Історія української культури

Білет 1.
Найбільш ранніми землеробськими племенами на території Укра-їни, першими хліборобами на українській землі вважаються племена трипільської культури. Ця культура склалась на Правобережній Україні і розвивалась протягом IV–III тисячоліть до н.е. (1500–2000). Вперше пам’ятники цієї культури дослідив у 1896 р. Вікентій В’я-чеславович Хвойка . З 1893 р. розпочав археологічні дослідження. Місцем перших знахідок стало село Трипілля на Київщині. Назва села дала назву всій культурі, яку ще за типом кераміки називають культурою мальованої кераміки. Землю трипільські племена обробляли переважно за допомогою кам’яних та кістяних мотиг. Трипільські племена вирощували пшеницю, ячмінь та просо. Є всі підстави гадати, що трипільці вирощували також бобові та льон. Вони першими на території України для виготовлення одягу, поряд із шкірою та хутром тварин, стали використовувати тканини, зокрема полотно, яке виготовляли з пряжі. Високої досконалості досягли трипільські племена у виготовленні глиняного посуду.      Найдавнішим народом на українському терені, ім’я якого зберегла історія, були кіммерійці. Історичні пам’ятки цих племен відносяться до IX – першої половини VII ст. до н.е. кіммерійців характерними були кочове скотарство, висока культура бронзи та кераміки з кольоровими інкрустаціями. Кіммерійські майстри одними з перших на території України почали виплавляти залізо.
Скіфи залишили після себе досить багато культурних пам’яток. Їх знаходять на Півдні України у величезних курганах, де хоронили скіфських царів. Для культури скіфів характерна кераміка, прикра-шена заглибленим геометричним узором, образотворче мистецтво, яке мало зооморфний характер, так званий звіриний стиль. Відомий дослідник української культури Мирослав Сейчишин вважає, що скіфське мистецтво було одним із джерел слов’янської культурної спадщини. Традиції скіфського мистецтва продовжували сармати – інше мо-гутнє плем’я кочівників зі Сходу. Вони завоювали й асимілювали більшу частину скіфів. Скіфи і сармати та на заході фракійці послужили безпосереднім етнічним субстратом для ук-раїнців.Іраномовні племена помітно вплинули на розвиток слов’янської мови.
       В III ст. до н.е. і до II ст. н.е. праслов’янам була характерна так званазарубинецька культура. Одне з поселень цього періоду виявлене біля с. Зарубинців на Переяславщині. Це дало назву і всій культурі.
 
2. Зарубинецька культура склалася на місцевій основі, але вона увібрала у себе ряд досягнень східних народів. Основними катего-ріями пам’яток зарубинецької культури є поселення та могильники. Зарубинецькі поселення не мали чіткої забудови. Житла будувались біля річки з дерев, а обмазувались глиною. Причому вони розташо-вувалися безсистемно, часто перебудовувались.
Носії зарубинецької культури були осілими землеробами, але зай-мались і скотарством. Населення володіло рядом добре розвинутих ремесел, знало виплавку заліза, ковальську справу. Зарубинці вже мали ткацький верстат і виробляли тканину з шерсті, льону та коно-пель. Посуд робили на гончарному крузі з місцевих глин.
 
Термін «постмодернізм» виник у період Першої світової війни.
Постмодернізм – один з основних напрямків сучасної філософії, мистецтва й науки. "Постмодерн" – це визначення епохи, яка наступила слідом за модерном, яка є його запереченням і подоланням. Можна припуститися і такої аналогії, як "пост-модерн" – значить "пост-захід". Епоха модерну, з його культом утилітарної раціональності, наївною вірою в прогрес, плоским сайєнтизмом, поклонінням техніці, перетворенням людини в одномірну "людину економічну", – це сутність Заходу. Заперечення всіх цих атрибутів модерну, що несе в собі постмодерн, – це заперечення глибинних основ західної цивілізації.
Постмодернізм у сучасній українській літературі виявляється в творчості Ю. Андруховича, Ю. Іздрика, Л. Дереша, О. Ульяненка, С. Процюка, В. Медведя, О. Забужко та інших.



Білет 2
1..Пам'ятки черняхівської культури  безкурганні могильники (поля поховань) та поселення. Осілі хліборобоскотарські племена черняхівської культури жили у великих неукріплених поселеннях. Поряд з цим відомі черняхівські городища (Городок, Олександрівка, Башмачка).
Населення займалося також різними ремеслами, було розвинене бронзоливарство, залізообробка, ювелірство та гончарство. Посуд вироблявся переважно на гончарському колі. Була розвинена торгівля з римськими колоніями, звідки імпортувалися амфори, скляні кубки, глиняний посуд; у торговельних операціях вживалися римські монети.
Пам'ятки раннього, а також пізнього етапів зарубинецької культури поширені на території Середнього та Верхнього Придніпров'я (Кухаренко, 1964)[2: 245] .. Північною межею зарубинецької культури є притоки Дніпра Прип'ять, Сож, Десна; південною Рось,Тясмин.[8] .
Зарубинецька культура склалася на місцевій основі, але вона увібрала у себе ряд досягнень східних народів. Основними категоріями пам’яток зарубинецької культури є поселення та могильники. Зарубинецькі поселення не мали чіткої забудови. Житла будувались біля річки з дерев, а обмазувались глиною. Причому вони розташовувалися безсистемно, часто перебудовувались.
Носії зарубинецької культури були осілими землеробами, але займались і скотарством. Населення володіло рядом добре розвинутих ремесел, знало виплавку заліза, ковальську справу. Зарубинці вже мали ткацький верстат і виробляли тканину з шерсті, льону та конопель. Посуд робили на гончарному крузі з місцевих глин.

2.Як і в інших європейських літературах (щоправда з певним відставанням у часі, але більш прискорено) в дошевченківський період української літератури складається просвітительський реалізм, сентименталізм, преромантизм і романтизм як основні літературні напрями і стилі, формується нова родова система поезії, драми й художньої прози та її провідні жанри, зароджується літературно-естетична та літературно-критична думка, з'являються яскраві творчі індивідуальності. Літературний процес у перші десятиліття XIX ст. в цілому розвивається під могутнім впливом ідей національно-культурного відродження, ідеології просвітництва і романтизму та за змістом і художніми формами набуває ознак нової європейської літератури.
Другий період розвитку нової української літератури охоплює 40-і-60-і рр. XIX ст. Центральним фактором розвитку літератури у цей час стала діяльність основоположника нової української літератури і літературної мови Т. Шевченка. З його ім'ям та творчістю його сучасників і послідовників пов'язане розширення національної тематики до рівня загальнолюдських параметрів літератури, кристалізація національно-визвольних ідей, постановка на порядок дня політичної боротьби проти самодержавства та інших форм деспотії, розвиток аналітичного начала в художній творчості, формування засад реалізму, дальший розвиток романтизму, поява як окремої галузі професійної літературної критики. Українська література в 40-і - 60-і рр. стає загальноєвропейським явищем із яскраво вираженим обличчям. Творчість Т.Шевченка великою мірою визначила шляхи розвитку української літератури в наступний період і справила вплив на поступ інших слов'янських літератур.
Вихід першої частини «Енеїди» І. Котляревського, написаної живою української мовою, знаменував початок нової української літератури. Розрізняють три періоди розвитку нової української літератури:
1) перших десятиліть XIX ст.;
2) 40 - 60-х років XIX ст.;
3) 70 - 90-х років XIX ст.
Нова українська література:
- розвивалася шляхом народності;
 - зазнала впливу сентименталізму й романтизму
- літературних напрямів, що прийшли із Заходу;
- на першому плані - протест народу проти соціального й національного гноблення;
- принесла нові теми: соціальної та національної неволі, спільної боротьби трудящих проти царату, запроданства частини козацької старшини;
- нові образи: народних месників, жінки-страдниці, сатиричні образи царів, панів - лібералів;
- нові жанри: ліро-епічна поема, віршована байка, балада, соціальна та історична повісті, реалістична драма, громадянська та інтимна лірика.
У 1798 р. було надруковано три частини поеми І. Котляревського «Енеїда». Твір став першою ластівкою нової української літератури. У 1809 р. вийшла четверта частина твору, 1822 р. - п'ята, у 1825 - 1826 рр. поему було завершено повністю, у 1842 р. (після смерті письменника) - видано. Використавши сюжет поеми римського поета Вергілія, Котляревський травестував його, наповнив національним змістом і створив цілком оригінальний твір, у якому з енциклопедичною широтою й точністю відобразив життя й побут українського народу.
Твір написаний живою розмовною мовою, легким, грайливим і жартівливим віршем. Головне достоїнство «Енеїди» - яскравий національний колорит, різнобічне зображення життя усіх верств суспільства XVIII ст., передусім козацтва, його боротьби за державність після зруйнування Запорозької Січі в 1775 р.
«Наталка Полтавка»
У 1819 р. відбулась перша театральна постановка п'єси. Твір написаний Котляревським під впливом української вертепної, шкільної драми, інтермедій XVIII ст.



Білет 3
З європейських культур залізного віку одна з найяскравіших і найцікавіших для нас скіфська культура (VII ст. до н. е.-III ст. н. е.). Скіфська культура це культура величезного світу кочових, напівкочових і землеробських племен, що жили на широкому просторі Євразії в Північному Причорномор'ї, на Кубані і на Алтаї. Збереглася велика кількість скіфських могильників і городищ. Багато відомостей про скіфів залишили античні автори, особливо Геродот. Опис скіфських племен є в одному з творів Гіппократа.
Скіфи були одним із самих могутніх, а тому, знаменитих кочових народів стародавності. Вчасно їхньої появи в Південно-західної Тавриці, скіфи знаходилися в стадії розкладання первіснообщинного ладу, зародження класів і примітивної державності. На V-IV ст. до н.е. приходиться епоха розквіту Скіфського царства, що спочатку було союзом племен, а потім дійсно перетворилося в ранньодержавне утворення зі своєю столицею і соціальною ієрархією. Скіфське царство епохи розквіту займало величезну територію: усі степи і лісостепу від дельти Дунаю на заході до нижнього плину Дону на сході. При самому знаменитому скіфському царі Атеє столиця їхньої держави знаходилася в так називаному Каменському городищі в Нижньому Подніпров'ї. Це величезне поселення, що містить в собі риси міста і кочового стійбища, займало сотні гектарів, а його земляні зміцнення могли вмістити десятки тисяч пастухів і рабів-ремісників, сотні тисяч голів худоби.Скіфи поділялися на кілька племінних об'єднань, найчисленними з яких були Царські скіфи, що панували над іншими родичами, сайі. У зону їхнього впливу і влади потрапив, починаючи з VII в. до н.е. і Степовий Крим. Поки Скіфія була величезна і сильна, поки вона була здатна давати відсіч будь-якому ворогові, навіть перському цареві Дарієві, її правителі не перешкоджали підставі на їхніх землях грецьких колоній. Навпаки, з такого сусідства вони покористувалися: з Ольвією і містами Боспорського царства скіфи вели оживлену торгівлю і, видимо, стягували данина, впливали на політичне життя. На Південно-Західний Крим, де тільки зароджувалася Херсонеська держава, скіфи уваги майже не звертали. Коли ж наприкінці IV в. до н.е. скіфів стали тіснити зі сходу сармати, а з заходу македонянці і фракійці, їхня держава скулилася, і під владою скіфських царів залишилися тільки Нижнє Подніпров'я і степовий Крим. Столицю свою вони перенесли в центр півострова, на вершину Петровських скель, заснувавши там місто Неаполь Скіфський. З тих пір вони волею-неволею повинні були тісно взаємодіяти зі своїми сусідами.

2.Українізація  політичне просування і впровадження елементів української мови та української культури, в різних сферах життя. Українізація 1920-30 років була складовим елементом загальносоюзної кампанії коренізації. Українізація означала виховання кадрів з представників корінної національності, впровадження в роботу партійного, господарського і радянського апаратів рідної для населення мови, розширення мережі шкіл та інших навчальних закладів з навчанням рідною мовою, розвиток національної культури. Чисельність шкільних закладів з українською мовою викладання зростала. Якщо в 1925 р. їх було 79% від усіх шкіл, то в 1930 р. - 85%. Література.  Незважаючи на те, що частина талановитих письменників і поетів після поразки української революції залишила країну (В. Винниченко, М. Вороний, О. Олесь ), молоде покоління літераторів заявило про себе на повний голос. Політика українізації 20-х років викликала духовний ренесанс, розмаїття літературних організацій і об’єднань: найвідомішими об’єднаннями цього часу були: "Плуг" - спілка селянських письменників (П. Панч, А. Головко), "Гарт" - спілка пролетарських письменників (В. Еллан-Блакитний, М. Хвильовий, В. Сосюра), ВАПЛІТЕ - Вільна Академія Пролетарської Літератури (П. Тичина, М. Бажан, Ю. Смолич, Ю. Яновський). Виділялися групи неокласиків (М. Зеров, М. Рильський, Ю. Клен), символістів (П. Тичина, Ю. Меженко), футуристів та ін. Великою популярністю користувалися твори драматургів І. Кочерги, М. Куліша. Театр.  У середині 20-х років в Україні нараховувалось 45 професійних театрів. Театр "Березіль" у 1922 - 1923 рр. очолював талановитий реформатор і експериментатор театру, актор і режисер Лесь Курбас. Кіно. У 1920 -ті роки стала до ладу Одеська кінофабрика, будувалась Київська кіностудія. Свій творчий шлях розпочав геній українського і світового кіномистецтва О. Довженко (фільми "Арсенал" і "Звенигора"). У театрі та в кіно успішно працювала М. Заньковецька. Музика.Українську культуру збагатила творчість композиторів М. Леонтовича, К. Стеценка, Г. Верьовки, П. Козицького. Образотворче мистецтво.            Члени Асоціації художників Червоної України - Їжакевич, Трохименко, Кричевський та ін. - за допомогою нових засобів поглибили розвиток українського образотворчого мистецтва. З’явились нові імена талановитих художників та скульпторів (Петрицький, Касіян та ін. )

Національно-культурне піднесення 20-30-х років
У 20-х р. в Україні радянською владою проводиться політика українізації, що відіграла певну позитивну роль у розвитку культури. З цього приводу було ухвалено ряд партійних та урядових постанов: "Про обовґязкове студіювання у школах місцевої мови, а також історії та географії України" від 09.03.1919 р., ухвалено Тимчасовим робітничо-селянським урядом України; "Про вживання в усіх установах української мови нарівні з великоруською" (21.02.1920, ВУЦВК); "Про запровадження української мови у школах та радянських установах" (серпень 1921 р., декрет РНК УСРР).
Українізація, що відбувалася під партійним контролем, ставала часткою загального процесу розвитку української культури. Завдяки українізації вперше після століть колоніального існування українська культура дістала державну підтримкуПозитивних явищ у 20-х - на початку 30-х рр. все ж було чимало.
Важливим було те, що в Україні взялися за ліквідацію неписьменності. В Україні було відкрито доступ до освіти дітям усіх станів, школа звільнялася від церковного впливу, освіта здобувалася рідною мовою. Після 1917 р. створюється загальноосвітня школа на засадах безплатної обовґязкової загальної й політехнічної освіти для всіх дітей обох статей віком до 17 років з рідною мовою викладання.
У 20-х - на початку 30-х рр. активно розвивається література.
У розвитку мистецтва цієї доби поєднувалися традиції дожовтневого часу та досвід молодих культурних сил, покликаних до життя революцієюУ літературі 20-х рр. сформувалася яскрава революційно-романтична течія (П. Тичина, В. Сосюра, В. Чумак).
У 20-х рр. активізувався розвиток прози. У великих епічних творах письменники-реалісти намагалися осмислити і узагальнити події, що відбувалися, зміни в суспільно-політичному житті народу та його побуті (Ю. Яновський ("Майстер корабля"), П. Панч ("Голубі ешелони"), І. Ле ("Роман міжгірґя"), А. Головко ("Бурґян").
Добу бурхливого розвитку переживала в 20-ті р. українська музика. У галузі музичного мистецтва в Україні розвивалася обробка народних пісень. У цьому напрямі плідно працювали М. Леонто-вич, Я. Степовий, К. Стеценко. Композитори і педагоги Б. Лято-шинський, Л. Ревуцький, М. Вериківський, В. Косенко, С. Людке-вич збагатили українську музику інструментальними, симфонічними, оперними творами.
Широкого розмаху набула концертна діяльність. У 1920 р. було створено хорову капелу "Думка", що за короткий час стала одним з кращих хорів країни
Українська архітектура початку XX ст. представлена кількома течіями, що розвивалися у руслі модерну. Чимало архітекторів, проектуючи споруди різноманітного призначення (будівлі медичних і освітніх закладів, житлові будинки тощо), зверталися до традицій народної деревґяної архітектури, намагаючись поєднати їх із сучасними будівельними тенденціями. Характерними для таких споруд були чотирисхилі дахи або дахи із заломами, трапецієвидні або криволінійні прорізи, ризаліти, декоративні прикраси фасадів у вигляді вставок з кераміки чи майоліки, використання настінного живопису в інтерґєрах.
Образотворче мистецтво 20-початку 30-х рр. також відзначалося наявністю великої кількості напрямів, шкіл та угруповань




Былет4
1.Ранні релігійні вірування майже всіх народів Землі у своєму розвитку, крім анімізму, пройшли такі стадії: фетишизм, магія, тотемізм, землеробські культи, шаманство. Всі ці форми ранніх релігійних вірувань були властиві релігії і міфологічному світогляду стародавніх слов'ян. З допомогою ранніх форм релігійних вірувань люди вчились узагальнювати свій життєвий досвід, розвивати уяву про навколишній світ, шукати першопричину буття. Так у стародавніх слов'ян складалась уява про богів і першооснову світу, про походження життя (з'єднання небесного вогню і води, за стародавніми віруваннями, творить життя). З давніх часів кожне плем'я стародавніх слов'ян поклонялося своєму богові, але з часом склався пантеон слов'янських богів. Особливу шану в стародавніх слов'ян мали жіночі божества. Богинею матір'ю світу була Лада, ім'я якої часто зустрічається в українському фольклорі. Поряд з чоловічим богом Ладом-Живом завжди стояло жіноче божество Лада-Живо. Символічним зображенням цих божеств було немовля, повний колос, виноград або яблуко, що виступали як символ продовження життя. Перехід до землеробства утвердив у стародавніх слов'ян культ Матері-Землі і Золотого Плуга. Іпатіївський літопис повідомляє, що бог Сварог дав людям плуг і навчив їх обробляти землю. Матір-Землю символізувала у слов'ян богиня Берегиня. Земля вважалася центром Всесвіту, уособленням його було Прадерево Світу, яке й досі вишивають на рушниках у вигляді дивовижної квітки, дерева життя.      Стародавні слов'яни мали свій особливий добре розроблений релігійний календар. Його характерною рисою був тісний зв'язок з природою та хліборобством, він охоплював увесь господарський цикл. Усі свята в цьому календарі були пов'язані з однією ідеєю: вшанування Сонця і його супутних богів, боротьба літа з зимою, тепла з холодом. Разом з віруванням у різних богів древні слов'яни обожнювали різних духів та сили природи: сонце, місяць, зірки, град, повітря, вітер та ін. Щороку 25 грудня пишно відзначалося слов'янами Різдво Всесвіту час, коли народилась тріада світил: Сонце, МісяцьіЗоря. Особливу шану стародавні слов'яни віддавали деревам і птахам. Священними вважалися птахи й тварини. Багатьом птахам приписувався дар пророцтва. З тварин священними вважалися коні та воли, а з комах бджола й сонечко. Отже, релігійні вірування стародавніх слов'ян максимально наближались до життєвих реалій і відображали у міфологічній формі прагнення єднання з природою, навколишнім середовищем, їх охорони. Вони формували думку про те, що добрі сили завжди мають перевагу над злими, що тільки мир і злагода дають змогу гідно продовжувати життя, забезпечують процвітання роду чи племені. Релігійно міфологічні уявлення наших предків формувалися на любові і повазі один до одного, до тварин та природи. Людина від епохи раннього палеоліту до раннього залізного віку, що визначається багатьма тисячами років, жила в повній гармонії з природою, тому Боги та міфічні істоти були для неї природними і близькими.

