–ла. Це було те, чого не можна визубрити з книжки, хоча вона й намагалася. ПС–д час снС–данку в четвер вона дС–стала всС–х порадами, як правильно лС–тати, що С—х вона вичитала з бС–блС–отечноС— книжки пС–д назвою "КвС–дич крС–зь вС–ки". НевС–л жадС–бно ловив кожне С—С— слово, вС–дчайдушно прагнучи запам'ятати те, що згодом допоможе йому втриматися на мС–тлС–, зате решта полегшено зС–тхнули, коли ГермС–онину лекцС–ю урвало прибуття пошти. ПС–сля ГеТ‘рС–довоС— записки ГаррС– не отримав ще жодного листа, С– Мелфой, звС–сно, звернув на це увагу. Його пугач щоразу приносив МелфоС”вС– з дому пакунки з ласощами, якС– вС–н пожадливо розгортав за слизеринським столом. Сова-сипуха принесла НевС–ловС– невеликий пакуночок вС–д бабусС–. ВС–н схвильовано розпечатав його С– показав усС–м скляну кульку, що вся була нС–би заповнена бС–лим димом. — Це Нагадайко! — пояснив вС–н. — Бабуся знаС”, що я забудько… а вС–н нагадуС”, коли ви щось забули зробити. ДивС–ться, його треба отак мС–цно тримати С– якщо вС–н червонС–С”, значить, ви щось забули… Ох!.. — НевС–л роззявив рота, бо Нагадайко раптом став яскраво-червоним… НевС–л намагався пригадати, що ж вС–н забув, аж тут Драко Мелфой, проходячи повз Т‘рифС–ндорський стС–л, вихопив з його рук Нагадайка. ГаррС– й Рон зС–рвалися на ноги. Вони вже давно чекали нагоди натовкти боки МелфоС”вС–, але професорка МакТ‘онеТ‘ел, яка швидше за всС–х учителС–в вС–дчувала, де виникала напружена ситуацС–я, миттю постала перед ними. — Що трапилось? — ПанС– професорко, Мелфой забрав мого Нагадайка. СпохмурнС–вши, Мелфой кинув Нагадайка назад на стС–л. — Я тС–льки подивився, — буркнув вС–н С– пС–шов геть разом С–з Кребом С– Тђойлом. О пС–в на четверту пополуднС– ГаррС–, Рон та решта Т‘рифС–ндорцС–в збС–гли сходами на подвС–р'я, де мав початися С—хнС–й перший урок польотС–в. Був ясний прохолодний день, С– вони йшли травичкою, яка шелестС–ла пС–д С—хнС–ми ногами, до рС–вненькоС— галявини навпроти забороненого лС–су, дерева якого похитувалися вдалинС–. Там уже були слизеринцС–, а також двадцять мС–тел, що лежали рядочками на землС–. ГаррС– чув, як Фред С– Джордж ВС–злС– говорили про шкС–льнС– мС–тли, нарС–каючи, що декотрС– з них вС–брують, коли залетС–ти надто високо, або постС–йно завертають трохи лС–воруч. Прибула вчителька, мадам Гуч. Вона мала ко-ротке сиве волосся С– жовтС–, наче в яструба, очС–. — Чого ви тут поставали? — гримнула вона. — Розбирайте мС–тли. Швиденько. ГаррС– глянув на свою мС–тлу. Вона була стара, й деякС– прутики стирчали з неС— навсС–бС–ч. — ПростягнС–ть праву руку над своС”ю мС–тлою, — звелС–ла мадам Гуч, — С– скажС–ть: "Гоп!" — ГОП! — заволали всС–. МС–тла ГаррС– зразу стрибнула йому до рук. Але не всС– мС–тли виявилися такими проворними. МС–тла ГермС–они Тђрейнджер лише перекотилася в травС–, а НевС–лова взагалС– не зрушила з мС–сця. Можливо, мС–тли, як С– конС–, вС–дчувають, коли С—х бояться, подумав ГаррС–. Тремтячий голосок НевС–ла явно свС–дчив про його небажання вС–дривати ноги вС–д землС–. ТодС– мадам Гуч показала, як треба сС–дати на мС–тлу, щоб не сповзти з неС—, С– пройшла вздовж рядС–в, перевС–ряючи, чи мС–цно тримають учнС– своС— мС–тли. ГаррС– й Рон були втС–шенС–, коли вона дорС–кнула МелфоС”вС–, що той неправильно тримаС” мС–тлу. — А тепер, пС–сля мого свистка, щосили вС–дштовхуйтесь вС–д землС–, — давала настанови мадам Гуч. — МС–цно тримайте мС–тли, пС–днС–мС–ться на метр чи два, а тодС– вС–дразу приземляйтеся, нахилившись трохи вперед. Слухайте свисток! Один!.. Два!.. Аж тут НевС–л, стривожений С– переляканий, що не зумС–С” злетС–ти, зненацька, не дочекавшись свистка мадам Гуч, з усієї сили штовхнувся ногами. — Назад, хлопче! — крикнула вчителька, але НевС–л уже полетС–в угору, немов корок, що вистрелив С–з пляшки. Ось вС–н пС–днявся на чотири метри… шС–сть метрС–в. ГаррС– бачив НевС–лове сполотнС–ле обличчя й нажаханС– очС–, що дивилися, як кудись провалюС”ться земля, бачив, як НевС–л роззявив рота, сповз на один бС–к С–… БАХ! Удар, страхС–тливий хрускС–т, С– ось уже НевС–л незграбною грудкою лежить обличчям у травС–. Його мС–тла й далС– шугала вгору, а згодом стала поволС– посуватися в бС–к забороненого лС–су, аж доки зникла з очей. Мадам Гуч схилилася над НевС–лом, С– С—С— обличчя також поблС–дло. — Зламав зап'ясток, — почув ГаррС– С—С— бурмотС–ння. — Давай, хлопче, пС–дводься, все гаразд. Вона обернулася до решти учнС–в: — Щоб нС–хто навС–ть не рухався, доки я не заведу цього хлопця до лС–карнС–! Залиште мС–тли на мС–сцС–, якщо не хочете, щоб вас негайно вигнали з ГоТ‘вортсу! ХодС–мо, любий. НевС–л С–з заплаканим обличчям, пС–дтримуючи зламану руку, пошкандибав услС–д за мадам Гуч, яка супроводила його, обС–йнявши за плечС–. ТС–лько-но вони вС–дС–йшли трохи далС–, як Мелфой розреготався: — Кльово йому розквасило пику, га? ЗасмС–ялася й решта слизеринцС–в. — Стули пельку, Мелфою! — крикнула ПарватС– ПатС–л. — О, захисниця ЛонТ‘ботома? — глузливо мовила ПенсС– ПаркС–нсон, слизеринська дС–вчина з бездушним обличчям. — Я й не думала, що тобС–, ПарватС–, подобаються товстенькС– заплаканС– писклявчики. — ДивС–ться! — гукнув Мелфой, метнувшись упе-ред С– вихопивши щось С–з трави. — Це та С–дС–отська штучка, яку баба прислала ЛонТ‘ботому! ВС–н пС–дняв руку, С– на сонцС– зблиснув Нагадайко. — Дай-но сюди, Мелфою, — спокС–йно проказав ГаррС–, С– всС– зразу замовкли. Мелфой огидно вишкС–рився: — КарочС”, я покладу це десь тут, щоб ЛонТ‘ботом потС–м пС–дС–брав — наприклад, на деревС–! — Дай сюди! — ревнув ГаррС–, але Мелфой скочив на мС–тлу С– злетС–в у повС–тря. ВС–н не брехав, бо таки справдС– вмС–в добре лС–тати. Зависнувши нарС–внС– з найвищим гС–ллям дуба, Мелфой гукнув: — Давай, вС–дбери його, Поттере! ГаррС– вхопився за мС–тлу. — НС–! — закричала ГермС–она Тђрейнджер. — Мадам Гуч звелС–ла не рухатись, ми будемо через тебе мати клопС–т! ГаррС– не зважав. Кров пульсувала йому в скронях. ВС–н скочив на мС–тлу, щосили пС–дстрибнув — С– зринув у повС–тря. ВС–тер куйовдив йому волосся С– розвС–вав його мантС–ю. ГаррС– нестямно зрадС–в, усвС–домивши, що може робити те, чого навС–ть не вчився, — це було легко, це було чудово! ВС–н трС–шки пС–дняв держак мС–тли, щоб злетС–ти вище, С– почув верески дС–вчат С– захоплений вигук Рона. Круто розвернув мС–тлу, щоб зустрС–тися вС–ч у вС–ч з МелфоС”м. Мелфой був ошелешений. — ВС–ддавай, — крикнув ГаррС–, — бо зС–б'ю з мС–тли! — Невже?! — спробував глузувати Мелфой, проте його обличчя виказувало тривогу. НеймовС–рно, але ГаррС– якимось чином знав, що робити. ВС–н нахилився вперед, мС–цно стиснув мС–тлу обома руками, й вона понеслася на Мелфоя, мов спис. Мелфой насилу ухилився, а ГаррС– ще раз круто розвернувся й зупинив мС–тлу. Дехто внизу заплескав у долонС–. — Тут, Мелфою, тебе не врятують нС– Креб, нС– Тђойл! — вигукнув ГаррС–. Мелфой, здаС”ться, С– сам це розумС–в. — ТодС– лови, якщо можеш! — крикнув вС–н С– пС–дкинув скляну кульку високо вгору, а сам помчав назад до землС–. Мовби на уповС–льнених кадрах, ГаррС– побачив, як куля шугнула вгору, а тодС– почала падати. Нахилившись, вС–н спрямував держак донизу С– наступноС— митС– пС–шов у круте пС–ке, доганяючи кульку. у вухах йому свистС–в вС–тер, а з землС– долинали зойки учнС–в. ГаррС– простяг руку й пС–ймав кулю над самС–сС–нькою землею, — саме вчасно, щоб вирС–вняти мС–тлу С– м'яко впасти на траву, надС–йно тримаючи Нагадайка. — ГАРРР† ПОТТЕР! Серце ГаррС– опустилося швидше, нС–ж вС–н сам. До учнС–в бС–гла професорка МакТ‘онеТ‘ел. Тремтячи, ГаррС– звС–вся на ноги. — СкС–льки рокС–в у ГоТ‘вортсС–, а я ще нС–коли!… — розхвилювавшись, професорка МакТ‘онеТ‘ел насилу могла говорити, а С—С— окуляри люто виблискували: — Як ти посмС–в, ти мС–г скрутити собС– в'язи! — ПанС– професорко, вС–н не винен! — МовчС–ть, мС–с ПатС–л! — Але Мелфой… — Досить, мС–стере ВС–злС–… Поттере, йди за мною! ПокС–рно плентаючись слС–дом за професоркою МакТ‘онеТ‘ел, яка йшла до замку, ГаррС– помС–тив переможнС– обличчя Мелфоя, Креба С– Тђойла. ВС–н уже знав: тепер його вС–драхують. ХотС–в якось виправдатися перед професоркою, але йому немов зацС–пило. Професорка МакТ‘онеТ‘ел простувала, навС–ть не озираючись, С– ГаррС– був змушений бС–гти пС–дтюпцем, Щоб не вС–дстати. Оце й усе. ВС–н не протримався С– двох тижнС–в. Через десять хвилин пакуватиме речС–. Що скажуть ДурслС–, коли вС–н з'явиться в них на порозС–? Вони пС–днялися зовнС–шнС–ми, а тодС– внутрС–шнС–ми мармуровими сходами, а професорка МакТ‘онеТ‘ел не озвалася й словом. ВС–дчиняла дверС– С– йшла коридорами, а ГаррС– жалюгС–дно дрС–ботС–в за нею. Може, вона веде його до Дамблдора. ГаррС– згадав ГеТ‘рС–да, якого вС–драхували, але дозволили йому бути ключником. ГаррС– мС–г би стати його помС–чником. Йому аж закрутило в шлунку, коли вС–н уявив, як Рон С– решта учнС–в будуть учитися на чарС–вникС–в, а вС–н тим часом тягатиме за ГеТ‘рС–дом його торбу. Професорка МакТ‘онеТ‘ел зупинилася бС–ля якогось класу. Прочинила дверС– й зазирнула всередину. — Перепрошую, професоре ФлитвС–к, можна на хвилинку Вуда? "Вуда? — здивувася ГаррС–. — Що це, лозина, якою його лупцюватимуть?" Але Вуд виявився кремезним п'ятикласником, що збентежено вийшов С–з класу ФлитвС–ка. — Р†дС–ть обидва за мною, — звелС–ла професорка МакТ‘онеТ‘ел, С– вони рушили коридором, а Вуд допитливо зиркав на ГаррС–. — Сюди. Професорка МакТ‘онеТ‘ел завела С—х до класу, де не було нС–кого, крС–м ПС–вза, що ретельно виписував на дошцС– непристойнС– слова. — Геть, ПС–взе! — гаркнула вона. ПС–вз пожбурив крейду у смС–ттС”вий кошик С–, проклинаючи все на свС–тС–, вислизнув з кС–мнати. Професорка МакТ‘онеТ‘ел хряснула за ним дверима й повернулася до хлопцС–в. — Поттере, це — ОлС–вер Вуд. Вуд, я знайшла тобС– ловця. РозгубленС–сть на обличчС– Вуда щезла С– з'явився захват. — ПанС– професорко, ви серйозно? — Абсолютно, — рС–шуче мовила МакТ‘онеТ‘ел. — ВС–н абсолютно природний. Я такого ще зроду не бачила. Поттере, ти вперше сС–в на мС–тлу? ГаррС– мовчки кивнув. ВС–н ще не розумС–в, що дС–С”ться, але його, здаС”ться, не виженуть, тож тепер вС–н потроху повертався до тями. — ВС–н пС–шов у пС–ке з висоти п'ятнадцять метрС–в С– упС–ймав рукою цю кульку! — сказала ВудовС– професорка МакТ‘онеТ‘ел. — Р† навС–ть не подряпався. ЧарлС– ВС–злС– на таке не спромС–гся б! Вуд тепер сяяв так, нС–би раптом здС–йснилися всС– його мрС–С—. — Поттере, ти бачив коли-небудь, як грають у квС–дич? — схвильовано запитав вС–н. — Вуд — капС–тан Т‘рифС–ндорськоС— команди, — пояснила професорка МакТ‘онеТ‘ел. — ВС–н просто створений для ловця, — сказав Вуд, оглядаючи Поттера з усС–х бокС–в. — Легкий, меткий… ПанС– професорко, йому треба дати якусь пристойну мС–тлу, я б сказав "НС–мбус-2000" або "КлС–нсвС–п-7". — Я поговорю з професором Дамблдором С– спитаю, чи можна зробити виняток С–з правил для першокласникС–в. Присягаюся небом, нам потрС–бна краща команда, нС–ж торС–к. Так продути Слизерину в останньому матчС–, — я потС–м кС–лька тижнС–в не могла глянути у вС–чС– Северусу Снейпу!.. Професорка МакТ‘онеТ‘ел суворо подивилася на ГаррС– поверх окулярС–в. — СподС–ваюся, ти будеш наполегливо тренуватися, щоб менС– згодом таки не довелося тебе покарати. — А тодС– раптом усмС–хнулася: —ТвС–й батько пишався б тобою. ВС–н С– сам чудово грав у квС–дич. — ЖартуС”ш! Була вечеря, С– ГаррС– щойно розповС–в РоновС–, що сталося вС–дтодС–, коли разом з професоркою МакТ‘о-неТ‘ел вС–н покинув учнС–в на галявинС–. М'ясний пирС–жок у РоновС–й руцС– завмер на пС–вдорозС– до рота. — Ловцем? — перепитав вС–н. — Але ж першокласники нС–коли… Ти, мабуть, будеш наймолодшим гравцем за цС–ле… — …столС–ття, — докС–нчив за нього ГаррС–, запи-хаючи до рота пирС–жок. ВС–н надзвичайно зголоднС–в пС–сля всС–х денних пригод. — Вуд сам менС– про це сказав. Рон був такий вражений, такий приголомшений, що просто завмер, роззявивши рота й дивлячись на ГаррС–. — Наступного тижня почну тренуватися, — повС–домив ГаррС–. — ТС–льки нС–кому не кажи. Вуд хоче зберегти це в таС”мницС–. До зали увС–йшли Фред С– Джордж ВС–злС– й, помС–тивши ГаррС–, поспС–шили до нього. — Це супер! — сказав Джордж стишеним голосом. — Вуд нам розповС–в. Ми теж у командС– — вС–дбивачС–. — Ось побачите: цього року ми таки виграС”мо кубок С–з квС–дичу! — запевнив Фред. — Ми не вигравали вС–дтодС–, як пС–шов ЧарлС–, але цьогорС–чна команда буде класна. Ти маС”ш стати добрим гравцем, ГаррС–. Вуд на радощах мало не стрибав, розповС–даючи про тебе. — Все це супер, але нам треба йти. ЛС– Джордан каже, що знайшов новий секретний вихС–д зС– школи. — Можу заприсягтися, що це той хС–д за статуС”ю ГригорС–я Улесливого, на який ми натрапили ще першого тижня. До зустрС–чС–. Не встигли вС–дС–йти Фред С– Джордж, як з'явилися не такС– любС– гостС–: Медфой у супроводС– Креба С– Тђойла. — Що, Поттер, остання вечеря? Коли там поС—зд до маТ‘лС–в? — Бачу, тут ти зС– своС—ми шмаркачами смС–ливС–ший, нС–ж у повС–трС–, — незворушно промовив ГаррС–. Креб С–з Тђойлом, звС–сно, аж нС–як не були шмаркачами, але за Високим столом сидС–ло багато вчителС–в, тож слизеринцС– могли тС–льки стискати кулаки С– скреготС–ти зубами. — Я й сам будь-якоС— секунди справлюся з тобою, — пригрозив Мелфой. — КарочС”, можна й сьогоднС–. Дуель чарС–вникС–в. Лише на паличках — нС–якого контакту… Що таке?.. НС–коли не чув про дуель чарС–вникС–в? — Звичайно, чув, — втрутився раптом Рон. — Я буду його секундантом, а хто твоС—м? Мелфой змС–ряв очима Креба С– Тђойла. — Креб, — вибрав вС–н. — ОпС–вночС–, о'кей? ЗустрС–чаС”мось у кС–мнатС– трофеС—в, С—С— нС–коли не замикають. Коли Мелфой пС–шов, ГаррС– подивився на Рона. — Що за дуель чарС–вникС–в? — запитав вС–н. — Р† що означаС” бути секундантом? — Ну, секундант замС–нюС” тебе в разС– смертС–, — недбало вС–дповС–в Рон, нарештС– доС—даючи вже холодний пирС–жок. ПомС–тивши, як змС–нилось обличчя ГаррС–, вС–н швиденько додав: — Але, розумС–С”ш, помирають тС–льки пС–д час справжнС–х дуелей, зС– справжнС–ми чарС–вниками. Ви з МелфоС”м щонайбС–льше нашлете один на одного С–скри. Жоден з вас ще не знаС” тих чарС–в, якС– завдають серйозноС— шкоди. До того ж я впевнений: вС–н сподС–вався, що ти вС–дмовишся. — А що, як я махну паличкою, й нС–чого не трапиться? — ТодС– викинь С—С— С– розтовчи йому носа, — сказав Рон. — Перепрошую. ХлопцС– озирнулися: перед ними стояла ГермС–она Тђрейнджер. — Тут можна десь спокС–йно повечеряти? — обурився Рон. ЗС–гнорувавши його, ГермС–она заговорила до ГаррС–: — Я випадково почула вашу розмову з МелфоС”м… — Боюсь, не випадково, — пробурмотС–в Рон. — …Ви не повиннС– блукати школою вночС–. Подумайте про тС– очки, якС– втратить ТђрифС–ндор, коли вас упС–ймають, а саме так воно й станеться. З вашого боку це дуже егоС—стично. — Не пхай свого носа до чужого проса! — вС–друбав ГаррС–. — Чао! — докинув Рон. Хай там як, але день завершувався не найкраще, думав ГаррС–, лежачи з розплющеними очима С– прислухаючись, як засинають ДС–н та Шеймус (НевС–л ще не повернувся з лС–карнС–). Рон цС–лС–сС–нький вечС–р давав йому рС–знС– поради, наприклад: "Якщо вС–н спробуС” прокльони, постарайся ухилитися, бо я не знаю, як С—х блокувати". ЙмовС–рнС–сть, що С—х упС–ймаС” ФС–лч або МС–сС–с НорС–с, була досить велика, С– ГаррС– вС–дчував, що спокушаС” долю, вже вдруге порушуючи сьогоднС– шкС–льнС– правила. Але в пС–тьмС– перед ГаррС– постС–йно бовванС–ло вишкС–рене обличчя Мелфоя, тож сьогоднС– була добра нагода розквитатися з ним вС–ч-на-вС–ч. Її не можна було втрачати. — ПС–в на дванадцяту, — прошепотС–в нарештС– Рон. — Час С–ти. ХлопцС– накинули халати, дС–стали своС— чарС–внС– палички й навшпиньки пройшли через кС–мнату, а тодС– пробралися вниз гвинтовими сходами й дС–сталися Т‘рифС–ндорськоС— вС–тальнС–. В камС–нС– ще дотлС–вали жаринки, перетворивши всС– крС–сла на чорнС– горбатС– тС–нС–. Вони вже майже дС–йшли до отвору за портретом, коли з найближчого до них крС–сла почувся голос: — ГаррС–, я не вС–рю, що ти пС–деш на таке. ЗамерехтС–в лС–хтарик. У крС–слС– в рожевому халатику сидС–ла насуплена ГермС–она Тђрейнджер. — Ти ! — люто засичав Рон. — Ану в лС–жко! — Краще б я розповС–ла твоС”му братовС–, — огризнулася ГермС–она. — ПерсС– — староста, вС–н би швиденько це припинив. ГаррС– не мС–г повС–рити, що можна бути таким надокучливим. — ХодС–мо, — сказав вС–н РоновС–. Штовхнув портрет ГладкоС— ПанС– й полС–з у отвС–р. ГермС–она С– в гадцС– не мала так легко здаватися, тож полС–зла в отвС–р слС–дом за Роном, шиплячи, немов сердита гуска. — Невже ви зовсС–м не дбаС”те про ТђрифС–ндор, а думаС”те тС–льки про себе? Я не хочу, щоб Слизерин виграв кубок гуртожиткС–в, а через вас ми втратимо всС– очки, якС– я заробила в професорки МакТ‘онеТ‘ел, розповС–вши про перехС–днС– замовляння. — Р†ди геть! — Гаразд, але я попередила вас! Ви ще згадаС”те моС— слова завтра в поС—здС–! Ви такС–… Але хлопцям так С– не довелося почути, якС– вони, бо ГермС–она повернулася до портрета ГладкоС— ПанС–, щоб лС–зти назад, С– побачила перед собою порожню раму. Гладка ПанС– пС–шла кудись С–з нС–чним вС–зитом, тож ГермС–она не могла тепер повернутися до спальнС–. — Р† що я маю робити? — розпачливо запитала вона. — Роби, що хочеш, — вС–дповС–в Рон. — Нам треба йти, ми запС–знюС”мось. Не встигли вони дС–йти до кС–нця коридору як ГермС–она С—х наздогнала. — Я пС–ду з вами, — заявила вона. — НС–, не пС–деш. — Невже, по-вашому, я стоятиму тут, поки мене пС–ймаС” ФС–лч? А якщо вС–н побачить нас утрьох, я скажу, що хотС–ла зупинити вас, С– ви пС–дтвердите, що це правда. — Ото нахаба! — не стримався Рон. — Ану, тихо! — урвав С—х ГаррС–. — Я щось чую. Чулося якесь сопС–ння. — МС–сС–с НорС–с? — сполошився Рон, мружачись у темрявС–. Але замС–сть кицьки дС–ти побачили НевС–ла. Скрутившись калачиком, вС–н мС–цно спав на пС–длозС–, але здригнувся й прокинувся, почувши С—хню ходу. — Добре, що ви мене знайшли! Я тут уже кС–лька годин. Не мС–г пригадати новий пароль, щоб дС–статися до лС–жка. — НевС–ле, тихС–ше! Пароль — "Свиняче рило", але це тобС– не допоможе, бо Гладка ПанС– кудись пС–шла. — Як твоя рука? — запитав ГаррС–. — Чудово! — показав С—м зап'ясток НевС–л. — Мадам ПомфрС– вправила за секунду. — Добре. Слухай, нам треба йти, побачимося потС–м… — Не кидайте мене! — пС–двС–вся НевС–л. — Я не хочу тут бути сам, повз мене вже двС–чС– пролС–тав Кривавий Барон. Рон подивився на годинник, а тодС– люто зиркнув на ГермС–ону С– НевС–ла: — Якщо через вас нас упС–ймають, я тодС– точно вивчу КвС–релове прокляття привидС–в С– нашлю його на вас. ГермС–она вже вС–дкрила рота, можливо, щоб пС–дказати РоновС–, як посилати цей прокльон, але ГаррС– засичав на неС— й кивком голови звелС–в усС–м С–ти далС–. Вони скрадалися уздовж коридорС–в, освС–тлених смугами мС–сячного сяйва, що лилося у високС– вС–кна. На кожному розС– ГаррС– боявся натрапити на ФС–лча або МС–сС–с НорС–с, але С—м щастило. ПС–днявшись сходами на четвертий поверх, дС–ти навшпиньки пройшли до кС–мнати з трофеями. Мелфоя й Креба ще не було. КришталевС– вС–трини з трофеями виблискували пС–д мС–сячним промС–нням. Кубки, щити, тарелС– С– статуетки вигравали в пС–тьмС– срС–блом С– золотом. ДС–ти пробиралися попС–д стС–нами, поглядаючи на дверС– в обох кС–нцях кС–мнати. ГаррС– витяг свою паличку про випадок, якщо Мелфой вискочить зненацька й почне без попередження. ПовС–льно спливали хвилини. — ЗапС–знюС”ться… може, злякався? — прошепотС–в Рон. Тут вони аж пС–дскочили, бо в сусС–днС–й кС–мнатС– щось зашумС–ло. ГаррС– тС–льки-но пС–днС–с угору паличку, як до них долинув чийсь голос, але то був не Мелфой. — Обнюхай усе, кицюню, вони могли в кутку десь причаС—тися. То ФС–лч звертався до МС–сС–с НорС–с. Похолонувши вС–д жаху, ГаррС– нестямно замахав рукою, показуючи, щоб вони швиденько йшли за ним. УсС– мовчки задрС–ботС–ли до дверей, тС–каючи вС–д ФС–лча. Щойно НевС–лова мантС–я зникла за рогом, як ФС–лч крС–зь другС– дверС– увС–йшов до кС–мнати з трофеями. — Вони десь тут, — почули вони його буркС–т, — мабуть, ховаються. — Сюди! — беззвучно пС–дказав ГаррС–, й нажаханС– дС–ти поповзли вздовж довжелезноС— галереС—, де стояли лицарськС– обладунки. Було чути, як наближаС”ться ФС–лч. Раптом НевС–л вискнув з переляку й побС–г, потС–м спС–ткнувся, схопив Рона за поперек, С– вони обидва попадали на постать воС—на в обладунку. БрязкС–т С– гуркС–т були такС–, що могли розбудити увесь замок. — ТР†КАЙМО! — крикнув ГаррС–, й усС– четверо помчали галереС”ю, не озираючись, чи бС–жить позаду ФС–лч. Вони завернули за рС–г С– помчали одним, а тодС– другим коридором, хоча ГаррС– навС–ть не уявляв, де вони й куди прямують. Проскочили крС–зь якийсь гобелен С– опинилися в потаС”мному переходС–, пробС–гли його й побачили, що стоять бС–ля класу заклинань, який був доволС– далеко вС–д кС–мнати з трофеями. — ЗдаС”ться, вС–н загубив нас, — насилу переводячи дух, мовив ГаррС–. Притулився до холодноС— стС–ни й витер спС–тнС–ле чоло. НевС–л аж перегнувся навпС–л, важко вС–дсапуючись С– хриплячи. — Я ж… казала… вам, — захекано промовила ГермС–она, хапаючись за горло. — Я ж… казала… вам. — Треба вертати до Т‘рифС–ндорськоС— вежС–, — прошепотС–в Рон, — С– то якомога швидше. — Мелфой тебе надурив, — сказала ГермС–она. — Ти зрозумС–в нарештС–? ВС–н С– не збирався з тобою зустрС–чатися, а ФС–лч знав, що хтось прийде до кС–мнати трофеС—в: мабуть, йому пС–дказав сам Мелфой. ГаррС– подумав, що вона, певне, маС” рацС–ю, але не хотС–в у цьому признаватися. — ХодС–м. Але пС–ти було не так просто. Не ступили вони й десяти крокС–в, як клацнула клямка С– з класу щось вилетС–ло просто на них. То був ПС–вз. ПомС–тивши дС–тей, вС–н утС–шено закректав. — ПС–взе, будь ласка, цить! Нас усС–х виженуть! — ГуляС”те опС–вночС–, малючки-першачки? — захихотС–в ПС–вз. — Фу-фу-фу! Якщо ви такС– нечемнС–, то вас упС–ймають, так-таки-так! — ПС–взе, благаС”мо, не виказуй нас! — Мушу розповС–сти ФС–лчевС–, мушу! — прикидався святенником ПС–вз, хоч його очС– зловС–сно виблискували. — ЗнаС”те, це для вашого ж добра! — Забирайся геть! — у Рона урвався терпець С– вС–н щосили турнув ПС–вза, але це була величезна помилка. — УЧНР†, ЯКР† НЕ СПЛЯТЬ! — заверещав ПС–вз, — БР†ЛЯ КЛАСУ ЗАКЛИНАНЬ Р„ УЧНР†, ЯКР† НЕ СПЛЯТЬ! Прослизнувши пС–д ПС–взом, дС–ти щодуху помчали в кС–нець коридору, де наскочили на дверС– — С– то замкненС–. — Гаплик! — заскС–млив Рон, поки вони безпорадно напирали на дверС–. — Ми попалися! Нам кС–нець! Уже чулися кроки: ФС–лч щодуху бС–г туди, де волав ПС–вз. — Та вС–дступС–ться ж! — скрикнула ГермС–она, вихопила в ГаррС– паличку, постукала нею по замку й прошепотС–ла: "Алогомора!" Замок клацнув С– дверС– вС–дчинилися; дС–ти, штовхаючись, проскочили крС–зь дверС–, притьмом зачинили С—х за собою й зачаС—лися. — ПС–взе, куди вони побС–гли? — допитувався ФС–лч. — Ану зС–знавайся! — Скажи "будь ласка". — Не мороч менС– голову! ПС–взе, де вони? — Я не скажу НР†ЧОГО, доки не скажеш "будь ласка"! — протягнув ПС–вз своС—м занудним спС–вучим голосом. — Ну… будь ласка! — НР†ЧОГО! Га-га-га! Я ж казав, що не скажу "нС–чого", як не скажеш "будь ласка"! Га-га-га! — ДС–ти почули, як ПС–вз зС– свистом помчав геть, а ФС–лч лаявся як навС–жений. — ВС–н гадаС”, що дверС– замкненС–, — прошепотС–в ГаррС–. — Думаю, ми врятованС–… ВС–дчепися, НевС–ле! — Якийсь час НевС–л настирливо смикав його за рукав халата. — Що там? ГаррС– повернувся — й вС–дразу побачив, що там. Спершу ГаррС– здалося, нС–би йому сниться страшний сон, бо пС–сля всього, що трапилося з ними, це було вже занадто. Вони були не в кС–мнатС–, як гадав ГаррС–, а в коридорС–, — забороненому коридорС– на четвертому поверсС–! Р† аж тепер вони зрозумС–ли, чому туди не дозволяли ходити. Просто перед собою вони побачили очС– величезного собацюри, що заповнював увесь простС–р мС–ж пС–длогою С– стелею. Пес мав три голови, три пари нестямно вирячених очей, три носи, що посС–пувалися, обнюхуючи дС–тей, С– три заслиненС– пащеки. Слина звисала з жовтуватих С–кол, немов слизькС– мотузки. Пес стояв непорушно, втупившись у них усС–ма шС–стьма очима, С– ГаррС– збагнув, що вони ще й досС– живС– тС–льки тому, що С—хня несподС–вана з'ява заскочила пса зненацька. Проте пес швидко приходив до тями — про це свС–дчило його страхС–тливе гарчання. ГаррС– намацав клямку дверей: якщо вже вибирати мС–ж ФС–лчем С– смертю, то краще ФС–лч. ДС–ти сахнулися й вискочили в дверС–. ГаррС– ще встиг грюкнути ними, щоб клацнув замок, С– вони не побС–гли, а полетС–ли коридором. ФС–лч, мабуть, шукав С—х десь-С–нде, бо вони нС–де його не бачили, але навряд чи й думали про це, адже прагнули тС–льки одного — якнайдалС– втекти вС–д того страховиська. Вони не зупинялися, аж доки добС–гли до портрета ГладкоС— ПанС– на восьмому поверсС–. — Де це вас носило? — запитала ПанС–, дивлячись на С—хнС– халати С– спС–тнС–лС–, розпашС–лС– обличчя. — Не маС” значення!.. Свиняче рило, свиняче рило! — захекано вимовив ГаррС–, й портрет вС–дхилився. ДС–ти пролС–зли до вС–тальнС– й попадали знесилено у крС–сла. Минуло чимало часу, перш нС–ж до них знову повернулася мова. А НевС–л, здавалося, взагалС– вже нС–коли не заговорить. — Що вони собС– думають, тримаючи його в школС– пС–д замком? — озвався нарештС– Рон. — Адже кому-кому, а цС–й собацюрС– потрС–бнС– прогулянки! До ГермС–они знову повернулося не тС–льки рС–вне дихання, а й нестерпна вдача: — Ви що, не бачили нС–чого? НавС–що тодС– вам очС–? ХС–ба ви не помС–тили, на чому вС–н стояв? — На пС–длозС–? — припустив ГаррС–. — Я не дивився на його лапи, мене бС–льше хвилювали його голови. — НС–, не на пС–длозС–. ПС–д його ногами був якийсь люк. ВС–н явно щось стереже. ГермС–она пС–двелася С– пильно на них подивилася. — СподС–ваюся, ви задоволенС– собою. Ми всС– могли загинути або ще гС–рше — нас вигнали б зС– школи. А тепер, якщо не заперечуС”те, я пС–шла спати. Роззявивши рота, Рон дивився С—й услС–д. — Не заперечуС”мо, — сказав вС–н. — Можна подумати, нС–би ми тягнули С—С— за собою, правда? Але, влягаючись у лС–жко, ГаррС– не мС–г забути слС–в ГермС–они. Той пес щось стереже… А що казав ГеТ‘рС–д? "ТђрС–нТ‘отс" — найбезпечнС–ше мС–сце у свС–тС– для зберС–гання всього, що треба заховати, — за винятком хС–ба ГоТ‘вортсу. ЗдаС”ться, ГаррС– зрозумС–в, де саме лежить маленький неохайний пакунок С–з сейфу сС–мсот тринадцять. РОЗДР†Л ДЕСЯТИЙ ГелловС–н Мелфой не повС–рив своС—м очам, побачивши наступного дня, що ГаррС– й Рон ще й досС– в ГоТ‘вортсС–. Вони мали втомлений, але цС–лком безжурний вигляд. Р† справдС–, прокинувшись уранцС–, ГаррС– й Рон вирС–шили, що зустрС–ч С–з триголовим псом була чудовою пригодою, С– тепер С—м кортС–ло знову зС–ткнутися з чимсь несподС–ваним С– цС–кавим. Тим часом ГаррС– розповС–в РоновС– про пакунок, який, здаС”ться, перенесли з "ТђрС–нТ‘отсу" до ГЬТ‘вортсу, й вони довго мС–ркували над тим, що могло потребувати такоС— поважноС— охорони. — Це щось або дуже цС–нне, або дуже небезпечне, — припустив Рон. — Або те С– те, — додав ГаррС–. Але напевне хлопцС– знали тС–льки те, що загадковий предмет був завдовжки десь п'ять сантиметрС–в, проте без додатковоС— С–нформацС–С— здогадатися, що то, шансС–в майже не було. АнС– НевС–л, нС– ГермС–она абсолютно не цС–кавилися, Що сховано пС–д псом С– тим люком. НевС–л думав тС–льки про те, щоб уже бС–льше нС–коли не наближатися до пса. ГермС–она поки що не хотС–ла розмовляти з ГаррС– та Роном, але була таким самовпевненим всезнайком, що могла й здогадатися про щось. Ну, а найДужче хлопцС– прагнули якось помститися МелфоС”вС–, С– така нагода, на превелику втС–ху для них, трапилася наступного тижня, коли прибула пошта. ТС–льки-но сови, як завжди, позалС–тали до ВеликоС— зали, всС– звернули увагу на видовжений тонкий пакунок, який несли шС–сть великих сипух. ГаррС– не менше за С–нших зацС–кавився, що там. Як же вС–н здивувався, коли сови скинули цей пакунок просто перед ним, збивши на пС–длогу його шинку. Не встигли вони вС–длетС–ти, як С–нша сова кинула на цей пакунок ще й листа. ГаррС– спершу вС–дкрив листа, С– добре зробив, бо там було написано: НЕ РОЗГОРТАЙ ПАКУНОК ЗА СТОЛОМ! У ньому твС–й новенький "НС–мбус-2000", але я б не хотС–ла, щоб усС– знали, що ти отримав мС–тлу, бо С–накше кожному захочеться. ОлС–вер Вуд зустрС–не тебе нинС– о сьомС–й вечора на полС– для квС–дичу С– проведе з тобою перше тренування. Професор М. МакТ‘онеТ‘ел ГаррС– ледве зумС–в приховати свою радС–сть, показавши записку РоновС–. — "НС–мбус-2000!" — заздрС–сно простогнав Рон. — Я й у руки нС–коли не брав! ХлопцС– швиденько вийшли з зали. Вони сподС–валися, що встигнуть розпакувати мС–тлу ще до початку урокС–в, але у вестибюлС– дорогу нагору С—м заступили Креб С– Тђойл. Мелфой вихопив у ГаррС– пакунок С– обмацав його. — ТС–па мС–тла, — зневажливо пирхнув вС–н, жбурнувши С—С— назад С–з заздрС–сно-презирливим виразом обличчя. — Цього разу, Поттере, ти своС” таки отримаС”ш, бо першокласникам не дозволено мати мС–тлу. — Це не якась стара мС–тла, — не змС–г стриматися Рон, — а "НС–мбус-2000"! У тебе, Мелфою, там удома що — "Комета-260"? — Рон усмС–хнувся до ГаррС–. — "Комети" непоганС–, але до "нС–мбусС–в" С—м, як до неба рачки. — ВС–злС–, карочС”, що ти знаС”ш про це! Ти й пС–вдержака не маС”ш за що купити! — вС–друбав Мелфой. — Мабуть, складаС”ш з братами прутик до прутика! Рон не встиг вС–дповС–сти, бо з-пС–д МелфоС”вого лС–ктя вигулькнув професор ФлитвС–к. — Часом не сварка, хлопцС–? — пискнув вС–н. — ПоттеровС– прислали мС–тлу, пане професоре! — швиденько донС–с Мелфой. — Так, так, це правда, — пС–дтвердив професор ФлитвС–к, усмС–хаючись до ГаррС–. — Професорка МакТ‘онеТ‘ел розповС–ла менС– про цС– винятковС– обставини. Р† яка то модель, Поттере? — "НС–мбус-2000", пане професоре, — вС–дповС–в ГаррС–, ледь стримуючи регС–т, побачивши тупо-ошелешене обличчя Мелфоя. — Я, до речС–, отримав С—С— якраз завдяки Мелфою, — додав вС–н. ГаррС– й Рон попрямували мармуровими