Metodichka_ZP_1_kurs


ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМ. Г.С. СКОВОРОДИ









Хомуленко Т.Б., Нестеренко М.О.

МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ
до самостійної роботи з курсу „Загальна психологія”
для студентів спеціальності „Психологія”




Затверджено
редакційно-видавничою радою
Харківського національного
педагогічного університету
ім. Г.С. Сковороди
Протокол № 9 від 10.12.04












Харків 2007

ЗМІСТ



Вступ ...............................................................................................................2
Розділ 1. Програмований зміст навчальних модулів.............................3
1.1. Модуль I. ПСИХОЛОГІЯ ЯК СИСТЕМА ЗНАНЬ.......................4
Тема 1. Предмет і задачі психології як науки......................................4
Тема 2. Розвиток наукових знань про природу психіки......................5
Тема 3. Методологічні основи та методи психології...........................6
Тема 4. Природничонаукові основи психіки.........................7
1.2. Модуль II. ЕВОЛЮЦІЯ ТА РОЗВИТОК ПСИХІКИ.....................8
Тема 5. Розвиток психіки у філогенезі...................................................8
Тема 6. Свідомість як проблема психології...........................................9
1.3. Модуль III. ДІЯЛЬНІСТЬ І ПОВЕДІНКА..10
Тема 7. Діяльність людини та її психологічна характеристика..10
Тема 8. Спілкування.11
Тема 9. Психологія груп..12
1.4. Модуль IY. ТЕОРІЇ ОСОБИСТОСТІ..13
Тема 10. Особистість та її психологічна характеристика13
Тема 11. Проблема особистості в наукових теоріях.15
1.5. Модуль Y. СТРУКТУРА ОСОБИСТОСТІ.15
Тема 12. Темперамент.16
Тема 13. Характер17
Тема 14. Здібності19
Розділ 2. Практична частина.......................................................................20
2.1. Тестові запитання для контролю та самоконтролю.......................20
2.2. Тематичний словник.........................................................................55
Рекомендована література ..........................................................................71
Додатки............................................................................................................75

ВСТУП


У сучасному світі, який увійшов у III тисячоліття, розвиток України визначається в загальному контексті європейської інтеграції. Інтеграційний процес полягає, перш за все, у впровадженні європейських норм і стандартів освіти.
Сучасні загально цивілізовані тенденції розвитку чинять системоутворюючий вплив на реформування системи освіти України, що передбачає, зокрема, перехід до динамічної ступеневої системи підготовки фахівців. Цей перехід дасть змогу задовольнити можливості особистості у здобутті певного освітнього та кваліфікаційного рівня за бажаним напрямом відповідно до її здібностей, а також забезпечить мобільність ринку праці.
Базовим курсом для вивчення всіх психолого-педагогічних дисциплін є загальна психологія. Метою курсу є створення загальнотеоретичної бази (оволодіння загально психологічним інструментарієм) для успішного вивчення подальших теоретичних, практичних і прикладних навчальних курсів психолого-педагогічного циклу. Завдання курсу „Загальна психологія” є озброєння студентів такими здобутками сучасної науки, які б сприяли їх професійному становленню, а також самоактуалізації та самореалізації майбутнього практичного психолога освіти.
Практика викладу психології засвідчує, що глибоке засвоєння психологічних знань неможливе без формування спеціальних вмінь і навичок самостійної роботи. Саме на допомогу студентам у засвоєнні теоретичних засад психології, нової організації процесу навчання ВНЗ і спрямовані методичні рекомендації.
У методичних рекомендаціях наведені різноманітні форми самостійної навчальної роботи студентів, що сприятимуть їх самоосвіті і формуванню психологічних умінь і навичок, необхідних для практичної роботи. Представлені різноманітні форми самостійного вивчення курсу „Загальна психологія”: анотування і конспектування літератури, підготовка реферату чи доповіді, виконання практичних завдань. Також методичні рекомендації містять програмований зміст навчальних модулів. Кожний модуль відповідно до навчального плану поділений на окремі теми, які розкривають зміст курсу. Крім того, рекомендації по проведенню семінарських занять, плани семінарських і практичних занять, тестові запитання для контролю та самоконтролю, тематичний словник дають можливість студентам не тільки успішно підготуватися до заняття, але й самостійно контролювати рівень теоретичних і операційних знань, що дозволить більш ефективно використовувати їх у майбутньому. Все це дозволить студентам планувати свою самостійну роботу, організовувати свою навчальну працю так, щоб мати змогу добиватися її високої ефективності за найменших втрат часу.
Загальною вимогою і перевіркою ефективності засвоєних знань, сформованих умінь і навичок є результативність їх застосування в процесі власного навчання, психолого-педагогічної практики та майбутньої професійної діяльності.
РОЗДІЛ 1
ПРОГРАМОВАНИЙ ЗМІСТ НАВЧАЛЬНИХ МОДУЛІВ


1.1. МОДУЛЬ 1. ПСИХОЛОГІЯ ЯК СИСТЕМА ЗНАНЬ

Тема 1. Предмет і задачі психології як науки
Приклади явищ, які вивчає сучасна психологія. Визначення психології, її особливості та предмет вивчення. Життєві та наукові психологічні знання. Зміна та розширення предмету психології з найдавніших часів до нашого часу. Психологія як наука про душу. Психологія явищ свідомості. Поведінка як предмет психології. Психологія як наука про факти, закономірності та механізми психологічної діяльності. Структура психологічних явищ, їх взаємозв’язок.
Психологія як цілісна система наук, що розвивається. Фундаментальні та прикладні, загальні та спеціальні області психології: їх призначення та взаємозв’язок. Місце та роль загальної психології у системі психологічних знань. Комплекс задач психології в області: виробництва та підвищення ефективності трудової діяльності людини; охорони здоров’я людей; функціонування та розвитку груп, колективів, навчання й виховання.
Місце психології в системі наук. Зв’язок психології з усіма науками у нелінійній об’єктивно орієнтованій класифікації Б.М. Кєдрова.
Основні поняття: психологія, душа, психіка, предмет вивчення, життєва і наукова психологія, психічні процеси, психічні властивості, психічні стани, фундаментальні і прикладні психологічні науки, загальна психологія, галузі психології, практична психологія, психокорекція, психодіагностика, консультування.
План семінарського заняття
Тема. Предмет і задачі психології як науки.
1. Визначення психології, її завдання та предмет вивчення.
2. Життєва і наукова психологія.
3. Основні форми прояву психіки та їхній взаємозв’язок.
4. Галузі психології та її задачі.
5. Місце психології в системі наук.
Теми рефератів і доповідей
1. Система явищ, що вивчається в сучасній психології.
2. Наукові та життєві психологічні знання: їх несхожість та взаємозв’язок.
3. Взаємозв’язок психології з іншими науками.
4. Значення психологічних знань для педагогічної теорії та практики.
5. Роль психології в оптимізації професійної діяльності.
Рекомендована література:
1. Гиппенрейтер Ю.Б. Введение в общую психологию: Курс лекций, – М.: ЧеРо, 1998. – 334 с.
2. Ломов Б.Ф. Методологические и теоретические проблемы психологии. – М.: Наука, 1984. – 443.
3. Маклаков А.Г. Общая психология. – СПб.: Питер, 2003. – С. 12 – 26.
4. Максименко С.Д. Общая психология. – М.: Реал-бук, Ваклер, 1999.–523 с.
5. М’ясоїд П.А. Загальна психологія. – К.: Вища школа, 2000. – С. 65 – 69.
6. Общая психология: Учебник для студентов пед. институтов / под ред. А.В. Петровского. – М.: Просвещение, 1986. – С. 5 – 45.

Тема 2. Розвиток наукових знань про природу психіки
Виникнення психологічних знань. Психологія в часи античності. Анімізм як історично перше судження про душу. Перші матеріалістичні та ідеалістичні вчення про душу. Психологія у Середні Віки. Розвиток психології з епохи відродження до середини XIX сторіччя; вчення Р. Декарта про рефлекс, концепція Б. Спінози. Асоціативна психологія та її розвиток.
Розвиток психології із середини XIX сторіччя до нашого часу. Теорія еволюції та її вплив на психологію. Експериментальна психологія В. Вундта. Період „відкритої кризи” у розвитку психології. Становлення сучасних наукових поглядів на природу психічного. Головні напрямки в зарубіжній психологічній науці: біхевіоризм та необіхевіоризм, гештальтпсихологія, психоаналіз, когнітивна психологія, гуманістична психологія. Розвиток вітчизняної психологічної думки.
Основні поняття: етапи розвитку, криза психології, асоціативна психологія, когнітивна психологія, гуманістична психологія, психоаналіз, біхевіоризм, гештальтпсихологія, генетична психологія, парадигма.
План семінарського заняття
Тема. Основні етапи становлення психології як науки
1. Розуміння душевних явищ у роботах древніх філософів.
2. Розвиток психології з епохи Відродження до середини XIX сторіччя.
3. Перетворення психологічних знань із середини XIX сторіччя до другої половини XX.
4. Історія психологічної думки в нашій країні.
Теми рефератів і доповідей
1. Основні етапи становлення та розвитку психології.
2. Розвиток психології в СРСР та в Україні.
3. Наступність у розумінні природи психіки від давнини до нашого часу.
Питання для самостійного опрацювання
1. Розвиток Харківської психологічної школи.
2. Прочитати і законспектувати основні положення розділу 12 підручника Корольчука М.С., Криворучка П.П. „Історія психології”. – С. 191 – 223.
Рекомендована література:
1. Гиппенрейтер Ю.Б. Введение в общую психологию: Курс лекций, – М.: ЧеРо, 1998. – 334 с.
2. Ждан А.И. История психологии от античности до наших дней. – М., 1990. – 367 с.
3. Корольчук М.С., Криворучко П.П. Історія психології: Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів. – К.: Ельга, Ніка-Центр, 2004. – 248 с.
4. Маклаков А.Г. Общая психология. – СПб.: Питер, 2003. – С. 38 – 68.
5. Максименко С.Д. Общая психология. – М.: Реал-бук Ваклер, 1999.– 523 с.
6. Немов Р.С. Психология: В 3-х т.- Т.1. – Общие основы психологии. – М.: Просвещение Владос, 1994. – 576 с.
7. Общая психология: Учебник для студентов пед. институтов / под ред. А.В. Петровского. – М.: Просвещение, 1986. – С. 5 – 20.

Тема 3. Методологія і методи психології
Методологія і психологічне знання. Принципи розвитку, детермінізму, єдності свідомості та діяльності в працях вітчизняних психологів. Системний і особистісний підходи в психології.
Основні етапи психологічного дослідження. Призначення і зміст організаційно-підготовчого етапу. Вимоги до формулювання мети і задач психологічного дослідження. Методичний і експериментальній етапи психологічного дослідження. Особливості інтерпретації результатів дослідження.
Проблема методу дослідження в психології. Класифікація методів психології, запропонована Б.Г. Ананьєвим. Методи організації наукового дослідження в психології: порівняльний, лонгітюдний, комплексний. Інтерпретаційні: генетичний, структурний. Методи кількісної та якісної обробки даних: методи математичної статистики, диференціація матеріалу за групами, їх аналіз. Емпіричні методи: спостереження та його види, самоспостереження, експеримент та його види, діагностичні методи (опитування, анкетування, інтерв’ю, бесіда, тести). Аналіз процесів і продуктів діяльності та сфера його застосування.
Основні поняття: методологія, підхід, принцип, метод, методика, спостереження, інтроспекція, метод поперечних зрізів, лонгитюдний метод, експеримент, лабораторний експеримент, природний експеримент, формуючий експеримент, моделювання, методи опитування, тест, надійність, валідність, стандартизація, об’єкт дослідження, предмет дослідження, гіпотеза, вхідні і вихідні фактори, вибірка, впорядкування даних, середнє арифметичне, діапазон розподілу.
План семінарського заняття
Тема. Методологічні основи психологічної науки
1. Основні принципи вітчизняної психології.
2. Основні етапи психологічного дослідження.
3. Метод спостереження та його види.
4. Бесіда, опитування, інтерв’ю.
5. Експеримент, види експерименту.
Теми рефератів і доповідей
1. Взаємозв’язок принципів і методів психологічної науки.
2. Метод моделювання в психології.
3. Історія методу тестів в психології.
4. Природний експеримент та його можливості.
5. Діагностичні методи: тести та їх види.
Лабораторно-практичне заняття
Тема. Методи психології
1. Особливості застосування опитувальників в психології (на прикладі дослідження рівня суб’єктивного контролю за допомогою опитувальника Є.Ф. Бажина, С. О. Голинкіна, А.М. Еткінда).
2. Особливості застосування проективних методів при вивченні властивостей особистості (Проективна методика „Неіснуюча тварина”).
Рекомендована література:
1. Ананьев Б.Г. О проблемах современного человекознания. – М.: Наука, 1977. – С. 305-308.
2. Гамезо М.В., Домашенко И.А. Атлас по психологии: Учебное пособие. – М., 1986.
3. Маклаков А.Г. Общая психология. – СПб.: Питер, 2003. – С. 38 – 68.
4. Максименко С.Д. Общая психология. – М.: Реал-бук Ваклер, 1999. –523 с.
5. М’ясоїд П.А. Загальна психологія. Навчальний посібник. – К.: Вища школа, 2000. – 479 с.
6. Немов Р.С. Психология: В 3-х т.- Т.1. – Общие основы психологии. – М.: Просвещение Владос, 1994. – 576 с.
7. Общая психология: Учебник для студентов пед. институтов / под ред. А.В. Петровского. – М.: Просвещение, 1986. – С. 46 – 65.
8. Рубинштейн С.Л. Основы общей психологии. – СПб.: Питер, 2000.–712с.

Тема 4. Природничонаукові основи психіки людини
Зв’язок психічних явищ із роботою мозку; рефлекторна природа психічного відображення. Вчення М.О. Бернштейна про участь психіки в регуляції рухів. Теорія умовно-рефлекторного научіння І.П. Павлова. Концепція функціональної системи за П.К. Анохіним.
Загальна будова нервової системи людини, її центральна і периферична частини. Будова головного мозку. Поняття аналізатора. Функції психічного та їх представлення (локалізація) в головному мозку. Концепція системної локалізації функцій О.Р. Лурії.
Основні поняття: вища нервова діяльність, мозок, аналізатор, рефлекс, безумовні та умовні рефлекси, рефлекторне кільце, функціональна асиметрія, первинна та інтегративна зони кори головного мозку, адаптація.
План семінарського заняття
Тема. Матеріальні основи психіки
1. Будова, функціонування і властивості центральної нервової системи.
2. Психіка і мозок людини: принципи та загальні механізми зв’язку.
3. Анатомо-фізіологічне представництво у мозку основних психічних процесів, станів і властивостей людини.
Теми рефератів і доповідей
1. Еволюція умовно-рефлекторного розуміння психіки з початку XX ст. до нашого часу.
2. Системність у роботі мозку як органа психічної науки.
Лабораторно-практичне заняття 2
Тема. Властивості нервової системи людини
1. Визначення якостей нервової системи за допомогою теппінг-тесту Є.П. Ільїна.
2. Дослідження властивостей функціональних асиметрій мозку за поведінковими показниками.
Питання для самостійного опрацювання
1. Еволюція умовно-рефлекторного розуміння психіки від І.П. Павлова до сучасних психологічних концепцій: І.П. Павлов про рефлекторну природу психічного; структурно-функціональна модель поведінки за М.О. Бернштейном; модель функціональної системи за П.К. Анохіним; функціональні блоки мозку за О.Р. Лурією.
Рекомендована література:
1. Гамезо М.В., Домашенко И.А. Атлас по психологии: Учебное пособие. – М., 1986.
2. Гиппенрейтер Ю.Б. Введение в общую психологию: Курс лекций, – М.: ЧеРо, 1998. – С. 135 – 168, С. 223 – 243.
3. Естественнонаучные основы психологии / Под ред. А.А. Смирнова, А.Р. Лурия, В.Д. Небылицына. – М.: Педагогика, 1978. – 368 с.
4. Лурия А.Р. Мозг и психика. // Хрестоматия по психологии: Учеб. пособие для студентов пед. инс-тов / Под ред. А.В. Петровського. – 2-е изд., перераб. и доп. – М.: Просвещение, 1987. – С. 83 – 92.
5. Максименко С.Д. Общая психология. – М.: Реал-бук, Ваклер, 1999. – 523 с.
6. М’ясоїд П.А. Загальна психологія. – К.: Вища школа, 2000. – 479 с.
7. Немов Р.С. Психология: В 3-х т.- Т.1. – Общие основы психологии. – М.: Владос, 1998. – 576 с.
8. Павлов И.П. Условный рефлекс // Хрестоматия по психологии: Учеб. пособие для студентов пед. инс-тов / Под ред. А.В. Петровського. – 2-е изд., перераб. и доп. – М.: Просвещение, 1987. – С. 76 – 82.


МОДУЛЬ 2. ЕВОЛЮЦІЯ ТА РОЗВИТОК ПСИХІКИ

Тема 5. Розвиток психіки у філогенезі
Психіка як результат еволюції матерії. Нервова система, її виникнення, вдосконалення та роль у розвитку психіки. Необхідність регуляції в ускладнених умовах середовища як основний механізм удосконалення психіки в ході еволюції.
Основні еволюційні етапи розвитку психіки та поведінки. Характеристика нижчого та вищого рівнів елементарної сенсорної психіки, перцептивної психіки, інтелектуальної психіки. Інстинктивна поведінка; індивідуально набуті форми поведінки тварин; інтелектуальна поведінка вищих тварин, її специфічні особливості.
Розвиток вищих психічних функцій людини. Передумова та умови виникнення свідомості. Сутність відмінностей психіки людей від психіки тварин.
Основні поняття: подразливість, тропізми, чутливість, інстинкт, научіння, свідомість, онтогенез, філогенез.
План семінарського заняття
Тема. Виникнення і становлення психіки в філогенезі
1. Підходи до розуміння сутності та походження психіки.
2. Виникнення та вдосконалення нервової системи, її роль у розвитку форм відображення у філогенезі.
3. Стадії та рівні розвитку форм психічного відображення за О.М. Леонтьєвим і К.Е. Фабрі.
4. Становлення свідомості у людини.
Теми рефератів і доповідей.
1. Ключові моменти виникнення та якісного перетворення психіки в процесі філогенезу.
2. Порівняння психіки людини та тварин.
3. Види та особливості інтелектуальної поведінки тварин.
4. „Мова” і спілкування тварин.
Питання для самостійного опрацювання
1. Спільна трудова діяльність як головний чинник формування свідомої людської психіки.
2. Елементарні та вищі психічні функції у людини.
Рекомендована література:
1. Выготский Л.С. Проблемы развития психики // Собрание сочин.: В 6 т. – М.: Педагогика, 1983. – Т. 3. – С. 5 - 328.
2. Леонтьев А.Н. Проблемы развития психики. – М.: МГУ, 1981. – 584 с.
3. Маклаков А.Г. Общая психология. – СПб.: Питер, 2003. – С. 70 - 85.
4. Максименко С.Д. Общая психология. – М.: Реал-бук, Ваклер, 1999.–523 с.
5. Общая психология: Учебник для студентов пед. институтов / под ред. А.В. Петровского. – М.: Просвещение, 1986. – С. 66 – 96.
6. Фабри К.Э. Основы зоопсихологии: Учебник для вузов. – М.: Издательство МГУ, 1976.- 283 с.

Тема 6. Проблема свідомості в психології
Свідомість як узагальнене, означене мовою відображення людиною дійсності в її істотних, інваріантних якостях. Психологічні ознаки свідомості, структура свідомості. Рефлексія та мотиваційно-ціннісний характер свідомості. Самоусвідомлення людини.
Проблема несвідомого в психології. Структура та основні змісти несвідомого. З. Фрейд про природу несвідомого. Неусвідомлені настанови (за Д.Н. Узнадзе). Взаємовідносини свідомості та несвідомого. Механізми психологічного захисту.
Основні поняття: свідомість, рефлексія, самосвідомість, несвідоме, змінені стани свідомості, настанова, психологічний захист.
План семінарського заняття
Тема. Свідомість людини
1. Визначення і психологічні властивості свідомості.
2. Свідомість та її структура.
3. Поняття, прояви та види несвідомого.
4. Взаємовідносини свідомості та несвідомого.
Теми рефератів і доповідей
1. Свідомість і мова.
2. Змінені стани свідомості: медитація, гіпноз, вплив наркотичних препаратів тощо.
3. Суспільно-історичний характер свідомості.
Питання для самостійного опрацювання
1. За підручником В. Панка, Т. Титаренка, Н. Чепелєвої „Основи практичної психології” визначити основні механізми психологічного захисту особистості. - С. 125 - 127.
Рекомендована література:
1. Грановская Р. М. Элементы практической пси хологииё – Л.: Изд-во ЛГУ, 1984 с.
2. Кон И.С. Категория Я в психологии. //Психологический журнал. – Т. 2. – 1981. - № 3.
3. Леонтьев А.Н. Деятельность. Сознание. Личность. – М.: Политиздат, 1977. – С. 48 – 72, С. 159 – 206.
4. Маклаков А.Г. Общая психология. – СПб.: Питер, 2003. – С. 88 – 104, С. 149 - 160.
5. Максименко С.Д. Общая психология. – М.: Реал-бук, Ваклер, 1999.–523 с.
6. М’ясоїд П.А. Загальна психологія. – К.: Вища школа, 2000. – С. 114 - 125.
7. Узнадзе Д.Н. Общее учение об установке // Хрестоматия по психологии: Учеб. пособие для студентов пед. инс-тов / Под ред. А.В. Петровського. – 2-е изд., перераб. и доп. – М.: Просвещение, 1987. – С. 101 – 107.
8. Чепелєва Н. В. Механізми психологічного захисту // Основи практичної психології / В. Панок, Т. Титаренко, Н. Чепелєва. - К.: Либідь, 2001.- С. 125 - 127.


