Метод вказ часть 1

Міністерство освіти та науки України
Індустріальний технікум Дон ДТУ





Методичні вказівки
до вивчення предмета:

«Українська мова
(за професійним спрямуванням)»
для студентів денного та заочного
відділення


частина І













Алчевськ
2013






Уклали: Н.П.Кондратенко- викладач вищої категорії,
О.В.Сасова – викладач ІІ категорії



Рецензент О.М.Казанцева – викладач вищої категорії




Затверджено Л.І.Пономаренко
· голова
на засіданні методичної методичної ради
ради











Розглянуто та затверджено
на засіданні комісії філологічних
дисциплін (протокол №______
від «__»________20___року

Голова комісії ________ С.Ю.Кайнара

Зміст
Вступ 4
Розділ 1. Культура професійного мовлення
Мова і професія 5
Основні поняття цього розділу 6
Норми української мови 7
Функції мови 7
Державотворча роль мови 9
Мова як генетичний код нації 11
Роль гендера у створенні мовної картини світу 12
Зміни, що сталися внаслідок феміністичного руху 13
Мовна політика 14
Основні вимоги до мовлення при діловому спілкуванні 14
Закони риторики 14
Види , форми розумової діяльності 15
Мовленнєвий етикет 17
Правила етики для всіх громадян 19
Ваша зовнішність і мистецтво одягатися 19
Тест “Діловий етикет” 20
Види та жанри усного спілкування
Усне ділове спілкування 23
Види усного спілкування 25
Усне публічне мовлення
Види і жанри публічних виступів
Ділова бесіда
Телефонне ділове спілкування 39
Публічний виступ 41
Дискусія
Практичні поради по веденню дискусії та публічного виступу
Міміка і жести 31
Розділ 2.
Лексичні норми сучасної української мови у професійному спілкуванні
Терміни та професіоналізми у професійному спілкуванні
Спільне та відмінне між термінами та професіоналізмами
Правопис слів іншомовного походження
Фразеологія
Лексичні лакуни
Пароніми, синоніми та омоніми у професійному мовленні
Яке слово обрати?
Номенклатурні назви у професійному мовленні
Правила вживання великої букви
Графічні та лексичні скорочення
Особливості перекладу текстів українською мовою,
комп’ютерний переклад
Практична частина
Рекомендована література
Вступ
Методичні вказівки до практичних занять з української мови (за професійним спрямуванням) розроблені на основі навчальної програми з курсу «Українська мова (за професійним спрямуванням)» і розраховані на студентів 2-3 курсів економічного відділення, механо-металургійного, відділення комп’ютерних технологій та електро-технологічного відділення для денного та заочного відділення.
Подані методичні вказівки до практичних занять містять ґрунтовний теоретичний матеріал, необхідний для вивчення даного предмета. Посібник містить практичну частину з вправами та завданнями різноманітного характеру, які допоможуть поглибити та удосконалити знання, уміння, навички з української мови (за професійним спрямуванням). Це: тестування, завдання для підвищення мовленнєвої культури студентів, вправи на переклад, різнорівневі завдання для покращення стилістичної грамотності студентів, лінгвістичні дослідження текстів тощо.
Методичні вказівки складаються з двох частин. Перша частина охоплює такі розділи: розділ 1 (культура професійного мовлення), розділ 2 (лексичні норми сучасної української мови в професійному спілкуванні), а друга – спрямована на висвітлення розділу 3 (морфологічні норми сучасної української мови в професійному спілкуванні) та розділу 4 (синтаксичні норми сучасної української мови в професійному спілкуванні) програми з дисципліни «Українська мова (за професійним спрямуванням)».
Розрахована на студентів денного та заочного відділення, викладачів. Буде корисним для широкого кола читачів.

Частина І
Розділ I Культура професійного мовлення

Мова і професія
Кожна національна мова універсальна система, в якій живе національна душа кожного народу, його світ і духовність. Українська мова невмирущий скарб істини, краси, благородства, знань, мистецтва. Сьогодні йдеться про розширення сфер функціонування української мови. Це засіб не лише спілкування, а формування нових виробничих відносин.
Мова як інструмент здобуття знань, як засіб життєдіяльності людини має велике значення для всіх. Оскільки мова не тільки обслуговує сферу духовної культури, я й пов’язана з виробництвом, з його галузями і процесами, із соціальними відносинами, вона - елемент соціальної сфери.
У сучасному житті по-новому розглядуються питання функції мови. Старий поділ на професії „інтелігентні" та „неінтелігентні" зникає. Основний критерій - знання свого фаху, рівень опанування професійною термінологією.
Науково-технічний прогрес, перебудова соціально-економічної і політичної системи в країні насичують нашу мову новими поняттями, термінами. Разом з піднесенням рівня знань представників різних професій підвищуються і вимоги до мови.
Ми стали свідками народження нових професій і формування їх мови. У зв’язку з упровадженням української мови на підприємствах і установах помітно збагачується словник різних професій новою науково-технічною, суспільно-політичною лексикою і термінологією.
Що означає знати мову професії?
Це вільно володіти лексикою свого фаху, нею користуватися.
Мовні знання один з основних компонентів професійної підготовки.
Оскільки мова виражає думку, є засобом пізнання та діяльності, то правильному професійному спілкуванню людина вчиться все своє життя.
Знання мови професії підвищує ефективність праці, допомагає краще орієнтуватися в складній професійній ситуації та в контактах з представниками своєї професії.
Високий рівень оволодіння мовою професії: знати фахову лексику, підвищувати ефективність праці, орієнтуватись в складних професійних ситуаціях, вільно контактувати з колегами-професіоналами.
Вимоги до мови професії:
1.Користування державною мовою при обов’язковому дотриманні всіх норм літературної мови.
2.Досконале знання і використання професійної термінології лексики.
3.Професійне удосконалення фахової майстерності і мовної вправності у професійній діяльності

Питання до тексту:
Чому зросла роль української мови на виробництві?
Що спричиняє збагачення мови професії?
Що таке „мова професії"?

Основні поняття цього розділу
Арго – умовна штучна говірка соціальної групи з певним набором слів, незрозумілих для сторонніх (лірницька, злодійська).
Етикет – установлені норми поведінки, правила ввічливості.
Жаргон – мова якоїсь соціальної чи професійної групи, що відрізняється від загальнонародної наявністю специфічних слів і виразів, властивих цій групі.
Культура мови – наука, що вивчає функціонування мови в суспільстві з погляду нормативності її і передбачає правила користування літературною мовою: правила вимови, наголошення, слововживання, формотворення, побудова словосполучень і речень.
Культура мовлення – дотримання літературних норм вимови, наголошення, слововживання, побудови словосполучень, речень, текстів( нормативність усної і писемної мови, що виражається в правильності, точності, ясності, чистоті, логічності, доречності, виразності, а також у різноманітності граматичних конструкцій, багатстві, дотримання в писемному мовленні орфографічних і пунктуаційних норм.
Мистецтво спілкуватися – органічне поєднання добра й краси в комунікативній взаємодії.
Мова і професій –дві важливі суспільні категорії, що визначають глибину пізнання світу, оволодіння набутками цивілізації, рівень мовленнєвої культури.
Мовленнєвий етикет – застосування мовного етикету в конкретних актах спілкування, вибір засобів вираження.
Мовний етикет – сукупність словесних формул ввічливості, прийнятних у певному колі людей, у певному суспільстві, у певній країні. Це функціональна підсистема мови із своїм набором слів, стереотипних фраз, правилами поєднання їх.
Професіонал – той, хто зробить яке-небудь заняття предметом своєї постійної діяльності, своєю професією, добрий фахівець, знавець своєї справи.
Професія – рід занять, певна форма трудової діяльності, що вимагає належного рівня і навичок і є для кого-небудь джерелом існування.
Сленг – слова або вирази, що вживаються людьми певних професій.
Спеціаліст – той, хто досконало володіє певною спеціальністю, має глибокі знання в якій-небудь галузі науки, техніки, мистецтва.
Спеціальність – окрема галузь науки, техніки, мистецтва, в якій людина працює( основна кваліфікація( улюблена справа, заняття , в якому хто-небудь проявляє уміння, хист.
Спілкування (комунікація) – своєрідна форма зв’язку людей у процесі їхньої пізнавально-трудової діяльності( обмін інформацією, що здійснюється за допомогою різних засобів, насамперед, мови. Засоби передачі інформації поділяються на вербальні (словесні) та невербальні (несловесні) – жести, міміка, рухи, погляд, поза тощо.
Суржик – суміш мов, української й російської.
Фах – уживається з обома значеннями: вид заняття, трудової діяльності, що потребує певної підготовки і є основним засобом існування.
Фахівець – той, хто досяг високої майстерності в чому-небудь, знавець чогось.



Норми української мови
Головною ознакою літературної мови є унормованість, для якої обов'язкова правильність, точність, логічність, чистота й ясність, доступність і доцільність висловлювання. Будь-яке мовне явище може виступати мовною нормою. Зразком унормованості може бути звук і сполучення звуків, морфема, значення слова і його форма, словосполучення й будь-яке речення. Але слід пам'ятати, що мовна норма категорія історична, оскільки піддається змінам разом із розвитком суспільства.
Норма літературної мови це сукупність загальноприйнятих правил реалізації мовної системи, які закріплюються у процесі суспільної комунікації.
Норми української літературної мови:

·орфоепічна – правила вимови звуків та звукосполук;

·графічна – передавання звуків на письмі;

·орфографічна – написання слів;

·лексична – слововживання відповідно до лексичного значення слова, його семантики;

·морфологічна – правильне вживання морфем (морфема – це значуща частина слова);

·синтаксична – правильна побудова складних конструкцій;

·стилістична – відбір мовних елементів відповідно до умов спілкування.

Функції мови
Жодне суспільство, на якому б рівні воно не перебувало, не може існувати без мови. Це стосується всіх народів, усіх верств і прошарків суспільства й кожної окремої людини.
Оскільки мова явище суспільне, то не лише загибель суспільства призводить до зникнення мови, а й умирання мови спричиняє зникнення нації, котра не вберегла свою, дану Богом, мову. Мертвою стає мова, якою перестають спілкуватися в усіх сферах. Обслуговуючи потреби суспільства, мова виконує цілу низку функцій, життєво важливих як для цього суспільства, так і для самої мови.
Комунікативна функція. Мова найважливіший засіб спілкування людей і забезпечення інформаційних процесів у сучасному суспільстві (у науковій, технічній, політичній, діловій, освітній та інших галузях життя людства). У цій ролі вона має універсальний характер: нею можна передавати все те, що виражається, наприклад, мімікою, жестами чи символами, тоді як кожен із цих засобів спілкування не може конкурувати у вираженні з мовою.
Із комунікативного боку слід розглядати й сукупність текстів, як наслідок діяльності комунікантів, здійснюваної шляхом обміну писемною продукцією.
Ідентифікаційна функція виявляється в часовому й у просторовому вимірах ми, су часники, відчу ваємо свою спільність і зі своїми попередниками, і з нащадками, і з тими, хто перебу ває поряд, і з тими, хто в інших краях. Кожна людина має своєрідний і ндивід у альний мовний« портрет» , мовний « паспорт» , у якому відображено всі її національно-естетичні, соціальні, ку льту рні, ду ховні, вікові та інші параметри. Лише для тих, хто знає мову , вона є засобом спілкування, ідентифікації , ототожнення в межах певної спільності. Для тих, хто її не знає зовсім або знає погано, вона може бути причиною роз' єднання, сепарації, відокремлення, конфліктування й навіть ворожнечі.
Експресивна функція мови полягає в тому, що вона є універсальним засобом вираження внутрішнього світу людини. Кожний індивід це унікальний неповторний світ, сфокусований у його свідомості, у надрах інтелекту, у гамі емоцій, почуттів, мрій, волі. І цей прихований світ може розкрити для інших лише мова. Що досконаліше володієш мовою, то виразніше, повніше, яскравіше постає перед людьми як особистість. Те ж саме можна сказати і про націю, народ. «Говори і я тебе побачу», запевняли мудреці античності.
Мислетворча функція. Формуючи думку, людина мислить мовними формами. Мислення є конкретне (образно-чуттєве) й абстрактне (понятійне). Понятійне мислення це оперування поняттями, що позначені певними словами і які без цих слів перестали б існувати. До того ж, у процесі мислення ці поняття зіставляються, протиставляються, поєднуються, заперечуються, порівнюються тощо за допомогою спеціальних мовних засобів. Тому «мислити» означає «оперувати мовним матеріалом». Відомий вислів «обмінятися думками» насправді означає обмінятися певними мовними одиницями, в яких і закодовані думки. Цей обмін не завжди буває корисним для обох співбесідників. Недарма кажуть: «Хто ясно мислить, той ясно висловлюється».
Мислить (думає) ж людина тією мовою, яку краще знає рідною. Отже, сам процес мислення має суто національну специфіку, яка обумовлена національним характером мови.
Гносеологічна функція. Мова є своєрід ним засобом пі знання навколишнього світу. На відміну від інших істот, людина корист ується не лише індивідуальним досвідом і знаннями, а й у сім набу тком своїх попередників та су часників, тобто суспільним досвідом. Але за умови досконалого знання мови, й бажано не однієї. Пі знаючи будь-яку мову , людина пі знає рі знобарвний світ крізь призму саме цієї мови. А оскільки кожна мова є неповторна картина світу зникнення якоїсь із них збіднює у явлення людини про багатогранні сть світу , зву жує її досвід. Гносеологічна функція мови полягає не лише в сприйнятті й накопиченні досвіду суспільства. Вона безпосередньо пов' язана з функцією мислення, форму ваїшя та існування думки.
Естетична функція. Мова першоджерело культури, оскільки вона є і її знаряддям, і водночас матеріалом створення культурних цінностей. Існування мови у фольклорі, красному письменстві, театрі, пісні тощо дає безперечні підстави стверджувати, що вона є становим хребтом культури, її робітнею і храмом. Ось чому виховання відчуття краси мови основа всякого естетичного виховання.
Культуроносна (історична) функція. Культура кожного народу знайшла відображення та фіксацію найперше в його мові. Для глибинного пізнання нації необхідне знання його мови, яка виконує функції своєрідного каналу зв'язку культур між народами. Репрезентуючи свою мову, ми репрезентуємо і власну культуру, її традиції та здобутки, збагачуючи світову культуру.
Через мову передається й естафета духовних цінностей від покоління до покоління. Що повнокровніше функціонує в суспільстві мова, то надійніший зв'язок та багатша духовність наступних поколінь. Дотримання мовних норм, популяризація рідної мови це поступ у розвитку загальної культури нації.
Номінативна функція. Усе пізнане людиною одержує від неї свою назву й тільки так існує у свідомості. Цей процес називається лінгвілізацією «омовленням» світу. Мовні одиниці, передусім слова, слугують назвами предметів, процесів, якостей, понять, ознак і под. У назвах зафіксовано не лише певні реалії дійсності, адекватно пізнані людиною, але і помилкові уявлення, ірреальні, уявні сутності тощо. Безперечно, що кожна мова являє собою неповторну картину дійсності; по-різному мовно розчленовані в різних мовах одні й ті ж самі фрагменти світу. А тому доля кожної мови, хай найменшої й найекзотичнішої, має бути об'єктом постійної турботи не тільки носіїв цієї мови, але й людства в цілому й кожної порядної людини зокрема.
Професійна – засіб і критерій оволодіння фахом.
Волюнтативна – засіб впливу на волю співрозмовника.
Оскільки мова явище системне, усі її функції виступають не ізольовано, а проявляються в тісній взаємодії. Відсутність чи неповнота використання якоїсь із них згубно впливає на мову в цілому, а це, у свою чергу, відбивається на долі народу.

Державотворча роль мови
Нормативні документи про державний стан української мови
Правовий статус української мови сьогодні визначає Конституція України, прийнята Верховною Радою 28 червня 1996 року. У статті 10 Конституції записано: “Державною мовою в Україні є українська мова.
Держава забезпечує всебічний розвиток і функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя на всій території України.
В Україні гарантується вільний розвиток, використання і захист російської, інших мов національних меншин України.
Держава сприяє вивченню мов міжнародного спілкування.
Застосування мов в Україні гарантується Конституцією України та визначається законом”.

Державна мова це закріплена традицією або законодавством мова, вживання якої обов'язкове в органах державного управління та діловодства, громадських органах та організаціях, на підприємствах, у закладах освіти, науки, культури, у сферах зв'язку та інформатики.
За загальноприйнятою світовою практикою, є такі критерії затвердження мови у функції державної:
мова корінної нації;
мова найчисленнішої нації.
Відповідно до останнього критерію, країна, у якій 70% становлять представники однієї нації, вважається мононаціональною. Якщо взяти до уваги дані останнього перепису, то Україну слід зарахувати саме до таких країн. Таким чином, затвердження в Україні у функції державної української мови цілком відповідає загальновизнаним світовим стандартам.
Мовні відносини в Україні регулює, крім Конституції, Закон про мови, який був прийнятий Верховною Радою України 28 жовтня 1989 року. Більшість статей Закону було введено в дію з 1 січня 1990 року, проте окремі статті набували чинності через три, п’ять, навіть сім років після прийняття документа. Найбільше значення в Законі має стаття, що надає українській мові державного статусу.
Основними передумовами прийняття Закону про мови були:
по-перше, усвідомлення українським суспільством ролі мови в процесі національного відродження в нових суспільних умовах;
по-друге, багаторічна політика лінгвоциду щодо української мови, наслідки якої не викорінено повністю і сьогодні.
Термін “лінгвоцид” (у дослівному перекладі мововбивство) це свідома, цілеспрямована політика нищення певної мови як головної ознаки етносу нації чи народності. Кінцевою метою лінгвоциду є не геноцид, тобто фізичне знищення людей, а етноцид ліквідація певного народу як окремої культурно-історичної спільноти.
Із 47 європейських країн (включаючи Росію, країни Закавказзя і Туреччину) своя національна мова є державною або офіційною в 41 країні (тобто у 85% від загальної кількості). Таким чином, власна мова є в Європі визначальною ознакою національної ідентичності та державності.
Двомовна ситуація, що склалася в Україні, суттєво відрізняється від європейських стандартів.
Російська мова практично витіснила українську з міст центральної і східної України, в тому числі і з української столиці. На телеканалах України абсолютно переважає російськомовна продукція. Майже цілком витіснено українськомовну культуру з радіо, особливо FМ-ефіру.
Використання двох або кількох мов у загальнонаціональній комунікації є винятком серед європейських держав і можливе тільки в територіально невеликій країні. До таких винятків належить, наприклад, Люксембург, населення якого говорить місцевим діалектом німецької, а в школах уведено вивчення двох офіційних мов ( літературних німецької і французької. Інший характер має державна тримовність Швейцарії, де німецька, французька й італійська мови вважаються національними і державними, а ретороманська визнана як національна, але не має статусу державної. Однак швейцарська тримовність функціонує тільки в центральних органах влади. Реальну ж мовну ситуацію цієї країни визначають як потрійну одномовність, оскільки в кожному з кантонів використовується тільки одна мова.
Мовну ситуацію в Україні сьогодні визначають два основні чинники:
а) мовне законодавства, яке закріплює державний статус однієї мови ( української;
б) співіснування двох мов у багатьох сферах суспільного життя, що є наслідком декларативного характеру мовного законодавства, а також спадщиною багаторічної політики лінгвоциду щодо української мови.
Термін «державна мова» з'явився в часи виникнення національних держав. Звичайно, в однонаціональних державах немає необхідності конституційного закріплення державної мови. В багатонаціональних країнах статус державної закріплюється за мовою більшості населення.
Українська мова мала статус, близький до державного, вже у XIV першій половині XVI століття, оскільки функціонувала в законодавстві, судочинстві, канцеляріях, державному і приватному листуванні.
Утвердження української мови як державної неможливе «без органічної взаємодії принаймні двох засад:
створення такої мовної ситуації, за якої б українська мова мала б усі можливості безперешкодного вживання, вияву комунікативних функцій, властивих іншим високорозвинутим літературним мовам у сучасних цивілізованих суспільствах;
ефективного вивчення на різних ділянках освіти у поєднанні з мовним вихованням».
Українська національна мова існує у двох формах: сучасній українській літературній мові та територіальних діалектах.
Національна мова ( це мова певного народу в усіх її виявах: літературна мова, діалекти, територіальні і соціальні жаргони, просторіччя.

Мова як генетичний код нації. Засіб пізнання мови.
Мислення, спілкування, як показник рівня культури
За кількістю мовців українська мова перебуває на 21 місці: нею користується від 42 до 50 мільйонів людей у світі (в Україні, у східній і західній діаспорі).
За давністю писемності українська належить до старописемних мов: її писемності понад тисячу років.
За призначенням українська мова національна мова українського народу, державна мова України.
За генеалогічною класифікацією (походженням) українська мова належить до східної підгрупи слов’янської групи індоєвропейської мовної сім’ї.
Мова є однією з найістотніших ознак нації і реально існує як мовна діяльність членів відповідної етнічної спільноти.
Мова це найважливіший, універсальний засіб спілкування, організації та координації всіх видів суспільної діяльності: галузі виробництва, побуту, обслуговування, культури, освіти, науки.
Українська мова  не лише засіб спілкування, а й скарбниця духовного і культурного спадку українського народу. У витворених протягом віків різноманітних формах буття української мови (старовинні усні [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] і [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ], [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] і [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ], [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] і [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ], поетичні і прозові твори тощо) зберігаються [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] і досвід нації, глибинні витоки її світоглядних і моральних цінностей, віддзеркалюються національні традиції і узвичаєння, звичаї і навички, тобто ознаки, що притаманні саме цій спільноті і тому є унікальними складовими національної ідентичності. Одночасно українська мова створює мовний простір, який є природнім середовищем буття української нації. Його збереження є неодмінною умовою самого її існування і базовою матеріальною гарантією забезпечення мовних прав українців.
Українська мова  невід'ємний державницький атрибут, що зберігає свою історичну спадкоємність від давньокиївської доби. Як мова найчисленнішого, найстаршого, автохтонного і титульного етносу українська мова відповідно до загальноприйнятої світової практики виконує функцію єдиної державної мови в Україні.
Принципове значення для майбутнього української мови і української держави має національна мовна свідомість і мовна гідність. У їхньому формуванні чільну роль має відігравати українська інтелектуальна еліта, насамперед вище керівництво держави, яке своїм особистим прикладом і зусиллями має утверджувати престиж української мови, української нації і держави. Вільне володіння державною мовою юридичний обов'язок кожного громадянина України.
Занепокоєння науковців і широкої громадськості викликає якість українського мовлення та масове поширення такого загрозливого для української мови явища як [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ], необґрунтоване вживання іншомовних слів, коли їм є цілком повноцінні відповідники в українській мові. Одне з першочергових завдань мовної політики  очистити мову від негативних нашарувань, вберегти її від засмічення та деградації. Особливого значення це набуває в тих сферах діяльності, які пов'язані з загрозою масового тиражування недоброякісних мовних зразків. Мовлення дикторів і журналістів теле- і радіостудій в ефірі, дублювання та титрування фільмів мають бути еталонними. Виконання нормативних вимог до якості мови стане обов'язковою умовою отримання дозволу на право займатися освітньою, медичною чи рекламною діяльністю, а систематичне їх порушення передумовою для позбавлення ліцензії.
Існують спроби культивувати в суспільстві уявлення про українську мову як ущербну й непрестижну. Насправді її пізнавальний, виражальний і комунікативний потенціал надзвичайно потужний. Український словник один з найбагатших у світі. Українська мова входить до третього десятка демографічно найпоширеніших мов світу і за цим параметром друга серед слов'янських. Значна частина її словника значно старша за майже півторатисячолітню історію її вживання в різних сферах громадського й культурного життя.
Українська мова  старописемна мова з великою історико-культурною спадщиною. Держава має піклуватися про наукове дослідження і публікацію давніх писемних пам'яток, їх популяризацію, використання їхніх елементів для збагачення ресурсу сучасної літературної мови. Залишається актуальним збереження й вивчення діалектів української мови  джерела її самобутності й життєвої сили.
Українська мова в її літературній формі набула високого рівня розвитку. Нею створено багату оригінальну літературу, перекладено найвидатніші твори світового письменства. Вона має досконало опрацьовану граматику, сформовану науково-технічну термінологію, розвинену стилістичну систему, здатну забезпечити спілкування і порозуміння в усіх сферах суспільного життя.
Підвищенню авторитету української мови має сприяти якнайшвидше практичне впровадження єдиного загальнонаціонального правопису. Однак, і після цього розвиток української мови має залишитись об'єктом науково обґрунтованого нормування і вдосконалення.
Державна мовна політика спрямовується також на підтримку і збереження української мови в середовищі українських спільнот за межами України шляхом надання відповідної допомоги громадським об'єднанням українців, центрам української культури, культурно-освітнім закладам українців в інших державах.
Мова зберігає єдність народу в історичній зміні поколінь і суспільних формацій, об’єднує народ у часі, у географічному і соціальному просторі. Розвиток і стан мови залежить від стану суспільства. Суспільні зміни неодмінно спричиняють зміни в мові.

Роль гендера у створенні мовної картини світу
Сучасний рівень розвитку гендерних досліджень у світі і в Україні дозволяє говорити про гендерний підхід як про особливий теоретичний напрямок у соціально-гуманітарних науках, який орієнтований на формування і ствердження політики рівних, незалежних від статі можливостей самореалізації особистості в різних сферах діяльності.
Англомовний термін “гендер” і похідний від нього прикметник “гендерний” ( гендерна політика, гендерні дослідження, гендерна асиметрія тощо) міститься у Великому тлумачному словнику сучасної української мови ( Великий тлумачний словник сучасної української мови / Уклад. і головний ред. В.Т.Бусел. – К., 2001. – С.177), вказуючи, що “гендер” – це “соціальний розподіл, який часто базується на статевих відмінностях, але не обов’язково збігаються з ними”; “гендерна диференціація – процес, в якому біологічні відмінності між чоловіками і жінками наділяються соціологічним і використовуються як засоби соціальної класифікації”.
Розширення та уточнення тлумачення значення терміну “гендер”, як і слід було сподіватися, ми знаходимо у спеціалізованому словнику (Словник-довідник для соціальних педагогів та соціальних працівників / За заг.ред. А.Й.Капської, І.М.Пінчук, С.В.Тостоухової. – К.,2000. – С.49): “гендер – соціальне розуміння статевих відмінностей, соціальні та соціопсихологічні очікування представників різної статі одне від одної. Гендерний підхід – не в протистоянні та боротьбі статей ( феміністичний підхід), а в дослідженні чинників можливої андрогенності, тобто гармонійної взаємодії статей. Гендерні відмінності – статеві відмінності: гендерні набори обов’язкових зразків поведінки (норм) для чоловіків і жінок. Гендерна політика є необхідною умовною демократичного суспільства”.

