Praktika_tema_1_l_s 06.02.2014

УКРАЇНА
КОМУНАЛЬНИЙ ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД
«МЕЛІТОПОЛЬСЬКИЙ МЕДИЧНИЙ КОЛЕДЖ»
ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСНОЇ РАДИ
















РОБОЧА ПРОГРАМА
НАВЧАЛЬНОЇ ДИСЦИПЛІНИ

«МЕДИЧНА ТА СОЦІАЛЬНА РЕАБІЛІТАЦІЯ»





Напрям підготовки: 5.12010101 Лікувальна справа
Спеціальність: 5.12010101 Лікувальна справа
Відділення: «Лікувальна справа»

















2013-2014 н.р.
Робоча програма «Медична та соціальна реабілітація» для студентів
(назва навчальної дисципліни)
за напрямом підготовки 5.12010101 Лікувальна справа, спеціальністю 5.12010101 Лікувальна справа. «02» вересня, 2013року.


Розробник: Светлинський Дмитро Андрійович
(ПІБ викладача)
Викладач «Медичної та соціальної реабілітації»
(посада)
_____________________________________________________________________
(кваліфікаційна категорія, педагогічне звання)

Робоча програма затверджена на засіданні циклової комісії з терапії та дисциплін терапевтичного профілю


Протокол від «____»________________20__ року № ___

Голова циклової комісії ___________________________________________
(підпис) (прізвище та ініціали)
«_____»___________________ 20___ року


Схвалено методичною радою КВНЗ «Мелітопольський медичний коледж» ЗОР за напрямом підготовки 5.12010101 Лікувальна справа
(спеціальністю) 5.12010101 Лікувальна справа
(шифр, назва)
Протокол від. «____»________________20___ року № ___

«_____»________________20__ року


Голова ______________________________________ Гетьман Н.М.
(підпис) (прізвище та ініціали)










(Светлинський Д.А., 2013рік
ТЕМА I. ОСНОВИ РЕАБІЛІТАЦІЇ. ОХОРОНА ПРАЦІ У ВІДДІЛЕННЯХ РЕАБІЛІТАЦІЇ. ОСНОВИ ФІЗІОТЕРАПІЇ. ЕЛЕКТРИЧНИЙ СТРУМ НИЗЬКОЇ НАПРУГИ ПОСТІЙНОГО НАПРЯМУ: ГАЛЬВАНІЗАЦІЯ ТА ЕЛЕКТРОФОРЕЗ.

Реабілітація, визначення, основні її принципи, завдання. Загальна характеристика фізичних чинників, що їх використовують для лікування, реабілітації та профілактики. Розділи фізіотерапії.
Організація фізіотерапевтичної допомоги в лікувально-профілактичних закладах (у ФАПі, дільничній лікарні, районній лікарні, поліклініці, санаторіях, удома у хворого). Організація роботи у відділеннях відновного лікування. Обладнання фізіотерапевтичного відділення (кабінету). Охорона праці, техніка безпеки у фізкабінеті. Обов’язки молодших медичних працівників фізкабінету. Вимоги до фізіотерапевтичної апаратури. Документація фізкабінету. Заходи щодо охорони праці у фізкабінеті. Причини електротравм у фізкабінеті. Перша допомога в разі електротравми.
Вивчення інструкцій з техніки безпеки під час роботи з апаратурою електро- і світлолікувальних кабінетів, ознайомлення з обов’язками медичного персоналу, правилами поведінки хворих під час проведення процедури.
Апарати для гальванізації АГН-32, АГП-33, «Поток-1». Вимоги до гідрофільних прокладок. Оброблення прокладок. Види електродів для гальванізації, вимоги до електродів, фіксація електродів (бинти, бинти еластичні, бинти гумові, мішечки з піском). Методики розміщення електродів. Дозування величини струму під час гальванізації, розрахунок величини струму під час гальванізації за його густиною та площею меншого електрода. Ускладнення під час проведення гальванізації: сухість шкіри, лущення шкіри, тріщини шкіри, висипка на шкірі під прокладками з електродами, опіки шкіри. Причини ускладнень, допомога в разі ускладнень.
Вимоги до прокладок для електрофорезу (індиферентні, марковані, «+», «-», літерне маркування). Методика кип’ятіння гідрофільних прокладок для різних лікарських речовин. «Буферні розчини», спеціальні методики гальванізації й електрофорезу: гальванізація та електрофорез хребта, гальванічний комір, гальванічний комір за методом Щербака, загальна гальванізація та електрофорез за методом Вермеля, чотирикамерна гальванічна ванна. Особливості проведення гальванізації й електрофорезу в дітей, голови і обличчя в дорослих. Розрахунок лікарської речовини для електрофорезу.
ПРАКТИЧНІ НАВИЧКИ:
підготовка кабінету до роботи, перевірка справності апаратури, наявності всього необхідного для проведення процедур;
підготовка документації кабінету.
підготовка гідрофільних прокладок для гальванізації та електрофорезу, підготовка електродів для електрофорезу;
правильне накладання електродів поздовжньою, поперечною, поперечно-діагональною методиками; фіксування електродів;
уміння перевірити справність гальванічного апарата, увімкнути і вимкнути його;
розраховування сили струму під час гальванізації;
проведення гальванізації та електрофорезу під керівництвом викладача.
ОСНОВИ ФІЗІОТЕРАПІЇ. ОРГАНІЗАЦІЯ РОБОТИ, ПРАВИЛА ТЕХНІКИ БЕЗПЕКИ ФІЗІОТЕРАПЕВТИЧНИХ ВІДДІЛЕНЬ (КАБІНЕТІВ). ЕЛЕКТРОТРАВМА, НЕВІДКЛАДНА ДОПОМОГА.

Фізіотерапія – медична дисципліна, яка вивчає дію на організм людини фізичних чинників навколишнього середовища (клімат, мінеральні води і лікувальні грязі) та штучно отриманих фізичних чинників (за допомогою різних апаратів або установок), що їх застосовують з лікувальною і профілактичною метою.

КЛАСИФІКАЦІЯ ФІЗИЧНИХ ЧИННИКІВ ЛІКУВАННЯ
Виділяють 10 груп природних і штучно отриманих лікувальних фізичних чинників:
Електричний струм низької напруги (гальванізація і електрофорез лікарських засобів, імпульсні струми постійного і змінного напрямку).
Електричні струми високої напруги (дарсонвалізація).
Електричні ті магнітні поля ( постійне електричне поле високої напруги, постійне магнітне поле (ПМП) низької частоти, змінне магнітне поле (ЗМП) низької частоти, змінне магнітне поле високої частоти, змінне електричне поле ультрависокої частоти, електричне поле надвисокої частоти).
Світло (інфрачервоне (ІЧ) випромінювання, видиме випромінювання, ультрафіолетове (УФ) випромінювання, монохроматичне (когерентне) випромінювання.
Механічні коливання (інфразвук (вібрація), ультразвук).
Штучно створене повітряне середовище (аероіони, гідроаероіони, аерозолі, електроаерозолі).
Змінний повітряний тиск (баротерапія).
Радіоактивні чинники (радонова вода, альфа-аплікатори).
Водолікувальні чинники (прісна вода, природні мінеральні води, штучно виготовлені мінеральні води).
Теплолікувальні чинники (грязі, торф, парафін, озокерит, глина, пісок, нафталін).

КЛАСИФІКАЦІЯ ЕЛЕКТРОЛІКУВАЛЬНИХ МЕТОДІВ Таблиця №1.
ОСНОВНИЙ ДІЮЧИЙ ФІЗИЧНИЙ ЧИННИК
НАЗВА ЛІКУВАЛЬНОГО МЕТОДУ

Постійний електричний струм низької напруги
Гальванізація
Лікарський електрофорез

Імпульсний струм низької частоти і низької напруги
Електросон
Діадинамотерапія
Електродіагностика
Електростимуляція

Змінний електричний струм низької і високої напруги
Ампліпульстерапія
Інтерференцтерапія
Флюктуоризація
Місцева дарсонвалізація
Ультратонотерапія

Постійне електричне поле
Франклінізація

Постійне, змінне ц імпульсивне магнітне поле
УВЧ-терапія
Магнітотерапія
Загальна дарсонвалізація
Індуктотермія
УВЧ-індуктотермія

Електромагнітне поле надвисокої частоти
Мікрохвильова терапія
Мікрохвильова резонансна терапія (МРТ)


ПРИНЦИПИ ФІЗІОТЕРАПІЇ
Нервізму – єдність нервового та гуморального шляхів, якими реалізується вплив енергії фізичних чинників на організм людини. Від молекулярних процесів до діяльності органу.
Патогенетичний – використання природних і преформованих фізичних чинників, що ґрунтуються на призначенні їх залежно від специфічних властивостей і впливу на певні процеси в тканинах організму.
Використання малих доз енергії фізичних чинників – дія на функціональні системи організму через нервову систему і стимуляція процесів самовідновлення.
Використання фізичних чинників у ранній стадії порушення функціонального стану і діяльності фізіологічних систем організму, що забезпечують гемостаз, унаслідок патологічного процесу.
Комплексного широкого застосування фізичних, фармакологічних та інших лікувальних методів у поєднанні з ЛФК для впливу на патологічний процес.

ОРГАНІЗАЦІЯ РОБОТИ, ПРАВИЛА ТЕХНІКИ БЕЗПЕКИ ФІЗІОТЕРАПЕВТИЧНИХ ВІДДІЛЕНЬ (КАБІНЕТІВ).
Метою правил організації, експлуатації та техніки безпеки фізіотерапевтичних відділень (кабінетів) є забезпечення найсприятливіших безпечних умов для пацієнтів та обслуговуючого персоналу під час проведення фізіотерапевтичних процедур.
Для проведення кожного виду процедур мають бути обладнані окремі приміщення, однак допускається проведення в одному приміщенні електро- та світлолікування (за винятком використання стаціонарних УВЧ-генераторів і апаратів для проведення мікрохвильової терапії). Розміщувати фізіотерапевтичні відділення (кабінети) забороняється в підвалах, напівпідвалах і цокольних приміщеннях, підлога яких розташована нижче від запланованої відмітки тротуару більше ніж на 0,5 м.
Електрообладнання фізіотерапевтичних відділень (кабінетів) повинне відповідати прийнятим правилам обладнання електричних установок, а фізіотерапевтична апаратура чинним медико-технічним вимогам і технічним умовам.
Дозволяється застосовувати фізіотерапевтичну апаратуру вітчизняного виробництва за дозволом Міністерства охорони здоров’я (МОЗ).
Приміщення фізіотерапевтичних відділень (кабінетів) можна використовувати лише за їхнім прямим призначенням; проведення у них будь-яких інших робіт, не пов’язаних з використанням фізіотерапевтичної апаратури, забороняється.
У фізіотерапевтичних відділеннях (кабінетах) мають бути кімнати відпочинку для пацієнтів, обладнані кушетками та кріслами з розрахунку 4 м2 на кушетку та 2 м2 на крісло. Кількість місць для відпочинку після тепло-, водо- і грязелікувальних процедур повинна відповідати 80% робочих місць, а після всіх інших процедур 25 %; 40 % місць у кімнаті відпочинку забезпечують кріслами.
До самостійного проведення фізіотерапевтичних процедур допускають осіб із середньою медичною освітою, які мають посвідчення про закінчення курсів спеціалізації з фізіотерапії за програмою, затвердженою МОЗ України. Проведення фізіотерапевтичних процедур молодшим медичним персоналом заборонено.
Особи віком до 18 років до роботи на генераторах УВЧ та НВЧ не допускаються (вони не повинні також перебувати в зоні впливу полів УВЧ- та НВЧ-випромінювання).
У фізіотерапевтичних відділеннях (кабінетах) потрібно здійснювати систематичний контроль з метою виявлення радіоактивного випромінювання, забруднення повітря озоном, антибіотиками, сірководнем, парафіном та іншими хімічними речовинами (враховуючи специфіку процедур).

