ЕКОНОМІКА ТУРИЗМУ


1). «ЕКОНОМІКА ТУРИЗМУ»
1. Склад та структура ціни туристичного продукту та ціноутворення на окремі види готельно-туристичних послуг.
Ціна- це ринкове вираження вартості послуг, товарів, продуктів. Рух цін на ринку відбиває динаміку споживчих переваг і платоспроможного попиту. Орієнтуючись на ціни, підприємства і підприємці перерозподіляють ресурси й уточнюють ринкову стратегію.Структура ціни туристичного продукту включає такі основні елементи: собівартість, прибуток, знижки і надбавки.Собівартість туристичного продукту містить у собі таку вартість:- проїзд;- проживання (в тому числі оплату бронювання);- харчування;- трансферт (транспортного обслуговування);- екскурсійне обслуговування;- оформлення візи;- послуги турфірми.Страхування - це самостійний вид послуг, що не входить у вартість турпакета, а всі відносини у зв'язку з ним турист вирішує безпосередньо зі страховою компанією.
Аеродромні, консульські й інші збори виплачують туристи персонально за місцем їх стягування й у вартість туру не включаються.Сума собівартості і прибутку становить ціну турпродукту для туроператора. У табл. 7.1 проілюстровано приклад розрахунку собівартості туру з урахуванням вартості проживання в тризірковому готелі курорту Анталія (Кемер), знижки і доплати даються турецькою компанією "Трекс-Тревел".Наведений розрахунок собівартості туру на одну людину враховує вартість проживання в одно- чи двомісному номерах з напівпансіоном, доплатами за обід і кондиціонер, за розміщення дітей різного віку, сезону і т. п. Крім того, у собівартість туру включені витрати на керівника групи (15 чол.) і комісія турагентам.Витрати на поїздку керівника групи сумуються як вартість проживання (якщо готель не надає безкоштовних послуг керівникам груп), авіаквитків, віз, відрядження, а також страхових полісів.Кінцева ціна реалізації турпродукту (тобто ціна, за якою турист купує тур агентської фірми) відрізняється від ціни туроператора надбавками і знижками.Надбавка- агентська винагорода за виконання визначених послуг, пов'язаних з кінцевою реалізацією турпродукту. її величина встановлюється в агентській угоді або в договорі доручення. Надбавка (чи комісійні) може бути виплачена агенту декількома способами:- у встановлений термін - після перерахування виторгу на рахунок туроператора чи турагентства (в договорі іменованого Принципалом);- за допомогою відрахування з вартості турпродукту агентом безпосередньо при відправленні виторгу Принципалу;- на основі системи взаємозаліків, накопичувальних схем, компенсаційних розрахунків.Комісійна винагорода агенту виплачується:- за прямі продажі, а також за продажі, здійснені Принципалом чи безпосередньо через третю особу (наприклад, іншого агента), але з території, закріпленої за даним агентом;- за повторні замовлення - пропорційна винагорода (у меншому розмірі), обумовлене за спеціальною шкалою, якщо угода ініційована діями, рекламою агента;- за кожного туриста, за групу з 10, 20, 50, 100 і 500 туристів за сезон за спеціальними накопичувальними схемами;- за продаж додаткових послуг (страховки і т. п.);- заохочувальні надбавки (премії) за одержання плати готівкою.Таблиця 7.1РОЗРАХУНОК СОБІВАРТОСТІ ТУРУ НА ОДНУ ЛЮДИНУ(без урахування варіантів розміщення з дітьми) 
Витрати                                Терміни і варіанти розміщення
 
  25 квітня - 25 червня 26 червня - 15 липня  1 вересня - 30 вересня 16 липня - 31 серпня
 
  DBL SGL DBL +
+ ЕХВ DBL SGL DBL +
+ ЕХВ DBL SGL DBL + + ЕХВ
Авіаквитки 160 160 160 160 160 160 160 160 160
Страховка 9 9 9 9 9 9 9 9    . 9
Трансферт 10 10 10 10 10 10 10 10 10
Проживання, харчування 270 350 222 330 430 267 450 600 357
Екскурсії:                  
Оглядова екскурсія по Анталії 20 20 20 20 20 20 20 20 20    ..
Екскурсія на яхті з Кемера (включений обід) 30 30 30 30 30 30 30 30 30
Разом 499 579 451 559 659 496 679 829 586
Витрати на керівника груп (без пільг на проживання - з пільгою) 49-25 49-25 49-25 54-25 54-25 54-25 65-25 65-25 65-25
Комісія турфірмам 35 35 35 35 35  . 35 35 35 35
Собівартість туру  (без пільг на проживання керівника групи - з пільгою) 583- 559 663- 639 535-511 648-619 748- 719 585- 556 779-739 929-889 686-646
Агентська винагорода (комісійні) з кожного продажу, що складає 2-12 % від вартості туру або послуг.У закордонній практиці страхові компанії за продаж послуг по комплексному туристичному страхуванню виплачують агенту комісійні, що дають до 40 % загальної величини його винагороди.Знижки застосовують у таких випадках:- при завчасній оплаті (більше ніж за три місяці) турагентство може застосовувати знижки або поетапну оплату послуг;- при придбанні авіаквитків за договорами доручення клієнтів, за допомогою чого зменшується варт сть власне послуг, що входять до складу турпродукту (це важливо при плануванні оподатковування, тому що веде до скорочення оподатковуваної бази);- групові знижки для турагентств і агентів за відправлення групи туристів (при цьому доцільно вказувати надання місця без оплати для турлідера, перекладача і т. п.);- знижки для окремих категорій туристів (діти до 7 років - 50 %, школярам - 40 %, молодятам тощо);- знижки до 5 % корпоративним клієнтам.Формування цін на послуги туризму відбувається на двох рівнях.Перший рівень визначає стратегію ціноутворення. Він виявляється через сукупність цін, що підлягають опублікуванню в каталогах, у брошурах, путівниках та інших спеціальних друкованих виданнях. Ці ціни стосуються питання позиціювання послуг і товарів, їхньої вартості, довгострокового прибутку на вкладений капітал, а також перспективи розвитку галузі, положення на ринку.На другому рівні ціноутворення відбиває формування ціни продажу в майбутньому періоді. Ціни змінюються в міру реалізації, залежно від часу виробництва туристичного продукту, а також при бронюванні квитків до початку подорожі.Ціни першого рівня, як правило, широко рекламуються, тому що саме вони характеризують пропозицію послуг, про них туроператори регулярно інформують своїх партнерів, але в ряді випадків вони можуть виявитися і комерційною таємницею. Вплив на формування цін послуг туризму можливе за допомогою узагальнення стратегії і регулювання їх рівня відносно "іміджу" і положення турпродукту, зниження витрат, уточнення мети ринкової політики в період установлення цін і виділення сегмента, на який спрямована діяльність фірми; дій конкурентів; напряму державного регулювання ринку і т. д.Слід зазначити, що діяльність окремої фірми, собівартість її послуг знаходяться в безпосередній залежності від зміни цін і тарифів на інші послуги. Наприклад, підвищення вартості послуг готельного, побутового господарства, транспорту, цін у ресторанах, вартості квитків у музеї, театри веде до зростання вартості туристичних путівок, а отже, до скорочення контингенту споживачів, послабленню конкурентоспроможності на ринку.Великі оператори щорічно (або двічі в рік) розробляють і публікують генеральні фірмові каталоги, де даються описи турів, графіки відправлення груп, а також відповідні їм ціни, знижки, пільги.У фірмовому каталозі ціни звичайно вказуються при розміщенні в двомісному номері готелю (також на одну персону при спільному проживанні в апартаментах або в окремому будиночку типу бунгало). При цьому ціни диференційовані за місяцями (сезонами) і за категоріями послуг.Для індивідуальних турів загальна вартість поїздки визначається як добуток числа днів перебування в країні на вартість одного туродня з урахуванням сезону.На практиці виникають ситуації, коли вартість туру, встановлена в договорах туроператорів зі співвиконавцями і перекладачами, вимушено підвищується у зв'язку з підвищенням транспортних тарифів, цін на послуги готелів, ресторанів. Подібне підвищення може бути введено турагентством за умови дотримання передбаченого договором терміну оголошення зміни цін (наприклад, термін не менше ніж тридцять днів між. підтвердженням клієнту заявки на подорож і початком подорожі). При цьому якщо підвищення цін перевищує 10 % від первісної вартості туру, то протягом 10 днів з моменту одержання повідомлення про це клієнт має право відмовитися від договору без якого-небудь збитку для себе.
Одним з найбільш важливих рішень для туристичної організації є рішення відносно встановлення ціни на туристичний продукт. Ціна відображає процес сприйняття споживачами товару чи послуг. Таким чином, у ціну туристичного продукту включаються витрати, пов'язані з виробництвом, просуванням, розповсюдженням і продажем продукту, а також норми прибутку.
При встановленні ціни передусім враховуються характер конкуренції на відповідному туристичному ринку й аналіз цінової політики конкурентів. На ринку чистої конкуренції жоден окремо взятий покупець чи продавець не може сильно вплинути на рівень поточних ринкових цін. Підприємства на такому ринку не втрачають багато часу на розробку маркетингової стратегії.
На ринку монополістичної конкуренції туристичні підприємства встановлюють на свої товари і послуги ціни в широкому діапазоні, оскільки пропозиції різних туристичних організацій відрізняються' одна від одної якістю та особливими властивостями. Підприємства розробляють різні пропозиції для різних сегментів і широко використовують практику присвоєння своїм продуктам марочних назв, рекламу та методи особистого продажу.
Олігополістичний ринок складається з невеликої кількості туристичних підприємств. Новим претендентам важко проникнути на такий ринок. Кожний виробник чутливо реагує на стратегію і дії конкурентів. На більш зрілому західному туристичному ринку склався олігополістичний характер конкуренції.
При чистій монополії на ринку знаходиться лише один продавець. Це може бути державна монополія, приватна нерегульована монополія і приватна регульована монополія.
У кожному окремому випадку ціноутворення на туристичний продукт складається по різному. Державна монополія на туристичні об'єкти може бути унікального значення. Держава може встановити ціну нижче собівартості, якщо товар має важливе значення для покупців, які не в змозі придбати його за повну вартість. Ціна може бути високою для скорочення загального споживання (демаркетинг). У випадку регульованої монополії держава дозволяє компанії встановлювати ціни, які забезпечують отримання необхідної норми прибутку. У випадку нерегульованої монополії туристичне підприємство може встановлювати ціни на свій розсуд.
В Україні протягом 90-х років туристичний ринок мав характер вільного, немонополізованого. Для виживання у складній економічній ситуації та в умовах конкурентної боротьби за більш обмеженого в контактах туриста компанії об'єднують свої зусилля. Ринок поступово починає переходити до етапу концентрації і консолідації капіталу. З'явились фірми-лідери. Ці крупні туристичні корпорації розділяють сфери впливу, домовляються з конкурентами постійно підтримувати ціни на високому рівні. В цих умовах важливим є введення антимонопольних механізмів, стримуючих прояв недоброзичливої конкуренції, оскільки організації переслідують свої егоїстичні цілі, які у своїй більшості не співпадають з інтересами суспільства в цілому. В рішеннях щодо ціноутворення фірми мають вибір однієї з трьох стратегій встановлення ціни на туристичний продукт:
1. Туристична фірма може прийняти рішення продавати свій продукт за ринковою ціною, тобто загальновизнаній на ринку ціні. У цьому випадку вважається, що фірми функціонують в умовах нецінової конкуренції. Продаж продукту за такою ж ціною, як і в конкурентів, дозволяє вберегтись від зниження цін, і таким чином ціна покриває граничні витрати. Оскільки на ринку немає цінової диференціації, фірма буде використовувати нецінові техніки стимулювання попиту.
2. Туристична фірма може призначати більш низьку ціну порівняно з поточними ринковими цінами. Фірми, які практикують таку політику знижок ціни, створюють собі репутацію організацій, що пропонують низькі ціни і тим самим намагаються досягти більшого обсягу продаж порівняно з конкурентами. При використанні даної стратегії ціноутворення фірма для досягнення успіху повинна переконатись, що попит на товар чи послугу еластичний; інакше виявиться, що фірма буде отримувати більше за рахунок переманювання клієнтів своїх конкурентів, а це може призвести до початку цінової конкуренції.
3. Встановлення ціни, вищої за ринкову. Використання стратегії завищених цін повинно бути обумовлено найкращою якістю товару в даній галузі або підкріплено різними привабливими вигодами й унікальністю товару з метою виправдання високої ціни. При даному підході основна увага приділяється якості товару чи послуги, яка, на думку більшості клієнтів, є функцією ціни. Якість породжує більші витрати. Вона виступає джерелом доходу, який використовується на заходи щодо стимулювання попиту. Але встановлення високих цін скорочує обсяг продажів і є результатом збільшення накладених витрат, спонукає до створення товарів-замінників. Тим не менше, багато туристичних фірм і організацій успішно використовують саме цей підхід в ціноутворенні.
Деякі туристичні фірми надають перевагу і використовують дві або три стратегії ціноутворення для створення продукту, який задовольняв би потреби кожного сегменту ринку. Вони розробляють продукти і послуги, які привабливі для більшості сегментів ринку.
Стратегія ціноутворення визначається попередньо прийнятим рішенням про позиціонування на ринку. При встановленні ціни передусім необхідно визначити цілі ціноутворення. Вони можуть бути наступними:
забезпечення виживання – туристичні організації вимушені встановлювати низькі ціни, щоб вижити на ринку в умовах гострої конкуренції і потреб клієнтів, які постійно змінюються;
максимізація поточного прибутку – вибирається ціна, що забезпечить максимальне надходження поточного прибутку і відшкодування витрат;
завоювання позиції лідера по показникам частки ринку – домагаючись лідерства з показників частки ринку, фірми йдуть на максимально можливе зниження цін;
•          завоювання позиції лідерства по якості.
Іншою основою для прийняття рішення щодо ціноутворення є рівень попиту на туристичний продукт.
Призначаючи ціну на товари і послуги, необхідно враховувати тип і кількість потенційних споживачів. Якщо при зниженні ціни на 1% попит набагато збільшується, а при підвищенні на 1% значно зменшується, то має місце еластичність попиту за ціною. Якщо на ринку невелика кількість споживачів, то ціна повинна бути достатньо високою для компенсації обмеженості ринку. Але також треба враховувати звички покупців та купівельну спроможність.
У ціну повинні бути включені валові витрати виробництва. Організація встановлює на продукт таку ціну, яка покриває всі валові витрати та витрати, пов'язані з просуванням і збутом, а також норму прибутку. Прибуток, закладений у ціні продукту, повинен залишитись з метою компенсації бізнес-ризику після оплати зобов'язань всім партнерам за договорами і після оплати всіх податків.
Фірми, які ставлять своєю метою довготермінове виживання на ринку, можуть прийняти на себе короткочасні збитки, щоб потім зайняти вигідну позицію на ринку або позицію лідерства.
Якщо туристична організація купляє послуги у виробництві оптом, вони отримують значні знижки. Спрацьовує ефект масштабу-при збільшенні обсягів виробництва зменшуються постійні витрати. Знижки надаються також за додаткову кількість клієнтів і за своєчасне виконання своїх зобов'язань за договором.
Туристичні агенти встановлюють націнку на продажну ціну туристичного оператора, тим самим покриваючи свої накладені витрати й отримуючи прибуток. Туроператори визначають нижній рівень цін, нижче якого турагенти не мають права знижувати ціни.
Крім зазначених факторів, необхідно також враховувати:
1. Наявність товарів-замінників у конкурентів. Якщо конкуренти продають путівки у тому ж самому напрямку, то при значному підвищенні ціни на продукт можна втратити своїх клієнтів.
2. Дохід, ступінь насичення потреб свого споживача, зміни в зовнішньому середовищі (політичному, економічному, правовому). Все це необхідно постійно аналізувати.
3. Якість продукту. Якість туристичного продукту відображає відносини "ціна-цінність". Продукт, який має більшу корисність для споживача і задовольняє більше споживчих потреб, тобто є більш цінним порівняно з продуктом конкурентів, має право бути проданим за більш високою ціною.
4. Конкуренція. При встановленні ціни на продукт, схожий з продуктом конкурентів, повинні бути враховані ціни на продукти конкурентів.
5. Сезонність. При розробці ціни продукту необхідно враховувати часовий аспект.
6. Психологічні особливості. Встановлено, що споживачі психологічно добре реагують на ціни, виражені непарним числом, і здається, що є щось магічне в цінах, які закінчуються цифрою 9. Так, ціну на туристичний продукт варто призначати не в 300 дол. США, а в 299. Тоді для багатьох споживачів цей турпродукт буде коштувати 200 з лишнім, а не 300 дол.
На ринку туристичних послуг часто має місце факт розриву в часі між моментом встановлення ціни і моментом купівлі-продажу туристичного продукту. Для туроператора в Києві між моментом публікації інформації про ціни на туристичний продукт і моментом його реалізації іноземним туристам минають місяці.
На ціноутворення у туристичній індустрії впливає неможливість зберігання послуг у зв'язку з їхньою нематеріальною природою, внаслідок чого роздрібні продавці не поділяють з виробником ризик, пов'язаний з утворенням нереалізованих запасів.
Крім цього, туристичний ринок відрізняється широким регулюванням з боку держав, яка нерідко включає елементи контролю за цінами і сезонною диференціацією цін.
При встановленні цін на нові товари чи послуги розрізняють дві цінові філософії: стратегія "зняття вершків" і стратегія потужного проникнення на ринок.
I. Цінова стратегія "зняття вершків". При використанні цієї стратегії фірми встановлюють на свої товари високі ціни. Тут здійснюються зусилля привернути до товару увагу не всього ринку, а тільки деяких його сегментів з більш високим рівнем доходів. Результатами використання даного підходу є високий прибуток і більш швидка окупність витрат на розробку та просування продукту. Стратегія сприяє залученню конкурентів на ринок.
II. Цінова стратегія потужного проникнення на ринок. Це стратегія проникнення, коли продавець встановлює найнижчу по можливості ціну на продукт з метою більшого проникнення на ринок. Низькі ціни роблять продукт доступним споживачам з різними рівнями доходів. При цьому продавці достатньо швидко отримують більшу частку ринку. При використанні цієї стратегії в ціноутворенні первинна ціна стає постійною ціною продукту. Результатами використання стратегії є повільне відшкодування витрат і високий рівень продажів для покриття витрат.
Ціни туристичних фірм відображаються у прайс-листах. Прайс-лист складається на весь сезон і несе інформацію про ціни на тур на весь сезон. Але в них можливі зміни залежно від термінів поїздки, умов проживання та харчування тощо. В ідеалі прайс-лист повинен відповідати вимогам усіх сегментів ринку. Повинна бути також диференціація цін у залежності від рівнів доходів, віку, кількості туристів.
Добре підготовлений прайс-лист дає споживачу можливість:
наочно порівняти ціни фірми з цінами конкурентів;
проаналізувати зростання та падіння цін залежно від сезону;
вдома розрахувати і спланувати свою передбачувану поїздку за каталогом.
Вартість туристичної путівки складають такі статті:
вартість проїзду;
вартість харчування;
вартість проживання;
вартість транспорту;
вартість екскурсійної програми;
вартість оформлення візи;
вартість страхового поліса.
Ціна ж туристичної путівки більше собівартості на величину витрат і прибутку туристичної організації.
Витрати, подані у перелічених статтях, поділяються на постійні і змінні. До категорії постійних витрат відносяться:
вартість проїзду;
вартість транспорту;
вартість страхового полісу;
оформлення всіх необхідних документів.
Як правило, постійні витрати не залежать від кількості днів тура та якості обслуговування.
Питома вага готельного обслуговування і харчування у загальній вартості туристичної путівки складає 60-65%. Обидва ці елементи є змінними величинами і залежать від зміни цін на дані види послуг, а також від сезонної градації, географічної зони знаходження готелю, виду та класу обслуговування, договірних комерційних умов між турагенством й адміністрацією готельного господарства.
На вартість готельного обслуговування і харчування впливає також термін проживання. Чим він довший, тим нижче вартість одного туро дня.
При розрахунку готельного обслуговування ціна проживання і харчування розбивається на тарифну сітку, діапазон якої - 7 днів.
На сьогоднішній день основна частина потоку туристів складається з укомплектованих груп. Це означає, що туристична фірма визначає оптову ціну поїздки для всієї групи. При цьому, як правило, надається знижка для масової оптової угоди в залежності від: обсягу операції - до 10%, термінів і часу - до 5%, терміну проживання туристів у готельному підприємстві - до 10%.
З оптової ціни можуть робитись додаткові знижки за участь організації в рекламі і виданні рекламних проспектів по країні, окремому місті, окремому готелю, куди фірма направляє туристів. Часто туристичні фірми реалізують рекламні проспекти країни, рекламуючи таким чином не тільки свої тури, а й країну в цілому.
Знижки можуть також застосовуватись при попередній оплаті туристичного обслуговування.
Загалом ціна на туристичне обслуговування груп може бути нижче ринкової ціни для разових угод в середньому на 10-20%.
Таким чином, на вартість путівки впливає фактор кількості запропонованих послуг. Туристу можуть бути надані або визначені види послуг за його вибором, або повний комплекс передбачених послуг. Повний комплекс послуг може бути наданий шляхом продажу так званих інклюзив-турів (inclusive tour) або пекидж-турів (packadge-tour).
При інклюзив-турах, що використовуються при авіаперевезеннях, вартість перевезення туристів до місця призначення і назад визначається на основі спеціально розроблених інклюзив-тарифів, які можуть бути наполовину нижче звичайних. Тур включає також вартість розміщення туристів у готелях, харчування (повне або часткове) й інші послуги, що надаються на визначену кількість днів перебування туристів у країні (місці) призначення і використовуються при групових та індивідуальних поїздках.
Загальний рівень рентабельності та ціни інклюзив-тура повинен бути не нижчим звичайного тарифу вартості транспортування. Клієнту повідомляється паушальна (загальна) ціна інклюзив-тура без поділу її на окремі види послуг.
При розрахунку вартості інклюзив-тура туристична організація включає в нього, окрім вартості туристичних послуг, власні витрати на утримання фірми, витрати на рекламу, а також визначений прибуток. Незважаючи на це, загальна вартість інклюзив-тура для окремого туриста виходить дешевше, ніж при індивідуальній поїздці без допомоги туристичної організації з таким же комплектом і рівнем послуг.
Пекидж-тури передбачають надання клієнту повного комплексу послуг, який при цьому може і не включати транспортні витрати. Організовуються вони за визначеною, заздалегідь розрекламованою програмою. Структура турів коливається у залежності від країни, складу туристів, їх покупної спроможності, характеру, асортименту та якості послуг.
В умовах досконалої конкуренції, тобто коли велика кількість дрібних туристичних фірм пропонують однорідну продукцію при сприятливих умовах входження на ринок і виходу з нього та однаковому доступі до всіх видів інформації, ціна встановлюється на ринку. Цю ціну прийнято називати ціною рівноваги.
Крива попиту показує, що попит споживачів на туристичні послуги збільшується у міру зменшення ціни на них. Виробники, навпаки, збільшують пропозицію в міру зростання ціни. Точка перетину кривих на відомому графіку означає, що попит і пропозиція врівноважені, а ціна є виразником цієї рівноваги.
Ціна рівноваги дорівнює, з одного боку, граничній корисності, а з іншого - граничним витратам. Сутність ціни проявляється у таких функціях:
- розподільчій;
- стимулюючій;
функції орієнтації.
Зміст розподільчої функції проявляється у тому, що створений за допомогою цін валовий внутрішній продукт і дохід господарюючих суб’єктів перерозподіляються між підприємствами та галузями національної економіки. Стимулююча функція ціни знаходить своє пояснення у наступному: ціни економічно сприяють виробництву і споживанню одних товарів та стримують споживання і виробництво інших; вони також стимулюють застосування нових товарів і ресурсів та підвищення якості продукції.
Функція орієнтації означає, що ціна забезпечує покупця товару і його продавця необхідною інформацією.
Ціноутворення у сфері туристичної індустрії має цілий ряд особливостей:
1. Послуги туризму представляють собою кінцевий продукт, призначений безпосередньо для споживання, а тому ціни на послуги - це роздрібні ціни.
2. Стійкість попиту на туристичні послуги залежить від індивідуальних особливостей людини, а тому при встановленні ціни на них необхідно враховувати такий психологічний момент: ціна не повинна викликати негативних емоцій у потенційних покупців.
3. Процеси виробництва, реалізації і споживання послуг співпадають за часом, а тому в сфері послуг застосовується сезонна диференціація цін і тарифів; попит на послуги туризму носить яскраво виражений сезонний характер.
4. Туристичні послуги реалізуються як на внутрішньому, так і на світовому ринку, а тому при оцінці якості і стандартизації беруться до уваги міжнародні вимоги, оскільки ціни для іноземних туристів, як правило, більш високі, ніж для вітчизняних, і встановлюються у вільноконвертованій валюті.
5. Ціна на туристичні послуги повинна включати споживчі вартості, які не приймають безпосередньо товарну форму (ріаприклад, національні парки, історичні пам'ятники), або не є продуктами людської праці, а створені природою (гори, ліси, водоспади).
Ціна на туристичні послуги має дві границі: нижню і верхню. Нижньою границею виступає собівартість виробленого товару (туристичного продукту), а верхня границя визначається попитом на даний товар. Звідси випливає, що величина ціни на туристичний продукт визначається його вартістю і попитом на цей продукт. Крім цього, на ціну туристичного продукту впливає цілий ряд чинників: клас обслуговування, використовуваний транспортний засіб, форма обслуговування (групова або індивідуальна), кон'юнктура ринку туристичних послуг, сезонність надання послуг, ефективність реклами тощо.
При розробці ціни на туристичний продукт (наприклад, розміщення у готелі) враховуються наступні види комісійних винагород посередникам: комісія для оптовиків-туроператорів, які самі розробляють програми та реалізують їх самостійно або через посередників; роздрібна комісія для туристичних агентів, які перепродують програми туроператорів або самі бронюють готельні номери; комісія для інших організацій, які виступають як посередники між туристичним агентом, туристом і готелем.
Ціна на туристичний продукт визначається методом нормативної калькуляції і включає витрати на людей, які супроводжують групу по маршруту. Таким туристичної путівки визначається за формулою:
    7.5.1.
Цп - ціна туристичного продукту для одного туриста, грн.;
С - собівартість послуг, які входять у склад туристичного продукту;
Пн - податки (ПДВ) по окремим видам послуг;
Пт - прибуток туристичного оператора в гривнях;
З - знижка, яка надається туристичним оператором туристу по окремим видам послуг, які входять у структуру туристичного продукту;
К - комісійна винагорода туристичного агента, який реалізує туристичний продукт (надбавка до ціни турпродукту або знижка ціни туристичного оператора на користь турагента);
Кт - кількість туристів у групі;
Чс - кількість супроводжуючих осіб.
Крім вказаних вище особливостей ціноутворення у туристичній індустрії, необхідно пам'ятати наступне:
ціни на визначені види послуг туризму не входять у вартість туристичного продукту (наприклад, екскурсії); туристи замовляють і оплачують їх додатково відповідно до своїх смаків та інтересів;
при груповому турі ціна туру на одну людину залежить від чисельності туристів у групі: чим більша чисельність групи, тим нижча вартість туру в розрахунку на одного туриста;
ціна туру залежить від вікового складу туристів, оскільки дітям і школярам надаються значні знижки на різні послуги туризму;
прибуток, що закладається у ціну туристичного продукту, встановлюється туристичною організацією у процентах до собівартості витрат (розмір проценту залежить від попиту на даний туристичний продукт і може коливатися від 5 до 100% і більше)
2. Сутність, види та джерела отримання прибутку в туристичному бізнесі
Прибуток - одна з найвідоміших з давніх часів категорій господарської діяльності - одержав у нашій країні новий поштовх до формування та використання у зв'язку з переходом до ринкової економіки. Слід зазначити: протягом ряду сторіч не змовкають суперечки стосовно її сутності та форм вираження.Прибуток є метою і результатом економічної діяльності підприємницьких структур як фізичних, так і юридичних осіб, що виступають суб'єктами ринкових відносин. Перехід України до ринкової економіки підсилює багатоаспектність прибутку. Прибутку належить провідна роль у господарському механізмі функціонування країни і в забезпеченні стійкого розвитку підприємств.Розрізняють два підходи до визначення прибутку. В бухгалтерському розумінні прибуток - це різниця між доходами і бухгалтерськими витратами підприємства. По-іншому бухгалтерські витрати називаються явними. Економічні витрати включають витрати, пов'язані з використанням усіх факторів господарської діяльності, незалежно від того, чи купуються вони на ринку, чи є власністю підприємця.Витрати підприємства, пов'язані з використанням власних ресурсів, зазвичай називають упущеною вигодою або внутрішніми неявними витратами. Упущена вигода прирівнюється до витрат. Тому економічні витрати перевищують бухгалтерські на суму упущеної вигоди, а економічний прибуток, навпаки, менший бухгалтерського на ту ж суму упущеної вигоди.Прибуток забезпечує умови розширеного відтворення і тому виступає критерієм ефективності підприємницької діяльності. Для оцінки прибутку як фінансового результату діяльності доход зіставляється з витратами. Результатом цього є різниця з позитивним або негативним значенням. Позитивне значення - це прибуток, а негативне - збиток. Отже, прибуток є частиною доходу, що залишається підприємству після відшкодування витрат і сплати податків та обов'язкових зборів:
П = Дч - В - Под             (11.1)
де П - чистий прибуток;Дч - чистий доход; В - витрати; Под - податки й обов'язкові збори.Якщо доход перевищує витрати і податкові платежі, то це свідчить про одержання прибутку. Якщо доход дорівнює витратам, то забезпечується лише беззбитковість, тобто нульовий прибуток. При витратах, що перевищують доход, підприємство одержує негативний фінансовий результат, тобто збиток.Прибуток є синтетичною категорією, в якій відображаються доходи, витрати, податки й ефективність використання ресурсів.Економічна сутність прибутку чітко проявляється в її функціях, які полягають у тому, що прибуток:1) узагальнює результати господарсько-фінансової діяльності і є вимірником ефективності використання усіх видів ресурсів;2) забезпечує формування доходної частини бюджету підприємства, регіону і країни;3) є джерелом винагороди власників капіталу, інвестованого в діяльність підприємства, і преміювання працівників;4) виступає внутрішнім джерелом інвестування розвитку діяльності підприємств;5) створює привабливість і надійність для внутрішніх і зовнішніх інвесторів (кредиторів).До прибутку підприємства існує макро- і мікроінтерес.Макроінтерес полягає в тому, що держава і регіон зацікавлені в тому, щоб підприємства одержували прибуток, оскільки частина його через податки та обов'язкові платежі надходить до відповідних бюджетів, а мікроінтерес виявляється в зацікавленості самого підприємства, його власників, кредиторів і працівників в одержанні такої величини прибутку, яка забезпечить умови для самофінансування підприємства, стимулювання праці та винагороди власників капіталу. З цими інтересами пов'язаний процес розподілу прибутку.Прибуток туристичних підприємств класифікується за різними ознаками (рис. 11.1).Джерелами отримання прибутку (збитку) є різні види діяльності, що забезпечують доход, - це звичайна діяльність і надзвичайні події. Звичайна діяльність підрозділяється на операційну та фінансову. Кожен вид діяльності повинен забезпечувати прибуток. Але результатом економічної діяльності може бути збиток.Прибуток (збиток) від операційної діяльності являє собою різницю між чистим доходом від усіх видів операційної діяльності і сумою витрат, пов'язаних з цією діяльністю. Прибуток (збиток) від фінансової діяльності виступає як різниця між доходами і витратами в цій діяльності.Загальна сума прибутку (збитку) від операційної та фінансової діяльності - це прибуток (збиток) від звичайної діяльності до оподатковування. Після сплати податку на прибуток залишається чистий прибуток.