Зміни, що сталися внаслідок феміністичного руху
Якщо підходити до аналізу гендерного питання з точки зору змін суспільств у ланцюжку “аграрне – індустріальне - інформаційне”, то стає цілком очевидним тенденція швидкого підвищення статусу жінок у суспільстві.
У “нормальних” аграрних соціумах становище жінок та її суспільний рейтинг загалом був низьким.
У початковій фазі індустріального суспільства виник розрив між можливостями жінок та їхніми правами, тому не лише в Росії, а й в більш розвинених країнах світу вони не одразу отримали право на вищу освіту, викладацьку чи наукову роботу. Саме в цей момент формуються сприятливі умови для виникнення й активізації руху “феміністок”.
У розвиненій стадії індустріального суспільства жінки отримують рівні права з чоловіками в освіті й багатьох інших сферах діяльності, що трансформує поміркований сектор феміністичного руху в “гендерний”.
У момент максимального розвитку та демократизації індустріальних соціумів розпочинається перехід до інформаційного суспільства. Одна з його ознак – значне (чи повне) ослаблення всіх гендерних проблем, вихід жінок на по-справжньому цивілізоване становище в суспільстві.
На цій стадії еволюції суспільного становища жіноцтва, що зумовлена найбільш істотним у світі явищем розвитку продуктивних сил і стосунків, а також вимушених суспільних змін, накладається вплив чинників другого рангу – релігії та культури. Справедливе вирішення гендерних проблем вимагає поєднання нашої національної культури ( включаючи гуманний варіант релігії) з демократичним і високорозвиненим інформаційним суспільством, яке однаково піклується і про хлопчаків, і про дівчаток, створюючи їм максимально сприятливі умови для отримання середньої і вищої освіти, набуття сучасного фаху й реалізації своїх індивідуальних задатків як у сім’ї, так і в громадському житті. У світлі цих спостережень розглядається гендерний фактор і в мовній політиці.



Мовна політика
Відомо, що дихометрія “чоловіче/жіноче” знаходиться в центрі уваги медицини, біології, психології, соціології, культурології та інших наук. У лінгвістиці ж тема “Мова і гендер” почала активно розроблятися лише в 60-ті роки XXст. у зв’язку з розвитком феміністичного руху в країнах Західної Європи і США. Феміністична лінгвістика вплинула перш за все на зміни в номінативній галузі мови, звернула увагу суспільства на мовну асиметрію. У вітчизняному мовознавстві дотепер вивчення взаємозв’язку мови і статі її носіїв знаходиться у стадії формування. Роботи останніх років демонструють зростаючий інтерес до проблематики, але дослідження ведуться нерегулярно і розрізнено і не охоплюють в повному обсязі тему “Мова і гендер”.
Найбільш ефективно використовуються методи дослідження гендерного фактору в мові такі, як: метод спостереження над усною і письмовою мовою чоловіків і жінок, психологічний експеримент, асоціативний експеримент, метод концептуального аналізу, соціолінгвістичні прийоми.

Основні вимоги до мовлення при діловому спілкуванні
Спілкування – це обмін інформацією від однієї людини до іншої. Обов’язковим учасником спілкування, окрім мовця, є слухач – реальний чи уявний.
Мовлення – це усний вияв мови, його характер залежить від загальної мети спілкування.
Для мовлення характерні наступні ознаки:
Правильність – відповідність мовного матеріалу літературним нормам, що діють у мові.
Змістовність – глибоке осмислення теми й головної думки висловлювання, різнобічне і повне розкриття теми, уникнення зайвого.
Послідовність – логічність та лаконічність думки.
Багатство – використання різноманітних засобів вираження думки, уникнення невиправданого повторення слів.
Точність – виражаючи власні думки, слід добирати слова, які найбільш відповідають висловлюваному змісту.
Виразність та емоційність – виділення найважливіших місць свого висловлювання і вираження свого ставлення до висловленої думки.
Щодо визначення поняття “мовлення” можна зустріти наступні твердження:
«Мовлення це форма існування думок, почуттів, переживань мовця» (І. Зимня).
«Мовлення представляє як суто мовну підготовку людини, так і її загальний інтелектуальний розвиток, моральні принципи» (І. Зимня).
«Негідно мовчати, коли твоє слово це чесність, благородство і мужність, а мовчання легкодухість і підлість. Негідно говорити, коли твоє мовчання чесність і благородство, а слово легкодухість, підлість і навіть зрада» (В. Сухомлинський).

Закони риторики
Концептуальний закон потребує якомога досконалішого знання предмета чи явища, що є об’єктом риторичної діяльності. Розуміння цього об’єкта повинно бути концептуальним (вміти формувати загальну думку).
Закон моделювання аудиторії – це системне вивчення суб’єктами риторичної діяльності, бо ефективно впливати словом на аудиторію може лише той оратор, який добре знає її соціальну, психологічну, вікову, інтелектуально-освітню сторону.
Стратегічний закон передбачає системну побудову програми впливу на конкретну аудиторію.
Тактичний закон – це пошук шляхів, методів і способів оптимального за ефективністю риторичного висловлювання. Це передача матеріалу, вміння працювати з фактами та аргументами, з композицією лекції, промови тощо
Мовленнєвий закон – це досконале володіння словом.
Закон ефективної комунікації передбачає розвиток уміння встановлювати, зберігати й закріплювати контакт з аудиторією.
Системно-аналітичний закон вимагає від ритора системно-аналітичного осмислення своєї розумової діяльності. Головна ознака ритора – це самоосвіта.

Види, форми, прийоми розумової діяльності

Людський мозок – це можливо, найскладніша з живих структур. Мозок виконує безліч дій, які ще менше залежать від нашої активної свідомості.
Отже, мозок – це орган спеціально пристосований для того, щоб допомагати окремим особам у здійсненні головних життєвих актів.
Розумова діяльність – це дії контрольовані мозку.
Види розумової діяльності:
- навчання;
- письмо;
- малювання;
- читання;
- творення;
- аналізування;
- розв’язання;
- вирахування;
- уява;
- зосередження;
- ігнорування;
- чуттєвість;
- сон;
- сновидіння та ін.
Встановлено, що психічні функції певним чином розподілені між правою та лівою півкулями головного мозку. Обидві півкулі здатні отримувати й переробляти інформацію у вигляді як образів, так і слів, але існує функціональна асиметрія головного мозку – різний ступінь виявленості тих чи інших функцій у лівій та правій півкулях. Функцією лівої півкулі є читання і рахування, переважне оперування знаковою інформацією (словами, символами, цифрами тощо). Ліва півкуля забезпечує можливість логічних побудов, без яких неможливе послідовне аналітичне мислення. Розлад діяльності лівої пікулі зазвичай призводить до порушення мовлення, блокує можливість нормального спілкування. А за глибокого враження нервової тканини до значних дефектів розумової діяльності.
Права півкуля оперує образною інформацією, забезпечує орієнтацію в просторі, сприйняття музики, емоційне ставлення до сприйнятих та усвідомлених об’єктів.
Обидві півкуля функціонують у взаємозв’язку. Функціональна асиметрія притаманна тільки людині, формується в процесі спілкування і залежно від переважання функціонування правої чи лівої півкулі впливає н індивідуально-психологічні характеристики особистості.
Розумова діяльність людини є рішенням різноманітних розумових завдань, направлених на розкриття суті . Розумова операція - це один із способів мисленної діяльності, за допомогою якого людина вирішує розумові завдання.
Розумові операції різноманітні. Це - аналіз і синтез, порівняння абстрагування, конкретизація, узагальнення, класифікація. Які з логічних операцій застосує людина, це залежатиме від завдання і від характеру інформації, яку він піддає розумовій переробці.
Аналіз - це уявне розкладання цілого на частини або уявне виділення з цілого його сторін, дій, відносин.
Синтез - зворотний аналізу процес думки, це - об'єднання частин властивостей, дій, відносин в одне ціле. Аналіз і синтез - дві взаємозв'язані логічні операції. Синтез, як і аналіз, може бути як практичним, так і розумовим.
Аналіз і синтез сформувалися в практичній діяльності людини. У трудовій діяльності люди постійно взаємодіють з предметами і явищами. Практичне освоєння їх і привело до формування мисленних операцій аналізу і синтезу.
Порівняння - це встановлення схожості і відмінності предметів і явищ. Порівняння засноване на аналізі. Перш ніж порівнювати об'єкти, необхідно виділити один або декілька ознак їх, по яких буде проведено порівняння.
Порівняння може бути одностороннім, або неповним, і багатобічним або повнішим. Порівняння, як аналіз і синтез, може бути різних рівнів - поверхневе і глибше. В цьому випадку думка людини йде від зовнішніх ознак схожості і відмінності до внутрішніх, від видимого до прихованого від явища до суті.
Абстрагування - це процес уявного відвернення від деяких ознак, сторін конкретного з метою кращого пізнання його. Людина у думках виділяє яку-небудь ознаку предмету і розглядає її ізольовано від всіх інших ознак, тимчасово відволікаючись від них. Ізольоване вивчення окремих ознак об'єкту при одночасному відверненні від всіх останніх допомагає людині глибше зрозуміти суть речей і явищ. Завдяки абстракції людина змогла відірватися від одиничного конкретного і піднятися на найвищий ступінь пізнання - наукового теоретичного мислення.
Конкретизація - процес, зворотний абстрагуванню і нерозривно пов'язаний з ним. Конкретизація є повернення думці від загального і абстрактного до конкретного з метою розкриття змісту.
Узагальнення є виділення в предметах і явищах загального, яке виражається у вигляді поняття, закону, правила, формули і тому подібне.
Розумова діяльність завжди направлена на отримання якого-небудь результату.
Продукт розумових дій - визначені пізнавальні результати, що виражаються в трьох формах мислення.
Формами мислення є:
1) судження;
2) умовивід;
3) поняття.
Закономірності взаємин між цими формами мислення вивчає логіка.
Вивчаючи форми мислення, логіка відволікається від конкретного змісту думок, укладених у цих формах, вона встановлює загальні досягнення істинності тих знань, що виводяться з інших достовірних знань. Психологія ж вивчає закономірності творчого мислення, що приводить до нових пізнавальних результатів, до відкриття нових знань.
По переважному змісті розумова діяльність поділяється на
1)практичну; 2) художню і 3) наукову.

Усна форма мовлення (УФМ) характеризується наступними рисами:
1. УФМ відрізняється від писемної матеріальною формою реалізації: вона витворюється мовним апаратом людини й сприймається на слух.
2. Для неї притаманна спонтанність, непідготовленість, адже усне мовлення людини – це напівусвідомлюваний процес. Ми дуже рідко спеціально готуємося перед тим, як заговорити. У переважній більшості спілкування навіть у діловій сфері здійснюється як непідготовлений акт.
3. В УФМ наявна надлишкова інформація. Додаткова інформація усного мовлення міститься в інтонації, в міміці, жестах, а головне – в обставинах живого спілкування мовців. Часом пауза в розмові несе в собі більше інформації, ніж усе висловлене попередньо (скажімо, пауза перед відповіддю на поставлене запитання). Таким чином, “штампованість” нашої мови – деяка лексична обмеженість її – значною мірою компенсується обставинами спілкування.
4. Надлишковість УФМ проявляється в тому, що в наших репліках під час розмови або у виступі звучить багато слів, смислове навантаження яких мінімальне. Що ж це за слова? Це займенники, вказівні частки, прислівники, які повторюють уже назване іншими – повнозначними – частинами мови (ось, от, таким чином, такий, так от). Надлишковість усного мовлення проявляється і в наявності багатьох повторів.

Мовленнєвий етикет
Мовленнєвий етикет – це правила мовленнєвої поведінки, які прийняті колективом мовців. Мовленнєвий етикет охоплює стійкі формули спілкування (слова, словосполучення, речення) у ситуаціях встановлення контакту із співбесідником, підтримки спілкування в доброзичливому тоні. Серед виражальних засобів установлення контакту із співбесідником, підтримки спілкування в доброзичливій тональності.
Мовленнєвий етикет визначається загальною культурою спілкування, а також соціальним статусом мовців, рівнем їх освіти і вихованості, віком, статтю. Він відповідає національно-культурним традиціям суспільства.
Правила мовленнєвого етикету залежать від мовної ситуацій, до яких відносяться знайомство, вітання прощання, поздоровлення, вибачення, прохання, запрошення, пропозиція, порада, згода, відмова, співчуття, комплімент, схвалення.
Кожна ситуація вимагає використання характерних для неї мовних засобів. Так, згоду виражаємо формулами: Із задоволенням! З радістю! Будь ласка Відмову на жаль, не можу... Прохання дайте мені, будь ласка... Коли ваша ласка, допоможіть...
Знайомство важлива ситуація, що супроводжується особливими формулами мовного етикету: Дозвольте з вами познайомитись! Дуже приємно з вами познайомитись! Мене звуть Наталею. Я хочу познайомити вас із Сергієм. При зустрічі вживаємо інш. вирази: Ласкаво просимо! Доброго дня! Як ваші справи? Що нового на роботі? Яка приємна зустріч! Рада вас бачити! При прощанні говоримо: Будьте здорові! До побачення! На все добре! Хай вам щастить! Щасливої дороги!
Найголовніші вимоги мовного етикету ввічливість, чемність, уважність і стриманість. «Ніщо не обходиться нам так дешево і не ціниться так дорого, як ввічливість», писав іспанський письменник Сервантес. До засобів мовленнєвого етикету відносяться словесні формули вираження ввічливості, особливі форми звертання до знайомих і незнайомих людей, вживання пошанної множини (займенника Ви) та інші. В українській мові є чимало засобів вираження ввічливості: дякую, на все добре, будь ласка, доброго здоров'я, щасливої дороги тощо.
Звертання до співбесідника найяскравіший часто вживаний етикетний знак. Такий знак може бути офіційним, загальним та індивідуальним, інтимним. Специфіка звертання полягає в тому, що воно називає співбесідника і привертає його увагу.
За допомогою звертання ми можемо назвати і покликати людину, звернутись до неї з проханням, пропозицією тощо. До близьких і знайомих звертаємось: Надіє! Іване Петровичу! Мамо! Сестричко! До незнайомих людей належить звертатись словами: пані, пане, добродійко, добродію. Якщо це офіційне звертання до людей, то використовуються вирази: пане міністре, добродію Величко, пані Ольго.
У спілкуванні заведено вдаватися до пошанної множини (звертатися на ви) при звертанні до одного співбесідника, якщо він незнайомий, малознайомий, старший за віком та посадою. Цим підкреслюємо повагу до співбесідника. Займенник ти виражає близькі стосунки між людьми. Він передає повагу, що виникла на основі дружби, кохання, товариських відносин. Ти вживається у спілкуванні між членами сім'ї, колегами, товаришами по навчанню тощо.
Звертання дітей до батьків допускає дві форми звертання на ти і ви. Головне тут у шанобливому, ввічливому ставленні до батьків, у стосунках між рідними людьми. До чужих дітей дорослі звертаються на ти до шістнадцяти років. Перехід людей на ти при спілкуванні свідчить про низький рівень культури мови і вихованості.
Для мовленнєвого етикету важливими є і певні заборони, тобто те, чого не можна допускати. Таких «не можна» є декілька: голосно говорити, жестикулювати, штовхати співбесідника, смикати за одежу, плескати по плечу, нашіптувати щось одному з кількох співрозмовників, нагадувати людині про її вік, фізичні вади. Є і ряд мовних заборон: говорити суржиком, виражати своє ставлення до чогось вигуками ой, ігі, ага, угу чи вживати слова дідько, чорт, біс, часто повторювати слова страх, жах, Боже, називати конкретну людину він, вона.
Правила мовленнєвого етикету людина засвоює з дитинства і користується ними протягам усього життя. Це має бути нормою поведінки кожного з нас.
Зверніть увагу на зразки мовленнєвого етикету.
Добрий день (добридень, здорові будьте)! Красно дякую.
Добрий вечір (добривечір)! Як ся маєте?
Доброго здоров'я! Хай збудуться всі Ваші мрії!
Зичу радості, успіхів! Прийміть мої співчуття!
Віншую Вас з ... Наше щире вітання...
Хай щастить у Новому році! Дозвольте вітати Вас від імені...

Правила етики для всіх громадян
Частіше усміхайтеся!
Запам’ятайте: внутрішня культура людини – це в першу чергу добре і щире ставлення, глибока повага до старших і тепле ставлення до молодших, високий гуманізм.
Істинно культурна людина – це чесність і правдивість у малому та у великому, зразок самодисципліни, пунктуальності, охайності. Без дуже поважної причини така людина не запізнюється ні на роботу, ні в театр, ні на зустріч.
Якщо ви запізнилися, попросіть вибачення, поясніть причину свого запізнення.
Не розмовляйте ні з ким посеред вулиці – відійдіть у бік.
Умійте берегти чужі таємниці. Не розголошуйте власних секретів. Не втручайтеся в справи, які вас не стосуються.
Будьте ввічливі.
Умійте володіти собою. Ні на кому не зганяйте зло.
Не вказуйте пальцем на людину.
Не обманюйте.
Не виділяйтеся серед інших.
Не паліть, де не годиться.
Не милуйтеся собою в кожній вітрині.
Позичивши гроші, вчасно повертайте їх. Вдруге можуть не позичити. Але спробуйте більш доцільно розпоряджатися своїми коштами.
Дотримуйтесь режиму дня, привчіть до цього членів своєї родини.
Не навантажуйте інших людей власними проблемами, намагайтеся самостійно вирішувати їх.
Ваша мова має бути чіткою, зрозумілою.
Не будьте вульгарними – вживання нецензурної лексики та груба поведінка ніколи не допомагали людині знайти справжній авторитет.
Намагайтеся, щоб вас поважали, а не боялися!

Ваша зовнішність і мистецтво одягатися
Кожна людина виглядає молодшою, якщо слідкує за собою.
Дотримуйтесь поміркованості у виборі зачіски, одягу, косметики, прикрас, у занятті спортом, у харчуванні.
Підфарбовуйтесь чи зачісуйтесь не за столом. Робіть макіяж наодинці з дзеркалом.
Запобігайте появі неприємних запахів (від поту, від одягу).
Чоловік завжди має бути чисто поголений, акуратно підстрижений, зачесаний.
Перед виходом із дому, погляньте у дзеркало.
Елегантний чоловік має при собі 2 носові хусточки: одна завжди чиста.
Навчитесь красиво сидіти.
Виробіть красиву ходу, поставу, вишукані жести.

Тест “Діловий етикет”
1. Один з ділових партнерів підходить до другого. Хто вітається першим?
а) той, що стоїть;
б) той, що підходить.
2. Під час ділової бесіди партнер грається ручкою чи олівцем. Що це означає?
а) він поспішає і хоче вже закінчити розмову;
б) цілком погоджується;
в) вважає зустріч даремною тратою часу.
3. Як сприймаються в ділових колах носіння димчастих окулярів?
а) підноситься імідж;
б) знижує імідж.
4. На діловому прийомі першим виголошує промову
а) гість;
б) господар.
5. Прийшовши в гості, ви потиснете руку
а) всім присутнім;
б) господареві;
в) господареві, а іншим лише вклонитеся.
6. Прикраси – це зорові симптоми. Під час репрезентації чи ділового прийоми вони мають бути:
а) модними;
б) яскравими, щоб привернути увагу;
в) вишуканими, але скромними;
г) повинні увиразнювати індивідуальність промовця.
7. У якій черговості правильно представляти?
а) молодшого старшому;
б) старшого молодшому;
в) жінку чоловікові;
г) людині вищого статусу – людині нижчого статусу;
д) людині нижчого статусу – людині вищого статусу.
8. На прийомі ви зустріли людину, яку вважаєте своїм недругом. Чи зобов’язані ви, згідно з правилами етикету, подати руку для вітання?
а) так;
б) ні.
9. Що можна класти в зовнішню нагрудну кишеню піджака, йдучи на діловий прийом?
а) ручку;
б) гребінь;
в) окуляри;
г) білу або іншого кольору хустинку.

Види та жанри усного спілкування
Усне ділове спілкування
Основні функції спілкування
Відомий французький письменник Антуан де Сент-Екзюпері писав: «Єдина справжня розкіш розкіш людського спілкування».
Через спілкування людина засвоює досвід минулих поколінь, мову, традиції і звичаї своїх батьків, культуру своєї нації.
У спілкуванні людина виявляє себе як індивід, тобто показує рівень інтелекту, освіченості, загальної і мовної культури, вихованості. Сучасній людині доводиться діяти відразу у кількох життєвих сферах: у родинній, навчальній (якщо вона навчається у певному закладі), у професійній (якщо вона працює), у соціальній (поза межами трьох попередніх у транспорті, кафе, на дискотеках тощо). У всіх цих сферах їй доводиться спілкуватися: про щось поінформувати, одержати потрібну інформацію самій, заперечити, відмовити, переконати, заспокоїти, втішити, поспівчувати тощо.
Щоб спілкування було змістовним, повноцінним, досягло мети, недостатньо володіти красивим багатим культурним мовленням. Треба враховувати багато інших психолінгвістичних факторів, як-от: «чуття мови», і спрямованість мовлення, образність його, уміння відбирати слова відповідно до завдань спілкування.
Функції спілкування різноманітні. Насамперед це такі, як:
а) інформативна (тобто передача одержання інформації іншими членами суспільства, товариства, родини);
б) волюнтативна (тобто вираження волі щодо співрозмовника: прохання, спонукання до дії, запрошення, порада, переконування);
в) заперечна (тобто вираження відмови, заперечення іншої думки).
Функції спілкування залежать від мети, яку ставить перед собою мовець, вступаючи у спілкування з іншим.
Ставлячи перед собою завдання, мовець добирає відповідний мовний матеріал: слова, словосполучення, структуру речень, відповідний стиль. При цьому дуже важливо навчитися підтримувати безконфліктне спілкування. Так, наприклад, готуючись до спілкування, метою якого є відмова, слід пам'ятати етикет відмови, мета якого полягає в тому, щоб не образити співрозмовника: мені не зручно Вам відмовити, але...;-! мені дуже шкода, але...; я дуже шкодую, що...; ми (я) із задоволенням допоміг би Вам, але...; шкодую, що так вийшло...; дозвольте порадити Вам...
Успішне спілкування залежить від обох співрозмовників, тому треба вміти підтримати розмову. При цьому майте на увазі: 1) маломовність і балакучість - крайнощі, яких треба уникати; 2) ніщо не дає права бути неввічливим у розмові ні погане самопочуття, ні втома, ні неприємності в сім'ї чи на роботі, ні брак вільного часу; 3) за будь-яких умов уникайте грубості, брутальності, лайки, крику, безапеляційного тону.
Отже, готуючись до спілкування, слід враховувати реальну ситуацію, у якій воно відбуватиметься. Зорієнтувавшись у ситуації, мовець повинен спланувати своє висловлювання: продумати тему висловлювання, форму його, стиль, дібрати мовні засоби, весь час пам'ятаючи про мету спілкування.
У ході спілкування треба дотримуватися таких правил.
1. Намагайтеся, щоб спілкування з вами було корисним і приємним. Учіться допомагати людям словом і ділом.
2. Будьте завжди ввічливі й доброзичливі у спілкуванні, з повагою ставтеся до свого співрозмовника.
3. Умійте уважно слухати інших.
4. Пам'ятайте: неввічливо говорити багато про себе, переривати співрозмовника.
5. Говоріть про те, що може бути цікавим співрозмовникові. Враховуйте його вік, характер, інтереси.
6. Учіться відчувати настрій співрозмовника, його ставлення до ваших слів. Намагайтеся не виявляти свого поганого настрою.
7. Стежте за мовним оформленням вислову, культурою мовлення.
Правила мовленнєвої поведінки у побуті регламентуються такими рекомендаціями: «вітай», «втішай», «не хвалися», «будь добрим», «будь лагідним», «не пам'ятай зла», «будь людинолюбцем».
Ділове спілкування передбачає дотримання таких правил:
1. Правило необхідності і достатності інформації = «Говори не більше і не менше, ніж потрібно в цей момент».
2. Правило якості інформації = «Намагайся узгоджувати свої висловлювання з істиною».
3. Правило відповідності = «Не відхиляйся від теми».
4. Правило стилю = «Висловлюйся зрозуміло».
Усне ділове спілкування – це усний вияв офіційно-ділового стилю(ОДС). ОДС характеризується наступними рисами:
ґрунтується на логічній основі (використання засобів образності, вираження почуттів невластиве). Найважливіше – послідовність і точність викладу фактів, об’єктивність оцінок;
відзначається стандартизацією мови, широке вживання усталених словесних формул (кліше). Наприклад, з метою, відповідно до, згідно з...;
високі вимоги до лексики – а) широке використання професійної термінології, скорочення слів, зокрема скорочених назв різних організацій та установ( б) відсутність діалектизмів, просторічної лексики, сленгу;
прямий порядок слів у реченні (підмет – присудок і т. д.).
Усне ділове спілкування передбачає всілякі способи взаємодії між співрозмовниками за допомогою вербальних (словесних) і невербальних (жести, міміка, одяг, знаки, символи) засобів.
Залежно від способу сприймання інформації, кількості учасників, форми спілкування можна поділити на такі види:
контактне (безпосереднє);
дистанційне (телефонне, селекторне);
діалогічне (з одним співрозмовником);
монологічне (доповідь, промова);
полілогічне (диспут);
усне (розмова, бесіда);
письмове (листи, телеграми, електронні засоби);
міжперсональне (нарада, колоквіум);
масове (збори, мітинг);
офіційне, функціональне (пов’язане зі службовою діяльністю);
приватне, інтимно-сімейне (у невимушеній, неформальній обстановці);
анонімне (між незнайомими вулиця, транспорт). Кінцевий позитивний результат спілкування залежить не стільки від мотивів, якими керується людина, скільки від уміння їх сформулювати й викласти.
Кожний із наведених вище видів передбачає дотримання відповідних етичних норм і правил спілкування. Людина може по-різному ставитися до свого співрозмовника, але етикет у поєднанні з почуттям власної гідності та самоповаги не дозволяє їй відкрито висловлювати негативні оцінки чи іншим чином виявляти негативне ставлення.
Різні прояви мовленнєвого етикету супроводжують більшість ситуацій між персонального, як і будь-якого іншого спілкування. Незалежно від змісту розмови мовці послуговуються висловлюваннями, що включають певні етикетні знаки. Вони й складають тематичні об’єднання різних за структурою мовних одиниць (слів, словосполучень, речень) на ознаку привітання, подяки, вибачення, побажання, прощання тощо. Кожне тематичне об’єднання є частиною доволі розгалуженої системи засобів вираження мовного етикету.
Вибір тієї чи іншої одиниці формул увічливості залежить від:
* ситуації;
* професії;
* соціального статусу;
* статі;
* освіти;
* віку.
За умов умілого володіння та врахування цих складових мовець має більше можливостей досягти поставленої мети. Важко не погодитися із соціолого-психологами, які запевняють, що успіх бізнесу на 85% залежить від уміння спілкуватися.
Науковцями розроблені основні постулати безконфліктного спілкування:
постулат семантичного зв'язку (наявність загальної теми);
новизна інформації у викладі точок зору;
уникання зайвої деталізації;
постулат детермінізму (знання причинно-наслідкових, відношень, явищ, подій);
постулат тотожності (наявність спільної вихідної точки зору для обох співрозмовників);
обізнаність із минулим;
прогнозування майбутнього;
істинність у словах і діях, словах і реаліях.
Дотримуючись цих постулатів ділового спілкування та норм літературної мови, співрозмовники завжди дійдуть згоди й порозуміються.