сходами вгору. Р‡м аж свербС–ло поглузувати з розлюченого Мелфоя. — Це правда, — фиркнув вС–д смС–ху ГаррС–, коли вони пС–днялися. — Якби вС–н не забрав Нагадайка, я б не опинився в командС–… — То, по-твоС”му, це нагорода за порушення правил? — залунав за С—хнС–ми спинами сердитий голос. Сходами пС–днС–малася ГермС–она, криво позираючи на пакунок у ГаррС–нС–й руцС–. — А я думав, ти з нами не розмовляС”ш, — сказав ГаррС–. — Р† далС– не розмовляй, — додав Рон, — Це для нас така радС–сть! Задерши носа, ГермС–она пС–шла. Того дня ГаррС– було дуже важко зосередитися на уроках. Подумки вС–н постС–йно вертався до спальнС–, де пС–д лС–жком лежала його нова мС–тла, або уявляв собС– поле для квС–дичу, де увечерС– почнеться тренування. Проковтнув вечерю, навС–ть не зауваживши, що С—сть, а тодС– нарештС– помчав разом з Роном нагору розпаковувати "НС–мбус-2000". — Ого! — вигукнув Рон, коли на лС–жко викотилася мС–тла. НавС–ть ГаррС–, що нС–чого не знав про рС–знС– моделС–, подумав, що мС–тла просто чудова. Гладенька й лискуча, з держаком С–з червоного дерева, вона мала довгий хвС–ст з охайних, рС–вненьких прутикС–в, а вгорС– було виписано золотом "НС–мбус-2000". Десь перед сьомою вечора ГаррС– вийшов С–з замку й пС–шов у сутС–нках на поле для квС–дичу. ВС–н ще нС–коли не був на цьому стадС–онС–. На трибунах довкола поля було кС–лька сотень мС–сць. Вони розмС–щалися так, щоб глядачС– сидС–ли досить високо С– все добре бачили. На кожному кС–нцС– поля стояли три позолоченС– стовпи з кС–льцями вгорС–. ЦС– стовпи нагадали ГаррС– пластмасовС– палички, крС–зь якС– дС–ти видувають мильнС– бульбашки, щоправда, стовпи були п'ятнадцять метрС–в заввишки. ГаррС– так кортС–ло лС–тати, що вС–н не став чекати Вуда, а сС–в на мС–тлу й вС–дштовхнувся вС–д землС–. Яке вС–дчуття!.. ВС–н облетС–в стовпи, а тодС– почав понад полем то здС–йматися вгору, то опускатися. "НС–мбус-2000" повертав куди треба вС–д найлегшого дотику. — Гей, Поттере! СС–дай! Прийшов ОлС–вер Вуд, несучи пС–д пахвою велику дерев'яну коробку. ГаррС– приземлився поряд С–з ним. — Чудово! — зблиснув очима Вуд. — Тепер я бачу, що мала на увазС– МакТ‘онеТ‘ел… Ти й справдС– природжений лС–тун. СьогоднС– я навчу тебе правил гри, а потС–м ти будеш тренуватися з командою тричС– на тиждень. Вуд вС–дкрив коробку, де лежали чотири м'ячС– рС–зних розмС–рС–в. — Що ж, — промовив Вуд, — правила гри у квС–дич досить простС–, а от навчитися грати не так уже й легко. В кожнС–й командС– — семеро гравцС–в. ТроС” з них — загоничС–. — ТроС” загоничС–в, — повторив ГаррС–, а Вуд тим часом витяг яскраво-червоного м'яча завбС–льшки, як футбольний. — Це — квафел, — пояснював Вуд. — ЗагоничС– кидають квафел один одному С– намагаються закинути його в одне з тих кС–лець, щоб забити гол. За кожен забитий квафел команда дС–стаС” десять очок. РозумС–С”ш? — ЗагоничС– кидають квафел в кС–льця, щоб забити гол, — вС–дповС–в ГаррС–. — То… це щось… як баскетбол на мС–тлах С–з шС–стьма кС–льцями, так? — А що таке баскетбол? — здивувався Вуд. — Е, пусте! — швидко сказав ГаррС–. — Гаразд, слухай далС–. У кожнС–й командС– С” ще воротар. От я — воротар ТђрифС–ндору. Я маю лС–тати довкола наших кС–лець С– заважати суперникам забити гол. — Три загоничС–, один воротар, — упевнено повторив ГаррС–. — Р† вони грають квафелом. ЗрозумС–в. А навС–що це? — ГаррС– показав на три м'ячС–, Що лежали в коробцС–. — Зараз побачиш, — сказав Вуд. — На. — ВС–н Дав ГаррС– невеличку битку, немов для гри у крикет. — Тепер я покажу, що роблять бладжери, — сказав Вуд. — Оце два бладжери. ВС–н показав ГаррС– два однаковС– чорнС– м'ячС–, трохи меншС– вС–д червоного квафела. ГаррС– помС–тив, що вони мовби хотС–ли вирватися з-пС–д ременС–в, якС– притримували С—х у коробцС–. — ВС–дступи, — попередив Вуд. ТодС– нахилився й вивС–льнив один бладжер. Чорний м'яч вС–дразу злетС–в високо вгору, а тодС– шугонув просто в ГаррС–не обличчя. ГаррС–, щоб урятувати свого носа, вС–дбив м'яча биткою — м'яч пронС–сся над С—хнС–ми головами, а тодС– кинувся на Вуда, який зумС–в ухилитися С– притис його ногою до землС–. — ЗрозумС–в? — захекано мовив Вуд. ВС–н запхнув бладжера, що й далС– пручався, до коробки С– надС–йно закрС–пив його ремС–нцями. — Бладжери шугають довкола С– намагаються збити гравцС–в з С—хнС–х мС–тел. Ось чому в кожнС–й командС– С” по два вС–дбивачС–. У нашС–й командС– це близнюки ВС–злС–, С– С—хнС” завдання — захищати наших гравцС–в вС–д бладжерС–в С– вС–дбивати С—х у бС–к команди суперникС–в. Запам'ятав? — ТроС” загоничС–в стараються забити гол квафелом; воротар захищаС” стовпи з кС–льцями; вС–дбивачС– захищають гравцС–в своєї команди вС–д бладжерС–в, — скоромовкою випалив ГаррС–. — Класно, молодець! — похвалив його Вуд. — Е-е… а чи було таке, що бладжери когось убили? — мовби мС–ж С–ншим запитав ГаррС–. — У ГоТ‘вортсС– — нС–коли. Р†нодС– хтось мав поламану щелепу, але нС–чого страшнС–шого не траплялося. Ну, а тепер останнС–й член команди — ловець. Це ти. Р† тобС– не треба перейматися нС– квафелом, нС– бладжерами… — …хС–ба що вони проб'ють менС– голову. — Не журися — ВС–злС– чудово дають раду з бладжерами, — вони й самС– наче пара живих бладжерС–в. Вуд витяг з коробки четвертого, останнього, м'яча. Проти квафела С– бладжера вС–н був маленький — десь такий, як великий горС–х. Був золотавий С– мав невеличкС– срС–бнС– крильця. — Це, — сказав Вуд, — золотий скич, найважливС–ший м'яч. Його дуже важко зловити, бо вС–н дуже швидкий С– ледве помС–тний. Р† ловить його ловець. Ти мусиш постС–йно снувати мС–ж загоничами, вС–дбивачами, бладжерами С– квафелом, щоб упС–ймати його швидше, нС–ж ловець суперникС–в, бо ловець, який зловив снича, здобуваС” для команди сто п'ятдесят очок, С– цього майже завжди вистачаС” для перемоги. Ось чому проти ловцС–в так часто порушують правила. Матч закС–нчуС”ться тС–льки тодС–, коли хтось упС–ймаС” снича, тому гра може тягнутися скС–льки завгодно. Рекордом, здаС”ться, було три мС–сяцС–, С– тодС– мусили час вС–д часу мС–няти гравцС–в, щоб вони могли виспатися. Оце нС–би й усе. Р„ запитання? ГаррС– заперечно похитав головою. ВС–н чудово розумС–в, що маС” робити, а от як це робити було проблемою. — Ми поки потренуС”мося без снича, — сказав Вуд, обережно пакуючи м'яча назад до коробки. — Вже темнувато, можна його загубити. Давай спробуймо з цими. Вуд витяг з кишенС– торбинку з м'ячиками для гольфу, С– за пару хвилин вони з ГаррС– вже шугали в повС–трС–. Вуд з усієї сили кидав м'ячС– в рС–знС– боки, а ГаррС– ловив С—х. ВС–н не проТ‘авив жодного м'яча, С– Вуд був у захватС–. За пС–вгодини геть споночС–ло, С– тренування припинили. — Цього року на кубку з квС–дичу викарбують назву нашоС— команди, — радС–сно сказав Вуд, коли вони прямували назад до замку. — Я не здивуюся, якщо ти перевершиш самого ЧарлС– ВС–злС–, а вС–н мС–г би грати за збС–рну АнглС–С—, якби не поС—хав полювати драконС–в. Можливо, через свою заклопотанС–сть, адже треба було не тС–льки виконувати домашнС– завдання, а й тричС– на тиждень, пС–д вечС–р, ходити на тренування з квС–дичу, ГаррС– не мС–г повС–рити, що вже минуло два мС–сяцС–, вС–дколи вС–н у ГоТ‘вортсС–. ВС–н почувався в цьому замку як удома, причому значно краще, нС–ж будь-коли на ПрС–вС–т-драйв. Та й уроки ставали щораз цС–кавС–шС–, бо учнС– вже добре засвоС—ли основи всС–х предметС–в. УранцС– напередоднС– свята ГелловС–н С—х розбудив солодкий запах печеного гарбуза, яким пахло в усС–х коридорах. А на уроцС– заклинань професор ФлитвС–к оголосив, що вони, на його думку, вже готовС– робити те, про що мрС–яли найдужче — змушувати лС–тати рС–знС– предмети (про це вони мрС–яли ще вС–дтодС–, як вС–н змусив лС–тати довкола класу НевС–ловову жабку). Професор ФлитвС–к роздС–лив усС–х учнС–в на пари. Партнером ГаррС– став Шеймус ФС–нС–Т‘ан (що вельми втС–шило ГаррС–, бо йому на очС– вС–дчайдушно намагався втрапити НевС–л). А ось Рон опинився в парС– з ГермС–оною Тђрейнджер. Не знати кого це бС–льше розлютило, — Рона чи ГермС–ону. Вона не розмовляла з ними ще вС–дтодС–, як прийшла поштою ГаррС–на мС–тла. — Що ж, не забувайте тС–льки про той плавний пух зап'ястком руки, над яким ми працювали! — пищав професор ФлитвС–к, забравшись, як завжди, на купу книжок. — Легко й елегантно, пам'ятайте, легко й елегантно!.. Р† дуже важливо точно вимовляти магС–чнС– слова! Не забувайте нС–коли про чарС–вника БаруффС–о, який замС–сть "с" сказав "з" С–, побачив не тролС–в сад, а тролС–в… самС– здогадуС”тесь що. Завдання виявилося важким. ГаррС– з Шеймусом махали-вимахували своС—ми паличками, але перо, яке хлопцС– мали пС–дняти вгору, незрушно лежало на столС–. В Шеймуса зрештою урвався терпець С– вС–н штрикнув перо паличкою — воно загорС–лося, С– ГаррС– мусив гасити його, накривши капелюхом. РоновС– теж не щастило. — ВС–нТ‘ардС–ум ЛевС–оза\ — вигукував вС–н, розмахуючи своС—ми довгими руками, немов вС–тряк. — Ти не так кажеш! — дратувалася ГермС–она.— МаС” бути "ВС–н-Т‘ар-дС–ум ЛевС– —о-за". "ЛевС–" треба вимовляти протяжно й легко. — Кажи сама, коли така розумна, — огризнувся Рон. ГермС–она пС–дкотила рукави мантС–С—, махнула паличкою й вимовила: — ВС–нТ‘ардС–ум ЛевС–оза! Перо пС–днялося зС– столу й зависло приблизно за метр над С—хнС–ми головами. — Дуже добре! — вигукнув професор ФлитвС–к, заплескавши в долонС–. — ДивС–ться сюди, мС–с Тђрейнджер це зробила! ПС–д кС–нець уроку Рон був у кепському настроС—. — Не диво, що всС– С—С— не терплять, — скаржився вС–н ГаррС–, коли вони пробиралися крС–зь юрбу дС–тей у коридорС–. — Це не дС–вчина, а якесь жахС–ття, чесно тобС– кажу! Обганяючи якогось учня, ГаррС– ненароком його зачепив. То була ГермС–она. ГаррС– глянув на неС— С– здивувався — вона плакала. — Мабуть, почула. — Ну, то й що? — не дуже впевнено вС–дповС–в Рон. — Могла б уже помС–тити, що не маС” жодних друзС–в. ГермС–она не прийшла на наступний урок С– того вечора взагалС– нС–де не з'являлася. Дорогою до ВеликоС— зали, де мав вС–дбутися бенкет на честь ГелловС–ну, ГаррС– й Рон почули, як ПарватС– ПатС–л розповС–дала своС—й подрузС– ЛавандС–, що ГермС–она плакала в дС–вочС–й убиральнС– й хотС–ла, щоб С—С— лишили саму. РоновС– пС–сля цього стало ще прикрС–ше, але за мить вони вже увС–йшли до ВеликоС— зали, святкове оздоблення якоС— змусило С—х забути про ГермС–ону. ЗС– стС–н С– стелС– трС–потС–ли крильцями сотнС– живих кажанчикС–в, а ще сотнС– чорними хмарками ширяли понад столами, мало не задмухуючи свС–чки в гарбузах. НесподС–вано, як С– на бенкетС– на початку навчального року, на золотих тарелях з'явилася страва. ГаррС– саме накладав собС– картоплС– в лушпиннС–, коли до зали в перехнябленому тюрбанС– увС–рвався переляканий на смерть професор КвС–рел. УсС– розгублено дивилися, як вС–н пС–дбС–г до Дамблдорового крС–сла, сперся на стС–л С–, насилу зводячи дух, вимовив: — Троль!.. У пС–двалах… Думаю, ви повиннС– знати!.. — ЗнепритомнС–вши, вС–н сповз на пС–длогу. ВС–дразу знявся гамС–р. ПрофесоровС– Дамблдору довелося вистрелити зС– своєї палички кС–лькома пурпуровими ракетами, перше нС–ж настала тиша. — Старости! — вигукнув вС–н. — Негайно вС–дведС–ть своС—х учнС–в до спалень! ПерсС– був у своС—й стихС–С—. — За мною! Першокласники, тримайтеся купи! Троль не страшний, якщо виконувати моС— накази! Не вС–дставайте вС–д мене! Дорогу першокласникам! Перепрошую, я староста! — Як сюди мС–г потрапити троль? — дивувася ГаррС–, пС–дС–ймаючись сходами вгору. — Не знаю, кажуть, вони досить дурнС–, — вС–дповС–в Рон. — Може, його впустив ПС–вз, пожартувавши на честь ГелловС–ну. Вони проминули кС–лька груп учнС–в, що поспС–шали в рС–знС– боки. Пропихаючись крС–зь юрбу розгублених гафелпафцС–в, ГаррС– зненацька вхопив Рона за руку. — Я тС–льки тепер згадав — ГермС–она! — Що з нею? — Вона ж не знаС” про троля! — Ага! — закусив губу Рон. — Але треба, щоб нас не побачив ПерсС–. Пригнувшись, вони приС”дналися до гафелпафцС–в, що бС–гли в С–ншому напрямку, прослизнули в безлюдний бС–чний коридор С– помчали до дС–вочих убиралень. ТС–льки-но завернули за рС–г, як почули ззаду швидкС– кроки. — ПерсС–! — зашипС–в Рон, ховаючись разом С–з ГаррС– за великого кам'яного грифона. Визираючи звС–дти, вони помС–тили, однак, не ПерсС–, а Снейпа, який дС–йшов до кС–нця коридору С– зник. — Що вС–н тут робить? — прошепотС–в ГаррС–. — Чому вС–н не в пС–двалах разом з рештою вчителС–в? — ЗвС–дки я знаю? Вони якнайтихС–ше прокралися наступним коридором, дослухаючись до дедалС– тихС–шоС— ходи Снейпа. — ВС–н пС–шов на четвертий поверх, — сказав ГаррС–, але тут Рон пС–дняв руку. — ЧуС”ш цей запах? ГаррС– принюхався С– вС–дчув страхС–тливий сморС–д— сумС–ш старих шкарпеток С– громадського туалету, який нС–коли не прибирають. А тодС– вони щось почули — низьке рохкання й човгання здоровезних нС–г. Рон показав пальцем: з кС–нця коридору, що вС–в лС–воруч, до них наближалося щось величезне. ХлопцС– сховалися в тС–нь, спостерС–гаючи, як та потвора з'являС”ться в смузС– мС–сячного свС–тла. То було жахливе видовище. Велетенське, заввишки майже з чотири метри, незграбне тС–ло в темно-сС–рС–й шкурС– скидалося на кам'яну брилу, на верхС–вцС– якоС— стирчала, мов кокосовий горС–х, маленька лиса голова. КороткС– ноги, товстезнС–, наче стовбури, й пласкС– зашкарублС– ступнС–. СморС–д стояв неймовС–рний. У довжелезних руках потвора тримала величезну дерев'яну довбню, що волочилася по землС–. Троль зупинився бС–ля дверей С– зазирнув усередину. Поворушив довгими вухами, щось мС–ркуючи своС”ю крихС–тною головою, а тодС– повС–льно зачовгав до кС–мнати. — У замку С” ключ, — пробурмотС–в ГаррС–. — Його можна замкнути. — Чудова думка! — нервово озвався Рон. ХлопцС– навшпиньки, з пересохлими горлянками, молячись, щоб не вийшов несподС–вано троль, пС–дкралися до вС–дчинених дверей. Стрибнувши, ГаррС– вС–дразу схопив ключ, грюкнув дверима С– замкнув С—х. — Ура! РозчервонС–лС– вС–д перемоги, хлопцС– кинулися бС–гти коридором назад, але на розС– почули таке, вС–д чого С—хнС– серця завмерли — пронизливий, сповнений жаху крик, С– долинав вС–н саме з тієї кС–мнати, яку вони щойно замкнули. — Ой, нС–! — простогнав Рон, зблС–днувши, немов Кривавий Барон. — Це дС–воча вбиральня! — зацС–пенС–в ГаррС–. — ГермС–она ! — скрикнули вони одночасно. Повертатись С—м хотС–лося якнайменше, але що робити? Вони миттю помчали назад до дверей С–, тремтячи вС–д страху, повернули ключа, ГаррС– потягнув дверС– — С– ось вони вже всерединС–. ГермС–она Тђрейнджер тулилася до протилежноС— стС–ни С–, здавалося, от-от зомлС–С”. Троль пС–дступав до неС—, збиваючи зС– стС–ни умивальники. — ВС–дволС–кай його! — у вС–дчаС— гукнув ГаррС– РоновС– С–, схопивши вС–дламаний кран, жбурнув його Щосили в стС–ну. Троль зупинився за кС–лька крокС–в вС–д ГермС–они. Розвернувся, безтямно клС–паючи, щоб побачити, звС–дки той грюкС–т. Його тупС– маленькС– очицС– натрапили на ГаррС–. Троль завагався, а тодС– рушив Уже на нього, пС–днС–маючи довбню. — ДебС–ле! — заверещав Рон з С–ншого краю кС–мнати и кинув у троля якусь металеву трубку. Троль, здаС”ться, й не вС–дчув удару, але почув вереск С– знову зупинився, повертаючи тепер своС” жахливе рило До Рона й даючи ГаррС– змогу оббС–гти навколо нього. — ТС–кай, тС–кай ! — крикнув ГаррС– ГермС–онС–, намагаючись потягнути С—С— до дверей, але дС–вчинка й ворухнутися не могла — вона й далС– тулилася до стС–ни з роззявленим вС–д переляку ротом. ВС–д крикС–в С– гамору троль, здаС”ться, почав скаженС–ти. ВС–н знову заревС–в С– рушив на Рона, що стояв найближче й не мав куди тС–кати. Р† тут ГаррС– зробив водночас щось дуже вС–дважне С– вкрай нерозумне: розС–гнався, пС–дскочив С– схопив троля ззаду за шию. Троль не вС–дчув, що ГаррС– повис на ньому, але навС–ть троль зреагував би, якби хто запхав йому до носа довгий дрючок, а ГаррС–, стрибнувши, й далС– тримав у руцС– паличку, — С– ось вона залС–зла тролевС– просто в нС–здрю. Завиваючи з болю, троль почав навсС–бС–ч гатити довбнею, а ГаррС– вС–дчайдушно чС–плявся йому за шию; будь-якоС— митС– троль мС–г або скинути його, або розтрощити довбнею. Нажахана ГермС–она сповзла на пС–длогу. Рон вихопив свою чарС–вну паличку С–, не знаючи, що робитиме з нею, раптом почув, як вС–н викрикуС” перше заклинання, яке спало йому на гадку: — ВС–нТ‘ардС–ум ЛевС–оза ! Довбня несподС–вано вилетС–ла тролевС– з рук, пС–днялася високо-високо вгору, повС–льно перевернулася С–… зС– страхС–тливим хрускотом гепнулася просто на голову свого господаря. Троль захитався, а тодС– впав долС–лиць С–з таким гуркотом, що здригнулася вся кС–мната. ГаррС– звС–вся на ноги. ВС–н тремтС–в С– насилу дихав. Рон стояв, не опускаючи палички, й дивився на те, що зробив. Першою заговорила ГермС–она: — ВС–н… мертвий? — Не думаю, — сказав ГаррС–. — Мабуть, просто в нокаутС–. Нахилившись, вС–н витяг з тролевого носа свою паличку. Вона була вкрита чимось сС–рим С– липким. — Фе!.. ТролевС– шмарки. ГаррС– витер паличку об тролевС– штани. Раптом дС–ти почули грюкС–т С– гучнС– кроки й озирнулися. Вони навС–ть не усвС–домлювали, яку зняли бучу, але хтось унизу, безперечно, мав чути гупання й ревС–ння троля. За мить до кС–мнати влетС–ла професорка МакТ‘онеТ‘ел, слС–дом за нею бС–г Снейп, а позаду плентався КвС–рел. Забачивши троля, КвС–рел заскС–млив С– впав на унС–таз, хапаючись за серце. Снейп схилився над тролем. Професорка МакТ‘онеТ‘ел дивилася на Рона й ГаррС–. ГаррС– ще нС–коли не бачив С—С— такою лютою. Її вуста зблС–дли. ГаррС– миттю забув про всС– своС— надС–С— здобути для Тђри-фС–ндору додаткових п'ятдесят очок. — Що ви собС– думаС”те? — розлючено запитала професорка МакТ‘онеТ‘ел. ГаррС– глянув на Рона, який так С– не опустив своєї палички. — Вам пощастило, що ви досС– живС–. Чому ви не в спальнС–? Снейп пронизливо глянув на ГаррС–, С– хлопець втупився в пС–длогу. "Р† чого той Рон досС– палички не опустить?" — думав вС–н. Аж тут з пС–тьми долинув кволий голосочок: — Прошу вас, професорко МакТ‘онеТ‘ел, вони шукали мене! — МС–с Тђрейнджер! ГермС–она нарештС– спромоглася стати на ноги. — Я хотС–ла знайти троля, менС– здавалося, що я з ним упораюся сама… розумС–С”те, я ж так багато про них читала!.. У Рона аж паличка випала. Невже ГермС–она так вС–дверто бреше вчительцС–?! — Якби вони мене не знайшли, я була б уже мертвою. ГаррС– запхав йому в нС–с паличку, а Рон звалив троля його ж довбнею. Вони не мали часу когось кликати. Коли вони прибС–гли, троль уже намС–рився мене вбивати… ГаррС– з Роном вдавали, що все й справдС– так вС–дбувалося. — Що ж, у такому разС–… — мовила професорка МакТ‘онеТ‘ел, пильно дивлячись на всю трС–йцю. — МС–с Тђрейнджер, дурне дС–вчисько, як ти могла сподС–ватися власноруч подолати гС–рського троля? ГермС–она схилила голову. ГаррС– занС–мС–в. Таж Гер-мС–она нС–коли в життС– не порушить жодного правила, а тепер вигадуС” С– бреше, щоб витягти С—х з халепи. Це було так несподС–вано, якби Снейп, скажС–мо, почав роздавати всС–м цукерки. — МС–с Тђрейнджер, через тебе ТђрифС–ндор втратить п'ять очок, — сказала професорка МакТ‘онеТ‘ел. — Ти мене вельми засмутила. Якщо не маС”ш жодних травм, С–ди до Т‘рифС–ндорськоС— вежС–. УчнС– закС–нчують святкову вечерю у своС—х гуртожитках. ГермС–она пС–шла, а професорка МакТ‘онеТ‘ел звернулася до ГаррС– й Рона: — Що ж, я знову скажу, що вам пощастило, бо мало хто з першокласникС–в наважився б боротися з дорослим гС–рським тролем. Кожен з вас здобув для ТђрифС–ндору по п'ять очок. Професор Дамблдор знатиме про це. Можете йти. ХлопцС– вийшли з кС–мнати й не мовили нС– слова, аж поки пС–днялися на два поверхи вгору. Як гарно — не чути страхС–тливого смороду троля, не кажучи вже про щастя не бачити його. — Нам мали б дати бС–льше, нС–ж десять очок, — невдоволено буркнув Рон. — Тобто бС–льше, нС–ж п'ять, якщо вС–дкинути тС–, що втратила ГермС–она. — Слухай, вона класно заступилася за нас! — визнав Рон. — Але ми ж С—С— врятували! — Її, може, й не треба було б рятувати, якби ми не замкнули С—С— з тС–С”ю потворою, — нагадав йому ГаррС–. ХлопцС– пС–дС–йшли до портрета ГладкоС— ПанС–. — Свиняче рило! — гукнули вони С– ввС–йшли до гуртожитку. У вС–тальнС– був гамС–р С– тС–снява, кожен пригощався святковими стравами. Лише ГермС–она самотньо стояла коло дверей С– чекала на них. Якийсь час усС– троС” розгублено мовчали. А тодС–, не дивлячись одне на одного, разом сказали: "Дякую" — й рушили по тарС–лки. Але з того моменту ГермС–она Тђрейнджер стала С—хньою приятелькою. Бувають такС– подС–С—, пС–сля яких просто не можна не стати друзями, й однС–С”ю з таких подС–й була С—хня перемога над кС–лькаметровим гС–рським тролем. РОЗДР†Л ОДИНАДЦЯТИЙ КвС–дич Почався листопад, а з ним С– великий холод. Гори довкола школи стали скидатися на брили сС–роС— криги, а озеро виблискувало, як сталь. Землю щоранку вкривала паморозь. Р†з горС–шнС–х вС–кон було видно, як ГеТ‘рС–д у довгС–й шубС– з кротячого хутра, кроликових рукавицях С– величезних бобрових унтах старанно обчищав на полС– для квС–дичу обмерзлС– мС–тли. Починався сезон гри у квС–дич. Цієї суботи, пС–сля кС–лькох тижнС–в тренувань, ГаррС– мав брати участь у своС”му першому матчС–: ТђрифС–ндор проти Слизерину. Якщо ТђрифС–ндор виграС”, то пС–днС–меться на друге мС–сце в чемпС–онатС– гуртожиткС–в. Навряд чи хто-небудь бачив, як граС” ГаррС–, бо Вуд вирС–шив, що ГаррС– — С—хня таС”мна зброя, тож С– готуватися вС–н мав потай. Але чутки, що вС–н гратиме на мС–сцС– ловця, якимось чином просочилися, С– ГаррС– не знав, що гС–рше: коли йому казали, що вС–н буде найкращий ловець, чи — навпаки — коли глузливо обС–цяли бС–гати за ним знизу з матрацом. ГермС–она тепер товаришувала з ГаррС–, С– це стало для нього справжнС–сС–ньким щастям. ГаррС– не знав, як би змС–г упоратися без неС— з усС–ма домашнС–ми завданнями, особливо тодС–, коли Вуд призначав ще й додатковС– тренування з квС–дичу. ГермС–она дала йому книжку "КвС–дич крС–зь вС–ки", яка виявилася дуже цС–кавою. ГаррС– довС–дався, що С–снуС” сС–мсот способС–в порушити правила гри у квС–дич, С– всС– вони були застосованС– 1473 року пС–д час матчу на кубок свС–ту; що ловцями, здебС–льшого, були найменшС– С– найпроворнС–шС– гравцС–, С– саме з ними якраз С– траплялися найтяжчС– нещаснС– випадки пС–д час гри; що рС–дко коли хто помирав, граючи у квС–дич, а от суддС– часом зникали, С– через кС–лька мС–сяцС–в С—х знаходили в пустелС– Сахара. ГермС–она, вС–дколи ГаррС– й Рон врятували С—С— вС–д троля, вже трохи спокС–йнС–ше ставилася до порушень дисциплС–ни, та й узагалС– стала приС”мнС–шою. НапередоднС– першого ГаррС–ного матчу з квС–дичу вони усС– троС” стояли пС–д час перерви на замерзлому подвС–р'С—, С– ГермС–она вичаклувала яскраво-блакитний вогонь, який можна було носити в бляшанцС– з-пС–д варення. Вони саме грС–лися, ставши плечима до вогню, коли на подвС–р'С— з'явився Снейп. ГаррС– вС–дразу помС–тив, що Снейп кульгаС”. ГаррС–, Рон С– ГермС–она приступили ближче одне до одного, щоб затулити вогонь, бо не знали, чи можна його розпалювати. На жаль, Снейп зауважив трохи винуватий вираз С—хнС–х облич. Пошкандибав до них. Вогню не побачив, але, однак, шукав якоС—сь зачС–пки. — Поттере, що там у тебе? То був "КвС–дич крС–зь вС–ки". ГаррС– показав йому книжку. — БС–блС–отечнС– книжки не можна виносити зС– школи, — сказав Снейп. — ВС–ддай С—С— менС–. ЗнС–маю з ТђрифС–ндору п'ять очок. — ВС–н щойно вигадав це правило! — сердито буркнув ГаррС–, коли Снейп пошкандибав далС–. — ЦС–каво, що в нього з ногою? — Не знаю, але, сподС–ваюся, вона йому добре дошкуляС”! — розлючено мовив Рон. Того вечора у Т‘рифС–ндорськС–й вС–тальнС– було дуже гамС–рно. ГаррС–, Рон С– ГермС–она сидС–ли разом бС–ля вС–кна. ГермС–она перевС–ряла домашнС– завдання ГаррС– й Рона з заклинань. Вона нС–коли не дозволяла С—м списувати ("Як ви тодС– зможете навчитися?"), але коли вони просили С—С— все перечитати, то однаково дС–знавалися правильнС– вС–дповС–дС–. ГаррС– був неспокС–йним. ХотС–в забрати "КвС–дич крС–зь вС–ки", щоб заспокоС—ти нерви перед завтрашнС–м днем. Чому вС–н маС” боятися Снейпа? ПС–двС–вшись, сказав РоновС– й ГермС–онС–, що пС–де до Снейпа по книжку. — НС–чого в тебе не вийде, — сказали вони водночас, однак ГаррС– вирС–шив, що Снейп не зможе йому вС–дмовити, якщо поряд будуть присутнС– С–ншС– вчителС–. ВС–н попрямував до вчительськоС— С– постукав у дверС–. ЖодноС— вС–дповС–дС–. Постукав ще раз. Тиша. Може, Снейп лишив книжку там? Треба подивитися. ВС–дчинив навстС–ж дверС– й зазирнув досередини — перед його очима постала жахлива сцена. В учительскС–й були тС–льки Снейп С– ФС–лч, бС–льш нС–кого. Снейп якраз пС–дС–бгав свою мантС–ю вище колС–н. Одна його нога була закривавлена й покалС–чена. ФС–лч допомагав перев'язувати С—С—. — Клята звС–рюка! — нарС–кав Снейп. — Як можна встежити за трьома головами зразу? ГаррС– спробував нечутно зачинити дверС–, але… — ПОТТЕРЕ! Снейпове обличчя скривилося вС–д лютС–, С– вС–н швидко опустив поли мантС–С—, ховаючи ногу. ГаррС– завмер. — Я тС–льки хотС–в спитати, чи можна забрати книжку. — ГЕТЬ ЗВР†ДСИ! ГЕТЬ! ГаррС– зник, перше нС–ж Снейп устиг зняти з ТђрифС–ндору ще кС–лька очок, С– помчав сходами нагору. — Ну що, забрав? — запитав Рон, коли ГаррС– прибС–г до них. — Що сталося? ГаррС– пошепки переповС–в усе побачене. — ЗнаС”те, що це означаС”? — схвильовано закС–нчив вС–н. — ПС–д час ГелловС–ну вС–н намагався пройти повз того триголового пса! Ось куди вС–н С–шов, коли ми його бачили: хотС–в забрати те, що стереже той пес! Р† я присягаюся своС”ю мС–тлою, що це вС–н пустив троля, щоб вС–двернути загальну увагу! ГермС–она витрС–щила очС–. — НС–, вС–н цього не мС–г… — сказала вона. — Я знаю, що Снейп не надто приС”мний, але вС–н би не змС–г красти те, що зберС–гаС” Дамблдор. — Перестань, ГермС–оно! Ти думаС”ш, усС– вчителС– святС–? — урвав С—С— Рон. — ГаррС– маС” рацС–ю. ВС–д цього Снейпа можна чекати чого завгодно. Але що вС–н шукаС”? Що стереже той пес? ГаррС– вже лягав у лС–жко, а цС– питання нС–як не йшли йому з голови. НевС–л гучно хропС–в, але ГаррС– не спалося. ВС–н намагався позбутися думок: йому треба заснути, вС–н мусить добре виспатися — через кС–лька годин починаС”ться його перший матч С–з квС–дичу, але як забути вираз обличчя Снейпа в ту мить, коли ГаррС– побачив його ногу? Ранок наступного дня видався дуже ясним С– холодним. Велику залу сповнювали апетитнС– пахощС– смажених ковбасок С– бадьорС– розмови всС–х, хто нетерпляче чекав цС–кавого матчу з квС–дичу. — ТобС– треба трохи поснС–дати. — Я нС–чого не хочу. — Хоч одну грС–нку, — вмовляла його ГермС–она. — Я не голодний. ГаррС– почувався жахливо. А вже за годину треба виходити на поле. — ГаррС–, тобС– треба набратися сили, — сказав Шеймус ФС–нС–Т‘ан. — ГравцС– суперникС–в постС–йно ганяються за ловцями. — Дякую, Шеймусе, — мовив ГаррС–, дивлячись, як той поливаС” ковбаски кетчупом. РС–вно об одинадцятС–й здавалося, нС–би на трибунах довкола поля для квС–дичу зС–бралася вся школа. Багато хто з учнС–в мав бС–ноклС–. МС–сця для глядачС–в були досить високо над землею, але С–нколи, однак, важко було все розгледС–ти. Рон С– ГермС–она сС–ли у верхньому ряду поруч С–з НевС–лом, Шеймусом С– ДС–ном, що вболС–вав за вест-гемську футбольну команду. Щоб зробити ГаррС– несподС–ванку, вони намалювали великий плакат на одному з простирадел, якС– погриз Скеберс. На плакатС– був напис: "Поттера — у президенти!", С– ДС–н, який добре володС–в пензлем, прималював знизу великого Т‘рифС–ндорського лева. А ГермС–она з допомогою одного заклинання зробила так, що фарба на плакатС– стала мС–нитися рС–зними барвами. Тим часом у роздягальнях ГаррС– та його команда вдягали яскраво-червону форму для гри у квС–дич (гравцС– Слизерину були вбранС– в зелене). Вуд прокашлявся, вимагаючи тишС–. — О'кей, хлоп'ята! — почав вС–н. — Р† дС–вчата, — додала загонич АнжелС–на Джонсон. — Р† дС–вчата, — погодився Вуд. — ПочинаС”ться гра. — Велика гра! — пС–дказав Фред ВС–злС–. — ЯкоС— ми всС– чекали, — докинув Джордж. — Ми вже знаС”мо ОлС–верову промову напам'ять, — шепнув Фред ГаррС–. — Ми грали в командС– й торС–к. — ЗаткнС–ться там! — розсердився Вуд. — Це найкраща команда, яку мав ТђрифС–ндор за багато рокС–в. Ми переможемо. Я знаю. ВС–н пильно глянув на всС–х гравцС–в, нС–би хотС–в додати: "Бо С–накше…" — Чудово. Пора. Бажаю перемоги. ГаррС– вийшов С–з роздягальнС– слС–дом за Фредом та Джорджем С–, стримуючи тремтС–ння в колС–нах, пС–д рев трибун попрямував на поле. Суддею була мадам Гуч. Вона стояла посеред поля з мС–тлою в руцС–, чекаючи на команди суперникС–в. — Що ж, маю надС–ю, що всС– ви будете грати чесно С– без порушень, — сказала вона, коли гравцС– зС–бралися довкола. ГаррС– помС–тив, що зверталася вона, власне, до капС–тана Слизерину, шестикласника Маркуса ФлС–нта. ГаррС– здалося, що ФлС–нт мав такий вигляд, нС–би в його жилах текла тролева кров. КраС”м ока ГаррС– помС–тив, як угорС– над натовпом затрС–потС–в плакат "Поттера — у президенти!". Його серце радС–сно закалатало, С– вС–н вС–дчув себе набагато впевненС–шим. — Прошу сС–дати на мС–тли. ГаррС– сС–в верхи на свС–й "НС–мбус —2000". Мадам Гуч пС–днесла до вуст срС–блястий свисток С– голосно свиснула. П'ятнадцять мС–тел шугонули високо-високо вгору. Почалася гра. — Квафел вС–дразу опиняС”ться в АнжелС–ни Джонсон з ТђрифС–ндору. Яка чудова загоничка ця дС–вчина, До того ж вельми приваблива… — ДЖОРДАНЕ! — Вибачте, панС– професорко. Матч — пС–д пильним наглядом професорки МакТ‘онеТ‘ел — коментував ЛС– Джордан, товариш близнюкС–в ВС–злС–. — Р† ось вона мчить уперед — класний пас АлС–сС–С— СпС–нет, цС–й чудовС–й знахС–дцС– ОлС–вера Вуда, яка торС–к була тС–льки в резервС–… АлС–сС–я вС–ддаС” назад Джонсон С–… нС–… Слизерин перехоплюС” квафел, вС–н у руках капС–тана Слизерину Маркуса ФлС–нта… той набираС” швидкС–сть… ФлС–нт летить, мов орел, ось вС–н зараз заб… НС–, його елегантно зупиняС” Т‘рифС–ндорський воротар Вуд, С– ось уже квафел у гравцС–в ТђрифС–ндору! ТђрифС–ндорська загоничка КетС– Бел вправно обходить ФлС–нта, злС–таС” над полем угору С–… ОЙ! Напевне, це дуже боляче, бладжер б'С” С—С— в потилицю… Квафел знов у Слизерину, це вже АдрС–ян ПасС– мчить до ворС–т, але йому перешкоджаС” другий бладжер, запущений Фредом або Джорджем ВС–злС–, не можу розрС–знити ким саме… головне, Т‘рифС–ндорський вС–дбивач зС–грав чудово, С– Джонсон знову з квафелом, перед нею вС–льний простС–р, вона розганяС”ться… летить… ухиляС”ться вС–д бладжера, попереду вже стовпи з кС–льцями! Давай, АнжелС–но! Воротар БлечлС– кидаС”ться на м'яч, пропускаС” його! ГОЛ!.. ТђРИФР†НДОР ВР†ДКРИВАР„ РАХУНОК!!! У холодному повС–трС– пролунав переможний крик Т‘рифС–ндорцС–в, тодС– як з боку слизеринцС–в чулися стогони й нарС–кання. — Ану посуньтеся! — ГеТ‘рС–де! Рон з ГермС–оною притислися одне до одного, щоб вивС–льнити мС–сце для ГеТ‘рС–да. — Я дивився зС– своєї халупи, — сказав ГеТ‘рС–д. поплескуючи по величезному бС–ноклю, що висС–в у нього на шиС—, — але серед людей троха цС–кавС–ше. Снича ще не видно, нС”? — Та нС–, — вС–дповС–в Рон. — ГаррС– поки що без роботи. — Але й без жодних проблем, це вже непогано, — мовив ГеТ‘рС–д, направляючи бС–нокль угору, де виднС–ла в небС– цяточка, якою й був ГаррС–. ГаррС– кружляв високо над полем, стежачи за грою С– намагаючись не проТ‘авити мить, коли з'явиться снич. Це було частиною плану гри, який вони виробили з Вудом. — Не втручайся в гру, поки не помС–тиш снича, — сказав Вуд. — Ми не хочемо, щоб на тебе хтось напав передчасно. Коли АнжелС–на забила гол, ГаррС– кС–лька разС–в перекрутився в повС–трС–, щоб розрядити своС— емоцС–С—. Тепер вС–н знову пильно дивився, де снич. Одного разу помС–тив золотий вС–дблиск, але виявилося, що то вС–дсвС–чував годинник на руцС– котрогось С–з братС–в ВС–злС–. Р†ншого разу на нього полетС–в, мов снаряд С–з гармати, бладжер, але ГаррС– ухилився, й за бладжером погнався Фред ВС–злС–. — Все нормально, ГаррС–? — встиг вС–н гукнути, щосили вС–дбиваючи бладжера в бС–к Маркуса ФлС–нта. — Слизерин володС–С” м'ячем, — коментував ЛС– Джордан. — Загонич ПасС– ухиляС”ться вС–д двох бладжерС–в, вС–д обох братС–в ВС–злС– С– загонички Бел, С– наближаС”ться… Гей, стривайте! То, часом, не снич?! Трибунами прокотилася хвиля вигукС–в, коли АдрС–ян ПасС– випустив з рук квафела, побачивши через Плече золотистий слС–д вС–д м'яча, що пронС–сся повз його лС–ве вухо. ГаррС– помС–тив снича С– збуджено пС–рнув униз услС–д за золотою смужкою. Слизеринський ловець Теренс ГС–з також його побачив. Плече в плече вони помчали за сничем, а загоничС– немов забули, що мали робити, й зависли в повС–трС–, стежачи за ними. ГаррС– був швидший вС–д ГС–за С– вже бачив попереду маленький круглий м'ячик С–з трС–потливими крильцями. Додав ще трохи швидкостС–… БАБАХ!!! Знизу долинули обуренС– вигуки Т‘рифС–ндорцС–в: Маркус ФлС–нт зненацька налетС–в на ГаррС– збоку, штурхнувши його мС–тлу так сильно, що ГаррС– ледве втримався на нС–й. — Штрафний! — закричали Т‘рифС–ндорцС–. Мадам Гуч сердито зробила ФлС–нтовС– зауваження й призначила штрафний удар на користь ТђрифС–ндору. Але пС–д час цього хаосу золотий снич, звичайно, знову зник з очей. ДС–н Томас волав на трибунах: — ФлС–нта з поля! ФлС–нта з поля! Суддя, червону картку!.. — Це не футбол, ДС–н, — нагадав йому Рон. — У квС–дичС– гравцС–в не виганяють з поля. А що таке червона картка? Але ГеТ‘рС–д пС–дтримав ДС–на. —Треба тС– правила помС–нС”ти… ще троха, С– ФлС–нт збив би ГаррС– на землю. ЛС– Джордан не мС–г не захищати своС—х: — Отож пС–сля такого явного й огидного шахрайства… — Джордане! — озвалася професорка МакТ‘онеТ‘ел. — Я хотС–в сказати, пС–сля цього вС–двертого й гидкого порушення… — Джордане, попереджаю!