Рис. 11.1. Види прибутку підприємства
Аналогічно формується прибуток (збиток) від надзвичайних подій. Але, якщо утвориться збиток від надзвичайних подій, то він покривається чистим прибутком від звичайної діяльності з урахуванням повернення підприємству податку на ту частину прибутку, що пішла на покриття збитку.Сума чистого прибутку (збитку) від звичайної діяльності і надзвичайних подій утворює сукупну суму чистого прибутку (збитку) підприємства. Як показано на схемі, залежно від оподатковування існує два види прибутку. Перший - це той прибуток, що підлягає оподаткуванню, а другий - це чистий прибуток.Прибуток, що підлягає оподатковуванню, визначається в процесі податкового обліку і фіксується в Декларації про прибуток підприємства. Ця декларація подається у відповідний податковий орган і є підставою для визначення суми податкових зобов'язаньпідприємства. Чистий прибуток характеризується тією сумою, що залишається в розпорядженні підприємства після сплати податку на прибуток, а також інших податків, обов'язкових платежів і зборів. Отриманий чистий прибуток є власністю підприємства і використовується відповідно до його Статуту.Залежно від методики оцінювання визначається номінальний і реальний прибуток. Номінальний прибуток - це фактично отримана сума прибутку, тобто прибуток, виражений у діючих цінах, а реальний прибуток - це прибуток, виражений у порівнянних цінах. При визначенні реального прибутку враховується індекс інфляції за формулою
Пном                   Пр = ------                    (11.2)Іінф
де Пр, Пном - відповідно реальна і номінальна сума прибутку, грн;Іінф - індекс інфляції, коефіцієнт.Залежно від мети розрахунків виділяється бухгалтерський та економічний прибуток. Бухгалтерський прибуток - це прибуток, розрахований відповідно до вимог бухгалтерського обліку, а економічний прибуток носить умовний характер. Він менший бухгалтерського на суму упущеної вигоди. Упущена вигода характеризується тією сумою прибутку, який власник підприємства (капіталу) одержав би як мінімум від вкладення капіталу в іншу діяльність або в банк на депозити. Упущена вигода разом з бухгалтерськими витратами утворює економічні витрати, що зменшують на відповідну суму бухгалтерський прибуток, перетворюючи його в економічний прибуток.Залежно від величини прибутку підприємство може бути збитковим, з мінімальним, максимальним або цільовим прибутком. Якщо доходи підприємства менші витрат, то утворюється збиток. У випадку збитковості не можна допускати, щоб сума змінних витрат перевищувала доход від усіх видів діяльності. У такій ситуації варто припинити діяльність або провести санацію. Рубежем для припинення діяльності є ситуація, за якої чистий доход від реалізації турпродукту менший або дорівнює сумі змінних витрат:
Vч ≤ Взм                               (11.3)
де Vч - чистий доход від реалізації турпродукту (послуг); Взм - сума змінних витрат.Під мінімальним прибутком розуміється така величина чистого прибутку, яка дорівнює середній відсотковій ставці за поточний період на депозитні внески в банках. Для забезпечення такого чистого прибутку підприємець повинен одержати відповідну суму прибутку, що підлягає оподатковуванню. Величину мінімального прибутку, що підлягає оподатковуванню, можна розрахувати за формулою
IH x Cдеп            Пmin = --------------               (11.4)100 - Сп
де Пmin - мінімальний прибуток, що підлягає оподатковуванню; ІН - сума інвестованого капіталу в діяльність підприємства; Сдеп - середня за поточний період відсоткова ставка на банківські депозити; Сп - ставка податку на прибуток та інших обов'язкових платежів з прибутку.Максимальний прибуток виступає метою підприємницької діяльності. Він визначається доцільністю нарощування обсягів реалізації туристичних послуг при мінімізації витрат. Основною вимогою одержання максимального прибутку є умова, за якої сума граничного доходу (MR) дорівнює сумі граничних витрат (МС):
MR=MC.                        (11.5)
Цільовий прибуток - це сума чистого прибутку, яка відповідає можливостям підприємства одержувати обсяг прибутку, що відповідає потребам підприємства в забезпеченні економічного та соціального розвитку. Вважається, що за нормальних умов цільовий прибуток повинен перевищувати мінімальний.
3. Показники прибутку та рентабельності підприємств туристичного бізнесу
Прибуток будь-якого підприємства виміряється абсолютною величиною, тобто сумою, що виступає узагальнюючим підсумковим показником господарсько-фінансової діяльності. Однак абсолютна величина прибутку не характеризує рівень ефективності діяльності підприємства в цілому та ефективності використання його ресурсів і дотримання режиму економії. Тому для оцінювання ефективності економічної діяльності підприємства, характеристики рівня раціональності використання його ресурсів і витрат використовується відносний показник, який називається рентабельністю.Прибуток як абсолютний синтетичний показник визначається на основі розподілу доходу з урахуванням діючої системи оподаткування доходу і прибутку.Сума прибутку - це перевищення доходів над витратами, податковими й обов'язковими платежами, а рентабельність визначається як відсоткове відношення суми отриманого прибутку до якого-небудь іншого показника (рис. 11.2).
Рис. 11.2. Система показників рентабельності підприємства
Система рентабельності охопює дві групи показників:- рентабельність діяльності підприємства;-рентабельність використовуваних ресурсів;Рентабельність діяльності характерзує, скільки прибутку припадає на одиницю виручки (доходу) від реалізації турпослуг або на одиницю витрат підприємства. Рентабельність виручки являє собою частку прибутку в середній ціні турпродукту (послуги).Розрахунок показників рентабельності туристичних підприємств залежить від виду їх діяльності.Для туроператора розраховується рентабельність у відсотках до виручки (доходу) від реалізації турпродукту та окремих послуг (Ропвир) за формулою
Пч                   Ропвир = ------ х 100                (11.6)Дч
де Пч - чистий прибуток туроператора;Дч - чистий доход (виручка) від реалізації туроператора.Для турагентської діяльності розраховується рентабельність комісійної винагороди (Рагкв) за формулою
Пч                Рагкв = ------- х 100           (11.7)КВ
Пч - чистий прибуток турагента; KB - комісійна винагорода турагента.Рентабельність витрат визначається як відношення суми прибутку підприємства до суми його витрат за певний період і виражається у відсотках. Цей показник характеризує ефективність поточних витрат підприємства, їхню окупність і величину прибутку, що припадає на одиницю витрат.Особливе місце в оцінюванні ефективності витрат займає рентабельність, обчислена до фонду оплати праці, яка означає, скільки чистого прибутку підприємства припадає на 100 грн заробітної плати трудового колективу. Формула для розрахунків цього показника не залежить від виду підприємства і має такий вигляд:
Пч                  Рфоп = ------- х 100            (11.8)ФОП
де Рфоп - рентабельність фонду оплати праці, %;ФОП - фонд оплати праці підприємства.Однак показники рентабельності діяльності підприємств не характеризують економічну ефективність використання їхніх ресурсів. Рентабельність діяльності може бути високою навіть при низькій ефективності використання ресурсів. Тому використовується друга група показників рентабельності, які визначаються як відношення прибутку до середньої вартості певних видів ресурсів, виражене у відсотках.Виняток складає лише рентабельність використання трудових ресурсів (Ртр), яка розраховується як відношення прибутку до середньооблікової чисельності працівників підприємства:
Пч          Ртр = --------           (11.9)Чоб
де Чоб - середньооблікова чисельність працівників.Цей показник характеризує величину прибутку, яку забезпечує підприємству один середньообліковий працівник. Він виражається в гривнях на одного працівника.Рентабельність основних фондів (Роф) підприємства визначається за формулою
Пч                      Роф = --------------------- х 100            (11.10)(ОФн + Фк) : 2
де ОФн, ОФк - відповідно основні фонди на початок і кінець періоду.Рентабельність оборотних активів розраховується аналогічно рентабельності основних фондів з тією лише різницею, що в знаменнику використовується середня сума оборотних активів.Рентабельність капіталу підприємства може розраховуватися стосовно сукупного капіталу, авансованого в діяльність підприємства, або окремих його складових:- рентабельність сукупного капіталу (Рск):
Пч                         Рск = --------------------- х 100              (11.11)(ВБп + ВБк) : 2
де ВБп , ВБк - відповідно сума валюти балансу на початок і на кінець періоду;-рентабельність власного капіталу (Рвк)
Пч                          Рвк = --------------------- х 100              (11.12)(ВКп + ВКк) : 2
де ВКп , ВКк - відповідно власний капітал на початок і кінець періоду-рентабельність чистого оборотного капіталу (Рчок)
Пч                              Рчок = ----------------------- x 100                     (11.13)(ЧОКп + ЧОКк):2
де ЧОКп ,ЧОКк - відповідно чистий оборотний капітал на початок і кінець періоду;-рентабельність перманентного капіталу (Рпк) :
Пч                             Рпк = ----------------------- х 100                   (11.14)(ПКн + ПКк) : 2
де ПКн, ПКк - відповідно перманентний капітал на початок і кінець періоду.Чистий оборотний капітал - це сума власного оборотного капіталу, а до перманентного капіталу відноситься той капітал, що знаходиться в довгостроковому розпорядженні підприємства. Величина перманентного капіталу (ПК) дорівнює сумі всіх джерел власного капіталу і довгострокових кредитів на певну дату:
ПК = ВК + Кдс                    (11.15)
де Кдс - сума довгострокових кредитів.Усі показники рентабельності можна розраховувати як на основі чистого прибутку, так і оподаткованого прибутку.Розрахунки рентабельності за даними чистого прибутку дозволяють оцінити вплив податкових та інших обов'язкових платежів на рентабельність.
4. Стратегія економічного управління прибутком підприємств
Стратегія управління прибутком підприємства пов'язана з визначенням головної мети його діяльності. Найчастіше ця головна мета формулюється як досягнення певного рівня рентабельності на вкладений капітал і одержання бажаної маси чистого прибутку.Послідовність етапів обґрунтування стратегії економічного управління прибутком підприємства представлена на рис. 11.3.
Рис. 11.3. Етапи обґрунтування стратегії управління прибутком туристичного підприємства
На першому етапі визначається цільова сума прибутку підприємства, величина якої залежить від стадії життєвого циклу підприємства, стратегічних завдань і тактики їхнього вирішення. При визначенні обсягу цільового прибутку виходять з того, що він повинен забезпечити заплановане самофінансування розвитку підприємства.На другому етапі для туроператора визначаються обсяги реалізації турпродукту і послуг, а для турагента - обсяги агентської винагороди, які забезпечать одержання цільового прибутку при заданих розмірах витрат.Розрахований обсяг реалізації турпродукту (послуг) узгоджують з ринковим попитом на основі результатів маркетингових досліджень і розробляють асортиментну структуру турпродукту (послуг). Маркетинговий підхід до вивчення ринкового попиту охоплює і систему цін (тарифів), яка використовується як основа розробки цінової політики. Метою цінової політики є визначення оптимальних цін реалізації турпродукту і послуг на основі маркетингу. На цих етапах розробки стратегії головна увага приділяється маркетингу, оскільки величина прибутку залежить від:- правильності вибору напрямів маршрутів і комплектування пакетів туристичних послуг;- створення конкурентоздатних умов продажу своїх туристичних послуг (ціна, якість обслуговування);- системи надання знижок та ін.Особливе місце в обґрунтуванні стратегії економічного управління прибутком посідає пошук резервів збільшення обсягів реалізації і зниження собівартості турпродукту. Це потребує врахування та прогнозування всіх факторів зовнішнього і внутрішнього середовища, що впливають на доход і витрати.Формування ресурсної політики передбачає вибір ефективних джерел залучення всіх видів ресурсів для здійснення туристичної діяльності.Управління доходом і поточними витратами здійснюється відповідними методами. Стратегічний план досягнення цільового прибутку приймається на основі оцінки можливостей його одержання з урахуванням доходу і поточних витрат, особливо змінних.
5. Економічне управління формуванням і розподілом прибутку туристичних підприємств.
Планування прибутку - це найбільш відповідальний етап управління господарською діяльністю будь-якої підприємницької структури.Система планових розрахунків прибутку охоплює визначення джерел його отримання та обґрунтування напрямів використання.Основним джерелом прибутку в туризмі є виручка від реалізації турпродукту (послуг). Прибуток від реалізації планується різними методами.Перший метод грунтується на використанні двох уже розроблених планів: плану доходів від реалізації турпродукту (послуг) і плану витрат, пов'язаних з його комплектуванням і реалізацією. Для розрахунків цим методом плану прибутку для туроператора можна використовувати таку формулу:
Пплоп = Vпл - ПДВ - Впл                   (11.16)
де Пплоп - планова сума прибутку туроператора від реалізації;Vпл - планова сума виручки (доходу) від реалізації турпродукту (послуг) туроператора;Впл - витрати на комплектування та реалізацію планового обсягу турпродукту (послуг).При плануванні прибутку турагента необхідно враховувати специфіку утворення його доходу і витрат за формулою
Пплаг = КВпл - ПДВ - Впл                (11.17)
де Пплаг - планова сума прибутку від реалізації турпродукту та послуг турагента;КВпл - планова сума комісійної винагороди; Впл - витрати турагента на просування на ринок і реалізацію турпродукту (послуг).Другий метод полягає у використанні середнього рівня рентабельності діяльності підприємства, установленого на плановий період. При розрахунках плану прибутку цим методом використовуються такі формули:- для туроператора -
Дплч х Рвир               Пплоп = -----------------                (11.18)100
- для турагента -
КВплч х Ркв                  Пплаг = -----------------                  (11.19)100
де Дплч - чистий доход туроператора на плановий період;Рвир - плановий рівень рентабельності виручки туроператора;КВплч - чиста комісійна винагорода турагента на плановий період;Ркв - плановий рівень рентабельності комісійної винагороди турагента.Плановий рівень рентабельності діяльності туристичних підприємств визначається коригуванням фактичного рівня рентабельності на можливі зміни доходу і витрат.Третій метод передбачає прямі розрахунки цільового прибутку. Основою такого планування є визначення потреби в прибутку для кожного напряму його використання:1) інвестування виробничого й соціального розвитку підприємства;2) виплата доходів і дивідендів власникам капіталу не нижче процентної ставки за депозитними внесками;3) додаткове матеріальне стимулювання працівників;4) створення фінансових резервів і фондів ризику;5) сплата податків та інших обов'язкових платежів із прибутку.Перераховані види потреб формують загальну потребу в чистому прибутку. Для розрахунків оподатковуваного прибутку, що забезпечить одержання планового чистого прибутку, використовується формула
Пплч х 100                          Пплоп = -----------------                           (11.20)100 - Спод
де Пплоп - оподатковувана сума планового цільового прибутку;Пплч - планова сума чистого прибутку;Спод - ставка податку на прибуток, %.Розрахований таким методом оподатковуваний прибуток є вихідним моментом програмно-цільового методу планування доходу та інших показників господарської діяльності.Планування прибутку з інших джерелах здійснюється методом прямих розрахунків.Завершальним етапом планування фінансово-господарської діяльності є складання прогнозу прибутку (збитку) за формою, наведеною в табл. 11.1.
Таблиця 11.1
Прогноз прибутків (збитків) підприємства на рік
№ п/п             Найменування показника Значення
показника,
тыс. грн.
1 Доход (виручка) від реалізації  
2 ПДВ, єдиний податок та інші податкові збори з доходу (р. 1 х Сп: 100)  
3 Чистий доход (р. 1 - р. 2)  
4 Собівартість реалізованої продукції  
5 Валовий  
5.1 прибуток (р. 3 - р. 4)  
5.2 збиток (р. 3 - р. 4)  
6 Інші операційні доходи  
7 Адміністративні витрати  
8 Витрати на збут  
9 Інші операційні витрати  
10 Фінансовий результат від операційної діяльності  
10.1 прибуток (р. 5.1 + р. 6 - р. 7 - р. 8 - р. 9)  
10.2 збиток (р. 3 - р. 4 + р. 6 - р. 7 - р. 8 - р. 9)  
11 Доход від фінансової діяльності  
12 Фінансові витрати  
13 Фінансові результати від звичайної діяльності до оподатковування (р.З - р. 4 + р.6 - р.7 - р. 8 - р. 9 + р. 11 - р. 12)  
13.1 прибуток(+)  
13.2 збиток (-)  
14 Податок на прибуток (р. 13.1 х Спод : 100)  
15 Чистий  
15.1 прибуток (р. 13.1 -р. 14)  
15.2 збиток (р. 13.2)  
Позначки: р. - рядок; Спод - ставка податку на прибуток.
Схема прогнозування прибутків і збитків, представлена в таблиці, ґрунтується на використанні двох розроблених планів: плану доходів від усіх видів діяльності (рядки 1, 6, 11) і плану витрат (рядки 4, 7, 8, 9, 12). На основі даних цих двох планів розраховуються такі планові показники:- валовий прибуток (р. 5.1) або валовий збиток (р. 5.2);- фінансовий результат від операційної діяльності, тобто прибуток від операційної діяльності (р. 10.1) або збиток (р. 10.2);- фінансовий результат від звичайної діяльності до оподатковування - це сума прибутку до оподатковування від звичайної діяльності (р. 13.1) або сума збитку (р. 13.2);- чистий прибуток підприємства (р. 15.1) або збиток (р. 15.2).Система розподілу прибутку підприємства повинна враховувати як інтереси суспільства, так і інтереси самого підприємства, його власників і працівників. Це вимагає дотримання ряду принципів:- першочергового виконання фінансових зобов'язань перед суспільством в особі держави через сплату податку на прибуток;- забезпечення за рахунок прибутку потреб розширеного відтворення;- винагороди власників капіталу, авансованого в діяльність підприємства;- матеріального стимулювання працівників;- задоволення соціальних потреб трудового колективу.Основою плану розподілу прибутку виступає базова економічна стратегія діяльності підприємства. План розподілу прибутку повинен .бути спрямованим на підвищення ринкової вартості підприємства, на формування інвестицій для забезпечення саморозвитку підприємства, на забезпечення матеріальної зацікавленості власників капіталу та працівників підприємства, на формування резервного фонду.Розподіл чистого прибутку здійснюється підприємством самостійно на основі його Статуту. Загальна сума чистого прибутку розподіляється за напрямами, зазначеними на рисунку 11.4.Як показано на рисунку, метою розподілу прибутку виступає її капіталізація і споживання. Капіталізований прибуток використовується для реінвестування, тобто для розвитку діяльності підприємства, для формування резервного фонду та для інших цілей розвитку. Важливу роль у діяльності суб'єктів підприємництва відіграє резервний фонд. В економіці України відповідно до законодавствапро акціонерні товариства відрахування прибутку в резервний фонд носить першочерговий характер. Резервний капітал забезпечує збільшення акціонерної власності, характеризує готовність підприємства до економічного ризику, а також за відсутності прибутку поточного року забезпечує можливість виплати дивідендів на привілейовані акції. Резервний фонд зміцнює фінансову стійкість підприємств. Особливо важливим є використання засобів резервного фонду на розширення діяльності підприємства, приріст власного оборотного капіталу та покриття його нестачі.
Рис. 11.4. Основні напрями розподілу прибутку підприємства
Прибуток, що використовується на споживання, виходить зі сфери діяльності підприємства, він "проїдається", а з розвитком діяльності підприємства пов'язаний через стимулювання праці й капіталу. Прибуток, спрямований на соціальні потреби, витрачається на утримання та експлуатацію соціально-побутових об'єктів, що знаходяться на балансі підприємства, на фінансування будівництва об'єктів оздоровчого та культурно-масового характеру. Зі споживаної частини прибутку виплачуються премії за досягнення в праці, надається матеріальна допомога, одноразові виплати ветеранам праці, пенсіонерам і т.п. Особливе значення при плануванні розподілу прибутку акціонерних товариств має дивідендна політика, основними варіантами якої можуть бути такі:- незмінність рівня дивідендів протягом декількох років; - неухильне збільшення рівня дивідендів, що виплачуються акціонерам;- виділення на виплату дивідендів установленої (нормативної) частини прибутку;- гнучка система виплати дивідендів із залишку прибутку після капіталізації;- виплата дивідендів додатково випущеними акціями.Для оцінювання ефективності розподілу чистого прибутку використовується коефіцієнт капіталізації, що розраховується за формулою
Пкап х 100                          Ккп = -----------------                         (11.21)Пч
де Ккп - коефіцієнт капіталізації чистого прибутку;Пкап - прибуток, що капіталізується;Пч - чистий прибуток.Розподіл чистого прибутку вважається раціональним, якщо коефіцієнт його капіталізації становить не менше ніж 25% (Ккп ≥ 25%).
6. Туристичний бізнес: сутність, функції та види туризму.
Термін "підприємництво" вперше ввів на початку XVIII ст. французький економіст Ришар Кантильон. Він розглядався як самостійна діяльність, спрямована на отримання доходу (прибутку) і пов'язана з господарським ризиком. Поняття "підприємництво" асоціюється з економічною активністю, спрямованою на здобуття вигоди, тобто із заповзятливою діловитістю у сфері бізнесу.Сучасна економічна наука до факторів розвитку бізнесу відносить не тільки землю та її багатства, працю та капітал, а й підприємницькі здібності, що утворюють особливий ресурс - інтелект. Це дає підставу стверджувати: для підприємця в туристичному бізнесі головним ресурсом є не гроші, не знаряддя чи предмети праці, а його уміння господарювати (талант господарника), знання психології споживача туристичного продукту та суспільних потреб у туристичному бізнесі.Підприємця варто відрізняти від менеджера. Підприємець виступає ініціативним і самостійним агентом ринку. Він діє на "свій страх і ризик", використовує власні ресурси і несе повну відповідальність за результати своєї діяльності.Менеджери найчастіше є найманими працівниками, що виконують завдання, поставлені підприємцем. Менеджер у своїй діяльності ризикує власністю підприємця, хоча за договором може нести майнову відповідальність за свої дії. Підприємець може поєднувати в собі риси власника ресурсів (капіталу) і менеджера. Його часто порівнюють із гравцем в економіці, який не тільки пускає капітал у гру, а й добре знає правила гри, щоб у будь-який момент ними скористатися самостійно або разом зі своїми менеджерами.Виникнення туристичного підприємництва пов'язане з переходом туризму на комерційну основу, тобто з появою організації платних подорожей різної спрямованості як основи ринкових відносин.Бурхливий розвиток туризму в Україні на підприємницькій основі історично збігається з чумацтвом, яке дало поштовх до пізнання нових земель найперше з метою пошуку нових ринків збуту. Зміцнення торговельно-обмінних відносин між регіонами України, а також між Україною та іншими територіями викликало взаємний інтерес до культури, звичаїв, релігії, історичних пам'яток не тільки свого народу, а й народів інших країн.Вважається, що чумацтво зіграло велику роль у формуванні в Україні сільської буржуазії і в розвитку підприємництва, у тому числі й туристичного. Стійкому розвиткові підприємництва сприяло також скасування кріпацтва і перехід до ринкових відносин.Однак перешкодами на шляху розвитку підприємництва в Україні були світові війни та Велика Жовтнева соціалістична революція.В часи радянської влади в колишньому СРСР підприємництво вважалося сугубо капіталістичною формою господарювання, неприйнятною для соціалізму. Та все ж навіть у пору централізованого управління, яке пригнічувало ініціативу на місцях, підприємництво існувало "інкогніто". Нині підприємництво позбулося клейма "непорядності", що сприяє зростанню його престижності як виду діяльності.У чинному законодавстві України підприємництво розглядається як безпосередня самостійна систематична, на свій ризик діяльність, пов'язана з виробництвом продукції, виконанням робіт, наданням послуг з метою одержання прибутку, що здійснюється фізичними та юридичними особами, зареєстрованими як суб'єкти підприємницької діяльності в порядку, установленому законодавством.З цього визначення видно, що до підприємництва відноситься й діяльність з надання послуг. Отже, надання туристичних послуг є об'єктом підприємницької діяльності всіх суб'єктів туристичної індустрії.Статус підприємницької структури одержують фізичні та юридичні особи шляхом державної реєстрації у встановленому порядку.Економічною передумовою існування підприємництва є приватна власність на засоби виробництва. Для розвитку підприємництва в туризмі неодмінною умовою виступає не тільки приватна власність, а й інші умови, зокрема:- стабільність державної економічної й соціальної політики;- пільговий податковий режим для соціальних видів туризму;- розвинута інфраструктура підтримки підприємництва, починаючи з ліцензування і закінчуючи державними органами регулювання й контролю;- гнучкий ринковий механізм участі туризму в глобалізаційних процесах і в інтеграції України в європейські та світові економічні структури.Основні принципи підприємництва для всіх видів діяльності визначені в законодавстві України. Принципи підприємництва в туристичному бізнесі представлені на рис. 2.1.Головна мета підприємництва в туризмі полягає в розробленні маршрутів, формуванні туристичних потоків за обраними маршрутами, у виробництві туристичних товарів і наданні туристичних послуг, комплектуванні туристичного продукту відповідно до попиту споживачів з вигодою (прибутком) для себе. Якщо діяльність не передбачає одержання прибутку, то вона не відноситься до підприємницької. Тому головна відмінність підприємця від інших агентів корисної для суспільства і людей діяльності пов'язана з обов'язковим одержанням зиску (прибутку). У такому розумінні термін "підприємництво" ототожнюється з поняттям "бізнес".
Рис. 2.1. Принципи підприємницької діяльності в туристичному бізнесі
Отже, підприємці в туризмі - це ділові люди, поведінка яких характеризується пошуком нового, кращого, прогресивного у світовому масштабі. Для них далекі риси самозаспокоєності, застою, самовдоволення та марнотратства.У сучасних умовах до традиційних рис підприємця (діловитість, напористість, енергійність, винахідливість, схильність до ризику) додається освіченість, комунікативність, інтелект, почуття соціальної відповідальності, культура ділових відносин і т.п.Бізнесмен-початківець у туризмі, як правило, поєднує функції менеджера і підприємця. Практика підтверджує: виживання і розвиток туристичних підприємств забезпечується саме таким поєднанням. Підприємства, що зуміли ввести підприємницький підхід до організації діяльності, стають лідерами і новаторами в туристичному бізнесі. Підприємництво для них стає стилем поведінки, політики та практики діяльності.Учасниками відносин, пов'язаних з підприємництвом в туристичному бізнесі, є, з одного боку, юридичні та фізичні особи, які створюють туристичний продукт, надають туристичні послуги або здійснюють посередницьку діяльність щодо їх реалізації, а з іншого -громадяни України, іноземні громадяни та особи без громадянства, в інтересах яких здійснюється туристична діяльність.Основними суб'єктами підприємницької діяльності у туризмі є туристичні оператори (туроператори), туристичні агенти (турагенти) та інші структури (дилери).Туроператори - це юридичні особи (підприємства), створені згідно із законодавством України, основною діяльністю яких є організація туризму, формування туристичного продукту, його реалізація та посередницька діяльність із надання характерних і супутніх туристичних послуг мандрівникам. Важливу роль в економіко-технологічному механізмі туристичного бізнесу виконують турагенти, якими можуть бути як юридичні, так і фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності, які здійснюють посередницькі функції з реалізації туристичного продукту туроператорів або окремих послуг інших суб'єктів туристичного бізнесу.Обов'язковою вимогою для всіх суб'єктів туристичної діяльності є отримання ліцензії на відповідний вид діяльності.Сукупність підприємницьких структур з обслуговування туризму утворює туристичну інфраструктуру, яка являє собою комплекс юридичних і фізичних осіб економічної та соціальної сфер діяльності, що надають туристам послуги з тимчасового розміщення (проживання), харчування, перевезення, екскурсійного обслуговування, відпочинку, рекреації тощо. Розвиток масового туризму сприяв переходу його інфраструктури на індустріальну основу, внаслідок чого з'явилася індустрія туристичного бізнесу.Економічний успіх підприємництва забезпечується інноваціями, точніше, інноваційним менеджментом. Це пояснюється тим, що інноваційна заповзятливість у туризмі забезпечує появу нових послуг (продукту), привабливих не тільки для туристів, а й для інвесторів.Варто особливо підкреслити, що Україна має потребу в такому туризмі, в якому іноваційність, діловитість, ефективна комунікативність стали б нормою господарювання кожного суб'єкта туристичного бізнесу.Серед функцій підприємництва в туризмі виділяються такі:1) організація маркетингу і реклами з метою визначення місткості ринку вироблюваних і запроектованих до впровадження туристичних послуг;2) упровадження інновацій у виробництво туристичних послуг і формування туристичного продукту (пакета послуг);3) формування ефективної системи забезпечення туристичної діяльності необхідними ресурсами;4) просування на ринок (збут) туристичного продукту.Щоб виконувати ці функції, підприємництво в туризмі повинне грунтуватися на науково-технічній, організаційно-управлінській та виробничо-комерційній творчості.Об'єктом підприємницької діяльності в туристичному бізнесі виступає виробництво туристичних послуг, формування та збут туристичного продукту. Схема формування та збуту (продажу) пакетів туристичних послуг, необхідних для задоволення потреб туристів під час подорожування, представлена на рис. 2.2.Завершальним етапом економіко-технологічної системи туристичної діяльності, як видно зі схеми, є споживання туристичного продукту, тобто комплексу туристичних послуг, які включено до вартості обслуговування туру за певним маршрутом.Загальновизнаними є особливості споживання як окремих туристичних послуг, так і в складі турпродукту, які визначають специфіку туристичної діяльності.Перша особливість полягає в тому, що для споживання турпродукту в пакеті або окремих послуг турист повинен прибути в місце їхнього надання. Найчастіше процес споживання туристичних послуг, що містяться в турпродукті, відбувається в туристичних дестинаціях, у яких ці послуги надаються.Слово "дестинація" походить від латинського і означає місце перебування. Цей термін набув широкого вжитку в кінці 90-х років минулого століття. Дестинація в туризмі розглядається як приваблива для туристів географічна територія. Для подорожі туриста - це місце призначення. Індустрія туризму в дестинаціях призначена для перевезення розселення (розміщення), організації харчування, відпочинку, рекреації, розваг, роздрібної реалізації товарів туристичного попиту та сувенірів.
