kvv

Міністерство праці та соціальної політики України

Державна установа Науково-дослідний інститут соціально-трудових відносин (ДУ НДІ СТВ)









Інформаційна записка


Ефективна соціальна політика:
зваженість сьогодні – стабільність завтра
(огляд європейської та вітчизняної практики)

















Луганськ – 2010
Зміст
Вступ...3
1 Європейська соціальна політика:..4
1.1 Розбудова європейського соціального права..4
1.2 Європейська соціальна політика: кількісний та якісний виміри......5
1.3 Соціальний захист для громадян, які переїжджають з однієї країни ЄС до іншої...10
1.4 Соціальні виплати на дітей у країнах ЄС..10
1.5 Виплати заробітної плати у випадку втрати працездатності найманих працівників (тимчасової непрацездатності)...11
1.6 Виплати на випадок безробіття..12
1.7 Нещасний випадок на виробництві та професійне захворювання..13
1.8 Виплати у зв'язку з досягненням пенсійного вік..14
2. Соціальна політика в Україні.22
2.1 Загальна характеристика системи......22
2.2 Структура програм соціального захисту та їх визначальні риси........23
2.3 Витрати на соціальний захист, фінансування соціальних програм, внески у соціальний захист....28
2.4 Складові системи соціального захисту України...30
2.4.1 Пенсії особам похилого віку....30
2.4.2 Пенсії вдовам, сиротам.....34
2.4.3 Пенсії з інвалідності.....35
2.4.4 Допомога на випадок безробіття.....37
2.4.5 Допомога у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю........38
2.4.6 Програми соціальної підтримки родин......40
2.4.7 Допомога у разі довготривалого догляду.......44
2.5 Забезпечення мінімальних соціальних стандартів...45
2.6 Підтримка за трудовим законодавством...47
Висновки...51
Перелік джерел ....52









Вступ

В умовах сучасного глобалізаційно-інформаційного світу людський потенціал є найважливішим чинником економічного зростання. Означений безперечний факт актуалізує дослідження комплексу проблем, що мають безпосередній вплив на людський чинник. Перш за все, це стосується питань визначення основних цілей, пріоритетів та механізму здійснення такої соціальної політики, яка б відповідала соціальній орієнтації економіки країни у короткотерміновому та довготерміновому періодах; рівню і якості життя всіх категорій населення країни. У системі регулювання соціально-трудових відносин найголовніше місце належить методам впливу на чинники стану соціально-трудової сфери, що визначають тенденції зміни рівнів номінальних та особливо реальних доходів населення всіх вікових та соціальних груп (заробітної плати, пенсій, допомоги на випадок безробіття тощо). Оскільки механізм формування та регулювання цих процесів в Україні знаходиться в процесі трансформації (пристосування) до змін умов сучасної моделі ринкової економіки, особливої уваги та дослідження заслуговує досвід країн з розвинутою ринковою економікою, а в світлі чітко визначеного європейського шляху розвитку України – досвід країн Європейського Союзу щодо вирішення цих питань. Дослідження всіх аспектів соціальної політики країн ЄС та порівняння з вітчизняною практикою є найважливішою передумовою визначення нових шляхів її розвитку в Україні, пошуку ефективних дій як на макро-, так і на мікрорівні управління чи господарюванні.
Огляд європейської практики розбудови системи соціального захисту населення в Інформаційній записці проведено в межах одного і того ж періоду часу, що дає можливість не тільки зрозуміти її якісні особливості, а й кількісні параметри. Такий комплексний підхід до аналізу дозволяє більш повно та чітко визначити головні тенденції європейської соціальної політики, "назвати" її лідерів та аутсайдерів, та можливо в окремих випадках, окреслити тенденції подальшого розвитку. Це в свою чергу дозволяє провести відповідні порівняння з вітчизняними реаліями та особливостями системи соціального захисту. Останню розглянуто також комплексно, але більш глибоко та детально, оскільки автори мали на меті не тільки проведення кількісних порівнянь, а й визначення найбільш проблемних її аспектів (як у фінансовому, так і інших планах).





_____________________________________________________________________________
Розробники: к.е.н. Мельник С.В., Кузьменко В.В., Маляєв В.Ю. – ДУ НДІ СТВ.


1 Європейська соціальна політика

1. 1 Розбудова європейського соціального права

Протягом останніх 20 років паралельно із заходами зміцнення європейської економіки та валютного союзу уряд об'єднаної Європи вживав заходів щодо створення дієвої системи соціального права та ефективної соціальної політики. Дійсно, сталий економічний розвиток та високий рівень соціального захисту громадян – це ті стратегічні цілі, які з самого початку виникнення ідеї європейської конвергенції були визначені як пріоритетні. Підґрунтям (фундаментом) європейського соціального права стала Європейська соціальна Хартія (1989 р.) – яка саме і визначила головну мету побудови Європейського Союзу – розбудову соціально-орієнтованої ринкової економіки, яка б ефективно захищала пересічних громадян об'єднаної Європи та сприяла б зміцненню європейських країн . У подальшому Європейська соціальна Хартія стала основою для розробок низки Програм дій Європейської комісії та Хартії основних прав ЄС, однією із головних ідей якої став захист прав найманих працівників. У подальшому Маастрихтська (1992 р.) та Амстердамська (1997 р.) угоди відкрили для європейської спільноти нові перспективи у сфері охорони та умов праці, гендерної рівності, соціального партнерства тощо. Вони визначили перехід до нового рівня розвитку соціальної політики об'єднаної Європи, зокрема сконцентрувавши увагу на вирішенні таких традиційно гострих їх проблем, як: соціальний захист найманих працівників, соціальний діалог – співпраця з роботодавцями щодо захисту заробітних плат, прав на страйк та локаут тощо. Амстердамська угода за своєю суттю стала програмою дій для європейських соціальних партнерів, чітко визначивши головний пріоритет подальшого європейського розвитку: боротьба проти усіх форм дискримінацій у всіх країнах ЄС, захист гідності та прав кожного працівника. Саме тому з 2000 по 2004 рр. у Європейському Союзі було прийнято чотири антидискримінаційні директиви, які створили основу в трудовому та цивільному праві щодо запобігання можливостям виникнення випадків нанесення шкоди громадянам з обставин расової приналежності, етнічного походження, статі, віку, сексуальної орієнтації. Це також вплинуло на визначення курсу європейської ділової стратегії, яка була побудована на пріоритеті праці нового рівня: високого рівня професійного навчання, перепідготовки та підготовки кадрів, втіленні у життя концепції безперервного навчання (протягом усього трудового життя найманого працівника), у центрі якої була стратегічна мета – розробка заходів щодо створення нових робочих місць з метою забезпечення найманих працівників гідною працею. Головними цілями впровадження цієї стратегії було визначено створення у Європейському Союзі конкурентоспроможного та динамічного економічного простору, розбудова інноваційного суспільства, перехід до економіки знань. Всі ці пріоритети офіційно були визначені на брюссельському самміті країн – членів ЄС у березні 2006 року. Серед кількісно вимірюваних цілей на ньому було визначено такі: зменшення на 10,0% чисельності осіб, які перервали своє навчання у школі; зростання до 85,0% чисельності осіб (молоді у віці до 22 років), які навчаються у закладах вищої освіти; надання кожному безробітному випускнику школи протягом 6-ти місяців місця роботи або ж можливості подальшого навчання. Слід зазначити, що для окремих країн ЄС ці цілі виявилися досяжними, а для багатьох інших – досить складними (перш за все, для нових членів ЄС, які мають чимало внутрішніх проблем як економічного, так і соціального характеру). Слід також зауважити, що ця нерівномірність темпів розвитку країн ЄС завжди була й залишається джерелом політичної, соціальної та управлінської напруженості. Але на сьогодні у європейській спільноті вже існує чітке розуміння цього факту, оскільки, як зауважують європейські фахівці, європейська соціальна політика не може одночасно розвиватися однаковими темпами та у рівних "обсягах" в усіх країнах ЄС. Така ситуація саме і визначає європейську унікальність, так як на думку європейських дослідників, головна сила об'єднаної Європи полягає у різноманітності її історії, культури, мов, національних традицій тощо, а нівелювання цього факту було б помилковим шляхом європейського розвитку. Особливо важливо враховувати цю різноманітність у подальшій розбудові європейського соціального законодавства. На сьогодні головними принципами європейської системи соціального захисту громадян є субсидіарність та обов'язковість їх застосування всіма країнами – членами ЄС. Для забезпечення високого рівня соціального захисту у європейських країнах, обміну досвіду щодо найкращих та найбільш дієвих його програм та заходів у різних країнах Європи ще у 2000 році було засновано Комісію із соціального захисту ЄС, головною метою існування та діяльності якого було визначено модернізацію соціальних систем країн – членів ЄС. Діяльність Комісії сконцентрована на постійному моніторингу змін законодавства щодо соціального захисту країн – членів ЄС, дослідженні та обміні найкращим досвідом, пошуку можливостей розробки спільних заходів. Це досить складне та відповідальне завдання, оскільки, незважаючи на процеси конвергенції, які все ж таки відбуваються, хоча й повільними темпами, системи соціального захисту, особливості їх фінансування, та головні параметри мають власну специфіку в кожній європейській країні. Не дивлячись на це, європейські аналітики все ж таки здійснюють спроби подібних порівнянь, що сприяє більшій прозорості та керованості процесів у соціально-трудовій сфері європейської спільноти.

1.2. Європейська соціальна політика: кількісний та якісний виміри

Фінансування соціальних виплат громадянам країн – членів ЄС у кожній країні, як правило, має власну структуру та специфіку (Табл. 1.2.1).
Як свідчать дані табл. 2.1 найбільше на фінансування соціальних виплат витрачають роботодавці у країнах Балтії – Естонії (79,2%) та Литві (54,6%), а найнижчі вони у роботодавців Данії (9,7%). Середні позиції займають Греція (37,5%), Австрія (37,6%) та Німеччина (33,6%), при цьому кількість країн, у яких відбулося підвищення значення частки внесків роботодавців, дорівнює кількості країн, у яких внески роботодавців на соціальні виплати зменшилися. Найвищі значення частки внесків найманих працівників мають місце у Словенії (39,9%) та Нідерландах (34,7%), а найменші – у Швеції (8,8%), Литві (6,1%) та Естонії (0,6%). Найбільше витрачає держава на фінансування соціальних виплат у Данії (63,0%), Ірландії (61,7%) та Польщі (50,1%), найнижчі значення часток внесків держави у Чехії (23,4%), Естонії (20,1%) та Нідерландах (19,4%). Таким чином, структура фінансування соціальних виплат досить різниться за країнами ЄС.

Таблиця 1.2.1 Структура фінансування соціальних виплат в окремих країнах ЄС1)
Внески найманих працівників2)
Внески роботодавців
Внески держави

Країни
%
Країни
%
Країни
%


2003
2000

2003
2000

2003
2000

Словенія
39,9
39,3
Естонія
79,2
79,2
Данія
63,0
63,9

Нідерланди
34,7
38,1
Литва
54,6
53,7
Ірландія
61,7
58,3

Німеччина
27,5
27,5
Іспанія
52,3
52,6
Польща
50,1
44,9

Кіпр
26,44

Латвія
52,1
54,8
Велика Британія
49,5
46,4

Австрія
26,2
26,8
Чехія
50,9
50,0
Швеція
48,8
45,8

Чехія
24,5
24,0
Бельгія
50,1
50,0
Кіпр
48,44


Люксембург
24,2
23,8
Словаччина
49,3
48,3
Люксембург
44,5
46,9

Греція
23,5
22,6
Мальта
46,5
45,3
Фінляндія
44,3
43,2

Польща
23,0
25,0
Франція
46,1
46,3
Португалія
40,0
39,1

Бельгія
21,9
22,3
Італія
43,7
42,8
Італія
39,8
40,6

Франція
20,9
20,0
Угорщина
43,5
47,0
Литва
38,8
38,9

Данія
20,7
20,3
Швеція
40,6
40,5
Угорщина
34,8
31,6

Мальта
20,7
21,5
Фінляндія
39,0
37,7
Німеччина
34,6
31,9

Словаччина
19,2
18,5
Греція
37,5
38,2
Австрія
34,5
33,1

Латвія
19,0
17,9
Австрія
37,6
38,7
Словенія
31,5
31,5

Португалія
16,9
17,4
Німеччина
36,3
38,4
Словаччина
30,2
31,0

Іспанія
16,4
16,4
Португалія
33,4
35,6
Франція
29,7
30,0

Велика Британія
16,2
22,5
Нідерланди
32,8
29,9
Греція
29,6
29,2

Угорщина
14,9
12,8
Велика Британія
32,7
29,9
Мальта
29,4
30,5

Італія
14,9
14,9
Люксембург
27,3
27,0
Латвія
28,9
27,3

Ірландія
13,7
15,1
Словенія
27,3
24,7
Іспанія
28,4
27,1

Фінляндія
10,9
12,1
Польща
26,5
29,7
Бельгія
25,7
25,2

Швеція
8,8
9,4
Ірландія
22,8
25,1
Чехія
23,4
24,9

Литва
6,1
5,9
Кіпр
10,34

Естонія
20,1
20,6

Естонія
0,6
0,0
Данія
9,7
9,1
Нідерланди
10,4
14,4


1) За даними офіційного сайту Європейської Комісії
2) Включаючи внески самозайнятих

Як свідчать дані табл. 2.2, хоча системи фінансування соціального забезпечення суттєво різняться, структури соціальних виплат вказують на незначну їх диференціацію за країнами. Витрати за першою групою виплат "Вік та втрата годувальника" превалюють практично за всіма країнам ЄС, окрім Люксембурга, Чехії, Словаччини, Швеції, Нідерландів, Фінляндії та Ірландії (де частка соціальних виплат по першій групі ризику найнижча – 23,2%). Витрати за другою групою соціальних ризиків – "Хвороба, інвалідність, нещасний випадок на виробництві" – значно перевищують у всіх без винятку країнах ЄС витрати за другою та третьою групою соціальних виплат. При цьому, найвищу частку витрат у структурі соціальних виплат за другою групою виплат має Ірландія – 46,9%, а найнижчу Латвія – 31,4 (%). Найвища частка у структурі витрат за третьою групою "Родина та материнство" у Люксембурзі – 17,7%, а найнижча в Італії – 1,8%. Четверта група соціальних виплат "Безробіття та ринок робочої сили" за своїми значеннями перевищує групу "Інші виплати", крім таких країн, як Велика Британія, Кіпр, Угорщина, Естонія та Литва, де превалюють саме витрати за групою "Інші витрати". Найвища частка соціальних витрат за групою "Безробіття та ринок праці" у таких країнах, як Іспанія (13,3%) та Бельгія (12,4%), а найнижча – в Італії, Естонії, Литві (1,8%).
За абсолютними значеннями соціальних виплат на одну особу на рік за країнами ЄС лідирують Люксембург (12653,0 євро), Данія (10782,0 євро) та Швеція (9933,0 євро). Найнижчі значення соціальних виплат на одну особу в Словаччині (962,0 євро), Естонії (801,0 євро), Литві (645,0 євро) та Латвії (586,0 євро).

