Д_р_ПШЕНИЧНА

Хмельницька гуманітарно-педагогічна академія
Факультет початкової освіти та філології
Кафедра педагогіки та психології





Пояснювальна записка
до дипломної роботи
ІV освітньо-кваліфікаційний рівень “магістр”
на тему: Підготовка майбутніх учителів початкових класів до національного виховання учнів засобами мистецтва


Виконала: студентка 8 курсу, групи ЗМПО-81
напряму підготовки 0101 “Педагогічна освіта”,
спеціальності 8.01010201 “Початкова освіта”
Пшенична О. В.
Керівник: Вовк В. П., кандидат психологічних
наук, доцент
Рецензент: Казакова Н.В., кандидат
педагогічних наук, доцент





Хмельницький
2016
ЗМІСТ

ВСТУП.............................................................................................................3
РОЗДІЛ 1. ПІДГОТОВКА МАЙБУТНІХ ВЧИТЕЛІВ ПОЧАТКОВИХ
КЛАСІВ ДО НАЦІОНАЛЬНОГО ВИХОВАННЯ ЯК ПЕДАГОГІЧНА
ПРОБЛЕМА8
Теоретичне дослідження підготовки майбутніх вчителів до
національного виховання засобами мистецтва в науковій літературі...............8
1.2. Сутність та зміст національного виховання засобами мистецтва.............21
1.3. Аналіз сучасного стану підготовки майбутніх вчителів до національного
виховання учнів.....................................................................................................35
РОЗДІЛ 2. ШЛЯХИ ПІДГОТОВКИ ВЧИТЕЛЯ ПОЧАТКОВИХ КЛАСІВ
ДО НАЦІОНАЛЬНОГО ВИХОВАННЯ УЧНІВ ЗАСОБАМИ
МИСТЕЦТВА.......................................................................................................45
2.1. Вплив навчальної діяльності на підготовку майбутнього вчителя
початкових класів до національного виховання учнів засобами мистецтва...45
2.2. Роль позанавчальної діяльності в підготовці майбутнього вчителя
початкових класів до національного виховання учнів засобами мистецтва...60
2.3. Моделювання підготовки вчителя початкових класів до національного
виховання учнів засобами мистецтва..................................................................74
ВИСНОВКИ..........................................................................................................88
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ.........................................................92
ДОДАТКИ...........................................................................................................103










ВСТУП

Актуальність проблеми. Оновлення соціально-економічних, науково-технічних процесів в Україні викликало потребу у перегляді стану існуючої системи професійної підготовки вчителя. У державних документах про освіту (Державній національній програмі “Освіта” (“Україна ХХІ століття”), Законах України “Про освіту”, “Про вищу освіту”, Національній доктрині розвитку освіти, Концепції педагогічної освіти, Концепції національного виховання, Державній програмі “Вчитель”) наголошується на необхідності підвищення якості підготовки педагогічних працівників, формуванні їх професійних умінь.
У цільовій комплексній програмі “Вчитель” зазначається, що завдяки діяльності педагога реалізується державна політика у створенні інтелектуального, духовного потенціалу нації, розвитку вітчизняної науки, техніки і культури, збереженні та примноженні культурної спадщини, формуванні людини майбутнього.
В умовах розбудови національної системи освіти набула актуальності проблема національного виховання учнів – майбутнього нашої держави.
Учитель початкових класів – це одна з тих відповідальних професій, від якої залежить не тільки виховання і навчання дітей, а й розвиток їхніх естетичних, моральних, національних уподобань і переконань, тому на вищі навчальні заклади покладається особлива відповідальність у підготовці майбутніх учителів початкових класів до національного виховання учнів засобами мистецтва. Вчитель є джерелом, з якого дитина найбільш черпає допомогу для національного самовизначення. Якщо предметом уваги дитини стає національне, рідне, а вихователь спонукає дитину поставитись до нього прихильно, то це є шлях до формування національної свідомості.
Акцентуючи увагу на ролі мистецтва у вихованні, необхідно виокремити його здатність активно сприяти розвитку в особистості як усього багатства рис національно-патріотичної ідеології, так і стійких ідейних переконань. Мистецтво являє собою специфічну форму суспільної свідомості та людської діяльності, що робить його дієвим засобом в виховання молодого покоління, а також чинником позитивного впливу на людину протягом життя. Відображення дійсності в художніх образах, що й представляють різновиди мистецтва, постає найважливішим засобом освоєння світу. Через мистецтво засвоюються соціальні цінності на рівнях людства, етносу, нації, регіону, формуються соціальні якості особистості, мотивується власна активність особистості.
За свідченням ряду дослідників (А.П. Акімова, Є.П. Бєлозерцев, І.С. Дмитрик, В.Д. Шадріков, Б.З. Вульфов, О.О.Бодальов, І.Г. Єрмаков, В.М. Хайруліна, В.І. Журавльов, Т.С. Полякова та ін.) випускники педагогічних вузів слабко підготовлені до виховної роботи з учнівською молоддю в сучасних умовах. Таке становище пояснюється рядом причин, серед яких заперечення значення виховання і витіснення виховної роботи із навчальних закладів або надання їй другорядного місця.
Окрім того, актуальність нашого дослідження визначається і суперечністю між необхідністю забезпечення високого рівня національного виховання учнів засобами мистецтва і відсутністю науково-обґрунтованої системи підготовки вчителів до розв'язання цієї педагогічної проблеми.
Ступень дослідженості проблеми. Сьогодні в теорії і практиці вищої педагогічної освіти накопичено значний досвід, який охоплює багато аспектів професійно-педагогічної підготовки майбутніх учителів. В останні десятиліття у вітчизняній та закордонній педагогіці приділяється велика увага неперервній педагогічній освіті (В.П. Андрющенко, Н.І. Ничкало, Л.Є. Сігаєва), проблемам та перспективам вищої педагогічної освіти (А.М. Алексюк, Є.П. Бєлозерцев, О.В. Глузман), педагогічної майстерності (Є.С. Барбіна, І.А. Зязюн, О.А. Лавріненко).
Особливості професійної підготовки вчителя початкової школи розкриті в дослідженнях А.М. Алексюка, Н.Н. Бібік, В.І. Бондаря, С.У. Гончаренка, О.А. Дубасенюк, І.А. Зязюна, О.М. Івлєвої, Л.Г. Коваль, С.Н. Лисенкової, [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ], Н.Г. Ничкало, О.Я. Савченко, Г.С. Тарасенко, Л.О. Хомич, [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ], М.М. Фіцули, І.М. Шапошнікової та ін. У їхніх роботах вивчаються питання аксіологічного та технологічного забезпечення підготовки майбутнього педагога початкової школи, здатного до безперервного особистісного самотворення і самоосвіти.
Проблема національного виховання знайшла своє відображення у педагогічній спадщині А. Дістервега, Я.А. Коменського, Й.Г. Песталоцці. Народна педагогічна теорія українського народу глибоко розкрита в педагогічній діяльності та спадщині вчених, педагогів, письменників України (Б.Д. Грінченко, М.П. Драгоманов, О.В. Духнович, І.І. Огієнко, С.Ф. Русова, Леся Українка, Г.С. Сковорода, М. Стельмахович, В.О. Сухомлинський, К. Д. Ушинський, І.Я. Франко, Я.Ф. Чепіга, Т.Г. Шевченко та ін.). У їхніх працях сформулювані основні теоретико-методологічні засади української національної школи.
Національне виховання здійснюється багатьма засобами. Роль рідної мови як складової національного виховання детально обґрунтовують у своїх працях Л.І. Мацько і П.П. Кононенко, можливості суспільнознавчого потенціалу і в ньому історії України пояснюють А.П. Васецький, В.В. Кириченко, О.Ю. Кульчицький, Ю.І. Римаренко, вивченню надбань родинного виховання присвячені праці М.Г. Стельмаховича, В.Л. Скуратівського, Є.І. Сявавко, Д.Т. Федоренка. Дослідження науковців переконують у тому, що національному вихованню сприяють сфери краєзнавства (Т.Д. Дем’янюк, М.О. Струнка, І.І. Федьков), рідної природи (А.П. Бегека, А.М. Гродзінський, О.І. Гордієнко, М.І. Соловей, В.О. Сухомлинський), національної символіки (І.М. Дмитренко, О.Г. Ковальчук, О.В. Кучерук, Т.О. Островська, Ф. П. Погребенник). Образотворче мистецтво як засіб національного виховання аналізують Н. Авер’янова та Г. Сухорукова.
Аналіз досліджень із цієї проблеми дозволяє зробити висновок, що в системі навчання і виховання мистецтво, як засіб формування національної свідомості, досі не знайшло повноцінного втілення, недостатньо розроблено зміст, методи і форми підготовки майбутніх учителів до національного виховання учнів. Це пояснюється тим, що серед учителів і вихователів певна частина тих, хто недостатньо обізнаний з надбаннями українського мистецтва, відповідно, не відчуває його потенційних можливостей, а також тим, що значна частина вчителів закінчувала педагогічні навчальні заклади в радянський період, коли проблема національного виховання з відомих причин не була предметом наукового дослідження.
Отже, потреба у підвищенні рівня підготовки учителів до національного виховання учнів засобами мистецтва та недостатня розробленість теоретичних і практичних аспектів цієї проблеми зумовили вибір теми дослідження: “Підготовка майбутніх учителів початкових класів до національного виховання учнів засобами мистецтва”.
Об’єкт дослідження – процес професійної підготовки майбутніх учителів початкових класів.
Предмет дослідження – шляхи підготовки майбутніх учителів початкових класів до національного виховання учнів засобами мистецтва.
Мета дослідження – визначити та розкрити шляхи підготовки студентів до національного виховання учнів початкової школи засобами мистецтва та позробити відповідну модель.
Завдання науково-педагогічного дослідження:
Вивчити стан дослідження проблеми в науковій літературі.
Розкрити сутність та зміст національного виховання засобами мистецтва.
Проаналізувати вплив навчальної та позанавчальної діяльності на підготовку майбутнього вчителя початкових класів до національного виховання учнів засобами мистецтва.
Розробити модель підготовки майбутніх учителів початкової школи до національного виховання учнів засобами мистецтва.
Для вирішення поставлених завдань були використані такі методи дослідження:
– теоретичні: вивчення законодавчих і нормативних документів, наукової літератури, аналіз, синтез, порівняння, класифікація та систематизація теоретичних даних;
– емпіричні: педагогічне спостереження, анкетування, бесіди, моделювання.
Експериментальна база дослідження. Дослідницька робота проводилася на факультеті початкової освіти та філології Хмельницької гуманітарно-педагогічної академії.
Апробація результатів дослідження. Основні положення магістерської роботи обговорювались на IV Міжнародній науково-теоретичній конференції молодих учених, аспірантів, студентів, учнів 9-11 класів “Творчий пошук молоді – курс на ефективність” (м. Хмельницький, 2013), на засіданні методичного об’єднання вчителів початкової школи Кадиївської загальноосвітньої школи І-ІІ ступенів.
Структура роботи. Робота складається зі вступу, двох розділів, висновків, списку використаних джерел (106 найменувань), трьох додатків. Загальний обсяг роботи – 103 сторінки, з яких 87 сторінок основного тексту.















РОЗДІЛ 1

ПІДГОТОВКА МАЙБУТНІХ УЧИТЕЛІВ ПОЧАТКОВИХ КЛАСІВ ДО НАЦІОНАЛЬНОГО ВИХОВАННЯ ЯК ПЕДАГОГІЧНА ПРОБЛЕМА

Теоретичне дослідження підготовки майбутніх вчителів до національного виховання засобами мистецтва в науковій літературі