Рис. 2.2. Схема формування та збуту туристичного продукту
Щоб якась територія називалася дестинацією, вона повинна відповідати ряду вимог:1) виробляти певний набір послуг, необхідних для прийняття туристів за їх вимогами. До такого набору послуг відносяться:- доставка (трансферт) до дестинації і назад;- можливість ночівлі (наявність готелів, кемпінгів, дачних будиночків тощо) та харчування (ресторани, бари, кафе та ін.) з відповідним рівнем обслуговування;2) мати цікаві для туриста пам'ятки культури, історії, релігії, природи та об'єкти розваг;3) володіти інформаційними системами, необхідними для просування продукту на туристичному ринку (система комп'ютерного резервування та бронювання).Дестинація в туризмі - це територія, на якій пропонується певний набір послуг, що відповідають попиту туриста на перевезення, ночівлю, харчування, відпочинок, розваги тощо.Оскільки виробництво і споживання туристичних послуг відбувається на одному й тому самому місці, то виникає мультиплікативний ефект, який характеризується економічним зростанням дестинації у зв'язку зі споживанням турпродукту, пов'язаного з наданням транспортних послуг, житла, харчування, системи гостинності в цілому, створенням умов для лікування, розваг, освіти, отримання нових вражень тощо.Друга особливість туристичного споживання пов'язана з ринковим середовищем туристичного бізнесу, яке має особливий, часто культово-інтелектуальний характер, хоча туристичний ринок включає і придбання уречевлених (матеріальних) предметів споживання, у тому числі товарів культової і культурологічної спрямованості, що відображають історичну, національну, соціологічну та іншу специфіку місця відвідування туристів. У цьому сенсі туристичне споживання і ринок туристичних послуг несуть у собі особливу культурологічну спрямованість, пізнавально-романтичний аспект, а туристична послуга має невловимий, нематеріальний характер, хоч і справляє глибоке емоційне враження. Прикладом може слугувати висока пізнавальна сила впливу розповіді екскурсовода.Третя особливість туристичного споживання пов'язана з тим, що надання туристичних послуг обумовлене договором купівлі-продажу конкретного туру. За таким договором одна сторона (туроператор, турагент) за узгоджену плату зобов'язується забезпечити надання замовленого іншою стороною (туристом) комплексу туристичних послуг, тобто туристичного продукту. Договір на туристичне обслуговування укладається за загальними положеннями договору про надання послуг, якщо інше не передбачено законодавством України, у письмовій (електронній) формі. Він може укладатися шляхом видачі ваучера, який являє собою форму письмового договору на туристичне та екскурсійне обслуговування. В договорах обумовлюються строки надання та види туристичних послуг, їх загальна вартість, розмір фінансової відповідальності турагента (тур-оператора) або межі відповідальності суб'єкта туристичної діяльності за договором агентування, інші дані, обумовлені характером угоди. Ваучер є документом суворого обліку.До початку надання туристичних послуг споживачеві за його вимогою надається вся інформація, яка його цікавить.Четверта особливість споживання турпродукту (послуг) пов'язана із зовнішніми ефектами для туристичного ринку, які по-іншому називаються екстерналіями. Суть цих ефектів полягає в тому, що виробництво, формування, реалізація та споживання туристичних послуг утворюють зовнішні вигоди для туристичного бізнесу різного рівня і спрямованості. Однак зовнішні ефекти, що створюються туризмом, можуть бути позитивними й негативними. Позитивні ефекти - це доходи не туристичних суб'єктів підприємництва, пов'язані зі збільшенням реалізації товарів і послуг, що не входять до туристичного продукту; розвиток інфраструктури дестинації у зв'язку з туризмом; збільшення кількості робочих місць і скорочення безробіття; зростання державних доходів за рахунок одержуваних податків і мита від туристичної діяльності. До негативних впливів туризму відносяться: забруднення зовнішнього середовища, нанесення збитків живій природі і погіршення екології в цілому.І, нарешті, важливою особливістю туристичного продукту є те, що багато його складових не можуть накопичуватись і зберігатися для наступного споживання. Це стосується, наприклад, непроданого місця в готелі, каюті на круїзному кораблі, автобусі, поїзді. Якщо продаж не відбувся, це означає, що туристична послуга пропала для її володаря. Ось чому застосовуються знижки або інші пільги при реалізації квитків в останні хвилини перед відправленням транспорту.Оскільки туристична діяльність є нерозривною єдністю виробництва і споживання послуг, то туристичний бізнес виступає як поєднана в часі і просторі система виробництва і споживання послуг, необхідних для задоволення потреб туристів, а підприємництво в туризмі -це сукупність різних видів діяльності, що покликані задовольняти комплекс потреб туристів і забезпечувати отримання прибутку підприємцям. Отже, туристичне підприємництво передбачає діяльність з метою отримання прибутку від виробництва й реалізації продукту (окремих послуг), необхідного для задоволення потреб туристів.Туристичну діяльність слід розглядати як товарно-грошові відносини між туристами, туристичними підприємствами, сферою гостинності та обслуговування в дестинаціях.Зростаючий попит на туристичні послуги звичайної якості породив масовість їх виробництва, у результаті чого надання послуг і реалізацію товарів для туристів поставлено "на конвейєр". З'явилися різноманітні підприємницькі структури і суспільні інституції, що виготовляють різні компоненти для формування й реалізації турпродукту. Це викликало необхідність сертифікації та стандартизації у сфері туристичної діяльності, гармонізації вітчизняних стандартів, норм і правил з міжнародними стандартами, рекомендаціями, нормами та правилами, що стосуються вимог до об'єктів туристичних відвідувань, взаємодії туроператорів, раціонального використання обмежених туристичних ресурсів, якості туристичних послуг. Перелік туристичних послуг, що підлягають обов'язковій сертифікації, стосуються безпеки для життя та здоров'я людей, захисту їхнього майна та охорони довкілля. Порядок проведення сертифікації послуг у сфері туристичної діяльності визначаються Кабінетом Міністрів України.Розглядаючи роль підприємництва як на рівні всієї сфери туристичної діяльності, так і окремої дестинації або суб'єкта туристичного бізнесу, слід зазначити, що воно виконує ряд функцій:по-перше, виступає важливим фактором зміни структури туризму через механізм переливання капіталу з менш прибуткового бізнесу в більш прибутковий, оскільки спонукальним мотивом підприємництва є максимізація прибутку. Гонитва за максимальним прибутком виступає "живильним " середовищем для конкуренції;по-друге, сприяє ефективному формуванню і використанню туристичних ресурсів, мінімізації витрат та економічних ризиків, пов'язаних з банкрутством; по-третє, створює стимули для підвищення кваліфікації працівників туризму, що забезпечує наближення рівня обслуговування туристів до світових вимог.У цілому підприємництво сприяє відновленню і розвиткові економіки туризму, створенню інноваційного середовища, відкриває шлях до перетворень, а тому стає рушійною силою розвитку економіки не тільки туризму, а й економіки всієї країни.
7. Сучасний стан туризму і готельного бізнесу в Україні.
Саме готельні підприємсива виконують одну з важливих функцій в обслуговуванні: забезпечують туристів житлом та побутовими послугами. Витрати туристів на готельні послуги становлять від 30 до 70% всіх витрат туристів. Окрім того, комфорт - головний предмет вимог, який пред'являють туристи до готельного сервісу. Аналіз стану готельного господарства України свідчить про серйозну проблему невідповідності більшості українських готелів сучасному світовому рівню комфорту і сервісу. Застаріла матеріально-технічна база готельного господарства, побудована переважно у 1970-1980-х, фактично стримує розвиток в'їзного туризму. Ефективність готельного господарства характеризується коефіціентом його завантаження. Чим він вище, тим вище прибутковість готелю. Вважається, що готелі рентабельні та приносять прибуток при середньорічному коефіцієнті завантаження 63-68%. Нестабільність політичної ситуації в Україні, недоліки законодавства у сфері інвестування та підприємництва, невідповідність податкової та бухгалтерської систем міжнародним стандартам породжує велику кількість непорозумінь іноземних інвесторів з українськими партнерами у процесі їх спільної діяльності. Високий рівень і велика кількість податків позбавляє державу конкурентних переваг при залученні іноземних інвесторів. На данний момент високими є ставки мита на ввезення при надходженнях іноземних інвестицій в Україну, непорозуміння з митними органами при визначенні митної вартості товарів, в способі нарахування мита та акцизних зборів. Спостерігається відсутність потужної страхової компанії, яка б покривала комерційні ризики під час реалізації особливо масштабних інвестиційних проектів; обмеженість довгострокових і недорогих банківських ресурсів; відсутність швидкісного транспортного сполучення з промисловими та сировинними центрами. Держава повинна усвідомити необхідність створення сприятливого клімату для розвитку індустрії гостинності, перед якою тепер має стояти завдання не тільки вижити, а й відповідати рівню вимог XXI сторіччя. Одним із основних економічних та адміністративних мехзнізмів підтримки розвитку туризму В ряді закордонних держав є забезпечення пільгового податкового режиму для туристичних підприємств. Іншою вагомою проблемою є те, що щонайменше 90% існуючих засобів розміщення потребують сьогодні відновлення номерного фонду, часто вимагають уже не поточного ремонту, а повної реконструкції. Старіють меблі, робляться непридатним комунікації і проводка, сантехніка тридцятирічного віку підсилює гнітюче враження. У той же час середнє завантаження готелів по країні становить близько 32% - ця середня величина складається з цілком пристойних показників кращих готелів, а отже в готелях, що перебувають у стані занепаду, ця цифра ще нижча. Окрім проблеми невідповідності матеріально-технічної бази виникає інша проблема, що стосується попиту на готельні послуги. Стійкий ринок попиту на готельну послугу в країні ще не сформувався, оскільки готельні послуги в нашій країні відносно дорогі і не якісні. Туристи здебільшого користуються тіньовим сектором розміщення. Хоча в останні роки можна з обережністю говорити про позитивні тенденції. Тільки за 2007 - 2008 роки кількість клієнтів вітчизняних готелів збільшилася на 18%, причому зростання попиту відзначалося практично у всіх цінових сегментах. Готелі в різних містах України стикаються з однаковими проблемами: жалюгідний стан матеріально-технічної бази, падіння рентабельності, коефіцієнт завантаження на рівні близько 25%, вимушено високі ціни, щоб покрити експлуатаційні витрати, та багато інших. Усе це викликає необхідність розробки на регіональному та державному рівні правових заходів щодо підтримки готельної індустрії країни. Україна серйозно відстає в якісних показниках у порівнянні з найближчими сусідами - вони ж і конкуренти на світовому туристичному ринку, і при простому еволюційному розвитку інфраструктури засобів розміщення наша держава буде просто неконкурентоспроможною. Імовірно, прийнятним рішенням могло б стати встановлення спеціального режиму інвестиційної діяльності для суб'єктів підприємництва, що реалізують проекти в сфері будівництва і реконструкції туристичної інфраструктури - готелів, санаторіїв баз відпочинку, парків атракціонів, гопьф - клубів тощо, але насамперед засобів розміщення. З огляду на специфіку вітчизняного туристичного ринку пріоритетний розвиток малих приватних готелів у ряді регіонів буде найбільш адекватною формою нарощування інфраструктурного потенціалу індустрії гостинності Формування єдиних підходів в оцінці категорій готельних закладів і стандартів якості визначених типів готельних послуг в ідеальному варіанті могли б привести до створення національних готельних ланцюгів. Формально один із таких ланцюгів начебто б і існує - мова йде про готелі із загальною назвою «Туристи ЗАТ «Укрпрофтур». Але оскільки в профспілкових готелях відсутні єдині стандарти, стиль, не сформована загальна маркетингова політика - мова йде лише про однакові назви на фасадах готелів у різних містах. За даними представництва Міжнародного трейд-клубу, в Україні та інвестиційної комісії Київської міської державної адміністрації станом на 1 січня 2009 року лише в Києві існувало більше 90 проектів розбудови готельної бази міста, при чому більшість із них так і залишилися на папері. Розвитку готельної інфраструктури сприяє вихід на український ринок міжнародних готельних ланцюгів: «Редісон», «Хаят», «Інтерконтиненталь», створення українського готельного оператора «Прем'єр Хотелс» - київський «Прем'єр Палас», ялтинська «Ореанда», львівський «Дністер», одеський «Лондонський», мукачівська «Зірка». Створення національних мереж у сфері швидкого харчування може бути найбільш показовим прикладом розкручування типової послуги з розміщення. Реалізація такого підходу до створення готельної послуги може стати одним із найважливіших факторів формування конкурентоспроможного національного туристичного продукту, визначити ряд найважливіших елементів нової маркетингової політики українського туризму. Більшість найбільш дорогих проектів великих чотирьох - п’ятизіркових готелів сьогодні реально здійснювати лише з іноземними інвестиціями. Існують причини, що зумовлюють цей стан справ: відсутність готелів найвищого класу; в Україні поки мало прикладів вдалих альянсів міжнародних готельних операторів і великого місцевого бізнесу; несприятливий для інвестора клімат - неформальні узгодження на місцевому рівні і недостатньо приваблива система оподатковування при інвестуванні і дискримінація по відношенню саме до готельного бізнесу. Останнім часом інтерес до інвестицій у готельну інфраструктуру України з боку як Заходу, так і Сходу значно підсилилася, особливо після отримання права проведення чемпіонату Європи з футболу у 2012 році - у Кабінеті Міністрів. Отже, завдяки вигідному розташуванню та клімату, Україна має чудові можливості стати одним із найбільших туристичних центрів Європи. Сучасний стан готельного господарства знаходиться у перехрдній стадії розвитку. Зроблені значні кроки щодо розвитку туризму та готельного господарства в Україні, зокрема: створена Державна туристична адміністрація, створена Асоціація готельних об'єднань України для захисту та підтримки готелів та готельної справи в Україні, Асоціація малих готелів Україні. Прийняті Державна програма та низка законодавчих актів щодо розвитку туризму в Україні, проведено ряд міжнародних туристичним та готельних виставок. Якщо порівняти наявну кількість місць, яку Україна може запропонувати у високий сезон, то ця цифра може сягати 620000 місць, що більше ніж у Болгарії, Туреччині та Кіпрі разом узятих. Різниця у тому, що наприклад, Туреччина більш активно проводить рекламу кампанії своїх курортів включаючи 60$ млн. щороку, а отримує 8$ млрд.
8. Потік туристів - основа комплектування туристичного продукту. Класифікація планів реалізації туристичних послуг.
Стабільно високі темпи економічного зростання, підвищення доходів і добробуту населення, посилення інтеграції та глобалізації світогосподарських процесів потребують нових підходів до формування туристичних потоків і комплексу необхідних для їх обслуговування товарів і послуг. Потік туристів (туристичний потік) - це сукупність людей, які покидають місце постійного проживання, щоб подорожувати в різноманітних напрямках пішки або на якомусь транспорті в терміни від 24 годин до одного року без здійснення оплачуваної діяльності і повертаються назад.Оскільки задоволення життєво необхідних і соціально-культурних потреб невіддільне від людини, то туристичний потік як сукупність організованих і неорганізованих (самодіяльних) мандрівників виступає основою формування туристичного продукту.На споживчому ринку туристичний продукт виступає як комплекс матеріальних і нематеріальних благ, необхідних для обслуговування сукупності конкретних туристичних маршрутів. Комплекс таких благ, сформований для задоволення потреб мандрівників на окремому маршруті, має цілісно-цільовий характер, називається пакетом туристичних товарів і послуг, виступає на ринку як товарна одиниця. Підставою для формування пакета туристичних послуг виступає конкретний за простором, часом та якістю обслуговування туристичний маршрут.Процеси обслуговування туристичних маршрутів, які визначають собівартості туристичного продукту, представлено на рис. 4.1.Синхронізація в просторі й часі процесів задоволення потреб туристів викликає необхідність застосування логістичних підходів до формування туристичних потоків і пов'язаних з ними потоків матеріальних і нематеріальних благ. Логістичний підхід передбачає оптимізацію взаємодії всіх підприємницьких структур, які забезпечують життєдіяльність і задоволення пізнавально-культурних, рекреаційно-оздоровчих, культово-релігійних, освітніх, спортивних, пригодницьких та інших потреб туристів.Логістичний підхід до формування туристичного продукту передбачає отримання синергічного ефекту, який являє собою мультиплікативний ефект від синхронізації процесів обслуговування туристів у просторі й часі. Концепція логістики спрямована на поєднання дій усіх структур туристичної індустрії, починаючи з отримання замовлень на подорожі і закінчуючи високим рівнем якості обслуговування туристів, з метою досягнення економічного та соціального ефекту.Ціни на туристичний продукт визначаються за законами ринку. Особливого значення в ціноутворенні набуває підвищення якості туристичного обслуговування та рівня його безпеки для життя і здоров'я туристів, а також вибір оптимальних схем туристичних маршрутів на основі критеріїв ефективності.
Рис. 4.1. Процеси обслуговування туристичних маршрутів
Принципова новизна логістичного підходу до організації діяльності підприємств туристичної індустрії полягає в забезпеченні органічного взаємозв'язку між різними структурами формування, просування на ринок і реалізації туристичного продукту, а також наскрізного управління матеріальними та фінансовими потоками за допомогою новітніх інформаційних технологій.Сутність концепції логістики в туристичній діяльності полягає в організації економічного управління на основі інтеграції та оптимізації процесів формування туристичних потоків і необхідних для їхнього обслуговування матеріальних, фінансових, сервісних та інформаційних потоків. Сутність логістики в туризмі випливає з поняття "логістика", що було розкрито на першому Європейському конгресі (1997) з питань матеріальних потоків як вчення про системне планування, управління та контроль за матеріальними, інформаційними і пасажирськими потоками. Логістичне вчення дозволяє визначати туристичний потік як сукупність процесів, які забезпечують рух туристів у певному часовому інтервалі і вимірюються в абсолютних одиницях.Логістика в туризмі покликана забезпечити ефективне формування туристичного продукту на основі різноманітних потоків туристів. Логістичний підхід до економічного управління дозволяє перейти від дискретного (переривчатого) до наскрізного (інтегрованого) планування туристичної діяльності.
В умовах поглиблення ринкових відносин планування обсягів реалізації окремих туристичних послуг або їхніх пакетів є не тільки вихідним моментом, а й найбільш відповідальним етапом планування всієї фінансово-господарської діяльності суб'єктів туристичного бізнесу. Туристичний продукт формується туроператором, виходячи з кон'юнктури туристичного ринку відповідно до замовлень потенційних туристів або організацій. Туроператор отримує право на реалізацію послуг, які включені в пакет за відповідним туром, на основі договорів з особами, що надають окремі послуги, або з туроператором, який приймає туристів і забезпечує надання всіх видів послуг, забезпечуючих тур.Конкретне замовлення туристів на формування пакета туристичних послуг оформляється в письмовій формі як угода, що має характер попереднього договору. При плануванні обсягів реалізації туристичного продукту враховується комплекс заходів, спрямованих на створення та підготовку до реалізації туристичних послуг. Місцем реалізації туристичних послуг є країна, в якій зареєстровано суб'єкт, що реалізує туристичний продукт, а місцем надання туристичних послуг - країна, на території якої надаються реалізовані послуги.Реалізація туристичного продукту оформляється договором на туристичне обслуговування за встановлену плату. Такий договір укладається в письмовій (електронній) формі відповідно до законодавства України. Формою письмового договору на туристичне або екскурсійне обслуговування може бути ваучер, який є документом суворої звітності.Важливою складовою договору з реалізації туристичного продукту є умови безпеки туризму. Під безпекою туризму розуміється особиста безпека туристів, збереженість їх майна, не нанесення шкоди довкіллю під час подорожування.План реалізації всього асортименту туристичних послуг визначає програму їхнього виробництва, ресурсного забезпечення, розрахунків собівартості, прибутку та рентабельності окремих послуг і всього турпродукту та інших показників господарської діяльності туристичних підприємств.При плануванні продажу туристичних послуг (товарів) необхідно враховувати характерні риси туристичного ринку, що визначають його класифікацію (рис. 4.2).1. Спеціалізація ринку, на якому функціонує туристичне підприємство, визначається об'єктом реалізації, що пропонує підприємство. До таких
об'єктів відноситься окрема туристична послуга або їхня сукупність без утворення туристичного продукту, окремий товар або товарна група для туристів і, нарешті, туристичний продукт як комплекс туристичних послуг і товарів.2. При плануванні виділяється внутрішній ринок, який може бути загальнодержавним або регіональним (місцевим), ринок для іноземних туристів і ринок для виїзного туризму. Окремо в цій групі може виділятися міський і сільський туристичний ринок.3.3а рівнем монополізації в туризмі переважає конкурентний ринок із усіма його атрибутами, хоч об'єкти туристичного інтересу можуть бути унікальними.
Рис. 4.2. Класифікація туристичних ринків
4. За рівнем насичення туристичний ринок може бути ринком продавця, коли попит на ньому переважає пропозицію, або ринком покупця, якщо пропозиція перевищує чи дорівнює попиту. Ця характеристика відіграє велику роль при розробці збутової політики підприємства, обгрунтуванні стратегії ціноутворення та політики застосування цінових знижок.5. Рівень інтеграційних зв'язків країн світу визначає відкритість туристичного ринку. Наприклад, замкнутий (автактический) ринок обмежується територіальними рамками в'їзду туристів і туристичних груп, оскільки застосовується адміністративна заборона або обмеження на пересування поза встановленим маршрутом.6. Життєвий цикл ринку визначає такі його види: народжуваний, зростаючий, стабільний, занепадаючий та безперспективний. Кожен з цих видів ринку вказує на доцільність (недоцільність) нарощування туристичної діяльності.Знання основних характеристик ринку туристичного продукту дозволить підприємству визначити свою "ринкову нішу", тобто відшукати прийнятний для нього сегмент ринку і визначити кількісні параметри реалізації своїх туристичних послуг.Крім того, при плануванні обсягів реалізації туристичного продукту необхідно враховувати, що формування та просування туристичних послуг на ринок знаходиться під впливом зовнішніх факторів; головне:- політична та економічна ситуація в країні й у світі;- рівень конкуренції на внутрішньому і зовнішньому ринках;- міжнародне становище країни і рівень глобалізації;- екологічні умови розвитку туризму;- інфраструктура обслуговування туристів (віддаленість аеропортів, автострад, наявність кемпінгів, мотелів, готелей, ротелей, ботелей, флотелей тощо).Перш ніж проводити планові розрахунки, необхідно з існуючої системи планів вибрати той вид, що більше інших відповідає конкретному завданню і реальній ситуації. Види планів класифікуються за різними ознаками, головні з яких представлені на рис. 4.3.Розробка планів реалізації турпродукту або окремих послуг грунтується на принципах науковості, комплексності, безперервності, реальності, цілеспрямованості.Стратегічні, довгострокові та середньострокові плани реалізації передбачають перспективи розвитку діяльності підприємства.Головною особливістю цих планів є те, що вони складаються на основі концепції економічної, соціальної та науково-технічної політики підприємства.
Рис. 4.3. Класифікація планів реалізації туристичного продукту (послуг)
Поточні плани складаються на рік з розподілом по кварталах і місяцях. Вони передбачають послідовну реалізацію середньострокових і довгострокових планів з урахуванням реальної кон'юнктури ринку та умов господарювання, охоплюють ширше коло завдань і виступають гнучкою формою планового управління діяльністю підприємств.Оперативні плани - це деталізовані завдання для кожного виконавця поточного плану на короткий період (декаду, тиждень, день, годину).При обґрунтуванні планів реалізації турпродукту підприємств застосовуються у взаємозв'язку два підходи.Перший підхід передбачає використання маркетингових концепцій планування, які орієнтують на врахування ринкового попиту і конкурентного середовища, а другий - спирається на цільові орієнтири, пов'язані з необхідним, можливим або ресурсозабезпечним обсягом реалізації турпродукту та окремих послуг.При маркетинговому підході використовується п'ять основних концепцій.1. Виробнича концепція спрямована на удосконалення процесу виробництва та комплектування турпродукту з метою зниження його собівартості. Вона є типовою для ринку пропозиції, тобто в умовах незадоволеного попиту споживачів, а також при високій собівартості турпродукту і послуг, коли є резерви її зниження.2. Продуктова концепція характеризується тим, що основою планування обсягів реалізації виступає поліпшення споживчих властивостей турпродукту (послуг), підвищення його якості. Ця концепція відповідає умовам конкурентної боротьби, коли є можливість за рахунок поліпшення споживчих властивостей та якості обслуговування туристів підвищити конкурентоздатність туристичного продукту (послуг).3. Комерційна концепція полягає в тому, що для забезпечення реалізації турпродукту активізується робота збутових служб: працівників реклами, агентів зі збуту, система Інтернет тощо.4. Концепція індивідуального маркетингу орієнтує діяльність підприємства на виявлення і задоволення індивідуальних потреб туриста, відмінних від масового споживача, наприклад, унікального екстріма.5.Концепція соціального маркетингу спрямована на врахування суспільних потреб та інтересів перспективного характеру, таких зокрема, як охорона навколишнього середовища, зміцнення здоров'я людей, розвиток економіки країни і підвищення добробуту населення.Обрана концепція маркетингу є основою для вибору цільової орієнтації планування. Планування може орієнтуватися на минуле, сучасне, майбутнє або їхній взаємозв'язок.Планування, зорієнтоване на минуле, називається реактивним, оскільки передбачає тільки екстраполяцію досягнутого на майбутній період. Таке планування спрямоване на виживання. Воно приведе до витіснення турпродукту і послуг не тільки із зовнішнього, а й із внутрішнього ринку.Орієнтація планування на сучасний асортимент та якість туристичного продукту називається інактивнимплануванням. Це кращий варіант порівняно з попереднім, але він не передбачає руху вперед, його основною метою є стабілізація діяльності.Прогресивним є креактивне планування, зорієнтоване на розвиток та невпинне удосконалення виробництва турпродукту не тільки відповідно до ринкового попиту, а й випереджаючи його, тобто пропонуючи потенційним туристам допоки невідомі їм послуги та маршрути.Орієнтація на взаємодію реактивного, інактивного та преактивного планування визначає інтерактивнийвид планування, сутність якого полягає у визначенні бажаного майбутнього і пошуку реальних шляхів його досягнення. Таке планування спрямоване на розвиток туристичної діяльності як окремого підприємства, так і всього туристичного бізнесу. Інтерактивне планування потребує як мінімум три варіанти розрахунків.Перший варіант полягає в обґрунтуванні можливого обсягу реалізації турпродукту (послуг) на основі споживчого попиту на ринку діяльності підприємства з урахуванням конкурентів.Другий варіант ґрунтується на можливостях ресурсного забезпечення формування (комплектування) та реалізації туристичного продукту (послуг).Третій варіант планових розрахунків передбачає визначення необхідного обсягу реалізації турпродукту (послуг) для досягнення цільового розміру прибутку підприємства.Конкретний процес планування може охоплювати різні варіанти розрахунків. їх вибір залежить від тривалості планового періоду, наявності необхідної інформації, досвіду й уміння планових працівників.
9. Методи планування продажу туристичного продукту й окремих послуг.
Методи планування реалізації товарів (робіт, послуг) - це система способів визначення обсягів і структури продажу товарів на заздалегідь установлений період.Найбільш прийнятні методи планування реалізації туристичного продукту та окремих послуг представлені в табл. 4.1.
Таблиця 4.1.
Система методів планування обсягів реалізації турпродукту (послуг)
Варіант плану продажу Методи планування Сутність методу планування
Можливий обсяг реалізації
(Vм) Економіко-статистичнний , трендовий, економіко-математичного   моделювання або факторно-аналітичний метод Перенесення основних закономірностей реалізації, що склалися в передплановому періоді, на плановий період з урахуванням можливих змін факторів, що впливають на обсяг реалізації
  Метод еластичності Використання коефіцієнтів еластичності між темпами зміни обсягів реалізації і купівельною спроможністю населення з урахуванням прогнозу змін купівельної спроможності клієнтів підприємства
Ресурсозабез-печений обсяг реалізації (VP3) Нормативний Використання нормативу туристичних ресурсів і оптимальності їхнього використання
Необхідний обсяг реалізації
(Vн) Програмно-цільовий або метод прямих розрахунків В  основу розрахунків  кладеться обсяг цільового прибутку та планових витрат
Розробка плану реалізації турпродукту (послуг) охоплює такі головні етапи:а) формування інформаційної бази;б) всебічний аналіз обсягів реалізації за передплановий період;в) визначення цілей і завдань планування;г) багатоваріантність розрахунків планових завдань;д) вибір прийнятного варіанта плану (визначення планового обсягу реалізації турпродукту та окремих послуг);е) оцінка рівня напруженості плану;є) обґрунтування заходів забезпечення виконання плану (управління ходом виконання плану).Кожен метод планування ґрунтується на використанні відповідної інформаційної бази.Перший варіант плану продажу характеризується можливим обсягом реалізації туристичного продукту (послуг) підприємства. Він розробляється з урахуванням закономірностей і тенденцій зміни обсягів продажу за передплановий період, скоригованих на об'єктивні зміни ринкового попиту споживачів у плановому періоді.Одним з найбільш розповсюджених методів планування можливого обсягу реалізації турпродукту (послуг) є економіко-статистичний метод, який охоплює таку послідовність дій:1) визначається очікуване виконання плану продажу за передплановий період як сума можливої реалізації;2) розраховуються середньорічні темпи змін реалізації турпродукту по підприємству в цілому і в розрізі видів туристичних послуг;3) виявляється різниця в темпах реалізації турпродукту (послуг) і розвитку туріндустрії, а для внутрішньо о туризму особливо важливим є порівняння темпів придбання турпродукту і зростання реальних доходів населення;4) обґрунтовуються темпи збільшення реалізації турпродукту (послуг) як за загальним обсягом, так і в розрізі номенклатури на плановий період;5) шляхом множення очікуваного обсягу реалізації за звітний період на встановлений темп його збільшення в плановому періоді одержують плановий обсяг продажу окремих видів послуг і всього туристичного продукту підприємства;6) отримані (проектні) дані коригуються з урахуванням факторів, що не враховувалися при планових розрахункових (зміна політичної ситуації, форс-мажорні обставини тощо).Для точнішого обґрунтування планових обсягів реалізації турпродукту (послуг) варто використовувати метод екстраполяції динамічних рядів реалізації. Використання цього методу засноване на тому, що збільшення обсягів реалізації турпослуг носить певною мірою інерційний характер за умови зростання доходів населення і повного задоволення потреб першої необхідності. Це дає можливість прогнозувати майбутнє збільшення реалізації турпродукту, ґрунтуючись на виявлених закономірностях. Така тенденція характеризується як функція-тренд, у якій через певний період виявляється вплив усіх факторів. Ця функція описується формулою
Vмож = f(t)                (4.1)
де Vмож - можливий обсяг реалізації туристичних послуг (турпродукту); t - період дослідження (планування).Використання цього методу засноване на виборі кривої, яка найбільше відповідає характерові змін обсягів реалізації в часі. Ведуться розрахунки параметрів рівняння кривої і оцінюється точність прогнозу.Якщо установити тип кривої для планування тенденцій збільшення продажу турпродукту немає можливості або точність прогнозу незадовільна, то використовується метод зміненої середньої відносно темпів приросту. Початковим етапом цього методу є розрахунок середніх темпів приросту реалізації і визначення середніх змін цих темпів за період дослідження, на основі яких визначається темп приросту реалізації на плановий період за формулою
Kплv=Kзвv+ΔV,                   (4.2)
або
Кплv = Кппv + 2ΔV            (4.3)
де Кплv - темп (коефіцієнт) приросту продажу на плановий період;Кзвv, Kппv - відповідно темп (коефіцієнт) приросту продажу за звітний і попередній періоди;ΔV - середня зміна темпів приросту продажу за аналізований період.Цей метод дозволяє врахувати зміну темпів приросту обсягів реалізації турпродукту (послуг) і згладити випадкові коливання.Особливе значення при застосуванні цього методу має вивчення тенденцій попиту споживачів та їх прогнозування по кожній категорії туристів, що потребує маркетингових досліджень і визначення обсягів і структури попиту, виявлення незадоволеного попиту та попиту, що формується, врахування факторів, які впливають на обсяг і структуру попиту, а також прогнозування їхніх змін у плановому періоді.Наявність тісного зв'язку між купівельними фондами населення і підвищенням попиту на турпродукт (послуги) робить можливим використання методу планування, заснованого на еластичності (чутливості) реалізації турпродукту від платоспроможного попиту населення. Цей метод спрямований на максимальне використання купівельних фондів населення як основного бар'єра на шляху розвитку туристичного бізнесу.Використання цього методу при плануванні реалізації турпродукту охоплює п'ять основних етапів.На першому етапі визначається коефіцієнт еластичності реалізації турпродукту (послуг) даного підприємства від доходів населення за формулою
Ір               Кед = --------              (4.4)Ід
де Кед - коефіцієнт еластичності обсягів реалізації турпродукту від доходів населення;Ір, Ід - відповідно індекс приросту обсягів реалізації турпродукту та індекс приросту доходів населення за передплановий період, %.На другому етапі оцінюються можливості приросту доходів і купівельних фондів населення країни і регіону в плановому періоді. При цьому використовуються загальнодержавні, галузеві та місцеві прогнози підвищення оплати праці, пенсій, збільшення соціальних виплат, допомог і т.п.На третьому етапі з урахуванням можливих темпів приросту доходів населення і вище розрахованого коефіцієнта еластичності визначається можливий приріст обсягу реалізації турпродукту підприємства в плановому періоді
Іплр = Іплд х Кед.                  (4.5)
де Іплр - можливий темп приросту реалізації турпродукту у плановому періоді, %;Іплд - можливий темп приросту доходів населення регіону діяльності підприємства в плановому періоді, %. На четвертому етапі розрахований приріст обсягу реалізації турпродукту коригується на можливі зміни інших факторів (крім еластичності попиту). До факторів, які повинні враховуватися при плануванні, відносяться:- зміна умов перетинання кордонів;- рівень свободи пересування по території країни;- умови обміну валюти тощо.На останньому етапі розраховується плановий обсяг реалізації турпродукту та окремих послуг за формулою
Vпл = Vф + Vф х Іплр +ΔVіф            (4.6)
де Vпл, Vіф - плановий та фактичний обсяг реалізації відповідно; ΔVіф - приріст реалізації за рахунок інших факторів.Другий варіант плану продажу виступає як ресурсозабезпечений план реалізації турпродукту (послуг) підприємства. Він складається залежно від рівня ресурсного забезпечення туристичної діяльності. Туристичні ресурси - це засоби надання туристичних послуг і пропозиції туристичного продукту на основі використання наявних і потенційних об'єктів туристичних відвідувань. Сукупність туристичних об'єктів, природно-кліматичних, оздоровчих, пізнавальних і соціально-побутових умов утворює ресурсний потенціал туристичних дестинацій як основу формування туристичного продукту.Напрями освоєння й розвитку туристичних ресурсів України визначаються органами державної влади та місцевого самоврядування відповідно до програм розвитку туризму.Режим їх охорони, порядок використання, обмеження навантажень на об'єкти культурної спадщини та довкілля, порядок збереження цілісності та заходи відновлення визначаються в законодавчому порядку. Унікальні туристичні ресурси знаходяться на особливому режимі охорони з обмеженням доступу до них, що визначається оптимальною пропускною спроможністю, сезонними та іншими умовами.Туристичні підприємства при створенні туристичного продукту використовують не тільки перераховані ресурси, а й свій потенціал у формі фінансових, матеріальних, трудових та інтелектуальних (підприємницьких здібностей) ресурсів.Планування ресурсозабезпеченого обсягу реалізації турпродукту (послуг) підприємства здійснюється залежно від виду ресурсу, витрати якого потребують обліку встановлених техніко-економічних нормативів на певну кількість туристів або одного туриста. Наприклад, при плануванні кількості туристів за місцями розміщення на ночівлю, харчування або транспортування враховується пропускна спроможність відповідних об'єктів та оптимальні коефіцієнти їх використання.В умовах нестабільності соціально-економічного розвитку країни найбільш ефективним варіантом планування продажу тур-продукту і послуг є визначення необхідного в реальних умовах господарювання обсягу їхнього продажу. Цей варіант планування ґрунтується на використанні програмно-цільового методу.
