slobodyanyk_m_s_mijnarodna_informaciya

МІНІСТЕРСТВО КУЛЬТУРИ І ТУРИЗМУ УКРАЇНИ
ДЕРЖАВНА АКАДЕМІЯ КЕРІВНИХ КАДРІВ КУЛЬТУРИ І МИСТЕЦТВ






М.С. Слободяник, М.Б. Проценко





МІЖНАРОДНА ІНФОРМАЦІЯ

Навчально-методичний посібник







Затверджено
на засіданні кафедри
документальних комунікацій
Протокол №4
від 24.10.2006 р.








КИЇВ – 2007
Слободяник М.С., Міжнародна інформація: Навчально-методичний посібник / М.С. Слободяник, М.Б. Проценко. – К.: ДАКККіМ, 2007. – 107 с.





Рецензенти: Крючин А.А., доктор технічних наук, професор;

Кушнаренко Н.М., доктор педагогічних наук, професор





Навчально-методичний посібник призначений для студентів спеціальності 7.020105 “Документознавство та інформаційна діяльність”. Він допоможе засвоєнню теоретичних знань про сутність, структуру і закономірності міжнародної інформації та формуванню практичних умінь і навичок, необхідних для роботи в міжнародних інформаційних системах.
















ПОЯСНЮВАЛЬНА ЗАПИСКА

У підготовці спеціалістів вищої кваліфікації зі спеціальності “Документознавство та інформаційна діяльність” важливе місце посідає цикл інформаційних дисциплін. Навчальна дисципліна “Міжнародна інформація” закріплює знання студентів, які вони отримали під час освоєння дисциплін: “Аналітико-синтетична переробка інформації”, “Інформаційна та комп'ютерна техніка” і дає можливість оволодіти теоретичними та практичними навичками пошуку, збирання, накопичення, обробки та поширення міжнародної інформації. Теоретичні знання не можуть бути засвоєні на достатньо високому рівні, доки студенти не ознайомляться з сучасним рівнем розвитку інформаційної діяльності у світі, сучасними засобами створення і поширення інформації, міжнародними інформаційними системами. Важливою складовою навчального курсу є знання про джерела та канали отримання міжнародної інформації.
Мета дисципліни – засвоєння теоретичних знань про сутність, структуру і закономірності міжнародної інформації та практичних вмінь і навиків, необхідних для роботи з нею в міжнародних інформаційних системах.
Основними завданнями курсу є:
– засвоєння базових теоретичних засад, необхідних для практичної роботи з міжнародною інформацією;
– розкриття інформаційної політики міжнародних організацій та програм і проектів, спрямованих на її реалізацію;
– вивчення міжнародних інформаційних ресурсів як бази для інформаційно-аналітичних досліджень і задоволення потреб у міжнародній інформації;
– визначення ролі та місця засобів масової інформації в міжнародних відносинах;
– обґрунтування шляхів входження України до світового інформаційного простору та забезпечення інформаційної безпеки держави.
У результаті засвоєння дисципліни у студентів формуються практичні навички, необхідні для:
– пошуку інформації, що відображає діяльність міжнародних організацій;
– формування ресурсів міжнародної інформації;
– аналізу і синтезу міжнародної інформації;
– визначення інформаційної цінності міжнародних баз даних;
– проведення інформаційно-аналітичних досліджень з широкого кола проблем міжнародних відносин.
Навчальна дисципліна дозволяє одержати базові знання і вміння, необхідні для подальшого вивчення дисциплін, що забезпечують підготовку документознавців, менеджерів інформаційних систем.
До навчально-методичного посібника включено плани семінарських і практичних занять, тематику рефератів, питання для дискусій і обговорення проблемних ситуацій, рекомендовану літературу до кожної теми.
Теоретичні питання дисципліни розглядаються на лекціях, закріплюються на семінарських і практичних заняттях і в процесі самостійної роботи студентів.
Семінар – форма групових навчально-теоретичних або практичних занять, на яких студенти обговорюють найважливіші попередньо вивчені теми курсу. Під час таких занять студенти вчаться працювати з першоджерелами. Це сприяє кращому засвоєнню теоретичного матеріалу, розвитку мислення студентів. Вони вчаться виступати перед аудиторією, вести дискусії. Підготовка до семінарського заняття – ефективний засіб організації самостійної роботи студентів. Вона передбачає вивчення лекційного матеріалу та рекомендованої літератури, допомагає в написанні конспекту, в підготовці тез до виступу і вважається завершеною, якщо студент засвоїв матеріал і може дати відповідь на будь-яке запитання теми.
На кожному семінарському занятті викладач оцінює підготовлені студентами реферати, їхні виступи, активність під час дискусії, уміння формулювати і відстоювати свою думку тощо. Отримані студентами оцінки за відповіді на семінарських заняттях враховуються при виставленні підсумкової оцінки з курсу “Міжнародна інформація”.
Практичне заняття – форма навчального заняття, на якому практично засвоюються окремі теоретичні положення навчальної дисципліни, а також формуються вміння і навички їх практичного застосування шляхом індивідуального виконання конкретних завдань.
Практичні заняття з курсу “Міжнародна інформація” проводяться в комп’ютерних класах, адже більшість завдань передбачає отримання та переробку інформації з мережі Інтернет. Практичні заняття є двох видів:
Аналіз джерела (каналу) міжнародної інформації.
Використання джерел для пошуку міжнародної інформації.
Роботи першого виду (аналіз джерела інформації) виконуються з різною метою: від елементарного ознайомлення зі структурою, змістом, інформаційним наповненням до вивчення особливостей різних джерел міжнародної інформації.
У роботах другого виду (пошук інформації) передбачається, що студент перед початком пошуку повинен ознайомитися з різними джерелами інформації і вільно орієнтуватися в них, знати, які найдоцільніше використовувати для пошуку певної інформації.
Зміст і послідовність виконання завдань регламентуються викладачем на занятті. Робота вважається виконаною після того, як студент отримає позитивну оцінку. Враховується також якість змісту роботи, чіткість і культура її оформлення.
ТЕМАТИЧНИЙ ПЛАН
для студентів денної форми навчання

№ з/п
Назви тем

Кількість годин
Форма
контролю



Усього
у тому числі





лекц.
семін.
практ.
СРС


І семестр

1
Міжнародна інформація в системі міжнародних відносин
6
2


4


2
Міжнародна інформація: структура, властивості, джерела, канали розповсюдження
10
4
2

4


3
Інформаційна політика міжнародних організацій
16
4
2
4
6


4
Європейська інформаційна політика
10
2
2
2
4


5
Програми національної інформаційної політики країн світу
14
4
4
2
4


ІІ семестр

6
Україна у світовому інформаційному просторі
8
2
2
2
2


7
Інформаційна безпека в сучасному світі
4
2


2


8
Технології PR у зовнішній політиці. Імідж держави та політичного лідера
4
2


2


9
Роль і місце засобів масової інформації в міжнародному обміні інформації
16
4
2
6
4


10
Міжнародні інформаційні ресурси науково-інформаційної діяльності
10
2
2
2
4


11
Інформаційно-аналітичні дослідження у сфері міжнародних відносин
10
2
2
4
2


Усього
108
30
18
22
38
Екзамен, курс.
робота







ТЕМАТИЧНИЙ ПЛАН
для студентів заочної форми навчання


з/п
Назви тем

Кількість годин
Форма
контролю



Усього
у тому числі





лекц.
семін.
практ.
СРС


І семестр

1
Вступ. Міжнародна інформація в системі міжнародних відносин
7
1


6


2
Міжнародна інформація: структура, властивості , джерела, канали розповсюдження
12
2


10


3
Інформаційна політика міжнародних організацій
14
2

2
10


4
Європейська інформаційна політика
12
2

2
8
Контр.
робота

5
Програми національної інформаційної політики країн світу
11
1


10


ІІ семестр

6
Україна у світовому інформаційному просторі
9
1
2

6


7
Інформаційна безпека в сучасному світі
4



4


8
Технології PR у зовнішній політиці. Імідж держави та політичного лідера
6



6


9
Роль і місце засобів масової інформації в міжнародному обміні інформації
16
2

4
10


10
Міжнародні інформаційні ресурси науково-інформаційної діяльності
11
1

2
8


11
Інформаційно-аналітичні дослідже-ння у сфері міжнародних відносин
6



6


Усього
108
12
2
10
84
Екзамен, курс.
робота


ЗМІСТ ДИСЦИПЛІНИ

Тема 1. Міжнародна інформація в системі міжнародних відносин

Об’єкт, предмет, завдання і категоріально-понятійний апарат курсу. Основні поняття міжнародної інформації та комунікації. Структура і зміст курсу, організація навчального процесу.
Поняття “міжнародна інформація” та її місце в системі міжнародних відносин. Функції міжнародної інформації. Міжнародний інформаційний простір, його еволюція у другій половині ХХ ст. Міжнародна комунікація й проблеми глобального міжнародного розвитку. Глобалізація комунікацій та їх вплив на світову політику та економіку. Концепція глобального інформаційного (постіндустріального) суспільства. Використання міжнародної інформації для розробки стратегії і тактики зовнішньої політики України.
Міжнародна інформація як система. Пізнавальні можливості системного, структурного, функціонального, інформаційного, цільового, діяльнісного і модельного підходів у дослідженні міжнародної інформації. Системний аналіз як метод оптимізації управління міжнародною інформацією.
Методологічний інструментарій дослідження міжнародної інформації. Система методів дослідження міжнародної інформації.

Тема 2. Міжнародна інформація: структура, властивості,
джерела, канали розповсюдження

Специфіка міжнародної інформації, її генезис і соціальна роль. Структурні особливості та класифікаційні ознаки міжнародної інформації. Класифікація інформації за призначенням, типами, способом розповсюдження, ступенем аналітико-синтетичної переробки, джерелами одержання та розповсюдження.
Властивості міжнародної інформації: суспільна природа, міжнародний характер, цінність, кумулятивність, старіння, розсіювання, мовна природа, семантичний характер.
Джерела міжнародної інформації, їх структура і характеристики – міжособистісні та опосередковані; офіційні та неофіційні; усні, друковані, електронні; відкриті, закриті, конфіденційні. Вимоги до джерел інформації: оперативність, новизна, повнота, достовірність. Канали розповсюдження міжнародної інформації: дипломатичні, спеціальні, текстові, аудіо-, відео, телекомунікаційні.

Завдання до самостійної роботи
Охарактеризуйте сфери, у яких використовується міжна-родна інформація.
Зробіть порівняльну таблицю ознак закритих і конфіденцій-них джерел інформації.
Проведіть порівняльний аналіз основних каналів розповсюдження міжнародної інформації.

Семінарське заняття № 1
Міжнародна інформація: структура, властивості,
джерела, канали розповсюдження

План
Міжнародна інформація, її види та основні напрями вивчення.
Властивості міжнародної інформації.
Класифікація міжнародної інформації за сферою використання.
Види джерел міжнародної інформації за режимом доступу до неї.
Основні вимоги до джерел інформації.
Канали розповсюдження міжнародної інформації.
Література: 12, 16, 17, 18, 19, 22, 26, 32, 33, 36, 47

Тема 3. Інформаційна політика міжнародних організацій

Інформаційна політика міжнародних організацій системи ООН (ЮНЕСКО, МВФ, МБРР, ФАО). Система документації ООН. Діяльність ООН у галузі інформації та комунікації. Інформаційна політика ООН і стратегія її реалізації. Інформаційна практика департаментів і місій ООН. Основні напрями діяльності бібліотеки ООН ім. Дага Хамершельда. Діяльність Національної бібліотеки України імені В.І. Ве-рнадського як депозитарію ООН.
Програмні документи ООН про міжнародну комунікацію і світовий розвиток. Участь країн-членів ООН в інформаційних програмах. Використання ресурсів Інтернет для розширення доступу до публікацій і документації ООН.
Міжнародна інформаційна політика ЮНЕСКО. Програмні документи і принципи. Нова комунікаційна стратегія ЮНЕСКО. Всесвітні доповіді ЮНЕСКО з комунікації та інформації. Міжнародні інформаційні програми ЮНЕСКО. Програма ЮНЕСКО “Інформація для всіх”.
Діяльність неурядових інформаційних організацій, їхнє співробітництво з ООН. Участь транснаціональних корпорацій у міжнародному обміні інформацією, системи і моделі інформаційного управління в міжнародних відносинах.
Міжнародне бібліотечне співробітництво. Основні напрями діяльності Міжнародної федерації бібліотечних асоціацій та установ – ІФЛА, Міжнародної федерації інформації і документації – ФІД, Міжнародної організації зі стандартизації – ІСО.

Завдання до самостійної роботи
Охарактеризуйте інформаційну стратегію ООН.
В яких підрозділах ООН пріоритетною є інформаційна діяльність?
Здійсніть аналіз основних напрямів діяльності бібліотеки ООН і НБУВ як депозитарію ООН в Україні.
Охарактеризуйте концептуальні засади програми ЮНЕСКО “Інформація для всіх”.
Виконайте порівняльний аналіз інформаційних ресурсів ЮНЕСКО.

Семінарське заняття № 2
Інформаційна політика міжнародних організацій
Діяльність ООН у сфері інформації та комунікації.
Інформаційно-комунікаційна стратегія ЮНЕСКО.
Інформаційні ресурси міжнародних організацій.
Діяльність неурядових інформаційних організацій і транснаціональних корпорацій.
Література: 14, 16, 17, 20, 37, 43, 45, 50, 52

Практичне заняття № 1
Інформаційна діяльність Організації Об’єднаних Націй

Мета заняття: вивчення студентами основних напрямів діяльності ООН.
Для виконання завдання студентам пропонується ознайомитись з офіційним сайтом Організації Об’єднаних Націй в Інтернеті.

Зміст і послідовність виконання завдань
Здійснити пошук в Інтернеті офіційного сайту Організації Об’єднаних Націй.
Проаналізувати структуру та зміст (наповнення) web-сайту ООН:
основні структурні елементи;
тематика представленої інформації;
мови, якими подано інформацію.
Ознайомитись з основними офіційними (програмними) документами ООН.
Визначити основні напрями програми діяльності Департаменту суспільної інформації ООН.
Вивчити діяльність документаційних центрів ООН.
Результати роботи оформити в зошиті за планом:
мета та історія створення ООН;
головні органи та спеціалізовані установи ООН;
офіційні документи ООН;
напрями інформаційної політики ООН.

Практичне заняття № 2
Аналіз діяльності Депозитарію публікацій ООН в Україні

Мета заняття: ознайомитися з діяльністю Депозитарію публікацій ООН в Україні.
Заняття проводяться в Залі публікацій ООН Національної бібліотеки України ім. В.І. Вернадського, яка є єдиним в Україні депозитарієм Організації Об’єднаних Націй, а також таких установ, як ЮНЕСКО, Міжнародна організація праці, МАГАТЕ, Всесвітня організація торгівлі, Всесвітня організація охорони здоров’я, Міжнародна організація цивільної авіації.

Зміст і послідовність виконання завдань
Ознайомитись з фондом Залу публікацій ООН (початок формування, кількісний склад, видове та тематичне наповнення).
Подати у вигляді схеми відомості про склад фонду за видовою структурою та тематичними розділами.
Визначити основні канали отримання інформації для поповнення фонду (Представництво ООН, Управління Верховного Комісара з прав біженців, Світовий банк, Міжнародний валютний Фонд і Міжнародна організація праці).
Проаналізувати участь України в роботі ООН (на матеріалах депозитарію).

Тема 4. Європейська інформаційна політика

Європейська комунікація як фактор інтенсифікації інтеграційних процесів. Концепція “європейського інформаційного суспільства”. Програми Ради Європи та Європейського Союзу. Правове регулювання європейського інформаційного поля. Правове забезпечення європейської інформаційної політики.
Інформаційні програми європейських міжурядових організацій: основні положення і принципи. Інформаційні аспекти європейських інтеграційних процесів.
Інформаційна стратегія та програми Європейського Союзу. Вплив нових телекомунікаційних технологій на розвиток Європейського електронного ринку інформаційних послуг.
Інформаційна діяльність НАТО. Інформаційна практика центрів інформації і документації НАТО в Україні і державах СНД.

Завдання до самостійної роботи
Охарактеризуйте основні напрями інформаційної діяльності Ради Європи.
У чому полягає специфіка інформаційної політики НАТО?
Здійсніть порівняльний аналіз інформаційної політики ОБСЄ і ЦЄІ.
Семінарське заняття №3
Інформаційна політика міжнародних організацій
План
Інформаційна політика ООН і стратегія її реалізації.
Програма і діяльність ЮНЕСКО в галузі інформації та кому-нікації.
Інформаційна діяльність НАТО.
Інформаційна стратегія та програми Європейського Союзу.
Література: 13, 14, 15, 21, 25, 27, 37, 38, 43, 45

Практичне заняття № 3
Характеристика інформаційної політики міжнародних організацій

Мета заняття: вивчення студентами основних напрямів інформаційної діяльності неурядових Європейських організацій.
Для виконання завдання студентам пропонується аналіз структури та інформаційного наповнення офіційних сайтів неурядових міжнародних організацій та підготовка на його основі рефератів про діяльність цих організацій.

Зміст і послідовність виконання завдань
Здійснити пошук в Інтернеті офіційного сайту однієї з неурядових міжнародних організацій. Для аналізу пропонуються такі організації:
ЮНЕСКО;
Рада Європи (РЄ);
Європейський Союз (ЄС);
Організація з безпеки та співробітництва в Європі (ОБСЄ);
Центральноєвропейська Ініціатива (ЦЄІ);
Організація Північноатлантичного співробітництва (НАТО) та ін.
Проаналізувати структуру та зміст (наповнення) web-сайту організації:
основні структурні елементи;
тематичні категорії, за якими представлено інформацію;
мови, якими подано інформацію.
3. Ознайомитись з програмними документами організації.
4. Визначити основні напрями інформаційної діяльності.
5. Результати роботи оформити в зошиті за планом:
мета та історія створення організації;
структурні підрозділи організації;
документні ресурси та бази даних;
напрями інформаційної політики організації.

Тема 5. Програми національної інформаційної
політики країн світу

Визначення поняття “національна інформаційна політика”. Основні напрями інформаційної політики. Правове регулювання міжнародної інформаційної діяльності. Структура джерел міжнародного інформаційного права. Захист інтелектуальної власності, авторських і суміжних прав.
Визначення поняття “міжнародне інформаційне право”. Основні напрями правового регулювання міжнародної інформаційної діяльності. Особливості та специфіка правового регулювання інформаційних відносин. Захист інформаційно-комп’ютерної інтелектуальної власності. Правові проблеми формування електронних бібліотек.
Співвідношення міжнародних і національних правових норм. Порівняльний аналіз інформаційного права та стратегій з інформації та комунікації США, Західноєвропейських країн, держав Центральної та Східної Європи. Концепція інформаційної політики США. Пріоритети національної інформаційної політики США. Мета інформаційної стратегії Великої Британії. Основні завдання політики британського уряду у сфері нових інформаційних і комунікаційних технологій. Інформаційна політика Федерального уряду Німеччини. Інформаційна політика Франції.
Інформаційна стратегія та інформаційне право держав СНД. Концепція формування інформаційного простору СНД та правові механізми її реалізації. Система міждержавних правових документів країн-учасниць СНД. Базові принципи державної інформаційної політики Росії.
Судова практика та арбітраж. Діяльність Європейського суду з прав людини в Страсбурзі як органу, що гарантує міжнародний захист свободи виявлення думок.

Завдання до самостійної роботи
Охарактеризуйте концептуальні засади міжнародної інформаційної політики.
Проведіть порівняльний аналіз національної інформаційної політики США і Росії.

Семінарське заняття №4
Міжнародне інформаційне право
План
Система міжнародного інформаційного права.
Міжурядові договори Європейських країн у галузі інформації та комунікації.
Національні програми інформатизації, цілі та завдання.
Національна інформаційна політика України.
Література: 14, 15, 19, 23, 28, 31, 34, 35, 39, 49

Практичне заняття № 4
Порівняльний аналіз офіційних джерел політичної інформації

Мета заняття: вироблення у студентів уміння здійснювати пошук оперативної політичної інформації
Для виконання завдання студенти аналізують структуру і зміст електронних представництв офіційних установ різних країн світу:
США (Білий дім, Держдепартамент США);
Англія;
Франція;
Німеччина;
Росія (Президент, Держдума, Кабінет Міністрів).

Зміст і послідовність виконання завдань
Здійснити пошук Інтернет-представництва країни.
Проаналізувати структуру та зміст (наповнення) офіційних web-сайтів:
основні структурні елементи;
тематичні рубрики.
Результати роботи оформити в зошиті за планом:
коротка довідка про країну;
структура політичної системи;
тематичні рубрики сайту;
інформація, що розміщена на сайті.

Тема 6. Україна у світовому інформаційному просторі

Формування світового інформаційного простору як результат реалізації міжнародної інформаційної політики.
Національна інформаційна політика України: основні завдання та напрями. Інформаційне законодавство України – європейський вимір. Проблема гармонізації законодавства в інформаційній сфері. Інформаційне право України: система, структура, характеристика окремих галузей інформаційного права. Формування національної інформаційної системи України.
Пріоритетні завдання для переходу українського суспільства на якісно новий рівень інформаційної цивілізації. Входження України до світового інформаційного простору. Участь у наповненні міжнародних баз даних. Український сегмент Інтернет. Стан і перспективи розвитку мережі органів НТІ держави. Національна система бібліотек України та їхня роль у забезпеченні доступності міжнародної інформації. Міжнародне інформаційне співробітництво бібліотек та органів НТІ.

Завдання до самостійної роботи
Визначте концептуальні засади національної інформаційної політики України.
Здійсніть аналіз основних нормативно-правових актів, що регулюють інформаційну політику України.
Охарактеризуйте сучасний стан і перспективні тенденції розвитку українського сегменту мережі Інтернет.

Семінарське заняття №5
Україна у світовому інформаційному просторі

Основні положення Національної програми інформатизації.
Поширення присутності держави у міжнародному інформаційному просторі.
Інтернет-технології як засіб формування іміджу держави.
4. Проблеми входження України до світового інформаційного простору.
Література: 15, 25, 42, 44, 48

Практичне заняття № 5
Аналіз офіційних сайтів України

Мета заняття: ознайомлення студентів з основними джерелами офіційної інформації про Україну.
Під час виконання завдання студенти аналізують структуру та зміст електронних представництв офіційних установ України.

Зміст і послідовність виконання завдань
Здійснити пошук в Інтернеті офіційних сайтів, які інформують про Україну:
Урядовий портал;
сайт Президента України;
сайт Міністерства закордонних справ України;
сайт Верховної Ради;
сайт Національного Інституту стратегічних досліджень;
сайт Ради національної безпеки та оборони України тощо.
Проаналізувати структуру та зміст (наповнення) web-сайту:
основні структурні елементи;
тематичні рубрики.
Результати роботи оформити в зошити за планом:
назва та мета створення сайту;
структурні підрозділи;
офіційні документи, представлені на сайті;
тематичні рубрики сайту;
інформація, що представлена на сайті.

Тема7. Інформаційна безпека в сучасному світі

Визначення і зміст поняття “інформаційна безпека”. Концепція міжнародної інформаційної безпеки. Інформаційна безпека як складова національної безпеки країни. Цілі та завдання політики інформаційної безпеки. Основні положення і принципи. Напрямки інформаційної безпеки.
Інформаційна безпека України. Зовнішні і внутрішні інформаційні загрози. Правові аспекти регулювання інформаційної безпеки. Заходи України щодо забезпечення інформаційної безпеки. Причини загроз інформаційній безпеці України.
Інформаційні війни як засіб забезпечення владних інтересів на території інших країн і регіонів. Поняття “інформаційна війна”. Персональні, корпоративні, глобальні інформаційні війни. Історія розвитку інформаційних воєн. Інформаційна зброя. Спецслужби та інформаційна війна. Психологічні операції збройних сил з використанням інформаційної зброї. Сучасні міжнародні інформаційні операції.
Специфіка інформаційно-комп’ютерних воєн. Віртуальна розвідка. Інформаційно-психологічний вплив на комп’ютерні технології. Тероризм у кіберпросторі.
Інформаційні загрози для організації. Стратегія і тактика захисту інтелектуальної власності. Засоби профілактики розголошення конфіденційної інформації. Забезпечення захисту секретної інформації. Правові та організаційні питання забезпечення інформаційної безпеки організації.

Завдання до самостійної роботи
Здійсніть порівняльний аналіз понять “інформаційна безпека і захист інформації”.
Охарактеризуйте основні зовнішні і внутрішні загрози для інформаційної безпеки України.
Проаналізуйте основні ознаки поняття “інформаційна безпека”.

