Витоки програма

Міністерство освіти України Інститут змісту і методів навчання





ВИТОКИ МОВЛЕННЄВОГО
РОЗВИТКУ ДІТЕЙ ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ



Програма
та методичні рекомендації
ББК 74.102.
В54
УДК 372.2(07)





Програма та методичні рекомендації для вихователів дошкільних закладів освіти.






Укладач
А.М. Богуш, д-р пед.. наук, проф., акад. АПН України


Рецензенти:
І.О. Луценко, канд.. пед.. наук, ст.. викладач кафедри дошкільної педагогіки УДПУ ім. Драгоманова;
О.М. Ковмір, методист рай методкабінету, м.Київ


Відповідальний за випуск
В.А. Сербіна, методист відділу дошкільного виховання інституту змісту і методів навчання Міністерство освіти України




















В 4305000000 – 005 Без оголош.
217 - 99 * А.М. Богуш, укладання, 1999.

* Р.М. Кучинська, комп’ютерне

1ISBN 5-7760-0618-X оформлення обкладинки,1999




























МОВЛЕННЄВА ДІЯЛЬНІСТЬ ДІТЕЙ
У ДОШКІЛЬНОМУ ЗАКЛАДІ

Мова рідна, слово рідне,
Хто вас забуває,
Той у грудях не серденько,
Тільки камінь має...
У тій мові ми співали,
В ній казки казали,
У тій мові нам минувшість
Нашу відкривали .
С. Воробкевич

Найголовнішою ознакою держави та нації є її рідна мова. Рівень розвитку рідної мови відображає рівень духовного розвитку нації, її культури. Рідна мова - невід'ємна частка батьківщини кожної людини, її Вітчизни, це «голос свого народу й чарівний інструмент, на звуки якого відгукуються найтонші струни людської душі» (Б. Антоненко-Давидович). Рідна мова - це перше слово, почуте з материнських вуст, це перша колискова пісня, яку чує немовля над колискою, це «затишок батьківської хати, веселий гомін дитячого товариства».
К. Д. Ушинський назвав рідну мову «цвітом духовного життя нації», порівняв її з квіткою, яка «ніколи не в'яне і вічно розвивається». У мові, за словами К. Д. Ушинcькoro, одухотворюється ввесь народ і вся його батьківщина; в ній "перетворюється силою народного духу на думку, на картину н звук небо вітчизна, її фізичні явища, її клімат, її поля, гори й долини, її ліси й річки, ії бурі й грози - ввесь той глибокий,сповнений думки й почуття голос рідної природи, який,промовляє так гучно в любові людини до її іноді суворої батьківщини, який висловлюється так яскраво в рідній пісні, в рідних мелодіях, у вустах народних поетів" (19,123).
К. Д. Ушинський дійшов висновку, що людина, позбавлена з дитинства рідної мови, назавжди залишається неповноцінним членом суспільства, ніколи не зрозуміє свій народ, залишається людиною без Вітчизни, яку 6 маску патріотизму не надягла пізніше. Кожний народ і його мова глибоко індивідуальні, своєрідні, неповторні. Мова - це найкраща характеристика народу, за характером мови можна говорити про психологію народу, його світогляд і менталітет. Люди добровільно не відмовляються від своєї мови (О. О. Потебня), натомість кожний педагог, кожний вихователь, за словами І.Франка, повинен знайти "тайники зв'язку людської психіки з ...органічними системами звуків, що називаємо рідною мовою" (20, 215).
Любов до слова рідної мови пронизує педагогічні праці В. О Сухомлинського. Рідна мова, на його погляд, - це безцінне духовне багатство, в якому народ живе, передає з покоління б покоління свою мудрість і славу, культуру і традиції Він образно називає рідну мову "невмирущим джерелом", з якого дитина черпає перші уявлення про навколишнє, про свою батьківщину, про своє село і місто, про весь край, а слово рідної мови порівнює з неповторним ароматом квітки.
Опанування рідної мови, рідного слова починається з раннього дитинства в сім'ї, серед близьких і рідних дитині людей, а вдосконалення її триває у дошкільних закладах, школі і впродовж усього життя
Отже, рідна мова є загальною основою навчання і виховання дітей у дитячому садку. Оволодіння рідною мовою як засобом пізнання і способом специфічно людського спілкування с найбільш вагомим досягненням дошкільного дитинства. Адже психофізіологами доведено, що саме дошкільний вік (до 67 років) є найбільш сприятливим для оволодіння рідною мовою. До 5 років дитина засвоює звукову систему рідної мови й усвідомлює звуковий склад слова (Д. Б Ельконін), до 4,5 років заселює відмінкові закінчення та основи: граматичні форми (О. М. Гвоздєв), з 5 років оволодіває монологічним мовленням (С. Л Рубінштейн). Якщо ж дитина з якихось причин буде ізольована від повноцінного мовленнєвого спілкування в дошкільні роки, це негативно позначиться на її подальшому і розумовому, і мовному розвитку.
Кінцевою метою опанування рідною мовою в дошкільному віці є засвоєння її літературних норм і культури мовлення, культури спілкування рідною мовою.
Культура мовлення - це вміння правильно говорити (й писати), добирати мовно-виражальні засоби відповідно до мети та ситуації спілкування, це система вимог стосовно вживання мови в мовленнєвій діяльності
Культура рідної мови має як соціальне, так і національне значення: вона забезпечує високий рівень мовленнєвого спілкування, облагороджує стосунки між людьми, сприяє підвищенню загальної культури особистості та суспільства загалом; через культуру мовлення відбувається культивування самої мови, її вдосконалення.
Культура мовлення проявляється в таких його характеристиках: правильність, нормативність, адекватність, логічність, різноманітність, естетичність, чистота, доречність.
Правильність мовлення - відповідність усталеним у літературній мові законам, правилам та нормам Нормативність - дотримання правил усного й писемного мовлення: лексичних (значення слів, семантичні відтінки слів, сполучуваність слів), граматичних (рід, число, відмінок), орфоепічних (правильна вимова)
Адекватність мовлення - це точність вираження думок, почуттів, ясність, зрозумілість мовлення, точне мовлення - якщо вжиті слова відповідають їх усталеним мовним значенням.
Логічність мовлення - це поєднання мислення, мови і мовлення, це ступінь поєднання слів у реченні за законами розумової (мислительної) діяльності. Це відповідність смислових зв'язків і відношень одиниць мови в мовленні зв'язкам і відношенням предметів і явищ у реальній дійсності.
Різноманітність (багатство) мовлення - це вираження однієї і тієї самої думки, одного й того самого граматичного значення різними способами і засобами.
Естетичність мовлення - це естетична привабливість мовлення, вдале використання естетичних потенцій мови (тон, темп, звучність), наявність образних висловів, приказок, доречних фразеологічних зворотів, цитат; поєднання вербальних та невербальних (жести, міміка, рухи, поза) засобів спілкування.
Чистота мовлення - це відсутність у ньому нелітературних елементів: у орфоепії - правильна літературно-нормативна вимова, відсутність інтерферентних явищ (акценту, змішувань); у словнику - відсутність діалектизмів, слів-паразитів тощо; а інтонації - відсутність брутальних, лайливих, лицемірних ноток, відповідність інтонації змістові та експресії висловлювання.
Доречність мовлення поєднує в собі точність, логічність, виразність, чистоту, відповідає ситуації спілкування, організовує мовлення відповідно до мети висловлювання (Н. Бабич).
Культура мовлення формується, розвивається і проявляється в процесі спілкування в мовленнєвій діяльності. Культурі рідного мовлення потрібно вчити з дитинства в процесі навчально-мовленнєвої діяльності.
Навчально - мовленнєва діяльність дітей дошкільного віку охоплює різні види говоріння (розповідання, бесіда, діалогізування, міркування, повідомлення тощо) та слухання, які реалізуються на спеціально організованих заняттях з розвитку мовлення.

ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ПРОГРАМИ

Програма з розвитку мовлення дітей охоплює як функціональну, так і змістову сторони оволодіння мовою.
В основі роботи з розвитку мовлення і навчання дітей рідної мови лежить поліфункціональність мови та мовлення.
Мова виконує низку функцій, які є життєво важливими для суспільства, окремих соціальних груп, для кожної людини-мовця. Розглянемо їx.
Комунікативна функція - це функція спілкування, яка здійснює інформаційний зв'язок між членами суспільства, задовольняє потребу людини в іншій людині, забезпечує нерозривну єдність людини і мови. Функціональне забезпечення літературної мови 9 житті української нації полягає в обслуговуванні всіх сфер діяльності суспільства: вона є мовою державного функціонування в Україні, спілкування людей у матеріально-виробничій і культурній сферах, мовою науки і освіти, радіо і телебачення, преси, художньої літератури, засобом вираження національної культури, національної самосвідомості українців.
Експресивна функція - це функція вираження внутрішнього світу людини, емоційна насиченість і забарвленість мовлення кожного індивідуального мовця, кожної особистості
Номінативна функція - це "омовлення" реального світу, лінгвалізація його речей та явищ, або інакше - це функція називання. Слова служать для того, щоб ними називали предмети, явища, речі, якості, властивості, ознаки, дії, кількості тощо. Реальний світ, окутий у мовну оболонку, в слова (фрази, речення), існує в свідомості кожної людини.
Гносеологічна функція є засобом пізнання довкілля. Ця функція акумулює досвід попередніх поколінь, фіксує і кодує його в мові і в словнику, граматиці, фонетиці, в текстах. Завдяки мови дитина засвоює цей досвід, прилучається до культурно-історичних цінностей і надбань своїх пращурів.
Мислетворча функція полягає в тому, що мова є засобом формування думок, оскільки ми мислимо в мовних формах, поняттями, які позначені словами. Мислити - означає оперувати мовними поняттями, які дитина повинна засвоїти впродовж свого розвитку та спілкування з дорослими.
Естетична функція мови є знаряддям і матеріалом створення культурних цінностей. Ця функція пов'язана з художнім словом, художньою літературою, фольклором, мистецтвом. Ті ще називають ейдетичною (ейдос - образ), функцією образотворення. Через художні образи (тексту, картини) митець спілкується з читачем, слухачем, глядачем. Образність, поетичність мовлення є ознаками його досконалості, культури.
Культуроносна функція органічно пов'язана з попередньою, оскільки мова завжди є носієм культури кожної нації. Розвиток культури починається з розвитку Ті мови: "за станом мови можна встановити стан культури" (В. Гумбольдт). Мова с засобом творення національної духовності і культури. Своєрідність і неповторність національно! культури забезпечується специфікою і багатством національної мови. Ось чому розвиток рідного мовлення слід пов'язувати з ознайомленням дітей з національною культурою.
Ідентифікаційна функція полягає в тому, що мова виступає засобом спілкування лише для носіїв цієї мови, для тих, хто її знає, вона ідентифікує носив мови в "межах певної спільності".
Контактовстановлювальна (фатична) функція - це функція, за допомогою якої мовець готує свого співрозмовника до сприйняття інформації.
Валюнтативна функція полягає у вираженні волі щодо співрозмовника (наказ, запрошення, пропозиція, прохання тощо).
Демонстраційна функція - функція вираження за допомогою мови своєї етнічної, національної приналежності.
Дейктична функція - вказівна, пов'язана з мовою жестів, рухів.
Усі ці функції мови тісно взаємопов'язані, поліфункціональність мови необхідно враховувати в навчально-мовленнєвій діяльності дітей дошкільного віку. З поліфункціональності мови випливають принципи організації мовленнєвої діяльності та розвитку мовлення дітей.

ПРИНЦИПИ РОЗВИТКУ МОВЛЕННЯ ТА НАВЧАННЯ ДІТЕЙ
ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ РІДНОЇ МОВИ

1. Комунікативна спрямованість навчання. Цей принцип означає, що навчання дітей рідної мови повинно бути спрямоване на оволодіння рідною мовою як засобом спілкування; на засвоєння дітьми дошкільного віку навичок розмовної літературної української мови та вмінь практично їх використовувати відповідно до ситуації спілкування.
2.Комплексний підхід до розвитку мовлення, який передбачає вирішення на одному занятті кількох різних мовленнєвих завдань. Скажімо, словникова робота, граматична правильність та розвиток зв'язного мовлення або виховання звукової культури мовлення, словникова робота, розмовне діалогічне мовлення. Педагог працює одночасно над збагаченням словника дітей (гносеологічна функція), правильною звуковимовою слів, інтонаційною виразністю мовлення та активізацією засвоєних слів у зв'язному мовленні.
3.Принцип сенсорно-лінгвістичного розвитку (термін Є. І Тихеєвої) дитини в процесі навчання її рідної мови Навчально-мовленнєву діяльність дитини потрібно організовувати так, щоб дитина засвоювала нові слова «а основі чуттєвого досвіду (сенсорики) за допомогою різних аналізаторів (зорового, слухового, смакового, дотикового тощо). Дитина повинна спочатку побачити предмет (явище, річ), відчути всі його властивості (гладенький, м'який, холодний, солодкий тощо) та ознаки, сприйняти цей предмет у взаємозв'язку Його якостей, властивостей, ознак. У дитини повинно сформуватися уявлення, образ предмета, а вже потім це уявлення вона позначає словом, яке згодом перетворюється на поняття.
Цей принцип передбачає словникову роботу, спрямовану на введення нової лексики, на заняттях з усіх розділів програми виховання і навчання дітей у дитячому садку: ознайомленню з довкіллям, природою, образотворча діяльність, художня література, музика, математика, фізичне виховання. Дітям слід пояснити специфічні терміни і поняття, якими вони користуються протягом цих занять (лічба, малювання, аплікація, шикування тощо)
4. Принцип взаємозв'язку мислення, мови і мовлення передбачає практичне ознайомлення дітей з граматичними формами рідної мови (рід, число, відмінкові закінчення, клична форма, невідмінювані слова), артикуляцією звуків, багатозначністю слів, синонімами, антонімами, композицією тексту тощо. Ознайомлення відбувається в процесі мовленнєвої діяльності дітей (ігрові вправи, мовленнєві ситуації, розповідання, дидактичні ігри тощо), спрямованої на активізацію їхнього мовлення ) розвиток мислення (вправи на класифікацію предметів, узагальнення, абстрагування і т ін.). Засвоєння словника є основою засвоєння понять; оволодіння граматичною правильністю мовлення сприяє розвитку логічного мислення, "логіки мови" (к. ,0. Ушинський). Оволодіння звуковою культурою мови сприяє виразності й емоційності мовлення, культурі мовленнєвого спілкування. Культура мовлення є необхідною умовою культури мислення.
Оволодіваючи мовою, дитина водночас вчиться мислити: з неї розвиваються такі розумові операції, як аналіз, синтез, зіставлення, порівняння, абстрагування, узагальнення, класифікація. Завдяки мові діти практично засвоюють операції дедукції (узагальнюють поодинокі факти) та індукції (загальний висновок поширюють на поодинокі факти)

5. Домінуюча роль діяльності в розвитку мовлення та навчання дітей рідної мови. Відомо, що психічний розвиток дитини відбувається в процесі її діяльності. Розвинуте мовлення обслуговує всі види діяльності.
У лінгводидактиці ствердився діяльнісний підхід до мовлення. Мовлення розглядається як мовленнєва діяльність, в якій у процесі спілкування використовують мовні засоби. Діяльнісний підхід до мовлення сприяє підвищенню ефективності розвитку мовлення І навчання дітей рідної мови, дає змогу чіткіше спрямувати роботу на формування мовленнєвих умінь та навичок, виступає "показником засвоєння мови" (Н. А. Пашковська). Водночас мовлення е саме продуктом мовленнєвої діяльності, в процесі якої використовуються одиниці мови, її категорії, форми І норм1'
Мовленнєва діяльність виявляється у здатності людини до мовлення. Вона має таку саму структуру, як і будь-яка інша діяльність. Мовленнєва діяльність характеризується цілеспрямованістю (наявністю мети, завдань, мотивів), структурністю (мовні дії та операції), планомірністю (складання плану та реалізації його), оцінкою її результатів.
Навчально-мовленнєва діяльність - це організований, цілеспрямований процес використання мови з метою передавання та засвоєння суспільно-історичного досвіду, оволодіння суспільними способами дії у сфері наукових понять, встановлення комунікацій та планування своїх дій. У процесі навчально-мовленнєвої діяльності в дітей формуються мовленнєві навички та вміння. Навчально-мовленнєва діяльність проходить у вигляді занять, у ході яких вихователь може використовувати й інші види діяльності.
Кожному віковому періоду психологічного розвитку відповідає свій провідний вид діяльності, в процесі якої формуються і перебудовуються психічні процеси, від якої залежать психологічні зміни особистості, в процесі якої виникають нові види діяльності. Протягом перших семи років життя в дитини послідовно змінюються провідні види діяльності: в немовляти - емоційне спілкування дитини з дорослими, у ранньому віці - знаряддєво-предметна діяльність, у дошкільному - ігрова. Всі види діяльності дитини взаємопов'язані, та все ж вихователю необхідно враховувати в процесі розвитку мовлення та навчання рідної мови провідний, домінуючий тип діяльності.
Отже, в процесі організації навчально-мовленнєвої діяльності, на мовленнєвих заняттях слід максимально використовувати ігрові методи та прийоми навчання: дидактичні та народні ігри, ігрові мовленнєві (життєві) ситуації, ігрові діалоги, драматизації тощо.
Навчання мови як діяльності передбачає також включення мовлення в різні види діяльності: пізнавальну, художню, театралізовану, конструктивну і т. п. Це допоможе створити основу для оволодіння мовою на чуттєвому досвіді дитини (спостереження в природі, ліплення з глини, малювання фарбами) та в активній захоплюючій діяльності (ігри, театри, драматизація).
6.Принцип забезпечення максимальної мовленнєвої активності дітей у процесі діяльності та на заняттях. Цього можна досягти, якщо проводити заняття з невеличкими групками дітей, створюючи можливість для активного говоріння кожній дитині. Ефективність кожного мовленнєвого заняття визначається питомою вагою інтенсивної мовленнєвої практики.
7.Емоційна насиченість заняття забезпечується використанням сюрпризних моментів, ігрових прийомів, різних ігор (дидактичних, народних, рухливих з текстом, театралізованих тощо), віршів, малих фольклорних жанрів, активної діяльності дітей.
8. Національна спрямованість розвитку мовлення і навчання дітей рідної мови. Спілкування з дитиною рідною мовою з першого року життя повинно відбуватися в царині кращих зразків українського фольклору: забавлянки, утішки, пісні, ігри-забави, жарти Впродовж дошкільного віку дітей знайомлять з національними іграшками, посудом, одягом, символами та оберегами, поповнюють словник дітей традиційно українською лексикою (свищики, вишиванка, горнятко, куманець, барильце тощо), приказками та фразеологічними зворотами (як мед, так І ложкою; світ за очі; аби день до вечора), образними виразами (зайчик-побігайчик, мишка-шкряботушка, червона калина, золотий місяць). Дитина бере участь у святкуванні українських національних свят, вивчає обрядові вірші, пісні. Дитяче мовлення набуває окраси національного колориту.
9. Принцип оцінки виразності мовлення - це розуміння внутрішнього світу людини, втіленого в мові, вміння висловлювати свої емоції, почуття, оцінювальні судження. Цей принцип реалізується на заняттях з художньої літератури та розвитку мовлення. Дітей вчать емоційно сприймати зміст художніх творів, відчувати їхній характер (радісний, урочистий, сумний, веселий, жартівливий), помічати особливості літературної мови (епітети, повтори, образні вирази), передавати своє ставлення до змісту та персонажів твору, користуватися емоційно-виразними засобами інтонації.
10.Принцип розвитку чуття мови. На кінець дошкільною віку дитина повинна практично засвоїти норми рідної мови (відповідно до орфоепічних вимог), навчитися вільно спілкуватися рідною мовою в будь-яких ситуаціях. За допомогою мовленнєвого зразка вихователь розвиває у дітей в процесі мовленнєвої діяльності лексичне, фонетичне, граматичне, орфоепічне та стилістичне чуття.
11.Прискорення темпів розвитку мовлення і збагачення мови (або принцип мовної наступності) полягає в поступовому ускладненні змісту, методів і прийомів навчання від групи до групи. Насамперед дітей вчать відповідати на запитання за змістом картини, художнього твору, потім складати описові та сюжетні розповіді за зразком виховательки, переказувати художні тексти, а в старшому дошкільному віці вони вже самостійно складають творчі розповіді. Ускладнення навчання дітей рідної мови можна простежити на методичних прийомах: запитання, зразок розповіді, план розповіді, вказівки щодо самостійної розповіді.
Ці принципи стосуються всіх мовних розділів (лексики, фонетики. граматики, зв'язного мовлення) і використовуються у взаємозв'язку. Крім того, кожний мовний розділ має свої часткові спеціальні принципи, яких також потрібно дотримуватися, якщо ми хочемо, щоб дитина засвоїла всі норми літературної української мови вже на етапі дошкільного дитинства. Наприклад, спеціальні принципи словникової роботи:
а) введення нових слів на основі чуттєвого досвіду (сенсорного виховання);
б) включення слова з активну пізнавальну діяльність;
в) вирішення всіх завдань словникової роботи в єдності;
г) тлумачення дітям змісту понять;
д) тематичний принцип словникової роботи
Принципи формування граматичної правильності мовлення:
1) принцип однієї трудності (на занятті працюють лише над одним граматичним явищем);
2) автоматизація граматичних навичок;
3) презентація граматичних явищ з урахуванням віку та етапу навчання та ін.
Виховання звукової культури мовлення:
а) розвиток фонематичного слуху;
б) оцінка виразності мовлення;
в) урахування різниці між буквою і звуком (вимова, написання);
г) заміна діалектної вимови літературною тощо. У галузі зв'язного мовлення:
а) навчання за зразком вихователя;
б) принцип самостійної побудови тексту тощо.
Усі принципи - і загальні, і спеціальні - використовуються у поєднанні, вони обумовлюють ефективність мовленнєвого розвитку дитини.


ЗМІСТОВА ХАРАКТЕРИСТИКА
НАВЧАННЯ ДІТЕЙ РІДНОЇ МОВИ

Навчання мови і розвиток мовлення дітей не зводяться лише до мовленнєвої діяльності, до реалізації і використання мовної системи. Оскільки мова і мовлення обслуговують всі види діяльності дитини, доречним буде говорити про взаємозв'язок усіх видів діяльності в мовленнєвому спілкуванні, про "інтеракційну (взаємодіючу) діяльність" (К. Менг).
Інтеракційна діяльність обов'язково передбачає наявність певних знань, умінь і навичок, що є однією з базисних характеристик особистості, її компетентності. Компетентність - це комплексна характеристика особистості, яка вбирає в себе результати попереднього психічного розвитку: знання, вміння, навички, креативність (здатність творчо вирішувати завдання: складати творчі розповіді, малюнки і конструкції за задумом), ініціативність, самостійність, самооцінку, самоконтроль.
Компетентність має вікові характеристики, які розглядаються як орієнтовні показники розвитку особистості на кожному віковому етапі, базисні характеристики компетенції певного виду діяльності (мовленнєвої, художньої, пізнавальної, музичної, конструкторської тощо).
У мовленнєвій діяльності слід розрізняти мовну і мовленнєву компетенції, а в мовленнєвій компетенції - лексичну, фонетичну, граматичну, діамонологічну та комунікативну.
Мовна компетенція - це засвоєння і усвідомлення мовних норм, що історично склалися в фонетиці, лексиці, граматиці, орфоепії, семантиці, стилістиці та адекватне їх застосування в будь-якій людській діяльності в процесі використання певної мови.
Мовна компетенція - це інтегративне явище, що охоплює цілу низку спеціальних здібностей, знань, умінь, навичок, стратегій і тактик мовної поведінки, установок щодо успішного здійснення мовленнєвої діяльності в конкретних умовах спілкування (В. В. Андрієвська).
Мовленнєва компетенція - це вміння адекватно й доречно практично користуватися мовою в конкретних ситуаціях (висловлювати свої думки, бажання, наміри, прохання тощо), використовувати для цього як мовні, так і позамовні (міміка, жести, рухи) та інтонаційні засоби виразності мовлення.
Лексична компетенція - наявність певного запасу слів у межах вікового періоду, здатність до адекватного використання лексем, доречне вживання образних виразів, приказок, прислів'їв, фразеологічних зворотів.
Фонетична компетенція - правильна вимова всіх звуків рідної мови, звукосполучень відповідно до орфоепічних норм, наголосів, добре розвинений фонематичний слух, що дозволяє диференціювати фонеми; володіння інтонаційними засобами виразності мовлення (темп, тембр, сила голосу, логічні наголоси тощо).
Граматична компетенція - неусвідомлене вживання граматичних форм рідної мови згідно з законами і нормами граматики (рід, число, відмінок, клична форма тощо), чуття граматичної форми, наявність корекційних навичок щодо правильності вживання граматичних форм.
Діамонологічна компетенція - розуміння зв'язного тексту, вміння відповідати на запитання і звертатися з запитаннями, підтримувати та розпочинати розмову, вести діалог, складати різні види розповідей.
Комунікативна компетенція - комплексне застосування мовних і немовних засобів з метою комунікації, спілкування в конкретних соціально-побутових ситуаціях, уміння орієнтуватися в ситуації спілкування, ініціативність спілкування. Кожний вид компетенції має базисні вікові характеристики.
Отже, різним видам мовленнєвої компетенції потрібно навчати дітей вже з раннього віку. Ще до школи дитина повинна засвоїти відповідні мовленнєві знання, вміння та навички, необхідні їй для спілкування. Задля цього потрібно лише дібрати адекватні методи та прийоми розвитку мовлення та навчання дітей рідної мови.
Лексична компетенція ґрунтується на словниковий роботі з дітьми. Завдання словникової роботи в дошкільному закладі:
а) збагачення словника дітей новою лексикою;
б) активізація словника;
в) уточнення значення окремих слів І словосполучень;
г) заміна діалектизмів, говірок словами літературної мови;
д) розвиток образного мовлення - збагачення активного словника дітей образними виразами (з текстів художніх творів, казок), приказками, прислів'ями, скоромовками, загадками; епітетами; метафорами;
ж) ознайомлення дітей зі значенням слова, навчання розумінню багатозначності, синонімічності та переносного значення слів;
з) засвоєння узагальнюючих понять.
Здійснення завдань словникової роботи відбувається за тематичним принципом, який допомагає згрупувати лексику (різні частини мови) в одну тему. Це значно підвищує темпи засвоєння словника. Тому в програмі словникова робота подається за темами. Так, у кожній віковій групі чітко визначені теми словникової роботи. Скажімо, на четвертому році життя пропонуються теми "Сім'я", "Ігри та іграшки", "Професії", "Побутові предмети", "Меблі", "Одяг та взуття", "Тварини","Пори року", "Свята". Поступово кількість тем збільшується відповідно до віку дітей.
Провідним методом словникової роботи є використання дидактичних ігор з іграшками, картинками, предметами та словесних дидактичних ігор. Добираючи гру, вихователь має чітко визначити її мету. Відповідно до завдань словникової роботи наводимо перелік дидактичних ігор: активізація і закріплення словника ("Чарівна торбинка", "Що це?", "Що змінилося?", "Відгадай, що заховали", "Що потрібно?", "Додай слово", "Що буває широке (довге, вузьке)?", "Що подарувати Наталці?", "Хто назве більше предметів або дій?", "Добери слово", "Нагодуємо ляльку", "Покладемо ляльку спати", "Одягнемо ляльку на прогулянку", "Обладнаємо ляльці кімнату", "Зустріч нової ляльки", "Купання ляльки", "Попрасуємо ляльці одяг", "Лялька обідає" та ін.); вживання узагальнюючих слів ("Що це?", "Назви одним словом", "Коли це буває?", "Крамниця", "Пори року"); класифікація предметів ("Назви три предмети", "Що зайве?", "Четвертий зайвий". "Кожному своє місце", "Наведи порядок", "Що садять на городі?", "Що росте в саду, в полі, на луках?", "Птахи, звірі, риби"); вживання антонімів, синонімів ("Назви, який", "Як інакше?", "Навпаки", "Чорно-біле"); співвідношення частин і цілого ("Склади предмет", "Розрізні картинки", "Плутанина", "Наведи порядок"); закріплення назв кольорів та їхніх відтінків ("Веселка", "Знайди такий самий", "В яку коробку?", "Кольорова крамниця"); на уточнення значення слів ("У нас в гостях Незнайко", "Хто з них правий?", "Мальвіна вчить Буратіно ввічливості", "Хто більше помітив небилиць?").
Для збагачення словника використовують і дидактичні вправи. Серед них вправи на добір епітетів до предмета (дерева які? - високі, стрункі, зелені, голі), впізнавання предмета за епітетами (червоний, гумовий, круглий, що це? - м'яч); добір дій до предмета (кішка що робить? - нявчить, муркоче, лежить, біжить, спить, ловить, хлебче, годує, грається, вмивається, сидить); до дії предмета (світить, гріє, припікає, зігріває, цю це? - сонце); називання складових частин цілого (будинок -дах. стіни, вікна, двері, поверхи, під'їзди, ганок); класифікація предметів ("Скажи одним словом", "Склади докупи"); різний ступінь узагальнення (Дай три назви і більше: конвалії - квіти - рослини; борщ - страва - їжа - продукт харчування); утворення слів за допомогою префіксів, суфіксів (їхати, приїхати, від'їхати, заїхати, з'їхати, виїхати, під'їхати; ліс - лісок - лісочок - лісовичок - лісовик - лісище).
Фонетична компетенція формується в процесі роботи з виховання звукової культури мовлення.
Основні завдання дошкільного закладу щодо виховання звукової культури мовлення:
а) розвиток артикуляційного апарату (м'язи мовного апарату);
б) ознайомлення дітей з будовою мовного апарату;
в) розвиток мовного дихання;
г) розвиток фонематичного слуху;
д) оволодіння правильною вимовою всіх звуків рідної мови;
е) удосконалення дикції;
ж) розвиток інтонаційної виразності мовлення (інтонація, темп, тембр, сила голосу, мелодика, наголоси тощо);
з) робота над усвідомленням дітьми звукового складу рідної мови
Всі завдання виховання звукової культури здійснюються в єдності і забезпечують формування у дітей фонетичної компетенції
Провідними методами виховання звукової культури мовлення є дидактичні ігри та вправи, в процесі яких удосконалюються всі компоненти звукової культури мовлення Щоб навчити дітей правильно і чітко вимовляти звуки, слід проводити ігри: "Вимовляй так, як я", "Оркестр", "Назви і відгадай", "Крамниця", "Комар", "Покатаємося на коникові", "Жуки", "Літаки", "Що сказав (узяв) Петрушка?", "Виправляй Незнайку", "Допоможемо Буратіно", "Чого не вистачає?", "Луна", "Паровоз", "Підкажи Петрушці звук", "Ось так вимовляються звуки".
Розвитку фонем этичного слуху сприяють ігри: 'Тиша", "Телефон", "Зіпсований телефон", Тиха і голосна музика". "Що як звучить?", "Відгадай звук", "/пізнай, хто це", "Тук-тук", "Зозули", "Про що говорить кімната (вулиця, ліс)Г, "Доручення", "Хто краще чує? ".
Для розвитку мовного дихання пропонують ігри: "Сніжинки", "Летять сніжинки", "Листочки", "Вітерець", "У лісі". "Вітряк", *У кого далі полетять пелюстки?", "Дмухай сильніше". Для вироблення інтонаційної виразності мовлення (сили голосу, темпу, логічних наголосів, інтонації, ритму) афективними е ігри: "Мавпочки", "Хто що почув", "Тихо - голосно", "Пішли - поїхали", "Вимовляй так, як я", "Допоможемо Незнайці".
З метою формування у дітей уміння виконувати звуковий аналіз слів, закріплення знань про слово і речення доцільно проводити такі ігри: "Добери різні слова", "Підкажи слово", "Поверни слово", "Чи однаково мучать слова?", "Слова забули своє місце", "Злови м'яч", "Живі слова", "Як Мишко вчився говорити"- "Про Сашка і сніговита", "Що написав нам Петрушка?", "Ведмедик дізнається, що таке наголос", "Як звати друзів?".
Для підготовки правильної вимови шиплячих звуків (ш, ж, ч) виконують відповідні вправи.
Наприклад:
Вправа 1. Підняти язик на верхню губу, потім опустити на нижню і повернути його у вихідне положення.
Вправа 2 . Висунути язик якомога вужче і потім широко його розпластати.
Вправа 3. Для того щоб язик був широкий і спокійний, требі притиснути його губами 5-6 разів, вимовляючи "пя-пя-пя", а потім відкрити рот і потримати широкий язик у спокійному положенні. Вихователь у цей час лічить від 1 до 10.
В п р а в я 4 Відкрити рот, покласти широкий язик між зубами (зуби не торкаються язика) і, вимовляючи звуки "и-і-о", потримати його в цьому положенні Вихователь лічить від 1 до 10.
Вправа 5 Відкрити рот, покласти широкий язик на верхню губу (губу не натягувати на верхні зуби) і здувати ватку зі столу, ніби вимовляючи звук "ф".
Вправа 6 . Обвести кінчиком язика верхню губу (неначе злизати варення), роблячи рухи язиком зверху вниз (нижньою губою не допомагати).
Вправа 7 . Показати зуби і сховати їх або пошепки вимовляти звуки "и-е, и-е-и-е". Потім стулити губи і витянути їх уперед.
Вправа 8. Відкрити рот і торкнутися кінчиком язика піднебіння, роблячи рухи вперед-назад, як штукатур білить щіткою стелю. При цьому слід стежити, щоб нижня щелепа була нерухома
Для розвитку мовного дихання доцільно провести дидактичні вправи на здування з долоні пелюсток, шматочків паперу, кульок вати, пушинок кульбаби Слід також виконувати вправи на перекочування силою видихуваного повітря кульки по столу, підтримування пушинок у повітрі силою видиху, утворення бульбашок на воді (дитина дмухає з такою силою, щоб на воді утворилися бульбашки), пускання паперових і пластмасових корабликів у мисці або у ванні з водою; прокочування олівців силою видихуваного повітря; дмухання в порожню пляшку.
Крім того, можна використовувати вправи: "Дмухай на метелика", "На гойдалці", "Гарячий чай", "Рубання дров", "Мильні бульбашки". У дітей 3-4 років тривалість видиху повинна відповідати фразі в 2-3 слова, 5-6 років - 3-5 слів. Тривалість між видихом і вдихом має дорівнювати фразі "достатньо, ще раз".
З метою закріплення звукової вимови використовуються чистомовки. Вихователь може скласти їх сам на кожний звук. Наприклад:
Би-би-би - зелені боби, пи-пи-пи - яблука купи, бі-бі-бі - я скажу тобі, пі-пі-пі - смітинки в крупі, ти-ти-ти - висока рости.
З дітьми середньої та старшої груп можна вивчати скоромовки, запропоновувати для запам'ятовування короткі вірші Із складними звуками
Граматична компетенція. Змістом її є формування граматичної правильності мовлення дітей у практичній мовленнєвій діяльності.
Завдання формування граматичної правильності мовлення в дошкільному закладі:
а) практичне ознайомлення дітей з граматичними формами рідної мови (морфологічний склад - частини мови; рід, число, відмінок, дієвідміни тощо);
б) засвоєння правильної словозміни слів - відмінкові закінчення,узгодження слів у реченні, чергування звуків у основі слів, невідмінювані слова, зміна наголосів тощо;
в) засвоєння основних способів словотворення української мови суфіксальний, префіксальний тощо;
г) формування орієнтації дитини на звукову сторону слова;
д) удосконалення синтаксичної сторони мовлення - засвоєння різних типів речення зі сполучниками та сполучними словами; речення з однорідними членами, прямою мовою, правильна побудова речень;
ж) навчання висловлювати ту саму думку з допомогою різних граматичних форм;
з) формування граматичного чуття рідної мови, чуття помилок, начатків самокорекцій,
самоконтролю та взаємоконтролю мовлення.
Найбільш ефективним методом формування у дітей знань з граматичної будови мови с дидактичні ігри. Це можуть бути ігри на вживання іменників у родовому і називному відмінках множини: "Чого (кого) не стало?", "Чого не вистачає кравчині для роботи?", "Чого більше?", "Крамниця", "Що змінилося?", "Назви предмет", "Пошта", "Листоноша приніс листівки"; на відмінювання іменників у родовому й знахідному відмінках однини й множини ("Чого не вистачає Мишкові, щоб піти на прогулянку?", "Що я бачив?", "Розкажи про картину", "Чарівна торбинка", "Відгадай, де я був", "Доручення"); на вживання роду Іменників ("Лото", "Парні картинки", "Три кишеньки", "Плутанина", "Одягни ляльку", "Крамниця іграшок"); на вживання невідмінюваних Іменників ("Подивись і запам'ятай", "У гостях у ляльки". "Що я чув по радіо, "Розмитий лист", "Загадка"), на вживання дієслівних форм ("Малята на прогулянці". "Що ми робимо?", "Що написано в листі?", "Ви хочете - ми хочемо", "Мишко, зроби", "Ведмедик і Буратіно розмовляють по телефону"), на відмінювання іменників, що означають назви малят тварин ("Хто в кого?". Теремок", "Чий будинок", "Розклади по порядку", "Узнай, хто це", "Чия це мама?", "Кого не стало?"), на узгодження числівників з іменниками ("Що змінилося?", "Полічи, скільки?"), на відмінювання іменників, що вживаються тільки в однині або множині ("Кому що потрібно?", "Що ми задумали?"), на вживання прийменників ("Сховай зайчика", "Де ведмедик?", "Що змінилося?"), "а виправлення граматичних та синтаксичних помилок ("Так чи не так", "Виправ Петрушку", "Незнайко в школі", "Хто сказав правильно?", "На уроці рідної мови").
У дітей старшого дошкільного віку вміння правильно вживати граматичні форми слів формують за допомогою дидактичних вправ.
Доцільно запропонувати вправи на відмінювання дієслівних форм (бігати - біжу, їздити - їжджу, носити - ношу, хотіти - хочу - хочемо, просити - прошу - просимо, водити - воджу - водить та ін.):