… — Гаразд, гаразд. ФлС–нт мало не вбив Т‘рифС–ндор-ського ловця, що, зрештою, могло статися з кожним. Отож пенальтС– для ТђрифС–ндору виконуС” СпС–нет… Вона промазала!.. НС–чого не вдС–С”ш, матч триваС”, м'ячем С– далС– володС–С” ТђрифС–ндор. Коли ГаррС– ухилявся вС–д наступного бладжера, який небезпечно просвистС–в повз голову, щось трапилося. Його мС–тла раптом круто й небезпечно нахилилася. Якусь мить ГаррС– здавалося, що вС–н упаде. ВС–н мС–цно обхопив мС–тлу руками й колС–нами. Такого з ним ще не траплялося. ЦС– дивнС– речС– повторилися знову. МС–тла немов хотС–ла скинути його. Але ж "НС–мбуси-2000" не можуть раптом узяти й надумати скинути свого вершника. ГаррС– спробував розвернутися до Т‘рифС–ндор-ських стовпС–в, бо хотС–в попросити Вуда, щоб той узяв коротку перерву, С– враз усвС–домив, що цС–лковито втратив контроль над мС–тлою. ВС–н не мС–г С—С— повернути!.. ВС–н зовсС–м не мС–г нею керувати!.. МС–тла зигзагами летС–ла в повС–трС–, С– час вС–д часу зС– свистом неслася то вниз, то вгору — ГаррС– ледве втримувався на нС–й. А ЛС– коментував далС–: — Слизерин володС–С” м'ячем. Квафел у ФлС–нта… вС–н обходить СпС–нет… минаС” Бел… отримуС” блад-жером по обличчю — сподС–ваюся, йому розтрощило нС–с, — я жартую, панС– професорко!.. Слизерин забиваС”!.. Ой, нС–-С–-С–!.. А слизеринцС– радС–ли. ЗдаС”ться, ще нС–хто не помС–чав, як дивно поводиться мС–тла ГаррС–. Вона поволС– несла його вгору, чимдалС– вС–д гри, щомитС– сС–паючись С– здригаючись. — Що там той ГаррС– си виробляС”? — бурмотС–в ГеТ‘рС–д, дивлячись у бС–нокль. — МенС– си здаС”, що мС–тла вже не слухаС” його… Але ж не мС–г вС–н… Зненацька всС– трибуни звернули увагу на ГаррС–. Його мС–тла почала швидко крутитися, а вС–н насилу тримався, щоб не впасти. Р† раптом усС– глядачС– зойкнули. МС–тла ГаррС– несамовито шарпнулася, С– ГаррС– зС–рвався з неС—. Тепер вС–н завис у повС–трС–, тримаючись за мС–тлу однС–С”ю рукою. — Невже з мС–тлою щось трапилося, коли на нього налетС–в ФлС–нт? — прошепотС–в Шеймус. — Не могло, — сказав тремтячим голосом ГеТ‘рС–д. — НС–чого не могло си вплинути на мС–тлу, окрС–м могутньоС— чорноС— магС–С—… Жоден дС–твак не мС–г би зашкодити "НС–мбусовС–-2000"… Тут ГермС–она раптом вихопила ГеТ‘рС–дС–в бС–нокль, але замС–сть стежити за ГаррС–, почала напружено вдивлятися в трибуни. — Що ти робиш? — простогнав посС–рС–лий Рон. — Я знала! — задихнулася ГермС–она. — Снейп!.. Дивися!.. Рон схопив бС–нокль. Снейп сидС–в на трибунС– з протилежного боку. ВС–н уп'явся очима в ГаррС– й невпинно щось бурмотС–в. — ВС–н щось робить! ЗачаровуС” мС–тлу! — пояснила ГермС–она. — Що нам робити? — Я сама! Не встиг Рон С– слова сказати, як ГермС–она зникла. Рон знову перевС–в бС–нокль на ГаррС–. Його мС–тла трусилася з такою силою, що вС–н ось-ось мав упасти. УсС– глядачС– зС–рвалися на ноги, нажахано спостерС–гаючи, як близнюки ВС–злС– намагалися пС–длетС–ти ближче, щоб пересадити ГаррС– на одну зС– своС—х мС–тел, але в них нС–чого не виходило: щоразу, коли вони наближалися, мС–тла ГаррС– пС–дстрибувала ще вище. ТодС– близнюки трохи опустилися С– стали кружляти пС–д ГаррС–, сподС–ваючись, очевидно, пС–дхопити його, якщо вС–н упаде. Маркус ФлС–нт схопив квафел С– забив п'ять голС–в, але цього нС–хто не помС–тив. — Швидше, ГермС–оно! — бурмотС–в у вС–дчаС— Рон. ГермС–она пропихалася до трибуни, де стояв Снейп, С– ось уже пС–дбС–гала до нього верхнС–м рядом. ДС–вчинка навС–ть не зупинилася, щоб вибачитися перед професором КвС–релом, якого вона ненароком зС–штовхнула. БС–долаха-професор покотився на нижнС–й ряд, а ГермС–она, пС–дбС–гши до Снейпа, присС–ла навпочС–пки, витягла чарС–вну паличку й прошепотС–ла кС–лька ретельно дС–браних слС–в. Яскраво-блакитне полум'я вихопилося з С—С— палички С– стрибнуло на край СнейповоС— мантС–С—. Минуло, мабуть, секунд тридцять, поки Снейп збагнув, що горить його одяг. Його раптовий зойк свС–дчив про те, що ГермС–она виконала своС” завдання. Сховавши вогонь до маленькоС— бляшанки в кишенС–, вона пС–шла назад, а Снейп навС–ть не здогадався, що сталося. Цього було досить. Високо в небС– ГаррС– раптом знову зумС–в осС–длати свою мС–тлу. — НевС–ле, можеш дивитися! — вигукнув Рон. ОстаннС– п'ять хвилин НевС–л заплющився С– ридав на грудях у ГеТ‘рС–да. ГаррС– швидко мчав до землС–, С– тут усС– побачили, як вС–н схопився рукою за рота, нС–би його от-от мало знудити. ГаррС– приземлився навкарачки, кашля-нув — С– щось золоте впало йому на долоню. Я маю снича! — закричав вС–н, махаючи м'ячиком над головою, С– гра скС–нчилася повним безладдям. — ВС–н його не пС–ймав, а мало не проковтнув ! — нС–як не мС–г заспокоС—тися ФлС–нт ще з двадцять хвилин пС–сля гри, але це вже не мало нС–якого значення. ГаррС– не порушив жодного правила, а ЛС– Джордан С– далС– радС–сно вигукував результат матчу: ТђрифС–ндор перемС–г з рахунком 170 : 60. Проте ГаррС– цього вже не чув. Тієї митС– разом з Роном С– ГермС–оною вС–н сьорбав мС–цний чай у ГеТ‘рС–довС–й хатинцС–. — Це був Снейп, — розповС–дав Рон. — Ми з ГермС–оною бачили його. ВС–н чаклував твою мС–тлу С– щось бурмотС–в, не спускаючи з тебе очей. — ДурницС–! — сказав ГеТ‘рС–д, який не знав, що дС–ялося на трибунах. — НавС–що Снейп мав би робити щось таке? ГаррС–, Рон С– ГермС–она перезирнулися, мС–ркуючи, що саме розповС–сти ГеТ‘рС–довС–. ГаррС– вирС–шив сказати правду. — Я щось дС–знався про нього, — сказав вС–н ГеТ‘рС–довС–. — ВС–н намагався пройти повз того триголового пса пС–д час ГелловС–ну. Пес покусав його. Ми думаС”мо, вС–н хотС–в украсти те, що стереже пес. З ГеТ‘рС–дових рук випав чайничок. — ЗвС–дки ви си довС–дали про ФлафС–? — запитав вС–н. — ФлафС–? — Авжеж! Це мС–й песик. Я купив си його в одного грека, з котрим здибавси торС–к у шинку. Я позичив його ДамблдоровС– для охорони… — Для охорони чого? — Всьо, бС–льше нС–чого не питайте! — похмуро мовив ГеТ‘рС–д. — Це найвища таС”мниця, отак-то. — Але ж Снейп намагаС”ться те вкрасти! — ДурницС–! — повторив ГеТ‘рС–д. — Снейп — учитель у ГоТ‘вортсС–, вС–н такого нС–коли б си не зробив! — Чому ж тодС– вС–н намагався вбити ГаррС–?! — вигукнула ГермС–она. ПодС–С— цього дня, безперечно, змС–нили С—С— думку про Снейпа. — ГеТ‘рС–де, я знаю, що таке закляття, я все про це читала! Треба нС– на мить не спускати очей, а Снейп, до речС–, навС–ть не клС–пав, я бачила!.. — А я кажу, що ти си помиляС”ш! — С–з запалом сказав ГеТ‘рС–д. — Не знаю, чого ГаррС–на мС–тла так си поводила, але Снейп нС–коли б си не намагав убити учня! Слухайте мене, ви всС– троС”: ви встряли в таке, що вас си не стосуС”. Це небезпечно. Забудьте того пса й забудьте те, що вС–н стереже, бо це справа професора Дамблдора й НС–коласа Фламеля! — Ага! — сказав ГаррС–. — Тут ще замС–шаний С– якийсь НС–колас Фламель, так?.. ГеТ‘рС–д був сердитий сам на себе. РОЗДР†Л ДВАНАДЦЯТИЙ Дзеркало Яцрес НаближалосяРС–здво. Одного грудневого ранку ГоТ‘вортс прокинувся вкритий пишною снС–говою ковдрою. Озеро замерзло, а близнюкС–в ВС–злС– покарали за те, що вони зачарували кС–лька грудок снС–гу, С– тС– носилися всюди за КвС–релом, цС–лячись у його тюрбан. Сови, якС– зумС–ли подолати завС–рюху, щоб доставити пошту, мусили якийсь час вС–дпочивати й лС–куватися у ГеТ‘рС–да, щоб набратися сил на зворотну дорогу. НС–хто вже не мС–г дочекатися канС–кул. ТђрифС–ндор-ська вС–тальня й Велика зала хоч огрС–валися камС–нами, а от у коридорах стояв лютий холод, шибки у класах шарпав несамовитий вС–тер. НайгС–ршими були уроки професора Снейпа в пС–двалС–, де в учнС–в аж пара йшла з рота, С– вони тулилися якнайближче до своС—х гарячих казанцС–в. — МенС–, в натурС–, шкода тих учнС–в, — казав на уроцС– заклинань Драко Мелфой, — якС– лишаться на РС–здво у ГоТ‘вортсС–, бо С—х нС–хто не чекаС” вдома. Кажучи це, вС–н поглядав на ГаррС–. Креб С– Тђойл хихотС–ли. ГаррС–, що саме зважував мелений хребет лев'ячоС— рибки, вдав, нС–би не чуС” С—х. ПС–сля матчу з квС–дичу Мелфой став ще нестерпнС–шим. Роздратований поразкою Слизерину, вС–н спочатку намагався розсмС–шити всС–х байкою про те, що, мовляв, наступного разу ловцем замС–сть ГаррС– стане жаба з великою пелькою. Але Мелфой побачив, що нС–хто не смС–С”ться, бо всС– були враженС– тим, як ГаррС– вдалося втриматися на мС–тлС–, що намагалася його скинути. Саме тому заздрС–сний С– сердитий Мелфой знову почав глузувати з того, що ГаррС– не мав справжньоС— родини. ГаррС– не збирався С—хати на РС–здво на ПрС–вС–т-драйв. Професорка МакТ‘онеТ‘ел минулого тижня складала список учнС–в, якС– лишаться в школС– на свята, й ГаррС– вС–дразу записався туди. ВС–н не бачив причини, чому маС” себе жалС–ти: адже, мабуть, це буде найкраще його РС–здво. Рон з братами теж лишалися, бо мС–стер С– мС–сС–с ВС–злС– мали С—хати до РумунС–С— провС–дати ЧарлС–. Вийшовши з пС–двалу пС–сля уроку зС–лля й настС–-йок, учнС– побачили в коридорС– велику ялинку, що загородила увесь прохС–д. ДвС– величезнС– ноги й гучне сопС–ння свС–дчили, що за ялинкою був ГеТ‘рС–д. — Гей, ГеТ‘рС–де! Допомогти? — запитав Рон, просунувши голову мС–ж гС–лля. — НС”! Всьо файно, дС”кую, Роне. — ЗвС–льни прохС–д! — почувся з-за РоновоС— спини зневажливий голос Мелфоя. — Що, ВС–злС–, вирС–шив, тС–па, заробити трохи грошенят? Мабуть, теж хочеш стати ключником пС–сля Тђогвортсу бо ГеТ‘рС–дова халупа — справжнС–й палац проти барлогу твоєї родини. Рон кинувся на Мелфоя, але сходами якраз спускався Снейп. — ВР†ЗЛР†! Рон, що схопив Мелфоя за груди, вС–дпустив його. — Його си спровокували, професоре Снейпе, — пояснив ГеТ‘рС–д, вистромивши крС–зь гС–лля своС” волохате обличчя. — Мелфой почав си ображати його родину. — Це не маС” значення. БС–йка, ГеТ‘рС–де, це порушення правил ГоТ‘вортсу, — сказав солоденьким голосом Снейп. — ВС–злС–, знС–маю з ТђрифС–ндору п'ять очок, С– подякуй, що не бС–льше. А тепер — розходьтеся! Мелфой, Креб С– Тђойл стали незграбно продиратися повз ялинку, обтрушуючи голки С– самовдоволено шкС–рячись. — Я йому покажу! — скреготС–в зубами Рон. — Колись я дС–стануся до нього! — Я С—х обох ненавиджу! — додав ГаррС–. — Р† Мелфоя, С– Снейпа. — Гай-гай, нема чого си журити, скоро РС–здво, — втС–шав С—х ГеТ‘рС–д. — ЗнаС”те що? ХодС–т зС– мною до ВеликоС— зали, там тепер так файно! Отож усС– троС” пС–шли слС–дом за ГеТ‘рС–дом з ялинкою до ВеликоС— зали, яку оздоблювали до РС–здва професорка МакТ‘онеТ‘ел С– професор ФлитвС–к. — О, ГеТ‘рС–де! Остання ялинка! Постав С—С—, будь ласка, в тому далекому кутку. Зала стала напрочуд гарною. З усС–х стС–н звисали гС–рлянди з омели та гостролисту, а на пС–длозС– стояло не менше дванадцяти рС–здвяних ялинок; деякС– з них С–скрилися малесенькими бурульками, а деякС– виблискували сотнями свС–чок. — СкС–льки днС–в вам си лишило до канС–кул? — запитав ГеТ‘рС–д. — Один, — сказала ГермС–она. — До речС–… хлопцС–. у нас ще пС–вгодини до обС–ду, ходС–мо до бС–блС–отеки. — Авжеж, справдС–, — погодився Рон, неохоче вС–двС–вши очС– з професора ФлитвС–ка, що випускав зС– своєї палички золотавС– бульбашки, спрямовуючи С—х на гС–лля новоС— ялинки. — До бС–блС–отеки? — здивувався ГеТ‘рС–д, проводжаючи С—х С–з зали. — Перед самими канС–кулами? Чи не занадто, га? — Е, це так, не для урокС–в, — недбало пояснив ГаррС–. — Просто вС–дколи ви згадали НС–коласа Фламеля, ми все хочемо з'ясувати, хто це. — Що?! — ГеТ‘рС–д був приголомшений. — Слухайте мене. Я вже вам казав: киньте цю справу. Вас не стосуС”ться, що там си стереже той пес! — Ми тС–льки хочемо знати, хто такий НС–колас Фламель, бС–льше нС–чого, — сказала ГермС–она. — Ну… хС–ба ви самС– розкажете, щоб ми даремно не морочилися, — схитрував ГаррС–. — Ми вже переглянули сотнС– книжок С– нС–як не можемо його розшукати. Ви хоч натякнС–ть нам… Я пам'ятаю, що вже десь бачив це С–м'я. — Я вам нС–чого не скажу! — рС–шуче заперечив ГеТ‘рС–д. — ТодС– ми спробуС”мо знайти його самС–, — сказав Рон, С– вони рушили до бС–блС–отеки, залишивши невдоволеного ГеТ‘рС–да. ВС–дколи ГеТ‘рС–д проговорився про Фламеля, вони й справдС– шукали в книжках згадки про нього, бо як С–накше можна було дС–знатися, що саме хоче вкрасти Снейп? Але в яких книжках його шукати? Чим так уславився Фламель, щоб потрапити до книжок? Його не було серед "Великих чарС–вникС–в XX сторС–ччя" С– "Видатних магС–в сьогодення"; не згадували про нього С– в "НайважливС–ших магС–чних вС–дкриттях сучасностС–" С– "ДослС–дженнС– останнС–х тенденцС–й чарС–вництва". До того ж, звичайно, треба було ще враховувати розмС–ри самоС— бС–блС–отеки: десятки тисяч книжок, тисячС– поличок, сотнС– вузеньких проходС–в мС–ж стелажами. ГермС–она дС–стала список тем С– заголовкС–в, якС– вирС–шила перевС–рити, а Рон пС–шов уздовж рядС–в, навмання витягаючи книжки з поличок. ГаррС– попрямував до вС–ддС–лу лС–тератури для службового користування. ВС–н уже давно пС–дозрював, що прС–звище Фламеля могло бути десь там. На жаль, щоб зазирнути до будь-якоС— книжки з цього спецфонду, треба було отримати дозвС–л, пС–дписаний кимось з учителС–в, але хто б йому таке пС–дписав? Це були книжки з описами ритуалС–в могутньоС— чорноС— магС–С—, яку у ГоТ‘вортсС– нС–коли не вивчали, й читати С—х могли лише тС– старшокласники, якС– дослС–джували найвищС– рС–внС– захисту вС–д темних мистецтв. — Чого ти шукаС”ш тут, хлопче? — НС–чого, — вС–дповС–в ГаррС–. БС–блС–отекарка мадам ПС–нс помахала на нього щС–точкою вС–д пилу. — ТодС– краще вимС–тайся звС–дси. Р†ди!.. Шкодуючи, що не встиг чогось вигадати, ГаррС– вийшов з бС–блС–отеки. ВС–н уже заздалегС–дь домовився з Роном С– ГермС–оною, що не варто питати мадам ПС–нс, де можна знайти якС–сь згадки про Фламеля. Вона, звичайно, могла б С—м допомогти, але С–снував завеликий ризик, що С—х може пС–дслухати Снейп. ГаррС– зачекав у коридорС–, щоб довС–датися, чи не знайшли чогось Рон С– ГермС–она, хоч С– не мав на те великоС— надС–С—. Зрештою, вони шукали вже два тижнС–, але мали для цього лише кС–лька хвилин на перервС–, тож не дивно, що й досС– нС–чого не знайшли, С—м би дуже хотС–лося мати бС–льше часу для спокС–йних пошукС–в С– не чути за плечима нервового сопС–ння мадам ПС–нс. Через п'ять хвилин, заперечно похитуючи головами, вийшли Рон С– ГермС–она, С– всС– троС” пС–шли обС–дати. — Поки я буду на канС–кулах, ви й далС– шукайте, добре? — сказала ГермС–она. — Коли щось знайдете, пришлС–ть менС– сову. —Ти можеш розпитати про Фламеля в батькС–в, — порадив Рон. — НС–якого ризику. — Це правда, нС–якого — особливо, коли зважити, що вони в мене зубнС– лС–карС–, — усмС–хнулася ГермС–она. Коли почалися канС–кули, Рон С– ГаррС– мали досить вС–льного часу на роздуми про Фламеля. Мали вони у своС”му розпорядженнС– й цС–лу спальню, та й вС–тальня була безлюднС–ша, нС–ж звичайно, тож вони могли зручно вмощуватися в крС–слах бС–ля камС–на. ХлопцС– просиджували там годинами, ласуючи всС–м, що можна було настромити на виделку й пС–дсмажити, — грС–нками, булочками, зефС–ром, — С– придумуючи рС–знС– способи на те, щоб Мелфоя вигнали зС– школи. ТакС– розмови дуже С—х тС–шили, хоч С– були пустими балачками. Рон, крС–м того, навчав ГаррС– грати в чарС–внС– шахи. Вони нагадували звичайнС– маТ‘лС–вськС– шахи, але всС– фС–гури були живими, С– гра скидалася на командування вС–йськом пС–д час битви. РоновС– шахи були дуже старС– й побитС–. Як С– всС– його речС–, вони колись належали комусь С–з його родини, в даному разС– — дС–дусевС–. Проте старС– фС–гури мали своС— переваги. Рон так добре С—х вивчив, що без жодних проблем змушував С—х робити все, що забажаС”. ГаррС– грав шаховими фС–гурами, якС– йому позичив Шеймус ФС–нС–Т‘ан, С– вони йому зовсС–м не корилися. ВС–н ще й грав поганенько, тож фС–гури постС–йно давали йому рС–знС– поради, збиваючи його з пантелику: "Не став мене туди, ти що, не бачиш — там його кС–нь? ПС–ди ось ним, цС–С”ю фС–гурою можна пожертвувати". НапередоднС– РС–здва ГаррС– лягав у лС–жко, уявляючи рС–знС– завтрашнС– страви й забави С– зовсС–м не сподС–ваючись дарункС–в. Але, прокинувшись уранцС–, вС–дразу побачив коло лС–жка чималеньку гору пакункС–в. — ВС–таю з РС–здвом! — сонно пробурмотС–в Рон, коли ГаррС– вискочив з лС–жка й накинув на себе халат. — Тебе також! — вС–дповС–в ГаррС–. — Ти бачиш? Я маю дарунки! — А ти чого сподС–вався, капусти? — здивувався Рон, повертаючись до своС—х пакункС–в, яких було значно бС–льше, нС–ж у ГаррС–. ГаррС– взяв верхнС–й дарунок. ВС–н був загорнутий у цупкий бурий папС–р, на якому виднС–в абияк нашкрябаний напис: "ГаррС– вС–д ГеТ‘рС–да". ВсерединС– була грубо обтесана дерев'яна дудка. ГеТ‘рС–д, напевне, сам С—С— вирС–зав. ГаррС– дмухнув — пролунало щось подС–бне до ухкання сови. У другому, малесенькому, пакуночку була записка. "Ми отримали твого листа й посилаС”мо рС–здвяний подарунок. Дядько Вернон С– тС–тка ПетунС–я". До записки була прилС–плена скотчем монетка в п'ятдесят пенсС–в. — Оце любов! — мовив ГаррС–. Рон зацС–кавився монеткою. — Дивно ! — вигукнув вС–н. — Яка чудернацька форма! Це що, грошС–? — Можеш узяти С—х собС–, — розсмС–явся ГаррС–, побачивши РонС–в подив. — Так, вС–д ГеТ‘рС–да, вС–д тС–тки з дядьком, а це хто прислав? — МенС– здаС”ться, я знаю хто, — сказав, почервонС–вши Рон, С– показав на досить великий пакунок. — Моя мама. Я С—й розповС–в, що ти нС– вС–д кого не сподС–ваС”шся дарункС–в С–… Ой, нС–-С–!.. — простогнав вС–н. — Вона сплела тобС– светр фС–рми ВС–злС–. ГаррС– розС–рвав папС–р С– побачив там пухнастий яскраво-зелений светр С– велику коробку домашнього печива. — Щороку вона плете нам светри, — бС–дкався Рон, розпаковуючи свого, — С– мС–й завжди темно-бордовий! — Яка вона дбайлива! — сказав ГаррС–, куштуючи печиво, яке виявилося дуже смачним. У наступному дарунку також були ласощС– — шоколаднС– жабки вС–д ГермС–они. Залишався ще один пакунок. ГаррС– пС–дняв його С– зважив на руцС–. ВС–н був легесенький. ГаррС– розгорнув. Щось текуче й срС–блисто-сС–ре ковзнуло на пС–длогу, поблискуючими складками. РоновС– аж дух забило. — Я чув про це, — сказав вС–н стишеним голосом, випустивши з рук коробку з горошком на всС– смаки вС–д ГермС–они. — Якщо це те, що я думаю, то це справдС– рС–дкС–сна штука, С– то неймовС–рно цС–нна. — Що це? ГаррС– пС–дняв з пС–длоги сяйливу срС–блисту матерС–ю. Вона була дуже дивна на дотик, немов тканина, зС–ткана з води. — Це плащ-невидимка! — захоплено вигукнув Рон. — Точно! Спробуй його одягнути! ГаррС– накинув на плечС– плаща, С– Рон аж завищав: — Це вС–н!.. Глянь униз! ГаррС– подивився на своС— ноги — але вони мовби зникли. Метнувся до дзеркала, С– побачив вС–дображення своєї голови, що висС–ла в повС–трС– без тС–ла. Натягнув плаща собС– на голову — не стало й голови. — Там С” записка! — раптом вигукнув Рон. — З нього випав папС–рець! ГаррС– скинув плаща С– схопив записку. ДрС–бним закрученим почерком, якого доти вС–н нС–коли не бачив, там були написанС– такС– слова: ТвС–й тато лишив його менС– перед смертю. Настав час повернути його тобС–. Користуйся ним з розумом. Бажаю тобС– чудового-пречудового РС–здва. Не було жодного пС–дпису. ГаррС– витрС–щився на лист. Рон був зачарований плащем. — Я б за таке вС–ддав усе, що завгодно! — казав вС–н. — Усе, що завгодно!.. Що з тобою?.. — НС–чого, — вС–дповС–в ГаррС–. ВС–н почував себе дуже дивно. Хто прислав цього плаща? Невже вС–н справдС– належав колись його батьковС–? Та перше, нС–ж вС–н устиг щось сказати чи подумати, дверС– спальнС– розчинилися навстС–ж, С– до кС–мнати заскочили Фред С– Джордж ВС–злС–. ГаррС– миттю заховав плаща. Поки що вС–н не хотС–в нС– з ким ним дС–литися. — ВС–таС”мо з РС–здвом! — Гей, дивися! Р† в ГаррС– С” джемпер фС–рми ВС–злС–! Фред С– Джордж були вдягненС– в блакитнС– джемпери, один з великою лС–терою "Ф", а другий — "Д". — А в ГаррС– кращий, нС–ж у нас, — сказав Фред, тримаючи светр ГаррС–. — Мати, мабуть, бС–льше стараС”ться, якщо ти не член родини. — А чому ти свого не вбираС”ш, Рон? — запитав Джордж. — Давай, одягни, вС–н гарний С– тепленький! — Ненавиджу бордовий колС–р! — пробурмотС–в Рон, неохоче натягаючи через голову светра. — У тебе нС–чого не написано, — зауважив Джордж. — Вона, мабуть, думаС”, що ти й так не забудеш своС” С–м'я. Але ж С– ми не дурнС–: чудово знаС”мо, що нас звати Дред С– Фордж. — Що тут за галас? До кС–мнати зазирнув ПерсС– ВС–злС–, несхвально похитавши головою. ВС–н, безперечно, теж розгортав своС— дарунки, бо тримав у руках пухнастого джемпера, якого й вихопив у нього Фред. — ЛС–тера "П" — Почесний староста! Ану, ПерсС–, вдягай, ми всС– одягли своС— светри, навС–ть ГаррС–! — Я… не… хо-о-чу… — долинали невиразнС– слова ПерсС–, поки близнюки натягували йому на голову джемпер, збивши з носа окуляри. — До речС–, тобС– нема чого сидС–ти нинС– зС– старостами, — сказав Джордж. — РС–здво — це родинне свято. Й вони поволокли з кС–мнати ПерсС–, натягши на нього светра, немов гамС–вну сорочку. ГаррС– ще нС–коли в життС– не бачив такого рС–здвяного обС–ду. ЦС–ла сотня смажених С–ндичок, гори вареноС— й смаженоС— картоплС–, тарелС– з ковбасками, супницС– з горошком, срС–бнС– соусницС– з густою пС–дливкою й приправами з журавлини — С– всюди на столС– лежали купки чарС–вних хлопавок. До них С– близько не могли дорС–внятися тС– жалюгС–днС– трубочки з тонкого паперу, якС– зазвичай купували ДурслС–. ГаррС– разом з Фредом потягли за нитку чарС–вноС— хлопавки, й вона не просто вистрелила, а гахнула, наче гармата, оповивши С—х хмарою синього диму, С– з неС— вилетС–в адмС–ральський капелюх С– кС–лька живих бС–лих мишок. Дамблдор за Високим столом натягнув замС–сть гостроверхого чарС–вницького капелюха дитячий чепчик у квС–точку С– весело реготав, слухаючи жарти професора ФлитвС–ка. ПС–сля С–ндички були гарячС– рС–здвянС– запС–канки. ПерсС– мало не зламав собС– зуба, натрапивши у своС—й порцС–С— на сховану там срС–бну монетку — серпик. ГаррС– дивився, як дедалС– червонС–шаС” обличчя ГеТ‘рС–да, який раз у раз пС–дливав собС– вина, а тодС– взяв С– поцС–лував у щС–чку професорку МакТ‘онеТ‘ел. Вона, на превеликий подив ГаррС–, захихотС–ла й зашарС–лася, а С—С— капелюшок збився набС–к. Коли ГаррС– зрештою вийшов з-за столу, вС–н нС–с С–з собою цС–лий оберемок речей, що повилС–тали з хлопавок, зокрема повний пакет блискучих повС–тряних кульок, якС– не лускають, гру "Вирощування власних бородавок" С– новесенький комплект чарС–вних шахС–в. БС–лС– мишки десь пропали, С– ГаррС– здогадувався, що вони стануть рС–здвяними гостинцями для МС–сС–с НорС–с. По обС–дС– ГаррС– й брати ВС–злС– досхочу побавилися надворС–, жбурляючи один в одного снС–жками. ЗамерзлС–, мокрС– й захеканС–, вони зС–бралися згодом бС–ля камС–на в Т‘рифС–ндорськС–й вС–тальнС–, де ГаррС– ганебно продув РоновС– своС—ми новими шахами. Мабуть, поразка не була б такою нищС–вною, якби ПерсС– постС–йно йому не пС–дказував. ПС–сля чаю з булочками, канапками з С–ндички, тС–стечками й рС–здвяним тортом усС– були вже такС– пересиченС– й соннС–, що нС–чого не могли робити перед сном, хС–ба що мляво спостерС–гали, як ПерсС– ганявся по всС–й Т‘рифС–ндорськС–й вежС– за Фредом С– Джорджем, якС– поцупили його емблему старости. Для ГаррС– це було найкраще в життС– РС–здво. Проте цС–лС–сС–нький день його постС–йно гризла одна думка, С– тС–льки вже в лС–жку вС–н зрештою змС–г цС–лком на нС–й зосередитися: хто ж усе-таки прислав йому плаща-невидимку? Рона, напханого С–ндичкою й тортом, вже нС–чого не хвилювало, С– вС–н, притулившись до подушки, вС–дразу мС–цно заснув. ГаррС– перехилився через край свого лС–жка С– витяг з-пС–д нього плаща. БатькС–в… Це був батькС–в плащ. Тканина мовби перетС–кала в його долонях, гладенька, наче шовк, легка, як повС–тря. "Користуйся ним з розумом", — було написано в листС–. Треба його випробувати. ГаррС– пС–двС–вся з лС–жка й загорнувся в плащ. Глянувши на ноги, побачив тС–льки мС–сячне сяйво й тС–нС–. Дуже кумедне вС–дчуття. "Користуйся ним з розумом". Зненацька ГаррС– вС–дчув, що його сон цС–лковито пропав. У цьому плащС– йому був доступний увесь ГоТ‘вортс. Хвиля збудження пробС–гла його тС–лом, поки вС–н мовчки стояв у темрявС–. ВС–н мС–г куди завгодно пС–ти в ньому — куди завгодно, С– ФС–лч нС–чого б не довС–дався. Рон бурмотС–в щось увС– снС–. Може, розбудити його? Але нС–… БатькС–в плащ… ВС–н вС–дчув, що цього — першого — разу хоче випробувати його сам. Вибрався зС– спальнС–, зС–йшов сходами донизу, перетнув вС–тальню й пролС–з через отвС–р у портретС–. — Хто це? — скрикнула Гладка ПанС–. ГаррС– промовчав С– швиденько рушив уздовж коридору. Куди пС–ти? Зупинився, дослухаючись, як калатаС” серце, й замислився. Р† тут його осяяло. ВС–ддС–л лС–тератури для службового користування в бС–блС–отецС–! ВС–н зможе там читати скС–льки завгодно, аж доки ДовС–даС”ться, хто такий Фламель. ГаррС– попрямував туди, ще щС–льнС–ше загорнувшись у плащ-невидимку. У бС–блС–отецС– було неймовС–рно темно й моторошно. ГаррС– запалив лС–хтар, щоб освС–тити собС– шлях помС–ж стелажами з книжками. Здавалося, нС–би лС–хтар сам собою пливе в повС–трС–, й, хоча ГаррС– вС–дчував, що тримаС” його рукою, вС–д цього видовища сипонуло морозом поза шкС–рою. ВС–ддС–л службовоС— лС–тератури мС–стився в глибинС– бС–блС–отеки. Обережно переступивши через канат, що вС–дгороджував цей вС–ддС–л вС–д решти книжок, ГаррС– пС–дняв лС–хтар угору, щоб освС–тити назви на корС–нцях книжок. Це йому мало допомогло. ОблупленС– й потьмянС–лС– золотС– лС–тери складалися в слова дивних мов, яких ГаррС– не розумС–в. ДеякС– книжки були взагалС– без назв. На однС–й книжцС– була темна пляма, що страшенно скидалася на кров. Волосся на головС– в ГаррС– настовбурчилось. ВС–н, може, просто навС–ював собС–, може, нС–, але йому здавалося, нС–би вС–д тих книжок долинаС” легенький шепС–т, неначе вони знали, що тут хтось чужий. З чогось таки треба починати. Обережно поставивши лС–хтар на пС–длогу, ГаррС– почав оглядати найнижчу полицю, шукаючи якусь цС–каву на вигляд книжку. На очС– йому трапив великий срС–блясто-чорний том. ГаррС– насилу його витяг, такий вС–н був важкий, С–, пС–дперши колС–ном, розгорнув. Пронизливий, страхС–тливий вереск розколов навпС–л тишу: книжка кричала! ГаррС– миттю закрив С—С—, але крик не вщухав, лунаючи на високС–й, безперервнС–й, оглушливС–й нотС–. ГаррС– позадкував С– перекинув лС–хтаря, що