16-120


16.Членистоногі. Загальна характеристика типу Членистоногі
Це найбільший за кількістю видів (понад 1,5 млн) та абсолютною чисельністю особин тип тварин. Серед безхребетних членистоногі — це найбільш високоорганізовані й надзвичайно різноманітні двобічносиметричні тварини. Більшість членистоногих мешкає на суходолі, в наземно-повітряному середовищі і в ґрунті. Однак багато видів живе в морях, океанах і прісних водах.
Тіло членистоногих звичайно поділяється на відділи, найчастіше їх буває 3 (голова, груди, черевце) і рідше 2 (головогруди і черевце). На голові знаходяться органи чуттів і рот, груди виконують в основному рухову функцію, а в черевці міститься більша частина внутрішніх органів.
Характерною ознакою членистоногих, від якої й походить назва типу, є будова їхніх кінцівок. Вони складаються з окремих члеників, що рухомо з’єднані між собою суглобами. Кінцівки можуть виконувати різноманітні функції: захоплення і подрібнення їжі, руху, дихання.
Важливою особливістю членистоногих є наявність хітинізованої кутикули, що виконує не тільки захисну функцію, а ще є зовнішнім скелетом, до якого прикріплюються м’язи.
Мускулатура членистоногих не утворює суцільного м’язового мішка, а представлена окремими пучками. Майже вся мускулатура, за винятком деяких внутрішніх органів, посмугована. Така мускулатура забезпечує тваринам інтенсивне скорочення м’язів та їх більш чітку роботу.
Порожнина тіла членистоногих змішана. У ній циркулює рідина, що зветьсягемолімфою. Вона є одночасно і порожнинною рідиною, і кров’ю.
Травна система членистоногих складається з трьох відділів: передньої, середньої та задньої кишки. Кожен із цих відділів, у свою чергу, диференціюється залежно від типу живлення. Характерною рисою травного тракту членистоногих є перетворення кінцівок передніх сегментів тіла на ротові, призначені для утримання й механічної переробки їжі. У багатьох видів є слинні чи травні залози.
Видільна система первинноводяних форм (ракоподібних) представлена зеленими залозами, що функціонують подібно до нефридіїв кільчастих червів. У наземних членистоногих замість них цю функцію виконують мальпігієві судини разом зі заднім відділом кишечника, в який вони відкриваються. Разом зі спеціалізованими органами у членистоногих видільну функцію виконує жирове тіло.
Кровоносна система членистоногих незамкнена, але в них з’являється самостійний пульсуючий орган — серце, з якого кров виливається в порожнину тіла, циркулює між органами і змішується з порожнинною рідиною.
У первинноводяних членистоногих органи дихання представлені зябрами, а у наземних форм є органи повітряного дихання — легені. Однак у більшості наземних видів виникає більш досконала дихальна система — трахейна, що складається з багатьох дихальних трубочок.
Нервова система членистоногих побудована так само, як і в кільчаків, і складається з надглоткового і підглоткового гангліїв, або головного мозку, навкологлоткового нервового кільця та черевного нервового ланцюжка.
Більшість членистоногих мають добре розвинені органи чуття (дотику, хімічного чуття, слуху, рівноваги, зору). Очі у членистоногих бувають прості й складні, або фасеткові.
Членистоногі — переважно роздільностатеві тварини, які розмножуються статевим шляхом. Розвиток найчастіше відбувається з личинковими стадіями.
17. ПІДТИП ЗЯБРОДИШНІ, АБО РАКОПОДІБНІ, - BRANCHIATA, АБО CRUSTACEA
досить різноманітний підтип членистоногих. Учені налічують понад 65 тис. сучасних видів цих тварин (в Україні - понад 800).
Найпоширеніші в Україні довгопалий і широкопалий річкові раки належать до класу Вищі раки. Широкопалого річкового рака занесено до Міжнародної Червоної книги та Червоної книги України. Чисельність та поширення цього виду обмежує діяльність людини: забруднення водойм, масовий вилов тощо. Ознаки, притаманні ракоподібним.
Як мешканці водойм ракоподібні дихають за допомогою зябер. Їхня кутикула не має зовнішнього шару з жироподібної речовини, тому ці тварини не витримують пересихання. Органи виділення - пара залоз, які через своє забарвлення дістали назву зелених. На голові розташовані дві пари чутливих вусиків.
Особливості зовнішньої будови і процесів життєдіяльності ракоподібних розглянемо на прикладі річкового рака.Річкові раки населяють водойми з чистою водою, з високим умістом кисню. Тому їх можна вважати покажчиками незабруднених водойм. Удень раки ховаються в підводних норах, під колодами, каменями, серед коренів рослин тощо, а вночі виходять на полювання. Вони повзають за допомогою довгих ходильних ніг, а також можуть спиратись і на клешні. Живуть до 20 років і можуть досягати довжини до 25 см та маси до 200 г.
Тіло рака має головогруди, зверху вкриті суцільним панциром, і черевце, що складається з окремих сегментів, укритих щитками. У самок черевце ширше за головогрудний відділ, у самців - вужче.
У передній частині тіла на рухомих стебельцях розташовані складні очі (мал.1). На головогрудях є дві пари вусиків, кінцівки, які утворюють ротовий апарат (три пари щелеп і три пари ногощелеп), та п’ять пар ходильних ніг. На першій парі ходильних ніг добре розвинені клешні. Вони слугують для захисту від ворогів, захоплення їжі та її шматування. Невеличкі клешні є й на наступних двох парах ходильних ніг. Шість пар кінцівок розташовані на черевці. Ніжки останньої пари розширені і разом з анальною пластинкою, якою закінчується черевце, утворюють віялоподібний хвостовий плавець. Підгрібаючи під себе воду, рак здатний швидко плавати, рухаючись заднім кінцем уперед. Загалом у нього 19 пар кінцівок.
18. Цефалокаріди (Cephalocarida), підклас дрібних примітивних ракоподібних . Тіло витягнуте, завдовжки до 3 мм,складається з голови, 10-сегментних грудей з ніжками і 9-членикового безногого черевця; на кінці тіла вилочка з двома довгими щетинами. Ніжки служать для пересування, дихання і проштовхування їжі до ротового отвору. На голові 2 пари вусиків, маленькі верхні щелепи і 2 пари нижніх щелеп, що майже не відрізняються від грудних ніжок. Очей немає (що пов'язане з риючим способом життя). Самка відкладає яйця в яєчний мішечок на останньому сегменті грудей. З яєць вилуплюються личинки наупліуси, які лише після 18 лінек перетворюються в дорослі форми. Ц. відкриті в 1957; перший представник — Hutchinsoniella macracantha — знайдений біля берегів США в Атлантичному океані, ін. види виявлені в східних і західних берегів Північної Америки і в Японських островів. Відомо 3 роди Ц., 4 види, що мешкають в морському мулі.
Ряд РЕМІПЕДІЇ (REMIPEDJA) Тіло завдовжки до 43 мм складається з синцефалона, членистого (31—32 сегменти) тулуба й тельсона з фуркою; егментація його гомономна — унікальна примітивна риса для ракоподібних. Кінцівки тулуба розміщені з боків, як параподії; вони двогіллясті, членисті. Синцефалон досить оригінальної будови: на голові є дві пари двогіллястих антен, перед ними є пара одночленистих придатків — передантени, функцію яких не з'ясовано. Є пара мандибул із зубцями й дві пари одногшлястих максил, за якими розташована пара ногощелеп. Представник Speleonectes sp.
Ряд ЧЕРЕПАШКОВІ РАКОПОДІБНІ (OSTRACODA) Це морські чи прісноводні дрібні (1—ЗО мм) ракоподібні, що населяють усі типи водойм від невеликих калюж до найбільших глибин світового океану. Відомо 2 тис. сучасних та 12 тис. викопних видів. У фауні України у прісних водоймах знайдено 90 видів та 110 видів у Чорному й Азовському морях. Представник Родина Cytheridae.
19. (Вrаnсhіороdа, синонім Еuрhуlloроdа) — ряд нижчих ракоподібних. Тіло (довж. 0,5—10 см) частково або повністю вкрите хітиновою раковиною (у зяброногів її немає), сегментоване. Кожен сегмент грудей має пару листоподібних ніжок із зябровими придатками (звідси й назва). Сучасних 3. р. поділяють на 2 ряди: зяброноги (Аnоstrаса) і листоногі раки (Рhуllороdа). Відомо бл. 800 видів, пошир. у всіх частинах світу. Населяють майже виключно внутр. водойми, у т. ч. пересихаючі. Розмноження статеве та партеногенетичне (див. Партеногенез). Розвиток прямий або з метаморфозом. Яйця більшості видів при висиханні або промерзанні не втрачають здатності до розвитку. Живляться 3. р. мікроорганізмами, детритом, іноді рослинами. Більшість видів є кормом для риб. Щитні ушкоджують посіви рису.
Зяброногі ракоподібні – Branchiopoda
Щитні – Notostraca
Двостулкові листоногі – Conchostraca
Гіллястовусі – Cladocera
Безчерепашкові – Anostraca
20. КЛАС МАКСИЛОПОДИ - MAXILLOPODA
Широко розповсюджені в гідросфері. Переважно вільноживучі, однак є й паразити. Мають добре розвинені органи, які беруть участь у фільтруванні води. Максили одногіллясті, багаточле-никові. Грудні ніжки не несуть зябер, вони служать для переміщення та спрямування потоку води до рота. Дихають усією по-верхнею тіла. Черевні ніжки відсутні. Є лише наупліальне око. Кровоносна система сильно редукована.
Характерні риси цієї групи — редукція числа сегментів черевця і відсутність на них кінцівок. Голова складена п'ятьма сегментами, груди — шістьма, черевце — чотирма. Найбільш відомі представники цієї групи — циклопи (Cyclopidae) і морські жолуді(Balanus). Більшість мають дрібні розміри, включаючи найдрібнішого у світі представника типу Членистоногі, Stygotantulus stocki, що має довжину 0,1 мм.
Типовими представниками цього класу є циклопи. Перша пара вусиків цих рачків видовжена і слугує для ширяння у товщі води, друга пара вкорочена. На голові циклопів є лише непарне просте око. Саме це і зумовило їхню назву.
Як і дафнії, циклопи - гарний корм для різних мешканців водойм, зокрема для молоді промислових риб. Деякі види слугують проміжними хазяями паразитичних плоских червів (наприклад, стьожака широкого) і нематод.Серед щелепоногих відомі паразитичні види. Зокрема, у прісних водоймах України поширений коропоїд. Цей невеликий рачок (завдовжки кілька міліметрів) живиться кров’ю риб. Коропоїди здатні завдавати шкоди рибним господарствам, спричинюючи масову загибель молоді коропа та інших видів цінних промислових риб.
Зябродишні –Branchiata
Максилоподи – Maxillopoda
Містококариди – Mystococarida
Вусоногі – Cirripedia
Веслоногі – Copepoda
Зяброхвості – Branchiura

21. Вищі раки — мешканці морських і прісних водойм. На суші з цього класу живуть тільки стоноги та деякі раки (краб-злодій пальмовий). Річковий рак, краби, омари використовуються людиною в їжу. Крім того, багато раків (некрофаги) мають санітарне значення. Бо звільняють водойми від трупів тварин. Прісноводні раки та краби у країнах Сходу є проміжними хазяїнами  нами для сисуна легеневого.
Вищим ракам притаманні й певні форми спілкування між собою. Так, ваблячі краби у разі небезпеки стукають клешнями по дну, сповіщаючи інших про небезпеку. Глибоководні види спілкуються за допомогою органів свічення, розташованих на кінцівках, уздовж бічних частин панцира і на черевному боці тіла. Тіло ракоподібних складається з двох відділів: головогрудей і черевця. На голові є антенули та антени. Шість пар видозмінених кінцівок утворюють гризучий ротовий апарат: перша пара утворює верхню щелепу, друга і третя — нижню щелепу, наступні три пари — ногощелепи (подрібнюють їжу, фільтрують її, підносять до рота).
У ракоподібних 5 пар ходильних ніг (перша пара несе клешні — органи нападу та захисту). Черевні кінцівки є тільки у вищих раків.
Вони виконують найчастіше не рухову, а інші функції: дихальну, органів копуляції.
Травна система складається з трьох відділів. Кишка хітинізована. Це важливо для перетирання їжі. Шлунок розділений на жувальний і цідильний. Є травна залоза. Задня кишка закінчується анальним отвором.
У багатьох ракоподібних спеціальні органи дихання відсутні. Вони дихають через тонкі покриви тіла. Інші ракоподібні дихають через шкірні зябра, що тісно пов’язані з кінцівками.
Кровоносна система ракоподібних незамкнена, тобто гемолімфа тече не тільки по судинах, а й виливається в порожнину тіла. Органами виділення у ракоподібних є пара зелених залоз, протоки яких відкриваються біля основи довгих вусиків. У ракоподібних органи чуттів представлені складними фасетованими очима, органами дотику та нюху (на вусиках), рівноваги (при основі коротких вусиків). Ракоподібні переважно роздільностатеві. Розвиток прямий або з метаморфозом. Ракам притаманна турбота про потомство.
Вищі раки – Malostraca
Тонкопанцирні – Leptostraca
Ротоногі – Stomatopoda
Батинелові – Bathyllacea
Мізидові – Mysidacea
Різноногі – Amphipoda
Клішненосні віслюки – Tanaidacea
Кумові – Cumacea
Еуфазієві – Euphasiacea
Десятиногі – Decapoda

22. Трахейнодихаючі  — підтип чи]членистоногих. Переважно наземні тварини, що дихають за допомогою трахей.
Голова трахейнодихаючих чітко відокремлена від тулуба, на ній є пара вусиків (антенул) і три пари ротових кінцівок — верхні щелепи (мандибули), перші і другі нижні щелепи (максили). Всього відомо бл. 1,5 млн видів трахейнодихаючих, поширених на всіх материках, з них в Україні — близько 35 тисяч.
Органи дихання трахейнодихаючих утворені системою трахей - повітряних каналів, які тягнуться по всьому тілу і постачають клітини організму киснем, що пов'язано з переходом до існування на суші.
Трахейнодихаючі поділяють на 2 класи: багатоніжки та шестиногі. Проте існування підтипу трахейнодихаючих визнається не усіма систематиками, так само я існують різні погляди щодо включення до його складу тих чи інших класів.
(систематика на окремому листку)

23. Губоногі (Chilopoda, або Opisthogoneata), клас членистоногих тварин; деякими зоологами вважається підкласом класу багатоніжок . Тіло сильно витягнуте, завдовжки від декількох міліметрів до 25—30 см, розділене на голову і сегментований тулуб, що несе по парі кінцівок на кожному сегменті. На голові пари вусиків, з боків — по скупченню простих очок. Ротові частини — пара мандібул і 2 пари максилл. Ноги 1-го тулубового сегменту хапальні, направлені вперед. У підставі кінцевого членика цих ніг знаходиться отруйна залоза, що відкривається на кігтику. Секрет залози служить для убивання видобутку і для захисту від ворогів. Дихання здійснюється за допомогою трахейної системи. Р. раздельнополи. Самка обвивається довкола відкладених яєць, оберігаючи їх, а також памолодь спочатку після її виходу. Відомо понад 2000 видів, поширених в основному в тропіках. Хижаки.
Переважно нічні, наземні.

24. Багатоніжки — надклас наземних трахейнодишних членистоногих тварин, які характеризуються нетагматизованим, гомономно сегментованим тілом. Лише передні членики тіла зливаються в головну капсулу — акрон. Кожен членик тіла несе пару або дві пари кінцівок.
На голові містяться також очі: у Двопарноногих — представлені скупченням простих вічок;
Перша пара тулубних кінцівок утворюються мандибули. Тулуб гомономний, складається з різної кількості члеників, причому у більшості видів немає сталого їх числа. На кожному сегменті міститься пара кінцівок, у Двопарноногих — по дві пари.  У Двопарноногих подвоєні нервові ганглії черевного нервового ланцюжка в усіх сегментах, починаючи з 5. Серце, у вигляді довгої трубки, що лежить над кишечником уздовж тулуба. На задньому кінці воно сліпо замкнене. Серце поділене на камери, кожна з яких має два бічні отвори (остії). Спереду серце продовжується в головну аорту.  Крім остій, що ведуть до навколосерцевої сумки, від кожної камери відходять по дві бічні артерії. У Симфіл кровоносна система дуже редукована. Кров впадає в лакуни порожнини тіла, з яких знову повертається в навколосерцеву сумку, звідки через остії потрапляє до серця. По серцевій судині кров рухається від заднього кінця до переднього, а по черевній — у зворотному напрямку. Для травної системи характерна наявність слинних залоз та відсутність у середній кишці печінкової, або травної залози. Органи виділення представлені однією парою мапьпігієвих судин.
Органи дихання представлені трахеями — тоненькими розгалуженими трубочками ектодермального походження, що виникають як глибокі занурення покривів. Вони відкриваються назовні парними отворами — дихальцями, або стигмами, а кінцеві гілки обплітають усі внутрішні органи, транспортуючи до них кисень. Багатоніжки — роздільностатеві тварини. Запліднення в них сперматофорне або внутрішнє. Яйця здебільшого багаті на жовток, дробіння поверхневе. Розвиток анаморфний."
Ведуть прихований спосіб життя: вдень вони ховаються в ґрунті, під камінням, поваленими стовбурами дерев, опалим листям. Ці тварини уникають прямих сонячних променів і сухого повітря, тому покидають укриття лиш вночі або вдень після сильного дощу.
Вони нерідко шкодять кімнатним рослинам, які виставляються на теплу пору року в сад. Багатоніжки ушкоджують нижнє листя рослин і прикореневі ділянки, це можна зрозуміти по виїдені місць у здорових соковитих тканинах.
Боротьбу з багатоніжками ведуть наступним способом: поверхня грунту в горщику обов'язково просушується і присипається золою або сухим піском. Багатоніжки заповзають у вологі і темні місця, це дозволяє при необхідності їх зловити: на грунті біля рослини необхідно покласти шматочок лінолеуму або дерев'яну дощечку. Під цю привабливу пастку неодмінно заповзуть багатоніжки, потрібно лише зрозуміти притулок і зібрати комах.

25.Наземні трахейнодишні членистоногі тварини, які характеризуються нетагматизованим, гомономно сегментованим тілом. Лише передні членики тіла зливаються в головну капсулу — акрон. Кожен членик тіла несе пару або дві пари кінцівок. Складається з акрона, у Симфіл голова вкрита справжньою головною капсулою, яка подібна до такої ж у комах. Очі у Пауропод та Симфіл — взагалі відсутні. Перша пара тулубних кінцівок у Губоногих перетворилися на ногощелепи із серпоподібним кігтем, який містить отруйну залозу, в інших утворюються мандибули, а у Пауропод — ще й одна пара мандибул. Вусики прості або розгалужені (у Пауропод). Тулуб гомономний, складається з різної кількості члеників, причому у більшості видів немає сталого їх числа. На кожному сегменті міститься пара кінцівок. у Пауропод 1-4 членики позбавлені ніг. Типової для членистоногих будови: вона складається з головного мозку, навкологлоткових комісур, підглоткового ганглія та черевного нервового ланцюжка.  у Симфіл черевний ланцюжок має завжди 12 гангліїв. Кровоносна система  у Пауропод взагалі відсутня.
У Симфіл кровоносна система дуже редукована. Кров впадає в лакуни порожнини тіла, з яких знову повертається в навколосерцеву сумку, звідки через остії потрапляє до серця. По серцевій судині кров рухається від заднього кінця до переднього, а по черевній — у зворотному напрямку. Для травної системи характерна наявність слинних залоз та відсутність у середній кишці печінкової, або травної залози. Органи виділення представлені однією парою мапьпігієвих судин. У деяких Симфіл зберігається одна-дві пари максилярних залоз, як у Ракоподібних. Органи дихання представлені трахеями — тоненькими розгалуженими трубочками ектодермального походження, що виникають як глибокі занурення покривів. Вони відкриваються назовні парними отворами — дихальцями, або стигмами, а кінцеві гілки обплітають усі внутрішні органи, транспортуючи до них кисень. Багатоніжки — роздільностатеві тварини. Запліднення в них сперматофорне або внутрішнє. Яйця здебільшого багаті на жовток, дробіння поверхневе. Розвиток анаморфний."
Вони нерідко шкодять кімнатним рослинам, які виставляються на теплу пору року в сад. Багатоніжки ушкоджують нижнє листя рослин і прикореневі ділянки, це можна зрозуміти по виїдені місць у здорових соковитих тканинах.
Боротьбу з багатоніжками ведуть наступним способом: поверхня грунту в горщику обов'язково просушується і присипається золою або сухим піском. Багатоніжки заповзають у вологі і темні місця, це дозволяє при необхідності їх зловити: на грунті біля рослини необхідно покласти шматочок лінолеуму або дерев'яну дощечку. Під цю привабливу пастку неодмінно заповзуть багатоніжки, потрібно лише зрозуміти притулок і зібрати комах.
26. Тіло комах чітко поділене на три відділи: голову, груди та черевце. Голова зовні вкрита суцільною капсулою з кутикули. З боків голови розташована пара складних очей, між якими у багатьох комах (бджоли, бабки тощо) містяться 1-3 маленькі прості вічка. комахи мають лише одну пару вусиків. Вусики - це органи чуттів комах, передусім нюху та дотику. Крім того, в основі вусиків багатьох видів розташований особливий орган, здатний сприймати рухи повітря або струси поверхні. Серед комах є хижаки, споживачі мертвої органіки, кровосисні та паразитичні види тощо. У зв’язку з пристосуванням до споживання різних видів їжі у них виникли й різні типи ротових апаратів. Груди комах складаються з трьох сегментів: передньо-, середньо- та задньогрудей .До нижньої частини кожного сегмента приєднана пара ніг. На кінцевому членику ніг розташовані кігтики, а часто ще й присоски (наприклад, у мух), за допомогою яких комахи здатні пересуватися по вертикальних поверхнях. До верхніх бічних кутів середньо- та задньогрудей у більшості дорослих комах приєднані дві пари крил: передня та задня. Крила - це подвійні пластинчасті складки покривів, всередині яких розміщена система трубкоподібних потовщень - жилок. Характер розташування жилок має назву жилкування. Жилки виконують опорну функцію, створюючи скелет крила. Крім того, в жилки заходять нервові закінчення і трахеї. У різних груп комах крила відрізняються за будовою. Крила з небагатьма жилками називають перетинчастими (у метеликів, бджіл тощо). Сітчасті крила мають густу сітку жилок (наприклад, у бабок). У хруща перша пара крил потовщена й перетворена на жорсткі надкрила, що слугують для захисту задньої пари перетинчастих крил, коли комаха не літає. Крила є лише у дорослих комах. Деякі види втратили крила внаслідок пристосувань до паразитичного (воші) чи наземно-ґрунтового (робочі особини мурашок чи термітів) способів життя. Черевце у різних груп комах складається з різної кількості сегментів.На більшості сегментів черевця з боків розташовані отвори - дихальця, якими назовні відкриваються органи дихання. Черевце комах позбавлене кінцівок або вони видозмінені на органи парування, яйцеклад (у самок коників) чи жало (у ос і бджіл). Покриви. Як і у всіх членистоногих, зовнішній скелет комах утворений кутикулою, зовнішній шар якої складається з жироподібної речовини, що перешкоджає випаровуванню води. У середньому шарі кутикули містяться пігменти, які надають певного забарвлення тілу. А металічно-блискуче або переливчасте забарвлення комах зумовлене заломленням світла у напівпрозорих верхніх шарах кутикули або її виростах (волосках, лусочках тощо). У багатьох комах у покривному епітелії є залози, що виділяють отруйні чи пахучі речовини, віск тощо через канальці кутикули назовні. Особливості внутрішньої будови. Між внутрішніми органами розташована пухка сполучна тканина - жирове тіло.Мускулатура розвинена добре. Завдяки надзвичайній силі скорочень м’язів комахи можуть пересувати вантаж, що перевищує масу їхнього тіла до 25 разів. Ще одна особливість деяких м’язів комах - здатність до скорочення з дуже високою частотою. Так, у бджіл і мух м’язи, що рухають крила, здатні скорочуватися до 300, а у деяких комарів - до 1000 разів за секунду. Це забезпечує різноманітні рухи, зокрема політ.
З енергетичної точки зору, політ - досить економний спосіб пересування. Долаючи певну відстань за допомогою ніг, комахи витрачають енергії вдвічі більше, ніж під час польоту на таку саму віддаль. Найбільша швидкість польоту у бабок - до 120 км за годину. Але найдосконаліший політ притаманний мухам. Так, мухи-дзюрчалки, подібно до гелікоптерів, можуть зависати над квітами.Органи дихання комах - добре розгалужені трахеї. Їхні найтонші відгалуження своїми кінцями можуть проникати всередину окремих клітин, забезпечуючи ефективне постачання кисню. Назовні трахеї відкриваються отворами - дихальцями. А як дихають водяні комахи? Частина з них (наприклад, жуки-плавунці та водолюби, клопи гладун і водяний скорпіон) дихає атмосферним киснем. Для цього їм потрібно періодично підпливати до поверхні води та захоплювати повітря через дихальця. Натомість личинки багатьох водяних комах (як-от, бабок та одноденок) дихають киснем, розчиненим у воді. Вони мають особливі трахейні зябра - утвори, розташовані на поверхні тіла або у задньому відділі кишечнику. Травна система комах загалом має такий самий план будови, як й інших членистоногих. З травних залоз розвинені лише слинні. Їжа перетравлюється за допомогою слини та травного соку, який виділяють залозисті клітини середнього відділу кишечнику. Певні види комах здатні до позакишкового травлення. Наприклад, личинки сонечок і жуків-плавунців впорскують травні соки в тіло здобичі, які перетравлюють її вміст. Клоп шкідлива черепашка впорскує травні соки в зернівки злаків, через що вони стають непридатними для виготовлення борошна чи інших продуктів. Основні органи виділення комах, як і у павукоподібних, - це мальпігієві судини. Кровоносна система складається з трубчастого серця, розташованого на спинному боці черевця, та єдиної кровоносної судини. Така досить проста будова кровоносної системи пояснюється добрим розвитком органів дихання - трахей.
Відкритощелепні комахи – Ectognata insecta
Первиннобезкрилі – Apterygota Крилаті – Pterygota
Махіліди – Machilida
Лускатки – Lepistomatida Одноденки – Ephemeroptera
Тарганові – Blatoptera
Богомолові – Mantoptera
Терміти – Isoptera
Прямокрилі – Orthoptera
Воші – Anoplura
Рівнокрилі – Homoptera
Клопи – Hemiptera
Бабки – Odonata
Жуки – Coleoptera
Сітчастокрилі – Neuroptera
Волохокрильці –Trichopetra
Лускокрилі – Lepidoptera
Двокрилі – Diptera
Блохи – Aphaniptera
Перетинчастокрилі – Hymenoptera

27. Покритощелепні (Entognatha) — клас примітивних шестиногих, який включає кілька тисяч видів. Живуть переважно у ґрунті, живляться детритом, грають важливу роль у ґрунтоутворенні.
Розміри невеликі (від часток міліметра до кількох міліметрів). Тіло сегментоване. Грудні та черевні сегменти зазвичай гарно розрізняються. Ротові органи гризучого типу, занурені у особливу камеру на нижній частині голови. Таке розміщення ротових органів є визначальною ознакою для класифікації представників даного класу. Органи зору або відсутні або представлені сукупністю простих очей, які зібрані невеликими групами по боках голови. Ноги ходильні, лише у видів ряду Protura ноги виконують функцію органів дотику. Вусики зазвичай складаються з багатьох члеників, у представників Protura відсутні. Первиннобезкрилі комахи. У більшості представників черевце складається з 11 — 12 сегментів, у колембол — з шести сегментів. На деяких (або на всіх) черевних сегментах зберігаються рудименти кінцівок. Покриви тонкі, епікутикула відсутня. Органи виділення — мальпігієві судини (відсутні у колембол). Дихання трахейне або всією поверхнею тіла. Запліднення за допомогоюсперматофорів. Постембріональний розвиток спрощений — анаморфоз у Protura абопротоморфоз — у колембол та Diplura. Для всіх представників характерне линяння у дорослому стані.
Трахейнодишні – Tracheata
Покритощелепні – Entognata
Безвусикові – Protura
Ногохвістки – Collembola
Двохвістки – Diplura

28.Трилобітоподі́бні (Trilobitomorpha) — підтип типу Членистоногі. Цілком вимерла група морських членистоногих тварин, які досягли розквіту на початку палеозойської ери (кембрійський та ордовицький періоди), а останні знахідки датуються кінцем палеозою. Розміри трилобітоподібних коливалися у великих межах — від кількох міліметрів до 75 см у довжину. На сьогодні описано понад 10 тис. видів.
Для представників цього підтипу характерне поєднання рис високої спеціалізації (значна цефалізація, одногіллясті кінцівки) та примітивних ознак (неспеціалізовані ротові кінцівки, гомономна сегментація тулуба, анаморфоз тощо). Тіло поділене на голову й тулуб. На голові розміщені пара вусиків та чотири пари ротових кінцівок, які не відрізняються від тулубних. Тулуб з сегментів, які несуть пару кінцівок. Задні сегменти зливаються з пігідієм, утворюючи хвостовий відділ.
Відомо чотири класи; найбільший з них — Trilobita, куди входять понад 90% усіх описаних видів.