Види усного спілкування
Ділова нарада
Цей традиційний метод управління може бути високоефективним лише за умов інтенсивного, активного обміну думками підготовлених учасників. Тоді це буде дійсно зібрання, де радять нарада, а не формальне засідання, де сидять і переливають з пустого в порожнє, колективно марнуючи час.
Перевагою наради у порівнянні з іншими формами управління є те, що за мінімум часу невелика кількість працівників у результаті оперативного й аргументованого обміну думками може розв'язати складні питання та прийняти узгоджене найоптимальніше рішення. Спільна думка іноді важить набагато більше, ніж сума окремих думок членів даного колективу.
Ділова нарада це робота колективного розуму, спрямованого вмілим керівником у потрібне русло на плідний кінцевий результат.
Проблема, яка виноситься для обговорення на нараду, може мати будь-який характер: організаційний, виробничий, дисциплінарний, інформаційний тощо.
Оптимальна кількість учасників наради 812 осіб. Більша кількість учасників просто не зможе взяти активної участі в обговоренні, а менша не дасть змоги виявити різні погляди на проблему. Ефективність наради певною мірою залежить від рівня підготовки як самої наради, так і окремого її учасника й, безумовно, керівника.
Види нарад.
Інформаційна (директивна або інструктивна) нарада скликається для ознайомлення учасників із новими даними, фактами, постановами тощо та наступного їх обговорення. Доцільно ознайомити учасників із новою інформацією завчасно (у писемній формі), а час наради використати для обговорення та прийняття конкретних рішень.
Оперативна або диспетчерська (селекторна, телефонна, комп'ютерна) нарада охоплює такі етапи управління: збір інформації, її опрацювання та прийняття рішення без скликання всіх учасників у певному місці. Для цього використовують як традиційні засоби зв'язку (телефон, селектор, радіо), так і новітні (комп'ютерну мережу). Час інформації з місць, послідовність викладу та його тематика повинні бути чітко регламентовані.
Дискусійна (полемічна) нарада передбачає вільний виклад варіантів думок, гіпотез, версій, припущень тощо. Цей найдемократичніший вид нарад продукує найбільш ефективні та конструктивні рішення важливих проблем. Якщо графік та умови проведення планових нарад відомий учасникам заздалегідь, то позапланові, термінові наради обов'язково вимагають завчасного попередження про місце, тематику, дату, час початку й закінчення та склад учасників.
Виробничі (службові) наради доцільніше планувати на другу половину дня на кінець робочого дня або відразу після обідньої перерви. Засідання й наради громадських об'єднань, комісій та ін., як і будь-яка громадська робота, проводяться лише в позаробочий час.
Мети наради буде досягнуто за умов сумлінної підготовки до неї всіх учасників та правильно організованого ходу засідання.
Успішне проведення наради передбачає наявність головуючого, який надає слово, слідкує за регламентом і порядком, за послідовністю виступаючих та дотриманням програми наради й теми питання, що обговорюється. Головуючий, не беручи участі в обговоренні, обов'язково повинен підводити підсумок із кожного пункту програми і, на сам кінець наради, узагальнити зроблені висновки. Комунікабельний, толерантний, із почуттям гумору головуючий це гарант того, що на нараді відбудеться плідна дискусія, а не безконтрольна, стихійна й нудна балаканина із загальних питань.
На головуючого покладено обов'язок слідкувати за тим, щоб усі завдання, поставлені на нараді, були:
чітко сформульовані;
розподілені за конкретними виконавцями;
визначені щодо терміну виконання.
Хід наради протоколюється секретарем, а виконання прийнятих постанов контролюється призначеними відповідальними.

Усне публічне мовлення
Переконливе, пристрасне слово дійовий засіб організації стосунків між людьми в діловій сфері, могутній чинник виховання. Живе слово, особистий приклад величезна сила. Поведінка оратора, його мова, жести, вигляд – це взірець для слухачів. Справжній промовець неповторна індивідуальність. Проте ця особливість обдарування не завжди дається людині від народження, а частіше виробляється впродовж усього життя і є результатом тривалої та наполегливої роботи над удосконаленням свого мовлення. Кожний промовець, який багато виступає, має свій індивідуальний стиль. Це поняття складне й багатогранне. Насамперед на стиль людини значний відбиток накладає її світогляд: він визначає і підхід до тлумачення фактів, і вибір слова, й образні засоби. Тут виявляється й характер людини.
Публічне мовлення становить собою один із жанрових різновидів мовленнєвої діяльності, досить своєрідною за своєю природою, місцем серед інших видів мовлення, а також за своїми якісними характеристиками.
Для нього притаманні наступні форми.
Писемно-усна форма публічного мовлення передбачає попередній запис матеріалу на письмі. Це необхідно для збереження думки, побудови логічно сформульованих понять, безперечної впевненості у власних судженнях та подальшого точного, ясного й стислого викладу їх перед аудиторією. Це підтверджує й вислів Д. Карнегі: “Постійно занотовуйте всі роздуми, які спадають вам на думку, і весь час ретельно обдумуйте їх... Записуючи, я відшліфовую як саму думку, так і її словесну форму... Значно легше аналізувати факти після їхнього попереднього запису: добре сформульована проблема наполовину розв'язана проблема”
Книжно-розмовна форма публічного мовлення характеризується впливом на мисленнєво - мовленнєву діяльність слухача з метою переконання й спонукання його до відповіді чи дії.
Розмовний аспект публічного мовлення виявляється в таких її якостях, як:
безпосередність (спілкування віч-на-віч, у процесі якого здійснюється оперативна реакція мовця на стимули слухача);
невимушеність (природність, розкутість спілкування) як необхідна передумова встановлення контакту між мовцем і слухачем;
емоційність спілкування (збудження пристрастей), що забезпечує виразність мовлення за рахунок доцільного використання вербальних і невербальних засобів.
Книжний характер публічного мовлення виявляється у:
правильності (відповідності нормам літературної мови);
точності (використанні слова у відповідності до його мовного значення);
стислості (використанні таких мовних засобів, які найбільш яскраво виражають головну думку);
виразності (використанні елементів художнього стилю);
доцільності.
Звідси красномовство в різних сферах спілкування (навчальне, офіційно-ділове, мітингове, публіцистичне, ораторське та ін.)

Види і жанри публічних виступів
Залежно від змісту, призначення, форми чи способу виголошення, а також обставин публічний виступ поділяється на такі жанри, як доповідь, промова, бесіда тощо.
Доповідь ділова містить виклад певних питань із висновками та пропозиціями. Інформація, що міститься в доповіді, розрахована на підготовлену аудиторію, готову до сприйняття, обговорення та розв'язання запропонованих проблем. Максимальний результат буде досягнуто, якщо учасники зібрання будуть завчасно ознайомлені з текстом доповіді. Тоді можна очікувати активного обговорення, аргументованої критики, суттєвих доповнень і плідно виваженого рішення.
Доповідь звітна містить об'єктивно висвітлені факти та реалії за певний період життя й діяльності керівника, депутата, організації чи її підрозділу тощо. У процесі підготовки до звітної доповіді доповідач мусить чітко окреслити мету, характер і завдання, до кожного положення дібрати аргументовані факти, вивірені цифри, переконливі приклади, влучні й доречні цитати. Варто також укласти загальний план й усі положення та частини пов'язати в одну струнку систему викладу.
Після обговорення, доповнень і коректив доповідь схвалюють зібранням і приймають остаточне рішення, як програму майбутніх дій на подальший період.
Промова це усний виступ із метою висвітлення певної інформації та впливу на розум, почуття й волю слухачів, логічною стрункістю тексту, емоційною насиченістю та вольовими імпульсами мовця. Із промовою виступають на мітингах, масових зібраннях на честь певної події, ювілею тощо.
Мітингова промова зазвичай виголошується на злободенну тему й стосується суспільно значущої проблеми, яка хвилює широкий загал. Цей короткий, емоційний виступ розрахований на безпосереднє сприймання слухачів. Завдання оратора виявити нові, нестандартні аспекти теми, спонукавши присутніх по-новому сприйняти навіть уже відомі факти й реалії.
Успішність мітингової промови безперечно залежить від індивідуального стилю оратора, його вміння доречно використовувати весь арсенал вербальних і невербальних засобів спілкування та майстерності імпровізувати залежно від реакції аудиторії. Палка, заклична, актуальна, майстерно виголошена мітингова промова, як свідчить історія, дієвий чинник впливу на свідомість слухачів.
Агітаційній промові притаманні практично всі складові промови мітингової. Торкаючись актуальних суспільно-політичних проблем, активно впливаючи на свідомість, промовець спонукає слухача до певної діяльності, до нагальної необхідності зайняти певну громадянську позицію, змінити погляди чи сформувати нові. В агітаційній промові, як правило, роз'яснюють чи з'ясовують певні питання, пропагують певні думки, переконання, ідеї, теорії тощо, активно агітуючи за їхню реалізацію чи втілення в життя.
Ділова промова характеризується лаконізмом, критичністю спрямування, полемічністю та аргументованістю викладених у ній фактів. На відміну від мітингової та агітаційної ділова промова орієнтована на логічно виважене, а не на емоційно схвильоване сприйняття слухача. Частіше цей виступ не має самостійного значення, він зрозумілий і сприймається лише в контексті проблеми, що обговорюється на конкретному зібранні.
Ювілейна промова присвячується певній даті, пов'язаній з ушануванням окремої людини, групи осіб, урочистостям на честь події з життя та діяльності організації, установи, закладу тощо. Якщо це підсумок діяльності до ювілейної промови можна включати в хронологічному порядку найважливіші етапи діяльності та досягнення ювіляра, побажання подальшого плідного розвою та всіляких гараздів.
Доречна пафосність не повинна переходити в заштамповану, нудну одноманітність. Слушними в ювілейній промові будуть експромти й імпровізації, тактовні жарти та дотепне акцентування уваги слухачів на своєрідних рисах ювіляра, спогади про цікаві й маловідомі широкому загалу факти з його життя та діяльності. Форма та зміст ювілейної промови, попри невимушеність і дотепність її викладу, повинні бути морально та етично виважені промовцем, щоб не образити ні ювіляра, ні його близьких, ні слухачів.
Ділова бесіда
Діловий діалог – це акт прямого взаємного спілкування в офіційно-діловій сфері. Ділова бесіда характеризується:
диференційованим підходом до предмета обговорення;
блискавичним реагуванням на висловлювання партнерів;
критичною оцінкою думок, пропозицій, заперечень партнерів;
аналітичним підходом до оцінки суб’єктивних і об’єктивних факторів проблеми в комплексі;
відчуття відповідального розв’язання обговорюваних проблем.
Незважаючи на те, що ділова бесіда може мати різні форми, її учасники, спираючись на загальний підхід до ділового спілкування, керуються спільними для таких стосунків правилами. Давно помічено, що в ділових взаєминах вирішальну роль відіграють увага до співрозмовника, тактовність та вміння не лише говорити, а й терпляче й уважно слухати. За підрахунками науковців, саме процес слухання істотний складник трудової діяльності загальностатистичного працівника невиробничої сфери, він складає 45% робочого часу, тоді як говоріння 30%, а 16% і 9% відповідно читання й писання. І хоча це доволі узагальнені дані, уміння вислухати, зрозуміти людину неабияке мистецтво.
Ділова бесіда буде мати позитивний результат лише за умов уважного сприйняття співрозмовниками точки зору й доказів свого партнера, висловлених по суті, із відповідною тактовною реакцією щодо отриманої інформації.
Ураховуючи проблематику, що буде порушуватися під час розмови, мету зустрічі, вік, стать, а також поведінку та характер взаємин учасників, можна вичленувати такі основні фази ділової бесіди:
установлення часу й місця зустрічі (на нейтральній, своїй, чужій території);
спосіб вступу в контакт, початок розмови (на своїй території ініціатива належить господареві, він же і диктує правила гри; на нейтральній ініціатива належить тому, хто прийшов першим: це вітання, початкові жести і фрази для мобілізації уваги);
формулювання конкретної мети зустрічі (у формі проблеми чи завдання);
обмін предметними пропозиціями й випрацювання рішень (оцінка пропозицій та ухвалення чи не ухвалення рішення за кожним пунктом порушеного питання);
фіксування остаточної домовленості й вихід із контакту, закінчення розмови (підведення кінцевих підсумків ділової бесіди, фіксування (у писемній чи іншій формі) взаємних зобов'язань і розподіл функцій щодо реалізації рішень).
Кожна із цих фаз має основний принцип, відповідно до якого треба діяти співрозмовникові, щоб домогтися позитивного результату.
Обидві сторони ділової бесіди повинні бути ввічливими, привітними, доброзичливими, виявляти щирий інтерес і повагу до співрозмовника, чемність й емоційну стриманість у полеміці, тактовність і здатність до співчуття та розуміння проблем одне одного. Розмовляючи, слід дивитися на співрозмовника, щоб відповідно скоригувати подальший хід ділової бесіди у разі втрати інтересу до теми.
Ефект ділової бесіди залежить від того, як учасники готуються до неї, чи знають, якими принципами слід керуватися на окремих її стадіях, чи вміють контролювати свою поведінку під час розмови, чи вміють перетворити розмову на плідний діалог, чи враховують особливості психології партнера.
Готуючись до бесіди, варто добре осмислити 12 способів переконувати у правильності своєї позиції відомого американського дослідника Дейла Карнегі:
1. Єдиний спосіб досягти найкращого результату в суперечці це ухилитися від суперечки.
2. Виявляйте повагу до думки іншого, ніколи не говоріть людині, що вона не права.
3. Якщо ви не праві, визнайте це чесно й щиросердно.
4. На початку розмови проявіть свою дружню прихильність.
5. Нехай ваш співрозмовник від самого початку відповідатиме вам «так, так».
6. Дайте співрозмовникові виговоритися.
7. Нехай ваш співрозмовник відчує, що ідея належить йому.
8. Чесно подивіться на речі очима співрозмовника.
9. Виявляйте цікавість до думок і бажань інших.
10. Звертайтесь до благородних спонукань.
11. Робіть свої ідеї образними, інсценуйте їх.
12. Кидайте виклик!
Дейл Карнегі пропонує шість правил, додержання яких є запорукою того, що ви сподобаєтеся людям:
Правило 1. Щиро цікавтесь іншими людьми.
Правило 2. Посміхайтеся!
Правило 3. Пам'ятайте, що ім'я людини це найсолодший і найважливіший для неї звук будь-якою мовою.
Правило 4. Будьте добрим слухачем. Заохочуйте інших говорити про самих себе.
Правило 5. Розмовляйте про те, що цікавить вашого співрозмовника.
Правило 6. Переконуйте вашого співрозмовника в його значущості й робіть це щиро.
Готуючи виступ, необхідно:
1. Дізнатися про місце проведення конкурсу-захисту, про особливості аудиторії, присутність вашої "групи підтримки", про членів комісії та їх наукові здобутки.
2. Спланувати доповідь, підібрати цікаві приклади, порівняння, епітети, написати остаточний текст доповіді.
Як виступати?
1. Продумати структуру виступу.
2. Записати виступ повністю.
3. Відкорегувати свій текст.
4. Підготувати тези виступу.
5. Визначити стиль виступу.
Під час виступу важливо дотримуватися:
- відповідності вербальної і невербальної інформації;
- природної поведінки (пряма постава, жестикуляція вільна, не надто активна і не пасивна, жива міміка, посмішка; погляд на слухача, а не на стелю, підлогу чи у вікно; голос природний, не крикливий).
Структура виступу
Вступ є необхідною частиною навіть найстислішого виступу. Він містить кілька речень, за допомогою яких оратор має привернути увагу слухачів, сформулювати та пояснити свій задум і підготувати підґрунтя для сприйняття того, про що йтиметься в розмові. Бажано, щоб оратор-початківець хоча б стисло відобразив ці моменти виступу в конспекті.
Підхід до теми: чи відомо вам...
Конкретна мета виступу: сьогодні ми з'ясуємо... хотілося б навести кілька міркувань про...
Пояснення (мотивація): усе це має стосунок до нашого щоденного життя, оскільки.
Стислий огляд основних пунктів: не можна не замислитися над тим, що.
Слід пам'ятати: якщо завершення має стосуватися суті порушеної у виступі проблеми, то вступ повинен стосуватися слухачів. Саме роблячи вступ до виступу, необхідно зацікавити аудиторію, завоювати її симпатії. Оратор не повинен говорити, що не мав можливості підготуватися як слід, що в нього недостатньо досвіду тощо. Слухачі не хочуть спілкуватися з маленькою і слабкою людиною, неспроможною приховати свій страх. Вони бажають чути компетентного і впевненого в собі оратора.
Вступ не повинен бути надто серйозним, надто сухим і надто довгим. Ще оратори Стародавнього Риму рекомендували вже у вступі привернути увагу слухачів приємними для них речами. Що краще знає оратор свою аудиторію, то вдалішим буде початок.
Готуючи основну частину виступу (виклад), краще рухатися від простого до складного. Необхідно ставити себе на місце слухачів, яким буває важко збагнути зв'язок між окремими думками, подіями, фактами. Через це аудиторія починає втрачати увагу, відволікатися.
Окремі думки промовець може розвивати по-різному: розповідати, описувати, доводити. Слід пам'ятати, що найцікавішою формою викладу є розповідь про певні події та їхніх учасників, тому що це відбувається з живими людьми, перебуває у русі, розвитку, динаміці.
Нерухоме й неживе становить для слухачів менший інтерес, зокрема описи предметів і навіть живих істот, деталей їхнього вигляду, якщо вони не пов'язані з розвитком та дією.
Якщо промовець доводить певне твердження, він має бути максимально об'єктивним. Упередженість і необ'єктивність дратують слухачів, викликають спротив.

І етап-підготовка і початок виступу
1. Сприймайте конкурс-захист науково-дослідницьких робіт як чудову нагоду для саморозвитку, як спосіб продемонструвати свої можливості, познайомитись із цікавими людьми, а не як "важливе випробування ", "страшний день";
2. Поговоріть з однолітками чи батьками про те, які несподіванки можуть вас очікувати, про можливі стресові ситуації, про те, які наслідки можуть бути в разі неуспішного виступу. Пам’ятайте, що захист наукової роботи – це лише один із багатьох шляхів для досягнення вашої мети, а не остання надія.
3. Детально уявіть ситуацію вашого майбутнього виступу і спробуйте виступити перед друзями чи рідними або перед дзеркалом.
4. Працюйте над собою: збагачуйте свою мову, розвивайте в собі навички впевненої поведінки.
5. Спробуйте у важливий для вас день зробити фізичні вправи, які допоможуть відчути себе зібраним. Зробіть одночасно махи: права рука – ліва нога і навпаки, торкніться ліктем лівої руки коліна правої ноги. Корисними будуть вправи для дихання із швидким вдихом і повільним видихом повітря і навіть позіхання, що сприяє насиченню мозку киснем;
6. Напишіть повний текст виступу і кілька разів прочитайте його;
7. Розкладіть на столі всі записи та матеріали, згрупуйте їх відповідно до виступу;
8. Підготуйте наочність (графіки, схеми, таблиці) й продумайте, як краще її подати слухачам, щоб не робити метушливих рухів до записів і дошки;
9. Починаючи виступ, думайте не про своє хвилювання, а про контакт зі слухачами, про зміст виступу;
10. Пам'ятайте, що найменш цікавою формою викладу є опис, найцікавішою розповідь;
11. Нотатки для виступу робіть на аркушах однакового формату. Ліворуч залиште поля для позначок, також позначте приблизну витрату часу на кожен пункт;
12. Починайте виклад у зручному положенні, повільним темпом, звертанням: «Шановні слухачі...».

Виклад
1. На початку доповіді слід забезпечити контакт з аудиторією та оволодіти її увагою:
- навести цікавий приклад чи показові статистичні дані;
- зачитати афоризм.
2. Під час доповіді слід:
- підтримувати зоровий контакт зі слухачами;
- намагатися передати головний зміст доповіді своїми словами
- змінювати темп і тональність мовлення;
- стояти впевнено ( не навалюватися на стіл чи фадру);
- рухатися і жестикулювати в міру;
- до записів заглядати відкрито, але не демонстративно;
- не зловживати іншомовними словами і незнайомими термінами;
- уникати вживання слів-паразитів "так би мовити", "ну ось";
- не вживати багато сполучників;
- самого висловлювання думок замало, їх треба донести до слухачів; вживайте для цього метафори, афоризми, цитати;
- різні незвичайні пригоди та випадки дуже пожвавлюють виступ;
- незнайомі, незрозумілі для слухачів терміни, абстрактні поняття треба пояснити;
- один з найвідоміших способів загострення уваги паузи та риторичні запитання під час виступу;
- коли треба зазирнути в рукопис виступу, опустіть очі, але голову не схиляйте;
- намагаючись запам'ятати текст, зосереджуйтесь передусім на змісті, а не на стилі;
- не бійтеся дивитися на слухачів;
- не заповнюйте паузи різними звуками, як-то: «е-е-е», «ну...»;
- після закінчення виступу не показуйте свого полегшення через те, що виступ позаду;
- дякуйте за кожне запитання і зауваження навіть тоді, коли ви з ним не згодні.

Способи завершення виступу
1. Підбити підсумки всього сказаного, повторивши основні положення виступу.
Закликати до конкретних дій.
Зробити слухачам комплімент.
Процитувати доречні поетичні рядки.
Пожартувати, викликавши сміх.
Створити кульмінацію.
Якщо виступ щодо його цікавості й вагомості зобразити графічно, то отримаємо криву, яка на початку виступу піднімається досить високо, далі трохи спадає, а наприкінці промови неухильно і повільно рухається до найвищої точки кульмінації. Кожен наступний вислів має посилювати враження, створене попереднім, аж поки думка не сягне кульмінаційного ефекту.
Стислість основна ознака хорошого виступу. Вступ задає тон усієї промови й дає слухачам загальне уявлення про те, що вони почують. Для створення взаємоповаги проговоріть його напам'ять, але не читайте. Це також допоможе встановити зоровий контакт зі слухачами.
Автор наукової роботи, який прагне справити враження на слухачів і переконати аудиторію, повинен знати основні складові техніки публічного виступу.

Дихання під час мовлення
- Виголошуючи промову, дихайте рівномірно, вдихаючи перед тим, як почати говорити, а також після кожної паузи;
- зробіть глибокий вдих і видих перед початком захисту;
- повітря, яке ви вдихнули, витрачайте рівномірно й економно;
- вдихайте повітря носом і ротом водночас;
- груди тримайте рівно, ледве випнувши їх уперед.
Голос
- Пристосовуйте свій голос до середовища, в якому говорите?
- хто говорить надто тихо, справляє враження людини, яка не вірить у власні сили;
- хто говорить надто голосно, справляє враження агресивної людини;
- найзручніший спосіб тренування голосу читання вголос, під час якого постійно контролюється правильність вимови. Тренуйтеся тричі на день по 15 хв з перервами після кожних 5 хв;
- спробуйте виявити хиби своєї мови за допомогою магнітофону, записавши свій голос (або за допомогою мобільного телефону з відеокамерою, тоді можна виявити ще й дефекти зовнішності, постави тощо);
- голос підвищують тоді, коли ставлять запитання; якщо ж треба висловити рішучість, довір'я, переконати в необхідності зробити якусь справу чи відповісти на запитання, то голоспонижують.

Вибір слів
- Для збагачення словникового запасу читайте твори авторитетних людей, слухайте виступи інших учасників і принагідно записуйте слова та вирази, які ви хотіли б вживати у своїй мові;
- виявіть, які слова ви вживаєте надто часто, і намагайтеся їх замінити іншими словами та виразами;
- навчіться точно висловлюватися, вибирайте точні й однозначні слова;
- пам'ятайте: часте вживання абстрактних понять вимагає від слухачів великого напруження (наприклад, афоризми не можна вживати без пауз).

Конструкція речень
- Чергуйте довгі речення з короткими; довгі речення важко сприймати і розуміти, велика кількість коротких речень робить мову монотонною;
- часте вживання особових займенників замість імен може призвести до неправильного тлумачення сказаного;
- основну думку завжди треба висловлювати головним реченням, а не підрядним;
- речення, в якому кілька іменників стоять підряд, сприймається важко;
- розповідь ведіть від простого до складного, від невідомого до відомого.

Жести
- Не робіть незвичних жестів, які привертають до себе надмірну увагу, жести мають доповнювати і супроводжувати усне слово;
- не починайте і не закінчуйте промову несподіваним жестом.
Уміння переконувати
- Навчіться справляти на слухачів приємне враження своїм зовнішнім виглядом, поведінкою та манерами;
- для того щоб переконати когось, треба знайти необхідні аргументи, які слід впорядкувати і сформулювати;
- якщо промовець сповнений натхнення, він неодмінно викличе інтерес у слухачів;
- добираючи аргументи, потрібно враховувати освітній рівень слухачів, їхню поінформованість з теми, можливі контраргументи;
- переконувати людину легше під час дискусії, а не на лекції;
- промовець має справляти враження переконаної і впевненої у своїх силах людини, яка добре знає свій предмет.
Отже, публічний виступ – мистецтво, яке потребує творчого підходу. В свій час Платон зауважив: «Усяка промова повинна бути складена, наче жива істота, - у неї повинно бути тіло з головою й ногами, причому тулуб і кінцівки повинні пасувати одне одному і відповідати цілому». Кінець – це розв’язання всієї промови. Він повинен бути таким, щоб слухачі відчули, що далі говорити нема чого.

