Безпалько — Соціальна робота у громаді

I]
Бсзн.і. :ь:.с ( ) IS. Соціальна робота в громаді
Пропонований посібник є однією з перших спроб комплексно розглянути основні напрями та різні аспекти соціальної роботи в громаді. Його особливість у тому, що він складений відповідно до авторської програми навчального курсу "Соціальна робота в громаді". Тому поряд з теоретичною частиною, в посібнику вміщено матеріали для семінарських та практичних занять, словник основних термінів, що зекономить час користувачу на пошуки необхідної літератури. Схеми та таблиці, наведені після кожної теми, дадуть можливість студентам та практичним працівникам набути знання та сформувати необхідні уміння про цей різновид соціальної роботи у певній логічній послідовності.
Сподіваємося, що пропонований посібник допоможе читачам не лише засвоїти теоретичний матеріал, але й дасть можливість творчо підійти до розуміння та вирішення різноманітних соціальних проблем у територіальних громадах.
і ома 1. Сучасні підходи до розуміння іромадіі
Тема 1. Сучасні підходи до розуміння громади
Розглядаючи сутність громади як соціального феномену в практиці вітчизняної соціальної роботи, доцільно, в першу черг}', звернутися до тлумачення цього терміну зарубіжними науковцями, зокрема до літератури з проблем розвитку англійської та американської моделей соціальної роботи , в якій значна увага приділяється визначенню змісту терміну "громада" (community).
Поняття "громада" походить із соціологічного тезаурусу і вживається з метою опису соціальних взаємин у межах груп населення або територіальних одиниць. Чимало соціологів намагалися проаналізувати концепцію громади, формулюючи численні дефініції. Як засвідчує вивчення різноманітних довідкових та словникових джерел, сьогодні спостерігається полісемія у визначенні сутності та характеристики громади. Підтвердженням цього може бути визначення із Оксфордського тлумачного словника Л.С.Хорнбі, в якому громада (community) - це група людей, що об'єднана спільним походженням, расою, соціальним станом, релігійними перекопаниями та місцем проживання - районом, населеним пунктом тощо, де розташована низка соціальних інститутів: сім'я, школа, церква, організації сфери дозвілля та медицини [17. є.233].
В соціології громада переважно розглядається як спільнота -об'єднання людей з метою соціальної взаємодії. В основі утворення й функціонування соціальних спільнот лежать різноманітні чинники, особливості, ознаки: суспільний поділ праці, сфера й характер діяльності, стабільність інтересів, потреб, цілей, завдань; походження, культури, менталітет. Термін "спільність" підкреслює асоціативний, сумісний, спільний характер життєдіяльності людей, які об'єднані на основі певних спільних рис і ознак, зв'язків, що обумовлює багатоманітні форм соціальних спільностей [13, с.43].
Як зазначав український вчений Омелян Терлецький на початку XX століття, "чоловік не може жити одинцем і він живе громадою. Але живучи так мусить подбати про організацію цієї громади, бо тільки у зорганізованій громаді може бути лад і порядок. Приклад цього можемо знайти не тільки в людському життю, оглядаючи зорганізовані громади людей, але це видко теж у звірів, птахів і, навіть, .омах, які живуть громадами".

4
5
Ьсзиалько О.В. Соціальнії робота и громаді
Громада - це групова соціальна спільнота, члени котрої поділяють єдину територію, об'єднані повсякденними регулярними стосунками. Вона відрізняється від інших спільнот індивідуальністю та емоційністю внутрішніх зв'язків, що обумовлюється родовими, сусідськими та товариськими взаємостосунками, культурою, замкнутістю системи.
Сьогодні громада не є лише фізичною територією або скупченням мешканців, вона існує завдяки соціальному перетину психологічних, побутово-економічних та юридичних засад [11, с.20]. За твердженням Р.Шеффера та інших сучасних американських авторів, термін "місцева спільнота" означає групу людей у природному навколишньому середовищі з географічними, політичними і соціальними кордонами та досить розвинутим спілкуванням один з одним. Таке спілкування може бути не завжди активним, але воно має бути явним. Люди або групи взаємодіють на певній території для досягнення спільних цілей [1].
Спільнота тому й спільнота, що всі її члени мають у чомусь спільні погляди, смаки, звички, вірування, настанови, способи поведінки як свідомі, так і неусвідомлювані. До усвідомлюваних компонентів традиційної світобудови, представлених спільнотою, або усвідомлюваних лише частково, фрагментарно, відносять певні схильності, симпатії-антипатії, пристрасті. Усвідомленими компонентами є передусім спільні моральні орієнтири, норми, правила, звичаї, що мотивують поведінку людей| 14,с 224].
Значна кількість дуже різних спільнот, які ми спостерігаємо в реальному житті, є результатом різноманітних інтересів людей та форм їх задоволення. Притому одна особа може входити одночасно до різних спільнот. а Сьогодні в соціології існує кілька моделей спільноти. Перша модель - "часткова спільнота" - формується на основі згуртування індивідів із специфічними особистими інтересами. В цій моделі увага акцентується на задоволенні індивідуальних інтересів. При цьому спільнота відіграє роль особливого інструменту для задоволення і розгортання цих інтересів. Індивіди мають право вибирати ту спільноту, часткою якої вони б хотіли бути [8, с.79]. Саме модель "часткової спільноти" лежить в основі громад за інтересами.
Друга модель спільноти базується на концепції Мак-Айвера, яку він виклав у праці "Спільнота" (1917р.). В основі цієї спільноти лежить прагнення загального добробуту та задоволення інтересів для
6
Тема 1. Сучасні підходи до розуміння громади
всіх, причетних до неї. Характерними для таких спільнот є елемент суб'єктності - здатність до самостійного (автономного) відтворення на власній соціокультурній основі різних способів, форм, засобів соціальної активності, спрямованої на задоволення потреб людей [З, с 108]. Така модель спільноти більш характерна для етнічних, релігійних, територіальних громад.
Громаду у значенні спільноти, як і багато чого іншого в суспільних науках, неможливо визначити однією лаконічною формулою. Це своєрідна соціологічна конструкція, яка має різні форми, розміри, місцезнаходження, по-особливому структурована.
В інших соціологічних підходах громада розглядається як локальна соціальна система, що складається з сукупності елементів, які знаходяться в певних зв'язках і взаємовідносинах, утворюють єдине ціле та здатні міняти свою структуру [13,с 19]. Розглядаючи громаду саме з таких позицій, Маргарет Стейсі зазначає, що однією із суттєвих характеристик громади є сукупність взаємопов'язаних соціальних установ, що охоплюють всі аспекти соціального життя -сімейного, релігійного, правового тощо, які існують в певній географічній місцевості [12].
Американські теоретики наголошують на тому, що "громада -це група індивідів або сімей, члени якої поділяють певні цінності, мають спільні інтереси, або користуються послугами тих самих служб та організацій чи живуть в одній місцевості" [12].
Р.Уоррен, досліджуючи особливості функціонування громад в Америці, зазначає, що до їх визначення треба підходити з п'яти різних поглядів, беручи за основу один з них:
структурний (політико-правовий погляд на громаду);
соціально-психологічний ( культурні зв'язки, цінності, взаємини);
люди та територія (екологічний або демографічний погляд на громаду);
процеси діяльності (підхід на основі аналізу різних видів діяльності в громаді);

· функціонування соціальної системи (розгляд громади як такої, що виконує функції відтворення і споживання, процесів соціалізації, соціального контролю, взаємодопомоги тощо). Разом з цим Р.Уоррен наголошує, що громада є, перш за все, ор ганізацією соціальних стосунків, які дають можливість людям брати участь у діяльності, що необхідна для їх виживання та розвитку.
7
Безпалько О.Ь. Соціальна робота із громаді
Англійський дослідник Р.Нісбет стверджує, що "громада - це всі форми взаємодій, які характеризуються високим рівнем особистої близькості, емоційною глибиною, моральною прихильністю, соціальною згодою, тривалістю в часі" |5,с.156|. Запропонований підхід до розуміння громади є досить неоднозначним, бо згідно перелічених автором характеристик як громаду можна визначати родину або дружній колектив людей.
Англійці С.Шонбергта Р.Розенбаум, досліджуючи дієздатність місцевих спільнот зазначають, що вони є життєздатними тоді, коли жителі об'єднуються з метою впливу на різноманітні аспекти місцевого соціального порядку |9, с.ЗЗ]. Життєздатність таких спільнот обумовлюється кількома чинниками, провідними серед яких є:
завдання підтримання і поліпшення якості життя, збереження середовища, утримання в належному порядку загальної власності, озеленення, робота з дітьми та молоддю тощо;
визначення лідерів, які володіють навичками громадської роботи і здатні повести за собою інших людей, щоб відстояти інтереси своєї спільноти;

визначення бажаного майбутнього своєї спільноти, вплив на політику місцевої адміністрації щодо рішень, які є важливими для життя місцевої спільноти;
задоволення потреб різних категорій членів своєї спільноти і попередження конфліктів інтересів серед них;

· наявність ініціативної групи, яка налагоджує конструктивні взаємостосунки з усіма життєзабезпечуючими службами (кому нальними, освітніми, медичними тощо) на території місцевої
спільноти. Американський дослідник Скот Пек також значну увагу приділяє виокремленню характеристик справжньої громади, як сукупності людей, що живуть разом у такий спосіб, який визнає і підтримує їхню "спільну єдність". На його думку, такими характеристиками є включення кожного індивіда в життя громади, прийняття спільних рішень шляхом досягнення консенсусу, враховуються індивідуальні особливості та сильні сторони кожного члена громади, в ролі лідера може бути кожен із членів громади [4, с 42].
Директор канадського Центру навчання з питань розвитку громади "The Four Worlds" Джуді Бон пропонує в контексті діяльності в межах громади, спрямованої на покращання здоров'я і добробуту окремих осіб і сімей, а також громад, в яких вони мешкають, термін
Гема 1. Сучасні підходи до розуміння громади
"громада" розглядати стосовно будь-якої групи людей, які встановлюють сталі взаємини між собою з метою вдосконалення самих себе та світу, в якому вони живуть [4,с.34].
Відступити від структурного підходу до громади пропонував також Д.Кларк. Він вважав, що головним у громаді є психологічні зв'язки між її членами, що ґрунтуються на психологічній ідентифікації людей між собою.
На підставі аналізу поданого вище теоретичного матеріалу можна зробити висновок, що у зарубіжній літературі підходи до визначення громади розподіляються по групах на основі трьох сукупностей значень:
громада як група людей у певній географічній місцевості;
громада як сукупність відносин та взаємовідносин:
громада як спільнота, спроможна до колективних дій.
У вітчизняній історії термін "громада" має досить давні коріння. За часів Київської Русі її синонімами були верв, мир, село. Як своєрідні громади функціонували в західних землях православні братства. Але найбільш активно в українських письмових джерелах XV-XIX ст. згадується селянська громада з її звичаєвим правом та своєрідними традиціями соціальної підтримки бідних і знедолених. \^ інтерес до громади як суб'єкта суспільних відносин в 90-х роках минулого століття був обумовлений, перш за все, розбудовою громадянського суспільства в Україні, що знайшло своє відображення в ст.1 закону "Про місцеве самоврядування в Україні" (1997). У ньому територіальна громада - це жителі, об'єднані постійним проживанням у межах села, селища, міста, що є самостійними адміністративно-територіальними одиницями, або добровільне об'єднання жителів кількох сіл, що мають єдиний адміністративний центр.
Сьогодні законодавче визначення територіальної громади багатьма вітчизняними соціологами, політиками та правознавцями вважається дещо формальним вже хоча б тому, що проста сукупність мешканців населеного пункту, не поєднаних жодними іншими інтересами, не може становити ефективну громаду. Мешканці населеного пункту, формально отримавши визначення "територіальної громади" за формою, навряд чи одразу ж можуть стати нею за суттю. Громада повинна мати, крім спільного простору проживання, ще й цілий ряд інших спільних інтересі!!: інфраструктуру, потребу в послугах певної якості та їх задоволення, відчувати свою визначальну роль у виробленні місцевої політики тощо. А все це набуває обрисів
9
8
Безпалько О.В. Соціальна робота в громаді
і починає працювати не відразу, для цього потрібно аби мешканці громади відчували свою організованість, тобто щоб у громаді існували певні елементарні інститути громадянського суспільства: осередки політичних та громадських організацій, формальні чи неформальні об'єднання громадян за різними ознаками: соціальними, віковими, територіальними тощо 115, с.З].
Громада є свого роду соціальним інститутом, побудованим на територіальній спільності та соціально-економічному становищі, що виступає регулятором суспільного життя населення.
Аналізуючи сутність територіальної громади як основи місцевого самоврядування, О.Батанов зазначає, що "територіальна громада - це складна "кумулятивна" форма суспільної організації, сукупність людей асоційованих на публічних засадах у межах певної території та об'єднана різноплановими ознаками системного характеру (демографічний, територіальний, правовий, політичний, економічний, професійний, мовний, релігійний тощо) [1,с.57]. Це об'єднання, яке не виключає право людини на індивідуальність, окреме житло та дозвілля, консолідує зусилля багатьох для досягнення усіма бажаного результату.
На думку польських науковців Я.Варди та В.Косовські, основними ознаками територіальних громад як людських спільнот є:
приналежність до території з абсолютно визначеними межами;
відокремленість місця проживання, що дозволяє виділити його в окреме місто, селище, село;
достійність проживання;
відображення населеного пункту в адміністративно-територіальному устрої держави [2, с.42].
Отже, коли мова йде про-територіальну громаду, то завжди постає питання про її границі. Згідно існуючого в нашій державі адміністративно-територіального устрою більшість дослідників з проблем місцевого самоврядування як різновид територіальної громади виокремлюють: село, селище, район, місто, мікрорайон у місті, квартал, вулицю, багатоквартирний будинок [1, с.77].
Як слушно зазначає І. Кокарєв, досить складно створити дієздатну громаду на території великого міста. Тому, на його думку, доцільно зосередитися на розвитку сусідських громад, які переважно створюються за місцем проживання людей і є складовою, але самостійною системою місцевого самоврядування, частиною міста, фрагментом міської культури [9, с.9]. В основу створення таких
 Тема 1. Сучасні підходи до розуміння громада
сусідських громад мають бути покладені спільні інтереси людей, що проживають близько один від одного або окремі проблеми місцевого рівня, які створюють труднощі чи незручності для життєдіяльності людей.
Всебічне уявлення про особливості тієї чи іншої територіальної громади можна отримати на основі її соціального паспорту, до складу якого відносять такі показники:
географічний (площа, природні особливості, екологічний стан);
демографічний (чисельність населення, його віковий та тендерний склад),
соціальний (соціальні групи, їх ознаки та спрямування);
економічний (особливості ринку праці, зайнятість населення, рівень безробіття, кількість людей, що проживають за межею бідності);
політичний (політична структура, недержавні організації, наявність лідерів, особливості протестних форм поведінки людей);
освітньо-культурний (загальноосвітні заклади, вищі навчальні заклади, позанавчальні заклади, особливості організації доззвіллєвої сфери );

· ризики (проблеми, небезпеки, що є в попередніх сферах). Проте, в умовах сьогодення характеристика громади лише за те риторіальною ознакою на думку соціологів та політологів є примітивно спрощеною. В громадянському суспільстві територіаль на громада за своєю сутністю має становити таку спільність людей, яка спрямована на вирішення локальних проблем. Саме така місце ва спільнота в результаті спільних взаємних комунікацій об'єктивно спроможна виробляти характерні інтереси та реалізовувати їх на місцевому рівні. Вона має бути здатна до саморозвитку, самоор ганізації та саморегуляції, покликана здійснити якісну трансфор мацію як самої себе, так і всього суспільного організму в цілому. її багаторівневість детермінована диференційованістю за інтересами, потребами, духовно-ціннісними орієнтаціями кожного її члена і соціальних груп.
З позицій синергетичного та соціокультурного підходів територіальна громада є відкритою самоорганізуючою соціальною системою, посієм певної соціокультурної специфіки. Як колективний суб'єкт діяльності вона складається, в свою чергу, з інших суб'єктів індивідуальних (окремі активні жителі) і колективних (недержавні некомерційні громадські організації, сусідські групи та інші

10
і!
fejrfyrLKu 1).В.. Соціальну удюта в громаді
/
(мІкрослф\%Уу-рлт). ІІУх^Шгкти розглядаються в якості структурних ^іемеятів-т^в'^'Дич^^ййтп взаємодіють як між собою, так і з іншими су^ЖіШШ^З^^^^ на території громади (державні структури, влада, бізнес). В процесі взаємодії між ними може складатися та чи інша система взаємозв'язків - горизонтальних (суб'єкт-суб'єктних) або вертикальних (суб'єкт-об'єктних) - і взаємостосунків - рівноправних (партнерських) чи стосунків залежності та підпорядкування [3. с 108].
Можна стверджувати, що територіальна громада виникає та змінюється в результаті використання її членами, які керуються тими чи іншими цінностями в межах певної системи їх взаємозв'язків, взаємодій та стосунків, різних способів, форм, засобів соціальної активності.
Окрім характеристики громади на основі соціологічних та иолітико-правових підходів, існує ще визначення сутності громади у сої пально-педагогічній теорії.
В площині соціальної роботи з дітьми та молоддю А.Капська розглядає громаду як один із чинників соціального впливу на особистість, проміжну ланку між макросистемою суспільства в цілому і мікросистемою сімейної і особистісної підтримки [ 7, с.202].
Такий підхід до трактування громади, звичайно, може мати місце в соціально-педагогічпій діяльності. Проте, більш доцільно розглядати громаду як різновид соціального середовища соціалізації особистості, що знаходить своє підтвердження в роботах науковців з проблеми соціалізації та соціального виховання [6; 10; 14].
Важливо підкреслити, що громада як соціальне середовище, являє собою конкретне поле соціальної діяльності та відносин, де формуються і реалізуються потреби й можливості особи, де кожна людина безпосередньо включається в процес життєдіяльності суспільства. Соціалізація індивіда, в переважній більшості, розглядається як- процес входження у світ конкретних соціальних зв'язків та інтеграції особистості в різні типи соціальних спільностей через культуру, цінності, норми, на основі яких формуються соціально значимі риси особистості. Соціальність людини - це результат діяльності самого індивіда за допомогою діяльності оточуючих людей [6, СІП) |.
Отже, цінності, настанови, звичаї, закони та все інше, що створює наші соціальні реальності, конструюється в міру взаємодії одне з одним, покоління за поколінням, день за днем. Іншими словами.
'Гема 1. Сучасні підходи до розуміння громад,
спільноти (зокрема громади) конструюють "лінзи", крізь які їхні члени інтерпретують світ. З точки зору основних ідей соціально-конструктивістського світогляду буденний досвід кожного окремого ;'Я" виникає та існує в безперервному взаємному обміні з досвідом інших членів спільноти [ 14,с. 226-227].
Шведські вчені В.Чинаках, Я.Лерстедт, американець Г.Валер вважають, що провідним завданням соціалізації є формування в особистості життєвої компетентності. Па їх думку, вона розвивається в таких сферах, як навчання, робота, культура, політика, навколишнє середовище, екологія. В якості інструментів формування життєвої компетентності вчені виокремлюють загальну освіту, професійну підготовку, виховання в сім'ї, в громаді, засоби масової інформації. В запропонованому переліку громада визначається як важливий фактор у соціальному становленні особистості [16, с 19].
С.Іваненков в теорії соціалізуючого середовища виокремлює три найвагоміших фактора соціалізації: речовинно-предметний, соціально-інституціональний та інформаційний (засоби масової інформації) [6,с 125-126]. Другий фактор є одним із найбільш значимих саме у територіальній громаді, в якій поряд з традиційними соціальними інститутами сім'єю, школою, медичними та правовими установами, в умовах сьогодення покликані до життя нові інституції. Мова йде про громадські організації, різноманітні соціальні служби, соціально-реабілітаційні центри, які мають забезпечувати необхідні умови для позитивної соціалізації особистості.
Базуючись на факторній моделі соціалізації А.Мудрика, можна говорити про функціонування громади на мікро- та мезорівнях соціального середовища.
За умови, що однією з провідних характеристик громади є територія, в залежності від типу поселення можна говорити про сільську, міську громаду, громаду мікрорайону великого міста як про ме-зорівень соціального середовища. За тією ж територіальною ознакою сусідську громаду можна визначати як мікрорівень соціального середовища.
Характеристика громади за спільністю інтересів (культурних, релігійних, професійних тощо) та взаємозв'язків її членів дає підстави також визначати громаду як мікрорівень соціального середовища. Прикладами такої громади можуть бути професійні колективи, об'єднання дітей та молоді за інтересами, об'єднання батьків для спільного вирішення проблем своїх дітей.