2. Розстріляне відродження  духовно-культурне та [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ]-[ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] покоління [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ]  початку [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] рр. в [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ], яке дало високохудожні твори у галузі [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ], [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ], [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ], [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ], [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] і яке було знищене тоталітарним [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ].
Початком масового нищення української інтелігенції вважається травень [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] року, коли 1213 відбулися арешт [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] і самогубство [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ], у недоброї пам'яті харківському [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ].
 Літературні об'єднання
Головними літературними об'єднаннями були [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] (пізніше «МАРС»), [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ], неокласики [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ], [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ], [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] (об'єднання армії та флоту). Найвпливовішим був [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ], який пізніше був перейменований на [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] («Вільну Академію Пролетарської Літератури»).
Саме ВАПЛІТЕ в особі Миколи Хвильового розпочало славетну літературну дискусію 1925–1928 рр. і перемогло в ній, довівши наявність і необхідність національної, специфічної української літератури, орієнтованої на Європу, а не на Росію.
Новаторство
Головна ідея новели «Я (Романтика)» Хвильового  розчарування в революції, кричущі суперечності і роздвоєння людини того часу. Головний персонаж  людина без імені, а значить, без індивідуальності, без душі. Заради революції він вбиває свою матір і карає себе думкою: чи варта була революція такої жертви.
У романі [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] «Місто» вперше в українській літературі проявилися елементи [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ]. Головний герой в прагненні насолоди йде від задоволення фізичного до найвищих [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] потреб. Проте навіть в такій складній тематиці письменник не перетворює роман на просту оповідь «людної» філософії, а творчо осмислює її у застосуванні до нашого, національного світовідчуття.
У поезії найцікавішими є шукання символістів [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] і [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ]. У своїй збірці «Сонячні кларнети» Тичина відбив всю широту освіченого і тонкого розуму, який споглядає багатство української природи, бажаючи докопатися до її першопричин.
Коли [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] зрозуміла свою поразку, вона почала діяти забороненими методами: [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ], замовчуванням, нищівною критикою, [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ],[ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ]. Перед письменниками стояв вибір: самогубство (Хвильовий), репресії і [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] ([ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ], [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ]), замовчування ([ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ], [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ]), еміграція (В. Винниченко, Є. Маланюк), або писання програмових творів на уславлення партії (П. Тичина, [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ]). Більшість митців була репресована і розстріляна.



Білет 5
1.Культура дохристиянської Київської Русі. В історії Київської Русі маємо дві окремі релігійні і, відповідно, культурні доби. Період дохристиянства і період після прийняття християнства. Основою культури Київської Русі була багатовікова самобутня культурна традиція східнослов'янських племен. Археологічні матеріали свідчать, що до середини I тисячоліття нашої ери в господарському укладі слов'ян давно вже переважало землеробство - підсічно-вогневе в поліській зоні й орне - у лісостепу. Для обробки землі предки сучасних українців застосовували плуг і соху, використовували тяглову силу волів і коней. До цього часу в лісостепу давно переважало двопілля - одне поле засівалося, а друге залишалося під паром. Скотарство, полювання, рибальство і бортництво (лісове бджільництво) для основного населення Русі стали до того часу підсобними, хоч і дуже важливими, промислами. Досить високого рівня досягло до Х віку і ремесло. Виготовленням виробів із заліза і кольорових металів займалися переважно майстри-професіонали. Ковальська справа вважалася заняттям почесним і навіть чаклунським. Торгівля продуктами сільського господарства і ремесла, що зароджувалася, спочатку мала характер обміну як всередині общини, так і між племенами та землями. Згодом зародилися товарно-грошові відносини. Про це свідчать скарби срібних римських, візантійських і арабських монет.
Реформи.Дуже важливу і важку реформу провів Володимир у внутрішніх відносинах: він не тільки привів у залежність від себе землі, що входили колись до складу Російської держави, але і поставив їх у більш тісний зв'язок з Києвом, посадив у всіх найголовніших пунктах, на місце колишніх князів і намісників, своїх численних синів. Звідси бере початок династичний принцип, що одержує свій повний розвиток у наступних сторіччях. Ще більш важливе значення мали культурні елементи, уведені Володимиром у внутрішні відносини держави. Створені зовнішньою силою вони не мали внутрішнього зв'язку, крім економічних інтересів що творив і підтримував його військово-торгового класу, цей державний апарат одержує при Володимирі нові підвалини, культурного і морального характеру, у виді нової, запозиченої з Візантії, релігії і зв'язаних з нею освіти, книжності і культури.
Військова реформа була спрямована як на посилення обороноздатності країни, так і на зміцнення особистої влади великого князя. її суть полягала в ліквідації «племінних» військових об'єднань і злитті військової системи з системою феодального землеволодіння. Володимир активно роздавав «мужам лучшим» земельні володіння в прикордонних районах Русі, зобов'язуючи їх до військової служби
Релігійна реформа почалася спробою модернізувати язичництво. Чудово розуміючи, що в централізованій державі в релігійній сфері має панувати монотеїзм, великий князь спочатку намагався протиставити культ верховного божества Перуна цілому пантеону богів підкорених племен. Проте стара язичницька віра не сприяла процесу формування нових суспільних відносин, її державотворчий потенціал був явно недостатнім для такої великої та полі-етнічної держави, як Київська Русь. Саме тому наприкінці 80-х років X ст. Володимир вирішує запровадити християнство як державну релігію.
 
 2. Соціалістичний реалізм, соцреалізм - основний художній метод, що використовувався в мистецтві Радянського Союзу починаючи з 1930-х років, дозволений, або рекомендований, або нав'язуваний (у різні періоди розвитку країни) державної цензурою, тому і тісно пов'язаний з ідеологією і пропагандою.  
 "Соціалістичний реалізм стверджує буття як діяння, як творчість, мета якого - безперервний розвиток найцінніших індивідуальних здібностей людини заради перемоги його над силами природи, задля його здоров'я і довголіття, заради великого щастя жити на землі, яку він, згідно безперервного росту його потреб, хоче обробляти всю, як прекрасне житло людства, об'єднаного в одну сім'ю " .
Принципи соцреалізму
Народність. Під цим малася на увазі як зрозумілість літератури для простого народу, так і використання народних мовних зворотів та прислів'їв [3].
Ідейність. Показати мирний побут народу, пошук шляхів до нового, кращого життя, героїчні вчинки з метою досягнення щасливого життя для всіх людей.
Конкретність. У зображенні дійсності показати процес історичного розвитку, який у свою чергу повинен відповідати матеріалістичного розуміння історії (в процесі зміни умов свого буття люди міняють і свою свідомість, ставлення до навколишньої дійсності).
 Білет 6
Літературна спадщина Т.Г. Шевченка
     Тарас Григорович Шевченко–слава нашого народу - залишив по собі величезну творчу спадщину: чудові твори, славнозвісний “Кобзар”, який уславив нашу поетичність. Шевченкова спадщина зберігає своє естетичне і соціально-виховне значення у наш час. Вона близька українському читачеві і всьому прогресивному людству народністю, патріотизмом і волелюбністю.
     Значення літературної спадщини Шевченка – це також значення його “Кобзяря”, який збагатив українське письменство новими темами та ідеями, образами і жанрами, ритмами і віршовими розмірами, тропами і стилістичними фігурами. З появою цієї книжки наша література поповнилася ліричними  та епічними віршами, громадянськими та інтимними творами, романтичними баладами та різними видами поем. У “Кобзарі” зображене минуле і сучасне українського народу, його історія та географія. У невеликих за обсягом творах Шевченко зумів охопити питання, що хвилювало всі народи.
     Тарас Шевченко збагатив літературну мову нашого народу, вбираючи в себе з колиски всі болі й прагнення свого народу, всі барви й звуки свого краю, він перелив їх у пісенно-мальовничі слова. Шевченко перетворив українське слово на чисте золото поезії.
 Мистецька спадщина Т.Г. Шевченка – твори  живопису  і  графіки,  що  їх  виконав  Шевченко  в  різній  техніці  протягом  усього  життя.  Збереглося  835  творів,  що  дійшли  до  нашого  часу в  оригіналах  і  частково  в  гравюрах  на  металі  й  дереві  вітчизняних  і  зарубіжних  граверів,  а  також  у  копіях,  що  їх  виконали  художники  ше  за  життя  Шевченка. уявлення  про  мистецьку  спадщину  Шевченка  доповнюють  данні  про  понад  270  втрачених  і  досі  не  знайдених  робіт.  За  жанрами – це  портрети,  композиції на  міфологічні,  історичні  та  побутові  теми,  архітектурні  пейзажі  й  краєвиди.  Виконано  їх  у  техніці  олійного  письма  на  полотні,  а  також  аквареллю,  сепією,  тушшю,  свинцевим  олівцем  та  в  техніці  офорта  на  окремих  аркушах  білого,  кольо- рового  та  тонованого  паперу  різни  розмірів,  а  також  у  п*ятьох  альбомах.  Значну  частину  мистецької  спадщини  Шевченка  становлять  завершені  роботи,  але  не  менш  цінними  для  розуміння  творчого  шляху  й  розкриття  творчого  методу  художника  є  й  його  численні  ескізи,  етюди,  начерки  та  учбові  студії.  З  усіх  творів  лише  незначна  частина  має  авторські  підписи,  написи  і  ще  менша – авторські  дати. 

2.Українська музика радянської доби
 Прихід радянської влади на терени України ознаменувався низкою трагічних подій. 1921 року агентом ВЧК був вбитий М.Леонтович, а 1928 року було заборонена діяльність товариства його пам'яті. Найстрашніших втрат українське мистецтво зазнало у 1930-ті роки, протягом яких радянською владою було знищено кілька сотень бандуристів, кобзарів і лірників, а 1938 року слід за іншими митцями «розстріляного відродження» був розстріляний музикант і етнограф Гнат Хоткевич.
В той же час радянською владою було відкрито ряд музичних установ в різних містах України. Зокрема це театри опери і балету в Харкові (1925), Полтаві (1928), Вінниці (1929),Дніпропетровську (1931), Донецьку (1941), організовано хорові, симфонічні колективи.
1930-ті 1950-ті роки
Починаючи з другої половини 1930-х років музичне мистецтво радянської України розвивалося переважно у руслі соцреалізму, що став єдиним офіційно дозволеним в СРСР «творчим методом» літератури і мистецтва, тоді як митці, що відходили від цього методу піддавались жорсткій критиці й переслідуванням. Зокрема нещадній критиці на пленумах Спілки композиторів піддавалися твори Б.Лятошинського і Л. Ревуцького, причому останній після 1934 року практично припинив творчу діяльність, обмежившись викладацькою та редакторською роботою.



Білет 7
Візантія й Київська Русь – взаємозв’язок культурних традицій.
Культура Київської Русі успадкувала культуру східнослов'янських племен, що склали ядро держави. Вона відчувала безсумнівну вплив кочових народів Степу і особливо Візантії, з чим Русь прийшло християнство. Христианству на Русі трохи більше тисячі років й самі древні коріння має мистецтво іконопису. Ікона (від грецького слова, що означає «образ», «зображення») виникла до зародження давньоруської культури, й отримало стала вельми поширеною переважають у всіх православних країнах. Ікони на Русі з'явилися торік у результаті місіонерської діяльності візантійської Церкви у період, коли значення церковного мистецтва переживалося з особливою силою. Що особливо важливо І що стало російського церковного мистецтва сильним внутрішнім спонуканням, те, що Русь прийняла християнство саме у епоху відродження духовного життя у самій Візантії, епоху її розквіту. У цей час більше у Європі церковне мистецтво був настільки розвинене, як і Візантії. І часновообращенная Русь отримала серед інших ікон, за взірець православного мистецтва, неперевершений шедевр – ікону Богоматері, яка дістала згодом найменування Володимирській..  Русь прийняла хрещення від Візантії і разом з ним успадкувала уявлення про те, що завдання живопису - «втілити слово», втілити в образи християнське віровчення. Тому в основі давньоруського живопису лежить велике християнське «слово». Перш за все, це Святе Письмо, Біблія («Біблія» по-грецьки - книги) - книги, створені, згідно з християнським віровченням, по натхненню Святого Духа.
 Втілити слово, цю грандіозну літературу, потрібно було якомога ясніше - адже це втілення повинне було наблизити людину до істини цього слова, до глибини того віровчення, яке він сповідував. Мистецтво візантійського, православного світу - всіх країн, що входять у сферу культурного і віросповідних впливу Візантії, - дозволило це завдання, виробивши глибоко своєрідну сукупність прийомів, створивши небачену раніше і ніколи більше не повторившуюся художню систему, яка дозволила надзвичайно повно і ясно втілити християнське слово в мальовничий образ. Недарма було відзначено, що в Древній Русі ікона стала такою ж класичною формою образотворчого мистецтва, як у Єгипті - рельєф, в Елладі - скульптура, а в Візантії - мозаїка Незабаром після завершення головного храму Русі - Софії Київської (чиє посвята повторювало ім'я головної церкви столиці Візантії - Константинополя) було написано «Слово про закон і благодать» митрополита Іларіона, що мало на меті затвердити основи нового християнського світогляду.

2. Інтелектуальний і культурний рух в Східній Україні в другій половині 19ст. Діяльність громад.





Білет.8
1.Після хрещення Русі Володимир закладає школи, куди набирає дітей із
сімей як свого оточення, так і жителів міста з наказом: державі потрібні
освічені люди. Вірогідно, одночасно з освітніми школами засновувалися
школи для підготовки священиків. Розпочалося зведення Успенської церкви,
відомої як Десятинна першого православного храму Київської Русі.
Із прийняттям християнства Київська Русь входить як рівна до
співдружності європейських країн. Вона активно вбирає кращі культурні
набутки Європи: кам'яну архітектуру, живопис, книгописання,
книго-збирання, шкільництво. Створюються монастирські осередки як
своєрідна концентрація інтелектуального потенціалу.
Після свого хрещення Володимир у 988 р. звелів знищити ідолів, яких він сам поставив. Перуна скинули в Дніпро, а киянам наказали йти до річки, де їх і охрестили попи, які прибули з Корсуня і Царграда. Так, згідно з літописом, відбувалося хрещення населення і в інших містах. На місцях, де стояли ідоли, Володимир наказав ставити християнські церкви. Після хрещення у Києві була збудована дерев'яна Василівська церква на честь св. Василія патрона Володимира Святославича. У 989 р. розпочалося і через сім років завершилося будівництво кам'яної Десятинної церкви. На її утримання Володимир виділив десяту частину прибутків від своїх володінь, від чого і пішла її назва. Нова релігія в народі не могла поширитися одразу з наказу князя, її введення зустрічало опір і вимагало примусових заходів. 

2. Культурний процес в умовах радянського тоталітарного режиму в Україні
В умовах тотального тиску влади представники національної духовної еліти розгорнули широкий просвітницький рух. Поштовхом до нової хвилі просвітництва в Україні стало заснування в Петербурзі журналу "Основа", який видавався у 1861-1862 pp. (протягом 22 місяців) не лише російською, а й українською мовами. На його сторінках друкувались етнографічні, "фольклорні, літературно-художні та критичні праці В. Білозерського, П. Куліша, М. Костомарова, М. Максимовича. Там же, в Петербурзі, коштом В. Тарновського та Г. Галагана відкрилася друкарня, де видавались українські твори Г. Квітки-Основ?яненка, І. Котляревського, Т. Шевченка, П. Куліша, вперше друкувалися твори Марка Вовчка.
  Доробком "громадівців" було й створення недільних шкіл з українською мовою навчання, видання для них підручників рідною мовою, збирання та публікування фольклору, вивчення та пропаганда історії та етнографії України, складання українсько-російського словника. Але циркуляром 1863 р. діяльність "Громад" заборонялася, як заборонялося й користування українською мовою.
  Громадівський рух в Наддніпрянщині відновився на початку 70-х років XIX ст., коли послабшала цензура. Разом зі старими членами в громадівські організації приходить молодь, переважно студентська. Ідеї, що зародилися серед молодших членів "Київської Громади", найбільше відбилися в працях М. Драгоманова, який розглядав національно-визвольний рух як головний фактор відновлення української державності. Він проголошував права людини і громадянина як необхідну умову особистої єдності і розвитку; самоврядування - як основу руху до соціальної справедливості; політичну свободу - як засіб повернення української нації до родини націй культурних. Його погляди стосувалися питань державотворення.
Перші товариства «Громади», як національно-культурні осередки української інтелігенції виникли в Києві та Петербурзі у 50-х роках XIX століття.Одночасно виникають «Громади» в Харкові, Одесі Полтаві, Чернігові, інших містах України.



Білет 9.
1. Монастирі як осередки духового життя Київської Русі. Значення Києво-Печерської лаври.
На високих схилах правого берега Дніпра величається увінчана золотими куполами Успенська Києво-Печерська Лавра – уділ Пресвятої Богородиці, колиска чернецтва на Русі й твердиня православної віри. У 1051 р. в стольному граді Києві за князювання Ярослава Мудрого і митрополичого служіння святого Іларіона, Промислом Божим, почала своє існування Києво-Печерська Лавра 1 З прийняттям християнства в Київській Русі достатньо швидко стала  розповсюджуватися  традиція  чернечого  життя.  В  11 ст.  засновуються
Києво-Печерській, Чернігівський, Новгородський  та ціла низка  інших не-
великих монастирів. Вони здебільшого з’являлися поблизу міст, князі або бояри яких дарували  їм землі, зсуджували грошима, надавали різні пільги та привілеї. З самого початку свого заснування монастирі відігравали значну роль у духовному, культурному, а згодом політичному та економічному житті молодої київської держави. При монастирях відкривалися школи, художні майстерні, скрипторії, в яких переписувалися і створювалися книги,  збиралися  бібліотеки.  Монастирі  виховували  й  притягували  до  себе
найбільш  освічених  людей. Монастирські  ченці  започаткували  традицію державного  і  місцевого  літописання.  Особливе  місце  в  добу  звеличення Русі належало Києво-Печерському монастирю.Києво-печерська лавра,  прадавній монастир на Русі, з 1926 історико-культурний музей-заповідник. Заснований в 1051 при Ярославі Мудрому, в 1118 вв.(століття) крупний феодальний землевласник..Києво-Печерська лавра є одним із найдорожчих скарбів українського народу, і тому, щоб не загубити його, треба берегти її як своє життя, родину, душу.

2.Культурне життя в радянській Україні 30-х років було цілком обумовлене системою і режимом політичної влади, що склалася в СРСР внаслідок «великого перелому» кінця 20-х років. Воно мало суперечливий характер, досягнення історичного значення захлиналися в хвилях політичного терору проти культури і її творців.
Культурний розвиток українського народу тривав, і цьому є об'єктивні пояснення. По-перше, він був обумовлений реальними здобутками в ліквідації неписьменності, створенні широкої мережі культурно-освітніх закладів у попередні роки, що сприяло формуванню активного суб'єкта культури. По-друге, офіційна концепція соціальне-економічного розвитку була орієнтована на швидке зростання загальноосвітнього, культурно-технічного рівня населення, на підготовку нової генерації радянської інтелігенції, отже, на розширення мережі шкіл, вузів, наукових і культурних закладів. По-третє, в умовах відносної ідейної терпимості, творчої розкутості в культурному процесі 20-х років сформувалися літературні та мистецькі сили, які ще певний час продовжували творити в дусі усталених традицій навіть за умов невпинного наростання тоталітарної регламентації культурного життя.
 У 30-ті роки в УРСР розширюється мережа загальноосвітніх шкіл, закладів вищої та середньої спеціальної освіти.
Кількість вузів зросла з 38 (близько 29 тис. студентів) в 1929 р. до 148 (понад 125 тис. студентів) у 1939 p., а кількість технікумів і прирівняних до них закладів з 146 (29 тис. учнів) до 600 (172,4 тис. учнів). Найбільш високими темпами зростала мережа інженерно-технічних, сільськогосподарських, педагогічних та медичних вузів. Виняток становили вузи художнього профілю, де впродовж 30-х років кількість студентів навіть зменшилася. 
    Вагомим здобутком радянської влади була ліквідація неписьменності в Україні. Відкриті курси, гуртки, школи лікнепу сприяли тому, що на кінець 30-х років лише 15% дорослого населення були неписьменними. У 1930 р. було започатковане обов’язкове чотирикласне навчання. У містах здійснювався перехід до загального семирічного навчання. Однак не вистачало шкільних приміщень, вчителів, підручників. Кількість шкіл з українською мовою навчання скорочувалась. Ідеологічний контроль над школярами був відведений комсомольським та піонерським організаціям.
 Вища освіта була відкрита лише для осіб, які були поза підозрою щодо відданості існуючому в країні режиму. Перевага при вступі надавалася членам партії і профспілок, червоноармійцям, вихідцям з робітників. Відновили свою діяльність університети, відкрились нові середні навчальні заклади.






