shpora_OPмои

Питання:
1. Сучасний стан охорони праці в україні
2. Основні поняття в галузі охорони праці, їх терміни та визначення
3. Класифікація факторів що впливають на умови праці
4. Гігієнічна класифікація умов праці.
5. Основне завдання аналізу ризику шкідливих умо праці
6. законодавчі акти що регламентують питання охорони праці на виробництві
7. основні нововведення закону україни «про охорону праці»
8. Охорона праці жінок, неповнолітніх та інвалідів
9. медичні огляди працівників
10. Відповідальність за порушення законодавства про охорону праці
11. стандарти в галузі охорони праці санітарні норми та правила
12. документи підприємства про охорону праці
13. фінансування заходів з охорони праці
14. принципи державної політики в галузі охорони праці
15. системи органів державного управління охороною праці
16.види контролю за станом охорони праці
17. профспілковий та громадський контроль за охороною праці
18. обов'язки власника в галузі охорони праці
19.організація служби охорони праці на виробництві
20.характеристика інструктажів з охорони праці
21. визначення понять: нещасний випадок на виробництві,травма,травматизм,професійне захворювання,професійний ризик
22. питання охорони праці в колективному договорі
23. призначення та зміст атестації робочих місць
24. колективні та індивідуальні засоби захисту працюючих
25. сучасний стан виробничого травматизму ы профзахворюваності
26. основні причини виникнення травматизму на виробництві
27. порядок розслідування нещасних випадків на виробництві
28. класифікація виробничих травм та їх наслідки
29. склад і обов'язки комісії по розслідуванню нещасних випадків
30. облікові форми нещасних випадків на виробництві
31. основні методи аналізу травматизму коефіцієнти травматизму
32. заходи попередження травматизму
33. основи фізіології праці
34. визначення понять : трудовий процес,трудова операція,працездатність,функціональний стан ,профорієнтація,професійний відбір
35. фізіологічні принципи раціоналізації трудових процесів
36.суть медико-фізіологічної класифікації важкості праці
37. Фізіологічні основи раціоналізації режимів праці
38. Профорієнтація та профвідбір в ринкових умовах
39. Загальна характеристика шкідливих виробничих факторів
40. Виробничий шум: джерела, нормування, вплив на працюючого
41. Ультразвук і інфразвук
42. Вібрація, вплив на працюючого, методи захисту
43. Виробничий пил: джерела, вплив на працюючого, засоби захисту.
44. Електромагнітне випромінювання на виробництві: дія на працюючих, засоби захисту
45. Виробничий мікроклімат
46. Лазерне випромінювання
47. Виробнича вентиляція
48. Вимоги охорони праці до офісних приміщень та обладнання
49. Вимоги до розташування виробничих та допоміжних приміщень
50. Загальні вимоги безпеки до технічного обладнання та виробничих процесів
51. Дія електроструму на людину.
52. Чинники, що впливають на тяжкість електротравм
53. Електрозахисні засоби і заходи
54. Адміністративно-громадський контроль за охороною праці на підприємстві
55. Причини і наслідки виробничих пожеж
56. Категорії приміщень та будівель за пожежною небезпекою
57. Система попередження пожеж
58. Характеристика пожежних оповіщувачів
59. Способи гасіння пожеж
60. Характеристика вогнегасників
61. Дії персоналу під час пожежі
62. Забезпечення та контроль стану пожежної безпеки на виробництві


1. Сучасний стан охорони праці в україні
Стан охорони праці в Україні не можна визнати задовільним. Про це свідчить високий рівень травматизму, особливо в таких галузях, як вугледобувна, агропромисловий комплекс, будівництво, транспорт. Рівень смертельного ризику на виробництві в Україні в 2,3 раза вищий від середнього для держав з розвинутою ринковою економікою і на 11 % вищий, ніж у Європі в цілому.
В Україні простежується позитивна тенденція до зниження виробничого травматизму, в тому числі (що дуже важливо) зі смертельними наслідками. Частково це пов'язано з падінням обсягів виробництва, а відтак - зменшенням несприятливих виробничих чинників, що впливають на працюючих осіб, та скороченням чисельності останніх, а також збільшенням частки приватних підприємств, де часто-густо випадки травматизму на підприємстві приховуються.
Однак зниження абсолютного показника виробничого травматизму не означає, що проблем стало менше і немає підстав для серйозної стурбованості ситуацією з охорони праці. Це підтверджує й той факт, що при зменшенні коефіцієнта частоти травматизму К - кількості випадків травматизму на 1000 працюючих коефіцієнт тяжкості травматизму Кг - кількість втрачених людино-днів на один випадок травматизму повільно зростає.
В Україні є високим не лише рівень виробничого та невиробничого травматизму, а й професійної захворюваності. Так за статистичними даними за кілька останніх років у нашій державі щорічно реєструється близько 2,5 тис. осіб, у яких виявлено професійні захворювання. За галузями промисловості профзахворювання розподіляються наступним чином: вугільна промисловість 60-62%; металургія 12-14%; машинобудування 8-9 %; сільське господарство 3-4 %; інші 10-15 %. Саме ці галузі й зумовлюють регіональний розподіл профзахворюваності в Україні (за областями): Донецька 42-44 %; Дніпропетровська 17-18 %; Луганська 9-10 %; Львівська 8-9 %; Волинська 3-4 %. Серед професійних захворювань переважають захворювання пилової етіології (38-40%) та вібраційно-шумова патологія (29-31 %).
Серед основних причин незадовільного стану охорони праці можна виокремити такі:
- безвідповідальне ставлення деяких роботодавців, особливо керівників малих та середніх підприємств, до стану охорони праці, низький рівень трудової і технологічної дисципліни;
- незадовільний стан основних фондів (будівель, споруд, обладнання), які практично не відновлюються (так, у машинобудуванні близько 80% обладнання фізично зношено)-
невідповідність багатьох нормативно-правових актів вимогам часу, рівню технологічного прогресу, недостатня забезпеченість підприємств нормативно-правовими актами з охорони праці;
недостатнє фінансування заходів охорони праці;
організаційні фактори (особливо складною є ситуація з охороною праці на малих та середніх підприємствах, у багатьох з яких служби охорони праці взагалі відсутні);
недоліки обліку стану охорони праці, серед яких має місце несвоєчасне й неповне подання даних про розслідування нещасних випадків, неякісне проведення розслідувань, приховування випадків травматизму тощо;
недоліки наглядової діяльності. Складною і недосконалою є процедура накладання штрафних санкцій на посадових осіб;
недостатнє забезпечення засобами колективного та індивідуального захисту (більшість працівників трудяться без належних за умовами роботи засобів індивідуального захисту, спецодягу та спецвзуття);
незабезпечення функціонування системи управління охороною праці на підприємствах, в організаціях, установах.
Усунення наведених недоліків і вдосконалення СУОП сприятиме поліпшенню стану охорони праці в Україні.

2. Основні поняття в галузі охорони праці, їх терміни та визначення
Умови праці це сукупність чинників виробничого середовища i трудового процесу, які впливають на здоров'я i працездатність людини під час виконування нею трудових обов'язків.Виробниче середовище - це сукупність фізичних, хімічних, біологічних, соціальних та інших чинників, що діють на людину під час виконання нею трудових обов'язків.
Шкідливий виробничий чинник (фактор) - виробничий чинник, вплив якого за певних умов (інтенсивність, тривалість та ін.) може спричинити професійне захворювання, зниження працездатності й призвести до порушення здоров'я нащадків.Небезпечний виробничий чинник (фактор) - виробничий чинник, вплив якого на працівника за певних умов призводить до травм, отруєння, іншого раптового різкого погіршення здоров'я або до смерті.Напруженість праці - це характеристика трудового процесу, що відображає навантаження переважно на центральну нервову систему, органи чуттів, емоційну сферу працівника.Важкість праці - це характеристика трудового процесу, що відображає переважне навантаження на опорно-руховий апарат і функціональні системи організму (серцево-судинну, дихальну та ін.), що забезпечують його діяльність.Інтенсивність праці – напруженість праці, яка визначається витратами робочої сили за одиницю часу.Карта праці - документ, в якому вміщуються кількісні і якісні характеристики факторів виробничого середовища і трудового процесу, гігієнічна оцінка умов праці, рекомендації щодо їх поліпшення, запропоновані пільги і компенсації.


3. Класифікація факторів що впливають на умови праці.
У процесі праці людина вступає у взаємодію з предметами праці, знаряддями праці, іншими людьми. Крім того, на нього впливають різні параметри виробничої обстановки, в якій протікає працю (температура, вологість і рухливість повітря, шум, вібрація, шкідливі речовини, різні випромінювання і т. п.). Все це в сукупності характеризує певні умови, в яких протікає праця людини. Від умов праці у великій мірі залежать здоров'я і працездатність людини, її ставлення до праці та результати праці. При поганих умовах різко знижується продуктивність праці і створюються передумови для виникнення травм і професійних захворювань.
Поліпшенню умов праці надається в нашій країні дуже велике значення.
Під умовами праці розуміється сукупність факторів виробничого середовища, які впливають на здоров'я і працездатність людини в процесі праці (ГОСТ 19605-74).
Під виробничим середовищем в даному випадку мається на увазі не проста сума матеріальних і санітарно-гігієнічних умов, в яких протікає праця людини, а значно більш складне соціальне явище, що включає не тільки речові елементи технічного та природного характеру, а перш за все соціальні елементи, що формуються під сукупним впливом продуктивних сил і виробничих відносин.
Для цілеспрямованої діяльності щодо поліпшення умов праці необхідно знати чинники, які впливають на їх формування. Відповідно до класифікації, розробленої НДІ праці, ці фактори об'єднані у три групи:
(I) соціально-економічні, (II) технічні та організаційні, (III) натурально-природні.
Перша група чинників є визначальною і обумовлена панівними в суспільстві виробничими відносинами. Сюди відносяться: нормативно-правові чинники (закони про працю, правила, норми, стандарти і т. п, і практика державного і громадського контролю за їх дотриманням); соціально-психологічні фактори, що характеризують ставлення працівника до праці, психологічний клімат у колективі і т . п.; суспільно-політичні чинники (суспільні форми руху за створення сприятливих умов праці, винахідництво і т. п.); економічні фактори (система пільг і компенсацій, моральне і матеріальне стимулювання і т. п.).
Друга група чинників безпосередньо вплив на формування матеріально-речових елементів умов праці (засоби праці, предмети і знаряддя праці, технологічні процеси, організаційні форми виробництва, що застосовуються режими праці та відпочинку і т. п.).
Третя група факторів характеризує вплив на працівників кліматичних, геологічних та біологічних особливостей місцевості, де протікає робота.
У процесі виробництва весь цей складний комплекс факторів, що впливають на формування умов праці, об'єднаний різноманітними взаємними зв'язками.

4.


4.4. Гігієнічна класифікація умов праці.
Виходячи з принципів Гігієнічної класифікації, умови праці розподіляються на чотири класи:
1 клас оптимальні умови праці - такі умови, при яких зберігається не лише здоров'я працюючих, а створюються передумови для підтримування високого рівня працездатності.
2 клас допустимі умови праці - характеризуються такими рівнями факторів виробничого середовища і трудового процесу, які не перевищують встановлених гігієнічних нормативів для робочих місць, а можливі зміни функціонального стану організму відновлюються за час регламентованого відпочинку або до початку наступної зміни та не чинять несприятливого впливу на стан здоров'я працюючих і їх потомство в найближчому та віддаленому періоді.
3 клас шкідливі умови праці - характеризуються наявністю шкідливих виробничих факторів, що перевищують гігієнічні нормативи і здатні чинити несприятливий вплив на організм працюючого та/або його потомство.
1-й ступінь умови праці, що характеризуються такими відхиленнями від гігієнічних нормативів, які, як правило, викликають функціональні зміни, що виходять за межі фізіологічних коливань та найчастіше сприяють зростанню захворюваності з тимчасовою втратою працездатності;
2-й ступінь умови праці, що характеризуються такими рівнями факторів виробничого середовища і трудового процесу, які здатні викликати стійкі функціональні порушення, призводять у більшості випадків до зростання захворюваності з тимчасовою втратою працездатності, підвищення частоти загальної захворюваності, появи окремих ознак професійної патології;
3-й ступінь умови праці, що характеризуються такими рівнями шкідливих факторів виробничого середовища і трудового процесу, які призводять до підвищення рівнів захворюваності з тимчасовою втратою працездатності та розвитку, як правило, початкових стадій професійних захворювань;
4 клас небезпечні (екстремальні) - умови праці, що характеризуються такими рівнями факторів виробничого середовища, вплив яких протягом робочої зміни створює високий ризик виникнення важких форм гострих професійних уражень, отруєнь, каліцтв, загрозу для життя.








5. Аналіз умов праці
Оцінка умов праці має включати сукупну дію всіх елементів виробничого середовища на організм людини. Із цією метою необхідно провести аналіз умов праці в рамках кожного структурного підрозділу підприємства, та розробити систему профілактичних заходів щодо створення здорових і безпечних умов праці.
В межах одного підприємства за класом шкідливості можуть бути різні умови праці.
В історичному аспекті розвитку предметної діяльності можна виділити ручну, механізовану та автоматизовані види праці.
На стадії комплексної механізації та автоматизації виробничих процесів, на роботах, пов’язаних з комп’ютеризацією, роботизацією та операторською діяльністю, з одного боку, розширилися можливості людини, а з іншого, значно зросли вимоги до її психічної діяльності. Значно зменшилася кількість фізичних операцій пов’язаних з ручною працею, але збільшилася потреба у висококваліфікованій праці.
Нині різні види предметної діяльності відрізняються між собою як величиною фізичних навантажень так і нервово-емоційним напруженням, що безпосередньо чинить вплив на фізичні та психічні функції організму людини.Виробнича діяльність, що відбувається за умов без впливу шкідливих чинників вважається комфортною. За таких умов елементи виробничого середовища перебувають у повній гармонії з фізіологією людини.Якщо вплив виробничих чинників відбувається в межах гігієнічних нормативів або трохи перевищують норми умови праці вважаються допустимими, якщо вплив вищий за норму умови праці несприятливі.
З фізіологічної точки зору праця є функцією організму людини, що здійснює трудову діяльність завдяки втраті енергії мозку, нервів та м’язів .
Трудова діяльність людини умовно поділяється на фізичну та розумову.
Фізична праця пов’язана з роботою м’язів, що призводить до енерговитрат організму. За величиною цих витрат фізична праця поділяється на три категорії: легка, середньої важкості, важка. Крім цього фізична праця може мати статичний або динамічний характер. Унаслідок довготривалого статичного напруження м’язів праця стає причиною вираженої втоми.
Динамічна робота пов’язана з переміщенням тіла людини чи окремих її органів у просторі. Динамічні зусилля мають циклічний характер, унаслідок чого скорочення м’язів через деякий відрізок часу чергується з їх відпочинком. Такий ритмічний характер роботи м’язів сприяє меншій втомлюваності, ніж при статичній роботі.
Розумова діяльність визначається участю у трудовому процесі центральної нервової системи та органів чуття, мозок виконує не тільки координаційні функції, а є основним працюючим органом. Для розумової праці характерна мала рухливість, вимушена одноманітна поза, що послаблює обмінні процеси і зумовлює застійні явища в м’язах ніг та окремих органах й погане постачання мозку киснем.
Мозок становить лише 1,2-1,5%маси тіла, але споживає понад 20% енергетичних ресурсів.
Формальне завершення робочого дня не призводить до припинення професійно спрямованої розумової діяльності, що викликає стан втоми і перевтоми.
Втома – це сукупність тимчасових змін в фізіологічному та психічному стані людини внаслідок реакції ЦНС на фізичну або розумову працю.
Залежно від характеру предметної діяльності втома буває фізичною, розумовою та емоційною.
Втома – це нормальний природний стан організму, який усувається після одноразового відпочинку, а перевтома – це паталогічний стан який звичайним відпочинком зняти не вдається. Для зняття перевтоми необхідно медичне втручання.





































6. Законодавчі акти що регламентують охорону праці на виробництві
До основних законів та підзаконних актів, що регламентують правові відносини у сфері охорони праці відносяться:
Конституція (1996р.)
Кодекс законів про працю (КЗпП)
Закони: «Про охорону праці», «Про охорону здоров’я», «Про пожежну безпеку», «Про забезпечення санітарного та епідемного благополуччя населення» і ін..
Укази і постанови Президента, Верховної Ради, Кабміну.
Окремі питання що до охорони праці регламентуються Цивільним, Кримінальним та Адміністративним кодексом і здійснюються на засадах, відповідно до яких нікого неможна примусити робити те, що не передбачено Законом.
Основне завдання у підготовці фахівців з питань охорони праці полягає у тому, щоб сформувати в їх свідомості повагу до Основного Закону, до конституційного права і в цілому, до законодавчо-нормативної бази України.
Згідно з Конституцією кожна людина має право на вільний розвиток своєї особистості, а її життя й здоров’я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються найкращою соціальною цінністю (ст. 3).
Права і свободи людини та її гарантії визначають зміст і спрямованість розвитку держави, яка відповідає перед людиною за свою діяльність.
Основний закон України гарантує право на працю, що дає можливість людині заробляти собі на життя. Конституція гарантує право людині на належні, безпечні й здорові умови праці.
Відповідно до статті 45 Конституція визначає право кожної людини на відпочинок, на оплачувану щорічну відпустку, встановлення скороченого робочого дня для окремих професій і виробництв, скороченого часу роботи в нічні зміни і ін..
Громадяни України мають право на соціальний захист: забезпечення пенсії в разі часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках передбачених законом (ст. 46). це право гарантується загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням.
Всі види соціальних виплат та допомог, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Основний Закон держави має найвищу юридичну силу, на ньому ґрунтується вся національна система права. Закони та нормативно-правові акти приймаються на основі конституції і повинні їй відповідати.
Трудові відносини працівників з питань охорони праці та трудового Законодавства регламентує Кодекс Законів про Працю (КЗпП).
У КЗпП зафіксовані питання трудового законодавства: право на працю, обов’язки та права працівників, умови укладання договорів про працю, тривалість робочого часу, обмеження щодо понадурочні роботи, охорона праці жінок та молоді, пільги працівникам, що поєднують роботу з навчанням і т. ін..
В окремих статтях КЗпП зазначено шляхи створення здорових і безпечних умов праці, дотримання вимог охорони праці під час будівництва й експлуатації будівель, споруд та обладнання; заборону введення в експлуатацію підприємств, нових машин та іншого обладнання які не відповідають вимогам охорони праці; обов’язки адміністрації щодо поліпшення умов праці; контроль за дотриманням вимог інструкцій з охорони праці; матеріальну відповідальність за збитки заподіяні працюючим ушкодження їх здоров’я і т. ін..
Державним законодавством встановлюється відповідний рівень умов праці шляхом забезпечення права населення на санітарно-епідеміологічне благополуччя, здоров’я та довголіття.
Закон «Про забезпечення санітарного та епідеміологічного благополуччя населення» (1994р.) визначає порядок організації державної санітарно-епідемічної служби та державного санітарного нагляду.
Згідно з цим Законом державній реєстрації та гігієнічній регламентації підлягають будь-які небезпечні чинники фізичної, хімічної або біологічної природи наявні у середовищі життя й діяльності людини.
Санітарне та епідеміологічне благополуччя населення – це своєчасна й достовірна інформація про стан здоров’я та наявні чинники розвитку, це створення оптимальних умов життєдіяльності, що забезпечують низький рівень захворюваності, відсутність шкідливого впливу на здоров’я населення чинників навколишнього середовища і т. ін. Підприємства зобов’язані розробляти та здійснювати санітарні й проти епідеміологічні заходи та контролювати виконання вимог санітарного законодавства.
В окремих статтях цього закону зафіксовано вимоги до проектування, будівництва, розробки нових засобів праці та технологій (ст. 15), вимоги до водопостачання (ст. 18),до чистого атмосферного повітря (ст. 19), вимоги до виробничих та жилих приміщень (ст. 22), об’єкти санітарно – гігієнічної експертизи (ст. 10, 11), питання радіаційної безпеки та захист населення від їх шкідливого впливу .
В законах визначено, що кожен громадянин зобов’язаний дбати про збереження навколишнього середовища, відшкодувати завдані ним збитки та не порушувати права й свободи інших людей, неухильно дотримуватися законодавчих вимог, так як незнання законів не звільняє людину від юридичної та іншої відповідальності.


















7. Основні нововведення закону україни «про охорону праці»
З набуттям незалежності Україна перша серед республік колишнього Союзу прийняла 14 жовтня 1992 р. Закон України "Про охорону праці" (18.12.2002 р. ухвалено нову редакцію Закону). Цей Закон визначає основні положення щодо реалізації конституційного права працівників на охорону їх життя і здоров'я у процесі трудової діяльності, на належні, безпечні й здорові умови праці, регулює за участю відповідних органів державної влади відносини між роботодавцем і працівником з питань безпеки, гігієни праці та виробничого середовища і встановлює єдиний порядок організації охорони праці в Україні.
Аналіз організації охорони праці в господарській діяльності України кінця 80-х - початку 90-х років минулого століття свідчить, що система управління цією важливою сферою трудових відносин, форми й методи роботи не відповідали тим процесам, які почали набирати сили у напрямі реформування економіки та всієї системи державного та господарського управління. Методи адміністративно-командного впливу на посадових осіб та працівників за порушення вимог охорони праці вже не діяли, а інших важелів впливу не було. Трудова, виконавська, технологічна дисципліни істотно знижувалися. Невизначеність обов'язків та повноважень з охорони праці новоутворюваних структур у процесі роздержавлення, приватизації та поступової відмови від галузевого принципу управління господарською діяльністю ще більше ускладнювала стан справ. Негативний вплив справляла і відсутність законодавчо закріплених обов'язків з охорони праці для органів державної виконавчої влади різного рівня - від уряду до державних адміністрацій областей, районів, міст та інших територіальних формувань. Тому прийняття Закону України "Про охорону праці" в 1992 р. було об'єктивно зумовлене ситуацією, що склалася на той час у суспільстві.
Специфічною особливістю українського Закону, що регламентує правову основу охорони праці, є високий рівень прав і гарантій працівників. Уперше в історії держави працівнику було надано право відмовитися від дорученої роботи, якщо створилася виробнича ситуація, небезпечна для його життя чи здоров'я, або для людей, які його оточують, і навколишнього природного середовища. Розширено права працівників у соціальних гарантіях відшкодування збитків у випадку ушкодження їх здоров'я на виробництві. Передбачається нова система фінансування охорони праці, формування системи страхування від нещасних випадків і профзахворювань, посилюється централізація планування. Договірне регулювання з питань охорони праці поставлено на високий рівень. Передбачається значна участь громадських інституцій у цьому процесі.
З позицій законодавчої регламентації прав і гарантій працівників у сфері охорони праці та їх забезпечення Закон України "Про охорону праці" та нормативно-правові акти щодо його реалізації одержали високу оцінку експертів Міжнародної організації праці.
До позитивних аспектів Закону України "Про охорону праці", безперечно, належить закріплення за державою функції нагляду за охороною праці. Колишній СРСР був єдиною у світі країною, де ця суто державна функція була покладена на громадську організацію в особі профспілок.
В умовах роздержавлення, приватизації, утворення великої кількості суб'єктів підприємницької діяльності з різними формами недержавної власності роль держави у вирішенні завдань охорони праці суттєво зростає. Держава виступає гарантом створення безпечних та нешкідливих умов праці для працівників підприємств, установ, організацій усіх форм власності.











































8. Охорона праці жінок, неповнолітніх та інвалідів
Особлива увага в законодавстві приділяється охороні праці жінок. Забороняється застосування праці жінок на важких роботах зі шкідливими або небезпечними умовами праці, на підземних роботах, крім деяких підземних робіт (нефізичних робіт або робіт із санітарного та побутового обслуговування).Гранично допустимі навантаження для жінок при переміщенні вантажів почергово з іншою роботою (до двох разів на годину) становить 10 кг, а переміщення вантажів постійно протягом робочої зміни 7 кг.
Загальна маса вантажу, який переміщується протягом кожної години робочої зміни, не повинна перевищувати: з робочої поверхні 350 кг, а з підлоги 176 кг. При переміщенні вантажу на візках або в контейнерах докладене зусилля не повинно перевищувати 10 кг.
Не допускається залучати до робіт у нічний час (з 22 до 6 год. ранку), надурочних робіт, робіт у вихідні та направляти у відрядження вагітних жінок і матерів, що годують грудьми, а також жінок, які мають дітей віком до трьох років. Жінки, що мають дітей у віці від 3 до 14 років або дітей-інвалідів, не можуть залучатися до надурочних робіт або направлятися у відрядження без їхньої згоди.
Вагітні жінки, відповідно до медичного висновку, переводяться на період вагітності на іншу, легшу роботу зі збереженням середнього заробітку з попереднього місця. Жінки, котрі мають дітей віком до трьох років, у разі неможливості виконання попередньої роботи переводяться на іншу роботу зі збереженням середнього заробітку за місцем попередньої роботи до досягнення дитиною віку трьох років. Перед відпусткою з вагітності й пологів або безпосередньо після неї жінці, за її заявою, надається щорічна відпустка залежно від стажу роботи на даному підприємстві.
Крім відпустки з вагітності й пологів (70 днів до і 56 після пологів), жінці, за її заявою, надається частково оплачувана відпустка до досягнення дитиною віку трьох років. На час відпустки зберігається місце роботи (посада) і сплачується допомога по держстраху. Жінкам, що мають дітей віком до півтора року, надаються, крім загальної перерви для відпочинку, додаткові перерви для годування дитини не менш аніж через три години тривалістю не менш як 30 хв. кожна. Ці перерви включаються в робочий час і оплачуються за середнім заробітком. Не допускаються звільнення з ініціативи підприємства вагітних жінок, жінок, що мають дітей віком до трьох років, мате-рів-одиначок при наявності дитини до 14 років або дитини-інваліда, крім випадків повної ліквідації підприємства, коли допускається звільнення з обов'язковим працевлаштуванням.
Законодавством України забороняється застосування праці неповнолітніх, тобто осіб віком до 18 років, на важких роботах і на роботах зі шкідливими або небезпечними умовами праці, а також на підземних роботах. Забороняється залучати осіб, молодших 18 років, до нічних і надурочних робіт і до робіт у вихідні (ст. 192 КЗпП).
Не допускається приймати на роботу осіб, які не мають 16 років. Однак, як виняток, можуть прийматися на роботу особи, котрі досягли п'ятнадцяти років, за згодою одного з батьків або особи, що його замінює. Для підготовки молоді до продуктивної праці допускається прийняття на роботу учнів загальноосвітніх шкіл, професійно-технічних і середніх спеціальних навчальних закладів для виконання легкої роботи, яка не завдає шкоди здоров'ю і не порушує процесу навчання, у вільний від навчання час, після досягнення ними 14-річного віку, за згодою одного з батьків або особи, що його замінює (ст. 188 КЗпП).Забороняється залучати неповнолітніх до нічних, надурочних робіт та робіт у вихідні (ст. 192 КЗпП). Усі особи, котрі не досягнули 18 років, приймаються на роботу лише після попереднього медичного огляду і в подальшому, до досягнення 21 року, щороку підлягають обов'язковому медичному огляду (ст. 191 КЗпП).
Для неповнолітніх, у віці від 16 до 18 років, встановлено скорочений 36-годинний робочий тиждень, а для 15-річних 24-годинний.
Щорічна відпустка підліткам надається тривалістю один календарний місяць у літній час або, на їх бажання, в будь-яку іншу пору року.
Забороняється залучати осіб, молодших 18 років, до перенесення і пересування важких речей, маса яких перевищує встановлені граничні норми.
Забороняється також залучати неповнолітніх до підіймання і переміщення речей, маса яких перевищує встановлені для них граничні норми. Граничні норми підіймання і переміщення важких речей неповнолітніми затверджено наказом МОЗ України від 22.08.1996 р. № 59 (табл. 2.1).
Для дорослих чоловіків гранична норма становить 50 кг.Підприємства, які використовують працю інвалідів, зобов'язані створювати для них умови праці з урахуванням рекомендацій медико-соціальної експертної комісії та індивідуальних програм реабілітації, вживати додаткових заходів безпеки праці, які відповідають специфічним особливостям цієї категорії працівників.
У випадках, передбачених законодавством, роботодавець зобов'язаний організувати навчання, перекваліфікацію і працевлаштування інвалідів відповідно до медичних рекомендацій. Залучення інвалідів до надурочних робіт і робіт у нічний час можливе лише за їх згодою та за умови, що це не суперечить рекомендаціям медико-соціальної експертної комісії.