Змістовий модуль III. Діяльність і поведінка

Тема 7. Психологічна характеристика діяльності людини
Поняття про діяльність. Співвідношення понять активності та діяльності. Функції діяльності.
Структура діяльності: потреба, мотив, мета, дія, операція, контроль і оцінка. Внутрішні та зовнішні компоненти діяльності. Інтеріоризація та екстеріоризація.
Основні види діяльності: гра, навчання, праця. Їх характеристика.
Освоєння діяльності. Психологічна сутність навичок. Формування навичок. Явище інтерференції та перенесення навичок. Уміння. Звички.
Основні поняття: діяльність, активність, поведінка, суб’єкт, об’єкт, предмет, потреба, мотив, мета, операція, дія, вправа, уміння, інтерференція та перенос навички, інтеріоризація, екстеріоризація, гра, навчання, праця, провідна діяльність, вміння, звички.
План семінарського заняття
Тема. Діяльність людини
1. Загальне поняття про діяльність, її функції.
2. Структурні компоненти діяльності.
3. Внутрішні та зовнішні компоненти діяльності.
4. Види діяльності, їхня психологічна характеристика.
5. Психологічні закономірності засвоєння діяльності.
Теми рефератів і доповідей
1. Методологічне значення категорії діяльності.
2. Характерні риси навчання як виду діяльності.
3. Головні відмінності діяльності людини від активності тварин.
4. Питання психології діяльності в роботах С.Л. Рубінштейна.
Питання для самостійного опрацювання
1. Характерні риси гри як одного з видів діяльності.
2. Законспектувати основні положення роботи Леонтьєва О.М. Общее понятие о деятельности // Хрестоматия по психологии / Сост. В.В. Мироненко; Под ред. А.В. Петровского. – М.: Просвещение, 1987. – С. 93 – 100.
Рекомендована література:
1. Выготский Л.С. Проблемы развития психики //Собрание сочинений: В 6 т. – М: Педагогика, 1983. – Т. 3 – С. 5 - 328.
2. Гиппенрейтер Ю.Б. Введение в общую психологию: Курс лекций, – М.: ЧеРо, 1998. – С. 99 - 134.
3. Леонтьев А.Н. Деятельность. Сознание. Личность. – М.: Политиздат, 1975. – 304 с.
4. Леонтьев А.Н. Проблемы развития психики. – М.: Изд-во Моск. ун-та, 1981. – С. 5-18, 40-52, 277-284.
5. Ломов Б.Ф. Методологические и теоретические проблемы психологии. – М.: Наука, 1984. – С. 190 – 241.
6. Максименко С.Д. Общая психология. – М.: Рефл-бук, К: Ваклер, 1999. – 523 с.
7. М’ясоїд П.А. Загальна психологія. – К.: Вища школа, 2000. – 276 с.
8. Общая психология: Учебник для студентов пед. институтов / Под ред. А.В. Петровского. – М.: Просвещение, 1986. – С. 157 - 186.
9. Рубинштейн С.Л. Основы общей психологии. – СПб.: Изд-во «Питер», 2000. – 712 с.

Тема 8. Спілкування
Поняття про спілкування. Співвідношення категорій спілкування та діяльності. Функції спілкування: комунікативна; перцептивна, інтегративна.
Спілкування як обмін інформацією. Вербальна і невербальна комунікація.
Спілкування як міжособистісна взаємодія. Роль і рольові очікування в спілкуванні.
Спілкування як розуміння людини людиною. Психологічні механізми соціальної перцепції. Стереотипізація, ефекти спілкування. Ефективність та стилі спілкування.
Основні поняття: спілкування, рефлексія, соціально-психологічна ідентифікація, атракція, атрибуція каузальна, сумісність, стиль спілкування.
План семінарського заняття
Тема. Спілкування
1. Поняття спілкування в психології.
2. Спілкування як обмін інформацією.
3. Спілкування як міжособистісна взаємодія.
4. Спілкування як процес розуміння людини людиною.

Теми рефератів і доповідей
1. Психологічні феномени міжособистісного розуміння.
2. Види трансакцій за Е. Берном, їхня характеристика.
3. Взаємозв’язки спілкування та міжособистісних стосунків.
4. Основні стилі спілкування та їхня ефективність у різних видах діяльності.
Лабораторно-практичне заняття
Тема. Міжособистісне спілкування
1. Тренінгові вправи, спрямовані на розвиток комунікативної компетентності.
Питання для самостійного опрацювання
1. Законспектувати основні положення роботи Бодальова О.О. Восприятие человека человеком // Хрестоматия по психологии / Сост. В.В. Мироненко; Под ред. А.В. Петровского. – М.: Просвещение, 1987. – С. 117 – 123.
Рекомендована література:
1. Андреева Г. М. Социальная психология. – М.: Изд-во Мос. ун-та, 1988. – С. 140 – 150.
2. Берн Э. Игры, в которые играют люди. Люди, которые играют в игры: Пер. с англ. /Общ. ред. М.С. Мацковского.– М.: Лист-Нью, Центр общечеловеческих ценностей, 1997. – 336 с.
3. Ломов Б.Ф. Методологические и теоретические проблемы психологии. – М.: Наука, 1984. – С. 258 – 275.
4. Майерс Д. Социальная психология. – СПб.: Питер, 1997.
5. М’ясоїд П.А. Загальна психологія. – К.: Вища школа, 2000. – С. 236 - 239.
6. Немов Р.С. Психология: В 3-х т.- Т. 1. – Общие основы психологии. – М.: Владос, 1998. – 576 с.

Тема 9. Психологія груп
Поняття групи. Велика та мала групи. Первинні і вторинні групи. Формальні і неформальні групи. Референтні та нереферентні групи. Функції груп: соціалізація, інструментальна, експресивна та підтримуюча.
Структура малої групи: формальна та неформальна. Роль, статус і позиція. Офіційні та неофіційні стосунки в малій групі. Керівництво та лідерство. Конфлікти групи: особистісні, групові. Психологічний клімат. Ефективність групової діяльності.
Умови становлення малої групи. Рівні соціально-психологічного розвитку груп: конгломерат, номінальна, асоціація, кооперація, автономія, колектив (корпорація).
Особистість у групі. Вплив групи на особистість та особистості на групу.
Основні поняття: група, конгломерат, номінальна, асоціація, кооперація, автономія, колектив; офіційна, неофіційна та референтна групи; групова ідентифікація, групова інтеграція, групова згуртованість, конформізм, нонконформізм, соціально-психологічний клімат, конфлікт.
План семінарського заняття
Тема. Особистість і група
1. Групи та їхня класифікація.
2. Мала група: структура та розвиток.
3. Міжособистісні стосунки в групах.
4. Конфлікт: особистісний, груповий.
Теми рефератів і доповідей
1. Вплив групи на особистість.
2. Конфлікт у житті людини: динаміка та шляхи розв’язання.
3. Психологічний клімат групи.
4. Роль міжособистісних стосунків у функціонуванні групи.
Лабораторно-практичне заняття
Тема. Особистість у групі
1. Визначення стилю поведінки в конфліктній ситуації за допомогою тесту К. Томаса.
2. Соціометрія Дж. Морено - визначення характеру міжособистісних стосунків у групі.
Питання для самостійного опрацювання
1. Спільна діяльність як взаємодія.
2. Група та її роль у розвитку людини.
3. Самопочуття особистості в групі.
4. Прочитати і законспектувати основні положення розділу 1 „Мала група та колектив” роботи Петровського А.В. Личность. Деятельность. Коллектив. – М.: Политиздат, 1982. – С. 7 – 89.
Рекомендована література:
1. Андреева Г. М. Социальная психология. – М.: Изд-во Мос. ун-та, 1988.
2. М’ясоїд П.А. Загальна психологія. – К.: Вища школа, 2000. – С. 236 - 239.
3. Немов Р.С. Психология: В 3-х т.- Т. 1. – Общие основы психологии. – М.: Владос, 1998. – 576 с.
4. Обозов Н. Н. Психология межличностных отношений. – К.: Изд-во «Лыбедь», 1990. – 192 с.
5. Петровский А.В. Личность. Деятельность. Коллектив. – М.: Политиздат, 1982. – 255 с.

МОДУЛЬ 4. ТЕОРІЇ ОСОБИСТОСТІ

Тема 10. Особистість та її психологічна характеристика
Визначення та зміст поняття «особистість». Співвідношення між поняттями «людина», «індивід», «особистість», «індивідуальність». Багатозначність підходів до визначення особистості. Три основних історичних періоди у вивченні особистості: філософсько-літературний, клінічний, експериментальний.
Структура особистості в вітчизняній та зарубіжній психології. Свідоме та несвідоме у структурі особистості. Спрямованість особистості. Індивідуально-психофізіологічні властивості: вікові, статеві та конституційні особливості. Соціально-психофізіологічний аспект особистості: психічні процеси, стани, характер. Соціально-генетичний аспект особистості: задатки, досвід, здібності.
Самосвідомість особистості. Я-концепція та її компоненти: когнітивний, емоційно-оцінний, поведінковий. Самооцінка та рівень домагань особистості. Захисні механізми особистості.
Становлення особистості в онтогенезі. Поняття сенситивного та критичного періодів психічного розвитку особистості. Стадії розвитку особистості за Е. Еріксоном, Д.Б. Ельконіним. Стійкість особистісних властивостей.
Основні поняття: людина, індивід, суб’єкт діяльності, особистість, індивідуальність, біологічна підструктура, соціальний досвід, підструктура форм відображення, спрямованість, ідеал, переконання, світогляд, установка, самосвідомість, „Я-концепція”, рівень домагань, самооцінка, фрустрація, самоконтроль, саморегуляція, самореалізація, соціалізація, індивідуалізація.
План семінарського заняття
Тема. Особистість
1. Індивід, особистість, суб’єкт діяльності, індивідуальність.
2. Основні компоненти структури особистості, їхня характеристика (С.Л. Рубін штейн, К.К. Платонов, З. Фрейд).
3. Самосвідомість та „Я-концепція” особистості.
4. Формування та розвиток особистості: періодизація Д.Б. Ельконіна. Стадії розвитку особистості за Е. Еріксоном.
5. Генетичні основи розвитку особистості.
Теми рефератів і доповідей
1. Порівняльний аналіз і синтез різноманітних визначень особистості.
2. Проблема особистості в психології.
3. Форми та методи самовиховання як фактор самовдосконалення особистості.
4. Умови психічного розвитку індивіда в процесі його перетворення в особистість.
5. Дослідження рівня домагань особистості в психології.
Лабораторно-практичне заняття
Тема. Дослідження особистісних особливостей
1. Визначення спрямованості особистості за допомогою методики Б. Басса.
2. Вивчення особливостей самооцінки за процедурою рангування.
3. Вивчення особливостей психологічних захистів
Питання для самостійного опрацювання
1. Законспектувати основні положення праці Запорожця О.В. „Значение ранних периодов детства для формирования детской личности” (Хрестоматия по психологии. / Под. ред. А.В. Петровского. – М.: Просвещение, 1987. – С. 300 – 316).
2. Законспектувати основні положення розділу 3 „Личность – человек как носитель сознания” роботи Платонова К.К. Структура и развитие личности. – С. 55 – 71.
3. Історія дослідження особистості.
4. Види суперечностей та їхня роль у становленні особистісних особливостей.
5. Поняття життєвого шляху та проблеми особистісного розвитку людини.
Рекомендована література:
1. Ананьєв Б.Г. О проблемах современного человекознания. – М.: Наука, 1977. – 380 с.
2. Асмолов А.С. Психология личности. Принципы общепсихологического анализа: Учебник. – М.: Изда-во МГУ, 1990. – 367 с.
3. Бернс Р. Развитие Я-концепции и воспитание. – М., 1986. – 422 с.
4. Бодалев А.А. Психология о личности. – М.: Изд-во МГУ, 1988. – 188 с.
5. Козубовский В.М. Общая психология: личность: учебное пособие. – Минск: Амалфея, 2008. – 448 с.
6. Кон И.С. Открытие „Я”. – М.: Политиздат, 1978. – 365 с.
7. Копець Л.В. Психологія особистості. – К.: Видавничий дім «Києво-Могилянська академія», 2007. – 460 с.
8. Леонтьев А.Н. Деятельность. Сознание. Личность. – М.: Политиздат, 1975. – 304 с.
9. Ломов Б.Ф. Методологические и теоретические проблемы психологии. – М.: Наука, 1984. – С. 289 – 341.
10. Максименко С.Д. Общая психология.– М.: Рефл-бук, К: Ваклер, 1999.–523 с.
11. Платонов К.К. Структура и развитие личности. – М.: Наука, 1986. – 251 с.
12. Психология личности. Тексты. / Под ред. Ю.Б. Гиппенрейтер, А.А. Пузырея. – М.: МГУ, 1982. – 288 с.
13. Хьел Л., Зиглер Д. Теории личности. – СПб.: Питер Ком, 1998. – 608 с.

Тема 11. Проблема особистості в наукових теоріях
Диференціація напрямків в дослідженнях особистості у 30-ті роки 20 ст. Типи теорій особистості в сучасній психології: психодінамічні, соціодинамічні, інтеракціоністичні.
Природа особистості в психологічних теоріях: особистість в описовий психології Е. Шпангера; фрейдизм і неофрейдизм (психоаналітичні теорії особистості – З. Фрейд, К. Юнг, А. Адлер, К. Хорні, Е. Фромм, Г. Салліван та інші); „епігенетична” теорія розвитку особистості Е. Еріксона; гуманістичні теорії особистості (К. Роджерс, А. Маслоу); теорія особистісних рис (Г. Олпорт, Р. Кеттелл); когнітивна теорія особистості (Дж. Келлі, П. Жане та інші).
Особистість у концепціях вітчизняних психологів (Л.С. Рубінштейн, А.В. Петровський, К.К. Платонов, Л.І. Божович, Г.С. Костюк та інші).
План семінарського заняття
Тема. Основні теоретичні підходи до проблеми особистості
1. Типи сучасних теорій особистості.
2. Аналіз деяких зарубіжних теорій особистості:
- теорія особистості З. Фрейда;
- теорія особистості А. Адлера;
- теорія особистості А. Маслоу;
- теорія особистості Р. Кеттелла;
- теорія особистості Б. Скіннера.
3. Аналіз деяких вітчизняних теорій особистості.
- теорія особистості Б.Г. Ананьєва;
- теорія особистості А.В. Петровського;
- теорія особистості О.М. Леонтьєва;
- теорія особистості К.К. Платонова;
- теорія особистості Г.С. Костюка.
Теми рефератів і доповідей
1. Теорії особистості в сучасній вітчизняній психології.
2. Теорії особистості в сучасній зарубіжній психології.
3. Аналітична психологія К. Юнга.
4. Особистість у гуманістичній психології.
Питання для самостійного опрацювання
1. Законспектувати основні положення роботи Зейгарнік Б.В. „Теории личности в зарубежной психологии. – М.: МГУ, 1982 – С. 71 – 82.
Рекомендована література:
1. Бодалев А.А. Психология о личности. – М.: Изд-во МГУ, 1988. – 188 с.
2. Зейгарник Б.В. „Теории личности в зарубежной психологии. – М.: МГУ, 1982 – С. 71 – 82.
3. Козубовский В.М. Общая психология: личность: учебное пособие. – Минск: Амалфея, 2008. – 448 с.
4. Кон И.С. Открытие „Я”. – М.: Политиздат, 1978. – 365 с.
5. Копець Л.В. Психологія особистості. – К.: Видавничий дім «Києво-Могилянська академія», 2007. – 460 с.
6. Максименко С.Д. Общая психология. – М.: Рефл-бук, К: Ваклер, 1999.– 523 с.
7. Немов Р.С. Психология: В 3-х т.- Т. 1. – Общие основы психологии. – М.: Владос, 1998. – 576 с.
8. Платонов К.К. Структура и развитие личности. – М.: Наука, 1986. – 251 с.
9. Психология личности. Тексты. / Под ред. Ю.Б. Гиппенрейтер, А.А. Пузырея. – М.: МГУ, 1982. – 288 с.
10. Хьел Л., Зиглер Д. Теории личности. – СПб.: Питер Ком, 1998. – 608 с.

МОДУЛЬ 5. СТРУКТУРА ОСОБИСТОСТІ

Тема 12. Темперамент
Поняття про темперамент та його типи: холеричний, флегматичний, сангвінічний та меланхолічний.
Історія розвитку вчень про темперамент: гуморальні, конституціональні та нейрофізіологічні теорії темпераменту.
Властивості нервової системи як основа темпераменту. Тип вищої нервової діяльності та темперамент.
Темперамент і особистість. Умовність сильних і слабих сторін різних типів темпераменту. Темперамент та індивідуальний стиль діяльності. Особливості виховних впливів на осіб із яскраво домінуючим темпераментом.
Основні поняття: темперамент, ригідність, динамічність, екстраверсія, інтроверсія, пластичність, сенситивність, лабільність, реактивність, активність, емоційна збудливість.
План семінарського заняття
Тема. Темперамент
1. Темперамент як властивість особистості.
2. Історія розвитку та становлення вчення про темперамент.
3. Основні властивості нервової системи та темперамент.
4. Класифікація типів темпераменту та їх психологічна характеристика.
5. Темперамент і особистість.
Теми рефератів і доповідей
1. Внесок Теплова Б.М. і Небиліцина В.Д. у розробку проблеми темпераменту та його органічних основ.
2. Особливості виховання та навчання дітей різного віку залежно від типу темпераменту.
3. Конституційні теорії темпераменту (Е. Кречмер, У. Шелдон).
Лабораторно-практичне заняття
Тема. Дослідження властивостей темпераменту
1. Вивчення властивостей та типу темпераменту за допомогою Опитувальника Я. Стреляу, Методики «Психологічна характеристика темпераменту»).
Питання для самостійного опрацювання
1. Психологічні особливості та властивості типів темпераменту (холерик, сангвінік, флегматик, меланхолік).
2. Темперамент як основа для формування певних особистісних рис людини (вразливість, тривожність, імпульсивність тощо).
Рекомендована література:
1. Гиппенрейтер Ю.Б. Введение в общую психологию: Курс лекций, – М.: ЧеРо, 1998. – С. 234 - 256.
2. Ильин Е.П. Темперамент и типологические особенности проявления свойств темперамента // Ильин Е.П. Дифференциальная психофизиология. – СПб.: Питер, 2001. – С. 57 – 144.
3. Кант И. О темпераменте // Психология индивидуальных различий: Тексты. – М.: Изд-во Моск. ун-та, 1982. – С. 74 – 77.
4. Климов Е.А. Индивидуальный стиль деятельности. // Психология индивидуальных различий. Тексты. – М.: Изд-во Моск. ун-та, 1982. – С. 148 – 152.
5. Кречмер Э. Строение тела и характер. // Психология индивидуальных различий. Тексты. – М.: Изд-во Моск. ун-та, 1982. – С. 219 – 247.
6. Мерлин В.С. Отличительные признаки темперамента. /Психология индивидуальных различий: Тексты. – М., 1982. – С. 286 – 293.
7. Небылицын В.Д. Темперамент. /Психология индивидуальных различий: Тексты. – М., 1982. – С. 153 – 159.
8. Немов Р.С. Психология: В 3-х т.- Т. 1. – Общие основы психологии. – М.: Владос, 1998. – 576 с.
9. Общая психология: Учебник для студентов пед. институтов / Под ред. А.В. Петровского. – М.: Просвещение, 1986. – С. 405 - 421.
10. Русалов В.М. О взаимоотношении свойств темперамента и эффективности индивидуальной и совместной деятельности. // Психологический журнал. – 1982. – Т. 3. - № 6. – С. 50 – 69.
11. Теплов Б.М. Типологические свойства нервной системы и их значение для психологии // Психология индивидуальных различий. Тексты. – М.: Изд-во Моск. ун-та, 1982. – С. 24 – 31.

