Говорун-1


МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ І СПОРТУ УКРАЇНИ
Харківський національний університет ім. В.Н. Каразіна
Геолого-географічний факультет
Кафедра геології
Геологічна будова межиріччя р. Велика Уголька – Лужанка.
(Закарпатська область, Тячівський район)

Виконав студент 4 курсу
науковий керівник доцент
Тхоржевський Едуард Станіславович
Харків 2013
Зміст
Вступ.......................................................................................
Розділ 1. Географо-економічна характеристика району………..
Розділ 2. Історія вивчення………………………………………..
Розділ 3.Стратиграфія ….....................
Розділ 4.Тектоніка……………………………………………….
Розділ 5.Магматизм і метаморфізм ……………………………….
Розділ 6. Корисні копалини……………………………………….
Розділ 7. Геоморфологія ………………………………………….
ВИСНОВКИ………………………………………………….
Використана література
Додатки: карти, схеми
Графічні додатки :
1.Оглядова карта району .
2.Геологічна карта масштабу 1:100 000.
3.Карта до-четвертинних відкладень .
4.Тектонічна карта (схема).
5.Карта корисних копалин.
6.Геоморфологічна схема Закарпатської області.
Вступ
Матеріал для написання звіту був зібраний під час участі в експедиції що була проведена в 2012 році кафедрою геології .
В комплексі проведених робіт за час проведення експедиції , застосовувались : маршрутні дослідження , визначення абсолютного віку та камеральні роботи .

Розділ 1. Географо-економічна характеристика району робітРозглядаемий у цій роботі район входить до складу Тячівського району Закарпатської області України. Тячівський район розташований у південно-східній частині Закарпатської області, межує з Хустським, Міжгірським та Рахівським районами Закарпатської області, на півночі — з Івано-Франківською областю, на півдні — з Румунією. Його площа — 1,8 тис. км2 (14% території області), протяжність із півдня на північ — 100 км, а зі сходу на захід — 40 км. На території району налічується 22 сільські, одна міська і 4 селищні Ради, яким підпорядковано 62 населені пункти. Населення – 174 тис. чол., 73,8%. якого проживає в сільській місцевості. Середня густота – 95,3 чол. на 1 кв. км.
Більшість території займають гори, найвищою точкою є гора Братківська (1788 м). Різниця у висоті над рівнем моря південних і північних населених пунктів становить понад 300 м. Майже 95% території Тячівського району – є гірською, близько 60 % якої вкрито буковими лісами та лісами змішаних порід.
Найбільші річки Тячівського району – Тересва та Теребля. Тересва утворюється при злитті річок Брустурянка та Мокрянка біля смт. Усть-Чорна. Її довжина 56 км, площа водозбору 1220 км кв. Тересва тече на південний захід, перетинаючи Полонинський хребет. Від верхів'я до с. Дубове вона протікає по вузькій глибокій звивистій V-подібній долині шириною по дну 100 - .400 м. Ширина русла 20 - 40 м, глибина 0,5 - 1,0 м. Середня швидкість течії 1 - 2 м/с, середні витрати 24,0 м3/с (с. Дубове). Найбільші притоки – Брустурянка (довжина 15 км, площа басейну – 340 км2), Красна (довжина 14 км, площа басейну – 51 км2), Терешілка (довжина 28 км, площа басейну – 110 км2), Лужанка (довжина 34 км, площа басейну – 150 км2) та Вільхівчик (довжина 14 км, площа басейну – 22 км2).
Теребля, яка протікає на захід від Тересви, бере початок в центрі Горган із джерел на західному схилі гори Болотняк на висоті 1080 м н. р. м. і впадає в Тису біля смт. Буштина. Довжина річки 91 км, площа водозбору 750 км кв. Верхня та середня частини басейну знаходяться в гірському районі, нижня — в передгір'ях Карпат і Солотвинській улоговині. Від с. Драгове до впадання в Тису Теребля тече по Солотвинській улоговині, в якій долина річки розширюється до 2 - 3 км. Русло річки нестійке, складене переважно з галькою, середні витрати 6,6 м3/с. В межах району характеризується передгірно-рівнинним режимо. Найбільша притока в межах району – Уголька (довжина 27 км, площа басейну – 159 км2).
На території району розміщуються два солоні озера – одне в околиці смт. Солотвино (площа – 2 га), інше біля с. Теребля (площа – 3,9 га).
Водність річок істотно змінюється протягом року. Характерною особливістю внутрірічкового розподілу стоку є наявність паводків на річках протягом більшої часини року, нестійкої літньо-осінньої та зимової межені та нечітко вираженого весняного водопілля, сформованого талими і дощовими водами.
Весь теплий період року характеризується частим випаданням зливових опадів, внаслідок чого на річках району щорічно утворюються дощові паводки. У середньому за рік спостерігається 8-10 паводків, в тому числі 1-4 з виходом на заплаву. Інтенсивна водовіддача водозборів при випаданні зливових опадів, а також значна пересіченість місцевості з великими похилами сприяють формуванню паводків з крутими підйомами та спадами рівнів води. Тому тривалість стояння високих рівнів незначна і не перевищує, як правило, 4 - 8 діб.
Осіння і зимова межені нетривалі та нестійкі внаслідок випадання дощів в осінній сезон і відлиг зимою. Зимова межень найбільш чітко проявляється в період зі стійкою від'ємною температурою повітря. Вона рідко триває два місяці.
При відлигах зимовий стік істотно збільшується внаслідок талих вод, перериваючи меженний період. Тому у формуванні весняного водопілля бере участь тільки частина снігозапасів. Разом з тим у гірських умовах сніготанення відбувається не одночасно по всьому водозбору, а підпорядковане висотній зональності. Все це приводить до зменшення максимальних витрат води й утворення складного гідрографу стоку з багатьма піками. Як наслідок у переважній більшості років максимальні витрати води весняного водопілля уступають максимумам дощових паводків, викликаних інтенсивними зливами.
Процеси льодоутворення (шуга, льодохід) в основному починаються в грудні. Часто вони тривають один-півтори місяці, а у нестійкі зими – протягом всього зимового періоду. Льодостав встановлюється наприкінці грудня, але буває не щорічно. Середня тривалість льодоставу – 1-2 місяці. У теплі зими бувають неодноразові скресання та очищення річок від криги.
Руслові процеси річок району з гірським режимом в основному зв'язані з глибинною ерозією, а ділянки річок з передгірно-рівнинним – характеризуються утворенням наносів, що є причиною нестійкості русла, його частої деформації, розгалуження тощо.
Для району характерний помірно континентальний клімат з достатнім і надлишковим зволоженням, нестійкою весною, не дуже спекотним літом, теплою осінню і м’якою зимою. Проку переважає західний та південно-західний висотний перенос повітряних мас. Більш рідко поступають континентальні повітряні маси з східних районів, а також з Арктики.
Весна характеризується значним впливом циклонів з Середземного моря і частим вторгненям континентальних тропічних повітряних мас. Це спричиняє часту зміну погоди. На рівнині весна починається в кінці лютого – на початку березня і триває близько 80 днів. У горах вона значно триваліша (до 180 днів). В цей час можна спостерігати як різкі підвищення температури повітря (до +15о … +18о С), так і велике зниження (до –5о … –10о С).
Літо у низинно-передгірних районах триває в середньому 130 днів (з першої декади травня до середини вересня). Найвища температура повітря становила тут 41оС, а в горах 37 оС. На висоті 400-600 м літній сезон триває всього 60-70 діб, а вище 1000 м – літо короткотривале. В цей час переважають потоки повітряних мас із південно-західного та західного напрямків. Континентальні тропічні повітряні маси, вторгаючись сюди, зумовлюють найбіль високі температури.
Осінь триває 80-100 днів. З другої половини вересня до першої-другої декади грудня на низині і з кінця серпня до кінця листопада в горах. В цей період температура повітря значно знижується, в кінці жовтня починаються приморозки, збільшується кількість днів з туманами, тривалими опадами. Зима в низинних районах триває близько 2 місяців, в передгір’ї біля 3 місяців, а в горах 4-5 місяців. Найнижча температура становила 33оС на низині і -36 оС в горах. В цілому зима у Закарпатті м’яка, із частими і тривалими відлигами та ожеледицями.
Температурний режим. Сума активних температур для низинних районів становить в середньому 3200 оС (185 днів), передгірних - 2900 оС, гірських 2200 оС (150 днів). У зонах з теплим мікрокліматом (поблизу м.Виноградів і с. Мужієво) сума активних температур досягає 3600 оС. Середньорічна температура низинної зони Закарпаття (9…10 оС). середньомісячна багаторічна температура січня у горах становить 7,8 оС, тоді як на низині лише мінус 3,1 оС, а влітку 11-14 оС тепла у високогірї і 20-21 оС на низині.