- Ми бігаємо. Як ти скажеш про себе?
- Я біжу.
- Як ти скажеш про Юрка?
- Юрко біжить.
- Як ти скажеш про них?
- Вони біжать
.
Узгодження числівників і прикметників з іменниками:

- Червоний олівець. Про що можна сказати "червоний"? (Червоний прапор, червоний помідор, червоний м'яч, червоний бант).
- Як сказати про воду? Вода яка?
- Холодна, тепла, прозора, чиста.
- Молоко яке?
- Біле, смачне, тепле, парне, холодне, кисле, солодке.

Утворення порівняльних ступенів прикметників:

- Весною тепло, а влітку., (тепліше).
- Вода холодна, а лід . (холодніший).
- Утворення прикметників з двох слів:
- Довге вухо. Як сказати про це одним словом? (Довговухий).
- Сірі очі Як сказати одним словом? (Сіроокий)

Утворення дієприкметників:

- Розбили тарілку Як про неї можна сказати? (Розбита тарілка).
- Розлили молоко Як можна про нього сказати? (Розлите молоко)

Утворення іменників за допомогою суфіксів:

- Вовченя. Хто в нього мама?
- Вовчиця.
- Зайченя. Хто а нього мама?
- Зайчиха.
- Машина, що ріже овочі. Як про неї можна сказати одним словом? (Овочерізка).

Відмінювання іменників:

- Качка кличе кого? (Каченят).

Відмінювання займенників:

- У мене лялька. Як сказати про Оксану? -У неї лялька.
- Про Юрка?
- У нього лялька.
- Про них обох?
- У них лялька

Вживання часу дієслів:

- Що я (ти, він, вони, ми) роблю?
- Що я (ти, він, вони, ми) робитиму?
- Що я (ти, він, вони, ми) робив?
- Що я (ти, він. вони, ми) зроблю?
- Що було влітку? Що буде взимку?

Утворення споріднених слів:

- Які слова можна утворити від слова "руда"?
- Ручка, рученька, ручище, ручний, рукастий.
Одним з методів формування знань з граматичної будови мови є розповіді, складені вихователем. У них повинні бути слова, в яких діти найчастіше припускаються граматичних помилок (вухо, кашне, піаніно, хіно). Вихователь може дати дітям завдання скласти розповіді з відповідним словом або кількома словами. Для закріплення граматичних форм можна використати малі жанри фольклору та тексти художніх творів, віршів.
Діамокологічна компетенція. Зв'язне мовлення включає два типи - діалогічне та монологічне мовлення. У пропонованій програмі особлива увага звертається на розвиток діалогічного мовлення та етичних заезд спілкування в усіх вікових групах.
Завдання з розвитку діалогічного мовлення;
а) вчити дітей відповідати на запитання та звертатися до інших із запитаннями;
б) підтримувати розмову; продовжувати її відповідно до ситуації спілкування;
е) виявляти ініціативу а розмові з дорослими та дітьми;
г) будувати діалог на запропоновану тему (друга, третя, четверта... репліки діалогу)
Завдання з розвитку монологічного мовлення:
а) вчити дітей зв'язно відповідати на запитання за змістом сюжетної картини та художнього тексту (казка, оповідання, вірш, розповідь);
б) описувати предмети, іграшки, дії, ситуації, картини;
в) розповідати про події з власного досвіду, за змістом сюжетних картин, на теми, запропоновані вихователем та вибрані самостійно (творчі розповіді);
г) переказувати зміст знайомих художніх текстів;
д) оволодіти різними типами висловлювань (розповідей) - описами, розповідями, повідомленнями, міркуваннями, поясненнями.
У молодших групах провідними методами розвитку діалогічного мовлення є розглядання картинок та бесіда за їх змістом, ігри-інсценізації, дидактичні ігри ("Познайомимося з ляльками", "Нова лялька", "У гостях у ведмедика (у ляльки)", "Поговоримо з Оксаною", "У гостях у казки", Три ведмеді"). З другої половини року в середній та в старшій групах вводиться бесіда як спеціальне заняття для діалогічного мовлення. Такі бесіди проводяться на основі знань, здобутих дітьми під час занять з ознайомлення з навколишнім світом за темами, визначеними в програмі.
Для навчання діалогічного мовлення використовують тематичні Ігри, мовленнєві ситуації, побудовані на діалозі. Це можуть бути невеличкі інсценізації: "Знайомство", "Зустріч друзів", "У лікаря", "У крамниці", "Розмова по телефону", "У гостях", "Після перегляду кінофільму", "Сім'я", "У бібліотеці".
Працюючи над розвитком монологічного мовлення, вихователь застосовує такі методи роботи: розповідь за сюжетними дидактичними картинками; переказування художніх творів (оповідань, казок); описування іграшок, предметів, картинок; складання порівняльної описової розповіді за 2-3 предметами, картинками; складання розповіді з власного досвіду; сюжетна розповідь про одну іграшку або про набір іграшок; розповідь про смішний випадок, розповідь за опорними словами; продовження розповіді вихователя; описова творча розповідь (розповідь-етюд, розповідь-мініатюра); розповідь на тему та за планом вихователя; складання казок; складання листів; складання описових загадок
Для розвитку монологічного мовлення широко використовуються ігри з предметами ("Опиши предмет", "Дізнайся, що задумали", "Крамниця"), з картинками ("Пошта, листоноша, радіо", "Опиши картинку", "Цікаві подорожі"), словесні дидактичні ігри ("Подорож уночі (вдень)", "Пори року", "Коли це буває?", "Де ми Були?" та ін.). Розвитку монологічного мовлення сприяє розв'язання мовних логічних задач, що їх пропонують на заняттях у старшому дошкільному віці.
Комунікативна компетенція, (і формування спрямоване на розвиток культури мовленнєвого спілкування, мовленнєвого етикету та етичних норм спілкування.
Кінцевою метою роботи з розвитку мовлення в дошкільному закладі є формування культури спілкування, тому завданнями формування комунікативної компетенції в дітей дошкільного віку є:
а) розвиток комунікативних здібностей дітей відповідно до кожного вікового періоду - емоційне спілкування з дорослими, спілкування з однолітками, ініціативне спілкування із співрозмовником;
б) засвоєння ввічливих форм спілкування, розвиток мовленнєвого етикету;
в) формування культури мовлення;
г) формування культури спілкування.
Мовленнєвий етикет передбачає правила мовленнєвої поведінки в стандартизованих (однотипних) ситуаціях мовленнєвого спілкування (Вітання. Знайомство. Подяка. Вибачення. Прохання. Прощання. Комплімент.). Кожна типова ситуація обслуговується групою формул і виразів мовленнєвого етикету, які діти повинні засвоїти вже в дошкільному віці. Задля цього використовують різноманітні ігри і ситуації: "Незнайко знайомиться з дітьми", "Назви ім'я",. "Зустріч гостей", "Зупинимося, познайомимося", "Поправляй Незнайка", "Чия пара краще?", "Луна", "Довідкове бюрои5 "Ввічливі відгадки", "Чарівний ключ". Ефективними є сюжетно-рольові та театралізовані ігри типу: "Країна Знайомств", "Місто Ввічливості", "Зустріч та прощання" тощо.
Кінцевим результатом комплексної роботи з усіх мовних розділів програм і є формування мовленнєвої компетенції дітей.

Форми
організації навчання дітей рідної мови

Навчання рідної мови відбувається в рамках особистісно - орієнтованого підходу, який ураховує рівень мовного розвитку та мовні здібності, наміри, бажання, індивідуальні особливості кожної дитини і стимулює творчі прояви особистості з орієнтацією на її індивідуальність. За таких умов зникає традиційна "запрограмованість", вихователь "відштовхується" не від програми в плануванні робот, доборі методики навчання, а від індивідуальних можливостей кожної дитини. Шкільна модель прямої передачі дітям знань, умінь і навичок замінюється навчанням дошкільнят самої можливості набуття знань (засобам навчання) та використання їх у практиці мовленнєвого спілкування. Програма залишається орієнтиром базисного рівня мовленнєвого розвитку дитини на кожному віковому етапі. Вихователю надається право вільно використовувати програмний матеріал з розвитку мови в межах однієї програми чи з інших варіантних програм. Скажімо, в молодшій групі є група дітей (5-6 осіб), які правильно вимовляють усі звуки рідної мови, розповідають знайомі казки, зв'язно розповідають про події з власного життя (тобто, діти випереджають базовий рівень розвитку). Вихователь забов'язаний працювати з цією групою дітей за програмою середньої (чи навіть старшою) групи або за іншою тематичною (більш складною) програмою, яка одержала експертну оцінку.
Теоретичними засадами складання програми та методики організації навчання дітей рідної мови виступили наукові дослідження провідних російських (А. Г. Арушанова, А. М. Бородич, Л, В. Ворошніна, В. В. Гербова, Е. П, Коротша, В. І. Логінова, Г. У. Ляміна, А Г, Максаков, Ф. О. Сохін, Є. М. Струніна, А, Г. Тамбовцева, Є, І. Тихеева, Г. О. Тумакова, О. С, Ушакова, В. Й. Ядешко), білоруських (Н. С. Старжинська та ін.) та українських (А. М. Богуш, А. А. Зрожевська, І. І. Науменко, А. П. Іваненко, Г.. І. Ніколайчук, Н. П. Орланова, С. Русова та ін.) учених.
Ураховувалися також результати досліджень з різних проблем розвитку мовлення, виконаних під нашим керівництвом аспірантами Південноукраїнського педагогічного університету ім. К, Д. Ушинського: формування граматичної правильності мовлення (К. І. Крутій), розвиток діалогічного мовлення (Н. і. Луцан, Г, В. Чуйкова) та культури мовленнєвого спілкування (С. К. Хаджирадєва), розвиток зв'язного мовлення (Т. Побєрежнікова, Л. І. Фесенко), словникової роботи (І. О. Луценко, Н. і. Луцан, ІМ, Непомняща, В. А. Ляпунова), звукової культури та виразності мовлення (О. П. Аматьєва, О.Трифонова).
Провідною формою навчання дітей рідної мови та розвитку мовлення є заняття (ігри-заняття) різних типів: індивідуальні, на яких об'єднують 1-4 дітей одного рівня мовленнєвого розвитку; індивідуально-групові (4-8 дітей) та групові (до 15 дітей). Якщо в групі за списком 25 і більше дітей, їх поділяють на 2 чи кілька підгруп.
Навчання дітей рідної мови, мовленнєвого спілкування та розвиток мовлення відбувається на комплексних та тематичних мовленнєвих заняттях, на яких присутні до 15 дітей. Це групові заняття, які в усіх вікових групах плануються один раз на тиждень.
Комплексні заняття проводять один раз на тиждень перші три тижні кожного місяця. Тематичне заняття проводиться на четвертому тижні кожного місяця відповідно до трьох розділів: "Словникова робота", "Виховання звукової культури мовлення" та "Формування граматичної правильності мовлення" - в молодших, середній та старшій групах, а в підготовчій до школи групі - з розділу "Зв'язне мовлення9'.
Комплексне заняття з розвитку мовлення складається з трьох цілком самостійних частин: зв'язне мовлення (плануються на кожному комплексному занятті), словник (або граматика), звукова культура мовлення (або словник). Ураховуючи рівень підготовки дітей, вихователь може сам визначити, яку частину заняття (зв'язне мовлення, словник чи граматика) ставити першою. В окремих випадках доцільно починати заняття з робота над словником чи граматикою, а потім переходити до розділу зв'язного мовлення. Розділ звукової культури переважно є третьою частиною заняття.
Розглянемо на прикладі планування занять з розвитку мовлення протягом одного місяця, кварталу. Програмний зміст комплексних занять з розвитку мовлення складається з трьох розділів відповідно до структури заняття. У разі потреби визначаються виховні завдання. У плані можна записувати скорочено: словник, граматика, зв'язне мовлення, звукова культура.
Час, відведений на заняття, рівномірно розподіляється між трьома частинами комплексного заняття.
Тематичне заняття присвячене лише мовному розвитку. На такому занятті насамперед закріпляють матеріал, який діти вивчали протягом комплексних занять, а вже потім пропонують нові мовні форми та явища.
На заняттях з розвитку мовлення активність дітей виявляється в розумовій діяльності. Протягом заняття вони слухають, відповідають на запитання, розповідають, думають, порівнюють, встановлюють причинні зв'язки і залежності, узагальнюють, роблять висновки. Діти мають справу тільки зі словом, яке іноді супроводжується наочністю. Рухова активність дитини на цих заняттях обмежена. Усе це призводить до розумового напруження, швидко) стомлюваності дитини, потребує від неї певних вольових зусиль. Ось чому заняття з розвитку мовлення, особливо ті, на яких переважають словесні методи навчання, проводять зранку, коли діти ще не стомлені. До того ж, мовленнєві заняття слід проводити цікаво, в захоплюючій ігровій формі на добре знаному дітям матеріалі.



Вимоги до організації та проведення мовленнєвих
(комплексних та тематичних) занять

1. На кожному комплексному занятті одночасно (в комплексі) вирішуються три різні мовленнєві завдання.
2. Заняття з розвитку мовлення мають лише мовленнєву спрямованість. Усі мовленнєві заняття проводять лише на добре знаному дітям Ілюстративному матеріалі. (Звідси наступна вимога).
3. Взаємозв'язок із заняттями з Інших розділів програми, тобто ознайомлення з довкіллям, природою та художньою літературою. Скажімо,в понеділок на занятті з ознайомлення з довкіллям діти знайомилися з новою картиною "В крамниці іграшок" з докладною бесідою за її змістом (чи на занятті з природи проводилася бесіда за картиною "Кішка з кошенятами"), картина залишається в групі на день-два, а вже потім на мовленнєвому занятті діти складають розповіді за цією картиною. Діти пригадують назву картини і розповідають її зміст за прикладом (чи планом) вихователя. Попередня бесіда за цією картиною вже не проводиться на мовленнєвому занятті.
Художній твір для переказування (оповідання, казка) має бути добре відомий дітям (з попередньої групи або ж його читали на заняттях з художньої літератури, ознайомлення з довкіллям чи природою з докладною відтворювальною бесідою). Вихователь лише нагадує дітям зміст твору (читає один раз) і пропонує переказати. Заняття з природи та ознайомлення з довкіллям є сенсорною (чуттєвою) основою для розв'язання мовленнєвих завдань: збагачення та уточнення словника; інформативною основою для складання розповідей.
4. Максимальна мовленнєва активність дітей: чим більше говорити на занятті, тим воно ефективніше. У зв'язку з цим не рекомендується на мовленнєвих заняттях використовувати технічні засоби навчання (вони відволікають увагу дітей і стримують мовленнєву активність), репродукції художніх картин, завантажувати дітей новою інформацією (нові картини, іграшки, тексти тощо). Слід пам'ятати, що наявність наочності призводить до гальмування мовленнєвої активності (3 Істоміна, Г. М Леушина)
5. Максимальне використання ігрових прийомів навчання. Серед них дидактичні, народні, рухливі ігри з текстами та діалогом, ігрові вправи, сюрпризи, забавки, ігрові життєві ситуації спілкування, в яких дитина виступає з ропі активного мовця. Це швидше "заняття - ігра" та "ігри - заняття".
6. Невимушеність та розкутість дітей на занятті. Діти можуть сидіти за столами або на стільчиках півколом, навпроти один одного, вільно спілкуватися з педагогом, дітьми, іграшками.
Крім групових занять, вихователь протягом тижня, місяця планує і проводить індивідуальні заняття та індивідуально-групові, вони мають переважно тематичний характер: словникова робота, граматика, виховання звукової культури мовлення, навчання розповідання. На таких заняттях переважають ігрові методи навчання.
Іншою формою навчання дітей рідної мови та розвитку мовлення е індивідуальна робота в повсякденному житті, протягом дня.
Мета індивідуальної роботи - закріплення мовленнєвих умінь та навичок, яких діти набули на заняттях. Скажімо, закріплення вимови певного звука, показ артикуляції звука, постановка його з допомогою шпателя, дзеркала. Закріплення вимови в чистомовці, скоромовці тощо. Індивідуальна робота з однією і тією самою дитиною проводиться 3-4 рази на тиждень, аж поки не зникне мовна вада.
Кожний вихователь виявляє творчість у плануванні і проведенні різних типів мовленнєвих занять, вдалому їх комбінуванні.
Далі наводимо програму з розвитку мовлення та мовленнєвого спілкування в повному обсязі для кожної вікової групи та вікові базисні характеристики розвитку рідного мовлення дітей.
Під базисними характеристиками слід розуміти рівень розвитку певних психічних процесів (мислення, мовлення, пам'ять, уява, сприймання, відчуття, почуття, воля тощо). Це якісні новоутворення психічного розвитку особистості а певний віковий період. Це життєво необхідні для кожного періоду розвитку мінімальні та достатні знання, вміння, навички, якості та властивості психіки і фізичного розвитку дитини. Базисні характеристики водночас є орієнтовними показниками розвитку дитини на кожному етапі дитинства.
Для вихователя базисні характеристики є показником обов'язкового мінімального рівня розвитку і засвоєння знань, умінь і навичок з кожного виду діяльності.
Якщо дитина досягла базисного рівня розвитку раніше, ніж закінчується віковий період (у межах однієї вікової групи), вихователь може працювати з цією дитиною (чи групою дітей) за ускладненою програмою (авторською, тематичною чи за програмою наступної групи). Базисні характеристики дозволяють працювати творчо, здійснювати індивідуальний та диференційований підхід до кожної дитини.


МОВЛЕННЄВА ДІЯЛЬНІСТЬ,
МОВЛЕННЄВЕ СПІЛКУВАННЯ,
РОЗВИТОК МОВЛЕННЯ РІДНОЮ МОВАЮ

ПРОГРАМА ТА БАЗИСНІ ХАРАКТЕРИСТИКИ
МОВЛЕННЄВОГО РОЗВИТКУ

Перший рік життя
Базисна характеристика мовленнєвого розвитку дітей (розвитку голосових реакцій)

Перше півріччя (1-6 місяців)

Перший місяць - перша посмішка у відповідь на розмову дорослого.
Два місяці - прислуховується до голосу чи предмета, який звучить; рухи загальмовуються, посміхається у відповідь на розмову. З'являються перші звукові комплекси - гукання (агу-гу-гу).
Три місяці - зосереджує свій погляд на обличчі дорослого, який розмовляє з дитиною, тримаючи її вертикально на руках. З'являється зорове зосередження на предметах. У відповідь на звертання дорослого виявляє радість ("комплекс пожвавлення"), гукає; з'являється гуління, звукосполучення, в яких переважають приголосні звуки: "тіль-тіль, тілья; фрру, фррі, кх-кх-кіх’’. Ініціатива спілкування належить дитині.
Чотири місяці - спілкування між дитиною і дорослим на основі голосових реакцій, мовних звуків. Промовляє голосно звуки, голосно сміється у відповідь на звертання, гукає, гулить; з'являється співуче гулення - трелі ('а-а-а-а, о-о-о-о", 'ау-ау-ау-ау", "еі-еі-еі, "аль-ле-е-ли, аги-гі). Звуки промовляються під контролем слуху, дитина прислуховується до своїх голосових проявів.
П'ятий місяць - рухи та мовні звуки (гуління) дитина використовує як засіб спілкування з дорослими та іншими дітьми, заграє з дорослими (ініціативне спілкування), закликає дорослого підійти, розрізняє тон. з яким до неї звертаються.
Шість місяців - дитина розуміє ситуацію спілкування (годування, купання, міміку, жести). Промовляє окремі склади, з'являється лепетання (белькотання): "ба-ба-ба, ма-ма-ма, та-та-та, па-па-па" (переважно з губних приголосних та голосних).

Друге півріччя (7-12 місяців)

Сім місяців - промовляє склади, довго лепече (період активного лепету). На запитання дорослого "Де?" шукає поглядом і знаходить предмет, який має постійне місце.
Вісім місяців - з'являється звуконаслідування: голосно повторює за дорослим склади, наслідує їх. Виконує на прохання дорослих різні рухи: "ладусі-ладки", "до побачення", 'дай ручку". Шукає і знаходить очима предмети й осіб, яких називають, подовгу займається іграшками, роздивляється їх.
Дев'ять місяців - повторює за дорослим склади, які були в лепеті дитини. Знає своє ім'я, повертається на оклик, відповідає на загравання "дожену-дожену", грає "в схованки" з дорослими. На запитання "Де?" знаходить кілька знайомих предметів, незалежно від їхнього місця знаходження.
Десять місяців - наслідує дорослих, сама повторює за ними різні звуки і склади. На прохання дорослого дитина знаходить і називає іграшку ("дай лялю", 'дай кицю"). Знає на ім'я кількох дорослих і дітей.
Одинадцять місяців - вживає перші слова-означення (мама, тато, ба-ба, дай, гав-гав, няв-няв, ту-ту, кис-кис). Окремі слова набувають узагальненого значення, на запитання дорослого "Де собачка?" знаходить різних собачок-гумову, м'яку, на картинці. На прохання дорослого виконує різні дії: гойдає ляпьку, собачку, подає іграшки.
Дванадцять місяців - легко наслідує нові склади та слова. Добре розуміє мовлення дорослих і дітей. В активному словнику дитини нараховується І0- 15 слів.

Другчй рік життя

Базисна характеристика мовленнєвого розвитку дітей

Перше півріччя (1 рік- 1 рік 6 місяців)

Швидкими темпами збільшується пасивний словник, кількість слів, які розуміє дитина. Легко встановлює зв'язок між предметами, діями та їхніми словесними позначеннями; узагальнює предмети за суттєвими ознаками. Мова дорослого стає інструкцією до дії, дитина виконує за словом дорослого прості дії з предметами ("закрий", "відкрий", "поклади") до 1 року 3 місяців, а потім і більш складні ("Візьми ложку і сядь за стіл", "Візьми серветку і витри рот").
Легко наслідує звукосполучення, які чує від інших. Характерними для дитини є ігри-монологи (наслідування мовлення дорослих у формі лепету). Повторює за дорослим закінчення слів і легкі слова.
Запас слів близько 30-40. Слова набувають узагальнюючого характеру (словом "кішка" позначають будь-яку кішку - живу, іграшкову, гумову, м'яку, велику, маленьку, чорну, руду, на картинці). У словнику багато полегшуючих слів (ляля, коко, гам-гам, бі-бі, тік-так), переважають іменники та дієслова. Звертається із запитаннями "Що це?" , "Де?''.
Вживає слова-речення. В кінці періоду (до 1 року 5-6 місяців) з'являються двослівні речення. Продовжує багато лепетати, емоційно спілкуючись з дорослими в процесі своєї діяльності. Слова доповнюються мімікою, жестами, рухами. Звертається до дорослих з проханням, скаргою, показує жестами, мімікою, іноді додає знайомі слова.


Друге півріччя (1 рік 6 місяців - 2 раки)

Виявляє підвищений інтерес до розмови дорослих, втручається у виконання деяких дій, що випливають з розмови, яка безпосередньо не звернена до дитини. Розуміє смисл речень, висловлювань про події та явища, які часто повторюються в особистому досвіді дитини. Розуміє запитання "Що?", "Хто?". "Де?". Легко повторює слова та фрази, які промовляють дорослі.
Запас активного словника швидко зростає: в 1 рік 8 місяців -100 слів, 1 рік 9 місяців - 175 слів, 1 рік 10 місяців - 225 слів, 2 роки -300 слів. Полегшуючі слова замінюються правильними (кис-кис - киця; гав-гав - собака). З'являються прикметники, займенники. Узагальнює продмети за суттєвими ознаками.
Активізується мовленнєва діяльність, дитина багато розмовляє в мовленні з'являються двох-трьохслівні речення, а на кінець року -чотирислівні і навіть більше. Засвоює перші граматичні форми (словозміна слів у реченні, їх узгодження).
Мовлення стає засобом спілкування з дорослими; відповідає на запитання, звертається до дорослих із запитанням "Що це?". Прохання, бажанню передаються словами, набирають мовної форми. Мовлення емоційно виразне.


Перша молодша група (третій рік життя)

Звукова культура мовлення. Вчити дітей чітко вимовляти голосні(а, у, о, е, и, і) та приголосні звуки (б, п, м, н, т, д, к, с, з), як тверді, так і м'які (т-ть, з-зь б-бь): лампа, лялька, суп, сік, бачити, бігати, тато, тьотя; вибуховий звук ’’г’’ у словах "гуля, гава, дзига, гудзик"; чітко вимовляти кожний склад у двох- та трьохскладових словах; мо-ло-ко, ма-ши-на, ма-ли-на, со-ба-ка, ко-па-ти, хо-ди-ти. Стежити за роздільною вимовою звукосполучень типу " м'я, в'я, п'ю: м'яч, п'ю, п’є, 6'є, м'ясо". Вправляти дітей у вимові шиплячих звуків та звуків "ц, р".
Розвивати фонематичний слух, диференціювати на слух слова, які різняться одним чи двома звуками: хоси-кози, дуб- зуб, пити-мити-лити, нігті-кігті.
Вчити промовляти слова в різному темпі (швидко, повільно) з різною силою голосу (тихо, тихіше, голосно, голосніше) чітко, не ковтати склади і закінчення.
Вправляти в звуконаслідуванні і римуванні (мовні ігри): баня-ваня-неня, мамя, таня, мак-так-сяк-кряк-звяк; нік-сік-рік; день-дон-ділінь- дом-бом-бом-білім-6oм.
Розвивати мовне дихання та виразність мовлення.