вС–дразу й погас. Перелякавшись, вС–н почув кроки, якС– долинали з коридору. Запхавши верескливу книгу назад на поличку, ГаррС– почав тС–кати. У дверях вС–н мало не зС–ткнувся з ФС–лчем. ФС–лчевС– блС–дС–, нестямнС– очС– дивилися просто крС–зь нього. ГаррС– прослизнув попС–д простягненою рукою ФС–лча й побС–г коридором, а у вухах йому й далС– вС–длунював книжчин вереск. ГаррС– несподС–вано зупинився бС–ля високоС— постатС– в лицарському обладунку. ВС–н так безтямно тС–кав з бС–блС–отеки, що навС–ть не звернув уваги, куди бС–жить. Мабуть, через темряву вС–н анС–трохи не мС–г зорС–С”нтуватися, де вС–н. Пригадав, що бС–ля кухнС– нС–би й стояла якась постать в обладунку, але ж та кухня була поверхС–в на п'ять нижче. — Професоре, ви звелС–ли вС–дразу йти до вас, якщо хтось блукатиме ночами, а щойно хтось був у бС–блС–отецС– — у вС–ддС–лС– службовоС— лС–тератури. ГаррС– вС–дчув, як кров вС–дхлинула йому з обличчя. Хоч би де вС–н опинився, ФС–лч, здавалося, знав коротшу дорогу, бо його тихий, улесливий голос ставав дедалС– ближчим, а вС–дповС–дав йому, — який жах! — Снейп. — У спецфондС–? Ну, тодС– вони десь поблизу, ми С—х упС–ймаС”мо. ГаррС– завмер на мС–сцС–, коли з-за рогу вийшли ФС–лч С– Снейп. Вони, звичайно, не бачили його, але коридор був вузеньким, отож, пС–дступивши, вони неодмС–нно наскочили б на нього: адже його тС–ло пС–д плащем нС–куди не зникло. ГаррС– якомога тихС–ше став задкувати. ЛС–воруч вС–д себе вС–н побачив якС–сь прочиненС– дверС–. Це була його остання надС–я. ГаррС–, затамувавши вС–ддих, пролС–з у дверС–, намагаючись не зачепити С—х, С– зумС–в, на щастя, зайти до кС–мнати так, що нС–хто нС–чого не помС–тив. Снейп С–з ФС–лчем пройшли зовсС–м близько, а ГаррС– припав до стС–ни, глибоко дихаючи й прислухаючись до дедалС– тихС–ших крокС–в. Його мало не зловили, мало не зловили!.. Минуло кС–лька секунд, поки ГаррС– почав бачити, що було в тС–й кС–мнатС–, де вС–н заховався. КС–мната скидалася на клас, у якому давно не вчилися. ПопС–д стС–нами проступали темнС– контури зсунутих столС–в С– стС–льцС–в, а смС–ттС”вий кошик був перекинутий. Але там було ще щось, зС–перте на стС–ну навпроти нього, що виглядало в цС–й кС–мнатС– чужим, мовби хтось просто поставив його тут, щоб воно нС–кому не заважало. Це було велике — заввишки аж до стелС– — дзеркало в пишно оздобленС–й золотС–й рамС– й на двох пазуристих нС–жках. УгорС– був вирС–зьблений напис: "ЯЦРЕС ОГОВТ ЯННАЖАБ А УЖАКОП Р†БОТ ЯЧ ЧИЛБО ЕН Я". Забувши про страх, ГаррС– пС–дступив до дзеркала, сподС–ваючись, що й там не побачить свого вС–дображення. Став перед ним. Щоб не скрикнути, мусив затулити рота рукою. Озирнувся на всС– боки. Його серце закалатало шаленС–ше, нС–ж тодС–, коли заверещала книжка, — вС–н побачив у дзеркалС– не тС–льки себе, а й цС–лу юрбу людей, якС– стояли в нього за плечима. Проте кС–мната була безлюдною. Хапаючи ротом повС–тря, ГаррС– знову поволС– обернувся до дзеркала. Бачив там себе, блС–дого й переляканого, С– бачив за собою вС–дображення принаймнС– ще десятьох людей. ГаррС– глянув через плече: там С– далС– нС–кого не було. А може, вони теж усС– невидимС–? Може, вС–н опинився в кС–мнатС–, заповненС–й невидимими людьми, С– весь секрет полягаС” в тому, що дзеркало вС–дображаС” С—х усС–х — байдуже, видимС– вони чи невидимС–? Знову глянув у дзеркало. ЖС–нка, котра стояла зразу за його вС–дображенням, усмС–халася й махала йому рукою. ГаррС– простяг назад руку, але нС–чого не намацав. С—хнС– вС–ддзеркалення стояли так близько, що якби вона справдС– була там, вС–н мав би доторкнутися до неС—, але вС–дчував тС–льки повС–тря: та жС–нка С– решта тих людей С–снували лиш у дзеркалС–. А жС–нка була дуже гарна. Мала темно-руде волосся, а С—С— очС–… — С—С— очС– схожС– на моС—, подумав ГаррС–, пС–дходячи до дзеркала ближче. Ясно-зеленС– й точнС–сС–нько такоС— самоС— форми… але тут вС–н помС–тив, що жС–нка плакала; усмС–халась, а водночас С– плакала. Високий, худий, чорнявий чоловС–к, який стояв бС–ля неС—, пригорнув С—С— до себе. ВС–н був в окулярах, а його волосся геть скуйовдилось С– стирчало на потилицС– так само, як С– в ГаррС–. ГаррС– вже так близько пС–дС–йшов до дзеркала, що мало не торкався носом свого вС–дображення. — Мамо?.. — прошепотС–в вС–н. — Тату?.. УсмС–хаючись, вони дивилися на нього. А ГаррС– поволС– почав розглядати обличчя решти людей у дзеркалС– й побачив ще бС–льше схожих на своС— зелених очей, таких носС–в, як у нього, а в одного дС–дуся були, здавалося, навС–ть такС– самС–, як у ГаррС–, гострС– колС–на. ГаррС– вперше в життС– дивився на свою родину. Поттери всмС–халися й махали йому руками, а ГаррС– не мС–г надивитися на них, зС–першись долонями на скло, немов сподС–вався пройти крС–зь нього й опинитися серед них. ГаррС– вС–дчував великий бС–ль, у якому змС–шалися радС–сть С– глибокий смуток. ГаррС– не пам'ятав, як довго вС–н там стояв. ВС–дображення не зникали, С– вС–н дивився, дивився, не вС–дриваючись, аж поки якийсь далекий шум змусив його опам'ятатися. Треба вертатися до спальнС–. ВостаннС” глянув на мамине обличчя, прошепотС–в: "Я ще прийду!" — С– вибС–г з кС–мнати. — МС–г би й розбудити мене! — сердито буркнув Рон. — Я повернуся туди ввечерС–, С– ти можеш пС–ти зС– мною, я покажу тобС– дзеркало. — Я б хотС–в побачити твоС—х маму й тата! — захоплено гукнув Рон. — А я б хотС–в бачити всю твою родину, всС–х ВС–злС–. Ти зможеш показати менС– решту своС—х братС–в та всС–х С–нших родичС–в. — Та С—х можна побачити коли завгодно! — вС–дповС–в Рон. — Просто приС—жджай цього лС–та до нас. Хтозна, може дзеркало показуС” лише мертвих. Шкода тС–льки, що ти нС–чого не довС–дався про Фламеля. Бери якусь шинку чи що, чого ти нС–чого не С—си? ГаррС– не мС–г С—сти. ВС–н бачив своС—х батькС–в С– знову побачить С—х увечерС–. ВС–н майже забув про Фламеля. Це вже не здавалося йому таким важливим. Яка рС–зниця, що там стереже той триголовий пес? Ну то й що, коли Снейп його вкраде? — З тобою все гаразд? — поцС–кавився Рон. — Ти якийсь наче дивний. Найдужче ГаррС– боявся, що не зможе знову знайти ту кС–мнату з дзеркалом. Удвох С–з Роном, накрившись одним плащем, вони посувалися набагато повС–льнС–ше. Вони намагалися вС–дтворити ГаррС–н шлях з бС–блС–отеки С– майже годину тинялися темними переходами. — Я вже змерз! — поскаржився Рон. — ПС–шли назад. — НС–! — прошипС–в ГаррС–. — Я знаю, це десь тут. Вони проминули привид високоС— вС–дьми, що линув С—м назустрС–ч, але бС–льше нС–кого не бачили. Якраз тодС–, коли Рон застогнав, що вС–д холоду вже не чуС” нС–г, ГаррС– помС–тив постать лицаря. — Це тут!.. ось тут!.. так! ХлопцС– штовхнули дверС–. ГаррС– скинув з плечей плаща С– побС–г до дзеркала. Вони всС– були там. Мама й тато зрадС–ли, уздрС–вши його. — Бачиш? — прошепотС–в ГаррС–. — Я нС–чого не бачу. — Дивися! Дивися на них усС–х!.. С—х там повно!.. — Я бачу тС–льки тебе. — Придивися уважнС–ше, давай, стань на моС” мС–сце! ГаррС– вС–дступив убС–к, та коли перед дзеркалом став Рон, ГаррС– вже не бачив своєї родини, а бачив у дзеркалС– тС–льки Рона у вовнянС–й пС–жамС–. Зате Рон тепер приголомшено розглядав себе. — Глянь на мене! — вигукнув вС–н. — Що, бачиш свою родину? — НС–… Я тут сам, але якийсь С–накший! НС–би старший С–… я найкращий учень школи! — Що? — Я… маю на собС– емблему, яку носив колись ВС–лл. А ще я тримаю кубок гуртожиткС–в С– кубок з квС–-дичу… Я ще й капС–тан команди з квС–дичу! Рон ледве вС–двС–в очС– вС–д цього чудового видовища й захоплено глянув на ГаррС–. — ДумаС”ш, це дзеркало показуС” майбутнС”? — Як таке може бути? Вся моя родина вже мертва. Дай-но я гляну ще раз! — Ти вже був тут минулоС— ночС–, тепер дай менС– трохи подивитися! — Ти просто тримаС”ш кубок з квС–дичу! Що тут ЦС–кавого? А я хочу побачити своС—х батькС–в. — Не штовхайся! НесподС–ваний шум у коридорС– урвав С—хню суперечку. ХлопцС– й не помС–тили, що розмовляють надто голосно. — Швиденько! Рон ледве встиг накинути на ГаррС– плаща, як у дверях засвС–тилися очС– МС–сС–с НорС–с. Рон С– ГаррС– завмерли, думаючи про одне: чи дС–С” плащ С– на котС–в? Трохи постоявши, кицька повернулася й пС–шла. — Тут небезпечно. Вона, мабуть, побС–гла за ФС–лчем, бо почула нас. ХодС–мо звС–дси! Р† Рон витягнув ГаррС– з кС–мнати. СнС–г не розтанув С– наступного ранку. — ГаррС–, пограС”мо в шахи? — запитав Рон. — Не хочу. — Може, пС–демо до ГеТ‘рС–да? — НС–. Йди, як хочеш… — ГаррС–, я знаю, про що ти думаС”ш, — про дзеркало. Але не йди туди сьогоднС–. — Чому? — Не знаю. Просто маю погане передчуття. Хай там як, ти вже надто багато разС–в мало не встрявав у халепу. Вони там зараз усе винюхують — ФС–лч, Снейп С– МС–сС–с НорС–с. Що з того, що вони тебе не бачать? А якщо зС–ткнуться з тобою? Якщо ти сам зС–б'С”ш кого-небудь? — Ти вже говориш як ГермС–она. — ГаррС–, я серйозно, не йди. Та ГаррС– думав лише про одне: як знову опинитися перед дзеркалом, С– Рон не зумС–в би його зупинити. Тепер, за третС–м разом, ГаррС– було значно легше знайти дорогу. ВС–н рухався дуже швидко С– знав, що шумить набагато бС–льше, нС–ж годилося б, проте не зустрС–в нС–кого. Р† ось уже знову до нього всмС–халися мама й тато, а один С–з його дС–дусС–в жартома вклонився йому. ГаррС– присС–в на пС–длогу перед дзеркалом. НС–що не могло утримати його вС–д того, щоб просидС–ти тут з родиною цС–лу нС–ч. Абсолютно нС–що. ОкрС–м… — Що, ГаррС–, знову повернувся? ГаррС– вС–дчув, як у нього всерединС– все захололо. ВС–н озирнувся. За столом бС–ля стС–ни сидС–в не хто С–нший, як Албус Дамблдор. ГаррС– пройшов зовсС–м близько вС–д нього С– навС–ть не помС–тив, бо вС–дчайдушно прагнув якнайшвидше дС–статися до дзеркала. — Я… я не побачив вас, пане професоре. — Дивно, яким ти став короткозорим завдяки своС—й невидимостС–, — сказав Дамблдор, С– ГаррС– вС–длягло вС–д серця, коли той усмС–хнувся. — Отже, — заговорив Дамблдор, виходячи з-за столу й сС–даючи на пС–длогу бС–ля ГаррС–, — ти, як С– багато хто перед тобою, вС–дкрив принади дзеркала Яцрес. — Я не знав, пане професоре, що воно так називаС”ться. — Але, сподС–ваюся, вже збагнув, що воно робить? — Воно… ну… воно показуС” менС– мою родину… — А РоновС– показало, що вС–н найкращий учень школи. — ЗвС–дки ви знаС”те? — МенС– не треба плаща, щоб стати невидимим, — лагС–дно пояснив йому Дамблдор. — Ну, ти вже здогадуС”шся, що саме нам усС–м показуС” дзеркало Яцрес? ГаррС– заперечно похитав головою. — Зараз поясню. НайщасливС–ша людина на землС– могла б дивитися у дзеркало Яцрес, як у звичайне дзеркало, тобто, дивлячись у нього, бачила б там тС–льки себе. Тепер ти зрозумС–в? ГаррС– замислився С– згодом поволС– вимовив: — Воно показуС” нам те, чого ми хочемо… все, чого ми захотС–ли б… — Р† так, С– нС–, — спокС–йно вС–дповС–в Дамблдор. — Воно показуС” нам найглибше, найсокровеннС–ше бажання нашого серця — не бС–льше й не менше. Ти нС–коли не знав своС—х рС–дних, тому бачиш С—х усС–х навколо себе. Роналд ВС–злС–, що завжди був у затС–нку своС—х братС–в, бачить себе найкращим з них усС–х. Проте це дзеркало не дасть нС–кому нС– знань, нС– правди. Траплялося, люди вмирали бС–ля нього, завороженС– побаченим, або божеволС–ли, не знаючи, чи все це реально збудеться, чи нС–. ГаррС–, завтра дзеркало перенесуть до С–ншого будинку, С– я прошу тебе не шукати бС–льше його. Якщо ти колись натрапиш на нього знову, ти будеш уже готовий до цього. Не варто поринати у мрС–С—, забуваючи про життя, пам'ятай про це. Ну, а тепер, чому б тобС– знову не вбратися в цей чудовий плащ С– не вернутися до спальнС–? ГаррС– пС–двС–вся. — Пане… професоре Дамблдоре! Чи мС–г би я щось запитати? — ЗвС–сно, бо ти вже запитав мене, — усмС–хнувся Дамблдор. — Але можеш поставити ще одне запитання. — А що бачите в цьому дзеркалС– ви? — Я? Я бачу себе з парою товстих вовняних шкарпеток у руцС–. ГаррС– здивовано глянув на нього. — МенС– нС–коли не вистачаС” шкарпеток, — пояснив Дамблдор. — Ось С–ще одне РС–здво минаС”, а я не отримав жодноС— пари. Люди чомусь думають, що менС– треба дарувати самС– книжки. Лише опинившись у лС–жку, ГаррС– збагнув, що Дамблдор, мабуть, був не зовсС–м щирим. Але ж, подумав вС–н, скидаючи Скеберса з подушки, то було цС–лком особисте запитання. РОЗДР†Л ТРИНАДЦЯТИЙ НС–колас Фламель Дамблдор переконав ГаррС– не шукати бС–льше дзеркала Яцрес, С– решту рС–здвяних канС–кул плащ-невидимка пролежав на днС– валС–зи. ГаррС– волС–в би з такою самою легкС–стю забути все побачене в дзеркалС–, але не мС–г. Його стали мучити жахливС– сни. Знову й знову йому снилося, як його батьки щезають пС–сля спалаху зеленого сяйва, а чийсь пронизливий голос заходиться реготом. — Бачиш, Дамблдор казав правду, те дзеркало могло довести тебе до божевС–лля, — зауважив Рон, коли ГаррС– переповС–в йому цС– сни. ГермС–она, повернувшись до школи за день до початку навчання, мала С–ншу думку. Вона жахалася, уявляючи, як ГаррС–, замС–сть спати, три ночС– пС–дряд блукав по школС– ("А якби ФС–лч тебе пС–ймав!"), С– водночас була розчарована, що вС–н так нС–чого й не довС–дався про НС–коласа Фламеля. Вони вже майже втратили надС–ю знайти згадку про Фламеля в котрС–йсь С–з бС–блС–отечних книжок, хоча ГаррС– й далС– був певен, що вже десь бачив це С–м'я. Коли почалося навчання, вони знову на кожнС–й десятихвилиннС–й перервС– бС–гли переглядати книжки. ГаррС– мав ще менше часу, бо вС–дновилися тренування з квС–дичу. Вуд працював з командою завзятС–ше, нС–ж будь-коли. НавС–ть безперервний дощ, який прийшов замС–сть снС–гопадС–в, не мС–г охолодити його завзяття. Брати ВС–злС– нарС–кали, що Вуд стаС” фанатиком, але ГаррС– пС–дтримував його. Якщо в наступному матчС– вони переможуть Гафелпаф, то вперше за сС–м рокС–в випередять Слизерин у змаганнС– за кубок гуртожиткС–в. До того ж, ГаррС– виявив, що йому значно менше дошкуляють сни, коли вС–н повертаС”ться з тренувань добряче втомленим. ПС–д час одного з таких тренувань, коли всС– були напрочуд мокрС– й бруднС–, Вуд повС–домив командС– погану новину. Його якраз дуже роздратували брати ВС–злС–, якС– стрС–мко атакували один одного, а тодС– вдавали, нС–би падають зС– своС—х мС–тел. — Ану не дурС–йте! — крикнув вС–н. — Саме отак ми й програС”мо матч! Судити цього разу буде Снейп, а вС–н скористаС”ться кожною нагодою, щоб зняти очки з ТђрифС–ндору! Зачувши це, Джордж ВС–злС– й справдС– упав з мС–тли. — Буде судити Снейп? — не вС–рив вС–н, випльовуючи з рота грязюку. — Коли це йому довС–ряли судити матч С–з квС–дичу? ВС–н нС–коли не судитиме чесно, якщо тС–льки в нас з'явиться нагода випередити Слизерин. Решта гравцС–в приземлилися бС–ля Джорджа С– також почали нарС–кати. — А що я можу зробити? — сказав Вуд. — ЗалишаС”ться одне: треба зС–грати так, щоб Снейп не мав до чого причепитися. Воно, може, й так, думав ГаррС–, але в нього була зовсС–м С–нша причина, чому вС–н не хотС–в опинитися поруч С–з Снейпом пС–д час гри у квС–дич… Уся команда, як звичайно, ще залишилася трохи потеревенити, а ГаррС– вС–дразу попрямував до Т‘ри-фС–ндорськоС— вС–тальнС–, де грали в шахи Рон С– ГермС–она. Шахи були С”диною рС–ччю, де ГермС–она завжди програвала, С– це, як вважали ГаррС– з Роном, було Для неС— великою користю. — Поки що не говори до мене, — попередив Рон, коли ГаррС– присС–в бС–ля нього. — Я мушу зосеред… —. С– тут вС–н помС–тив, що ГаррС– мов не свС–й: — Що сталося? На тебе страшно глянути! Тихенько, щоб бС–льше нС–хто не чув, ГаррС– розповС–в С—м про несподС–вано-жахливе бажання Снейпа стати суддею з квС–дичу. — Не грай! — вС–дразу сказала ГермС–она. — Скажи, що захворС–в, — запропонував Рон. — Вдавай, нС–би зламав собС– ногу, — порадила ГермС–она. — СправдС– зламай собС– ногу! — додав Рон. — Я мушу там бути, — заперечив ГаррС–. — НемаС” запасного ловця. Якщо я не з'явлюся, ТђрифС–н-дор узагалС– не зможе грати. Тієї митС– до вС–тальнС– увалився НевС–л. Як йому вдалося пролС–зти крС–зь отвС–р у портретС–, стало загадкою для всС–х, бо його ноги були стуленС– докупи закляттям, яке дС–ти вС–дразу розпС–знали: "ноги пС–д замком". НевС–л мусив прострибати, мов зайчик, аж до Т‘рифС–ндорськоС— вежС–. УсС– готовС– були розсмС–ятися, усС–, крС–м ГермС–они, що скочила на ноги й наслала контрзакляття. НевС–ловС– ноги розвелися, С– вС–н, тремтячи, ступив крок. — Що сталося? — запитала ГермС–она, пС–дводячи його до ГаррС– й Рона. — Мелфой! — розгублено вимовив НевС–л. — Я зустрС–в його коло бС–блС–отеки. ВС–н сказав, що шукаС” когось, на кому це можна випробувати. — ПС–ди до професорки МакТ‘онеТ‘ел! — порадила йому ГермС–она. — Розкажи С—й усе! НевС–л похитав головою. — Я не хочу мати ще бС–льше клопоту, — пробурмотС–в вС–н. — НевС–ле, йому треба дати вС–дсС–ч! — вигукнув Рон. — ВС–н звик по всС–х топтатися, але це не причина, щоб схилятися перед ним! — Не треба менС– нагадувати, що я не досить смС–ливий для ТђрифС–ндору. Мелфой уже зробив це, — зС–тхнув НевС–л, який, здавалося, от-от заплаче. ГаррС– понишпорив у кишенС– С– витяг звС–дти шоколадну жабку, останню з коробки, яку на РС–здво прислала йому ГермС–она. — На, вС–зьми, — лагС–дно промовив ГаррС–, — С– знай, що ти кращий за десятьох МелфоС—в. — Сортувальний Капелюх призначив тебе до ТђрифС–ндору, правда? А де Мелфой? У смердючому СлизеринС–. НевС–л невпевнено усмС–хнувся й розгорнув жабку. — Дякую, ГаррС–! Я пС–ду, мабуть, спати. Хочеш картку, ти ж С—х збираС”ш, так? НевС–л пС–шов, а ГаррС– глянув на картку "славетних чарС–вникС–в". — Знову Дамблдор, — сказав вС–н. — ВС–н був перший, кого я… Р† раптом мало не задихнувся. Глянув на зворотний бС–к картки, а тодС– звС–в очС– на Рона й ГермС–ону. — Я знайшов його! — прошепотС–в вС–н. — Я знайшов Фламеля! Я ж вам казав, що бачив десь Це С–м'я, то було в поС—здС–, коли я С—хав сюди! Ось послухайте: "Професор Дамблдор надто уславився завдяки своС—й перемозС– 1945 року над чорним чаклуном ТђрС–ндельвальдом, вС–дкриттю дванадцяти способС–в застосування драконячоС— кровС– та спС–льним алхС–мС–чним дослС–дам разом С–з НС–коласом Фламелем"! ГермС–она зС–рвалася на ноги. Вона ще не була такою збудженою вС–дтодС–, як отримала своС— першС– оцС–нки за домашню роботу. — СидС–ть тут! — звелС–ла вона й помчала сходами до дС–вчачоС— спальнС–. ГаррС– ледве встиг здивовано перезирнутися з Роном, як вона вже мчала назад, тримаючи в руках величезний фолС–ант. — Я й не здогадалася зазирнути сюди! — схвильовано зашепотС–ла вона. — Я С—С— взяла в бС–блС–отецС– ще кС–лька тижнС–в тому, щоб почитати для розваги. — Для розваги? — перепитав Рон, але ГермС–она звелС–ла йому помовчати, поки вона щось знайде, С– почала нестямно гортати сторС–нки, бурмочучи щось пС–д нС–с. НарештС– знайшла. — Я так С– знала! Я знала це! — А нам уже можна говорити? — сердито фиркнув Рон. Та ГермС–она мов С– не чула. — НС–колас Фламель, — схвильовано зашепотС–ла вона, — це С”диний вС–домий виробник фС–лософського каменя! Ця новина не справила того враження, якого сподС–валася дС–вчина. — Чого? — перепитали ГаррС– й Рон. — Ох! СкажС–ть по правдС–: ви що — нС–чого не читаС”те? Ось дивС–ться, прочитайте самС–. Дала С—м книжку, С– ГаррС– з Роном прочитали: "СтародавнС– алхС–мС–чнС– дослС–дження пов'язанС– з виготовленням фС–лософського каменя, легендарноС— субстанцС–С— з дивовижними властивостями. Цей камС–нь перетворюС” будь-який метал у чисте золото. З нього також видобувають елС–ксир життя, що даруС” безсмертя тому, хто його вип'С”. Протягом сторС–ч з'являлося багато згадок про ФС–лософський камС–нь, але С”диний такий камС–нь, що справдС– С–снуС”, належить мС–стеровС– НС–коласу Фламелю, визначному алхС–мС–ковС– й шанувальнику опери. МС–стер Фламель, який торС–к вС–дсвяткував свС–й шС–стсот шС–стдесят п'ятий день народження, веде спокС–йний спосС–б життя в ДевонС– разом зС– своС”ю дружиною Перенель (шС–стсот п'ятдесят вС–сС–м рокС–в)". — Бачите? — сказала ГермС–она, коли ГаррС– й Рон закС–нчили читати. — Той пес, напевне, охороняС” фС–лософський камС–нь Фламеля! Я переконана, що вС–н попросив Дамблдора зберегти його десь у безпечному мС–сцС–, бо вони приятелюють, а йому стало вС–домо, що хтось шукаС” його. Ось чому вС–н надумав забрати камС–нь С–з "ТђрС–нТ‘отсу"! — КамС–нь, який виробляС” золото й зупиняС” смерть! — вимовив ГаррС–. — Не дивно, що Снейп за ним полюС”! Кожен хотС–в би його мати! — Р† не дивно, що ми не знайшли Фламеля в тому "ДослС–дженнС– останнС–х тенденцС–й чарС–вництва", — додав Рон. — ЯкС– там останнС– тенденцС–С—, якщо йому вже шС–стсот шС–стдесят п'ять рокС–в, правда? Наступного ранку на уроцС– захисту вС–д темних мистецтв, занотовуючи рС–знС– способи лС–кування вовкулачих укусС–в, ГаррС– й Рон С– далС– обговорювали, що вони зробили б С–з фС–лософським каменем, якби вС–н дС–стався С—м. Лише коли Рон сказав, що придбав би власну команду з квС–дичу, ГаррС– згадав про Снейпа С– наступну гру. — Я буду грати, — сказав вС–н РоновС– й ГермС–онС–. — Бо С–накше всС– слизеринцС– подумають, що я боюся того Снейпа. Я покажу С—м! Коли ми переможемо, С—м буде не до смС–ху! — Щоб тС–льки нам не довелося плакати, забираючи тебе з поля, — сказала ГермС–она. З наближенням матчу ГаррС– ставав дедалС– нервовС–ший. Та й решта гравцС–в хвилювалися, мабуть, не набагато менше. Випередити Слизерин у чемпС–онатС– гуртожиткС–в було чудовою С–деС”ю, останнС– сС–м рокС–в це не вдавалося нС–кому, але чи дасть С—м цей шанс такий упереджений суддя? ГаррС– не знав, чи це йому просто здаС”ться чи нС–, але, хоч куди вС–н С–шов, усюди натрапляв на Снейпа. Часом йому навС–ть здавалося, нС–би Снейп ходить слС–дом за ним, намагаючись упС–ймати. Уроки зС–лля й настС–йки перетворилися в щотижневС– тортури — так жахливо Снейп ставився до ГаррС–. Може, вС–н знав, що вони довС–далися про ФС–лософський камС–нь? ГаррС– не розумС–в, як вС–н мС–г дС–знатися, але С–нколи мав погане вС–дчуття, що Снейп умС–С” читати думки. Коли наступного дня бС–ля роздягалень Рон з Гер-мС–оною побажали йому успС–ху, ГаррС– знав, що вони переживають, чи побачать його знову живим. Все це не надто заспокоювало. ГаррС– майже не чув пС–дбадьорливих слС–в Вуда, вдягаючи квС–дицьку форму й беручи до рук "НС–мбус-2000". Рон С– ГермС–она тим часом знайшли собС– мС–сце на трибунах поруч С–з НевС–лом, що нС–як не мС–г зрозумС–ти, чому вони такС– похмурС– й стурбованС– С– навС–що принесли на гру чарС–внС– палички. ГаррС– й не здогадувався, що Рон С– ГермС–она таС”мно вчилися насилати закляття "ноги пС–д замком". Ця думка прийшла С—м у голови пС–сля того, як Мелфой випробував це закляття на НевС–ловС–, й вони були готовС– заклясти Снейпа, тС–льки-но вС–н почне шкодити ГаррС–. — Дивись, не забувай: Локомотор МортС–с! — пошепки казала ГермС–она РоновС–, який саме ховав у рукав свою паличку. — Та знаю, знаю! — огризнувся Рон. — Не дС–ставай. Тим часом Вуд у роздягальнС– вС–двС–в ГаррС– набС–к: — Не хочу на тебе тиснути, але сьогоднС– нам за всяку цС–ну треба якомога швидше пС–ймати снич. Треба закС–нчити гру, перш нС–ж Снейп отримаС” шанс нас засудити. — Там зС–бралася вся школа! — вигукнув Фред ВС–злС–, визирнувши з дверей. — НавС–ть, — ого! — Дамблдор прийшов подивитися! У ГаррС– тьохнуло серце. — Дамблдор? — перепитав вС–н С– кинувся до дверей, щоб пересвС–дчитись. Фред казав правду: Дамбл-дорову срС–блясту бороду годС– було з чимось сплутати. ГаррС– мало не засмС–явся, йому полегшало на душС–. Тепер вС–н у безпецС–. Снейп нС–коли не наважиться зробити йому якусь капость у присутностС– Дамблдора. Мабуть, саме тому Снейп був таким сердитим, коли команди виходили на поле, С– Рон теж це помС–тив. — Я ще нС–коли не бачив Снейпа таким лютим, — сказав вС–н ГермС–онС–. — Дивися, починають! Ой! Хтось штурхнув Рона в потилицю. Це був Мелфой. — О, ВС–злС–, пардон! А я тебе й не помС–тив! Мелфой задоволено вишкС–рився до Креба С– Тђойла. — ЦС–каво, як довго протримаС”ться Поттер на мС–тлС–? Ну що, ВС–злС–, може — парС–? Рон не вС–дповС–в: Снейп щойно призначив пенальтС– на користь Гафелпафу за те, що Джордж ВС–злС– поцС–лив у нього бладжером. ГермС–она, схрестивши пальцС–, стежила за ГаррС–, що кружляв над полем, мов яструб, пильнуючи снича. — ЗнаС”те, як добирають гравцС–в для Т‘рифС–ндор-ськоС— команди? — голосно запитав Мелфой через кС–лька хвилин, коли Снейп присудив на користь Гафелпафу ще одне пенальтС– взагалС– без жодноС— на те причини. — Вони запрошують тих учнС–в, яких С—м шкода. ДивС–ться, там С” Поттер — вС–н не маС” батькС–в; тодС– брати ВС–злС– — вони не мають грошей. Слухай, Лонгботоме, ти маС”ш бути в командС–, бо в тебе нема розуму! НевС–л почервонС–в С– повернувся до Мелфоя. — Мелфою, я… я вартий десятьох таких, як ти! — затинаючись, вимовив вС–н. Мелфой, Креб С– Тђойл аж застогнали з реготу, але Рон, С– далС– пильно стежачи за грою, сказав: — Не бС–йся його, НевС–ле. — Якби розум був на вагу золота, ти був би бС–днС–шим, нС–ж ВС–злС–! — не переставав знущатися з НевС–ла Мелфой. РоновС– нерви вже мало не рвалися вС–д тривоги за ГаррС–. — Попереджаю, Мелфою: ще одне слово… — Роне! — скрикнула раптом ГермС–она. — ГаррС–!.. — Що? Де? ГаррС– зненацька ефектно пС–рнув униз, а на трибунах почулися зойки й захопленС– вигуки. ГермС–она скочила на ноги, запхавши до рота схрещенС– пальцС–, а ГаррС– мчав до землС–, мов куля. — КарочС”, ВС–злС–, тобС– повезло: Поттер, мабуть, помС–тив на полС– якС–сь грошенята! — глузував Мелфой. Рон не витримав. Не встиг Мелфой отямитись, як Рон уже стрибнув на нього й повалив додолу. НевС–л завагався, а тодС– полС–з через спинку сидС–ння на допомогу. — Давай, ГаррС–! — крикнула ГермС–она, вискочивши на сидС–ння, щоб краще бачити, як ГаррС– мчав просто на Снейпа. Вона навС–ть не помС–тила нС– Мелфоя з Роном, якС– качалися по землС–, нС– ударС–в та зойкС–в, що лунали з клубка рук та нС–г, у який перетворилися НевС–л, Креб С– Тђойл. А в небС– над полем Снейп якраз розвернув свою мС–тлу, помС–тивши, як щось яскраво-червоне про-свистС–ло повз його голову, — наступноС— митС– ГаррС– вже злС–тав угору, трС–умфально пС–днявши руку зС– сничем у кулацС–. Трибуни вибухли оплесками! Це мав бути рекорд — нС–хто не пригадував, щоб хтось колись мС–г так швидко спС–ймати снича. — Рон! Рон! Де ти? Гра скС–нчилася! ГаррС– перемС–г! Ми виграли! ТђрифС–ндор — лС–дер! — волала ГермС–она, танцюючи на сидС–ннС– й обС–ймаючи ПарватС– ПатС–л, яка стрибала в нижньому ряду. ГаррС– зС–скочив зС– своєї мС–тли за пС–вметра вС–д землС–. ВС–н ще не вС–рив. ВС–н зловив!.. Гра скС–нчилася, не протривавши С– п'ятьох хвилин. Коли на поле вибС–гали Т‘рифС–ндорцС–, ГаррС– помС–тив блС–дого й розлюченого Снейпа, що сС–дав неподалС–к, а тодС– вС–дчув на плечС– чиюсь руку й побачив перед собою усмС–хнене обличчя Дамблдора. — Дуже добре! — тихенько, щоб нС–хто бС–льше не чув, похвалив його Дамблдор. — ПриС”мно бачити, Що ти вже не переймаС”шся тим дзеркалом С– знайшов собС– розраду. Чудово! Снейп роздратовано сплюнув на землю. Трохи згодом ГаррС– вийшов з роздягальнС–, щоб занести свС–й "НС–мбус-2000" до ангару, де стояли мС–тли. ВС–н ще нС–коли не почувався таким щасливим. ВС–н справдС– зробив щось таке, чим можна тепер пишатися, С– нС–хто вже не закине йому, що вС–н маС” тС–льки вС–доме С–м'я й бС–льш нС–чого. Ще нС–коли вечС–рнС” повС–тря не пахло йому так солодко. ГаррС– йшов вогкою травичкою, перебираючи в головС– подС–С— минулоС— години, що сплелися в радС–сну мозаС—ку: Т‘рифС–ндорцС– пС–дбС–гають С– несуть його на руках; Рон С– ГермС–она вдалинС– на радощах аж скачуть; Рон, у якого з носа юшить кров, щось весело гукаС”. ГаррС– пС–дС–йшов до ангару. ЗС–перся на дерев'янС– дверС– й глянув на ГоТ‘вортс, вС–кна якого пломенС–ли в промС–ннС– призахС–дного сонця. ТђрифС–ндор на першому мС–сцС–! ВС–н зробив, вС–н показав тому СнейповС–… До речС–, про Снейпа… З головних сходС–в замку стрС–мко збС–гла постать у каптурС–. Явно не бажаючи, щоб хтось С—С— бачив, постать заспС–шила до забороненого лС–су. ПомС–тивши це, ГаррС– цС–лком забув про свою перемогу. ВС–н розпС–знав, хто вмС–С” так скрадатися. Це Снейп крадькома пробирався до лС–су, тодС– як усС– вечеряли. Що це могло означати? ГаррС– знову сС–в верхи на "НС–мбус-2000" С– знявся в повС–тря. ПролС–таючи над замком, побачив, що Снейп уже пС–дбС–гаС” до лС–су. Рушив за ним. Дерева були такС– гС–ллястС–, що годС– було побачити, де зник Снейп. ГаррС– кружляв над лС–сом, опускаючись нижче й нижче С– мало не чС–пляючи верхС–вок. Раптом вС–н почув голоси. ПС–длетС–в ближче я безшумно зробив посадку на розлогому буцС–. Обережно поповз однС–С”ю з гС–лок, мС–цно стискаючи мС–тлу й намагаючись розгледС–ти щось крС–зь листя. Внизу, на тС–нистС–й галявинС–, стояв Снейп, але не сам. Поряд стояв ще й КвС–рел. ГаррС– не бачив виразу його обличчя, але чув, що той затинаС”ться сильнС–ше, нС–ж завжди. ГаррС– прислухався до С—хньоС— розмови. — …н-н-не розумС–ю, ч-ч-чому ти захотС–в з-з-зустрС–тися саме т-т-тут, Северусе… — О, я просто хотС–в, щоб це було мС–ж нами, — вС–дповС–в крижаним голосом Снейп. — Та й, зрештою, учнС– не повиннС– знати про фС–лософський камС–нь. ГаррС– нахилився вперед. КвС–рел щось бурмотС–в. Снейп урвав його. — Ти вже довС–дався, як можна пройти повз того ГеТ‘рС–дового звС–ра? — С-с-северусе, але ж я… — КвС–реле, ти ж не хочеш, щоб я став тобС– ворогом? — загрозливо мовив Снейп, пС–дступаючи ближче. — Н-н-не розумС–ю, що ти… — Ти чудово розумС–С”ш, що я маю на увазС–! Десь поблизу гучно ухнула сова, й ГаррС– мало не впав з дерева. Коли вС–н вС–дновив рС–вновагу, то ще встиг почути СнейповС– слова: — …отой твС–й фокус-покус. Я чекаю. — Т-т-та ж я н-н-не… — Чудово! — урвав його Снейп. — НевдовзС– ми знову поговоримо, коли ти все добре обмС–ркуС”ш С– вирС–шиш, кому ти вС–рний. Накинувши на голову каптур, Снейп подався з галявини. Було вже досить темно, але ГаррС– ще бачив КвС–рела, який стояв нерухомо, зацС–пенС–вши з жаху. — ГаррС–, де це ти був?