Тема 8. Технології PR у зовнішній політиці.
Імідж держави та політичного лідера

Формування іміджу держави та її політичних лідерів. Види іміджів, технологія та засоби їх створення. Організація і методика зовнішньополітичної пропаганди. Імідж держави в міжнародних інформаційних потоках. Види та засоби поширення присутності держави в міжнародному інформаційному просторі. Завдання та стратегія формування іміджу України.
Сутність поняття “public relations” (PR). Мета та засоби PR-технологій. Стратегії PR у міжнародних відносинах. Репертуар методів PR у зовнішній політиці.
Використання інформаційно-комунікаційних технологій, мережі Інтернет в зовнішньополітичній діяльності. Web-сторінки зовнішньополітичних відомств країн у формуванні іміджу держави.

Завдання до самостійної роботи
Визначте специфіку PR у міжнародних відносинах.
Обгрунтуйте вибір методів PR у зовнішній політиці.
Проаналізуйте сайти українського сегменту мережі Інтернет, що найефективніше використовуються для формування іміджу держави.

Тема 9. Роль і місце засобів масової інформації
в міжнародному обміні інформації

Засоби масової інформації (ЗМІ) в контексті міжнародних відносин. Міжнародний обмін інформацією і роль ЗМІ у його здійсненні. Основні фактори та критерії розвитку ЗМІ. Порівняльний аналіз стану країн з погляду пріоритетності показників доступу до інформації.
Значення діяльності міжнародних організацій для розвитку преси, телебачення та радіомовлення. Правове регулювання діяльності ЗМІ в Європі. Захист основних прав і свобод ЗМІ. Журналістські права і свобода: основні положення і принципи. Кодекс професійної етики ЗМІ. Законодавчі обмеження у сфері масової інформації.
“Інтернетизація” засобів масової інформації, її наслідки. Медіа-дипломатія та зовнішня політика. Зв’язки зовнішньополітичних відомств із засобами масової комунікації.
Міжнародні інформаційні агентства: суть та методи їх діяльності. Проблеми глобалізації ЗМІ та ЗМК. Новинні медіа у політичній комунікації. Міжнародні інформаційні системи аналізу ринків – Доу-Джонс Телерейт, Bloomberg, Reuters.
ЗМІ України. Боротьба за контроль над інформаційним простором України. Тенденції монополізації інформаційного простору України та політична боротьба в ЗМІ.
Газетний ринок України: сучасний стан і тенденції розвитку. Стан телерадіопростору України. Діяльність Національної ради України з питань телебачення та радіомовлення.

Завдання до самостійної роботи
Охарактеризуйте електронні ЗМІ України.
2. Розробіть документацію, що регламентує діяльність інфор-маційної агенції.



Семінарське заняття №6
Роль і місце засобів масової інформації
в міжнародному обміні інформацією

План
Засоби масової інформації у міжнародних відносинах.
Основні сектори інформаційного ринку та участь ЗМІ у формуванні та поширенні цієї інформації.
Новинні медіа в політичній комунікації.
Урядові портали як джерело міжнародної інформації про країну.
Література: 15, 18, 30, 41, 42, 44, 48

Практичне заняття № 6
Порівняльний аналіз засобів масової інформації

Мета заняття: вироблення у студентів уміння отримувати необхідну оперативну інформацію, використовуючи засоби масової інформації.
Завдання виконується на основі вивчення структури та змістового наповнення Інтернет-сайтів найбільших інформаційних агенцій світу. Кожен студент аналізує діяльність окремого інформаційного агентства.
Для аналізу пропонуються такі ЗМІ:
Інформаційні агентства новин:
Reuters (Велика Британія);
AFP – Agence France Press (Франція);
AP – Associated Press (США);
Bloomberg (США).
Телевізійні мережі новин:
CNN;
BBC.
Засоби масової комунікації:
The New York Times;
Financial Times тощо.

Зміст і послідовність виконання завдань
У зошиті вказати назву ЗМІ, її адресу в Інтернеті. Охарактеризувати основні напрями її діяльності.
Вивчити структурні елементи Інтернет-сайту ЗМІ, інформаційні продукти та послуги, тематичні рубрики, які він пропонує, умови доступу до інформації (вільний чи за передплатою).
Проаналізувати регіональний аспект діяльності ЗМІ:
наявність регіональних відділень;
інформація про які країни частіше висвітлюється в новинах;
як представлена Україна в інформаційних матеріалах ЗМІ;
якими мовами подається інформація тощо.

Практичне заняття № 7
Аналіз сайтів економічної та фінансової інформації

Мета заняття: навчити студентів вільно орієнтуватися та швидко отримувати необхідну ділову інформацію в мережі Інтернет.
Завдання виконується на основі вивчення структури та змістового наповнення Інтернет-сайтів ділової інформації України та Росії.
Кожний студент отримує окремий варіант завдання. Для його виконання студентам пропонується ознайомитись із діяльністю таких інформаційних агенцій:
Інтерфакс-Україна;
Українські новини;
ЛІГАБізнесІнформ;
УНІАН;
Інтерфакс;
РосБизнесКонсалтинг.

Зміст і послідовність виконання завдань
У зошиті вказати назву агенції, її адресу в Інтернеті. Охарактеризувати основні напрями її діяльності.
Вивчити структурні елементи Інтернет-сайту агенції, інформаційні продукти та послуги, тематичні рубрики, які вона пропонує, умови доступу до інформації (вільний чи за передплатою).
Проаналізувати регіональний аспект діяльності агенції:
наявність регіональних відділень;
матеріали якої тематики найчастіше висвітлюються в новинах;
які додаткові послуги надає агенція (фактичні дані, курси валют);
якими мовами подається інформація тощо.

Практичне заняття № 8
Тема: Підготовка інформаційного дайджесту
“Україна і світ” за матеріалами ЗМІ

Мета заняття: засвоєння методики створення інформаційного дайджесту з використанням джерел міжнародної інформації.
Під час виконання завдання студенти аналізують основні сайти зарубіжних інформаційних агенцій, інших засобів масової інформації з метою пошуку інформації про Україну та створення інформаційного дайджесту.

Зміст і послідовність виконання завдань
1. Скласти перелік інформаційних агенцій, матеріали яких будуть аналізуватися.
2. Знайти повідомлення про Україну в матеріалах цих агентств.
3. Скласти інформаційний дайджест за формою:
текст повідомлення;
дата;
назва інформаційної агенції.
4. Оформити матеріал довідковими даними (вступ, структура видання, основні тематичні підрозділи).
Під час пошуку інформації, крім вже аналізованих раніше сайтів, пропонується скористатися матеріалами, представленими на сайтах:
– ИноСМИ.Ru;
– Korrespondent.net (рубрика “Мир о нас”);
– Україна.ru тощо.

Тема 10. Міжнародні інформаційні ресурси науково-технічної
діяльності

Розвиток електронного ринку інформаційних послуг. Місце інформаційних послуг у сучасній економіці.
Поняття “інформаційні ресурси”. Характеристика інформаційних ресурсів України як бази для задоволення потреб у міжнародній інформації. Структура вітчизняних документно-інформаційних ресурсів, що мають міжнародне значення. Система установ України, що спеціалізуються на формуванні ресурсів міжнародної інформації. Національна система науково-технічної інформації України.
Міжнародні програми і проекти формування та забезпечення доступності інформаційних ресурсів. Основні проблеми функціонування державних інформаційних систем. Стратегія управління державними інформаційними системами. Вплив державних інформаційних систем на ефективність прийняття урядових рішень. Пріоритети розвитку інформаційних систем та розподілу інформаційних ресурсів.
Бібліографічні ресурси міжнародної інформації. Диференціація бібліографічних баз даних: за рівнем охоплення (міжнародні, національні, регіональні, локальні); за змістом інформації (універсальні, багатогалузеві, галузеві, проблемно-орієнтовані, широкотематичні, вузькотематичні).
Універсальні міжнародні бази даних. Міжнародний онлайновий комп’ютерний бібліотечний центр OCLC: мета, функції, структура, наукові дослідження і розробки, продукти і послуги.
Міжнародна система науково-технічної інформації. Діяльність міжнародного центру науково-технічної інформації (МЦНТІ). Комітет повноважних представників країн-членів МЦНТІ. Видання МЦНТІ.
Міжнародна мережа наукової та технічної інформації STN International.
Міжнародні системи реферативної інформації: CAS, Medline, INSPEC, BIOSIS. Діяльність національних і галузевих центрів реферування. Російські центри реферування наукової інформації – ВІНІТІ, ІНІСН. Сучасний стан і перспективи розвитку системи реферування української наукової літератури.


Завдання до самостійної роботи
Охарактеризуйте інформаційні ресурси конкретної галузі України.
Вкажіть зарубіжні бази даних, які доцільно використовувати для інформаційного забезпечення зовнішньої політики України.


Семінарське заняття №7
Світова система наукової інформації
План
Науково-інформаційна діяльність. Визначення та цілі. Основні завдання та функції.
Міжнародне співробітництво в галузі обміну науковою інформацією (ЮНІСІСТ, STN тощо).
Міжнародні реферативні ресурси (CAS, BIOSIS, MEDLINE тощо).
Національні інформаційні ресурси України як складова світового інформаційного потоку.
Література: 20, 24, 29, 40, 46, 83


Практичне заняття № 9
Порівняльна характеристика баз даних
міжнародної наукової інформації

Мета заняття: навчитися отримувати науково-технічну інформацію в світових базах даних.
Під час виконання завдання студенти аналізують бази даних наукової інформації:
STN (Scientific & Technical Network) International;
CAS;
Medline;
INSPEC;
BIOSIS.

Зміст і послідовність виконання завдань
У зошиті вказати назву БД, її адресу в Інтернеті. Охарактеризувати основні напрями її діяльності.
Вивчити структурні елементи БД, інформаційні продукти та послуги, які вона пропонує, умови доступу до інформації (вільний чи за передплатою).
Проаналізувати аспекти діяльності інформаційної БД:
– галузеве спрямування;
– надання бібліографічної та/або реферативної інформації;
– можливість отримання повних текстів наукових матеріалів.


Тема 11. Інформаційно-аналітичні дослідження у сфері
міжнародних відносин

Суспільні функції, структура і організаційні засади діяльності інформаційно-аналітичних центрів у сфері міжнародної інформації. Взаємодія інформаційно-аналітичних центрів з національною і міжнародними інформаційними системами. Основні напрями діяльності інформаційно-аналітичних центрів у сфері міжнародних відносин, формування інформаційних ресурсів, документне, інформаційно-бібліографічне, фактографічне, аналітичне забезпечення фахівців-міжнародників. Вивчення інформаційних потреб як основи інформаційного забезпечення фахівців-міжнародників.
Специфіка документно-інформаційного і фактографічного обслуговування у режимі “запит-відповідь”. Основні види запитів: універсальні – з усього кола проблем міжнародних відносин; галузеві – з міжнародного права, з міжнародної економіки тощо; широко-тематичні – зовнішня політика України в регіони, міжнародні економічні зв’язки України тощо; вузькотематичні, що пов’язані з конкретною ситуацією в сфері міжнародних відносин.
Інформаційний моніторинг у сфері міжнародних відносин – сутність завдання і умови реалізації. Основні види моніторингу світового інформаційного потоку: бібліографічний, статистичний, концептуальний. Прогнозні індикатори. Інформаційна база і технологія моніторингу. Загальні принципи аналізу документів. Сутність і можливості контент-дослідження.
Види інформаційно-аналітичних документів і принципи їх підготовки. Методи підготовки інформаційно-аналітичних документів. Системне дослідження проблеми. Логічний виклад інформації, точність формулювання. Формат аналітичного документа (доповідна записка, аналітичний огляд, прогноз, інформаційний дайджест). Виділення головної ідеї, стиль викладу матеріалу. Саморедагування. Робота над заголовком документа. Оцінка інформації, достовірності джерела і каналу її одержання.
Зовнішня політика України як об’єкт інформаційно-аналітичного забезпечення. Інформаційно-аналітичне забезпечення діяльності дипломатичних установ, торговельно-економічних місій та інформаційних центрів у країні перебування.
Інформаційно-аналітичне забезпечення державних візитів. Планування інформаційної стратегії візиту. Особливості підготовки відповідних документів. Інформаційно-роз’яснювальна робота. Зовні-шньополітична технологія PR. Технічні аспекти інформаційного забезпечення візиту.

Завдання до самостійної роботи
Охарактеризуйте основні види інформаційно-аналітичних документів у сфері зовнішньої політики.
Розробіть програму інформаційного забезпечення державного візиту.

Семінарське заняття № 8
Інформаційно-аналітичні дослідження у сфері
міжнародних відносин

Основні напрями діяльності інформаційно-аналітичних це-нтрів у сфері міжнародних відносин.
Документаційно-інформаційне фактографічне обслуговування спеціалістів-міжнародників.
Інформаційний моніторинг у сфері міжнародних відносин.
Основні види інформаційно-аналітичних документів.
Література: 16, 17, 19, 20, 21, 45


Контрольна робота
(заочне відділення)

Тема: Інформаційна діяльність міжнародних
неурядових організацій

на прикладі діяльності:
– Організації Об’єднаних націй;
– ЮНЕСКО;
– НАТО;
– Ради Європи, Європейського Союзу, ОБСЄ.
Для написання контрольної роботи студентам пропонується здійснити аналіз структури та інформаційного наповнення офіційного сайту неурядової міжнародної організації та підготовити на його основі реферат про діяльність однієї з цих організацій. Під час виконання завдання необхідно проаналізувати структуру та зміст (наповнення) web-сайту організації: основні структурні елементи; тематичні категорії, за якими представлено інформацію; мови, якими подано інформацію; ознайомитись з програмними документами організації; визначити основні напрями інформаційної діяльності.

Результати роботи слід оформити за планом:
Короткі відомості про організацію.
Напрями інформаційної діяльності.
Інформаційні підрозділи міжнародних неурядових організацій: їх цілі та функції.
Інформаційні та документні ресурси організації.












ТЕМАТИКА КУРСОВИХ РОБІТ

Національна інформаційна політика України: проблеми і перспективи розвитку інформаційної інфраструктури.
Становлення інформаційного простору України.
Законодавче забезпечення інформаційних прав і свобод у демократичному суспільстві.
Інформаційне право європейських країн.
Інформаційне право: міжнародна практика і національні законодавства.
Правові аспекти інформаційного простору України.
Інформаційне право європейських країн: конституційні положення про права і свободи ЗМІ.
Концепції інформаційної політики Ради Європи та Європейського Союзу.
Політичні аспекти міжнародного співробітництва в галузі комунікації та інформації в рамках ЦЄІ.
Інформаційна проблематика в рамках діяльності міжнародної організації ОБСЄ.
Преса, радіо і телебачення як чинник медіа-дипломатії.
Політична роль мас-медіа у суспільстві.
Політика і національна практика регулювання інформаційної діяльності в зарубіжних державах (за вибором студента).
Засоби масової інформації у ХХІ столітті.
Глобалізація засобів масової інформації.
Конституційне забезпечення інформаційних прав і свобод в Україні: аналіз конституційних положень.
Інформаційна політика ЮНЕСКО і перспективи глобального міжнародного розвитку..
Роль ЮНЕСКО у вирішенні світових інформаційних проблем.
Діяльність ЮНЕСКО в галузі перспективного розвитку засобів масової інформації та комунікацій сучасного світу.
Сучасна міжнародна інформаційна політика ЮНЕСКО, її основні напрями.
Інформаційна стратегія Європейського Союзу.
Європейська інформаційна політика.
Особливості інформаційного забезпечення співробітництва України з НАТО.
Міжнародні політичні проблеми засобів масової комунікації та міжнародні угоди з медіа-права.
Програми та проекти Європейського Союзу в галузі інформації та комунікації.
Інформаційно-аналітичне забезпечення зовнішньої політики
Інформаційна діяльність ООН.
Інформаційні програми ЮНЕСКО.
Представлення інформаційних ресурсів ООН (ЮНЕСКО, ФАО, НАТО, ЄС – за вибором) у мережі Інтернет.
































ПИТАННЯ ДО ЕКЗАМЕНУ

Міжнародні відносини як об’єкт інформаційного забезпечення.
Міжнародна інформація в системі міжнародних відносин.
Міжнародний обмін інформацією.
Міжнародний інформаційний простір як середовище функціонування міжнародної інформації.
Співвідношення понять “міжнародна інформація” та “міжнародна комунікація”.
Роль видавництв в системі міжнародної інформації і комунікації.
Діяльність бібліотек з формування та забезпечення доступності міжнародної інформації.
Глобалізація комунікацій та їх вплив на міжнародні відносини.
Концепція інформаційного суспільства та її реалізація.
Структура та соціальна роль міжнародної інформації.
Властивості міжнародної інформації.
Джерела міжнародної інформації.
Канали отримання та канали розповсюдження міжнародної інформації.
Методи дослідження міжнародної інформації.
Формальні та неформальні канали міжнародних комунікацій.
Інформаційна політика міжнародних організацій системи ООН.
Діяльність Національної бібліотеки України ім. В.І.Верна-дського як Депозитарію публікацій ООН в Україні.
Програми та діяльність ЮНЕСКО в галузі інформації та комунікацій.
Формування міжнародного інформаційного порядку його підтримка з боку ООН і ЮНЕСКО.
Інформаційна діяльність НАТО.
Діяльність центру інформації та документації НАТО в Україні.
Інформаційна стратегія та програми Європейського Союзу.
Становлення і тенденції розвитку Європейського інформаційного простору.
Правове регулювання міжнародної інформаційної діяльності.
Головні напрями національної інформаційної політики.
Пріоритети національної інформаційної політики США.
Основні напрями інформаційної політики Великої Британії.
Базові принципи та основні напрями Державної національної інформаційної політики Росії.
Національна інформаційна політика України.
Основні положення концепції Національної програми інформатизації України.
Інформаційне законодавство України.
Інформаційна безпека як складова національної безпеки країни.
Цілі та завдання політики інформаційної безпеки.
Інформаційна безпека України. Зовнішні та внутрішні інформаційні загрози.
Заходи України щодо забезпечення інформаційної безпеки.
Причини загроз інформаційній безпеці України.
Технологічні та ідеологічні аспекти інформаційних воєн.
Проблеми входження України до світового інформаційного простору.
Поняття, мета та завдання PR-технологій в міжнародних відносинах.
Імідж держави та політичного лідера. Проведення PR кампанії.
Засоби масової інформації у контексті міжнародних відносин.
Класифікація і характеристика основних видів ЗМІ.
ЗМІ України: сучасний стан і тенденції розвитку.
Використання засобів масової інформації державою, політичними партіями і рухами.
Світові інформаційні агентства в системі поширення міжнародної інформації.
Інформаційні ресурси як база задоволення інформаційних потреб спеціалістів-міжнародників.
Інтернет як засіб розповсюдження інформації.
Методика пошуку міжнародних інформаційних ресурсів в Інтернет.
Інформаційний моніторинг як засіб прогнозування розвитку міжнародних відносин.
Інформаційно-аналітичне забезпечення державних візитів.
Забезпечення доступності міжнародних інформаційних ресурсів.
Роль новітніх технологій в інформаційному забезпеченні сфери міжнародних відносин.
Медіа-дипломатія і зовнішня політика.
Використання Інтернет у сфері міжнародної інформації: переваги та недоліки.
Специфіка інформаційної діяльності у міжнародних відносинах.
Міжнародні банки і бази даних.
OCLC як результат міжнародного співробітництва в каталогізації.
Міжнародні бібліографічні та реферативні бази даних.
Науково-інформаційна діяльність: визначення та цілі.
Основні завдання та функції науково-інформаційної діяльності.
Напрями міждержавного обміну науково-технічною інформацією.




























КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙ

Тема 1. Міжнародна інформація в системі міжнародних відносин

Інформація служить визначальним чинником розвитку міжнародної, економічної, технічної та наукової сфер людської діяльності. У сучасному складному і різноманітному світі жодну значну міжнародну проблему не можна розв’язати без переробки величезних обсягів інформації та налагодження міжнародних комунікаційних процесів. Акумульована й оброблена інформація дає нові відомості, приводить до одержання нових знань.
Інформаційні ресурси, що є продуктом інтелектуальної діяльності найбільш кваліфікованої й творчо активної частини працездатного населення, в останні роки зростають особливо швидко. Це зростання в останній чверті ХХ ст. досягло таких рекордних розмірів, що багато фахівців почали говорити про “інформаційний вибух” та “інформаційну революцію”. Дійсно, із початку ХХ ст. інформаційний потік збільшився приблизно в 30 разів. Щорічно у світі публікується близько 100 тис. журналів 60 мовами; 5 млн наукових статей, книг, брошур; 2250 тис. дисертацій та звітів.
Глобальні інформаційні системи та інформаційні технології є базою для формування інформаційного середовища, в якому практично відсутні державні кордони, обмеження на інформаційні впливи, поширення інформації, розміщення та отримання інформації, зокрема, щодо виробництва зброї, проведення терористичних операцій тощо.
Суттєвий прогрес і поширення інформаційних технологій, глобальний характер систем масової комунікації призвели до утворення глобального інформаційного простору, який змушує спільноту, кожну державу швидко орієнтуватися та адаптуватися у сучасному інформаційному середовищі.
“Духом часу в інформаційному суспільстві стане глобалізм, для якого характерні три ідеї: почуття єдності людства, гармонія людини і природи, поява глобального інформаційного простору без регіональних і національних регіонів”, – Й.Масуда.
В Хартії про Глобальне Інформаційне Співтовариство, що була прийнята на саміті Великої вісімки в Окінаві (2000 р.), зазначається, що країни, які не в змозі забезпечувати оновлення інформаційних технологій, не матимуть можливостей бути повноправними учасниками інформаційного суспільства та світових економічних процесів.
Проблема забезпечення осіб та органів, що відповідають за прийняття рішень, інформацією про міжнародні відносини та іноземні країни тощо, іншими словами “міжнародною інформацією” актуальна з моменту появи держав. Вже в протодержавах Міжріччя існували спеціальні урядовці, обов’язком яких було збирати інформацію про сусідів. Ця проблема набувала особливої важливості під час загострення міжнародних відносин, криз та особливо воєн, тому її ретельно досліджували вчені, починаючи від давнього китайського стратега Сунь Цзи, який зазначав, що казати про перемогу можливо тільки тоді, коли ти маєш вичерпну та достовірну інформацію про супротивника.
Існує декілька визначень поняття міжнародна інформація (МІ).
Міжнародна інформація – це:
Інформація, яка вироблена в межах окремої країни, але поширюється в інших країнах.
Сукупність відомостей про взаємовідносини між державами і народами, що є відображенням взаємодії між ними.
Відомості, які циркулюють у світовому інформаційному просторі і служать основою для орієнтації при вирішенні питань та проблем світового співтовариства.
Міжнародна інформація – це інформація, що циркулює між державами та використовується в керуванні міжнародними процесами й розробці та реалізації стратегії зовнішньої політики. Простіше – це інформація, що відбиває взаємовідносини держав.
МІ орієнтована на забезпечення зовнішньої та внутрішньої політики, економічного курсу країн, національної безпеки, на розвиток міжнародних зв'язків і ефективної роботи міжнародних організацій та інституцій.
У багатьох країнах є концепція державної інформаційної політики, в якій визначаються різні аспекти інформаційного забезпечення міжнародних відносин. Наприклад, федеральна інформаційна політика США спрямована на забезпечення доступу до інформації для кожного індивіда. Інформаційна політика України спрямована на захист власного інформаційного простору, збереження інформаційного суверенітету і забезпечення інформаційної безпеки держави.
Функції МІ полягають в:
– узагальненій та професійній оцінці стану міжнародних відносин;
– прогнозуванні міжнародно-правових та економічних наслідків прийнятих рішень;
– у розробці обґрунтованих пропозицій та рекомендацій щодо їх реалізації.
Інформація належить до глобальних проблем світу, тому одним із понять МІ є поняття міжнародний інформаційний простір (МІП). Міжнародна інформація функціонує в МІП, який характеризується такими показниками:
– територія розповсюдження інформації за допомогою компонентів міжнародних та національних систем зв'язку;
– інфраструктура, тобто технологічні засоби та можливості зберігання, обробки та розповсюдження інформації по вертикалі і горизонталі;
– наявність міждержавної та національної комунікаційної політики як комплексу принципів і норм, що регулюють функціонування та використання міжнародної інформації світовим співтовариством;
– наявність міжнародних і регіональних угод у галузі комунікацій, що базуються на розумінні міжнародної ролі інформаційних процесів (ці міжнародні угоди складають окрему галузь міжнародного права – інформаційне право, яка зараз проходить фазу становлення і кодифікації норм, формування інститутів, що контролюють виконання цих норм);
– можливості доступу до інформації для громадськості та участь міжнародного співтовариства у загальній системі зв'язку.
Кожна країна своїм законодавством визначає власні кордони і межі своєї інформаційної території. Звичайно термін інформаційна територія держави – дещо умовний, тому що держава не в змозі припинити прийом інформації, що передається через численні канали штучних супутників Землі її громадянами. Вона може лише контролювати транслювання цих каналів на своїй території. Але за прийнятою конвенцією “Про використання сигналів, що передаються через штучні супутники Землі”, країна має заплатити за право транслювання таких каналів, при порушенні цієї умови на неї накладаються штрафні санкції.
МІП визначається конституційними нормами окремих держав, міжнародними угодами та технічним забезпеченням процесу інформатизації. Він складається із державних (національних) інформаційних просторів, регіональних просторів, а також просторів окремих територій.
На сьогодні окремі регіони та країни визначають квоти на присутність у своєму інформаційному просторі транснаціональних монополій, інших держав і приватних осіб. Наприклад, Європейське співтовариство визначило таке співвідношення: 14% відводиться для суб'єктів неєвропейського походження, 86% – для європейських суб'єктів. Окремі країни, наприклад Франція (яка проводить політику збереження франкофонії), виробляють спеціальне законодавство на присутність в своєму інформаційному просторі іншомовних (в даному випадку англомовних) представників.
Основними об’єктами міжнародної інформації є:
Міжнародні відносини.
Діяльність окремих суб’єктів міжнародних відносин.
Міжнародні відносини – глобальна взаємодія “міжнародних політик” окремих країн, яку ще називають світовою політикою. Міжнародні відносини є тим середовищем, де реалізуються основні принципи зовнішньої і міжнародної політики.
Система міжнародних відносин – сукупність економічних, політичних, ідеологічних, правових, дипломатичних, гуманітарних зв’язків і взаємостосунків між народами, державами та об’єднаннями держав, між основними соціальними, економічними і політичними силами та організаціями, що діють на світовій арені.
Поняття міжнародна інформація слід розмежовувати з поняттям міжнародна комунікації. Міжнародна комунікація – всесвітня система обробки, збереження, передачі, оцінки та перетворення інформації, що функціонує у світовому просторі. Це поняття відображає технологічний аспект існування міжнародної інформації. Міжнародна інформація є внутрішньою характеристикою певного явища, а міжнародна комунікація – його зовнішньою характеристикою. Перша – це зміст, друга – це засіб і форма. Для міжнародної інформації міжнародна комунікація – матеріальний носій, форма її існування, що створює базу для її використання.