Словникова робота

Розвивати здатність дітей розуміти мовлення дорослих, звернене до інших дітей (до всіх дітей), контекстне мовлення (оповідання, казки, розповіді), розуміти і впізнавати дії і сюжети за картинками, показами, театральними виставами.
Збагачувати словник дітей різними частинами мови: іменниками, що означають назви предметів побуту (стіл, стілець, ліжко, віник, лопатка), посуд (миска, ложка, тарілка, ніж, склянка, чашка), продукти харчування (молоко, сік, каша, суп, борщ, картопля, хліб, булка, млинці, яйця), фрукти (яблуко, груша, слива, полуниці, апльсин, лимон, мандарин), рослини (квіти, дерова, куші трава), домашніх (кішка, собака) та свійських (корова, коза, кінь, свиня, курка, півень, качка, гуска) тварин і птахів, їхніх дитинчат (цуценя, котеня, порося, курча, теля); дієсловами, що означають дії дитини з предметами (вмиватися, їсти, лягати, вставати, витирати, намилити, розчісуватися, одягатися, роздягатися, дивитися); прикметниками; які означають ознаки, якості та властивості предметів (великий, маленький, таплий, холодний, червоний, зелений, білий, жовтий, чорний, синій, кислий, м’який, солодкий, твердий, довгий, короткий, круглий); прислівниками (сьогодні, вчора, завтра, низько, високо, близько, далеко, гарно, погано); числівниками (один, багато, мало); займенниками (я, ми, він, вони, ти, інші, мое, твоє, ви); частками (так, ні).
Ввести в активний словник дітей слова ввічливості (добрий день, добрий ранок, до побачення, дякую, вибач, будь ласка) та узагальнюючі слова (іграшки, посуд, одяг, їжа, тварини).

Граматична правильність мовлення

Вправляти дітей у правильному вживанні відмінків іменників однини в родовому відмінку жіночого роду (iграшки, мами, бабусі, дівчинки, ляльки), чоловічого та середнього роду (тата, хліба, бублики, яблука, пальта); давальному відмінку іменників жіночого роду (бабусі, кішці, собаці, лисичці), чоловічого раду (дідусеві, татові); орудному відмінку жіночого роду з прийменником (з дівчинкою, з лялькою, я бабусею), чоловічого та середнього роду (з дідусем, під ліжком, під столом); місцевий відмінок з прийменниками "на", "у" жіночого роду (на руці, на голові, на губі), чоловічого та середнього роду (на язиці, на собаці, на татові, на дідусеві, на ліжку, у лісі, у кошику).
Правильно вживати рід та число іменників, узгоджувати слова в роді та числі в реченні (моя мама, мій брат, моє намисто, мої іграшки), утворювати множину іменників: іграшка - іграшки, стіл - столи, м'яч -м'ячі, кіт - коти; правильно вживати кличну форму іменників (Іро, Надю, Олю, Сергійку, бабусю).
13PAGE15Вживати слова з суфіксами "-ик, -ичк" (цуцик, котик, вовчик); "-оньк, -еньк" (рученьки, ніженьки,голівонька), з суфіксом "ищ" (вовчище, ручище, ведмедище). Вживати дієслова в теперішньому (ходжу, сплю, сиджу, їм), минулому (ходила, спали, сиділи, поїли), майбутньому часі (ходитиму, лягатиму, їстиму, сидітиму), в наказовому способі (дай, біжи, прочитайте, розкажіть).
Узгоджувати прикметники з іменниками в роді та числі (синя кулька, синій шарф, червоне яблуко, червоні маки). Вчити будувати прості поширені речення з однорідними членами, складносурядні та складнопідрядні речення зі сполучниками "і, якщо, тому що, копи, щоб, де, який"; з питальною, розповідною та окличною інтонацією.



Розмовне мовлення
Привчати дітей брати участь у невимушеній розмові, бесіді, відповідати на запитання, підтримувати розмову, звертатися із запитаннями ("Де ти була? Що робила? Що це? Яка іграшка тобі подобається?"), відповідати на запитання за змістом картини, казки, невеличкого оповідання фразами, реченнями (3-8 слів). Залучати дітей до спільної розповіді за сюжетною картиною, за ігровою ситуацією, до спільного розповідання казки ("Дід та баба").


Базисна характеристика розвитку мовлення дітей

Перша половина року (2 роки - 2 роки 6 місяців)

Розуміє з'вязие мовлення дорослих, смисловий зміст утішок, забавлянок, віршів, інсценівок, казок, оповідань у супроводі наочності. Розуміє майбутній і минулий час дієслів, якщо вони безпосередньо були в діяльності дитини. Слово дорослого стає регулятором поведінки дитини, дитина діє за словесною інструкцією дорослих, виконує словесні доручення. Розуміє запитання дорослого, відповідає на його запитання окремими словами, діями, жестами. Звертається до дорослих з простими запитаннями "Що це?", "Як?", "Де?", "Чому?", "Коли?".
Легко повторює за дорослими слова, фрази, в ігровій формі добирає рими (виконує разом з дорослим ігрові вправи на римування). Чітко промовляє голосні, більшість приголосних. Ще спостерігається пом'якшена вимова окремих приголосних звуків, шиплячих, свистячих, заміна чи пропуск звука "р".
Словник продовжує зростати, в активному словнику нараховується до 500-600 слів. Знає забавлянки, утішки, коротенькі віршики. В мовленні переважають іменники і дієслова, з'являються поширені прості (до 7-8 слів) речення, а також складні речення зі сполучниками, хоча ще не завжди правильні (аграматичні).
Мовлення стає основним засобом спілкування не лише з дорослими, а й з дітьми. Багато й довго розмовляє, легко підтримує розмову, виявляє ініціативу спілкування. У звичних життєвих ситуаціях визначає наперед словами свої бажання та дії.


Друге півріччя (2 роки 6 місяців - 3 роки)

Розуміє смисл мовлення дорослих про події та явища, яких не було в безпосередньому досвіді дитини, але окремі їхні елементи раніше вже сприймались дитиною. Розуміє зміст художніх текстів, розповідей без супроводу наочності. Легко запам'ятовує забавлянки, вірші. Знає напам'ять 4-5 забавлянок, віршів, пісень.
Вимовляє правильно, чітко всі голосні та приголосні звуки, крім шиплячих (ж, ч, ш, щ) та звука "р". Зникає загальна пом'якшеність мовлення. Мовлення емоційно виразне.
У словнику дитини є всі частини мови, окрім прислівників і дієприслівників. Словник складають 1000-1300 слів. Уживає запитання "Для чого?", "Навіщо?", "Чому?"', "Кому?".
Розмовляє реченнями, простими, поширеними, складносурядними та складнопідрядними із сполучниками та сполучними словами, хоча часом вони ще аграматичні.
Правильна вживає більшість відмінкових закінчень. У мовленні трапляються граматичні помилки, спостерігаються яскраво виражені випадки словотворення. Панівною формою з спілкуванні є діалогічне мовлення: між дитиною і дорослим, між дитиною та іншими дітьми. Переважає ситуативне мовлення: дитина розповідає про бачене, пережите, діяльність фразами, реченнями, які перемежовуються словами "там, тут, ось, цей" або ж показами, діями, жестами. За допомогою запитань дорослого відтворює зміст казки, оповідання, розповіді, сюжетної картинки (спільна розповідь).

Друга мелодша група
(четвертий рік життя)

Словникова робота

Збагачувати словник дітей новими словами відповідно до тем: "Дитячий садок’’, ’’Ігри", Іграшки", "Сім'я", "Побутові предмети", "Одяг", "Взуття", "Меблі", Тварини", "Птахи", "Рослини", "Овочі та фрукти", "Продукти харчування", Транспорт", "Пори року", "Явища природи", "Свята", Вводити а активний словник дитини нові узагальнюючі поняття (птахи, рослини, їжа, овочі, фруки, транспорт, стята, сім'я, меблі).
Продовжувати збагачувати словник дітей іменниками, словами, які позначають близьке оточення дитини (група, спальня, вмивальна кімната, рушиник, душ, ліжко, постіль, акваріум, ділянка, квітник тощо), віддалене (дикі тварини - заєць, вовк, ведмідь, слон, верблюд, жираф, крокодил і т. п)., далеке (гори, море, ліс, озеро, місmo (село), метро і т. п)., словами, що позначають абстрактні поняття (сміливість, увічливість, 6іг, радість, сум, гнів, чистота, порядок), словами з характеристичним значенням, як-то: вереда, пустун, баягуз, забіяка, недбайло.
Вчити правильно користуватися словами, що позначають частини тіла людей і тварин: руки, ноги - лапи, обличчя - морда, волосся -шерсть, нігті - кігті, шкіра шкура.
Збагачувати словник дітей прикметниками: присвійними (бабусин, матусин, вовчий, овечий, татів, дідусів, лисиччин), які означають фізичні якості людини та інших істот (худий, здоровий, хворий, стрункий), психічні властивості, особливості характеру (лаеідний, сумний, сердитий, добрий, тихий, розумний); відносними (кам'яний, дерев'яний, глиняний, паперовий) та відносно-якісними прикметниками (вишневий, полуничний, буряковий, м'ясний, овочевий, фруктовий), прикметниками вищого ступеня порівняння (молодший, тихіший, глибший, дужчий, дорожчий, більший, менший, кращий, ліпший), найвищого ступеня з префіксом "най-" (найдорожчий, найкращий, найбільший).
Збагачувати словник дітей дієсловами, вчити розрізняти значення дієслів з префіксами "за-, при-" (закрити - прикрити, зашити - пришити, зачинити - причинити, забігти - прибігти); правильно вживати дієслова в словосполученнях: закрити рот (книгу) - заплющити очі -зачинити кватирку (двері); кивати еоловою - махати руками - вертіти хвостом; надягти пальто (шапку, сукню) - запнути хустку; насипати борщу, каші-налити молока (чаю, узвару).
Поповнювати словник дієприкметниками (битий, дертий, квітучий, змарнілий, спілий), дієприслівниками (стоячи, сидячи, підстрибуючи), прислівниками (зверху, знизу, міцно, вдало, розумно, дуже, звичайно, направо, наліво).
Продовжувати розширювати словник дітей синонімами (словами, близькими за значеннями): бажати - хотіти, тримати - держати, іграш ка - цяцька - забавка; гарний - красивий - чарівний - чудовий -гожий - хороший - вродливий; дякую - спасибі; антонімами (словами з протилежним значенням): світлий - темний, там - тут, вгорі - внизу.
Образне мовлення. Збагачувати словник дітей образними поетично-художніми виразами (лисичка-сестричка, зайчик-побігайчик, мишка-шкряботушка, місяцю ясний, червоне сонечко), порівняннями (немов берізка, як скло, неначе червоне сонечко, як у віночку, немов білий сніг); фразеологізмами (про вовка промоека; не все коту масниця; як мед, так і ложкою; губи квасити, губи прикусити, губи копилити, губи розпустити, за вуха витягувати), приказками, прислів'ями (Добре роби, добре й буде. Аби день до вечора. Хочеш кти калачі - не сиди на печі. У страху очі великі. Ні живий, ні мертвий. Правди не сховаєш. Крутиться, як дзига); звуконаслідувальними словами (кахи-кахи, тьох-тьох, трісь-трісь, еуп-еуп, смик, лусь), вигуками (ой, ох, ех, ух, гей).
Мовленнєвий етикет. Увести в активний словник дитини форми вітання та прощавання (добрий ранок, добрий день, добрий вечір, здрастуйте, доброго здоров'я, до побачення), форму ввічливого прохання (будь ласка, будьте ласкаві), подяки (дякую, спасибі), вибачення (пробачте, вибачте, пробач, вибач), форму ввічливого звертання "Ви" до дорослих (Вам, Вас, з Вами і т. п.). Засвоїти форми звертання до дорослих: називати на ім'я та по батькові, вітатися та прощатися з вихователем, співробітниками дитячого садка та іншими дорослими, дякувати за допомогу, виявлену увагу, не втручатися в розмову дорослих.
Засвоїти форми звертання до дітей: називати дитину на ім'я, лагідно (Іванку, Панасику, Оксанко), розмовляти спокійно, лагідним і привітним тоном, не втручатися в розмову інших дітей.


Звукова культура мовлення

Ознайомити дітей з судовою мовного апарату: губи, зуби, язик, піднебіння. Вправлянням розвивати м'язи мовного апарату ("пісенька язика", "хатинка яличка", "'ігри-забавки язичка"). Домогтися правильної артикуляції та вимови всіх голосних та йотованих звуків (я, ю, є, ї), роздільної вимови звукосполучень з йотованими звуками (під'їхати, з’їсти, м'яч, ім'я, м'який, в'язати); чіткої вимови звуків "а, о, у, і як в наголошеній, так і ненаголошеній позиціях.
Стежити за твердою вимовою в кінці слова губних приголосних (б, п, в, м, ф): дуб, суп, степ, зуб, сом, кров; дзвінкою вимовою дзвінких приголосних у кінці та а середині слова: (дуб, зуб, гриб, казка, дудка, трубка) за винятком: ні(х)ті, кі(х)ті, ле(х}ко, во(х)кий, злитою вимовою африкатів "дж, дз" (джміль, дзига, джерело, ходжу, дзьоб, дзеркало); м'якою вимовою губного приголосного (в) у словах: свято, цвях, дзвякнути; твердою вимовою звука (р) в ганці слова (звір, лікар) та м'якою вимовою на початку складу перед "а, у, о" (рясний, говорю, вірю, лікарю).
Домогтися правильної (твердої) вимови шиплячих звукіа (піч, ніж, човен), вибухового звука (г) а словах "дзига, гелготати, ледзь, ганок, грати"; звуків "ц", "ць" (палець, ранець, цап, заєць, палац, плац).
Стежити за правильною вимовою звукосполучень: (з'ц'), (с'ц') (з'с') -у книжці - у кни(з'ц')і, на подушці - на побуш(с'ц')і; подовжених приголосних (ц'ц'). (с'с') - сміється - смієть(ц'ц')я, у річці - у річ(ц'ц')і; прийменника "з" як (с) перед словами, які починаються на глухі приголосні: (с) кишені, (с) паперу.
Розвивати фонематичний слух, розрізняти на слух близькі за значеннями слова (миска - низка, мити - бити - вити - віти - квіти тощо), мовне дихання (довжина видиху дорівнює фразі в 2-3 слова), інтонаційну виразність мовлення (темп, силу голосу, наголоси, інтонаційне забарвлення мовлення).
Ознайомити дітей з поняттями "олово", "звук" у ігрових, вправах. Вчити знаходити знайомий звуку слові, інтонаційно його виділяти.


Граматична правильність мовлення

Продовжувати вправляти дітей у вживанні закінчень непрямих відмінків та узгодженості слів у реченні в роді, числі та відмінку. Звернути увагу на закінчення іменників однини в орудному відмінку (малювати олівцем, їсти ложкою, їхати автобусом, бути лікарем), з прийменниками (з мамою, з татом, з товаришем, звернутися із запитанням, під водою, під небом); у місцевому відмінку з прийменниками "на, в (у)" (у дитячому садку, у шафі, у столі, у полі, в руці); в родовому відмінку однини іменників четвертої відміни, в яких при відмінюванні з'являються суфікси "єн-, -ат-, -ят-" (ім'я - імені, курча - курчата, те- ля - теляти), іменників середнього та чоловічого родів, які при відмінюванні змінюють форму слова (стіл - стола, день - дня); іменників множини, які означають назви тварин, птахів та їх дитинчат в родовому відмінку (качат, телят, курчат, кошенят, свиней, гусей, мишей, лисиць, кіз, волків, котів, собак).
Закріплювати кличну форму іменників (діду, коте, коню, земле, Павле, Петю, Петрику).
Звернути увагу на відмінкові закінчення слова "пальто" (пальта, в пальті, на пальті, пальтові, пальтом) та невідмінювані іменники (піаніно, радіо, метро).
Вчити використовувати дієслова типу: сідати - сісти, класти - покласти - кладу, допомагати - допомогти; одягати - надягати - одягти, брати - взяти; форми дієслів, які зазнають морфологічних змін у корені (брати - беру - береш - беруть; прати - перу - перуть - перемо; гнати - жену; їду - їдем - їдемо; бити - б'ю - б'ємо; лити - ллю - ллєш).
Вчити утворювати нові дієслівні форми за допомогою префксів "на-, за-, з- (с-)" (казати - наказати - сказати; в'язати - зав'язати -зв'язати - нав'язати; робити - зробити - заробити ~ наробити) та суфікса "-ся" (мити - митися, вітати - вітатися, возити - возитися, нести - нестися). Вживати складну форму майбутнього часу (буду співати, будемо грати, будуть їсти).
Утворювати стулені порівняння прикметників (білий - біліший, високий - вищий, низький - нижчий), присвійні прикметники від іменників (дерево - дерев'яний, вишня - вишневий, мама - мамин, бузок - бузковий, соловейко - соловейків).
Відмінювати займенникові форми (я, мені, мене, мною; ти, тобі, тебе, тобою; він, йому, його; вона, її, їй, неї, на ній; ми, нас, нам, них, нами).
Правильно вживати в реченні прийменники "за, від, до" (за столом, за шафою, від села, до столу, від стола, від болю, до роботи).
Вчити узгоджувати в реченні слова: один, багато, мало (один день, одне яйце, одна рука; мало яблук, багато іграшок).
Вчити відмінювати заперечні займенники: ніхто, нікого, нікому, ніким, ні до кого, ні з ким, ні на кому, ніякого, ні з якого.
Вчити дітей будувати речення різного типу, а) прості поширені з од норідними членами речення зі сполучниками "ні, і" (Я маю різні іграшки: і пяпьку, і машину, і дзигу, і м'яч. У мене немає ні санчат, ні ковзанів, ні лиж), з прямою мовою (Я запитую тебе: "Чи скоро ти закінчиш будувати?"), складносурядні зі сполучниками "а, і, але, та" (Взимку холодно, а влітку тепло. Я люблю зиму, але весна мені більше до вподоби. Я люблю кататися з гори, та, шкода, у мене немає санчат), складнопідрядні із сполучниками "як, ніби, після того як, для того щоб".
Прищеплювати навички самокорекції. елементи само- та взаємоконтролю мовлення, розвивати чуття мови, чуття граматичних помилок.

Зв'язне мовлення

Діалогічне та розмовне мовлення. Продовжувати розвивати діалогічне та розмовне мовлення. Вчити вступати в невимушену розмову з дорослими на запропоновані теми: "Знайомство", "Сім'я", "Ігри та іграшки", "Мої друзі", "У дитячому садку". Вміти добирати першу репліку
(фразу) діалогу (вітання, подяка, вибачення, запитання, прохання, наказ, повідомлення) та своєчасно відповідати, вставляти потрібну репліку (слово, фразу: так, ні, не знаю, отож), підтримувати запропоновану розмову, діалог. Адекватно відповідати на запитання дорослого та звертатися із запитаннями до дорослих.
Вчити дітей спілкуватися один з одним, звертатися до партнера, вислуховувати співрозмовника, відповідати на запитання інших дітей. Вміти вести невимушену розмову в колі двох-трьох дітей. Під час розмови, спілкування дивитися в очі, стояти (чи сидіти) спокійно, розмовляти з посмішкою на обличчі, не відволікатися, уникати сторонніх жестів (руками, ногами, головою), дотримуватися відповідного тону, інтонації.
Монологічне мовлення. Викликати в дітей інтерес до різних типів монологічного мовлення: опису, повідомлення, розповідання. Готувати дітей до самостійної оповіді. Відповідати на запитання вихователя дво-ма-трьома реченнями за змістом сюжетних картин, за текстами знайомих оповідань, казок, в процесі розглядання предметів, іграшок.
Закріплювати вміння складати спільні з вихователем коротенькі описові та сюжетні розповіді домовлянням, повторенням та самостійно складеними реченнями: про іграшки, картини, сюжети, власний досвід.
Залучати дітей до переказування змісту добре знайомих літературних творів за допомогою навідних запитань, підказування фраз.
Формувати в дітей уявлення про елементарну структуру висловлювань:
а) описових - назва предмета, його ознаки, якості, властивості, призначення,
б) сюжетних - початок, середина, кінцівка розповіді.
Створювати ситуації, які б вимагали від дитини коротенького пояснення (про виконання дії, будову іграшки, майбутні ігри) для розвитку пояснювального мовлення.

Базисна характеристика
мовленнєвої о розвитку та спілкування дітей

До кінця четвертого року життя у дітей зникає загальна пом'якшеність мовлення, зменшується кількість перестановок та пропусків звуків і складів у багатоскладових словах (поодинокі випадки), зникає уподібнення звуків та складів. Чітко і правильно вимовляють голосні та приголосні звуки (крім "р"). Оволодівають правильною вимовою шиплячих звуків (ш, ж, ч). Темп мовлення швидкий. Мовне дихання переважно верхньогрудне: часте, поверхове, неглибоке (складається враження, що дитина під час розмови наче захлинається, їй не вистачає повітря). Фонематичний слух добре розвинений, дитина диференціюе як далекі, так і близькі фонеми в словах. Оволодіває розповідною, питальною та окличною інтонацією. Мовлення недостатньо виразне - малоемоційне, нечітка дикція, занадто голосне або, навпаки, тихе, швидкий чи уповільнений темп. Переважають номінативна та експресивна (виражальна) функції мовлення. Багато використовує невербальних засобів спілкування (покази, рухи, дії, міміка, жести) Мовлення в повсякденному спілкуванні переважно ситуативне (залежить від ситуації, що призводить до пропусків окремих членів речення) Форма спілкування – діалог. Дитина володіє навичками розмовного мовлення, підтримує розмову, висловлює бажання, прохання, думки простими поширеними та складними реченнями. Звертається із запитаннями до дорослих та дітей, відповідає на запитання. Оволодіває найбільш уживаними формами словесної ввічливості: вітається, прощається, просить вибачення.
У словнику налічується до 1800-2000 слів, переважають іменники (до 50%). дієслова (до 30%) Ще багато слів "універсалізмів" (Гарний -це красивий, добрий, чарівний, чемний тощо), переважають вказівні займенники "ось, тут, цей". Характерна неточність у вживанні абстрактних, узагальнюючих, збірних, часових та просторових понять. Яскраво виражене словотворення (піджакет, малювець, лунник).
Дитина оволодіває основними граматичними формами (рід, число, відмінок), правильно вживає рід та число іменників, засвоює закінчення родового та знахідного відмінків, кличну форму. Легко створює нові слова за допомогою префіксів "за-, з-, на-"; суфіксів зменшувальних, ласкавості, збільшення, добирає однокореневі слова. Яскраво виражені форми словотворення за допомогою суфіксів (ігри в "нові слова"). З'являються складні слова; іменники зі з'єднувальною голосною (пароплав, паровоз) та прикметники (довговухий, довгоногий, жовтогарячий, світло-синій). Правильно вживає теперішній, минулий і майбутній час дієслів та наказову форму дієслова; ступені порівняння прикметників. Користується займенниками.
У мовленні будує прості, поширені речення з прийменниками, сполучниками, однорідними членами речення, з прямою мовою; складносурядні та складнопідрядні речення зі сполучниками та сполучними словами (з 39 наявних сполучників та сполучних слів використовує 20). З'являються мовні самокорекції, граматичне чуття мови (елементи само- та взаємоконтролю мовлення)
Оволодіває начатками монологічного мовлення: відповідає на запитання за змістом сюжетних картин, художніх текстів (оповідань, казок, віршів), діафільмів, театральних вистав. Складає за допомогою дорослих (підказування слів, речень) описові розповіді (з 3-4 речень) про іграшки, овочі, фрукти, дії товаришів, свої власні, а також сюжетні відповіді-розповіді (спільно з дорослим) за змістом сюжетних картин; переказують з допомогою запитань добре знайомі казки. Знає напам'ять забавлянки, утішки, вірші, загадки. Мовлення набуває перших ознак образності. Використовує образні вирази (із текстів казок, забавлянок), приказки, прислів'я, фразеологічні звороти, вигуки, звуконаслідувальні слова.


Середня група
(п'ятий рік життя)

Словникова робота


Збагачувати словник дітей новими словами (всі частини мови) відповідно до тем: "Дитячий садок", "Ігри та іграшки", "Родина. Родинні стосунки", "Предмети побуту", "Взаємовідносини дітей", "Навколо рідної природи", "Праця та професїї дорослих", "Транспорт, місто (село, селище)", "Одяг та взуття", "Наші найменші друзі", "Святкові дні", "Рослини", 'Продукти харчування", "Ввічливі слова", "Наша Україна".
Активізувати словник дітей іменниками, які позначають назви предметів та явищ близького, віддаленого та далекого оточення.
Збагачувати словник іменниками спільного роду (чоловічого та жіночого) причепа, вереда, плакса, сирота, Валя, Шура (такий причепа, така причепа; такий плакса, така плакса; прийшов Валя, прийшла Валя); іменниками, які мають лише однину (молоко, сіль, борошно, рідня, тиша, дружба) або лише множину (ножиці, ворота, ковзани, штани, ночви, гроші, кучері, піки, сутінки), складними словами зі з'єднувальними голосними "о, в" (листопад, снігопад, молоковоз, льодохід, самокат, лежебока, кролеферма), іменниками із здрібніло-пестливими суфіксами "-атк-, -ятк-" (малятко, телятко, гусенятко, дівчатко, дитинчатко), "-ець, -це" (хлібець, вітерець, морозець, відерце, віконце), словами, що означають явища природи (туман, заметіль, хурделиця, мряка, ожеледь, повінь), взаємовідносини між дітьми (стосунки, дружба, товаришування, повага, допомога, приязнь, увічливість, чемність, дбайливість), родинні стосунки (родина, родичі, рідня, ненько, неня, матуся, батечко, батусь, батейко, батінко, татуньо), професії дорослих (лікар, кухар, вихователька, листоноша, двірник, водій, шофер, продавець, комірник, машиніст, кравець, футболіст, поштар, льотчик, пілот), національну їжу (борщ, юшка, капусняк, вареники, галушки, смаженя, гречаники, узвар, пампушки), національний посуд (миска, полумисок, горнятко, горщик, хухпик, глечик, макітра), національні свята та святкову їжу (Різдво, кутя, калач, вечеря, дідух, щедрівка, колядка, Водохреще, Великдень, паска, крашанка, писанка, Трійця, Івана Купайла, косовиця, обжинки), слова, пов'язані з державою, Україною (Батьківщина, країна, Україна, місто, село, селища, народ).
Продовжувати збагачувати словник іменниками, які означають збірність (гілля, листя, дітвора, комашня), абстрактні поняття (охайність, соромливість, чемність, ганьба, турбота), час та простір (година, хвилина, мить, ранок, сутінки, далечінь, вирій, глибина, височінь), узагальнюючими словами (родина, професія, природа, речі, страви, продукти, народ).
Поповнювати словник прикметниками, які мають коротку форму: дрібен (дощик), повен (кошик, човен), ясен (місяць, день), зелен (ліс), присвійними прикметниками (дівчачий, дівочий, овечий, журавлиний, заячий, материнський, батьківський, дідівський, ластів'ячий), позначеннями ступенів прикметників словами "більш, менш, трохи" (більш уважний, менш солодкий, трохи більший, трохи нижчий).
Збагачувати словник дітей дієсловами: з суфіксом "-ну-" (стукнути, гукнути, смикнути), "-ону-" (смиконути, кидонути); з префіксами "про-, від-" (провчити: провідати, проводити, проходити, просидіти; відмовити, від'їхати, відробити, відходити); дієсловами наказового способу зі словами "хай, нехай" (хай розповідає, нехай біжить, нехай їсть), безособовими дієсловами (світає, палає, смеркає, хочеться, не сидиться).
Уводити в активний словник дієприкметники (виконаний, прочитаний, капищній, минулий, біжучий, стихаючий), дієприслівники (поївши, ходячи, взувши, спитавши, вдягнувши); прислівники з префіксом "по-" (по-материнськи, по-нашому, по-вашому), ступені прислівників (тепліше, довше, менш вдало, більш вдало), прислівники часу (тепер, колись, давно, завжди, відтепер), місця (здалеку, вниз, вгорі, ліворуч, праворуч); прийменниками "через, крізь" (крізьскло, через кладку) "коло" (коло себе, коло столу); частками (казна-що, хтозна-де, будь-що, будь-коли, ото, ледве). Ознайомити дітей з різними значеннями багатозначних слів: шапка (мамина, гриба, цвяха, снігу), хвостик (теляти, мишки, волосся, яблука), терти (моркву, очі, руки), вушко (дитяче, глечика, еолки, чашки), ріжуть (хліб, м'ясо, черевики, очі). Продовжувати збагачувати словник словами-синонімами та антонімами (різні частки мови): бруднити - мастити - мазати - налякати, мружити - шупити, обличчя - лице, пошивка - наволочка, праска - утюг, лелека - чорногуз - бусол, писочок - мордочка, веселий -радісний - бадьорий - збуджений, близько - поруч, світло - темрява, сонце - місяць, сміятися - плакати, білий - чорний, денний - нічний, високо - низько.
Вчити класифікувати предмети, речі, явища за відповідними ознаками: хліб - білий, темний, житній, пшеничний, свіжий, черствий; стіл -письмовий, кухонний, дитячий; взуття - зимове, осіннє, літне; добирати частини до цілого: стілець - спинка, сидіння, ніжки; дерево - стовбур, листя, гілля, корінь.
Образне мовлення. Збагачувати словник дітей образними, художньо-поетичними виразами (кіт-воркіт, котико-котине, маки-маки-макіеочки; вийди, вийди сонечко; козуню-любуню; павлику-равлику; зозулю-кавулю; дощику-поливайнику), порівняннями (ніби золото; немов вогнем палає; наче місяць засяяв; як білий сніг, як червоне яблучко; мов той соловейко).
Ввести в активний словник дитини прислів'я (Світить місяць, та не еріе. Без вітру і трава не шелестить. Полохлива ворона і куща боїться. Що сіре, то й вовк. Не радій чужому «орю), приказки та фразеологічні звороти (Рота роззявити. Гшв ловити. Руками й ногами. Різати вухо. П'яте колесо до воза. Пальці облизувати. І риби наловити, і нт не замочити), звуконаслідувальні слова та вигуки (овва, нате, аеов, диби-диби, люляй-люляй, хить-хить, нини-нини, гай-гай, тосі-тосі, гайда-еайдаша, хур-хур).
Мовленнєвий етикет. Збагачувати словник дітей новими формами мовленнєвого етикету в ситуаціях вітання (Привіт, вітаю (тебе), моє тобі вітання, добридень), прощавання (на все добре, до зустрічі, прощавай), знайомства (Як тебе (вас) звати? Давай познайомимося... Мене звати... а тебе? Моє ім'я... а твоє?), подяки (велике спасибі, я вам (тобі) вдячна(ий), прийми мою подяку, дякую, ще раз дякую), прохання (будьте так ласкаві, дозволите) мені, будь-ласка, я тебе (Вас) дуже прошу...), вибачення (Вибач(те), будь-ласка, прошу вибачення, якщо можеш, вибач, прошу не ображатися на мене), компліменти (ти чудовий хлопчик, ти така чемна (весела, приємна), мені подобаються твої очі (волосся), твоя посмішка).
Продовжувати вчити дітей культурі мовленнєвого спілкування: розмовляти спокійним, лагідним тоном, з посмішкою на вустах, дивитися в обличчя співрозмовнику, вислуховувати адресоване дитині звертання. Заміняти слова-еульгаризми, жаргонні слова словами літературної мови.

