Самостійні роботи

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України
Запорізький гідроенергетичний коледж
Запорізької державної інженерної академії







С.В. Усова






ЕКОНОМІКА (ЕКОНОМІЧНА ТЕОРІЯ)
Методичний посібник для самостійного оволодіння знаннями
в позааудиторний час

для студентів денної форми навчання
ЗГЕК ЗДІА






















Запоріжжя
2014
Економіка (економічна теорія). Методичний посібник для самостійного оволодіння знаннями в позааудиторний час для студентів денної форми навчання Запорізького гідроенергетичного коледжу Запорізької державної інженерної академії. – Запоріжжя, 2012

Укладач: Усова С.В., голова ЦМК дисциплін соціально-економічної та гуманітарної підготовки, викладач ЗГЕК ЗДІА, спеціаліст вищої категорії, викладач-методист

Рецензент: Бірюкова Н.О., викладач ЗГЕК ЗДІА, спеціаліст вищої категорії

Навчальну програму розглянуто і схвалено на засіданні предметної (циклової) комісії дисциплін соціально-економічної та гуманітарної підготовки
Протокол №___ від _________ 200_ р.

































ЗМІСТ
1 Пояснювальна записка....
4

2 Тематичний план самостійної роботи студентів..
5

3 Перелік тем і завдань самостійних робіт..
6

Самостійна робота 1 Основні етапи розвитку економічної теорії..
6

Самостійна робота 2 Складання порівняльної таблиці «Ринкові структури»
15

Самостійна робота 3 Виконання графічних і розрахункових задач до теми «Закони попиту і пропозиції. Еластичність попиту і пропозиції»

20

Самостійна робота 4 Розв’язок задач до теми «Закони грошового обігу. Грошова маса»

24

Самостійна робота 5 Законодавчі основи розвитку підприємств і підприємництва в Україні..

27

Самостійна робота 6 Розв’язок задач до теми «Капітал. Витрати виробництва і прибуток»..

34

Самостійна робота 7 Розв’язок задач до теми «Система національних рахунків. Основні макроекономічні показники».

40

Самостійна робота 8 Розв’язок задач до теми «Зайнятість і безробіття»...
45

Самостійна робота 9 Розв’язок задач до теми «Інфляція»...
47

Самостійна робота 10 Валютні відносини та валютні системи...
50



























1 ПОЯСНЮВАЛЬНА ЗАПИСКА
Методичні рекомендації для самостійного опрацювання матеріалу з навчальної дисципліни «Економічна теорія» для студентів неекономічних спеціальностей складаються з 10 тем.
Засвоєння тем самостійного вивчення курсу «Економічної теорії» дозволить в подальшому краще розібратися в питаннях таких дисциплін, як «Економіка будівництва», «Економіка, організація і планування», «Економіка і планування виробництва», «Економіка підприємства», «Основи підприємництва».
Економічна теорія вивчає історію розвитку економічної думки; досліджує закони, які управляють виробництвом, розподілом, обміном і споживанням життєвих благ та розробляє методичні (теоретичні) основи їх використання суспільством з метою підвищення ефективності виробництва і зростання добробуту людей.
Виконання самостійних робіт дозволить студентам краще засвоїти матеріал курсу «Економічна теорія», навчитися розв’язувати практичні задачі і на їх основні аналізувати економічні процеси; сприятиме засвоєнню студентами необхідних знань про те, як краще, де і за яких форм господарювання, виходячи з особистих інтересів і потреб, застосовувати свою працю й використовувати отримані в коледжі знання.
В результаті виконання самостійних робіт студенти повинні:
знати:
основні напрями і школи світової і української економічної думки;
види ринкових структур і їх особливості;
закони попиту і пропозиції;
умови встановлення ринкової рівноваги;
особливості цінової еластичності попиту і пропозиції;
закони грошового обігу і їх формули;
агрегати грошової маси;
законодавчі акти України з питань розвитку підприємств і підприємництва;
класифікацію підприємств і форм підприємницької діяльності;
порядок розрахунку маси і норми додаткової вартості, маси і норми прибутку;
класифікацію витрат виробництва, особливості розрахунку витрат виробництва;
особливості системи національних рахунків України;
методи обчислення основних макроекономічних показників;
види безробіття, сутність закону Оукена і порядок розрахунку втрат економіки від надмірного безробіття;
формули для визначення темпів інфляції і дефлятора ВВП;
сутність міжнародних валютних відносин;
особливості визначення курсу національної і іноземної валюти;
вміти:
характеризувати основні положення напрямів і шкіл світової і української економічної думки;
визначати особливості різних ринкових структур і наводити їх приклади;
визначати ринкову рівновагу і рівноважну ціну, цінову еластичність попиту і пропозиції, будувати відповідні графіки;
використовувати формули закону грошового обігу для розв’язку задач;
визначати агрегати М1, М2, М3 грошової маси;
аналізувати види підприємств і форми підприємницької діяльності;
розраховувати норму і масу додаткової вартості, норму і масу прибутку;
розраховувати витрати виробництва;
обчислювати основні макроекономічні показники;
розраховувати втрати економіки від надмірного безробіття;
визначати темпи інфляції і види інфляції залежно від її темпів; визначати індекс цін (дефлятор ВВП);
визначати курс національної та іноземної валюти.
Кожен студент самостійно обирає рівень складності самостійної роботи, що відповідає індивідуальним особливостям засвоєння учбового матеріалу.
Для виконання більшості самостійних робіт студентам достатньо інформації, отриманої на заняттях, в окремих випадках буде наведено Додатковий матеріал для виконання роботи, вказано перелік рекомендованої літератури.
































3 ПЕРЕЛІК ТЕМ І ЗАВДАНЬ САМОСТІЙНИХ РОБІТ

Самостійна робота 1
Тема: Основні етапи розвитку економічної теорії

В результаті вивчення теми студенти повинні:
знати: основні напрями і школи світової і української економічної думки;
вміти: характеризувати основні положення напрямів і шкіл світової і української економічної думки

Студенти, залежно від рівня знань, вмінь і здібностей самостійно обирають для себе рівень складності завдання самостійної роботи.

Для того, щоб отримати за вірно виконану самостійну роботу максимально 8 балів, необхідно письмово в зошиті для домашніх самостійних робіт надати визначення понять: меркантилізм, фізіократи, політична економія, маржиналізм, монетаризм, кейнсіанство. Назвати найбільш відомих представників основних економічних шкіл.

Для того, щоб отримати за вірно виконану самостійну роботу максимально 10 балів, необхідно заповнити таблицю:

№ п/п
Економічна школа
Основні ідеї
Представники



позитивні
негативні
в світі
в Україні
















Додатковий матеріал для виконання самостійної роботи:
Перші спроби вивчення окремих сторін економічних процесів відомі ще з праць стародавніх грецьких і римських мислителів, а також мислителів Стародавнього Єгипту, Китаю та Індії.
У творах Ксенофонта (430-354 рр. до н.е.), Платона (427-347 рр. до н.е.), Аристотеля (384-322 рр. до н.е.) були зроблені перші спроби теоретично осмислити економічний лад тогочасного суспільства.
Слово «економія» є заголовком відомого твору Ксенофонта, в якому у формі діалогу висвітлюються правила ведення домашнього господарства і землеробства. Такий зміст (наука про домашнє господарство, домоводство) це слово зберігало протягом століть.
Такий же зміст у слово «економія» і похідне від нього «економіка» вкладав і Аристотель. Він вперше проаналізував економічні явища рабовласницького ладу Стародавньої Греції і став, по суті, першим вченим-економістом. Аристотель був прихильником натурального рабовласницького господарства з дрібною торгівлею. Та оскільки в Стародавній Греції існувало товарне виробництво, він досліджував товарно-грошові відносини. І здійснив це найґрунтовніше серед античних мислителів. Він розрізняв простий товарний обіг та обіг грошей, рух грошей як засобу обігу та їх рух як грошового капіталу.
Вперше у світовій літературі він помітив відмінності між споживною вартістю і вартістю товару.
Економічна теорія як самостійна наука сформувалася в період зародження капіталістичного ладу, формування національного ринку і виражала інтереси буржуазії, яка щойно вступила на арену суспільного розвитку і мала за мету з'ясувати природу і джерела суспільного багатства.
Першою, теоретичною школою був меркантилізм (від італійського «мерканте» - торговець, купець). Представники цієї школи вважали, що багатство людей - це гроші, золото, за яке можна купити все. Такі уявлення не були випадковими. Вони відповідали початковим видам капіталістичної діяльності в міжнародній торгівлі, яка приносила великі прибутки і сприяла нагромадженню багатства у вигляді золота. Меркантилісти радили розширювати зовнішню торгівлю, нагромаджувати золото і вважали таку політику вершиною державної мудрості.
Англійський меркантиліст Томас Мен (1571-1641) обґрунтував таке положення: баланс зовнішньої торгівлі є регулятором багатства країни. Для цього треба «продавати щорічно на більшу суму, ніж купувати...».
Один з найбільш видатних з представників меркантилізму, Антуан де Монкретьєн (1575-1621), небагатий французький дворянин часів Генріха IV і Людовика ХІІІ, дав тодішній економічній теорії нову назву - «політична економія» (від грецького «роlitikos» - мистецтво правити державою), тобто наука державного управління економікою. Така назва стала традиційною і збереглася до цього часу. Деякі ідеї меркантилізму мали місце і серед перших російських економістів (А.Л. Ордин-Нащокін (біля 1605-1680), І.Т. Посошков (1652-1726 рр.).
Проте, на відміну від західноєвропейських меркантилістів, вони не обмежувались сферою обігу, не ототожнювали багатство з грішми. Вони піклувалися про збільшення товарообігу всередині країни, а зовнішню торгівлю розглядали як засіб розвитку промисловості, сільського господарства.
Взагалі меркантилізм розвивався в два етапи:
1 етап (XV – початок XVI) основною формою багатства представники меркантилізму вважали гроші у вигляді золота і срібла. Таке багатство, на їх думку, нагромаджувалося завдяки зовнішній торгівлі. Меркантилізм набуває форму монетаризму, який ідеалізував благородні метали і вважав їх єдиною формою багатства. Тому його представники виступали проти вивезення грошей з країни, за обмеження імпорту та інші аналогічні заходи.
2 етап – обстоювання прихильниками меркантилізму розширення зовнішньої торгівлі, відсутність заборони на вивезення грошей з країни (якщо їх використання за кордоном принесе більший прибуток, ніж всередині країни).
Недоліки меркантилізму:
неправильне визначення джерела багатства, прибутку та їх основних форм;
помилкове визначення вартості грошей (вважали, що вона зумовлена природними властивостями золота і срібла);
негативний вплив на розвиток торгівлі внаслідок рекомендації ранніх меркантилістів заборонити вивезення грошей з країни, обмежити імпорт; дотримання мінової концепції.
Наступною виникла наукова школа фізіократів (фізіократія - з грецької - влада природи). Яскравим представником цієї школи був Ф. Кене (1694-1774). Фізіократи вважали, що джерелом багатства є виробництво, хоча й тільки одна його галузь - сільське господарство, де багатство виникає природним шляхом і виглядає як дар природи. З часом виявилась однобокість поглядів фізіократів. Зростання багатства вони пов'язували тільки з природною родючістю землі, і на цій підставі не вважали промисловість галуззю, де створюється приріст доходу. Проте може постійно примножуватися суспільне багатство.
Фізіократи проаналізували капітал як один із факторів виробництва і прибуток як форму доходу на капітал. Вони ввели в науковий обіг категорію «чистий продукт», який розглядали як обсяг і вартість сільськогосподарської продукції за вирахуванням усіх витрат. Промисловість, транспорт і торгівлю фізіократи вважали безплідними сферами, а працю людей і підприємців у цих сферах лише такою, що покривала нітрати на їх існування. Економічна політика, на їхню думку, повинна здійснюватися відповідно до принципу «дозволяється робити хто що хоче, і йти, хто куди хоче». Ф. Кене розробив економічну таблицю, в якій уперше зробив спробу кількісного макроекономічного аналізу натуральних і грошових потоків матеріальних цінностей у народному господарстві.
Наступним етапом розвитку стала класична політична економія (класична школа), її видатними представниками були англійські економісти Уїльям Петті (1623-1687), Адам Сміт (1723-1790) і Давид Рікардо (1772-1823). Вони встановили, що багатство нації створюється у сфері матеріального виробництва, в усіх його галузях. Його універсальним вираженням є не якісь певні продукти, які створюються у промисловості чи сільському господарстві, а вартість товарів.
Зростання багатства відбувається тоді, коли первісно втілена у виробництво сума вартостей (у вигляді грошей, товарів) приростає на додаткову величину (додаткову вартість або прибуток). Так було зроблено принципово важливе відкриття, яке дозволило економічній теорії нарешті стати дійсно наукою. Неупереджений, суворо науковий підхід у дослідженнях дав можливість А. Сміту і Д. Рікардо проникнути в таємниці походження багатства в суспільстві. Вони встановили, що прибуток капіталістів втілює неоплачену працю найманих працівників. Вперше досліджувалася проблема економічних законів, їх об’єктивний характер, механізм дії, необхідність їх врахування і використання в господарській практиці.
Недоліки класичної політекономії:
зведення вартості сукупного суспільного продукту до величини заробітної плати і прибутку без врахування постійного капіталу;
визначення вартості товару через механізм попиту і пропозиції;
відсутність наукового обґрунтування вартості товару робоча сила;
ототожнення поняття «капітал» з речовим змістом, засобами виробництва;
трактування капіталістичного способу виробництва як одвічного ладу, тобто нехтування вимогами принципу історизму.
Природно, що подібні дослідження не були в інтересах буржуазії. З того часу, як у 40-х роках XIX ст. робітники почали рішучу боротьбу за свої соціальні права, буржуазні економісти припинили дослідження властивих капіталістичному виробництву суспільних відносин і зосередили свою увагу на вивченні кількісних пропорцій суспільного виробництва. У цьому вони досягли значних успіхів, широко застосовуючи математику і статистику для вивчення складних господарських процесів.
Новий напрям економічної теорії – марксистську політичну економію - засновано К. Марксом і Ф. Енгельсом, які стали авторами теорії додаткової вартості. За Марксом, суть капіталістичного способу виробництва полягає в експлуатації найманої праці капіталом.
Представники класичної буржуазної політичної економії, зокрема Д. Рікардо, близько підійшли до розуміння додаткової вартості. Проте, по суті вірно описуючи додаткову вартість як відрахування на користь володаря капіталу, вони не йшли далі.
Представники класичної школи вважали такий стан природним і довічним, робили спроби визначити лише кількісні пропорції, в яких відбувається розподіл вартості між працею і капіталом. Те, що було для них кінцевим пунктом, для К. Маркса стало вихідною точкою дослідження. Показавши, як виникає додаткова вартість на ниві об'єктивних закономірностей капіталістичного способу виробництва, він створив цілісне економічне вчення, в якому розкриті глибинні основи тогочасного економічного ладу.
Подальший розвиток економічна теорія марксизму одержала в працях В.І. Леніна. На базі фундаментальних ідей К. Маркса і Ф. Енгельса, узагальнюючи особливості розвитку господарства дореволюційної Росії, В.І. Ленін розвинув теорію простого і капіталістичного товарного виробництва, аграрних відносин, проблем розширеного суспільного відтворення.
В історичних умовах, що сформувалися наприкінці XIX - початку XX ст., на основі досліджень нових явищ буржуазного суспільства він зробив висновок, що капіталізм вступив у свою вищу, монополістичну стадію розвитку, сформулював її основні економічні ознаки та тенденції. В.І. Ленін конкретизував та поглибив марксистське визначення предмета економічної теорії, дав аналіз взаємозв'язків різних елементів виробничих відносин. Він розширив уявлення про роль суперечностей в суспільному розвитку.
Основними надбаннями марксистської політекономії були:
доведення К. Марксом до рівня наукової теорії ідеї класиків політичної економії про двоїстий характер праці;
виокремлення важливим моментом теорії вартості того, що обмін є істотною умовою визначення вартості товару, його реалізації, перетворення продукту праці на товар;
виокремлення поняття «середня вартість товару» (що визначається робочим часом), навколо якої коливаються ціни, з'ясування того, що сама ціна виражає коливання попиту і пропозиції;
розвиток діалектичного методу пізнання;
нове обґрунтування предмета політичної економії, яка повинна вивчати не лише закони розподілу виробленого продукту (як вважав Д. Рікардо), а й закони безпосереднього виробництва та обміну, досліджувати виробничі відносини між людьми в усіх сферах суспільного відтворення у взаємодії з розвитком продуктивних сил;
обґрунтування прогресивної ролі акціонерної власності як в умовах еволюції капіталістичного способу виробництва, так і в побудові досконалішого суспільного ладу;
доведення переваги колективних форм власності над індивідуальними (приватними) формами;
обґрунтування неминучого зростання ролі великих підприємств і процесу виникнення монополій, а також економічної ролі держави в умовах капіталізму;
обґрунтування К. Марксом теорії економічних криз, зокрема схеми відтворення; глибокий аналіз форм вартості та розкриття товарної природи грошей.
Недоліки марксистської політекономії:
непослідовність;
недооцінка ролі приватної власності;
вважали, що економіка переважає над системою надбудовних відносин;
необґрунтовано визначали джерелом вартості лише працю найманих працівників, ігноруючи працю підприємців.
Однією з провідних в ХІХ ст. була й так звана історична школа. Найвідомішими її представниками стали німецькі економісти Вільгельм Рошер (18171894), Бруно Гільдебранд (18121878), Вернер Зомбарт (18631941), Макс Вебер (18641920) та інші. Вони наголошували, що політична економія повинна вивчати не відношення людей до речей, а відносини між самими людьми. Вважаючи, що ринок неспроможний забезпечити стійку рівновагу економічної системи, ці економісти виступали за активне втручання держави в економіку, вбачаючи в цьому єдину умову її ефективного функціонування.
Для виживання суспільства необхідно, на думку представників історичної школи, надавати бідним верствам більше благ, створених завдяки прогресу. Вчені вважали психологічні та етичні фактори не менш важливими, ніж економічні, обстоювали доцільність широкого підходу до вивчення економічного і соціального життя.
Маржиналізм (від французького „marginal” граничний) як напрям політичної економії виникає в середині XIX ст. і в 70-ті роки поширюється. Він стає одночасно і методологічним принципом західної економічної науки. Його засновниками були австрійський економіст Карл Менгер (1840 1921), англійський Вільям Джевонс (18351882), швейцарський Леон Вальрас (18341910).
Основою маржиналізму є концепція граничної корисності, згідно з якою ринкова ціна товару визначається не суспільно необхідними витратами праці, а ступенем насичення потреби у ньому, корисністю останньої одиниці запасу певного виду товарів. Згодом такий підхід був втілений у концепції витрат виробництва, ціни, розподілу тощо.
Сучасна економічна теорія, представлена багатьма школами, які беруть свій початок наприкінці ХІХ – початку ХХ ст.
Неокласична економічна школа - об'єкт її дослідження поведінка людини, що як продавець робочої сили, споживач чи підприємець намагається максимізувати свій дохід, звести до мінімуму затрати (чи зусилля). Ця теорія виникла в 70-ті роки XIX ст. Головним об'єктом її вивчення є досягнення оптимального режиму господарювання окремих економічних одиниць в умовах вільної конкуренції, шляхів досягнення рівноваги цієї системи за обмеженого втручання держави. Основною категорією аналізу прихильники неокласичної економічної теорії вважають граничну корисність, поєднують її з концепцією витрат виробництва, протиставляючи теорії трудової вартості. Загальні принципи концепції граничної корисності були розвинуті К. Вікселем і Дж.-Б. Кларком. Згідно з цією концепцією вартість є результатом виробничої діяльності, в ході якої кожний з виробничих факторів (праця, земля, капітал) здійснює свій внесок в її утворення, а величина вартості вимірюється граничною корисністю одного з цих факторів при незмінній величині двох інших.
Монетаризм (від англійського «monеу» гроші) як економічна концепція виник у середині 50-х років XX ст. у США. Згідно з цією концепцією грошова маса в обігу відіграє визначальну роль при формуванні економічної кон'юнктури та встановленні причинно-наслідкових зв'язків між зміною кількості грошей і величиною валового національного продукту. Засновник монетаризму, глава чиказької ніколи політичної економії, Мілтон Фрідмен (нар. 1912) виступає проти активного втручання держави в економіку, проти державних заходів стимулювання попиту. На його думку, державне регулювання економіки малоефективне через затримки між зміною грошових показників і реальних факторів виробництва, тому його слід замінити автоматичним приростом грошової маси в обігу.
Неолібералізм сукупність поглядів, основним змістом яких є заперечення необхідності втручання держави в економічне життя й розуміння механізму стихійного ринку як єдиного ефективного регулятора господарських процесів, що базується на приватній власності. За державою лишається функція охорони існуючої системи. Ідеї економічного лібералізму ґрунтовно розробив А. Сміт. Методологічною основою неолібералізму є принцип індивідуалізму, згідно з яким повинна існувати природна свобода людини від суспільства, а відстоювання інтересів окремими індивідами приводить до задоволення суспільних інтересів, до суспільного добробуту. Сучасні послідовники економічного лібералізму (американські вчені Л. Мізес та Ф. Хаєк), тобто неолібералісти-консерватори, виступають навіть проти робочого законодавства (регулювання тривалості робочого дня, встановлення мінімальної зарплати тощо).
Інституціоналізм як один із напрямів західної економічної думки виник наприкінці XIX на початку XX ст. і заперечував обумовленість розвитку людського суспільства виробничими відносинами (відносинами власності), рушійною силою визнавав психологічні, соціально-правові фактори. Засновниками інституціоналізму були американські науковці Торстейн Веблен (18571929), Джон Коммонс (18621945), Джон Гобсон (18581940) та ін. на думку інституціоналістів, у процесі розвитку суспільства відбувається процес природного відбору інститутів, система яких (держава, корпорації, норми етики, моралі, звичаї, права тощо) утворює своєрідну культуру і визначає тип цивілізації. Самі інститути с особливими формами життя (зокрема господарського), людських зв'язків і відносин, що мають сталий характер, формують у суспільстві духовні якості.
Кейнсіанство - один із провідних напрямів сучасної економічної теорії назву отримав від імені відомого англійського економіста Джона Кейнса (1883 1946), який усвідомлював, що без активного втручання держави в розвиток соціально-економічних процесів, без істотного розширення функцій держави капіталізм неспроможний надалі існувати, неможливо «уникнути повного руйнування існуючих економічних форм». Кейнс одним із перших у західній економічній науці обґрунтував макроекономічний підхід до аналізу соціально-економічних процесів, оперуючи такими глобальними категоріями, як національний доход, сукупні інвестиції, споживання, зайнятість, нагромадження та ін., розглядав їх у взаємодії і функціональних зв'язках. На відміну від своїх попередників, Кейнс стверджував, що рівноваги в економічній системі неможливо досягти через механізм вільної конкуренції, рухливість капіталу тощо, оскільки рівновага є рідкісним випадком в економіці. Щоб наблизитися до неї, необхідно, насамперед, регулювати попит шляхом підвищення ефективності інвестиційних процесів з боку підприємств і держави (головну роль у цьому процесі він відводив державі ефект мультиплікатора). Розширення функцій держави, на думку Кейнса, необхідне для боротьби зі зростанням безробіття, кризами, для раціонального використання трудових ресурсів. Збільшення приватних інвестицій держава повинна регулювати здешевленням кредиту. Від загальної суми інвестицій залежать обсяг національного доходу, зростання зайнятості, урівноваження попиту і пропозиції. Тому Кейнс вважав за доцільне збільшувати державні витрати навіть на військові цілі. Ці заходи прискорили розвиток економіки, послабили гостроту й глибину економічних криз, соціальну напруженість у суспільстві. Водночас таке стимулювання попиту призвело у 70-ті роки XX ст. до високого рівня інфляції, поглиблення диспропорцій в економіці й на ринку праці, зростання дефіциту державного бюджету тощо. Чимало послідовників Кейнса висловлюються за необхідність довгострокового регулювання економіки у формі національного планування, за активнішу участь держави в структурній перебудові економіки, в координації економічної політики у міжнародному масштабі (посткейнсіанство).

Розвиток економічної думки в Україні
Формування економічної думки в Україні відбувалось тернистими шляхами і розцінювалось різними дослідниками у різні роки неоднозначно. Разом з тим, в Україні ще в 20-ті роки і пізніше, в період політичної «відлиги» у 50-60-ті роки, був виконаний надзвичайно великий обсяг роботи по вивченню та висвітленню історії суспільно-економічної думки в Україні з кінця XVI і до початку XX ст. Проте методологія дослідження, що сформувалася в рамках офіційної ідеології тоталітаризму, не могла не позначитись на характері й теоретичному рівні цих досліджень, зроблених оцінках і висновках. Значна політизованість, применшення впливу західної економічної науки або трактування цього впливу переважно з негативного боку, недооцінка національного аспекту, особливостей розвитку української економічної думки не могли не призвести до значних наукових втрат.
Об’єктивне висвітлення розвитку української економічної думки стало можливим лише після проголошення незалежності України.
В першій половині – середині ХІХ ст. з’являється серія статей з критикою кріпацтва в українських землях, що входили до складу Російської імперії (депутата від козаків Хоперської фортеці Андрія Алейнікова, відомих представників громадівського руху).
Реформа 1861 року поклала початок розвитку нових соціально-економічних відносин, а економічна думка того часу розвивалась навколо подальшого економічного і політичного розвитку країни. Визначне місце в цьому процесі посідали «громади», які утворились в ряді міст України. Значний вплив на ідеологічний напрям громад мав щомісячний журнал «Основа», який видавався у 1861-1862 рр., а також такі діячі, як М. Костомаров, П. Куліш, В. Білозерський, Т. Рильський, В. Антонович, пізніше М. Драгоманов та інші. Редакція «Основи» опублікувала ряд статей на економічні теми - статті про розвиток торгівлі, про ціни на сільськогосподарські продукти.
В період скасування кріпосного права економісти основним девізом своєї економічної доктрини вважали максимальний розвиток приватної ініціативи, вільної конкуренції і мінімальне втручання держави в економічне життя. В другій половині XIX століття розвиток економічної теорії в Україні відбувався у сфері впливу та самобутньої інтерпретації на власному суспільно-економічному ґрунті класичної школи політичної економії, західноєвропейських та російських соціалістичних вчень, у тому числі й марксизму. Плідний розвиток психологічного напряму (київська психологічна школа) готував ґрунт для наступного розвитку його маржинального та математичного відгалужень тощо.
На відміну від Заходу, в Україні ще в 90-х роках XIX ст., зберігався досить відчутний вплив концептуальних положень класичної школи, маржиналізм тільки починає формуватись у самостійний напрямок, надзвичайно популярною у наукових економічних колах залишається економічна теорія марксизму.
На відміну від провідних країн Заходу, для України, як і для Росії, ще в останній третині XIX ст. головною залишається проблема капіталістичного розвитку в умовах напівкріпосницької самодержавної імперії. Це значною мірою пояснює той факт, що політична економія, представлена в Україні у 70-80-ті роки плеядою вчених, передусім викладачами Київського, Харківського, Новоросійського університетів та інших вищих учбових закладів, серед яких М. Бунге, М. Зібер, А. Антонович, Г. Цехановецький, К. Гаттенбергер, М. Коссовський, М. Вольський та багато інших, продовжувала розвиватися на базі класичної школи та її пізніших відгалужень.
Разом з тим, теоретичні уподобання різних вчених розмежовувались, набували все більшої популярності ідеї протекціонізму. Посиленню уваги українських політекономів до соціального та історичного аспектів у трактуванні економічних явищ та законів значною мірою сприяв вплив економічної теорії марксизму. Особливо це виявилось у творчості таких відданих прихильників марксизму, якими були, зокрема, перший його глибокий коментатор та популяризатор, професор Київського університету Микола Іванович Зібер та професор Харківського університету Микола Миколайович Коссовський. Щодо М. Зібера, він поділяв марксистську точку зору на історичну зумовленість економічних законів та минущий характер капіталізму, заміну його планомірною діяльністю, що повинна прийти «на зміну хаотичному та безтямному веденню господарства егоїстичним шляхом». Проте цього методу М. Зібер не сприйняв, далеко відходячи від нього у своїх уявленнях, баченні майбутнього суспільства та шляхів до нього. М. Косовський, як і М. Зібер, не став діалектичним матеріалістом, залишившись у цілому на засадах еволюціонізму.
Характерною рисою розвитку політико-економічної думки в Україні в останній третині XIX ст. стає все більш відчутний відхід від канонів трудової теорії цінності класиків і разом з тим поглиблення критичного аналізу розвитку цієї теорії марксизмом. Негативну позицію стосовно трудової теорії цінності зайняв професор М. Бунге - фундатор всесвітньо відомої Київської психологічної школи. Віддаючи данину німецькій історичній школі, вчені Київської психологічної школи використання історико-емпіричних підходів поєднували з ідеєю регулюючого впливу держави в економічному житті.
Київська психологічна школа підготувала добрий ґрунт в Україні для сприйняття ідей маржиналізму, який на цей час склався на Заході у самостійну і надзвичайно впливову течію (австрійська, англо-американська та математична школи). І саме внесення ідей маржиналізму в науковий обіг одночасно з критичним переглядом теоретичних засад як класичної школи, так і німецької історичної, а також марксизму склало характерну особливість формування економічної думки на зламі століть.
Внесення у психологічний напрямок економічної теорії засад австрійської школи надало йому, образно кажучи, другого дихання. Абстрактно-дедуктивний метод дослідження, застосований представниками цієї школи, внесення ними таких нових елементів аналізу, як величина «граничної корисності», фактор рідкісності та ін. дозволили подолати ряд суперечностей старої психологічної школи. Одним з перших в Росії та Україні звернув на це увагу М. Туган-Барановський, зробивши порівняльний аналіз австрійської школи. Пізніше, проаналізувавши розвиток теорії граничної корисності від її витоків, вчений зробив висновок про доцільність її використання в економічних дослідженнях, зрозумів потужність та перспективність методів граничного аналізу, хоча теорія граничної корисності служить у М. Туган-Барановського своєрідним завершенням теорії трудової цінності Рікардо.
Для післяжовтневого розвитку економічної теорії в Україні характерні ті ж риси, що і для загальнорадянської економічної думки. Економічна теорія перетворилась на описову науку, яка доводила правильність економічного курсу партії та уряду, господарські форми, суб'єктивно створювані ними, соціалістичними і єдино можливими. Вчені у своїх дослідженнях спирались на дезінформовані статистичні джерела, були позбавлені можливості користуватися досягненнями зарубіжної наукової думки, що було несумісним з об'єктивним економічним аналізом.
Сучасна українська економічна наука розвивається на основі використання передових досягнень світової економічної думки.