Білет 10
Література Київської Русі.
Одним з виявів високого рівня розвитку культури Київської Русі була поява оригінальних літературних творів: історичних, філософсько-публіцистичних, юридичних, художніх та церковних.
Виникнення і розквіт літератури Київської Русі тісно пов'язані з соціально-економічним розвитком країни, поширенням писемності та усною народною творчістю фольклором. Головним спрямуванням фольклору, що відбивав народну ідеологію, було звеличення простої людини. Ще задовго до виникнення писемності у східних слов'ян існувала багата усна творчість: обрядові пісні, легенди, загадки, приказки, заговори, заклинання, епічні та ліричні пісні. Пізніше особливо поширилися епічні пісні билини, які присвячувалися важливим подіям у житті народу, боротьбі Київської Русі з ворогами, різним соціально-побутовим явищам.
1113 р. написана «Повість временних літ» найбільш видатний історичний твір Русі. Її автором був чернець Києво-Печерського монастиря Нестор. «Повість временних літ», якою починаються майже всі давньоруські літописи, що дійшли до нашого часу, краще збереглася у двох пізніших списках.
Справжнім шедевром художньої літератури Київської Русі XII ст. є «Слово о полку Ігоревім». «Слово» написане у тяжкий час, позначений посиленням нападів на Русь кочовиків. У ньому розповідається про один з трагічних епізодів боротьби з кочовиками невдалий похід проти половців новгород-сіверського князя Ігоря Святославича у 1185 р. Мета походу розгромити кочовиків та «поискати града Тьмутороканя либо испить шеломом Дону». Цей сміливий план заздалегідь був приречений на невдачу через нерівність сил.
«Слово о законі і благодаті...» Іларіона, «Повість временних літ» Нестора, «Слово о полку Ігоревім» найвизначніші шедеври літературної спадщини Київської Русі, що дійшла до нас

2. Українське театральне мистецтво 20-х – початку 30-х рр. 20 ст
Новаторська драматургія Лесі Українки, В. Винниченка та Олександра Олеся не знаходила гідного втілення у побутово-етнографічній традиції українського театру. Першим кроком до майбутнього, не побутового, театру було створення драматичної української школи у 1904 році, при музичній школі ім. Лисенка, під керівництвом М.Старицької – старшої дочки драматурга. Надзвичайно талановитими акторами та режисерами могла пишатися трупа Садовського, що виступала у Київському народному домі з 1907 р., але спроби використання репертуару нового, непобутового успіху не мали.
 Революція 1917 року, захопивши у круговерть всі прошарки населення тодішньої України, не обминула і театральну справу.  Рада ухвалила створити новий літературно-драматичний театр і, взявши в оренду Народний дім[ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ], приступила до формування трупи національного театру. Одночасно у Києві працювали трупа Садовського і новостворений «Молодий театр», під проводом Леся Курбаса.                               Державний драматичний театр, очолений Б. Кривецьким – директором та режисером; серед акторів були Замичковський, Левицький, Кречетов, Коханенко та ін., актриси – Н.Дорошенко, Борисоглібська, а режисер-постановник О.Загарова
У 1920 році в Києві формується історично-побутовий театр, який у 1922 році отримує назву Театр імені Заньковецької – на честь великої актриси, що тоді святкувала 40-карічний ювілей праці на сцені.
Театр ім. Франка було створено у Вінниці 1920 р. Головним режисером став Г. Юра, запросивши у трупу деяких акторів «Молодого театру», у якому й сам розпочинав свій творчий шлях.             У 1920 р. в Києві створюється театр ім. Г.Михайличенка, який очолив М.Терещенко, що працював до того у «Молодому театрі». Система театральної гри була обрана експериментальна – колективне театральне дійство, яке створюється виключно акторами.
Підводячи підсумки огляду українських театрів у Києві, вважаємо за потрібне додати: крім вищезгаданих театрів, тодішній центр культурного життя України міг похвалитися діяльністю російськомовних або музичних театральних установ.
Український театр після революції докорінно змінюється – від побутово-етнографічного та народницько-історичного до психологічно-реалістичного або навіть принципово новаторського. Активно збагачується репертуар: до традиційних українських п’єс долучаються твори європейських драматургів, як класичні, так і тогочасні, що надає різноманітності режисерським пошукам та акторській виразності.


Білет 11

Освіта та наукові знання Київської Русі
Поширення освіченості відбувалося в тісному зв'язку із зміцненням держави, впровадженням християнства. Під час князювання Володимира Великого були створені перші державні школи, в яких вчилися діти знаті. Набір в школи, як свідчить літопис, здійснювався примусово, оскільки справа була нова, незнана і добровольців було мало. А держава гостро потребувала грамотних адміністраторів, дипломатів, здатних підтримувати зв'язки з Візантією та іншими країнами. Князь Ярослав Володимирович, вважаючи освіченість важливою умовою успішної діяльності на будь-якому терені, вводить обов'язкове навчання для молоді з князівських і боярських родів. Нові школи відкривалися у Києві, Новгороді, Володимирі-Волинському та інших містах.
У накопиченні математичних знань провідну роль відігравали практичні потреби. Це обумовило вивчення чотирьох арифметичних дій, дробів, обчислення процента, площі круга. Причому у вимірюваннях використовувалися засоби, дані людині від природи: долоня, п'ядь (відстань між витягнутими великим і середнім пальцями), лікоть, сажень (відстань між витягнутими руками).
Першими медиками на Русі були всілякі знахарі, відуни, волхви, чарівники, проти яких виступало духовенство. Але в ХI-XII ст. місце знахаря займає лічець, або лікар. Лікарі були, як правило, з ченців. Приступаючи до лікування хворого, вони зверталися з молитвою до святого Пантелеймона - заступника медицини і лікарів (у 2000 р., коли мощі святого Пантелеймона були ненадовго привезені в Київ, до них розпочалося багатотисячне паломництво).
Підсумком накопичення даних в різних галузях знань стало створення енциклопедій. Першою енциклопедією на Русі став "Ізборник" митрополита Ілларіона (1073 р.).

2.Українське кіно початку ХХ століття
  Отже, українське радянське кіно, народжене революцією, пройшло складний шлях становлення і утвердження. Спираючись на кращі традиції суміжних мистецтв, кіно виробляло свої художні засоби і принципи відтворення нової дійсності, нового героя, будівника соціалістичного суспільства.      Український радянський кінематограф починався з хронікально-документальних стрічок, які фіксували історичні події, факти, біографії безпосередніх учасників боротьби за встановлення Радянської влади. Пізніше ці герої «образної публіцистики», що повстали проти старого світу, стануть прообразами героїв агітфільмів, перших ігро¬вих стрічок.      У становленні і розвитку українського радянського кінематографа важливу роль відіграли як творчий, виробничий, організаційний досвід російського кіно, так і безпосередня участь митців Росії в кінопроцесі республіки. Вирішальне значення для розвитку кіномистецтва на нових засадах мав ленінський декрет про націоналізацію всієї кіно - і фото-справи.       Молоде українське кіномистецтво в кращих реалістичних тенденціях утверджувалось в умовах гострої класової, ідейної боротьби, в подоланні впливів комерційного, розтлінного, розрахованого на міщанські смаки буржуазного кіно. Активно розвивається хронікально-документальне і науково-популярне кіно. Якщо перша половина 20-х рр. була для кіно часом зростання і збирання творчого досвіду, пошуків власної специфіки та естетики, то починаючи з другої половини воно впевнено набирає сил в усіх своїх творчих ланках, досягаючи наприкінці німого періоду визначних успіхів.      Українське радянське кіно, утверджуючись як самостійне мистецтво, завойовує своє місце у всесоюзному кінопроцесі, в духовному житті радянських людей. Кращі українські фільми здобувають визнання не лише в братніх республіках, а й за рубежем. Вирішальна роль в цьому належить провідним кіномитцям, особливо О. П. Довженку, - визначному художнику-новатору, самобутньому режисерові і кінодраматургу.



Білет 12
1. Визначні архітектурні пам’ятники Київської Русі. Собор святої Софії.
Десятинна церква. Найранішою із церков, що їх збудував Володимир Великий у Києві, була дерев’яна Василівська. Та вже від 989р. Володимир узявся за будову великої мурованої церкви, яку “доручив Настасієві корсунянинові й приставив служити в ній корсунських попів, та вінчував усім, що взяв був у Корсуні, - іконами, посудом, хрестами”. Була це славна Богородицька церква, прозвана Десятинною, бо на неї призначив Володимир десятину своїх доходів.
Київська Софія. Велич Царгородської Софії цісаря Юстиніана миновалі була натхненням для князя Ярослава Мудрого, котрий ставши в Києві твердою ногою, вже в 1037р. береться до будови своєї кафедри. Будова тривала довго, аж до 1061 чи навіть 1067р., та коли Ярослав “прикрасив її золотом і сріблом, посудом та многоцінними іконами”, то “не було для неї пари на всій півночі, від сходу до заходу”.
Ярослава домовина. В пресвітерії Володимирського приділу Софійської кафедри стоїть величава мармурова гробниця, відома з давніх-давен під назвою “домовина Ярослава”. Це величезна скриня з мармурового блоку, перекрита двоспадним віком з акротеріями, виконаними теж із суцільного блоку. Стіни гробниці прикрашені плоскорізьбою символічних розувілих хрестів (т.зв “дерево життя”), кипарисів, пальм, риб, птахів та Христових монограм (хризм), введених у дусі і стилі старохристиянського мистецтва.
Золоті ворота. З мурованих укріплень, якими князь Ярослав оточив Київ, залишилися всього-на-всього румовища з двох 15-17 метрових довгих стін, сполучених між собою “комарами” (склепіннями), розвішаними на ширині 7 м. Над брамою була церковиця Благовіщення, від золоченої покрівлі якої й самі ворота прозвано "золотими”.
Будівництво Чернігова. У порівнянні з київськими пам’ятками чернігівські церкви виявляють доволі окреслені самобутні ціхи. Тмутаракань, як первіснок Мстислава Сміливого і східно- та малоазіатські впливи в його культурі, не могли не відбитися на будівництві Чернігова. Крім того, чернігівські пам’ятки виразніше, ніж київські, відбивають на собі впливи західноєвропейської романщини.


2. Українська музична культура радянської доби.
Прихід радянської влади на терени України ознаменувався низкою трагічних подій. 1921 року агентом ВЧК був вбитий М.Леонтович, а 1928 року було заборонена діяльність товариства його пам'яті. Найстрашніших втрат українське мистецтво зазнало у 1930-ті роки, протягом яких радянською владою було знищено кілька сотень бандуристів, кобзарів і лірників, а 1938 року слід за іншими митцями «розстріляного відродження» був розстріляний музикант і етнограф Гнат Хоткевич.
В той же час радянською владою було відкрито ряд музичних установ в різних містах України. Зокрема це театри опери і балету в Харкові (1925), Полтаві (1928), Вінниці (1929),Дніпропетровську (1931), Донецьку (1941), організовано хорові, симфонічні колективи.
1930-ті 1950-ті роки
Починаючи з другої половини 1930-х років музичне мистецтво радянської України розвивалося переважно у руслі соцреалізму, що став єдиним офіційно дозволеним в СРСР «творчим методом» літератури і мистецтва, тоді як митці, що відходили від цього методу піддавались жорсткій критиці й переслідуванням. Зокрема нещадній критиці на пленумах Спілки композиторів піддавалися твори Б.Лятошинського і Л. Ревуцького, причому останній після 1934 року практично припинив творчу діяльність, обмежившись викладацькою та редакторською роботою.
В той же час в Україні виникає масова радянська пісня, одним із перших творців якої став К.Є. Богуславський.
1960-ті роки відзначаються проривом української композиторської школи на світову арену, опануванням новітніх течій європейської музичної культури.




Білет 13
1. Мистецтво Київської Русі розвивалося в загальному руслі середньовічної європейської культури і було нерозривно пов'язане з церквою і християнською вірою. Яскравою сторінкою культурного розвитку Київської Русі виступає архітектурне будівництво. При спорудженні житла й оборонних будівель слов'яни споконвіку використовували місцеві матеріали та спирались на традиції, що сягали сивої давнини. Відповідно до умов лісу або степу для будівництва їм слугували дерево й глина. До прийняття християнства кам'яні будівлі у східнослов'янських землях майже не зводилися.
Монументальне мистецтво в Давньоруській державі з'являється з проникненням християнства. У ІХ-Х ст. швидкими темпами розвиваються фресковий та мозаїчний живопис. Оздоблення найчастіше мало характер сюжетних малюнків і портретів святих, що чергувалися з орнаментами. Власне всі зображення мали утворювати єдиний за задумом текст, що читався, як і книга, зліва направо.

2.Література другої половини 19 століття умовний період в історії літератури від середини 19 століття до 1890-х років. В естетичному аспекті період позначений художньо-зображальною системою реалізму, подальшим розвитком романтизму, складним комплексом змішаних романтично-реалістичних систем, а також течією натуралізму. В ідейному вимірі на західну літературу цього періоду значний вплив справила філософія позитивізму, а також тогочасні наукові відкриття, а на літератури Сходу нові течії ісламу



Білет 14
КУЛЬТУРА ГАЛИЦЬКО-ВОЛИНСЬКОЇ РУСІ Важливими осередками духовної культури Галицьке -Волинської Русі були міста Галич, Луцьк, Звенигород, Володимир-Волинський, Перемишль, Холм і, особливо, Львів. Саме через Львів проходив торговельний шлях з Німеччини, Чехії і Польщі до Києва і міст Волині, а також до гирла Дністра, Сурожа (Судака) та Кафи (Феодосії) в Криму. Міста Галицько-Волинської Русі стали значними центрами літописання та книгописання. Найвизначнішою пам'яткою літератури даного періоду є Галицько-волинський літопис (кінець XIII ст.), у якому відображені події політичного і культурного життя Галицько-Волинської Русі від 1201 до 1291 року. Літопис складався при дворі Данила Галицького, а згодом його племінника Володимира Васильковича. Одним із авторів першої частини літопису вважають княжого печатника Кирила.     До пам'яток писемності Галицько-Волинської Русі XIIXIV ст. належать Христинопільський апостол, Бучацьке, Галицьке, Холмське Євангелія, переписані ченцем Васильком при дворі Лева Даниловича. У Галичі працював «мудрий книжник» Тимофій, книжник і філософ волинський князь Володимир Василькович сам переписував книги, мав велику бібліотеку, близько 36 книг заповідав церквам Волині.
     Галнцько-Волинська архітектура органічно поєднувала візантійсько-київську просторову композицію з елементами західноєвропейського романського стилю, що підтверджує наявність пілястр, груп напівколон, аркатурних поясів то¬що. На жаль, архітектурних пам'яток періоду Галицько-Волинського князівства збереглося небагато. З монумен¬тальних будівель Львова можна назвати Миколаївську хрестовокупольну церкву з півкруглою апсидою, П'ятницьку церкву, згодом перебудовану, а також костьол Хрести¬теля. Традиційно вважається, що його будував князь Лев Данилович для своєї дружини угорки Констанції. До княжого періоду належать і такі шедеври архітектури Галичини та Волині, як білокам'яні храми в Перемишлі, церква Пантелеймона в Галичі (близько 1200 р.), Свято-іванівський собор у Холмі, Спаський монастир поблизу Самбора (тепер Старий Самбір). Видатними  пам'ятками  образотворчого  мистецтва XIV ст. є ікони «Юрій Змієборець» зі с. Станилі поблизу Дрогобича та «Архангел Михаїл в діяннях», створена у селі Сторонна. Для них характерні пластичність форм, відчуття простору, нахил до асиметричної побудови компо¬зиції, багата кольорова гама. Про високий рівень живопису Галицько-Волинської Русі свідчать мініатюри, що збереглися в окремих рукописах того часу. Колористична вишуканість притаманна мініатю¬рам Галицького Євангелія (кінець XII ст.), які, на думку дослідників, за майстерністю виконання не поступаються візантійському малярству доби Палеологів. Культура Галицько-Волинської держави справила вели¬кий вплив на подальший культурний розвиток України. Наприкінці XIV ст., коли окремі частини Галичини і Во¬лині були загарбані польськими та литовськими феодала¬ми, культурні традиції Галицько-Волинської Русі відіграли істотну роль у збереженні національної культури, сприяли формуванню ідеології визвольної боротьби українського народу проти іноземних поневолювачів.



Білет 15
1. Поширення католицизму на українських землях в польсько-литовську добу. Берестейська церковна унія.
В українських землях поступово поширювався католицизм. У 1375 р. в Галичині засновано латинське архієпископство, котре незабаром було перетворено на латинську митрополію. До її складу ввійшли єпископства в Перемишлі, Холмі, Володимирі. Однак довгий час католицька церква існувала тут лише номінально, бо не було парафіян. Крім того, самі єпископи часто мешкали за межами своєї єпархії.
Проте католицька церква провадила активну місіонерську діяльність через різні ордени. Всі ці ордени сприяли поширенню католицизму серед українців і їх полонізації.
Складність церковного життя в Україні литовсько-польської доби пов'язана і з тим, що православна церква не мала державної підтримки, переживала глибоку кризу, значно поступалася католицькій освіченістю. Однак не лише православна, а й католицька церква в Україні не здобула авторитету і почала занепадати. Розкішне життя кардиналів та католицьких єпископів, продаж церковних кафедр та індульгенцій, негідна поведінка окремих римських пап все це підривало велич та могутність католицької церкви. Реакцією на ці явища став реформаційний рух у країнах Західної Європи, в тому числі й у польсько-литовській феодальній державі.
Як відомо, на зміну Реформації в Західній Європі прийшла контрреформація реакція католицької церкви. Не обминув цей процес і Україну. У 1568 р. в українських землях розпочав діяльність орден єзуїтів. Орден було засновано в Парижі у 1534 р. і затверджено папою Павлом під назвою "Товариство Ісуса". Орден єзуїтів через місіонерську та педагогічну діяльність наполегливо продовжував справу полонізації та окатоличення українського населення. Ним було засновано ряд шкіл: у Перемишлі, Фастові, Острозі, Львові, Вінниці. В Україні тоді діяли 23 єзуїтські колегії. У школах, окрім освітянської справи, увага акцентувалась на пропаганді католицького віровчення.
 
Соціально-економічні умови, історичні обставини спричинили до підписання Берестейської церковної унії в жовтні 1596 р. Її підписанню передувало багато подій як об'єктивного, так і суб'єктивного характеру.  А в 1595 р. прихильники унії (за підтримки королівського уряду) направили своїх посланців єпископа Луцького Кирила Терлецького та єпископа Володимирського Іпатія Потія в Рим, де вони у присутності папи Климента VIII прийняли його зверхність від імені всього православного народу. З цього часу католицизм став активно поширюватись на теренах України.
Складна соціально-політична ситуація, що склалася в польсько-литовську добу в Україні, істотно позначилася на розвитку української культури. Загалом ці обставини не припинили культурного процесу в українських землях, лише надали йому специфічних особливостей..

2 Драматургія і театр
Визначним літературним явищем стала драматургія М.Л.Кропивницького (1840-1910), творчі пошуки якого тісно пов’язані зі становленням професійного театру в Україні. Формування естетичних поглядів М.Л.Кропивницького відбувалося під впливом критичних статей М.Добролюбова та творчості О.Островського. Добре знаючи життя трудящих, Кропивницький постійно звертався до невичерпної скарбниці народної творчості. Він був представником демократичного напряму в літературі й мистецтві, метою якого було служіння народові, сприяння його визволенню. 1
     Багатогранним був талант письменника і драматурга М.П.Старицького (1840-1904), автора численних історичних романів (трилогія – «Перед бурею», «Буря», «Біля пристані»; «Руїна», «Молодість Мазепи», «Розбійник Кармелюк»). Дбаючи про розширення репертуару українського театру, Старицький вправно обробив ряд мало сценічних п’єс різних авторів та інсценізував багато прозових творів українських, руських та зарубіжних письменників – «За двома зайцями», «Різдвяна ніч», «Тарас Бульба», Драматург широко освітив тему пригноблення глитаями сільської бідноти, виступив проти темряви, що панувала в українському селі, виражав думку про необхідність працювати на благо народові.1
Найвизначнішою постаттю в українській драматургії другої половини XIX століття є І. К. Карпенко-Карий (Іван Карпович Тобілевич; 1845-1907). Він увійшов до історії української драматичної культури і як борець за національний театр, і як творець гостро соціальної драми та комедії. Багато місця у п’єсах письменника відводиться образам українських жінок («Наймичка», «Безталанна»). Творам драматурга притаманні незвичайна емоційність, ліричність, напруженість ситуації, яскравість мови персонажів, показ органічних зв’язків людини з її оточенням.
Драматичні твори писали також прозаїки І. С. Нечуй-Левицький («Маруся Богуславка», «На Кожум’яках»),Панас Мирний («Лимерівна», «Перемудрив»), Б. Д. Грінченко («Степовий гість», «Ясні зорі») та ін.
Український драматичний театр по суті був під забороною. Згідно з відомим Емським указом 1876 року зовсім не допускалися «різні сценічні вистави на малоруському наріччі». 1881 р. цар дозволив ставити п’єси українською мовою, якщо вони пропущені цензурою і схвалені генерал-губернатором. Однак і в цей час категорично заборонялося створювати «спеціально малоросійський театр». Цензура обмежувала тематику українських п’єс мотивами побуту або ж кохання. Не дозволялося відображати на сцені історичні події, які нагадували б про колишні «вольності» українського народу, його боротьбу за незалежність. Отож театральним діячам України доводилося діяти у надзвичайно важких умовах.
Загалом український театр другої половини XIX ст. досяг глибокої народності, національної своєрідності, змістовності, великої критично-викривальної сили і високої художньої довершеності. 2
В ІІ половинІ ХІХ ст. відбувається становлення й розквіт професійного українського театру, активізується сценічна діяльність його фундаторів і першорядних талантів М. Старицького, М. Кропивницького, братів Тобілевичів (Миколи Садовського, Панаса Саксаганського, Івана Карпенка-Карого), Марії Садовської-Барілотті. Становлення українського професійного театру відбувалося в складних умовах. Жорстокі адміністративно-цензурні утиски [Валуєвський циркуляр (1863), Емський указ (1876)] обмежували репертуар українського театру того часу: заборонялося розробляти теми з народного життя, з історії України, світової драматургії, заборонялися вистави українською мовою, на сцені йшли лише безконфліктні, розважальні п’єси. Унаслідок цього розвиток українського театру позначився етнографізмом, що, з одного боку, звужувало тематику репертуару, а з другого сприяло збереженню національної специфіки драматургії.
 