13
Безпалько О.В. Соціальна робота в громаді
В сучасній практиці соціально-педагогічна робота з дітьми та молоддю як професійна діяльність по реалізації різних напрямів соціальної політики переважно здійснюється в умовах територіальної громади як локальної системи мезорівня соціального середовища. Параметрами такої системи можна виокремити:
природньо-економічні особливості території;
соціокультурні традиції населення;
групи людей за гендерно-віковими характеристиками;
сукупність соціальних інституцій (навчальні та нозанавчальні заклади, соціальні служби, спеціалізовані служби, соціокультурні заклади, медичні установи, діяльність яких спрямована на розвиток і соціальну підтримку дітей та молоді);
органи місцевого самоврядування;
громадські організації.
Саме ці параметри вказують на особливості та відмінності численних територіальних громад, що, в свою чергу, обумовлює і особливості процесу соціалізації людей, які проживають на її території. Об'єктивність процесу соціалізації має ту специфіку, ідо вій відбувається як суб'єктивна діяльність і співдіяльність агентів та інституцій суспільного життя. Рушієм такої співдії є відповідні соціальні потреби, які мають системний характер і реалізуються як множина індивідуальних та інституційних запитів [10, с.19]. Це, в свою чергу, й обумовлює особливості соціально-педагогічної роботи в громадах різного типу, оскільки ця діяльність, перш за все, спрямована на створення сприятливих умов соціалізації, всебічного розвитку особистості, задоволення її культурних і духовних потреб чи відновлення соціально схвалених способів життєдіяльності людини
Вивчення особливостей соціальних проблем та потреб в громадах різного типу, з однієї сторони, сприяє уніфікації напрямів соціальної роботи з дітьми, молоддю та сім'єю в громаді (соціальна профілактика негативних явищ, соціальна підтримка дітей, що залишилися без батьківського піклування, формування здорового способу житія людей тощо), а, з іншої, потребує врахування місцевих умов, соціальних запитів конкретної громади, що, в свою чергу, вимагає диференціації та індивідуалізації видів соціальної допомоги та соціальних послуг в межах різних громад.
 Тема 1. Сучасні підходи до розуміння громади
. ; Питання та завдання до теми
Як визначається громада у працях зарубіжних науковців?
Охарактеризуйте територіальну громаду в Україні.
Проаналізуйте різні підходи до трактування громади.
В чому їх спільне та відмінне?
Література
Батанов О.В. Територіальна громада - основа місцевого самоврядування в Україні. Монографія. - К.,2001. - 260 с
Барда Я., Клосовські В. Острови надій: розробка стратегій локального розвитку. - Івано-Франківськ: Нова зоря, 2003. -312с.
Воловодова Е., Касперович А. О социокультурной специфике субъектности территориальной общины: организационный аспект // Социология: теория, методы, маркетинг. - №1. - 2004. - С. 103-119.
Громада як осередок соціальної роботи з дітьми та сім'ями: Метод, матеріали для тренера / О.В.Безпалько та інші; Під заг. ред. І.Д.Звєрєвої. - К.: Наук, світ, 2004. - 69с.
Демидова Т.Е. Сравнительный анализ форм работы в общине в зарубежных странах // Российский журнал социальной работы. -1997."- №2. -С. 156 -157.
6". Иваненков СП. Проблемы социализации современной молодежи. Изд. 2-е, дополненное. Монография. - Спб, 2003. - 420с.
Капська А.И. Соціальна робота: деякі аспекти роботи з дітьми та молоддю. - КдУДЦССМ, 2001. - 220с.
Климанська Л., София О. Громада в системі громадянського суспільства. // Реформування соціальних служб в Україні: сучасний стан та перспективи: 36. матеріалів Міжнар. наук.-практ. конф. /За ред. Неллі Ничкало, Бреда Мак Кензі. - Львів-Віннінег: Видавнича фірма "Малті-М".-Львів, 2003. - С.78-81.
9. Кокарев И. Соседские сообщества: путь к будущему России. МЛІрометей, 2001. - 248 с.
Лаврчченко Н.М. Педагогіка соціалізації: європейські абриси. К.:ВіР,<\ >' І САЙТ, 2000. - 444с.
Найї ова Л.А. Соціально-психологічні феномени створення територіальних спільнот // Практична психологія та соціальна робота. - 2004. - №6. - С19-22.

14
15

Соціологічний
Громада розглядається як спільнота чи соціальна система
Безпалько О.В. Соціальна роботи в громаді _^_^_
Семигіяа Т. Робота в громаді: практика й політика. - К.Видавничий дім "KM Академія", 2004. - 180с.
Скуратівський В.А., Шевченко М.Ф. Соціальні системи та соціологічні методи дослідження: Навч. Посібник. - К.: Вид-во УА-ДУ, 1998. - 188с.
Тшпаренко Г.М.Життєвий світ особистості: у межах і за межами буденності. - К.: Либідь, 2003. - 376 с.
Ткачук А. Ф. Населення чи громада? Або як впливати на місцеву владу. - К.: Інститут громадянського суспільства, 2003. - 73 с.

Яркина Т.О. Гуманизм как теоретико-методологическая основа социальной педагогики. - М.: РАО,1997. - 68с.
Oxford Advanced Learner's Dictionary of Current English. A. S. Hornby. Fourth edition //chief editor A. P. Cowie Oxford Univ Press 1995,- 1580 p.
Гема і. Сучасні підходи до розуміння громади
Структурно-логічна схема до теми "Сучасні підходи до розуміння громади"
Підходи до розуміння громади
Політико-правовий
Громада -суб'єкт місцевого самоврядування
Соціально-педагогічний
Громада - фактор соціалізації, мезорівень соціального середовища

L-
Характеристики громади




Базові характеристики
Пояснення

Спільні ознаки
Територія
Інтереси
Віросповідання
Цінності
Етнічне походження

Мережа взаємовідносин
Члени громади взаємодіють між собою на різних рівнях: політичному, професійному, побутовому, дозвіль-
нсвому

( 'цільність дій
Люди усвідомлюють потреби та проблеми своєї громади й об'єднуються /для їх задоволення та розв'язання

16
17
Безпалько О.В. Соціальна робота в громаді
Тема 2. Ретроспективний огляд соціальної роботи в
громаді
В історичних працях термін "громада'' застосовується для позначення самоврядної виробничої та соціальної групи. За свідченнями істориків, первісні громади утворилися на південноукраїнських землях Київської Русі. "Соціальність тут зводилась до того, що зв'язки в громаді, її єдність здійснювалися на основі згоди людей, їх волі та інтересів. За природою це були об'єднання, в яких концентрувалися воля та бажання людей. Відповідно тут переважала особиста свобода. А громада була певним волевиявленням індивідуальних свобод, спиралася на них, а не панувала над ними" [2, с.39].
Як засвідчують історичні документи, у часи Київської Русі існували землеробські громади. В українських письмових джерелах вони згадуються як верв, мир, село [5, с.21].
У 1530-1540-х роках українське міщанство, спираючись на досвід об'єднання зусиль для вирішення різних проблем, що існував у сільських громадах та цехових ремісничих групах, створює у Львові та Луцьку братства - національно-релігійні організації міщан, духовенства та селян. Організаційно вони, як і всі подібні утворення, будувалися на основі волевиявлення окремих осіб, що, за свідченням С.Войтовича та Л.Рурської, дає підстави говорити про них, як своєрідні громади. Однією з провідних форм функціонування братств були зібрання. На них обиралася старшина - "старші брати", які відповідали за організаційну та фінансову роботу братств, обговорювалися різноманітні питання просвітницької та філантропічної діяльності.
Як зазначає в своїх історичних розвідках М.Грушевський, "від свого часу брацькі сходи мали служити до поучування в вірі і освіті: полагодивши біжучі справи, братчики мали займатися читанням добрих книг і поважними розмовами; мали слідити за добрим житієм своїх членів"| 6, с.226].
Свою головну мету братчики бачили у збереженні етнічної самобутності українського народу. Провідним засобом для її досягнення вони вважали культурно-просвітницьку діяльність. Тому однією з найважливіших турбот українських братств була шкільна справа. У кінці XVI ст. Львівське братство заснувало власну братську школу. "Про надмірно суворі, якщо взагалі реалістичні правила, якими у
 Тема 2. Ретроспективний огляд соціальної роботи в громаді
своїй діяльності керувалися ця та інші братські школи України, свідчить статут, так званий "Порядок шкільний". Вчитель мав бути "набожним, мудрим, скромним, стриманим, а не пиякою, гулякою, хабарником". На початку XVII ст. численні братські школи існували по всій Україні" [ 10, с.93].
Педагогічні погляди діячів братських шкіл були проникнуті гуманістичними ідеями, що відбилося в організації навчального та виховного процесів. Ставлення вчителя до учня засновувалося на визнанні успіхів останнього. В уставі Львівської братської школи відзначено, що " учити дидаскал и любити мает дети вси заровно, яко сынов богатых, так и сирот убогих. ... Который больше умет сидити будет выше бы и барзо нищ был" [8, с.308].
Культурно-освітня діяльність братств не була єдиним напрямом їх соціальної роботи з дітьми та дорослими. Велику увагу братства приділяли соціальній підтримці найменш захищених представників суспільства - старих, інвалідів, бездомних, сиріт. Характеризуючи діяльність Львівського братства, М.Грушевський засвідчує, що "братчики хотіли гарної школи, поставили дім брацький, щоб у нім примістити і ту школу, і друкарню, і шпиталь для убогих і калік" [6, с.226]. Братства опікувались вдовами і сиротами своїх померлих членів, підтримували шпиталі й надавали своїм членам безпроцентні позички [ 10, с.92].
У створюваних братствами шпиталях запроваджувалося самоврядування. Обрані мешканцями цих закладів старости, займалися питаннями внутрішнього життя шпиталів. Вони, зокрема, складали кошториси, вирішували, як краще розпорядитися різними доходами. Ііратства відкривали особливі "старечі" шинки, доходи від яких шили на утримання шпиталів.
Аналізуючи роботу братств щодо соціальної підтримки населенна, можна констатувати, що вона далеко виходила за межі філантропічної діяльності, а скоріше була втіленням гуманістичних по-і іидін українців на немічність, старість, убозтво. Залучення до
·ііч мі.пості братств широких верств населення перетворило їх на за-пільнонаціональну інституцію - православну громаду, що брала актину участь у суспільно-політичному і культурно-національному
і України наприкінці XVI початку XVII століття [7, сЛ62-164].
Подані в узагальненому і досить стислому вигляді свідчення історії і.ін дозволяють також говорити про те, що братства, як своєрідні і |)п мад 11, здійснювали й окремі види соціальної роботи з дітьми та

18
19
Нсзіїалько О.В. Соціальна робота в громаді
дорослими, спрямовані в першу чергу на їх освіту та допомогу у складних життєвих ситуаціях.
Найбільш активно в українських письмових джерелах XV-X1X ст. згадується селянська громада з її звичаєвим нравом та своєрідними традиціями соціальної підтримки бідних і знедолених. Сільська громада, зберігаючи певну спадкоємність з давньоруською общиною, відігравала роль станової організації селянства, що регулювала усі аспекти ного життєдіяльності. її характерною рисою була взаємодопомога, яка виявлялася у численних формах та обрядах життєвого циклу від народження людини до її поховання. Заснована на відповідальності членів громади "один за одного", взаємодопомога в громаді забезпечувала колективний захист честі й власності кожного члена громади. Підтвердженням цього є численні зразки усної народної творчості, зокрема прислів'я та приказки " Громадою до діла, бо це - велика сила", "Гуртом добре і батька бити", "Громада - великий чоловік, на котрій стоїть цілий світ", "До громади за порадою, до громади за розрадою" тощо.
Приналежність до громади набувалася через народження в громаді та заміжжя. Крім того, громада користувалася правом надавати громадянство окремим особам. Членами громади вважалися також священики, вчителі. Приналежність дітей до громади визначалася по батьківській лінії, а незаконнонароджених - по материнській. Діти набували громадянство в тій громаді, в котрій на час їх повноліття батько був громадянином.
Найвищою владою в громаді була громадська рада. Вона діяла шляхом ухвалення постанов з найважливіших справ громади і контролювала їх виконання.
Громада відповідала за дотримання моральних норм поведінки односельчан. Вона мала турбуватися, щоб ночами люди не вешталися по селі, щоб батьки та опікуни посилали своїх дітей до школи і в церкву, щоб належно виконували свої обов'язки вчителі. Мали бути шановані неділі та свята. Танці у свята могли починатися після вечірньоіо богослужіння. На забавах мав бути спокій і порядок, за що ніс відповідальність господар двору, на якому проходила забава. Штрафи за порушення цих приписів йшли у фонд убогих громади.
Чіткі вимоги ставилися до громадської старшини і! питанні запобігання пияцтву. Корчми і шинки, як правило, розташовували ближче до окраїни села. Вони мали закриватися о десятій годині вечора. За дозвіл продовжити роботу власники корчми і шинків ію-
Тема 2. Ретроспективний огляд соціальної роботи в громаді
винні були сплачувати кожного разу певну суму, що також йшла у громадський фонд. За появу в нетверезому стані в публічному місці винний підлягав арешту і штрафувався. З метою запобігання пияцтву створювалися "братства тверезості" [11, с.87]. Громада також користувалася правом видалення осіб, котрі своїм способом життя викликали порушення певних публічних норм.
В багатьох історичних джерелах зазначається, що сільська громада також заопікувалася і школою. Учителів оплачувала громада і, в окремих селах, двірський маєток. Для керівництва шкільним фондом обиралася шкільна рада, що вела нагляд за вчителями і організацією навчального процесу. До складу ради входили представники церкви, переважно священик, представники школи - директор або найстарший за віком вчитель і представники громади, котрі вибиралися громадською радою у кількості від двох до п'яти чоловік. Вимагалося, щоб раз па місяць вчителі звітували перед шкільною радою про етап справ у школі, відвідування учнями занять. За невідвідування чи інші порушення, що їх допускали учні, представники ради могли накласти стягнення на батьків чи опікунів [11].
Громада несла відповідальність за всіх її членів, особливо за сиріт, вдів, старців га немічних. Так, у більшості сіл створювалися сирітські ради чи призначався сирітський суддя, які мали дбати про сиріт та вдів. В окремих громадах навіть створювався фонд убогих та сиріт, з якого виділялися кошти на допомогу нужденним. Не останнє слово громада мала й при призначенні опікунів для сиріт. Основним критерієм для визначення опікунства вважалися не лише родинні зв'язки, а й вміння вести господарство, щоб зберігати і примножувати спадок сиріт. Якщо, на думку громади, опікун не справлявся зі своїми обов'язками, сирітська рада порушувала питання про заміну опікуна [4],
Кожна громада мала свою касу та певний запас збіжжя. Вони попові повалися за рахунок внесків більш заможних селян чи різних нидів стягнень. Оскільки в громаді панувало звичаєве право, то 11 >і >і і і суперечки між селянами часто розв'язував староста, який міг призначити одній із сторін сплату штрафу до громадської каси. Ця і аса також поповнювалася і за рахунок штрафів, які накладалися на шинкарів, що продавали горілку парубкам до визначеного громадою пил' (в окремих громадах цей вік коливався від 18 до 22 років). За рішенням громадської ради біля церкви могла встановлюватися і і рппька для збору пожертв у фонд убогих [11, с 88).
21
20
Безпалько О.В. Соціальна рооотав громаді
Для одиноких літніх та хворих людей в окремих громадах організовували притулки убогим у вільній сільській хаті. Допомогу таким людям надавали по-черзі переважно дівчата та молодиці.
Коли громада або староста з метою лікування зверталися за допомогою до лікаря, кошти за це лікування сплачувала громада. Громада мала заопікуватися і особами, котрі захворіли на її території аж до часу видужання, але при цьому їй необхідно було повідомити громаду, до якої належав хворий. Повернення грошей за лікування здійснювалося при посередництві староства [11, с.53].
Не забувала громада про своїх бідних односельців під час великих релігійних свят. Звичай збирати продукти під час освячення паски для нужденних був започаткований саме в сільських громадах. На свято Миколая з громадських фондів виділялися гроші на придбання одягу та солодощів для дітей -сиріт.
Однією з найбільших колективних форм взаємодопомоги при виконанні нагальних і трудомістких робіт у сільській громаді була толока (поміч, клака), яка збереглася і до сьогодні. Народна толока грунтувалася на етичних засадах співжиття в громаді, її основним принципом була щира безкоштовна допомога погорільцям, забудовникам тощо.
Серед традиційних форм взаємодії членів громади між собою і з членами сусідніх громад були храмові свята або празники. Кожна громада мала такий празник - день посвяти діючої церкви. До цього свята готувалися всі односельці як до своєрідної форми громадського огляд'/ та гостинності. Тому громада дбала, щоб в цей день біля кожного двору була особлива чистота та порядок. В окремих громадах для бідних сімей виділялися кошти на те, щоб привести до порядку оселю та дворище. Ці традиції продовжують зберігатися до нашого часу. Більше того, можна навіть говорити проте, що вони дали життя таким новим формам соціальної роботи в умовах територіальної громади як День міста, День довкілля, Свято вулиці тощо.
Сільську громаду можна вважати і колискою сучасних молодіжних організацій, бо саме тут діяли своєрідні громади в громаді. Як засвідчує О.Воропай "колись в Україні існували по наших селах та дрібних містечках дівочі та парубочі громади. На чолі дівочої громади стояла старша дівка - та, яка вела порядок між дівчатами, називали її отаманшею. На чолі парубочої громади був старший парубок - отаман" [3,с.54]. Такі громади організовувалися за статево-віковою ознакою і діяли в межах чітко визначених етичних та право-
 Гема 2. Ретроспективный огляд соціальної роботи в гром ад і
вих норм громадського життя своїх сіл. Молодіжні громади регулювали стосунки між сільською молоддю, захищали інтереси та честь своїх членів і виступали організаторами власного дозвілля та загаль-носільських урочистостей. Парубки та дівчата брали участь у колядуваннях. Частину отриманих від цього коштів віддавали сільському старості для нужд церкви та бідних, а на решту влаштовували вечорниці та святкування особливих днів: Катерини (для дівчат) та Андрія (для парубків).
"Обов'язками дівочої громади були ще такі: квітчати церкву перед великими святами, впорядковувати самітні гробки на цвинтарі і перед поминанням мертвих і допомагати працею старим та немічним у селі" [3.C.56J.
Таким чином, можна говорити про те, що довгий час сільська громада була своєрідним інститутом соціальної підтримки незахи-щених верств населення, що базувався на традиціях колективного співжиття та милосердя, притаманних ментальності українців.
З кінця 50-х років XIX століття в Україні набуває розвитку національно-визвольний рух у вигляді напівлегальних культурно-освітніх організацій (гуртків), які називалися "Громадами". Вони об'єднували прогресивних представників української інтелігенції. Діяльність громад проявилася найвиразніше через видавничу, просвітницьку роботу серед народу, зокрема в читанні лекцій, організації курсів, гуртків.
Створення громадівських організацій збіглося з великою подією скасуванням кріпацтва, яка спонукала в першу чергу національно свідому молодь до активної діяльності заради просвіти народу. Тому "головне завдання своєї діяльності молоді люди вбачали в тому, щоб сприяти всіма чесними засобами моральному і матеріальному розпитку народу"[9,42]. Члени осередків "Громади", в якій у різні періоди її існування працювали відомі педагоги, діячі культури та науки, зокрема М.Драгоманов, П.Косач, С.Русова, П.Чубинський, М.Старицький та інші, в першу чергу зосереджували зусилля на відкритті різних шкіл для народу та сільських дітей (недільних, публічних тощо), підготовці вчителя до роботи в таких школах. Так, П.Чубинський зазначав, "що школа потребує вчителя, покликання якого - праця серед народу. Він повинен бути і радником, і чесним павчителем, і захисником селянина. На першому плані в них мають бути не гроші та чини, а бажання забезпечувати благо найменшому братові" 19, с.51 J.
Безпалько О.В. Соціальна робота в громаді
Гема 2. Рстрос.нектіїніїїііі огляд соціальної роботи в громаді

Громадівці були переконані у необхідності культурного розвитку українського народу, тому вони поширювали серед народу разом із загальноосвітніми знаннями відомості про українську культуру, історію, мову. Лише за вісім місяців 1861 року громадівцями було видано та розповсюджено більше як 12 тисяч примірників популярних видань українською мовою.
Ще однією формою соціально-просвітницької роботи гро-мадівців була організація благодійних спектаклів. Кошти, зібрані за квитки на ці спектаклі, витрачалися на допомогу дітям з малозабезпечених родин, сиротам у недільних школах, розвиток гро-мадівських починань.
Діяльність "Громади" у другій половині XIX століття як організації, що діяла в багатьох містах України, стала своєрідним запалювальним кристалом для створення наприкінці XIX початку XX століття інших громадських організацій, діяльність яких була спрямована на соціальну підтримку різних категорій населення в межах територіальних громад.
Важливу роль у соціально-культурному розвитку сільських громад відіграло також товариство "Просвіта". Засіюване у 1868 році групою львівських студентів під проводом Анатолія Вахнянина та Омеляна Огоновського, воно ставило своєю метою підвищення культурного та освітнього рівня селянства. Роботі товариства допомагали сільські вчителі та працівники притулків для бідних. Завдяки активній діяльності членів "Просвіти" по всій Східній Галичині було створено мережу бібліотек та читалень. При них створювалися хори, театральні групи, спортивні об'єднання та кооперативи [ 5, 0.421.
Для прикладу у с Бондарівці, що на Галичині, така читальня була заснована у 1920-1921 p.p. У 1925-1927 р. всією громадою будували будинок читальні. Члени читальні влаштовували сценічні вистави, концерти для цілої околиці, курси агрономії, самоосвіти, крою та шиття. У цьому ж селі за ініціативи свідомих громадян у 1924 році було засноване спортивне товариство "Луг", що об'єднувало молодь села [11, с 156-157].
Вже у 1914 році в товаристві "Просвіта" налічувалося сімдесят регіональних осередків, близько трьох тисяч читалень та бібліотек на території Східної та Західної України. Було створено дев'ятсот сімдесят чотири молодіжні групи, які організовували культурно-просвітницьку та спортивну роботу серед сільської молоді [5, с.45].
У 60-80 роки XX ст. в Україні, як складовій СРСР, починається організація соціально-педагогічної роботи з дітьми, молоддю та сім'ями за місцем проживання (у сімейно-сусідських спільнотах). Основними складовими системи соціально-педагогічної роботи за місцем проживання стають державні заклади ( школи, позашкільні, культурно-освітні, спортивні заклади тощо), сім'я та громадськість. Саме у 60-і роки з метою створення умов для організації змістовного дозвілля дітей та молоді починають працювати кімнати школярів при житлово-експлуатаційних конторах. Разом з цим, переважно у мікрорайонах великих міст, починають створюватися підліткові клуби за місцем проживання як осередки соціально-педагогічної роботи з дітьми та сім'ями у межах територіальної громади.
Новим каталізатором розвитку соціально-педагогічної роботи за місцем проживання стало створення у Москві у 1989 році Тимчасового науково-дослідного колективу "Школа-мікрорайон". У його складі була затверджена Донецька територіальна група ( науковий керівник Сидоров В.М.), яка діяла на базі шкіл № 57, 95 м. Макіївки та школи № 11 м. Донецька. Ці школи працювали в режимі повного дня. За кожним з педагогів було закріплено декілька будинків, що знаходилися недалеко одне від одного і мали спільний двір. В них проживали діти та молодь різного віку, які навчалися в школах, професійно-технічних училищах, вищих навчальних закладах. Шкільні педагоги організовували індивідуальну та групову роботу з дітьми тих будинків, які були за ними закріплені: залучали їх до участі у шкільних гуртках та секціях, організовували роботу клубів вихідного дня для дітей та дорослих, проводили дворові свята, акції тощо. 1 Іедагоги також надавали необхідну соціально-педагогічну допомогу сім'ям своїх підопічних. Аналізуючи цей досвід, варто зазначити, що поряд з багатьма позитивними моментами, у ньому простежується ряд недоліків. Робота школи як провідного організатора соціально-культурної діяльності дітей та дорослих у мікрорайоні призвела до перевантаження педагогічних колективів, виконанню не властивих для них суспільних функцій. Необгрунтована абсолютизація діяльності школи у межах територіальної громади часто призводила до відокремлення роботи в соціумі інших суспільних інститутів. Школа одна виявилася неспроможною вирішити всі проблеми соціалізації дітей та дорослих у відкритому соціумі.
І Це однією спробою територіальної системи скоординованих виховних зусиль було добровільне товариство "ДОМ", яке діяло у