Аналіз сучасного стану освіти в Україні, а також нормативних документів стверджують, що вчитель сучасної школи має бути широко освіченою, глибоко ерудованою людиною високої моральної, інтелектуальної, фізичної і естетичної культури; глибоко обізнаним у своїй спеціальності і методично озброєним, таким, що розуміє особливості розвитку дітей різного віку, їхнього внутрішнього світу, мотивів поведінки; повинен любити дітей, мати бажання і вміння спілкуватися з ними; бути готовим до постійної самоосвіти, поглиблення і поповнення знань у різних галузях науки, мистецтва та культури. Так, у державній програмі “Вчитель” вказано, що саме вчителю належить ключова роль в освіті, адже через його діяльність відбувається становлення громадянина як особистості й фахівця, зміцнюється інтелектуальний та духовний потенціал нації [21].
У будь-який часовий період людства вимоги до викладачів, учителів завжди були високими й у колі уваги. Основні положення щодо ролі педагогічних кадрів в національному вихованню учнів знайшли відображення у законах України “Про освіту”, “Про вищу освіту”, Державній національній програмі “Освіта” (Україна XXI століття), Національній доктрині розвитку освіти в Україні, Державній програмі “Вчитель”, Концепції педагогічної освіти. Однією з актуальних проблем сьогодні варто назвати модернізацію системи підготовки у ВНЗ, яка допоки не відповідає оновленим вимогам та не забезпечує достатній рівень формування готовності вчителів до педагогічної діяльності. Важливою проблемою залишається пошук ефективних шляхів, забезпечення необхідних і достатніх умов для вдосконалення процесу формування педагога, як висококваліфікованого фахівця, здатного до творчої організації всіх ланок особистісно зорієнтованого педагогічного процесу, до самореалізації, до виконання нового соціального замовлення.
Сьогодні в теорії і практиці вищої педагогічної освіти накопичено значний досвід, який охоплює багато аспектів професійно-педагогічної підготовки майбутніх учителів. В останні десятиліття у вітчизняній та закордонній педагогіці приділяється велика увага неперервній педагогічній освіті (В. П. Андрющенко, Н. І. Ничкало, Л. Є. Сігаєва), проблемам та перспективам вищої педагогічної освіти (А. М. Алексюк, Є. П. Бєлозерцев, О. В. Глузман), педагогічної майстерності (Є. С. Барбіна, І. А. Зязюн, О. А. Лавріненко) [77].
Особливості професійної підготовки вчителя початкової школи розкриті в дослідженнях А. М. Алексюка, Н. Н. Бібік, В. І. Бондаря, С. У. Гончаренка, О. А. Дубасенюк, І. А. Зязюна, О. М. Івлєвої, Л. Г. Коваль, С. Н. Лисенкової, [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ], Н. Г. Ничкало, О. Я. Савченко, Г. С. Тарасенко, Л. О. Хомич, [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ], М. М. Фіцули, І. М. Шапошнікової та ін. У їхніх роботах вивчаються питання аксіологічного та технологічного забезпечення підготовки майбутнього педагога початкової школи, здатного до безперервного особистісного самотворення і самоосвіти [10].
Професійна підготовка вчителя початкових класів до національного виховання учнів засобами мистецтва є складною організаційно-педагогічною системою, яка забезпечує формування в особистості професійної спрямованості, системи знань, навичок та умінь, професійної готовності майбутнього вчителя.
Майбутній вчитель є реалізатором державної політики щодо розвитку і формування майбутнього покоління, тому йому увага повинна бути якнайбільшою. Від його підготовки залежить його професіоналізм і якість професійної діяльності, а це не що інше як кінцевий результат формування і розвитку особистості молодого покоління, тому на сучасному стані розвитку національної системи педагогічної освіти зростають вимоги до підготовки вчителя. Важливого значення у особистісному становленні майбутнього педагога набуває власне загальнопедагогічна підготовка як складова усієї системи професійної підготовки.
Н. М. Боритко, як і більшість дослідників, процес професійної підготовки визначає як ступінчастий. Він вважає, що ступінчастість педагогічної освіти обумовлюється його відносно дискретними етапами, які представляють собою послідовність якісних перебудов у професійній свідомості і діяльності, в образі професійного “Я”, в рефлексії, функціях та технології їх використання і виділяє три основні ступені безперервної освіти педагога [10].
Перший щабель ( вибір професії, коли відбувається орієнтація людини у світі професій, перевагу педагогічної діяльності у якості професійної (на етапі допрофесійної освіти), засвоєння мотиваційно-психологічних і процесуальних компонентів педагогічної діяльності, ідентифікація соціальної ролі вчителя з певною предметною областю науки, культури (етап початкової професійної підготовки). Підсумком цього ступеню безперервної освіти є осмислення педагогічної діяльності як спрямованої на якісне перетворення дитини, на “становлення людського в людині”.
Другий щабель ( самовизначення у професії, оволодіння сутнісними механізмами педагогічної діяльності, готовністю до трансформації соціокультурного досвіду, пошук (у процесі студентського дослідження) та затвердження (у післядипломній освіті) свого педагогічного стилю, усвідомлення виховання як перетворюючого сприяння. Підсумок цього ( концептуальна позиція педагога-вихователя, визначення системи(ступеню принципів своєї професійно-педагогічної діяльності.
Третій щабель ( професійний саморозвиток, коли авторська концепція педагога реалізується у системі педагогічної діяльності авторському досвіді, освітніх програмах, проектах, які координують систему педагогічних чинників). Процеси осмислення і усвідомлення професійно-педагогічної діяльності відбуваються одночасно і в “точці їх зустрічі” професійно-особистісна позиція педагога-вихователя як ціннісно-смислова освіта стає не тільки основою, але й джерелом саморозвитку педагога, затвердження професійної свободи та гідності.
Хомич Л. О., у зв’язку з цим, виділяє наступні фактори нових підходів до підготовки вчителя:
соціально-економічні, пов'язані із змінами в суспільній свідомості і появою нових цінностей в освіті, тобто переваги саморозвитку самовиховання, самоосвіти над передачею знань, умінь і навичок; інтереси особистості мають пріоритетне значення порівняно з навчальними планами і програмами; створюються умови для постійного звеличення людини, гармонізації її відносин з природою і суспільством, державою й іншими людьми;
практичні, що виникли внаслідок соціально-економічних перетворень у нашій країні, появи нових типів навчально-виховних закладів, окрім загальноосвітньої школи; для них потрібний новий учитель з цілісним уявленням про професійну діяльність; майбутній учитель повинен діяти самостійно, оволодіти в процесі психолого-педагогічної підготовки спеціальними вміннями і навичками взаємодії й спілкування; щоб підготовка вчителя відповідала сучасним вимогам, треба активізувати розробку методологічної та теоретичної основи педагогічної освіти;
теоретичні, зумовлені як соціально-економічними, так і практичними змінами в розвитку народної освіти; педагогічна освіта розвивається по шляху формування в майбутніх педагогів цілісного уявлення про свою професійну діяльність, через те більшість педагогічних закладів України у навчальні плани включає інтегровані курси психолого-педагогічних дисциплін і на цій основі цілеспрямовано організовує формування професійно важливих якостей майбутнього вчителя, його професійної свідомості і поведінки, а також сприяє розвитку індивідуальності [90].
Педагог наголошує, що на сучасному етапі динамічного розвитку суспільства ставляться принципово нові вимоги до педагогічних працівників, а вищій школі потрібно відмовитися від набутих стереотипів у підготовці майбутніх спеціалістів і так організовувати навчально-виховний процес, щоб студенти пройшли всі стадії професійного становлення, які б забезпечували формування в них цілісного досвіду самостійної діяльності. В. Ю. Ковальчук вважає, що сучасний учитель передусім “має бути висококваліфікований і далекоглядний професіонал, свідомий та відданий патріот України, тонкий психолог, котрий володіє інформаційними та педагогічними технологіями” [35, с.43].
Т. В. Шестакова вважає, що “сучасні гуманістичні пріоритети вищої педагогічної освіти вимагають розвитку суб'єктності майбутніх педагогів, їх самостійності, творчої активності, посилення відповідальності за власний професійний розвиток” [98, с.17]. В. Д. Будак зазначає, що “сьогодні суспільству потрібен учитель самодостатній, індивідуально високорозвинений, щасливий, який вміє створювати гуманні стосунки з дітьми, колегами та батьками. Університетська педагогічна освіта покликана забезпечувати формування вчителя, який здатний розвивати особистість дитини, формувати у неї національну свідомість, патріотичні почуття, зорієнтований на особистісний та професійний саморозвиток і готовий працювати творчо в закладах освіти різного типу” [8, с.37].
Прийнято вважати, що основними напрямами підготовки майбутнього вчителя є комплекс методологічних, педагогічних, методичних проблем, які ставляться і розв’язуються через залучення студентів вищої школи до практичної педагогічної діяльності, спрямованої на підвищення рівня їхнього професіоналізму. Проте зауважимо, що вчені дещо по-різному підходять до трактування поняття “професійна підготовка”. Так, деякі з них (О. О. Абдуліна, Н. В. Кузьміна, Н. Ф. Тализіна та ін.) зазначають, що професійна підготовка майбутніх учителів – процес формування й набуття настанов, знань та вмінь, необхідних спеціалісту для належного виконання спеціальних завдань навчально-виховного процесу. Інші науковці (Л. М. Ахмедзянова, І. М. Богданова, І. А. Зязюн, Е. Е. Карпова, Н. В. Кічук, Н. В. Кузьміна, З. Н. Курлянд, Р. І. Хмелюк, О. С. Цокур та ін.) наголошують на тому, що професійна підготовка майбутніх учителів – це цілісний процес засвоєння й закріплення загальнопедагогічних та соціальних знань, умінь і навичок [90].
Педагогічний словник дає змогу встановити сутнісний зміст поняття “професійна підготовка” як “сукупність спеціальних знань, умінь і навичок, якостей, трудового досвіду і норм поведінки, що забезпечують можливість успішної роботи з певної професії; процес повідомлення учням відповідних знань й умінь” [79, с.123].
О. О. Абдуліна вважає, що загальнопедагогічна підготовка вчителя – це процес учіння студентів у системі навчальних занять з педагогічних дисциплін і педагогічної практики й результат, що характеризується певним рівнем розвитку особистості вчителя, сформованості загальнопедагогічних знань, умінь і навичок. Система загальнопедагогічних знань, умінь і навичок є загальною, єдиною необхідною кожному педагогу, зокрема, вчителю початкової школи для реалізації його соціально-професійних функці.
Розробці моделей підготовки вчителів, зокрема вчителів початкових класів, свої дослідження присвятили О. І. Кiліченко, І. Казанжі, Н. В. Кузьміна, М. А. Прокоф’єва, О. М. Отіч, В. А. Сластенін, Л. О. Хомич та ін.
Вперше модель особистості радянського вчителя була розроблена в 60-70рр. группою учених під керівництвом професора Н. В. Кузьміної, яка обґрунтувала основні підходи до створення професіограми вчителя, визначила сукупність головних компонентів педагогічної діяльності, які є комплексами конструктивних, організаторських, комунікативних та інших здібностей майбутнього вчителя.
Модель виховної діяльності вчителя початкових класів, розроблена О. М. Отіч, презентує структуру виховної діяльності, яка складається з мотиваційно-ціннісного, орієнтаційного, контрольно-регулюючого компонентів, а також підструктуру професійно-методичного досвіду вчителя, який включає професіоналізм його особи і його виховної діяльності [61].
Своєрідний підхід до підготовки майбутніх вчителів початкової школи до виховної діяльності представлений у дослідженні О. І. Кiліченко. Автор відзначає, що підготовка до виховної діяльності, до педагогічної взаємодії з учнями молодшого шкільного віку повинна відбуватися за діагностичним, операційним і транспозиційним аспектами. Діагностичний аспект дає можливість визначити наявний стан підготовки до виховної діяльності, операційний аспект – система підготовки студентів до виховної діяльності з учнями молодшого шкільного віку. Транспозиційний аспект передбачає застосування студентами придбаних у вищому учбовому закладі знань, умінь і навичок з організації педагогічної взаємодії в учбово-виховному процесі початкової школи під час практики і подальшої професійної діяльності [31].
У дисертації С. М. Паршук розроблена модель формування готовності студентів до національного виховання учнів початкових класів. Розглянемо цю модель детальніше.
Підготовка студентів до національного виховання учнів початкових класів згідно цієї моделі здійснюється в чотири етапи. Метою першого етапу – когнітивно-збагачувального – є збагачення знань студентів з національного виховання, усвідомлення їх значущості в професійній діяльності. Провідними формами на цьому етапі є викладання професійних і психолого-педагогічних дисциплін.
Метою другого, репродуктивно-дiяльністного етапу, є формування практичних навичок і умінь студентів з національного виховання: уміння планувати виховну роботу з національного виховання; уміння здійснювати національне виховання молодших школярів; уміння проводити роботу з різних видів народної творчості.
Метою третього, конструктивно творчого етапу, є формування і вдосконалення у студентів професійних умінь і навичок з національного виховання учнів початкових класів: уміння вирішувати педагогічні завдання на практиці; уміння розробляти і проводити сценарії і конспекти свят, ранків для молодших школярів, виховні заходи; уміння самостійне підбирати адекватні методики щодо проведення уроків по різних видах народної творчості.
Метою оцінно-регулятивного етапу є формування у майбутніх вчителів початкових класів самооцінювання і взаємооцiнювання. На цьому етапі у студентів формуються такі професійно-виховні уміння майбутніх вчителів початкових класів: уміння адекватно оцінювати свою виховну роботу з національного виховання; уміння контролювати, критично аналізувати результати виховної роботи своїх однокурсників з молодшими школярами; уміння визначати шляхи професійного самовдосконалення. Вказані уміння на четвертому етапі формуються безпосередньо в навчальному процесі, у позааудиторних формах науково-дослідної роботи; у різноманітних формах виховної роботи студентів з національного виховання учнів початкових класів (конкурси, вікторини, КВК, вечори народознавців, олімпіади)
Підготовка студентів до національного виховання учнів початкових класів розглядається як організація навчально-виховного процесу студентів, що створює умови для виявлення і формування творчої індивідуальності особистості майбутнього вчителя початкових класів; набуття ним необхідного мінімуму знань, умінь і навичок для успішного результату майбутньої виховної діяльності національної спрямованості [65].
В системі професійної підготовки майбутніх учителів до формування їх національної свідомості й самосвідомості є важливими складовими частинами готовності до національного виховання учнів початкових класів засобами мистецтва. Формування національної свідомості й самосвідомості майбутніх учителів – складна і невід’ємна частина фундаментальної підготовки національних педагогічних кадрів, яка повинна ґрунтуватись на основних принципах навчання та виховання. Шляхи формування у студентів педагогічних ВНЗ національної самосвідомості виявляються і обґрунтовуються у працях С. П. Бевзенка, І. В. Голубенка, С. П. Гончаренка, Т. В. Донченко, С. Я. Єрмоленка, Л. І. Мацько.
Національна свідомість – це складне соціально-психолого-педагогічне утворення людської особистості, що ідентифікує її належність до народу, нації, етносу та є носієм їх національних цінностей і спонукає особистість до самовираження і самореалізації своєї національної неповторності й сутності [79] О. О. Вишневський у розвитку національної самосвідомості особистості виділяє три етапи, які накладають на самосвідомість помітний відбиток, збагачують її зміст: раннього етнічного самоусвідомлення, національно-патріотичного самоусвідомлення та державно-патріотичного самоусвідомлення. За відповідної виховної роботи у студентів з низьким рівнем національної самосвідомості можуть водночас формуватися риси, які характеризують як їхнє етнічне, так і національно-патріотичне, й державно-патріотичне самоусвідомлення [29].
Щоб успішно здійснювати складну і благородну виховну місію формування особистості національно свідомих громадян України, вчитель має бути не лише непохитно переконаний у правильності та праведності, а й володіти глибокими знаннями, що стосуються національних проблем, досконало оперувати ними і, найголовніше, уміти переконувати учнів, їхніх батьків, що тільки громадянин-патріот, національно свідома, духовно багата людина здатна стати володарем своєї долі, своєї держави й завдяки цьому жити повноцінним життям.
Основними складовими національної свідомості є:
усвідомлення особистістю своєї національної належності (Л. І.Мацько);
володіння мовою своєї нації та шанобливе ставлення до неї (В. П. Іванишин, Л. І. Мацько);
усвідомлення історії своєї національної спільноти (О. В. Антонюк, М. І. Костомаров(;
плекання національної культури (І. І. Огієнко, Л. М. Семчишин);
розуміння сутності національного інтересу та готовність діяти відповідно до нього (О. Д. Бойко, Г. Г. Ващенко);
відчуття власної відповідальності за долю нації, народу, “почуття єдиної родини” (С. Ф. Русова, П. Г. Тичина) [5].
Національна свідомість формується всіма засобами рідної мови, історії, культури, мистецтва, народними традиціями, звичаями. На думку вчених (Л. В. Бутенко, О. М. Олексюк), мистецтво являє собою специфічну форму суспільної свідомості та людської діяльності, що робить його дієвим засобом виховання молодого покоління, а також чинником позитивного впливу на людину протягом життя. Відображення дійсності в художніх образах, що й представляють різновиди мистецтва, постає найважливішим засобом естетичного освоєння світу. Нерозривна єдність мистецтва з мораллю, релігією, політикою, наукою, філософією сприяє застосуванню його з метою соціального становлення особистості. Сучасний педагог разом із загально-педагогічною, психологічною освітою повинен володіти широким соціально-культурним світосприйняттям, бути національно свідомою особистістю, мати чіткі уявлення про шляхи і можливості національного виховання школярів в цілому і, зокрема, засобами мистецтв.
Проблема національного виховання піднімалася в працях багатьох видатних педагогів. Наприклад, К. Д. Ушинський звертав увагу на національні елементи у вихованні, пропонуючи таку систему виховання, яка базувалася б на вивченні істинних історичних фактів, традицій свого народу, його релігії, на розвиткові національної свідомості.
Вагомий внесок у процес виховання в Україні належить талановитому педагогові О. В. Духновичу, який вважав, що навчально-виховний процес у школі повинен здійснюватися рідною мовою з орієнтацією на національні традиції народу. Вся система педагогічних ідей Г. С. Сковороди пройнята ідеєю народності [45].
Процес професійної підготовки вчителя початкових класів до здійснення національного виховання учнів засобами мистецтва спирається на гносеологічну, рефлексивно-мотиваційну, методично-інтерпретаційну та креативно-імпровізаційну основи фахового становлення майбутнього педагога. Відповідно шляхами такої підготовки є [53]:
– реалізація гносеологічно-знаннєвого підходу до здійснення національного виховання дітей у процесі загальнопедагогічної підготовки майбутнього вчителя;
забезпечення рефлексивної готовності майбутнього вчителя початкової школи до здійснення національного виховання учнів засобами мистецтва у процесі становлення педагогічної майстерності;
розвиток у студентів методичної вправності щодо організації національного виховання учнів засобами мистецтва на основі інтегрованого підходу до навчальної роботи у школі першого ступеня;
креативний підхід до організації позааудиторної роботи зі студентами на мистецькій основі.
Узагальнивши концептуальні підходи до цієї проблеми, готовність майбутніх учителів до національного виховання засобами мистецтва розглядається як фахова компетентність, яку характеризують сукупність взаємозв’язаних, сутнісних орієнтацій, знань, умінь, навичок і досвіду виявлення і реалізації потенційних виховних можливостей засобів мистецтва в національному вихованні учнів початкових класів. Кінцевим результатом готовності студентів до національного виховання учнів початкових класів є професійно-виховна готовність, яка обіймає такі критерії: гносеологічний (у галузі теорії і методики виховного процесу, в галузі фахових предметів); операційний (у галузі методики виховного процесу і фахових предметів); аксіологічний (самооцінка і взаємооцінка підготовленості, рівня вихованості, визначення шляхів професійного самовдосконалення). Показниками прояву гносеологічного критерію виступили: обізнаність із сутністю, змістом, засобами, формами і методами національного виховання; знання національних традицій, символів, звичаїв і оберегів; обізнаність із сутністю і специфікою національного виховання в початковій школі. Показниками прояву операційного критерію є: вміння розробляти плани, сценарії і конспекти виховних заходів з учнями; вміння здійснювати національне виховання молодших школярів на практиці; наявність практичних умінь з різних видів народної творчості. Показниками прояву аксіологічного критерію виступили: взаємооцінка і самооцінка [63].
Готовність учителя до національного виховання засобами мистецтва визначається рівнем сформованості його національної свідомості і самосвідомості, як найважливіших складових структури особистості, розумінням важливості і необхідності національного виховання молодших школярів, інтересом до різних видів українського мистецтва та усвідомленням його потенційних можливостей у національному вихованні молодших школярів, умінням практично впроваджувати зміст і завдання національного виховання засобами мистецтва, поєднуючи власне педагогічні і мистецькі знання, уміння і навички. Сформованість національної свідомості вчителя є передумовою його готовності до національного виховання учнів. Це положення базується на дослідженнях багатьох вчених, які особистий приклад педагога визнають найважливішим засобом виховання будь-яких почуттів. Педагогу мають бути притаманні  любов до Батьківщини,  усвідомлення безперечної цінності своєї країни,  віра у її майбутнє, спроможність безкорисно радіти її досягненням, сприяти становленню й утвердженню її як правової, демократичної, соціальної держави; любов, повага та доброзичливе ставлення до українського народу, повага його традицій та звичаїв свого народу, досконале володіння державною мовою, ціннісне ставлення до історії та культури власного  народу, готовність до плідної праці на користь рідної землі, турбота про збереження природи країни та її багатств [5] .
Формування готовності студентів до національного виховання учнів початкових класів засобами мистецтва проходить певні послідовні стадії, а саме:
1) усвідомлення студентами, майбутніми вчителями початкових класів, значущості й необхідності національного виховання учнів молодшого шкільного віку;
2) збагачення теоретичних знань з національного виховання з педагогічних і фахових дисциплін;
3) актуалізація набутих знань, форм, умінь і навичок у процесі практичних, лабораторних занять з фахових методик;
4) занурення студентів в активну виховну роботу з національного виховання учнів початкових класів під час педагогічної практики [45].
Серед сукупності педагогічних умов, що забезпечують готовність студентів до національного виховання молодших школярів можна виділити такі [99]:
наявність мети, визначеної у відповідності до потреб сучасного суспільства у підготовці висококваліфікованих, творчо працюючих, конкурентноспроможних на міжнародних ринках праці педагогічних кадрів;
визначення компонентів готовності (змістовний, мотиваційний, діяльнісний, оціночно-результативний) у системі підготовки майбутніх вчителів початкових класів до національного виховання молодших школярів під час вивчення фахових дисциплін;
визначення критеріїв готовності студентів (змістовний, емоційно-чуттєвий, діяльнісно-вольовий, філософський) та їх показників до національного виховання молодших школярів;
ефективне використання традиційних та інноваційних форм і методів підготовки майбутніх учителів до професійно-творчої діяльності;
творче застосування педагогічних засобів в національному вихованні і навчанні майбутніх учителів;
врахування мотиваційної направленості педагогічної підготовки кожного майбутнього вчителя;
формування у майбутніх учителів нового педагогічного мислення;
створення сприятливого морально-психологічного клімату, що забезпечує особисте і професійне зростання вчителя.
Таким чином, науковий аналіз проблеми підготовки майбутніх учителів початкових класів до національного виховання учнів засобами мистецтва дав змогу виявити та проаналізувати концептуальні підходи різних авторів до визначення основних складових системи підготовки майбутнього вчителя до зазначеного виду діяльності. Вивчення та аналіз праць українських просвітителів, педагогів, діячів культури і мистецтва дало змогу з’ясувати, що проблемі національного виховання вони надавали особливого значення на всіх етапах розвитку української державності і здійснили певний внесок у її розв’язання.