 
 Білет 16
1. Церковні братства та їх роль в розвитку української культури.
 Величезна роль у розвитку культури в Україні належала братствам. Братства існували при церквах від давніх часів, але спершу мали тільки релігійний характер. Коли поширилася цехова організація, братства запозичили дещо з цехового устрою. У цей період особливо важливими стають економічні завдання братств.
В XVI ст. братства поширили свою діяльність на широке політичне і культурне поле, вони утримували школи, друкарні, лікарні й шпиталі, засновували бібліотеки, поширювали церковну літературу. Спочатку до братств входили міщани, пізніше шляхта і духовенство.
Історія створення братств сягає давніх часів. Ще в Іпатіївському літописі за 1134-1159 рр. є згадка про "братчини", але до XV ст. вони не набули великого поширення. Діяльність братств активізувалась у XV ст. Це зумовлювалося пожвавленням релігійного життя, реформаторськими рухами в Європі, особливо гуситськими, економічним збагаченням мешканців міст, яким Магдебурзьке право дало можливість створювати цехові організації. Останні спочатку були суто світськими, а невдовзі набули яскраво вираженого релігійного забарвлення, їх головна мета полягала в обороні своєї батьківської віри. Найстарші з братств - Львівсько-Успенське (1439 р.) та Віленсько-Кушнірське (1458 р.).
Стан православної церкви на той час був не найкращим. Духовенство, особливо нижчих ланок, було малоосвіченим, а його вплив на прихожан мізерним. Вища церковна влада більше дбала про свої статки. Приблизно таку ж картину можна було спостерігати і в католицькій церкві, але завдяки реформаційним рухам, що з 1568 р. істотно впливають на католицтво в Польщі, вона швидко впорядковувалася; почали відкривати школи, до яких охоче йшла вчитися і православна молодь.
 
 
2. Українська музична культура другої половини 19 – початку 20 ст.
[ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] в історії музики визначається виходом на світову арену багатьох національних шкіл, що пов'язано з ростом національної свідомості європейських народів, що знаходились під владою імперій. Слід за польською та російською постає і українська національна композиторська школа.
Слід за українськими письменниками і поетами, професійні музиканти XIX ст. почали звертатися до народної тематики, обробляти народні пісні, які виконувалися талановитими аматорами у супроводі народних інструментів  кобзи, бандури, цимбал, скрипки, ліри та ін. На початку 19 століття в українській музиці з'являються перші симфонічні твори та камерно-інструментальні твори, серед їх авторів  [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ], [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ], Ілля та [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ].
Діяльність аматорських і відкриття перших професійних театрів (Київ  1803, Одеса  1810), у яких ставилися музично-сценічні твори на національні сюжети, зіграли важливу роль у становленні української опери, першою з яких вважається [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] ([ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ]). У Західній Україні в різних жанрах хорової та інструментальної (в тому числі симфонічної) музики працювали композитори [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ], [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ], В. Г. Матюк (хори й ін.).
Основноположною для розвитку національної професійної музики стала різнобічна діяльність [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ], який створив класичні зразки творів у різних жанрах (зокрема 9 опер, фортепіанна й інструментальна музика, хорова і вокальна музика, переважно на слова українських поетів, в тому числі[ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ]). Він же став організатором [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] (1904; з 1918  Музично-драматичний інститут ім. Лисенка).
Послідовниками творчих принципів Лисенка стали[ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ], [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ],[ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ], [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ], [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ],[ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ], [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ], [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ],[ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ], [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ],[ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ], [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ], [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] та інші композитори.
Широке поширення одержує хоровий рух, виникають хорові товариства «Торбан» (1870) і «Боян» (1891). Відкриваються вищі оперні театри у [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] (1867) та [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] (1900), [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ], музичні школи при [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] у [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] (1868), [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] (1883), [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] (1897) та інших містах.
Інтерес до української тематики та фольклору проявили і композитори, що працювали за межами України. Особливо слід відмітити творчість [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ], що походив з відомого українського козацького роду [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ]. Українські мелодії використані композитором у ряді творів, зокрема у [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] та[ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ], ряд творів написано на українські сюжети, зокрема опери[ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] і [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ].
Українська тематика присутня також у творчості [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ], що мандрував Україною в кінці 1840-х  це п'єси для фортепіано «Українська балада» і «Думка», а також симфонічна поема «Мазепа». Українські коріння має також [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ], значна частина його ранніх творів була написана в [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] на Волині.
На початку [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] всесвітню славу здобули плеяда українських виконавців. Це  співачка [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ], [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ], [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ], [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ], співаки [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ], [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ], [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ], [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ]піаніст [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ], хоровий диригент [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ], за межами України стали відомі хорові обробки [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ]
 

Білет 17
1. Освітні процеси в Україні в польсько-литовську добу. Початок книгодрукування.
 РОЗВИТОК ОСВІТИ, НАУКИ, КНИГОДРУКУВАННЯ
Батьком українського друкарства вважають Івана Федорова. Іван Федоров народився близько 1510 року (точна дата його народження невідома). Вважають, що він навчався у Краківському університеті, який закінчив у 1532 році і здобув ступінь бакалавра. У 50-х-60-х роках XVI століття працював дияконом у церкві Ніколи Гостужського в Московському Кремлі, паралельно працюючи в анонімній друкарні, яку невдовзі було закрито. Згодом переїжджає до Львова, де з великими труднощами відкриває друкарню. У 1574 році він друкує „Апостол», який вважається першою українською друкованою книгою в Україні. Ця книга вийшла тиражем 1000 примірників обсягом 560 сторінок (збереглося 77 книг). У Львівській друкарні Іван Федоров видає й „Азбуку» перший слов’янський підручник, надрукований кирилівським шрифтом. Обсяг книги 80 сторінок (збереглося декілька примірників).
 А тим часом поляки переживали період культурного розвитку – Відродження, гуманізму, поширення світської освіти. Ягеллонський університет, 20 друкарень, 3000 парафіяльних шкіл, мережа протестантських вищих шкіл, а згодом єзуїтських колегій, можливість отримання освіти в кращих університетах Європи – все це сприяло асиміляторським процесам серед української знаті, її потягові до всього польського, її зреченню від віри батьків, культури та мови свого народу. Найславетніші колись українські роди майже повністю полонізувалися. Із втратою власної еліти українці втратили клас, котрий здійснював політичне керівництво, сприяв культурі і освіті, підтримував церкву. Внаслідок цього важливою проблемою українського суспільства стала відсутність його верхівки. В цих скрутних умовах православ’я все ж таки змогло прийняти виклик польського католицизму. Невелика купка українських магнатів почала засновувати у своїх володіннях православні школи та друкарні (Григорій Ходкевич, що надав 1568 р. притулок у Заблудові друкарю Івану Федорову, князь Юрій Слуцький, князь Андрій Курбський). Але найбільш загальновизнаним покровителем православної церкви був князь Костянтин Острозький. 1578 р. він засновує у своєму маєтку друкарню, якою керував Іван Федоров, і тут вже 1581 в. з’являється перша повна Біблія, друкована слов’янською мовою. Князь Острозький заснував школи в Турові, Володимирі, а близько 1580 р. – славетну Острозьку академію, що за рівнем навчання не поступалася кращим єзуїтським колегіям. Тут вивчали грецьку, латинську і церковнослов’янську мови, сім «вільних наук» (тривіум – граматику, риторику, діалектику – і квадривіум – арифметику, геометрію, музику, асторонмію). Працювали в академії такі інтелектуали, як Герасим СмотрицькиЙ, Дем’ян Наливайко, Василь Суразький, Клірик Острозький, Кирил Лукаріс (згодом – константинопольський патріарх). Проте після смерті К.Острозького 1608 р. академія була передана йото онучкою єзуїтам. У Львові ж Ів.Федоров 1574 р. надрукував першу свою книжку «Апостол». З поширенням шкіл різко збільшується число освічених людей в Україні, які мандрують по містах і селах з проповідями захисту православної віри, рідної мови і народних традицій..

2. Українська реалістична література другої половини 19 ст. як історико-культурне явище.
Розвиток літератури відбувається в невпинних пошуках, експериментах, тобто постійно перебуває в процесі.
 У літературі український реалізм почався з половини 19 ст., прийшовши на зміну романтизмові, від якого він перебрав захоплення етнографізмом та героїзацію історичних постатей. «Народні оповідання» М. Вовчка (1857) при всій реалістичній актуальності тем ще забарвлені романтичним фольклором. Далі реалізм використовувано з позицій народницьких і просвітянських (С. Руданський, А. Свидницький) та громадсько-програмових (особливо О. Кониський). Дальшим етапом школи реалістів була «об'єктивна проза» 8090-х років: І. Нечуя-Левицького, П. Мирного, Б. Грінченка й І. Франка. Вона визначається епічною шириною описів і розповіді, уведенням соціальних і національних тем, поширенням тематики з селянського верста на робітничі й нову інтелігенцію, поданих на тлі тодішнього розвитку капіталізму в Росії й Австрії. У І. Франка, не без впливу Е. Золя, появляється психологічна мотивація, що набирає рис натуралізму. Типові для Р. поезії вірші Б. Грінченка і П. Грабовського («Громадська поезія»); Франко від реалістичних «Панських жартів» пішов у напрямі психологічно-філософських зрушень, і його «Мойсей» (1905) це вже твір на межі модернізму. Як і в мистецтві, на зміну реалізму прийшли ін. напрямки, але реалізм фактично ніколи не здавав позицій і, особливо в прозі, був завжди актуальним стилем.
В підсовітській Україні реалізм стиль майже обов'язковий і виступає у формі соцреалізму. Соцреалістичні теорії розглядають реалізм як основну мету і завершення творчості, тоді як антиреалісти приймають реалізм як вихідну пізнавальну базу, на основі якої можна розвивати вищі форми мистецтва.



 
Білет 18
 1 Мистецтво українського ренесансу (15-перша половина17 ст.).
Ренесанс в українській культурі був своєрідним і як історичний етап хронологічно не збігався з італійським або західноєвропейським Відродженням. Ренесанс почав торувати свій шлях в українських землях вже на початку XVI ст. Однак лише в другій половині XVI ст. та в перші роки XVII ст. прояви Ренесансу стали досить помітними. Причина такого відставання була насамперед пов?язана із занепадом внаслідок монголо-татарської навали однієї з найрозвинутіших держав Середньовіччя - Київської Русі. На українських землях була на довгий час загальмована культурна еволюція. Були знищені головні культурні центри, втрачена культурна еліта. Упродовж усього XV ст., коли в Західній Європі розквітав Ренесанс, українська культура із заходу зазнавала асиміляції, з півдня ж - відвертого геноциду. Проте слід відзначити і позитивний польський вплив у поширенні ідей Відродження в землях України, що були в той час у складі Речі Посполитої. Спільними здобутками тут можна вважати формування нових рис гуманістичної шляхетської культури, досягнення в галузях містобудування, архітектури, скульптури, живопису. Водночас специфічна ренесансність української культури кінця XVI - початку XVII ст. полягала саме у прагненні звільнитись від польської "культурної опіки", у формуванні культури національного відродження, що так яскраво виявилось у діяльності братств, у розвитку полемічної літератури, православної освіти та книгодрукування.
 
2. Стан і тенденції розвитку сучасної української літератури.
 Сучасна українська література   українська література останніх десятиліть, створена сучасними українськими письменниками. Термін «Сучасна українська література» багатозначний, проте коли точно не зазначено, від якого моменту літературу називають сучасною, часто мають на увазі сукупність творів, написаних від часу здобуття Україною незалежності в[ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] році. Таке розмежування зумовлене відмиранням після 1991 року загальнообов'язкового для [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] стилю [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] та скасуванням радянської [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ]. Принципові зміни в українській літературі відбулися ще у роки [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] (1985) і особливо після [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] (1986)[ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ].
В результаті більшої свободи, відкритості українського суспільства до чужоземних впливів та значно ширших контактів з літературами інших країн сучасна українська література здебільшого відрізняється від радянської зверненням до досі заборонених тем (Голодомор, сексуальність, наркотики, девіантна поведінка і т.д.), використанням нових стилістичних прийомів (прийоми постмодернізму, неоавангарду, нецензурна лексика, використання суржика), різноманітністю та змішанням жанрів, але й своєрідною епатажністю, а також осмисленням соціальних проблем та історичної пам'яті



Білет 19
1 Українська полемічна література 16-першої половини 17 ст.. Творчість І.Вишенського.
  Наприкінці XVI ст. на Україні бурхливо розвивався новий тип письменства полемічна література. Українські полемісти вступали в ідеологічний бій з католицькою церквою, наступ якої на український народ, його релігію, права й мову особливо посилився після Люблінської унії 1569 р., а в часи підготовки і запровадження церковної Брестської унії 1596 р. досяг кульмінації. Протягом останньої чверті XVI першої половини XVII ст. було створено цілий ряд різних за жанрами літературних пам'яток антикатолицької спрямованості: відкритих листів, послань, памфлетів, богословських трактатів, підбірок документальних матеріалів.
Вершиною української полемічної літератури кінця XVI і першої половини XVII ст. була творчість Івана Вишенського, який викривав не тільки римсько-католицьких і уніатських владик, а й «власть мирскую», польсько-шляхетських і українських гнобителів. Він ненавидів експлуататорів і попереджав народ, що від них марно добра чекати Вишенський спрямував свій сатиричний талант зокрема проти римсько-католицької церкви та її найактивнішого в Речі Посполитій ідеолога «фарисея гордаго, возносливаго, хвалящагося и сам собою от всіх ліпшим разуміющася» єзуїта Петра Скарги.
Більшість творів Вишенського належить до послань і листів жанрів, поширених ще в літературі Київської Русі. Характерною рисою його стилю є поєднання «приземлених», знайдених в реальній буденності тропів з піднесеними риторичними фігурами.
Вишенський з глибокою повагою ставився до давньої слов'янської (слов'яно-руської) мови, що була носієм культурно-релігійних традицій слов'янських народів, мовою їх єднання.

2 Шістдесятники виступали на захист національної [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] і [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ], свободи художньої [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ].
Основу руху шістдесятників склали [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ], [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ], В.Дрозд, Гр.Тютюнник, Б.Олійник, В.Дончик, [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ], [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ], [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ], [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ], [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ], [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ], [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ], [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ], [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ], [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ], [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ], кінорежисери [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ], [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ], перекладачі [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ], [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] та інші. Шістдесятники протиставляли себе офіційному[ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ], сповідували свободу творчого [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ], культурний [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ], пріоритет загальнолюдських цінностей над класовими. Значний вплив на їх становлення справила західна гуманістична культура, традиції [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] та здобутки української культури кінця [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ]  початку [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] Одним із тих, хто закладав фундамент шестидесятництва в Україні став доцент [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ], так як серед його учнів були В.Чорновіл, Б.Олійник, В.Симоненко, В.Крищенко, Б.Рогоза, М.Шудря, В.Мицик та багато інших патріотично налаштованих особистостей.
Шістдесятники розвинули активну культурницьку діяльність, яка виходила за межі офіціозу: влаштовували неформальні літературні читання та художні виставки, вечори пам'яті репресованих митців, ставили замовчувані театральні п'єси, складали петиції на захист української культури. Організовані у 1960 р. [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] та в 1962 р. клуб «Пролісок» у Львові стали справжніми осередками альтернативної національної культури. Шістдесятники відновили традиції класичної дореволюційної інтелігенції, якій були притаманні прагнення до духовної незалежності, політична відчуженість, ідеали громадянського суспільства та служіння народові.
Культурницька діяльність, яка не вписувалась у рамки дозволеного, викликала незадоволення влади. Шістдесятників не вдалося втримати в офіційних ідейно-естетичних межах, і з кінця 1962 р. почався масований тиск на [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ]інтелігенцію. Перед шістдесятниками закрилися сторінки журналів, посипалися звинувачення у «формалізмі», «безідейності», «буржуазному націоналізмі». У відповідь шістдесятницькі ідеї стали поширюватися у самвидаві.
Наштовхнувшись на жорсткий опір партійного апарату, частина шістдесятників пішла на [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] із владою, інші еволюціонували до політичного дисидентства, правозахисного руху та відкритого протистояння режимові.
Дисиде?нтський ру?х  рух, учасники якого в СРСР виступали за демократизацію суспільства, дотримання прав і свобод людини, в Україні за вільний розвиток української мови та культури, реалізацію прав українського народу на власну державність.



Білет 20
 1 Козацтво як феномен української культури. Культура Запорізької Січі. Духовна культура українського народу досягла високого рівня в період існування козацької держави (16481781 pp.). Запорозьке козацтво впродовж трьох століть визначало напрями економічного, політичного і культурного розвитку України. Високорозви-нута самобутня культура Січі домінувала тут у XVI XVIII ст. і мала величезний вплив на національну самосвідомість українського народу. Культура Запорозької Січі формувалась у руслі українських генетичних джерел. В її основі містилися глибокі традиції українського народу. Водночас історичні особливості життя Січі позначилися і на її духовній культурі. Запорозька Січ формувалась із втікачів від кріпацтва, національних та релігійних переслідувань не лише з різних регіонів України, а й з усієї Російської імперії, а також з інших країн. Кожен, хто приходив на Січ, вносив у культурне середовище щось своє, певні риси, особливості культури і мистецтва свого народу. Внаслідок переплетення цих індивідуальних культур сформувалась оригінальна, яскрава, різнобарвна самобутня культура, яка справила величезний вплив на розвиток культури всієї України. Козацька культура унікальне і неповторне явище. її феномен має барокове забарвлення. "Химерний" стиль був породжений непростими, бурхливими соціально-історичними обставинами. Його особливістю було сприйняття світу, людського життя як швидкоплинного і скоро-минущого явища своєрідної гри, сповненої ілюзій, химер і вигадок. У "химерній" бароковій козацькій традиції завжди було місце для подвигу, вчинку, який мав принести добро громаді, користь для спільної справи. На окрему увагу заслуговує проблема церковно-релігійного життя запорозького козацтва. Релігійність і духовність були надзвичайно вагомими критеріями відбору в козацьке середовище, своєрідною візитівкою, самоідентифікацією козака як православного християнина й українця. Двічі на рік козаки вирушали на прощу до Києво-Печерського, Самарського, Мотронинського, Ме-жигірського та інших православних монастирів. Запорожці надзвичайно ревно стежили за "чистотою" віри у своїх рядах
В багатогранному та змістовному художньому житті Запорозької Січі чільне місце належало музиці, співу і танцям. Високого рівня досягла військова музика. Вагоме значення мали духові й ударні інструменти: труби, сурми, литаври, барабани, бубни. Духова музика супроводжувала походи Війська Запорозького, а також різні урочистості. Труби та сурми разом з "ударними інструментами використовували як сигнали у походах, боях, а також при зустрічах послів, гостей. Загони запорозьких козаків, що вирушали у похід, повинні були обов'язково мати трубачів або сурмачів. Думи і народні пісні набули активнодійового характеру завдяки "кобзарям", які часто не лише виконували, а й творили музику. Кобзарство це своєрідне явище української народної культури, визначне мистецьке досягнення запорозького козацтва. Особливою популярністю в козацькому середовищі користувалися танці. Найулюбленішим з них був гопак. Його виконували лише чоловіки. Отже, культура козацької держави була багатогранною і самобутньою. З плином часу вона увійшла як складова частина в духовне життя сучасної української нації. Художні вподобання, демократичні настрої козацького середовища визначили колорит козацького розвитку української духовної культури. Козацтво акумулювало величезний духовний досвід XVII XVIII ст., відтак залишивши в культурній свідомості нашого народу найглибший слід.