24
25
Безпалько О.В. Соціальна робота в громаді
Тема 3. Соціальні служби та форми роботи з населенням в громадах зарубіжних країн
Загострення соціальних проблем у Європі в XfX ст. обумовило широке1 поширення суспільної благодійності, яка характеризувалася тим, що допомогу нужденним надавали люди, які об'єднувалися між собою на волонтерських засадах у невеликі групи, а пізніше добровільні об'єднання. Кульмінацією суспільної благодійності став рух сеттльмент-центрів, який виник в Англії і пізніше поширився у США.
Його засновником вважають протестантського священника Са-муела Барнета, який у 1884 році відкрив у бідній частині Лондона благодійний заклад Тойнбі-Хол, що став центром соціальної допомоги для місцевого населення. Цей заклад існував за рахунок приватних пожертвувань. Тойпбі-Холл дав поштовх до створення більше ніж 400 благодійних установ у англійських та американських містах: по аналогії з європейськими кварталами в колоніях їх стали називати сеттльментами [і,с. 19]. В переважній більшості з населенням в есттельмепт-центрах працювали студенти, які оселялися в найбідніших кварталах Лондона, а пізніше в багатьох міських районах по всій Великобританії, щоб на собі відчути всі незручності бідності і проводити соціальну роботу на місцях. Вони були провідниками освіти, різних видів культурної діяльності, помічниками місцевих жителів у вирішенні радикальних соціальних проблем.
Першим американським сеттльментом була сусідська гільдія, заснована у 1886 році Стентоном Койтом. У 1896 р. В США було вже 44 сеттльмента, а в 1911 - майже 400 [7,с.2()0]. Місцеві центри в переважній більшості створювалися в тих кварталах чи районах міст де проживали головним чином емігранти. Найбільш відомий сеттльмент - дом емігрантів Хулл-Хаус у Чикаго - було засновано Дж.Адамс та Е.Г.Стар у 1889 році. В цьому домі працювали денні ясла, клуб для хлопчиків, невеличкий театр та кілька гуртків. Окрім того "Проводилася просвітницька робота з дорослими та дітьми, яких намагалися "окультурити" шляхом відвідування виставок, читання лекцій, концертних вечорів тощо. Влітку соціальними працівниками Хулл-Хаус за містом організовувався табір з метою оздоровлення дітей із бідних сімей"[5, с.16-17].
Протягом перших десятиліть працівники сеттльментів перетворювали громади в політичну силу. Саме завдяки їх активній діяльності були прийняті закони про дитячу працю, громадське здоров'я,
28
 Чема .'і. Соціальні служби та форми роботи з населенням в громадах ...
дитячі садочки, були започатковані служби тимчасових нянь, розбивка місцевих парків та створення ігрових майданчиків для дітей, різноманітні гуртки для самоосвіти дорослих [7,с,201]. Програми діяльності сеттльмент-центрів носили здебільшого емпіричний характер і, переважно, були спрямовані на допомогу в отриманні роботи, надання медичних послуг, організацію дозвілля та впровадження різних форм неформальної освіти серед членів громади.
Отже, наведені факти свідчать про те, що саме в сеттльментах зародилися окремі напрями та форми соціальної роботи на рівні громади, а самі сеттльмента стали прабатьками багатьох сучасних інституцій, які успішно функціонують у територіальних та етнічних громадах різних країн.
Одними з найпоширеніших серед них є громадські центри ( Community Centers), які активно діють в громадах США, Канади, Великобританії, Німеччини, Швейцарії та інших європейських країн. Зміст та форми їх роботи обумовлені потребами різних груп населення громади. Пріоритетними напрямами діяльності в таких центрах є освітній, дозвіллєвий та оздоровчий. Зазвичай вони орієнтовані на роботу з різними віковими групами. Так, наприклад, в одному із найбільш відомих громадських центрів Великобританії Бартон-Хілл, який працює на базі громади при Бристольскому університеті, для жителів пропонують різноманітні програми та форми проведення дозвілля. Для дітей створено клуби "Зустрінемося після школи", де працюють різноманітні гуртки; клуб юних винахідників; клуб вирішення соціальних проблем. Особливою популярністю у молоді користується молодіжне кафе, де проходять дискусії, різноманітні вечори. Багато років успішно діє програма для дітей і дорослих "Подорожуй з нами". Кілька разів на рік у центрі організовуються невеликі подорожі та прогулянки на природу, в замки, музеї, тури до Франції.
Для дітей від 8 років та їх батьків два рази на тиждень відкрито сімейний ігровий центр. За один день його в середньому відвідують близько 90 осіб. Для дітей тут проводяться різноманітні розвиваючі програми [2, с.107]. В той час, коли діти захоплено бавляться в "кімнаті ляльок", ігротеці, переглядають відео в дитячому кінозалі, батьки спілкуються за чашкою кави в іншому приміщенні з психологами, дитячими лікарями, педагогами, а також обмінюються власним батьківським досвідом. В центрі працює клуб для юнаків, клуб для дівчат, "Школа для мам".
29
Безпалько О.В. Соціальна рооота в громаді
Для дітей з обмеженими функціональними можливостями на базі громадського центру Бартон-Хілл працює "Відкрита школа". Розглядаючи долю кожної дитини як майбутнього громадянина, адміністрація центру за підтримки муніципалітету запрошує до роботи в цій школі найкращих педагогів, психологів, реабілітологів. Це дає можливість дітям-інвалідам адаптуватися до соціального середовища, використовуючи потенціал своїх фізичних та розумових можливостей [2, сі 11].
Поряд з фахівцями в центрі працює багато волонтерів. Серед них студенти університету та жителі мікрорайону, де розташовано центр. Люди визнають, що в центрі вони переживають почуття приналежності до своєї громади, знаходять можливості для саморе-алізації та соціальну підтримку.
Одним з найстаріших громадських центрів У США є центр Верхнього Іст-Сайду Манхеттена, відомого під назвою "Клуб на 92-вулиці", заснований у 1874 році. Тут діють два гімнастичні зали, басейн, дитячі та ігрові спортивні майданчики, клуб здоров'я, служба для самотніх. Надання соціальних і культурних послуг (різноманітні курси для дорослих, розважальні програми для дітей та підлітків, проведення лекцій, концерти, консультації для батьків), спрямованих на задоволення різноманітних потреб як окремої особистості, так і цілих родин, вигідно вирізняє цей центр серед інших соціальних інституцій громади [10,с 29].
Окрім громадських центрів традиційною соціальною інституцією в громадах є також сімейні центри. Зазвичай, вони створюються на муніципальному рівні з метою зміцнення стосунків між дорослими та дітьми, налагодження між ними атмосфери взаєморозуміння та підтримки, розв'язання конфліктів у родині. В цих центрах проводяться спеціальні тренінги та заняття для батьків, організовуються різноманітні форми сімейного проведення дозвілля, можуть.надавати послуги психологи, психотерапевти, медичні працівшіки, юристи.
Так "Сімейний центр Юліуса Тандлера" у Відні, працює з дітьми та батьками, які пережили певні кризові ситуації. В його структуру входить служба психологічної допомоги, соціально-педагогічна експертиза, служба допомоги сім'ї [8, сі 10].
В Угорщині створено систему консультаційних пунктів з питань психології та педагогіки виховання дітей та підлітків [8, сі 15].
 Тема 3. Соціальні служби та ([юрми роботи з населенням в громадах
Досить відомим у Німеччині є центр сімейного дозвілля "Стара ковзанка" у м. Берліні. Він почав працювати в серпні 1997 року, однак завдяки зусиллям працівників дуже скоро перетворився на улюблене місце проведення часу не лише дітей, а й дорослих. Клієнти центру можуть отримати послуги спортивного, оздоровчого, освітнього, розважального характеру. На території закладу розміщуються майданчики для катання на ковзанах, роликах, велосипедах. У великому кафе можна взяти участь в ігровій програмі, подивитися самодіяльний концерт чи спектакль.
Різноманітні соціально-культурні заходи в центрі розраховані на задоволення потреб найвибагливішої сім'ї: консультаційні бюро, психологічні тренінги, материнські групи, сімейні вечори відпочинку, зустрічі з педагогами у майстер-класах - все спрямовано на подолання відчуженості між батьками та дітьми, зміцнення родин [10, с.99-100].
З метою надання соціально-педагогічної допомоги підліткам в кризових ситуаціях, за ініціативи громадськості спочатку у Відні, а пізніше в інших містах країни, були відкриті інформаційні центри. Головна мета їх діяльності - допомогти молодим людям в критичній ситуації та застерегти від небажаних вчинків. Тут практикуються індивідуальні та групові форми роботи з молоддю, які проводять психологи, соціальні працівники, юристи, представники місцевих поліцейських відділень.
На початку 80-х років у деяких регіонах Великої Британії почали з'являтися Центри Розвитку Громадського Виховання, які активно залучали до спільної діяльності не лише формальні інституції, а й неформальні молодіжні організації. Так, наприклад, всесвітньо відомі британські молодіжні організації "Національне Молодіжне І норо" (National Youth Agency), "Винагорода Герцога Единбурзького" (The Duke of Edinburgh's Award), "Молодіжний та Громадський Центр у Бредфорді на Ейвоні" (Bradford on Avon Youth & ('oinmunity Centre) та низка інших подібних структур почали свою діяльність у межах місцевих громад.
"Служба громадського виховання" (Community Education Service), створена у Великій Британії у 70-х роках, і до сьогодні об'єднує цілу низку закладів та організацій, єдиною метою яких є і Іірпяння соціалізації підростаючого покоління через систему і оціально-культурних заходів.

:«)
31
Безпалько О.В. Соціальна робота в громаді
Орієнтуючись на дозвіллєву соціалізацію, Служба Громадського Виховання відводить пріоритетну роль молодіжним організаціям, центрам та клубам. У тісній співпраці з громадою фахівці таких молодіжних організацій проводять соціально-педагогічну та соціально-виховну роботу з молодими британцями за різними напрямами і в різних сферах дозвілля. Це, зокрема: діяльність, що залучає молодь до регулярної активності: спортивні секції, що включають більшість доступних видів спорту; клуби за інтересами (літературні, історичні, арт-студії, колекціонування різних предметів, театральні студії, музичні ансамблі, творчі майстерні); еко-культурні програми (клуби та гуртки юних фермерів, об'єднання захисників природи, парків, водоймищ); бізнес-проекти (створення цілком легітимних комерційних фірм); організація підприємницької діяльності, як своєрідної економічної гри для молоді та підлітків; спілкування як форма проведення дозвілля (вечори, зустрічі, бесіди, форуми, ігри) [4].
Ще однією інституцією, яка дуже поширена в громадах зарубіжних країн, є культурно-дозвіллєві центри (рекреаційні центри, центри дозвілля, громадські кампуси, "сонячні центри"). Особливо активно діють такі центри в містах Франції, де інтенсивно розвивається такий напрям соціальної роботи як соціально-культурна анімація. Соціокультурна діяльність у цих центрах спрямована на те, щоб стимулювати саморозвиток людей через оволодіння різними видами творчості: ліплення, живопису, мистецтва пантоміми, театру, співу тощо. Для проведення такої роботи у Франції готують спеціальних фахівців - аніматорів, які активно співпрацюють з соціальними працівниками, активістами та волонтерами в громаді [11, с.81].
Для організації позаурочної діяльності дітей в муніципальні бюджети Франції була введена посада координатора з позашкільної роботи в кварталі, окрузі. Він приймає на роботу аніматорів, координує їх діяльність в центрах канікул і дозвілля, клубах за місцем проживания, культурних центрах, які функціонують на території окремих міських районів [13, с.107].
Різноманітні форми роботи з дітьми та молоддю існують в кантонах Швейцарії. В пунктах молодіжних зустрічей і молодіжних центрів юнаки та дівчата проводять свій вільний час. Соціальні працівники та волонтери, члени громади, пропонують заняття та розваги під час дозвілля, організують дискотеки та інші культурні заходи. В той же час проводяться різноманітні консультації по різним питанням.
"Гема 3. Соціальні служби та форми роботи з населенням в громадах ...
В багатьох містах Швейцарії діють " робінзоновські ігрові майданчики", де діти під керівництвом дорослих будують хатинки, майструють, організовують спортивні ігри з перешкодами тощо.
"Дитячі майданчики" та аналогічні проекти активно діють і в інших громадах Європи та США. їх результатами є нові парки та ігрові майданчики, місцеві клуби та консультативні пункти для підлітків. Особливістю таких проектів є участь жителів громади у визначенні потреб дітей та молоді. Наприклад, у м. Сіетлі (США) діти за допомогою дорослих підготували опитувальник для своїх ровесників, в якому просили визначити саме чисте, саме цікаве, саме небезпечне, саме приємне місце у своїй громаді. В процесі цього дослідження діти висловили свої побажання щодо організації дозвілля та бажаних видів і місць його проведення. Це дало можливість членам громади за підтримки мера міста відкрити нові підліткові клуби, обладнати дворові спортивні майданчики, пішохідні переходи [6, с. 61].
Ще одним досить поширеним соціальним інститутом в громадах г різноманітні клуби. Вони виникли на початку XX століття як клуби мікрорайонів і особливого поширення набули у місцях з найбільш вираженим характером соціальних конфліктів. Такі клуби мають низку загальних характерних рис:
виникають в однорідних кварталах міста, де міцні традиції та зв'язки громади;
мають на меті створення умов для самовираження особистості;
зміст і програми клубів мікрорайону визначаються самим життям, вимогами щоденної реальності.
Одним із різновидів клубів мікрорайону є місцеві юнацькі клуби: хоббі-клуби, фан-клуби, спортивні клуби, дансинг-клуби, клуби меломанів, рокер-клуби, мистецькі клуби, клуби тінейджерів, комп'ютерні клуби, екологічні клуби тощо. Участь молоді в них обумовлена не лише спільністю інтересів. Не останню роль в цьому відіграє можливість самоідентифікації особистості, а також самопре-згнтації відповідно до особистісних критеріїв. Юнацькі клуби є саме і им місцем, де культивуються компоненти певних молодіжних субкультур: специфічний набір ціннісних орієнтації та норм поведінки, і 'юнг, музичні уподобання, надання переваги певним джерелам Інформації, особливості одягу та зовнішності. Тому не випадково до-і пть часто такі клуби облаштовуються у напівпідвальних приміщеннях, ангарах, вагончиках, трейлерах тощо.

32
33
Безпалько О.В. Соціальна робота в громаді
Так у Брукліні (Нью-Йорк, СЛИЛ) місцевий відділ дитячого музею відкрив у спорожнілому гаражі в Бедфорд-Стайвесанті (районі, що характеризувався високим рівнем злочинності підлітків) клуб для молоді з метою організації занять спортом, проведення дозвілля, благоустрою мікрорайону [10, с.44].
Матеріальну підтримку клубам надають муніципальні органи, соціальні агенції, фонди, фундації, члени громади.
Тому матеріальна база цих клубів дуже різниться між собою. Такі клуби мають різну історію, зміст та форми роботи. Багато з них існують під опікою церкви на кошти прихожан [9, с.21-22].
Окрім організації соціально-культурної діяльності в громаді у зарубіжних країнах одним із пріоритетних напрямів роботи з дітьми та молоддю є створення умов для їх освіти та самоосвіти.
Наприклад, в Данії, щоб реалізувати цей напрям, кожен муніципалітет має організувати принаймні одну молодіжну школу волонтерів (Ungdomsskole) для осіб 14-18 років. Мета діяльності таких місцевих шкіл полягає в тому, щоб запропонувати молодим людям альтернативну та додаткову форму освіти, розширити їх інформаційне поле, сформувати навички соціальної компетентності, підготувати до дорослого життя. Принцип роботи цих шкіл базується на ідеях датчанина Ніколаджа Грундтвіга, який вважав, що кожен має право брати участь в соціокультурному житті і впливати на нього [15,с.36].
Додаткові освітні та навчальні програми в цих школах мають бути адаптовані до місцевих потреб і побажань молоді. Крім цих програм у волонтерських школах організовують і дозвілля молоді. Кожен муніципалітет зобов'язаний повідомити всім молодим людям про програми та план роботи волонтерської школи. Тому щорічно кожний датчанин у віці 14-18 року отримує програму найближчого Ungdomsskole. Варто зауважити, що участь молодих людей у цих школах є їх добровільним вибором.
Існує чотири типи програм, які може запропонувати молодіжна волонтерська школа, якщо в них буде потреба. По-перше, це освітні програми ( курси мов, комп'ютерні уроки, курси психології, уроки водіння мопеда, курси журналістики тощо), по закінченню яких слухачі отримують свідоцтво.
По-друге, - розвиваючі програми (курси живопису, шиття, парусного спорту, боді-білдингу, аеробіки, танців, самозахисту, драми, кулінарії тощо). Результатом участі в розвиваючих програмах є кон-
34
 Тема 3. Соціальні служби та форми роботи з населенням в громадах ...
цертні та розважальні акції, які влаштовують молоді люди для жителів своєї та інших громад. Наприклад, під'час занять у молодіжній школі містечка Ішоджа, пригороду Копенгагену, п'ятдесят молодих людей готували мюзикл по проблемі СНІДу, який був пізніше виконаний з успіхом у тридцяти містах країни.
У волонтерських молодіжних школах мають бути запропоновані програми для молодих інвалідів, з урахуванням стану їх здоров'я. Нарешті такі школи мають забезпечити і спеціальну освіту для етнічної молоді, зокрема створити умови для вивчення датської мови та історії датського суспільства [ 15,с 38-40].
Місцеві громади Данії розглядають участь молоді в таких школах як механізм їх соціокультурної соціалізації та профілактики негативних явищ у молодіжному середовище шляхом включення молоді у соціально затребувані види діяльності.
Досить цікавий досвід організації неформальної освіти молоді в громаді накопичено також у Швеції. Вона реалізується у формі навчальних гуртків, які виявилися ефективними не лише в розповсюдженні знань, а її у формуванні громадянської активності жителів країни, оскільки майже кожен громадянин Швеції хоча б раз був учасником навчального гуртка [12, с.208].
Коріння цих гуртків в минулому скандинавських країн. Саме гам більше ста років тому стала активно використовуватися ця форма самоосвіти дорослих. На сьогодні в Швеції існує понад 60 000 тисяч навчальних гуртків, в яких можна вивчати практично любе питання. Це можуть бути теми, пов'язані з вивченням культури певної країни, кулінарії, фен-шуй, способів саморегуляції, ефективної комунікації в родині тощо. Самі шведи вважають цю форму самоосвіти луже ефективною та недорогою.
Основними мотивами, які спонукають молодь до участі у цих гуртках є довіра, взаємоповага, можливість висловити свою точку юру, неформальне спілкування під час перерв на каву.
Робота шведських гуртків побудована на певних принципах. І. Рівність учасників гуртка і відсутність традиційної ієрархії "викладач-учні". Це означає, що не тільки керівник гуртка несе відповідальність за підготовку матеріалів до занять та дотримання організаційних моментів, а всі члени гуртка розподіляють відповідальність між собою. '.'.. І Іаявність неформальної та дружньої атмосфери, і
35
Безпалько О.В. Соціальна робота в громаді
Відсутність змагальності між учасниками, співробітництво в досягненні спільної мети.
Навчання в гуртку організовано та сплановано з самого початку (теми занять погоджено з усіма учасниками).
До складу навчальних гуртків, як правило, входить 7-12 осіб, включаючи лідера. Навчання в гуртку здійснюється протягом 8-10 зустрічей, які проходять регулярно один раз на тиждень. Тривалість зустрічей визначається учасниками гуртка, але зазвичай не менше півтори та не більше трьох годин. Основними формами роботи у шведських навчальних гуртках є дискусія, мозковий штурм, індивідуальні роздуми, робота в групах, бесіда.
Особливістю шведського навчального гуртка є обов'язкова наявність лідера. Він може обиратися з членів гуртка і не бути професіоналом у визначеній для вивчення темі. Такий варіант можливий, коли в учасників є певний досвід участі в гуртках. Інший підхід полягає в тому, що лідер вже відомий, оскільки він заявляє тему і набирає для цього групу учасників. Ці лідери спеціально готуються: вони проходять тренінги для лідерів гуртків і спеціалізуються на певних темах. Цікавий той факт, що в обох випадках лідер не має бути експертом в обраній темі, головне, щоб у нього були навички роботи з групою. Він проводить заняття, налагоджує взаємодію між учасниками, допомагає учасникам за бажанням підготувати і провести окремі заняття.
Сьогодні для проведення таких гуртків у більшості міст та сіл Швеції створено спеціальні офіси, виділяються окремі приміщення органами місцевої влади. Але й зараз, як і на початку зародження руху навчальних гуртків, їх також дуже часто проводять вдома у когось із учасників, що сприяє згуртованості членів громади, особливо у невеликих населених пунктах.
Варто зауважити, що участь у таких гуртках не є безкоштовною. Близько 70% відсотків утримання цих гуртків бере на себе муніципальна влада, а решту видатків сплачують учасники. Ці кошти йдуть на аренду приміщення, підготовку навчальних матеріалів для занять, покупку продуктів для кавових пауз та платню лідеру гуртка (це не завжди є обов'язковою статтею видатків).
Ще однією нетрадиційною формою соціально-педагогічної роботи є клуби дошкільників, які почали працювати у сільських гмінах Польщі з 2003 року. їх створенню передувала нагальна потреба розвитку дітей дошкільного віку, оскільки згідно статистичних даних за
 Тема 3. Соціальні служби та форми роботи л населенням в громадах ...
2002 рік лише 14% польських дітей у сільській місцевості відвідували дитячі садки. Батьки, представники органів освіти зрозуміли, що якщо питання розвитку та освіти цих дітей не буде вирішено, то вони в майбутньому будуть приречені на погані робочі місця в об'єднаній Європі, бо, як зазначав відомий педагог Ян Амос Ко-менський: "Яким буде початок, таким буде майбутнє".
Педагоги та науковці Польщі за підтримки неурядової організації "Фонд розвитку дітей" розробили програму "Там, де немає дитячого садка" й з успіхом реалізують її у 8 сільських гмінах. В першу чергу в кожній гміні були вибрані приміщення для проведення занять з малюками: шкільні бібліотеки, окремі кімнати в початковій школі, кімнати в гмінних бібліотеках, будинках культури. Ремонт та впорядкування кімнат зробили батьки дітей, які відвідують заняття у клубі дошкільника. Оскільки дітей одного віку в селах не дуже багато, то заняття проводяться у різновіковій групі дітей 3-5 років у кількості 8-12 осіб три рази на тиждень по три години. Особливістю цих занять є те, що батьки, за бажанням, можуть перебувати в кімнаті під час занять і, навіть, допомагати дітям виконувати окремі завдання. Заняття у клубі дошкільника носять здебільшого розвиваючий характер і включають такі види діяльності як малювання, ліплення, аплікації, танці, спів, розвиваючи ігри тощо. Для проведення занять залучаються особи, які мають педагогічну освіту, чи пройшли спеціальну підготовку на курсах по роботі з дітьми дошкільного віку. Всі необхідні матеріали для проведення занять закупаються за кошти батьків. Місцеві гміни знайшли можливість виплачувати заробітну плату вихователям з фондів, призначених на культуру та профілактику. В кожному селі робота клубу дошкільника обумовлена потребами місцевої громади та її фінансовими можливостями. Представники органів місцевого самоврядування ( війт, уповноважений з питань освіти в гміні) виступають у ролі своєрідного з'єднувального ланцюжка між батьками та вихователями, вирішуючи пи-і лінія освіти наймолодших членів громади.
Вивчення досвіду соціальної роботи в громадах зарубіжних країн дає підстави говорити і про специфічні форми такої роботи, які були ініційовані жителями окремих громад і стали в них традиційними для проведення. Як приклад, можна навести організацію "кірмісу" - ярмарки іграшок в громаді Кіттенкампе - невеличкого і слища Середньої Саксонії Західної Німеччини [14, с.129].