Питання для самоперевірки
Що входить до поняття “міжнародна інформація”?
Які функції виконує міжнародна інформація?
З чого складається система міжнародних відносин?
Якими показниками характеризується “міжнародний інформаційний простір”?
У чому принципова відмінність понять “міжнародна інформація” та “міжнародна комунікація”?


Тема 2. Міжнародна інформація: структура, властивості ,
джерела, канали розповсюдження

Міжнародна інформація є вищим, найбільш складним і різноманітним видом інформації. Вона має забезпечувати злагоджене функціонування всієї сукупності державних, господарських і громадських організацій. Ця інформація виконує управлінські, комунікативні (забезпечення спілкування держав), науково-пізнавальні, навчально-виховні та пропагандистські функції.
Кількісні характеристики і якісний склад міжнародної інформації, що використовується державними, громадськими організаціями для координації їхньої різнобічної діяльності, визначається рівнем розвитку суспільства.
До головних видів МІ відносяться:
– політична (дипломатична);
– економічна (біржова, фінансова, статистична, комерційна, інформація про учасників ринку);
– юридична (інформація про правові умови господарської діяльності);
– професійна інформація щодо здобутків у різних галузях науки і техніки.
Різниця видів МІ визначається джерелами її виникнення, що знаходяться в політичній, ідеологічній та інших сферах діяльності держав. Наприклад, політична інформація є відбитком політичної сфери життя держав, сукупністю повідомлень про явища і процеси, що протікають у цій сфері. Завдання політичної інформації – формування в суспільстві глибоких і тривалих політичних переконань.
За сферою використання можна виділити наступні види МІ:
– масова інформація;
– статистична інформація;
– правова інформація;
– соціологічна інформація;
– інформація про особу;
– науково-технічна інформація;
– інформація органів державної влади та місцевого самовря-дування.
Основні канали збирання міжнародної інформації:
Засоби масової інформації.
Використання відповідних державних установ, наприклад МЗС.
Використання спецслужб та конфіденційних джерел.
З одного боку, це забезпечує різноманіття джерел інформування, а тому знижує небезпеку дезінформування. З іншого – вирішує проблему забезпечення рівноваги між різними інформаційними каналами.
Джерела інформації – це передбачені або встановлені законом документи на різних носіях, що зберігають фундаментальну інформацію та повідомлення засобів масової комунікації або публічні виступи.
Серед характеристик джерел інформації найважливішими є такі: статус джерела, надійність, кваліфікація, довіра до джерела, цінність і вага інформації. Основні вимоги до джерел інформації: достовірність, оперативність, новизна, повнота.
Види міжнародної інформації за режимом доступу до неї. Усі джерела інформації поділяються на три типи: відкриті, закриті та конфіденційні. Є також поділ на міжособистісні і опосередковані джерела.
Міжособистісні – це джерела, до яких належать особисті контакти із широким типом представництва: суспільні, політичні, ділові, культурні, військові, соціальні економічні. До міжособистісних джерел відносять безпосередньо осіб – дипломатів, офіційних представників уряду, співробітників дипломатичних представництв, а також інших осіб, які висловлюють офіційну точку зору. Ці джерела найчастіше використовуються у дипломатичній практиці, у діяльності міжнародних організацій, у посередництві між країнами, у врегулюванні міжнародних конфліктів та для передачі особистісної інформації (це зустрічі президентів віч-на-віч, зустрічі дипломатів). До цих джерел також можна віднести контакти, які відбуваються на рівні міністрів для вирішення поточних, конфліктних і кризових проблем. Міжособистісні джерела часто використовуються також у стратегічних напрямках діяльності, тобто розвідкою, а особливо промисловою розвідкою.
Опосередковані джерела виступають посередниками між конкретним каналом інформації і суспільством (громадською думкою). До них відносять: засоби масової комунікації, інформаційно-аналітичні установи, електронні засоби комунікації, архіви і бібліотеки та інші соціальні інституції, що забезпечують збереження і розповсюдження МІ.
Опосередковані джерела поділяються на:
Офіційні – органи державної влади, силові структури, спеціалізовані науково-дослідні інституції та установи та інші державні органи, що виступають з офіційною точкою зору. Крім того органи статистики, що надають інформаційно-аналітичну економічну інформацію (тобто аналіз економіки по всіх галузях діяльності держави), інформацію, яка подається установами соціальної політики і праці, інститутом демографії, статистику промисловості (доходи, валовий збір, кредити та ін.), інформацію силових структур. При цьому слід розуміти різницю між офіційною точкою зору установи (заява, нота) і особистою точкою зору працівника цієї організації, яка вже не є офіційною.
Неофіційні – це джерела, які представляють суб'єктивні оціночні прогнози та аналіз соціально-економічної та політичної ситуації: заяви і повідомлення політичних партій та рухів, громадських організацій і структур (політична партія, якщо вона не є домінуючою в державі, не може виступати від імені держави з офіційною точкою зору), соціологічні дослідження, аналітичні прогнози, повідомлення засобів масової комунікації, якщо вони не є офіційними представниками виконавчої влади.
Опосередковані джерела (офіційні та неофіційні) в свою чергу поділяються на:
Відкриті джерела – інформація, яка публікується в офіційних виданнях, повідомлення про наукові розробки, діяльність промисловості, банківської системи тощо.
Це може бути інформація загального характеру: політична, економічна, військова для оцінки економічного та політичного потенціалу держави. Така інформація використовується для складання прогнозів на довготривалий період, а також для прийняття рішень політичними, економічними та військовими органами. Ця інформація потрібна для розробки політичної або економічної стратегії, для дипломатії під час переговорів і для планування політичних кроків і стратегії міжнародних відносин у майбутньому.
Крім того, існує спеціальна інформація, що стосується конкретної галузі. Вона може мати відношення до економіки, науки, сировинних ресурсів, військової справи тощо. Ця інформація – частина загального стратегічного планування, а також призначена для аналізу й прогнозування вузького кола спеціалістів-міжнародників.
Закриті джерела інформації – до них належать: розвідувальні, дипломатичні, стратегічні, статистичні джерела (наприклад, статистика про продукцією військово-промислового комплексу), інформація про новітні технології, які становлять державну таємницю, а також інша інформація, що віднесена до таємної. До закритої інформації (джерел) відносять: інформацію, що міститься у директивах і вказівках посадовим особам, які представляють державу на міжнародних переговорах, консультаціях та нарадах; інформацію про стратегію і планування зовнішньої політики; відомості про номенклатуру, обсяги фінансування операцій експорту та імпорту озброєння. Кожна країна має закон “про державну таємницю і національну безпеку”, і додаток “звіт відомостей, що становлять державну таємницю”. Цей додаток встановлюється урядом, публікується в офіційних виданнях і змінюється відповідно зі змінами пріоритетів держави.
Конфіденційні – це джерела, які захищаються законом і які вміщують інформацію спеціального призначення з точки зору зацікавлених країн. До них відносять:
– інформацію, правовий режим якої встановлено державою;
– відомості, які знаходяться у володінні фізичних чи юридичних осіб;
– інформацію комерційного характеру, отриману юридичними особами за власні кошти. Доступ до неї визначають юридичні особи.
До цих джерел відносяться документи (публікації, технічні носії інформації, технічні засоби обробки інформації, інформаційні продукти) промислової, інтелектуальної, політичної сфери, а також інформація, яку відносять до розвідувальної. Це можуть бути джерела розвідки, закриті джерела міністерств і відомств (існує три ступені секретності: 5, 10, 15 років, після закінчення цього строку інформацію можуть розсекретити – оприлюднити). Конфіденційне джерело розкривається тільки у випадку проведення судового слідства із санкцій прокурора або коли інформація має характер, що стосується існування людства та життєдіяльності всієї цивілізації.
Елементи міжнародного інформаційного потоку (канали розповсюдження інформації):
– Дипломатичні та політичні канали.
– Мас-медіа.
– Технологічні канали комунікації.
– Військові організації.
– Сфери людської діяльності (туризм, міграція, мандрівки).
– Освітні, наукові, культурні обміни.

Питання для самоперевірки
Які існують основні види міжнародної інформації?
Визначте сфери використання міжнародної інформації.
Охарактеризуйте основні канали збору міжнародної інформації.
Які основні характеристики та вимоги до джерел міжнародної інформації?
Що таке міжособистісні джерела інформації?
Що включає поняття опосередковані джерела інформації?
Чим відрізняються закриті та конфіденційні джерела інформації?
Охарактеризуйте основні канали розповсюдження міжнародної інформації.

Тема 3. Інформаційна політика міжнародних організацій

Останнім часом спостерігається прискорення процесів глобалізації, що супроводжується появою проблем, розв’язати які на національному рівні дуже важко. У таких умовах певною мірою збільшується значення міждержавних об’єднань – міжнародних організацій, які на основі інтеграції ресурсів і потужностей окремих країн, утворюють інституцію якісно нового зразка, здатну оперативно реагувати на процеси в світовому суспільстві. Така оперативність є тим більш потрібною в умовах незнаної раніше динаміки цих процесів, яка збільшує середовище невизначеності та ускладнює прийняття рішень, що стосуються світового співтовариства в цілому.
Найбільш впливовою міжнародною організацією глобального призначення є створена у 1945 р. Організація Об’єднаних Націй (ООН). ООН була створена у сприятливій політичній ситуації, що склалася у світі внаслідок історичної перемоги держав антигітлерівської коаліції у Другій світовій війні.
Цілі ООН і принципи її діяльності відображено в преамбулі та ст. 1-2 Статуту. Це підтримання міжнародного миру та безпеки; розвиток дружніх відносин між націями; розвиток міжнародного економічного, соціального, культурного й гуманітарного співробітництва; погодження дій держав у досягненні цих спільних цілей.
ООН виконує свої функції через створені нею органи: Генеральну Асамблею, Раду Безпеки, Економічну і Соціальну Ради, Ради з опіки, Секретаріат і Міжнародний Суд. Штаб-квартира розташована в Нью-Йорку. Офіційні мови Організації – англійська, французька, іспанська, російська й китайська. До складу ООН нині входить 192 держав.
Одночасно з ООН було утворено кілька міжнародних організацій, що одержали назву спеціалізованих установ, пов’язаних з нею спеціальними угодами. Це Продовольча й сільськогосподарська організації (ФАО), Організація Об’єднаних Націй з питань освіти, науки і культури (ЮНЕСКО), Всесвітня організація охорони здоров’я (ВОЗ) та інші. До спеціалізованих установ ООН належать також Міжнародне агентство з питань атомної енергії (МАГАТЕ), Міжнародна організація праці (МОП), Організація з питань промислового розвитку (ЮНІДО), Міжнародний банк реконструкції та розвитку (МБРР), Міжнародний Валютний Фонд (МВФ). Діяльність спеціалізованих установ ООН пов’язана насамперед із вирішенням таких глобальних проблем: встановлення рівноваги між національними, регіональними й загальнолюдськими інтересами, здійснення заходів довіри, постійне розширення міжнародного співробітництва.
Інформаційна діяльність ООН
Інформаційна діяльність ООН визначена в її статуті (стаття 1). На всіх сесіях Генеральної Асамблеї ООН розглядаються питання загального характеру чи конкретні питання, пов’язані з інформацією:
– використання комунікаційних технологій для покращання життя світової спільноти;
– використання ЗМІ для розповсюдження інформації.
За понад 60 років свого існування ООН прийняла низку між-народних документів, які регламентують інформаційну діяльність міжнародного співтовариства і сприяють розповсюдженню інформа-ції в усіх країнах-членах ООН і серед світової громадськості.
Наприклад, у резолюції N 59 від 1946 року визначено право на свободу інформації як основне в загальному переліку прав людини. У всесвітній Декларації прав людини 1948 року сформульовано право на пошук, отримання та розповсюдження інформації. У Міжнародному пакті цивільних та політичних прав 1966 року закріплено право на свободу інформації.
Основні напрямки інформаційної стратегії ООН включають:
Накопичення інформації про усі види діяльності міжнаро-дного співтовариства. Інформаційні ресурси ООН включають понад 1000 баз даних, а також серійних публікацій із спеціальних галузей міжнародного співробітництва. Інформація ООН складається з баз даних в інформаційних мережах, друкованих видань, радіо- і теле-продукції, аудіо-, відеоматеріалів та ілюстрацій.
Висвітлення різними засобами діяльності міжнародної орга-нізації, просування принципів ООН, зафіксованих у статуті цієї організації, ведення інформаційних кампаній через інформаційні пре-дставництва і місії в усіх регіонах світу.
На сьогодні ООН має 106 інформаційних місій, які займаються розповсюдженням інформації по країнах-членах ООН, а також у країнах, що не входять до неї. Інформаційні служби ООН висвітлю-ють проблеми, які зафіксовані у Статті 1 статуту ООН про діяльність міжнародного співтовариства. До таких проблем відносять:
– вплив інформації на міжнародне співтовариство;
– використання новітніх комунікаційних технологій для прогресу цивілізації;
– збереження культурної ідентичності та самобутності в умовах інформаційної експансії;
– забезпечення прав людини в галузі інформації та сприяння гуманітарному розвитку людства.
Пропаганда ідеалів цієї організації серед народів світу. Це завдання покладено на Департамент суспільної інформації, а також на комітет з інформації ООН та спеціалізовані установи ООН: ЮНЕСКО, ЮНІДО, ЮНІСЕФ і ПРООН.
Сприяння “вільному потоку інформації” та усуненню пере-шкод вільній конкуренції на світовому ринку інформаційних послуг.
Інформаційний підрозділ ООН. У 1946-1978 рр. – це Консультативна рада з суспільної інформації при Генеральному секретаріаті ООН. З 1978 року – це Спеціальний Комітет з огляду політичних подій та аналізу діяльності ООН в сфері інформації (створений на 33-ій сесії ГА ООН в зв’язку із зростанням значення світових інформаційних проблем). З 1979 року – це Комітет ООН з інформації (створений на 34-ій сесії ГА ООН у зв’язку з реорганізацією попереднього).
Завдання Комітету ООН з інформації:
– вивчення політики та діяльності ООН у сфері суспільної інформації;
– оцінка розвитку інформаційної галузі;
– сприяння встановленню справедливого міжнародного порядку у сфері інформації.
Проблеми, що вирішує Комітет ООН з інформації:
– аналіз вкладу ООН в боротьбу за встановлення нового міжнародного інформаційного порядку;
– аналіз роботи служб Секретаріату ООН;
– аналіз взаємодії ООН із ЮНЕСКО в сфері міжнародної інформації;
– щорічна підготовка на сесії проекту резолюції „Питання, які стосуються інформації” для прийняття ГА ООН.
Функції інформаційних центрів ООН:
– проведення постійної роботи щодо інформування громадськості з метою створення постійного інформаційного потоку про систему ООН;
– проведення інформаційних компаній з тематичних напрямів ООН з використанням різних каналів ЗМІ;
– проведення семінарів, практикумів для викладачів;
– проведення заходів для молоді.
Департамент суспільної інформації – це спеціалізована уста-нова ООН, яка безпосередньо займається розповсюдженням інформа-ції про діяльність організації. Цей департамент має мандат ООН на забезпечення інформацією міжнародного співтовариства для розу-міння цілей і принципів діяльності організації. Департамент суспі-льної інформації має три функціональних підрозділи, такі як:
1) підрозділ мас-медіа – займається виробленням та розповсю-дженням інформації для країн-членів ООН про програмну діяльність організації, а також розповсюдженням інформації у міжнародних інформаційних потоках за допомогою мас-медіа.
2) бібліографічний підрозділ – контролює видавничі програми ООН, здійснює інформаційну підтримку представництв і місій ООН у різних регіонах світу та видає періодичні щорічники, такі як “Хроніка ООН”, “Щорічник ООН” і “Бізнес, що розвивається”. Ці видання фінансуються Всесвітнім банком та низкою регіональних банків.
3) підрозділ забезпечення інформаційних послуг (інформаційний центр) – впроваджує інформаційну стратегію ООН за тематичними напрямками.
Бібліотека ім. Дага Хаммаршельда є спеціалізованою бібліотекою, метою якої є надання допомоги ООН, її Секретаріату і дипломатичним представництвам при ООН. Бібліотека має в своєму розпорядженні обширну архівну колекцію документів Організації Об'єднаних Націй і публікацій відділень ООН в усьому світі. У колекцію включені офіційні звіти і документи Генеральної Асамблеї, Ради Безпеки, Економічної та Соціальної Ради, Ради з Опіки і Міжнародного Суду, а також документи і публікації таких установ і програм, як ПРООН, ЮНЕП і ЮНІСЕФ. У Бібліотеці також є колекції окремих документів і публікацій спеціалізованих установ: МОП, МВФ, Всесвітнього банку та ін.
Бібліотека має численну колекцію книг (близько 400 тисяч), газет, періодичних видань і картографічних матеріалів з питань, що цікавлять Організацію, таких як історія Організації Об'єднаних Націй, політичні науки, міжнародні відносини, міжнародне і національне законодавство, роззброєння, енергетика, економіка, транспорт і кому-нікації, географія, соціальний розвиток тощо. Підбір цих матеріалів здійснюється за принципом збалансованості національного й лінгвістичного представлення, а також з метою віддзеркалення різних точок зору. Більшість документів, що виходять останнім часом, доступні в електронному форматі через Систему баз даних ООН.
Доступ до друкованих версій документів надають також депозитарні бібліотеки ООН. В усьому світі існує 408 депозитарних бібліотек системи ООН. Національна бібліотека України імені В.І.Верна-дського є єдиним в Україні депозитарієм ООН. Цей статус вона одержала у травні 1960 року. Крім того, НБУВ є депозитарієм таких установ як ЮНЕСКО, Міжнародна організація праці, МАГАТЕ, Всесвітня організація торгівлі, Всесвітня організація охорони здоров'я, Міжнародна організація цивільної авіації. Це надає змогу отримувати їх видання безкоштовно.
Статус депозитарію дозволив сформувати значний бібліотечно-інформаційний ресурс, що охоплює видання ООН та її спеціалізованих установ, починаючи з 1945 року. Його загальний обсяг на сьогодні понад 750 тис. одиниць зберігання. Щорічно фонд поповнюється приблизно на 12 тис. одиниць. Останнім часом значна кількість публікацій надходить від Представництв ООН, Управління Верховного Комісара з прав біженців, Світового банку, Міжнародного валютного Фонду та Міжнародної організації праці. Частина з них видана українською мовою. Це дає змогу поповнити фонд видань що висвітлюють процеси розбудови Української держави, створення в ній демократичного суспільства та ринкової економіки.
Універсальний за змістом, фонд надає користувачам можливість отримати унікальну інформацію з усіх напрямків діяльності ООН. Всі матеріали можна одержати в спеціалізованому читальному залі, де до послуг користувачів створено систему каталогів і картотек, у т.ч. електронний каталог публікацій ООН, що формується з початку 1999 року і містить близько 12 тис. записів.
Фонд залу публікацій Організації Об'єднаних Націй включає такі документи:
– офіційні публікації головних органів ООН (Генеральної Асамблеї, Ради Безпеки, Економічної і Соціальної Ради, Міжнародного Суду, Секретаріату);
– офіційні документи з історії створення ООН та загальні матеріали про її діяльність;
– міжнародні договори, угоди та законодавчі акти, укладені під егідою ООН;
– публікації з питань;
– соціального та економічного розвитку, демографії;
– прав людини, соціального захисту і праці;
– міжнародної торгівлі та фінансів;
– природних ресурсів і проблем екології;
– запобігання злочинності, боротьби з організованою злочинністю та міжнародним тероризмом, зловживанням наркотичними засобами;
– охорони здоров'я;
– освіти, науки та культури;
– промисловості та її окремих галузей;
– сільського господарства та продовольства;
– транспорту та зв'язку;
– атомної енергетики та ядерної безпеки.
Організація Об’єднаних Націй з питань освіти, науки і культури (ЮНЕСКО). Україна приєдналася до Організації в 1954 р. Місце перебування ЮНЕСКО – Париж.
Завдання ЮНЕСКО – розвивати міжнародне співробітництво у сфері освіти, науки і культури з метою сприяння досягнення міцного миру і підвищення добробуту народів. Для виконання цих важливих завдань у межах ЮНЕСКО проводяться міжнародні конференції, наради, семінари, симпозіуми, надається допомога країнам у створенні навчальних і навчально-дослідних установ, ведеться інформаційна, видавнича діяльність, здійснюється співробітництво з сотнями міжнародних організацій. Керівними органами ЮНЕСКО є: Генеральна конференція – вищий орган, що збирається на свої сесії один раз на два роки і визначає напрями й загальну лінію діяльності організації; Виконавчий комітет, до якого входить 45 держав-членів; Секретаріат на чолі з Генеральним директором.
Доступ до інформації й знань є загальнолюдським надбанням, без якого неможливо розвивати освіту, науку, культуру й комунікацію, відкривати нові можливості, сприяти культурній розмаїтості й заохочувати відкритість керування. ЮНЕСКО, відповідно до її Уставу, покликана сприяти вільному поширенню ідей словесним і образотворчим шляхом. Завданням ЮНЕСКО є збереження, збільшення й поширення знань шляхом збереження й охорони зафіксованого знання людства. Крім того, Організація заохочує співробітництво народів у сфері обміну друкованими виданнями та іншими інформаційними матеріалами, забезпечує різними видами міжнародного співробітництва всім народам можливість ознайомлення з усім, що друкується й публікується в окремих країнах.
Завдання ЮНЕСКО на сучасному етапі:
– збільшення та модернізація комунікаційних мереж у країнах, що розвиваються;
– розвиток освітніх програм для працівників мас-медіа з метою навчити їх критично орієнтуватись в інформації та вміти реагувати на можливі маніпуляції з боку промислово розвинутих країн;
– підготовка людських ресурсів, надання пріоритетів відповідній технології та прикладним дослідженням;
– проведення досліджень з проблем соціокультурного впливу комунікаційних медіа та нових технологій на культурну ідентичність народів.
З метою реалізації можливостей, що надаються інформаційно-комунікаційними технологіями (ІКТ), на виконання цих завдань ЮНЕСКО була розроблена програма “Інформація для всіх” (2000 р.). Вона спрямована на зменшення розходжень між інформаційно багатими та інформаційно бідними країнами для створення інформаційного суспільства для всіх. На її основі проводяться обговорення з питань міжнародної політики й розробка програм, націлених на:
– краще розуміння проблем етичного, правового й суспільного характеру, пов'язаних з ІКТ;
– поліпшення доступу до інформації, що є суспільним надбанням;
– збереження інформації.
Програма ЮНЕСКО “Інформація для всіх” створена як основа для міжнародних дискусій про політичні, правові, етичні й соціальні проблеми, пов'язані з побудовою глобального інформаційного суспільства, а також для підготовки проектів, орієнтованих на забезпечення загального доступу до інформації.
Програма формулює глобальні цілі розвитку світового співтовариства в умовах інтенсивного й масового впровадження інформаційних і комунікаційних технологій, визначає загальну для всіх країн стратегію, методи й інструментарій для будівництва правового й вільного інформаційного суспільства.
Основний предмет програми – це інформаційна політика, орієнтована на людину, на розвиток його потенціалу, ресурсів, навичок і знань. Оскільки саме від людей залежить, яким шляхом буде розвиватися людство й кожна країна, кожний народ.
Цілями програми “Інформація для всіх” є:
– сприяти міжнародному осмисленню й обговоренню етичних, правових і суспільних викликів інформаційного суспільства;
– сприяти й розширювати доступ до інформації, що є суспільним надбанням за допомогою впорядкування, оцифрування й збереження інформації;
– сприяти навчанню, продовженню освіти й навчанню протягом усього життя в сфері комунікації, інформації й інформатики;
– сприяти створенню місцевої інформації й поліпшенню доступу до місцевого знання за допомогою навчання грамотності як загальної, так і в сфері ІКТ;
– сприяти використанню міжнародних стандартів і передових методів у сферах комунікації, інформатики й інформації в межах компетенції ЮНЕСКО;
– сприяти мережевій взаємодії у сфері інформації й знань на локальному, національному, регіональному й міжнародному рівнях.
П'ять напрямків діяльності ЮНЕСКО:
1. Розробка інформаційної політики на міжнародному, регіональному й національному рівнях.
2. Розвиток людських ресурсів і можливостей відповідно до вимог інформаційної ери.
3. Посилення ролі установ у забезпеченні доступу до інформації.
4. Розвиток механізмів і систем обробки та керування інформацією.
5. Інформаційна технологія у галузі освіти, науки, культури й комунікації.
ЮНЕСКО приділяє велику увагу проблемам розвитку ЗМІ та ЗМК у світі (для цього створено відділ масової інформації та Сектор з питань усунення перешкод на шляху вільного розповсюдження інформації). Розроблено норми насиченості міжнародної спільноти ЗМІ. ЮНЕСКО сприяє створенню в країнах, що розвиваються, національних інфраструктур (підготовка журналістів, інформації). Проводяться міжурядові конференції, на яких проголошується, що ЗМІ повинні використовуватись з метою досягнення взаєморозуміння між народами, а також для прискорення соціального та культурного росту в світі.
Інформаційний підрозділ ЮНЕСКО – Комісія Мак-Брайда розробила програмний документ, в якому зазначається:
– необхідність усунення негативних наслідків діяльності монополій та їх концентрації;
– необхідність усунення внутрішніх і зовнішніх перешкод, які стоять на заваді вільному обміну інформації;
– необхідність сприяння розвитку преси;
– надання можливостей країнам, що розвиваються, створити відповідну інфраструктуру;
– необхідність поваги до прав етнічних груп усіх народів;
– повага до прав етнічних груп і права окремої особи мати доступ до інформаційних джерел і брати активну участь у дослідженні інформаційних потоків.
Інформаційна система ЮНЕСКО включає бібліотеки, архіви, документаційні центри, бази даних, мультимедійні ресурси.
Бібліотеки. Основна бібліотека ЮНЕСКО знаходиться в штаб-квартирі організації в Парижі. Крім того, існує декілька десятків відділень центральної бібліотеки в містах розташування представництв ЮНЕСКО (наприклад, Бангкок, Каїр, Каракас, Дакар, Лондон, Найробі). Бібліотека в Парижі містить всі публікації ЮНЕСКО, публікації інших організацій, велику кількість друкованих матеріалів зі сфер компетенції ЮНЕСКО: освіта, наука, культура, соціологічні та гуманітарні науки, комунікація та інформація; а також близько 1200 періодичних видань і мікрофіши документації та публікаціях ЮНЕСКО з 1972 р.
Бібліотека забезпечує всі види бібліотечних послуг: довідкова інформаційна служба, пошук через Інтернет та по електронних базах даних ЮНЕСКО, обмін матеріалами з іншими бібліотеками, замовлення матеріалів для різних проектів.
Архіви. Центральний архівний фонд ЮНЕСКО також знаходиться в будівлі штаб-квартири організації в Парижі. Архівну службу було започатковано 1947 р. Сьогодні вона діє як місце збереження архівних матеріалів організації, відділу управління інформацією, що надходить з Секретаріату, а також як довідкова служба.
Документаційні центри. Майже кожен із структурних відділів ЮНЕСКО має свій інформаційній документаційній центр. До основних центрів відносяться:
– документаційний центр Бюро зовнішніх зв’язків;
– документаційний центр Відділу публічної інформації;
– документаційний та довідковий центр Відділу термінології, документації та довідкової інформації;
– документаційний статистичний центр.
Кожен з центрів має свою структуру і широке коло обов’язків. Наприклад, Документаційний центр соціальних та гуманітарних наук виконує такі основні функції:
– діє як інформаційний центр для спеціалістів у соціальній та гуманітарній сферах, для міжурядових і неурядових організацій і для країн – членів ЮНЕСКО;
– забезпечує створення, оновлення і обслуговування банку даних соціальних і гуманітарних наук (DARE), який включає інформацію з досліджень, інститутів підготовки спеціалістів, професійних асоціацій, окремих спеціалістів у сфері соціології, періодичні видання у сфері соціальних наук;
– здійснює виробництво, розповсюдження і продаж комп’ютерних інформаційних продуктів, створених на основі банку даних на компакт-дисках;
– забезпечує централізований доступ через Інтернет до більше, ніж 100 періодичних соціологічних видань.
Бази даних. Загалом ЮНЕСКО підтримує близько 90 бібліографічних, довідкових, фактографічних баз даних щороку у сферах своєї компетенції: освіта, природничі науки, культура, соціальні і гуманітарні, комунікація, інформація та інформатика. Основними базами даних є:
– UNESBIB (бібліографічна БД ЮНЕСКО) містить усі публікації та документи ЮНЕСКО, усіх її регіональних відділень та інститутів і бібліотечні каталоги за період після 1972 р. Виходить у друкованому, он-лайновому і CD варіантах.
– UNESDOC (повні тексти документів ЮНЕСКО) виходить у друкованому, он-лайновому і CD варіантах.
– UNESTHES (перелік всієї термінології, що використовується в документах ЮНЕСКО англійською, французькою та німецькою мовами) виходить у друкованому та електронному варіантах.
Мультимедійні ресурси – розділ, що включає різноманітні електронні публікації, наприклад, останні документи і публікації ЮНЕСКО, нові придбання бібліотек і нова інформація в базах даних.
Великим і популярним ресурсом ЮНЕСКО є Освітня мультимедійна бібліотека, яка включає річні каталоги документів ЮНЕСКО, річні каталоги відеоматеріалів, різноманітні статистичні та порівняльні дані ЮНЕСКО з освіти та велику добірку законодавчих актів у сфері освіти, що виходить в електронному вигляді.