29. Хеліце́рові або Павукоподі́бні (Chelicerata) — підтип типу членистоногі. Характерною ознакою хеліцерових є поділ тіла на дві тагми: головогруди та черевце. На головогрудях розташовано шість пар кінцівок. Вусики (антени, антенули) в хеліцерових відсутні. Перша пара кінцівок, розташована перед ротовим отвором, часто закінчується клішнею й зветься хеліцерами (звідси й назва підтипу). Позаду ротового отвору є друга пара кінцівок — педипальпи (ногощупальця). Останні чотири пари слугують ходильними ногами. Головний мозок хеліцерових, на відміну від інших членистоногих, складається з прото- та тритоцеребрума; дейтоцеребрум відсутній. Сучасні хеліцерові населюють суходіл і тільки близько 5% видів живе в морській та прісній воді.
(систематика на окремому листку)

30. Павукоподі́бні, або арахніди (Arachnida), клас типу членистоногих, який включає павуків, скорпіонів, косарикиів і кліщів. Вони відрізняються від інших членистоногих, оскільки мають тільки дві частини тіла: голову, (головогруди), і черевце.
Основні особливості організації, що забезпечили пристосування павукоподібних до життя на суходолі:
поява «легенів» і трахей — органів дихання атмосферним киснем;
воскові виділення кутикули, які перешкоджають випаровуванню води;
зменшення розмірів тіла для обмеження числа линьок;
розвиток копулятивних органів і внутрішнього запліднення.
Тіло павукоподібних складається з головогрудей і черевця. Головогруди вкриті щільноюкутикулою і включають шість сегментів. Кінцівки першого сегмента — хеліцери — є органами захоплення і подрібнення їжі. У павуків на кінчиках хеліцер відкриваються протоки отруйних залоз. Кінцівки другого сегмента — педипальпи — виконують функцію утримання здобичі, беруть участь у перенесенні сперми в статеві шляхи самки, слугують органами дотику. Кінцівки наступних чотирьох сегментів — ноги — беруть участь у пересуванні, плетінні павутини (павуки), викопуванні нірок, утриманні яєчногококона, здобичі. Вони мають нюхові та дотикові рецептори. На відміну від ракоподібнихобидві антени у павуків редукуються, фасеткові очі відсутні.
Черевце з'єднується з головогрудьми за допомогою сьомого сегмента, який не несе кінцівок. Кінцівки черевця, які несуть «зябра», перетворюються на «легені». Кінцівки десятого й одинадцятого сегментів утворюють у павуків павутинні бородавки.
Характерною особливістю павукоподібних є тенденція до злиття члеників тіла, з утворенням головогрудей й черевця. У примітивніших (фаланги) обидва відділи ще зберігають сегментацію. Скорпіони мають сегментацію тільки на черевці, у павуків черевце вже не сегментоване, а кліщі втратили навіть поділ тіла на головогруди і черевце
.Нервова система Нервова система характеризується подальшою концентрацією нервових вузлів. У павуків у передньому відділі головогрудей виникає єдине скупчення нейронів — головогрудна нервова маса. З органів чуттів розвинені дотик (чутливі волоски на тілі та кінцівках) і нюх. Зір дуже слабкий, є декілька пар простих очок.
Травна система Більшість павукоподібних — хижаки, пристосовані до живлення напіврідкою їжею. Травлення у багатьох павукоподібних відбувається в два етапи: 1) зовнішнє, 2) внутрішнє (кишкове). Спіймана здобич убивається отрутою, покриви жертви розриваються і всередину вводяться травні соки. Потім розріджений вміст жертви всмоктується. Для цього слугує забезпечена м'язами глотка, яка переходить у тонкий стравохід і далі, — у сисний шлунок.Продовжується травлення в шлунку і кишечнику. Вирости кишівника утворюють печінку, клітини якої виділяють травні ферменти.
Дихальна система Усі павукоподібні мають органи повітряного дихання. Навіть ті з павукоподібних, які вторинно переселилися у воду, дихають атмосферним повітрям. Дихальна система представлена «легенями» або трахеями. Ті й інші відкриваються назовні отворами — стигмами на боках члеників. У легеневих мішках розташовані численні листкоподібні складки, в яких є кровоносні капіляри. Легені павукоподібних гомологічні зябрам ракоподібних. Трахеї —це система розгалужених трубочок, які підходять безпосередньо до всіх органів, де і здійснюється тканинний газообмін. «Легені» павукоподібних недосконалі, випаровують багато води, тому легеневі форми (деякі павуки, скорпіони) змушені жити в місцях, насичених вологою,— у підстилці тропічного лісу, ґрунті, норах. У вищих павуків виникають трахеї (за ступенем розвитку вони примітивніші за трахеї комах). Деякі павуки мають і «легені», і трахеї.Кліщі завдяки малим розмірам пристосувалися до поглинання кисню всією поверхнею тіла. Кровоносна система Кровоносна система найскладніша у скорпіонів і павуків, у яких дихання легеневе. У цих тварин кровоносна система подібна до такої в ракоподібних, тобто незамкнена. На спинному боці головогрудей розташоване серце, від якого відходять великі кровоносні судини.
Простіша будова кровоносної системи у павукоподібних, які дихають трахеями. Найпростіша кровоносна система у кліщів: у них її може не бути зовсім або вона складається з мішкоподібного серця і пари остій (отворів).
Видільна система Система виділення представлена мальпігієвими судинами — сліпими виростами кишківника. У їхніх клітинах накопичуютьсяекскрети. Речовини, що виділяються, заздалегідь зневоднюються, щоб уникнути втрати води. У деяких примітивних павукоподібних як органи виділення збереглися рудименти метанефридіїв. Шкідливі речовини з гемолімфи надходять у мальпігіэві судини і по них потрапляють у кишечник звідки виводяться через анальний отвір. Статева система Павукоподібні роздільностатеві. Запліднення в більшості випадків внутрішнє. Сперма виробляється в сім'яниках самців і доставляється в статеві шляхи самиці за допомогою педипальп, які утворюють копулятивний орган. Яйця містять багато жовтка, розвиток прямий. Виняток становлять кліщі, у яких є личинкова стадія.
Павукоподібні –Arachnida
Скорпіони –Scorpiones
Псевдоскорпіони – Preudoscorpiones
Сольпуги – Solifugae
Косарики – Opiliones
Павуки – Aranei
Кліщі – Acarina

31.Характеристика класів Меристомові та Морські павуки.
КЛАС МЕРОСТОМОВІ (MEROSTOMATA) Меростомові — група водяних хеліцерових, які дихають зябрами. До них відносять уже вимерлих палеозойських евриптерид (Eurypterida) та нині існуючих мечохвостів (Xiphosura).
ПІДКЛАС ЕВРИПТЕРИДИ (EURYPTERIDA) До цього підкласу належать найбільші серед членистоногих тварини, які будь-коли існували на Землі. Тіло евриптерид видовжене, головогруди (просома) різної форми, вкриті єдиним головним щитом, на якому по середній поздовжній лінії розміщені прості вічка (часто зближені), а по боках —різні за розмірами та формою складні фасеткові очі. Хеліцери різного розміру, клішнеподібні; педипальпи та задні чотири пари кінцівок пристосовані для руху та пе- ретирання їжі за допомогою жувальних відростків; шоста пара часто видозмінюється в плавальні ноги. Черевце (опістосома) евриптерид поділене на 12 рухомих сегментів, з яких сім передніх утворюють мезосому, а п'ять задніх — метасому. Тіло закінчується тельсоном із голкою, шипом або пластинчастим розширенням. На мезосомі є пластинчасті кінцівки, одна пара — це видозмінені статеві покришки, інші — зяброві ніжки. На метасомі кінцівок немає (рис. 184). Євриптериди знайдено в континентальних відкладах, а це свідчить, що вони жили в прісній і солонуватій воді й здебільшого були, очевидно, донними мешканцями, хоч форми, що мали плавальні ноги, могли активно плавати.
ПІДКЛАС МЕЧОХВОСТИ (XIPHOSURA) Представники підкласу населюють мілководдя морів на глибині 4—10 м, проте можуть спускатися до глибини 250 м. У наш час вони живуть лише на атлантичному узбережжі Північної Америки, південніше від Нової Шотландії, й до Мексиканської затоки ,тобто нині живе лише п'ять видів мечохвостів, їхні розміри коливаються від 50 до 90см. Тіло мечохвостів поділяється на—головогруди й черевце, на кінці якого є довгий міцний рухливий мечоподібний відросток, так звана хвостова голка .Головогруди вкриті зі спини товстим панцирем (головогрудним щитом), на якому спереду є прості серединні та складні бічні очі. На черевній стороні в центрі головогрудей міститься поздовжній ротовий отвір, навколо якого групується шість пар кінцівок .Хеліцери коротші; педипальпи довші й за будовою не відрізняються від наступних чотирьох пар ходильних ніг. Кінцівки головогрудейполіфункціональні. Вони призначені для ходіння, захоплення та подрібнення їжі, заривання в пісок або мул, а задні ноги самиць — ще й для викопування ямки в піску, куди вона відкладає яйця. Позаду кінцівок головогрудей розташовані придатки останнього недорозвиненого головогрудного сегмента, так звані хілярії. Черевце зі спинної сторони також вкрите міцним пан- цирем, з рухомими шилами по боках. На черевці є шість пар кінцівок. Кінцівки першої пари, розростаючись, утворюють покришки (орегсшшп). На нижній стороні покришок по боках є статеві отвори, через що їх називають статевими по- кришками. Вони прикривають наступні ніжки, що, як і в трилобітів, мають одногіллясту будову і несуть листоподібні зяброві придатки, вкриті на внутрішній стороні численними зябровими листочками. Зяброві ніжки виконують, крім дихальної, також плавальну функцію. Мечохвости плавають черевцем догори. Хвостова голка допомагає тварині перевертатись, якщо хвилею вона перекидається на спину, чи при закопуванні в пісок або мул. Покриви тіла мечохвостів характеризуються потужним розвитком кутикулярного панцира. Епікутикула добре розвинена. У мечохвостів, крім міцного зовнішнього скелета, є ще справжній внутрішній скелет, основну частину якого становить так званий ендостерніт — пластинка з кількома відростками, розташована в грудному відділі. До зовнішнього та внутрішнього скелетів прикріплю- ються добре розвинені пучки спеціалізованих м'язів, які забезпечують рух кінцівок, черевця щодо головогрудей, хвостової голки та ін. Травна система починається щілиноподібним ротовим отвором, що веде в стравохід, який переходить у жувальний шлунок, далі йде середня кишка, куди впадають дві пари проток великої «печінки». Тут відбувається останній етап травлення —внутрішньоклітинне перетравлення їжі та її всмоктування. Задня кишка закінчується анусом біля основи хвостової голки. Мечохвости переважно хижаки. Вони живляться здебільшого кільчастими червами, а також молюсками та іншими донними організмами; можуть вживати також водорості. Органи виділення представлені парою коксальних залоз, розташованих у головогрудях. Кровоносна система добре розвинена (рис. 188). Є довге трубкоподібне серце з 8 парами остій, котрі ведуть у пе- рикардіальну порожнину. Спереду серце продовжується в передню аорту, а ззаду сліпо замкнене. на містить пігмент гемоціанін. Нервова система складається з надглоткового ганглія (мозку), навкологлоткових конекгив та черевного нервового ланцюжка. Мечохвости роздільностатеві. Самці дещо менші за роз- мірами, ніж самиці.Розмноження статеве.
КЛАС МОРСЬКІ ПАВУКИ (PANTOPODA).
До цього класу належать виключно морські членистоногі. Відомо понад 640 видів. Довжина тіла становить від 0,8 до 18 мм. Воно складається з короткого тулуба, який поділяється на головогруди та черевце. До головогрудей спереду причленований так званий хоботок, а по боках — частіше чотири, рідше п'ять або шість пар ходильних ніг. Головогруди складаються з 7—9 сегментів. Перші чотири сегменти зливаються між собою, утворюючи головний, або очний відділ, інші можуть бути або відокремленими, або зростатися між собою та головним відділом. Від переднього краю тулуба над основою хоботка від- ходить перша пара кінцівок, так звані хеліфори, позаду них зразу ж розташована друга пара — папьпи. На черевній стороні хоботка розташована третя пара кінцівок — яйценосні ніжки. До задньої частини головного відділу та до всіх інших сегментів причленовані ходильні ноги, що мають однакову будову й закінчуються одним кігтиком, або у багатьох видів — ще з одним чи двома додатковими кігтиками. Живляться пантоподи м*якими тканинами морських безхребетних. Кровоносна система незамкнена. Гемолімфа безбарвна. Нервова система представлена над- і підглотковим гангліями, з'єднаними між собою конектнвами, й черевним не- рвовим ланцюжком. Органи чуття розвинені слабо. Є чотири примітивні вічка. Пантоподи роздільностатеві. Часто спостерігається статевий диморфізм, яйця, відкладені самицями, намотуються самцями на яйценосні ніжки й склеюються виділеннями особливих клейких залоз у щільні муфти. З яєць виходить личинка.
32.Характеристика та систематика класу М*якуни, або Молюски.
Молюски – безхребетні тварини з м’яким несегментованим тілом, яке часто вкрите захисною черепашкою. Вони мешкають у прісних (ставковики, жабурниці) та солоних (мідії, устриці, восьминоги, кальмари) водоймах або на зволожених ділянках суходолу (виноградний слимак, голі слизуни). Більшість молюсків повільно повзає або веде прикріплений спосіб життя. Зазвичай тіло молюсків у довжину не перевищує кількох десятків сантиметрів. Однак серед них є і справжні велетні(двостулковий молюск тридакна). Серед молюсків є рослиноїдні, хижі види, сапротрофи та види - фільтратори. Деякі представники молюсків ведуть паразитичний спосіб життя. Відомо близько 130 тис. видів молюсків (у фауні України - понад 600). Тіло молюсків несегментоване, у більшості представників складається з голови, тулуба та ноги. Тіло двостулкових має тільки тулуб і ногу. Воно повністю або частково вкрите— шкірястою мантією. Між мантією і тілом міститься мантійна порожнина. На спинній частині тіла, як правило, є захисний утвір — черепашка, яка може бути суцільною у формі завитка, двостулковою або утвореною двома пластинками. Черепашка складається з вапна, зверху вкрита шаром рогоподібної речовини. У деяких видів молюсків черепашка заглиблена під шкірою або зовсім відсутня. Порожнина тіла змішана, тобто утворена залишками первинної порожнини та сильно редукованою вторинною порожниною. У первинній порожнині, виповненій сполучною тканиною, знаходяться внутрішні органи; залишки вторинної порожнини представлені навколосерцевою сумкою і порожниною статевих залоз.
Травна система у молюсків, , складається з передньої, середньої і задньої кишки, проте має деякі ознаки вищої організації. У глотці, як правило, є м’язистий язик, укритий хітиновими зубчиками — теркою — для подрібнення їжі. Органами дихання у молюсків, що живуть у воді, є зябра (двостулкові), розташовані у мантійній порожнині, а в наземних — легеня (черевоногі). Повітря до неї потрапляє через дихальний отвір.Кровоносна система незамкнена — кров виливається з кровоносних судин у порожнину тіла. Поява в ході еволюції центрального органа кровоносної системи — серця, що складається з шлуночка і одного (черевоногі) або двох (двостулкові) передсердь, забезпечує досконалішу циркуляцію крові в організмі.Органи виділення представлені у черевоногих однією, а у двостулкових — двома нирками.. Нервова система розкидано-вузлового типу (пара або кілька пар нервових вузлів, з’єднаних стовбурами, від яких до всіх органів відходять нерви). Молюски мають органи дотику, хімічного чуття та органи рівноваги. У багатьох представників типу є очі. Зокрема, очі черевоногих розміщуються або біля основи щупалець (ставковики), або на їх кінцях; очі головоногих за складністю будови подібні до очей риб, а за гостротою зору — до очей людини.
Молюски розмножуються лише статевим шляхом. Двостулкові молюски переважно роздільностатеві тварини. Протоки сім’яників і яєчників відкриваються в мантійну порожнину. Для них характерне зовнішнє запліднення і розвиток з перетворенням. Личинки протягом 1–2 місяців ростуть та розвиваються на тілі риб, що сприяє розселенню цих малорухливих організмів у гідросфері. Прісноводні та наземні черевоногі молюски — гермафродити, запліднення перехресне, розвиток прямий. Із яйця виходить маленький молюск, схожий на дорослого.
У типі Молюски виділяють три основні класи: Черевоногі, Двостулкові, Головоногі. Представниками класу черевоногих є виноградний слимак, ставковики, слизуни; двостулкових — беззубка, перлівниця, устриця, мідія; головоногих — кальмар, восьминіг, каракатиця.Молюски відіграють помітну роль у ланцюгах живлення, поїдаючи мікроорганізми (двостулкові), рослинну й тваринну їжу (черевоногі, головоногі). У свою чергу вони є кормом для ракоподібних, риб, птахів та ссавців.Двостулкові молюски — природні біофільтратори води. Молюсків деяких видів (мідії, устриці, кальмари) людина споживає в їжу. З молюсків добувають перлини, перламутр, фарби. Але деякі молюски можуть завдавати шкоди. Корабельний черв (двостулкові) пошкоджує дерев’яні днища кораблів, підводні споруди. Чимало прісноводних молюсків, зокрема ставковик, є проміжними хазяями сисунів.


33.Особливості будови, розмноження, спосіб життя та представники класів Панцирні або Хітони і Безпанцирні.
Панцирні(Хітони). Об'єднує близько 1000 видів виключно морських молюсків. У Чорному морі мешкає лише 3 види (хітони не витримують опріснення води). Більшість живе у зоні прибою і лише окремі серед них — глибоководні.Тіло продовгувато-овальної форми, сплющене у спинночерев-ному напрямку, довжиною від кількох міліметрів до 30 см. Зверху мають черепашку із восьми пластинок, що з'єднані рухомо і налягають одна на одну у вигляді черепиці. Під черепашкою є добре розвинута мантія, яка виступає за краї черепашки (рис.137). Тіло складається із слабковідособленої голови, тулуба і мускулистої ноги. Нога і нижній бік мантії відіграють роль міцного присоска.. За допомогою ноги можуть повільно пересуватися по субстрату.Нервова система складається із навкологлоткового нервового кільця і чотирьох поздовжніх стовбурів, з'єднанихперемичками, має вигляд подвійної мотузкової драбини.Органи чуття представлені слабко розвиненими осфрадіями. Статоцисти відсутні, але на спині у зовнішньому шарі черепашки наявні естети, які є органами дотику і сприймають тиск води. Проте справжні очі у них відсутні.Дихають за допомогою зябер ктенідій, розміщених по боках тіла (від 4 до 80 пар у різних видів). Уся поверхня ктенідій укрита миготливим епітелієм, що забезпечує циркуляцію води і газообмін.Органи травлення розпочинаються ротом, що веде у глотку, на дні якої є тертка, або радула, з роговими зубчиками. У глотку відкриваються слинні залози та пара особливих «цукрових» залоз, секрет яких сприяє перетворенню крохмалю у цукор. Далі їжа надходить у шлунок, куди відкриваються протоки печінки, потім у середню кишку; неперетравлені рештки виходять через анальний отвір задньої кишки у мантійну порожнину. Живляться водоростями, губками, форамініферами, обростаннями. .Кровоносна система незамкнена. Серце трикамерне: складається з одного шлуночка і двох передсердь і лежить у навколосерцевій сумці - перикарді, що є залишком целома. Із шлуночка кров, збагачена на кисень, через аорту виливається у систему лакун, де віддає кисень і збагачується на вуглекислий газ. Із лакун кров іде до зябер, і, збагатившись киснем, надходить до передсердь, а звідти - до шлуночка.Органи виділення - нирки; одним кінцем відкриваються у перикард, а іншим - у мантійну порожнину.За способом розмноження - роздільностатеві. Личинка подібна до трохофори.Живуть хітони 8-9 років. Самки відмирають раніше за самців. На їх черепашці поселяються багатощетинкові черви, вусо-ногі рачки, зокрема, морські жолуді. Так, на одному хітоні нарахували 125 морських жолудів. їх іноді знаходять у шлунку риб (камбал). У Чорному морі зустрічаються Middendorffiafascicularis, Lepidohitoncinerea, Acanthochitonfascicularis.
Безпанцирні(Аплакофори)
Аплакофори - невеликий клас своєрідних архаїчних безраковінних молюсків, тіло яких вкрите кутикулою і вапняними склеритами. Нога, якщо не редукована повністю, представлена ​​поздовжнім війковим утворенням , розташованим в жолобки на черевній стороні тіла. Голова морфологічно не виражена. У мантійній порожнині одна пара перистих зябер або множинні мантійні дихальні складки. Серце представлено непарним шлуночком з одним або двома передсердями. Кровоносна система не замкнута. Роздільностатеві або гермафродити, статеві залози початково парні. Розвиток з плаваючою личинкою. Клас об'єднує два підкласу, сильно розрізняються як за будовою, так і з біології: Ямкохвостих(Фальціденскроссотус (Falcidenscrossotus)) і Бороздчатобрюхі (.Круппоменіябореаліс (Kruppomenia)). Мешкають у всіх морях і океанах за винятком Чорного та Балтійського, а також зони Антарктичного кругообігу.
34. Особливості будови, розмноження, спосіб життя та представники класів Моноплакофори, Лопатоногі.
КЛАС МОНОПЛАКОФОРИ (MONOPLACOPHORA).Зараз відомо 14 сучасних видів. Моноплакофори покриті черепашкою у вигляді ковпачка, блюдця або спіральне закрученою. Тіло білатерально-симетричне, складається з невеликої голови, досить високого тулуба та дископодібної ноги. Покриви нижнього краю тулуба переходять у кільцеву шкірну складку — мантію, яка оточує голову й ногу та прилягає до краю черепашки. Між мантією, головою та но- гою міститься широка мантійна борозна, у ній по обидва боки ноги розташовані п'ять-шість пар зябер та шість пар видільних отворів. Анальний отвір міститься на задньому кінці тіла позаду ноги. Мускулатура неоггіліни складається з кільцевих, косих та поздовжніх м'язів ноги та мантії; крім того, є вісім пар м'язів-ретракторів, які йдуть від нога до спинної сторони черепашки, де й прикріплюються. Вторинно порожнина тіла. Травна система складається з глотки, стравоходу, шлунка, середньої та задньої кишок. У глотці є розвинена радула з численними роговими зубцями. Видільна система представлена шістьма парами нирок. Кровоносна система незамкнена, представлена серцем, кровоносними судинами, синусами та лакунами. Серце лежить у перикардії і складається з двох шлуночків та чотирьох передсердь. Органами дихання моно- плакофор є парні зябра, або ктенідії, розташовані в мантій- ній борозні обабіч ноги. Нервова система моноплакофор близька до нервової системи хітонів, але, на відміну від останніх, має чітко виражені церебральні ганглії, з'єднані між собою довгою комісурою. Органи чуття розвинені слабо, очей немає, є пара органів рівноваги — статоцистів. Моноплакофори роздільностатеві. Вони мають дві пари лопатевих гонад, які розташовані поза целомом, вентрально під кишечником. Власних вивідних проток вони не мають, а сполучаються протоками з третьою-четвертою парами нирок, через які статеві продукти виводяться назовні. Копулятивних органів немає, запліднення зовнішнє. Ембріональний розвиток моноплакофор не досліджено. Невідомо також, чи є в них личинки.
КЛАС ЛОПАТОНОГІ (SCAPHOPODA). Цей клас об'єднує нечисленну групу морських донних молюсків, які поширені у Світовому океані.Відомо близько 300 сучасних видів та 700 викопних; у Чорному морі живе один вид — Dentaliumnovemcostatum. Лопатоногі — переважно дрібні молюски, від 3 мм до 13 см, найбільший з них — слоновий морський зуб (Dentaliumelephantium), який досягає 15 см у довжину. Витягнуте вузьке тіло лопатоногих складається з голови, ноги та тулуба, або нутрощевого мішка. Воно повністю вкрите суцільною конічною черепашкою з отворами на обох кінцях. Невелика голова має вигляд вироста, на кінці якого мітиться рот та два пучки щупалець, які слугують для збирання їжі та як органи дотику. На ложкоподібних розширеннях щупалець розташовані залозисті клітини, що виділяють слиз, завдяки чому до щупалець прилипають дрібні організми, якими ло- патоногі живляться. Нога циліндрична, на кінці має форму конуса з парою лопатей або довга червоподібна, на кінці із зубчастим диском, у центрі якого є ниткоподібний відросток. Нога добре пристосована до копання в грунті, звідси назва класу — лопатоногі. Травнасистема:мають глотку з підковоподібною щелепою, радулу, стравохід, шлунок, дволопатеву печінку, тонку та задню кишки. Лопатоногі живляться дрібними донними безхребетними — форамініферами, остракодами, молодими двостулковими. Органами виділення є пара нирок, які не сполучаються з перикардієм, а мають лише отвори в мантійну порожнину. Кровоносна система редукована. Судин немає, проте є серце, оточене перикардієм; воно складається з одного шлуночка; кров тече виключно по лакунах та синусах. Ктенідіїв немає, і дихання здійснюється за допомогою тонких складок мантії, розташованих на стінках мантійної порожнини. Центральна нервова система розкидано-вузлового типу, складається з чотирьох пар гангліїв, з'єднаних конективами. Лопатоногі роздільностатеві; гонада непарна, не має власних статевих проток; вона відкривається в праву нирку, і зрілі статеві продукти виводяться через її вивідну протоку. Запліднення зовнішнє. Розвиток з двома личинками — трохофорою та велігером.

35.Хорактеристика та систематика класу Двостулкові
Двостулкові — виключно водяні тварини, що мешкають у морях, океанах та прісних водоймах. Розміри їх тіла — від кількох міліметрів до 1,5 метра (Tridacnagigas). Вони ведуть придонний спосіб життя і трапляються на різних глибинах. Двостулкові — це білатерально-симетричні молюски з двостулковою черепашкою, яка вкриває тіло з боків. Тіло їх здебільшого видовжене, більш-менш сплющене з боків і складається з тулуба і ноги, яка міститься на черевній стороні. Характерна особливість двостулкових —редукція голови. На передньому кінці тулуба розташований рот, на задньому — анальний отвір. Ліва і права стулки черепашки рухомо з'єднані на спинній стороні еластичною зв'язкою — лігоментом. Крім того, у більшості двостулкових обидві стулки з'єднані між собою за допомогою замка, що складається із зубоподібних відростків внутрішньої поверхні спинного краю однієї стулки, які входять у заглибини протилежної. Закривається черепашка м'язами-замикачами. Під черепашкою розташована мантія, яка звішується з боків тіла у вигляді двох великих мантійних складок. Краї мантійних складок у деяких місцях зростаються, залишаючи кілька отворів, через які мантійна порожнина сполучається з оточуючим середовищем. Через такі отвори відбувається висування ноги, надходження води та їжі, вихід води, екскрементів, екскретів та статевих продуктів. Черепашка росте разом з твариною протягом усього її життя, причому вона наростає по вільному краю. Покриви двостулкових утворені шкірним епітелієм із ве- ликою кількістю слизових клітин та сполучною тканиною з окремими м'язовими волокнами й лакунами, заповненими гемолімфою. Епітелій у більшій частині війчастий. Вторинна порожнина тіла (целом) у двостулкових. Травна система починається на передньому кінці тіла ротовим отвором, оточеним з боків двома парами ротових лопатей (ротові щупальця). З редукцією голови в двостулкових пов'язана відсутність у травному тракті глотки, радули, щелеп і слинних залоз. Рот веде в короткий стравохід,він відкривається в мішкоподібний шлунок, який належить до ентодермальної середньої кишки. Від шлунка відходить середня кишка,що переходить в задню кишку і закінчується порошицею. Живляться двостулкові рослинним детритом та дрібними організмами, що завжди є в мулі, або придонними планктонними організмами, які молюски пасивно відфільтровують із води, що проходить через їх мантійну порожнину. Видільна система Bivalvia складається з пари нирок, або боянусовихорганів.Видільну функцію виконує також так званий кеберів орган, що є розростанням передньої стінки перикардія. Кровоносна система в двостулкових незамкнена, складається із серця, кровоносних судин та системи лакун і синусів. Серце міститься на спинній стороні тіла і має здебільшого один шлуночок та два бічних передсердя. Органами дихання двостулкових є пара зябер, які розташовані в мантійній порожнині обабіч ноги. У примітивних форм (надрядProtobranchia) —це типові двоггірчастіктенідії. Нервова система двостулкових розкидано-вузлового типу, вона складається з трьох пар нервових гангліїв: головних, (цереброппевральних), ножних (педальних) і тулубних (вісце- ропарієтальних), з'єднаних між собою комісурами й конективами. Органи дотику представлені чутливими клітинами, розкиданими по всій поверхні тіла — найбільше їх на ротових лопатях, нозі, краях сифонів та мантії. Органи хімічного чуття — осфрадії, органи рівноваги — статоцисти. Переважна більшість двостулкових роздільностатеві, лише деякі групи — гермафродити, наприклад прісноводні кулькові (родина Sphaeriidae). Деяким двостулковим власти- ва зміна статі протягом життя (морські перлові скойки). Більшість двостулкових відкладає яйця у воду, де й здійснюється запліднення. Проте багато прісноводних форм (ро- дина Unionidae) відкладають яйця в зябра, де відбувається запліднення й розвиток до виходу личинки. У деяких видів Проявляється турбота про нащадків.


36.Характеристика та систематика Черевоногі.
Черевоногі — найбагатший за кількістю видів клас мо- люсків: їх близько 90 тис. В Україні відомо понад 500 видів. у прісних водоймах та на суходолі; від полярних широт до тропіків; від рівнин до гірських вершин (понад 5 тис. м над рівнем моря). Дуже невелика кількість видів веде паразитичний спосіб життя. Розміри черевоногих варіюють від 2—3 мм до кількох десятків сантиметрів. Найкрупніші з них: Hemifususproboscidiferus з черепашкою завдовжки 60 см; морський заєць — Aplysiadepilans — розміром 40 см; Характерною рисою класу Gastropoda є асиметричність будови. Тіло черевоногих складається з голови, ноги та тулуба, , вкритий суцільною ковпачкоподібною або спірально закрученою черепашкою. Голова чітко відокремлена від тіла, на ній розташовані рот, одна або дві пари щупалець та пара очей. Нога добре розвинена і здебільшого має підошву, пристосовану для повзання. На тулубі утворюється складка покривів, мантія, під якою міститься мантійна порожнина з розташованим у ній мантійним комплексом органів (зябра, анальний отвір, виділь- ний та статевий отвори). Шкіра черевоногих складається з одношарового покривного епітелію, або епідермісу.У черевоногих добре розвинена мускулатура ноги, яка складається з поздовжніх, кільцевих, діагональних та дорзовентральних м'язів. Є також спеціалізовані м'язи, серед яких найбільше розвинений колумелярний м 'яз, що втягує тварину в черепашку. Характерна вторинна порожнина тіла. Більшість черевоногих живляться перифітоном, який зішкрібають із підводних предметів, а наземні — м'якою тканиною з живого або гниючого листя. Є серед них і хижаки. Кровоносна система у черевоногих незамкнена.Дихають черевоногі легенями (наземні види) та зябрами (підводні).Травна система представлена ротовим отвором, шлунком, анальним отвором.Видільна система (ускладнення) нирки.Нервова система складається з нервових вузлів, сполучених між собою, та нервів.. Серед черевоногих є як гермафродити, так і роздільностатеві види. Запліднення здебільшого внутрішнє. З відкладених яєць у наземних і прісноводних видів виходять маленькі особини, загалом подібні до дорослих. Тобто розвиток у цих тварин прямий. У більшості морських видів розвиток непрямий. З яєць виходять личинки, які ведуть планктонний спосіб життя, сприяючи розселенню виду.


37.Характеристика та систематика Головоногі.
Головоногі молюски (Cephalopoda) - це клас безхребетних тварин типу молюсків. 800 видів головоногих, що живуть зараз, і 8000 вимерлих відносяться до даного класу. Розміри їх варіюють від 1 см до 180 см. Свою назву головоногі молюски отримали через розташований в головному відділі м'язистий органу руху - ногу, яка перетворилася у вінець зі щупалець. У головоногих тіло складається з голови і тулуба. На голові розташовані очі та щупальця, які вінцем оточують рот молюска. Наутилуси мають дуже примітивні щупальця. Вищі (двозяброві) головоногі забезпечені 8 або 10 щупальцями, дуже м'язистими із присосками на внутрішній поверхні, що розташовані в 1-4 поздовжніх ряди. Кальмари і каракатиці, крім восьми рук, мають ще два більш довгих ловчих щупальця.
До нижньої стороні голови головоногих прилягає або приростає мускулиста конічна трубка - воронка, що йде всередину мантійної порожнини, за допомогою якої головоногі плавають. Щупальця і воронка є гомологами ноги молюсків. Вода, що надходить у мантійну порожнину, з силою виштовхується через воронку при скороченні м'язів мантії, а тварина від поштовху рухається заднім кінцем тіла вперед, як ракета. Головоногі молюски мають невеликий ротовий отвір. У мускулистій глотці розташовані дві міцні хітинові щелепи, а в ротовій порожнині на язикоподібному виступі міститься хітинова радула, на зразок стрічки із рядами дрібних зубчиків. Для травлення головоногих служать стравохід, шлунок, а також печінка із підшлунковою залозою, які виробляють травні соки. Органами виділення служать придатки зябрових сердець, ниркові мішки, а також зябра.
Дихання головоногих молюсків здійснюється через зябра, які розташовані у верхній частині мантійної порожнини по одній по обидві сторони маси нутрощів. При ритмічному скороченні мантії відбувається заміна води в мантійної порожнини, що забезпечує газообмін. На черевній стороні тулуба молюска лежить чорнильний мішок, який представляє собою м'язову сумку із протокою, який впадає в кишечник. Чорнильний мішок використовується для захисту від ворогів. Головоногі молюски роздільностатеві, розмноження сперматофорне. Самець за допомогою щупальця-гектокотиляпереносить сперматофор у мантійну порожнину самки, де відбувається запліднення яєць. Самка прикріплює яйця, вкриті товстою оболонкою, до предметів під водою, з яких згодом вилуплюються вже сформовані мальки. Головоногі молюски швидко ростуть, дозрівання відбувається до кінця першого року життя. Доведено, що тривалість їхнього життя становить 1-2 років. Головоногі молюски мешкають у північних і далекосхідних морях, здебільшого, у теплих водах. Живуть на великих глибинах і біля берега; наприклад, восьминоги воліють до дна, живуть серед каменів, скель і водоростей, каракатиці – до піщаних грунтів , а кальмари - товщі води. Головоногі молюски - хижі тварини, основною їжею яких є дрібна риба, а донні види харчуються ще ракоподібними і молюсками.