10. Програмно-цільовий метод планування продажу туристичного продукту.
Програмно-цільовий метод планування передбачає орієнтацію на максимальний прибуток. Передумовою цього методу виступає визначення цільового прибутку від реалізації туристичного продукту та послуг, в вихідним моментом - розрахунок "точки беззбитковості" на підставі економічних витрат. Економічні витрати відрізняються від бухгалтерських на суму упущеної вигоди, що виникає у зв'язку з не оплатою застосування власного капіталу.Сутність програмно-цільового методу планування реалізації турпродукту полягає в обґрунтуванні доходу підприємства, достатнього для одержання цільового прибутку з урахуванням упущеної вигоди. Цей метод грунтується на тому, що виручка від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) конкретного підприємства повинна покрити в плановому періоді його витрати і при діючій системі оподатковування забезпечити одержання цільового розміру прибутку. Сума цільового прибутку підприємницької структури виступає базою планування доходу від реалізації товарів, робіт, послуг.Метою програмно-цільового методу планування продажу туристичного продукту (послуг) є обґрунтування на плановий період такого доходу від реалізації, який не тільки покриє витрати на створення та надання туристичних послуг, а й забезпечить одержання цільового прибутку при дотриманні податкового законодавства. Від поняття "цільовий прибуток" пішла назва цього методу планування продажу товарів і послуг.Програмно-цільовий метод відноситься до методів інтерполяції. Він, на відміну від методів екстраполяції (поширення) тенденцій розвитку економіки в минулому на майбутній (плановий) період, передбачає визначення планових величин з урахуванням поставлених завдань на майбутній період. Такою заданою величиною при використанні програмно-цільового методу планування продаж у товарів, робіт, послуг виступає цільовий прибуток. Використанні цільового прибутку як бази для розрахунків планового доходу від реалізації говорить про зворотний процес планування: від поставленої мети до засобів, які забезпечують її досягнення.Теоретичною основою застосування цього методу планування виступає теорія "директ-костинг", сутність якої полягає в тому, що критичні для підприємства обсяги реалізації продуктів праці визначаються на основі витрат, цін і цільових обсягів прибутку.Незалежно від виду діяльності, програмно-цільовий метод планування продажу охоплює три етапи. На першому етапі визначається той обсяг реалізації, який забезпечить покриття витрат, пов'язаних з організацією та обслуговуванням туристичних потоків підприємства, сплату податку на додану вартість і виконання інших обов'язкових платежів. Цей етап називається розрахунком обсягу реалізації, що забезпечує підприємству беззбитковість (по іншому - критичну точку або поріг рентабельності). В розрахунках використовуються не бухгалтерські, а економічні витрати, тобто витрати з урахуванням упущеної вигоди.На другому етапі розраховується обсяг реалізації, який забезпечить одержання мінімального рівня рентабельності.Третій етап полягає в обґрунтуванні плану реалізації турпродукту і послуг, виконання якого забезпечить підприємству одержання цільового прибутку.Особливості господарсько-фінансової діяльності туроператорів і турагентів визначають специфіку застосування програмно-цільового методу планування в кожнім із цих видів підприємств.Вихідними матеріалами для планування обсягів реалізації туристичного продукту (послуг) підприємства є такі:- обґрунтування можливих витрат на формування й надання туристичних послуг у плановому періоді;- визначення цін реалізації турпродукту, окремих послуг на плановий період;- інформація про відсоткові ставки на депозитні внеск- дані про можливі зміни власного капіталу підприємства в плановому періоді.Продаж турпродукту (послуг) планується в кількісних і вартісних показниках.Конкретний процес планування реалізації турпродукту туристичним підприємством визначається базовою економічною стратегією його діяльності.Якщо базовою економічною стратегією підприємства є виживання, то програмно-цільове планування здійснюється в три етапи.На першому етапі розраховується план реалізації "точки беззбитковості" в натуральних показниках - кількості турів і/або у вартісному вираженні.Для розрахунків обсягів реалізації, що забезпечать точку беззбитковості туроператора, в натуральному вираженні (кількості турів або послуг) використовується формула
Впос       Nоптбз = ----------------------                (4.7)Цоп - Взм. в ціні
де Nоптбз - кількість турів або туристичних послуг, яка забезпечить беззбитковість діяльності туроператора (oп);Впос - сума постійних витрат підприємства; Цоп - оптова ціна туру (туристичної послуги) без ПДВ;Взм. в ціні - сума змінних витрат в ціні.При плануванні беззбитковості туристичного агента слід виходити з того, що його доход формується за рахунок агентської винагороди, тобто наданих туроператором знижок з роздрібних цін турів (послуг). Ці знижки можуть встановлюватися в абсолютній сумі на тур (послугу) або у відсотках до роздрібної ціни реалізації. Тому при розрахунках планових обсягів реалізації турпродукту (послуг) у натуральному вираженні, що забезпечать беззбитковість турагента, необхідно використовувати одну з формул:
Впос    Nагтбз = -----------            (4.8)ЗН - ВзмВпос    Nагтбз = -----------------          (4.9)Рзн - Рзмв
де Nагтбз - кількість турів (туристичних послуг), яка забезпечить беззбитковість діяльності турагента;ЗН - сума знижки (агентська винагорода), надана туроператором на реалізацію одного туру (послуги);В зм - сума витрат змінних, що покриваються за рахунок знижки;Рзн - рівень знижки на реалізацію турпродукту без ПДВ, % до суми реалізації без ПДВ;Рзмв - рівень змінних витрат турагента, % до суми реалізації без ПДВ.Обсяг реалізації турпродукту (послуг) у вартісному виразі, що забезпечує підприємству беззбитковість, розраховується як сума добутків планової кількості кожного виду реалізованих турів (послуг) на їхні ціни за формулою
n                             Vтбз = Σ Nітбз х Ці х IПДВ      (4.10) i=1
де Vтбз - обсяг турпродукту, реалізація якого забезпечить беззбитковість діяльності підприємства;Nітбз - кількість і-того продукту, що забезпечує беззбитковість;Ці- ціна і-того турпродукту (послуги) в плановому періоді;IПДВ - індекс податку на додану вартість.Якщо підприємство працює з великою номенклатурою турів і туристичних послуг, то планувати обсяг реалізації, який забезпечить беззбитковість туроператора, слід у вартісному вираженні за такою формулою:
Впос                  Vоптбз = ------------------ х І ПДВ              (4.11) І - ЧВзм.у вир.
де Vоптбз - обсяг реалізації турпродукту (послуг), що забезпечить точку беззбитковості туроператора; ЧВзм.у вир. - частка змінних витрат у виручці від реалізації турпродукту (послуг) без ПДВ.Обсяг доходу, що забезпечить у плановому періоді беззбитковість туристичного агента, розраховується за формулою
Впос                  Дагтбз = --------------------- х ІПДВ              (4.12)І - ЧВзм. у доході
де Дагтбз - доход, необхідний для забезпечення точки беззбитковості турагента; ЧВзм. у доході - частка змінних витрат у чистому доході турагента.Розраховані за наведеними формулами плани реалізації турпродукту (послуг) спрямовані тільки на відшкодування витрат підприємств і сплату ПДВ. Прибутку при виконанні таких планів підприємства не отримають.Розрахунок "точки беззбитковості" є основою для аналізу та планування обсягу реалізації, який забезпечить одержання прибутку після досягнення точки беззбитковості. Для визначення обсягу реалізації туристичного продукту, який забезпечить прибуток, слід використати формулу
Vрен = Vмож - Vтбз             (4.13)
де Vрен - обсяг реалізації, що забезпечує одержання прибутку; Vмож - обсяг можливої реалізації турпродукту (послуг).Якщо обсяг реалізації, що забезпечує точку беззбитковості, буде перевищувати можливий обсяг продажів (Vт6з>Vмож), це означає збитковість діяльності підприємства і потребує від менеджерів пошуку шляхів скорочення витрат, а від маркетологів - ефективних ринків збуту.Оскільки кожне підприємство прагне одержати хоча б мінімальний рівень прибутку, виникає необхідність другого етапу обґрунтування плану реалізації турпродукту, метою якого є визначення того обсягу реалізації, який забезпечить підприємству мінімальний прибуток.Відправним моментом тут виступає визначення мінімального рівня рентабельності, який розраховується як відношення прибутку до власного капіталу підприємства. Тому визначення мінімального рівня рентабельності ґрунтується на тій сумі прибутку, яку власник капіталу підприємства одержав би від його внесення до банку на депозити за рахунок відсотків на внески. Є й інші погляди на мінімальний рівень рентабельності. Наприклад, мінімальним вважається рівень рентабельності капіталу, досягнутий у найбільш прибуткових галузях (підприємствах) економіки. В економіці України, де поки що багато збиткових підприємств, суму мінімального прибутку слід приймати на рівні процентної ставки на депозитні внески, використовуючи таку формулу:
Св=Мрр             (4.14)
де Св - відсоткова ставка на депозитні вклади;Мрр - мінімальний рівень рентабельності власного капіталу.З урахуванням цієї рівності суму мінімального прибутку можна розрахувати за формулою
Квл х Св                 Пмін = ------------                   (4.15)100
де Пмін - сума мінімального прибутку за певний період часу; Квл ~ середня величина власного капіталу за той же період.Визначивши суму мінімального прибутку, можна розрахувати обсяг реалізації, що забезпечить її одержання туроператором, за формулою
ПмінVопмрр = Vоптбз + --------------- х ІПДВ            (4.16) І - ЧВзм.у вир
де Vопмрр - обсяг реалізації, що забезпечить туроператору одержання мінімального рівня рентабельності.Підставивши значення Vоптбз з формули 4.11, одержимо інший вигляд цієї формули:
Впос + Пмін                 Vоптбз = ----------------- х ІПДВ                (4.17)І - ЧВзм.у вир.
При плануванні тур агентом обсягів доходу від реалізації турпродукту (послуг), які забезпечать мінімальний прибуток, варто використати формулу 4.12, додавши в чисельник мінімальний прибуток. З урахуванням цього формула набуває такого вигляду:
Впос + Пмін         Дагмрр = -----------------                (4.18)І - ЧВзм. у доході
де Дагмрр - обсяг доходу, що забезпечить турагенту одержання мінімального рівня рентабельності.Завершальним етапом планування реалізації турпродукту (послуг) програмно-цільовим методом є розрахунок обсягу продажу, який забезпечить одержання підприємством бажаного (цільового) прибутку. У класичному розумінні цільовий прибуток повинен перевищувати мінімальний, бо він є стратегічним мотивом діяльності підприємства. Однак у певні періоди під впливом реальних умов цільовий прибуток може відхилятися як угору, так і вниз від мінімального прибутку. Рішення питання про обсяг цільового прибутку знаходиться в компетенції фінансового менеджменту.Якщо цільовий прибуток визначений, то обсяг реалізації, який забезпечить туроператору його одержання, можна розрахувати за формулою
Впос + Пц                     Vоппц = ---------------- х ІПДВ                    (4.19)І - ЧВзм.у вир.
де Vоппц - обсяг реалізації турпродукту (послуг), що забезпечить одержання цільового прибутку туроператором; Пц - сума встановленого на плановий період цільового прибутку.Для турагента розраховувати цей показник слід за формулою
Впос + Пц                          Дагпц = --------------- х ІПДВ                   (4.20)Рзн - Рзмв
де Дагпц - обсяг реалізації, що забезпечить турагенту одержання цільового прибутку.Обсяги реалізації турпродукту або окремих послуг у натуральному вираженні, що забезпечать одержання туроператором мінімального або цільового прибутку, слід розраховувати за наведеними формулами. Для туроператора ці формули мають такий вигляд:
Впос + Пmin     Nопмрр = ----------------           (4.21) Цоп - В зм.вцініВпос + Пц       Nоппц = -----------------            (4.22) Цоп - В зм.вцініДля турагента ці формули мають інший вигляд:Впос + Пmin    Nагмрр = ----------------           (4.23)ЗН - ВзмВпос + Пц      Nагпц = -----------------           (4.24)Рзн - Рзмв
Розраховані різними методами обсяги реалізації тур продукту (послуг) погоджуються з можливостями збуту на ринку, на основі чого приймаються рішення про затвердження плану на відповідний період, який стає підґрунтям розробки програми комплектування турпродукту і виробництва послуг. Плани реалізації, розраховані за викладеною методикою, стануть ефективними важелями управління виходом підприємств із кризи й орієнтиром для розвитку.Викладені методи забезпечують альтернативність розрахунків при обґрунтуванні плану реалізації, яка дозволяє вибрати найбільш прийнятний для кожного суб'єкта підприємництва метод економічного управління (планування) його діяльністю.Розроблені різними методами проекти планів можливого, ресурсозабезпеченого і необхідного обсягу реалізації туристичного продукту (послуг) необхідно проаналізувати, зіставити між собою і прийняти остаточне рішення щодо обсягу реалізації на плановий період.Схема обґрунтування управлінського рішення про затвердження плану реалізації турпродукту (послуг) на основі трьох розглянутих варіантів проектних розрахунків представлена в таблиці 4.2. Основою прийняття такого рішення має стати узгодження проектних обсягів реалізації, які визначені різними методами планування.
Таблиця 4.2.
Узгодження розрахованих різними методами планових обсягів реалізації турпродукту (послуг) підприємств
Характер співвідношення між розрахунковими варіан тами планового обсягу реалізації Характеристика ситуації Управлінське рішення щодо плану реалізації
Vтц  < Vр  < Vм Підприємство має необхідні передумови для одержання прибутку вище цільового, тому що можливий і забезпечений ресурсами обсяг реалізації перевищить обсяг реалізації цільового прибутку План реалізації повинен установлюватися на рівні обсягу реалізації, забезпеченого ресурсами(Vпл = Vp). Для збільшення продажу турпродукту і послуг необхідно нарощувати ресурсне забезпечення
Vпц  < Vм  < Vр Підприємство має потенційну можливість для одержання прибутку більшого за цільовий, оскільки обсяг можливої і ресурсозабезпеченої реалізації перевищує обсяг реалізації цільового прибутку План реалізації має бути не нижчим від плану можливої реалізації (Vпл > Vм). Потрібні рішення щодо використання зайвого ресурсного потенціалу
Vр < Vм < Vпц   Підприємство не має мож- ливості одержати цільовий прибуток, оскільки існують проблеми з попитом і ресурсним забезпе- ченням План реалізації слід приймати на рівні ресурсного забезпечення (Vпл = Vр). Необхідна програма підвищення ефективності і додаткового залучення ресурсів
Vр < Vпц   < Vм   Можливості підприємства для одержання цільового прибутку обмежені ресурсним потенціалом, хоча можливості ринкового попиту не вичерпані План реалізації повинен бути на рівні ресурсозабезпечення (Vпл = Vp).Необхідно розробити програму залучення додаткових ресурсів
Vм  <  Vр <  Vпц   Відсутня можливість одержання цільового прибутку, оскільки не забезпечується ресурсами і ринковим попитом План реалізації може затверджуватися тільки на рівні попиту ( Vпл = Vм). Наявність вільних ресурсів вимагає диверсифікації туристичних послуг і продукту
Vм <  Vпц  <  Vр   У зв'язку з обмеженим попитом підприємство не має можливості отримати цільовий прибуток. Ре- сурсний потенціал перевищує реальні потреби підприємства План реалізації може прийматися на рівні попиту) (Vпл = Vм). Необхідно розробити заходи диверсифікації діяльності, послуг і продукту, а також вирішити питання зайвих ресурсів
Умовні позначки:Vм - варіант плану реалізації, зорієнтований на можливий обсяг продажу з урахуванням попиту;Vпц - варіант плану реалізації, зорієнтований на обсяг продажу, необхідний для одержання цільового прибутку;Vр - варіант плану реалізації, зорієнтований на ресурсне забезпечення;Vпл - плановий обсяг реалізації турпродукту (послуг).
11. Оцінювання запасу фінансової міцності підприємства.
Розрахувавши обсяги реалізації "точки беззбитковості" і використання їх в аналізі туристичної діяльності, можна оцінити запас фінансової міцності підприємств за допомогою обсягів реалізованого турпродукту (послуг).Оскільки підприємство починає отримувати прибуток після досягнення точки беззбитковості, то з цього моменту обсяг реалізації турпродукту (послуг) забезпечує підприємству фінансову стійкість, тому що продаж понад обсяг "точки беззбитковості" означає отримання прибутку, який є елементом самофінансування. Досягнення обсягів беззбитковості необхідне для профілактики банкрутства, а продаж більше "точки беззбитковості" забезпечує підприємству фінансову безпеку.Розрахунки та аналіз обсягів реалізації турпродукту на основі теорії "директ-костинг" необхідні підприємству для:- визначення критичного обсягу програми комплектування турпродукту і надання послуг туристам;- планування обсягів реалізації, які забезпечать одержання цільового прибутку;- виявлення участі кожної реалізованої туристичної послуги в покритті витрат підприємства;- оцінки фінансової стійкості і розробки стратегії її зміцнення;- оптимізації співвідношення постійних і змінних витрат, пов'язаних з формуванням і реалізацією турпродукту (послуг);- коригування діючої або вибору нової базової економічної стратегії діяльності.Планування й аналіз на основі теорії "директ-костинг" особливо важливі при:- відкритті нової справи (підприємства) або впровадженні нового турпродукту (послуги);- диверсифікації діяльності, турпродукту або послуг підприємства;- розробці стратегії стабілізації і розвитку діяльності;- визначенні діапазону фінансової безпеки як одного з показників ризику.Чим менше значення резерву безпеки, тим вищий ризик потрапляння в зону збитковості.Різниця між запланованим і беззбитковим обсягом реалізації товарів, робіт, послуг називається "запасом фінансової стійкості (міцності, безпеки)" підприємства. Для аналізу фінансової безпеки підприємства використовуються фактичні дані про реалізацію і про обсяг реалізації, що забезпечує беззбитковість.Запас фінансової міцності на плановий період можна розрахувати за формулою
ЗФМ = Vпл. - Vтбз,           (4.25)
де ЗФМ - запас фінансової міцності, виражений обсягом планової реалізації турпродукту (послуг) понад обсяг "точки беззбитковості";Vпл - обсяг реалізації турпродукту (послуг) та плановий період.Якщо замість планового обсягу реалізації підставити фактичний, то можна розрахувати запас фінансової стійкості, що склався у звітному (минулому) періоді.Запас фінансової міцності визначається тим, що обсяг реалізації понад критичний рівень забезпечує одержання прибутку, який є основним внутрішнім джерелом фінансової стабільності підприємства.Запас фінансової міцності може виражатися і відносним показником, наприклад рівнем, який розраховується за формулою
ЗФМ                РЗФМ = --------- х 100,           (4.26)Vпл
де РЗФМ - рівень запасу фінансової міцності, виражений у відсотках.Для оцінки рівня запасу фінансової міцності за звітний період зіставляється обсяг запасу фінансової стійкості з обсягом фактичної реалізації турпродукту (послуг) і виражається у відсотках.В умовах, коли плановий або фактичний обсяг реалізації турпродукту (послуг) виявився нижчим "точки беззбитковості", виникає необхідність визначення періоду, протягом якого буде досягнута беззбитковість. Цей період називається пороговим і розраховується при використанні натуральних показників за формулою
Nтбз                 tпор = -------                  (4.27)Nпп
де tnop - граничний період (період досягнення "точки беззбитковості");Nпп - обсяг прогнозного попиту на період (місяць, тиждень, день) у натуральному вираженні.При використанні вартісних показників формула для розрахунків порогового періоду має такий вигляд:
Vтбз           tпор= -------             (4.28)Vпп
де Vпп - обсяг прогнозного попиту на період (місяць, тиждень, день) у вартісному вираженні.Розрахований таким способом пороговий період показує, скільки часу потрібно підприємству для виходу зі стану збитковості. Він є основою для оцінювання рівня загрози банкрутства.
12. Сутність і показники експлуатаційної програми підприємств готельного типу
Експлуатаційна програма є вихідним розділом плану господарської діяльності підприємства, яке надає послуги з розміщення туристів. Цей розділ за суттю аналогічний виробничій програмі будь-якого підприємства, але відрізняється методологією розробки.План експлуатаційно-фінансової діяльності підприємства готельного типу включає такі розділи:- експлуатаційна програма (програма використання номерного фонду);- план доходу від експлуатаційної (основної) діяльності, додаткових послуг і допоміжних підрозділів;- план щодо праці і заробітної плати;- план витрат на готельні послуги (плановий кошторис витрат);- план прибутку від усіх видів діяльності;- прогноз грошових потоків;- план підвищення якості експлуатаційної діяльності;- заходи щодо забезпечення виконання плану експлуатаційно-фінансової діяльності.Експлуатаційна програма складається на основі кількості місць для розміщення (проживання) гостей, що передбачається в плановому періоді. Вона виражається в натуральних і вартісних показниках. Натуральним показником експлуатаційної програми є кількість місце-днів, а вартісним - виручка (доход) від реалізації послуг з розміщення клієнтів.Плануванню експлуатаційної програми передує аналіз, у процесі якого оцінюється ряд показників, характерних для оцінки експлуатаційної потужності підприємства, - це місткість, пропускна спроможність і завантаженість об'єкта розміщення. Місткість (ємність) об'єкта розміщення виражається кількістю спальних місць і розраховується за формулою
n                        Єм = Σ Nін х Чім               (6.1)i=1
де Єм - ємність (місткість) готелю в кількості спальних місць; Niн - кількість номерів кожної і-тої категорії;Чім - кількість місць у кожному номері і-тої категорії;n - кількість категорій номерів.Пропускна спроможність готелю визначається потенційною кількістю місце-днів (місце-діб) за формулою
Nпотмд = Єм х Д                (6.2)
де Nпотмд - потенційна кількість місце-днів у готелі;Д- кількість днів у періоді.Цей показник характеризує можливу пропускну спроможність готелю за умови повного завантаження всього номерного фонду. Виходячи з потенційної пропускної спроможності, розраховується планова кількість місце-днів з урахуванням прогнозованої кількості відвідувачів готелю і планових можливостей використання пропускної спроможності. Потенційна пропускна спроможність виступає верхнім обмеженням планових показників експлуатаційної програми готелю.Показники завантаження ємності готелю використовуються при аналізі й обґрунтовуються на плановий період. До цих показників відносяться:1) рівень (коефіцієнт) завантаження готелю (Кзав), який розраховується за формулою
Nрн           Кзав = ---------             (6.3)Nпрн
де Nрн - кількість реалізованих (планованих) номерів;Nпрн - кількість номерів, які пропонувалися для продажу.Цей коефіцієнт дає можливість порівняти рівень завантаження готелю за ряд років, а також зіставити з завантаженням інших готелів з різними експлуатаційними характеристиками, насамперед, з конкурентами;2) коефіцієнт завантаження номерного фонду готелю (Кнфзав), який розраховується за формулою
Чкл       Кнфзав = --------           (6.4)Nрн
де Чкл - чисельність клієнтів (гостей).Цей показник означає, скільки людей в середньому за певний період проживало в кожному номері;3) коефіцієнт використання спальних місць ( Ксмвик )
Чсмвик       Ксмвик = ---------               (6.5) Чсмпот
де Чсмвик - кількість спальних місць, фактично використаних у певному періоді; Чсмпот - кількість потенційних спальних місць у готелі.Наведені коефіцієнти характеризують ефективність використання ємності не тільки окремих суб'єктів готельного господарства, а й наявного готельного фонду країни або регіону.В Україні коефіцієнт зайнятості готельних місць не досяг 30%, а в Греції, Іспанії в два рази вищий (досяг 60%).
13. Розробка експлуатаційної програми підприємств розміщення туристів
Результати аналізу ефективності використання ємності конкретного підприємства розміщення туристів у динаміці та перспективи розвитку туристичного бізнесу в країні (регіоні) дають підстави для розробки його експлуатаційної програми. Сутність розробки цієї програми полягає у визначенні можливого рівня завантаження потужностей підприємства, а саме - завантаження наявного фонду номерів (спальних місць).Практика показує, що повне завантаження потенціалу спальних місць у готелях має характер верхньої межі в розрахунках. Реально таке завантаження неможливе, оскільки завжди виникають вимушені простої, пов'язані не тільки з відсутністю попиту, а й з капітальним ремонтом, реконструкцією, поточним ремонтом та іншими причинами. Тому потенційно можлива кількість місце-днів у плановому періоді зменшується на кількість місце-днів вимушеного простою і збільшується на додаткове введення місць за рахунок розширення (реконструкції) номерного фонду.Кількість днів вимушеного простою номерів і збільшення номерного фонду за рахунок реконструкції та нового будівництвапланується окремо. При плануванні простоїв через ремонт або реконструкцію використовуються графіки їхнього проведення. До днів вимушеного простою при плануванні іноді відносять деякі святкові дні, зокрема сімейного (домашнього) характеру, наприклад, різдвяні свята, новий рік.Визначивши кількість місце-днів вимушеного простою та приросту, розраховують потенційну кількість місце-днів у плановому періоді ( Nпотмд )
Nпотмд = Nпмд - Nвпмд + Nпрмд                 (6.6)
де Nпотмд - потенційна кількість місце-днів у плановому періоді; Nпмд - наявна кількість місце-днів на початок планового періоду; Nвпмд , Nпрмд - кількість місце-днів вимушеного простою та приросту відповідно.Розрахована таким способом потенційна кількість місце-днів завантаження номерного фонду готелю повинна узгоджуватися з маркетинговими прогнозами ринкового попиту на запропоновані готельні послуги. Маркетингові прогнози ринкового попиту враховуються при визначенні коефіцієнта недозавантаження номерного фонду з причин падіння попиту.Слід пам'ятати: визначення втрат планової пропускної спроможності готелю через падіння попиту - дуже складна проблема маркетингових досліджень. Визначений маркетингом коефіцієнт простоїв номерного фонду через недостатній попит враховується в планових розрахунках шляхом коригування потенційної кількості місце-днів, розрахованих на основі пропускної спроможності готелю в плановому періоді, за такою формулою:
Nплмд = Nпотмд х Кпоп               (6.7)
де Nплмд - планова кількість місце-днів;Кпоп - коефіцієнт попиту на номерний фонд підприємства.Важливим етапом розробки експлуатаційної програми є її розподіл за кварталами і місяцями: Особливе місце при цьому розподілі має врахування сезонності попиту, що диктує сезонну хвилю реалізації послуг підприємств розміщення туристів. Тому використовуються коефіцієнти нерівномірності туристичних потоків.