Звукова культура мовлення

Удосконалювати вимову приголосних звуків (б, п, м, в, д, т, г, к, х, з, ц, с, ф), як твердих, так і м'яких, у різних позиціях: буханець, біб, кобза, цап, лампа, лямка, лялька, чапля, цяцька.
Закріплювати вимову шиплячих звуків (ж, ч, ш) у різних позиціях: жити, ніж, жінка, жаба, жук, піч, човен, часник, причіпок, шапка, шишка, книш, смаженя.
Вчити твердо вимовляти звукосполучення "(шч) - щ": щука, щавель, кущ; правильно артикулювати та вимовляти звуки (р) та (р') у різних позиціях: рука, рясно, рис, щур, річка, юрба, сир, буряк; вибуховий звук (г): гринджоли, ангіна, вагон, хурдига, дзвінко вимовляти звук (б) у кінці слів (в українській мові він ніколи не оглушається): дуб, зуб, клуб, біб.
Стежити за твердою вимовою шиплячих звуків (ніж, чому, чисто, курча, біжить), напівпом'якшеною перед "і" (шість, жінка) та пом'якшеною вимовою подвоєних шиплячих в іменниках середнього (клоччя, збіжжя) та жіночого роду (ніччю, подорожжю).
Продовжувати розвивати м'язи мовного апарату: рухомість язика (вміння робити язик широким і вузьким, утримувати широкий язик за нижніми зубами, відсувати назад тощо), рухливість губ (уміння витягувати їх уперед, заокруглювати, розтягувати в посмішку), вміння утримувати нижню щелепу в певному положенні. Розвивати змішаний тип мовного дихання (діафрагмально-нижньореберне: нижні ребра відходять у сторону, діафрагма опускається, плечі не піднімаються). Вчити правильно дихати, робити вдих через ніс, плавний, вільний, подовжений видих (довжина видиху дорівнює фразі з 3-5 слів, тривалість паузи -рахунок: один, два).
Привчати дітей говорити без напруження, регулювати силу голосу залежно від ситуації: нормально, голосно, тихо, пошепки.
Домагатися нормального темпу мовлення, говорити помірно, чітко, не поспішаючи. Для розвитку темпу мовлення і закріплення звуковимо ви використовувати скоромовки (Очищі у вовчиці - наче блискавиці. Лис у лісі заховався, ліс лиса схопив).
Продовжувати розвивати інтонаційну виразність мовлення (дикцію, тембр, мелодику, фразовий і логічний наголоси).
Залучати дітей до звукового аналізу слів, визначати перший і останній звуки в слові, інтонаційно виділяти потрібний звук у слові (рррак, мишшшка, гггуска) у вправах, іграх, художніх текстах.
Знати, що слова складаються зі звуків, слова звучать по-різному, звуки вимовляються в певній послідовності, слова є короткі і довгі, придумувати слова з відповідним звуком. Закріпити поняття "слово", "звук".

Граматична правильність мовлення

Закріплювати узгодження дітьми слів у реченні в роді, числі та відмінку, правильне вживання граматичних форм.
Учити дітей утворювати нові форми іменників, що позначають професію людини (чи її діяльність), від іменників (шахта - шахтар, пошта -поштар, ліс - лісник, меблі - мебляр, кобза - кобзар, таксі - таксист), від дієслів (лікувати - лікар, відвідувати - відвідувач, водити -водій, писати - писар, письменник, виховувати - вихователь, учити -учитель), від іменників чоловічого роду утворювати іменники жіночого роду (письменник - письменниця, вчитель - вчителька, лікар - лікарка, льотчик - льотчиця, продавець - продавщиця, провідник - провідниця, кравець - кравчиха).
Вживати іменники, що позначають назву істот без вказівки на стать (спільного роду): кит, крокодил, шпак, сом, метелик (чол. р); сорока, гусінь, куниця (жін. р.); назви тварин, які позначаються різними словами залежно від статевої та вікової приналежності: кабан - свиня, порося; бик (віл) - корова - теля; кінь - кобила - лоша; цап - коза - козеня; баран - вівця - ягня.
Утворювати іменники з суфіксом "-к(о)" (невмійко, забудько, крутійко, хвалько), назви приміщень із суфіксом "-альн(я)" (спальня, вмивальня, роздягальня, їдальня, купальня, вітальня), посуду із суфіксом "-иц(я)" (хлібниця, цукорниця, серветниця, салатниця, сільниця, цукерниця).
Правильно вживати граматичні форми іменників, які змінюють місце наголосу при зміні числа (пісок - піски, масло - масла, рука - руки, лялька -ляльки), назв різних видів взуття (туфлі - туфля, кеди - кед, сандалі -сандаля, капці - капець, босоніжки - босоніжок, чоботи - чобіт).
Правильно вживати кличну форму іменників з чергуванням приголосних в основі (зайче, вовче), в іменах по батькові (Олено Петрівно, Іеоре Семеновичу), невідмінювані іменники (кашне, депо, шосе, таксі).
Вчити утворювати дієслова від іменників (вихователь - виховувати, водій - водити), від прикметників (білий біліє, синій - синіє, темний -темніє, радісний - радіє), за допомогою префіксів "пере-" (їхати - переїхати, йти - перейти, нести - перенести), "об-, обі-, о-" (йти -обійти, їхати - об'їхати, летіти - облетіти, в'язати - обв'язати, писати - описати), "poз-" (бити - розбити, казати - розказати), "-к-" (ойкати, тикати, гейкати, нікати).
Правильно вживати форми дієслів "дути, м'яти" в теперішньому часі в наказовому способі (дути - дму - дмеш - дми; жати - жну -жнеш - жни; м'яти - мну - мнеш - мни), дієслова умовного способу з часткою "би (б)" (поїв би, заспівав би, намалювала б), безособові дієслова (не спиться, не лежиться, не сидиться).
Змінювати дієслова в часі (гуляємо, гуляли, гулятимемо, будемо гуляти), за особами та числами (я мию, ти миєш, він миє, ми миємо, вони миють).
Правильно вживати наказовий спосіб дієслів у 2-й особі однини (не чіпай, знай, вір, ріж, плач, сядь, злізь, дозволь), у 1-й особі множини (вірмо, сядьмо, злізьмо, станьмо; везімо, кажімо, зробімо, тягнімо, увімкнімо).
Утворювати дієслова від звуконаслідувальних слів: гав - гавкати, кря - крякати, му - мукати, ках - кахикати, ку-ку-рі-ку - кукурікати, тьох - тьохкати.
Закріплювати вміння узгоджувати прикметники з іменниками в роді, числі та відмінку (свіжий хліб, свіже молоко, свіжа ягода; тепла шапка, теплої шапки, в теплій шапці).
Вчити утворювати ступені порівняння прикметників зі словами "багато, набагато, куди, трохи" (багато ширший, набагато менший, куди кращий, трохи вищий), утворювати прикметники з часткою "не" (веселий - невеселий, великий - невеликий, смачний - несмачний, високий - невисокий); складні прикметники (рудий-рудий, синій-синій, ве~ ликий-превеликий, смачний-пресмачний).
Узгоджувати кількісні та порядкові числівники з іменниками (дві качки, двоє каченят, два м'ячі; четверта дівчинка, перша хвиля, одна машина, третя гуска), збірні числівники: троє, четверо, п'ятеро, обоє, обидва (четверо хлопців, двоє хлоп'яток, обидві дівчинки); кількісні займенники "скільки, стільки, котрий" (Котра година? Скількох зайчиків не стало? На скількох стільчиках? Скількома ложками?).
Правильно вживати відмінкові форми займенника "чий" (чийого, чийому, чиїм), неозначених займенників "якийсь, чийсь, хтось, щось, кимось, чимось" (якихось, чиїмось, кимсь), займенника "кожний" (кожному, кожних, кожного)
Формувати корекційні навички, чуття мови.
Учити дітей будувати різні типи складних речень: складносурядні зі сполучниками "проте, однак, зате" (Взимку холодно, зате можна кататися на санях. Я вже одужав, однак лікар радить не виходити на вулицю); складнопідрядні з сполучниками "звідки, що, де, якби" (Я б теж навчився ходити на лижах, якби вони в мене були).

Зв 'язне мовлення
Діалогічне та розмовне мовлення. Вчити дітей вступати з дорослими в невимушену розмову та будувати діалог з допомогою дорослих у тематичних ситуаціях: "Знайомство", "У колі друзів", У колі сім'ї", У дитячому садку", "Ранок", "Вечір", "В їдальні", "У крамниці", "В аптеці", "Запрошуємо до гри". Вчити використовувати різні форми мовленнєвого етикету, які є типовими для цих стандартизованих ситуацій, розгортати діалог з допомогою мовленнєвих штампів (Так, мені це до вподоби. А тобі? Я хочу грати. А іграшки в тебе'«? Якщо тобі не важко»...).
Самостійно вступати в невимушену розмову з іншими дітьми, підтримувати запропоновану тему розмови, звертатись із запитаннями до інших, відповідати на запитання інших дітей. Уміти вести колективний діалог (троє - п'ятеро дітей) як у невимушеній розмові, так і під час організованих занять, застосовуючи засоби інтонаційної виразності У тактовній формі виявляти незгоду, відмову.
Монологічне мовлення. Вчити дітей складати описові розповіді про іграшки та предмети за зразком вихователя (1. Назва предмета чи іграшки). 2, Ознаки. 3. Властивості. 4. Будова. 5. Дії предмета чи дії з ним. 6. Оцінка цього предмета, ставлення дитини до нього), описові розповіді за змістом сюжетних картин (спільно з вихователем, вихователь починає, дитина продовжує, вихователь описує одне кошеня, а дитина інше), сюжетні розповіді за змістом знайомих дидактичних картин за зразком вихователя.
Прилучати дітей до складання розповідей на основі сюжетів дидактичних картин, розповідей про свою діяльність за зразком вихователя ("Як ми святкували (чи прикрашали) ялинку", 'Мій вихідний день", "Як ми готували подарунки мамам"). Учити розуміти композиційну структуру розповіді (початок, середина, кінцівка), ознайомити з різними мовними формами початку розповіді (одного разу, якось, це було так, це було в неділю, влітку).
Переказувати добре знайомі дітям художні твори та казки, дотримуючись інтонаційних засобів виразності, використовуючи пряму мову
Продовжувати розвивати пояснювальне мовлення (спочатку поясни, як ти будеш...), спонукати дітей до міркування (Як ти гадаєш, чому так трапилося?).

Базисна характеристика мовленнєвого розвитку та спілкування дітей
Діти п'яти років оволодівають правильною вимовою всіх звуків рідної мови, в тому числі шиплячими і звуком "р", хоча ще спостерігається деяка нестійкість у вимові шиплячих та звука "р". Тип мовного дихання - змішаний. Диференціюють близькі фонеми, добре розвинений фонематичний слух. Темп мовлення нормалізується, регулюють силу голосу відповідно до ситуації
Виділяють із тексту слова з потрібним звуком, у слові виділяють перший і останній звуки, інтонаційно промовляють звук у слові, добирають слова з потрібним звуком; диференціюють поняття "звук", "слово".
Словник дитини становить 22002500 слів. Діти п'яти років характеризуються надзвичайною мовленнєвою активністю, балакучістю, допитливістю, яка виступає у нескінченних запитаннях: "Чому?" (за хвилину до 15-20 запитань). За це їх називають "чомучками". В словнику наявні всі частини мови (іменники, прикметники, дієслова, дієприкметники, дієприслівники, прислівники, числівники, займенники, частки, вигуки). Протягом п'ятого року виявляється "розквіт" словотворення, дитина створює нові слова від усіх частин мови (вагонята, кущата, левіки, цухла, чийна, повзук, намолочився), на кінець року воно поступово згасає.
В активному словнику є узагальнюючі слова, абстрактні поняття (радість, чемність, хоробрість), дитина правильно використовує багатозначні слова. Легко добирає синоніми, антоніми, класифікує предмети за ознаками, властивостями. Недостатньо розуміє переносне значення слів.
У мовленні користується образними виразами (кіт-воркіт, маки-маківочки). Знає прислів'я, загадки, скоромовки, приказки, використовує фразеологічні звороти відповідно до ситуації, звуконаслідувальні слова. Вживає форми словесної ввічливості, мовленнєвого етикету в ситуаціях вітання, прощавання, знайомства, подяки, вибачення, прохання без нагадування вихователя.
Завершується засвоєння граматичних форм, відмінкових закінчень, хоч у мовленні ще спостерігаються граматичні помилки, особливо при чергуванні приголосних. Діти легко утворюють нові граматичні форми з допомогою суфіксів, префіксів, від інших частин мови; виявляють ініціативу щодо мовних ігор з дорослим ("нові слова"). Легко утворюють форми однини і множини (але допускають помилки в іменниках спільного роду).
Засвоюють рід іменників, кличну форму у зверненні як до дітей, так і до дорослих, наказовий спосіб дієслів. Будують речення різного типу: прості, складносурядні та складнопідрядні зі сполучниками, сполучними словами, прямою мовою.
Самостійно вступають у розмову з іншими дітьми, дорослими, підтримують діалог у межах ситуації, ведуть організований (стимульований) діалог на запропоновану тему, груповий діалог (бесіду). Відповідають реченнями на запитання за змістом картини, художнього тексту.
Вміють складати розповіді за зразком вихователя: описові, сюжетні, з власного досвіду. Переказують знайомі оповідання і казки. Знають напам'ять вірші, забавлянки, пісні.
Старша група (шостий рік життя)
Активізувати, уточнювати та збагачувати словник дітей словами відповідно до тематики словникової роботи попередньої групи та в межах нових тем: "Взаємини між людьми", "Гостинність", "Доброзичливі сусіди", "Дорожній рух", "Машини-помічники", "Спортивні розваги", "Народні вироби", "Народні національні символи", "Українські традицГї та обряди", "Державні символи".
Продовжувати збагачувати словник дітей іменниками, які означають взаємовідносини між людьми (турботливість, чуйність, чемність, людяність, дружба, товаришування, гостинність, гостини, піклування, радощі, біль, гнів, сум, уважність, відвідини, вітання, допомога, чесність, правдивість, скромність, любов, кохання, зустріч, доброзичливість, сусіди, сусідство), правила поведінки людей на вулиці, правила дорожнього руху (рух, перехід, бруківка, тротуар, перехрестя, світлофор, регулювальник, знак, обережність, світло, швидкість, увага, зупинка, поворот, дорога, сигнал); складними словами, які означають назву машин, що полегшують працю людей (снігочистка, молоковоз, хліборізка, кавомолка, соковижималка, картоплечистка, посудомийка, м'ясорубка), словами, які означають спортивні ігри, розваги (спорт, фізкультура, майданчик, загартування, обливання, купання, басейн, драбина, біг, лазіння, повзання, кидання, зарядка, вправа, гімнастика, футбол, футболіст, тренер, кеглі, серсо, теніс, волейбол, баскетбол, хокей, катання, фігурист, штангіст, ковзаняр, бігун, гімнаст, секція, боротьба, бокс, шахи, шашки, доміно, nomo).
Ввести в словник дітей іменники - назви державних (держава, уряд, гімн, прапор, герб, тризуб, урочистість, національність, Верховна рада, Президент) та народних символів, традицій, виробів (вінок, рушник, символ, оберіг, калина, верба, лелека, покуть, хпіб-сіль, барвінок, чорнобривці, традиція, вироби, вишиванка, писанкарство, гончарство, «итинажа, Стрітення, Спаса, зорини, хрестини), збірні іменники, що означають сукупну множину (дітвора, жіноцтво, вчительство, людство, птаство, молодь), складноскорочені слова (універсам, універмаг, лісгосп), словосполучення (український народ, українська держава, український уряд, три року, продукти харчування).
Продовжувати збагачувати словник дітей синонімічними іменниками (пояс - пасок; ломака - патик - дрючок; розваги - забавки; діти - малята - малюки - дітвора; їжа - харч - наїдок; хвоя - ялиця; кетяг -гроно - китиця; вогнище - багаття - шатра), словами-антонімами (старт - фініш, правда - кривда, сипа ~ слабкість, життя - смерть), узагальнюючими родовими поняттями другого порядку (квіти, кущі, дерева, трава -рослини; одяг, взуття, меблі, іграшки - речі).
Розвивати стилістичне чуття рідної мови, розуміти слова-омоніми -деркач (птах), деркач (стертий віник); коса (дівоча), коса (на морі, озері, річці), коса (знаряддя косарів); ключ (у дверях), ключ (журавлів); переносне значення слів: золотий пісок, золоті коси, золоті промені, золота осінь, золоте серце, золоті руки; срібний місяць, срібний іній, срібні дерева, срібне волосся; слова, у значенні яких багато спільного: стілець - крісло - табуретка - ослін - пава - трон; ворота - хвіртка - брама; паркан - тин - перелаз; шапка - капелюх - кучма - кашкет берет панама бриль; ноги - лапи - ратиці; віник швабра -мітла деркач; город - грядка - поле - баштан.
Збагачувати словник дітей дієсловами недоконаного виду, які означають необмежену дію: телефонувати, телеграфувати, гордувати, веліти, організувати, пояснити, наслідувати, гомоніти; безособовими дієсловами: дощить, мрячить, днк, розвидняється, бракує, вистачить, таланить; словами близького значення: скавчати - скиглити - скавуліти; закачати - засукати - закасати (рукави); повзти -плазувати; турбуватися - піклуватися - клопотатися; переносного значення: біжить (людина), біжить (струмок, річка), біжить (час), біжить (рік, година, хвилина), біжить (вода в крані); падає (людина), падає (сніг), падає (м'яч), падає (листя), падає (світло, промінь, тінь), падає (волосся), падає (підозра), падає (в ціні).
Вчити доречно і точно добирати дієслова відповідно до ситуації спілкування: Як гарно ти намалював. Що це ти намазюкав тут? Не треба плакати, біль минеться. Скільки можна ревти без причини?
Уводити в словник дітей прикметники вищого й найвищого ступенів зі словами "найбільш, найменш, занадто, дуже" (найбільш яскравий, найменш красивий, занадто червоний, дуже гарний).
Вчити добирати до іменників якісні, відносні та присвійні прикметники: квіти які? - червоні, сині, рожеві, білі, бузкові, волошкові, запашні, красиві, гарні, чудові, барвисті, темно-сині, білувато-рожеві і т. п.; хвіст чий? - вовчий, ведмежий, заячий, овечий, конячий, собачий, котячий і т. п.
Поповнювати словник дієприкметниками (благаючі очі, нев'януча краса, несуча курка, квітучий сад); формами минулого часу (змарнілий, осілий, відпалий, минулий, здолавший, бачений); незмінними предикативними формами на "-но, то" (виконано, розбито, зроблено, схоплено); дієприслівниками (виконавши, зачинивши, не спитавши, почувши); числівниками (шестеро, семеро, восьмеро, дев'ятеро, десятеро, чимало, немало); прислівниками (чимдуж, горілиць, втридорога, надто, щороку, напоказ); прийменниками (поміж, з-поміж, понад, з-під); частками (мовбито, абихто, абиколи, адже, декуди, деколи).
Образне мовлення. Стимулювати та активізувати вживання дітьми образних виразів, засвоєних у попередніх групах. Продовжувати збагачувати словник дітей художньо-поетичними виразами (маків цвіт, зелен гай, гори-гори ясно, бичок-третячок, коза-дереза, кабан-іклан, дубисько-дідисько); порівняннями (немовби молоком облиті; наче зоряне небо; як берізка; мов смерічка); образними словосполученнями (цвіт-калина, сон-трава, хвилинки-веселинки, хліб-сіль, рай-дерево, сякий-такий, мати-мачуха, батько-мати); звуконаслідувальними словами (хіп-хіп, сіп-сіп, нічичирк, гульк, бульк, зирк); вигуками (Ось воно що! Ось тобі й на! Ось тобі й маєш. Гайда, біда, еге, лишенько, стоп).
Продовжувати збагачувати словник прислів'ями, приказками (З добрими людьми завжди згоди можна дійти. Я з тобою - як риба з водою. З добрим дружись, а лихих стережись. Без верби та калини немає Вкраїни. Хліб-сіль їж, а правду ріж. От вам Лука: рукавиці в кишені, а він їх щука. Стукотить, гуркотить - комар з дуба летить), фразеологічними зворотами (Гедзь укусив (напав). Гладити по голівці. Волосся на еолові піднімається. Вітра в полі доганяти. Бігти, не чуючи ніг. Юшка пробігла. Юнці у воду).
Мовленнєвий етикет. У громадських місцях, на вулиці розмовляти спокійно, тихо, не привертаючи до себе увагу інших. Розмовляти невимушено, вільно, без напруження, тактовно, виразно, переконливо, дотримуючись правильної пози, міміки (лагідна посмішка, ласкавий погляд), без зайвих жестів і рухів. Уміти своєчасно змінювати емоційний тон розмови відповідно до ситуації спілкування: спокійно-лагідний, переконливий, прохальний, наказовий, пояснювальний тощо.
Збагачувати словник дітей формами мовного етикету відповідно до ситуації: вітання (здоров був, здорові були, вітаю, доброго здоров'я), прощавання (на добраніч, до вечора, до завтра, всього найкращого, бувай), знайомства (Чи можу я дізнатися твоє ім'я? Я б хотів(ла) з тобою познайомитися. Як Ваше ім'я та по батькові? Будьмо знайомі), прохання (Чи дозволите мені... Якщо тобі не важко, допоможи.. Чи не змогли б Ви мені... Зробіть мені таку ласку..), компліменту (У тебе сьогодні чудове плаття, бант, свитер (чудовий вигляд). Мені подобається твоя зачіска, мені подобається як ти будуєш).

Звукова культура мовлення
Закріпити знання дітей про будову мовного апарату: губи, зуби, язик, спинка язика, кінчик язика; язик може бути широким (лопаткою), вузьким (трубочкою); губи можуть посміхатися (ї-ї-ї), бути трубочкою (у-у-у), округлюватися (о-о-о), розтягуватися (а-а-а); зуби верхні, нижні, губа верхня і -нижня, пухирці за верхніми зубами, піднебіння (стеля хатинки).
Домагатися чіткої вимови шиплячих звуків (ж, ч, ш, щ), сонорних (р. рь, л, ль), йотованих (я, ю, є, ї) уточненням рухів органів артикуляційного апарату, промовлянням ізольованого звука, в слові (в різних позиціях), у фразовому мовленні.
Розвивати м'язи мовного апарату (підняти язик вверх до піднебіння, пухирців, відтягнути назад, рухати в сторони - "чистити зуби", постукати язиком по верхніх зубах, облизати верхню, нижню губи і т. п.)
Розвивати змішаний тип мовного дихання (довжина видиху дорівнює лічбі до 5); вчити говорити короткою фразою на один видих, говорити помірно, чітко, не поспішаючи: підвищувати та понижувати голос під час вимови фрази, щоб мовлення набирало різних відтінків (співучості, ніжності, м'якості, лагідності).
Розвивати тембр (звукове забарвлення мовлення): сказати весело, сумно, тривожно, здивовано, невдоволено, задоволено; фразовий і логічний наголос: Оксана малює. - Скажи це речення так, щоб відповісти на запитання "Хто малює?" (Що робить Оксана?).
Диференціювати на слух (в іграх та вправах) схожі звуки: "з-с, з-с-ц, ж-ш, г-г, г-к-х, ц-ч, с-ш, з-ж, х-ф-хв-кв, л-р".
Продовжувати вчити дітей вимові звуків у словах відповідно до літературних норм: ненаголошений звук (і) на початку слова наближається до вимови звука (и) (і")нколи, (і")ноді, (и')нститут, (и')нкубатор; Нена-го-лошений (е) вимовляється наближено до голосного (и): с(е")ло, в(еи)сиа, сестра, в(е")ликий, м(и')ні; ненаголошений (і/) іноді наближається у вимові до (є). ж(и*)ви, д(и')вись.
Вчити правильно вимовляти звук (ф) у словах іншомовного походження: фігура, фрукти, фартух, фонтан, ферма, філін, фабрика, фініш, форма, фотоераф, футбол; у звуконаслідувальних словах: фуркати, фукати; у власних іменах. Федір, Фелікс, Федот; звукосполучення (хв) та (кв): хвіртка, хвалько, хвиля, хвала, хваткий, хвороба, хвіст, хвоя; квасоля, квартира. Вдосконалювати тверду вимову звука (л) у кінці слова, складу, перед голосними (а), (о), (у): клас, лампа, лапа, луна, звуків (з), (с), (ц) перед голосними (е), (и): зима, село, цибуля, син, вибухового звука (г): агрус, газда, гречний, хуга, гавити, дригн-ти, гелгіт.
Вчити вживати слова з подвійним наголосом: доповісти - доповісти, помилка - помилка, оповідач - оповідач, усмішка - усмішка (від зміни наголосу значення цих слів не змінюється) та слова, в яких від зміни наголосу змінюється значення слова, косу (дівочу) - косу; гори -гори, плакати - плакати, гаряче - гаряче.
Заучувати з дітьми скоромовки на шиплячі звуки та звуки (р), (л).
Продовжувати вчити визначати на слух місце звука в слові (перший, другий, третій...), інтонаційно промовляти звук у слові; розрізняти на слух тверді і м'які приголосні звуки. Ознайомити зі схемою звукового аналізу (картинка, під нею клітинки за кількістю звуків, кольорові квадратики).
Практично ознайомити з реченням: визначати кількість слів у реченні, їхнє місце (перше, друге, третє); склад слів (аналізувати дво-, трискладові слова), наголос (наголошений, ненаголошений склад). Познайомити дітей з голосними та приголосними звуками, визначати їхнє місце в+ слові за допомогою схем та фішок.

Граматична правильність мовлення
Закріплювати та вдосконалювати граматичні форми, які діти засвоїли в попередніх групах. Вправляти дітей у правильному вживанні важких граматичних форм у відмінюванні іменників, родового відмінку множини (верб, вишень, тополь, туфель, чобіт, ляльок, вух, ігор, лелек, сосон, крихт, весен, стаєнь; пальм, пальт, шуб, хусток, панам, фірм, шахт; телят, курчат, поросят; лимонів, апельсинів, гарбузів, кедів, сестер, хитрощів, солодощів; каменів, дощок, щаблів); родового відмінка однини (супу, борщу, узвару, цукру, хліба, бублика, бутерброда; лісу, саду, гаю, парку, ставу; ставка, ліска, садка; вокзалу, театру, ганку, кіоску; коридора, сарая, млина); місцевого відмінка однини з чергуванням приголосних в основі (у вусі, на нозі, на руці, на картинці, на пасіці); паралельні форми закінчень іменників чоловічого роду у давальному відмінку "-ові" (-вві), "-у" (-ю) (коневі і коню, батькові і батьку, Петрові і Петру); у кличній формі іменників чоловічого роду з суфіксами "-ець, -ак" (хлопче, юначе, їжаче).
Вчити утворювати однину іменників, які переважно вживаються у множині (щаблі - щабель, гальма - гальмо, пахви - пахва, ласти -ласт, повіки - повіка, підбори - підбор, східці - східець), форму іменників від дієслівних форм (кривдити - кривда, вирвати - вирва, переправляти - переправа, завіяти - завія, носити - ноша, бігати - біг), від прикметників (сухий - суша, синій - синь, зелений - зелень, тихий тиша, високий - височінь, блакитний - блакить), утворювати від іменників однини різні множинні та збірні форми (дитина - діти - дітвора; жінка - жінки - жіноцтво; птах - птахи - птаство; селянин -селяни - селянство).
Закріплювати вживання іменників, які мають лише форму множини (канікули, піжмурки, сутінки, роковини, ножиці, шаровари, гроші, кучері, шахи, оплески, консерви, ліки); форму однини (сіль, молоко, рідня, городина, сметана, цукор, курява, тиша).
Вчити добирати узагальнюючі слова до словосполучень: хліб-сіль -гостимність, батько - мати - батьки, сякий-такий - забіяка, соловей-пташечка – співун.
Утворювати нові іменники - назви приміщень від іменників: свиня -свинарник, корова - корівник, птах - пташник, кури - курник, шпак -шпаківня, вівці - вівчарня, овечник, пес - псарня, кінь - конюшня, кріль -крільник.
Утворювати ступені порівняння прикметників зі словами "більш-менш, що, як" (більш-менш солодкий, більш-менш вдалий, якнайсмачніший, щонайгарніший); різні форми складних прикметників (червоний бік - червонобокий, червоні щоки - червонощокий, світлий і зелений -світло-зелений, білуватий і синій - білувато-синій; біле обличчя -білолиций, чорні очі - чорноокий).
Вправляти в утворенні нових дієслівних форм з префіксами "про-, на-" (казати - проказати, мовити - промовити, вести -провести, пекти протекти; лити - пролти; одягти - надягти, бити - набити, лити - налити, милити - намилити); минулого часу з суфіксом "-уг-"' (кашляти - кашлянути, кивати - кивну-ти, хитати - хитнути).
Закріплювати дієвідмінкові форми дієслів з чергуванням приголосних в основі (ткати - тчу - тче - тчемо; казати - кажу - кажеш - кажемо; сидіти - сиджу сидять - сидить - сидимо).
Утворювати наказові форми дієслів з часткою "но" (скажи-но, тікаймо, візьми-но, зроби-но), прислівників (тільки-но, колись-но).
Вчити будувати фрази з прийменниками "від-(од)" у різних значеннях (відійшов від столу (шафи, лави, дерепа), плакати від щастя (горя, радощів, болю), їхали від села до села, вищий від брата, солодший від цукру, ключ від дверей (шафи, столу).
Правильно відмінювати заперечні займенники з прийменниками (ні до кого, ні до чого, ні в чому, ні в кому, ні з якою, ні з яким, ні на якому, ні з ким, ні з чим).
Продовжувати вчити вживати речення різного типу: прості, складні зі сполучниками, сполучними словами, прямою мовою, однорідними членами. Вчити дітей будувати безособові речення (Надворі тепло. Взимку холодно. Світає. Смеркає), речення з вставними словами "по-перше, по-друге, по-третє, на жаль, шкода" (Шкода, але я не можу сьогодні прийти до тебе в гості. По-перше, я хвора, по-друге, в мене немає санчат).
Вчити помічати і виправляти граматичні помилки, мовні огріхи в мовленні товаришів, лялькових персонажів, розвивати мовне чуття.

Зв'язне мовлення
Діалогічне та розмовне мовлення. Виявляти ініціативу у спілкуванні з дорослими, звертатися з різного типу запитаннями (Чому? Як? Навіщо? Для чого? Як ви гадаєте? А як на ваш погляд?). Підтримувати розмову, запропоновану дорослими. Вміти вести діалог на запропоновані теми: "У транспорті", "У бібліотеці", "Запрошення", "Привітання", "Зустрічі на вулиці", "Новачок в групі".
Вміти починати розмову (знаходити першу репліку діалогу), використовуючи вставні слова та речення: чуєте (чуєш), дивіться (дивись), бачите (бач), прошу вас (тебе), даруйте, перепрошую, глянь (гляньте), кажуть, по-мое му, я думаю, я гадаю, уявіть собі. Своєчасно відповідати на першу репліку, використовуючи стверджувальні слова-речення (так, так-так, саме так, авжеж, атож, еге, еге ж, аякже); заперечні слова-речзння (Ні! Ой, ні! Ні в якому разі! Не можу. Не вийде).
Формувати вміння вести розпитування ("Розпитай Незнайка, що він любить"). Уникати грубих, зневажливих слів. Засвоїти ласкаво-лагідні форми звертання (Катрусю, Іванку, Михайлику, Оксаночко). Будувати різні форми діалогу між двома-чотирма дітьми на пропозицію вихователя як на заняттях, так і в повсякденному житті.
Вчити дітей виявляти ініціативу в розмові з незнайомими дорослими та дітьми (форми звертання, перші репліки).
Монологічне мовлення. Вчити дітей логічно і послідовно будувати розповідь, без повторів, пауз, жестів (розвивати контекстне мовлення). Виділяти в розповіді початок, середину, кінцівку. Придумувати назву до розповіді. Вчити дітей у всіх видах розповідей вживати образні художньо-поетичні вирази, приказки, фразеологічні звороти, звертання, вигуки, вставні слова, пряму мову (діалогічні єдності).
Учити дітей будувати описові розповіді за планом вихователя за змістом сюжетних картин, ігрових ситуацій, про іграшки, предмети, речі, предметні картинки, дії дітей, дотримуючись послідовної структури описової розповіді, складати описові загадки про іграшки, тварин, овочі, фрукти.
Складати сюжетні розповіді за змістом дидактичних картин за зразком та планом (друге півріччя) вихователя: придумувати свою назву до картин, розповідати про події, які передували зображеному на картині, та ті, які могли б відбутися з героями після зображеного на картині; складати розповіді за частинами картини (за вказівкою вихователя), об'єднуючи окремі розповіді в єдину цілу розповідь (колективна розповідь); розповіді в зв'язку зі змістом картини, за сюжетом картини з власного досвіду: поєднання описової і сюжетної розповіді за змістом картини; розповіді за серією картин з одним сюжетом, що розвивається.
Вчити складати розповіді з власного досвіду про спогади дитинства, вихідний день, літній та зимовий відпочинок, дитячі ранки та свята, діяльність дітей за зразком та планом вихователя на запропоновану тему.
Складати сюжетні творчі розповіді за зразком та планом вихователя на запропоновану тему: за опорними словами, за однією іграшкою та сюжетною ігровою обстановкою, продовження розповіді (казки), розпочатої вихователем.
Учити переказувати оповідання та казки близько до тексту: за планом вихователя, самостійно, продовжувати переказ інших дітей; емоційно передавати діалоги героїв твору, емоційне забарвлення мовлення дійових осіб, використовувати авторські, текстові образні вирази, порівняння, метафори, примовки, звертання, вигуки, частки; виявляти творчу імпровізацію за текстом
Розвивати оцінювальне (розповіді-оцінки) та пояснювальне мовлення (пояснення майбутньої гри, будови, малюнка, орієнтації на вулиці), стимулювати розповіді-міркування на різні теми (Чому падає листя з дерев? Чому ведмідь взимку спить? Чому деякі люди працюють вночі?).
Вчити дітей контролювати та оцінювати послідовність викладу думок у розповіді, відповідність розповіді попередньому плану, запропонованій темі, опорним словам прослуховуванням записаних розповідей.