38.Характеристика та систематика вторинноротих тварин.
Вториннороті- підрозділ (іноді надтип) білатеральних тварин. До них відносяться в тому числі і найбільш прогресивні тварини - хребетні (підтип хордових).Основні особливості вторинноротих:
-дроблення радіальне.
-целомічна мезодерма закладається ентероцельним способом.
-на місці бластопора проривається анус (іноді бластопор безпосередньо перетворюється в анус), рот не пов'язаний з бластопором (звідси назва - "Вториннороті").
- як правило, є війчасті личинки,
- є війчасті епітелії
-є внутрішній скелет - мезодермальні або ентодермальні.
-Вторинна порожнина тіла поділена на три відділи, іноді метамерних.
-Нервова система у вигляді ектодермальних нервових тяжів або нервових трубок, надглоткового ганглія немає.
39.Характеристика та екологія типу Напівхордові.
До цього типу належить невелика кількість морських тварин, з яких тут розглядається клас кишководишних (Enteropneusta). Кишководишних заковтують донний грунт, в якому знаходяться дрібні організми й органічні шматочки – джерела їх живлення. Усього відомо близько 70 видів цього класу.
Будову. Тіло червоподібне, складається з трьох відділів – хобота, коміра і тулуба, вкрите одношаровим епідермісом з великою кількістю залоз. Звичайна довжина тіла кілька сантиметрів, але у деяких видів вона більше 2 м. Нервова система. Центральний відділ її складається з двох стволів – спинного і черевного.Периферична нервова система представлена нервами, що йдуть до різних органів.М'язова система. Кільцеві і поздовжні волокна утворюють шкірно-м'язовий мішок. Особливо сильно розвинені м'язи в хоботі.Скелет. У хобот вдається виріст спинної частини кишкової трубки, що складається з клітин, наповнених вакуолями, і підвищують пружність цієї частини тіла. Цей виріст є зачатком осьового скелета, названого нотохордом, який потім сильно розвинувся в типі хордових.Порожнина тіла. Целомічна . Вона складається з трьох відділів: переднього -у хоботі; середнього– у комірі; заднього– у тулуб. Вцілому є опорою для шкірно-м'язового мішка; Кровоносна система. Вона складається з двох головних судин – спинної і черевної та їх численних відгалужень. Спинний посудину в хоботі розширюється, утворюючи так звану лакуну, ззаду якої лежить целомічний, м'язистий мішечок. При розширенні останнього лакуна стискається і кров з неї виштовхується в черевній посудину; при стисненні мішечка лакуна розширюється і в неї посилюється приплив крові із задньої частини спинного судини. Згадуваний мішечок часто називають серцем, так як він сприяє кровотоку. Проте кров через нього не протікає.Дихальна система. Газообмін відбувається наступним чином: вода, заганяйте віями, потрапляє через рот у передній відділ кишкової трубки і виходить назовні через щілини середнього відділу останньої, віддаючи капілярах стінок щілин частина кисню і поглинаючи з них вуглекислий газ. Подібний спосіб газообміну не зустрічається у безхребетних і характерний для нижчих хордових, включаючи всіх риб.Видільна система. Продукти дисиміляції, що потрапляють в цілому, видаляються назовні через целомодукти в хоботі і тулуб.Травна система. Травний канал прямий, починається ротом, що знаходяться у комірі, і закінчується на задньому кінці тулуба анальним отвором. Харчові шматочки, захоплюємося в кишечник дією війок, склеюються і далі перепроваджуються по ендостиль в середню частину кишечника. У стінках середньої частини кишечнику є численні залізисті (печінкові) освіти, сік яких сприяє переварюванню їжі.Розмноження статеве. Кишковопорожнинні роздільностатеві; статеві залози розташовані з боків кишечника і відкриваються назовні короткими трубками. Запліднення зовнішнє.Розвиток. Розвиток яєць, багатих жовтком, пряме. З яєць ж, бідних поживними речовинами, розвиваються планктонні личинки.
40.Особливості організації та екології, систематика та значення типу Голкошкірі.
Загальна характеристика типу Голкошкірих Голкошкірі (Echinodermata) другий за кількістю (після хордових) тип вторинноротих тварин, що містить близько 6 300 сучасних видів. Усі вони — виключно морські придонні тварини, що дуже чутливо реагують на опріснення. Складні циломічні тварини. Їх найдавніші форми мали двобічну симетрію. Пізніше вони перейшли до малорухливого способу життя. Деякі з них прикріплені до субстрату. Симетрія тіла ─ радіальна, хоча на стадії личинки ─ двобічносиметричні. У зовнішніх покривах Голкошкірих є вапнякові відкладення. Опорно – рухова система амбулакральноготипу.Вона представлена кільцевою судиною, що оточує глотку.Від радіальних амбулакральних каналів відходить безліч амбулакральних ніжок, в основі яких знаходяться Ампули, в які надходить вода з радіального каналу. Під час скорочення ніжок надлишок води виходить. Кровоносна система ─ незамкнена (кров рухається по судинах і виливається в порожнину).Вторинна порожнина тіла. Дихання здійснюється через поверхню амбулакральноїсистеми,удеяких─через особливі шкірні вирости─ аналог зябер. Травна система: Голкошкірі─хижаки. Під час захоплення їжі передня частина кишечника висовується назовні.Їжа потрапляє в рот, глотку, шлунок, розгалужений кишечник, анальний отвір. Виділення ─ амебоїдними клітинами. Деякі продукти накопичуються в організмі. Нервова система: радіально–вузлового типу. Навкологлоткове нервове кільце, від нього відходять п’ять радіальних нервових стовбурів. Розмноження- тварини роздільностатеві. Запліднення -зовнішнє. Статеві залози відкриваються в шкірних покривах. Розвиток відбувається у воді. Арктичним та Антарктичним видам притаманне явище живородіння.
У природі:є ланкою в харчовому ланцюзі;харчуються останками рослин і тварин, тим самим очищаючи морське дно;підтримують чисельність планктону.
Для людини теж мають значення:в якості істожніка м'яса багатого різними, важливими для організму хімічними елементами;люди так само вживають в їжу ікру голкошкірих; естетичне задоволення.

41.Корененіжки,черепашкові амеби, фораменіфори. Особливості будови, процеси життєдіяльності та розмноження амеби.
Корененіжки - це підклас найпростіших тварин класу саркодові типу саркомастігофори. Підклас корененіжки об'єднує п'ять рядів: амеби, черепашкові амеби, форамініфери, соняшники і радіолярії. Це голі, позбавлені зовнішньої оболонки організми, що представляють собою грудочки протоплазми з одним або декількома ядрами. В організмі корененіжки розрізняють зовнішній прозорий шар (ектоплазму) і внутрішній зернистий шар із ядром, або декількома ядрами (ендоплазму). Більшість корененіжок мають мікроскопічно малі розміри, в середньому від декількох мікрон до 3 мм. Викопні форми були більші - до 5 см (нуммуліти). Із протоплазми корененіжки утворюються тимчасові вирости - псевдоподії, або несправжні ніжки, що служать для пересування і захоплення їжі. Харчові частинки обволікаються псевдоподіями і втягуються всередину тіла, причому немає особливої ділянки в організмі корененіжок для введення харчових частинок і видалення неперетравлених залишків. Травний процес відбувається в протоплазмі в травних вакуолях. Як і у всіх найпростіших, органів дихання, кровообігу у корененіжок немає. Розмноження цих організмів здійснюється шляхом розподілу, брунькуванням, рідше утворенням внутрішніх зародків.
Черепашкові амеби переважно є мешканцями прісних водойм, особливо багато їх в мілких, багатих на органічні речовини водоймах. Чимало видів знайдено у сфагнових болотах, дещо менше — в грунті. Представники підкласу, вкриті черепашкою або шаром лусочок, які розташовані ззовні плазмалеми. Черепашка — це будиночок, всередині'якого знаходиться голе, вкрите лише плазмалемою тіло: амеби. Знизу черепашки є отвір — вустя, через яке виходять лобоподії. За допомогліолобоподінарцела прикріплюється до субстрату, а потім підтягує тіло внасіідок їх скорочення. Арцела має два ядр'а, але є й однрядерні види. Розмноження черепашкових амеб, як і голих, відбувається шляхом поділу. При цьому черепашка не ділиться., а залишається одній із дочірні х особин, а друга будує нову черепашку.
Форамініфери - це самий великий ряд найпростіших тварин підкласу корененіжок, які входять в класу саркодових типу саркомастігофори. До даного ряду відносять більше 4 тисяч видів цих тварин. Усі форамініфери - це морські одиночні одноклітинні організми, які беруть участь в утворенні бентосу в придонних шарах. Відмінною особливістю форамініфер є наявність черепашки - захисного утворення, яке оточує тіло тварини зовні. Це зовнішній скелет, його будова складна, а форма різноманітна у різних видів. Черепашка більшості форамініфер вапняна, іноді хітіноподібна, рідше складається із піщинок, що прилипли до слизу, який покриває тіло тварини. Життєвий цикл форамініфер - це чергування гаплоїдного і диплоїдного поколінь. Зигота дає початок диплоїдному поколінню. Після багаторазового поділу ядра, особина стає багатоядерною і розпадається на безліч гамет, з яких розвивається гаплоїдне покоління. Пізніше гамети копулюють, знову утворюючи диплоїдні зиготи.
42.Різноманітність саркомастиговор:променевики,сонечники.
Радіолярії, або променевики, відносяться до підкласу найпростіших тварин класу саркодові типу саркомастігофори. Це одноклітинні організми, що мешкають в планктоні теплих вод океану. Дана велика група морських організмів об'єднує понад 7000 сучасних і викопних видів тварин. Розміри клітини радіолярії складають, в середньому, від 40 мкм до 1 мм, іноді більше. Характерною особливістю радіолярій є наявність мінерального скелета ,який служить захистом від зовнішніх впливів Після загибелі особин їх скелети потрапляють на дно водойм і формують там мул, який входить до складу осадових порід. У  живої особини радіолярії скелет внутрішній. Його промені призначені для зміцнення несправжніх ніжок (псевдоподій), які сприяють захопленню радіолярії здобичі. Для більшості радіолярій характерна шкіряста центральна капсула, що представляє собою структуру, яка обмежує ендоплазму. В ектоплазмі є велика кількість слизових включень, жирових крапель, завдяки чому питома вага радіолярії зменшується, що сприяє її ширянню у воді. Під капсулою знаходиться ендоплазма з одним ядром або декількома, що містять ДНК. Розмноження радіолярій здійснюється шляхом поділу.
Сонечники .Більшість сонцевиків мешкає в прісних водоймах, проте є й морські та паразитичні види. Усього відомо близько 100 їх видів. Сонцевики, як правило, не мають мінерального скелета, хоча відомі прісноводні (Clathrulinaelegaris) та морські види, що мають решітчастий сферичний скелет. У сонцевиків на відміну від радіолярій немає центральної капсули, їх ектоплазма та ендоплазма чітко різняться .У ектоплазмі планктонних форм міститься багато вакуолей, призначених для зменшення питомої маси. В ендоплазмі розташоване одне (рід Actinophrys) або багато (рід Actinosphaerium) ядер; скоротливі вакуолі локалізовані в ектоплазмі. Здобиччю сонцевиків є найпростіші, а також дрібні багатоклітинні (коловеротки). Травні вакуолі утворюються на поверхні клітини, а потім занурюються в ендоплазму, де відбувається травлення. Розмножуються сонцевики шляхом поділу.
43. .Різноманітність саркомастиговор:трипаносоми,лейшманії,трихомонаси.
Трипаносо́ма (Trypanosoma) — рід паразитичних найпростіших класу джгутикових. Розміри від 12 до 100 мкм.Паразити крові та тканин хребетних, спричинюють нерідко тяжкі захворювання — трипаносомози, серед яких найнебезпечніші для людини сонна хвороба і хвороба Шагаса.Тіло видовжене, на задньому кінці джгутик. Між пелікулою та джгутиком є перетинка, так звана ундулююча мембрана, за допомогою якої трипаносома здатна рухатись у в'язкій крові, лімфі, та спинномозковій рідині. Біля джгутика в клітині розташована органела мітохондріальної природи — кінетопласт, дуже багата ДНК. Розмножуються трипаносоми повздовжнім діленням, статевий процес відсутній. В циклі розвитку характерна зміна кількох морфологічних стадій
Лейшманії.Розрізняють три виду лейшманий, паразитуючих в людини. Leishmaniatropica викликає в людини шкірний лейшманиоз. Цей паразит уперше виявлено російським лікарем й ученим П. Ф. Боровським (1897). Вирізняють дві форми шкірного лейшманиоза — антропонозную (міську) і зоонозную (пустельну). Лейшмании свого розвитку проходять стадії. Безжгутиковая форма має овальне тіло довжиною 2—6 мкм. Ядро округле, займає до 1/3 клітини. Поруч з нею перебуває кинетопласт, має вид короткій палочки.
Трихомона́да (Trichomonasvaginalis) — один з видів джгутикових одноклітинних тварин. Спричиняє інфекційне захворювання — трихомоноз. Існує тільки у вегетативній формі, цист не утворює. Трофозоїт має грушоподібне тіло довжиною 14—30 мкм. На передньому кінці тіла знаходяться 4 вільних джгутики й ундулююча мембрана, що доходить до середини тіла. Ядро одне, знаходиться ближче до переднього кінця тіла. Цитоплазма вакуолізована. Крізь усе тіло проходить аксостиль, який виступає на задньому кінці у вигляді шпички.
44.Особливості будови,процеси життєдіяльності та розмноження евглени зеленої і вольвоксу.
Евгле́назеле́на (Euglenaviridis) — вид одноклітинних водоростей. Залежно від умов середовища може живитися автотрофічно або гетеротрофічно. Тіло евглени зеленої являє собою довгасту клітину зеленого кольору і покрите оболонкою, яка називається пелікулою. Задній кінець тіла - загострений, передній - закруглений і має довгий, тонкий джгутик, який слугує їй для пересування. Живе в основному у застояній воді, де багато гниючих органічних решток. Має невеликі розміри — до 200 мкм . В клітині містяться такі органели:велике ядро';близько двадцяти хлоропластів;включення поживних речовин; вічко — специфічний світлочутливий орган червонуватого кольору;скоротлива вакуоля —завдяки ній евглена позбувається зайвої води і шкідливих речовин.Біля джгутика знаходиться світлочутливе вічко (стигма), завдяки якому евглена реагує на світло (фототаксис). У клітині евглениєхроматофори, що містять хлорофіл, завдяки яким евглена може проводить процес фотосинтезу в умовах освітлення.Евглена дихає, поглинаючи кисень усією поверхнею тіла. Утворює цисту,яка захищає її від несприятливих умов.Евглена розмножується безстатево, поздовжнім поділом, який (після поділу ядра) від головного тільця та джгутика. Спочатку утворюються два ядра, потім формуються два джгутики, дві скоротливі вакуолі і два вічка. Далі вздовж усього тіла з'являється поздовжня борозна , яка поступово ділить клітину навпіл.
Вольвокс - рід колоніальних рослин із відділу зелених водоростей. В даний час вивчено близько 20 видів даного роду. Ці рухливі колоніальні організми поширені у прісних водоймах зі стоячою водою. Будова. Колонія вольвокса виглядає як невелика рухлива зелена куля (до 2-3 мм в діаметрі). Кожна колонія об'єднує від сотень до десятків тисяч клітин вольвокса, розташованих на поверхні кулі. Між собою клітини з'єднані особливими протоплазматичними нитками. Внутрішня порожнина сфери заповнена рідкою слизовою речовиною. Парні джгутики кожної клітини звернені назовні.
Розмноження вольвокса здійснюється як безстатевим, так і статевим шляхом. На рівні колонії вольвокса відзначається спеціалізація клітин. Основна маса клітин - вегетативні. Між ними знаходяться великі генеративні клітини, що беруть участь у розмноженні. У оогоній утворюються яйцеклітини, в антеридіях - сперматозоїди. Після злиття гамет формується зигота - ооспора. Проростання ооспори спостерігається у весняний період. В життєвому циклі вольвокса тільки у зиготи є подвійний набір хромосом, вегетативні клітини гаплоїдні.
У безстатевому розмноженні беруть участь особливі клітини партеногонідії. Розподіл даних клітин здійснюється перпендикулярно до поверхні кулі, в результаті чого з'являється дочірня куля.
45. Особливості будови,процеси життєдіяльності та розмноження інфузорії туфельки.
Інфузорія-туфелька - вид найпростіших одноклітинних тварин із класу війчастих інфузорій типу інфузорії. Інфузорії-туфельки мешкають у прісних водоймах будь-якого типу зі стоячою водою та наявністю у воді маси органічних речовин, що розкладаються.  Розміри тіла досягають 0,5 мм. Мінімальні розміри особин - від 0,1 мм Оболонкою цього найпростішого є зовнішня мембрана. Під нею знаходиться пеллікула - щільний шар цитоплазми зі сплощеними мембранними цистернами (альвеолами), мікротрубочками та іншими складовими цитоскелету.Всю поверхню клітини інфузорії-туфельки покривають війки, число яких коливається від 10 до 15 тисяч. Між війками є органели, що виконують захисну функцію - веретеноподбні тільця (трихоцисти). Відпоідною реакцією трихоцисти на подразнення (нагрівання, контакт із хижаком) є моментальне її подовження (в 6-8 разів.У водному середовищі трихоцисти ускладнюють пересування хижака, який наблизився до інфузорії. Пересування інфузорії-туфельки можливо, завдяки хвилеподібним рухам війок. Основою харчового раціону інфузорії-туфельки є бактерії, скупчення яких залучають інфузорію виділенням особливих хімічних речовин. В організмі найпростішого розрізняють клітинний рот, що переходить у клітинну глотку. Біля рота знаходяться спеціальні вії .При хвилеподібних рухах війок даного типу їжа з потоком води потрапляє до глотки. У основи глотки формується велика травна вакуоль. Переварені речовини надходять в цитоплазму, де використовуються для потреб організму. Непотрібні речовини виводяться в навколишнє середовище через порошицю в задній частині клітини - ділянка з недорозвиненою пеллікулою.
Дихання інфузорії-туфельки відбувається через всю поверхню тіла. А при зниженій концентрації кисню у воді інфузорія живе за рахунок гліколізу.Два ядра інфузорії-туфельки мають різну будову і виконують різні функції. Мале ядро диплоїдне, має округлу форму; велике ядро поліплоїдне, має бобоподібну форму. Мале ядро відповідає за статеве розмноження, а велике ядро керує синтезом всіх білків клітини інфузорії-туфельки.
Безстатеве розмноження відбувається шляхом поділу клітини навпіл. Статеве розмноження здійснюється за допомогою кон'югації. Дві туфельки з'єднуються і при складних перетвореннях ядер утворюються нові особини.
46. Спосіб життя, розмноження та розвиток малярійного плазмодія. Малярія, запобігання захворюванню.Дуже небезпечним паразитом є кров'яні споровики, серед яких малярійні плазмодії (4 види) спричиняють тяжке захворювання людини-малярію. Життєвий цикл відбувається у двох стадіях (бстатевій і статевій) із зміною хазяїв. В організм людини (проміжний хазяїн) відбувається без статеве розмноження, а в самки комара з роду анофелес (основний хазяїн)-статевий процес. При укусі людини комаром зараженим паразитом разом із слиною у кров потрапляють спорозоїти плазмодію. Вони проникають в еритроцити, де живляться, ростуть і розмножуються способом шизогонії, внаслідок чого утворюються еритроцитарні мерозоїти . Уражені еритроцити руйнуються, спричиняють вихід мерозоїтів у кровяне русло. При цьому до плазма крові потрапляє чорна речовина-меланін отруйні продукти обміну речовин паразита, що й спричиняє приступ малярії. Із плазми мерезоїти знову проникають в еритроцити і процес шизогонії циклічно повторюється. ДО МАЛЮНКУ 1,2 проникнення збудника малярії в клітини печінки людини, 3-4 розвиток паразита у печінці людини, 5 проникнення збудника в еритроцит, 6-9 розвиток паразита в еритроцитах, 10 шизогонія і утв. Мерозоїтів 11-12- розвиток мікро і макрометоцитів, 13-14 утворення гамет та їх копуляція.На певному етапі розвитку мерозоїти перетворити на мікро і макрогаметоцити з яких у кишках комара, що насмоктався крові хворої людини, розвиваються статеві клітини макро і мікрогамети. Вони копулють і дають початок рухливій зиготі (оокінеті), що перетворюється на зовнішній поверхні шлунка комара в ооцисту. У ній розвивається кілька тисяч спорозоїтів, що проникають до слиних залоз комара і під час укусу передаються людині. На спорогонію вирішальний вплив має темпер. навк.середовища.Живляться здебільше мікроорганізми та органічними рештками, найпростіші включають їх у загальний процес кругообігу речовин у біосфері. Самі ж вони є кормом для коловерток, нижчих ракоподібних, молюсків, малюків та молоді риб. Помітна їх роль у самоочищенні водойм:поїдаючи бактерії поїдаючи бактерії, найпростіші тим самим регулюють їх чисельність. Грунтоутворення також здійснюється за участю найпростіших. ,доведено, що найпростіші не тільки живляться бактеріальною грунтовою флорою, але й виділяють речовини що стимулюють розмноження бактерій. Так вони сприяють підвищенню родючості грунту.

47. Особливості організації , процесів життєдіяльності, розмноження і розвитку гідроїдних. Різноманітність гідроїдних.КЛАС ГІДРОЇДНІ (HYDROZOA)До класу гідроїдних належать: прісноводні гідри, морські гідроїдніполіпи та деякі медузи.Типовим представником класу може бути прісноводний поліп — гідра— одиночний, здібний до пересування поліп, є типовим представником класу Гідроїдні. Мешкає у прісних водоймищах (ставки й озера). Скелета немає. Тіло гідри мішкоподібне, до 3 см. Прикріпляється до субстрату підошвою. На протилежному кінці тіла розташовується рот, оточений 4-20 щупальцями. їх довжина досягає декількох сантиметрів. Симетрія тіла — радіальна (променева). Основну масу клітин ектодерми складають епітеліально-мускульні клітини. Вони утво­рюють покрив тіла гідри, а їх витягнуті скоротливі волокна забезпечують зміну довжини щупалець і всього тіла. Гідра поволі пересувається «перекиданням», ступаючи то підошвою, то щупальцями. Нервові клітини найбільш численні навколо рота, на щупальцях і на підошві. Гідра реагує на механічні та хімічні дії, на зміни температури. Подразливість у неї протікає по типу рефлекторної реакції. Рефлекси гідри одноманітні, оскільки нервова система її примітивна. Ектодерма щупалець гідри містить велику кількість жалких клітин, розташованих поодинці або групами. Вони можуть бути різних типів, при дотику з них викидається нитка. Всередині ниток знаходиться канал, наповнений рідиною, що має отруйні властивості.У гідри поєднуються внутріклітинне та внутрішньо-порожнинне травлення (відбувається в кишковій порожнині та в клітинах вистилаючої її ентодерми). Неперетравлені залишки викидаються назовні через рот. Спеціальних органів дихання у гідри немає. Розчинений у воді кисень вона поглинає всією поверхнею тіла. Безстатеве розмноження гідри відбувається пупкуванням. У теплу пору року, за сприятливих умов на тілі гідри утворюється горбик, або брунька, який складається з клітин екто- і ентодерми. Брунька росте, у неї розвивається віночок щупалець. Вона відривається від материнського організму, опускається на дно і дає початок новому поліпу. Іноді на тілі гідри одночасно утворюються декілька бруньок. З наближенням осені та настанням холодів при недостатньому живленні у гідри наступає статеве розмноження. Статеві залози — гонади — утворюються в ектодермі та мають вид горбиків. В них дозрівають або численні клітини з джгутиками — сперматозоїди, або амебоїдна яйцеклітина. Сперматозоїди виходять у воду, підпливають до гідри, що містить зрілу яйцеклітину, і запліднюють її. Яйце оточується щільною оболонкою і до весни перебуває на дні водоймища в стані спокою. З настанням тепла з яйця утворюється нова гідра. Ділянка тіла гідри розміром менше 1 мм. здатна відновити цілий організм. Забезпечують регенерацію проміжні клітини, котрі розташовані в ектодермі.у життєвому циклі гідроїдних поліпів відбувається чергування поколінь — безстатеве покоління (поліпи) змінюється статевим (медузи).

48.Різноманітність та особливості організації, процесів життєдіяльності, розмноження і розвиток сцифоїдних. До класу Сцифоїдні належать морські кишковопорожнинні (аурелія, або вухаста медуза, коренерот, ціанея), більша частина життєвого циклу яких припадає на стадію медузи. Поліпоїдне покоління живе недовго й не утворює постійних колоній. Клас налічує близько 200 видів, з них усього 3 види (аурелія, коренерот, люцернарія) зустрічаються у Чорному та Азовському морях.Тіло медуз має форму дзвона або парасольки зі щупальцями по краях. Розміри медуз варіюють від 30 мм до 2 м у діаметрі. Посередині увігнутої сторони дзвона міститься ротовий отвір із 4-ма ротовими лопастями. Неклітинний шар у сцифоїдних медуз товстий, драглистий. На відміну від поліпів, медузи ведуть рухливий спосіб життя. Вони плавають шляхом виштовхування води з увігнутого боку парасольки. Нервова система медуз дещо складніша, ніж у гідроїдних (скупчення нервових клітин нагадують нервові вузли). У зв’язку з рухливим способом життя у медуз, на відміну від поліпів, є органи чуття — світлочутливі вічка, які розташовані по краю парасольки. Світлочутливі вічка є не лише органами чуття, а й органами, які забезпечують ритмічне скорочення м’язів парасольки.Сцифмедузи є роздільностатевими організмами. Під час розмноження гамети, що розвиваються у внутрішньому шарі клітин, виходять через рот назовні. У більшості медуз запліднення відбувається у воді. Із заплідненої яйцеклітини розвивається личинка, яка деякий час плаває, а потім, опустившись на дно, прикріплюється й перетворюється на поодинокого поліпа (1-3 мм висотою). Дорослий поліп відбруньковує личинки медуз, які поступово перетворюються на дорослу медузу. Таким чином, у сцифоїдних спостерігається правильне чергування статевого (медузи) і нестатевого (поліпи) поколінь, але, на відміну від більшості гідроїдних, у них переважає покоління медуз.

49. Різноманітність та особливості організації, процесів життєдіяльності, розмноження і розвитку коралових поліпів. Клас Коралові поліпи включає поодинокі (актинії) та колоніальні (червоний корал, чорний корал) організми. Актинії поширені в усіх морях — від Арктики до Антарктиди, зустрічаються і в фауні України. їхнє яскраво забарвлене тіло має вигляд циліндра з численними короткими товстими щупальцями. Актинії пересуваються шляхом розслаблення та скорочення підошви. Живляться, в основному, рачками і дрібного рибою. Актинії можуть вступати у взаємовигідні (мутуалістичні) відносини з іншими тваринами, зокрема ракоподібними. Колонії коралових поліпів складаються із сотень і навіть тисяч особин. Окрім актиній, коралові поліпи мають вапняковий або роговий скелет (внутрішній чи зовнішній).Розмножуються коралові поліпи нестатевим (брунькування) і статевим способами. Корали можуть бути роздільностатевими або гермафродитами. Під час статевого розмноження у внутрішньому шарі клітин утворюються гамети, які, дозрівши, викидаються назовні через рот. Запліднення відбувається у воді. Із заплідненої яйцеклітини розвивається личинка, яка спочатку плаває, живиться дрібними планктонними організмами, а потім опускається на дно й перетворюється на поліпа. Стадія медузи в життєвому циклі коралових поліпів відсутня. Колонії утворюються шляхом брунькування первинного поліпа.Значення. Коралові поліпи відіграють важливу роль у кругообігу речовин і збільшенні біологічної продуктивності моря.

50. Особливості організації , процесів життєдіяльності, розмноження і розвитку війчастих червів. Різноманітність війчастих червів. Війчасті черви — це переважно вільноживучі плоскі черви. Зовні тіло вкрите одношаровим війчастим епітелієм. Відомо понад 3,5 тис. видів війчастих червів, з них в Україні — понад 200 видів. Більшість видів зустрічається в морях і прісних водах (молочно-біла планарія, чорна багатоочка), менша кількість — у ґрунті, у вологих місцях на поверхні суші.Форма тіла планарій листоподібна, стрічкоподібна або веретеноподібна. Розміри тіла переважно не перевищують 1 см, великі форми мають розмір 5-6 см, а наземні представники тропічних видів можуть досягати 60 см завдовжки. Довжина тіла прісноводних планарій 1-3 см. Рух війчастих червів може здійснюватися двома способами: за допомогою війок вони плавають, а за допомогою м’язів — повзають по субстрату та плавають, хвилеподібно вигинаючись. У війчастих червів добре розвинені органи чуття. Рот — на черевному боці тіла. ГІланарії — вільноживучі хижаки, які живляться малощетинковими червами, дрібними молюсками та членистоногими.Внутрішня будова та життєдіяльність. Характерною ознакою планарій, як і всіх плоских червів, є наявність шкірно-м’язового мішка. Він складається з війчастого шкірного епітелію та кількох шарів м’язів — кільцевих, косих, або діагональних, і поздовжніх. Скороченням різних груп м’язів шкірно-м’язового мішка зумовлений червоподібний рух плоских червів. Під шкірно-м’язовим мішком знаходиться паренхіма (різновид сполучної тканини), що заповнює проміжки між внутрішніми органами.У більшості війчастих червів є добре розвинена травна система. Починається вона ротовим отвором, який веде у глотку, що відкривається в сліпозамкнену середню кишку. У планарій середня кишка розгалужена, її відростки пронизують усе тіло, що забезпечує не лише перетравлювання їжі, а й транспортування поживних речовин до всіх частин тіла. Неперетравлені рештки їжі, як і в кишковопорожнинних, видаляються через рот.Дихають війчасті черви усією поверхнею тіла. Видільна система представлена двома каналами, кожен із яких одним кінцем багаторазово галузиться у дрібні канальці, що закінчуються в паренхімі великими зірчастими клітинами. Другим кінцем обидва канали відкриваються назовні двома окремими або однією загальною порою. Видільна система плоских червів виконує функцію осморегуляції та видалення продуктів обміну речовин.Нервова система війчастих червів складається з мозкового нервового вузла (ганглія), розташованого на передньому кінці тіла, і поздовжніх нервових стовбурів, що відходять від нього. Нервові стовбури з’єднані між собою кільцевими перемичками. Від мозкового нервового вузла та нервових стовбурів відходять нерви, що розходяться до всіх тканин і органів. Органи чуття війчастих червів представлені переважно шкірними клітинами, які сприймають механічні та хімічні подразнення. У шкірі містяться чутливі клітини з нерухомими довгими війками, які виконують функцію органів дотику і хімічного чуття. Як правило, у війчастих червів є пара очей, розміщених на передньому кінці тіла. У багатьох представників класу є орган рівноваги (статоцист).Розмноження війчастих червів. Плоскі черви, за незначним винятком, — гермафродити. У прісноводних війчастих червів, наприклад, у планарії, запліднення внутрішнє, перехресне. Після запліднення вона відкладає яйця у кокони. Розвиток у планарій прямий — з яйця виходить особина (молода планарія), що відрізняється від дорослої лише розмірами та недорозвинутою статевою системою. Деякі морські війчасті черви розвиваються з перетворенням — із запліднених яєць виходять личинки, які згодом набувають рис дорослих особин.
51.Різноманітність, особливості організації, спосіб життя розмноження і розвиток сисунів, або трематоди.До класу Сисуни належать виключно паразитичні плоскі черви. Серед них є багато збудників тяжких хвороб людини та сільськогосподарських тварин. У цілому відомо понад 4 тис. видів сисунів, в Україні — близько 600. Найбільш поширеним представником класу є печінковий сисун. Він паразитує в жовчних протоках печінки та жовчному міхурі травоїдних тварин (корів, овець, кіз, кролів), іноді — в людини.Форма тіла сисунів листоподібна. Розміри коливаються від кількох міліметрів до кількох сантиметрів. Наприклад, довжина тіла печінкового сисуна становить 5 см. Найкрупніші сисуни, що паразитують у рибах, можуть сягати 1,5 м в довжину. Покрив, на відміну від вільноживучих війчастих червів, позбавлений війок. Тіло зовні вкрите оболонкою з ущільненої цитоплазми епітеліальних клітин. Сисуни характеризуються наявністю двох присосків: ротового та черевного. Травна система сисунів добре розвинена і подібна до травної системи війчастих червів. Дихання у них анаеробне, тобто відбувається без участі кисню. Органи чуття розвинені слабо.Сисуни — гермафродити. Вони дуже плодючі (в середньому кожні 20-30 с продукується нове яйце). Усі сисуни мають складний життєвий цикл, що супроводжується перетвореннями та зміною хазяїв — остаточного та проміжного. Запліднені яйця паразита разом з фекаліями остаточного хазяїна (корови, вівці, кози) надходять у зовнішнє середовище і з дощовою або талою водою потрапляють у ставки, струмки або калюжі. Тут з яєць виходять личинки, вкриті війками. Така личинка деякий час вільно плаває у воді, а потім проникає в тіло молюска — малого ставковика, котрий стає проміжним хазяїном сисуна. Паразитуючи в молюскові, личинки ростуть. У їхньому тілі утворюються зародки, з яких розвивається нове покоління личинок, а в них — личинки наступного покоління. Личинки останнього покоління з присосками і довгим хвостом залишають молюска, деякий час плавають у воді, потім осідають на прибережних рослинах і перетворюються в цисти. З одного заплідненого яйця за сприятливих умов розвивається близько 160 цист. Після зимівлі цисти разом із травою потрапляють у шлунок остаточного хазяїна. Під дією шлункового соку оболонка цисти розчиняється і молодий сисун проходить у кишечник, а потім у жовчні протоки печінки, де й паразитує.
52. Різноманітність, особливості організації, спосіб життя розмноження і розвиток стожкових червів. або цестод.До класу Стьожкові черви належать виключно паразити — бичачий і свинячий ціп’яки, стьожак широкий, ремінець звичайний, або лігула (поширений вид в Україні), ехінокок тощо. Свинячий і бичачий ціп’яки паразитують у кишечнику людини, стьожак широкий — у кишечнику людини і хижих ссавців, ремінець звичайний — у кишечнику рибоїдних птахів, ехінокок — у кишечнику собак і вовків. В цілому відомо близько 3,5 тис. видів стьожкових червів, з них в Україні — 500.Стьожкові черви мають стрічкоподібне тіло, що складається з невеликої головки, короткої нерозчленованої шийки і великого числа члеників. їхні розміри коливаються від 1 мм до 30 м. Ціп’яки досягають у довжину 2-3 м (свинячий ціп’як) і 4-10 м (бичачий ціп’як). На головці червів можуть бути тільки присоски (бичачий ціп’як), присоски і гачки (свинячий ціп’як, ехінокок) або ж дві глибокі присосні щілини (стьожак широкий).Характерною ознакою стьожкових червів є відсутність травної системи: паразитуючи у тонкому кишечнику хазяїна, вони поглинають поживні речовини усією поверхнею тіла. Оскільки покриви стьожкових червів виконують функцію живлення, то вони дещо відмінні від покривів інших плоских червів. Шкірно-м’язовий мішок складається з щільної оболонки (кутикули), кільцевих та сильно розвинутих поздовжніх м’язів. У паренхімі розташовані видільна, нервова та статева системи. Видільна та нервова системи є типовими для плоских червів. У зв’язку з паразитичним способом життя у стьожкових червів спеціальних органів чуття немає. Вони представлені лише шкірними клітинами.Статева система стьожкових червів має складну будову. Майже усі черви гермафродити. У задньому кінці тіла розташовані зрілі членики, в яких містяться дозрілі яйця. Зрілі членики відриваються (по одному або по 5-7 члеників разом) від тіла черв’яка і виводяться разом із фекаліями назовні. За добу хворою людиною може виводитися до 28 члеників, що містять до 5 млн. яєць. Разом із забрудненою травою яйця паразита потрапляють до проміжного хазяїна — корови (бичачий ціп’як), свині (свинячий ціп’як). У кишечнику з яйця виходить шестигачкова личинка, яка проникає у кровоносні судини та з кров’ю потрапляє до різних органів. У їх тканинах личинка перетворюється на фіну, що має вигляд пухирця величиною з горошину. Локалізуються фіни найчастіше в м’язах, проте їх знаходять і під шкірою, в очах, мозку та інших органах. Людина при вживанні недостатньо прожареного або провареного фінозного м’яса стає остаточним хазяїном ціп’яка. У кишечнику людини оболонка фіни розчиняється, головка ціп’яка вивертається і прикріплюється до стінки кишечника, починається процес утворення члеників.Розвиток стьожака широкого відбувається зі зміною двох проміжних хазяїнів — рачка-циклопа і риби). Остаточний хазяїн — людина. Ехінокок — один із найнебезпечніших паразитів людини. Це дрібний (2-6 мм завдовжки) черв’як, що паразитує у тонкому кишечнику собаки, вовка, лисиці та деяких інших хижих ссавців, зрідка кішок (остаточні хазяї). Проміжними хазяїнами ехінокока можуть бути людина, вівця, корова, коза, олень, свиня та інші тварини, які заражуються, проковтуючи яйця або членики паразита з травою, водою, тощо. У їх кишечнику з яєць виходять шестигачкові личинки, які проникають у кров’яне русло й розносяться в різні органи, найчастіше у печінку та легені. Тут з личинки розвивається наступна личинкова стадія — ехінококовий міхур (різновид фіни). У такому міхурі розвиваються дочірні і наступні покоління ехінококових міхурців з головками всередині. Материнський міхур може збільшуватися від розміру горошини до розміру кавуна. Відомі ехінококові міхурі з печінки великої рогатої худоби масою понад 60 кг. Людина, яка може бути проміжним хазяїном ехінокока, заражується найчастіше під час контакту з хворими собаками, до шерсті яких прилипає велика кількість яєць паразита.