Опади в районі випадають в достатній кількості. Максимальна кількість опадів зареєстрована – 1280 мм в 2001 році, найменше -785 мм в 2003 році. Річна норма опадів для гірської частини району складає 1500 - 1700мм. В теплу частину року (квітень-жовтень) випадає, в середньому, 641 мм, в холодну (листопад-березень) – 454 мм.
Радіаційний режим. В Українських Карпатах Закарпатська низовина одержує найбільше сонячного сяйва (до 2025 год. при максимально можливих 4450 год.). Гірська зона – на 30% менше. Сумарна радіація в залежності від місцеположення змінюється в межах 3110-4370 МДж/м2 за рік. Мінімальні місячні показники реєструють у Міжгір’ї в грудні – 59 МДж/м2 за місяць, а максимальні – у липні – 633 МДж/м2 за місяць. Річні суми радіаційного балансу становлять у низинних районах Закарпаття 2011 МДж/м2 (Берегово), а в гірських – 1311 МДж/м2 (Міжгір’я). Період з плюсовим радіаційним балансом триває десять місяців. У грудні і січні він від’ємний [2].
Однією із суттєвих проблем в межах Закарпаття є проблема катастрофічного розвитку небезпечних геологічних процесів.
За результатами регіональних робіт, виконаних геологічною службою, у межах території Закарпаття виявлено біля 1600 зсувонебезпечних ділянок, які морфологічно проявилися у різних геоструктурних регіонах та басейнових геокомплексах, більше 120 селенебезпечних струмків, а також багатокілометрові ділянки розвитку бічної ерозії тощо.
Селеві потоки спостерігаються в гірських районах області і формуються, в основному, в літній період під час інтенсивних дощів. Проте на Закарпатті селі можливі і в взимку, коли сніготанення супроводжується рідкими чи змішаними атмосферними опадами. Деякі прояви цих процесів для регіону є грандіозними (наприклад зсув в с. Вільхівськи Лази, об´ємом до 40 млн.м3 , який зруйнував село, сель об´ємом до 12 млн.м3 , який привів до людських жертв в с. Руська Мокра тощо).
В Закарпатській області загальна кількість видів флори становить – 2027 од., що відповідає 50% до загальної чисельності видів України. З них 237 видів флори занесені до додатків Конвенції про охорону дикої флори і фауни та природних середовищ існування в Європі, 22 види флори занесені до додатків Конвенції про міжнародну торгівлю видами дикої фауни і флори, що перебувають під загрозою зникнення (CITES). Усього видів рослин занесених до Червоної книги України – 144 екз., а рослинних угруповань занесених до Зеленої книги України – 27 [1].
За ботаніко-географічною характеристикою рослинного покриву гірська і передгірна території Закарпаття належать до Східно-Карпатської біогеографічної підпровінції, а Закарпатська низовина – до Паннонської підпровінції Центральноєвропейської флористичної провінції. Сучасний рослинний покрив дикої природи Закарпаття, як і Карпат в цілому, розпочав формуватися близько 12 тис. років тому.
Загальна кількість видів фауни на території області становить – 30428 од., що становить 68% від загальної чисельності видів України. З них 117 занесені до Червоної книги України, 12 до додатків Конвенції про міжнародну торгівлю видами дикої фауни і флори, що перебувають під загрозою зникнення (CITES), 237 до додатків Конвенції про охорону дикої флори і фауни і природних середовищ існування в Європі (Бернської конвенції), 21 до додатків Конвенції про збереження мігруючих видів диких тварин (Боннської конвенції, CMS) і 21 вид охороняється відповідно до Угоди про збереження кажанів в Європі (EUROBATS)
За структурою економічного розвитку район аграрно-промисловий. Працює 22 промислові підприємства, з них 9 лісової і деревообробної галузі, 8 харчової, 6 машинобудування і металообробки, інші. Населення району обслуговує понад 1300 діючих об'єктів торгівлі, побуту, виробничих структур усіх форм власності. Відкрито 6 цехів з розливу мінеральної води, 3 з виробництва макаронів, 45 пекарень тощо. Створено і успішно працюють колективне, 9 сільськогосподарських виробничих, 84 селянських (фермерських) та близько 50 тисяч індивідуальних господарств.
Розділ 2. Історія вивчення
Територія Закарпаття, як відомо з історії, впродовж XVIII-XX ст. не раз переходила з-під влади однієї держави до іншої. Тому в історії дослідження природи цієї території можна виділити кілька періодів, які умовно співпадають з пануванням тієї чи іншої держави. Так, К.І. Геренчук в історії дослідження Закарпаття пропонує виділяти три великі періоди: австро-угорський, чехословацький і радянський а Є.М. Тітов два періоди – з початку 18 ст. до 1945 р і радянський з 1945 р. Зі свого боку Г.П. Алферєв (1948) в історії геологічної вивченості Закарпаття виділяє п’ять етапів: австрійський (1815-1870), перший угорський (1870-1914), чеський (1915-1939), другий угорський (1939-1945) і радянський з 1945 р. Подібну періодизацію зустрічаємо в О.М. Адаменка, який в історії вивчення геоморфології і палеогеографії Закарпаття виділив шість періодів: австрійський (1805 -1887 рр.), перший угорський (1887-1914), чеський (1914-1939), другий угорський (1939-1945), радянський (1945-1991) і український (з 1991 р.).
Отже, узагальнивши все вище вказане, в історії геолого-геоморфологічного вивчення території можна виділити п’ять періодів: австрійський, угорський, чеський, радянський і сучасний (український). Більшість геологічних робіт до 1918 р. мали загальний характер, спеціальних геоморфологічних досліджень не проводилось. На сьогоднішній день всі роботи цього періоду становлять лише історичний інтерес.
Однією з перших робіт австрійського періоду була стаття польського вченого С. Сташица (Staszic,1805) з систематичним викладом досліджень геологічної будови та корисних копалин західних областей України. Четвертинні відклади згадувались на початку ХІХ століття і в інших працях австрійських геологів, які мають екскурсійний характер з дуже бідними геологічними даними. Друга половина XIX в. знаменує собою початок широких наукових робіт у Карпатах. Оглядова геологічна зйомка була розпочата в 1850 р. в Австро-Угорщині, під керівництвом Ф. Хауера. В результаті п'ятнадцятирічної роботи складена геологічна карта Австро-Угорщини в масштабі 1:576 000 і систематизований великий матеріал по стратиграфії, тектоніки та петрографії Карпат. Деякі геологічні дані наводяться в більш пізніх роботах Й. Бонковського (Bonkowski, 1881), К.М. Пауля і Е. Титце (Paul, Tietze, 1887) та ін.
Польськими геологами в кінці минулого століття було проведено геологічне картування. Ф. Крейц і Р. Зубер (1881) склали геологічну карту околиць Мражніци і Східниці в масштабі 1:75000, Р. Зубер (1882) знімав у тому ж масштабі район Слободи Рунгурській і Космача. Найбільш досконалою, мабуть, для того часу є геологічна карта масштабу 1:100 000, складена Г. Запаловічем (Н. Zapalowicz, 1886b). Вона покриває площу Мармароського масиву і прилеглих частин флішевих Карпат. Автор вважав Мармароський масив автохтонним древнім ядром Східних Карпат, їм виділені в його межах протерозойський і ніжнепалеозойскіе кристалічні породи, пермські конгломерати, тріасові карбонатні породи, а також відкладення нижньої крейди і сеноман. Г. Запаловіч відзначав, що Мармароський масив-насунутий на фліш в північно-східному напрямку.
Виділені в 70-х роках К. Паулем і Е. Тітце структурні зони Карпат (Мармароський масив, зона карпатських пісковиків і неогенових пояс) були пізніше уточнені і доповнені М. Вацек (1881), який ввів в схему Центральну Карпатську смугу (Центрально-Карпатську депресію).
В австрійський період були здійснені спроби розробити стратиграфічну схему Закарпаття, складені перші геологічні карти. Відомості про тектонічну будову регіону на даному етапі вивчення території були дуже примітивними. Чеський період (1919-1939 рр.) характеризується більшою детальністю робіт і спрямованістю досліджень на вирішення конкретних завдань. У цей час проводиться регіональна зйомка, тематичні дослідження, вивчення корисних копалин. На цьому етапі С. Рудницьким і Д. Андрусовим проводились загальні рекогносцировні роботи з вивчення рельєфу.
Чеський період щодо геологічного вивчення регіону був більш плідним, аніж попередні. Геологи В. Уліч, М. Лимановський, Д. Андрусів приділяли багато уваги геологічній будові Закарпаття. Значну роботу провів В. Зауер, який детально описав тераси майже всіх річкових долин від Тиси до Апшиці і Ужа, але провести стратифікацію не зміг.
У вивченні Закарпаття велика роль належить чеському геологу Д. Андрусова. У ряді робіт та великих зведеннях Д. Андрусов (Андрусов, 1931, 1936, 1937) підсумовує відомості з геології Закарпаття і наводить свої тектонічну (1:500 000) і, стратиграфічні схеми Закарпаття. Велика увага в його роботах приділено тектонічному положенню вапнякових стрімчаків Закарпаття. У зведеній роботі, що вийшла в 1937 р., Д. Андрусов, викладаючи тектоніку Західних Карпат, виділяє велику кількість покривів, але зазначає, що амплітуди переміщень їх значно менше, ніж вважав В. Улиг.