Рекомендована література:
Основи економічної теорії / за ред. П.В. Круша, В.І. Депутата, С.О. Тульчинської. - К.: Каравела., 2007, с.16-27
Економічна теорія: Політекономія / за ре.. В.Д. Базилевича. – К.: Знання, 2006, с.13-19

Самостійна робота 2
Тема: Складання порівняльної таблиці «Ринкові структури»

В результаті вивчення теми студенти повинні:
знати: види ринкових структур і їх особливості
вміти: визначати особливості різних ринкових структур і наводити їх приклади

Студенти, залежно від рівня знань, вмінь і здібностей самостійно обирають для себе рівень завдання самостійної роботи.

Для того, щоб отримати за вірно виконану самостійну роботу максимально 8 балів, необхідно в зошиті для домашніх самостійних робіт заповнити таблицю 2.1:

Таблиця 2.1 Характеристика ринкових структур

Параметр стану ринку
Вільна (досконала) конкуренція
Монополія
Монополістична конкуренція
Олігополія

Кількість продавців





Кількість покупців





Бар’єри входу на ринок і виходу з нього





Незалежність суб’єктів ринку один від одного





Диференціація продукту





Можливість контролю над цінами






Для того, щоб отримати за вірно виконану самостійну роботу максимально 10 балів, необхідно в зошиті для домашніх самостійних робіт заповнити таблицю 2.2:

Таблиця 2.2 Характеристика ринкових структур




Параметр стану ринку




Вільна (досконала) конкуренція

Монополія

Монополістична конкуренція

Олігополія

Монопсонія
Олігопсонія
Двостороння монополія

Кількість продавців








Кількість покупців








Бар’єри входу на ринок і виходу з нього (які саме)








Незалежність суб’єктів ринку один від одного








Диференціація продукту








Можливість контролю над цінами








Приклади









Додатковий матеріал для виконання самостійної роботи:
Економічні умови, в яких відбувається ринкова конкуренція, називаються ринковою структурою. Структура ринку визначається кількістю і розміром фірм, характером продукції, легкістю входження і виходу з конкретного ринку, доступністю ринкової інформації. Залежно від існуючих ринків розрізняють чотири типи ринкових структур конкуренції.
Досконала (чиста) конкуренція характеризується великою кількістю виробників і споживачів, які діють незалежно один від одного і не можуть впливати на формування ринкових цін.
Умови досконалої конкуренції визначаються наступними параметрами:
велика кількість продавців і покупців, жоден з яких не має помітного впливу на ринкову ціну і кількість товару;
кожен продавець виробляє однорідний продукт, який в жодному відношенні не відрізняється від продукту інших продавців;
бар'єри для входу на ринок в довгостроковому аспекті або мінімальні або взагалі відсутні;
жодних штучних обмежень попиту, пропозиції або ціни не існує, і ресурси, і змінні фактори виробництва - мобільні;
кожен продавець і покупець мають повну й правильну інформацію про ціну, кількість продукту, витрати й попит на ринку.
Ринок досконалої конкуренції сприяє ефективному використанню ресурсів, підвищенню якості продукції, запровадженню нових технологій. До недоліків можна віднести те, що конкурентні фірми з метою мінімальних витрат можуть скоротити або припинити фінансування екологічних заходів, пов'язаних з безпекою і охороною праці. В сучасній Україні дуже важко знайти приклади досконалого конкурентного ринку. Це пов'язано з успадкованими від адміністративно-командної системи великої частки державної власності, розповсюдженням державного регулювання корпоративної поведінки підприємців тощо.
Отже, за сучасних умов досконала конкуренція зустрічається дуже рідко, вона існує тільки на обмежених ринках сільськогосподарської продукції (пшениці, кукурудзи, бавовни, льону) і частково на ринках цінних паперів та іноземної валюти. Реально рийку досконалої конкуренції не існує.
В сучасних умовах функціонує недосконала конкуренція.
Недосконала конкуренція - це конкуренція на ринку із певними обмеженнями, на якому присутня велика кількість виробників, що пропонують подібний, але не однорідний товар. Важливу роль на цьому ринку відіграє реклама, товарні знаки, тобто виробники переконують споживачів, що саме їхній товар є найкращим і найкориснішим серед інших аналогічних товарів.
Недосконала конкуренція об'єднує наступні ринкові структури: монополістичну конкуренцію, олігополістичну та чисту монополію.
Монополістична конкуренція - це ринкова ситуація, за якої велика кількість виробників реалізує схожу, але не ідентичну продукцію, намагаючись надати їй реальних чи уявних виключних якостей.
Монополістична конкуренція характеризується такими основними рисами:
на галузевому ринку діють кілька десятків переважно середніх фірм, що конкурують між собою;
конкуренти випускають диференційований продукт (продукт одного виду, але з певними, лише йому властивими особливостями), кожна із фірм володіє монопольним правом випуску свого особливого продукту;
на даний ринок достатньо легко проникають нові конкуренти із власним диференційованим продуктом;
пануючою є нецінова конкуренція, яка робить наголос на якості і особливості продукту з широким застосуванням реклами і торгової марки;
контроль над ринковим ціноутворенням здійснюється у дуже вузьких межах (вилив на рівень ціни власного диференційованого продукту).
Ринок монополістичної конкуренції найбільш поширений в сучасній ринковій економіці. Даний тип ринкової структури охоплює виробництво одягу і взуття, косметики, електроприладів, ліків, канцелярських товарів, тканин, персональних комп'ютерів, пральних порошків, кондитерських виробів і ласощів, роздрібну торгівлю, підприємства харчової промисловості, побутового обслуговування населення та інші галузі.
Олігополістична конкуренція. Олігополія у перекладі з грецької означає «декілька продавців». Ця конкуренція діє на ринку, який складається з невеликої кількості продавців. Коли кажуть «велика трійка», «велика четвірка» чи «велика шістка», то мова йде саме про олігополію. Під олігополією розуміють ринкову структуру, в якій домінують кілька фірм-виробників, кожна з яких виробляє значну частину продукції і своєю поведінкою може впливати на ринкову ціну. Частка кожної з них є досить великою, щоб впливати на ринок власними силами. Але загалом ціна на продукцію залежить від спільних дій кількох продавців, Тому кожний олігополіст розробляє цінову політику не тільки відносно споживачів, а зважаючи також на дії інших підприємців.
Олігополія характеризується:
існуванням в галузі кількох великих виробників (від 2 до 7-10);
конкуруючі фірми виробляють як стандартизований (однотипний), так і диференційований (відмінний за якістю, зручностями, естетикою, іншими особливостями) продукт;
наявність суттєвих перешкод для проникнення до галузі ще одного конкурента, насамперед через великі розміри капіталів фірм, зобов'язання щодо партнерів і ліцензій, великі фінансові витрати на рекламу;
здійснення нецінової конкуренції (за випуску стандартизованого продукту);
контроль над ціною може бути обмеженим чи значним (у випадку змови конкурентів стосовно рівня цін, ринків збуту тощо).
Олігополістичні ринки також дуже поширені в сучасній ринковій економіці. Вони існують в галузях по виробництву чавуну, сталі, прокату, цементу, мінеральних добрив, алюмінію, спирту (однорідний, стандартизований продукт), а також побутової техніки, автомобілів, кораблів, літаків, зброї, послуг зв'язку, гуртової торгівлі тощо (диференційований продукт). В Україні прикладом олігополії с ринки хімічної, металургійної, вугільної та інших видів продукції. Окремим випадком олігополії є олігопсонія. Це ринок, де працює декілька фірм-покупців, до яких надходить більша частина продажу товару. Прикладом олігопсонічного ринку в Україні є ринки сільгосппродукції: молока, м'яса, соняшника тощо.
Чиста монополія означає виробництво унікальної продукції, у якої немає товарів-замінників.
Монополія (з грецької «продаю один») - влада одного на ринку. Це ринок, на якому працює один продавець, який виробляє переважаючу кількість певної продукції, завдяки чому впливає на процес ціноутворення і привласнює високі (монопольні) прибутки. Окремим випадком монополії є монопсонія. Це ринок, на якому діє один покупець, який встановлює свої ціни (так, в СРСР держава виступала єдиним покупцем продукції усіх підприємств через систему державного замовлення і вже потім розподіляла її по торговим точкам)
Фірма монополіст отримує виключне становище на ринку, завдяки якому вона може контролювати ціноутворення та мати монопольну владу на ринку.
Ринку чистої монополії властиві такі риси, за яких:
у галузі панує одна гігантська фірма, яка здійснює ринкову владу;
вона випускає унікальний продукт (у тому розумінні, що він не має близьких замінників і виробляється тільки фірмою-монополістом);
вступ до галузі для конкурентів повністю блокований;
здійснюється значний вплив на ціноутворення в галузі;
присутні елементи нецінової конкуренції, що проявляється в рекламі продукції, існуванні торгової марки фірми, хоча особливої потреби в цьому не відчувається за відсутністю конкурентів.
На ґрунті панування чистої монополії зросли диспропорції і поглибились суперечності ринкової економіки, що насамперед проявилось у небезпечному поглибленні економічних спадів і небаченому зростанні безробіття.
Серед основних причин, що зумовлюють існування чистої монополії, можна виділити:
Володіння основними видами сировини. Одна фірма може цілком контролювати постачання основного виду сировини, необхідного для виробництва продукту. Наприклад, надання послуг комунальними підприємствами, добування нафти, золота, алмазів.
Патентні права. Патент - це документ, який засвідчує авторство на винахід та виняткове право на Його використання упродовж певного періоду. В Україні термін дії патенту на винахід - 20 років; на корисну модель - 5; на промисловий зразок - 10 років. Крім того, багато важливих винаходів часто не патентують, щоби не привертати до них уваги конкурентів. Це здебільшого стосується технологій, технічних процесів, які тяжко скопіювати, на відміну від створення нових товарів. Патенти застосовуються для охорони продукції фірми від підробок чи імітації якісних товарів.
Авторські права - це вид монополії, згідно з яким держава забезпечує авторам оригінальних творів виняткове право на їх продаж чи використання.
Товарні знаки - це спеціальні символи чи назви, які дають можливість пізнати (ідентифікувати) товар, послугу або фірму (забороняється використовувати конкурентам). Широке використання товарних знаків стало невід'ємною складовою частиною сучасного бізнесу.
В деяких випадках на ринку можлива двостороння монополія – коли діють один покупець і один продавець (держава виробник і покупець зброї; велике промислове підприємство виступає єдиним покупцем робочої сили фахівців даної кваліфікації, а єдиним продавцем робочої сили виступає відповідна профспілка, яка об’єднує робітників даного фаху). В цьому випадку ціна встановлюється шляхом взаємних домовленостей, виграш однієї сторони обов’язково стає програшем для іншої.

Рекомендована література:
Політична економія / за ред.. В.О.Рибалкіна, В.Г.Бодрова. – К. – 2004. – с.406-410
Економічна теорія: Політекономія / за ре.. В.Д. Базилевича. – К.: Знання, 2006, с.242-245, 255
Нуреев Р.М. Курс микроэкономики. – М. – 1999
Лисовицкий В.Н. Микроэкономика. К – 1997
Наливайко А.П., Євдокимова Н.М., Задорожна Н.В. Мікроекономіка. – К. – 1999
Емцов Р.Г., Лукин М.Ю. Микроэкономика. – М. – 1999
Самостійна робота 3
Тема: Виконання графічних і розрахункових задач до теми
«Закони попиту і пропозиції. Еластичність»

В результаті вивчення теми студенти повинні:
знати: умови встановлення ринкової рівноваги; особливості цінової еластичності попиту і пропозиції
вміти: визначати ринкову рівновагу і рівноважну ціну; визначати цінову еластичність попиту і пропозиції; будувати відповідні графіки

Студенти, залежно від рівня знань, вмінь і здібностей самостійно обирають для себе рівень завдання самостійної роботи.

Для того, щоб отримати за вірно виконану самостійну роботу максимально 8 балів, необхідно виконати завдання 3.1, обрати три приклади із завдання 3.2 і вірно їх виконати в зошиті для домашніх самостійних робіт:

Завдання 3.1
Надайте визначення понять: ринковий попит, ринкова пропозиція, ринкова рівновага, еластичність попиту, еластичність пропозиції.

Завдання 3.2
Побудуйте графічно ринкову рівновагу, вкажіть ринкову ціну (Ро) і оптимальний об’єм продаж (Qо), які встановилися на ринку.
На наведеному графіку 3.2.2 покажіть: товарний дефіцит, надлишок пропозиції товару:
Р
S


E


D

0 Q
Графік 3.2.2

Представте формули цінової еластичності попиту і пропозиції.
Наведіть формули цінової еластичності попиту в точці і дугової еластичності. В яких випадках використовують кожну з цих формул?
Що означають вказані коефіцієнти еластичності?
Ep = 1; Ep = 0; Ep < 1; Ep > 1; Ep
·
·
Які економічні параметри на графіку 3.2.6 представляють площі фігур?
OPoEQo; OPminEQo; PminPoE; PoPmaxE



Р

S
Рmax
Е
Po

D
Pmin
0 Q
Qo
Графік 3.2.6

Вкажіть, які із запропонованих графіків характеризують еластичний, нееластичний попит, еластичну, нееластичну пропозицію:
Р Р Р Р

D
·
·
·
·
·
·
·
·
·Для того, щоб отримати за вірно виконану самостійну роботу максимально 10 балів, необхідно виконати один приклад із завдання 3.3 і вірно розв’язати три задачі із завдання 3.4 в зошиті для домашніх самостійних робіт:

Завдання 3.3
Побудуйте графіки абсолютно еластичного, абсолютно нееластичного, еластичного, нееластичного і одинично еластичного попиту.
Побудуйте графіки абсолютно еластичної, абсолютно нееластичної, еластичної, нееластичної і одинично еластичної пропозиції.
Побудуйте графічно товарний дефіцит і товарний надлишок.

Завдання 3.4
Ціна товару зросла від 5 до 6,5 грн., обсяг попиту на нього зменшився з 7500 шт. до 7000 шт. Чому дорівнює коефіцієнт цінової еластичності попиту? Який вид еластичності спостерігаємо в даному випадку?
Ціна товару зросла з 1,5 грн. до 2 грн., обсяг пропозиції в результаті збільшився з 900 до 1000 одиниць. Чому дорівнює коефіцієнт цінової еластичності пропозиції? Який вид еластичності спостерігаємо в даному випадку?
На ринку абсолютно еластична пропозиція на товар і ціна встановилася на рівні 5 грн. Шкала попиту наведено в таблиці. Побудуйте дану ситуацію графічно. Визначте рівноважний об’єм продаж.
Ціна
3
5
7
9

Об’єм попиту
4000
3000
2000
1000


Ситуацію на ринку характеризує таблиця. Представте дану ситуацію графічно. Визначте рівноважну ціну і рівноважний об’єм продаж. Якщо ціна встановиться на рівні 10 грн., яка ситуація виникне на ринку? Покажіть її на графіку.
Ціна
5
10
15
20
25

Об’єм попиту
100
80
60
40
20

Об’єм пропозиції
20
40
60
80
100


На ринку даного товару функція попиту описується рівнянням: Qd = 8 – P, функція пропозиції: Qs = 3P - 4. На ринку існує досконала конкуренція, тобто Qd = Qs. Визначити рівноважну ціну і рівноважний об’єм продаж. Представте дану ситуацію графічно.
Використайте умову задачі 4.5., але врахуйте, що ціна товару становитиме 1 грн., що утвориться на ринку: надлишок чи дефіцит? В якому розмірі? Представте дану ситуацію графічно.
Використайте умову задачі 4.5., але врахуйте, що ціна товару становитиме 5 грн., що утвориться на ринку: надлишок чи дефіцит? В якому розмірі? Представте дану ситуацію графічно.