2.Національно-культурне піднесення 1920-х рр. в Україні як передумова розбудови освіти і науки
Українізація  політичне просування і впровадження елементів [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] та української культури, в різних сферах суспільного життя
Під час громадянської війни в 1917-20 роках на півдні колишньої [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ]був організований ряд урядів, які ставили за мету побудову незалежної української держави. Однак, на більшій частині сучасної території України до влади прийшли[ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ]. З метою закріплення влади, більшовики взялися за реалізацію програми коренізації  заміни російської мови на мови національних меншин в адміністрації, освіті і сфері культури. В Україні ця програма отримала назву українізації. У квітні 1923 р. XII з’їзд РКП (б) оголосив [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] офіційним курсом партії в національному питанні. У тому ж місяці VII конференція КП (б) У заявила про політику українізації, що українські ЦВК і Раднарком відразу ж оформили декретами. Було прийнято рішення про українізацію держструктур і підприємств, яку планувалося закінчити до 1 січня 1926 року. Усі робітники і службовці підприємств і установ були зобов’язані вивчити українську мову під загрозою звільнення з роботи. 
У січні квітні 1919 р. було проголошено основні принципи радянської системи освіти й виховання: загальність, доступність для всіх, безплатність і обов'язковість шкільної освіти. Раднаркомом України було видано декрети про школу, згідно з якими церква відокремлювалась від держави і школа від церкви, скасовувалась плата за навчання в усіх без винятку навчальних закладах, всі приватні школи було передано державі, запроваджено спільне навчання хлопців і дівчат. Створювалася єдина десятирічна двоступенева школа, на базі семи класів будувалась професійно-технічна школа. Було встановлено два типи вищої школи: технікуми, що готували спеціалістів вузького профілю, та інститути, які випускали інженерів та інших спеціалістів різного фаху. У 1921 р. організовано робітничі факультети, які готували робітників і селян до вступу у ВНЗ. Цього ж року видано декрет про ліквідацію неписьменності в республіці, а йому па допомогу через два роки виникло добровільне товариство "Геть неписьменність". У 1922 р. в УСРР, як і в усьому Радянському Союзі, було створено єдину комуністичну організацію дітей піонерську.
На західних землях етап освіти у цей час змінюється на гірше. У Галичині, яка стала частиною Польщі, польська влада застала 2500 народних шкіл і близько 500 народних шкіл на Волині та 25 середпіх шкіл у цих краях. Одразу ж у цих українських школах введено як навчальну польську мову. Україпських вчителів замінювали польськими, переводили углиб Польщі. Як компроміс впроваджували так звапі утраквістичні школи, де половину предметів викладали польською, а половину українською. Такі школи закладалися навіть там, де населення було на 90100 відсотків українське.
Звичайно, погодитися з такою шкільною політикою було не можливо, і на українських територіях у складі Польщі постійно точилася боротьба за українську мову та український зміст навчання й виховання молоді, а також влаштовувалися приватні українські школи. Найбільше опікувалося ними Українське педагогічне товариство, що від 1926 р. називалося товариством "Рідна школа". Однак воно не мало права діяти на Волині (лише в Галичині).
 


Білет 21
1.Церковна та культурно-просвітницька діяльність П.Могили.
 Просвітницька діяльність
Петро Могила присвятив значну частину свого життя розвитку православного шкільництва та освіти в Україні.
Петро Могила, перебуваючи на посаді архімандрита, згуртував довкола себе освічених людей. Восени [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] року на території Києво-Печерської лаври він відкрив першу школу. Викладання у Лаврській школі велося [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] та [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ], і створювалася вона за зразком провідних шкіл того часу [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ]. Всього в ній навчалося понад сто учнів. Петро Могила добре усвідомлював значення освіти в розвитку суспільства і прагнув заснувати в Києві такі школи, які відповідали б потребам часу і ні в чому не поступалися б подібним європейським навчальним закладам. Ще задовго до відкриття школи, турбуючись про досвідчених викладачів, Петро Могила добирав здібних молодих людей і за свої кошти відправляв їх за кордон на навчання.
Проте шкільні справи не давалися Петру Могилі легко. Спочатку печерсько-лаврські іноки виступили проти надання школі приміщень. Могилі вдалося владнати цю проблему, але, як тільки розпочалося навчання, противники Могили стали вбачати у лаврській школі конкурента [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ]. Київське братство та [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] підняли питання про об'єднання Київської братської школи та лаврської. Їх підтримав і новий митрополит [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ]. Петро Могила погодився об'єднати лаврську школу з братською, за умови, що буде охоронцем і опікуном об'єднаного закладу.
Лаврську школу, об'єднану в [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] році з братською, згодом було перетворено на[ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ], яку було проголошено правонаступницею Київської Академії, заснованої Ярославом Мудрим.
У квітні [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] року помер [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ]. За польським звичаєм по смерті короля мав зібратися так званий [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ], на якому робився огляд діяльності попереднього короля, обговорювалися різні думки й пропозиції щодо майбутнього королівства. Потім збирався [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ], на якому обирався новий король.
У [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] було скликано велику козацьку Раду, яка обрала на сейм делегацію. Петро Могила був делегований на сейм від імені митрополита Ісаї Копинського та всього православного духовенства. На сеймі він мав вимагати скасування всіляких актів, що забороняли православним будувати церкви, відкривати колеґії, типографії, повернення [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ], церковних маєтків.
Владислав IV відновив Київську митрополію і повернув православним скасовані привілеї. Він підтримував Могилу у намаганнях посісти посаду митрополита в Києві.
[ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] року Владислав затвердив митрополитом Петра Могилу. Королівською грамотою Могилі віддавалася [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ], утримувалася за ним і Києво-Печерська [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ], доручався нагляд над [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ]. Невдовзі було отримане благословіння й патріарха константинопольського, причому патріарх надавав новому митрополиту звання «екзарха святого константинопольського трону».
У квітні 1633 року Петро Могила розіслав вірним православним грамоти, запрошуючи чільних представників громад прибути до Львова на його висвяту в чин митрополита.
 
Церковна кар'єра
Мало відомо про період життя Петра Могили, починаючи від його участі в Хотинській битві та до посвяти у сан києво-печерського [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ]. Могила почав часто відвідувати [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] і брати активну участь у справах православної віри. Протягом 1622-27 Петро Могила перебував на послуху в одному із скитів Києво-Печерської Лаври, розташованого на території сучасного села [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] під Києвом[ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ]. У [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] році він прийняв [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] постриг у [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ].
Після смерті [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] року [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ], у грудні 1627 року на цю посаду було посвячено Петра Могилу[ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ]. У цей час йому виповнилося тридцять років. В такому віці обрання на таку високу церковну посаду здійснювалося чи не вперше. [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] року польський [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] затвердив Могилу на цій посаді.

 2. Українська культура на зламі 19-20 століття
90-ті роки XIX ст. перші два десятиліття XX ст. багаті знаменними
подіями, які сприяли розвиткові і зміцненню соціального престижу
української мови. Отож слідом за В. Чапленком роки від утвердження
реформованого в 1893 р. НТШ до видання першого офіційного українського
правопису 1918 р. розглядаються тут як окремий дуже бурхливий і разом з
тим дуже плідний період в історії нашої мови. Ці роки неповторні ще й у
тому відношенні, що їх наповнювала творчість корифеїв української
літератури, чий талант виявив себе уже в XIX ст. І. Франка, Лесі
Українки, М. Коцюбинського, Б. Грінченка, А. Тесленка, П. Грабовського,
а також тих письменників, які почали свій творчий шлях у ці роки, а
закінчили його в 30-50-х роках XX ст. М. Вороного, В. Винниченка, С.
Васильченка, О. Кобилянської.
 Наукове товариство ім. Шевченка після 1893 р. значно активізувало
видавничу діяльність: воно видавало «Записки», збірники секцій,
етнографічні збірники та ін. 1
 На цей час припадає і російська революція 1905 р., наслідком якої стало
тимчасове ослаблення урядових обмежень щодо вживання української мови, а
також перенесення діяльності НТШ на чолі з М. Грушевським до Києва і
видання зредагованого Б. Грінченком «Словаря української мови» в 4-х
томах 1907-1909 рр. До цього періоду належать і три роки відносної
самостійності української держави.
 Змужніла у цей час українська публіцистика і її мова. Великий внесок у
розбудову української наукової мови зробив, як про це вже йшлося, М.
Драгоманов. Швидко розвивалася українська масова преса. До середини 1906
р. виникло до 35 періодичних видань 2.
 
 
Білет 22
1. Творчість і доля покоління «розстріляного відродження».
 Розстріляне відродження  духовно-культурне та [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ]-[ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] покоління [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ]  початку [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] рр. в [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ], яке дало високохудожні твори у галузі [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ], [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ],[ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ], [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ], [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] і яке було знищене тоталітарним [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ].
Початком масового нищення української інтелігенції вважається травень [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] року, коли 1213 відбулися арешт [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] і самогубство [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ], у недоброї пам'яті харківському [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ].
Кульмінацією дій радянського репресивного режиму стало 3 листопада 1937 року. Тоді, «на честь 20-ї річниці Великого Жовтня» у Соловецькому таборі особливого призначення за вироком [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] розстріляний [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ]. У списку [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ], розстріляних 3 листопада також були[ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ], [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ], [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ], [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ], [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ], [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ], [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ], [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ], [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ], [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ], [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ], [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] та інші. Загалом, в один день за рішенням несудових органів, було страчено понад 100 осіб представників української інтелігенції  цвіту української нації.
 Літературні об'єднання
Головними літературними об'єднаннями були [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] (пізніше «МАРС»), [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ], неокласики [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ], [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ], [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] (об'єднання армії та флоту). Найвпливовішим був [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ], який пізніше був перейменований на [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] («Вільну Академію Пролетарської Літератури»).
Саме ВАПЛІТЕ в особі Миколи Хвильового розпочало славетну літературну дискусію 1925–1928 рр. і перемогло в ній, довівши наявність і необхідність національної, специфічної української літератури, орієнтованої на Європу, а не на Росію.
Новаторство
Головна ідея новели «Я (Романтика)» Хвильового  розчарування в революції, кричущі суперечності і роздвоєння людини того часу. Головний персонаж  людина без імені, а значить, без індивідуальності, без душі. Заради революції він вбиває свою матір і карає себе думкою: чи варта була революція такої жертви.
У романі [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] «Місто» вперше в українській літературі проявилися елементи [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ]. Головний герой в прагненні насолоди йде від задоволення фізичного до найвищих [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] потреб. Проте навіть в такій складній тематиці письменник не перетворює роман на просту оповідь «людної» філософії, а творчо осмислює її у застосуванні до нашого, національного світовідчуття.
У поезії найцікавішими є шукання символістів [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] і [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ]. У своїй збірці «Сонячні кларнети» Тичина відбив всю широту освіченого і тонкого розуму, який споглядає багатство української природи, бажаючи докопатися до її першопричин.
Коли [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] зрозуміла свою поразку, вона почала діяти забороненими методами: [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ], замовчуванням, нищівною критикою, [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ],[ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ]. Перед письменниками стояв вибір: самогубство (Хвильовий), репресії і [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] ([ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ], [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ]), замовчування ([ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ], [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ]), еміграція (В. Винниченко, Є. Маланюк), або писання програмових творів на уславлення партії (П. Тичина, [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ]). Більшість митців була репресована і розстріляна.

2 Українська культура як складова радянської культури: специфіка і особливості культурної творчості воєнної та післявоєнної доби.
У XIX на початку XX ст. українська культура досягла свого розквіту. Це був період, позначений зростанням національної самосвідомості. На цій хвилі розгортається творчість цілої плеяди українських митців, які збагатили вітчизняну духовну скарбницю.
XX ст. для України стало часом великих випробувань, важливих суспільно-політичних подій, що часто призводили до знищення засад національно-культурного буття, були згубними для діячів культури та не сприяли збереженню культурних цінностей. Та, незважаючи на складні катаклізми, українська культура продовжувала плідно розвиватися.
Початок XX ст. для України був відзначений долученням до загальноросійського визвольного руху. У цей час в Україні намітилася тенденція до підвищення освітнього рівня народних мас, зацікавлення національною історією та культурою, що вивчалися у недільних школах. З?являються народні бібліотеки, просвітницькі товариства, аматорські театральні гуртки. Розвиток промисловості активізував поширення професійно-технічних закладів.
Незважаючи на урядові заборони, розширювалася сфера вживання українсь-кої мови.
Розвиткові українського книгодрукування перешкоджала цензура, яка постійно обмежувала видання книжок українською мовою. Рідною мовою заборонялося користуватися під час проведення наукових та громадських заходів. Проте українська мова поступово проникає в різні сфери народного буття. Прогресивні діячі відстоювали право на навчання в школах рідною мовою; були створені україномовні підручники для початкової школи. У Львівському та Чернівецькому університетах існували українознавчі кафедри.
Під час революції 19051907 pp. в Україні поширюється діяльність «Просвіт», що видавали літературу українською мовою, читали лекції, відкривали бібліотеки. Діяльність «Просвіт» часто була пов?язана з національно-визвольною боротьбою.
На початку XX ст. у Західній Україні поширюється січовий рух, що орієнтувався на відродження традицій запорізької військової справи.
Українська культура початку XX ст. розвивалася у руслі загальносвітових тенденцій, тяжіючи до авангарду. Так, українські письменники Східної України, об?єднані навколо журналу «Українська хата» (А. Кримський, М. Вороний, М. Філянський, Г. Чупринка тощо), утверджували потребу в творенні нових суспільних і національних форм буття.
У руслі авангарду розвивався український живопис початку XX ст. Молоді художники відмовлялися від академічних традицій, намагалися в нових естетичних формах вирішити складні проблеми, що поставали перед суспільством. Український образотворчий авангард єднав нашу культуру з європейською.
Українське мистецтво початку XX ст. було вищим щаблем розвитку нашої культури. Вона намагалася подолати традиційні стереотипи; акцентувала увагу не на відображенні довколишнього світу, а на відтворенні внутрішнього світу людини.
Центральна Рада проводила активну політику на ниві освіти. Було взято курс на створення єдиної народної загальноосвітньої школи. Послідовно проводилася українізація освіти, чому сприяв І Всеукраїнський педагогічний з?їзд (квітень 1917 р.) та Всеукраїнський учительський з?їзд (серпень 1917 р)
Пожвавилися театральна діяльність. За ініціативи Леся Курбаса у Києві було створено Молодий театр, довкола якого об?єдналися обдаровані актори молодшого покоління. Керівництво Української Центральної Ради усвідомлювало необхідність охорони пам?яток старовини і мистецтва. Продовжували існувати старі та відкривалися нові краєзнавчі та історичні музеї, працювали Київське товариство охорони пам?яток старовини і мистецтва,
У 20-х pp. в Україні радянською владою проводиться політика українізації, що відіграла певну позитивну роль у розвитку культури.
 


Білет 23
1. Літописання й історична література часів козацької державності.
На початку XVIII ст з нав'язуванням до літописної традиції автори-інтелектуали з-поміж козацької старшини створили низку Історичних творів, що за тематичним спрямуванням (висвітлення головно Історії Козацької держави), а також обґрунтуванням автономістичної Ідеї були явищами одного порядку ЦІ твори прийнято називати Козацькими літописами Важливим зразком цього жанру був "Літопис Самовидця" Жоден Історик, який вивчав Історію України 1648-1734 рр , не минав цього джерела 3 джерелознавчого погляду літопис вивчали М Максимович, О. Левицький, О. Бодянський, М.Петровський, Д.Багалій, М.Грушевський Ним цікавились І високо оцінювали Т.Шевченко, М Костомаров, І.Франко, Д Яворницький, М Возняк та ін. До 1846р "Літопис Самовидця" зберігався у рукописних списках У тому році один варіант літопису був опублікований О Бодянським у московських "Чтениях" У 1878 р Орест Левицький видав нову редакцію літопису, для підготовки якої використав ще два нововідкритих списки Іскрицький та Козельський Перший у свій час належав бунчуковому товаришеві Петру Іскрицькому, другий був у списку полкового осавула Якова Козельського, а потім у родині філософа Я Козельського О.Левицький вважав, що справжній текст "Літопису Самовидця" описує події з 1648 до 1702 р Події 1703-1734 рр дописані пізнішим, описи багатьох подій у ньому зроблені дуже реалістично Автор намагається говорити тільки правду І дуже обережно ставиться до різних слухів Оригінальною є версія Самовидця про те, як Б Хмельницький впоїв переяславського Ілляша Орменчика для того, щоб забрати в нього привілей Владислава IV, переконливо описано хід Корсунської битви, детально сказано про посольство Адама Киселя на Різдво Христове 1649 р , коли Б Хмельницькому посли дали "привилей на волности, и булаву, и бунчук, корогв, бубни, знаки войсковіе от короля хотячи упокоїти ту войну", коли у гетьмана були посли від короля угорського, царя Москви, господаря волоського, мултянського, та ш Дуже негативне ставлення Самовидця до союзу Б Хмельницького з татарами Він так прокоментував цей союз "Аже нестатечная приязнь вовку з бараном, так християнинові з бусурманином" Автор з сумом описує шкоду, завдавану козацькій державності різноманітним свавіллям Радзивіл розбив Небабу, його Чернігівський і Ніжинський полки через те, що козаки забули про обережність, готовність, а "безпечне болшей бавячися пьянством" Образно подано походи Б Хмельницького та обрання гетьманом Юрія Хмельницького, домагання Виговського дозволу на час військових походів брати для себе "з рук І двора" Ю Хмельницького булаву та бунчук, тобто символи влади Реалістично описані в літописі розправи шляхти над населенням, у тому числі над єврейським "І мнопе на той час з жидов, боячися смерти, християнску віру прийняли, але зась знову, час углядівши, до Полши поутікавши, жидами позоставали, аж рідко котрий додержався віри християнской". Другим за часом написання вважається ' Літопис Григорія Грабянки", козацького старшини, який у 1730 р став гадяцьким полковником Літопис був написаний церковнослов'янською мовою, завершений 1710 р Допускають, що автор переслідував цим мету зробити твір доступним для всього слов'янського світу, щоб завоювати його прихильність до української автономістичної Ідеї в межах Російської держави Зміст літопису передає його поширений заголовок "Події превеликої, з вини поляків кривавої й небувалої брані Богдана Хмельницькою, гетьмана запорозького з поляками, за найясніших королів польських Владислава, потім І Казиміра, яка в 1648 році почала виправлятися за літ десять по смерті Хмельницького незакінченої. Із різних літописців з діаріуша на тій війні списаного В місті Гадячу, працею Григорія Граб'янки зібрано І стверджено самобутніх старожилів свідченнями Року 1710". Загалом літопис обіймає час від стародавності до 1709 р , падіння І Мазепи І вибору на гетьманство І Скоропадського Але головна І найбільша частина твору присвячена війні під проводом Б Хмельницького, текст про цю війну займає 123 сторінки (з усіх 157) Наприкінці подається лише реєстр подій без подробиць На початку йде роз'яснення, що козацький народ походить від скіфів-хозарів Далі коротко передано Історію Русі, й завоювання поляками, перетворення з царства в князівство, а останнього у воєводство Розповідається про Петра Конашевича-Сагайдачного, а з періоду після Б Хмельницького про Івана Брюховецького, І Самойловича Гетьман Б Хмельницький зображений як національний герой "Літопис " Грабянки в питаннях Ідейно-політичних був своєрідною протилежністю "Синопсису" І Гізеля. У заголовку сформульовані мета й основний зміст "Літопису Самуила Величка", написаного 1720 р , а вперше виданого у 4-х томах в 40-60-х роках XIX ст. (4-й том вийшов 1864 р ) Його повна назва така "Сказання про війну козацьку з поляками, що через Зиновія Богдана Хмельницького, гетьмана військ Запорозьких вісім літ точилася, а близько двадцяти літ тяглася з Іншими державами у поляків, якою він, Хмельницький, при всесильній Божій помочі з козаками І татарами Із тяжкого лядського Іга вибився І під великодержавне пресвітлого монарха російського Олексія Михайловича добровільно піддався" Перший том обіймає події 1648-1659 рр , другий 1660-1687 pp., третій 1687-1700 pp., четвертий том не дописаний.
Козацькі літописи ніби завершують літописний етап української Історіографії. Історичні твори наступного часу, наприклад, "Історія Русів", за жанровими особливостями відкривали новий етап у розвитку української Історичної думки, зокрема нового методу передачі Історичних знань: не через констатацію подій та її Інтерпретацію, а через аналіз І узагальнення всієї суми історичних знань, доступних досліднику. 2. Розвиток українського кінематографу. О.Довженко – кінорежисер, драматург, письменник.
  [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ]
У [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] році головний механік Одеського [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] винайшов і сконструював прототип сучасного кінознімального апарату та апарату для кінопроекції. Тоді ж він здійснив перші в світі кінозйомки  зафільмував вершників і метальників списів.
Перший український фільм  «Запорізька Січ», зняв в 1911 [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] в Катеринославі (нині [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ]).[ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ]
Піонери українського кінематографу початку [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] років віддавали перевагу екранізації популярних українських вистав[ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] (за участю відомої актриси [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ]), [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ], [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ]. Тоді ж мала місце спроба створити фільми на українську історичну тематику, теж на театральній основі ([ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] за п'єсою [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ]
Олекса?ндр Петро?вич Довже?нко  український та радянський [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ], [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ],[ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ], [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ], класик світового кінематографу
 З червня по вересень [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] року Олександр Довженко разом з [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] та [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] перебуває у[ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ], [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ], [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] та [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ]. У [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] директори кінотеатрів визнали його фільми занадто революційними та занадто мистецькими. У Берліні Довженко думав про постсинхронізацію «Землі», але марно. У Парижі йому пропонують поставити фільм, а у Лондоні Довженко веде розмову вже про телебачення.
Повернувшись, він пропонує керівництву «Українфільму» сценарій про трагедію [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] та [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ], але отримує відмову. Щоб мати можливість працювати далі Довженко погоджується «сплатити данину» і знімає фільм про будівництво греблі [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ]  [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] (перший звуковий фільм)  який має підтвердити незворотний шлях [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ].
На замовлення Сталіна Довженко знімає у [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] році стрічку [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] про нове місто, яке виростає серед [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ], про прекрасне та світле майбутнє чукчів. Для визначення місць натурних зйомок Довженко вирушає у експедицію на [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ], у сибірську [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ]. Із серпня по жовтень [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] року у регіоні від [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] до [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] тривали зйомки. Вперше зустрівшись з неукраїнським краєвидом, Довженко знаходить тут простір безмежної поетики і накреслює сценарій фільму, що ніколи не побачить світу: «Загублений і віднайдений рай». [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] же стане синтезом уяви та мрії про нові міста Сибіру, які мали стати форпостами оборони Східного Сибіру від шпигунів та іноземного вторгнення на територію [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ]. З виходом фільму на екрани Довженко визнав себе співцем сучасності.
За «Аероградом» йде [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ], що був знятий на вимогу Сталіна (під час вручення [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] за «Аероград» тиран дає зрозуміти Довженку, що той «заборгував» «українського Чапаєва. І хоча зйомки Довженко почав у [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] році (до отримання офіційного визнання сценарію), закінчив його лише у [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] тому, що саме у ті часи тривали винищення [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ], які раніше вважалися героями громадянської війни (зокрема, [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ], [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ]). Проби фільму систематично направляли Сталіну у Москву, і у залежності від волі вождя деякі епізоди Довженко змушений був переробляти по 5-6 разів.
Фільм, сповнений народними піснями та танцями, місцевими звичаями,[ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ], набуває національного забарвлення. Російська та українська мови там органічно поєднані. Водночас це був гімн більшовицькій міфології та героїзму, заключний акт більшовицької саги, розпочатої Довженком у «Арсеналі». Фільм виходить на екрани [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] року одночасно у Москві та Києві і за перший тиждень його дивиться близько 31-го мільйона глядачів.