Таблиця 1.2.2 Структура соціальних виплат в країнах ЄС, % (у дужках наведено дані за 2000 рік)
Країни
Соціальні виплати та їх значення


1 Вік та втрата годувальника
2 Хвороба, інвалідність, нещасний випадок на виробництві
3 Родина та материнство
4 Безробіття та ринок робочої сили
5 Інші виплати (наприклад, витрати на оренду житла, його будівництво тощо)
Соціальні виплати на 1 особу, євро

Люксембург
37,2 (39,8)
38,2 (38,8)
17,7 (16,6)
4,2 (3,2)
2,7 (1,6)
12653,0 (9876,0)

Данія
37,2 (38,0)
34,0 (32,2)
13,2 (13,1)
9,8 (10,5)
5,8 (6,2)
10782,0 (9384,0)

Швеція
40,2 (39,4)
40,5 (39,7)
9,5 (9,2)
5,9 (7,1)
3,9 (4,6)
9933,0 (9079,0)

Нідерланди
40,3 (42,3)
42,5 (41,1)
4,9 (4,6)
6,2 (5,1)
6,1 (6,9)
8239,0 (6923,0)

Австрія
48,3 (48,5)
33,4 (34,4)
10,8 (10,7)
6,0 (5,0)
1,5 (1,4)
8233,0 (7429,0)

Франція
43,3 (44,7)
35,3 (33,6)
9,0 (9,7)
7,9 (7,3)
4,5 (4,7)
7932,0 (6969,0)

Німеччина
42,9 (42,3)
35,5 (36,1)
10,5 (10,6)
8,6 (8,4)
2,5 (2,6)
7911,0 (7344,0)

Бельгія
44,5 (44,2)
33,6 (33,5)
7,8 (8,9)
12,4 (11,8)
1,7 (1,6)
7719,0 (6492,0)

Велика Британія
44,9 (48,7)
39,0 (34,9)
6,9 (6,9)
2,7 (3,0)
6,5 (6,5)
7532,0 (7083,0)

Фінляндія
87,0 (35,9)
38,4 (37,7)
11,5 (12,5)
9,9 (10,5)
3,2 (3,4)
7427,0 (6403,0)

Італія
61,8 (63,2)
32,1 (31,1)
4,1 (3,8)
1,8 (1,7)
0,2 (0,2)
5956,0 (5168,0)

Ірландія
23,2 (25,1)
46,9 (46,2)
16,0 (13,6)
8,4 (9,5)
5,5 (5,6)
5744,0 (3844,0)

Греція
50,7 (49,7)
31,6 (31,3)
7,3 (7,4)
5,7 (6,2)
4,7 (5,4)
3671,0 (2966,0)

Іспанія
43,8 (46,3)
38,1 (37,5)
3,0 (2,6)
13,3 (12,1)
1,8 (1,5)
3656,0 (3066,0)

Португалія
46,2 (44,7)
40,3 (44,7)
6,5 (5,4)
5,5 (3,7)
1,5 (1,5)
3192,0 (2599,0)

Словенія
45,0 (45,3)
40,6 (39,7)
8,6 (9,2)
3,1 (4,3)
2,7 (1,8)
3088,0 (2611,0)

Кіпр
49,3 (-)
29,0 (- )
8,0 (-)
5,7 (-)
8,0 (-)
2561,0 (-)

Мальта
52,3 (51,8)
32,5 (32,1)
5,6 (7,9)
6,7 (6,2)
2,9 (2,0)
1964,0 (1797,0)

Чехія
41,2 (42,7)
43,8 (42,1)
7,5 (8,4)
3,9 (3,3)
3,6 (3,5)
1594,0 (1153,0)

Угорщина
41,3 (41,5)
40,0 (37,5)
13,0 (13,2)
2,8 (4,0)
2,9 (3,8)
1590,0 (983,0)

Польща
58,5 (55,7)
32,7 (34,1)
4,7 (5,3)
4,0 (4,7)
0,1 (0,2)
1102,0 (943,0)

Словаччина
39,4 (37,2)
41,7 (42,5)
8,3 (9,0)
5,8 (4,8)
4,8 (6,5)
962,0 (793,0)

Естонія
44,8 (45,4)
41,1 (38,7)
10,0 (11,8)
1,8 (1,3)
2,3 (2,7)
801,0 (823,0)

Литва
47,4 (47,9)
39,5 (38,2)
7,9 (8,8)
1,8 (1,8)
3,4 (3,3)
645,0 (559,0)

Латвія
53,1 (58,6)
31,4 (26,2)
10,8 (10,3)
3,2 (3,8)
1,5 (1,1)
586,0 (542,0)

Середнє значення
46,7 (46,8)
36,1 (35,2)
8,0 (8,1)
6,6 (6,3)
3,6 (3,6)
6012,0 (5341,0)

(–) – дані відсутні


13 EMBED MSGraph.Chart.8 \s 1415
_______________
4) Кіпр 16,4 % – станом на кінець 2002 р.
5) Кіпр (–) – дані відсутні

Як свідчать дані рис. 2.1 найбільше витрачають на соціальний захист такі країни ЄС, як Швеція (33,5%), Данія (30,9%) та Франція (30,9%), а найменше – Балтійські країни – Естонія (13,4%), Литва (13,4%) та Латвія (13,1%).



1.3 Соціальний захист для громадян, які переїжджають з однієї країни ЄС до іншої

Громадяни країн Європейського Союзу мають право вільного пересування із однієї країни ЄС до іншої, у тому числі з метою працевлаштування. При цьому такі працівники мають право на такий рівень соціального захисту, як і у "внутрішніх (титульних, аборигенних) працівників" цієї країни. Європейське законодавство забезпечує означену рівність Директивами №1408/71 та 574/72, головною метою втілення у життя яких є сприяння вільному пересуванню громадян об'єднаної Європи та запобігання випадкам фінансових та інших видів витрат, що можуть виникнути при цьому (і не тільки у рівнях заробітної плати, а й пенсій). Європейські експерти вважають, що у перспективі можливо буде створити єдину європейську пенсійну систему, за допомогою якої громадяни старшого віку могли б відчувати себе захищеними, незважаючи на переїзд із однієї країни ЄС до іншої. Це ж стосується і єдиного європейського ринку праці із співставленнями (подібними) кваліфікаційними, професійними стандартами та умовами зайнятості. Але на сьогодні, як свідчать аналітики, протиріч виникає чимало, оскільки системи соціального захисту, рівня зарплат, вимог до кваліфікації тощо, у кожній з європейських країн мають свою специфіку і розміри пристосовані до національних законів, умов життя та звичаїв, і швидко подолати ці "відмінності" буде доволі складно. На сьогодні лише виплати на випадок безробіття "експортуються" між країнами ЄС але лише протягом трьох місяців і за умов офіційної реєстрації та відповідного офіційного пошуку робочого місця.

1.4 Соціальні виплати на дітей у країнах ЄС

За оцінками фахівців, витрати "на родину" будуть у майбутньому відігравати все більшу роль у структурі соціальних виплат в країнах ЄС. При цьому мова йде не тільки про грошові виплати, а й про опосередковану допомогу – податкові пільги. Фінансування "родинних" виплат у більшості країн ЄС здійснюється із суспільних фондів (у Німеччині вони мають суттєве податкове наповнення). У Франції, Італії та Люксембурзі основним фінансовим джерелом для цих виплат є внески роботодавців. У Бельгії, Греції, Австрії та Іспанії наявне "змішане" фінансування – кошти для цих виплат формуються завдяки внескам як роботодавців, так і найманих працівників (як правило, держава також дотує ці фонди). В Австрії учасниками таких програм є виключно роботодавці та держава. Серед "родинних" виплат найважливішими виступають так звані "дитячі", тобто виплати при народженні дітей та їх виховання. У більшості європейських країн ці виплати диференційовані в залежності від віку та кількості дітей, а в деяких країнах ЄС їх розмір залежить ще й від доходів батьків. Суттєво різняться за країнами розміри та умови виплати допомоги й батькам-одинакам. Слід також зазначити, що загальною для країн ЄС є тенденція залежності розмірів "дитячих" виплат від динаміки споживчих цін або динаміки заробітної плати у країні. Так, наприклад, у Бельгії "дитячі" виплати регулюються чинним законодавством. Поширюється дія законодавства щодо цього виду виплат не тільки на батьків, а й на інших родичів дитини, якщо вони здійснюють догляд за нею, при цьому місце мешкання дитини – тільки територія країни. "Дитячі" гроші виплачуються до досягнення дитиною 18-річного віку, а у випадку навчання – до 25 років. При цьому щомісячні "дитячі" виплати виглядають так: одна дитина – 75,54 євро, друга дитина – 139,78 євро, третя дитина – 208,70 євро, четверта і кожна наступна дитина – 208,70 євро). Крім того, існують щомісячні доплати на кожну дитину в залежності від її віку – від 14,0 до 60,0 євро. У Німеччині допомогу при народженні дитини "дитячі" виплати батьки отримують на дітей, які народилися як у шлюбі, так і поза шлюбом, а також усиновлених. Для цього місцем мешкання дитини може бути не тільки Німеччина, а й країни ЄС та Швейцарія. Джерелом фінансування таких виплат в основному є податкові надходження. Виплати здійснюються до досягнення дитиною 18-річного віку, а у випадку навчання або праці (якщо річний дохід не перевищує встановлену законодавством межу) - до 27-річного віку (у випадку безробіття – до 21 року). У залежності від кількості дітей виплати мають такі розміри (щомісяця): на першу дитину – 154,0 євро, на другу дитину – 154,0 євро, на третю дитину також 154,0 євро, на четверту дитину – 179,0 євро, на п'яту дитину та кожну наступну – 179,0 євро та визначені законодавством податкові пільги.

1.5 Виплати заробітної плати у випадку втрати працездатності найманих працівників (тимчасової непрацездатності)

У ряді європейських країн цей вид виплат є стрижнем соціального забезпечення найманих працівників. Його законодавче підґрунтя, розміри та терміни здійснення виплат суттєво різняться за країнами ЄС. В окремих країнах роль головних регуляторів цих виплат відіграють тарифні договори, де визначено всі основні регуляторні норми (типовими прикладами таких країн є Бельгія, Данія, Франція). Наприклад, у Фінляндії обов'язково підлягають оплаті перші дев'ять днів непрацездатності, подальші виплати (їх умови та розміри) визначаються згідно з чинними тарифними угодами (як правило, в залежності від трудового стажу найманого працівника, його тарифної ставки, належності до тієї чи іншої професійно-кваліфікаційної категорії тощо). При цьому розмір цих виплат коливається від 100,0% у Данії, Німеччині, Люксембурзі, Австрії, 80,0% у Литві, Польщі та Швеції, до 25,0% у Словаччині. Розмір виплат також суттєво коливається в залежності від терміну тимчасової непрацездатності. Так, наприклад, у Нідерландах перші два тижня непрацездатності працівник отримує 100,0% заробітної плати, у подальшому (52 тижня) – 70,0%, у Фінляндії – 100,0% заробітної плати протягом перших дев'яти тижнів, а наступний період (до місяця) – 50,0%, у Бельгії – перші сім днів непрацездатності – 100,0% заробітної плати, а з восьмого по чотирнадцятий – 60,0% заробітної плати (але слід зауважити, що ця норма діє для робітників). Для службовців згідно з чинним законодавством визначається виплата у разі тимчасової непрацездатності у розмірі 100,0% заробітної плати протягом місяця. Для того, щоб претендувати на виплати у випадку тимчасової непрацездатності бельгійським робітникам необхідно відпрацювати на підприємстві більш як місяць, а для службовців – випробувальний термін.
У якості розрахункової бази для цього виду виплат у більшості європейських країн виступає загальна сума заробітку (нарахована заробітна плата або брутто-зарплата) на момент виникнення непрацездатності. У Великій Британії керівники невеликих підприємств при високому рівні захворюваності найманих працівників мають право на державні грошові субсидії для компенсації частки витрат щодо непрацездатності найманих працівників. У таких країнах як Мальта, Данія, Греція, Ірландія чинним законодавством також передбачені подібні можливості державної підтримки сфери підприємництва.

1.6 Виплати на випадок безробіття

Системи страхування на випадок безробіття існують у всіх країнах ЄС. Але у кожній із європейських країн існують власні "традиції" щодо соціального захисту осіб, що втратили робоче місце. Традиційно високий рівень безробіття (табл. 1.6.1 та 1.6.2) у більшості європейських країн підштовхував їх уряди шукати нові шляхи вирішення проблеми, прискорювати всебічні реформи відповідних систем. Як правило, наймані працівники підлягають страхуванню в обов'язковому порядку. Тільки у Данії та Швеції існує добровільне страхування, але не дивлячись на це майже 90,0% найманих працівників охоплені ним. Люксембург – єдина країна ЄС, яка має виключно податкове фінансування відповідних виплат. У більшості європейських країн фінансування цих виплат здійснюється внесками як роботодавців, так і найманих працівників. Кошти держави залучаються виключно для покриття дефіциту, який виникає, як правило, у періоди суттєвого зростання безробіття. Головними передумовами отримання виплат на випадок безробіття у всіх європейських країнах є: реєстрація у відповідному державному органі (службі, агенції тощо) та наявність документально підтверджених свідоцтв щодо участі у системах страхування на випадок безробіття. Зареєстрована особа повинна "заповнювати" запропоновану їй "підходящу" вакансію, без права на відмову (за окремими винятками). Під час отримання допомоги на випадок безробіття громадяни повинні приходити у державний орган для обліку у визначений термін, наприклад, у Бельгії та Люксембурзі щотижня, у Великій Британії двічі на місяць. В інших країнах ЄС (за винятком Німеччини) – двічі на місяць. Місячний розмір цих страхових виплат суттєво різниться за країнами - від 1030,0 євро (у Данії) до 11 євро (у країнах Балтії).

Таблиця 1.6.1 Питома вага безробітних у чисельності зайнятих за окремими країнами світу, (%)
Країни
Квітень 2006
Квітень 2005

ЄС
8,3
8,9

США
4,7
5,1

Японія
4,1
4,4


Таблиця 1.6.2 Питома вага безробітних у чисельності зайнятих за окремими країнами ЄС (з урахуванням сезонного безробіття), (%)
Країни
Квітень 2006
Квітень 2005

1
2
3

Нідерланди
3,8
4,9

Данія
4,3
5,1

Ірландія
4,3
4,4

Швеція
4,67)
5,6

Люксембург
4,8
4,4

Австрія
4,9
5,2

Естонія
5,1
8,3

Велика Британія
5,18)
4,6

Литва
6,0
9,2


Продовження Таблиці 1.6.2

1
2
3

Кіпр
6,3
5,2

Словенія
7,0
6,2

Угорщина
7,4
7,2

Чехія
7,5
8,1

Фінляндія
7,5
8,5

Португалія
7,6
7,4

Італія
7,7
7,7

Латвія
7,8
9,4

Німеччина
8,2
9,9

Іспанія
8,3
9,5

Бельгія
8,4
8,5

Мальта
8,5
7,3

Франція
8,9
9,7

Греція
9,69)
9,9

Словаччина
15,5
16,4

Польща
16,5
18,1


7) без урахування сезонних безробітних
8) за станом на лютий 2006
9) за станом на грудень 2005

У Бельгії, наприклад, система страхування на випадок безробіття має законодавче підґрунтя. Наймані працівники підлягають обов'язковому страхуванню, у тому числі це стосується й молоді, яка після закінчення навчання не знайшла будь-якого (постійного, тимчасового тощо) місця роботи. На виплати на випадок безробіття у цій країні мають право як всі безробітні, так працездатні громадяни, які офіційно заявили про пошук роботи. Мінімальна тривалість страхового стажу в залежності від віку особи коливається в межах від 312,0 робочих днів за останні 18 місяців до 642,0 робочих днів за останні 36 місяців. Найвища вікова межа отримання відповідних виплат для чоловіків сягає 65,0 років, для жінок – 63 роки (слід ураховувати, що на сьогодні пенсійний вік у Бельгії поступово підвищується).

1.7 Нещасний випадок на виробництві та професійне захворювання

Країни Європи досить багато уваги приділяють запобіганню нещасних випадків на виробництві та профілактиці виникнення професійних захворювань серед найманих працівників. Активні кроки відповідного спрямування почали здійснюватися починаючи з 1962 року. Найбільш відомою у цій сфері є Директива ЄС від 12.06.1989 року (89/391) щодо захисту працівників від впливу шкідливих чинників виробництва (шкідливих хімічних речовин, шуму, пилу тощо). У ній особлива увага приділяється захисту (охороні) праці молодих працівників. В цілому за країнами ЄС спостерігалися суттєві відмінності стосовно законодавчого підґрунтя національних систем охорони праці, організації діяльності державних установ, які здійснюють відповідні упереджаючи та наглядові заходи. Але вони не виключають можливість злагодженої взаємодії. Результатом активної політики у сфері охорони праці в ЄС у 2004 році стало зменшення у порівнянні з попереднім роком на 15 % кількості нещасних випадків на виробництві, особливо з летальним кінцем ( на 31,0%). Не дивлячись на цей абсолютні показники спрямування є вкрай високими (5 млн. нещасних випадків на виробництві (за станом на кінець 2001 року за 15 країнами – членами ЄС), і 5 тисяч з яких - із летальним кінцем). Згідно з офіційною статистикою в ЄС майже 300 тисяч працівників щорічно йдуть на пенсію у зв'язку з нещасним випадком на виробництві або внаслідок професійного захворювання. Цей вкрай високий показник для високотехнологічної економіки переконливо доводить той факт, як важливо для кожного працівника створити безпечні умови праці та захистити його від можливих ризиків виникнення нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань. У більшості європейських країн ці заходи забезпечуються шляхом законодавче встановлених систем страхування від нещасних випадків на виробництві. У Німеччині - це завдання незалежних спілок промислових та сільськогосподарських працівників; в Ірландії, Мальті, Кіпрі тощо, воно реалізується завдяки загальним відрахуванням на соціальне страхування, податкове "наповнення" фондів для здійснення цих виплат здійснюється у Великій Британії, а частково (покриття дефіциту) - у Ірландії та Кіпрі. У Данії та Португалії у цьому додатково беруть участь також приватні страхові компанії. Слід також відмітити, що в ЄС існує офіційний перелік професійних захворювань (Рекомендації Європейської комісії №90/326, останнє оновлення яких було у 2003 році). Розміри виплат, які отримує працівник внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання (як правило, відсоток від брутто-заробітної плати), встановлюється згідно з чинним законодавством конкретної європейської країни.