Базисна характеристика мовленнєвого розвитку та спілкування дітей
До 6 років у дітей зміцнюються м'язи мовного апарату, дитина може вже правильно вимовляти всі звуки (як голосні, так і приголосні) рідної мови. Регулює силу голосу: в спілкуванні з однолітками користується помірною силою голосу, за вказівкою вихователя знижує чи підвищує голос залежно від ситуації. Встановлюється переважно помірний темп мовлення (хоч у розповідях та переказах темп може уповільнюватися чи прискорюватися). Дитина знає і промовляє в різному темпі скоромовки. Користується питальною та окличною інтонацією, з допомогою виражальних засобів передає різні емоційні стани людини (сум, гнів, радість, здивування тощо).
Діти оволодівають змішаним типом мовного дихання, збільшується тривалість видиху (до 4-6 секунд), оволодівають наголосом як у словах, так і фразовим та логічним.
Натомість у них ще спостерігаються окремі випадки неточності у вимові важких звуків "р, ш, ж, ч, г" та звукосполучень "щ, дж, дз". Можуть бути порушення звуковимови внаслідок органічних порушень мовного апарату, інколи у зв'язку із зміною молочних зубів на постійні в дітей з'являються міжзубні шиплячі ("ш" замість "сь", "з - ць", "ж -зь"), пом'якшена вимова інших приголосних звуків. Спостерігаються неточності у вимові важких багатоскладових слів зі збігом приголосних. У дитини 6 років звукова культура мовлення сформована на зразок дорослої людини.
Оволодівають прийомами звукового аналізу слів: визначають кількість слів у реченні, кількість звуків у слові, місце звука в слові (перший, другий... останній), виділяють голосні та приголосні звуки, користуються схемою звукового аналізу слів. Поділяють слова на склади, виділяють наголошений склад.
У словнику дітей налічується 3,5 - 4 тисячі слів. Дитина вживає в активному мовленні всі частини мови. Помітно збільшується кількість абстрактних понять, які характеризують взаємовідносини між людьми, морально-етичні поняття (чемність, хоробрість, увічливість, дружба, гостинність), узагальнених понять (речі, тваринний світ, рослинний світ, транспорт, засоби пересування).
Діти легко добирають антоніми, синоніми, з легкістю та інтересом виконують різні вправи зі словами (добирають до предмета його ознаки, властивості, якості, дії і, навпаки, за ознаками, якостями впізнають предмет). Починають розуміти і правильно пояснювати слова-омоніми, переносне значення слів. Користуються образними виразами, порівняннями. Знають прислів'я, приказки, фразеологізми, вживають їх у нестимульованому мовленні. Діти оволодівають граматичними категоріями рідної мови, переважно правильно вживають відмінкові закінчення, узгоджують прикметники, дієприкметники, числівники з іменником в роді, відмінку та числі. Правильно користуються кличною формою іменників. Надзвичайно легко утворюють за вказівкою вихователя нові слова (іменники, дієслова, прикметники) за допомогою суфіксів, префіксів, складні слова; ініціативні щодо мовних ігор на словотворення.
У мовленні користуються різними типами речень, як простими, так і складними зі сполучниками та сполучними словами, з однорідними членами, прямою мовою. (В одному складному реченні налічується до 10-15 слів). На пропозицію вихователя складають окличні, питальні, розповідні, безособові речення, речення з вставними словами. Дають оцінку правильності мовлення, помічають і виправляють граматичні помилки в мовленні товаришів, своєму власному та дорослих.
Водночас мовлення дітей 6 років ще не позбавлене граматичних помилок, трапляються помилки у відмінкових закінченнях (важкі форми з чергуванням приголосних), вживанні невідмінюваних іменників, слів, що мають лише одне число (множину чи однину), у відмінюванні деяких займенників, числівників; порушення порядку слів у реченні.
Діти 6 років виявляють ініціативу в спілкуванні а дорослими, звертаються до них з різного типу запитаннями. Будують діалог у стимульованому мовленні на запропоновані теми. Використовують звертання, вставні слова в першій репліці діалогу та частки (стверджувальні, заперечні) в другій репліці діалогу. Використовують без нагадування ввічливі слова та форми мовного этикету відповідно до ситуації спілкування. Підтримують розмову, що виникла між 3-5 дітьми.
Оволодівають навичками зв'язного мовлення: складають описові розповіді різного типу відповідно до композиційної структури, контаміновані (сюжетно-описові), сюжетні розповіді за картинами, з власного досвіду за зразком та планом вихователя. Без допомоги дорослого вміють самостійно передати зміст знайомої казки, мультфільму, вистави; розповісти про події, свідком яких були, що трапилося по дорозі, на відпочинку, в транспорті, про що дітям читали вдома.
За зразком та планом вихователя дитина складає творчі розповіді, продовжує розповідь, розпочату вихователем, об'єднує опорні слова в творчу розповідь, об'єднує в розповідь сюжетну ігрову обстановку; складає коротенькі розповіді-міркування, розповіді-пояснення. Переказує знайомі художні тексти різної складності і композиції за планом вихователя та за частинами. Оцінює прослухані розповіді, записані на магнітофон.
Підготовча до школи група (сьомий рік життя)
Словникова робота
Уточнювати, активізувати та збагачувати словник дітей новими словами відповідно до тематики попередніх груп (різні частини мови, різні семантичні відтінки слів).
Уводити в словник дітей нові групи слів відповідно до тем: "Україно моя, Батьківщино моя", "Уряд України", "Школа", "Сільське господарство", "Підприємства", "Бібліотека", "Крамниці", "Заказники і заповідники", "Відпочинок".
Збагатити словник дітей групою слів, які означають належність до певної країни, батьківщину: Україна, держава, країна, республіка, нація, народ, Батьківщина, батьківщина, Вітчизна, незалежність, самостійність, родина, рід, родичі, оселя, помешкання, наказ, постанова, столиця, Київ, Одеса, Львів, Харків, Донецьк, Крим, Карпати, Південь, Північ, Одещина, Київщина, Харківщина, Донеччина, Хрещатик, Верховна Рада, Президент, міністерство; український, народний, національний, державний, урядовий, батьківський, вітчизняний, самостійний, незалежний, жовто-блакитний.
Слова, що означають шкільні речі та навчання в школі: школа, учні, школярі, вчитель, директор, урок, перерва, дзвоник, зошит, ручка, пенал, парта, дошка, крейда, журнал, оцінка, буквар, ранець, портфель, клас, вчитися, читати, писати.
Слова, що означають сільськогосподарські роботи, господарство, землеробство, птахівництво, тваринництво, ферми (свиноферма, птахоферма і т. п.), колгосп, колгоспник, землероб, тракторист, фермер, ферма, земля, поле, рілля, трактор, комбайн, урожай, комбайнер, агрофірма, просо, гречка, рис, озимина, пшениця, жито, овес, лани; па хати, садити, орати, збирати і т. п.
Слова, які означають роботу на підприємствах: завод, фабрика, комбінат, майстерня, шахта, АЄС, ГРЕС, цех, бригада, бригадир, начальник, інженер, робітник, слюсар, верстат, комерція, бізнес, акція, управління, продукція, розрахунок, прибуток, премія, автоматика, енергетика тощо.
Слова, які позначають роботу пожежної охорони та правила пожежної безпеки: пожежа, пожежник, безпека, небезпека, вогонь, сірники, дим, бойова обслуга, пожежна машина, вогнище, багаття, ватра, сирена, мигалка, гасіння, бійці, вогнегасник, пісок, щит, кошма, лом, багор, сокира, полум'я; рятувати, гасити, застерігати, запалювати; пожежний, протипожежний, безпечний, небезпечний.
Продовжувати збагачувати словник узагальнюючими словами, істота, товари, рідина, тканина, шкіра, метал, підприємство, виробник, вироби, майстер, виробництво, господарство, освіта, медицина, паливо, інвентар, інструменти, реманент, обладнання, оздоблення, облямівка, прикраси, косметика, біжутерія, парфуми, промтовари, галантерея; стійкими словосполученнями: рідний край, моя Батьківщина, Новий рік, святковий день, головна вулиця, космічна станція, атомна станція, залізничний вокзал, лікарські рослини, польові квіти, кімнатні рослини, ощадна каса, трамвайний парк.
Розвивати точність і доречність уживання слів відповідно до ситуації спілкування: йти - дибати - сунути - лізти - ледве ногами перебирати - нога за ногою; сорочка - льоля - кошуля; піти - майнути; мовчки - без словечка - тихо - ша - ані мур-мур; зміст - значення -смисл; впасти - гепнутися.
Вчити розуміти, доречно й точно вживати слова, близькі за значенням та функціональною ознакою: хата - будинок - дім - палац -шатро - намет - курінь; сумка - валізка - сітка - торбинка – кошик - козубок - ранець - портфель - рюкзак - чемодан - дипломат - кейс; джинси - штани - брюки - рейтузи - шорти - лосини.
Продовжувати вчити добирати слова-синоніми: земля - грунт, людина - чоловік, дорога - шлях; дати - вручити - піднести; багно -болото - грязь - грузь - бруд; навала - нашестя; подорож - мандрівка; довбати - дзьобати - клювати; ламати - псувати - нівечити -трощити; алфавіт - абетка; буква - літера; слова антоніми: запалити - загасити, любити - ненавидіти, віяти - вщухати, світло -темрява (пітьма, темнота), свято - будень, отруйний - істивний.
Добирати антоніми у фразах, вчити зіставляти предмети та явища за просторовими, часовими ознаками, за кількістю, величиною, кольором, вагою: людина похилого віку - молода людина; дорогий гаманець -дешевий гаманець; дорога для мене людина - байдужа для мене людина; втомлена людина - бадьора людина; втомлений вигляд - здоровий вигляд. Один плаче, а другий (сміється). Один загубив, а інший (знайшов). Один псує, а другий (лаштує).
Вчити добирати слова-омоніми та багатозначні слова, пояснювати їх значення: лава (вид меблів) - лава (шеренга людей) - лава (забій у шахті) - лава (продукт виверження вулкана); як (прислівник) - як (тварина); пара (два) - пара (над чайником); луна (відлуння) - луна (дієслово); писочок (у тварини) - писачок (знаряддя малювання); сіла людина - сіла батарейка, сів хлопець - сів грунт; цілий день - цілий огірок; добирати і пояснювати слова-омографи (різні за значенням, вимовою, але однакові за написанням): лупа - лупа, колос - колос, замок - замок, дорога - дорога, стріла - стріла, гори - гори.
Добирати до, основного значення переносне, до переносного основне: повний кошик - повний місяць; сідає сонце - сідає хлопчик на стілець; свіжий хліб - свіжий вітер; крилатий птах - крилата фраза; біжить людина - біжить час; радіє людина - радіє природа; ллється вода - ллється сміх; смугастий тигр - смугастий день; гострий ніж -гострий розум.
Збагачувати словник словами іншомовного походження, найбільш уживаними в українській мові, кавун, баклажан, спортсмен, ринг, барабан, кекс, шхуна, баржа, каюта, пельмені, ілюстрація, декорація, мікрофон, грейпфрут, вестибюль, кіоск, обеліск, кабінет тощо.
Продовжувати вчити в ігрових та дидактичних вправах з елементом змагання добирати до предметів та явищ якомога більше ознак, якостей, властивостей, дій (який? чий? котрий? що робить?), характеризувати їх за характерними ознаками (транспорт який? - повітряний, водний, наземний, підземний, міський, міжміський; вокзал - залізничний, автобусний, річковий, аеропорт; зупинка - тролейбусна, автобусна, трамвайна, метро, таксі, таксобусна; машина - що робить? - їде, перевозить, развозить, підмітає, поливає, чистить, згрібає, гасить, сигналить, розгортає, нагрібає, навантажує, розвантажує, під'їжджає, заїжджає, зупиняється, піднімає, гальмує).
Уводити в активний словник дітей збірні числівники з відтінком зменшеності, здрібнілості (двійко, трійко, четвірко, п'ятірко), займенники (будь-чий, казна-який, казна-чий, котрийсь, котрий-небудь, хтозна-скільки, казна-скільки), прислівники (віддавна, відтоді, зопалу, згарячу, знічев'я, умисне, наперекір, напоказ, лячно, донедавна, вповні, доки): прийменники (крізь, ради, навкруг, посеред, коло, поруч; у зв'язку, у напрямку до); частки (навряд чи, нібито, ледве чи, трохи, мало не).
Образне мовлення. Активізувати вживання дітьми образних виразів, приказок, фразеологічних зворотів, засвоєних у попередніх групах. Продовжувати збагачувати словник новими художньо-поетичними виразами (золоті шати дерев; золотаво-червоне вбрання луків; похмурий осінній день; чисте небо; рясний дощ; під гаєм в'ється річечка; стелеться зелен-трава; синьо-синьо цвіте льон; вовк-сіроманець; засяяли золоті сонячні промені; у лузі при дорозі), порівняннями (немов червона калина; летіти, як стріла; хитрий, як лисичка-сестричка; спритний, наче зайчик; дужий, як ведмідь; очі, як волошки; щоки, як помідор; прозоре, як вода); образними словосполученнями (жили-були; думали-гадали; посідали та й думають; по губах текло, та в рот не попало; чи вдень це було, чи ввечері; з ранку до вечора; тишком-нишком; чкурнула-дременула), звуконаслідувальними словами (фуркати, фукати тощо).
Продовжувати збагачувати та активізувати словник приказками, прислів'ями, фразеологічними зворотами (Що посієш, те й пожнеш. Хочеш їсти калачі - не сиди на печі. Що вранці не зробиш, того ввечері не догониш. Всіх би перегнав, та бігти боюсь. Двічі літа не буває. Бігти, не чуючи ніг. Болотом закидати. Брудними руками. Було та загуло. Держати язик за зубами. І риби наловити, і ніг не замочити. Палець об палець не вдарити. Сам собі пан. Рукою подати. Наче кіт наплакав. Мов муха в окропі. Наче й не було. Як на голках).
Мовленнєвий етикет. Дотримуватися всіх форм увічливості в розмові з дорослими, дітьми, незнайомими дорослими. Називати всіх дорослих на ім'я та по батькові. Перш ніж звернутися до незнайомих дорослих, запитати: "Вибачте, будь-ласка (або перепрошую). Як Ваше ім'я та по батькові?". Засвоїти форми звертання "Ви" і "Ти". Дитина повинна знати, що форма звертання "Ви" вживається у звертанні до незнайомої чи малознайомої людини, до знайомих дорослих людей, до всіх співробітників дошкільного закладу, звертання "ти": до близької, рідної людини (батьки, сестри, брати, інші родичі), до своїх одноліток, дітей, дещо старших за віком.
Увести в словник дітей нові ввічливі форми звертання до незнайомих дорослих людей (пані, панове, пане, добродійко, добродію), до дітей (друже), нові формули мовного етикету: Дозвольте звернутися (запитати). Хай Вам (тобі) щастить! Коли Ваша ласка. Із задоволенням! З радістю! В ситуації зустрічі: Ласкаво просимо! Яка приємна зустріч! Радий Вас (тебе) бачити! Рада нашій зустрічі! Як твої справи?
Познайомити дітей з правилами мовного етикету, які вимагають певних заборон: не можна голосно розмовляти на вулиці, в громадських місцях, транспорті, на пляжі тощо, втручатися в розмову інших, нашіптувати (на вухо) одному із кількох співрозмовників, смикати за одежу, занадто жестикулювати, штовхати співрозмовника, нагадувати людині (чи дитині) про її фізичні вади.
Не можна давати відповіді чи висловлювати своє ставлення до чогось словами "угу, ага, ой", вживати образливі слова, прізвиська, слова "дідько, біс, чорт", часто повторювати слова та фрази "який жах", "страх який".
Увести в словник дітей прислів'я, в змісті яких відбито правила мовного етикету (Краще недоговорити, ніж переговорити. Що маєш сказати, то наперед обміркуй. Не хочеш почути дурних слів, не кажи їх сам. Треба знати, де що казати. Погане слово проковтни Всякому слову свій час. Ласкаве слово - як день ясний. Бережи хліб на обід, а слово на відповідь), прислів'я про порушення правил мовного етикету (Ляпає язиком, як постолом. Говорить, наче три дні не їв. Заторохтіла, наче діжка з горохом. Меле, як порожній млин).

Звукова культура мовлення
Дати дітям узагальнюючі знання про будову та роботу мовного апарату, артикуляцію звуків (практично, в ігровій формі), голосних: губи розтягнуті (і, и, е, а), заокруглені (о), дудочкою (у); приголосних: губи відкриваються і закриваються (б, п, м), нижня губа утворює "віконце-щілинку" між верхніми зубами (ф); язик вгорі за зубами (л), внизу за зубами (а); язик стукає передньою частиною (тук-тук) у верхні зуби (т-т-т), у нижні зуби (к-к-к) задньою частиною. Язик вигинає спинку (як кішка).
Закріпити правильну вимову всіх звуків рідної мови, в разі недоліків у звуковимові звернутися до логопеда.
Удосконалювати вимову звуків у словах згідно з літературною нормою: тверда вимова звуків (д), (т) у кінці слова та складу, перед (и) та (е): сад - сади, тема - тем, театр, темно, дим; м'яка вимова цих звуків перед (і): діти, тінь.
У звукосполученнях (зж), (здж) замість (з) вимовляється (ж): з жалем (жжалем). Учити вимовляти чітко, без спрощення приголосних звуків, слова іншомовного походження: концерт, абстрактний, екскаватор, ескалатор, фломастер, монпасье, рецепт, конфорка, трамвай, велосипед, транспорт, компот, комфорт, комбінезон, астронавт, акваланг; голосні звуки "Г (бінокль, гігант, лілія, комісія), "и" (директор, цирк, режим), "ї" (мозаїка, егоїст, кондуїт), роздільно вимовляти (з апострофом) слова: інтерв'ю, прем'єр, п'єдестал, ад'ютант, ін'єкція, злитно вимовляти слова: бюро, пюре, пюпітр, рюкзак, кювет, журі.
Диференціювати звуки (ізольовано, в словах, у мовленні): свистячі -шиплячі (с-ш, з-ж, ц-ч), дзвінкі - глухі (в-ф, з-с, ж-ш, б-л, д-т, г-к), сонорні (л-р), м'які - тверді.
Домогтися чіткої дикції промовлянням скоромовок на різні звуки.
Закріплювати змішаний тип мовного дихання, домогтися довжини видиху до 5 секунд.
Розвивати силу голосу та темп мовлення з допомогою чистомовок та ігрових вправ, самостійно регулювати силу голосу і темп мовлення відповідно до ситуації спілкування.
Продовжувати виховувати інтонаційну виразність мовлення, відчувати риму і ритм, учити добирати римуючі слова, закріплювати вміння аналізувати звуковий склад слова; визначати кількість звуків у слові (загальну, голосних, приголосних) та їхнє порядкове місце, добирати слова з названим звуком та визначеним місцем його в слові.
Ознайомити з твердими та м'якими приголосними звуками. Продовжувати вчити здійснювати звуковий аналіз слів як за схемою звукового аналізу, так і без неї. Вчити визначати в моделі слова наголошений склад.
Граматична правильність мовлення
Закріплювати вживання складних граматичних форм: відмінкових закінчень, варіантних закінчень іменників: родовий відмінок (граблів і грабель, обценьків і обценьок, пахв і пахов); давальний відмінок (брату - братові, герою - героєві, гостю - гостеві, коню - коневі, телятку - теляткові, дубу - дубові, ягнятку - ягняткові, дідусю - дідусеві, діду - дідові, пню - пневі; штанам і штаням, воротам і воротям), місцевий відмінок (на коні - на коневі, в гаю - в гаї, на штанах - на штанях, на воротах-на воротях), орудний відмінок (дверима - дверми, крилами - крильми, гостями - гістьми, воротами - ворітьми, колінами - коліньми, штанами - штанями - штаньми, конями - кіньми, колесами - колісьми), іменники жіночого роду: ніччю, піччю, іжею, кашею, грушею, палицею, землею, сіллю, міддю, іржею, куркою, вітриною, маззю.
Закріпити правильну граматичну форму іменників множини у місцевому відмінку: по дорогах (рос. по дорогам), по руках (рос. по рукам), по кімнатах (рос. по комнатам), по книгах (рос. по книгам), по килимах (рос. по коврам); варіантні форми іменників з прийменниками (в кімнату - у кімнату - до кімнати; в дитячий садок - у дитячий садок - до дитячого садка, від бабусі - од бабусі, з паперу - із паперу, із стула - зі стула), варіантні форми прикметників у місцевому відмінку (на білому -на білім, на довгому - на довгім, на високому - на високім), варіантні форми дієслів (сох - сохнув; мок - мокнув; тис - тиснув; колишу - колихаю; колиши - коли хай; пах - пахнув; чекати тата - чекати на тата; їхати трамваєм - їхати на трамваї; стати біля стіни - стати коло стіни; перейти дорогу - перейти через дорогу; кепкувати з вереди - кепкувати над вередою; піклуватися за бабусю - піклуватися про бабусю; піти по хліб - піти за хлібом; випити молока - випити молоко; дивитись і дивитися; учитися і вчитися; співати і співать; ходім - ходімо), варіантні форми займенників (тієї - тої, тією - тою, чимсь - чимось; на моєму -на моїм; на чийому - на чиєму - на чиїм; на тому - на тім, на ньому - на нім), варіантні форми числівників (однієї - одної; однією - одною; на одному - на однім; одно - одне).
В ігрових та дидактичних вправах вчити дітей утворювати нові слова - різні частини мови: складні іменники з двох іменників (ліс і степ - лісостеп; птахи і ферма - птахоферма; ліс і смуга - лісосмуга, небо і схил - небосхил), від іменника і дієслова (пара і возити - паровоз; перекочувати і поле - перекотиполе; пара і плавати - пароплав; крига і ломати - криголам; м'ясо і рубати - м'ясорубка тощо); від іменника і прикметника (чорний і слива - чорнослив; жовтий і цвіт - жовтоцвіт; довгий і носик - довгоносик; вузький і колія - вузькоколійка; білий і ручка - білоручка), від числівника й іменника (перший і клас - першокласник, один і літа - одноліток, п'ять і років - п'ятиріччя); від займенників "сам, весь, все" (сам і критика - самокритика; сам і оцінка - самооцінка; все і світ - всесвіт; все і знання - всезнайка); складні прикметники від двох прикметників (гіркий і кислий - гірко-кислий; яскравий і синій -яскраво-синій), від прикметника та іменника (густий і листя - густолистий; білий і сніг - білосніжний; сірий і око - сіроокий), від прислівника та прикметника (багато і національний - багатонаціональний; загально і народний - загальнонародний; багато і поверх - багатоповерховий), від числівника та іменника (один і поверх - одноповерховий, два і роки -дворічний).
Утворювати нові слова з допомогою префіксів (без вусів - безвусий; без голосу - безголосий; без краю - безкраїй; проти пожежі - протипожежний; проти грипу - протигрипозний; на стіл - настільний; під шлунком - підшлунковий; перед днем - переддень; над вечором - надвечір'я; не є друг - недруг; не є воля - неволя; без риби - безриб'я; між бровами - міжбрів'я), суфіксів (кравець - кравчиха - кравчиня; плавець -плавчиха - плавчиня; ведмідь - ведмедиця - ведмедиха; касир - касирка; ткач - ткаля; актор - актриса; пропадати - пропащий; довгий - довгуватий - довгастий - довгенький - довгісенький - довгесенький; рідний -рідненький - ріднесенький; собака - собачка - собаченя; кішка - кошеня - котеня - котик - коток - коточок - котя; гуркіт - гуркотіти). Утворювати слова з "пів-": півхліба, пів'яблука, піввідра, півцукерки.
Утворювати узагальнюючі слова: людина - люди - народ - людство; жінка - жінки - жіноцтво; дитина - діти - малята - дитинство; олівець -предмет - річ; огірок - овоч - городина - рослина; волошка - квітка -рослина.
Утворювати різні форми ступенів порівняння прикметників, зі словами "значно, набагато, куди, щонайбільш, щонайменш, якнайменш" (значно вищий, набагато кращий, куди кращий), за допомогою суфіксів і префіксів (старий - старенький - старуватий - пристаркуватий - старезний -занадто старий).
Впразляти дітей в складанні речень різного типу: простих, складних зі сполучниками і сполучними словами; з однорідними членами, прямою мовою; безособові; із вставними словами і конструкціями (даруйте, зрештою, гаразд, легко сказати, загалом, нарешті, натомість, навпаки, так би мовити, на сором, на біду, либонь, без сумніву, ймовірно, звичайно тощо).
Помічати і виправляти граматичні помилки як у мовленні однолітків, так і в своєму власному, оцінювати правильність мовлення інших.

Зв'язне мовлення
Діалогічне та розмовне мовлення. Закріпити навички розмовного та діалогічного мовлення, набуті дітьми в попередніх групах. Вільно й невимушено спілкуватися з вихователем, дорослими та дітьми, відповідати на запитання, звертатися із запитаннями, підтримувати розмову, діалог, виявляти ініціативу в доборі тем спілкування.
Вести діалог на запропоновані теми: "Розмова з незнайомою людиною", "У лікаря", "Запрошуємо на свято", "Запрошення до гри (праці, танцю)", "День народження", "Друзі і товариші", "У незнайомому місті", "Зустріч друзів". "Родинні відносини", "Вихователь і діти".
Активізувати вживання дітьми як на заняттях, так і в повсякденному спілкуванні стандартизованих формул мовленнєвого етикету в ситуаціях привітання, знайомства, подяки, вибачення, прохання, прощання, компліменту. Поєднувати словесні форми та немовні засоби виразності (міміка, жести, рухи).
Учити дітей доречно й точно добирати перші репліки діалогу: стандартизовані формули привітання, подяки, вибачення тощо; повідомлення інформації; запит інформації; привернення співрозмовника до чогось (когось); констатація факту; застереження, незгода; висловлення свого позитивного чи негативного ставлення, оцінних суджень; наказ -прохання; коментування. Добирати другу і третю репліки діалогу, розгортати діалог. Вміти вести трилог (троє дітей) і полілог (групова бесіда, розмова).
Учити дітей вести невимушену розмову з вихователем, розповідати про минулі події із власного життя, про бачене і пережите із монологічними вставками (у відповідь на запитання складати самостійну розповідь з 4-5 речень). Виконувати словесні доручення, звітувати про виконане доручення.
Учити дітей брати активну участь у заключній тематичній бесіді на занятті, у відповідях використовувати приказки, образні вирази, віршовані тексти, розповіді (описові, сюжетні, міркування, пояснення).
У процесі розвитку розмовного та діалогічного мовлення вирішувати у взаємозв'язку завдання словникової роботи, виховання звукової культури та граматичної правильності мовлення.
Монологічне мовлення. Продовжувати формувати вміння дітей логічно, послідовно, граматично правильно висловлювати свої думки в зв'язній розповіді. Дотримуватися в розповідях відповідної композиції (початок, середина - кульмінація, розв'язка - кінцівка), виявляти творчість, вдало використовувати засоби художньої виразності (образні вирази, порівняння, приказки, фразеологічні звороти, епітети, метафори), намагатися зацікавити своєю розповіддю слухачів.
Продовжувати вчити дітей складати розповіді за дидактичними картинами: описові, описово-сюжетні, творчі (про одного героя, від імені героя, про епізоди, що передують подіям, зображеним на картині, чи їхнє продовження, розгортання подій), з власного досвіду (в зв'язку зі змістом картини); складати розповіді за частинами багатопланових картин (самостійно поділяти картину на частини, придумувати до кожної частини назву, складати розповіді за кожною частиною, об'єднувати їх у єдину розповідь за картиною), за серією картин, об'єднаних однією темою; порівняльні розповіді за 2-3 картинами (скажімо, "Збір урожаю в полі (на городі, в саду, на баштані)" чи "Зимові розваги" і "Влітку на річці"). Вміти складати розповіді за планом чи за вказівкою вихователя, продовжувати розпочатий вихователем зразок розповіді.
Учити дітей переказувати зміст знайомих художніх творів без попередньої бесіди за планом вихователя чи самостійно (повністю, за частинами, докладно, стисло, вибірково), передавати пряму мову, діалоги, описи; переказувати описові оповідання природничого змісту. Залучати дітей до переказів уперше прослуханих творів на занятті, переказувати від першої особи, від третьої особи.
Учити дітей складати розповіді різного типу за змістом знайомих (чи не знайомих) оповідань: з власного досвіду, за малюнками (які діти малювали попередньо за змістом оповідання), змінити героїв твору, залишити сюжет; змінити сюжет (скажімо, інша пора року чи інше місце дії), залишити героїв; замінити початок чи кінцівку твору.
Продовжувати вчити складати описові розповіді за планом та вказівкою вихователя: про одну іграшку (предмет, картинку, річ, явище природи), порівняльні описові розповіді за деома-трьома предметами (іграшками, картинками, спорідненими явищами природи), творчі описові розповіді-мініатюри, розповіді-етюди на теми природи, розповіді-загадки, комбіновані описово-сюжетні розповіді.
Учити складати сюжетні розповіді з власного досвіду, про одну іграшку та за сюжетною ігровою обстановкою (сценарії для театру іграшок) за темою, планом чи вказівкою вихователя; про кумедні епізоди з власного життя. Розвивати письмовий стиль в усному мовленні складанням листів літературним героям, реальним особам.
Учити складати творчі сюжетні розповіді: на тему та за опорними словами; продовження початку розповіді (чи казки) вихователя, початку розповіді (чи казки) до кінцівки вихователя; на тему та за планом вихователя, на самостійно вибрану дітьми тему та за самостійно складеним планом; розповіді-нісенітниці; складати для розповідей за однією темою різні варіанти початків, кінцівок. Залучати дітей до складання розпові-дей-роздумів (міркування) за відповідною структурою: основна думка (чітко означена); докази, що її підтверджують чи спростовують; висновки, узагальнення, що випливають з доказів.
Продовжувати розвивати пояснювальне мовлення, складати розпо-віді-пояснення про різні види діяльності як за зразком, так і за вказівкою вихователя.
Розвивати плануючу та регулюючу функції мовлення, вчити складати розповіді-інструкції щодо майбутньої діяльності.
Учити помічати неточності, алогічність у змісті розповідей однолітків, аналізувати записані раніше розповіді щодо їхнього змісту, послідовності думок, наявності мовних помилок та огріхів.