ПРАВИЛА ПРОВЕДЕННЯ ЕЛЕКТРО- ТА СВІТЛОЛІКУВАННЯ:
приміщення для проведення електро- і світлолікувальних процедур мають бути сухими, світлими (співвідношення площі вікон і площі підлоги має становити не менше ніж 1:6, висота стель не менше ніж 3м), чистими. Найменша штучна освітленість на рівні 0,8 м від підлоги має становити 75 лк при використанні ламп розжарювання і 150 лк у разі використання люмінесцентних ламп. У електро- і світлолікувальних кабінетах для покриття підлоги та виготовлення штор забороняється використовувати синтетичні матеріали, що створюють статичні електричні заряди;
підлога в приміщеннях для проведення електро- і світлолікувальних процедур повинна бути дерев’яною або вкритою лінолеумом;
стіни приміщень для проведення електро- і світлолікувальних процедур до висоти 2м повинні бути пофарбовані олійною фарбою світлих тонів, решта стін і стеля клейовою фарбою. Не можна облицьовувати стіни керамічним кахлем;
площа електро- і світлолікувальних приміщень має становити не менше ніж 6 м2 на одну процедурну кушетку. Сюди входить і площа для службових проходів, а також робоче місце медичного персоналу. У разі наявності однієї процедурної кушетки площа приміщення має становити не менше ніж 12 м2. Для проведення внутрішньопорожнинних процедур пацієнтам гінекологічними захворюваннями обладнують спеціальне ізольоване приміщення;
для проведення лікувальних процедур потрібно обладнати кабіни, каркаси яких виготовлені з пластмасових або ретельно відполірованих дерев’яних стояків чи металевих (нікельованих або покритих олійною фарбою) труб. Металеві конструкцій кабін потрібно ізолювати від кам’яних стін та підлоги шляхом установлення фланців на підкладках з ізоляційного матеріалу завтовшки не менше ніж 4050 мм (підкладки з дерева проварюють у парафіні та фарбують олійною фарбою). Закріплювальні шурупи (болти) фланців не повинні бути довшими від висоти підкладки;
розміри кабін: висота 2 м, ширина залежить від типу апарата. Так, для апаратів індуктотермії, мікрохвильової терапії, потужного УВЧ-генератора, апаратів для загальної гальванізації з ваннами для кінцівок та стаціонарних світлолікувальних апаратів ширина кабіни має становити 2 м, для інших апаратів 1,8 м;
у кожній кабіні мають бути встановлені лише один фізіотерапевтичний апарат, одна кушетка і бра для місцевого освітлення;
в електро- і світлолікувальних кабінетах потрібно виділити спеціальний бокс площею не менше ніж 8 м2 для робіт з підготовки до проведення лікувальних процедур, зберігання та обробки (миття, кип’ятіння, сушіння) гідрофільних прокладок, зберігання та приготування розчинів лікарських препаратів, стерилізації тубусів до апаратів УФ-опромінення тощо. Приміщення (кабіна) має бути обладнане сушильно-витяжною шафою, раковиною для миття з двома відділами та поворотним краном з подаванням холодної й гарячої води, трьома стерилізаторами, робочим столом, медичною шафою та пральною машиною;
електро-та світлолікувальні процедури проводять на дерев’яних кушетках з узголів’ям, що піднімається;
приміщення для електро- та світлолікування мають бути забезпечені віконними фрамугами і припливно-витяжною вентиляцією з обміном повітря за годину (приплив +3, витяжка 4) та його підігріванням. Вентиляційні пристрої розміщують так, щоб шум, який вони створюють, не заважав роботі персоналу. Вмикання вентиляції здійснюють з робочого приміщення;
температура повітря в приміщеннях для електро- та світлолікування не повинна бути нижчою ніж 20°С;
Для лікування електросном виділяють кімнату з розрахунку 6 м2 на одну процедурну кушетку; при цьому мінімальна площа кімнати не повинна бути меншою ніж 12 м2;
під час проведення ультразвукових процедур під водою (у спеціальних фаянсових ванночках) медична сестра повинна працювати в рукавицях з тканини, на які надягає гумові рукавиці;
очі пацієнтів та обслуговуючого персоналу під час використання ртутно-кварцових випромінювачів потрібно захищати окулярами з темними скельцями і бічним захистом (шкіряна або гумова оправа);
у проміжках між лікувальними процедурами рефлектори ртутно-кварцових випромінювачів з лампами потрібно закривати розміщеними на них заслінками, а якщо таких немає щільними чорними з білою підкладкою шторами з тканини завдовжки 40 см, які надягають на краї рефлектора випромінювача. Увімкнена, але не експлуатована лампа має бути опущена до рівня кушетки;
під час ІЧ-опромінювання ділянки обличчя на очі пацієнта надягають “окуляри” з товстої шкіри або картону. Обслуговуючому медичному персоналу не варто тривалий час дивитися на ввімкнену лампу;
щоб запобігти потраплянню на пацієнта уламків скла або металевих деталей лампи розжарювання, що несподівано тріснула, лампи солюкс, а також уламків керамічної основи нагрівальних елементів у лампах ІЧ-випромінювання, їх потрібно розміщувати лише під кутом відносно пацієнта і на відстані, що унеможливлює потрапляння уламків на тіло пацієнта. Лампи мають бути оснащені захисними дротяними сіточками з комірками розміром 45 мм, розміщеними у вихідному отворі рефлекторів;
для організації групового профілактичного УФ-опромінення мають бути передбачені такі приміщення: фотарій, роздягальні, робоче місце медичної сестри;
фотарій має бути забезпечений припливно-витяжною вентиляцією з підігріванням повітря (залежно від потужності лампи). Температура повітря в приміщенні фотарію має становити 2022 °С. У кутках фотарію корисно встановлювати лампи солюкс потужністю 100500 Вт кожна. Вмикають і вимикають лампи через пусковий щит з кімнати медичної сестри.

ПРАВИЛА ПРОВЕДЕННЯ ТЕПЛОЛІКУВАННЯ:
для парафіно- та озокеритолікування відводять окреме приміщення з розрахунку 6 м2 на одне робоче місце (кушетку), мінімальна площа приміщення з однією кушеткою становить 12м2. Підлога приміщення має бути вкрита лінолеумом. Припливно-витяжна вентиляція повинна мати такий обмін повітря за годину: приплив +4, витяжка -5;
враховуючи, що парафін і озокерит легко займаються, їх необхідно підігрівати у витяжній шафі, розміщеній у спеціально виділеній кімнаті площею 8 м2, стіни якої мають бути облицьовані на висоту 2,5 м від підлоги глазурованим кахлем, а підлога вистелена метлаською плиткою;
парафін і озокерит підігрівають у спеціальних підігрівала які випускає вітчизняна промисловість, або на водяній бані. Підігрівати парафін і озокерит на відкритому вогні забороняється. Приміщення забезпечують вогнегасником «ВУ-2»;
нагрітий парафін і озокерит розливають у ванночки на столах, вкритих вогнетривким матеріалом (оцинкованим залізом алюмінієм).

ПРАВИЛА ПРОВЕДЕННЯ ВОДО- ТА ГРЯЗЕЛІКУВАННЯ:
приміщення для водо- і грязелікування повинні відповідати технічним нормам гідроізоляції та санітарно-гігієнічним нормам для приміщень з підвищеною вологістю повітря. Стіни в таких приміщеннях мають становити заввишки не менше ніж 3 м; у приміщеннях потрібно підтримувати чистоту;
стіни грязе- і водолікувальних залів облицьовують білим глазурованим кахлем, підлогу шорсткою метлаською плиткою, стелю покривають розчином вапна. Підлога повинна мити ух не менше ніж на 1 м у бік трапа. Трапи обладнують у кутках залу. У приміщенні для грязелікування трапи повинні мати відстійники для грязі;
електрична проводка та пускові пристрої в приміщеннях, де проводять водні та грязеві процедури, повинні бути герметичними.
грязе- та водолікувальні зали обладнують самостійною припливно-витяжною вентиляцією з обміном повітря за годину; у грязелікувальних залах приплив +3, витяжка – 5, у грязелікувальних приплив +4, витяжка – 5. Вентиляцію з підігрівом повітря вмикають з кімнати медичного персоналу. Температура повітря мас становити 25°С, відносна вологість 70-75%.

ПРАВИЛА ПРОВЕДЕННЯ ВАНН:
використовують ванни медичні керамічні (ТУ СП-54). Кожна ванна має бути розміщена в окремому приміщенні площею 2мІ. У дитячих і психіатричних лікувальних закладах ванни встановлюють у загальному залі;
у разі розміщення ванн в окремих відділах вхід до них роблять із загального коридору. Для спостереження за пацієнтами вздовж усіх відділів влаштовують загальний прохід завширшки 1 м;
стінки кабін ванн та перегородки між роздягальнею і приміщенням для ванн мають бути заввишки 2 м, з товстого непрозорого скла, синтетичних матеріалів або бетону облицьованого кахлем; встановлюють їх на висоті 1015 см від підлоги;
у дитячих і психіатричних ЛПЗ у разі розміщення ванн у загальному залі на кожну ванну виділяють площу 6 м2 (без робочого коридору) та роздягальню для пацієнтів із розрахунку два місця на кожну ванну. Площа одного місця для роздягання, включаючи прохід до ванни, становить 2 м2.

ПРАВИЛА ПРОВЕДЕННЯ ВУГЛЕКИСЛИХ, КИСНЕВИХ, АЗОТНИХ, ПЕРЛИННИХ ВАНН:
балони з вуглекислим газом, киснем і азотом встановлюють поза приміщеннями для ванн на відстані не менше ніж 0,5 м від труб центрального опалення та гарячого водопостачання так, щоб на них не падали прямі сонячні промені. Балони обов’язково закріплюють біля стіни металевими скобами;
резервні балони з вуглекислим газом та азотом зберігають на стелажах у спеціально відведеному приміщенні, а з киснем у спеціально виділеній будівлі у вертикальному положенні, у гніздах;
під час роботи з кисневими балонами варто дотримуватися таких припил;
для запобігання вибуху балони з киснем не повинні мати просилених (промаслених) частин або прокладок; до них не можна доторкатися предметами, що вкриті або просочені жиром;
балони .і киснем мають бути оснащені спеціальним редукційним вентилем;
балони .і киснем необхідно оберігати від падіння або ударів;
не можна здійснювати підварювання, підтягування накидних гайок і болтів, фланцевих з’єднань киснедротів, які перебувають під тиском, підмотування нарізних з’єднань льоном, клоччям, а також промащування суриком та іншими матеріалами, що містять жири;
компресор для проведення перлинних ванн установлюють у підвальних або напівпідвальних приміщеннях.

ПРАВИЛА ПРОВЕДЕННЯ СІРКОВОДНЕВИХ ВАНН:
лікування штучними сірководневими ваннами потрібно проводити в окремому приміщенні (тупиковому відділі), ізольованому від інших лікувально-профілактичних кімнат. Таке приміщення має складатися з ванною залою площею 8 м2 на ванну (мінімальна площа при одній ванні 12 м2), лабораторії для приготування розчинів (площею не менш ніж 10 м2) з витяжною шафою, приміщення для зберігання реактивів (площею не менше ніж 8 м2), роздягальні для пацієнтів (площею 2 м2 на одне місце), що сполучається з ванною залою через шлюз;
під час приготування та проведення сірководневих ванн виділяється сірководень, гранично допустима концентрація якого становить 0,01 мг на 1 л повітря. Тому в приміщенні обов’язково має бути самостійна припливно-витяжна вентиляція з обміном повітря за годину: у ванній залі приплив +3, витяжка -5; у шлюзі приплив +3, витяжка -4; у роздягальні
приплив +3, витяжка -3. Витяжна труба для викидання повітря має бути вищою від гребеня покрівлі будинку;
труби, що проводять сірководневу воду, мають бути виготовлені з полімерних та інших матеріалів, стійких до впливу агресивних вод і газів. Каналізаційні труби мають бути азбестоцементними або чавунними, вкритими зсередини і зовні бітумним чи бакелітовим лаком;
уся арматура (крани, ручки тощо) має бути виготовлена зі стійких до іржі матеріалів (пластмаси та ін.), дерев’яні предмети вкриті олійною фарбою на цинкових білилах (використання фарби на свинцевих білилах заборонено).

ПРАВИЛА ПРОВЕДЕННЯ РАДОНОВИХ ВАНН:
приготування концентрованого розчину радону для ванни можна проводити в кущових та ординарних радонових лабораторіях;
кущові та ординарні радонові лабораторії, згідно з чинними санітарними правилами роботи з радіоактивними речовинами та джерелами іонізувального випромінювання, належать до лабораторій II класу III категорії. Згідно з правилами, приміщення для проведення радонових ванн з концентрацією 100 ОД максимально кожна до 100 ванна за зміну належать до лабораторій класу III категорії;
доза радону, отримана обслуговуючим персоналом на робочому місці, не повинна перевищувати за тиждень 0,1 бер;
площа ординарної лабораторії для приготування концентрованого розчину радону повинна бути не менша ніж 10 м2 на 1 барботер, на кожний наступний барботер близько 6 м2;
використання приміщення лабораторії для інших цілей заборонено;
для проведення радонових процедур (ванн, зрошень та ін.) потрібні такі приміщення: кімната для очікування, роздягальня, ванні кімнати, кімната відпочинку, кабінет лікаря, душова кімната для персоналу.

ПРАВИЛА ПРОВЕДЕННЯ ПІДВОДНОГО КИШКОВОГО ПРОМИВАННЯ:
для підводного кишкового промивання використовують ванну місткістю 400600 л, її встановлюють в окремому приміщенні площею не менше ніж 10м2, забезпеченому душовою установкою, унітазом і кушеткою.

ПРАВИЛА ПРОВЕДЕННЯ ДУШІВ:
приміщення для душової зали повинно мати площу не менше ніж 25 м2, у ньому встановлюють душову камеру, душові установки (для циркулярного, дощового, висхідного, струминного та інших душів) і сидячу ванну;
душову кафедру встановлюють так, щоб під час проведення струминного душу вона була на відстані 3,54 м від пацієнта. На пацієнта має падати пряме денне світло;
на висоті 11,25 м від підлоги до стіни прикріплюють металеве поруччя, за яке повинен триматися пацієнт під час приймання струминного душу;
окремі душові установки та сидячу ванну відділяють перегородками з товстого непрозорого скла або бетону заввишки 2 м, облицьованого білим кахлем; перегородки встановлюють на відстані 1015 см від підлоги. Площа окремих кабін для душових установок має становити 11,5 м2. Дощовий душ установлюють на висоті 1,8 м від підлоги з нахилом площини душової сітки до підлоги 1520°;
душова камера має бути забезпечена самостійним підведення гарячої й холодної води, при цьому тиск їх має бути однаковим;
при душовій залі передбачають розташування роздягальні площею не менше ніж 10 м2, площа одного місця для роздягальні 2 м2, включаючи проходи до душу;
для процедур підводного душу-масажу виділяють приміщення площею не менше ніж 10 м2, завширшки не менше ніж 3,5 м. Ванну місткістю 400600 л встановлюють так, щоб до неї був забезпечений підхід з трьох боків. Установку для душу-масажу монтують за ножним кінцем вапни з дотриманням усіх вимог електробезпеки;
для укутування пацієнтів виділяють окреме приміщення з розрахунку 6мІ на одну кушетку, але не менше ніж 12мІ. У цьому приміщенні встановлюють умивальник з гарячим і холодним водопостачанням.