Питання для самоперевірки
Охарактеризуйте основні напрями інформаційної діяльності ООН.
Які підрозділи ООН здійснюють інформаційну діяльність?
За якими напрямами працює Департамент суспільної інформації ООН?
Охарактеризуйте діяльність Національної бібліотеки України ім. В.І. Вернадського як депозитарію ООН в Україні.
Які основні напрями інформаційної діяльності ЮНЕСКО?
Охарактеризуйте основні положення програми ЮНЕСКО “Інформація для всіх”.
Які основні програмні положення діяльності ЮНЕСКО в сфері розвитку ЗМІ в світі?
Назвіть основні інформаційні ресурси ЮНЕСКО?

Тема 4. Європейська інформаційна політика.

Європейська інформаційна політика реалізується через стратегії, програми і проекти міжурядових регіональних організацій, таких як Рада Європи (РЄ), Європейській Союз (ЄС), Організація з безпеки і співробітництва у Європі (ОБСЄ), Центральноєвропейська Ініціатива (ЦЄІ), Організація Північно-Атлантичного Співробітництва (НАТО), в рамках яких розглядаються і вирішуються такі проблеми:
– становлення інформаційного суспільства в Європі;
– розвитку “інфоструктури”, інформаційних комунікаційних магістралей, телекомунікаційних мереж;
– проблеми інформаційної економіки, електронної торгівлі тощо.
Засади європейської інформаційної політики ЄС концептуально сформульовані у доповіді комісії під головуванням М.Бангеманна (1994 р.). Основна ідея документа – створення інформаційного суспільства на основі процесу європейської інтеграції для забезпечення економічної стабільності країн Європи, економічного зростання традиційних і нових (інформаційних) виробництв, вирішення соціальних проблем, створення нових робочих місць і зайнятості населення, надання можливостей для вільного доступу до глобальних мереж з метою освіти, охорони здоров’я та адміністративного управління. Групою М.Бангеманна був запропонований План дій для становлення інформаційного суспільства у Європі, який передбачав:
Побудову об’єднаних телекомунікаційних мереж, створення пілотних телекомунікаційних центрів з метою надання широкого спектра інформаційних послуг.
Підвищення комп’ютерної освіченості суспільства, створення бізнес-інкубаторів з проблем підприємництва в інформаційній сфері.
Поглиблення наукових досліджень для ефективного розповсюдження нових знань і винаходів, обмін науково-технічною інформацією.
Використання інформаційних технологій в малому та середньому бізнесі з метою конкурентоспроможності приватних підприємств з великими компаніями і корпораціями.
Створення комп’ютерної мережі муніципального управління (управління транспортною, медичною, торговельною, митною, податковою та соціальною структурами).
Розвиток нових мас-медіа.
Розробку єдиної правової та регулятивної бази для охорони персональних даних, інтелектуальної власності, стандартизації, транскордонної комунікації.
Збереження національної ідентичності та культурної самобутності європейських спільнот шляхом реалізації програми спільної європейської інформаційної спадщини “Пам’ять Європи”, яка передбачає переведення у цифрову форму найкращих досягнень в культурі, мистецтві, телеаудіовізуальній сфері, розвиток багатокультурності та різноманітності.
Рада Європи та країни Великої Сімки визначили основні положення і принципи для побудови інформаційного суспільства в Європі:
Створення об’єднаної системи комп’ютерних мереж для вільного обігу інформації.
Стимулювання соціального та суспільного розвитку європейських країн.
Впровадження концепції інформаційної економіки, розвиток глобального ринку інформаційних послуг та електронної торгівлі.
Захист основних прав і свобод людини та засобів масової комунікації.
Дослідження проблем негативного впливу нових інформаційних і комунікаційних технологій на соціальний захист і трудові права населення Європи.
Дотримання культурної самобутності та ідентичності нації.
Захист прав інформаційної інтелектуальної власності у європейському інформаційному просторі.
Європейський вимір глобального інформаційного суспільства, втілений в Окінавській Хартії Глобального Інформаційного суспільства (Окінава – 2000), викладено у наступних положеннях:
Використання можливостей нових комунікаційних технологій.
Подолання технологічного розриву між країнами Європи та ефективне співробітництво в галузі високих технологій і ринку.
Сприяння участі у становленні інформаційного суспільства та нової економіки.
Прогресивний розвиток.
Окінавська Хартія є закликом до ефективного міжнародного співробітництва – політичного, економічного, гуманітарного, культурного – задля світового прогресу.
Найбільш представницькою міжурядовою організацією континенту є Рада Європи (РЄ), яка була створена 1949 р. Нині її членами є 46 держав-учасниць. Штаб-квартира РЄ розташована у Страсбурзі (Франція).
Раду Європи було створено з метою захисту прав людини, сприяння збереженню і розвиткові культурної самобутності, пошуку шляхів вирішення соціальних проблем європейського суспільства (права меншин, захист довкілля, СНІД, наркотики), допомоги країнам Центральної та Східної Європи в проведенні та активізації політичних, законотворчих і конституційних реформ. Займається усіма важливими питаннями, за винятком питань оборони. Основними органами РЄ є: Комітет Міністрів, до складу якого входять міністри закордонних справ усіх держав-членів РЄ; Парламентська Асамблея, яка є дорадчим органом; Конгрес місцевих і регіональних влад Європи, що є консультативним органом. З листопада 1995 р. Україна є повноправним членом РЄ.
Рада Європи розвиває гуманітарне співробітництво шляхом забезпечення прав людини і розвитку плюралістичної демократії, ство-рення системи європейського інформаційного права, впровадження європейських стандартів і принципів у національні інформаційні програми і чинне законодавство.
Впливовою регіональною організацією в Європі є Європейський Союз (ЄС). До його складу нині входять 25 країн (Австрія, Бельгія, Данія, Фінляндія, Франція, Німеччина, Греція, Ірландія, Італія та ін.) ЄС базується на 4 угодах, метою яких є забезпечення миру та стабільності в післявоєнній Європі та спільний розвиток держав-членів шляхом економічної інтеграції.
Перша – Угода про Європейське Співтовариство Вугілля та Сталі (ЄСВС), була укладена 1951 р. для єдиного наднаціонального керівництва виробництвом сталі та вугілля в післявоєнні роки з метою відновлення промислової потужності Європи. В 1957 р. укладено ще дві угоди: Угоду про Європейське Співтовариство Атомної Енергетики (Євроатом) та Угоду про Європейське Економічне Співтовариство (ЄЕС), Угода про ЄЕС з 1993 року перейшла в Єдиний Євро-пейський ринок з єдиними правилами та законодавством у різних сферах економічного життя. Ще одним кроком до створення економічного та монетарного союзу стало введення у 1999 р. єдиної європейської валюти (“євро”). Проголошено зростання та розширення кордонів ЄС на Схід. Країни-кандидати на вступ до ЄС повинні дотримуватись принципів демократії, мати функціонуючу ринкову економіку, здатну витримати конкуренцію на ринку ЄС, виконувати всі зобов’язання, що випливають із членства в ньому. Вони повинні також привести своє законодавство у відповідність зі спільним законодавством ЄС та його правилами.
Європейський Союз підтримує доктрину інформаційної економіки, впровадження нових технологій у традиційні сектори виробництва, спрямовує розвиток “інтелектуальної торгівлі” для зростання еко-номічної стабільності і конкурентоспроможності Європи на міжна-родних ринках.
Організація Північноатлантичного Блоку (НАТО) створена 1949 р., розташована у Брюсселі (Королівство Бельгія). НАТО є міжурядовою організацією, у якій всі держави-члени повною мірою зберігають суверенність і незалежність. Вона виступає як інструмент гарантування безпеки, свободи та незалежності його членів, а також дійовий засіб сприяння розповсюдженню демократичних цінностей та виникненню європейських демократичних інститутів.
Виникнення та існування НАТО було пов’язане в першу чергу з військовим, ідеологічним та соціально-політичним протистоянням між Сходом і Заходом у повоєнні роки, що продовжувалось декілька десятиліть. У Стратегічній концепції, прийнятій НАТО в Римі (листопад 1991 р.), було представлено нові загальні підходи до безпеки на основі діалогу. Нова стратегічна концепція дозволяла країнам – членам альянсу розпочати політичну та військову трансформацію своїх структур і основну увагу зосередити на посиленні політичної ролі блоку і його внеску разом з іншими міжнародними організаціями у справу збереження безпеки та стабільності в Європі.
У 1997 р. між НАТО та Україною був підписаний меморандум про домовленість з питань планування необхідних заходів на випадок надзвичайних ситуацій. У цьому ж році у Києві було відкрито Центр інформації та документації альянсу.
Інформаційна політика НАТО включає як гуманітарні так і військові аспекти інформаційного співробітництва і забезпечує програми обміну інформацією, впровадження нових технологій в оборонну доктрину та політичне співробітництво, сприяє поширенню ідей толерантності і культури миру.
У своїй діяльності Організація Північноатлантичного Договору використовує різноманітні системи управління інформаційними процесами:
– політичні інформаційні системи здійснюють моніторинг зміни ситуацій, які мають вплив на регіональну та світову безпеку, відстежують перебіг конфліктів на всіх стадіях і дають рекомендації щодо розвитку ситуацій відповідно до певних дій;
– економічні системи призначені для обробки даних про оборонні бюджети, визначення їх зв’язку з економікою та безпекою, автоматизують процеси планування та розподілення бюджетів, а також процеси переведення військового виробництва на випуск продукції цивільного призначення (конверсії);
– військові інформаційні системи використовуються при вивченні реальних і потенційних загроз, пов’язаних із розповсюдженням зброї масового знищення, аналізу їх впливу на обороноздатність Альянсу та його членів, розробкою рекомендацій щодо військових заходів, у яких може виникнути потреба;
– наукові та екологічні системи інформаційного забезпечення відповідних програм організації з дослідження наукових проблем і проблем захисту довкілля;
– інформаційні системи планування розподілу цивільних ресурсів на випадок надзвичайних ситуацій.
З погляду відкритості доступу до інформації НАТО, як і будь-яка подібна організація, має:
– системи найвищого ступеня таємності, призначені для забезпечення прийняття рішення на рівні Комітету оборонного планування, Військового комітету та Генерального секретаря, а також Північноатлантичної Ради;
– секретні системи Міжнародного військового штабу, які використовуються для координації дій регіональних Верховних головнокомандувачів і зв’язку із системами Об’єднаних збройних сил;
– конфіденційні системи відділів політичного та економічного управління, планування та ядерного планування, що використовуються для інформаційного забезпечення щоденних операцій цих відділів;
– відкриті системи, метою створення яких є регулярне та постійне інформування широкої громадськості про діяльність організацій, у тому числі засобами Інтернет.
Інформаційні системи НАТО, розроблені для забезпечення невійськових аспектів діяльності організації, є більш відкритими для дослідження. Яскравим прикладом може бути Система дослідження проблем очищення довкілля (ECHS) на основі технологій Інтернет, розроблена Комітетом з проблем сучасного суспільства НАТО (CCMS). Мета цієї програми – інформаційне забезпечення пілотних досліджень, що проводить Комітет у сфері охорони довкілля, зокрема вузькопрофесійною технічною інформацією, а також створення основи для обміну інформацією про стан довкілля, яка складає наднаціональний інтерес.
З 1993 р. НАТО почала використовувати Інтернет для надання інформації із загальних проблем регіональної та світової безпеки і щодо участі Альянсу у розв’язанні цих проблем. З цією метою було створено інтегровану базу даних НАТО (NIDS), яка дозволяє користуватися документами, публікаціями та дослідженнями НАТО в політичній, військовій, економічній, науковій та гуманітарній сферах, зокрема, текстами комюніке, офіційних заяв, повідомлень для преси, програм, а також різноманітними інформаційно-довідковими матеріалами. Інтегрована база даних також містить деякі аналітичні матеріали, підготовлені для використання різними органами НАТО (наприклад, Штабом Верховного головнокомандувача Об’єднаними збройними силами НАТО в Європі). Окрім того, через цю систему можна отримувати інформаційні, довідкові та аналітичні матеріали, які готують для широкої громадськості інші міждержавні інституції та неурядові організації (наприклад, ОБСЄ, Рада Європи, Північноатлантична асамблея тощо).
Північноатлантичний блок через ЗМІ здійснює вплив не лише на країни-партнери, а й на світову громадську думку в цілому. Саме для виконання цих функцій і було створено Бюро НАТО з інформації та друку; Службу друку та ЗМК; Комітет НАТО у справах інформації та культурних зв’язків.
За підтримання щоденних контактів із засобами масової інформації відповідає Служба друку та засобів масової інформації, якій доручено передавати журналістам офіційні заяви та повідомлення, організовувати інтерв'ю з Генеральним секретарем, відповідати на запити журналістів і забезпечувати відвідання НАТО представниками засобів масової інформації.
Бюро інформації та друку НАТО надає необхідну допомогу неурядовим організаціям та інформаційним центрам у країнах-учасницях РПАС, зокрема у тому, що стосується програм відвідування НАТО, семінарів, конференцій та видавничої діяльності.
Організація з безпеки і співробітництва у Європі (попередня назва Нарада з питань безпеки і співробітництва в Європі) була заснована як політичний консультативний процес. Секретаріат ОБСЄ знаходиться у Відні (Австрія). До організації входять 53 країни з Європи, Центральної Азії та Північної Америки. Україна стала членом ОБСЄ в січні 1992 року.
ОБСЄ формує інформаційну концепцію у напрямку превентивної (попереджувальної) дипломатії, врегулювання конфліктів, забезпечення професійної інформаційної діяльності, незважаючи на кордони, охорони інформаційних прав етнічних спільнот і національних меншин. 3 січня 1995 року вона набула статусу міжнародної організації. До компетенції ОБСЄ входить проведення самітів, форумів, нарад, політичних консультацій з питань безпеки та співробітництва в Європі, взаємовідносин в різних сферах між ОБСЄ, НАТО, ЄС, СНД, з питань прав людини і демократії.
Мета діяльності організації:
– забезпечення безпеки в регіоні ОБСЄ;
– співробітництво в галузі економічної науки, техніки і навколишнього середовища;
– демократія і права людини;
– миротворчість.
Напрями діяльності:
– запобігання та врегулювання конфліктів;
– діяльність у гуманітарній сфері (забезпечення дотримання прав людини).
У гуманітарній сфері увага ОБСЄ приділялась:
– покращенню розповсюдження і доступу до усної, друкованої, кіно-, радіо- і телевізійної інформації та розширенню інформаційного обміну;
– заохоченню співробітництва в галузі інформації на базі коротко- та довгострокових угод;
– покращенню умов здійснення журналістської діяльності на території інших держав-учасниць.
Інформаційна політика ЦЄІ спрямована на інтеграцію країн-учасниць до проектів і програм ЄС, РЄ, ОБСЄ для забезпечення регіонального і субрегіонального співробітництва, для створення і функціонування інформаційно-документаційного центру оперативного обміну інформацією, для реалізації програми ЦЄІ-2010 спільно з ЄС з метою зростання економічної стабільності за рахунок інформаційного сектора і включення країн-членів ЦЄІ у міжнародну торгівлю та світове господарство.
Україна входить до Центральноєвропейської ініціативи з 1996 року і розглядає свою участь в цій організації як один з напрямків реалізації зовнішньополітичного курсу держави і концепції стратегічного партнерства – інтеграції до європейських та євроатлантичних структур. Діяльність в рамках ЦЄІ створює для України можливості підготовки до набуття повноправного членства в ЄС, практичного оволодіння методами спільного напрацювання політичних рішень, співробітництва у сфері розвитку телекомунікацій, науки і нових технологій, засобів масової комунікації. Україна – член робочих груп ЦЄІ з науки і технологій, міжнародних інформаційних обмінів, розбудови транспортних оптоволоконних магістралей, які реалізують план дій ЦЄІ до 2010 року та програми і проекти пріоритетного значення.

Питання для самоперевірки
У чому полягають засади європейської інформаційної політики?
Охарактеризуйте основні положення та принципи для побудови інформаційного суспільства в Європі.
У чому полягає сутність інформаційної діяльності Ради Європи?
Які напрями діяльності Європейського Союзу у формуванні інформаційного суспільства в Європі?
Охарактеризуйте основні напрями інформаційної політики НАТО.
У чому полягає інформаційна проблематика діяльності ОБСЄ і ЦЄІ?