При розв’язанні задач необхідно використовувати лекційний матеріал і спиратись на наведені приклади.

Приклади розв’язання задач:
На ринку даного товару функція попиту описується рівнянням: Qd = 6 – P, функція пропозиції: Qs = -3 + 2P. Визначити рівноважну ціну і рівноважний об’єм продаж. Якщо ціна становитиме 2 грн., що утвориться на ринку: надлишок чи дефіцит? В якому розмірі? Що станеться, якщо ціна зросте до 4 грн.? Представте дану ситуацію графічно.

Дано:
Qd = 6 – P Усова ринкової рівноваги: Qd = Qs, виходячи з цього
Qs = -3 + 2P розраховуємо рівноважну ціну і об’єм продаж:
Р1 = 2 грн. 6 – Р = -3 + 2Р => Р0 = 3 грн.
Р2 = 4 грн. Q0 = 6 – 3 = 3 одиниці товару
Якщо ціна зменшиться до 2 грн.: Qd1 = 6 – 2 = 4 одиниці блага
Р0 - ? Q0 - ? Qs1 = -3 + 2
·2 = 1 одиниця блага
Q1 - ? Q2 - ? на ринку утвориться дефіцит 4 – 1 = 3 одиниці блага
Дефіцит - ? Якщо ціна збільшиться до 4 грн.: Qd2 = 6 – 4 = 2 одиниці блага
Надлишок - ? Qs2 = -3 + 2
·4 = 5 одиниць блага
на ринку утвориться надлишок 3 – 2 = 1 одиниця блага

Р

5
D S
4 надлишок

3 Е

2 дефіцит

1

0 Q
1 2 3 4 5 6
Відповідь: рівноважна ціна становить 3 гривні, рівноважний об’єм продаж – 3 одиниці блага. При ціні в 2 гривні утвориться дефіцит в 3 одиниці блага; при ціні 4 гривні на ринку утвориться надлишок в 1 одиницю блага.

Ціна товару зросла від 2 до 3 грн., обсяг попиту на нього зменшився з 1500 шт. до 1000 шт. Чому дорівнює коефіцієнт цінової еластичності попиту?

Дано:
Р1 = 2 грн. Еd =
·Q
·Р Еd = (1000 – 1500)
· 3 = 1,5
Р2 = 3 грн.
·Р
·Q (3 – 2)
· 1000
Q1 = 1500 шт.
Q2 = 1000 шт.

Еd - ?

Відповідь: коефіцієнт цінової еластичність попиту 1,5; попит на даний товар еластичний

Рекомендована література:
Нуреев Р.М. Курс микроэкономики. – М. – 1999;
Лисовицкий В.Н. Микроэкономика. К – 1997;
Наливайко А.П., Євдокимова Н.М., Задорожна Н.В. Мікроекономіка. – К. – 1999;
Емцов Р.Г., Лукин М.Ю. Микроэкономика. – М. – 1999.










Самостійна робота 4
Тема: Розв’язання задач до теми «Закони грошового обігу. Грошова маса»

В результаті вивчення теми студенти повинні:
знати: закони грошового обігу і їх формули; агрегати грошової маси
вміти: використовувати формули закону грошового обігу для розв’язку задач; визначати агрегати М1, М2, М3 грошової маси.

Студенти, залежно від рівня знань, вмінь і здібностей самостійно обирають для себе рівень завдання самостійної роботи.

Для того, щоб отримати за вірно виконану самостійну роботу максимально 8 балів, необхідно обрати по одній задачі із завдань 4.1 і 4.2 і вірно їх виконати в зошиті для домашніх самостійних робіт:

Завдання 4.1
Кожна гривня, призначена для угод, здійснює в середньому 4 оберти за рік і спрямовується на придбання кінцевих товарів і послуг. Номінальний обсяг ВВП складає 2000 млрд. гривень. Визначити величину попиту на гроші для угод.
Скільки обертів здійснить протягом року грошова одиниця, якщо сума цін реалізованих товарів 500 млрд. гривень, а кількість грошей, необхідних для товарного обігу 100 млрд. гривень? Які функції грошей характеризує використана при розрахунках формула?
Визначте величину валового внутрішнього продукту, якщо загальна кількість грошей в обігу (величина грошового попиту) складає 500 млрд. грн., а кожна грошова одиниця в середньому здійснює 4 оберти на рік.

Завдання 4. 2
На підставі наведених даних порахувати М1:
Невеликі строкові вклади – 1630 млрд. грн.,
Великі строкові вклади – 645 млрд. грн.,
Розрахункові рахунки – 448 млрд. грн.,
Готівка – 170 млрд. грн.

4.2.2 На підставі наведених даних порахувати М1:
Готівка поза банками – 4040 млн. грн.,
Кошти на розрахункових та поточних рахунках – 6315 млн. грн.,
Строкові депозити – 9023 млн. грн.,
Кошти клієнтів за трастовими операціями банків – 9364 млн. грн.

4.2.3 На підставі наведених даних порахувати М2:
Готівка поза банками – 4040 млн. грн.,
Кошти на розрахункових та поточних рахунках – 6315 млн. грн.,
Строкові депозити – 9023 млн. грн.,
Кошти клієнтів за трастовими операціями банків – 9364 млн. грн.

Для того, щоб отримати за вірно виконану самостійну роботу максимально 10 балів, необхідно обрати по дві задачі із завдань 4.3 і 4.4 і вірно їх виконати в зошиті для домашніх самостійних робіт:

Завдання 4.3
Сума товарних цін 2000 млрд. гривень, сума цін товарів, проданих у кредит 250 млрд. гривень, сума платежів за борговими зобов’язаннями 345 млрд. гривень, сума взаємопогашуваних безготівкових платежів 300 млрд. гривень. Яка кількість грошей в даному випадку знадобиться для забезпечення товарного обігу, якщо кожна гривня здійснює в середньому 5 обертів за рік? Які функції грошей характеризує використана при розрахунках формула?
Сума товарних цін 2000 млрд. гривень, сума цін товарів, проданих у кредит 250 млрд. гривень, сума платежів за борговими зобов’язаннями 345 млрд. гривень, сума взаємопогашуваних безготівкових платежів 300 млрд. гривень. Скільки обертів за рік здійснить кожна грошова одиниця, якщо для обігу використовується 359 млрд. гривень? Які функції грошей характеризує використана при розрахунках формула?
Якою буде сума товарних цін, якщо сума цін товарів, проданих у кредит 550 млрд. гривень, сума платежів за борговими зобов’язаннями 455 млрд. гривень, сума взаємопогашуваних безготівкових платежів 350 млрд. гривень, для забезпечення товарного обігу використовується 625 млрд. гривень, а кожна гривня здійснює в середньому 4 оберти за рік? Які функції грошей характеризує використана при розрахунках формула?
Сума товарних цін 2945 млрд. гривень, сума цін товарів, проданих у кредит 550 млрд. гривень, сума платежів за борговими зобов’язаннями 455 млрд. гривень, для забезпечення товарного обігу використовується 625 млрд. гривень, кожна гривня здійснює в середньому 4 оберти за рік? Якою буде сума взаємопогашуваних безготівкових платежів? Які функції грошей характеризує використана при розрахунках формула?

Завдання 4.4
На підставі наведених даних порахувати М1, М2, М3:
Невеликі строкові вклади – 2830 млрд. грн.,
Великі строкові вклади – 6400 млрд. грн.,
Розрахункові і поточні рахунки – 450 млрд. грн.,
Ощадні вклади – 350 млрд. грн.,
Готівка – 220 млрд. грн.

4.4.2 На підставі наведених даних порахувати М1, М2, М3:
Готівка поза банками – 4040 млн. грн.,
Кошти на розрахункових та поточних рахунках – 6315 млн. грн.,
Строкові депозити – 9023 млн. грн.,
Кошти клієнтів за трастовими операціями банків – 9364 млн. грн.,
В облігаціях зберігається сума, еквівалентна 125 млн. грн.

На підставі наведених даних порахувати М1, М2, М3:
Невеликі строкові вклади – 1550 млрд. грн.,
Великі строкові вклади – 555 млрд. грн.,
Поточні рахунки – 434 млрд. грн.,
Ощадні вклади – 320 млрд. грн.,
Готівка – 180 млрд. грн.

4.4.4 На підставі наведених даних порахувати М1, М2, М3:
Готівка поза банками – 5540 млн. грн.,
Кошти на розрахункових та поточних рахунках – 1915 млн. грн.,
Строкові депозити – 9050 млн. грн.,
Кошти клієнтів за трастовими операціями банків – 8260 млн. грн.

При розв’язанні задач необхідно використовувати лекційний матеріал і спиратись на наведені приклади.

Приклади розв’язання задач:
Сума товарних цін 1200 млрд. гривень, сума цін товарів, проданих у кредит 480 млрд. гривень, сума платежів за борговими зобов’язаннями 640 млрд. гривень, для забезпечення товарного обігу використовується 188 млрд. гривень, кожна гривня здійснює в середньому 5 обертів за рік? Якою буде сума взаємопогашених безготівкових платежів?

Дано:
СЦ = 1200 млрд. грн. К = СЦ - КГ + ПП - ВП
КГ = 480 млрд. грн. Шо
ПП = 640 млрд. грн. ВП = (СЦ - КГ + ПП) - К
· Шо
К = 188 млрд. грн.
Шо = 5 ВП = (1200 - 480 + 640) - 188
· 5 = 420 млрд. грн.

ВП - ?

Відповідь: взаємопогашені безготівкові платежі складають 420 млрд. гривень.

На підставі наведених даних порахувати М1, М2, М3:
Невеликі строкові вклади – 1630 млрд. грн.,
Великі строкові вклади – 645 млрд. грн.,
Чекові вклади – 448 млрд. грн.,
Ощадні вклади – 300 млрд. грн.,
Готівка – 170 млрд. грн.

Дано: все в млрд. грн.
Готівка – 170 М1
Чекові вклади - 448
Ощадні вклади – 300 М2 М3
Невеликі строкові вклади – 1630
Великі строкові вклади – 645
М1 = 170 + 448 = 618 млрд. грн.
М2 = 170 + 448 + 300 + 1630 = 2548 млрд. грн.
М3 = 170 + 448 + 300 + 1630 + 645 = 3193 млрд. грн.

Відповідь: грошові агрегати складають: М1 = 618 млрд. грн.; М2 = 2548 млрд. грн.; М3 = 3193 млрд. грн.

Самостійна робота 5
Тема: Законодавчі основи розвитку підприємств і підприємництва в Україні.

В результаті вивчення теми студенти повинні:
Знати: законодавчі основи розвитку підприємництва в Україні; законодавчі акти України з питань розвитку підприємств і підприємництва; класифікацію підприємств і форм підприємницької діяльності;
Вміти: визначати законодавчі основи розвитку підприємництва в Україні; аналізувати види підприємств за різними критеріями; визначати переваги і недоліки різних форм підприємницької діяльності

Студенти, залежно від рівня знань, вмінь і здібностей самостійно обирають для себе рівень завдання самостійної роботи.

Для того, щоб отримати за вірно виконану самостійну роботу максимально 8 балів, необхідно в зошиті для домашніх самостійних робіт виконати такі завдання:

Надати визначення понять: підприємство, підприємництво.
Перерахувати законодавчі акти України з питань розвитку підприємств і підприємництва.
Заповнити таблицю 5.1

Таблиця 5.1 Види підприємств


За формою власності









За формою організації









За розміром









Для того, щоб отримати за вірно виконану самостійну роботу максимально 10 балів, необхідно в зошиті для домашніх самостійних робіт виконати такі завдання:
Заповнити таблицю 5.2


Таблиця 5.2 Організаційні форми підприємств

Організаційні форми підприємств
Переваги
Недоліки

Одноосібне володіння



Партнерство



Корпорація




Орієнтуючись на власні знання, матеріали засобів масової інформації заповнити таблицю 5.3

Таблиця 5.3 Приклади підприємств різних форм власності Запорізького регіону

Державна власність
Колективна власність
Приватна власність
Власність інших держав
Власність міжнародних організацій