1. 8 Виплати у зв'язку з досягненням пенсійного віку

Цей вид соціальних виплат є "найстарішим", адже у деяких європейських країнах (наприклад, Німеччина) його застосовували ще наприкінці 19-го століття (хоча передумови його виникнення були ще на початку цього сторіччя). Кожна європейська країна проходила свій особистий шлях становлення систем соціального забезпечення осіб старшого віку, що саме і визначило велику їх різноманітність. Але на сьогодні об'єднана Європа змушена шукати спільну стратегію їх подальшого розвитку, оскільки вона стикнулася із суворим глобальним викликом – випереджувальних старінням населення європейських країн, яке є складовою світової тенденції – постарінню населення Землі (табл. 1.8.1, діаграма 1.8.1).
Таблиця 1.8.1 Чисельність населення окремих європейських країн у віці, старше 60 років (динаміка 1990-2050 рр. (прогнозні значення), у % від загальної чисельності населення 10) ).
Країни
Роки


1990
2010
2030
2050

Західна Європа

1
2
3
4
5

Австрія
20,2
22,2
32,9
37,2

Бельгія
20,7
24,0
32,4
34,1

Данія
20,2
24,0
30,2
29,9

Фінляндія
18,4
24,6
31,6
31,6

Франція
18,9
22,9
29,5
31,4

Німеччина
20,3
25,3
34,4
35,3

Греція
20,2
26,3
34,2
40,9

Ірландія
15,2
17,4
23,3
28,9

Італія
20,6
27,4
37,7
41,2


Продовження Таблиці 1.8.1

1
2
3
4
5

Нідерланди
17,8
22,6
33,4
34,5

Норвегія
19,7
22,5
29,6
30,5

Португалія
18,0
22,9
30,3
37,3

Іспанія
18,5
24,2
34,9
43,2

Швеція
22,9
26,6
30,3
33,4

Швейцарія
19,3
22,3
34,0
36,5

Велика Британія
20,8
23,5
30,0
31,3

Центральна та Східна Європа

Албанія
8,1
10,8
18,8
24,9

Білорусь
17,6
18,9
26,0
33,5

Болгарія
19,7
23,6
29,2
38,4

Чехія
16,9
22,9
30,9
40,9

Естонія
17,2
21,2
28,7
37,9

Угорщина
19,3
22,1
27,5
35,4

Латвія
17,9
21,8
28,1
35,7

Литва
16,2
20,3
27,7
35,1

Польща
14,8
18,3
26,0
33,4

Румунія
15,6
20,0
28,1
40,0

Росія
16,5
20,9
25,8
33,4

Україна
18,7
21,2
27,2
35,1


10) Джерела: United Nations Population Division/ 1999/ World population prospects: The 1998 Revision. New York; World Bank: Averting the old-age crisis: Policies to protect the old and promote growth, Washington, DC, Oxford University Press,1994


13 EMBED MSGraph.Chart.8 \s 1415
І група – 0-14,0 років

ІV група – 50,0-64,0 років

ІІ група – 15,0-24,0 років

V група – 65,0-79,0 років

ІІІ група – 25,0-49,0 років

VІ група – 80,0 років та старші


Діаграма 1.8.1 Розподіл населення країн Європи за віковими групами у 1975-2050 роках (прогнозні значення), у % від загальної чисельності населення 11)
11) Джерело: Confronting demographic change: a new solidarity between the generations. Green paper. European Commission. Employment and social affairs, march. 2005, p. 24

Як свідчать оцінки демографів, у європейських країнах, при збереженні існуючих рівнів народжуваності та смертності, чисельність дітей у віці до 15 років скоротиться до 2050 року на 40,0% (до 87,0 млн. осіб), а чисельність осіб старшого віку збільшиться вдвічі (до 169,0 млн. осіб). За оцінками експертів, якщо країни ЄС мають намір зберегти співвідношення вікових груп населення в існуючих межах, то їм доведеться прийняти до 2050 року 169,0 млн. іммігрантів (переважно із країн Африки, Середнього Сходу, Китаю, Індії та СНД).
Ще більш наглядно характер змін вікової структури європейського суспільства демонструє рис. 1.8.1.

13 SHAPE \* MERGEFORMAT 1415
Рисунок 1.8.1 Порівняння вікової структури населення європейських країн у 1900, 2000 та 2050 рр. (прогнозні дані) 12)
12) Джерело: Бьюкенен П.Дж. Смерть Запада. пер. с англ. А.Баширова. М. М.: Изд-во АСТ, 2003, С.40.

Як видно з рисунка, основа вікової піраміди демонструє чисельність дітей, середина – осіб у працездатному віці, верхівка піраміди – чисельність осіб старшого віку (пенсіонерів за віком). Піраміда М характеризує молоде суспільство, в якому більшу частку населення складають діти; майже прямокутник З – це зріле суспільство, в якому більшість – особи у працездатному віці; перевернута зрізана піраміда С – старіюче суспільство, в якому переважає чисельність осіб старшого віку (Джерело: Альперович В.Д. Геронтология. Старость. Социокультурный портрет. Учебное пособие. М.: 1998, С. 31.)
Згідно з прогнозами ООН, у загальній чисельності населення Землі частка осіб у віці 60 років та старше підвищилася у порівнянні з 1950 роком з 8,2 до 15,0% у 2005 році (в економічно-розвинутих країнах до 30,0%).
Слід зазначити, що вже на сьогодні витрати країн на соціальні виплати, пов'язані з віком (виплат пенсій за віком) мають досить високі значення (табл. 1.8.2) і фактично випробовують на міцність економіки країн ЄС.
Таблиця 1.8.2. Витрати на виплату пенсій за віком в окремих країнах ЄС, % від ВВП (за офіційними даними європейського бюро статистики)13)

Країни
Витрати на виплату пенсій, % від ВВП
Витрати на виплату пенсій за віком в розрахунку частки ВВП на один відсотковий пункт громадян пенсійного віку у 2001 році


1992 р.
2003 р.


Австрія
13,7
14,7
0,44

Бельгія
12,3
11,5
0,33

Велика Британія
11,9
11,0
0,32

Німеччина
11,9
13,4
0,44

Греція
9,8
12,9
0,48

Іспанія
9,8
9,2
0,33

Італія
14,5
15,1
0,41

Нідерланди
15,0
12,6
0,28

Португалія
8,7
11,9
0,33

Фінляндія
13,3
11,4
0,31

Франція
12,7
13,0
0,43

Швейцарія
9,8
13,2
0,48


13) Джерело: Роик В.Д. Концептуальные подходы усовершенствования пенсионной системы и социальной поддержки пожилого населения России в условиях долгосрочной тенденции старения населения, НИИ труда и социального страхования Министерства здравоохранения и социального развития Российской Федерации, Москва, 2009 г., С.37.

Згідно з прогнозами експертів ОЄСР, витрати на виплати пенсій за віком в ЄС у наступні 10-15 років зростуть у 1,5-1,8 рази і до 2020 року у Німеччині та Франції сягнуть 21,6% ВВП; в Австрії – 23,7% ВВП, в Італії – 25,6% ВВП. Саме тому, зважаючи на останні світові тенденції та прогнози міжнародних організацій, Світовий банк розробив концепцію 5-рівневої пенсійної системи – тобто модель, що базується на п'яти елементах. Перший елемент, або "нульовий рівень" не передбачає сплати внесків та забезпечує мінімальний рівень соціального захисту. Другий елемент (або "перший рівень") має на меті покриття певної частки доходів, він залежить від розміру заробітної плати та суми сплачених внесків. Третій елемент (або "другий рівень") є обов'язковою накопичувальною системою, четверта складова (або "третій рівень") передбачає добровільну участь громадян у накопичувальній системі. П'ятий елемент – включає фінансову та нефінансову підтримку осіб старшого віку всередині родини або іншими поколіннями. Але втілення такої пенсійної системи у життя - це досить тривалий процес, який вимагає відповідної підготовки, як з боку урядів країн, так і з боку пересічних громадян.
На сьогодні за даними офіційної статистики середні розміри виплат за віком (пенсій за віком) на одну особу за країнами ЄС мають наступний вигляд (Табл. 1.8.3):

Таблиця 1.8.3 Середні розміри місячних виплат пенсій за віком на одну особу в країнах ЄС 14) , (євро)
Країна
2003 р.
2000 р.

Данія
3895,0
3470,0

Австрія
3740,0
3383,0

Швеція
3627,0
3313,0

Люксембург
3256,0
3502,0

Німеччина
3158,0
2891,0

Велика Британія
3028,0
3036,0

Італія
2953,0
2614,0

Франція
2721,0
2535,0

Нідерланди
2697,0
2404,0

Бельгія
2519,0
2656,0

Фінляндія
2387,0
1977,0

Греція
1686,0
1333,0

Іспанія
1460,0
1283,0

Словенія
1285,0
1101,0

Кіпр
1192,0


Португалія
1115,0
872,0

Ірландія
995,0
712,0

Мальта
978,0
885,0

Чехія
632,0
476,0

Польща
581,0
467,0

Угорщина
559,0
345,0

Словаччина
356,0
279,0

Естонія
347,0
267,0

Латвія
286,0
292,0

Литва
283,0
249,0

ЄС-25
2372,0
2160,0

ЄС-15
2718,0
2497,0


14) Джерело: Офіційні дані Європейського бюро статистики за 2003 рік.

Як свідчать дані таблиці 1.8.3 майже у всіх країнах ЄС роками відбувається суттєве зростання розмірів пенсійних виплат (майже на 9,0% з 2000 по 2003 рр.). Ці цифри вкотре доводять безперечну важливість саме цієї складової системи соціального захисту громадян ЄС і те, що цим питанням приділяється з боку урядів значна увага. Щодо джерел фінансування виплат пенсій за віком, то дослідники вказують на той факт, що останніми роками внески найманих працівників та роботодавців перевищують частки держави (державні дотації). Особливо ця тенденція простежується у Швеції, в якій "участь" держбюджету зменшилася з 40,0% у середині 90-х рр. ХХ ст. до 34,0% у 2001 році. Винятком є країни ЄС, де існує майже повністю податкове фінансування цього виду соціальних виплат, наприклад, Данія, Естонія (так звана народна пенсія), Словенія (мінімальна пенсія), а також Італія та Іспанія (соціальна пенсія). Найвищі обсяги дотацій держави на покриття дефіциту коштів для здійснення пенсійних виплат (виплат пенсій за віком) у Люксембурзі (майже третина коштів), Італії та Іспанії, законодавством також передбачені подібні дотації (в особливих випадках) у Нідерландах, Чехії, Швеції. У Німеччині державна дотація на пенсійні виплати (за віком) у 2005 році становили 32,0% (від загальної суми витрат на пенсії за віком). Останній країні характерним є те, що держава традиційно суттєво субсидію не тільки пенсійний фонд, а й фонд страхування на випадок безробіття (табл. 1.8.4).

Таблиця 1.8.4. Джерела фінансування соціальних виплат у Німеччині протягом 1998-2001рр., млн. євро

Джерела фінансування
1998 рік
1999 рік
2000 рік
2001 рік
2005 рік

Підприємства
178,0
180,3
184,1
187,8
207,6

Федерація
108,2
119,9
118,3
121,4
134,6

Федеральні округи
44,3
45,3
46,9
49,2
56,1

Муніципалітети
49,9
51,4
52,1
53,2
58,8

Інші суспільні органи
2,1
2,3
2,4
2,3
2,6

Приватні організації
9,5
9,8
10,0
10,2
11,6

Приватні господарства
209,4
211,2
212,1
214,8
242,1

Інші
231,0
253,0
451,0
815,0
756,0

Разом
601,6
620,3
626,4
639,8
714,1


Огляд діапазону ставок страхових внесків за країнами ЄС свідчить про те, що внески роботодавців значно перевищують розміри внесків найманих працівників (за винятком Німеччини, Люксембургу та Польщі). У ряді країн уряди вирішили для підтримки власних пенсійних систем ввести як доповнення до існуючих схем оплати внесків шляхом відрахування від заробітної плати ще й системи внесків за персональними пенсійними страховими програмами ( у Німеччині це так звані пенсії Рієстера). Стратегічна мета цих заходів – стабілізація розміру пенсійного внеску (у Німеччині - на рівні не менш 20,0% заробітної плати при гарантії виплати пенсій за віком протягом тривалого періоду, навіть якщо до 2030 року буде прийнято рішення щодо зниження розміру пенсії з 70,0% до 67,0% від рівня заробітної плати у момент виходу на пенсію) та стимулювання майбутніх пенсіонерів до накопичення коштів вже сьогодні. На думку європейських дослідників системи пенсійного забезпечення громадян країн ЄС еволюціонують, хоча і досить повільними темпами від державно-розподільчого до змішаного та приватно накопичувального типу. Громадянам країн ЄС подобається відчувати себе незалежними від держави та самостійно планувати своє майбутнє. Однак експерти мають вагомі сумніви стосовно того, що приватні схеми пенсійного страхування у близькому майбутньому будуть мати вагому перевагу.
Стосовно віку виходу на пенсію, то у багатьох європейських країнах він є однаковим як для чоловіків та жінок (табл. 1.8.5). В Австрії та Бельгії "жіночий" пенсійний вік поступово наближується до чоловічого. В окремих країнах здійснюється поступове збільшення пенсійного віку. Наприклад, у Німеччині на сьогодні здійснюється поступове підвищення віку виходу на пенсію з 65 до 67 років – межа виходу на пенсію буде підвищуватися поступово з 2012 до 2029 року (при цьому законодавством передбачено, що починаючи з 2010 року і через кожні 4 роки, федеральний уряд Німеччини буде доповідати про стан зайнятості осіб старшого віку та давати оцінку тому, чи виправдовує себе в економічному та соціальному плані підвищення вікового цензу з урахуванням змін ринку праці та робити висновок щодо можливості подальшого законодавчого регулювання цих питань). Винятком є сільське населення: в ЄС (крім таких країн, як Люксембург, Нідерланди, Велика Британія, Швеція та Австрія) відповідна вікова планка для селян складає 55 років (але останнім часом і для цієї категорії працівників законодавством передбачені зміни) в бік збільшення.
Таблиця 1.8.5 Вік виходу на пенсію (стандартний та достроковий) за окремими європейськими країнами 15)
Країни
Чоловіки
Жінки