Помилки публічного виступу

Перш ніж приступити до осягнення секретів ораторської майстерності, ви повинні навчитися уникати поширених помилок. Фахівці в області комунікативних технологій проаналізували і порівняли поведінку дилетантів та професійних ораторів. Використовуйте їх поради на практиці, і ви помітите, як росте ваша впевненість і самоконтроль під час публічних виступів.

Помилка 1. Невідповідність
Коли зміст ваших слів розходиться з тоном мови, поставою й мовою тіла, публіка миттєво це помічає. Аудиторія має безпомилкове чуття щодо того, що стосується настрою оратора і його самопочуття. Якщо ви почнете говорити «Здрастуйте, як я радий вас всіх бачити ....» тремтячим непевним голосом, нервово перебираючи пальцями гудзики на костюмі - будьте впевнені, у слухачів моментально з'явиться недовіру і до сказаного вами, і до самого мовця. Тому замість «Я радий ...» - радійте насправді! Робіть все, щоб дійсно відчувати радість, виступаючи перед публікою. Усвідомлено передавайте ваше позитивний настрій слухачам. Це важливо - люди, в хорошому настрої легше сприймають інформацію, їм хочеться продовжувати контакт. Якщо ж ви не відчуваєте радості, не варто брехати. Краще чесно признатися: «Сьогодні великий день, тому я хвилююся ...» Тоді ви, принаймні, справите враження чесної людини, що говорить правдиві речі.

Помилка 2. Виправдання
Публіці за великим рахунком однаково, хвилюєтеся ви чи ні, чи довго ви готували свою доповідь і який у вас досвід публічних виступів. Тому не потрібно перед нею виправдовуватися в стилі «Я поганий оратор, рідко кажу перед публікою, тому сильно хвилююся і можу виступити невдало ...» Саме так починають свою промову багато дилетанти, намагаючись викликати співчуття і заздалегідь отримати індульгенцію за погане виступ. Посил, здавалося б, чесний, але він приводить до протилежного результату. Слухачі дивуються: «Навіщо ми сюди прийшли, якщо навіть сам виступаючий визнає, що виступ буде поганим?».
Публіка егоїстична. У її центрі уваги стоїть, перш за все, вона сама. Тому з самого початку виступу на перше місце поставте її, кохану: думки, побажання і почуття вашої аудиторії. Ваша мета - інформувати, мотивувати або розважити публіку. Тому важливо не те, як ви говорите, і що при цьому відчуваєте. Важливо, яку інформацію аудиторія при цьому отримує. Потрібно говорити так, щоб більша частина слухачів відчула: ви розумієте їх прагнення і бажання, говорите для них і звертаєтеся до кожного з них персонально. Якщо ви будете діяти саме так, тоді:
а) набагато більше слухачів, ніж ви думаєте, просто не звернуть увагу на ваше хвилювання або ж поблажливо поставляться до нього, тому що цікавляться, перш за все, собою і своїми справами.
б) ваше хвилювання випаровується тим швидше, чим більше уваги ви приділяєте іншим людям, а не власним відчуттям.

Помилка 3. Вибачення
Ця помилка схожа на попередню. Початківці оратори люблять вибачатися, пропонуючи зняти з них провину за погану якість доповіді. «Прошу пробачити мене за ... (Мій простуджений голос, мій зовнішній вигляд, погана якість слайдів, занадто короткий виступ, занадто довгу промову і т.д. і т.п.) ». Публіка - не священик і не відпустить ваші гріхи. Перепрошуйте тільки за одне - за ваші постійні вибачення. А краще з самого початку уникайте того, за що потрібно буде просити пробачення. Якщо дійсно є щось, про що ви шкодуєте, просто скажіть: «Я жалкую!». Але найкраще - вміння перетворити недолік у достоїнство: «У мене сьогодні застуджений голос, тому прошу вас зрушитися і сісти до мене ближче. Таким чином, згуртувавшись ще більше, ми продемонструємо, що ми всі - одна команда, що працює в тісній взаємодії ».

Помилка 4. Очі і брови
Ви дійсно впевнені, що добре керуєте своєю мімікою? Більшості новачків тільки здається, що це так. Насправді контролювати міміку непідготовленій людині нелегко. Лицьовими м'язами важко управляти без тренування, а загадково-спокусливий погляд і широко розкриті від страху очі розділяють усього пара міліметрів, котрі кардинально змінюють сприйняття.
Психологічні дослідження показали, що області очей оратора публіка приділяє в 10-15 разів більше уваги, ніж будь-який іншій частині особи. Брови - головний елемент вашої міміки, вони не тільки вказують на емоції, але й управляють ними. Високо підняті брови - ознака невпевненості і некомпетентності. Звертайте увагу на свої очі та брови. Якщо вони будуть говорити те ж, що і ваші слова, публіка вас полюбить. Усміхнені очі і прямі брови - це якраз те, що потрібно. Слухати вас приємно, публіка впевнена у вашій компетентності. Потренуйтеся перед дзеркалом, запишіть власний виступ на відео і проаналізуйте його.

Помилка 5. Підбір слів
Ми чуємо і розуміємо окремі слова перш, ніж розуміємо всю пропозицію цілком. Тому на значення окремих слів ми реагуємо швидше і менш усвідомлено, ніж на значення пропозицій. До того ж, негативні частинки сприймаються пізніше, ніж інші слова, а часто взагалі не сприймаються. Тому постійне використання таких конструкцій як «... не принесе збитків», «... не погано», «... не боїмося докладати зусилля», «... не хочу викликати у вас нудьгу довгими статистичними викладками» викликають у слухача ефект, протилежний очікуванням оратора.
Пам'ятайте: слова - це картинки в голові! Недарма в давнину вчителя риторики говорили своїм учням: «Розкажи мені так, щоб я це побачив!». Слова повинні створювати потрібну вам картинку в голові слухачів. Тому використовуйте тільки ті слова, які підкріплюють бажану ціль. Хай до вух слухачів долітає лише те, що повинно туди потрапити. Якщо ви хочете створити позитивний настрій, тоді замість «це не погано», скажіть «це добре». Створюйте позитивний настрій позитивними словами - адже від настрою публіки залежить дуже багато чого!

Помилка 6. Відсутність гумору
Всім студентам відомі лектори-зануди. «Вплив зовнішнього об'єкта пов'язано, по-перше, з прогресуючою емансипацією когнітивних функцій від примітивних афективних структур, по-друге, з диференціацією самих афективних структур, їх автономізацією від базальних потягів ...», - бубонить такий викладач биту годину, не помічаючи, що у слухачів давно вже закипіли мізки і вони повністю втратили нитку оповідання.
Краще інформативною мови - тільки цікава мова! Додайте в свою серйозну мова посмішку, розбавте жартами, розкажіть забавну історію. Людям потрібно періодично відпочивати. Вдячна публіка відповість вам прихильністю і увагою. Можна посміятися і над собою, якщо ви допустили якусь помилку - слухачі сприймуть це як ознаку вашої впевненості в собі і почуття власної гідності.
Зрозуміло, ніхто не вимагає від вас, щоб ви розповідали анекдоти на траурному мітингу. Але багато тем занадто важливі, щоб сприймати їх серйозно. Сміх - це цілюща середовище для роботи мозку. Висококласні педагоги знають, що гумор і гарний настрій тільки додають бажання вчитися і роблять процес більш ефективним. Сміх допомагає розслабитися і призводить до утворення в мозку такої хімічної середовища, в якій краще відбувається сприйняття нової інформації - це доведено нейропсихології.

Помилка 7. Усезнайство
Ще гірше невпевнених і непідготовлених ораторів - оратори пихаті і надуті, полопані від усвідомлення власної важливості. Вони завжди вважають себе розумнішими аудиторії, до якої звертаються. Викиньте з голови оману, що ви знаєте більше, ніж всі інші разом узяті. Навіть якщо ви добре обізнані в темі виступу, в окремих напрямках слухачі можуть знати набагато більше вас. Не вважайте аудиторію дурніший за вас, інакше вам відплатять тією ж монетою. Пихатість і всезнайство можуть зіграти з вами дуже злий жарт. Так, одного разу всіма нелюбимого лектору з історії філософії студент-психолог прилюдно поставив каверзне питання: як слід ставитися до філософа Уоллесу? Викладач, злякавшись, що його зловлять на недоліку ерудиції, довго і переконливо роз'яснював затамувати подих аудиторії помилки цього філософа, вигаданого студентами напередодні лекції.
Щоб не потрапити в смішне положення, достатньо було просто відповісти: «Ні, цей автор мені не знайомий. Якщо ви вважаєте, що його вчення підходить до нашої теми, прошу розповісти про нього в кількох словах ». Відкрито зізнаючись у своєму знанні чи незнанні, ви завойовуєте ще більшу симпатію аудиторії. Підключайте слухачів з новою інформацією до доповіді, вмійте оцінити їх знання. Цим ви уб'єте відразу декількох зайців: продемонструєте повагу до учасників і внесете пожвавлення в власний виступ, доповніть і збагатите його. Ви повинні бути вдячні аудиторії за активну участь, адже це, як мінімум, ознака інтересу до вашого виступу.

Помилка 8. Метушливість
Відволікаючись від страху перед публікою, початківець оратор може квапливо ходити від стіни до стіни туди-сюди, наче маятник, проробляти метушливі маніпуляції з предметами (відкривати-закривати кришку кафедри, постійно вертіти олівець у руках і т.п.) і робити інші непотрібні руху . У результаті публіка починає стежити за його переміщеннями і перестає стежити за темою виступу. По тому, як рухається доповідач, легко зрозуміти, наскільки він упевнений у собі. Постійне «ходіння» під час публічного виступу не випадково. Воно видає бажання невпевненого в собі оратора втекти. Саме так воно і сприймається аудиторією. Цим горе-ораторам так і хочеться дати пораду строго по Архімеду: «Знайдіть ж, нарешті, точку опори!»
Знайдіть відповідне місце і зайняти позицію, «пустіть коріння». Ви можете сидіти або стояти - це залежить від тривалості публічного виступу, особливостей приміщення і ін. чинників. Головне, щоб зі свого місця ви могли встановити зоровий контакт зі всією аудиторією. Не варто «окопуватися» на одному місці. Оратор, постійно ховається за кафедрою і виходить лише наприкінці публічного виступу - теж не кращий варіант. Переміщайтеся, але переміщайтеся усвідомлено, контролюючи простір. Різні частини доповіді маркіруйте зміною позиції. Цим ви поліпшите сприйняття інформації та полегшите її запам'ятовування. Наприклад, ви міняєте позицію при переході від введення до основної частини виступу, при виділенні його ключових частин, а потім при переході до ув'язнення. Коли закінчуєте доповідь і починаєте відповідати на запитання слухачів, ви знову спокійно і неквапливо переміщаєтеся в просторі у наступну точку і т.п. Таким чином, ви орієнтуєте слухачів в структурі вашого публічного виступу та вселяєте в них упевненість.

Помилка 9. Монотонність
Ніщо не втомлює так, як доповідь на цікаву тему, що читається нудним монотонним голосом. Такі публічні виступи на кшталт китайської катуванню краплями води: вода монотонно капати не тім'ячко катували й поступово доводить його до божевілля. Всі слова зливаються в одноманітний потік і за тональністю мови не можна зрозуміти, де закінчується одна пропозиція і починається інше. Монотонно бубонить зануди швидко викликають роздратування і втому аудиторії, слухачі ледве стримуються, щоб не почати позіхати. Навпаки, майстерний оратор майстерно володіє своєю мовою. Щоб тримати публіку «в тонусі» він постійно варіює гучність і силу свого голосу, надаючи йому жвавості. Коли хоче викликати напруженість і інтерес, він змовницьки затихає і вимовляє слова трохи повільніше. Говорячи голосніше, він виділяє головне у своєму публічному виступі. Коли потрібно, він додає голосу значимості й драматизму.
Зверніть увагу на звучання своєї мови. Виділяєте ви голосом ключові моменти публічного виступу, цитати, твердження? Підвищуєте чи висоту звуку в кінці питання? Чи змінюється темп мови в залежності від її змісту? Висловлюйте голосом свої почуття, і ви завоюєте публіку! Ви постанете впевненим, енергійним та захопленим темою людиною.

Помилка 10. Відсутність пауз
Новачки в ораторській ремеслі панічно бояться пауз, що неминуче виникають під час публічного виступу. Як правило, вони поспішають заповнити їх різної словесної нісенітницею і словами-паразитами («Ееее ... Значить так ... Ееее ... Ну, що ще сказати ... Ееее ...»). У результаті публіка думає: «Ееее ... Ну, нічого собі! Коли ж він закінчить мукати? »Хтось починає рахувати, скільки разів ви скажете« Ееее .. », Хтось занурюється у свої думки і починає дивитися у вікно, не звертаючи на вас уваги, інші мучаться і рахують хвилини до кінця лекції.
Корисно пам'ятати рада блискучої Джулії Ламберт з моемовского «Театру»: «Головне - це вміння тримати паузу, краще її не робити, але якщо вже вийшло - тримай її, скільки можеш». Коли нема чого сказати - краще помовчіть, поки прийдуть потрібні слова. Іноді оратору необхідно час, щоб подумати, звіриться зі своїми записами, або ж просто попити води. А публіці потрібні паузи, щоб осмислити сказане вами. Аси ораторської майстерності використовують паузи цілеспрямовано, щоб отримати зворотній зв'язок від аудиторії. Вони активно користуються інтерпаузамі, під час яких публіка може обміркувати сказане, і нагнітаючими обстановку інтрапаузамі, коли слухачі повинні передбачити подальший розвиток розповіді. Паузу можна використовувати для встановлення візуального контакту, щоб проконтролювати, чи правильно вас зрозуміли; для посилення напруги і драматизму; для порушення цікавості («... а що він скаже далі? ") І для багато чого іншого. Тому не бійтеся робити паузи. Зазвичай публіка сприймає їх тривалість набагато коротше, ніж це здається самому доповідачу.



Правила успішного публічного виступу
Кілька правил успішного публічного виступу:
1. Підготовка промови
Як відомо, всі хороші імпровізації ретельно готуються заздалегідь. Виступ без попередньої підготовки, особливо початківця оратора, майже напевно буде провальним. Пам'ятайте афоризм Марка Твена: «Потрібно більше трьох тижнів, щоб підготувати гарну коротку промову експромтом».
Спочатку зробіть «каркас» або «скелет» майбутнього публічного виступу:
· Визначте мотивацію слухання людьми вашого виступу. Для чого це їм потрібно? Що корисного чи цікавого вони дізнаються для себе?
· Виділіть головну ідею вашої мови.
· Виділіть підзаголовки, розділивши вашу ідею на кілька складових частин.
· Визначте ключові слова, які ви повторите кілька разів, щоб присутні краще запам'ятали, про що ви їм розповідаєте.
· Ретельно продумайте план і структуру майбутньої промови. Вона повинна включати вступ, основну частину і висновки (закінчення)
Підготувавши «скелет», починайте нарощувати на ньому «м'язи».
· Знайдіть яскраві приклади "з життя", з історії, літератури, які використовуєте в процесі виступу.
· Підготуйте необхідні схеми, ілюстрації, графіки для зорового закріплення інформації.
· Визначте момент в ході виступу, коли ви звернетеся до аудиторії з якимось питанням, з проханням щось назвати, перелічити - це допоможе присутнім сконцентрувати свою увагу на обговоренні теми і значно підвищить ефективність сприйняття вашого матеріалу.
· Напишіть повний текст. Особливу увагу приділіть його початку і закінчення.
Особливістю введення є те, що аудиторія за ним дуже швидко складе враження про вас, і це враження буде домінувати протягом усього виступу. Якщо у вступній частині допустити помилки, їх важко буде виправити. Важливо із самого початку зацікавити публіку вдалість вашого першого пострілу. Для цього у вступній частині можна використовувати будь-яку дотепну жарт, розповісти цікавий факт чи згадати видатна історична подія, обов'язково пов'язуючи їх з темою виступу.
Заключна частина публічного виступу передбачає підведення підсумків. У закінченні потрібно нагадати ключові проблеми, порушені у мові, обов'язково повторити всі основні ідеї. Вдалість конструкції останніх фраз, посилена їх емоційністю, виразністю, не тільки викличе оплески слухачів, а й перетворить їх у ваших прихильників.
Головний ваш контролер - час. Уважно слухати і сприймати ваші ідеї публіка може тільки обмежений термін, обумовлений психофізіологічними причинами (звичайно не більше 15-20 хвилин, потім увагу аудиторії починає слабшати). Від вас чекають коротких, чітких, зрозумілих, переконливих і доступних фраз. Дотримуйтесь Чеховському: «Стислість - сестра таланту». Враховуйте темпоритм вашої мови. Найсприятливіша швидкість для сприйняття - приблизно 100 слів за хвилину. При плануванні виступу обов'язково враховуйте час, який потрібно буде витратити для відповідей на запитання.
Бажано дізнатися заздалегідь, перед ким вам доведеться виступати: чисельність аудиторії, її інтереси, погляди, чого вона чекає від оратора, яку реакцію необхідно отримати від неї. Залежно від цих показників відкоригуйте окремі моменти свого виступу. Потрібно перебувати на одному культурному рівні з аудиторією, спілкуватися на її мові, тільки в цьому випадку можна розраховувати на встановлення психологічного контакту між оратором і слухачами. Не слід торкатися теми, які виходять за рамки розуміння аудиторії.
Перевірте за словниками значення «розумних» слів, які ви використовуєте. З'ясуйте правильність їх вимови. Мовні помилки можуть викликати глузування на вашу адресу і погубити весь виступ, яким би геніальним він не був за змістом.
Коли мова підготовлена, її основні положення або тези краще записати на невеликі картки. Розташуйте їх послідовно. Такими картками дуже зручно користуватися під час виступу. Якщо це не двох-тригодинної доповідь, то читати текст не рекомендується, бажано вивчити його напам'ять і вимовляти по пам'яті, лише час від часу заглядаючи у свої нотатки.
Вимовте мова кілька разів вголос (краще перед дзеркалом), щоб звикнути до тексту і добре відчути всі нюанси. Для шліфування фраз, інтонації, міміки бажана робота з магнітофоном або відео-камерою. Така попередня тренування знизить ваше хвилювання, дозволить відчути себе впевнено і набагато збільшить ймовірність успіху публічного виступу.

2. Місце виступу
Кафедра або трибуна, сцена або балкон, взагалі будь-яке піднесення над рівнем підлоги завжди викликають страх у людей, які не мають достатнього досвіду публічних виступів. Е. Морен називав це «страхом сцени», а Марк Твен рекомендував тим, хто боїться виступу: «Заспокойтеся, адже публіка все одно від вас нічого не очікує». Краще настроїти себе так, ніби ви в першу чергу самі собі хочете розповісти що щось цікаве, одночасно ознайомивши з ним і всіх присутніх.
Перед виступом дуже важливо вивчити приміщення, щоб встановити, з якого боку будуть дивитися на вас слухачі. Вибираючи місце, враховуйте своє зростання. Необхідно перевірити, чи всі зможуть вас бачити. Якщо потрібно говорити за трибуною, то при невисокому зростанні подбайте про те, щоб під трибуну помістили міцну підставку. "Говорити голова» виглядає комічно і не зможе довго утримувати увагу глядачів. Необхідно стежити, щоб оратор був видний по груди.
Якщо під час публічного виступу доведеться сидіти, перевірте зручність вашого місця. Сидячи за столом, не можна сутулитися і класти на нього руки; сидячи в кріслі, не можна спиратися на підлокітники і спинку, закидати ногу на ногу, зчіплювати руки на колінах, намагайтеся сидіти на краю крісла, трохи нахилившись вперед з відсунутими злегка назад ногами і притиснутими до підлозі п'ятами; необхідно сидіти прямо, вільно, випромінюючи відкритість і доброзичливість; дивитися людям в очі, стежити за їхніми емоціями, жестами й мімікою, всім своїм виглядом демонструвати турботу та розуміння.

3. Одяг
Виступ перед великою аудиторією нагадує спектакль, тому велике значення має одяг доповідача. Під час публічного виступу оратору доводиться сидіти за столом, стояти на високій кафедрі, за трибуною і т.д. З огляду на це штани та спідниці повинні бути досить довгими, шкарпетки - високими, туфлі - бути в повному порядку.
Одягайте ті речі, в яких ви відчуваєте себе комфортно, які не відволікають вас своїм незручністю. У вас ні разу не повинне виникнути думки: «Як воно на мені сидить?». Краще не користуйтеся зовсім новими речами, які одягаєте вперше. Одяг і взуття не повинні приносити вам внутрішній дискомфорт і відволікати вашу увагу.
Універсальне правило успішного публічного виступу: не допускати дисбалансу між тим, що ви говорите, і тим, як ви виглядаєте. В офіційних випадках краще використовувати середньо-темний костюм, білу або кольору слонової кістки неузкую сорочку і елегантний виразний краватку. Контрастні кольори, гарний костюм допоможуть сформувати позитивне ставлення до вас і посприяють успіху публічного виступу. Краватка не повинен мати яскравого малюнка, щоб не відволікати увагу від особи, разом з тим, він не повинен бути однокольоровим. Найкраще підходять краватки з матової тканини, темно-синього кольору, кольору червоного вина, бордо з ледь помітним малюнком. Довжина краватки повинні бути такою, щоб її кінець ледь прикривав пряжку на поясному ремені.
Якщо ваш піджак має два гудзики, потрібно застебнути лише верхню, якщо три - тільки середню. Якщо немає дуже великої необхідності, не варто одягати окуляри при публічному виступі, ювелірні прикраси також не потрібні.
Якщо оратор - жінка, її одяг має мати довгий рукав, довжина спідниці - середня (до середини коліна), вона не повинна бути занадто вузькою. Щодо кольорів, то тут вимоги значно ліберальніше, ніж у чоловіків: колір просто повинен йти жінці. Жінки теж повинні уникати яскравих масивних прикрас. Взуття краще всього темних кольорів з непомітними або однотонними бантами; панчохи однакового з взуттям кольору. Окуляри повинні мати простий дизайн і оправу під колір волосся.
При виступі в неформальній обстановці (дружні вечірки і т.п.) вимоги до одягу не грають великої ролі. Можна одягатися як завгодно, проте пам'ятайте, що якщо у вашому зовнішньому вигляді буде якась еклектична деталь, що кидається в очі (яскрава брошка, крикливий галстук кислотних кольорів, оригінальний фасон костюма з примхливими узорами), то вона буде відволікати увагу від змісту ваших слів . Публіка запам'ятає саме її і не зверне увагу на те, що ви говорили.

Майстерність публічного виступу полягає в умінні використовувати обидві форми людського мислення: логічний і образну. Оволодівши майстерністю публічного виступу люди, зрозуміють всю красу і красу нашої мови.
Тут можна звернутися до всіх із своєрідним закликом, сказаним А.П. Чеховим: «Вчіться володіти мовою, справжні і майбутні оратори! Мова - ваша база і ваше професійне зброя ».
Стати майстром публічного виступу це велике досягнення для того, хто цього забажає і не постоїть ні перед чим, тому що досягнуте їм відкриє йому двері в усі сфери нашого життя, а можливо й допоможе змінити деякі негативні сторони цього найскладніші нескінченного процесу.


Телефонне ділове спілкування
В усному діловому спілкуванні телефон відіграє суттєву допоміжну роль зв'язку для отримання інформації, оперативного реагування на події, дистанційного керування чи коригування діями тощо. Головна перевага над іншими традиційними засобами зв'язку (листи, телеграми, факси) оперативність, швидкість, зручність. Мобільний і пейджинговий зв'язок, новітні цифрові та супутникові системи дозволяють за лічені хвилини з'єднатися з будь-яким абонентом на планеті! Та попри модернові інформаційні технології, найхарактерніші особливості телефонного діалогу лишилися незмінними.
Службова телефонна розмова складається з таких компонентів:
момент установлення зв'язку;
виклад суті справи;
завершальні слова, фрази знак про закінчення розмови.
У кожній телефонній розмові чітко розмежовані комунікативні ролі співрозмовників: той, хто телефонує, повідомляє (адресант) і той, хто приймає повідомлення (адресат, абонент), хоча можлива й участь третьої особи посередника (секретаря, диспетчера, оператора чи ін.), який допомагає встановити контакт адресанта з адресатом. Інколи доцільно попередньо узгодити з абонентом дату й час телефонної розмови та її тему, щоб він був на місці, вільний від виконання інших обов'язків і завчасно підготувався.
До ділової телефонної розмови слід завчасно готуватися. Ви збирається зателефонувати:
1. Перш ніж узяти слухавку, подумайте, чи так це необхідно? Чи не простіше й ефективніше відразу написати лист або відправити факс?
2. Сформулюйте мету вашого дзвінка. Приготуйте план розмови, запишіть усі ключові запитання, які збираєтесь поставити.
3. Підготуйте і впорядкуйте на столі всі необхідні документи, які можуть вам знадобитися для аргументації вашої позиції з обговорюваного питання. Приготуйте папір і ручку, щоб записувати відповіді вашого співрозмовника.
4. Якщо під час розмови виникли проблеми, до яких ви не готові, спробуйте максимально прояснити ситуацію – не соромиться запитувати, ставте запитання, дізнавайтеся думку співрозмовника.
5. Якщо ви впевнені, що з’ясували всі питання, які були метою вашого дзвінка, і в розмові виникла пауза, намагайтеся негайно подякувати співрозмовнику і чемно закінчити розмову.
Ви відповідаєте на телефонний дзвінок.
1. Назвіть ваше ім’я та назву вашої фірми.
2. Якщо ваш співрозмовник не вважає за потрібне представитися, уточніть, з ким ви розмовляєте.
3. Запитайте про мету дзвінка. Якщо ви можете самі на нього відповісти, відповідайте конкретно на запитання, подякуйте за інтерес до компанії і чемно закінчить розмову.
4. Якщо питання не стосується вашої компетенції, повідомте номер телефону відповідальному за нього співробітнику і чемно закінчить розмову.
5. Якщо до телефону просять співробітника, який з певних причин відсутній, повідомте, коли його можна застати по цьому номеру телефону. Якщо потрібно, запишіть для нього повідомлення. Швидко і чемно закінчіть розмову.
Деякі сучасні офіси мають автовідповідачі або ж автоматизовану систему запису всіх «вхідних» і «вихідних» телефонних дзвінків, що певною мірою спрощує збереження, оброблення інформації й повністю виключає її спотворення.
Принцип телефонного спілкування треба будувати таким чином, щоб інформація, отримана від попередньої розмови, була вихідною для наступної і т. д.
Декілька загальноусталених правил:
службовий телефон переважно для службових справ;
телефон загального користування має бути розташовано у зручному, доступному, звукоізольованому місці (коридор, окрема кабіна тощо);
говорити слід чітко, стисло й коректно, (виразність вимови виключає повторювання вже сказаного);
уважне слухання виключає постійне перепитування;
не слід прохати про значну послугу малознайому людину;
слід пам'ятати, що телефонна розмова це діалог, а не монолог;
поздоровлення, вітання та співчуття слід висловлювати особисто або листом і аж ніяк не телефоном;
телефон дієвий, але не визначальний засіб вирішення важливих питань, котрі остаточно вирішуються лише під час особистої зустрічі;
у випадку роз'єднання, поновлює зв'язок той, хто телефонував;
закінчує розмову той, хто телефонував.
Характер службових телефонних стосунків, окрім зазначених правил, визначають такі чинники, як: ступінь близькості знайомства співрозмовників, їх вік, посада, стать тощо.
Оскільки специфіка телефонного спілкування виключає допоміжні невербальні засоби (жест, міміка, поза тощо), співрозмовникам треба якомога вимогливіше добирати й висловлювати потрібні слова, фрази, користуючись лише голосом. Визначальними в цьому випадку будуть швидкість, чіткість, розбірливість, інтонація, наголос, пауза та інші складові нормативи культури усного ділового мовлення.