Тема 5. Програми національної інформаційної
політики країн світу

Міжнародна інформаційна політика – узгоджена стратегія міжнародного співробітництва на багатосторонній основі в галузі інформації та комунікації, інших сферах міжнародних відносин, складовим компонентом яких виступає глобальна комунікація. Головними напрямами міжнародної інформаційної політики є сприяння міжнародному співробітництву в комунікаційній сфері, заохочення до міжнародного обміну інформацією незалежно від кордонів і рівноправна участь у міжнародних інформаційних потоках, забезпечення права глобальної спільноти на вільне вираження поглядів, свободу слова і засобів масової комунікації, використання глобальної економічної інтеграції на основі міжнародної інформаційної інфраструктури в національних інтересах, об’єднання інтелектуальних ресурсів для прогресивного розвитку цивілізації.
Міжнародне інформаційне право – система міжнародних принципів і норм, які дозволяють скоординовано регулювати міжнародне співробітництво в сфері інформації та комунікації. Мета міжнародного інформаційного права – забезпечення ефективної участі в міжнародному співробітництві в рамках глобального інформаційного обміну, захист національних інтересів, здійснення права суверенності та рівноправності суб’єктів міжнародних інформаційних відносин.
ООН визначає міжнародне інформаційне право як необхідність формування кодексу міжнародних норм, які поширюють правопорядок на весь світ і дозволяють суспільству демократично впливати на глобальні процеси.
Правове регулювання міжнародної інформаційної діяльності здійснюється за напрямами:
– загальне інформаційне право (право на комунікацію, права людини, права організацій, права держав);
– право мас-медіа (право ЗМК, видавництв, реклами);
– комунікаційне право (право телекомунікацій, автоматизованих систем, нових засобів зв’язку, інформаційних послуг, нових технологій, мультимедіа);
– право інформаційної інтелектуальної власності (авторське право, право інтелектуальної власності в кіберпросторі).
Інформаційно-правова діяльність країн спрямована на забезпечення умов для розвитку і охорони усіх форм власності на інформаційні ресурси, створення та вдосконалення регіональних і національних систем і мереж, забезпечення їх взаємодії в інтегрованому інформаційному просторі; на створення умов для інформаційного забезпечення юридичних і фізичних осіб та інших споживачів інформації на основі використання національних інформаційних ресурсів, забезпечення інформаційної безпеки.
Особливості та специфіка правового регулювання інформаційних відносин:
– у системі інформаційного права функціонують нові терміни та поняття (інформація, інформаційні ресурси, бази даних, інформаційна безпека тощо), які відображають трансформацію права в умовах становлення інформаційного суспільства;
– інформація має унікальні якості – невичерпність ресурсів виступає складовим компонентом усіх суспільних відносин, обумовлює право власності на інформацію – державне, корпоративне, індивідуальне;
– інформаційно-правова діяльність країн, юридичних і фізичних осіб здійснюється виключно в інтересах держави та особи з перевагою інтересів держави;
– правове регулювання інформаційних відносин у суспільстві поширюється і на ті інформаційні відносини, які ще не врегульовані чинним законодавством: особливо це стосується використання кіберпростору через мережу Інтернет, впровадження мультимедійних технологій, безпровідникового зв’язку для поширення інформації.
Країни світу інтенсивно створюють інформаційні кодекси, впроваджують правові норми і принципи міжнародних організацій для забезпечення потреб інформаційного суспільства для трансформації основних законів держав і чинного законодавства.
Національна інформаційна політика об’єднує зусилля компетентних органів країн з контролю, регулювання та планування процесів у сфері інформації і комунікації, сукупністю основних напрямів і способів діяльності держави з одержання, використання та зберігання інформації. Держава регулює відповідний розподіл інформаційних ресурсів, загальні принципи інформаційної діяльності, встановлює пріоритети для забезпечення національних інтересів.
Головними напрямами національної інформаційної політики є:
– створення національного інформаційного потенціалу;
– використання інформаційних ресурсів в національних інтересах;
– забезпечення доступу до інформації;
– створення загальної системи охорони інформації;
– сприяння міжнародному співробітництву в галузі комунікації та інформації;
– гарантії інформаційного суверенітету держави;
– розвиток інформаційної інфраструктури.
Реалізацією інформаційної політики займаються більшість держав світу, але обсяги їх діяльності в цій сфері залежить і від поставлених завдань, і від рівня зацікавленості конкретної країни в інтеграції до глобальної системи комунікації, від історичних факторів, політичного та економічного розвитку, фінансових і матеріальних ресурсів.
Мета національної інформаційної політики США – становлення гармонійного інформаційного суспільства з впорядкованими інформаційними потоками в політичній, економічній, науковій та військових сферах, які б підтримувалися рівновагою між державним контролем і плюралізмом. Інформація виступає одним із основних ресурсів держави, а системи, що лежать в основі її створення, обробки та поширення, сприяють прогресивному розвитку і становлять основні соціальні інфраструктури суспільства. Інформаційна індустрія трактується як головний стратегічний чинник конкуренції та провідний сектор національної економіки.
Інформаційна політика США визначається на законодавчому рівні і має характер юридичної норми, обов’язкової для виконання. Основні принципи інформаційної політики США, частина яких була закладена ще в 1791 р., коли були ратифіковані перші десять поправок до Конституції США, відомі як Білль про права, надають громадянам США невід’ємні права у галузі інформації: право на свободу засобів масової комунікації (як основного на той час засобу поширення інформації), право на публічні (відкриті) судові процеси, право на інформацію про звинувачення тощо. Пізніше ці права були розширені і доповнені іншими: правом на інтелектуальну власність, правом на доступ до урядової інформації, правом на доступ до персональної інформації, правом на конфіденційність інформації, правом на охорону і безпеку інформації.
Пріоритетами національної інформаційної політики США є наступні положення:
– підтримка досліджень та розробок в галузі інформації та комунікації, сприяння обміну технологіями;
– побудова та вдосконалення інформаційної інфраструктури, розробка глобальних систем комунікації і дослідження впливу систем на міжнародні, національні та приватні пріоритети;
– збереження порушеної новими технологіями рівноваги між чотирма основними інформаційними цінностями: конфіденційністю інформації, інформацією як суспільним благом, інформацією як товаром, інформацією як невіддільним компонентом існування держави;
– недоторканість приватного життя, конфіденційність інформації персонального характеру;
– реалізація урядової політики в галузі інформації та комунікації.
Концепція національної інформаційної політики США ставить завдання розширення і вдосконалення інформаційного простору, посилення свого впливу в таких регіонах, як Латинська Америка, Центральна і Східна Європа, країни Арабського світу та Азійсько-Тихоокеанського регіону.
Мета інформаційної стратегії Великої Британії – вдосконалення умов конкуренції на інформаційному ринку, зростання ефективності інформаційних послуг і впровадження інформаційних технологій в державне управління. Основні завдання політики британського уряду у сфері нових інформаційних і комунікаційних технологій – реалізації проекту Super Janet – побудови британської інформаційної супермагістралі; створення умов для інформаційного бізнесу і підприємництва.
У 1997 році у Великій Британії було сформульовано основні правові принципи інформаційної політики: технологічна нейтральність законів, сприяння міжнародному співробітництву, підтримка і захист інтересів споживача в комп’ютерних мережах і системах.
У британській інформаційній політиці визначені пріоритетні сфери застосування інформаційних технологій у суспільстві (першочергово в освіті, охороні здоров’я, приватному бізнесі).
Програма модернізації діяльності уряду Великої Британії “Електронний уряд” (до 2008 р.) передбачає створення електронних урядових і комерційних систем, забезпечення права вільного доступу до них громадськості. Інформаційна політика Великої Британії визначила основними напрямками діяльності:
– забезпечення конфіденційності інформації в автоматизованих мережах засобами нових технологій та відповідного правового регулювання;
– інвестування інформаційної галузі для глобальної модернізації суспільства;
– впровадження систем дистанційної освіти та створення дослідницьких установ для забезпечення формування інформаційного суспільства у ХХІ столітті (програма “Національна електронна освіта”);
– впровадження електронних послуг у суспільство – цифрового телебачення, електронних Smart-карток, електроніфікації уряду (до 2008 р.).
Інформаційна політика Федерального уряду Німеччини включає концепцію вільного транскордонного обміну інформацією, свободу у вираженні поглядів; розвитку комунікаційних та інформаційних мереж і систем; вільну конкуренцію в інформаційній сфері, створення відповідних новим політичним, економічним та інформаційним змінам у німецькому суспільстві норм і принципів правового регулювання інформаційної діяльності.
Правові основи національної інформаційної політики ФРН поєднують демократичні європейські традиції (право вільного обігу інформації державного, конфіденційного, комерційного характеру і персональної інформації приватного характеру, право загальнолюдських цінностей і право користувачів у комп’ютерних мережах і системах) і жорсткі обмеження щодо інформації, забороненої міжна-родними нормами. Закон ФРН про Інтернет (1997 р.) визначив відповідальність за поширення недозволених матеріалів (насилля, агресії, порнографії, злочинності, образи людської гідності), сформулював правила конфіденційності персональних даних, електронного підпису та відповідальності провайдерів за зміст інформаційних продуктів, які поширюються через їхні мережі. Політичні аспекти Закону про Інтернет стосуються прав та обмежень на свободу вираження поглядів і свободу слова та регулювання змісту інформації, що має негативні наслідки для психології суспільства, підвищення політичної активності з проблем прав людини.
Мета національної інформаційної політики Франції – становлення інформаційного суспільства; розвиток інформаційних супермагістралей (із забезпеченням франкомовності мереж); електронного ринку та банківської сфери; лібералізація комунікацій; оновлення інформаційного законодавства; стимулювання наукових досліджень у галузі інформаційного бізнесу; створення систем безпеки інформації та попередження комп’ютерних злочинів.
Інформаційна політика Росії забезпечується рішеннями органів державної влади, законодавством країни, зокрема Законом про участь в міжнародному обміні інформацією (1994 р.); Концепцією формування та розвитку єдиного інформаційного простору Росії і відповідних державних ресурсів (1998 р.); Концепцією інформатизації Росії (1993 р.); Законом про інформацію, інформатику та інформатизацію (1995 р.), а також федеральними цільовими та галузевими програмами. У Програмах зазначаються першочергові завдання з інформатизації Росії та становлення демократичних інститутів, а саме: інтеграція інформаційного середовища Росії в міжнародний інформаційний простір; демонополізація інформаційних служб і структур – власників інформаційних ресурсів; розвиток інформаційного ринку спільно з державним регулюванням; створення умов для підприємництва в інформаційній сфері; конституційні гарантії свободи слова і засобів масової інформації.
Основні напрямки інформаційної політики Росії:
– створення і розвиток електронної системи органів державного управління і влади суб’єктів федерації;
– формування єдиної технологічної інформаційної політики на рівні світових стандартів;
– забезпечення сертифікації, ліцензування інформаційних продуктів;
– правова охорона інформації;
– формування ринку інформаційних ресурсів;
– вдосконалення інформаційної освіченості населення;
– конверсія інфраструктури комунікацій військового призначення;
– забезпечення вільного доступу до інформації в глобальних мережах для широкої громадськості;
– демократизація засобів масової комунікації.
Базовими принципами Державної інформаційної політики Росії є:
принцип відкритості – всіх заходи інформаційної політики обговорюються суспільством і держава враховує громадську думку;
принцип рівності інтересів – політика держави враховує інтереси всіх учасників інформаційної діяльності незалежно від становища в суспільстві, форми власності і громадянства;
принцип системності – всі варіанти реалізації прийнятих рішень моделюються і беруться до уваги їх наслідки для об’єктів і суб’єктів інформаційної діяльності, яких ці рішення стосуються;
принцип пріоритетності виробника – за рівних умов пріоритет належить конкурентоспроможному національному виробникові інформаційно-комунікаційних засобів, товарів і послуг;
принцип соціальної орієнтації – основні заходи Державної інформаційної політики повинні забезпечувати соціальні інтереси російського суспільства;
принцип державної підтримки – заходи інформаційної політики, які спрямовані на інформаційний розвиток соціальної сфери, фінансуються державою;
принцип пріоритетності права – розвиток і застосування правових методів є пріоритетним щодо економічних і адміністративних рішень в інформаційній сфері.

Питання для самоперевірки
Що таке міжнародна інформаційна політика?
Які головні напрями національної інформаційної політики?
Що таке міжнародне інформаційне право?
Які основні напрями правового регулювання міжнародної інформаційної діяльності?
У чому полягає специфіка правового регулювання інформаційних відносин?
Які основні принципи інформаційної політики США?
Охарактеризуйте особливості національної інформаційної політики ФРН.
Визначте основні нормативно-правові акти, що регулюють національну інформаційну політику Росії.

Тема 6. Україна у світовому інформаційному просторі

Інформацію сьогодні слід розглядати як стратегічний продукт. Здатність суспільства збирати, обробляти, аналізувати, систематизувати та накопичувати інформацію, забезпечувати свободу інформаційного обміну є важливою передумовою соціального та технологічного прогресу, чинником національної безпеки, однією з основ успішної внутрішньої та зовнішньої політики. Інформаційна сфера має системо-утворюючий характер і впливає практично на всі галузі суспільних відносин.
Метою національної інформаційної політики України є створення передумов для побудови в державі розвиненого інформаційного суспільства як органічного сегмента глобального інформаційного співтовариства, забезпечення пріоритетного розвитку інформаційних ресурсів та інфраструктури, впровадження новітніх інформаційних технологій, захисту національних моральних і культурних цінностей, забезпечення конституційних прав на свободу слова та вільний доступ до інформації.
Інформаційна політика України враховує ціннісні орієнтації суспільства, зміну масової свідомості з часу проголошення незалежності, інформаційне об’єднання регіонів, демонополізацію інформаційного сектора, впровадження нових мультимедійних засобів зв’язку в усі сфери державного управління.
Основні принципи національної інформаційної політики: гарантованість права на інформацію, відкритість, доступність і вільний обіг інформації в суспільстві, законність одержання, використання та зберігання інформації.
Державна інформаційна політика – це сукупність основних напрямів і способів діяльності держави з одержання, використання, поширення та зберіганню інформації. Головними її напрямами є:
– забезпечення доступу громадян до інформації;
– створення національних систем і мереж інформації;
– зміцнення матеріально-технічних, фінансових, організаційних, правових і наукових основ інформаційної діяльності;
– забезпечення ефективного використання інформації;
– сприяння постійному оновленню, збагаченню та зберіганню національних інформаційних ресурсів;
– створення загальної системи охорони інформації;
– сприяння міжнародному співробітництву в галузі інформації та гарантування інформаційного суверенітету України;
– посилення інформаційної присутності України в МІП.
Державну інформаційну політику розробляють і здійснюють органи державної влади загальної компетенції, а також відповідні органи спеціальної компетенції. В Україні створена правова база для споживачів інформації, яка забезпечує (номінально) право на отримання інформації. Право на інформацію в Україні забезпечується Конституцією, Законами України “Про інформацію” (1992 р.), “Про пресу та інші засоби масової інформації” (1990 р.), “Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні” (1992 р.), “Про державну таємницю” (1994 р.), “Про телебачення та радіомовлення” (1993 р.), “Про авторське право і суміжні права” (1993 р.). Цей пакет законодавчих актів створює нормативно-правові засади розвитку державної політики в галузі інформації.
Інформаційне законодавство України визначає: загальні права людини (право на свободу слова, вільне вираження поглядів, обмін інформацією на основі традиційних і нових технологій); право засобів масової інформації (незалежність і плюралізм друкованих ЗМК, телерадіомовлення, інформаційних агентств та видавництв); правове регулювання телекомунікацій, комп’ютерних мереж, систем автоматизованої обробки персональних даних, електронної комерції; право інформаційної інтелектуальної власності (авторське право і суміжні права: патентне право, право ноу-хау).
Базовим є Закон України “Про інформацію” (1992 р.), в якому сформульовані основні поняття і політика держави в інформаційній сфері. Закон надає право громадянам на комунікацію, обумовлює режим доступу до інформації, широкі можливості розвитку підприємництва, регулює міжнародне співробітництво. Нормативно-правові акти, що регулюють процеси інформатизації (Закон України про національну програму інформатизації 1998 р.), визначають загальні принципи державної політики у сфері інформатизації: розвиток інфраструктури, концентрацію комунікації у сфері державного управління, вільну конкуренцію інформаційного підприємництва, безпеку фінансового інформаційного середовища, розвиток інформаційної економіки. Пріоритетними напрямками впровадження інформаційних технологій визнані: створення нормативно-правової бази (комп’ютерного права), побудова нових сучасних каналів зв’язку, зокрема оптоволоконних, супутникових, телекомунікаційних, формування комп’ютерної мережі освіти як компонента Інтернет, створення інформаційних продуктів, систем захисту інформації тощо.
Інформаційне право будується на принципах інформаційної відкритості, прозорості в діяльності державних установ та інших юридичних осіб, гарантованості інформаційної безпеки особистості, суспільства, держави.
Чіткішому регулюванню та розвитку інформаційних відносин сприятиме прийняття Інформаційного кодексу України.
Інформаційне законодавство визначає процедури і умови, завдяки яким повинен здійснюватися доступ до інформації державних і комерційних структур, персональної інформації та її поширення. Важливим завданням держави є забезпечення інформаційної безпеки України, яка залежить від вирішення проблем формування і керування процесами суспільної свідомості, виробництва та репродукції інформаційних ресурсів і доступу до них, створення цивілізованого ринку інформаційних продуктів і послуг, реалізації прав громадян на інформацію. На державному рівні повинно бути сприяння і фінансування заходів, спрямованих на соціально-психологічну адаптацію громадян до умов життя в інформаційному суспільстві, оволодіння новими інформаційними технологіями.
Пріоритетні завдання для переходу українського суспільства на якісно новий рівень інформаційної цивілізації:
– розвивати український сегмент глобальної мережі Інтернет для забезпечення вільного і рівноправного доступу до глобальних інформаційних ресурсів;
– впровадити міжнародні стандарти для комп’ютерних систем та інформаційних технологій;
– сприяти розвитку української індустрії програмного забезпечення, національних лінгвістичних комп’ютерних систем;
– розвинути систему дистанційної освіти за новими напрямами підготовки спеціалістів – “інформаційне суспільство”, “інформаційне право”, “інформаційна економіка”, “інформаційна безпека”, “міжнародні інформаційні системи і технології”, “електронна комерція” та мережу електронних бібліотек і дистанційного доступу до інформаційних бібліотечних ресурсів;
– розробити програму впровадження цифрового телебачення і трансформації медійного сектора;
– забезпечити законодавчу, нормативну та інституційну підтримку інформаційного суспільства;
– забезпечити поширення культурних цінностей та історичної спадщини українського суспільства за допомогою мультимедійних технологій;
– підтримати ініціативи щодо проектів електронної комерції, електронних бірж, аукціонів, торгів, впровадити системи електронних безготівкових розрахунків та електронного підпису.
Сьогодні на державному рівні усвідомлено, що Україна залишиться на другорядних позиціях і не зможе ефективно використовувати можливості новітніх інформаційних технологій, якщо не буде державного сприяння розвитку національної складової глобальної інформаційної мережі Інтернет та забезпечення широкого доступу до неї в Україні. Тому вийшов Указ Президента України № 928/2000 “Про заходи щодо розвитку національної складової глобальної інформаційної мережі Інтернет та забезпечення широкого доступу до цієї мережі в Україні” від 31.07.2000.
Український сегмент мережі Інтернет почав розвиватися з кінця 1990 р., а домен .ua був зареєстрований у грудні 1992 р. За даними Державного комітету зв’язку та інформатизації, станом на 01.01.05 користувались послугами доступу в Інтернет 8,4% мешканців України, проти 8% у 2003 році. За іншими оцінками, ринок Інтернет за 2004 рік становив 48,7 млн доларів. Сьогодні в Україні працюють 280 інтернет-провайдерів, які забезпечують доступ до мережі Інтернет. Їхній прибуток за останній рік становив приблизно 28 млн доларів, що вище, ніж у попередньому році, на 76%.
Найрозповсюдженішою в національному сегменті Інтернет є інформація про діяльність суб’єктів господарювання (37%), інформаційно-довідкова (17%), розважальна (15%), щодо діяльності наукових, дослідницьких та навчальних установ (4,4%), електронні версії ЗМІ (6%). Інформація про діяльність органів державної влади всіх рівнів займає 1,3%.
Основною причиною відставання в сфері розвитку українського сегмента мережі Інтернет є висока вартість комп'ютерів і тарифів на Інтернет-послуги та недостатня адаптованість українського суспільства і держави до використання новітніх інформаційних технологій.
Проблема ускладнюється тим, що в Україні практично не створюється власний якісний інформаційний продукт, який буде захищений від небажаних глобальних інформаційних впливів і протистоятиме їм.
З метою прискореного економічного розвитку України і розбудови інформаційного суспільства в Україні розроблено довгострокову державну програму “Електронна Україна”, основним завданням якої є розвиток Інтернет-індустрії. Програма передбачає широке використання сучасних засобів зв'язку, у першу чергу Інтернету, на всіх рівнях державного управління; перехід усіх державних структур на електронний документообіг; об'єднання локальних державних мереж у єдину мережу; доступ державних службовців до Інтернету, а також уможливлення інтерактивної участі громадян України через Інтернет у державних процесах.
Основними напрямами національної інформаційної політики України є:
– захист внутрішньо- та зовнішньополітичних інтересів держави;
– реформування ЗМК відповідно до демократичних принципів Ради Європи (з огляду на зобов’язання України як члена міжурядової регіональної організації);
– створення національного законодавства за всіма сферами інформаційної діяльності (загальні норми і принципи, про обмін інформацією, право ЗМК, комп’ютерне право, право інформаційної інте-лектуальної власності);
– запровадження різних форм контролю за дотриманням принципів інформаційної політики та національного законодавства;
– розвиток інформаційної культури і духовного середовища;
– формування інформаційних ресурсів, єдиного українського інформаційного простору і забезпечення інформаційної безпеки як компонента національної безпеки держави.
Забезпечення ефективної присутності України у світовому інформаційному просторі потребує таких дій з боку держави в міжнародній сфері, як фінансова і правова підтримка створення і розповсюдження україномовної інформаційної продукції, розповсюдження у світі вітчизняної культурно-мистецької і друкованої продукції; дотримання принцип Європейської Конвенції про права людини, міжнародних документів у галузі міждержавного інформаційного співробітництва.
Дієвість інформаційної політики може бути набагато вищою, якщо держава обере стратегію активного учасника інформаційного ринку. Це вимагає налагодження виробництва та захисту власного інформаційного продукту, створення умов для просування його на ринку, розвиток методів підготовки споживачів до сприйняття інформації.
В основу розвитку національної інформаційної політики покладено нові стратегії: зокрема, триває доопрацювання проекту Концепції національної інформаційної політики України, Програми інформатизації України (е-Україна), створення системного Інформаційного кодексу України, Національного фонду цифрової культурної спадщини, Програми безперервної освіти на базі інформаційно-комунікаційних технологій, об’єднання неурядових організацій в Асоціацію громадських сил для забезпечення свободи слова та вільних засобів масової інформації і комунікації.

Питання для самоперевірки
Визначте мету національної інформаційної політики України.
Які основні напрями національної інформаційної політики України?
Охарактеризуйте основні нормативно-правові акти, що регу-люють національну інформаційну політику України.
Назвіть пріоритетні завдання переходу України до інформаційної цивілізації.
Які нові стратегічні напрямі інформаційної політики України?