ПРАВИЛА ПРОВЕДЕННЯ ГРЯЗЕЛІКУВАННЯ:
для проведення грязелікування потрібні такі приміщення: роздягальня, процедурна, душова, кімната для лікування грязьовими тампонами, «кухня» для підігрівання грязі, приміщення для прання простирадл та брезентів, сушильна камера, грязесховища, торфосховища, кімната відпочинку для пацієнтів, кімната для обслуговуючого персоналу з душовою та індивідуальними шафами для одягу;
у роздягальні мають бути обладнані кабіни площею 2мІ кожна (одна кабіна на одну процедурну кушетку) для роздягання пацієнтів;
процедурний зал для грязелікування може складатись з окремих кабін або бути загальним;
для загального залу виділяють приміщення з розрахунку 8 мІ на одну кушетку, куди входить і площа для службових проходів та робочого місця медичного персоналу, але не менше ніж 12мІ (якщо в залі одна кушетка);
для обмивання пацієнтів після лікувальних процедур передбачена душова кімната, а для обмивання лежачих пацієнтів шланг. У разі банного влаштування грязелікування душ має бути у кожній кабіні;
гарячу та холодну воду підводять до душів через загальний змішувач, розміщений поза душовою кімнатою або кабіною, за допомогою якого встановлюють необхідну для обмивання тіла температуру води. Воду спускають у каналізацію через трал з відстійником;
для гінекологічних грязелікувальних процедур виділяють окреме приміщення площею не менше ніж 14 м2 на одне місце (кушетка або гінекологічне крісло), обладнане пристроєм для спринцювання, висхідним та дощовим душем. Для кожного наступного робочого місця додають площу 6 м2, душову з ви східним душем площею 3,5 м2 на два робочих місця та кабіну для роздягання площею 2 м2 на одне робоче місце; лікувальну грязь підігрівають у транспортувальних пристроях або спеціальних нагрівачах з електричним підігрівання у «кухні». Площу «кухні» визначають з розрахунку 4,5мІ па одну кушетку, але вона не повинна бути меншою ніж 10 мІ;
«кухня» для гряді розташована в кімнаті, суміжній з процедурною. Підігріту грязь подають у процедурну на візочку або механізованим способом.

ПРАВИЛА ПРОВЕДЕННЯ АЕРОІОНОТЕРАПІЇ, АЕРОЗОЛЬТЕРАПІЇ ТА ЕЛЕКТРОАЕРОЗОЛЬ ТЕРАПІЇ:
площа приміщень для апаратів групової аероіонної, аерозольної та електроаерозольної терапії повинна відповідати вимогам, встановленим заводом-виробником. Передбачаються окремі приміщення зі скляною перегородкою для медичного персоналу і пульт управління. За наявності в установці компресора для нього виділяють окрема приміщання, яке обладнують звукоізоляцією;
стіни та стелю процедурної для аерозоль або електроаерозольтерапії вкривають глазурованим білим або світлих тонів керамічним кахлем, а процедурної для аероіонотерапії - олійною фарбою світлих тонів;
вимоги до освітлення, температурного режиму та припливно-витяжної вентиляції в приміщеннях групової аероіонної, аерозольної та електроаерозольної терапії ті самі, що й у кабінетах електро- та світлолікування. На час проведення процедур вентиляцію вимикають;
індивідуальну аероіонну та аерозольну (електроаерозольну) терапію проводять в окремому кабінеті.

ПРАВИЛА ПРОВЕДЕННЯ ІНГАЛЯЦІЙ:
для групової інгаляції виділяють кімнату площею 4 мІ на апарат, але не менше ніж 12 м2. Проведення інгаляції в кабінетах для електро- та світлолікування забороняється;
компресор встановлюють у приміщенні для пиття води площею не менше ніж 6 м2;
температура в приміщенні для інгаляції має становити 20°С;
в інгаляторії встановлюють самостійну припливно-витяжну вентиляцію. У груповому інгаляторії вона повинна забезпечувати швидке провітрювання приміщення (10 обмінів за годину), її вмикають після закінчення лікувальних процедур. В індивідуальному інгаляторії припливно-витяжна вентиляція повинна діяти постійно, з кратним обміном повітря за годину;
у витяжній шафі індивідуального інгаляторію для кип’ятіння наконечників і масок встановлюють електричний стерилізатор.

ОБОВ’ЯЗКИ МЕДИЧНОЇ СЕСТРИ ВІДДІЛЕННЯ (КАБІНЕТУ) ФІЗІОТЕРАПІЇ.

На посаду медичної сестри призначають медичного працівник який має закінчену середню медичну освіту і спеціальну підготовку з фізіотерапії.
Медична сестра працює під безпосереднім керівництвом лікаря-фізіотерапевта і старшої медичної сестри відділення (кабінету) фізіотерапії.
Основними завданнями медичної сестри відділення (кабінету) фізіотерапії є:
Проведення фізіотерапевтичних процедур відповідно до призначення лікаря, що веде хворого, лікаря-фізіотерапевта як безпосередньо у відділенні (кабінеті) фізіотерапії, так і вдома.
Проведення санітарно-освітньої роботи серед населення.
У зв’язку із цими завданнями медична сестра відділення (кабінету) фізіотерапії зобов’язана:
Точно виконувати лікарські призначення, зазначену методику лікування; під час проведення лікування перебувати в кабінеті.
Спостерігати за станом здоров’я пацієнта, у разі його погіршення припинити проведення лікування, надати можливу медичну допомогу, викликати лікаря-фізіотерапевта.
Регулювати відвідування кабінету фізіотерапії пацієнтами.
Знати, практично виконувати правила з техніки безпеки і надання невідкладної медичної допомоги.
Контролювати роботу приладів і апаратів, у разі їх несправності робити позначки в журналі технічного обліку, інформувати старшу медичну сестру, лікаря-фізіотерапевта.
Слідкувати за зберіганням, станом медичного обладнання, господарського інвентаря відділення (кабінету) фізіотерапії, після закінчення роботи забезпечити виключення енергосистеми, водогазозабезпечення у відділенні (кабінеті), наведення необхідного санітарно-гігієнічного порядку в кабінеті.
Систематично підвищувати свою професійну майстерність, проходити удосконалення зі спеціальності не рідше одного разу на 5 років.
Навчати молодший медичний персонал відділення (кабінету) методам підготовки до проведення фізіотерапевтичного лікування, техніки безпеки, основам дотримання санітарно-гігієнічного рейси му, деонтології.
Вести обліково-звітну документацію, своєчасно подавати відомості про проведену роботу.

НОРМАТИВИ НАВАНТАЖЕННЯ СЕРЕДНІХ МЕДИЧНИХ ПРАЦІВНИКІВ ПІД МАС ВИКОНАННЯ ФІЗІОТЕРАПЕВТИЧНИХ ПРОЦЕДУР (В УМОВНИХ ПРОЦЕДУРНИХ ОДИНИЦЯХ*) Таблиця №2.

З/П

НАЗВА ПРОЦЕДУР
КІЛЬКІСТЬ УМОВНИХ ФІЗІОТЕРАПЕВТИЧНИХ ОДИНИЦЬ ПІД ЧАС ПРОВЕДЕННЯ ПРОЦЕДУРИ



Дорослим
Дітям

ЕЛЕКТРОЛІКУВАННЯ

1
Гальванізація
2,0
2,5



2
Електрофорез лікарських засобів постійним струмом, імпульсними струмами постійного та змінного напрямку (діадинамічні, синусоїдальні, модульовані та ін.).


2,5


3,0

3
Вакуум-електрофорез
2,0
-

4
Електрофорез кореневих каналів
3,0
-

5
Камерні ванни
5,0
-

6
Електростимуляція м’язів
3,0
4,0

7
Діадинамотерапія
3,0
4,0

8
СМХ-терапія, ДМХ-терапія, МРТ
3,0
4,0

9
Електросон, електроанестезія
5,0
6,5

10
Флюктуоризація
3,0
4,0

11
Дарсонвалізація місцева
2,0
2,5

12
Дарсонвалізація порожнини рота
1,5
-

13
Франклінізація загальна
1,0
-

14
Франклінізація місцева
1,0
1,0

15
Аероіонотерапія групова
1,0
1,5

16
Аероіонотерапія індивідуальна або місцева
1,0
1,5

17
Індуктотермія
1,0
1,5

18
Електрофорез-індуктотермія
3,0
4,0

19
УВЧ-терапія
1,0
1,5

20
Мікрохвильова терапія
1,5
2,5

21
Магнітотерапія
2,0
3,0

22
Аерозольтерапія групова
1,0
1,5

23
Аерозольтерапія індивідуальна або місцева
1,0
1,5

24
Ультразвукова аерозольтерапія
2,0
2,5

25
Магнітопунктура на БАТ
0,5
0,5

СВІТЛОЛІКУВАННЯ

1
Визначення біодози
2,0
3,0

2
Загальне і місцеве УФ-опромінювання
1,0
1,5

3
Опромінювання іншими джерелами світла
1,0
1,5

4
Ванна світлотеплова
1,0
1,5

ЛІКУВАННЯ УЛЬТРАЗВУКОМ

1
Ультразвукова терапія (УЗТ)
2,0
2,5

2
Ультрафонофорез
2,50
3,0

ІНГАЛЯЦІЯ

1
Інгаляції
1,0
1,5

2
Інгаляції кисневі
1,0
1,5

3
Баротерапія місцева
2,5
1,5

ВОДОТЕПЛОГРЯЗЕЛІКУВАННЯ

1
Ванни (прості, хвойні)
1,0
2,0

2
Ванни штучні, газові, мінеральні
2,0
2,5

3
Медикаментозні ванни
2,0
2,5

4
Напівванни (з розтиранням)
3,0
-

5
Ванна для ніг
1,5
1,5

6
Ванна для рук
1,5
1,5

7
Ванни за Гауффе
2,5
-

8
Субаквальні кишкові ванни
5,0
-

9
Кишковий душ
3,0
-

10
Душ (будь-який)
1,0
2,0

11
Підводний душ-масаж
4,0
5,0

12
Укутування
3,0
4,0

13
Обтирання
3,0
4,0

14
Парафінові та озокеритові аплікації
2,0
2,5

15
Аплікації (з грязі, торфу, глини)
3,0
3,5

16
Піщана ванна, загальна та місцева
3,0
5,5

17
Грязелікування
внутршіньопорожнинне
5,5
-

18
Грязелікування внутрішньопорожнинне з аплікацією
4,0
-

19
Електрогрязь
3,5
4,0

20
Лікування нафталаном
3,0
-


3а одну умовну фізіотерапевтичну одиницю прийнято роботу, для виконання та підготовки якої потрібно 10 хв. Під час проведення процедур одному пацієнту на різних ділянках тіла за одне відвідування кожну з них вираховують в умовних одиницях самостійно, якщо ці процедури проводили неодночасно.

ДОКУМЕНТАЦІЯ ФІЗІОТЕРАПЕВТИЧНОГО КАБІНЕТУ:
Журнал з техніки безпеки.
Журнал профілактичного огляду фізіотерапевтичної апаратури.
Журнал обліку фізіотерапевтичних апаратів.
Журнал щоденної роботи фізіотерапевтичного кабінету.
Журнал річних звітів.
Карта пацієнта, який лікується у фізіотерапевтичному відділенні (кабінеті) форма № 044/о (додаток №1).