Тема 13. Характер
Поняття про характер та його природу. Природні і соціальні передумови формування характеру. Місце характеру в загальній структурі особистості.
Структура характеру. Провідні риси характеру: емоційно-вольові, інтелектуальні (когнітивно-пізнавальні), мотиваційні.
Сутність проблеми типології характерів. Типологія характеру за тілесною конституцією людини Е. Кречмера (атлетичний, пікнічний, астенічний). Соціальна типологія Е. Фромма („мазохіст-садист”, „руйнівник”, „конформіст-автомат”); Типологія акцентуації характеру за особливостями спілкування К. Леонгарда (гіпертимний, дистимний, циклоїдний, збудливий, застрягаючий, педантичний, тривожний, емотивний, демонстративний, екзальтований, екстравертований, інтровертований). Система акцентуйованих характерів у підлітків А.Є. Лічко (гіпертимний, циклоїдний, лабільний, астеноневротичний, психоастеничний, шизоїдний, епілептоїдний, сензитивний, істероїдний, нестійкий, конформний). Типологія характерів Е. Шострома (диктатор, ганчірка, калькулятор, прилипала, хуліган, славний хлопець, захисник, суддя). Психоаналітична типологія А. Лоуена.
Формування характеру у дітей. Проблема перевиховання характеру.
Основні поняття: характер, структура характеру, типи характеру, провідні риси характеру, акцентуації характеру, мотивація досягнень.
План семінарського заняття
Тема. Характер.
1. Визначення характеру.
2. Типології характеру.
3. Акцентуації характеру, їхня психологічна характеристика.
4. Розвиток характеру людини.
Теми рефератів і доповідей
1. Основні типи акцентуацій рис характеру, та їх вплив на поведінку і діяльність людини.
2. Екстравертованість та інтровертованість як прояв певних рис характеру.
3. Вікові особливості та основні умови і механізми формування характеру.
4. Характер, поведінка й учбова діяльність учня.
Лабораторно-практичне заняття
Тема. Дослідження акцентуацій характеру
1. Визначення типів акцентуацій характеру за допомогою опитувальника К. Леонгарда.
2. Визначення особливостей характеру в спілкуванні („Чи сильний у вас характер” В. Рощаховського, „Група крові та ваш характер” Ж. Делакура).
Питання для самостійного опрацювання
1. Вплив темпераменту на формування рис характеру особистості.
2. Законспектувати основні положення роботи Ананьєва Б.Г. „Строение характера” (Психология индивидуальных различий: Тексты. – М.: Изд-во Моск. ун-та, 1982. – С. 172 – 178).
3. Законспектувати основні положення роботи Ковалева А.Г., Мясищева В.Н. „Темперамент и характер” (Психология индивидуальных различий: Тексты. – М.: Изд-во Моск. ун-та, 1982. – С. 167 – 171).
Рекомендована література:
1. Ананьєва Б.Г. Строение характера. //Психология индивидуальных различий: Тексты. – М., 1982. – С. 172 – 178.
2. Гиппенрейтер Ю.Б. Введение в общую психологию: Курс лекций, – М.: ЧеРо, 1998. – С. 267 - 291.
3. Ковалев А.Г., Мясищев В.Н. Темперамент и характер //Психология индивидуальных различий: Тексты. – М.: Изд-во Моск. ун-та, 1982. – С. 167 – 171.
4. Ковалев А.Г. Психология личности. – М.: Просвещение, 1970. – С. 65 – 90.
5. Кречмер Е. Строение тела и характер //Психология индивидуальных различий: Тексты. – М.: Изд-во Моск. ун-та, 1982. – С. 219 – 247.
6. Левитов Н.Д. Проблемы характера в современной психологии //Психология индивидуальных различий: Тексты. – М.: Изд-во Моск. ун-та, 1982. – С. 69 – 71.
7. М’ясоїд П.А. Загальна психологія. – К.: Вища школа, 2000. – 276 с.
8. Общая психология: Учебник для студентов пед. институтов / Под ред. А.В. Петровского. – М.: Просвещение, 1986. – С. 422 - 440.
9. Райгородский Д.Я. Психология и психология характера. Хрестомантия по психологи и типологии характеров. – Самара: Издательский Дом „БАХРАХ”, 1997. – 640 с.
10. Юнг К. Психологические типи //Психология индивидуальных различий: Тексты. – М.: Изд-во Моск. ун-та, 1982.

Тема 14. Здібності
Поняття про здібності. Визначення здібностей за Б. М. Тепловим. Різниця між здібностей, знаннями, вміннями і навичками.
Структура здібностей: загальні і спеціальні здібності. Задатки як передумова здібностей. Здібності, обдарованість, талант, геніальність, майстерність.
Формування та розвиток здібностей.
Основні поняття: здібностей, задатки, інтереси, загальні здібності, спеціальні здібності, обдарованість, талант, геніальність, майстерність.
План семінарського заняття 5
Тема. Здібності
1. Поняття про здібності, їхня фізіологічна основа.
2. Структура та види здібностей.
3. Співвідношення та якісна характеристика понять: обдарованість, талант, геніальність, майстерність.
4. Розвиток здібностей людини.
Теми рефератів і доповідей
1. Міжстатеві відмінності у здібностях, їх наукове тлумачення.
2. Дослідження комунікативних і організаторських здібностей.
3. Проблема формування та розвитку здібностей у дітей різного віку.
4. Умови та передумови формування людських здібностей.
Питання для самостійного опрацювання
1. Взаємодія та взаємокомпенсація здібностей.
2. Здібності, обдарованість і талант.
3. Співвідношення здібностей і задатків людини.
4. Законспектувати основні положення роботи Рубенштейна С.Л. „Проблема способностей и вопросы психологической теории” (Психология индивидуальных различий: Тексты. – М.: Изд-во Моск. ун-та, 1982. – С. 59 – 68).
5. Законспектувати основні положення роботи Теплова Б.М. „Способности и одаренность” (Психология индивидуальных различий: Тексты. – М.: Изд-во Моск. ун-та, 1982. – С. 129 – 139).
Рекомендована література:
1. Гиппенрейтер Ю.Б. Введение в общую психологию: Курс лекций, – М.: ЧеРо, 1998. – С. 244 - 256.
2. Дружинин В.Н. Психология общих способностей. – СПб.: Питер-Ком, 1999. – 368 с.
3. Ильин Е.П. Диференциальная психофизиология мужчины и женщины. – СПб.: Питер, 2006. – С. 114 – 144.
4. Максименко С.Д. Общая психология. – М.: Рефл-бук, К: Ваклер, 1999.– 523 с.
5. М’ясоїд П.А. Загальна психологія. – К.: Вища школа, 2000. – 276 с.
6. Немов Р.С. Психология: В 3-х т.- Т. 1. – Общие основы психологии. – М.: Владос, 1998. – 576 с.
7. Основи психології / за ред. О.В. Киричука, В.А. Роменця. – К.: Либідь, 1999. – 632 с.
8. Рубинштейн С.Л. Проблема способностей и вопросы психологической теории // Психология индивидуальных различий: Тексты. – М.: Изд-во Моск. ун-та, 1982. – С. 59 – 68.
9. Теплов Б.М. Способности и одаренность. //Психология индивидуальных различий: Тексты. – М.: Изд-во Моск. ун-та, 1982. – С. 129 – 139.




























РОЗДІЛ 2
ПРАКТИЧНА ЧАСТИНА

2.1. Тестові запитання для контролю та самоконтролю

МОДУЛЬ 1. ПСИХОЛОГІЯ ЯК СИСТЕМА ЗНАНЬ

Тема 1. Предмет і задачі психології як науки

ВКАЖІТЬ ПРАВИЛЬНУ ВІДПОВІДЬ
1. Психологія як самостійна наука оформилася:
а/ в 40-х роках XIX ст.;
б/ в 80-х роках XIX ст.;
в/ в 90-х роках XIX ст.;
г/ на початку XX ст.
2. Термін «психологія» у науковий оберт ввів:
а/ Р. Декарт;
б/ Г. Лейбниц;
в/ Х. Вольф;
г/ Аристотель.
3. Визнання психології як самостійної науки було зв'язано:
а/ із створенням спеціальної науково-дослідницької установи;
б/ із розвитком методу інтроспекції;
в/ із розвитком методу спостереження;
г/ із виданням трактату Аристотеля „Про душу”.
4. Перша в світі експериментальна лабораторія почала свою роботу:
а/ в 1850 р.;
б/ в 1968 р.;
в/ в 1879 р.;
г/ в 1885 р.
5. Засновником вітчизняної наукової психології є:
а/ І.П. Павлов;
б/ Г.І. Челпанов;
в/ І.М. Сєченов;
г/ Б.М. Бєхтєрев.
6. Перші уявлення про психіку були пов’язані:
а/ із нейропсихізмом;
б/ із біопсихізмом;
в/ із анімізмом;
г/ із панпсихізмом.
7. Психологія як наука про свідомість виникла:
а/ в 15 ст.;
б/ в 16 ст.;
в/ в 17 ст.;
г/ в 18 ст.
8. Психологія як наука про поведінку виникла:
а/ в 17 ст.;
б/ в 18 ст.;
в/ в 19 ст.;
г/ в 20 ст.
9. Визначення психології як науки про душу було дано:
а/ більше трьох тисяч років тому назад;
б/ більше двох тисяч років тому назад;
в/ в 16 ст.;
г/ в 17 ст.
10. Що включає в себе психічне відображення?
а/ Активно впливає на середовище.
б/ Відображає явище тільки в момент його безпосереднього впливу.
в/ Дає приблизно правильну копію предметів і явищ дійсності.
г/ Є фотографією навколишньої дійсності.
11. Форми психічних явищ:
а/ Психічні процеси.
б/ Психічні властивості.
в/ Психічні ознаки.
г/ Психічні стани.
12. До психічних процесів відносяться:
а/ Увага;
б/ Мислення;
в/ Уява;
г/ Темперамент;
13. Психічним явищем є:
а/ Нервовий імпульс;
б/ Рецептор;
в/ Інтерес;
г/ Серцебиття.
14. Відображення окремих властивостей об’єктів і явищ матеріального світу є:
а/ відчуття;
б/ сприймання;
в/ мислення;
г/ уява.
15. Загальні і суттєві ознаки, зв’язки і відношення предметів і явищ відображає:
а/ відчуття;
б/ сприймання;
в/ пам’ять;
г/ мислення.
16. Особливості онтогенетичного розвитку психіки вивчає психологія:
а/ медична;
б/ соціальна;
в/ вікова;
г/ загальна.
17. Соціально-психологічні прояви особистості, її взаємостосунки з людьми вивчає психологія:
а/ педагогічна; б/ соціальна;
в/ загальна; г/ вікова.
18. Галузь психології, яка вивчає індивідуально-психологічні особливості людей:
а/ вікова психологія;
б/ соціальна психологія;
в/ диференціальна психологія;
г/ юридична психологія.
19. Психологія займає центральне місце згідно класифікації наук:
а/ В.И. Вернадського. б/ Б.М. Кєдрова.
в/ М.В. Ломоносова. г/ Ф. Бєкона.
ВКАЖІТЬ ВІДПОВІДНІСТЬ
20. Психічний процес Характеристика
1) Відчуття. А) В результаті виникає образ предмету.
Б) В результаті виникає диференційоване
почуття.
2) Сприйняття. В) Зв’язано з комплексною роботою аналізатора.
Г) Зв’язано з роботою окремого аналізатора.
21. Заповніть схему. Форми психічних явищ.

1) Психічні процеси.
2) Психічні явища.
3) Психічні стани.
4) Увага.
5) Афект.
6) Характер.
7) Психічні властивості.












ДОПОВНІТЬ
22. Психологія – наука, яка вивчає _________________________________
23. Загальна властивість матерії, яка зводиться до здатності об’єктів відтворювати з різною виразністю адекватності структурні характеристики і відношення інших об’єктів, називається _________________
24. Систематизує експериментальні дані, здобуті в різних галузях психологічної науки, розробляє фундаментальні теоретичні проблеми психології, формулює основні принципи, категорії, поняття, закономірності, становить фундамент розвитку всіх галузей та розділів психологічної науки психологія, яка називається _

Тема 2. Етапи розвитку психології

ВКАЖІТЬ ПРАВИЛЬНУ ВІДПОВІДЬ
1. Наявністю душі пояснювалися всі незрозумілі явища у житті людини з точки зору:
а/ психології душі;
б/ психології свідомості;
в/ поведінкової психології; г/ гуманістичної психології.
2. Вперше положення про невіддільність душі від тіла висунув:
а/ Демокрит;
б/ Платон;
в/ Сократ;
г/ Аристотель.
3. Автором трактату «Про душу» є:
а/ Платон;
б/ Демокрит;
в/ Аристотель;
г/ Епікур.
4. Теорію, яка пояснює поведінку людини на основі механічної моделі, створив:
а/ Х. Вольф;
б/ Г. Лейбніц;
в/ Р. Декарт;
г/ Б. Спіноза.
5. По Р. Декарту, концепція людини:
а/ спирається на розум, освячений вірою;
б/ дуалістична;
в/ відкидає ідею душі як сутності людини;
г/ відкидає ідею розуму як сутності людини.
6. Вперше концепція несвідомого психічного була сформульована:
а/ Аристотелем;
б/ З. Фрейдом;
в/ Г. Лейбніцем;
г/ Р. Декартом.
7. Базуючись на матеріалістичної позиції психічні явища розглядав:
а/ Р. Декарт;
б/ Б. Спіноза;
в/ Т. Гоббс;
г/ Платон.
8. Поняття «самоспостереження» є синонімом терміна:
а/ інтроверсія;
б/ інтроекція;
в/ інтроспекція;
г/ інтроскопія.
9. В період відкритої кризи в психології виникли наступні школи і напрямки:
а/ Біхевіоризм;
б/ Психоаналіз;
в/ Гуманістична психологія;
г/ Когнітивна психологія.
10. Засновником біхевіоризму вважається:
а/ Дж. Уотсон;
б/ К. Хорні;
в/ Б. Скіннер;
г/ Е. Торндайк.
11. Душу людини як різновид матерії, як тілесне утворення, що складається з різних атомів, трактував:
а/ Платон;
б/ Демокрит;
в/ Аристотель;
г/ Б. Спіноза.
12. Психоаналіз це:
а/ Наукова теорія.
б/ Психотерапевтичний метод.
в/ Метод вивчення індивідуальних особливостей особистості.
г/ Метод дослідження несвідомого.
13. Автором теорії „колективного несвідомого” є:
а/ А. Адлер.
б/ К. Юнг.
в/ Е. Фромм.
г/ К. Роджерс.
14. Засновником напрямку психології, що визначає джерелом активності особистості неусвідомлені потяги і інстинкти:
а/ З. Фрейд.
б/ Дж. Уотсон.
в/ І.М. Сєченов.
г/ К. Левін.
15. Розглядаючи психічну структуру людини З. Фрейд показав, що принципом задоволення керується:
а/ „Воно”;
б/ „Я”;
в/ „Супер - его”.
16. Ключове поняття аналітичної психології - це:
а/ артефакт;
б/ архетип;
в/ знак;
г/ символ.
17. Рішення проблеми шляхом осяяння протипоставила методу проб і помилок психологія:
а/ когнітивна;
б/ гештальтпсихологія;
в/ асоціативна;
г/ вітчизняна.
18. Біхевіористи спиралися в своїх положеннях на вчення:
а/ І.П. Павлова;
б/ П.П. Блонського;
в/ А. Бандури;
г/ П.К. Анохіна.
19. Поняття „Я-концепція” виникло в руслі психології:
а/ гуманістичної;
б/ когнітивної;
в/ гештальтпсихології;
г/ культурно-історичної.
20. Філософською основою гуманістичної психології є:
а/ Позитивізм;
б/ Екзистенціалізм;
в/ Прагматизм;
г/ Раціоналізм.
21. Поняття вищі психічні функції ввів у науковий оберт:
а/ Л.С. Виготський;
б/ О.М. Леонтьєв;
в/ О.Р. Лурія; г/ П.Я. Гальперин.
ВКАЖІТЬ ВІДПОВІДНІСТЬ
22. Інстинкти (по З. Фрейду) Спонукання (потяги)
1/ Ерос. а) Самозбереження.
2/ Танатос. б) Агресія.
в) Деструкція.
г) Сексуальний потяг.
23. Автори Напрямки
а/ Дж. Уотсон. 1) Асоціативна психологія.
б/ З. Фрейд. 2) Гештальтпсихологія.
в/ М. Вертгеймер. 3) Біхевіоризм.
г/ У. Найссер. 4) Психоаналіз.
д/ Д. Гартли. 5) Когнітивна психологія.
ДОПОВНІТЬ 24. Індивідуальний спосіб, який виробляє кожна людина для досягнення життєвих цілей, за теорією А. Адлера називається _______________

Тема 3. Методологічні основи та методи психології

ВКАЖІТЬ ПРАВИЛЬНУ ВІДПОВІДЬ
1. Методологія:
а/ являє собою результат процесу пізнання;
б/ визначає засоби досягнення і побудови знання;
в/ є предметною підтримкою навчальної діяльності;
в/ є процесом, в ході якого виникають нові форми поведінки і діяльності.
2. Принципи вітчизняної психології:
а/ Принцип детермінізму;
б/ Принцип розвитку;
в/ Принцип свідомості;
г/ Принцип єдності свідомості і діяльності.
3. Відмінна риса вітчизняної психології – використання категорії:
а/ Діяльності.
б/ Несвідомого.
в/ Підкріплення.
г/ Інтроспекції.
4. Пояснювальним принципом вітчизняної психології є:
а/ Принцип детермінізму;
б/ Принцип діяльного опосередкування;
в/ Принцип системності;
г/ Принцип єдності свідомості і діяльності.
5. Принцип, що вимагає розглядати психічні явища в постійній зміні, русі, називається принципом:
а/ детермінізму;
б/ розвитку;
в/ системності;
г/ об'єктивності.
6. Положення про єдність свідомості і діяльності вперше висунув:
а/ С.Л. Рубінштейн;
б/ О.М. Леонтьев;
в/ Г.О. Ковальов;
г/ Л.С. Виготський.
7. Б.Г. Ананьєв відносить лонгітюдний метод дослідження:
а/ до організаційних методів;
б/ до емпіричних методів ;
в/ до засобів обробки даних;
г/ до інтерпретаційних методів.
8. Автором природного експерименту є:
а/ Р. Готтсданкер;
б/ О.Ф. Лазурський;
в/ Д. Кемпбелл;
г/ В. Вундт.
9. Як називається самопізнання суб’єктом своїх внутрішніх психічних актів і станів?
а/ Переживання;
б/ Рефлексія;
в/ Самооцінка;
г/ Емоція.
10. За допомогою експериментального методу перевіряються гіпотези про наявність:
а/ явища;
б/ зв’язку між явищами;
в/ причинно - слідчого зв’язку між явищами;
г/ кореляції між явищами.
11. Тривале і систематичне спостереження, вивчення тих самих людей, яке дозволяє аналізувати психічний розвиток на різних етапах життєвого шляху і на основі цього робити певні висновки, прийнято називати дослідженням:
а/ пілотажним; б/ лонгітюдним;
в/ порівняльним; г/ комплексним.
12. Б.Г. Ананьєв відносить лабораторний експеримент до методів дослідження:
а/ організаційних; б/ емпіричних;
в/ обробки даних;
г/ інтерпретаційних.
13. Засіб дослідження структури і характеру міжособистісних стосунків людей на основі виміру їх міжособистісного відбору називається:
а/ контект-аналіз;
б/ методом порівняння;
в/ методом соціальних одиниць;
г/ соціометрією.
14. Стисле, стандартизоване психологічне дослідження, що дає змогу оцінити той або інший психічний процес або особистість в цілому, - це:
а/ спостереження; б/ експеримент;
в/ тестування; г/ самоспостереження.
ВКАЖІТЬ ВІДПОВІДНІСТЬ
15. Зміст Характеристика
1) Мета наукової діяльності А) Фрагмент об’єктивної реальності, який може
вивчатися різними методами.
2) Результат наукової діяльності. Б) Наявність експериментального методу.
3) Критерій науки. В) Відкриття закону.
4) Об’єкт науки. Г) Специфічний для даної науки погляд на об’єкт.
5) Предмет науки. Д) Побудова моделей реальності, що перевіряються.

16. Метод Характеристика
1) Експеримент. А) Цілеспрямований вплив на випробуваного з метою формування в нього певних якостей.
2) Спостереження. Б) Фіксація окремих фактів поведінки, типових для випробуваного.
В) Збір даних про іншу людину, її психологію та
поведінку шляхом спостереження за нею.
Г) Дослідник викликає психічне явище стільки разів, скільки необхідно для перевірки гіпотези.
ДОПОВНІТЬ
17. Необхідна закономірна залежність психічних явищ від факторів, що їх породжують називається _____________
18. Фактор, який змінюється експериментатором називається______________
19. Метод пізнання психологічних явищ у процесі мовного спілкування за спеціально складеною програмою називається____________

Тема 4. Природничонаукові основи психіки людини

ВКАЖІТЬ ПРАВИЛЬНУ ВІДПОВІДЬ
1. Вивчення відношення психіки до її тілесного субстрату відображає сутність такої проблеми, як:
а/ психофізіологічної;
б/ психосоціальної;
в/ психопраксичної; г/ психогностичної.
2. Те, що психічні і фізіологічні процеси виникають одночасно, але є якісно різними, затверджує:
а/ теорія психофізіологічного паралелізму;
б/ теорія механічної тотожності;
в/ теорія єдності;
г/ концепція френології.
3. Виконавча частина рефлекторного кільця (м'яз, заліза) на відмінність від сприймаючої (рецептор)називається:
а/ ефектором;
б/ акцептором дії;
в/ аналізатором;
г/ зворотним зв’язком.
4. Класична схема рефлекторної дуги по відношенню до схеми рефлекторного кільця:
а/ є частковим випадком;
б/ є більш загальним випадком;
в/ є різновидом;
г/ не є частиною рефлекторного кільця.
5. Орган почуттів, що перетворює енергію зовнішнього впливу в нервові сигнали, називається:
а/ аналізатором;
б/ рецептором;
в/ провідними нервовими путями;
г/ рецепцією.
6. Із діяльністю мислення, мови, пам’яті і усвідомленням положення тіла у простору особливо тісно зв’язані такі зони кори головного мозку, як:
а/ сенсорні;
б/ моторні;
в/ асоціативні;
г/ гностичні.
7. Сукупність нервових утворень, що беруть участь в здійсненні рефлексу, - це:
а/ рефлекторна дуга;
б/ рефлекторне кільце;
в/ безумовний рефлекс;
г/ умовний рефлекс.
8. Автором концепції рівнів побудови рухів є:
а/ М.О. Бернштейн;
б/ І.П. Павлов;
в/ І.М. Семенов;
г/ О.Р. Лурія.
9. В основному за мову, за аналітичну й послідовну переробку інформації відповідає:
а/ права півкуля;
б/ спинний мозок;
в/ ліва півкуля; г/ таламус.
10. Механізм руху можливо уявити у вигляді послідовності „стимул – процес центральної переробки /збудження програм/ - реакція руху” згідно:
а/ схемі рефлекторного кільця;
б/ схемі рефлекторної дуги;
в/ схемі умовного рефлексу;
г/ функціональній системі.
11. Самостійно здійснює лише дуже прості рефлекси, зокрема колінний рефлекс:
а/ головний мозок;
б/ спинний мозок;
в/ середній мозок;
г/ задній мозок.
12. Здатні одночасно реагувати на сигнали від декілька органів почуттів і формувати цілісні перцептивні образи зони, які називаються:
а/ сенсомоторні;
б/ моторні;
в/ асоціативні /інтегративні/;
г/ мови.
13. Автором моделі регуляції поведінки, в яку включені психомоторні, емоційні, вольові і пізнавальні процеси є:
а/ О.Р.Лурія;
б/ П.К. Анохін;
в/ В.М. Бєхтерев;
г/ М.О. Бернштейн.
14. Симпатична нервова система, яка входить до складу нервової системи називається:
а/ соматичною;
б/ парасимпатичною;
в/ вегетативною;
г/ центральною.
15. На процеси пам’яті суттєво впливає частина мозку, що називається:
а/ задній мозок;
б/ гіппокамп;
в/ таламус;
г/ гіпоталамус.
16. Утрату певних видів чуттєвості викликає поразка мозкових зон, які є:
а/ моторними;
б/ сенсорними;
в/ асоціативними;
г/ слуховими.
17. Розрізнюють у складі кори великих півкуль видів нейронів:
а/ три (пірамідні, зірчасті та веретеноподібні);
б/ п’ять;
в/ чотири;
г/ шість.