Публічний виступ
Кожен виступ, незалежно від свого жанру (доповідь, промова, лекція, бесіда), повинен підпорядковуватись логічним законам, які відображають об'єктивні закони існування навколишнього світу. У зв'язку з цим логічність викладу є необхідною умовою точного повідомлення про будь-який об'єкт.
Як для ділового документа, так і для офіційного виступу в основі викладу повинна бути не хронологічна, а логічна послідовність, яка б відповідала внутрішній структурі, логіці того, про що говориться.
Усі, кому доводилося виступати з доповідями або часто слухати їх, не раз мали можливість переконатися в тому, що побудова викладу в часовій послідовності не дає можливості узагальнити факти, веде до появи зайвих подробиць.
Тому вибір матеріалу для виступу, його розташування повинні диктуватися ідеєю виступу, внутрішньою логікою матеріалу, а не чисто зовнішніми причинами. Цій ідеї повинен підпорядковуватися й поділ виступу на частини. Поширена така помилка: автор поділив свій виступ на частини за чисто зовнішніми ознаками, найчастіше хронологічними, до того ж і заголовки дав «непрозорі» (з них майже нічого не можна вияснити про зміст частин виступу); такий поділ не допомагає авторові, а, навпаки, заважає йому. Отже, при поділі виступу на частини слід орієнтуватися лише на якусь одну ознаку (на одну підставу поділу); заголовки частин теж повинні бути однотипними.
В основі викладу кожного розділу має бути опредмечене, доказове, безсуперечливе мислення. Доказ це логічна дія, в процесі якої істинність певної думки пояснюється за допомогою інших думок, вірогідність яких доведена практикою. Найбільш правдивий і незаперечний доказ це сукупність фактів, які обґрунтовують тезу, особливо якщо ці факти нові, свіжі, невідомі слухачам, якщо вони водночас і достатньо вірогідні, щоб не потребувати додаткового обґрунтування.
Якщо доповідач користується термінами, то він повинен буде переконаний у тому, що його слухачі знають найважливіші з них і правильно розуміють їх значення (окремі терміни слід було б тактовно, непомітно пояснити). Визначення, якими користується автор, повинні будуватися правильно: у них мають вказуватися найважливіші ознаки предметів, а не другорядні або випадкові (суть визначення полягає в тому, щоб вказати, чим цей предмет є, які в нього якості наявні, а не в тому, щоб сказати, чим він не є і яких ознак він не має).
Метод викладу матеріалу може бути дедуктивним або індуктивним (дедуктивний від загального до часткового, індуктивний від часткового до загального).
Перевага дедуктивного методу в тому, що вже на початку можна ознайомити слухачів з головною ідеєю, основною думкою автора. Так будуються виступи в обговоренні складного питання, коли промовець одразу ж формулює основну тезу, а потім коротко аргументує її.
Якщо тема виступу складна, багатопланова, обсяг матеріалу великий, простіше викладати його від часткового до загального, поступово підводячи слухачів до засвоєння головної думки.
Досі ми розглядали композицію виступу з позиції «внутрішньої» з точки зору логіки викладу. Коли ж подивитися на виступ з позицій чисто «зовнішніх» (як він сприймається слухачем), то тут одразу впадає в око неоднаковість (не лише смислова, а й лексична та інтонаційна) таких його, частин, як «зачин» (нав'язування контакту з аудиторією), «виклад» (висвітлення основних положень виступу) і «кінцівка» (повідомлення про закінчення).
Контакт між слухачами і виступаючим залежить значною мірою від того, яке враження справить промовець у час його появи, як він звернеться до аудиторії, як почне свій виступ. Слухачі завжди добре відчувають, чи промовець виступає з внутрішнім задоволенням, чи лише з обов'язку; вони досить швидко орієнтуються в тому, чи промовець володіє матеріалом, а чи боїться і теми, і аудиторії. Тон його, манери, одяг, жести, міміка, інтонації усе промовляє до слухачів і все або посилює вплив від сказаного, або, навпаки, послаблює його.
Тому перед виходом на трибуну слід зібратися з думками, зосередитися, підготувати себе внутрішньо і починати виступ активно, доброзичливим тоном, одразу ж показавши своє бажання щось нове повідомити аудиторії. Якщо промовцеві вдається закріпити такий початок цікавою і змістовною подальшою розповіддю, викликати до себе повагу слухачів, щирість, принциповість і переконаність, то можна вважати, що контакт встановлено.
«Зачин», як правило, не «придумується» промовцем, а звичайно береться в готовому вигляді з арсеналу наявних ораторських прийомів. Найчастіше це звертання до аудиторії від найкоротшого Друзі! до розгорнутих і ускладнених означеннями синтаксичних формул типу Високошановні учасники нашого конгресу! Шановні гості! Дорогі колеги! «Зачин» багато до чого зобов'язує оратора: взятий у ньому тон (діловий, спокійний, «робочий» чи піднесений, святковий, урочистий) повинен бути певним чином витриманий протягом усього виступу; швидкий спад інтонації від урочистої до буденної псує враження від промови.
«Виклад», як правило, розбивається на кілька пов'язаних між собою смислово, але відмежованих композиційно тем. Таке членування виступу на чіткі, тематично й інтонаційно закінчені частини полегшує сприймання виступу. Допомагають цьому, крім логічного поділу, інтонаційні засоби: паузи між частинами викладу, зміна темпу, зміна сили голосу й висоти тону та ін.
Найцікавішою формою викладу думки є розповідь про події, учасниками яких були певні люди. Тому під час виступу треба пожвавлювати сухі твердження й описи колоритною розповіддю про якісь цікаві події, що можуть ілюструвати сказане.
Включені у виступ пригоди, ситуації повинні бути стислими й динамічними, аргументи – вагомими. При цьому промовець не має права на суб'єктивне оцінювання подій і фактів, лише об'єктивність дасть можливість переконати інших.
Закінчення виступу складається з двох частин:
а) узагальнення сказаного, підсумок, логічне виділення головного, можливо, заклик до певних дій;
б) останні слова, звернені до слухачів (прикінцеві й останнє речення). Слухачі запам'ятовують загальні висновки, тому закінчувати виступ треба підбиттям підсумків, що випливають із сказаного. Останні речення повинні бути виразними і переконливими.
Останній етап: відповіді на запитання слухачів. Глибокі, ґрунтовні і доброзичливі відповіді закріплюють враження від виступу, посилюють його вплив (бажано при відповіді оцінити особливо цікаві, доречні і своєрідні питання слухачів).
Проте вибір фрази «зачину» або «кінцівки» в першу чергу залежить від того, яку форму ми з вами обираємо: чи буде це читання написаного тексту, а чи власне усний публічний виступ. Важко уявити собі щось гірше з публічному виступі, ніж кричуща невідповідність між текстом і способом його виголошення. Отже, перш за все треба визначити для себе, чи виступ буде читатися, чи виголошуватися.
Які виступи читаються? Цілком доречним є читання виступу в тих випадках, коли йдеться про суворий регламент. Так, на наукових конференціях, симпозіумах, з'їздах на доповідь дається 2030 хвилин, і тут писаний текст абсолютно необхідний. Читаються також відповідальні офіційні документи (заяви, виступи, доповіді та ін.).
Але навіть у тому випадку, коли наперед відомо, що виступ буде читатися, його слід певним чином підготувати, наблизивши до усного мовлення. При підготовці тексту до читання треба пам'ятати, що промовець заздалегідь приречений на провал, якщо він читає свій текст у присутності аудиторії, а не розмовляє з аудиторією.
Щоб прочитане справило добре враження, необхідно текст промови спеціально доопрацювати, зробивши в ньому поправки на виголошення. Які це поправки?
1. Довгі речення треба, по можливості, замінити короткими (або поділити).
Слід увести і не лише на початку звертання до слухачів, покликані активізувати їх увагу (як ви знаєте); їх не повинно бути дуже багато, але в «ключових» позиціях тексту вони потрібні.
Добре б використати вставні словосполучення, властиві для усної мови (можна сказати, як кажуть у таких випадках та ін.).
Якщо автор тексту не вміє ввести у нього елементи діалогу, то зовсім не важко перебудувати хоча б окремі місця доповіді, вживаючи питання й відповідь (замість розповідного речення). Доповідач сам ставить питання й сам на нього відповідає: Що відрізняло минулий рік? Насамперед те, що...; Чи правильно це? Ні, неправильно; Чого не вистачало? Чіткої, злагодженої роботи, продуманої організації. Це збагачує інтонації, пожвавлює виклад, примушує стежити за ходом думки.
Смислові зв'язки між частинами доповіді повинні бути виражені словами. При читанні статті, наприклад, ми стежимо за викладом авторських аргументів і самі встановлюємо причинево-наслідкові, часові, зіставні та інші зв'язки між частинами тексту; на слух ці зв'язки встановити важче; тому треба подбати про те, щоб вони мали й словесне вираження (отже, тикам чином, загалом узагальнення; потім, далі, пізніше часові зв'язки та ін.).
Саме тому, що слухачеві важко все почуте «тримати в пам'яті», необхідно час від часу називати предмет вашої думки (ці повторення видаються зайвими при звичайному читанні, але слухачам вони дуже допомагають).
Надзвичайно важливо продумати, в яких місцях тексту потрібні паузи, і позначити їх. Текст, прочитаний як суцільний, неподільний потік, справляє гнітюче враження, а головне – погано сприймається.
Не менш важливо подивитися на текст своєї доповіді ще й під таким кутом зору: чи не забагато в ній «книжних» слів (тих слів, які ми знаємо, але в усному мовленні їх обминаємо).
У тексті доповіді, підготовленої до читання, треба наперед виділити ті місця, які будуть переказуватися (доповідач повинен час від часу відриватися від тексту, щоб побачити своїх слухачів, відчути їх реакцію на прослухане).
10. Перед виступом промову треба кілька разів простати вголос: це дає змогу викинути з тексту «пусті» місця й цим скоротити його; уточнити формулювання; розставити позначки для пауз, виділити те, що можна переказати своїми словами. При читанні готової промови зверніть увагу на кількість дієслівних форм: чим більше їх у тексті, тим динамічніший його характер, активніша сила його впливу на слухачів.
Насамперед, звернення до широкого кола слухачів створює специфічну атмосферу атмосферу офіційності й особливої відповідальності за сказане.
Оратор повинен дотримуватися цілого ряду вимог, пов'язаних з його поведінкою: природність, позбавлена штучності й афектації; доброзичливість, теплота в ставленні до слухачів; п о вага до них, намагання не «звеличувати» своєї особи, не принижувати слухачів питаннями типу «Вам зрозуміло?», не ображати їх переходом на розмовний жаргон; зосередженість, серйозність оратора, який не демонструє слухачам того, що тема йому набридла, що він уже втратив до неї інтерес; це глибока внутрішня переконливість.
Переконливість одна з найважливіших якостей виступу. Вона має вирішальний вплив на слухачів, бо формує їх світогляд, посилює громадську активність, визначає спрямування їх думок і дій.
Насамперед переконливими вважаються виступи зрозумілі, такі, що не викликають сумнівів, бо узгоджуються з явищами дійсності, виступи, які породжують відчуття впевненості в правильності почутого та емоційне задоволення від цього.
Для досягнення переконливості і доказовості виступу необхідно, щоб він був несуперечливим, послідовним й аргументованим. Значною мірою тут сприяє вміле використання дедуктивного та індуктивного методів побудови викладу (залежно від рівня знань аудиторії, від її психологічної атмосфери, а також від ступеня складності і новизни матеріалу).
Щоб бути несуперечливим і послідовним, доповідач повинен на початку чітко, лаконічно і в ненав'язливій формі визначити основні поняття, якими він буде користуватися. Це вкрай необхідно для того, щоб аудиторія зрозуміла доповідача, довідалась про його напрям думок, належність до певної наукової школи, про ту точку зору, з якої буде розглядатись питання.
При доборі аргументів доповідач мусить звернути увагу на їх якість (найменша неточність доповідача підриває довіру аудиторії до нього, а, значить, й утруднює його завдання). Не менш важлива і кількість аргументів (якщо їх мало доповідач не переконає слухачів), і свіжість та яскравість фактів, що наводяться (вони мають впливати не лише на розум, а й на почуття слухачів). Для того, щоб факти стали аргументами, їх необхідно витлумачити. Інакше навіть тоді, коли в розпорядженні лектора є значний і цікавий фактичний матеріал, лекція не досягає своєї мети, бо вона не переконує, а ілюструє. Найважливіший фактор, який забезпечує доказовість, а в результаті й переконливість це аналіз.
Аналітичний спосіб подачі матеріалу значною мірою полегшує сприймання і посилює дієвість виступу. Якщо текст виступу містить всебічний, глибокий діалектичний аналіз явищ, то це усуває ряд зайвих запитань, розвіює сумніви, недовіру, збільшує доказовість.
Переконливість виступу, залежить також від уміння користуватися різними прийомами доведення порівняннями, аналогіями, посиланнями на думку авторитетів у цій галузі та ін.
Готуючи виступ, слід поставити перед собою такі запитання:
Чого чекає слухач від мого виступу?
Які з їх проблем я допоможу розв'язати?
Що знають слухачі з теми виступу?
Який загальний рівень їх підготовки?
Що слід висвітлити детально?
Про що слід сказати лише побіжно, у загальних рисах?
Які слова, терміни слухачі не зрозуміють?
Які тези слід підтвердити прикладами?

Як готуватися до публічного виступу:
*Добре продумати тему виступу; підготувати заздалегідь матеріал, з яким збирається виступити.
*З’ясувати тему і адресата мовлення: бажання проінформувати слухачів чи переконати їх у чомусь, спонукати до якоїсь дії чи розважати.
*Основа виступу – план. Згрупувати інформаційні матеріали відповідно до плану виступу.
*Опрацювати потрібну інформацію, дбати про композицію виступу (загальноприйнята композиція – вступ, основна частина, висновок).
*Розвивати думку у своєму виступі можна по-різному, а саме: пояснювати, описувати, розповідати, доводити. Написати повний текст виступу і кілька разів прочитати його.
*Прочитати свій виступ вдома комусь із рідних або друзям. Це допомагає уточнити зміст, знайти потрібні слова і необхідний тон, інтонацію.
*Здатність постійно дбати про слухачів і вміння поставити себе на їх місце – одна з найважливіших умов успіху промовця. З цим тісно пов’язане і вміння стежити за реакцією в залі. Справжній промовець постійно спостерігає за реакцією в залі.
*Якщо в залі тиша, якщо слухачі сидять спокійно й уважно на вас дивляться, якщо дехто з них киває головою на знак згоди, то це означає, що ваш виступ проходить успішно. Якщо ж слухачі перешіптуються, крутяться на місцях, не дивляться на вас, позіхають, то це незаперечні ознаки втрати слухачами інтересу до виступу.
*Якщо хочете, щоб вам вірили, говоріть переконливо, використовуйте різні прийоми (порівняння, протиставлення, аналогія, приклади з життя).
*Відкидайте все зайве, другорядне.
*Якщо вам потрібно заглянути в записи виступу, опустіть очі, але голови не нахиляйте.
*Завжди стежте за слухачами. Якщо вас перестали слухати, змініть тон мовлення, наведіть цікавий факт, ніколи не намагайтеся перекричати аудиторію.
*Не говоріть надто довго: це стомлює і вас, і слухачів. Уникайте слів-паразитів, не заповнюйте паузи різними звуками (на зразок „е-е...”, „ну”). Не вживайте надто довгих речень.
*Будьте тактовним: дякуйте за кожне зауваження навіть тоді, коли ви з ним не згодні.

Дискусія
Дискусія – лат слово – розгляд, дослідження – 1) широке публічне обговорення якогось суперечливого питання на зборах, у пресі тощо( 2) перен. спір, суперечка окремих осіб, співбесідників.
Дискутувати – вести дискусію про що-небудь, брати участь у дискусії, обговорювати щось, сперечатися.
Дискусійний – той, що підлягає обговоренню, суперечливий.
Правила ведення дискусії
Дискусія дає чудову нагоду виявити різні позиції з певної проблеми або суперечливого питання. Однак для того, щоб вона була відвертою, в аудиторії має панувати атмосфера довіри і взаємодопомоги. Тому потрібно дотримуватися наступних правил:
1. Висловлюватися по черзі, а не всім одночасно.
2. Не переривати того, хто говорить.
3. Критикувати ідеї, а не людину, яка її висловила.
4. Уникати образливих зауважень, поважати думку опонента, прагнути зрозуміти її перш ніж критикувати.
5. Не сміятися, коли хтось говорить (звичайно, якщо він не жартує).
6. Не відхилятися від теми дискусії. Сперечатися по суті проблеми.
7. Головне в дискусії – аргументи, факти, логіка, доказовість.
8. Сперечаючись, виявляти стриманість, чітко формулювати власну думку. Заохочувати до участі в дискусії інших.
9. Прагнути знайти істину, а не демонструвати власне красномовство.
10. Виявляти скромність і самокритичність, з гідністю визнавати непереконливість власної аргументації.



Практичні поради щодо дискусії та публічному виступі
Уміння слухати
1. Коли Ви когось слухаєте, перестаньте говорити. Ви не можете слухати розмовляючи.
2. Зосередьте увагу на тому, що говорить Ваш співрозмовник:
слідкуйте за словами(
спостерігайте за виразом обличчя, очей(
контролюйте (стримуйте) свої емоції, вони заважають розуміти(
реагуйте на думки, ідеї, а не на особу(
не висловлюйте оцінних суджень.
3. Відгукуйтеся. Якщо Ви розумієте, про що йдеться, підтвердіть це, а якщо ні – попросіть роз’яснити.
4. Звертайте увагу на настрій співрозмовника, на зміст сказаного ним.

Уміння спілкуватися
Кажуть, що під час розмови лише 7% повідомлення передається словами, а решта 93% - мовою жестів.
Дії говорять голосніше, ніж слова.
І керівник, і працівники швидко розпізнають того, хто говорить одне, а робить інше.
Фраза “роби так, як я кажу, а не так, як я роблю” діє лише в автократичній ситуації та рідко буває ефективною.
Ефективне спілкування починається з позитивного й поважного ставлення до самих себе та інших.
Цікаво знати
Австралійці під час спілкування надають перевагу спокійним співбесідникам. Найпопулярніша тема – відпочинок. Дистанція між співрозмовниками 60 – 100 см.
Англійці під час переговорів дуже спостережливі, добрі психологи, не терплять фальші.
Араби в переговорах цінують щирість, розраховують на взаємну повагу, надають великого значення “контакту поглядів”.
Західноєвропейці належну увагу приділяють зовнішньому вигляду. Особливою ознакою доброго виховання є ввічливість, простота, точність у всьому. Популярні теми спілкування – відпустка, розмір помешкань, автомобілі.
Італійці надають перевагу офіційності. Під час переговорів, офіційних зустрічей сідають відповідно до службової ієрархії. Переговори ведуть повільно й монотонно.
Американці дуже цінують усні домовленості, довіру партнерів. У спілкуванні важливе значення має офіційність одягу, вміння поводитися в товаристві. Найбільше цінується компетентність, фаховий рівень.
Як подолати несміливість
Для того, щоб позбутися нерішучості, несміливості, використовуйте кожну нагоду, щоб потренуватися у мовленні. Спочатку викладіть свою розповідь удома, у колі близьких друзів. А коли набудете впевненості, повторіть спробу в товаристві малознайомих людей.
Перед тим, як говорити, подумайте, про що ви хочете сказати і як це можна висловити якнайстисліше, найвиразніше.
Говоріть не поспішаючи, дотримуйтесь пауз! Стежте за порядком викладу думок.
...Будьте сміливими! Горе тому, в кого немає сміливості зустрічатися віч-на-віч з аудиторією, яка часто тим грізніша, кола вона спокійна й мовчазна! (М. Ажам).
Як володіти голосом під час спілкування
1. Постійно тренуйте свій голос; найзручніший спосіб для цього читання вголос; контролюйте правильність вимови.
2. Пристосуйте свій голос до тієї обстановки, де відбувається спілкування (не говоріть голосно в громадських місцях).
3. Не говоріть надто голосно це справляє враження агресивності.
4. Хто говорить надто тихо, справляє враження людини, яка погано володіє тим матеріалом, про який говорить, або ж не впевнена в собі.
5. Голос підвищуйте тоді, коли ставите запитання, виявляєте радість чи здивування.
6. Голос понижуйте тоді, коли хочете когось переконати або відповісти на запитання.
7. Не говоріть, коли стоїте спиною до слухачів.
Красномовство це мистецтво говорити так, щоб ті, до кого ми звертаємося, слухали не лише без труднощів, а й із задоволенням, і щоб захоплені метою і підбурені самолюбством, вони захотіли глибше у неї проникнути (Б. Паскаль).
Не те добре, коли кричать великим голосом, але те є велике, коли говорять добре (Демосфен).
Загальний тон промови слід обирати такий, який найбільшою мірою утримує увагу слухачів і який не тільки їх усолоджує, а й насолоджує без пересичення... (Цицерон).
Як бути приємним співрозмовником
Коли ви перебуваєте в оточенні малознайомих людей, пам'ятайте:
1. Вітайтеся й усміхайтеся перші.
2. Виявляйте дружнє ставлення до людей, не чекайте, коли вони виявлять до вас свої симпатії.
3. Дотримуйтесь правил спілкування.
4. Цікавтесь людьми, які вас оточують, їхніми радощами й турботами.
5. Вживайте якомога більше слів, які підкреслюють шанобливе ставлення до людей: даруйте, перепрошую, дякую, будь ласка, не ображайтеся, чи не змогли б Ви, на жаль та ін.
6. У товаристві не намагайтеся переговорити всіх, дайте можливість висловитися іншим.
7. Будьте тактовні: спочатку подумайте, чи нікого не образить те, що ви хочете сказати, а потім уже говоріть.
Найбільша цінність оратора не тільки сказати те, що потрібно, але й не казати того, чого не треба (Цицерон).
Найкращий оратор є той, хто своїм словом і повчає слухачів, і дає насолоду, і справляє на них сильне враження.
Вчити обов'язок оратора, давати насолоду честь, яка надається слухачеві, справляти ж сильне враження необхідно (Цицерон).
Оратором є лише той, хто в змозі говорити з кожного питання гарно, вишукано і переконливо, відповідно до важливості предметів, на користь часові і для задоволення слухачів (Тацит).
Усе, про що маєш намір ти сказати, розглянь перше в розумі своєму, бо у багатьох язик випереджує й саму думку (Сократ).
Не взяття до уваги характеру слухачів зробить безплідними зусилля навіть великого таланту (А.Бен).
Як зацікавити людей
Щоб стати цікавим співрозмовником, необхідно:
- мати всебічні знання та інтереси, які постійно слід розвивати і поглиблювати;
- говорити про те, що цікавить слухачів;
- запам'ятовувати й записувати все цікаве, що ви бачите, чуєте чи прочитаєте.
Щоб ваша розповідь була цікавою, потрібно:

· підібрати тему розмови цікаву й нову;

· початок розмови має привернути увагу слухачів;

· розповідь повинна бути стислою, невимушеною й зрозумілою;

· думки мають бути логічно впорядкованими;

· наводити захоплюючі факти;

· залучати слухачів до дискусії.
Оратором, достойним уваги, є той, хто користується словом для думок, а думкою для істини й доброчесності (Ф. Фенелон).
Говорити багато й добре є дар гострого розуму, говорити мало й добре є властивість мудрого, говорити багато й погано означає дурня, говорити мало й погано є ознакою безумного (Ф. Ларошфуко).
Добре говорити означає просто добре думати вголос (Е. Ренан).
Істинне красномовство це вміння сказати все, що треба, і не більше, ніж треба (Ф.Ларошфуко).
Відомо, що, проголошуючи промову, я повинен передусім потурбуватися про те, щоб переконати своїх слухачів ... Найсильніше ж переконання обіцянка сказати нові й дуже важливі речі, щоб привернути увагу аудиторії (А. Данте).
Один і той самий голос втомлює. Говори не більше сорока хвилин. Не шукай ефектів, які ведуть до головної мети. Трибуна безжальна: люди на ній більше оголені, ніж на пляжі.
Пам’ятай: чим коротша промова, тим менше в ваш шансів провалитися (К. Тухольський).
Як критикувати, не ображаючи
Якщо ви бажаєте навчитися критикувати так, щоб не образити людину, то:
вказуйте на помилки лише віч-на-віч;
уникайте прямої критики;
робіть це по-дружньому;
похваліть те, що ваш знайомий виконує як слід;
покажіть чи розкажіть, як правильно було б виконати те чи інше завдання, здійснити певний вчинок;
переконайте знайомого в тому, що він зможе повестися як слід за певних обставин, зуміє впоратися з дорученою справою;
попросіть вибачення за зроблене зауваження, особливо тоді, коли людина старша від вас за віком або незнайома.
Людина, яка засуджує і висміює помилкові думки й погані вчинки інших людей, повинна мати особливу силу переконання, а для цього, крім гострого ока, необхідно володіти і не менш цінним мистецтвом ясно викладати думки (М. Ларра).
Одного неточного, невдало сказаного або хоча б погано вимовленого слова іноді досить, щоб зіпсувати усе враження (А. Міцкевич).
Правила роботи в групі:
Кожен учасник має можливість висловитися, якщо у нього є бажання.
Всі учасники групи поважають цінності і погляди кожного, навіть якщо не згодні з ними.
Обговорюються ідеї, пропозиції, а не люди, що їх висловили.
Всі учасники роблять зауваження коротко і по суті.
Кожен учасник, навіть захищаючи свою точку зору, відкритий для сприйняття чужих ідей, думок та інтересів інших учасників.
Усі розбіжності, конфлікти, що виникають під час роботи, розв’язуються мирним шляхом з урахуванням інтересів учасників і правил роботи.
Всі учасники прагнуть створити відкриту, дружню, ділову атмосферу.