Додатковий матеріал для виконання самостійної роботи:
Підприємництво самостійна, ініціативна, постійна діяльність у сфері виробництва, надання послуг і виконання робіт, яку здійснюють на власний ризик з метою отримання прибутку, а також стиль і тип поведінки, якому властиві ініціатива, пошук нетрадиційних рішень, масштабність, ризик.
Основними передумовами підприємницької діяльності є різноманіття форм власності; раціональна політика держави щодо неї, яка виражається у науково обґрунтованій правовій базі; політична стабільність; сприятлива громадська думка.
З урахуванням важливої ролі підприємництва у забезпеченні економічної, соціальної, а відповідно й політичної систем у більшості країн з ринковою економікою створено широке правове поле для його функціонування і розвитку. Зі створення можливостей для становлення підприємництва розпочалися економічні реформи у пострадянських державах. В Україні підприємницьку діяльність регулюють закони: «Про господарські товариства», «Про власність», «Про оренду державного та комунального майна», «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», «Про державну підтримку малого підприємництва», «Про патентування деяких видів підприємницької діяльності», «Про ліцензування певних видів господарської діяльності», «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб підприємців» (став чинним з 1 липня 2004 р.) та «Господарський кодекс України» (став чинним з 1 січня 2004 р.).
Крім того, підприємницьку діяльність регулюють багато підзаконних нормативних актів: Постанова Правління НБУ № 527 від 18 грудня 1998 р., Інструкція «Про відкриття банками рахунків у національній та іноземній валюті», Указ Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва» № 746/99 від 28 червня 1999 р.
Українське законодавство трактує підприємництво як самостійну ініціативу, систематичну, на власний ризик діяльність із виробництва продукції, виконання робіт і надання послуг, заняття торгівлею з метою одержання прибутку. Підприємцями можуть бути громадяни, не обмежені законом у правоздатності або дієздатності, юридичні особи всіх форм власності. Юридичною особою є підприємство, організація, установа, будь-яка інша структура, яка має своє майно, рахунок у банку, самостійний баланс, печатку зі своєю назвою, товарний знак, право набувати власність, користуватися і розпоряджатися нею від свого імені, бути позивачем і відповідачем у суді та господарському суді, несе самостійну майнову відповідальність. Заборонено займатися підприємницькою діяльністю військовослужбовцям; посадовим особам органів прокуратури, суду, органів державної безпеки, внутрішніх справ, нотаріату, державної влади та управління, які здійснюють контроль за підприємницькою діяльністю; особам, яким суд заборонив займатися підприємницькою діяльністю; особам, які мають непогашену судимість за крадіжки та інші корисливі правопорушення.
Підприємство економічно і юридично відокремлена ланка економіки, в якій поєднується певний технологічний і суспільний спосіб виробництва матеріальних благ і послуг.
У економіці України сучасні підприємства класифікують за сімома ознаками:
За метою і характером діяльності виокремлюють комерційні та некомерційні підприємства. Комерційні ставлять за мету одержання прибутку, мета некомерційних у досягненні соціального чи економічного ефекту без одержання прибутку.
За формами власності розрізняють приватні, колективні, державні підприємства.
За належністю капіталу існують національні, іноземні, змішані підприємства.
За правовим статусом і формою господарювання виокремлюють одноосібні, кооперативні, орендні, господарські товариства.
За галузево-функціональним видом діяльності підприємства поділяють на промислові, сільськогосподарські, будівельні, транспортні, торговельні, виробничо-торговельні, торгово-посередницькі, інноваційно-впроваджуючі, лізингові, банківські, страхові, інвестиційні, туристичні.
За технологічною та територіальною цілісністю і ступенем підпорядкування серед підприємств виокремлюють головні (материнські), дочірні, асоційовані, філії.
За розміром (чисельністю працюючих) підприємства бувають малі, середні, великі. Малі фірми до 50 працівників залежно від галузі, середні до 1000 та великі понад 1000 працівників.
Набуття підприємством у його відносинах з фізичними і юридичними особами правової форми надає йому якостей фірми.
Фірма складне об'єднання матеріальних, трудових та інших ресурсів, відповідно організованих і координованих для виробництва товарів і послуг.
Основою економіко-правової форми підприємства є форма власності, на якій воно засноване. Відповідно до існуючих типів власності (спільної, приватної, змішаної) економіко-правові форми підприємств диференціюють на приватні, колективні, державні та змішані.
Приватні підприємства. До них відносять будь-які підприємства недержавної форми власності. З огляду на це виокремлюють такі їх види: одноосібного володіння, партнерства (товариства), корпорації.
Підприємства одноосібного володіння. Ними є:
індивідуальні підприємства (їх майно належить фізичній особі, вони функціонують лише на її власній праці);
сімейні підприємства (засновані на власності і праці громадян членів однієї родини);
підприємства, засновані на власності окремого громадянина з правом найму робочої сили (такі підприємства поширені в ринковій економіці, часто їх називають малим бізнесом).
Порівняно з іншими формами підприємство одноосібного володіння має свої переваги і недоліки. З економічної точки зору головною його перевагою є єдність в одній особі господарюючого суб'єкта і власника як передумови ефективного функціонування підприємства, оскільки власник має цілковиту свободу у виборі діяльності, самостійно розпоряджається майном, результатами своєї праці, сплачує відносно невеликі податки. Малий бізнес швидше, ніж великі фірми, пристосовується до кон'юнктури ринку, роботи в кризових умовах. Він сприяє розширенню номенклатури й асортименту продукції, ефективніше вирішує проблеми ресурсозбереження, раціональніше використовує трудові ресурси, у нього значно нижчі виробничі, інфраструктурі витрати. В економіці багатьох західних країн малий бізнес є індикатором економічного розвитку як наслідок його оперативного реагування на динаміку ринкової кон'юнктури, норми прибутку в різних галузях економіки.
Однак підприємства одноосібного володіння мають певні економічні недоліки. Це нестача власних фінансових ресурсів для розвитку підприємства, труднощі менеджменту (власник змушений виконувати всі основні функції з управління, оскільки йому недоступні вигоди від спеціалізації управління), необмежена відповідальність власника підприємства за результати діяльності (одноосібні підприємці відповідають не лише активами підприємства, а й своїм особистим майном: якщо власник не може покрити всі вимоги кредиторів активами підприємства, суд може накласти арешт і на його особисту власність). Одноосібним підприємствам не під силу масштабні науково-технічні програми, у них обмежений доступ до сировини і матеріалів, невисокі можливості щодо вивчення ринків збуту, реклами, вони надто вразливі до дії зовнішніх факторів коливання цін, податків.
Підприємства одноосібного володіння поширені у країнах з ринковою економікою (у США близько 80 % підприємств є одноосібними). Загалом найбільше їх у роздрібній торгівлі, консультативному бізнесі, сфері харчування та інших видах послуг.
Партнерства (товариства). Засновані на партнерстві підприємства репрезентують більш розвинуту економіко-правову форму. їх характерна особливість полягає у наявності двох або більше осіб, які об'єднують своє майно, стають співвласниками створеного ними підприємства, спільно управляють виробництвом і власністю, розподіляють прибуток і несуть спільну відповідальність за його зобов'язаннями. Процедурно організація партнерства нескладна. Майже в усіх випадках вона передбачає укладення письмового договору.
За статусом виокремлюють партнерства з обмеженою відповідальністю і партнерства з повною відповідальністю (звичайні партнерства).
Партнерства з обмеженою відповідальністю відповідають за зобов'язаннями партнерства у межах своїх внесків, у таких пропорціях вони розподіляють прибуток.
Партнерства з повною відповідальністю (звичайні партнерства). Учасники відповідають за зобов'язаннями партнерства розмірами своїх внесків і особистим майном.
Перевагами партнерства порівняно з підприємствами одноосібної приватної власності є можливість залучення більших ресурсів зі збереженням високої адаптивності. Оскільки управління партнерською фірмою, як правило, спеціалізоване, кожний з партнерів відповідає за конкретну ділянку роботи. Недоліками партнерства вважають значно складнішу, ніж за одноосібного підприємництва, процедуру прийняття рішень, часті незгоди між учасниками під час управління підприємством, неможливість продажу учасниками своїх паїв на відкритому ринку.
Партнерства мають міцні позиції й активно розвиваються у сфері малого бізнесу, у наданні послуг, сільському господарстві.
Корпорації. Найрозвинутіша економіко-правова форма підприємств, які ще називають АТ. Вона володіє найбільшою фінансовою силою, великими перевагами у менеджменті, що є наслідком її спеціалізації та професіоналізму.
Корпорація відповідає за своїми зобов'язаннями лише майном корпорації, цим вона відрізняється від одноосібних приватних підприємств І партнерств, які відповідають і власним майном, і майном своїх учасників (засновників). Це свідчить, що корпорація є товариством (компанією) з обмеженою відповідальністю, статус якої привабливий для суб'єктів бізнесу.
Зважаючи на особливості відповідальності, виокремлюють такі види корпорацій:
корпорації з відповідальністю, обмеженою акціями;
корпорації з відповідальністю, обмеженою гарантіями;
корпорації з необмеженою відповідальністю.
Створити корпорацію технічно значно складніше, ніж партнерство чи підприємство одноосібного володіння, оскільки на них поширюються юридичні обмеження ділової активності (дозволено займатися тільки видами діяльності, передбаченими статутом). У багатьох країнах функціонування корпорацій ускладнене подвійним оподаткуванням доходу: оподатковуються прибутки АТ і доходи (дивіденди) акціонерів.
Останнім часом заявив про себе новий вид корпоративного підприємства корпорація колективного володіння, утворення якої є результатом передавання більшої частини акцій її працівникам, що зближує їх інтереси.
Колективні підприємства. До них відносять підприємства з колективною формою власності на засоби виробництва і частину
створеного продукту, а також із колективним управлінням власністю. Розрізняють колективні підприємства, що допускають поділ власності на паї та не допускають такого поділу.
Підприємством колективної власності вважають корпоративне або унітарне підприємство, що діє на основі колективної власності засновників. Підприємствами колективної власності є виробничі кооперативи, підприємства споживчої кооперації, підприємства громадських і релігійних організацій.
Державні підприємства. Одним із суб'єктів господарської діяльності розвинутих країн є державне підприємство підприємство, яке засноване і здійснює свою виробничо-економічну діяльність на базі державної власності. Функціонування таких підприємств є однією з форм впливу держави на господарське і соціальне життя суспільства. За ринкової системи господарювання державний сектор в економіці країн Західної Європи становить 15 % , хоч у різних країнах він неоднаковий.
Державні підприємства функціонують на принципах самоокупності, самофінансування та самоуправління з метою одержання прибутку. Це означає, що їх діяльність відбувається в режимі повної комерціалізації, тобто господарчого розрахунку.
Змішані підприємства. Це підприємства, в яких поєднуються різні форми власності, зокрема державна і приватна. Вплив учасників на діяльність таких підприємств обумовлюється частками у статутному фонді. Вони можуть бути як національними, так і з залученням іноземного капіталу. У світовій економічній практиці змішані підприємства доволі поширені.
Кожне підприємство належить до певної організаційно-правової форми, що обумовлена формою його власності, правовим режимом, переданим йому засновниками майна; законодавчими обмеженнями щодо діяльності конкретної організаційно-правової форми; повноваженнями щодо управління майном юридичної особи; вимогами законодавства до складу його засновників і меж їх відповідальності за зобов'язаннями створеної ними юридичної особи; характером повноважень управління та деякими іншими особливостями.
Суб'єктами малого підприємництва в Україні є зареєстровані у встановленому порядку фізичні особи, які займаються підприємницькою діяльністю без створення юридичної особи, а також, юридичні особи будь-якої організаційно-правової форми та форми власності, в яких середньооблікова чисельність працюючих за звітний період не перевищує 50 осіб, а обсяг річного валового доходу 500 000 євро. Такі підприємства можуть бути новоствореними або виділеними зі складу діючих, які є засновниками малих підприємств. Основним критерієм для зарахування господарського об'єкта до малих підприємств є кількість працівників, яка залежить від галузі та виду діяльності: в промисловості та будівництві до 200 осіб, в інших галузях виробничої сфери до 50, у науці та науковому обслуговуванні до 100, у невиробничій сфері до 25, у роздрібній торгівлі до 15 осіб.
У 90-ті роки XX ст. в економіці України почали функціонувати підприємства у формі господарських товариств.
Господарські товариства підприємства створені на засадах угоди юридичними особами і громадянами шляхом об'єднання їх майна та підприємницької діяльності з метою одержання прибутку.
До господарських товариств належать: АТ, товариства з обмеженою відповідальністю (ТОВ), товариства з додатковою відповідальністю (ТДВ), повні товариства, командитні товариства.
Акціонерні товариства. Вони формують статутний фонд, поділений на певну кількість акцій рівної номінальної вартості, несуть відповідальність за зобов'язаннями товариства тільки його майном, а кожен акціонер у межах належних йому акцій. Статутний фонд АТ не може бути меншим суми, еквівалентної 1250 мінімальним заробітним платам на момент його створення.
У деяких випадках конкретна організаційно-правова форма є обов'язковою передумовою для певного виду діяльності. Наприклад, інвестиційний фонд може бути створений лише у формі ЗАТ, його статутний фонд повинен бути не меншим суми, еквівалентної 2000 мінімальних зарплат. Якщо інвестиційна компанія здійснює спільні інвестиції, її статутний фонд має становити не менше 50 тис. мінімальних зарплат.
АТ мають фінансові (створюють механізм оперативної мобілізації масштабних інвестицій і регулярного одержання прибутку у формі дивідендів для власників акцій), економічні (акціонерний капітал сприяє встановленню гнучкої системи виробничо-господарських зв'язків, опосередкованих перехресним або ланцюговим володінням акцій), соціальні (акціонування є важливою формою роздержавлення власності, перетворення найманих працівників на співвласників майна) переваги.
Товариства з обмеженою відповідальністю. Це товариства, які мають статутний фонд, поділений на частки, розмір яких визначається установчими документами. Статутний фонд повинен бути не меншим суми, еквівалентної 100 мінімальним заробітним платам. Кожний учасник несе ризик у межах своїх вкладів до статутного фонду. Це один з найпоширеніших видів господарських товариств у економічній сфері України.
Товариства з додатковою відповідальністю. Це товариства, учасники яких відповідають за боргами товариства своїми внесками до статутного фонду, а за недостатності цих сум належним їм майном в однаковому для всіх учасників розмірі, кратному до свого внеску. Граничний розмір відповідальності передбачається в установчих документах. В Україні у формі ТДВ обов'язково повинні функціонувати довірчі товариства, які здійснюють представницьку діяльність відповідно до договору, укладеного з довірителями майна (коштів, ЦП, документів, які засвідчують право власності довірителя) щодо реалізації прав його власників.
Загалом менш поширеними є повні та командитні товариства.
Повні товариства. Їх учасники зі своїх внесків формують статутний фонд, займаються спільною підприємницькою діяльністю, несуть необмежену і солідарну відповідальність усім своїм майном за зобов'язаннями товариства, що виникли до чи після їх вступу до нього.
Командитні товариства. Це товариства змішаного типу, в яких поєднуються особливості товариства з обмеженою відповідальністю і повного товариства. Одні їх учасники здійснюють підприємницьку діяльність від імені товариства і несуть відповідальність за його зобов'язаннями всім своїм майном (повні товариші, або комплементарії). Інші учасники (вкладники, або командисти) не беруть участі в підприємницькій діяльності та управлінні товариством, їх відповідальність обмежена вкладом у майно товариства.
Правовий статус усіх видів господарських товариств визначається нормами Закону України «Про господарські товариства», який регулює особливості їх створення, права та обов'язки, рівень відповідальності учасників і засновників.
Рекомендована література:
Політична економія / за ред. В.О.Рибалкіна, В.Г.Бодрова. – К.: Академія, 2004. – с.445-465
Основи економічної теорії. / за ред. П.В.Круша, В.І.Депутат, С.О.Тульчинськох. – К.: Каравела, 2007, с.170-186
Мочерний С.В., Устинко О.А. Основи економічної теорії. – К.: Академія, 2005, с.184-201
Економічна теорія: Політекономія / за ред. В.Д. Базилевича. – К.: Знання, 2006, с267-288.

Самостійна робота 6
Тема: Розв’язання задач до теми «Капітал»

В результаті вивчення теми студенти повинні:
Знати: особливості постійного, змінного капіталу; порядок розрахунку маси і норми додаткової вартості, маси і норми прибутку;
Вміти: визначати постійний, змінний капітал, додаткову вартість; розраховувати норму і масу додаткової вартості; розраховувати норму і масу прибутку

Студенти, залежно від рівня знань, вмінь і здібностей самостійно обирають для себе рівень завдання самостійної роботи.

Для того, щоб отримати за вірно виконану самостійну роботу максимально 8 балів, необхідно обрати три задачі із завдання 6.1 і вірно їх виконати в зошиті для домашніх самостійних робіт:

Завдання 6.1
Визначити вартість блага, якщо нова вартість складає 300 тисяч гривень, основні фонди підприємства оцінені в 400 тисяч гривень і спрацьовуються протягом 40 місяців, оборотні фонди ак5ладають 30 тисяч гривень за місяць.
Яка середня заробітна плата на підприємстві, на якому працюють 200 найманих працівників, якщо маса додаткової вартості 300 тисяч гривень, а норма додаткової вартості 300%?
На підприємстві працюють 20 найманих робітників, середня заробітна плата складає 1650 гривень за місяць, норма додаткової вартості 300%. Чому дорівнює додаткова вартість на даному підприємстві?
Підприємство для організації виробничої діяльності придбало предметів праці на 20 тисяч гривень, обладнання з терміном амортизації 3 роки на 500 тисяч гривень, фонд заробітної плати складає 80 тисяч гривень. Чому дорівнює вартість виготовленої продукції, якщо норма додаткової вартості 250%?
Визначити авансований капітал, при умові, що нова вартість складає 300 тисяч гривень, додаткова вартість 200 тисяч гривень, предметів праці підприємство отримує на 100 тисяч гривень, засобів праці з розрахунку на один місяць – на 30 тисяч гривень.
Визначити нову вартість, якщо авансований капітал складає 550 тисяч гривень, постійного капіталу було витрачень на 400 тисяч гривень, а норма додаткової вартості 100%.