достроковий
стандартний
стандартний


1969
1979
1989
2003
1969
1979
1989
2003
1969
1979
1989
2003

Австрія
65
65
65
65
65
65
65
65
60
60
60
60

Бельгія
60
60
60
60
65
65
65
65
60
60
60
63

Чехія
-
-
-
58,5
-
-
-
61,5
-
-
-
59,5

Данія
67
67
67
65
67
67
67
65
67
67
67
65

Фінляндія
65
65
60
62
65
65
65
65
65
65
65
65

Франція
60
60
60
60
65
65
60
60
65
65
60
60

Німеччина
65
63
63
63
65
65
65
65
65
65
65
65

Греція
60
60
60
60
60
60
65
65
55
55
60
65

Угорщина
-
-
60
62
-
-
60
62
-
-
55
62

Ірландія
70
65
65
65
70
66
66
66
70
66
66
66

Італія
55
55
55
57
60
60
60
65
55
55
55
65

Люксембург
62
62
60
60
65
65
65
65
62
60
65
65

Нідерланди
65
62
60
60
65
65
65
65
65
65
65
65

Норвегія
70
67
67
67
70
67
67
67
70
67
67
67

Польща
-16)
-
-
65
-
-
-
65
-
-
-
60

Португалія
65
65
65
55
65
65
65
65
65
62
62
65

Словаччина
-
-
-
60
-
-
-
60
-
-
-
57

Іспанія
65
60
60
60
65
65
65
65
55
65
65
65

Швеція
63
60
60
61
67
65
65
65
67
65
65
65

Швейцарія
65
65
65
63
65
65
65
65
62
62
62
63

Велика Британія
65
65
65
65
65
65
65
65
60
60
60
60

_________________________
15) Джерело: Роман Дюваль "Ефект пенсій за віком та схем дострокового виходу на пенсію у країнах ОЄСД" (за матеріалами сайту Організації економічного співробітництва та розвитку).
16) (-) – Дані відсутні
Порядок оподаткування пенсій кожна з країн ЄС визначає самостійно. У Бельгії, Данії, Іспанії, Італії, Нідерландах, Португалії, Австрії, Ірландії та Фінляндії пенсії оподатковуються повністю, тоді як у Німеччині оподатковуються лише надбавки до пенсії, у Швеції – лише їх частина тощо. У Греції існують податкові пільги для окремих категорій громадян – інвалідів війни та членів їх родин; незрячих; громадян, які хворіють на певні захворювання (перелік захворювань визначений законодавством). У Великій Британії оподатковуються всі види пенсій за винятком надбавок за дітей, які знаходяться на утриманні пенсіонерів; у Франції – оподатковуються суми, які залишаються після відрахування 10,0 або 20,0% надбавки 16). Слід також зазначити, що обмеження максимального розміру пенсії існують майже у всіх розвинених зарубіжних країнах. Так, скажімо, в Німеччині законодавчо визначено максимум заробітку, з якого стягуються страхові внески на пенсійне забезпечення; у Франції внески стягуються з усієї зарплати, але в розрахунок величини пенсії потрапляє лише певна її частина.
Певні категорії пенсіонерів за віком в окремих країнах ЄС отримують пільги. Зокрема, практикуються такі доплати: у Швеції – муніципальна для домогосподарств; в Італії – особам, які досягли пенсійного віку і не мають пенсійних накопичень; у Фінляндії – особам пенсійного віку, які неспроможні жити самостійно (потребують догляду у зв'язку з їх неміччю). Поширеними є також доплати пенсіонерам старшого віку (зазвичай після 80 років), безкоштовне використання окремими категоріями пенсіонерів громадського транспорту. В Ірландії та Португалії існують різдвяні доплати та додаткова пенсія у липні.
Компенсація за медикаменти для осіб старшого віку (пенсіонерів) регулюються кожною країною ЄС окремо. При цьому, майже у всіх європейських країнах на медикаменти, які видаються пенсіонерам за рецептом лікаря, існують знижки (в окремих випадках ліки надаються безкоштовно).















________________________________________________
17) Джерело: А.Новиков. "Пенсионные системы западных стран – опыт, который можно позаимствовать // Человек и труд, № 11/2005, с.52.
2. Соціальна політика в Україні

2.1 Загальна характеристика системи

В Україні надання різноманітних пільг, соціальних виплат та послуг безпосередньо передбачено 58 законами та більше ніж 120 підзаконними нормативно-правовими актами. На сьогодні в країні налічується майже 120 категорій пільговиків, з яких 45 визначаються за соціальною ознакою, а 57 – за професійною. Усі пільгові, в тому числі соціально незахищені, категорії мають право на більш як 120 видів пільг та понад 60 видів соціальних виплат. Але як свідчать експертів, масив чинного законодавства у сфері соціального захисту та соціального забезпечення населення має суттєві вади та "прогалини", адже він складається з прийнятих у різний час і нерідко доволі суперечливих законодавчих актів. Крім того, воно є надто "перевантаженим", оскільки встановлює значно більше різноманітних видів пільг, виплат та соціальних послуг, аніж це передбачено Конституцією України чи міжнародно-правовими зобов’язаннями України. Наслідком цього є те, що в Україні показник "Частка соціальних виплат до ВВП" (у %) має стійку тенденцію до зростання (табл.2.1.1), а за дослідженнями окремих науковців, витрати Державного бюджету України на фінансування цих виплат (у % до ВВП) майже дорівнюють показникам таких економічно розвинутих країн, як наприклад, Франція.

Таблиця 2.1.1 Державні витрати на соціальний захист та соціальне забезпечення населення
Роки
Сума видатків зведеного бюджету України, млн. грн.
У % до загальних витрат
У % до ВВП

2004
2005
2006
2007
20081
19310,5
39940,2
42573,8
48517,3
74069,7
18,8
28,1
23,6
21,3
23,7
5,6
9,0
7,6
6,7
7,8

1 Попередні дані
Таким чином, в умовах нестабільної економічної та політичної ситуації, зростаючого бюджетного дефіциту, нестачі фінансових ресурсів та інших негативних фінансово-економічних чинників (як внутрішніх, так і зовнішніх), держава бере на себе досить значне навантаження, підвищуючи можливі ризики виникнення подальших фінансово-економічних ускладнень. Крім того, це "навантаження" містить, так би мовити, і додаткові зобов’язання для країни, які, за оцінками аналітиків, часто-густо не дають жодного соціального чи економічного ефекту, окрім встановлення привілеїв для представників певних професій або окремих соціальних груп.
І все ж незважаючи на те, що “Соціальний захист та соціальне забезпечення” є найбільшою витратною статтею бюджету (навіть більшою, ніж видатки на охорону здоров’я, освіту та економічну діяльність), показник обсягу соціальних видатків в розрахунку на одну особу, в Україні є політико нижчим, ніж у розвинутих країнах світу (наприклад, у 2005 році він складав 1677 дол. США на рік).
По-перше, це є наслідком безсистемності та непрозорості, які існують у сфері фінансування різноманітних заходів соціального захисту та соціального забезпечення (адже фінансування здійснюється шляхом використання як бюджетних видатків так і цільових позабюджетних коштів). По-друге, окремі виплати соціального характеру містяться, крім статті "Соціальний захист та соціальне забезпечення", і в інших видаткових статтях бюджету, наприклад, в таких, як: житлово-комунальне господарство, освіта, духовний і фізичний розвиток, охорона здоров’я, громадський порядок та оборона тощо. Тобто, виплати соціального характеру можна знайти практично у кожній із видаткових статей зведеного Державного бюджету, який включає показники державного та місцевих бюджетів.
За такого відокремлення ("відсіву") всіх цих витрат, реальний обсяг усіх соціальних видатків держави буде в 3-4 рази перевищувати той, що декларується за видатковою статтею “Соціальний захист та соціальне забезпечення” зведеного бюджету.
Аналізуючи систему соціального захисту та соціального забезпечення в Україні можна зробити висновок, що на сьогодні її подальший розвиток на шляху втілення ефективніших та економічно обґрунтованих форм і видів соціального захисту, яке супроводжується розвитком мережі закладів соціального обслуговування на рівні громад (яке повністю відповідає європейській моделі та міжнародним стандартам у цій сфері) гальмується існуванням громіздкої, соціально та фінансово невиправданої системи пільг і соціальних виплат зі збереженням неефективної розгалуженої мережі державних закладів соціального захисту, що відповідає традиціям і підходам радянської моделі, адже ми є свідками того, як українські законодавці часто-густо повертаються до звичних для радянських часів пільг, які особливо широко впроваджуються для нових категорій громадян напередодні чергових виборів, та виступають у ролі прихованого "задобрення та підкупу" окремої частки електорату.

2.2 Структура програм соціального захисту та їх визначальні риси

Програми соціального захисту, які існують на сьогодні в Україні можна класифікувати наступнім чином:
1) пенсійне забезпечення;
2) соціальна допомога;
3) соціальні пільги;
4) соціальне обслуговування.
Пенсійне забезпечення в Україні здійснюється за трирівневою системою.
Перший рівень передбачає виплату пенсій за рахунок загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Йому притаманний солідарний перерозподіл доходів між різними поколіннями людей (так званий "договір поколінь"). Тобто відбувається покриття видатків на виплату пенсій із поточних надходжень, які сплачують зайняті особи у вигляді страхових внесків, які акумулюються у Пенсійному фонді України. Пенсійні кошти не є об'єктом приватної власності осіб, що їх сплачують, тому в разі їх смерті використовуються іншими учасниками Фонду.
Другий рівень складає накопичувальна система загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. В її основі – принцип акумулювання коштів застрахованих осіб у накопичувальному фонді та фінансування за рахунок, у тому числі цих коштів, витрат на оплату договорів страхування довічних пенсій і одноразових виплат. Суть такої системи полягає в тому, що частина обов'язкових внесків накопичується у єдиному Накопичувальному фонді, при цьому облік таких виплат здійснюється на індивідуальних накопичувальних пенсійних рахунках громадян, які самостійно (або інші особи на їх користь) сплачуватимуть відповідні внески. Отримані від страхувальників кошти інвестуються в економіку країни з метою отримання інвестиційного доходу і їх захисту від інфляційних процесів.
І, нарешті, на третьому рівні перебуває система недержавного пенсійного забезпечення. Вона є складовою частиною системи накопичувального пенсійного забезпечення й ґрунтується на засадах добровільної участі у ній фізичних та юридичних осіб (крім випадків, передбачених законами), у формуванні пенсійних накопичень з метою отримання учасниками недержавного пенсійного забезпечення додаткових до загальнообов'язкового державного пенсійного страхування пенсійних виплат.
Недержавне пенсійне забезпечення здійснюється:
1) пенсійними фондами шляхом укладення пенсійних контрактів між адміністраторами цих недержавних пенсійних фондів та вкладниками таких фондів;
2) страховими організаціями, які укладають договори страхування довічної пенсії, страхування ризику настання інвалідності або смерті учасника фонду;
3) банківськими установами, що укладають договори про відкриття пенсійних депозитних рахунків для накопичення пенсійних заощаджень у межах суми, визначеної для від шкодування вкладів Фондом гарантування вкладів фізичних осіб.
Розміри пенсії у системі недержавного пенсійного забезпечення залежать від розміру страхових внесків та терміну, протягом якого ці внески накопичувались, а також від розміру отриманого на них інвестиційного доходу.
Громадяни України можуть бути учасниками всіх рівнів та отримувати пенсійні виплати одночасно з усіх трьох рівнів системи пенсійного забезпечення. Право брати участь (або обмеження щодо права участі громадян) у відповідних рівнях системи пенсійного забезпечення в Україні та отриманні пенсійних виплат встановлюється чинним українським законодавством.
Серед видів державних соціальних виплат важливе місце належить страховій допомозі. До цих виплат належать виплати з фондів соціального страхування, що надаються з компенсаційною чи іншою метою особам у разі настання для них страхового ризику.
Створена в Україні система "страхової допомоги" є доволі розгалуженою та неоднорідною. Існують різні за своєю природою та призначенням грошові виплати, що можуть бути класифіковані за багатьма критеріями. Найпоширенішим вважається поділ цих страхових виплат за фондами їх надання. При цьому важливо наголосити, що кожен зі страхових фондів здійснює виплату декількох видів страхових виплат.
Так, Фонд соціального страхування з тимчасової втрати працездатності надає:
- допомогу у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю (включаючи догляд за хворою дитиною);
- допомогу при вагітності та пологах;
- допомогу при народженні дитини;
- допомогу з догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку;
- допомогу на поховання, яка, щоправда, не надається на поховання пенсіонерів, безробітних та осіб, які померли від нещасного випадку на виробництві.
Фонд загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття передбачає виплату:
- допомоги на випадок безробіття, у тому числі одноразову її виплату для організації безробітним підприємницької діяльності;
- допомоги з часткового безробіття;
- матеріальної допомоги у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації безробітного;
- допомоги на поховання у разі смерті безробітного або особи, яка перебувала на його утриманні.
Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України виплачує:
- допомогу у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю до відновлення працездатності або встановлення інвалідності;
- одноразову допомогу у разі стійкої втрати професійної недієздатності або смерті потерпілого;
- щомісячну грошову суму у разі часткової або повної втрати працездатності, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку потерпілого;
- допомогу дитині, яка народилася інвалідом внаслідок травмування на виробництві або професійного захворювання
- допомога жінки під час вагітності;
- виплату потерпілому у розмірі його середньомісячного заробітку при тимчасовому переведенні його на легшу роботу;
- виплату потерпілому під час його професійної реабілітації;
- одноразову допомогу у разі смерті потерпілого;
- витрати на поховання потерпілого;
- щомісячну страхову виплату особам, які мають на неї право у разі смерті потерпілого.
Іншим критерієм, що зазвичай використовуються для класифікації страхової допомоги, є тривалість їх виплати. На відміну від пенсій, страхова допомога носить короткотерміновий характер, тому поділяється на:
- одноразові допомоги. Тривалість їх виплати вичерпується разовим наданням грошових коштів застрахованій особі. Прикладом може бути допомога на поховання;
- періодичні допомоги. Вони надаються протягом певного періоду, наприклад, допомога на випадок з безробіття.
Державна соціальна допомога надається з метою матеріальної підтримки осіб, доходи яких є нижчими від прожиткового рівня, або частково компенсують витрати, що їх понесла особа у зв'язку з настанням соціального ризику чи необхідністю оплати комунальних послуг.
Державна соціальна допомога не пов'язана із загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням. Вона носить, як правило, так званий адресний характер і її розмір зазвичай визначається як різниця між доходами громадянина або його сім'ї і прожитковим мінімумом, встановленим на відповідний період. У деяких випадках розмір допомоги може встановлюватися у "твердій" сумі або у відсотковому значенні до величини прожиткового мінімуму. Право на державну соціальну допомогу мають громадяни, які не застраховані у системі загальнообов'язкового соціального страхування, а також особи, що хоч і є застрахованими, але їхні доходи (внаслідок об'єктивних причин) знизилися нижче за прожитковий мінімум.
Державна соціальна допомога має форму як грошових одноразових, так і періодичних соціальних виплат, що не залежать від попередньої трудової діяльності і надаються у випадках та на умовах, передбачених чинним законодавством з метою підтримки малозабезпечених осіб, а також компенсації додаткових витрат, які були понесені ними при настанні соціального ризику за рахунок коштів Державного чи місцевих бюджетів.
При характеристиці державної соціальної допомоги найчастіше використовується їх поділ залежно від соціальних ризиків, що лежать в основі виникнення права на них. Тому найбільш поширеними її видами є:
1) державна соціальна допомога особам, які не мають права на пенсію, та інвалідам;
2) допомога малозабезпеченим;
3) допомога дітям-інвалідам та інвалідам з дитинства;
4) допомога на догляд за інвалідами внаслідок психічного захворювання;
5) державна допомога сім'ям з дітьми;
6) субсидії на оплату житлово-комунальних послуг;
7) державна допомога на поховання;
8) інші види соціальної допомоги.
Соціальні пільги є додатковим видом соціального забезпечення. Вони надаються незалежно від того, одержує особа пенсію, соціальну допомогу чи заробітну плату, а їх роль полягає у забезпеченні додаткової підтримки особам, у яких пенсія та заробітна плата є меншими від прожиткового мінімуму. Соціальні пільги спрямовані на реалізацію конституційного права кожного громадянина на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім'ї, що включає достатнє харчування, одяг, житло.
Усі соціальні пільги, передбачені чинним законодавством, поділяються на окремі види. При цьому критерії такого поділу є найрізноманітнішими.
Зокрема, диференціація соціальних пільг у законодавстві здійснюється за суб'єктами, яким вони надаються. Передбачено надання пільг: ветеранам війни; ветеранам праці; особам, які мають особливі заслуги перед державою; багатодітним сім'ям; особам, які постраждали від Чорнобильської катастрофи; дітям-сиротам; реабілітованим особам; пенсіонерам; інвалідам; дітям-інвалідам та ін.
За терміном надання соціальні пільги можна класифікувати на: постійні, що надаються впродовж тривалого часу; тимчасові, що виплачуються на певний обумовлений період. Окремо виділяють так звані надзвичайні пільги. Вони надаються у зв'язку з певними обставинами.
За ступенем персоніфікації соціальні пільги поділяють на одноособові (наприклад, пільга щодо оплати медикаментів, забезпечення санаторно-курортним лікуванням) та сімейні (пільга на оплату житлово-комунальних послуг). З огляду на періодичність виплати поділяють на одноразові (забезпечення спецавтотранспортом) та щомісячні (оплата житла) пільги. І нарешті, за змістом усі соціальні пільги можна поділити на: житлово-комунальні, медико-реабілітаційні, транспортні, соціально-побутові, пенсійні та соціально-трудові.
Важливою складовою вітчизняного соціального забезпечення є соціальне обслуговування. Воно охоплює всі види діяльності державних органів, що спрямовані на підтримку осіб похилого віку, непрацездатних, сімей, які мають дітей, а також деяких інших категорій громадян. Соціальне обслуговування носить комплексний характер і відображається у наданні різного виду соціальних послуг, спрямованих на задоволення тих потреб громадян, що зумовлені хворобою, інвалідністю, старістю, вихованням дітей та іншими соціальними ризиками.
Право на соціальне обслуговування мають громадяни України, а також іноземні громадяни та особи без громадянства, якщо інше не встановлено міжнародними угодами України.
Якщо більш детально, то законодавство України визначає таких суб'єктів соціальної допомоги (осіб, яким надаються соціальні послуги):
1) особи похилого віку, які не можуть себе самостійно обслуговувати;
2) діти;
3) інваліди або інші особи, які втратили працездатність;
4) малозабезпечені сім'ї;
5) безробітні;
6) особи, які постраждали від техногенних катастроф.
Основною підставою для надання соціального обслуговування є складна життєва обставина. Причинами виникнення складних життєвих обставин можуть бути: інвалідність, часткова втрата рухової активності у зв'язку зі старістю або станом здоров'я, самотність, сирітство, безпритульність, відсутність житла або роботи, насильство, зневажливе ставлення та негативні стосунки в сім'ї, малозабезпеченість, психологічний чи психічний розлад, стихійне лихо, катастрофа тощо.
Соціальне обслуговування зазвичай здійснюється у формі надання соціальних послуг, а подекуди й у формі матеріальної підтримки. Соціальні послуги можуть бути різноманітними за своїм характером. Найчастіше їх розглядають як комплекс правових, економічних, психологічних, освітніх, медичних, реабілітаційних та інших заходів, спрямованих на окремі соціальні групи чи індивідів, які перебувають у складних життєвих обставинах та потребують сторонньої допомоги з метою поліпшення або відтворення їх життєдіяльності, соціальної адаптації та повернення до повноцінного життя.
Залежно від мети надання соціальні послуги поділяють на: соціально-побутові, соціально-медичні, психологічні, психолого-педагогічні, соціально-економічні, правові, послуги з соціальної і професійної реабілітації та адаптації, послуги з працевлаштування та інформаційні послуги, тощо.
Значно рідше соціальне обслуговування здійснюється у вигляді матеріальної підтримки. Остання полягає у наданні особі, яка перебуває у складних життєвих обставинах, матеріальних благ: продуктів харчування, засобів санітарії і особистої гігієни, засобів догляду за дітьми, одягу, взуття, та інших предметів першої необхідності, палива, а також технічних і допоміжних засобів реабілітації. Як виключення, соціальне обслуговування здійснюється як надання грошової допомоги чи грошової компенсації.
Соціальне обслуговування фінансується, як правило, за рахунок коштів Державного та місцевого бюджетів. Однак, такі види соціального обслуговування, як соціальна реабілітація інвалідів, санаторно-курортне лікування, забезпечення протезно-ортопедичними виробами і забезпечення засобами пересування можуть надаватися також за рахунок коштів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування, якщо особа, яка потребує соціального обслуговування, є застрахованою в системі загальнообов'язкового соціального страхування.
Найпоширенішими видами соціального обслуговування, що мають самостійне юридичне значення та встановлені чинним законодавством, є:
1) соціальне обслуговування громадян похилого віку (стаціонарне або вдома);
2) соціальне обслуговування дітей (стаціонарне, за місцем навчання або проживання);
3) соціально-професійна реабілітація інвалідів (працевлаштування, освіта);
4) санаторно-курортне лікування;
5) забезпечення протезно-ортопедичними виробами;
6) забезпечення засобами пересування.