ЕЛЕКТРОТРАВМА, НЕВІДКЛАДНА ДОПОМОГА

Дотримання медичним персоналом правил техніки безпеки під час експлуатації фізіотерапевтичної апаратури гарантує безпеку її застосування. Ураження електричним струмом є найбільшою небезпекою під час проведення фізіотерапевтичних процедур.
Електротравма це ушкодження органів і тканин, яке виникає внаслідок дії на них електричного струму великої сили та високі напруги і характеризується ураженням нервової системи (судоми, потьмарення свідомості), порушеннями серцево-судинної діяльності, дихання і поєднується з глибокими опіками. Ураження організму виникає внаслідок електрохімічної дії електричного струму на тканини й утворення тепла. Під впливом електричного струму в організмі відбувається зміна концентрації іонів і поляризації молекул у клітинах, при цьому внутрішньоклітинні білки перетворюються на гель із формуванням коагуляційного некрозу. У судинах виникає агрегація клітин крові: еритроцитів, тромбоцитів і лейкоцитів, що зумовлює тромбоз дрібних кровоносних судин, порушення мікроциркуляції та ураження внутрішніх органів. Дія струму, згідно із законом Джоуля, залежить від опору тканин, тривалості контакту з провідником, напруги та величини струму.
Найвиваженіше ураження спостерігають у м’язах і кровоносних судинах. Зміни в тканинах виникають при дії електричного струму напругою 24 В (сила струму 0,1 А).
Під дією електричного струму високої напруги в організмі виникають загальні зміни, що характеризуються порушенням роботи серцевого м’яза, ЦНС та дихання і проявляються фібриляцією шлуночків серця, знепритомненням, судомами та зупинкою дихання. Варто пам’ятати, що електричний струм може зумовити зупинку серцевої діяльності не лише під час його дії, а й після травми, через кілька годин і навіть днів.
СТУПЕНІ ЕЛЕКТРОТРАВМИ:
I - ступінь судомні скорочення м’язів тулуба без потьмарення свідомості;
II - ступінь судомні скорочення м’язів із знепритомненням;
III - ступінь судомні скорочення м’язів з потьмаренням свідомості та порушенням серцевої діяльності або дихання;
IV - ступінь клінічна смерть.
Причинами смерті можуть бути: первинний параліч серця, дихання; ураження основних структур мозку (зокрема довгастого мозку). Найтяжчі місцеві ураження тканин спостерігають у місцях входу і виходу електричного струму, де розвивається коагуляційний некроз – «знаки» струму. Ушкодження тканин подібне до такого при оцінках IIIIV ступенів. Рана має кратероподібну форму із сіро-жовтими краями, у деяких випадках дном її є кістки.
Характерною особливістю електричних опіків є їх повна неболючість унаслідок ураження нервових закінчень. Іншою особливістю електричних опіків є прогресування некрозу, який швидко поширюється на підлеглі тканини. Унаслідок тромбозу кровоносних судин ураження поширюється на м’язи, кістки. За умови ураження великих судин може розвинутися гангрена кінцівки або інших частин тіла.
Під час надання першої допомоги ураженому електричним струмом передусім необхідно звільнити його від дії струму, провести реанімаційні заходи, якщо в цьому є необхідність, накласти асептичну пов’язку на місце електричного опіку. Місцеве лікування електричних опіків таке саме, як і термічних.
ПОТРІБНО ПАМ’ЯТАТИ!
Під час звільнення потерпілого від дії електричного струму необхідно пам’ятати, що дотик до його тіла може призвести до ураження струмом. Звільнити потерпілого від дії струму можна, вимкнувши вимикач, рубильник, запобіжник.
Якщо потерпілий перебуває в непритомному стані, потрібно терміново розпочати реанімаційні заходи.
Враховуючи те, що при електричній травмі зупинка серця настає в результаті фібриляції шлуночків, то серцево-легеневу реанімацію розпочинають з дефібриляції. Потерпілого кладуть на спину і проводять механічну дефібриляцію, наносячи удар кулаком у ділянку середньої третини груднини зліва з подальшою штучною вентиляцією легенів (ШВЛ) за методом «рот до рота» (16-20 за 1 хв) і проведенням закритого масажу серця. Першу допомогу у разі зупинки серцевої діяльності необхідно надавати якомога раніше (в перші 5 хв, коли ще живі клітини головного мозку).


Додаток №1
Міністерство охорони здоров’я України

____________________________ Медична документація
Найменування закладу форма № 044/о
Затверджена наказом МОЗ України 29.12.2000 р. № 369
КАРТА
хворого, який лікується в фізіотерапевтичному відділенні (кабінеті)

Карта стаціонарного (амбулаторного) хворого № ____________________________________________ Лікуючий лікар _________________________________________________________________________
Прізвище, ім’я по батькові ______________________________________________________________
Вік ___________ Стать: ч./ж. (підкреслити)
З якого відділення (кабінету) направлений хворий____________________________________________ Діагноз_______________________________________________________________ ____________________________________________________________________
(підкреслити захворювання, з приводу якого хворий направлений на фізіотерапію)
Скарги хворого_________________________________________________________________________
______________________________________________________________________________________

Призначення процедури лікуючим лікарем або лікарем-фізіотерапевтом (підкреслити)
Дата
Найменування процедури
Кіль-кість
Тривалість
Доза






























Місце проведення процедури: кабінет, перев’язочна,
вдома (підкреслити)
Види лікування, призначені крім фізіотерапії
( в тому числі і медикаментозні) ______________________________________________________________________________________________________________________________________________ Епікриз ________________________________________________________________ _______________________________________________________________________
Лікар-фізіотерапевт ____________________________________________________

з/п
Дата
Найменування процедури
Доза
Тривалість процедури
Підпис
лікаря (медсестри)
Інші відмітки


































Примітка: карти ведуться в усіх ЛПЗ, амбулаторних і стаціонарних, які мають фізіотерапевтичні відділення (кабінети). Карту заповнюють на кожного пацієнта, який прийнятий на лікування у фізіотерапевтичне відділення (кабінет).
ОСНОВИ РЕАБІЛІТАЦІЇ

Реабілітація - це система державних, соціально-економічних, психологічних, медичних, професійних, педагогічних заходів, спрямованих на відновлення здоров’я людини, її працездатності і соціального статусу, яка базується на біологічних, соціально-економічних, психологічних, морально-етичних та науково-медичних основах.
ЗАВДАННЯ РЕАБІЛІТАЦІЇ
максимально можливе відновлення здоров’я;
функціональне відновлення (повне або компенсація при недостатності чи відсутності можливості відновлення);
повернення до повсякденного життя;
залучення до трудового процесу.
МЕТА РЕАБІЛІТАЦІЇ
Повернення максимальної кількості хворих та інвалідів до суспільства, соціально корисної праці як необхідних умов здорового і повноцінного життя.
ПРИНЦИПИ РЕАБІЛІТАЦІЇ:
Ранній початок реабітаційних заходів;
Безперервність реабілітаційних заходів;
Комплексність реабілітаційних заходів;
Індивідуальність реабілітаційних заходів;
Необхідність реабілітаційних заходів;
Повернення хворого чи інваліда до активної праці.
ВИДИ РЕАБІЛІТАЦІЇ
Реабілітація ґрунтується на використанні біологічних і соціальних механізмів адаптації, компенсації і умовно об’єднана в три взаємопов’язані види: медичну, соціальну і професійну.
Медична реабілітація - основний вид реабілітаційного процесу. Провідними методами медичної реабілітації є відновна терапія і реконструктивна хірургія з наступним (в разі необхідності) протезуванням.
Відновна терапія здійснюється за допомогою медикаментозного лікування, фізичної активації (лікувальна фізкультура, масаж, фізіотерапія, працетерапія), психологічних методів (групова та індивідуальна психотерапія).
ЗАВДАННЯ МЕДИЧНОЇ РЕАБІЛІТАЦІЇ:
відновлення здоров’я;
усунення патологічного процесу;
попередження ускладнень та рецидивів;
відновлення або часткова чи повна компенсація втрачених функцій;
підготовка до побутових та виробничих навантажень;
запобігання стійкої втрати працездатності (інвалідності).
Фізична активація (ФР) включає комплекс заходів, спрямованих на відновлення фізичної працездатності хворих з тимчасовою та стійкою втратою працездатності. Її основними засобами є: лікувальна фізкультура, лікувальний масаж, фізіотерапія, механо-працетерапія.
ЗАВДАННЯ ФІЗИЧНОЇ РЕАБІЛІТАЦІЇ :
мобілізація резервних сил організму;
активізація захисних і пристосувальних механізмів;
попередження ускладнень та рецидивів захворювання;
прискорення відновлення функції різних органів та систем;
скорочення термінів клінічного та функціонального відновлення;
тренування та загартування організму;
відновлення працездатності.
Психологічні методи (психологічна реабілітація) передбачає корекцію психологічного стану, навчання хворого психогігієнічним навичкам, орієнтації щодо повернення до активної життєдіяльності на рівні, адекватному його здібностям і можливостям. При цьому особливо важливим є період після виписки із стаціонару - процес адаптації до зміненого становища в сім’ї, суспільстві, сфері професійної діяльності.
Соціальна (побутова) реабілітація. Реабілітація хворого розглядається як екопсихосоціальна система, що розглядає людину в єдності з природою і соціальним середовищем. Соціальна реабілітація - це державно-суспільні дії, спрямовані на:
повернення людини до суспільно корисної праці;
правовий захист;
матеріальний захист її існування;
відновлення соціального статусу особи шляхом: організації активного способу життя, відновлення ослаблених чи утрачених соціальних зв’язків, створення морально психологічного комфорту в сім’ї, на роботі, забезпечення культурних потреб людини, відпочинку, занять спортом;
при необхідності - розвиток навичок щодо обслуговування (спільна робота реабілітолога, фахівця з праці, психолога): підготовка хворого до користування стандартними чи спеціально зробленими пристроями, що полегшують самообслуговування;
вирішення матеріальних питань (житло, транспорт, телефонний зв’язок);
перенавчання, працевлаштування хворих в спеціалізованих закладах, на дому (у разі необхідності);
надання різних видів соціальної допомоги (протезування, забезпечення засобами переміщення, робочими пристосуваннями, організація санаторно-курортного лікування тощо);
юридичний захист хворого.
Професійна реабілітація передбачає: професійну підготовку особи, яка перенесла захворювання до трудової діяльності; повернення до попередньої роботи; перекваліфікація на тому ж підприємстві чи навчання новій професії при стійкій втраті працездатності; працевлаштування.
КРИТЕРІЇ ВІДБОРУ ХВОРИХ ДЛЯ МЕДИКО-СОЦІАЛЬНОЇ РЕАБІЛІТАЦІЇ:
медичні
біологічні
психологічні
соціальні.
Медичні - розподіл хворих по групах захворювань: захворювання периферійної нервової системи, хвороби кістково-м'язової системи, хвороби системи кровообігу, хвороби сечостатевої системи та ін.
Соціальні: трудовий стаж, професія, житлові умови, сімейний стан, освіта.
Біологічні: вік, стать, особливості конституції та ін.
Психологічні: тип нервової діяльності, оцінка хворим свого стану, взаємостосунки в сім'ї, на виробництві, психологічна готовність працювати.
ПЕРІОДИ РЕАБІЛІТАЦІЇ
У медичній реабілітації, згідно з рекомендаціями експертів ВООЗ розрізняють два періоди: лікарняний та післялікарняний. Всі інші види реабілітації підпорядковані періодам медичної реабілітації. В цих періодах виділяють наступні етапи:
лікарняний період включає І етап реабілітації - лікарняний (стаціонарний, госпітальний),
післялікарняний період включає II етап поліклінічний або реабілітаційний,
санаторний період і III етап - диспансерний.
І етап реабілітації - лікарняний (стаціонарний) розпочинається у лікарні, де після встановлення діагнозу лікар складає хворому програму реабілітації.
ЗАВДАННЯ РЕАБІЛІТАЦІЇ:
ліквідація чи зменшення активності патологічного процесу, прискорення відновних процесів;
попередження ускладнень, загострення супутніх захворювань;
розвиток постійних або тимчасових компенсацій;
відновлення функцій органів та систем, уражених хворобою;
поступове збільшення фізичної активності хворого та адаптація організму до зростаючих навантажень побутового характеру.
ЗАСОБИ РЕАБІЛІТАЦІЇ
Вона включає переважно медикаментозні або хірургічні методи лікування. Одночасно з ними використовують охоронний режим, відповідний режим рухової активності, психотерапію та психопрофілактику, дієтотерапію, лікувальну фізкультуру, масаж, працетерапію, фізіотерапевтичні засоби. В кінці періоду оцінюють стан хворого, його резервні можливості і розробляють подальшу програму реабілітації.
II етап реабілітації поліклінічний або реабілітаційний, санаторний. Призначається після виписки хворого з стаціонару. Проводиться у поліклініці, реабілітаційному центрі чи санаторії.

ЗАВДАННЯ РЕАБІЛІТАЦІЇ:
зменшення чи ліквідація наслідків захворювання;
попередження ускладнень основного захворювання та загострення супутніх захворювань;
виявлення резервних можливостей організму, виявлення та розвиток компенсаторних можливостей;
підвищення функціональної здатності організму до рівня, необхідного для повсякденної побутової та трудової діяльності;
підготовка хворого до трудової діяльності (працетерапія, оволодіння інвалідами пристроями для самообслуговування і засобами пересування).
ЗАСОБИ РЕАБІЛІТАЦІЇ
На цьому етапі, крім медикаментозної терапії, важливе значення належить фізичній реабілітації, яка поєднується з дієтичним харчуванням, психо-та працетерапією. З хворим, крім медичних працівників, працюють педагоги, соціологи та юристи, які у разі зниження або втрати працездатності, сприяють адаптації людини до свого стану, розв'язання питань професійної працездатності, працевлаштування, побуту.
Наприкінці етапу хворого детально обстежують з метою вивчення функціональних можливостей, терміну відновлення трудової діяльності, її обсягів. Залежно від отриманих результатів пацієнту можуть рекомендувати:
у разі відновлення функціональної та професійної здатності повернення на попереднє місце роботи;
у разі зниження функціональних можливостей - робота з меншим фізичним та психологічним навантаженням;
при значних залишкових функціональних порушеннях та анатомічних дефектах - перекваліфікацію, роботу вдома;
при глибоких, тяжких і незворотних змінах - подальше розширення зони самообслуговування та побутових навичок.
III етап реабілітації - диспансерний. Під контролем перебувають дві групи людей: перша - здорові та особи з факторами ризику, друга - хворі.
Вибір осіб для диспансерного спостереження проводиться як за медичними, так і за соціальними показаннями. До контингентів дорослого населення, що підлягають диспансерному спостереженню за медичними показаннями, належать особи, що мають фактори ризику, які часто та тривало хворіють і хворі з окремими хронічними захворюваннями.
За соціальними показаннями диспансерному спостереженню підлягають особи, які працюють в шкідливих і небезпечних умовах праці, працівники харчових, комунальних і дитячих закладів, вчителі загальноосвітніх шкіл, особи з факторами ризику соціального характеру.
ЗАВДАННЯ РЕАБІЛІТАЦІЇ
Диспансерний метод обслуговування полягає у наступному:
встановлення точного детального діагнозу;
поділ осіб на диспансерні групи, направлення при необхідності на стаціонарне, напівстаціонарне лікування;
нагляд за реабілітованим, лікування залишкових явищ перенесених захворювань чи подальший розвиток компенсації;
поліпшення та відновлення фізичного стану і фізичної працездатності;
обґрунтування рекомендації щодо адекватності виконуваної роботи;
контроль робочого місця з метою вияснення негативних факторів, які можуть вплинути на стан здоров'я чи спричинити травматизм;
у разі необхідності - сприяння зміні умов праці, способу життя, перекваліфікації, адаптації до умов життя;
вирішення особистих та соціальних проблем, які можуть бути причиною рецидивів захворювання чи сповільнювати відновні процеси і сприяти поверненню хворого в суспільство;
роз'яснювальна робота лікаря та медичної сестри з хворим, контроль активності хворого у процесі лікування, виконання ним всіх рекомендацій;
сприяння у наданні інвалідам технічних засобів, вступу до товариств та об'єднань, у тому числі і спортивних, залучення людей молодого віку до занять адекватними видами спорту.
ЗАСОБИ РЕАБІЛІТАЦІЇ
Для вирішення цих завдань використовуються всі існуючі види і засоби реабілітації. Залучаються психологи, педагоги, соціологи, юристи, профспілкові організації, трудові колективи. Постійно працюють реабілітологи, які контролюють перебіг відновних процесів, переглядають, коректують програму реабілітації.
ПЕРІОДИ РЕАБІЛІТАЦІЇ Таблиця №3.
РЕАБІЛІТАЦІЙНІ ПЕРІОДИ