9. медичні огляди працівників
З метою зниження рівня професійної захворюваності, збереження здоров'я працюючих ст. 17 Закону «Про охорону праці» та ст. 26 Закону «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» передбачено обов'язкове проведення попереднього та періодичних медичних оглядів працюючих.
У ст. 17 Закону «Про охорону праці» зазначено, що роботодавець зобов'язаний за свої кошти забезпечити фінансування та організувати проведення попереднього (під час прийняття на роботу) і періодичних (протягом трудової діяльності) медичних оглядів працівників, зайнятих на важких роботах, роботах із шкідливими та небезпечними умовами праці або таких, де є потреба у професійному доборі, щорічного обов'язкового медичного огляду осіб віком до 21 року. За результатами періодичних медичних оглядів у разі потреби роботодавець повинен забезпечити проведення оздоровчих заходів. Медичні огляди проводять відповідні заклади охорони здоров'я, працівники яких несуть відповідальність згідно із законодавством за відповідність медичного висновку фактичному стану здоров'я працівника. Порядок проведення медичних оглядів визначається спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі охорони здоров'я.
Роботодавець має право в установленому законом порядку притягнути працівника, який ухиляється від проходження обов'язкового медичного огляду, до дисциплінарної відповідальності, а також зобов'язаний відсторонити його від роботи без збереження заробітної плати.
Медичний огляд це огляд працівників спеціальною комісією лікарів з обов'язковими лабораторними, клінічними і функціональними дослідженнями з метою визначення можливості допуску до конкретної роботи (професії) за станом здоров'я, а також патологічних станів, що розвинулися протягом трудової діяльності і перешкоджають продовженню роботи за певним фахом.
Попередній медичний огляд це огляд, який проводиться при прийнятті (або переведенні) на роботу, де є вплив шкідливих речовин та несприятливих виробничих факторів, для визначення початкового стану здоров'я претендента та його відповідності конкретно обраній професії, всебічне та поглиблене обстеження стану здоров'я особи, яка приймається на роботу, для визначення можливості використання її праці в окремих виробництвах, а також на роботах з важкими, шкідливими та небезпечними умовами праці.
Мета періодичних медичних оглядів цілеспрямоване планове спостереження за станом здоров'я працюючих і виявлення перших ознак професійних захворювань, а також своєчасне виявлення симптомів загальних захворювань, що потребують амбулаторного або стаціонарного лікування.
Роботодавець видає наказ щодо проведення медичних оглядів, забезпечує і несе відповідальність за своєчасну і організовану явку працівників на них.
Основною відповідальною особою, яка проводить попередні та періодичні медичні огляди, є дільничний терапевт (цеховий або терторіальний).
При проведенні періодичних медичних оглядів питання про придатність до роботи працюючого вирішується у кожному окремому випадку індивідуально, з урахуванням особливостей функціонального стану організму, характеру і прояву патологічного процесу, віку працюючого, його професійної підготовки, стажу роботи.
Результати періодичних медичних оглядів заносяться в амбулаторну картку хворого. До цієї ж картки вносять і дані попереднього медичного огляду. Після кожного чергового періодичного медичного огляду в картку заносяться дані про професійний маршрут працівника, який обстежується.
Заключний акт складається у 4-х примірниках і передається для виконання і контролю роботодавцеві, у профком підприємства, до санепідемстанції, а один примірник залишається в лікувально-профілактичному закладі.


































10.відповідальність за порушення законодавства про охорону праці
Відповідно до Закону України "Про охорону праці" за порушення законів та інших нормативно-правових актів з охорони праці, створення перешкод у діяльності посадових осіб органів державного нагляду за охороною праці, а також представників профспілок, їх організацій та об'єднань винні особи притягаються до дисциплінарної, адміністративної, матеріальної, кримінальної відповідальності згідно із законом.
Дисциплінарна відповідальність . Полягає у накладанні на винного працівника дисциплінарного стягнення. Відповідно до ст. 147 КЗпП встановлено такі дисциплінарні стягнення: догана, звільнення з роботи. Законодавством, статутами і положеннями про дисципліну можуть бути передбачені для окремих категорій працівників й інші дисциплінарні стягнення. Право накладати дисциплінарні стягнення на працівника має орган, який користується правом прийняття на роботу цього працівника, а також органи вищого рівня. Дисциплінарне стягнення може бути накладене за ініціативи органів, що здійснюють державний і громадський контроль за охороною праці. За кожне порушення може бути застосоване лише одне дисциплінарне стягнення. При обранні виду стягнення роботодавець повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненої провини і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено провину, попередню роботу працівника.
Дисциплінарне стягнення застосовується роботодавцем безпосередньо після виявлення провини, але не пізніше одного місяця з цього дня, не враховуючи звільнення працівника від роботи у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю або перебування його у відпустці. Дисциплінарне стягнення не може бути накладене пізніше шістьох місяців з дня вчинення провини. До застосування дисциплінарного стягнення роботодавець повинен зажадати від працівника, що завинив, письмового пояснення. Якщо працівник не надав такого пояснення у визначений термін, то дисциплінарне стягнення може бути накладене на основі наявних матеріалів. Стягнення оголошується в наказі (розпорядженні) і повідомляється працівникові під розписку.
Якщо протягом року з дня накладання дисциплінарного стягнення працівника не було піддано новому дисциплінарному стягненню, то він вважається таким, що не мав дисциплінарного стягнення. Протягом дії дисциплінарного стягнення заходи заохочення до працівника не застосовуються.
Адміністративна відповідальність
Накладається на посадових осіб, винних у порушеннях законодавства про охорону праці, у вигляді грошового штрафу. Право накладати адміністративні стягнення з причин, зазначених у Законі України "Про охорону праці", мають службові особи Держгірпромнагляду. Розміри та види штрафів, що можуть бути накладені службовими особами Держгірпромнагляду, визначаються чинним законодавством. Максимальний розмір штрафу не може перевищувати 5 % місячного фонду заробітної плати юридичної чи фізичної особи, яка відповідно до законодавства використовує найману працю. Адміністративній відповідальності підлягають особи, які досягли на момент вчинення адміністративного правопорушення 16-річного віку.
Матеріальна відповідальність
Передбачає відповідальність як працівника, так і роботодавця. У ст. 130 КЗпП зазначається, що працівники несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству (установі) через порушення покладених на них обов'язків, у тому числі й внаслідок порушення вимог охорони праці. Матеріальна відповідальність встановлюється лише за пряму дійсну шкоду і за умови, що така шкода заподіяна підприємству (установі) певними протиправними діями (бездіяльністю) працівника. Ця відповідальність, як правило, обмежується певною частиною заробітку працівника і не повинна перевищувати повного розміру заподіяної шкоди. Матеріальна відповідальність може бути накладена незалежно від притягнення працівника до дисциплінарної, адміністративної чи кримінальної відповідальності. Роботодавець несе матеріальну відповідальність за заподіяну шкоду працівникові незалежно від наявності вини, якщо не доведе, що шкода заподіяна внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.
Кримінальна відповідальність
Настає, якщо порушення вимог законів та інших нормативно-правових актів з охорони праці спричинило небезпеку для життя або здоров'я громадян. Суб'єктом кримінальної відповідальності з питань охорони праці може бути будь-яка службова особа підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, а також громадянин - власник підприємства чи уповноважена ним особа. Кримінальна відповідальність визначається в судовому порядку.

















11. стандарти в галузі охорони праці санітарні норми та правила
Основним напрямом робіт зі стандартизації в галузі охорони праці є розвиток Системи стандартів безпеки праці (ССБП) на державному, галузевому рівнях.
Основним завданням стандартизації в галузі безпеки праці є забезпечення охорони здоров'я та безпеки праці працюючих. Об'єктами стандартизації є вимоги, норми безпеки праці і виробничої санітарії, запобіжні пристосування й Інші засоби захисту працюючих з урахуванням специфіки виконуваних робіт.
Нормативно-технічна документація з безпеки праці підрозділяється на такі категорії: державні (Держстандарт); галузеві (ГОСТ); технічні умови (ТУ).
У Державній стандартизації для ССБП встановлена система, зашифрована під цифрою 12, і п'ять діючих підсистем, що мають: шифр підсистеми, найменування підсистеми:
0 - організаційно-методичні стандарти;
1 - стандарти вимог і норм по видам небезпечних і шкідливих виробничих факторів;
2 - стандарти вимог безпеки до виробничого обладнання;
3 - стандарти вимог безпеки до виробничих процесів;
4 - стандарти вимог безпеки до засобів захисту робітників;
5 - стандарти вимог безпеки до будівель та споруд; 6-9 - резерв.
Для практичного використання стандарту слід знати шифр підсистеми, порядковий номер стандарту й рік реєстрації. Вимоги, встановлені стандартами ССБП відповідно до області їх поширення, мають бути враховані в стандартах і технічних умовах за ДСТ, нормативно-технічній, конструкторській, технологічній і проектній документаціях. ССБП не виключає дії норм і правил, затверджених органами державного нагляду відповідно до положення про ці органи.
Упровадження стандартів ССБП, що встановлюють вимоги безпеки на робочих місцях, здійснюється на основі плану організаційно-технічних заходів, які розроблялися службами охорони праці головного енергетика, головного механіка та іншими, а потім затверджувалися керівником підприємства. Роботи, включені до плану організаційно-технічних заходів щодо впровадження стандартів, мають бути враховані в планах підприємств по розділах виробництва, нової техніки, капітального будівництва, матеріально-технічного постачання, підготовки кадрів; у комплексних планах поліпшення умов охорони праці та санітарно-оздоровчих заходів: в угодах з охорони праці, прикладених до колективних договорів: у планах соціально-економічного розвитку перед прийняттям.
Загальне управління роботами з упровадження стандартів ССБП здійснює керівник або головний інженер туристського комплексу.
Стандарти підприємств по безпеці праці (СПП БП) є основними регламентуючими документами системи управління охороною праці та використовуються як організаційно-методична, техніко-економічна й правова основа системи. У цих стандартах визначені вимоги організаційно-методичного характеру, тобто до порядку й змісту організації робіт із забезпечення безпеки праці та тільки на даному підприємстві.
Загальне керівництво розробкою СПП БП здійснюється керівником (або заступником) підприємства.
Організаційно-методичне управління виконує служба охорони праці або. залежно від конкретних умов, спеціально призначені керівником підприємства особи.
Перелік планованих до розробки СПП БП включається окремим розділом у річні плани по стандартизації підприємства, а за їх відсутності складається самостійний річний план розробки СПП БП на основі перспективного плану підприємства з розробки до впровадження СПП БП.
Розробка стандарту підприємства починається з аналізу фактичного рівня стану охорони праці на підприємстві. При цьому необхідно проаналізувати ефективність раніше проведених на підприємстві технічних, організаційних й економічних заходів щодо забезпечення безпечних умов праці.
Розробка стандарту підприємства здійснюється комісією (робочою групою) під керівництвом головного інженера. Основними вихідними даними є діючі норми та правила з охорони праці. Стандарт підприємства затверджується керівником (заступником керівника), вводитися в дію наказом, що встановлює дату його впровадження. План організаційно-технічних заходів розробляється за необхідності й також затверджується керівником підприємства. СПП БП можуть затверджуватися без обмеження терміну дії або на обмежений строк.



















12. документи підприємства про охорону праці

На основі НПАОП роботодавці мають розробляти й затверджувати власні положення, інструкції або інші нормативні акти, що діють у межах підприємства, організації, установи.
Відповідно з рекомендаціями Держгірпромнагляду і Порядку опрацювання і затвердження нормативних актів, до основних нормативних актів, що діють в межах підприємства належать:
> Положення про систему управління охороною праці на підприємстві;
> Положення про службу охорони праці підприємства;
> Положення про комісію з питань охорони праці підприємства;
> Положення про навчання, інструктажі і перевірку знань працівників з питань охорони праці;
> Положення про інструктажі, спеціальне навчання та перевірку знань з питань пожежної безпеки;
> Наказ про порядок атестації робочих місць щодо їх відповідності нормативним актом з охорони праці;
> Положення про роботу уповноваженого з питань охорони праці в трудовому колективі;
> Положення про організацію попереднього і періодичного медичного огляду працівників.
> Інструкції з охорони праці для працюючих за професіями і видами робіт;
> Перелік робіт з підвищеною небезпекою;
> Перелік посадових осіб підприємства, які зобов’язані проходити попередню і щорічну перевірку знань з охорони праці;
> Наказ про порядок забезпечення працівників спецодягом, спецвзуттям та іншими засобами індивідуального захисту.
Згідно з Положенням передбачається періодичність перевірки не рідше, ніж один раз на п’ять років, а інструкцій для працюючих за професіями або видами робіт, пов’язаних з підвищеною небезпекою, - не рідше, ніж один раз на три роки.
13. фінансування заходів з охорони праці
Чинним законодавством передбачено, що фінансування охорони праці здійснюється роботодавцем, але фінансування профілактичних заходів з охорони праці, виконання загальнодержавної, галузевих та регіональних програм, спрямованих на запобігання нещасним випадкам та професійним захворюванням, передбачається поряд з іншими джерелами фінансування, визначеними законодавством, у державному і місцевих бюджетах.
Для підприємств, незалежно від форм власності, або фізичних осіб, які використовують найману працю, витрати на охорону праці становлять не менше 0,5 відсотка від суми реалізованої продукції.
На підприємствах, що утримуються за рахунок бюджету, витрати на охорону праці передбачаються в державному або місцевих бюджетах і ста-новлять не менше 0,2 відсотка від фонду оплати праці.
Серед стимулюючих заходів, передбачених Законом, слід відзначити:
- визначення можливості запровадження пільгового оподаткування цільових витрат на заходи щодо охорони праці;
- започаткування принципів диференціації внесків на державне соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві та профзахворювань із застосуванням заохочувальних тарифів для підприємств з належною організацією роботи і високим рівнем охорони праці (і навпаки – збільшення тарифів для підприємств з незадовільним станом умов і безпеки праці);
- заходи індивідуального заохочення працівників за активну роботу та ініціативу у вирішені проблем охорони праці (повинні відображатися у колективному договорі і включати підвищення розміру заробітної плати, призначення премії, в тому числі запровадження спеціальних премій за досягнення в галузі безпеки праці, разових за конкретно виконану роботу, винахідництво і раціоналізаторські пропозиції; різні види морального за-охочення).
Кошти фонду охорони праці підприємства використовуються лише на виконання комплексних заходів, забезпечуючи досягнення встановлених нормативів з охорони праці, узгоджених з місцевими органами Держпромгірнагляду, а також на подальше підвищення рівня охорони праці на виробництві.
Ці кошти повинні витрачатись на ремонтні й інші роботи, пов’язані з під-тримкою основних фондів (включаючи інженерно-технічні засоби безпеки; за-соби колективного та індивідуального захисту працюючих) в належному тех-нічному стані, на придбання спецодягу, молока, мийних засобів; надання передбачених пільг і компенсацій працюючим, упорядкованість та озеленення території, а також на природоохоронні заходи.
Витрачати кошти, передбачені на заходи по охороні праці, на інші цілі за-бороняється (ст. 162 КЗпП).
Суми витрат з охорони праці, що належать до валових витрат юридичної чи фізичної особи, яка відповідно до законодавства використовує найману працю, визначаються згідно з переліком заходів та засобів з охорони праці, що затверджується Кабінетом Міністрів України.








14. принципи державної політики в галузі охорони праці

У Законі України "Про охорону праці" задекларовані основні принципи державної політики в галузі охорони праці:
- пріоритет життя і здоров'я працівників щодо результатів виробничої діяльності підприємства;
- повна відповідальність роботодавця за створення належних, безпечних і здорових умов праці;
- підвищення рівня промислової безпеки шляхом забезпечення суцільного технічного контролю за станом виробництв, технологій та продукції;
- обов'язковий соціальний захист працівників, повне відшкодування шкоди особам, які потерпіли від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань;
- використання економічних методів управління охороною праці;
- комплексне розв'язання завдань охорони праці на основі загальнодержавної, галузевих, регіональних програм з цього питання та з урахуванням інших напрямків економічної та соціальної політики, досягнень у галузі науки і техніки та охорони довкілля;
- запровадження єдиних нормативів з охорони праці для всіх підприємств та суб'єктів підприємницької діяльності незалежно від форм власності й виду діяльності;
- інформування населення, проведення навчання, професійної підготовки і підвищення кваліфікації працівників з питань охорони праці;
- співробітництво і проведення консультацій між роботодавцями та працівниками (їх представниками), між усіма соціальними групами під час прийняття рішень з охорони праці;
- міжнародне співробітництво в галузі охорони праці, використання світового досвіду організації роботи щодо поліпшення умов і підвищення безпеки праці.
Для реалізації цих принципів було створено Національну раду з питань безпечної життєдіяльності населення при Кабінеті Міністрів України, Держгірпромнагляд та його територіальні органи, Фонд соціального страхування від нещасних випадків, Національний науково-дослідний інститут промислової безпеки та охорони праці, навчально-методичні центри. Розроблені та реалізуються загальнодержавна, галузеві, регіональні програми покращення стану безпеки, гігієни праці і виробничого середовища. В обласних та районних державних адміністраціях діють відповідні ради з безпечної життєдіяльності, а в центральних та міських органах виконавчої влади функціонують підрозділи, що займаються питаннями охорони праці. Виходить щомісячний журнал "Охорона праці". Великими накладами видаються нормативно-правові акти, наочні посібники, навчальна, довідкова та інша література з охорони праці. При Держгірпромнагляді створюються комп'ютерні мережі, опрацьовуються та впроваджуються автоматизовані інформаційні системи з найважливіших питань охорони праці.































































15. системи органів державного управління охороною праці

Відповідно до Закону України "Про охорону праці" державне управління охороною праці в Україні здійснюють:
- Кабінет Міністрів України;
- Державний комітет України з промислової безпеки, охорони праці та гірничого нагляду (Держгірпромнагляд);
- міністерства та інші центральні органи виконавчої влади;
- Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації та органи місцевого самоврядування.
Закон містить норми прямої дії, що визначають обов'язки, права та повноваження кожного з цих органів.
Кабінет Міністрів України в галузі охорони праці:
- забезпечує реалізацію державної політики в галузі охорони праці;
- подає на затвердження Верховній Раді України загальнодержавну програму поліпшення стану безпеки, гігієни праці та виробничого середовища;
- спрямовує і координує діяльність міністерств, інших центральних органів виконавчої влади щодо створення безпечних і здорових умов праці та нагляду за охороною праці;
- встановлює єдину державну статистичну звітність з питань охорони праці.
З метою координації діяльності органів державного управління охороною праці створюється Національна рада з питань безпечної життєдіяльності населення, яку очолює віце-прем'єр-міністр України.
Держгірпромнагляд має такі основні повноваження:
- здійснює комплексне управління охороною праці та контроль за виконанням функцій державного управління охороною праці відповідними органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування;
- розробляє за участю всіх зацікавлених сторін загальнодержавну програму поліпшення стану безпеки, гігієни праці та виробничого середовища і контролює її виконання;
- бере участь у розробленні проектів законодавчих та інших нормативно-правових актів з охорони праці та промислової безпеки;
- координує роботу відповідних органів виконавчої влади та самоврядування, підприємств, інших суб'єктів господарювання у сфері безпеки, гігієни праці та виробничого середовища, промислової безпеки, поводження з вибуховими матеріалами промислового призначення та об'єктами підвищеної небезпеки;
- здійснює в установленому порядку державний нагляд за додержанням законодавства з охорони праці та промислової безпеки;
- організовує виконання робіт щодо науково-технічної підтримки державного нагляду в сфері охорони праці та промислової безпеки.
Рішення, прийняті Держгірпромнаглядом у межах його компетенції, є обов'язковими для виконання всіма міністерствами, іншими центральними органами виконавчої влади, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, юридичними та фізичними особами, які відповідно до законодавства використовують найману працю.
Для реалізації покладених на Держгірпромнагляд завдань утворюються його територіальні управління.
Повноваження міністерств та інших центральних органів виконавчої влади в галузі охорони праці:
- проведення єдиної науково-технічної політики в галузі охорони праці;
- розробка і реалізація галузевої програми поліпшення стану безпеки, гігієни праці й виробничого середовища;
- здійснення методичного керівництва діяльністю підприємств галузі з охорони праці;
- укладання з відповідними галузевими профспілками угоди з питань покращення умов і безпеки праці;
- участь в опрацюванні та перегляді нормативно-правових актів з охорони праці;
- організація навчання і перевірки знань з питань охорони праці;
- створення у разі потреби аварійно-рятувальних служб, здійснення керівництва їхньою діяльністю;
- здійснення відомчого контролю за станом охорони праці на підприємствах галузі.
Для координації, вдосконалення роботи з охорони праці й контролю за цією роботою в міністерствах та інших центральних органах виконавчої влади створюються структурні підрозділи з охорони праці.
Рада міністрів Автономної Республіки Крим та місцеві органи виконавчої влади в галузі охорони праці мають такі основні повноваження:
- забезпечують виконання законів та реалізацію державної політики в галузі охорони праці;
- формують і забезпечують виконання регіональної програми поліпшення стану безпеки, гігієни праці та виробничого середовища;
- забезпечують соціальний захист найманих працівників, вживають заходів щодо проведення атестації робочих місць;
- здійснюють контроль за додержанням на об'єктах нормативно-правових актів з охорони праці.
Для виконання перелічених функцій створюють відповідні структурні підрозділи.
Органи місцевого самоврядування в межах своєї компетенції:
- затверджують цільові регіональні програми поліпшення стану безпеки, умов праці та виробничого середовища;
- приймають рішення щодо створення комунальних аварійно-рятувальних служб.

16.види контролю за станом охорони праці
Всю систему нагляду і контролю з охорони праці, передбачену законодавством, умовно розділяють на державний нагляд, відомчий, адміністративний та громадський контроль.
Державний нагляд за дотриманням законодавства правил і норм з охорони праці здійснюють спеціальні інспекції, комітети та інші органи в які входять:
Державний комітет України по нагляду за безпечним веденням гірничо - промислових робіт (Держгірпромтехнагляд України);
Державні органи санітарно-епідеміологічного нагляду в системі Міністерства охорони здоров’я;
Державний департамент пожежної безпеки;
Державний комітет з ядерної та радіаційної безпеки Міністерства екології та природних ресурсів.
В масштабах одного підприємства адміністративний контроль за станом охорони праці здійснюють:
- Керівник підприємства;
- Головні спеціалісти;
- Інші особи, які наказом роботодавця наділені адміністративними повноваженнями.
Відомчий контроль за дотриманням чинного законодавства про працю, а також норм і правил з охорони праці здійснюють служби охорони праці вищестоящих організацій, а також їх галузеві спеціалісти. Відповідно до встановленого порядку перевірки стану охорони праці в підлеглих установах, зауваження та їх пропозиції щодо створення здорових і безпечних умов праці й запобігання пожежам є обов’язковими для виконання керівниками і спеціалістами підприємства. Під час здійснення відомчого контролю перевіряють виконання планів роботи з охорони праці на підприємстві, використання виділених на охорону праці коштів, розробку проектної документації, виконання обов’язків з охорони праці службовими особами та інші питання.
Громадський контроль з охорони праці здійснюють професійні спілки, виконавцем яких є профспілковий комітет. Право комітетів профспілок контролювати виконання адміністрацією встановлених вимог з охорони праці закріплено у законі “Про охорону праці”і в Положенні про права профспілок.
Найвищий нагляд за обов’язковим виконанням законів про працю на території України здійснює генеральний прокурор та підпорядковані йому прокурори. Виконуючи функцію вищого державного нагляду, зокрема за точним виконанням законодавства про охорону праці, прокурор має право безперешкодно входити у державні чи громадські установи, вимагати необхідні документи для перевірки, усні або письмові пояснення щодо порушення законодавчих актів посадовими особами незалежно від форм власності та виду господарської діяльності.

































































17. профспілковий та громадський контроль за охороною праці
Громадський контроль за додержанням законодавства про охорону праці здійснюють професійні спілки, їх об'єднання в особі своїх виборних органів і представників. У разі відсутності професійної спілки на підприємстві громадський контроль за додержанням законодавства про охорону праці здійснює уповноважена найманими працівниками особа.
Професійні спілки та уповноважені з питань охорони праці здійснюють громадський контроль за додержанням законодавства про охорону праці, створенням безпечних і нешкідливих умов праці, належних виробничих та санітарно-побутових умов, забезпеченням працівників спецодягом, спецвзуттям, іншими засобами індивідуального та колективного захисту.
Згідно із Законом "Про охорону праці" у разі загрози життю або здоров'ю працівників професійні спілки мають право вимагати від роботодавця негайного припинення робіт на робочих місцях, виробничих дільницях, у цехах та інших структурних підрозділах або на підприємствах чи виробництвах фізичних осіб, які відповідно до законодавства використовують найману працю, в цілому на період, необхідний для усунення загрози життю або здоров'ю працівників. Професійні спілки також мають право:
на проведення незалежної експертизи умов праці, а також об'єктів виробничого призначення, що проектуються, будуються чи експлуатуються, на відповідність їх нормативно-правовим актам про охорону праці;
брати участь у розслідуванні причин нещасних випадків і професійних захворювань на виробництві та надавати свої висновки про них;
вносити роботодавцям, державним органам управління і нагляду подання з питань охорони праці та одержувати від них аргументовану відповідь.
Представники профспілок та уповноважені з пишань охорони праці мають право:
безперешкодно перевіряти стан безпеки і гігієни праці, додержання працівниками нормативних актів з охорони праці на об'єктах підприємства чи виробничого підрозділу, колектив якого його обрав;
вносити у спеціально заведену для цього книгу обов'язків для розгляду власником (керівником відповідного структурного підрозділу підприємства) пропозиції щодо усунення виявлених порушень нормативних актів з охорони праці, здійснювати контроль за реалізацією цих пропозицій;
вимагати від майстра, бригадира чи іншого керівника виробничого підрозділу припинення роботи на робочому місці у разі створення загрози життю або здоров'ю працюючих;
вносити пропозиції про притягнення до відповідальності працівників, які порушують нормативні акти про охорону праці;
брати участь у перевірках стану безпеки та умов праці, які проводяться посадовими особами органів державного нагляду і громадського контролю за охороною праці, міністерства, відомства, об'єднання, підприємства, місцевих органів державної виконавчої влади;
бути обраними до складу комісії з питань охорони праці підприємства;
бути представниками трудових колективів з питань охорони праці в районних (міських), міжрайонних (окружних) та товариських судах.
Законодавство України (КЗпПУ, Закон про "Професійні спілки" тощо) покладає на профспілки чимало повноважень, що стосуються охорони праці. Представники профспілок беруть участь у вирішенні таких питань:
опрацювання національної, галузевих і регіональних програм покращення стану безпеки, гігієни праці та виробничого середовища;
опрацюванні нормативно-правових актів з охорони праці;
опрацювання роботодавцем комплексних заходів для досягнення встановлених нормативів з охорони праці;
розслідування нещасних випадків та профзахворювань;
підготовка подання про визначення і затвердження трудовим колективом порядку оплати та розмірів одноразової допомоги працівникам;
розроблення пропозицій для включення їх в угоду з питань охорони праці колективного договору;
організація соціального страхування від нещасних випадків та професійних захворювань;
визначення Кабінетом Міністрів України порядку перегляду і збільшення тарифів на соціальне страхування від нещасних випадків;
робота у комісіях із питань охорони праці підприємств, з атестації посадових осіб на знання питань з охорони праці.





