2.3 Витрати на соціальний захист, фінансування соціальних програм, внески у соціальний захист

Джерела фінансування програм соціальної політики України поділяють на внутрішні і зовнішні. Зовнішні джерела фінансування формуються за рахунок міжнародних економічних інституцій (міждержавних, державних і недержавних), а внутрішні – визначаються бюджетною системою України та цілою низкою позабюджетних коштів, основними серед яких є кошти державних та недержавних соціальних фондів, соціальних фондів органів місцевого самоврядування, різноманітні позики (територіальні, муніципальні, змішані тощо), а також фінансовими ресурсами підприємств, організацій та установ, які опосередковано підтримують соціальні проекти і заходи (рис.2.3.1).
13 SHAPE \* MERGEFORMAT 1415
Рис. 2.3.1. Джерела фінансування соціальної політики в Україні

Для виконання своїх функцій, зокрема в сфері соціальної політики, Україна, як держава має грошові фонди, які формуються шляхом перерозподілу ВВП, головним чином, через Державний бюджет України.
Як відомо, бюджетний устрій України визначається закріпленим Конституцією України державним устроєм країни та її адміністративно-територіальним поділом. Засади бюджетної системи держави, її структура, принципи функціонування, основи бюджетного процесу та міжбюджетних відносин, відповідальність за порушення чинного бюджетного законодавства визначаються відповідно до Бюджетного кодексу України (від 21.06.2001р., №2542-ІІІ)
Статті 87, 88 та 89 Бюджетного кодексу України детально висвітлюють розмежування видатків між бюджетами різних рівнів, які використовуються для фінансування заходів соціального захисту, а сам механізм розрахунку обсягів міжбюджетних трансфертів (дотацій вирівнювання, субвенцій і коштів, що передаються до бюджетів вищого рівня) і нормативи відрахувань від загальнодержавних видатків і зборів, регламентується постановами Кабінетів Міністрів України. Розміри видатків на соціальний захист визначаються, перш за все, ресурсами бюджету для виконання цих цілей та контингентом одержувачів соціальних послуг згідно з відповідними алгоритмами. Витрати на утримання та функціонування об'єктів соціальної сфери визначаються на підставі чисельності населення адміністративно-територіальної одиниці та норми (середнього розміру) видатків на одного жителя, які встановлюються як середній розмір загальних видатків відповідних бюджетів за попередній рік, скоригований на прогнозний період.
За джерелами фінансових надходжень соціальні виплати поділяють на три наступні групи:
1. Пільги ветеранам війни та праці, щорічна разова грошова допомога ветеранам війни, соціальна допомога малозабезпеченим сім'ям з дітьми, житлові субсидії; витрати, пов'язані з ліквідацією наслідків аварії на ЧАЕС; кошти на інші види соціального захисту фінансуються за рахунок витрат із державного та місцевого бюджетів.
2. Короткострокові допомоги, витрати на випадок безробіття та пов'язані з нещасним випадком на виробництві фінансуються за рахунок коштів Фонду соціального страхування, Фонду на випадок безробіття та Фонду від нещасного випадку на виробництві. Страхові відрахування у перший та другий фонди, згідно з чинним законодавством, складають 2,5% фонду оплати праці та 0,25-0,5% (залежно від розміру заробітної плати) доходу працівників, а відповідно до "Порядку визначення страхових тарифів для підприємств, установ та організацій на загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання» (затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 13.09.2000р.); страхові внески у третій фонд проводяться з урахуванням показника галузевого професійного ризику і фактичного обсягу реалізованої продукції (при цьому ці проплати здійснюються з початку року авансово, а на кінець року відбуваються остаточні перерахунки). Якщо підприємство не має обсягів реалізованої продукції, проплати у цей фонд формуються у розмірах 0,2% річних обсягів фонду оплати праці.
3. Видатки на соціальний захист інвалідів, пенсії та короткострокові допомоги – фінансуються за рахунок коштів Фонду соціального захисту інвалідів (що є прямим органом державного управління, який діє у складі Міністерства праці та соціального захисту України) та Пенсійного фонду України.

2.4 Складові системи соціального захисту України

2.4.1. Пенсії особам похилого віку

В Україні пенсія за віком є найбільш поширеним видом пенсійного забезпечення за солідарною пенсійною системою. За даними Держкомстату України за станом на 1 січня 2009 року було 10 558 тис. осіб, які отримували пенсію за віком, що становило 76,8 % від загальної кількості пенсіонерів (табл.2.4.1.1).



Таблиця 2.4.1.1. Розподіл чисельності пенсіонерів за категоріями (на початок року)

2005
2006
2007
2008
2009

Загальна чисельність пенсіонерів, тис. осіб
у тому числі:
- за віком, тис. осіб
- по інвалідності, тис. осіб
- у разі втрати годувальника, тис. осіб
- за вислугу років, тис. осіб
- соціальні пенсії, тис. осіб
Чисельність пенсіонерів у розрахунку на 1 000 населення
14 065

10 363
1 791
923
599
389

299
14 050

10 596
1 605
852
627
370

301
13 937

10 576
1 597
840
640
284

300
13 819

10 591
1 571
822
621
213

299
13 750

10 558
1 537
838
627
189

299


При цьому, середній розмір пенсії за віком становив у 2008 році 898,40 грн., а мінімальний її розмір протягом цього ж року підвищився з 415,11 грн. до 544,00 грн.

Таблиця 2.4.1.2. Середній розмір місячної пенсії (на початок року), грн.

2005
2006
2007
2008
2009

Середній розмір призначеної місячної пенсії пенсіонерів, які перебувають на обліку в органах Пенсійного Фонду
у тому числі:
- за віком
- за інвалідністю,
з них:
- за інвалідністю від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання
- у разі втрати годувальника,
з них:
у разі втрати годувальника сім'ям робітників, службовців та працівників сільськогосподарських підприємств
- за вислугу років
- соціальну пенсію



316,2

323,8
305,2



278,7
262,9




260,5
334,3
266,2



406,8

417,7
393,2



280,5
302,8




299,1
443,9
339,6



478,4

497,0
435,8



280,5
339,3




333,0
551,3
316,3



751,4

798,9
598,2



287,1
474,3




468,7
760,9
369,7



898,4

942,7
742,7



588,9
647,0




644,7
945,0
538,0


Розподіл пенсіонерів, які одержують пенсії в органах Пенсійного фонду України (далі – ПФУ), за розмірами місячних пенсій та динаміка реальної середньомісячної пенсії за віком наведено у табл. 2.4.1.3. та 2.4.1.4.
Таблиця 2.4.1.3. Розподіл пенсіонерів, які одержують пенсії в органах ПФУ, за розмірами місячних пенсій (на початок року)

Роки
Чисельність пенсіонерів (тис. осіб), які одержують пенсію у розмірі


до
100 грн.
від
101 грн.
до
150 грн.
від
151 грн.
до
200 грн.
від
201 грн.
до
300 грн.
від
301 грн.
до
400 грн.
від
401 грн.
до
500 грн.
від
501 грн.
до
1000 грн.
від
1001 грн.
до
1500 грн.
понад
1500 грн.

2006
2007
2008
2009
27,1
20,0
12,4
0,1
38,0
32,0
11,0
1,4
136,6
97,4
23,8
3,5
569,9
700,9
378,8
37,7
9 321,7
4 271,3
370,1
110,2
2 053,0
5 699,3
1 564,3
12,5
1 142,7
2 026,9
8 767,4
9 996,3
124,6
301,3
1 268,7
1 729,6
36,0
171,7
812,8
1 244,0

Роки
У % до загальної кількості пенсіонерів


до
100 грн.
від
101 грн.
до
150 грн.
від
151 грн.
до
200 грн.
від
201 грн.
до
300 грн.
від
301 грн.
до
400 грн.
від
401 грн.
до
500 грн.
від
501 грн.
до
1000 грн.
від
1001 грн.
до
1500 грн.
понад
1500 грн.

2006
2007
2008
2009
0,20
0,15
0,09
0,00
0,28
0,24
0,08
0,01
1,02
0,73
0,18
0,03
4,24
5,26
2,87
0,29
69,31
32,06
2,80
0,84
15,26
42,78
11,84
0,09
8,50
15,22
66,37
76,10
0,92
2,26
9,60
13,17
0,27
1,29
6,15
9,47


Таблиця 2.4.1.4 Динаміка реальної середньомісячної пенсії за віком
(на початок року)
Роки
Середній розмір призначеної місячної пенсії пенсіонерів за віком, грн.
Реальна пенсія за віком, грн.
Індекси реальної пенсії за віком (у % до попереднього року)

2005
2006
2007
2008
2009
323,8
417,7
497,0
751,4
898,4
288,3
378,7
445,3
644,4
734,6
148,4
117,0
106,6
129,7
97,8


На сьогодні в Україні умовами призначення пенсії за віком є:
1) досягнення особою встановленого законодавством пенсійного віку: чоловіками - 60 років, жінками - 55 років;
2) наявність загального пенсійного страхового стажу не менше п'яти років.
Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (від 9.07.2003р.) №1058-ІV) передбачено два варіанти обчислення розміру пенсії за віком, з яких особа може обирати найбільш вигідний (прийнятний) для себе.
За першим варіантом розмір пенсії (П) обчислюється як добуток заробітної плати (доходу) застрахованої особи (Зп), з якої нараховується пенсія (у гривнях) та коефіцієнту страхового стажу застрахованої особи (Кс). Тобто формула виглядає таким чином: П = Зп х Кс.
Другий варіант передбачає обчислення пенсії за двоскладовою формулою. У цьому разі пенсія поділяється на дві частини. Одна частина пенсії, яка припадає на період стажу до 1 січня 2004 р., визначатиметься за нормами та правилами, встановленими Законом України «Про пенсійне забезпечення» (від 5.11.1991 р. №1788-ХІІ), і з обмеженням пенсії максимальним розміром, який діяв на момент набуття чинності зазначеним законом. Друга частина пенсії, яка припадає на період страхового стажу після набуття чинності Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», обчислюється за формулою, що застосовується варіантом першим, без обмеження максимального розміру пенсії.
Частина пенсії, обчислена за період страхового стажу до 1 січня 2004 р., передбачає індексацію відповідно до визначеного порядку індексації розмірів пенсій та етапів такої індексації за період до моменту фактичного виходу на пенсію і підсумована з другою частиною пенсії, обчисленою за період страхового стажу після 1 січня 2004 р. Обидві частини пенсії за віком виплачуватимуться застрахованій особі однією сумою.
Необхідно зазначити, що відсутність обмежень максимального розміру пенсії за солідарною системою пенсійного забезпечення є дещо умовною. Адже національне законодавство використовує метод так званого непрямого обмеження максимально можливого розміру пенсії в рамках державної пенсійної програми. Зокрема передбачено, що розмір пенсії в системі державного обов'язкового пенсійного страхування обчислюється в межах встановленої законодавством максимальної величини заробітної плати (доходу), з якої фактично були обчислені та сплачені страхові внески до Пенсійного фонду.
Проте Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» встановлено також мінімальний розмір пенсій.
Мінімальний розмір пенсії за віком за наявності у чоловіків 25, а у жінок – 20 років страхового стажу встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність (він визначається на законодавчому рівні). При цьому за кожний повний рік страхового стажу понад 25 років чоловікам і 20 років жінкам пенсія за віком збільшується на 1,0 % розміру пенсії, обчисленої відповідно до закону, але не більше ніж 1,0 % мінімального розміру пенсії за віком.
За наявності меншого терміну страхового стажу пенсія за віком встановлюється в розмірі, пропорційному наявному страховому стажу, виходячи з мінімальної пенсії за віком.
Особі, яка набула права на пенсію за віком, але після досягнення загального пенсійного віку виявила бажання працювати і одержувати пенсію з більш пізнього терміну, пенсія за віком призначається з урахуванням страхового стажу на день звернення за призначенням пенсії з підвищенням розміру пенсії за віком, за кожний повний рік страхового стажу після досягнення загального пенсійного віку. Так, за один рік, відпрацьований після досягнення пенсійного віку, пенсія збільшується на 3%; за два – 6,71 %; за три – 11,83 %; за чотири – 18,54 %; за п'ять – 27,07%; за шість – 36,46 %; за сім – 46,85 %; за вісім – 58,43 %; за дев'ять – 71,19 %; за десять – 85,32 % відповідно. При цьому підвищення розміру пенсії за неповний рік пенсійного страхового стажу не здійснюється.