Поради Іржі Томана
Говоріть лише тоді, коли вам є що сказати. Не може говорити цікаво той, хто нічого не читає, не бере участі у громадському житті, не відвідує культурних закладів, не дискутує з товаришами, не подорожує і нічого не переживає.
Для збагачення словникового запасу читайте авторитетних авторів, слухайте кваліфікованих промовців і принагідно записуйте ті слова й вирази, які б ви хотіли використати в своїй мові. Виявіть, які слова ви вживаєте надто часто, і намагайтесь замінити їх іншими словами й виразами. Чергуйте довгі речення з короткими. Довгі речення важко сприймати й розуміти. Нагромадження коротких речень робить мову монотонною. Речення, де кілька іменників стоять поруч, сприймаються важко. Вживайте якомога більше слів, які підкреслюють шанобливе ставлення до людей: “даруйте”, “перепрошую”, “дякую”, “будь ласка” та ін.
Природа дала людині один язик і два вуха для того, щоб вона слухала інших удвічі більше, ніж сама говорить.
Запитання – дуже зручна форма наказу. Отже, ставте запитання.
Наголосити на якісь думці можна різними способами:
* перш, ніж висловити її, помовчте бодай хвилину, а потім уже говоріть;
* підсильте свій голос або стиште його;
* уповільніть виклад і наголосіть на кожному окремому слові в реченні;
* змініть тон голосу;
*повторіть важливе слово або речення.
Під час розмови вчіться ставити себе на місце іншої людини.

Д. Карнегі «Як завоювати друзів і впливати на людей»
(Основні прийоми зближення з людьми)
Якщо ви хочете дістати мед, не перекидайте вулик.
Досвід переконує, що в 99-ти випадках зі ста людина ні в чому не засуджує себе, незалежно від того, наскільки вона права або неправа. Критика некорисна, бо вона ставить людину в позицію оборони і спонукає її шукати для себе виправдання. Критика небезпечна, бо вона ранить дорогоцінне для людини почуття власної гідності, завдає удару її уявленню про власну значущість і збуджує в ній почуття образи й обурення.
Перед вами людська натура в дії: винний звинуватить будь-кого, але не себе. Замість того, щоб засуджувати людей, спробуємо зрозуміти їх. Спробуємо осягнути, чому вони чинять саме так, а не інакше. Це, безперечно, більш вигідно й цікаво. Це породжує взаємне розуміння, терпимість і великодушність. «Все зрозуміти все пробачити». Як сказав лікар Джонсон: «Сам Бог не судить людини, поки не закінчаться дні її». Чому ж повинні судити ми з вами?
Найбільший секрет спілкування з людьми
Існує тільки один шлях під небом переконати будь-кого що-небудь зробити. Чи доводилося вам задумуватися над цим? Так, один єдиний шлях це примусити іншого захотіти зробити це. Запам'ятайте: іншого шляху немає.
Майже всі нормальні дорослі люди хочуть: 1. Здоров'я і безпеки. 2. Їжі. 3. Сну. 4. Грошей і того, що за них придбають. 5. Упевненості у своєму майбутньому. 6. Сексуального задоволення. 7.Благополуччя для своїх дітей. 8. Відчуття своєї значущості.
Майже всі ці бажання можна задовольнити, всі, за винятком одного, такого ж глибокого і важливого, як потреба в їжі і сні, але воно рідко буває задоволеним. Фрейд його називає «бажанням бути великим», а Дьюї «бажанням бути значним». Потреба в усвідомленні своєї значущості одна з головних відмінностей між людським родом і тваринами.
Якщо ви скажете мені, завдяки чому ви почали відчувати свою значущість, я скажу вам, хто ви. Це визначає ваш характер. Це найбільш істотна ваша ознака. Багато людей, збожеволівши, відчули в шаленому стані власну значущість, чого вони були не здатні одержати у реальному світі.
Щодо головного секрету спілкування з людьми чітко висловився один з найбільш високооплачуваних урядовців Шваб. Цей секрет слід би увічнити в бронзі і вивісити в кожному будинку і школі, в кожному магазині й установі в країні. «Вважаю найбільш цінною якістю, якою я володію, мої здібності збуджувати ентузіазм в людях, сказав Шваб, і вважаю, що спосіб за допомогою якого можна розвинути краще, що закладено в людині, це визнання її цінності і заохочення. Ніщо так легко не вбиває людське честолюбство, як критика з боку вище стоячих. Я ніколи нікого не критикую. Надаю великого значення тому, щоб дати людині спонукальний мотив до праці. Тому піклуюся про те, щоб знайти те, що гідне похвал, і відчуваю відразу до вишукування помилок. Коли мені подобається що-небудь, я щирий у своєму схваленні і щедрий на похвалу».
Ми даємо їжу нашим дітям, друзям і службовцям, але як рідко даємо ми їжу їх самоповазі. Ми забезпечуємо їх ростбіфами і картоплею для виробництва енергії, але ми через свою недбалість забуваємо їм дати добре слово, визнання їх високої людської цінності, яке звучало б в їхній пам'яті довгі роки, подібно до музики ранкових зірок.
У чому ж відмінність між високою оцінкою й лестощами? Вона не складна. Перша щира, друга ні. Перша йде від серця, друга крізь зуби. Перша правдива, друга фальшива. Перша спричиняє загальне захоплення, друга загальне презирство.
Спробуємо зрозуміти достоїнства іншої людини. Тоді не буде потреби в лестощах. Давайте чесно, щиро визнавати гарні риси в інших. Будьте сердечні у своєму схваленні і щедрі на похвали, і люди будуть дорожити вашими словами, пам'ятати їх і повторювати протягом усього життя повторювати через роки і після того, як ви забудете їх.
Хто здатний так чинити, з тим весь світ, хто не здатний йде самотнім.
Кожне літо я ходжу вудити рибу на Мейн. Особисто я дуже люблю суниці із вершками, однак виявив, що з якихось дивних причин риба віддає перевагу черв'якам. Тому, коли вужу рибу, думаю не про те, що люблю я, а про те, що любить риба, і на гачок підвішую не суниці із вершками, а черв'яка або коника для риби і кажу: «Чи не бажано покуштувати ось це?».
Чому ж не користуватися цією логікою й у відносинах з людьми?
Дійсно, існує один спосіб у земному світі вплинути на іншу людину: це говорити з нею про те, що є предметом її бажань, і показати їй, як можна цього досягнути. Кожна здійснена нами дія, з дня нашої появи на світ, була здійснена тому, що ми чогось хотіли.
Одна з кращих порад у сфері тонкого мистецтва людських взаємин була дана Генрі Фордом: «Якщо існує певний секрет успіху, він полягає у здатності прийняти точку зору іншої людини і бачити речі під кутом її точки зору так само добре, як під власним». Це дуже добре сказано. Це так просто, так очевидно, що кожний повинен побачити справедливість цих слів з першого погляду, однак 90 % людей на цій землі у 90 випадках зі 100 ігнорують цю істину.
Скільки у світі людей жадібних і корисливих! І незначна кількість людей, що прагнуть бути корисними іншим, мають величезну перевагу. У них мало конкурентів.
Оуен Д. Янг сказав: «Людина, здатна поставити себе на місце іншої, здатна зрозуміти її спосіб мислення, може не турбуватися про те, яке майбутнє на неї чекає».
Якщо після прочитання цієї книжки, ви набудете найпотрібніше уміння завжди приймати точку зору іншого, дивитися на речі під його кутом зору, це може виявитися важливою віхою у вашій кар'єрі.
Запам'ятаємо: «Передусім, збудіть в іншому бажання. Хто здатний, вчинити так, з тим весь світ. Хто не здатний йде самотнім».



Шість способів привертати до себе людей
1. Чиніть так, і ви будете всюди привітно прийняті.
Виявляючи непідроблену цікавість до людей, можеш за два місяці мати друзів більше, ніж інший, який щосили намагається зацікавити їх собою протягом двох років.
Альфред Адлер, відомий віденський психолог, написав книжку «Що повинне означати для вас життя», в якій він зазначає: «Індивідуум, який не виявляє цікавості до своїх побратимів людей, переживає найбільші труднощі в житті й заподіює найбільшу несправедливість іншим. Із середовища таких особистостей походять невдахи і банкроти».
Якщо ми хочемо завести друзів, давайте будемо робити що-небудь, що вимагає від нас безкорисливих почуттів та уважності до інших. Якщо ми хочемо мати друзів, давайте будемо спілкуватися з людьми привітно і душевно. Коли вам хто-небудь телефонує, користуйтеся цим психологічним правилом: говоріть «Алло» тоном, що виражає радість з приводу того, що вам подзвонили. Привітайте людину в день її народження, просто любіть її, і вам відповідатимуть так само.
2. Простий спосіб справити хороше враження.
Вчинки «кажуть» голосніше, ніж слова, а усмішка «говорить»: «Ви мені подобаєтеся. Ви робите мене щасливим. Я радий бачити вас». Ви повинні зустрічати людей з радістю, якщо хочете, щоб вони раділи зустрічі з вами.
Ви не відчували бажання усміхатися? Що ж в такому випадку вам можна запропонувати? Дві речі. По-перше, примусьте себе усміхатися. Якщо ви в самотності, насвистуйте або муркочіть яку-небудь мелодію або пісню. Дійте так, ніби ви вже щасливі, і це приведе вас до щастя.
Таким чином, вищий свідомий шлях до життєрадісності, якщо вона нами втрачена, це взяти себе в руки і примусити говорити і чинити так, ніби життєрадісність вже знайдена. У цьому світі кожний шукає щастя, й існує тільки один спосіб, один правильний шлях, щоб знайти його. Це контроль над своїми думками. Щастя не залежить від зовнішніх умов. Воно залежить від умов внутрішніх.
Прочитайте уважно мудру пораду Ельберта Хаббарда: «Кожний раз, коли ви виходите з будинку, наберіть бадьорого вигляду, високо підніміть голову, ніби вона увінчана короною, дихайте повними грудьми, «пийте сонячне світло», вітайте усмішкою ваших друзів і вкладайте душу в кожне рукостискання».
Намалюйте у своїй уяві образ тієї обдарованої, гідної та корисної людини, якою вам хотілося б бути, і образ, що підтримується вашою думкою, буде щогодини і щохвилини перетворювати вас в саме таку особистість...
Думка передусім. Займіть правильну психологічну позицію мужності, щирості й життєрадісності. Правильно мислити це вже означає створювати. Вона нічого не варта, але створює багато. Вона збагачує тих, хто її одержує, не збіднюючи тих, хто дає. Вона триває одну мить, пам'ять же про неї іноді зберігається завжди. Немає таких багатих, які б могли прожити без неї, і немає таких бідних, які не стали б багатшими з її милості. Вона створює щастя в господі, атмосферу доброзичливості у справах і служить паролем для друзів. Вона натхнення для втомленого, світло надії для того, хто зневірився, сяйво сонця для пригніченого і найкращий з природних засобів проти горя. Проте її не можна ні купити, ні випросити, ні позичити, ні украсти, бо вона має певну цінність, яка не принесе ні найменшої користі нікому, якщо тільки не буде віддана від чистого серця».
3. Якщо ви не робите цього, прикрощі не за горою.
Пересічна людина набагато більше прив'язана до власного імені, ніж до всіх імен на землі, разом узятих. Тільки запам'ятайте це ім'я і, звертаючись до людини, вимовляйте його невимушено, і ви вже зробили їй приємний комплімент, що справляє вигідне враження. Люди так пишаються своїми іменами, що прагнуть їх увічнити у будь-який спосіб. Отже, якщо ви хочете викликати прихильність до себе людей, правило 3 свідчить: пам'ятайте, що для людини звук її імені є найсолодшим і найважливішим звуком людської мови.
4. Найлегший спосіб стати хорошим співрозмовником.
«Небагато існує людей, писав Джек Вудфорд в одному зі своїх творів, здатних встояти перед лестощами захопленої уваги» (Джек Вудфорд «Недосвідчені в любові»). Отже, якщо ви хочете викликати прихильність до себе людей, правило 4-е свідчить: будьте хорошим слухачем, заохочуйте розповідати про себе.
5. Як зацікавити людей?
Ті, кому довелося відвідати Рузвельта, були здивовані широким колом і різноманітністю його знань. Яким чином це йому вдавалося? Дуже просто. Напередодні того дня, коли Рузвельт чекав візитера, він сідав пізно увечері за читання літератури з того питання, яке, на його думку, повинно було особливо цікавити гостя. Бо Рузвельт знав, як знають це всі справжні керівники, що прямий шлях до серця людини це розмова з ним про предмети, найбільш близькі її серцю. Отже, якщо ви хочете викликати прихильність до себе людей, правило 5-е свідчить: ведіть розмову в колі інтересів вашого співрозмовника!
6. Як відразу викликати прихильність до себе людини?
Філософи роздумували про закони людських взаємин протягом тисячоліть, і з усіх спекуляцій виведене тільки одне важливе правило. Ісус підсумував його в єдиній думці, ймовірно, найважливішій у світі: «Чиніть з людьми так, як ви хотіли б, щоб вони чинили з вами».
Майже кожний вважає себе значною людиною, і притому дуже значною. Кожний народ переконаний у своїй перевазі над іншими народами.
І найпевніший шлях до серця людини це дати їй у тонкій формі зрозуміти, що ви визнаєте її значущість в її маленькому світі і визнаєте це щиро. Пригадайте слова Емерсона: «Кожна людина, яку я зустрічаю, в якій-небудь сфері перевершує мене, і цьому я готовий у неї повчитися».
РЕЗЮМЕ
Шість способів привертати до себе людей
Правило 1. Виявляйте щиру цікавість до інших людей.
Правило 2. Усміхайтеся!
Правило 3. Пам'ятайте, що для людини звук її імені є найсолодшим і найважливішим звуком людської мови.
Правило 4. Будьте хорошим слухачем. Заохочуйте інших розповідати вам про себе.
Правило 5. Ведіть розмову в колі інтересів вашого співрозмовника.
Правило 6. Давайте людям відчути їхню значущість і робіть це щиро.

Дванадцять способів переконувати у своїй правоті
Правило 1. Єдиний спосіб добитися найкращого результату в суперечці це ухилитися від суперечки.
Правило 2. Виявляйте повагу до думки іншого, ніколи не говоріть людині, що вона не має рації.
Правило 3. Якщо ви не праві, визнайте це чесно й щиросердно.
Правило 4. Спочатку покажіть свою дружню прихильність.
Правило 5. Нехай ваш співрозмовник із самого початку буде відповідати вам «так, так».
Правило 6. Дайте співрозмовнику виговоритися.
Правило 7. Нехай ваш співрозмовник відчує, що ідея належить йому.
Правило 8. Чесно спробуйте побачити речі з погляду іншого.
Правило 9. Виявляйте співчуття до думок і бажань інших людей.
Правило 10. Звертайтеся до благородних спонукань.
Правило 11. Надавайте своїм ідеям наочності, інсценуйте їх.
Правило 12. Кидайте виклик!

Міміка і жести
Культура слова це мистецтво, оволодіти яким може той, хто зуміє органічно поєднати текст з почуттями, переданими ним, тобто оволодіє мовною системою, механізмом інтонування (мелодією, голосом, темпом, паузами) та позамовними елементами увиразнення (мімікою, жестами). Міміка рухи м'язів обличчя, які виражають внутрішній душевний стан людини. Жест рух тіла людини, який супроводжує людську мову. Це засоби, які лише доповнюють мовлення, хоч деякі дослідники стверджують, що 40 % інформації в ораторському мистецтві дає міміка і жести. То виразні, енергійні, то плавні, заокруглені, вони підкреслюють, посилюють або, навпаки, пом'якшують сказане. Жестом і мімікою треба вміти користуватися, пам'ятаючи при цьому, що жести втрачають свою виразність при надуживанні, що запас жестів у кожної людини досить обмежений і що мова міміки і жестів не повинна замінювати мову слів. Жести, міміка мовця повинні мати ознаки його індивідуальності, а не бути «взятими напрокат» у популярного артиста чи телеведучого.
Не слід, проте, і хизуватися індивідуальністю не можна бути однаковим у різних ситуаціях спілкування, «культивувати» до замилування власну манеру говорити. Надмірна жестикуляція, невиправдана міміка з'являються, коли мовлення бідне, неточне.
Зайві рухи заважають слухачам, не дають їм зосередитися, настроюють їх на несерйозний лад. Одноманітна жестикуляція втомлює співрозмовника, набридає йому. Бідні, вульгарні, примітивні жести, незграбні рухи, недоречна міміка смішать слухачів.
У спілкуванні слід триматися якомога простіше і природніше. Міміка і жести це наочне, але водночас й інтуїтивне вираження думки. Ось чому значно важливіше проникнути в тему і ситуацію спілкування, пройнятися суттю розмови усе це й буде підставою майбутніх жестів (За М. Бухтієм).
Погляд. Усмішка. Зовнішність.
Істотне значення для успішного перебігу ділової бесіди має погляд. Уміння «витримувати» погляд є наслідком спеціального тренування. Під час розмови бажано затримувати на людині погляд від 60 % до 70 % усього часу спілкування. Соціопсихологи розрізняють світський, інтимний і діловий погляд. Щоб досягти бажаного успіху в серйозних переговорах, слід супроводжувати свої слова діловим поглядом на чоло співбесідника і не нижче його очей, що є свідченням серйозності ваших намірів. Ваш прямий погляд у вічі означає щирість, доброзичливе ставлення. Погляд, скоса кинутий на вас, повинен сприйматися як вираз підозри, сумніву. Погляд у бік означає незгоду, у поєднанні з мовною наукою те, що ваш співрозмовник ще не все сказав і просить не перебивати. Якщо погляд співрозмовника блукає десь у просторі, по стінах кімнати, то він означає, що вашу неправду, нечесність, брехню викрито, але тактовно про це мовчать.
Жінки частіше відверто дивляться в очі, а чоловіки рідше, бо у жінок більш розвинена інтуїція; вони здатні «читати» по обличчю зміни настрою співрозмовника, вчасно переорієнтовуючись у розмові.
Усмішка є складовою міміки, виявом міри симпатії і приязні до співрозмовника. Перш ніж говорити, усміхніться. Це налаштує вашого співрозмовника на взаємоповагу, доброзичливий тон, допоможе перебороти незгоди. Але в ході розмови усмішка повинна бути доречною, відповідати ситуації мовлення, тоді вона може пом'якшити неприємну розмову, підбадьорити партнера, зняти роздратування. Усмішка повинна бути багатозначною, але не маскою і відповідати настрою.
Зовнішність має неабияке значення для перебігу розмови. Приємне враження від зовнішності людини, її голосу, манер, пози та жестів запорука успіху бесіди. Візуальне ознайомлення одразу дає уявлення про партнера: викликає симпатію значить, йому довіряють; не викликає, відштовхує, партнера не сприймають всерйоз, а отже, і все сказане ним. Як чоловіки, так і жінки для ділового спілкування повинні мати коректний зовнішній вигляд: діловий костюм, охайний, вичищений і випрасуваний, так само взуття, акуратну зачіску, чисті нігті. Жінки повинні мати і помірний, холодний, денний макіяж. Кишені і руки слід звільнити від усього зайвого, що може заважати вільно рухатися. Вираз обличчя не повинен бути застиглим, а відображати емоції в ході розмови.
Американський дослідник-соціолог Поль Л. Сопер у книзі «Основи публічного виступу» рекомендував додержувати таких правил жестикуляції в процесі спілкування:
Жести мають бути мимовільними.
Жестикуляція не повинна бути безперервною.
Керуйте жестами (жест не повинен відставати від слова).
Урізноманітнюйте жести.
Жести мають відповідати своєму призначенню.
Психологи дослідили, що північні народи жестикулюють значно менше, ніж південні. Так, наприклад, протягом годинної розмови використали жести: фіни 1 раз, італієць 80, француз 120, а мексиканець 180 разів.
За жестами співрозмовника треба пильно спостерігати і вчасно коригувати власну поведінку і мовлення. Для цього слід знати, що означають жести.
1. Жести відкритості і щирості: розкриті руки (долонями вгору); розстібання ґудзиків піджака.
2. Жести захисту (оборони): руки, схрещені на грудях; кисті рук стиснуті в кулаки або вчепились у біцепси чи ручки крісла.
3. Жести оцінки: а) рука біля щоки, підборіддя спирається на долоню «критична оцінка»; б)похилена голова «втрата інтересу до співрозмовника»; в) почухування підборіддя «давайте подумаємо»; г) знімання й протирання окулярів «пауза для роздумів»; ґ) поскубування перенісся «зосередженість, напружені роздуми»; д) повільне ходіння по кімнаті «розв'язання складної проблеми, прийняття рішення».
4. Жести підозрілості й потайності: штучна посмішка, відведення погляду; потирання повік; ноги (або тулуб) повернені до виходу; потирання носа вказівним пальцем.
5. Жести домінантності підлеглості (начальник підлеглий): вітальний потиск рука керівника зверху; вираз обличчя начальника більш зверхній.
6. Жести самоконтролю: руки за спиною міцно стиснуті.
7. «Дзеркальні» жести: жести співрозмовників схожі або повторюють один одного «повністю згоден».

Розділ 2

Лексичні норми сучасної української мови у професійному спілкуванні

Терміни та професіоналізми у професійному спілкуванні
Термін – 1) слово або словосполучення, що означає чітко окреслене спеціальне поняття якої-небудь галузі науки, техніки, мистецтва, суспільного життя тощо;
2) слово або вислів, що вживається в тому чи іншому середовищі, на певній території, людьми певного фаху.
Професіоналізм (лат.profession “заняття, фах”) – це слова та словосполучення, властиві мовленню певної професійної групи. Лексика різних професійних груп характеризується низкою специфічних рис. Це в основному назви знарядь виробництва та їхніх частин, назви трудових процесів, різних ґатунків сировини, спеціальні професійні вислови тощо. За межами даного професійного середовища ці слова не завжди зрозумілі або не становлять інтересу. З-поміж професіоналізмів можна виділити науково-технічні, професійно-виробничі, просторічно-жаргонні.

Спільне та відмінне між термінами та професіоналізмами
Значна кількість професіоналізмів – неофіційні замінники термінів. Професіоналімзи не становлять чіткої системи, тоді як терміни є:
систематизованими назвами понять;
загальновживаними;
літературно унормованими;
термін повинен вживатися лише в одній, зафіксованій у словнику формі;
термін повинен вживатися з одним значенням;
при використанні терміна слід суворо дотримуватися правил утворення від нього похідних форм;
термін літературно унормований, має широкий спектр використання.
терміни позбавлені образності, професіоналізми побудовані на ній.
Професіоналізми деталізують мовний словник, розширюють його там, де на це є потреба. Професіоналізмами часто є слова літературної мови в незвичайній для них формі. Найбільшу інформацію професіоналізми несуть тоді, коли ними користуються фахівці.
Професійний жаргон – слово якоїсь соціальної чи професійної групи, що відрізняється від загальнонародної наявністю специфічних слів, властивих цій групі, сленг.
Професіоналізми виникають у двох випадках: 1) коли та чи інша спеціальність або вид занять не має розвиненої термінології( 2) як розмовний неофіційний замінник наявних у цій галузі термінів. Друга група професіоналізмів особливо поширена й досить активно поповнюється.
Наприклад, професіоналізми, якими користуються в професіях економічного направлення:
“Бики ” (біржовий жаргон) – біржові маклери, діяльність яких ґрунтується на грі на підвищення курсу цінних паперів та валют. “Ведмеді” (біржовий жаргон) – біржові спекулянти, які одержують прибуток, “граючи” на зниженні курсу (ціни) цінних паперів і валюти. “Гарячі гроші” – кошти, що швидко переводяться їх власникам з однієї країни до іншої з метою одержання прибутку від зміни валютних курсів та процентних ставок. «Дорогі гроші» - 1. Така назва пов’язана із подорожчанням кредиту внаслідок підвищення офіційної облікової ставки, проведення різних операцій на відкритому ринку, при дефляційних процесах. 2. Гроші, купівельна спроможність яких зростає.
Для програмістів:
“Троянські коні” – це віруси чи програми-знищувачі, які ховаються під маскою додатку. Коли користувач запускає такий додаток, програма починає діяти так, що, наприклад, знищуються деякі файли на комп’ютері. “Черв’яки” – це програми, які вражають пам’ять, а не файли. Типовим результатом впливу цієї програми є таке перевантаження операційної системи, при якій вона перестає ефективно функціонувати.
Для металургів:
“Земля” – формувальна суміш.
“Колиска” – колиска каркаса печі тощо.
“Пістолет” – пульвилизатор, пристрій для фарбування поверхні.
Серед професіоналізмів переважають слова загальнонародної мови, вжиті у специфічному значенні або в не узвичаєній для них формі. Поширеним засобом поповнення складу професіоналізмів є “місцева словотворчість” ( у межах колективу, підприємства, відомства та ін.).

Правопис слів іншомовного походження
1. На початку, а також у середині слова перед голосним та перед Й завжди пишеться І: ідилія, ірис, симетрія, калій.
2. І також пишеться у кінці слова та після приголосних перед наступним приголосним у власних назвах: Міссісіпі, Россіні, Кріт, Сідней.
3. Літера Ї пишеться після голосного: мозаїка, Каїр. Однак після голосного, що належить до префікса чи є сполучним афіксом, потрібно писати І: доісторичний, давньоіранський.
4. Літера И пишеться:
* у загальних назвах після д, т, з, с, ц, ш, ч, ж, р перед наступним приголосним („правило дев’ятки”): Чилі, Вашингтон, Чикаго, директор(
* у географічних назвах на –ида, -ика: Антарктида, Америка, Африка;
* у власних назвах, де усталилася вимова И: Вавилон, Єгипет, Пакистан.
5.Після апострофа, м’якого знака та голосних е, і, о звук [е] передається буквою Є: бар’єр, інтер’єр, кольє, феєрверк.
6. Апостроф у словах іншомовного походження та похідних від них ставиться перед я, ю, є, ї:
* після букв б, п, в, м, ф, г, і, к, х, ж, ч, ш, р: п’єдестал, прем’єр, інтерв’ю.
* після префікса з кінцевим приголосним: ін’єкція, кон’єктура.
7. Апостроф не ставиться після б, п, в, м, ф, г, і, к, х, ж, ч, ш, р , якщо букви я, ю, є, ї позначають м’якість приголосних: бязь, бюро, пюре, кювет.
8. Апостроф не ставиться перед сполукою ЙО: курйоз, майонез, серйозний.
9. М’який знак в іншомовних словах ставиться після букв д, т, з, с, л, н, ц, дз та перед я, ю, є, ї , перед сполукою ЙО: віньєтка, Касьян.
10.Запам’ятайте правопис наступних слів: парфуми, журі, парашут, Жуль Верн.
11. У власних назвах іншомовного походження найчастіше відбувається подовження: Марокко, Голландія.