Тема 7. Інформаційна безпека у сучасному світі

У зовнішній політиці будь-якої країни має бути постійно присутнім інформаційний захист національних інтересів держави. Інформаційна безпека виступає вагомою складовою національної безпеки. Інформаційна безпека – завжди балансування між інформаційною відкритістю та закритістю, між прагненнями: максимально розширити доступ громадян до невтаємниченої публічної інформації (державної, комерційної, наукової, освітньої, персональної тощо) й максимально захистити інформацію корпоративного і приватного змісту.
Вчені вважають, що поняття інформаційна безпека слід розрізняти із поняттям безпека інформаційної сфери. Під останнім розуміють стан захищеності створення, накопичення, зберігання, поширення й використання інформації.
Під захистом інформації розуміємо систему організаційно-технічних заходів, які спрямовані на недопущення несанкціонованого доступу до інформації, несанкціонованої модифікації, витоку, знищення, порушення цілісності тощо, чи то іншими словами, систему заходів, направлених на захист інформаційного ресурсу.
А інформаційна безпека трактується як захист інформації від інформаційних впливів. Точнішим буде пояснення інформаційної безпеки країни як захисту від інформаційних загроз.
Інформаційна безпека – це стан захищеності суспільства, держави, особистості, захисту інформаційних ресурсів, які забезпечують прогресивний розвиток життєво важливих сфер суспільства. Інформаційну безпеку слід розуміти як сукупність засобів забезпечення інформаційного суверенітету країни, захист інформаційної сфери від зовнішніх і внутрішніх інформаційних загроз. Вона має включати і ефективну протидію сукупності інформаційних загроз, які небезпечні не лише для суто інформаційної сфери.
Завдання інформаційної безпеки – це створення системи протидії інформаційним загрозам та захист власного інформаційного простору, інформаційної інфраструктури, інформаційних ресурсів держави.
Потреба забезпечення інформаційної безпеки обумовлюється:
– необхідністю забезпечення національної безпеки країни в цілому;
– існуванням таких загроз інформаційній сфері країни, які можуть завдавати значної шкоди загальним національним інтересам;
– врахуванням того, що за допомогою інформації можна впливати на зміну свідомості та поведінки мас людей.
До концепції національної безпеки України, прийнятої в 1997 р., до загроз національній безпеці включає, зокрема, повільне входження України у світовий інформаційний простір з одного боку, а з іншого – інформаційну експансію з боку інших держав. Отже, щоб інформаційний захист був ефективним, у зовнішньополітичній діяльності треба дбати, щоб Україна була інформаційно присутня за кордоном, зокрема: розширяла радіомовлення на зарубіжжя; впроваджувала програми телевізійного іномовлення, створювала мережу супутникового зв’язку; посилювала кадровий склад дипломатичного представництва України; поліпшувала матеріально-технічну базу інформаційних служб; входила до міжнародної системи обміну інформацією; укладала необхідні для себе двосторонні міждержавні угоди (у першу чергу з сусідніми країнами) щодо транскордонного радіо і телемовлення, поглиблювала вигідну співпрацю українських ЗМІ із зарубіжними.
Існує діалектичний зв’язок між пріоритетами в зовнішній політиці та рівнем усвідомлення стану інформаційної безпеки всередині країни. За розрахунками деяких українських спеціалістів серед зовнішніх загроз Україні за рівнем небезпеки виділяються: втрата традиційних ринків збуту, недосконалість економічних зв’язків, висунення територіальних претензій до України, втручання у внутрішні справи України, переорієнтація суспільства на чужі для нації цінності. Інформаційна загроза в тих розрахунках навіть не фігурує. Відповідно і питання інформаційної безпеки України все ще залишається на узбіччі зовнішньої політики нашої держави.
Інформаційна загроза – це сукупність факторів, які створюють небезпеку для конституційних прав і свобод особистості, державної таємниці, зберігання цінної для суспільства інформації від несанкціонованого доступу і розповсюдження.
Розглядаються зовнішні і внутрішні загрози інформаційній безпеці, а також заходи і засоби протистояння і боротьби проти несанкціонованого доступу до інформації.
Серед зовнішніх загроз інформаційній безпеці можна виокремити такі:
– інформаційний простір;
– інформаційний суверенітет;
– внутрішня стабільність;
– діяльність державних або недержавних органів і фірм.


Зовнішніми і внутрішніми інформаційними загрозами для України є:
– непрозорість для України міжнародного інформаційного простору;
– децентралізація контролю за інформаційною діяльністю і регіональні проблеми;
– інформаційна експансія країн близького зарубіжжя (зокрема, Росії);
– використання “інфоструктури” для транзиту масивів інформації через кордони держави на умовах транснаціональних інформаційних монополій.
Причини загроз інформаційній безпеці України:
– обмеження свободи слова та доступу громадян до інформації;
– маніпулювання громадською думкою з боку державної влади, фінансово-політичних кіл;
– спотворення (знищення) інформаційних ресурсів;
– обмеження можливостей органів державної влади приймати адекватні рішення;
– порушення штатного режиму функціонування критично важливих інформаційних мереж і систем управління;
– низький рівень інтегрованості України у світовий інформаційний простір;
– недостатня поінформованість міжнародної спільноти про Україну;
– витік інформації, яка складає державну таємницю та є власністю держави.
В Україні вагомим є гуманітарний аспект інформаційної безпеки – вплив інформаційних потоків на цілісність і самобутність змістовного простору суспільства, руйнування мовної та культурної самобутності в умовах глобалізації.
В Україні політика забезпечення інформаційної безпеки будується на досить прогресивних засадах, а саме:
– відповідальність за збереження інформації, її засекречування і розсекречування персоніфікується;
– суб’єкти, які збирають, накопичують і обробляють персональні дані й конфіденційну інформацію, несуть відповідальність перед законом за збереження і використання;
– держава забезпечує захист суспільства від хибної, викривленої і недостовірної інформації, що надходить через засоби масової інформації;
– держава реалізує контроль за створенням і використанням засобів захисту інформації шляхом їхньої обов’язкової сертифікації та ліцензування діяльності в галузі захисту інформації тощо.
Цілі політики інформаційної безпеки:
– забезпечення реалізації конституційних прав громадян, суспільства та держави на інформацію;
– забезпечення захисту інформаційного суверенітету України, зокрема, захисту національного інформаційного ресурсу, а також захисту та контролю систем формування суспільної свідомості в сучасних умовах інтернаціоналізації та глобалізації процесів, що відбуваються в інформаційній сфері;
– забезпечення рівня інформаційної достатності для прийняття рішень державними установами, підприємствами та громадянами;
– забезпечення належної присутності країни у світовому інформаційному просторі.
Завданнями політики забезпечення інформаційної безпеки є:
Виявлення, оцінка та прогнозування поведінки джерел загроз інформаційній безпеці, що здійснюється шляхом оперативного моніторингу інформаційної обстановки.
Вироблення, координація та здійснення єдиної державної політики в галузі інформаційної безпеки.
Створення та експлуатація систем забезпечення інформаційної безпеки.
Розробка, координація та здійснення єдиної державної політики в галузі міжнародних інформаційних відносин, зокрема у напрямку формування іміджу держави.
Напрямки інформаційної безпеки
Інформаційна безпека має такі напрямки:
1. Система заходів, спрямованих на недопущення несанкціонованого доступу до інформації, несанкціонованої її модифікації або порушення цілісності. Цей напрямок часто називають Informational Security.
2. Захист політичних, державних і громадських інтересів країни, загальних моральних цінностей; недопущення закликів до порушення територіальної цілісності; заборона інформації, яка включає ідеї війни, насилля, дискримінації і посягання на права людини.
3. Попередження розповсюдження відомостей, що становлять державну таємницю, а також відомостей з обмеженим доступом і інформації закритого типу, що переміщається через державний кордон.
Міжнародний аспект
Вперше проблема інформаційної безпеки внесена США в 1947 р. при прийнятті Закону “Про національну безпеку” США.
Практичне вирішення проблем інформаційної безпеки, притягнення до відповідальності за порушення або загрозу інформаційній безпеці у кожній державі здійснюється в порядку, передбаченому нормами міжнародного права, відповідними міждержавними договорами, а також внутрішнім законодавством.
Інформаційна безпека регулюється визначеними нормами міжнародного права, які зафіксовані в документах ООН і ЮНЕСКО, в документах європейських міжнародних організацій, а також у нормативних актах окремих держав. Існує міжнародна норма стосовно перекрученої інформації, інформації, що включає заклики до повалення державного ладу в іншій країні. У міжнародних документах зафіксований захист інтелектуальної інформації, а також захист комерційної інформації.
Кожна більш-менш розвинена країна має закони про захист інформації в різних галузях, наприклад:
– Франція має закон “Про інформацію, інформаційні файли та права людини” (1978 р.);
– Німеччина, Австрія, Бельгія, Данія, Ірландія – Закон “Про захист інформації” (1990 р.);
– Фінляндія, Ісландія – Закон “Про захист інформації про особу”;
– Люксембург – Закон “Про використання інформації в процесі роботи з комп’ютером.
У світі відбуваються інформаційні війни, які здійснюються за допомогою спеціальних установ, дипломатичних представників у країнах перебування; спеціальних технологій, які включають в себе новітні досягнення в галузі інформації та комунікацій.
Інформаційні війни здійснюються для забезпечення політичних, економічних інтересів урядів, політичних партій і рухів для реалізації влади і захисту національних інтересів на території іншої держави або в окремих регіонах. Інформаційна війна здійснюється з метою пропаганди ідей масового впливу на громадську думку, а також для вивчення реакції міжнародного співтовариства на ті чи інші прогнозовані рішення. Приклади (інформаційних операцій):
– “Буря в пустелі”, “Грім в пустелі” в районі Перської затоки;
– “Відродження надії” у Сомалі;
– “Спільні зусилля” в Боснії та Герцеговині;
– “Автономія Албанії”;
– “Шторм на Гаваях”.

Інформаційна війна має два аспекти (два види забезпечення):
– ідеологічний аспект;
– технологічний аспект.
До ідеологічного аспекту відносять ідеологічну обробку населення, яка призводить до нестабільності політичної ситуації у країні, до дезорієнтації населення і спричинення паніки. Навіть незначне проникнення інформації з метою забезпечення операції веде до значних матеріальних наслідків і до забезпечення інтересів більш розвинутої країни. Крім того, масований вплив інформації на громадську думку приводить до спокійного ставлення до агресивних кроків і навіть воєнних дій.
З точки зору технічного забезпечення мова йде про те, що у визначений час приводяться в дію програмні віруси, логічні бомби, закладені у пам'яті інформаційних комп'ютерних мереж. Вони здатні зруйнувати і знищити програми управління, бази даних, а також зру-йнувати і знищити рахунки в зарубіжних банках, заглушити теле- і радіомовлення в певному регіоні, припинити діяльність армійських пунктів зв'язку та управління.
До інформаційної експансії можна віднести поширення сфери впливу транснаціональних корпорацій у певному регіоні з метою конкуренції, завоювання інформаційного ринку і одержання прибутків від видів інформаційної діяльності.
Інформаційна інтервенція – це тенденційна інформація, яка розповсюджується через системи зв'язку суб'єктивні факти та суб'єктивна інформації, які впливають на суспільну думку і прийняття рішень в іншій державі.
Інформаційний тиск – один із видів інформаційних загроз, який застосовується для розв'язання міжнародних проблем, для попередження міжнародних конфліктів або для того, аби змусити державу, що порушує міжнародні правила, увійти в міжнародне правове поле. Інформаційний тиск застосовується як прийом превентивної дипломатії.

Питання для самоперевірки
Що таке інформаційна безпека і чим вона відрізняється від поняття захист інформації?
У чому полягають завдання інформаційної безпеки?
Що таке інформаційна загроза?
Які види інформаційних загроз існують?
Охарактеризуйте зовнішні та внутрішні загрози інформаційній безпеці України.
Які існують причини загроз інформаційній безпеці України?
Охарактеризуйте напрями інформаційної безпеки.
Що таке інформаційна війна?
Чим відрізняються технологічний та ідеологічний аспекти інформаційних війн?

Тема 8. Технології PR у зовнішній політиці.
Імідж держави та політичного лідера

У сучасному світі вміле управління інформаційними потоками стає життєво важливим ресурсом державної політики. Інформація та комунікації завжди були важливими складовими стратегії, але сьогодні з поняттям інформація пов’язано набагато більше питань, ніж будь-коли. Контроль над інформацією і могутність, впливовість стають нерозривно пов’язаними між собою, причому в усіх сферах: політичній, економічній, військовій. За минуле століття було сформовано цілий комплекс агресивних комунікацій: пропаганда, реклама, війни компроматів, спеціальні психологічні операції, навіть такі начебто безневинні форми комунікацій як public diplomacy та public relations (PR).
Розвиток технології PR належить до 60-х – початку 70-х років ХХ-го століття. Структури і технології PR займають важливе місце у формуванні стратегій в різних сферах міжнародних відносин. Зокрема, в сфері зовнішньої політики, технології та стратегії PR формують програми, концепції та взаємозв'язки між державами, які допомагають досягти взаєморозуміння, компромісу і суспільної гармонії.
Public relations – це спеціальна система управління інформацією з метою поширення інформаційної продукції через засоби масової комунікації для спрямованого формування бажаної громадської думки.
Мета PR – встановлення двостороннього та багатостороннього спілкування для виявлення спільних інтересів і досягнення компромісу. Масштаби такої взаємодії можуть бути різними і залежати від характеру сторін, але філософія, стратегія та методи PR залишаються подібними. За допомогою визначених методів досягають врегулювання криз, поліпшення відносин між окремими членами міжнародного співтовариства, пропагують нові ідеї міжнародного співробітництва, створюють імідж держави, міжнародної організації чи претендента на лідерство.
Засобами PR-технологій є:
– вплив на громадську думку (створення і формування громадської думки в бажаному напрямку);
– суспільні відносини, тобто впровадження PR-технологій в урядові структури для зв'язків з громадськістю по вертикалі і горизонталі;
– політичні відносини (створення іміджу партій, рухів та громадських об'єднань, а також пропаганда політичних ідей в суспільстві);
– міжнародні відносини (створення іміджу держави та (або) лідера і підтримка їхнього (його) позитивного іміджу);
– використання засобів масової інформації (функція ЗМІ полягає в розповсюдженні іміджів і забезпеченні інформаційної стратегії PR-кампанії);
– фінансові та економічні відносини (створення, пропозиція та розгортання діяльності підприємств, організацій і установ, а також реклама товарів і послуг на різних рівнях: національному, регіональному і міжнародному).
Public relations в міжнародних відносинах – це діяльність, що проводиться країною для створення позитивного образу в міжнародному співтоваристві.
Міжнародні відносини супроводжуються інтенсивним комунікаційним потоком, який виражається в різних формах. Стратегії PR допомагають інформувати міжнародне співтовариство про зовнішню політику держави, створювати позитивний імідж у міжнародних інформаційних потоках, розповсюджувати позиційні матеріали під час протокольних заходів у межах міжнародних організацій та неофіційних форумів.
Стратегії PR у міжнародних відносинах мають на меті:
– домовитись про пріоритети, проаналізувати майбутню аудиторію, визначити джерела інформації, яким довіряє міжнародне співтовариство, виявити засоби переконання і працювати в певному напрямку, не перетинаючи напрямків діяльності конкурентів або союзників;
– визначити посередників і підготувати моніторингові тести, врахувати міжнародні процеси, суспільні явища та інші зовнішні обставини, які безпосередньо не пов'язані з стратегією, але можуть вплинути на ефективність кампанії.
Репертуар методів public relations у зовнішній політиці досить широкий: від офіційних прес-конференцій та прес-релізів до конфіденційних зустрічей з провідними журналістами і редакторами та спровокованих урядовцями витоків секретної інформації. Свідома організація витоку секретної інформації може переслідувати мету зондування ситуації та можливої реакції на ту чи іншу дію, а також неофіційно сигналізувати про демарші уряду. В цьому випадку керівництво всіляко відмежовується від таких публікацій, називаючи їх неправдивими або провокаційними.
У міжнародних відносинах особлива роль належить створенню іміджу держави та іміджу її політичного лідера.
Імідж визначається як створення образу з певною метою, для відповідного реагування на нього. Позитивний імідж формується, якщо країна переконливо демонструє прогрес у своєму розвитку, виступає ініціатором широкомасштабних міжнародних заходів, організатором міжнародних форумів, які набувають значної підтримки і розголосу у світі, відіграє провідну роль у врегулюванні резонансних конфліктів і проведенні миротворчих операцій.
Імідж держави на міжнародній арені створюється за допомогою інформації про неї, яка надходить через офіційні і неофіційні канали. У стратегіях PR використовують для створення іміджу три основні засоби: пропаганду (пропаганда зовнішньої політики), паблісіті (публічність, популярність, рекламування засобами масової інформації) та рекламу.
Створенням іміджу займаються також засоби масової комунікації, які здатні впливати на міжнародне співтовариство та формувати потрібний образ і потрібне його сприйняття.
Фахівці виділяють чотири етапи процесу Проведення PR-кампаній:
1. Визначення проблеми. Зондування та відстеження проблеми, визначення точок зору, установок і поведінки тих груп громадськості, на які спрямовано вплив політики організації.
2. Планування і програмування. Зібрана на першому етапі інформація використовується для прийняття рішень щодо програми роботи з громадськістю, визначення завдань, змісту практичних кроків, стратегії і тактики комунікації.
3. Дія і комунікація. Реалізація програми, спрямованої на досягнення конкретних змін у кожній групі громадськості як складових, наближення до загальної програмної мети.
4. Оцінка програми. Це останній етап процесу управління, який включає оцінку підготовки, ходу реалізації та досягнутих результатів програми.
Серед політичної та управлінської еліт нашої держави вже існує чітке усвідомлення необхідності формування і реалізації політики присутності України у світовому інформаційному просторі. Проте можна вести мову про відсутність чітко визначених напрямків і механізмів реалізації цієї політики. Навіть у проекті Концепції національної інформаційної політики увагу зосереджено на інших важливих питаннях, а саме: інформатизація, захист національного інформаційного простору, розвиток системи виробництва інформації тощо. Проблема ж створення та підтримки іміджу держави у світі, а також оперативного забезпечення зовнішньополітичних рішень виявилося поза увагою авторів цієї Концепції.
Імідж країни (як образ, що цілеспрямовано формується і має здійснювати емоційно-психологічний вплив та полегшувати процеси прийняття рішень) є досить сталою конструкцією, яка складається з багатьох чинників.
Досвід сусідів. Концепція зовнішньої політики РФ дає таке визначення інформаційного супроводження зовнішньої політики – “доведення до світової громадськості об’єктивної та точної інформації про позиції з основних міжнародних проблем, зовнішньополітичні ініціативи та дії держави, а також про досягнення культури, науки, інтелектуальну творчість”. Відзначено, що на перший план висувається завдання формування позитивного сприйняття держави, дружнього ставлення до неї. Елементами відповідної роботи в концепції також визначено цілеспрямовані зусилля щодо широкого роз’яснення за кордоном сутності внутрішньої політики Росії, процесів, що відбуваються в державі, а також прискорений розвиток власних ефективних засобів інформаційного впливу на суспільну думку за кордоном.
В Україні до останнього часу був відсутній єдиний центр координації зусиль органів державної влади з формування іміджу країни в зовнішньополітичному контексті. Тільки в березні 2005 р. при Секретаріаті Президента України було створено Головну службу інформаційної політики, на яку, серед інших завдань, було покладено й виконання роботи пов’язаної з формуванням іміджу країни, поширенням інформації про її історію, сучасний розвиток і досягнення. На порядку денному розробка відпрацьованих варіантів дій за різних обставин та оперативне застосування цих варіантів. Такі типові варіанти мають включати, зокрема, інформацію про можливих закордонних партнерів-комунікаторів (ЗМІ, окремих журналістів, PR-агенцій, консалтингових та лобістських структур тощо), чітко визначені цільові аудиторії (з урахуванням особливостей та інтересів кожної групи), ключові повідомлення для кожної окремої аудиторії. Слід вдосконалювати систему та механізми фінансування такої роботи. Окремі заяви та інтерв’ю керівництва держави не можуть створити достатній інформаційний потік, а проведення будь-якої комплексної кампанії дорого коштує (лобістська кампанія у США коштує мінімум 100 тис. доларів на рік).
Класичними напрямами забезпечення присутності окремої країни у світовому інформаційному просторі є закупівля місця на газетних шпальтах (проплата замовних статей – широко практикується в США), телеканалах, здійснення PR-кампаній, поширення іміджевих матеріалів за допомогою мережі дипломатичних, консульських і торговельних представництв. Наразі в посольствах відчутна нестача таких іміджевих (пропагандистських) матеріалів. Всі ці заходи потребують вкладання значних коштів, але, як свідчить досвід східноєвропейських країн, які сьогодні вже стали членами ЄС (Польщі, Угорщини, Чехії), є достатньо ефективними. Свого часу громадська організація “Україна відома” за свій кошт постачала в посольства друковані матеріали про Україну.
Важливо також забезпечити доступ України до світового інформаційного простору. Країна, яка виключена з інформаційного простору, не може брати активну участь у створенні свого іміджу і є вразливою до агресивних дій гравців міжнародної політики, які все частіше приймають форму методів спеціальних інформаційних операцій. 1 березня 2003 р. розпочала трансляції державна телерадіокомпанія “Всесвітня служба іномовлення “Україна і світ”, яка має забезпечити умови для ефективної пропаганди зовнішньополітичного курсу та систематичного інформування світової громадськості про життя та розвиток України.
Влітку 2002 р. розпорядженням Кабінету Міністрів України було схвалено програму “Інвестиційний імідж України”, якою визнано нагальну потребу в запровадженні системи ефективних заходів з інформування світової спільноти та покращення іміджу України. Однак, слід зазначити, що і після цього системна робота в цьому напрямку не ведеться.
Важливою для формування позитивного іміджу України розглядається стабільна співпраця з представниками зарубіжних інформаційних агенцій, акредитованих Україні, які мають переважне право на публікації матеріалів про країни перебування. Береться до уваги, що саме вони є головним джерелом негативної чи позитивної інформації, яка впливає на сприйняття іміджу держави та її політичних рішень у свідомості зарубіжної громадськості. Тому дедалі ширше застосовується практика запрошення в Україну провідних політологів, парламентарів, журналістів, насамперед тих, хто прихильно ставиться до країни та об’єктивно впливає на інформаційний образ держави в зарубіжних ЗМК.
Використання інформаційно-комунікаційних технологій та глобальної інфоінфрастуктури, зокрема мережі Інтернет, створює нове середовище для дипломатичної діяльності. Трансформація інформаційно-аналітичного забезпечення зовнішніх зносин знайшла відображення в концепції віртуальної дипломатії.
Вивчаючи досвід зарубіжних країн можна визначити, що, наприклад, інформаційна установа Держдепартаменту США (USIA) проводить різні аналітичні дослідження для найвищого ешелону влади з оперативних, стратегічних проблем та персоналій; готує інформаційно-аналітичні доповіді про реакцію світової громадськості на актуальні міжнародні події; повідомлення, які потребують оперативного реагування зовнішньополітичного відомства; тематичні огляди з детальним аналізом міжнародних проблем і прогностичними рекомендаціями.
Головними комунікаційними інструментами USIA є Веб-портал у мережі Інтернет, спеціалізовані електронні ростри (досьє), електронні публікації телеконференцій, програми та прес-центри.
Офіційний Web-сайт USIA має кілька блоків, які містять: міжнародні новини, заяви, інформацію про зовнішню політику, програми з питань інформаційного суспільства та інформаційної економіки, дослідження світової та регіональної політики, позицію з проблеми міжнародної безпеки, злочинності та боротьби з тероризмом, відомості з основоположних прав і свобод Америки, співробітництва з ООН та іншими міжнародними організаціями, про міжнародні договори та угоди. WEB-сайт оперативно забезпечує присутність зовнішньої політики США в міжнародних відносинах, спрямований вплив на політичні структури і світову громадську думку, PR-забезпечення політики США у структурі зовнішніх зносин.
Web-сторінка зовнішньополітичного відомства Німеччини представляє стратегію зовнішніх зносин, актуальні проблеми державної політики в ЄС, країнознавчу інформацію, регіональну політику, доктрину міжнародної кооперації.
Має власну Web-сторінку і МЗС України. Вона містить інформацію про всі аспекти міжнародного співробітництва, структуру і організацію МЗС України, позиційні матеріали, які безпосередньо висвітлюють офіційний погляд на міжнародні події, оперативне реагування на зміни у світовій політиці, іміджеві акції зовнішньополітичного відомства. Оперативність реагування на кризові ситуації чи інші глобальні проблеми дозволяють вирішувати кілька завдань мережевої дипломатії України: активно забезпечувати міжнародний діалог, впливати на світову громадську думку, нейтралізувати негативну інформацію про внутрішньополітичну ситуацію та захистити національні інтереси на міжнародній арені.
Досвід дипломатичної діяльності зарубіжних країн у мережі Інтернет, технології медіа- та іміджевої дипломатії необхідні для багатостороннього співробітництва України і створення позитивного іміджу держави на міжнародній арені.

Питання для самоперевірки
Яка мета PR-діяльності?
Що таке pablic relation в міжнародних відносинах?
Охарактеризуйте репертуар методів pablic relation в зовнішній політиці.
Що таке імідж держави на міжнародній арені?
Якими формами та методами формується імідж держави?
Визначте завдання України по формуванню іміджу країни у світових інформаційних потоках.
Яким чином використовується мережа Інтернет у формуванні іміджу держави?