18. Уявлення про те, що робота окремих психічних функцій зв’язана з діяльністю всього мозку затверджує:
а/ концепція антилокалізаціонізму;
б/ концепція функціоналізму;
в/ концепція локалізаціонізму;
г/ психофізіологічного паралелізму.
19. Певну ділянку кори і підкорки, куди адресуються висхідні сенсорні імпульси, має:
а/ центральний відділ;
б/ рецептор;
в/ провідниковий відділ;
г/ периферійний відділ.
20. Здатність до оперування образною інформацією, керування навичками, пов’язаними із зоровим і просторовим досвідом, до забезпечення емоційного сприйняття проявляє:
а/ права півкуля;
б/ гіпоталамус;
в/ ретикулярна формація;
г/ ліва півкуля.
21. Провідні шляхи, по яким збудження, що виникло в рецепторі передається до вище лежачих центрів центральної нервової системи, називається:
а/ аферентними;
б/ еферентними;
в/ ефективними;
г/афективними.
22. Особливу увагу проблемам мозкової локалізації вищих психічних функцій і їхнім порушенням приділяв:
а/ Л.С. Виготський;
б/ О.М. Леонтьєв;
в/ О.Р. Лурія;
г/ П.Я. Гальперин.
ДОПОВНІТЬ
23. Поняття функціональної системи ввів _______________________
24. Орган почуттів, що перетворює енергію зовнішнього впливу в нервові сигнали, називається ______

МОДУЛЬ 2. ЕВОЛЮЦІЯ ТА РОЗВИТОК ПСИХІКИ

Тема 5. Розвиток психіки у філогенезі
ВКАЖІТЬ ПРАВИЛЬНУ ВІДПОВІДЬ
1. Згідно поглядам О.М. Леонтьєва, критерієм появи зачатків психіки в живих організмів є:
а/ здатність до пошукової поведінки;
б/ наявність чутливості;
в/ здатність до гнучкого пристосування до середовища;
г/ уміння програвати дії у внутрішньому плані.
2. В елементарних тварин спостерігаються дуже примітивні форми поведінки, які називають:
а/ Таксисами;
б/ Імпрінтінг;
в/ Рефлексами;
г/ Інстинктами.
3. Біологічна форма відображення – це:
а/ поведінка;
б/ інстинкт;
в/ подразнення;
г/ активність.
4. Рефлекси:
а/ завжди вроджені прояви;
б/ зустрічаються тільки в нижчих тварин;
в/ мають мале відношення до виживання;
г/ найпростіші сенсомоторні акти.
5. Термін «умовний рефлекс» був запропонований:
а/ Ч. Дарвіном;
б/ І.П. Павловим;
в/ І.М. Сєченовим;
г/ В.М. Бєхтеревим.
6. Інстинктивне поводження досягає максимуму:
а/ у черв'яків;
б/ у комах;
в/ у птахів і ссавців;
г/ у людини.
7. Складні акти поведінки, спрямовані на задоволення біологічних потреб і засновані на безумовних рефлексах, називаються:
а/ інстинктами;
б/ тропізмами;
в/ практичним інтелектом;
г/ подразливістю.
8. Фактори виникнення свідомості (за О.М. Леонтьєвим):
а/ Мова.
б/ Діяльність.
в/ Поняття. г/ Увага
9. Вища форма психічного відображення, що властива тільки людині та інтегруюча всі інші форми відображення, називається:
а/ волею; б/ рефлексом;
в/ свідомістю; г/ емоціями.
10. Психологічною характеристикою свідомості не є:
а/ активність;
б/ мотивованість;
в/ інтенціональність; г/ реактивність.
11. Характеристики примітивної свідомості психіки (за О.М. Леонтьєвим):
а/ конкретність;
б/ активність;
в/ залежність від колективної думки;
г/ вузькість.
ВКАЖІТЬ ВІДПОВІДНІСТЬ
12. Стадії психіки (за О.М. Леонтьєвим) Особливості психічного відображення.
1) Стадія елементарної сенсорної психіки а) Відображення у формі образів.
2) Стадія перцептивної психіки б) Подразливість.
в) Відчуття.
г) Елементарні форми мислення
13. Форми поведінки Характеристика
1) Інстинкт. А) Складна система стереотипної форми поведінки, яка властива даному виду і генетично детермінована.
2) Навички. Б) Дія, яка сформована шляхом повторення.
3) Інтелект. В) Здатність встановлювати зв’язок між елементами ситуації, переносити засвоєний досвід у нову ситуацію
14. Психічна діяльність Важливі особливості
1) Тварин. А) Типові, спадково закріплені програми поведінки.
2) Людини. Б) Виготовлення знарядь праці.
В) Інстинктивно-біологічна.
Г) Спрямовується пізнавальною потребою, потребою в спілкуванні.
ДОПОВНІТЬ
15. Процес або явище, що несе повідомлення про певну подію або явище і орієнтуючи живу систему відносно цього явища, називається ______________
16. Здатність живої матерії відповідати на впливи вибірковою реакцією, адекватною подразнику, називається __________________________
17. Здатність мати відчуття називається _____________________

Тема 6. Свідомість як проблема психології

ВКАЖІТЬ ПРАВИЛЬНУ ВІДПОВІДЬ
1. Свідомість відкривається суб’єкту як:
а/ рефлексія;
б/ чітка диференційована картина світу;
в/ поверхня, по якій переміщаються образи;
г/ інтроспекція;
2. До рівнів свідомості не відносяться (згідно поглядам В. Ганзена):
а/ швидкий сон;
б/ стан переходу від активності до сну;
в/ захисні механізми; г/ утрата свідомості.
3. При дослідженні свідомості в контексті структуралістського підходу використовується метод:
а/ інтроспекції;
б/ спостереження;
в/ експерименту;
г/ контент-аналіз.
4. Як називається самопізнання суб’єктом своїх внутрішніх психічних актів і станів?
а/ переживання;
б/ рефлексія;
в/ самооцінка;
г/ емоція.
5. Усвідомлена дія, яка оцінюється з точки зору морального самовизначення людини, коли вона затверджує себе як особистість, називається:
а/ поведінкою;
б/ вчинком;
в/ установкою;
г/ переживанням.
6. Згідно поглядам С.Л. Рубінштейна, самосвідомість:
а/ попереджає розвиток свідомості;
б/ є етапом у розвитку свідомості;
в/ виникає одночасно із свідомістю;
г/ розвивається одночасно із свідомістю.
7. Самосвідомість як процес включає в себе:
а/ самопізнання;
б/ самооцінку;
в/ самоаналіз;
г/ інтроспекцію.
8. Самосвідомість можна визначити як:
а/ підвищену увагу до себе;
б/ рівень домагань;
в/ спрямованість особистості;
г/ образ себе.
9. Поняття несвідомого знайшло конкретно-психологічний зміст у концепції:
а/ З. Фрейда;
б/ Г. Лейбніца;
в/ К. Юнга;
г/ А. Адлера.
10. Несвідоме (за З. Фрейдом) – це:
а/ інстинкти; б/ архетипи;
в/ не актуалізований минулий досвід; г/ витиснуті переживання.
11. А. Адлером несвідоме трактується як:
а/ мотиваційні чекання;
б/ подавлені спогади і переживання, організовані в комплекси;
в/ сховані біологічно обумовлені мотиви;
г/ сховані соціально обумовлені мотиви.
ВКАЖІТЬ ВІДПОВІДНІСТЬ
12. Механізми захисту Прояви
1) Заміщення. А) Відторгнена любов проявляється як ненависть.
2) Соматизація. Б) Іпохондрія.
3) Реактивне утворення. В) Під час емоційного переживання людина перебирає
або ламає дрібні речі.
13. Механізми захисту Прояви
1) Сублімація. а) Перцептивний захист.
2) Заперечення. б) Смоктання пальця в ситуації, яка травмує.
3) Регресія. в) Реалізація заборонених потягів у мистецтві.

ДОПОВНІТЬ
14. Сукупність настанов людини, спрямованих на саму себе, - це __________
15. Складний процес опосередкованого пізнання людиною себе, зв’язаний із рухом від одиничних ситуативних образів до розуміння свого власного Я як суб’єкту, відмінного від інших суб’єктів, називається ___________
16. Сукупність психічних явищ, станів і дій, відсутніх у свідомості людини, непідзвітні їй і, при наймі в даний момент, не піддаються контролю, належать до __
17. Неусвідомлений особистістю стан психологічної готовності до певної діяльності, за допомогою якої може бути задоволена та чи інша потреба називається _________

МОДУЛЬ 3. ДІЯЛЬНІСТЬ І ПОВЕДІНКА

ТЕМА 7. Діяльність людини та її психологічна характеристика

ВКАЖІТЬ ПРАВИЛЬНУ ВІДПОВІДЬ
1. Активна взаємодія людини з середовищем, при якому вона досягає свідомо поставленої мети, що виникає як наслідок певної її потреби, мотиву, є:
а) Операцією.
б) Дією.
в) Діяльністю.
г) Вмінням.
2. Зовнішнім проявом психічної діяльності людини є:
а) Поза, міміка, інтонація.
б) Установки.
в) Відчуття.
г) Очікування.
3. Основною характеристикою діяльності не є:
а) Предметність. б) Суб’єктивність.
в) Соціальність. г) Безперервність.
4. Серед таких понять, як активність, праця, дії праці, діяльність, логічно найбільш широким поняттям є:
а) Активність. б) Праця.
в) Дія праці.
г) Діяльність.
5. Відтворення дітьми дій дорослих і стосунки між ними в особливій умовній формі – це історично розвинений вид діяльності:
а) Гра.
б) Праця.
в) Предметна.
г) Ведуча.
6. Згідно поглядам О.М. Леонтьєва, елементом структури діяльності є:
а) Поведінка.
б) Жест, міміка.
в) Дія.
г) Активність.
7. Процеси, які зв’язують сприйняття та рух, називаються:
а) Сенсомоторними.
б) Ідеомоторними.
в) Емоційно-моторними.
г) Ефективно-вольовими.
8. Діяльність людини, яка спрямована на зміну та перетворення дійсності заради задоволення своїх потреб, на створення матеріальних і духовних цінностей, називається:
а) Працею.
б) Навчальною.
в) Предметною.
г) Ведучою.
9. Поняття операції як одиниці діяльності було введено в науковий оберт вченим:
а) Дж. Брудером.
б) Л.С. Виготським.
в) Ж. Піаже.
г) О.М. Леонтьєвим.
10. Усвідомлений результат, на досягнення якого спрямована поведінка, називається:
а) Потребою.
б) Мотивом.
в) Метою.
г) Задачею.
11. Процес, спрямований на досягнення мети, називається:
а) Операцією.
б) Дією.
в) Мотивом.
г) Вмінням.
12. Згідно поглядам О.М. Леонтьєва, якщо виконуючи мотивовану дію, людина потім починає виконувати дію заради неї самої, то це свідчить про зрушення:
а) Мети на умови.
б) Мотиву на ціль.
в) Умов на мету.
г) Мети на мотив.
13. Згідно поглядам Леонтьєва, при зрушенні мотиву на ціль дія:
а) Стає самостійною діяльністю.
б) Залишається одиницею діяльності.
в) Перетворюється в ведучу діяльність.
г) Автоматизується.
14. Опредмечена потреба, потреба саме в даному предметі, яка спонукує людину до активних дій, - це:
а) Схильність.
б) Мрія.
в) Мотив.
г) Інтерес.
15. Мало усвідомлюються або зовсім не усвідомлюються людиною:
а) Дія.
б) Операція.
в) Діяльність. г) Вміння.
16. Стан нужди в чомусь, який переживається людиною, - це:
а) Мотив.
б) Інтерес.
в) Потреба.
г) Схильність.
17. „Опредмеченою потребою” мотив, визначав:
а) С.Л. Рубінштейн.
б) Л.І. Божович.
в) К.К. Платонов.
г) О.М. Леонтьєв.
18. Процес об’єктивізації накопленого особистісного досвіду називається:
а) Екстеріоризацією. б) Інтеріоризацією.
в) Працею. г) Спілкуванням.
19. Основною одиницею аналізу діяльності є:
а) Операція.
б) Дія.
в) Мотив.
г) Мета.
20. Основними видами діяльності є:
а) Політична.
б) Спортивна.
в) Ігрова.
г) Навчальна.
21. Здатність передбачати розвиток подій або результати дій називається:
а) Уява. б) Мислення.
в) Антиципація.
г) Активація.
22. Дія, яка допомагає людині усвідомити її значення для інших людей, є:
а) Вмінням. б) Імпульсивною поведінкою.
в) Вчинком. г) Навичкою.
23. Залежність успішності діяльності людини від сили її емоційного збудження визначив вчений:
а) У. Джемс. б) М.М. Ланге.
в) Д.О. Хебб. г) У. Кеннон.

ВКАЖІТЬ ВІДПОВІДНІСТЬ
24. Вид активності Ознаки
1) Поведінка. А) Наявність мети.
2) Діяльність. Б) Необхідність розділення суб’єкту та об’єкту
В) Наявність усвідомлюваного контролю.
Г) Форма взаємодії тварин із навколишнім
середовищем.

ДОПОВНІТЬ
25. Усвідомлений образ передбаченого результату діяльності називається _______
26. Дія, яка сформована шляхом повторення та характеризується високим ступенем засвоєння та відсутністю усвідомленої регуляції, називається _________
27. Індивідна якість, яка відрізняє даного індивіда з точки зору інтенсивності, тривалості т частоти дій, що виконуються, - це __________________

ТЕМА 8. Спілкування

ВКАЖІТЬ ПРАВИЛЬНУ ВІДПОВІДЬ.
1. Першим у вітчизняній психології питання про роль спілкування в психічному розвитку вивчав:
а) В.М. Бєхтєрев.
б) Л.С. Виготський.
в) О.О. Бодальов.
г) О.М. Леонтьєв.
2. Функції спілкування:
а) Комунікативна функція.
б) Порівняльна функція.
в) Перцептивна функція.
г) Моделююча функція.
3. Комунікативна модель спілкування не містить компоненту:
а) Відправник.
б) Одержувач.
в) Канали комунікації.
г) Особистісні якості співрозмовника.
4. Рівень спілкування, головною метою учасників якого є задоволення потреби в розумінні, співчутті, співпереживанні називається,:
а) Ритуальним.
б) Інтимно-особистісним.
в) Діловим.
г) Соціально-рольовим.
5. Рівень спілкування, головною метою учасників якого є організація сумісної діяльності, називається:
а) Ритуальним.
б) Інтимно-особистісним.
в) Діловим.
г) Соціально-рольовим.
6. Комунікативний, інтерактивний та перцептивний аспект спілкування розглядається в підході до спілкування:
а) Патопсихологічному.
б) Соціально-психологічному.
в) Нейролінгвіністичному.
г) Психофізіологічному.
7. Проблеми соціальної перцепції вивчали:
а) В.М. Мясіщев, Б.Г. Ананьєв.
б) О.О. Бодальов, В.О. Лабунська.
в) С.Д. Смірнов, Г.О. Буланова.
г) Л.М. Мітіна, А.К. Маркова.
8. До механізмів перцептивного спілкування не відноситься:
а) Ідентифікація.
б) Рефлексія.
в) Проксеміка.
г) Компроміс.
9. Стереотипи - це:
а) Становлять собою результат суспільного досвіду.
б) Результат нашого особистісного досвіду.
в) Не є упередженнями.
г) Закріплюються при тісному спілкуванню з іншою групою людей.
10. Жести, міміка та пантоміма – це засоби спілкування:
а) Оптико-кінетичні.
б) Паралінгвістичні.
в) Екстралінгвістичні.
г) Просторово-часові.
11. Одним із механізмів міжособистісного сприйняття в спілкуванні, що характеризується розумінням та інтерпретацією іншої людини шляхом ототожнення себе з нею трактується як:
а) Емпатія.
б) Ідентифікація.
в) Соціально-психологічна рефлексія.
г) Стереотипізація.
12. Інтерпретація людиною причин і мотивів поведінки інших людей міжособистісного сприйняття - це:
а) Перцепція.
б) Аттракція.
в) Каузальна атрибуція.
г) Апперцепція.
13. Прагнення людини бути в товаристві інших людей, орієнтація особистості на підтримку з боку іншої людини називається:
а) Аттітюдом.
б) Аттракцією.
в) Аффіляцією.
г) Аккомодацією.
14. Виникнення привабливості при сприйнятті однією людиною іншого як суб’єкту сприйняття називається:
а) Аттітюдом.
б) Аттракцією.
в) Аффіляцією.
г) Аккомодацією.
15. Схильність пояснювати всі прояви поведінки людини на основі тих якостей, які, на наш погляд, є у неї головними, називається ефектом:
а) Первинності. б) Ореолу.
в) Плацебо. г) Пігмаліона.
16. Розуміння емоційного стану іншої людини відноситься до вмінь, які називаються:
а) Міжособистісною комунікацією.
б) Сприйняттям і розумінням один одного.
в) Міжособистісною взаємодією.
г) Груповою взаємодією.

ВКАЖІТЬ ВІДПОВІДНІСТЬ
17. Компоненти спілкування Зміст
1. Комунікативний. А) Обмін інформацією між співрозмовниками
2. Інтерактивний. з урахуванням відносин між ними та їх індивідуально-особистісних характеристик.
3. Перцептивний. Б) Процес формування образу співрозмовника,
сприйняття його як особистість.
В) Міжособистісна взаємодія людей у процесі
їх сумісної діяльності.