зі;
37
I
Безпалько Q.B. Соціальна робота в громаді
Напередодні ярмарку завозяться дитячі атракціони, встановлюються торгові намети, споруджується сцена для артистів і керівництва громади, яке бажає в святковий день усім учасникам гарного настрою та веселого свята. Жителі селища прикрашають вікна та підвіконня кульками, стрічками, різноманітними фігурками. Але основне дійство відбувається на галявині біля школи. З самого ранку сюди йдуть діти та їх батьки з мішками іграшок. їх розкладають на килимках і починається торгівля та обмін іграшками. Деякі іграшки та книги колись коштували дуже дорого і не кожний мав можливість їх придбати. А на ярмарку вони розкуповуються дітьми та дорослими за символічну плату.
На такому ярмарку діти пізнають своє соціокультурне оточення, включаються в суспільні відносини, опановують основи толерантності. Тут зустрічаються люди різного віку, соціального статусу, фізичних можливостей, інваліди та переселенці. Керівництво громади Кіттенкампа вважає, що саме такі заходи стримують процес роз'єднання людей, кризу міжпоколінних стосунків [14, с.130].
Досить цікавим є досвід соціальної роботи на рівні громади в країнах ближнього зарубіжжя. Наприклад, в Російській Федерації ця робота організовується і координується на муніципальному рівні як. системи, що обумовлюється станами та процесами соціальної взаємодії між органами влади та місцевої спільноти з метою створення різних соціальних інститутів.
З 1996 року в Росії діють молодіжні муніципальні соціальні центри. Особливістю таких центрів в містах, як правило, є наближеність їх до компактного проживання населення. В контексті соціально-педагогічного підходу молодіжний центр пропонує молодій людині не стільки план заходів (хоча й його), скільки можливість знаходитися в цьому, призначеному для молоді місці. Молода людина разом зі спеціалістом має можливість визначитися, чого хоче вона сама: гарного проведення часу, пізнавальних або навчальних програм чи просто спілкування [3, сі 10].
В наукових роботах російських вчених обгрунтована модель системи соціально-педагогічної підтримки дитинства на муніципальному рівні. В межах такої моделі діють різноманітні установи та служби, наявність яких обумовлюється конкретними проблемами та потребами певного міста. Найбільш поширеними серед них є центри соціально-трудової адаптації, центри сімейного виховання, центри допомоги сім'ї та дітям, кризові центри для дітей, центри невідклад-
 1 сма 3. Соціальні служби та форми роботи з населенням в громадах ...
ної соціально-педагогічної допомоги, соціально-реабілітаційні центри для неповнолітніх, реабілітаційні центри для дітей і підлітків з обмеженими функціональними можливостями.
Досить цікавим є досвід організації та діяльності соціального готелю в м.Митищі (Підмосков'я), створеного за ініціативи працівників дитячого будинку при підтримці органів міської влади. Цей готель було відкрито з метою допомоги випускникам дитячого будинку міста в адаптації до нових умов соціокультурного середовища. Він розташований у двох переобладнаних трьохкімнатних квартирах звичайного житлового будинку. В цьому готелі одночасно можуть проживати 15 молодих людей до того часу, поки за допомогою соціального педагога вони не підшукають собі постійного для проживання місця в гуртожитку навчального закладу або підприємства. В готелі працює також два вихователі, директор, який виконує і функції психолога. Персонал готелю допомагає молодим людям у пошуках роботи, влаштуванні в професійно-технічні училища, підготовці до вступу у вищі навчальні заклади, оволодінні необхідними навичками соціальної компетентності для налагодження самостійного життя. Як показує досвід, соціальний супровід молодих людей, які перебувають в готелі, здійснюється не більше півтора року.
Досить поширеною інституцією соціальної роботи з населенням залишаються в Росії клуби за місцем проживання. Вони поділяються на однопрофільні (спортивні, туристичні, художні тощо) та оагатопрофільні. Окремі клуби в процесі свого розвитку перетворите н на своєрідні клубні об'єднання, центри та соціально-педагогічні комплекси. Наприклад, одним з найбільших в Москві є соціально-ішробничий педагогічний комплекс "Лужніки" більше відомий як "Форпост культури ім. Шацького". Починаючи з 1971 року, він пройшов шлях від дворового клубу до міжвідомчого клубного центру. Головними напрямами його діяльності є соціально-культурна, /іоиніллєва та соціально-виховна робота з дітьми, молоддю, дорослими.
Підлітки можуть знайти собі заняття за уподобаннями в дитячій іг,і гральній студії "Вулик", фото-кіностудії, спортивному клубі "Гепард", танцювальній студії, клубі кінологів "Такса", музичному і турі" пічному клубах, Юнацькому соціальному агентстві.
(' тут клуби і для дорослих. На благодійних засадах працює клуб і 'in пюдей похилого віку "Светьолка". Він був створений у важкі ча-


39
Безпалько С).В. Соціальна робота в громаді
си перебудови. Спочатку в клуб приходили лише за гуманітарною допомогою та благодійним обідом. В реалізації цих акцій активну участь брала молодь. Але пізніше в клубі люди похилого віку стали збиратися, щоб поспілкуватися, провести свята, скористатися послугами перукаря.
У центрі працюють також клуби для батьків та дітей. Це "Аристотель" та "Різдво". Перший з них - громадсько-педагогічний та естетичний клуб "Аристотель" - проводить заняття з дітьми від 3 до 14 років, використовуючи підходи вальдорфської педагогіки. Тут діти разом батьками беруть участь в організації свят та підготовці театральних вистав, опановують народні ремесла.
Сімейний клуб "Різдво" провідну мету своєї діяльності вбачає у відродженні культури сім'ї у світлі християнських традицій. Тут допомагають молодим сім'ям підготуватися до народження дитини, оволодіти навичками усвідомленого батьківства, методиками фізичного, інтелектуального та духовного розвитку дітей.
Досить цікавою формою роботи є також організація та проведення дворових свят, які ініціюють батьки та діти за підтримки працівників клубів та місцевої влади.
Багаторічна плідна робота центру у мікрорайоні" Лужніки" обумовлена тим, що тут нічого не нав'язується зверху, а все засновано на реалізації місцевих ініціатив та соціального замовлення, яке формує
населення.
Таким чином, вивчення та осмислення зарубіжного досвіду
соціально-педагогічної роботи з дітьми та молоддю в громаді, дозволяє зробити висновок про функціонування на рівні громади як традиційних, так і інноваційних інституцій та форм соціальної роботи в ній. їх діяльність можна розглядати як інтегрально-стимулюючий компонент взаємозв'язків місцевої громади та різноманітних структур державного та неурядового секторів, що здійснює вплив на
соціокультурне життя громади, ідентифікацію потреб та ефективне
вирішення проблем її жителів.
'Гема 3. Соціальні служби та форми роботи з населенням в громадах ...
і Питання та завдання до теми
Які традиційні соціальні інститути забезпечують соціальну роботу з населенням в громадах за кордоном?
Здійсніть порівняльний аналіз змісту їх роботи.
Доберіть свої приклади соціальної роботи в громаді у зарубіжних країнах.
Ш Література
Агапов Е.П. Социальная работа как феномен культуры: Авто-реф. дис... д-ра филос. наук: 24.00.01. - Ростов-на-Дону, 1999. - 39с.
Вдовенко Т.Е. Теория и методика социальной работы в сфере досуга в странах Западной Европы.: Дис. ...д-ра пед. наук: 13.00.06. -
М.,2000. - 320с.
3. Гиль С.С, Осинцева С.А. Теоретические и прикладные осно вы создания системы социально-педагогической поддержки моло дежных инициатив на муниципальном уровне. - М.:Изд-во МГСУ,
2003. - 188с.
Гордієнко Л.О. Громада як один із педагогічних чинників у соціальному вихованні молоді Великої Британії // Соціалізація особистості. 36. наукових праць. - К.: Логос, 2004. - С.42-49.
Горячев М.Д. Социальная педагогика и социальная работа за рубежом. - Самара: Изд-во Самарского ун-та, 1997. - 132с.

Дал Л., Хэнкок Т. Здоровые города - здоровые дети. //Прогресс наций. - Unicef, 1997. - С.59-61.
История социальной педагогики (становление и развитие зарубежной социальной педагогики ). Учебник / Под ред. В.И.Беляева. - М.Тардарики, 2003. - 255с.
Ковтуняк О.Г. Отечественный и зарубежный опыт оказания социально-педагогической помощи подросткам в кризисных ситуациях. // Сацьіальна-педагагічная работа. Часопис. - №1. - 2000. -
С.110-119.
9. Ковчина І.М. Сучасні технології соціальної роботи за рубе жем. Навчально-методичний посібник / За заг. ред. А.И.Капської. - К.: Логос, 2001. - 96с.
11
40
II
Безпальки О.В. Соціальна робота в громаді
10. Петрова I.E. Організація культурно-дозвіллєвої діяльності клубів у країнах Західної Європи та США. Дис....канд. пед. наук. 13.00.06. - К., 2000. - 245с.
11. Поліщук В.А. Професійна підготовка фахівців соціальної сфери: зарубіжний досвід. Посібник. - Тернопіль: Навчальна книга - Богдан, 2003. - 184с.
Профессиональная кухня тренера (из опыта работы неформального образования в третьем секторе) / Отв. ред. Е.Карпиевич, В.Величко. __ Спб.: Невский проспект, 2003. - 256с.
Харченко Т.Г. Взаємодія школи та соціального середовища у вихованні учнів колежів і ліцеїв Франції. Дис... канд. пед. наук 13.00.05/ Луганський державний педагогічний університет ім. Т.Шевченка - Луганськ, 2002. - 201с.
Холостова Е.И. Социальная работа на селе: История и современность. - М.:Издательско-торговая корпорация "Дашков и К", 2004. - 136с.
The voluntary youth in Ishoj // City youth in multi-ethnic Europe. Amersfoord, Amsterdam, 1997. - P. 36-39.
'Гема 3. Соціальні служби та форми роботи з населенням и громадах ...
Структурно-логічна таблиця до теми
"Соціальні служби та форми роботи з населенням в
громадах зарубіжних країн"

Види, соціальних інститутів в громаді
Напрями роботи

Громадські центри
Організація дозвілля Просвітницька робота серед населення
Інформаційно-консультативна робота

Сімейні центри
Розвиваючі та освітні програми для дітей
Створення умов для сімейного відпочинку
Просвітницька робота з батьками Профільні консультації спеціалістів

Інформаційно-консультативні пункти
Надання психологічної допомоги Консультування Просвітницька робота

Кризові центри для різних категорій клієнтів
Надання матеріальної, психологічної допомоги
Надання місця для тимчасового проживання
Безкоштовне харчування Допомога у працевлаштуванні

Клуби за місцем проживання
Організація роботи гуртків за інтересами
Створення умов для змістовного проведення дозвілля, спілкування з ровесниками
Проведення профільних консультацій

Культурно-дозвіллєві центри
Створення умов для самореалізації
особистості у різноманітних видах
творчості
Організація культурних програм для
членів громади

42
о в сошадаи^і^- 5ездадакоО_Е-
^-- . _оі роботи в
Тема 4. Теоретичні о^.
і зару6іжних автор одНОЧаС-
rgёZ%&°«~
 Тема А. Теоретичні основи соціальної роботи в громаді

· соціальне планування на рівні громади, яке має на меті аналіз соціальних умов, потреб членів громади, з метою їх покращання
та задоволення;

· розвиток системи допомоги в громаді, орієнтованої на створен ня добровільних груп, надання необхідних соціальних послуг як спеціалістами, так і членами громади, організація груп самодо помоги.
Практичний британський соціальний працівник та автор книг із соціальної роботи А.Твелвтріз вважає, що робота в громаді - це, насамперед, процес допомоги в організації колективних дій членів громади з метою поліпшення їх життя [14].
Подібну позицію займає також і Г.Чейнен, який розглядає робочу в громаді "як активізацію безоплатної, самомотивованої діяльності мешканців, що відображає або стосується сумісного життя чи умов мешканців цієї місцевості; вона також може містити в собі діяльність органів влади або інших дійових осіб, що мобілізує або включає такі дії з боку мешканців" [11, с.ЗО].
На думку М. Майо, соціальна робота в громаді може бути скоординована на двох рівнях: базова або робота за місцем проживання (з окремими людьми, сім'ями та групами, а також самостійна діяльність окремих мешканців); робота місцевих агенцій або між агенціями (діяльність організована органами влади та /або іншими
структурами) [10].
Важливим в цьому підході є те, що автор виокремлює як складену роботи в громаді, не лише індивідуальну роботу з клієнтами за місцем проживання, а розглядає, як і Г.Чейнен, діяльність різних соціальних агенцій як складову соціальної роботи в громаді.
Коли мова йде про діяльність практичного соціального працівника в громаді, наголошують Берн и Педфилд, необхідно означити для них відповідний функціонал. Тому автори вважають, що і иеціалісти, які працюють у громаді, мають бути орієнтовані на вигинання наступних завдань:
стимулювати людей до спільної діяльності для розвитку громади;
сприяти розвитку різних форм взаємодопомоги між членами громади (догляд за хворими, малими дітьми, робота в общинних
центрах тощо);
45

· допомагати людям визначати потреби громади, стимулювати членів громади до активної участі у вирішенні цих проблем;
44
Безпалько С).В. Соціальна робота в громаді
підтримувати і розвивати зв'язки з державними та громадськими організаціями, які функціонують на території громади;
підтримувати ініціативні групи людей, сприяти їх розвитку;
співпрацювати з представниками місцевих засобів інформації [13, с 145].
Аналізуючи досвід соціальної роботи в громадах різних країн, подружжя Мітель та Джуді Боп наголошують, що домінантою такої роботи є, в першу чергу, визначення проблем громади і виокремлюють два підходи у практиці такої роботи [12, с.28]. Це, по-перше, підхід на основі надання послуг і, по-друге, підхід на основі активізації громади до участі у вирішенні існуючих проблем. Перший підхід найчастіше використовується урядовими та громадськими організаціями. При застосуванні підходу на основі надання послуг експерти чи фахівці можуть вивчати думку членів громади шляхом опитувань чи обстежень, аналізують отриману інформацію і приймають рішення про надання певних послуг передусім на основі можливостей організації та наявних у ній ресурсів. При цьому думка членів громади про необхідність тих чи інших послуг практично не береться до уваги. Безумовно, такі послуги є дуже важливими для благополуччя членів громади, але не всі послуги можуть задовольнити потреби більшості її членів, бо інколи просто бракує ресурсів, щоб це зробити.
Особливість підходу активізації громади полягає в тому, що самі пересічні люди визначають свої власні потреби, виробляють рішення і працюють, щоб виконати його. Пересічні громадяни вчаться, як працювати разом ефективно, здійснювати планування, розподіляти та залучати ресурси, оцінювати результати роботи. Вони можуть отримувати допомогу та підтримку від фахівців соціальної сфери, але саме члени громади, а не фахівці, контролюють процес вирішення певної проблеми. Порівняльний аналіз підходів, запропонованих подружжям Бон, представлено у таблиці.
Тема 4. Теоретичні основи соціальної роботи в громаді
Таблиця 1 Підходи до розв'язання соціальних проблем у громаді

Ознаки порівняння
Підходи



На основі надання послуг
На основі розвитку громади

Суб'єкти, які визначають проблему
Уряд, державні та громадські організації, спеціалісти
Члени громади

Спосіб вирішення проблеми
Дії організацій та спеціалістів - членам громади
Дії членів громади - членам громади

Основні механізми здійснення змін
Освіта, вдосконалення та впровадження нових послуг, різні види допомоги, створення нових служб
Створення ініціативних груп, економічні та політичні зміни у житті громади

Роль професійних працівників
Основна при процесі прийняття рішень щодо способів вирішення проблеми
Допоміжна (залучаються у якості консультантів)

Особи, відповідальні за прийняття рішень та їх реалізацію
Представники уряду, представники
організацій, спеціалісти на місцях
Місцеві лідери

Контроль за ресурсами з боку громади
Низький
Високий

Активність членів громади
Низька
Висока

Виходячи з підходів, представлених у таблиці, можна говорити про те, що на теперішній час в Україні робота в громаді орієнтована, в переважній більшості, на розв'язання соціальних питань шляхом падання різноманітних соціальних послуг населенню. Проте, універсальна модель соціальної роботи в громаді сьогодні має базуватися па поєднанні окремих елементів підходів, що подані в таблиці.
З позиції уже сформованих підходів до соціальної роботи діяльність в громаді можна розглядати як процес певного втручання з метою вирішення соціальних проблем, поліпшення якості послуг, які надаються членам громади. Акцент при цьому робиться на роз'яснювальній роботі та створенні структур, здатних розширити можливості громади. Стосунки між членами громади будуються по принципу "знизу - догори" на відміну від професійної бюрократичної ієрархії "згори-донизу". В роботі на рівні громади акцент робиться па самодіяльності та добровільному співробітництві з тими жителями, чиї інтереси чи потреби певним чином не задовольняються [5, і 163].

і 6
17
Безпалько О.В. Соціальна рооота іі громаді
Розглядаючи роботу в громаді як різновид методів соціальної роботи, російський вчений М.В. Ромм зазначає, що вона базується на взаємодії соціальних служб та соціального працівника з представниками різних соціальних груп на місцевому чи регіональному рівнях. До пріоритетних завдань роботи в громаді він відносить: розвиток соціальних зв'язків у громаді та організацію системи взаємодопомоги і координації дій спільноти; підтримку та розвиток громадських ініціатив, спрямованих на зміну ситуації; розробку, впровадження та оцінку ефективності соціальних програм і планів діяльності організацій, робота яких пов'язана з питаннями соціального добробуту населення на локальному рівні. Реалізація цих завдань спрямована на досягнення мети - активізація розвитку громади і покращення моделі її життєдіяльності [9].
В трактуванні змісту соціальної роботи в громаді російський вчений, як і зарубіжні фахівці, наголошує на важливості громадських ініціатив у вирішенні соціальних проблем населення на локальному рівні.
Поняття "місцевих або громадських ініціатив" (community initiatives), на думку української дослідниці Т.В. Семигіної, відрізняється різним ступенем спонтанності та формалізованості. Узагальнюючи підходи зарубіжних теоретиків соціальної роботи, вона пропонує наступну класифікацію місцевих ініціатив [4;10]:
"Місцеве життя" або "сусідська модель" (neighborhood life) -спонтанні ініціативи, обумовлені нагальними потребами членів громади;
"Дії всередині громади" (community action) також зароджуються спонтанно, але мають більш організований характер. Це може бути обладнання дитячого майданчика або створення ради мікрорайону;
"Розвиток громади" (community development) має передумовою співробітництво ентузіастів та професіоналів у справі активізації різних сторін місцевого життя. Наприклад, створення підліткового центру у мікрорайоні міста;

· "Місцева/громадська політика" (community policy) - комплекс програм, спрямованих на залучення членів громади до досяг нення певних цілей. Прикладом такої ініціативи може бути створення неформальної системи індивідуального догляду за інвалідами членами самої громади.
 Тема 4. Теоретичні основи соціальної роботи в громаді
Таким чином, вивчення й осмислення поглядів зарубіжних та вітчизняних науковців на проблему соціальної роботи в громаді дає підстави на основі цього аналізу виокремити основні складові соціальної роботи у громадах України в сучасних умовах.
Перш за все, в основу такої роботи має бути покладено визначення потребово-проблемного поля членів громади. Враховуючи, що зміст дефініції потреба обумовлюється різни.ч и підходами в теоретичних концепціях суспільних наук, слід зазначити, що як вихідне доцільно використовувати соціологічне трактування потреби як нужди в чомусь необхідному дляхпідтримки життєдіяльності організму, розвитку людської особи; соціальної групи; внутрішньої спонуки активності [8, с.13]. Досить часто, коли потреби людей не задовольняються, виникають проблеми, на вирішення яких спрямовуються дії фахівців соціальної сфери.
Визначення проблемно-потребового поля членів громади найчастіше проводять за допомогою таких соціологічних методів як спостереження, інтерв'ю, фокус-група, анкетування, аналіз документів, метод експертних оцінок. Т.Семигіна пропонує наступну класифікацію діагностичного інструментарію для визначення потреб та проблем у громаді [10,с 113-114].
Таблиця 2 Методи оцінки потреб громади
Метод
Опитування всіх членів громади
Опитування цільової групи громади
Характеристика
Інтерв'ю з членами громади
Переваги
Дає широкий погляд на існуючі потреби й
проблеми
Інформація отримана безпосередньо від членів цільової групи
Недоліки
Вимагає значного часу й витрат
Інтерв'ю з обраною групою
Опитування нада-ипчів послуг
Оптування ключових осіб
Інтерв'ю з тими, хто обслуговує цільову групу
Знайомить з поглядами тих, хто надає послуги
Можливі труднощі з визначенням місця перебування членів цільової групи. Ви-магає часу та коштів Надавані послуги можуть не відповідати запитам членів
громади
Інтерв'ю з обізнани ми/ впливовими членами громади
Знайомить з поглядами лідерів громади
Лідери можуть представляти думку впливової структу ри, але не членів ці- льової групи