2.4.2 Пенсії вдовам, сиротам

На підставі Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» призначається та виплачується лише пенсія в разі втрати годувальника, який помер внаслідок загального захворювання. Пенсії у зв'язку з втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, призначаються відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» (від 23.09.1999р. №1105-ХІV) та виплачуються за рахунок Фонду загальнообов'язкового соціального страхування від нещасного випадку на виробництві.
В Україні за станом на 1 січня 2009 року нараховувалось 822 тис. осіб які отримували пенсію яка призначається у разі втрати годувальника, що склало 6,1 % від загальної кількості пенсіонерів (данні Держкомстату України) .
Умовами призначення пенсії у зв'язку з втратою годувальника є: 1) встановлене законодавчим порядком підтверджена смерть годувальника, визнання його у встановленому законом порядку безвісно відсутнім (зниклим) або оголошення померлим; 2) наявність у годувальника на день смерті законодавчо визначеного пенсійного страхового стажу, який був би необхідний йому для призначення пенсії в разі інвалідності. У випадку смерті пенсіонера або осіб, які отримали інвалідність чи померли в період проходження строкової служби, пенсія призначається незалежно від тривалості страхового стажу.
Пенсія в разі втрати годувальника призначається:
1. Чоловікові (дружині), батькові, матері померлого годувальника, якщо вони є інвалідами чи досягли загального пенсійного віку. Цим особам пенсія призначається, якщо вони: були на повному утриманні померлого; одержували від нього допомогу, що була для них постійним і основним джерелом засобів існування.
Якщо вони не були на утриманні померлого, але у зв'язку з його смертю втратили джерело засобів до існування (що встановлюється у судовому порядку), то їм теж може бути призначено пенсію.
2. Дітям померлого годувальника (у тому числі тим, які народились не пізніше 10 місяців з дня його смерті), якщо їм не виповнилося 18 років або незалежно від віку, якщо вони стали інвалідами до 18 років.
3. Пенсію призначають незалежно від того, чи були діти на утриманні померлого годувальника. Право на пенсію зберігається і в разі усиновлення дітей померлого годувальника. Усиновлені діти мають право на пенсію нарівні з рідними. Пасинок (падчерка) мають право на пенсію нарівні з рідними дітьми, якщо вони не одержували аліментів від батьків.
4. Дітям померлого, які навчаються за денною формою навчання у вищих навчальних закладах І-IV рівнів акредитації та в професійно-технічних навчальних закладах, – виплати пенсій здійснюються до закінчення ними навчальних закладів та досягнення ними 23 років. Пенсію призначають незалежно від того, чи були вони на утриманні померлого.
Дітям-сиротам (у яких померли обоє з батьків) – пенсії виплачуються до досягнення ними 23 річного віку незалежно від того, навчаються вони чи ні. Пенсію призначають незважаючи на те, були вони на утриманні обох чи лише одного з померлих батьків.
5. Чоловікові (дружині), а в разі їх відсутності - одному з батьків, брату чи сестрі, дідусеві чи бабусі померлого годувальника незалежно від віку і працездатності, якщо він (вона) не працюють і зайняті доглядом за дитиною (дітьми) померлого годувальника до досягнення нею (ними) 8 річного віку. Пенсія призначається, якщо зазначені особи були на повному утриманні померлого годувальника або одержували від нього допомогу, що була для них постійним і основним джерелом засобів до існування.
Члени сім'ї померлого годувальника, для яких його допомога була постійним і основним джерелом засобів до існування, але які й самі одержували пенсію, мають право, за бажанням, перейти на пенсію у зв'язку з втратою годувальника.
Пенсія у зв'язку з втратою годувальника обчислюється у відсотках до розміру пенсії за віком померлого годувальника. При цьому на одного непрацездатного члена сім'ї пенсія складає 50,0%; на двох та більше непрацездатних членів сім'ї – 100,0 % пенсії за віком. Дітям-сиротам така пенсія призначається у встановлених розмірах з урахуванням розміру пенсії за віком кожного з батьків.
Для обчислення розміру пенсії у зв'язку з втратою годувальника до страхового стажу зараховується період від дня його смерті до дня, коли годувальник досягнув би загального пенсійного віку. Пенсія у зв'язку з втратою годувальника призначається на весь період, протягом якого член сім'ї померлого годувальника вважається непрацездатним, а членам сім'ї, які досягли пенсійного віку, - довічно.
Зміна розміру пенсії або припинення її виплати членам сім'ї здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому склалися обставини, що спричинили зміну розміру або припинення виплати пенсії.
Пенсія у зв'язку з втратою годувальника може призначатись як одна спільна пенсія на всіх членів сім'ї, які мають таке право, або ж як окремі частки, виділені із загальної суми пенсії на вимогу всіх чи одного члена сім'ї. Виділення частки пенсії провадиться з першого числа місяця, що настає за тим, у якому надійшла заява про виділення частки пенсії.

2.4.3. Пенсії з інвалідності

На підставі Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» призначається та виплачується лише пенсія в разі інвалідності внаслідок загального захворювання. Пенсія по інвалідності від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання призначається у відповідності із Законом України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» та виплачується за рахунок Фонду загальнообов'язкового соціального страхування від нещасного випадку на виробництві.
За даними Держкомстату України станом на 1 січня 2009 року нараховувалось 1 571 тис. осіб які отримували пенсію по інвалідності, що становило 11,2 % від загальної кількості пенсіонерів, та – 64,7 % від загальної чисельності інвалідів. Середній розмір пенсії по інвалідності складав 598,20 грн.
Існує дві основні умови для призначення пенсії в разі настання інвалідності, а саме:
- засвідчений у встановленому порядку факт інвалідності особи. Причина, група, час настання інвалідності, термін, на який встановлюється інвалідність, визначаються органом медико-соціальної експертизи (МСЕК) згідно із чинним законодавством;
- наявність пенсійного страхового стажу. Особи, визнані інвалідами, мають право на пенсію в разі інвалідності за наявності такого страхового стажу на час настання інвалідності: до досягнення особою 23 років - 2 роки; від 24 років до досягнення особою 26 років - 3 роки; від 27 років до досягнення особою 31 року - 4 роки; для осіб 32 років і старших - 5 років. Якщо інвалідність настала в період проходження строкової військової служби, то пенсія по інвалідності призначається особі незалежно від наявності страхового стажу.
Пенсія в разі інвалідності призначається у відсотках до пенсії за віком, а її розмір залежить від групи інвалідності. Зокрема, інвалідам І групи пенсія нараховується у розмірі 100,0 % пенсії за віком, інвалідам II групи – 90,0 % пенсії за віком, а інвалідам III групи – 50,0 % пенсії за віком.
Пенсія в разі інвалідності призначається на весь термін встановлення інвалідності. Інвалідам, які досягли пенсійного віку за солідарною системою (чоловіки - 60 років; жінки - 55 років), такі пенсії призначаються довічно. Повторний огляд цих інвалідів і, відповідно, нове призначення пенсії може відбуватися тільки за їх заявою.
У разі зміни групи інвалідності пенсія у новому розмірі виплачується з дня зміни групи інвалідності. Якщо особа визнана інвалідом нижчої групи, пенсія виплачується за попередньою групою до кінця місяця, в якому змінено групу інвалідності. У разі визнання особи, яка пройшла повторний огляд, здоровою – пенсія виплачується до кінця місяця, на який встановлено інвалідність.
Якщо особа не з'явилася в органи медико-соціальної експертизи на повторний огляд у визначений для цього термін, виплата пенсії в разі інвалідності зупиняється з першого числа місяця, наступного за місяцем, у якому вона мала з'явитися на повторний огляд. Виплата такої пенсії відновлюється з того дня, з якого припинено виплату, якщо: 1) термін повторного огляду медико-соціальної експертизи інвалідом пропущено з поважних причин; 2) особа визнана інвалідом повторно; 3) орган медико-соціальної експертизи визнає особу інвалідом і за пропущений період; 4) до дня повторного огляду особи минуло не більш трьох років. При цьому, якщо під час повторного огляду інваліда переведено на іншу групу інвалідності (вищу або нижчу), пенсія за зазначений період виплачується за попередньою групою інвалідності.
Виплата раніше призначеної пенсії поновлюється з дня встановлення інвалідності за умови, якщо: 1) виплату пенсії було призупинено у зв'язку з відновленням здоров'я інваліда; 2) інвалід не отримував пенсії внаслідок нез'явлення на повторний огляд без поважних причин; 3) особу знову визнали інвалідом; 4) після припинення виплати пенсії минуло не більше п'яти років. Якщо ж з моменту припинення виплати пенсії минуло понад п'ять років, вона призначається особі знову на загальних засадах.

2.4.4 Допомога на випадок безробіття

Соціальне страхування на випадок безробіття базується на Законі України "Про загальнообов'язкове державне страхування на випадок безробіття" (від 2.03.2000 р. №1533-ІІІ) та передбачає систему прав, обов'язків і гарантій, що покликані забезпечити матеріальну допомогу особам, які втратили роботу, та надання соціальних послуг за рахунок коштів Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття.
За даними Фонду загальнообов'язкового соціального страхування України на випадок безробіття видатки на виплату допомоги з безробіття у 2008 році становили 2,3 млрд. грн. Середній розмір допомоги у грудні 2008 року склав 571,07 грн., що становило 94,4% від законодавчо встановленого на цей період розміру мінімальної заробітної плати (605,00 грн.). Із загальної кількості безробітних, які отримували допомогу на випадок безробіття на кінець грудня 2008 року (652,1 тис. осіб), кожен третій отримував в межах 360,00 грн., майже кожен другий – від 360,00 до 605,00 грн., кожен п'ятий – понад 669,00 грн.
Застрахованими у цьому виді соціального страхування є особи, які працюють на умовах трудового договору (контракту), враховуючи й тих, що проходять альтернативну (невійськову) службу, а також особи, які працюють неповний робочий день або неповний робочий тиждень, та на інших підставах, передбачених законодавством про працю.
Не підлягають страхуванню на випадок безробіття працюючі пенсіонери та особи, у яких відповідно до законодавства України виникло право на пенсію, а також іноземці та особи без громадянства, які тимчасово працюють за наймом в Україні, якщо інше не передбачено міжнародними угодами нашої держави, згода на обов'язковість застосування яких закріплена рішеннями Верховної Ради України.
Добровільно можуть застрахуватися громадяни України, які працюють за межами країни та не застраховані в системі соціального страхування на випадок безробіття країни, в якій вони перебувають, а також особи, які забезпечують себе роботою самостійно.
Застраховані особи мають право на матеріальне забезпечення та соціальні послуги. Аналогічні права в системі соціального страхування на випадок безробіття мають також незастраховані особи військовослужбовці Збройних Сил України, Прикордонних військ України, внутрішніх військ, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, Служби безпеки України, органів внутрішніх справ України, звільнені з військової служби у зв'язку зі скороченням чисельності або штату без права на пенсію, та особи, які вперше шукають роботу, інші незастраховані особи у разі їх реєстрації в установленому порядку як безробітних.
Страхувальниками виступають роботодавці та застраховані особи, які відповідно до закону сплачують страхові внески. Вони перераховують страхові внески у розмірах, визначених уже згадуваним Законом України «Про розмір внесків на деякі види загальнообов'язкового державного соціального страхування» (від 11.01.2001 р. №2213). Роботодавці, зокрема, сплачують внески у розмірі 1,6% від суми фактичних витрат на оплату праці найманих працівників.
Для найманих працівників розмір страхового внеску встановлений на рівні 0,5% від суми оплати праці.
Особи, які беруть участь у загальнообов'язковому державному соціальному страхуванні на добровільних засадах, сплачують страхові внески у розмірі 2,1 % від суми оподатковуваного доходу.
Порядок сплати внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття врегульований Інструкцією «Про порядок обчислення і сплати внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття та обліку їх надходження до Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття», затвердженою Наказом Міністерства праці та соціальної політики №339 від 18.12.2000р).
Страховиком виступає, відповідно, Фонд загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття, а страховими випадками – безробіття та часткове безробіття.
У системі загальнообов'язкового державного соціального страхування при настанні страхового випадку передбачено виплату допомоги на випадок безробіття, у тому числі одноразову її виплату для організації безробітним підприємницької діяльності, допомоги з часткового безробіття, матеріальної допомоги у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації безробітного та допомоги на поховання у разі смерті безробітного або особи, яка перебувала на його утриманні.
Застраховані особи можуть також отримати чимало соціальних послуг, які передбачені для них законом. Вони спрямовані на професійну підготовку або перепідготовку, підвищення кваліфікації та профорієнтацію безробітних, пошук їм роботи та сприяння у працевлаштуванні, у тому числі шляхом надання роботодавцеві дотації на створення додаткових робочих місць для працевлаштування безробітних та фінансування організації оплачуваних громадських робіт. Державна служба зайнятості надає, крім того, інформаційні та консультаційні послуги, також пов'язані з працевлаштуванням громадян .
Так, з метою підвищення конкурентоспроможності безробітних, державною службою зайнятості здійснюється їх професійне навчання (підготовка, перепідготовка, підвищення кваліфікації). Згідно з даними Державного центру зайнятості, в навчальних закладах усіх типів впродовж 2008 року пройшли професійне навчання 245,2 тис. безробітних. Із загальної кількості безробітних, які завершили навчання у цьому році (204,9 тис. осіб) – 79,3 % осіб навчалися з метою підвищення своєї кваліфікації, 14,3 % – пройшло перепідготовку на іншу професію, а решта з них (6,4 %) – вперше отримали професійну освіту.

2.4.5 Допомога у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю

Цей вид соціального страхування регулюється Законом України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням» (від 18.01.2001р. №2240-ІІІ). Ним передбачаються заходи матеріального забезпечення громадян у зв'язку з втратою заробітної плати (доходу) внаслідок тимчасової втрати працездатності, вагітності та пологів, догляду за малолітньою дитиною, а також часткову компенсацію витрат, пов'язаних із народженням дитини, смертю застрахованої особи або членів її сім'ї, тощо. Застрахованими особами Закон називає:
- осіб, які працюють на умовах трудового договору (контракту) на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форм власності та господарювання або у фізичних осіб, у тому числі в іноземних дипломатичних та консульських установах, інших представництвах нерезидентів, а також обрані на виборні посади в органах державної влади, органах місцевого самоврядування та в інших органах;
- членів колективних підприємств, сільськогосподарських та інших виробничих кооперативів.
Громадяни України, які працюють за межами території нашої держави і не застраховані в системі соціального страхування країни, в якій вони перебувають, можуть добровільно застрахуватися в системі соціального страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та отримувати матеріальне забезпечення й соціальні послуги, якщо інше не передбачено міжнародною угодою між Україною і країною перебування громадянина.
Так звані самозайняті особи теж мають право добровільно застрахуватися у цьому виді страхування й отримувати матеріальне забезпечення та соціальні послуги.
До страхувальників належать передусім роботодавці, а також працівники і особи, які добровільно сплачують внески на цей вид страхування. Роботодавці зобов'язані зареєструватися як страхувальники у Фонді соціального страхування з тимчасової втрати працездатності. У разі порушення цієї вимоги до них застосовуються штрафні санкції.
Органом, який забезпечує акумуляцію коштів на цей вид соціального страхування, а також здійснює страхові виплати при настанні страхового випадку, тобто виконує функції страховика, є Фонд соціального страхування з тимчасової втрати працездатності.
Розміри платежів до Фонду також визначаються Законом України «Про розмір внесків на деякі види загальнообов'язкового державного соціального страхування» (від 11.01.2001 р. №2213). Зокрема, роботодавці перераховують страхові внески у розмірі 2,9 % суми фактичних витрат на оплату праці найманих працівників.
Крім роботодавців, внески на цей вид страхування сплачують і самі застраховані особи із суми отримуваної ними заробітної плати. Так, наймані працівники, заробітна плата яких є нижчою прожиткового мінімуму, встановленого для працездатної особи, перераховують 0,5% від суми заробітної плати, а ті з них, які отримують зарплату понад зазначений мінімум, сплачують 1,0% .
Для осіб, які беруть участь у загальнообов'язковому державному соціальному страхуванні на добровільних засадах, страхові внески визначено у розмірі 3,4 % від суми оподаткованого доходу (прибутку).
Порядок акумуляції коштів та реєстрації платників страхових внесків регулюється Інструкцією «Про порядок надходження, обліку та витрачання коштів Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності», затвердженою Постановою правління Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності від 26.06.2001 р. №16.
Страховими випадками при страхуванні у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності вважаються:
- тимчасова непрацездатність внаслідок захворювання або травми, не пов'язаної з нещасним випадком на виробництві;
- вагітність і пологи та необхідність догляду за дитиною до досягнення нею 3-річного віку;
- необхідність догляду за хворим членом сім'ї;
- карантин, накладений органами санітарно епідеміологічної служби;
- тимчасове переведення застрахованої особи відповідно до медичного висновку на більш легку, але нижче оплачувану роботу;
- необхідність протезування в умовах стаціонару протезно-ортопедичного підприємства;
- необхідність санаторно-курортного лікування.
За рахунок коштів загальнообов'язкового державного соціального страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням, здійснюються виплати допомоги у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю (в тому числі догляд за хворою дитиною), при вагітності та пологах, при народженні дитини, з догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а також допомоги на поховання (крім поховання пенсіонерів, безробітних та осіб, які померли від нещасного випадку на виробництві) і оплата путівок на санаторно-курортне лікування застрахованим особам та членам їхніх сімей.