Сутність та зміст національного виховання засобами мистецтва

У Національній доктрині розвитку освіти зазначено, що “національне виховання є одним із головних пріоритетів, органічною складовою освіти. Його основна мета
· виховання свідомого громадянина, патріота, набуття молоддю соціального досвіду, високої культури міжнаціональних взаємовідносин, формування у молоді потреби та уміння жити в громадському суспільстві, духовності та фізичної досконалості, моральної художньо-естетичної, трудової, екологічної культури” [61]. В Концепції національного виховання також підкреслюється, що “головною метою національного виховання на сучасному етапі є передача молодому поколінню соціального досвіду, багатства духовної культури народу, його національної ментальності, своєрідності світогляду і на цій основі формування особистісних рис громадянина України, які включають в себе національну самосвідомість, розвинену духовність, культуру та ін.” [37].
Світовий досвід розвитку педагогічної теорії і практики переконливо свідчить про те, що в кожного народу, етносу історично склалася своя власна національна система виховання і освіти. Національна система виховання постійно відтворює і поглиблює емоційно-естетичний, художньо-творчий, моральний та інтелектуальний компоненти свідомості рідного народу, створює умови для розвитку і розквіту природних задатків і талантів кожного громадянина України, формування духовного потенціалу
· найвищої цінності нації, держави. Національне виховання реалізує глибоке і всебічне пізнання рідного народу, його історії, культури, духовності і на цій основі
· пізнання кожним учнем, вихованцем самого себе як індивідуальності і як частки своєї нації, а через неї всього людства, організацію самонавчання і самовиховання, найефективніших шляхів розвитку і самовдосконалення особистості [41].
Дослідження, особливо останніх років, свідчать, що пращури українців в епоху глибокої античності, часів трипільської культури, мали власну писемність, агрокалендар, самобутню міфологію, багатий фольклор, виховні традиції і звичаї. З глибин віків розвивалась сповнена чарівної краси, високої моралі розмаїта народна творчість: пісенна, музична, танцювальна, декоративно-прикладна та ін. Багатогранна за змістом і формою народна творчість була могутнім джерелом поповнення ідей, засобів, методів і прийомів самобутнього виховання.
В епоху Київської Русі система виховання набуває чітко окреслених національних ознак. Функціонували такі її головні ланки: родинне виховання початкові училища, середня і вища школа. У наступні періоди зароджувалася і усталювалася традиційна народна виховна мудрість, основними засобами якої були фольклор, міфологія, народний календар, мистецтво та ін.
Значний внесок у розвиток національної системи виховання робили церква, релігія. Відомі культурні та освітні діячі минулого літописець Нестор, І.Вишенський, І. Борецький, П. Могила, пізніше О. В. Духнович, М. С. Шашкевич, І. М. Вагилевич, Я. Ф. Головацький та інші були служителями релігійного культу, їхній внесок у національну систему виховання є значним. Прогресивні церковні та релігійні діячі, відстоюючи політичну, державу і духовну самостійність України, виховували молодь у патріотичному, гуманістичному дусі [44].
Вершинних успіхів досягла українська національна система виховання в епоху великого національного Відродження (XVI-перша половина XVIII ст.). Цей період став “зоряним часом” її розвитку. Ідеї свободи і незалежності України, звільнення людини від соціального і національного гноблення, утвердження визвольного козацького руху як могутньої вільнолюбної суспільно-політичної і військової сили сприяли високому духовному піднесенню українського народу. Бурхливо розвивалися фольклор, мистецтва і ремесла, народний театр, книгодрукування, інші галузі культурно-історичного життя. В епоху Відродження утверджувалася на очах всієї Європи самобутня українська система виховання молоді. Всю територію України покривала густа мережа братських, козацьких, січових, дяківських, церковних, монастирських шкіл, а також шкіл народних мистецтв і ремесел [19].
Козацько-гетьманська епоха, яка забезпечувала вільний і незалежний від інших країн розвиток національної педагогічної теорії і практики породила незвичайний феномен
· козацьку педагогіку. Ґрунтуючись на ідеях козацького світогляду та ідеології, козацька педагогіка ввібрала в себе демократичні, гуманістичні основи навчання і виховання. Формувала особистість з яскраво вираженими національними ідеалами, піднесла на новий, вищий рівень українську педагогіку, за право народу, господаря своєї країни, землі. Козацька педагогіка і козацька система виховання, реалізовані в козацьких сім'ях, січових, козацьких і братських школах, соціальному середовищі, стали найвищим досягненням національної системи виховання [24]. З утратою політичної і державної незалежності України починала слабшати і занепадати українська система виховання в офіційних навчально-виховних закладах. Джерела національної духовності продовжували розвиватися в життєдіяльності народу, його учених, письменників, педагогів тощо. Геніальний український філософ, поет, педагог Г. С. Сковорода підкреслював: “Кожен повинен пізнати свій народ і в народі пізнати себе”. За відродження національної системи виховання все життя боровся Великий Кобзар України Т. Г. Шевченко, в 1861 році він видав український буквар, наповнивши його ідеями і засобами народної педагогіки, народознавства.
Українські педагоги, письменники, освітні й культурні діячі сформулювали основні теоретико-методологічні засади української національної школи. Свідченням цього є, зокрема, і проекти української національної школи та освіти, розроблені С. Ф. Русовою, Я. Ф. Чепігою, С. О. Сірополком, редакційними комітетами журналів “Світло”, “Учитель” (Львів), “Народний учитель”, “Украинская жизнь” і доповнені резолюціями і вимогами різноманітних з'їздів, курсів, сходів, зібрань тощо. Аналіз цих проектів дає змогу зробити висновок про те, що в них чітко визначено мету, завдання, принципи, зміст і методи навчання і виховання в новій українській національній школі, її організаційну структуру, шляхи і способи підготовки нового вчителя, ряд інших важливих теоретичних і практичних питань. Головне, що об'єднувало названі проекти,
· це відображення в них ідеї народності виховання, яка в методологічному плані виступає найважливішою закономірністю розвитку освіти і школи в Україні.
В узагальненому вигляді мету виховання розробники і прихильники концепції української національної школи вбачали у формуванні всебічно і гармонійно розвиненої особистості, розвитку кращих її природних здібностей, можливостей і талантів, людини соціальне зрілої, високоморальної, розумове розвиненої, працелюбної, патріота України. Так, Б. Д. Грінченко метою виховання вважав формування таких рис майбутнього громадянина України, як глибокий патріотизм, гуманність, добропорядність у взаєминах між людьми усіх націй і народностей. Він виділяв розумове, моральне, естетичне, фізичне і трудове виховання. Головне завдання народної школи вбачав у підготовці дітей до майбутнього трудового життя. Педагог наголошував, що “виховання конче мусить бути національне, система виховання повинна бути така, щоб у ній народність мала відповідне місце”. Б. Д. Грінченко науково обґрунтував ідею створення національної школи, накреслив шляхи її організації. Він вважав це єдиною можливістю вивести народну освіту з її занепаду. І першими, на думку педагога, до цієї справи повинні стати вчителі. Справжній педагог не може не розуміти необхідності навчання й виховання на національному ґрунті рідною мовою, адже цього вимагає світовий педагогічний досвід, цього потребує саме життя [65].
У педагогічній концепції С. Ф. Русової мета виховання - забезпечення розвитку національної самосвідомості і загальнолюдської моралі; формування соціально зрілої, працелюбної, творчої особистості, здатної до свідомого суспільного вибору і збагачення інтелектуального, духовного, економічного, соціально-політичного і культурного потенціалу свого народу [2].
Я. Ф. Чепіга відзначав, що головна мета “правдивої освіти і правдивого виховання
· не перетворювати людську природу, а складати найпожиточніші умови для всебічного розвитку людської душі, у згоді з психофізичною природою індивідуума і рівняти шлях до широкої творчості і самодіяльності духа” [19].
Актуальними є сьогодні погляди К. Д. Ушинського на національне виховання. У статті “Про народність у суспільному вихованні” педагог високо оцінював народність виховання, яка є основою виховання молодого покоління у дусі патріотизму, любові до Батьківщини і свого народу. Зокрема він писав: “Виховання бере людину всю, якою вона є, душу й розум, – і передусім звертається до характеру людини, а характер і є саме тим грунтом, в якому корениться народність”. Народна творчість (поезія, пісні, музика, образотворче мистецтво, художні промисли) є важливим джерелом культури народу, як і багатство матеріальної культури [86].
Великої уваги заслуговують педагогічні погляди на національне вихованння І. І. Огієнка. Пріоритетну роль у вихованні підростаючого покоління він відводив реалізації принципів народності, культуровідповідності, природовідповідності та гуманізації виховання. Сьогодні ці принципи займають першочергове місце в системі національного виховання.
 І. І. Огієнко стверджував, що у школі весь навчально-виховний процес повинен будуватися так, щоб учень проймався українським патріотизмом, національною свідомістю і світоглядом. Найважливішим фактором виховання підростаючих поколінь учений вважав виховання рідною мовою, що є джерелом національного духу, культури. Педагог надавав великого значення вихованню дітей національними звичаями та обрядами. “Наші рідні звичаї, в яких ми виростали і виховувались довгими віками, мають велике значення, бо це ж вони – основа нашої культури, це та підвалина, на якій стоїть наш народ як окрема нація” [54]. Українці, вважав учений, мають багатющу спадщину національного мистецтва.
Народна творчість виявляє у дітей потяг до прекрасного, породжує бажання розвивати традиційні форми мистецтва. Дівчатка і хлопчики шліфують свої таланти, вчаться комбінувати фарби, малюнки, сприймати відповідні звуки, мелодії, отримувати задоволення від цього. Народне мистецтво в його різноманітних видах і жанрах формує в дітей естетичні смаки, відчуття багатства, краси національного духу. Народна творчість виявляє в школярів потяг до прекрасного, породжує бажання розвивати традиційні форми мистецтва [100].
Національне виховання – це виховання особистості на основі системи ідеалів, традицій, звичаїв, переконань, створених народом і спрямованих формувати ціннісні орієнтації молодих поколінь у дусі розвитку матеріальної й духовної культури української нації. Воно забезпечує духовну єдність, наступність і спадкоємність поколінь минулих, сучасних і майбутніх. Суттєво, що в процесі національного виховання формується національна самосвідомість, яка сприяє усвідомленню індивідом самоідентифікації зі своєю нацією, утвердженню самоцінності історичної пам'яті, вибудові на її засадах відповідної аксіологічної системи, що, у свою чергу, є життєво необхідною передумовою повноцінної самореалізації особистості. У цьому випадку особистість чітко усвідомлює себе представником своєї нації, носієм національної культури. Таким чином, говорячи про виховання національної самосвідомості особистості, у першу чергу, потрібно мати на увазі виховання в неї національно-патріотичних почуттів та усвідомлення себе як представника своєї нації, носія її культури, репрезентанта її історії [29].
Державна національна доктрина визначила головну мету національного виховання на сучасному етапі - це передача молодому поколінню соціального досвіду, багатства духовної культури народу, його національної ментальності, своєрідності світогляду і на цій основі формування особи стіс них рис громадянина України: національної свідомості, розвинутої духовності, моральної, художньо-естетичної, правової, трудової, фізичної, екологічної культури, розвиток індивідуальних здібностей, таланту. До провідних завдань національного виховання школярів належать [37]:
формування національної свідомості, любові до рідної землі, свого народу, бажання працювати задля держави, готовність її захищати;
забезпечення духовної єдності поколінь, виховання поваги до батьків, жінки-матері, культури та історії свого народу;
формування високої мовної культури, оволодіння українською мовою;
прищеплення шанобливого ставлення до культури, звичаїв, традицій українців та представників інших націй, які живуть в Україні;
виховання духовної культури особистості, створення умов для вибору нею своєї світоглядницької позиції;
утвердження принципів вселюдської моралі, правди, справедливості, патріотизму, доброти, працелюбності та моралі;
формування творчої особистості, виховання цивілізованого господаря;
забезпечення повноцінного фізичного розвитку дітей і молоді, охорони та зміцнення їхнього здоров'я;
виховання поваги до Конституції, законодавства України, державної
символіки;
формування глибокого усвідомлення взаємозв'язку між ідеями свободи, правами людини та її громадянською відповідальністю;
формування екологічної культури людини, гармонії її відносин з
природою;
розвиток індивідуальних здібностей і талантів молоді, забезпечення умов їх самореалізації.
На початку ХХ століття М. С. Грушевським, С. Т. Томашівським та іншими педагогами й громадськими діячами введено термін “націоналізація школи”. На думку М. С. Грушевського, “тільки націоналізація школи в українських землях може дати українській людності підстави успішного культурного, суспільного і економічного розвитку” [30]. Метою націоналізації школи було виховання в учнів патріотизму та водночас, поваги до представників інших національностей і віросповідань, толерантності до їх поглядів і традицій.
На думку А. Дістервега, в педагогіці недостатня увага приділяється національному вихованню, яке передбачає знання національного характеру і наявності в самому вихованні цього характеру. “Кожна нація, – підкреслює він, – має свої особливості, зумовлені природою та історією, свій національний дух”. Потреба національного виховання, наголошує Дістервег, це природна потреба кожної людини [24].
Національне виховання – це виховання підростаючого покоління на соціальному і культурно-історичному досвіді свого народу, його традиціях, звичаях, поглядах, обрядах, мистецтві, багатовіковій виховній народній мудрості і є конкретно-історичним видом загальнолюдського гуманістичного та демократичного виховання і забезпечує соціалізацію і етнітизацію дітей, а також відтворює у них рідний народ, його соціальний досвід. Реалізація такого виховання передбачає застосування різних засобів: рідну мову, родовід, рідну історію, краєзнавство, мистецтво, природу рідного краю, народну міфологію, фольклор, народний календар, національну символіку, народні прикмети, вірування, релігійні і народні традиції, родинно-побутову культуру, звичаї, обряди тощо [103].
В умовах глобалізації та сучасного розвитку знань і технологій, національне виховання потребує філософсько-світоглядного осмислення культурної спадщини, культурно-мистецького насичення системи національної виховної системи; розробки концептуальних засад художньо-естетичного виховання особистості та спрямуванню їх у русло чіткої орієнтації на національні традиції. Адже без збереження національної культури, мови, мистецтва утвердження власної національної ідентичності неможливе. Тому українське мистецтво є активним засобом національного виховання особистості, бо воно як естетичний феномен культурно-історичного розвитку соціуму здатне впливати на всі сфери суспільної практики. При цьому культурно-мистецька спадщина як величезний здобуток попередніх поколінь має розглядатися не тільки як згадка про минуле, а і як універсальне буттєве значення для спільноти, яка перебуває в стані націєтворення та самоутвердження, що дозволяє їй визначити своє гідне місце серед інших народів світу [1].
Витоками виховання підростаючого покоління засобами мистецтва у школах України стали традиції, що складались упродовж віків, починаючи з Стародавньої Індії, Китаю, Київської Русі, Запорізької Січі, країн Європи, де культивувався хоровий спів, інструментальне виконання різних форм, музично-театральна діяльність учнів. Просвітницькі традиції минулого визначили ставлення до виховання школярів засобами мистецтва як до невід`ємного компонента загальнолюдської культури. Гармонізуючий вплив мистецтва на особистість доведений ще філософами античної доби. Давньогрецькі філософи вважали мистецтво не лише могутньою гармонізуючою та виховуючою силою, але й важливим чинником побудови і розквіту держави [60].
Національне виховання здійснюється багатьма засобами. Роль рідної мови як складової національного виховання детально обґрунтовують у своїх працях Л. І. Мацько і П. П. Кононенко, можливості суспільнознавчого потенціалу і в ньому історії України пояснюють А. П. Васецький, В. В. Кириченко, О. Ю. Кульчицький, Ю. І. Римаренко, вивченню надбань родинного виховання присвячені праці М. Г. Стельмаховича, В. Л. Скуратівського, Є. І. Сявавко, Д. Т. Федоренка. Дослідження науковців переконують у тому, що національному вихованню сприяють сфери краєзнавства (Т. Д. Дем’янюк, М. О. Струнка, І. І. Федьков), рідної природи (А. П. Бегека, А. М. Гродзінський, О. І. Гордієнко, М. І. Соловей, В. О. Сухомлинський), національної символіки (І. М. Дмитренко, О. Г. Ковальчук, О. В. Кучерук, Т. О. Островська, Ф. П. Погребенник) [45].
В. О. Сухомлинськй був переконаний у тому, що потенціал мистецтва тісно пов'язаний із національним, художньо-естетичним і морально-етичним вихованням школярів, що неможливо здійснювати гармонійний розвиток людини засобами мистецтва, не враховуючи досвід минулих поколінь. Видатний педагог образно порівнював мистецтво з часом і простором, в якому живе краса людського духу. Переконувався власним науково-практичним досвідом, що мистецтво випрямляє душу людини як гімнастика тіло. Пізнаючи цінності мистецтва, людина пізнає людське в людині, підносить себе до прекрасного, переживає естетичну насолоду.
Педагог вказував на те, що дитяча душа однаково чутлива і до рідного слова, і до краси природи, і до музичної мелодії. Донесені в ранньому дитинстві до серця маленької Людини засобами мистецтва багатогранні відтінки людських почуттів зможуть підняти її на такий щабель культури, якого вона не досягне ніякими іншими засобами в інші періоди життя [3].
Реалізація завдань національного виховання неможлива без використання невичерпних потенційних можливостей народного і професійного мистецтва. Історична енергія народу, стійкість, багатство і краса його національного руху трансформувалися й акумулювалися в різноманітних видах і жанрах мистецтва – пісенному, музичному, танцювальному, театральному, образотворчому тощо. Організація національного виховання охоплює обов’язкове формування духовної сфери особистості. Як відомо, духовна сфера глибоко і всебічно відображена у творчості людини. Тому найяскравіше і найглибше саме у перлинах національного мистецтва розкривається сутність народу, його національний характер, свідомість, духовні цінності [45].
Основою дієвості мистецтва є його національно-естетична спрямованість і духовно-виховний вплив на свідомість і підсвідомість особистості. Духовна й виховна спрямованість мистецтва найтісніше пов'язана з культурним життям нації. З одного боку, вона є відображенням культурного поступу нації, її традицій, а з іншого – стимулює розвиток національної культури, активно впливаючи на створення модерних духовних цінностей, підтримує й посилює інтерес до звичаїв і обрядів, мови та стилістики національного мистецтва. Мистецтво як дієвий компонент національного виховання через естетичне та світоглядне переживання художніх творів сприяє національному самовизначенню особистості. Осягаючи і осмислюючи твори українського мистецтва особистість потрапляє у світ “національного духу”, вона страждає, переживає, міркує разом з героями; їхні страждання, переживання та міркування скеровують світоглядну активність особистості. Вона стає духовно багатшою настільки, наскільки художній образ є носієм моральних, естетичних і національних цінностей. Цим мистецтво утверджує вічну цінність та унікальність людини [1].
Мистецтво всім своїм художньо-естетичним змістом доносить до сучасного суспільства цінності людського буття різних епох. Більш того, твори мистецтва набувають здатності своїм активно-дійовим потенціалом справляти вплив на розв'язання соціальних, моральних та естетичних колізій сучасності. Адже в творах мистецтва як минулого, так і сучасності закладені філософські, політичні, соціальні, моральні, естетичні ідеї, які можуть завдяки художній формі поставати засобом осягнення та практичного перетворення світу. “Усім відомо, як багато обдарований самою природою український народ, скільки в ньому тонкого почуття, таланту, акторського мистецтва, здібностей, естетичного смаку, скільки в ньому любові, закохання в свою рідну культуру, найціннішу, найдорожчу перлину з його багатств” – М. О. Грінченко. Емоційна насиченість української традиційної культури, невичерпна енергія, завзяття, високий мистецький рівень яскраво відображають світогляд, естетичні уподобання, саму психологію українського народу [46].