Запам’ятайте значення деяких слів іншомовного походження
Адаптація – пристосування, зміна, полегшення тексту для сприймання його сучасними читачами тощо.
Інвестиція – укладання коштів в основний капітал і матеріально-товарні запаси для розвитку виробництва з метою отримання прибутку.
Індексація – спосіб захисту від інфляції шляхом прив’язування суми зарплати, контракту, кредиту тощо до індексу зростання цін.
Інфляція – переповнення ринку паперовими грошима, що призводить до підвищення цін.
Інфраструктура – система установ, що обслуговує виробництво і населення.
Калька – слово або вираз, створені питомими мовними засобами чи зразками слів і виразів іншої мови, буквальний переклад кожної частини іншомовного слова, наприклад, хмарочос (англ. sky-scraper).
Канцеляризми – слова, стійкі словосполучення, цілі вислови, типові для офіційно-ділового стилю (необхідно підкреслити, не приділити належної уваги).
Кліше – стандартні, усталені мовні звороти, повторюваність яких спричинена або позамовними чинниками, або формою, жанром спілкування (згідно з викладеним вище, закон прийнято у першому читанні).
Конверсія – зміна умов випущених раніше державних позик, перебудова підприємства оборонно-промислового комплексу з метою переорієнтації їх на виробництво товарів широкого вжитку та ін.
Консорціум – одна з форм тимчасового договірного об’єднання фірм, компаній, банків для спільного здійснення великих фінансових операцій.
Контекст – 1. Уривок тексту, який визначає основний і додатковий зміст вислову. 2. Мовне оточення певної одиниці, особливості вживання її поряд з іншими одиницями.
Ментальність – відображення у мові своєрідний спосіб мислення і світовідчування, характерний для окремого індивіда як представника мовної спільноти і для всієї мовної спільноти.
Мобільний – здатний до швидкого пересування. У розмовній мові з’явився іменник мобільник від мобільний телефон, синонім до стилістично нейтрального слова радіотелефон.
Просторіччя – різновиди не кодифікованої розмовної мови, що характеризується вживанням слів, зворотів, граматичних форм, позначених відтінком зниженості, грубуватості, фамільярності. Незакріплені за певною територією (заплочено замість сплачено).
Професійна лексика – спеціальна лексика, вживана людьми однієї професії. До складу професійної лексики крім термінів входять і деякі абсолютні синоніми до загальновживаних слів літературної мови, тобто слова професійного жаргону. Наприклад, у мові студентів – пара, вікна, хвіст, шпора.
Штамп – стійкі мовні вирази, що використовують та оцінюються як негативне явище щодо мовної культури (слідчий слідчого відділу).

Фразеологія
Фразеологія – розділ мовознавства, в якому вивчається неподільні поєднання слів. Фразеологією називають також сукупність властивих мові усталених зворотів і висловів. До фразеологізмів належать також поширені у мові влучні словосполучення і вислови, прислів’я і приказки. Фразеологія тісно пов’язана із соціально-економічними, політичними, культурними умовами життя. У фразеології відбивається багатовіковий життєвий досвід народу.
Українська фразеологія формувалася впродовж віків, поповнювалася із таких джерел:
1) прислів’я, приказки, вислови, взяті з мовлення народу: накрити мокрим рядном, чужими руками жар загрібати.
2) з виробничо-побутового життя: тріщить по всіх швам( сім раз відмір, а один – відріж.
3) із висловлювань майстрів художнього слова: у ріднім краю навіть дим солодкий та коханий (Леся Українка).
4) з дотепного народного мовлення: не до солі (ніколи).
5) з античної літератури: сади Семіраміди, спалити мости.
6) з біблійних та євангельських виразів: Содом і Гоморра; берегти, як зіницю ока.
Наведемо низку сталих крилатих висловів, що стали популярними і часто вживаються в писемному та усному мовленні. Знання змісту крилатого вислову сприятиме точному вживанню того чи іншого афоризму.
Альфа й омега про початок і кінець справи.
Буря в склянці води про велике хвилювання з приводу другорядної події, яку штучно роздувають.
Випити чашу до дна - Випити гірку чашу йти до кінця, перетерпіти усі незгоди.
Відкрити Америку говорити про всім давно відоме.
Винаходити велосипед – сказати чи придумати щось, що вже давно всім відомо.
Угода з дияволом заплатити за щось дуже високу ціну.
Друг, що тричі відрікся про людину, дружба з якою не витримала важких випробувань.
Дух часу так мовиться про актуальну проблему; назріле питання.
Лебедина пісня про останній вияв таланту, останній непересічний вчинок у житті.
Крокодилячі сльози про лицемірні сльози, фальші співчуття.
Козел офірний про людину, на яку звалюють чужу провини, відповідальність за негативні вчинки інших.
Книга за сімома печатями про щось незрозуміле, приховане, неприступне.
Кожний камінь кричить про щось жахливе, обурливе.
Гордіїв вузол заплутана справа. «Розрубати гордіїв вузол» розв'язати складне плетиво обставин швидко та несподівано.
Езопівська мова вислів, сповнений натяків, замовчувань, алегорій.
Бальзаківський вік про жінку 3040 років.
Вовк в овечій шкурі про лицемірну людину, яка під маскою доброчесності приховує злі наміри.
Блудний син про людину, що розкаялася у своїх гріхах.
Перехресні стежки – вислів означає складність і суперечливість життєвих обставин, людських стосунків.
Перейти Рубікон – зробити безповоротний крок, рішучий вчинок.
Робити з мухи слона – занадто перебільшувати що-небудь.
Яблуко незгоди – причина суперечок.
Умивати руки – ухилятися від відповідальності.
Суєта суєт – дріб’язкові життєві турботи, марнотрата.
Сіль землі – кращі люди свого часу.
Корінь зла – основа, підстава зла.

Лексичні лакуни
Лакуна (lacuna – заглиблення, яма, пробіл) – 1)пропуск (не відтворення) у перекладі якоїсь частини тексту оригіналу.
2) слово чи вираз, який не має свого відповідника в іншій мові.
Значення такої одиниці в мові – компарантні (порівнюваній мові) може бути передане описово. Наприклад, українське слово доба передається англійською мовою тільки словосполучення twenty – fours (буквально: двадцять чотири години) або day and night (буквально: день і ніч). Лакунарними є також слова і вирази на позначення національних реалій. Реалія – це усталений вираз, який називає поняття чи об’єкт, що є характерним етнографічного та соціально-історичного життя народу. Термін сформувався в перекладознавства в 40-х роках 20ст., згодом поширився в лінгвістиці.
Реаліями української мови є: запорожець, кобзар, (козацький ) оселедець, кутя, вишитий рушник та ін. Національна прикметність реалій відчутна насамперед у зіставленні з іншими мовами і культурами. Наприклад, слово козак є звичним на тлі білоруської, російської та української мов, але сприймається як лексична лакуна англійцем чи французом.

Пароніми, синоніми та омоніми у професійному мовленні
Пароніми – це слова (пари слів), які мають подібності у морфологічній будові (близькі за фонетичним складом), але розрізняються за значенням. Вони переважно належать до однієї частини мови, мають однакові граматичні ознаки. На відміну від синонімів – слів, що позначають близькі поняття і тому можуть заміняти одне одного, - для паронімів взаємозамінність неможлива. Під час вивчення паронімів основну увагу слід приділяти саме їх змістовій відмінності.
Синоніми – це слова, що різні за звучанням, але мають тотожне значення або відрізняються відтінками значень: обов’язково – неодмінно – конче – неминуче; властивий – притаманний.
Володіти синонімічним багатством мови значить уміти:
Уникнути малозрозумілих, особливо іншомовних слів;
Уникнути повторення того самого слова;
Знайти слово з певним забарвленням, відтінком у значенні;
Відшукати найвлучніше слово;
Якнайточніше висловити свою думку.
Синонімічний ряд – декілька слів, об’єднаних навколо одного слова.
Синоніми поділяються на три основних групи:
1) лексичні синоніми, що відрізняються смисловими відтінками (відомий – видатний – славетний – знаменитий);
2) стилістичні синоніми – це слова, що відрізняються стилістичним та емоційним забарвленням (говорити – мовити – пророчити – верзти);
3) абсолютні синоніми – зовсім не відрізняються значенням і в різних контекстах можуть вживатися без будь-яких відмінностей (століття – сторіччя, біографія – життєпис, індустрія – промисловість).

Омоніми (грецьке – “однаковий” + “ім’я ”) – слова, що мають однаковий звуковий склад, але відмінні значення. Наприклад, боронити – захищати і боронити – перешкоджати.
Деякі омоніми з’явилися внаслідок збігу в звучанні питомих та іншомовних слів: “міна” – вираз обличчя, вибуховий заряд, грошова одиниця Стародавньої Греції. Інші омоніми виникли як наслідок словотворчих процесів у мові. Наприклад, слово “корм” (їжа тварин) буде омонімом до слова “корма” (задня частина судна), якщо будуть використані у наступних випадках: кормові якості – кормові гармати.
Омоніми поділяються на дві групи. Повні (абсолютні) омоніми – слова, звуковий склад яких збігається в усіх граматичних формах: газ – стан речовини, газ – шовкова прозора тканина. Неповні (часткові) омоніми – слова, що збігаються звуковим складом лише в окремих граматичних формах: жаль, слід тощо.
Різновидами неповних омонімів є омоформи, омофони та омографи.
Омофони – слова, що збігаються в звучанні, але мають різне значення та написання. В українській мові омофони не дуже багато, що пов’язане перш за все з її фонетичним складом. Наприклад, гончар (професія) – Олесь Гончар (письменник).
Омографи – слова різні за значення та вимовою, що мають однакове написання. Наприклад, води – води.
Омоформи – слова, що мають однаковий звуковий склад тільки в певній граматичній формі: віз (іменник) і віз (дієслово).
Омоніми є основою для створення каламбурів, проте частіше використовується у художній літературі. Наявна також міжмовна омонімія. Зокрема, українські та російські значення слів баня, луна, люлька, шар та ін. Люди, недостатньо обізнані з лексичними нормами тієї чи іншої мови, часто користуються цими омонімами неправильно.

Яке слово обрати?
Помилки у мовленні, неправильне вживання слів збіднюють не лише мову – форму вираження, а й зміст – думку, свідчать про недостатній культурний рівень людини. Чимало порушень мовних норм зумовлено неточним розумінням змісту слова.
Аванс – завдаток
Якщо завдаток – питоме українське, то аванс має кілька етапів переходу в нашу мову.
Аванс – це частина грошової суми, яка сплачується наперед у рахунок майбутніх платежів за матеріальні цінності, виконанні роботи, надані послуги тощо. Завдаток – це наперед видана частина тієї грошової суми, яка має бути виплачена за що-небудь, щоб забезпечити виконання умови, тобто значення в обох словах однакові. Слово аванс термінологізувалося у фінансово-банківській діловій мові, тоді як завдаток має виразніший відтінок розмовності.
Авторитетний – престижний
Ці синонімічні прикметники, як і відповідні іменники, від яких вони утворилися, різняться і значенням, і стилістичним забарвленням. Мовна практика засвідчує вживання слова авторитетний переважно у контекстах, що містять позитивну оцінку (авторитетна кандидатура, думка). Престижний має іншу сполучуваність: престижний автомобіль, престижні меблі. Тобто той, що свідчить про престиж.
Адрес – адреса
Адрес – письмове привітання на честь якогось свята чи ювілею.
Адреса – місце проживання чи місце знаходження когось або чогось.

Бік – сторона
Синоніми бік і сторона не у всіх значеннях взаємозамінні. Іменник бік використовують, коли говорять про правий чи лівий бік, указуючи на якусь частину тулуба від плеча до стегна. Усталеними є вирази з одного боку, другого боку, ними послуговуються при зіставленні чи переліку.
Слово сторона, як свідчать приклади з художньої літератури, синонімічне до іменників край, вітчизна, батьківщина. Вживається слово сторона і в офіційних паперах, юридичних документах у складі термінів типу: винна, потерпіла сторона. Таке слововживання вказує на те, що під стороною розуміють особу (групу осіб, організацію), яка протиставляється у певному відношенні іншій особі.
Брифінг – прес-конференція
Брифінг – це, як правило, коротка інформація для журналістів, що стосується тієї чи іншої теми, без подальшого її обговорення. У ході такої зустрічі можуть бути поставлені тільки конкретні запитання, що дають змогу уточнити певні деталі поданої інформації.
У прес-конференції, на відміну від брифінгу, беруть активну участь обидві сторони. Тут не тільки заслуховують інформацію, а й ставлять запитання, слухають відповіді, обговорюють певні теми, з’ясовують обставини якихось подій.
Взаємний – обопільний
Це семантично близькі слова, які збігаються у значенні “спільний для обох сторін”. Ці прикметники мають загалом однакову сполучуваність – найчастіше вони поєднуються зі словами згода, бажання, прохання, вітання, допомога тощо. Обопільний має виразне забарвлення книжності, а тому ним рідше послуговуються у приватних бесідах – частіше у книжних стилях літературної мови, особливо ж в ОДС. Натомість взаємний є стилістично нейтральним, а тому й частотнішим. Конкретних рекомендацій-обмежень щодо його використання в усній чи писемній українській літературній мові немає.
Вирішення – розв’язання
Ці слова є взаємозамінними, поєднуючись з іменниками питання, проблема, справа (вирішення багатьох складних проблем – розв’язання великої кількості проблем). Термін розв’язання вживається у спеціальній літературі (у завданнях з математики, фізики, хімії тощо) і означає послідовність відповідний дій, які дозволяють знайти відповідь на поставлену умову. Проте коли йдеться про відповідь до задачі – послуговуються словом розв’язок.
Витрати – видатки – втрати – збитки.
Словники тлумачать витрати і затрати як синонімічні, коли йдеться про кошти, матеріальну цінність, витрачену енергію, робочу силу, працю тощо. Проте в термінологічному слововживанні усталився іменник витрати, наприклад: грошові витрати, витрати капіталу. Зауважимо, що коли мають на увазі тільки гроші, кошти, виділені, витрачені на щось, використовують взаємозамінні слова витрати і видатки (адміністративно-господарські витрати/видатки).
Втрати і збитки здебільшого вживають у контекстах, де повідомляється про заподіяну шкоду, марне витрачення чогось. Втрати (збитки), як правило, важко або й неможливо відновити, компенсувати (матеріальні, господарські, фінансові – збитки/втрати).
Втрати вживаємо також стосовно осіб, здоров’я тощо (людські втрати, втрати зору).
Відносини – взаємини – стосунки – ставлення.
На означення стосунків, взаємин між членами якогось колективу, громади, між суспільними групами, соціально-економічними та політичними об’єднаннями використовують слова відносини, стосунки та взаємини: відносини між батьками, взаємини між дітьми. Вживання у цьому розумінні слова відношення є неправомірним, оскільки воно виражає взаємозв’язки тільки між предметами, явищами тощо. У термінологічному значенні слово відношення виступає у математиці, лінгвістиці (граматичні відношення, арифметичні відношення).
У багатьох словосполученнях різних галузей науки переважно суспільного, економічного та політичного характеру вживається слово-термін відносини: виробничі відносини, економічні відносини.
Слово стосунки широко відоме на означення зв’язку, контактів узагалі (стосунки людей).
Іменник взаємини має прозорий зміст – взаємні стосунки або зв’язки (культурно-побутові взаємини).
Слово ставлення вживається у таких випадках, коли йдеться про виявлення певних почуттів до кого-небудь (ставлення до батьків, брата, життя).
Вірно – правильно
У сучасній мові під впливом російської мови широко використовують прислівник вірно у значенні “правильно”. Норми літературної мови вимагає вживання наступних сполучення слів – вірна людина, вірно любити, слушна/правильна відповідь.
Галузь – сфера – ділянка – царина – область.
Ці слова об’єднує спільне значення “певна сукупність фактів, явищ, занять, що становлять якусь окрему сторону людської діяльності, людських інтересів”.
Галузь, сфера, діяльність – слова стилістично нейтральні, а царина, нива – мають виразне стилістичне забарвлення, надають висловлюванню урочистості, піднесеності.
Галузь – певний розділ науки.
Область – географічний регіон (Луганська область).
Дефект – недолік
Дефект – слово іншомовного походження, позначає якусь ваду, хибу, недолік, пошкодження. Широко використовується в спеціальній літературі для називання різних фізичних вад: дефекти на обличчі, дефекти носа. Синонім до нього – недолік, але сфера використання набагато ширша, воно позначає недогляди, помилки у якій-небудь справі, роботі, діяльності (усунути недоліки роботи).
Дефектний уживається тоді, коли йдеться про ушкоджений предмет, зіпсовану деталь, машину (дефектні огірки). Дефективний – “який має психічні та фізичні вади, ненормальний”.
Дійсний – справжній – чинний
Словник української мови в 11 томах, слова дійсний і справжній збігаються у значенні “істинний, реальний, що насправді існує”. Слова дійсний і чинний сприймаються сучасними мовцями як книжні засоби. Вони виступають у ролі термінологічних синонімів, передаючи значення “який має законну силу, повноваження”.
Домішка – добавка
Домішка перекладається російською мовою “примесь”, а добавка – “добавка”.
Закалятися – гартувати
Залізо, сталь гартують, тобто раптовим охолодженням розжареного металу надають металевим виробам особливої твердості, міцності. Закаляти має значення “забруднити (забруднитися) свою честь”.
Замісник – заступник.
Замісник посадова особа, яка тимчасово виконує чиїсь обов'язки, тобто заміщає відсутнього керівника.
Заступник це офіційна назва посади.
Здатний – здібний
Здатний – який може, вміє здійснювати, виконувати, робити щось; придатний для когось, чогось: здатні домогтися великих результатів.
Здібний – який має здібності, обдарований: здібний музикант.
Кампанія – компанія
Кампанія – сукупність заходів, спрямованих на виконання певного завдання: виборча кампанія.
Компанія – 1) група осіб, пов’язаних певними інтересами; весела компанія; 2)торговельне або промислове товариство, що об’єднує підприємців: торговельна компанія.
Карман – кишеня
У професійних текстах використовують слово “карман”, “кишеня” – частина одягу.
Комунікабельний – комунікативний – комунікаційний
Комунікабельність – здатність до комунікації, спілкування. Служить переважно для характеристики якості характеру людини (яка легко встановлює контакти та зв’язки).
Комунікаційний – який стосується комунікації – шляхів сполучення, транспорту, лінії зв’язку тощо.
Комунікативний – який стосується комунікації як спілкування, інформації.
Мова йде – йдеться
Мова йде про щось (розповідається, говориться про щось) і синонімічний йому дієслово йдеться завжди вживається з іменниковим додатком: мова йде про фільм і йдеться про справу. Неправильним вислів мова йдеться, утворений із двох названих.


Навколишнє середовище – довкілля
Природні умови, в яких живе людина, все, що її оточує, - це навколишнє середовище. Синонімічний, близький за значенням вислів – довкілля, що набув поширення у 80-90-і роки ХХ століття.
Навчальний – учбовий
Сучасні словники української мови, а також мовна практика на засвідчують слова УЧБА. А тому й прикметник учбовий, що його, на жаль, можна не лише почути, а й побачити написаним на дверях кабінетів, установ та ін., це аномальне утворення від неіснуючого слова. Закономірним в українській мові є слово НАВЧАЛЬНИЙ.
Наступний - подальший
Слово наступний вживається лише з конкретним поняттям: наступна зупинка, наступний тиждень. На означення абстрактного поняття вживається слово подальший: подальше життя, подальша доля.
Особистий – особовий
Особистий – який є власністю окремої особи, безпосередньо належить їй, персональний; який безпосередньо стосується певної особи: особисті речі, особиста охорона.
Особовий – який стосується особи, відкритий на окрему особу: особове посвідчення, особовий склад.
Пально-мастильний – паливно-мастильний
Правильний вислів – пально-мастильні матеріали. Матеріали, про які йдеться, призначені для двигунів (у тракторах, комбайнах, автомашинах тощо). Двигуни перетворюють теплову енергію в механічну. Для одержання теплової енергії використовують паливо (рос. топливо). Одним із видів палива є пальне (рос. горючее), саме ним і заправляють двигуни. Отож, конкретно йдеться не про паливо взагалі, а про один із його видів – пальне. Тому коли мають на увазі забезпечення двигунів пальним та мастилом, кажуть пально-мастильні матеріали.
Показник – покажчик
Показник – свідчення, доказ, ознака чогось; переважно у множині – результати про досягнення чогось тощо: показник культури, показники роботи. Покажчик – вказівник, наприклад, покажчик на дорозі.
Положення – стан – становище
Положення – 1) місце перебування, розташування, розміщення: географічне положення.
2) зведення правил, законів тощо: положення про вибори.
Стан – 1) те саме, що і становище (відмінність полягає в тому, що ці слова часто сполучаються з різними словами), а також фізичне почуття або настрій: акти громадянського стану, економічний стан.
2)соціальна група людей: духовний стан.
Становище – 1) обставини, умови, в яких хтось, щось перебуває, діє тощо: матеріальне становище, міжнародне становище.
2) місце і роль у суспільстві, професійному середовищі, родині: нелегальне становище.
Постачальник – поставщик
Хоча словник фіксує друге слово з обмежувальною ремаркою “рідко”, проте в розмовній практиці воно звучить часто. Слова на – щик сприймаються як ознака не кодифікованого розмовного стилю або просторіччя. У літературній мові слово постащник уникають.
Професіональний – професійний
Слова мають спільний латинський корінь профес- (спеціальність, заняття). Професіональний вживається тоді, коли треба підкреслити значення (такий, що стосується не любителів, а фахівців, наприклад, професіональний актор – актор, який обрав своїм фахом театральну справу). Професійний – пов’язаний із професією (професійна хвороба, травма).
Реклама – рекламація
Реклама – це 1) популяризація товарів, видовищ, послуг тощо з метою привернути увагу покупців, споживачів, глядачів( 2) конкретне зображення, оголошення, плакат, що використовують для привертання уваги покупців, споживачів, глядачів тощо. Слово “рекламація” – це офіційна претензія, скарга, незадоволення щодо придбаного товару, заява про відшкодування збитків.
Рисунок – малюнок
У професійних термінах, науковій літературі прийнято використовувати слово “рисунок”, у художній літературі переважає слово малюнок.
Розмір – об’єм – обсяг
Розмір – 1)величина чогось в якомусь одному або в усіх вимірах: дошка розміром 3*4м; 2)стандартизований показник одягу людини: пальто 48-го розміру; 3) літературознавчий термін, що означає певну кількість і чергування складів у вірші: вірш написаний поетичним розміром – анапестом.
Об’єм – величина чогось завдовжки, заввишки й завширшки, вимірювана в кубічних одиницях: об’єм кімнати, об’єм рідини.
Обсяг – розмір, величина, кількість, значення межі чогось: обсяг книги, обсяг заощаджень.
Суспільний – громадський
Суспільний прикметник вживається у словосполученнях: суспільний лад або клас; суспільна система, праця; суспільне становище, виробництво, буття тощо.
Громадський - це обов'язок, осуд, порядок, діяч; громадська робота, справа і т. д.
Тактовний – тактичний
Тактовний – який володіє почуттям міри, такту.
Тактичний – що стосується тактики як сукупності прийомів або способів, використовуваних для досягнення мети або здійснення певної бойової операції.
Угар – чад
Угар –спеціальна лексика, притаманна металургам (при плавленні, горінні, термічній обробці метал зазнає угару, угорає, тобто зменшується в кількості, у вазі. Визначають відсоток угару марганцю).
Російському угар у значеннях “задушливий отруйний газ, що утворюється при неповному згорянні вугілля”, і “хворобливий стан при отруєнні цим газом” відповідає українському чад.
Уява – уявлення
Уява – здатність уявляти – змалювати, створювати, відтворювати щось у думках, свідомості: багата, збуджена, художня уява.
Уявлення – знання, розуміння чогось: повне, помилкове уявлення.
Фарба – барва
Обидва слова позначають колір, забарвлення. Але фарба – це спеціально виготовлена речовина, якою користуються для забарвлення предметів у різний колір, для малювання картин. А барва – це колір, забарвлення взагалі, безвідносно до речовини, з якої її виготовлено( це колір, забарвлення, що їх сприймаємо зором у навколишньому світі – в природі, побуті тощо.
Чисельний – численний
Чисельний – 1) числовий( 2) кількісний (чисельні зростання).
Численний – це “наявний у великій кількості” (численні дороги).
Шар – пласт
Коли йдеться про якусь однорідну за складом речовину, що суцільною масою вкриває будь-яку поверхню або міститься між чим-небудь, вживають слово шар (шар глини). Слово пласт здебільшого вживають на позначення суцільної однорідної маси, обмеженої більш-менш паралельними площинами. Найчастіше це слово використовують в термінологічних сполуках щодо гірництва: залізорудний пласт, соляний пласт.
Являється – є
Являтися (з’являтися) переважно вживається в розмовному стилі. Під впливом російської мови його все частіше використовують в українській мові. Правомірно використовувати форму дієслова є.


Номенклатурні назви у професійному мовленні
Від термінів слід відрізняти номенклатурні назви (лат. “перелік, список”) – своєрідні етикетки предметів, явищ, понять. Якщо в основі терміна лежить загальне поняття, то в основі номенклатурної назви – одиничне. До номенклатурних назв входять серійні марки машин, приладів, верстатів, найменування підприємств, установ, організацій, географічні назви та назви рослин, звірів тощо. Наприклад, море, місто, фабрика, кабінет і т.д. – це термін, Крим, Азовське, кондитерська, української мови (за професійним спрямуванням) тощо – це номенклатурні назви.
Правила вживання великої букви
З великої букви пишеться перше слово у – назви свят: Новий рік, День студента.
Історичні епохи: Відродження, Новий час.
1.3. Назви навчальних закладів, установ: Луганський національний педагогічний університет.
1.4. Назви архітектурних споруд: Золоті ворота.
1.5. Назви орденів та медалей: орден “За відвагу”.
Усі слова з великої букви
2.1. Назви республік, країн: Російська Федерація.
2.2. Назви сузір’їв: Чумацький Шлях, Велика Ведмедиця.
2.3. Назви найвищих посадових осіб: Президент України.
2.4. Назви найвищих державних органів: Верховна Рада України.
2.5. Назви релігійних книг, свят, релігійних та міфічних персонажів: Мати Божа, Біблія, Різдво.