— вигукнула ГермС–она. Ми виграли! Ти перемС–г! Ми виграли! — тС–шився Рон, поплескуючи ГаррС– по спинС–. — А я пС–дбив МелфоС”вС– око, а НевС–л сам намагався побити Креба й Тђойла! ВС–н ще досС– не вС–дС–йшов, але мадам ПомфрС– запевняС”, що все гаразд. Але ми й дали газу тому СлизериновС–! ВсС– тебе чекають у вС–тальнС–, ми там влаштовуС”мо вечС–рку! Фред С–з Джорджем поцупили на кухнС– трохи тС–стечок С– ще дечого… — Зараз не до цього! — захекано сказав ГаррС–. — ХодС–м до якоС—сь порожньоС— кС–мнати, С– я вам щось розповС–м… Упевнившись, що в кС–мнатС– немаС” ПС–вза, ГаррС– причинив за собою дверС– й переказав усе побачене й почуте. — Отже, ми мали рацС–ю: це фС–лософський камС–нь, С– Снейп змушуС” КвС–рела допомогти йому вкрасти той камС–нь. ВС–н запитував, чи КвС–рел знаС”, як пройти повз ФлафС–. Р† ще казав щось про КвС–релС–в "фокус-покус". Я думаю, що, крС–м ФлафС–, С” й С–ншС– речС–, якС– стережуть камС–нь, може, закляття, а КвС–рел, напевне, насилав якС–сь чари для захисту вС–д темних мистецтв, С– тепер Снейп хоче розбити цС– чари. — То ти хочеш сказати, що камС–нь у безпецС– тС–льки доти, доки КвС–рел не здався СнейповС–? — стурбовано запитала ГермС–она. — Наступного вС–вторка його там, мабуть, уже не буде, — сказав Рон. РОЗДР†Л ЧОТИРНАДЦЯТИЙ Норберт, норвезький хребтоспин Одначе КвС–рел, мабуть, виявився смС–ливС–шим, нС–ж вони гадали. Упродовж наступних кС–лькох тижнС–в вС–н усе бС–льше блС–днув С– марнС–в, але остаточно, здаС”ться, ще не пС–ддався. Проходячи коридором четвертого поверху, ГаррС–, Рон С– ГермС–она щоразу тулили вуха до дверей, перевС–ряючи, чи ще погаркуС” там ФлафС–. Снейп, як завжди, постС–йно був у кепському настроС—, С– це явно свС–дчило, що камС–нь С– далС– в безпецС–. ГаррС–, проходячи повз КвС–рела, щоразу пС–дбадьорливо йому всмС–хався, а Рон почав дорС–кати тим учням, якС– глузували з КвС–релового загикування. НатомС–сть ГермС–она думала не тС–льки про ФС–лософський камС–нь. Вона почала креслити графС–ки повторення матерС–алу й позначати кольоровими олС–вцями своС— записи. ГаррС– з Роном були б не проти, якби вона не примушувала С– С—х робити те саме. — ГермС–оно, та до екзаменС–в ще цС–ла вС–чнС–сть! — Десять тижнС–в, — заперечила ГермС–она. — Це не так уже й багато, це як секунда в порС–вняннС– з вС–ком НС–коласа Фламеля. — Але ж нам не по шС–стсот рокС–в, — нагадав С—й Рон. — До речС–, навС–що тобС– повторювати, ти й так усе знаС”ш? — НавС–що повторювати? Ти що, дурний? Не розумС–С”ш, що нам треба все добре скласти, щоб перейти до другого класу? Це дуже важливо! МенС– Ще мС–сяць тому треба було сС–сти за книжки! Не знаю, що на мене найшло… На жаль, учителС– думали, здаС”ться, так само, як С– ГермС–она. Вони завалювали учнС–в такою кС–лькС–стю домашнС–х завдань, що великоднС– канС–кули пройшли зовсС–м не так весело, як рС–здвянС–. Важко було розслабитися, коли ГермС–она пС–д боком зазубрювала дванадцять способС–в застосування драконячоС— кровС– або вправлялася з чарС–вною паличкою. Стогнучи й позС–хаючи, ГаррС– й Рон бС–льшу частину свого вС–льного часу просиджували з нею в бС–блС–отецС–, намагаючись упоратися з усС–ма додатковими завданнями. — Я це все нС–коли не запам'ятаю! — не витерпС–в одного разу Рон, кидаючи перо й тужливо виглядаючи з бС–блС–отечного вС–кна. То був перший справдС– погожий день за кС–лька останнС–х мС–сяцС–в. Небо було ясно-блакитне, й вС–дчувалося, що лС–то вже не за горами. ГаррС–, що шукав опис золототисячника в довС–днику "Сто магС–чних трав С– грибС–в", пС–дняв голову тС–льки тодС–, коли почув РоновС– слова: — ГеТ‘рС–де! А що ти робиш у бС–блС–отецС–? ГеТ‘рС–д наблизився до них, ховаючи щось за спиною, С– мав дуже недоречний вигляд у своС—й шубС– з кротячого хутра. — Я си так просто дивлю, — ухильно вС–дповС–в ГеТ‘рС–д, тС–льки збС–льшивши С—хню цС–кавС–сть. — А що ви тут робите? — раптом пС–дозрС–ло глянув на них. — Ви не шукаС”те бС–льше за тим Фламелем, нС”? — О, ми вже давно довС–далися, хто вС–н! — недбало кинув Рон. — Р† навС–ть знаС”мо, що саме стереже той пес. Це фС–лософський ка… — Тс-с-с-с! — ГеТ‘рС–д рвучко озирнувся, щоб пересвС–дчитися, чи нС–хто не чув. — Чого ти тут кричиш, що з тобою дС–С”ться? — До речС–, ми хотС–ли дещо запитати, — озвався ГаррС–. — Що ще, крС–м ФлафС–, допомагаС” стерегти камС–нь? — ТС-С-С-С! — знову засичав ГеТ‘рС–д. — Слухайте, зайдС–т до мене пС–знС–ше. Я, правда, не обС–цяю, що розкажу вам щось, але ви тут не плещС–т язиками, бо учням про се не вС–льно знати. Ще хтось подумаС”, що то я розповС–в… — ТодС– до зустрС–чС–, — сказав ГкррС–. ГеТ‘рС–д пошкандибав далС–. — Що то вС–н ховав за спиною? — замислилася ГермС–она. — ДумаС”ш, це пов'язане з каменем? — ПС–ду подивлюся, в якому вС–н був вС–ддС–лС–, — сказав Рон, якому вже надокучило навчання. Незабаром вС–н повернувся з купою книжок С– жбурнув С—х на стС–л. — ДракониС– — прошепотС–в вС–н. — ГеТ‘рС–д переглядав книжки про драконС–в! Гляньте на це: "Породи драконС–в у ВеликобританС–С— й Р†рландС–С—"; "ВС–д яйця до пекла. ПосС–бник для драконоводС–в". — ГеТ‘рС–д завжди хотС–в мати дракончика, вС–н казав менС– про це, ще як ми вперше зустрС–лися! — сказав ГаррС–. — Але ж це незаконно! — сказав Рон. — Розведення драконС–в заборонене МагС–вською конвенцС–С”ю 1709 року, це знаС” кожен. Дуже важко сховати вС–д маТ‘лС–вських очей дракона у своС”му садочку, до того ж драконС–в годС– приборкати, вони небезпечнС–. Якби ви бачили, якС– в ЧарлС– опС–ки вС–д тих диких ДраконС–в у РумунС–С—! — Але ж в АнглС–С— дикС– дракони не водяться? — припустив ГаррС–. — Ще й як водяться! — заперечив Рон. — ВаллС–йськС– звичайнС– зеленС– й гебридськС– чорнС–. Кажу тобС–, МС–нС–стерство магС–С— маС” добру мороку з тим, як приховати С—х вС–д маТ‘лС–в. На тих маТ‘лС–в, котрС– помС–тили драконС–в, нашС– мусять насилати спецС–альнС– чари, щоб вони про них вС–дразу забували. — То що ж тодС– задумав ГеТ‘рС–д? — замислилася ГермС–она. Постукавши десь через годину у дверС– ключни-ковоС— хатинки, вони здивовано побачили, що всС– вС–кна щС–льно заслонено фС–ранками. ГеТ‘рС–д запитав: "Хто там?", а тодС– впустив С—х С– миттю зачинив за ними дверС–. У хатинС– було душно. Не дивлячись на такий теплий день, у камС–нС– палахкотС–в вогонь. ГеТ‘рС–д приготував чаю й запропонував канапки з горноста-С—ною, вС–д яких дС–ти вС–дмовилися. — То… ви си хотС–ли щось запитати? — Так, — вС–дповС–в ГаррС–, бо не було сенсу щось вигадувати. — Ми б хотС–ли знати, С–, може, ти скажеш нам, що ще, окрС–м ФлафС–, стереже ФС–лософський камС–нь? — НС”-е, не скажу, — спохмурнС–в ГеТ‘рС–д. — По-перше, я й сам того не знаю. По-друге, ви й так уже забагато си довС–дали, тож я би вам не сказав, навС–ть якби мС–г. Цей камС–нь тут не випадково. Його мало не вкрали з "ТђрС–нТ‘отсу" — про це ви, мабуть, також уже знаС”те?.. Я тС–лько не збагну, звС–дки ви довС–далиси про ФлафС–? — Ой, ГеТ‘рС–де, не прикидайся, ти ж знаС”ш, прекрасно знаС”ш про все, що тут дС–С”ться! — мовила ГермС–она м'яким, улесливим голосом. ГеТ‘рС–дова борода смикнулася, що свС–дчило про його усмС–шку. — Нам тС–льки цС–каво, хто забезпечуС” охорону, оце й усе, — вела далС– ГермС–она. — ЦС–каво, чи Дамблдор довС–ряС” ще комусь, окрС–м тебе? ПС–сля останнС–х слС–в ГеТ‘рС–д випнув груди. ГаррС– з Роном пС–дморгнули ГермС–онС–. — Ну, гадаю, вам се не шкодить знати… отож так… вС–н си позичив у мене ФлафС–, а тодС– дехто з учителС–в виголосив спецС–яльнС– заклинання. Професорка Спраут, професор ФлитвС–к, професорка МакТ‘о-неТ‘ел, — перераховував ГеТ‘рС–д, загинаючи пальцС–, — професор КвС–рел… Ну, звС–сно, й сам Дамблдор щось там си заклинав. Почекайте, я ще когось забув… Ага, професор Снейп. — Снейп? — Ага… ви ще про це си не довС–дали, нС”? Так-от, Снейп допомагав стерегти камС–нь, вС–н не плянуС” його красти! ГаррС– знав, що Рон з ГермС–оною думають те саме, що й вС–н. Якщо С– Снейп стереже камС–нь, то йому, певне, було неважко з'ясувати, з допомогою яких заклинань стережуть його С–ншС– вчителС–. ВС–н, мабуть, знав усе, окрС–м КвС–релового закляття С– того, як пройти повз ФлафС–. — ТС–льки ти один знаС”ш, як пройти повз ФлафС–, правда, ГеТ‘рС–де? — стурбовано поцС–кавився ГаррС–. — Р† ти нС–кому про це не казав, нС–? Жодному вчителевС–?.. — НС–хто про це не знаС”, крС–м мене С– Дамблдора, — гордо вС–дповС–в ГеТ‘рС–д. — Хоч це добре, — пробурмотС–в ГаррС– до приятелС–в. — ГеТ‘рС–де, а в тебе вС–кна не вС–дчиняються? Тут зваритися можна! — НС”, ГаррС–, вибачС”й, — заперечив ГеТ‘рС–д. ГаррС– помС–тив, як вС–н глянув на вогонь, С– теж туди подивився. — ГеТ‘рС–де, що там? Але вС–н уже й сам здогадався що. В самому полум'С—, пС–д чайником, лежало величезне чорне яйце. — А!.. — скривився ГеТ‘рС–д, нервово смикаючи себе за бороду. — Це… е-е… — Де ти його дС–став, ГеТ‘рС–де? — поцС–кавився Рон, присС–вши бС–ля камС–ну, щоб краще розгледС–ти яйце. — Воно ж коштуС” страшеннС– грошС–. — Виграв, — вС–дповС–в ГеТ‘рС–д. — Учора ввечерС–. Я си пС–шов до села перехилити чарчину й зС–грав там у карти з якимось чужинцем. МенС– здаС”ться, що вС–н був радий спекатися його. Чесно вам кажу! — А що ти будеш робити, коли з яйця щось вилупиться? — запитала ГермС–она. — Ну, я си трохи почитав, — вС–дказав на те ГеТ‘рС–д, витягаючи з-пС–д подушки велику книжку. — Взяв оце з бС–блС–отеки: "Розведення драконС–в для втС–хи й вигоди". Трохи застарС–ле, звичайно, але тут С” всьо… О!., "покладС–ть яйце у вогонь", бо, бачите, драконячС– матерС– дихают на яйця, а коли вС–н вилупиться, "годуйте його щопС–вгодини одним вС–дром брендС–, змС–шаного з кров'ю курчат". А тут — гляньте: "Як розпС–знавати рС–знС– яйця?" У мене — норвезький хребтоспин. РС–дкС–сна порода. Отак! ГеТ‘рС–д виглядав дуже задоволеним, а от ГермС–она — нС–. — ГеТ‘рС–де! Ти живеш у дерев'янС–й хатинцС–, — сказала вона. Та ГеТ‘рС–д не слухав. Весело мугикаючи, вС–н роздмухував вогонь. Отже, тепер С—м додалося клопоту: треба було думати, що може статися з ГеТ‘рС–дом, коли хтось виявить, що вС–н ховаС” у своС—й халупС– нелегального дракона. — Я вже й забув, що таке спокС–йне життя, — зС–тхав Рон, коли вони щовечора намагалися подолати цС–лу купу додаткових домашнС–х завдань. ГермС–она вже почала креслити графС–ки повторення матерС–алу С– для ГаррС– з Роном. Це С—х страшенно бС–сило. Минув час, С– одного разу на снС–данку сова Гед-вС–Т‘а принесла ГаррС– ще одну записку вС–д ГеТ‘рС–да. Там були тС–льки три слова: "ВС–н си вилуплюС”". Рон хотС–в утекти з гербалогС–С— й вС–дразу бС–гти до халупи. ГермС–она й чути про це не бажала. — ГермС–оно, коли ми ще зможемо побачити, як вилуплюС”ться дракон? — У нас уроки, нам перепаде! Але це ще дурницС– в порС–вняннС– з тим, що трапиться з ГеТ‘рС–дом, коли хтось довС–даС”ться про його витС–вки. — Помовч! — зашипС–в ГаррС–. Мелфой сидС–в зовсС–м близько С– вС–дразу затих, прислухаючись. Що вС–н устиг почути? ГаррС– дуже не сподобався вираз його обличчя. Рон без упину сперечався з ГермС–оною, поки вони йшли на гербалогС–ю, С– зрештою ГермС–она таки погодилася майнути до ГеТ‘рС–да пС–д час ранковоС— перерви. Коли пролунав дзвоник, вони щодуху помчали на узлС–сся. ГеТ‘рС–д зустрС–в С—х розпашС–лий С– збуджений: — Уже майже! — й запросив у хатину. Яйце лежало на столС–. Мало на собС– глибокС– трС–щини. ВсерединС– щось ворушилося, звС–дти долинало кумедне клацання. Вони присунули стС–льцС– до столу й дивилися, затамувавши подих. Раптом щось трС–снуло — С– яйце розкололося. На стС–л бухнувся маленький дракончик. ВС–н був не дуже гарний С–, на думку ГаррС–, скидався на зС–жмакану чорну парасольку. Його кощавС– крила були завеликС– проти худющого чорного тС–ла. ВС–н мав довжелезну носяру з широкими нС–здрями, обрубки рС–жкС–в С– вибалушенС– жовтавС– очС–. Чхнув. З носа йому вилетС–ло кС–лька С–скор. — ХС–ба не красунчик:, га? — пробурмотС–в ГеТ‘рС–д, Простяг руку, щоб погладити дракончиковС– голову, а той хапнув його за пальцС–, виставивши гострС– С–кла. — Гляньте, гляньте!.. ВС–н си впС–знав свою мамцю! — втС–шився ГеТ‘рС–д. — ГеТ‘рС–де, — запитала ГермС–она, — а як швидко ростуть норвезькС– хребтоспини? ГеТ‘рС–д уже збирався вС–дповС–сти, аж раптом побС–лС–в мов полотно, скочив на ноги й кинувся до вС–кна. — Що сталося? — Хтось си зазирав крС–зь щС–линку в фС–ранцС–! Якийсь хлопчина… вС–н утС–каС” назад до школи! ГаррС– пС–дбС–г до дверей С– визирнув надвС–р. УпС–знав його навС–ть здалеку. Мелфой побачив дракончика. Якась подоба посмС–шки, що не сходила з МелфоС”вого обличчя впродовж наступного тижня, постС–йно тримала в напрузС– ГаррС–, Рона та ГермС–ону. Майже кожноС— вС–льноС— хвилинки вони бС–гли до затемненоС— хатинки ГеТ‘рС–да. — Просто вС–дпусти його, — переконував ГеТ‘рС–да ГаррС–. — Нехай буде на волС–. — Не можу, — заперечував ГеТ‘рС–д. — ВС–н ще такий маленький… Умре. УсС– подивилися на дракончика. Лише за тиждень вС–н став утричС– довший. З його нС–здрС–в виривався дим. ГеТ‘рС–д занедбав своС— обов'язки ключника, бо через того дракона не мав коли навС–ть угору глянути. На пС–длозС– були розкиданС– порожнС– пляшки з-пС–д брендС– й куряче пС–р'я. — Я си надумав назвати його Норберт, — сказав ГеТ‘рС–д, розчулено поглядаючи на дракончика. — ВС–н си вже мене знаС”, ану гляньте!.. Норберт, Норберт! .. Де твоя мамця? — ВС–н, здаС”ться, чокнувся, — пробурмотС–в Рон на вухо ГаррС–. — ГеТ‘рС–де, — сказав ГаррС– вголос, — мине два тижнС–, С– Норберт стане такий, як твоя хатина. Мелфой будь-якоС— митС– може пС–ти до Дамблдора. ГеТ‘рС–д стиснув губи. — Я… я знаю, що не зможу його тримати завжди, але не можу си його викинути. Не можу!.. ГаррС– зненацька повернувся до Рона. — ЧарлС–! — крикнув вС–н. — Ти також чокнувся! — розсердився Рон. — Я — Рон, пам'ятаС”ш? — НС–. ЧарлС–, твС–й брат ЧарлС–. В РумунС–С—. ДослС–джуС” драконС–в. Можна вС–дправити Норберта туди. ЧарлС– зможе пС–клуватися про нього, а тодС– вС–дпустить на волю! — ГенС–ально! — вигукнув Рон. — Як тобС– така Думка, ГеТ‘рС–де? ВрештС–-решт ГеТ‘рС–д погодився, що вони можуть послати ЧарлС– сову з таким проханням. ПовС–льно минув ще один тиждень. У середу ввечерС– ГермС–она й ГаррС– ще довго сидС–ли разом у вС–тальнС– пС–сля того, як усС– пС–шли спати. Годинник на стС–нС– щойно пробамкав пС–внС–ч, коли це раптом вС–дкрився отвС–р у портретС–. Ще мить — С– нС–звС–дки з'явився Рон, стягнувши з себе плаща-невидимку. ВС–н повертався з ГеТ‘рС–довоС— халупи — допомагав годувати Норберта, що тепер пожирав цС–лС– ящики дохлих щурС–в. — ВС–н мене вкусив! — поскаржився Рон, показуючи руку, обмотану закривавленою хустинкою. — Я тепер цС–лий тиждень не зможу тримати пера. Кажу вам, цей дракон — найжахливС–ша тварюка, а ГеТ‘рС–д панькаС”ться з ним, як з маленьким пухнастим кроликом! Коли той мене вкусив, ГеТ‘рС–д ще мене й вилаяв, бо я його, бачте, налякав. А коли я вже йшов, вС–н почав спС–вати драконовС– колискову. Щось стукнуло в темну шибку. — Це ГедвС–Т‘а! — вигукнув ГаррС– й пС–дбС–г до вС–кна, щоб С—С— впустити. — Принесла вС–дповС–дь вС–д ЧарлС–! УсС– троС” притислися головами й почали читати. Дорогий Роне! Як ти там? Дякую за листа. Я був би радий прийняти норвезького хребтоспина, але буде нелегко доставити його сюди. Найкраще, мабуть, передати його одним моС—м друзям, якС– приС—жджають вС–двС–дати мене наступного тижня. Проблема тС–льки в тому, що нС–хто не повинен С—х бачити з нелегальним драконом. Чи не могли б ви занести хребтоспина на найвищу вежу в суботу опС–вночС–? Вони б тодС– зустрС–ли вас там С– забрали його, поки ще темно. Пришли менС– вС–дповС–дь якнайшвидше. ЦС–лую, ЧарлС–. ДС–ти перезирнулися. — Ми маС”мо плаща-невидимку, — сказав ГаррС–. — Навряд чи це буде надто складно. МенС– здаС”ться, плащ досить великий, щоб заховати нас удвох разом з Норбертом. Рон та ГермС–она вС–дразу схвалили такий план, С– це свС–дчило, що минулий тиждень був С– справдС– важким. За всяку цС–ну треба було позбутися Норберта — С– Мелфоя. Проте виникла перешкода. Наступного ранку покусана Ронова рука розпухла так, що стала вдвС–чС– товщою, нС–ж звичайно. ВС–н не знав, чи безпечно йому звертатися до мадам ПомфрС–: а що, як вона розпС–знаС” драконС–в укус? Але ближче до обС–ду стало ясно, що С–ншого виходу немаС”. Вкушене мС–сце лиховС–сно позеленС–ло. Отже, здаС”ться, НорбертовС– С–кла могли бути й отруйнС–. ПС–сля урокС–в ГаррС– з ГермС–оною вС–дразу побС–гли до лС–карнС–, де побачили Рона в лС–жку в жахливому станС–. — Справа не тС–льки в руцС–, — прошепотС–в вС–н, — хоч я й маю таке вС–дчуття, нС–би вона зараз вС–дпаде. Мелфой сказав мадам ПомфрС–, що хоче позичити одну з моС—х книжок, С– то лише для того, щоб прийти й поглузувати з мене. ВС–н погрожував, що розповС–сть С—й, хто насправдС– вкусив мене. Я С—й казав, що вкусив собака, але вона, здаС”ться, не повС–рила. Не треба було менС– чС–пати його пС–д час квС–дичу, бо вС–н тепер хоче помститися. ГаррС– й ГермС–она спробували його заспокоС—ти. — Усе це скС–нчиться в суботу опС–вночС–, — сказала ГермС–она, але цС– слова нС–трохи не втС–шили Рона. Навпаки, вС–н пС–двС–вся на лС–жку С– вкрився рясним потом. — У суботу опС–вночС–! — хрипко вигукнув вС–н. — Ой нС–!.. Ой нС–!.. Я згадав!.. Лист вС–д ЧарлС– лежав У тС–й книжцС–, яку взяв Мелфой! Тепер вС–н знатиме, Що ми хочемо позбутися Норберта! ГаррС– з ГермС–оною не встигли нС–чого вС–дповС–сти. УвС–йшла мадам ПомфрС– й примусила С—х пС–ти, бо Рон мав уже спати. — Тепер занадто пС–зно щось мС–няти, — сказав ГаррС– ГермС–онС–. — Ми вже не маС”мо часу вС–дправити ЧарлС– С–ншу сову, а це — С”дина нагода позбутися Норберта. Мусимо ризикувати. До того ж ми маС”мо плаща-невидимку, а Мелфой про це не знаС”. Коли вони прийшли до ГеТ‘рС–да, то побачили бС–ля хатини вовкодава Р†кланя, що сидС–в з перев'язаним хвостом, а сам ГеТ‘рС–д замС–сть дверей вС–дчинив С—м вС–кно. — Не можу вас пустити! — засапано мовив вС–н. — У Норберта важкий перС–од — я не можу з ним нС–чого вдС–яти! Коли вони розповС–ли ГеТ‘рС–довС– про лист вС–д ЧарлС–, на його очах виступили сльози, проте це могло статися й тому, що Норберт саме тієї митС– вкусив ГеТ‘рС–да за ногу. — Йой!.. Ти шибенику малий!.. Е-е… Всьо файно, вС–н просто схопив мС–й чобС–т! Просто забавляС”ться, вС–н ще дитинка… Дитинка гупнула хвостом по стС–нС–, вС–д чого забряжчали шибки. ГаррС– з ГермС–оною рушили назад до замку, хвилюючись, що дС–ждатися суботи буде нелегко. Коли настав час прощатися з Норбертом, ГаррС– й ГермС–она, може, й поспС–вчували б ГеТ‘рС–довС–, якби не були такС– стурбованС– тим, що мали зробити. Була дуже темна, хмарна нС–ч, С– вони прибули до ГеТ‘рС–довоС— халупи трохи запС–зно — мусили перечекати, поки ПС–вз у вестибюлС– досхочу награС”ться тенС–сним м'ячиком, вС–дбиваючи його вС–д стС–ни, С– звС–льнить С—м дорогу. ГеТ‘рС–д уже спакував Норберта у великий ящик з отворами. — ВС–н там маС” на дорогу повно щурС–в С– трохи брендС–, — сказав приглушеним голосом ГеТ‘рС–д. — Р† ще я си поклав там його С–грашкового ведмедика, щоб йому не було самотньо. З ящика долинули дивнС– звуки, якС–, на думку ГаррС–, означали тС–льки те, що ведмедик уже без голови. — Норбертику, бувай!.. Твоя мамуся нС–коли тебе не забу-у-де!.. — крС–зь сльози прощався ГеТ‘рС–д. ГаррС– з ГермС–оною накрили ящик плащем-не-видимкою, а тодС– й самС– сховалися пС–д ним. Як вони спромоглися дотягти того ящика до замку, вони й самС– не розумС–ли. Наближалася пС–внС–ч. ГкррС– з ГермС–оною штовхали Норберта вгору мармуровими сходами у вестибюлС–, а тодС– ще далС– темними коридорами. Ось С–ще однС– сходи, тодС– ще однС–… навС–ть заздалегС–дь вибраний шлях навпростець не надто полегшував справу. — Ще трохи! — важко дихаючи, сказав ГаррС–, коли вони досягли коридору пС–д найвищою вежею. Тут раптом щось промайнуло попереду, С– вони мало не випустили ящика. Забувши, що С—х С– так не видно, сховалися в тС–нь С– стежили за темними обрисами двох людей, якС– зчепилися неподалС–к. Спалахнула лампа. Професорка МакТ‘онеТ‘ел, у картатому халатС– й сС–тцС– для волосся, тримала за вухо Мелфоя. — Попався! — крикнула вона. — ЗнС–маю зС– Слизерину двадцять очок! Блукати тут серед ночС–, як ти смС–С”ш!.. — Ви не розумС–С”те, панС– професорко! Сюди йде ГаррС– Поттер! У нього дракон!.. — Що за нС–сенС–тницС–! Як ти смС–С”ш менС– брехати! Чекай, Мелфою, я ще поговорю про тебе з професором Снейпом!.. КрутС– гвинтовС– сходи на верхС–вку вежС– здалися пС–сля цього чи не найкоротшими в свС–тС–. Лише вибравшись на холодне нС–чне повС–тря, вони нарештС– скинули плаща, С– були втС–шенС–, що знову можуть нормально дихати. ГермС–она аж затанцювала. — Мелфоя пС–ймали! Ура!.. Я зараз заспС–ваю! — Не треба, — порадив С—й ГаррС–. Вони чекали, глузуючи з Мелфоя, а Норберт кидався туди-сюди у своС”му ящику. Приблизно за десять хвилин з темряви зринули чотири мС–тли. ДрузС– ЧарлС– виявилися людьми веселими й завзятими. Вони показали ГаррС– й ГермС–онС– пС–дготовленС– ременС–, на яких можна було перенести Норберта. ВсС– разом надС–йно закрС–пили ящик, потисли однС– одним руки, С– чотири мС–тли з висячим помС–ж них великим ящиком знялися в небо. НарештС– Норберт зникав… зникав… зник. Вони бС–гли гвинтовими сходами донизу, С– на серцС– у них було так само легко, як С– в руках, що вже не тягли Норберта. Дракона немаС”, Мелфоя пС–ймано, — хС–ба тепер щось могло зС–псувати С—хню радС–сть? ВС–дповС–дь на це вони отримали бС–ля пС–днС–жжя сходС–в. Коли вони вийшли в коридор, з пС–тьми зненацька вигулькнуло обличчя ФС–лча. — Так-так-так, — прошипС–в вС–н, — здаС”ться, ми маС”мо неприС”мностС–! ГаррС– з ГермС–оною забули на вежС– плаща-невидимку. РОЗДР†Л П'ЯТНАДЦЯТИЙ Заборонений лС–с Чогось гС–ршого вже й не могло бути. ФС–лч завС–в С—х до кабС–нету професорки МакТ‘онеТ‘ел на першому поверсС–, де вони мовчки сС–ли й чекали. ГермС–она тремтС–ла. ГаррС– перебирав у головС– рС–знС– варС–анти виправдань, алС–бС– С– фантастичних пояснень, але кожна наступна версС–я була ще гС–рша за попередню. Цього разу вС–н навС–ть не уявляв, як вибратися з халепи. Р‡х просто загнано в кут. Як можна бути такими дурними, щоб забути плаща? Р† як пояснити професорцС– МакТ‘онеТ‘ел, чому вони не спали, а крадькома блукали школою серед ночС–, вже не кажучи про те, чому опинилися на найвищС–й вежС–, доступ до якоС— вС–дкритий тС–льки пС–д час урокС–в астрономС–С—. Додати сюди Норберта С– плаща-невидимку, С– вже можна спокС–йно починати пакувати валС–зи. ГаррС– думав, що чогось гС–ршого вже й не могло бути? ВС–н помилявся. Коли з'явилася професорка МакТ‘онеТ‘ел, вона привела з собою НевС–ла. — ГаррС–! — вигукнув НевС–л, побачивши С—х удвох. — Я намагався знайти вас С– попередити, бо я почув, як Мелфой казав, що вС–н вас упС–ймаС”! ВС–н казав, Що у вас дра… ГаррС– нестямно замахав головою, щоб зупинити НевС–ла, але професорка МакТ‘онеТ‘ел усе побачила. Нависнувши над ними, вона, здавалося, почне зараз вивергати з рота полум'я незгС–рше за Норберта. Я б нС–коли не повС–рила, що ви на таке здатнС–! МС–стер ФС–лч каже, що ви були на верхС–вцС– астрономС–чноС— вежС–! Зараз перша година ночС–!.. Як ви це поясните? ГермС–она вперше не змогла вС–дповС–сти на запитання вчителя. Незворушна, мов статуя, вона втупилася в пС–длогу. — ЗдаС”ться, я розумС–ю, що сталося, — сказала професорка МакТ‘онеТ‘ел. — Не треба бути генС–С”м, щоб здогадатися. Ви нагодували Драко Мелфоя побрехеньками про дракона, щоб витягти його з лС–жка С– щоб вС–н наткнувся на когось С–з учителС–в. Я вже його впС–ймала. Вам, мабуть, видаС”ться дуже кумедним, що й ЛонТ‘ботом почув цю байку С– також у неС— повС–рив? ГаррС– перехопив НевС–лС–в погляд С– намагався переконати його очима, що це неправда, бо НевС–л мав ошелешений С– ображений вигляд. НавС–ть важко було уявити, як оцей бС–долашний С– незграбний НевС–л таки наважився шукати С—х у темрявС–, щоб попередити про небезпеку!… — Я просто обурена! — не вгавала професорка МакТ‘онеТ‘ел. — Четверо учнС–в, якС– не сплять уночС–! Я ще нС–коли такого не чула! МС–с Тђрейнджер, менС– здавалося, що у вас бС–льше розуму. А щодо вас, мС–стере Поттер, я думала, що ви значно бС–льше цС–нуС”те ТђрифС–ндор. Вас усС–х за це покарають, — так-так, С– вас, ЛонТ‘ботоме, бо нС–що не даС” вам права блукати вночС– по школС–, а надто в цС– днС–, коли це особливо небезпечно! А з ТђрифС–ндору знС–муть п'ятдесят очок! — П'ятдесят? — не повС–рив ГаррС–: адже вони втратять своС” лС–дерство, — лС–дерство, здобуте з його допомогою в останньому матчС– з квС–дичу. — П'ятдесят очок з кожного, — додала професорка МакТ‘онеТ‘ел, важко сопучи своС—м довгим гострим носом. — ПанС– професорко, благаю!.. — Ви не можете… — Поттере, не вказуйте менС–, що я можу й чого не можу! А тепер — усС– спати! Я ще нС–коли не вС–дчувала такого сорому за учнС–в ТђрифС–ндору! Втрачено сто п'ятдесят очок! Тепер ТђрифС–ндор на останньому мС–сцС–. Протягом однієї ночС– вони позбавили ТђрифС–ндор усС–х шансС–в здобути кубок гуртожиткС–в, ГаррС– вС–дчув, яку нього завмерло серце. Як С—м тепер це все виправити?! ГаррС– не спав цС–лу нС–ч. Чув, як НевС–л безперервно схлипував у подушку. ГаррС– нС–чого не мС–г придумати, щоб заспокоС—ти його. Знав, що НевС–л, як С– вС–н сам, боС—ться свС–танку. Що буде, коли решта Т‘рифС–ндорцС–в довС–даються про С—хнС– подвиги? А Т‘рифС–ндорцС–, проходячи наступного дня повз величезний пС–сковий годинник, який показував очки гуртожиткС–в, спочатку подумали, що сталася прикра помилка. Як це в них раптом стало на сто п'ятдесят очок менше, нС–ж учора? А тодС– поповзли чутки: у всьому винен ГаррС– Поттер, знаменитий ГаррС– Поттер — герой двох матчС–в С–з квС–дичу. ВС–н та ще двоС” дурних першокласникС–в. З одного з найпопулярнС–ших С– найулюбленС–ших учнС–в школи ГаррС– в одну мить перетворився на найненависнС–шого. НавС–ть рейвенкловцС– й гафелпафцС– змС–нили своС” до нього ставлення, бо всС–м хотС–лося, щоб Слизерин, нарештС–, не здобув кубок гуртожиткС–в. Хоч би куди ГаррС– пС–шов, усС– на нього показували пальцями С– ображали його, навС–ть не стишуючи голосу. А от слизеринцС–, Навпаки, плескали йому в долонС–, свистС–ли й гукали: "Красненько дякуС”мо, Поттере, ми твоС— боржники!" ТС–льки один-С”диний Рон пС–дтримував його: — Мине пару тижнС–в, С– вони про це забудуть. Фред С– Джордж втратили за увесь цей час купу очок, а С—х С– далС– люблять. — Але ж вони нС–коли не втрачали вС–дразу сто п'ятдесят очок, правда? — безнадС–йно заперечував ГаррС–. — Ну… може, й нС–… — погоджувався Рон. ПС–зно було щось виправляти, С– ГаррС– заприсягся, що вС–дтепер нС–коли не буде втручатися не в своС— справи. Досить з нього пС–дслухань С– пС–дглядань. Йому було так соромно, що вС–н пС–шов до Вуда С– сказав, що кидаС” команду з квС–дичу. — КидаС”ш? — вибухнув Вуд. — Ну й кому вС–д цього буде краще? Як нам повернути своС— очки, якщо не виграшем у квС–дич? Але й квС–дич був уже не таким цС–кавим. ГравцС– команди не розмовляли з ГаррС– пС–д час тренувань, а якщо й говорили про нього, то називали просто ловцем. ГермС–она з НевС–лом теж постраждали. Р‡м не було так погано, як ГаррС–, бо С—х менше знали, але з ними також нС–хто не хотС–в розмовляти. ГермС–она перестала постС–йно привертати до себе увагу в класС–, а лише мовчки сидС–ла, похиливши голову. ГаррС– навС–ть радС–в, що наближаються С–спити. Повторюючи матерС–ал, вС–н хоч на деякий час забував своС— прикрощС–. Вони з Роном С– ГермС–оною трималися одне одного й працювали допС–зна, запам'ятовуючи складники рС–зних настС–йок, вивчаючи напам'ять усякС– закляття й заклинання, зазубрюючи дати магС–чних вС–дкриттС–в С– Т‘облС–нських бунтС–в… Але десь за тиждень до початку С–спитС–в рС–шучС–сть ГаррС– не вплутуватись у чужС– справи зазнала несподС–ваного випробування. Повертаючись одного дня з бС–блС–отеки, вС–н почув чиС”сь скС–млення з класу неподалС–к. Наблизившись, упС–знав голос КвС–рела. — Н-н-нС–!.. Н-н-нС–!.. Н-не треба, п-п-прошу!.. Здавалося, нС–би хтось йому погрожуС”. ГаррС– пС–дступив ще ближче. — Га-га-разд, га-га-разд! — почулося хлипання КвС–рела. НаступноС— митС– КвС–рел вибС–г з класу, поправляючи свС–й тюрбан. ВС–н був блС–дий, С–, здавалося, от-от заплаче. КвС–рел зник з очей, С– навС–ть не помС–тив ГаррС–. Зачекавши, поки затихнуть його кроки, ГаррС– зазирнув до кС–мнати. Вона була порожня, але з протилежного боку виднС–ли прочиненС– дверС–. ГаррС– вже рушив до них, але тодС– пригадав про свою обС–цянку нС–куди не втручатися. Р† все ж ГаррС– мС–г би посперечатися й на десять фС–лософських каменС–в, що кС–мнату щойно покинув Снейп, а з почутого можна було припустити, що той здобув важливу перемогу: КвС–рел йому пС–ддався. ГаррС– вернувся до бС–блС–отеки, де ГермС–она перевС–ряла РоновС– знання з астрономС–С—, С– розповС–в про почуте. — Значить Снейп уже домС–гся свого! — вигукнув Рон. — Р† тепер вС–н, мабуть, знаС”, як зняти КвС–релове закляття вС–д темних сил… — Але ж С” ще ФлафС–, — нагадала ГермС–она. — Може, Снейп уже довС–дався, як повз нього пройти, навС–ть не питаючи ГеТ‘рС–да, — припустив Рон, поглядаючи на тисячС– книжок навколо них. — Б'юся об заклад, що десь тут С” книжка, де пояснюють, як пройти повз велетенського триголового пса… То що нам робити, ГаррС–? У Рона заблищали очС– — йому забажалося нових пригод, але ГермС–она виявилася проворнС–шою вС–д ГаррС–. — Треба йти до Дамблдора. Ми вже давно мусили це зробити. Якщо ми спробуС”мо дС–яти самС–, нас тодС– точно звС–дси виженуть! — Але ж ми не маС”мо жодних доказС–в! — заперечив ГаррС–. — КвС–рел надто заляканий, вС–н не пС–дтвердить нашС– слова. А СнейповС– досить сказати, що вС–н не знаС”, як опинився тут троль пС–д час ГелловС–ну С– що вС–н навС–ть не пС–дходив тодС– до четвертого поверху. Р† все. Р† кому тодС– швидше повС–рять: йому чи нам? ВсС– знають, що ми його ненавидимо, С– Дамблдор подумаС”, що ми все це вигадали, щоб домогтися звС–льнення Снейпа. ФС–лч нас не пС–дтримаС”. ВС–н надто близький зС– Снейпом, до того ж, на його думку, чим бС–льше учнС–в виженуть, тим краще. Р† ще не забувайте, що