Тема 9. Роль і місце засобів масової інформації
в міжнародному обміні інформації

Одним із основних джерел забезпечення реалізації прав і свобод людини на отримання інформації про внутрішню і зовнішню політику держави, роботу органів державної влади і подій в Україні та світі є засоби масової інформації (ЗМІ).
Масова комунікація – поняття багатозначне, воно включає процеси донесення інформації до широкої аудиторії, її вплив на маси, формування громадської думки, а також власне інформацію та засоби, за допомогою яких відбувається передача і розповсюдження інформації (преса, книгодрук, мережа Інтернет, радіо, телебачення, відео, кіно тощо).
Масова інформація – це публічно поширювана друкована та аудіовізуальна інформація. Згідно з законодавством України друкованими засобами інформації є періодичні друковані видання (преса) – газети, журнали, бюлетені тощо і разові видання з визначеним тиражем. Аудіовізуальними засобами масової інформації є: радіомовлення, телебачення, кіно, звукозапис, відеозапис тощо.
Засоби масової комунікації (ЗМК) – або мас-медіа: традиційні – наземне телебачення, радіомовлення, всі різновиди звукозапису та його поширення, кіно, друковані видання.
Нові ЗМК – супутникове, кабельне телебачення, а також відео і комп’ютери та їхнє програмне забезпечення.
В інформаційному суспільстві відбувається бурхливий розвиток системи ЗМІ. При цьому її ядро складають газетні та журнальні редакції, видавництва, студії радіо і телебачення з їхньою різноманітною продукцією. Але до ЗМІ належать вже й інформаційні служби (телеграфні агентства, агентства преси, рекламні бюро, прес-служби, агентства паблік рілейшинз, професійні журналістські клуби й асоціації).
ЗМІ у демократичному суспільстві мають виконувати три основні функції:
– громадський контроль за діяльністю органів державної влади, а саме критичний підхід до трьох основних гілок влади: законодавчої, судової, виконавчої;
– захист свободи слова в країні від можливого введення авторитарного режиму правління, незалежність ЗМІ від діючої влади та її впливу на роботу і діяльність ЗМІ;
– джерело інформації та створення рівних умов доступу до неї.
З усіх різновидів інформаційних потоків найважливішими є новинні потоки, які перетинають кордони держав, континентів, порушуючи суверенітет національних інформаційних просторів, впливають на різні чинники. Напрям новинних потоків переважно вертикальний (від розвинених країн до країн, що розвиваються). Горизонтальний потік новин хоча й існує, але він набагато слабший.
Новинні медіа розрізняються наступними основними ознаками:
– різні з технологічного погляду (телебачення, радіо, журнали, газети, електронні служби он-лайн);
– за жанром (інформаційний бюлетень і розділ новин у газеті, колонка експерта з громадської думки та репортаж із місця події тощо);
– за аудиторією.
Останнім часом ЗМІ стали провідними інституціями в публічній сфері, тобто у тій сфері соціального життя, де відбувається обмін інформацією і поглядами з питань, які становлять загальний інтерес, що надає можливість сформуватися громадській думці.

Впливовість мас-медіа визначається:
– масштабами охоплення аудиторії;
– рівнем технічної ефективності;
– швидкістю обігу інформації;
– ступенем залежності населення і політичних лідерів від мас-медіа в питаннях, що стосуються знання про світ політики за межами їхнього безпосереднього досвіду.
Журналістика та новинні медіа забезпечують трансляцію інформації про політично важливі події на дуже широку аудиторію, а також постачають населенню щоденну інформацію. Нагромаджуючись, новини істотно впливають на образи політики в нашій свідомості та можуть викликати наслідки на кожному рівні політичного життя – від індивідуальних уподобань під час виборів до окреслення контурів політичної культури.
Функції мас-медіа щодо зовнішньої політики на сучасному етапі:
ЗМІ представляють і ставлять на порядок денний громадського обговорення глобальні проблеми.
Служать джерелом і швидким передавачем інформації.
Визначають питання для громадського обговорення, що є важливими для прийняття урядових рішень у сфері зовнішньої політики.
Національні мас-медіа служать сигнальною системою для урядів інших країн про плани та дії власного уряду.
Національні ЗМІ можуть бути використані іноземними урядами для впливу на зовнішній курс країни.
ЗМІ презентують і служать засобом впливу на державну політику неурядових організацій.
Мас-медіа представляють світовій спільноті новоутворені держави, які прагнуть отримати повне міжнародне визнання (вагому роль у досягненні міжнародного визнання новоутвореними державами відіграють власне національні ЗМІ як джерела і передавачі інформації про події в цих країнах).
Сьогодні можна говорити про специфічні утворення (форми існування) мас-медіа і міжнародних відносин – це медіа-дипломатія і віртуальна дипломатія. Медіа-дипломатія – нове явище в зовнішній політиці ХХ століття. Воно виникло в останні два-три десятиріччя та стає все вагомішим фактором впливу на прийняття рішень у галузі міжнародних відносин.
Завдання медіа-дипломатії – створення медіа-іміджу світових подій, вплив через них громадської думки на політику, налагодження зв’язків урядових структур із медіа та їх закордонною інформаційною політикою.
Останнім часом телебачення заявило про себе як про найефективніший засіб медіа. Саме завдяки бурхливому розвитку таких його сучасних різновидів, як кабельне та супутникове телебачення, медіа-дипломатія стала не тільки можливою, але й істотною складовою у міжнародних відносинах сьогодення.
За допомогою медіа здійснюється негайна реакція у випадку появи в зарубіжних ЗМІ будь-якої негативної інформації, що стосується держави. Підходи і методи оприлюднення цієї реакції можуть бути різні – термінова прес-конференція, сюжет у телевізійних новинах, документальний фільм.
З одного боку, медіа-дипломатія – це ефективний механізм зовнішньополітичної акції, а з іншого – медіа виступають тим демократизуючим фактором, який знімає покров утаємниченості з дипло-матичної діяльності урядів, сприяє обговоренню цих проблем широкою громадськістю.
Вплив новинних медіа на аудиторію. Для впливу на масову свідомість використовують такі форми, як посилання на авторитетні джерела, на статистичні дані, на результати опитувань громадської думки, використовують графіки і таблиці, твердження експертів, свідчення очевидців, фотографії та зйомки з місця подій, аби переконати публіку, що повідомлення правдиве. В такий спосіб нав’язується певний погляд або точка зору.
Новинні медіа в політичній комунікації. Новини – це процес, навіть поєднання багатьох процесів, завдяки яким необроблена інформація перетворюється в новий інформаційний продукт – новини. Під час цього перетворення відбуваються процеси відбору тієї інформації, яка стане новинами, її редагування, її посилення, її деформування і викривлення, подекуди й маніпуляція нею.
Згідно з теорією пасивного ретранслятора, медіа є нейтральним дзеркалом реальності, яке зазвичай об’єктивно та неупереджено відбиває дійсність. Альтернативні погляди відводять засобам масової інформації роль активного учасника процесу формування змісту новин.
Виробництво новин можна уявити як процес їхнього добору та створення. Інформаційні організації повинні вирішити: де розташувати свої представництва і репортерів; які факти слід вважати подіями і включати їх у свіжі новинні сюжети; якими джерелами інформації можна скористатися в поточному порядку.
Для передачі репортажів про останні події, що відбуваються по всьому світу, газети, журнали і телерадіокомпанії можуть використати три можливості.
Способи одержання новин:
– від інших інформаційних агенцій (інформаційних бюро, мережевих служб тощо);
– утримання власного штату репортерів, кожен з яких спеціалізується в якійсь конкретній сфері (у такий спосіб забезпечують безперервний потік матеріалів з певної тематики: кримінальна хроніка, бізнесові новини тощо);
– привілейований доступ до джерел інформації у владних та інших офіційних структурах.
Більшість дрібних і середніх газет повністю залежать від інформаційних агентств, ціла мережа співробітників яких працює по всьому світу.
Інформаційні агентства збирають і розповсюджують інформацію. Співробітник агентства (кореспондент), що брав участь в якійсь події, наприклад прес-конференції, готує повідомлення. Він передає своє повідомлення в найближче відділення цього агентства. Звідти воно йде в центральну редакцію, де може бути доопрацьоване, тобто скорочене, переформульоване або доповнене, і, якщо воно достатньо важливе, передане клієнтам, тобто газетам, журналам, телерадіокомпаніям, установам преси і інформації, друкованим органам різноманітних союзів, що є абонентами агентств. Цей процес постійно прискорюється на основі впровадження інформаційних технологій.
Напрями діяльності інформаційних агентств:
– забезпечення об’єктивною інформацією про економічний, політичний та культурний розвиток країни;
– проведення заходів з координації обміну інформацією, технічним персоналом тощо.
Основні постачальники новин у світі – це три глобальні агентства: the Reuters (Велика Британія), AFP (Agence France Press, Франція) і AP (Associated Press, США). За даними 1997 р. в них працювало відповідно 15500, 3100 і 3420 осіб; вони мали відповідно 161, 182 і 237 своїх бюро в країні розташування і за кордоном.
Найбільша глобальна телевізійна мережа новин – CNN. Завдяки супутниковому зв’язку, саме ця служба новин неодноразово ставала першим джерелом новин із гарячих точок.
Усі ці служби новин протягом останнього часу стали також й глобальними агентствами з фінансової, історичної, торговельної та іншої інформації. Особливо показова в цьому плані інформаційна система Reuters. З 1973 р. працює його служба Monitor, яка забезпечує передплатників найповнішими даними, комерційно доступними на цей час доби. Інша служба Monitor Dealing, яка існує з 1981 р., дає можливість передплатникам контактувати один з одним за лічені секунди та проводити транзакції, використовуючи термінали Monitor. Агентство новин перетворилося на незамінне знаряддя міжнародного ринку валюти.
Показниками доступу до джерел інформації є:
– рівень інтернетизації:
характеризує зміну сучасного обміну інформацією;
сприяє концентрації засобів масової інформації;
посилює процеси злиття та придбання інформації у сфері ЗМІ та ЗМК;
– рівень телефонізації;
– рівень комп’ютеризації.
США – лідер на світовому ринку за кількістю телевізорів, ко-мп’ютерів, у експлуатації та освоєнні Інтернет, тому що США – це батьківщина Інтернет, має розвинуту інформаційну структуру ринку, використовує мережу не лише для пошуку інформації, а з метою здійснення електронної торгівлі.
ЗМІ в Україні
Вирішальне значення для просування України на векторах сучасного інформаційного суспільства має національна медіа-політика включно з політикою у сфері телерадіомовлення.
Україна позитивно вирізняється серед держав СНД щодо кількості законів і нормативно-правових актів, що регулюють діяльність мас-медіа (до 240). Серед них такі закони: “Про інформацію” (1992 р.); “Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні” (1992 р.); “Про інформаційні агентства” (1995 р.); “Про телебачення і радіомовлення” (1993 р.); “Про внесення змін і доповнень до положень, що стосуються захисту честі та гідності й ділової репутації громадян і організацій” (1993 р.); “Про рекламу” (1997 р.); “Про порядок висвітлення діяльності органів державної влади та місцевого самоврядування в Україні засобами масової інформації” (1998 р.); “Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів” (1998 р.).
Але при цьому слід відзначити, що існуюча в Україні нормативно-правова база у сфері міжнародної інформаційної діяльності усе ще фрагментарна, тому існує потреба в подальшому вдосконаленні і систематизації законодавчого поля, існування якого є передумовою гарантування інтересів національної безпеки у сфері інформації.
Медіа-ринок в Україні перебуває у стадії формування; спостерігається стійка тенденція зростання кількості друкованих ЗМІ в Україні з часів проголошення незалежності. Станом на 1 березня 2005 р. в Україні зареєстровано та перереєстровано 21810 періодичних видань (на 5634 більше, ніж у 2002 р.). З них 9424 – видання загальнодержавної, регіональної та/або зарубіжної сфери розповсюдження, 12386 – місцевої сфери розповсюдження. Переважну більшість видань становлять газети – 13993 і журнали та видання журнального типу – 6364.
Зростає кількість зареєстрованих інформаційних, загальнополітичних, наукових, науково-популярних, рекламних друкованих ЗМІ, а також видань з питань економіки й бізнесу, для дітей і дозвілля.
Зареєстровано і перереєстровано 120 інформаційних агентств, з них 5 державних. Приріст за 2004 р. становить 41 інформагентство.
Разом з тим, викликає занепокоєння різке зменшення найменувань та тиражу книг, оскільки більшість видавництв в Україні є приватними.
Слід також відзначити, що переважна частина українських ЗМІ малорентабельні або взагалі збиткові, а тому вони розподілені між впливовими фінансово-політичними колами. Заангажованість ЗМІ істотно впливає на їхню інформаційну політику, яка визначається насамперед політичними інтересами власників ЗМІ і використовується ними для реалізації власних рішень. Хоча система ЗМІ забезпечує постійне зростання потоку політичної інформації в суспільстві, її власники часто намагаються надмірно впливати на політичну сферу, що призводить до замовчування альтернативних поглядів або нехтування ними.
Українське суспільство нині ще не готове до становлення нового типу ЗМІ, воно ще не має свого сформованого інтересу, а відповідно ЗМІ не можуть бути ефективними посередниками між суспільством і владою. Справжня свобода ЗМІ неможлива без усвідомлення цінності інформації з боку широких мас населення, які можуть стати на її захист.
В Україні сьогодні де-факто відсутній ринок засобів масової інформації. Про це свідчить зіставлення основних витрат (поліграфічні послуги, папір, інформаційне та технічне забезпечення виробничого процесу, зарплата тощо) та основних доходів (реклама, продаж та ін.) більшості ЗМІ в поєднанні з чинними ставками оподаткування.
Наслідком цього є відсутність у багатьох сегментах вітчизняного медіа-ринку об’єктивних умов для функціонування економічно незалежних ЗМІ.
Складна економічна ситуація в країні, зменшення платоспроможності населення, низький обсяг рекламного ринку, постійне зростання цін на папір є основними чинниками, що визначають хитке економічне становище вітчизняних ЗМІ як друкованих, так і електронних. Фактично такими, що окупають себе, є лише бізнес-видання та видання розважально-компілятивного характеру.
Існування більшості видань і телерадіокомпаній (ТРК) має переважно політичне обґрунтування, вони цілком залежать від дотацій засновників і здійснюють інформаційно-пропагандистське забезпечення діяльності власників.
Сьогоднішня українська журналістика є вкрай ювеналізованою, переважну більшість співробітників, зокрема центральних ЗМІ, складають журналісти віком до 30 років (зайвий радикалізм, поверховість матеріалів).
Недостатня фахова підготовленість значної частини журналістів, зумовлена як вадами існуючої системи журналістської освіти (відсутність фундаментальної освіти у будь-якій з галузей технічного, економічного або гуманітарного знання), так і специфікою виробничого процесу, що значно ускладнює професійний та інтелектуальний розвиток журналіста. Більшість співробітників ЗМІ не має глибокого розуміння сутності суспільно-політичних процесів, що вони висвітлюють.
Ситуація, що склалася, унеможливлює повноцінне виконання ЗМІ таких важливих функцій, як інформування населення, підтримання постійного діалогу між громадськістю та владою, забезпечення зворотного зв’язку, вироблення суспільних інтересів тощо.

Питання для самоперевірки
Чим відрізняються масова інформація і масова комунікація?
Які основні функції ЗМІ у демократичному суспільстві?
Які основні фактори та критерії розвитку засобів масової інформації у світі?
У чому полягає інтернетизація засобів масової інформації та які її наслідки?
Що таке медіа-дипломатія?
Що таке інформаційне агентство і які функції воно виконує?
Охарактеризуйте діяльність найбільших міжнародних інформаційних агентств.
Охарактеризуйте стан розвитку ЗМІ в Україні.
Які проблеми розвитку ЗМІ в Україні?

Тема 10. Міжнародні інформаційні ресурси науково-інформаційної діяльності

Сучасний етап розвитку цивілізації характеризується формуванням інформаційного суспільства. Це означає, що інформація починає відігравати все більшу роль у різних сферах життя, перш за все в економічній сфері. Інформація стає необхідним чинником не тільки розвитку, а й взагалі, існування суспільства. З іншого боку, великий попит на інформаційний продукт формує його пропозицію, а отже, можемо говорити про цілий інформаційний сектор ринку і про перетворення інформації на товар, що має свою ціну (і часто дуже велику). На сьогодні інформація та комунікація в деяких країнах складають до 6% ВВП.
Інформаційні послуги це:
– надання комунікаційних каналів для передачі інформації;
– збір і первинна обробка інформації;
– надання доступу до інформаційних баз даних;
– розповсюдження інформації;
– аналіз інформації.
Науково-інформаційна діяльність – це сукупність дій, спрямованих на задоволення потреб громадян, юридичних осіб і держави у науково-технічній інформації, що полягає в її збиранні, аналітично-синтетичній обробці, фіксації, зберіганні, пошуку і поширенні.
Інформаційні ресурси науково-технічної інформації – це систематизоване зібрання науково-технічної літератури і документації (книги, брошури, періодичні видання, патентна документація, нормативно-технічна документація, промислові каталоги, конструкторська документація, звітна науково-технічна документація з науково-до-слідних і дослідно-конструкторських робіт, депоновані рукописи, переклади науково-технічної літератури і документації), зафіксовані на паперових чи інших носіях, – згідно з законом “Про науково-технічну інформацію”, від 25 червня 1993 р. N 3322-ХII.
Цілі науково-інформаційної діяльності:
– сприяє вивченню законів суспільства та фундаментальних наук;
– в прикладних дослідженнях сприяти виробленню нового наукового знання;
– сприяти ефективному впровадженню результатів дослідження у виробництва,
Функції науково-інформаційної діяльності:
– організація наукових знань шляхом переробки, впорядкування та структурування інформації;
– розробка найбільш раціональних методів здійснення інформаційних процесів;
– визначення способів оптимальної організації зв’язку між наукою та виробництвом із використанням сучасних технологій;
– інтеграція теоретичних і практичних, інформаційних і виробничих потреб, сприяння подоланню інформаційних криз.
Класифікація Національної системи науково-технічної інформації України:
– територіальний напрям
Всеукраїнський рівень (Національна бібліотека України імені В.І. Вернадського, Український інститут науково-технічної та економічної інформації, Книжкова палата України).
Регіональний рівень (Центр науково-технічної та економічної інформації, Обласні універсальні наукові бібліотеки).
Локальний (низовий) рівень (інформаційні підрозділи установ на місцях, інформаційно-аналітичні відділи різних структур, науково-технічні бібліотеки).
– змістовний напрям
Універсальний рівень.
Багатогалузевий рівень.
Галузевий рівень.
Проблемно-тематичний рівень.
Основні складові Національної системи інформаційних ресурсів України:
– система інформаційних ресурсів;
– метабаза національних інформаційних ресурсів;
– база даних населення України;
– бази даних науково-технічної інформації;
– національна система електронно-бібліотечного ресурсу;
– автоматизована система ведення державного кадастру;
– актуалізовані картографічні інформаційні ресурси;
– національний банк даних із системи інформаційних послуг;
– міжгалузеві бази даних родовищ і запасів корисних копалин України;
– система бази даних будівельного комплексу;
– національна система розповсюдження періодичних видань в електронному форматі.
За останній час були створені такі державні ресурси: бази даних “Законодавчі та нормативні акти України”, “Податки України” (внесено близько 10 тис. документів), “Ресурси України” (постійно актуалізується інформація про 260 тис. підприємств та організацій України), “Єдиний державний реєстр підприємств та організацій України” (вне-сено з присвоєнням унікального коду, більше ніж 600 тис. суб’єктів господарської діяльності) та ін.
Напрями міждержавного обміну науково-технічною інформацією:
формування інформаційних ресурсів спільного користування;
спільне формування і використання інформаційних ресурсів, що відображає світовий потік інформації;
здійснення спільних науково-технічних програм міждержавного співробітництва в галузі НТІ;
інформаційна підтримка міждержавного науково-технічного співробітництва.
Основні складові державної програми “Електронна бібліотека”:
– створення центру корпоративної каталогізації;
– формування баз даних національної бібліографії України;
– максимально повне забезпечення доступу до інформаційних ресурсів.
Найкрупнішою міжнародною бібліотечною мережею в США й одночасно найбільшим у світі міжнародним комп'ютерним бібліотечним центром є OСLС (Online Computer Library Center – Онлайновий комп'ютерний бібліотечний центр. OCLC – це некомерційна організація, яка спеціалізується в галузі автоматизованого бібліотечного обслуговування та наукових досліджень у даній сфері. Головна мета його діяльності – це сприяння розширенню доступу до світової інформації і скороченню інформаційних витрат.
OCLC була організована як комп'ютерна бібліотечна мережа, яка включає нині понад 36 000 бібліотек у 74 країнах. Основою OCLC є всесвітній зведений електронний каталог, який використовується як зведений онлайновий каталог, що містить відомості про первинні документи та їхнє місцезнаходження. Доступ до нього відкритий бібліотекам із 1971 р. Каталог містить близько 42 млн записів, поданих на 400 мовах. Щорічно додається приблизно 2 млн записів.
OCLC пропонує досить широкий діапазон бібліотечних продуктів і комп'ютерних інформаційних послуг для різних бібліотек: бібліографічне обслуговування, колективне використання інформаційних джерел, довідкове обслуговування, контроль документообігу, засоби зв'язку і доступу, ретроспективну конверсію, каталогізацію за Десятковою класифікацією Дьюї та консервацію документів. Системи, що розробляє та підтримує OCLC, допомагають бібліотекам знаходити, комплектувати, каталогізувати та видавати для користування необхідні документи.
OCLC на сучасному етапі розробляє Програму Глобального Поширення (Global Sharing Program (GSP)) для прискорення розвитку міжнародних ресурсів. У програму включені правила для замовлень на книги за межами національних кордонів держав із метою залучення різних бібліотек світу до міжнародного партнерства з використанням єдиного міжбібліотечного абонемента (International Interlibrary Loan (IIL)).
Путівником по світових БД є Міжнародна мережа наукової та технічної інформації STN (Scientific & Technical Network) Interna-tional, яка 1996 р. відкрила спеціальний WWW-сервер баз даних STN Easy. Ця глобальна мережа зорієнтована на обслуговування наукових організацій і розробників наукоємної продукції. Вона є найбільшим акумулятором наукової, науково-технічної та нормативно-правничої інформації, гарантує простий, але водночас ефективний та за помірними цінами доступ до найновішої інформації. Кількість БД, що постійно поновлюються, становить понад 180, кількість країн-учасниць перевищує 70.

Питання для самоперевірки
В чому сутність науково-інформаційної діяльності?
Які функції науково-інформаційної діяльності?
Що входить до поняття інформаційні ресурси науково-технічної інформації?
Охарактеризуйте Національну систему науково-технічної інформації.
Які основні складові Національної системи інформаційних ресурсів України?
Охарактеризуйте найбільш значущі універсальні міжнародні бази даних – OCLC, STN International тощо.