18. обов'язки власника в галузі охорони праці
Роботодавець зобов'язаний створити на робочому місці в кожному структурному підрозділі умови праці відповідно до нормативно-правовими актами, а також забезпечити дотримання вимог законодавства щодо прав працівників у галузі охорони праці (ст.13 ЗУОТ).
З цією метою роботодавець забезпечує функціонування системи управління охороною праці, а саме:
- Створює відповідні служби і призначає посадових осіб, які забезпечують вирішення конкретних питань охорони праці, затверджує інструкції про їх обов'язки, права та відповідальність за виконання покладених на них функцій, а також контролює дотримання цих інструкцій;
- Розробляє за участю сторін колективного договору і реалізує комплексні заходи для досягнення встановлених нормативів та підвищення існуючого рівня охорони праці;
- Забезпечує виконання необхідних профілактичних заходів відповідно до обставин, що змінюються;
- Впроваджує прогресивні технології, досягнення науки і техніки, засоби механізації та автоматизації виробництва, вимоги ергономіки, позитивний досвід з охорони праці тощо;
- Забезпечує належне утримання будівель і споруд, виробничого обладнання та устаткування, моніторинг за їх технічним станом;
- Забезпечує усунення причин, що призводять до нещасних випадків, професійних захворювань, та здійснює профілактичні заходи, визначені комісіями за підсумками розслідування цих причин;
- Організовує проведення аудиту охорони праці, лабораторних досліджень умов праці, оцінку технічного стану виробничого обладнання, атестації робочих місць на відповідність нормативно-правовим актам з охорони праці в порядку і строки, що визначаються законодавством, та за їх підсумками вживає заходів до усунення небезпечних і шкідливих для здоров'я виробничих факторів;
- Розробляє і затверджує положення, інструкції, інші акти з охорони праці, що діють в межах підприємства (далі акти підприємства) та встановлюють правила виконання робіт і поведінки працівників на території підприємства, у виробничих приміщеннях, на будівельних майданчиках, робочих місцях відповідно до нормативно- правовими актами з охорони праці, забезпечує безоплатно працівників нормативно-правовими актами та актами підприємства з охорони праці;
- Здійснює контроль за дотриманням працівником технологічних процесів, правил поводження з машинами, механізмами, устаткуванням та іншими засобами виробництва, використанням засобів колективного та індивідуального захисту, виконанням робіт відповідно до вимог з охорони праці;
- Організовує пропаганду безпечних методів праці та співробітництво з працівниками у галузі охорони праці;
- Вживає термінових заходів для допомоги потерпілим, залучає у разі необхідності професійні аварійно-рятувальні формування у разі виникнення на підприємстві аварій та нещасних випадків.
Роботодавець несе безпосередню відповідальність за порушення зазначених вимог.






















































19.організація служби охорони праці на виробництві
Згідно з Законом України "Про охорону праці" служба охорони праці створюється роботодавцем для організації виконання правових, організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних, соціально-економічних і лікувально-профілактичних заходів, спрямованих на запобігання нещасним випадкам, професійним захворюванням і аваріям у процесі праці.
Роботодавець з урахуванням специфіки виробництва, видів діяльності, чисельності працівників, умов праці тощо розробляє та затверджує Положення про службу охорони праці відповідного підприємства, визначає структуру служби охорони праці, її чисельність, основні завдання, функції та права її працівників відповідно до законодавства.
Служба охорони праці створюється на підприємствах з кількістю працюючих 50 осіб і більше. В інших випадках функції цієї служби можуть виконувати за сумісництвом особи, які мають відповідну підготовку. На підприємстві з кількістю працюючих до 20 осіб для виконання функцій служби охорони праці можуть залучатися сторонні спеціалісти на договірних засадах, які мають відповідну підготовку.
Служба охорони праці підпорядковується безпосередньо роботодавцю. За своїми посадами та заробітною платою керівники та спеціалісти служби охорони праці прирівнюються до керівників та спеціалістів основних виробничо-технічних служб підприємства. Служба охорони праці в залежності від чисельності працюючих може функціонувати як самостійний структурний підрозділ або у вигляді групи спеціалістів чи одного спеціаліста, у тому числі за сумісництвом. Служба охорони праці формується зі спеціалістів, які мають вищу освіту та стаж роботи за профілем виробництва не менше трьох років. Спеціалісти зі середньою спеціальною освітою приймаються в службу охорони праці у виняткових випадках. Навчання та перевірка знань з охорони праці працівників служби охорони праці відбуваються під час прийняття на роботу та періодично один раз на три роки.
Служба охорони праці вирішує завдання:
- забезпечення фахової підтримки рішень роботодавця з питань охорони праці;
- забезпечення безпеки виробничих процесів, устаткування, будівель і споруд;
- забезпечення працівників засобами індивідуального та колективного захисту;
- професійної підготовки і підвищення кваліфікації працівників з питань охорони праці, пропаганди безпечних методів праці;
- вибору оптимальних режимів праці й відпочинку працівників;
- інформування та надання роз'яснень працівникам підприємства з питань охорони праці.
Служба охорони праці виконує такі основні функції:
- опрацьовує ефективну цілісну систему управління охороною праці;
- здійснює оперативно-методичне керівництво роботою з охорони праці;
- складає разом зі структурними підрозділами підприємства комплексні заходи щодо досягнення встановлених нормативів безпеки, гігієни праці та виробничого середовища, а також розділ "Охорона праці" у колективному договорі;
- проводить з працівниками вступний інструктаж з охорони праці;
- готує проекти наказів та розпоряджень з питань охорони праці й подає їх на розгляд роботодавцю;
Спеціалісти служби охорони праці мають право:
- безперешкодно відвідувати виробничі об'єкти, структурні підрозділи підприємства, зупиняти роботу виробництв, дільниць, машин, механізмів, устаткування та інших засобів виробництва у разі порушень, які створюють загрозу життю або здоров'ю працівників;
- одержувати від посадових осіб необхідні відомості, документи і пояснення з питань охорони праці;
- перевіряти стан безпеки, гігієни праці та виробничого середовища на об'єктах підприємства, видавати керівникам перевіреного об'єкта, цеху, виробництва обов'язковий для виконання припис;
- вимагати від посадових осіб відсторонення від роботи працівників, які не пройшли медичного огляду, навчання, інструктажу, перевірки знань з охорони праці, не мають допуску до відповідних робіт або не виконують нормативно-правових актів з охорони праці;
- надсилати роботодавцю подання про притягнення до відповідальності працівників, які порушують вимоги щодо охорони праці;
- порушувати клопотання про заохочення працівників, які беруть активну участь у підвищенні безпеки та покращенні умов праці.






















20.характеристика інструктажів з охорони праці
Протягом своєї трудової діяльності робочий персонал проходить наступні види інструктажів, що за характером і часу їх проведення поділяються на:
вступний, первинний; повторний; позаплановий; цільовий.
Вступний інструктаж проводиться:
- З усіма працівниками, які приймаються на постійну чи тимчасову роботу, незалежно від їхньої освіти, стажу роботи та посади;
- З працівниками інших організацій, які прибули на підприємство і беруть участь безпосередньо у виробничому процесі або виконують інші роботи для підприємства:
- З учнями та студентами, які прибули на підприємство для проходження виробничої практики;
- У разі екскурсії на підприємство;
- З усіма вихованцями, учнями, студентами та іншими особами, які навчаються в СУЗ, ВнУЗ, ПТНЗ, ВНЗ, при оформленні або зарахуванні до навчальних закладів.
Цей інструктаж проводиться спеціалістом служби охорони праці, а в разі відсутності на підприємстві такої служби - іншим фахівцем, на якого наказом (розпорядженням) по підприємству покладено ці обов'язки і який в установленому Типовим положенням порядку пройшов навчання та перевірку знань з питань охорони праці.
Програма та тривалість інструктажу затверджується керівником підприємства Запис про проведення вступного інструктажу проводиться в Журналі реєстрації вступного інструктажу, що зберігається в службі охорони праці або в працівника, який відповідає за проведення вступного інструктажу, а також у документі про прийом працівника на роботу.
Первинний інструктаж.
Проводиться перед початком роботи безпосередньо на робочому місці з працівником:
- Знову прийнятим (постійно чи тимчасово) на підприємство;
- Який переводиться з одного цеху виробництва до іншого;
- Який буде виконувати нову для нього роботу;
- Відрядженим, що безпосередньо бере участь у виробничому процесі на підприємстві.
Проводиться з вихованцями, учнями і студентами СУЗ, ВнУЗ, ПТУЗЕ, ВНЗ:
- Перед початком занять у кожному кабінеті, лабораторії, де навчальний процес пов'язаний з небезпечними або шкідливими хімічними, фізичними, біологічними факторами, у гуртках, перед уроками трудового навчання, фізкультури, перед спортивними змаганнями, вправами на спортивних снарядах, при проведенні заходів за межами території УЗ;
- Перед виконанням кожного навчального завдання, пов'язаного з використанням різних механізмів, інструментів, матеріалів тощо;
- Перед початком вивчення кожного нового предмета (розділу, теми) навчального плану (програми) - за загальним вимогам безпеки, пов'язаних з тематикою і особливостями проведення цих занять.
Проводиться індивідуально або з групою осіб однієї професії за діючими на підприємстві інструкціями з охорони праці відповідно до виконуваних робіт, а також з урахуванням орієнтовного переліку питань первинного інструктажу.
Повторний інструктаж
Проводиться з працівниками на робочому місці в терміни, визначені відповідними чинними нормативними актами
Проводиться індивідуально з окремим працівником або з групою працівників, які виконують однотипні роботи, в обсязі і за змістом питань перзічного інструктажу.
Позаплановий інструктаж
Проводиться:
З працівниками на робочому місці або в кабінеті охорони праці:
- При введенні в дію нових або переглянутих нормативних актів про охорону праці, а також при внесенні змін і доповнень до них;
-При зміні технологічного процесу, заміні або модернізації обладнання, приладів та інструментів, вихідної сировини, матеріалів та інших факторів, що впливають на стан охорони праці;
- При порушенні працівниками вимог нормативних актів про охорону праці, які можуть призвести або призвели до травм, аварій, пожеж тощо;
- При виявленні особами, які здійснюють державний нагляд і контроль за охороною праці, незнання вимог безпеки робіт, що виконуються працівником;
- При перерві в роботі виконавця робіт більш ніж на 30 календарних днів-для робіт з підвищеною небезпекою, а для решти робіт - понад 60 днів.
З вихованцями, учнями, студентами - в кабінетах, лабораторіях, майстернях тощо у разі порушень ними вимог нормативних актів про охорону праці, які можуть призвести або призвели до травм, аварій, пожеж і т.д.
Проводиться індивідуально з окремим працівником або з групою працівників однієї професії. Обсяг і зміст позапланового інструктажу визначаються в кожному окремому випадку в залежному від причин і обставин, які спричинили за собою потребу його проведення.
Цільовий інструктаж
Проводиться з працівниками:
- при виконанні разових робіт, не передбачених трудовою угодою;
- при ліквідації аварії, стихійного лиха;
- При проведенні робіт, на які оформляються наряд-допуск, розпорядження або інші документи.
Проводиться з вихованцями, учнями, студентами УЗ при організації масових заходів (екскурсії, походи, спортивні заходи тощо).
Цей інструктаж проводиться індивідуально з окремим працівником або з групою працівників. Обсяг і зміст цільового інструктажу визначаються залежно від виду робіт, які будуть ними виконуватися.






















21. визначення понять: нещасний випадок на виробництві,травма,травматизм,професійне захворювання,професійний ризик
Нещасний випадок на виробництві  це наслідок раптової дії на працівника якогось небезпечного виробничого фактора під час виконання трудових обов'язків або завдань керівника робіт.
[ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] - безперервна дія різних зовнішніх факторів на організм людини, що приводить до порушення структури, анатомічної цілісності тканин та[ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] функцій.
Травмати
·зм  сукупність [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ], що виникають у певної групи населення за певний відрізок часу.
Професійне захворювання - це хронічне або гостре захворювання, причиною якого стало тривалий вплив на працівника шкідливих виробничих факторів».
ПРОФЕССИОНАЛЬНЫЙ РИСК (ПР) вероятность повреждения (утраты) [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] или смерти застрахованного, связанная с исполнением им обязанностей по [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] (контракту) и в иных случаях, установленных Федеральным законом от 24 июля 1998 г. № 125-ФЗ "Об обязательном социальном страховании от несчастных случаев на производстве и профессиональных заболеваний". 

22. питання охорони праці в колективному договорі
Колективний договір включає розділ "Поліпшення стану і охорони праці", який складається з таких підрозділів: обов’язки адміністрації; обов’язки профспілкового комітету; взаємні обов’язки адміністрації і профспілкового комітету. Адміністрація бере на себе обов’язки в намічені строки забезпечити розробку і виконання комплексного плану й щорічних угод з охорони праці, зробити аналіз причин виробничого травматизму й захворювань, підвести підсумки виконання комплексних планів за минулий рік і прийняття рішення про переведення конкретних заходів запобігання травмам і захворюванням, провести паспортизацію умов праці на всіх робочих місцях і підготовити все необхідне для виконання накреслених заходів, обладнати кабінети з охорони праці, забезпечити безперервну роботу санітарно-побутових приміщень, особам, що працюють у шкідливих умовах надати додаткову відпустку, встановити скорочений робочий день, а також забезпечити їх ЛПХ, а всіх працюючих в установленому порядку відповідними 313, питною (газованою) водою, утримувати в належному стані територію підприємства, забезпечити дотримання трудової і технологічної дисципліни, правил і норм з охорони праці і т. ін.
Профспілковий комітет зобов’язаний провести в установлені строки вибори громадських інспекторів, затвердити склади комісій з охорони праці підприємства, провести навчання активу комісій з охорони праці, встановити постійний громадський контроль за дотриманням вимог охорони праці, на засіданнях профкому розглянути заявки на спецодяг та інші ЗІЗ, контролювати їх використання, а також постійно контролювати хід виконання розділу колективного договору з охорони праці.
Адміністрація і профспілки при підведенні підсумків повинні враховувати основним показником стан охорони праці, забезпечувати впровадження і функціонування системи управління охороною праці (СУОП), регулярно виносити на розгляд зборів трудового колективу питання про умови і стан охорони праці.


















































23. призначення та зміст атестації робочих місць
Атестація робочих місць [за умовами праці] комплексна оцінка всіх факторів виробничого середовища і трудового процесу.
Включає облік та комплексну оцінку відповідності кожного робочого місця вимогам стандартів, методикам виконання вимірювань, санітарним нормам і правилам, правилам техніки безпеки та пожежної безпеки.
Основна мета атестації полягає в регулюванні відносин між власником або уповноваженим ним органом і працівниками з метою реалізації прав на здорові й безпечні умови праці, пільгове пенсійне забезпечення, пільги та компенсації за роботу в несприятливих умовах.
Атестація проводиться на підприємствах і в організаціях незалежно від форм господарювання, де технологічний процес, використовуване обладнання, сировина та матеріали є потенційними джерелами шкідливих і небезпечних виробничих факторів, що можуть несприятливо впливати на стан здоров'я працівників, а також на їхніх нащадків як тепер, так і в майбутньому.
Атестацію проводить атестаційна комісія, склад і повноваження якої визначаються наказом по підприємству, організації в строки, передбачені колективним договором, але не рідше одного разу на 5 років.
Для організації і проведення атестації керівник підприємства повинен видати наказ, у якому вказується підстава і завдання атестації, визначається склад атестаційної комісії, встановлюються терміни і графіки проведення як підготовчих робіт, так і самої атестації, визначаються проектні і науково-дослідні організації, що необхідні для науково-технічної оцінки умов праці і розробки заходів для їхньої оптимізації. Безпосередньо атестацію проводить атестаційна комісія, до складу якої мають входити головні фахівці, працівники відділу кадрів, праці і зарплати, охорони праці, представники громадських організацій та ін.
Загальний порядок атестації такий:
формується необхідна правова й інформаційно-довідкова база й організовується її вивчення;
виготовляються плани розміщення устаткування по кожному підрозділу і визначаються межі розміщення робочих місць, складається перелік робочих місць, що атестуються;
вивчаються чинники виробничого середовища і трудового процесу;
на основі Єдиного тарифно-кваліфікаційного довідника встановлюється відповідність професій і посад працюючих на досліджуваних робочих місцях характеру фактично виконуваних робіт;
складається «Карта умов праці» (далі - Карта) на кожне робоче місце або на групу аналогічних місць;
проводиться гігієнічна оцінка умов праці;
проводиться оцінка технічного й організаційного рівня робочого місця;
комплексно оцінюється робоче місце з урахуванням впливу на працюючих усіх чинників виробничого середовища і трудового процесу, передбачених гігієнічною класифікацією праці, а також впливу технічного й організаційного рівня умов праці і ступеня ризику ушкодження здоров'я;
проводиться скорочення або раціоналізація робочих місць;
уточнюються діючі і вносяться нові пропозиції по встановленню пільг і компенсацій у залежності від умов праці, визначаються матеріальні витрати на дані цілі.
Результати досліджень заносяться в «Карту умов праці». На групу аналогічних робочих місць допускається заповнення однієї Карти, якщо умови й характер праці на цих робочих місцях аналогічні за всіма показниками умов праці, на яких уже проведена атестація. За результатами атестації визначаються термінові заходи щодо поліпшення умов і безпеки праці, що не вимагають для їхньої розробки і впровадження участі сторонніх організацій і фахівців. Також вирішують питання надання пенсій за віком на пільгових умовах відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення", інших пільг та компенсацій За результатами атестації видається наказ по підприємству, а витяги з наказу додаються до трудових книжок працівників. Матеріали атестації зберігаються протягом 50 років.

































24. колективні та індивідуальні засоби захисту працюючих
Засоби захисту від небезпечних та шкідливих факторів виробництва поділяють на колективні й індивідуальні:
До засобів колективного захисту належать:
- технічні засоби безпеки, призначені для захисту людей від дії механічних факторів (огороджувальні, гальмівні та блокувальні пристрої, пристрої дистанційного керування, автоматичного контролю і сигналізації; запобіжні засоби та знаки безпеки);
- засоби нормалізації повітряного середовища приміщень і робочих місць (вентиляція, кондиціювання, опалення тощо);
- засоби нормалізації освітлення приміщень і робочих місць (джерела світла, освітлювальні прилади і т.д.);
- засоби захисту від іонізуючих, ультрафіолетових, інфрачервоних, електромагнітних лазерних та інших випромінювань (огородження, герметизація, автоматичний контроль і т. д.);
- засоби захисту від шуму і вібрації (звукоізоляція, віброізоляція, огородження тощо);
- засоби захисту від враження електричним струмом (захисне за-землення, занулення тощо).
Засоби індивідуального захисту (ЗІЗ) призначені для убезпечення одного працюючого і можуть стосуватися як галузі техніки безпеки (наприклад, спеціальний одяг, взуття, шоломи, бронежилети, які захищають від травм), так і до галузі виробничої санітарії (респіратори, протигази, спеціальні окуляри, маски, що захищають від шкідливих виробничих факторів).
Обидві категорії способів захисту передбачають запобігання чи зменшення впливу на працюючих шкідливих і небезпечних виробничих факторів. Засоби індивідуального захисту застосовуються в тому випадку, якщо безпеку роботи не можна забезпечити конструкцією і розміщенням устаткування, організацією робочого процесу, архітектурно-планувальними рішеннями, засобами колективного захисту і т.п.
У ст. 8 Закону України «Про охорону праці» зазначено, що «на роботах зі шкідливими і небезпечними умовами праці, в особливих температурних умовах, у забрудненому середовищі працівникам і службовцям безкоштовно видається спецодяг, спецвзуття та інші засоби індиві-дуального захисту».
Засоби індивідуального захисту поділяються на основні та допоміжні. До основних засобів індивідуального захисту належать:
1) засоби захисту органів дихання (протигази, респіратори). Про-тигази за принципом дії поділяються на фільтруючі (ГП-4, ГП-7, ЕО-16) та ізолюючі (ИП-4, ИП-5, КИП-8, АСВ-2). Фільтруючі протигази забезпечують захист в умовах обмеженого вмісту шкідливих речовин. Їх не застосовують у випадку наявності у повітрі малої концентрації кисню. Ізолюючі протигази застосовують під час аварії та великих викидів шкідливих речовин в атмосферу. Респіратори застосовують для захисту організму від пилу, парів, аерозолів, шкідливих газів. Вони поділяються на протипилові (ШБ-1 «Лепесток»), протигазові (РПГ-67) та універса-льні (РУ-60);
2) засоби захисту слуху від інтенсивного шуму – навушники та заглушки. Навушники знижують високочастотний шум на 40 дБ, а вушні заглушки, вкладиші – на 25 дБ;
3) засоби захисту очей – захищають очі від твердих частинок, бризок лугів і кислот, іскор, різних видів випромінювання. Для цього застосовують спеціальні окуляри, вибір яких залежить від виду робіт;
4) засоби захисту голови і обличчя (маски, щитки, капелюхи, кас-ки, шоломи) – захищають від падаючих предметів, стружки, інших фізичних і хімічних факторів. Маски, щитки і капелюхи використовуються при ремонтних цілях, каски – на завантажувально-розвантажувальних роботах загального призначення, а шоломи і сфери – на роботах спеціального призначення;
5) засоби захисту шкірного покриву (спеціальний одяг) – видаються працівникам для захисту тіла від забруднення, механічних впливів, води, кислот, лугів, підвищених або понижених температур, радіоактивних речовин, нафти, жирів, для захисту від біологічних факторів. Спеціальний одяг обирається відповідно до класифікації його захисних можливостей. Це можуть бути захисні костюми, куртки (бронежилети), комбінезони, халати, фартухи, плащі тощо;
6) засоби захисту ніг – спеціальне взуття, призначене для захисту від дії вібрації, іонізуючого випромінювання, статичної електрики тощо. Обирається залежно від його захисних можливостей. Для зовнішніх робіт під час холодного та перехідного періоду року використовується ва-ляне взуття, а для робіт з використанням кислот, лугів – гумові чоботи. Під час роботи у вогких, холодних умовах одягають утеплені гумові чоботи. До спецвзуття відносять також шкіряні та кирзові чоботи, напівчоботи (напівчеревики), бахіли тощо;
7) засоби захисту рук від механічних пошкоджень, опіків, холоду та інших небезпечних і шкідливих факторів (рукавиці, рукавички, напа-льники, дерматологічні засоби (мазі, креми)). Залежно від виду робіт матеріалом, з якого виготовлюють засоби захисту, може бути вовна, льон, шкіра, шкіряний замінник, гума тощо;
8) засоби запобігання враженню електричним струмом : діелектричні рукавички, боти, чоботи, калоші, виготовлені зі спеціальної діелектричної гуми.
Допоміжні захисні засоби призначенні для захисту персоналу від падіння з висоти (запобіжні пояси та страхові канати), для безпечного піднімання на висоту (драбини, кігті).


25. сучасний стан виробничого травматизму ы профзахворюваності
В Україні простежується позитивна тенденція до зниження виробничого травматизму, в тому числі (що дуже важливо) зі смертельними наслідками. Частково це пов'язано з падінням обсягів виробництва, а відтак - зменшенням несприятливих виробничих чинників, що впливають на працюючих осіб, та скороченням чисельності останніх, а також збільшенням частки приватних підприємств, де часто-густо випадки травматизму на підприємстві приховуються.
Однак зниження абсолютного показника виробничого травматизму не означає, що проблем стало менше і немає підстав для серйозної стурбованості ситуацією з охорони праці. Це підтверджує й той факт, що при зменшенні коефіцієнта частоти травматизму К - кількості випадків травматизму на 1000 працюючих коефіцієнт тяжкості травматизму Кг - кількість втрачених людино-днів на один випадок травматизму повільно зростає.
Протягом багатьох років високим залишається виробничий травматизм у вугільній промисловості як за абсолютними ознаками, так і на 1 млн видобутого вугілля. Аналіз обставин та причин смертельного травматизму на підприємствах вугільної галузі показує, що його основними факторами є: зношеність шахтного фонду, погіршення гірничо-геологічних умов видобутку вугілля, низький рівень виробничої та технологічної дисципліни працівників, відсутність з боку керівників належного контролю за безпечним веденням робіт згідно з нормативно-правовими актами про охорону праці .
Непослідовність реформ, нестача інвестицій зумовили глибоку кризу вугільної промисловості. В галузі склалася вкрай негативна ситуація у сфері охорони праці, зросла аварійність, знизився вуглевидобуток, різко погіршилися умови праці.
. Рівень смертельного ризику на виробництві в Україні в 2,3 раза вищий від середнього для держав з розвинутою ринковою економікою і на 11 % вищий, ніж у Європі в цілому.
В Україні є високим не лише рівень виробничого та невиробничого травматизму, а й професійної захворюваності. Так за статистичними даними за кілька останніх років у нашій державі щорічно реєструється близько 2,5 тис. осіб, у яких виявлено професійні захворювання. За галузями промисловості профзахворювання розподіляються наступним чином: вугільна промисловість 60-62%; металургія 12-14%; машинобудування 8-9 %; сільське господарство 3-4 %; інші 10-15 %. Саме ці галузі й зумовлюють регіональний розподіл профзахворюваності в Україні (за областями): Донецька 42-44 %; Дніпропетровська 17-18 %; Луганська 9-10 %; Львівська 8-9 %; Волинська 3-4 %. Серед професійних захворювань переважають захворювання пилової етіології (38-40%) та вібраційно-шумова патологія (29-31 %).
Крім професійних хвороб, на виробництві виділяють групу так званих виробничо зумовлених захворювань. До них відносять ті, що у принципі не відрізняються від звичайних хвороб, однак несприятливі умови праці викликають виникнення деяких з них і погіршують їх перебіг.
Загальна сума відшкодування шкоди працівникам, які потерпіли від нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, становить 350400 млн грн на рік, що за складних економічних умов сьогодення призводить до накопичення заборгованості з цих виплат і зростання соціальної напруги в окремих регіонах.
Постійно погіршуються умови й безпека праці у сфері малого бізнесу: на приватних, орендних, малих підприємствах, у кооперативах та фірмах, де працюють понад 7 млн осіб, а служби охорони праці практично відсутні.
Водночас високий рівень травматизму пояснюється не тільки об’єктивними причинами: складною соціально-економічною ситуацією в країні, зміною характеру виробничих відносин між підприємствами та всередині підприємств, зламом усталеної схеми (вертикалі) управління охороною праці, старінням основних фондів й ін. Це пояснюється зменшенням витрат на охорону праці, ослабленням виробничої дисципліни, неритмічністю роботи, спрацьованістю устаткування, скороченням служб охорони праці, збільшенням кількості малих неконтрольованих підприємств. Це наслідок переважно незадовільної організації праці та порушень технологічної дисципліни, неадекватного мислення і ставлення до питань безпеки учасників трудових і виробничих процесів по всій вертикалі управління та виконання, відсутності ефективних стимулів (крім самого життя, але це для багатьох не стимул) працювати безпечно, без ризику для здоров’я, тобто всього того, що пов’язано із самим працівником і прийнято називати «людським фактором».
Незадовільний стан умов і безпеки праці, високий рівень травматизму та професійних захворювань зумовлюються комплексом об’єктивних і суб’єктивних причин. Серед найголовніших з них є численні порушення чинного законодавства про охорону праці, з одного боку, та наявність суттєвих недоліків у цьому законодавстві, з іншого.
Досягти істотного поліпшення ситуації з охороною праці можна лише за умови, коли одночасно із заходами щодо забезпечення поступового зростання економіки держави буде вжито ефективних заходів щодо усунення зазначених недоліків за обома напрямами.