Для того, щоб отримати за вірно виконану самостійну роботу максимально 10 балів, необхідно обрати дві задачі із завдання 6.2 і вірно їх виконати в зошиті для домашніх самостійних робіт:

Завдання 6.2
Працівник за робочий день з тканини, яка коштує 2000 грн., шиє 10 пар джинсів. При цьому зношування приміщення, в якому відбувається процес виробництва, а також знарядь праці становить 500 грн. Денна вартість робочої сили 1200 грн. Порахувати авансований капітал. Якою буде вартість однієї пари джинсів, якщо норма додаткової вартості 300%? Чому дорівнює нова вартість?
Використайте умову задачі 6.2.1, тільки враховуйте, що норма додаткової вартості 400%. Які показники в результаті змінять?
Для організації виробничої діяльності підприємство витрачає щомісяця сировини на 10000 грн., за оренду приміщення сплачується 15000 грн., комунальні послуги коштують 14000 грн., використовується обладнання з терміном амортизації 5 роки, яке купували за 390000 грн., на підприємстві працюють 10 найманих робітників із середньою заробітною платою 2000 грн. За місяць. Продуктивність підприємства 2000 виробів за місяць, кожен з них продається по 150 грн. Чи буде дане підприємство прибутковим? Якою є норма додаткової вартості?
Використайте умову задачі 6.2.3, тільки враховуйте, що термін амортизації обладнання 3 роки.
Використайте умову задачі 6.2.3, тільки враховуйте, що ціна на кожного виробу становить 100 гривень.

При розв’язанні задач необхідно використовувати лекційний матеріал і спиратись на наведені приклади.

Приклади розв’язання задач:

На підприємстві працюють 10 найманих робітників, середня заробітна плата складає 1550 гривень за місяць, норма додаткової вартості 150%. Чому дорівнює додаткова вартість на даному підприємстві?
Дано:
n = 10 mґ = m / V
· 100% V = 1550
· 10 = 15500 грн.
V1 = 1550 грн. V = V1
· n m = 150
· 15500 = 23250 грн.
mґ = 150% m = mґ
· V 100
m -? 100%

Відповідь: додаткова вартість на даному підприємстві становить 23250 гривень.

Підприємство для організації виробничої діяльності придбало предметів праці на 150 тисяч гривень, обладнання з терміном амортизації 3 роки на 900 тисяч гривень, фонд заробітної плати складає 80 тисяч гривень. Чому дорівнює вартість виготовленої продукції, якщо норма додаткової вартості 250%?

Дано:
Соб = 150 тис. грн. W = С + V + m С = 150 тис. + 900 тис./ 3 = 450 тис. грн.
Сос = 900 тис. грн. С = Соб + Сос / А m = 250%
· 80 тис. / 100% = 200 тис. грн.
А = 3 р. m = mґ
· V W = 450 тис.+80 тис.+200 тис.=730 тис.
V = 80 тис. грн. 100%
mґ = 250%

W - ?
Відповідь: вартість блага складає 730 тис. гривень.

Для організації виробничої діяльності підприємство витрачає щомісяця сировини на 2500 грн., за оренду приміщення сплачується 1500 грн., комунальні послуги коштують 700 грн., використовується обладнання з терміном амортизації 3 роки, яке купували за 30000 грн., на підприємстві працюють 300 найманих робітників із середньою заробітною платою 900 грн. за місяць. Продуктивність підприємства 5000 виробів за місяць, кожен з них продається по 200 грн. Чи буде дане підприємство прибутковим? Якою є норма додаткової вартості?

Дано:
Соб (1) = 2500 грн. W = С + V + m W = 200
· 5000 = 1000 тис. грн.
Соб (2) = 1500 грн. m = W - С – V С = 2500 грн. + 1500 грн. + 700 грн. +
Соб (3) = 700 грн. W = w1
· h + 30000 / 3 = 14,7 тис. грн.
А = 3 р. V = V1
· n V = 900
· 300 = 270 тис. грн.
Сос = 30000 грн. С = Соб + Сос / А m = 1000 тис. – 14,7 тис. – 270 тис. =
n = 300 mґ = m / V
· 100% 715,3 тис. грн.
V1 = 900 грн. mґ = 715,3 тис. / 270 тис.
· 100% =
h = 5000 = 265%
w1 = 200 грн.

m -?
mґ-?

Відповідь: підприємство буде прибутковим, отримає 715,3 тис. гривень прибутку, норма додаткової вартості 265%.

Самостійна робота №6а
Тема: Розв’язання задач до теми «Витрати виробництва»

В результаті вивчення теми студенти повинні:
Знати: класифікацію витрат виробництва, особливості обчислення витрат виробництва;
Вміти: надавати характеристику витрат виробництва, знати їх особливості; обчислювати витрати виробництва

Студенти, залежно від рівня знань, вмінь і здібностей самостійно обирають для себе рівень завдання самостійної роботи.

Для того, щоб отримати за вірно виконану самостійну роботу максимально 8 балів, необхідно в зошиті для домашніх самостійних робіт заповнити таблицю, представивши необхідні розрахунки:

Постійні витрати виробництва становлять 60 грн., заповніть таблицю 6а.1

Таблиця 6а.1 Витрати виробництва
Сукупний обсяг виробництва
Q
Постійні витрати
FC
Змінні витрати
VC
Сукупні витрати
TC
Середні постійні витрати
AFC
Середні змінні витрати
AVC
Середні сукупні витрати
ATC
Граничні витрати
MC

0

0






1

45






2

85






3

120






4

150






5

185






6

225






7

270






8

325






9

390






10

465








Для того, щоб отримати за вірно виконану самостійну роботу максимально 10 балів, необхідно в зошиті для домашніх самостійних робіт обчислити одну із запропонованих задач, представивши необхідні розрахунки і пояснення:

Внаслідок збою у роботі комп’ютера фірми зникла необхідна інформація про її витрати. Головний бухгалтер зміг відновити лише деякі дані. Вам для прогнозу необхідна повна інформація. Спробуйте відновити таблицю 6а.1.1 в повному об’ємі.

Таблиця 6а.1.1 Витрати виробництва

Сукупний обсяг виробництва
Q
Постійні витрати
FC
Змінні витрати
VC
Сукупні витрати
TC
Середні постійні витрати
AFC
Середні змінні витрати
AVC
Середні сукупні витрати
ATC
Граничні витрати
MC

0
1000







100





20


200




10,5

11

300


3900



8

400

4200






500





20



На взуттєвій фабриці за годину виготовляється 1,2 пари взуття. Визначте середні змінні витрати виробництва однієї пари взуття, припускаючи, що праця є змінним фактором виробництва і що витрати на працю становлять 24 грн. на годину. Якщо постійні витрати становлять 16000 грн. на місяць, а місячний обсяг виробництва 1000 пар взуття, то якою буде величина середніх сукупних витрат виробництва?

У таблиці наведена частина даних про можливі варіанти ведення бізнесу малого підприємства при незмінних постійних витратах. Заповніть таблицю 6а.1.3:
Таблиця 6а.1.3 Витрати виробництва
Випуск та продаж Q
Середні постійні витрати AFC
Постійні витрати FC
Середні змінні витрати AVC
Змінні витрати VC
Середні сукупні витрати ATC
Сукупні витрати TC
Граничні витрати MC

1892




106




70



95



2542



55440
82






19

69



3360
45

22





3950



98280





Приклад розв’язання задачі:
Внаслідок збою у роботі комп’ютера фірми зникла необхідна інформація про її витрати. Головний бухгалтер зміг відновити лише деякі дані. Спробуйте обчислити решту даних, заповнивши таблицю:

Q
FC
VC
TC
ATC
AVC
AFC
MC

0








10



20

10


20

180






30


390






Розв’язок:
1) Якщо є AFC10, то можна порахувати FC10:
FC10 = AFC10
· Q10 = 100, постійні витрати однакові для усіх обсягів випуску, тому заносимо цей результат в усі колонки.
2) Нам відомі FC20 і VC20, можемо розрахувати ТС20:
ТС20 = FC20 + VC20 = 280
3) Нам відомі АТС10, можемо розрахувати ТС10:
ТС10 = АТС10
· Q10 = 200
4) Нам відомі ТС10, FC10, можемо розрахувати VC10:
VC10 = ТС10 – FC10 = 100
5) Нам відомі ТС30, FC30, можемо розрахувати VC30:
VC30 = ТС30 – FC30 = 290
6) Ми маємо всі дані для розрахунку середніх витрат:
АТС = ТС / Q; АVC = VC / Q; AFC = FC / Q:
АТС0 = -; АТС20 = 14; АТС30 = 13;
АVC0 = -; АVC10 = 10; АVC20 = 9; АVC30 = 9,7;
AFC0 = -; AFC20 = 5; AFC30 =3,3.
7) Ми маємо всі дані для розрахунку граничних витрат:
МС =
·ТС /
·Q:
МС10 = (ТС10 – ТС0) / (Q10 – Q0) = 10; МС20 =8; МС30 = 11.

Відповідь:

Q
FC
VC
TC
ATC
AVC
AFC
MC

0
100
0
100
-
-
-
-

10
100
100
200
20
10
10
10

20
100
180
280
14
9
5
8

30
100
290
390
13
9,7
3,3
11








Самостійна робота 7
Тема: Розв’язання задач до теми «Система національних рахунків.
Основні макроекономічні показники»

В результаті вивчення теми студенти повинні:
Знати: особливості системи національних рахунків України; методи обчислення основних макроекономічних показників;
Вміти: визначати особливості системи національних рахунків України; обчислювати основні макроекономічні показники

Студенти, залежно від рівня знань, вмінь і здібностей самостійно обирають для себе рівень завдання самостійної роботи.

Для того, щоб отримати за вірно виконану самостійну роботу максимально 8 балів, необхідно в зошиті для домашніх самостійних робіт виконати завдання 7.1

Завдання 7.1
надати визначення понять: валовий випуск, валовий внутрішній продукт, валовий національний дохід, особистий дохід, безподатковий дохід
виписати формули за якими розраховують валовий внутрішній продукт методами виробничим, розподільчим і кінцевого використання; чистий внутрішній продукт, валовий національний дохід, особистий дохід і безподатковий дохід.

Для того, щоб отримати за вірно виконану самостійну роботу максимально 10 балів, необхідно в зошиті для домашніх самостійних робіт розв’язати дві задачі із завдання 7.2

Завдання 7.2
Маємо такі умови в млн. гривень: заробітна плата найманих робітників 200, валовий корпоративний прибуток 20, різниця між неприбутковими податками і субсидіями 80, рента 5, реальний чистий відсоток 5, змішаний доход 10, амортизація 15, дивіденди 10, чисті поточні зовнішні трансферти 15, чистий поточний зовнішній доход 5. Визначити обсяги ВВП і ВНДн.
Маємо такі умови в млн. гривень: заробітна плата 118, амортизація 9, експорт 5, державні видатки 40, продуктові податки 20, трансферти 18, рента 4, чистий відсоток 12, чистий імпорт 21, імпорт 7, змішаний доход 2, споживчі витрати 120, субсидії 4, валовий випуск 280, валовий корпоративний прибуток 30, матеріальні витрати окремих галузей 126, неприбуткові податки 24. Порахувати ВВП методом кінцевого використання.
Маємо такі умови в млн. гривень: заробітна плата 118, амортизація 9, експорт 5, державні видатки 40, продуктові податки 20, трансферти 18, рента 4, чистий відсоток 12, чистий імпорт 21, імпорт 7, змішаний доход 2, споживчі витрати 120, субсидії 4, валовий випуск 280, валовий корпоративний прибуток 30, матеріальні витрати окремих галузей 126, неприбуткові податки 24. Порахувати ВВП виробничим методом.
Маємо такі умови в млн. гривень: заробітна плата 118, амортизація 9, експорт 5, державні видатки 40, продуктові податки 20, трансферти 18, рента 4, чистий відсоток 12, чистий імпорт 21, імпорт 7, змішаний доход 2, споживчі витрати 120, субсидії 4, валовий випуск 280, валовий корпоративний прибуток 30, матеріальні витрати окремих галузей 126, неприбуткові податки 24. Порахувати ВВП розподільчим методом.
Розрахувати, в якій кількості будуть здійснені відрахування від заробітної плати до страхових фондів, якщо маємо наступні умови гіпотетичної економіки (в млрд. гривень): рівень заробітної плати 560; рента 40; чистий відсоток від використання фінансових активів 90; дивіденди від участі в акціонерному капіталі 128; змішаний дохід від індивідуального бізнесу 485; внутрішні соціальні трансферти 15; чисті зовнішні соціальні трансферти 8; особистий дохід в цілому складає 1276.

Приклад розв’язання задачі:
Маємо такі умови в млн. гривень: заробітна плата 224, амортизація 11, експорт 15, державні видатки 82, продуктові податки 40, трансферти 44, рента 8, чистий відсоток 21, чистий імпорт 31, імпорт 10, змішаний доход 5, споживчі витрати 320, субсидії 9, валовий випуск 580, валовий корпоративний прибуток 76, матеріальні витрати окремих галузей 326, неприбуткові податки 44. Порахувати ВВП методом кінцевого використання.

Дано: (все в млрд. грн.)

ЗП = 224 ЧІ = 31 ВВП = СВ + ВІ+ ДЗ + ЧЕ
А = 11 Ім = 10 Для розрахунку ми не маємо даних про валові
Е = 15 ЗД = 5 інвестиції, державні закупки і чистий експорт, але
ДВ = 82 СВ = 320 знаємо, що валові інвестиції – це сума чистих
ПП = 40 С = 9 інвестицій і амортизації: ВІ = ЧІ + А;
Т = 44 ВВ = 580 Державні закупки разом із трансфертами складають Р = 8 ВКП = 76 державні видатки: ДВ = ДЗ + Т => ДЗ = ДВ – Т;
ЧВ = 21 МВ = 326 Чистий експорт – це різниця між експортом і
НП = 44 імпортом: ЧЕ = Е - Ім
ВІ = 31 + 11 = 42 млрд. грн.
ДЗ = 82 – 44 = 38 млрд. грн.
ВВП (за витратами) - ? ЧЕ = 15 – 10 = 5 млрд. грн.
ВВП = 320 + 42 + 38 + 5 = 405 млрд. грн.

Відповідь: валовий внутрішній продукт складає 405 млрд. грн.