нам взагалС– не можна нС–чого знати нС– про камС–нь, нС– про ФлафС–! Бо С–накше нам доведеться дуже довго все пояснювати. ГермС–ону це переконало, але Рона — нС–. — Якби ми ще трошки все порознюхували… — НС–, — рС–шуче заперечив ГаррС–, — ми вже й так забагато нанюхались. ВС–н пС–дсунув до себе карту ЮпС–тера й почав зазубрювати назви його мС–сяцС–в. Наступного ранку за снС–данком ГаррС–, ГермС–она й НевС–л отримали записки. УсС– вони були однакового змС–сту: Ваше покарання вС–дбудеться об одинадцятС–й годинС– вечора. ЗустрС–нете мС–стера ФС–лча у вестибюлС–. Проф. М. МакТ‘онеТ‘ел Перейнявшись утраченими очками, ГаррС– й забув, що вони ще мали вС–дбути покарання. Боявся, що ГермС–она почне нарС–кати на втрачену для повторювання нС–ч, але вона не вимовила й слова. Вона, як С– ГаррС–, вС–дчувала, що заслужила кару. Об одинадцятС–й годинС– вечора, попрощавшись з Роном у вС–тальнС–, вони попрямували разом з НевС–лом до вестибюлю. Там уже був ФС–лч, а також Мелфой. ГаррС– й забув, що Мелфой теж мав вС–дбути покарання. — ХодС–ть за мною! — звелС–в ФС–лч, запаливши лампу й виводячи С—х надвС–р. — Тепер ви не раз подумаС”те перед тим, як порушувати шкС–льнС– правила, еге ж? — вишкС–рився вС–н до них. — Атож, якщо хочете знати, тяжка праця С– бС–ль — ось найкращС– вчителС–. Як жаль, що скасували колишнС– покарання! ТодС– б вас на кС–лька днС–в пС–двС–сили за руки до стелС–!.. Я ще й досС– зберС–гаю в кабС–нетС– ланцюги С– постС–йно змащую С—х: а раптом знову знадобляться? Ну, гаразд, ходС–мо, С– не думайте втС–кати, бо буде ще гС–рше! Вони йшли в темрявС–. НевС–л шморгав носом. ГаррС– уявляв собС–, яким може бути покарання. Мабуть, щось жахливе, С–накше ФС–лч так би не радС–в. МС–сяць свС–тив яскраво, але хмари постС–йно його закривали, С– все повивалося пС–тьмою. Раптом попереду ГаррС– зауважив освС–тленС– вС–кна ГеТ‘рС–довоС— хатини, а тодС– почувся й голос. — Це ти, ФС–лч? Швиденько, бо я си хочу вже починати! У ГаррС– аж стрепенулося серце: якщо С—м доведеться робити щось разом з ГеТ‘рС–дом, то це ще зовсС–м не бС–да. Його обличчя, мабуть, прояснС–ло, бо ФС–лч сказав: — ДумаС”ш, вам буде легше з тим телепнем? НС– хлопче: ви йдете до лС–су, С– я дуже сумнС–ваюся, що ви звС–дти виберетеся цС–лими. Почувши таке, НевС–л скрикнув, а Мелфой завмер на мС–сцС–. — До лС–су? — перепитав Мелфой, С– його голос уже не був таким самовпевненим. — Нам не можна ходити туди вночС–!.. Там усС–ляке водиться!.. Вовкулаки, наприклад!.. НевС–л ухопився за рукав ГаррС–ноС— мантС–С— С– мало не задихнувся. — Це вже мене не стосуС”ться! — зловтС–шно крякнув ФС–лч. — РанС–ше треба було думати про вовкулакС–в! ХС–ба не так? З темряви до них пС–дступив ГеТ‘рС–д разом з Р†кланем. ВС–н тримав великий арбалет, а з його плеча звисав сагайдак зС– стрС–лами. — Пора! — сказав вС–н. — Я вже тут си чекаю майже пС–вгодини. ГаррС–, ГермС–оно — всьо файно?.. — Я б не був з ними надто люб'язним, ГеТ‘рС–де, — холодно зауважив ФС–лч. — Зрештою, вони прийшли вС–дбути покарання. — А-а… То ось чого ти си запС–знив!.. — похмуро сказав ГеТ‘рС–д. — Читав С—м лекцС–ю, га? Це вже не твоя парафС–я. Ти си своС” зробив, а тепер С–ди… — Я повернуся на свС–танку, — мовив ФС–лч. — Позбираю, що там вС–д них залишиться, — додав вС–н лиховС–сно, а тодС– повернувся й попрямував назад до замку, похитуючи в темрявС– лампою. Мелфой тепер звернувся до ГеТ‘рС–да: — Я не пС–ду, блС–н, до цього лС–су! ГаррС– втС–шено почув у його голосС– панС–чнС– нотки. — ПС–деш, якщо хочеш си лишити в ГоТ‘вортсС–! — сердито озвався ГеТ‘рС–д. — Нашкодив — плати! — Але це мають робити слуги, а не учнС–! Я думав, ми будемо писати якС–сь вправи, чи що… Якби мС–й батько довС–дався, що я тут повинен робити, вС–н би… — …а я кажу, що це С” ГоТ‘вортс! — гаркнув ГеТ‘рС–д. — Писати вправи!.. Яка з того користь? Ти си зробиш щось корисного або тебе виженут! Коли думаС”ш, що твС–й батько хоче, аби тебе вигнали, то вертай до замку С– пакуй речС–! Гайда!.. Мелфой не ворухнувся. Розлючено зиркнув на ГеТ‘рС–да, а тодС– опустив очС–. — Отож бо! — сказав ГеТ‘рС–д, — а тепер уважно слухайте. Те, що ми будемо зараз робити, С” дуже небезпечним, а я не хочу, щоб ви даремно ризикували. ХодС–ть за мною. ГеТ‘рС–д пС–двС–в С—х до самого узлС–сся. ПС–днявши вгору лампу, показав на вузеньку звивисту стежину, що ховалася мС–ж чорних густих дерев. Легенький вС–терець розвС–ював дС–тям волосся, й вони вдивлялися в темряву лС–су. — ДивС–ться сюди, — сказав ГеТ‘рС–д. — Бачите, щось там виблискуС” на землС–?.. Таке срС–блисте… То кров С”динорога. Щось там сильно його поранило… Вже вдруге за цей тиждень. МинулоС— середи я тут уже натрапив на одного мертвого. Треба спробувати знайти цього раненого бС–долаху. Може, йому си можна допомогти?.. — А коли те, що поранило С”динорога, нападе на нас? — запитав Мелфой, не в змозС– приховати свого жаху. — Доки ви зС– мною та Р†кланем, то в цьому лС–сС– нС–хто нС–якоС— шкоди вам не заподС–С”, — запевнив ГеТ‘рС–д. — Ви тримайтеся стежки. Ми зараз подС–лимося на двС– групи С– пС–демо по слС–дах. Тут усюди С” кров: С”динорС–г, певно, десь блукаС” ще з минулоС— ночи. — Я пС–ду з Р†кланем, — швидко проказав Мелфой, поглядаючи на довгС– Р†кланевС– зуби. — Файно, але попереджаю: Р†клань — боягуз, — сказав ГеТ‘рС–д. — Отож я, ГаррС– й ГермС–она пС–дут сюди, а Драко, НевС–л та Р†клань — туди. Якщо хтось знаходит С”динорога, — стрС–ляС” вгору зеленими С–скрами, файно?.. БерС–т своС— чарС–внС– палички С– потренуйтеся.. отак… а коли хтось потрапляС” в бС–ду — стрС–ляС” червоними С–скрами, С– ми вас знайдемо. Отож, будьте обережнС–! ПС–шли!.. ЛС–с був чорним С– мовчазним. Незабаром вони пС–дС–йшли туди, де стежина роздвоювалася — ГаррС–, ГермС–она й ГеТ‘рС–д рушили лС–воруч, а Мелфой, НевС–л та Р†клань — праворуч. Р†шли мовчки, дивлячись на землю. Час вС–д часу мС–сячне промС–ння, що пробивалося крС–зь гС–лля, вихоплювало з пС–тьми плями срС–блясто-голубоС— кровС– на опалому листС–. ГаррС– бачив, що ГеТ‘рС–д вельми стурбований. — А вовкулака може вбити С”динорога? — поцС–кавився ГаррС–. — НС”, вС–н заповС–льний, — вС–дповС–в ГеТ‘рС–д. — Не так легко зловити С”динорогС–в, бо то С” могутнС– чарС–внС– С–стоти. Я ще нС–коли досС– не чув, аби хтось поранив С”динорога. Вони проминули зарослий мохом пеньок. ГаррС– чув, як дзюркоче вода — отже, десь поблизу мав бути струмочок. То тут, то там на звивистС–й стежинС– виднС–ли плями С”динороговоС— кровС–. — Всьо файно, ГермС–оно? — прошепотС–в ГеТ‘рС–д. — Не журиси, вС–н не мС–г далеко вС–дС–йти з такими ранами, ми зможемо… ХОВАЙТЕСЯ ЗА ДЕРЕВО! ГеТ‘рС–д схопив ГаррС– з ГермС–оною зС– стежки й поставив С—х за стовбур розлогого дуба. ДС–став стрС–лу, напнув арбалет С– пС–дняв його, наготувавшися стрС–ляти. УсС– троС” прислухалися. Щось там повзло в опалому листС–, немов хтось волочив по землС– плаща. ГеТ‘рС–д прискС–пливо вдивлявся на стежину, але через кС–лька секунд шелестС–ння стихло. — Я так С– знав! — пробурмотС–в вС–н. — Тут С” щось таке, чого б не мало бути. — Вовкулака? — запитав ГаррС–. — НС”, анС– вовкулака, анС– С”динорС–г, — похмуро вС–дповС–в ГеТ‘рС–д. — Ну-ну… ходС–т за мною, але вважС”йте. ПС–шли повС–льнС–ше, напружено вслухаючись у кожен звук. НесподС–вано на галявинС– попереду щось ворухнулося. — Хто там? — гукнув ГеТ‘рС–д. — Покажися — я озброС”ний! Р† на галявинС– з'явився — чи то чоловС–к, чи то кС–нь? Зверху до пояса нС–би чоловС–к з рудим волоссям С– бородою, але знизу мав лискуче гнС–де тС–ло коня з довгим рудуватим хвостом. ГаррС– й ГермС–она аж роти пороззявляли. — А-а, це ти, Ронане, — полегшено зС–тхнув ГеТ‘рС–д. — Як ся маС”ш? ВС–н пС–дС–йшов С– потиснув кентавровС– руку. — Добрий вечС–р, ГеТ‘рС–де, — привС–тався Ронан глибоким, сповненим печалС– голосом. — Ти що, хотС–в мене застрелити? — Мушу бути на сторожС–, Ронане, — сказав ГеТ‘рС–д, поплескуючи по арбалету. — Щось погане си дС–С” в цьому лС–сС–. Це, до речС–, ГаррС– Поттер С– ГермС–она Тђрейнджер. УчнС– зС– школи. А це Ронан. Кентавр. — Ми помС–тили, — тихенько промовила ГермС–она. — Добрий вечС–р, — привС–тався Ронан. — УчнС– так? Р† багацько ви навчилися там, у школС–? — Е-е… — Трохи, — невпевнено вС–дповС–ла ГермС–она. — Трохи? Ну, це вже щось, — зС–тхнув Ронан. Закинувши голову назад, вС–н глянув у небо. — Марс нинС– яскравий. — Так, — погодився ГеТ‘рС–д, також глянувши вгору. — Слухай, Ронане, це файно, що ми на тебе натрапили. Тут десь С” поранений С”динорС–г. Ти нС–чого не видС–в?.. Ронан вС–дповС–в не вС–дразу. Дивився якийсь час у небо, а тодС– знову зС–тхнув. — Першими жертвами завжди стають невиннС–, — сказав вС–н. — Так було вС–ками, так С” й тепер. — Еге ж… — погодився ГеТ‘рС–д. — Але, може, ти таки щось видС–в, Ронане? Щось незвичне? — Марс нинС– яскравий… — повторив Ронан, мовби й не завважуючи нетерплячого погляду ГеТ‘рС–да. — На диво яскравий… — Авжеж, але я мав на увазС– щось незвичне тут, бС–ля нас, — пояснив ГеТ‘рС–д. — То ти не помС–тив нС–чого дивного? Р† знову минув якийсь час, поки Ронан вС–дповС–в. — ЛС–с ховаС” багато таС”мниць, — зрештою вимовив вС–н. Якийсь рух у деревах позаду Ронана змусив ГеТ‘рС–да знову пС–дняти арбалет, але то був ще один кентавр — С–з чорним волоссям С– вороним тС–лом, який видавався дикС–шим, нС–ж Ронан. — ПривС–т, Бейне! — озвався ГеТ‘рС–д. — Всьо файно? — Добрий вечС–р, ГеТ‘рС–де! СподС–ваюся, в тебе все гаразд? — Можливо. Слухай, я вже запитував Ронана… може, ти видС–в щось дивне останнС–м часом? Бо тут троха поранило С”динорога, — може, ти щось такого чув? Бейн пС–дС–йшов до Ронана. Глянув на небо. — Марс нинС– яскравий, — стиха промовив вС–н. — Та це ми вже чули! — роздратувався ГеТ‘рС–д. — Ну, якщо хто С–з вас щось помС–тить — дайте менС– знати. Файно?.. То ми пС–шли. ГаррС– й ГермС–она рушили за ним, позираючи через плече на Ронана й Бейна, доки галявина не зникла за деревами. — НС–коли з тих кентаврС–в не витягнеш вС–двертоС— вС–дповС–дС–! — сердито буркнув ГеТ‘рС–д. — С—м тС–лько, аби на зорС– дивитиси. Все, що ближче вС–д мС–сяця, С—х уже не цС–кавит. — А тут багато С—х? — запитала ГермС–она. — Та С” досить!.. Ходят переважно табуном, але часто з'являються тодС–, коли хочеш перекинутися словом… Вони загадковС–, тС– кентаври… багато знают… але мало що кажут. — ДумаС”ш, перед тим, як С—х зустрС–ти, ми також чули кентавра? — поцС–кавився ГаррС–. — ХС–ба то копита тупотС–ли? НС”, я си гадаю, що то було те, що вбиваС” С”динорогС–в. НС–коли ще такого тут не чув. Вони продиралися крС–зь густС–, чорнС– дерева. ГаррС– нервово озирався, бо мав неприС”мне вС–дчуття, нС–би хтось за ними стежить, тож був дуже радий, Що поруч ГеТ‘рС–д зС– своС—м арбалетом. Стежина завертала вбС–к, С– тут ГермС–она схопила ГеТ‘рС–да за руку. — ГеТ‘рС–де! Диви! ЧервонС– С–скри, там щось сталося! — Чекайте мене тут! — крикнув ГеТ‘рС–д. — СтС–йте на стежцС–, а я си поверну за вами! Вони чули, як вС–н бС–г, ламаючи гС–лки, й перелякано поглядали одне на одного, поки все стихло, окрС–м шелесту листя. — Як ти думаС”ш, С—х хтось поранив, чи що? — прошепотС–ла ГермС–она. — МенС– байдуже, що з МелфоС”м, але коли щось трапилося з НевС–лом!.. Ми самС–, якщо чесно, виннС–, що вС–н узагалС– тут опинився. Час минав дуже повС–льно. Р‡хнС–й слух загострився, як нС–коли. ГаррС– здавалося, нС–би вС–н чуС” кожен подув вС–тру, кожен трС–ск найменшоС— гС–лочки. Що там сталося? Де вони всС–? НарештС– голосний хрускС–т сповС–стив про повернення ГеТ‘рС–да. Разом з ним прийшли Мелфой, НевС–л та Р†клань. ГеТ‘рС–д був розгнС–ваний. Мелфой нС–бито пС–дкрався ззаду до НевС–ла й жартома схопив його за плечС–. НевС–л перелякався й вистрелив С–скрами. — Будемо щасливС–, коли зловимо щось пС–сля того галасу, який ви зчинили!.. Ну, файно, тепер мС–няймося. НевС–ле, ти лишаС”шся зС– мною С– ГермС–-оною, а ти, ГаррС–, пС–деш з Р†кланем С– тим бовдуром. Я си вибачС”ю, — пошепки додав ГеТ‘рС–д на вухо ГаррС–, — але йому буде тяжче налякати тебе, а нам треба довершити нашу справу. Отож ГаррС– пС–шов разом з МелфоС”м та Р†кланем. Вони йшли десь пС–вгодини, все далС– заглиблюючись у лС–с, аж поки стежина стала майже непрохС–дною — так густо розрослися навколо неС— дерева. ГаррС– здалося, нС–би кровС– тут побС–льшало. КорС–ння одного дерева було рясно забризкане нею, немовби те бС–долашне створС–ння металося вС–д болю зовсС–м неподалС–к. КрС–зь переплетене гС–лля старого дуба ГаррС– побачив перед собою галявину. — Дивися! — пробурмотС–в вС–н, зупинивши Мелфоя рукою. На землС– виблискувало щось яскраво-бС–ле. ХлопцС– пС–дступили ближче. То був таки С”динорС–г, але, на жаль, уже мертвий. ГаррС– ще нС–коли не бачив такоС— печальноС— С– водночас прекрасноС— картини. ДовгС– стрункС– ноги С”динорога неприродно стирчали в рС–знС– боки, а перламутрова грива розкинулася по темному листС–. ГаррС– ступив крок… С– раптом завмер на мС–сцС–, почувши якийсь шелест. На краю галявини захитався кущ… А тодС– з тС–нС– вигулькнула постать у довгому плащС– з каптуром, що повзла по землС–, неначе звС–р, який пС–дкрадаС”ться до жертви. ГаррС–, Мелфой та Р†клань зацС–пенС–ли. Постать у каптурС– пС–дповзла до С”динорога, схилилася над раною в його боцС– й почала пити його кров. — А-А-А-А-А-А-А-А-А-А-А-А! Мелфой жахливо заверещав С– чкурнув геть, за ним — Р†клань… Постать у каптурС– пС–двела голову й глянула просто на ГаррС– — з С—С— рота крапала С”динорогова кров. Скочила на ноги й швидко рушила до ГаррС–, який вС–д страху не мС–г С– поворухнутися. Р† тут його голову пронизав неймовС–рний бС–ль. Такого болю ГаррС– ще нС–коли не вС–дчував — немов його шрам на чолС– спалахнув вогнем. НапС–взаслС–плений, ГаррС– почав вС–дступати назад. ВС–н почув за спиною тупС–т копит, С– щось перескочило через нього, напавши на ту постать. ГаррС–на голова розривалася з болю, й вС–н упав навколС–шки. Минула хвилина чи двС–, поки бС–ль ущух. Коли ГаррС– змС–г нарештС– бачити, постать уже зникла. Над ним стояв кентавр, але не Ронан С– не Бейн — цей був молодший, мав бС–ляве волосся й золотисте тС–ло. — З тобою все гаразд? — запитав кентавр, допомагаючи ГаррС– пС–двестися. — Так… Дякую… Що це було? Кентавр не вС–дповС–в. ВС–н мав дивовижно-блакитнС–, немов яснС– сапфС–ри, очС– й пильно дивився на ГаррС–, приглядаючись до шраму, що свС–тився на чолС–. — А!.. Ти — син Поттера! — мовив вС–н. — Краще вертайся до ГеТ‘рС–да. В лС–сС– зараз небезпечно, а надто для тебе. УмС–С”ш С—здити верхи? Так буде швидше. Мене звати ФС–ренце, — додав вС–н, опускаючись на переднС– ноги, щоб ГаррС– мС–г вилС–зти йому на спину. З С–ншого краю галявини раптом також долинув тупС–т копит. Серед дерев з'явилися захеканС– Ронан С– Бейн з лискучими вС–д поту боками. — ФС–ренце! — гримнув Бейн. — Що це ти робиш? У тебе на спинС– людина! Р† тобС– не сором? Ти що — коняка? — А ви знаС”те, хто це? — вС–дповС–в ФС–ренце. — Це ПоттерС–в син. Чим швидше вС–н вийде з цього лС–су, тим краще. — Ти йому щось казав? — гаркнув Бейн. — Не забувай, ФС–ренце, ми поклялися не чинити опС–р небесам. ХС–ба рух планет не пС–дказав тобС–, що маС” статися? Ронан схвильовано вдарив копитом об землю. — Я певен, що ФС–ренце старався вчинити якнайкраще, — сказав вС–н своС—м сумним голосом. Бейн сердито брикнув заднС–ми ногами. — Якнайкраще!.. Яке нам до цього дС–ло? Кентаври не повиннС– втручатися в те, що було передбачене! Ми не гасаС”мо, мов тС– осли, за людьми, якС– заблукали в нашому лС–сС–! Раптом ФС–ренце розгнС–вано став на диби, аж ГаррС– мусив ухопитися йому за плечС–, щоб не впасти. — Ти що, не бачиш цього С”динорога! — заревС–в фС–ренце до Бейна. — Ти що, не розумС–С”ш, чого його вбили? Може, планети не вС–дкрили тобС– цієї таС”мницС–? Так, Бейне, я готовий стати проти того, що зачаС—лося в цьому лС–сС–, а, якщо треба, то й разом з людьми! Р† ФС–ренце разом з ГаррС–, що вчепився за нього, шугнув помС–ж дерева, покинувши Ронана й Бейна. ГаррС– не мС–г зрозумС–ти, що сталося. — Чому Бейн так розсердився? — запитав вС–н. — Р† вС–д кого ти мене врятував? ФС–ренце вповС–льнив ходу, звелС–в ГаррС– нахилити голову, щоб не зачепитися за низьке гС–лля, але не вС–дповС–в на запитання. Вони так довго йшли мовчки, аж ГаррС– подумав, що ФС–ренце вже нС–коли до нього не заговорить. Але, коли вони продерлися крС–зь надто густС– дерева, ФС–ренце раптом зупинився. — ГаррС– Поттер, чи знаС”ш ти, навС–що потрС–бна кров С”динорогС–в? — НС–, — вС–дповС–в ГаррС–, вражений цим дивним запитанням. — Для настС–йок ми вживали тС–льки рС–г С– волосини з хвоста. — Це тому, що вбити С”динорога — страхС–тлива рС–ч! — сказав ФС–ренце. — На такий злочин може пС–ти тС–льки той, кому нема чого втрачати С– хто хоче здобути все. Кров С”динорога рятуС” твоС” життя, навС–ть якщо ти за мС–лС–метр вС–д смертС–, але за Це треба сплатити жахливу цС–ну. Хто вб'С” таку чисту й беззахисну С–стоту заради власного спасС–ння, той матиме прокляте життя з тієї митС–, як його губи торкнуться кровС– С”динорога! ГаррС– вп'явся очима в ФС–ренцеву потилицю, яка срС–блилася в мС–сячному сяйвС–. — Але хто б на таке наважився? — здивувався вС–н. — Якщо ти довС–ку будеш проклятий, то, мабуть, уже краще смерть? Чи не так? — Так, — погодився ФС–ренце, — хС–ба що тобС– треба дожити до тієї митС–, коли ти вип'С”ш С–ншого напою — того, що вС–дновить усю твою силу й могутнС–сть С– пС–сля якого ти вже нС–коли не помреш. Поттере, ти знаС”ш, що нинС– сховано в школС–? — ФС–лософський камС–нь! Звичайно… елС–ксир життя!.. Але я не розумС–ю, хто… —ХС–ба ти не пригадуС”ш нС–кого, хто багато рокС–в мС–г чекати повернення своєї влади, хто весь цей час чС–плявся за життя, дожидаючи свого шансу? Мовби якийсь залС–зний кулак раптом стиснув ГаррС–не серце. В шелестС–ннС– дерев йому нС–би вчулися давнС– слова ГеТ‘рС–да: "Кажуть, нС–би вС–н помер. По-моС”му, се дурницС–. Не знаю, чи в нього ще лишалося щось людське, аби померти". — То ти вважаС”ш, — хрипким голосом мовив ГаррС–, — що це був Вол… — ГаррС–! ГаррС–, ти живий? Стежиною до них бС–гла ГермС–она, а за нею, засапавшись, човгав ГеТ‘рС–д. — Живий! — вС–дповС–в ГаррС–, не зовсС–м розумС–ючи, що вС–н каже. — А С”динорС–г мертвий, ГеТ‘рС–де. ВС–н там, на тС–й галявинС–. — Тепер я тебе залишу, — промовив ФС–ренце, коли ГеТ‘рС–д побС–г оглянути С”динорога. — Ти вже в безпецС–. ГаррС– сповз йому зС– спини. — Щасти тобС–, ГаррС–! — побажав ФС–ренце. — БуваС”, що й кентаври неправильно розумС–ють рух планет. СподС–ваюся, це один з таких випадкС–в. — ВС–н повернувся й помчав углиб лС–су, лишивши позаду тремтячого ГаррС–. Рон заснув у темнС–й вС–тальнС–, так С– не дС–ждавшись С—хнього повернення. Коли ГаррС– зненацька його розбудив, Рон почав вигукувати щось про пенальтС– з квС–дичу. Але вже через мить вС–н широко розплющив очС–, коли ГаррС– почав розповС–дати С—м з ГермС–оною про все, що сталося в лС–сС–. ГаррС– не мС–г анС– сидС–ти, нС– стояти. ВС–н ходив сюди-туди перед камС–ном С– ще й досС– тремтС–в. — Снейп хоче вС–ддати камС–нь ВолдемортовС–, а Волдеморт чекаС” в лС–сС–!.. А ми… — Не називай це С–м'я! — нажахано прошепотС–в Рон, неначе думав, що Волдеморт може С—х почути. ГаррС– його не слухав. — ФС–ренце мене врятував, хоч С– не мав права… Бейна це розлютило, вС–н казав не втручатися в те, що провС–стили планети… Мабуть, вони показали, що Волдеморт повертаС”ться… Бейн думаС”, що ФС–ренце мав дозволити ВолдемортовС– вбити мене… Напевне, зС–рки провС–стили й мою смерть. — Припини називати це С–м'я! — зашипС–в Рон. — Отож менС– лишаС”ться тС–льки чекати, коли Снейп украде камС–нь, — гарячково мС–ркував ГаррС–, — С– тодС– Волдеморт зможе повернутися С– вбити мене… Що ж, Бейн тодС–, мабуть, буде задоволений! ГермС–она була вкрай перелякана, але спробувала заспокоС—ти його. — ГаррС–, всС– кажуть, що Дамблдор — С”диний, кого завжди боявся ВС–домо-Хто. Поки тут Дамблдор, ВС–домо-Хто тебе не зачепить. КрС–м того, чому ти ДумаС”ш, нС–би кентаври нС–коли не помиляються? Р‡хнС– припущення звучать як якесь ворожС–ння, а професорка МакТ‘онеТ‘ел вважаС” ворожС–ння дуже неточною галуззю магС–С—. Коли вони закС–нчили розмову, починало вже свС–тати. Полягали цС–лком виснаженС–, з пересохлими горлянками. Проте нС–чнС– сюрпризи ще не скС–нчилися. ВС–дгорнувши ковдру, ГаррС– побачив пС–д нею акуратно складений плащ-невидимку. До нього була пришпилена записка: Про всяк випадок. РОЗДР†Л ШР†СТНАДЦЯТИЙ КрС–зь люк УсС– наступнС– роки ГаррС– навС–ть не мС–г пригадати, як йому вдалося скласти С–спити: адже будь-якоС— митС– можна було сподС–ватися, що в дверС– заскочить Волдеморт. Однак минали днС–, а ФлафС–, без сумнС–ву, й далС– залишався живим С– здоровим десь там, за замкненими дверима. Стояла задушлива спека, особливо у великому класС–, де вони складали письмовС– С–спити. Для цього С—м видали новС– пера, зачарованС– спецС–альним закляттям вС–д списування. Екзаменували учнС–в не тС–льки теоретично. СкажС–мо, професор ФлитвС–к запрошував С—х по черзС– до свого класу, пропонуючи, щоб вони змусили ананас вибивати на столС– чечС–тку. Професорка МакТ‘онеТ‘ел стежила, як вони перетворювали мишу в табакерку. ОцС–нка ставала вищою, коли табакерка виходила гарною, але зменшувалася, якщо з неС— стирчали вусики. Найдужче всС–х нервував Снейп, дихаючи учням у потилицС–, доки вони пригадували, як зробити настС–йку для забуття. ГаррС– робив це все, стараючись не звертати увагу на пронизливий бС–ль у чолС–, який постС–йно мучив його вС–д часу С—хньоС— подорожС– до лС–су. ГаррС– часто погано спав. НевС–л думав, що то вС–н так переживаС” через С–спити, а насправдС– ГаррС– постС–йно прокидався, бо йому снився давнС–й кошмар, який став ще жахливС–шим, адже увС– снС– тепер з'являлася постать у каптурС–, з рота якоС— скапувала кров. Можливо, тому, що Рон С– ГермС–она не бачили того, що бачив у лС–сС– ГаррС–, або тому, що чоло С—м не пС–к шрам, але вони не переймалися фС–лософським каменем так, як ГаррС–. Думка про Волдеморта, звичайно, лякала С—х, але той не вС–двС–дував С—х у снах, до того ж вони були такС– заклопотанС– С–спитами, що просто не мали часу журитися тим, що там задумав Снейп чи хто С–нший. ОстаннС–м екзаменом була С–сторС–я магС–С—. Ще якась година, щоб вС–дповС–сти на запитання про старих божевС–льних чарС–вникС–в, якС– повигадували всС–лякС– казани-самомС–шалки, С– вони будуть вС–льнС–! ВС–льнС– на цС–лий безтурботний тиждень, пС–сля чого С—м оголосять результати С–спитС–в. Коли привид професора БС–нса звелС–в С—м вС–дкласти пера С– згорнути пергаменти, ГаррС– не мС–г не радС–ти разом з усС–ма. — Вийшло значно легше, нС–ж я сподС–валася, — сказала ГермС–она, коли дС–ти повибС–гали на сонячне подвС–р'я. — Я навС–ть не мусила вчити про кодекс поведС–нки вовкулакС–в 1637 року С– повстання Елфрика Завзятого. ГермС–она завжди любила обговорювати С–спити, але Рон сказав, що його тепер вС–д них нудить, отож дС–ти попрямували до озера, де й полягали пС–д деревом. Близнюки ВС–злС– та ЛС– Джордан лоскотали щупальця величенького кальмара, що на мС–линС– вигрС–вався на сонечку. — Уже нС–чого не треба повторювати! — блаженно позС–хнув Рон, розтягнувшись у травС–. — Не сумуй, ГаррС–, про нашС– поганС– оцС–нки ми дС–знаС”мося тС–льки за тиждень, тож нема чого передчасно журитися. ГаррС– розтирав собС– чоло. — ХотС–в би я знати, що це все означаС” ! — прорвало його нарештС–. — МС–й шрам С– досС– болить! Траплялося, болС–в С– ранС–ше, але ж нС–коли так довго! — ПС–ди до мадам ПомфрС–, — запропонувала ГермС–она. — Я ж не хворий, — заперечив ГаррС–. — МенС– здаС”ться, це попередження… наближаС”ться якась небезпека… На Рона й це не подС–яло, так розморила його спека. — ГаррС–, та заспокойся! ГермС–она каже правду: поки тут Дамблдор, каменю нС–чого не загрожуС”. Нема жодних доказС–в, що Снейп довС–дався, як пройти повз ФлафС–. Йому вже якось мало не вС–дгризли ногу, тож тепер вС–н не стане ризикувати. Р† швидше НевС–л гратиме у квС–дич за збС–рну АнглС–С—, нС–ж ГеТ‘рС–д пС–дведе Дамблдора. ГаррС– кивнув головою, але й далС– не мС–г позбутися вС–дчуття, що вС–н забув щось зробити, С– то дуже важливе. Коли намагався пояснити це, ГермС–она сказала: — Це все через С–спити. Учора вночС– я прокинулася й переглянула майже половину своС—х конспектС–в С–з трансфС–гурацС–С—, поки згадала, що ми вже склали цей С–спит. ГаррС–, одначе, був певен, що його неспокС–й аж нС–як не пов'язаний з навчанням. Раптом вС–н побачив сову, що летС–ла в яскраво-синьому небС– в напрямку школи, затиснувши в дзьобС– записку. ГеТ‘рС–д був С”диний, хто присилав йому коли-небудь листи. ГеТ‘рС–д нС–коли б не зрадив Дамблдора. ГеТ‘рС–д нС–кому б не розповС–в, як пройти повз ФлафС–. ВС–н би нС–коли… але… Раптом ГаррС– зС–рвався на ноги. — Ти куди? — сонно обС–звався Рон. — Я щойно подумав про одну рС–ч! — сказав поблС–длий ГаррС–. — Треба негайно пС–ти до ГеТ‘рС–да! — Чому? — допитувалася захекана ГермС–она, намагаючись не вС–дставати. — Чи не здаС”ться тобС– трохи дивним, — вС–дповС–в ГаррС–, видираючись на вкритий травою пагорб, — що ГеТ‘рС–д найбС–льше у свС–тС– мрС–яв про дракончика, С– тут раптом у якогось чужинця виявляС”ться в кишенС– яйце? ХС–ба люди так часто ходять С–з драконовими яйцями, якщо це заборонено чарС–вничим законом? С—м ще пощастило, що вони натрапили на ГеТ‘рС–да, правда? Р† як я ранС–ше не здогадався! — А що ти задумав тепер? — поцС–кавився Рон, але ГаррС–, бС–жучи до лС–су, не вС–дповС–в. ГеТ‘рС–д сидС–в у крС–слС– бС–ля своєї хатини; пС–дкотивши штани С– рукави сорочки, вС–н лущив над великою мискою горох. — ЗдоровенькС– були! — сказав вС–н, усмС–хаючись. — Р†спити си скС–нчили? Може, С” час чогось випити? — А чом би й нС–… — почав був Рон, але ГаррС– урвав його: — НС–, ми поспС–шаС”мо!.. ГеТ‘рС–де, я хочу тебе дещо запитати. Пам'ятаС”ш той вечС–р, коли ти виграв Норберта? Яким був той незнайомець, з котрим ти грав у карти? — Не пам'С”таю, — недбало вС–дказав ГеТ‘рС–д. — ВС–н си не скидав свого плаща. Побачивши, що дС–тлахС–в це приголомшило, ГеТ‘рС–д здивувався: — Тут нема нС–чого дивного, бо в "ГоловС– кабана" — це так називаС”си той шинок у селС– — повно химерноС— публС–ки. Може, то був якийсь торгС–вець драконами, чом би й нС–? Я си навС–ть не видС–в його обличчя, воно було вкрите каптуром. ГаррС– присС–в бС–ля миски з горохом. — ГеТ‘рС–де, про що ти з ним розмовляв? Чи згадував про ГоТ‘вортс? — Може бути, — вС–дповС–в ГеТ‘рС–д, силкуючись пригадати. — Ага! ВС–н запитавси, що я роблю, тож я сказав, що працюю тут ключником. ВС–н ще питав, якС– тут водяться звС–рС–… я розповС–в йому, а тодС– си сказав, що завжди мрС–яв мати дракончика… А тодС–… Я добре не пам'С”таю, бо вС–н постС–йно пС–дливав менС– до келиха… Зачекайте, зачекайте… ага, тодС– вС–н признавси, що маС” драконяче яйце, С– його можна розС–грати в карти… Але вС–н хотС–в бути певен, що я дам собС– раду з тим дракончиком, бо не хотС–в, аби з ним щось сталоси… Тож я йому сказав, що пС–сля ФлафС– у мене з дракончиком не буде жодних проблем… — А вС–н… чи вС–н зацС–кавився ФлафС–? — запитав ГаррС–, намагаючись говорити спокС–йно. — Певно, що так. А хС–ба С” багато триголових псС–в, навС–ть тут, у ГоТ‘вортсС–? Тож я си сказав йому, що ФлафС– стаС” сумирним, як телятко, коли вмС–ти його заспокоС—ти. Варто заграти йому якусь музичку, С– вС–н вС–дразу си засинаС”… ГеТ‘рС–д раптом перелякано завмер. — Я си не мав того вам казати! — вигукнув вС–н. — Забудьте про це! Гей, куди ви побС–гли? ГаррС–, Рон С– ГермС–она не вимовили нС– слова, аж поки опинилися у вестибюлС–, який пС–сля ясного дня надворС– видавався надто холодним С– похмурим. — Треба йти до Дамблдора, — сказав ГаррС–. — ГеТ‘рС–д розповС–в тому чужинцевС–, як пройти повз ФлафС–, а пС–д плащем мС–г бути чи Снейп, чи Волдеморт. НапоС—вши ГеТ‘рС–да, вС–н запросто все вивС–дав. СподС–ваюся, Дамблдор нам повС–рить. Нас може пС–дтримати ФС–ренце, якщо його не зупинить Бейн. Де кабС–нет Дамблдора? ДС–ти озирнулися, нС–би сподС–валися побачити дороговказ, який скеруС” С—х у потрС–бному напрямС–. Адже нС–хто С—м досС– не казав, де перебуваС” Дамблдор, С– вони не знали нС–кого, хто б ходив до нього з якимось дорученням. — Нам треба… — почав ГаррС–, але раптом у залС– пролунав голос: — Що ви тут робите?! То була професорка МакТ‘онеТ‘ел С–з величезним стосом книжок. — Нам треба бачити професора Дамблдора, — аж занадто смС–ливо вС–дповС–ла ГермС–она. — Бачити професора Дамблдора? — перепитала професорка МакТ‘онеТ‘ел, немовби це було щось дуже пС–дозрС–ле. — НавС–що? ГаррС– ковтнув слину… Р† що тепер? — Це таС”мниця, — вимовив вС–н, вС–дразу пошкодувавши про це, бо нС–здрС– професорки МакТ‘онеТ‘ел гнС–вно роздулися. — Професор Дамблдор пС–шов звС–дси хвилин десять тому, — холодно повС–домила вона. — ВС–н отримав термС–нову сову з МС–нС–стерства магС–С— С– негайно полетС–в до Лондона. — ПолетС–в? — нестямно повторив ГаррС–. — Оце щойно? — Поттере, професор Дамблдор — дуже видатний чарС–вник, С– в нього багато рС–зних справ. — А в нас дуже важлива справа! — Поттере, невже те, що ти хочеш розповС–сти, важливС–ше вС–д справ у МС–нС–стерствС– магС–С—? — Послухайте! — сказав Поттер, вС–дкинувши обережнС–сть. — ПанС– професорко… йдеться про фС–лософський камС–нь! Професорка МакТ‘онеТ‘ел усякого могла сподС–ватися, тС–льки не цього. Книжки випали С—й з рук, С– вона навС–ть не пС–дбирала С—х. — ЗвС–дки ви знаС”те? — зашипС–ла вона. — ПанС– професорко, я думаю… Я знаю, що Сн… що хтось намагаС”ться викрасти камС–нь. МенС– треба поговорити з професором Дамблдором. МакТ‘онеТ‘ел глянула на нього спантеличено й пС–дозрС–ло. — Професор Дамблдор повернеться завтра, — вимовила вона нарештС–. — Не знаю, звС–дки ви дС–зналися про камС–нь, але будьте певнС–, що його нС–хто не зможе вкрасти, вС–н надто добре захищений. — Але панС– професорко!.. — Поттере, я знаю, що кажу! — урвала вона розмову. Нахилилася й пС–дняла книжки з пС–длоги. — А ви краще йдС–ть надвС–р С– тС–штеся