18. Види механізмів соціальної перцепції Зміст
1. Механізм розуміння іншої людини А) Соціальна рефлексія.
2. Механізм самопізнання Б) Емпатія.
В) Ідентифікація.
Г) Атракція.
19. Види комунікацій Характеристика процесу комунікацій
1. Діалогічна . А) Психологічна настанова на рівних.
2. Авторитетна «зверху-донизу». Б) Закриті жести.
В) Не враховуються особливості
співрозмовника.
Г) Врахування індивідуальних
особливостей співрозмовника.
ДОПОВНІТЬ
20. Згідно поглядам К. Хорні, комунікативний стиль, якому властиві домінування, ворожість, спрямованість на збільшення власного статусу, називається_________
21. Приписування соціальним об’єктам (людині, групі, соціальній спільності) характеристик, які не представлені в полі сприйняття, називається _____________
22. Структура спілкування (за Г.М. Андрєєвою): комунікативна, _______________

ТЕМА 9. Психологія груп

ВКАЖІТЬ ПРАВИЛЬНУ ВІДПОВІДЬ
1. Автором концепції діяльного опосередкування міжособистісних стосунків є:
а) А.В. Петровський.
б) Е. Кречмер.
в) Б.Д. Паригін.
г) Г.М. Андрєєва.
2. Види стихійних груп:
а) Публіка. б) Натовп.
в) Клас. г) Нація.
3. Форми прояву психології великих груп:
а) Традиції.
б) Структура власті.
в) Забобони.
г) Психічний склад.
4.Характеристики, що визначають положення людини в групі:
а) Статус.
б) Структура власті.
в) Структура комунікацій.
г) Система ролей.
5. Основні соціально психологічні характеристики групи, це:
а) Соціометрична структура.
б) Невербальна взаємодія.
в) Групові процеси: згуртованість, процес групового тиску тощо.
г) Статус.
6. Процес уподібнення себе іншому, ототожнення себе з іншим називається:
а) Ідентифікація.
б) Стерео типізація.
в) Конформізм.
г) Всі відповіді вірні.
д) Всі відповіді невірні.
7. Формула групової згуртованості визначається як відношення числа взаємних позитивних виборів:
а) До загального числа можливих виборів.
б) До загального числа членів групи.
в) До загального числа «зірок».
г) До загального числа «відторгнених» членів групи.
8. Емоційне проникнення у внутрішній світ іншої людини, співпереживання їй – це:
а) Рефлексія.
б) Каузальна атрибуція.
в) Фрустрація.
г) Емпатія;
9. Процес приписування причин, що пояснюють поведінку іншої людини називається:
а) Соціальна перцепція.
б) Каузальна атрибуція.
в) Групова ідентифікація.
г) Емпатія.
10. Соціальні ролі зв’язані:
а) Із соціальним положенням.
б) Із поведінкою, яку очікують інші члени групи.
в) Із фактичною поведінкою людини.
г) Із комфортністю поведінки людини.
11. Соціальні настанови мають наступні виміри:
а) Когнітивні.
б) Вольові.
в) Афективні.
г) Поведінкові.
12. Види впливу:
а) Навіювання. б) Переконання.
в) Раціоналізація. г) Наслідування.
ВКАЖІТЬ ВІДПОВІДНІСТЬ
13. Стилі керівництва Основні ознаки
1) Авторитарний стиль. А) Інструкції у вигляді пропозицій.
2) Демократичний стиль. Б) Відсутність похвали, доган.
3) Ліберальний стиль. В) Ніякого співробітництва.
Г) Жорстка мова, неприємний тон.
Д) Ділові, короткі розпорядження.
14. Характеристика великих соціальних груп Види груп
1) Спільнота, яка стихійно виникла, А) Соціальний клас.
короткочасна. Б) Етнічна група.
2) Групи, що склалися в процесі В) Публіка.
історичного розвитку суспільства. Г) Професійна група.
Д) Натовп.
15. Стратегії взаємодії Мотивація
1) Компроміс виграшу. А) Мотив збільшення загального виграшу
(кооперація).
2) Співробітництво. Б) Мотив зменшення розрізнень у виграші
(рівність).
3) Протидія. В) Мотив збільшення власного виграшу
(конкуренція).
Г) Мотив зменшення виграшу іншого(агресія).
ДОПОВНІТЬ
16. Процес, за допомогою якого певні члени групи мотивують та ведуть за собою групу, називається _________
17. Відносини домінування та підпорядкування, процес міжособистісного впливу в групі називається _________
18. Зіткнення несумісних, протилежно спрямованих тенденцій у свідомості людини, у міжособистісних або міжгрупових стосунках, зв’язаних із гострими, негативними переживаннями, називається_________________

МОДУЛЬ 4. ТЕОРІЇ ОСОБИСТОСТІ

ТЕМА 10. Особистість та її психологічна характеристика
ВКАЖІТЬ ПРАВИЛЬНУ ВІДПОВІДЬ
1. З наступних понять: „індивід”, „особистість”, „людина”, „індивідуальність” - найбільш широким по змісту є поняття:
а) Індивіда.
б) Особистості.
в) Людина. г) Індивідуальності.
2. Онтогенетичний розвиток людини можна охарактеризувати наступною послідовністю понять:
а) Індивід, особистість, суб’єкт діяльності, індивідуальність.
б) Індивід, суб’єкт діяльності, особистість, індивідуальність.
в) Індивід, суб’єкт діяльності, індивідуальність, особистість.
г) Суб’єкт діяльності, індивід, особистість, індивідуальність.
3. Людина як індивід – це людина, в обумовленості поведінки якої не розкриваються передумови:
а) Генетичні.
б) Метаболічні.
в) Нейродинамічні.
г) Соціальні.
4. Людина як особистість – це людина, яка розкривається в обумовленості:
а) Її спілкуванням з іншими людьми.
б) Структурою її ціннісних орієнтацій.
в) Засвоєнням нею етнічних і культурних стереотипів.
г) Всі відповіді є вірними.
5. Людину як індивіда характеризує:
а) Індивідуальний стиль діяльності.
б) Креативність.
в) Мотиваційна спрямованість.
г) Середній зріст.
6. Особистісні якості, які визначені, головним чином, соціальними факторами, - це:
а) Інстинкти.
б) Механічна пам’ять.
в) Ціннісні орієнтації.
г) Музикальний слух.
7. Особистість формується суспільством, біологічні особливості людини не оказують на цей процес суттєвого впливу згідно підходу до розвитку:
а) Психогенетичного.
б) Соціогенетичного.
в) Біогенетичного.
г) Двохфакторного.
8. Біологічні процеси дозрівання особистості ставить у основу наступний підхід до розвитку особистості:
а) Психогенетичний.
б) Соціогенетичний.
в) Біогенетичний.
г) Двохфакторний.
9. Як сукупність внутрішніх умов, через які переломлюються зовнішні впливи, трактує особистість:
а) О.М. Леонтьєв.
б) С.Л. Рубінштей.
в) К.К. Платонов.
г) П.Ф. Лесгафт.
10. Структура особистості (за С.Л. Рубінштейном) включає:
а) Спрямованість.
б) Знання, вміння та навички.
в) Цілісність.
г) Індивідуально-типологічні особливості.
11. У діяльному підході найбільш популярної є модель особистості:
а) Двох компонента.
б) Трьох компонента.
в) Чотирьохкомпонентна.
г) П’ятикомпонентна.
12. Система стійких переваг і мотивів особистості, орієнтуючих динаміку її розвитку, що задають головні тенденції її поведінки, - це:
а) Темперамент.
б) Характер.
в) Здібності.
г) Спрямованість.
13. В структуру особистості включають зазначене, крім:
а) Спрямованості.
б) Здібностей.
в) Темпераменту.
г) Психічних станів.
14. В структуру особистості включають зазначене, крім:
а) Спрямованості.
б) Здібностей.
в) Темпераменту.
г) Психічних станів.

15. Самосвідомість можна визначити як:
а) Підвищену увагу до себе.
б) Рівень домагань.
в) Спрямованість особистості.
г) Образ себе.
16. Перші теоретичні розробки в галузі Я-концепції належать:
в) В. Вундту.
б) К. Роджерсу.
в) Л.С. Виготському.
г) У. Джемсу.
17. Поняття „Я-концепція” зародилося в руслі психології:
а) Гуманістичної. б) Когнітивної.
в) Гештальтпсихології. г) Культурно-історичної.
18. Згідно поглядам С.Л. Рубинштейна, самосвідомість:
а) Передує розвиткові свідомості.
б) Є етапом у розвитку свідомості.
в) Виникає одночасно зі свідомістю.
г) Розвивається одночасно зі свідомістю.
19. Оцінка особистістю себе, своїх можливостей, особистісних якостей і місця в системі міжособистісних стосунків називається:
а) Самооцінкою.
б) Само презентацією.
в) Самосприйманням.
г) Самовідчуттям.
20. Як називається самопізнання суб’єктом своїх внутрішніх психічних актів і станів?
а) Переживання.
б) Рефлексія.
в) Самооцінка. г) Емоція.
21. Елементи Я-концепції (за Р. Бернсом):
а) Когнітивна складова.
б) Мотиваційна складова.
в) Оцінна складова.
г) Поведінкова складова.
22. Ступінь труднощів тих цілей, до яких прагне людина і досягнення яких представляється людині привабливим і можливим, характеризує:
а) Рівень домагань;
б) Локус контролю;
в) Самооцінка;
г) Ставлення до себе.
23. Спрямованістю на навколишній світ характеризується тип особистості:
а) Інтропунітивний;
б) Інтровертований;
в) Екстравертований;
г) Екстрапунітивний.
24. Поняття „зона найближчого розвитку” в науковий оберт ввів:
а) Ж. Піаже.
б) Дж. Брунер.
в) Л.С. Виготський.
г) О.М. Леонтьєв.
25. Е. Еріксон розрізнював у розвитку особистості:
а) 6 стадій.
б) 7 стадій.
в) 8 стадій.
г) 9 стадій.
26. Е.Еріксон вважав, що конфлікт між розумінням приналежності до певної статі та нерозуміння форм поведінки, що відповідають даній статі, є характерним для віку:
а) 5-8 років.
б) 8-12 років.
в) 12 – 18 років.
г) 18 – 30 років.

ВКАЖІТЬ ВІДПОВІДНІСТЬ
27. Характеристики Властивості (за Б.Г. Ананьєвим)
1) Людина як індивід. А) Вік.
2) Людина як особистість. Б) Стать.
3) Людина як суб’єкт діяльності. В) Статус.
Г) Роль.
Д) Творчість.
Е) Свідомість.
Ж) Ціннісні орієнтації.
З) Темперамент.
ДОПОВНІТЬ
28. Сукупність настанов людини, спрямованих на саму себе та її ставлення до себе, - це __________________
29. Складний процес опосередкованого пізнання людиною себе, зв’язаний із рухом від одиничних ситуативних образів до розуміння свого власного Я як суб’єкту, відмінного від інших суб’єктів, називається _______________


ТЕМА 11. Проблема особистості в наукових теоріях

ВКАЖІТЬ ПРАВИЛЬНУ ВІДПОВІДЬ
1. Особистість як результат взаємодії здібностей, минулого досвіду та очікувань індивідуума, з одного боку, та навколишнім середовищем – із іншого, розглядали прихильники напрямку:
а) Біхевіоризму.
б) Гуманістичного.
в) Когнітивного.
г) Діяльного.
2. Вплив інтелектуальних процесів на поведінку людини підкреслює теорія особистості:
а) Аналітична.
б) Гуманістична.
в) Когнітивна.
г) Діяльна.
3. Теорії особистісних рис намагаються описувати особистість людини на підставі:
а) Її фізичної конституції.
б) Тих моделей, яким вона наслідує.
в) Факторів, що контролюють її вчинки.
г) ЇЇ індивідуально-психологічних особливостей.
4. Основним у когнітивній психології особистості є поняття:
а) „Схема”.
б) „Конструкт”.
в) „Модель”.
г) „Настанова”.
5. Центральним поняттям аналітичної психології особистості є поняття:
а) „Артефакт”.
б) „Архетип”.
в) „Знак”.
г) „Символ”.
6. Особистість розглядається як сукупність особливостей поведінки в концепції:
а) Г. Олпорта.
б) Дж. Кеттелла.
в) Е. Берна.
г) А. Маслоу.
7. Засновником теорії рис є:
а) Г. Олпорт. б) А. Адлер.
в) З. Фрейд. г) К. Левін.
8. Засновником психодинамичної теорії особистості є:
а) К. Юнг.
б) А. Адлер.
в) З. Фрейд.
г) Э. Фромм.
9. Природу людини можливо пізнати лише завдяки афективному досвіду, через який вона виражається „в даному місці та даному часі” вважає теорія:
а) Психоаналітична.
б) Гуманістична.
в) Когнітивна.
г) Діяльна.
10. В якості елементів особистості біхевіористична теорія особистості називає:
а) Задатки.
б) Рефлекси або соціальні навички.
в) Здібності.
г) Темперамент.
11. Більшість рис особистості обумовлені статевими потягами, які придушуються в дитинстві, згідно:
а) Асоціанізму.
б) Біхевіоризму.
в) Когнітивізму.
г) Психоаналізу.
12. Особистість розглядається як сукупність Я-станів у концепції:
а) К. Роджерса.
б) А. Бандури.
в) Э. Берна.
г) А. Маслоу.
13. Відповідно до гуманістичних теорій самореалізація тісно зв'язана:
а) З комплексом зверхності.
б) Зі самоповагою.
в) З переоцінкою власного „Я”.
г) Зі здатністю любити.
14. Поняття „комплекс неповноцінності” у науковий оберт ввів:
а) К. Юнг.
б) А. Адлер.
в) К. Роджерс.
г) Е. Фромм.
15. Центр свідомості й один із ключових архетипів особистості, за теорією особистості К. Юнга – це:
а) Его.
б) Персона.
в) Тінь.
г) Самість.
16. В схемі особистості Г. Айзенк виділяє 2 виміру: стабільність/нестабільність та:
а) Рухливість/врівноваженість.
б) Екстраверсія/інтроверсія.
в) Екстрапунітивність/ інтропунітивність.
г) Психотизм/депресія.
17. Теорія ієрархії потреб належить:
а) Д. Міллеру.
б) Ф. Хайдеру.
в) А. Маслоу. г) З. Фрейду.
18. Одним із засновником соціального научіння в поведінковій теорії особистості є:
а) Дж. Уотсон. б) Б. Скіннер.
в) А. Бандура. г) К. Хорні.
19. Найбільше, ніж теорія інших психоаналітиків, орієнтована на розгляд соціальних аспектів людської поведінки концепція:
а) К Юнга.
б) А. Адлера.
в) Е. Фромма.
г) К. Хорні.
20. Згідно поглядам А. Адлеру, комплекс неповноцінності не є:
а) Наслідком дефекту.
б) Універсальною рушійною силою розвитку особистості.
в) Наслідком фрустрації потреби в подоланні несприятливих обставин.
г) Силою, яка вповільнює розвиток.
21. „Розквіт” особистості залежить від того, як людина справляється з кожною з 8 психосоціальних кризів, через які вона проходить у своєму житті, згідно:
а) К Юнгу.
б) А. Адлеру.
в) Е. Еріксону.
г) А. Маслоу.
ВКАЖІТЬ ВІДПОВІДНІСТЬ
22. Автори типологій особистості Тип особистості
1) А. Адлер. А) Ринковий.
2) Е. Фромм. Б) Уникаючий.
В) Соціально корисний.
Г) Зберегаючий.
Д) Керуючий.
ДОПОВНІТЬ
23. Усвідомлена дія, яка оцінюється з точки зору морального самовизначення людини, коли вона стверджує себе як особистість, називається ___________
24. Індивідуальний спосіб, який виробляє кожна людина для досягнення життєвих цілей, за теорією А. Адлера називається___________

МОДУЛЬ 5. СТРУКТУРА ОСОБИСТОСТІ

ТЕМА 12. Темперамент

ВКАЖІТЬ ПРАВИЛЬНУ ВІДПОВІДЬ
1. Під темпераментом розуміють характеристики психічної діяльності:
а) Статистичні.
б) Змістовні.
в) Динамічні.
г) Придбані.
2. Критерієм темпераменту є:
а) Ранній прояв у дитинстві.
б) Придбаність.
в) Здібності.
г) Залежність від рис характеру.
3. Психологічний опис «портретів» різних темпераментів уперше дав:
а) Гіппократ. б) Гален.
в) І. Кант. г) Платон.
4. Фізіологічний напрямок вчення про темперамент починається:
а) з Демокрита. б) з Платона.
в) з Гіппократа. г) з Галена.
5. Походження назви 4-х найбільш відомих типів темпераменту зв’язано з теорією темпераменту:
а) Гуморальною.
б) Конституціональною.
в) Нейродинамічною.
г) Фізіологічною.
6. Теорія У. Шелдона відноситься до теорій темпераменту:
а) Гуморальних. б) Конституціональних.
в) Нейродинамічних. г) Поведінкових.
7. Одним із авторів конституціональної теорії темпераменту є:
а) І.П. Павлов.
б) Е. Кречмер.
в) Дж. Гілфорд.
г) Л. Терстоун.
8. Фізіологічні основи темпераменту вивчав:
а) У. Шелдон.
б) Е. Кречмер.
в) І.П. Павлов.
г) Дж. Гилфорд.
9. Темперамент як любов до панування та насолоди розглядав:
а) У. Шелдон.
б) Э. Кречмер.
в) І.П. Павлов.
г) Дж. Гилфорд.
10. Згідно І.П. Павлову, класифікація типів нервової системи повинна бути основана з урахуванням параметрів:
а) Сили.
б) Активності.
в) Співвідношення речовин у організмі. г) Особливостей будови тіла.
11. Висока ступень працездатності, вміння спокійно знаходити виходи у важких ситуаціях виявляють такі показники нервової системи як:
а) Сила.
б) Урівноваженість.
в) Рухливість.
г) Динамічність.
12. Компоненти темпераменту (за В.Д. Небиліциним):
а) Емоційність.
б) Загальна психічна активність.
в) Реактивність.
г) Моторна активність.
13. Які властивості нервової системи відкрили Б.М. Тєплов і В.Д. Небиліцин?
а) Сенситивність.
б) Лабільність.
в) Динамічність.
г) Рухливість.
14. Реакція на найменшу силу зовнішнього впливу є показником:
а) Сенситивності. б) Реактивності.
в) Рухливості. г) Динамічності.
15. Які особливості темпераменту визначав В.С. Мерлін?
а) Властивості темпераменту керують динаміку психічної діяльності в цілому та окремих психічних процесів.
б) Властивості темпераменту стійкі та зберігаються на протязі тривалого часу.
в) Властивості темпераменту обумовлені типом нервової системи.
г) Властивості темпераменту обумовлені конституцією.
16. Стабільність настрою, стійкість вражень є такими показниками нервової системи, як:
а) Сила.
б) Врівноваженість.
в) Динамічність. г) Рухливість.
17. Згідно І.П. Павлову, сильний, врівноважений і рухливий тип нервової системи є характерним для:
а) Сангвініків.
б) Флегматиків.
в) Холериків.
г) Меланхоліків.
18. Згідно І.П. Павлову, сильний, неврівноважений і рухливий тип нервової системи є характерним для:
а) Сангвініків. б) Флегматиків.
в) Холериків. г) Меланхоліків.
19. Тип темпераменту, який характеризується вразливістю та схильністю до глибоких переживань, властивий:
а) Сангвініку. б) Флегматику.
в) Холерику. г) Меланхоліку.
ВКАЖІТЬ ВІДПОВІДНІСТЬ.
20. Соматотип Тип темпераменту
1) Ектоморфний соматотип. а) Соматотонік.
2) Ендоморфний соматотип. б) Вісцеротонік.
3) Мезоморфний соматотип. В) Церебрононік.
21. Тип темпераменту Тип (вищої нервової діяльності) ВНД
1) Холерик. а) Сильний, врівноважений, інертний.
2) Сангвінік. б) Слабкий.
3) Флегматик. в) Сильний, врівноважений, рухливий.
4) Меланхолік. г) Сильний, врівноважений, з перевагою
збудження.
ДОПОВНІТЬ
22. Індивідуальні своєрідні вроджені форми поведінки, які виявляються в динаміці, тонусі та врівноваженості реакцій на життєві впливи називаються _____
23. Інертність, нечутливість до змін умов називається __________
24. Швидкість виникнення та протікання процесів збудження та гальмування є __

Тема 13. Характер

ВКАЖІТЬ ПРАВИЛЬНУ ВІДПОВІДЬ
1. Сукупність стійких індивідуальних особливостей особистості, що складається і виявляється в діяльності і спілкуванні, - це:
а) Темперамент.
б) Здатності.
в) Характер.
г) Задатки.
2. У характері особистість виявляється в більшому ступені з боку:
а) Змістовної.
б) Динамічної.
в) Процесуальної.
г) Структурної.
3. Соціальний характер містить набір рис, які створюють структуру особистості та існуюче ядро структури характеру більшості членів групи, згідно:
а) У. Джемсу.
б) Г. Саллівану.
в) В. Вундту.
г) Л.С. Виготському.
4. Уявлення про экстраверсии/интроверсии були розроблені:
а) А. Адлером.
б) З. Фрейдом.
в) К. Юнгом.
г) К. Роджерсом.
5. Те, що характер повинний відповідати соматичній /тілесній/ конституції людини, вважав:
а) Е. Ериксон.
б) Е. Кречмер.
в) В. Франкл.
г) Г. Айзенк.
6. Виділення типів характеру як результат напруженої праці людини по вирішенню конфліктних ситуацій розглядається:
а) В біхевіоризмі.
б) В психоаналізі.
в) В гештальтпсихології.
г) В когнітивній психології.
7. Риси характеру як динамічні тенденції особистості є:
а) Фіксованими настановами.
б) Соціальними настановами.
в) Смисловими настановами.
г) Мотиваційними настановами.
8. Використовував поняття „відношення” для аналізу структури характеру вчений:
а) Б.Г. Ананьєв. б) К. Роджерс.
в) А. В. Петровський. г) С.Л. Рубінштейн.
9. Акуратність, ощадливість, економність – це:
а) Риси, що характеризують ставлення особистості до речей.
б) Риси, що виявляються стосовно інших.
в) Система відносин людини до самої себе.
г) Риси, що виявляються в діяльності.
10. Такі риси особистості як скромність і самокритичність, егоїзм, характеризують ставлення особистості:
а) До речей.
б) До діяльності.
в) До самої себе.
г) До суспільній і особистісній відповідальності.
11. Рисами характеру є всі перелічені, крім:
а) Увічливості.
б) Працьовитості.
в) Вразливості.
г) Почуття боргу.
12. Цілісність по відношенню до характеру є його:
а) Типом.
б) Рисою.
в) Якістю.
г) Акцентуацією.
13. Акцентуйовані характери відрізняються від психопатії за критеріями:
а) П.Б. Ганнушкіна-Кербікова.
б) А.Є. Лічко.
в) К. Леонгард.
г) Б.В. Зейгарник.
14. Акцентуаціями називаються такі варіанти розвитку характеру, яким не властиво:
а) Підвищена вразливість.
б) Зниження здатності до соціальної адаптації.
в) Розлад мотиваційної сфери в формі домінування амбівалентних станів.
г) Підвищення здатності до соціальній адаптації.
15. К. Леонгард вивчав акцентуації характеру:
а) У дітей молодшого шкільного віку.
б) У підлітків.
в) У юнаків.
г) У дорослих людей.
16. Поняття „місце найменшого опору” характеру ввів у науковий оберт вчений:
а) К. Леонгард. б) А.Є. Лічко.
в) П.Б. Ганнушкін. г) Б.В. Зейгарнік.
17. Якому типу акцентуації характеру є властивими егоцентризм, прагнення виділитися манерами поведінки, зовнішнім виглядом, спрагою визнання та оригінальністю, театральністю поведінки тощо?
а) Психастенічному. б) Істероїдному.
в) Сенситивному. г) Гіпертимному.
18. Якому типу акцентуації характеру є властивими тривожність, нерішучість, невпевненість у собі, вразливість, швидка втомлюваність тощо?
а) Психастенічному. б) Епілептоїдному.
в) Шизоїдному. г) Гіпертимному.
ВКАЖІТЬ ВІДПОВІДНІСТЬ
19. Види порушень характеру Характеристика
1) Акцентуації характеру. А) Стабільність у часі.
2) Психопатії. Б) Властиві підліткам.
В) Властиві різному віку.
Г) Зв’язані з особливостями виховання.
Д) Викликають фронтальну соціальну дезадаптацію.
20. Особливості Прояви
1) Темперамент. А) Акуратність.
2) Характер . Б) Альтруїзм.
В) Імпульсивність.
Г) Динамічність.
Д) Відповідальність.
21. Типи характеру (за Е. Фроммом):
Сфера соціалізації Типи характерів
1) Непродуктивні типи. А) Мазохістський.
2) Продуктивні типи Б) Люблячий.
В) Садистський.
Г) Байдужий.
ДОПОВНІТЬ
22. Структура рис характеру виявляється в ставленні людини до наступного: ____
23. Крайні варіанти норми як результат підсилення його окремих рис, це - ______
24. Індивідуальне поєднання істотних, стійких властивостей особистості, що виражають її ставлення до дійсності і виявляються і її поведінці, вчинках це – ___