РЕКОНВАЛЕСЦЕНЦІЯ
РЕАДАПТАЦІЯ
РЕСОЦІАЛІЗАЦІЯ

Процес одужання з відновленням порушених біологічних та психологічних функцій
Процес пристосування до побуту, праці (навчання), навколишнього середовища
Процес відновлення соціальних функцій і становища особи в соціальному макро- і мікросередовищі

ПАТОГЕНЕТИЧНА ТЕРАПІЯ
Хірургія
Медична реабілітація
МЕДИЧНА РЕАБІЛІТАЦІЯ
Соціальна та професійна (освітня) реабілітація
Патогенетична терапія
СОЦІАЛЬНА ТА ПРОФЕСІЙНА (ОСВІТНЯ) РЕАБІЛІТАЦІЯ
Медична реабілітація
Патогенетична терапія


РЕАБІЛІТАЦІЯ В ДОМАШНІХ УМОВАХ
Особливою формою реабілітаційної допомоги хворим, стан здоров'я яких не дозволяє відвідувати реабілітаційні відділення поліклінік, є домашній етап реабілітації. Для таких хворих створюється програма відновного лікування на дому. її завдання-мінімум -відновлення здатності до самообслуговування, завдання-максимум - досягнення хворим можливості відвідувати реабілітаційне відділення лікувально-реабілітаційного закладу.
При потребі на дому з хворим займається методист ЛФК, масажист. Для родичів таких хворих організовується спеціальна підготовка при реабілітаційних відділеннях лікувально-профілактичних закладів за місцем проживання, де під керівництвом лікарів, масажистів, методистів з лікувальної фізкультури, спеціалістів з працетерапії, дієтотерапії тощо вони вчаться навичкам догляду за хворим і елементам відновного лікування на дому. Відвідування на дому таких хворих лікарем реабілітаційного відділення проводиться не рідше 1 разу на місяць, медичної сестри - за призначенням лікаря.
Таким чином, принципова схема сучасної системи медичної реабілітації виглядає так: лікарня поліклініка (або реабілітаційний центр, санаторій) диспансер. Ця система застосовується при важких захворюваннях та травмах і станах організму, що можуть призвести до інвалідності і непрацездатності. Безперечно, що у разі тієї чи іншої патології кожний етап має свої особливості і не завжди всі вони будуть присутні у процесі відновного лікування, що пов’язано з важкістю, характером і клінічним перебігом захворювання або травми, терапевтичним чи хірургічним методом лікування, прогнозом виходу з хвороби. Відбір хворих на реабілітацію здійснює реабілітаційна комісія.

СТРУКТУРА ЦЕНТРІВ (ВІДДІЛЕНЬ) РЕАБІЛІТАЦІЇ:
діагностичне відділення: клініко-діагностична лабораторія, кабінет функціональної діагностики, рентгенологічний кабінет тощо;
фізіотерапевтичне відділення: світлолікування, електролікування, водолікування, грязелікування, інгаляційне лікування, масаж;
відділення лікувальної фізкультури: спеціалізовані зали, кабінети
механотерапії, басейн, спортивні майданчики на відкритому повітрі;
відділення соціально-трудової реабілітації: кімнати побутової реабілітації, трудові майстерні;
відділення соціально-психологічної реабілітації: кабінети психо-терапевта, соціолога, юриста, логопеда.
СТАЦІОНАРОЗАМІНЮЮЧА МЕДИЧНА ДОПОМОГА
В умовах впровадження економічного методу управління в охороні здоров'я створені нові організаційні форми стаціонарозамінюючої медичної допомоги: денні стаціонари в поліклініках, лікарняні стаціонари (відділення, палати) денного перебування, домашні стаціонари.
Робота денних стаціонарів в поліклініках та стаціонарів денного перебування спрямована на своєчасне лікування та оздоровлення хворих, поліпшення якості медичної допомоги, забезпечення її доступності, підвищення економічної ефективності, скорочення термінів тимчасової непрацездатності, проведення окремих діагностичних обстежень тощо. Все це сприяє раціональному використанню ліжкового фонду та підвищенню ефективності реабілітаційних заходів.
Домашній стаціонар організовується для хворих із гострими та хронічними захворюваннями, які за станом здоров'я не потребують госпіталізації або якщо вона неможлива. Така форма медичної допомоги вимагає забезпечення хворого кваліфікованим лікарським та сестринським доглядом, необхідними обстеженнями, належними методами лікування; соціальної підтримки, корекції харчування тощо.
На великих промислових підприємствах відновне лікування проводять в медико-санітарних частинах, які можуть бути стаціонарними чи амбулаторними відділеннями промислової реабілітації при медико-санітарних частинах великих підприємств.
МЕТА:
збереження професії хворим чи інвалідам;
оволодіння новою професією при втраті попередньої.
ЗАСОБИ, ЩО ВИКОРИСТОВУЮТЬСЯ ДЛЯ ЛІКУВАЛЬНО-ТРЕНУВАЛЬНОГО ВПЛИВУ:
спеціальне промислове обладнання та інструменти;
спеціальні пристосування до верстатів та інструментів;
спеціальне обладнання робочого місця.

РЕАБІЛІТАЦІЙНІ КОМІСІЇ ЛІКУВАЛЬНО-ПРОФІЛАКТИЧНИХ УСТАНОВ

У лікувально-профілактичних (реабілітаційно-лікувальних) установах повинні бути створені реабілітаційні комісії (ради).
СКЛАД РЕАБІЛІТАЦІЙНОЇ КОМІСІЇ:
постійні члени комісії: завідувач відділенням, лікар-спеціаліст з профілю хворого, фізіотерапевт, лікар з лікувальної фізкультури, лікар з функціональної діагностики, інструктор з трудотерапії, юрист;
непостійні члени комісії: при потребі запрошуються інші спеціалісти (суміжних спеціальностей, психотерапевт та ін.).
ФУНКЦІОНАЛЬНІ ОБОВ'ЯЗКИ РЕАБІЛІТАЦІЙНОЇ КОМІСІЇ:
відбір хворих, які потребують реабілітації, розробка плану реабілітаційних заходів відповідно до функціонального діагнозу, індивідуальних особливостей організму хворого, перебігу захворювання та забезпечення їх реалізації;
розробка технології реалізації «Індивідуальної програми реабілітації» (ІПР) та передача у визначеній послідовності програми реабілітації відновним структурно-функціональним підрозділам для виконання;
уточнення функціонального діагнозу під час відновного лікування та прогнозування реабілітації;
корекція при необхідності методів виконання ІПР;
управління виконанням ІПР за допомогою регулювання взаємодії і спадкоємства у роботі реабілітаційних структурно-функціональних підрозділів;
облік ефективності лікування: порівняння одержаних результатів лікування із запрограмованими;
аналіз результатів реабілітаційної діяльності, якості та ефективності окремих програм і визначення заходів з їх оптимізації;
вирішення питань працездатності (працездатний без обмежень, працездатний з обмеженнями в об'ємі, часі чи характері виробничої діяльності, тимчасово непрацездатний, потребує направлення на медико-соціальну експертну комісію (МСЕК) для продовження листка тимчасової непрацездатності);
при реабілітації інвалідів - інформація МСЕК про проведене відновне лікування, зворотний зв'язок;
при тривалій втраті працездатності - оформлення документів на МСЕК;
оформлення документів у Фонд соціального захисту інвалідів на придбання медикаментів, необхідних для проведення курсу консервативного або оперативного лікування;
забезпечення реабілітаційних лікувально-профілактичних відділень та лікувально-профілактичних закладів необхідним обладнанням, ліками, кадрами;
розробка основних напрямків розвитку та удосконалення служби медичної реабілітації у своєму лікувально-профілактичному закладі (ЛПЗ).

ГАЛЬВАНІЗАЦІЯ

Гальванізація – це застосування з лікувальною метою безперервного постійного електричного струму малої сили (до 50 мА) і низької напруги (30-80 В).
При повільному і постійному збільшенні сили струму під електродами спочатку з'являється відчуття легкого поколювання, припікання, слабкого тепла. Із посиленням струму ці відчуття наростають, з'являється біль, нестерпне почуття «здавлювання». Спостерігається почервоніння шкіри, гіперемія наростає дуже швидко і після закінчення гальванізації тримається від однієї до кількох годин. Температура шкіри дещо підвищується. Сильний струм може викликати опіки, які дуже болючі і повільно загоюються.
Щоб уникнути опіків при гальванізації, звичайно між шкірою й електродом кладуть гідрофільний прошарок, змочений водопровідною водою або фізіологічним розчином. Завдяки вологому прошарку між тілом і рідиною відбувається обмін іонів. Продукти електролізу, що утворюються біля електродів, безпосередньо із шкірою не стикаються.
АПАРАТИ ДЛЯ ГАЛЬВАНІЗАЦІЇ
«Поток-1», АГН-1, АГН-2, АГП-33, ГР-2, «ЕЛФОР-К» та ін. Провідники повинні бути покритими хорошою ізоляцією, довжиною 1,5-2 м. До кінців провідників прикріплюються затискачі з під'єднаними електродами. Призначення затискача створення контакту між проводом і електродом. Електроди це свинцеві пластинки товщиною 0,25-0,5 мм, форма і величина яких залежить від ділянки, що піддається гальванізації. Більший із них називають індиферентним, або пасивним, а менший активним. Така назва зумовлена нерівномірним розподілом силових ліній у ділянці обох електродів. При одній і тій же силі струму в ланцюгу щільність струму в ділянці великого електрода буде менша, ніж у ділянці малого електрода.
Електродні прокладки виготовляють із нефарбованої гідрофільної бавовняної тканини. Для видалення із нової тканини апретуючих речовин прокладку треба кип'ятити протягом 20-30 хв. у дистильованій воді. Щоб уникнути контакту з тілом металевого електрода, прокладки виготовляють так, щоб вони виступали на 1-2-3 см за краї електрода. Розрізняють місцеву і загальну дію гальванізації.
СХЕМА ПАНЕЛЕЙ УПРАВЛІННЯ АПАРАТІВ ДЛЯ ГАЛЬВАНІЗАЦІЇ

АГН-1
«Поток-1»
1 - вимикач мережевого струму;
2 - потенціометр;
3 - клеми для електродів;
4 - перемикач напруги міської мережі;
5 - сигнальна лампочка;
6 - міліамперметр;
7 - перемикач чутливості приладу.
На апараті є перемикач чутливості приладу (7). При положенні перемикача на «5» вся шкала приладу відповідає 5 мА, а відстань між великими поділками шкали - 1 мА; при положенні перемикача на «50» вся шкала відповідає 50 мА, а відстань між великими поділами - 10 мА. При лікуванні дітей до 6 - 8-річного віку гальванізацію в основному проводять при положенні перемикача на «5», хоча залежно від виду процедури її можна проводити і при положенні перемикача на «50».
ФІЗІОЛОГІЧНА ДІЯ ГАЛЬВАНІЗАЦІЇ
Дія постійного струму на живий організм зумовлена тими фізико-хімічними змінами, які він викликає в тканинах. В основі цих змін лежать процеси перенесення іонів, частинок води і колоїдних частинок.
Під впливом електричного поля позитивно заряджені іони направляються до катода, негативно заряджені до анода. У ділянці, розміщеній під катодом, відбувається нагромадження водневих іонів, а в ділянці, розміщеній під анодом, гідроксильних іонів. Зміни рН значно впливають на агрегатний стан колоїдів, який тісно пов'язаний із функцією клітини.
Поряд з Н+ -іонами до катода прямують і інші катіони. Зважаючи на неоднакову рухомість одновалентних і двовалентних металевих катіонів, у ділянці катода скупчуються у великій кількості більш швидкі одновалентні іони (К+, Nа+). Біля анода спостерігається протилежне явище: в результаті швидкого "відтікання" одновалентних іонів нормальне співвідношення одно- і двовалентних іонів зміщується в бік переважання останніх (Са++, Мg++). Ця зміна співвідношення концентрації іонів у ділянці обох полюсів має істотне значення, бо дисперсність колоїдів залежить не лише від знака заряду, але й від валентності іона.
Нагромадження в ділянці катода на поверхні клітинних оболонок металевих одновалентних іонів викликає розпушення цих оболонок, збільшення їх проникності, внаслідок чого через клітинні мембрани полегшується перехід речовин, які звичайно через напівпроникні поверхні клітини пройти не можуть. Проникнення в клітину водневих іонів та інших речовин призводить до зміни в стані білків, яка фізіологічне проявляється підвищенням збудливості, а при відповідних умовах збудженням. Під анодом у результаті збільшення проти норми концентрації двовалентних іонів відбувається ущільнення клітинних мембран, внаслідок чого спостерігається зниження збудливості.
Функціональні зміни в ділянці катода називаються кателектротоном, а в ділянці анода анелектротоном. Проте, функціональні зрушення в тканинах залежать не тільки від характеру самого подразника, не менше значення має і функціональний стан самої тканини. Один і той же агент може стимулювати і пригнічувати, залежно від того, в якому стані перебуває жива тканина.
Так, наприклад, катод при певній силі струму підвищує збудливість нормально функціонуючого нерва і, навпаки, пригнічує збудливість нерва, який перед тим зазнав впливу якого-небудь парабіотичного фактора. Причому, зміна збудливості під впливом анода або катода постійного струму спостерігається не тільки в периферичній, але й у центральній нервовій системі. Треба запам’ятати: катод – це збуджуючий (білого (чорного) кольору «-»), анод – гальмуючий електрод (червоного кольору «+»).
ФІЗІОЛОГІЧНІ ЕФЕКТИ КАТОДА ТА АНОДА Таблиця №4.
КАТОД
АНОД