48
і!!
Безнал і.ко С).В. Соціальна робота и громаді
Продовження табл. 2

Аналіз соціальних індикаторів (показників)
Аналіз таких даних, як вік, зайнятість, рівень'доходів членів громади тощо
Дані є доступними й надають інформацію про соціально-демографічне становище членів громади
Показники не є деталізованими

Аналіз документів
Перегляд адміністративних документів
Надають інформацію щодо основних проблем і турбот членів іромади
Можуть бути суб'єктивними та важко доступними

Аналіз інформації від інших організацій
Аналіз даних і документів державних та інших місцевих організацій
Можуть надати нову інформацію, не доступну з інших джерел
Не завжди с доступними

Повертаючись до підходів вирішення соціальних питань людей на рівні громади, запропонованими Боп, правомірно у такій роботі застосування підходу вирішення їх проблем на основі надання послуг. Такий підхід регламентовано законом України "Про соціальні послуги" (2003 p.), де соціальні послуги - комплекс правових, економічних, психологічних, освітніх, медичних, реабілітаційних та інших заходів, спрямованих на окремі соціальні групи чи індивідів, які перебувають у складних життєвих обставинах та потребують сторонньої допомоги з метою поліпшення або відтворення їх життєдіяльності, соціальної адаптації та повернення до повноцінного життя. Таке трактування соціальних послуг для рівня соціальної роботи в громаді дещо звужене, оскільки воно, переважно, стосується осіб, які знаходяться в складній життєвій ситуації. Очевидно, що в громаді є такі групи людей (особи з обмеженими функціональними можливостями; діти, позбавлені батьківського піклування; неповнолітні, які знаходяться у конфлікті з законом тощо) і в територіальній громаді мають бути створені відповідні служби, які надають соціальні послуги цим категоріям осіб за активної підтримки членів громади. Проте робота з дітьми, молоддю, дорослими на рівні громади, перш за все, має бути спрямована на задоволення потреб людей у саморозвитку, шляхом надання їм освітніх, розвиваючих послуг, послуг з проведення змістовного дозвілля; надання соціальних послуг, спрямованих на попередження негативних явищ у соціальному середовищі, формування здорового способу життя тощо.
 Тема А. Теоретичні основи соціальної роботи в громаді
Беручи до уваги те, що особливість соціальної роботи в громаді полягає в активізації членів громади до участі у вирішенні власних проблем, необхідною її складовою є розвиток та стимулювання ініціатив членів громади. В цьому випадку можна говорити щонайменше про три різновиди таких ініціатив: ініціативи, які висувають дорослі члени громади (батьки, спеціалісти соціальної сфери, які працюють в громаді, інші представники громадськості); дитячі та молодіжні ініціативи; ініціативи змішаного типу.
Поняття "ініціатива", "ініціативність" вживається в роботах вітчизняних та російських авторів з позиції самоорганізації підлітків та молодих людей в умовах різних об'єднань [1;6]. С.Тетерський, вживаючи термін соціальні ініціативи, розглядає діяльність різних організацій, об'єднаних ідеєю соціальної активності, турботи про навколишній світ і перетворення його засобами соціальних проектів. Отже, ініціатива може бути представлена як: особистісна характеристика людини; форма вияву актуальних потреб; спосіб взаємодії з соціальним середовищем; спосіб самовираження особистості.
Всі чотири трактування ініціативи мають місце в організації соціальної роботи на рівні громади, як суб'єктивно можливому і гро-мадськозначимому існуванні людини [3, с.58].
Для того, щоб ініціатива локального рівня (рівня членів громади) могла бути реалізована на практиці, необхідно дотримання певних умов. Перш за все, це створення ініціативної групи, яка зацікав-чепа у реалізації ініціативи на місцевому рівні. Така група може маги різні модифікації якісного складу. Можна виокремити такі різно-ииди структури ініціативних груп:
члени громади, які є авторами ініціативи;
члени громади, які є авторами ініціативи + члени громади, які їх активно підтримують;
члени громади + працівники соціальної сфери, які працюють у територіальній громаді;
члени громади + представники громадських організацій, які створено на теренах громади;
члени громади + працівники соціальної сфери, які працюють у територіальній громаді + представники громадських організацій.
Ініціатива, перш за все, має виходити від членів самої громади та
· и іумоплюватися їх потребами та проблемами. Проте, за умови низького ріння активності членів громади, соціальні працівники,

50
51
т
Безпалько О.В. Соціальна робота в громаді
соціальні педагоги та інші спеціалісти соціальної сфери мають стимулювати членів громади до зміни їх життєдіяльності, шляхом активізації останніх до ініціатив, спрямованих на поліпшення ситуації.
Щоб кожна ініціатива могла бути втілена в життя, необхідне її відповідне оформлення. Залежно від масштабності ініціативи це може бути план дій по зміні ситуації, соціальна програма чи соціальний проект. Оформлення ініціативи у певну оптимальну форму дає можливість чітко визначити мету, до якої мають прагнути громада та члени ініціативної групи, виокремити конкретні завдання та визначити необхідні ресурси, які забезпечать їх реалізацію.
Однією з необхідних умов втілення ініціативи в життя є підтримка як самої ініціативи, так й ініціативної групи. Така підтримка в умовах громади також може поділятися на кілька різновидів: підтримка ініціативи лише членами громади; підтримка ініціативи на рівні органів місцевої влади; підтримка ініціативи окремими соціальними інститутами, які діють у територіальній громаді (школа, соціальні служби молоді, позашкільні заклади, спеціалізовані центри, медичні установи тощо); підтримка ініціативи громадськими організаціями.
Орієнтація ініціативної групи та членів громади на певний вид підтримки обумовлюється такими основними чинниками: пошук відповідних ресурсів для реалізації окремої ініціативи; наявність на території громади державної установи чи громадської організації, які працюють у напряму вирішення проблем, ініційованих членами q:>o-мади на локальному рівні.
Так, наприклад, ініціатива створення ігрового майданчика у дворі багатоповерхових будинків, може бути реалізована силами самих мешканців цих будинків. Л створення центру дозвілля для жителів певного мікрорайону має бути підтримано на рівні органів місцевої влади, які займаються цим напрямом роботи.
Окреслені вище засади організації соціальної роботи в громаді дозволяють говорити про необхідність партнерства (соціальної взаємодії) між представниками громади в особі ініціативної групи та різних державних і громадських організацій, які працюють на локальному рівні. Провідними формами такої співпраці можуть бути реалізація соціальних проектів, соціальних програм, ініційованих членами громади та підтриманих різними структурами, вирішення соціальних проблем окремих груп людей.
 "Гема 4. Теоретичні основи соціальної роботи в громаді
Таким чином, проведений аналіз наукових підходів до змісту соціальної роботи в громаді дозволяє зробити висновок про те, що цей вид соціальної діяльності носить поліфункціопальний характер і базується па активізації членів громади (дорослих, дітей, молоді, спеціалістів соціальної сфери, представників громадських організацій) до змін у їх життєдіяльності.
: Питання та завдання до теми
Охарактеризуйте основні складові соціальної роботи в громаді.
На що мають бути спрямовані дії спеціалістів соціальної сфери, які працюють в громаді?
Наведіть приклади ініціатив та результати їх впровадження, які були започатковані жителями територіальної громади, членом якої ви є.
Література
/. Баяновська М.Р. Соціально-педагогічна діяльність самодіяльних дитячих і молодіжних об'єднань (на матеріалах Закарпаття): Автореф. дис. ...канд. пед. наук: 13.00.05./Київ. ун-т ім. Т.Г.Шевченка. - К„ 1996. - 23с.
Бейли Майк Развитие и целесообразность социальной рабо-I і.і на местах // Динамика ценностей в социальной работе. Под ред. СМПардлоу. - Амстердам-Киев:Ассоциация психиатров Украины, 1996.-С.49-61
Гиль С.С. Педагогика поддержки инициатив молодежи. - М.: (Социальный проект, 2003. - 192с.
/. Грига І.М., Іванова О .Л. Досвід викладання соціальної робо-і и її соціальної політики в магістеріумі // Соціальна робота: теорія, нн'ііід, перспективи: Матеріали доповідей та повідомлень Міжнародної науково-практичної конференції. /За ред. І.В.Козубовської, І І Миговича. - Ужгород, 1999.- 4.1. - С.159-167.
5. Демидова Т.Е. Социальная работа: теория и практика. - М.: И он Информ, 2003. - 246с.

52
53
Безпалько О.В. Соціальна робота в громаді
Івченко Н.М. Участь молоді у волонтерській діяльності як соціально-педагогічна проблема (інтерпрета цінний аспект)// Соціальна робота в Україні: теорія і практика. - 2003. - №1. - С 23-28
Пеіін М. Община как основа социальной политики и социальной идеи // Взаимосвязь социальной работы и социальной политики. - М.: Аспект Пресс, 1997. - С.44-62.
Попович Г.М. Потреби як визначальна умова інсти-туціалізації соціальної роботи. // Соціальна робота в Україні: теорія і практика. - 2003. - №1. -С. 12-21.
Ромм М.В., Ромм ТА. Теория социальной работы. Учебное пособие. - Новосибирск, 1999. - 64с.
Семигіна Т.В. Робота в громаді: практика й політика. -К.Вид. дім " КМ Академія", 2004. - 180с.
Чейнен Гебріел Із тіней. - Амстердам-Київ: Асоціація психіатрів України, 1997. - 127с.
Michael Bopp, Gudie Bopp A Practical Guide to Building Sugtainable Communities - Calgary: Alberta, 1998. -68 p.
Byrne T. Padfild С Social Services. - London, 1985. -387 p.
14. Twelvetrees A. Community Work. - London: Macmillan, 1991. -180 p.
Тема 4. Теоретичні основи соціальної роботи в громаді
Структурно-логічна схема до теми "Теоретичні основи соціальної роботи в громаді"
>^
Визначення потреб
та проблем членів
громади
J
f
Формування ініціативної групи
Моніторинг та оцінка їх реалізації
*
V „ J



Впровадження
плану змін або
соціальних
проектів, програм
Розробка плану впровадження змін
або соціальних проектів, програм

54
Пошук ресурсів та партнерів
Безпалько О.В. Соціальна робота в громаді
Тема 5. Ресурсне забезпечення соціальної роботи в
громаді
Однією з необхідних умов здійснення соціальної роботи в громаді є її ресурсне забезпечення. Слово "ресурси" походить від французького ressourse - допоміжні засоби, необхідні елементи людської діяльності [6, с.25]. Світ людини неможливо уявити поза зв'язком із ресурсами. Людина весь час створює все нові види ресурсів, а також постійно використовує ті, що її оточують. Практично всі об'єкти та явища, які оточують людей, являють собою ресурсний простір або ресурсну базу, тому головне - визначитися в питаннях необхідності та спрямованості їх використання.
Ресурси - це любі джерела та передумови отримання необхідних людям матеріальних і духовних благ, які можна реалізувати при існуючих технологіях та соціально-економічних відносинах.
В широкому розумінні ресурси розглядають як запаси чого-небудь, які можна використовувати в разі потреби, в іншій інтерпретації вони трактуються як джерело та арсенал засобів і можливостей, до яких можна вдаватися в міру необхідності з метою виконання певних завдань чи вдосконалення діяльності 111, с.64].
В теорії та практиці соціальної роботи не існує однозначного визначення її ресурсів. Так, В.М.Рамазанов під ресурсами соціальної роботи розуміє все те, що може бути використано для задоволення певних потреб чи вирішення конкретних проблем клієнта [11, 64]. Алісон Д.Мердок, вважає, що до ресурсів можна віднести все, що сприймається індивідом як необхідне для його добробуту [17]. Розглядаючи ресурси соціальної роботи і соціальної служби як об'єкти менеджменту соціальної роботи український автор К.С.Шенде-ровський пропонує розуміти під ресурсами сукупність витрат політичних, матеріальних, технологічних, фінансових, інформаційних, кадрових, особистісних, які застосовуються для досягнення мети [16, с.52].
Неоднозначним в теорії соціальної роботи є також питання природи та видів її ресурсного забезпечення. Різноманітні підходи до класифікації ресурсів соціальної роботи широко представлені в працях зарубіжних та вітчизняних теоретиків.
Найчастіше доступні ресурси класифікують за такими основними групами:
Тема 5. Ресурсне забезпечення соціальної роботі; в громаді
фінансові (кошти в національній та іноземній валюті, цінні папери - векселі, депозитні сертифікати, облігації тощо);
матеріальні ресурси (приміщення, обладнання, транспортні засоби тощо);
людські ресурси (штатні працівники, консультанти, волонтери, члени громадських організацій);
інтелектуальні ресурси (твори, символіка та інша інтелектуальна власність, що охороняється чи не охороняється законом) [З, с.5].
Коли мова йде про допомогу конкретній людині, зазначає С.Фолкман, доцільно виокремлювати ресурси особистості (здоров'я, витривалість, переконання, самоконтроль, психологічні характеристики тощо) та ресурси соціального середовища (система соціальної підтримки людини) [7, с 138].
Ресурси розглядаються також з точки зору їх природи, джерел га корисності. Вони можуть бути внутрішніми чи зовнішніми щодо особи чи групи; по друге - офіційними (формальними) чи неофіційними (неформальними); по - третє, реально існуючими чи потенційними [11, с 65].
Базуючись на такому принципі соціальної роботи як принцип опори на потенційні можливості клієнта, беручи до уваги те, що одним з основних видів соціальної допомоги є вироблення в клієнта навичок самодопомоги на основі внутрішніх резервів та певного соціального досвіду особистості, можна розглядати внутрішні ресурси як сукупність психологічних характеристик об'єкта (клієнта) та його когнітивних (знання) та операційних (уміння ) компонентів. 11 а основі цього до внутрішніх ресурсів соціальної роботи відносять:
особливості психічних пізнавальних процесів особистості (сприймання, уваги, пам'яті, мислення, мови, уваги);
особливості прояву емоційно-вольових процесів та станів;
особистіші характеристики (особливості характеру, темпераменту, потреби, інтереси, цінності, мотиви);
освітній рівень людини;
професійні та соціальні уміння й навички, якими вона володіє. Спираючись на внутрішні ресурси як наявний потенціал об'єкта
(клієнта) соціальної роботи, тим самим підкреслюється активна роль самої людини в задоволенні її потреб чи подоланні проблем.
Розглядаючи соціальну роботу як професійну діяльність, пов'язану з використанням психологічних, соціологічних, педа-

5G
57
'
Безпалько О.В. Соціальна робота в громаді
гогічних, управлінських методів та прийомів, зовнішні ресурси розглядають як сукупність можливостей для розв'язання індивідуальних та соціальних проблем, які можуть бути залучені як суб'єктом, гак і об'єктом цієї діяльності.
Що стосується фінансових ресурсів, до них можна віднести всі види грошових надходжень для організації на здійснення соціальної роботи. Серед них бюджетні витрати на забезпечення діяльності різних соціальних служб, пенсії та інші види виплат, передбачені діючим законодавством для різних категорій населення, спонсорські надходження на рахунок державних, громадських організацій та фізичних осіб. У свою чергу вони є різновидом і офіційних матеріальних ресурсів. Прикладом неофіційних фінансових ресурсів можуть бути грошова допомога друзів, колег по роботі, спонсорів, яка безпосередньо передається людині, що потребує підтримки, або її близьким. Серед нефінансових ресурсів можна виокремити приміщення, обладнання, книги, речі, ліки тощо [1,с.18].
А.Лауфер розділяє ресурси, що знаходяться в розпорядженні соціальних служб, на людські, програмні та стратегічні. Ю.Фоа пропонує виділяти шість основних ресурсів в соціальній роботі: гроші, любов, інформацію, статус, послуги та товари.
Д.Томас вважає, що до визначення видів ресурсів соціальної роботи варто підходити з позиції громадян. З цієї точки зору він поділяє ресурси на матеріальні послуги (виробництво, магазини, школи, сервісні заклади); засоби та форми організаційної й духовної підтримки (соціальні служби, громадські організації, церква); засоби міжособистісної підтримки та власна активність (самодопомога, взаємодопомога, підтримка членів родини, друзів та колег по роботі) [17].
Досить оригінальною є класифікація ресурсів соціальної роботи українського теоретика й практика К.С.Шендеровського. Він виокремлює велике коло ресурсів, зокрема політичні (мета, завдання діяльності), нормативно-правові, секторальні (державне - громадське - приватне), концептуальні (теорія), фінансові, адміністративно-управлінські, інституційні, етичні [16, с.53].
Розглянуті підходи до класифікації ресурсів соціальної роботи дають можливість виокремити серед них саме такі, які можна віднести до ресурсного забезпечення соціальної роботи в громаді. Серед таких ресурсів найчастіше виокремлюються:
· природні;
 Тема 5. Ресурсне забезпечення соціальної роботи н громаді
фінансові;
матеріальні;
людські;
інституційні;
інформаційні;
технологічні.
Одним з найбільш сталих видів ресурсів, які має територіальна громада, є природні. Кожна громада розташована на певній території, яка має свою площу та географічні особливості. Серед природних ресурсів територіальної громади можна виокремити наявність лісопаркової зони, водойм, певних корисних копалин, особливостей географічного місця розташування. Природні ресурси можуть бути активно задіяні членами громади при вирішенні проблем дозвілля людей, їх працевлаштування чи розвитку певних напрямів виробництва на території громади.
Фінансові ресурси територіальної громади можна умовно поділити на такі види:
доходна частина відповідного місцевого бюджету;
трансфери з державного бюджету України;
кошти загальнообов'язкового державного соціального страхування, які виплачуються жителям відповідної адміністративно-територіальної одиниці;
кошти підприємств, установ і організацій, які спрямовуються на реалізацію соціальних програм;
кошти благодійних і релігійних організацій, які спрямовуються на вирішення соціальних проблем в громаді;
приватні кошти громадян.
За умови, що цих ресурсів недостатньо для вирішення певних соціальних проблем в громаді, можна залучати зовнішні фінансові ресурси у формі грантів чи спонсорських надходжень від представників інших громад.
Такі гранти можуть бути найрізноманітнішими:
цільові (спрямовані на сприяння будь-якій події чи заходу, наприклад, реконструкція школи у сільській громаді);
тематичні (призначені для підтримки ініціатив у будь-якій сфері соціально-значимої діяльності, наприклад: розвиток дитячої творчості чи працевлаштування людей з обмеженими функціональними можливостями);
іменні (ті, то виділяються підприємцем чи певною компанією).