сонечком. Та надвС–р вони не пС–шли. — Це трапиться сьогоднС–, — сказав ГаррС–, тС–льки-но вони впевнилися, що професорка МакТ‘онеТ‘ел вС–дС–йшла на достатню вС–дстань. — Снейп сьогоднС– спробуС” проникнути крС–зь люк. ВС–н уже довС–дався все, що йому треба, а тепер С– Дамблдор не зможе йому завадити. Б'юся об заклад — це вС–н прислав того листа, С– в МС–нС–стерствС– магС–С— всС– вкрай здивуються, коли там з'явиться Дамблдор. — Але що ми можемо… ГермС–она охнула. ГаррС– й Рон рвучко озирнулися. Перед ними стояв Снейп. — Доброго вечора! — привС–тався вС–н. ДС–ти витрС–щилися на нього. — Такого гарного дня не варто сидС–ти в замку, — сказав вС–н, криво посмС–хаючись. — Ми просто… — загнувся ГаррС–, не знаючи, що сказати. — МаС”те бути обережнС–шими, — мовив Снейп. — Коли так тинятися, хтось може припустити, нС–би ви щось задумали. А ТђрифС–ндор уже просто не може втрачати очки, правда? ГаррС– почервонС–в. ДС–ти повернулися, щоб С–ти надвС–р, але Снейп знову до них озвався. — Май на увазС–, Поттере: ще одне нС–чне блукання, С– я особисто подбаю, щоб тебе звС–дси вигнали! Гарного вам дня! Снейп пС–шов до вчительськоС—. Коли дС–ти вийшли на кам'янС– сходи, ГаррС– повернувся до друзС–в. — Добре!.. Ось що ми зробимо, — рС–шуче зашепотС–в вС–н. — Хтось С–з нас маС” стежити за Снейпом: дочекатися бС–ля вчительськоС—, а потС–м, коли вС–н вийде, пС–ти за ним услС–д. ГермС–оно, це зробиш ти. — Чому я? — Бо це очевидно, — докинув Рон. — Ти вдаватимеш, нС–би чекаС”ш професора ФлитвС–ка, ясно? — Р† додав тоненьким голосочком: — "Ой, професоре ФлитвС–к! Я так хвилююся, менС– здаС”ться, я переплутала питання 14-6…" — Ой, заткнися! — обурилася ГермС–она, але погодилася стежити за Снейпом. — А нам краще пильнувати коридор на четвертому поверсС–, — сказав ГаррС– РоновС–. — ХодС–мо. Але план не вдався. Не встигли вони пС–дС–йти до дверей, за якими був ФлафС–, як там виникла професорка МакТ‘онеТ‘ел, С– цього разу вона вже не стримувалася. — Мабуть, ви гадаС”те, що вас важче позбутися, нС–ж лихих чарС–в! — лютувала вона. — ГодС– вже цих дурниць! Якщо я почую, що ви знову сюди прийшли, я знС–му з ТђрифС–ндору ще п'ятдесят очок! Так, ВС–злС–, зС– свого гуртожитку!.. ГаррС– й Рон повернулися до вС–тальнС–. ТС–льки-но ГаррС– сказав: "ПринаймнС–, ГермС–она сидить на хвостС– у Снейпа", як вС–дхилився портрет ГладкоС— ПанС– й показалася ГермС–она. — Вибач, ГаррС–! — забС–дкалася вона. — Снейп вийшов С– спитав, що я там роблю? Я сказала, що чекаю ФлитвС–ка, а Снейп зразу пС–шов С– покликав його, отож я тС–льки тепер звС–льнилася, С– не знаю, де дС–вся Снейп. — Ну що ж, тодС– С–ншого виходу немаС”, правда? — спитав ГаррС–. ДрузС– мовчки дивилися на нього. ВС–н зблС–д, а його очС– зблискували. — СьогоднС– я постараюся першим дС–статися до каменя. — Ти збожеволС–в! — вигукнув Рон. — Не йди! — запротестувала ГермС–она. — ПС–сля всього, що сказали МакТ‘онеТ‘ел С– Снейп?.. Тебе ж виженуть! — НУ ТО Й ЩО? — крикнув ГаррС–. — Невже ви не розумС–С”те?! Якщо Снейп заволодС–С” каменем — повернеться Волдеморт! ХС–ба ви не чули, що дС–ялось, коли вС–н намагався захопити владу? ГоТ‘вортс просто зникне, С– мене вже не буде звС–дки виганяти! ВС–н його розвалить або перетворить у школу чорноС— магС–С—! Тут С–деться не про втрату очок, невже ви не бачите? Невже ви гадаС”те, що вС–н лишить вас С– вашС– родини у спокоС— пС–сля того, як ТђрифС–ндор завоюС” кубок гуртожиткС–в? Якщо мене впС–ймають перед тим, як я дС–стануся до каменя — що ж, тодС– я повернуся до ДурслС–в С– чекатиму, коли мене там знайде Волдеморт. Просто помру трохи пС–знС–ше, бо я нС–коли не перейду до темних сил! СьогоднС– я пролС–зу крС–зь той люк, С– мене не зупинять навС–ть вашС– вмовляння!.. Волдеморт убив моС—х батькС–в, пам'ятаС”те?.. ГаррС– люто глянув на друзС–в. — Ти правий, ГаррС–, — тихенько мовила ГермС–она. — Я накину плаща-невидимку — сказав ГаррС–. — На щастя, вС–н знов у мене. — А ми вмС–стимося пС–д ним усС– троС”? — запитав Рон. — УсС–… усС– троС”? — Ой, не придурюйся! Невже ти думаС”ш, що ми тебе пустимо самого? — Звичайно ж, нС–! — жваво додала ГермС–она. — Як ти збираС”шся дС–йти до каменя без нас? Я зараз пС–ду й перегляну книжки, може, знайду щось корисне… — Але якщо нас упС–ймають, вас виженуть теж… — Не думаю, — заперечила ГермС–она. — Флит-вС–к сказав менС– по секрету, що я отримала з його С–спиту п'ять з трьома плюсами. Тепер мене так просто не виженуть. ПС–сля вечерС– вони всС– втрьох сидС–ли у вС–тальнС–. НС–хто С—х не турбував; зрештою, жоден Т‘рифС–ндорець ще й досС– не розмовляв С–з ГаррС–. Р† сьогоднС– вперше це його не засмучувало. ГермС–она переглядала своС— конспекти, сподС–ваючись натрапити на одне з тих заклинань, яке С—м треба буде подолати. ГаррС– й Рон мовчали. Вони обидва обмС–рковували те, що С—м доведеться зробити. Поступово решта дС–тей розС–йшлися по спальнях, С– кС–мната спорожнС–ла. — Може, принеси вже плащ, — пробурмотС–в Рон, коли нарештС–, позС–хаючи й потягуючись, з вС–тальнС– вийшов ЛС– Джордан. ГаррС– побС–г нагору до спальнС–. ДС–став плаща, а тодС– помС–тив дудку, яку на РС–здво подарував йому ГеТ‘рС–д. Поклав С—С— до кишенС–, щоб заграти на нС–й ФлафС–, — спС–вати йому щось не хотС–лося. ПобС–г назад до вС–тальнС–. — Краще накиньмо плаща тут, щоб побачити, чи вС–н накриС” нас трьох. Бо раптом ФС–лч помС–тить чиюсь ногу, яка блукаС” сама собою… — Що це ви робите? — пролунав голос С–з кутка кС–мнати. З-за крС–сла виник НевС–л, стискаючи в руках Тревора — жабку, яка знову намагалася втекти на волю. — НС–чого, НевС–ле, нС–чого! — вС–дповС–в ГаррС–, поспС–хом ховаючи плащ за спину. НевС–л глянув на С—хнС– винуватС– обличчя. — Ви знову кудись С–дете! — здогадався вС–н. — НС–-нС–! — заперечила ГермС–она. — НС–куди ми не йдемо. Чому ти не лягаС”ш спати, НевС–ле? ГаррС– глянув на високий годинник бС–ля дверей. Не можна втрачати анС– хвилини. Снейп, можливо, вже намагаС”ться приспати ФлафС–. — Вам не можна нС–куди йти! — сказав НевС–л, — вас знову пС–ймають. ТђрифС–ндор матиме ще бС–льше проблем. — Ти не розумС–С”ш, — пояснив ГаррС–, — це дуже важлива справа. Але НевС–л явно настроював себе на щось вС–дчайдушне. — Я вам не дозволю! — сказав вС–н, пС–дбС–гши до портрета з отвором. — Я… буду з вами битися! — НевС–ле! — прорвало нарештС– Рона. — Р†ди звС–дси й не будь С–дС–отом! — Я тобС– не С–дС–от! — крикнув НевС–л. — СкС–льки можна порушувати правила?!. Ви самС– навчили мене чинити опС–р! — Так, але ж не нам! — у вС–дчаС— мовив Рон. — НевС–ле, ти не розумС–С”ш, що робиш! Рон ступив крок уперед, а НевС–л випустив з рук жабку, яка стрибнула С– щезла. — Ану, спробуй мене вдарити! — затявся НевС–л, стискаючи кулаки. — Я готовий! ГаррС– повернувся до ГермС–они. — Зроби щось! — у розпачС– попросив С—С—. ГермС–она вийшла наперед. — НевС–ле, — сказала вона, — я дуже й дуже перепрошую! — Вона спрямувала чарС–вну паличку на НевС–ла С– вигукнула: — ПетрифС–кус Тоталус! НевС–ловС– руки прикипС–ли йому до бокС–в. Ноги стулилися докупи. ВС–н захитався усС–м своС—м закляклим тС–лом, а тодС– впав, мов дошка, просто на обличчя. ГермС–она пС–дбС–гла й перевернула його на спину. НевС–ловС– зацС–пило щелепи, С– вС–н не мС–г говорити, рухалися тС–льки його нажаханС– очС–. — Що ти йому зробила? — прошепотС–в ГаррС–. — Це повний тС–лов'яз, — вС–дповС–ла бС–долашна ГермС–она. — Ох, НевС–ле, менС– так шкода! — Ми були змушенС–, НевС–ле! Нема коли пояснювати, — сказав ГаррС–. — Ти згодом усе зрозумС–С”ш, — пообС–цяв Рон, переступаючи через НевС–ла й ховаючись пС–д плащ-невидимку. Але нерухомий НевС–л, який лежав на пС–длозС–, був, здаС”ться, не надто гарним знаком. Страшенно знервованС–, вони в кожнС–й тС–нС– вС–д статуС— вбачали ФС–лча, а кожен подув вС–терцю нагадував С—м ПС–вза. ПС–дС–йшовши до перших сходС–в, помС–тили МС–сС–с НорС–с, що сидС–ла трохи вище вС–д них. — О, давай хоч цього разу С—С— копнемо! — зашепотС–в Рон на вухо ГаррС–, але той заперечливо похитав головою. Коли вони обережно проходили повз неС—, МС–сС–с НорС–с скерувала на них своС— очС–-лС–хтарС–, але бС–льше нС–чого не зробила. Вони нС–кого не зустрС–ли, аж доки дС–йшли до сходС–в на четвертий поверх. Там похитувався ПС–вз, намагаючись зС–бгати килим, щоб усС– в цьому мС–сцС– спотикалися. — Хто тут? — зненацька запитав вС–н, коли дС–ти наблизилися до нього. ВС–н звузив своС— лихС– чорнС– очС–. — Знаю, ви тут, хоч вас С– не видно… Ви примари, упирС–, чи маленькС– школярС–?.. Знявся в повС–тря С– став кружляти, скоса поглядаючи в С—хнС–й бС–к. — Треба покликати ФС–лча! Ой, як треба, бо тут скрадаС”ться щось невидиме! Раптом у ГаррС– виникла С–дея. — ПС–взе, — засичав вС–н хрипко, — Кривавий Барон маС” своС— причини бути невидимим! ПС–вз вС–д шоку мало не впав на сходи. ВС–н вчасно опам'ятався й завис у кС–лькох сантиметрах над ними. — Прошу вибачити, ваша кривавосте, ясновельможний пане Бароне! — заговорив вС–н улесливим голосом. — Моя помилочка, моя помилочка!.. Я вас не бачу, звичайно ж, нС–, ви невидимС–! Даруйте старенькому ПС–взовС– цей маленький жартик, прошу пана! — Я тут у справах, ПС–взе, — прохрипС–в ГаррС–. — СьогоднС– щоб тебе тут не було! — Гаразд, прошу пана, звичайно, мене не буде! — погодився ПС–вз, знову здС–ймаючись угору. — СподС–ваюся, Бароне, вам пощастить, а я не заважатиму! Р† вС–н щез. — ГенС–ально, ГаррС–! — зашепотС–в Рон. Через кС–лька секунд вони стояли перед забороненими дверима на четвертому поверсС–, але дверС– були вже прочиненС–. — От тобС– й маС”ш! — тихо вимовив ГаррС–. — Снейп уже пройшов повз ФлафС–. Побачивши вС–дчиненС– дверС–, вони уявили, що С—х чекаС” попереду. ГаррС– повернувся до друзС–в, що тулилися з ним пС–д одним плащем: — Якщо хочете повернутись, я вас зрозумС–ю. Можете взяти плащ, менС– вС–н уже не потрС–бний. — Не будь дурним! — вС–дказав Рон. — Ми з тобою, — пС–дтвердила ГермС–она. ГаррС– штовхнув дверС–. ДверС– зарипС–ли, й залунало грС–зне гарчання. ВсС– три собачС– носи почали нестямно принюхуватися до дС–тей, хоча пес С—х С– не бачив. — Що це в нього пС–д лапами? — прошепотС–ла ГермС–она. — НС–би якась арфа, — придивився Рон. — Мабуть, С—С— залишив Снейп. — Пес прокидаС”ться, тС–льки-но перестаС” звучати музика, — сказав ГаррС–. — Ану, зараз побачимо… ВС–н приклав до вуст ГеТ‘рС–дову дудку С– дмухнув. НасправдС– то була й не мелодС–я, проте вже на першС–й нотС– очС– потвори почали заплющуватися. ГаррС– дмухав, майже не переводячи духу. Пес поволС– перестав гарчати, його лапи захиталися, вС–н опустився навколС–шки, а тодС– гепнувся на пС–длогу й мС–цно заснув. — Не переставай грати! — сказав ГаррС– Рон, коли дС–ти вийшли з-пС–д плаща й пС–дкралися до люка. Наблизившись до величезних голС–в, вС–дчули гарячий С– смердючий вС–ддих пса. — Думаю, люк можна вС–дчинити, — сказав Рон, зазираючи псовС– за спину. — ПС–деш перша, ГермС–оно? — НС–! — Ну, добре… — Рон скреготнув зубами й обережно переступив через собачС– лапи. Нахилившись, смикнув кС–льце — С– люк вС–дчинився. — Що там видно? — нетерпляче спитала ГермС–она. — НС–чого. Просто пС–тьма. Нема як злС–зти. Треба стрибати. ГаррС–, що й далС– грав на дудцС–, махнув РоновС–, щоб привернути його увагу, й показав на себе. — Хочеш С–ти першим? Ти певен? — запитав Рон. — Я не знаю, як тут глибоко. Дай дудку ГермС–онС–, щоб пес не прокинувся. ГаррС– передав дудку. ПС–д час миттС”воС— тишС– пес загарчав С– заворушився, але, тС–льки-но ГермС–она заграла, знову заснув як мертвий. ГаррС– перелС–з через пса й зазирнув у люк. Дна не було видно. ПролС–з крС–зь отвС–р С– завис на кС–нчиках пальцС–в. ТодС– глянув на Рона й сказав: — Якщо зС– мною щось трапиться, не йдС–ть сюди. ВС–дразу бС–жС–ть до соварнС– й вС–дправте ГедвС–Т‘у до Дамблдора, добре? — Гаразд, — вС–дповС–в Рон. — СподС–ваюся, за хвилину побачимось. Р† ГаррС– вС–дпустив пальцС–. Холодне, вогке повС–тря проносилося повз нього, а вС–н падав усе нижче, нижче, нижче С– ось… ГУП! Р†з кумедним, приглушеним звуком вС–н гепнувся на щось м'яке. ПрисС–в С– помацав довкола рукою, його очС– ще не звикли до темряви. Здавалося, нС–би вС–н сидить на якС–йсь рослинС–. — Усе гаразд! — гукнув вС–н туди, де виднС–лася цяточка свС–тла завбС–льшки з поштову марку, — це, власне, й був вС–дчинений люк. — М'яка посадка, можна стрибати! Рон стрибнув — С– приземлився поруч С–з ГаррС–. — Що це таке? — були його першС– слова. — Не знаю, якась рослина. Мабуть, щоб пом'якшувати падС–ння. ГермС–оно, давай! Далека музика стихла. Пес гучно гавкнув, але ГермС–она вже стрибнула. Приземлилася з другого боку вС–д ГаррС–. — Ми десь на сотнС– метрС–в пС–д школою, — сказала вона. — Нам пощастило, що тут ця рослина, — мовив Рон. — Пощастило! — заверещала ГермС–она. — Гляньте на себе! Вона пС–дскочила й насилу поповзла до вологоС— стС–ни. Насилу, бо, тС–льки-но приземлилася, рослина своС—ми змС–С”подС–бними вусиками стала обплС–тати С—й ноги. ГарС– з Роном навС–ть не помС–тили, в якС–й халепС– вони опинилися. ГермС–она встигла вивС–льнитися ще до того, як рослина С—С— впС–ймала. Тепер вона нажахано спостерС–гала, як хлопцС– з усС–х сил виривалися вС–д рослини, але що бС–льше вони вовтузилися, то мС–цнС–ше й швидше вона С—х обплС–тала. — Не рухайтесь! — звелС–ла С—м ГермС–она. — Я знаю, це — пастка диявола! — О, я дуже радий, що знаю тепер назву, це — супердопомога! — розсердився Рон, не даючи рослинС– стиснути його шию. — Замовкни, я пробую згадати, як С—С— вбити! — крикнула ГермС–она. — То швидше, бо я задихаюся! — прохрипС–в ГаррС–, вС–дбиваючись вС–д пагона, що закручувався йому навколо грудей. — Пастка диявола, пастка диявола… Що там казала професорка Спраут? Вона любить темряву й вогкС–сть… — То запали вогонь! — задихався ГаррС–. — Так, звичайно, але тут нема хмизу! — заплакала ГермС–она, заламуючи руки. —ТИ ЩО, ЗДУРР†ЛА? — заревС–в Рон. —ТИ ЧАРР†ВНИЦЯ, ЧИ ХТО? — Ой, так! — вигукнула ГермС–она, вихопивши чарС–вну паличку. Махнула нею, щось пробурмотС–вши, С– спрямувала на рослину струмС–нь яскраво-блакитного полум'я. НаступноС— митС– хлопцС– вС–дчули, як рослина ослабила своС— стиски, зС–щулившись вС–д свС–тла й тепла. Посмикуючись С– звиваючись, вона сповзла з С—хнС–х тС–л, С– вони, нарештС–, опинилися на волС–. — Добре, що ти гарно вивчала гербалогС–ю, ГермС–оно, — сказав ГаррС–, витираючи з чола пС–т. — Так, — додав Рон, — С– добре, що ГаррС– не розгубився у скрутний момент. "Нема хмизу" — це ж треба! — Сюди! — мовив ГаррС–, показавши на кам'яний прохС–д, який був С”диним шляхом звС–дти. ОкрС–м своС—х крокС–в, вони чули тС–льки тихе капотС–ння води, що сочилася по стС–нах. ПрохС–д був похилий, С– ГаррС– згадав про "ТђрС–нТ‘отс". У серцС– йому щось штрикнуло, коли вС–н згадав, що сейфи в чарС–вничому банку нС–бито охороняють дракони. Якщо С—м трапиться дракон, справжнС–й дорослий дракон, то… С—м досить С– Норберта… — Ти щось чуС”ш? — прошепотС–в Рон. ГаррС– прислухався. Десь угорС– попереду чулися тихенький шурхС–т С– брязкС–т. — ДумаС”ш, це привид? — Не знаю… Як на мене, наче крила шурхотять. — Там С” свС–тло! Я бачу, щось рухаС”ться! ДС–йшовши до кС–нця проходу, вони побачили перед собою яскраво освС–тлену кС–мнату з високою склепС–нчастою стелею. В кС–мнатС– було повно яскравих пташечок, якС– шугали довкола, трС–почучи крильцями. На тому боцС– кС–мнати виднС–ли масивнС– дерев'янС– дверС–. — ДумаС”ш, вони нападуть на нас, коли ми пС–демо через кС–мнату? — запитав Рон. — Можливо, — вС–дповС–в ГаррС–. — Вони, здаС”ться, нС–би й не лихС–, та якщо кинуться всС–м табуном… Але нема ради… Я побС–г! Глибоко вдихнув, прикрив обличчя руками й помчав через кС–мнату. Чекав, що ось-ось у нього вчепляться гострС– дзьоби й кС–гтС–, проте нС–чого не сталося. ДобС–г до дверей, потягнув за ручку, але дверС– були замкненС–. Рон з ГермС–оною прибС–гли слС–дом. УсС– троС” смикали й штурхали дверС–, але тС– не пС–ддалися навС–ть тодС–, коли ГермС–она вимовила закляття "алого-мора". — Що тепер? — запитав Рон. — ЦС– птахи… не можуть бути тут лише для декорацС–С—, — сказала ГермС–она. ДС–ти глянули на птахС–в, що ширяли над головами, виблискуючи — виблискуючи? — Це не пташки! — гукнув раптом ГаррС–. — Це — ключС–! КрилатС– ключС–, придивС–ться уважнС–ше! Тож це маС” означати… — вС–н роззирнувся по кС–мнатС–, — Так, дивС–ться! МС–тли! Нам треба впС–ймати ключ до цих дверей! — Але ж С—х тут сотнС– ! Рон оглянув замок на дверях. — Треба знайти великий старомодний ключ, можливо, срС–бний, як С– ручка. Схопивши кожен по мС–тлС–, вони злетС–ли в повС–тря, опинившись серед цС–лоС— хмари ключС–в. Намагалися схопити С—х, але зачарованС– ключС– так швидко виверталися, що С—х годС– було зловити. ГаррС–, однак, недаремно був наймолодшим ловцем у цьому столС–ттС–. ВС–н мав хист помС–чати те, чого не завважують С–ншС–. Трохи покружлявши серед виру барвистого пС–р'я, вС–н звернув увагу на великий срС–бний ключ, який мав зС–гнуте крило, неначе хтось уже ловив його С– грубо запихав до замковоС— шпарини. — Ось вС–н! — крикнув ГаррС–. — Оцей великий!.. Отам!.. НС–, отам… з блакитними крильцями! У нього з одного боку пожмаканС– пС–р'С—ни! Рон помчав на великС–й швидкостС– у тому напрямку, але вдарився об стелю й мало не впав з мС–тли. — Треба його оточити! — гукнув ГаррС–, не спускаючи очей з ключа. — Рон, наближайся до нього зверху! ГермС–оно, пС–длС–тай знизу С– не давай йому опуститися, а я спробую впС–ймати! Ну, ВПЕРЕД! Рон пС–рнув униз, ГермС–она понеслася вгору — ключ вислизнув вС–д них обох, а ГаррС– кинувся за ним. Ключ помчав до стС–ни, С– ГаррС–, виструнчившись, як стрС–ла, припер його рукою до стС–ни, аж там щось трС–снуло. РадС–снС– вигуки Рона й ГермС–они вС–дС–звалися луною по всС–й кС–мнатС–. Вони швиденько приземлилися, й ГаррС– побС–г до дверей, стискаючи в долонях ключа, який ще й далС– пручався. Запхав його до замка й повернув — усе спрацювало. ТС–льки-но замок клацнув, ключ знову спурхнув у повС–тря, маючи дуже пошарпаний вигляд пС–сля того, як його двС–чС– ловили. — ГотовС–? — запитав ГаррС–, тримаючи руку на клямцС– дверей. Вони кивнули. ГаррС– вС–дчинив дверС–. У наступнС–й кС–мнатС– було так темно, що вони нС–чого не бачили. Та коли ступили кС–лька крокС–в, усю кС–мнату раптом затопило свС–тло, вС–дкривши С—м дивовижне видовище. Вони стояли на краю величезноС— шахС–вницС–, вС–дразу за чорними, витесаними з якогось чорного каменю, шаховими фС–гурами, якС– були вищими вС–д них. З другого боку кС–мнати, навпроти них, стояли бС–лС– фС–гури. ГаррС–, Рон С– ГермС–она трохи здригнулися: високС– бС–лС– фС–гури не мали облич. — А що тепер? — прошепотС–в ГаррС–. — ХС–ба не ясно? — вС–дповС–в Рон. — Мусимо перейти кС–мнату, граючи в шахи. За бС–лими фС–гурами виднС–ли ще однС– дверС–. — Як це? — нервово запитала ГермС–она. — Думаю, — вС–дповС–в Рон, — ми маС”мо самС– стати фС–гурами. ВС–н пС–дС–йшов до чорного вершника й витягнув руку, щоб доторкнутися до його коня. КамС–нь вС–дразу ожив. КС–нь ударив копитом, а вершник повернув свою голову в шоломС– й глянув на Рона. — Ми… е-е… Нам треба йти разом з вами? Чорний вершник кивнув головою. Рон повернувся до друзС–в. — Над цим треба помС–зкувати, — сказав вС–н. — МенС– здаС”ться, ми маС”мо замС–нити собою три чорнС– фС–гури… ГаррС– з ГермС–оною мовчки чекали, поки Рон усе обмС–ркуС”. Зрештою, вС–н сказав: — Отож… не ображайтеся, але жоден з вас не С” добрим шахС–стом… — Ми не ображаС”мося, — швидко запевнив його ГаррС–. — ТС–льки скажи, що нам робити. — Ти, ГаррС–, замС–ниш того слона, а ГермС–она пС–де за тобою замС–сть тури. — А ти? — Я буду конем, — вС–дповС–в Рон. ШаховС– фС–гури, здаС”ться, прислухалися до розмови, бо пС–сля Ронових слС–в кС–нь, слон С– тура зС–йшли з шахС–вницС–, лишивши там три порожнС– клС–тинки, якС– й зайняли ГаррС–, Рон С– ГермС–она. — Першими в шахах завжди починають бС–лС–, — сказав Рон, зазираючи на той бС–к дошки. — Ага, дивС–ться! БС–лий пС–шак пС–шов уперед на двС– клС–тинки. Рон почав керувати чорними фС–гурами. Вони мовчки йшли туди, куди вС–н С—х скеровував. ГаррС– аж ноги затрусилися. А що, як вони програють? — ГаррС–, пС–ди по дС–агоналС– на чотири клС–тинки праворуч. Перший справжнС–й шок стався тодС–, коли вбили С—хнього другого коня. БС–ла королева звалила його з нС–г С– скинула з шахС–вницС–; бС–долаха упав долС–лиць С– не ворушився. — Я мусив пС–ти на цю жертву, — сказав приголомшений Рон. — Тепер можна забрати того слона. ГермС–оно, давай! Кожного разу, коли вони втрачали свою фС–гуру, суперники були немилосерднС–. НевдовзС– попС–д стС–ною назбиралася цС–ла купа поранених чорних фС–гур. ДвС–чС– Рон лиш останньоС— митС– устигав помС–тити, що ГаррС– й ГермС–она в небезпецС–. Сам вС–н стрибав скрС–зь по дошцС– С– забрав майже стС–льки бС–лих фС–гур, скС–льки було втрачено чорних. — Ми вже так близько! — пробурмотС–в вС–н раптом. — Дайте подумати… дайте подумати… БС–ла королева повернула до нього своС” порожнС” обличчя. — Так, — тихенько мовив Рон, — це С”диний вихС–д… Мене мають збити. — НР†! — вигукнули ГаррС– й ГермС–она. — Це шахи! — сказав Рон. — Треба йти на жертви! Я зроблю крок уперед, С– вона мене забере, а ти, ГаррС–, оголосиш тодС– королю шах С– мат! — Але ж… — Ти хочеш зупинити Снейпа чи нС–? — Рон… — Слухай, якщо ти не поквапишся, вС–н може вкрасти камС–нь! Ну, що тут удС–С”ш?.. — ГотовС–? — перепитав Рон, блС–дий, але рС–шучий. — Я йду, а ви не гайте часу пС–сля виграшу. Ступив уперед, С– бС–ла королева кинулася на нього. Вдарила Рона по головС– своС”ю кам'яною рукою, С– вС–н звалився додолу. ГермС–она скрикнула, проте лишилася на своС—й клС–тинцС–. БС–ла королева вС–дтягнула Рона вбС–к. ВС–н був, здаС”ться, непритомним. ЗатремтС–вши, ГаррС– перейшов на три клС–тинки лС–воруч. БС–лий король скинув свою корону й пожбурив С—С— ГаррС– пС–д ноги. ЧорнС– виграли. ФС–гури вклонилися й розступилися, звС–льнивши шлях до дверей. ВостаннС” кинувши розпачливий погляд на Рона, ГаррС– з ГермС–оною зайшли у дверС– й попрямували наступним переходом угору. — А що, як вС–н?.. — Усе з ним буде гаразд, — сказав ГаррС–, намагаючись переконати в цьому й самого себе. — Як ти гадаС”ш, що тепер? — Спраут пС–дготувала пастку диявола, ФлитвС–к, мабуть, зачарував ключС–, МакТ‘онеТ‘ел здС–йснила трансфС–гурацС–ю, щоб оживити шаховС– фС–гури, отже, лишаються закляття КвС–рела С– Снейпа… ПС–дС–йшли до наступних дверей. — Усе нормально? — прошепотС–в ГаррС–. — Давай. ГаррС– штовхнув С—х. На них вС–йнуло жахливим смородом, С– вони швиденько прикрили носи мантС–ями. С—хнС– очС– сльозилися, а просто перед собою на пС–длозС– вони побачили вже задубС–лого троля, ще бС–льшого, нС–ж той, з яким вони билися ранС–ше, С– з кривавою Т‘улею на головС–. — Добре, що нам не довелося битися з оцим, — прошепотС–в ГаррС–, обережно переступаючи через товстезну ногу троля. — МерщС–й, тут нема чим дихати! Вони вС–дчинили наступнС– дверС–, боязко очС–куючи нових сюрпризС–в. Проте нС–чого страшного не побачили. Там стояв стС–л С–з сС–мома поставленими рядочком пляшками рС–зноС— форми. — Снейпове закляття! — сказав ГаррС–. — Що робити? Вони переступили через порС–г, С– вС–дразу за ними в одвС–рку спалахнув вогонь. Це був незвичний пурпуровий вогонь. Тієї ж митС– взялися чорними язиками полум'я дверС– попереду. Вони потрапили в пастку. — Глянь! — ГермС–она схопила сувС–й паперу, що лежав бС–ля пляшок. ГаррС– зазирнув С—й через плече, С– вони прочитали: Попереду загроза, безпека вже позаду, та двС– з нас можуть повС–сти, як дати собС– раду. Одна з семи пС–дкаже, як досягти мети, як С–ншу раптом вип'С”ш — назад повернеш ти. У двох С–з нас налите вино С–з кропиви, а ще у трьох — отрута для шлунка й голови. Тож вибирай, С–накше — назавжди тут заснеш, щоб вижити, чотири пС–дказки ти знайдеш. По-перше: як пС–дступно отруту не ховай, вона завжди лС–воруч вС–д кропиви — вважай! По-друге: рС–знС– пляшечки стоять по два кС–нцС–, як хочеш рушити вперед — не руш пляшчини цС–. По-третС”: всС– цС– пляшечки за розмС–рами рС–знС–, але нС– карлик, нС– гС–гант не мС–стять трунки грС–знС–. Р† по-четверте: другС– скраю — однаковС– на смак, хоч зовнС– близнюками С—х ти не назвеш нС–як. ГермС–она полегшено зС–тхнула, С– ГаррС– здивовано побачив, що вона усмС–хаС”ться, хоча йому було аж нС–як не до смС–ху. — Чудово! — сказала ГермС–она. — Це не чари, а логС–чна загадка. БезлС–ч видатних чарС–вникС–в не мали нС– грама логС–ки С– застрягли б тут навС–ки. — Але таке може статися С– з нами, хС–ба нС–? — Звичайно, нС–! — заперечила ГермС–она. — Цей С— папС–р усе пояснюС”. Р„ сС–м пляшок: у трьох — отрута; у двох — вино; одна з них допоможе нам безпечно пройти через чорний вогонь, а друга — повернутися назад через пурпуровий. — Але як нам дС–знатися, з якоС— пити? — Хвилиночку! ГермС–она кС–лька разС–в перечитала папС–р. ТодС– пройшлася вздовж ряду пляшок, бурмочучи щось собС– пС–д нС–с С– перераховуючи С—х. НарештС– заплескала в долонС–. — Все ясно! — повС–домила вона. — Найменша пляшечка проведе нас крС–зь чорне полум'я — до каменя. ГаррС– глянув на крихС–тну пляшчинку. — Там вистачить тС–льки одному з нас, — сказав вС–н. — Один ковток або й менше. ГаррС– й ГермС–она подивилися одне на одного. — Яка з них допоможе вернутися крС–зь пурпуровий вогонь? ГермС–она показала на заокруглену пляшку з правого кС–нця. — Випий С—С—! — сказав ГаррС–. — Р† не переч. ДалС– вернешся до Рона С– вС–зьмете двС– мС–тли в кС–мнатС– з летючими ключами. На мС–тлах ви зможете вибратися через люк С– пролетС–ти мимо ФлафС–. Прямуйте вС–дразу до соварнС– й вС–дС–шлС–ть ГедвС–Т‘у до Дамблдора, бо вС–н нам потрС–бен. Якийсь час я спробую втримати Снейпа, але, мабуть, ненадовго… — ГаррС–, а що як з ним ВС–домо-Хто? — Ну… Одного разу менС– вже пощастило, прав-Да? — сказав ГаррС–, показуючи на шрам. — Може, знову пощастить. ГермС–онинС– вуста затремтС–ли й вона раптом кинулася до ГаррС–, обхопивши його обома руками. — ГермС–оно! — ГаррС–, ти — видатний чарС–вник, пам'ятай про це! — Я?.. Я гС–рший вС–д тебе! — збентежено вС–дповС–в ГаррС–, коли ГермС–она розС–мкнула своС— обС–йми. — Що там я? — заперечила ГермС–она. — Книжки! Розум! Р„ важливС–шС– речС– — дружба, вС–двага, С–… ой, ГаррС–, бережи себе! — Пий перша, — сказав ГаррС–. — Ти впевнена, що все правильно розгадала, так? — Абсолютно! — вС–дповС–ла ГермС–она. Вона добряче надсьорбнула з круглоС— пляшечки скраю С– здригнулася. — Це часом не отрута? — стурбовано запитав ГаррС–. — НС–. Просто воно холодне, як лС–д. — БС–жи швиденько, поки це дС–С”! — Щасти тобС–! Бережися!.. — БР†ЖИ!!! ГермС–она повернулася й рушила просто через пурпурове полум'я. ГаррС– глибоко вдихнув, узяв найменшу пляшечку С– став обличчям до чорного вогню. — Я йду! — вимовив вС–н, одним ковтком спорожнивши пляшечку. Його тС–ло й справдС– немов закрижанС–ло. ГаррС– поклав пляшечку С– рушив уперед. ВС–н напружився й побачив, як чорнС– язики полум'я лижуть йому тС–ло, але нС–чого не вС–дчував. Якусь мить вС–н не бачив нС–чого, окрС–м темного вогню, — а тодС– опинився по той бС–к, в останнС–й кС–мнатС–. Там уже хтось був — але не Снейп. Р† навС–ть не Волдеморт. РОЗДР†Л СР†МНАДЦЯТИЙ ЧоловС–к з двома обличчями То був КвС–рел. — Ви! — мало не задихнувся ГаррС–. КвС–рел усмС–хнувся. Його обличчя зовсС–м не смикалося. — Саме так, — спокС–йно пС–дтвердив вС–н. — А я от думав, Поттере, чи ми зустрС–немося тут?.. — А я думав… Снейп… — Северус? — засмС–явся КвС–рел, С– голос його не тремтС–в, як завжди, а був холодний С– рС–зкий. — Так, Северус маС” пС–дозрС–лий вигляд, чи не правда? Дуже вигС–дно, щоб вС–н скрС–зь шугав, немов пристаркуватий кажан. Хто тодС– запС–дозрить у чомусь б-б-бС–долашного з-заС—ку п-п-професора КвС–рела? ГаррС– не мС–г у це повС–рити. Цього не могло бути, не могло! — Але Снейп намагався мене вбити! — НС–-нС–-нС–-С–! Це я хотС–в тебе вбити. Твоя приятелька мС–с Тђрейнджер випадково збила мене з нС–г, коли бС–гла пС–дпалювати мантС–ю Снейпа на тому матчС– з квС–дичу. Через неС— я втратив з тобою вС–зуальний контакт. Ще кС–лька секунд, С– я б скинув тебе з мС–тли. Я це зробив би й ранС–ше, якби Снейп не бурмотС–в контрзакляття, намагаючись тебе врятувати. — Снейп намагався мене врятувати? — Авжеж, — холодно пС–дтвердив КвС–рел. — Чому, по-твоС”му, вС–н прагнув судити твС–й наступний матч? Бо хотС–в зашкодити менС– зробити це знову СмС–х та й годС–, йому не варто було так перейматися! ХС–ба я мС–г щось зробити, коли там сидС–в Дамблдор? Решта вчителС–в думали, що Снейп старався не дати ТђрифС–ндоровС– перемогти. Снейп став таким непопулярним… С– все надаремно, бо сьогоднС–, нарештС–, я тебе вб'ю! КвС–рел клацнув пальцями. Просто в повС–трС– з'явилися мотузки, якС– щС–льно обплутали ГаррС–. — Поттере, ти занадто допитливий, щоб залишитися живим. Це ж ти тинявся по школС– на ГелловС–н, С– побачив, як я йшов, щоб глянути, хто там охороняС” камС–нь. — То це ви впустили троля? — Аякже. Я маю до тролС–в певну слабкС–сть. Ти, мабуть, бачив, що я зробив з тим, який був тут неподалС–к у кС–мнатС–? На жаль, коли всС– тодС– побС–гли шукати троля, Снейп, який мене вже пС–дозрював, подався просто на четвертий поверх, аби перешкодити менС–, тож не тС–льки мС–й троль не змС–г тебе вбити, а й той триголовий пес навС–ть не спромС–гся добряче покусати СнейповС– ногу. Ну, а тепер, Поттере, зачекай хвильку. Мушу зазирнути в оце цС–каве дзеркало. Лише тодС– ГаррС– зауважив, що стоС—ть у КвС–рела за спиною. То було дзеркало Яцрес. — Це дзеркало — ключ для здобуття каменя, — бурмотС–в КвС–рел, поплескуючи рукою по рамС–. — Хто, крС–м Дамблдора, мС–г би таке вигадати… Але ж вС–н у ЛондонС–, а коли вернеться, я вже буду далеко! ГаррС– не мав С–ншоС— ради, як безперервно розмовляти з КвС–рел ом, С– таким чином не давати йому зосередитися на дзеркалС–. — Я бачив вас зС– Снейпом у лС–сС–, — вирвалося в нього. — Так, — лС–ниво пС–дтвердив КвС–рел, обходячи дзеркало й зазираючи туди. — Снейп тодС– ще