53. Різноманітність, особливості організації, спосіб життя розмноження і розвиток нематод або круглих червів.Круглі черви мають нечленисте, зазвичай довге веретеноподібне тіло, кругле у поперечному перерізі. На поверхні шкіри є щільне неклітинне утворення — кутикула. У цих червів вперше з’являється порожнина тіла (первинна порожнина тіла). Мускулатура круглих червів складається з шару поздовжніх волокон, тому вони можуть лише згинатися. Кишечник круглих червів наскрізний і складається з трьох відділів: переднього, середнього і заднього, що закінчується анальним отвором. Ротовий отвір міститься на черевному боці переднього кінця тіла. Основним органом виділення є шийна залоза — масивна клітина, що міститься біля переднього кінця тіла й має протоку, яка відкривається назовні видільною порою на черевному боці позаду рота. Кровоносної та дихальної систем немає. Нервова система представлена навкологлотковим нервовим кільцем та поздовжніми нервовими стовбурами. Більшість видів роздільностатеві. Розмноження тільки статеве. Розвиток прямий, рідше з перетворенням. Відсутня здатність до регенерації.Круглі черви населяють моря, прісні водойми, ґрунт. Багато з них — шкідники рослин, паразити тварин і людини. Всього відомо понад 100 тис. видів. Найбільш численним і поширеним є клас Нематоди. Нематод — вільноживучі тварини, що живуть у вузьких капілярних проміжках між часточками ґрунту, піску, мулу на дні водойм або на суші, й лише близько 7 тис. видів— паразити рослин і тварин. Рослинні нематоди живуть на коренях цибулі, квасолі та на деяких інших городніх рослинах (цибульна нематода), у підземних пагонах картоплі (стеблова нематода), у різних органах суниці (сунична нематода). Розміри їхнього тіла коливаються від мікроскопічних до 1 м і більше. До гігантських видів належить паразитична нематода кашалотів, довжина якої близько 8 м. Нематоди колючим ротовим апаратом проколюють тканини рослин, вводять у них речовини, що розчиняють вміст рослинних клітин. Речовини, що розчинилися, вони всмоктують за допомогою розширеної частини стравоходу, мускулисті стінки якого діють як насос. їжа перетравлюється в кишечнику. Багато нематод живуть у ґрунті, живляться різними рослинними рештками і відіграють певну роль у ґрунтоутворенні.Нематоди — паразити тварин і людини — живуть в організмі хазяїна. До них відносяться аскариди (людська, кінська, свиняча), гострики, трихінели, ришти, волосоголовці.Статевозрілі самці й самки аскариди живуть у тонкому кишечнику людини. Веретеноподібне тіло самок досягає 40 см завдовжки (самці менші — 12-25 см). Живляться аскариди напівперетравленою їжею. Запліднені самки відкладають яйця (близ. 200 за добу), що під час випорожнення виходять назовні. Яйця аскарид мають товсту оболонку, тому легко витримують висихання та інші несприятливі умови. Вони розносяться з пилом, водою або за допомогою мух і потрапляють на харчові продукти. У кишечнику людини, куди яйця надходять разом з їжею або водою, з них виходять личинки, які пробуравлюють стінки кишки й опиняються у кров’яному руслі. З кров’ю вони мігрують до печінки, серця і до легень. Руйнуючи стінки легеневих капілярів, личинки виходять в альвеоли, а звідти по дихальних шляхах мігрують через гортань у травну систему, де й розвиваються в дорослих самців і самок. Під час такої міграції по тілу людини, що триває близько 2,5 місяців, личинки линяють і ростуть. Аскариди викликають у людини загальну інтоксикацію організму продуктами обміну паразита, а також розлади функцій кишечника. Спостерігається зниження апетиту, гострі болі в животі, порушення сну, недокрів’я, завороти та непрохідність кишок тощо.Гострик — паразит людини, який живе здебільшого в товстій кишці дітей. Довжина дорослих самок становить 9-12 мм, а самців — 3-5 мм. Самка відкладає яйця на шкіру біля анального отвору, що викликає сверблячку. При почісуванні дітьми сверблячого місця яйця попадають під їхні нігті, а потім у рот. Відбувається самозараження новими порціями яєць.

54.Особливості будови, систематика, розмноження та розвиток тварин класу Малощитинкові.Малощетинкові черви живуть у ґрунті (дощові черви), прісних водоймах (трубочники), рідше у морях. Відомо понад 5 тис. видів. Більшість малощетинкових має розміри від 0,5 мм до 40 см, а деякі види тропічних земляних червів досягають 3 м. Особливостями зовнішньої будови малощетинкових червів є сегментація тіла (від 5-6 до 600 кілець), відсутність параподій (на їхньому місці є пучечки щетинок), наявність залозистого пояска в передній частині тіла у статевозрілих особин.Найвідоміші з них справжні дощові черви мають довжину від 20 мм до 1 м і товщину від 1 до 20 мм. Живляться, в основному, рослинними рештками. їжу захоплюють ротом, що знаходиться на першому сегменті тіла. Вони здатні виходити на поверхню, жити у підстилці й навіть у гнилій деревині. На поверхню ґрунту дощові черви виповзають під вечір і вночі. Пересуваються, поперемінно скорочуючи і розслаблюючи кільцеві та поздовжні м’язи. Значення опори при пересуванні і прокладанні ходів у ґрунті мають щетинки. Пересуваючись у пухкому ґрунті, черв’як розсовує його часточки, а в щільному — пропускає їх через кишечник. Здійснюють вертикальні міграції: чим ґрунт сухіший або чим нижча його температура, тим глибше вони проникають у землю. З настанням посухи або холодів дощові черви ідуть у глиб ґрунту. При інтенсивному живленні черви викидають на поверхню горбки пропущеного через кишечник ґрунту (копроліти). За їхньою кількістю можна встановити чисельність самих червів. Дощові черви поширені в різних ґрунтах, навіть у пустельних. В Україні відомо понад 50 видів дощових червів, деякі з них занесено до Червоної книги України.Прісноводні малощетинкові черви, зокрема трубочники, живуть у замулених ґрунтах, утворюючи щільні поселення. Переднім кінцем ниткоподібного тіла трубочники занурені в мул, а заднім, в якому є багато шкірних кровоносних капілярів, роблять коливальні рухи у воді, полегшуючи газообмін. Живляться мулом, засвоюючи з нього органічні рештки. Можуть витримувати значне забруднення водойм різними речовинами (нафтопродуктами, пестицидами тощо).Розмноження. Дощові черви — гермафродити, але запліднення у них перехресне. Перед відкладанням яєць дві особини зближуються поясками (потовщення в передній частині тіла, в якому є багато шкірних залоз), обмінюються рідиною зі сперматозоїдами і висовуються зі слизової муфти, що виділяється на пояску. Коли муфта проходить повз отвори жіночих і чоловічих статевих залоз, до неї потрапляють яйця (власні) і рідина зі сперматозоїдами (партнера). Муфта, що сповзла, перетворюється на кокон, в якому із запліднених яєць розвиваються маленькі черви. У дощового черв’яка розвиток прямий.

55.Різноманітність та особливості будови, розмноження та розвитку тварин класу Пявки.Вільно-існуючі хижаки або паразити, що харчуються кров'ю. Довжина їх тіла від декількох міліметрів до 15 см, рідко більше. Походять від малощиниткових черв'яків. Параподії і щетини відсутні. Тіло звичайне сплощене, рідко циліндрове, з двома присос­ками (навколоротовою та задньою); складається з головної лопаті, 33 кілець (сомитів), шкірні покриви яких у кожній групі п'явок розділені на 3-5 і більше, додаткових кілець і задньої лопаті. Поверхня тіла гладка або з сосочками, з великою кількістю залоз, у більшості вони забарвлені в чорний, коричневий, зеленуватий та інші кольори.Тіло зовні покрите щільною кутикулою. Зовнішня кільчастість не відповідає внутрішній сегментації. Повторна порожнина тіла (целома) редукована, її залишки перетворилися на густу мережу кровоносних лакун. Нервова та м'язова системи добре розвинені. Число очей на передньому кінці тіла від 1 до 5 пар. Пересуваються за допомогою поперемінного прикріплення присосками до субстрату, здебільшого здатні плавати. Кровоссальні п'явки мають хобот або щелепи з хітиновими зубчиками, які розрізають шкіру жертви при харчуванні п'явки, і шлунок з відростками для накопичення висмоктаної крові. Слинні залози виділяють гірудин — речовину, котра перешкоджає згортанню крові. Хижі п'явки заковтують жертву по частинах або цілком. Метанефридії знаходяться лише в декількох сегментах. П'явки — гермафродити, розмноження статеве, запліднення внутрішнє. Яйця відкладають у коконах. Значення кільчастих черв'яків. Багатощетинкові кільчасті черв'яки служать їжею для ракоподібних, гілчастих, для багатьох цінних промислових риб (камбала, пікша, осетрові), в прибережній смузі — для птахів. Океанічний черв'як палоло використовується в їжу людиною.Величезне значення в природі мають дощові черв'яки (малощетинкові). Вони є продуктами харчування здебільшого для донних риб, птахів і наземних тварин. Риюча активність дощових черв'яків поліпшує аерацію ґрунту та його дренажні властивості. Вириті ходи полегшують зростання коріння в ґрунті. Дощові черв'яки виносять на поверхню з більш глибоких шарів частинки землі, що містять неорганічні компоненти. Таким чином вони беруть участь у перемішуванні ґрунту. Дощові черв'яки затягують у нори листки, частково використовуючи їх у їжу. Залишки листя, так само як екскременти, секрети та трупи черв'яків, збагачують ґрунт органічними компонентами.Медичних п'явок розводять у спеціальних розплідниках і використовують для кровопускання при гіпертонії (підвищений кров'яний тиск). Гірудин п'явок перешкоджає згортанню крові та сприяє розширенню кровоносних судин.

56.Особливості будови, розмноження, спосіб життя та представники рядів Щитні, Двостулкові листоногі ракоподібні.Листоногі (лат. Phyllopoda) - ряд зяброногих ракоподібних з типу членистоногих тварин. Відомо близько 600 видів листоногих, поширених практично повсюдно переважно у прісних водоймах. Будова та значення листоногих раківТіло представників даної групи відносно витягнутої форми, членисте. Характерна особливість листоногих - наявність карапакса. У більшості листоногих карапакс покриває все тіло, за винятком голови та заднього кінця тіла. У щитнів плоский щит покриває тіло зверху, у рідкісних видів тіло голе.Межі між головою і грудьми, а також грудьми і черевцем не завжди чіткі. Черевний відділ у одних представників ряду трохи подовжений, в інших підігнутий донизу. Кількість члеників і, відповідно, пар ніг, що відходять від них, різна. Грудні кінцівки пластинчасті, лопатеві мають листоподібну форму, тому ряд отримав відповідну назву. На голові розташовані дві пари антен, пара складних рухомих очей. Добре розвинені верхні зубчасті щелепи з ротових органів, нижні слабко розвинені.Внтр.буд. листоногих раків. Травна система складається із стравоходу, шлунка з двома придатками, кишки, що закінчується анальним отвором на кінці черевця. Є серце, яке виглядає як невеликий мішок з однією або декількома парами бокових отворів, через які гемолімфа надходить у порожнину тіла. Органами виділення є дві раковинні залозки з вихідними отворами у нижніх щелеп.Всі ракоподібні даної групи роздільностатеві. Самки мають здатність до партеногенезу. Яйця самка розміщує на ніжках або в мішках по боках черевця. З яйця з'являється личинка, яка після декількох линьок перетворюється на дорослого рачка. Значення листоногих. У природі беруть участь у складних харчових ланцюжках, будучи їжею для багатьох риб, і в свою чергу, поїдають дрібних тварин.Щитні (лат. Triopsidae) - підряд листоногіх ракоподібних, що належать до типу членистоногих тварин. Ці організми широко поширені в стоячих водоймах з прісною водою, частіше в дрібних тимчасових водоймах (калюжах), зустрічаються в озерах. На території країн СНД мешкає щитень звичайний, весняний. Більшість з них мешкає в ефемерних прісних водоймах, періодично пересихаючих. Цикл розвитку щитнів надзвичайно короткий і становить близько двох тижнів. Після заповнення поглиблення в грунті дощовою водою протягом однієї-трьох діб із цист вилуплюються личинки, які швидко проходять кілька стадій линьки і перетворюються на статевозрілих особин, відразу ж відкладаючи цисти нового покоління. У кожній з укладених цист розвивається зрілий ембріон, покритий оболонкою. Це пояснює можливість такого швидкого появи личинок із цист при сприятливих умовах. Тривалість життя імаго різних видів коливається від 50 до 90 діб. Харчуються щитні як рослинною, так і тваринною їжею, поїдаючи у своїй екологічній ніші все, що менше їх по розмірах. Трапляються й епізоди канібалізму у деяких видів при нестачі основної їжі. У ряді країн певні види - шкідники сільськогосподарської культури - рису.Ці дрібні тварини активні в будь-який час доби, проводячи майже весь час у дна, розриваючи грунт у пошуках їжі. Можуть плавати у поверхні водойми черевцем вгору. Майже все тіло цих рачків покриває широкий сплощений щиток, вільним залишається тільки задній край черевця. Цим пояснюється назва даного підряду. Розміри тіла різних видів варіюють від 2 до 10-12 см. У передній частині щита знаходиться пара близько розташованих фасеточних очей і одиночне просте вічко.. Органами дотику служать короткі антени і антеннули, а також жгутикоподібні чутливі придатки (лопаті) першої та другої пар грудних ніжок.Кількість ніг у щитнів може досягати 70 пар - більше, ніж у будь-яких інших ракоподібних. Груди діляться на сегменти (до 40). До перших одинадцяти сегментів прикріплені по одній парі ніжок, до подальших - по 2-6 пар. Черевце щитнів складається з декількох сегментів. На його кінці є довгі ниткоподібні придатки.Розмноження здійснюється партеногенетичним способом. Самок в популяції більшість. Вони виношують яйця в особливих яйцевих мішечках, прикріплених до одинадцятої парі грудних ніг, потім відкладають їх на дно водойм у вигляді цист. Цисти можуть зберігатися протягом декількох років, переживаючи несприятливі умови. Значення.У великих водоймах щитні є важливою ланкою харчових ланцюжків як їжа риб, інших водних тварин, водоплавних птахів. Деякі види шкодять сільському господарству. Щитнів часто розводять в акваріумах, так як вони невибагливі, невимогливі до корму, температурі та якості води. Але слід врахувати, що вони можуть бути небезпечні для мальків або дрібних рибок, інших ракоподібних, часто пошкоджують водні рослини.Двостулкові — наявність мушлі (черепашки) з двох стулок, розташованих обабіч тіла, а також практично повна редукція голови і всіх пов'язаних з нею утворень, включно із радулою. Складки мантії утворюють на задньому кінці тіла ввідний та вивідний сифони, за допомогою яких двостулкові організовують циркуляцію води в мантійній порожнині. Двостулкові — виключно водна група, живуть як у солоних, так і в прісних водоймах, зустрічаються переважно на глибині до 100 метрів. Личинки планктонні або паразитичні, після метаморфози осідають на дно. Молоді молюски можуть після осідання прикріплюватися нерухомо до поверхні твердих предметів або грунту, або ритися у м'яких грунтах. Деякі види здатні швидко пересуватися, ляскаючи стулками мушлі (морський гребінець). Вони дихають зябрами, споживаючи розчинений у воді кисень. Людина використовує деякі види двостулкових в їжу, як джерело матеріалу для прикрас (перламутр і перли), як сувеніри або навіть як засіб оплати. Подеколи двостулкових застосовують для очищення води. До класу двостулкових належить від 7500 до 10000 сучасних і близько 20000 викопних видів.Характерні представники класу: беззубка (Anodonta), перлівниця (Unio), морський гребінець (Pecten), устриці (Ostreidae), мідія (Mytilus), тередові (Teredinidae), річкова скойка, дрейсена, серцевидка, кулька.Двостулкові молюски — природні біофільтратори води. Молюсків деяких видів (мідії, устриці) людина споживає в їжу. З молюсків добувають перлини, перламутр, фарби. Але деякі молюски можуть завдавати шкоди. Так, голі слизуни шкодять городнім культурам. Корабельний хробак (двостулкові) пошкоджує дерев'яні днища кораблів, підводні споруди. Чимало прісноводних молюсків, зокрема ставковик, є проміжними хазяями сисунів. Переважна більшість двостулкових видів роздільностатеві, проте відомі й гермафродити.Є лише два відділи тіла: тулуб та нога. Тіло вкрите двостулковою черепашкою. Живляться за допомогою фільтрації. Вода з частками їжі потрапляє до мантійної порожнини — через отвори, сифони. Органи виділення — нирки. Серце складається з двох передсердь та шлуночка. Нервова система розкидано-вузлового типу. Органи чуттів розвинені слабко.

57.Особливості будови, розмноження, спосіб життя та представники ряду Гілястовусі ракоподібні.Гіллястовусі (лат. Cladocera) - ряд дрібних ракоподібних, що є основними складовими планктону. Відомо близько 400 видів цих рачків, що мешкають в прісних і морських водоймах. Найбільш поширені рачки з роду «дафнії», в простолюдді так звані «водяні блохи».Більшість гіллястовусих постійно плавають у товщі води, деякі час від часу прикріплюються до підводних субстратів. Багато форм плавають погано і, в основному, переміщаються по дну, іноді зариваючись у поверхневий шар мулу. Краще розмножуються рачки даної групи в стоячих водоймах.Харчуються гіллястовусі дрібної суспензією, фільтруючи воду. Раціон складається з бактерій, одноклітинних водоростей, органічного детриту. Чисельність ракоподібних даного ряду залежить від кількості бактерій у водоймі. Фільтрація їжі цими організмами - безперервний процес. Рідкісні хижаки добувають собі їжу іншим способом. Вони декількома різкими рухами підпливають до жертви (більш дрібні рачки або коловертки), хапають здобич сильними грудними кінцівками і встромлюють в тканини жертви гострі жвали, якими потім подрібнюють їжу. Будова та розмноження гіллястовусихРозміри тіла становлять менше 1 мм, іноді до 0,5 см, рідкісні форми досягають 1 см. Переважна більшість гіллястовусих мають захисну оболонку - карапакс. Ця хітинова двостулкова раковина покриває все тіло, її стулки розходяться з черевної сторони. Голова витягнута вперед і виглядає як дзьоб - рострум. На лобовій частині голови перебуває непарне складне фасеточне око, у деяких видів може бути додатково просте вічко. Передні паличкоподібні антени дуже маленькі, а задні двогіллясті з перистими щетинками величезні відносно тіла. Завдяки змахам задніх антен, гіллястовусі рухаються стрибкоподібно. Тому їх ще називають водяними блохами.Грудний відділ тіла короткий, складається з 4-6 сегментів, до кожного з яких прикріплюється по одній парі кінцівок. Грудні ноги листоподібної форми. Однією з функцій ніжок гіллястовусих є фільтрування харчових елементів з водної маси. Це можливо, завдяки наявності безлічі перистих щетинок на них. Дихання рачків з даного ряду здебільшого здійснюється всією поверхнею тіла. Але цю ж функцію виконують і зяброві лопаті на ніжках. Черевце не ділиться на сегменти, вкорочене й підігнуте кпереди.Розмноження. Всі ці рачки роздільностатеві. Самка відкладає запліднені яйця в виводкову камеру. Яйця розвиваються після тривалого періоду спокою, завдяки чому гіллястовусі переносять різні несприятливі умови і широко розселилися по всій Землі. Значення гіллястовусих. Ці рачки є основним кормом для багатьох видів риб, у тому числі декоративних і промислових. На рибзаводах дафній розводять у великих кількостях з метою відгодівлі мальків риб.

58. Особливості будови, розмноження, спосіб життя та представники ряду Безчерепашкові ракоподібні.Ряд Безчерепашкові (Anostraca). Мають видовжене тіло завдовжки від 5 мм до 3 (іноді 10) см. Карапакс відсутній. Сегментація майже гомономна. Серце довге, з численними остіями. На ніжках зяброві вирости - епіподити. Черевце закінчується вилочкою (фуркою); ніжки на ньому відсутні. Плавають на спині. Ніжки рухаються ритмічно, зі швидкістю до 300 коливань за хвилину. Фільтратори: живляться мікроскопічними рослинами і тваринами, детритом, проціджуючи воду крізь «фільтр» із щетинок, розміщених на ротових придатках і ніжках.Яйця надходять до яйцевого мішка, а звідти - у воду, де й відбувається їх розвиток. Дуже стійкі до несприятливих умов довкілля: витримують висихання протягом тривалого періоду, різкі коливання температури. Можуть розноситися вітром. Населяють прісні водойми, у тому числі й тимчасові (калюжі). Лише артемія (Artemia salina) живе в дуже солоних озерах і лиманах, витримуючи солоність води до 300 %о. їх спеціально розводять як цінний корм для осетрових та інших риб.
59. Особливості будови, розмноження, спосіб життя та представники рядів Каланоїди, Циклопоїди.Підклас Веслоногі (Copepoda). Невеличкі, здебільшого планктонні рачки, що мають голову, до складу якої входять передній грудний сегмент, груди з п'яти члеників та черевце із чотирьох, що закінчуються тельсоном із фуркою. Мандибули несуть хітинізовані зубці, які допомагають подрібнювати їжу. На голові є лише одне просте око. Перша пара антен сильно розвинена і допомагає рачкам під час плавання і ширяння у воді. Чотири-п'ять пар двогіллястих плоских грудних ніжок рухаються, як весла, штовхаючи тіло вперед. Газообмін відбувається через шкіру. Кровоносної системи немає (серце є лише у деяких представників). Самки виношують яйця у яйцевих мішках. Запліднення сперматофорне. Личинка - наупліус. До веслоногих належать 2.!)циклопи (Cyclops), що населяють різноманітні прісні водойми - від пересихаючих калюж до глибоких озер. У великій кількості оселяються в прибережній смузі серед заростей рослин. Пересуваються стрибкоподібно за допомогою чотирьох пар грудних ніжок. У самок по боках черевця завжди є 2 яйцеві мішки. Більшість циклопів - хижаки, проте є серед них і рослиноїдні. Прісноводні циклопи дуже поширені. Цьому сприяють насамперед пристосування до перенесення несприятливих умов. Шкірні залози багатьох видів циклопів виділяють секрет, що вкриває тіло рачка. У такому вигляді вони можуть витримувати пересихання водойми або вмерзати в лід, не втрачаючи життєздатності. Багато видів циклопів легко переносять несприятливий газовий режим, можуть жити в середовищі з кислою реакцією (сфагнових болотах), у солонуватих і навіть дуже солоних водоймах.Прісні водойми України населяють 90 видів циклопів, солоні - 10. Належать до ряду Циклопоїди - Cyclopoida. Дуже поширений циклоп стрімкий (Cyclops strenuus), який може жити кілька днів за відсутності розчиненого у воді кисню і навіть за наявності в ній сірководню. Є також циклоп весняний (С. vernalis), циклоп ойтоноїд (С. oithonoides) і багато інших. Циклопами та їх личинками живиться молодь прісноводних риб. У той же час циклопи є проміжними хазяями цестод і рипіти.1.!)Морські рачки калануси (Calanus) і прісноводні діаптомуси (Diaptomus), що чудово пристосувалися до життя в товщі води, - представники ряду Каланоїди (Calanoida). Довгі широко розпростерті антенули і каплі жиру в порожнині тіла підтримують їх у товщі води і забезпечують можливість ширяння. Фільтруючи воду, живляться дрібними організмами і детритом. Основою живлення калану-сів є планктонні водорості, яких рачки споживають дуже багато. Підрахунки показали, що за день рачок з'їдає 120 000 діатомових водоростей, пропускаючи через фільтраційний апарат 40-70 куб. см води. Риби-планктофаги (оселедці, сардина, скумбрія, анчоус, шпрот та ін.), а також вусаті кити (фінвал, сейвал, горбач, синій кит) живляться в основному каланоїдами.Серед веслоногих є паразити як прісноводних, так і морських риб (оселяються переважно на зябрах). У нашій фауні часто зустрічаються різні види родів Ергазилюс (Ergasilus) і Ахтерес (Achteres) (рис. 68). У зв'язку з паразитизмом у них зменшилась кількість сегментів тіла, або воно взагалі не посегментоване (у роду Ахтерес); кінцівки рудиментарні. Є органи фіксації: в ергазилюса це кігтеподібні шипи на вкорочених антенах, а в ахтереса - видозмінені ногощелепи («руки») з прикріпним апаратом на кінці. Проте в самок завжди є яйцеві мішки, і розвиток відбувається з личинковою стадією - наупліусом.

60. Особливості будови, розмноження, спосіб життя та представники підкласів Містокакариди, Вусоногі ракоподібні, Зяброхвості ракоподібні або Коропоїди.1. Підклас Вусоногі (Cirripedia). Належать морські рачки, що ведуть прикріплений спосіб життя. Є й паразитичні форми. Личинка (наупліус) вусоногих спочатку вільно плаває, потім опускається на дно і прикріплюється до субстрату за допомогою особливих цементних залоз, розміщених на анте-нулах. При цьому антенули і передній відділ голови перетворюються на орган прикріплення: стебельце в одних видів чи широку підошву - в інших. Антени і складні очі редукувалися.Зникла зовнішня сегментація; майже повністю редукувався черевний відділ. На грудному відділі розміщено здебільшого 6 пар двогіллястих ніжок, які сильно витягнулися і несуть численні довгі щетинки, нагадуючи вусики (звідси назва - вусоногі).Тіло оточене подвійною мантійною складкою, яка відповідає карапаксу інших ракоподібних. Мантія виділяє вапнякову черепашку з різної кількості пластинок, частина з яких нерухома (утворюють стінки черепашки); інші, рухомі пластинки, утворюють кришечку. Рачок час від часу їх розсуває і крізь щілину, що при цьому утворюється, висовує назовні грудні ніжки. їх щетинки то розправляються, то складаються, заганяючи воду в порожнину черепашки: так рачок забезпечує себе їжею і киснем. Різні часточки, що є у воді, відфільтровуються за допомогою щетинок і використовуються в їжу. Живляться вусоногі водоростями, бактеріями та зоопланктоном. Дихають усією поверхнею тіла. За способом розмноження - здебільшого гермафродити. Розселюються за допомогою вільноплаваючої личинки - наупліуса.До цього класу належать морські качечки (Zepas) та морські жолуді (Balanusв). Морські качечки сидять на стебельці і мають сплюснуту з боків черепашку. Серед вусоногих є й такі, що поселяються на тілі акул, китів (явище коменсалізму); Вусоногі, оселяючись на днищах суден, значно погіршують їх гідродинамічні властивості.2.Підклас Зяброхвості, або Коропоїди (Branchiura). Належать близько 130 видів рачків, що паразитують на шкірі, у ротовій і зябровій порожнинах риб. Мають ряд пристосувань до паразитичного способу життя. Тіло сплюснуте, широке. Головогруди зверху прикриті широким щитком; черевце маленьке, несегментоване (іноді його називають хвостовим плавцем). Антенули мають гачкоподібні придатки і є органами фіксації. Таку ж роль виконують видозмінені на присоски максили. Мандибули перетворені на колючосисний хо-боток; середня кишка має багато сліпих відростків, які наповнюються кров'ю хазяїна (тому можуть довго - до 3-х тижнів -голодувати). Є фасеткові очі і троє простих очок. Здатні до активного плавання за допомогою чотирьох пар грудних ніжок. Яйцеві мішки в самок відсутні; яйця відкладають на підводні предмети, рослини. Розвиток прямий; у деяких морських видів із яйця розвивається метанаупліус. На прісноводних рибах, особливо коропових, паразитує коропова воша, або коропоїд (Argulus foliaceus), що може призвести до їх загибелі.