Народне мистецтво – джерело знань і засіб формування національного світогляду, ціннісних орієнтацій, морально-етичних переконань особистості засобами кращих зразків мистецтва. За його допомогою було можливим здійснення емоційного впливу на молодь з метою формування таких громадянських якостей особистості, як почуття патріотизму, інтернаціоналізму, національної гордості й гідності, свідомості й самосвідомості, любові до Батьківщини.
Українське мистецтво включає твори, які пропагують високі моральні норми та ідеали і передають уявлення про головні загальнолюдські цінності: знання свого родоводу, громадянський обов’язок, історичну пам’ять. У ньому втілені ідеали й прагнення народу, його думки, почуття, мрії та фантазії.
Особлива роль у здійсненні національного виховання належить школі, оскільки найвідповідальніший етап формування особистості припадає на шкільні роки. Вже 6-7-річна дитина отримує перші відомості про етнічну приналежність, а у 8-9 років – уже чітко ідентифікує себе зі своєю етнічною групою на основі національності батьків, місця проживання, рідної мови, культури тощо. Приблизно в цей час пробуджуються національні почуття, а 10-11-річна національна само-свідомість формується вже в повному обсязі. Зрозуміло, що ці періоди життя діти проводять у шкільних освітніх закладах, від змісту навчання та виховання яких залежить формування таких національ-них рис, як патріотизм, громадянськість, національна свідомість. Зародження і розвиток цих почуттів у школярів визначає майбутнє всієї української нації та Української держави [41].
Школярі отримують відомості про навколишній світ через систему знань, тобто актуальним є питання про зміст навчальних дисциплін. Особливу роль у вихованні національно зорієнтованої молоді відіграють дисципліни гуманітарного циклу. Учені підкреслюють важливість шкільного курсу українознавства, який “має бути не просто складовою частиною кожної дисципліни, а стрижнем усієї навчальної та виховної роботи в школі” [22]. Інтегрований курс українознавства, на думку В.С. Довбищенка та О.М. Ковальчука, включає:

· мистецтво слова (український фольклор, література);

· музика і співи (українські народні пісні);

· образотворче мистецтво (українське народне та професійне малярство);

· художня праця (народні ремесла, писанкарство, розпис, вишивка);
– українські народні танці, театралізовані дійства (обряди, зустрічі весни, купальські, обжинки).
Такий курс слід упроваджувати в початковій школі, де національне виховання дитини має здійснюватися насамперед засобами народного мистецтва та різноманітних видів усної народної творчості.
Крім предметів гуманітарного циклу, національні почуття виховують дисципліни естетичного напряму, зокрема музика. На цьому наголошує В. Петренко: “Кожне звернення до музичної спадщини як частини культури свого народу сприяє культурному піднесенню держави і нації” [66]. Доцільними в національно-патріотичному вихованні молодших школярів є музичні ігри, конкурси щедрівників, колядників, виконавців стрілецької, козацької, повстанської пісні. Це викликає інтерес до історії рідного краю, формує відданого патріота.
Образотворче мистецтво як засіб національного виховання аналізують Н. Авер’янова та Г. Сухорукова. Вивчення творчої діяльності українських художників другої половини ХІХ – початку ХХ ст., які зверталися до історичного жанру, сприяє ознайомленню з українським колоритом, пейзажем, одягом тощо.
Отже, організація національного виховання охоплює обов’язкове формування духовної сфери особистості. Як відомо, духовна сфера глибоко і всебічно відображена у творчості людини. У перлинах національного мистецтва розкривається сутність народу, його національний характер, свідомість, духовні цінності. Одним із важливих засобів національного виховання було і залишається мистецтво, всі його види, оскільки саме в мистецтві зафіксувалися історична пам’ять, знання, культура, ідеали і цінності українців. Різні засоби мистецтва розширюють естетичний досвід, впливають на інтелектуальну, моральну, емоційно-почуттєву сфери, допомагають пізнати оточуючий світ, сприяють повноцінному розвиткові особистості. Кінцевим результатом національного виховання має бути сформована цілісна особистість – повноправна, самостійна та творча, яка відчуває свою співпричетність до української національної культури, ідентифікує себе з українською нацією й реалізує свої потенційні можливості на благо України.




1.3. Аналіз сучасного стану підготовки майбутніх вчителів до національного виховання учнів

Національне виховання є одним із головних пріоритетів освіти, його основна мета – виховання свідомого громадянина, патріота, набуття молоддю соціального досвіду, високої культури міжнаціональних взаємин, формування у молоді потреби та уміння жити в громадському суспільстві, духовності та фізичної досконалості, моральної, художньо-естетичної культури.
У Національній доктрині розвитку освіти визначено стратегічні завдання національного виховання [52]:
1. Освіта має гуманістичний характер і ґрунтується на культурно-історичних цінностях українського народу, його традиціях і духовності.
Освіта утверджує національну ідею, сприяє національній самоідентифікації, розвиткові культури українського народу, оволодінню цінностями світової культури, загальнолюдськими надбаннями.
2. Національне виховання є одним із головних пріоритетів, органічною складовою освіти. Його основна мета – виховання свідомого громадянина, патріота, набуття молоддю соціального досвіду, високої культури міжнаціональних взаємовідносин, формування у молоді потреби та уміння жити в громадянському суспільстві, духовності та фізичної досконалості, моральної, художиьо-естетичиої, трудової, екологічної культури.
3. Національне виховання спрямовується на залучення громадян до глибинних пластів національної культури і духовності, формування у дітей та молоді національних світоглядних позицій, ідей, поглядів і переконань на основі цінностей вітчнзняної та світової культури.
4. Національне виховання має здійснюватися на всіх етапах навчання дітей та молоді, забезпечувати всебічний розвиток, гармонійність і цілісність особистості, розвиток її здібностей та обдарувань, збагачення на цій основі інтелектуального потенціалу народу, його духовності й культури, виховання громадянина, здатного до самостійного мислення, суспільного вибору і діяльності, спрямованої на процвітання України.
Отже, виховання, з погляду суспільного розвитку, є провідною сферою діяльності як окремої людини, так і людської спільноти в цілому. Завдяки вихованню людство забезпечує свою безсмертність у соціальному розвитку [40].
Національне виховання в школі спрямовується на залучення учнів до глибинних пластів національної культури і духовності формування у дітей та молоді національних світоглядних позицій, ідей, поглядів і переконань на основі цінностей вітчизняної та світової культури. Виховання здійснюється на всіх етапах навчання в школі, забезпечується всебічний розвиток, гармонійність і цілісність особистості, розвиток її здібностей та обдарованість, збагачення на цій основі інтелектуального потенціалу народу, його духовності і культури, виховання громадянина України, здатного до самостійного мислення, суспільного вибору і діяльності, спрямованої на процвітання України [52].
Вчитель є джерелом, з якого дитина найбільш черпає допомогу для національного самовизначення. Якщо предметом уваги дитини стає національне, рідне, а вихователь спонукає дитину поставитись до нього прихильно, то це є шлях до формування національної свідомості. Національне виховання студентської молоді є складовою частиною системи виховання громадянина України. Головною метою національного виховання студентської молоді є формування свідомого громадянина – патріота Української держави, активного популяризатора національної ідеї, представника української національної еліти через набуття молодим поколінням національної свідомості, активної громадянської позиції, високих моральних якостей та духовних запитів.
Проходячи виробничу практику на базі Хмельницької гуманітарно-педагогічної академії, ми відзначили, що національне виховання студентської
молоді ґрунтується на таких принципах:
єдності навчальної та виховної діяльності – консолідація студентства та науково-педагогічних працівників у єдину академічну спільноту;
національної свідомості – формування національної самоідентичності, гідності українця, любові до рідної землі та українських традицій;
природовідповідності – врахування багатогранної і цілісної природи людини, вікових та індивідуальних, соціально-психологічних, національних і релігійних особливостей студентів;
культуровідповідності – опанування молодим поколінням надбань народної культури, органічний зв’язок з історією народу, його мовою, культурними та родинно-побутовими й релігійними традиціями, з народним мистецтвом, а також з культурами інших народів світу, забезпечення духовної єдності, наступності та спадкоємності поколінь;
демократичності – визнання академічною спільнотою права кожного на свободу виявлення своєї творчої індивідуальності, усунення авторитарних методів виховання;
гуманізації – створення умов для особистісної самореалізації, формування гуманної, щирої, людяної, доброзичливої, милосердної особистості;
диференціації та індивідуалізації виховного процесу – врахування у виховній діяльності рівнів фізичного, психічного, соціального, духовного, інтелектуального розвитку студентів, стимулювання їхньої активності та розкриття творчої індивідуальності;
послідовності, системності і наскрізності – привнесення виховних аспектів у всі форми освітнього процесу, зв’язок виховання із життям, трудовою діяльністю народу та продуктивною працею;
єдності теорії та практики – реалізація набутих знань, умінь і навичок на практиці, охоплюючи самоврядну та громадську діяльність студентів;
пріоритету правової свідомості – виховання поваги до конституційних прав і свобод людини.
Основними завданнями національного виховання студентської молоді є:
підготовка свідомої інтелігенції, збереження інтелектуального генофонду нації;
вироблення чіткої громадянської позиції, прищеплення молодим людям віри у верховенство закону, який є єдиною гарантією свободи;
підняття престижу української мови в академічному середовищі, забезпечення україномовного освітнього простору;
формування позитивного образу України та плекання поваги до своєї alma mater, дотримання і розвиток демократичних та академічних традицій Університету;
створення необхідних умов для виявлення потенційних лідерів, організаторів та ефективного розвитку студентського самоврядування;
забезпечення високого рівня професійності та вихованості молодої людини;
сприяння розвитку індивідуальних здібностей, таланту та самореалізації студентства, організація його свідомої та цілеспрямованої діяльності;
формування у суспільній свідомості переваг здорового способу життя, культу соціально активної, фізично здорової та духовно багатої особистості.
Вагомим засобом національного виховання у закладі є навчальна діяльність студентів. У процесі викладання конкретних навчальних дисциплін кожен науково-педагогічний працівник, розповідаючи про особливості об’єкта курсу, акцентує увагу студентів на наукових досягненнях вітчизняних учених, на ролі їх внеску у світову науку, на їхніх особистісних якостях, сукупність яких сприяла досягненню вагомих результатів у певній науковій галузі.
Надання системі вищої освіти національної спрямованості і здійснення завдань національно-патріотичного виховання неможливе без організації навчального процесу державною мовою, без знання пріоритетних здобутків українських учених, без поширення духовної спадщини українського народу.
Головною фігурою у ВНЗ, яка активно впливає на особистість студента, є викладач. У сучасних умовах він повинен не тільки передавати учням знання, а й прилучати їх до культури, допомагати орієнтуватися в ній. Сьогодні не всі викладачі готові виконувати цю роль, адже з тих чи інших причин не можуть організувати виховний процес згідно вимог часу. Проте слід розуміти, що не потрібно повністю відмовлятися від тих старих форм виховної роботи, які добре себе зарекомендували – їх треба насичувати новим якісним змістом.
Важливою структурною ланкою виховного процесу є діяльність інституту кураторів академічних груп. Сучасному куратору належить значна роль у формуванні і становленні особистості студента, розкритті його здібностей і потенційних можливостей, організації роботи з батьками, полегшенні адаптаційного періоду. Функції діяльності куратора як вихователя реалізуються через основні принципи національного виховання, які передбачають: розробку перспективних планів і завдань виховання студентів за специфікою певного ВНЗ; проведення позааудиторної діяльності, яка сприятиме всебічному розвитку творчих здібностей студентів; формування гуманних стосунків між викладачами і студентами; залучення органів студентського самоврядування, підтримка ініціативи і творчості; передача досвіду проведення традиційних свят ВНЗ першокурсникам тощо [55]
Реалізація завдань національного виховання молодших школярів ставить принципово нові вимоги до професійної підготовки педагогічних кадрів. Підготовка студентів педагогічних факультетів спрямована на оволодіння знаннями та вміннями з окремих спеціальних дисциплін. Аналіз педагогічної практики свідчить, що студенти не завжди підготовлені до творчого вирішення естетико-виховних завдань, використання власного художньо-естетичного досвіду в навчально-виховному процесі.
Для успішної підготовки вчителів початкових класів до навчальних планів вищих педагогічних закладів освіти було введено предмет “Образотворче мистецтво з методикою викладання”. Навчальний курс “Образотворче мистецтво з методикою викладання” належить до фундаментальних дисциплін, які формують професійні якості майбутніх педагогів початкових класів.
У стінах навчального закладу підготовка майбутніх вчителів до національного виховання учнів засобами мистецтва здійснюється шляхом залучення студентів до різних видів творчої діяльності: слухання музики, хоровий спів, гра на музичних інструментах, малювання, виготовлення предметів декоративно-ужиткового мистецтва, художня вишивка, участь у театралізації п’єс та казок, танцювальних та літературних гуртках; колективний перегляд та обговорення кінофільмів, телепередач: насадження алей, садів, квітників.
Концепції національного виховання студентів Львівського національного університеті імені Івана Франка базується на філософсько-світоглядних засадах, які відповідають сучасним потребам українського суспільства. Водночас глобалізований світ передбачає засвоєння надбань культури різних народів і загальнолюдських цінностей – гуманістичних ідеалів, екологічної культури, толерантності до інакшості тощо, але національне виховання має стати тим фундаментом формування світогляду студентської молоді, на якому вибудовуються фахові знання та професійна відповідальність. Основними напрямами виховної діяльності є: національно-патріотичне, інтелектуально-духовне, громадянсько-правове, морально-етичне, художньо-естетичне, трудове та фізичне виховання.
Організаційно-методичне забезпечення національного виховання у Львівському національному університеті імені Івана Франка здійснює Рада з організації виховної діяльності. Компонентом концепції національного виховання є також методи національного виховання. Для національного виховання студентів доречним є використання методів товариської виховної турботи (за І. Івановим): методи товариського спонукання: захоплення перспективою, доброю справою, творчим пошуком, заохочення, схвалення, нагорода, вимога, контроль, обговорення, довіра, прохання; методи товариського переконання: роз’яснення, розповідь, роздуми, бесіда-роздуми, переконання на власному досвіді, товариська дискусія; методи товариського привчання: оптимальний режим життя; творче
доручення; творча гра, змагання, традиції, особистий приклад [11].
Система національного виховання студентів відповідно до Концепції національного виховання студентів Бердянського державного педагогічного університету включає:
виховну роботу зі студентами на навчальних заняттях усіх форм;
позанавчальну виховну роботу; наукову та громадську діяльність студентів у різноманітних молодіжних об’єднаннях, клубах, гуртках та спортивних секціях.
Зміст національного виховання студентів відображається в таких виховних завданнях, які вирішує педагогічний колектив університету:
виховувати студентів у дусі прагнення до пізнання, збереження і розвитку матеріальної і духовної культури українського народу;
плекати інтелектуально розвинену, духовно багату цілісну особистість;
виховувати національну свідомість і самосвідомість, національний характер, гуманістичні ідеали;
плекати рідну мову, досконало володіти нею;
формувати патріотів України, активних творців Української держави.
Основним компонентом змісту національного виховання в університеті є українознавство як інтегрована наукова система знань, ідей про Україну – Батьківщину. Протягом навчання в університеті студенти вивчають:
історію українського народу з найдавніших часів;
історію Запорізького козацтва;
діяльність шкіл та систему виховання в Запорізькій Січі, козацьку педагогіку;
народознавство та вітчизнознавство.
Студенти вивчають сучасну українську систему виховання: її традиції, формування у дітей та молоді ідеалів, що утверджують мир, злагоду, красу, гармонію в житті суспільства, у соціумі, у свідомості кожної особистості.
З метою діагностики рівня готовності студентів до національного виховання учнів початкових класів було використано тестові завдання (Додаток А).
У результаті аналізу діяльності студентів оцінювалися такі моменти:
1) обізнаність із сутністю, змістом, засобами, формами і методами національного виховання;
2) обізнаність з національними традиціями, символами, звичаями, оберегами;
3) обізнаність із сутністю і специфікою національного виховання у початковій школі;
4) вміння розробляти плани, сценарії, конспекти з національного виховання учнів початкових класів;
5) вміння оцінювати і контролювати результат проведення виховних заходів своїми однокурсниками, спрямованих на національне виховання учнів початкових класів;
6) уміння оцінювати і контролювати результат проведення власних виховних заходів, спрямованих на національне виховання учнів початкових класів.
Означені критерії дали змогу визначити рівні готовності майбутніх учителів до національного виховання учнів засобами мистецтва.
Низький рівень (28,4 %) відображає слабку орієнтацію студентів у сутності національного виховання учнів, відсутність у висловленнях власних суджень, педагогічні вміння сформовані на репродуктивному рівні, нестійкі, відсутня гнучкість у їх застосуванні.
Середній рівень (38,2 %) характеризується зацікавленістю студентів у національному вихованні учнів, знанням та певним рівнем розуміння засобів мистецтва, традицій, рідної мови і природи, володінням деякими прийомами виховання, але недостатнім арсеналом сучасних методів і засобів виховання. Проявляється недостатня наукова компетентність у справі національного виховання взагалі і, зокрема, засобами мистецтва. Відсутність творчої ініціативи у застосуванні різних засобів мистецтва.
Високий рівень (33,4 %) характеризується стійкою усвідомленістю щодо значущості національного виховання школярів, усвідомленням цілей і завдань такого виховання, передбачає сформованість педагогічних умінь та теоретичних знань щодо національного виховання засобами мистецтва, відзначається оригінальністю інтерпретації знань, творчим підходом.
Аналіз досліджень із цієї проблеми дозволив дійти висновку, що в Україні вченими розроблена відповідна теоретична і правова база щодо національного виховання. І все ж проблема національного виховання на теоретико-методичному рівні залишається невичерпаною: відсутній консенсус у понятійно-термінологічному плані (має місце певна неконкретність), недостатньо розроблено зміст, методи і форми підготовки майбутніх учителів до національного виховання учнів. Це пояснюється тим, що серед учителів певна частина тих, хто недостатньо обізнаний з надбаннями національного виховання, відповідно, не відчуває його потенційних можливостей, а також тим, що значна частина вчителів закінчувала педагогічні навчальні заклади в радянський період [65].
Таким чином, дослідження сучасного стану підготовки майбутніх учителів початкової школи до національного виховання учнів, а також рівня їхньої національної свідомості, дало змогу виявити основну суперечність у навчально-виховній діяльності школи, яка виникла між необхідністю забезпечення високого рівня національного виховання і відсутністю науково-обґрунтованої системи підготовки вчителів до розв'язання цієї педагогічної проблеми. Усунення цього протиріччя передбачає організацію цілеспрямованої роботи щодо формування у студентів педагогічних університетів готовності до роботи з учнями в аспекті національного виховання.



