Певну частку праці у вивчення Карпат внесли і румунські геологи, особливо по Мармароського масиву (І. Атанасов - Атанасов, 1929;. А перед - Preda, 1932; .. Г Маковей і та Атанас - Маковей я Атанасов, 1934), а також по стратиграфії крейдових відкладів.
Важливо відзначити, що угорські геологи вперше почали проводити в Закарпатті роботи по вивченню мікрофауни, а також геофізичні роботи.
Впродовж угорського періоду (1939–1943 рр.) геологічні роботи були спрямовані, в основному, на вивчення родовищ корисних копалин. У деяких загальних геологічних роботах подаються описи четвертинних і пліоценових відкладів.
У період з 1939 до 1943 року дослідження на території Закарпаття були зумовлені військовими потребами та носили прикладний характер.
Отже, всі геологічні дослідження, які епізодично проводились австрійськими, угорськими, чеськими і румунськими геологами, мали вузьке призначення і зводились, в основному, до описових мінералого-петрографічних робіт. До таких належать опубліковані праці з мінералогії берегівських алунітів М.Н. Клапрота (1807), Л. Кордьє (1820), І. Грима (1937), Ф. Циппе (1852), К. Зіпсера (1817). Найбільш повними для свого часу роботами були: дослідження Ф. Ріхтгофена (опубліковані в 1858, 1859 роках), який достовірно встановив міоценовий вік берегівських вулканічних утворень, проте помилково відніс їх до трахітів; роботи С. Рудницького (опубліковані в 1925, 1927 роках), що вперше підкреслив геологічну зумовленість Берегівських і Косіно-Беганських гір серед Закарпатської низовини як ліпаритових куполів та помилково відніс до них, базуючись лише на геоморфологічних дослідженнях, всі вулканічні утворення горбогір’я; робота Ю. Кулгая (1936), що дав перший детальний опис вулканічних порід і їх різновидів, які він помилково прийняв за ліпарити. Ґрунтовніші пошуково-розвідувальні роботи в районі не проводились. З корисних копалин, крім алунітів, баритів, золота, були відомі і добувались лише будівельні матеріали.
Отже, в період, що охоплює проміжок часу з початку XVIII ст. до 1945 року, дослідження проводились на невеликих, порівняно оголених, доступних для вивчення з поверхні ділянках –Берегівському і Косіно-Беганському горбогір’ях. Значення вони мали лише для розвідки алунітів і каолінів, видобуток яких розпочався з XVII ст. і продовжувався до 1943 р.
Не зважаючи на значну кількість літературних даних (більше 200 публікацій) з геології Західної України, геологічна будова Закарпатської області до початку радянського періоду залишалась мало вивченою. З цього часу починається детальна геологічна зйомка і тематичні дослідження.
Свої перші роботи радянські вчені присвятили підсумкам досліджень, що проводились у попередні періоди з їх доповненням власними спостереженнями. Серед цих робіт слід відзначити колективнімонографії М.А. Біховера, В.А. Анучіна, А.І. Спірідонова, К.І. Геренчука та ін.
На цьому етапі розгортаються великі експедиційні роботи, спрямовані на дослідження геологічної будови Закарпаття. В результаті сформувалися нові погляди на стратиграфію і тектоніку, геологічну будову та історію розвитку Карпат і прилеглих територій. Серед дослідників слід назвати
В.Г. Бондарчука, О.С. В’ялова, В.С. Бурова, М.М. Жукова, Г.І. Раскатова. Радянський період, передусім, відрізняється від попередніх етапів проведенням детальних геологорозвідувальних робіт з застосуванням технічних методів і різноманітних геодезичних робіт. Прогресує пізнання основних геолого-структурних особливостей району, результати вивчення яких знаходять своє відображення в звітах і працях співробітників науково-дослідних організацій.
Більш детальному вивченню території Закарпаття на цьому етапі сприяли також тісні ділові контакти, що встановились між геологами країн- учасниць Карпато-Балканської геологічної асоціації, і, зокрема, робота зі складання загальної тектонічної карти Карпато-Балканської гірської країни, яка
проводилася в рамках цієї асоціації. Широкий обмін думок між геологами різних країн і здійснення спільних геологічних досліджень дозволили вирішити багато неоднозначних, дискусійних питань .
Свого часу, залежно від прикладних і загально геологічних результатів робіт, радянський період Є. М. Тітов пропонував поділити на три етапи.
На першому етапі (1946-1953 рр.) пошуково-розвідувальні і тематичні дослідження зосереджувались в межах Косіно-Беганського і Берегівського горбогір’їв. З 1947 року роботи в цьому районі проводяться Закарпатською (Берегівською) ГЕ. Завдання дослідження полягали в оцінці родовищ алунітів і каолінів, а також оцінці родовищ поліметалевих руд. Оцінку берегівських алунітів і каолінів провів М.П. Єрмаков (1947). В результаті проведених робіт складено схематичну карту Берегівського горбогір’я масштабу 1 : 25 000.
Одночасно з пошуково-розвідувальними роботами на Берегівському горбогір’ї, співробітниками Львівського університету проводились тематичні дослідження (петрографічні і мінералогічні). З опублікованих робіт цього етапу потрібно виокремити статтю В.І. Славіна (1946), який вперше вказав на структурну відособленість Косіно-Беганського і Берегівського горбогір’їв в якості фрагмента горстового кільця, що відокремлює Угорський серединний масив від Закарпатської внутрішньої западини. На думку О.О. Богданова (1949), Берегівський район належить до зони великого розлому, який відмежовує зовнішні міоценові западини Закарпаття від внутрішньої пліоценової Угорської западини.
Паралельно з геологічними дослідженнями, проводилося і геоморфологічне вивчення Закарпаття. Багато уваги приділялось проблемі взаємозв’язку геоструктур та рельєфу, закономірностям руху тектонічних структур, сучасній орогідрографії Карпат, що знайшло відображення в роботах Г.П. Алферєва (1948), К.І. Геренчука (1950), П.М. Цися (1951, 1954, 1956) та ін.
Початок геоморфологічних досліджень поклали праці Г.П. Алферєва (1948), М.П. Єрмакова (1948), О.І. Спиридонова (1952), П.М. Цися (1957), які вка-
зали на основні риси будови рельєфу Закарпаття та основні етапи його розвитку.
Перші геолого-геоморфологічні роботи радянського періоду були проведені експедицією Четвертого геологічного управління. Як наслідок цих робіт були складені геоморфологічні карти і карти четвертинних відкладів в масштабі 1:200000 для чотирьох листів, у звітах наведені описи великих геоморфологічних районів. Досить детально описано будову річкових долин. Усі дослідники вказують на збільшення відносних висот терас вверх за течією і виділяють у вододільних частинах два денудаційні
рівні. У звіті Владимирського (1947) по районі Чоп-Мукачівської западини виділяється шість терас в передгір’ях Вигорлат-Гутинської гряди. Результатом досліджень Г.І. Раскатова і М.М. Жукова стало створення геоморфологічної карти і карти четвертинних відкладів масштабу 1 : 500 000. На схемі геоморфологічного районування в межах Закарпаття Г.І. Раскатов виділяє чотири великих геоморфологічних райони: Закарпатська низовина, район ерозійного рельєфу вулканічних гір, район внутрішньої системи пліоценових алювіальних долин і район структурно – денудаційного рельєфу внутрішніх Карпат з підрайонами [4].
М.П. Єрмаков (1947, 1948) провів загальне геоморфологічне районування Закарпаття і описав ряд внутрішньодолинних терас на р. Тисі з наведенням
відносних відміток та ерозійних рівнів. На цьому етапі досліджень післявоєнного періоду в різний час було запропоновано кілька схем
тектонічного районування Українських Карпат і суміжних з ними областей. Серед них спочатку найбільш відомими стали схеми О.О. Богданова
(1949), О.С. Вялова (1949, 1954) і М.Р. Ладиженського (1955). Трохи пізніше з’явилась тектонічна схема В.В. Глушка, Я.О. Кульчицького, В.М. Утробіна, А.В. Хижякова, опублікована в 1958 році, а потім схеми Я.О. Кульчицького (1958), В.В. Глушка (1959). У 1949 році О.С. Вялов на основі аналізу та узагальнення матеріалів польських і чеських геологів, а також власних спостережень запропонував свою схему районування Карпат, а в 1954 р. Розробив навіть детальнішу схему структурного поділу західних областей України.
На другому етапі (1954–1958) пошукові роботи (пошук нафти, газу, бурого вугілля) в районі були зосереджені переважно в його північній частині.
В результаті цих робіт отримано значний фактичний матеріал, на основі якого сформовано перші цілісні уявлення про геологію цієї території.