чС–плявся до мене С– намагався вивС–дати, до чого я вже дС–йшов. ПостС–йно мене пС–дозрював. Старався залякати… Наче це було йому пС–д силу: адже мене пС–дтримував сам лорд Волдеморт! КвС–рел вийшов з-за дзеркала й пожадливо втупився в нього. — Я бачу камС–нь… Я вручаю його своС”му ПановС–… Але де ж вС–н?.. ГаррС– намагався послабити мотузки, якими був зв'язаний, але тС– не пС–ддавалися. ВС–н мусив вС–двертати увагу КвС–рела вС–д дзеркала. — Але Снейп, здаС”ться, завжди мене ненавидС–в, — сказав вС–н. — Ох, звС–сно, — недбало погодився КвС–рел, — ще й як ненавидС–в! ВС–н був у ГоТ‘вортсС– разом з твоС—м батьком, — ти цього не знав? Вони не терпС–ли один одного! Проте вС–н нС–коли не прагнув твоєї смертС–. — Але кС–лька днС–в тому я чув, як ви ридали. МенС– здалося, що Снейп вам погрожував… На КвС–реловому обличчС– вперше промайнув страх. — Р†нодС–, — сказав вС–н, — менС– буваС” нелегко виконувати накази свого Пана. ВС–н — великий чаклун, а я слабкий чоловС–к… — Тобто, це вС–н тодС– був у тС–й кС–мнатС– з вами? — здивувався ГаррС–. — ВС–н зС– мною всюди, хоч би де я був, — спокС–йно вС–дповС–в КвС–рел. — Я зустрС–в його, мандруючи по свС–ту. Я був молодий С– дурний, сповнений усС–ляких безглуздих С–дей про добро С– зло. Лорд Вол-Деморт довС–в менС–, як я помилявся. НемаС” добра С– зла, С” тС–льки могутнС–сть С– тС–, хто заслабкий, щоб С—С— Прагнути… ВС–дтодС– я вС–рно йому служив, хоч не раз С– пС–дводив… ВС–н мусив бути дуже суворим зС– мною. КвС–рел раптом здригнувся. — Так просто вС–н не прощаС” помилок. Коли я не зумС–в украсти камС–нь С–з "ТђрС–нТ‘отсу", вС–н був дуже незадоволений. Покарав мене… вирС–шив пильнС–ше стежити за мною… Голос КвС–рела затих. ГаррС– пригадав свою подорож на алею ДС–аТ‘он. Як мС–г вС–н бути таким дурнем? Саме тодС– вС–н уперше побачив КвС–рела, ще й тиснув йому руку в "ДС–рявому КазанС–". КвС–рел тихо лайнувся. — НС–чого не розумС–ю… Може, той камС–нь всерединС– дзеркала? Може, його треба розбити? ГаррС– перебирав у головС– рС–знС– варС–анти. "Чого в цю мить я хочу найдужче в свС–тС–? — думав вС–н. — Я хочу знайти камС–нь ранС–ше вС–д КвС–рела. Отже, якщо я гляну в дзеркало, то побачу, як знаходжу його, тобто побачу, де вС–н схований!.. Але як подивитися, щоб КвС–рел не розгадав моС—х намС–рС–в?" ГаррС– спробував посунутися лС–воруч, щоб опинитися перед дзеркалом непомС–тно для КвС–рела, але мотузки надто мС–цно обплС–тали йому ноги: вС–н утратив рС–вновагу С– впав. КвС–рел не звернув на це уваги. ВС–н С– далС– розмовляв сам С–з собою. — НавС–що це дзеркало? Як воно працюС”? Допоможи менС–, мС–й Пане! На превеликий жах, ГаррС– почув, як вС–дгукнувся голос, що виходив, здаС”ться, С–з самого КвС–рела. — Використай хлопця!.. Використай хлопця!.. КвС–рел повернувся до ГаррС–. — Ану, Поттере, ходи-но сюди! Ляснув у долонС– — С– з ГаррС– спали мотузки. ВС–н повС–льно звС–вся на ноги. — Ходи сюди! — повторив КвС–рел. — Глянь у дзеркало С– скажи менС–, що ти бачиш. ГаррС– ступив крок уперед. "Я мушу збрехати, мушу збрехати…" — розпачливо думав вС–н. — "Мушу подивитися й збрехати, ось С– все…" КвС–рел пС–дступився ближче. ГаррС– вС–дчув дивний запах, яким вС–дгонив, здаС”ться, КвС–релС–в тюрбан. Заплющив очС–, став перед дзеркалом С– розплющив С—х. Побачив своС” вС–дображення, спершу блС–де й налякане. Але за мить вС–дображення йому всмС–хнулося. Воно запхало руку до кишенС– й витягло звС–дти криваво-червоний камС–нь. ТодС– пС–дморгнуло й засунуло камС–нь назад — ГаррС– вС–дчув, як щось важке впало до його справжньоС— кишенС–. Якимось чином — неймовС–рна рС–ч! — вС–н здобув камС–нь. — Ну? — нетерпляче запитав КвС–рел. — Що ти там бачиш? ГаррС– набрався вС–дваги. — Бачу, як менС– тисне руки Дамблдор, — вигадав вС–н. — Я… я виграв для ТђрифС–ндору кубок гуртожиткС–в! КвС–рел знову лайнувся. — Забирайся звС–дси! — звелС–в вС–н. ВС–дступаючи набС–к, ГаррС– вС–дчув, як до його ноги торкаС”ться фС–лософський камС–нь. Ну що — пан чи пропав? Але не встиг вС–н ступити й п'яти крокС–в, як пролунав високий голос, хоча КвС–рел навС–ть не ворушив устами. — ВС–н бреше!.. ВС–н бреше!.. — Поттере, назад! — закричав КвС–рел. — Кажи менС– правду! Що ти там щойно побачив? Знову залунав високий голос: — Дай менС– поговорити з ним! Лицем до лиця!.. — МС–й пане, вам забракне сили! — Вистачить… для цього! ГаррС– здалося, нС–би його прикувала до мС–сця пастка диявола. Не мС–г ворухнутися. ВС–н нажахано спостерС–гав, як КвС–рел почав розгортати свС–й тюрбан… Що дС–С”ться? Тюрбан упав додолу. Без нього КвС–релова голова видавалася напрочуд маленькою. А тодС– КвС–рел, не сходячи з мС–сця, повС–льно обернувся. ГаррС– мав би зойкнути, але не мС–г видати жодного звуку. Там, де мала бути КвС–релова потилиця, було обличчя — найжахливС–ше з облич, яке коли-небудь бачив ГаррС–. Обличчя було бС–ле, мов крейда, мало лихС– червонС– очС– й щС–лини замС–сть нС–здрС–в, як у змС–С—. — ГаррС– Поттер! — просичало воно. ГаррС– спробував вС–дступити назад, але ноги не корилися йому. — Бачиш, чим я став? — сказало обличчя. — Сама тС–нь С– мряка… Я маю форму лише тодС–, коли можу залС–зти в чиС”сь тС–ло… Проте завжди знаходяться охочС– впустити мене в своС— серця С– душС–!.. Кров С”динорогС–в додала менС– сили… ТИ бачив, як вС–рний КвС–рел пив С—С— для мене в лС–сС–… Коли я здобуду елС–ксир життя, то зможу створити власне тС–ло… Ну, як, може, вС–ддаси менС– той камС–нь, що у твоС—й кишенС–? Отже, вС–н знав… Раптом ГаррС– знову вС–дчув своС— ноги. ВС–дступив назад. — Не будь дурнем! — загарчало обличчя. — Краще рятуй своС” життя С– приС”днуйся до мене… бо С–накше скС–нчиш, як твоС— батьки… Вони померли, благаючи в мене пощади… — БРЕШЕШ! — зненацька вигукнув ГаррС–. КвС–рел наближався до нього спиною, тож Волдеморт С– далС– мС–г бачити ГаррС–. ЗловС–сне обличчя тепер посмС–халося. — Як зворушливо! — зашипС–ло воно. — Я завжди цС–ную хоробрС–сть… Так, хлопче, твоС— батьки були хоробрС–… Спочатку я вбив твого батька, С– вС–н бився вС–дважно… А твоя мати загинула намарно… намагалася захистити тебе… А тепер давай менС– камС–нь, як не хочеш, щоб С—С— смерть була цС–лком даремною! — НР†КОЛИ! ГаррС– стрибнув до вогненних дверей, але Волде-морт верескнув: "ХАПАЙ ЙОГО!", С– наступноС— митС– ГаррС– вС–дчув на своС”му зап'ястку руку КвС–рела. НеймовС–рно гострий бС–ль пронизав шрам на його чолС–, голова, здавалося, от-от лусне. ГаррС– закричав, вириваючись що С” сили, С– КвС–рел несподС–вано вС–дпустив його. БС–ль почав ущухати, С– ГаррС– роззирнувся, щоб глянути, де дС–вся КвС–рел. А КвС–рел корчився вС–д болю, дивлячись на своС— пальцС–, якС– швидко вкривалися пухирями. — Хапай його! ХАПАЙ! — знову заволав Вол-деморт, С– КвС–рел кинувся на ГаррС–, збив його з нС–г С–, навалившись, схопив руками за шию. Жахливий бС–ль вС–д шраму мало не заслС–плював ГаррС–, але вС–н бачив, що КвС–рел теж корчиться в муках. — МС–й Пане, я не можу його втримати! МоС— руки, моС— руки!.. Р† КвС–рел, далС– притискаючи ГаррС– колС–нами до землС–, вС–дпустив його шию С– приголомшено втупився у власнС– долонС–. Вони були попеченС–, обдертС– й червонС– вС–д кровС–. — То вбий його, дурню, С– по всьому! — репетував Волдеморт. КвС–рел пС–дняв руку, щоб наслати смертельне закляття, але ГаррС– С–нстинктивно схопив його за обличчя. — А-А-А-А-А-А-А! КвС–рел скотився з нього, його обличчя почало вкриватися пухирями. ГаррС– зрозумС–в: тС–льки-но КвС–рел торкаС”ться його шкС–ри, як зазнаС” нестерпного болю. Отже, С”диний для ГаррС– шанс — постС–йно тримати КвС–рела руками С– завдавати цим йому такого болю, щоб вС–н не змС–г наслати закляття. ГаррС– скочив на ноги, хапнув КвС–ррела за руку С– вС–дчайдушно вчепився в неС—. КвС–рел застогнав, намагаючись вирватися вС–д ГаррС–… бС–ль у ГаррС–нС–й головС– зростав… вС–н нС–чого не бачив… тС–льки чув страхС–тливС– зойки КвС–рела, верески Волдеморта: "ВБИЙ ЙОГО! ВБИЙ!..", а також С–ншС– голоси, якС– кричали "ГаррС–! ГаррС–!", С–, можливо, тС–льки вчувалися йому. ГаррС– вС–дчув, як КвС–релова рука вирвалася з його долонС–, зрозумС–в, що все втрачено, С– став провалюватися в пС–тьму — нижче, нижче, ще нижче… Щось золоте виблискувало просто над ним. Снич!.. Спробував його зловити, але руки були заважкС–. КлС–пнув оком. НС–який то не снич! Просто окуляри. Як дивно. КлС–пнув ще раз. Перед ним проявилося усмС–хнене обличчя Албуса Дамблдора. — Добрий день, ГаррС–! — привС–тався Дамблдор. ГаррС– глянув на нього. А тодС– пригадав усе. — Пане професоре! КамС–нь!.. То був КвС–рел!.. ВС–н узяв камС–нь! Пане, швидше! — Заспокойся, мС–й любий хлопче, ти трошки вС–дстав вС–д подС–й, — сказав Дамблдор. — КвС–рел не маС” каменя. — А хто ж тодС–? Пане професоре, я… — ГаррС–, благаю, не хвилюйся, бо С–накше мадам ПомфрС– мене звС–дси попросить. ГаррС– ковтнув слину й роззирнувся. ЗрозумС–в, що вС–н у шкС–льнС–й лС–карнС–. Лежав на лС–жку з бС–лими простирадлами, а поряд цС–лий стС–л був заставлений рС–зними ласощами. — Дарунки вС–д твоС—х друзС–в С– шанувальникС–в, — сяючи, пояснив Дамблдор. — Те, що вС–дбулося у пС–двалах мС–ж тобою С– професором КвС–релом, — абсолютний секрет, С– тому, зрозумС–ло, про це вже знаС” вся школа. До речС–, твоС— друзС– Фред С– Джордж ВС–злС– надумали подарувати тобС– накривку для унС–тазу. Вони, безперечно, вважали, що це тебе розсмС–шить. Однак мадам ПомфрС– сказала, що це не дуже гС–гС–С”нС–чно, С– конфС–скувала С—С—. — СкС–льки я тут пробув? — Три днС–. МС–стер Роналд ВС–злС– С– мС–с Тђрейнджер будуть надзвичайно втС–шенС–, що ти, нарештС–, прийшов до тями — вони страшенно переживали… — Але, пане професоре, камС–нь… — Я бачу, тебе нелегко збити з пантелику. Ну, добре, камС–нь… Професор КвС–рел не змС–г забрати його в тебе. Я прибув якраз вчасно, щоб перешкодити йому, хоч ти й сам, мушу сказати, чудово давав собС– раду. — Ви були там? Отримали сову вС–д ГермС–они? — Мабуть, ми розминулися з нею в повС–трС–. Бо тС–льки-но я опинився в ЛондонС–, то вС–дразу усвС–домив, що мушу бути там, звС–дки щойно приС—хав. Я прибув саме вчасно, щоб стягнути з тебе КвС–рела… — То це були ви! — Я боявся, що запС–знюся. — Ви майже запС–знилися, бо ще трохи, С– я не змС–г би врятувати вС–д нього камС–нь… — Не камС–нь, а себе. Ти витратив надто багато сили, С– ледве не загинув. На якусь страшну мить я навС–ть подумав, що так воно й сталося… А камС–нь… знищено. — Знищено? — здивовано перепитав ГаррС–. — Але ж ваш приятель… НС–колас Фламель… — Ох, ти знаС”ш про НС–коласа? — захоплено вигукнув Дамблдор. — Бачу, ти попрацював, як слС–д! Ну, ми з НС–коласом порадилися й вирС–шили, що так буде краще. — Але ж це означаС”, що вони з дружиною помруть? Чи не так? — Вони мають достатньо елС–ксиру, щоб залагодити своС— справи, а потС–м, звичайно, таки помруть. Дамблдор усмС–хнувся, побачивши, як здивувався ГаррС–. — Такому юному хлопцевС–, як ти, це видаС”ться неймовС–рним, але смерть для НС–коласа й Перенель С– справдС– буде неначе сон пС–сля дуже, дуже довгого дня. Зрештою, для досконалого розуму смерть — то ще одна цС–кава пригода. РозумС–С”ш, камС–нь насправдС– — не така вже й чудова рС–ч. ВС–н може дати скС–льки завгодно грошей С– яке завгодно довге життя — двС– найбажанС–шС– речС– для людей! Але бС–да в тому, що людям властиво вибирати якраз те, що для них найгС–рше. ГаррС– лежав, не знаючи, що й казати. Дамблдор почав щось мугикати й посмС–хатися до стелС–. — Пане професоре! — озвався ГаррС–. — Я оце подумав… Пане професоре, навС–ть, якщо каменя вже немаС”, Вол… тобто ВС–домо-Хто… — Називай його Волдемортом, ГаррС–! Завжди називай речС– своС—ми С–менами. Якщо боятися С–менС–, починаС”ш боятися й того, хто маС” це С–м'я. — Так, пане професоре. Тож Волдеморт шукатиме С–нших способС–в повернутися, правда? Тобто вС–н нС–куди не зник? — НС–, ГаррС–, не зник. ВС–н С– далС– десь С” — мабуть, шукаС” собС– чиС”сь С–нше тС–ло… ВС–н насправдС– не живий, тож С– вбити його не можна. ЗамС–сть нього помер КвС–рел; Волдеморт однаково жорстокий С– до своС—х спС–льникС–в, С– до ворогС–в. Але хоч як би там було — нехай ти, ГаррС–, тС–льки на якийсь час вС–ддалив його повернення до влади, проте наступного разу знайдеться ще хтось, хто вС–дважиться на цей, здавалося б, безнадС–йний бС–й, а якщо ВолдемортС–в прихС–д затримувати знову С– знову, тодС–, можливо, вС–н уже нС–коли й не повернеться до влади. ГаррС– закивав головою, але вС–дразу ж перестав, бо голова вС–д цього розболС–лася. ТодС– заговорив: — Пане професоре, С” ще деякС– речС–, про якС– я б хотС–в дС–знатися, якщо можна… речС–, про якС– я хотС–в би знати правду… — Правду… — зС–тхнув Дамблдор. — Правда — це прекрасна С– страшна рС–ч, тож до неС— треба ставитися з великою обережнС–стю. Однак я вС–дповС–м на твоС— питання, хС–ба що матиму дуже поважнС– причини не вС–дповС–дати, тому заздалегС–дь прошу мене вибачити. Звичайно, я не брехатиму. — Ну… Волдеморт сказав, що вбив мою маму тС–льки тому, що вона намагалася не дати йому вбити мене. Але чому вС–н так: хотС–в убити мене? Цього разу Дамблдор зС–тхнув дуже глибоко. — На жаль, уже на перше твоС” запитання я не Можу дати вС–дповС–дС–. ПринаймнС– сьогоднС– С– тепер. Колись ти дС–знаС”шся… а поки що забудь про це ГаррС–. Коли пС–дростеш, — я знаю, як прикро тобС– чути цС– слова, — коли будеш готовий, ти дС–знаС”шся. ГаррС– розумС–в, що сперечатися немаС” сенсу. — А чому КвС–рел не мС–г доторкнутися до мене? — Твоя мама померла, рятуючи тебе. Р„ одна рС–ч, якоС— не може збагнути Волдеморт. Це — любов. ВС–н не усвС–домив, що така сильна любов, яку вС–дчувала до тебе твоя мама, залишаС” свС–й слС–д. Не шрам, не якийсь там видимий знак… Така глибока любов — навС–ть коли того, хто любив нас, уже нема — завжди оберС–гаС”. Любов'ю просякнута навС–ть твоя шкС–ра. КвС–рел, що був сповнений ненавистС–, жадоби С– честолюбства, С– дС–лив свою душу з Волдемортом, не мС–г доторкнутися до тебе саме з цієї причини. Дотик до людини, позначеноС— такою любов'ю, ставав для нього смертельними муками. Дамблдор раптом задивився на пташку, що сС–ла на пС–двС–коння, С– ГаррС– швиденько, щоб вС–н не бачив, витер простирадлом очС–. Коли ГаррС– знову змС–г говорити, вС–н запитав: — А плащ-невидимка… ви знаС”те, хто його прислав? — Е-е… ТвС–й тато якось лишив його менС–, С– я подумав, що вС–н тобС– сподобаС”ться. — Дамблдор заклС–пав очима. — Корисна рС–ч, твС–й тато, коли вчився тут, найчастС–ше вдягав його, щоб пробратися на кухню й поцупити щось смачненьке. — Р† ще одне… — Слухаю! — КвС–рел казав, що Снейп… — Професор Снейп, ГаррС–. — Так, вС–н… отож КвС–рел казав, що вС–н мене ненавидить, бо ненавидС–в мого батька. Це правда? — Ну, вони радше просто недолюблювали один одного. Десь як ти С– мС–стер Мелфой. До того ж твС–й батько зробив те, чого йому нС–коли не мС–г пробачити Снейп. — Що саме? — Врятував йому життя. — Що? — Так, — повС–льно мовив Дамблдор. — Дивно, як С–нколи працюС” людський розум, правда? Професора Снейпа мучило те, що вС–н боржник твого тата. Я впевнений, що вС–н так ретельно оберС–гав тебе цього року тС–льки тому, що вС–рив: таким способом вС–н поверне борг твоС”му батьковС–. Р† тодС– спокС–йно зможе ненавидС–ти пам'ять про нього… ГаррС– намагався це збагнути, але вС–д цього ще дужче розболС–лася голова. — Пане професоре, ще тС–льки одна рС–ч! — ТС–льки одна? — Як потрапив до мене камС–нь С–з дзеркала? — Ага, я радий, що ти запитав про це. То була одна з моС—х найблискучС–ших С–дей, а, мС–ж нами кажучи, це вже неабищо! РозумС–С”ш, тС–льки той, хто прагнув знайти камС–нь, — знайти, а не скористатися ним, — мС–г його отримати. УсС– решта — бачили в дзеркалС–, як вони здобувають золото чи п'ють елС–ксир життя, С– бС–льше нС–чого. МС–й мозок С–нодС– дивуС” навС–ть мене самого… Ну, досить запитань. Раджу тобС– скуштувати всС– цС– солодощС–. Ох-ах!.. Горошок на кожен смак "БертС– Бот"! У дитинствС– менС– не пощастило, бо я натрапив на горошинку зС– смаком блювотини, С– вС–дтодС– вони менС– щось не смакують, але оця, що схожа на С–риску, менС–, мабуть, не зашкодить, правда? — УсмС–хнувшись, вС–н кинув до рота золотаву горошинку. Раптом захлинувся С– скривився: — Фу!.. СС–рка з вуха! Мадам ПомфрС–, завС–дувачка шкС–льноС— лС–карнС–, була приС”мною жС–нкою, але дуже вимогливою. — ТС–льки на п'ять хвилин! — благав ГаррС–. — Це неможливо. — Але ж ви впустили професора Дамблдора!.. — Ну, звичайно, це наш директор, тут С–нша справа. ТобС– потрС–бен вС–дпочинок. — Таж я й так вС–дпочиваю… бачите, лежу собС–… Ну, будь ласка, мадам ПомфрС–! — Ну, гаразд, — змилостивилася вона. — Але тС–льки п'ять хвилин. Р† вона впустила Рона з ГермС–оною. — ГаррС–! ГермС–она, здаС”ться, була ладна знову його обС–йняти, але ГаррС– був радий, що цього разу вона стрималася, бо в нього не вщухав головний бС–ль. — Ох, ГаррС–, ми були впевненС–, що ти… Дамбл-дор так переживав! — Уся школа про це говорить, — повС–домив Рон. — Що сталося насправдС–? Це був один з тих рС–дкС–сних випадкС–в, коли правда виявляС”ться дивнС–шою й несподС–ванС–шою вС–д найхимернС–ших чуток. ГаррС– розповС–в С—м усе: про КвС–рела, дзеркало, камС–нь С– Волдеморта. Рон С– ГермС–она були дуже вдячними слухачами: де треба, С—м перехоплювало подих, а коли ГаррС– розповС–в, що було пС–д КвС–реловим тюрбаном, ГермС–она голосно зойкнула. — То каменя вже немаС”? — запитав нарештС– Рон. — Р† Фламель просто помре? — Ну, так… Але Дамблдор думаС”, що, — як воно там? — "для досконалого розуму смерть — то ще одна цС–кава пригода". — Я завжди казав, що вС–н трохи чокнутий, — сказав Рон, на якого рС–вень божевС–лля улюбленого професора справив поважне враження. — А що сталося з вами? — поцС–кавився ГаррС–. — Ну, я вернулася назад без пригод, — розповС–ла ГермС–она. — Привела до тями Рона, — це забрало трохи часу, — а тодС– ми побС–гли до соварнС–, щоб вС–дправити сову ДамблдоровС–, С– раптом зустрС–ли його у вестибюлС–. ВС–н уже все знав С– тС–льки спитав: "ГаррС– пС–шов за ним, так?" — С– помчав на четвертий поверх. — ДумаС”ш, вС–н сподС–вався цього вС–д тебе? — запитав Рон. — Бо якщо вС–н прислав тобС– батькС–в плащ С– таке С–нше… — Ну, — обурилася ГермС–она, — якщо вС–н сподС–вався, то, скажу вам, це просто жахливо! Ти мС–г би загинути!.. — НС–, зовсС–м нС–, — замислено вимовив ГаррС–. — ВС–н дуже цС–кавий чоловС–к, цей Дамблдор! МенС– здаС”ться, вС–н хотС–в дати менС– шанс… РозумС–С”те, я гадаю, що вС–н знаС” бС–льш-менш усе, що тут дС–С”ться. Мабуть, йому було добре вС–домо, що ми задумали, С– замС–сть зупинити, вС–н навчив нас усього, що могло стати в пригодС–. Не думаю, що вС–н випадково дозволив менС– побачити, що робить те дзеркало. ВС–н мовби вважав, що я маю право зС–ткнутися з Волдемортом вС–ч у вС–ч, якщо тС–льки зумС–ю… — Так, Дамблдор — справжнС–й псих! — гордо сказав Рон. — Слухай, ти мусиш швидко видужувати — завтра бенкет на честь закС–нчення навчального року. Очки вже пораховано, С– Слизерин, звичайно, перемС–г, — ти пропустив останню гру з квС–дичу, а без тебе Рейвенклов нас побив, — зате С—жа буде класна! Цієї митС– з'явилася мадам ПомфрС–. — Минуло вже майже п'ятнадцять хвилин, негайно виходьте! — рС–шуче звелС–ла вона. Тієї ночС– ГаррС– добре виспався, С– на ранок почувався майже здоровим. — Я хочу пС–ти на бенкет, — звернувся вС–н до мадам ПомфрС–, яка складала на столС– купу його коробок з цукерками. — МенС– вже можна, правда? — Професор Дамблдор дозволяС” тобС– пС–ти, — осудливо промовила вона, мовби професор Дамблдор не усвС–домлював, якими небезпечними для здоров'я можуть бути бенкети. — А до тебе тут ще один вС–двС–дувач. — Добре, — сказав ГаррС–. — Р† хто? Тієї митС– у дверС– боком пропхався ГеТ‘рС–д. Коли вС–н опинявся в будь-якому примС–щеннС–, то завжди видавався занадто великим. ВС–н присС–в бС–ля ГаррС–, глянув на нього С– зайшовся плачем. — Це… всьо… моя… клята… помилка! — ридав вС–н, затуляючи руками обличчя. — Я си розповС–в тому мерзотнику, як пройти повз ФлафС–! Я розповС–в йому! То було одне, чого вС–н не знав, а я йому взяв — С– бовкнув!.. Ти мС–г загинути! Р† всьо через оте драконяче яйце! Я нС–коли бС–льше не буду пити! Мене варто звС–дси гнати, щоб я жив з маТ‘лами! — ГеТ‘рС–де! — гукнув ГаррС–, якому важко було дивитися, як велетень здригаС”ться вС–д щирих ридань, а його бородою стС–кають величезнС– сльозини. — ГеТ‘рС–де, вС–н би все одно якось довС–дався, це ж Волдеморт. ВС–н довС–дався б усе, навС–ть якби ти йому нС–чого не казав. — Ти мС–г загинути! — ридав ГеТ‘рС–д. — Р† не називай те С–м'я! — ВОЛДЕМОРТ! — вигукнув ГаррС–, й ГеТ‘рС–да це так приголомшило, що вС–н перестав плакати. — Я зустрС–вся з ним С– не боюся називати його С–м'я. ГеТ‘рС–де, прошу, заспокойся, ми врятували камС–нь, С– тепер його вже нема, С– нС–хто ним не скористаС”ться. ВС–зьми шоколадну жабку, в мене С—х повно… ГеТ‘рС–д витер долонею носа С– сказав: — Файно, що ти нагадав! Маю для тебе дарунок. — Часом не канапка з горностаС—ною, нС–? — стурбовано озвався ГаррС–, й ГеТ‘рС–д нарештС– ледь усмС–хнувся. — НС”-е. Дамблдор учора дав си менС– вихС–дний, щоби це всьо позбирати. ЗвС–сно, вС–н мусив би мене вигнати, але… маС”мо те, що маС”мо. На, вС–зьми оце… То була чималенька книжка у шкС–рянС–й оправС–. ГаррС– зацС–кавлено розгорнув С—С—. В нС–й було повно магС–чних фотографС–й. З кожноС— сторС–нки до нього усмС–халися й махали руками його мама С– тато. — Я вислав сови до всС–х шкС–льних друзС–в твоС—х батькС–в С– попросив С—х надС–слати фотки… Бо я си знав, що ти не маС”ш жодноС—… ТобС– сподобалоси? ГаррС– не мС–г говорити, але ГеТ‘рС–д усе зрозумС–в. Того вечора ГаррС– пС–шов на бенкет сам. ВС–н затримався через мадам ПомфрС–, яка ще раз хотС–ла його добре оглянути, тож коли вС–н прийшов, Велика зала була вже повна. С—С— оздоблювали зелено-срС–бнС– слизеринськС– барви на честь того, що Слизерин усьоме поспС–ль завоював кубок гуртожиткС–в. Величезний прапор зС– слизеринською змС–С”ю закривав собою всю стС–ну за Високим столом. Коли увС–йшов ГаррС–, зненацька запала тиша, а потС–м усС– нараз заговорили. ВС–н сС–в за Т‘рифС–ндорський стС–л помС–ж Роном С– ГермС–оною С– намагався не помС–чати, як усС– ззиралися на нього, дехто аж пС–дводився, щоб краще його розгледС–ти. На щастя, невдовзС– прибув Дамблдор С– всС– розмови стихли. — Ще один рС–к минув! — бадьоро почав Дамблдор. — Але перед тим, як ви вгризетеся зубами в нашС– чудовС– страви, мусите ще послухати моС” старече базС–кання. Що це був за рС–к! СподС–ваюся, у ваших головах трохи побС–льшало всякоС— всячини… але попереду цС–ле лС–то, щоб як слС–д вивС–трити С—х до початку наступного навчального року! А тепер, як я розумС–ю, надС–йшла пора вручити кубок гуртожиткС–в. Отож очки розподС–лилися так: на четвертому мС–сцС– ТђрифС–ндор — триста дванадцять очок; на третьому Гафелпаф — триста п'ятдесят два; Рейвенклов маС” чотириста двадцять шС–сть, а Слизерин — чотириста сС–мдесят два очки. Слизеринський стС–л завирував оплесками С– радС–сними вигуками. ГаррС– бачив, як Драко Мелфой гупав по столу своС—м важким келихом. Це було бридко. — Так-так, браво, Слизерин! — сказав Дамблдор. — Одначе мусимо врахувати нещодавнС– подС–С—. У залС– запала тиша. УсмС–шки на обличчях сли-зеринцС–в дещо зС–в'яли. — Гм! — прокашлявся Дамблдор. — Я маю розподС–лити кС–лька додаткових очок… Що ж, поглянемо… Ага!.. По-перше, мС–стер Роналд ВС–злС–… Рон густо почервонС–в, С– його обличчя скидалося на спечену на сонцС– редиску. — …за найкращу за багато рокС–в партС–ю в шахи, зС–грану в ГоТ‘вортсС–, я нагороджую ТђрифС–ндор п'ятдесятьма очками. ВС–д захоплених вигукС–в Т‘рифС–ндорцС–в мало не впала зачарована стеля; здавалося, навС–ть зорС– нагорС– затремтС–ли. Було чути, як ПерсС– вигукував С–ншим старостам: "Це мС–й брат!.. Наймолодший брат!.. ВС–н виграв у зачарованС– шахи професорки МакТ‘онеТ‘ел!" НарештС– знову запанувала тиша. — По-друге, мС–с ГермС–она Тђрейнджер… За С—С— вмС–ння застосовувати холоднокровну логС–ку перед вогненним полум'ям присуджую ТђрифС–ндоровС– п'ятдесят очок. ГермС–она долонями затулила обличчя; ГаррС– мав велику пС–дозру, що вона не втримала слС–з. ТђрифС–н-дорцС– шаленС–ли з радощС–в: вони набрали додаткових сто очок! — По-третС”, мС–стер ГаррС– Поттер, — оголосив Дамблдор. У залС– запала мертва тиша. — …за його витримку С– фантастичну вС–двагу я нагороджую ТђрифС–ндор шС–стдесятьма очками. Зчинився неймовС–рний галас. ТС–, хто вмС–в не тС–льки верещати до хрипоти, а й додавати, швиденько змикитили, що ТђрифС–ндор тепер мав чотириста сС–мдесят два очки — рС–вно стС–льки ж, як С– Слизерин. Вони зрС–внялися в боротьбС– за кубок, С– якби Дамблдор дав ГаррС– бодай ще одне очко… Дамблдор пС–дняв руку. Поступово всС– знову затихли. — ВС–двага буваС” рС–зною, — сказав, усмС–хаючись, Дамблдор. — Треба бути дуже хоробрим, щоб чинити опС–р ворогам, але потрС–бна не менша хоробрС–сть, щоб чинити опС–р друзям. Ось чому я даю десять очок мС–стеровС– НевС–лу ЛонТ‘ботому. Якби хтось стояв неподалС–к вС–д ВеликоС— зали вС–н мС–г би подумати, що там стався вибух — такий неймовС–рний галас зчинили за своС—м столом гри-фС–ндорцС–. ГаррС–, Рон С– ГермС–она кричали й верещали, зС–рвавшись на ноги, тодС– як НевС–л, блС–дий вС–д несподС–ванки, зник пС–д цС–лою купою учнС–в, що кинулися його обС–ймати. ВС–н ще нС–коли не здобував для ТђрифС–ндору жодного очка. ГаррС–, не перестаючи кричати, штурхонув Рона пС–д ребра й показав на Мелфоя, який не змС–г би мати ще дурнС–шого С– шокованС–шого вигляду, навС–ть якби його закляли тС–лов'язом. — А це означаС”, — вигукнув Дамблдор, перекрикуючи ураган оплескС–в (адже навС–ть Рейвенклов С– Гафелпаф святкували поразку Слизерину), що необхС–дно трохи змС–нити декорацС–С—. ВС–н плеснув у долонС–. ЗеленС– полотнища вС–дразу стали яскраво-червоними, а срС–бнС– — золотими; величезна слизеринська змС–я зникла, а на С—С— мС–сцС– постав гС–гантський Т‘рифС–ндорський лев. Снейп тиснув руку професорки МакТ‘онеТ‘ел, С– з усС–х сил намагався видушити з себе усмС–шку. Його очС– зустрС–лися з очима ГаррС–, С– ГаррС– вС–дразу вС–дчув, що Снейпове ставлення до нього не змС–нилися нС– на йоту. Та ГаррС– це не турбувало. ВС–н чомусь вС–рив, що наступного року життя в ГоТ‘вортсС– налагодиться, С– все знову буде нормально. Це був найкращий вечС–р у життС– ГаррС–, кращий С– вС–д виграшу у квС–дич, С– вС–д РС–здва, С– вС–д перемоги над гС–рським тролем… ВС–н запам'ятаС” його назавжди. ГаррС– вже майже забув, що мали ще оголосити результати С–спитС–в, але ця мить настала. На С—хнС” превелике диво, вони з Роном отримали добрС– оцС–нки, а ГермС–она, звичайно, була першою у списку найкращих учнС–в цього року. НавС–ть НевС–л якось проскочив — його добрС– оцС–нки з гербалогС–С— перекрили незадовС–льнС– результати з зС–лля С– настС–йок. Правда, вони сподС–валися, що Т‘ойла, тупС–сть якого дорС–внювала його пС–длостС–, виженуть зС– школи, але й той примудрився якось утриматися. Це було образливо, але, як зауважив Рон, вС–д життя не можна вимагати надто багато. Р† ось раптом спорожнС–ли С—хнС– шафи, валС–зи були спакованС–, десь у кутку якогось туалету знайдено НевС–лову жабку, а всС–м учням вручили письмовС– попередження не вдаватися до чарС–в протягом канС–кул ("Я завжди сподС–ваюся, що вони забудуть С—х дати", — засмучено сказав Фред ВС–злС–). ГеТ‘рС–д провС–в С—х до човнС–в, вони перепливли через озеро, а тодС– посС–дали на "ГоТ‘вортський експрес", розмовляли й смС–ялися, тим часом як краС”види за вС–кном ставали дедалС– доглянутС–шС– й рС–знобарвнС–шС–. ДС–ти ласували горошком "БертС– Бот", проминаючи маТ‘лС–вськС– мС–ста; скидали своС— чарС–вницькС– мантС–С—, надягали жакети й плащС– С– потихеньку пС–д'С—жджали до платформи номер дев'ять С– три чвертС– на вокзалС– КС–нТ‘с-Крос. Минув якийсь час, поки всС– учнС– покинули платформу. БС–ля квиткового компостера стояв старий зморшкуватий охоронець, пропускаючи С—х по двоС”-троС”, щоб вони, вистрибуючи раптом С–з суцС–льного муру, не привертали зайвоС— уваги й не лякали маТ‘лС–в. — Ви повиннС– цього лС–та приС—хати до мене. ОбоС”! — запросив Рон ГаррС– й ГермС–ону. — Я пришлю вам сову. — Дякую, — сказав ГаррС–. — Я… з великим задоволенням. Штовхаючись у натовпС–, вони прямували до переходу в маТ‘лС–вський свС–т. Дехто з учнС–в гукав: — Бувай, ГаррС–! — Поттере, тримайся! — Ти, як завжди, популярний! — пС–дсмС–хнувся Рон. — ТС–льки не там, куди я С—ду! Це я тобС– обС–цяю, — вС–дС–звався ГаррС–. ВС–н, Рон С– ГермС–она разом пройшли крС–зь стС–ну. — Ось вС–н, мамо, ось вС–н, дивися! То була ДжС–нС– ВС–злС–, молодша Ронова сестра, але показувала вона не на Рона. — ГаррС– Поттер! — запищала вона. — Дивися, мам! Я його бачу… — ДжС–нС–, вгамуйся, показувати пальцем некультурно! МС–сС–с ВС–злС– усмС–халася дС–тям. — Тяжкий був рС–к? — запитала вона. — Дуже, — вС–дповС–в ГаррС–. — Дякую вам за печиво С– за светр, мС–сС–с ВС–злС–. — О, це дурницС–, любий! — Ти готовий? Це був дядько Вернон — з тим самим буряковим обличчям С– вусами, з тим самим лютим виразом, — ще б пак! — ГаррС– нС–с клС–тку з совою по вокзалу, переповненому звичайними людьми. Позаду за ним стояли тС–тка ПетунС–я й ДадлС–, який нажахано зиркав на ГаррС–. — Ви, мабуть, родина ГаррС–? — поцС–кавилася мС–сС–с ВС–злС–. — Е-е… в певному розумС–ннС–! — буркнув дядько Вернон. — МерщС–й, хлопче, у нас обмаль часу! — Р† пС–шов до машини. ГаррС– затримався, щоб попрощатися з Роном С– ГермС–оною. — Ну, все. Побачимося пС–сля лС–та. — СподС–ваюся, ти е-е… гарно вС–дпочинеш, — поглядаючи услС–д дядьковС– Вернону, невпевнено проказала ГермС–она, вражена такою його нелюб'язнС–стю. — О, так! — сказав ГаррС–, С– Рон з ГермС–оною здивовано побачили, що вС–н усмС–хаС”ться. — ДурслС– ж не знають, що вдома нам заборонено насилати чари. Отож цього лС–та я класно повеселюся з ДадлС–!.. ***

Приложенные файлы

  • rtf 5058325
    Размер файла: 695 kB Загрузок: 0

Добавить комментарий