Базисна характеристика мовленнєвого розвитку та спілкування дітей
За умов правильного мовленнєвого розвитку та відсутності органічних недоліків органів мовного апарату звукова культура мовлення дитини 7 років досягає досить високого рівня розвитку. Дитина абсолютно правильно і чітко вимовляє всі звуки рідної мови ізольовано, в звукосполученнях, словах та фразах відповідно до норм літературної вимови. У неї добре розвинений фонематичний слух, вона диференціює близькі і схожі фонеми в словах, легко помічає і виправляє допущені помилки звуковимови, порушення наголосу, діалектизми та говірки. Відповідно до ситуації' регулює силу голосу (голосно, тихо, помірно, пошепки) та темп мовлення (швидко, помірно, повільно). У дитини змішаний (діафрагмально-нижньореберний) тип мовного дихання, плечі опущені, вона дотримується пауз, логічних наголосів, інтонаційних засобів виразності. Доречно користується питальною, розповідною та окличною інтонацією. Обмежено використовує паралінгвістичні засоби виразності (рухи, жести, покази).
До 7 років завершується процес фонематичного розвитку дитини, формуються досить тонкі диференційовані звукові образи слів і окремих звуків. З'являється усвідомлення звукового складу рідної мови.
Розвиток усвідомлення звукової сторони рідної мови є центральним якісним новоутворенням психічного розвитку дитини в дошкільному віці Діти оволодівають прийомами звукового та складового аналізу слів як за схемою звукового аналізу, так і без неї Розрізняють і виділяють голосні, приголосні звуки, тверді й м'які приголосні; визначають кількість слів у реченні, складів та звуків у слові, наголошений склад. Дитина повністю готова до навчання грамоти (читання і письма).
Орієнтування дитини в звуковій системі рідної мови становить міцну основу для засвоєння дітьми граматичної будови мови, дозволяє дитині орієнтуватися в складних співвідношеннях граматичних форм, за якими стоять відносини одних звукових форм до інших.
До 7 років завершується засвоєння дитиною морфологічної системи української мови: дитина засвоює всі граматичні категорії: рід, число, відмінкові закінчення; типи відмін і дієвідмін. Відбувається розмежування окремих граматичних форм за відмінами, дієвідмінами, особами, які раніше дитина змішувала і допускала помилки; засвоюються всі поодинокі граматичні форми.
Дитина засвоює синтаксичну структуру рідної мови. В мовленні дитини наявні всі типи речень, як простих, так і складних, трапляються всі види сполучників і сполучних слів. На прохання дорослого вона вміє скласти потрібне речення (наказове, розповідне, окличне, з однорідними членами, з прямою мовою, з вставними словами). В одному реченні може налічуватися до 18 слів.
Дитина надзвичайно легко створює нові слова (всі частини мови) за допомогою суфіксів, префіксів, двох слів, споріднені однокоре-неві слова тощо, виявляє ініціативу в словотворчих іграх. За словами О. М. Гвоздєва, рівень оволодіння рідною мовою, якого дитина досягає до шкільного віку, є досить високим. Вона оволодіває на цей час усією складною системою граматики, навіть найтоншими закономірностями морфологічного й синтаксичного ладу, поодинокими граматичними формами так, що мова, яку дитина засвоює, дійсно стає для неї рідною, знаряддям мислення і спілкування
Словник дитини збагачується до 5000 слів, у ньому наявні всі частини мови. Дитина оперує узагальнюючими словами різного порядку, абстрактними поняттями, словами іншомовного походження, складними словами (різної структури), стійкими загальновживаними словосполученнями. Розуміє і розрізняє близькі за значенням слова та переносне значення слова, розуміє і добирає слова синоніми, антоніми, омоніми; епітети, метафори, багатозначні слова тощо.
Мовлення дітей набуває образності. Дитина доречно вживає образні вирази, фразеологічні звороти, знає прислів'я, приказки, утішки, загадки, скоромовки. Володіє формулами мовленнєвого етикету відповідно до ситуацій (привітання, прощання, знайомство, вибачення, подяка, прохання, зустріч, комплімент), формами звертання до дорослих і дітей.
За кількісною та якісною характеристикою словник дитини досягає такого рівня, що вона може вільно спілкуватися з дорослими і дітьми, підтримувати розмову на будь-яку тему в межах розуміння дитини. Вона доречно й точно добирає синонімічні відтінки слів, слова, в яких відбито диференційований підхід до позначення предмета (зимовий, весняний,осінній одяг; повітряний, водний транспорт), професійної належності. Повністю зникає словотворення.
На сьомому році життя мовлення дитини стає більш складним у структурному відношенні, більш розгорнутим, логічним і послідовним. Дитина засвоює як діалогічну, так і монологічну форми мовлення. Вільно, невимушено вступає в розмову з дітьми, дорослими (як знайомими, так і не знайомими), підтримує запропонований діалог відповідно до теми; не втручається в розмову інших; будує стимульований, запропонований діалог відповідно до ситуації (групове мовлення), відповідає на запитання, звернені до неї, за змістом картин, художніх творів. Відповіді на запитання розгорнуті, з монологічними вставками. Діти виконують словесні доручення, звітують про виконання, передають діалог попереднього спілкування, що виник у процесі виконання доручення.
До 7 років діти оволодівають контекстним мовленням, різними типами монологічного мовлення: мовлення-ловідомлення, розповідь-опис, розповідь-роздум, розповідь-пояснення. Діти самостійно складають описові розповіді про предмети, іграшки, картинки, явища природи, розповіді з власного досвіду, творчі розповіді на тему, за планом вихователя, на самостійно вибрану тему та за самостійно складеним планом.
Уміють домислювати події, відсутні на картині, поділяти на логічно завершені частини сюжетну картину, художній текст, придумують до частин назву; об'єднують в одну розповідь кілька сюжетів (розповіді за серією картин, порівняльні розповіді), складають казки, загадки, нісенітниці, розповіді про смішні епізоди.
Переказують казки і художні оповідання за вказівкою вихователя, самостійно розповідають знайомі казки, передають сюжети мультфільмів, телепередач.
Уміють пояснити хід наступної гри, майбутній сюжет малюнка, конструкції, аплікації, якогось виробу, як пройти до якоїсь знайомої їм установи тощо.
Наприкінці дошкільного віку в дітей формується нова інтелектуальна функція мовлення, яка планує і регулює практичні дії дитини. Результати мовленнєвого розвитку дитини в дошкільні роки дають можливість їй легко засвоювати програму навчання в школі. Різні сторони мовлення дитини вдосконалюються упродовж її шкільного навчання.






ХУДОЖНЬО-МОВЛЕННЄВА ДІЯЛЬНІСТЬ ДІТЕЙ ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ

А в тій книжці малюночки,
А в тій книжці співаночки,
І наука, і забава,
Бо та книжечка цікава...
М. Підгірянка
ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ
ХУДОЖНЬО-МОВЛЕННЄВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ
Художньо-мовленнєва діяльність дитини дошкільного віку являє собою складний полікомпонентний утвір. У ньому можна виділити чотири провідних, стрижньових складових;
1) сприймання на слух та розуміння дітьми змісту художніх творів;
2) відтворення змісту і виконавча діяльність (декламування, відповіді на запитання, переказування, бесіда за ілюстраціями, узагальнюючі бесіди, читання за ролями тощо);
3) театралізована діяльність (інсценування, театральні вистави);
4) творчо-імпровізаторська діяльність (ігри-драматизацГі, ігри за сюжетами літературних творів, словесно-поетична творчість).
Отже, художньо-мовленнєва діяльність - це діяльність, пов'язана зі сприйманням літературних творів, їхнім виконанням, відтворенням, яка супроводжується образним, виразним мовленням, словесною творчістю.
В основі художньо-мовленнєвої діяльності лежать художні образи, пропоновані дитині художньою літературою.
Художня література - це мистецтво слова, до якого діти прилучаються з раннього дитинства. Мистецтво слова відображує довкілля в художніх образах, спресовує в них типове на основі узагальнення життєвих явищ. Отже, художня література - це засіб образного осмислення дійсності.
Художній твір для дітей акумулює в собі мистецтво, психологію і педагогіку. Саме тому художні твори використовують у дошкільних закладах з педагогічною метою як засіб виховання. Та все ж не слід забувати, що дитяча художня література - це насамперед вид мистецтва, до якого ми прилучаємо дітей. Це мистецтво слова, яке втілюється в активній художньо-мовленнєвій діяльності дітей за змістом художніх творів.
Художня література як мистецтво слова виконує низку функцій, серед них інформаційно-освітню, виховну, національно-духовну, історичну, естетичну, культуроносну, розважальну.
1. Інформаційно-освітня функція полягає в тому, що кожний художній твір несе відповідну інформацію, повідомляючи дитину про певні події, життєві ситуації, явища і закони природи, соціальні та моральні норми співжиття тощо. За цією функцією твори художньої літератури можна поділити на кілька груп:
а) ті, що несуть у собі зовсім нову для дитини інформацію, з якою вона ще не стикалася в житті:
б) твори, в яких обігрується знайома інформація в нових варіантах, несподіваних для дитини ситуаціях, уточнюються певні форми і правила життя і поведінки,
в) твори, в яких подаються поглиблені знання з певної' галузі (природа, мова, краєзнавство, математика, астрономія, мораль, історія, народознавство тощо). Добираючи твір, вихователь повинен чітко визначити пізнавальні завдання, які містить змістова сторона твору (збагачення, уточнення, розширення знань дітей чи ознайомлення...,закріп- лення..., вправляння...).
2. Виховна функція художньої літератури. Тут доречно пригадати крилаті слова російського критика В. Г. Бєлінського, який писав, що дитячі книжки пишуться для виховання, а виховання - велика справа, оскільки воно вирішує долю людини, і це справді так. Адже кожна книжка, яку читає дорослий дитині, виховує її розумово, морально, естетично. Від того, як прочитає твір вихователь, на чому і як він розставить акценти, на що зверне увагу дитини, залежить і її ставлення до змісту прочитаного, що саме зумовить у неї позитивні емоції, співчуття, а що - негативне ставлення і засудження. Через ставлення дитини до героїв і подій художнього твору у неї формуються певні уявлення про довкілля, закони людського життя, моральні та естетичні почуття, правила й етичні норми поведінки. Чим глибше дитина занурюється у зміст твору, сприймає і розуміє його (в єдності думки і почуття), тим більший виховний вплив він здійснить на неї. Якщо ми хочемо, щоб літературний твір позитивно вплинув на дитину, потрібно відшукати засоби, які б підсилили емоційний відгук на книгу, засоби управління процесом сприймання художнього твору відповідно до вікового періоду дитини, створити умови, що сприяли б перенесенню знань і почуттів дітей, які вони одержали під впливом книги, в їхню активну, практичну діяльність.
За словами О. В. Запорожця, художній твір сприяє не лише засвоєнню нових знань та вмінь, не лише формує окремі психічні процеси, а й змінює загальне ставлення до дійсності, стимулює виникнення нових, більш високих мотивів діяльності.
З, Національно-духовна функція. За словами О. В. Запорожця, художній твір сприяє не лише засвоєнню нових знань та вмінь, не лише формує окремі психічні процеси, а й змінює загальне ставлення до дійсності, стимулює виникнення нових більш високих методів діяльності. Дитяча книга виникає на стиках мистецтва, педагогіки та психології. В художніх образах відображено національний характер героїв, їхню національну психологію, свідомість, національний менталітет. Через описи пейзажів, природи дитина пізнає свій рідний край, свою Вітчизну, а художнє розкриття взаємовідносин українців, родинних і дружніх стосунків формує у дитини високу духовність, притаманну українському народу. В дошкільному віці відбувається процес соціалізації дитини завдяки інституту соціальних ролей, серед яких особливе місце посідає національна роль, що формується вже на перших етапах соціалізації особистості. Книги, написані зразковою, образною живою рідною мовою, сприяють формуванню національного менталітету, високої духовності дитини. Особливо цінним у цьому відношенні є український фольклор, який акумулює в собі не тільки квінтесенцію національного досвіду, а й витончену влучність та точність рідної мови. Прислів'я, приказки, приповідки, казки відбивають ментальність нації, той духовно-моральний кодекс, ті думки, до яких дійшов народ упродовж своєї багатовікової практики. Тому виховувати і навчати дитину потрібно насамперед на творах українських письменників, національному фольклорі.
Історична функція. Художня література - це мистецтво слова, це той національний скарб, який єднає минулі покоління, історію народу з сучасністю в єдиний організм. Історію творить народ, письменники зберігають її для своїх нащадків. Так, діти дошкільного віку дізнаються в переказах, оповіданнях, казках про давніх героїв українського народу: Олексу Довбуша, Кирила Кожум'яку, Наливайка, Богдана Хмельницького, Івана Голоту тощо; про історію рідного краю, традиції, звичаї, обереги, свята свого народу.
Культуроиосна функція. Художня література, так само, як і рідна мова, є носієм національної культури. Твори художньої літератури (проза, поезія, драматургія) виконують функцію пропаганди національної культури, транспортування, переливання її національних цінностей у скарбницю світової літератури, культури. Всьому світу відомі українські письменники Т. Г. Шевченко, Песя Українка, І. Франко, Олесь Гончар, П. Тичина та ін., а разом з ними наша українська духовність. Культура, описана літературою, стає органічною частиною світової культури. Культуроиосна функція літератури реалізується й на особистому рівні. Чим більше людина читає художніх творів українських письменників, тим краще пізнає свій народ, його традиції, тим багатшою стає її мова, тим високо-культурнішою стає і сама людина як носій національної культури. Ось чому так важливо з раннього віку прилучати дітей до кращих літературних зразків українського фольклору, поезії, прози, драматичних творів, знайомити їх як з творами українських класиків, так і сучасних поетів і письменників.
6. Естетична функція. Мистецтво слова справляє величезний вплив на емоційну сферу дитини, на її почуття. Дитина сприймає художній твір на слух. Відтак неабиякі вимоги ставляться до мистецтва виразного читання дорослого. В процесі читання (розповідання) чтець розкриває своє емоційне ставлення до фактів, подій, героїв твору і тим самим впливає на дітей, переконує їх, що саме так і повинно було все відбуватися, пробуджує у дітей співчуття, співпереживання. Художній образ допомагає дитині прожити разом з героєм частину його життя, "ввійти в його життя", перейнятися його почуттями.
Поетичні твори своєю образною мовою викликають у дітей почуття прекрасного, естетичну насолоду, бажання запам'ятати вірші, читати їх близьким і знайомим людям, водночас вони поповнюють словник дітей яскравими образними виразами, епітетами, метафорами.
7. Розважальна функція. Ціла низка художніх творів, які виконують функцію розважання дітей, належить до гумористичного жанру. Це твори Г. Бойка ("Бруднуля", "Вереда", "Веремій", "Не загублюся" та ін)., В. Ладижця ("Ой болить у мене зуб" та ін)., Д. Білоуса ("Упертий Гриць", "Лікарня в зоопарку", "Пташині голоси", "Веселий кут", "Турботливі друзі" і т. п)., перевертні М. Вінграновського, О. Сенатович. А. М'яст-ківського, В. Нестайка та ін. Діти люблять твори цього жанру, вони викликають у них сміх, радість, веселощі Для розваги дітей використовують і театральні вистави та ігри за змістом художніх творів.
Дошкільник не вміє сам читати книгу, він тільки слухач. Слухання -складний процес перцептивної діяльності дитини Вона сприймає слово вихователя, в сприйманні твору бере участь лише слуховий аналізатор Тому дуже важливим моментом в активізації слухання є включення зорового аналізатора. Це забезпечується виразністю читання художнього твору, мімікою, жестами, силою голосу, тембром і темпом мовлення вихователя. В процесі слухання в свідомості дитини виникають уявлення - конкретні образи (герої, предмети, явища, описи природи), дитина їх усвідомлює, пов'язує між собою, розуміє зміст прочитаного. Розуміння, усвідомлення змісту художнього твору зумовлює певні почуття, емоційні переживання, формує певний естетичний настрій, впливає на поведінку дітей.
Сприймання дітьми змісту художніх творів мас активний характер: діти постійно переривають хід розповіді, втручаються в події, звертаються із запитаннями, намагаються допомогти героям, легко приймають позицію героя, подумки діють разом з ним, імітують жестами його дії, борються з його ворогами.
Активне, дійове ставлення приводить дитину іноді до несподіваних, з погляду дорослих, дій: вона чорною фарбою замальовує на картинці негативного героя, вириває ілюстрацію з його зображенням. Образи художніх творів викликають у дітей почуття співпереживання, співчуття. їх не задовольняє невизначеність ситуації, коли невідомо, хто "хороший", а хто "поганий" Вони намагаються одразу виділити позитивних героїв, приймають їхню позицію, негативно ставляться до всіх, хто їм заважає. Іноді навіть неживі предмети піддаються суворій критиці, якщо дитина не знаходить того, кого можна звинуватити в тому, що трапилося. Активне сприймання художніх творів, уміння стати на позицію героя є своєрідним "регулятором" поведінки дитини, стимулює її до активної діяльності.
Навчити дитину сприймати художній твір у єдності думки й почуття - це означає виховати в майбутньому талановитого читача. Чим більш глибоким буде сприймання дітьми змісту художнього твору, тим більший буде його виховний вплив на дитину. Проте не будь-який художній твір може захопити дитину, позитивно на неї вплинути і стимулювати її" діяльність.
У доборі художньої літератури вихователі повинні дотримуватися відповідних принципів.

ПРИНЦИПИ ВІДБОРУ ХУДОЖНІХ ТВОРІВ ДЛЯ ДІТЕЙ
А. Висока художня майстерність твору. Іноді вихователі читають дітям оповідання, яке вдалося знайти відповідно до теми заняття чи на актуальну тему сьогодення. Такі "чергові" оповідання здебільшого мають невдалу форму, в'ялий сюжет, невиразних героїв, які залишають дітей байдужими і тут же забуваються.
Б. Образність, жвавість, відповідність літературним нормам мови художнього твору. Висока художня майстерність твору багато в чому визначається мовою. Цінність твору для дітей в тому, що він повинен бути написаний живою, образною і водночас літературною мовою. Добре, якщо письменник використовує яскраві порівняння, метафори, фразеологічні звороти, які легко запам'ятовуються, пряму мову (діалоги дійових осіб). Слід уникати творів, у мові яких трапляється багато слів зі зменшувальними суфіксами, полегшуючими дитячими словами.
В. Цікавий сюжет. Оповідання із захоплюючим сюжетом, з яскравою і гострою характеристикою героїв надзвичайно подобаються дітям. Такий сюжет мають українські народні казки, дитина ладна не розлучатися з героями казок, сюжет казки тримає її увесь час у напруженні. До творів, які відповідають означеній вимозі, можна віднести оповідання М. Коцюбинського, В. Сухомлинського, К. Ушинського, казки І. Франка тощо.
Г. Простота і ясність композиції. Дитячий твір повинен мати чітку композиційну структуру, конкретність у зображенні героїв (позитивних, негативних), обстановки, деталей, які допомагають уявити дитині не тільки яскравий образ героя, а й місце, де відбуваються події.
Д. Доступність художнього твору дитини. Цей принцип узгоджується з принципом відповідності змісту художнього твору віковим особливостям дітей. Залежно від вікової групи вихователь повинен добирати і книги дитячих письменників, які пишуть для дітей молодшого, середнього, старшого дошкільного віку (диференційовано). Дитячі видавництва повинні чітко диференціювати, для якого вікового періоду видаються книжки. Недоцільно об'єднувати весь дошкільний вік (скажімо, "для дітей дошкільного віку"), а ще гірше, коли книжка рекомендується для двох суміжних вікових періодів - дошкільного і молодшого шкільного віку. Книжка принесе користь, якщо її зміст буде зрозумілим і доступним дитині. Водночас не слід забувати, шр іноді інтереси дітей перевищують свій віковий рівень. їм багато читають вдома, тоді вихователь може читати і більш складні оповідання.
Е. Принцип новизни і контрасту в змісті художніх творів. Є предмети, явища, життєві події, країни, з якими можна ознайомити дітей лише через художню літературу (Космос, деякі тварини, життя на Півночі, на Півдні, в Африці, діяльність шахтарів, моряків, льотчиків, військові події, події з минулого країни тощо).
Якщо події, про які розповідається в оповіданні, далекі від дитини, вона їх ніколи не бачила і не сприймала безпосередньо, необхідно добирати ілюстровані дитячі книжки, які б розширили поле безпосереднього сприймання дитини. Серед різних видів ілюстрацій дитячих книжок (лінійний, світлотіньовий, умовний рисунок) найзрозумілішим є світло-тіньовий рисунок.
Є. Урахування конкретних педагогічних завдань, задля вирішення яких добирається художній твір. Тематика художніх творів для дітей досить різноманітна. Художні твори використовуються майже на всіх заняттях. Зважаючи на це вихователю слід чітко диференціювати, з якою метою буде використаний твір і на занятті з якого розділу його слід читати. Так, скажімо, твори природничої тематики (про пори року, явища природи, птахів, тварин, комах тощо) читають на заняттях з розділу "Рідна природа", твори на соціально-побутову тематику (професії дорослих, транспорт, про рідну країну, свята тощо) - на заняттях ознайомлення з явищами довкілля. Казки, твори на морально-етичні та розважальні (гумористичні) теми чигають на заняттях з художньої літератури.
Вдало дібрати твір - це лише початок роботи з художнім твором. Вихователь повинен дотримуватися і відповідних принципів ознайомлення дітей з художніми творами.

ПРИНЦИПИ ОЗНАЙОМЛЕННЯ ДІТЕЙ З ХУДОЖНІМИ ТВОРАМИ
І. Принцип еаіоційно-виразного читання художнього твору. Сутність виразного читання - в його емоційній насиченості, вибравши твір, треба кілька разів прочитати його, визначити характер інтонації, логічні паузи, логічний наголос, темп читання, тембр мовлення г&ро'і'в та персонажів твору. Оволодіння мистецтвом художнього читання і розповідання а професійним обов'язкам кожного вихователя.
Я. Усвідомлення і розуміння діть мій змісту художнього твору. Худажиій твір пише тоді може справити на дитину позитивний вплив, коли вона його добре зрозуміла, усвідомила хід подій, ідею чи мораль твору. Тому перед читанням твору слід продумати, які слова та фрази будуть важкими для розуміння дітей та як їх пояснити; перед читанням, у процесі читання, після читання. Скласти запитання для вступної бесіди, відтворювальної бесіди за змістом оповідання (пізнавального змісту), дібрати ілюстрації та картинки, які допоможуть дітям наочно уявити описані події.
Ш. Повторність читання. Якщо художній твір невеликого розміру, його слід одразу прочитати на занятті ще один чи два рази. З великим зз розміром твором можна обмежитися повторним читанням окремих уривків, найбільш яскравих і значущих епізодів. Повторне читання одного й чого самого твору передбачається протягом місяця, каартаку, posy. Знайомий твір читають на інших заняттях, скажімо, в ході етичної бесіди, на заняття» з розвитку мовлення (переказування знайомого твору). Уриєш знайомих творів читаючі» у процесі 8есід про довкілля, літературних вікторин, на тематичних літературних вечорах та ранках. Знайомі таорм діти межу слухати а записах на платівках, на магнітофоні, дивитися театральні вистави, діафільми, мультфільми, кінофільми.
SV. Включення дітей » активну пізнавальну діяльність »* змістом художнього тору. Реалізації цього принципу сприяють елементи драматизації та інсценізації на заняттях, ігри-драматизацп, інсценування художніх творів, розігрування сюжетів віршів, забавлянок, пісень, театралізовані та сюжетно-рольові ігри за змістом художніх творів; малювання, аплікація за мотивами прослуханих творів з наступним розповіданням за своїми малюнками-ілюстраціями
V. Взаємозв'язок пізнавальних, виховних і мовленнєвих завдань.Кожний художній твір впливає на дитину з трьох сторін; інформує про щось нове, дає їй нові знання, виховує розумово, морально, естетично; збагачує, уточнює і активізує словник дитини. Отже, всі ці завдання вихователь повинен чітко визначити в програмовому змісті заняття, на якому буде читати твір.
Vi. Принцип тематичного читання творів. У практиці роботи дошкільних закладів використовують читання творів на одну тему впродовж певного періоду; на одному занятті, протягом місяця, кварталу. Так, скажімо, на занятті з природи на тему "Весна" (Зима. Осінь. Літо) можна дібрати 2-3 невеликих оповідання, в яких ідеться про різні періоди весни. За їхнім змістом проводять порівняльну бесіду. Або на занятті ознайомлення з довкіллям на тему "Професії твоїх батьків" дітям читають 2-3 оповідання, вірші про професії дорослих, розглядають картини, ілюстрації Твори з цієї самої тематики читають дітям і на інших заняттях упродовж 1-2 місяців, завершується читання цього циклу творів тематичною заключною бесідою "Професія твоїх батьків".
Підготовка до етичної бесіди (про скромність, ввічливість, чесність, правдивість тощо) вимагає тематичного читання творів протягом кварталу.
VII. Принцип оцінювального ставлення дітей до змісту художнього твору. Розуміння, усвідомлення тексту зумовлює у дитини емоційні переживання, співчуття, що є основою для формування адекватних оцінних суджень, моральних та етичних оцінок.