26. основні причини виникнення травматизму на виробництві
Виділяють організаційні, технічні, санітарно-гігієнічні і психофізіологічні причини травматизму.
До організаційних причин травматизму відносяться:
незадовільне функціонування, недосконалість або відсутність системи управління охороною праці;
недоліки під час навчання безпечним прийомам праці;
неякісна розробка, недосконалість інструкцій з охорони праці чи їх відсутність;
відсутність у посадових інструкціях функціональних обов’язків з питань охорони праці;
порушення режиму праці та відпочинку;
невикористання засобів індивідуального захисту через незабезпеченість ними;
виконання робіт з несправними засобами колективного захисту;
залучення до роботи працівників не за спеціальністю (професією);
порушення технологічного процесу;
порушення вимог безпеки під час експлуатації устаткування, машин, механізмів тощо;
порушення трудової і виробничої дисципліни;
незастосування засобів індивідуального й колективного захисту (за їх наявності); невиконання вимог інструкцій з охорони праці.До технічних причин травматизму належать:
несправність виробничого устаткування, механізмів, інструменту; недосконалість технологічних процесів; конструктивні недоліки устаткування, недосконалість або відсутність захисного огородження, запобіжних пристроїв, засобів сигналізації та блокування.Санітарно-гігієнічні причини:підвищений (вище ГДК) вміст у повітрі робочих зон шкідливих речовин; недостатнє чи нераціональне освітлення; підвищені рівні шуму, вібрації; незадовільні мікрокліматичні умови; наявність різноманітних випромінювань вище допустимих значень; порушення правил особистої гігієни.
До психофізіологічних причин травматизму відносяться:
алкогольне, наркотичне сп’яніння, токсикологічне отруєння;
низька нервово-психічна стійкість;
незадовільні фізичні дані або стан здоров’я;
незадовільний «психологічний» клімат у колективі;
інші причини.










































































27. порядок розслідування нещасних випадків на виробництві
Розслідування проводиться у разі раптового погіршення стану здоров'я працівника або особи, яка забезпечує себе роботою самостійно, одержання ними поранення, травми, у тому числі внаслідок тілесних ушкоджень, заподіяних іншою особою, гострого професійного захворювання і гострого професійного та інших отруєнь, отримання теплового удару, опіку, обмороження, уразі утоплення, ураження електричним струмом, блискавкою та іонізуючим випромінюванням, одержання інших ушкоджень внаслідок аварії, пожежі, стихійного лиха (землетруси, зсуви, повені, урагани тощо), контакту з представниками тваринного і рослинного світу, що призвели до втрати працівником працездатності на один робочий день чи більше або до необхідності переведення його на іншу (легшу) роботу не менш як на один робочий день, у разі зникнення працівника під час виконання ним трудових обов'язків, а також у разі смерті працівника на підприємстві (далі нещасні випадки).
Про кожний нещасний випадок потерпілий або працівник, які його виявили, чи інша особа свідок нещасного випадку повинні негайно повідомити безпосереднього керівника робіт чи іншу уповноважену особу підприємства і вжити заходів щодо надання необхідної допомоги потерпілому.
У разі настання нещасного випадку безпосередній керівник робіт (уповноважена особа підприємства) зобов'язаний:
терміново організувати надання першої медичної допомоги потерпілому, забезпечити, у разі необхідності, його доставку до лікувально-профілактичного закладу;
повідомити про те, що сталося, роботодавця, керівника первинної організації профспілки, членом якої є потерпілий, або уповноважену найманими працівниками особу з питань охорони праці, якщо потерпілий не є членом профспілки;
зберегти до прибуття комісії з розслідування (комісії зі спеціального розслідування) нещасного випадку обстановку на робочому місці та устаткування в такому стані, у якому вони були на момент нещасного випадку (якщо це не загрожує життю чи здоров'ю інших працівників і не призведе до більш тяжких наслідків), а також вжити заходів щодо недопущення таких випадків.
Роботодавець, отримавши повідомлення про нещасний випадок, зобов'язаний негайно:
1) повідомити через засоби зв'язку про нещасний випадок:
робочий орган виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань за місцезнаходженням підприємства за встановленою Фондом формою;
підприємство, де працює потерпілий, якщо потерпілий є працівником іншого підприємства;
органи державної пожежної охорони за місцезнаходженням підприємства у разі нещасного випадку, що стався внаслідок пожежі;
2) утворити наказом комісію з розслідування нещасного випадку (далі комісія) у складі не менш ніж три особи та організувати розслідування.
До складу комісії включаються керівник (спеціаліст) служби охорони праці або посадова особа, на яку роботодавцем покладено виконання функцій спеціаліста з питань охорони праці (голова комісії); керівник структурного підрозділу підприємства, на якому стався нещасний випадок; представник робочого органу виконавчої дирекції Фонду за місцезнаходженням підприємства (за згодою); представник первинної організації профспілки, членом якої є потерпілий або уповноважена найманими працівниками особа з питань охорони праці, якщо потерпілий не є членом профспілки, інші особи.
У разі настання нещасного випадку з тяжкими наслідками, у тому числі з можливою інвалідністю потерпілого, до складу комісії обов'язково включається представник робочого органу Фонду за місцезнаходженням підприємства.
До складу комісії не може входити керівник робіт, який безпосередньо відповідає за стан охорони праці на робочому місці, де стався нещасний випадок.
Комісія зобов'язана протягом трьох робочих днів з моменту її утворення:
обстежити місце настання нещасного випадку, одержати письмові пояснення потерпілого, якщо це можливо, опитати осіб - свідків нещасного випадку та причетних до нього осіб;
визначити відповідність умов праці та її безпеки вимогам законодавства про охорону праці;
з'ясувати обставини і причини настання нещасного випадку;
вивчити первинну медичну документацію (журнал реєстрації травматологічного пункту лікувально-профілактичного закладу, звернення потерпілого до медичного пункту або медико-санітарної частини підприємства, амбулаторну картку та історію хвороби потерпілого, документацію відділу кадрів, відділу (служби) охорони праці тощо);
визначити, пов'язаний чи не пов'язаний нещасний випадок з виробництвом;
установити осіб, які допустили порушення вимог законодавства про охорону праці, а також розробити план заходів щодо запобігання подібним нещасним випадкам;
скласти у п'яти примірниках акт проведення розслідування нещасного випадку за формою Н-5 (далі - акт за формою Н-5) згідно з додатком 3 та акт про нещасний випадок, пов'язаний з виробництвом, за формою Н-1 (далі - акт за формою Н-1) згідно з додатком 4 (у разі, коли нещасний випадок визнано таким, що пов'язаний з виробництвом) і передати їх роботодавцеві для затвердження;

















28. класифікація виробничих травм та їх наслідки
Відповідно до впливу чинників виробничого середовища на працівників травми поділяють на механічні, теплові, хімічні, електричні, променеві, комбіновані.
Механічні травми (уражені частини тіла, переломи, рани тощо) можуть бути заподіяні рушійними частинами виробничого устаткування та оброблюваними предметами, інструментом, переміщуваним вантажем. Вони можуть виникнути при падінні працівника (якщо приміщення захаращено устаткуванням, зіпсовані переносні драбини).
Теплові травми (опіки, обмороження, теплові удари) викликані переважно прямим доторканням до поверхні виробничого устаткування, впливом полум’я, гарячих предметів; раптовою дією розплавленого металу, гарячої рідини, гарячої пари чи газу. Обмороження є наслідком дії низьких температур повітря, устаткування чи предметів.
Хімічні травми являють собою хімічні опіки, гостре отруєння концентрованими кислотами, лужними розчинами та ін. Їх працівник може отримати при транспортуванні та переливі кислот, лугів, виготовленні розчинів, ремонті та чищенні апаратури.
Електричні травми пов’язані з проникненням струму через організм людини. Причини електричних травм на виробництві різноманітні: обриви дроту, доторкання до неізольованих дротів чи предметів під напругою.
Променеві травми пов’язані з впливом випромінювання.
Комбіновані травми можуть бути заподіяні кількома видами впливу (наприклад, механічна дія й ураження струмом та ін.).
За ступенем серйозності ушкоджень травми поділяються на легкі, тяжкі й смертельні.
В залежності від того, з чиєї вини сталася травма:
1) з вини адміністрації2) з вини апотерпілого3) з вини третіх осіб
4) внаслідок надзвичайних ситуаційЗа наслідками:
1) без втрати працездатності2) з тимчасовою втратою працездатності
3) з постійною втратою працездатності
29. склад і обов'язки комісії по розслідуванню нещасних випадків
До складу комісії включаються керівник (спеціаліст) служби охорони праці або посадова особа, на яку роботодавцем покладено виконання функцій спеціаліста з питань охорони праці (голова комісії); керівник структурного підрозділу підприємства, на якому стався нещасний випадок; представник робочого органу виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань за місцезнаходженням підприємства (за згодою); представник первинної організації профспілки, членом якої є потерпілий або уповноважена найманими працівниками особа з питань охорони праці, якщо потерпілий не є членом профспілки, інші особи.
У разі настання нещасного випадку з тяжкими наслідками, у тому числі з можливою інвалідністю потерпілого, до складу комісії обов'язково включається представник робочого органу Фонду за місцезнаходженням підприємства.
До складу комісії не може входити керівник робіт, який безпосередньо відповідає за стан охорони праці на робочому місці, де стався нещасний випадок.
Комісія зобов'язана протягом трьох робочих днів з моменту її утворення:
обстежити місце настання нещасного випадку, одержати письмові пояснення потерпілого, якщо це можливо, опитати осіб - свідків нещасного випадку та причетних до нього осіб;
визначити відповідність умов праці та її безпеки вимогам законодавства про охорону праці;
з'ясувати обставини і причини настання нещасного випадку;
вивчити первинну медичну документацію (журнал реєстрації травматологічного пункту лікувально-профілактичного закладу, звернення потерпілого до медичного пункту або медико-санітарної частини підприємства, амбулаторну картку та історію хвороби потерпілого, документацію відділу кадрів, відділу (служби) охорони праці тощо);
визначити, пов'язаний чи не пов'язаний нещасний випадок з виробництвом;
установити осіб, які допустили порушення вимог законодавства про охорону праці, а також розробити план заходів щодо запобігання подібним нещасним випадкам;
скласти у п'яти примірниках акт проведення розслідування нещасного випадку за формою Н-5 (далі - акт за формою Н-5) згідно з додатком 3 та акт про нещасний випадок, пов'язаний з виробництвом, за формою Н-1 (далі - акт за формою Н-1) згідно з додатком 4 (у разі, коли нещасний випадок визнано таким, що пов'язаний з виробництвом) і передати їх роботодавцеві для затвердження;
скласти у разі виявлення гострого професійного захворювання (отруєння), пов'язаного з виробництвом, крім актів за формою Н-5 і Н-1, у шістьох примірниках картку обліку професійного захворювання (отруєння) за формою П-5 (далі - картка за формою П-5) згідно з додатком 5.
Акти за формою Н-5 і Н-1 підписуються головою та всіма членами комісії. У разі незгоди із змістом акта член комісії підписує його з відміткою про наявність окремої думки, яку викладає письмово і додає до акта за формою Н-5 як його невід'ємну частину.
У випадках, зазначених у пункті 31 цього Порядку, або у разі виникнення потреби у проведенні лабораторних досліджень, експертизи, випробувань для встановлення обставин і причин настання нещасного випадку строк розслідування може бути продовжений за письмовим погодженням з територіальним органом Держгірпромнагляду за місцезнаходженням підприємства.
30. облікові форми нещасних випадків на виробництві
Умови взяття на облік нещасних випадків
За результатами розслідування складається акт за формою Н-1 і беруться на облік нещасні випадки, що сталися з працівниками під час виконання трудових (посадових) обов'язків, у тому числі у відрядженнях, а також ті, що сталися під час:
· перебування на робочому місці, на території підприємства або в іншому місці роботи протягом робочого часу, або за дорученням власника в неробочий час, під час відпустки, у вихідні та святкові дні;
· приведення в порядок знарядь виробництва, засобів захисту, одягу перед початком роботи й після її закінчення, виконання заходів особистої гігієни;
· проїзду на роботу чи з роботи на транспорті підприємства або на транспорті сторонньої організації, яка надала його згідно з договором (заявкою), за наявності розпорядження власника;
· використання власного транспорту в інтересах підприємства з дозволу або за дорученням власника;
· провадження дій у інтересах підприємства, на якому працює потерпілий;
· ліквідації аварій, пожеж та наслідків стихійного лиха на виробничих об'єктах і транспортних засобах, що використовуються підприємством;
· надання підприємством шефської допомоги;
· перебування на транспортному засобі або на його стоянці, на території вахтового селища, у тому числі під час змінного відпочинку, якщо причина нещасного випадку пов'язана з виконанням потерпілим трудових (посадових) обов'язків або з дією на нього виробничого фактора чи середовища;
· прямування працівника до (між) об'єкта(ми) обслуговування за затвердженими маршрутами або до будь-якого об'єкта за дорученням власника.
Нещасні випадки, що сталися з працівниками-на території підприємства або в іншому місці роботи під час перерви для відпочинку та харчування, яка встановлюється згідно з правилами внутрішнього трудового розпорядку, а також під час перебування працівників на території підприємства у зв'язку з проведенням власником наради, отриманням заробітної плати, обов'язковим проходженням медогляду, а також у випадках, передбачених колективним договором (угодою), розслідуються й про них складається акт за формою Н-1, якщо буде встановлено факт впливу на потерпілого виробничого фактора чи середовища.
За результатами розслідування беруться на облік і складаються акти за формою Н-1 ..
Умови, коли нещасні випадки на облік не беруться
За результатами розслідування не складаються акти за формою Н-1 і не беруться на облік нещасні випадки, що сталися з працівниками:
· під час прямування на роботу чи з роботи пішки, на громадському, власному або іншому транспортному засобі, який не належить підприємству й не використовувався в інтересах цього підприємства;
· за місцем постійного проживання на території польових і вахтових селищ (за наявності тимчасової або постійної прописки);
· під час використання ними в особистих цілях транспортних засобів підприємства без дозволу власника, а також устаткування, механізмів, інструментів, крім випадків, що сталися внаслідок несправності цього устаткування, механізмів, інструментів;
· внаслідок отруєння алкоголем, наркотичними або іншими отруйними речовинами, а також внаслідок їх дії (асфіксія, інсульт, зупинка серця) за наявності медичного висновку, якщо це не викликано застосуванням цих речовин у виробничих процесах, або порушенням вимог безпеки щодо їх зберігання й транспортування, або якщо потерпілий, який перебував у стані алкогольного чи наркотичного сп'яніння, був відсторонений від роботи;
· під час скоєння крадіжок або інших злочинів, якщо ці дії зафіксовані й на них є офіційний висновок суду або прокуратури;
· у разі природної смерті або самогубства за винятком випадків, зазначених у пункті 3 Положення, що підтверджено висновками відповідних органів.
Якщо за підсумками розслідування буде вирішено, що нещасний випадок не підлягає обліку і на нього не повинен складатися акт за формою Н-1, то в такому разі складається акт за формою НТ (невиробничий травматизм). Вимоги Положення на такий випадок не поширюються.






















31. основні методи аналізу травматизму коефіцієнти травматизму
Аналіз виробничого травматизму та профзахворюваності дозволяє виявити причини і визначити закономірності їх виникнення. На основі такої інформації розробляються заходи щодо запобігання виробничому травматизму і профзахворюваності.
Для вивчення причин виробничого травматизму і професійних захворювань, використовують:
Технічний;
Груповий;
Топографічний;
Монографічний;
Статистичний методи.
Технічний метод дослідження використовується у тих випадках, коли необхідно встановити ступінь небезпечних та шкідливих виробничих чинників (рівень шуму, загазованості, горючості, випромінювання, параметри виробничого середовища та ін), що дає підстави для впровадження необхідних заходів та засобів безпеки.
Груповий метод встановлює ступінь повторюваності нещасних випадків. Метод характеризується вивченням великої кількості нещасних випадків на одному конкретному об’єкті. Цим методом переважно користуються науково – дослідні інститути з проблем охорони праці для складання правил та норм з технічної безпеки.
Топографічний метод аналізу причин виробничого травматизму полягає у тому, що на плані підприємства графічно зображуються місця, де трапилися нещасні випадки. Виявлення концентрації нещасних випадків на окремих місцях спонукає роботодавців до більш ретельного обстеження таких ділянок для з’ясування обставин і причин виникнення негативних подій.
Монографічний метод аналізу причин виробничого травматизму передбачає детальне обстеження окремого об’єкта, що експлуатується, проектується або будується, особливості потенційних небезпек і які вони можуть спричинити наслідки, вразі їх реалізації в небажану подію. Цим методом передбачають наскільки ймовірні і серйозні можуть бути нещасні випадки. Результати монографічного аналізу можуть використовуватися при проектуванні нових підприємств або реконструкції існуючих, що дає можливість найбільш повно і точно врахувати запобіжні заходи в проектній документації.
Статистичний метод аналізу офіційно застосовується для вивчення та обміну виробничого травматизму й професійних захворювань. Цей метод базується на вивченні матеріалів реєстрації та обліку нещасних випадків на виробництві за формою Н-1. Для цього методу застосовуються відносні показники (коефіцієнти) – частоти, тяжкості й загальних втрат.
Коефіцієнт частоти травматизму визначається за формулою:
Кч.т.=N*1000/Ч
де N кількість врахованих нещасних випадків на виробництві за звітний період з утратою працездатності на один і більше днів;
Ч середньооблікова чисельність працівників за звітний період часу.
Даний показник визначається на 1000 осіб облікової чисельності працівників.
Коефіцієнт тяжкості травматизму обчислюється за формулою:
Кт.т.=Д/N
де Д сума днів непрацездатності по всіх нещасних випадках;
N загальна кількість нещасних випадків.
Коефіцієнт виробничих витрат визначається за формулою:
Кв.в.=Кч.т.* Кт.т.=N*1000/Ч * Д/N =Д*1000/Ч
Показник частоти випадків захворюваності (Іч.в) та днів непрацездатності (Іг.д) визначається на 100 працівників:
Іч.в=Б/Ч*100, Іг.д=Д/Ч*100
де Б кількість випадків захворювань;
Д число днів захворювань за звітний період;
Ч середньооблікова чисельність працівників у звітному періоді.
Показник середньої тривалості одного випадку захворювання (Пд.з) (показник тяжкості захворюваності) обчислюється за формулою:
Пдз=Д/Б
де Д кількість днів тимчасової непрацездатності;
Б кількість випадків захворювань.































32. заходи попередження травматизму
Заходи щодо попередження травматизму та захворювання працівників на виробництві поділяються на:
технічні; санітарно-виробничі;
медико-профілактичні; організаційні.
До технічних заходів належать:
модернізація технологічного, підйомно-транспортного обладнання;
перепланування розміщення обладнання;
впровадження автоматичного та дистанційного керування виробничим обладнанням.
Санітарно-виробничі заходи включають:
придбання або виготовлення пристроїв, які захищають працівників від дії електромагнітних випромінювань, пилу, газів, шуму тощо;
влаштування нових і реконструкцію діючих вентиляційних систем, систем опалення, кондиціонування;
реконструкцію та переобладнання душових, гардеробних тощо.
До медико-профілактичних заходів відносяться:
придбання молока, засобів миття та знешкодження шкідливих впливів;
організація профілактичних медичних оглядів;
організація лікувально-профілактичного харчування.
До організаційних заходів належать:
проведення навчання та інструктаж з охорони праці, виробничої санітарії, пожежної безпеки. Застосування комп’ютерних методів прикладного й інструментального забезпечення значно підвищує якість навчального процесу, використовуючи необхідну інформацію з ресурсів мережі Internet, правові системи «Ліга» та ін.;
робота з професійного відбору;
здійснення контролю за дотриманням працівниками вимог інструкцій з охорони праці.
Статистика свідчить про те, що більшість усіх нещасних випадків соціально зумовлені або є наслідком психофізіологічних якостей і особистісних особливостей персоналу, який здійснює трудову діяльність, а причиною травматизму виступають небезпечні дії працівників. При цьому людський фактор у безпеці праці стає переважно визначальним.
Соціальні та особистісні фактори впливу на охорону праці охоплюють широке коло питань, форм і методів роботи. Врахування індивідуальних особистісних відмінностей має велике значення для формування трудових колективів (бригад, змін). Розуміння закономірностей взаємодії людей, ролі особистісних якостей і відмінностей дає можливість створювати трудові колективи з урахуванням здатності кожного працівника розв’язувати суперечності та їх загострення, уникати конфліктів, гармонізувати життя і спілкування на роботі, формувати сприятливий психологічний клімат, виробити в колективі єдину установку на додержання заходів безпеки.
Саме у формуванні у працівників правильних працеохоронних стосунків, поглядів, переконань та психологічних установок, у руйнуванні помилкових стереотипів поведінки шляхом впливу на якості особистості закладено резерв зниження рівня травматизму.




























































33. основи фізіології праці
Фізіологія праці це наука, що вивчає зміни функціонального стану організму людини під впливом його трудової діяльності й обґрунтовує методи та засоби організації трудового процесу, спрямовані на підтримку високої працездатності й збереження здоров’я працюючих.
Основними завданнями фізіології праці є:
- вивчення фізіологічних закономірностей трудової діяльності;
- дослідження фізіологічних параметрів організму під час виконання різних видів робіт;
- розробка практичних рекомендацій і заходів, спрямованих на оптимізацію трудового процесу, зниження втомлюваності, збереження здоров’я й високої працездатності впродовж трива-лого часу.
В основі будь-якої трудової дії лежить цільова установка, на основі якої в центральній нервовій системі утворюється певна програма дій, що реалізується в системно організованому поведінковому акті. Такі запрограмовані дії називають динамічним стереотипом. Сутність динамічного стереотипу полягає в тому, що в ЦНС формуються довготривалі поточні нервові процеси, які відповідають просторовим, тимчасовим та упорядкованим особливостям впливу на організм зовнішніх і внутрішніх подразників. При цьому забезпечується точність і своєчасність реакції організму на звичні подразники, що особливо важливо у формуванні різних трудових навичок. Наявність динамічного стереотипу позбавляє зайвих дій в процесі виконання роботи, заощаджує енергію та віддаляє настання втоми. Крім того, динамічний стереотип забезпе-чує пристосування організму до мінливих умов праці.У процесі трудової дії до ЦНС надходить інформація про хід виконання програми, на підставі якої можливі поточні корективи. Точність програмування й успішність виконання програми зале-жать від досвіду й кількості попередніх повторень цієї дії, тобто автоматизму навичок.
Під час трудового процесу активізуються різні фізіологічні системи. Якщо переважають фізичні зусилля, то насамперед активізується м’язова система й система так званого вегетативного забезпечення м’язової діяльності (кровообіг, дихання); під час інтенсивної фізичної роботи зростає рівень обмінних процесів, кількість спожитого за хвилину кисню, хвилинний обсяг і частота дихання, кількість серцевих скорочень тощо.У процесі розумової діяльності активізуються відділи кори головного мозку, у яких зростає споживання кисню; під час збільшення розумового чи емоційного напруження частішає пульс, підвищується артеріальний тиск, прискорюються обмінні процеси.У фізіології праці найважливішими є поняття працездатності й втоми.
Під працездатністю розуміють потенційну можливість людини виконувати впродовж певного часу й з достатньою ефективністю роботу конкретного обсягу та якості. Під впливом безлічі факторів працездатність змінюється в часі й умовно її можна поділити на такі фази:
- перша фаза «впрацьованості», за якої підвищується активність центральної нервової системи, зростає рівень обмінних процесів, посилюється діяльність серцево-судинної системи, що приводить до зростання працездатності;
- друга фаза стійкої працездатності, у цей період відзначається оптимальний рівень функціонування ЦНС, ефективність праці максимальна;
- третя фаза зниження працездатності, пов’язана з появою втоми.
Тривалість кожної з цих фаз залежить як від індивідуальних особливостей ЦНС, так і умов середовища, у яких виконується робота, виду й характеру діяльності, емоційного та фізичного стану організму. Розуміння процесів зміни працездатності дає змогу попередити й віддалити настання втоми. Наприклад, у студентів перших курсів вищих навчальних закладів відповідно до біологічних ритмів «пік» працездатності припадає на 11 годин; фаза стійкої працездатності триває приблизно до 16 годин, а потім починається третя фаза зниження працездатності. Відповідно до цього основною проблемою є подовження другої фази. Цього можна досягти цілим комплексом заходів, серед яких найефективнішими є зміна видів діяльності, виробнича гімнастика, перерви в роботі тощо, тобто заходи, спрямовані на попередження появи втоми.
34. визначення понять : трудовий процес,трудова операція,працездатність,функціональний стан ,профорієнтація,професійний відбір
Трудовий процес – це вплив людини на предмет праці за допомогою знаряддя праці або за рахунок дії керованого людиною знаряддя праці з метою виготовлення продукту, що здійснюється в певних природних або штучних умовах.
Трудовая операция это единица трудовой деятельности сотрудника, часть работы, осуществляемая непрерывно одним сотрудником (или группой) на одном рабочем месте. Трудовая операция характеризуется постоянством предмета труда, рабочего места и исполнителя. При изменении двух последних условий работа над одним предметом труда делится на отдельные операции.
Працезда
·тність люди
·ни здатність до трудової діяльності, яка залежить від стану здоров'я людини.
Функціональний стан це інтегральний комплекс фізіологічних функцій і якостей людини, які забезпечують ефективне виконання професійної роботи при певному рівні фізіологічних затрат організму.
Професійна орієнтація заходи, спрямовані на ознайомлення людини з її здібностями й можливостями для того, щоб запропонувати їй вибрати одну з найбільш підходящих для неї професій з врахуванням потреб виробництва. Професійна орієнтація це наукова дисципліна, яка допомагає людині обрати свою майбутню професію з урахуванням всіх її здібностей, потреб і бажань.
Професі
·йний відбі
·р процедура вірогідної оцінки професійної придатності людини, вивчення її можливостей до оволодіння певною спеціальністю, досягнення необхідного рівня майстерності та ефективного виконання професійних обов'язків.
35. фізіологічні принципи раціоналізації трудових процесів
Фізіологічні передумови раціонального трудового процесу такі:

· величина механічної роботи повинна бути пропорційна до м’язової маси, яка бере участь у виконанні цієї роботи;

· робочі рухи і прийоми не повинні супроводжуватися великими зусиллями окремих груп м’язів;

· робота має виконуватися у зручному положенні корпуса і кінцівок працівника;

· максимальна точність і швидкість рухів зворотньо пропорційна до навантаження;

· необхідна раціональна організація трудових рухів;

· переносити вантажі слід на невелику відстань, у горизонтальній площині.
Важливою умовою проектування раціональних трудових процесів є визначення кількості і структурного складу операцій, з яких він складається, залежно від рівня механізації, технології, спеціалізації і поділу праці. Проектування і раціоналізація самих трудових операцій полягає не в механічному поєднанні елементарних робочих рухів і дій з метою скорочення часу на їх виконання, а в злитті їх в єдину систему за законами виробничої доцільності і рефлекторної саморегуляції. Доведено, що не всяка мінімізація часу на виконання трудових рухів вигідна, оскільки часто призводить до невиправданого збільшення затрат енергії працівника і, зрештою, до зниження ефективності праці. Всякий трудовий рух може бути охарактеризований з механічного, психологічного і фізіологічного боку.
З механічного боку рухи характеризуються траєкторією, швидкістю, темпом, силою. Ці показники відзначаються великою варіативністю залежно від характеру трудового процесу.
З психологічної сторони трудові рухи класифікуються залежно від мети, яка досягається в результаті їх виконання. Виокремлюють такі трудові рухи:

· основні мінімально необхідні для досягнення мети трудової діяльності;

· коригуючі уточнюють основні рухи;

· додаткові не стосуються до основного завдання, але необхідні в зв’язку з побічними факторами;

· аварійні додаткові, необхідні для ліквідації аварійної ситуації, дуже важливі;

· зайві заважають виконанню перших чотирьох груп рухів;

· помилкові виконуються замість перших чотирьох груп рухів, але не досягають мети.
З фізіологічного боку трудовий рух є руховим умовним рефлексом, а трудова операція як сукупність рухів і дій є системою умовних рефлексів динамічним робочим стереотипом. Рухова дія це цілісна сукупність взаємопов’язаних компонентів рухових реакцій, що вимагає динамічних і статичних зусиль.
Рухи окремих частин тіла людини характеризуються певними швидкісними параметрами, тобто для кожної групи м’язів є свій оптимум швидкості та величини зусиль, який дає найбільший трудовий ефект.
Недовантаження м’язів, як і перевантаження їх, негативно впливає на функціонування рухового апарату людини. Швидкість рухів залежить від силових резервів організму. Найбільші зусилля можуть розвивати ноги. М’язова сила, яку людина розвиває у процесі праці, не повинна перевищувати третини максимальних величин. Максимальні зусилля можуть бути лише короткочасними, у разі крайньої потреби. У позі стоячи найбільші зусилля руки розвивають на рівні плеча, а сидячи на рівні ліктя.
Швидкість рухів залежить від протяжності та їх характеру.
Затрати енергії на виконання рухів в різних площинах і різними ланками рухового апарату неоднакові. Так, найменша кількість енергії витрачається на рухи пальців. При виконанні рухів пальцями і кистю затрати енергії збільшуються вдвічі, пальцями, кистю і передпліччям утричі, а при повному розмаху руки в 5 раз порівняно з затратами енергії на рухи пальців.
Точність рухів найбільша в оптимальній зоні. Тому рухи необхідно обмежувати в просторі, щоб вони виконувалися в межах оптимальної фізіологічної рухливості кінцівок. Трудові рухи мають виконуватися в межах поля зору. Одночасні рухи обох рук мають бути симетричними, а окремі елементи рухів плавно пов’язаними між собою. Економічність трудових рухів досягається за рахунок симетричного розміщення рук і ніг працівника відносно вертикальної осі тіла. Будь-яке зміщення траєкторії рухів вимагає додаткового напруження м’язів для підтримання робочої пози.
Фізіологічними принципами раціоналізації трудових рухів є:

· правильне використання активних і пасивних сил;

· плавність рухів;
· безперервність рухів;

· овальність траєкторії рухових ланок;

· помірний діапазон рухів; поєднання роботи обох рук;

· виключення зайвих рухів, економія рухів;

· ритмічність рухів;обмеження статичних навантажень;

· рівномірний розподіл навантаження на аналізатори.
Фізіологічні принципи раціоналізації трудових рухів лежать в основі проектування раціональних трудових процесів, операцій і прийомів. Для цього вибирається робоча поза, яка відповідає характеру виконуваної роботи, вимогам фізіології і антропометричним даним працівника, визначається стійкість положення стоячи і сидячи, нахили і повороти корпуса і голови, статичні напруження, зручність і безпека праці; визначаються траєкторії і відстань переміщення робочих органів працівника, швидкість рухів і можливість заміни одних рухових ланок іншими, можливості суміщення рухів, темп і ритм роботи.
36.суть медико-фізіологічної класифікації важкості праці
Важкість праці характеризує сукупний вплив усіх елементів, що становлять умови праці, на працездатність людини, її здоров'я, життєдіяльність і відновлення робочої сили. У такому поданні поняття тяжкості праці однаково застосовне як до розумової, так і до фізичної праці.
Про ступінь тяжкості праці можна судити по реакціях і змін в організмі людини. Вони, в кінцевому рахунку, служать показником якості самих умов праці.
Відповідно до сучасної фізичної теорією функціональних систем розрізняють три функціональних стану організму (ФСО) людини: нормальне, прикордонне (між нормою і патологією) і патологічне. Кожне з них має свої характерні ознаки, що дозволяють їх розпізнати за допомогою медико-фізіологічних і техніко-економічних показників.
У процесі праці під впливом різних виробничих елементів (факторів) та їх комплексів у людини може сформуватися лише один із трьох функціональних станів організму. Тому їх можна використовувати як фізіологічної шкали, що дозволяє встановити категорію важкості будь-якої роботи. Так були встановлені три основних категорії важкості роботи, відповідні трьом ФСО. Потім, на підставі великих досліджень НДІ праці, були виділені всередині трьох основних категорій ще три. Таким чином, в даний час об'єктивно обгрунтовано наявність шести категорій важкості робіт, яким відповідають шість груп умов праці.
До першої категорії важкості віднесені роботи, що виконуються при оптимальних умовах зовнішнього виробничого середовища і при оптимальній величині фізичної, розумової та нервово-емоційного навантаження. Такі умови у практично здорових людей сприяють поліпшенню самопочуття, досягненню високої працездатності і продуктивності праці. Реакція організму свідчить про оптимальний варіант нормального функціонування.
До другої належать роботи, що виконуються в умовах, коли гранично допустимі концентрації (ГДК) і гранично допустимі рівні (ПДУ) шкідливих і небезпечних виробничих факторів не перевищують вимог нормативно-технічних документів. При цьому працездатність не порушується, відхилень у стані здоров'я, пов'язаних з професійною діяльністю, не спостерігається протягом усього періоду трудової діяльності людини.
До третьої віднесені роботи, що виконуються в умовах, за яких у практично здорових людей виникають реакції, властиві прикордонному станом організму. Спостерігається деяке зниження виробничих показників. Поліпшення умов праці та відпочинку порівняно швидко усувають негативні наслідки.
До четвертої категорії важкості віднесені роботи, при яких вплив несприятливих (небезпечних і шкідливих чинників призводить до формування більш глибокого прикордонного стану у практично здорових людей. Більшість фізіологічних показників при цьому погіршується, особливо в кінці робочих періодів (зміни, тижня). З'являються типові виробничо зумовлені стану предзаболеванія і т. п.
До п'ятої категорії важкості належать роботи, при яких в результаті досить несприятливих умов праці в кінці робочого періоду (зміни, тижня) формуються реакції, характерні для патологічного функціонального стану організму у практично здорових людей, що зникають у більшості працівників після повноцінного відпочинку. Однак у деяких осіб вони можуть перейти у виробничо зумовлені і професійні захворювання.
До шостої віднесені роботи, що виконуються в особливо несприятливих (критичних) умовах праці. При цьому патологічні реакції розвиваються дуже швидко, можуть мати невідворотний характер і нерідко супроводжуються тяжкими порушеннями функцій життєво важливих органів.
При цій класифікації будь-які дані, що характеризують функціональний стан людини, дозволяють встановити категорію важкості праці. Дані можуть бути отримані за допомогою медичних і техніко-економічних досліджень, що вимагають наявності певної апаратури і фахівців.



































37. Фізіологічні основи раціоналізації режимів праці. Показники динаміки працездатності
Фізіологічні основи побудови режимів праці та відпочинку спонукають до розв'язання таких питань: коли повинні починатися перерви, їх кількість, тривалість; який зміст криється, власне, у самому відпочинку.
Динаміка працездатності людини це наукова основа для розробки раціонального режиму праці та відпочинку.
Фізіологи встановили, що працездатність величина змінна, пов'язана зі змінами характеру перебігу фізіологічних і психічних функцій в організмі. Висока працездатність у будь-якому виді діяльності забезпечується лише у тому разі, коли трудовий ритм співпадає із природною періодичністю добового ритму фізіологічних функцій організму.
У різні проміжки часу організм людини неоднаково реагує на фізичне та нервово-психічне навантаження, а працездатність людини та продуктивність праці протягом доби зазнає деяких коливань. Відповідно до добового циклу найвищий рівень працездатності спостерігається з 8 до 20 години. Працездатність знижується у вечірні і нічні години. Особливо несприятливий період з 1 до 4 години ночі.
Працездатність людини протягом робочої зміни характеризується фазовим розвитком. Розрізнюють такі фази:
Фаза наростаючої працездатності. Протягом цього періоду відбувається перебудова фізіологічних функцій від попереднього виду діяльності людини до виробничої. Залежно від характеру діяльності та особистих якостей людини ця фаза триває від кількох хвилин до 1,5-2 годин.
Фаза стійкої високої працездатності характеризується тим, що в організмі людини встановлюється відносна стабільність чи навіть деяке зниження напруженості фізіологічних функцій. Цей стан збігається з високими трудовими показниками (підвищення видобутку, зменшення браку, зниження витрат робочого часу на виконання операцій, скорочення простоїв обладнання, зменшення помилкових дій). Залежно від ступеня важкості праці фаза стійкої працездатності може утримуватися протягом двох та більше годин.
Фаза розвитку втоми та пов'язане з цим зниження працездатності триває від кількох хвилин до кількох годин і характеризується погіршенням функціонального стану організму та техніко-економічних показників трудової діяльності.
Для вивчення динаміки продуктивності праці використовуються індекси продуктивності праці. В умовах виробництва однорідної продукції індекс продуктивності праці може бути обчислений такими методами:
КОЛИВАННЯ ПРАЦЕЗДАТНОСТІ :
В узагальненому вигляді працездатність протягом доби характеризується такою динамікою: приблизно з 6-ї години ранку (вихідний рівень) і протягом шести годин працездатність підвищується, досягаючи максимуму о 1012 год;
з 12-ї до 15-ї години працездатність поступово знижується до рівня, нижчого за вихідний; з 16-ї до 18-ї години фізіологічна і трудова активність знову підвищується до рівня, який значно вищий за вихідний, але не перевищує максимальної працездатності;
з 18-ї до 22-ї години рівень активності знижується до вихідного; при роботі в нічну зміну працездатність з 22-ї до 3-ї години продовжує різко знижуватися;
з 3-ї години працездатність поступово зростає, досягаючи о шостій годині ранку вихідного рівня.
Працездатність змінюється і протягом тижня, хоча точних даних про біологічну періодичність її коливань немає. Останні в основному пояснюються стомленням людини, соціальними і психологічними факторами. На кривій тижневої працездатності простежуються три фази: впрацювання, яке припадає на понеділок; стійкого стану вівторок, середа, четвер; розвитку втоми  п’ятниця і субота.
Коливання працездатності спостерігаються протягом року, які також зумовлюються навколишнім середовищем (температурою, схильністю до простудних захворювань весною і восени, зміною емоційних настроїв залежно від пори року і т. ін.).
Знання про коливання працездатності слугують основою для розробки графіків змінності, початку роботи, тривалості обідньої перерви, регламентованих перерв на відпочинок, а також певних ергономічних заходів для компенсації зниження працездатності.























38. Профорієнтація та профвідбір в ринкових умовах
Професійна переорієнтація це об’єктивно обумовлений і особистісно усвідомлений процес переходу від однієї професійно-трудової діяльності до іншої з врахуванням набутого професійного досвіду (знань, умінь, навичок, професійних якостей), віку, стану здоров’я, психофізіологічних особливостей, а також соціально-економічних інтересів особи. Освіта, професійні знання повинні відігравати визначальну роль у забезпеченні зайнятості і самозайнятості, особистих доходів населення в ринкових умовах. А це, в свою чергу, вимагає відповідної професійної підготовки, заснованої на науково обгрунтованій системі професійної орієнтації, професійного відбору і виробничого навчання. Метою професійної орієнтації є допомога особі у виборі професії або виду діяльності, які вона вважає найбільш прийнятними з точки зору задоволення власних потреб і потреб суспільства. Профорієнтація необхідна при:
· виборі першої професії або отриманні першої роботи;
· вирішенні проблем, які виникають під час роботи внаслідок особистісної чи професійної невідповідності або незадоволення нею;
· втраті чи зміні роботи.
Основним завданням профорієнтації є забезпечення професійного вибору з врахуванням індивідуальних здібностей, інтересів і характеру людини та можливостей розвивати їх в процесі роботи з метою підвищення кваліфікації і професійного рівня.
Особливою проблемою в ринкових умовах є професійна переорієнтація людей зрілого віку, які вже мають професію або спеціальність. Професійна переорієнтація їх має свої особливості порівняно з професійним самовизначенням молоді. Однією з таких особливостей є наявність сформованих і закріплених в певному виді трудової діяльності знань, навичок, умінь, професійно важливих якостей. Другою особливістю є зменшення з віком можливостей якісних змін особистості, утворення нових психологічних структур, які відповідали б вимогам другого виду діяльності. В ринкових умовах, особливо на перехідному етапі, при виборі професії змінюються пріоритети. Домінуючим фактором вибору стає мотив досягнення матеріального достатку в майбутньому. Однак без врахування особистісних якостей він не завжди може бути достатнім в процесі навчання. Тому професійна орієнтація повинна базуватися на двох пріоритетах: мотивації та особистісних якостях.
Профорієнтація - це система заходів, спрямованих на виявлення особистісних особливостей, інтересів і здібностей у кожної людини для надання йому допомоги в розумному виборі професій, найбільш зі відповідних його індивідуальним можливостям.
У процесі профорієнтації здійснюється робота профорієнтолога, охоплює такі етапи: інформаційний (профосвіта); діагностичний; консультування; трудових спроб; співбесіди.
Перший етап  інформаційний. Перш ніж обрати професію, абітурієнти мають отримати максимум інформації про професії, їх зміст, статус на ринку праці, рівні освіти, перспективи працевлаштування, можливості продовження навчання.
Другий етап  діагностика. Для того, щоб обрати якусь конкретну професію, абітурієнт має визначити які у нього схильності, інтереси, чи усвідомлює він до кінця свій вибір.
Третій етап  консультування. Передбачається, що протягом консультацій кожен абітурієнт отримає індивідуальну консультативну допомогу у виборі професії з використанням професіограм і психограм. Також проводиться робота зі Схемою аналізу професій. У процесі консультації може здійснюватися (відбуватися) переорієнтація абітурієнтів на іншу професію (спеціальність), якщо обрана ним професіє є неактуальною або не відповідає здібностям абітурієнта, однак кінцевий вибір залишається за ним.
Четвертий етап  трудові спроби. На цьому етапі майстри виробничого навчання або педагоги проводять практику з абітурієнтами, які первинно визначилися з професією (спеціальністю), в лабораторіях і навчально-виробничих майстернях закладів професійного навчання. Під час трудових спроб абітурієнти знайомляться з робочими місцями, їх технічним оснащенням; порівнюють свої очікування з реальними умовами трудової діяльності; оцінюють свої можливості в обраній професії.
П'ятий етап  співбесіда. Адміністрація та роботодавці спілкуються індивідуально з кожним абітурієнтом. Мета співбесіди  визначити, чи готовий працювати абітурієнт, і в разі його готовності запропонувати йому певну вакансію.
Послуги профорієнтації зазвичай надаються фахівцями Державної служби зайнятості у міських чи обласних центрах зайнятості.
Профвідбір - це система заходів, що дозволяє виявити людей, які за своїми індивідуальними особистими якостями найбільш придатні до навчання і подальшої професійної діяльності з певної спеціальності.
Професійна придатність - це імовірнісна характеристика, що відображає можливості людини по оволодінню якою професійною діяльністю.
У профвідборі професійна придатність може оцінюватися за кількома критеріями: за медичними показниками (стан нервової системи, слуху, зору, серцево-судинної і дихальної систем і т. д.); відбір за даними освітнього цензу, спрямований на виділення тих осіб, знання яких забезпечують успішне оволодіння чи виконання даних професійних обов'язків; психологічний відбір призначений для виявлення осіб, які за своїми здібностями та індивідуальними психофізіологічними можливостями відповідають вимогам, пропонованим специфікою діяльності.
Процес профвідбору
Перший етап включає психологічне вивчення професії з метою виявлення вимог до людини і розкриттю внутрішньої структури діяльності. Інформація про професійну діяльність може бути отримана з різних джерел: вивчення інструкцій, що регламентують діяльність; спостереження за діяльністю фахівців; бесіда з фахівцями про особливості професії, кінозйомка, хронометраж. Інформація про професії узагальнюється у професіограмі, в якій вказуються особливості даної професійної діяльності, основні дії, операції, їх послідовність, необхідна спеціальна підготовка, потрібні знання і уміння, режим праці та відпочинку. Потім оцінюють ступінь значимості різних психічних властивостей і якостей особистості для ефективного виконання даної діяльності.
Другий етап відбору включає вибір психодіагностичних методів дослідження, в тому числі тестів, найбільшою мірою характеризують ті психічні процеси і професійні дії, стосовно яких належить оцінювати професійну придатність. До психодіагностичних методик і тестів пред'являються наступні вимоги: 1) прогностична цінність методики - характеризує можливість тесту виявляти розходження в психофізіологічних функціях в осіб з різним рівнем професійної підготовленості; 2) надійність методики - характеризує стабільність результатів, одержуваних з її допомогою при повторних дослідженнях одного і того ж людини; 3) диференційованість методики - означає, що кожна методика повинна оцінювати строго визначену функцію психіки людини..
Наступний етап відбору припускає психологічний прогноз успішності навчання і наступної діяльності на основі зіставлення відомостей про вимоги професії до людини і отриманих психодіагностичних даних, з акцентом на оцінку особистісних характеристик; про можливість цілеспрямованого вдосконалення і компенсації професійно значимих якостей (з урахуванням часу, відведеного на навчання) ; ймовірність адаптації до професії, можливості появи екстремальних ситуацій і впливів.
Виділяють два типи професійної придатності: абсолютну (до професій такого типу, де потрібні спеціальні здібності) і відносну (до професій, оволодіння якими доступно практично для будь-якого здорового людини).
Оцінюючи профпридатність, в профвідборі іноді орієнтуються насамперед на пошук осіб з високим рівнем розвитку психологічних якостей, найбільш важливих для досягнення успіху в навчанні і виконанні професійної діяльності (підхід по максимуму). Часом більш ефективним є інший підхід, коли намагаються головним чином виявити і усунути осіб з низькими показниками по професійно важливим якостям (підхід по мінімуму). При реалізації "підходу по мінімуму" мінімально допустимі показники тестів можуть бути чітко визначені вимогами професії.

































































39. Загальна характеристика шкідливих виробничих факторів
Небезпечний виробничий фактор це фактор, дія якого на працюючого при певних умовах приводить до травми або іншого раптового різкого погіршення стану його здоров'я.
Шкідливий виробничий фактор - це фактор, дія якого на працюючого при певних умовах приводить до захворювання або зниження працездатності.
Небезпечні та шкідливі виробничі фактори поділяються на чотири І групи: фізичні, хімічні, біологічні та психофізичні. До фізичних небезпечних і шкідливих факторів відносяться: рухомі елементи машин і механізмів; вироби, що переміщаються; матеріали; заготовки; руйнування конструкцій; надлишкова запиленість і загазованість повітря в робочій зоні; невідповідна температура поверхні обладнання; підвищена або понижена температура повітря в робочій зоні; підвищений рівень шуму, вібрацій, ультразвуку, інфразвукових коливань; підвищений або понижений барометричний тиск; підвищена або понижена відносна вологість; рух, іонізація повітря; підвищений рівень статичної електрики, електромагнітних коливань, відсутніть або недостатнє природне освітлення; недостатня штучна освітленість робочої зони; підвищена яскравість світла; прямий та відбитий блиск; підвищена пульсація світлового потоку; підвищені рівні ультрафіолетової та інфрачервоної радіації; гострі краї, жорсткість поверхні деталей, інструментів та обладнання; розташування робочих місць на значній висоті відносно землі; невагомість.
До хімічних небезпечних і шкідливих виробничих факторів відносяться хімічні речовини, які за характером дії на організм людини поділяються на токсичні, подразнюючі, сенсибілізуючі, канцерогенні, мутагенні, котрі впливають на репродуктивну функцію. За шляхом проникнення в організм людини вони поділяються на такі, що проникають через дихальні шляхи, шлунково-кишковий тракт, слизові оболонки і поверхні тіла людини.
До біологічних небезпечних і шкідливих виробничих факторів відносяться патогенні мікроорганізми (бактерії, віруси, гриби) і продукти їх життєдіяльності, а також макроорганізми (рослинні і тваринні).
До психофізичних небезпечних і шкідливих виробничих факторів відносяться фізичні (статичні і динамічні) і нервово-психічні перевантаження (розумове перенапруження, перенапруження каталізаторів, монотонність праці, емоційне перенавантаження).
Нервово - психічні навантаження спричиняються переробкою великої кількості інформації і стосуються операторів пультів управління при порушенні режиму праці і відпочинку.
Перелічені шкідливі фактори можуть викликати у працюючих такі професійні хвороби, як пилові бронхіти, пневмоконіози, вібраційну хворобу, захворювання нервової системи та ін. Крім того, несприятливе виробниче середовище може впливати на здоров'я майбутніх поколінь людей.
Носіями небезпечних та шкідливих факторів є предмети праці, засоби виробництва, продукти праці, енергія, природно - кліматичне середовище, флора, фауна, люди, навколишнє середовище.
Небезпечні та шкідливі фактори характеризуються потенціалом, якістю, часом існування або дії на людину, імовірністю появи, розмірами зони дії. Потенціалом визначається виробничий фактор з кількісного боку, наприклад, рівень шуму, сила електричного струму, концентрація газів у повітрі, дисперсність пилу. Якість фактора відбиває його специфічні особливості, які впливають на організм людини. Це, наприклад, частотний спектр шуму, дисперсність пилу, рід електричного струму. Простір, де постійно діють або періодично виникають небезпечні й шкідливі фактори, які можуть діяти на людину, називають небезпечною зоною.
Небезпечні зони можуть бути постійними або тимчасовими. Вони характеризуються геометричними розмірами, а змінні зони - ще й імовірністю виникнення. Небезпечні зони можуть бути локальними і розгорнутими. Локальною називається зона, розміри якої співвідносні з розмірами людини. Розгорнутою називається зона, що суттєво перевищує розміри людини.






























40. Виробничий шум: джерела, нормування, вплив на працюючого
Шум - безладне поєднання небажаних для людини звуків, що заважають трудовій діяльності чи відпочинку.
Шум буває: механічного походження, який виникає внаслідок вібрації при роботі механізмів та устаткування, а також поодиноких чи періодичних ударів у з'єднаннях деталей та конструкцій; аеродинамічного походження, який виникає при подачі газу чи повітря по трубопроводах, вентиляційних системах, або їх стравлюванні в атмосферу; гідродинамічного походження, який виникає внаслідок процесів, що відбуваються у рідинах (гідравлічні удари, кавітація, турбулентність потоку); електромагнітного походження, який виникає внаслідок коливання елементів електромеханічних пристроїв під впливом змінних магнітних полів.
Найкраще вивчено дію шуму на слуховий апарат людини, доведено, що несприятливе акустичне середовище може призвести до розвитку слухової патології – професійної глухоти.
Шум може впливати на слух людини; викликаючи миттєву глухоту або пошкоджуючи орган слуху призводячи до акустичної травми.
Тривала дія шуму може різко знижувати чутливість слуху до звуків на окремих частотах, після чого слух може відновлюватися майже повністю внаслідок прояву адаптаційної захисної пристосувальної реакції слухового апарату.
Адаптацією до шуму вважається тимчасове зниження гостроти слуху не більше як на 15дБ з відновленням його протягом кількох хвилин після припинення дії шуму.
Найшкідливішим для слуху є шум великої інтенсивності з довготривалим періодом безперервної дії.
Зміна слухової функції може мати короткочасну й стійку втрату гостроти слуху. Короткочасне зниження гостроти слуху вказує на адаптаційно-пристосувальну реакцію органу слуху на дію шуму.
Інтенсивний шум при щоденній дії може призвести до вираженого професійного захворювання – туговухості (неврит слухового нерва). Ознакою туговухості є втрата слуху в першу чергу на ділянці високих частот, а пізніше – і на найбільш низьких частотах.
Гранично допустимі рівні шуму на виробництві мають забезпечувати функціонування фізіологічних систем організму в межах адаптаційних можливостей на весь час трудової діяльності. Чинні на цей час гігієнічні нормативи, які регламентують допустимі рівні шуму, інфразвуку та ультразвуку, побудовані на єдиному енергетичному принципі і практично включають увесь частотний діапазон акустичних коливань, що впливають на людину.
Нормування шуму здійснюється згідно з ГОСТом 12.1.003-83* ССБТ. При нормуванні використовуються два методи:
1) нормування за граничним спектром шуму;
2) нормування рівня звуку у ОБА.
За першим методом нормування шуму визначається у діапазоні від 22,5 до 11520 Гц. Це пов'язане з тим, що звуки з частотами нижче 22,5 Гц та вище 11520 Гц спроможні чути менше 1% людей
Заходи та засоби захисту від шуму поділяються на колективні та індивідуальні.
До засобів індивідуального захисту (313) від шуму належать навушники, протишумові вкладки, шумо-заглушувальні шоломи.
Засоби колективного захисту від шуму поділяються за такими напрямками:
зменшення шуму в самому джерелі;
зменшення шуму на шляху його поширення;
організаційно-технічні заходи;
лікувально-профілактичні заходи.
Зменшення шуму у самому джерелі найбільш радикальний засіб боротьби з шумом, що створюється устаткуванням. Це досягається за допомогою таких заходів та засобів:
удосконалення кінематичних схем та конструкцій устаткування;
проведення статичного та динамічного зрівноважування і балансування; виготовлення деталей, що співударяються та корпусних деталей з неметалевих матеріалів (пластмас, текстоліту, гуми);
чергування металевих та неметалевих деталей; підвищення точності виготовлення деталей та якості складання вузлів і устаткування;
зменшення зазорів у з'єднаннях шляхом зменшення припусків; застосування мащення деталей, що труться та ін.


