Графічні та лексичні скорочення
Лексичні скорочення функціонують як самостійні слова. Графічні ж скорочення не є словами й використовуються лише на письмі. На відміну від лексичних вони обов’язково розшифровуються та читаються повністю.
Лексичні скорочення бувають декількох типів:
1) ініціальні (абревіація) – утворені з початкових букв слів, що означають поняття( вони, у свою чергу поділяються на: ЖЕК, ТЕЦ.
2) Складові скорочення – утворені з частин складних слів: завгар, міськком(
3) Частково скорочені слова – утворені з частини або частин слів і повного слова: Донвугілля, Татнафта(
4) Відсікання (усічення): зам., акад., доц.(
5) Телескопічне скорочення – утворені з початкової та кінцевої частини слів: рація (із ра[діостан]ція), біоніка (із біо[логія] та [електро]ніка) тощо(
6) Змішаного типу: НДІторгмаш.
Розрізняють декілька типів графічних скорочень:
крапкові: ст., див.(
дефісні: б-ка, ін-т(
дробові: р/р, а/с(
нульові (курсивні) – на позначення фізичних, метричних величин, валют та ін. Стоять лише після цифрових назв: 2 хв, 47 кг.
Графічні скорочення пишуться з крапкою на місці скорочення, при цьому зберігається написання великих та малих літер і дефісів як і в повній назві: півн.-сх. ( північно-східний ) , півд.-зах. (північно-західний ).
Слова не скорочуються на голосну, якщо вона не початкова у слові, і на Ь. Наприклад, слово селянський може бути скорочений: сел., селян., селянськ. При збігу двох однакових приголосних скорочення робиться на першу – стін. календар.
Умовні графічні скорочення вимовляються повністю та скорочуються лише на письмі. Існує цілий ряд загальноприйнятих графічних скорочень, наприклад,
Акад. – академік; о. – острів
Вид. – видання; обл. - область
Гр. – громадянин; оз. - озеро
Див. – дивись; пор. - порівняй
Доц. – доцент; проф. - професор
Ім. – імені; р. – рік, річка
І т.д. – і так далі; рр. – роки
І под. – і подібне; с. – село, сторінка
Напр. – наприклад; ст. – станція, сторіччя
Н.е. – нашої ери, до н.е. – до нашої ери, т, тов. – товариш

Не можна скорочувати: імена та по батькові (крім ініціалів), псевдоніми, подвійні прізвища!

Особливості перекладу текстів українською мовою
Переклад – один з ефективних методичних прийомів засвоєння мов. Багато доводиться перекладати працівникам, які мають справу з величезним потоком наукової, політичної, культурної, спортивної та іншої інформації, що доходить до нас іншим мовам.
При перекладі особливо слід бути уважним, коли зустрічаються багатозначні слова.
Іноді одному російському слову відповідає кілька українських. Наприклад, російське слово ящик. Це буде ящик, коли мова йде про тару для овочів або посуд для квітів, скринька – поштова і шухляда – частина меблів.
Якщо мають на увазі, що хтось уміє читати й писати, – це буде письменний; коли хочуть підкреслити, що він знавець своєї справи, – грамотний (грамотний інженер, грамотний шахтар, грамотний спеціаліст і т.д.).
Размер, объем – укр. мовою відповідно до контексту передаються словами розмір, об’єм, обсяг.
Об’єм – показує величину завдовжки, заввишки і завширшки (об’єм конуса).
Обсяг – вживається із словами книжка, стаття, знання, гроші, робота.
Розмір – коли йдеться про величину якогось виміру (маленькі розміром перлини); музичний розмір, літературознавчий термін, стандартизований показник одягу.

Недоліки та переваги комп’ютерного перекладу
Переваги:
швидкість,
пропонує декілька варіантів перекладу,
мінімум людської зусиль,
широке коло тематики (техніка, лінгвістика, фізика-хімія, юридична лексика, залізнична).

Недоліки комп’ютерного перекладу:
НЕ ВРАХОВУЄ КОНТЕКСТУ.
Не враховує правил милозвучності (чергування сполучників та прийменників)(
не дотримується змін приголосних та голосних при чергуванні букв(
“не розуміє” слова, якщо вона написано з помилкою (пропущена або неправильно написана буква, зроблено пробіл при написанні слова тощо)(
використовує слова, що не відповідають конкретному стилю тексту, який перекладають(
не вміє перекладати відразу декілька мов, при перекладі хімічних або фізичних формул, англійських назв подає своє “розуміння” поданих слів (наприклад,(С + 1 /2О2>СО) (З + 1 /2ПРО2>З) )(
неправильно перекладає графічні та лексичні скорочення (вместимостью 600 см3 – місткістю 600 див 3 ( ГОСТ перекладає як ДСТ у всіх випадках)(
не уникає тавтології(
не враховує зміни граматичних форм (закінчення, роду іменників) при перекладі (марку песка перекладають як маркові піску, а не як марку піску)(
найчастіше неправильно подають переклад форм прийменника (наприклад, по форме перекладає по формі, замість за формою)(
якщо у словнику комп’ютера немає даного слова, то він залишить його у цій же формі, яку подано у тексті.


Практична частина
Завдання № 1
Прочитайте наступний текст, висловте свою думку щодо нижче зазначених тез.
Поетами народжуються, ораторами стають
Багато тисячоліть тому знаменитий оратор Стародавнього Риму, видатний теоретик ораторського мистецтва Марк Тулій Цицерон виголосив фразу, яка стала крилатою і дійшла до нашого часу: „Поетами народжуються, ораторами стають”. Великий римлянин був впевнений, що з поетичним талантом людина народжується, а оратором можна стати, якщо прикласти до цього певних знань.
Цікаве і висловлювання А. Коні (юриста і громадського діяча, видатного судового оратора) про те, що потрібно розрізняти красномовність та вміння говорити публічно. Якщо красномовність – це дар, яким наділена людина від природи, то вміння виступити набувається в результаті повсякденної практики, систематичних тренувань і вправ.
Дійсно, гарним оратором може стати лише той, хто хоче ним стати, хто прагне цього, хто багато працює над собою. Звичайно, природні дані допомагають людині досягти кращих результатів, але самі по собі вони не є запорукою успіху.
Давайте звернемося до історії ораторського мистецтва.
Кому не відоме ім’я знаменитого давньогрецького оратора Демосфена? Проте, мабуть, не всі знають, що його виступи спочатку не мали успіху. Коли Демосфен виголошував першу промову, то народ сміявся з нього і, висловлюючи своє незадоволення, так кричав, що оратор не міг закінчити її. Тільки ціною величезних зусиль, постійної і наполегливої праці Демосфен домігся визнання сучасників.
Давньогрецький історик Плутарх в книзі „Порівняльний життєопис” розповідає про те, як Демосфен зумів побороти свої слабості, позбутися недоліків, які йому заважали. Щоб зміцнити свій слабкий голос, навчитися жестикулювати, позувати перед слухачами, володіти мімікою, він влаштував собі в підземеллі кімнату для занять і працював там щодня.
Демосфен навчався ораторському мистецтву в інших відомих ораторів, його сучасників. Він уважно слухав їхні виступи, стежив за ходом роздумів, відзначав для себе позитивні і негативні сторони. Він запам’ятовував вдалі слова та вирази, а потім використовував їх у своїх виступах, придумував різні варіанти висловлювання однієї і тієї ж думки, вносив до них поправки, шліфував, відточував, вибирав серед них кращий і найбільш точний варіант.
Вся майстерність Демосфена-оратора, вся його сила були здобуті постійною, наполегливою, цілеспрямованою працею.
Надзвичайно освічений, різнобічним і неповторним оратором, за словами Плутарха, був Цицерон. Ще будучи підлітком, він з пристрастю вбирав всяку науку, не нехтуючи ніякими знаннями. Завдяки працьовитості і природним здібностям, Цицерон став відомим серед своїх ровесників, а їхні батьки навіть приходили на заняття, щоб власними очима побачити Цицерона і переконатися в його блискучих успіхах.
Закінчивши шкільні заняття, Цицерон продовжував навчатися з величезною старанністю: знайомився з філософськими вченнями різних шкіл, вивчав грецьку мову, студіював різні науки. Він відточував свою красномовність, як зброю. Наполегливо працював сам, відвідував знаменитих ораторів. Коли Цицерон став виступати захисником у суді, то його промови зразу ж привернули увагу слухачів.

Завдання № 2
Прочитайте подані нижче вирази, оберіть два із них та поясніть думку авторів.
Якщо одне-два привітних слова можуть зробити людину щасливою, то треба бути негідником, щоб відмовити їй у цьому (Т.Пен).
Хто злий, той нерозумний. Він може бути кмітливим, хитрим, навіть дотепним, але мудрим він не буде (І.Федорович).
Люди недалекі звичайно засуджують все, що виходить за межі їхнього світогляду (Ф.Ларошфуко).
Слово – діло велике. Велике тому, що словом можна з’єднати людей, словом можна і роз’єднати, словом можна служити любові, словом же можна служити ворожості та ненависті. Бережіться такого слова, що роз’єднує людей (Л.Толстой).
Проникливим є лише серце: найголовнішого очима не побачиш (А. де Сент-Екзюпері).
Дружба – це найчистіша любов. Це найвища форма любові, де нічого не вимагається, немає ніяких умов, де просто насолоджуються, даючи. Одержують теж багато, але це – вторинне, і це трапляється саме собою (Ошо).

Завдання № 3
Уточніть, будь ласка, відомості про терміни, підкресливши правильну думку.
У галузі однієї науки терміни (утворюють, не утворюють) систему (термінологію).
Термін (повинен, не повинен мати) синонімів.
Термін (може, не може) бути багатозначним.
Терміни (позбавлені, не позбавлені) будь-якої образності.
За структурою терміни можуть бути (одним словом, словосполученням).

Завдання № 4
Пояснити наступні фразеологізми.
Брати близько до серця; брати на глум; чужими руками жар загрібати; пустити на сміх, переливати з пустого у порожнє.

Завдання № 5
Поміркуйте, які б етикетні форми Ви порадили використовувати Вашому колезі в різних ситуаціях спілкування.

Вибачаюсь прошу вибачення
Я маю до Вас прохання у мене до Вас прохання
Дякую Вам дякую Вас
Дозвольте подякувати Вам дозвольте подякувати Вас
Це невірно це неправильно
Всього доброго на все добре
Мені дуже жалко мені дуже шкода
Прийміть найсердечніше прийміть самі сердечні
вітання вітання
Бажаю успіхів зичу успіхів
Маю честь рекомендувати маю за честь рекомендувати
Це болить мене це болить мені
Мені прийдеться погодитись мені доведеться погодитися
Заслуговує на увагу заслуговує уваги.

Завдання № 6
Поясніть, що таке тавтологія? Як уникнути цього небажаного явища в поданих словосполученнях і реченнях?
Спільне співробітницто.
Спільна співпраця.
Потерпіли повне фіаско.
Абсолютно нові форми господарювання.
Багаточислені колективи.
У грудні місяці розпочнеться конференція.
Ми умовилися, що умови договору ми розглянемо під час зустрічі з Вашим представником.
Повідомляємо, що Ваше повідомлення ми одержали вчора.
Маємо вільну вакансію.
Це новий прейскурант цін.
Висока якість продукції – це результат якісної праці працівників підприємства.
Нові інновації.

Завдання № 7
Зробіть переклад типових мовних зворотів, які використовуються в усному професійному мовленні.
І
С чего мы начнем сегодня?
Я думаю, мы начнем с
Дело в том, что
Это вас устраивает?
Я думаю, вопрос можна считать решенным.
Полностью с вами согласен.
Вы правы.
Совершенно верно.
Думаю, нет.
Вы в этом несколько ошибаетесь.
Это не так.
Не думаю.
Конечно, нет.
Это противоречит нашей практике.
Я с вами не согласен.

ІІ
У вас нет такой информации.
У меня есть замечание.
Я в этом не уверен.
Я хотел бы продолжить разговор.
Я с удовольствием представляю вам гостей.
Благодарю Вас.
Я к Вам по приглашению.
Я хочу задать Вам вопрос.
Будьте любезны.
Скажу ради приличия.
Мы примем во внимание Ваше предложение.
Всего доброго!
До встречи через несколько дней.
Извините, у меня неотложное дело.
Очень любезно с Вашей стороны.


Завдання № 8
Перепишіть слова, вставляючи, розкриваючи дужки.
Маро(к/кк)о, Мі(с/сс)і(с/сс)іпі, Андо(р/рр)а, Го(л/лл)андія, Кальку(т/тт)а, маро(к/кк)анський, Ні(ц/цц)а, ні(ц/цц)ький, Я(ф/фф)а, і(р/рр)еальний, сю(р/рр)еалізм, ж(у/ю)рі, не(т/тт)о, бру(т/тт)о, ва(н/нн)а, су(м/мм)а, гру(п/пп)а, об(’/) єм, до(і/и)сторич(ь/ )ний, п(’/ )юре, р(’/)юкзак, бі(л/лл)ь, бо(н/нн)а, бру(т/тт)о, інтерме(ц/цц)о, ва(н/нна), ві(л/лл)а, ма(н/нн)а, не(т/тт)о, то(н/нн)а, то(н/нн)аж.

Завдання № 9
Тестування
1. В якому рядку всі слова слід писати з Е:
інвентарзація, дбітор, опративний;
акціонр, корспонденція, рінвестор;
опративний, вкладний, інвестція;
трвалий, терторій, синтз.
2. В якому рядку всі слова слід писати з И:
амортзація, викорстовують, експ...римент;
прездент, сровина, сстема;
унфікація, шрокий, юрдичний,
статчний, інвстор, палво.
3. В якому ряді всі слова слід писати через дефіс:
що/місячний, взаємо/пов’язані, товарно/матеріальні;
організаційно/правовий, торгівля/продаж, сільсько/господарський,
нормативно/правовий, наведений/вище, електронно/обчислювальний;
транспортно/ заготівельний, збірно/розподільний, активно/пасивний.
4. В якому рядку потрібно писати м’який знак на місці пропуску:
поруч, сал..до, групуются;
калкуляція; зручно, статистичний;
натоміст, узагалнений, заборгованіст;
інших, білше, менше.
5. В якому рядку слід писати НН на місці пропуску:
оформлея, розміщея, нараховаий;
узагальнеий, групувая, обладная;
зазначеий, створеий, даий;
первиий, планувая, відображея.
6. В якому рядку слід писати префікс З- в усіх запропонованих словах:
берігати, мінювати, шивати;
платити, ручно, групування;
мінювати, меншувати, копіювати;
находити, робити, прямовувати.
7. Знайдіть рядок, де допущена орфографічна помилка:
процес, сума, тонна;
грам, ефективний, операція;
адресс, каса, група;
маса, брутто, нетто.

Завдання № 10
Доберіть синоніми до етикетних формул спілкування.
Прошу, проходьте...
Щасливої дороги...
Це справді так...
Авжеж, можна увійте...
Як ся маєте...
Шановна громада...
Зичу Вам здоров’я...
Бажаю приємно відсвяткувати Різдво Христове...

Завдання № 11
З поданими словами скласти речення, в яких кожне іншомовне слово було б замінене власне українським: симптом, фіксувати, лаконічний, екстрений.

Завдання № 12
Згрупуйте подані нижче слова у синонімічні ряди.
Погоджуватися, контракт, конференція, доказово, референдум, форум, всенародне опитування, обґрунтовано, взаємини, пропонувати, сповіщати, віче, переконливо, рекомендувати, вмотивовано, давати пораду, повідомляти, доводити до відомо.

Завдання № 13
Користуючись словником синонімів, підберіть синоніми до поданих слів
І - абсолютний, анкета, акція, асигнація, асортимент.
ІІ - ввічливий, відкривати, будувати, блокнот, здобуток.
ІІІ - авторитетний, категоричний, зразковий, розумітися, серйозний, щирий, урівноважений.


Завдання № 14
Складіть речення зі словами, які близькі за значенням.
1) Підкреслити – наголосити.
2) Вислухати – заслухати – прослухати.
3) Відносини – взаємини – стосунки.
4) Ставлення – відношення.
5) Вклад – внесок.
6) Професійний – професіональний.

Завдання № 15
1. З яким із поданих слів слід вживати слово “співробітник”:
а) науковий;
б) сцени;
в) кваліфікований;
г) газетний.
2. З яким із поданих слів слід вживати слово “стан”:
а) вертикальний;
б) найважливіший;
в) психічний;
г) міжнародний.
3. Слово “суспільний” використовується із наступним іменником:
а) устрій;
б) обов’язок;
в) організація;
г) бібліотека.
4. Слово “привласнювати” можна сполучати із :
а) звання;
б) посаду;
в) землю;
г) право на.
5. Як правильно перекласти з російської мови вираз “на протяжении дня”:
а) протягом дня;
б) на протязі дня;
в) впродовж дня.

Завдання № 16
Відредагувати речення:
1. Доповідач висловив свою власну думку.
2. На протязі другої половини засідання виступило по крайні мірі десять студентів.
3. Ми рахуємо, що прийняті заходи були недостатніми.
4. Перерву буде оголошено в дві години.
5. Прейскурант цін слід вивішувати на вільному місці.
6. У відділі кадрів я запитала про вільну вакансію викладача музики.

Завдання № 17
Відредагуйте подані речення
1. За три години часу студенти виконали великий об’єм праці.
2. Відповідно з планом п’ятнадцять чоловік викладачів у слідуючому році представлять до захисту кандидатські дисертації.
3. На спорудження студентського клубу виділено кошти у сумі сім мільйонів гривень.
4. У травні шістдесят чотири студента нашого факультету прийматимуть участь у міроприємствах, присвячених ювілею вузу.
5. Замісник декана, завідуючі кафедрами в чотирнадцять годин зібрались на нараду в актовому залі.
Завдання № 18
Запишіть словосполучення, добираючи з дужок потрібний варіант.
(Вимогливий, педантичний, вибагливий) до себе; (винятковий, надзвичайний, своєрідний, специфічний, особливий) інтерес; (пропонувати, радити, характеризувати, відрекомендувати) кого кому; (статечний, поважний, досвідчений, кваліфікований) працівник; говорити (по-українськи, українською, на українській).

Завдання № 19
Запишіть словосполучення, добираючи з дужок найбільш точне слово. Обґрунтуйте свій вибір.
(Прихильник, шанувальник, послідовник) таланту; (доступний, зрозумілий, досяжний) виклад; (свідоцтво, посвідчення, посвідка) про народження; (сперечання, дискусія, спір) у пресі; (оплачувати, сплачувати, платити) борги; (говорити, казати, висловлювати) думку; виборча (компанія, кампанія); (діставати, здобувати, набувати) освіту; (характеризувати, описувати, відтворювати) особу; (ґрунтовне, всебічне, всеохоплююче) видання.
Завдання № 20
Вкажіть на помилки, з’ясуйте їх причини
1. У якому закладі Ви зараз навчаєтесь?
2. Коли Ви поступили до вузу?
3. “Вибачаємось перед Вами за свій вчинок”, – з цими словами студенти звернулись до викладача.
4. “Слідуючи зупинка, - оголосив водій тролейбуса, - майдан імені 30-річчя Перемоги”.
5. “У Вас є годинник? Скажіть, будь ласка, скільки зараз годин?”
6. Навчання для студентів являється найголовнішою задачею.
7. Яку роль грає комп’ютер у учбовому процесі?
8. У конспекті зустрічається деякі помилки.

Завдання № 21
Запишіть слова, розкриваючи дужки
Варіант А) М)іністерство (к)ультури (у)країни, (з)ал (з)асідань (в)ерховної (р)ади (у)країни, (м)іністр (о)світи і (н)ауки (у)країни, (у)країнська (е)кологічна (а)соціація „(з)елений (с)віт”, (у)країнсько-(к)анадське (с)пільне (п)ідприємство „(к)обза”, (у)правління (в)нутрішніх (с)прав (к)иївського (м)іськвиконкому, (б)удинок (м)металурга, (п)резидент (у)країни, (г)енеральний (п)рокурор (у)країни, (д)октор (п)едагогічних (н)аук.

Варіант Б) (Ч)лен-(к)ореспондент, (г)олова (р)ади (н)аціональностей, (п)осол США в (у)країні, (с)тарший (н)ауковий (с)півробітник (і)нституту (м)овознавства НАН (у)країни, (ф)едерація (н)езалежних (п)рофспілок (у)країни, (у)країнська (р)еспубліка (п)артія, (м)іжнародний (ж)іночний (д)ень, (в)асилівський (з)авод (х)олодильників, (к)иївське (а)кціонерне (т)овариство, (і)ндустріальний (т)ехнікум (д)он.(д)(т)(у), (з)олоті (в)орота, (м)еталургійне (в)ідділення.

Завдання № 22
Перепишіть текст, обираючи необхідну букву із дужок
(Д/д)екларація (П/п)рав (Л/л)юдини і (Г/г)громадянина; (Д/д)ень (У/у)чителя; (М/м)міністерство (О/о)хорони (З/з)доров’я; (А/а)кціонерний (К/к)омерційний (Б/б)анк; (Д/д)руга (С/с)вітова (В/в)ійна; (О/о)рден (Б/б)Богдана (Х/х)мельницького;(О/о)організація (О/о)бєднаних (Н/н)ацій з (П/п)итань (О/о)світи, (Н/н)ауки і (К/к)культури.

Завдання № 23
3робіть скорочення поданих слів
Інститут, університет, гривня, район, будинок, заступник, наприклад, і так далі, сторінка, Луганський коледж культури і мистецтв, електронно-обчислювальна машина.

Завдання № 24
# До словника ділової людини.
Оказать помощь – надати допомогу.
Обнаружить ошибку – знайти помилку.
Осуществить намерение – здійснити наміри
Оставить в покое – залишити у спокою.
Уволить по собственному желанию – звільнити за власним бажанням.
Обращаться к избирателям – звертатися до виборців.

Завдання № 25
І
Укажіть правильний варіант перекладу
1. Профессиональные правила.
а) професійні правила(
б) професіональні правила.
2. Прийти к заключению.
а) прийти до висновку(
б) дійти висновку.
3. Принять меры.
а) прийняти міри(
б) вжити заходи(
в) вжити заходів.
4. Экономические отношения.
а) економічні взаємини(
б) економічні відносини(
в) економічні стосунки.
5. Подводить итоги работы.
а) підводити підсумки роботи(
б) підбивати підсумки роботи.
6. Приемлемые условия.
а) приємливі умови(
б) прийнятні умови.
7. В случае расторжения контракта.
а) у випадку розторгнення контракту(
б) у випадку розірвання контракту(
в) у разі розторгнення контракту(
г) у разі розірвання контракту.


ІІ
1. Извините меня, пожалуйста
а) звиняйте мене, будь ласка(
б) вибачте мене, будь ласка(
в) вибачте мені, будь ласка.
2. У меня есть к Вам просьба.
а) у мене є просьба до Вас(
б) у мене є прохання до Вас(
в) я маю до Вас прохання(
г) я маю до Вас просьбу.
3. Спасибо Вам
а) спасибі Вам(
б) дякую Вас(
в) дякую Вам.
4. Вы правы
а) Ви маєте рацію(
б) Ви праві.
5. Большое Вам спасибо.
а) велике Вам спасибі(
б) велике дякую Вам(
в) велике Вам дякую.
6. Добрый день, Лидия Ивановна.
а) доброго дня, Лідіє Іванівно!
б) добрий день, Лідіє Іванівно!
в) доброго дня, Лідія Іванівна!
г) добрий день, Лідія Іванівна.



ІІІ
1. В соответствии с действующим законодательством.
а) у відповідності з чинним законодавством(
б) відповідно до чинного законодавства(
в) у відповідності з діючим законодавством(
г) відповідно до діючого законодавства.
2. Относиться к языку.
а) ставитися до мови(
б) відноситися до мови.
3. На протяжении многих лет.
а) на протязі багатьох років(
б) протягом багатьох років.
4. Принимать активное участие.
а) приймати активну участь(
б) брати активну участь.
5. Являться высококвалифицированным специалистом.
а) являтися висококваліфікованим спеціалістом(
б) бути спеціалістом високого рівня.


6. Считать необходимым.
а) вважати необхідним(
б) рахувати необхідним(
в) вважати за необхідне(
г) рахувати за необхідне.
7. Выполнить большой объем работы.
а) виконати великий об’єм роботи(
б) виконати великий обсяг роботи.
8. Разработать следующие решения.
а) розробити заходи(
б) розробити міроприємства.
9. Принять следующие решения.
а) прийняти наступні рішення(
б) прийняти такі рішення(
в) прийняти слідуючі рішення.
10. Соблюдать правила орфографии.
а) дотримуватися правил орфографії(
б) дотримувати правил орфографії.





Рекомендована література
1. Зубков М. Сучасне українське ділове мовлення. – Х., 2002.
2. Паламар Л., Кацавець. Мова ділових паперів. – К., 2004.
3. Шевчук С. Українська ділова мова. – К., 1999.
4. Пономарів О. Стилістика сучасної української мови. – Тернопіль, 2000.
5. Пономарів О. Сучасна українська мова. – К.,2001.
6. Найдек В. Л. Металлургия. Русско-украинский терминологический словарь. – К., 2003.
7. Словник паронімів української мови.
8. Російсько-український словник.
9. Словник іншомовних слів: 23 000 слів та термінологічних словосполучень / Уклад. Л.О. Пустовіт та ін. – К., 2000.
10. Михайлик В.О. Українська мова професійного спілкування: Навчальний посібник. – К., 2005.
11. Тихоша В.І. Факультативні заняття з рідної мови в 10 класі. – Х., 2004.
Культура мови на щодень / Н.Я. Дзюбишина-Мельник та ін. – К., 2000.
Пономарів О. Культура слова. Мовностилістичні поради. – К., 1999.









13PAGE 15




13PAGE 15


13PAGE 14315





Приложенные файлы

  • doc 93445
    Размер файла: 608 kB Загрузок: 0

Добавить комментарий