14.. Планування доходів підприємств готельного типу
План доходів від основної операційнії діяльності підприємств готельного типу складається на основі зксплуатаційної програми, вираженої в грошовій формі. Обґрунтування плану доходу (виручки) від реалізації послуг з розміщення туристів здійснюється з урахуванням планової кількості місце-днів і тарифів на одне спальне місце за добу.Оскільки тарифи на спальні місця диференційовані за категоріями номерного фонду, то розрахунок доходу від реалізації номерів (спальних місць) здійснюється за формулою
n                               Vплнф = Σ Nплімд х Тімд                 (6.8)i=1
де Vплнф - доход від використання номерного фонду в плановому періоді;n - кількість (від 1 до n) категорій готельних номерів;Nплімд - кількість місце-днів завантаження і-тої категорії готельного номера;Тімд - тариф за добу перебування клієнта в номері і-тої категорії.Тариф за послуги підприємств готельного типу, крім собівартості й прибутку, включає ще й податок на додану вартість. Доход від здачі готельних місць під розміщення туристів включає також плату за бронювання, доплату за перебування в номері понад повну добу. У деяких готелях України застосовуються сезонні надбавки та знижки.Крім доходу від здачі номерів (спальних місць) під розміщення туристів, доход готелів формується й за рахунок реалізації інших послуг і здачі в оренду площ іншим підприємцям. Доходи від інших видів наданих готелем послуг плануються методом прямих розрахунків або економіко-статистичними методами.Після визначення доходів від усіх видів діяльності складається зведений план доходу підприємства:
Vвал = Vнф + Vбр + Vінп + Vор + Vінд, (6.9)
де Vвал - планова сума доходу від усіх видів діяльності (валовий доход); Vнф - планова виручка від здачі номерного фонду під розміщення клієнтів;Vбр - доход від попереднього бронювання місць у готелі;Vінп - доход від надання інших послуг; Vop - доход від здачі приміщень в оренду іншим підприємцям;Vінд - доход від інших видів діяльності.Розробка експлуатаційної програми підприємств розміщення туристів завершується складанням плану підвищення якості обслуговування клієнтів і розробкою заходів щодо його виконання. Особлива увага повинна приділятися освоєнню нових технологій готельного бізнесу.Основними факторами, що визначають доход готельного підприємства, є рівень завантаження номерного фонду і тарифи на послуги розміщення. Для готелів високої комфортабельності показник середньорічного завантаження номерного фонду останнім часом збільшується, що свідчить про розвиток економіки готельної індустрії.За даними ВТО, середньостатистична прибутковість різних видів готельних послуг середньої комфортабельності має таку структуру (% до доходу від усіх видів готельних послуг):- доход від послуг розміщення - 55;- доход від підприємств харчування - 25;- доход від продажу напоїв у буфетах, барах, нічних клубах -10;- доход від реалізації додаткових послуг - 3;- доход від здачі приміщень в оренду - 2.Решта (5%) - це доход від надання послуг зв'язку та інших послуг, не включених до складу туристичного пакета.Виробництво готельного продукту пов'язане з високими постійними витратами при істотно менших змінних витратах. Нестача засобів, пов'язаних з постійними витратами, знижує якість готельного продукту і гальмує розвиток туризму, особливо в'їзного.Реалізація готельного продукту туристам потребує високої професійної майстерності, мистецтва стратегічного, тактичного й оперативного планування та високої кваліфікації обслуговуючого персоналу.Показники фінансової діяльності підприємств готельного типу плануються за загальновідомими методиками стосовно конкретних показників: втрат, у тому числі й заробітної плати, прибутку, руху грошових коштів тощо.
15. Економічна сутність та класифікація підприємств харчування в туристичній сфері діяльності
Харчування є одним з основних видів забезпечення фізіологічних та енергетичних потреб споживачів, найважливішим фактором збереження здоров'я і працездатності людини, в тому числі й здатності до туристичних подорожей.Оскільки самостійне приготування їжі в місцях перебування туриста не тільки утруднене, а й нерідко неможливе, то існує необхідність послуги, пов'язаної з одержанням їжі, підготовленої до безпосереднього споживання в місцях перебування туриста.Різноманітність видів туризму та особливості споживчого попиту туристів вимагають диференційованого підходу до організації харчування. Тому організоване харчування з урахуванням специфіки різних видів туризму та контингенту туристів є обов'язковою складовою туристичного обслуговування.Сфера харчування "Державним класифікатором видів економічної діяльності (ДК-009-96)" віднесена до "Готелів і ресторанів", а товарооборот ресторанного господарства, хоч і враховується окремо, але входить до складу сукупного роздрібного товарообороту внутрішньої торгівлі. Будучи підрозділом внутрішньої торгівлі, ресторанне господарство, з одного боку, задовольняє потреби населення своєї країни, а з іншого - забезпечує потреби в харчуванні іноземних туристів. У зв'язку з цим класифікація підприємств харчування мало відбиває специфіку туристичного попиту (винятком є тільки блоки харчування в системі рекреаційно-оздоровчих установ), але, незважаючи на класифікаційно-облікове відокремлення сфери харчування від туризму, технологічно вона відноситься до індустрії обслуговування туристів і в такій ролі розглядається в економіці туристичного бізнесу.Яскравим прикладом технологічної та економічної єдності харчування і туристичної діяльності є готелі і рекреаційно-оздоровчі установи, блоки харчування в яких виступають їхніми структурними підрозділами або мають господарську самостійність, хоч і знаходяться на одній території з ними.Індустрія харчування як сфера обслуговування туристів - це сукупність різних підприємницьких суб'єктів, які готують, реалізують і організовують приймання їжі, тобто надають сніданки, обіди, вечері й ін., а також виготовляють і реалізують напівфабрикати, кулінарні та кондитерські вироби, відпускають продукцію споживачам додому. Реалізація може бути як роздрібною через обідні зали, буфети, бари, відділи кулінарії, ларки, кіоски та магазини, так і оптовою, тобто продажем іншим підприємствам харчування або в роздрібну торговельну мережу, що не входить до складу підприємства харчування.Харчування туристів відноситься до комплексу туристичних послуг, які враховуються при формуванні туристичного продукту і впливають на величину його ціни.Сфера харчування в широкому розумінні означає індустрію виробництва, реалізації та організації приймання їжі людьми через мережу підприємств, які утворюють ресторанне господарство. До індустрії харчування відносяться ресторани, кафе, бари, закусочні, пивні, їдальні, буфети, підприємства швидкого обслуговування ("Бістро"), фабрики-кухні, шашличні, магазини кулінарії тощо.За економічним змістом сфера харчування відноситься до матеріального виробництва, аналогічного харчовій промисловості, а іноді з особливостями, пов'язаними з організацією приймання їжі, а іноді й із задоволенням культурно-розважальних потреб.На підприємствах харчування України 50% працівників виконують функції приготування їжі, тобто безпосередньо виробничі функції, а решта - функції реалізації та інші види обслуговування, починаючи від подачі їжі і закінчуючи концертними програмами.Режим організації харчування туристів може бути таких видів:- шведський стіл;- повний пансіон;- напівпансіон;- спеціальне харчування;- дитяче харчування та ін.Послуга з харчування може надаватися як у залі підприємства, так і поза ним (на пікніку, в номері готелю або в купе потяга, на замовлення або ексклюзивно). Асортимент харчування туристів може бути комплексним, на вибір, за попереднім замовленням тощо.При плануванні діяльності підприємств харчування необхідно враховувати способи задоволення попиту залежно від контингенту споживачів. За цією ознакою харчування туристів поділяється на дві групи: для організованих і самодіяльних туристів. Відмінність між ними полягає в тому, що організовані туристи оплачують своє харчування заздалегідь (при купівлі туристичного продукту), а самодіяльні - оплачують одночасно з прийманням їжі або при купівлі продуктових наборів для споживання в іншому місці, наприклад, на пікніку, в дорозі тощо.До собівартості продукції підприємств харчування входять витрати не тільки на виробництво й реалізацію готової до споживання їжі, а й витрати на організацію її приймання, а інколи й на розважальні заходи.
Узагальнюючим показником діяльності підприємств харчування є обсяг виручки від реалізації продукції власного виробництва і покупних товарів, який по-іншому називається товарооборотом.До продукції власного виробництва відносяться харчові продукти та напівфабрикати, які виготовлені на підприємствах харчування або зазнали якої-небудь кулінарної обробки. Продукція підприємств харчування - це сукупність виготовлених і реалізованих підприємством блюд, кулінарних виробів, напівфабрикатів, а також реалізованих готових до споживання куплених на стороні продуктів харчування.Робота підприємств харчування орієнтується на випуск продукції відповідно до попиту споживачів кожного дня, оскільки ця продукція швидкопсувна і повинна бути реалізована відразу після виготовлення.Підприємства харчування реалізують продукти, що піддавалися холодному і/або термічному обробленню, а також продукти, що не піддавалися такому обробленню. Ті продукти, що пройшли кулінарне (холодне і/або термічне) оброблення і придбали той або інший вигляд кулінарного виробу, називаються продуктами власного виробництва, а ті, що куплені на стороні і реалізовані без кулінарного оброблення, відносяться до покупних товарів.Основне місце в реалізації на підприємствах харчування займає продукція власного виробництва, під якою розуміється продукція, виготовлена із сировини і продуктів при їхньому повному, частковому тепловому або холодному обробленні. Ця продукція розподіляється за рівнем готовності на два види.Перший вид - готові до споживання кулінарні вироби, а другий - це напівфабрикати, тобто вироби, що потребують доведення до готовності.За призначенням продукція власного виробництва поділяється на основну (обідню) та іншу. Асортимент кожної групи продукції власного виробництва досить широкий. Він представлений на рис. 7.2.
Рис 7.2. Класифікація продукції власного виробництва підприємств харчування
До вартості продукції власного виробництва відноситься також вартість виготовлення кулінарної продукції із сировини замовника.Обідня продукція є головною у власному виробництві. Вона реалізується через обідні зали, буфети, що знаходяться в залах для прийняття їжі, а також відпускається для споживання дома або оптовим покупцям для продажу в іншому місці. Обідня продукція обліковується і планується в натуральних показниках (порції страв, штуки, кілограми, літри продукції і т.п.) і у вартісному вираженні (гривнях).Основною натуральною одиницею виміру обідньої продукції є порція їжі, виготовлена з певного набору сировини за технологією повного холодного і/або теплового оброблення, яка готова до безпосереднього споживання. Виділяються перші, другі та треті (солодкі) страви. Аналогічно стравам холодні і гарячі закуски враховуються в порціях.Доповнюють обідню продукцію інші види продукції власного виробництва:- кулінарні вироби (варене, смажене, печене, копчене м'ясо, риба і птахи; ковбасні вироби, паштети, холодці власного виготовлення; вироби з тіста з начинкою й ін.);- напівфабрикати, виготовлені для продажу поза обідньою залою (м'ясні, рибні, овочеві, із круп, тісто і т.п.). Напівфабрикатами називаються вироби, що не пройшли повного технологічного оброблення на даному підприємстві і потребують доведення їх до готовності перед уживанням. Напівфабрикати частіше враховуються в натуральних показниках (кілограми, порції, штуки, літри та ін.);- хлібобулочні та борошняні кондитерські вироби власного виготовлення (хліб, булки, пончики, пироги, ватрушки, торти, тістечка, кекси, рулети, вафлі, печиво, пряники тощо);- бутерброди в асортименті, яйця варені;- кип'ячене молоко і гарячі напої (чай, кава, какао);- безалкогольні напої власного виготовлення (квас, морс, коктейлі та ін.);- морозиво власного виготовлення, а також морозиво промислового виробництва, наповнюване на підприємстві харчування цукатами, фруктами, горіхами, варенням та іншими добавками;- фрукти, ягоди, виноград, баштанні, цитрусові й свіжі овочі, що реалізуються споживачам як додаткові блюда або закуски;- консервовані компоти, соки та інші вироби власного виробництва.Продукція власного виробництва становить в ресторанах 45-60%, в кафе - до 75%, а в їдальнях - до 90% їхнього товарообороту.Покупні товари доповнюють асортимент продукції власного виробництва. До них відносяться готові до споживання продукти харчування, придбані на стороні, а саме:- хліб і хлібобулочні вироби;- кондитерські вироби, морозиво без оброблення підприємства;- ковбасні вироби, фрукти, ягоди, цитрусові, виноград, баштанні, що реалізуються за масою;- алкогольні напої і пиво, безалкогольні напої, тютюнові вироби і сірники;- інші продукти харчування, що продаються без будь-якого оброблення;- квіти, сувеніри та інші непродовольчі товари.Виручка від реалізації перерахованих видів продукції власного виробництва і покупних товарів являє собою товарооборот підприємств харчування, в тому числі й підприємств харчування сфери туристичного бізнесу.
17. Склад і структура товарообороту
Сукупний (валовий) обсяг товарообороту підприємств харчування враховується і планується окремо по власній і покупній продукції (рис. 7.3).
Рис. 7.3. Структура товарообороту підприємств харчування
Валовий товарооборот слід також розглядати залежно від того, як реалізується продукція: оптом чи вроздріб. На схемі чітко показано, що валовий товарооборот підприємств є виручкою від роздрібного й оптового продажу.Роздрібний продаж - це обмін продукції (послуги) на гроші споживача. Розрахунки при цьому можуть здійснюватися як за готівку, так і за розрахункові чеки (картки) банківських установ, тобто за безготівковою системою. Загальна сума виручки від реалізації продукції власного виробництва і покупних товарів безпосередньо споживачам - це роздрібний товарооборот підприємства харчування. До нього відноситься продаж:1) через обідні зали та буфети підприємства, включаючи відпуск блюд для споживання дома;2) через свої магазини кулінарії і напівфабрикатів, палатки, кіоски, розвізну та розносну торговельну мережу і т.п.;3) лікувально-оздоровчим установам за готівковий і безготівковий розрахунок;4) своїм працівникам з наступним утриманням вартості харчування з заробітної плати.Крім роздрібної реалізації, підприємства харчування можуть продавати продукцію власного виготовлення іншим підприємствам для перепродажу, наприклад, у роздрібну торговельну мережу або іншим підприємствам харчування. Сума виручки від такої реалізації утворює оптовий товарооборот підприємства харчування.У роздрібний товарооборот підприємств харчування не включається:- вартість давальницької сировини;- вартість поверненої тари;- виручка від надання культурно-видовищних послуг, послуг перукарень, більярдних, які знаходяться на балансі підприємства харчування.Роздрібний товарооборот підприємств харчування включається до загального товарообороту регіону, країни. Він є результативним кількісним показником роботи підприємства як констатуючого елемента економічного механізму регіону і країни в цілому. Виражаючи обсяг реалізації продукції харчування, товарооборот характеризує рівень матеріального добробуту населення країни. Частка товарообороту підприємств харчування в загальному роздрібному товарообороті України в останні роки не перевищує 5-7%.Товарооборот підприємств харчування розраховується на основі роздрібних цін, які покликані покрити вартість сировинного набору продукції в покупних цінах, забезпечити отримання націнки підприємством харчування і сплату податку на додану вартість. Ціна на продукцію підприємств харчування розраховується за формулою
Цр=Вс+Нпх + ПДВ,           (7.1)
де Цр - ціна реалізації продукції харчування;Вс - вартість сировинного набору за купівельними цінами безПДВ;Нпх - націнка підприємства харчування;ПДВ - податок на додану вартість.
18. Обгрунтування виробничої програми та плану товарообороту
Виробнича програма підприємств харчування - це план випуску продукції власного виробництва. Механізми обгрунтування цієї програми для підприємств харчування сфери туристичного бізнесу потребують врахування пріоритетних напрямів розвитку туризму, виявлення взаємозв'язку туристичних потоків і виробничих потужностей підприємств харчування, оцінки кон'юнктури ринку послуг підприємств харчування туристів, рівня завантаження наявних виробничих потужностей цих підприємств і можливостей підвищення ефективності їхнього використання. Особлива увага повинна приділятися підвищенню пропускної спроможності залів для приймання їжі, застосуванню прогресивних методів обслуговування туристів.Обґрунтування виробничої програми і товарообороту підприємства харчування носить цільовий характер. Воно повинне орієнтуватися на показники індикативних планів розвитку різних видів туризму і враховувати економічний, соціальний та демографічний стан суспільства.Розробка виробничої програми і планування товарообороту конкретного підприємства охоплює такі етапи:1) аналіз ситуації на основі моніторингу туристичної діяльності регіону і країни в цілому;2) визначення цілей виробничої діяльності;3) вивчення попиту на послуги підприємства;4) багатоваріантність розрахунків планового випуску продукції харчування;5) планування реалізації продукції;6) контроль діяльності за допомогою теорії "директ-костинг";7) розробка заходів забезпечення виконання виробничої програми.Центром вибору цілей діяльності підприємства виступає підвищення прибутку на вкладений капітал при поліпшенні якості обслуговування споживачів і розширенні частки ринку. Вихідними даними для планових розрахунків виступають передбачувані зміни контингенту туристів, які обслуговуються підприємством.Планування випуску продукції підприємств харчування, що знаходяться в складі туристичних комплексів, може здійснюватися економіко-статистичним або нормативним методом. Більш прийнятним є нормативний метод, при якому може використовуватися один із чотирьох способів.Перший спосіб грунтується на плановій кількості туристів, харчування яких передбачається на даному підприємстві. Цей метод передбачає розрахунки випуску продукції відповідно до встановлених раціонів харчування і нормативів витрати сировини і продуктів на один день (інший період) харчування одного туриста з урахуванням дієти.Виходячи з норм витрат сировини і продуктів на одного споживача в день, розраховується планова потреба в сировині і продуктах кожного виду на місяць або інший період за формулою
Nплс = Nвит х Чпл х Дпл           (7.2)
де Nплс - планова кількість (норма) сировини і продуктів на весь контингент споживачів; Nвит - норма витрат сировини і продуктів в день на одного споживача (туриста); Чпл - планова чисельність туристів;Дпл - кількість днів у плановому періоді.Потім планова потреба в сировині і продуктах виражається в цінах з урахуванням передбачуваної інфляції і додається сума націнки, установленої підприємством харчування. Отримана сума є планом випуску власної продукції в грошовому вираженні. Роль підприємства харчування при такому способі планування зводиться до розрахункових функцій.Різновидом розглянутого способу планування є розрахунок виробничої програми на основі планового контингенту туристів і середньої кількості страв (порцій) на один день харчування або вартості харчування одного туриста на термін, передбачений у путівці.Для розрахунків випуску продукції на плановий період на основі контингенту туристів і нормативної кількості страв (блюд) на одного їдока в день можна використовувати таку формулу:
Вплб = Чпот х Nб х Дпл           (7.3)
де Вплб - випуск блюд на плановий період;Чпот - потенційна чисельність їдоків (туристів, що відпочивають, лікуються тощо);Nб - нормативна кількість блюд на одного їдока в день;Дпл - кількість днів роботи підприємства харчування в плановому періоді.Останній показник залежить від сезонності функціонування об'єктів розміщення туристів. При цьому методі планування особливе значення має врахування сезонної хвилі заїзду туристів, яка визначає зміни реалізації продуктів харчування. Тому при плануванні випуску продукції і товарообороту підприємств харчування необхідно враховувати закономірності сезонних відхилень показників окремих місяців від середньорічних величин, для чого слід застосовувати коефіцієнти сезонності, що розраховуються за формулою
Vіміс          Кіс = --------           (7.4.)Vппміс
де Кіс - коефіцієнт сезонності реалізації продукції в і-тому місяці;Vіміс- середній обсяг реалізації продукції в і-тому місяці за передплановий період (не менше ніж 3 роки);Vппміс - середньомісячний обсяг реалізації продукції за передплановий період (не менше 3 роки).Найпростішим методом розрахунків середнього обсягу реалізації продукції за місяць є метод простої середньої.Розрахований за формулою 7.4 коефіцієнт сезонності використовується при розподілі річного плану товарообороту за формулою
Vріч х Кіс       Vіміс = -----------           (7.5.)12
де Vіміс - план товарообороту на і-тий місяць; Vріч - річний план товарообороту.При складанні виробничої програми на основі вартості харчування, передбаченої в путівці туриста, враховується плановий контингент туристів і витрати на харчування одного туриста за день. За таких умов спочатку розраховується план випуску блюд у ціннісному вираженні як сума добутків кількості туристів на витрати харчування, а потім під суму цих витрат підприємство розробляє меню, за яким складає виробничу програму в натуральному вираженні.Другий спосіб складання виробничої програми грунтується на плановому меню підприємства. Він може застосовуватися як при стабільному, так і при змінному контингенті їдоків. Змінний контингент охоплює так званих "неорганізованих" туристів і вільних відвідувачів.Планове меню являє собою виробниче завдання на випуск продуктів харчування визначеної кількості й асортименту на який-небудь період, наприклад, день, тиждень, місяць, квартал. Обґрунтоване планове меню є вихідною базою для розробки виробничої програми в натуральному і грошовому вираженні на відповідний плановий період.Якщо попит на продукцію харчування конкретного підприємства перевищує його виробничі можливості, то планування продукції власного виробництва здійснюється третім способом, який ґрунтується на потужності технологічного обладнання. При цьому методі виявляється, яке обладнання гальмує збільшення випуску продукції до повного задоволення попиту споживачів. Якщо в плановому періоді не передбачається збільшення виробничих потужностей, то планові розрахунки проводяться за можливостями тоговиду устаткування, яке обмежує обсяги випуску продукції.Плановий випуск блюд на основі виробничої потужності технологічного устаткування кухні (казанів, пічок, жаровень і т.п.) визначається за формулою
( tp -tп ) х Єус х Кз          Nплб = ---------------------------           (7.6)tпр х Єбл
де Nплб - план випуску блюд на конкретному устаткуванні;tp, tn - відповідно тривалість роботи і простоїв устаткування;tnp - час приготування партії блюд, хвилини;Єус, Єбл - ємність устаткування та ємність блюда відповідно, л (кг); К3 - коефіцієнт заповнення ємностей устаткування.На підприємствах зі змінним контингентом їдоків виробнича програма розробляється за нормами блюд на одне місце для прийняття їжі за день - це четвертий спосіб нормативного методу планування. При цьому способі норми визначаються кожним підприємством самостійно на основі фактичної реалізації блюд у розрахунку на одне місце для прийняття їжі за день. При розрахунках можна скористатися формулою
Nфб          Nфбм = ----------------           (7.7)Nм х Дфр
де Nфбм- фактична кількість блюд у передплановому періоді в розрахунку на одне місце в залі для прийняття їжі за день;Nфб - загальна кількість блюд, випущених і реалізованих за передплановий період; Nм - кількість місць у залі для прийняття їжі;Дфр - фактична кількість днів роботи підприємства у передплановому періоді.При обгрунтуванні виробничої програми на плановий період фактична кількість блюд, розрахована на одне місце для прийняття їжі, коригується на коефіцієнт її зміни в плановому періоді. Найчастіше коефіцієнт зміни кількості споживаних блюд у розрахунку на одне місце для прийняття їжі за день визначається економіко-статистичним методом. Після визначення коефіцієнта коригування виробнича програма розраховується за формулою
Nплб = Nфбм х Ккор х Nплм х Дплр           (7.8)
де Nплб - загальна кількість випуску блюд у плановому періоді;Nфбм - фактична кількість блюд у розрахунку на одне місце для прийняття їжі за день у передплановому (базисному) періоді;Ккор - коефіцієнт коригування кількості споживаних блюд у розрахунку на одне місце для прийняття їжі за день;Nплм - планова кількість місць в залі для прийняття їжі;Дплр - кількість робочих днів підприємства у плановому періоді.Заключною стадією розробки виробничої програми підприємства харчування є обґрунтування її асортиментної структури. При обґрунтуванні асортименту планового випуску блюд та іншої продукції враховуються результати маркетингових досліджень попиту споживачів. План випуску блюд в асортименті розробляється як і вся виробнича програма на рік з розподілом по кварталах з урахуванням сезонної хвилі попиту.Після обґрунтування плану виробництва власної продукції в натуральному вираженні складається план товарообороту як добуток планової кількості продукції харчування на середню ціну одиниці цієї продукції. Розрахований таким способом обсяг реалізації являє собою план товарообороту по продукції власного виробництва підприємства харчування. Обсяг реалізації покупних товарів і оптовий продаж продукції власного виробництва плануються досвідно-статистичним методом з урахуванням можливих змін у плановому періоді.Сума планового продажу продукції власного виробництва і покупних товарів вроздріб і оптом іншим підприємствам являє собою валовий товарооборот підприємств харчування, в тому числі й у сфері харчування туристів.Для наочності зразок зведеного плану товарообороту підприємств харчування представлений у табл. 7.1.
Таблиця 7.1.
Форма плану товарообороту підприємства харчування на рік
№ п/п Показник Очікуване виконання за передплановий рік План на рік Квартал У відсотках доочікуваного виконання
  I     II     ІІІ     IV   1 Реалізація продукції власного виробництва, тис грн, у тому числі:              
1а роздрібний продаж              
1б оптовий продаж іншим підприємствам харчування              
1в оптовий продаж підприємствам роздрібної торгівлі              
2 Реалізація покупних товарів, тис. грн              
3 Валовий товарооборот, тис. грн у тому числі роздрібний, %              
4 Випуск блюд, тис. порцій              
Після складання плану товарообороту розробляється план забезпечення підприємства харчування сировиною, харчовими напівфабрикатами і готовими продовольчими товарами. Цей план, що складається у формі продуктового балансу, охоплює потребу в сировині й продуктах, норму і норматив їхніх запасів, а також план надходження. Усі показники продуктового балансу знаходяться у взаємозв'язку, що виражається формулою
Зп+Н = В + Пвт+ Зк           (7.9)
де Зп - запаси сировини та продуктів на початок періоду;Н - надходження сировини і продуктів у плановому періоді;В - використання сировини і продуктів для виконання плану випуску продукції;Пвт - природні втрати під час зберігання сировини й продуктів;Зк - запаси сировини й продуктів на кінець планового періоду.При складанні продуктового балансу обґрунтовується кожний його елемент. Зокрема, на основі виробничої програми в асортиментному розрізі розраховується потреба в різних видах сировини з урахуванням норм витрат на одне блюдо. До загальної потреби в сировині для виконання виробничої програми включаються планові (нормативні) природні втрати і враховуються зміни товарних запасів. Потреба в інших товарах розраховується досвідно-аналітичним методом, виходячи з витрат у передплановому періоді. При плануванні визначається потреба в сировині для обідньої та іншої власної продукції, потреба в покупних товарах відповідно до плану їхньої реалізації, а потім складається зведений план потреби в сировині, напівфабрикатах і в продовольчих товарах у грошовому вираженні.Заключним етапом планування діяльності підприємств харчування є визначення обсягів надходження сировини, напівфабрикатів і продовольчих товарів на плановий період за формулою продуктового балансу (7.9), з якої виводиться формула надходження
Н = В + Пвт+Зк - Зп            (7.10)
Завершується розробка виробничої програми та плану товарообороту підприємств харчування обґрунтуванням заходів їхнього виконання. Ці заходи повинні починатися з приваблення туристів високою якістю і різноманітним асортиментом кулінарних виробів і блюд, світовим рівнем обслуговування, терміновістю виконання усіх вимог до сервісу і т.п.Важливе місце в системі обґрунтування товарообороту підприємств харчування посідає програмно-цільовий метод планування, який дозволяє визначати плановий рівень їхнього запасу фінансової міцності.За умов стабільних темпів розвитку економіки країни і ресторанного господарства при плануванні товарообороту підприємств харчування доцільно використовувати апробовані світовою практикою трендові економіко-математичні моделі. Найпростішою моделлю є рівняння регресії такого виду:
y = a + bt           (7.11)
де у - товарооборот;а, b - параметри рівняння;t - часовий фактор.Для розрахунків параметрів рівняння рекомендується спосіб найменших квадратів, при використанні якого застосовується система двох рівнянь:
Σ y = na +bΣ t                     {                                          (7.12)      Σty = aΣ t + bΣ t2
Виходячи з цієї системи рівнянь, параметри а та b розраховуються відповідно за формулами
Σ y                   a = -----                (7.13)nΣ ty                   b =-------                (7.14)Σ t2
Розглянемо застосування цього методу на умовному прикладі (табл. 7.2).
Таблиця 7.2.
Вихідні дані для розв'язання лінійного рівняння регресії
Порядковий номер року Відлік від середини ряду, t Ланцюгові темпиприросту, у   ty r2    yt
Перший -2 4,3 -8,6 4 4,18
Другий -1 4,6 -4,6 1 4,72
Третій 0 5,2 0 0 5,26
Четвертий 1 5,8 5,8 1 5,80
П'ятий 2 6,4 12,8 4 6,34
Разом - 26,3 5,4 10 26,30
Розрахунок параметрів рівняння:
          26,3                                                       5,4              а      = ------ = 5,26                                  b   = ------ = 0,54             5                                                          10
Рівняння регресії з урахуванням розрахованих параметрів приймає такий вигляд:
y = 5,26 + 0,54 х t.
Якщо планований рік вважати третім від середини ряду (t = 3), то плановий приріст товарообороту на шостий рік можна брати на рівні 6,88%  (у = 5,26 + 0,54 х 3).Розглянута модель цілком прийнятна для планування товарообороту підприємств харчування
19. Структура вартості туристичного обслуговування та ціни туристичного продукту.
Ціна- це ринкове вираження вартості послуг, товарів, продуктів. Рух цін на ринку відбиває динаміку споживчих переваг і платоспроможного попиту. Орієнтуючись на ціни, підприємства і підприємці перерозподіляють ресурси й уточнюють ринкову стратегію.Структура ціни туристичного продукту включає такі основні елементи: собівартість, прибуток, знижки і надбавки.Собівартість туристичного продукту містить у собі таку вартість:- проїзд;- проживання (в тому числі оплату бронювання);- харчування;- трансферт (транспортного обслуговування);- екскурсійне обслуговування;- оформлення візи;- послуги турфірми.Страхування - це самостійний вид послуг, що не входить у вартість турпакета, а всі відносини у зв'язку з ним турист вирішує безпосередньо зі страховою компанією.
Аеродромні, консульські й інші збори виплачують туристи персонально за місцем їх стягування й у вартість туру не включаються.Сума собівартості і прибутку становить ціну турпродукту для туроператора. У табл. 7.1 проілюстровано приклад розрахунку собівартості туру з урахуванням вартості проживання в тризірковому готелі курорту Анталія (Кемер), знижки і доплати даються турецькою компанією "Трекс-Тревел".Наведений розрахунок собівартості туру на одну людину враховує вартість проживання в одно- чи двомісному номерах з напівпансіоном, доплатами за обід і кондиціонер, за розміщення дітей різного віку, сезону і т. п. Крім того, у собівартість туру включені витрати на керівника групи (15 чол.) і комісія турагентам.Витрати на поїздку керівника групи сумуються як вартість проживання (якщо готель не надає безкоштовних послуг керівникам груп), авіаквитків, віз, відрядження, а також страхових полісів.Кінцева ціна реалізації турпродукту (тобто ціна, за якою турист купує тур агентської фірми) відрізняється від ціни туроператора надбавками і знижками.Надбавка- агентська винагорода за виконання визначених послуг, пов'язаних з кінцевою реалізацією турпродукту. її величина встановлюється в агентській угоді або в договорі доручення. Надбавка (чи комісійні) може бути виплачена агенту декількома способами:- у встановлений термін - після перерахування виторгу на рахунок туроператора чи турагентства (в договорі іменованого Принципалом);- за допомогою відрахування з вартості турпродукту агентом безпосередньо при відправленні виторгу Принципалу;- на основі системи взаємозаліків, накопичувальних схем, компенсаційних розрахунків.Комісійна винагорода агенту виплачується:- за прямі продажі, а також за продажі, здійснені Принципалом чи безпосередньо через третю особу (наприклад, іншого агента), але з території, закріпленої за даним агентом;- за повторні замовлення - пропорційна винагорода (у меншому розмірі), обумовлене за спеціальною шкалою, якщо угода ініційована діями, рекламою агента;- за кожного туриста, за групу з 10, 20, 50, 100 і 500 туристів за сезон за спеціальними накопичувальними схемами;- за продаж додаткових послуг (страховки і т. п.);- заохочувальні надбавки (премії) за одержання плати готівкою.Таблиця 7.1РОЗРАХУНОК СОБІВАРТОСТІ ТУРУ НА ОДНУ ЛЮДИНУ(без урахування варіантів розміщення з дітьми) 
Витрати                                Терміни і варіанти розміщення
 
  25 квітня - 25 червня 26 червня - 15 липня  1 вересня - 30 вересня 16 липня - 31 серпня
 
  DBL SGL DBL +
+ ЕХВ DBL SGL DBL +
+ ЕХВ DBL SGL DBL + + ЕХВ
Авіаквитки 160 160 160 160 160 160 160 160 160
Страховка 9 9 9 9 9 9 9 9    . 9
Трансферт 10 10 10 10 10 10 10 10 10
Проживання, харчування 270 350 222 330 430 267 450 600 357
Екскурсії:                  
Оглядова екскурсія по Анталії 20 20 20 20 20 20 20 20 20    ..