 
Білет 24
1. Усна народна творчість як елемент духовної культури українського народу.
Найважливіші складові духовного життя народу - свята та обряди. Вони відображають не тільки етнічну своєрідність, але й естетику, моральні цінності, ментальність, історію. До числа інститутів, породжених релігійними уявленнями й аграрним укладом побуту, належали календарні свята та обряди. Це - найдавніша обрядовість, корінням своїм вона сягає первісних, язичницьких вірувань. Значно пізніше церква сприйняла систему землеробських свят, яка вже склалася, і надала їй християнського забарвлення. Свята і обряди календарного циклу регламентували всі сфери життя українського селянина - виробничу, суспільну, сімейну, а головна їх мета - відвернути стихійне лихо, вплинути на врожайність.
У аграрному календарі українців не було різкого розмежування між сезонами. Обрядовість зимового циклу поступово переходила у весняну, весняна - у літню і т.п. Кожний цикл ніс своє сезонне смислове навантаження (підготовка ґрунту, сівба, посадка - весною; збір і збереження врожаю восени). Календарний цикл насичений безліччю ритуалів і прикмет, які також зв'язують пори року.
Зимові свята починалися 21 листопада з Введення, “коли вводилося лiто у зиму”. Цей день віщував, яким буде наступний рік: урожайним чи ні, посушливим чи дощовим.
Серед зимових свят українців особливо виділяється період святок з кульмінаційними точками - Різдвом, Новим роком і Хрещенням.
Різдво - зимове свято, яке сягає корінням в далеке язичницьке минуле. Це свято сонцевороту, найкоротший день у році, коли Сонце ніби вмирає і людина магічними діями мала йому допомогти. Після прийняття християнства свято злилося з народженням Ісуса Христа, але в народній пам'яті збереглося його глибинне значення.
Різдвяні свята починалися Святим вечором (6 січня за новим стилем). У будинку повинна була панувати чистота, атмосфера достатку і щастя. У красний кут (на покуті), дотримуючись цілого ряду правил, поміщали прикрашений сніп (“Дідух” або “Рай-Дідух”) і “кубельце” - гніздо з пахучого сіна, в яке ставили горщик з обрядовою кутею. Вся родина чекала появи на небі першої зірки, яка символізувала народження Христа, щоб сісти за стіл (вважалося, що той, хто першим побачить зірку, буде найщасливішим протягом року). Стіл був багатий, не менше дванадцяти страв (як правило, кутя, горох, борщ з грибами та рибою, голубці, риба холодна, риба смажена, вареники, млинці, каша, пиріжки, узвар), але пісний, тому що продовжувався пилипівський піст. Святкова трапеза повинна була об'єднувати всіх членів сім'ї, в тому числі й померлих, на помин яких ставили свічку. Діти носили “вечерю” своїм близьким - хрещеним, бабусям і дідусям. Потім, відстоявши службу у церкві, розговлялися - приступали до багатої м'ясної їжі. У народному сприйнятті святкові дні були своєрідним “проломом часу”, “кінцем світу”, за яким наступало оновлення. У цей час наставав розгул нечистої сили, саме у свята можна було дізнатися про майбутнє за допомогою ворожби. Дівчата виходили на вулицю і питали ім'я першого зустрічного, намагаючись вгадати ім'я нареченого. Підслухували розмови під сусідськими вікнами, щоб зі сказаних слів дізнатися, чи вийдуть заміж наступного року. Опівночі ворожили на розплавленому воску або свинці - лили їх у воду і по застиглих фігурках судили про майбутнє. Про це могла оповісти і тінь на стіні від купки згорілого паперу. Досить небезпечним вважалося ворожіння опівночі з двома дзеркалами і свічкою між ними. Вдивляючись у нескінченні відображення дзеркал, можна було побачити судженого, а можна і накликати біду. Намагалися дізнатися про характер жениха з поведінки півня, перед яким ставили посуд з водою, зерном і люстерко. Якщо півень підійде до зерна - бути жениху добрим господарем, якщо до люстерка - хвальком, до води - п'яницею.
7 січня починалися колядки. Цілі ватаги молоді зі спеціально виготовленою різдвяною зіркою (з різьбленого розфарбованого дерева або решета, прикрашеного кольоровою фольгою і папером) ходили по селу. Часто це було справжнє дійство - з рядженими, співцями, музикантами, танцюристами (вертеп). Колядники ходили хатами, виконуючи спеціальні пісні. У поетичних текстах оспівувалися господарі та їх діти, їм бажали щастя і здоров'я, достатку у господарстві, доброго врожаю. Фактично ці тексти мали значення заклять - вважалося, що висловлені у свята побажання обов'язково збудуться. Господарі зобов'язані були щедро обдарувати колядників харчами.
Зібрані запаси несли 8 січня на великі вечорниці - молодіжне гуляння з танцями і веселим застіллям, де юнаки і дівчата часто знаходили собі наречених.
Новорічні свята (13-14 січня) українці відмічали як свята Маланки і Василя. Вони не співпадали з церковними, тому в їх обрядовості збереглися власне народні мотиви. У ці дні також практикувалися обходи дворів зі щедрівками - календарними величальними піснями з елементами театрального дійства. Традиційним персонажем такої гри була маска Кози - своєрідного символу родючості і добробуту. Дуже виразне аграрно-магічне значення мав обряд “посипання”, коли хлопчики 7-14 років, обходячи будинки, символічно сіяли зерно. При цьому вимовляли традиційний текст “Сiю, вiю, посiваю, з Новим роком вас вiтаю”. Цей обряд був явно дохристиянським, адже наші предки відмічали новий рік весною, перед початком посівних робіт.
Завершувався різдвяно-новорічний цикл святом 19 січня Хрещення (Богоявлення, Водохреща, Йордан). Основні дії проходили на крижаних водоймах, де заздалегідь вирубували хрест з льоду (часто його поливали буряковим квасом, від чого він набував червоного кольору). В ополонку, яка утворилася, священик опускав хрест, після чого вода вважалася священною. Віруючі набирали воду і потім довго її зберігали, приписуючи такій воді чудодійні властивості. Це було перевіреним засобом для лікування найрізноманітніших захворювань. Вважалося також, що той, хто скупається у водохресній ополонці, весь рік не буде хворіти.
На честь весняного пробудження природи слов'яни святкували Масляну. На відміну від інших календарних свят, Масляна практично не зазнала християнського впливу і залишилася просто веселим народним святом з деякими язичницькими ритуалами: катання з гірок, спалювання солом'яного опудала, приготування млинців і вареників тощо.
Серед весняних свят найзначнішим і улюбленим була Паска (Великдень). Обряди і ритуали великодного циклу несли релігійне християнське і календарне язичницьке навантаження (воскресіння Ісуса Христа і пробудження природи).
Великодню передувала Вербна неділя - період активної підготовки до свята. У церкві святили гілки верби, якими шмагали всіх членів сім'ї, а потім і домашніх тварин, примовляючи (один з типових варіантів тексту примовки, за Брокгаузом і Ефроном, 1892).
Процес розписування яєць був суворо регламентований. Жінка-писанкарка повинна була сидіти на виверненому навиворіт кожусі, для обтирання яєць користувалися шматками від зношених сорочок. Вся робота виконувалася у тиші, з молитвами і в доброму настрої. Сама технологія створення писанки полягала у послідовному зануренні яйця в різні барвники (від темного до світлого) і в нанесенні орнаменту розтопленим воском за допомогою металевої трубочки. Потрібний для орнаменту колір зберігався під шаром воску. Сюжети і види орнаменту були дуже різноманітні, дуже відрізняючись за реґіонами України. Антропоморфні, зооморфні і рослинні зображення нерідко були справжніми витворами мистецтва.
Протягом Вербної неділі випікали обрядові хліби - паски. Під час їх виготовлення також здійснювали численні дії, підкоряючись древнім обрядам. Палити піч треба було з полін, які відкладалися кожний четвер протягом Великого посту, підпалювати їх шматочками освяченої верби. Саджаючи паски в піч, господиня вимовляла молитви-заклинання.
У різних регіонах України існували звичаї, пов'язані з фарбованими яйцями. Після відвідування церкви, перед розговінням всі вмивалися з миски, в якій були крашанки і дрібні монети. Це забезпечувало здоров'я і красу. Дівчата зберігали яйце, з яким вмивалися, “щоб бути завжди гарною”. Писанки вміщували у Красному кутку і зберігали до наступного Великодня. Як оберіг для худоби писанку підвішували в хліві, клали в гніздо квочки або біля вулика з бджолами, підсипали товчену фарбовану шкаралупу у корм птиці. Поширені були також ігри з яйцями, наприклад, катання їх з гірки або спеціального лотка, а також з рушників, спущених зі стіжка. Діти захоплювалися цоканням - биттям яєць. Той, хто розбив крашанку суперника, забирав її собі як виграш.
Великодні свята включали народне гуляння: хороводи (ходіння по колу як символ руху Сонця по небу), катання на гойдалках і дошках (підняття вгору - магічне дійство, що забезпечує ріст всієї зелені), обливання водою (очищувальний обряд). Улюбленою розвагою були передзвони, оскільки на Великдень дозволялося дзвонити всім. Існувало, наприклад, повір'я, що перший удар у дзвін недільним ранком забезпечить тому, хто дзвонить, добрий урожай гречки.
Великодні свята завершувалися поминальними днями - Радуницею (“поминками”, “гробками”). Як правило, першої післяпасхальної неділі люди йшли на цвинтар “христосуватися з померлими” - обідали на могилах, пов'язували хрести рушниками. Іноді на пасхальний стіл ставили “могилку” - миску з пророщеним вівсом, в яку клали стільки крашанок, скільки родичів в сім'ї померло. Існував звичай пускати по річці шкаралупу, яка повинна була повідомити предкам про настання Великодня.
Завершення весняного і початок літнього періоду у східних слов'ян пов'язаний з трійце-русальною обрядовістю, в основі якої лежить культ рослинності, магія заклинання майбутнього врожаю. На “Зеленi свята” (так в народі називалося християнське свято Трійці) хатину і двір прикрашали зеленими гілками верби, липи, клену. Підлогу застеляли гілочками м'яти, любистку, чебрецю. До цього свята належить цікавий обряд “завивання берези” або “водiння куща”. Дівчинку або молоду дівчину прикрашали квітами,зеленню і водили по селу. Цим обрядом і спеціальними піснями хотіли вимолити у природи багатий урожай.
Особливо виділяється давньослов'янське свято літнього сонцестояння - Купала або Івана Купала (7 липня). Це свято не сприйняло християнські риси і залишилося в архаїчній язичницькій формі.
Апогеєм аграрно-господарського року українського селянина було свято завершення збору врожаю - “обжинки”, багате піснями та архаїчними ритуалами. Наприклад, відгомін древніх жертвоприношень - виготовлення “спасової бороди”, яку зав'язували з останніх пучків незжатого колосся і залишали на полі; плетіння обжинкового вінка (його заквітчували стрічками і зберігали до весни, зерном з цього вінка починали сівбу). Свята Катерини (24 листопада) і Андрія (30 листопада) мали молодіжний характер. Дівчата та юнаки ворожили в ці дні, влаштовували веселе гуляння з танцями, іграми, розігруванням, гумором.
 
2. Культурний розвиток України в роки Другої Світової війни та повоєнний період.
 Друга світова війна вкрай негативно відобразилася на становищі української культури, ще раніше знекровленої комуністичним режимом. Всі її сфери зазнали величезних людських і матеріальних втрат.
Першими з Другою світовою війною зіткнулося населення західних областей, приєднаних у 1939 р. до України. У місцеві школи прийшла рідна мова, освіту було оголошено безкоштовною, запроваджено радянські навчальні плани. Проте перебудова шкільництва на радянський лад супроводжувалась русифікацією. Обов'язковим стало атеїстичне виховання.
Значної шкоди українській школі заподіяли німецькі окупанти. Вони знищили 8 тис. і зруйнували 10 тис. шкільних приміщень З визволенням України від окупантів уже до 1950 р. було відновлено довоєнну мережу шкіл, яка охопила 6,8 млн. дітей. Створювалися вечірні школи. Запроваджено загальну обов'язкову 7-річну освіту. Серед проблем шкільництва цього часу залишалися його заідеологізованість та закостенілість навчально-виховного процесу.
З початком радянсько-німецької війни на службу фронту була поставлена наука. Так, фахівці Фізико-технічного інституту ЛН УРСР розробили прилади для військової авіації та наземної радіолокаційної системи. Інститут електрозварювання розробив метод автоматичного дугового зварювання під флюсом. Медичні наукові установи працювали над підвищенням ефективності лікування поранених і хворих.
Інститути історії, економіки, археології, мовознавства і літературознавства були об'єднані в Інститут суспільних наук. Його фахівці проводили активну роботу серед червоноармійців, у тилу, виступаючи з лекціями, статтями в газетах і журналах, видаючи наукові праці.
Значну увагу розвитку науки держава приділяла й у повоєнний час. У 1946 р. було здійснено пуск першого в СРСР атомного реактора. Впродовж 19481950 рр. в Інституті електротехніки АН УРСР під керівництвом С. Лєбедєва створено першу в Європі електронну цифрову обчислювальну машину. Колектив Інституту електрозварювання ім. Є. Патока АН УРСР розробив нові зразки авто-зварювальної і електричної апаратури
Після війни театральне життя, хоч і перебувало під ідеологічним пресом, але все ж дещо пожвавилося. На поч. 50-х років у республіці діяли бл. 70 професійних театрів, більшість з яких ставили вистави українською мовою.
Особливої ваги в роки війни набуває документальне кіно. Фронтові кінооператори, часто ризикуючи життям, фіксували на плівці безцінні свідчення про героїзм і трагедію Другої світової війни. Велику популярність здобули документальні фільми "Битва за нашу Радянську Україну" та "Перемога на Правобережній Україні...", створені О. Довженком.
В умовах післявоєнної відбудови міст значна увага приділялася архітектурі. У цей час було відбудовано й реконструйовано Дніпрогес, будинки Київського університету ім. Т. Шевченка, Верховної Ради та ін.
Отже, українські науковці, освітяни, письменники, художники, композитори, як і інші верстви суспільства, своєю самовідданою працею доклали значних зусиль у боротьбу проти нацизму. їхні технічні винаходи, наукові дослідження, патріотичні літературні і мистецькі твори стали вагомою складовою здобутої перемоги. Однак у повоєнні роки безперечні успіхи в розвитку освіти, науки та культури значною мірою нівелювалися догматизмом тоталітарної системи.

Білет 25
Матеріальний та духовний світ доби Трипілля.
Найяскравішою серед археологічних культур, що панували на території України є Трипільська. В Україні трипільська культура проіснувала близько двох тисяч років, залишивши по собі багату культурну та матеріальну спадщину. Основою життєдіяльності трипільських племен було землеробство та скотарство. Надзвичайно високий рівень мали домашні виробництва й общинні ремесла, особливо гончарство (розписний посуд) та металообробка. Трипільський осередок належав до найдавнішої в Європі Балкано – Карпатської металургійної провінції, найрозвинутішої в енеолітичну добу.
Багату інформацію про духовний світ трипільців містить орнамент глиняних виробів. Так, тричленна побудова орнаментальних композицій на стінках багатьох горщиків, можливо, є відображенням триярусної картини світу. У верхній частині горщика горизонтальною хвилястою лінією зображували воду, посередині – сонце, місяць, краплі дощу, а в нижній частині – дерева, людей, тварин. Є припущення, що ці три горизонтальних яруси розпису на керамічних виробах відображують поділ світу на верхнє небо із запасами води, звичайне небо (середній ярус), по якому завершує свій біг ясне сонце і через яке на землю (третій ярус), падає дощ, окроплюючи рослини.
Духовна культура трипільської цивілізації
 Розвиток землеробства, істотні зрушення в різних галузях господарської діяльності, нагромадження виробничого та суспільного досвіду – все це знайшло відповідне відображення як у мислення, так і в досить складних, як на той час, ідеологічних уявленнях трипільців, які визначалися потребами виробництва і спрямовувалися на забезпечення його успішного розвитку.
Оздоблення посуду мало сакральний зміст. Очевидно, відносився посуд до релігійних сонцепоклонницьких культів і ритуалів.
 За даними багатьох дослідників, найчастішими символами носіїв Трипільської культури були Сонце і тур-бик\
 Трипільці мали складне космогонічне бачення. На жаль, зараз навряд чи вдасться відтворити картину їхніх первісних уявлень, але дещо можна дізнатись з нових досліджень цієї культури. населення вже усвідомлювало періодичність глобальних криз і катаклізмів як загибель старого і зародження нового. І декілька сюжетів з їхньої міфології доводять це.
 Багато про побут і вірування трипільців учені дізнаються з їхніх поховань. Поховання теж мали велике значення у культах трипільців. Були вони різних видів.
 Так, у пізніших захороненнях, труп, на відміну від ранніх, не спалювався, а клався в могилу в скорченому вигляді У центрі хоронили голову сім’ї (тоді це був уже чоловік), а біля нього – жінку та дітей. Цей курган був оточений іншими курганами з каміння (кромлехи), де були поховані зображення людей і тварин. Крім того, існували ще й ями для інших членів родової організації, вмерлих на стороні – так звані кенотафи.
 Існувало у трипільців і складне піктографічне письмо, яке досі не підлягає розшифруванню. Деякі вчені доводять думку, що в орнаментах трипільців теж несуть певну інформацію, окрім їхньої безпосередньої символіки.
2. 2. Києво-Могилянська академія – духовний центр східноєвропейського православного регіону.
Академія була створена в 1632 році на базі Київської братської школи (заснованої 1615 р.) та Лаврської школи (1631 p.). Об'єднана школа називалася Києво-Могилянською колегією на честь її протектора митрополита П. Могили. 
Навчання в Києво-Могилянському колегіумі (академії) тривало 12 років. Особливе значення надавалося вивченню й читанню лекцій латинською мовою, оскільки остання давала змогу підтримувати духовні й практичні відносини з іншими країнами, мати доступ до багатої літературної класичної спадщини. Викладалися всі навчальні предмети, за винятком катехізису та слов'янської граматики, латиною. За традиціями братських шкіл, почесне місце посідала старослов'янська мова, якою писалися трактати, художньо-поетичні твори, драми для театру, започаткованого й розвинутого саме в колегіумі.
 Першоосновою всієї навчальної програми в колегіумі, крім вивчення мов, були так звані сім вільних наук граматика, риторика, піїтика, філософія, математика, астрономія й музика.  