Тема 11. Інформаційно-аналітичні дослідження у сфері
міжнародних відносин

До важливих проблем міжнародного співробітництва належать інформаційне забезпечення політичної системи міжнародних відносин, реагування на зміну ситуації, аналіз і прогнозування розвитку подій, адекватний вплив на небажані зміни. Якість урядових рішень, передбачення і випередження подій залежать від інформації, якою володіє система. Недостатність або недостовірність інформації може продовжувати серйозні проблеми в міжнародних відносинах.
Інформаційно-аналітичне забезпечення зовнішньої політики розглядається в трьох аспектах. Перший аспект – ідеологічне забезпечення зовнішньої політики шляхом розробки та висунення ініціатив і пропозицій, які б відповідали національним інтересам держави. Вони оприлюднюються в рамках міжнародних організацій, в переговорних процесах з окремими країнами або шляхом публічних заяв, меморандумів від імені зовнішньополітичних відомств. Другий аспект – пра-ктичне забезпечення зовнішньополітичної діяльності країни з метою підвищення міжнародного авторитету та активного впливу на міжнародну політику. Завдання полягає в тому, що необхідно заповнити світовий інформаційний простір інформацією про країну щодо подій всередині держави та навколо неї, дбати, щоб ця інформація була неупереджена та достовірна, і створювати свій імідж на міжнародній арені та підтримувати його спеціальними заходами. Третій аспект – організаційний. Це інформаційне забезпечення дипломатичних установ у країні перебування та оптимальний рівень координації місій із центром та іншими дипломатичними закордонними представництвами.
Фактично вся інформаційно-аналітична діяльність пов’язана з тим, щоб передбачити певні тенденції і зробити завчасні дії до виникнення небезпечної (чи позитивної) ситуації.
Мета інформаційно-аналітичного забезпечення у сфері міжнародних відносин полягає в тому, щоб забезпечити національні інтереси країни в міжнародному співтоваристві, захистити інформаційні зв’язки з іншими державами, заявити про свою позицію в світі, отримати інформацію про будь-яку іншу країну для використання в міжнародному співробітництві.
Основні принципи організації інформаційно-аналітичного забезпечення зовнішньої політики реалізуються міністерствами закордонних справ, дипломатичними представництвами та торговельно-економічними місіями. В здійсненні зовнішньополітичних комунікацій важливу роль відіграє також медіа-дипломатія як вагомий фактор впливу на прийняття рішень у міжнародних відносинах.
До різновидів інформаційного забезпечення зовнішньополітичних відомств належать:
спеціальні бюлетені, довідкові матеріали та інші види інформаційних матеріалів для внутрівідомчого користування;
бюлетені, довідки, щоденники та оперативні повідомлення дипломатичних установ (наприклад, оперативна інформація “щоденник посла”, що кожного тижня надходить до МЗС і включає детальний аналіз зустрічей, заходів, огляд ЗМІ країни перебування, а також проблем, які вирішує посольство для забезпечення національних інтересів);
дипломатичні досьє, прес-досьє, аналітичні та позиційні матеріали, спеціалізована інформація, довідкова інформація тощо;
моніторинг засобів масової комунікації зарубіжних країн щодо зовнішньої політики держави (для внутрівідомчого користування);
матеріали, прес-релізи та окремі повідомлення зовнішньополітичних відомств для засобів масової інформації і громадськості.
Інформаційно-аналітичне забезпечення зовнішньої політики здійснюється функціональними відділами міністерства закордонних справ: управлінням політичного планування і стратегії зовнішньої політики та управлінням інформації МЗС. Ці підрозділи розробляють, моделюють і рекомендують стратегії зовнішньої політики, забезпечують аналіз зовнішньополітичної ситуації та подають прогнози на підставі інформації, що надходять до інформаційно-аналітичного управління.
Відділ політичного планування та інформаційного забезпечення зовнішньої політики переважно збирає й аналізує інформацію, пов’язану з питаннями політичної та економічної безпеки.
Аналітичні матеріали вміщуються у внутрівідомчих бюлетенях “Поточний огляд зовнішньої політики і міжнародної ситуації ”, де розміщено не тільки прогнози та позитиви в реалізації зовнішньої політики, але й аналізуються помилки та невдалі рішення, які були прийняті в ході двостороннього або багатостороннього співробітництва.
Особливу роль в інформаційно-аналітичному забезпеченні має відстеження інформації, що надходить оперативним зв’язком від посольств та інших установ за кордоном і має пряме відношення до стратегії зовнішньої політики.
До основних функцій інформаційно-аналітичного управління належать:
аналіз інформації про зовнішню політику зарубіжних країн;
аналіз інформації з питань внутрішнього становища;
обробка та аналіз інформації для розповсюдження серед дипломатичних установ;
інформування засобів масової комунікації;
захист інформації відповідно до національного законодавства;
аналіз договірно-правової інформації;
аналіз інформації міжнародних організацій;
аналіз статистичної інформації, економічної інформації як всередині країни, так і за її межами.
Управління інформації зовнішньополітичного відомства розповсюджує інформацію про діяльність центру та його закордонних установ серед засобів масової комунікації, а також серед дипломатичних установ, що перебувають у державі. Управління інформації подає інформацію у вигляді прес-релізів, спеціальних довідкових матеріалів, у ході брифінгів, прес-конференцій, а також із спеціально розповсюджуваних бюлетенів для дипломатичних представництв. При цьому зовнішньополітичне відомство використовує перш за все власні канали інформації, тобто свої радіо-, телеканали, друковані видання, електронні видання. Крім того зовнішньополітичні відомства співпрацюють з відповідними інформаційними агентствами, які уповноважують розповсюджувати зовнішньополітичну інформацію.
За останні десятиріччя значно посилилась інформаційна функція дипломатичних представництв. Завдання збирати оперативну інформацію, ретельна обробка численних друкованих видань, зокрема періодики, іншої інформації, яка проходить на каналах ЗМІ, встановлення та підтримка зв’язку із засобами масової інформації в країні перебування та інформування місцевої преси про головні події, що відбуваються в державі акредитації, покладається на відділ інформаційних і культурних зв’язків.
Зібрана та узагальнена інформація про різні аспекти життя країни використовується в аналітичній роботі самого представництва або передається в МЗС для подальшої обробки. Через динамічність подій у міжнародних відносинах, внутрішньополітичних змін ця робота має безперервний характер і повинна виконуватися в максимально можливому обсязі для достовірного і повного інформування про країну перебування.
До функцій закордонних представництв належить також підготовка та інформаційне забезпечення державних візитів. При підготовці візиту дипломатична місія розповсюджує проекти документів, які планується підписати під час візиту, активізує свою роботу з мас-медіа як засобом підготовки громадськості країни для сприйняття візиту. Інформаційне забезпечення візитів також передбачає підготовку матеріалів довідкового характеру, позиційних матеріалів, виступів перед ЗМІ щодо економічних, політичних, культурних зв’язків між державами, краєзнавчих довідок. До роботи залучаються спеціалісти з управлінь політичного аналізу та прогнозу, регіональних управлінь, редакційно-видавничих. Під час візиту представники дипломатичної місії повинні оперативно інформувати ЗМІ про його хід, відстежувати реакцію мас-медіа та за необхідності коригувати повідомлення про результати візиту. По закінченні аналітичні відділи готують довідки на основі моніторингу місцевих ЗМІ про реакцію політичних кіл і громадськості країни перебування на візит.
У виробленні та здійсненні зовнішньої політики ефективна інформаційно-аналітична робота є важливим чинником забезпечення її успіху та результативності. Приймаючи рішення, уряд повинен спиратися на той аналітичний матеріал та оперативну інформацію, яку готують відповідальні за це відділи міністерства. З огляду на те, що міжнародні процеси в сучасному світі є гіпердинамічними, зовнішньополітичне рішення виявляється ефективним лише тоді, коли воно прийняте з урахуванням усіх реалій, проблем і можливих наслідків. Не менш важливим в цьому процесі є відкритість, презентаційність політики, врахування громадської думки, бо лише так можна досягти підтримки населення відповідним політичним акціям, посилити імідж уряду усередині країни та за її межами.

Завданнями інформаційного забезпечення зовнішньої політики є:
Роз’яснення основ зовнішньої політики і пропаганда її правильності для вітчизняної громадськості.
Формування світової думки в напрямі сприйняття зовнішньої політики.
Створення відповідного іміджу держави в міжнародних інформаційних потоках.
Використання інформаційно-комунікаційних технологій, зокрема Інтернет, для реалізації зовнішньополітичних інтересів.


Питання для самоперевірки
Охарактеризуйте основні аспекти інформаційно-аналітичного забезпечення зовнішньої політики.
Яка мета інформаційно-аналітичного забезпечення у сфері міжнародних відносин?
Які види інформаційно-аналітичних документів використовуються в процесі інформаційно-аналітичного забезпечення зовнішньої політики?
Охарактеризуйте основні функції інформаційно-аналітичного управління?
У чому полягає інформаційне забезпечення державних візитів?













СЛОВНИК ТЕРМІНІВ

База даних – сукупність даних і зв’язків між ними. Основна частина інформаційної системи.
Вільний обмін інформацією та ідеями – право (особи, держави, організації) на отримання та розповсюдження, враховуючи режим таємності, як внутрішньої, так і міжнародної інформації.
Глобалізація комунікації – глобальна політична, економічна і соціокультурна інтеграція з пріоритетами загально цивілізаційних цінностей на основі цифрових технологій.
Глобальне інформаційне суспільство – нове планетарне співтовариство, засноване на інформації – знаннях, інтелектуальних ресурсах – нова політична, соціально-економічна і технологічна система в еволюції цивілізації.
Глобальна інформаційна інфраструктура – інтерактивні електронні мережі, які забезпечують світову інфраструктуру для використання нових комунікаційних засобів, інформаційних послуг і міжнародного інформаційного обміну.
Глобальний інформаційний порядок – один з головних принципів, проголошений на міжнародній конференції в Таллуарсі, 1981 р. Означає право розповсюджувати інформацію незалежно від державних кордонів.
Державна інформаційна політика – сукупність основних напрямів і способів діяльності держави щодо отримання, використання, поширення та зберігання інформації.
Джерела інформації – це передбачені або встановлені законом носії інформації, до яких входять документи, інші носії, що зберігають інформацію, повідомлення засобів масової комунікації, фундаментальну інформацію або публічні виступи.
Економіка нового типу характеризується як інформаційна і глобальна: інформаційна – тому що конкурентоспроможність факторів або агентів у цій економіці (чи то фірма, регіон, нація) залежать в першу чергу від їхньої спроможності генерувати, обробляти і ефективно використовувати інформацію, що базується на знаннях; глобальна – тому що в нових історичних умовах досягнення вищого рівня продуктивності і забезпечення конкуренції можливо лише у глобальній мережі.
Зовнішня політика – це діяльність певної держави за межами своїх національних кордонів, яка спрямована на створення сприятливих умов для досягнення певних цілей і переваг у взаємодії з іншими державами й народами відповідно до існуючих принципів та норм. Зміст зовнішньої політики становлять переговори, укладання угод і створення блоків, міжнародні наради, діяльність міжнародних, міждержавних організацій, різного роду дипломатичних місій.
Інтернет – глобальний засіб комунікації з використанням протоколу Інтернет для передачі даних через взаємопов’язані електронні мережі.
Інформаційна безпека – це стан захищеності суспільства, держави, особистості, стан захищеності інформаційних ресурсів, які забезпечують прогресивний розвиток життєво важливих сфер суспільства.
Інформаційна загроза – це сукупність факторів, які створюють небезпеку для конституційних прав і свобод особистості, державної таємниці, зберігання цінної для суспільства інформації, від несанкціонованого доступу і розповсюдження.
Інформаційна інтервенція – це тенденційна інформація, яка розповсюджується через системи зв'язку, суб'єктивні факти та суб'єктивна інформація, що впливають на суспільну думку і прийняття рішень в іншій державі.
Інформаційне законодавство – галузь законодавства, яке регулює суспільні правовідносини щодо інформації як форми виразу інших правовідносин: права інтелектуальної власності, інформатизації, захисту інформації, інформаційної безпеки.
Інформаційний потенціал держави – сукупність засобів зв’язку, що включають комп’ютерні мережі, бази і банки даних, національну структуру інформації, сукупність самої інформації та її різновиди, а також інформаційно-аналітичні центри, видавництва, засоби масової комунікації та електронні видання.
Інформаційний суверенітет держави – здатність держави контролювати і регулювати потоки інформації поза межами держави з метою дотримання законів України , прав і свобод громадян, гарантування національної безпеки держави.
Інформаційний тиск – один із видів інформаційних загроз, який застосовується для розв'язання міжнародних проблем, для попередження міжнародних конфліктів або для того, аби змусити державу, що порушує міжнародні правила, увійти в міжнародне правове поле.
Інформаційні війни – це спеціальні міжнародні інформаційні операції, що здійснюються для забезпечення політичних, економічних інтересів урядів, політичних партій, рухів для реалізації влади і реалізації національних інтересів на території іншої держави або в окремих регіонах.
Масова комунікація – цілісний масовий комунікаційний процес, який включає інформаційні та технічні канали, засоби розповсюдження, зберігання та обробки інформації.
Медіа-дипломатія – інформаційне забезпечення зовнішньополітичних інтересів у міжнародних інформаційних потоках і спрямоване формування світової громадської думки за допомогою мас-медіа.
Міжнародна інформаційна політика – узгоджена стратегія міжнародного співробітництва на багатосторонній основі в галузі інформації і комунікації, інших сферах міжнародних відносин, складовим компонентом яких виступає глобальна комунікація.
Міжнародна інформація – це інформація, що циркулює між державами і використовується в керуванні міжнародними процесами й розробці та реалізації стратегії міжнародних відносин.
Міжнародна політика – це система економічних, правових, дипломатичних, ідеологічних, культурних, військових та інших зв’язків і відносин між народами, державами й групами держав, провідними соціальними, економічними та політичними силами й численними організаціями, що діють на світовій арені. Загалом, вона спрямовується на реалізацію національних інтересів кожної суверенної держави.
Міжнародний інформаційний обмін – обмін інформацією, інформаційними послугами та продуктами через кордони держав.
Міжнародний потік інформації – рух повідомлень через національні кордони між двома або більше національними і культурними системами. Крім безпосереднього створення інформації, виокремлюється друга складова – поширення інформації. Якщо держава не має контролю над усіма складовими стадії розповсюдження інформації, її повідомлення можуть бути неефективними.
Міжнародні інформаційні відносини – спеціалізована галузь міжнародного співробітництва, спрямована на вирішення глобальних інформаційних і комунікаційних проблем світового співтовариства.






СПИСОК СКОРОЧЕНЬ

ВОЗ – Всесвітня організація охорони здоров’я
ЄС – Європейський Союз
ЗМІ – засоби масової інформації
ЗМК – засоби масової комунікації
ІКТ – інформаційно-комунікаційні технології
ІФЛА – Міжнародна федерація бібліотечних асоціацій та установ
МАГАТЕ – Міжнародне агентство з питань атомної енергії
МБРР – Міжнародний банк реконструкції та розвитку
МВФ – Міжнародний валютний фонд
МІ – міжнародна інформація
МОП – Міжнародна організація праці
МЦНТІ – Міжнародний центр науково-технічної інформації
НАТО – Організація Північноатлантичного договору
НБУВ – Національна бібліотека України імені В.І. Вернадського
НТІ – науково-технічна інформація
ОБСЄ – Організація з безпеки і співробітництва у Європі
ООН – Організація Об’єднаних Націй
ПРООН – Програма розвитку ООН
РЄ – Рада Європи
ФАО – Продовольча й сільськогосподарська організація
ФІД – Міжнародна федерація інформації та документації
ЦЄІ – Центральноєвропейська Ініціатива
ЮНЕСКО – Організація Об’єднаних Націй з питань освіти, науки і культури
ЮНІДО – Організація Об’єднаних Націй з питань промислового розвитку
ЮНІСЕФ – Дитячий фонд ООН
ІСО – Міжнародна організація зі стандартизації
OСLС – Online Computer Library Center – Онлайновий комп'ютерний бібліотечний центр
PR – public relations
STN (Scientific & Technical Network) International – Міжнародна мережа наукової та технічної інформації


ЛІТЕРАТУРА

Нормативні матеріали

Закон України про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні, № 2782-12, 16.11.1992 // Відом. Верх. Ради. – 1992. – № 1. – С. 2.
Закон України про інформацію, № 2657-12, 02.10.1992 // Відом. Верх. Ради. – 1992. – № 48. – С. 650.
Закон України про Національну програму інформатизації, №74/98-ВР, 04.02.1998 // Відом. Верх. Ради. – 1998. – № 27-28. – С. 181.
Закон України про Концепцію Національної програми інформатизації, № 75/98-ВР, 04.02.1998 // Відом. Верх. Ради. – 1998. – № 27-28. – С. 182.
Закон України про затвердження Завдань Національної програми інформатизації на 1998-2000 роки, № 76/98-ВР, 04.02.1998 // Відом. Верх. Ради. – 1998. – № 27-28. – С. 183.
Закон України про науково-технічну інформацію, № 3322-12, 25.06.1993 // Відом. Верх. Ради. – 1993. – № 33. – С. 345.
Закон України про захист інформації в автоматизованих системах, № 80/94-ВР, 05.07.1994 // Відом. Верх. Ради. – 1994. – № 31. – С. 286.
Закон України про інформаційні агентства, № 74/95-ВР, 28.02.1995 // Відом. Верх. Ради. – 1995. – № 13. – С. 83.
Закон України про порядок висвітлення діяльності органів державної влади та органів самоврядування в Україні засобами масової інформації, № 539/97-ВР, 23.09.1997 // Відом. Верх. Ради. – 1997. – № 48. – С. 296.
Закон України про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист, № 540/97-ВР, 23.09.1997 // Відом. Верх. Ради. – 1997. – № 50. – С. 302.
Постанова Кабінету Міністрів України про порядок оприлюднення у мережі Інтернет інформації про діяльність органів виконавчої влади, № 3, 04.01.2002: [Електрон. ресурс] – Спосіб доступу: [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ].

Основна література

Ермишина Е.В. Международный обмен информацией. – М.: Междунар. отношения, 1988.
Коломієць В.Ф. Міжнародні інформаційні системи / Київ. нац. ун-т ім. Т.Шевченка. – К., 2001. – 458 с.
Макаренко Є.А. Європейська інформаційна політика / Наук. ред.: Л.В. Губерський, Г.Г. Почепцов. – К.: НВЦ “Наша культура і наука”, 2000. – 368 с.
Макаренко Є.А. Міжнародні інформаційні відносини. – К., 2002. – 452 с.
Міжнародна інформація: Навч.-метод. посіб. для самостійного вивчення курсу / Укл. І. Бондар; Укоопспілка; Львівська комерційна академія. – Л.: Вид-во Львів. комерц. акад., 2003. – Ч. І. – 108 с.
Міжнародна інформація: Навч.-метод. посіб. для самостійного вивчення курсу / Укл. І. Бондар; Укоопспілка; Львівська комерційна академія. – Л.: Вид-во Львів. комерц. акад., 2004. – Ч. 2. – 91 с.
Москаленко А.З. Основи масово-інформаційної діяльності: Підручник / А.З. Москаленко, Л.В. Губерський, В.Ф. Іванов; Київ. нац. ун-т ім. Т. Шевченка. – К., 1999. – 634 с.

Додаткова література

Аналітика, експертиза, прогнозування / Є.А.Макаренко, М.М. Рижков, М.А. Ожеван, О.В. Зернецька, І.А. Валевська. – К.: Науково-видавничий центр “Наша культура і наука”, 2003. – 614 с.
Арский Ю.М. Информационные ресурсы для устойчивого развития общества / Ю.М. Арский, А.И.Черный // Междунар. форум по информации и документации. – 2000. – № 1. – С.3-9.
Бойко М.Р. Особливості інформаційного забезпечення співробітництва України з НАТО // Інформаційно-аналітична діяльність в міжнародних відносинах: Матеріали наук.-практ. конф., 24-25 квіт. 2003 р. – Хмельницький, 2003. – Ч.2. – С. 62-67.
Буртяк Г.Я. Міжнародна політика та міжнародні відносини в сучасному світі: Навч. посібник для студ. техн. вузів // Вінниц. держ. техн. ун-т. – Вінниця, 2001. – 59 с.
Вайнгартен Ф. Основи федеральної інформаційної політики: погляд Конгресу США. – К., 1996.
Виноградов В.А. Научная информация на службе социального и гуманитарного знания // Теория и практика общественно-научной информации. – 1996. – №12.
Власова Ю.И. Использование ресурсов Интернета для расширения доступа к документам и публикациям ООН // Науч. и техн. б-ки. – 2002. – № 2. – С. 47-54.
Гордієнко Г. Входження країни у всесвітню систему інформації // Нова політика. – 1999. – №5. – С. 64-67.
Денисов Ю.К. Информация, мировое развитие и ООН. – М., 1994.
Ермилина Е.В. Международный обмен информацией. Правовые аспекты. – М., 1989.
Засурский Я. Н. Информационное сотрудничество в рамках международного сотрудничества // Информ. о-во. – 2000. – № 1.
Зернецька О.В. Глобальний розвиток систем масової комунікації і міжнародні відносини / НАН України. Ін-т світ. економіки і міжнар. відносин. – К.: Освіта, 1999. – 351 с.
Іванов В.Ф. Інформаційне законодавство: український та зарубіжний досвід / Київ. ун-т ім. Тараса Шевченка; Інститут журналістики. – К., 1999. – 208 с.
Коломієць В.Ф. Міжнародне співтовариство в умовах нового інформаційного суспільства / В.Ф. Коломієць, Т.М. Скорина // Вісн. Київ. ун-ту міжнар. відносин. – 1999. – № 13.
Коломієць В.Ф. Тенденції еволюції розвитку світового інформаційного ресурсу // Вісн. Київ. ун-ту міжнар. відносин. – К., 1999. – № 12.
Концепция государственной информационной политики Российской Федерации: [Електрон. ресурс]. – Спосіб доступу: [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ].
Литвиненко О.В. Інформаційна безпека Європи: Конспект лекцій до курсу для студ. спец. “Міжнар. інформація”. – К., 1999. – 61 с.
Макаренко Є.А. Інформаційно-аналітичне забезпечення зовнішньої політики: теоретичні та прикладні аспекти // Актуальні проблеми міжнародних відносин: Зб. наук. пр. – К., 1999. – Вип. 12. – С. 104-107.
Макаренко Є.А. Міжнародна політика міжнародних організацій у галузі комунікацій // Вісн. Київ. ун-ту міжнар. відносин. – К., 1998. – Вип. 10. – С. 57-66.
Макаренко Є.А. Міжнародне співробітництво у сфері комунікації. ЮНЕСКО і розвиток глобальної комунікації. – К.: Київ. ун-т, 1995.
Окинавская Хартия глобального информационного общества: [Електрон. ресурс]. – Спосіб доступу: [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ].
Онлайновый компютерный библиотечный центр – OCLC: Краткий очерк // Науч. и техн. б-ки. – 1995. – Спец. вып. – С. 84-103.
Позніцька Н.Д. Європейські засоби масової інформації: Конспект лекцій для студ. спец. “Міжнар. інформація”. – К., 1999. – 229 с.
Почепцов Г.Г. Коммуникативные технологии двадцатого века. – М.: Рефл-бук, 1999. – 352с.
Программа ЮНЕСКО “Информация для всех”: [Електрон. ресурс]. – Спосіб доступу: [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ].
Слісаренко І. Мас-медіа і міжнародні процеси / Київ. ун-т ім. Т. Шевченка, Ін-т журналістики, Центр вільної преси. – К., 1999. – 33 с.
Степко О.М. Проблеми реформування інформаційної діяльності ООН // Інформаційно-аналітична діяльність в міжнародних відносинах: Матеріали наук.-практ. конф., 24-25 квіт. 2003 р. – Хмельницький, 2003. – Ч.1. – С. 27-33.
Сорока М.Б. Національна система реферування української наукової літератури / НАН України, Нац. б-ка України ім. В.І. Вер-надського. – К., 2002. – С. 91-115.
Тихомирова Є.Б. Міжнародна інформація як наукова категорія // Українська культура в іменах і дослідженнях: Наук. записки Рівнен. ін-ту культури. – Рівне, 1997. – Вип.1. – С. 146-150.
Хільчишина О. Медіа-дипломатія – нове явище у сфері міжнародних відносин // Перехідні економічні системи. – К., 1999. – Вип. 11. – С. 431-433.
Хортон Ф.У. Что такое “национальная информационная политика” // Междунар. форум по информации и документации. – 1998. – Т. 23. – № 3.

Ресурси Інтернет

50. [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] – Організація Об’єднаних Націй
51. [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] – Російське представництво ООН
52. [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] – ЮНЕСКО
53. [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] – Російське представництво ЮНЕСКО
54. [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] – Рада Європи
55. [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] – Європейський Союз
56. [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] – Організація з безпеки і співробітництва у Європі
57. [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] – Центральноєвропейська ініціатива
58. [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] – НАТО
59. [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] – Європейські інформаційно-аналі-тичні центри
60. [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] – Інформаційна система Bloomberg
61. [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] – Інформаційна система Reuters
62. [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] – Інформаційне агентство Agence France Press
63. [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] – Інформаційне агентство Associated Press
64. [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] – Служба новин СиЕнЕн
65. [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] – Українська Служба новин БіБіСі
66. [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] – ИноСМИ.Ru
67. [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] – The New York Times
68. [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] – Білий дом
69. [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] – Держдепартамент США
70. [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] – Інформаційний ресурс k2kapital
71. [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] – Інформаційне агентство РосБізнесКонсалтинг
72. [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] – Інформаційне агентство
Інтерфакс
73. [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] – Інформаційне агентство Інтерфакс-Україна
74. [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] – Інформаційне агентство ЛІГАБізнесІнформ
75. [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] – Інформаційне агентство Українські новини
76. [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] – Інформаційне агентство
УНІАН
77. [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] – Урядовий портал
78. [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] – Інтернет-представництво Президента України
79. [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] – Міністерства закордонних справ України
80. http://[ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] – Верховна Рада України
81. [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] – Рада національної безпеки і оборони України
82. [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] – Інформаційний центр “Україна.ru”
83. [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] – Онлайновий комп'ютерний бібліотечний центр




Навчальне видання


Слободяник Михайло Семенович
Проценко Марина Борисівна




МІЖНАРОДНА ІНФОРМАЦІЯ

Навчально-методичний посібник






Відповідальний за випуск Г.В Дячук
Редактор Г.В Дячук
Комп’ютерна верстка О.О. Недашковська










Підп. до друку __________ Формат 60х84 1/16. Папір др. апарат.
Друк офсетний. Облік.-вид. арк. _______ Зам. _____ Тираж 500
________________________________________________________________________________________________
Державна академія керівних кадрів культури і мистецтв
01015, м. Київ, вул. Січневого повстання, 21
Свідоцтво про внесення Державного реєстру суб’єктів видавничої справи
ДК № 2544 від 27.06.2006.








13PAGE 15


13PAGE 1410715





Заголовок 1 Заголовок 2 Заголовок 3 Заголовок 4 Заголовок 5 Заголовок 6 Заголовок 7 Заголовок 8 Заголовок 915

Приложенные файлы

  • doc 230852
    Размер файла: 646 kB Загрузок: 2

Добавить комментарий