РОЗДІЛ 2

ШЛЯХИ ПІДГОТОВКИ ВЧИТЕЛЯ ПОЧАТКОВИХ КЛАСІВ ДО НАЦІОНАЛЬНОГО ВИХОВАННЯ УЧНІВ ЗАСОБАМИ МИСТЕЦТВА

2.1. Вплив навчальної діяльності на підготовку майбутнього вчителя початкових класів до національного виховання учнів засобами мистецтва

Реформи освітньої галузі України, що проводяться Міністерством освіти та науки України з метою удосконалення навчально-виховного процессу студентів, підготовки їх до майбутньої професійної діяльності, систематично вносять корективи у систему вищої освіти. Це пов’язано із приєднанням України до ідей Болонської декларації. Особлива роль процессу реформування належить педагогічній освіті, яка є базовою щодо формування освітнього потенціалу держави, виховання високоосвічених професійно компетентних, національно-свідомих педагогічних кадрів. Пріоритетним завданням педагогічних вузів різних рівнів акредитації є підготовка фахівців нового рівня якості, які б відповідали вимогам сучасності, могли швидко адаптуватися до змін у навколишньому середовищі, постійно удосконалюватися, збагачуватися новими професійними знаннями, уміннями та навичками [82].
Пріоритетним напрямком в Національній доктрині розвитку освіти України та її реалізації є формування особистості, яка усвідомлює свою приналежність до українського народу, сучасної європейської цивілізації; виховання людини демократичного світогляду, яка поважає громадські права і свободи, традиції народів і культур світу, національний, релігійний, мовний вибір кожної людини [6].
Реалізація Національної доктрини розвитку освіти передбачає: підготовку людей високої моралі, здатних до творчої праці; формування здорового способу життя, розвиток спорту, етичне, естетично-екологічне, політичне, громадське, правове, трудове та фізичне виховання учнівської та студентської молоді.
Діяльність є однією з основних категорій психологічної науки. Діяльність – динамічна система активної взаємодії суб'єкта зі світом, під час якої суб'єкт цілеспрямовано впливає на об'єкт, за допомогою чого вдовольняє свої потреби, свідомо й цілеспрямовано змінює світ і себе. По своїй суті діяльність – вища, притаманна тільки людині, форма активності, психологічна динамічна структура якої є такою: ціль – мотив – спосіб – результат. Діяльність складається з низки дій. Розрізняють діяльність практичну і діяльність теоретичну. Свідомий характер людської діяльності виявляється в її плануванні, передбаченні результатів, регуляції дій, прагненні до її вдосконалення.
У психологічному словнику за редакцією О.В. Петровського поняття діяльність інтерпретується як “динамічна система взаємодій суб’єкта зі світом, у процесі яких відбувається виникнення та втілення в об’єкті психічного образу і реалізація опосередкованих ним відношень суб’єкта в предметній дійсності” [68]. Схожа думка подана і в С.Д. Максименка, який наголошує, що людська діяльність є свідомою активністю, що виявляється в системі дій, спрямованих на досягнення поставленої мети [51].
Поняття “діяльність студента” є інтегрованим, бо його зміст поєднує в собі різні види діяльності студентів: учбову, пізнавальну, професійно-трудову, фізкультурно-оздоровчу, художню, науково-дослідну, громадсько-політичну, спілкування, побутову та ін. Провідну роль у розв'язанні завдань професійної підготовки студентів, становлення особистості майбутніх фахівців відіграє процес навчання у вищій школі. Процес навчання – це спеціальна форма передачі та засвоєння суспільно-історичного досвіду, яка становить складну єдність діяльностей вченого-викладача і студента, спрямованих на досягнення загальної мети – опанування студентами науковими знаннями, уміннями і навичками та різнобічним розвитком майбутніх фахівців як особистостей. Навчальна діяльність викладача зазвичай називається викладанням, а учбова діяльність студента – учінням. Навчання студента розглядається як складний процес учбової діяльності, в якій відбувається контрольоване засвоєння когнітивного і соціально-професійного досвіду (насамперед у вигляді інтелектуальних операцій і теоретичних понять), необхідних способів дій, які реалізуються через уміння. Л.С. Виготський, С.Л. Рубінштейн розглядали учіння як процес набуття знань, умінь і навичок, тоді як розвиток – це набування здібностей, нових якостей. Учіння (научіння) – процес набуття і закріплення (або зміна наявних) способів діяльності індивіда. Результатом учіння є елементи індивідуального досвіду (знання, уміння і навички) [64]. Учитися – це значить діяти різними способами для здобування знань, вироблення вмінь і навичок, оперувати ними при розв'язанні пізнавальних і практичних завдань. На перший погляд видається дивним, що частина студентів-першокурсників не вміє вчитися, хоча протягом десяти попередніх років свого шкільного життя саме цим і займалися. Проте навчання студнта має суттєві відмінності від учіння школяра [70]
Навчальна діяльність є взаємодією викладача та студента, спрямованою на активне оволодіння останнім соціальним досвідом і відповідними способами дій, на становлення й зміну студента як суб’єкта учіння, у результаті чого навчальна діяльність є підґрунтям його розвитку. Таким чином можна сформулювати найважливіші особливості навчальної діяльності студентів [74]:
навчальну діяльність треба розглядати як систему, що містить дві підсистеми: діяльність учіння (діяльність студента) і діяльність навчання (діяльність викладача і студента). При цьому варто пам’ятати, що діяльність навчання спрямована на забезпечення умов успішного здійснення учіння;
предметом навчальної діяльності є досвід студента, який утворюється в процесі учіння шляхом привласнення елементів соціального досвіду. Процес засвоєння останнього полягає в перетворенні самого студента з суб’єкта, що не володіє даним знанням і дією, в суб’єкта, який ними оволодів;
розвиткові студента сприяє лише та навчальна діяльність, яка має цілісний характер, тобто систему взаємопов’язаних компонентів: мотиви навчальні цілі навчальні дії дії контролю й оцінки;
навчальну діяльність необхідно розуміти як діяльність продуктивну, творчу, в процесі якої студент засвоює професійні знання і способи їх здобуття, а
викладач цьому сприяє;
навчальна діяльність орієнтована на зміну, розвиток студента, тобто її сенсом є результат – зміни і новоутворення в інтелектуальному, моральному, естетичному розвиткові студента;
навчальна діяльність відрізняється від будь-якої діяльності студента тим, що вона не тільки об’єктивно спрямована на розвиток особистості студента, але й суб’єктивно має таку мету;
навчальна діяльність сприяє виявленню активності студентів в учінні. Під активністю розуміємо енергійну вольову дію, посилено діяльний стан, у якому виявляється особистість студента з його ставленням до змісту й характеру діяльності, прагненням мобілізувати зусилля на досягнення навчальних цілей. Здійснення навчальної діяльності потребує не просто отримання інформації, а засвоєння її, тобто активної дії з володіння і трансформації її у власний досвід;
суб’єктом навчальної діяльності є студент і ті його особистісні структури, які забезпечують можливість діяльності учіння: уміння вчитися (самостійне складання орієнтовної основи дії) і бажання учитися (мотивацію). Повноцінна діяльність виконується суб’єктом, який володіє такими якостями, як усвідомленість, самостійність, ініціативність.
Навчальній діяльності притаманні як загальні риси людської діяльності, так і специфічні її особливості [25]:
навчальна діяльність, як і будь-яка людська діяльність, має усвідомлений характер (її суб’єкт ставить перед собою певну мету і володіє здатністю до рефлексії своїх дій);
як і будь-яка інша, вона має ознаки соціальності, є соціально-нормативною і засвоюваною формою функціонування особистості;
має перетворювальний характер;
є виявом людської активності, стимулюється конкретними мотивами і спрямована на досягнення певних цілей;
універсальна, тобто є основою оволодіння будь-якою діяльністю.
Діяльність учіння – “чистий” акт пізнання, реалізований студентами через
засвоєння наявного досвіду, опанування вміннями й навичками. Внутрішній процес учіння складається з таких ланок [52]:
1. Сприймання – відображення предметів і явищ навколишнього світу, що діють у даний момент на органи чуття людини.
2. Осмислення навчального матеріалу – процесс розумової діяльності, спрямований на розкриття істотних ознак, якостей предметів, явищ і процесів та формулювання теоретичних понять, ідей, законів.
3. Розуміння – розумовий процес, спрямований на виявлення істотних рис, властивостей і зв’язків предметів, явищ і подій дійсності.
4. Узагальнення – логічний процес переходу від одиничного до загального або від менш загального до більш загального знання, а також продукт розумової діяльності, форма відображення загальних ознак і якостей явищ дійсності.
5. Закріплення знань, умінь і навичок – спеціальна робота викладача щодо реалізації дидактичного принципу міцності засвоєння студентами навчального матеріалу.
6. Застосування знань, умінь і навичок на практиці – перехід від абстрактного до конкретного.
Дослідження сучасного стану підготовки майбутніх учителів до національного виховання учнів засобами мистецтва, а також рівня їх національної свідомості і самосвідомості, дало змогу виявити основну суперечність у навчально-виховній діяльності школи, яка виникла між необхідністю забезпечення високого рівня національного виховання і відсутністю науково-обґрунтованої системи підготовки вчителів до розв’язання цієї педагогічної проблеми. Усунення цього протиріччя передбачає організацію цілеспрямованої систематичної роботи щодо формування у студентів педагогічних університетів готовності до роботи з учнями в аспекті національного виховання.
Сьогодні, коли вчителя визнано “основною рушійною силою відродження та створення нової національної системи освіти”, “довіреною особою суспільства, якій воно довіряє найдорожче – своїх дітей” [37], перед вищими педагогічними навчальними закладами ставиться складне завдання по підготовці спеціаліста нового рівня, носія інтелектуальної, педагогічної, загальнолюдської і національної культури, який має стати гарним прикладом для наслідування учням і батькам.
Сучасна молодь відрізняється відсутністю відчуття патріотизму поваги, любові до своєї Батьківщини. Ми і сьогодні, зустрічаємо випускників вищих навчальних закладів, які не досягли державно-патріотичного усвідомлення себе як частини української держави.
Забезпечити належний рівень національного виховання школярів можливо лише за умови забезпечення сучасної школи фахівцями з високим рівнем спеціальних знань, умінь та навичок для якісного виконання зазначеного завдання. Якісну підготовку майбутнього вчителя до національного виховання учнів можна забезпечити лише сформувавши у студентів високий рівень національної свідомості в процесі їх навчання у ВНЗ [46].
Вищий педагогічний навчальний заклад покликаний планомірно і цілеспрямовано виробляти у студентів усвідомлене ставлення до матеріальних і духовних цінностей рідного народу, уміння творчо використовувати в навчально виховному процесі кращі здобутки культури, науки цивілізованих держав.
Національне виховання особистості студента пов’язане з процесом формування національної свідомості, оскільки свідомість – це найвищий рівень психічного відображення дійсності, який властивий лише людині як суспільно-історичній істоті. Відповідний досвід, ґрунтовні спостереження свідчать, що національна свідомість відіграє значну роль у підвищенні моралі особистості, стимулює доброзичливість і милосердність, співпереживання в біді і горі інших людей-співвітчизників, представників як своєї, так і інших національностей. Вироблена стійка національна орієнтація студентів на сенс життя сприяє збереженню не лише фізичного, а й психічного здоров’я, вона допомагає майбутнім учителям накреслювати перспективи свого життя, педагогічної праці, пов’язуючи їхню власну долю з долею свого народу.
Важливу роль у підготовці майбутніх вчителів початкової школи до національного виховання учнів засобами мистецтва відіграє навчальна діяльність.
Готовність учителя до національного виховання учнів, здатність до професійного саморозвитку є домінуючою метою його професійної підготовки.
У процесі навчання у вищому навчальному закладі у студентів мають сформуватися національна свідомость, любов до рідної землі, свого народу, бажання працювати задля держави, готовності її захищати, висока мовна культура, шанобливе ставлення до культури, звичаїв, традицій українців та представників інших націй, які живуть на території України; утвердитися принципи загальнолюдської моралі: правдивості, справедливості, патріотизму, доброти, працелюбності та інших доброчинностей.
У процесі викладання конкретних навчальних дисциплін кожен науково-педагогічний працівник повинен, розповідаючи про особливості об’єкта курсу, акцентувати увагу студентів на наукових досягненнях вітчизняних учених, на ролі їх внеску у світову науку, на їхніх особистісних якостях, сукупність яких сприяла досягненню вагомих результатів у певній науковій галузі. Компонентом концепції національного виховання є також методи національного виховання. Для національного виховання студентів доречним може бути використання методів товариської виховної турботи (за І. Івановим): методи товариського спонукання: захоплення перспективою, доброю справою, творчим пошуком, заохочення, схвалення, нагорода, вимога, контроль, обговорення, довіра, прохання; методи товариського переконання: роз’яснення, розповідь, роздуми, бесіда-роздуми, переконання на власному досвіді, товариська дискусія; методи товариського привчання: оптимальний режим життя; творче доручення; творча гра, змагання, традиції, особистий приклад. Також, можливе використання нетрадиційних методів, побудованих на принципах народної педагогіки: народно-педагогічні методи нагромадження життєвого досвіду; народно-педагогічні методи виховання словом рідної мови; народно-педагогічні методи стимулювання, заохочення і спонукання; самоаналіз вчинків, самодисципліна, самоконтроль, самопереконання, самосхвалення, самозасудження [6].
Розв’язуючи педагогічну проблему підготовки майбутніх учителів до національного виховання школярів засобами мистецтва, студенти у стінах ВНЗ повинні оволодіти системою знань із кожного виду мистецтва та з’ясувати їх можливості в педагогічному процесі школи. Нажаль, сьогодні ми спостерігаємо таку ситуацію, коли не лише значно скоротився обсяг навчальних годин на дисципліни гуманітарного циклу, а які взагалі зникли із навчальних планів, як обов’язкові для вивчення студентами усіх спеціальностей. Такий стан речей викликає особливу стурбованість стосовно студентів педагогічних ВНЗ, оскільки необізнаність у зазначених науках унеможливлює їх повноцінну професійну підготовку. Якщо така ситуація триватиме і надалі, то в педагогічних вузах здійснюватимуть підготовку вчителів, які будуть неспроможні реалізувати основні функції навчального процесу: освітню, виховну і розвивальну.
Зміст підготовки майбутніх учителів до національного виховання учнів засобами мистецтва полягає у системі знань, що містить відомості про основні напрями національного виховання, про національний елемент в освіті; принципи національного виховання; види, форми та провідні ідеї національного виховання; сучасні методи та засоби національного виховання, зокрема засоби мистецтва.
Крім того, студент повинен володіти знаннями основ психології. Основні вікові завдання і способи їхнього розв’язання, вікові особливості навчальної діяльності, мотиваційний компонент навчальної діяльності.
Майбутній учитель повинен також володіти системою методичних знань, умінь і навичок: знати психолого-педагогічні концепції навчання і використовувати їх як основу у своїй практичній діяльності, знати й розв’язувати проблеми наступності, досконало знати вимоги, які висуваються до обов’язкового мінімуму змісту шкільної освіти; досконально володіти методикою викладання предметів, творчо використовувати засоби мистецтва у національному вихованні, уміння самостійно обрати або скласти програму навчання з використанням засобів мистецтва, уміти методично грамотно викласти навчальний матеріал,уміти сформувати в учнів національну свідомість, усвідомити свою приналежність до українського народу.
Аналіз змісту освітньо-професійних програм педагогічного напряму підготовки майбутніх вчителів початкових класів до означеного виду діяльності у вищих навчальних закладах дозволив виділити ряд дисциплін, у змісті яких розглядаються питання національного виховання, роль і значення мистецтва у вихованні школярів, формування національної свідомості, утвердження національних цінностей, їх поваги. Кожна з цих дисциплін ставить перед собою певні цілі. Для прикладу розглянемо деякі з них.
Цільовий компонент дисципліни “Загальні засади педагогіки”: ознайомлення студентів з предметом та основними категоріями педагогіки, основними методами науково-педагогічних досліджень; особливостями розвитку учня (дитини), як суб’єкта процесів виховання та навчання; специфікою педагогічної професії, роллю та завданнями вчителя; між предметними зв’язками педагогіки з іншими науками; формування у майбутніх вчителів уміння застосовувати набуті знання при розв’язанні педагогічних задач і ситуацій; формування уміння приймати нестандартні рішення.
Цільовий компонент дисципліни “Теорія виховання”: підготовка педагога здатного забезпечити різнобічний розвиток людини як особистості і найвищої цінності суспільства, розвиток її розумових, фізичних та естетичних здібностей, виховання високих моральних якостей; виховання у студентів поваги до загальнолюдських цінностей, до держави і її історії; терпимість і повага до думки інших. Вивчаючи цю дисципліну студенти ознайомлюються із сутністю і змістом національного виховання, його основними етапами; принципами національного виховання; методами та формами виховання школярів; основними напрямами національного виховання (розумове, моральне, фізичне, трудове, естетичне).
Цільовий компонент дисципліни “Дидактика”: вивчення головних тем дидактики, ознайомлення з основними теоретичними поняттями, формування розуміння категорій дидактики; підготовка студентів до усвідомленого вибору оптимальних форм, методів, засобів навчання з урахуванням національного компонента; стимулювання майбутніх педагогів до використання засобів мистецтва у педагогічнй діяльності.
Цільовий компонент дисципліни “Історія педагогіки”: вивчення історичних закономірностей навчання і виховання (виникнення цих понять, розвиток, існування на різних етапах та у різних народів); аналіз боротьби прогресивних і консервативних тенденцій у розвитку педагогіки; вивчення історії становлення і розвитку школи і освіти в Україні.
Цільовий компонент дисципліни “Вступ до педагогічної професії”: вивчення сучасних вимог до особистості вчителя, основних напрямків професійної діяльності вчителя; визначення ролі культури освітян у становленні демократичної держави, основних компонентів педагогічної культури та шляхи формування загальної і педагогічної культури, національної свідомості майбутнього педагога; розвиток професійно важливих якостей і властивостей майбутнього учителя, оволодіння елементами педагогічної техніки, виховання національного ідеалу.
Цільовий компонент дисципліни “Основи педагогічної майстерності”: розкриття сутності складових елементів педагогічної майстерності – гуманістична спрямованість особистості педагога, професійна компетентність, педагогічні здібності, педагогічна техніка у процесі національного виховання учнів засобами мистецтва; формування елементарних навичок зовнішньої і внутрішньої техніки – вміння володіти собою і взаємодіяти з іншими людьми; розвиток основних педагогічних здібностей – комунікативність, емпатія, рефлексія, динамізм, інтуїція, толерантність, креативність, оптимізм, емоційна стабільність.
Обов’язковим елементом повноцінної підготовки майбутнього фахівця до національного виховання школярів має бути опанування студентами навчальних курсів “Естетика” та “Культурологія”. Відповідно до завдань курсів, вивчення зазначених навчальних дисциплін дасть змогу майбутнім учителям оволодіти комплексом знань, вмінь та навичок необхідних для формування високої професійної компетентності майбутніх вчителів.
Навчальні курси “Естетика” та “Культурологія” єдині, що дають змогу студентам повноцінно ознайомитися із змістом мистецтва, як глибокого, складного і багатогранного явища. Відповідні теми навчальних курсів знайомлять студентів із видовою специфікою мистецтва вцілому та українського мистецтва зокрема, з історією розвитку та специфікою функціонування усіх видів українського мистецтва. Адже саме мистецтво здатне активно сприяти розвитку в особистості як усього багатства рис національно-патріотичної ідеології, так і стійких ідейних переконань. Через специфічні форми й засоби мистецтво безпосередньо передає найсуттєвіше в житті суспільства та його культурі, а кращі мистецькі твори дають можливість людині всебічно пізнавати історію і сучасність, побут і традиції народу. Саме мистецтво зближує, об’єднує людей, допомагає окремій особистості відчути зв’язок власної долі з долею своєї нації [46]. A забезпечуючи навчальний процес в умовах кредитно-модульної системи навчання, ми орієнтуємося на таку організацію даного процесу, в якій студент не пасивний споживач готового знання, а активний співучасник пізнавально-виховного процессу, що забезпечує високу якість засвоєння навчального матеріалу.
Роль і місце курсів “Естетика” та “Культурологія” в системі підготовки майбутніх учителів особливо актуальні, оскільки дає змогу оволодіти знаннями з усіх видів мистецтва, адже усі види мистецтва однаково беруть участь у створенні об’єктивної картини світу і тому повноцінно можуть використовуватися у національному вихованні. Якщо проаналізувати розвиток і зміст музичного, хореографічного, образотворчого і театрального мистецтва чітко прослідковується багатство, різнобарвність, високий рівень розвитку усіх видів українського мистецтва. В них закладені великі потенційні можливості національного виховання і підготовки майбутніх учителів до формування національної свідомості учнів.
Вагоме місце у підготовці вчителя до національного виховання учнів засобами мистецтва займають дисципліни “Інтегрований курс викладання предметів групи “Мистецтво“ “ та “Історія мистецтв”.
Метою курсу “Інтегрованого курсу викладання предметів групи “Мистецтво” є залучення студентів до вивчення теоретичних питань інтеграції предметів групи “Мистецтво”, запропонувати їм нові ідеї, методи, прийоми національного виховання учнів початкових класів. Дисципліна покликана розв’язати теоретичні проблеми інтеграції художніх знань, а головне збагатити досвід студентів новими ідеями, методами, прийомами національного виховання молодших школярів. Курс дає змогу студентам побачити виховний вплив мистецтва, зокрема національного, на свідомість школярів, можливість використання засобів мистецтва на різних уроках з метою реалізації завдань національного вихованя.
Дисципліна “Історія мистецтв” покликана підготувати висококваліфікованих вчителів початкових класів для національної школи, обізнаних з досягненнями національного мистецтва на всіх етапах розвитку суспільства від зародження до наших днів і здатних виховувати у школярів національні почуття, національний ідеал, формувати національну свідомість. Поза набутими необхідними знаннями з історії архітектури, живопису, графіки, скульптури та народного мистецтва, студенти повинні оволодіти навичками мистецтвознавчого аналізу, уміти грамотно охарактеризувати і об’єктивно оцінити мистецькі твори чи явища, виявити їх особливості та переваги.
Актуальним є вивчення у педагогічних навчальних закладах таких курсів як “Музика”, “Образотворче мистецтво” “Декоративно-прикладне мистецтво”, “Українська література”. Значна кількість науковців досліджувала вплив того чи іншого виду мистецтва на людину, її емоції, психічні почуття, переконання, форми національної свідомості. Різні виразні засоби діють на різні аналізатори. Наприклад, виразні засоби музики не мають опосередкованості та наочності, які притаманні художньому слову, картині, драматичному творові. Але насправді музиці і не потрібне таке співвідношення звукових образів з образами реальної дійсності. Головна сфера музики – емоція, почуття, настрій, і в цій сфері, в розкритті внутрішнього світу людини, вона має необмежені можливості. Любов і ненависть, скорбота і святкування, турбота і спокій, вогняна пристрасть і вольова стриманість – все це і багато іншого доступне вираженню в музичному мистецтві [29]. Музична культура людини є органічною частиною культури народу, до якого вона належить або серед якого живе. Саме тому особлива увага повинна приділятися українській народній музиці, що повинна розкритися стулентам як частина життя народу, як цілісне явище його духовної культури.
Усі занняття музики повинні бути пройняті думкою, що музична творчість українського народу – нев’януча окраса його духовної культури. Народна музика повинна увійти до музичної свідомості молоді як безпосередньо живе, хвилююче мистецтво, а не як романтична спадщина, якій слід вклонятися. Важливо, щоб студенти відчували фольклор не як щось архаїчне, а як природну невідє’мну частину сьогодення. Студенти повинні знати особливості та зміст дитячих народних пісень. Щоб пісня виховувала і не шкодила, треба правильно навчати, а лише потім переходити до виховання її засобами, яке закладено у самому змісті її віршів. Кожна українська народна пісня несе в собі виховні риси, які сприяють національному вихованню [104].
Музика і рух утворюють хореографічне мистецтво. Це також вияв емоцій, який передається глядачеві як через слуховий, так і зоровий аналізатор, тому може краще донести до глядача глибину зображувального образу, вплинути на емоційний стан. Звичайно тут визначна роль належала виконавцю, його професіоналізмові, рівню інтелектуального розвитку.
Значний виховний потенціал мають заняття з образотворчого мистецтва. Це зумовлено як самою природою сприймання образотворчого мистецтва, так і тим, що образотворча діяльність – одна з найдоступніших для людини. Заняття з образотворчого мистецтва дають змогу ефективно розвивати в студентів почуття прекрасного, формувати уявлення про візуальне мистецтво, ознайомлювати з його роллю у житті людей, образною мовою різних видів і жанрів мистецтва, розвивати інтерес до художньої творчої діяльності, виховувати національно-сформовану особистість. Виразні засоби образотворчості діють лише на зоровий аналізатор, але вони можуть передати відчуття живої дійсності, відобразити неповторну індивідуальність кожного відображеного явища, характер і внутрішню сутність людини, неповторну красу природи, кольорове і пластичне відчуття світу [95].
Предмети декоративно-прикладного мистецтва, які оточують людину в побуті створюють особливий настрій, викликають прагнення до творчості, пробуджують у підростаючого покоління яскраві образні уявлення про рідну країну, про її історію, розвиток культури, національний колорит, сприяють естетичному вихованню дітей різного віку. Велике виховне значення має знайомство зі зразками народних орнаментів.
Для успішної підготовки вчителів початкових класів до навчальних планів вищих педагогічних закладів освіти було введено предмет “Образотворче мистецтво з методикою викладання”. Навчальний курс “Образотворче мистецтво з методикою викладання” належить до фундаментальних дисциплін, які формують професійні якості майбутніх педагогів початкових класів. У курсі “Образотворче мистецтво з методикою викладання” висвітлюються мета і завдання викладання образотворчого мистецтва в початкових класах, розкриваються зміст і методика основних видів образотворчої діяльності, роль вчителя як організатора та керівника художнього розвитку і естетичного виховання дітей у навчально-виховному процесі, засоби підвищення ефективності навчально-виховної роботи з образотворчого мистецтва.
Значний виховний потенцiал мають такi дисципліни, як iсторiя України, українська мова, полiтологiя, дисципліни професійної підготовки. На першому курсі студенти всiх факультетiв за участю викладачiв кафедр гуманiтарних дисциплiн та кураторiв академічних груп знайомляться з експозицiєю Музею iсторiї міста Хмельницького, Хмельницького обласного художнього музею, музею імені М. Реріха тощо.
Важливу роль у національному вихованні молоді відіграє прищеплення любові до літературної спадщини українського народу. Студенті повинні знайомитися із творчістю Т.Г. Шевченка, Л. Українки, І.Я. Франка. Все це сприяє формуванню високої мовної культури студентів, вихованню любові до рідного слова.
Кожен вид мистецтва – неповторна художня цінність, а комплексне використання видів мистецтва має загально-педагогічне значення і становить важливий засіб всебічного розвитку особистості, національного виховання підростаючого покоління. Лише сукупність окремих мистецтв може розвивати всю повноту людських можливостей, зробити особистість дійсно багатогранною, допомогти осучаснюванню усіх сторін її психіки і збагаченню внутрішнього світу [95].
Таким чином, роль і місце вище зазначених курсів в системі підготовки майбутніх учителів окреслюється не лише можливостями даних курсів у формуванні духовного багатства особистості, а й виступають дієвим засобом підготовки майбутніх учителів до національного виховання школярів, адже проблема національного виховання у сучасній системі освіти є надзвичайно актуальною і потребує не лише теоретичного, а й практичного вирішення.