збуджуючий, тонізуючий (застосовують при парезах, паралічах);
секреторний, стимулюючий (виділення гормонів);
міотонізуючий;
гідратуючий;
активуючий метаболізм;
вазодилятуючий.
гальмівний, анельгізуючий (застосовують при спазмах, гіпертонусі);
гіпосекретуючий;
міореклаксуючий;
дегідратуючий;
дегідратуючий;
активуючий метаболізм;
вазодилятуючий.


АНОД
КАТОД

Кислі реакції шкіри
Лужні реакції шкіри

Закриває пори
Відкриває пори

Звужує кровоносні судини
Розширює кровоносні судини

Всмоктування кислих розчинів
Всмоктування лужних розчинів

Заспокоює нервову систему
Стимулює нервову систему


Терапевтичне застосування постійного струму ґрунтується на його фізіологічній дії. При зниженні функціональної діяльності тканин пропускання через неї постійного струму невеликої інтенсивності викликає підвищення збудливості під катодом. Навпаки, під анодом при невеликій інтенсивності струму збудливість тканин падає, що можна використати у тих випадках, де ми маємо справу з подразненням тканини, викликаним яким-небудь патологічним процесом (наприклад, при болю). Під впливом постійного струму відбувається посилення обміну речовин (азотистого обміну в ділянці катода і вуглеводного обміну в ділянці анода); зміна активної реакції. Цим значною мірою зумовлений вплив струму на розв'язання запальних процесів, прискорення регенерації, розм'якшення і розсмоктування рубців.
Гальванічний струм широко застосовується в тих випадках, коли треба викликати подразнення нервів і м'язів. У цих випадках користуються короткочасним замиканням струму.
За допомогою постійного струму можна впливати на будь-яку тканину тіла, як безпосередньо, так і рефлекторно діяти на ряд тканин і органів.
При протіканні електричного струму анод і катод викликають різні реакції організму (Таблиця №3). Електрод , яким впливають на шкіру, є активним. Пасивний електрод знаходиться в руці пацієнта або закріплюється на тілі. Для проведення деяких процедур використовують кілька електродів, можливе приєднання декількох електродів до однієї клеми. У косметології використовуються електроди різних форм - овальні, сферичні, конусоподібні та ін.., що дозволяють обробляти всі ділянки обличчя. Залежно від типу шкіри і наявних проблем один електрод (пасивний) накладають на плече або дають в руку клієнтові, другим, активним, працюють по обличчю. Іноді для гальванізації використовують маску Бергоньє. Маска або електроди не повинні закривати отворів носа і рота.
ПОКАЗАННЯ:
хвороби периферичної нервової системи (невралгії, радикуліт);
функціональні й органічні захворювання ЦНС;
хронічні запальні процеси;
травми та механічні зміни периферичних нервів;
гастрити,
коліти;
дискінезії жовчного міхура;
мігрень;
бронхіальна астма;
вазомоторний риніт;
виразкова хвороба;
гіпертонічна хвороба І і II ст.
ПРОТИПОКАЗАННЯ (ЗАГАЛЬНІ):
новоутворення та підозра на них;
системні захворювання крові;
поширений атеросклероз;
нестабільна ІХС;
гіпертонічна хвороба ІІ-ІІІ ст.:
серцева недостатність ІІ-ІІІ ст.;
активний туберкульоз;
схильність до кровотеч.
ЧАСТКОВІ (СПЕЦІАЛЬНІ) ПРОТИПОКАЗАННЯ:
індивідуальну підвищену чутливість до струму;
пошкодження та хвороби шкіри в місцях накладання електродів;
наявність гострих гнійних запальних процесів.

СПЕЦІАЛЬНІ МЕТОДИКИ ГАЛЬВАНІЗАЦІЇ
За розміщенням електродів розрізняють поздовжню і поперечну гальванізацію. Для дії постійним струмом на внутрішні органи доцільно застосовувати поперечну гальванізацію, розміщуючи електроди так, щоб відповідний орган був на шляху максимальної концентрації силових ліній.
Із лікувальною метою застосовують як неперервний постійний струм стабільна гальванізація, так і переривчастий струм переривчаста гальванізація. Таблиця №5.

З/П
НАЗВА ПРОЦЕДУРИ
МЕТОДИКА ПРОВЕДЕННЯ ПРОЦЕДУРИ

1
Загальна гальванізація за методом Вермеля (рис.№1).
Один електрод розміром 300 смІ накладають в між лопатковій ділянці і приєднують до одного із полюсів апарата, другий роздвоєний електрод розміром по 150 смІ кожний розташовують на зовнішній поверхні литки і з’єднюють з другим полюсом. Сила струму 0,02-0,1 мА/смІ, час дії – 20-40 хв, процедури проводять щоденно або через день; на курс лікування 12-20 процедур.

2
Гальванізація хребта.
Один електрод накладають на ділянку нижньошийного відділу хребта: катод (висхідна методика: підвищується рефлекторна збудливість спинного мозку); анод (низхідна методика: знижується тонус ЦНС, зменшується рефлекторна збудливість спинного мозку). Інший електрод накладають на ділянку попереково-крижового відділу хребта. Розміри прокладок 150 см2. Сила струму близько 15 мА. Тривалість процедури - 1020 хв. Курс лікування 1215 процедур.

3
Гальванічний комір за методом Щербака (рис.№2).
Один електрод (анод) округлої форми у вигляді коміра розміщують у ділянці плечового поясу. Розмір прокладки 1000
1200 см“. Інший електрод (катод) розміщують у ділянці попереково-крижового відділу хребта. Розмір прокладки 400600 смІ.
Першу процедуру виконують, застосовуючи силу струму 6 мА. Через кожні дві процедури силу струму збільшують на 2 мА. доводячи її до 16 мА, а з 11-ї процедури вона залишається постійною. Перша процедура триває 6 хв. Через кожні дві процедури тривалість дії збільшується на 2 хв. Аз 11-ї процедури тривалість не змінюють. Курс лікування 2030 процедур.

4
Гальванізація шлунка (при хронічному гастриті зі зниженою секреторною функцією)
Один електрод площею 300 см2 (15*20 см) накладають на проекцію шлунка (катод), інший площею 300 см2 (15 х 20 см) у ділянці нижньогрудного відділу хребта (анод). Сила струму близько 20 мА. Тривалість процедури близько 30 хв. Курс лікування 1015 процедур щоденно.

5
Гальванізація шлунка (при хронічному гастриті з підвищеною секреторною функцією)
Один електрод площею 300 см2 (15 * 20 см) накладають на проекцію шлунка (анод), інший площею 300 см2 (15 і 20 см) у ділянці нижньогрудного відділу хребта (катод). Сила струму близько 20 мА. Тривалість процедури ЗО хв. Курс лікування 1015 процедур щоденно.

6
Гальванізація нирок
Трьохелектродна методика: два однакових електрода площею 150 см2 накладають у поперековій ділянці в проекції кожної нирки 1 (анод-катод; катод-анод), третій електрод площею 150 см2 у надчеревній ділянці (катод-анод). Сила струму близько 15 мА. 1 Тривалість процедури близько 30 хв. Курс 1 лікування 1015 процедур щоденно. Двохелектродна методика: два однакових електрода площею 150 см2 накладають у поперековій ділянці в проекції кожної нирки (анод-катод; катод-анод). Сила струму близько 15 мА. Тривалість процедури - близько 30 хв. Курс лікування 1015 процедур щоденно.

7
Чотирикамерна гальванічна ванна
У ванночку для рук і ніг наливають прісну воду температурою 37°С з таким розрахунком, щоб 1 руки пацієнта були занурені до нижньої третини плеча, а ноги до середини гомілки. У кожній ванночці містяться закриті від прямого контакту з тілом пацієнта вугільні електроди. Ручні ванночки з’єднують з катодом, ножні з анодом (висхідна методика). Сила струму близько 2030 мА. Тривалість процедури 2025 хв. Курс лікування 1015 процедур.

Примітка: при електрофорезі полярність електродів залежить від лікарських засобів полярності.

Рис. №1. Загальна гальванізація Рис. №2. Гальванічний комір за методом Щербака

ТЕХНІКА СТАБІЛЬНОЇ ГАЛЬВАНІЗАЦІЇ
Перш ніж розпочати гальванізацію, необхідно перевірити, чи стоїть ручка потенціометра в нульовому положенні, пересвідчитися в надійності всіх контактів. На ділянку шкіри, що підлягає гальванізації, накладають електродні прокладки, змочені теплою водопровідною водою або підігрітим фізіологічним розчином. Поверх прокладок накладають металеві електроди і все це фіксують бинтом, мішечками з піском або вагою тіла пацієнта.
Велике значення має рівномірне прилягання електрода і прокладки до тіла. При нерівномірному контакті щільність струму не скрізь буде однаковою, що може стати причиною опіку. Зважаючи на це, на прокладках не повинно бути складок. Електрод перед застосуванням потрібно старанно розгладити. Під затискач у місці стикання його з прокладкою підкладають шматок клейонки.
Для забезпечення стерильності прокладки перед застосуванням потрібно прокип'ятити у водопровідній воді. Крім того, при кип'ятінні з них видаляється жир, що потрапляє на прокладку, відлущений епітелій, утворювані в результаті явищ електролізу деякі шкідливі продукти. Часте прання прокладок є необхідною умовою видалення шкідливих іонів з прошарку. Прокладка повинна завжди прилягати однією і тією ж поверхнею до електрода, для чого до відповідної поверхні прокладки пришивають кишеньку, куди вміщують електрод.
Силу струму при стабільній гальванізації треба збільшувати повільно і поступово. Хворий повинен відчувати рівномірне (під усією прокладкою) легке поколювання і припікання (відчуття гірчичника). Поява болю в обмежених ділянках свідчить про нерівномірний контакт або про порушення цілості шкіри, що може призвести до опіку. Тому перед лікуванням треба старанно оглянути ділянку шкіри, що підлягає гальванізації, і всі наявні пошкодження ізолювати, прикривши їх ватним тампоном, змазаним вазеліном, або шматком клейонки. При гальванізації нерівних ділянок усі заглиблення заповнюють ватою, змоченою у воді або в розчині NаСІ.
Часто при незмінній напрузі сила струму, внаслідок зменшення опору, може досягати значної величини, що загрожує хворому опіком. Ось чому при гальванізації треба весь час стежити за відчуттями хворого й одночасно за стрілкою гальванометра, змінюючи в міру потреби силу струму в той чи інший бік.
Вимикати струм потрібно так само повільно і поступово, як і вмикати. Тривалість стабільної гальванізації 20-30 хв. Лікування проводиться щодня або через день. Курс лікування 10-20 сеансів. При необхідності продовжити гальванізацію, слід зробити перерву на 20-30 днів, після чого знову розпочати лікування.
ПОРЯДОК І ПРИКЛАДИ ПРИЗНАЧЕННЯ ПРОЦЕДУР:
Вказують місце застосування, розміри електродів, їх полярність, сила струму, тривалість процедури, порядок проведення і кількість процедур на курс лікування.
ПАРАМЕТРИ ПРОЦЕДУР:
методика (зона впливу): місцева, рефлекторно-сегментарна, загальної дії;
інтенсивність дозується за щільністю струму в межах від 0,01 о 0,1 мА/смІ. Для місцевих методик при малих розмірах електродів (менше від 80-50 смІ) застосовують верхній діапазон щільності струму до 0,2 мА/смІ, для методик загальної дії і при великих розмірах електродів менша щільність струму до 0,05-0,01 мА/смІ. При відсутності можливості визначення площі електродів, впливі через воду, використанні авторських методик дозування проводиться за силою струму в мА (від 0 до 50 мА);
тривалість процедур: 10-30 хв. при методиках загального впливу та рефлекторно-сегментарних, до 40 хв. при методиках місцевої дії;
періодичність процедур: щодня, через день; курс лікування 10-20 процедур;
особливості методики залежать від розташування анода або катода в активній зоні.
ДОЗУВАННЯ:
Струм, що проводиться до пацієнта, дозують за щільністю: при місцевій гальванізації 0,1 мА/смІ, при загальних і сегментарно-рефлекторних впливах 0,01-0,05 мА/смІ. Тривалість не повинна перевищувати 20-30 хв., 10-20 процедур. За потреби повторний курс гальванізації проводять через 1 місяць. Можливі поєднання: з високочастотною магнітотерапією (гальваноіндуктотермія), грязелікуванням (гальваногрязелікування), акупунктурою (гальваноакупунктура).
ПОМИЛКИ В ПРИЗНАЧЕННЯХ ЛІКАРЯ:
Не вказує у фізіотерапевтичному рецепті розташування анода та катода; не використовує кілька локалізацій в одну процедуру; дозує інтенсивність впливу за силою струму, а не за щільністю.
ПОМИЛКИ В ДІЯХ МЕДСЕСТРИ:
Не дотримується необхідної товщини прокладок; не готує свинцеві прокладки до використання; не враховує відстані між прокладками при обмеженій зоні впливу; не дотримується правил проведення методик гальванізації загальної дії.