41. Ультразвук і інфразвук
Інфразвук - це коливання в пружному середовищі, що мають однакову з шумом фізичну природу, але поширюються з частотою меншою за 20 Гц. Основними джерелами інфразвуку на виробництві є тихохідні масивні установки та механізми (вентилятори, поршневі компресори, турбіни, електроприводи та ін.), що здійснюють обертові та зворотно-поступальні рухи з повторенням циклу менше, ніж 20 разів за секунду (інфразвук механічного походження). Інфразвук аеродинамічного походження виникає при турбулентних процесах у потоках газів чи рідин.
Хоча людина і не чує інфразвуку, він чинить несприятливий вплив на весь організм людини, в тому числі й на орган слуху, знижуючи його рівень чутності практично на всьому частотному діапазоні звукових хвиль. Інфразвукові коливання сприймаються людиною як фізичне навантаження, що зумовлює передчасне втомлення, запаморочення, біль голови, порушення функції вестибулярного апарату, зниження гостроти зору та слуху, появу відчуття страху, загальну немічність. Медики виявили, що інфразвук може також впливати і на психіку людини.
Несприятливий вплив інфразвуку суттєво залежить від рівня звукового тиску, тривалості впливу та діапазону частот. Найбільш небезпечною вважається частота інфразвукових коливань близько 7 Гц, оскільки вона збігається з альфа-ритмом біострумів мозку і може спричинити резонансні явища.
Інфразвук поділяють на постійний і непостійний. У першого рівень звукового тиску змінюється не більше 10 дБ за 1 хв, а у другого - понад 10 дБ за 1 хв. Відповідно до ДСНу 3.3.6.037-99 характеристиками інфразвуку, що нормуються на робочих місцях, є рівні звукового тиску в октавних смугах частот з середньогеометричними частотами 2, 4, 8 і 16 Гц (для постійного інфразвуку) та загальний еквівалентний рівень звукового тиску за шкалою "Лінійна" шумоміра в дБл1и (для непостійного інфразвуку). Допустимі рівні інфразвуку наведені в табл. 2.12:
Традиційні мтоди боротьби з шумом, засновані на звукоізоляції та звукопоглинанні, є малоефективними щодо інфразвуку, оскільки останній має значно вищу проникну здатність. Тому необхідно, перш за все, домогтися усунення або зниження рівня інфразвуку в джерелі, що його генерує. Для цього підвищують циклічність устаткування (понад 20 ц/с), жорсткість коливних конструкцій великих розмірів, установлюють глушники реактивного типу тощо.
Ультразвук широко використовується в багатьох галузях промисловості для інтенсифікації процесів хімічного травлення, нанесення металевого покриття, очищення, змивання та знежирення деталей і виробів, дефектоскопії (оцінка якості зварних швів, структури сплаву) та ін.
Ультразвук широко використовується в багатьох галузях промисловості для інтенсифікації процесів хімічного травлення, нанесення металевого покриття, очищення, змивання та знежирення деталей і виробів, дефектоскопії (оцінка якості зварних швів, структури сплаву) та ін.
Ультразвук, так само як і інфразвук, орган слуху людини не сприймає, однак він може спричиняти біль голови, загальну втому, розлади серцево-судинної та нервової систем.
За способом передачі від джерела до людини ультразвук поділяють на: повітряний (передається через повітря) та контактний (передається на руки людини, що працює через тверде чи рідинне середовище).
За спектром ультразвук поділяють на: низькочастотний (коливання частотою від 1,2 o 104 до 1,0 o 106 Гц передаються людині повітряним чи контактним шляхом) та високочастотний (коливання частотою від 1,0 * 105 до 1,0 o 109 Гц передаються людині тільки контактним шляхом).
Параметрами повітряного ультразвуку, що нормуються у робочій зоні, е рівні звукового тиску в третинооктавних смугах з середньогеометричними частотами 12,5; 16,0; 20,0; 25,0; 31,5; 40,0; 63,0; 80,0;100,0 кГц. Для контактного ультразвуку параметром, що нормується, є пікове значення віброшвидкості в частотному діапазоні від 0,1 МГц до 10,0 МГц або його логарифмічний рівень. Допускається також застосовувати як параметр інтенсивність ультразвуку.





























42. Вібрація, вплив на працюючого, методи захисту
Вібрація як чинник шкідливості у виробничій діяльності зустрічається в багатьох технологічних процесах. Причиною виникнення вібрації може бути незрівноважність і незбалансованість частин механізмів, що обертаються чи здійснюють зворотно-поступальний рух.
Негативна дія вібрації відчувається тоді, коли не збігається цетр ваги тіла та осі обертання, коли деформуються деталі внаслідок нерівномірного їх нагрівання, зносу або незадовільного технічного догляду за з’єднувальними муфтами, підшипниками, обоймами і т. ін.
Вібрація – це коливальні процеси, що відбуваються у механічних системах. Найпростішою формою вібрації є гармонійні синусоїдні коливальні рухи.
Сила впливу вібрації і характер її дії на організм людини залежить від кількості поглинутої енергії, найбільш адекватним виразом якої є віброшвидкість. При вібрації виникають хвильові рухи з перемінним стискуванням або розтягуванням тканини людини чи частин її тіла. Людина краще переносить горизонтальні ніж вертикальні коливання вздовж осі тіла.

Вібрація викликає в організмі людини реакцію аналогічну багатократному струсу мозку і є причиною функціонального розладу різних систем та органів.
Тіло людини можна розглядати як сполучення мас з пружними елементами. Під впливом коливань деяких частот на організм людини може виникати таке явище, як резонанс внутрішніх органів, вони починають поводитись як звичайні маятники. Для більшості внутрішніх органів власні частоти лежать в діапазоні 6-9Гц, а в межах частот 25-30Гц – резонанс голови відносно плечей. Систематична і тривала дія вібрації в резонансній чи близькій до неї зоні може бути причиною вібраційної хвороби.
Особливості дії вібрації визначаються частотними спектрами і максимальними рівнями енергії коливання.
Місцева вібрація має найбільшу питому вагу серед професійних вібраційних хвороб.
Місцева вібрація в діапазоні низьких частот викликає вібраційну патологію з переважним ураженням нервово-м’язового, опорно-рухового апарату. Локальна вібрація широкого спектра (35-125 Гц) викликає судинні, нервово-м’язові, кістково-суглобні та інші порушення різного ступеня. Погіршується постачання кінцівок кров’ю, порушується чутливість шкіри, відбувається закостеніння сухожилків, м’язів, виникає сильний біль, відкладаються солі в суглобах рук і пальців, що призводить до деформації і зменшення їх рухливості.
Низькочастотні вібрації призводить до захворювання через 8-10 років роботи з вібраційним обладнанням, а високочастотні вібрації – через 5 і менше років.
Процес захворювання прискорюється в холодний та уповільнюється в теплий період року.
Під дією загальної вібрації виникають зміни у центральній і вегетативній нервовій системах, серцево-судинній системі, обмінних процесах, вестибулярному апараті, виникають спазми церебральних і периферійних судин. Унаслідок дії загальної вібрації на центральну нервову систему може розвиватися церебральна форма вібраційної хвороби. У бетонувальників виникає вона вже при стажі роботи менше трьох років. Ця хвороба порушує фізіологічні функції організму й проявляється у вигляді головного болю, запаморочення, нудоти, що настають без видимих причин.
Важливу роль у розвитку вібраційної хвороби відіграють супутні чинники: мікро травматизація, переохолодження, великі статичні м’язові навантаження та ін.
Ефективне лікування вібраційної хвороби може бути лише на ранніх стадіях захворювання. В особливо тяжких випадках в організмі настають незворотні зміни, що призводять до інвалідності та часткової чи повної втрати працездатності.
До найбільш дійових заходів захисту людини від вібрації технічними методами належить:
- створення нових конструкцій машин, обладнання та інструментів, вібрація яких не виходить за безпечні межі, а зусилля натискання не перевищує 15-20 кг;
- усунення безпосереднього контакту людини з вібруючим обладнанням шляхом впровадження дистанційного управління, промислових роботів, автоматизації і зміни технологічних операцій;
- зменшення параметрів вібрації на шляху її поширення від джерела коливальної сили (зменшення динамічних процесів, що спричиняються ударними або різкими прискореннями);
- усунення дисбалансу мас, що обертаються, шляхом їх збалансування;
- вібропоглинання, вібродемпфування, віброізоляція, віброгасіння.
Вібропоглинання та вібродемпфування вібруючих конструкцій здійснюється за рахунок збільшення втрат енергії в коливальних системах, що досягається перетворенням механічної коливальної енергії в інші види.
Для вібродемпфування використовують конструктивні матеріали, що мають велике внутрішнє тертя. На конструкції, що вібрують, наносять шар пружнов’язких матеріалів, які мають велике внутрішнє тертя (мастики, пластикат, пінопласт та ін.). Товщина покриття вібродемпфуючими матеріалами має перевищувати товщину віброізолюючих тонкостінних деталей у 2-3 рази.
Віброізоляція це єдиний засіб зменшення вібрації, що передається на руки від ручного механізованого інструмента. Для цього в коливальну систему вводять пружний елемент, коефіцієнт жорсткості якого зменшується, коли збільшується сила натиску. Пружні елементи, що вводяться в систему (амортизатори) можуть бути пружинними, гумовими та іншими, розміри їх визначаються розрахунками.
Зниження шкідливої дії вібрації досягається віброгасінням шляхом установки агрегатів на самостійні фундаменти, параметри яких добирають розрахунком, влаштуванням ребер жорсткості і т ін.
Велике значення має заміна і вдосконалення технологічних операцій: використання зварювання, клеєних з’єднань, електроемульсійної, електрохімічної обробки матеріалів що значно знижують або повністю виключають контакт людини з вібруючим обладнанням.

43. Виробничий пил: джерела, вплив на працюючого, засоби захисту.
Пил – це поняття, що визначає фізичний стан речовини, подрібненої на маленькі частки.
За походженням пил поділяється на два класи:
органічний: рослинний (дерев’яний, бавовняний ), тваринний (кістковий, вовняний), штучний (пластмасовий);
неорганічний: мінеральний (кварцовий, силікатний), металевий (залізний, алюмінієвий).
Пил відноситься до аеродисперсних систем, а відтак має здатність перебувати у завислому стані. Ступінь дисперсності пилу визначає тривалість перебування його у повітрі та глибину проникнення у дихальні шляхи.
За дисперсністю пил буває:
видимий >10мкм;
мікроскопічний < 10-0,25мкм;
ультрамікроскопічний <0,25мкм.
За способом утворення розрізняють аерозолі дезінтеграції і конденсації.
Аерозолі дезінтеграції утворюються під час подрібнення твердих речовин і складаються з пилинок великих розмірів.
Аерозолі конденсації утворюються з пари металів та їх сполук, які під час охолодження стають твердими частками, розміри яких значно менші ніж аерозолів дезінтеграції.
Дія пилу на організм людини залежить від його фізико-хімічних властивостей, тривалості впливу та концентрації. Дані про концентрацію пилу дають уяву про ступінь забруднення повітря і про ймовірність фіброгенної, подразнюючої і токсичної дії пилу на організм людини.
Найбільшу фіброгенну дію мають аерозолі дезінтеграції з розміром часток до 5мкм та аерозолі конденсації з частками меншими за 0,3-0,4мкм. Вони найглибше проникають і найдовше затримуються в альвеолах легенів.
Залежно від агресивності пилу можуть розвиватись специфічні (фібрози) і неспецифічні патологічні легеневі процеси (туберкульоз. рак).
Розвиток професійних захворювань починається після накопичення пилу в альвеолах, в дрібних лімфатичних вузлах і по ходу лімфатичних судин. Накопичення пилу призводить до розростання сполученої тканини, що поступово веде до порушення функції легенів і серця. Сполучна тканина зморщується, утворює рубці, здавлює судини, порушуючи функцію дихання та кровообігу. Так розвивається картина легеневого фіброзу, відомого як пневмоконіоз (від грецьк. pneumon- легені та conia-пил). Під цим терміном розуміють численні види пилових легеневих фіброзів.
За класифікацією МОЗ пневмоконіоз поділяють на шість груп: силікоз, силікатоз, металоконіоз, карбоконіоз, пневмоконіоз від змішаного пилу і пневмоконіоз від органічного пилу.
Найпоширенішим серед всіх пневмоконіозів є силікоз, який розвивається тоді, коли людина вдихає пил кварцу, що містить кремній у вільному стані. При цьому захворюванні уражається весь організм, пригнічується функція нервової системи, відчуття смакового, слухового та шкіряного аналізаторів і т. ін.
Прояви пневмоконіозів різні, але всім їм притаманні загальні риси: задишка, біль у грудях і сильний кашель. У прогресуючих формах легеневих пневмоконіозів виникає легенева недостатність – зменшується легенева вентиляція , скорочується час затримки дихання.
Окрім вище описаного пил може призвести до розвитку професійних бронхітів, пневмоній, астматичних ринітів, бронхіальної астми, конюктивітів, ураження шкіри (дерміти).
Пил може виявляти чисто механічну дію – подразнювати слизові оболонки дихальних шляхів та очей, порушувати цілісність шкіри і створювати вхідні ворота для інфекційних збудників.
Запобігання професійної пилової патології зводиться до технологічних, технічних, санітарно-гігієнічних і медико-профілактичних заходів.
Ефективним заходом боротьби з пилом є дистанційне управління технологічними процесами. Надійно вирішує питання боротьби з пилом герметизація обладнання, ізоляція пиловидних матеріалів, механізація праці.
Санітарно-гігієнічні заходи ґрунтуються на правильній експлуатації устаткування й систематичному контролюванні вмісту пилу в повітрі виробничих приміщень.
До колективних засобів захисту належить система вентиляції, що забезпечує розбавлення пилового аерозолю й видалення його за межі робочої зони.
Для профілактики пилових захворювань використовують індивідуальні засоби захисту – респіратори, спеціальні шоломи й скафандри з подачею до них чистого повітря , а також окуляри та спецодяг.
Медико-профілактичні заходи (попередні й періодичні медичні огляди працівників) мають велике значення у боротьбі з пиловою професійною патологією.
Для санітарної оцінки повітряного середовища важливе значення має систематичний контроль за наявністю пилу в повітрі робочої зони, що дає можливість охарактеризувати повітряне середовище й накреслити шляхи його нормалізації.









44. Електромагнітне випромінювання на виробництві: дія на працюючих, засоби захисту
Електромагнітне випромінювання це процес утворення вільного електромагнітного поля, що випромінює заряджені частинки, які прискорено рухаються. Його головними джерелами є телевізійні передачі та радіолокаційні станції, пристрої сотового й інших видів радіозв’язку, високовольтні мережі електропередач, комп’ютерна техніка тощо.
Ступінь біологічного впливу електромагнітних полів на організм людини залежить від частоти коливань, напруженості та інтенсивності поля, тривалості його впливу. Підвищений рівень електромагнітних випромінювань шкодить здоров’ю людини. Від цього страждає передусім нервова і серцево-судинна системи, виникають головний біль і перевтома, знижується точність робочих рухів, порушується сон. Електромагнітне випромінювання викликає зміни тиску крові, гіпотонію або гіпертонію.
Захист від електромагнітного випромінювання здійснюється за такими напрямами: - завдяки дистанційному контролю і керуванню в екранованому приміщенні. Захисні властивості екранів базуються на ефекті послаблення напруженості електричного поля в просторі поблизу заземленого металевого предмета. Екрани виготовляються у вигляді металевої сітки, розміщеної між екранним простором та джерелом електричного поля;
- організаційними заходами (проведенням дозиметричного контролю, медичних оглядів, додатковою відпусткою, скороченням робочого часу);
- застосуванням засобів індивідуального захисту (окулярів, шоломів, рукавиць, спеціального взуття, спецодягу).






45. Виробничий мікроклімат
Під терміном "виробничий мікроклімат" розуміють умови виробничого середовища, які забезпечують відчуття комфортності на виробництві.
До параметрів виробничого мікроклімату належать температура і вологість повітря, а також швидкість його руху. Ці компоненти виробничого середовища здатні як знижувати, так і підвищувати продуктивність праці, спричинювати не пов'язані з виробничим процесом захворювання, впливати на самопочуття персоналу тощо.
На багатьох виробництвах температура і вологість, швидкість повітря впливають на людину одночасно.
Розрізняють оптимальні, допустимі та шкідливі мікрокліматичні умови. Для виробничих приміщень та відкритих територій у спекотну і холодну пору року наведенні в «Санітарні норми мікроклімату виробничих приміщень».
Наприклад у металургійному виробництві, де діють висока температура, шум, вібрація, м’язове напруження, призводить до значних змін різних видів обліку і функціонального стану організму. Ці зміни призводять до утруднення серцево-судинної діяльності, до порушень процесів терморегуляції, впливають на функціональний стан системи дихання, травлення, нервової системи, на скоротливу функцію м’язів, що може з’явитися причиною порушення самопочуття працюючого.
Зниження негативного впливу мікроклімату можна досягти за рахунок таких заходів:
- впровадження раціональних технологічних процесів;
- механізація та автоматизація виробничих процесів, дистанційного управління, екранування робочих місць;
- теплоізоляцію обладнання;
- ефективне планування і розміщення гарячих виробництв;
- раціональні системи вентиляції;
- раціоналізація режимів праці і відпочинку;
- застосування спецодягу.
Методи захисту працюючих від переохолодження у виробничих приміщеннях передбачають:
- створення захисних споруд на відкритих майданчиках;
- застосування пристроїв місцевого опалення на постійних робочих місцях;
- обладнання приміщень для обігріву;
- повітряні завіси;
- спецодяг с тепловим опором.





























46. Лазерне випромінювання
Лазерне випромінювання (ЛВ) - використовується в телебаченні, системах передачі інформації, спектроскопії, металообрізі, зварюванні, електронній техніці, в біології ті медицині.
Це сприяє залученню великої кількості працюючих для обслуговування лазерних установок. Тому поряд зі своїми унікальними властивостями лазерні установки створюють певну небезпеку для здоров’я обслуговуючого персоналу.
Біологічна дія ЛВ – це сукупність структурних, функціональних, біологічних змін, що виникають у живому організмі.
Вплив невеликої інтенсивності ЛВ призводить до різних функціональних порушень, у серцевосудинній системі, ендокринних залозах, центральній нервовій системі. З’являється втома, головний біль, зниження імунітету, великі стрибки артеріального тиску.
З локальних дій ЛВ найбільш небезпечне для очей, пошкоджуючи рогівку, а іноді сітківку ока.
Досить великі дози ЛВ призводять до опіків, ураження внутрішніх органів, навіть її руйнування.
Серед засобів захисту виділяють:
- застосування дистанційного керування, захисних екранів;
- систему блокування та сигналізації;
- огородження лазерно-небезпечної зони;
- індивідуальні засоби захисту, захисні окуляри, для захисту шкіри фетровий одяг, шкіряні рукавички.





























































































47. Виробнича вентиляція
Вентиляція – це регульований повітрообмін, що забезпечує видалення з приміщення забрудненого повітря і подачу на місце видаленого свіжого повітря.
Основна вимога до вентиляційних систем – це вилучення з приміщення забрудненого, вологого або нагрітого повітря та подача на йог місце чистого повітря, що відповідає санітарно-гігієнічним вимогам.
За способом переміщення повітря вентиляція буває природна, штучна (механічна) та суміщена (природна та штучна одночасно).
Залежно від призначення – для подачі чи видалення повітря або для того й іншого одночасно – вентиляція може бути припливною, витяжною або припливно-витяжною.
За місцем дії вентиляція буває загальнообмінною і місцевою.
На виробництвах часто влаштовують комбіновані системи вентиляції (загальнообмінні з місцевою і т. ін), а в окремих випадках і аварійну вентиляцію, як правило, вона проектується витяжною.
Системи вентиляції мають бути пожежо – й вибухобезпечними, простими в облаштуванні не переохолоджувати приміщення, не створювати надмірного шуму, бути надійними в експлуатації та економними. Крім паспорта на кожну вентиляційну установку складають журнал експлуатації.
Природна вентиляція
Природна вентиляція відбувається внаслідок різниці температури повітря в приміщенні і ззовні, а також у результаті дії вітру. Різниця температур обумовлює надходження холодного повітря у приміщення й видалення з нього теплого повітря. Під дією вітру з навітряного боку будівлі виникає, підвищений тиск, а з підвітряного – розріджений. Розрідження зумовлює витяжку теплого й забрудненого повітря з приміщення, а на його заміну надлишок тиску зумовлює надходження свіжого повітря.
Природна вентиляція може бути неорганізованою і організованою.
Провітрювання здійснюється завдяки перепадам температури і сили вітру через вікна та кватирки і за рахунок інфільтрації – просочування повітря через вікна, нещільності вікон, дверей і будівельних матеріалів. Площа вікон, кватирок і фрамуг, що забезпечують природну вентиляцію має становити від 2-х до 4% площі підлоги.
Організована природна вентиляція – це аерація. Для аерації у стінах будівлі роблять отвори для надходження зовнішнього повітря , а у верхній частині – спеціальні ліхтарі для видалення відпрацьованого повітря.
Щоб посилити природну вентиляцію у виробничих приміщеннях встановлюють витяжні труби з дефлекторами на 1,5-2м вище гребня даху в зоні ефективної дії вітру. Вітер, що обтікає дефлектор створює знижений порівняно з атмосферним тиск, внаслідок чого по витяжній трубі вгору рухається повітря з приміщення й видаляється у навколишнє середовище.
Для боротьби з надлишками тепла аерація має перевагу втому, що величезні об’єми повітря(мільйони м/г) подаються і видаляються без вентиляторів і повітропроводів. Аерація дешевша й простіша в експлуатації порівняно з механічними системами вентиляції.
Недоліком природної вентиляції є те , що вона мало ефективна за високих температур зовнішнього повітря, особливо у безвітряну погоду.
Механічна вентиляція
У системах механічної вентиляції рух повітря здійснюється за допомогою вентиляторів. Механічна вентиляція може бути робочою або аварійною, яку проектують на тих виробництвах де можливе надходження у повітря значної кількості шкідливих або вибухонебезпечних речовин.
Аварійна вентиляція вмикається автоматично при досягненні граничної концентрації небезпечних речовин і має забезпечувати 8-12 кратний повітрообмін за годину.
Механічна робоча вентиляція може бути загальнообмінною, місцевою або комбінованою.
Щоб забезпечити нормальний повітрообмін необхідну кількість повітря визначають відповідно до наявних шкідливих чинників характерних для конкретного виробництва.
Необхідний повітрообмін (м/год) є основною величиною для визначення параметрів вентиляційної системи та вибору необхідного вентиляційного обладнання.
За принципом роботи вентилятори бувають осьові, відцентрові й діаметральні. Вентилятори виготовляються різних розмірів і кожному з них відповідає номер, який показує величину діаметра робочого колеса в дециметрах .
Загальнообмінна вентиляція забезпечує створення відповідного мікроклімату у всьому об’ємі приміщення. Цей вид вентиляції має дві системи – припливну й витяжну, які одночасно подають у приміщення чисте повітря у нижню частину, а з верхньої зони видаляють забруднене.
Приймальні пристрої для забору зовнішнього повітря розміщують над покрівлею будівель, якщо відсутні викиди повітря, забрудненого шкідливими речовинами або якщо ці викиди відведені за межі аеродинамічної тіні, яку створює вітер, що набігає на будівлю.
Для приміщень в яких має бути надійний повітрообмін влаштовують припливно-витяжну загальнообмінну вентиляцію. Цей вид вентиляції облаштовують у приміщенні, де виділяється значна кількість шкідливих речовин і де витяжка має бути на 10% більшою ніж приплив, щоб шкідливі речовини не витіснялися у сусідні приміщення.
У цій системі вентиляції використовують не лише зовнішнє повітря, а й повітря приміщень після його очищення. Повторне використання повітря приміщень називається рециркуляцією. Вона використовується в холодний період року з метою економії тепла, що витрачається на підігрівання припливного повітря. Для рециркуляції використовуються лише повітря тих приміщень, де відсутні виділення шкідливих речовин.
Припливна механічна вентиляція проектується в приміщеннях зі значними тепловиділеннями і невисокою концентрацією шкідливих речовин. Ця система вентиляції забезпечує подачу чистого зовнішнього повітря у приміщення, а видалення забрудненого повітря здійснюється через вентиляційні отвори, фрамуги, дефлектори.
Витяжна загальнообмінна вентиляція проектується там де відсутні викиди шкідливих речовин та невелика кратність повітрообміну, а також у допоміжних, побутових та складських приміщеннях.
Повітря до складу якого входять вибухонебезпечні або неприємнопахнущі речовини видаляють в атмосферу вище рівня аеродинамічної тіні, яку створює будівля. Цього досягають за допомогою високих труб («факельні» викиди).
Загальнообмінну припливно-механічну вентиляцію приміщень без природного провітрювання проектують так, щоб забезпечувати в них не менше двох припливних і двох витяжних вентиляційних установок, з продуктивністю кожної не менше 50% потрібного повітрообміну. Об’єм подаваємого повітря засобами механічної вентиляції має становити не менше 60 м3/год на одного працюючого, але не менше однократного повітрообміну за годину. Дозволяється проектувати по одній припливній і одній витяжній установці тільки тоді, коли вони забезпечені резервним вентилятором, який автоматично включається при зупинці робочого.
Порядок розрахунку вентиляційної мережі є такий:
вибирають конфігурацію мережі;
визначають поперечні розміри повітроводів;
розраховують опір мережі;
за каталогом підбирають вентилятор і електродвигун
Основним завданням розрахунку вентиляційних систем є визначення кількості повітря (м3/год), необхідного для його надходження або вилучення з приміщення.
Повітрообмін визначають розрахунковим шляхом за конкретними даними про кількість шкідливих виділень (теплоти, вологи, пари, газу, пилу).
Розрахунки повітрообміну для проектування вентиляційних систем мають на меті забезпечення належного санітарно-гігієнічного стану у робочій зоні виробничого приміщення.