Екскурсія на яхті з Кемера (включений обід) 30 30 30 30 30 30 30 30 30
Разом 499 579 451 559 659 496 679 829 586
Витрати на керівника груп (без пільг на проживання - з пільгою) 49-25 49-25 49-25 54-25 54-25 54-25 65-25 65-25 65-25
Комісія турфірмам 35 35 35 35 35  . 35 35 35 35
Собівартість туру  (без пільг на проживання керівника групи - з пільгою) 583- 559 663- 639 535-511 648-619 748- 719 585- 556 779-739 929-889 686-646
Агентська винагорода (комісійні) з кожного продажу, що складає 2-12 % від вартості туру або послуг.У закордонній практиці страхові компанії за продаж послуг по комплексному туристичному страхуванню виплачують агенту комісійні, що дають до 40 % загальної величини його винагороди.Знижки застосовують у таких випадках:- при завчасній оплаті (більше ніж за три місяці) турагентство може застосовувати знижки або поетапну оплату послуг;- при придбанні авіаквитків за договорами доручення клієнтів, за допомогою чого зменшується варт сть власне послуг, що входять до складу турпродукту (це важливо при плануванні оподатковування, тому що веде до скорочення оподатковуваної бази);- групові знижки для турагентств і агентів за відправлення групи туристів (при цьому доцільно вказувати надання місця без оплати для турлідера, перекладача і т. п.);- знижки для окремих категорій туристів (діти до 7 років - 50 %, школярам - 40 %, молодятам тощо);- знижки до 5 % корпоративним клієнтам.Формування цін на послуги туризму відбувається на двох рівнях.Перший рівень визначає стратегію ціноутворення. Він виявляється через сукупність цін, що підлягають опублікуванню в каталогах, у брошурах, путівниках та інших спеціальних друкованих виданнях. Ці ціни стосуються питання позиціювання послуг і товарів, їхньої вартості, довгострокового прибутку на вкладений капітал, а також перспективи розвитку галузі, положення на ринку.На другому рівні ціноутворення відбиває формування ціни продажу в майбутньому періоді. Ціни змінюються в міру реалізації, залежно від часу виробництва туристичного продукту, а також при бронюванні квитків до початку подорожі.Ціни першого рівня, як правило, широко рекламуються, тому що саме вони характеризують пропозицію послуг, про них туроператори регулярно інформують своїх партнерів, але в ряді випадків вони можуть виявитися і комерційною таємницею. Вплив на формування цін послуг туризму можливе за допомогою узагальнення стратегії і регулювання їх рівня відносно "іміджу" і положення турпродукту, зниження витрат, уточнення мети ринкової політики в період установлення цін і виділення сегмента, на який спрямована діяльність фірми; дій конкурентів; напряму державного регулювання ринку і т. д.Слід зазначити, що діяльність окремої фірми, собівартість її послуг знаходяться в безпосередній залежності від зміни цін і тарифів на інші послуги. Наприклад, підвищення вартості послуг готельного, побутового господарства, транспорту, цін у ресторанах, вартості квитків у музеї, театри веде до зростання вартості туристичних путівок, а отже, до скорочення контингенту споживачів, послабленню конкурентоспроможності на ринку.Великі оператори щорічно (або двічі в рік) розробляють і публікують генеральні фірмові каталоги, де даються описи турів, графіки відправлення груп, а також відповідні їм ціни, знижки, пільги.У фірмовому каталозі ціни звичайно вказуються при розміщенні в двомісному номері готелю (також на одну персону при спільному проживанні в апартаментах або в окремому будиночку типу бунгало). При цьому ціни диференційовані за місяцями (сезонами) і за категоріями послуг.Для індивідуальних турів загальна вартість поїздки визначається як добуток числа днів перебування в країні на вартість одного туродня з урахуванням сезону.На практиці виникають ситуації, коли вартість туру, встановлена в договорах туроператорів зі співвиконавцями і перекладачами, вимушено підвищується у зв'язку з підвищенням транспортних тарифів, цін на послуги готелів, ресторанів. Подібне підвищення може бути введено турагентством за умови дотримання передбаченого договором терміну оголошення зміни цін (наприклад, термін не менше ніж тридцять днів між. підтвердженням клієнту заявки на подорож і початком подорожі). При цьому якщо підвищення цін перевищує 10 % від первісної вартості туру, то протягом 10 днів з моменту одержання повідомлення про це клієнт має право відмовитися від договору без якого-небудь збитку для себе
20. Сутність і структура витрат на формування та реалізацію туристичного продукту
Сукупність витрат на формування та реалізацію турпродукту, що виражається в грошовій формі, являє собою його собівартість. Собівартість охоплює тільки поточні витрати підприємства. Ще відрізняє її від капітальних вкладень, спрямованих на формування основних фондів.Конкретний склад і структура витрат туроператорів і турагентів, аналогічно іншим суб'єктам підприємницької діяльності, регулюються законодавчими актами та положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку. До основних положень бухгалтерського обліку, за якими визначається собівартість, відносяться: Положення 3 "Звіт про фінансові результати" і Положення 16 "Витрати".Щодо туристичної діяльності, то собівартість реалізованого турпродукту складається з виробничої собівартості, нерозподілених постійних витрат і наднормативних виробничих витрат.Класифікація витрат за видами діяльності туроператора представлена на рис. 10.1. Як показано на рисунку, у виробничу собівартість турпродукту включаються:- прямі витрати на закупівлю туристичних послуг в інших підприємств і свої витрати на створення та надання послуг, що можуть бути безпосередньо віднесені на конкретний об'єкт витрат;- прямі витрати на оплату праці, що включають заробітну плату й інші виплати працівникам, зайнятим формуванням турпродукту та наданням послуг, які можуть бути віднесені безпосередньо на конкретний об'єкт витрат;- інші прямі витрати, що можуть бути віднесені безпосередньо на конкретний об'єкт витрат, зокрема, відрахування на соціальні заходи, плата за оренду земельних і майнових паїв, амортизація і т.п.;- загальновиробничі витрати, що включають оплату праці управлінського персоналу структурних підрозділів підприємства, і відрахування на соціальні заходи, витрати на відрядження охорону праці, техніку безпеки, охорону навколишнього середовища і т.п. Загальновиробничі витрати поділяються на постійні та змінні.
21. Калькуляція собівартості і цін на туристичний продукт
Оскільки туристичний продукт найчастіше виступає у формі пакета туристичних послуг, розрахованого на групу туристів, то калькуляція його собівартості має ряд особливостей, пов'язаних з тим, що в туристичну групу входять, крім туристів, особи, що супроводжують цю групу на конкретному маршруті (гід-перекладач, груповод тощо).З урахуванням осіб супроводу туристичних груп визначається собівартість усього пакета туристичних послуг на групу туристів і на одного туриста. Ця собівартість включає вартість проживання, харчування, витрати на транспортування (авіа-, залізничний, автобусний квиток), трансфер, страховку, поїздку керівника групи, витрати на екскурсії, комісійну винагороду турагентів, митний збір тощо.Розрахунок собівартості здійснюється спочатку за основною діяльністю, тобто відповідно до пакета послуг на групу туристів у цілому, а потім визначається собівартість у розрахунку на одного туриста і встановлюється ціна послуг, передбачених туристичною путівкою (ваучером).Для розрахунків ціни (Ц) пакета послуг одного туриста можна використовувати формулу
С + П - Зн       РКзб         100 + НДС           Ц = {----------------  х ------}   х --------------           (10.1)Чтур             100               100
де С - собівартість послуг, включених до турпакета;П - планова сума прибутку підприємства-туроператора;Зн - сума знижок, наданих туристам туроператором;РКзб - рівень комісійного збору, % до оптової ціни турпакета; Чтур - кількість туристів у групі.Ціни одиничних замовлень на туристичні подорожі калькулюються за системою задоволення попиту відповідно до замовлення туриста з урахуванням усіх параметрів якості, термінів виконання та особливостей замовлення.
Рис. 10.1. Класифікація витрат за видами діяльності туристичного оператора
До постійних відносяться витрати, пов'язані з управлінням процесами формування та реалізації турпродукту, що залишаються незмінними (або майже незмінними) при зміні обсягів діяльності.Порядок віднесення цих витрат на одиницю турпродукту (послуг) здійснюється шляхом розподілу їх пропорційно прямим витратам.До змінних витрат відносяться витрати з обслуговування та управління підрозділами формування й реалізації турпродукту, і до змінюються прямопропорційно або майже прямопропорційно до зміни обсягу діяльності. Базою для розподілу цих витрат виступає обсяг діяльності, рідше - прямі витрати підприємства. Перелік і склад змінних і постійних загальновиробничих витрат установлюється підприємством самостійно.Витрати, пов'язані з операційною діяльністю підприємства, що не включаються до собівартості реалізованого турпродукту, поділяються на адміністративні витрати, витрати на збут та інші операційні витрати.До адміністративних витрат відносяться загальногосподарські витрати, пов'язані з загальним обслуговуванням та управлінням підприємством - це витрати на проведення річних зборів і представницькі витрати; витрати на відрядження та утримання апарату управління підприємства й іншого загальногосподарського персоналу; витрати на утримання й амортизацію основних фондів та інших матеріальних необоротних активів загальногосподарського використання; витрати на зв'язок та амортизацію нематеріальних активів загальногосподарського значення; витрати на врегулювання суперечок через судові органи, на сплату податків, зборів та інших обов'язкових платежів підприємства, крім включених до собівартості реалізованого турпродукту (послуг); оплата розрахунково-касового обслуговування та інших послуг банків; інші витрати загальногосподарського призначення.До витрат на збут відносяться витрати, пов'язані з реалізацією турпродукту безпосередньо покупцям або через посередників, -це винагорода продавцям турпродукту, витрати на рекламу і дослідження ринку, на відрядження працівників збуту, на страхування туристів і супровідників туристичних груп та інші витрати, пов'язані зі збутому турпродукту та послуг.До інших операційних витрат включаються витрати, пов'язані з конвертацією національної валюти в іноземну при виїзному туризмі і конвертацією валюти іноземних туристів у національну валюту; суми безнадійної дебіторської заборгованості і відрахувань у резерв сумнівних боргів; втрати від зміни курсу валют при операційній діяльності; визнані штрафи, пені, неустойки; витрати на виплату матеріальної допомоги, на утримання об'єктів соціального, культурного та побутового призначення і т.п.; інші витрати на операційну діяльність.Витрати на операційну діяльність підприємств туристичного бізнесу групуються також за економічними елементами, які визначаються Положенням бухгалтерського обліку 16 "Витрати" як сукупність економічно однорідних витрат.За цією ознакою виділяється п'ять елементів (рис. 10.2).
Рис. 10.2. Структура витрат за економічно однорідними елементами
До матеріальних витрат підприємств туристичного бізнесу відноситься вартість куплених туристичних послуг та інших комплектуючих турпродукт виробів (товарів), палива й енергії, запасних частин і будматеріалів.До складу елемента "Витрати на оплату праці" включається заробітна, плата за тарифними ставками та окладами, премії і заохочення, компенсаційні виплати, оплата відпусток та інші витрати на оплату праці.До елемента "Відрахування на соціальні заходи" відносяться: відрахування на пенсійне забезпечення, а також внески до Фонду обов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття, Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві і професійних захворювань і до Фонду соціального страхування при тимчасовій втраті працездатності.Елемент "Амортизація" являє собою суму нарахованої амортизації основних фондів, нематеріальних активів та інших необоротних матеріальних активів.До складу елемента "Інші операційні витрати" включаються витрати на відрядження, на послуги зв'язку, на виплату матеріальної допомоги, витрати на оплату розрахунково-касового й іншого банківського обслуговування тощо.Сукупні витрати підприємств, крім операційних витрат, включають фінансові витрати і витрати, пов'язані з надзвичайними подіями.До фінансових витрат відносяться сплата відсотків за користування кредитами, за випущені підприємством облігації, витрати на фінансову оренду та інші витрати підприємства, пов'язані із залученням капіталу ззовні; втрати від участі в капіталі асоційованих, дочірніх або спільних підприємств, а також інші фінансові втрати (уцінка та вибуття необоротних активів і фінансових інвестицій, втрати від неопераційних курсових різниць і т.п.). Витрати на операційну та фінансову діяльність - це витрати, пов'язані зі звичайною діяльністю.Сума витрат від надзвичайних подій зменшується на суму податку на прибуток, який направлено на покриття збитків від надзвичайних подій, якщо сума прибутку від звичайної діяльності не менша збитків від надзвичайних подій.Основними видами витрат при формуванні турпродукту є:- витрати на оплату послуг інших підприємств туріндустрії;- витрати на оплату праці працівників туристичних підприємств:- витрати на рекламу;- витрати, пов'язані з орендою та амортизацією основних фондів, насамперед сучасних систем комп'ютерної техніки.Витрати з реалізації турпродукту або послуг посередниками (турагентами) відрізняються від витрат по їхньому формуванню. Вони розраховуються аналогічно витратам обігу в роздрібній торгівлі і покриваються комісійною винагородою. Витрати з реалізації турпродукту турагентами практично не містять матеріальних витрат. Основним видом витрат цих підприємств є витрати на оплату праці і відрахування на соціальні заходи.
22. Планування витрат туристичних підприємств
Управління витратами повинне грунтуватися на оптимізації. Одним з основних методів оптимізації витрат є визначення граничного рівня витрат для конкретного суб'єкта підприємницької діяльності в конкретній ситуації. Для розв'язання завдання оптимізації витрат необхідно визначити оптимальні розміри постійних і змінних витрат на одиницю приросту або скорочення обсягів реалізації турпродукту.Загальний алгоритм управління витратами туристичних підприємств представлено на рис. 10.3.
Рис. 10.3. Алгоритм планування витрат туристичного підприємства
Розробка плану витрат може здійснюватися різними методами. Найбільш прийнятними для сучасної економіки туристичного бізнесу є такі:- досвідно-статистичний, тобто факторно-аналітичний;- каузальний - метод побудови економіко-математичних моделей;- метод прямих техніко-економічних розрахунків.Метод прямих техніко-економічних розрахунків є найбільш точним. Його легко застосовувати в туристичному бізнесі. Розрахунки ведуться по кожній статті витрат.Не важчим є досвідно-статистичний метод, але його застосування вимагає стабільних темпів розвитку економіки не тільки сфери діяльності, що планується, а й всієї країни.При застосуванні факторно-аналітичного методу із сукупних витрат підприємства виділяються умовно-постійні та умовно-змінні витрати, пов'язані з основною операційною діяльністю за минулий період.До змінних витрат у туризмі відносяться всі прямі витрати, пов'язані з закупівлею послуг транспортування, розміщення, харчування, культурного та рекреаційно-оздоровчого обслуговування туристів, витрати, пов'язані з візовим обслуговуванням одного туриста або групи туристів (залежно від того, що прийнято за одиницю розрахунків), оплата послуг груповодів і гідів-перекладачів, витрати на оплату формування і реалізацію туристичних пакетів (турів).Постійні витрати - це витрати, що залишаються незмінними при зміні обсягів реалізації турпродукту. До них відноситься частина загальновиробничих і загальногосподарських витрат, а саме, витрати на рекламу, адміністративно-управлінські витрати, амортизація необоротних активів, витрати на використання інформаційних баз даних тощо.Після встановлення кожної з цих груп витрат визначається динаміка змінних витрат за ряд попередніх років (3-5). Найчастіше при цьому методі використовується ковзна середня двох доданків. Отримані індекси (коефіцієнти) зміни витрат екстраполюються на плановий період. Постійні витрати при плануванні тільки коригуються на перспективні зміни цін і тарифів на рекламні послуги та інші види постійних витрат.При цьому методі планування витрат враховується також темп зміни обсягів реалізації турпродукту і використовується формула
Впл = Впос + Вфзм х Іплр х ІВзм              (10.2)
де Впл - планова сума витрат підприємства;Впос - сума умовно-постійних витрат;Вфзм - сума умовно-змінних витрат за звітний період;Іплр - індекс зміни обсягів реалізації турпродукту (послуг) у плановому періоді;ІВзм - індекс змінних витрат.
23. Виробнича програма туристичного оператора: сутність, принципи та етапи розробки.
Виробнича програма розробляється туроператорами, а турагенти обмежуються обґрунтуванням планів реалізації, оскільки вони не формують, а тільки просувають на ринок і реалізують турпродукт, створений туроператорами.Виробнича програма складається за такими принципами:- наукове обґрунтування можливих обсягів реалізації конкретних туристичних послуг і укомплектованих турів;- систематичне оновлення асортименту і підвищення якості туристичних послуг відповідно до ринкового попиту;- підвищення ефективності використання ресурсного потенціалу туризму та ресурсів підприємства (матеріальних, трудових, фінансових; інформаційних);- узгодження виробничої програми туроператора з виробничими програмами обслуговуючих підприємств, які пов'язані кооперативними або договірними відносинами;- нарощування обсягів туристичних послуг на основі планів реалізації турпродукту.Дотримання наведених принципів забезпечує високий рівень обґрунтованості планових завдань випуску туристичного продукту. Сформований "банк" даних потенційних туристів є основою визначення видів, форм та елементів туристичного продукту, які, в свою чергу, визначають потребу в ресурсах для їх формування. На основі узгодження банку потреб потенційних туристів з ресурсним забезпеченням розробляються маршрути, складаються графіки руху туристів і формуються пакети туристичних послуг.Після визначення обсягів, номенклатури, асортименту та якості туристичних послуг за видами клієнтів і маршрутами здійснюється запуск туристичних замовлень в розробку турпродукту (рис. 5.2). Внаслідок такої розробки визначається загальна вартість турпродукту з виділенням замовлень і клієнтів.
Рис. 5.2. Схема запуску замовлень при формуванні турпродукту
Основою розробки виробничої програми виступає план реалізації, деталізований за видами туристичних послуг, їх якістю та споживачами відповідно до замовлень. Враховується також і можливість реалізації турпродукту без замовлень, тобто ексклюзивний продаж.Схематично процес обґрунтування виробничої програми туроператора зображено на рис. 5.3.
Рис. 5.3. Етапи обґрунтування виробничої програми туроператора
До розробки виробничої програми варто підходити реалістично, розуміючи, що абсолютно надійного методу не існує. Процес обґрунтування виробничої програми пов'язаний не тільки із внутрішніми факторами підприємства, а й з багатьма зовнішніми чинниками, важливе місце серед яких посідають доходи населення, рівень розвитку інфраструктури туризму, економічна, політична, екологічна ситуація і багато чого іншого.
24. Державні органи регулювання туризму та нормативно-правова база туристичної діяльності в Україні.
Специфіка туристичного бізнесу полягає в комплектації турпродукту з різних видів сервісу - транспорту, харчування, розміщення, консульських служб і т. п. Звідси велика кількість правових і нормативних документів, що регулюють туристичну діяльність.Наприклад, адміністративним законодавством регламентується питання одержання в'їздних віз, валютним законодавством - форма розрахунків, митним - порядок пропуску через границю декларуючих товарів. Є нормативні акти Держстандарту України про сертифікацію туристичних послуг, акти державних антимо-нопольних органів про застосування до туристичних послуг законодавства в сфері прав споживачів і т. д.Основні документи нормативно-правової бази туризму:1. Конституція України.2. Цивільний кодекс України.3. Господарський кодекс України.4. Закон України "Про підприємства в Україні" від 27.03.1991 р. № 887-ХІІ.5. Закон України "Про господарські товариства" від 19.09.1991 р. № 1576-ХП.6. Закон України "Про правовий статус іноземців" від 04.02.1994 р. №3929-ХП.7. Закон України "Про туризм" від 15.09. 1995 р. № 324/95-ВР.8. Закон України "Про ліцензування окремих видів господарської діяльності" від 01.06. 2000 р. № 1775-ІП.9. Постанова Кабінету Міністрів України "Про Правила в'їзду іноземців в Україну, їх виїзду з України і транзитного проїзду через її територію" від 29.12. 1995 р. № 1074.10. Постанова Кабінету Міністрів України "Про Програму розвитку туризму до 2005 року" від 28.06. 1997р. № 702.11. Постанова Кабінету Міністрів України "Про затвердження переліку органів ліцензування" від 14.11. 2000 р. № 1698.12. Постанова Кабінету Міністрів України "Про строки дії ліцензії на проведення певних видів господарської діяльності, розміри і порядок зарахування плати за її видачу" від 29.11. 2000 р. № 1755.13. Інструкція про умови і правила здійснення підприємницької діяльності, пов'язаної з організацією іноземного і зарубіжного туризму (ліцензійних умовах), і контролі за їх дотриманням / Затверджена наказом Ліцензійної палати України і державного комітету України з туризму від 12.01.1999 р. № 5/1.14. Методичні рекомендації з організації поїздок вітчизняних туристів за кордон / Затверджено постановою Колегії державного комітету України з туризму від 16.04.1996 р. № 96/8.15. Програма забезпечення захисту і безпеки туристів / Затверджено постановою Колегії державного комітету України з туризму від 08.10.1996 р. № 96/5.16. "Про затвердження Правил користування готелями і надання готельних послуг в Україні" / Наказ Державного комітету по житлово-комунальному господарству України і Державного комітету України з туризму від 10.09.1996 р. № 77/44.17. Правила обов'язкової сертифікації послуг харчування / Затверджено наказом Державного стандарту України від 27.01.1999 р. №37.18. Правила обов'язкової сертифікації готельних послуг / Затверджено наказом Державного стандарту України від 27.01.1999 р. №37.
25. Валовий доход туристичних підприємств: сутність, джерела формування та його розподіл.
Трансформація адміністративно-командної системи господарювання і перехід до ринкових відносин в Україні докорінно змінили механізми формування й розподілу доходу суб'єктів підприємницької діяльності. Ці механізми включають два відносно самостійних, хоча й взаємозалежних процеси. Перший - формування доходу, а другий - його розподіл і використання. Механізми формування й розподілу доходу засновані на загальноекономічних принципах, які випливають із сутності та призначення доходу, і розробляються на законодавчій базі, що діє в економіці України.Діючі нині механізми утворення й розподілу доходу в туризмі є результатом ринкового реформування економіки країни та нової системи оподатковування доходів і прибутку підприємств.Основним видом оподаткування доходів туристичних підприємств є податок на додану вартість (ПДВ). Розподіл доходу регулюється законом України "Про оподаткування прибутку підприємств". Крім законів, механізми формування й розподілу доходу підприємств визначаються Положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку.В Законі України "Про оподаткування прибутку підприємств" поняття "валовий доход" визначається як загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отримана за звітний період у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, так і за її межами. Модель формування та напрями використання доходу туристичного підприємства відповідно до законодавства України про оподатковування доходів і прибутку підприємств представлена на рис. 9.1.
Рис. 9.1. Модель формування й розподілу валового доходу туристичного підприємства в законодавчому полі України
Першим і основним джерелом отримання валового доходу в туристичному бізнесі є доход від реалізації туристичного продукту і/або окремих послуг. Це джерело доходу виступає у формі виручки, вираженої в цінах реалізації з урахуванням ПДВ. Виручка (доход) від реалізації турпродукту (послуг) відображається в рядку 010 форми № 2 "Звіт про фінансові результати". Інші джерела отримання доходу туристичними підприємствами відіграють допоміжну роль, але це не означає, що їх можна ігнорувати.Початковим етапом розподілу валового доходу виступає його коригування (зменшення) на суми, які по своїй суті не є доходами підприємства, і на ті суми доходу з яких уже сплачено податок на прибуток. Конкретніше чинники коригування валового доходу наведено на рис. 9.1, які вказують на його зменшення.Застосування податку на додану вартість при коригуванні валового доходу має особливості залежно від виду туризму (внутрішній, в'їзний чи виїзний).Операції з продажу або купівлі туристичного продукту підлягають обкладанню ПДВ у загальновстановленому порядку. В оподатковувану базу включається і вартість додаткових організаційних послуг. Операції з продажу резидентам послуг санаторно-курортного лікування і відпочинку дітей у спеціальному переліку установ, визначених Кабінетом Міністрів України, звільняються від обкладання ПДВ.При наданні туристичних послуг на території України іноземним туристам застосовується нульова ставка ПДВ, якщо продаж цих послуг здійснюється за межами України по безготівковому розрахунку безпосередньо суб'єктами туристичної діяльності (агентами) через представництва України в інших державах або через нерезидентів.При виїзному туризмі із вартості транспортних послуг і туристичного обслуговування за кордоном, що входить до складу туристичного продукту, яким користуються туристи за межами митної території України, не сплачується податок на додану вартість.Застосовувана система ПДВ в туристичній діяльності скорочує обсяг скоригованого валового доходу, а відтак і оподатковуваного прибутку.Скоригований валовий доход туристичних підприємств використовується за трьома основними напрямами:1) відшкодування валових витрат;2) формування фонду амортизаційних відрахувань;3) забезпечення оподатковуваного прибутку.Валові витрати охоплюють не тільки витрати, пов'язані з реалізацією туристичних послуг, а й витрати формування турпродукту. Валові витрати являють собою суму всіх витрат платника податків (туристичного підприємства) у грошовій, матеріальній і нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості куплених туристичних послуг для виконання зобов'язань, даних туристам, а також інших витрат, крім амортизаційних відрахувань. Для туристичних операторів це означає, що до валових витрат включаються дві основні групи витрат. Перша - витрати на придбання туристичних послуг для комплектування турпродукту, що обчислюються за цінами виробника без ПДВ, а друга - витрати на реалізацію турпродукту та послуг окремим туристам або групам туристів. До валових витрат не включаються тільки амортизаційні відрахування.Вперше в економіці України амортизаційні відрахування не відносяться до витрат, хоча й зменшують прибуток, який підлягає оподаткуванню. Розміри такого зменшення регулюються нормами амортизаційних відрахувань, встановленими в законодавчому порядку. Амортизаційні відрахування виступають окремим напрямом розподілу доходу. Однак у формі № 2 "Звіт про фінансові результати" у розділі II "Елементи операційних витрат" амортизаційні відрахування виступають окремим елементом.Представлені на рис. 9.1 напрями розподілу валового доходу можна виразити формулою
ВД→КД + ВВ+ Ам + ОП,           (9.3)
де ВД - валовий доход;КД- сума коригування валового доходу;ВВ - валові витрати;Ам - амортизаційні відрахування на повне відновлення основних фондів і нематеріальних активів; ОП- величина оподатковуваного прибутку. Формування й розподіл доходів підприємств регулюються Положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку, а саме, стандартом 3 "Звіт про фінансові результати" і 15 "Доход". У цих стандартах застосовується тільки поняття "доход" і відсутнє поняття "валовий доход".
Рис. 9.2. Схема формування доходу відповідно до стандартів бухгалтерського обліку
Усі джерела формування доходу підприємницької структури будь-якої сфери діяльності зводяться в дві групи: доход від звичайної діяльності і доход від надзвичайних подій (рис. 9.2).Як видно з наведеної схеми, звичайна діяльність охоплює операційну і фінансову діяльність. В операційній діяльності виділяється основна та інша операційна діяльність.Для туристичного оператора основною діяльністю є комплектування, просування на ринок і реалізація турпродукту, в результаті чого формується основна частина доходу. Схема формування та використання доходу від основної діяльності туроператора показана на рис. 9.3.
Рис. 9.3. Джерела формування і напрями використання доходу від основної діяльності туроператора
Основним видом витрат туроператора є витрати на закупівлю туристичних послуг, пов'язаних з обслуговуванням туристів, оплата праці своїх працівників, витрати на сплату податків і зборів. Для турагентів основним джерелом доходу від операційної діяльності є агентська винагорода.Інша операційна діяльність відіграє незначну роль у формуванні доходів обох видів туристичних підприємств.Фінансова діяльність на більшості туристичних підприємств відсутня.До надзвичайних відносяться події (операції), що відрізняються від звичайних своєю винятковістю і неповторюваністю - це стихійні лиха, техногенні катастрофи та аварії.Доход у будь-якій формі - це результат фінансово-господарської діяльності, який виступає джерелом покриття внутрішніх і зовнішніх зобов'язань підприємств. Тому формування і використання доходу являє собою взаємозалежну систему (рис. 9.4).На схемі представлені всі джерела формування доходу та напрями його розподілу і використання. У процесі розподілу доходу визначається прибуток (збиток) підприємства.Оскільки з доходу від реалізації туристичного продукту і послуг сплачується ПДВ, то доход після його сплати називається чистим доходом. Чистий доход без собівартості реалізованої туристичної продукції є валовим прибутком (збитком) від реалізації.Різниця між валовим прибутком (збитком) з урахуванням інших операційних доходів і витратами (адміністративними, збутовими та іншими операційними витратами) утворює прибуток (збиток) від операційної діяльності.Прибуток (збиток) можуть одержувати підприємства і від фінансової діяльності. Він виступає як різниця між доходами і витратами, пов'язаними з фінансовою діяльністю.Сума прибутку (збитку) від операційної та фінансової діяльності - це прибуток (збиток) від звичайної діяльності, що підлягає оподатковуванню. Після сплати податку на прибуток від звичайної діяльності (операційної та фінансової) залишається чистий прибуток (збиток) від звичайної діяльності.Аналогічно використовується і доход від надзвичайних подій. Після сплати податку на прибуток від цієї діяльності підприємство отримує чистий прибуток. Якщо надзвичайні події супроводжуються збитками, то вони покриваються за рахунок прибутку від звичайної діяльності, зменшуючи його або збільшуючи збитки, якщо звичайна діяльність підприємства збиткова.
Рис. 9.4. Система формування і використання доходу підприємства туристичного бізнесу
Сума чистого прибутку (збитку) від звичайної діяльності і від надзвичайних подій визначає загальну суму чистого прибутку (збитку) підприємства. Як видно з наведеної схеми (рис. 9.4), після сплати податків на доход і відшкодування всіх витрат підприємство отримує чистий прибуток або збиток як кінцевий результат своєї діяльності.Укрупнено модель формування доходу в туризмі можна показати на схемі (рис. 9.5).