Передусім це стосується стратиграфії (роботи І.В. Венглинського, Г.Н. Гришкевич, В.М. Утробіна, В.Г. Шеремети та ін.).
Третій етап післявоєнного періоду вивчення району (починаючи з 1959 р.) характеризується обширними пошуковими роботами на різні види корисних копалин в основному в районі Косіно-Беганського і Берегівського горбогір’їв і прилеглих до них територій. В ході досліджень отримано багато нових даних, що стосуються геолого-структурних особливостей району. Дискусійним залишалось питання про тектонічну позицію району Косіно-
Беганського і Берегівського горбогір’їв і прилеглих територій, оскільки не було структурно-тектонічного районування і даних про внутрішню будову окремих структурних елементів. Значний внесок у вивчення закономірностей розвитку рельєфу внесли праці І.Д. Гофштейна (1963), П.М. Цися (1961), М.С. Демедюка та ін. Однією із значних геоморфологічних робіт, що стосується території Карпат, є докторська дисертація П.М. Цися “Геоморфология Советских Карпат”. Автором розроблено схему геоморфологічного районування Карпат. В основу районування покладений морфо-генетичний і територіальний принципи. Вся територія Карпатського регіону ділиться на п’ять геоморфологічних областей. Окремо виділені геоморфологічні райони Закарпаття .Значний обсяг робіт на території Закарпаття проводився Т.Ю. Піотровською (1960, 1964). Їх метою було встановлення взаємозв’язку неотектоніки і рельєфу, а також тектоніки з утворенням ртутного оруднення. За даними Т.Ю. Піотровської, в межах річкових долин Закарпаття можна виділити до семи ерозійно-акумулятивних і ерозійних терас з висотами від 3-4 до 200-220 м, причому не в усіх річкових долинах висоти терас співпадають.
У роботі В.М. Зайцевої і Т.Ю. Піотровської (1966) відображені етапи неотектонічного розвитку Закарпатського прогину. За даними цих досліджень верхньопліоценові і антропогенові відклади утворились на третьому етапі тектонічного розвитку Закарпатського прогину.
У 70-х роках продовжувалися дослідження нафтогазоносності Залузької структури та інших частин області. Проводиться вивчення вулканічних утворень Закарпаття (Б.В. Мерліч, С.М. Спітковська, Л.Г. Данилович та ін.). З 1974 р. також ведуться пошукові роботи, спрямовані на золоті копалини вмежах Вигорлат-Гутинського пасма.
Неотектонічні дослідження І.Д. Гофштейна (1964) і А.В. Кожевникова (1965) були продовжені Ю.М. Швидким (1968), О.М. Адаменком, Р.С. Адаменко, Г.Д. Гродецькою, Г.М. Афанасьєвим та ін. (1977, 1979, 1981, 1987).
У цей період вивчається спектр, поширення та інтенсивність розвитку сучасних геоморфологічних процесів у басейнах різнопорядкових річок, про- водяться стаціонарні дослідження ерозійних та інших денудаційних процесів (Шушняк, 1988, 1989; Чверенко, 1991; Хомин, 1984, 1986).
Сучасний (український) етап вивчення території Закарпаття розпочався у 1991 р і триває до сьогоднішньго часу.
На Закарпатті продовжувалось вивчення листів геологічної карти масштабу 1 : 200 000, пошуки і розвідка корисних копалин, окремі тематичні дос- лідження з геоморфології і палеогеографії. Харак терним для цього періоду було розчленування великих геологічних експедицій на окремі приватні геологічні фірми, які діють тут і зараз.
На території Закарпатської області перші системні дослідження басейнових систем проводилиЯ.Б. Хомин (1991, 1992), Л.Ф. Дубіс (1988, 1995), І.П. Ковальчук (1993, 1994, 1995, 2000). Ними проаналізовано структурну організацію басейнових систем за різними класифікаційними схемами
На сучасному етапі проводяться масштабні еколого-геоморфологічні дослідження території Закарпаття. Початок цим дослідженням поклали фундаментальні праці з екологічної геоморфології, а саме роботи І.П. Ковальчука (1997), В.В. Стецюка (1998), О.М. Адаменка, Г.І. Рудька, І.П. Ковальчука (2000), Б.В. Кіндюка (2002, 2003), М.І. Кирилюка (2001), В.І. Вишневського (2002) та інших вчених.
Розділ 3.Стратиграфія
Виходи на поверхню домезозойских утворень в межах Українських Карпат мають дуже обмежене поширення. Вони відомі в Мармароський зоні - на Рахівському та Чивчинському масивах, що є північно-східним закінченням обширного Мармароського кристалічного масиву, що знаходиться в межах Румунії.
Рахівський масив прорізається хрестом простягання р. Тисою і простежується далі на північний захід до долини р.. Шопурка. Поступово занурюючись у цьому напрямі, він перекривається флішевимі товщею, яка і складає потім на поверхні Мармароську зону. . . Контакт цієї останньої з наступною на північ Рахівської зоною тектонічний. Саме вздовж цього контакту тягнеться зона Мармороських стрімчаків , відзначена вже давно Д. Андрусовим. Ним же було зазначено, що стрімчаки цієї смуги утворені темними вапняками, до яких іноді приєднуються метаморфічні сланці. Таким чином, намічається ціла смуга окремих виходів домезозойскіх порід. Тільки в одному місці, саме в басейні р. Великої і Малої Угольки, в межах цієї смуги є ділянка декілька більш широкого розвитку домезозойських порід. Тут також виходять різні метаморфічні сланці.
Зона Мармороських стрімчаків простежується на 100 км (вузькою переривчастою смугою) від північно-західного закінчення Мармароського масиву на південному сході до правобережжя р. Боржава на північному заході. На півночі і північному сході вона межує по регіональному Мармароському розлому з Рахівської зоною, складеною флішевими відкладами крейдового віку, на півдні і південному заході - також по розлому з Драгівська зоною, складеною відкладеннями верхньої крейди і палеогену.
Максимальної ширини до 3-5 км зона досягає в межиріччі Тереблі та Лужанки, в інших районах ширина зони в сучасному ерозійному зрізі звужується від 1 км до кількох сотень метрів і навіть до повного виклинювання (в басейні р.. Терешова).
Зона Мармороських стрімчаків підрозділяється на південну і північну підзони. Південна представлена відкладеннями палеогенового віку (метовська свита) і в більшості випадків відділена від північної підзони розривними порушен-нями (р. Велика Уголька, струмки Каменської та Тевшак).
Палеогенові відкладення утворюють монокліналь, полого падаючу на пів-день, але місцями біля кордону з північної підзони кут падіння монокліналі стає крутим і навіть перекинутого (стр. Каменський). В інших місцях палеогенові відклади складають тектонічну луску, полого насунуту на північну підзону.
Північна підзона складена допалеогеновими відкладеннями, в сучасній структурі - це асиметричний горст, обмежений крутими вскидами, з більш піднесеним північним краєм і опущеним південним. Складчаста структура горсту ускладнена численними розривними порушеннями. Підзона має горстову структуру тільки на двох ділянках: центральному (Углянскій горст-антиклінолій) та східному (Тевшакський горст). У межах Углянского горст-антиклинолія виділені антикліналі Великоуглянська, Каменська та Вежанська, монокліналі Малоуглянська, Погарська і Плешанська.
Сучасна структура зони Мармороських стрімчаків була утворена в після олігоценовий час на неотектонічних етапах розвитку.
У зоні Мармороських стрімчаків , за даними В.Г.Чернова , представлені відкладення від нижнього палеозою до палеогену включно
Палеозойська група (Pz)
Рахівський масив є основною ділянкою поширення стародавніх домезозойських порід. У всіх інших, небагатьох, пунктах виходи цих порід незначні за своїми розмірами.
З повною визначеністю встановлюється приуроченість всіх виходів до однієї тектонічної зоні - саме до Мармароської зоні, до якої відноситься і сам Рахівський масив. Вони розташовуються вздовж північного тектонічного кордону цієї зони і відомі біля сіл Довге та Липецька Поляна, в струмку Монастирський (лівій притоці р. Теребля), у с. Уголька і р. В.Уголька, в струмку Тесніковатом (права притока р. Лужанка)
Тут відклади палеозою представлені польовошпат-епідотовими кристалічними скалинцями. Вони мають темно-сірий з зеленуватим відтінком колір, дуже щільні, з бронзовато-шовковистим відливом.Струк-тура гранобластова, текстура скалинчата . складаються з епідота, альбіта і кварца.
Найбільший інтерес представляють виходи домезозойскіх порід в басейні р. В. Угольки
Світи ріфейського палеозойського віку, розвинені в середній течії р. Великої Угольки, представлені різними за складом хлоритових, серіцитових, мусковітових, та ін. скалинцями , філліїтами і гнейсами. Ці метаморфічні породи за своїми текстурно-структурними особливостям і мінеральному складу східні з домезозойскими породами Рахівського масиву і простежуються тут у вигляді вузької смуги. Такі ж породи спостерігаються на вододілі і простягаються на схід в стр. Тесніковатому. Потужність домезозойскіх порід у вищеописаних пунктах не встановлена​​.