Тема 14. Здібності

ВКАЖІТЬ ПРАВИЛЬНУ ВІДПОВІДЬ
1. Розвиток здібностей зводиться до нагромадженню „досвіду”, оволодінню знаннями, уміннями і навичками вважає:
а) К.К. Платонов. б) В.Д. Шариков.
в) С.Л. Рубінштейн.
г) Д.Б. Ельконина.
2. О наявності здібностей до якого-небудь виду діяльності свідчить:
а) низький темп навчання відповідній діяльності;
б) великі енергетичні затрати по виконанню даної діяльності;
в) індивідуальна своєрідність виконання діяльності;
г) відсутність зв’язку з спрямованістю.
3. Те, що здібності не зв’язані з мотивацією, стверджував:
а) С.Л. Рубінштейн; б) Б.М. Теплов;
в) Г.С. Костюк; г) В.Вундт.
ТЕМАТИЧНИЙ СЛОВНИК

МОДУЛЬ 1. ПСИХОЛОГІЯ ЯК СИСТЕМА ЗНАНЬ

ТЕМА 1. Предмет і задачі психології як науки
Психологія – це наука, що за допомогою спеціальних методів розглядає і вивчає об’єктивні, реально існуючи психічні явища і факти; виявляє особливості, закономірності побудови та розвитку психіки, функціонування її механізмів.
Об’єкт науки – це та сторона дійсності, на вивчення якої спрямована дана наука. Часто об’єкт фіксується в самій назві науки.
Предмет науки – це той аспект або аспекти об’єкту науки, якими він представлений у ній; якщо об’єкт існує незалежно від науки, то предмет формується разом з нею і закріплюється в її понятійної системі.
Психіка – властивість високоорганізованої матерії (НС), що полягає у здатності відображати впливи навколишнього середовища. У людини носієм психіки і свідомості є головний мозок.
Життєва психологія – це психологічні знання, які почерпнуті людьми із повсякденного життя. Вони прив’язані до конкретних ситуацій, конкретних людей, конкретних завдань людської діяльності, а тому ситуативні та мало узагальнені.
Наукова психологія – це стійкі психологічні знання, які отримані в результаті теоретичного і експериментального вивчення психіки людей і тварин. Відрізняються узагальненням, фіксують факти і закономірності поведінки, спілкування, взаємодії людей, їх внутрішнього життя.
Психічні процеси – окремі форми чи види психічних явищ, що мають початок, розвиток і закінчення. При цьому поняття „процес” підкреслює динаміку явища, досліджуваного психологією; завершення одного психічного процесу тісно пов’язане з початком нового. Психічні процеси поділяються на пізнавальні (відчуття, сприймання, пам’ять, мислення, уява, увага) та емоційно-вольові (емоції, почуття, воля).
Психічні стани характеризують статику, відносну постійність психічного явища і визначаються виявом почуттів (настрій, тривожність, агресивність, стрес, афект тощо) та волі (активність, апатія) тощо.
Психічні властивості – найбільш суттєві та стійкі психічні особливості людини. Поняття „психічні властивості” виражає стійкість психічного факту, його закріпленість і повторюваність у структурі особистості людини. До них можна віднести особливості розуму, мислення, стійкі особливості емоційної і вольової сфери, що закріплені в темпераменті, характері, здібностях, поведінці людини.
Загальна психологія – систематизує експериментальні дані, здобуті в різних галузях психологічної науки, розробляє фундаментальні теоретичні проблеми психології, формулює основні принципи, категорії, поняття, закономірності, становить фундамент розвитку всіх галузей та розділів психологічної науки.
Вікова психологія – досліджує онтогенез психічних властивостей особистості на різних вікових етапах. Виділяють такі її розділи як психологія дошкільника, психологія молодшого школяра, психологія підліткового віку, психологія юнацтва, психологія дорослих, геронтопсихологія.
Педагогічна психологія – галузь психології, яка вивчає психологічні закономірності навчання і виховання людини. Досліджує психологічні чинники впливу на спішність процесу навчання, проблеми керування процесом засвоєння прийомів та навичок інтелектуальної діяльності, індивідуально-психологічні розрізнення учнів, взаємостосунки педагогів і учнів, психологічні особливості навчально-виховної роботи з дітьми, які мають відхилення в психічному розвитку тощо.
Соціальна психологія – галузь психології, яка вивчає психологічні закономірності поведінки і діяльності людей, що зумовлені фактором їх включення у соціальні групи, а також психологічні характеристики і прояви різних соціальних спільностей. Досліджує психічні явища в процесі взаємодії людей у великих та малих суспільних групах, а саме: вплив засобів масової комунікації на різні версти населення; питання психологічної сумісності, міжособистісних взаємин, групової атмосфери, сприйняття людини людиною, становище особистості у групі тощо.
Експериментальна психологія займається розробкою нових методів психологічного дослідження для більш глибокого вивчення психічної реальності.
Практична психологія – функціонує і розвивається як система спеціальних психологічних служб, спрямованих на надання допомоги людям у вирішенні їхніх психологічних проблем. Головна мета практичної психології – створити сприятливі соціальні та психологічні умови для діяльності людини в усіх сферах життя – від сімейних стосунків до управління державою, надати реальну допомогу в розвитку та захисті її психічного здоров’я.
Психокорекція – напрямок діяльності практичного психолога, який включає в себе використання психологічних методів прямого впливу на людину для виправлення недоліків в його психології або діяльності.
Психодіагностика – область знань і вмінь, зв’язаних із створенням і застосуванням на практиці методів психологічної діагностики, насамперед психологічних тестів.
Психологічне консультування – практичне надання діючої психологічної допомоги рекомендаціями людям, що потребують цієї допомоги, з боку професійно підготовлених спеціалістів, психологів – консультантів.

ТЕМА 2. Розвиток наукових знань про природу психіки
Парадигма – це система наукових теорій, концепцій, методів, якої притримуються вчені даної сфери в даний період у своїй дослідницькій практиці. Виділяють такі парадигми як парадигма структурної психології, розуміючої психології, психоаналізу, індивідуальної психології, поведінкова, динамічної психології, аналітичної психології, гуманістичної та когнітивної психології, діяльнісний підхід тощо.
Асоціативна психологія – напрямок, який пояснює динаміку психічних процесів принципом асоціації. Асоціації – це зв’язок між психічними явищами, при якому актуалізація (сприйняття, уявлення) одного із них викликає за собою появу іншого.
Гештальт-психологія – напрямок у західній психології першої третини XXст., що висунув програму вивчення психіки як цілісної структури – гештальта. Це первинна індивідуальна властивість психіки, що перебуває у відповідності з фізіологічними процесами мозку і зовнішнім світом. Ідеї гештальт-психології забагатили дослідження пізнавальних процесів і знайшли своє продовження у когнітивній психології.
Біхевіоризм – напрямок, який предметом психологічного дослідження вважає те, що відповідає методам об’єктивного вивчення. Насамперед це поведінка – сукупність зовнішніх дій людини і тварини, ланцюг реакцій на зовнішні стимули („стимул - реакція”). Засновник цього напрямку Д. Уотсон започаткував дослідження навичок – автоматизованих дій, сформованих шляхом багаторазових повторень.
Психоаналіз – напрямок, який розглядає психічне життя людини як багаторівневе явище, глибинним рівнем якого є несвідоме, що має сексуальну і агресивну складові. Перша є джерелом психічної енергії (лібідо) і перебуває в конфлікті зі свідомістю. Засновником психоаналізу є З. Фрейд. Створений ним напрямок започаткував психологічну допомогу людині і тим утвердив психологію як науку, що має свою реальну практику.
Генетична психологія – напрям, який вивчає насамперед проблему розвитку інтелекту дитини. Його засновник Ж. Піаже вбачає в такому розвиткові результат трансформацій операцій – зовнішніх дій дитини з предметами. Завдяки інтеріоризації – процесу закономірного переходу зовнішніх дій у внутрішні – ці операції стають власне інтелектуальними структурами.
Гуманістична психологія – напрямок, який визначає предметом дослідження унікальну особистість, вбачаючи в ній активну свідому істоту, яка відповідає за своє життя і прагне до втілення моральних ідеалів. Особистість потребує зв’язків з іншими людьми, відчуває необхідність постійного самовдосконалення, шукає сенс життя (А. Маслоу, К. Роджерс, В. Роменець тощо).
Когнітивна психологія – напрямок, основною задачею якого є доказ визначаючої ролі знання в поведінці людини. Вивчаються особливості організації знання в пам’яті, співвідношення вербальних і образних компонентів у процесах запам’ятовування та мислення.
Діяльний підхід – напрямок, що об’єднує вчених, для яких психіка – функція мозку, явище, що виникає у процесах активності життєвої істоти й опосередковує їх своїми специфічними функціями. Цей підхід виникає на основі філософського марксизму.

ТЕМА 3. Методологічні основи та методи психології
Методологія – система принципів і способів організації та побудови теоретичної і практичної діяльності.
Загальна теорія психології – це комплекс поглядів, уявлень, ідей, понять і категорій, які дозволяють інтерпретувати психічні явища. Це загальна форма організації наукового знання, що дає цілісне уявлення про закономірності психіки. Співвідношення методології і теорії таке: теорія являє собою результат процесу пізнання, а методологія – засіб досягнення і побудови цього знання.
Підхід – це сукупність прийомів і засобів рішення якоїсь теоретичної задачі з позицій певних поглядів на її сутність.
Принципи – максимально широкі за обсягом твердження, в яких фіксується предмет науки, її теорія і методи.
Метод – прийоми, засоби, шляхи дослідження, що випливають із теоретичних уявлень про зміст об’єкта, який вивчається.
Методика дослідження – це відносно обмежений набір конкретних прийомів, що призначені для детального вивчення певного аспекту психологічного об’єкту.
Метод поперечних зрізів – полягає в тому, що одночасно порівнюються психічні властивості кількох груп досліджуваних, які відрізняються за віком, щоб розкрити динаміку вікового розвитку досліджуваної психічної властивості. Однак, при такому підході. Індивідуальні особливості розвитку психіки залишаються поза увагою.
Спостереження – цілеспрямоване і планомірне сприймання предметів і явищ об’єктивної дійсності.
Лонгитюдний метод – передбачає вивчення психологічних характеристик у онтогенезі, у довгостроковому плані.
Опитування – це метод збору психологічної інформації в вербальній формі, який включає в себе інтерв’ю, анкетування, бесіду.
Експеримент – це організована дослідником взаємодія між досліджуваним чи групою досліджуваних і експериментальною ситуацією з метою встановлення закономірностей цієї взаємодії та змінних, від яких вона залежить.
Лабораторний експеримент – експеримент, що передбачає проведення дослідження у штучних (лабораторних) умовах, з використанням вимірювальної апаратури, приладів та іншого експериментального матеріалу. Досліджуваний знає, що з ним проводять експеримент, але не одержує інформацію про характер виконуваних завдань.
Природний експеримент – експеримент, що базується на управлінні поведінкою досліджуваних у звичайних для них умовах.
Формуючий експеримент - передбачає цілеспрямований вплив на обстежуваного з метою формування у нього певних якостей.
Тест – спеціально розроблені завдання і проблемні ситуації, використання яких, у результаті кількісної і якісної оцінки, дає результати, що можуть бути показниками розвитку певних психічних явищ.
Моделювання – передбачає вивчення психічного явища на основі створення штучної моделі виучуваного феномена. Використовується в тому випадку, коли дослідження того чи іншого явища шляхом простого спостереження, опитування, тесту або експерименту утруднене або неможливе через складність або важко доступність.
Гіпотеза – припущення, виражений у словесній формі варіант рішення задачі (твердження), який ще не має достатнього обґрунтування.
Вхідні фактори – це сукупність впливів різної природи на об’єкт, які викликають у нього зміни.
Вихідні фактори – це власне ефект, який вимірюється, спостерігається або результат впливу вхідних факторів.
Вибірка – випробувані, які відібрані для участі в експерименті з популяції, що вивчається. Вибірку розподіляють на експериментальну та контрольну групи.
Стандартизація – процес уніфікації, приведення до єдиних нормативів процедури експерименту і виміру психологічних показників. Служить найчастіше для створення умов і можливостей порівняння експериментальних даних, отриманих за допомогою методик різної розмірності.
Надійність – характеристика методу, що відображає точність психодіагностичних вимірювань, а також стійкість одержаних результатів щодо дії сторонніх випадкових чинників.
Валідність – властивість, яка вказує на те, що метод вимірює і наскільки добре він це робить. Це означає, що йдеться про придатність даної методики для вивчення того, що вона за задумом автора має вивчати.

ТЕМА 4. Природничонаукові основи психіки людини
Нервова діяльність здійснює дві найважливіших функції: зв’язок людини з навколишнім середовищем і координацію (узгодження) діяльності всіх частин організму, управління ним. Усі явища людської психіки і свідомості виникають, розвиваються і формуються в процесі діяльності мозку, який відображає навколишню дійсність. Вища нервова діяльність – фізіологічна основа психіки.
Нервова система людини складається з нервової тканини, а нервова тканина – з нервових клітин – нейронів. Мозок утворює мозкову речовину. Зі скупчення тіл нервових клітин та їх коротких відростків – дендритів – утворюється сіра мозкова речовина, а скупчення пучків нервових волокон, покритих особливою мієліновою оболонкою, утворює білу мозкову речовину.
Центральна нервова система складається зі спинного і головного мозку.
Спинний мозок розміщений у каналі хребта і складається з нервової тканини. Поперечний розріз спинного мозку показує, що на зовнішніх краях міститься біла речовина (скупчення нервових волокон), а в середині – сіра речовина (скупчення тіл нервових клітин). У ньому розміщені центри цілої низки вроджених безумовних рефлексів. По провідних шляхах збудження передається від периферичних нервових закінчень у головний мозок і з головного мозку до м’язів та внутрішніх органів.
Головний мозок міститься в черепній коробці, він є більш пізнім утворенням, ніж спинний мозок. Головний мозок людини являє собою дуже складне утворення порівняно з мозком навіть найвищих тварин – людиноподібних мавп, не кажучи вже про мозок нижчих тварин. Насамперед, у людини більш досконало оформлена кора великих півкуль. Вона має набагато більшу поверхню за рахунок численних борозен та звивин.
Головний мозок складається з низки пов’язаних між собою відділів. Головні з них: задній мозок, середній мозок, передній мозок, довгастий мозок.
Довгастий мозок – продовження спинного мозку. У нього розміщені центри, що регулюють дихання, серцеву діяльність, діяльність кровоносних судин
Середній мозок спільно з довгастим мозком керує положенням і координацією тіла в просторі. До функцій середнього мозку належать орієнтувальні рефлекси та світлові, звукові та інші подразники.
Проміжний мозок розміщений вище середнього мозку, важливою частиною його є бугри й підбугрова ділянка. У зорові бугри від усіх органів чуття надходять збудження, яке передається до кори великих півкуль. Порушення діяльності зорових бугрів призводить до розладу або втрати чутливості. Підбугрова область є центром життєво важливих рефлексів. У ній містяться центри обміну речовин в організмі. З діяльністю підбугрової ділянки пов’язані інстинктивні та емоційні прояви людини.
Мозочок – орган координації довільних рухів. При порушенні роботи чи захворюванні мозочка тварина не може стояти й робить безперервні рухи головою, тулубом і кінцівками, не може координувати рухів кінцівок, втрачає тонус (напруження мускулатури), швидко стомлюється, втрачає можливість пересуватися.
Первинні (сенсорні) зони кори головного мозку – це кінцеві коркові структури аналізаторів. Вони позв’язані з формуванням певного типу відчуттів.
Інтегративні (асоціативні) зони кори головного мозку відповідають за синтез окремих елементів інформації в цілісну картину. Порушення діяльності асоціативних зон призводить до нездатності правильно оцінювати значення діючого подразника, хоча окремі відчуття залишаються.
Функціональна асиметрія – це власна спеціалізація великих півкуль. Півкулями виконуються різні функції: ліва півкуля в основному відповідає за мову, за аналітичну й послідовну переробку інформації, забезпечуючи тим самим послідовне аналітичне мислення. Права півкуля оперує образною інформацією, переробляючи її одночасно й цілісно, керує навичками, пов’язаними із зоровим і просторовим досвідом, забезпечує орієнтацію в просторі, емоційне сприйняття об’єктів, зокрема музики.
Аналізатор – складний нервовий апарат для тонкого аналізу навколишньої дійсності та змін, що відбуваються всередині організму. Аналізатор складається зі сприймальної частини (рецептора), провідних шляхів (нервових волокон) та відповідних ділянок кори головного мозку великих півкуль.
Рецептор – периферичний відділ аналізатора, що реагує на певний вид фізичної енергії і переробляє її в певне нервове збудження (нервовий імпульс).

МОДУЛЬ 2. ЕВОЛЮЦІЯ ТА РОЗВИТОК ПСИХІКИ

ТЕМА 5. Розвиток психіки у філогенезі
Активність – діяльнісний стан живих організмів як умова їхнього існування у світі. Активна істота не просто перебуває в русі, вона містить у собі джерело свого власного руху, і це джерело відтворюється в ході самого руху. Це система характеристик індивідуальної поведінки, що відображає швидкісний, енергійний (внутрішнє прагнення індивіда до напруженої діяльності) та варіаційний (тенденція до різноманітності й новизни) її аспекти.
Подразливість – зміна фізіологічного стану організму під впливом подразників зовнішнього середовища.
Тропізми (таксиси) – елементарні безпосередні контактні рухові реакції найпростіших організмів.
Чутливість – здатність реагувати на біотично значущі об’єкти не в процесі безпосереднього контакту з ними, а на відстані (реакція на сигнал), завдяки чому організми можуть уникнути загрози для свого існування або скористатися сприятливими умовами для життєдіяльності.
Навички – вид поведінки, що набувається твариною за життя і фіксується в індивідуальному досвіді.
Інстинкт – складна, вроджена форма поведінки тварин, що забезпечує задоволення їхніх життєвих потреб.
Практичний інтелект здатність вищих тварин відображати не тільки окремі якості об’єктів, цілісні предмети й предметні ситуації, а й динамічні міжпредметні відношення, що виступають, переважно, у вигляді наочних образів.
Поведінка – властива живим істотам взаємодія з навколишнім середовищем, опосередкована їх зовнішньою (руховою) і внутрішньою (психічною) активністю. Становить складний синтез, сплав рис типу вищої нервової діяльності і життєвих вражень, закріплених у вигляді систем тимчасових нервових зв’язків, динамічних стереотипів, утворених у результаті її взаємодії із середовищем.
Свідомість – особлива форма психічної діяльності, орієнтована на активне відображення і перетворення дійсності.
Онтогенез психіки виступає як незворотна послідовність ускладнення структур, у якій генетично пізніші структури виникають із більш ранніх і включають їх у себе у зміненому вигляді. Кожна нова психічна структура виникає на основі попередньої.
Філогенез – зміни психіки людини, які відбулися у ході її біологічної еволюції під впливом умов життя.

ТЕМА 6. Свідомість як проблема психології.
Несвідоме – сукупність психічних явищ, станів і дій, відсутніх у свідомості людини (лежать поза сферою розуму), непідзвітні їй і, принаймні в даний момент, не піддаються контролю, належать до несвідомого.
Самосвідомість – це усвідомлення себе самого (власного Я), свого ставлення до природи, до інших людей, своїх дій і вчинків, власних думок, переживань і різноманітних психічних якостей, що може бути виражено за допомогою мови.
Настанова – неусвідомлюваний людиною стан психологічної готовності до сприйняття майбутніх подій і певної діяльності, за допомогою якої може бути задоволена та чи інша потреба.
Рефлексія – усвідомлення суб’єктом того, як він сприймається і оцінюється іншими індивідами або спільнотами; аналіз власного психічного стану.
Психологічні захисти – особлива регулятивна система, яка використовується особистістю для переборення психологічного дискомфорту, переживань, які загрожують „Я-образу”, і збереження його на рівні, бажаному і можливому для даних обставин. До них відносять: раціоналізацію (спосіб розумного виправдовування будь-яких вчинків і дій, які суперечать моральним нормам і які викликають тривогу), забування, проекцію (приписування особистістю своїх негативних якостей іншій особі), регресію (відхід на більш ранню стадію розвитку), заміщення (часткове задоволення неприйнятого мотиву певним морально допущеним способом), заперечення (зниження серйозності погрози, заперечення існування несприятливих реальних подій), витиснення (небажані думки та почуття не допускаються до рівня свідомості) тощо.