61) Тонкопанцирні.живуть в морі,8 видів.Карапакс має вигляд тонкої двостулкової раковинки, що покриває весь грудний і передня частина черевного відділу рачка. З ним рухливо зчленований спрямований уперед овальний пластинчастий рострум, що прикриває зверху більші стебельчатие очі й підстави антен. Нахиляючи або піднімаючи рострум, рачок регулює силу токовища води, порушуваного грудними ніжками й направля попереду назад між стулками раковини. Передня й задня антени досить довгі й багаті чутливими щетинками. Ротові придатки- для фільтрації й роздрібнення їжі. подовжений щупик передньої щелепи очищає порожнина раковини від сторонніх часток. Грудний відділ з 8 сегментів, кожний з яких постачений парою однаково влаштованих ніжок, пристосованих одночасно й для пересування, і для подиху, і для подачі їжі до рота. Ці ніжки пластинчасті, листоподібні. Їхні зовнішні лопаті служать зябрами, а внутрішня як орган руху. На внутрішньому краї основної частини кожної ноги щетинки двох типів.Грудні ніжки згинаються й розгинаються послідовно. При зустрічному згинанні ніжок сусідні пари утворять фільтруючі камери. До складу довгого циліндричного черевця входить 7 сегментів. З них 4 передніх несуть довгі двогіллясті ніжки, багаті щетинками,для плавання. Ніжки наступних 2 сегментів короткі, скорочені, а останній черевний сегмент зовсім позбавлений кінцівок. За ним треба подовжений тельсон із двома довгими галузями фурки. Самці по зовнішньому вигляді й по своєму поводженню трохи відрізняються від самок.Самки відкладають яйца. З яєць виходять молоді, ще не що цілком сформувалися рачки.Після двох линянь вони переходять до самостійного існування.Ряд Ротоногі, або Раки-богомоли.300 видів. Розміри— до 60 см завдовжки.Єпротоцефалон і гнатоторакс, утворений злитими разом трьома щелепними іп'ятьма грудними сегментами, а зверху покритий карапаксом. Решта тіла складається з трьох задніх рухомо з'єднаних між собою грудних сегментів та черевця.Карапакс має рухомий виріст —-рострум. Є пара дуже рухливих стебельчастих фасеткових очей та наупліальне вічко. Антенули видовжені, на кінці несуть по три нитчасті вирости з органами хімічного чуття, які поряд із зором слугують для виявлення здобичі; антени вкорочені. Є п'ять пар ногощелеп, передня з яких коротка, вкрита чутливими щетинками і є органом дотику; друга пара найдовша. За допомогою такого пристрою (підклішні) рак захоплює та вбиває здобич. Останні три пари ногощелеп також мають підклішні, проте вони короткі й призначені для перенесення їжі до рота та копання нірок.Черевний відділ довший, ніж головний і грудний; усі шість його сегментів добре розвинені. П'ять передніх пар черевних кінцівок двогіллясті, причому кожна гілка по краях несе численні щетинки. Кожна пара ніжок може з'єднуватися між собою, працюючи як одне ціле. За допомогою черевних ніжок раки плавають; Кровоносна система добре розвинена. Серце займає більшу частину грудей; має вигляд трубки з 12 парами остій, від нього відходять 15 пар бічних артерій і передня непарна аорта.Роздільностатеві. Самиця відкладає яйця на три задні пари ногощелеп, які одночасно виділяють клейку речовину; утворюється яйцевий мішок. Самиця виношує мішок протягом кількох тижнів. У цей час вона не живиться. З яйця виходить личинка оригінальної будови (псевдозоеа), Через деякий час псевдозоеа переходить до фазу синзоеа, яка також плаває, кілька разів линяє й опускається на дно, набуваючи статевозрілої форм
62)Ряд Батинеловіоб'єднує дуже дрібних (від часток міліметра до 6 мм) мешканців підземних прісних вод.У сі сегменти голови злиті; очі відсутні. Обидві пари антен середньої довжини, з численними чутливими щетинками. На кожному з грудних сегментів є пара двогіллястих ніжок ходильного типу з розвиненими еггіподитами. Черевні кінцівки зазнали значної редукції, коротенькі ніжки є лише на одному-двох передніх сегментах, і лише останній сегментмає сильно розвинену пару двогіллястих кінцівок, які разом із фуркою проштовхують тіло вперед між частинками ґрунту.Запліднення внутрішнє. Самиці відкладають досить великі, багаті на жовток яйця в ґрунт.РядМізидові переважно морські планктонні види, що живуть на глибинах до 8 км; близько 800 видів.Розміри здебільшого 10—20мм, однак деякі глибоководні види досягають довжини 40 см. тіло видовжене і складається з протоцефалона, гнатоцефалона, що об'єднує щелепні та два-три грудні сегменти, і решти вільних сегментів грудей і черевця. Карапакс цілком покриває голову й груди, але зростається тільки з передніми двома-трьомасегментами, решта грудних сегментів тільки прикриваються ним.Фасеткові очі — на стебельцях; у ряду глибоководних і печерних форм очі не мають пігменту. Обидві пари антен дуже довгі, антенулидвогіллясті, вкриті чутливими щетинками, а у самців ще мають коротенький придаток — орган хімічного чуття для пошуку самиці. Антени одногіллясті.Щелепи прикриті великою верхньою губою й несуть численні щетинки, які створюють фільтрувальну камеру. Є одна-двіпари ногощелеп, що беруть участь у фільтрації; решта грудних ніжок двогіллястіза допомогою яких мізиди можуть також повзати або навіть копати ґрунт.Зябра на грудних ніжках мають не всі види (у більшості вони відсутні); газообмін через тоненькі покриви карапакса. У самиць на останніх грудних ніжках є особливі пластинки-оостегіти,які утворюють виводкову камеру.Кожен сегмент черевця несе пару двогіллястих ніжок, які на останньому найдовшому сегменті дуже видовжені й разом із тельсоном утворюють хвостовий плавець.орган рівноваги — статоцист. Види, що живуть на мілководді, здатні змінювати колір.Для деяких мізидових характерна примітивна ознака — наявність одночасно антенальних і максилярних залоз; у більшості є лише максилярні.Мізидові роздільностатеві; запліднення внутрішнє. Самиця виношує від 10 до 160 яєць у виводковій камері. З яєць виходять молоді рачки, які деякий час перебувають у виводковій камері, а потім переходять у воду, де линяють і ростуть. Розвиток прямий або з незначним метаморфозом.фільтратори.При нестачі планктону мізиди можуть живитися детритом із дна, а за допомогою мандибул пережовувати навіть трупи дрібних тварин.Мізидові мають велике практичне значення як істотний компонент живлення багатьох промислових риб.
63)Ряд Бокоплави.4,5 тис. видів.Тіло сплющене з боків, є форми, сплющені дорзовентрально. Синцефалон складається з голови та одного-двохгрудних сегментів; решта грудних сегментів вільні, карапакс відсутній. Очі фасеткові,інколи злиті в непарне око. Антенули та антени видовжені, органи дотику та хімічного чуття; у багатьох під покривами голови на спинній стороні є пара статоцистів. Мандибули та обидві паримаксил — жуйного типу. Ногощелеп одна пара.Усі сім пар кінцівок вільних сегментів грудей мають різну будову.На передніх одній-двохпарах хапальніпристрої,призначені для утримання їжі.Наступні ніжки мають гострі кігтики: вони в різних видів призначені для повзання, прикріплення до субстрату тощо. Епіподити всіх грудних ніжоквиконують функцію зябер. У самиць при основідвох-п'ятипар грудних ніжок є пластинки, які утворюють виводкову камеру.Перші три сегменти черевця мають типові двогіллястіщетинконосні плавальні ніжки. Двогіллясті кінцівки останніх трьох сегментів спрямовані назад і забезпечують пересування стрибками. плавають черевцем донизу, однак стрибальні рухи на мілководді здійснюють, лежачи на боці.Забарвлення тіла досить різноманітнеСерце має вигляд потовщеної судини, має три пари остій. Роздільностатеві. Статевий диморфізм виявляється в особливостях будови кінцівок; самці, як правило, більші, ніж самиці. Копуляція кілька днів.Самець за допомогою кінцівок уводить сперму у виводкову камеру самиці, де й відбувається запліднення.Розвиток без метаморфозу. Статева зрілість настає після багатьох (до Бокоплави — першорядний за значенням корм для риб,фільтратори.РядРівноногі. 4,5 тис. видів.Розміри тіла рівноногих коливаються від кількох міліметрівдо 40 см.Тіло сплющене дорзовентрально, зрідка циліндричне або сплющене з боків. Карапакс відсутній; є синцефалон, який складається з головних та одного-двох грудних сегментів. Очі сидячі, з різним числом фасеток.Антенули та антени одногіллясті; Щелепи жуйного типу.Є одна пара ногощелеп, відповідно до числа грудних сегментів, що злилися з головою.Сім пар грудних ходильних ніжок мають однакову будову, звідки і назва ряду. Вони одногіллясті. На кількох, парах ніжок у самиць є пластинки, що формують виводкову камеру.Черевце вкорочене, його останній сегмент зрощений із тельсоном, утворюючи плеотельсон. Черевні кінцівкидвогіллясті, обидві гілки листоподібні, часто тонкостінні. Вони накладаються одна на одну і спрямовані назад під плеотельсон. Основна їхня функція — дихальна; Більшість рівноногих — роздільностатеві. Серед паразитичних форм відомі гермафродити; деякі види мокрицьрозмножуються партеногенетично. У виводковій камері вилуплюються личинки-манки,які виходять у зовнішнє середовище і стають дорослими. У паразитичних видів манки мають гачкоподібні грудні ніжки, якими прикріплюються до тіла хазяїна. Фільтраторів,ектопаразити річкових і морських риб.
64)Ряд Клішненоснівіслюки.Тіловидовжене,голова злита з першими двома сегментами грудей; синцефалон усуціль покритий карапаксом, що з боків має парну дихальну порожнину, а спереду часто витягнений у рострум. Фасеткові очі в мешканців мілководдя. Антенули й антени вкриті чутливими волосинками, виконують функцію органів дотику. Мандибули та обидві пари максил у самиць розвинені, у самців, що переважно не живляться, частково або зовсім зникають.Передня пара грудних ніжок несе великий епіподит, який створює рух води через дихальну порожнину; газообмін відбувається через стінки епіподиту, частини карапакса та тіла, що прилягають до цієї порожнини. Друга пара несе справжню клішню). Шість наступних грудних сегментів вільні, кожний несе пару одногіллястихходильних кінцівок. Інколи третя пара ніжок розширена і призначена для закопування в ґрунт.Останній сегмент черевця найчастіше зрощений із тельсоном.Єп'ять пар двогіллястих листоподібних черевних ніжок, що вкриті щетинками й слугують для плавання; у ряду видів вони частково чи зовсім редуковані, особливо у самиць.Роздільностатеві, деякі види — гермафродити.Самиця виношує яйця у виводковій камері.Личинка-перші дві стадії проводить у материнській виводковій камері, пізніші стадії виходять у зовнішнє середовище, де через кілька линянь досягають статевої зрілості.Ряд Кумові.800 видів.Середня довжина кумових — 2—3мм.Тіло кумових чітко поділяється на ширшу передню частину, до якої входять голова й груди, та тонку задню — черевну, що закінчується тельсоном. Подібно до мізид, голова кумових і більша частина грудей прикриті карапаксом, який утворює парний передній виріст — псевдорострум. Голова злита з трьома передніми грудними сегментами. Є два складних ока, звичайно об'єднаних у непарне око. Антенуликоротенькі, двогіллясті; антени самиць укорочені, а самців — дуже довгі, вкриті чутливими щетинками й призначені длявідшукування самиць. Обидві пари максил із щетинками, які утворюють фільтраційний апарат. Є три пари ногощелеп.Чотири пари грудних ніжок слугують як для плавання, так і для копання ґрунту; передня пара може також захоплювати поживні частинки й передавати їх ногощелепам, які, в свою чергу, транспортують їжу до рота. Задня пара грудних кінцівок призначена для закопування в ґрунт. У самиць на третій парі ногощелеп і перших трьох парах грудних ніжок є виводкова камера.Черевце довге, закінчується тельсоном. Уроподидвогіллясті, вкриті щетинками; вони призначені для очищення тіла від мулу. У самців є п'ять пар двогіллястих черевних ніжок, які в самиць здебільшого відсутні.Розмноження.Молодь (манка) три рази линяє всередині виводкової камери; останні кілька линянь проходять вже у воді. Всі кумові пристосовані до закопування в поверхневий шар морського ґрунту, який вони ненадовго залишають, і плавають або повзають.Кумові — добрий корм для молоді осетрових, камбали, бичків, коропових риб.
65)Ряд Еуфаузієві- 90 видів. морські планктонні тварини.Розміри7 мм-10 см. Характеризуються наявністю протоцефалона й гнатоцефалона, який включає щелепні та всі вісім грудних кінцівок.Карапакс прикриває голову й груди, однак із боків він укорочений, і зябра виступають назовні. Очі стебельчасті, фасеткові. Усі вісім пар грудних кінцівок двогіллясті, з добре розвиненими дихальними епіподитами. На черевці є п'ять пар двогіллястих плавальних ніжок та пара уроподів.Для еуфаузієвих характерна наявність органів світіння (фотофори). Як правило, їх буває 10 пар. Світло жовтого чи жовто-зеленогокольору має характер миготливих спалахів.Світіння допомагає особинам різної статі знаходити одне-одного та збиратися рачкам у зграї.Еуфаузієві роздільностатеві; запліднення сперматоформне. Частина видів викидає запліднені яйця у воду; Розвиток включає чотири личинкові стадії, починаючи з наупліуса, кожна з яких кілька разів линяє. У більшості випадків розвиток від яйця до статевозрілої особини триває майже рік. Дорослі рачки розмножуються одинраз, живуть 2—3 роки.Еуфаузієвіфільтратори,вживаються в їжу людиною, а також є основою живлення вусатих китів, багатьох видів пінгвінів, чайок та оселедцівта ін. Рад Десятиноп-найбільшісеред ракоподібних. Довжина досягає 80 см, розмах ніг— до 3 м. 9 тис. видів; Тіло складається з протоцефалона, що несе дві пари антен і стебельчасті очі; гнатоцефалона, утвореного зрощенням щелепних сегментів голови з усіма грудними, й шести вільних сегментів черевця з тельсоном. Гнатоцефалон укритий добре розвиненим карапаксом,щовкриває головні й грудні сегменти і зростається з ними. Три передні пари грудних кінцівок перетворені на ногощелепи, решта п'ять пар — слугують для плавання чи ходіння; з них перші одна-трипари часто мають органи захоплення їжі — клішні. Часто одна клішня дуже масивна, призначена для подрібнення оболонок жертв), а друга—длярозчленування тіла здобичі. У самців тропічних ваблячих крабів велика клішня виконує своєрідні рухи для приваблення самиць.Зябрапід карапаксом. їх завжди вісім пар, як і грудних кінцівок. Зяброва порожнина вентилюється завдяки рухові широкого екзоподиту другої пари максил. Тіло десятиногих має різноманітне забарвлення. З органів чуття, крім очей, розвинеш органи дотику й хімічного чуття, розташовані на антенулах, антенах, щелепах і ногощелепах; орган рівноваги — статоцист — міститься в основному членику антенул.Травна система має типову для ракоподібних будову: добре розвинені кардіальний і пілоричний відділи шлунка та печінкова (травна) залоза. Органи виділення — антенальні залози. Черевний нервовий ланцюжок у десятиногих має тенденцію до олігомеризації(укорочення та злиття гангліїв).Роздільностатеві. Статевий диморфізм виявляється в розмірах тіла,забарвленні, формі черевних ніжок. Запліднення сперматофорне. Як правило, самиці виношують яйця на черевних ніжках, прикріплюючи їх спеціальним секретом цементних залоз. У більшості Decapoda розвиток з метаморфозом. З яйця виходить личинка зоеа,яка веде планктонний спосіб життя та слугує для розселення. зоеа, линяючи, перетворюється на мізидну личинку.
66)Ряд Безвусикові-належать дрібні, до кількох міліметрів завдовжки, тварини, що живуть у ґрунті, підстилці або гнилій деревині, їх близько 300 видів.Тіло складається з голови й тулуба, який нечітко розділений на груди та черевце.Очій антени відсутні. Ротові органи видозмінені у видовжені щетинки, сисного типу. Гомілка та лапка зрослись, утворивши суцільну гомілколапку, яка на кінці має один кігтик. Передня пара ніг спрямована вперед і виконує функцію органа дотику, дві задні пари — ходильні.Черевце складається з 12 сегментів. На передніх трьох сегментах є парні одночидвочленикові придатки — недорозвинені черевні ніжки, на які черевце опирається приРозвиток типу анаморфозу, супроводжується багатьма линяннями; незрілі стадії зовні подібні до дорослих.Способи живлення та інші екологічні особливості безвусикових вивчено недостатньо, практичне значення не з'ясовано.Рад Ногохвістки.10 тис. видів, причому щороку вчені описують багато нових для науки таксонів.Розміри тіла — міліметрові. На голові е прості очі тачотири-,шестичленикові вусики. Ротові органи гризучі або колючосисні. Поблизу основи антен є спеціальний постантенальний орган, що несе рецептори нюху та вологості. Подібно до безвусикових мають гомілколапку з єдиним кінцевим кігтиком.Черевце складається з шести сегментів. IV сегмент несе членисту стрибальнувилку.При стрибку вилка звільняється із зачіпки й відштовхується від субстрату, підкидаючи тіло. На І черевному сегменті є особливий придаток —черевна трубка. В момент приземлення після стрибка ця трубка виділяє клейку рідину, за допомогою якої тіло фіксується на субстраті.Дихальна система в ногохвісток розвинена слабо чи відсутня; немає також мальпігієвих судин. Запліднення сперматофорне: самці відкладають сперматофори у вигляді кульок на стебельцях, а самиці захоплюють їх статевим отвором.Розвиток має характер епіморофозу; молоді особини відрізняються від дорослих в основному розмірами.Ряд Двохвістки. 400 видів. Довжина тіла становить від 1—2 мм до 5 см. Тіло видовжене. Голова з довгими членистими антенами; ротові органи гризучого типу; очей немає.Гомілка не злита з лапкою, на кінці останньої — два кігтики. Всі ноги однакової будови. Черевце складається з 11 сегментів, передні сім мають рудименти черевних кінцівок — нечленисті парні грифельки. На кінці черевця є пара відростків —церки; в одних представників вони виконують функцію органів дотику, в інших призначені для захоплення здобичі Дихальна система досить добрерозвинена, на грудях є три-чотирипари дихалець. Запліднення сперматофорне.Розвиток типу епіморфозу, молоді особини зовнішнім виглядом нагадують дорослих, багато разівлиняють.Живуть двохвістки у ґрунті, гниючій деревині, мурашниках, під камінням тощо. Хижаки полюють на дрібних.ґрунтових комах, кліщів, нематод тощо. Поширені переважно в районах із теплим кліматом.
67)Махіліди і лускатки належать до підкласу первиннобезкрилі— дрібні (не більше ніж 1,5 см завдовжки) комахи з веретеноподібним тілом; відомо близько 500 сучасних видів. Ні вони, ні їхні предки ніколи не мали крил.Ротові органи гризучого типу; є видовжені веретеноподібні антени, пара складних очей. Ноги ходильні, лапка з парою кігтиків. Черевце має 11 сегментів, закінчується трьома довгими членистими нитками: парою церків, між якими розташований непарний парацерк. На сегментах черевця розташовані непочленовані парні утвори — грифельки, на які опирається черевце під час руху. Грифельки —-рудименти черевних ніжок.Запліднення відбувається за допомогою сперматофорів, які самець відкладає на субстрат, а самиця захоплює статевими придатками. Розвиток типу архіметаболії триває від З до 24 місяців. Тварини здатні до линяння в дорослому стані.До підкласу Apterygota належать два ряди.РядМахіліди- живуть серед скель, під камінням, живляться лишайниками чи перегноєм. Грифельки в них розташовані наII—IXчеревних сегментах. Вони здатні стрибати на віддаль до15—20см.Ряд Лускатки-живуть у вологих теплих місцях, ведуть нічний спосіб життя; у зв'язку з цим очі в багатьох видів зменшені або взагаліредуковані. Грифельки є лише на VII—IXчеревнихсегментах.Цукровалускатка (Lepismasaccharina) живе у зволожених приміщеннях (ванні кімнати тощо). Живиться цвільовимигрибами, різними органічними речовинами пилу, може вищати крохмальний клейстер з обкладинок книг, чим інколи шкодить. Мурашина лускатка (Ateluraformicaria) живе в мурашниках. У момент, коли одна мурашка відригує краплю їжі, щоб передати її іншій, лускатка злизує цю краплю.
68)Ряд Тарганові.понад 3000 сучасних видів, комахи різноманітних розмірів (від 1 до 10 см завдовжки) зі сплющеним у дорзовентральному напрямку тілом.Ротові органи гризучі, антени довгі, нитчасті, очі складні, добре розвинені. Передні крила потовщені, шкірясті, перетворені у надкрила; задні — перетинчасті, у частини видів редуковані. Черевце складається з 8—10сегментів.Самиця утворює навколо яєць із виділень спеціальних залоз яйцеву капсулу, або оотеку. У одних видів оотека відокремлюється від самиці через кілька діб, у інших виношується самицею майже до вилуплення молоді. Перетворення неповне: відомо від 5 до 9 німфальних стадій. живуть переважно в тропіках і субтропіках, живляться в основному рослинними чи тваринними рештками.В Україні відомо два синантропні види тарганів — рудий тарганзавдовжки 10—13мм, та чорний тарган завдовжки ЗО мм. Обидва види тропічного походження, тому в Україні мешка-ють виключно в теплих приміщеннях. Ці таргани відомі як переносники дизентерійної палички, збудника черевного тифу, яєць гельмінтів.У лісах поширений лапландський тарган котрий живиться лишайниками, листяним спадом тощо.Рад Терміти об'єднує комах із неповним перетворенням, що ведуть суспільний спосіб життя й характеризуються поліморфізмом особин. 2500 видів.Довжина тіла — від кількох міліметрів до 2—3см. Ротові органи гризучі, очі невеликі, добре розвинені лише в статевих особин, у нестатевих часто відсутні. Груди плоскі. Дві пари видовжених приблизно однакових перетинчастих крил із поздовжнім жилкуванням розвинені лише в статевих особин. Черевце з 10 сегментами. Перетворення неповне.Терміти — суспільні комахи. У сім'ї є пара статевих особин («цариця» та «цар») і від кількох сотень до кількох мільйонів нестатевих особин — нездатних до розмноження безкрилих самців і самиць, котрі, як правило, поділені на касти: робітники, солдати тощо. Молоді крилаті статеві особини вирушають у шлюбний політ, після нього гуртуються попарно, скидають крила й засновують нові колонії. Терміти будують гнізда в ґрунті, гнилій деревині, кроні дерев. Багато видів термітів живиться тваринними та рослинними рештками. Терміти — тропічні й субтропічні мешканці. Лише деякі види заходять у зони помірного клімату.
69)Ряд Богомолові.понад 2000 видів, поширених переважно в тропіках. Це великі за розмірами (до 15 см) хижі комахи з неповним перетворенням.Тіло видовжене, інколи розширене; голова трикутна, з гризучим ротовим апаратом, довгими ниткоподібними антенами й великими очима, може обертатися майже на 360°. Передньогруди видовжені, несуть хапальні передні ноги характерної будови.Передні крила перетворені на надкрила, звужені; задні — віялоподібні, перетинчасті, інколи редуковані. Черевце складається з 10 сегментів. Яйця містяться в оотеці.Богомоли — хижаки, що чатують на здобич (переважно комах), сидячи непорушне на пагонах, корі тощо. Вони мають захисне забарвлення та паличкоаболисткоподібну форму тіла. Звичайний богомол Mantisreligiosa живе в Криму, степах і лісостепах України. Він досягає довжини 75 мм.Рад Прямокрилі понад 20 тис. видів, із них в Україні — близько 200.Прямокрилі мають гризучі ротові органи, дві пари крил, із яких передні — шкірясті, вузенькі й прямі (звідки назва ряду) — виконують функцію надкрил, а задні — широкі, перетинчасті, у спокійному стані віялоподібне складені під надкрилами. Задні ноги стрибальні, черевце десятичленикове, перетворення неповне.Специфічна особливість прямокрилих — здатність до утворення та сприймання звуків. Звукові сигнали мають специфічну для певного виду частоту й амплітуду коливань. У коників звуковий апарат розташований на надкрилах: це система зазубрених жилок, які труться одна об одну; органи слуху містяться на гомілках передніх ніг. У сарани звукиутворюються внаслідок тертя зубчиків задніх ніг по жилках надкрил, а органи слуху розташовані з боків І грудного сегмента.Допідряду Довговусі належать коники,цвіркуни та вовчки. Вони відрізняються джгутоподібними антенами, що перевищують довжину тіла; органи слуху розташовані на гомілках передніх ніг. У самиць є видовжений ножеподібний яйцеклад. Найбільш поширений в Україні зелений коник (Tettigoniaviridissima) досягає довжини 4 см. Він живе в заростях трави (луки, узлісся тощо), полюючи на комах (гусінь метеликів, двокрилі), однак може живитися й зеленими частинами рослин. Яйця самиця за допомогою яйцекладу відкладає в ґрунт.Хижий коник досягає довжини 8 см. Крила в неї редуковані. Дибка підстерігає здобич і захоплює її хапальними передніми ногами. Самці трапляються дуже рідко; в основному цей вид розмножується партеногенетично. Домовий цвіркун живе в будівлях,веде нічний спосіб життя.Підряд Коротковусі вирізняється короткими антенами, що не перевищують половини довжини тіла; органи слуху розташовані на черевці, а яйцеклад укорочений. Самиці відкладають яйця в землю, оточуючи їх спеціальною піною; остання застигає, цементуючи навколишні частинки грунту; такий утвір зветься кубушкою (ворочком).
70) Ряд Одноденки.близько 2000 видів.Це комахи різних розмірів (від кількох міліметрів до 4 — 5 см).Тіло імаго витягнене, ротові органи практично редуковані. Антени мають вигляд коротеньких щетинок; є пара великих складних очей та три прості вічка. Крила сітчасті; задня пара, як правило, менша від передньої, інколи зовсім редукована. Черевце видовжене, на кінці несе пару довгих щетинкоподібних церків і часто непарний парацерк.Розвиток типу архіметаболії проходить у прісних водоймах; личинки та німфи(наяди) мають трахейні зябра на сегментах черевця. Ротові органи гризучого типу; живлення водяних фаз дуже різноманітне — є хижі форми, фільтратори, види, що живляться детритом, мулом тощо. Розвиток триває від кількох місяців до 2 — 3 років. Із німфи останньої стадії виходить статевонезріла крилата особина — субімаго, яка линяє й перетворюється на статевозрілу фазу — імаго.Субімаго та імаго не живляться. Запліднення та відкладання яєць у більшості видів відбуваються через кілька годин після утворення імаго. Дорослі після цього гинуть.У поширеної в Україні двокрилої одноденки Cloeondipterum самиця живе до 2 — 3 тижнів. За цей час із яєць у її тілі виходять личинки першої стадії, яких самиця і народжує у воду. Личинки та німфи одноденок — важливий компонент живлення багатьох видів прісноводних риб, особливо коропових.Воші.близько 300.тіло овальне або довгасте, сплощення в спинно-черевному напрямку, довжиною 0,5-6,5 мм, сірувато-коричневе, у особин, насичених свіжою кров'ю, варіює від червонуватого до чорного залежно від ступеня перетравлення. Тіло складається з трьох відділів: голови, грудей і черевця. Голова невелика, звужується допереди, несе вусики (антени), позаду них знаходяться прості очі з прозорою рогівкою, під якою помітні скупчення пігменту. Передній край голови правильно заокруглений з невеликим ротовим отвором, ротовий апарат колючо-сисний, складається з трьох стилетів.У спокої всі стилети заховані всередину голови і зовні зовсім не видні. Груди трапецієвидні з опуклими боками, злиті; в центральній частині грудей добре помітна поздовжня смужка, від якої радіально до ніг розходяться ножні м'язи; з боків середньої частини грудей знаходиться пара дихальців .Знизу до грудей причленовані 3 пари ніг. Черевце складається з 9 сегментів, бічні краї – 6,на вершині кожного відкривається дихальце; задній кінець черевця у самки двулопастний, на передостанньому сегменті чітко проглядається своєрідна пігментна пляма, позаду нього лежить пара серповидно вигнутих придатків (гоноподій), між ними знаходиться статевий отвір; Ноги складаються з тазиків, які зрощені з грудьми, вертлюга, стегна, гомілки і лапки з серпоподібними кігтиками, якіутворюють клешню для закріплення на волоссі і одязі. Тіло і кінцівки вошей несуть ряди і групи щетинок.Самці дрібніше самок. Яйця (гниди) довгастовальної форми зверху прикриті плоскою кришечкою, жовтувато-білого кольору, приклеюються нижнім кінцем до волосу або ворсинкам тканини секретом.Метаморфоз неповний, супроводжується трьома линьками. Всі три личинкивідрізняються від дорослих відсутністю зовнішніх статевих органів, розмірами і дещо іншими пропорціями тіла. Після 3 линяння німфа перетворюється на самця або самку, до цього часу оформляються статеві органи.
71)Бабки- ряд хижих комах,харчуються іншими комахами, захоплюючи здобич на льоту. Вони поїдають мошок, комарів та деяких інших шкідників. Цикл розвитку цих комах із неповним перетворенням. На льоту відбувається спарювання бабок. Яйця відкладають у вологе середовище.Личинки називаються наядами. Розвиток їх здійснюється в воді. Дихання зяброве. Відмінна риса наяд - надмірно довга нижня губа, що формує хапальний апарат - маску. У процесі захоплення здобичі вона швидко висувається вперед. Личинки також ведуть хижий спосіб життя. Їжею їм служать личинки водних комах, іноді мальки риб, пуголовки. У харчовому ланцюгу наяди також часто стають здобиччю риб. По завершенні розвитку личинки виходять з водойм і прикріплюються до предметів на суші. Тут відбувається остання линька при трансформації в імаго. Розміри тіла становлять від 1,5 мм до 12 см, довжина крила може бути до 9 см. Черевце бабок видовжене, струнке, зазвичай має яскраве забарвлення, блискуче. На рухомий голові особини добре помітні великі фасеточні очі, короткі щетинкоподібні вусики. Краще орієнтуватися в навколишньому просторі бабками допомагає особлива будова зорового апарату. Кожне око складається з не менше 30 тисяч фасеток. Верхні фасетки розрізняють кольори, а нижні визначають виключно форму предметів. Для кращої орієнтації цим комахам притаманна здатність бачити в інфрачервоному діапазоні. До грудей прикріплені дві пари прозорих крил з густою мережею жилок. У представників рівнокрилих бабок передні і задні крила практично однакової форми, вузькі, в стані спокою знаходяться над тілом і притиснуті одне до одного.У спокої крила неначе розставлені в сторони. У природі займають важливе місце в харчових ланцюжках. Для людини корисні тим, що поїдають багатьох шкідливих комах.Жіночих і чоловічих особин можна розрізнити за інтенсивністю забарвлення: cамціяркозабарвлені, самки ж не так кидаються в очі своїм забарвленням. На вершині черевця самців є парні верхні і нижні непарні вирости - придатки, у самок же тільки парні верхні. Чудовою особливістю є спосіб парування. У цьому заслуга належить самцеві: на відміну від інших чоловічих особин комах, у самця бабок є вторинні статеві органи, які знаходяться на другому стерні черевця - пузиревидний приймач. Статевий диморфізм.Ряд Рівнокрилі. Комахи мають дві пари крил — усі рівні. Зустрічаються й безкрилі особини. Ротовий апарат їх колючо-сисний. Багатьом рівнокрилим притаманне чергування поколінь за типом гетерогонії: правильного чергування декількох партеногенетичних і одного типового статевого покоління й зі зміною рослин-хазяїв, на яких рівнокрилі живуть. До цього ряду належать попелиці, червці, цикади. Попелицям властива гетерогонія, оскільки багато з них є небезпечними шкідниками рослин: кров’яна попелиця — шкідник яблунь, виноградна філоксера, каліфорнійська щитівка (червець) тощо. Цикади значно крупніші від тлі (іноді до 5 см) і зазвичай мають крила (як самці, так і самки).Багато цикад — шкідники сільськогосподарських рослин, вони також здатні переносити деякі вірусні захворювання цих рослин. Личинки цикад живуть у ґрунті, пошкоджують коріння дерев і кущів.
72. Ряд 9. Напівжорсткокрилі, або Клопи (Hemiptera)понад З0 тис. видів, в Україні - понад 800 видів і відносяться до комах з неповним перетворенням
ротові органи колючо-сисні
вусики 3-5-членикові
передні крила в основній частині шкірясті, поблизу верхівки перетинчасті, задні — перетинчасті, у частини видів редуковані
є пара грудних пахучих залоз
- німфальних стадій — 4-5
- Фітофаги: Черепашка шкідлива (Eurygaster integriceps)
Черепашка маврська (Е. maura)
Хижі клопи: родина Reduviidae
Кровососи: Клоп постільний, або блощиця ліжкова (Cimex lectularius)
Ранатра (Ranatra linearis)
Водяний скорпіон (Nepa cinerea)
Входять до Надряд 2. Hemipteroidea( геміптера) , де вторинне спрощені крила,,
73,
Ряд 10. Жорсткокрилі, або Жуки (Coleoptera) і Відносяться до Відділ з повним метаморфозом (Holometabola)
понад 300 тис. видів, в Україні 12-15 тис. видів
100 родин, 4 підряди
від 0,3 мм до 150 мм (Геркулес)
ротові органи гризучого типу
передня пара крил - надкрила
друга пара - перетинчасті крила
ноги: бігальні, плавальні (плавунець), копальні (гнойовики), стрибальні (листоблішки), прикріпні (самці плавунців)
личинки - з розвиненими грудними ногами, рідше — червоподібні
розвиток триває від кількох місяців до 3-5 років
Фітофаги: жук колорадський Leptinotarsa decemlineata ,плавунці
Хижаки: Турун лісовий (Carabus hortensis) , жук-олень (Lucanus cervus)
74,
Ряд 13. Метелики, або Лускокрилі (Lepidoptera) відносяться до Відділ з повним метаморфозом (Holometabola)
понад 150 тис., в Україні 6-8 тис видів
від 3 до 300 мм у розмаху крил
імаго: ротові органи - сисний хоботок, утворений максилами; 2 пари перетинчастих крил укриті кутикулярними лусочками; живляться нектаром квітів або не живляться; запилювачі
личинки (гусінь): гризучі ротові органи, 3 пари грудних ніг та 2—5 пар непочленованих несправжніх черевних ніжок; слинні залози виділяють шовк; фітофаги
Пердставники : Совка озима Scotia segetum , Білан капустяний (Pieris brassicae), Шовкопряд шовковичний Bombyx mori
75,
Ряд 14. Двокрилі (Diptera) і Ряд 16. Перетинчастокрилі (Hymenoptera відносяться до Відділ з повним метаморфозом (Holometabola)
14: понад 100 тис. видів, в Україні понад 4000 видів
0,1-70 мм
імаго: фасеткові очі та одне-три прості вічка; колючо-сисні або лижучі ротові органи; сегменти грудей повністю злиті; передня пара крил перетинчаста, задня — редукована й видозмінена на дзижчальця - органи рівноваги
личинка: безнога; у личинок мухи голова цілком редукована, ротові органи перетворені на гачки, позакишкове травлення; у комарів голова розвинена, ротові органи гризучого типу або фільтруючі
2 підряди: 1)Довговусі (Nematocera) – мошки , москіти, комарі –кровосисні, комарі-дзвінці,
2) . Коротковусі (Brachycera)- ґедзі,сирфіди, сріблянки,ктирі, Мухи-тахіни (Tachinidae) личинки - паразити інших комах, оводи, справжні мухи, мухи-жигалки,
16: 200 тис. видів, в Україні близько З0 тис, від часток міліметра до 6 см, 2 пари перетинчастих крил, задні менші, ніж передні, й вирізняються жилкуванням, ротові органи гризучо-лижучі чи гризучо-сисні, нижня губа перетворена на хоботок , поділяються на 2 підряди: 1) Сидячочереві (Symphita): у личинок гризучий ротовий апарат, грудні ніжки (рогохвости) або грудні, 6-8 пар несправжніх черевних ніжок, фітофаги, представники :пильщики, рогохвости
Стебельчасточереві : личинки безногі; живлення за рахунок комах і павуків хижацтво й паразитизм, інколи — вторинна фітофагія представники : оси-блискітки, Сфекоїдні оси (Sphecidae),сколії, Оси складчастокрилі (Vespidae),Бджола медоносна Apis mellifera , Шершень (Vespa crabro) , Мурашки (Formicidae), Мурашка лісова (Formica rufa

76.Ряд 15. Блохи (Aphaniptera)
понад 2000 видів, в Україні близько 60
безкрилі кровосисні або паразитичні
1-6 мм
тіло сплющене з боків
коротенькі вусики
пара простих вічок
колючо-сисний ротовий апарат
ноги стрибальні
живляться лише кров'ю
є переносниками чуми
личинки червоподібні,
живуть у щілинах підлоги, підстилці нір, гнізд
живляться органічними рештками
Блоха людська (Pulex irritans)
Ряд 11. Сітчастокрилі (Neuroptera)
близько 5000 видів, в Україні – 70-80 видів
гризучі ротові органи
2 пари сітчастих крил
живляться пилком і нектаром рослин або є хижаками
личинки — хижі; позакишкове травлення
представник - мурашині леви ( Myrmeteonidae) , Золотоочки Chrysopidae
77.