48. Вимоги охорони праці до офісних приміщень та обладнання
Вимоги до оформлення приміщень та робочих місць на підприємствах регулюються:
а) Законом про охорону праці;
б) Правилами охорони праці під час експлуатації електронно-обчислювальних машин, затвердженими наказом Держгірпромнагляду від 26.03.2010 р. № 65;
в) іншими нормативно-правовими актами України відповідно до специфікації конкретного підприємства та умов виробництва товарів, надання послуг.
Вимоги до приміщення
Площу приміщень, в яких розташовують персональні комп’ютери, визначають згідно з чинними нормативними документами з розрахунку на одне робоче місце, обладнане ПК:
площа – не менше 6,0 кв. м;
обсяг – не менше 20,0 куб. м, з урахуванням максимальної кількості осіб, які одночасно працюють у зміні;
робочі місця повинні бути розташовані на відстані не менше ніж 1 м від стіни з вікном, відстань між бічними поверхнями комп’ютерів має бути не меншою за 1,2 м;
відстань між тильною поверхнею одного комп’ютера та екраном іншого не повинна бути меншою 2,5 м;
прохід між рядами робочих місць має бути не меншим 1 м.
Заземлені конструкції, що знаходяться в приміщеннях (батареї опалення, водопровідні труби, кабелі із заземленим відкритим екраном тощо), мають бути надійно захищені діелектричними щитками або сітками від випадкового дотику.
У приміщеннях з персональними комп’ютерами слід щоденно проводити вологе прибирання.
Також в цих приміщеннях повинні бути медичні аптечки першої допомоги та система автоматичної пожежної сигналізації з димовими пожежними сповіщувачами та переносними вуглекислотними вогнегасниками з розрахунку 2 шт. на кожні 20 кв. м площі приміщення. Підходи до засобів пожежогасіння повинні бути вільними.
Вимоги до освітлення приміщення
Відносно вікон робоче місце повинно бути розміщено так, щоб природне світло було збоку, переважно з лівого, та забезпечувався коефіцієнт природної освітленості не нижче 1,5 %. Робоче місце, обладнане ПК, повинно бути розташоване так, щоб уникнути попадання в очі прямого світла. Джерела штучного світла рекомендується розташувати з обох сторін від екрану паралельно напрямку зору. Щоб уникнути світлових блисків від екрану, клавіатури, освітлювальних пристроїв, сонця, в напрямку очей необхідно застосовувати антиблискові сітки, спеціальні фільтри для екрану, захисні козирки, жалюзі на вікнах. Вікна приміщень повинні мати регулювальні пристрої для відкривання.
Штучне освітлення приміщення має бути обладнане системою загального рівномірного освітлення. У приміщеннях, де переважають роботи з документами, допускається вживати систему комбінованого освітлення (додатково до загального освітлення встановлюються світильники місцевого освітлення). Загальне освітлення має бути виконане у вигляді суцільних або переривчатих ліній світильників, що розміщуються збоку від робочих місць (переважно зліва) паралельно лінії зору працівників.
Застосування світильників без розсіювачів та екранних сіток забороняється.
Як джерело світла при штучному освітленні повинні застосовуватися, як правило, люмінесцентні лампи типу ЛБ. Допускається у світильниках місцевого освітлення застосовувати лампи розжарювання. Яскравість світильників загального освітлення в зоні кутів випромінювання від 50 град. до 90 град. відносно вертикалі в подовжній і поперечній площинах повинна становити не більше 200 кд/кв. м, а захисний кут світильників повинен бути не більшим за 40 град. Коефіцієнт запасу для освітлювальної установки загального освітлення слід приймати рівним 1,4. Коефіцієнт пульсації повинен не перевищувати 5 %. Рівень освітленості на робочому столі в зоні розташування документів має бути в межах 300 – 500 лк.
У разі неможливості забезпечити даний рівень освітленості системою загального освітлення, допускається застосування світильників місцевого освітлення, але при цьому не повинно бути відблисків на поверхні екрану та збільшення освітленості екрану більше ніж до 300 лк. Світильники місцевого освітлення повинні мати напівпрозорий відбивач світла із захисним кутом не меншим за 40 град. Необхідно передбачити обмеження прямої близькості від джерела природного та штучного освітлення, при цьому яскравість поверхонь, що світяться (вікна, джерела штучного світла) і перебувають у полі зору, повинна бути не більшою за 200 кд/кв. м. Необхідно обмежувати відбиту близькість шляхом правильного вибору типів світильників та розміщенням робочих місць відносно джерел природного та штучного освітлення. При цьому яскравість відблисків на моніторі не повинна перевищувати 40 кд/кв. м, яскравість стелі при застосуванні системи відбивного освітлення не повинна перевищувати 200 кд/кв. м. Необхідно обмежувати нерівномірність розподілу яскравості в полі зору осіб, що працюють з монітором, при цьому відношення значень яскравості робочих поверхонь не повинно перевищувати 3:1, а робочих поверхонь і навколишніх предметів (стіни, обладнання) – 5:1.
Рівні шуму та вібрації на робочих місцях осіб, що працюють з ПК, визначаються відповідно до ДСанПіН 3.3.2.007-98.
Для забезпечення нормованих рівнів шуму у виробничих приміщеннях та на робочих місцях застосовуються шумопоглинальні засоби, вибір яких обґрунтовується спеціальними інженерно-акустичними розрахунками. Як засоби шумопоглинання повинні застосовуватися негорючі або важкогорючі спеціальні перфоровані плити, панелі, мінеральна вата з максимальним коефіцієнтом звукопоглинання в межах частот 31,5 – 8000 Гц, або інші матеріали аналогічного призначення, дозволені для оздоблення приміщень органами державного санітарно-епідеміологічного нагляду. Крім того, необхідно застосовувати підвісні стелі з аналогічними властивостями.
Ч. 2 ст. 41 КУпАП передбачає, що порушення вимог законодавчих та інших нормативних актів про охорону праці тягне за собою накладення штрафу на посадових осіб підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності та громадян – суб'єктів підприємницької діяльності – в сумі від 340 до 680 грн. Також слід зазначити, що ст. 1884 КУпАП передбачає суворішу відповідальність за невиконання законних вимог посадових осіб органів спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з нагляду за охороною праці і тягне за собою накладення штрафу на посадових осіб підприємства в сумі до 1700 грн.









































49. Вимоги до розташування виробничих та допоміжних приміщень
Вибираючи майданчик для будівництва підприємства, треба враховувати: аерокліматичну характеристику та рельєф місцевості, умови туманоутворення та розсіювання в атмосфері промислових викидів. Не можна розміщувати підприємства поблизу джерел водопостачання; на ділянках, забруднених органічними та радіоактивними відходами; в місцях можливих підтоплень тощо. Слід зазначити, що при виборі місця розміщення підприємства необхідно врахувати вплив вже існуючих джерел викидів та створюваного ними тла забруднення.
Вирішуючи питання зонування (умовного поділу території за функціональним використанням) великого значення слід надавати переважаючому напрямку вітрів та рельєфу місцевості. Як правило, виробничу зону розташовують з підвітряного боку відносно підсобної та інших зон. Окремі будівлі та споруди розташовуються на майданчику таким чином, щоб у місцях організованого повітрозабору системами вентиляції (кондиціонування повітря) вміст шкідливих речовин у зовнішньому повітрі не перевищував 30% ГДК для повітря робочої зони виробництв. При розташуванні будівель відносно сторін світу необхідно прагнути до створення сприятливих умов для природного освітлення. Відстань між будівлями повинна бути не менше найбільшої висоти однієї з протилежних будівель (щоб вони не затіняли одна одну).
Виробничі будівлі та споруди, як правило, розташовують за ходом виробничого процесу. При цьому їх слід групувати з урахуванням спільності санітарних та протипожежних вимог, а також з урахуванням споживання електроенергії, руху транспортних та людських потоків.
При плануванні виробничих приміщень необхідно враховувати санітарну характеристику виробничих процесів, дотримуватись норм корисної площі для працюючих, а також нормативів площ для розташування устаткування і необхідної ширини проходів, що забезпечують безпечну роботу та зручне обслуговування устаткування.
Об'єм виробничих приміщень на одного працівника згідно з санітарними нормами повинен складати не менше 15 м3, а площа приміщень не менше 4,5 м2.
Якщо в одній будові необхідно розмістити виробничі приміщення, до яких з точки зору промислової санітарії та пожежної профілактики висуваються різні вимоги, то необхідно їх групувати таким чином, щоб вони були ізольованими один від одного. Цехи, відділення та дільниці зі значними шкідливими виділеннями, надлишком тепла та пожежонебезпечні необхідно розташовувати біля зовнішніх стін будівлі і, якщо допустимо за умовами технологічного процесу та потоковістю виробництва на верхніх поверхах багатоповерхової будівлі. Не можна розташовувати нешкідливі цехи та дільниці (наприклад, механоскладальні, інструментальні, ЕОМ тощо), а також конторські приміщення над шкідливими, оскільки при відкриванні вікон гази та пари можуть проникати в ці приміщення.
Ширина основних проходів всередині цехів та дільниць повинна бути не менше 1,5 м, а ширина проїздів 2,5 м.
Двері та ворота, що ведуть безпосередньо на двір, необхідно обладнати тамбурами або повітряними (тепловими) завісами.
Важливе значення для здорових та безпечних умов праці мають раціональне розташування основного та допоміжного устаткування, виробничих меблів, а також правильна організація робочих місць. Порядок розташування устаткування і відстань між машинами визначаються їхніми розмірами, технологічними вимогами і вимогами техніки безпеки. Однак, у всіх випадках, до устаткування, що має електропривід, повинен бути вільний підхід з усіх сторін шириною не менше 1 м зі сторони робочої зони і 0,6 м зі сторони неробочої зони. Виробничі меблі (шафи, стелажі, столи тощо) можна ставити впритул до конструктивних елементів будівлі стін, колон.
Висота виробничих приміщень має бути не менше 3,2 м, а для приміщень енергетичного та складського господарства 3 м. Відстань від підлоги до конструктивних елементів перекриття 2,6 м. Галереї, містки, сходи і майданчики повинні бути завширшки не менше 1 м і загороджені поруччями висотою 1 м і внизу повинні мати бортики висотою 0,2 м.
Всі майданчики, які розташовані на висоті понад 260 мм від підлоги повинні мати поруччя. Санітарні металеві сходи для обслуговування обладнання встановлюються під кутом, що не перевищує 45° з відстанню між сходинками 230260 мм і шириною сходів 250300 мм. Для обслуговування обладнання, котре відвідується 12 рази на зміну і яке розташоване на майданчиках з різницею у відмітках не більше 3 м, допускається кут нахилу сходів 60°.
Ширина виходів з приміщень має бути не меншою 1 м, висота 2,2 м. При русі транспорту через двері їх ширина повинна бути на 0,8 м більше з обох боків габариту транспорту.
Підлоги виробничих приміщень повинні бути зносостійкими, теплими, неслизькими, щільними, легко очищуватись, а в деяких цехах та дільницях волого-, кислото- та вогнестійкими. Через підлогу в інші приміщення не повинні проникати вода, мастила, шкідливі речовини, гази.
До складу будь-якого підприємства (залежно від масштабу) повинні входити допоміжні приміщення, які поділяються на п'ять груп:
санітарно-побутові (гардеробні, душові, умивальні, вбиральні, кімнати особистої гігієни жінок, відпочинку, паління та ін.);
медичні (медпункти, поліклініки, профілакторії);
громадського харчування (їдальні, буфети, кімнати для прийняття їжі);
культурного обслуговування (бібліотеки, зали засідань, спортзали);
адміністративні (заводоуправління, цехові контори) та конструкторські бюро.

50. Загальні вимоги безпеки до технічного обладнання та виробничих процесів
Безпечність виробничого устаткування
Безпечність виробничого устаткування - це властивість виробничого устаткування відповідати вимогам безпеки праці під час монтажу (демонтажу) і експлуатації в умовах, установлених нормативною документацією.
Загальні вимоги безпеки виробничого устаткування визначені ГОСТом 12.2.003-91. Відповідно до цього нормативного документа безпечність виробничого устаткування досягається: правильним вибором принципів дії, конструктивних схем, елементів конструкції; використанням засобів механізації, автоматизації та дистанційного керування; застосуванням у конструкції засобів захисту; дотриманням ергономічних вимог; включенням вимог безпеки в технічну документацію з монтажу, експлуатації, ремонту, транспортування та зберігання устаткування; використанням у конструкції устаткування безпечних та нешкідливих матеріалів.
При проектуванні устаткування необхідно враховувати умови його експлуатації з тим, щоб при дії на нього вологи, сонячної радіації, механічних коливань, високих та низьких тисків і температур, агресивних речовин і т. ін. устаткування не ставало небезпечним.
Складові частини виробничого устаткування (приводи, трубопроводи, кабелі тощо) необхідно виконати таким чином, щоб не допустити їх випадкового пошкодження, яке може призвести до появи небезпеки. Якщо в конструкції устаткування є газо-, пневмо-, гідро- та паросистеми, то вони повинні відповідати вимогам безпеки, що є чинними для таких систем. Рухомі частини устаткування, які являють собою небезпеку, необхідно огороджувати, за винятком тих частин, огородження яких не допускається з огляду на їх функціональне призначення. У такому випадку необхідно передбачати спеціальні заходи чи засоби захисту.
Елементи устаткування, з якими може контактувати людина не повинні мати гострих країв, кутів, а також нерівних, гарячих чи переохолоджених поверхонь. Виділення та поглинання устаткуванням тепла, а також виділення ним шкідливих речовин і вологи не повинні перевищувати гранично допустимих рівнів (концентрацій) у межах робочої зони. Конструкція устаткування повинна забезпечувати усунення або зниження до регламентованих рівнів шуму, ультразвуку, інфразвуку, вібрації та різноманітних випромінювань.
Для того, щоб запобігти виникненню небезпеки при раптовому вимкненні джерел енергії, всі робочі органи, а також пристрої, які використовуються для захоплення, затискування та підіймання заготовок, деталей, виробів тощо, повинні оснащуватись спеціальними захисними пристосуваннями. Причому необхідно унеможливити самочинне вмикання приводів робочих органів у разі відновлення енергопостачання.
Конструкція устаткування повинна забезпечувати захист людини від ураження електричним струмом, а також запобігати накопиченню зарядів статичної електрики в небезпечних кількостях. Устаткування повинно бути оснащене засобами сигналізації про порушення нормального режиму роботи, а в необхідних випадках (аваріях, небезпечних пошкодженнях і режимах, близьких до небезпечних) - засобами автоматичної зупинки, гальмування та вимкнення від джерел енергії. Технічні характеристики та параметри устаткування повинні відповідати антропометричним, фізіологічним, психофізіологічним та психологічним можливостям людини. Робочі місця та їх елементи, що входять у конструкцію устаткування, повинні забезпечувати зручність та безпеку працівникам. Виробниче устаткування, обслуговування якого пов'язане із переміщенням персоналу, необхідно обладнати безпечними та зручними за конструкцією і розмірами проходами, майданчиками, сходами, поручнями і т. ін.
У процесі експлуатації устаткування не повинно забруднювати навколишнього середовища шкідливими речовинами вище встановлених норм та створювати небезпеку вибуху чи пожежі.
3.1.2. Безпечність виробничих процесів
Безпечність виробничого процесу - це властивість виробничого процесу відповідати вимогам безпеки праці під час проведення його в умовах, установлених нормативною документацією.
Відповідно з ГОСТом 12.3.002-75 безпечність виробничих процесів забезпечується: правильним вибором технологічних процесів, робочих операцій та порядку обслуговування виробничого устаткування; вибором виробничих приміщень чи зовнішніх майданчиків; вибором вихідних матеріалів, заготовок, напівфабрикатів; вибором виробничого устаткування; розташуванням виробничого устаткування та організацією робочих місць; вибором способів зберігання та транспортування вихідних матеріалів, заготовок, напівфабрикатів, готової продукції та відходів виробництва; розподілом функцій між людиною та устаткуванням з метою зменшення важкості праці; професійним відбором та навчанням працівників; застосуванням засобів захисту працівників; включенням вимог безпеки в нормативно-технічну та технологічну документацію.
Виробничі процеси не повинні забруднювати навколишнє середовище викидами шкідливих та небезпечних речовин, а також спричинювати вибухи та пожежі. Якщо під час технологічного процесу виявляються певні небезпеки, то це зазвичай наслідки помилок, які були допущені ще на стадії його розробки та проектування. Тому при проектуванні, організації та проведенні технологічних процесів необхідно передбачати:
- усунення безпосереднього контакту працівників з вихідними матеріалами, заготовками, напівфабрикатами, готовою продукцією та відходами виробництва, які чинять на них небезпечний та шкідливий вплив;
- заміну технологічних процесів та операцій, пов'язаних з виникненням небезпечних та шкідливих виробничих чинників, процесами та операціями, при виконанні яких ці чинники відсутні або мають меншу інтенсивність;
- застосування комплексної механізації, автоматизації та комп'ютеризації виробництва;
- застосування дистанційного керування технологічними процесами та операціями за наявності небезпечних і шкідливих виробничих чинників у робочій зоні;
- застосування засобів колективного захисту працюючих;
- раціональну організацію праці та відпочинку з метою профілактики монотонності (одноманітності дії та сприйняття інформації) та гіподинамії (обмеження рухової активності), а також зниження важкості праці;
- своєчасне отримання інформації про виникнення небезпечних та шкідливих виробничих чинників на окремих технологічних операціях;
- запровадження систем керування технологічними процесами, які забезпечують захист працівників та аварійне вимкнення виробничого устаткування;
- своєчасне видалення та знешкодження відходів виробництва, які є джерелами небезпечних і шкідливих виробничих чинників;
- забезпечення пожежо- та вибухобезпеки.
Застосування нових нешкідливих і негорючих матеріалів, замкнутих безвідходних технологій, комплексної механізації, автоматизації, комп'ютеризації виробничих процесів, створення оптимальних умов праці сприяють усуненню або зменшенню кількості несприятливих виробничих чинників, а відтак - запобігають виникненню нещасних випадків, отруєнь, професійних захворювань, аварій та пожеж.















































































51. Дія електроструму на людину.
Дія електричного струму на організм людини має різносторонній характер і різносторонні прояви – від слабих подразнень до смертельних наслідків.
Електричний струм , що проходить через тіло людини, може спричинити термічну, хімічну, світлову, механічну та біологічну дію.
Біологічна дія є виключною властивістю живої тканини. Вона проявляється сильним збудженням нервової тканини, що призводить до порушення внутрішніх біоелектричних процесів, які пов’язані з життєвими функціями організму. Зовнішній струм при взаємодії з біоелектричними процесами людини може викликати судоми м’язів, життєво важливих органів, у тому числі серця і легенів, що призведе до зупинки дихання і кровообігу.
Електричне ураження організму струмом буває місцевим (електричні травми) і загальним(електричні удари) коли уражається весь організм.
Характерними видами місцевих електричних травм є:
електричні опіки;
електричні знаки;
металізація шкіри;
механічні ураження;
електрофтальмія.
Залежно від умов виникнення опіки бувають трьох видів: струмовий (контактний), дуговий і змішаний, під дією струму і електричної дуги. “Ствол” електродуги має високу температуру – від 4000 до 150000С і вище. Очевидно, що людина яка потрапляє у таку ситуацію отримає опіки того чи іншого ступеню тяжкості. Тканини, що лежать на шляху струму,внаслідок великої кількості теплоти висушуються, обвуглюються і навіть безслідно щезають.
Внаслідок контакту з електромережею виникають електричні знаки. Шкіра в місці контакту затвердіває подібно до мозоля.
Металізація шкіри виникає внаслідок короткого замикання і потрапляння в глибину шкіри газоподібних або розплавлених часток металу, які розлітаються у всі сторони.
Механічні ураження є наслідком судомних скорочень м’язів під дією струму,що призводить до розриву кровоносних судин, м’язів, сухожилків, вивиху суглобів або перелом кісток. Вони виникають тоді, коли людина тривало перебуває під напругою 380В.
Електрофтальмія – ураження очей при горінні електричної дуги потужним ультрафіолетовим випромінюванням.
Електричний удар – це збудження живих тканин організму струмом, що супроводжується судомним скороченням м’язів. Це найнебезпечніший вид ураження, при якому порушується функціонування серцевої, дихальної і мозкової системи людини навіть без жодних зовнішніх ознак, що бувають при електротравмах.
Залежно від наслідків електричні удари умовно поділяються на чотири ступеня:
І – скорочення м’язів без втрати свідомості;
ІІ – скорочення м’язів з втратою свідомості, але зі збереженим диханням і роботою серцево-судинної системи;
ІІІ – втрата свідомості з порушенням дихання або роботи серця;
ІV – клінічна смерть, відсутність дихання і кровообігу.
Клінічна смерть – це перехідний стан від життя до смерті, який настає з моменту припинення діяльності серця і дихання. Хоча у людини відсутні всі ознаки життя, воно ще повністю не згасло - на дуже низькому рівні відбуваються обмінні процеси достатні для підтримування мінімальної життєдіяльності. Довгастий мозок зберігає здатність функціонування протягом 6-10 і більше хвилин. Це дозволяє вжити відповідних заходів, щоб відновити згасаючі або щойно згаслі функції організму.
Причиною смерті від електроудару може бути зупинка серця, дихання або електричний шок, коли струм діє на організм безпосередньо або рефлекторно через центральну нервову систему.
При надмірному збудженні організму людини електричним струмом виникає дуже важка нервово-рефлекторна реакція організму внаслідок чого виникає фібриляція серця або електричний шок.
Фібриляція серця – це такий стан, коли воно перестає скорочуватися як одне ціле у відповідній послідовності (спочатку пересердя, а потім шлуночок), настають окремі некоординовані посіпування серцевих м’язів (фібрил) і серце перестає працювати як насос.
Електричний шок має дві форми:
сильне нервове збудження;
глибоке гальмування і знесилення нервової системи
Шоковий стан знесилює людину, вона стає байдужою до оточуючого середовища при наявності свідомості протягом кількох хвилин або діб. Після чого настає одужання або смерть від повного згасання життєво важливих функцій організму.













52. Чинники, що впливають на тяжкість електротравм
Наслідки ураження людини електричним струмом залежать від фізичних параметрів електричного кола і деяких фізіологічних чинників, які притаманні живим організмам.
Наслідки ураження залежать від опору шкіри та опору внутрішніх органів. Це змінна величина, що має нелінійну залежність від стану шкіри, навколишнього середовища, параметрів електричної мережі та ін..
Товщина рогового шару на різних ділянках різна (0,02-0,2мм). Опір епідермісу у 1000 разів більший за опір дерми. При сухій і непошкодженій шкірі опір тіла людини коливається в широких межах (3000 до 100000 Ом), якщо зіскоблити роговий шар, опір буде до 1000-5000 Ом.
Електропровідність струму збільшується при зволоженні і забрудненні шкіри, особливо тими речовинами, що добре проводять струм.
Опір шкіри неоднаковий на різних ділянках тіла, тому наслідки ураження можуть залежати від місця контакту електрода з тілом людини. Найменший опір має шкіра обличчя, шиї, тильної сторони кисті руки, під пахової впадини. На тілі людини є цілий ряд точок, опір шкіри на яких значно менший ніж на сусідніх ділянках, що співпадає з топографією голковколювання, яке не піддається поясненню.
Отже, опір тіла людини – це змінна величина, що може коливатися в широких межах. Однак при доборі захисних та технічних засобів захисту від ураження електричним струмом за опір тіла людини приймають 1000 Ом.До фізичних параметрів електричного струму, що є вирішальними при ураженні організму належать:
сила струму;напруга;рід струму;частота.
Ступінь негативної дії струму на організм людини збільшується при збільшенні сили струму.
Пороговий відчутний струм не може викликати ураження людини і в цьому випадку він вважається безпечним.
Якщо сила струму більша відчутного порогу виникають судоми м’язів і неприємні відчуття. Біль стає нестерпним, судомне скорочення м’язів стає таким значним, що людина не може його перебороти, не може розімкнути руки і самостійно припинити контакт зі струмоведучою частиною. Такий струм є небезпечним для людини, якщо він не викликає раптового її ураження, однак при тривалому контакті його значення буде зростати за рахунок зниження опору тіла людини, що може призвести навіть до смерті.
Характер дії струму на організм людини залежить від величини напруги.
При збільшенні напруги, опір тіла людини зменшується у десятки разів. Підвищення напруги призводить до пробивання рогового шару шкіри.
Опір тіла людини постійному струму більший ніж змінному. Експериментально встановлено, що 120В постійного і 42В змінного струму викликають однакові ураження.
Наслідки електротравматизму значно залежать від частоти струму. Найнебезпечнішим відносно електроударів є змінний струм 50Гц, а зі збільшенням частоти небезпека ураження зменшується. Зменшення дії починається з частоти 1000Гц.
Високочастотні струми, що перевищують сотні кГц,як правило не призводять до електричних ударів. Ці особливості високочастотних струмів використовуються в медицині. КВЧ, УВЧ, ЗВЧ широко застосовуються з лікувальною метою.
Наслідки ураження організму визначає також час проходження струму через тіло людини, бо з часом різко падає опір тіла. Чим довше буде діяти струм, тим більша ймовірність важкого або смертельного ураження.
Встановлено, що чутливість серця до струму неоднакова в різні фази його діяльності. Кожний цикл серцевої діяльності складається з двох періодів: один називається діастолою (коли шлуночки серця перебувають у розслабленому стані і заповнюються кров’ю), другий – систолою, коли серце, скорочуючись,виштовхує кров в артеріальні судини.
Імовірність виникнення фібриляції серця, тобто небезпеки смертельного ураження струмом, залежить від того, з якою фазою серцевого циклу співпадає час проходження струму через серце. Гранично допустимим часом дії вважають 0,1с.




























53. Електрозахисні засоби і заходи
Основними заходами захисту від ураження електричним струмом є:
Застосування ізоляції. Ізоляція струмопровідних частин електроустановок, а в особливих випадках подвійна чи посилена, перешкоджає появі струму на металевих неструмопровідних частинах електроустаткування, протіканню на землю, а також забезпечує захист людини від впливу електричного струму під час випадкового дотику її до струмоведучих частин.
Розміщення струмопровідних частин на недоступній для дотику висоті. Електропроводку усередині приміщень з незахищеними ізольованими проводами прокладають на ізоляторах і роликах на висоті не менше 2 м від підлоги при напрузі вище 42 В. у приміщеннях без підвищеної небезпеки На висоті не менше 2,5 м від рівня підлоги в приміщеннях з підвищеною небезпекою й особливо небезпечних при напрузі вище 42 В.
Захисні огородження і закриття струмопровідних частин у виробничих приміщеннях і електроприміщеннях виготовляють сітчастими чи дірчастими. У житлових і громадських будівлях, захисні огородження конструктивно виконують так, що зняти їх або відкрити можна лише за допомогою ключів чи інструментів.
Блокування. Електричні й механічні блокувальні пристрої застосовують в електроустановках, де небезпека дотику до струмоведучих частин велика. Також можливе проникнення сторонніх осіб на електроустановку, що знаходиться під високою напругою.
Захисне вимкнення - швидкодіючий захист, що забезпечує автоматичне вимкнення електроустановки при виникненні в ній струму.
Застосування малих напруг. Напруга не більше 42 В - мала напруга, застосовується для зменшення небезпеки ураження електричним струмом. Вона є ефективним заходом щодо зниження небезпеки обслуговування електроустаткування, де технічне обслуговування проводять за умов підвищеної й особливої небезпеки. При технічному обслуговуванні електроустаткування вночі широко застосовують лампи, що живляться малою напругою 24 і 36 В. У приміщеннях без підвищеної небезпеки (лабораторії хімічні) допустимо використовувати переносні лампи, що живляться напругою до 220 В включно без застосування будь-яких захисних засобів.
Застосування розподільних трансформаторів. Знижувальні трансформатори 220/12/36 В є простим і надійним джерелом малих напруг для живлення переносного електроінструменту, ламп переносного освітлення, паяльників та інш.
Для захисту персоналу, що обслуговує електроустановки, використовують спеціальні захисні засоби. Ці засоби умовно поділяються на ізолюючі, огороджуючи і запобігаючи. Ізолюючі в свою чергу поділяються на основні і допоміжні.

54. Адміністративно-громадський контроль за охороною праці на підприємстві
Адміністративно-громадський контроль у системі управління охороною праці є основною формою контролю власника й трудового колективу (профспілки) підприємства за станом охорони праці на робочих місцях, виробничих дільницях, у підрозділах, службах, а також за дотриманням усіма службами, посадовими особами й працівниками вимог нормативних актів про охорону праці.
Адміністративно-громадський контроль за станом охорони праці проводиться посадовими особами в закріплених за ними структурних підрозділах за участю представників трудового колективу (представників профспілок) у терміни, передбачені діючою на підприємстві СУОГТ.
Керівництво організацією адміністративно-громадського контролю здійснює власник за участю вповноваженого трудового колективу з питань охорони праці по підприємству (голови комітету профспілки).
Перший ступінь громадського (оперативного) контролю проводиться керівником відповідної дільниці (майстром, виконробом, начальником дільниці, начальником зміни тощо) і вповноваженим трудового колективу -'дільниці щоденно, на початку робочого дня (зміни), а при необхідності (роботи з підвищеною небезпекою та ін.) - протягом робочого дня (зміни). Результати перевірки записуються в журнал оперативного контролю, намічаються заходи щодо їх, усунення й призначаються особи, відповідальні за виконання.
Другий ступінь контролю проводиться один раз на тиждень, керівник дільниці (цеху), уповноважений із питань охорони праці обстежують виробничі дільниці, перевіряють стан охорони праці на дільниці (цеху), приймають необхідні заходи по усуненну виявлених порушень, і роблять запис у журналі оперативного контролю.
Третій ступінь контролю проводиться комісією призначеною наказом роботодавця, очолюваною керівником підприємства (головним інженером), за участю вповноваженого найманими працівниками з питань охорони праці (голови профкому). Періодичність засідань комісії один раз на місяць. До складу комісії входять керівник підприємства (головний інженер), голова комісії з питань охорони праці, та інші керівники служб і підрозділів. Результати роботи комісії фіксуються в журналі триступеневого контролю і розглядаються на нараді. За результатами наради видається наказ по підприємству.