2.4.6 Програми соціальної підтримки родин

Законодавчим підґрунтям для програм соціальної підтримки родин в Україні є Постанова від 27.12.2001 р. №1751 "Про затвердження порядку призначення і виплати державної допомоги сім'ям з дітьми". Згідно з цим документом право на державну допомогу сім'ям з дітьми мають громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які постійно проживають в Україні і не застраховані у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування, в сім'ях яких виховуються та проживають неповнолітні діти.
Відповідно до законодавства громадянам призначаються такі види державної допомоги сім'ям з дітьми:
1) допомога у зв'язку з вагітністю та пологами;
2) одноразова допомога при народженні дитини;
3) допомога для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку;
4) допомога на дітей, які перебувають під опікою чи піклуванням;
5) допомога на дітей одиноким матерям.
Державна допомога сім'ям з дітьми виплачуються за рахунок коштів Державного бюджету України, які передаються місцевим бюджетам у вигляді субвенцій.
Виплата допомоги у зв'язку з вагітністю та пологами жінкам із числа військовослужбовців Збройних Сил України, Прикордонних військ України, Служби безпеки України, військ цивільної оборони, інших військових формувань та з числа осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ здійснюється за рахунок відповідних бюджетів.
Особам, які усиновили або взяли під опіку дитину протягом 2 місяців з дня її народження, допомога у зв'язку з вагітністю та пологами надається на підставі рішення про усиновлення або встановлення опіки на період із дня усиновлення чи встановлення опіки і до закінчення строку післяпологової відпустки.
Одноразова допомога при народженні дитини. Така допомога призначається, якщо звернення за її призначенням надійшло не пізніше ніж через 12 календарних місяців після народження дитини. Допомога при народженні дитини надається у розмірі, встановленому на дату народження дитини.
Допомога на народження дитини, яка народилася після 31.12.2007 р., надається у розмірі 12240 гривень – на першу дитину, 25000 гривень – на другу дитину, 50000 гривень – на третю та наступну дитину. Виплата допомоги здійснюється одноразово при народження першої дитини в сумі 4800 гривень, другої дитини – 4840 гривень, третьої та наступної дитини – 5000 гривень, решта суми на першу дитину виплачується протягом наступних 12 місяців (620 гривень щомісяця), на другу дитину – 24 місяців (840 гривень щомісяця), на третю та наступну дитину – 36 місяців (1250 гривень щомісяця) рівними частинами.
Означена допомога призначається на підставі свідоцтва про народження дитини. Усиновителям та опікунам ця допомога надається на підставі рішення про усиновлення або встановлення опіки.
Право на одноразову допомогу при народженні дитини має один з батьків дитини (усиновитель чи опікун), у тому числі й не застрахований у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування.
У разі, коли один з батьків (усиновитель, опікун) застрахований у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування, допомога виплачується за місцем роботи застрахованої особи за рахунок коштів соціального страхування у зв'язку тимчасовою втратою працездатності.
Особам, не застрахованим в системі загальнообов'язкового державного соціального страхування, одноразова допомога при народженні дитини призначається і виплачується органами праці та соціального захисту населення за місцем їх проживання. Допомога може бути призначена за місцем фактичного проживання за умови подання довідки про неодержання зазначеної допомоги в органах праці та соціального захисту населення за місцем реєстрації.
Допомога у зв'язку з вагітністю та пологами надається у розмірі 100,0 % середньомісячного доходу (стипендії, грошового забезпечення, допомоги на випадок безробіття тощо) жінки, але не менше 25,0 % від розміру встановленого законом прожиткового мінімуму для працездатної особи з розрахунку на місяць. Жінка, яка продовжує навчання, має право на виплату стипендії або допомоги у зв'язку з вагітністю та пологами за її вибором.
За період відпустки у зв'язку з вагітністю та пологами, що збігається з відпусткою для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, допомога у зв'язку з вагітністю та пологами виплачується незалежно від одержання допомоги для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку в розмірі, визначеному для непрацюючих жінок.
Допомога для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку призначається незастрахованій у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування особі (один з батьків дитини, усиновитель, опікун, баба, дід або інший родич), яка фактично здійснює догляд за дитиною.
Допомога для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку виплачується щомісяця з дня її призначення до дня досягнення дитиною трирічного віку включно. Усиновителям та опікунам допомога призначається не раніше, ніж з дня прийняття рішення про усиновлення або встановлення опіки.
Особам, звільненим з роботи у зв'язку з ліквідацією підприємства, установи, організації, до їх працевлаштування допомога для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку призначається на підставі довідки ліквідаційної комісії.
Особам, зареєстрованим у державній службі зайнятості як безробітні, допомога для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку призначається на підставі довідки державної служби зайнятості.
Призначення допомоги для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку особі, яка фактично доглядає за дитиною, здійснюється за письмовою заявою цієї особи та на підставі довідки з місця роботи (служби, навчання) матері дитини про те, що вона вийшла на роботу до закінчення строку відпустки для догляду за дитиною і виплату зазначеної допомоги їй припинено (із зазначенням дати).
Матерям, які мають дітей віком до 3 років і одночасно продовжують навчання з відривом від виробництва, допомога для догляду за дитиною до досягнення нею 3 років призначається в повному розмірі.
Означена допомога непрацюючій особі призначається на підставі виданої за місцем проживання довідки про те, що вона не працює (не служить, не навчається) і дитина проживає разом із нею.
Допомога для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку надається у розмірі встановленого законом прожиткового мінімуму для дітей віком до 6 років. Розмір цієї допомоги визначається законом України про Державний бюджет на поточний рік у відсотках до прожиткового мінімуму.
Допомога на дітей, які перебувають під опікою чи піклуванням, призначається на підставі рішення про встановлення опіки чи піклування за умови, що середньомісячний розмір одержуваних на дитину аліментів, пенсії за попередні 6 місяців не перевищує прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Зазначена допомога не призначається у разі перебування дитини на повному державному утриманні. Допомога на дітей, які перебувають під опікою чи піклуванні, призначається на 6 місяців. Питання щодо продовження виплати допомоги вирішується на підставі заяви та довідки про місячні розміри аліментів і пенсії, що одержує опікун чи піклувальник на дитину. Вказана допомога призначається з місяця, в якому була подана заява з усіма не обхідними документами, та виплачується щомісяця до моменту досягнення дитиною 18-річного віку включно.
Виплата допомоги на дітей, які перебувають під опікою чи піклуванням, припиняється у таких випадках:
- звільнення від виконання обов'язків опікуна чи піклувальника;
- працевлаштування або взяття шлюбу дитиною до досягнення нею 18-річного віку;
- досягнення дитиною 18-річного віку.
Допомога на дітей, які перебувають під опікою чи піклуванням, надається у розмірі, що дорівнює різниці між прожитковим мінімумом для дитини відповідного віку та середньомісячним розміром одержуваних на дитину аліментів та пенсій за попередні 6 місяців.
Покриття витрат на виплату допомоги на дітей, які перебувають під опікою чи піклуванням, здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету у вигляді субвенцій до місцевих бюджетів.
Допомога на дітей одиноким матерям. Право на допомогу мають одинокі матері, одинокі усиновителі, матері або батьки дітей у разі смерті іншого з батьків, шлюб між якими було розірвано до дня смерті, вдови та вдівці з дітьми, які не одержують на цих дітей пенсії у разі втрати годувальника або державну соціальну допомогу. Якщо одинока мати уклала шлюб, то вона має право на отримання цієї допомоги на дітей, які народилися до шлюбу, за умови, що ці діти не були усиновлені.
Допомога на дітей одиноким матерям призначається незалежно від одержання інших видів державної допомоги сім'ям з дітьми.
Означена допомога призначається у розмірі, що дорівнює різниці між 50,0 % прожиткового мінімуму та сукупним доходом сім'ї на одну особу, але не менше 10,0 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку на кожну дитину, і виплачується до досягнення дитиною 18 років.
Згідно до Закону України «Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім'ям», прийнятим 1.06.2000р., передбачена соціальна допомога малозабезпеченим сім'ям – це щомісячна виплата, що надається сім'ям, у яких з поважних або незалежних від них причин середньомісячний сукупний дохід нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законодавством для сім'ї. Вона виплачується у грошовій формі у розмірі, що залежить від величини середньомісячного сукупного доходу сім'ї.
Метою призначення цієї допомоги є матеріальна підтримка малозабезпечених сімей або одиноких малозабезпечених осіб.
Розмір соціальної допомоги визначається з урахуванням рівня прожиткового мінімуму. При цьому "Порядком призначення і виплати державної соціальної допомоги малозабезпеченим сім'ям", затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 24.02.2003 р. №250, встановлено, що для кожної дитини, яка входить до складу малозабезпеченої сім'ї, рівень забезпечення прожиткового мінімуму збільшується на 10,0 %, а для кожної дитини, яка утримується матір'ю (батьком, усиновителем), яка перебуває в шлюбі, і запис про батька (матір) цієї дитини у книзі реєстрації народжень провадиться в установленому порядку за вказівкою матері (батька), – 20,0 %.
Законом України «Про статус гірських населених пунктів» (від 15.02.1995 р.) передбачено, що громадянам, які отримали статус особи, що проживає і працює (навчається) на території населеного пункту, якому надано статус гірського, рівень забезпечення прожиткового мінімуму збільшується на 20,0 %.
При невиконанні умов призначення і виплати цієї допомоги розмір може бути зменшений. Призначена соціальна допомога зменшується до 50,0 % її розміру у разі невикористання сім'єю можливостей знаходження додаткових джерел для існування.

2.4.7 Допомога у разі довготривалого догляду

В Україні цей вид допомоги призначається малозабезпеченій особі, яка проживає разом з інвалідом І чи ІІ групи внаслідок психічного розладу. Вона направлена на компенсацію затрат за доглядом інваліда, який є хворим внаслідок психічного розладу, за умови:
- спільного проживання з ним;
- необхідності стороннього догляду за ним, що підтверджено висновком лікарської консультативної комісії;
- малозабезпеченості сім'ї.
Щомісячна грошова допомога малозабезпеченій особі, яка проживає разом з інвалідом І чи ІІ групи внаслідок психічного розгляду, який за висновком лікарняної комісії медичного закладу потребує постійного стороннього догляду, на догляд за ним надається у грошовій формі, якщо середньомісячний сукупний дохід сім'ї є нижчим від прожиткового мінімуму для сім'ї.
Призначення і виплати допомоги на догляд провадиться органами праці та соціального захисту населення за місцем проживання.
Розмір допомоги становить 10,0 % прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатної особи, на кожного інваліда, за яким здійснюється догляд.
Допомога на догляд надається дієздатній особі, яка зареєстрована або постійно проживає на одній житловій площі з інвалідом і здійснює за ним догляд.
Необхідність постійного стороннього догляду за інвалідом І чи ІІ групи внаслідок психічного розладу підтверджується висновком ЛКК медичного закладу за місцем проживання інваліда.
Спільне проживання з інвалідом та догляд за ним можуть підтверджуватися не лише фактом реєстрації місця проживання, але і актом обстеження сім'ї органами праці та соціального захисту населення або соціальним інспектором.
Допомога на догляд призначається на 6 місяців і виплачується щомісяця. Якщо особа, яка здійснює догляд за інвалідом, є непрацюючим пенсіонером, допомога призначається на 12 місяців.
Виплата допомоги припиняється, якщо: сталися зміни у складі сім'ї у зв'язку зі смертю або зміною місця проживання інваліда І чи ІІ групи внаслідок психічного розладу; закінчився строк установлення інвалідності і протягом місяця не підтверджено встановлення групи інвалідності, яка дає право на призначення допомоги на догляд; інвалід перебуває на повному державному утриманні або стаціонарному лікуванні впродовж повного календарного місяця.


2.5 Забезпечення мінімальних соціальних стандартів

Відповідно до ст. 6 Закону України «Про державні соціальні стандарти та соціальні гарантії» (від 5.10.2000р.) базовим державним соціальним стандартом в України є прожитковий мінімум. На його основі визначаються державні соціальні гарантії та стандарти у сферах доходів населення, житлово-комунального, побутового, соціально-культурного обслуговування, охорони здоров'я та освіти.
В Україні прожитковий мінімум визначається нормативним методом у розрахунку на місяць на одну особу, а також окремо диференційовано для тих, хто належить до основних соціальних та демографічних груп:
а) для дітей віком до 6 років;
б) для дітей віком від 6 до 18 років;
в) для працездатних осіб;
г) для осіб, які втратили працездатність.
Такий поділ зумовлений особливостями людського організму та потребами його залежно від віку, стану, активності.
Прожитковий мінімум на одну особу, а також окремо для тих, хто належить до основних соціальних і демографічних груп населення, щорічно затверджується за поданням Кабінету Міністрів України Верховною Радою України до початку розгляду Державного бюджету України. Вартісна величина прожиткового мінімуму на одну особу на місяць визначається Законом про Державний бюджет на відповідний рік. Прожитковий мінімум періодично переглядається залежно від зростання індексу споживчих цін разом з уточненням показників Державного бюджету України та публікується в офіційних виданнях.
Як державний соціальний стандарт прожитковий мінімум використовується для:
- загальної оцінки рівня життя в Україні, що є основою для реалізації соціальної політики та створення відповідних державних соціальних програм;
- встановлення розмірів мінімальної заробітної плати та мінімальної пенсії за віком, визначення розмірів соціальної допомоги, допомоги сім'ям із дітьми, допомоги по безробіттю, а також стипендій та інших соціальних виплат;
- визначення права на отримання соціальної допомоги;
- визначення державних соціальних гарантій і стандартів обслуговування та забезпечення в галузях охорони здоров'я, освіти, соціального обслуговування тощо;
- встановлення величини неоподатковуваного мінімуму доходів громадян;
- формування Державного бюджету України та місцевих бюджетів.
Для оцінки рівня життя у регіонах, створення та реалізації регіональних соціальних програм, визначення права на призначення соціальної допомоги, що фінансується за рахунок місцевих бюджетів, органами місцевого самоврядування можуть затверджуватися регіональні прожиткові мінімуми. Розмір такого прожиткового мінімуму не повинен перевищувати основного, встановленого у державі.
Попри всю свою значимість, прожитковий мінімум не є єдиним державним соціальним стандартом в Україні. Крім нього, широко використовується інший вагомий показник - рівень забезпечення прожиткового мінімуму. Він визначається як реальний державний соціальний стандарт, що служить критерієм для визначення особи нужденною. Щорічно цей мінімум закріплюється у законі про Державний бюджет та використовується для призначення державної соціальної допомоги. Так, відповідно до Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік» (від 28.12.2007 р. №107–VI) рівень забезпечення прожиткового мінімуму для призначення допомоги відповідно до Закону України «Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та інвалідам» встановлюється для працездатних осіб у сумі 133,00 гривень, непрацездатних осіб - 187,50 гривень, інвалідів - 200,00 гривень.
Крім прожиткового мінімуму базовими мінімальними соціальними гарантіями держави є розмір мінімальної заробітної плати та мінімальна пенсія за віком. Основні показники розмірів мінімальних соціальних стандартів за 2008 рік наведена табл. 2.5.1.