ДЖЕРЕЛА ХУДОЖНЬОГО ЧИТАННЯ І РОЗПОВІДАННЯ ДІТЯМ
1. Українська усна народна творчість - найбільш широковживане джерело виховання, навчання і розважання дітей. Фольклорні твори поділяються на народнопоетичні, прозові та ігровий фольклор. Серед народнопоетичних у дошкільних закладах використовують утішки, заба-влянки, пісні, вірші, лічилки, мирилки, голосилки, прислів'я, приказки, приповідки, загадки, скоромовки; ігровий фольклор - це народні, хороводні драматичні ігри з текстом і діалогом ("Ходить гарбуз по городу", "А ми просо сіяли", "Подоляночка" тощо).
Найбільш улюбленим фольклорним жанром для дітей є, звичайно, казки, які прийшли до нас з глибокої давнини. В дитячому садку використовують такі види казок; казки про тварин, чарівні (фантастичні) казки, соціально-побутові казки, перекази, "надокучливі" казки.
2 Твори письменників-класиків (Т. Г. Шевченко, Леся Українка, Іван Франко, Л. Глібов, П. Грабовський, М. Коцюбинський, Я. Щоголів, О. Олесь, С. Васильченко).
Тарас Григорович Шевченко - великий український письменник, народився 9 березня 1814 р. Український народ відзначає день народження Шевченка у березні місяці "Шевченковим святом". Шевченко - справді народний письменник, поет. Його називають на Україні Кобзарем. Так називається і його перша книжка "Кобзар", який є в кожному дитячому садку, в кожній сім'ї. Шевченко написав багато віршів, поем, оповідань. На слова Шевченка написані усім відомі пісні "Реве та стогне Дніпр широкий", "Думи мої, думи".
Шевченко мріяв про вільне, щасливе життя українського народу. Свої мрії поет виклав у вірші "Заповіт". Він любив рідну природу, написав чимало віршів: "Світає", "За сонцем хмаронька пливе", Тече вода з-під явора", "По діброві вітер виє", "Зоре моя вечірняя", "Встала весна", "Садок вишневий коло хати" та ін. Т. Г. Шевченко оспівує образ матері, матері-мучениці, матері-страдниці ("Катерина", "Наймичка", "Марина" та ін.).
Т. Г. Шевченко любив дітей, завжди ставав на їх захист, у багатьох творах відобразив їх безправність, сирітство, тяжку дитячу долю. Мріяв поет і про освіту в Україні рідною мовою. У 1861 р. він написав "Буквар южноукраїнський" - першу дитячу читанку українською мовою для недільних шкіл. Т. Г. Шевченко писав картини, він був і художником
У всіх містах на Україні е пам'ятники Шевченку, його іменам названо парки, вулиці, проспекти, навчальні заклади, театри.
Поховано Т. Г. Шевченка на Черкащині у м. Каневі над Дніпром на Тарасовій горі. До могили Шевченка йдуть і йдуть дорослі та діти, несуть Великому Кобзарю букета квітів.
Леся УКРАЇНКА -- відома українська поетеса, справжнє прізвище її -Косач. Народилась Леся на Волині, мама її - відома українська письменниця -Олена Пчілка. Леся в 9 років почала писати вірші, друкувати їх. А щоб sei люди знали, що дівчинкя-поетоса родом з України, її мама підписувала її вірші ім'ям Леся Українка. Леся дуже любила українську природу: ліс, річку, поле, любила слухати розповіді старших про русалок, водяників та інших казкових істот, які нібито існують у природі. Вона написала віршами красиву казку "Лісова пісня", багато віршів яро природу: "вишеньки", "Мамо, іде вже зима", "Дощик", "Місяць ясненький", "Море", "Літо иреснес минуло", "На зеленому горбочку" та ін. Багате творів написали Леся для дітей, друкувала вона т у журналі "Дзвіночок", Леся Українка збирала дитячі ігри і видана збірку "Дитячі ігри, пнїні й казки Ковельського, Луцького й Новоград-Волинськоіо повітів Волинської губернії". На Зопині у місті Луцьку їй споруджено красивий пам'ятник.
Олада ПЧІЛКА (Олена Петрівна Косач-Драгоманова) народилась на Полтавщині. Це мати Лесі Українки. Вона підтримувала свою доньку я поезії, сама писала багато віршів для дітей ("Біла кицьюй", "Безконечна пісня". "Люлі-люлі" та ін), казок ("Журавель та чапля", "Коржик", "Казка зеленого гаю").
Іван ФРАНКО - відомий український письменник, народився на Західній Україні, в Галичині. На його честь названо місто Івано-Франківськ, Івано-Франківську область. Івана Франка називають українським казкарем. Він написав багато казок про тварин, яю зібрані у збірнику "Коли ще звірі говорили". Уеім відомі його казки "Ріпка", "Фарбований лис", "Вовк, лисиця і осел", "Заєць і їжак", "Лис Микита" та ін.
Леонід Іванович ГІЛБОВ народився на Полтавщині. І. Франко назвав його найкращим українським байкарем. Вій написав 107 байок, ям становлять золотий фонд української культури. Л. І. Глібов написав багато творів для дітей. Це казки, вірші, загадки ("Веснянка", "Зимня пісенька", "Пташка", "Котилася тарілочка"), друкував ці твори у журналі "Дзвінок" Усі його твори для дітай вирізняються теплотою, душевністю, щирістю
Павло Арсенович ГРАБОВСЬКИЙ народився на Харківщині (нині с. Грабовеьке Сумської області). Він написав багато чудових творів для дітей ("Вийшла з хати стара мати", "Дітям", "Ковалева пісня", "Веснянки", "Щоглик", "Квітень", "До школи"), перекладав українською мовою твори для дітей з інших мов.
Михайло Михайлович КОЦЮБИНСЬКИЙ народився у Вінниці, працював учителем, писав оповідання для дітей ("Десять робітників", "Івасикта Тарасик", "Дві кізочки", "Про двох цапків", "Ялинка", "Харитя") Він уважав, що дитяча книжка повинна бути підручником життя Поховано М. Коцюбинського у м.Чернігові.
Яків Іванович ЩОГОЛІВ народився в м. Охтирці на Харківщині. Він дуже любив рідну природу, написав багато ліричних віршів для дітей ("Осінь", "Зимовий ранок", "Листопад", "Травень", "Степ" тощо). Я. Що-голів оспівував ліс, степ, водяний млин, хутори, отари та ін. Він автор віршу "Гей, у мене був коняка", що став піснею.
Олександр ОЛЕСЬ (Олександр Іванович Кандиба) народився на Сумщині, у роки громадянської війни емігрував за кордон. Для дітей О.Олесь написав багато високомайстерних творів, віршів, казок, п'єси ("Ялинка", "Вовченя", "Рак-неборак", "Грицеві курчата", "Микита-кожум'яка"), які увійшли до золотого фонду драматургії для дітей.
Степан Васильович ВАСИЛЬЧЕНКО (Пакасенко). Народився на Чернігівщині 1879 p., працював вчителем, завідував дитячим будинком. Дуже любив дітей, написав для них збірку оповідань ("Калина", "Неслухняний глечик" та ін.).
3. Творчість сучасних українських письменників і поетів (П. Тичина, М. Рильський, В. Сосюра, Н Забіла, П. Воронько, В. Симоненко, В. Су-хомлинський, Л. Костенко, А. Костецький, О. Орач, С. Пушик, М Підгі-рянка, і. Блажкевич та ін.).
Павло Григорович ТИЧИНА (1891-1967) народився в с. Піски на Чернігівщині, з дитинства любив малювати, співати. Перша збірка поезій -"Сонячні кларнети" (1918 p.). П.Тичина дуже любив рідну природу й оспівував у своїх віршах для дітей. Його називають слівцем української природи, України, Написав багато віршів для дітей: "Добридень тобі, Україно моя!", "Слово", "Де не глянь - колоски", "А я у гай ходила", "Гаї шумлять", "Хор лісових дзвіночків".
Максим Тадейович РИЛЬСЬКИЙ (1895-1964) народився у Києві. Після смерті батька жив у сім'ї відомого українського композитора М. Ли-сонна. Працював учителем у сільських школах (викладав українську мову та літературу), директором Інституту мистецтвознавства, фольклору та етнографії. Писати вірші почав у ранньому дитинстві. Видав понад 100 книг, серед них - багато віршів для дітей ("День ясний", "Вірші", "Санчата діда Максима" та ін.).
Володимир Миколайович СОСЮРА (1898-1965) народився у Донбасі (ст. Дебальцеве), змолоду працював на заводі, на шахті з 11 років. У матері було 7 дітей, він допомагав їй прогодувати їх. Досить рано почав писати вірші, серед них багато для дітей ("Травнева пісенька", "Весняний цвіт", "Вітчизну, як сонце, любіть", "Червона зима").
Наталя Львіена ЗАБІЛА (1903-1985) народилась у Петербурзі, жила на Україні, працювала вчителькою, була редактором журналу "Барвінок", вірші почала складати з дитинства, написала понад 150 книжок, переважно для дітей дошкільного віку. Вірші поетеси захоплюють дошкільнят, вона розмовляє з ними мовою матері. її творчість можна назвати "материнською піснею* - цікавою, барвистою, розумною, клопіткою, дбайливою™ (В. Бичко). Центральним героєм її віршів є дівчатка Яся та Маринка. Н.Забіла добре знала дітей, їхні турботи, мрії, інтереси, саме це і відображала у своїх віршах. Діти і рідна природа в її творах ідуть поруч. Вона закликає дітей не тільки любити природу, а й оберігати її. Н.Забіла написала дуже багато казок дп.я дітей ("Чарівна хустина", "Пригода з автобусом", "Хатинка на ялинці", "Під дубом зеленим" та ін).
Платон Микитович ВОРОНЬКО (1913-1988) народився на Сумщині, у роки війни воював у партизанському загоні С. Ковпака. Опублікував понад 100 книжок поезій, написав багато віршів для дітей дошкільного віку, які вміщені в "читаночку", шр багато разів перевидавалась.
Василь Андрійович СИМОНЕНКО (1935-1963) народився на Полтавщині в селянській сім'і. Тяжка невиліковна хвороба рано забрала його з життя, але він встиг написати багато чудових патріотичних віршів, у тому числі і для дітей (збірка "Земне тяжіння"), казки "Подорож у країну навпаки", "Цар Плаксій та лоскотун".
Василь Олександрович СУХОМЛИНСЬКИЙ (1918-1970) народився на Кіровоградщині в селянській сімї. Працював учителем, директором школи. Це відомий український вчений-нпедагог. Написав багато творів для дітей (збірки "Гаряча квітка", "Куди поспішали мурашки").
Ліна Василівна КОСТЕНКО (нар. 1930 р.) народилась на Київщині в учительській сім'і, закінчила педагогічний та літературний інститути Досить рано почала писати вірші, зокрема для дітей дошкільного віку (збірка "Бузиновий цар" та ін.)
Анатолій Георгійович КОСТЕЦЬКИИ (1948 р.) народився у Києві у сімї вчителів, працював у видавництві "Веселка", у журналі "Барвінок". Усю свою поетичну діяльність присвятив дітям, видав ЗО книжок, збірки віршів та казок для дітей ("А метеликам весело", "Весняні дарунки", "Постукай у моє вікно" та ін.).
Олег Юхимович ОРАЧ (Комар) народився 1940 р. в с. Благовіщенці на Запоріжжі, але дитинство провів на Донеччині, в степах Приазов'я. Закінчив середню школу та вступив на історико-філологічний факультет Донецького педагогічного інституту. О. Орач багато подорожує по нашій країні і все не може надивитися на її красу, її чудових людей. А побачене й пережите виливається у віршах його книжок "Подорожник" (1966), "Земля на видноколі" (1968), "Передчуття" (1971), "Долоні" (1977), "Написи на снігу" (1981). Останнім часом поет звертався до творчості дітей, видав книжку для дошкільнят "Журавликова пісня" (1976), збірку "Березневі світаики" (1981).
Степан Григорович ПУШИК народився 1944р. у с Вікторів Галицького району Івано-Франківської області в селянській сім'ї, закінчив Івано-Франківський педінститут (1964) та Літературний інститут ім. О. М. Горького (1972). Працював у редакції газети "Прикарпатська правда", головою ради клубу творчої інтелігенції в Івано-Франківську. Автор поетичних збірок "Молоді громи", "Золотий тік", "Задума гір"; книжок віршів для дітей "Чарівне горнятко" (у співавторстві, 1971), "Маленьке пташеня", "Казки Підгір'я" (1976), "Золота вежа" (1983), "Ходили опришки" (у співавторстві, 1984), "Золотий човник* (1986); повісті "Перо золотого птаха" (1987).
Марія Омелянівна ЛЕПЕРТ-ДОМБРОВСЬКА - Марійка Підгірянка (1881-1963) народилась а с. Білі Ослави Надвірнянського району. Дитячі та юнацькі роки її пройшли в с. Ітопорах. Вона змалку була кмітливою, обдарованою від природи. "Я самоук, несміливе дитя Підгір'я" -напише згодом про себе поетеса. Дочка лісничого закінчує початкові два класи і в 1896 р. екстерном складає іспити до Коломийської жіночої відділкової школи. В 1890 р. успішно складає екзамени у Львівській жіночій семінарії на вчителя народної школи Народна вчителька часто переїжджала з місця на місце, переходила з однієї школи в іншу. Це травмувало, позначалося на матеріальному становищі, і тільки поезія приносила їй спокій і розрядку. Вона молоділа від її чарів, сіяла в серці добро, віру в майбутнє.
Напередодні першої світової війни М. Підгірянка підготувала збірку поезій "Краплина крові", яка загубилась у воженому смерчі, та вона не кидає пера, в 1916 р. виходить оповідання "Малий Василько", а в 1918 р. - п'єса для дітей "Сон на могилі". В своїх творах поетеса показує реальну дійсність, важке підневільне життя трудящих, а з особливою любов'ю говорить про дітей.
Іванна БЛАЖКЕВИЧ (1886-1976) народилася на Тернопільщині в сім'і вчителя. Майже не знала материнської ласки, оскільки вже на четвертому році життя втратила матір. Училася спершу в Денисівській початковій, потім у Тернопільській, так званій відділовій школі. Згодом екстерном склала екзамени у Львівській семінарії на вчительський диплом. Відтоді працювала народною вчителькою, вихователькою дитячого садка на Станіславщині та Тернопільщині.
У 20-х роках І. Блажкевич починає писати для дітей. У видавництві "Світ дитини" виходять одна за одною її книжки п'єс, оповідань віршів: "Святий Миколай" (1920), "Вертеп" (1924), "Мила книжечка" (1925), "Пушистий король" (1929). Особливо запам'яталися юним читачам п'єси "Тарас у дяка" (1923), "В мамин день" (1924), "Івась-характерник" (1934).
4.Твори кращих зарубіжних письменників, поетів, як класиків, так і сучасних, у перекладі українською мовою (Г.-Х. Андерсен, Ш. Пер-ро, брати Грімм, О. Пушкін, М. Горький, С. Маршак, С. Михалков тощо).
Вважаємо, що не можна обмежувати вихователя рамками обов'язково визначеного програмою переліку художніх творів. Він сам у змозі вибрати відповідно до вікових та індивідуальних особливостей дітей своєї групи, які твори того чи іншого письменника доступні дітям, який фольклорний матеріал дібрати, яку прочитати казку. Орієнтиром у виборі творів для читання виступають означені джерела художнього читання.


змістова характеристика
художньо-мовленнєвоТ діяльності
Змістовою стороною художньо-мовленнєвої діяльності є формування різних видів компетенцій.
Художньо-мовленнєва компетенція - комплексна характеристика особистості, полікомпонентний утвір, чинниками якого є когнітивно-мовленнєва, поетично-емоційна, виразно-емоційна, оцінювально-етична, театрально-ігрова компетенції. Окремі компоненти кожного з означених видів компетенцій виступають показниками готовності дитини до здійснення художньо-мовленнєвої діяльності.
Когнітивно-мовленнсва компетенція - наявність певних знань у дітей про письменників та їхні твори в межах програми вікової групи; здатність відтворити зміст знайомих творів, назвати автора твору, впізнати твір за його уривком чи ілюстрацією до нього; прочитати напам'ять вірш; пригадати загадки, прислів'я, скоромовки, лічилки.
виразності.
Виразно-емоційна компетенція - вміння виразно та емоційно передати зміст художнього твору, дотримуючись адекватних засобів виразності; вдало поєднуючи мовні та немовні засоби
Поетично-емоційна компетенція - здатність дітей виразно читати вірші, впізнавати автора вірша, здійснювати художній аналіз віршів (знаходити повтори голосних, приголосних звуків, римовані рядки, добирати рими тощо).
Оцінювально-етична компетенція - здатність дитини свідомо аналізувати поведінку героїв художнього твору, висловлювати своє ставлення до них, мотивувати свої моральні та естетичні оцінки.
Театрально-ігрова компетенція - наявність у дітей умінь і навичок самостійно розігрувати зміст знайомих художніх творів у театралізованих іграх, іграх-драматизаціях, іграх за сюжетами літературних творів, інсценувати твори в театральних виставах.
Різні види компетенцій художньо-мовленнєвої діяльності формуються впродовж перебування дітей в дошкільному закладі від молодшої до підготовчої груп.
Завдання формування художньо-мовленнсвої компетенції в дошкільному закладі:
ознайомити дітей з фольклорними творами, творами письменників-класию'в, творами сучасних українських письменників, творами зарубіжних авторів;
навчити дітей слухати і розуміти зміст художніх творів;
виховувати інтерес до слухання художніх творів,
вчити відповідати на запитання за змістом прослуханих творів;
прищеплювати вміння відтворювати зміст знайомих творів у активній художньо-мовленнєвій діяльності;
розвивати поетичний слух, бажання вивчати вірші напам'ять;
виховувати виразність художнього читання у процесі відтворення змісту художніх творів,
виховувати оцінні судження, адекватні естетичні та моральні оцінки поведінки героїв;
формувати самостійність у художньо-мовленнєвій і театрально-ігровій діяльності;
виховувати вибіркове ставлення до книги, охайність у роботі з книгою;
вчити визначати жанр художнього твору, запам'ятовувати його автора;
виховувати бережливе ставлення до книги, бажання лагодити книжки;
залучати до чергування в куточку книги, до роботи "в дитячій бібліотеці".
Провідною формою роботи з художньою літературою є заняття різного типу, фронтальні, групові, індивідуально-групові, індивідуальні, які чергуються рівномірно впродовж тижня, місяця, кварталу.
Наводимо орієнтовний перелік видів і типів занять з розділу "Художня література", які проводять у всіх вікових групах дитячого садка.
Заняття з художньої літератури проводяться в дитячому садку щодня: фронтальні та групові - двічі на тиждень, індивідуальні та індивідуально-групові - тричі на тиждень, заучування віршів - один раз на тиждень.


Щоб сформувати художньо-мовленнєву компетенцію та виконати завдання щодо роботи з художньою літературою, радимо використовувати різноманітні методи та прийоми.
Після читання та розповідання художніх творів у всіх вікових групах проводять бесіди за змістом художніх творів. Види бесід:
а) бесіда як відтворення прочитаного;
б) бесіда за запитанням автора твору;
в) бесіда в зв'язку з прочитаним;
г) бесіди морально-оцінювального змісту,
д) бесіда, спрямована на з'ясування розуміння дітьми засобів художньої виразності твору;
е) бесіди на розуміння дітьми жанрів твору.
В старшій та підготовчій групах проводять також етичні бесіди, бесіди за творами одного письменника, узагальнюючі бесіди "Мої улюблені книги', "Мої улюблені казки", "Мій улюблений дитячий письменник", тематичні бесіди про письменників, бесіди, спрямовані на з'ясування композиційної структури твору, літературні вікторини; бесіди порівнювального характеру за кількома творами як одного, так і різних жанрів. На одному занятті рекомендується поєднувати кілька видів бесід за кількома творами. Так, у старшій групі можна прочитати на одному занятті вірш Т. Шевченка "Встала весна" і віршоване оповідання Н. Забіли "Ластівки" (уривок про весну). Запитання до дітей: Що є схожого у творах? Про яку пору року в них розповідається? А чим відрізняються твори? Вихователька знайомить дітей з новим жанром творів Н. Забіли -віршоване оповідання. Запитання: Якими словами починається віршоване оповідання Н. Забіли? Про яких птахів згадується у вірші Т. Шевченка? Якими словами про них говорить поет? Про яких птахів говориться у віршованому оповіданні Н.Забіли? (зачитує ще раз речення "Метушаться за віконцем клопітливі ластівки"). Як ви розумієте слово "метушаться*? Яким словом Н. Забіла називає ластівок? Як ви розумієте слово "клопітливі"? Що ще роблять ластівки? Якими словами про це сказано у віршованому оповіданні? (Летять, підлетіли, відлетіли). Які ща слова можна сказати про ластівок?
Для активізації дітей на заняттях з художньої літератури використовують різноманітні прийоми, які органічно поєднуються з бесідою. Серед них - уявний діалог дітей з літературним героєм. Дитині пропонують звернутися з запитаннями до героя, продумати його відповідь на запитання, тобто дитина сама повинна сформулювати запитання і дати відповідь на нього від імені героя. Наприклад, після читання оповідання М. Коцюбинського івасик та Тарасик" можна запропонувати діалог з Тарасиком: "Що б ти сказав Тарасику, якби побачив, що він хоче витягти рибку в Івасика? А що б він відповів?". Потім такий діалог діти будують, розмовляючи з Івасиком: Що б ти порадив сказати Івасиквві Тарасику? А що б йому віддав Тарасик?
У таких уявних діалогах з літературними героями діти висловлюють своє ставлення до героїв, змінюють хід подій по-своєму, дають оцінку окремим вчинкам, діям, подіям, взаємовідносинам, розвивають діалогічне мовлення.
Написання листа літературному герою. Кожна дитина розповідає, що б вона написала герою, що б йому запропонувала. Вихователь записує, а потім зачитує лист. Доцільно вже до заняття мати текст такого листа з урахуванням знань дітей. Так, можна написати лист Максиму, герою твору В. О. Сухомлинського "Пшеничний колосок", Сашку, герою оповідання Д Ткача "Хоробрий Сашко", Оленці з оповідання В Вовк "Лінива Оленка" та М. Стеценка "Апельсинка" тощо.
Наприклад, лист до Оленки (оповідання Б. Вовк "Лінива Оленка"). "Дорога Оленко! Пишуть тобі діти старшої групи дитячого садка "Пролісок" Діти нашої групи завжди приходять до дитячого садка причесані, умиті, чисті, з носовими хусточками, начищеними черевиками Наші діти не лінуються мити руки, прибирати за собою іграшки Оксана, Катруся, Іринка вміють самі пришити ґудзики, Олекса та Орест прибили цвяшки на стільчиках, Тарасик та Орися навчилися в'язати шкарпетки, а Рута та Софійка навіть вишивати. Наші діти працьовиті. Люба Оленко! Ми просимо тебе не лінуватись і завжди пам'ятати наш наказ.
Уранці сама вмивайся та причісуйся!
Увечері мий взуття та чисть черевики!
Сама вчись прати свої носові хусточки!
Учись вишивати та пришивати ґудзики!
Не забувай складати після гри іграшки та мити руки перед тим, як сісти за стіл! Не лінуйся! Пам'ятай, як в народі кажуть: "Праця людину годує, а лінь - марнує!".
Елемент драматизації як прийом акгивізації дітей використовується в усіх вікових групах. Він буде доцільним під час читання творів М. Коцюбинського "Івасик та Тарасик", В. Сухомлинського "Ледача подушка" та ін.
Так, прочитавши оповідання М. Коцюбинського "Івасик та Тарасик", вихователь говорить: "А зараз ми подивимось, як Тарасик хотів витягти мибу з кошика у Івасика". Діти драматизують, вихователька дає кошик а рибою, раком. Або: "Зараз ми подивимось, як Яринка провчила ледачу подушку" Пропонує дітям по черзі розіграти сценку з подушкою. Після читання оповідання Н. Забіли "Ясоччмн садок" дітям пропонують пограти з іграшками, як Яся. Прийом словесної гри допомагає дітям "увійти" » образ, в "обстановку", в якій відбувалась подія, висловити словами свої уявлення, те, що вони "побачили", "почули", "пережили*. Після бесіди за змістом оповідання Д. Ткача "Хоробрий Сашко" вихователь пропонує дітям уявити, що вони опинились під час шторму з Сашком, що 6 вони "почули", "побачили", чи злякались би. Діти висловлюють уявлення, відчуття, настрій, свій емоційний стан.
Словесний малюнок допомагає дітям краще уявити образи героїв, передати словами риси характеру героя, його зовнішній вигляд, одяг, вираз'очей. Після бесіди вихователь говорить дітям: "А якби вам запропонували намалювати Вереду, яким би ви його намалювали?" (Г. Бойко "Вереда"). Діти словесно описують ріст, волосся, емоційний ;так, одяг, поведінку Вереди, розповідають, якими б фарбами його намалювали, пояснюють, чому. Доцільно запропонувати паралельно намалювати образи позитивного та негативного героїв.
Дітям старшого дошкільного віку доступний і такий прийом, як психологічний аналіз рис характеру та особливостей героя. Наприклад:
Дай і мені покуштувати, - нерішуче попросив хлопчик
Вона гірка і кисла...
Го нічого, дай хоч одну скибочку.
Кажу тобі, що вона погана, - відказала Оленка і скочила з перелазу. (За оповіданням М. Стеценко "Апельсинка").
Про які риси характеру Оленки говорять ці слова?
Один раз у квартал проводять літературні ранки з дітьми старших груп, на які запрошують молодших дошкільників, батьків. Обов'язковим є проведення тематичних занять та літературних ранків, присвячених Т. Г. Шевченку. Доцільно присвятити такі ранки Лесі Українці, І. Франку, П. Тичині, П. Вороньку, Н. Забілі тощо.


ПРОГРАМА ХУДОЖНЬО-МОВЛЕННЄВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ
і рядки віршів, запам'ятовувати їхній зміст. Вчити виразно передавати інтонаційні відтінки: інтонацію повідомлення, прохання, наказу, звернення, радості, суму; окличну та запитальну інтонації
Театралізовано-ігрова діяльність. Учити дітей розігрувати тексти забавлянок, утішок, віршів, пісень; промовляти слова, поєднуючи мовні і немовні засоби виразності (жести, рухи, міміку) у супроводі наочності (іграшок, предметів, речей) і без неї. Залучати дітей до театралізованих ігор та ігор-драматизацій за змістом легких і добре знайомих казок.
Інсценування. Вчити інсценувати тексти знайомих українських народних казок ("Дід та баба", "Ріпка") з використанням декорацій, атрибутів, костюмів, у музичному супроводі.

Перша молодша група (третій рік життя)
Усна народна творчість. Ознайомити дітей з малими поетичними жанрами українського фольклору: утішками, забавлянками, примовками, піснями, віршиками. Призвичаювати дітей до краси й образності народної мови, вчити емоційно відгукуватися на їхній зміст, виховувати бажання запам'ятовувати малі поетичні твори, виконувати дії відповідно до тексту, повторювати звуконаслідувальні вирази, слова, фрази. Відтворювати з допомогою вихователя і самостійно кілька народних пісеньок, віршиків, забавлянок, супроводжуючи читання відповідними рухами, жестами, діями з іграшками.
Ознайомити дітей з українськими народними казками, доступними розумінню дітей як у супроводі ілюстрацій, так і без них. Зумовити а дітей емоційний відгук на зміст казки, співчуття героям, бажання висловитися; наслідувати слова, народні образні вирази, повтори. Впізнавати героїв казок у процесі розглядання ілюстрацій, при повторному розповіданні казки. Залучати дітей до показу окремих дій (з іграшками, з персонажами казок) за змістом казки в процесі повторного розповідання.
Читання. Вчити дітей сприймати прозові твори на слух, розуміти їхній зміст. Ознайомити дітей з доступними до їхнього віку оповіданнями та віршами морально-етичної та гумористичної (розважальної) спрямованості українських письменників і поетів. Учити відповідати на запитання оцінного характеру образами, реченнями. Спонукати дітей до розгляду ілюстрацій в книжках, альбомах, супроводжуючи їх словами, фразами, висловлюваннями. Збагачувати словник дітей новими словами та фразами із тексту художніх творів.
Розповідання вихователя з ілюстративним матеріалом. Розповідати дітям казки і оповідання у супроводі ілюстративного матеріалу: театру іграшок, картонажного, тіньового, байового, лялькового театрів; діафільмів.
Зумовлювати в дітей позитивні емоційні переживання, стимулювати висловлювання за змістом переглянутих театральних дійств, повторювати зачини, кінцівки, повтори, пісні.
Виразне читання. Вчити сприймати на слух і розуміти поетичні віршовані твори українських поетів, спонукати дітей повторювати фрази
Базисна характеристика художньо-мовленнєво! діяльності
Діти впізнають, емоційно позитивно реагують на зміст знайомих творів українського фольклору. Знають напам'ять і виразно розповідають самостійно 2-3 забавлянки, утішки, пісеньки; з допомогою дорослих -2-3 забавлянки.
Розігрують (виконують адекватні рухи, жести) тексти знайомих забавлянок, промовляють слова, імітують рухи, дії поетичних героїв (котика-воркотика, киці, доні тощо); вставляють у текст своє ім'я.
Розуміють, емоційно-позитивно реагують на зміст українських народних казок, повторюють окремі фрази, звуконаслідування, образні вирази. Впізнають знайомих героїв казок у книжці на ілюстраціях.
Звертаються до дорослого з проханням прочитати чи розповісти казку. У дітей з'являється інтерес до повторного слухання знайомих казок, оповідань. Діти намагаються "підказувати" текст, випереджуючи його читання, або промовляють текст разом з дорослим, неначе перевіряють себе. Кожну вільну хвилину дитина готова слухати "читання" чи "розповідання" дорослого.
Діти починають розуміти загальний зміст моралі оповідань, давати першу узагальнюючу адекватну оцінку позитивним і негативним героям одним словом: "хороший", "гарний", "добрий" чи "поганий", "злий", недобрий". Вміють відповідати на запитання вихователя за змістом оповідання, казки словами, реченнями.
З великим інтересом і захопленням дивляться театралізовані вистави, емоційно-виразно і бурхливо виявляють свої почуття (голосно сміються, підстрибують, жестикулюють), намагаються допомогти героям, співчувають позитивним і обурюються вчинками негативних героїв. Повторюють разом з героями звернення, примовки, повтори, пісні.
З допомогою вихователя розігрують уривки добре знайомих казок, віршів, оповідань, інсценують казки. Знають напам'ять 2-3 вірші українських поетів.
Друга молодша група (четвертий рік життя)
Усна народна творчість. Продовжувати знайомити дітей з малими поетичними фольклорними творами, запам'ятовувати їхній зміст: утішки, забавлянки, пісні, заклички, мирилки, голосилки, приказки, прислів'я, загадки, скоромовки. Залучати дітей до розігрування малих форм фольклорних творів. У ході розігрування відтворювати текст напам'ять, емоційно з відповідною інтонацією (радість, сум, здивування, запитання і т.п.) передавати діалог героїв, виконувати відповідні рухи, жести, дії з іграшками, предметами.
Продовжувати знайомити з українськими народними казками про тварин. Ознайомити із зачином і кінцівкою казки. Вчити запам'ятовувати зачини і кінцівки казок, користуватися ними в процесі розповідання казок Відтворювати зміст казки за запитаннями вихователя, розповідати казку за ілюстраціями до неї (чи репродукціями художніх картин), упізнавати героїв на ілюстраціях та картинах; висловлювати своє ставлення до позитивних та негативних героїв казки, формувати етично-моральні, естетичні оцінки та судження. Залучати дітей у вільний час до розповідання знайомих казок своїм товаришам. Запам'ятовувати й передавати повтори (котиться-котиться, стукає-грюкає). образні звернення (вовчику-братику, лисичко-сестричко). Помічати деякі жанрові особливості казки (повтори, олюднення звірів, зачин, кінцівка).
Читання. Ознайомити дітей з творами письменників-класиків української літератури (Т. Г. Шевченко, Л. Українка, М. Коцюбинський, І. Франко), сучасними письменниками та поетами (Н. Забіла, В. Чухліб, П. Воронько, Т. Бойко, П. Тичина та ін.). Вчити емоційно сприймати зміст і деякі елементи художньої форми: риму, ритмічність мови. Розрізняти прозову і віршовану мову (оповідання, казка, вірш, пісня, забавлянка, прислів'я). Розуміти зміст творів, стежити за розвитком подій у творах, співчувати героям, співпереживати. Відповідати на запитання за зміс-том творів, висловлювати своє ставлення (оцінні судження: морапьні. естетичні) до героїв оповідань, віршів. Ознайомити дітей з будовою дитячої книги: обкладинка, сторінки, ілюстрації (малюнки), текст. Вчити обережно поводитися із книжкою: перегортати сторінки, самостійно розглядати ілюстрації, коментуючи їхній зміст. Виховувати інтерес до книги як джерела знань, збагачувати словник дітей новими словами.
Розповідання вихователя з Ілюстративним матеріалом. Розповідати дітям казки в супроводі ілюстрацій та репродукцій художніх картин. Вчити дітей впізнавати героїв на ілюстраціях, висловлювати своє ставлення до них, описувати зовнішній вигляд.
Показувати зміст знайомих казок у різних видах театрів: іграшок, картонажному, тіньовому, байовому, магнітному, театрі Петрушок. Організовувати "відвідування театру" з відповідною атрибутикою. Стимулювати дітей висловлювати свої враження від переглянутих театральних вистав, показу окремих дій.
Показувати діафільми морально-етичної, гумористичної спрямованості за змістом знайомих казок, організовуючи ігри в "Кінотеатр" (зала, каса, квитки, касирка); стимулювати висловлювати своє враження від переглянутих діафільмів.
Виразне читання. Виховувати інтерес до слухання поетичних творів, бажання їх запам'ятовувати. Вчити виразно читати вірші напам'ять, використовуючи відповідно до тексту засоби виразності: інтонацію, що передає радість, подив, сум, захоплення, запитання, звернення, оклик, наказ; силу голосу, темп, ритм. Учити доцільно поєднувати інтонацію з жестами, рухами, мімікою. Розвивати поетичний слух дітей. Спонукати до запам'ятовування прізвища автора вірша.
Театралізовано-ігрова діяльність. Продовжувати залучати дітей до ігор-драматизацій за змістом знайомих казок як у музичному супроводі, так і без нього.
Стежити, щоб діти влучно передавали інтонаційні відтінки мови героїв казки в ігрових діалогах, доречно імітували їхні жести, рухи, міміку з елементами творчої імпровізації.
Вчити дітей розігрувати зміст окремих віршів, забавлянок, пісень, написаних у діалогічно-ігровій формі; залучати до сюжетно-рольових ігор за уривками (окремими епізодами тексту) казки, оповідання чи в зв'язку з прочитаним художнім текстом з творчою імпровізацією сюжету (ігри за сюжетами літературних творів); театралізувати окремі епізоди казок (театралізовані ігри), влаштовуючи імпровізовані "Театри".
Інсценування. Залучати дітей до інсценування знайомих казок, дослівного відтворення тексту, відповідної інтонації, рухів, жестів і міміки героїв казки. Залучати дітей до посильної допомоги у виготовленні декорацій, костюмів та атрибутів майбутньої інсценівки.
Інсценувати та читати за ролями вірші розважального, гумористичного чи морально-етичного змісту, написані в діалогічній формі.

Базисна характеристика художньо-мовленнєвої діяльності
Діти добре обізнані з малими формами українського фольклору, знають напам'ять і доречно використовують утішки, забавлянки, пісні (4-5), мирилки (1-2), прислів'я (3-4), загадки (3-4), лічилки (1-2), скоромовки (2-3).
Розігрують зміст знайомих забавлянок, пісень, вставляють у текст своє ім'я; вдало використовують інтонаційні засоби виразності, доречно імітують рухи і жести персонажей текстів.
Люблять слухати українські народні казки, особливий інтерес виявляють до повторного слухання знайомих казок Слухання і сприймання казки надзвичайно емоційне, дитина виявляє неабияку активність, переймається життям позитивних героїв казки: сміється, плаче, підстрибує, махає руками, хитає головою, топає ногами, намагаючись застерігати героя від небезпеки, допомогти йому; підказує, шр йому потрібно робити. Діти добре розуміють мораль казки, диференціюють добро і зло, активно стають на сторону добра. В них з'являються первинні узагальнені моральні поняття, які виступають у їхніх первинних самостійних оцінних судженнях, морально-етичних і естетичних оцінках: "добре", "погано", "хороший", "гарний", "красивий", "бридкий", "злий". Вони одразу намагаються (наперед) визначити альтернативу в оцінці героїв казки чи оповідання (Це хороший чи поганий? Це наш чи не наш?). Легко впізнають героїв казки на ілюстраціях, репродукціях художніх картин, розповідають про них. Виявляють ініціативу в малюванні героїв казки, зображають при цьому позитивних героїв яскравими фарбами (червона, зелена, жовта, синя), а негативних - лише чорною, коричневою. Свої малюнки супроводжують розповіданням уривків казки, пояснюють, чому саме такі фарби вони вибрали для своїх малюнків.
Відповідають за змістом казки на запитання вихователя, беруть активну участь у бесіді. Вміють самостійно чи з допомогою вихователя розповісти 1-2 добре знайомі казки, розповідають знайому казку за ілюстраціями.
Виявляють інтерес до слухання і вивчення напам'ять поетичних творів, запам'ятовують прізвище поета, вірші якого читають напам'ять Діти здатні вивчити і запам'ятати впродовж року 4-5 віршів.
З інтересом і захопленням дивляться театральні вистави, діафільми, кінофільми, телепередачі (мультфільми, казки), супроводжують перегляд емоційними вигуками, репліками, жестами, рухами.
З радістю і захопленням беруть участь у іграх-драматизаціях, театралізованих іграх, іграх за сюжетами літературних творів, читають вірші за ролями, при цьому віддають перевагу костюмам, атрибутам, які б підкреслювали казковість персонажу; люблять сюжетно-рольові іфи в Театр", "Кінотеатр". Знають назви 4-5 українських народних казок.