2.2. Роль позанавчальної діяльності в підготовці майбутнього вчителя початкових класів до національного виховання учнів засобами мистецтва

Утвердження нової гуманістичної парадигми освіти зумовлює зміну ціннісних підходів до формування особистості майбутнього фахівця. Сучасний соціально-економічний, політичний і духовний розвиток суспільства потребує становлення не лише високоосвіченого, компетентного у своїй справі фахівця, але, передусім, виховання соціально активної, духовно-естетичної особистості, здатної до моральної рефлексії, самоактуалізації й самореалізації [35].
У “Концепції виховання дітей і молоді в національній системі освіти” в розділі про особливості виховного процесу у вищому навчальному закладі зазначається: вищі навчальні заклади мають здійснювати підготовку свідомої національної інтелігенції, сприяти оновленню та збагаченню інтелектуального генофонду нації, що забезпечить високу ефективність діяльності майбутніх спеціалістів. Це повинно бути досягнуто через формування “Я”-концепції людини-творця на основі самоосвіти, саморозвитку, самовиховання, самовдосконалення студентів [36]. Це є переконливим свідченням щодо значення позааудиторної роботи студентів для професійно-особистісного становлення майбутнього фахівця, спроможного вирішувати найскладніші завдання суспільного життя.
Особливий інтерес для вивчення системи позааудиторної виховної роботи представляють праці О.В. Винославської, Н.П. Волкової, Л.В. Кондрашової, Т.М. Куриленко, Л.І. Марисової, О.М. Олексюк, Н.І. Опалко, А.В. Ржевської. Пошуком шляхів організації позанавчальної діяльності у вищому навчальному закладі займаються вітчизняні вчені Б. З. Вульфов, Л.В. Кондрашова, І.М. Мельникова, С.О. Нікітчина, М.М. Поташник, М.І. Соловей та ін. [49]
Виховний процес ВНЗ – це система, яка функціонує і розвивається, враховуючи співвідношення загальнокультурних і професійних цінностей. “Виховання створене самим народом і засноване на народних починаннях, має таку виховну силу, якої немає в найкращих системах, що ґрунтуються на абстрактних ідеях, чи запозичені в іншого народу” [89].
Національне виховання духовно відтворює в молоді народ, увічнює в підростаючих поколіннях як специфічне, самобутнє, що є в кожній нації, так і загальнолюдське, спільне для всіх націй. Виховання є складовою частиною ідеології та культури суспільства.
Вищі навчальні заклади мають здійснювати підготовку свідомої національної інтелігенції, сприяти оновленню і збагаченню інтелектуального генофонду нації, вихованню її духовної еліти, примножувати культурний потенціал, який забезпечить високу ефективність діяльності майбутніх спеціалістів. Цього можна досягти через [87]:
виховання майбутніх спеціалістів авторитетними, високоосвіченими людьми, носіями високої загальної, світоглядної, політичної, професійної, правової, інтелектуальної, соціально-психологічної, емоційної, фізичної та екологічної культури;
створення необхідних умов для вільного розвитку особистості студента, його мислення і загальної культури шляхом залучення до різноманітних видів творчої діяльності (науково-дослідної, технічної, культурно-просвітницької, громадської, оздоровчо-спортивної, правоохоронної та ін.);
збагачення естетичного досвіду студентів шляхом участі їх у відродженні забутих та створенні нових національно-культурних традицій регіону, міста, вищого навчального закладу, розвиток художніх здібностей студентів;
формування “Я”-концепції людини-творця на основі самоосвіти, саморозвитку, самовиховання, самовдосконалення, моральної самозавершеності;
пропаганду здорового способу життя, запобігання вживанню студентами алкоголю, наркотиків, викорінення шкідливих звичок.
Сучасні науковці, уживаючи терміни “позанавчальна (позааудиторна) робота”, “позанавчальна (позааудиторна) діяльність”, “позаурочна (позааудиторна) діяльність” до їх тлумачення підходять по-різному.
Більшість авторів (Л.В. Кондрашова, О.Медведєва, Г.Троцко та інші) розглядають позанавчальну діяльність студентів у виховному аспекті. Окремі автори (Л. Заремба, В. Кутьєв та інші) позанавчальну діяльність обмежують в основному пізнавальною діяльністю, розвитком інтелекту, продовженням у відповідних умовах процесу пізнання, водночас для формування особистості, розвитку її творчого й культурно-морального потенціалу місця майже не залишається [67].
Позааудиторна робота студента є продовженням аудиторної роботи, а може бути й окремим елементом у процесі підготовки майбутнього фахівця. У позааудиторній роботі поєднуються різноманітні види праці та спілкування, реалізуються всебічні як виховні, так і навчальні завдання, спрямовані на професійну підготовку майбутнього фахівця.
Позанавчальна робота у вищому педагогічному навчальному закладі – це сукупність навчально-виховних заходів, що є невід’ємною складовою у процесі професійно-педагогічної підготовки майбутніх учителів і здійснюється з метою створення умов для інтелектуального, духовного та професійного розвитку студентів і їх самореалізації [12].
Незважаючи на тісний зв’язок з аудиторною роботою, позааудиторна робота має свої відмінності [43]:
участь студентів у позааудиторній роботі добровільна, на навчальному занятті – обов’язкова;
позааудиторні заходи мають невимушений характер;
різноманітні позааудиторні заходи виключають контроль у вигляді оцінок умінь, навичок, знань та єдину програму;
позааудиторна робота в порівнянні з аудиторною надає більші можливості для прояву самостійності студентів, їх ініціативності та творчості.
Мета позанавчальної роботи – розвиток розмаїтих інтересів і здібностей студентів (учнів), прищеплення навичок трудової та суспільної діяльності; виховання самостійності та відповідальності, потреби у знаннях, уміннях, інтересу до науки, техніки, мистецтва, літератури; організація розумового дозвілля та відпочинку; зміцнення здоров’я молоді [67]. Якщо в аудиторний час діяльністю студента безпосередньо керує викладач, то в позааудиторний час вихованець здебільшого сам керує процесом оволодіння знаннями, формуванням умінь і звичок.
Найхарактернішими особливостями цієї сфери є невимушене, неформальне спілкування і самовираження, вільний вибір форм і засобів діяльності, використання їх на свій розсуд, керуючись внутрішніми мотивами. До головних психолого-педагогічних принципів побудови позанавчальної діяльності належать: загальнодоступність, добровільність та реалізація потреб у новизні вражень, демократизм, гуманність та суспільно корисна спрямованість, педагогічне співробітництво та студентське самоврядування, єдність освітньої, розвиваючої та виховної цілей [77].
Основними завданнями позанавчальної роботи є: формування суспільно-громадського досвіду особистості майбутнього фахівця; розвиток, стимулюван-ня та реалізація його духовного і творчого потенціалу; формування особистісно значущих соціокультурних цінностей; задоволення потреб майбутніх фахівців у професійному самовизначенні; розвиток психофізичних ресурсів; виховання вольових якостей, формування активної життєвої позиції, здорового способу життя тощо [23].
Форми роботи у вищій школі розрізняють за трьома напрямами: виховна, навчальна, наукова [33]. Їх визначають як форми діяльності студентських об’єднань різного типу і напряму поза розкладом навчальних занять. Стосовно виховної роботи, діяльність цих об’єднань спрямована на розвиток індивідуальних творчих здібностей студентів. До форм виховної роботи у вищій школі належать: діяльність творчих студій, конференції, дискусійні клуби, зустрічі з письменниками, поетами, художниками, акторами; екскурсії, походи, свята, вечори дозвілля, конкурси та ін. Мета позааудиторної навчальної роботи пов’язана з поглибленням навчального матеріалу. До форм навчальної роботи у вищій школі науковці відносять виставки проектів і робіт студентів, консультації, колоквіуми, конференції, дискусійні проблемні клуби, екскурсії. До форм позааудиторної наукової роботи, яка спрямована на організацію наукової роботи студентів, слід віднести студентські наукові конференції, наукові товариства, наукові гуртки і проблемні гуртки. Тобто форми роботи у вищій школі збігаються із формами діяльності студентів за напрямами.
Основними формами організації позанавчальної виховної роботи можуть бути масові, групові та індивідуальні [89]. Особливістю масових форм виховної роботи є широка участь в ній студентів. До цих форм виховної роботи належать:
– проведення читацьких конференцій;
– зустрічі з вченими, видатними людьми;
– тематичні тижні, олімпіади з предметів, дні факультетів, кафедр;
– конкурси, виставки тощо.
Проводяться вказані заходи у ВНЗ, на факультетах, на організаційно-виховних годинах за допомогою кафедр, кураторів, студентського активу.
Важливо щоб такі заходи проходили в атмосфері особистої причетності до обговорюваних проблем, щоб студенти були організаторами і учасниками:
запрошували гостей, готували виставки та ін.
Особливе місце у виховній роботі належить безпосереднім контактам студентів з цікавими людьми. Вони надають виховній роботі емоційного характеру, мають істотний вплив на патріотичні почуття студентів.
Групові форми виховної роботи включають в себе гуртки за інтересами, основними завданнями яких є:
– формування національно свідомого патріота-громадянина своєї країни;
– виховання фізично й морально здорової людини;
– усвідомлення моральних цінностей, ідеалів, культурних традицій, етичних
норм;
– збереження родинних традицій, вивчення звичаїв, обрядів свого народу;
– шанування культури, національної літератури, мистецтва.
Також до групових форм позанавчальної виховної роботи в ідносяться “круглі столи” або “дебатні клуби” метою яких є обговорення та перспективи розвитку заздалегідь визначеної теми. Це сприяє розширенню кругозору, формуванню світогляду, загальнолюдських та національних цінностей.
Формуванню національної свідомості, патріотичних почуттів студентської молоді сприяє їх активна участь у створенні краєзнавчих музеїв при вищому навчальному закладі, призначених для вивчення, збереження матеріальної і духовної культури народу. Досвід показує, що музеї при вищих навчальних закладах стають осередками освіти і виховання, забеспечують духовну єдність поколінь.
Індивідуальна позанавчальна виховна робота зумовлена індивідуальними особливостями студентів, через які переломлюється будь-який виховний вплив на особистість. Тому, щоб впливати на особистість, необхідно вивчити її індивідуальність. Важливо встановити довірливі, доброзичливі стосунки між викладачами і студентами. Цьому значною мірою сприяє авторитет викладача, його уміння швидко орієнтуватися в ситуації, предбачати наслідки своїх дій.
Погляди дослідників на структуру позааудиторної діяльності дещо відрізняються. Наприклад, Г.П. Овчаренко визначає такі напрями позанавчальної діяльності у ВНЗ: науково-дослідна, суспільно-політична, художньо-естетична, трудова, історико-культурна й етнографічна, фізкультурно-спортивна, організаційно-управлінська [67].
Дещо по-іншому структуру позааудиторної діяльності студентів подає О.М. Стоян [23], який виокремлює в ній чотири групи:
Самостійна робота з підвищення професійного рівня (конспектування першоджерел, підготовка до лекцій і семінарів, виконання курсових робіт, читання спеціальної літератури).
2. Участь у створенні культурних цінностей (суспільна робота, заняття на факультеті суспільних професій, науково-дослідна робота, участь у художній самодіяльності, любительські та творчі заняття).
3. Засвоєння культурних цінностей (читання художньої, документальної та науково-технічної літератури, журналів і газет, прослуховування музичних записів, відвідування кіно, театрів, концертів, музеїв, виставок, лекцій, зустрічі з письменниками, артистами, художниками).
4. Відпочинок і розваги (заняття спортом, зустрічі з друзями, знайомими, родичами, відвідування ресторанів, кафе, зустрічі з коханою людиною, прогулянки містом, заміські виїзди тощо, настільні ігри, бездіяльний відпочинок, “байдикування”).
Позанавчальна діяльність у ВНЗ є необхідною складовою цілісного навчально-виховного процесу, оскільки вона поєднує в собі різноманітні заходи як навчального, так і виховного характеру. Така діяльність надає студентам можливість саморозвитку і самореалізації, поглиблення уявлень про себе як про особистість і професіонала [33].
Система національного виховання студентів дозволяє формувати в майбутніх громадян патріотичне мислення, національну свідомість, розвивати інтелект особистості для активної участі в навчально-пізнавальній діяльності, виробляти активну громадянську позицію, реалізувати її в практичній діяльності. Головною особливістю сучасної молоді є те, що вона досить легко схоплює новації. Тому виховні проекти повинні передбачати використання новітніх технологій [57]:
проблемний підхід до змісту засвоєння національних понять, який забезпечував розвиток національних рис, дослідницьких умінь студентів на основі їхньої пізнавально-пошукової діяльності; 
формування практичних умінь, які дозволяли здійснювати краєзнавчо-пошукові дослідження з елементами історизму, національної культури, традицій;
активізація пізнавальної, предметно-перетворювальної діяльності молоді, спрямованої на формування національної свідомості та самостійне збагачення знаннями та вміннями національного змісту;
чітка взаємодія позанавчальної виховної діяльності у вищій школі.
Роль і значення позанавчальної роботи для високоякісної професійної підготовки майбутнього вчителя початкової школи до національного виховання учнів полягає в тому, що вона (позанавчальна робота) “стимулює формування особистості майбутнього педагога в контексті професіоналізації всіх виховних впливів на студентів” [12].
Основними напрямами виховної роботи у вищому навчальному закладі є: формування наукового світогляду; національне виховання; громадянське та патріотичне виховання; правове виховання; моральне виховання; художньо-естетичне, трудове, фізичне, екологічне виховання; професійно-педагогічне виховання [77].
Оскільки головна мета – підготовка майбутнього вчителя початкової школидо національного виховання учнів засобами мистецтва, тому головним напрямом виховної роботи ми вважаємонаціональне та художньо-естетичне виховання. Водночас не відмовляємося від окремих виховних заходів, що “належать” іншим напрямам, лише наполягаємо на пріоритетності професійно-педагогічного напряму виховної роботи.
Чільне місце у системі виховання студентської молоді займають засоби виховання, надбання матеріальної і духовної культури (художня і наукова література, засоби масової інформації, предмети образотворчого мистецтва, кіно, театр), форми і види виховної роботи (збори, конференції, ігри, спортивна діяльність та ін.), які використовуються у процесі виховної роботи.
У вихованні немає дрібниць. Як писав А.С. Макаренко: “Виховує все: люди, речі, явища, але насамперед і найбільше люди”. Талановитий педагог наголошував, що виховання відбувається на кожному квадратному метрі педагогічної території, тому турбота про високу культуру оформлення й утримання навчальних приміщень закладу, території, гуртожитків - це важливий засіб виховання загальнолюдської і професійної культури майбутніх фахівців [40].
Культура спілкування педагогів зі студентами і колегами має бути зразком, школою для вихованців, спілкування має здійснюватися на високому рівні загальнолюдської і національної культури.
У системі роботи зі студентською молоддю важливе місце мають займати такі засоби виховання, як свята, вечори дозвілля, конкурси та ін. Організатори цих та подібних заходів повинні дбати про їх виховну доцільність, педагогічну спрямованість. Включення студентів у процес підготовки та проведення дозвільних, розважальних заходів це також своєрідна школа виховання і становлення професіоналізму майбутніх учителів, соціальних працівників, інженерів, правознавців та ін. Важливо, щоб подібні заходи мали надійне морально-духовне й естетичне підґрунтя, базувалися на засадах загальнолюдської і національної культури. Немає потреби, догоджаючи так званій масовій культурі низької якості, організовувати сумнівні заходи, які можуть негативно впливати на утвердження моральних національних цінностей. Наприклад, перенесення із чужого для нас соціального середовища свята хелловіна, яким в останні роки почали захоплюватися в окремих навчально-виховних закладах. Українська культура багата своїми національними засобами виховного впливу. їх треба відроджувати і сміливо культивувати [40].
Серед основних заходів національного виховання можна назвати такі:
бесіди та лекції про історію, культуру, літературу і мистецтво різних народів і країн, про їх культурні взаємозв'язки;
екскурсії історичними та літературно-мистецькими місцями Хмельниччини, України;
диспути про культуру міжетнічних відносин;
вечори і зустрічі поколінь;
відзначення ювілею просвітників, письменників, діячів літератури, науки, культури, мистецтва;
відзначення українських народних свят, обрядів;
ознайомлення з українськими традиціями і побутом, народною творчiстю (фольклор, декоративно-прикладне мистецтво, архiтектура та iн.);
участь студентiв у художнiй самодiяльностi, гуртках i студія;
вiдвiдування театрiв, виставок, музеїв, проведення творчих вечорiв, читання художньої лiтератури та поезiї, слухання музики.
В позанавчальний час студентів необхідно залучати до народознавчої діяльності: організація різноманітних свят, дійств у ВНЗ, присвячених висвітленню змісту українських обрядів; проведення студентських етнодискотек; конкурсів української пісні; участь у роботі студентських народних драматичних театрів.
Для успішної реалізації завдань національного виховання учнів засобами мистецтва студенти повинні знати історію міста, його визначні історичні пам’ятки, відомих людей, які проживали та живуть у місті, історію навчального закладу, визначних особистостей, які працювали та працюють в ньому; державну символіку України, про прапор академії та народні символи (знати напам’ять текст Гімну, його авторів, історію походження Герба, Прапора); твори мистецтва подільських та народних майстрів.
Для успішної підготовки майбутніх вчителів початкової школи до означеного виду діяльності значний вплив мають виховні години “Україно моя, Україно, я для тебе на світі живу”, “З Україною в серці”, “Від роду до народу слався, Україно”, “Україно, ти для мене – диво”, “Тут все священне, все твоє, бо зветься просто краєм рідним”, “На Україну линуть журавлі”, “В краю лелек та журавлів”, “Солов’їна, барвінкова українська рідна мова”, “У мові – доля народу”, “Фольклорна веселка”, “Безсмертя народу в його мистецтві”; виставки, інсценізації, конкурсні програми: “Мистецтво врятує світ”, “Традиційний народний костюм”, “Мистецтво та митці у художніх творах”, “Історія народу в картинах”, “Театральна палітра”, “Природа в музиці та музика природі”, “Історія народу в творах мистецтва”, “Перлини національного живопису”, “Картинними галереями рідного міста (України)”; тематичні вечори, усні журнали: “Мистецтво, що звертається до серця”, “Наодинці з мистецтвом”, “Вернісаж українського мистецтва”, “Хіт-парад національних мелодій”, “Турнір знавців музики (поезії, прози, образотворчого мистецтва, кіномистецтва тощо)”, “У майстерні художника (скульптора)”.
Аналізуючи план позанавчальної діяльності Хмельницької гуманітарно-педагогічної академії, ми з’ясували, що у підготовці майбутніх вчителів до національного виховання учнів засобами мистецтва сприяє робота таких гуртків: української народної вишивки, макраме, писанкарства, образотворчого мистецтва, основ дизайну, народних ремесел тощо. Проаналізуємо деякі з них.
Під час роботи в гуртку “Українська народна вишивка” студенти засвоюють уміння і навички практичного виконання традиційних і нетрадиційних технік української вишивки. Теоретичне навчання передбачає ознайомлення студентів із загальною теорією української народної вишивки, еволюцією художніх засобів вишивок в історичному аспекті, художніми відмінностями народної вишивки усіх етнографічних зон України.
На заняттях вагоме місце займає використання навчально-наочних посібників з декоративно-ужиткового мистецтва і зразки виробів місцевих народних художніх промислів, що розвиває у студентів емоційно-естетичне сприймання народної творчості, вміння аналізувати, порівнювати, відчувати явища декоративно-ужиткового мистецтва.
Невід’ємною частиною проведення гуртка є організація екскурсій в художні і краєзнавчі музеї, на виставки, зустрічі з провідними майстрами декоративно-ужиткового мистецтва області, що збагачує кругозір студентів.
Ознайомлення із українською традиційною вишивкою у ВНЗ сприяє: поглибленню знань з історії і культури України, формуванню національно орієнтованих переконань; збагаченню й урізноманітненню практичної діяльності студентів, поглибленню їхньої мотивації; розширенню
спеціальних знань, умінь та навичок.
В образотворчому процесі студенти виявляють прагнення до глибокого вивчення натури, її форми, кольору, освітлення, повітряного простору, вираження колірного стану природи, загалом своє відношення до явищ навколишнього життя. На заняттях з декоративного малювання студентиі ознайомлюються з кращими зразками українського народного декоративно-прикладного мистецтва, вивчають побудову узорів, самі складають узори і підбирають кольори для оздоблення різних предметів. В творах декоративного мистецтва видно любов до Батьківщини, життєстверджуючу силу, спостережливість.
Одним із найвідоміших проектів викладачів і студентів академії є створення театру пісні “Розмай”, який встиг зарекомендувати себе як творчий колектив, відомий у багатьох областях України. “Розмай” активно залучає до мистецтва все більшу кількість молоді, сприяє її творчій самореалізації, розвиває студентські творчі здібності та таланти. Студенти є ініціаторами всіх мистецтвознавчих віталень, творчих вечорів, виступають організаторами чисельних зустрічей і виступів різноманітних музикантів, артистів тощо, які проводяться на базі ХГПА.
У нашому навчальному закладі працює музей народного декоративно-ужиткового мистецтва. Його відкриттю передувала велика кропітка робота з пошуку, узагальнення та систематизації матеріалів науково-дослідного характеру, збору та дослідженню об’єктів матеріальної культури народу України загалом і Поділля зокрема.
Музей народного декоративно-ужиткового мистецтва працює за такими експозиційними напрямами: народний одяг, фольклорна лялька, види декоративно-ужиткового мистецтва (вишивка хрестиком, гладдю, бісером; різні техніки писанкарства (в т. ч. авторські), декоративний розпис, витинанка, вузликове плетіння, гончарство, народна іграшка тощо).
Музей є осередком національної культури, національних надбань та цінностей. Він сприяє естетичному розвитку студентів, творчому вдосконаленню та реалізації, сприяє формуванню національної свідомості, утвердженню національних цінностей. Про це свідчить “золотий” фонд музею, а саме: кращі творчі роботи студентів ХГПА. Вони відповідально ставляться до своєї роботи, намагаючись виконати її так, щоб їхні вироби мали право зайняти місце в експозиції музею. Це своєрідний стимул для студентів працювати на заняттях наполегливо, з повною віддачею творчої енергії, щоразу вдосконалюючи свою виконавську майстерність. У музеї представлені студентські рушники, вишиті картини, писанки, серії витинанок. Під керівництвом викладачів у музеї поповнюється зібрання українських рушників, знайдених та відновлених в процесі навчально-дослідної роботи. Значне місце в експозиції музею займає колекція ляльки у комплексах традиційного одягу різних регіонів України.
В академії функціонує студія писанкарства. При музеї створені школи українського етнодизайну, народних ремесел, вишивки, що розкривають величезні можливості для підготовки.
У стінах навчального закладу існує Народна академічна хорова капела. За час свого існування колектив досяг значних успіхів в роботі і став гордістю академії, міста, області та України. Високий професійний рівень хору сприяє національному вихованню студентів, розвиває їхні високі моральні якості та прививає любов до української та західноєвропейської хорової культури, адже засоби музичного мистецтва є важливим інструментом в системі виховання студентів.
Основними підходами у підготовці майбутніх вчителів до національного виховання мають бути: людинознавчий – сприяє здійсненню демократизації університетського життя. Завдяки йому студенти глибше розуміють багатогранний внутрішній світ людини, закономірності й особливості її теоретичної та практичної діяльності; народознавчий – забезпечує всебічне і глибоке засвоєння студентами культурно-історичного розвитку рідного народу та інших народів, що проживають в Україні; системний – забезпечує єдність, взаємозв’язок і взаємозалежність основних понять педагогічного процесу та їх реалізацію в єдності; особистісно-гуманний – створює умови для всебічного впливу на людину, глибокого знання педагогом її душі, рівня сформованості якостей характеру, компонентів світогляду [Горбач].
 Таким чином, велику роль у підготовці майбутнього вчителя до національного виховання учнів засобами мистецтва відіграє позанавчальна діяльність. Саме в ній студент може пізнати специфіку виховних ситуацій, типових для майбутньої професійної діяльності, навчитися знаходити правильні рішення у різноманітних ситуаціях, опиняючись в умовах, які є найближчими до майбутньої самостійної діяльності. Позааудиторна виховна робота як необхідна складова загального процесу виховання особистості у ВНЗ повинна бути скерована на ефективну організацію самостійної роботи студентів, цілеспрямовану організацію їх дозвілля, максимальне задоволення пізнавальних і культурних потреб молоді, всебічний розвиток індивідуальних творчих потенцій студентів.