Додатковий матеріал для виконання самостійної роботи:
Система національних рахунків передбачає обчислення багатьох макроекономічних показників. Первинним із них є валовий випуск.
Валовий випуск (ВВ) це сукупна ринкова вартість товарів та послуг, вироблених за рік резидентами країни в базових цінах. При цьому під базовими цінами розуміють ціни, які складаються із собівартості та прибутку і не включають в себе продуктові податки (акцизний збір, податок на додану вартість, мито та ін.).
ВВ включає:
усі товари, незалежно від місця їх використання;
послуги, що надаються іншим інституційним одиницям, та ін.
Валовий внутрішній продукт це сукупна ринкова вартість кінцевої продукції та послуг, що вироблені резидентами країни за рік. Кінцева продукція це та частка валового випуску, яка виходить із сфери виробництва і спрямовується на невиробниче споживання, інвестування (нагромадження) та експорт. Це означає, що при обчисленні ВВП не враховується проміжна продукція, тобто продукти та послуги, використані в процесі виробництва. Включення до складу ВВП проміжної продукції означало б повторний рахунок, тому що вартість проміжної продукції вже входить до складу кінцевої продукції та послуг.
Проміжне споживання включає:
витрати сировини, матеріалів, палива, енергії, насіння, кормів, продуктів харчування, медикаментів, спецодягу та ін.;
оплату робіт і послуг, що надаються іншими одиницями окремим одиницям або особам (ремонт, послуги транспорту, зв'язку, обчислювальних центрів, комунальні послуги, послуги реклами, юристів, страхування тощо);
витрати на відрядження у частині оплати проїзду і готелів та ін.
витрати на оплату послуг фінансових посередників (банків).
Для обчислення ВВП використовують три методи: виробничий, кінцевого використання (за витратами) і розподільчий (за доходами)ю
Згідно з виробничим методом ВВП обчислюється як сума валової доданої вартості усіх галузей економіки плюс продуктові податки за мінусом субсидій:
ВВП = (ВВ - МВ) + (ПП - С),
де ВВ – валовий випуск окремих галузей; МВ – матеріальні витрати окремих галузей; ПП – продуктові податки; С – субсидії; (ПП – С) – чисті продуктові податки.
Податки на продукти – це податки, які стягуються пропорційно до кількості або вартості товарів і послуг, що виробляються, продаються або імпортуються підприємствами-резидентами. До них відносять такі податки, як податок на додану вартість (ПДВ), акцизи, податки на окремі види послуг (на послуги транспорту, зв'язку, страхування, рекламу, дозвілля, спортивні заходи та ін.), мито тощо.
Субсидії на продукти це субсидії, що надаються підприємствам-резидентам із державного бюджету з метою відшкодування постійних збитків, які виникають у зв'язку з тим, що продажна ціна на окремі види продукції складається нижче від середніх витрат виробництва; субсидії на експорт і імпорт та ін.
Згідно з методом кінцевого використання (за витратами) ВВП обчислюється як сума окремих елементів сукупних витрат, здійснених всередині країни і пов'язаних зі створенням кінцевого продукту та послуг. Для цього використовують таку формулу:
ВВП = СВ + ВІ + ДЗ + ЧЕ,
Д е СВ споживчі витрати домашніх господарств, тобто населення; ВІ валові внутрішні інвестиції приватного сектора економіки; ДЗ державні закупки товарів і послуг з метою задоволення загальносуспільних потреб; ЧЕ чистий експорт, тобто різниця між експортом і імпортом товарів та послуг (ЧЕ = Е Ім).
Споживчі витрати домашніх господарств і державні закупки товарів та послуг складають кінцеве споживання товарів і послуг у країні. Воно охоплює витрати домогосподарств-резидентів на споживчі товари і послуги, а також витрати органів державного управління і некомерційних організацій, що обслуговують домашні господарства, на товари і послуги для індивідуального і колективного (загальносуспільного) споживання.
Витрати на кінцеве споживання домашніх господарств (СВ) включають;
витрати на купівлю споживчих товарів і послуг;
споживання товарів і послуг, отриманих у натуральній формі як оплату праці, подарунків тощо;
споживання товарів і послуг, що вироблені домашніми господарствами для особистого кінцевого споживання;
споживання товарів і послуг, що куплені резидентами даної країни за кордоном під час відряджень, туристичних поїздок тощо, за виключенням аналогічних закупок нерезидентів на території даної країни.
Державні закупки (ДЗ) це витрати на заробітну плату державних працівників і службовців, а також витрати, пов'язані із закупівлею товарів і послуг колективного (суспільного) споживання у приватного сектора економіки.
До державних закупок не входять видатки на трансфертні платежі. Урядові трансфертні платежі це державні виплати окремим особам, які не надаються в обмін на товари або послуги. Це допомога по безробіттю, пенсії, допомога престарілим і хворим. До трансфертних платежів відноситься також і відсоток по державному боргу, тобто доход, який виплачується по сумах, що були позичені для здійснення урядових програм розвитку. Загальні державні витрати (ДВ) містять як державні закупки товарів і послуг (ДЗ), так і трансфертні платежі (Т):
ДВ = ДЗ + Т.
Валові інвестиції (ВІ) складаються із двох елементів:
ВІ = ЧІ + А
де ЧІ чисті інвестиції, тобто такі, які спрямовуються на приріст капіталу та запасів; А амортизація, тобто інвестиції, які йдуть на відновлення зношеного капіталу.
Згідно з розподільчим методом (за доходами) ВВП – це сума первинних доходів, створених резидентами країни за рік. Для його обчислення використовують формулу:
ВВП = ЗП + ВКП + ЗД + (НП -С)
де ЗП - заробітна плата найманих працівників, включаючи відрахування до страхових фондів; ВКП валовий корпоративний прибуток; він розподіляється на три частини: податок на корпоративний прибуток (ПКП), дивіденди (Д) та нерозподілений прибуток, як власне джерело інвестування виробництва, включаючи й амортизацію (НрП); ЗД змішаний доход, тобто доход некорпоративного (індивідуального) бізнесу; неприбуткові податки, що включають податки на продукти та інші податки на виробництво і імпорт; С - субсидії на продукти та інші субсидії, пов'язані з виробництвом і імпортом; (НП - С) чисті неприбуткові податки.
Чистий внутрішній продукт (ЧВП) розраховують як різницю між ВВП і споживанням основного капіталу, тобто сумою амортизації поточного року (А):
ЧВП = ВВП – А
Валовий національний дохід (ВНД) це сума внутрішніх первинних доходів, тобто ВВП плюс чисті зовнішні первинні доходи, які отримані резидентами даної країни від інших країн.
Чисті зовнішні первинні доходи (ЧПДз) визначаються як різниця між первинними доходами, які отримані від інших країн, і первинними доходами, які передані іншим країнам. Отже, ВНД відрізняється від ВВП на сальдо первинних доходів, отриманих з-за кордону і переданих за кордон:
ВНД = ВВП + ЧПДз
З урахуванням руху поточних трансфертів у грошовій і натуральній формах формується валовий наявний національний доход (ВНДн):
ВНДн = ВНД + ЧПТз
де ЧПТз чисті поточні зовнішні трансферти, тобто різниця між поточними трансфертами отриманими з-за кордону і переданими за кордон.
Наступний показник – особистий дохід - складається із первинних доходів домашніх господарств та їх вторинних доходів, які не зароблені, але отримані внаслідок перерозподілу первинних доходів (внутрішні соціальні трансферти СТВ та чисті зовнішні соціальні трансферти ЧСТз)
ОД = (ЗП - ВСФ) + Р + ЧВ + Д + ЗД + СТв + ЧСТз
де ФСФ відрахування від заробітної плати до страхових фондів; Р рента як доход від передачі прав на використання власності (землі, надр тощо); ЧВ чистий відсоток як доход від фінансових активів (позички, облігації, термінові внески тощо); він обчислюється як різниця між отриманими і сплаченими відсотками; Д дивіденди як доход від участі в акціонерному капіталі; ЗД змішаний доход, тобто доход некорпоративного (індивідуального) бізнесу.
Велике значення в макроекономічному аналізі має показник особистого безподаткового доходу, або просто безподаткового доходу (БД). Він обчислюється як різниця Між особистим доходом і особистими податками (ОП):
БД = ОД - ОП
Безподатковий доход використовується на особисте споживання та заощадження. Зазначимо, що особисте споживання охоплює лише споживання домашніх господарств. Кінцеве споживання, крім споживання домашніх господарств, включає також витрати на споживання органів державного управління і некомерційних організацій, що обслуговують домашні господарства.




Рекомендована література:
Політична економія / за ред. В.О.Рибалкіна, В.Г.Бодрова. – К.: Академія, 2004, с.476-485
Основи економічної теорії. / за ред. П.В.Круша, В.І.Депутат, С.О.Тульчинськох. – К.: Каравела, 2007, с.274-286
Мочерний С.В., Устинко О.А. Основи економічної теорії. – К.: Академія, 2005, с.276-281
Економічна теорія: Політекономія / за ред. В.Д. Базилевича. – К.: Знання, 2006, с.433-442
Савченко А.Г., Пухтаєвич Г.О., Тітьонко О.М. Макроекономіка. – К.: Либідь, с.29-50

Самостійна робота 8
Тема: Розв’язання задач до теми «Зайнятість і безробіття»

В результаті вивчення теми студенти повинні:
Знати: сутність закону Оукена
Вміти: використовувати формули закону Оукена для обчислення задач

Студенти, залежно від рівня знань, вмінь і здібностей самостійно обирають для себе рівень завдання самостійної роботи.

Для того, щоб отримати за вірно виконану самостійну роботу максимально 8 балів, необхідно в зошиті для домашніх самостійних робіт виконати завдання 8.1 і 8.2:

Завдання 8.1
заповнити таблицю 8.1

Таблиця 8.1 Формули для обчислення втрат економіки від надмірного безробіття
Формула, написана без помилки
Формула, в якій допущена помилка
Як необхідно записати формулу, щоб вона була вірною






РБф = ЧЗ / ЧРС
· 100%
РБф = ЧБ / ЧРС
· 100%
В = (РБпр – РБф)
· 2,5%
В = (РБф – РБпр)
· 2,7%
ВВПф = (100 – В)
· ВВПп
100
ВВПп = (100 – В)
· ВВПв
100
.7 ВВПп = ВВПф
· 100
100 – В
8.1.8 ВВПф = ВВПп
· 100
100 – В
8.1.9 ВВПв = ВВПп – ВВПф
8.1.10 ВВПв = ВВПф – ВВПп

Завдання 8.2
Обчислити одну із запропонованих задач:
Рівень фактичного безробіття 10%, природного 6%. Розрахувати втрати економіки від надмірного безробіття.
Чисельність безробітних в країні близько 3 млн. чоловік, чисельність працездатного економічно активного населення – близько 30 млн. чоловік. Визначити рівень фактичного безробіття.
Економіка втрачає від безробіття 10% від ВВП. Фактичний ВВП складає 500 млрд. гривень. Яким міг би бути потенційний ВВП?
Потенційний ВВП міг би складати 600 млрд. гривень. Відомо, що економіка втрачає 12% від ВВП за рік. Скільки складає фактичний ВВП?
Рівень фрикційного безробіття складає 4%, рівень структурного безробіття 2%. Щорічно економіка втрачає від безробіття 12%. Визначити рівень фактичного безробіття.
Рівень фактичного безробіття 12%, природного 5%. Розрахувати втрати економіки від надмірного безробіття.
Економіка втрачає від безробіття 12% від ВВП. Фактичний ВВП складає 600 млрд. гривень. Яким міг би бути потенційний ВВП?
Потенційний ВВП міг би складати 800 млрд. гривень. Відомо, що економіка втрачає 10% від ВВП за рік. Скільки складає фактичний ВВП?

Для того, щоб отримати за вірно виконану самостійну роботу максимально 10 балів, необхідно виконати завдання 8.1, обрати дві задачі із завдання 8.3 і вірно обчислити їх в зошиті для домашніх самостійних робіт:

Завдання 8.3
Рівень фактичного безробіття складає 10%, природного – 6%. Фактичний ВВП становить 200 млрд. гривень. Визначити втрати економіки від надмірного безробіття (ВВПв).
Робоча сила складає 33 млн. чоловік, кількість зайнятих – 30 млн. чоловік, природне безробіття – 5%, фактичний ВВП 185 млрд. гривень. Чому дорівнює потенційний ВВП?
Фактичний ВВП складає 800 млрд. гривень, фрикційне безробіття 2%, структурне безробіття 4%, фактичне безробіття 9%. Чому дорівнюють втрати економіки від надмірного безробіття?
Рівень фактичного безробіття складає 12%, структурного – 2%, фрикційного 3%. Потенційний ВВП становить 200 млрд. гривень. Визначити втрати економіки від надмірного безробіття (ВВПв).
Робоча сила складає 27 млн. чоловік, чисельність безробітних – 3 млн. чоловік, природне безробіття – 6%, фактичний ВВП 200 млрд. гривень. Чому дорівнює потенційний ВВП?
Потенційний ВВП складає 800 млрд. гривень, фрикційне безробіття 2%, структурне безробіття 4%, фактичне безробіття 9%. Чому дорівнює фактичний ВВП?
Економіка втрачає від надмірного безробіття 10% на рік. Природне безробіття складає 5%. Визначити чисельність безробітних, якщо загальна чисельність робочої сили складає 30 млн. чоловік.
Економіка втрачає від надмірного безробіття 12% на рік. Природне безробіття складає 6%. Визначити чисельність робочої сили, якщо чисельність безробітних складає 2 млн. чоловік.

Приклад розв’язання задачі:
Робоча сила складає 30 млн. чоловік, кількість зайнятих – 27 млн. чоловік, природне безробіття – 6%, потенційний ВВП 180 млрд. гривень. Чому дорівнюють втрати економіки від надмірного безробіття?

Дано:
ЧРС = 30 млн. чол. ВВПв = ВВПп – ВВПф
ЧЗ = 27 млн. чол. ВВПф = (100 – В) · ВВПп
РБпр = 6% 100
ВВПп =180 млрд. грн. В = (РБф – РБпр) · 2,5
РБф = ЧБ · 100%
ВВПв = ? ЧРС
ЧБ = ЧРС – ЧБ

ЧБ = 30 млн. – 27 млн. = 3 млн. чол.
РБф = 3 млн. · 100% = 10%
30 млн.
В = (10 – 6) · 2,5 = 10%
ВВПф = (100 – 10) ·180 млн.=162 млн. грн.
100
ВВПв = 180 млн. – 162 млн. = 18 млн. грн.

Відповідь: втрати економіки від надмірного безробіття 18 млн. гривень.

Самостійна робота 9
Тема: Розв’язання задач до теми «Інфляція»

В результаті вивчення теми студенти повинні:
знати: формули для визначення темпів інфляції і дефлятора ВВП
вміти: визначати темпи інфляції і види інфляції залежно від її темпів; визначати індекс цін (дефлятор ВВП)

Студенти, залежно від рівня знань, вмінь і здібностей самостійно обирають для себе рівень завдання самостійної роботи.

Для того, щоб отримати за вірно виконану самостійну роботу максимально 8 балів, необхідно обрати дві задачі із завдання 9.1 і вірно їх виконати в зошиті для домашніх самостійних робіт:

Завдання 9.1
1995 рік є базовим. Визначити темп інфляції за період 1995 – 1997 років, якщо індекс цін 1997 року 128%.
Визначити темп інфляції (дефляції), якщо індекс цін для 1996 року дорівнював 98%, а 1995 рік є базовим.
У 1997 р. номінальний обсяг ВВП становив 486,2 млрд. грн., а індекс цін дорівнював 121,7%. Порахувати реальний ВВП.
У 1990 р. номінальний обсяг ВВП становив 273,2 млрд. грн., а індекс цін складав 85,7%, порахувати реальний ВВП.
Індекс цін у 1997 р. складав 85,7%, 1995 р. є базовим. Скільки відсотків у 1997 р. складало відхилення індексу цін і у який бік?