Рис.9.5. Основні джерела формування доходу туристичного підприємства
26. Економічна сутність основних фондів готелю, та їх класифікація. Особливості основних фондів ресторанного господарства
Основними фондами готелів називають ту частину засобів праці, яка багато разів бере участь у виробничо-експлуатаційному процесі, повністю або частково зберігає свою натуральну форму, переносить вартість на послуги частинами в міру зносу і відшкодовує її в міру реалізації послуг.Відповідно до чинного урахуванням, до основних фондів відносяться засоби праці, які функціонують більше одного року і мають вартість понад 30 БВ (базових величин) за одиницю (килими - вартістю понад 10 БВ).Основні фонди готелів складають основу їх матеріально-технічної бази, зростання і вдосконалення якої є найважливішими умовами збільшення обсягу наданих послуг, прибутку і підвищення їх технічної оснащеності.По складу вони неоднорідні. Основні фонди класифікуються за різними ознаками.По ролі у виробничо-експлуатаційному процесі основні фонди поділяють: на виробничі і невиробничі.До виробничих основних фондів відносяться засоби праці, які або беруть участь у виробничо-експлуатаційному процесі, або сприяють його здійсненню (будівлі готелів, обладнання). Виробничі основні фонди створюють матеріальні умови для надання готельних послуг. До невиробничих основних фондів відносяться фонди, ко-торие служать для задоволення побутових і культурних потреб працівників. За функціональним призначенням виділяють такі види основних фондів:будівлі;споруди;передавальні пристрої;машини та устаткування;транспортні засоби;інструмент;виробничий і господарський інвентар;інші.Будинки і споруди займають найбільшу питому вагу у складі основних фондів готельного господарства. Будівлі поділяються на основні та додаткові. Основними є готелю в комплексі і окремо розташовані, ресторани, спортивні комплекси. До додаткових належать котельні, пральні, склади, гаражі та інГотель покликана створити комфортабельні умови для проживання гостей і надати їм низку додаткових послуг. Будинок готелю є багатофункціональним спорудою і має технічно складне устаткування.До споруд в готельних господарствах належать: водо-підйомні станції, артезіанські свердловини прісної і міні-ральної води, басейни, включаючи фундамент, підігрівальні обладнання та арматуру, фонтани, каналізаційні споруди та інші комунальні споруди, спортивні майданчики, тенісні корти, атракціони, паркові доріжки, скульптури, за-асфальтовані двори і тротуари, дороги з усіма допоміжними прибудовами і дорожніми знаками.До передавальним пристроям належать: трансмісії, електромережі, передавачі теплової енергії, телефонні мережі, радіо, мережі зовнішнього освітлення території, трубопроводи для опалення, водопостачання, каналізації готельних та інших корпусів.До машин і обладнання відносять: силові машини, трансформатори, розподільні щити, генератори, парові котли, електродвигуни, обладнання комунального господарства, пралень, телефонного зв'язку, пожежне обладнання та інДо транспортних засобів відносять: автомобілі, автобуси і електрокари.До основних фондів готелів належать також меблі, інвентар, у тому числі пилососи, кондиціонери, предмети господарського і культурного призначення (килими, телевізори, холодильники, піаніно, відеомагнітофони, картини).
Основні фонди готелі у залежності від ступеня навчаючи-стия в процесі надання послуг поділяються на активні і пасивні. Активна частина основних фондів - житлові кімнати з меблями та іншими предметами господарського та культурного призначення, пасивна - передавальні пристрої, деякі види споруд, готельні корпуси.За ступенем використання основні засоби поділяються на перебувають:в експлуатації;у запасі (резерві);у стадії добудови, дообладнання, реконструкції та часткової ліквідації;на консервації.Об'єкти основних засобів залежно від прав на них поділяють:на належні готелі на праві власності (в тому числі здані в оренду або передані у безоплатне користування);знаходяться біля готелю в оперативному управлінні або господарському віданні;отримані готелем в оренду.Основні фонди поділяють за формами власності на державні та приватні.Співвідношення вартості окремих груп основних фондів в їх загальній вартості, виражене у відсотках, називається структурою основних фондів. Розрізняють виробничу, технологічну та іншу структуру основних фондів.Виробнича структура визначається співвідношенням активної і пасивної частин основних фондів в їх загальній величині.Технологічна структура являє собою співвідношення окремих видів основних фондів в їх загальній вартості. Вона дає уявлення про функціональне складі основних фондів, є важливим показником розвитку підприємства і характеризує особливості співвідношення окремих видів засобів праці в загальній вартості основних фондів.У процесі експлуатації основні фонди готелів знецінюються і фізично зношуються, тобто відбувається знос основних фондів. Розрізняють два види зносу: фізичний і моральний.Під фізичним зносом основних фондів розуміють матеріальне зношення елементів основних фондів, поступову втрату ними споживчої вартості в результаті їх використання в процесі праці і під впливом природних сил природи. На фізичний знос будівель і споруд впливає ряд факторів, пов'язаних з їх технічною експлуатацією та обслуговуванням. До них відносяться: вартість етроітельно-монтаж-них робіт і матеріалів, які використовуються під час ремонту будівель, період перебування будівлі в експлуатації, якість і своєчасність поточного та капітального ремонту, правила експлуатації об'єкта та інМоральний знос основних фондів - це старіння та знецінення окремих елементів основних фондів під впливом технічного прогресу. Під впливом науково-технічного прогресу з'являються готельні комплекси, що перевершують колишні по техніко-економічними характеристиками (потужності, надійності, економічності, комфортності).Основні фонди ресторанного господарства являють собою матеріально-речові цінності, що функціонують як засоби праці, які необхідні для здійснення процесів виробництва, реалізації та організації споживання кулінарної продукції. Багаторазово обслуговуючи ці про-процес, основні фонди не змінюють всій речовій фор-ми і поступово, частинами, у міру зносу, переносять свою вартість на виготовлену продукцію громадського пита-ня. Основні фонди ресторану пов'язані з наданням гостям, що проживають в готелі, послуг різного характеру.
Класифікація основних фондів ресторану така ж, як і для готелів, але при цьому існують деякі особливості. Так, основні фонди ресторану безпосередньо пов'язані з процесами виробництва, реалізації та організації по-требления кулінарної продукції. У процесі виробництва основні фонди використовуються для переробки сировини і напів-фабрикатів (тістомісильні машини, жарочні шафи та ін.) У процесах реалізації та організації споживання ос-новні фонди відіграють також важливу роль (касові апарати, барні стійки, роздаткові стійки та ін.) Згідно з розрахунками, приблизно 55% основних фондів громадського харчування ис-користується в процесі виробництва, 10% - у процесі обме-на і 35% - у процесі організації споживання харчової продукції.За способом участі у виробництві, реалізації та організації споживання кулінарної продукції основні фонди поділяються на активні і пасивні. Активна частина основних фондів робить прямий вплив на зростання випуску кулінарної продукції. До неї відносять: обладнання, машини, виробничий інвентар. До пасивної частини основних фондів відносять будівлі, господарський інвентар, транспортні засоби. Ця частина основних фондів створює необхідні умови для виробництва, реалізації та організації споживання кулінарної продукції.Структура основних фондів підприємства громадського харчування залежить від ряду факторів: типу підприємства (ресторан, кафе, їдальня тощо), кількості місць, форм обслуговування й організації виробництва.Основні фонди підприємства харчування виконують не тільки виробничі, але і невиробничі функції. Виробничі функції підприємства харчування пов'язані з випуском кулінарної продукції. Невиробничі функції в першу чергу пов'язані зі зміною форм вартості (перетворюючи її з товарної в грошову). Крім того, основні фонди підприємств харчування беруть участь у зберіганні запасів сировини і товарів.Основні фонди громадського харчування мають схожість з фондами торговельного підприємства та підприємствами харчової промисловості. Схожість з підприємствами торгівлі заклю-чає в тому, що основні фонди підприємства харчування так само, як і основні фонди торговельного підприємства, пов'язані з реалізацією товару. Схожість з підприємством харчової промисловості полягає в тому, що основні фонди підприємства громадського харчування пов'язані з виробництвом і випуском харчової продукції.Але в той же час основні фонди ресторану мають особливості функціонування.По-перше, в структурі основних фондів ресторану вище частка машин і устаткування в порівнянні з торговим підприємством, а отже, більше частка амортизаційних відрахувань.По-друге, основні фонди ресторану пов'язані з випуском продукції в широкому асортименті, який призначений для задоволення потреб різних груп населення.По-третє, основні фонди ресторану завантажені нерівномірно протягом робочого часу, що залежить від потоку споживачів і особливостей випущеної харчової продукції. 
27. Показники ефективності використання основних фондів готельного й ресторанного господарства
Одним з джерел економічного зростання готельного та ресторанного господарства стає підвищення ефективності використання основних фондів.Економічна ефективність використання основних фондів готельного та ресторанного господарства проявляється у збільшенні обсягу наданих послуг, прибутку, економії витрат праці. Інтенсивне використання основних фондів дає можливість збільшувати якісні показники господарської діяльності без додаткових капітальних витрат.Для визначення економічної ефективності використання основних фондів готельного та ресторанного господарства застосовується система показників.У готельному господарстві фондовіддача (ФО) визначається шляхом ділення річного обсягу послуг (у грошовому або натуральному вираженні) на середньорічну вартість основних фондів, відображаючи обсяг послуг на карбованець основних фондів. У вартісному вираженні фондовіддача розраховується наступним чином:ФО = В / ОФср,де В - обсяг реалізованих послуг (виручка від реалізації послуг); ОФср - середньорічна вартість основних фондів.У натуральному вираженні фондовіддача визначається так: ФО = М / ОФ, де М - кількість місце-днів.Зростання фондовіддачі свідчить про інтенсивний розвиток готелю за рахунок введення вдосконаленого обладнання і нових форм організації праці, раціональне використання основних фондів.Фондоотдачу активної частини (ФОакт) основних фондів можна визначити за формулоюФОает = В / ОФакТср,де ОФаКТср - середньорічна вартість активної частини основних фондів, млн р..Важливим аналітичним показником є ??фондомісткість, яка визначається як величина, зворотна фондовіддачі, і характеризує вартість основних фондів, які припадають на рубль обсягу реалізованих послуг.Ці показники доповнюються таким показником, як фондо-оснащеність, що характеризує вартість основних фондів у розрахунку на одного працівника:ф = ОФ / Ч де Ч - середньооблікова чисельність працівників , чол.
Важливою умовою підвищення ефективності використання основних фондів є перевищення темпів зростання фондовіддачі над темпами зростання фондоозброєності.Коефіцієнт ефективності використання основних фондів (КЕ0Ф) характеризує величину прибутку на карбованець основних фондів.Коефіцієнт ефективності використання основних фондів розраховується за формулоюКЕоф = П / 0ФСР.Цей показник, виражений у відсотках, називається рентабельністю основних фондів (Р0Ф) і розраховується наступним чином:РОФ = П / ОФср - 100%.Можна визначити коефіцієнт ефективності використання активної частини основних фондів (КЕОФакт):ке0Фает = п / ОФа1СГср.Рекомендується також при оцінці ефективності використання основних фондів розраховувати інтегральні показники. Їх доцільно застосовувати втом випадку, коли показники ефективності використання основних фондів мають різну спрямованість. Наприклад, фондовіддача зросла, а коефіцієнт ефективності основних фондів знизився.Інтегральний показник ефективності основних фондів (ІПЕОФ) розраховується за формулоюІ.ПЕ0Ф = ^ / ФО - КЕ0Ф.Інший інтегральний показник можна визначити так: ІПЕ0Ф = ^ / ФО - КЕ0Ф - Фосн |До додаткових показників, що характеризує ефективність використання номерного фонду, можна віднести коефіцієнт використання пропускної здібності, коефіцієнт завантаження, середній дохід з одного номера.У ресторанному господарстві використовують перераховані вище показники ефективності основних фондів. Проте методика їх розрахунку має галузеві особливості.У ресторанному господарстві фондовіддача визначається відношенням річного валового товарообігу, або обороту по продукції власного виробництва, до середньорічної вартості основних фондів. Цей показник можна застосовувати для характеристики ефективності використання будь-якої частини основних фондів, наприклад активною.Фондовіддача в підприємстві харчування розраховується за формулами
ФО = Т / ОФср.ФО = 0 "п / ОФср, де Оп з п - оборот по продукції власного виробництва.ФО = О / ОФФондомісткість - це показник, зворотний фондовіддачі. Це відношення вартості основних фондів до товарообігу.Фондовооруженность і фондооснащенность характеризують величину основних фондів на одного працівника підприємства харчування. Вони розраховуються за формуламиф = ОФ / Ч Ф = ОФ / чде Фв - фондоозброєність; ЧТП п - середньооблікова чисельність торгово-виробничого персоналу.Так само як і в готельному господарстві, в ресторані рассчіти-вають інтегральні показники ефективності основних фондів.Розраховуються такі показники, як прибуток на одне місце, прибуток на 1000 шт. (1,0 т) виготовлених виробів.Ефективність основних фондів залежить від питомої ваги їх активної частини. Цей показник розраховується за формулоюУВает = ОФаІср / ОФср 100.Велике значення для визначення ефективності вико-тання основних фондів ресторану мають і такі показники, як роздрібний товарообіг на одне місце в підприємстві харчування, товарообіг на 1 м2 площі торгового залу, оборот по продукції власного виробництва на 1 м2 виробничої площі, оборот по продукції власного виробництва на одне місце.Для оцінки ефективності використання основних фондів ресторану мають значення натуральні показники. До них відноситься кількість місць в торгових залах в розрахунку на ра-ботника підприємства, працівника виробництва, одного потре-ча.Щоб не допускати зниження ефективності використання основних фондів, необхідно:проводити аналіз показників ефективності;виявляти чинники, що впливають на ефективність використання основних фондів;визначати резерви зростання ефективності основних фондів готельного та ресторанного господарства.
28. Сутність, склад і структура оборотних коштів готельного й ресторанного господарства. Фактори, що визначають їхню величину.
Для забезпечення процесу надання та реалізації готельних послуг підприємство має розташовувати певною сумою оборотних коштів (активів).Оборотні кошти - це сукупність матеріальних та грошових цінностей, які знаходяться в постійному кругообігу підприємства, змінюють свою матеріальну форму протягом одного циклу і в повному обсязі переносять свою вартість на надані послуги.Під циклом кругообігу оборотних активів готельного комплексу прийнято розуміти процес зміни їх матеріально-речової форми, який систематично повторюється. Кругообіг оборотних коштів обумовлений зміною матеріально-речової форми активів в процесі обслуговування потреб готельного господарства з надання послуг. Ос-новних завдання функціонування оборотних коштів полягає в забезпеченні високих темпів розвитку готельного господарства при оптимальних запасах товарно-матеріальних цінностей і вкладених в них коштів.Кожне підприємство - частина народногосподарського комплексу, в якому процес кругообігу коштів становить єдине ціле. Тому уповільнення кругообігу коштів на підприємстві призводить до порушення системи розрахунків з постачальниками, покупцями і банком не тільки цього підприємства, а й тих підприємств, які економічно пов'язані з ними. Оборотні фонди, на відміну від основних, безпосередньо беруть участь в обороті та вибувають з обороту в міру реалізації послуг і товарів (за винятком предметів матеріально-технічного оснащення). Вартість оборотних фондів відшкодовується, як правило, протягом одного обороту, але завжди за більш короткий час порівняно з часом обороту основних фондів. Так, вартість запасів повністю переходить у вартість продукції протягом одного обороту. Вартість малоцінних та швидкозношуваних предметів за ціною придбання в межах однієї мінімальної зарплати за одиницю переходить у вартість послуг товару при передачі їх в експлуатацію. З решти предметів матеріально-технічного оснащення половина їх вартості переходить у вартість послуг і продукції при передачі їх в експлуатацію, інша частина - у міру їх вибуття через непридатність.Особливістю кругообігу оборотних активів готелю є відсутність виробничої стадії. Це об'єктивно обумовлює більш високу швидкість процесу кругообігу. Однією з функцій ресторану є виробництво власної продукції. Отже, особливістю кругообігу оборотних коштів ресторанного господарства є сукупність операцій, пов'язаних з виробництвом продукції власного виробництва, реалізацією цієї продукції та покупних товарів і організацією споживання харчової продукції.Оборотні кошти класифікуються за різними ознаками:за видами оборотних коштів;від обслуговування двох сфер кругообігу коштів;з урахуванням особливостей планування;за джерелами утворення;за ступенем ліквідності.Оборотні кошти використовуються для закупівлі сировини, товарів, матеріалів, придбання малоцінних і швидкозношувані предметів, матеріалів для господарських потреб. Вони представлені також грошовою готівкою в касі, на розрахунковому, на валютному та інших рахунках в банку та цінними паперами. Виходячи з їх складу можна виділити наступні групи оборотних коштів:
грошові кошти;дебіторську заборгованість;товарно-матеріальні цінності.Склад оборотних активів наведено на рис. 11.1.Залежно від обслуговування двох сфер кругообігу коштів розрізняють оборотні виробничі фонди і фонди обігу.12 Зак.2535 -Рис. 11.1. Склад оборотних коштівОборотні виробничі фонди включають:виробничі запаси;напівфабрикати;незавершене виробництво;витрати майбутніх періодів;малоцінний і швидкозношуваний інвентар;інструменти.Для забезпечення безперервності процесу виробництва оборотним виробничим фондам необхідні додаткові фонди для обслуговування сфери обігу, які називаються вають фондами обігу.До них відносяться:товарні запаси;грошові кошти підприємства (в касі, на розрахунковому та інших рахунках у банку, в акредитивах тощо);короткострокові фінансові вкладення.З урахуванням особливостей планування оборотні кошти поділяються на нормовані і ненормовані.До нормованих оборотних засобів відносяться:товарні запаси;грошові кошти в касі та шляхи;виробничі запаси;напівфабрикати;малоцінні та швидкозношувані предмети;витрати майбутніх періодів.Розмір нормованих оборотних коштів знаходиться в безпосередній залежності від обсягу реалізованих послуг готелю, обсягу ресторанного господарства, швидкості обігу товарів {крім предметів матеріально-технічного оснащення). За цими видами оборотних коштів встановлюються норми запасів у межах мінімально допустимих для здійснення діяль-ності готельного та ресторанного господарства.До ненормованих оборотних коштів відносяться:грошові кошти на розрахунковому та інших рахунках;кошти в розрахунках з дебіторами;товари відвантажені і на відповідальному зберіганні.Ненормований ці кошти називаються тому, що вонине плануються, чи не передбачаються нормативи залишків цих коштів. Крім того, вони не мають твердо фіксованих джерел покриття. Наприклад, дебіторська заборгованість виникає нерідко в результаті порушення договірної та фінансової дисципліни і не може плануватися. Так само не передбачаються залишки коштів на розрахунок-ном та інших рахунках. Джерелами покриття ненормованих оборотних коштів зазвичай є інші пасиви і засоби тимчасово вільних спеціальних фондів.За джерелами утворення оборотні кошти поділяються на власні, прирівняні до них (залучені) і позикові.Власні оборотні кошти беруть участь в кругообігу тільки того підприємства, за яким вони закріплені, в той час як позикові кошти можуть брати участь в кругообігу багатьох підприємств залежно від їх потреб. Власні оборотні кошти виділяються для створення виробничих запасів, витрат майбутніх періодів. Вони постійно закріплені за підприємством у статутному фонді; підприємства мають право самостійно їх розміщувати, планувати, використовувати.Зменшення потреби у власних оборотних коштах досягається за рахунок використання коштів, що постійно знаходяться в обороті підприємства. Вони називаються стійкими пасивами. До них відносяться: постійно перехідна заборгованість по заробітній платі; заборгованість по відрахуваннях до фонду соціального захисту та ін
Позикові оборотні кошти утворюються за рахунок кредитів, одержуваних підприємством. Вони виділяються на певний термін, після чого повертаються банку; мають строго цільове на-правління, тобто використовуються для оплати тих товарів і витрат, на які була видана позика. Кредит може бути отриманий для розрахунків з постачальниками, а також для інших тимчасових потреб.За ступенем ліквідності, тобто по можливості звернення в грошові кошти, оборотні активи можна поділити на найбільш ліквідні, швидко ліквідні і низько ліквідні (повільно реалізовані). До найбільш ліквідних можна віднести грошові кошти на рахунках у банківських установах і касі підприємства, короткострокові фінансові вкладення. До швидко ліквідним оборотних активів відносять дебіторську заборгованість. До низько ліквідним (повільно реалізованим) - товарно-ма-ріальних цінності, в тому числі виробничі, товарні запаси, малоцінні та швидкозношувані предмети.У загальному обсязі всіх фінансових ресурсів готельного комплексу 25-35% складають оборотні кошти.Співвідношення між окремими видами, групами оборотних коштів у загальній вартості, виражене у відсотках, утворює структуру оборотних коштів готельного господарства.Розмір оборотних коштів, їх склад і структура залежать від багатьох факторів.Всі фактори можна розділити на зовнішні, що роблять вплив незалежно від інтересів підприємства, і внутрішні, на які підприємство може і повинне активно впливати.До зовнішніх факторів належать:загальноекономічна ситуація в державі;ринкова кон'юнктура;інфляція ;система державного регулювання діяльності організацій.Податкове законодавство. Чим більше податкове навантаження, тим менше прибутку залишається в розпорядженні підприємства, а значить, менше сума відрахувань на поповнення власних обігових коштів;умови отримання кредитів і процентні ставки по них.До внутрішніх факторів належать:обсяг надаваних послуг. Чим більшого обсягу послуг прагне досягти підприємство, тим більша сума оборотних коштів йому необхідна;договірні умови поставок і забезпечення їх виконан-ня. Більш часта закупівля товарів меншими партіями знижує необхідну суму оборотних коштів;організація комерційної роботи. Комплексне вивчення ринку дає можливість вкладати гроші в закупівлю тих товарів, які швидко будуть продані. Це веде до прискорення оборотності оборотних коштів і відносного їх вивільнення;організація розрахунків за товари з постачальниками і покупцями. Форми розрахунків (акцепт, акредитив, чек), територіальна віддаленість постачальників визначають величину обо-ротних коштів, обслуговуючих розрахунки;фінансовий стан готельного господарства;дотримання фінансово-розрахункової дисципліни;платоспроможність дебіторів;форма власності;категорія готелю і ресторанного господарства;обсяг і склад товарообігу ресторанного господарства, його виробнича програма і структура витрачається сировини;умови і частота завезення сировини та товарів і ін.
29. Показники ефективності керування оборотними коштами готельного та ресторанного господарства.
У процесі торгово-виробничої діяльності ресторанного господарства необхідно формувати оборотні кошти. Основне їх призначення - у забезпеченні безперервності процесу виробництва продукції та реалізації власної продукції та покупних товарів, а також у своєчасності фі-нансування комерційної діяльності ресторану. Оборотні кошти одноразово беруть участь у процесі-виробництва. Їх вартість цілком переноситься на продукт. Підприємство харчування, як правило, виробляє витрати авансом. Спочатку купуються сировина, напівфабрикати, матеріали, малоцінний і швидкозношуваний інвентар, тара і т.д. Потім ці кошти витрачаються на виробництво продукції. Тільки після реалізації цієї продукції підприємство харчування відшкодовує авансовані їм грошові кошти і отримує певні накопичення. Так відбувається кругообіг оборотних засобів. Тривалість одного циклу кругообігу становить час руху оборотних коштів у сфері виробництва та сфері обігу. Розмір оборотних коштів значною мірою визначається періодом їх кругообігу.Склад і структура оборотних коштів залежать від типу підприємств харчування. Так, в ресторанах внаслідок підвищених вимог до обслуговування споживачів, сервіровці столів, оформлення залів найбільш висока питома вага оборотних коштів, вкладених у малоцінні та швидкозношувані предмети. Структура нормованих оборотних коштів підприємств харчування відрізняється тим, що найбільшу питому вагу в їх складі мають оборотні кошти в запасах товарів, напівфабрикатів і сировини, а також кошти, вкладені в малоцінні та швидкозношувані предмети. Частка нормованих оборотних коштів у загальній їх сумі може досягти ВО%.У загальному обсязі всіх фінансових коштів підприємства харчування до 80% складають оборотні кошти. В умовах нестачі товарних ресурсів частка товарних запасів може виявитися трохи нижче, ніж в умовах насиченого ринку. Крім того, структура оборотних коштів по підприємству харчування залежить від його фінансового стану на конкретну дату, дотримання фінансово-розрахункової дисципліни. Так, високий питома вага дебіторської заборгованості може свідчити про ослаблення контролю за своєчасним поверненням платежів.На величину оборотних коштів ресторанного господарства впливають різні фактори:обсяг товарообігу, його склад;виробнича програма;структура витрачається сировини;асортиментна структура покупних товарів;умови і частота завезення сировини і товарів;організація комерційної роботи;організація розрахунків за товари з постачальниками та ін Показники ефективності використання оборотних коштівресторанного господарства мають особливості методики розрахунку, яка відображена в табл. 11.12.Таблиця 11.12Показники ефективності використання оборотних коштів ресторанного господарства № Показник Алгоритм розрахунку Область застосування 1 оборач іваем ость оборотних коштів у днях Одн ~ ОАср / Тон.с Оцінка в Днями од-ного обороту обо-ротних коштів 2 Оборотність оборотних коштів, раз (ко-фіцієнт оборотності) КО = Тс / ОАср, абоко = д / одн Оцінка швидкості обороту оборотних коштів 3 Прискорення оборотності обо-ротних засобів (ОДН-О,) ТЗлр 4 Нотч Дбзз 'СОГ1Д Відносне вивільнення оборотних коштів 4 Оборотність товарно-матері- альних цінностей (число оборотів) 0 ™,-тс / ™ Цср Оцінка швидкості обігу товарно-матеріальних цінностей 5 оборач ваемость дебіторської за-боргованості (число оборотів) Кол.з = Т0.п / ДЗ Оцінка швидкості обороту дебітор-ської заборгованос-стиПродовження табл. 11.12№ Показник Алгоритм розрахунку Область застосування 6 Термін погашення дебіторської за-боргованості СДЗ = Д / Ко дл, або СДЗ = ДЗ | Д / Т, або СДЗ = ДЗ / ТДА з Період часу, за який пога-шается дебітор-ська заборгова-ність 7 Оборотність грошових коштів ОДС = по / дс Оцінка швидкості обороту грошових коштів 8 Коефіцієнт об-щей ліквідності До ^ ОА / КЗ Оцінка ликвидно-сти, кредитосп-можності, можли-ність покрити коштами крат -косрочние зобо-в'язання 9 Коефіцієнтпроміжноїліквідності ДС + КФВ + ДЗко Оцінка ступеня покриття коротко-термінових зобо- нізацією за рахунок грошових коштів та дебіторської за-боргованості 10 Коефіцієнт б-буд (абсолют-ної) ліквідності ДС + КФВл - ко Оцінка можливо-стей розрахунку з короткостроковими зобов'язаннями грошовими коштами 11 Коефіцієнт участі матері-альних запасів у покритті короткострокові зобов'язань Ку = МОЗ / КО Оцінка рівня '- пов'язаності »оборотних коштів у їх найменш лик-видною частини 12 Питома вага ма-ріальних обо-ротних коштів в їх загальній вели-чині Ув = ТМЦ / OA - 100 Оцінка рівня «пов'язаності» оборотних коштів у їх найменш лик-видною частиниПродовження табл. 11.12№ Показник Алгоритм розрахунку Область застосування 13 Коефіцієнт ма-невренності Км = ВОК / СС Частка власних оборотних коштів у власних засобах 14 Коефіцієнт со-відносини собст-ських оборотних коштів і загальної величини оборот-них коштів = ВОК / OA Оцінка структури оборотних коштів за джерелами формування: власними і позиковими 15 Тривалість операційного циклу, дні А, ц = о3дн + СД3 Оцінка тривало-сті операційного циклу, тобто періоду з моменту вкладу коштів у товарні запаси до одержання ви-ручки від їх реалі-зації 16 Цикл обороту грошових коштів,ДНІ ЦДС = ° ЗЛН + СДЗ ~ ППкз,ГТП КЗДде ПП кз = - Оцінка тривалості обороту грошових коштів 17 Коефіцієнт ефективності використання оборотних коштів КЕ = П / 0А,. р Величина прибутку на рубль оборотних коштів 18 Коефіцієнт фондовіддачі обо-ротних коштів ФОобс = Т / ОАср Оцінка величини реалізованих послуг на рубль оборотних активів 19 Коефіцієнт закріплення оборотних коштів К ^ ОА ^ / Т Закінчення табл. 11.12№ Показник Алгоритм розрахунку Область застосування 20 Коефіцієнт со-відносини кредиторської та дебіторської заборгованості Кс = КЗ / ДЗ Оцінка соотноше-ня кредиторської та дебіторської за-боргованостіПримітка . ОА ^ р - середньорічна вартість оборотних засобів; OA - вартість оборотних коштів на початок (кінець) періоду; Tra c - середньоденний товарообіг за собівартістю; Т-товарообіг (валовий або роздрібний) за період; П - прибуток; ДЗ - дебіторська заборгованість; Д - кількість днів в періоді; Тс - товарообіг за собівартістю; СОС - власні оборотні кошти; ТМЦ-р - середньорічна вартість товарно-матеріальних цінностей; ПО - платіжний оборот; ДС - грошові кошти; КО - короткострокові зобов'язання; КФВ - короткострокові фінансові вкладення; МЗ - матеріальні запаси; СС - власні кошти; ППк3 - середній період погашення кредиторської заборгованості; Тс "- обсяг товарообігу з відстрочкою платежу; Одз - оборотність запасів.Середньорічна вартість оборотних коштів розраховується за середньою хронологічною (або середньої арифметичної). Товарообіг за собівартістю (Тс) розраховується наступним чином:Тс = Т - ВД.На підприємствах харчування можна також визначити вар-тість малоцінного і швидко інвентарю, що припадають на рубль товарообігу або в розрахунку на одне місце. Цей показник дозволяє виявити взаємозв'язок вартості малоцінного і швидко інвентарю з об'ємом то-товарообігу і числом місць в торгових залах.Методика аналізу оборотних коштів ресторанного господарства аналогічна методиці аналізу оборотних коштів готельного господарства.На початок звітного року оборотні кошти, які мав ресторан, склали 2080 тис. р.. На кінець звітного року сума оборотних активів збільшилася в 2,6 рази, або 5348 тис. р.. У табл. 11.13 наведено зміни, що відбуваються в структурі активів підприємства.Таблиця 11.13Динаміка структури активів ресторану за звітний рік На початок року На кінець року Відхилення Активи сума, питома сума, питома сума, питома тис. р.. вага,% тис. р.. вага% тис. р.. вага,% Необоротні 475 22,8 3953 42,5 3478 + 19,7 Оборотні 2080 77,2 5348 57,5 ??3268 19,7 Разом 2555 100,0 9301 100,0 +6746 -З таблиці. 11.13 видно, що на початок звітного року частка оборотних активів у загальній величині активів склала 77,2%, а потім намітилася тенденція зниження. Так, на кінець звітного року частка оборотних активів склала 57,5%. Це пояснюється збільшенням основних фондів підприємства. Темпи зростання основних фондів перевищили темпи зростання оборотних засобів. За даними табл. 11.14 проведемо аналіз структури оборотних активів.Таблиця 11.14Структура оборотних активів ресторану за звітний рік На початок року На кінець року Відхилення Показник сума, питома сума, питома сума, питома тис. р.. вага,% тис. р.. вага,% тис. р.. вага,% Товарно-мате ріальні цін-ності і витрати 1759 84,6 1623 30,3 -136 -54,3 Дебіторська за-боргованість 10 0,4 1231 23,0 1 +1221 +22,6 Грошові середовищ-ства 311 15,0 2494 46,7 +2183 +31,7 Разом 2080 100,0 5348 100,0 +3268 -Аналіз показав, що на початок року в складі оборотних активів переважали товарно-матеріальні цінності . Їх частка склала 84,6% загальної величини оборотних коштів. Однак до кінця року питома вага товарно-матеріальних цінностей знизився до 30,3%, або на 54, 3%. При цьому спостерігалося різке підвищення частки дебіторської заборгованості з 0,4% на початок року до 23, 0% на кінець року. Одночасно відбувається збільшення частки грошових коштів в оборотних активах (з 15,0 до 46,7%). Ці тенденції слід вивчити більш детально і розглянути зміну структур товарно-матеріальних цінностей, дебіторської заборгованості і грошових коштів.