58
59
Безпалько О.В. Соціальна робота в громаді
Очевидним є той факт, що будь-яка діяльність не може здійснюватися без участі людей. Тому людські ресурси відіграють провідну роль у соціальній роботі на рівні громади. Серед різновидів таких ресурсів можна виокремити спеціалістів соціальної сфери (соціальних працівників, соціальних педагогів, психологів, педагогів тощо), які виступають у ролі соціальних організаторів, членів ініціативних груп, залучених консультантів та волонтерів.
Ініціативна група - це не просто громадська комісія, створена для розв'язання певної проблеми, що стосується всієї громади. Ініціативні групи насправді складаються з членів громади та професіоналів, що їх підтримують, і вони займаються проблемами, які стосуються всіх. Ключем до ефективного розвитку ініціативної групи є погляд на неї як на своєрідну "міні"- громаду. Створення ініціативної групи є, по суті, процесом за участю зацікавлених осіб. Кожна група обирає для себе певні проблеми, аби стати ініціатором та учасником активних змін у громаді. У межах територіальної громади в залежності від її чисельності може бути від однієї до десятків таких груп.
Російський дослідник І.Кокарєв зазначає, що одним із важливих завдань ініціативної групи (він називає її кореневою) є не тільки вирішення місцевих проблем, але й зростання соціального капіталу, який визначається як потенціал взаємної довіри та взаємодопомоги, що формується в міжособистісному просторі [ 15, с 115]. Соціальний капітал за своєю суттю охоплює сукупність недержавних та неко-мерційних суб'єктів соціального життя, мережу їхніх взаємозв'язків, цінності і норми, яких вони дотримуються, а також різні види діяльності, здійснювані ними з власної ініціативи в рамках сформованої мережі зв'язків та з дотриманням усталеної системи цінностей і норм Г 10, с. 19].
Американський соціолог Р. ГІатнем вважає, що під соціальним капіталом слід також розуміти мережу взаємостосунків між людьми, рівень розвитку "звичаєвого права", рівень довіри в суспільстві, тобто все те, що дозволяє діяти спільно та більш ефективно, досягаючи намічених цілей. Він виокремлює два види соціального капіталу -рівень залучення жителів у процеси, які відбуваються в громаді та рівень довіри між суб'єктами, які діють на певній території [15, с 116].
Щоб вирішити різноманітні соціальні проблеми у межах територіальної громади та примножити її соціальний капітал, необхідна значна кількість добровольців - волонтерів.
GO
 Тема 5. Ресурсне забезпечення соціальної роботи в громаді
У Законі "Про соціальні послуги" зазначається, що волонтер -фізична особа, яка добровільно здійснює благодійну, неприбуткову та вмотивовану діяльність, що має суспільно-корисний характер.
У науковій літературі виділяють п'ять головних причин волон-терства:
соціальні контакти;
особистісний розвиток;
набуття вмінь та навчання;
виклик та досягнення;
внесок у суспільство [12].
За приналежність до певної організаційної структури волонтерів України поділяють на дві умовні групи: волонтери, які працюють при різноманітних соціальних службах та волонтери громадських організацій. Слід зауважити, якщо представники першої групи в основному самоідентифікують себе з поняттям "волонтери", то представники другої групи, як правило, не називають себе волонтерами, вони проводять соціальну роботу відповідно до обов'язків членів громадських організацій [4, с.9].
В зарубіжній літературі виокремлюють наступні види волонтер-ства у громаді:
альтруїстичне волонтерство;
ринкове волонтерство;
ідейне волонтерство;
волонтерство на дозвіллі.
Альтруїстичне волонтерство розглядається як безкорисне діяння на благо інших, стійке прагнення віддавати свій час та зусилля, щоб допомогти комусь. Прикладом такого волонтсрства є безкоштовне донорство в Британії. У альтруїстичному волонтерстві людина згодна задовільняти потреби інших без винагороди.
У ринковому волонтерстві людина прагне задовільнити як потреби інших, так і свої власні. Суть ринкового волонтерства полягає и тому, що людина робить щось безкоштовно, але з прихованою думко ю(мотивом) про те, що вона очікує щось в обмін пізніше. Наприклад, студенти-медики, які працюють волонтерами в лікарнях, отримують певні професійні навички.
У ідейному волонтерстві ідея (політична, релігійна, моральна або будь-яка інша) є причиною того, що людина безкоштовно віддає спої час та зусилля.
(»1
II
Безпалько О.В. Соціальна робота в громаді
Волонтерство на дозвіллі ще називають взаємною допомогою па дозвіллі. Воно полягає в тому, що хтось бере на себе добровільно обов'язки секретаря певної неформальної групи, організатора різних неформальних заходів чи допомагає інвалідам, немічним людям на святах, пікніках, влаштовує для них екскурсії, організовує гуртки за інтересами тощо[18, с.45].
Залучаючи людей до волонтерської роботи в громаді, на думку С.Маккорлі та Р. Лінч, необхідно враховувати такі основні фактори.
Право власності. Йдеться про те, що волонтерам притаманне почуття особистої відповідальності за щось. їхня робота має стосуватися чогось, про що вони можуть сказати: "Це моє". Це може бути конкретна річ, подія або територія. Сьогодні для залучення волонтерів у громаді особливо важливо давати їм окремі проекти, які б вони контролювали, оскільки чимало волонтерів не зацікавлені у тривалій роботі в програмі чи організації.
Відповідальність за досягнуті результати. Якщо волонтери відповідають за наслідки певної роботи, вони концентруються на тому, що роблять, отримують задоволення від процесу досягнення мети.
Оцінка результатів. Третім елементом у забезпеченні належної роботи волонтерів є необхідність вирішити: як та відповідно до чого оцінювати досягнуті результати. Якщо ми не знаємо, що робити, то визначення результатів втрачає свою мотиваційну цінність для волонтерів і буде неможливо визначити, наскільки добре волонтери виконують завдання [8,с29-31].
Таким чином, залучаючи волонтерів до різних видів соціальної роботи в громаді, необхідно дбати про управління діяльністю волонтерів (пояснювати цілі та завдання їх діяльності, визначати обов'язки, залучати до тих видів роботи, які є цікавими чи необхідними для волонтера, підтримувати їх діяльність, створювати сприятливий психологічний клімат).
Кожна територіальна громада має низку соціальних інститутів, які надають соціальні послуги, забезпечують соціальні гарантії та соціальний захист населення. Перш, ніж охарактеризувати інсти-туційні ресурси громади, коротко зупинимося на загальній характеристиці соціальних інститутів. У найширшому розумінні - це специфічні соціальні утворення, що забезпечують відносну сталість зв'язків і відносин у межах соціальної організації суспільства, певні історично зумовлені форми організації та регулювання суспільного життя.
 Тема 5. Ресурсне забезпечення соціальної роботи и громаді
До найзагальніших ознак соціальних інститутів належать:
виокремлення певного кола суб'єктів, які вступають у процесі діяльності у відносини, що набувають сталого характеру;
певну більш-менш формалізовану організацію:
наявність специфічних соціальних норм і правил, що регулюють поведінку людей у межах соціального інституту:
наявність соціально-важливих функцій інституту, що інтегрують його в соціальну систему та забезпечують його участь в інтеграції цієї системи [14, с 11].
Існує дві групи соціальних інститутів:
Інститути великого ступеню формалізації, регулювання яких здійснюється через спеціальні органи управління (організації та органи соціальної сфери та відповідні органи їх управління в освіті, охороні здоров'я, культурі, соціальному захисті населення).
Інститути малого ступеню формалізації, які діють на основі внутрішньої саморегуляції (громадські об'єднання, сім'я) [2, с.85].
Серед найпоширеніших інституційних ресурсів у територіальній громади можна виокремити: загальноосвітні заклади; по-занавчальні заклади; заклади системи охорони здоров'я, культури, різноманітні соціальні служби (соціальні служби молоді, центри роботи з жінками, відділення соціальної допомоги, територіальні центри обслуговування пенсіонерів та одиноких непрацездатних громадян, центри соціально-трудової та професійної реабілітації інвалідів; реабілітаційні центри для дітей-інвалідів; служби зайнятості, центри медико-соціальної реабілітації неповнолітніх; служби у справах неповнолітніх; клуби за місцем проживання тощо).
Окрім перерахованих інституційних ресурсів, діяльність яких координується на державному та муніципальному рівнях, слід ще назвати такі види ресурсів, як церква та громадські організації.
Церква є одним з найстаріших в Україні інститутів підтримки соціально незахищепих верств населення. З часів Київської Русі й дотепер церква організує віруючих на допомогу хворим, людям похилого віку, тим, хто перебуває в скруті; збирає пожертви від прихожан на придбання харчів, одягу, ліків для тих людей, які перебувають в складних життєвих ситуаціях; організовує благодійні обіди та притулки для осіб, що не мають постійного місця проживання. Сьогодні церква є одним з тих соціальних інститутів, який активно залучає людей в громадську роботу саме в територіальній громаді.

(]'}
(і:;
Безпалько О.В. Соціальна робота в громаді
Соціальна робота в громаді тісно пов'язана з ініціацією створення громадських організацій та спрямована на налагодження активної співпраці між урядовим та неурядовим сектором. Згідно з чинним законодавством в Україні функціонує достатньо розгалужена система неурядових організацій, об'єднаних за різними цілями та функціями:
громадські організації - це об'єднання громадян, створені для задоволення, представлення і захисту законних соціальних, економічних, культурних, національних, вікових, творчих і інших інтересів своїх членів;
благодійні фонди - недержавні організації, головною метою діяльності яких є здійснення благодійної діяльності в інтересах суспільства або окремих категорій осіб;
спілки (асоціації) - добровільні об'єднання юридичних осіб, що створені для представлення інтересів засновників та утримуються за рахунок їх внесків [9, с.122].
Діяльність цих організацій в межах територіальної громади:
робить успішний внесок в соціально-економічний розвиток територіальної громади;
забезпечує рівновагу і баланс у співфункціонуванні трьох секторів - органів місцевого самоврядування, бізнесу і неурядових організацій;
сприяє налагодженню співробітництва між ними;
забезпечує формування альтернативної (недержавної) системи надання соціальних послуг членам територіальної громади;
сприяє підвищенню громадянської активності членів територіальної громади;

· стимулює появу нових лідерів місцевої громади. Організація та здійснення соціальної роботи в межах зазначе них соціальних інституцій неможлива без використання різно манітних технологій. Базуючись на визначенні технологій соціаль ної роботи Р.Х.Вайноли, можна розглядати технологічні ресурси в громаді як сукупність форм, методів та прийомів, що застосовують ся соціальними службами, закладами соціального обслуговування, громадськими організаціями та спеціалістами й волонтерами з ме тою задоволення потреб чи вирішення проблем членів місцевої гро мади.
В практичній соціальній роботі в громаді найчастіше застосовуються прикладні технології соціально-правового захисту, соціально-
(51
Тема 5. Ресурсне забезпечення соціальної роботи в громаді
го обслуговування соціальної профілактики, соціальної реабілітації, соціального опікунства, патронажу, супроводу, рекламно-інформаційні технології [ ІЗ.с.68].
Наявність матеріальних засобів, технологій діяльності та спеціалістів і волонтерів ще не є достатньою умовою для здійснення соціальної роботи в громаді. У вік бурхливого розвитку інформаційних технологій не можна не зважати па пріоритетні позиції інформаційного поля в забезпеченні високого рівня професійної діяльності. Як зазначено в багатьох працях вітчизняних і закордонних учених, важливими ознаками інформаційного ресурсу є те, що він може бути системоутворювальним і керівним чинником діяльності людини, суспільства й держави. Інформація як феномен - це тільки психічний відтінок дійсних явищ, процесів і об'єктів. Тобто це ідеальний, не саморухомий образ, відірваний від свого носія і тому енергетично "мертвий". Інформація зароджується винятково в суб'єкт-об'єктних відносинах і тому може бути "оживленою" тільки в діяльності людини [6,є.63].
Законом України "Про науково-технічну інформацію" встановлено, що основними видами інформації є статистична інформація, масова інформація, інформація про діяльність державних органів та органів місцевого і регіонального самоврядування; правова інформація, інформація про особу, інформація довідково-енциклопедичного характеру; соціологічна інформація [5, с.23].
Чинне інформаційне законодавство не дає повного, юридично закріпленого трактування інформаційних ресурсів. Найбільш прийнятним варіантом термінологічного визначення інформаційних ресурсів для соціальної роботи в громаді є такий: "це окремі документи і масиви документів, результати інтелектуальної, творчої та інформаційної діяльності, бази та банки даних, всі види архівів, бібліотечні, музейні фонди та інші, що містять відомості та знання, зафіксовані на відповідних носіях інформації [6,с.26].
Деталізуючи ці види інформаційних ресурсів на рівні практичної соціальної роботи в громаді, можна серед основних виокремити такі:
різноманітні документи органів місцевого самоврядування (звіти, накази, постанови);
спеціальну літературу;
повідомлення засобів масової інформації про проблеми в громаді, діяльність органів місцевого самоврядування та неурядових організацій;
(і.г)
Безпалько О.В. Соціальна робоча в громаді
ПЈІЧіладїї_.
Структурно-логічна таблиця до теми "Ресурсне забезпечення соціальної роботи в громаді"
_Ви ЩЦ)ЈСЇЕСШ_
Місце розташування
Природні
Лісопаркова зона
Водойми
Географічні особливості місцевості
Корисні копалини
Фінансові
Доходна частина відповідного місцевого оюджету Трансфери з державного бюджету України Кошти загальнообов'язкового державного соціального страхування, які виплачуються жителям відповідної адміністративно-територіальної одиниці
Кошти підприємств, установ і організацій, які спрямовуються на реалізацію соціальних програм Кошти благодійних і релігійних організацій Приватні кошти громадян Гранти __
Приміщення
Матеріальні
Одяг
Ліки
Транспорт
Обладнання -
Продукти харчування
Спеціалісти
Людські
Члени ініціативних груп
Волонтери
Соціальні єлужои
Інституцшні
Заклади освіти, медицини, культури
Громадські організації
JJffiKBa_
Технологічні
Технології соціально-правового захисту, соціального обслугову вання соціальної профілактики, соціальної реабілітації, соціаль ного опікунства, патронажу, супроводу, рекламно-інформаційні технології .__
Інформаційні
Документи органів місцевого самоврядування (звіти, накази, постанови)
Спеціальна літераї ура
Інформація ЗМ1 про проблеми в громаді, діяльність органів місце вого самоврядування та неурядових організацій Інформаційна мережа Інтснет (інформаційно-пошукові сервери, сайти урядових, громадських організацій, організацій донорів) УснаДнфо^шшя_Јгшці_алістів, волонтерів, громадян
"Гема 6. Розробка та впровадження соціальних проектів на локальному рівні
Тема 6. Розробка та впровадження соціальних проектів на локальному рівні
Кожна ідея, ініціатива потребують обґрунтування, підтримки певних організацій чи впливових осіб, відшукування коштів на реалізацію тощо. Така робота пов'язана з звертаннями в різні соціальні інституції, пошуками, участю в конкурсах, що, в свою чергу, вимагає аргументованих пояснень, формулювання конкретних цілей та завдань, опис видів діяльності логічно викладених та відповідно оформлених. Все це є складовими проектної діяльності як невід'ємної частини реалізації соціальних ініціатив на різних рівнях (державному, регіональному, локальному), в тому числі і у територіальній громаді. Соціальне проектування як різновид проектної діяльності - це конструювання індивідом, групою чи організацією дій, спрямованих на досягнення соціально значимої мети та локалізованих за місцем, часом та ресурсами [2, с. 7]. Результатом такого конструювання є проект - сукупність скоординованих дій із певними точками відліку та закінчення з метою досягнення певних цілей з встановленими строками, витратами та параметрами виконання.
Тобто, проект дозволяє рухатися від ідей до дії, певним чином структуруючи етани цього процесу. Він завжди реалізується в певному соціальному, територіальному та часовому просторах, тому сприяє змінам у соціальному середовищі як результату колективної діяльності у територіальній громаді.
1 Це означає, що проект має кілька характерних особливостей. По-перше, у нього завжди є мета, оскільки чітко визначені цілі - це запорука отримання конкретних результатів. Проекти обмежені у часі та просторі, оскільки у них завжди є початок і кінець. Проект зазвичай реалізується в певному місці (соціальному інституті, громаді, регіоні тощо) та контексті. Кожен проект є по-своєму унікальним, гак як виникає з нових ідей, які мають на меті специфічне вирішення проблеми на певному рівні.
Реалізація проектів потребує колективних зусиль команди проти іу та партнерів, з метою вирішення соціальних проблем, зокрема у іерпторіальній громаді.

т
(і!)
Безпалько О.В, Соціальна робота в громаді
Таблиця З Типологія проектів

Класифікаційна ознака
Приклади

За характером запланованих змін
Інноваційні Підтримуючі

За сферою діяльності
Освітні Культурні Науково-технічні Оздоровчі

За особливостями фінансування
Інвестиційні Спонсорські Бюджетні Благодійні

За масштабами
Мікропросктн Малі проекти Мегапроекти

За термінами реалізації
Короткотривалі
Середньотривалі
Довготривалі

Всі означені види проектів можуть бути реалізовані в різних територіальних громадах, перш за все, як соціальні. Соціальний проект - сконструйоване соціальне нововведення, метою якого є створення, модернізація чи підтримка в середовищі матеріальної або духовної цінності, яке має просторово-часові та ресурсні обмеження і вплив якого на людей визнається позитивним за своїм соціальним значенням [5, с.39]. Щоб забезпечити створення та реалізацію соціального проекту в громаді, необхідно виконати комплекс робіт: інформаційних, аналітичних, організаційних, правових, фінансових, кадрових, матеріально-технічних, експертних, прогнозних тощо [4, с.49].
Британський фахівець А.Твелтвріз наголошує, що при плануванні проектів у громаді слід розглядати кілька аспектів:
хто саме хоче його впровадити;
чиї потреби він задовольнятиме;
чи пробував хтось застосувати подібний підхід і якими були результати;
наскільки великі шанси, що проект буде успішним;
яких ресурсів він потребує, кого необхідно залучити до проекту;
де можна знайти підтримку [6, сі 18].
70
Тема 6. Розробка та впровадження соціальних проектів на локальному рівні
Все це має місце в "життєвому циклі" проекту - періоді часу з моменту його появи до остаточної реалізації. Життєвий цикл проекту можна розділити на мікро-цикли: .
аналіз ситуації;
розроблення концепції проекту;
планування проекту;
його реалізація;
корекція проекту по підсумкам моніторингу;
оцінка результатів та підведення підсумків проекту.
Аналіз ситуації у територіальній громаді проводиться з метою виявлення соціальних проблем як протиріччя між існуючим та таким, що має бути чи бажаним, яке викликає напруження в громаді. Залежно від того, хто проводив такий аналіз, ініціативна група членів громади, спеціалісти соціальної сфери чи незалежні експерти за дорученням органів місцевого самоврядування кількість соціальних проблем може коливатися у діапазоні від однієї до кількох, що, в свою чергу, потребує визначення тих проблем, вирішення яких є нагальним для членів громади.
Це дає можливість безпосередньо перейти до процесу проектування, а саме до розробки концепції соціального проекту - основних положень, поданих у певній системі сукупності кінцевих цілей проекту та можливих шляхів їх досягнення.
Зазвичай, у концепції проекту обґрунтовуються його актуальність, мета і завдання, зміст можливої діяльності, правові, економічні, організаційні засади проекту, очікувані довгострокові результати.
Актуальність проекту визначається тим, наскільки значимі для людей, організацій певної громади ті проблеми, на вирішення яких спрямований проект. Тому необхідно точно визначитися:
чия це проблема (яких цільових груп та соціальних інституцій громади вона стосується перш за все);
які її масштаби ( проблема всієї територіальної громади чи її окремого мікрорайону);
які ризики існують для громади, якщо проблема не буде вирішена найближчім часом.
Визначивши, на вирішення якої проблеми спрямований проект, потрібно сформулювати його мету і завдання. При визначенні цілі парто пам'ятати теоретичні засади формулювання цілей будь-якої діяльності. Згідно з ними, ціль (або мета) є ідеальним уявленням про

Безпалько О.В. Соціальна робота в громаді
результат майбутньої діяльності. Тобто, ціль не є абсолютним передбаченням практичного результату, не ототожнюється з ним повною мірою. Ціль лише відображає міркування розробників проекту щодо того, яким в ідеалі мав би бути результат діяльності [3, с.8]. Можна виокремити кілька вимог до формулювання цілі (мети). Вона має бути чіткою, зрозумілою, лаконічною, досяжною в рамках проекту, обов'язково пов'язана з виявленою соціальною проблемою Своєї конкретності мета набуває в завданнях, оскільки в них визначаються практичні дії, які треба здійснити, щоб вирішити проблему.
Таблиця 4 Критерії формулювання завдань

Назва критерію
Пояснения

Конкретність
Чи достатньо зрозуміле завдання з позиції того, що, як, коли і де зміниться ситуація

Обчислюваність
Чи піддаються результати виконання завдань якійсь кількісній оцінці

Територіальність
Чи можуть бути реалізовані завдання на певній території

Реалістичність
Чи приведе виконання цих завдань до певних змін у громаді

Визначеність у часі
Чи можуть бути виконані завдання за визначений проміжок часу

'Гема 6. Розробка та впровадження соціальних проектів па локальном)- рівні
Фінансове обгрунтування проекту має містити базові розрахунки необхідних коштів, фіксувати їх джерела. При цьому необхідно визначитися чи буде виплачуватися заробітна платня (керівнику, бухгалтеру, виконавцям, залученим спеціалістам тощо), чи проект буде реалізовано на волонтерських засадах. Необхідно з'ясувати, чи потребуватимуться кошти на оплату приміщення, користування телефоном, комунальними послугами, електронною поштою; яке обладнання необхідне для вирішення завдань проекту; які кошти треба витратити на видання друкованих матеріалів, проведення семінарів, тренінгів, навчання тощо. Тобто, кожен вид діяльності в межах проекту має бути обрахований і відповідати реальним цінам.
В організаційному обґрунтуванні проекту характеризуються учасники його реалізації та їх функції.
Наступним етапом "життєвого циклу" проекту є його планування - встановлення переліку та порядку заходів по реалізації проекту. Тут концепція проекту поєднується з організаційними діями; відбираються заходи у відповідності з завданнями проекту, роботи співвідносяться з наявними ресурсами, визначаються терміни реалізації, виконавці, об'єми фінансування [2,сі 23].
Отже, узагальнену логіку побудови проекту та її перевірку в зворотному порядку можна представити у вигляді наступної схеми.


Мета
Короткий, позитивний опис
ТОГО, ЯКИЙ
позитивний
результат буде
отримано по
закінченні проекту
ЯКЩО
При визначенні мети та завдань проекту потрібно уникати слів, які показують процес діяльності (підтримати, посилити, сприяти, координувати, перебудувати тощо). Необхідно використовувати слова, що вказують на завершеність процесу (підготувати, впровадити, організувати, збільшити, виготовити, апробувати тощо).
Мета та завдання проекту є базисом для опису змісту наміченої діяльності в правовому, економічному та організаційному аспектах. Для реалізації окремих проектів необхідне визначення правового поля діяльності. Наприклад, якщо проект реалізує громадська організація, яка планує надавати послуги окремій групі клієнтів, вона має планувати зміст своєї роботи на основі Закону "Про соціальні послуги". Якщо результатом проекту має бути створення нової громадської організації, необхідно базуватися на положеннях Закону "Про об'єднання громадян". Визначення можливого правового поля діяльності дасть можливість уникнути конфлікту інтересів під час реалізації проекту між різними представниками територіальної громади.
Довгостроковий результат
Позитивні зміни,
які відбудуться у
певній сфері
життя громади
завдяки реалізації
проекту
Завдання
Конкретні
результати та
продукти (товари,
послуги тощо), які
будуть вироблені під
час запланованої
проектної діяльності
іі сукупність яких
забезпечить досягнення мети
Рис. 1 Логіка побудови проекту
Діяльність
Заходи, в процесі
яких виконуються
завдання,
досягаються
заплановані
результати