ПРИКЛАД РЕЦЕПТА АБО ФОРМУЛЮВАННЯ ПРИЗНАЧЕННЯ
Гальванізація правого плечового суглоба. Щільність струму 0,05-0,08 мА/смІ, 15-20 хв., через день, № 10.
Ендоназальна гальванізація. Сила струму 0,3-1,5мА, 20хв., через день, № 10.
Гальванічний "комір" за Щербаком. Сила струму 6-16 мА, 6-16 хв., через день, № 12.
Діагноз: лівостороння люмбоішіалгія. Гальванізація ділянки лівого сідничного нерва, поздовжньо, щільність струму 0,05 мА/смІ, 20 хв., щодня, № 10.
На кліше вказати форму, розташування анода та катода, їхню площу.

ПРАВИЛА З ТЕХНІКИ БЕЗПЕКИ ПРИ ГАЛЬВАНІЗАЦІЇ
При гальванізації особливо ретельно слід виконувати правила з техніки безпеки, щоб не допустити дотику хворого до заземлених предметів - батареям опалення, водопровідним або каналізаційних трубах і т. д.
Процедуру гальванізації проводить медична сестра відповідно до призначення лікаря в процедурній картці. В останній вказані методика процедури (показана і на контурах людського тіла на процедурної картці), локалізація електродів, розміри прокладок, полярність електродів, початкова та кінцева сила струму, тривалість процедури, порядок проведення процедур (щодня або через день) і число процедур до наступного огляду лікарем. Якщо призначають кілька різних процедур, то вказують черговість їх проведення. На зворотному боці картки в спеціальних графах медична сестра робить відмітки про проведене лікування.
Перед кожною процедурою необхідно перевірити, чи знаходяться ручка потенціометра в крайньому лівому положенні (нульовому), а стрілка міліамперметра на нулі. Після включення мережевої напруги загоряється сигнальна лампочка.
Поки прогрівається апарат (близько 3 хв), приступають до накладання та фіксації електродів.
Насамперед оглядають ділянки шкіри, де будуть поміщені електроди. Тут не повинно бути ніяких ушкоджень; якщо ж є окремі роздратування або подряпини і садна, то це місце покривають шматочком гуми, клейонки або просоченої вазеліном вати. Потім накладають електроди і фіксують їх еластичним або гумовим бинтом.
Іноді для кращого прилягання електродів поверх них поміщають мішечки з піском. Після фіксації електродів дроти від них під'єднують до апарата , а потім плавним і дуже повільним поворотом ручки потенціометра зліва направо поступово збільшують силу струму. Стрілка міліамперметра при цьому повинна плавно, без стрибків відхилятися за годинниковою стрілкою. Якщо ж при плавному обертанні ручки потенціометра стрілка переміщається стрибками, то слід негайно припинити процедуру, повернувши ручку потенціометра в крайнє ліве положення, від'єднати дроти від апарату і тільки після цього з'ясувати причину неполадки. Стрибкоподібні руху стрілки міліамперметра можуть бути або внаслідок несправності потенціометра, або внаслідок поломки дроти всередині ізоляції, або внаслідок поганого контакту на клемах.
На початку впливу силу струму встановлюють на 2 - 3 мА менше призначеної, Остаточну силу його встановлюють після 2 - 3 хв впливу. Щільність струму, тобто кількість міліампер, що припадає на 1 смІ прокладки електрода, залежно від віку дитини зазвичай дорівнює 0,02 - 0,05 мА/смІ.
Якщо хворий заявляє, що він відчуває під електродом сильне печіння, необхідно негайно (але плавно) вимкнути струм і перевірити, чи правильно накладені електроди, чи немає дотику електродної платівки з тілом або раніше не помічених ушкоджень шкіри.
Залежно від віку гальванізація може тривати 5 - 10 – 20 - 30 хв. Після закінчення процедури плавним обертанням потенціометра проти годинникової стрілки вимикають струм, потім знімають електроди і оглядають шкіру. На місці розташування електродів повинно бути суцільне рівномірне легке почервоніння, якщо ж воно не суцільне - це означає, що електроди прилягали нерівномірно.
Виражене почервоніння шкіри , та ще з синюшним відтінком, вказує на застосування занадто великої сили струму або на наявність підвищеної чутливості хворого до струму. І в тому, і іншому випадку слід застосовувати меншу силу струму. Якщо на шкірі з'являються симптоми подразнення у вигляді почервоніння і дрібних пухирців, то необхідно на 2 - 3 дні перервати лікування, а потім застосовувати меншу силу струму.
З огляду на те що під впливом гальванічного струму шкіра на місці розташування електродів грубіє, стає сухою, на ній з'являється лущення і можуть утворитися тріщини, після кожної процедури її слід змащувати якимось живильним кремом або гліцерином, розведеним наполовину водою. Перед наступною процедурою цю ділянку шкіри слід промити теплою водою з милом.
Якщо внаслідок зіткнення металевої частини електрода з шкірою з'явиться опік, то місце опіку змазують 10% спиртовим розчином таніну або 5 % розчином перманганату калію.
Процедури гальванізації проводять щодня або через день, на курс лікування призначають від 10 до 20 процедур.

АЛГОРИТМ ПРОВЕДЕННЯ ГАЛЬВАНІЗАЦІЇ
ОБЛАДНАННЯ:
Апарат «Поток – 1», електроди з проводами, гідрофільні прокладки, еластичний бинт, мішечки з піском, процедурний годинник. Таблиця №6.
ЕТАПИ ВИКОНАННЯ
ПОСЛІДОВНІСТЬ ДІЙ
ПРИМІТКИ

Підготовка пацієнта до процедури
Ознайомитися з направленням, станом пацієнта.
Зареєструвати в журналі.


Пояснити пацієнтові суть процедури і повідомити про відчуття, які він матиме при цьому, отримати згоду на її проведення.
Під електродами відчуття - поколювання.


Надати пацієнтові зручне положення.



Оголити потрібну ділянку тіла пацієнта та оглянути шкірний покрив.
Якщо є дефект шкіри, закрити це місце шматочками клейонки.

Підготовка апарата до роботи
Перевірити справність апарата, проводів.
Апарат заземленню не підлягає.


Вибрати необхідного розміру електроди, гідрофільні прокладки.



Проводи увімкнути в гнізда апарата.



Прокладки змочити теплою водою і викрутити їх.



Прокладки накласти на тіло за обраною методикою (поздовжньо, поперечно, косо).
Залежно від ділянки тіла.


Зафіксувати прокладки з електродами еластичними бинтами або мішечками з піском.


Проведення процедури
Увімкнути апарат, натиснути клавішу «ВКЛ».
Засвітиться сигнальна червона лампочка.


Установити шунт міліампера на позначці «5» або «50».
При проведенні процедури дітям і дорослим на голову – поставити на позначці «5» мА, а у всіх інших випадках – на «50» мА.


Повертати поволі ручку потенціометра за годинниковою стрілкою і встановити необхідну силу струму, орієнтуватися на відчуття пацієнта.
Під електродами відчуття поколювання.


Зафіксувати тривалість процедури на процедурному годиннику.
Дорослим – 15-30 хв., дітям – 5-10 хв.


Контролювати стан пацієнта під час процедури.


Закінчення процедури.
Після закінчення процедури повернути плавно і повільно ручку потенціометра вліво, повільно вивести її на позначку «0».



Вимкнути апарат з електромережі, натиснути клавішу «ВЫКЛ».
Сигнальна лампочка погасне.


Зняти прокладки з електродами, витерти насухо шкіру пацієнта.



Відпустити пацієнта, зробити відмітку в процедурній карті та журналі.
Порекомендувати пацієнтові відпочити протягом 30 хв.


Прокладки промити холодною проточною водою, прокип’ятити, висушити.



ЕЛЕКТРОФОРЕЗ ЛІКАРСЬКИХ ЗАСОБІВ

Електрофорез лікарських засобів - це метод поєднаної дії елекрично-гальванічного струму і введення з його допомогою лікарських препаратів.
МЕХАНІЗМ ДІЇ:
Розглядається як нервово-рефлекторний і нервово-гуморальний вплив. Гуморальний вплив – це повільне, рівномірне надходження медикаменту зі шкірного депо в кров і лімфу. Звідти ліки розносяться по всьому організму, діючи на найтужливіші до введеного медикаменту клітини і тканини. Частки лікувальної тканини речовини під дією постійного струму стають електроактивними. Напевно з цим пов’язана висока терапевтична ефективність лікувальних речовин при електрофорезі.
Застосовуються ті ж апарати, що й для гальванізації. Можуть застосовуватися і специфічні, зокрема при вакуум-електрофорезі (BTL-06).
ПЕРЕВАГИ:
Основна кількість, введеного електрофорезом, лікарського препарату затримується в верхніх шарах шкіри, утворюючи депо іонів.
Може в патологічному вогнищі створювати високу концентрацію лікарств, не діючи ними на весь організм.
Безболісне введення ліків в будь-яку частину тіла;
Введені в організм лікарські препарати рідко викликають алергічні реакції.
Ліки вводяться в йоній формі;
При медикаментозному електрофорезі виключається введення розчинника, який попадає в організм при ін’єкціях. Так як розчинник деформує шкіру, порушує мікроциркуляцію, змінює нормальну життєдіяльність клітин.
Істотним недоліком цього методу є неможливість точного обліку кількості введеної речовини. Показання і протипоказання ті ж, що і для гальванізації, а також непереносимість лікарських речовин.
ЛІКАРСЬКІ ЗАСОБИ ЇХ КОНЦЕНТРАЦІЯ ТА ПОЛЯРНІСТЬ Таблиця №7.
ЛІКАРСЬКІ ЗАСОБИ
КОНЦЕНТРАЦІЯ
ПОЛЯРНІСТЬ

Холіноміметики:
Прозерин
Галантамін
Ацетилхолін-хлорид

0,1%
0,5%
0,1%

+
+
+

Холінолітики:
Платифілін
Апрофен

0,03%
0,5%

+
+

Адреноміметики:
Адреналіну гідрохлорид
Ефедрин
Мезатон

0,1%
0,1%
1-2%

+
+
+

Антигіпертензивні:
Анаприлін
Пентамін

0,5%
5%

+
+

Психотропні. Седативні:
Галоперидол
Седуксен
Еленіум

0,5%
0,5%
1%

+
+
+

Психостимулятори:
Кофеїн

5%

+

Анестетики:
Новокаїн
Тримекаїн
Дикаїн

5%
0,5%
0,5%

+
+
+

Спазмолітики:
Папаверин
Но-шпа
Теонікол
Трентал
Еуфілін

0,1%
2%
5%
2%
2%

+
+
+
+
+/-

Коронаролітики:
Нітрогліцерин
Курантил

5%
2%

+
+

Міорелаксанти:
Альфа-тубокурарин

1%

+

Сульфаніламідні:
Сульфадимезин
Стрептоцид

1-2%
1-2%

+
+

Антибіотики:
Окситетрацеклін



+

Левоміцетин
Неомізин
100000 ОД
100000 ОД
+
+

Антисептики:
Мірамістин

0,01%

+

Антигістамінні:
Димедрол
Фенкарол

1%
0,05%

+
+

Ферменти:
Лідаза


Гордокс

0,1-0,5 на 30 мл дистильованої води (рН=5,2)

50000-100000 ОД

+


+

Іони металів:
Міді сульфат
Цинку сульфат
Калію хлорид
Кальцію хлорид
Магнію сульфат

0,5%
1-2%
1-5%
2%
2-5%

+
+
+
+
+

Аніони:
Натрію хлорид
Натрію бромід
Унітіол
Калію йодид

2-5%
2-5%
5%
2-5%

-
-
-
-

Амінокислоти і пептиди:
Амінокапронова кислота
Метіонін
Панангін
Гамма-глобулін
Гепарин

5%
0,5-2%
1-2%

5000 ОД

+
-
-
-
-

Вітаміни:
Аскорбінова кислота (С)
Тіаміну хлорид (В1)
Рибофлавін (В2)
Піридоксин (В6)
Ціанокобаламін (В12)
Нікотинова кислота (РР)