Для того, щоб отримати за вірно виконану самостійну роботу максимально 10 балів, необхідно обрати чотири задачі із завдання 9.2 і вірно їх виконати в зошиті для домашніх самостійних робіт:

Завдання 9.2
1995 рік є базовим. Індекс цін для 1990 року становив 25%, для 1997 року – 128%. Визначити темп інфляції за період 1990 – 1997 років.
Чому дорівнює темп інфляції у другому році, якщо номінальний ВВП у першому році становив 120 млн. грн., у другому році 150 млн. грн., реальний ВВП у першому році становив 110 млн. грн., у другому році 130 млн. грн. Який вид інфляції спостерігаємо в даному випадку?
Темпи інфляції в Україні становили: 1992 р. – 3000%, 1993 р. – 10000%, 1994 р. – 860%, 1995 р. – 280%, 2000 р. – 28,5%, 2001 р. – 6,1%, 2004 р. – 12,4%. Визначити вид інфляції для кожного випадку. Пояснити причини, які її спричинили, спираючись на знання, отримані при вивченні курсу «Історія України», на власні спостереження і дані засобів масової інформації.
Чому дорівнює темп інфляції у третьому році, якщо індекс цін у першому році склав 120%, у другому році 130%, у третьому році 140%?. Який вид інфляції спостерігаємо в даному випадку?
2005 рік є базовим. Індекс цін для 2000 року становив 75%, для 2007 року – 120%. Визначити темп інфляції за період 2000 – 2007 років.
Чому дорівнює темп інфляції у другому році, якщо номінальний ВВП у першому році становив 300 млн. грн., у другому році 250 млн. грн., реальний ВВП у першому році становив 210 млн. грн., у другому році 130 млн. грн. Який вид інфляції спостерігаємо в даному випадку?
Чому дорівнює темп інфляції у третьому році, якщо індекс цін у першому році склав 130%, у другому році 140%, у третьому році 150%?. Який вид інфляції спостерігаємо в даному випадку?
1995 рік є базовим. Індекс цін для 1990 року становив 25%, для 1997 року – 128%. Визначити темп інфляції за період 1990 – 1995 років, 1995 – 1997 років.

При розв’язанні задач необхідно використовувати лекційний матеріал і спиратись на наведені приклади.

Приклади розв’язання задач:
Рік 2 є базовим. Індекс цін для року 1 становив 35%, для року 3 – 98%, для року 4 – 120% Визначити темп інфляції за період 1 – 4 років, 2 – 3 років, 3 – 4 років.

Дано: а
Іц (1) = 35% ТІ = Іц – 100% ТІ (2 – 3) = 98% - 100% = -2%
Іц (3) = 98% ТІ (1 – 4) = 120 – 35
· 100% = 242,9%
Іц (4) = 120% а п 35
Рік 2 - база ТІ = Іц – Іц
· 100% ТІ (3 – 4) = 120 – 98
· 100% = 22,4%
п 98
ТІ (1 – 4) - ? Іц
ТІ (2 – 3 ) - ?
ТІ (3 – 4) - ?

Відповідь: в період 2 – 3 років спостерігаємо дефляцію 2%, в період 1 – 4 років – гіперінфляція 242,9%, в період 3 – 4 років – галопуюча інфляція 22,4%.

Чому дорівнює темп інфляції у другому році, якщо номінальний ВВП у першому році становив 110 млн. грн., у другому році 135 млн. грн., реальний ВВП у першому році становив 105 млн. грн., у другому році 115 млн. грн. Який вид інфляції спостерігаємо в даному випадку?

Дано:
ВВПн (1) = 110 млн. грн. ТІ = Іц (2) – Іц (1)
· 100% Іц (1) = 110
· 100 = 104,8%
ВВПр (1) = 105 млн. грн. Іц (1) 105
ВВПн (2) = 135 млн. грн. Іц (2) = 135
· 100 = 117,4%
ВВПр (2) = 115 млн. грн. Іц = ВВПн
· 100% 115
ВВПр ТІ= 117,4 – 104,8
·100 = 12%
ТІ - ? 104,8

Відповідь: темп інфляції дорівнює 12%, що класифікується як помірний.








Самостійна робота 10
Тема: Валютні відносини та валютні системи

В результаті вивчення теми студенти повинні:
Знати: суть міжнародних валютних відносин; особливості визначення курсу національної і іноземної валюти;
Вміти: аналізувати сутність міжнародних валютних відносин; визначати курс національної та іноземної валюти

Студенти, залежно від рівня знань, вмінь і здібностей самостійно обирають для себе рівень завдання самостійної роботи.

Для того, щоб отримати за вірно виконану самостійну роботу максимально 8 балів, необхідно в зошиті для домашніх самостійних робіт заповнити таблицю 10.1 і виконати завдання 10.1

Таблиця 10.1 Етапи розвитку міжнародної валютної системи

Назва етапу
Хронологічні рамки
Основні заходи

Паризька система




Генуезька система



Бреттон-Вудська система



Ямайська система




Завдання 10.1
Пояснити сутність термінів: валюта, пряма котировка валют, обернена котировка валют, паритет купівельної спроможності.

Для того, щоб отримати за вірно виконану самостійну роботу максимально 10 балів, необхідно в зошиті для домашніх самостійних робіт заповнити таблицю 10.2 і виконати завдання 10.2








Таблиця 10.2 Етапи розвитку міжнародної валютної системи

Назва етапу
Хронологічні рамки
Основні заходи
Позитивні риси
Негативні риси

Паризька система






Генуезька система





Бреттон-Вудська система





Ямайська система






Завдання 10.2
Представити у вигляді оберненої котировки валют вирази:
1 долар = 5,8 грн.
1 євро = 7,5 грн.
1 рубль = 0,21 грн.

Додатковий матеріал для виконання самостійної роботи:
Результати зовнішньоекономічної діяльності кожної країни значною мірою пов'язані з курсом національної валюти.
Валютний (обмінний) курс це ціна будь-якої валюти, виражена через певну кількість іншої валюти. При цьому під валютою розуміється будь-який платіжний засіб, який може бути застосований у міжнародних розрахунках.
Валютний курс може встановлюватися у двох формах. Перша у формі прямої котировки, коли масштабна одиниця іноземної валюти виражається через певну кількість національної валюти.
Друга у формі оберненої котировки, згідно з якою масштабна одиниця національної валюти виражається через певну кількість іноземної валюти.
Між курсами національної та іноземної валют існує обернено пропорційна залежність, тобто якщо курс іноземної валюти падає, то в такій же пропорції зростає курс національної валюти. При котируванні валют визначається курс продажу вищий і курс покупки нижчий. Різниця між ними формує доход продавців валюти.
Залежно від режиму формування валютного курсу слід розрізняти три його види:
вільний плаваючий валютний курс, який змінюється без будь-яких обмежень під впливом попиту і пропозиції на валютному ринку;
фіксований валютний курс це курс, який держава підтримує на фіксованому рівні. Різновидом фіксованого курсу є валютний коридор;
керований плаваючий валютний курс, коливання якого регулюється державою.
В основі валютного курсу лежить паритет купівельної спроможності окремих валют. При зіставленні купівельної спроможності окремих валют до уваги приймається ринковий кошик, тобто набір загальнодоступних і найбільш вживаних товарів та послуг, які знаходяться в міжнародному товарообороті. Згідно з паритетом купівельної спроможності курс національної валюти у прямій котировці можна визначити за формулою:
ВКн = Цр.к. (н) /Цр.к. (і)
де Цр.к. (н), Цр.к. (і) – вартість (ціна) ринкового кошика відповідно в національній і іноземній валютах.
У першу чергу попит на національну валюту визначається попитом на вітчизняний експорт, а її пропозиція попитом на вітчизняний імпорт товарів та послуг. Якщо вітчизняний експорт збільшується, то іноземні покупці збільшують попит на гривню, а якщо зростає наш імпорт, то вітчизняні покупці збільшують пропозицію гривні.
Національна валютна система - державно-правова форма організації валютних відносин на території даної країни, що встановлює певний порядок валютних розрахунків і правила роботи з валютами інших країн.
Світова валютна система - це грошова система країн, в межах якої функціонують валютні ресурси, здійснюються міжнародні платіжні операції.
Етапи розвитку міжнародної валютної системи:
І етап. Паризька валютна система (1816-1914 рр.). В основу був покладений золотомонетний стандарт, більшість країн випускала гроші у вигляді золотих монет.
Золотомонетний стандарт - це власна, тобто класична форма золотого стандарту, пов'язана з використанням золота і золотих монет у якості грошового товару.
У золотомонетному обігу паперові гроші вільно розмінювалися на золото за номіналом, що надавало грошовій системі додаткову гнучкість і стійкість.
Ця система сформувалася стихійно як сукупність національних систем. На той час не існувало ніяких міжнародних норм, що регулювали валютні відносини. Основу валютних курсів у цей період становив валютний золотий паритет.
Золотий паритет - співвідношення грошових одиниць різних країн за їхнім офіційним золотим вмістом. Був основою формування валютних курсів і був скасований МВФ у 1978 р.
ІІ етап. Генуезька валютна система (1922-1944 рр.). В її основу був покладений золотодевізний (золотовалютний) стандарт.
Золотодевізний (золотовалютний) стандарт - урізана форма золотого стандарту, що передбачає обмін кредитних грошей на девізи у валютах країн золотозлиткового стандарту і потім на золото. При золотодевізному стандарті валюти одних країн ставилися у залежність від валют інших, знецінення їх викликало нестійкість супідрядних валют. Діяв із 1922 до 1971 р.
До переваг цього етапу міжнародної валютної системи можна віднести:
збереження стійких валютних курсів;
забезпечення стабільності зовнішньої і внутрішньої економічної політики;
сприятливі умови для розвитку міжнародної торгівлі;
стабільність внутрішніх цін.
До недоліків:
залежність грошової маси в обігу у світі від видобування і виробництва золота;
неможливість проведення незалежної національної грошово-кредитної політики.
ІІІ етап. Бреттон-Вудська валютна система (1944-1976 рр.). На міжнародній валютно-фінансовій конференції країн антигітлерівської коаліції, що відбувалась у липні 1944 р. у місті Бреттон-Вудсі (США), були узгоджені основні принципи валютно-фінансового устрою.
У Бреттон-Вудській валютній системі зберігалася деяка подоба золотодевізного стандарту, особливість якого полягала у тому, що це був, по-перше, золотодевізний стандарт тільки для центральних банків, а, по-друге, при цьому тільки долар США (тобто тільки одна-єдина національна валюта) обмінювалася на золото. По суті це був золотодоларовий стандарт - поряд із золотом функцію міжнародного платіжного засобу став виконувати американський долар. У доларах проводилася основна маса міжнародних розрахунків, визначалися ціни на світовому ринку.
Привілейоване становище американського долара пояснюється кількома факторами. В той час, коли національні економіки багатьох країн були зруйновані війною, економіка США не тільки не постраждала, а й навпаки зміцніла за рахунок великої кількості військових замовлень. Крім того в роки війни американські поставки продукції значною мірою сплачувалися золотом. Все це призвело до того, що в кінці 1949 р. золотий запас США досяг рекордної позначки - близько 22 тис. т., або 70% резервів капіталістичних країн світу.
США взяло на себе зобов'язання обмінювати долари на золото за твердою офіційною ціною - 35 дол. за тройську унцію - 31,1 г. чистого золота, цей обмін здійснювався тільки за вимогами центральних банків.
Був введений режим фіксованих валютних паритетів, тобто законодавчо встановленого співвідношення між валютами.
Для забезпечення сталості світової валютної системи був створений Міжнародний валютний фонд (МВФ), який почав свою діяльність у березні 1947 р. Капітал фонду створювався із внесків країн-членів відповідно до квот, яка установлювалася для кожної країни і визначалася її економічним потенціалом і роллю у світовій економіці. Всі країни-члени МВФ зобов'язалися встановлювати паритети своїх валют у доларах, а через долар - у золоті; не змінювати паритет без згоди МВФ більше, ніж на 10%. Ринкові курси валют не могли відхилятися від фіксованих паритетів більше, ніж на 1%.
Основні напрямки діяльності МВФ полягали в регулюванні валютних курсів, підтримані сталості валютних паритетів, усунені валютних обмежень, а також у наданні своїм членам кредитів.
У 1969 р. МВФ були введені для розрахунків „Спеціальні права запозичення” - СДР і золотодевізний стандарт був замінений стандартом СДР.
У 60-ті роки відбулися зміни у співвідношенні сил у світовій економіці, США почали втрачати домінуюче положення, їх платіжний баланс був дефіцитним, золотий запас почав стрімко зменшуватися. Наприкінці 1971 р. він становив лише 8,6 тис. т (21% усіх золотих резервів капіталістичних країн), тобто зменшився за 22 роки на 13,4 тис. т.
У серпні 1971 р. уряд США офіційно припинив продаж золотих злитків на долари, а наприкінці цього року оголосив про девальвацію долара.
До переваг цієї міжнародної валютної системи можна віднести:
більш гнучке регулювання валютних курсів шляхом зменшення ролі золота;
обмеження відхилень валютних курсів від офіційних паритетів за допомогою валютних інтервенцій;
створення МВФ.
До недоліків:
практика добровільного коригування валютних курсів;
незацікавленість урядових органів у своєчасному коригуванні валютних курсів;
неможливість забезпечення необхідного рівня міжнародної ліквідності.
ІV етап. Ямайська валютна система (з 1976 р. - по сьогодні). У січні 1976 р. угодою країн-членів МВФ на конференції в Кінгстоні (Ямайка) була проведена друга зміна статуту МВФ. Цією угодою був переглянутий статус золота і введені плаваючі валютні курси. Членам МВФ було надане право самим вибирати режими своїх валютних курсів.
До переваг цієї системи можна віднести забезпечення довгострокової гнучкості валютних курсів, необхідну для вирівнювання платіжних балансів, та короткострокову стабільність для стимулювання міжнародної торгівлі і фінансів.
Серед недоліків - непостійність і різка мінливість валютних курсів при введенні режимів „вільного плавання”, а також відмова від фіксованих валютних курсів означає відмову від механізмів стримування інфляції.

Рекомендована література:
Політична економія / за ред. В.О.Рибалкіна, В.Г.Бодрова. – К.: Академія, 2004. – с.632-637
Основи економічної теорії. / за ред. П.В.Круша, В.І.Депутат, С.О.Тульчинськох. – К.: Каравела, 2007, с.423-428
Економічна теорія: Політекономія / за ред. В.Д. Базилевича. – К.: Знання, 2006, с.578-581
Савченко А.Г., Пухтаєвич Г.О., Тітьонко О.М. Макроекономіка. – К.: Либідь, с.230-235









13PAGE 15


13PAGE 14615





Приложенные файлы

  • doc 103741
    Размер файла: 649 kB Загрузок: 0

Добавить комментарий