Білет 26
1 Періодизація розвитку української культури
Періодизація розвитку укр. Культури:
Українська культура завжди розвивалася та функціонувала як єдине ціле, переборюючи на своєму шляху найрізноманітніші ідеологічні, політичні, класові, соціальні, конфесійні й тому подібні перепони. Для української культури життєво важливим і необхідним є як те спільне, загальне, що було нею запозичене в інших культурах і, прижившись на її національному грунті, повною мірою слугує нашому народові, так і своє, національне, своєрідне, витворене в процесі його історичного розвитку.  Підхід до періодизації враховує підйоми і спади культурного процесу в Україні і забезпечує, у свою чергу, цілісний підхід до української культури як до єдиного цілого духовного світу нашого народу. Отже, 
перший період розвитку української культури охоплює часовий відрізок від її витоків і до прийняття християнства, тобто це культура східнослов'янських племен дохристиянської доби. Початки передісторії української культури, її першовитоки губляться у сивій давнині. Вчені стверджують, що культура на теренах України виникла на ранніх стадіях розвитку суспільства і відтоді нерозривно пов'язана з його історією.. Глибокий слід в історії української культури залишили племена трипільської культури (IVIII тис. до н. е.), для яких властивим був уже доволі високий рівень виробничої культури, техніки виготовлення кераміки, суспільної організації. Значного рівня досягла тут і духовна культура.  Перше тисячоліття нової ери для розвитку української культури було сповнене рядом подій історичної ваги: виникнення Києва "матері міст руських"; об'єднання східнослов'янських племен і утворення держави Київської Русі; переможні походи руських князів та розширення державних кордонів; небувале піднесення культури від безпосереднього спілкування з хозарами, половцями, Візантією та іншими народами; і, нарешті, запровадження християнства. Все це разом поставило український народ та його культуру в один ряд з іншими високорозвинутими народами та культурами Європи і світу.
 Другий період розвитку української культури припадає на час існування княжої держави Київської Русі та Галицько-Волинського князівства. Так його й іменуємо: українська культура княжої доби. А запровадження християнства долучило українців до культурно-етичних цінностей, які й понині становлять основу сучасної західної цивілізації. Вони збагатили скарбницю духовного життя українського народу, вивели його культуру на широкі простори світової цивілізації, поставили в один ряд з найрозвинутішими тогочасними культурами. Украй негативно на історії української культури, як й історії України в цілому, позначилася монголо-татарська навала XIIIXIV ст., а пізніше створення на принципах азійської деспотії Російської централізованої держави. Звідси й почалися найгостріші трагедії нашого народу. Через підйоми і спади й відбувався процес розвитку нашої культури княжої доби. 
Третій період розвитку української культури припадає на литовсько-польську добу в історії нашого народу. Умови для розвитку української культури погіршувалися внаслідок асиміляції української еліти, а заодно й втрати нею політичних впливів. Відбувалася ліквідація тих політичних центрів, навколо яких кристалізувалося і вирувало культурне життя.Насаджувався насильницькими методами католицизм . За таких умов виник і почав міцніти так званий паралелізм у розвиткові культури з наступним (щоправда, тимчасовим) переважанням католицизму над православ'ям. Розвиток української культури в польсько-литовську добу позначений тісною взаємозалежністю та взаємопереплетінням національно-визвольної боротьби і руху за відродження української культури. У ході цього руху не лише формувалися ідеологічні передумови всенародної визвольної війни, що розпочалась в Україні 1648 року, а й створювались культурні цінності, які стали основою розвитку української культури протягом наступних століть. 
Четвертий період розвитку української культури припадає на козацько-гетьманську добу, яка характеризується новим історичним контекстом, зумовленим закінченням Визвольної війни в середині XVII ст., з одного боку, і поступовим обмеженням, а згодом і втратою автономії Україною наприкінці XVIII ст., з іншого. Визначальним тут виступає фактор національної державності, яка, проіснувавши понад 130 років, все ж таки змогла істотно сформувати спрямованість, характер та інтенсивність культурних процесів в Україні. І все ж, розвиток української культури в цей період виступає як процес послідовний, об'єктивно обумовлений, процес засвоєння та успадкування традицій культури Київської Русі, процес зародження в духовному житті українського народу нових явищ, органічно пов'язаних з впливами ідей гуманізму, Ренесансу, Реформації, а дещо пізніше й бароко та Просвітництва.  
П'ятий період розвитку української культури охоплює часовий відтинок в 150 років, років великої неволі нашого народу від часів зруйнування Гетьманщини і до початкуXX століття. Цей період у розвиткові української культури назвемо періодом національно-культурного відродження. Найяскравіше в процесах творення нової національної моделі культури український народ виявив себе в літературі, історіософії, фольклористиці, етнографії, театрі, образотворчому мистецтві, драматургії.  Цей період ще називають періодом тривалої "неволі і переслідувань" української культури, періодом її запеклої боротьби з асиміляторськими заходами російського царизму, польської шляхти, румунських бояр, угорських феодалів і всевладного австрійського цісарства. Українці відтіснялися цими ворожими силами на периферію культурного прогресу.  Упродовж XIX і початку XX століття українська культура зробила колосальний крок уперед у своєму розвиткові. Перейнята гуманістичними ідеями, українська культура XIX  поч. XX ст. вивела українську націю на широкий шлях світового історичного поступу, поставила із невідомості й забуття в один ряд з найрозвинутішими націями світу.
 Шостий період розвиткуукраїнської культури є часом нового міжвоєнного та повоєнного поневолення України її східними та західними сусідами й охоплює часовий відтинок від початку XX ст. до кінця 80-х років. Культурне життя в Україні на початку XX століття значно активізується. Виникають художні музеї, архіви, нові бібліотеки, діють засновані на нових засадах мистецькі навчальні заклади, посилюються зв'язки із зарубіжними художніми центрами (Париж, Рим, Мюнхен, Краків).  Шостий підперіод характеризується успадкованими від попередніх підперіодів злетами і руїнами у розвиткові української культури, наявністю як об'єктивних, так і суб'єктивних факторів, за яких українська культура була поставлена в умови боротьби за самозбереження і постійного потягу до відродження.  
Сьомий період розвиткуукраїнської культури тільки-но розпочався і триває в нових історичних умовах. Це сучасний період, що охоплює часовий відтинок від кінця 80-х і по сьогодення. Сьогодні українська культура, існуючи в часі, становить собою безперервний рух національних культурних цінностей, що відбувається між різними соціумами, суспільними верствами та поколіннями.

2. Іван Мазепа як меценат і культурний діяч.
 Іва?н Мазе?па ([ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ]  [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ])  [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] військовий, політичний і державний діяч. [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ], голова [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] на [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] ([ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ][ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ])[ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] і всій [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ]([ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ][ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ])[ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ]. [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] ([ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ][ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ]).
 Підтримка освіти та культури
Усвідомлючи значення освіти для розбудови держави, Мазепапостійно опікувався навчальними закладами. Зокрема, його коштом будувалися корпуси Києво-Могилянської академії та Чернігівського колегіуму, які пізніше також були збагачені сучасними на той час бiблiотеками й рiдкими рукописами.
Для розвитку культури того часу велике значення мали заходи гетьмана щодо видання творiв української лiтератури, зокрема творiв Афанаciя Заруднього, Дмитра Туптала, Григорiя Двоєслова та багатьох iнших.
Опосередковано діяльність Мазепи вiдбилася i на розвитку архітектури та образотворчого мистецтва, що дало пiдставу вченим-мистецтвознавцям говорити про виникнення в Українi наприкінці XVII  на початку XVIII ст. унiкального стилю  «мазепинського барокко». Крім того, целеспрямована політика І. Мазепи призвела до загального відродження, яке позначилося не лише на розвитковi уciх галузей мистецтва, але й в сферi фiлософiї, теологiї, суспільних та природничих наук.
 Меценатська діяльність Івана Мазепи
Коштом І. Мазепи було збудовано, реставровано та оздоблено велику кiлькicть церковних споруд. Найвiдомiшими з них були будiвлi в таких монастирях, як Києво-Печерська Лавра, Пустинно-Миколаєвський, Братський Богоявленський, Кирилiвський, Золотоверхо-Михайлiвський, Чернiгiвський Троїцько-Iллiнський, Лубенський Мгарський, Густинський, Батуринський Крупницький, Глухiвський, Петропавлiвський, Домницький, Макошинський, Бахмацький, Каменський, Любецький, кафедральнi собори у Києвi  Святої Софiї, Переяславi та Чернiговi, церкви в Батуринi, в Дiгтярiвцi та iншi.
Крiм будiвництва нових, або перебудови старовинних храмiв княжої доби, гетьман робив церквам коштовні подарунки. Серед них iкони, хрести, чашi, митри, ризи, дзвони, срiбнi домовини для святих мощей, богослужбовi книги, виготовлені з коштовних матеріалів, оправленi та оздобленi золотом, срiблом, коштовним камiнням, парчею, оксамитом та шовком.
Гетьман І. Мазепа також опiкувався станом православної церкви за межами України. Серед подарункiв, зроблених Мазепою iноземним православним патрiархатам, найбільш відомим є срiбна плащениця, що зберiгається у вiвтарi грецького православного собору Воскресіння при Гробi Господньому в Єрусалимi i використовується лише в особливо урочистих випадках. I ншим вiдомим дарунком було Євангелiє 1708 р., переписане та оздоблене гравюрами коштом для богослужбового вжитку православних ciрiйцiв м. Алепо. Крiм цих подарункiв, гетьман видiляв певнi кошти на милостинi та допомогу православним християнам за кордоном.
В цілому, за підрахунками козацької старшини, зробленими одразу після смерті І. Мазепи, за 20 років свого гетьманування гетьман на меценатські цілі витратив щонайменше 1.110.900 дукатів, 9.243.000 злотих та 186.000 імперіалів.





Білет 27
1. Національна культура як цілісна система.
Національна культура - синтез культур різних класів, соціальних верств і груп відповідного [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ]
Етні?чна культу?ра - це сукупність матеріальних і духовних цінностей, вироблених певним етносом впродовж його історії на його власній території засобами етнічного самовираження (рідна мова, рідна релігія) і не включає імпортних зразків (напр., світові релігії).
По-справжньому високій етнокультурі нема потреби виходити за межі свого етносу і нав'язувати свої етнокультурні зразки іншим народам. Водночас, бажання народів знайомитись із етнічними культурами інших народів є природним, що аж ніяк не означає запозичення чужих культурних надбань, а тим більше знищення своїх власних на догоду чужим культурам. Різниця між національними культурами різних етносів полягає, насамперед, у процесі вибору-добору тих, чи інших компонентів. Запозичується від інших лише те, що зрозуміле, близьке ідейно, естетично й етично.
 Тут мова йтиме не про стан та проблеми окремих ланок української національної культури, окремих видів національного мистецтва і не про загальну картину культури як суму її явищ. Поміркуймо про взаємодію цих ланок, про сучасну українську національну культуру як систему, як цілісність, про міру й структуру цієї цілісності та рівень нашого усвідомлення її. Спробуємо йти від простішого до складнішого, від нижчого до вищого. Перший рівень взаємодії у культурі, насамперед у мистецтві, - це рівень особистих контактів та взаємозацікавлень, рівень знання одних про одних. Елементарні спостереження показують, що взаємодія на цьому рівні дуже млява, хоч з неї все починається, а почасти через неї! конкретизується. Ми мало цікавимося тим, що діється в суміжних мистецтвах, мало знаємо їхній стан. Обмін думками з приводу нових мистецьких явищ, якщо й відбувається, то у вузькому колі професіоналів-колег. Ми варимося у власному соку. "Міжвидове схрещення" естетичних ідей, зацікавлень, уподобань на цьому особистісному рівні зведене до мінімуму, хтозна чи й прожиткового. А згадаймо коло мистецьких інтересів та зв'язків Павла Тичини, Максима Рильського, Олександра Довженка, Миколи Бажана, Леся Курбаса, Михайла Бойчука, Георгія Нарбута, Івана Кавалерідзе, Анатолія Петрицького, Леоніда Пєрвомайського. Та й не тільки їх. Здається, митці старших поколінь жили в атмосфері більшого культурного синкретизму. Чи під силу буде комусь із сучасних митців намалювати у своїх мемуарах таку різнобічну картину національного культурного життя, яку залишили Бажан або Смолич? Поза окремими яскравими, але не такими вже й численними винятками, в нас не вироблено потягу до культурної універсальності, а то й просто потреби в мистецькій самоосвіті, не кажучи про усвідомлення себе як частки цілості української культури, за яку ти відповідаєш і від рівня якої сам залежиш у своїй творчій долі. Власне, оце почуття спільності долі всіх нас - у долі української культури як цілості - в нас мало розвинене. Театрального діяча не хвилює, що діється в Лаврі, архітектор і художник не помітили зникнення, скажімо, українського театру музкомедії, композитора чи співака не засмучує катастрофічне зниження попиту на україномовну книжку. (А філософа, як побачимо далі, взагалі ніщо минуще, тобто українське, не хвилює). Мовляв, це нас не стосується. Аби в нас було гаразд. Але так не буває і не буде. Сьогодні черга одних, завтра - других. Бо національна культура - це система складносполучених посудин, і пониження рівня в одній з них рано чи пізно, так чи інакше позначиться й на інших.

2. Творчість українських митців нового політичного та естетичного мислення (80-ті роки 20 ст. - початок 21 ст.).
Видатні представники українського мистецтва ХХ ст.
Наприкінці XIX початку XX ст. у світовій та українській архітектурі відбувається становлення нового напряму, що дістав назву стиль модерн.
В історії української архітектури особливе місце посідає В. Кричевський (18721952). З його ім'ям пов'язаний розвиток нового національного напряму в архітектуріНаціональний стиль на основі традицій народного мистецтва та українського бароко розвивали архітектори К. Жуков, Д. Дяченко, С. Тимошенко, П. Костирко та ін.
На початку XX ст. монументально-декоративне пластичне озлоблення широко використовується в архітектурі модерну та неокласицизму. Особливо вирізняється, творчість скульптора Ф. Балавенського.
Символізм та модерн, що склалися на зламі XIXXX століть, внесли істотні зміни у розуміння проблем художньої творчості. У розвиток світового авангарду помітний внесок зробили О. Богомазов, М. Бойчук, К. Малевич та ін.
Одним із основоположників фольклорного стилю в українському мистецтві 60-х років був Віктор Зарецький. В пошуках власної творчої манери, перш ніж прийти до сецесії, він глибоко вивчав зразки народного Для живопису 8090-х років характерне відродження "фольклорного напряму", основи якого були закладені "шестидесятниками".
Утвердження національної самобутності у поєднанні зі світовим мистецьким досвідом визначальний напрям розвитку українського живопису.
Мистецтво графіки першої чверті XX ст. позначене творчими здобутками талановитої плеяди митців українського авангарду.
У розвитку української графіки початку XX ст. провідне місце посідає Г. Нарбут (18861920). Використовуючи традиції реалістичного мистецтва книги, надбання європейської та світової культури, він збагатив книжкову графіку прекрасними зразками художнього оформлення, створив власний стиль, пізніше названий нарбутівським.
Українська література на переломі ХІХХХ ст. позначена новаторськими тенденціями. Поряд з відомими іменами (І. Франко, Леся Українка, М. Коцюбинський, В. Стефаник, О. Кобилянська) з'являються самобутні таланти (С. Васильченко, М. Вороний, А. Кримський, П. Карманський, О. Олесь, В. Винниченко).
Національну музично-пісенну культуру розвивають професійні колективи "Думка" (з 1930 р. заслужена академічна хорова капела України), "Трембіта" (Львів, 1940; з 1951 р. Державна заслужена хорова капела України), Український народний хор, організатором і керівником якого був Г. Верьовка. Створено хор 1943 р. у Харкові, з 1944 р. він діє у Києві (з 1965 р. ім. Г. Верьовки, з 1974 академічний).
Нових барв набула хорова музика у творчості Лесі Дичко, В. Зубицького, І. Шамо, О. Яковчука.
Широкої популярності набули виконавці масової естрадної пісні (Софія Ротару, Василь Зінкевич), рок-ансамблі.
Оригінальним мистецьким явищем є українська авторська пісня. У розвиток цього жанру вагомий внесок зробив В. Івасюк (19491979) український поет і композитор, автор тексту і музики пісень "Я піду в далекі гори" (1968), "Червона рута" (1969), "Водограй" (1969) та ін. Творчість митця ґрунтується на фольклорних джерелах. Пісня "Червона рута" дала назву Першому Республіканському фестивалю української пісні та музики.
Творчою лабораторією став один з найкращих тогочасних театрів театр М. Садовського: 1906 р. у Полтаві, з 1907 р. у Києві. М. Садовський розвивав кращі здобутки театру корифеїв. Він розширив театральний репертуар українськими п'єсами соціального змісту, вперше поставив українською мовою п'єси російських драматургів (М. Островського, Л. Толстого, А. Чехова), польських (Г. Запольської). У складі трупи працювали М. Заньковецька, М. Старицька, Лесь Курбас.
Процеси національно-культурного відродження, що відбуваються в Україні, позначилися на розвитку сучасного театру.
Як бачимо, українська земля багата талантами з світовими іменами, які внесли вагомий вклад в розвиток національного мистецтва.
 


Білет 28
1. Поняття ментальності та національного характеру. Архетипи української культури.
Отже, національну самосвідомість ми розуміємо як усвідомлення нацією себе як суб’єкта історичних дій, своїх інтересів, свого місця у світі, своєї історії і культури. На відміну від етнічної самосвідомості, що полягає в усвідомленні етносом себе як спільності біогеографічнопсихологічнокультурної з основним ідентифікуючим принципом «ми» – «вони», національна самосвідомість ґрунтується на державній, політичній, громадській, поліетнічній самоідентифікації. Національна свідомість же виступає як усвідомлення спільнотою або окремою людиною своєї національної (крім та поряд з етнічною) належності, спільної історичної долі, спорідненості геополітичних, культурних, соціальних, історичних інтересів. Вона пов’язана із самоідентифікацією нації. 
 