1%
1%
0,12%
3%
5%
1%

-
+
+
+
+
-

Імуномодулятори:
Преднізолон
Фторафур

0,5%
2%

+
-

Анальгетики:
Анальгін

2-5%

+

Біогенні препарати:
Лікувальна грязь
Пелоїди
Нафталан
Екстракт алое
ФіБС

1:3
0,5-1%

+/-
+/-
+/-


ВПЛИВ МІКРОЕЛЕМЕНТІВ НА ОСНОВНІ СИСТЕМИ ОРГАНІЗМУ ЛЮДИНИ (ДЛЯ МОЖЛИВОГО ЇХ ВИКОРИСТАННЯ ПРИ ЕЛЕКТРОФОРЕЗІ)
Центральна та периферична нервові системи
Калій: великі витрати при стресових ситуаціях повинні бути відновлені.
Магній: допомагає проти стресу. Є антидепресантом.
Цинк: допомагає при пасивності та депресіях.
Мідь: покращує засвоєння заліза в організмі, посилює дію анальгетиків. Сприяє покращенню роботи мозку.
Марганець: недостатність може призвести до епілепсії.
Дихальна система
Марганець: у людей, що хворіють на астму, зазвичай спостерігається недостатність марганцю.
Селен: запобігає інфекційним хворобам бронхів.
Печінка, жовчний міхур
Цинк: підтримує детоксикаційну функцію печінки.
Селен: покращує обмін у тканинах.
Шлунково-кишковий тракт
Калій: стимулює перистальтику шлунка та кишківника, покращує травлення.
Магній: недостатність може призвести до погіршення травлення.
Кісткова система
Кальцій: зміцнює кістки та зуби.
Цинк: недостатність може призвести до ревматичних захворювань.
Залізо: недостатність може призвести до хронічного поліартриту.
Мідь: запобігає запальним процесам рухового апарату.
Молібден: зберігає вміст фтору в тканині зубів та запобігає карієсу.
Селен: недостатність може призвести до артриту.
Шкіра
Цинк: допомагає загоєнню ран, підвищена потреба при псоріазі, екземах, сухості шкіри, запобігає випадінню волосся.
Марганець: недостатність може призвести до алергічних реакцій.
Селен: покращує регенерацію шкіри при латентних отруєннях важкими металами.
Серцево-судинна система
Калій: посилює серцеву мускулатуру, стабілізує кров'яний тиск.
Магній: покращує стан коронарних судин, запобігає атеросклерозу.
Марганець: часто спостерігається недостатність при діабетичному ураженні судин.
Хром: знижує рівень холестерину та тригліцеролу.
Селен: підтримує кровопостачання серця, протистоїть атеросклерозу.
Імунна система
Цинк покращує імунну систему, виводить важкі метали.
Залізо: знижує ймовірність виникнення інфекційних захворювань.
Мідь: у поєднанні з залізом посилює імунну систему.
Селен: є одним із незамінних захисників клітин, нейтралізує олово, ртуть, кадмій.
Сечостатева система
Магній: може зменшувати біль при менструаціях.
Цинк: нормалізує розлади менструального циклу.
Залізо: знижує ризик передчасних пологів.
Молібден: позитивно впливає при деяких формах імпотенції.
М'язова система
Мідь: запобігає болю в м’язах.
Калій: запобігає м'язовим судомам.
Селен: сприяє розвиткові м'язової тканини.
Кальцій: недостатність призводить до судом.
Магній: недостатність призводить до судом і погіршує постачання м'язів кров'ю.
Марганець: стимулює тканинний обмін у м'язах.
Гормональна система
Цинк: контролює обмін цукру та продукування інсуліну, підтримує статеву функцію.
Хром: недостатність призводить до порушення обміну цукру (діабет II типу).
МЕТОДИКА ПРОВЕДЕННЯ І ДОЗУВАННЯ ПРОЦЕДУР
Техніка електрофорезу нічим не відрізняється від гальванізації. Лише прокладку або фільтрувальний папір змочують не фізрозчином, а розчином лікарської речовини (антибіотиків, ферментів, вітамінів, анальгетиків). Концентрація розчину ліків для електрофорезу складає від 1 до 10 %, а розчину сильнодіючих речовин (адреналін) - 0,1 %. Кількість уведених в організм іонів перебуває в прямій залежності від кількості електрики, тобто від тривалості гальванізації і сили струму, що пропускається. Аніони вводяться в організм із негативного полюса, катіони з позитивного.
Інтраназальний електрофорез (за Гращенковим - Касілем). У носові ходи хворого на глибину 1-2 см вводять вологі ватні тампони або марлеві турунди. Кінці турунд розміщують на шкірі над верхньою губою. На вільні кінці турунд накладають електрод розміром 1х2 см і з’єднують з одним полюсом апарата, другий електрод (площею 80-100 смІ) розміщують у ділянці нижніх шийних хребців і з’єднують з іншим полюсом. Сила струму від 0,3 до 0,5 мА, тривалість процедури від 10 до 20-30 хвилин, щоденно або через день. На курс лікування 20 процедур.
Гальванізація та медикаментозний електрофорез внутрішньовушний – ендоурально. Положення хворого лежачи. Розміщення електродів: в слуховий отвір на глибину 0,5-1 см вводять одним кінцем ватний або марлевий тампон, змочений водою або лікарською речовиною, другим кінцем тампона заповнюють вушну раковину і накладають на неї гідрофільну прокладку (площею 60-80-100 смІ) змоченою водою, а на прокладку металічну пластину, з’єднану з одним полюсом. Другий електрод (площею 60-80-100 смІ) розміщують в області нижнього шийного, верхнього грудного відділів хребта або на щоці з протилежної сторони і приєднують до другого полюсу. Сила струму від 0,5 д 1-2 мА. Тривалість процедур для дітей 10-15 хв., для дорослих 15-20 хв. через день або щоденно; курс лікування від 10 до 12-15 процедур.
Особливості методики гальванізації й електрофорезу в дитячій практиці. У дитячій практиці замість затискачів потрібно користуватись лише припаяними до провідника електродами. Фіксація електродів у дітей будь-якого віку проводиться обов'язковим бинтуванням із наступним накладанням мішечків з піском. Щільність струму не повинна перевищувати 0,03-0,08 мА на 1 смІ (у дорослих 0,03-0,1 мА) при розрахунку на площу прокладки активного електрода. Перед кожною процедурою необхідно перевірити цілісність шкірних покривів, оскільки в дітей часто бувають дерматити в місцях накладання електродів. Тривалість гальванічних процедур у дітей не повинна перевищувати 10-20 хв. Концентрація лікарських розчинів у межах 1-2-5 %.
ПАРАМЕТРИ ПРОЦЕДУР:
при проведенні процедури електрофорезу дозуються параметри електричного струму, що застосовується для введення препаратів;
особливості: дозування по кількості препарату, що вводиться, 10 мл/100 смІ прокладки; при призначенні сильнодіючих речовин необхідно вказати їхню максимальну кількість на процедуру (разова доза). Можливі поєднання: з одночасним проведенням ультразвукової терапії (електроультрафонофорез), аеро- та баротерапії (аероіоноелектрофорез і вакуумелектрофорез), кріотерапії (кріоелектрофорез), високочастотної магнітотерапії (індуктотермоелектрофорез).
ПОМИЛКИ В ПРИЗНАЧЕННЯХ ЛІКАРЯ:
Недостатньо використовує для електрофорезу інші види струмів, крім гальванічного; забуває про особливості дії анода та катода і можливості рівноспрямованої дії електричного струму позитивної або негативної полярності і ліків (наприклад, електрофорез броміду натрію на комірцеву зону); не вказує розташування анода та катода; не вказує концентрацію розчинів.
ПОМИЛКИ В ДІЯХ МЕДСЕСТРИ:
Змочує лікарською речовиною недостатню площу прокладки; неправильно обробляє прокладки, не замочує їх одразу, а зберігає стопкою; не маркірує прокладки; не застосовує матеріали, що не поляризуються; не слідкує за терміном зберігання ліків для електрофорезу.
ПРИКЛАД РЕЦЕПТА АБО ФОРМУЛЮВАННЯ ПРИЗНАЧЕННЯ
Електрофорез 0,1%- процентного р-ну обзидану за транскардіальною методикою. Щільність струму 0,03-0,07 mA/cmІ, 15 хв., через день, № 12.
Діагноз: неврастенія. 5-процентний бром-електрофорез комірцевої зони, щільність струму 0,05 мА/смІ,20 хв., щодня, № 10.
На кліше вказати форму та розташування анода і катода, їхню площу, полярність лікарської речовини.

АЛГОРИТМ ПРОВЕДЕННЯ ПРОЦЕДУРИ МЕДИКАМЕНТОЗНОГО ЕЛЕКТРОФОРЕЗУ
ОБЛАДНАННЯ:
Апарат «Поток – 1», свинцеві електроди, проводи, гідрофільні прокладки, клейонка, еластичний бинт, мішечки з піском, процедурний годинник, ліки. Таблиця №8.
ЕТАПИ ВИКОНАННЯ
ПОСЛІДОВНІСТЬ ДІЙ
ПРИМІТКИ

Підготовка пацієнта до процедури.
Ознайомитися з направленням, станом пацієнта
Отримати згоду пацієнта на проведення процедури.


Пояснити пацієнтові суть проведення процедури і повідомити про відчуття під час її проведення, правила поведінки.
Під електродами - відчуття поколювання.


Надати пацієнтові зручне положення.



Оголити потрібну ділянку тіла пацієнта та оглянути шкірний покрив.
При необхідності обробити шкіру спиртом або вимити милом.
Якщо є дефект шкіри, закрити це місце шматочками клейонки.

Підготовка апарата до роботи.
Вибрати необхідного розміру електроди з проводами.



Перевірити справність апарата, цілісність проводів.



Проводи увімкнути в гнізда апарата.
Відповідно до анода «+» і катода «-»


Вибрати гідрофільні прокладки, змочити їх теплою водою, віджати.



На одну з прокладок налити розчин ліків.



Накласти прокладки на тіло пацієнта, а поверх них – свинцеві електроди.
Згідно з правилами полярності.


Зафіксувати електроди еластичним бинтом або мішечками з піском.
Згідно з вибраною методикою.


Ручку потенціометра поставити на позначці «0».



Перемикач шунта встановити на позначці «50» або «5» мА.


Проведення процедури.
Увімкнути апарат в електромережу, натиснути клавішу «ВКЛ»
Засвітиться сигнальна лампочка.


Плавно повертаючи ручку потенціометра за годинниковою стрілкою, встановити необхідну силу струму, орієнтуватись на відчуття пацієнта.
Під електродами – відчуття поколювання, повзання «мурашок».


Зафіксувати необхідну тривалість на процедурному годиннику.
Згідно з призначенням (дорослим – 15-30 хв., дітям – 5-10 хв.).


Контролювати стан пацієнта під час процедури.


Закінчення процедури.
Вимкнути апарат з електромережі, натиснувши клавішу «ВЫКЛ»
Сигнальна лампочка погасне.


Зняти прокладки з електродами, витерти насухо шкіру пацієнта.



Оглянути шкірні покриви після процедури
(на шкірі може залишитися гіперемія, але роздратування або інших змін бути не повинно).


Відпустити пацієнта.
Порекомендувати пацієнтові відпочити протягом 30 хв.


Зробити відмітку в процедурній картці та журналі



Прокладки промити холодною водою, прокип’ятити, висушити.



ЗАДАЧІ

Пацієнт Д., віком 5 років, знаходиться на лікуванні в фізіотерапевтичному кабінеті амбулаторії сімейного лікаря з приводу післятравматичного інсульту правого стегна з вираженим больовим синдромом. Призначено електрофорез анальгіну.
Визначте, як краще розмістити електроди для отримання максимального ефекту (поздовжньо або поперечно).
До фізкабінету амбулаторії сімейного лікаря звертається пацієнт Д., віком 39 років, з діагнозом: хронічний гастрит з підвищеною секреторною функцією шлунка. Хворий скаржиться на печію, відрижку кислим, закрепи. Йому призначена гальванізація ділянки шлунка.
Вкажіть методику проведення гальванізації та обґрунтуйте відповідь.
Пацієнт О., віком 29 років, для продовження лікування направлений з терапевтичного відділення до фізкабінету амбулаторії сімейного лікаря. Діагноз: бронхіальна астма. Пацієнтові призначено електрофорез магній – еуфіліну на грудну клітку білатерально.
Вкажіть методику розміщення електродів, полярність введення ліків, їх концентрацію, силу струму (розмір прокладок – 400 смІ) і тривалість процедури.
Пацієнтка С., віком 26 років, знаходиться на лікуванні у відділенні відновного лікування з приводу остеохондрозу хребта з больовим синдромом. Отримує електрофорез новокаїну. Після третьої процедури поскаржилася на почервоніння шкіри, висипання, свербіж у ділянці спини.
Визначте проблеми пацієнтки, сестринськи втручання.
Пацієнт Д., віком 36 років, знаходиться на реабілітації в сімейній амбулаторії з діагнозом: остеохондроз хребта; симптоматична гіпертензія. АТ – 160/90 мм рт. ст. призначена гальванізація хребта.
Вкажіть методику проведення процедури та розміщення електродів. Обґрунтуйте відповідь.
Пацієнт С., віком 46 років, звернувся до відділення реабілітації. Йому на ліве плече та передпліччя накладено гіпсову пов’язку. Діагноз: перелом лівої плечової кістки в нижній третині. Пацієнту було призначено електрофорез кальцію на ділянку перелому.
Поясніть методику відпускання процедури;
Визначте, з якого полюса і в якій концентрації ввести кальцій.
























13PAGE \* MERGEFORMAT14415



Код форми за ЗКУД

















Код установи за ЗКПО










13 EMBED CorelDraw.Graphic.8 1415




Приложенные файлы

  • doc 106128
    Размер файла: 644 kB Загрузок: 1

Добавить комментарий