Мезозойська група
Тріасова система (Т)
Тріасові відкладення в Українських Карпатах розвинені на дуже обмеженій площі. Можна виділити всього три райони, де на поверхні оголюється тріас: це Рахівський масив, верхня частина басейну Великої Угольки та Чивчинські гори, тобто тільки в межах Мармароської зони.
Відкладення тріасу зазвичай поширені в районах розвитку метаморфічних товщ палеозою. Дуже обмежені площі розвитку тріасових відкладень пояснюються частково великими розмивами їх у наступні періоди, а головним чином перекриттям молодшими відкладеннями. Про ступінь розмиву тріасових відкладень можна судити по величезному вмісту їх у гальці крейдяних, палеогенових і неогенових конгломератів.
В Мармароській зоні, тріасові відклади розкриваються в басейні р. В. Угольки в сильно заліснених і важкодоступному районі. Зведений розріз тріасу в цьому районі має (знизу вгору) наступний вигляд:
1. Пісковики світло-сірі з галькою кварцу. У верхній частині пісковики червоні, містять прошарки і пачки червоних сланців. . . . понад 40 м
2. Товща діабазових порфіритів і їх туфів, що містить в нижній частині прошарки червоних сланців, у верхній - прошарки і лінзи пісковиків. до 200м
3. Горизонт червоних і зелених яшм і яшмовідних сланців. . . . 3-5 м
4. Вапняки темно-сірі тонкошаруваті, слюдисті, містять прошарки чорних сланців…?
5. Мармури блакитно-сірі крупнокристалічні, часто полосчаті. 10-15 м
У розрізі тріасу р. Б. Угольки визначної фауни не було виявлено, тому стратиграфічне розчленування ведеться за аналогією з Рахівським масивом: пісковики та червоні сланці відносяться до нижнього тріасу, вулканогенних товщ, яшми і тонкоплитчасті вапняки, до середнього тріасу, а блакитні мармури - до верхнього тріасу.
Юрська система (J)
Відклади келловейського ярусу представлені рожевими і сірими кріноїдними вапняками з Terebratula hungarica Suess, Т. dolhae S zaj. , Rhynchonella trigona Querist, Rh. plicatella Про r b. та ін Потужність відкладень 10-30 м. Добрі оголення їх можна спостерігати на р. М. Уголька і у с. Новоселиця (на р. Лу-жанка).
Оксфордський і кімеріджскій яруси розділити літологічно не представляється можливим, так як вони представлені єдиною карбонатно-кременистою товщею з Perisphinctes aff. Stenocycloides Si em., Hibolites girardoti L o r. , Perisphinctes breviceps Querist, Rhynchonella tacunosa Qu. та ін Потужність цих відкладень-10-200 м.
Відкладення титонского ярусу розвинені найбільш широко і багато охарактеризовані палеонтологічно. На р. Лужанка вони представлені шаруватими вапняками і мергелями, в яких виявлені Lytoceras montanum Opp., L. quadrisulcatum O r b. , Aptichus lammelosus P a r k. , Phylloceras serum Opp., Calpionella alpina L o r.
У м. Новоселиця на вапняках Тітону залягають Манделоштейнові діабази зеленувато-сірого кольору потужністю 5-6 м, покриваємі вапняками валанжіна.
Північніше, на стр. Монастирському, на р. В. Уголька і в стр. Тесніковатом Тітон представлений масивними кораловими вапняками з Orbicella cf. travisensis W е 1 s., Microsolena aff. granulata M u n s t. та ін (визначення А. І. Золкіної). Потужність відкладів Тітону досягає 100 м.
На вододілі . Б. Угольки та Лужанки був описаний наступний розріз (знизу вгору):
1. Конгломерат-брекчія; складається з кутастих уламків світло-сірого мармуру, зцементованого карбонатно-слюдистим цементом (нижня юра). Конгломерати налягають тут безпосередньо на палеозой. Потужність видимої частини, 15 м
2. Вапняки темно-сірі тонкозернисті, пронизані численними пересічними кальцитовими прожилками (потужність від 1 мм до 3-4 см). Видима потужність 40 м
3. Вапняки темно-сірі (трансгресивно налягають) іноді плямисті, щільні, в окремих ділянках тонкозернисті. Містять багато криноідей, коралів одиночних і колоніальних і, рідше, брахіопод
Корали з вапнякової пачки 3 були описані А. І. Золкіним. Тут визначені: Myriophyllia SP, Pseudomonotrypa auzunuzeni. R e s c h . , Astrocoenia sp. ex gr. A. crassoramosa, Orbicella cf. travisen-sis W i l l s . , Eugura sp., Diceras sp та ін (Верхня юра)
У ряді місць коралові вапняки замінюються вапняковими брекчіями, що складаються з уламків тих же коралових вапняків, а іноді вапняків тріасу. Між пачками 2 і 3 описаного розрізу іноді виявляється пласт червоних і зелених яшм з радіолярії, відповідальний за віком Оксфорду - кімеріджу.
Крейдова система
Відклади крейдяного віку представлені нижнім і верхнім відділом.
В досліджуваній зоні відкладення крейди різними горизонтами трансгресивно розташовуються на палеозої, тріасі і найчастіше на юрі. Контакт між Юрою й крейдою відбивається на превелику силу, так як перерва в опадонакопичення між Тітоном і Валанжіном відсутня, і в той же час спостерігається перерва в ряді ділянок всередині валанжіна (між нижнім і верхнім валанжіном, за відсутності середнього валанжіна). Розмежувати нижню крейду від верхньої також важко, оскільки у ряді тектонічних зон відкладення верхнього альбу об'єднані в єдину свиту з відкладеннями сеномана і ця альбом-сеноманська світа залягає трансгресивно на різних більш давніх утвореннях аж до нижньої юри. Виходи на поверхню нижньокрейдових відкладень займають відносно невелику площу, відрізняючись дуже великою різноманітністю фацій і відносній повнотою стратиграфічного розрізу.
Нижній відділ.
Верхньокрейдяні відкладення, користуючись значно більшим розвитком по площі, в той же час менш різноманітні літологічно. В основному це - товщі флішу, бідні фауною, монотонні за складом і тому вкрай важкі для стратиграфічної кореляції
Сюди відносяться породи рахівської світи (Неоком) і відкладення аптского ярусу, розвинені у Внутрішніх Карпатах. Валанжинський, готерівского і барремского ярусу.
Відкладення рахівської світи суцільною смугою простягаються від с. Довгий на р. Боржава до с. Березово на р. Ріка, перетинають р. Теребля північніше с. Драгово, річки Мала. Уголька та Вел. Уголька, переходять на р. Лужанка, простежуються далі на схід.
Рахівська свита незгодно залягає на породах юри, тріасу і палеозою. Вона представлена ​​порівняно тонкорітмічнимі флішевими відкладеннями - чергуванням чорних щільних плитчастих і тонкоплітчатих аргілітів, сірих і темно-сірих алевролітів і пісковиків. Типовими ознаками, що відрізняють цю свиту від інших, є її сильна карбонатність, наявність пластів чорних пелітоморфних вапняків, а також характерне темне, майже чорне, забарвлення складаючих її порід.
Хороші оголення порід рахівської світи можна спостерігати на річках Мала. і Вел. Уголька, на р. Лужанка.
У басейні р.. Б. Угольки фауністичних підтверджена готерівська частина розрізу рахівської світи. Вона складається тут з перешаровуються пісковиків темно-сірих, голубуватих на свіжому зламі, дуже щільних, масивних, дрібнозернистою щебінкою і алевролітів тонкослоістих темно-сірих, іноді містять значну кількість дрібних лусочок мусковіту. Як пісковики, так і алевроліти сильно вапнякомістні. У пісковиках зустрічаються лінзи сідеріта, бурого з поверхні. Зрідка в товщі можна спостерігати прошаруй світло-сірих мергелистих аргілітів і чорних мергелів, а також темно-сірих пісковиків з дрібною слабо окатанного галькою кварцу. У середній частині цієї свити був знайдений крупний екземпляр амоніту гарної схоронності, визначений В. І. Славіним як характерний для готеріва. Потужність товщі перевищує 1000 м.
В розрізі по струмку кам'янів - вище конгломератів і брекчія Тітон - • неокома розташовується різко незгідно свита буро-сірих м'яких, сильно вивітрених, вапнякомістких пісковиків з великою кількістю слюди і рясним рослинним детрітусом. У пісковиках майже повсюдно зустрічаються озалізнені раковини форамініфер, амонітів. Потужність шару понад 50 м (Баррі?).
Таким чином, в басейні р.. Угольки є дуже повний і різноманітний розріз рахівської фації нижньої крейди.