55. Причини і наслідки виробничих пожеж. Сутність і форми горіння
Безпосередньою причиною пожеж є поява того чи іншого компоненту, який бере участь к процесі горіння у тих випадках, коли це не допустимо з точки зору вимог пожежної безпеки.
Аналіз обставин пожеж дає підстави стверджувати, що основною причиною їх виникнення є людський чинник.
До найбільш розповсюджених і характерних причин пожеж можна віднести:
недосконалість технологічних процесів;
недоліки монтажу електрообладнання;
недоліки в облаштуванні та обслуговуванні опалювальних систем;
недопустиме підвищення температури речовин, що обробляються до температури самозаймання;
порушення режиму зберігання, транспортування та обробки самозаймистих речовин;
розряди блискавки, занесення високих потенціалів у виробничі приміщення;
поява горючого середовища в умовах де є джерело займання;
недбале ставлення до вимог нормативних документів, необережне поводження з вогнем, незнання правил пожежної безпеки, низький рівень кваліфікації і т.ін.
Отже профілактика пожеж має зводитись переважно до різноманітних форм впровадження у виробничу практику таких умов, засобів і заходів, які унеможливлюють появу неконтрольованого процесу горіння або вибуху.
Початковий процес розвитку пожежі настає тоді, коли холодна горюча речовина при введенні теплового імпульсу, окислюючись киснем, починає інтенсивно розігріватися з подальшим виділенням тепла, яке розігріває сусідні шари горючої речовини, де також починає розвиватись інтенсивна хімічна реакція.
Швидкість реакції розігрівання визначає інтенсивність пожежі, що є найважливішою її характеристикою.
Зона, в якій протікає хімічна реакція і підігрівається горюча речовина, називається фронтом пожежі. Процес пошарового розігрівання, окислення й згоряння триває доти поки не вигорить весь об’єм горючої речовини.
Простір, у якому розвивається пожежа, умовно поділяється на три зони: зону горіння, зону теплової дії та зону задимлення.
Зоною горіння називається частина простору, у якому відбуваються процеси термічного розкладання чи випаровування речовин або матеріалів.
Зоною теплової дії називається простір, де відбувається процес теплового обміну між поверхнею полум’я та горючою речовиною, що примикає до межі горіння, де теплова дія створює умови, неможливі для перебування людей без теплового захисту.
Зоною задимлення називається частина простору, що межує із зоною горіння й заповнена димовими газами в концентрації, що становить загрозу для життя та здоров’я людей. Ця зона включає в себе весь простір теплової дії і значно її перевищує.
Аналізом і обліком пожеж в державі займається Державний департамент пожежної безпеки МНС.
Процес неконтрольованого горіння супроводжується появою у навколишньому середовищі значної кількості токсичних речовин, небезпечних та шкідливих для організму людини, що знаходяться в зоні його впливу.
Тяжкість впливу негативних та шкідливих чинників, пов’язаних з пожежами, зумовлена зростанням енергонасиченості виробництв, збільшенням щільності інженерних комунікацій, підвищенням рівня температур та тиску в технологічному устаткуванні, що збільшує масштабність пожеж та тяжкість їх наслідків.
Причиною зростання жертв на пожежах стає те, що технічні можливості державної пожежно-рятувальної служби значно відстають від сучасних вимог щодо засобів пожежогасіння та рятування людей.
Небезпекою для організму людини в умовах пожежі є:
відкрите полум’я – температура пожежі становить 1100-1300°С. Тривалість часу, протягом якого людина може переносити критичні температури становить 10-15 с.
наявність токсичних продуктів горіння – за токсичністю продуктів горіння полімерні матеріали поділяються на надзвичайно небезпечні; високо небезпечні; помірно небезпечні і мало небезпечні.
оксид вуглецю – спричиняє найбільшу кількість жертв через те, що червоні кров’яні тільця втрачають здатність забезпечувати організм людини киснем через створення карбоксігемоглобіну.
дим – втрата видимості через задимлення, створює загрозу для евакуації людей, особливо якщо матеріали мають високу димоутворюючу здатність (є ще мале і помірне димоутворення).
низька концентрація кисню – небезпечним під час пожежі є концентрація кисню до 14-16%. При 10-12% смерть настає протягом кількох хвилин.
нагріте повітря – вдихання розігрітого до 60°С повітря призводить до некрозу верхніх дихальних шляхів та опіків легеневої тканини. Вдихання нагрітого під час пожежі повітря понад 100°С призводить до втрати свідомості, а відтак загибелі вже через декілька хвилин.
руйнування будівельних конструкцій, які в умовах пожежі втрачають вогнестійкість і міцність, що призводить до травмування і навіть загибелі людей.
Аналіз можливих небезпечних і шкідливих чинників в умовах пожежі допоможе розробити структуру заходів щодо забезпечення ефективного функціонування системи пожежної безпеки для кожного конкретного виробничого об’єкту.

56. Категорії приміщень та будівель за пожежною небезпекою
За вибухопожежною та пожежною небезпекою приміщення і будівлі відповідно до норм технологічного проектування (ОНТП 24-86) поділяються на п'ять категорій: А, Б, В, Г, Д.
Категорія А (вибухопожежонебезпечна). Горючі гази, легкозаймисті рідини з температурою спалаху не більше 28 °С в такій кількості, що можуть утворювати вибухонебезпечні паро- і газоповітряні суміші, при спалахуванні яких розвивається розрахунковий надлишковий тиск вибуху у приміщенні, що перевищує б кПа. Речовини й матеріали, здатні вибухати та горіти при взаємодії з водою, киснем повітря або одне з одним у такій кількості, що розрахунковий надлишковий тиск вибуху у приміщенні перевищує ,5. кПа.
Категорія Б (вибухопожежонебезпечна). Горючий пил або волокна, легкозаймисті рідини з температурою спалаху більше 28 °С та горючі рідини в такій кількості, що можуть утворювати вибухонебезпечні пило- або пароповітряні суміші, при спалахуванні яких розвивається розрахунковий надлишковий тиск вибуху у приміщенні, що перевищує 5 кПа.
Категорія В (пожежонебезпечна). Горючі та важ-когорючі рідини, тверді горючі та важкогорючі речовини і матеріали, речовини й матеріали, здатні при взаємодії з водою, киснем повітря або одне з одним лише горіти, за умови, що приміщення, в яких вони знаходяться (використовуються), не належать до категорій А чи Б.
Категорія Г. Негорючі речовини та матеріали у гарячому, розжареному або розплавленому стані, процес обробки яких супроводжується виділенням променистого тепла, іскор, полум'я; горючі гази, рідини, тверді речовини, які спалюються або утилізуються як паливо.
Категорія Д. Негорючі речовини й матеріали у холодному стані.
Класифікація вибухо- та пожежонебезпечних приміщень (зон)
Відповідно до ДНАОП 0.00-1-32-01 "Правила будови електроустановок. Електрообладнання спеціальних установок" вибухонебезпечні та пожежо-небезпечні зони поділяються відповідно на шість (0, 1, 2, 20, 21, 22) та чотири (П-І, П-ІІ, П-Па, ПІП) класи.
Пожежонебезпечна зона це простір у приміщенні або за його межами, в якому постійно або періодично знаходяться (зберігаються, використовуються або виділяються під час технологічного процесу) горючі речовини, як при нормальному технологічному процесі, так і при його порушенні.
Пожежонебезпечна зона класу П-І простір у приміщенні, у якому знаходиться горюча рідина, яка має температуру спалаху більше ніж 61 °С.
Пожежонебезпечна зона класу П-ІІ простір у приміщенні, у якому можуть накопичуватися і виділятися горючий пил або волокна.
Пожежонебезпечна зона класу П-ІІа простір у приміщенні, у якому знаходяться тверді горючі речовини та матеріали.
Пожежонебезпечна зона класу П-III простір поза приміщенням, у якому знаходяться горюча рідина, яка має температуру спалаху більше ніж 61 °С або тверді горючі речовини.




















































57. Система попередження пожеж
Система попередження пожеж об’єднується загальним поняттям пожежна профілактика.
Пожежна профілактика - це комплекс заходів, спрямованих на попередження пожеж, запобігання розповсюдженню вогню, передбачення можливих шляхів евакуації людей, тварин і матеріальних цінностей та створення умов для швидкої ліквідації пожеж . До системи пожежного захисту відносяться технічні та організаційні заходи
Технічні заходи - передбачення необхідної кількості виходів, коридорів потрібної ширини, застосування системи протидимового захисту, виконання будівельних робіт з вогнетривких матеріалів, дотримання протипожежної відстані між будівлями, обладнання об'єкту засобами пожежогасіння, влаштування пожежних драбин, веж спостереження, водоймищ, під'їздів до них і до будівель, пожежного зв'язку і сигналізації .
Організаційні заходи - це організація навчання працюючих та інших категорій населення правилам пожежної безпеки; розробка інструкцій про правила роботи з пожежонебезпечими матеріалами та про дії персоналу під час пожежі
Одним із принципів у системі попередження пожеж є положення про те, що пожежа можливе лише за наявність трьох факторів: горючої речовини, окислювача та джерела запалювання . Крім того, необхідно, щоб горюча речовина була нагріта до необхідної температури і знаходилась у відповідному кількісному співвідношенні з окислювачем, а джерело запалювання мало необхідну енергію для початкового імпульсу (запалювання) . Окислювач разом з горючою речовиною утворює так зване
горюче середовище.
Система попередження пожеж виключає два основних напрямки: запобігання формуванню горючого середовища і виникненню в цьому середовищі (чи внесенню в нього) джерела запалювання
Запобігання формуванню горючого середовища досягається: застосуванням герметичного виробничого устаткування; максимально можливою заміною в технологічних процесах горючих речовин та матеріалів негорючими; обмеження кількості пожежо- та вибухонебезпечних речовин при використанні та зберіганні, а також правильним їх розміщенням; ізоляцією горючого та вибухонебезпечного середовища; організацією контролю за станом середовища в апаратах; застосуванням робочої та аварійної вентиляції; відведенням горючого середовища в спеціальні пристрої та безпечні місця; використанням інгібуючих (хімічно активні компоненти, що сприяють припиненню пожежі) та флегматизуючих (інертні компоненти, що роблять середовище негорючим) доповнювачів
Запобігання виникненню в горючому середовищі джерела запалювання досягається: використанням устаткування та пристроїв при роботі яких не виникає джерел запалювання; використання електроустаткування, що відповідає за виконанням класу вибухонебезпечної суміші; обмеження щодо сумісного зберігання речовин та матеріалів; використання устаткування, що задовольняє вимогам електростатичної іскробезпеки; влаштуванням блискавкозахисту; організацією автоматичного контролю параметрів, що визначають джерела запалювання; заземленням устаткування, видовжених металоконструкцій; використання при роботі з легко займистими речовинами інструментів, що виключають іскроутворення; ліквідацією умов для само спалахування речовин і матеріалів















































58. Характеристика пожежних оповіщувачів
Одним з основних елементів АУПС є пожежні сповіщувачі - пристрої, що формують сигнал про пожежу. Розрізняють пожежні сповіщувачі ручної та автоматичної дії.
Ручний пожежний сповіщувач
Ручний пожежний сповіщувач вмикає людина, що виявила пожежу, шляхом натискання на пускову кнопку. Вони можуть використовуватися для подачі сигналу про пожежу з території підприємства. Всередині будівлі ручні сповіщувачі встановлюються як додатковий технічний засіб автоматичної АУПС.
Автоматичні пожежні сповіщувачі
Спрацьовують без участі людини, від дії на них чинників, що супроводжують пожежу: підвищення температури, поява диму чи полум'я.
Теплові пожежні сповіщувачі
За принципом дії поділяються на: максимальні (ИТ-Б, ИТ2-Б, ИП-105, СПТМ-70), які спрацьовують при досягненні пирогового значення температури повітря в місці їх встановлення; диференційні (НЬ 871-20), які реагують на швидкість наростання градієнта температури; максимально-диференційні (ИТ1-МДБ, О-601), які спрацьовують від тої чи іншої переважаючої зміни температури.
Принципи дії та конструкції теплових пожежних сповіщувачі в можуть бути різними: з використанням легкоплавких матеріалів які руйнуються внаслідок дії підвищеної температури; з використанням термоелектрорушійної сили; з використанням залежності електричного опору елементів від температури; з використанням температурних деформацій матеріалів; з використанням залежності магнітної індукції від температури тощо.
Димові пожежні сповіщувачі
Виявляють дим фотоелектричним (оптичним) чи радіоізотопним методом. Принцип дії оптичного сповіщувача пожежного димового ИПД-1 базується на реєстрації розсіяного світла (ефекті Тіндола). Випромінювач і приймач, що працюють в інфрачервоному світлі, розташовані в оптичній камері таким чином, що промені від випромінювача не можуть потрапити безпосередньо на приймач. У випадку пожежі дим потрапляє в оптичну камеру сповіщувача. Світло від випромінювача розсіюється частинками диму і потрапляє в приймач. Унаслідок цього формується сигнал "Пожежа" і подається на приймально-контрольний прилад. У радіоізотопному сповіщувачі диму чутливим елементом слугує іонізаційна камера з джерелом а-випромінювання. Дим, який утворюється під час пожежі, знижує ступінь іонізації в камері, що й реєструється сповіщувачем.
Комбіновані сповіщувачі ІПК-1, ІПК-2, ІПК-3 контролюють відразу два чинника, що супроводжують пожежу: дим та температуру.
Пожежні сповіщувачі характеризуються: порогом спрацювання - найменшим значенням параметра, на який вони реагують; інерційністю - часом від початку дії чинника, що контролюється, до моменту спрацювання; захищуваною площею - площею підлоги, яку контролює один сповіщувач.
Вид і виконання пожежних сповіщувачів необхідно обирати з урахуванням умов середовища в захищуваних приміщеннях і класу вибухонебезпечної чи пожежонебезпечної зони.
Кількість та розташування пожежних сповіщувачів залежить від розмірів, форми, умов роботи та призначення приміщення, конструкції перекриття (покриття) і висоти стелі, наявності та виду вентиляції, завантаженості приміщення матеріалами та устаткуванням, а також від типу та виду пожежних сповіщувачів і в кожному конкретному випадку визначаються проектною організацією, яка отримала ліцензію на цей вид діяльності в установленому порядку.
59. Способи гасіння пожеж
Основою пожежогасіння є примусове припинення процесу горіння. На практиці використовують декілька способів припинення горіння.
Спосіб охолодження ґрунтується на тому, що горіння речовини можливе тільки тоді, коли температура її верхнього шару вища за температуру його запалювання. Якщо з поверхні горючої речовини відвести тепло, тобто охолодити її нижче температури запалювання, горіння припиняється.
Спосіб розведення базується на здатності речовини горіти при вмісті кисню у атмосфері більше 14-16% за об'ємом. Зі зменшенням кисню в повітрі нижче вказаної величини полум'яне горіння припиняється, а потім припиняється і тління внаслідок зменшення швидкості окислення. Зменшення концентрації кисню досягається введенням у повітря інертних газів та пари іззовні або розведенням кисню продуктами горіння (у ізольованих приміщеннях).Спосіб ізоляції ґрунтується на припиненні надходження кисню повітря до речовини, що горить. Для цього застосовують різні ізолюючі вогнегасні речовини (хімічна піна, порошок та інше ).
Спосіб хімічного гальмування реакцій горіння полягає у введенні в зону горіння галоїдно-похідних речовин (бромисті метил та етил, фреон та інше), які ігри потраплянні у полум'я розпадаються і з'єднуються з активними центрами, припиняючи екзотермічну реакцію, тобто виділення тепла. У результаті цього процес горіння припиняється.Спосіб механічного гасіння полум'я сильним струменем води, порошку чи газу.Спосіб вогнеперешкоди заснований на створенні умов, за яких полум'я не поширюється через вузькі канали, переріз яких менше критичного.



61. Дії персоналу під час пожежі
Успіх гасіння пожежі залежить від ступеня підготовки об’єкта та навченості персоналу до дій в цих екстремальних умовах.
У разі появи ознак загоряння (диму, запаху, полум’я) кожен працівник має негайно повідомити про це органи пожежної охорони (01), керівника або посадову особу підприємства, а також задіяти систему оповіщення і вжити відповідних заходів щодо евакуації людей, а надалі приступити до гасіння пожежі та збереження матеріальних цінностей.
Персонал об’єкту має добре знати ознаки пожежі, а при їх появі знати свої дії , визначені посадовими інструкціями з пожежної безпеки.
До прибуття пожежно-рятувальної служби об’єктові ДПД мають викликати фахівців для відключення силової і світлової електричної мережі, приточно-витяжну вентиляцію, припинити живлення технологічного обладнання пожежонебезпечними речовинами та задіяти наявні засоби пожежогасіння.
Між членами ДПД, для оперативної і злагодженої дії, завчасно розподіляються обов’язки, які відображаються в табелі оперативного розрахунку, який є додатком до оперативного плану пожежогасіння.
Посадова особа об’єкта до прибуття пожежно-рятувальної служби має видалити за межі небезпечної зони всіх працівників, що не беруть участь у ліквідації пожежі і задіяти всі наявні засоби та сили на ліквідацію загоряння.
Для успішної ліквідації загорянь у початковий період велике значення має наявність, справність, та правільне утримання засобів пожежогасіння,
60. Характеристика вогнегасників
За способом припинення горіння вогнегасні речовини поділяються на охолоджуючі, ізолюючі, розчинні і гальмівні
Вогнегасні речовини охолодження: вода, розчин води зі змочувачем, твердий двооксид вуглецю (вуглекислота в снігоподібному стані), водні розчини солей
Вогнегасні речовини ізоляції: вогнегасні піни (хімічні, повітряно-механічні); вогнегасні порошкові сполуки; негорючі сипучі речовини (пісок, земля, шлаки, флюси, графіт); листові матеріали (покривала, щити)
Вогнегасні речовини розчинення: інертні гази, двооксид вуглецю, азот, аргон; димові гази, водяний пар, тонко розпилена вода, газоводневі суміші, леткі інгібітори, що утворюються при розпаді галоідовуглеводнів
Вогнегасні речовини хімічного гальмування горіння: галоїдні вуглеводи (бромистий етил, хладони, тетрафтордиброметан, трифторброметан); водоброметилові розчини (емульсії); вогнегасні порошкові сполуки
За фізичним складом вогнегасні речовини можуть бути твердими, рідкими, газоподібними або в змішаному вигляді
Найбільш розповсюдженим та доступним засобом для гасіння пожежі є вода . Вона має такі вогнегасні властивості: знижує температуру в епіцентрі пожежі; випаровуючись, припиняє доступ кисню в епіцентр пожежі; потрапляючи в епіцентр пожежі під тиском діє на нього механічно
Струмені води використовують для гасіння важкодоступних осередків горіння Водою ефективно гасяться тверді речовини і матеріали, легкозаймисті і горючі рідини Не рекомендується гасити розпиленими струменями води рідкі паливні матеріали, оскільки при попаданні води в ємність, речовина витікає з неї, що сприяє поширенню осередку пожежі Воду не можна застосовувати для гасіння речовин, що вступають з нею в реакцію, утворюючи вибухонебезпечну суміш Воду не можна використовувати при гасінні електричних установок, які знаходяться під напругою
Водяна пара застосовується для гасіння пожеж в приміщеннях об'ємом до 500 куб . м і невеликих пожеж на відкритих майданчиках і установках . Пара зволожує палаючі предмети і знижує концентрацію кисню
Водні розчини солей застосовуються для гасіння речовин, які погано змочуються водою (бавовна, деревина, торф) . У воду додають поверхнево-активні речовини: піноутворювач, суль-фаноли, сульфонати, змочувач
Хімічну піну для гасіння пожеж одержують в піногенерато-рах із піногенеруючих порошків і води, а у вогнегасниках при взаємодії лужного і кислотного розчинів
У вогнегасниках типу ВХП, ВП піна утворюється в результаті хімічної реакції взаємодії лугу з кислотою . Хімічною піною не можна гасити електроприлади, а також натрій, калій, які будуть взаємодіяти з водою, яка міститься в піні . Хімічну піну застосовують в основному для гасіння легкозаймистих горючих речовин Повітряно-механічна піну для гасіння пожеж отримують при змішуванні водного розчину піноутворювача з повітрям . Її застосовують для гасіння горючих рідин, що знаходяться в резервуарах, в приміщеннях, а також для гасіння горючих твердих матеріалів і речовин
Вогнегасні порошкові сполуки для гасіння пожеж поділяються на дві основні групи: загального призначення (здатні створювати вогнегасну хмару для гасіння більшості пожеж) та спеціальні, які утворюють на поверхні палаючих матеріалів плівку, що запобігає доступу кисню з повітря Їх використовують для гасіння лужних металів, металоорганічних сполук, магнієвих сплавів, електроустановок та ін Порошок в епіцентр пожежі подається стисненим повітрям або азотом, які малочутливі до зміни температури і мають незначну гігроскопічність
Вуглекислота в снігоподібному і газоподібному стані застосовуються для гасіння пожеж в різних вогнегасниках, стаціонарних установках в закритих приміщеннях об'ємом не більше 1000 м3 і невеликого відкритого полум'я . Вона ефективно діє при гасінні невеликих поверхонь, палаючих рідин, стендів, двигунів внутрішнього згорання, електродвигунів та установок, які знаходяться під напругою
Пісок є ефективним засобом гасіння розлитих ГММ, які знаходяться в невеликих об'ємах . Об'єм ящика з піском повинен бути 0,5 м3 . Такий ящик має бути в кожному виробничому приміщенні (з розрахунку 1 ящик на 100 м2 площі) .



62. Забезпечення та контроль стану пожежної безпеки на виробництві
Забезпечення пожежної безпеки невід'ємна частина державної діяльності щодо охорони життя та здоров'я людей, національного багатства та навколишнього середовища.
Власники підприємств, установ та організацій, а також орендарі зобов'язані:
розробляти комплексні заходи щодо забезпечення пожежної безпеки;
відповідно до нормативних актів з пожежної безпеки розробляти і затверджувати положення, інструкції, інші нормативні акти, що діють у межах підприємства, здійснювати постійний контроль за їх додержанням;
забезпечувати додержання протипожежних вимог стандартів, норм, правил, а також виконання вимог приписів і постанов органів державного пожежного нагляду;
організовувати навчання працівників правилам пожежної безпеки та пропаганду заходів щодо їх забезпечення;
утримувати у справному стані засоби протипожежного захисту і зв'язку, пожежну техніку, обладнання та інвентар, не допускати їх використання не за призначенням;
створювати у разі потреби відповідно до встановленого порядку підрозділи пожежної охорони та необхідну для їх функціонування матеріально-технічну базу;
подавати на вимогу державної пожежної охорони відомості та документи про стан пожежної безпеки об'єктів і продукції, що ними виробляється;
здійснювати заходи щодо впровадження автоматичних засобів виявлення та гасіння пожеж;
своєчасно інформувати пожежну охорону про несправність пожежної техніки, систем протипожежного захисту, водопостачання тощо;
проводити службові розслідування випадків пожеж. Відповідно до ст. 6 Закону громадяни України, іноземні громадяни та особи без громадянства, які перебувають на території України, зобов'язані:
а) виконувати правила пожежної безпеки, забезпечувати будівлі, які їм належать на праві особистої власності, первинними засобами гасіння пожеж і протипожежним інвентарем, виховувати у дітей обережність у поводженні з вогнем;
б) повідомляти пожежну охорону про виникнення пожежі та вживати заходів до її ліквідації, рятування людей і майна.
Державний пожежний нагляд
Органи державного пожежного нагляду відповідно до покладених на них завдань:
розробляють з участю зацікавлених організацій та органів і затверджують загальнодержавні правила пожежної безпеки;
погоджують проекти державних і галузевих стандартів, норм, правил та інших нормативно-технічних документів, що стосуються забезпечення пожежної безпеки, а також проектні рішення, на які не встановлено норми і правила;
встановлюють порядок опрацювання і затвердження нормативних актів з питань пожежної безпеки, що діють на підприємстві, в установі та організації;
здійснюють контроль за додержанням вимог законодавчих актів з питань пожежної безпеки;
проводять згідно з чинним законодавством перевірки і дізнання за повідомленнями та заявами про злочини, пов'язані з пожежами та порушеннями правил пожежної безпеки.
Посадовими особами органів державного пожежного нагляду є державні інспектори з пожежного нагляду, які мають право:
проводити в будь-який час у присутності власника чи його представника пожежно-технічні обстеження і перевірки підконтрольних об'єктів незалежно від форм власності, одержувати від власника необхідні пояснення, матеріали та інформацію;
давати (надсилати) керівникам органів виконавчої влади та самоврядування різних рівнів, керівникам та іншим посадовим особам підприємств, установ та організацій, а також громадянам обов'язкові для виконання розпорядження (приписи) про усунення порушень і недоліків з питань пожежної безпеки;
здійснювати контроль за виконанням протипожежних вимог, передбачених нормативно-технічними документами, під час проектування, будівництва, реконструкції, технічного переоснащення чи розширення, капітального ремонту підприємств, будівель, споруд та інших об'єктів. У разі виявлення порушень забороняти до їх усунення випуск і застосування проектів, зупиняти проведення будівельно-монтажних робіт;
припиняти чи забороняти роботу підприємств, окремих виробництв, виробничих дільниць, агрегатів, експлуатацію будівель, споруд, окремих приміщень, опалювальних приладів, дільниць електричної мережі, проведення пожежонебезпечних робіт, випуск та реалізацію пожежонебезпечної продукції, систем і засобів протипожежного захисту у разі порушення правил пожежної безпеки, що створює загрозу виникнення пожежі або перешкоджає її гасінню та евакуації людей, а також у випадку випуску пожежонебезпечної продукції
















Питання:
1. Сучасний стан охорони праці в україні
2. Основні поняття в галузі охорони праці, їх терміни та визначення
3. Класифікація факторів що впливають на умови праці
4. Гігієнічна класифікація умов праці.
5. Основне завдання аналізу ризику шкідливих умо праці
6. законодавчі акти що регламентують питання охорони праці на виробництві
7. основні нововведення закону україни «про охорону праці»
8. Охорона праці жінок, неповнолітніх та інвалідів
9. медичні огляди працівників
10. Відповідальність за порушення законодавства про охорону праці
11. стандарти в галузі охорони праці санітарні норми та правила
12. документи підприємства про охорону праці
13. фінансування заходів з охорони праці
14. принципи державної політики в галузі охорони праці
15. системи органів державного управління охороною праці
16.види контролю за станом охорони праці
17. профспілковий та громадський контроль за охороною праці
18. обов'язки власника в галузі охорони праці
19.організація служби охорони праці на виробництві
20.характеристика інструктажів з охорони праці
21. визначення понять: нещасний випадок на виробництві,травма,травматизм,професійне захворювання,професійний ризик
22. питання охорони праці в колективному договорі
23. призначення та зміст атестації робочих місць
24. колективні та індивідуальні засоби захисту працюючих
25. сучасний стан виробничого травматизму ы профзахворюваності
26. основні причини виникнення травматизму на виробництві
27. порядок розслідування нещасних випадків на виробництві
28. класифікація виробничих травм та їх наслідки
29. склад і обов'язки комісії по розслідуванню нещасних випадків
30. облікові форми нещасних випадків на виробництві
31. основні методи аналізу травматизму коефіцієнти травматизму
32. заходи попередження травматизму
33. основи фізіології праці
34. визначення понять : трудовий процес,трудова операція,працездатність,функціональний стан ,профорієнтація,професійний відбір
35. фізіологічні принципи раціоналізації трудових процесів
36.суть медико-фізіологічної класифікації важкості праці
37. Фізіологічні основи раціоналізації режимів праці
38. Профорієнтація та профвідбір в ринкових умовах
39. Загальна характеристика шкідливих виробничих факторів
40. Виробничий шум: джерела, нормування, вплив на працюючого
41. Ультразвук і інфразвук
42. Вібрація, вплив на працюючого, методи захисту
43. Виробничий пил: джерела, вплив на працюючого, засоби захисту.
44. Електромагнітне випромінювання на виробництві: дія на працюючих, засоби захисту
45. Виробничий мікроклімат
46. Лазерне випромінювання
47. Виробнича вентиляція
48. Вимоги охорони праці до офісних приміщень та обладнання
49. Вимоги до розташування виробничих та допоміжних приміщень
50. Загальні вимоги безпеки до технічного обладнання та виробничих процесів
51. Дія електроструму на людину.
52. Чинники, що впливають на тяжкість електротравм
53. Електрозахисні засоби і заходи
54. Адміністративно-громадський контроль за охороною праці на підприємстві
55. Причини і наслідки виробничих пожеж
56. Категорії приміщень та будівель за пожежною небезпекою
57. Система попередження пожеж
58. Характеристика пожежних оповіщувачів
59. Способи гасіння пожеж
60. Характеристика вогнегасників
61. Дії персоналу під час пожежі
62. Забезпечення та контроль стану пожежної безпеки на виробництві



Приложенные файлы

  • doc 1401359
    Размер файла: 687 kB Загрузок: 0

Добавить комментарий