Підклас 1. Скорпіони (Scorpiones) входить до класу павукоподібні,
близько 700 видів, в Україні
3 види
5-10 см, до 18 см - скорпіон-імператор (Pandinus imperator)
хеліцери невеликі, клішнеподібні
педипальпи закінчуються клішнями
тіла - на 3 частини: головогруди, передчеревце й задньочеренце
легеневі стигми
живляться лише живою здобиччю: комахами, їхніми личинками, павуками, багатоніжками та ін.
Представники :Скорпіон кримський (Euscorpius tauricus),Скорпіон карпатський (Euscorpius carpaticus)
Підклас 2. Псевдоскорпіони (Pseudoscorpiones)
2-З, рідше до 7 мм
хижі
прихований спосіб життя в ґрунтовому гумусі, під камінням, корою дерев, під листками, в норах та гніздах хребетних тварин, печерах; є синантропні види
близько 1300 видів
головогруди укриті щитом
черевце не поділене на дві частини
хеліцери - клішні з гребінчастими виростами
педипальпи мають клішні
трахеї, * представник - Псевдоскорпіон звичайний, або книжковий (Chelifer cancroides
78.Підклас 3. Сольпуги (Solifugae) належить до класу павукоподібні та мешканці сухих тропічних районів
близько 700 видів, в Україні - 1 вид — сольпуга павукоподібна Galeodes araneoides
10-70 мм
хеліцери дуже великі, з клішнями
педипальпи схожі на ноги
трахеї
хижі м'ясоїдні
отруйні залози відсутні
Galeodes araneoides , Galeodes fumigatus
Підклас 4. Косарики (Opiliones, або Рhalangida)
дуже поширена на Землі
понад 3200 видів, в Україні 42 види
1-10 мм, зрідка до 2 см
тіло: головогруди і посегментоване черевце
довгі тонкі ноги
хеліцери з клішнею, короткі
педипальпи або невеликі, щупальцеподібні, або більш масивні, з кігтем на кінці
трахеї
хижаки, що живляться комахами, молюсками
Phalangium opilio , Opilio parietinus

79.Підклас 5. Павуки (Aranei) належить до класу павукоподібні
наземні, 1 вид у воді(Павук-сріблянка (Agryroneta aquatica)
широко поширені на Землі
3,5 тис. видів, в Україні - понад 400
від 0,8 мм до 11 см
тіло з головогрудей, з'єднаних вузьким стебельцем із суцільним черевцем
головогруди вкриті твердим щитом
хеліцери невеликі, складаються з основного членика та кігтя, на якому відкривається протока отруйної залози
педипальпи щупальцеподібні, призначені для проціджування іжі. Головна функція педипальп – чутлива
хижаки, позашлункове травлення
легені (чотирилегеневі павуки); легені та трахеї (дволегеневі); трахеї (деякі тропічні види)
Представники : Каракурт (Latrodectus tredecimguttatus), «Чорна вдова» Latrodectus mactans , Тарантул (Lycosa singoriensis), родина Справжні павуки-птахоїди Aviculariidae

Підклас 6. Кліщі (Acarina)входять до класу павукоподібнінайпоширеніша на земній кулі група тварин
вільноживучі - хижаки і сапрофаги; є некрофаги й факультативні гематофаги
до 1 мм, значно рідше до 2,5-7 мм (Іксодові)
після смоктання крові збільшуються до 25-З- мм
близько 50 тис. видів, в Україні – 3 тис.
ротові органи, в тому числі хеліцери й педипальпи, відокремлені від тулуба у несправжню голівку (гнатосому)
сегментація тіла невиразна або зовсім утрачена
поверхня тіла, трахеї, порові поля
Опіліоакарини, або кліщі-косарики (Орiliоасаrinа) – 12 видівтеплолюбові, вільноживучі нічні
хижаки
живляться дрібними ґрунтовими тваринами
Паразитоформні (Parasitiformes): Іксодові (Іксод тайговий (Ixodes persulcatus), Гамазові(Кліщ мишачий (Allodermanyssus sanguineus), Кліщ курячий (Dermanyssus gallinae)
Акариформні кліщі (Acariformes), Кліщ постільний (Dermatophagoides pteronyssinus, Кліщ борошняний (Acarus siro), Панцирні кліщі (Oribatei) - вільноживучі
Свербун (Knemidocoptes mutans) - захворювання «вапнякові ноги» птахів, Свербун коростяний (Sarcoptes scabiei)
Водні, хижаки(Hydracarina , Halacaridae

82. зоологія-наука про тваринний світ. Галузі зоологічної науки Зооло́гія— це біологічна дисципліна, що вивчає навколишній світ тварин та їхні взаємозв'язки з довкіллям. Досліджує біологічну різноманітність світу тварин, систематизує й класифікує тварин, вивчає будову їхнього тіла, закономірності їхнього індивідуального та історичного розвитку, географічне поширення, функціональну біогеоценотичну й біосферну роль, зв'язки з середовищем.Основна мета зоології як науки — одержання й узагальнення нових знань про рівні організації та різноманітність тварин, стан їхніх ресурсів, опрацювання методів раціонального використання й охорони тварин та їх угруповань.Основні зоологічні дисципліни: систематика, морфологія, ембріологія тварин, зоогеографія, палеозоологія, філогенія, етологія, а за об'єктами досліджень — протозоологія, малакологія, карцинологія, орнітологія, герпетологія, теріологія. Галузі зоології, що виникли першими наприкінці 19-го століття, такі, як зоофізика, біономіка та морфографія, були пізніше включені до ширших біологічних дисциплін, які вивчають механізми, спільні для тварин і рослин. Біологію тварин вивчають у низці широких галузей: Фізіологія тварин, анатомія та ембріологія вивчають фізіологічні особливості тварин у широкому розумінні. Спільні механізми спадковості та розвитку тварин і рослин вивчаються генетикою, молекулярною біологією та біологією розвитку. Екологічні особливості тварин вивчаються екологією та деякими іншими дисциплінами. Еволюційна біологія тварин і рослин вивчає походження й розвиток організмів. Допоміжними галузями в цій царині є теорія еволюції й популяційна генетика.Систематика, кладистика, філогенія, біогеографія і таксономія займаються класифікацією та групуванням організмів за рисами подібності, спільністю походження чи поширенню по земній кулі.Крім того, існує багато дисциплін, таких, як орнітологія, ентомологія та інших, що займаються тваринами з окремих таксономічних груп.

81.загальні відомості про царство Тварини Характерні особливості тварин: гетеротрофне живлення; рухливість, активність;мінлива форма тіла;зростання, яке обмежене певним періодом життя (до формування дорослого організму);подразливість у вигляді таксисів (у одноклітинних) і рефлексів (у багатоклітинних);у клітинах відсутні клітинні стінки, пластиди, великі вакуолі;запасною речовиною клітин є глікоген. ____Твари́ни є царство переважно багатоклітинних еукаріотичних (ядерних) організмів, однією з найголовніших ознак якого є гетеротрофність та здатність активно рухатись. Однак тварини не завжди ведуть активний спосіб життя і є гетеротрофами. У клітинах тварин (як і інших еукаріотів) міститься сформоване ядро..Тварини належать до еукаріотів (в клітинах є ядра). Класичними ознаками тварин вважаються: гетеротрофність (харчування готовими органічними сполуками) та здатність активно пересуватися. а гетеротрофність властива також грибам і деяким рослинам-паразитам.В такому розумінні тварини як таксон мають певніші ознаки — для них характерні оогамія, багатотканинна будова, наявність як мінімум двох зародкових листків, стадій бластули і гаструли в зародковому розвитку. У переважної більшості тварин є м’язи і нерви, а не мають їх групи — губки, пластинчасті, мезозої, кнідоспорідії — які можливо, втратили їх вдруге. Існує дуже багато особливостей і відмінностей між рослинами і тваринами, але найбільш важлива відмінність полягає в тому, що рослини не вміють пересуватися, а тварини здатні на це. Рухливість є особливою якістю, характеристикою, властивою тваринам.рослини та тварини виникли від одного предка. До складу клітин як тврин так ірослин входять білки, жири, вуглеводи, нуклеїнові кислоти та ін.. орган реч. Осноні відмінності:травлення тварин(гетеротрофний, немає пластид, їжа перетравл. В травних вакуолях, запасні продукти-у вигляді глікогену або жиру);подразливість у тварин- у вигляді таксисів та рефлексів);тканини(у рослин-твірна, покривна,основна,провідна,механічна,видільна;тварини-пітельальна,нервова,сполучна,м`язова)від тварин гриби відрізняються— переважанням осмотрофного типу живлення над фаготрофним, розмноженням за допомогою спор та наявністю клітинних стінок. Проте ці відмінності грибів від тварин не є універсальними.

83,
Симбіо́з — взаємодія і співіснування різних біологічних видів. У ширшому науковому розумінні симбіоз є будь-якою формою взаємодії між організмами різних видів, зокрема паразитизм — відносини, вигідні одному, але шкідливі іншому симбіонту. -Обопільно вигідний вид симбіозу називають мутуалізмом. -Коменсалізмом називають відносини, корисні одному, але байдужі іншому симбіонту, а аменсалізмом — відносини, шкідливі одному, але байдужі іншому.Різновид симбіозу — ендосимбіоз, коли один з партнерів живе усередині клітини іншого.
У біогеоценозі спостерігаються різні види симбіозу (форми співіснування двох різних видів). До них належать мутуалізм, паразитизм, коменсалізм. Також формами взаємодії живих організмів є хижацтво й конкуренція.
Мутуалізм — взаємовигідне співіснування двох видів (найпростіші, що здатні перетравлювати клітковину, і рослиноїдні тварини, у кишечнику яких вони живуть). Прикладом мутуалізму є відносини термітів і мікроорганізмів у кишечнику, які забезпечують розщеплення целюлози в травному тракті термітів.
Паразитизм — співіснування двох видів (людина й стьожкові черви), за якого один вид використовує інший як середовище існування і джерело харчування. Прикладів паразитизму можна навести багато. Найзручніше згадати паразитів людини, як зовнішніх (воші, клопи), так і внутрішніх (аскарида, гострик, ціп’як, ехінокок).
Коменсалізм — співіснування двох видів, за якого один вид використовує інший вид або житло іншого виду як середовище існування, але не завдає йому шкоди, а харчується відходами його життєдіяльності. Прикладом таких співвідносин є кліщі, які харчуються шерстю, що випала, у норах гризунів.
Конкуренція — співіснування особин одного (внутрішньовидова конкуренція) або різних (міжвидова конкуренція) видів, за якого вони змагаються за ресурси середовища існування. Слід відзначити, що внутрішньовидова конкуренція є більш жорсткою, ніж міжвидова. Де викликано тим, що ресурси, за які конкурують особини одного виду, повністю ідентичні.
84,
Охорóна твар́инного свíту включає систему правових, організаційних, економічних, матеріально-технічних, освітніх та інших заходів, спрямованих на збереження, відтворення та раціональне використання об'єктів тваринного світу. Існує кілька десятків міжнародних угод, які тією чи іншою мірою стосуються охорони тварин (окремі - охорони довкілля, вкл. й тваринний світ). Однією з найвідоміших в Європі міжнародних угод є "Бернська конвенція" 1979 року, до якої 1996 року приєдналася Україна. Не менш відомою є й Вашингтонська конвенція (СІТЕС), до якої Україна приєдналася відповідним законом 1999 року. В Україні діє кілька законів, які безпосередньо стосуються питань охорони тваринного світу:
Про мисливське господарство та полювання (2000 року)
Про тваринний світ (2002 року)
Про Червону книгу України (2002 року, до того - Положення про ЧКУ)
Червона книга України — анотований та ілюстрований перелік рідкісних видів та підвидів, що знаходяться під загрозою зникнення на території України, і підлягають охороні; основний документ, в якому узагальнено матеріали про сучасний стан рідкісних, і таких, що знаходяться під загрозою зникнення, видів тварин і рослин, на підставі якого розробляються наукові і практичні заходи, спрямовані на їх охорону, відтворення і раціональне використання.
До Червоної книги України заносяться види тварин і рослин, які постійно або тимчасово перебувають чи зростають у природних умовах на території України, в межах її територіальних вод, континентального шельфу та виняткової (морської) економічної зони. Занесені до Червоної книги України види тварин і рослин підлягають особливій охороні на всій території України.
Організація збереження видів тварин і рослин, занесених до Червоної книги України, поліпшення середовища їх перебування чи зростання, створення належних умов для розмноження у природних умовах, розведення та розселення покладається в межах їх компетенції на Кабінет Міністрів України, Ради народних депутатів, місцеві державні адміністрації, виконавчі органи місцевого самоврядування, Міністерство охорони навколишнього природного середовища України та інші державні органи, на які законодавством України та Автономної Республіки Крим покладено здійснення функцій у цій сфері.
Том «Тваринний світ» складається з наступних розділів:Гідроїдні поліпи;Круглі черви;Кільчасті черви;Ракоподібні;Павукоподібні;Багатоніжки;Ногохвістки;Комахи;Молюски;Круглороті;Риби;Земноводні;Плазуни;Птахи;Ссавці.
Перша Червона книга, присвячена українській флорі та фауні, була видана у 1980 році під назвою «Червона Книга Української РСР». Перше видання Червоної книги України (1980 р.) містило опис 85 видів (підвидів) тварин: 29 — ссавців, 28 — птахів, 6 — плазунів, 4 — земноводних, 18 — комах і 151 вид вищих рослин.
Після набуття Україною незалежності у видавництві «Українська енциклопедія» було випущене друге видання Червоної книги України: в 1994 році — том «Тваринний світ» (наклад — 2400 примірників.З огляду на малий наклад ці два видання відразу стали раритетами. Друге видання нараховувало 382 види тваринного
У 2009 р. вийшло третє видання Червоної книги України. До нього занесено 542 види тварин: гідроїдні поліпи (2 види), круглі (2) та кільчасті (9) черви, ракоподібні (31), павукоподібні (2) та багатоніжки (3), ногохвістки (2), комахи (226), молюски (20), круглороті (2) та риби (69), земноводні (8), плазуни (11), птахи (87), ссавці (68). Кількість видів тварин у третьому порівняно з другим виданням збільшилась на 160 видів, а у другому порівняно з першим — на 297 видів. Таким чином, з урахуванням приблизно однакових проміжків часу між виданнями Червоної книги України, спостерігається певне уповільнення темпів зменшення втрати різноманіття окремих таксономічних груп фауни України. Разом з тим, викликає занепокоєння суттєве збільшення у Червоній книзі України кількості видів риб та ссавців.
85,
Зоологічні парки створюються з метою організації екологічної освітньо-виховної роботи, створення експозицій рідкісних, екзотичних та місцевих видів тварин, збереження їх генофонду, вивчення дикої фауни і розробки наукових основ її розведення у неволі.( Харківський зоопарк, Київський зоологічний парк….)
Зоологічні музеї, наукові і культурно-просвітницькі установи, в яких зосереджені колекції тварин (у фіксуючих рідинах, висушені або особливо препаровані тварини, їх чучела, скелети, шкури, а також вироби з рогу, кісті, раковин і т.д.). У З. м. ведуться наукові дослідження по систематиці, фауністиці, зоогеографії, мінливості, порівняльній морфології і анатомії тварин, по теорії еволюції, тобто історичному розвитку живої природи; здійснюється учбова робота з школярами і студентами, а також широка культурно-просвітницька робота по зоології, популяризація і пропаганда ідей охорони природи серед широких верств населення; проводяться консультації по зоологічних питаннях в області мисливського, сільського, лісового господарства і медичної зоології. Колекції З. м. складаються з наукових фондів і експонованих матеріалів. Перші служать базою для наукових досліджень, другі використовуються для учбово-просвітницьких цілей.Приклади: Зоологічний музей імені М. М. Щербака, Національний науково-природничий музей НАН України, Зоологічний музей ЛНУ ім. І. Франка у Львові, Зоологічний музей - Одеський національний університет,,,,
Загальна площа природно-заповідного фонду України становить 2,8 млн га. Природоохоро́нна терито́рія — територія, яка охороняється через своє екологічне, культурне або подібне значення. Існує велика кількість таких територій, рівень захисту яких сильно відрізняється та залежить від статусу, встановленого національними законами та міжнародними договорами.
МСОП( міжнірожний союз озорони природи) визначає шість категорій охоронних територій:
1) Заповідник суворого режиму (Ia — біосферний заповідник, Ib — дика територія) — територія з найвищим рівнем захисту, що охороняється для збереження екосистеми та наукових досліджень. (В Україні створені та функціонують природні заповідники: Поліський, Рівненський, Розточчя, Канівський, Дніпровсько-Орільський,Медобори, Луганський, Український степовий, Єланецький степ, Опукський, Казантипський, Горганський, Ялтинський, Мис Мартьян, Карадазький, Кримський. )
(Біосферні заповідники — природоохоронні науково-дослідні установи з міжнародним статусом. Це значні природні території (акваторії), що суворо охороняються, В Україні створено біосферні заповідники: "Асканія-Нова" ім. Ф.Є. Фальц-Фейна, Чорноморський, Карпатський, Дунайський. Біосферний заповідник "Асканія-Нова" створено на базі першого в Україні природного заповідника, закладеного Ф.Є. Фальц-Фейном у 1898 р. на 520 десятинах цілинного сухостепового ландшафту.)
II. Національний парк — охоронна територія, призначена переважно для захисту екосистеми і екологічного туризму(Карпатський, Синевир, Вижницький, Сколівські Бескиди, Шацький, Деснянсько-Старогутський, Яворівський, Подільські Товтри, Святі гори, Азово-Сиваський.)
III. Пам'ятка природи — охоронна територія, призначена переважно для збереження специфічних особливостей природи
IV. Заказник — територія для охорони окремих видів: охоронна територія, призначена переважно для охорони окремих видів, часто з навмисним втручанням в екосистему
V. Охоронний рельєф — охоронна територія, призначена переважно для захисту рельєфу/ландшафту та туризму.
VI. Територія контрольованого природовикористання — охоронна територія, призначена переважно для довготермінового економічного використання природної екосистеми.
86,
в зоології існує класифікація, елементарною одиницею якої є вид. Основу класифікації становить бінарна номенклатура К. Ліннея. Види об'єднуються у роди, роди — у сімейства, сімейства в ряди, ряди — у класи, класи — у типи, типи у підцарства, підцарства — у царства. На сьогодні на Землі налічується майже 45 тисяч хребетних і 5-8 мільйонів видів безхребетних тварин, із яких описано тільки 1,5 млн видів.
Царство:ТвариниПідцарства: Однокдітиннні(Типи: Саркомастігофори, Інфузорії, Споровики), Багатоклітинні(Типи: Кишковопорожнинні, Плоскі черви, Круглі черви, Кільчасті черви, Молюски , Членистоногі, Хордові), Клас (classis),Ряд (ordo) (для тварин) або Порядок (для рослин та ін.),Родина (familia), Рід (genus), Вид (species)
Об’єднання в різні систематичні групи робиться фахівцями-біологами не довільно, а відповідно до науковими відомостями, заснованими на детальному вивченні будови тварини, його фізіології. генетики, розповсюдження і навіть поведінки. Існує міжнародний кодекс (звід правил) назв тварин. У сучасній систематиці використовують проміжні категорії: надзагін (вище загону), підтип (нижче типу), підклас (нижче класу). Сучасна класифікація тварин – природна. Вона відображає еволюційні, родинні відносини між ними.
Сучасна система тваринного світу побудована на основі ступеня спорідненості між тваринами та їх походження. Типи тварин розташовані від простих (нижчих) до більш складних (вищим), що відповідає загальному напрямку історичного розвитку (еволюції) тваринного світу на Землі. Класифікація – об’єднання тварин в групи на основі подібності внутрішнього і зовнішнього будівлі, фізіології, генетики, родинних зв’язків, здатності виробити повноцінне потомство.При утворенні латинських назв таксонів різних рівнів використовуються типові суфікси, притаманні різним царствам:
Підтип -data
Клас -lia
Підклас -ia
Надряд -orpha
Ряд -formes
Підряд -morpha
Надродина -oidea
Родина -idae
Підродина -inae
Триба -ini
87
На сьогодні на Землі налічується майже 45 тисяч хребетних і 5-8 мільйонів видів безхребетних тварин, із яких описано тільки 1,5 млн видів.
Підцарство Первинні багатоклітинні (Prometazoa)
Тип Губки (Porifera)
Тип Пластинчасті (Placozoa)
Підцарство Справжні багатоклітинні (Eumetazoa)
Розділ Кишковопорожнинні (Coelenterata)
Тип Кнідарії (Cnidaria)
Тип Реброплави (Ctenophora)
Розділ Двобічно-симетричні (Bilateralia)
Підрозділ Первиннороті (Protostomia)
Тип Ацеломорфи (Acoelomorpha)
Тип Прямоплави (Orthonectida)
Тип Дицієміди (Dicyemida)
Тип Плоскі черви (Platyhelminthes)
Тип Немертини (Nemertina)
Тип Черевовійчасті черви (Gastrotricha)
Тип Гнатостомуліди (Gnathostomulida)
Тип Мікрощелепні (Micrognathozoa)
Тип Коловертки (Rotatoria)
Тип Акантоцефали, або Колючеголові черви (Acanthocephala)
Тип Головохоботні (Cephalorhyncha)
Тип Внутрішньопорошицеві (Entoprocta)
Тип Нематоди, або Круглі черви (Nematoda)
Тип Волосові (Nematomorpha)
Тип Цикліофори (Cycliophora)
Тип Молюски (Mollusca)
Тип Сипункуліди (Sipunculida)
Тип Кільчасті черви (Annelida)
Тип Ехіури (Echiura)
Тип Тихоходи (Tardigrada)
Тип Первиннотрахейні (Onychophora)
Тип Членистоногі (Arthropoda)
Тип Фороніди (Phoronida)
Тип Мохуватки (Ectoprocta)
Тип Плечоногі (Brachiopoda)
Підрозділ Вториннороті (Deuterostomia)
Тип Голкошкірі (Echinodermata)
Тип Щетинкощелепні (Chaetognatha)
Тип Напівхордові (Hemichordata)
Тип Хордові (Chordata)
88
прісноводні та морські одноклітинні . симбіонти одноклітинні Чимало видів одноклітинних тварин здатні до активного плавання за допомогою війок чи джгутиків. Ці дрібні організми, які мешкають у товщі води, належать до особливої екологічної групи - планктону. Один з таких організмів - інфузорія-туфелька. Амеби. Налічують понад 100 видів амеб, схожих на амебу звичайну. В усіх амеб голе тіло. Пересуваються вони, утворюючи псевдоніжки. Деякі амеби паразитують у кишечнику тварин і людини. Найбільш небезпечна дизентерійна амеба, що живе в товстій кишці людини. Вона спричиняє виразки в кишках і кривавий пронос. Дизентерійна амеба | розповсюджується за допомогою цист, що виходять з калом назовні. Цисти можуть потрапити в кишечник людини під час пиття забруд¬неної води. У кишечнику вони перетворюються в амеби, які живляться ураженими ділянками кишок і кров’ю.До амеб належать також форамініфери — морські корененіж¬ки. Їїхнє тіло, діаметром 0,1 — 1 мм і завдовжки іноді до 20 см, заховане в черепашку, часто вапнякову. Крізь устя й пори черепашок висовуються псевдоніжки у вигляді довгих ниток, що переплітаються. Черепашки форамініфер становлять значну частину морського мулу, морських відкладів і порід. З них утворилися поклади будівельного матеріалу — вапняку.Променевики, або радіолярії, які ширяють у товщі води й нагадують собою маленькі зірочки, сніжинки, колючі кульки. ____Види симбіозу: 1) Прикладом мутуалізму є відносини термітів і мікроорганізмів у кишечнику, які забезпечують розщеплення целюлози в травному тракті термітів. 2) Паразитів серед одноклітинних дууууже багато.Найпростіші - одноклітинні тварини, які харчуються переважно бактеріями, але і поїдають представників свого класу, а також розчинні органічні речовини та, іноді, гриби. вони вивільняють зайвий азот, який згодом споживається рослинами та іншими членами трофічної сіті. Є загалом їх три групи: Інфузорії - найбільші за розміром. Вони пересуваються за допомогою війок, що нагадують ворсинки, і поїдають найпростіших, що належать до інших груп, а також бактерії. Амеби також бувають досить великими і пересуваються за допомогою псевдоподії.  поділяються на раковидні (мають покриття у вигляді оболонки) і голі (без оболонки). Джгутикові - найменші представники найпростіших
89
Апікомплексні (Apicomplexa) — одноклітинні найпростіші. Паразити тварин, збудники інфекцій, зокрема малярії. Життєвий цикл доволі складний та включає як статеве так і нестатеве розмноження. паразити безхребетних і хребетних тварин. В життєвому циклі відбувається чергування безстатевого розмноження (множинний розподіл — шізогонія), статевого процесу і спорогонії. Принаймні, частина життєвого циклу проходить всередині клітин господарів. Стадії, що виконують функцію проникнення в клітини (зоїти), мають специфічний комплекс органел — апікальний комплекс. Джгутики у споровиків присутні тільки на стадії гамет. малярія – трансмісійна хвороба збудники: Plasmodium vivax (48 год.), Pl. malariae (72 год.), Pl. falciparum (48 год.), Pl. ovale (24 год.)
Тип Міксоспоридії (Myxozoa), тканинні паразити риб і малощетинкових червівТип Мікроспоридії (Microspora) внутріклітинні паразити комах і інших безхребетних
Тип Асцетоспоридії (Ascetospora) паразити морських молюсків
. Тип Саркомастигофори (Sarcomastigophora) вільноживучі або паразити і включає 3 підтипи:
Саркодові (Sarcodina) ; меншість – паразити людини і тварин приклад :Клас Справжні амеби (Lobosea) Підклас Голі амеби (Gymnamoebia) з Дизентерійна амеба Entamoeba hystolitica
Джгутиконосці (Mastigophora), Клас Тваринні Джгутикові (Zoomastigophorea) Патогенні джгутиконосці
Ряд. Дипломонади (Diplomonadida) Лямблія ( Д. Ф. Лямбль ) 40 видів : Lamblia intestinalis ,що викликає лямбліоз (кишечник),
Ряд. Трихомонадові (Trichomonadida) ендопаразити, 4-6 джгутиків, ундулююча мембрана, опорна органела — аксостиль,представники: Trichomonas hominis (кишечник), Т. vaginalis (сечостатева система)
Ряд. Кінетопластиди (Kinetoplastida)Трипаносома (Trypanosoma) (кров, спинномозкова речовина - трипаносомози), Trypanosoma rhodesiense и Т.brucei – сонна хвороба( Луис Самбон - 1903 р. муха цеце (Glossina palpalis)Т. cruzi - хвороба Чагаса. Лейшманія (Leishmania) лейшманіозмоскіти роду PhlebotomusLeishmania tropica лейшманіоз — пендинська виразка
L. donovani - вісцеральний лейшманіоз кала-азар (кров, печінка, селезінка)
Опаліни (Opalinata)
Тип споровиків включає понад 4500 видів, у тому числі токсоплазма, кокцидії.Багато інфузорій — коменсали і паразити інших тварин: кільчастих хробаків, молюсків, риб, земноводних, ссавців. Деякі паразитарні види (балантидій, іхтіофтиріус, хілодонела, триходина) спричинюють небезпечні хвороби людини, сільсько-господарських тварин і риб.
Щодо інфузорій, то Паразитарні види (балантидій, іхтіофтиріус, хілодонела, триходина) 

90.РОЛЬ НАЙПРОСТІШИХ У ПРИРОДІ І ЖИТТІ ЛЮДИНИ
Найпростішіодноклітинні - цепредставникитваринного царства, маютьклітиннийрівеньорганізації. Живуть в різнихводоймах, калюжах, вологомуґрунті.Середодноклітинних широко поширеніпаразитичнівиди, щоживуть за рахунокбагатьохбезхребетних і хребетнихтварин, у тому числі і людини. Вони вражаютьоб'єктисільськогогосподарства (домашняптиця, велика рогата худоба, шовкопряд, рослини), промисловості (хутровітварини).Дизентерійна амеба викликає у людиниамебнудизентерію. Паразитує в товстому кишечнику. Хворіамебіазом і зовніздоров'яносіїдизентерійноїамебивиділяють за добу до 600 млн. цист. Цистизабруднюють воду і їжу, вони є дужестійкими у навколишньомусередовищі.Трипаносома - збудниктріпаносомоза - африканськоїсонноїхвороби. Переносником є муха цеце. Зустрічається в екваторіальних районах ЗахідноїАфрики.Лейшманії - збудникилейшманіозів. Одні з них локалізуються в клітинахшкіри, інші - в клітинахвнутрішніхорганів. Переносникамилейшманій є москіти.Тріхомонада - збудниктріхомоноз. Найбільшпоширенапіхвоватріхомонада, щовражаєсечостатеві шляхи чоловіків і жінок. Передаєтьсястатевимшляхом.Лямблії - паразит тонкого кишківника , часто зустрічається в 12перстной кишці, жовчномуміхурі. Викликаютьлямбліоз.Токсоплазмавикликає токсоплазмоз. Внутрішньоклітинний паразит. Передаєтьсявідхворихтварин.Малярійнийплазмодій - кров'яний паразит, щовикликаємалярію. Колонізує в еритроцитах і руйнуєгемоглобін. Переносниками є малярійнікомарі. Поширений в країнах з тропічним і субтропічнимкліматом.Балантидій - паразитичнаінфузорія, щовикликає у людинибалантидиаз. Паразитує в товстому кишечнику.Як відомо, прісноводніодноклітинніявляютьсяджереломживлення для різноманітнихводянихтварин. Різноманітнівидинайпростішихвіддають свою перевагуводі з деякимступенемзабруднення, тому самеїхвикористовують для визначення норм санітарного стану водойм.

91.Найбільшого видового різноманіття губки досягають у тропічних і субтропічних зонах Світового океану, хоча і в арктичних, і субарктичних водах їх зустрічається чимало. Більшість губок - мешканці невеликих глибин (до 500 м). Число глибоководних губок невелика, хоча їх знаходили на дні найглибших абісальних западин (до 11 км). Губки оселяються переважно на кам'янистих грунтах, що пов'язано зі способом їх харчування. Велика кількість мулових частинок забиває канальну систему губок і робить їх існування неможливим. Лише деякі види живуть на мулистих грунтах. У цих випадках у них зазвичай є одна або декілька гігантських спикул, які встромляються в мул і піднімають губку над його поверхнею (наприклад, види родів Hyalostylus, Hyalonеmа) (рис. 87).Губки, що живуть в приливно-відливної зоні (на літоралі), де вони піддаються дії прибою, мають вигляд наростів, подушечок, кірочок і т.п. У більшості глибоководних губок кістяк кремінний - міцний, але крихкий, у мілководних губок - масивний або еластичний (рогові губки). Фільтруючи через тіло величезна кількість води, губки є потужними біофільтраторамі. Цим вони сприяють очищенню води від механічного та органічного забруднення.Губки часто сожітельствуют з іншими організмами, причому в одних випадках це співжиття носить характер простого комменсализма (квартірантство), в інших набуває характеру обопільно корисної симбіозу. Так, колонії морських губок служать місцем поселення великого числа різних організмів - кільчастих хробаків, ракоподібних, змеехвосток (голкошкірі) та ін. У свою чергу, губки часто поселяються на інших, у тому числі рухливих, тварин, наприклад на панцирі крабів, раковинах черевоногих молюсків і т.п. Для деяких, особливо прісноводних губок, характерний внутрішньоклітинний симбіоз з одноклітинними зеленими водоростями (зоохлорелл), які служать додатковим джерелом кисню. При надмірному розвитку водорості частково перетравлюються клітинами губки.Своєрідну екологічну групу представляють свердлувальні губки (рід Cliona). Поселяясь на вапняному субстраті (раковини молюсків, колонії коралів, вапняні породи і т.п.), вони утворюють в ньому ходи, відкриваються назовні невеликими отворами (рис. 88). Через ці отвори виступають вирости тіла губки, що несуть оскулумом. Механізм дії свердлувальних губок на субстрат ще неясний. У розчиненні вапна, мабуть, істотну роль грає виділяється губкою вуглекислота.Практичне значення губок невелике. У деяких південних країнах є промисел володіють роговим скелетом туалетних губок, використовуваних для миття і різних технічних цілей. Їх ловлять в Середземному і Червоному морях, Мексиканській затоці, Карибському морі, Індійському океані, біля берегів Австралії. Промисел скляних губок (переважно Euplectella), використовуваних в якості прикрас і сувенірів, існує також біля берегів ЯпоніїГу́бки (Porifera, Spongia) — тип примітивних багатоклітинних тварин, які ведуть прикріплений спосіб життя.
Вважається, що перші представники цього типу з'явилися ще в протерозойську еру. На сьогодні відомо понад З тисячі видів губок. Їхні розміри варіюють від 5 см до 3 м. Губки поширені в прісних і солоних водах усіх кліматичних зон, представлені як поодинокими, так і колоніальними формами. Незважаючи на таку різноманітність, усі губки мають спільні риси:
клітини тіла диференційовані та мають тенденцію до утворення тканин;
тіло складається з двох шарів клітин — ектодерми й ентодерми, між якими міститься драглиста речовина — мезоглея;
майже завжди є внутрішній скелет (вапняковий чи кремнієвий), утворений спікулами, і який виконує опорну функцію.