Середня група (п'ятий рік життя)
Усна народна творчість. Розрізняти і впізнавати жанр малих поетичних форм українського фольклору: забавлянка, українська народна пісня, прислів'я, закличка, мирилка, загадка, лічилка, скоромовка. Запам'ятовувати зміст нових фольклорних творів, доречно використовувати їх у спілкуванні. Розігрувати як за вказівкою вихователя на занятті, так і самостійно в повсякденному житті тексти забавлянок, пісень, відтворювати відповідні д« та рухи з іграшками, предметами в самостійній ігровій діяльності.
Залучати дітей до святкових дійств, розваг на матеріалі доступних і знайомих фольклорних творів.
Продовжувати читати і розповідати дітям українські народні казки про тварин, знайомити з новими соціально-побуговими казками. Вчити розуміти їхній зміст, співвідносити казкові елементи з соціально-історичними віхами життя українського народу, розуміти алегорію боротьби правди і кривди, добра і зла. Ознайомити дітей з поняттям "українська народна казка", вчити виділяти (відшукувати самостійно) зачин, кінцівку; знаходити повтори, яскраві специфічні образні вирази, визначати мораль казки. Відповідати на запитання за змістом казки та ілюстрацій до них. Упізнавати знайомих героїв казок на ілюстраціях, співвідносити їх зі змістом казки, описувати, пригадувати зміст казкових ситуацій. Самостійно розповідати добре знайомі казки на прохання вихователя і дітей.
Ознайомити дітей з жартівливими "надокучливими" казками (Розповісти тобі казочку про солом'яного бичка? - Розкажіть. - Ти мовиш "розкажіть" і я мовлю "розкажіть". Розповісти тобі казочку про солом'яного бичка? і т.п.), як жанром народної творчості.
Читання. Продовжувати читати дітям твори морально-етичного, гумористичного, розважального змісту. Ознайомити з жартівливим гумористичним жанром віршованих творів: небилиці, теори-жарти, небувальщини, перевертні. Вчити співвідносити зміст художнього тексту / з власною поведінкою та поведінкою оточуючих; визначати позитивні й негативні риси персонажів, героїв (добрий, злий, смішний, скромний, чемний, чесний, брехливий, підлий, слухняний і т. п), оцінювати вчинки і поведінку твору, авторську інтонацію. Розрізняти жанр твору (казка, жарт, небилиця). Залучати дітей до бесід різного типу: за змістом художнього твору, в зв'язку з прочитаним, морально-оцінного змісту Вчити запам'ятовувати автора (прізвище письменника, скажімо, Тарас Шевченко, Наталя Забіла) твору. Продовжувати вчити дітей бережливо поводитися з дитячою книжкою: розглядати книжку акуратно, чистими руками, обережно перегортати сторінки, розглядати ілюстрації. Залучати до чергування в куточку книги, ручної праці щодо лагодження книг, влаштування тематичних виставок, святкових куточків, які присвячують дням народження письменників. У процесі роботи з книгою та читання художніх творів збагачувати словник дітей новими словами.
Розповідання вихователя з ілюстративним матеріалом. Продовжувати розповідати дітям казки в супроводі ілюстрацій та різних видів театрів (іграшок, тіньовий, байоеий, магнітний, ляльковий - театр Петрушок, пальчиковий, масок). Залучати дітей до показу фрагментів театралізованих розповідей, розповідання за окремими сценками (передавати діалоги дійових осіб, повтори, пісеньки); спонукати впізнавати знайомих героїв, казкові ситуації (театралізовані літературні вікторини).
Показувати діафільми морально-етичного та гумористичного змісту. Залучати дітей до "коментування" змісту окремих кадрів. Організовувати перегляди дитячих кінофільмів.
Виразне читання. Продовжувати знайомити дітей з поезією українських поетів як класиків (Т. Шевченко, Леся Українка та ін.), так і сучасних (Г. Бойко, П. Тичина, Н. Забіла, Л. Костенко, М. Підгірянка та ін). Запам'ятовувати вірш, його автора, виразно передавати за допомогою інтонації різний характер поетичних творів; задушевність, ліризм, гумор, радість, сум, урочистість, піднесеність; правильно користуватися логічними наголосами, паузами, мовним диханням, дотримуючись відповідного темпу, сили голосу, вдало поєднувати мовні та немовні (жести, рухи, міміка) засоби виразності. Вчити знаходити рими в тексті віршів. Знати напам'ять та виразно читати вірші різної тематики, співвідносити зміст вірша з його назвою.
Театралізовано-ігроаа діяльність. Драматизувати з дітьми нові для них казки більш складного змісту в музичному супроводі. Стимулювати до самостійних ігор-драматизацій за змістом добре знайомих художніх творів, казок. Спонукати дітей до вдалої заміни авторських сліз своїми словами, інтонаційно виразно передавати діалоги, виразні рухи героїв.
Продовжувати вчити дітей розігрувати зміст віршів, забавлянок, українських народних пісень, епізоди знайомих казок, оповідань (театралізовані ігри та ігри за змістом художніх творів), творчо імпровізувати їхній зміст у сюжетно-рольових іграх "Наш театр".
Інсценування. Залучати дітей до інсценування віршованих творів (жартівливих, морально-етичного змісту), написаних в діалогічній формі, дотримуючись дослівного відтворення тексту. До свят та ранків інсценувати зміст знайомих казок у супроводі декорацій, костюмів, музики. Вчити" дітей імітувати виразні рухи героїв, інтонаційно передавати їхню мову.
Базисна характеристика художньо-мовленнєвої діяльності
Діти розрізняють жанрові особливості прозових і віршованих творів, упізнають, називають, знають напам'ять утішки, забавлянки, українські народні пісні, лічилки (3-4), скоромовки (3-4), мирилки (1-2), заклички (1-2), прислів'я, приказки (4-5), загадки (4-5). Влаштовують ігри (розігрують) за змістом знайомих малих фольклорних творів, імітують виразні рухи персонажів твору.
Знають, називають українські народні казки (до 5-6 назв), виявляють інтерес до слухання нових казок; впізнають знайомих казкових героїв на ілюстраціях. Визначають і повторюють зачини і кінцівки казок. Розуміють мораль казки, адекватно оцінюють поведінку позитивних і негативних героїв у казках про тварин. З'являються перші узагальнюючі оцінні судження героїв соціально-побутових казок За власною ініціативою малюють за змістом знайомих казок, супроводжують свої малюнки розповідями епізодів із казки. Відповідають на запитання за змістом казки, знаходять яскраві образні вирази, розповідають за змістом ілюстрацій, репродукцій художніх картин, за змістом казки,
Самостійно розповідають 2-3 казки на пропозицію дорослого чи дітей. Знають 2-3 тексти "надокучливих" казок, використовують їх у спілкування з дітьми. Впізнають твори-жарти, небилиці, оповідання, вірші. Знають і називають прізвище письменників і поетів знайомих оповідань, казок, віршів. Упізнають на портреті письменників. Т. Г. Шевченка, Лесю Українку, Г. Бойка, Н. Забілу. Беруть участь у бесідах за змістом вперше прослуханих теоріє. Чергують у куточку книги, складають книжяи, допомагають лагодити їх, підклеювати, влаштовувати виставки. Розуміють призначення книжки: книжка дає нові знання.
Знають і виразно читають напам'ять 5-6 віршів українських поетів.
На прохання вихователя показують фрагменти театральних вистав з іграшками, фігурками тварин, розповідають про них; розповідають за окремими кадрами знайомих діафільмів. Самостійно влаштовують (за підказкою вихователя) ігри в театр (театралізовані ігри та ігри за сюжетами знайомих творів), ігри-драматизації за змістом добре знайомих казок (за наявності ігрових атрибутів). Беруть участь у святкових дійствах, ранках, інсценують тексти художніх творів.
Старша група (шостий рік життя)
Усна народна творчість. Продовжувати прилучати дітей до слухання, вивчення напам'ять та розігрування малих поетичних фольклорних творів. Організовувати тематичні вечори розваг, присвячені українській народній творчості (фольклорні заняття). Ознайомити дітей з щедрівками, колядками, посівалками, спонукати запам'ятовувати їхній зміст, розігрувати "різдв'яні розваги".
Стимулювати до самостійного загадування загадок у відповідних побутових та життєвих ситуаціях Розуміти зміст приказок, прислів'їв, співвідносити їх з реальними життєвими ситуаціями.
Продовжувати знайомити дітей з новими соціально-побутоеими та фантастичними казками. Вчити розуміти, сприймати виразні засоби казки: срантастичні перетворення, чарівні речі, іносказання, афористичність мови, повтори, вставні пісеньки, зачини, кінцівки. Розуміти, що казка - це фантастика, олюднення тварин, речей. Знати напам'ять кілька зачинів, кінцівок, самостійно їх використовувати в процесі розповідання знайомих казок. Відповідати на запитання за змістом казки, самостійно розповідати знайомі казки у вільний час; висловлювати своє ставлення до героїв казок, оцінювати їхні вчинки. Впізнавати назву казки за описом героїв, ілюстраціями та уривками з тексту казки (казкові вікторини). Самостійно знаходити і називати в тексті казки зачин, кінцівку (заміняти їх іншими на прохання вихователя), знаходити повтори, називати чарівні предмети фантастичні події. Продовжувати знайомити дітей з "надокучливими" казками, спонукати використовувати їх у спілкуванні з іншими дітьми. Ознайомити з народними казками інших народів (російські, англійські, французькі тощо).
Читання. Читати дітям твори українських класиків літератури та сучасних українських письменників.
На тематичних заняттях (узагальнюючі бесіди) ознайомити дітей з портретами, життям і творчістю двох-трьох письменників-класиків, одного-двох сучасних українських письменників і поетів. Учити впізнавати їх на портретах, впізнавати їхні твори, які вже знайомі дітям, знати їхні назви. Читати оповідання письменників інших країн. Усвідомлювати особливості оповідання як літературного твору (коротка розповідь, здебільшого реалістичного змісту, з наявністю оповідача). Прилучати дітей до аналізу засобів художньої виразності твору, застосовуючи прийоми уявлюваної ситуації, словесного малюнка, словесної гри, елементів драматизації та інсценування, уявлюваного діалогу з героями творів, інтонаційного перефразування, до етичних бесід. Упізнавати героїв твору, назву і автора оповідання за змістом ілюстрацій чи за уривком твору. Залучати дітей до тривалого чергування (впродовж тижня) в куточку книги; влаштовувати "групову бібліотеку", залучати дітей до роботи в ній. Організовувати самостійну діяльність дітей у куточку книги з лагодження книг, виготовлення альбомів, влаштування виставок книг. Збагачувати словник дітей новими словами.
Продовжувати знайомити дітей з будовою дитячої книжки, на обкладинці є малюнок, зазначено прізвище автора - того, хто написав книжку; назву книжки.
Розповідання вихователя з ілюстративним матеріалом. Продовжувати розповідати дітям казки та казкові сюжети-сценарії в супроводі картин-ілюстрацій, репродукцій, слайдів, фотографій; показу театрів (іграшок, картонажного, тіньового, байового, магнітного, лялькового, пальчикового). Залучати дітей показувати фрагменти іграшкових театрів за знайомими сюжетами, супроводжуючи покази розповідями.
Показувати дітям діафільми, відеофільми.
Ознайомити з будовою фільмоскопа, залучати дітей до самостійного показу знайомих діафільмів, розповідання їхнього змісту.
Виразне читання. Ознайомити дітей з поезією поетів-класиків (Т. Шевченко, Л. Українка, Я. Щоголів, О. Олесь), сучасних поетів (П. Тичина, М. Рильський, В Сосюра, В. Симоненко, Л. Костенко та ін.), творчістю поетів свого регіону (скажімо, П. Ребро - Запоріжжя; М. Підгі-рянка, В. Багірова - Прикарпаття; О Жупанин - Закарпаття тощо). Запам'ятовувати тексти віршів, виразно їх читати, називати назву, автора вірша. Знаходити художні засоби виразності: рими, повторення звуків (голосних, приголосних), переносне значення слів, образні вирази.
Ознайомити дітей з новим поетичним жанром - байкою, з байками Л. Глібова, сучасних байкарів, учити розуміти мораль байки. Залучати дітей відповідно до їхніх інтересів до роботи в поетичному гуртку.
Театралізовано-ігрова діяльність. Спонукати дітей до самостійних ігор-драматизацій, театралізованих ігор та ігор за змістом знайомих художніх творів, влаштовуючи ігри в "Театр".
Продовжувати вчити дітей драматизувати зміст нових казок та віршів у супроводі музики. Залучати до читання-розігрування віршованих творів за ролями на літературних ранках. Відповідно до інтересів дітей залучати їх до роботи в драматичних гуртках.
Інсценування. Продовжувати вчити дітей інсценувати нові художні твори, готувати інсценівки до тематичних занять, свят, літературних ранків, вечорів розваг. Доручати дітям промовляти авторський текст (від автора). Залучати дітей до виготовлення декорацій, атрибутів, костюмів.
Базисна характеристика художньо-мовленнєвої діяльності
Діти цього віку добре орієнтуються в жанрах фольклорних творів, легко впізнають їх, називають жанр. Знають напам'ять і розповідають забавлянки, українські народні пісні (5-7), лічилки (3-4), скоромовки (4-5), мирилки (1-2), заклички (3-4), прислів'я, приказки (5-7), загадки (5-6), щедрівки, колядки, посівалки (3-4). Самостійно розігрують зміст забавлянок, українських народних пісень, використовують малі жанри фольклору в сюжетно-рольових іграх та мовленнєвому спілкуванні з дорослими, з однолітками.
Розрізняють казковий жанр народного епосу. Знають і називають українські народні казки про тварин (4-5), соціально-побутові (2-3), фантастичні (2-3), надокучливі (2-4), казки інших народів (2-3). Визначають у структурі казки зачин, кінцівку, повтори, чарівні предмети, образні вирази, звернення. Впізнають за описом героїв (чи за ілюстраціями) назву казки. Добре розуміють мораль різних типів казок, використовують реалістичні оцінки вчинків і поведінки казкових героїв, зіставляють вчинки казкових героїв із власною поведінкою та поведінкою однолітків. Беруть участь в етичних бесідах за змістом та у зв'язку із змістом казок, у казкових літературних вікторинах, у вечорах української казки. Самостійно розповідають на прохання дорослого чи дітей 3-4 добре знайомі казки.
Діти обізнані з творчістю українських письменників-класиюв (М. Коцюбинського, С. Васильченка, І. Франка, П. Грабовського), поетів (Т. Шевченка, Л. Українки, Л. Глібова, О. Олеся, М. Воробкевича та ін.), сучасних письменників (В. Сухомлинського, М. Вінграновського, В. Чухліб, П. Тичини, П. Воронька, А. Малишка, Л. Костенко та ін.), дитячими письменниками свого регіону, області, міста. Впізнають на портреті Т Г. Шевченка, Лесю Українку, І. Франка, П Тичину, П. Воронька, знають і називають їхні твори для дітей. Відповідають на запитання різного типу за змістом одного чи двох художніх творів (одного чи двох авторів на одну тему), беруть участь у бесідах різного виду: етичних, за запитаннями автора, щодо художніх засобів виразності, композиції або жанрів твору, за змістом твору. Чергують у куточку книги, лагодять книги, разом з вихователем влаштовують виставки, виготовляють альбоми, "працюють" у груповій бібліотеці Звітують про чергування в куточку книги.
Знають і виразно читають 6-7 віршів українських поетів, 1-2 байки. Знають автора вірша, байки, їхню назву.
Можуть самостійно показати виставу театру іграшок, картонажного, тіньового за знайомими сюжетами; вміють користуватися фільмоскопом, показувати діафільм, розповідати за його кадрами; самостійно влаштовувати сюжетно-рольову гру "Кінотеатр".
Організовують самостійно та за вказівкою вихователя театралізовані ігри та ігри за сюжетами добре знайомих дітям художніх творів, ігри-драматизацГі. Беруть участь у інсценуванні знайомих казок, виготовляють разом з вихователем атрибути, костюми, декорації. Влаштовують ігри в "Театр".

Підготовча до школи група (сьомий рік життя)
Усна народа творчість. Продовжувати знайомити дітей з новими текстами українських малих форм фольклору: заклинками, піснями-жартами, колядками, щедрівками, посівалками, лічилками, гагілками, веснянками, скоромовками тощо: вивчати їх напам'ять. Стимулювати їх доцільне використання в мовленнєвому спілкуванні, в самостійних іграх; стимулювати уміння загадувати загадки на прохання вихователя, доречно вживати прислів'я, приказки; розуміння метафоричного змісту загадок, влучність моралі прислів'їв. Привчати дітей брати участь у фольклорних святах, вечорах розваги. Знайомити дітей з усною народною творчістю свого регіону та інших країн.
Знайомити дітей з новими казками про тварин, соціально-побутовими, чарівно-фантастичними, казками-билинами. Ознайомити з новим фольклорним жанром - переказами (легендами), думами. Продовжувати вчити, аналізувати структуру казки (зачин, кінцівка, повтори, діалоги, чарівні предмети, образні вирази), художні засоби виразності, замінювати іншими зачини та кінцівки казок, співвідносити казковість з реальними подіями життя. Ознайомити дітей з авторськими казками як українських письменників (І. Франко, О. Пчілка, В. Симоненко, Н. Забіла, П. Воронько) так і зарубіжних (О. Пушкін, брати Грімм, Ш. Перро, Андерсен та ін,). Стимулювати запам'ятовувати "надокучливі" казки та доречно їх використовувати в спілкуванні з однолітками; відповідати за змістом казки на запитання вихователя, оцінювати поведінку та вчинки І героїв, зіставляти їх із своїми власними та вчинками однолітків; розпо- і відати за ілюстраціями до казок; брати активну участь у етичних бесі- ' дах (групових, колективних), у розігруванні життєвих морально-етичних ситуацій; самостійно розповідати знайомі казки, брати активну участь у вечорах казки, дійствах "Зустріч із казкою", літературних казкових вікторинах; розрізняти і впізнавати за жанрами казку, переказ, думу, забавлянку, щедрівку, колядку, веснянку, прислів'я, лічилку, загадку тощо; розрізняти і впізнавати українські народні казки та казки інших народів, авторські казки, "надокучливі" казки.
Читання. Продовжувати знайомити дітей з творчістю нових письменників, поетів-класиків (3-4), сучасних українських митців слова (4-5), показати їхні портрети, розповісти доступно про життя та творчість. Учити впізнавати на портретах Т. Г Шевченка, І. Франка, Л. Українку, М. Коцюбинського, В. Сосюру, В. Сухомлинського, П. Тичину, П Воронька, Г. Бойка, Н. Забілу, знати і впізнавати їхні твори. Ознайомити дітей з "Кобзарем" Т. Шевченка, розповісти про його значення. Продовжувати знайомити з творчістю зарубіжних письменників. Учити відповідати на запитання різного типу за змістом оповідання, ставити себе на місце героя, діяти за нього в уявлюваній ситуації, вести уявлювані діалоги з героями, листування з негативними та позитивними героями; розігрувати жартівливі сценки за змістом гумористичних творів. Стимулювати дітей до аналізу засобів художньої виразності творів, застосовуючи прийоми психологічного аналізу рис характеру героя, до розповідей за ілюстраціями, співвідношення зображеного на картинках з художнім текстом, до ілюстрування своїми малюнками оповідання. Учити розрізняти жанри: оповідання, вірш, авторська казка.
Робота з книгою. Продовжувати знайомити дітей з різними видами дитячих книжок: книжка-картинка, книжка-ширма, книжка-будинок, книж-ка-скринька, книжка-сюрприз, книжка для розфарбовування картинок "Розфарбуй". Учити працювати з різними видами дитячих книжок.
Закріплювати знання про структуру книжки (обкладинка, сторінка, ілюстрація, текст); розповісти, як друкуються ілюстровані книжки. Ознайомити дітей з дитячою бібліотекою (міською, районною, обласною), провівши екскурсію до неї. Спонукати дітей записатися з батьками до дитячої бібліотеки. Залучати дітей до роботи з дитячою книгою в куточку книги: розглядати ілюстрації та обговорювати їхній зміст; влаштовувати виставки книг, прикрашати портрети письменників, лагодити книги, чергувати в куточку книги; працювати в бібліотеці своєї групової кімнати.
Ознайомити дітей з художниками - ілюстраторами дитячих книг, листівками-ілюстраціями, видами ілюстративного рисунка - світлотіньовий, лінійний, умовний (практично).
Ознайомити з дитячими журналами "Малятко", "Барвінок", "Сонечко" і т. п. Вчити розглядати картинки в журналах, виховувати бажання дізнатися, про що друкується у журналах.
Розповідання вихователя і дітей з ілюстративним матеріалом. Продовжувати розповідати нові казки та сюжети у супроводі ілюстративного матеріалу: ілюстрацій, фотографій, слайдів, репродукцій, художніх картин, театрів (іграшок, картонажного, тіньового, байового, магнітного, лялькового, пальчикового). Залучати дітей до показу вистав театрів іграшок, лялькового, пальчикового за змістом знайомих казок, сюжетів та за сценаріями, які склали самі діти під час сюжетно-рольових ігор в "Театр".
Показувати дітям діафільми, залучати їх до самостійного показу діафільмів з коментуванням сюжету
Відвідувати місцевий кінотеатр задля перегляду дитячих кінофільмів, ляльковий театр та вистави театру Юного глядача. Залучати дітей до перегляду телепередач, відеофільмів.
Виразне читання. Розвивати поетичний слух дітей, сприйнятливість до звучності, ритмічності, співучості, поетичності, віршованої мови. Залежно від характеру твору вчити їх читати вірші дзвінко, весело, сумно, урочисто, м'яко, задумливо, використовуючи відповідні засоби інтонаційної та немовної виразності (міміка, жести, рухи).
Продовжувати знайомити дітей з поезією українських поетів-кла-сиків, сучасних поетів, з поетами свого регіону, поезією зарубіжних поетів. Діти мають знати їх твори, впізнавати на портретах в книжці. Залучати дітей до художнього аналізу віршів. Продовжувати знайомити дітей з віршами-жартами, українським гумором, небилиць.ли, перевертнями, байками. Стимулювати запам'ятовувати байки, пояснювати їх мораль. Залучати дітей до читання віршів та байок за ролями.
Стимулювати дітей до поетичної творчості, занять у поетичних гуртках.
Театралізовано-ігрова діяльність. Підтримувати й розвивати у дітей бажання грати в ігри-драматизацїї, театралізовані ігри та ігри за сюжетами художніх творів; самостійно виготовляти атрибути для ігор, розподіляти ролі. Залучати дітей до участі в театрі живих тіней, театру масок.
Інсценування. Підтримувати бажання та стимулювати дітей брати участь у інсценівках казок, постановці дитячих театральних вистав, у роботі драматичних гуртків. Виготовляти разом з ними атрибути, декорації, костюми. Вчити обговорювати показні вистави, інсценівки, звітувати про свою театральну діяльність.

Базисна характеристика навчально-мовленнєвої діяльності
Випускники дошкільного закладу добре обізнані з творами українського фольклору, легко впізнають жанр малих поетичних творів. Знають напам'ять і розповідають забавлянки, утішки, українські народні пісні (до 10), лічилки (до 5), скоромовки (6-7), мирилки (2-3), заклички (до 5), прислів'я, приказки (до 10), щедрівки, колядки, посівалки (до 5), загадки (до 10). Самостійно використовують малі фольклорні жанри в сюжетно-рольових іграх, у нестимульованому мовленнєвому спілкуванні з однолітками та дорослими. Беруть участь у фольклорних святах, розвагах.
Люблять і знають різні види українських народних казок. Назива-ють українські народні казки про тварин (до 5), соціально-побутові (3-4), чарівні (до 5), казки-билини (1-2), перекази (2-3), казки інших народів (до 5), авторські казки (3-4), "надокучливі" казки (до 5). Легко орієнтуються в структурі казки, визначають зачин, кінцівку, повтори, образні вирази. Знають напам'ять різні варіанти зачинів (до 5), кінцівок (до 5) Самостійно розповідають 3-5 добре знайомих казок, знають якого народу (чи авторська) ця казка. Впізнають героїв казок на ілюстраціях, за описом, у казкових літературних вікторинах. Малюють за змістом казок за власною ініціативою, розповідають за малюнками. Адекватно оцінюють поведінку і вчинки героїв, співвідносять казковість і реальність у сюжетах казки. Беруть активну участь у фольклорних вечорах зустрічі з казкою.
Діти 7 років знають, що Т. Г. Шевченко - великий український письменник іхудожник. Український народ відзначає день народження Шев-

ченка в березні "Шевченковим святом". Т. Г. Шевченка називають в Україні Кобзарем, таку назву має збірка його поезій, яка є в кожному дитячому садку, в кожній сім'ї. Знають напам'ять кілька віршів Т Шевченка, впізнають його на портретах, знають його картини ("Автопортрет", "Катерина").
Леся Українка - велика українська поетеса, народилася на Волині, дуже любила українську природу, оспівувала її у своїх віршах. Діти знають кілька віршів поетеси. Олена Пчілка - мати поетеси - теж писала вірші і казки для дітей.
І. Франко - "український казкар", писав багато казок для дітей. Діти знають і називають казки І.Франка.
Л. Глібов писав багато віршів, байок для дітей, казок. Діти знають і інших українських письменників, як класиків, так і сучасних, обізнані з творами своїх місцевих письменників, знають їхні вірші і знають зарубіжних письменників (О. Пушкін, К. Чуковський, С. Михал-ков, Г.-Х. Андерсен, брати Грімм та ін.) і їхні твори.
Відповідають на запитання за змістом оповідань, легко приймають позицію героя, діють в уяелюваній ситуації, ведуть уявлюваний діалог з героями, аналізують художні засоби виразності твору.
Знають і впізнають різні види дитячих книжок: книжка-картинка, кни-жка-ширма, книжка-скринька, сюрприз, книжки, які потрібно розфарбовувати. Знають дитячі журнали "Малятко", "Барвінок", "Сонечко" тощо. Називають і показують в книжці обкладинку, сторінки, ілюстрації. Чергують у куточку книги, лагодять книги, влаштовують виставки кнмг разом з вихователем, звітують про свою роботу в бібліотеці.
Знають вірші українських (до 10) та зарубіжних (2-3) поетів, байки (1-2), їхніх авторів.
Можуть самостійно показати виставу театру іграшок, діафільм, розповідають їхній зміст. Беруть активну участь у театралізованій діяльності: в театралізованих іграх, іграх за сюжетами літературних творів, іграх-драматизаціях, інсценуванні художніх творів. Улаштовують самостійно сюжетно-рольові ігри "Театр", "Кінотеатр". Діти бережливо поводяться з книгою, знають, що вона дає людині знання, у дитини є власна дитяча домашня бібліотечка.





СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ
1. Аскарина Н. М. Важнейшие факторы развития речи детей раннего возраста // Вопросы педагогики раннего детства / Под ред. Н. Аскариной и Е. Радиной, -М.: Просвещение, 1964.
2 Антонович-Давиденко Б. Як ми говоримо. - К.: Либідь, 1991. 3. Бабич Н.Д. Основи культури мовлення. - Львів: Світ, 1990.
Богуш А. М., Орланова Н. П., Зеленко Н. 1., Лихолетова В. К. Методика розвитку рідної мови і ознайомлення з навколишнім у дошкільному закладі -К.: Вища шк., 1992.
Богуш А. М. Розвиток українського мовлення у дошкільників. - К Освіта, 1991.

Богуш А. м Методика навчання української мови в дошкіпьних закладах. - М.: Вища шк., 1993.
Богуш А. М. Заняття з розвитку мови в дитячому садку. - К.: Рад. шк.. 1988.
8. Богуш А. м. Развитие речи детей первых трех лет жизни. - Одесса,
І993.
9. Дзюби шина-Мельник Н. Я. Розвиток українського мовлення у дош- кільників. - К.: Освіта, 1991.
10. Дитина: Програма виховання і навчання дітей дошкільного віку. - К.: Освіта, 1993.
II. Жильцова О. Л. Виховання правильней' звукомови у дітей старшого дошкільного віку. - К.: Рад. шк., 1971.
12. Іванішин В., Радевич-Винницький Я. Мова і нація. - Дрогобич: Відродження, 1994.
'3. Истоки: Базисная программа развития ребенка дошкольника. - М.: Концепция. - М., 1995.
14. Максаков А. И, Правильно ли говорит ваш ребенок. - М.: Просвеще- ние. 1982.
15. Малятко: Програма виховання дітей дошкільного віку.-К., 1991.
1 в. Типовая программа обучения русскому языку в национальном детском саду. - М.: Просвещение, 1982
Українське дошкіппя: Програма виховання дітей у дитячому садку. -Львів, 1991.
Ушакова О. С. Программа развития речи детей дошкольного возраста в детском саду. - М, 1994.
19. Ушинський К. Д. Рідне слово // Вибр. лед. твори: У 2 т. - К, 1983. -Т.1
Франко І. Я. Двоязичність і дволичність // Літ. наук. вісн. - Львів, 1905.-КН. 4.
Хорошковська О. Н. Програма з розвитку українського мовлення дітей для дошкільних закладів э російським мовним режимом. - К.. Освіта,

·991.
Зміст
МОВЛЕННЄВА ДІЯЛЬНІСТЬ ДІТЕЙ
У ДОШКІЛЬНОМУ ЗАКЛАДІ
Теоретичні засади програми
Принципи розвитку мовлення та навчання ді- тей дошкільного віку рідної мови
Змістова характеристика навчання дітей рідної мови
МОВЛЕННЄВА ДІЯЛЬНІСТЬ, МОВЛЕННЄВЕ СПІЛКУВАННЯ, РОЗВИТОК МОВЛЕННЯ РІДНОЮ мовою
Програма та базисні характеристики
ХУДОЖНЬО-МОВЛЕННЄВА ДІЯЛЬНІСТЬ ДІТЕЙ ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ....
Теоретичні засади художньо-мовленнєвої діяльності......... ....
Принципи відбору художніх творів для дітей....
Принципи ознайомлення дітей з художніми
творами ...
Джерела художнього читання і розповідання
дітям. , ...
Змістова характеристика художньо-мовленнє-
вої діяльності -
ПРОГРАМА ХУДОЖНЬО-МОВЛЕННЄВОЇ
ДІЯЛЬНОСТІ
Список літератури













Навчальна програма

ВИТОКИ МОВЛЕННЄВОГО РОЗВИТКУ ДІТЕЙ ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ
ПРОГРАМА ТА МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ

Укладач БОГУШ Алла Михайлівна
Редактори Ю. М. Михайлов, Я. О, Паламарчук Технічний редактор Р. М, Кучинська Коректор і. 17. Петренко Комп'ютерна верстка О. [. І туєвої
Віддруковано з оригінал-макегу, виготовленого в комп'ютерному центрі втавгаштва "Маяк" та редакції газета ТІНО". Підписано до друку
Т'^?9^ 84x108 1/І6' ГаР™да "АгіаІСуг". Ум. іїрук. арк. 4,62. Ум
фарбовадб. 5,6. Обл.-вид. а.рк. 5,02. '
Всеукраїнське державне багатопрофіяьне видавництво "Маяк"
Редакція газети "РІНО"
270026, м. Одеса, вул. Жуковського. 14.









З



З

З

1
19

13PAGE142815

13PAGE141015


13PAGE143215
72






Тиж-
Вед
. Структура .
Місяць кварталу

день
заняття
заняття
І
II
III


I
Комплек
Сне


1. Зв'язне мовлення
2. Граматика
3. Словник-




II



III
Комплек

Сне

Комплексне
1. Зв язи©- мовлення
2. Граматика
3. 3.Звукова культура мовліен НЈі

1. Зв'язне мовлення
2. Словник
3. 3.Звукова культура мовлення




IV
Тематичне

Звукова
культура (чи зв'язне мовлення)
Словник
Граматика



Комплексні та тематичні занятая


П/П
Вид
Тип

1
Читання та розповідання казок
Фронтальне (з усією групою)

2
Читання оповідань морально-етичної та гумористичної спрямованості
Фронтальне, групове

3
Заучування віршів
Індивідуальне

4
Розігрування забавлянок, утішок, пісень
Групове, індивідуально-групове

5
Ігри-драматизації
Групове, індивідуально-групове, фронтальне

6
Етичні бесіди
Індивідуальне, фронтальне

7
Узагальнюючі бесіди (про письменників, улюблених герою тощо)
Фронтальне

8
Показ різних видів театрів: театр іграшок, тіньовий, картонажний, байовий, магнітний, ляльковий, живих тіней
Групове, фронтальне

9
Показ діафільмів
Групове, фронтальне

10
Перегляд телепередач
Групове, фронтальне

11
Театралізовані ігри
Індивідуально-групове, групове

12
Ігри за сюжетами художніх творів
Індивідуально-групове, групове

13
Інсценування художніх творів
Групове

14
Прослуховування платівок
Фронтальне



Заняття з розділу "Художня література література"




Приложенные файлы

  • doc 3701026
    Размер файла: 610 kB Загрузок: 0

Добавить комментарий