Білет 29
1. Самобутні риси духовної культури українського народу.
культура розуміється по-різному, але, при всьому розмаїтті її визначень, в підході можна виділити два основних аспекти. З одного боку, культура існує в предметно-результативних формах – матеріальних і духовних цінностях, мові, традиціях, звичаях, і в такому вигляді успадковується новими поколіннями від старших. Другий аспект – творча діяльність людини, що освоює багатство культури, формується в особистість, здатну бути культурною, дієвою і розвинутою. Якщо в першому випадку свідомість живих людей і їх діяльність у всіх сферах життя суспільства виявлялася винесеною за межі культури, то тепер культура вже включає в себе свідомість і самосвідомість, і зокрема національну самосвідомість. Із цього випливає, що при розумінні культури як єдності (взаємодії) творчої діяльності людини і її предметно-результативних сторін і передумов відпадає необхідність окремих посилань на національну психологію, традиції, звичаї і т.д., оскільки культура вже має їх, синтезуючи у щось загальніше і значніше. Відносно самостійне значення можуть мати тільки національна мова і самосвідомість. Хоча існують у великій кількості наукові дослідження, присвячені проблемам розвитку національної культури, у цих роботах, на жаль, національна культура не знайшла свого конкретного концептуального визначення, заснованого на єдиній думці авторів, за винятком робіт останнього часу, де зроблена така спроба.
Сьогодні ясною і зрозумілою є та істина, що справжня культура йде своїми коренями в глибину життя народу і є єдиним носієм національної своєрідності. Однією із серйозних помилок, допущених у трактуванні національної культури, що породжують аморальність, втрату довіри до народу, виникнення психологічної відчуженості від рідного краю, інертність до знання власних духовних цінностей, залишених попередніми поколіннями, є недостатня увага до успадкованих духовних цінностей.
Невичерпний потенціал народної культури, по-перше, включає у себе всю суму знань, умінь, соціального досвіду, втіленого в результатах матеріальної і духовної діяльності людей. У їх світорозумінні й відчутті навколишнього середовища закладена емоційно-духовна й ідейно-теоретична спрямованість кожного народу (нації чи народності). По-друге, цей духовний потенціал має у собі й історичній пам'яті усвідомлення інтересів і цілей народу. Народний потенціал завжди був головним джерелом формування і розвитку націй і народностей, їх культури й самосвідомості.
Культурна спадщина народу має у собі таке поняття, як «національні традиції». Вони все частіше стають об'єктом дослідження в науковій літературі. Почато спроби з'ясування їх сутності, природи і механізмів функціонування; простеження зв'язку між традиційною діяльністю людей і соціально-економічними умовами. Разом з тим у літературі можна виділити три основних підходи до проблеми традицій.
Наступною закономірністю формування і розвитку національної культури є взаємовплив, взаємозбагачення національних культур. Поняття взаємовпливу і взаємозбагачення національних культур діалектично взаємозалежні. У процесі взаємозбагачення кожна культура розвивається і стає багатшою. Отже, кожна національна культура, впливаючи на інші національні культури, сама в свою чергу збагачується і розвивається.
У формуванні і розвитку національної культури і національної самосвідомості велику роль відіграє рівень суспільного розвитку, його інститути, партії й ідеологія. Останні не можуть існувати поза об'єктивними закономірностями розвитку суспільства, його матеріальної і духовної сфер, проте відіграють істотну роль: можуть прискорити той чи інший процес чи тимчасово загальмувати його. Однак вони неспроможні постійно припиняти суспільний розвиток, формування і розвиток національної культури і національної самосвідомості
Ще однією важливою рисою культури як носія національної самосвідомості є те, що вона виступає імпульсом, імперативом спонукальних засобів і сприяє виявленню особливостей внутрішнього і духовного світу різних націй і народностей.
Крім того, у культурі існують якості національного почуття, що сприяють порушенню національної емоційності. Остання відіграє як позитивну, так і негативну роль у розвитку: у першому випадку як вираження національного інтересу, а в другому – як фактор гальмування національного розвитку.
2 Філософська та літературна спадщина Г. Сковороди
Г. С. Сковорода був оригінальним і самобутнім мислителем, він був добре обізнаний з ученням найвидатніших філософів античності, середньовіччя і нового часу. Філософська концепція Г. Сковороди має багато спільного з концепцією просвітителів XVIII ст. Опанувавши досягнення світової філософської думки, Г. Сковорода став одним із зачинателів нової філософії на Україні. В основу філософських поглядів Г. С Сковороди лягло вчення про три світи (макрокосм (всесвіт), мікрокосм (людина), символічний світ Біблія). Кожний з цих світів має дві натури: внутрішню (духовну) та зовнішню (матеріальну). Особливо виділяється у його філософії теорія пізнання. Він вважав, що людський розум може пізнати світ, зрозуміти обидві його натури зовнішню і внутрішню, адже пізнання розвивається в тісному зв'язку з людськими знаннями, воно нескінченне так само, як і світ, що є об'єктом пізнання. Основну увагу філософ зосередив на проблемі людини і її щастя. Він невтомно шукав шляхів до цього щастя Свої філософські погляди Г. С Сковорода вмотивовував не у наукових працях, а в філософсько-літературних творах. Він написав сімнадцять літератур-но-філософських трактатів, поетичну збірку «Сад божественних пісень», збірку «Байки Харківські». Літературно-філософську цінність представляють і твори та листи, писані латинською мовою, що залишилися поза збірками. Мотиви творів Г. С Сковороди дуже щирі і, як кришталь, прозорі, вони високо підносяться над особистими і приватними інтересами, вони перейняті інтересами людського добра; у своїй діяльності він іде на жертви, забуває про себе, праця захоплює його цілком, захоплює всі його сили, здібності та енергію. А це означає, що Г. С Сковорода був не тільки талановитим письменником, самобутнім мислителем, а й справжнім громадським діячем. 





Білет 30
1. Культура східних слов’ян дохристиянської доби: міфологічний простір та релігійні вірування.
Дохристиянські вірування східних слов'ян. Пантеон давньоруських язичницьких богів. На початковому етапі формування Київської Русі язичницький світогляд наших предків являв собою складну суміш пережитків сивої давнини (уявлень, що виникли ще в часи первісного ладу) з новими їх формами, які вироблялися свідомістю в перебігу зародження класових відносин. Наприклад, широко зберігалося обожнювання сил природи, тварин та рослин. Проте досить швидко ці стихійні сили набувають у релігійній системі уявлень вигляду людиноподібних божеств: русалок, берегинь, рожениць. Водночас розвивається культ предків. Подальший розвиток суспільства спричиняється до того, що на перший план поступово виходять божества, котрі уособлюють сили природи, від яких залежали праці землероба. У середньовічні часи саме землеробство було основним для слов'янського населення території сучасної України. В IX - X ст. на Русі існували не лише наївні забобони села, а й державна язичницька релігія міста і соціальних верхів з добре виписаним космологічним епосом, з уявленням про божественне походження великокнязівської влади зі складним ритуалом і розгалуженим станом жерців, який володів таїнствами напрочуд  деталізованої символіки, а також різноманітних магічних діянь.     Важливе місце в житті східних слов'ян посідали культові споруди: капища, святилища, - де стояли виконані з різного матеріалу зображення язичницьких богів. В пошані у слов'ян були також священні дерева і дикі тварини, насамперед могутні старі дуби й дикі кабани - вепри. Ще одним важливим джерелом для реконструкції релігійних поглядів слов'ян  у дохристиянські часи служать поховальні пам'ятки - матеріальне відбиття тісно пов'язаного з ідеологічними поглядами ритуалу. Найбільш раннім у слов'ян був обряд кремації, який для пам'яток кінця I тисячоліття н.е. фіксується в двох стадіях: трупоспалення на стороні і на місці майбутнього поховання. У першому випадку померлих спалювали на загальному для усієї громади вогнищі.  Як і в пізніших похованнях (за обрядом інгумації) небіжчикові клали різноманітний інвентар: побутові речі, прикраси, амулети-обереги, кераміку, іноді знаряддя праці та жертовні страви. В багатих похованнях зафіксовані ще предмети озброєння й спорядження воїна, в окремих комплексах виявлені загнуздані коні та вбиті слуги (найчастіше – наложниці.
Але в суспільстві обов'язково мали бути особи, які досконало знали всі обряди і звичаї, стежили за неухильним дотриманням прадідівських канонів, а також доповнювали традиції новими реаліями. Такі люди були й на Русі, їх називали волхвами, чаклунами, відунами. Найдавніше літописне повідомлення про них датується 912 р. і міститься в повісті про смерть Олега. Йдеться в ній про чаклуна, який віщував князю Олегу смерть від власного коня. Про існування волхвів в останні століття  I тисячоліття н.е. свідчать також окремі поховальні комплекси, виявлені в різні роки на могильниках сучасних українських земель. Це так звані "скорочені поховання" в яких померлого було покладено на бік з підігнути ногами. Таких поховань не багато, але вони все-таки присутні на деякому числі могильників. Такий звичай захоронення пояснюють етнографічні матеріали  ХІХ-ХХ ст.,  в яких відбиті традиції давнішніх часів. Згідно з ними одну групу населення, дуже нечисленну, ховали в мішках, підрізаючи або м'язи ступні щоб "померлий не ставав із домовини". Це були чаклуни, попередниками яких у давньоруські часи саме були волхви. На зламі І-ІІ тисячоліть, як і в пізніші століття люди бажали убезпечити своє існування від посмертних витівок з язичницьких жерців та чаклунів через зв'язування їх мотузками, обгортання саваном тощо, внаслідок чого з’являлось скорчене положення кістяка. На чолі пантеону поставлено Перуна - володаря грому і блискавок, покровителя великого князя та його єдиновладдя. Перун був грізним божеством. Але водночас це був і мудрий бог, адже його зображали сивою головою та золотими вусами. На посаді "першого сере перших" він змінив Рода. Згодом його не  порубали, як інших ідолів, а під наглядом та в супроводі князівських слуг спустили до Дніпра й сплавили за межі держави. Другим богом пантеону був Хорс. Окремі давні дослідники вважали, що це бог сонця і тепла.   Наступний Даждьбог - одне з головним божеств язичницької Русі. Під цим ім'ям обожнювалося сонце, яке згідно з віруваннями наших предків, давало життя, живило все наше середовище. Антиподом Даждьбогу був в пантеоні 980 р. Стрибог - бог, який знищує добро. В ньому ще уособлювалися холод, непогода. Наступним богом вважався Сімаргл, образ якого трактується як охоронця зерна і посівів. Єдиною представницею жіночої статті в цьому поважному зібранні богів була Мокош. Вона вважалася заступницею дому, родинного вогнища, покровителькою ткацтва, прядіння, вишивання та інших жіночих занять.
У цілому в культурі стародавніх слов'ян можна виділити дві групи релігійних вірувань: обожнення природи і культ роду. По-перше, для стародавньої людини вся природа була живою, населеною безліччю різних божеств. У відповідності з такими поглядами у людей з'являлися своєрідні свята і обряди, пов'язані з порами року та збиранням врожаю, в них був відображений хліборобський і скотарський побут наших предків. По-друге, стародавні слов'яни вважали, що всі дії і вчинки в їх житті супроводжують предки, особливо під час весілля, похорону та народження. Тому в них було багато свят і обрядів на честь предків, їм приносили жертви, вшановували пам'ять померлих. У ранній період історії слов'ян, як стверджують деякі вчені, постійних храмів і професійних жерців ще не було. Вони молились і приносили жертви богам та на честь предків на лоні природи. Лише напередодні запровадження християнства у слов'ян з'явилися місця для моління (капища) і професійні служителі культу (волхви). Релігійні вірування і міфологія стародавніх слов'ян стали культурним полем, на грунті якого поширювалось християнство, запроваджене в Київській Русі.
 
2. Національна культура та її значення в умовах державотворення.
Фактор національної культури стає символом соціальних змін, бо в ній найповніше втілюється торжество і майбуття української національної ідеї.
Проголошення незалежності України викликало високе піднесення національного духу, нові сподівання. В цей період було досягнуто значних успіхів в поширенні української мови як державної, було прийнято Закон про мови та інші важливі акти.
Основним змістом українського культурного оновлення і відродження була самовіддана праця багатьох дослідників, ентузіастів, практиків з реконструкції тяжко здеформованої культури, залучення^до нового життя великих набутків, які або були під арештом, або призабулись, або були невідомими. Фантастичний пласт забороненого або замуленого часом став відкритим і оновлює величну "ікону" нашої культури. Дивним сяйвом опромінює нас те, що вважалося "білими плямами". Значна робота в цьому напрямку проводиться створеною в останні роки Національною комісією з питань повернення в Україну культурних цінностей при Кабінеті Міністрів України. Так, організована нею державна програма "Повернуті імена" інтегрує зусилля багатьох інституцій, зокрема Національної Академії наук, Українського фонду культури, товариства "Україна", Фонду сприяння розвитку мистецтв України, спрямовані на висвітлення невідомих фактів української культури. В архівах, музеях, бібліотеках України створюються спеціальні відділи, де поширюється інформація про українську культуру в зарубіжних країнах.
Зусиллями згаданих інституцій тільки за останні два роки було проведено ряд міжнародних конференцій, фестивалів, виставок, в результаті яких "пригадано" імена Володимира Січинського, Олександра Архипенка, Михайла Андрієнка-Нечитайла, Григорія Крука, Людмили Морозової, Мирослава Радима, Ігоря Стравінського, Петра Мечика, Федора Акименка, Василя Авраменка та багатьох інших.
Було дано значний імпульс розвитку національної культури шляхом зняття обмежень на її поширення, дозволу підприємницької і комерційної діяльності в сфері культури, що особливо виразно виявилось у розширенні видавничої діяльності, появі нових часописів, у інтенсивному розширенні й насиченні радіотелевізійного ефіру конкуруючими програмами національно-культурного змісту.
З'явились нові нетрадиційні форми культурної діяльності не тільки в державних закладах культури, а й у комерційно-самодіяльно створюваній мережі. Значного розвитку набула діяльність "Товариства шанувальників української мови" та "Просвіти" не тільки з виконання Закону про мови, але й щодо поширення та пропаганди цінностей національної культури, організації недільних шкіл тощо. Виникаючі партії різного спрямування починають в своїх програмах все більше увагу приділяти проблемам розвитку національної культури.
Осмисленню шляхів розбудови української культури присвячують свою роботу установи Національної Академії наук (Інститут історії, Інститут мистецтвознавства, етнології і фольклористики ім. М. Рильського, Інститут археології, Інститут літератури, Інститут соціології, Інститут філософії).
Опрацьовано декілька концепцій розвитку української культури за участю відомих вчених Г.Д. Вервеса, І.М. Дзюби, М.І. Гончаренка, М.В. Поповича, П.П. Толочка та інших.
У той же час зростають вимоги до національної культури, до більш ширшого розкриття спектру її функцій особливо в сучасній ситуації, коли вона прагне зайняти гідне місце в світовому співтоваристві.
Узагальнюючи сучасний культурологічний досвід, відомий дослідник М.В. Гончаренко зазначає, що про високу історичну зрілість і міжнародне значення будь-якої національної культури, яка прагне статусу світової, можна говорити тоді, коли вона, по-перше, здатна ставити і розв'язувати провідні загальнолюдські проблеми, що зачіпають корінні запити людського буття» які не обмежуються суто ло* кальними інтересами; коли її ідеали, цілі й програми збігаються з об'єктивним напрямом історичного поступу і виражають потреби суспільного прогресу; коли вона висуває художників, вчених і діячів культури, здатних виразити ці потреби та ідеали з такого мірою істини й досконалості, що їх творчість набуває міжнародного значення; по-друге, коли вона досягає такого рівня розвитку, що її можна розглядати ЯК ЦІЛІСНУ СИСТему, ВСІ елементи ЯКОЇ МІЦНО ПОВ'яЗаНІ МІЖ СО*
бою, продуктивно функціонують, підтримують на належному рівні ЇЇ життєздатність і спроможність самозбереження; по-третє, коли вона тісно і дієво включена в міжнародний культурний процес, Коли її духовні цінності ефективно діють на міжнародній арені, а її творчі сили беруть активну участь у культурному житті всього світу, в розв'язанні так званих глобальних проблем людства політичних, правових, екологічних і т,ін.; по-четверте, коли вона має багатий духовний і матеріальний потенціал, здатний зумовити її фактично без* межний успішний розвиток, коли їй властива здатність до самовідтворення на вищому рівні.
У суспільстві все більше усвідомлюється загальна потреба в культурі як підоймі, що здатна вплинути на поступ суспільства в цілому. Культура все грунтовніше починає розумітись як найважливіший здобуток нації, її достоїнство і сутність, бо культура це те, що зберігає й утверджує не тільки особистісне, але й національне існування.
Базовим буттям людини є її буття в світі культури як певному культурному (національному) життєвому світі, а тому важливим показником розвитку самої культури є стан культурної самосвідомості та вектору потреб її громадян.
Перспективність розвитку української культури залежить від готовності її представників до культурної активності, яка в значній мірі залежить від стану їхнього менталітету. У ньому як характерну рису українця багато дослідників називають комплекс меншовартості, втрату національної гідності.
Однак за даними дослідження Міністерства культури, яке від об* ражає структуру населення дев'яти основних регіонів України, україн-ським громадянам (за їх самооцінками) притаманний досить значний рівень самоповаги (2,8 бали за п'ятибальною шкалою), що свід-чить про потенціал не розтраченої сум'яттям перебільшеної само* критики української особистості. ч
Певний стриманий оптимізм відносно перспектив розвитку національно-культурної активності громадян України викликав той факт» що вони мають досить високе бажання, прагнення підвищувати рівейб власної культури.
Базовою основою всіх змін у культурі є стан духовних потреб громадян. Тому важливо підкреслити, що переважна більшість громадян України (77,6%) визначались у своїй потребі знань, щодо культури власної нації. У той же час потребу "в знаннях з історії та національних особливостей української культури", які складають "ядро", основу культури, мають майже три чверті громадян, а одна четверта "загальною мірою", бо стала приділяти їй в останні роки більше часу.
Передумовою розвитку української культури є зростання в багатьох її сферах національної культурної самосвідомості, реального освоєння культури.
Сьогодні основним засобом в освоєнні здобутків української культури виступають засоби масової комунікації (радіо, телебачення, преса, кіно), позитивний вплив яких відзначає три чверті громадян. Більшість громадян суттєвим здобутком національної культури останніх років вважає, насамперед "зрушення в оволодінні громадянами державною мовою", яке закладає основи подальших позитивних змін.
Важливою традицією розвитку української культури був і є її високий фольклоризм, порівняно з високорозвиненими країнами. Переважна більшість вважає, що за останні роки відбулись позитивні зміни в опануванні населенням фольклору, звичаїв, народного мистецтва. Результати вивчення разом з тим свідчать, що народ не просто підтримує етнографічну культуру як таку (бо в її масових осучаснених формах немало "шароварщини"), а ставить на одне із головних місць в її опануванні кісний рівень ("відродження української культури в її кращих класичних зразках").
У системі багатьох складових національної культури є такі, які в свідомості народу займають особливе місце як найважливіші, бо з ними громадяни пов'язують образ своєї культури. В її якісне "ядро" переважна більшість опитаних громадян дев'яти регіонів України включили мистецтво, історію та мову. Насамперед мистецтво уособлює в свідомості народу живу душу його культури (виділяється музика, пісня, література).
Образ своєї культури громадяни також пов'язують з тією її складовою, питома вага якої в умовах науково-технічного прогресу та урбанізації все зменшується національні звичаї, побут, предметне середовище, спосіб життя.
Менше місця в системі національної культури надається громадянами релігії та рисам національного характеру. Однак слід зазначити, що в моделюванні системи базових елементів національної (української) культури існують значні відмінності між Східним та Західним регіонами України, які часто мають принциповий характер і які є свідченням варіативності її розвитку.
Якщо в Західній Україні при більшій насиченості релігійними організаціями релігійність зростає значно швидше порівняно з загальноукраїнським (як і фольклоризація населення), то Східна (індустрі-ально-урбанізована, зросійщена) Україна характеризується більшим зростанням потягу до світської культури, відвідування дискотек, відеосалонів, театрів, інтересом до розважальних телепередач, читання художньої літератури.
У Східній Україні залучення до національної культури відбувається значно повільніше, долаючи на своєму шляху значні перепони.
Перехідний період, який характеризується модернізаційними процесами, супроводжується і радикальними змінами не тільки в умонастроях суспільства, хоч період "культурних революцій" уже пройшов. У нових умовах змінюються функції закладів культури. Крім за-гальнотрадиційної організації культурного відпочинку вони сприяють відродженню художньої самодіяльності, фольклору і традицій усіх націй і народів української держави, формують їх потреби в прекрасному.
Важливими складовими національної культури є всі сфери національного буття (господарське життя, військова справа, політика, побут, повсякденне спілкування тощо) і насамперед наука. У ці роки відбувалось осмислення української науки як цілісності та "україн-ськості" української науки як національної. Усвідомлення сучасни-ками доволі, здавалось би, простої істини, що джерелом й ініціатором розвитку національної української ідеї і національної самосвідомості є інтелігенція (як гуманітарна так і природничо-технічна), не тільки надавало нового імпульсу її діяльності тепер, але й сприяло постановці важливої проблеми осягнення в усій повноті ролі національної інтелігенції, її покликання і відповідальності перед народом за характер тих змін, що відбуваються в суспільстві.
 


Приложенные файлы

  • doc 250057
    Размер файла: 631 kB Загрузок: 0

Добавить комментарий