МОДУЛЬ 3. ДІЯЛЬНІСТЬ І ПОВЕДІНКА

Тема 7. Діяльність людини та її психологічна характеристика

Діяльність – найважливіша загальна властивість особистості, яка виявляється у цілеспрямованій активності, що реалізує потреби суб’єкта під час взаємодії з довколишнім середовищем.
Активність – діяльнісний стан живих організмів як умова їхнього існування у світі. Активна істота не просто перебуває в русі, вона містить у собі джерело свого власного руху, і це джерело відтворюється в ході самого руху. Це система характеристик індивідуальної поведінки, що відображає швидкісний, енергійний (внутрішнє прагнення індивіда до напруженої діяльності) та варіацій (тенденція до різноманітності й новизни) її аспекти.
Поведінка – зовнішній прояв психічної діяльності. Це властива живим істотам взаємодія з навколишнім середовищем опосередкована їх зовнішньою (руховою) і внутрішньою (психічною) активністю. Становить собою складний синтез, сплав рис типу вищої нервової діяльності і життєвих вражень, закріплених у вигляді систем тимчасових нервових зв’язків, динамічних стереотипів, утворених у результаті її взаємодії із середовищем. На відмінність від діяльності поведінка людини не обов’язково здійснюється цілеспрямовано та може не переслідувати конкретні цілі. Вона може бути спонтанною та хаотичною. Діяльність же завжди має організаційні рамки.
Суб’єкт діяльності – людина, яка її здійснює.
Об’єкт діяльності – фрагмент реальності, на котрий спрямована активність (наприклад, навчальний процес у вузі).
Предмет діяльності – те, чого діяльність безпосередньо стосується (наприклад, в навчальній діяльності це знання, уміння, навички).
Потреба – стан живої істоти, що відображає її залежність від умов існування та спричиняє активність у ставленні до цих умов.
Мотив – спонукання до діяльності, пов’язане із задоволенням потреб, у яких виявляється активність суб’єкта. Власне усвідомлена потреба стає мотивом.
Мета – те, для чого працює, за що бореться людина, чого вона хоче досягнути у своїй діяльності.
Операція – конкретній спосіб, яким виконується завдання, досягається мета. Дія може виконуватися декількома типами операцій. Вибір певної операції визначається умовами конкретної ситуації та індивідуальними особливостями суб’єкта діяльності.
Дія – елемент діяльності, цілеспрямована активність, реалізована в зовнішньому або внутрішньому плані. Розрізнюють сенсорні, вольові, моторні та дії мислення.
Навичка – компонент діяльності, сформований шляхом багаторазового повторення та, який реалізується з мінімальною свідомою регуляцією.
Вправа – багаторазове повторення й закріплення дії у вигляді навички.
Уміння – закріплені способи застосування знань у практичній діяльності. Уміння формуються шліхом вправ і створює можливість виконання дії не тільки у звичних, але й у змінних умовах.
Інтерференція – негативний вплив раніше засвоєної навички на процес оволодіння новою.
Перенесення навички – позитивний вплив раніше засвоєної навички на процес оволодіння навою.
Інтеріоризація – формування внутрішніх структур людської психіки завдяки засвоєнню структур зовнішньої соціальної діяльності.
Екстеріоризація – процес породження зовнішніх дій, висловлювань тощо на основі перетворення низки внутрішніх структур, що склалися за рахунок інтеріоризації зовнішньої соціальної діяльності людини.
Гра – основна форма вияву активності дитини на перших етапах її розвитку; змістовна творча діяльність, у якій дитина ставить свідомі цілі, прагне до їх здійснення.
Навчання – різновид діяльності, що виражається у цілеспрямованій передачі суспільно-історичного досвіду; процес формування знань, умінь, навичок.
Навчальна діяльність – діяльність школяра під керівництвом учителя, спрямована на засвоєння знань, набуття умінь, навичок; розумовий розвиток школяра.
Праця – свідома діяльність людини, спрямована на створення матеріальних і духовних благ.
Провідна діяльність – вид діяльності, який визначає найважливіші характеристики психіки людини, які відносяться до пізнавальних процесів, станів і властивостей особистості. В рамках трьох основних видів ведучим видом діяльності може бути гра (для дошкільників), навчання (школярів), праця (для більш зрілого віку).
Автоматизм – акт руху, що виробляється шляхом вправ і здійснюється без контролю свідомості.
Звички – це та частина діяльності людини, яка виконується нею механічно, не переслідує усвідомленої мети та найчастіше не має продуктивного результату, тобто не передбачає отримання якогось продукту. Внутрішнє спонукання (потреба) особистості робити (діяти, поводитися) певним чином.

Тема 8. Спілкування

Спілкування – взаємодія двох чи більше людей, яка полягає в обміні між ними інформацією пізнавального чи афективно-оцінного характеру.
Рефлексія – усвідомлення суб’єктом того, як він сприймається і оцінюється іншими індивідами або спільнотами; аналіз власного психічного стану.
Соціально-психологічна ідентифікація – уміння зрозуміти іншу людину, уподібнивши себе їй, тобто вміння стати на її позицію (децентрація).
Атрибуція каузальна – інтерпретація суб’єктом чинників і мотивів поведінки інших людей на основі власного досвіду проживання подібних ситуацій.
Соціальний стереотип – це стійке уявлення про явища або людей, які є властивими певній групі.
Атракція – поняття, що позначає виникнення привабливості однієї людини для іншої при їх взаємному сприйнятті. Формування прихильності виникає в суб’єкта як результат його специфічного емоційного відношення, оцінка якого породжує різноманітну гаму почуттів (від ворожості до симпатії і навіть любові) і виявляється у виді особливої соціальної установки на іншу людину.
Сумісність – це ефект взаємодії людей, який означає максимальне суб’єктивне задоволення партнерів один одним за певних енергетичних витрат і значної взаємної ідентифікації. Суб’єктивна задоволеність – це головна ознака сумісності.
Емпатичне слухання – розуміння почуттів, які переживаються іншою людиною, відповідний вираз свого розуміння цих почуттів. Мета емпатичного слухання – відчути емоційне забарвлення ідей, думок, їх значення для співрозмовника та зрозуміти, які почуття при цьому він спитує.
Стиль спілкування – індивідуально-стабільна форма комунікативної поведінки людини, яка виявляється в будь-яких умовах взаємодії – у ділових і особистісних стосунках, у стилі керівництва і виховання дітей, способах прийняття рішень і розв’язання конфліктів, у прийомах психологічного впливу на людей.

Тема 9. Психологія груп

Група – обмежена в розмірах спільність людей, що виділяється із соціального цілого на основі визначених ознак (характеру виконуваної діяльності, соціальної або класової приналежності, структури, композиції, рівня розвитку тощо).
Велика група – кількісно обмежена спільність людей, виділена за певними соціальними ознаками (клас, нація, прошарок), або реальна, значна за розмірами та складно організована спільність людей, поєднана спільною діяльністю (певна організація).
Мала група – відносно невелика кількість (3-30) безпосередньо контактуючих людей, об’єднана спільними цілями або завданнями.
Реальна група – обмежена в розмірах спільність людей, що існує в загальному просторі і часі й об’єднана реальними стосунками (шкільний клас, військовий підрозділ, родина тощо).
Умовна група – об’єднана за певною ознакою (діяльність, вік, стать) спільність людей, що не мають прямих або непрямих об’єктивних взаємостосунків між собою. Люди, що складають цю спільність, можуть не тільки не зустрічатися, але і не знати нічого один про одного, хоча при цьому вони знаходяться у певних, більш-менш однакових відношеннях із іншими членами своїх реальних груп.
Конгломерат – група раніше незнайомих людей, які знаходяться в той самий час на одній території. Кожен член групи переслідує свою індивідуальну мету, відсутня сумісна діяльність (наприклад, пасажири автобусу, відвідувачі театру тощо). Спілкування є ситуативним.
Номінальна – група людей, які зібралися разом і отримали загальну назву (наприклад першокурсниками називають абітурієнтів, що поступили в вуз та збираються на перші заняття). Спілкування цілеспрямоване.
Асоціація – група людей, які об’єднані сумісною діяльністю. Починають формуватися групова структур та елементарні норми, раз’являються загальні інтереси групи.
Кооперація – це група активно взаємодіючих людей, які домагаються певного результату в своїй діяльності. Відбувається прийняття, інтеріоризація кожним членом групи загальної мети з урахуванням власних цілей і інтересів. Структура чітко позначена: кожен має свою статусну позицію та грає відповідну статусу роль. Головна ознака – досягнення результату діяльності.
Корпорація – група людей, яка характеризується гіперавтономією, замкнутістю, ізольованістю від інших груп. Головна ознака – задоволення групових інтересів за рахунок інших груп. Якщо група-корпорація починає задовольняти свої інтереси за рахунок суспільних, вона перетворюється в злочинну організацію.
Колектив – група людей, об’єднаних спільними цілями і завданнями, досягнутими в процесі їхньої спільної соціально значущої діяльності. Групові процеси в колективі ієрархізовані й утворюють багаторівневу структуру, ядром якої є спільна діяльність, обумовлена особистісними і соціально значущими цілями.
Група офіційна (формальна) – реальна або умовна соціальна спільність, що має юридично фіксований статус, члени якої в умовах суспільного поділу праці об’єднані соціально заданою діяльністю, що організує їхню працю. Офіційна група завжди має певну нормативно закріплену структуру, призначене або обране керівництво, нормативно закріплені права й обов’язки її членів. Прикладами офіційних груп можуть служити різні комісії, групи референтів, консультантів тощо.
Група неофіційна (неформальна) – реальна соціальна спільність, що має юридично фіксованого статусу, вона добровільно об’єднана на основі інтересів, дружби і симпатії або на основі прагматичної користі. Неформальні групи можуть виступати як ізольовані спільності або складатися всередині офіційних груп. Їхні інтереси можуть мати як професійну, так і поза професійну спрямованість (наприклад, приятельські компанії). Існують також умовні неформальні групи, що об’єднують людей на основі спільних інтересів.
Референтна група – реальна або умовна соціальна спільність, із якою індивід співвідносить себе як з еталоном думок, цінностей, оцінок; на яку він орієнтується у своїй поведінці та самооцінці. Референтна група виконує загалом дві функції: нормативну і порівняльну. Нормативна функція виявляється в мотивуючому впливі референтної групи, що виступає джерелом норм поведінки, соціальних установок і ціннісних орієнтацій індивіда. Порівняльна функція референтної групи виявляється в перцептивних процесах.
Групова ідентифікація – форма групових стосунків, що виникає в спільній діяльності, при якій переживання одного із членів групи даються іншим як мотиви поведінки, що організують їхню власну діяльність, спрямовану одночасно на здійснення групової мети і на усунення впливів, які фруструють. Психологічною основою внутрішньогрупової ідентифікації є готовність суб’єкта (що складається в спільній діяльності) почувати, переживати, діяти у відношенні іншого так, якби цим іншим був він сам.
Групова інтеграція – стан групи, що характеризується упорядкованістю внутрішньо групових структур, погодженістю основних компонентів системи групової активності, усталеністю субординаційних взаємозв’язків між ними, стабільністю і наступністю їхнього функціонування.
Групові норми - правила регуляції поведінки членів групи, що були вироблені в результаті сумісної групової діяльності та спілкування.
Конфлікт – зіткнення різнопланових цілей, інтересів, позицій, думок або поглядів суб’єктів взаємодії, що фіксуються ними в жорстокій формі. Конфліктна ситуація передбачає суб’єкта можливого конфлікту і його об’єкт. Однак, щоб конфлікт почав розвиватися, необхідний інцидент, при якому одна зі сторін починає діяти, принижуючи іншу. Якщо протилежний бік відповідає тим же, то конфлікт із потенційного переходить в актуальний і далі може розвиватися як прямий або опосередкований, конструктивний (стабілізує) або неконструктивний (дестабілізує ситуацію чи стосунки).
Групові конфлікти – конфлікти, що виникають у системах соціальної взаємодії: «особистість - група» або «група - група».
Роль – нормативно заданий або колективно схвалений зразок поведінки особистості в групі.
Статус – реальне положення особистості в системі внутрішньогрупових стосунків, ступень її авторитетності. Статус може бути високим, середнім або низьким.
Статус соціальний – загальне положення особистості або соціальної групи в суспільстві, що визначається сукупністю прав і обов’язків.
Лідерство – засіб впливу на групу, що базується на особистісному авторитеті, визнанні особистості лідера.
Лідер – член групи, що суттєво впливає на свідомість і поведінку інших членів групи завдяки свого особистісного авторитету (неформальний лідер) або посаді, котру займає (формальний лідер).
Соціально-психологічний клімат - якісна сторона міжособистісних стосунків, яка проявляється у вигляді сукупності психологічних умов, що сприяють ся або перешкоджають продуктивній діяльності та всебічному розвитку особистості групи. Важливішими ознаками є задоволеність належністю до групи, висока ступень емоційного включення і взаємодопомоги в ситуаціях, які викликають фрустрацію у когось із членів колективу, довіра й висока вимогливість членів групи один до одного, прийняття на себе відповідальності за стан справ у групі кожним із її членів тощо.

МОДУЛЬ 4. ТЕОРІЇ ОСОБИСТОСТІ

Тема 10. Особистість

Людина – біосоціальна істота, наділена свідомістю, здатністю пізнавати довколишній світ і активно змінювати, перетворювати його.
Індивід – людина як одинична природна істота, представник виду Homo sapiens, продукт філогенетичного й онтогенетичного розвитку, єдності вродженого і набутого, носій індивідуально своєрідних рис (задатки, тип нс тощо).
Суб’єкт діяльності –це індивід як носій свідомості, що володіє здатністю до діяльності.
Особистість – індивід як суб’єкт соціальних відносин у процесі свідомої діяльності. Індивід у своєму розвитку переживає соціально детерміновану „потребу бути особистістю” та осмислювати себе в життєдіяльності інших людей, продовжуючи своє існування в них, і виявляє „здатність бути особистістю”, реалізованою в соціально значущій діяльності. розвиток особистості здійснюється в умовах соціалізації індивіда і його виховання.
Індивідуальність – це поєднання психологічних особливостей людини, що утворюють її своєрідність, відмінність від інших людей. Вона проявляється у здібностях людини, в домінуючих потребах, інтересах, в почутті власної гідності, у світобаченні, в індивідуальному стилі діяльності та поведінки тощо.
Соціалізація – засвоєння індивідом соціального досвіду та відтворення його в своїй діяльності.
Індивідуалізація – це процес пошуку заходів і способів для прояву своєї індивідуальності, їх фіксація.
Спрямованість особистості – сукупність стійких мотивів, що орієнтують діяльність особистості незалежно від ситуації; характеризуються інтересами, нахилами, переконаннями, ідеалами, у яких виражається світогляд людини.
Ідеал – взірець, до якого прагне людина у своїй діяльності та поведінці.
Переконання – певні положення, судження, думки, знання про природу та суспільство, істинність яких людина не піддає сумнівам, вважає їх безперечно правильними, керується ними в житті.
Світогляд – інтеграція досвіду, знань і самосвідомості у цілісну картину світу, яка зумовлює життєву орієнтацію людини, її ставлення до дійсності і до самої себе.
Установка – неусвідомлюваний особистістю стан психологічної готовності до певної діяльності, за допомогою якої може бути задоволена та чи інша потреба.
Самосвідомість - складний психічний процес, сутність якого полягає у сприйнятті особистістю численних образів самої себе в різних ситуаціях діяльності й поведінки, в усіх формах взаємодії з іншими людьми і в поєднанні цих образів у єдине цілісне утворення – уявлення, а потім у розуміння свого власного „Я” як суб’єкта, що відрізняється від інших суб’єктів.
Рівень домагань – прагнення досягти цілей того ступеня складності, на який людина вважає себе здатною.
„Я-концепція” – відносно стійка, більшою чи меншою мірою усвідомлена, пережита як неповторна, система уявлень індивіда про самого себе, на основі якої він будує свою взаємодію з іншими людьми і певним чином ставиться до себе. Вона включає наступні компоненті: когнітивний, який називають образом Я; емоційно-ціннісне ставлення людини до себе самої (ставлення до себе); поведінковий.
Самооцінка - оцінка особистістю самої себе, своїх можливостей, якостей і місця серед інших людей. Від самооцінки залежать взаємовідносини людини з навколишнім середовищем, стосунки з іншими людьми, вимогливість до себе, ставлення до успіхів і невдач.
Фрустрація – психічний стан, що виявляється в характерних рисах переживань і поведінки, викликаних об’єктивно непереборними труднощами або суб’єктивно такими, що сприймаються, які виникають на шляху до досягнення мети або вирішення завдань; стан краху і пригніченості, викликаний переживанням постійних невдач.
Самоконтроль – усвідомлення й оцінка суб’єктом власних дій, психічних процесів і станів. Механізм самоконтролю виявляється у готовності перевести дію в інше русло, внести в неї додаткові елементи.
Саморегуляція – визначається як один з універсальних принципів існування організму, що здійснюється на різних рівнях його функціонування. Це системна характеристика, що відображає здатність особистості до керування власними діями і станами, які оцінюються суб’єктом як бажані.
Самореалізація – це потреба у творчості, реалізації власного професійного й особистісного потенціалу, прагнення до самовдосконалення.

МОДУЛЬ 5. СТРУКТУРА ОСОБИСТОСТІ

Тема 12. Темперамент

Темперамент – індивідуальні своєрідні вроджені форми поведінки, які виявляються в динаміці, тонусі та врівноваженості реакцій на життєві впливи.
Для холеричного темпераменту характерні високий рівень нервово-психічної активності та енергії дій, різкі рухи, а також сила, імпульсивність та яскрава виразність емоційних переживань. Якщо немає адекватного виховання, у холерика можуть закріпитися такі риси як нестриманість, гарячковість, нездатність до самоконтролю в емоційних умовах.
Сангвінічному темпераменту притаманні висока нервово-психічна активність, різноманітність та багатство міміки і рухів, емоційність, вразливість і лабільність. Водночас, переживання сангвініка неглибокі, а його рухливість при негативних виховних впливах призводить до втрати необхідної зосередженості, до поспіху, а іноді й поверховості.
Меланхолійний темперамент пов’язується з низьким рівнем нервово-психічної активності, стриманістю та приглушеністю, моторики й мовлення, значною емоційною реактивністю, глибиною і стійкістю почуттів при слабкому зовнішньому їх виявленні. Тому за недостатнього виховного впливу в меланхоліка можуть розвинутися підвищена емоційна вразливість, відчуженість.
Флегматичний темперамент характеризується такими ознаками поведінки, як низький рівень активності та невміння переключатися, повільність і спокій у діях, міміці та мовленні, рівність, сталість, глибина почуттів і настроїв. При неадекватному вихованні у флегматика можуть розвинутися такі негативні риси, як млявість, бідність та слабкість емоцій, схильність лише до звичних дій.
Пластичність і ригідність – гнучкість, легкість пристосування до нових умов і, навпаки, інертність, нечіткість до змінених умов.
Сенситивність – (чутливість) визначається величиною подразника, що приводить до виникнення реакції. Характерологічна особливість людини, що виявляється у підвищеній чутливості до подій, які відбуваються з нею. Звичайно супроводжується підвищеною тривожністю, острахом нових ситуацій, людей, усякого роду випробувань тощо.
Реактивність – сила емоційної реакції на зовнішні або внутрішні подразники.
Лабільність – швидкість виникнення та протікання процесів збудження і гальмування.
Екстраверсія – спрямованість особистості назовні, на оточуючих людей, предмети, події.
Інтроверсія – спрямованість особистості на себе, на особистісні переживання думки.
Активність – властивість, яка характеризує ступінь енергійності, з якою людина впливає на зовнішній світ і переборює перешкоди.

Тема 13. Характер

Характер – індивідуальне поєднання істотних, стійких властивостей особистості, що виражають її ставлення до дійсності (до праці, до інших людей, до самої себе) і виявляються в її поведінці, вчинках.
Структура характеру – виявляється в тому, як людина ставиться:
А) до інших людей, демонструючи уважливість, принциповість, прихильність, комунікабельність, миролюбність, лагідність, альтруїзм, дбайливість, тактовність, коректність або протилежні риси;
Б) до справ, виявляючи сумлінність, допитливість, ініціативність, рішучість, ретельність, точність, серйозність, ентузіазм, зацікавленість або протилежні риси;
В) до речей, демонструючи при цьому бережливість, економність, акуратність, почуття смаку або протилежні риси;
Г) до себе, виявляючи розумний егоїзм, впевненість у собі, певне самолюбство, почуття власної гідності чи протилежні риси.
Акцентуації характеру – крайні варіанти норми як результат підсилення його окремих рис. Акцентуації характеру можуть спричиняти неадекватні дії та вчинки людини.
Типи акцентуацій характеру – виділяють основні:
інтровертований тип – властиві замкненість, труднощі при спілкуванні та налагодженні контактів з оточуючими;
екстравертований тип – властиві жага спілкування та діяльності, балакучість, інколи – поверховість;
некерований тип – імпульсивний, конфліктний, категоричний, підозрілий;
тип неврастенічної акцентуації – з домінуванням хворобливого самопочуття, дратівливості, підвищеної втомлюваності;
сенситивний тип – з надмірною чутливістю, лякливістю, сором’язливістю, вразливістю;
демонстративний тип – властиві егоцентризм, потреба в постійній увазі до себе, співчутті, захопленні ним.
Мотивація досягнень – мотиваційні тенденції (мотив прагнення до успіху або уникнення невдачі) людини, які завжди зумовлені її вибором ступеня складності задачі. Люди з переважанням мотиву прагнення до успіху обирають задачі середнього ступня трудності, інші надають перевагу дуже легким (вибір гарантує успіх) або дуже важким (не зможе вирішити, то не виникає почуття приниження).