Аптський ярус
Відкладення аптського ярусу починаються потужною товщею крупногалечних конгломератів, протягнувшихся вузькою смугою від с. Довгий (р. Боржава) до верхів р.Вел. Уголька, і складають високі гостроверхі вершини гір Кузя, Плішина і ін.Конгломерати незгодно перекривають породи палеозою, юри і неокома. Склад гальки - кварц, кварцити, метаморфічні сланці, амфіболіти, мармур, вапняк.
Розміри гальки від 1 до 15-20 см. Цемент складається з перетертого матеріалу перерахованих порід. Вельми цікава наявність серед конгломератів величезних брил юрського вапняку (20X30 м і більше).
Південніше, в районі сіл Драгова, Вел. Уголька і на р. Вульховчік відкладення апта представлені білими і злегка рожевими грубозернисті пісковиками і гравелітов, залягають на юрських вапняках і незгодно покриваються відкладеннями верхнього альбу. Потужність конгломератів досягає 400 м. Аптскій вік конгломератів визначається як по їх стратиграфічного положенню між неокомом і альбом, так і за знахідками в цементі конгломератів форамініфер, визначених Д. Путрею як Orbitolina sp.ex gr. concava P а г k. et J про п., Cyclolina sp. ex gr. cretacea O r b.
В. І. Славіна (1956) вказується на наявність у руч. Монастирському і в басейні р.. Бол. Уголька темно-сірих пісковиків, містять фауну верхнього апта: Patahoplites melchioris, Colombiceras tobleri J ac, Plicatula carteroni O rb. Відкладення ці малопотужні (20-40 м) і на карті не можуть бути виділені.
Нижній і верхній відділи крейди представлені відкладеннями тісальскої світи.
Тісальська світа .
Породи тісальської світи трансгресивно перекривають усе більш давні відклади. Майже безперервної смугою простежуються від р. Ріка до р. Теребля, потім по стр. Монастирський, річках Вел. і Мала. Уголька та Лужанка до р. Тересва (с. Дубове), де перекриваються більш молодими відкладами.
Найбільш повний розріз порід тісальської світи можно спостерігати на р. Теребля, де на вапняках верхньої юри залягають пісковики темно-сірі, вапнякові, алевроліти вапнякові , тонкоплітчасті і плитчасті, з прошарками плитчастих пісковиків темно-сірого кольору і аргіліти темно- сірі, вапнякові. В алевролітах і пісковиках зустрінута численна фауна поганої збереженності, з якої вдалося визначити: Puzosia sp. ex gr. mayori O r b. (Опр. В. В. Друшица); Inoceramus aff. anglicus W o o d s, In. cf. Concentricus P a r k. (Опр. С. А. Доброва). Потужність свити в даному розрізі досягає 300 м. Вище, незгодна, залягають породи Пухівській свити (сеноман-сенонов).
Східніше, на р. Лужанка (с. Посіч), свита представлена аргілітами сизувато-сірими, сільновапня-ковими з брилевидними лінзами вапняку того ж кольору, в якому спостерігається велика кількість сильноперекристаллізованної битої черепашки.
Відкладення тісальской свити прорвані інтрузіями лерцолітов, створюючими досить великі виходи (50-100 м в довжину) в басейнах річок Мала. Уголька і Вел. Уголька.
Верхній відділ крейди. До верхнього відділу відносяться Черемошська, Пухівська і Свидовецька світи, розвинені у Внутрішніх Карпатах і стрийська свита, поширена, головним чином, на північно-східному схилі Карпат.
Туронський і коньякський яруси.
Черемошська світа
Відкладення Черемоської світи розвинені в межиріччі Тереблі і Тересви, де вони утворюють дві широкі смуги виходів. Хороші оголення Черемоської світи можна спостерігати на річці Лужанка.
У нижній частині світи спостерігається перешарування міцних темно-сірих алевролітів, аргілітів і пісковиків, невапняковістих. Вище залягають чорні кварцити і кварцитовидні пісковики плитчасті і толстоплитчасті. Вони містять прошари дуже міцних чорних аргілітів і темно-сірих слюдістих пісковиків. Верхня частина свити являє собою ритмічне чергування пісковиків, алевролітів і аргілітів чорних, дуже міцних. Потужність Черемоської світи не менш 500-600 м. Вік цієї свити палеонтологічно непідтверджений.
Залягання нижче Свидовецької світи (сенонов) і вище Буркутської (Апт-сеноман) дозволяє відносити Черемошську свиту імовірно до нижніх горизонтів верхнього крейди - до туронського і коньякського яруса.
Пуховська світа
Породи Пухівської світи розвинені на річках Вел.і Мала. Уголька, Лужанка. Вони представлені мергелями червоного і зеленувато-сірого кольорів щільними, плитчастими.
Місцями спостерігається конгломерат, що складається з гальки вапняків та інших порід. Потужність його 1-5 м. Серед мергелів укладені прошари і пачки пісковиків дрібнозернистих, вапнякових. Потужність світи досягає 200-300 м.
У мергелях Пухівській свити міститься рясна мікрофауна. Т. П. Бондаревою визначені Globotruncana areavar. сontusa Cushman., G. area (Cushman), G. linnet (Orb.), G. stuarti (Lapparent) і багато інших форм.
Сеноманський ярус
Свідовецька світа
Відкладення Свідовецької світи утворюють невеликі виходи в зоні Полонинських гір, простягаючись у вигляді вузьких, швидко виклінюванних смуг. Оголення їх можна спостерігати по річці Лужанка.
На чорних кварцітовидних пісковиках Черемоської світи залягають строкаті кременисті аргіліти темно-червоного і зеленого кольорів. Потужність їх досягає 50 м. Вище залягає потужна флішева товща, представлена, ритмічним чергуванням зеленувато-сірих плитчастих і хвилясто шаруватих вапнякових пісковиків і алевролітів, з прошарками сірих і зеленувато-сірих вапнякових аргілітів. Потужність 400-600 м. У вапнякових аргілітах Свідовецької світи були знайдені залишки призматичного шару іноцерами, а також численні форамініфери, з яких Т. П. Бондаревой визначені: Globotruncana conica (W h i t e), G. marginata (R e u s s.), Globigerina cretacea Про г b., Giimbelina globulosa (E h г enbe г g.) і багато інших, що говорить про сеномансько - датський вік Свідовецький світи.
Кайнозой
Палеогенова система
Відкладення палеогенової системи широко розвинені в межах Закарпатської області. Серед них виділяються відкладення палеоцену, еоцену і олігоцену.
Палеоцен.
Лютська світа
Породи лютської світи трансгресивно залягають на більш древніх відкладеннях і у вигляді широких смуг, витягнутих згідно загально карпатському простяганню з північного заходу на південний схід
Невеликі виходи порід лютской свити є й південніше, серед поля розвитку відкладень еоцену, що розділяє дві смуги виходів юрських порід. Тут відкладення лютской свити виділені за мікрофауни.
Відкладення лютской свити незгодне залягають на породах верхньої крейди і згідно покриваються породами еоцену. Безпосередній контакт палеоцену і еоцену можна спостерігати на річках Латориця, Теребля, Лужанка, Тересва.
Палеоценовий вік лютской свити встановлюється за мікрофауної, визначеної А. М. Волошиної: Rhabdammina maxima З u s h m a n, Rh. robusta G г z у b., Gyperammina nova M jatliuk, Proteonina complanata F ranke, Spiroplectammina spectabilis G r z у b. та ін
Четвертинна система
Четвертинні відкладення в межах досліджуваної представлені різноманітними типами і розвинені майже повсюдно на вододільних
просторах, схилах і в річкових долинах. Невелика потужність їх (0,2-1,0-3,0 м), порівняно хороша оголеність дочетвертинного порід у межах гірської частини району дали можливість зняти покрив четвертинних відкладень майже зі всієї цікавої площі, крім широких заплавних і руслових частин річкових долин.
В описуваному районі користуються розвитком наступні типи четвертинних відкладень:
1.Елювіальні відклади
Вони мають обмежене поширення і спостерігаються на сплощених вершинах хребтів і сільновиположенних ділянках схилів. Дуже характерний глинистий елювій. Він забарвлений в темно-червоний і зелений кольори і навіть за відсутності оголень фіксує наявність аргілітів, що полегшує картування їх. Потужність елювію невелика, від 0,5 до 1-3 м.
2.Зсуви та опливини. Зсуви в гірській частині району розвинені незначно. Вони мають характер катастрофічних явищ, що відрізняються короткочасністю існування. Дрібні зсуви по схилах приурочені до певних світ, складеними глинистими породами. Опливини з переміщенням незначних мас зволоженого делювію на невеликі відстані приурочені також до свит, що містить велику кількість глин і аргілітів, що обумовлює мілкобугристий рельєф схилів в смузі поширення цих порід.
3. Осипи і обвали. Осипи характерні для тих районів, де розвинений сільнорасчленованний і крутосхилий рельєф. Вони приурочені, головним чином, до смуг розвитку міцних масивних пісковиків лютської і ямненської світ. Потужність відкладень в осипах не перевищує 2-3 м. Обвали рідкісні. Їх можна спостерігати в межах розвитку вулканічних порід, де утворенню обвалів сприяє вертикальна окремість лав, що оголюються у вигляді високих уступів.