92.Важливу роль у кругообігу речовин і збільшенні біологічної продуктивності водойм віді­грають морські кишковопорожнинні.
Вони живляться дрібними морськими тваринами і є кормом для багатьох видів риб. Коралові поліпи беруть участь в утворенні рельєфу земної поверхні. Коралові рифи є місцем існування найрізноманітніших водоростей, безхребетних тварин і риб. З рифоутворюючих коралів добувають вапняк, який використовується як будівельний матеріал. З червоного та чорного коралів виготовляють ювелірні прикраси. Разом з цим коралові рифи можуть бути перешкодою для судноплавства. У Китаї та Японії деяких медуз уживають у їжу. Гідри та медузи, живлячись мальками риб, завдають шкоди рибному господар­ству. Отрута жалких клітин деяких медуз дуже небезпечна для людини.Кишковопорожнинні являються багатоклітинними тваринами, у яких формується два шари клітин, які розмежовані мезоглеєю.
Внаслідок процесу диференціації клітин в них утворюються примітивні тканини. Їх відмінною особливістю є наявність кишкової порожнини. А завдяки нервовій системі вони можуть реагувати на різні подразнення навколишнього середовища у вигляді рефлексів.ЗНАЧЕННЯ КИШКОВОПОРОЖНИННИХ:
• вони входять до ланцюгів живлення;
• гідра являється представником наукових досліджень регенерації.
• скелет із вапняку коралових поліпів використовується людиною;
• червоний і чорний корали використовують як ювелірні прикраси;
• кишковопорожнинні утворюють коралові острови, які називаються атоли;
• актинії являються фантастичними квітами морів;
• отруйні медузи досить небезпечні для здоров’я.

93.Коралові рифи – місця проживання найрізноманітніших, барвистих і численних морських тварин і рослин. Найбільше рифових рослин і тварин виявлено в Південно-Східній Азії, де на одному кораловому рифі може налічуватися 3000 видів. Рифи переважно ростуть в чистих, дрібних тропічних водах, поширюючись трохи далі на північ і південь там, де є теплі течії, риф складають колонії коралів, надзвичайно різноманітні за формою і забарвленням. Колонії утворюють крихітні коралові тварини, які розмножуються поділом. Нові жовтня поселяються на скелетах померлих. Отже, живі корали знаходяться тільки зовні колонії. Корали-мозговики ростуть повільно, у них виникають річні кільця росту, як у дерев, Вік деяких з виявлених коралів налічував від 800 до 1000 років. Навколо коралових рифів мешкає більше видів риби, ніж де-небудь ще, від крихітних бичків, які живуть в тріщинах, до величезних акул, що курсують уздовж кордонів рифа в пошуках здобичі. Риби-метелики – одні з найбільш барвистих мешканців океану, їх часто бачать парами. Рибки-клоуни живуть серед щупалець морських анемон, рятуючись від хижаків.
Молюсків на коралових рифах часто буває важко побачити: вони добре маскуються і ведуть нічний спосіб життя. Але цих «невидимок» на рифах зазвичай більше, ніж риб. Тільки на Великому бар’єрному рифі виявлено 4000 видів молюсків. Тільки гігантські трідакни добре помітні по блискучому синьому відтінку стулок. Навколо рифів збираються численні ракоподібні, наприклад лангусти, а також рачки-чистильники, які годуються, позбавляючи риб від паразитів. Тут також удосталь водяться морські їжаки. Вони харчуються дрібними водоростями і руйнують мертві корали в пісок, з якого утворюються білі пляжі. Рифи настільки перенаселені, що багатьом тваринам доводиться пускатися на різні хитрощі, щоб їх не з’їли або на них не сіли. Одне з найбільш ефективних засобів – стати отруйним або обзавестися небезпечними шипами, як у морських їжаків. Урагани і шторми часто завдають шкоди коралових рифів, ламаючи гілки коралів і перевертаючи цілі колонії. Але найбільшу загрозу для коралових рифів представляє в даний час діяльність людини. Кораблі і нирці ламають тендітні корали. Крім того, корали гинуть при підвищенні температури, і існують побоювання, що при загальному потеплінні клімату в світі постраждає безліч коралових рифів (див. статтю “Життя в океані”).
Види рифівІснує три основних види коралових рифів. Обмережують рифи розташовані поблизу узбережжя материків і навколо островів. Бар’єрні рифи трохи віддалені від берега. Круглі атоли утворюються, коли вулканічні острови занурюються у воду, а рифи продовжують рости. Поверх них часто залишаються невеликі піщані острівці.
НерестЯк і інші морські безхребетні, багато корали розмножуються в процесі нересту. Це означає, що ікринки і сперматозоїди викидаються у воду, де сперматозоїди запліднюють ікринки. Потім утворюється маленький корал, званий личинкою. На деяких рифах майже всі корали нерестяться в одну і ту ж ніч року. На Великому бар’єрному рифі це відбувається навесні, в наступний тиждень після повного місяця, з настанням темряви.
ПоліпиКрихітні корали, називаються поліпами, оточують себе твердим чашоподібним скелетом. Щупальця ловлять їжу, хоча більшу її частину корал отримує з мікроскопічних одноклітинних рослин, що живуть всередині тканин корала.
Прикраси з коралівКрасиві червоні та рожеві корали, з яких роблять ювелірні прикраси, ростуть не на коралових рифах, а в більш глибоких і холодних водах, переважно в Середземному морі. Тут їх часто знаходять в підводних печерах і під скельними навісами. Такі корали також зустрічаються в Тихому океані, де ростуть цілими заростями на пагорбах морського дна.
Терновий вінецьМорська зірка під назвою терновий вінець поїдає корали, пропускаючи живі тканини через шлунок і залишаючи білі скелети Масова поява цього виду зірок стало причиною загибелі коралів на багатьох рифах, особливо біля берегів Австралії.
Риф вночіНочами кораловий риф виглядає інакше, ніж вдень. Корали витягають щупальця, риби влаштовуються на нічліг серед коралів. При цьому риби папуги загортаються в захисне слизове ковдра, яку виділяють щоночі. Дивовижна рибка-ліхтарик веде нічний спосіб життя. Під очима у неї знаходяться великі залози, що містять світяться бактерії. Ці «ліхтарики» риба може включати і гасити.
Термін «Біорізноманіття» стандартного визначення не має. Найбільш розповсюдженим є «варіативність життя на всіх рівнях біологічної організації», але він є дещо занадто узагальненим з точки зору конкретного тлумачення. Згідно з іншим визначенням, біорізноманіття — це міра відносного різноманіття серед сукупності організмів, що входять до деякої екосистеми. «Різноманіття» в даному разі позначає як відмінності всередині видів, так і між видами, а також порівняльні відмінності між екосистемами.

94.Ато́л (малай. adol — замкнений) — кораловий острів, який найчастіше має форму розірваного або суцільного кільця, що оточує неглибоку (до 100 м) лагуну.
Виникають атоли навколо островів здебільшого вулканічного походження зі скелетних решток коралів та червоних водоростей і зустрічаються тільки у тропічних та субтропічних відкритих частинах океанів. Кільце атола має вигляд валу, що замикає внутрішню лагуну і зовні круто спадає в бік океану. Вал може бути суцільним, але найчастіше лагуна поєднується з океаном низкою проток. Глибина лагуни не перевищує 100 м. Діаметр атола — від 2—3 до 100 км. Над рівнем води атоли підносяться на 10—15 м. В середині невеликих атолів замість лагун іноді утворюються блюдцеподібні округлі западини.
Великі атоли заселені людьми. Деякі лагуни зручні для стоянки суден.
Одна з гіпотез походження атолів: опускання острова, оточеного бар'єрними рифами, що поступово вкриваються коралами.Атол Кваджалейн (Меншикова) — атол з 97 островів у Тихому океані в складі ланцюга Ралік (Маршаллові Острови). Площа сухопутної частини становить 16,4 км², а лагуна має площу 2174 км² (найбільша лагуна у світі). Місце розташування військово-повітряної та військово-морський баз США . На його рифах 22 грудня 1946 після 3-х ядерних випробувань перекинувся і затонув останній з німецьких важких крейсерів ПрінцОйген.

95.До складу підрозділу черви входять три типи: плоскі, круглі і кільчасті черви. Тип плоскі черви об'єднує примітивних червоподібних двосторонньо-симетричних безхребетних тварин, позбавлених порожнини тіла. Тип плоскі черви за класифікацією включає сім класів: війчасті черви, моногенеї, амфілініди, стьожкові черви, трематоди, гірокотіліди, аспідогастри. З них найбільш поширеними є війчасті черви (3000 видів), трематоди, або сисуни (4000 видів) і стьожкові черви, або цестоди (3500 видів). Цей тип включає в даний час близько 25 000 видів. Найбільш відомі представники - це бичачий ціп'як, котячий сисун, печінковий сисун, ехінокок, свинячий солітер, планарії. У довжину плоскі черви досягають від 0,1 мм до декількох метрів.
plosky_cherviПлоскі черви можуть бути вільноживучими або ведучими паразитичний спосіб життя. Будова особин цих двох підгруп дуже відрізняється. Вільноживучі види хижі, вони мешкають в прісних або солоних водоймах. Рух цих форм плоских червів здійснюється, завдяки скороченню м'язів шкірно-м'язового мішка і руху війок.
Багато видів, що належать до типу плоских червів, пристосувалися до паразитування у тілах різних хребетних, безхребетних тварин і людини. Черви-паразити харчуються, всмоктуючи живильні речовини через ротову присоску або осмотичним способом через всю поверхню тіла. Пересуваються паразитичні плоскі черви на зразок гусениці-землеміра, використовуючи присоски. У стьожкових червів також, як у вільноживучих, при пересуванні скорочується мускулатура шкірно-мускульного мішка.
Значення плоских червів в природі пов'язане з участю їх у харчових ланцюжках. Негативне їх значення в житті людини полягає в тому, що багато видів цього типу паразитують в організмі людини, викликаючи важкі захворювання, такі як теніоз, опісторхоз, фасціольоз, теніаринхоз, діфілоботріоз, гіменолепідоз, ехінококоз.

96.Клас Війчасті черви або турбеллярии
Більшість війчастих червів - вільноживучі тварини, ведучі, як правило, хижий спосіб життя. Вони поїдають багато простих (інфузорій, корненіжок, жгутиконосців), нематод, дрібних ракоподібних, личинок комарів - найчастіше більш великих тварин, ніж вони самі. Деякі форми нападають на своїх побратимів. Гідра з її захисними жалкими клітинами також піддається їх нападам Число видів війчастих черв'яків сягає 3 тис. Це морські або прісноводні тварини; деякі види живуть у грунті, у вологих місцях проживання.Тіло черв'яків покрито епітелієм з безліччю вій. Рух війчастих, з одного боку, результат биття війок зовнішнього епітелію, з іншого - наслідок скорочення шкірно-м'язового мішка. Ці черв'яки і повзають, і плавають.У процесі переварювання їжі у війчастих червів, так само як у кишковопорожнинних, велике місце займає внутрішньоклітинне травлення. Частинки їжі, попередньо піддаються обробці секретом глоткових залоз, надходять у кишечник і захоплюються клітинами кишкового епітелію, в яких формуються численні травні вакуолі.Війкових черв'яків відрізняє висока регенеративна здатність. Так, навіть сота частина їх тіла здатна відновлюватися в цілу тварину.Представник цього класу біла планарія мешкає в ставках, канавах, веде активний нічний спосіб життя.
На передньому кінці сплющенного тіла розташовані два ока. Тіло тварини покрито шкірно-м'язовим мішком. Його зовнішній шар представлений війковими епітелієм з слизовими залозками. Під одношаровим епітелієм три шари м'язових волокон. Харчується планарій дрібними ракоподібними, черв'яками і залишками великих організмів. Рот веде в глотку, що переходила в розгалужений кишечник. Одноклітинні залози, розташовані в стінках кишечника, виділяють ферменти для позаклітинного травлення, дрібні травні частки заковтуються фагоцитуючими клітинами, і процес травлення закінчується внутрішньоклітинно. Не переварені залишки-їжі виводяться назовні через ротовий отвір. Видільна система утворена двома поздовжніми видільними каналами, які багаторазово розгалужуються, закінчуючись «полум'яними клітинами», що забезпечують виділення шкідливих продуктів розпаду і осморегуляції. Розмноження безстатеве і статеве. Безстатеве розмноження здійснюється шляхом поперечного поділу лланаріі навпіл. Потім кожна половина регенерує відсутні частини тіла. Планарії - гермафродити. У численних сім'яниках утворюються сперматозоїди, які за сім'япроводу потрапляють в насінні мішки і там зберігаються у вигляді сперми. Яєчники розташовуються з боків тіла в паренхімі. З них яйцеклітини по яйцепроводів потрапляють в семяприемник, де і відбувається запліднення. Запліднення передує копуляція.
Клас Сисун
Організація цих тварин багато в чому нагадує риси війкових червів, наприклад планарії, проте, на відміну від них, сисун ведуть виключно паразитичний спосіб життя. Форма тіла сосальщиков найчастіше листоподібна. Спеціалізація їх проявляється в наявності присосок, шипів, гачків і інших пристосувань для прикріплення, у високому розвитку статевої системи, проходження складних життєвих циклів із зміною власників, а також у спрощенні органів почуттів
Клас сосальщиков включає близько 4 тис. видів.
Сисуни.
Типовий представник класу - печінковий сисун, паразитує в жовчних протоках печінки і жовчному міхурі ряду хребетних.
Паразит руйнує печінкові клітини, що може призвести до кровотечі, а також закупорці жовчних ходів і появи жовтяниці.
Життєвий цикл печінкового сосальщика протікає зі зміною власників. Остаточний, основний господар, в тілі якого паразит розмножується статевим шляхом, - великий чи дрібна рогата худоба, коні, свині, людина та ін Проміжний господар, де личинка паразита проходить певні стадії розвитку, - молюск прудовік малий.
Яйце печінкового сосальщика починає розвиватися, тільки потрапивши у воду, де з нього виходить личинка з віями. Потім личинка впроваджується в тіло малого ставковика. Тут паразит перетворюється в наступну стадію личинкову, потім він залишає молюска і активно пересувається у воді. На цій стадії печінковий сисун прикріплюється до стебел рослин і покривається товстою оболонкою. Утворюється циста, довго зберігає життєздатність. Проковтнута тваринам, циста потрапляє кишечник, оболонка її розчиняється, і паразит через кровоносні судини проникає в печінку, де досягає статевозрілого стану.
Профілактика зараження для людини: не пити сирої води з водойм, ретельно мити овочі та зелень.
Клас Стьожкові черви
Стрьожкові плоскі черв'яки, як і сисуни, ведуть виключно паразитичний спосіб життя, і це наклало на них значно більший відбиток, ніж на сосальщиков.
Клас включає близько 3 тис. видів.
У статевозрілому стані вони живуть в тонкому кишечнику хребетних; личинкові форми живуть в порожнині тіла і всередині різних органів безхребетних і хребетних.
Величина дорослих стрічкових черв'яків коливається від 1 мм до 10-30 м. Забарвлення тіла одноманітна - біла або жовтувата, характерна для багатьох внутрішніх паразитів. Тіло стрічкоподібними, сильно витягнутий у довжину і в більшості випадків поділено на значне число члеників. Іноді тіло може бути нерозчленованим. На передньому кінці - невелика головка з органами прикріплення (присосками або гаками), за нею йде не розділена на сегменти шийка, а далі - членики.
Стьожкові черви глибше і повніше, ніж сисуни, пристосувалися до паразитичного існування: у них відсутня кишечник, а живлення відбувається шляхом дифузії всією поверхнею тіла; личинки, як і дорослі статевозрілі особини, ведуть паразитичний спосіб життя. Бичачий ціп'як, паразитує в кишечнику людини, за добу відділяє 5-7 і більше члеників, в яких знаходиться близько 2 млн. яєць. Яйце потрапляє з фекаліями людини в грунт.
Якщо разом з травою воно виявляється у травному тракті великої рогатої скотa проміжного господаря, у кишечнику з нього виходить личинка, озброєна гострими гаками. Личинка пробуравливает стінку кишки і стоком крові проникає в м'язи. У м'язах вона росте і перетворюється у фіну - бульбашка з ввернутой всередину головкою і шийкою. В організм людини - основного господаря паразита - фіна потрапляє з погано проварені м'ясом і вже тут перетворюється на статевозрілу форму.
До числа небезпечних паразитів належить широкий лентец, зараження яким відбувається через рибу, і ехінокок, яким людина заражається від собак, заносячи в організм яйця з брудних рук. Для ехінокока людина є проміжним господарем.

97. Бичачий і свинячий ціп’яки досить подібні за будовою та життєвими циклами. У свинячого ціп’яка на головці, крім чотирьох присосків, є ще коротенький хоботок з гачками, тому його ще називають озброєним. Бичачий ціп’як таких пристосувань не має, тож його ще називають неозброєним. Тіло бичачого ціп’яка довше, ніж свинячого (4-10 та 2-6 м відповідно). Крім того, проміжні хазяї для бичачого ціп’яка - це велика рогата худоба, а для свинячого - свині. Але для обох видів ціп’яків остаточним хазяїном слугує людина.
Паразитуючи в тонкому кишечнику людини, ціп’яки подразнюють його слизову оболонку своїми органами прикріплення, спричиняють виразки та отруєння організму хазяїна продуктами обміну речовин. Ці великі за розмірами паразити знесилюють організм людини, вилучаючи з її їжі багато поживних речовин і вітамінів. Тому у хворих часто спостерігають слабкість, запаморочення, нудоту, втрату апетиту, розлади нервової діяльності тощо.
Заповнені яйцями дозрілі членики з кишечнику хазяїна виводяться назовні. Для подальшого розвитку яйця паразитів повинні потрапити з їжею у кишечник проміжного хазяїна. З яєць виходять маленькі личинки, які за допомогою гачечків проникають у кровоносні судини і з кров’ю потрапляють до скелетних м’язів чи різних внутрішніх органів (серця, легенів, печінки тощо). Там личинки ростуть і перетворюються на фіну. Ця личинкова стадія має вигляд невеликого (розміром з горошину) міхурця, заповненого рідиною. Всередину міхурця вивернута зачаткова головка паразита. Остаточний хазяїн - людина - заражається, споживаючи недостатньо термічно оброблене м’ясо проміжного хазяїна, яке містить фіни. У кишечнику людини оболонка фіни руйнується, головка паразита вивертається та прикріплюється до стінки кишечнику. Після цього паразит починає рости, утворюючи нові членики.

98. Печінковий сисун звичайний (Fasciolahepatica) — паразитичний плоский черв класу трематодпозатаксономічної підгрупи «печінкових сисунів», що інфікує багатьох ссавців, зокрема людину. Хвороба, що викликається цим паразитом — фасциольоз. Черв поширений в усьому світі та має велике значення через значні збитки, що завдає тваринництву овець та великої рогатої худоби.
Звичайний печінковий сисун характеризується складним життєвим циклом. Частина цього циклу відбувається у тілі проміжного хазяїна, яким є водні равлики, такі як Galbatruncatula, у тілі яких паразит розмножується безстатево. Мікроскопічні мірацидії (війчаста личинка), що потрапляють в тіло равлика, де і розвивається до стадії хвостатої личинки і розповсюджуються водоймою та вологими луками, формуючи адолескарії на поверхні рослин або у воді. Ці адолескарії часто споживаються худобою та іншими тваринами, інколи людиною, що вживає зелені частини рослин без термічної обробки. Контакт із кислим середовищем шлунка викликає процес виходу з оболонки. У дванадцятипалій кишці паразит повністю вивільняється з оболонки та прогризає через стінку шлях до черевної порожнини. Черв не вимагає харчування на цій стадії, але як тільки йому вдасться знайти паренхіму печінки, на що зазвичай витрачається кілька днів, він починає споживати кров. Незріла стадія в печінці виявляється анемією та симптомами, характерними для інфікованих тварин. Паразит рухається печінкою протягом 5-6 тижнів, поки не знайде жовчну протоку, де він досягає зрілості та починає утворення яєць. Один черв відкладає до 25 тис. яєць на день, а в посліді вівці з легкою формою зараження налічується близько 500 тис. яєць.

99.Самиці аскарид за добу можуть виділяти понад 240 тис. яєць. Яйця вкриті товстою оболонкою, поверхня їх бугриста, легко чіпляється за різні предмети. В навколишньому середовищі яйця можуть зберігатися до 7 років і більше (здатні заражати людину). Весь цикл розвитку відбувається в одному хазяїні. Час міграції аскариди по організму людини триває близько 2, 5 місяців. Для організму хазяїна токсичні продукти обміну аскарид.
Яйця аскарид виводяться в зовнішнє середовище з кишечнику людини. Вони повинні потрапити до вологого ґрунту. Для їх розвитку необхідна певна температура (12˚С і вище), вологість, доступ кисню. У середині яйця формується личинка (при сприятливих умовах — через 2-3 тижні можуть заразити людину). До організму хазяїна потрапляють із немитими овочами, ягодами, фруктами, брудною водою (наприклад зі ставків або забруднених річок). У кишечнику личинки виходять та іммігрують — проникають до кровоносних судин, потрапляють до печінки, звідти — до серця, з серця через легеневу артерію — до легень, потім до повітроносних шляхів, до глотки і заковтуються знов у кишечник, де стають статевозрілими. У легенях личинки кілька разів линяють, а також руйнують стінки пухирців, легеневих капілярів, у кровоносних судинах — стінки судин, а в інших органах — тканини цих органів.

100.Пристосування до паразитизму. Внаслідок паразитичного способу життя в багатьох червів виробилися характерні особливості: виникли органи прикріплення — присоски та гачечки. Паразитичні черви надзвичайно плодючі, бо більшість їхніх яєць гине в природі, не потрапивши до нового хазяїна.

101.Гельмінтози - це захворювання, що викликаються паразитарними організмами - гельмінтами (глистами). Усього відомо близько 250 видів гельмінтів, здатних инвазировать (заражати) людини. Вони відносяться до двох типів тваринного світу: плоскі черви (Plathelmintes) - включають клас стрічкових черв'яків (цестоди) і клас сосальщиков (трематоди); круглі черв'яки (Nemathelmintes).
За величиною гельмінти значно відрізняються один від одного. Серед них є і дуже дрібні - 0,5 мм і дуже великі - 10-15 м і більше. Одні види гельмінтів паразитують у кишечнику, інші воліють печінка, легені, мозок.
Біологічної особливістю розвитку гельмінтів є циклічність їх розвитку, тобто кожен гельмінт проходить стадії личинки, статевозрілої форми і яйця. Особливості життєвих циклів гельмінтів покладені в основу їх епідеміологічної класифікації (табл.
12). Розрізняють три основних види гельмінтів:
Геогельмінти - це черв'яки, у яких дозрівання яєць до инвазионного (заразного) стану відбувається в грунті, тобто поза організмом господаря.
Біогельмінти - черв'яки, цикл розвитку яких відбувається зі зміною господарів, тобто в їх життєвому циклі є основні і проміжні господарі. В організмі проміжного господаря (людини або тварини) проходять стадії яєць і личинок, в остаточному хазяїні (людини або тварини) - гельмінт досягає статевої зрілості. Личинки деяких біогельмінтів послідовно розвиваються в організмі господарів двох різних видів, з яких перший носить назву проміжного, а другий - дополнітельногое.
Контактні гельмінти - це черв'яки, яйця яких швидко дозрівають (протягом декількох годин) і зараження ними відбувається найчастіше при контакті здорової людини з хворим.
Можлива аутоінвазія (самозараження).
Людина заражається гельмінтами двома шляхами: через зовнішнє середовище, інвазованих яйцями гельмінтів, або споживаючи в їжу проміжних господарів гельмінтів - м'ясо великої рогатої худоби, свиней, рибу, які містять личинки гельмінтів.
На поширення гельмінтів впливають природні географічні умови (клімат, характер грунту, наявність необхідних господарів і переносників і т.д.) і соціальні фактори (спосіб життя, звичаї, комунальний комфорт, санітарний благоустрій, санітарна культура та ін.)
Епідеміологічна характеристика гельмінтозів


102.Значення круглих червів у природі велике. Вони зустрічаються в будь-яких середовищах, придатних для життя, і грають важливу роль в екосистемах. Вільноживучі нематоди підвищують родючість грунту, розпушуючи його. Але деякі з цих організмів є паразитами культурних рослин і завдають шкоди сільськогосподарським культурам. Круглі черви-паразити людини викликають ряд небезпечних захворювань (аскаридоз, трихінельоз, трихоцефальоз, ентеробіоз, філяріоз, стронгілоїдоз, тощо).Плоскі й круглі черви приносять людині тільки шкоду, викликаючи різні хвороби. А от рятує людину представник типу Кільчасті черви — медична п’явка. У сорокових роках XIX сторіччя у Франції вживалимайже 25 мільйонів п’явок. Перед тим як використовувати п’явок для лікування, їх змушують голодувати три-чотири місяці. При «укусі» п’явка надрізає шкіру, після чого залишається характерна трикутна ранка.
Є кільчасті черви, яких людина використовує в їжу. Так, жителі островів Фіджі й Самоа з нетерпінням чекають пори, коли розпочнеться розмноження черв’яка палоло.
Ось як описує цю ситуацію Ігор Акімушкін: «Перші палоло з’являються перед світанком. Хвилі кишать палоло. їх мільйони! Вода стала жовто-бурою. Черви начинені ікрою. А з островів поспішають до палоло люди: на човнах-катамаранах, під вітрилами, пливуть на плотах, на колодах, везуть із собою великі кошики. Ловлять палоло сітками, черпаками, руками. Поспішають наловити побільше: через годину-дві настане кінець роїнню, палоло підуть на дно. На березі вже горять багаття, і починається бенкет! Палоло смажать, сушать, квасять, солять. їдять і сирими. Кажуть, що смаком палоло нагадує найніжніші устриці із приправою з мускатного горіха».
Використовує людина для своїх цілей і дощових черв’яків. їх з успіхом розселяють у різні відповідні для них місця з метою поліпшення структури ґрунту. Це явище отримало назву зоологічної меліорації.
У Фінляндії дощових черв’яків використовують для переробки стічних вод разом із відходами деревообробних підприємств. Також «працюють» дощові черв’яки й на переробці гною. Екскременти дощових червів збагачують ґрунт органічними речовинами. А самих черв’яків людина використовує в якості гарного корму для промислових риб і птахів.

103.Чимало видів нематод паразитує в органах рослин. Їх об’єднують у групу фітонематод. Із поширених в Україні великої шкоди сільському господарству завдають стеблова (бульбова) нематода картоплі, стеблова нематода цибулі та часнику, галова і бурякова нематоди. Стеблова нематода картоплі (Ditylenchusdestruktor) поширена в усіх районах вирощування картоплі. Довжина її тіла - до 1 мм, товщина - 0,3-0,4 мм. Цей паразит живе головним чином у бульбах, хоча весною переходить у пагони. У другій половині літа він знову мігрує у бульби. Кількість нематод у бульбах може бути величезною і під час її зберігання вони можуть викликати так звану ,,суху гниль” і пошкодити значну їх частину. Для боротьби із стебловою нематодою важливе значення має додержання сівозміни, висаджу­вання здорових бульб, спалювання картоплиння.
Цибулево – масничний дитиленх (Ditylenchusdipsaci) уражає підземні видозмінені пагони цибулі й часнику. Ця немато­да близько 1 мм в довжину. Вона проколює наявним у неї спеціальним стилетом тканини й вона виділяє специфічні ферменти, що розчиняють пектинові оболон­ки клітин. Вміст клітини виливається назовні і ним живиться нематода. Коли цибулина, загниває, нематоди переходять у ґрунт. Для боротьби з дитиленхом важливе значення має дотримання сіво­зміни. На заражених ділянках не слід вирощувати цибулю чи часник протягом 2-3 років, а також висівати огірки, бо цей вид нематод паразитує й на них.
Пщенична вугриця (Anguinatritici) уражає пшеницю та інші злакові. У колосіпошкодженої рослини замість нормального зерна утворюються гали, у яких містяться личини нема­тод. Вони перебувають у стані анабіозу і можуть зберігати життє­здатність до 20 років.
Галові нематоди (рід Meloidogyne) паразитують на баштанних, плодово-ягідних та інших рослинах. Характе­ризуються добре вираженим статевим диморфізмом; самці мають видовжене тіло, у самок воно лимоноподібне, роздуте. Личинки галових нематод, потрапивши в ґрунт, проникають у коріння рослин, де й розвиваються. Клітини кореня розроста­ються, з’являється пухлина, яка й називається галом. Розвиваючись у великій кількості на корінні уражених рослин гали викликають їх нек­роз і нерідко загибель. Особливо небезпечні вони в умовах закритого ґрунту, де можуть знищити значну частину рослин. Для боротьби з нематодами використову­ються препарати, відомі під загальною назвою нематоцидів. В умовах відкритого ґрунту найефективнішим є впровадженаяпротинематодної сівозміни - висівання на заражених площах стій­ких проти нематод культур (злаків, вики та ін.).
Бурякова нематода (Heteroderaschachtii) уражає коренепло­ди буряка, особливо цукрового. Самки мають вигляд пухирів розміром до 1 мм (самці менші). Личинки живуть у ґрунті і проникають у коріння буряка. Після цього самки закупорю­ють провідні пучки коріння внаслідок чого урожайність коренеплодів та їх цукристість, зменшується у 2-3 рази. Цисти нематоди у кожній з яких може бути до 500-600 яєць зимують в ґрунті. Весною з них розвиваються личинки, які спричиняють зараження. Для боротьби з буряковою нематодою найефективнішим заходом є впровадження сівозміни стійких до неї злакових і бобових культур.
Проте, більшість нематод – це вільноживучі організми. Так, у флорі України виявлено лише понад 500 видів (більше 300 прісноводних і 200 морських) нематод. Живлячись бактеріями вони очищають водойми. Крім того, личинки прісноводних і вільноживучих ґрунтових нематод паразитують на безхребетних , що завдають шкоди людині й сільському господарству.

104.Відомо, що п'явка, прісасиваясь до шкіри людини або тварини, тихенько прокушує її і висмоктує невелика кількість крові, приблизно до 10-15 мл. Ось це кровопускання за допомогою п'явок і вважалося універсальним засобом лікування. Його використовували при захворюваннях серця, печінки, легенів, шлунка, очей, при туберкульозі та багатьох інших недугах. Знаменитий цілитель Гіппократ, клятву якого, одержуючи диплом, дають всі молоді лікарі, говорив: "Лікар лікує, Природа зцілює". П'явка як раз і є частиною природи, її маленьким, але дуже дієвим доктором.
Надалі з'ясувалося, що справа не в тому, що п'явка відсмоктує трохи крові хворого, а в тому, що слина її, яка потрапляє в організм людини, має унікальні цілющі властивості. Вона містить більше 60 біологічно активних речовин, які здатні впоратися навіть з важкими захворюваннями. У нанесену рану п'явки вводять спеціальне білкова речовина - Гірудин, яке перешкоджає згортанню крові. Якби гірудин не виділявся, пошкоджені судини швидко закорковували б кров'яними згустками, що перешкоджає висмоктування крові
У світі існує близько 400 видів п'явок. На території Росії їх тільки два: медична п'явка (Hirudomedicinalis) і нільська п'явка (Limnatisnilotica), зазвичай звана кінської. Водяться п'явки в ставках, озерах і тихих річках середньої смуги і півдня Росії. Широко поширені вони й за кордоном країни. Воду п'явки люблять чисту, проточну, але зустрічаються і в сирих місцях біля води - в глині, сиром моху, де можуть залишатися живими місяці і навіть роки. Але якщо під час посухи вони не встигнуть заритися у вологу землю, то неминуче загинуть.
Для використання в медицині придатна лише медична п'явка. Вона буває чорного, темно-сірого, темно-зеленого, зеленого, червоно-бурого кольорів. На спині у неї шість смужок - червоних, світло-коричневих, жовтих або чорних. Бока зелені з жовтим або оливковою відтінком. Черевце строкате: жовте або темно-зелене з чорними плямами.
На голові п'явка має десять маленьких очей, розташованих півколом: шість спереду і чотири позаду, на потилиці. На більш вузькому кінці тіла знаходиться голова, на іншому - так звана порошніца. Обидва кінці тіла забезпечені спеціальними присосками. Передня присоска, навколишнє ротовий отвір, це сосальний гурток (Ванту за). Він трикутної форми і оснастили трьома міцними щелепами, на кожній з яких є до шістдесяти зубчиків, розташованих у вигляді напівкруглої пилки. Ними п'явка і прокушує шкіру, не заподіюючи при цьому особливої ​​болю. Інший літаючий кровосос жалить набагато сильніше.
Серед медичних п'явок у Росії розрізняють три підвиди. Лікувальна п'явка - буро-оливкового кольору з шістьма червоно-жовтими смужками на спині, яка вкрита чорними точками, з строкатим черевцем і шорсткими кільцями. Ця форма поширена на Україну, але зустрічається і на півдні Росії. Аптечна п'явка - на відміну від лікувальної, темно-зеленого кольору, з такими ж шістьма смужками на спині, але без крапок; черевце жовтувате, без плям, кільця гладкі. Цих п'явок, званих ще угорськими, багато в Краснодарському краї, Молдові, Вірменії. Східна п'явка - більш яскрава, ніж попередні, вздовж її спини тягнуться вузькі помаранчеві смуги, покриті чорними трикутними плямами; черевце чорне з зеленими крапками.