72
ІЛ
Безпалько О.В. Соціальна робота в громаді
Кожен проект має відповідне текстове оформлення, в якому здебільшого відображаються:
проблема, на вирішення якої спрямовано проект;
мета та завдання проекту;
опис видів діяльності, які будуть виконані в межах проекту;
терміни та місце реалізації проекту;
прогнозовані результати;
кадрове, фінансове та матеріально-технічне забезпечення проекту;
кошторис витрат.
Текстовий опис проекту є формою фіксації намічених задумів розробників та робочим документом під час реалізації проекту. Коли проект має вигляд певного текстового документу, наявні ресурси для його впровадження, наступає етап безпосередньої реалізації проекту. Па цьому етапі відбувається не лише виконання запланованих видів діяльності, але й моніторинг - постійне відстеження процесу робіт, які відбуваються в рамках проекту для порівняння реального стану справ з планом. Адже не все можна передбачити і вкласти в межі проекту, оскільки він є лише уявленням про майбутню дійсність. Сама дійсність завжди багатша від будь-якого уявлення про неї. Тому під час реалізації любого проекту виникають ситуації, які не можуть бути завчасно спроектовані. Саме результати моніторингу дають можливість своєчасно реагувати на певні відхилення від плану, які виникають під час реалізації проекту. Отже моніторинг соціального проекту, який реалізується у територіальній громаді, можна характеризувати як процес спостереження за виконанням запланованих дій та заходів з метою їх коригування, мінімізації негативних наслідків, не передбачуваних ситуацій.
Для здійснення моніторингу проекту необхідний певний інструментарій. Він має бути конкретним та зрозумілим; відповідати на головні питання, які стосуються досягнень завдань та мети проекту; відповідати критеріям, що мають полегшити зрівняльність результатів. До інструментарію моніторингу можуть входити інтерв'ю, спостереження, анкети, фокус-групи. Важливою складовою моніторингу соціальних проектів є періодичний аналіз поточної та підсумкової звітності за відповідними схемами [1, с.244-245].
Моніторинг не є єдиною процедурою, яка дає уявлення про особливості реалізації проекту. Крім нього па окремих етапах проекту здійснюється також оцінка - процес детального аналізу резуль-
Тема 6. Розробка та впровадження соціальних проектів на локальному ріпні
татів діяльності та їх співвіднесення з певними запланованими критеріями. За підсумками оцінки визначається рівень ефективності проекту для вирішення певної соціальної проблеми. Залежно від того, коли здійснюється оцінка, розрізняють вхідну (або базову), поточну та підсумкову оцінки.
Вхідна оцінка здійснюється на початковому етапі розробки проекту (або окремого виду проектної діяльності), коли потрібно оцінити вихідну ситуацію, реалістичність цілей та завдань, доречність та адекватність обраних об'єктів, очікуваних результатів [7, с.81]. Таку оцінку під час реалізації соціальних проектів в громаді можуть здійснювати люди та організації, які приймають рішення про фінансування проекту чи участь у ньому.
Поточна оцінка застосовується, коли проект вже впроваджується, і, не очікуючи його закінчення, потрібно оцінити перебіг подій - чи насправді реальна діяльність відповідає запланованій, чи потрібні якісь кардинальні зміни, додаткові заходи тощо. Вона може містити кількісні (кількість учасників проекту, наданих послуг, працюючих організацій тощо) та якісні характеристики (які зміни в поглядах, поведінці учасників спричинила участь в проекті; як це використали люди для поліпшення ситуації в своїй громаді; що нового було ними ініційовано).
Підсумкова оцінка - це оцінка результатів, яких досягнуто наприкінці проекту. Тут теж має місце аналіз кількісних та якісних показників проекту. Окрім цього на етапі підсумкової оцінки проекту може відбуватися й аналіз його рентабельності, тобто вигоди у грошовому вимірі.
Оцінка також буває внутрішня і зовнішня. Внутрішню оцінку, як правило, здійснюють люди, що безпосередньо реалізують проект. Для зовнішньої оцінки запрошуються незалежні експерти з інших організацій чи проектів.
Однією з умов ефективності проекту є залучення до участі в ньому широкого кола членів громади. З цією метою використовують такі форми роботи як :
інформування членів громади про хід реалізації проекту у засобах масової інформації;
проведення круглих столів, презентацій, конференцій з метою пошуку потенційних партнерів для участі в проекті;
поширення рекламно-інформаційних матеріалів про проект в різних організаціях та безпосередньо на вулиці;
7:1
74
Безпалько О.В. Соціальна робота в громаді
Таблиця 5 Порівняння моніторингу та оцінки

Моніторинг
Оцінка

Дас відповіді на питання, які починаються словом „ЩО?"
(що робиться, що зроблено, що за зміни відбулися, що повинно бути зроблено, що за труднощі виникають тощо)
Дас відповіді на питання, які починаються
словом „НАСКІЛЬКИ?"
(наскільки добре зроблено, наскільки значимі
зміни, наскільки
можливо подолати труднощі тощо)

Проводиться постійно в процесі реалізації проекту
Проводиться на ключових етапах реалізації проекту

Фіксується те, що відбувається в процесі реалізації проекту для порівняння існуючого стану справ з планом
Аналізуються причини досягнень /не досягнень запланованих результатів

Отримана інформація використовується для поліпшення/ змін роботи по проекту
Дас можливість оцінити ефективність проекту та сформулювати рекомендації для подальших проектів

проведення різноманітних масових акцій (конкурсів, пробігів, ярмарок тощо);
опитування громадян,
В ідеалі залучення повинно розвиватися від пасивної участі й звичайного інформування членів громади до самомобілізації, коли люди беруть активну участь у вирішенні соціальних проблем громади, висувають ініціативи щодо зміни ситуації.
Таким чином, реалізацію соціальних проектів у територіальній громаді можна розглядати не лише як процес, спрямований на вирішення соціальних проблем окремих груп населення, а й як напрямок саморозвитку та самовдосконалення членів громади, формування у них відповідальності за події; які відбуваються в житті громади.
'Гема 6. Розробка та впровадження соціальних проектів на локальному рівні
і Питання та завдання до теми
1. Визначте сутність соціального проектування.
Охарактеризуйте типи проектів.
З яких компонентів складається "життєвий цикл" проекту?
В чому спільне та відмінне моніторингу іі оцінки соціального проекту?
Проаналізуйте один із соціальних проектів, який реалізовувався у територіальній громаді.
1=LJ Література
/. Балакірева ОМ. Моніторинг соціальних проектів і програм. //Соціальна робота в Україні на початку XXI століття: проблеми теорії і практики: Матеріали доповідей на Міжнародній науково-практичній конференції 29-31 жовтня 2002 р. Частина 2 ". - К.:ДЦССМ, 2002. -С.241-246.
Луков В.А. Социальное проектирование: Учеб. пособие. - 3-е изд. - М.: Флинта, 2003. - 240с.
Науковий супровід, моніторинг та оцінка ефективності соціальних проектів / О.О.Яременко, О.Р.Артюх, О.М.Балакірева та ін. - К.:ДЦССМ, 2002. - 132с.
Никончук А.С. Социально-педагогический проект: просто о сложном. . // Сацьіальна-педагагічная работа. Часопис. - №1. -2000. - С.45-54.
Плышевский В.Г. Прогнозирование, проектирование и моделирование в социальной работе. - М.:Социально-технологический институт МГУ С, 2001. - 95с.
Семигіна Т. Робота в громаді: практика й політика. - К.видавничий дім "КМ Академія", 2004. - 180с.
Соціальна робота: технологічний аспект: Навчальний посібник / За ред. А.И. Капської. - К.: Центр навчальної літератури, 2001 - 352 с

76
77

",f/-4. і Формулювання
Ін'зпалько О.В. Соціальна робота гі громаді
Структурно-логічна схема до теми
'Розробка та впровадження соціальних проектів
на локальному рівні"
Підведення
ПІДСУМКІВ
і і Аналіз
ситуації
вцінк^
+
Реалізація проекту
Визначення завдань
+
Планування ~у"
78
'Гема /. Роль партнерства н організації соціальної роботи на рінні громади
Тема 7. Роль партнерства в організації соціальної роботи на рівні громади
При вирішенні проблем на локальному рівні ініціативні групи, органи місцевого самоврядування та різноманітні соціальні інституції територіальної громади в переважній більшості не можуть діяти ізольовано один від одного. Вони не завжди мають достатній ресурсний потенціал для того, щоб задовольнити потреби чи вирішити проблеми різних соціальних груп місцевої спільноти. Тому налагодження партнерства у територіальній громаді між різними суб'єктами соціальної роботи, є одним з необхідних компонентів організації такої роботи на місцевому рівні.
Перш, ніж визначати зміст та принципи такого партнерства саме у територіальній громаді, необхідно зазначити, що сьогодні в науково-методичній літературі можна зустріти кілька термінів, які так чи інакше пов'язані з питаннями партнерства: "соціальне партнерство", "міжсекторна взаємодія", "соціальна взаємодія", "соціальне співробітництво".
Термінологічна ясність - досить важливий момент, особливо для соціальних наук, тому, щоб визначитися, який саме зміст вкладається в партнерство на рівні громади, доцільно коротко охарактеризувати окремі з перерахованих термінів.
Партнерство - це особливий вид відносин, при котрому люди чи організації об'єднують свої ресурси для виконання певної діяльності. Можна говорити про те, що партнерство налагоджується тоді, коли нам необхідно зробити певну справу, яку ми не можемо викопати самостійно (7, с.32].
В соціологічному словнику партнерство визначається як конструктивна взаємодія інститутів держави та місцевого самоврядування, бізнесу й громадських організацій з метою ефективного вирішення актуальних проблем, створення сприятливого соціального кліма-і у та забезпечення суспільної згоди [6, с.48].
В цьому ж словнику партнерство соціальне розглядається як система соціально-трудових стосунків, що забезпечують оптимальний баланс та реалізацію основних інтересів різних соціальних груп. Предмет соціального партнерства - політика в соціально-трудовій і фері та регулювання трудових стосунків між сторонами. Мета прального партнерства - забезпечення інтересів учасників соціаль-
7!)
Безпалько О.В. Соціальна ропота в громаді
но-трудових відносин, вироблення та проведення узгодженої соціально економічної та соціально-трудової політики [6, с.49]. Таким чином, соціальне партнерство - це суспільна система, яка діє в межах ідеологічного, політичного та економічного простору, яка замість протистояння й боротьби підприємців і найманих працівників пропонує їх співробітництво та соціальну згоду [3, с.15].
Пізніше термін "соціальне партнерство" був екстрапольований в теорію соціальної роботи. Проте сьогодні більшість науковців схиляються до того, що коли мова йде про взаємодію різних суб'єктів соціальної роботи, доцільно вживати терміни "партнерство" чи "міжсекторна взаємодія". Саме цими термінами доцільно також оперувати й тоді, коли мова йде про організацію соціальної роботи на рівні громади.
У територіальній громаді виокремлюють три сектори влади:
владу (органи державної влади та місцевого самоврядування, бюджетні установи та організації, засновані на підставі закону чи в межах повноважень державних органів);
бізнес (система підприємств, господарських товариств та індивідуальних підприємців, що займаються діяльністю, пов'язаною з отриманням прибутку);
громадськість (організації, що утворюються за власною ініціативою засновників, незалежно від волі органів влади чи посадових осіб, без мети одержання прибутку та його перерозподілу між учасниками організації) [9,с5].
Оскільки вони діють в одному територіальному просторі, то досить часто між представниками цих секторів встановлюються певні взаємостосунки, які називають міжсекторною взаємодією. Коли мова йде про організацію соціальної роботи в громаді, такий вид взаємодії є однією з необхідних умов ефективного вирішення проблем на місцевому рівні. Перш за все, вона обумовлена тим, що представники кожного з цих секторів мають як свої сильні, так і слабкі сторони, які можуть бути частково чи повністю компенсовані в процесі партнерства.
Налагодження взаємодії сприяє формуванню ознак стабільної, комплексної соціальної роботи в територіальній громаді, характеризується прагненням до втручання у її найбільш гострі соціальні проблеми. Особливостями взаємодії з партнерськими організаціями є напрацювавші моделей соціальної роботи для вирішення адресних соціальних проблем [ ІЗ.с.68].
'Гема 7. Роль партнерства и організації соціальної роботи на рінні громади
Таблиця 6 Порівняльні характеристики трьох секторів територіальної
громади

^\Сектор Сторошї"\^
Влада
Бізнес
Громадськість

С И
Л
ь н І
Стабільність Система соціальних, інституцій Наявність ресурсів Кваліфіковані кадри
Наявність ресурсів ті висока ефективність їх використання Здатність швидко реагувати на зміни Орієнтація на результат Високий професіоналізм \
Довіра пересічних членів громади Генерація соціальних ініціатив
Згуртування людей, які прагнуть змін Можливість працювати з різними групами клієнтів Надання послуг відповідно пріоритетним потребам клієнтів

с
л
А Б К
І
Нездатність швидко реагувати на зміни Бюрократія та корупція Неефективне використання ресурсів
Упереджене ставлення членів громади
Відсутність прямої зацікавленості працювати на соціальні проблеми громади
Брак матеріальних та фінансових ресурсів Низький
професіоналізм у вирішенні окремих проблем

Важлива роль міжсекторної взаємодії в організації соціальної роботи на рівні громади обумовлена тим, що:
взаємодія є інструментом розвитку територіальної громади, відображає динаміку участі організованих груп населения, які через ідеї громадськості або благодійної діяльності опікуються інтересами, потребами представників своєї громади;
а умови ресурсних обмежень для вирішення великого кола соціальних проблем, взаємодія між різними державними та неурядовими організаціями дозволяє розвивати адресні технології допомоги різним категоріям клієнтів;
наявність у громаді реальної практики співпраці між владою, бізнесом та громадськими організаціями мінімізує протистояння інтересів громадян та влади особливо з питань соціального самопочуття дітей, молоді, різних категорій сімей, які перебувають у кризовому стані і потребують особливої уваги.

80
81
Безпалько О.В. Соціальна робота в громаді
Залежно від того, на якому рівні соціальної активності знаходяться представники цих секторів, вони можуть реалізувати свою взаємодію в таких формах:
інформаційний обмін;
спільні благодійні акції;
реалізація програм соціально-культурної інтервенції;
підтримка соціальних ініціатив;
фінансування соціальної сфери [1, с.32].

Окремі автори зазначають, що між трьома зазначеними секторами влади існує і четвертий. Це засоби масової інформації, які формують певну суспільну думку членів громади про окрему діяльність цих секторів та їх взаємодію на рівні громади. Разом з цим засоби масової інформації виступають у ролі посередника та ініціатора партнерства між представниками цих секторів на місцевому рівні.

^
Рис. З Модель соціальної взаємодії Джуді Боп
Рис.2 Модель міжсекторної взаємодії
На відміну від вітчизняних науковців, канадська дослідниця Джуді Боп зазначає, що для досягнення успіху соціальної роботи в громаді, до неї необхідно залучати людей та організації на багатьох рівнях. Тому вона пропонує при вирішенні проблем громади зважати на таку модель.
Серце, що розташовано посередині рисунку, символізує пересічних людей, членів ініціативної групи, які взяли на себе обов'язки працювати разом на поліпшення стану своєї громади. В цьому "серці" зосереджуються процеси розвитку. Саме тут люди мають
HV
Тема 7. Роль партнерства п організації соціальної роботи на рівні громади
об'єднуватися, щоб проаналізувати свої потреби та проблеми, визначити пріоритети, скласти відповідні плани та працювати над розв'язанням своїх проблем.
У друге коло входять волонтери - це члени громади та фахівці, яких представники "серця" залучають до активно!' участі у вирішенні проблем громади на добровільних засадах.
Третє коло, що оточує "серце", символізує людей та організації, які залучаються ініціативною групою до вирішення проблем громади з метою об'єднання ресурсів. До цього кола входять місцеві органи виконавчої влади, бізнесові структури, неурядові організації. їх роль полягає у підтримці по реалізації ініціатив, які визначені "серцем" громади. їх призначення підтримувати ініціативні групи, але вони не повинні займати місце "серця" або виконувати його роботу.
Четверте коло символізує регіональні та загальнодержавні владні й економічні структури, які можуть створювати позитивне або негативне середовище для соціально-економічних процесів у громаді через законодавство, визначення політичного курсу чи бюрократичні процеси.
Для організації ефективної соціальної роботи в громаді може бути дуже корисно час від часу переглядати цю модель, аби пересвідчитися, чи всі рівні достатньо ефективно задіяні у процесі вирішення проблем та розвитку громади [2, с.66].
Аналіз запропонованих моделей дає можливість зробити висновок про те, що ініціаторами партнерства при вирішенні соціальних проблем у громаді можуть бути:
соціальні служби різного тину, які функціонують у межах територіальної громади;
ініціативні групи;
органи місцевого самоврядування;
неурядові організації.
Щоб налагодити партнерство як форму ефективного співробітництва сторін, необхідно дотримуватися таких принципів М;7|.
Побудова та підтримання партнерства може займати багато часу, тому доцільно обрати кілька пріоритетних партнерів, а не працювати з усіма.
Наявність важливих для організацій-партнерів стратегічних 111 ііеїі, досягнення яких поодинці утруднюється, але можливе при папі одженні партнерства.
8.4
I
Безпалько О.В. Соціальна робота н громаді
3. Узгодження очікувані) шляхом заключения усної чи письмової угоди сторін про те, які проміжні та кінцеві результати взаємодії вони прогнозують отримати і хто які функції готовий виконувати в цьому процесі.
А. Спільне планування, коли сторони разом визначають мету, завдання, методи, ресурси та графік взаємодії.
Спільна оцінка діяльності, коли партнери разом снівставля-готь та аналізують отримані результати з запланованими.
Сторони будують свою взаємодію на довірі, відкритості своїх дій, задумів та оцінок, оперативному та достатньому обміні інформацією.
Сторони беруть на себе відповідальність перед собою та партнерами за всі свої дії.
Реалізація цих принципів в практичній взаємодії між різними учасниками партнерського процесу є досить складною справою, оскільки вона будується не лише на технологічних основах, а й засадах певних взаємостосунків, які потребують узгодження на рівні цінностей та переконань потенційних партнерів.
Партнерство у соціальній роботі в громаді можна розглядати як форму соціальної взаємодії, в якій громадяни, соціальні групи, державні та недержавні організації включені в таку система самоорганізації, яка має такі характеристики:
наявність спільних цілей, досягнення яких не обмежує групових чи корпоративних інтересів сторін;
вибір форми співробітництва, яка відповідає інтересам всіх партнерів;
еволюція інституціопальних механізмів та правових процедур, які забезпечують процес взаємодії партнерів у громаді;

· ротація партнерів при вирішенні різних соціальних питань. Роль партнерства між владою та громадськістю в межах тери торіальної громади в умовах сьогодення обумовлюється також впро вадженням у практику вирішення проблем місцевого рівня ме ханізму соціального замовлення як певного різновиду соціального контрактування, або, як зараз прийнято говорити, бюджетування, орієнтованого на результат [ 12, с.39].
Соціальне замовлення - комплекс заходів організаційно-правового характеру, які спрямовані на вирішення соціальної проблеми у межах окремої адміністративно-територіальної одиниці, який здійснюється некомерційними організаціями за рахунок коштів бю-
Гема 7. Роль партнерства is організації соціальної роботи па [явні громади
джету та інших джерел на основі соціального контракту з органами державної влади чи місцевого самоврядування. При цьому вирішення соціальних проблем здійснюється, як правило, за допомогою цільових соціальних програм (соціальних проектів), а виконавець соціального замовлення визначається на конкурсній основі. В переважній більшості виконавцями соціального замовлення є неко-мерційні організації територіальної громади або органи самоорганізації населення. Соціальне замовлення використовують з метою підвищення ефективності використання бюджетних та не бюджетних коштів, залучення додаткових ресурсів у соціальну сферу, підвищення адресності та масовості надання послуг, адекватного перерозподілу відповідальності між державними структурами та громадськістю, підвищення довіри населення до влади [6,с 6-8].
Варто зазначити, що впровадження елементів соціального замовлення в практику соціальної роботи на рівні громади, обумовлено тим, що соціальні проекти, які подають на конкурс претенденти, спрямовані на вирішення конкретних соціальних проблем, визначених місцевою владою, мають бути інноваційними та орієнтованими па отримання відчутного соціального ефекту. Результатом соціального проекту, який впроваджувався за кошти соціального замовлення, має бути закріплення його у вигляді певної соціальної технології, тобто стандартного комплексу методично описаних та практично впроваджених дій і/або процедур, що сполучені чи об'єднані в певній послідовності, і дають результат в соціальній сфері, який можна виміряти чи відчути [12,с.42]. Наявність такої технології дає можливість тиражувати її з метою вирішення соціальних проблем як в межах місцевої громади, так і інших територіальних громад.
ер
- ' Питання та завдання до теми
Охарактеризуйте особливості партнерства у територіальній громаді.
Розкріпіте зміст принципів налагодження партнерства.
Визначте потенційних суб'єктів партнерства для вирішення окремої соціальної проблеми вашої територіальної громади.
і. Яка роль соціального замовлення у вирішенні проблем місцевого рівня?

84
85
Безпалько О.В. Соціальна робота в громаді
ДОДАТКИ

Структурно-логічна схема до теми
Толь партнерства в організації соціальної роботи на
рівні громади"
II
МЕТА
С>
Об'єднання людьми чи організаціями ресурсів для вирішення соціальних проблем у територіальній громаді
СУБ'ЄКТИ
соціальні служби різного тішу, які
^>
И
функціонують у межах територіальної громади
ініціативні групи
органи місцевого самоврядування
Е
неурядові організації
представники бізнес)'
ФОРМ И
інформаційний обмін
спільні благодійні акції
ї
реалізація проірам соціально-культурної
інтервенції
підтримка соціальних ініціатив
а
о
фінансування соціальної сфери
ДОДАТКИ
ПРОГРАМА ДО КУРСУ "СОЦІАЛЬНА РОБОТА В ГРОМАДІ"
Передмова
Перспектива соціального розвитку України в умовах сьогодення вимагає зосередження уваги суспільства на вирішенні проблем щодо забезпечення соціального захисту, створення соціальних гарантій та умов для соціальної адаптації у безпосередньому життєвому полі особистості: сім'ї, соціальному оточенні, громаді.
Домінантою сучасної вітчизняної соціальної парадигми є інтеграція сил, засобів і можливостей різних державних та неурядових організацій (на всіх рівнях, в тому числі і на рівні територіальної громади) для використання у соціальній роботі з різними групами клієнтів; включення самих суб'єктів у вирішення власних проблем, їх активне залучення до суспільного життя.
В міжнародній практиці соціальну роботу найчастіше розглядають у трьохрівневому зрізі: індивідуальна соціальна робота, групова соціальна робота та соціальна робота в громаді (community).
Теорії соціальної роботи завжди були тісно пов'язані з такими поняттями як "життєвий світ людини", "соціальне середовище", "життєвий простір особистості". Тому в фокусі соціальної роботи як науки та сфери практичної діяльності є вивчення їх впливу на соціальне становлення та життєдіяльність особистості. Таким соціальним середовищем, зокрема, є територіальна громада як місце соціального буття особистості та фактор її соціалізації. Саме тому сьогодні соціальна робота в різних етнічних та територіальних громадах набуває все більшого значення.
Така робота потребує, перш за все, підготовлених фахівців соціальної сфери. Тому провідною метою курсу "Соціальна робота в громаді" є формування у майбутніх спеціалістів когнітивного (знання), операційного (вміння) та мотиваційного компонентів готовії ості до соціальної роботи в громадах різного типу.

88
89
Безпалько О.В. Соціальнії робота в громаді
У результаті опанування курсу студента отримають знання про:
сучасні підходи до трактування поняття "громада";
зарубіжний досвід соціальної роботи в громаді;
правові засади соціальної роботи в громаді;
концепції та моделі соціальної роботи в громаді:
особливості її ресурсного забезпечення;
організацію соціальної взаємодії в громаді;
та оволодіють уміннями:
складати карту громади;
добирати інструментарій для визначення проблемно-потребо-вого поля членів громади;
організовувати ініціативні групи в громаді;
визначати необхідні соціальні послуги для членів громади;
розробляти соціальні проекти та здійснювати їх моніторинг і оцінку;
використовувати різні форми партнерства в межах громади.
Теоретична частина курсу містить 7 тем і розрахована на 16 годин лекційних занять. Практичну частину розраховано на 14 годин семінарських та практичних занять. На самостійну роботу студентів відводиться 72 години. Форма підсумкового контролю - залік.
ДОДАТК
Навчально-тематичний план курсу

JV»
Назва теми
Разом
лек.
сем.
прак.