4.Делювіальні відклади . Ці відкладення розвинені незначно і, головним чином, на пологих ділянках схилів. У гірській частині вони представлені змішаним типом- до делювіальних суглинків і глин в значній мірі домішується матеріал осипів (уламки пісковиків, аргілітів та інших порід). Потужність незначна-0,5-2,0 м.
5. Аллювіальні відклади . Розвинені по річках.На карті виділені ніжне четвертинні галечники і сучасний алювій русел і заплав.
6. Пролювіальні відклади не грають великої ролі. Конуси виносу невеликого розміру часті на I надзаплавної терасі річок гірської частини. Складені вони суглинками з прошарками і лінзами щебеню і брил і іноді невеликими прошарками глин в периферійних частинах. Розміри конусів виноса не великі і зазвичай не перевищують 50-100 м. Потужність цих відкладень частіше 2-4 м, але іноді досягає 10-12 м.
Розділ 4.Магматизм і метаморфізм
У геологічній історії розвитку Карпат важливу роль відігравали процеси магматизму, що виражалися в різні періоди вливанням інтрузій, вулканічною діяльністю, а також проявами післявулканічних і гідротермальних процесів. Характерні для області і явища метаморфізму, в результаті яких багато осадових і вивержених порід виявилися зміненими до невпізнання.
Найбільш повно вивчений молодий, альпійський вулканізм, давній же домезозойський, що проявився на дуже незначній площі, вивчений слабо і багато ще є дискусійним. Абсолютний вік стародавнього домезозойского метаморфізму кристалічних сланців в межах 570-630-700 млн. років
Мезозойська ера в історії Карпат характеризує початок абсолютно нового періоду. Герцинська складчастість, що закінчилася у верхньому палеозої, змінилася в мезозої геосинклінальним режимом, тривавшому в основному до наступної - альпійської епохи горотворення. Мезозойський магматизм проявився в межах Карпат порівняно широко і відрізняється наступними особливостями: а) переважанням еффузівной діяльності над інтрузівний, особливо в перші, початкові етапи; б) яскраво вираженим основним характером складу магми; в) переважаючим розвитком вивержень офіолітової формації, яка проявилася не тільки в Карпато -Балканському регіоні, але і за його межами.
Серед магматичних порід мезозою встановлені:
1) основні вивержені породи (діабази, діабазовий порфі-ріти, габро-діабази, габро-діорити, туфи діабазів;
2) ультраосновних породи (серпентініти)
В досліджуваній зоні мезозойські основні інтрузивні породи складені габро-діабазами і діабазами, найбільш широко розвиненими в басейні р. Велика Уголька.
Зведений мікроскопічний опис діабазів та габро-діабазів Великої Угольки наведено в роботі В. А. Калюжного (1950). За даними його досліджень структура порід змінюється від повнокристалічної середньозернистої, ймовірно офітової або пойкілоофітової (зміненої вторинними процесами), до порфірової і тонкозернистої, очевидно первинно скловатою. Тут присутні і інтрузивні різниці, які можна називати габро-діабазами, і еффузівні діабази до типових спілітів. Всі породи надзвичайно сильно змінені, причому за ступенем зміни можна виділити два різновиди: діабази з збереженим піроксеном і діабази, в яких піроксен остаточно заміщений вторинними мінералами, головним чином хлоритом. Плагіоклаз ж завжди повністю альбітизований і переповнений іншими вторинними мінералами, з яких, крім хлориту і альбіта, у великій кількості зустрічається кальцит, часто серіціт, іноді преніт і у багатьох випадках лотріт (пумпеллііт).
Для лотріта зроблений один з, перших в СРСР хімічних аналізів.
Магматичні породи мезозойського віку відомі і в басейні р. Лужанки, в районі гори Великий Кам'янець, де вони разом з мармуровидними вапняками розкриті великим кар'єром.
Детальним вивченням цих утворень займалися В. І. Лебединський і В. Г. Бондаренко (1963, 1964 рр..). На їхню думку, зазначені породи є спілітові, за умовами залягання відносяться до еффузівних утворень . Вони згідно перекриваються і підстилаються Валанжинськими вапняками. Істинна потужність спілітів приблизно 15-20 м
Палеогенові діабази (P [iPg) простежуються у вигляді переривчастої смуги. Їх виходи спостерігаються на р. Лужанка у вигляді пластообразних покладів і штокообразвих тіл невеликих розмірів.
Ці прояви можуть бути віднесені до субвулканічних утвореннь, ефузивні аналоги яких знищені ерозією.
Характерним для описуваних порід є міндалекам'янна текстура. Кількість мигдалин в деяких випадках досягає 50% об'єму породи. Мигдалини виконані кальцитом і в меншій мірі халцедоном. Основна маса складається з альбіта, хлориту, сідеріта, оксидів і гідроксидів заліза.
Структура основної маси - інтерсертальна: лейст альбіт утворює канву, проміжки якої виконані скловатим мезостазісом, складеному хлоритом, карбонатами і оксидами заліза.
Існує думка, що описувані породи були утворені в підводних умовах виливу основної магми. Нижній віковий кордон їх є еоцен, верхня межа не може бути вище верхнього олігоцену (кінця морського режиму в даній зоні). Оскільки точних даних про їх вік немає, умовно їх вважають палеогеновими.
Розділ 4. Тектоніка
Дуже складну будову має невелика за площею зона Мармароських стрімчаків. У ній виділяють дві основні частини, або підзони. Зовнішнє положення займає Вежанська підзона, яка має загальну структуру горстоподібної монокліналі з переміщенням порід, що її складають, на північ, на Рахівський, а місцями Поркулецький покриви. Характерна її особливість — розвиток грандіозних седиментаційних відторженців-олістолітів у товщі соймульських піщано-глинистих порід. Це результат руйнування, катастрофічних обвалів і зсувів крупних блоків доаптських відкладів, які займали до денудації положення між сучасною областю їх поширення і Флішовими Карпатами. У периферійній частині підзони при фронті її насуву на Рахівський покрив трапляються рідкі дрібні тіла серпентинітів, що утворюють холодні включення (протрузії). Внутрішня, або Монастирецька, підзона — складна крупна монокліналь, яка занурена під зону стрімчаків. Широко розвинуті дрібні складки у відкладах шопурської світи, що не порушують при цьому загального моноклінального типу структури.
Досліджувана зона знаходиться у межах Угольської антикліналі.
Угольська антикліналь простягається в північно-західному напрямку від с. Дубове, через річки Тересва, Лужанка, Вел. і Мала. Уголька, Теребля, Ріка, Боржава до с. Кушниця. Північно-східна частина її ускладнена насувом. В ядрі антикліналі, в основному складеному нижньокрейдовими відкладами (Рахівська світа) перебуваючи в складних тектонічних взаєминах, висту-пають найбільш давні породи- палеозойські, тріасові і юрські. Північне крило складено породами неокома, південне стратиграфічні неузгоджено перекрито відкладеннями палеогену, що виконують синкліналь.
Породи в ядрі надзвичайно складно дислоковані. Вапняки дробилися на окремі блоки, вминають в пластичні товщі порід більш молодого віку у вигляді окремих великих брил, в результаті чого окремі блоки древніх порід опинилися ув'язненими серед більш молодих.
Ще більш ускладнює будову Угольської антиклінальної структури перекриття її ядра, після інтенсивного розмиву, відкладеннями альба і палеогену, які приховали деталі будови ядра.
Спостережувані в відслоненнях і свердловинах контакти юри, тріасу і палеозою підтверджують автохтонність юрських вапняків і, отже, всієї цієї зони в цілому. Складкоутворення і розривні порушення супроводжувалися еффузівної і інтрузівної діяльністю, про що свідчать штоки і покриви
діабазів та інтрузії лерцолітів.
Розділ 5
Історія геологічного розвитку
Тріас
Всі тріасові відкладення Карпат є мілководними морськими осадами. Серед відкладень нижнього тріасу частина красноцвітних відкладень слід відносити до лагунних або континентальних осадів. Знахідка форамініфер в сланцях Червоного Плеса змушує ці відкладення вважати морськими. Цілком можливо, що в кінці нижнього тріасу і в середньому тріасі в період відкладення тонкоплітчатих вапняків і яшмовидних порід десь поблизу мали місце підводні вулканічні виливи, що збагачували басейн кремнеземом, що сприяє формуванню яшм і яшмовидних порід.
На самому початку тріасового періоду територія Українських Карпат представляла собою гірську, сильно розчленовану, країну. Трансгресія моря поширювалася з південного сходу. Нижнетріасовое море було мілководним і територія Українських Карпат являла собою його прибережну частину, швидше за все вузький затоку. Судячи по збільшенню потужності конгломератів і появі червоних брекчій на півдні Рахівського масиву знесення уламкового матеріалу йшов з південного сходу, з осьових зон Мармароського масиву, де розташовувалася суша.