105.Значення кільчастих хробаків дуже велике. Слід відзначити їх важливу роль у харчових ланцюгах в природному середовищі існування. У господарстві люди стали використовувати морські види кільчаків як кормову базу для вирощування цінних промислових видів риб, наприклад осетрових. Дощовий черв'як здавна використовується як наживки при риболовлі, як корм для птахів. Користь від дощових черв'яків величезна, так як вони аєрують і розпушують грунт, що збільшує врожаї сільськогосподарських рослин. У медицині широко застосовуються п'явки при гіпертонії, підвищеного згортання крові, тому що вони виділяють особливу речовину (гірудин), що володіє властивістю зменшувати згортання крові і розширювати кровоносні судини.

106.Типовими представниками ґрунтової фауни є дощові черв'яки. Свою назву вони отримали через те, що після дощів, коли вода заливає їхні ходи, дощові черв'яки в значній кількості виповзають на поверхню ґрунту. Їхні розміри можуть коливатися від 2 до 50 см завдовжки.
Дощові черв'яки відіграють значну роль у процесах ґрунтоутворення. Вони можуть прокладати у ґрунті довгі ходи, що полегшують проникнення повітря та води з розчиненими в ній поживними речовинами до кореневої системи рослин. Слід зазначити, що загальна довжина ходів дощових червів сягає 1 м. Завдяки тому, що прокладання черв'яками ходів у ґрунті сприяє його розпушуванню, полегшується ріст коренів рослин у щільних ґрунтах. Дощові черви також переміщують ґрунт, виносячи його з нижніх шарів нагору і навпаки. Їхня чисельність може сягати кількох мільйонів особин на гектар. Дощові черв'яки живляться відмерлими рештками рослин, затягуючи їх у свої ходи і, тим самим, збагачуючи ґрунт органічною речовиною. Останнім часом роблять спроби штучно розводити дощових черв'яків та переселяти їх у ті місця, де їхня кількість недостатня. Таким чином, наявність дощових черв'яків у ґрунті сприяє підвищенню його родючості і є показником стану грунту. На сьогоднішній день дощові черви потребують охорони. Їхня чисельність може скорочуватися внаслідок надмірного використання добрив та пестицидів. Одинадцять видів дощових червівзанесено до Червоної книги колишнього Радянського Союзу, два види — до Червоної книги України.

107.Ракоподібні відіграють значну роль у водних екосистемах як консументи різних порядків. Вони мають велике практичне значення як корм для риб і китів, об’єкт промислу людини (омари, лангусти, краби, креветки), компонентів обростання підводних споруд та днищ суден, проміжних хазяїв гельмінтів тощо.У Чорному морі мешкає кілька видів раків-самітників. Головогруди та клешні цих тварин добре розвинені та захищені твердим покривом, тоді як м'ясисте черевце має тоненький покрив. Молоді рачки, які щойно вилупились з яєць, знаходять черевоногих молюсків із черепашками відповідних розмірів, убивають і з'їдають господаря, а своє черевце ховають у спорожнілу черепашку.
До промислових видів належать різні види крабів, омарів, лангустів, креветок. Омари мають добре розвинені клешні, за допомогою яких вони розчавлюють черепашки молюсків. Лангусти клешень не мають. У Чорному морі та річках Гірського Криму мешкають рідкісні види крабів, що потребують охорони. Шість із них занесено до Червоної книги України.
На відміну від річкових раків, омарів, лангустів і крабів, які мешкають біля дна, креветки активно плавають у товщі води.
Серед креветок є види, які живуть біля дна, наприклад раки-лускунчики. Це мешканці нір тропічного і субтропічного мілководдя, трапляються вони й у Чорному морі. Скороченням великої клешні раки-лускунчики створюють потужний звук. Одночасне клацання клешнями багатьох особин раків відлякує ворогів.
У прісних водоймах поширені водяні віслюки. І в прісних, і в солоних водах мешкають бокоплави. У вологих місцях суходолу: лісовій підстилці, під камінням, у приміщеннях (погребах, підвалах тощо) трапляються невеличкі (до 10-15 мм завдовжки) сірі рачки мокриці. Вони збагачують органікою ґрунт, розпушують його, що поліпшує дихання та мінеральне живлення рослин.
До класу Зяброногі ракоподібні належать переважно мешканці прісних водойм (близько 900 видів). У них голова добре відмежована від грудного відділу, є лише грудні кінцівки, які слугують для руху, дихання та спрямування їжі до ротового отвору.
Якщо у прісній стоячій водоймі зачерпнути сачком воду, то можна виловити значну кількість дрібних зяброногих рачків - дафній. Тіло дафній сплющене з боків і міститься у двостулковому панцирі. Перша пара вусиків у дафній вкорочена, друга - видовжена, за її допомогою рачки плавають.
До зяброногих ракоподібних також належать щитні. Знайти їх можна у різних прісних водоймах, навіть весняних калюжах. Тіло цих невеликих рачків (завдовжки до 5 см) вкрите великим щитком, звідки й походить їхня назва. Живуть щитні недовго: щойно сонце висушить весняні калюжі, дорослі тварини гинуть. Але яйця, які вони відклали, можуть витримувати тривалу посуху (до 9 років). Висушені яйця щитнів легко розносяться вітром, що забезпечує поширення виду. При потраплянні в калюжі з цих яєць виходять личинки, які багато разів линяють і швидко (протягом 2-3 тижнів) стають статевозрілими.
До класу Щелепоногі належать дрібні ракоподібні, що населяють прісні та солоні водойми (понад 26 тис. видів). Типовими представниками цього класу є циклопи. Перша пара вусиків цих рачків видовжена і слугує для ширяння у товщі води, друга пара вкорочена. На голові циклопів є лише непарне просте око. Саме це і зумовило їхню назву.
Як і дафнії, циклопи - гарний корм для різних мешканців водойм, зокрема для молоді промислових риб. Деякі види слугують проміжними хазяями паразитичних плоских червів (наприклад, стьожака широкого) і нематод.
Серед щелепоногих відомі паразитичні види. Зокрема, у прісних водоймах України поширений коропоїд. Цей невеликий рачок (завдовжки кілька міліметрів) живиться кров'ю риб. Коропоїди здатні завдавати шкоди рибним господарствам, спричинюючи масову загибель молоді коропа та інших видів цінних промислових риб.

108)Розмноження і розвиток комах
Статевіоргани самок комах представлені парою яєчників. Відкожногояєчникавідходить по одному яйцепроводу. Яйцепроводи разом утворюють один загальний, якимзаплідненіяйцявиводятьсяназовні. Органирозмноженнясамця— це два сім'яники, щопереходять у сім'япроводи, а ті, в своючергу,— в спеціальнийсім'явивідний канал, якийвідкриваєтьсяназовні.
Комахи — переважнороздільностатевітварини. Вони розмножуютьсялишестатевим способом. . Заплідненняяєць у комах відбуваєтьсятількивсерединіорганізмусамки.Удеякихвипадкахрозмноження комах можевідбуватися без запліднення. Такийспосіброзмноженняназивається партеногенезом.Плодючість комах часто надзвичайновисока. Особливо плодючісоціальнікомахи. Бджолина матка протягомсвогожиттявідкладає до 1,5 млняєць, матка терміта — 110 млн, а попелицяпротягом одного літадаєжиттятакійвеличезнійкількості комах, яку можнапозначити числом 1022.
Неповний метаморфоз спостерігається в комах простоїорганізації: ;арани ,тарганів, бабок та одноденок. В їхньомурозвиткузиділяють три стадії: яйце — личинка — доросла комаха. За умовинеповного метаморфозу з яйцявиходитьмаленькабезкрила личинка, яка дуже схожа на дорослуособину і ведеподібнийспосібжиття. Віддорослоїкомахиця личинка — німфавідрізняєтьсяголовним чином розмірами і відсутністюкрил. Підростаючи, личинка линяє — виповзаєзі старого хітиновогопокриву в новому, просторішомувбранні. Після кожного линяннянімфастаєдедалібільшесхожою на дорослукомаху. У процесірозвитку личинка линяє 5—6 раз. Дорослікомахибільше не ростуть і не линяють.
Повний метаморфозвластивийвисокоорганізованимкомахам: жукам, метеликам, мухам, комарам, бджолам та блохам. В їхньомурозвиткувиділяютьчотиристадії: яйце — личинка — лялечка — доросла комаха.
Розглянемоповний метаморфоз жука-оленя. Самка відкладаєяйця в порохняве дупло дуба, де вони й розвиваються. Личинка, щовиходить з яйця, зовнінагадуєгусеницювеличезногометелика і зовсім не схожа на жука. Розвиток личинки триває 5 років. Тілодорослої личинки завдовжкиблизько 14 см, а завтовшки, як великий палецьлюдини. Потім личинка перетворюється на лялечку, з якоїзгодомвиходитьдорослий жук-олень .
Лялечкакомахи не живиться і звичайномайженерухома. Усерединілялечкивідбувається складна внутрішняперебудова, за якоїбільшачастинаорганів личинки руйнується, начерозчинюється, а натомістьізскупченьспеціальнихклітинформуютьсяорганидорослоїкомахи.
Більшостікомахвластивийрозвитокізповним метаморфозом. Завдякивідмінностям у будові, способіжиття, живленні, а також у середовищііснуваннякомахи з повним метаморфозом кращепристосувалисядо природного середовища, ніжкомахи з неповним метаморфозом. Тому першіскладаютьпонад 90 % усіхвидів комах. Вони утворилимаксимальнурізноманітністьвидів і величезнукількістьособин.

109)
Неповний метаморфоз спостерігається в комах простої організації: тарганів, бабок та одноденок. В їхньому розвитку виділяють три стадії: яйце — личинка — доросла комаха. За умови неповного метаморфозу з яйця виходить маленька безкрила личинка, ка дуже схожа на дорослу особину і веде подібний спосіб життя. Від дорослої комахи ця личинка — німфа відрізняється головним чином розмірами і відсутністю крил. Підростаючи, личинка линяє — виповзає зі старого хітинового покриву в новому, просторішому вбранні. Після кожного линяння німфа стає дедалі більше схожою на дорослу комаху. У процесі розвитку личинка линяє 5—6 раз. Дорослі комахи більше не ростуть і не линяють.
Повний метаморфоз властивий високоорганізованим комахам: жукам, метеликам, мухам, комарам, бджолам та блохам. В їхньому розвитку виділяють чотири стадії: яйце — личинка — лялечка — доросла комаха.Розглянемо повний метаморфоз жука-оленя. Самка відкладає яйця в порохняве дупло дуба, де вони й розвиваються. Личинка, що виходить з яйця, зовні нагадує гусеницю величезного метелика і зовсім не схожа на жука. Розвиток личинки триває 5 років. Тіло дорослої личинки завдовжки близько 14 см, а завтовшки, як великий палець людини. Потім личинка перетворюється на лялечку, з якої згодом виходить дорослий жук-олень .
Личинки комах з повним перетворенням істотно відрізняються від дорослих особин за певними ознаками будови й способу життя:- форма тіла личинок переважно червоподібна;- вони не мають крил;- органи чуття в личинок недорозвинені, відсутні фасеткові очі, наявні лише прості вічка. Личинка мухи навіть не має голови, тому її очі розташовані на грудях;- часто спостерігається відмінність у кількості і будові кінцівок. Так, личинка метелика — гусениця — крім трьох пар справжніх ходильних ніг, має ще й черевні ніжки з присосками, які ніколи не залишаються в дорослого метелика. Личинка мухи, навпаки, не має ніг;- личинки часто живуть в іншому середовищі і мають свій особливий спосіб живлення. Так, личинка комара живе у воді і живиться найдрібнішими тваринами й водоростями, а дорослий комар — літаюча комаха, яка живиться соком рослин і кров'ю хребетних тварин.
Лялечка комахи не живиться і звичайно майже нерухома. Усередині лялечки відбувається складна внутрішня перебудова, за якої більша частина органів личинки руйнується, наче розчинюється, а натомість із скупчень спеціальних клітин формуються органи дорослої комахи.
110)
Шкідливі комахи.
Комахи — шкідники сільськогосподарських і лісових куль­тур, завдають безпосередньої шкоди рослинам, а також переносять збудників інфекційних захворювань. До небезпечних шкідників культурних рослин належать хрущі, хлібні жуки, колорадський жук, капусниця тощо.До комах-паразитів належать комарі, блохи, воші.Багато комах є переносниками збудників інфекційних захво­рювань. Малярійний комар є переносником малярійного плазмо­дія — збудника малярії. Мухи переносять збудників дизентерії та черевного тифу. Муха цеце переносить збудника сонної хвороби. Воші є переносниками збудників висипного тифу, блохи — чуми. Здоров’ю і життю людини можуть загрожувати отруйні комахи (жалкі бджоли, оси, джмелі).
Корисні комахи.
Комахи — запильники диких і культурних рослин.Діяльністьжукій-сапрофітів (жуки-плавунці, жуки-гнойови-ки тощо) має велике санітарне значення. Вони також беруть участь у процесах ґрунтоутворення(У процесі життєдіяльності комахи збагачують грунторганічними й мінеральними речовинами. Личинки жуків, метеликів і мух, що живуть у грун­ті, беруть участь у розпушуванні й перемішуванні його шарів.), живлячись залишками рослин.Деякі паразитичні й хижі комахи приносять велику користь сільському господарству. Наприклад, щипаки поїдають гусениць багатьох шкідливих метеликів, наїзники відкладають яйця в тіло гусениць метеликів-капусниць.
З давніх-давен люди розводять бджіл і добувають продукти бджільництва — мед, віск, прополіс. Шовковичний шовкопряд спеціально розводиться для добування шовку.

111)Бiологiчні способи захисту рослин
Біологічний спосіб захисту рослин полягає у використанні одних організмів для боротьби з іншими, шкідливими для сільськогосподарських культур. Перевага цього способу в тому, що він не спричиняє шкідливого впливу на оточуюче середовище. Такі відносини між організмами існують у природі, й наше завдання — їх посилити. З організмів, які використовуються для біологічного захисту, найбільш поширені хижі комахи, комахоїдні птахи, паразитні комахи, мікроорганізми.Серед хижих комах найбільш відомі жуки-кокцинеліди, або сонечка, мухи-дзюрчалки, золотоочки .Вони знищують попелиць.Із комахоїдних птахів найбільшу користь приносять синиці, зозулі, сорокопуди, ластівки, дятли та інші. Паразитні комахи розвиваються на всіх фазах розвитку тварин-хазяїв (яйце, личинка, лялечка, доросла особина), харчуються їх тканинами та внутрішніми органами і звичайно призводять до їх загибелі. Серед комах-паразитів найбільше значення мають перетинчастокрилі: апантелес, трихограма та теленомуси.
Можна підсилити дію цих біологічних об’єктів, створюючи сприятливі умови для їх існування та проводячи заходи для їх залучення на конкретні ділянки. Існують спеціальні біологічні станції, де вирощують теленомуса та трихограму. Найбільш поширеним з біологічних способів захисту рослин є застосування мікроорганізмів — спорових та неспорових бактерій, вірусів та інших. Виділені в чисту культуру хвороботворні мікроорганізми використовуються для виготовлення мікробіологічних препаратів. Біопрепарати проти шкідників використовуються головним чином шляхом обприскування рослин. Особливе місце у біологічній боротьбі з комахами зайняла група спорових бактерій. Потрапляючи в шлунок комахи, спори бактерій проростають, розмножуються і виділяють токсини, які отруюють комаху, й вона гине. Використання ентомопатогенних вірусів може спричинювати масові спалахи хвороб шкідників і тим самим знищувати їх, захищаючи рослини. Патогенні мікроорганізми можуть застосовуватися спільно з інсектицидами.

112)Суспільні комахи
Суспільні комахи, гуртосімейні комахи — комахи, що відрізняються від інших за розподілом між особинами певних дій. Називаються гуртосімейними, оскільки своєю організацією формують так звану сім'ю («комашине суспільство»). До гуртосімейних комах належать мурахи, частина бджіл (зокрема, бджола медоносна, джміль), деякі оси, терміти.
У гуртосімейних комах в першу чергу діє розподіл за функцією. Наприклад, у бджіл це матка, робочі бджоли, бджоли-охоронці, трутні та ін. Вони відрізняються між собою не тільки виконуваною роботою, а й будовою тіла, таким чином, ці відмінності аналогічні до відмінностей між статями, але крім власне статевих особин — самців і самиць — з'являються різні види безплідних "робітників".Також поділ за роботою часто пов'язаний з віком особини.
У суспільних комах (мурахи, терміти та ін) добре виражений поліморфізм (зовнішні відмінності) в залежності від функцій, які виконуються в сім'ї. Наприклад, у бджіл розрізняють матку, робочих бджіл і трутнів. Після запліднення самки втрачають здатність до польоту, продукують величезну кількість яєць і повністю залежать від робочих особин, які доглядають за ними і годують.Гуртосімейні комахи часто будують собі різні місця проживання: оси будують гнізда на деревах, мурахи будують мурашники, джмелі будують гнізда.Бджіл, відомих своєю продуктивністю й організованістю, одомашнили ще близько 5000 років тому. Джмелів часто тепер одомашнюють і тримають для запилення овочевих культур у теплицях.Більшість суспільних комах належить до ряду Перетинчастокрилих. Причому, тільки представники родини Мурахи є повністю соціальними, тоді як в інших родинах перетинчастокрилих (бджоли і оси) спостерігаються всі стадії переходу від одиночного способу життя до гуртосімейного. Також до цієї групи відноситься ряд Терміти.Ряд Перетинчастокрилі об'єднує комах з повним перетворенням, які мають по дві пари прозорих крилець, що зрослися. Ще однією особливістю перетинчастокрилих є те, що самці з'являються на світ лише з незапліднених яєць. Ряд Перетинчастокрилі налічує близько 90 000 видів комах. Найрозвиненіші перетинчастокрилі — жалкі комахи: оси,бджоли, мурашки. Всі вони дбають про своє потомство.
Соціальні комахи утворюють родини, що складаються із самців і самок, здатних розмножуватися, та особин-робітників, які їх обслуговують. Такий розподіл особин за функціями — особливе явище в світі тварин.
113)Поліморфізм
Поліморфізм – існування в межах одного виду рослин або тварин двох (диморфізм) або більше груп особин з різко відмінними ознаками. Розрізняють сезонний, статевий і віковий поліморфізми. Сезонний поліморфізм – відмінність особин різних поколінь, що розвиваються в різні пори року (літня і зимова форми дуба звичайного, літнє і зимове забарвлення зайця-русака). Статевий поліморфізм – у бджіл – робочі бджоли, матки, трутні; у термітів – матки, робітники, солдати.
Віковий поліморфізм – у комах – яйце-личинка, доросла особина.Розрізняють ще фенотипічний поліморфізм, пов'язаний з пристосуванням рослин до таких явищ, як зміна сезону.
Поліморфізм, як наслідок еволюції видів, має велике біологічне значення, оскільки сприяє існуванню виду в дуже відмінних умовах, а також відкриває шлях до утворення нових видів. У останні десятиліття вчені навчилися виявляти пов'язану із відбором мінливість всередині невеликих локальних популяцій. Така мінливість відома як генетичний поліморфізм – співіснування в межах одного і того ж місцезростання двох або більше виразно відмінних внутрівидових форм, причому в таких співвідношеннях, що постійна присутність найрідкісніших з цих форм не може бути віднесена лише на рахунок безперервного мутагенезу та міграцій.
Ембріональний розвиток комах протікає або без перетворень, або з неповним або повним метаморфозом. При прямому розвитку, характерному для нижчих комах (ногохвостки, камподея), з яєць виходять особини, що відрізняються від дорослих переважно малими розмірами і недорозвиненими статевими органами. У комах з неповним перетворенням. Наприклад у коників або сарани, з яєць з'являються личинки з рисами дорослого організму - імаго. Личинки зазнають кілька линьок і з часом перетворюються на дорослих комах, не проходячи стадію лялечки. При повному перетворенні, храрактерном для метеликів, з яєць виходять хробакоподібними личинки, зовсім не схожі на імаго. Досягнувши певного віку, вони перестають рухатися і харчуються і незабаром перетворюються на лялечку. Усередині її відбувається глибока перебудова організму з формуванням тканин і органів дорослої комахи. Після закінчення цього процесу покриви лялечки лопаються і з них виходить імаго. Стадії розвитку у комах строго приурочені до певного сезону року: це явище отримало назву сезонного циклу.
114)
Мімікрія (наслідування, маскування) — властивість деяких організмів імітувати зовнішній вигляд або інші ознаки інших непов'язаних організмів або неживих об'єктів. Термін був вперше введений в зоології Генрі Бейтсом для позначення випадків надзвичайної зовнішньої схожості між різними видами тварин («моделі» та «отримувача сигналу») різних родів або родин.
Розрізняють три основних форми мімікрії - апатетичну, сематичну і епігамічну.Апатетичною мімікрією називається схожість виду з об'єктом навколишнього природного середовища - тваринного, рослинного або мінерального походження.Сематична (попереджувальнаа) мімікрія - це наслідування за формою і забарвленням виду, що спричиняє уникання з боку хижаків через присутність спеціальних засобів захисту або неприємного смаку. Зустрічається у личинок, німф, дорослих особин і, можливо, навіть у лялечок. Епігамічна мімікрія, або забарвлення, може спостерігатися у видів з статевим диморфізмом. Неїстівну тварину наслідують або самці, або самки. При цьому самки іноді наслідують декільком по-різному забарвленим видам, які зустрічаються або в даній місцевості в різні сезони, або в різних частинах ареалу виду-імітатора. Дарвін вважав такий тип мімікрії результатом статевого відбору, при якому беззахисна форма стає все більш схожою на захищену в процесі знищення менш досконалих наслідувачів природними ворогами. Ті, кому вдається точніше скопіювати чужу зовнішність, виживають завдяки цій подібності і дають потомство.

115)Роль членистоногих
Існування багатьох членистоногих тісно пов'язане з життям рослин. Під час масового розмноження членистоногі знищують або пошкоджують рослини на величезних територіях. Проте крім шкоди членистоногі приносять велику користь рослинництву як запилювачі квіткових рослин. У ході еволюції виробилась чудова взаємна пристосованість між багатьма видами членистоногих і квіткових рослин (наприклад, у рослин є різні пристосування для запилення їх певними видами комах, а у комах довжина і форма хоботка чітко відповідає будові квітки тих рослин, які вони запилюють). Членистоногі входять до складу найрізноманітніших біоценозів, населяючи моря та океани, прісні водойми, поверну суходолу всіх зон. У світі ще понад 1.5 млн. видів, в Україні 25 тис.
Більшість комах є консументами - споживачами готових органічних речовин. Вони поглинають величезну кількість зеленої маси рослин, і самі, у свою чергу, стають їжею для інших тварин. Хижаки і паразити контролюють чисельність інших організмів, що забезпечує стійкість екосистем. Комахи відіграють величезну роль у запилюють рослин. В процесі еволюції виробилася дивовижна пристосовність між багатьма видами комах і квітковими рослинами. Аромат квітів і запах приваблює комах, а будова квітки відповідає розмірам і формі комах і їх ротових органів. Комахи - санітари і гнусостворюючі. Доїдаючи тіла загиблих рослин і тварин, вони полегшують роботу бактерії гниття. Це прискорює процес розкладання загиблих організмів, перетворення органічних речовин на неорганічні.
Комахи - основні запилювачі сільськогосподарських рослин (садові культури, соняшник, гречка і т.д.), вони знищують комах-шкідників. Є домашні тварини типу Членистоногі. Це медоносна бджола і тутового шовкопряда, про яких ви вже знаєте.Багато комах завдають шкоди зеленим рослинам, запасам зерна та інших продуктів. Вчені вважають, що приблизно чверть урожаю, отриманого людиною, знищується шкідниками. Для боротьби з ними застосовують методи захисту: фізичні, хімічні, агротехнічні та біологічні. Фізичні методи захисту передбачають використання деяких фізичних факторів (холоду, струму високої частоти, різних видів випромінювання). Наприклад, шкідників комор знищують за допомогою струму високої частоти. Хімічні методи захисту передбачають використання спеціальних речовин, які називають отрутохімікатами

116)
Головні причини зникнення або скорочення чисельності комах полягають у руйнуванні їх природних середовищ існування та застосуванні отрутохімікатів. До Червоної книги України занесені більше 150 видів комах, серед них 2 види богомолів, жужелиця-моллюскоед, кілька видів метеликів (вітрильник поліксена, бражник мертва голова, бражник-прозерпіна, сатурнія та інші). Комахи охороняються у заповідниках, заказниках і національних парках. Щоб зберегти різноманіття комах, треба зберігати і відновлювати їх природні місця існування, менше використовувати хімічні методи боротьби, не колекціонувати рідкісні види комах.
У перше видання Червоної Книги України (1980 рік) було внесено всього 18 видів комах, у другому виданні кількість рідкісних безхребетних членистоногих значно збільшилася - до 173. За останні роки тенденція щодо збереження рідкісних видів не особливо поліпшується. В останньому списку зникаючих комах України за 2009 рік числиться 226 видів.
Клас ракоподібні–Crustacea (Astacusastacus – Широкопалий рак)
Ряд Бабки - Odonata
Leucorrhiniacaudalis – Бабка - левкоринія хвостата
Leucorrhinia pectoralis– Бабка - левкоринія лісова
Gomphus flavipes– Бабка - стилюрусжовтоносий
Ряд Твердокрилі - Coleoptera
Osmodermaeremita – Жук- самітник
Cerambyxcerdo – Вусач великий дубовий західний
Rosaliaalpina – Розалія альпійська
Ряд Перетинчастокрилі - Hymenoptera
Bombusparadoxus – Джміль незвичайний
Liometopummicrocephalum – Ліометопум звичайний

117)
Тіло молюсків укладене в черепашку, що захищає тварину. Зовнішній шар черепашки роговий, а середній (порцеляновий) і внутрішній (перламутровий) — вапнякові. У черевоногих молюсків черепашка суцільна у вигляді ковпачка або спірально завитої башточки. У двостулкових вона складається із двох стулок, з’єднаних еластичним зв’язуванням, зубцями «замка» і м’язами-замикачами. Більшість головоногих молюсків черепашку втратили.
.Мінерально-органічна черепашка є характерною ознакою молюсків, яка в типових випадках вкриває все тіло молюска і виконує захисну функцію. Черепашка може бути суцільною чи складатися з кількох частин. У деяких груп черепашка повністю чи частково редукована. Як правило, черепашка молюсків складається з трьох шарів: зовнішній, конхіоліновий (периостракум), який складається з органічної речовини — конхіоліну; середній, призматичний (остракум), до складу якого входить карбонат кальцію у вигляді призматичних кристалів, розташованих перпендикулярно до поверхні черепашки; внутрішній, перламутровий (гіпостракум), що складається із тонких пластинчатих кристалів карбонату кальцію, розташованих паралельно до поверхні черепашки. Черепашка утворюється завдяки секреторній діяльності епітелію краю мантії.
У представників групи Conchifera, що включає класи Черевоногі, Головоногі, Двостулкові, Лопатоногі та Моноплакофори, кутикулярний покрив відсутній, а черепашка складається з однієї пластинки. Під черепашкою лежить мантія — складка шкіри, яка вільно звисає по боках тулуба і огортає його основу. Між тулубом і мантією залишається мантійна порожнина, в якій місяться органи дихання — зябра або легені, слинні залози, органи хімічного чуття.

118)Охорона Молюсків
У Червоному списку Міжнародного союзу охорони природи (МСОП) станом на вересень 2013 року наведені дані про 6730 видів молюсків, з яких 310 вважаються вимерлими та ще 1885 видів (належать переважно до класу черевоногих) віднесені до категорій підвищеного ризику .До Червоної книги України занесено 20 видів молюсків: 17 з класу черевоногих та 3 з класу двостулкових.Переважна більшість видів, які перебувають під загрозою зникнення різного ступеню ризику, є наземними та прісноводними.
Найбільшими небезпеками для м'якунів МСОП вважає забруднення навколишнього середовища (переважно рідкими відходами сільського господарства та деревообробної промисловості) та модифікацію природних водойм під потреби людини (будівництво дамб, відведення води.)Ці та інші антропогенні чинники, у багато разів пришвидшуючи вимирання молюсків, здійснюють значно більший вплив на чисельність цих тварин, аніж природні.
Ряд Венериди (Venerida): Гіпаніслевіускула (Hypatislaeviuscula),Гіпаніс складчастий (Hypanisplicata)-чисельність виду незначна. Мешкає в Дніпро-Бузькому лимані та Кременчуцькому водосховищі, стулки знайдені на березі Дністровського лиману та річці Південний Буг.
Ряд Легеневі (Pulmonata):Аріанта ефіопська (Ariantaaethiops)-Приблизно 3-4 особин на 1 м². Зустрічається на висогірних ділянках Українських Карпатах.
Слимак великий строкатий (Helixlucorum)-У межах ареалу чисельність сильно варіює, у місцях тимчасового скупчення щільність може сягати 30 і більше особин на 1 м². Зустрічається в Криму.
ТрохулюсБільца (Trochulusbielzi)-Приблизно 4-5 особин на 1 м². Частина Українських Карпат.
Ставковик булавоподібний (Lymnaeaclavata)-Приблизно 1 особина на 20 м². В межах України знайдено лише в річці Західний Буг.
Ставковик потовщений (Lymnaeapachyta)-Точних даних про чисельність виду немає, бо він зустрічається дуже рідко. В межах України знайдено лише в Криму.
Ряд Устриці (Ostreoida):Устриця їстівна (Ostreaedulis)Даних про чисельність немає. Зустрічається у Каркінітській затоці та акваторії Карадазького природного заповідника.
119)Роль черевоногих молюсків у природі та житті людини.
Черевоногі молюски - важлива складова водних і наземних угруповань організмів. Деякі види споживає в їжу людина (наприклад, виноградного слимака, рапану, трубача, літорину).
Рапана випадково потрапила у Чорне море 1947 р. з Японського на днищах кораблів. Тепер цей хижак активно знищує устриць і мідій.
Черепашки молюсків (особливо мешканців тропічних морів, наприклад конусів чи мурексів) використовують як сувеніри, з них виготовляють ґудзики та прикраси.
Рослиноїдні види черевоногих обмежують чисельність водної рослинності, запобігаючи заростанню водойм. Наземні ґрунтові молюски збагачують ґрунт органічними та мінеральними речовинами.
Проте наземні черевоногі молюски (наприклад, голі слизуни) можуть ушкоджувати зернові та овочеві куль¬тури, плодові тіла їстівних грибів. Ба¬гато видів є проміжними хазяями паразитичних червів (малий ставковик - проміжний хазяїн печінкового сисуна, бітинія - котячого сисуна).
Слинні залози тропічного молюска з роду Конус виробляють смертельну для людини отруту.

120)Роль двостулкових,головоногих молюсків у природі та житті людини.
Двостулкові.Людина вживає в їжу устриць, мідій, морських гребінців, вишуканими черепашками прикрашає свої житла. Дуже цінуються ювелірні прикраси із застосуванням перлин.
Із деяких двостулкових молюсків Середземного моря одержують цінний барвник - пурпур. Черепашки викопних видів молюсків утворили особливий вид вапняку - черепашник, який використовують у будівництві. Велика роль черепашок викопних видів молюсків і як «керівних копалин». Учені вивчають можливість біологічного очищення забруднених водойм молюсками-фільтраторами. Наприклад, жабурниця пропускає через мантійну порожнину близько 20 л води за добу.
Водночас двостулкові молюски мають і певне негативне значення. Прісноводний молюск дрейсена, або трикутниця утворює колонії на підводних спорудах (на шлюзах, трубопроводах тощо). Проникаючи до водопровідних труб, вона може їх закупорювати, а після своєї загибелі псувати воду для пиття. Оселюючись на днищах кораблів, дрейсена знижує їхні гідродинамічні якості. У морських водоймах подібну роль відіграють інші види двостулкових.
Молюск корабельний черв’як дістав свою назву через червоподібну форму тіла, яке сягає завдовжки 10 см. Своєю загостреною черепашкою, розташованою на передньому кінці тіла, він проробляє ходи у дерев’яних днищах кораблів і човнів, різних спорудах, розташованих у воді.
Головоногі.
Головоногими молюсками живиться багато морських тварин, зокрема ластоногі і зубаті кити. Людина споживає в їжу кальмарів, каракатиць і восьминогів. Із вмісту чорнильного мішка каракатиць і кальмарів виробляють коричневу фарбу — сепію.
Черепашки викопних головоногих молюсків використовують як «керівні копалини». У кишечнику кашалотів із неперетравлених решток головоногих утворюється особлива речовина — амбра, яку застосовують у парфумерній промисловості для надання стійкості запаху парфумам.


Приложенные файлы

  • docx 579280
    Размер файла: 601 kB Загрузок: 1

Добавить комментарий