1.
Сучасні підходи до розуміння громади
6
?
2
2

2.
Ретроспективний огляд соціальної роботи в громаді
2
2



->
Соціальні служби та форми роботи з населенням в громадах зарубіжних країн
4
2

2

4.
Теоретичн і основи соціальної роботи в громаді
8
4
2
2

5.
Ресурсне забезпечення соціальної роботи в громаді
2
2



6.
Розробка і впровадження соціальних проектів на локальному рівні
4
2

2

7.
Роль партнерства в організації соціальної роботи на рівн і громади
4
2
2



Всього
ЗО
16
6
8


90
91
Ьсзпа.'іько О.В. Соціальнії робота в громаді
Зміст курсу "Соціальна робота в громаді"
Тема 1. Сучасні підходи до розуміння громади
Поняття громади. Типи громад. Соціологічний, політико-право-вий та соціально-педагогічний підходи до трактування громади. Характеристики громади.
Література
основна: 1, і 6, 17, 25, 50.
додаткова: 7, 19, 24, 33, 34, 38.
Тема 2. Ретроспективний огляд соціальної роботи в громаді
Роль громади у житті слов'ян за часів Київської Русі. Соціальні аспекти діяльності українських братств як православних громад. Сільська громада як інститут соціальної підтримки незахищених верств населення. Роль громадських організацій "Громада" та "Просвіта" в організації соціальної роботи з населенням. Організація соціальної роботи в сусідських спільнотах у 70-80-х роках XX ст. Особливості організації соціальної роботи з різними категоріями населення в територіальних громадах на сучасному етані розвитку українського суспільства.
Література основна: 17, 3, 22 . додаткова: 44, 57, 58.
Тема 3. Соціальні служби та форми роботи з населенням в
громадах зарубіжних країн
Типи соціальних служб у громаді. Зміст та форми роботи громадських центрів (Community Centers) в Америці, Канаді та Англії. Роль сімейних центрів в організації соціальної роботі! на рівні громади. Реалізація різних форм соціокультурної анімації в культурно-дозвіллєвих центрах. Характеристика інноваційних інституцій та форм соціальної роботи в громаді в окремих європейських країнах.
 ДОДАТКИ
Література
основна: 4, 13,14.18, 50.
додаткова: 9, 33, 39.
Тема 4. Теоретичні основи соціальної роботи в громаді
Аналіз концепцій змісту соціальної роботи в громаді. Сучасні моделі практичної соціальної роботи в громаді. Змістові компоненти соціальної роботи в громаді. Принципи організації соціальної роботи в громаді. Методи вивчення проблемно-потребового поля членів громади. Класифікація локальних ініціатив. Технологічні етапи здійснення їх підтримки. Стратегії і тактики діяльності соціальних працівників в громаді.
Література
основна: 2, 4, ЗО, 32, 50.
додаткова: 23, 40, 46, 60.
Тема 5. Ресурсне забезпечення соціальної роботи в громаді
Ресурси як необхідна умова забезпечення діяльності. Характеристика різновидів ресурсів соціальної роботи в громаді (природні, матеріальні, людські, інституційні, інформаційні). Зовнішні та внутрішні ресурси організації соціальної роботи на рівні громади.
Література основна: 58, 60, 61.
додаткова: 13, 56.
Тема 6. Розробка і впровадження соціальних проектів на локальному рівні
Поняття соціального проекту. Його різновиди. Етапи розробки соціального проекту в громаді. Особливості реалізації соціального проекту. Моніторинг та оцінка соціальних проектів у територіальній громаді.
Література основна: 8, 27, 28. додаткова: 35.37, 43.
93
Безпалько О.В. Соціальна робота в громаді
Розробити проект проведення круглого столу для представників різних організацій територіальної громади.
Проаналізувати зміст роботи окремої соціальної служби, яка функціонує у межах територіальної громади, в якій ви проживаєте.
Користуючись Законом "Про соціальні послуги" заповнити таблицю

Види послуг
Приклади послуг
В яких соціальних
інституціях
територіальної громади
вони надаються





Здійснити оцінку соціального проекту, який реалізовувався в певній територіальній громаді.
Скласти таблицю ресурсного забезпечення соціальної роботи в громаді

Види ресурсів
Приклади ресурсів
Де їх можна знаходити





Підготувати замітку до місцевої преси про соціальну ініціативу членів громади.
Проаналізувати, які методи соціальної роботи можна використовувати для її організації у межах громади.
Розробити зміст рекламної компанії соціального проекту, який реалізується у межах певної громади.
ДОДАТКИ
МАТЕРІАЛИ ДО СЕМІНАРСЬКИХ ТА ПРАКТИЧНИХ ЗАНЯТЬ
ЗАКОН УКРАЇНИ "ПРО МІСЦЕВЕ САМОВРЯДУВАННЯ В УКРАЇНІ"
(Відомості Верховної Ради (ВВР), 1997, N24, cm. ПО)
Цей Закон відповідно до Конституції 'України (254к/96-ВР) визначає систему та гарантії місцевого самоврядування в Україні, засади організації та діяльності, правового статусу і відповідальності органів та посадових осіб місцевого самоврядування.
ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ
Стаття 1. Основні терміни, використані в цьому Законі
Основні терміни, використані в цьому Законі, мають таке значення:
територіальна громада - жителі, об'єднані постійним проживанням у межах села, селища, міста, що є самостійними адміністративно-територіальними одиницями, або добровільне об'єднання жителів кількох сіл, що мають єдиний адміністративний центр;
адміністративно-територіальна одиниця -- область, район, місто, район у місті, селище, село;
місцевий референдум - форма прийняття територіальною громадою рішень з питань, що належать до відання місцевого самоврядування, шляхом прямого голосування;
загальні збори - зібрання всіх чи частини жителів села (сіл), селища, міста для вирішення питань місцевого значення;
представницький орган місцевого самоврядування - виборний орган (рада), який складається з депутатів і відповідно до закону наділяється правом представляти інтереси територіальної громади і приймати від її імені рішення;
районні та обласні ради - органи місцевого самоврядування, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст;
загальний склад ради - кількісний склад депутатів ради, визначений радою відповідно до закону;

112
\\\\
Нсзпалько О.В. Соціальна робота в громаді
Розробити проект проведения круглого столу для представників різних організацій територіальної громади.
Проаналізувати зміст роботи окремої соціальної служби, яка функціонує у межах територіальної громади, в якій ви проживаєте.
Користуючись Законом "Про соціальні послуги" заповнити таблицю

Види послуг
Приклади послуг
В яких соціальних
інституціях
територіальної громади
вони надаються





Здійснити оцінку соціального проекту, який реалізовувався в певній територіальній громаді.
Скласти таблицю ресурсного забезпечення соціальної роботи в громаді

Види ресурсів
Приклади ресурсів
Де їх можна знаходити





Підготувати замітку до місцевої преси про соціальну ініціативу членів громади.
Проаналізувати, які методи соціальної роботи можна використовувати для її організації у межах громади.
Розробити зміст рекламної компанії соціального проекту, який реалізується у межах певної громади.
ДОДАТКИ
МАТЕРІАЛИ ДО СЕМІНАРСЬКИХ ТА ПРАКТИЧНИХ ЗАНЯТЬ
ЗАКОН УКРАЇНИ "ПРО МІСЦЕВЕ САМОВРЯДУВАННЯ В УКРАЇНІ"
(Відомості Верховної Ради (ВВР), 1997, N24, ст.170)
Цей Закон відповідно до Конституції 'України (254к/96-ВР) визначає систему та гарантії місцевого самоврядування в Україні, засади організації та діяльності, правового статусу і відповідальності органів та посадових осіб місцевого самоврядування.
ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ
Стаття 1. Основні терміни, використані в цьому Законі
Основні терміни, використані в цьому Законі, мають таке значення:
територіальна громада - жителі, об'єднані постійним проживанням у межах села, селища, міста, що є самостійними адміністративно-територіальними одиницями, або добровільне об'єднання жителів кількох сіл, ідо мають єдиний адміністративний центр;
адміністративно-територіальна одиниця - область, район, місто, район у місті, селище, село;
місцевий референдум - форма прийняття територіальною громадою рішень з питань, що належать до відання місцевого самоврядування, шляхом прямого голосування;
загальні збори - зібрання всіх чи частини жителів села (сіл), селища, міста для вирішення питань місцевого значення;
представницький орган місцевого самоврядування - виборний орган (рада), який складається з депутатів і відповідно до закону наділяється правом представляти інтереси територіальної громади і приймати від її імені рішення:
районні та обласні ради - органи місцевого самоврядування, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст;
загальний склад ради - кількісний склад депутатів ради, внзпа-іений радою відповідно до закону:

112
1 і.'!
Безпалько О.В. Соціальна робота в громаді
склад ради - кількість депутатів, обраних до відповідної ради, повноваження яких визнано і не припинено в установленому законом порядку;
правомочний склад ради - кількість депутатів, обраних до відповідної ради, повноваження яких визнано і не припинено в установленому законом порядку, яка становить не менш як дві третини від загального складу ради;
виконавчі органи рад - органи, які відповідно до Конституції України та цього Закону створюються сільськими, селищними, міськими, районними в містах (у разі їх створення) радами для здійснення виконавчих функцій і повноважень місцевого самоврядування у межах, визначених цим та іншими законами;
органи самоорганізації населення - представницькі органи, що створюються частиною жителів, які тимчасово або постійно проживають на відповідній території в межах села, селища, міста;
посадова особа місцевого самоврядування - особа, яка працює в органах місцевого самоврядування, має відповідні посадові повноваження у здійсненні організаційно-розпорядчих та консультативно-дорадчих функцій і отримує заробітну плату за рахунок місцевого бюджету;
делеговані повноваження - повноваження органів виконавчої влади, надані органам місцевого самоврядування законом, а також повноваження органів місцевого самоврядування, які передаються відповідним місцевим державним адміністраціям за рішенням районних, обласних рад;
право комунальної власності - право територіальної громади володіти, доцільно, економно, ефективно користуватися і розпоряджатися на свій розсуд і в своїх інтересах майном, що належить їй, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування;
бюджет місцевого самоврядування (місцевий бюджет) - план утворення і використання фінансових ресурсів, необхідних для забезпечення функцій та повноважень місцевого самоврядування;
районний бюджет - план утворення і використання фінансових ресурсів, необхідних для забезпечення спільних інтересів територіальних громад сіл, селищ, міст районного значення, виконання місцевих програм, здійснення бюджетного вирівнювання;
обласний бюджет- план утворення і використання фінансових ресурсів, необхідних для забезпечення спільних інтересів тери-
111
Д<>.'1 [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ]
торіальних громад, виконання місцевих програм, здійснення бюджетного вирівнювання;
поточний бюджет - доходи і видатки місцевого бюджету, які утворюються і використовуються для покриття поточних видатків;
бюджет розвитку - доходи і видатки місцевого бюджету, які утворюються і використовуються для реалізації програм соціально-економічного розвитку, зміцнення матеріально-фінансової бази;
мінімальний бюджет місцевого самоврядування - розрахунковий обсяг місцевого бюджету, необхідний для здійснення повноважень місцевого самоврядування на рівні мінімальних соціальних потреб, який гарантується державою;
мінімальний рівень соціальних потреб - гарантований державою мінімальний рівень соціальних послуг на душу населення в межах усієї території України;
самооподаткування - форма залучення на добровільній основі за рішенням зборів громадян за місцем проживання коштів населення відповідної території для фінансування разових цільових заходів соціально-побутового характеру.
Стаття 2. Поняття місцевого самоврядування
Місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об'єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.
Місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст.
Стаття 3. Право громадян на участь у місцевому
самоврядуванні
1. Громадяни України реалізують своє право па участь у місцевому самоврядуванні за належністю до відповідних територіальних громад.
2.Будь-які обмеження права громадян України на участь у місцевому самоврядуванні залежно від їх раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, терміну проживання на
S
1 1:1
I
Безпалько О.В. Соціальна робота в громаді
відповідній території, за мовними чи іншими ознаками забороняються.
Стаття 4. Основні принципи місцевого самоврядування
Місцеве самоврядування в Україні здійснюється на принципах:
народовладдя;
законності;
гласності;
колегіальності;
поєднання місцевих і державних інтересів;
виборності;
правової, організаційної та матеріально-фінансової самостійності в межах повноважень, визначених цим та іншими законами;
підзвітності та відповідальності перед територіальними громадами їх органів та
посадових осіб;
державної підтримки та гарантії місцевого самоврядування; судового захисту прав місцевого самоврядування.
Стаття 5. Система місцевого самоврядування
1. Система місцевого самоврядування включає: територіальну громаду;
сільську, селищну, міську раду; сільського, селищного, міського голову; виконавчі органи сільської, селищної, міської ради;
районні та обласні ради, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст;
органи самоорганізації населення.
2. У містах з районним поділом за рішенням територіальної гро мади міста або міської ради відповідно до цього Закону можуть утво рюватися районні в місті ради. Районні в містах ради утворюють свої виконавчі органи та обирають голову ради, який одночасно є і голо вою її виконавчого комітету.
Стаття 6. Територіальні громади
Первинним суб'єктом місцевого самоврядування, основним носієм його функцій і повноважень є територіальна громада села, селища, міста.
Територіальні громади сусідніх сіл можуть об'єднуватися в одну територіальну громаду, створювати єдині органи місцевого самоврядування та обирати єдиного
сільського голову.
 ДОДАТКИ
Добровільне об'єднання територіальних громад відбувається за рішенням місцевих референдумів відповідних територіальних громад сіл. Таке рішення є наданням згоди на створення спільних органів місцевого самоврядування, формування спільного бюджету, об'єднання комунального майна.
Вихід із складу сільської громади здійснюється за рішенням референдуму відповідної територіальної громади.
У містах з районним поділом територіальні громади районів у містах діють як суб'єкти права власності.
Стаття 7, Місцевий референдум
Місцевий референдум є формою вирішення територіальною громадою питань місцевого значення шляхом прямого волевиявлення.
Предметом місцевого референдуму може бути будь-яке питання, віднесене Конституцією України, цим та інпіими законами до відання місцевого самоврядування.
На місцевий референдум не можуть бути винесені питання, віднесені законом до відання органів державної влади.
Рішення, прийняті місцевим референдумом, є обов'язковими для виконання на відповідній території.
Порядок призначення та проведення місцевого референдуму, а також перелік питань, що вирішуються виключно референдумом, визначаються законом про референдуми.
Стаття 8. Загальні збори громадян
і. Загальні збори громадян за місцем проживання є формою їх безпосередньої участі у вирішенні питань місцевого значення.
Рішення загальних зборів громадян враховуються органами місцевого самоврядування в їх діяльності.
Порядок проведення загальних зборів громадян за місцем проживання визначається законом та статутом територіальної громади.
Стаття 9. Місцеві ініціативи
і. Члени територіальної громади мають право ініціювати розгляд у раді (в порядку місцевої ініціативи) будь-якого питання, віднесеного до відання місцевого самоврядування
2.Порядок внесення місцевої ініціативи на розгляд ради визначається представницьким органом місцевого самоврядування або статутом територіальної громади.

116
1 17
Ьс.шіілько О.В. Соціальна робота в громаді
Місцева ініціатива, внесена на розгляд ради у встановленому порядку, підлягає обов'язковому розгляду на відкритому засіданні ради за участю членів ініціативної групи з питань місцевої ініціативи.
Рішення ради, прийняте з питання, внесеного на її розгляд шляхом місцевої ініціативи, обнародується в порядку, встановленому представницьким органом місцевого самоврядування або статутом територіальної громади.
Стаття 10. Ради - представницькі органи місцевого самоврядування
Сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.
Обласні та районні ради є органами місцевого самоврядування, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст, у межах повноважень, визначених Конституцією України, цим та іншими законами, а також повноважень, переданих їм сільськими, селищними, міськими радами.
Представницькі органи місцевого самоврядування, сільські, селищні, міські голови, виконавчі органи місцевого самоврядування діють за принципом розподілу повноважень у порядку і межах, визначених цим та іншими законами.
Порядок формування та організація діяльності рад визначаються Конституцією України, цим та іншими законами, а також статутами територіальних громад.
Стаття 11. Виконавчі органи рад
Виконавчими органами сільських, селищних, міських, районних у містах (у разі їх створення) рад є їх виконавчі комітети, відділи, управління та інші створювані радами виконавчі органи.
Виконавчі органи сільських, селищних, міських, районних у містах рад є підконтрольними і підзвітними відповідним радам, а з питань здійснення делегованих їм повноважень органів виконавчої влади - також підконтрольними відповідним органам виконавчої влади.
У сільських радах, що представляють територіальні громади які налічують до 500 жителів, за рішенням відповідної територіальної громади або сільської ради виконавчий орган ради може не ство-
ДОДАТКИ
рюватися. У цьому випадку функції виконавчого органу ради (крім розпорядження земельними та природними ресурсами) здійснює сільський голова одноособово.
Стаття 12. Сільський, селищний, міський голова
Сільський, селищний, міський голова с головною посадовою особою територіальної громади відповідно села (добровільного об'єднання в одну територіальну громаду жителів кількох сіл), селища, міста.
Сільський, селищний, міський голова обирається відповідною територіальною громадою на основі загального, рівного, прямого виборчого права шляхом таємного голосування строком на чотири роки в порядку, визначеному законом, і здійснює свої повноваження на постійній основі.
3. Сільський, селищний, міський голова очолює виконавчий комітет відповідної сільської, селищної, міської ради, головує на її засіданнях.
Сільський, селищний, міський голова не може бути депутатом будь-якої ради, суміщати свою службову діяльність з іншою посадою, в тому числі на громадських засадах (крім викладацької, наукової та творчої роботи у позаробочий час), займатися підприємницькою діяльністю, одержувати від цього прибуток.
На сільських, селищних, міських голів поширюються повноваження та гарантії депутатів рад, передбачені законом про статус депутатів рад, якщо інше не встановлено законом.
Стаття 13. Громадські слухання
Територіальна громада має право проводити громадські слухання - зустрічатися з депутатами відповідної ради та посадовими особами місцевого самоврядування, під час яких члени територіальної громади можуть заслуховувати їх, порушувати питання та вносити пропозиції щодо питань місцевого значення, що належать до відання місцевого самоврядування.
Громадські слухання проводяться не рідше одного разу на рік.
Пропозиції, які вносяться за результатами громадських слухань, підлягають обов'язковому розгляду органами місцевого самоврядування.
Порядок організації громадських слухань визначається статутом територіальної громади.
Стаття 14. Органи самоорганізації населення
1. Сільські, селищні, міські, районні в місті (у разі їх створення)

118
119
Безпалько О.В. Соціальна робота іі громаді
ради можуть дозволяти за ініціативою жителів створювати будинкові, вуличні, квартальні та інші органи самоорганізації населення і наділяти їх частиною власної компетенції, фінансів, майна.
2. Правовий статус, порядок організації та діяльності органів самоорганізації населення за місцем проживания визначаються законом.
Стаття 15. Форми добровільного об'єднання органів
місцевого самоврядування
Органи місцевого самоврядування з метою більш ефективного здійснення своїх повноважень, захисту прав та інтересів територіальних громад можуть об'єднуватися в асоціації та інші форми добровільних об'єднань, які підлягають реєстрації відповідно до законодавства в органах Міністерства юстиції України.
Органи місцевого самоврядування та їх асоціації можуть входити до відповідних міжнародних асоціацій, інших добровільних об'єднань органів місцевого самоврядування.
3. Асоціаціям та іншим добровільним об'єднанням органів місцевого самоврядування не можуть передаватися повноваження органів місцевого самоврядування.
Стаття 16. Організаційно-правова, матеріальна і фінансова основи місцевого самоврядування
Органи місцевого самоврядування є юридичними особами і наділяються цим та іншими законами власними повноваженнями, в межах яких діють самостійно і несуть відповідальність за свою діяльність відповідно до закону.
Органам місцевого самоврядування законом можуть надаватися окремі повноваження органів виконавчої влади, у здійсненні яких вони є підконтрольними відповідним органам виконавчої влади.
Матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, позабюджетні цільові (в тому числі валютні) та інші кошти, земля, природні ресурси, що є у комунальній власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об'єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад.
Рішення про наділення міських рад правами щодо управління майном і фінансовими ресурсами, які є у власності територіальних громад районів у містах, приймається па місцевих референдумах відповідних районних у містах громад. У разі, якщо територіальна
 ДОДАТКИ
громада району в місті внаслідок референдуму не прийме рішення про передачу права управління майном та фінансами відповідній міській раді, а територіальна громада міста або міська рада не прийняла рішення про створення органів місцевого самоврядування районів у місті, міська рада здійснює управління майном та фінансовими ресурсами, які є у власності територіальних громад районів у містах, та несе відповідальність перед громадою відповідного району у місті.
Від імені та в інтересах територіальних громад права суб'єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.
Місцеві бюджети є самостійними, вони не включаються до Державного бюджету України, бюджету Автономної Республіки Крим та інших місцевих бюджетів.
Органи місцевого самоврядування з урахуванням місцевих умов і особливостей можуть перерозподіляти між собою на підставі договорів окремі повноваження та власні бюджетні кошти.
Сільська, селищна, міська, районна в місті (у разі її створення) рада може наділяти частиною своїх повноважень органи самоорганізації населення, передавати їм відповідні кошти, а також матеріально-технічні та інші ресурси, необхідні для здійснення цих повноважень, здійснює контроль за їх виконанням.
Сільські, селищні, міські, районні у містах, районні, обласні ради мають печатки із зображенням Державного Герба України і своїм найменуванням, рахунки в установах банків України.
Стаття 17. Відносини органів місцевого самоврядування з підприємствами, установами та організаціями, що перебувають у комунальній власності відповідних територіальних громад
Відносини органів місцевого самоврядування з підприємствами, установами та організаціями, що перебувають у комунальній власності відповідних територіальних громад, будуються на засадах їх підпорядкованості, підзвітності та підконтрольності органам місцевого самоврядування.
Стаття 18. Відносини органів місцевого самоврядування з підприємствами, установами та організаціями, що не перебувають у комунальній власності відповідних територіальних громад
1. Відносини органів місцевого самоврядування з підприємствами, установами та організаціями, що не перебувають у комунальні іі

120
121
15

Приложенные файлы

  • doc 4176003
    Размер файла: 680 kB Загрузок: 0

Добавить комментарий