Підприємство у своїй діяльності істотно залежить від платоспроможною дисципліни дебіторів. Тому необхідно знати стан дебіторської заборгованості, так як від неї значною мірою залежить величина оборотних активів і мобільність майна. Якщо приріст оборотних активів відбувається за рахунок збільшення дебіторської заборгованості, то слід оцінити якість цієї заборгованості, тобто наявність або відсутність в її сумі безнадійних боргів покупців і інших дебіторів. Необхідно знати перелік дебіторів, їх платежі-здатність, провести експертну оцінку простроченої та безнадійної заборгованостей. Якщо безнадійних боргів немає, то всю дебіторську заборгованість, так само як і її приріст, можна розглядати в якості повноцінного мобільного елемента оборотних активів.Інший варіант може бути в тому випадку, якщо є Дебі-Торська заборгованість з терміном погашення понад 12 місяців. Така заборгованість повинна розглядатися як необоротні активи: вона не може служити джерелом погашення боргів підприємства в аналізованому періоді.У ресторану немає ні безнадійної дебіторської заборгованості, ні заборгованості, строк погашення якої перевищує 12 місяців. Тому весь приріст оборотних активів може розцінюватися як ознака підвищення мобільності майна підприємства. Важливо також, що приріст оборотних активів не супроводжувався зменшенням необоротних активів. Сталося випередження темпів зростання необоротних активів порівняно з оборотними, що забезпечило зниження частки оборотних активів у майні.Якщо таке відбувається в структурі майна, доцільно проаналізувати, що сталося з іншими елементами ак-тивів і пасивів. У цьому випадку необхідно визначити, за рахунок яких статей балансу виявився можливим приріст оборотних активів. Прямими факторами їх збільшення можуть бути або зменшення необоротних активів, або збільшення джерел коштів. Без цих умов приріст оборотних активів неможливий. Однак на практиці такий прямій залежності мо-же й не бути. У нашому випадку за аналізований період відбулося збільшення і оборотних і необоротних активів. Це означає, що приріст власних і позикових джерел забезпечив покриття і тих і інших активів.Проведемо розрахунок власних оборотних коштів по ресторану. Так, на початок року власні оборотні кошти ресторану становили 428 тис. р.., На кінець цього року вони зросли до 227) тис. р.., Або в 5,3 рази. Джерелом фінансування зростання оборотних коштів ресторану були позикові кошти. На початок звітного року за рахунок власних оборотних коштів формувалося 20,6% оборотних коштів, а за рахунок позикових коштів - 79,4% оборотних засобів. На кінець звітного року частка власних оборотних коштів склала 42,5%, а позикових - 57,5%, тобто підвищилася частка власних оборотних коштів.Показники табл. 11.15 і 11.16 підтверджують наявність сприятливих тенденцій у структурі джерел коштів.Таблиця 11.15Джерела формування оборотних коштів ресторану На початок року На кінець року Відхилення Джерело фінансування оборотних коштів сума, тис. р.. питомої ний сума, тис. р.. питомої ний сума, тис. р.. питомої ний вага,% вага,% вага,% Власні оборотні кошти 428 20,6 2271 42,5 + 1843 +21,9 Позикові кошти 1652 79,4 3077 57,5 ??+ 1425 -21,9 У тому числі: короткострокові кредити 600 36,3 1000 32,5 +400 -3,8 кредиторська заборгованість 1052 63,7 2077 67,5 + 1025 +3,8З таблиці. 11.16 видно, що ступінь забезпеченості власними коштами матеріальних оборотних коштів значно підвищилася - з 24,3 до 139,9%, що є позитивною тенденцією.Таким чином, проведений аналіз показує позитивні тенденції в структурі оборотних коштів і в джерелах їх утворення. Таблиця 11.16 Забезпеченість товарно-матеріальних цінностей власними оборотними засобами Показник На початок року На кінець року Власні оборотні кошти, тис. р.. 428,0 2271,0 Товарно-матеріальні цінності, тис. р.. 1759,0 1623,0 Ступінь забезпеченості товарно-матеріальних цінностей власними оборот ними засобами,% 24,3 139,9Розглянемо більш докладно баланс підприємства з точки зору оцінки і структури факторів приросту оборотних активів (табл. 11.17).Таблиця 11.17 Оцінка складу і структури факторів приросту оборотних активів Показник Тис. р. У% до приросту Приріст оборотних активів 3 268 100,0 Фактори (<. <+> - Збільшують; «-» - Зменшують): приріст: капіталу і резервів +4721 +144,5 довгострокових зобов'язань +600 + 18,4 збільшення: короткострокових позик +400 + 12,2 кредиторської заборгованості +1025 +31,4 основних засобів -3481 -106,5 зменшення нематеріальних активів +3 +0,09 З таблиці. 11.17 видно, що вирішальними факторами приросту оборотних активів є насамперед збільшення капіталу і резервів, а потім збільшення короткострокових зобов'язань. Якщо головним фактором з'явився зростання капіталу і резервів, то можна зробити висновок, що фінансовий стан підприємства покращився і підвищення мобільності забезпечується власними джерелами коштів. Крім того, можна вважати, що підприємство ефективно використовує позиковий капітал, підвищуючи мобільність з його допомогою. Однак у цьому випадку необ-хідно відповісти на питання: чи може постійно позиковий капітал забезпечувати приріст оборотних коштів? який характер позикового капіталу, умови і терміни погашення кредиту або кредиторської заборгованості, нарешті, чи доцільно використовувати позиковий капітал в таких розмірах? Крім того, слід зазначити, що зростання кредиторської заборгованості в якості позикових джерел коштів - ненадійний спосіб досягнення мети підвищення мобільності майна в силу характеру кре-диторської заборгованості, яка може бути 'затребувана в терміни, що не влаштовують ресторан.Аналіз оборотних коштів передбачає дослідження показників ефективності використання оборотних коштів. Проаналізуємо їх за даними табл. 11.18.Таблиця 11.18Динаміка коефіцієнтів ефективності використання оборотних коштів ресторану Показник Базисний рік Звітний рік Відхилення Оборотність в днях 30,70 25,70 -5,00 Коефіцієнти: оборотності 11,70 14,00 +2,30 ефективності 0,24 0,91 +0,67 фондовіддачі 17,20 20,80 +3,60 закріплення 0,06 0,05 -0,01 оборотності дебітор ської заборгованості 25,20 46,00 +20,80 Термін погашення дебітор ської заборгованості 14,30. 7,80 -6,50 Позитивним моментом в діяльності ресторану є прискорення оборотності оборотних коштів. Так, у базисному році оборотність склала 30,7 дня, а в звітному - 25,7 дня (на п'ять днів швидше). Коефіцієнт оборотності відповідно збільшився з 11,7 до 14 разів, або на 2,3 обороту більше. Про підвищення ефективності використання оборотних коштів свідчить коефіцієнт ефективності. За аналізований період він підвищився з 0,24 до 0,91, або на 0,67. Зріс також коефіцієнт фондовіддачі оборотних коштів. Так, у базисному році він склав 17,2, а в звітному - 20,8, тобто підвищився на 120,9%. Відповідно знизився коефіцієнт закріплення - з 0,06 до 0,05. Позитивним також є зменшення терміну погашення дебіторської заборгованості з 14,3 до 7,8 дня.Таким чином, проведений аналіз показав, що ефективність використання оборотних коштів ресторану в порівнянні з попереднім періодом підвищилася. Цьому спосіб-ствовали високі темпи зростання товарообігу і прибутку.У результаті прискорення оборотності оборотних коштів відбувається їх відносне вивільнення (ОВ). Це можна розрахувати за формулоюОВоб.с = (Оотч - Заг) - T "wРозрахунки вказують на те, що відбулося прискорення оборач-ваності оборотних коштів на 5 днів, що дозволило щодо вивільнити 135,5 тис. р.. (5 - 9742/360).Аналіз економічної ефективності використання обо-ротних коштів передбачає оцінку факторів, що вплинули на зміну їх оборотності. На оборотність можуть вплинути два фактори: динаміка обсягу товарообігу і динаміка середніх залишків оборотних коштів. Для цього спочатку необхідно знайти умовну оборотність виходячи з оборотних коштів звітного року та товарообігу базисного року. Щоб визначити вплив суми оборотних коштів на оборотність, необхідно з умовної оборотності відняти оборотності базисного року, а для визначення впливу обсягу товарообігу на оборотність випливає з оборотності звітного року відняти умовну оборотність. Проведемо ці розрахунки по ресторану.Умовна оборотність оборотних коштів по ресторану склала 34,7 дня (695,5 | 360/7214). В результаті збільшення залишків оборотних коштів на 275 млн р.., Або на 165,4%, оборотність сповільнилася на 4 дні (34,7 - 30,7). А в результаті збільшення товарообігу оборотність прискорилася на 9 днів (25,7 - 34,7). Отже, прискорення оборотності в більшій мірі сприяло збільшення товарообігу.Оборотність оборотних коштів значно впливає на загальну рентабельність підприємства. Для цього необхідно розрахувати рентабельність підприємства (Рр.х):Рр.х = Рт / (1/Ф0 + 1/КО ^),
 де Рт - рентабельність товарообороту; ФО - фондовіддача основних фондів; Кооби с - коефіцієнт оборотності оборотних коштів.Економічна інформація для розрахунку представлена ??в таблиці 11.19.Таблиця 11.19Динаміка рентабельності ресторану Показник Базис-ний рік Звіт-ний рік Відхи-ня Балансовий прибуток, у% до товарообігу 1,40 4,36 +2,96 Фондовіддача основних фондів 24,79 23,41 -1,38 Коефіцієнт оборотності оборотних коштів 11,70 14,00 +2,30 Рентабельність 11,20 39,64 +28,44 Використовуючи метод ланцюгових підстановок і метод різниць, можна визначити, як на рентабельність фондів вплинули такі фактори, як зміна фондовіддачі основних фондів, оборотності оборотних коштів і прибутку. Спочатку розрахуємо два проміжних показника загальної рентабельності.Перший проміжний показник загальної рентабельності:1,4 / (1/23, 41 + 1/11, 7) = 10,77.Другий проміжний показник загальної рентабельності: 1,4 / (1/23, 41 + 1/14, 0) = 12,73.Аналіз показав, що загальна рентабельність порівняно з минулим роком зросла на 28,44 (39,64 - 11,20). У тому числі за рахунок:зміни фондовіддачі основних фондів загальна рентабельність знизилася на 0,43 пункту (10,77 - 11,20);прискорення оборотності оборотних коштів загальна рентабельність зросла на 1,96% (12,73 - 10,77);збільшення обсягу прибутку загальна рентабельність зросла на 26,91% (39,64 - 12,73).13 Зак. 2535 Отже, за рахунок прискорення оборотності оборот-них коштів на 5 днів загальна рентабельність ресторану підвищилася на 1,96%.Обгрунтоване планування потреби в оборотних коштах ресторанного господарства є найважливішою вимогою ефективного управління поточними активами.В основі планування оборотних коштів лежить нормування, тобто встановлення по кожному виду нормованих оборотних засобів (товарів, коштів, іншим нормованим товарно-матеріальних цінностей), норм запасів і нормативів оборотних коштів.Норматив оборотних коштів - це планові запаси товарно-матеріальних цінностей у грошовому вираженні і денеж-ні кошти, необхідні ресторанному господарству в планованих періоді для здійснення торговельно-виробничої діяльності.Основним видом оборотних коштів є кошти, вкладені в товарні запаси, тому й нормування оборотних коштів починається з визначення норм запасів по товарах. Методика нормування і планування запасів викладена в розділі 5,Норматив оборотних коштів у запасах сировини і товарів являє собою розмір постійно необхідних ресторану оборотних коштів для створення певних запасів сировини і товарів. На підставі отриманих норм запасів по окремих товарних групах розраховується середня норма запасів сировини, напівфабрикатів і товарів в цілому по підприємству. Норматив запасів сировини, напівфабрикатів і товарів у грошовому виразі визначається як добуток середньої норми запасів у днях на середньоденний оборот по сировині і товарах в плановому періоді. У цьому випадку середньоденний оборот розраховується за собівартістю, тобто за вирахуванням надбавок і націнок.Норма запасів грошових коштів встановлюється також в днях обороту і включає:норму запасів готівки в касах на нагальні господарські та інші потреби в межах встановлених чи лімітів;норму запасів грошових коштів в дорозі (у випадках, коли виручка надходить в банк після закінчення операційного дня і зараховується на рахунок підприємства наступного дня).Норматив оборотних коштів у залишках готівки визначається шляхом множення одноденного обороту в роздрібних цінах на норму запасів грошових коштів у днях обороту.Ліміт готівки в касі визначається виходячи з обсягу місячного товарообігу за вирахуванням сум, що витрачаються готівкою з каси на нагальні господарські потреби.За іншим нормованим товарно-матеріальних цінностей (іншим активам) встановлюється норматив оборотних коштів тільки в сумі. Він розраховується окремо по кожному виду цих активів. Так, при визначенні норм запасів малоцінного і швидко інвентарю необхідно врахувати, що одна частина цього інвентарю повинна постійно перебувати в експлуатації, а інша - у формі запасу на складі для забезпечення безперебійної заміни вибуває внаслідок зносу інвентарю.Норми запасів швидкозношуваних та малоцінних предметів (МБП), що знаходяться в експлуатації, встановлюються методом прямого рахунку виходячи з діючих примірних норм технічного оснащення підприємств харчування.Потреба в оборотних коштах для утворення запасів МБП в експлуатації визначається шляхом множення кількості предметів (обчислених за нормами) на покупну ціну. З отриманої суми виключається сума зносу відповідно до діючого порядку списання цього інвентарю. Відповідно до встановленого порядку, МБП вартістю до однієї мінімальної заробітної плати за одиницю повністю списуються на витрати виробництва та обігу при передачі їх в експлуатацію, а з предметів вартістю понад однієї мінімальної зарплати за одиницю на витрати списується 50% їх вартості при передачі в експлуатацію, а інші 50% - при вибутті їх з експлуатації через непридатність.Запаси МБП на складі встановлюються у відсотках від запасу інвентарю, що знаходиться в експлуатації з урахуванням залишків інвентарю на складі, частоти надходження і термінів служби окремих предметів.Запаси матеріалів для господарських потреб включають в основному пакувальні та інші матеріали (мило, миючі засоби, електролампи і т.п.). Норма запасів матеріалів для господарських потреб визначається в межах фактичних запасів за минулий рік, виключаючи зайві, непотрібні матеріали.Норматив оборотних коштів за витратами майбутніх періодіввизначається виходячи з фактичної наявності їх до початку планованого періоду і планованого витрати. До фактичної сумі на початок планованого періоду додаються витрати, вироблені в планованому періоді, і виключаються суми, що підлягають списанню на витрати в планованому періоді. Отриманий результат складе норматив оборотних коштів за витратами майбутніх періодів.Таким чином, загальний норматив оборотних коштів ресторанного господарства включає потреба:в оборотних коштах для фінансування запасів сировини, напівфабрикатів, товарів;нормованих грошових коштах;оборотних коштах для фінансування запасів інших товарно-матеріальних цінностей.Розрахунок загальної потреби в оборотних коштах здійснюється на кожен квартал планованого року (табл. 11.20.)Таблиця 11.20 Розрахунок потреби в оборотних коштах ресторанного господарства Показник Квартал I II III IV 1. Товарообіг 5323,5 6200,4 7500,00 7900,30 2. Питома вага сировини,% 65,00 64,70 65,20 66,30 3. Одноденний оборот 3.1. за роздрібними цінами 59,15 68,89 83,33 87,78 3.2. за собівартістю 38,40 44,57 54,33 58,20 4. Норматив запасів в днях 4.1. по сировині, напівфабрикатах і товарам 28,50 30,0 29,7 31,2 4.2. за грошовими коштами 1,00 1,0 1,0 1,00 5. Норматив оборотних коштів по іншим активам 600,00 670,00 720,00 740,00 6. Потреба в оборотних коштах 6.1. по сировині, напівфабрикатах і товарам (стор. 4.1 | стр. 3.2) 1094,40 1337,10 1613,60 1815,84  Закінчення табл. 11.20 Показник Квартал I II III IV 6.2. по коштах (Стор. 4.2 - стр. 3.1) 59,15 68,89 83,33 87,78 7. Разом норматив оборотних коштів по сировині, напівфабрикатах, товарам і коштах (Стор. 6.1 + р. 6.2) 1153,55 1405,99 1696,93 1903,62 8. Всього потреба в оборотних коштах на кінець кварталу (Стор. 7 + стор 5) 1753,55 2075,99 2416,93 2643,60 9. Наявність власних оборотних коштів на початок кварталу 950,4 1753,55 2075,99 2416,93 10. Кредиторська заборгованість за товарними операціями 370,20 210,50 300,10 270,30 І. Додаткова потреба в ис джерелах фінансування оборотних коштів (Стор. 8 - стор 9 - стор 10) 432,95 111,94 40,84 - -365Оборотні коштиЗ обчисленої загальної потреби в оборотних коштах на кінець кварталу виключають наявність власних оборотних коштів на початок кварталу і кредиторську заборгованість за товарними операціями. Таким чином визначають додаткову потребу в джерелах фінансування оборотних коштів або надлишок наявних джерел покриття.Джерелами поповнення власних оборотних коштів є:частина прибутку, що залишається в розпорядженні підприємства харчування;тимчасово вільні кошти спеціальних фондів;приріст стійких пасивів;короткострокові кредити комерційних банків. 
30. Поняття системи оподаткування, склад та структура податкових платежів підприємств туристичної індустрії.
Актуальність теми. Туризм є важливим джерелом податкового доходу для держав усього світу. Оподатковування туризму має істотний вплив на загальний добробут країни, тому він здається порятунком для урядів, які зіштовхуються з бюджетними обмеженнями і дефіцитом. Міжнародний туризм виступає як головне джерело надходжень іноземної валюти. Дохід, отриманий від оподаткування туризму, може використовуватися на забезпечення суспільних благ, таких як поліпшення умов комунального обслуговування. З іншого боку, податки на туризм дуже істотні, тому підприємства туристичної галузі, міжнародні організації і споживачі туристичних послуг наполягають на скороченні кількості податків у туризмі і зменшенні ставок оподаткування [1]. Аналіз останніх наукових досліджень. Вплив податкової системи на туристичну сферу досліджувався в роботах П. Мельника, Г. Старостенко [2]. Аналізом та оцінкою рівня податкової системи займаються вітчизняні вчені В. Вітлинський, Ю. Іванов [3;4]. Проблемам ухилення від сплати податків та його наслідкам також присвячено багато робіт, зокрема монографія В. Вишневського та А. Веткина [5]. Мета роботи. Туризм є складним продуктом, який має багато компонентів, і кожен з яких може бути оподаткований за різними ставками. Це є джерелом ускладнення процесу оподаткування. Тому метою роботи є визначення структури оподаткування галузі туризму в Україні. Основний матеріал. Класична економічна теорія вважає, що збільшення податкової ставки завжди веде до скорочення добробуту для суспільства. Ця проблема широко досліджена в сфері, що стосується товарних і експортних податків. Однак, безпосереднє застосування цих досліджень до туристичного сектору неможливо без урахування розходження між туризмом і товарним експортом. Основне розходження полягає у тому, що на відміну від товарного експорту, іноземні туристи їдуть у країну призначення, щоб споживати товар, а туристичні послуги однієї країни важко експортувати до іншої. Податковий тягар у туризмі - це комбінація тягаря експортного податку для іноземних туристів і внутрішнього податку для місцевих підприємств [1]. Економічний аналіз класифікує податки, що застосовуються в туризмі, наступним чином: загальні податки, спеціальні виправдані податки і спеціальні необґрунтовані податки. Ці три групи визначаються в такий спосіб: - загальні податки визначають як такі, що відносяться до галузей економіки взагалі, вони застосовуються не тільки до сфери туризму; більшість податків у туризмі підлягають під цю категорію. - спеціальні виправдані податки – це ті податки, які мають відношення тільки до промисловості туризму, але які можуть бути виправдані на підставах відновлення вартості. - спеціальні необґрунтовані податки - це ті податки, які мають певне відношення до промисловості туризму, але, які не мають за своєю суттю природу відновлення вартості, і тому представляють необґрунтований податок на туристичну промисловість [6]. Світова організація туризму ідентифікувала сорок різних типів податків, що відносяться до туристичного секторy у розвинутих країнах і в країнах, що розвиваються. Із цих податків, 15 накладені на підприємства туристичної галузі (таблиця 1) [1].
Таблиця 1
Податки, які сплачує туристичний бізнес
№ Сектор Назва податку
1 Авіаперевезення Податок за використання палива
2 Готелі / розміщення туристів Податок з обороту
3 Оподаткування додаткових пільг
4 Платіжна відомість
5 Мито та акциз
6 Ресторани Податки на лікеро-горілчану продукцію
7 Дорожні податки Податок на паливо
8 Прокат автомобілів Торгівельне мито
9 Автобуси міжміського сполучення Специфічний додатковий податок
10 Торгівельне мито
11 Оподаткування туристичного транспорту
12 Навколишнє середовище Податок на екотуризм
13 Податок на викиди вуглецю
14 Податок на викиди сміття
15 Азартні ігри Оподаткування ігрової ставки (betting tax)
Інші тридцять податків безпосередньо підлягають оплаті туристами (таблиця 2).
Таблиця 2
Податки, які сплачує клієнт (турист)
№ Сектор Назва податку
1 Податок на виїзд / в’їзд Дозвіл на мандрівку/віза
2 Податок для іноземного туриста/ Податок з резидента країни на виїзд
3 Мандрівка літаком Збір за перевезення на авіа судні (air passenger duty)
4 Податок на авіаквиток
5 Аеропорти/ Морські порти/Дороги Податок на від’їзд
6 Податок на пасажирське обслуговування
7 Податок на безпеку аеропорту
8 Податок за паркування
9 Транзитні податки
  10 Податок на туристичний похід/ альпінізм
  11 Готелі/ розміщення туристів Податок з ліжко-ночей
12 Податок з ліжко-днів
13 Орендний податок
14 Додатковий прибутковий податок
15 Податок з обороту
16 Податок на продажі
17 Податок з обслуговування
18 Оподаткування готелю, ресторану
19 Диференційована ставка ПДВ 20 Оподаткування тимчасової кімнати 21 Податок на розміщення у готелі 22 Ресторани Податок з обороту/ПДВ 23 Дорожні податки Дорожні мито, витрати 24 Прокат автомобілів податок на бензин/дизпаливо 25 муніципальний місцевий податок 26 Автобус Торгівельний податок 27 Оподаткування туристичного транспорту 28 Відвідування визначної пам'ятки Податок на відвідування визначної пам'ятки 29 Азартні ігри ПДВ та податок з продажу 30   Податок на казино Торгівельний податок, податок з обороту та ПДВ – це ті види податків, які сплачуються різними секторами економіки. Інші є специфічними для відповідної галузі. Виокремимо продуцентів основних видів послуг на туристичному ринку, за класифікацією О Любіцевої [7]. Це розміщення, харчування, транспорт, дозвілля, виробники комплексного продукту та посередники – туристичні фірми. Система оподаткування України – це сукупність податків і зборів (обов'язкових платежів) до бюджетів та до державних цільових фондів. До державних податків і зборів відносяться: збір на обов’язкове державне пенсійне страхування, збір на загальнообов’язкове державне соцстрахування, збір на обов’язкове держстрахування на випадок безробіття, збір на обов’язкове соцстрахування від нещасних випадків і професійних захворювань, збір до Фонду для здійснення заходів щодо ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи та соціального захисту населення, плата за землю (земельний податок, а також орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності), державне мито, подато к на додану варт ість, по даток на прибуто к п ідприємств , у то му числі дивіденди, що сплачуються до бюджету державними некорпоратизованими, казенними або комунальними підприємствами, податок на доходи фізичних осіб [9]. Державні податки, які є специфічними для різних галузей економіки, що відносяться до туризму відображені у таблиці 3.
Таблиця 3
Специфічні державні податки
Розміщення Харчування Транспорт Дозвілля Турфірми
збір на розвиток виноградар ства, садівництва і хмелярства збір на розвиток виноградарства, садівництва і хмелярства єдиний збір, що справляється у пунктах пропуску через державний кордон України збір за проведення гастрольних заходів єдиний збір, що справляється у пунктах пропуску через державний кордон України
  фіксований сільськогосподарськи й податок плата за торговий патент на деякі види підприємницько ї діяльності єдиний збір, що справляється у пунктах пропуску через державний кордон України  
  плата за торговий патент на деякі види підприємницької діяльності податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів плата за торговий патент на деякі види підприємницько ї діяльності  
  мито збір за спеціальне використання природних ресурсів збір за спеціальне використання природних ресурсів збір за спеціальне використання природних ресурсів
  акцизний збір збір за забруднення навколишнього природного середовища збір за забруднення навколишнього природного середовища збір за забруднення навколишнього природного середовища
До місцевих податків і зборів відносяться: податок з реклами, комунальний податок, збір за право використання місцевої символіки [8]. Місцеві податки, які є специфічними для різних галузей економіки, що мають відношення до туристичного ринку, відображені у таблиці 4. Таблиця 4 Специфічні місцеві податки
Розміщення Харчування Транспорт Дозвілля Турфірми
курортний збір збір за видачу дозволу на розміщення об'єктів торгівлі збір за припаркування автотранспорту збір за припаркування автотранспорту збір за припаркування автотранспорту
  податок з продажу імпортних товарів   збір за проведення місцевого аукціону, конкурсного розпродажу і лотерей  
      збір з осіб, які беруть участь у грі на тоталізаторі на іподром  
      збір за участь у бігах на іподромі  
Однією з проблем оподаткування туристичної галузі є її множинність. Наприклад, податок з реклами, де об’єктом оподаткування є вартість послуг за встановлення та розміщення реклами, який сплачують всі суб’єкти туристичної діяльності: фірма по організації перевезень, інша фірма по організації екскурсій, а також туристична фірма, яка виробляє вже готовий тур. Всі ці податки включаються у собівартість туру. Тобто турист сплачує у декілька разів більше. Більшість аргументів на користь оподаткування сектора туризму засновані на тому факті, що продукти туризму споживаються разом з неоціненими природними благами і суспільними товарами. Неоціненні природні блага включають сонце, море і дику природу, у той час як суспільні товари можуть включати послуги на безпеку та охорону здоров'я. Забезпечення суспільних товарів - одна з головних ролей уряду. Визначення суспільних товарів включає наступне: неподільність, тобто предмети споживання не можуть бути поділеними на одиниці, що можуть бути продані індивідуально; невиключність, тобто ніщо не може бути виключене з загальної користі продукту; проблема безбілетника, де важко знайти користувачів відповідного блага і стягнути визначену плату. Приклади суспільних товарів включають вуличне освітлення і національну оборону, забезпечення захисту права власності й ефективність роботи приватного сектора економіки. Характерною рисою суспільних товарів є те, що їх важко розвивати і підтримувати через окремого платника, тому що немає ніякого цінового механізму, що керує ринком цих товарів. Ці товари можуть бути надані тільки урядом, який використовує своє право оподаткувати для того, щоб забезпечити ресурси, необхідні для виробництва суспільних товарів. Внутрішні платники податків, зазвичай, фінансують виробництво таких товарів. Приплив туристів накладає додаткові витрати на уряд, які стосуються поліпшення безпеки і підтримки навколишнього середовища. Як нерезиденти, туристи не фінансують додаткові витрати уряду. Тому туристський податок буде служити для часткового відшкодування витрат уряду. Часто туристи платять за відвідування невеликої кількості пам'яток таких як парки і сафарі. Але стягнути безпосередньо оплату за користування вуличним освітленням чи суспільною безпекою важко. Тому опо даткування іноземних туристів може бути єдиним шляхом стягування плати за використання суспільних товарів, які вони споживають. Туризм також забезпечує збільшення урядового доходу. За оцінками Світової організації туризму, туристські країни одержують приблизно 10-25 % від загального податкового доходу за рахунок туристичного сектору. У деяких маленьких країнах, що спеціалізуються на туризмі, таких як Багами, більш ніж 50 % урядового доходу отримано від туристичного сектору. Чистий дохід туризму на Мальдивах складає 40 % урядового доходу. У Маврикії приблизно 12-15 % податкового доходу отримано безпосередньо і опосередковано за рахунок сектора туризму [1]. Важливим елементом розвитку та функціонування туризму є збереження навколишнього середовища. У багатьох випадках, ніяких належних стратегій управління природними ресурсами не формується, особливо на початковій стадії розвитку туризму, а це загрожує екологічній безпеці. Регулювання в’їзду туристів і оподатковування є двома найпопулярнішими інструментами, що використовуються, для виправлення проблем. Податкова ставка повинна забезпечувати витрати уряду на підтримку навколишнього середовища, підтримку високих стандартів охорони здоров’я і харчування, але не повинна бути встановлена настільки високо, щоб перешкоджати споживанню продукту і прибуттю туристів до країни. Проаналізуємо аргументи щодо недолікв оподаткування туристичної сфери. По-перше, податки, накладені безпосередньо на туристичний сектор, іноді важко обґрунтувати. Розмір стягнутого податку може бути невеликим, але податок може мати істотний негативний вплив на сектор туризму, з наслідками для всієї економіки. Це трапляється особливо з податками, які накладені безпосередньо на туристів, такими як плата за візи. Високі ставки обов’язкових податків можуть бути перешкодою до відвідування країни. Для країн, де туризм складає головну частину економіки, це може негативно вплинути на рівень зайнятості населення і платіжний баланс та привести до повного скорочення рівня економічної діяльності. По-друге, втрата доходу. Фінансові ефекти від розвитку туризму будуть відрізнятися у різних країнах, це має три головні причини. Перша, ефекти залежать від політики уряду. Якщо уряд хоче збільшити податкові надходження, то податкові ставки будуть високими. З іншого боку, якщо уряд хоче розвинути туристичний сектор, -податкові ставки можуть бути низькими. Також деякі уряди використовують субсидії для аеропортів та інфраструктури автостоянок, створюють інвестиційні стимули для підприємств. Друга, фінансові ефекти також залежать від того наскільки є важливий туризм для економіки. Очевидно, чим вище внесок туризму в економіку, тим вище будуть податкові надходження від туризму. Третя, число і типи ін'єкцій в інші сектори економіки і витоки економіки, що викликає сектор туризму, також важливі. Як правило, ін'єкції мають тенденцію збільшувати урядовий дохід, а витоки приводять до скорочення доходу. Далі, відплата. Оподатковування збільшує дохід, але, як і у випадку торгових податків, якщо уряд відчуває, що інший уряд незаконно збільшує податки для його громадян, то це породжує відплату уряду країни. Наприклад, Кенія і Танзанія запровадили візу для британських громадян у відплаті на запровадження плати за візи до Великобританії для їхніх громадян. Відплата завжди є погрозою, має негативні результати для добробуту обох країн. Висновки. Отже, можна виділити наступні проблеми в оподаткуванні туристичної галузі. Місце, де були придбані туристичні послуги (наприклад покупка туру), може бути віддалене від місця їх надання. Тому виникає проблема визначення регіону, до якого будуть сплачені податки. Туристичні послуги надаються у комплексі, включаючи послуги різних секторів економіки (розміщення, транспорт). Виникає проблема множинності оподаткування. Більш ість розрахунків м іж т уристо м та суб’єктами господарської діяльно сті, які задіяні у туризмі, що безпосередньо надають туристичні послуги, здійснюється через посередників, які утворюють комплексний туристичний продукт, який зумовлює складності у оподаткуванні. Існуюча система податків і зборів та спрощена система оподаткування не вирішує цих проблем. Перша проблема вирішується на законодавчому рівні. Створення туристичного кластеру, який виробляє готовий туристичний продукт та безпосередньо представляє його туристу допоможе вирішити дві останні проблеми. Перспективи подальших розробок. Математичне моделювання формування туристичного кластеру та схеми його оподаткування дозволить знайти шляхи удосконалення системи оподаткування в туристичній сфері України.

Приложенные файлы

  • docx 574672
    Размер файла: 609 kB Загрузок: 0

Добавить комментарий