2.3. Моделювання підготовки вчителя початкових класів до національного виховання учнів засобами мистецтва

Особлива роль професійної освіти в сучасному світі, перетворення її в найважливішу сферу людської діяльності визначає проблему підготовки майбутніх фахівців як одну з пріоритетних. Разом з тим питання оцінки якості підготовки майбутніх фахівців, формування їхньої конкурентоспроможності є недостатньо дослідженими [76].
Аналіз наукових досліджень, спрямованих на вирішення проблем удосконалення процесу підготовки фахівців, показує, що продуктивне управління якістю педагогічного процесу неможливе без переходу від суб’єктивних описів педагогічних явищ і процесів до суворих і об’єктивних оцінок. Провідним завданням педагогічної освіти є підготовка вчителя, здатного до самореалізації, ефективної професійної діяльності в умовах сучасної початкової школи, з високим рівнем культури, освіченості, інтелігентності, професійної компетентності й здатності забезпечити всебічний розвиток дитини як особистості і найвищої цінності суспільства.
Можливість такого переходу може бути реалізована при використанні методу моделювання, який припускає з’ясування властивостей і сутності об’єкта або процесу за допомогою побудови їх образу, тотожного структурі і змісту самого об’єкту або процессу [93].
Ще у XVII ст. відомий німецький філософ і математик Г. Лейбніц ввів у вживання поняття “модель”, розглядаючи її як зручну форму знань про навколишній світ, своєрідний інформаційний еквівалент конструйованого у певній практичній меті об’єкту. Таке трактування залишається затребуваним і в даний час у багатьох галузях науки і техніки.
У науковій літературі існує чимало підходів до категоризації педагогічного моделювання, що виступає “вищою і особливою формою наочності, засобом упорядкування інформації, що дозволяє більш глибоко розкрити сутність того явища, яке вивчається” [90].
Розуміння того, що таке моделювання, тільки оформлюється у педагогічній науці, але воно вже займає важливе місце поруч з такими методами пізнання, як спостереження та експеримент. На педагогічному моделюванні грунтується проектування освітніх процесів. Сполучення проектування і моделювання виводить педагогічне дослідження на рівень загальнонаукової методології.
У середині ХХ ст. осмислення досвіду окремих наук, зокрема кібернетики та лінгвістики, привело до спроб застосування моделювання у вирішенні педагогічних проблем. Моделювання у педагогіці безпосередньо пов’язане з визначальною роллю наочності у процесі пізнання взагалі і реалізацією принципу наочності у навчанні.
Значний внесок у справу педагогічного моделювання зробив Л. М. Фрідман. На його думку, моделювання є навчальною дією і засобом, без якого не можливе повноцінне навчання [9]. Таке тлумачення педагогічного моделювання було досить розповсюджене у психолого-педагогічній літературі періоду 80-90-х років.
В Українському педагогічному словнику знаходимо таке тлумачення:
“Моделі (від латинської назви modulus – міра, мірило, зразок) – навчальні посібники, які є умовним образом (зображення, схема, опис тощо) якогось об’єкта (або систем об’єктів), який зберігає зовнішню схожість і пропорції частин”.
Модель – специфічна, якісно своєрідна форма і, одночасно, засіб наукового пізнання. Модель об'єкта може бути або його копією, або відображати його певні властивості, саме ті, які й цікавлять дослідника. Так, модель може бути збільшеною (наприклад модель клітини) або зменшеною (глобус) копією об'єкта. Модель може сповільнити досліджувані процеси, що відзначаються високою швидкістю протікання, або прискорити повільне протікання. Вона спрощує реальний процес, що дає можливість зосередити увагу на сутності процесу. Моделювання – це особливий процес, що виступає як особлива форма опосередковування, коли дослідник ставить між собою і об'єктом, що його цікавить, деяку проміжну ланку – модель [98].
Визначення моделі за В. А. Штоффом має чотири ознаки [93]:
– модель – це подумки представлена або матеріально реалізована система;
– модель відображає об’єкт дослідження;
– вона здатна заміщати об’єкт;
– її вивчення дає нову інформацію про об’єкт.
Модель інтегрує в собі спосіб розуміння і пояснення суті і природи конкретного педагогічного явища або процесу. Так як модель є спрощеним прототипом реального об’єкта педагогічної дійсності, то вона повинна бути тотожна йому у всіх співвідношеннях.
Проблема моделювання знайшла достатньо широке висвітлення у педагогічній теорії і практиці. Особливостям педагогічного моделювання присвячено роботи В. І. Бондара, Т. І. Ващика, В. В. Гузєєва, О. Н. Дахіна, І. О. Ліпського, В. Д. Лобашева, М. А. Панфілова, Н. Н. Петрової, В. С. Пікельної, О. М. Пєхоти, І. П. Підласого, О. В. Пірогової та ін.
На початку ХХІ ст. моделювання активно запроваджується у всіх галузях педагогічної науки. Найчастіше педагогічне моделювання визначають як штучно створений зразок, спеціальну знаково-символічну форму, що використовується для відображення і відтворення у дещо простішому вигляді структури багатофакторного явища, безпосереднє вивчення якої дає нові знання про об’єкт дослідження. Об’єктом моделювання стають освітні процеси, на які розповсюджується теоретичне педагогічне моделювання, що збагачується і розвивається на основі узагальнення освітньої практики, врахування її потреб і проблем [13].
Моделювання об’єктів педагогічної теорії і практики виступає одним з основних методів сучасного дослідження і пояснення важливих характеристик нових об’єктів педагогічної дійсності, який може бути доповнений методами проектування. Саме моделювання є теоретичним способом відображення форми існування, будови, складу та структури функціонування або розвитку педагогічного об’єкта через розкриття компонентного складу і внутрішніх зв’язків, а також через визначення параметрів, що забезпечують можливість якісного та кількісного аналізу динаміки змін досліджуваного педагогічного явища. Метод моделювання використовується для точності і коректності опису та визначення педагогічних об’єктів, розробки педагогічних конструктів, у тому числі освітніх, виховних і управлінських систем і має наступні рівні:
– концептуальне моделювання, при якому розробляється концептуальна модель формування вмінь, розвитку якостей особистості і т.д.;
– системне моделювання, розробка системи взаємопов’язаних між собою моделей різних видів педагогічних об’єктів;
– процесуальне моделювання, яке відображає динаміку і логіку розвитку досліджуваного об’єкта;
– праксиологічне моделювання – це модель практичного результату дій педагога або його взаємодії.
Як уже зазначалось, питанням моделювання, проектування, конструювання та аналізу педагогічних систем займалась ціла плеяда науковців. Вивчення робіт з
педагогічного моделювання професійної підготовки фахівців дозволяє виділити три етапи свого розвитку [64]:
1. 40-60-і роки ХХ ст. – моделюється, головним чином, якісний характер: цілі, зміст, технологія підготовки;
2. 60-80-і роки ХХ ст. – розробляється методологія моделювання та
вдосконалення на цій основі його методичного та технічного забезпечення;
3. 90-і роки ХХ ст. і по теперішній час – реформування освіти, досягнення якісно вищого рівня підготовки фахівців, узагальнення вітчизняного і зарубіжного досвіду, використання системної інтеграції, гуманістичного теоретико-методологічних підходів.
Розуміння понять “педагогічна модель” та “педагогічне моделювання” педагогами і методистами відзначається значною варіативністю. Так, М. А. Панфілов зазначає, що педагогічна модель являє собою логічно послідовну систему елементів, а саме: мети освіти, її змісту, проектування педагогічних технологій та технологій керівництва освітнім процесом, побудови навчальних планів і програм [64].
На думку О. В. Пірогової, процес педагогічного моделювання – це послідовна розробка серії моделей, що змінюють одна одну по мірі наближення до об’єкта, що моделюється. На методологічному рівні педагогічне моделювання включає концептуальні положення, що відбивають його мету та понятійний апарат. На теоретичному рівні представлені педагогічні моделі. На методичному – алгоритм їх застосування [69].
За І. О. Ліпським, педагогічна модель – це спрощений зразок об’єкта педагогічної практики, що зберігає лише його найсуттєвіші риси. Педагогічна модель повинна відповідати певним вимогам: об’єктивно відповідати модельованому об’єкту педагогічної практики; мати здатність замінити його в певній мірі; її можна було б інтерпретувати в термінах педагогіки [96].
О. Н. Дахін розглядає “педагогічне моделювання” як концептуальний підхід до вирішення педагогічних завдань, що полягає у поєднанні всіх знань про людину. Він розглядає таке моделювання як засіб модернізації теоретичних засад педагогіки [18].
Проблема застосування моделювання у педагогіці складна і недостатньо розроблена. На сьогоднішній день існує безліч видів педагогічних моделей. За об’єктом моделювання виділяють такі основні види педагогічних моделей: освітні моделі, моделі науково-педагогічної діяльності, моделі навчання та навчальні
моделі (див. Додаток Б).
Освітні моделі – це логічно послідовні системи елементів, що включають мету освіти, її зміст, проектування педагогічних технологій і технологій управління освітнім процесом, структуру освітнього процесу, навчальні плани і програми.
Моделі науково-педагогічної діяльності є сукупністю теоретичних положень, методологічних засад, понять і ціннісних критеріїв. Такими моделями є освітні парадигми, моделі змісту та структури методичних посібників, експериментально створені з метою педагогічного дослідження моделі елементів навчального процесу [9].
Моделі навчання охоплюють сферу взаємодії учня та вчителя, і включають орієнтовний, адаптивний, комунікативний і спонукальний механізм такої взаємодії. Учитель впливає на навчальну ситуацію, створюючи інформативно-орієнтовану основу дій і демонструючи адаптивні та продуктивні дії. Модель навчання повинна включати таку систему впливів на учня,щоб навчальна ситуація стала для учня власною життєвою проблемою, яку він хоче розв’язати [13].
Ефективне функціонування моделі можливе, якщо вона відповідає наступним вимогам щодо інших “учасників” процесу моделювання [69]:
інгерентність (щодо середовища, у якому вона існує) – достатня узгодженість з науковим середовищем, у якому вона функціонуватиме;
простота (щодо суб’єкта, який створює або застосовує модель) – чим простіша модель, тим ближча вона до змодельованої реальності, і тим зручніша вона для використання;
адекватність (щодо об’єкта, який вона моделює) – повнота, точність і істинність моделі для реалізації поставленої цілі. Саме остання вимога – адекватність, тобто відповідність реальній дійсності за основними, суттєвими параметрами, на думку науковців, є ключовою у забезпеченні ефективності реалізації будь-якої моделі.
Існує декілька підходів до загальної схеми процесу моделювання. Так, С. П. Касярум пропонує шість етапів створення моделі: постановка завдань та визначення властивостей досліджуваного оригіналу; констатація ускладнень або неможливості дослідження оригіналу в природному вигляді; вибір моделі, яка достатньо добре фіксує суттєві властивості оригіналу та досить легко піддається дослідженню; дослідження моделі у відповідності з поставленим завданням перенесення результатів дослідження на оригінал перевірка цих результатів [63].
Проектування будь-яких освітніх процесів вимагає всебічного їх вивчення з урахуванням різних змінних компонентів. Таке вивчення можливе за умови активного застосування педагогічного моделювання, яке вже зараз посідає важливе місце у теорії і практиці навчання.
Вирішення проблеми професійної підготовки майбутнього вчителя початкових класів до національного виховання учнів засобами мистецтва пов’язане з розробкою педагогічної моделі професійної підготовки, а також із визначенням основних напрямів подальшого підвищення її ефективності та якості.
Формування готовності студентів до національного виховання учнів засобами мистецтва вимагає розробки цілісної системи педагогічних впливів на розвиток означеної професійної якості. Узагальнення теоретичних джерел та практики роботи вищого навчального закладу засвідчує, що необхідно створити такі умови, які охоплюють вплив всіх чинників, що забезпечують формування готовності майбутнього вчителя початкових класів до ефективної діяльності.
У ході моделювання підготовки майбутнього вчителя початкових класів до національного виховання учнів засобами мистецтва ми орієнтувалися на сформульовані С.М. Мартиненко вимоги щодо розроблення моделі [50]:
– модель повинна відображати цілісність процесу підготовки;
– відповідати реальним властивостям структурних елементів змодельованого об’єкта;
– повинна мати відтворювальний характер, що уможливлює її експериментальну перевірку.
Модель професійної підготовки майбутніх вчителів початкових класів до національного виховання учнів засобами мистецтва включає цільовий, мотиваційно-ціннісний, змістовий, операційно-діяльнісний та результативний компоненти (рис. 2.1.) (Дод. В).
Цільовий компонент моделі підготовки студентів до національного виховання учнів засобами мистецтва представляє кінцевий результат підготовки майбутнього вчителя початкових класів до означеного виду діяльності.
Мета – формування готовності майбутнього вчителя початкових класів до національного виховання учнів засобами мистецтва.
Завдання – ознайомлення студентів із основними напрямами національного виховання: розумове, фізичне, моральне, естетичне, трудове, екологічне, статеве; формування в студентів знань, умінь і навичок з організації національного виховання школярів засобами мистецтва; ознайомлення з головними засобами мистецтва, національними та регіональними особливостями мистецтва; формування національної свідомості, утвердження національних цінностей; розвиток художньо-мистецького мислення.
Концептуальними орієнтирами моделювання процесу підготовки майбутніх учителів до зазначеного виду діяльності стали загальнодидактичні (науковості, культуро відповідності, діяльності, систематичності і послідовності, проблемності й активізації пізнавальної активності, особистісно орієнтованого змісту навчання) і специфічні (інтеграції, взаємодії, рефлексії, суб’єкт-суб’єктної взаємодії, практичної спрямованості, комфортності) принципи організації навчального процесу. Під принципами в педагогіці розуміють основні, вихідні положення, на які спирається процес навчання, виконання яких забезпечить ефективність в досягненні цілей [106].
Розглянемо більш детально специфічні принципи організації навчального процесу. Принцип інтеграції передбачає взаємозв’язок усіх компонентів процесу навчання, всіх елементів системи, зв’язок між системами. Означений принцип є провідним при розробці цілепокладання, визначення змісту навчання, форм і методів підготовки вчителів до національного виховання учнів.
Принцип взаємодії передбачає включення всіх студентів у процес навчання на основі їх позитивної доброзичливої продуктивної взаємодії, взаємонавчанні один одного з опорою на суб’єктний досвід кожного з них.
Принцип рефлексії своєї навчальної діяльності дозволяє студентам усвідомити процес навчання, осмислити його результативність, спрямованість, проаналізувати свої відчуття, переживання, розглянути особливості власного мислення і мислення інших учасників взаємодії, власні способи розумової діяльності, відкоригувати власні пізнавальні цілі, освітню траєкторію професійного розвитку.
Принцип суб’єкт-суб’єктної взаємодії передбачає навчання, що ґрунтується на діалозі рівних партнерів, зі створенням демократичних відносин у навчанні, де викладач і студент – рівноправні, рівнозначні суб’єкти освітнього процесу, викладач – організатор, помічник, консультант.
Принцип комфортності припускає комфортні умови навчання, в яких студент відчує свою інтелектуальну спроможність, атмосферу взаємної емоційної та інтелектуальної підтримки, доброзичливості, атмосферу співпраці, співтворчості з проживанням у навчальному процесі ситуацій успіху.
Принцип практичної спрямованості навчання полягає в розумінні зв’язків і залежностей між пізнанням дійсності, наслідком якої є теорія, та практикою. Під час проведення теоретичних занять студенти мають здобувати професійні знання, а на практичних заняттях – навчитись ефективно діяти в складних умовах.
Мотиваційно-ціннісний компонент (активізація внутрішніх сил майбутнього учителя на досягнення мети підготовки до національного виховання школярів; активізація бажання самоствердитися у власних досягнення) охоплює: усвідомлення соціокультурної та педагогічної самоцінності національного виховання; формування внутрішніх потреб у самовдосконаленні, саморозвитку та самореалізації. Мотиваційний компонент включає мотиви здійснення національного виховання учнів засобами мистецтва, спрямованість на передачу
знань і розвиток особистості вихованців.
Змістовий компонент (аудиторна і позааудиторна діяльність) у своїй структурі містить такі складові:
навчальні дисципліни (“Філософія”, “Педагогіка”, “Теорія виховання”, “Основи педагогічної майстерності”, “Загальна психологія”, “Вікова психологія”, “Історія мистецтв”, “Культурологія”, “Етика та естетика” тощо);
науково-дослідна робота: магістерські, дипломні, курсові роботи, реферати, наукові статті. Науково-дослідна робота студента є творчою діяльністю в межах навчально-виховного процесу. Вона спрямована на придбання, розширення, поглиблення професійних знань і умінь знаходити, аналізувати науково-методичну інформацію.
інноваційна діяльність. Це вищий щабель професійної підготовки, вона об’єднує якості фахівця, що дозволятимуть йому створювати нові засоби, методи або організаційні форми національного виховання школярів. В сукупності вони утворюють інноваційний потенціал майбутнього вчителя, що забезпечує йому саморозвиток і самовираження у фаховому спрямуванні;
педагогічна практика: навчальна, навчально-виробнича, виробнича (цільова), переддипломна (державна).
Операційно-діяльнісний компонент – це організація практичної навчально-пізнавальної діяльності студентів з опанування змісту освіти. Цей компонент є одним із головних складових дидактичного процесу і його можна визначити як процесуальний, методичний. Основні його складові – методи, форми, засоби навчання. Ефективність цього компоненту залежить від активної взаємодії викладачів і студентів, встановлення між ними суб’єкт-суб’єктних взаємин [106].
Серед методів, що застосовуються у процесі підготовки майбутнього педагога до означенного виду діяльності, можна виділити:
традиційні – вербальні (лекція, розповідь, бесіда дискусія); практично-демонстраційні (ілюстрація, демонстрація, спостереження, метод вправ, лабораторний метод), самостійної роботи студентів;
нетрадиційні – імітаційні (моделювання педагогічних ситуацій, вирішення ситуаційних педагогічних завдань, ділові ігри, імітаційний тренінг), інтерактивні (мозковий штурм, навчаючи вчуся, навчання у групах, “ажурна пилка“, бінарна лекція, проблемна лекція, евристична бесіда, “запрошення фахівців”, метод “кейс-стаді”). Розглянемо нетрадиційні методи більш детально. Моделювання педагогічних ситуацій – це створення таких ситуацій-моделей, де реальні об’єкти замінюються символами і взаємостосунки між учасниками діяльності складаються не природно, а організовані спеціально під керівництвом викладача, тобто штучно. Метою моделювання педагогічних ситуацій є сформувати готовність майбутніх фахівців до роботи в школі, зокрема національного виховання учнів засобами мистецтва, організовувати позакласну роботу з учнями [106].
Ділова гра – це моделювання реальної діяльності у спеціально створеній проблемній ситуації. Вона є “засобом і методом підготовки та адаптації до трудової діяльності та соціальних контактів”, методом активного навчання, який сприяє досягненню конкретних завдань [58].
Бінарна лекція – лекція, що полягає в діалозі двох викладачів, які читають лекиію за однією і тією ж темою, але є, наприклад, представниками різних наукових шкіл, кафедр або теоретиком і практиком [87].
Метод кейсів як засіб навчання у ВНЗ набирає все більшої популярності. Мета методу кейс-стаді - поставити студентів у таку ситуацію, коли їм необхідно буде прийняти рішення. Кейс - це події, які реально відбулися в певній сфері діяльності і є основою для проведення обговорення в академічній групі під керівництвом викладача. У більшості випадків при використанні кейсу учасникам попередньо надається можливість ознайомитись із переліком обставин, підфунтям яких є реальні чи уявні ситуації [87].
методи виховання (формування свідомості (бесіда, диспут), організація діяльності і формування досвіду поведінки (вправи, доручення, створення виховних ситуацій ), стимулювання діяльності та поведінки (змагання, заохочення).
Комплексне використання традиційних і нетрадиційних методів підготовки майбутнього вчителя початкових класів спрямоване на формування практичних умінь і навичок щодо використання засобів мистецтва у національному вихованні учнів.
Формами підготовки майбутнього вчителя образотворчого мистецтва до національного виховання школярів засобами мистецтва визначено:
аудиторні (лекція, семінарські заняття, лабораторно-практичні заняття, конференції, навчальні екскурсії, консультації та ін.) та позааудиторні (конкурси, олімпіади, зустрічі з майстрами педагогічної справи, екскурсії, походи, свята, вечори дозвілля, диспути, бесіди та ін.)
масові (проведення читацьких конференцій, зустрічі з вченими, видатними людьми, тематичні тижні, олімпіади з предметів, конкурси, виставки, вечори запитань і відповідей), групові (круглі столи, гуртки за інтересами, зустрічі з письменниками, артистами, художниками) та індивідуальні (читання художньої, документальної та науково-технічної літератури, журналів і газет, прослуховування музичних записів, збір інформації з певної проблеми для практичного використання під час педагогічної практики, створення індивідуальної бази даних з різних напрямів національного виховання).
Засоби підготовки – сукупність предметів і явищ, використання яких веде до досягнення поставленої мети. Основними засобами підготовки майбутніх вчителів початкових класів до національного виховання учнів засобами мистецтва є такі: державний стандарт вищої освіти, робочі навчальні програми та навчальні плани, навчальні підручники, дидактичні матеріали, технічні засоби навчання, методичні рекомендації до занять, електронні книги, зразки різних видів мистецтва, мультимедіа тощо.
Завершальним етапом моделювання підготовки майбутніх учителів початкових класів до національного виховання учнів засобами мистецтва є зіставлення і конкретизація очікуваної мети. Кінцевим результатом є сформована професійна готовність майбутніх вчителів початкових класів до національного виховання учнів засобами мистецтва.
Результативний компонент надає можливість виокремити три рівні готовності майбутніх учителів до національного виховання учнів засобами мистецтва: низький (репродуктивний), середній (творчо-репродуктивний) та високий (творчий).
Низький рівень відображає слабку орієнтацію студентів у сутності національного виховання учнів, відсутність у висловленнях власних суджень, педагогічні вміння сформовані на репродуктивному рівні, нестійкі, відсутня гнучкість у їх застосуванні.
Середній рівень характеризується зацікавленістю студентів у національному вихованні учнів, знанням та певним рівнем розуміння засобів мистецтва, традицій, рідної мови і природи, володінням деякими прийомами виховання, але недостатнім арсеналом сучасних методів і засобів виховання. Проявляється недостатня наукова компетентність у справі національного виховання взагалі і, зокрема, засобами мистецтва. Відсутність творчої ініціативи у застосуванні різних засобів мистецтва.
Високий рівень характеризується стійкою усвідомленістю щодо значущості національного виховання школярів, усвідомленням цілей і завдань такого виховання, передбачає сформованість педагогічних умінь та теоретичних знань щодо національного виховання засобами мистецтва, відзначається оригінальністю інтерпретації знань, творчим підходом.
Результативний компонент створює підґрунтя для порівняння й узгодження результатів навчальної діяльності студентів із сформульованими на цільовому етапі завданнями. Готовність учителя до національного виховання засобами мистецтва визначається рівнем сформованості його національної свідомості і самосвідомості, як найважливіших складових структури особистості, розумінням важливості і необхідності національного виховання молодших школярів, інтересом до різних видів українського мистецтва та усвідомленням його потенційних можливостей у національному вихованні молодших школярів, умінням практично впроваджувати зміст і завдання національного виховання засобами мистецтва, поєднуючи власне педагогічні і мистецькі знання, уміння і навички.
Отже, у педагогічній моделі підготовки майбутніх учителів початкових класів до національного виховання учнів відображені усі складові даного процесу: мета, завдання, принципи, зміст, форми, методи, засоби та результат. Вона дозволяє системно проаналізувати взаємозв’язок та взаємозалежність структурних компонентів моделі. На нашу думку, ця модель може бути успішно використана у процесі визначення головних напрямів формування професійної компетентності фахівця.





ВИСНОВКИ
Спираючись на результати дослідницької роботи з означеної проблеми, ми дійшли таких висновків:
На основі вивчення наукової літератури було визначено стан досліджуваної проблеми. Особливості професійної підготовки вчителя початкової школи розкриті в дослідженнях вітчизняних та зарубіжних вчених. Науковий аналіз дав змогу виявити та проаналізувати підходи різних авторів до визначення професійної підготовки вчителя початкових класів. У своїх працях вони зазначають, що професійна підготовка майбутніх учителів – процес формування й набуття настанов, знань та вмінь, необхідних спеціалісту для належного виконання спеціальних завдань навчально-виховного процесу.
Аналіз наукової літератури дозволяє стверджувати, що професійна підготовка вчителя початкових класів до національного виховання учнів засобами мистецтва є складною організаційно-педагогічною системою, яка забезпечує формування в особистості професійної спрямованості, системи знань, навичок та умінь, професійної готовності майбутнього вчителя.
2. Дослідження сучасного стану підготовки майбутніх учителів початкової школи до національного виховання учнів, а також рівня їхньої національної свідомості, дало змогу виявити основну суперечність у навчально-виховній діяльності школи, яка виникла між необхідністю забезпечення високого рівня національного виховання і відсутністю науково-обґрунтованої системи підготовки вчителів до розв'язання цієї педагогічної проблеми.
Аналіз проблеми дослідження дав змогу розкрити сутність національного виховання, проаналізувати його мету та основні завдання. Національне виховання – це створена впродовж віків самим народом система поглядів, переконань, ідей, ідеалів, традицій, звичаїв, покликаних формувати гармонійно розвинену, високоосвічену, соціально-активну й національно свідому людину, свідомість і ціннісні орієнтації молоді, передавати їй соціальний досвід, надбання попередніх поколінь. Його основна мета
· виховання свідомого громадянина, патріота, набуття молоддю соціального досвіду, високої культури міжнаціональних взаємовідносин, формування у молоді потреби та уміння жити в громадському суспільстві, духовності та фізичної досконалості, моральної художньо-естетичної, трудової, екологічної культури
Реалізація такого виховання передбачає застосування різних засобів: рідну мову, родовід, рідну історію, краєзнавство, мистецтво, природу рідного краю, народну міфологію, фольклор, національну символіку, релігійні й народні традиції, родинно-побутову культуру, звичаї, обряди тощо.
Одним із важливих засобів національного виховання було і залишається мистецтво, всі його види, оскільки саме в мистецтві (пісенному, музичному, танцювальному, театральному, образотворчому тощо) зафіксувалися історична пам’ять, знання, культура, ідеали і цінності українців.
3. Розкриваючи вплив навчальної та позанавчальної діяльності на підготовку майбутнього вчителя початкових класів до національного виховання учнів засобами мистецтва ми з’ясували, що провідну роль у розв'язанні завдань професійної підготовки студентів, становлення особистості майбутніх фахівців відіграє процес навчання у вищій школі. Якісну підготовку майбутнього вчителя до національного виховання учнів можна забезпечити лише сформувавши у студентів високий рівень національної свідомості в процесі їх навчання у ВНЗ. Зміст підготовки майбутніх учителів до національного виховання учнів засобами мистецтва полягає у системі знань, що містить відомості про основні напрями національного виховання, про національний елемент в освіті; принципи національного виховання; види, форми та провідні ідеї національного виховання; сучасні методи та засоби національного виховання, зокрема засоби мистецтва.
Аналіз змісту освітньо-професійних програм педагогічного напряму підготовки майбутніх вчителів початкових класів до означеного виду діяльності у вищих навчальних закладах дозволив виділити ряд дисциплін (“Загальні засади педагогіки”, “Теорія виховання”, “Дидактика”, “Історія педагогіки”, “Вступ до педагогічної професії”, “Основи педагогічної майстерності”, “Естетика”, “Культурологія” та ін.), у змісті яких розглядаються питання національного виховання, роль і значення мистецтва у вихованні школярів, формування національної свідомості, утвердження національних цінностей, їх поваги.
Велику роль у підготовці майбутнього вчителя до національного виховання учнів засобами мистецтва відіграє позанавчальна діяльність. Саме в ній студент може пізнати специфіку виховних ситуацій, типових для майбутньої професійної діяльності, навчитися знаходити правильні рішення у різноманітних ситуаціях, опиняючись в умовах, які є найближчими до майбутньої самостійної діяльності.
4. Вирішення проблеми підготовки майбутнього вчителя початкових класів до національного виховання учнів засобами мистецтва пов’язане з розробкою педагогічної моделі професійної підготовки. Формування готовності студентів до національного виховання учнів засобами мистецтва вимагає розробки цілісної системи педагогічних впливів на розвиток означеної професійної якості. Узагальнення теоретичних джерел та практики роботи вищого навчального закладу засвідчує, що необхідно створити такі умови, які охоплюють вплив всіх чинників, що забезпечують формування готовності майбутнього вчителя початкових класів до ефективної діяльності.
Модель професійної підготовки майбутніх учителів початкових класів до національного виховання учнів засобами мистецтва включає цільовий, мотиваційно-ціннісний, змістовий, операційно-діяльнісний та результативний компоненти.
У педагогічній моделі підготовки майбутніх учителів початкових класів до означеного виду діяльності відображені всі складові цього процесу: мета, завдання, принципи, зміст, форми, методи, засоби та результат. Вона дозволяє системно проаналізувати взаємозв’язок та взаємозалежність структурних компонентів моделі.
Проведене дослідження не вичерпує розкриття всіх питань означеної проблеми. Подальший науковий пошук можна спрямувати в таких напрямах: посилення змістовного наповнення кожної навчальної дисципліни здобутками українського мистецтва; організаційно-педагогічні умови вдосконалення підготовки майбутніх учителів початкових класів до національного виховання засобами мистецтва.



СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

Авер’янова Н. Національне виховання в контексті глобалізації / Н. Авер'янова // Рідна школа. – 2005. – № 11. – С. 53-56.
Авер’янова Н. Образотворче мистецтво в системі освіти (до проблем формування національної свідомості особистості) / Н. Авер’янова // Рідна школа. – 2004. – № 6. – С. 67-69.
Барабаш В. П. Народна дидактика у системі В. О. Сухомлинського / В. П. Барабаш // Початкова школа. – 2004. – №4. – С. 23-36.
Башкардін О. М. Формування любові до рідного краю засобами художньо-естетичних дисциплін / О. М. Башкардін // Рідна школа. – 2001. – № 1. – С. 53-54.
Береза Р. П. Формування національної самосвідомості студентів як педагогічна проблема / Р. П. Береза // Педагогіка і психологія професійної освіти. – 1999. – № 1. – С. 10-15.
Березина В. А. Виховання в сучасному вузі : нові підходи / В. А. Березина // Вища освіта сьогодні. – 2002. – № 11. – С. 6-12
Бойко А. М. Актуальні напрями підготовки вчителя до виховної діяльності / А. М. Бойко // Початкова школа. – 2003. – №3. – С.16-18.
Будак В. Д. Якість педагогічної освіти – майбутнє України / В. Д. Будак // Технології неперервної освіти : проблеми, досвід, перспективи розвитку : Збірник статей до традиційної IV Всеукраїнської науково-практичної конференції. – Миколаїв, 2002. – С. 3 - 6.
Ващик Т. І. Моделювання у навчально-виховному процесі вищої школи / Т. І. Ващик // Нові технології навчання. – 2005 – Вип. 41 [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.nbuv.gov.ua/portal/Soc.../8_navchauchi.pdf
Веред Л. Г. Підготовка вчителя початкової школи до професійної діяльності / Л. Г. Веред // Педагогіка і психологія. – 1999. – № 1. – С. 104 - 111.
Відмиш Л. І. Концепції національного виховання: шляхи та засоби реалізації / Л. І. Відмиш // Виховна робота в школі. – 2011. – № 8. – С. 7 - 9.
Вітвицька С. С. Основи педагогіки вищої школи : метод. посіб. для студентів магістратури / С. С. Вітвицька. – К. : Центр навчальної літератури, 2003. – 316 с.
Вішнікіна Л. П. Педагогічне моделювання як основа проектування освітніх процесів / Л. П. Вішнікіна // Імідж сучасного педагога. – 2008. – № 7 – 8. – С. 80 - 84.
Власова О. І. Педагогічна психологія : навч. посіб. / О. І. Власова. – К. : Либідь, 2005. – 400 с.
Галузинский В. М. Євтух М. Б. Основи педагогіки та психології вищої школи : навч. посіб. / В. М. Галузинский, М. Б. Євтух. – К., 1995. – 279с.
Гевко О. Суть та особливості національно-патріотичного виховання засобами декоративно-ужиткового мистецтва / О. Гевко // Рідна школа. – № 5. – 2002. – С. 25 - 26
Горбач Г. Особливості національного виховання молоді у ВНЗ / Г. М.Горбач // Вісник Черкаського університету : Науковий журнал. Серія : Педагогічні науки. – 2009. – Вип. 148. – С. 67.
Дахін А. Н. Педагогічне моделювання : сутність та ефективність / А. Н. Дахін // Шкільні технології. – 2002. – № 2. – С. 62 - 67.
Дерев’яна Л. О. Історичні засади формування творчої особистості в процесі національного виховання // Наукові записки Тернопільського національного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка. Серія : педагогіка. – 2007. – С. 71 - 74.
Державна національна програма “Освіта” (“Україна ХХІ століття”) : затвердж. постановою Кабінету Міністрів України № 896 від 03.11.1993 р.
Державна програма “Вчитель” : затверж. постановою Кабінету Міністрів України № 379 від 28 березня 2002 р.
Довбищенко В. В. Національне виховання / В. В. Довбищенко // Слово і час. – 1992. – № 6. – С. 84 - 87.
Донченко М. В. Професійно-педагогічна підготовка майбутніх учителів у позааудиторній роботі у вищих навчальних педагогічних закладах України (друга половина ХХ ст.) : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. пед. наук : спец. 13.00.01 “Загальна педагогіка та історія педагогіки” / М. В. Донченко. – Х., 2004. – 22 с.
Дроб’язко П. І. Українська національна школа : витоки і сучасність / П. І. Дроб’язко. // К. : Видавничий центр “Академія”, 1997. – 184 с.
Євсюков О. Ф. Вплив навчальної діяльності на формування професійної компетентності студентів педагогічних вищих навчальних закладів / О. Ф. Євсюков // Післядипломна освіта в Україні. – 2008. – № 1. – С. 16 - 21.
Закон України “Про освіту” : прийнятий 23.05.1991 р. ; № 1060 ; зі змінами та доповненнями // Відомості Верховної Ради України. – 1991. – № 34.
Закон України “Про вищу освіту” : від 17 січ. 2002 р. № 2984-ІІІ ; зі змінами ; ост. ред. 12 берез. 2009 р.// Відом. Верхов. Ради України. – 2002. – № 29. – Ст. 134.
Іваницький А. О. Українська народна творчість : посібник для вищих та серед. учб. закладів / А. О. Іваницький. – К., 2000. – 336 с.
Іванова А. В. Педагогічні основи формування національної самосвідомості студентів засобами літератури / Іванова А. В. // Нова педагогічна думка. – 2005. – С. 101 - 107.
Ільків М. П. К. Д. Ушинський про національно-патріотичне виховання / Ільків М. П. // Початкова школа. – 2000. – № 2. – С. 50 - 51.
Кіліченко О. І. Підготовка майбутнього вчителя до педагогічної взаємодії з учнями молодшого шкільного віку : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. пед. наук : 13.00.04 “Теорія та методика професійної освіти ” / О. І. Кіліченко. – К., 1997. – 24 с.
Клімов О. М. Інформаційна компетентність як компонент професійної підготовки майбутніх вчителів / О. М. Клімов // Педагогічні науки. – 2011. – Вип. 11 [Електронний ресурс]. – Режим доступу : gnpu.edu.ua/files/.../Visnik.../V19_70_74.pdf
Коваль В. Ю. Система позааудиторної діяльності студентів вищих навчальних закладів / В. Ю. Коваль // Наукові праці Донецького національного технічного університету. Серія : Педагогіка, психологія, соціологія. – 2009. – № 6. – С. 19 – 23.
Ковальчук В. Ю. Модернізація професійної та світоглядно-методологічної підготовки сучасного вчителя : автореф. дис. на здобуття наук, ступеня док-pa. пед. наук : 13.00.04 “Теорія і методика професійної освіти” / В. Ю. Ковальчук. – К, 2006. – 34 с.
Кондратенко Г. П. Позанавчальна діяльність студентів ВНЗ як необхідна умова формування загальнокультурної компетентності майбутніх фахівців / Г. П.Кондратенко // Вісник ЛНУ імені Тараса Шевченка. – 2011. – № 13. – С. 98 - 108.
Концепція виховання дітей та молоді в національній системі освіти // Інформаційний збірник Міністерства освіти України. – 1996. – №13. – С.3-9.
Концепція національного виховання // Рідна школа. – 1995. – № 6. – С. 18 - 25.
Концепція національного виховання студентської молоді [Електронний ресур]. – Режим доступу : http://zakon.nau.ua/doc/?code=vr2_4290-09.
Копець Л. В. Психологія особистості : навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. / Л. В. Копець. – К.; Вид-дім. “Києво-Могилянська академія”, 2007. – 460 с.
Кузьмінський А. І. Педагогіка вищої школи : навчальний посібник / А. І. Кузьмінський. – К. : Знання, 2005. – 486 c.
Кулішенко Л. А. Реалізація національного компонента освіти у змісті навчальних дисциплін / Л. А. Кулішенко // Дивослово. – 2008. – № 9. – С. 7 -9.
Курач М. С. Декоративно-ужиткове мистецтво як засіб виховання студентів / М. С. Курач // Рідна школа. – 2005. – № 12. – С. 29 - 52.
Курлянд З. Н. Педагогіка вищої школи / За ред. З. Н. Курлянд. – К. : Т-во “Знання”, КОО, 2000. – 399 с.
Кутова А. О. Національне виховання – джерело особистісного розвитку дитини / А. О. Кутова // Початкова школа. – 2002. – № 2 – С. 14 - 16.
Лавриненко С. О. Підготовка майбутніх учителів початкових класів до національного виховання учнів засобами мистецтва : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. пед. наук : спец. 13.00.04 “Теорія та методика професійної освіти” / С. О. Лавриненко. – К., 2005. – 22 с.
Лавриненко С. О. Роль і місце комплексу мистецтв у підготовці майбутнього вчителя до національного виховання молодших школярів / С. О. Лавриненко // Наукові записки. – Випуск 49. Частина 2. – Серія : Педагогічні науки. – Кіровоград, 2003. – С. 53 - 57.
Лавриненко С. О. Роль і місце навчального курсу “Естетика” у підготовці майбутніх вчителів до національного виховання школярів / С. О. Лавриненко // Наукові записки Кіровоградського національного педагогічного університету. Серія : Педагогіка. – 2009. – № 2. – 239 с.
Литвин О. Концепції національного виховання студентської молоді у провідних вузах України / О. Литвин // Вища освіта України. – 2005. – № 3. – С. 92 - 97.
Лізньова Н. Ю. Педагогічне планування як аспект удосконалення організації системи позанавчального виховання у вищому навчальному закладі / Н. Ю. Лізньова // Вища школа. – 2009. – № 5. – С. 28 - 34.
Маєвська Л. М. Модель підготовки майбутнього учителя до національного виховання молодших школярів / Л. М. Маєвська // Початкове навчання та виховання. – 2008. – № 31. – С. 2 - 6.
Максименко С. Д. Загальна психологія : навч. посібник / С. Д. Максименко. – К. : МАУП, 2000. – 256 с.
Максимюк С. П. Педагогіка : навчальний посібник / С. П. Максимюк. – К. : Кондор, 2009. – 670 с.
Мар’євич Н. О. Шляхи підготовки майбутнього вчителя початкової школи до виховання учнів / Н. О. Мар’євич // Початкове навчання та виховання. – 2008. – № 12. – С. 24 - 29.
Марушкевич А. А. Невтомний працівник українського ренесансу Іван Огієнко / А. А. Марушкевич. – К. :Четверта хвиля,1996. –128 с.
Мельник Ю. С. Удосконалення системи виховання у ВНЗ – пріоритетне завдання сучасної освіти / Ю. С. Мельник // Педагогічний вісник. – 2007. – № 4. – С. 54 - 58.
Мойсеюк Н. Є. Педагогіка : навч. посіб. / Н. Є. Мойсеюк. – К., 2007. – 656 с.
Онопрієнко О. М. Процес формування патріотизму студентів у поза навчальній виховній діяльності / О. М. Онопрієнко // Нові технології навчання. – 2001. – № 31. – С. 3 - 12.
Ортинський В. Л. Педагогіка вищої школи: навч. посіб. [для студ. вищ. навч. закл.] / В. Л. Ортинський. – К. : Центр учбової літератури, 2009. – 472 с.
Осадчий В. В. Проблеми організації професійної підготовки майбутніх учителів у педагогічній теорії / В. В. Осадчий // Рідна школа. – 2002. – № 6. – С. 62 - 64.
Отич О. М. Підготовка вчителя початкових класів до виховної роботи в школі (на матеріалі пісенного фольклору) : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. пед. наук: 13.00.04 “ Теорія та методика професійної освіти ”/ О. М. Отич. – К., – 1997. – 18 с.
Національна доктрина розвитку освіти України : затвердж. Указом Президента України № 347 від 17.04.2002 р. – // Освіта України. – 2002. – №23. – С. 4 - 6.
Ніколаєнко О. В., Ушата Т. О. Теоретичні засади підготовки майбутнього вчителя до виховної роботи з учнями / О. В. Ніколаєнко, Т. О. Ушата // Початкове навчання та виховання. – 2009. – № 10. – С. 24 - 28.
Неловкіна-Берналь О. А. Модель підготовки спеціаліста в контексті компетентнісного підходу / О. А. Неловкіна-Берналь // Освіта Донбасу. – 2010. – № 1. – С. 73 - 78.
Панфілов М. О. Знако-символічне моделювання навчальної інформації у ВНЗ / М. О. Панфілов // Педагогіка. – 2005. – № 9. – С. 51 - 56.
Паршук С. М. Підготовка майбутніх учителів початкової школи до
національного виховання учнів : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. пед. наук: 13.00.04 “Теорія та методика професійної освіти”/ С. М. Паршук. – Одеса, 2006. – 24с.
Петренко В. П. Національно-патріотичне виховання р / В. П. Петренко // Початкова школа. – 2000. – № 11. – С. 28 - 29.
Петриченко Л. В. Система позааудиторної роботи, спрямованої на підготовку майбутнього вчителя до творчої професійної діяльності / Л. В. Петриченко // Вища школа. –2010. – № 1 – С. 33 – 40.
Петровський О. В. Психологічний словник / О. В. Петровський. – М. : Політвидав., 1990. – 494 с.
Пирогова О. В. Моделюванння в освіті / О. В. Пирогова // Інновації в освіті. –2004. – № 5. – С. 36 - 40.
Подоляк Л. Г. Психологія вищої школи : навч. посіб. для магістрів і аспірантів / Л. Г. Подоляк, В. І. Юрченко. – К. : ТОВ “Філ-студія”, 2006. – 320 с.
Пуховська Л. П. Особистісна модель підготовки викладачів на Заході / Л. П. Пуховська // Наукові праці : збірник. – 2000. – Т. 7 [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.tme.umo.edu.ua/docs/2/09bekilt.pdf
Рижанова А. О. Соціальне виховання як питання національної та глобальної безпеки в умовах інформаційного суспільства / А. О. Рижанова // Теоретико-методичні проблеми виховання дітей та учнівської молоді. – К., 2006. – С. 16 - 22.
Савченко О. Новий етап розвитку шкільної освіти і підготовка майбутнього вчителя / О. Савченко // Шлях освіти. – 2003. – № 3. – С. 2 - 6.
Семенова А. В. Основи психології і педагогіки : навч. посіб. / А. В. Семенова. – К. : Знання, 2006. – 319 с.
Семиченко В.А. Психологія педагогічної діяльності : навч. посіб. для студ. вищих пед. навч. закл. – К. : Вища школа, 2004. – 336 с.
Скоробогатова М. Р. Моделі підготовки вчителів початкових класів до національного виховання учнів у вищій школі України / М. Р. Скоробогатова // Наука і освіта. – 2008. – № 6. – С. 63 - 65.
Скрипник Н. С. Система позааудиторної діяльності студентів вищих навчалних закладів / Н. С. Скрипник // Педагогіка формування творчої особистості у вищій і загальноосвітній школах. – 2010. – Вип. 4 [Електронний ресурс]. – Режим доступу :http://www.archive.nbuv.gov.ua/portal/.../P2712_566.pdf
Скрипченко О. В. Загальна психологія : підручник / О. В. Скрипченко, Л. В. Долинська, З. В. Огороднійчук та ін. – К. : Либідь, 2005. – 464 с.
Словник-довідник з педагогіки і психології вищої школи / [укладачі Н. Є. Гєрасимова, В. М. Король, О. П. Савченко]. – Черкаси : ЧНУ імені Богдана Хмельницького, 2010. – 212 с.
Сметанський М. Шляхи удосконалення педагогічної підготовки майбутніх учителів/ М. Сметанський // Шлях освіти. – 2002. – №4. – С. 36 -39.
Степанко А. В. Шляхи покращення підготовки вчителів початкових класів до національного виховання молодших школярів / А. В. Степанко // Вища школа. – 2010. – № 5. – С. 156 - 162.
Степанов О. М. Основи психології і педагогіки : навч. посіб. / О. М. Степанов, М. М. Фіцула. – К. : Академвидав, 2005. – 520 с.
Сухорукова Г. О. Малювання за народними казками. Один із засобів національного виховання / Г. О. Сухорукова // Дошкільне виховання. – 2004.
· № 8. – С. 13 - 15.
Тализіна Н. Ф. Педагогічна психологія : навч. посіб. / Н. Ф. Тализіна. – М. : Видавничий центр “Академія”, 1998. – 288 с.
Титаренко В. Виховання на національно-культурних традиціях українського народу як головний чинник формування особистості // Наукові записки ТДПУ : Педагогіка. – 2000. – №8. – С. 19 - 20.
Торопова І. П. Ідея народності у вихованні (за творами К. Д. Ушинського та А. Дістервега) / І. П. Торопова // Рідна школа. – 2006. – № 8. – С. 34 - 37.
Туркот Т. І. Педагогіка вищої школи : навчальний посібник / Т.І.Туркот. – К. : Кондор, 2011. – 628 с.
Фіцула М. М. Педагогіка : навч. посіб. / М. М. Фіцула. – [3-тє вид., стереотип]. – К. : Академвидав, 2009. – 560 с.
Хабарова Г. Б. Особливості організації позанавчальної виховної роботи у вищому навчальному закладі / Г. Б. Хабарова // Вища освіта в Украні. – 2008. – № 4. – С. 32 - 35.
Хомич Л. О. Професійно-педагогічна підготовка вчителя початкових
класів / Л. О .Хомич // Вища освіта в Україні. – 2008. – № 2 (29). – С. 18 - 26.
Цільова комплексна програма “Вчитель” // Освіта України. – 1996. – № 64. – С. 6 - 11.
Чернілевський Д. В. Педагогіка та психологія вищої школи : навч. посіб. / Д. В. Чернілевський, М. І. Томчук. – Вінниця : “Україна“, 2006. – 402 с.
Шандригось Г. А. Можливості моделювання у професійній підготовці майбутнього вчителя / Г. А. Шандригось // Рідна школа. – 2001. – № 1. – С 48 - 50.
Шапар В. Б. Психологічний тлумачний словник / В. Б. Шапар. – Харків : Прапор, 2004. – 640 с.
Шевнюк О. І. Мистецькі дисципліни в реформаційних процесах євроінтеграції / О. І. Шевнюк // Імідж сучасного педагога. – 2006. – № 5 - 6. – С. 17-19.
Шейко С. Національні та загальнолюдські засади реформування сучасної вищої освіти в Україні / С. Шейко // Вища освіта України. – 2005. – №3. – С. 32 - 39
Шестакова Т. В. Формування майбутніх педагогів до професійного самовдосконалення : автореф. дис. на здобуття наук, ступеня канд. пед. наук : 13.00.04 “Теорія і методика професійної освіти” /Т. В. Шестакова. – К, 2006. – 22 с.
Шипович М. В. Структурно-функціональна модель формування готовності майбутніх вчителів початкових класів до самоосвітньої діяльності / М. В. Шипович // Рідна школа. – 2006. – № 9. – С. 55 - 57.
Шишкіна Ю. О. Підготовка майбутнього вчителя початкових класів до використання екскурсій у екологічному вихованні учнів / Ю. О. Шишкіна // Вища школа України. – 2008. – № 6. – С. 43 - 45.
Шквир О. Л. Педагогічні погляди І. І. Огієнка в контексті національного виховання / О. Л. Шквир //Вісник Житомирського педагогічного університету. – 2002. – № 9. – С. 5.
Шмалько Г. Національне виховання як цілісна система / Г. Шмалько // Рідна школа. – 2006. – № 7. – С. 32 - 33.
Щербак І. В. Підготовка майбутнього вчителя до громадянського виховання учнів початкової школи / І. В. Щербак. – К., “Видавничий дім “Слово”. – 2011. – 240 с.
Щолокова О. П. Культурологічні проблеми розвитку мистецької освіти в педагогічному ВНЗ / О. П. Щолокова // Теорія і методика мистецької освіти. – 2000. – № 5. – С. 3 - 9.
Юрчак В. В. Методи формування професійних якостей майбутнього вчителя в процесі теоретичної підготовки / В. В. Юрчак // Управління школою. – 2006. – № 13. – С. 35 - 38.
Юрченко В. І. Вплив взаємин між студентами і викладачами на “Я-концепцію” майбутнього вчителя / В. І. Юрченко // Освіта і управління. – 1997. – № 1. – С. 19 - 23.
Ягупов В. В. Педагогіка : навч. посіб. / В. В. Ягупов. – К. : Либідь, 2002. – 560 с.






















ДОДАТКИ

Додаток А

Тести для виявлення рівня підготовленості студентів до національного виховання учнів засобами мистецтва

Створена упродовж віків самим народом система поглядів, переконань, ідей, ідеалів, традицій, звичаїв та ін., покликаних формувати світоглядну свідомість та ціннісні орієнтації молоді, передавати їй соціальний досвід, надбання попередніх поколінь – це
а) національне виховання;
б) патріотичне виховання;
в) громадянське виховання.
2. Головною метою національного виховання на сучасному етапі є
а) оволодіння нормами й правилами моральної поведінки, формування почуттів та переконань, вироблення умінь і навичок моральної, адекватної поведінки в процесі суспільних відносин;
б) передача молодому поколінню соціального досвіду, багатої духовної культури народу, його національної ментальності, спорідненості світогляду і на цій основі формування особистісних рис громадянина України;
в) оволодіння системою знань про наукові засади розвитку природи й суспільства, розвиток потенційних інтелектуальних сил особистості, формування культури розумової праці.
3. Найважливішими принципами національного виховання є
а) раннє залучення до продуктивної праці, різноманітність видів праці, постійність, безперервність праці, наявність рис продуктивної праці дорослих у дитячій праці;
б) матеріальної єдності світу, краєзнавчий, принцип комплексності, безперервності, патріотизму і т. і.
в) гуманізм, демократизм, народність, природовідповідність, культуровідповідність, безперервність.
4. Засоби національного виховання – це
а) широкий спектр предметів, які використовують у системі пізнавальної діяльності людини: книги, комп'ютерна техніка, лабораторне обладнання, письмове приладдя та ін.
б) велика кількість предметів, дій, знарядь та ін., які допомагають людині здійснювати певні трудові операції: фізичні зусилля людини, знаряддя праці, обладнання, природні багатства та ін.
в) широкий спектр предметів, явищ, процесів, які допомагають формувати у людини національну свідомість: рідна мова, історія, звичаї, традиції, фольклор, народний календар, мистецтво.
5. До національно-орієнтованих виховних заходів належать
а) свято на честь незалежності України, День перемоги, свято народного календаря, вечір “Краса землі моєї України”;
б) гра “Словничок ввічливих слів”, акція “Збережи природу”, ярмарок “Золоті руки”, конкурс “Я майбутній господар”;
в) спортивна гра “Козацькі забави”, акція “День птахів”, конкурс “Захист улюбленої газети”, конкурс “Кращий бігун”.
6. До форм національного виховання належать
а) свята, круглі столи, екскурсії, зустрічі з односельцями, перегляд фільмів, участь в акціях, читання та обговорення книг з національної тематики
б) заняття фізичними вправами, рухливі ігри, ранкова гімнастика, спортивні розваги, прогулянки.
в) уроки праці, гуртки, студії, трудові десанти тощо.
7. Символом вогню, українського роду і неньки-України, духовної нескореності й світлої пам’яті є
а) барвінок;
б) калина;
в) любисток.
8. Основними критеріями оцінки національної вихованості є
а) знання історії України, традицій і звичаїв українського народу; знання досягнень науки, техніки, культури, мистецтва України; відчуття любові до народу України, пошана до історичного минулого, віра у відродження;
б) знання героїчного минулого українського народу і його воїнства; відчуття пошани до військово-бойових традицій армії і флоту; відчуття гордості і преклоніння перед героями-українцями;
в) відчуття патріотизму і особистої відповідальності за правопорядок; відчуття нетерпимості до відступів від законів і правил; відчуття пошани до прав інших людей.
9. Своєрідна істотність, завдяки чому зі століття в століття відтворюються і розвиваються самобутня українська культура і духовність – це
а) національний спосіб мислення;
б) національна ідеологія;
в) народна мораль.
10. До головних засобів мистецтва належать
а) театр, хореографія, образотворче мистецто, музика;
б) картини, вистави, пісні, танці;
в) графіка, декоративно-прикладне мистецтво, живопис.









Додаток Б
Види педагогічних моделей























Додаток В

Модель професійної підготовки майбутніх вчителів початкових класів до національного виховання учнів засобами мистецтва





































Продовження рис.







































13PAGE 15


13PAGE 14315



Принципи

Завдання:
ознайомлення студентів із основними напрямами національного виховання: розумове, фізичне, моральне, естетичне, трудове, екологічне, статеве;
формування в студентів знань, умінь і навичок з організації національного виховання школярів засобами мистецтва;
ознайомлення з головними засобами мистецтва, національ-ними та регіональними
особливостями мистецтва;
формування національної свідомості, утвердження національних цінностей.


Мета: формування готовності майбутнього вчителя початкових класів до національного виховання учнів засобами мистецтва

Цільовий компонент


Моделі процесу навчання

Моделі прогресивного педагогічного досвіду

Моделі авторських педагогічних технологій

Моделі методичних систем


Моделі науково-педагогічної діяльності


Освітні моделі

Освітні парадигми

Моделі елементів навчального процесу

Моделі методичних посібників

Моделі підручників


Моделі навчання

Модель формування понять

Модель формування вмінь

Модель проблемного навчання

Модель інтерактивного навчання

Ігрова модель


Навчальні моделі

Моделі образів об’єктів

Моделі структур об’єктів

Моделі властивостей об’єктів


Моделі причинно-наслідкових зв’язків

Комплексні моделі

Освітньо-організаційні моделі

Педагогічні моделі

Специфічні:
інтеграції;
взаємодії;
рефлексії;
суб’єкт-суб’єктної взаємодії;
практичної спрямованості;
комфортності.

Загально-дидактичні:
науковості;
культуровідпо-відності;
діяльності;
систематич-ності і послідовності;
проблемності й активізації пізнавальної активності;
особистісно орієнтованого змісту навчання.

Мотиваційно-ціннісний компонент


активізація внутрішніх сил майбутнього учителя на досягнення мети підготовки до національного виховання школярів засобами мистецтва;
усвідомлення соціокультурної та педагогічної самоцінності національного виховання; формування внутрішніх потреб у самовдосконаленні, саморозвитку та самореалізації;
мотиви здійснення національного виховання учнів засобами мистецтва, спрямованість на передачу знань і розвиток особистості вихованців.



Змістовий компонент





Операційно-діяльнісний компонент

Засоби:
державний стандарт вищої освіти, робочі навчальні програми та плани, підручники, ТЗН, електронні книги, зразки різних видів мистецтва, мультимедіа тощо

Форми

Методи

Методи виховання
(формування свідомості, організація діяльності і формування досвіду поведінки тощо)


Методи навчання:
традиційні – вербальні, практично-демонстраційні, самостійної роботи студентів;
нетрадиційні – імітаційні, інтерактивні.

Аудиторні та позааудиторні


Масові;
Групові;
Індивідуальні

Рівні сформованості

Високий

Середній

Низький

Сформована професійна готовність майбутніх вчителів початкових класів до національного виховання учнів засобами мистецтва

Кінцевий результат

Результативний компонент











Oђ Заголовок 1Oђ Заголовок 315

Приложенные файлы

  • doc 7335822
    Размер файла: 609 kB Загрузок: 0

Добавить комментарий