В самому кінці нижнього тріасу, а може бути в середньому тріасі море кілька поглиблюється, в цей же час відбувається активна вулканічна діяльність. В середньому тріасі спостерігається регресія моря, а потім у знову наступ моря. Відкладаються мілководні опади: доломіт, доломітові брекчії і вапняки. В кінці тріасу відбувається загальна регресія і на території Українських Карпат встановлюється континентальний режим.
Практичне значення тріасових відкладів визначається тим, що доломіти можуть використовуватися як сировина для цементної, содової і металургійної промисловості. У карстових кишенях середньотріасових вапняків і доломітів на Рахівському масиві і в Чивчинських горах зустрічаються малопотужні й убогі за змістом глинозему лінзи бокситів. У південній смузі Рахівського масиву серед відкладень тріасу спостерігаються ділянки, збагачені фосфором. Не виключена можливість виявлення у відкладеннях нижнього тріасу (за аналогією із зарубіжними районами) родовищ міді, молібдену і цілого ряду інших цінних руд.
Юра
Незважаючи на величезну кількість стратиграфічних перерв, майже вся юра представлена ​​морськими відкладеннями, зведений розріз яких не поступається за повнотою і палеонтологічної обгрунтованості кращим розрізам Західних Чехословацьких або Східних Румунських Карпат. Аналіз фацій юрських відкладень Карпат дозволяє зробити деякі висновки про палеогеографії юрського часу на даній території.
В області Закарпаття протягом майже всього юрського періоду існувала досить вузька морська протока, що з'єднувала моря Східних та Західних Карпат. Ця протока розташовувалася між сушею Північної Паннонії і сушею Руської платформи. У верхньоюрських час протока виявилася розчленованою на ряд рукавів численними островами. У межах цих досить глибоких морських проток (рукавів) накопичувалися глибоководні кременисто-карбонатні мули свалявської і тіссальської фацій. Поблизу островів відкладалися мілководні брекчіевидні вапняки або вапнякові брекчії, а також кріноїдні вапняки кам'янецької фації. У деякому віддаленні від берега у верхньоюрських час існував кораловий риф бар'єрного типу, в межах якого формувалися вапнякові фації каменелінской зони, а по краях рифа йшло накопичення вапнякових брекчій, що складаються з уламків тих же коралових вапняків. Дуже характерно для юрських відкладень Карпат майже повна відсутність грубоуламкові теригенних некарбонатних відкладень. Це було пов'язано, по-видимому, з тим, що області розмиву в юрський час, з одного боку, були низькі, а з іншого - були складені також карбонатними породами.
Таким чином, для середньоюрського часу Передкарпатського прогину характерний розвиток континентальних опадів на сході і прибережно -морських - у західній частині прогину.
У келловей-оксфордський час на сході існували лагунові умови, а на заході - мілководні прибережно-морські, змінювані лагуновими.
Відкладення кімеріджа і тітона носять характер мілководно-морських умов накопичення. Їх потужність різко збільшується в західному напрямку.
Крейда
У крейдяне час Мармароська зона являла собою зону відносних піднять, особливо в південно-східній частині. Ці особливості зони і зумовили накопичення в її межах, як правило, грубоуламкових відкладів, неповноту стратиграфічного розрізу, наявність перерв.
По околицях цієї зони розмиву і особливо на південному і північно-західному зануренні її йшло накопичення теригенних і грубоуламкових фацій Мармароської фаціальні зони. По зовнішньому краю Мармароського підняття проходить найбільший глибинний розлом, вельми активний в крейдяний час: Він обмежував флішевий басейн. Внутрішній, прилеглий до розлому край басейну мав крутий схил і в його межах протягом нижньої крейди - сеноману відбувалося накопичення Порід Рахівської фаціальні зони. Центральна частина флішевого басейну являла собою грабеноподібний трог, в межах якого накопичувалися найбільш глибоководні опади. На захід від Чорної Тиси Мармароська зона підняття поступово починає занурюватися і перестає відігравати провідну роль у розподілі грубоуламкові фацій;
Розділ 6. Корисні копалини
Карбонатні породи. Карбонатні породи користуються широким
розповсюдженням. Є цілий ряд родовищ вапняків і мармурів. Наявність останніх особливо важливо,так як на території України родовищ мармурів дуже мало.
Джерелом карбонатної сировини є вапняки і мармури юрського віку, що складають ядра двох вузьких паралельно простягаючихся з південного сходу на північний захід антиклінальних структур. Розробляються також величезні брили вапняків, укладені всередині конгломератів аптского віку.
Мармурозовані вапняки приурочені до північної, але зустрічаються і в південній смузі виходів юрських порід. Представлені вони переважно масивними, місцями брекчіївими різницями. Вони складають досить великі гірські масиви, але оголюються, звичайно, в заліснених, важкодоступних
місцях.
Найбільш доступними для експлуатації є родовище Великий Кам'янець, розташоване на правому березі р. Лужанки. Родовище розкрите декількома кар'єрами.
Мармури рожевого, червоного, жовтого та світло-коричневого кольору пронизані прожилками кальциту. Хімічний склад мармурованних вапняків наступний: Si02-1 ,96-2, 40%; А1203-1,2 - 1,6%; Fe203-0, 4%; MgO -0,09-1,08%; S03-4, 2%;
Результати технологічного випробування: тимчасовий опір стисненню 760-851 кг/см2; тимчасовий опір зламу 161-225 кг/см2; стираність-0 ,25-0, 75 г/см2.
Мармурозовані вапняки використовуються в будівництві як облицювальний і декоративний матеріал. Гідрогеологічні умови сприятливі.
Мергелі
Мають широке поширення мергелі верхньої крейди (Пухівська свита) червоні та сірі, щільні, масивні, потужністю до 500 м. Вони можуть служити сировиною для отримання цементу. Заслуговували увагу родовища мергелів знаходяться в Новоселиці.
Мінеральні фарби. Родовища мінеральних фарб тісно пов'язані з смугою розвитку вулканогенних порід. Вони являють собою їх кору вивітрювання.
Розділ 7. Геоморфологія
Геоморфологічна схема Закарпатської області.

Морфоструктури: І — Верховинська (І1 — Бескидська, І2 — Горганська); ІІ — Полонинська (ІІ1 — Рівненська, ІІ2 — Боржавська, ІІ3 — Красненська, II4 — Свидовецька, ІІ5 — Чорногірська); ІІІ — Мармароська (ІІІ1 — Рахівська, ІІІ2 — Опімчакова), IV — Пенінська; V — Закарпатська (V1 — Мукачівська, V2 – Солотвинська, V3 — Вигорлат-Гутинська); VI — Панонська
Досліджувана територія відноситься до мармороської морфоструктури.
На захід від Шопурки по системі конседиментаційних розломів кристалічні породи Рахівського масиву занурюються під флішові товщі крейди й палеогену. Вздовж північно-східної межі цієї смуги, що, клиновидно звужуючись, простягається до басейну Боржави, по фронту мармароського насуву поширюється зона стрімчаків — відторженців древніх порід. Стрімчаки виступають серед флішу спорадично, на відносно великій відстані один від одного. До їх складу входять карбонатні та кремнисті породи тріасу та юри, а також кристалічні породи. Стрімчаки занурені у відклади флішу (пісковики) й аргіліти апту (сеноману).
Характерні геоморфологічні фактори: ярусна будова рельєфу, особливо у середньогір’ї і високогір’ї, морфометрична і морфогенетична різноманітність, планова конфігурація домінуючих форм – хребтів і долин.
Гідрогеологія
Зона Внутрішніх Карпат характеризується розвитком потужних флішевих товщ крейдяного і палеогенового віків, як правило, слабоводообільних. Підземні води цієї зони майже суцільно насичені вуглекислотою. В юрських вапняках, дуже щільних і мармуровидних, циркуляція вод відбувається по тріщинах. У ряді місць спостерігаютьсяневеликі карстові печери і воронки.
Район багатий на мінеральні та геотермальні води. Особливо багаті металами високогірні джерела Усть-Чорної, Руської Мокрої, Великої Угольки, Тарасівки. Є джерела з вмістом дефіцитного в Закарпатті фтору (села Добрянське, Новоселиця) та йоду (Велика Уголька, Руська Мокра). Мінеральні води Тячівського району багаті на кремнієву кислоту. В селі Велика Уголька є закрита свердловина теплої мінеральної води, а в селі Теребля свердловина з геотермальною водою, де високий вміст кухонної солі. Тут представлені різні типи мінеральних вод, найцінніші з яких слабосульфідні Серноводського типу, вуглекислі хлоридні натрієві типу Наугейм та вуглекислі гідрокарбонатно-хлоридні Малкінського типу. У залізистих нарзанах Тарасівського родовища зафіксовано найвищий рівень заліза у Закарпатті — 60 мгл.

Приложенные файлы

  • docx 4073193
    Размер файла: 669 kB Загрузок: 0

Добавить комментарий