Таблиця 2.5.1. Показники розмірів мінімальних соціальних стандартів за 2008 рік.
Назва мінімального соціального стандарту
Дата
Розмір, грн.

Прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць; у т.ч.:
на дітей віком до 6 років

дітей віком від 6 до 18 років

працездатних осіб

осіб, які втратили працездатність
з 1 січня 2008 року
з 1 жовтня 2008 року
з 1 січня 2008 року
з 1 жовтня 2008 року
з 1 січня 2008 року
з 1 жовтня 2008 року
з 1 січня 2008 року
з 1 жовтня 2008 року
з 1 січня 2008 року
з 1 жовтня 2008 року
532
626
470
557
604
701
568
669
411
498

Мінімальна заробітна плата
з 1 січня 2008 року
з 1 квітня 2008 року
з 1 жовтня 2008 року
з 1 грудня 2008 року
515
525
545
605

Мінімальна пенсія за віком
з 1 січня 2008 року
з 1 квітня 2008 року
з 1 липня 2008 року
470
481
544








2.6 Підтримка за трудовим законодавством

Як відомо, право соціального захисту тісно пов'язане з трудовим правом. Фактично українське право соціального захисту має коріння у радянському праві соціального забезпечення, яке свого часу відокремилося від радянського трудового права.
Нині, коли в незалежній Україні створено значне за обсягом соціально захисне законодавство, значно легше відокремити це законодавство від трудового. Трудове право і право соціального захисту мають власні предмети правового регулювання. Якщо для трудового права таким предметом є відносини у сфері застосування найманої праці, предметом права соціального захисту є відносини з приводу захисту населення від соціальних ризиків. Ці відносини поширюються не лише на пенсіонерів та інших суб'єктів соціального захисту, а й на працююче населення. Зокрема соціальний захист здійснює "вторгнення" у сферу застосування праці:
1) у тих випадках, коли працівник, як головний суб'єкт трудових правовідносин зазнає соціального ризику. Це традиційні соціальні ризики - тимчасова втрата працездатності, вагітність і пологи, нещасний випадок на виробництві, який спричинив каліцтво чи тимчасову втрату працездатності, старість, досягнення пенсійного віку, смерть працівника;
2) коли особливий соціально-правовий статус особи надає йому як працівнику й особливий соціально-трудовий статус.
Законом України від 16.01.2003 p. № 429-IV (429-15) було викладено у новій редакції главу XVII Кодексу законів про працю України (далі –КЗпП) "Загальнообов'язкове державне соціальне страхування та пенсійне забезпечення". Статтею 253 КЗпП встановлено, що всі особи, які працюють за трудовим договором (контрактом) на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання або у фізичної особи, підлягають загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню. Усі інші норми цієї глави не мають прямої дії. Вони фактично відсилають до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, яке є частиною соціально захисного законодавства. Зокрема ст. 254 КЗпП встановлює, що основними джерелами коштів загальнообов'язкового державного соціального страхування є внески власників підприємств, установ, організацій або уповноважених ними органів чи фізичної особи, працівників. Бюджетні та інші джерела коштів, необхідні для здійснення загальнообов'язкового державного соціального страхування, здійснення соціальних виплат, передбачаються відповідними законами з окремих видів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Види матеріального забезпечення та соціальних послуг за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням працівникам, а в деяких випадках і членам їх сімей, умови їх надання та розміри визначаються законами України з окремих видів загальнообов'язкового державного соціального страхування, іншими нормативно-правовими актами, які містять норми щодо загальнообов'язкового державного соціального страхування. Працівники та члени їх сімей мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, на випадок інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника, а також за вислугу років відповідно до закону (ст. 256).
Таким чином, в Україні застосовано такий механізм, що відносини з приводу загальнообов'язкового державного соціального страхування для працівника "зароджуються" у трудових правовідносинах, але регулюються не трудовим, а спеціальним законодавством про соціальне страхування. Це зовнішні соціальні відносини стосовно трудових. Окрім того, представники найманих працівників (профспілки) як законодавчо, так і на практиці усунені від процедури призначення соціальної допомоги працівникам, бо це здійснює відповідний Фонд соціального страхування. Таким чином, на сьогодні вітчизняне правове регулювання загальнообов'язкового державного соціального страхування здійснюється засобами не трудового права, а права соціального захисту.
Слід також зауважити, що відносини з приводу соціального захисту стосовно трудових відносин мають декілька форм "існування..
По-перше, відносини з приводу обов'язкового державного соціального страхування функціонують паралельно з трудовими відносинами, так би мовити, супроводжують їх, наприклад, у випадку надання допомоги з тимчасової непрацездатності як із загального захворювання, так і у зв'язку з нещасним випадком на виробництві, при народженні дитини, з догляду за дитиною тощо. Відносини з приводу призначення соціальних виплат як державної соціальної допомоги носять альтернативний характер, вони можуть виникати за певних умов. Наприклад, у тому разі, коли сім'я працівника визнана малозабезпеченою, її члени, в тому числі сам працівник, матимуть право на соціальну допомогу у зв'язку з малозабезпеченістю. Крім того, сім'я працівника може мати право на призначення житлових субсидій та ін.
По-друге, відносини з приводу соціального захисту можуть передувати виникненню трудових правовідносин. Це стосується випадків працевлаштування особи за допомогою державної служби зайнятості. У цілому відносини у сфері зайнятості та працевлаштування є комплексними за юридичною природою і входять до предмета декількох галузей права і лише невеликою своєю частиною - до предмета трудового права. Державна служба зайнятості є представником держави, на неї покладено обов'язок надання безоплатних соціальних послуг населенню щодо працевлаштування. Для здійснення цих функцій вона наділена владними повноваженнями по відношенню до підприємства. У цьому контексті підприємство зобов'язане: виділяти певну кількість робочих місць у рахунок броні, працевлаштовувати на ці місця працівників за направленням служби зайнятості; обладнати спеціальні робочі місця для інвалідів і забезпечити їх реальне введення в дію шляхом працевлаштування інваліда. Підприємство також пов'язано надавати службі зайнятості всю інформацію про наявність вакантних робочих місць, вивільнення працівників, простої підприємства, використання працівників з неповним робочим часом тощо. За недотримання цих зобов'язань на підприємства накладаються штрафні санкції.
Відносини між підприємствами і державною службою зайнятості щодо бронювання робочих місць для працевлаштування осіб за направленням служби зайнятості, спеціального обладнання робочих місць для інвалідів і їх працевлаштування, надання інформації службі зайнятості про рух і використання робочої сили, виплати штрафу за порушення законодавства про зайнятість є адміністративно-правовими і регулюються нормами адміністративного права.
Відносини між підприємствами і Фондом загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття, а також відносини між службою зайнятості й громадянами щодо надання послуг з працевлаштування, профорієнтації, пошуку відповідної роботи, професійного навчання, перенавчання, підвищення кваліфікації, надання статусу безробітного з виплатою допомоги на випадок безробіття, а також матеріальної допомоги в період профпідготовки за рахунок коштів Фонду входять до предмета права соціального захисту.
Нагадаємо, що соціальний захист становить сферу, в котрій реалізуються державні заходи щодо захисту населення від соціальних ризиків. Одним із таких ризиків є безробіття з незалежних від особи причин. Для здійснення соціального захисту в цій сфері створено спеціальний страховий фонд - Фонд загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття. Кошти фонду формуються за рахунок страхових внесків роботодавців і працівників, а також деяких інших джерел. Ознаками соціально-захисних відносин є участь у них держави в особі спеціально уповноважених органів - органів соціального захисту, державної служби зайнятості або соціальних фондів; використання методу соціального подання послуг; застосування принципу соціальної солідарності при розподілі соціальних коштів. Всі названі ознаки мають місце при здійсненні службою зайнятості послуг громадянам щодо їх працевлаштування.
Інша група відносин у сфері зайнятості й працевлаштування складається між працівником і підприємством щодо укладення трудового договору на основі направлення служби зайнятості. Сюди також входять відносини з використання працівників на сезонних, громадських роботах за направленням служби зайнятості. У таких випадках укладається трудовий договір, і на працівника поширюється трудове законодавство. Ці відносини складають предмет трудового права.
По-третє, право соціального захисту пов'язане з трудовим правом також тим, що отримавши в установленому порядку певний соціальний статус, наприклад інваліда тощо, ця особа, ставши працівником (уклавши трудовий договір), привносить свій соціальний статус і на підприємство. Тобто відбувається певне "накладення" статусів і це надає такому працівникові особливе правове становище у трудових правовідносинах. У такий спосіб соціальний захист має зв'язок з трудовим правом завдяки реалізації у трудових відносинах численних пільг і гарантій, які встановлені працівникам за їх соціальним статусом. Мова йде про працівників-неповнолітніх, працівників-жінок, працівників - осіб зі зниженою працездатністю та працівників-інвалідів, працівників - осіб похилого віку, працівників - ветеранів праці, працівників - осіб, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, тощо. Пільги і гарантії для таких категорій осіб передбачені як нормативно-правовими актами із соціального захисту, так і трудовим законодавством. Причому далеко не завжди ці положення узгоджені. Щодо окремих категорій осіб ухвалено спеціальні закони, які у назві містять слова "соціальний захист", а зміст актів складається з встановлення соціального статусу особи і переліку пільг, гарантій і переваг, на які така особа має право. Реалізація значної частини таких пільг відбувається у трудових правовідносинах. У таких випадках соціальний статус надається особі державою, а забезпечення пільг покладається на роботодавця. Ці відносини "починаються" (виникають) у сфері соціального захисту (право соціального захисту) і переходять у сферу застосування праці (трудове право).
В-четвертих, можуть бути випадки, коли трудові відносини передують виникненню соціально-захисних. Наприклад, отримавши на виробництві каліцтво, працівник набуває статусу інваліда; пропрацювавши певну кількість років і з досягненням певного віку, працівник набуває статусу пенсіонера. Причому в національному законодавстві, на відміну від зарубіжної практики і вимог міжнародних стандартів, пенсія виплачується особі незалежно від інших доходів, у тому числі заробітної плати. Тобто певна чисельність пенсіонерів продовжує працювати й одночасно виступає суб'єктами трудових і соціально-захисних правовідносин.
У цілому ж право соціального захисту і трудове право - це окремі самостійні галузі національного права. Між ними існують зв'язок і взаємодія. Актуальним є узгодження між трудовим законодавством і законодавством про соціальний захист взаємозалежних положень, а також визначення суб'єктів, умов і порядку компенсації роботодавцеві за надані додаткові соціальні пільги працівникам.

Висновки

Як свідчать матеріали Інформаційної записки, на сьогодні країни Європейського Союзу втілюють у життя принцип активної соціальної політики, яка носить, так би мовити, упереджувальний характер. Саме завдяки заходам цієї політики будується "соціально-орієнтована модель ринкової економіки" на єдиному Європейському просторі. Така активна соціальна політика створює умови для гідної праці та відтворювання робочої сили. Дієві заходи активної та ефективної соціальної політики сприяють перетворенню суспільних відносин у дусі соціальної справедливості; зв'язку поколінь, вирівнюванню доходів та вирішенню інших гострих економічних проблем сьогодення, вони є інструментом ослаблення соціальної напруженості, нейтралізації різного роду суспільних антагонізмів та конфліктів. Більшість країн ЄС вже здійснили комплекс заходів щодо реформування власної соціальної політики та окремих її складових (зокрема модернізація пенсійної системи), інші країни тільки розпочали свої реформи. Але головне – країни розуміють не тільки важливість цих дій, а й необхідність пошуку спільних стратегій (наприклад, щодо пошуку шляхів уніфікації) побудови окремих систем соціальних виплат, на які мають право всі громадяни об'єднаної Європи. Крім того (і це є найголовнішим чинником), вони спільно діють за напрямом подолання протиріч та підвищення якості життя населення країн ЄС.
В Україні хоча і зроблено чимало у вирішенні проблеми побудови ефективної системи соціального захисту населення, залишається ще багато невирішених питань. І головною проблемою на сьогодні є відсутність зважених дій щодо реалізації намічених вітчизняними законами заходів. Крім того, все це ускладнюється недостатністю фінансових ресурсів , існуючою непрозорістю та надмірною складністю програм соціального захисту. І тому ситуація в Україні є набагато складнішою та гострішою, ніж це є у країнах ЄС, особливо, коли мова йде про ефективність (та раціональність) використання наявних бюджетних коштів. Сприяти оптимізації та підвищенню ефективності цих процесів у першу чергу повинні би заходи державного рівня: обґрунтована стратегія соціально-економічного розвитку країни; удосконалення існуючої законодавчої бази (можливо розробка Соціального Кодексу України); розбудова інноваційного суспільства та економіки знань. Як раз ці заходи і стануть механізмом наближення нашої країни до країн Європейської спільноти з їх високим рівнем соціального захисту та уваги до людського чинника.

Перелік джерел

1. Право соціального забезпечення: Навч. посіб. для студ. юрид. спец. вищ. навч. закл. / П.Д. Пилипенко, В.Я. Буряк, С.М. Синчук та ін. / За ред. П.Д. Пилипенка. – К.: Видавничий Дім «Ін Юре», 2006. – 496 с.
2. Шевчук П.І. Соціальна політика – Львів: Світ, 2003. – 400 с.
4. [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] Система соціального захисту та соціального забезпечення в Україні.
4. [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] Право соціального захисту. Становлення і розвиток в Україні: Право соціального захисту і трудове право.
5. Антропов В. Модели социальной защиты в странах ЕС // Мировая экономика и международные отношения.- 2005.- № 11.- C.70-78.
6. Антропов В. Система социальной защиты населения в Италии // Управление персоналом.- 2006.- № 8.- C.48-58.
7. Слободян Л. Моніторинг бюджетного фінансування соціального захисту населення в регіонах України і державах ЄС/ Л.Слободян, Н.Руда// Регіональна економіка.- 2006.- №2.- С. 166-175.
8. Шевчук П. Соціальна політика: Навчальний посібник. - 2-ге вид.- Львів: Світ, 2005.- 400с.
9. Сидорук А. Моделі фінансового забезпечення соціального захисту населення// Вісник Тернопільської академії народного господарства.- 2004.- №6.- С. 133-141.
10. Ермаков Н. Европейская социальная модель// Заграница.- 2005.- №14.- С.5
11. Григорович С.В. Методологічні підходи до визначення основних форм соціально-економічної захищеності працівників на підприємстві// Формування ринкової економіки. - 2005.- Спец. вип.- Т.3.- С. 109-119.
12. Білоус І. Досвід країн ЄС у сфері соціальної підтримки населення// Світ фінансів. - 2006.- №4.- С. 165-169.
13. Сирота И.М. Право социального обеспечения в Украине: Учебник. – Изд. пятое, переработанное и дополненное с учетом изменений действующего законодательства. – Х.: “Одиссей”, 2005. – 432 с.
14. Мельник С.В. Система пільг в Україні потребує зваженого реформування // Соціальна політика. – 2009. - №3. – С. 46-47.
15. Мельник С.В. Шведська модель соціального страхування // Соціальний захист. – 2008. - №8. - С. 37-39.
16. Кузьменко В.В. Заради мільйону // Вісник Пенсійного фонду України. – 2009. – №11(89). – С. 20.

 Наведено дані за станом на 2005 рік









13PAGE 15


13PAGE 14615




13PAGE 14815


13PAGE 15


13PAGE 145215







2050 рік
тривалість життя
80 років

Особи
похилого віку

Особи
похилого віку

Особи
похилого віку

працездатні

працездатні

працездатні

діти

діти

діти

М

З

С

100

65

18

роки

1900 рік
тривалість життя
55 років
(майже половина людей
доживає до цього віку)

2000 рік
тривалість життя
76 років

Внутрішні

Зовнішні

Бюджетна система України

Джерела фінансування соціальної політики

Позабюджетні джерела

Державний бюджет України

Місцеві бюджети, бюджети АРК, обласні, районні, міст Києва та Севастополя

Місцеві бюджети органів місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські бюджети

Державні позабюджетні соціальні фонди

Місцеві фонди

Недержавні фонди

Територіальні та муніципальні позики

Платні позики

Фінанси підприємств, що опосередковано підтримують соціальні програми



Root Entry

Приложенные файлы

  • doc 145822
    Размер файла: 647 kB Загрузок: 0

Добавить комментарий