Тема 14. Здібності

Здібності – індивідуально-психологічні особливості людини, що відповідають вимогам певної діяльності та є умовою успішного її виконання.
Задатки – вроджені анатомо-фізіологічні особливості мозку, нервової системи, що є природними передумовами здібностей і впливають на процес їх формування та розвитку.
Загальні здібності – здібності людини, що в тій чи іншій мірі виявляються в усіх видах її діяльності (наприклад, здатність відчувати, сприймати, мислити, уявляти, до навчання до праці, до спілкування тощо).
Спеціальні здібності – здібності, що виразно виявляються в окремих спеціальних галузях діяльності (наприклад, здібності математичні, музичні, технічні, критичність мислення тощо).
Інтереси – інтереси до змісту певної галузі людської діяльності, які переростають у схильність професійно займатися цим видом діяльності.
Обдарованість – якісно своєрідне поєднання здібностей, що забезпечує успішність виконання діяльності.
Талант – високий рівень розвитку здібностей, насамперед спеціальних, що виявляється у творчих досягненнях. Про наявність таланту можна судити за результатами діяльності людини: вони повинні відрізнятися принциповою новизною, оригінальністю підходу до їх досягнення.
Геніальність – вищий рівень розвитку здібностей як загальних (інтелектуальність), так і спеціальних. Про наявність геніальності можна говорити лише у випадку досягнення особистістю таких результатів творчої діяльності, що складають епоху в житті суспільстві, у розвитку культури.
Майстерність – психологічна готовність до кваліфікованого здійснення любих операцій праці, які є необхідними для творчого рішення виникаючого завдання.












Рекомендована література

1 семестр

1. Абрамова Г.С. Практическая психология: Учебник для студентов вузов. – М.: Академический Проект, 2003. – 496 с.
2. Абульхинова – Славская К.А. Деятельность и психология личности. – М.: Наука, 1980. – 334 с.
3. Ананьев Б.Г. О проблемах современного человекознания. – М.: Наука, 1977. – 380 с.
4. Анохин П.К. Избранные труды. Философские аспекты теории функциональной системы. – М., 1978.
5. Бассин Ф.В. Проблема „бессознательного”. - М.: Медицина, 1968.
6. Бернштейн Н.А. Физиология движений и активность. – М., 1990.
7. Волошина В.В., Волинська С.О., Савицька С.О., Темрук О.В. Загальна психологія: Практикум: Навчальний посібн. – К.: Каравела, 2005. – 280 с.
8. Выготский Л.С. Собрание сочинений в 6-ти томах. – М., 1982-1984.
9. Гамезо М.В., Домашенко И.А. Атлас по психологии: Учебное пособие. – М., 1986.
10. Гиппенрейтер Ю.Б. Введение в общую психологию: Курс лекций, – М.: ЧеРо, 1998. – 334 с.
11. Грановская Р. М. Элементы практической психологии. – Л.: Изд-во ЛГУ, 1984 с.
12. Грановская Р.М., Никольская И.М. Защита личности. – СПб: Питер, 1999.
13. Ждан А.И. История психологии от античности до наших дней. – М., 1990. – 367 с.
14. Корольчук М.С., Криворучко П.П. Історія психології: Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів. – К.: Ельга, Ніка-Центр, 2004. – 248 с.
15. Леонтьев А.Н. Деятельность. Сознание. Личность. – М.: Политиздат, 1977. – 304 с.
17. Леонтьев А.Н. Проблемы развития психики. – М., 1981.
18. Ломов Б.Ф. Методологические и теоретические проблемы психологии. – М.: Наука, 1984.
19.Лурия А.Р. Мозг человека и психические процессы. – В 2-х томах: Т. 1- М., 1963; Т.2 – М., 1970.
20. Лурия А.Р. Мозг и психика. // Хрестоматия по психологии: Учеб. пособие для студентов пед. инс-тов / Под ред. А.В. Петровського. – 2-е изд., перераб. и доп. – М.: Просвещение, 1987. – С. 83 – 92.
21. Маклаков А.Г. Общая психология. – СПб.: Питер, 2003. – 592 с.
22. Максименко С.Д. Общая психология. – М.: Реал-бук, Ваклер, 1999. –523 с.
23. М’ясоїд П.А. Загальна психологія. Навчальний посібник. – К.: Вища школа, 2000. – 479 с.
24. Немов Р.С. Психология: В 3-х т.- Т.1. – Общие основы психологии. – М.: Владос, 1998. – 576 с.
25. Найманн Э. Происхождение и развитие сознания. – К., 1998.
26. Общая психология: Учебник для студентов пед. институтов / под ред. А.В. Петровского. – М.: Просвещение, 1986. – 479 с.
27. Основи психології / за ред. О.В. Киричука, В.А. Роменця. – К.: Либідь, 1997. – 632 с.
28. Павлов И.П. Условный рефлекс // Хрестоматия по психологии: Учеб. пособие для студентов пед. инс-тов / Под ред. А.В. Петровського. – 2-е изд., перераб. и доп. – М.: Просвещение, 1987. – С. 76 – 82.
29. Психологія. Підручник /За ред. Ю.Л. Трофімова. – К.: Либідь, 1999.–558 с.
30. Психологія. Підручник для педагогічних вузів /За ред. Г.С. Костюка. – вид. 3-тє доп. - К.: Радянська школа, 1968.
31. Роговин М.С. Введение в психологию. – М.: Высшая школа, 1969. – 381 с.
32. Роменець В.А. Історія психології. – К.: Вища школа, 1995. – 614 с.
33. Рубинштейн С.Л. Основы общей психологии. – СПб.: Питер, 2000.– 712 с.
34. Сидоренко Е.В. Методы математической обработки в психологи. – СПб.: Речь, 2004. – 350 с.
35. Словарь практического психолога / Под ред.. С.Ю. Головина. – Минск.: Харвест, 1998. – 800 с.
36. Фабри К.Э. Основы зоопсихологии: Учебник для вузов. – М.: Издательство МГУ, 1976.- 283 с.
37. Фрейд З. Психология бессознательного. – М., 1989.
38. Фромм Э. Душа человека. – М., 1992.
39. Хрестоматия по истории психологии. Период открытого кризиса / Начало 10-х годов - середина 30-х годов ХХ в./ / Под ред. П.Я. Гальперина, А.Н. Ждан. – М., 1980.
40. Холл К., Линдсей Г. Теории личности. – СПб: Питер, 1997.
41. Хьел Л., Зиглер Д. Теории личности. – СПб.: Питер Ком, 1998. – 608 с.
42. Цимбалюк І.М., Яницька О.Ю. Загальна психологія. Модульно-рейтинговий курс для студентів вищих навчальних закладів. – К.: ВД „Професіонал”, 2004.- 304 с.
43. Чепелєва Н. В. Механізми психологічного захисту // Основи практичної психології / В. Панок, Т. Титаренко, Н. Чепелєва. - К.: Либідь, 2001.- С. 125 - 127.
44. Ярошевский М.Г. История психологии. – М., 1984.

2 семестр
1. Ананьєв Б.Г. Строение характера. //Психология индивидуальных различий: Тексты. – М., 1982. – С. 172 – 178.
2. Ананьєв Б.Г. О проблемах современного человекознания. – М.: Наука, 1977. – 380 с.
3. Андреева Г. М. Социальная психология. – М.: Изд-во Мос. ун-та, 1988. – С. 140 – 150.
4. Асмолов А.С. Психология личности. Принципы общепсихологического анализа: Учебник. – М.: Изда-во МГУ, 1990. – 367 с.
5. Берн Э. Игры, в которые играют люди. Люди, которые играют в игры: Пер. с англ. /Общ. ред. М.С. Мацковского.– М.: Лист-Нью, Центр общечеловеческих ценностей, 1997. – 336 с.
6. Бернс Р. Развитие Я-концепции и воспитание. – М., 1986. – 422 с.
7. Бодалев А.А. Психология о личности. – М.: Изд-во МГУ, 1988. – 188 с.
8. Божович Л.И. Личность и ее формирование в детском возрасте. – М.: Просвещение, 1988. – 435 с.
9. Волошина В.В., Волинська Л.В., Савицька О.В., Тем рук О.В. – Загальна психологія: Практикум: навч. посіб. - К.: Каравела, 2005. – 280 с.
10. Бороздина Л.В. Исследование притязаний. – М.: ИПРАН, 1993. – 156 с.
11. Выготский Л.С. Проблемы развития психики //Собрание сочинений: В 6 т. – М: Педагогика, 1983. – Т. 3 – С. 5 - 328.
12. Гиппенрейтер Ю.Б. Введение в общую психологию: Курс лекций, – М.: ЧеРо, 1998. – 336 с.
13. Давыдов В.В. Генезис и развитие личности в детском возрасте // Вопросы психологии. – 1992. – № 1-2.
14. Дружинин В.Н. Психология общих способностей. – СПб.: Питер-Ком, 1999. – 368 с.
15. Запорожец А.В. Проблемы развития психики // Избранные психологические труды: В 2-х т. – Т. 1. – М.: Педагогика, 1986. – 320 с.
16. Зейгарник Б.В. „Теории личности в зарубежной психологии. – М.: МГУ, 1982 – С. 71 – 82.
17. Ильин Е.П. Темперамент и типологические особенности проявления свойств темперамента // Ильин Е.П. Дифференциальная психофизиология. – СПб.: Питер, 2001. – С. 57 – 144.
18. Кант И. О темпераменте // Психология индивидуальных различий: Тексты. – М.: Изд-во Моск. ун-та, 1982. – С. 74 – 77.
19. Климов Е.А. Индивидуальный стиль деятельности. // Психология индивидуальных различий. Тексты. – М.: Изд-во Моск. ун-та, 1982. – С. 148 – 152.
20. Ковалев А.Г., Мясищев В.Н. Темперамент и характер //Психология индивидуальных различий: Тексты. – М.: Изд-во Моск. ун-та, 1982. – С. 167 – 171.
21. Ковалев А.Г. Психология личности. – М.: Просвещение, 1970.
22. Кречмер Э. Строение тела и характер. // Психология индивидуальных различий. Тексты. – М.: Изд-во Моск. ун-та, 1982. – С. 219 – 247.
23. Крижанская Ю.С., Третьяков В.П. – Грамматика общения. – М.: Смысл; СПб.: Питер, 2005. – 280 с.
24. Левитов Н.Д. Проблемы характера в современной психологии //Психология индивидуальных различий: Тексты. – М.: Изд-во Моск. ун-та, 1982. – С. 69 – 71.
25. Леонтьев А.Н. Деятельность. Сознание. Личность. – М.: Политиздат, 1975. – 304 с.
26. Леонтьев А.Н. Проблемы развития психики. – М.: Изд-во Моск. ун-та, 1981. – С. 5-18, 40-52, 277-284.
27. Ломов Б.Ф. Методологические и теоретические проблемы психологии. – М.: Наука, 1984. – 443 с.
28. Майерс Д. Социальная психология. – СПб.: Питер, 1997.
29. Максименко С.Д. Общая психология. – М.: Рефл-бук, К: Ваклер, 1999. – 523 с.
30. Мерлин В.С. Отличительные признаки темперамента. /Психология индивидуальных различий: Тексты. – М., 1982. – С. 286 – 293.
31. М’ясоїд П.А. Загальна психологія. – К.: Вища школа, 2000 – 276 с.
32. Немов Р.С. Психология: В 3-х т.- Т. 1. – Общие основы психологии. – М.: Владос, 1998. – 576 с.
33. Обозов Н. Н. Психология межличностных отношений. – К.: Изд-во «Лыбедь», 1990. – 192 с.
34. Общая психология: Учебник для студентов пед. институтов / Под ред. А.В. Петровского. – М.: Просвещение, 1986. – С. 157 - 186.
35. Основи психології / за ред. О.В. Киричука, В.А. Роменця. – К.: Либідь, 1999. – 632 с.
36. Панок В., Титаренко Т., Чепелєва Н та інші. Основи практичної психології: Підручник. – Київ: „Либідь”, 2003. – С. 112 - 190.
37. Петровский А.В. Личность. Деятельность. Коллектив. – М.: Политиздат, 1982. – 255 с.
38. Платонов К.К. Структура и развитие личности. – М.: Наука, 1986.–251 с.
39. Проблемы психологии личности. / Под ред. Е.В. Шороховой, О.И. Золотовой. – М.: Наука, 1982. – 245 с.
40. Райгородский Д.Я. Психология и психология характера. Хрестомантия по психологи и типологии характеров. – Самара: Издательский Дом „БАХРАХ”, 1997. – 640 с.
41. Рубинштейн С.Л. Основы общей психологии.– СПб.: Питер, 2000.–712 с.
42. Рубинштейн С.Л. Проблема способностей и вопросы психологической теории // Психология индивидуальных различий: Тексты. – М.: Изд-во Моск. ун-та, 1982. – С. 59 – 68.
43. Русалов В.М. О взаимоотношении свойств темперамента и эффективности индивидуальной и совместной деятельности. // Психологический журнал. – 1982. – Т. 3. - № 6. – С. 50 – 69.
44. Теплов Б.М. Типологические свойства нервной системы и их значение для психологии // Психология индивидуальных различий. Тексты. – М.: Изд-во Моск. ун-та, 1982. – С. 24 – 31.
45. Теплов Б.М. Способности и одаренность. //Психология индивидуальных различий: Тексты. – М.: Изд-во Моск. ун-та, 1982. – С. 129 – 139.
46. Хрестоматия по психологии. /Сост. В.В. Мироненко, под. ред. А.В. Петровского. – М.: Просвещение, 1987. – 446 с.
47. Хьел Л., Зиглер Д. Теории личности. – СПб.: Питер Ком, 1998. – 608 с.
48. Шелдон У. Анализ конституциональных различий по биографическим данным // Психология индивидуальных различий. Тексты. – М.: Изд-во Моск. ун-та, 1982. – С. 248 – 261.
49. Чудновский В.Э., Юркевич В.С. Одаренность: дар или испытание. – М.: Знание, 1990. – 80 с.





Додатки

МОДУЛЬ 1. ПСИХОЛОГІЯ ЯК СИСТЕМА ЗНАНЬ

Тьюторське заняття на тему
Природничонаукові основи психіки людини

Психіка являє собою властивість мозку, а психічна діяльність організму здійснюється за допомогою спеціальних фізіологічних механізмів. Тому знання анатомо-фізіологічних особливостей нервової системи людини необхідні для розуміння матеріальної основи психіки.
Нервова система виконує дві взаємозумовлені функції: взаємодію організму із зовнішнім середовищем (вища нервова діяльність) і об’єднання й регулювання роботи внутрішніх органів (нижча нервова діяльність).
Вища нервова діяльність людини забезпечує єдність організму та умов життя й виявляється в рухах. Важливою її властивістю є пластичність, здатність швидко й тонко змінюватись відповідно до мінливих умов життя. Вона вдосконалюється тренуванням при виконанні фізичної праці та розумової діяльності.
Теоретичною основою для розуміння діяльності нервової системи є положення рефлекторної теорії, сформульованої І.М. Сєченовим та експериментально розробленої І.П. Павловим, О.О. Ухтомським, М.О. Бернштейном, П.К. Анохіним та іншими. І.М. Сєченов вважав, що всі акти свідомого та несвідомого психічного життя за своєю структурою за динамікою рефлекторні. Він наводив аргументи, що свідчать про необхідність зворотного зв’язку (інформація про результати виконання дій) як неодмінного регулятору поведінки. Крім того, вчений вказував на те, що психічні процеси є структурою, котра зв’язує воєдино всі компоненти рефлексу (центральна нервова діяльність та соматична периферія).
Особливий інтерес для психології становить експериментально виявлена школою І.П. Павлова складна форма фізіологічного синтезу – системність у роботі великих півкуль головного мозку, або динамічний стереотип. Якщо умовні подразники багаторазово повторюються в певній послідовності з однаковими часовими інтервалами, то у великих півкулях утворюються сполучення осередків збудження та гальмування, що формують систему позитивних і негативних умовних рефлексів. Одна рефлекторна відповідь стає сигналом для наступної. Повторюючись, динамічний стереотип здійснюються дедалі легше й автоматизується. Крім того, він характеризується більшою економністю рухів і зниженням втомлюваності, але залишається динамічним.
І.П. Павлов розробив концепцію основних властивостей нервової системи. Вона виходить із того, що у високоорганізованої нервової системи є ряд властивостей (вимірів), які характеризують динаміку перебігу в ній нервових процесів – збудження та гальмування. Процес збудження – властивість живих організмів, активна відповідь збудженої тканини на подразнення, процес перенесення інформації в нервовій системі про властивості подразників. Процес гальмування – активний, нерозривно пов’язаний із збудженням процес, що полягає у затримці діяльності нервових центрів чи робочих органів. Певне поєднання основних властивостей нервової системи: сила збудження та гальмування, їх рухливість (тобто здатність обох процесів швидко змінювати одне одного), врівноваженість між збудженням та гальмуванням є причиною індивідуальних відмінностей поведінки людини.
Вища нервова діяльність людей є якісно складнішою, ніж тварин. Основна розбіжність вищої діяльності людини й тварини полягає у тому, що тільки в людей існує система умовних і безумовних рухових рефлексів, яка забезпечує функцію мови, вимовляння й написання слів, а також здатність реагувати на слова як на умовні подразники, що мають певний смисловий зміст. Друга сигнальна система, або система систем, про яку вперше заговорив І.П. Павлов забезпечує якісно нову форму відображення зовнішнього світу завдяки функції мови та виконує сигнальну функцію психіки, тобто сигналізує людині про умови її життя про інших людей, про неї саму.
Визнаючи загальний факт регуляції і контролю всіх відправлень організму за принципом зворотного зв’язку, М.О. Бернштейн приходить до необхідності ускладнити психологічний аспект процесів організації рухів, розглядаючи їх не з точки зору автоматизованого ланцюга простих рефлексів, пов’язаних за принципом динамічного стереотипу, а з позицій психологічного принципу активності, який відводить головну роль в організації рухів внутрішній програмі, а не зовнішнім стимулам. Роботу механізму керування рухами вчений назвав схемою рефлекторного кільця. Це й дало підставу М.О. Бернштейну говорити про цілеспрямованість будь-якого організму, який не просто реагує на ситуацію або сигнально-значущий елемент, а здійснює вірогідний прогноз майбутньої дії, вибір оптимальної форми поведінки в умовах актуальної ситуації.
П.К. Анохін запропонував свою концепцію регуляції акту поведінки. Ця концепція отримала широке застосування та відома як модель функціональної системи. Функціональна система – це одиниця динамічної морфо-фізіологічної організації побудови рухів, які спрямовані на пристосування організму. У функціональній системі об’єднані базова мотивація, вплив чинників конкретної ситуації, сліди пам’яті й пускові стимули, прийняття рішення з одночасною побудовою моделі очікуваного результату; реальні дії для втілення рішення, зіставлення прогнозу та реально отриманих результатів.
Вчений стверджує, зовнішні стимули (обставинна аферентація) викликають орієнтовану реакцію, формування образу поточної ситуації. В свідомості людини на основі мети дій (акцептор результату дії), домінуючої на даний момент мотивації, інформації, що зберігається в пам'яті формується план дій, приймається рішення про його реалізацію, підключаються емоційно-вольові компоненти. Початок дії співпадає з дією зворотного зв’язку (зворотна аферентація), що призначений для уточнення рефлекторного акту з вихідним, у відповідності з тим, чого очікує дана особа. Отже, завдяки психіці людина може передбачати результат, побудувати послідовну програму дій та виконувати операції у внутрішньому плані, а потім перевести їх у зовнішній.
Цілеспрямована робота кожної системи може здійснюватися при наявності необхідної інформації та засобів її передачі. В нервовій системі людини в якості таких елементарних засобів виступають нервові клітини – нейрони, що пов’язані між собою складною системою відростків волокон. Існують три типи нейронів: сенсорні або аферентні (передають інформацію від органів тіла до мозкових центрів), моторні чи еферентні (передають інформацію від мозкових центрів до органів тіла) та локальні мережі чи інтернейрони (передають інформацію від однієї ділянки нервової системи до іншої). Місця контактів між нервовими волокнами та клітинами називаються синапсами.
Синапси мають велике значення, оскільки утворюють певний бар’єр на шляху збудження, забезпечуючи цим вибірковість напрямку проходження імпульсів. Частина нейронів проводить збудження від рецептора до центральної нервової системи, інша частина – від неї до рецепторів, переважна їх кількість забезпечує зв’язки між різними частинами центральної нервової системи. Ця сукупність рецепторів, нервових волокон (провідних шляхів) та мозкових центрів створює спеціальну інформаційну структуру, яку І.П. Павлов назвав аналізатором.
Щоб справлятися з такими складними обов’язками, нервова система повинна мати відповідну структуру. Нервова система людини має центральну та периферійну частини.
Периферійна нервова частина складається зі спинномозкових та черепно-мозкових нервів. Вона з’єднує центральну нервову систему із сенсорними рецепторами тіла та м'язів і розподіляється на вегетативну (автономну) і соматичну нервові системи.
Соматична нервова система призначена для здійснення довільних, усвідомлених сенсорних і моторних функцій. Її завдання складається в передачі сенсорних сигналів, які викликаються зовнішніми подразниками, в центральну нервову систему та керування рухами, що відповідають цим сигналам.
Вегетативна нервова система підтримує режим роботи кровоносних судин серця, органів дихання, травлення, сечовиділення, залоз внутрішньої секреції. Діяльність вегетативної нервової системи підпорядкована мозковим центрам нервової системи людини. Вона складається з двох антагоністичних систем: симпатичної нервової системи (підготовляє організм до дії, активує різні внутрішні процеси) та парасимпатичної нервової системи (сприяє розслабленню організму, відновлює його енергетичні запаси).
Нормальне функціонування цих систем характеризується їх динамічною рівновагою. Порушення цієї рівноваги настає при перезбудженні якоїсь із систем. При тривалих і частих станах перевантаження симпатичної системи виникає загроза хронічного зростанню артеріального тиску (гіпертонія), стенокардія тощо. В випадках перевантаження парасимпатичної системи можуть з'являтися захворювання органів травлення, нападів бронхіальної астми.
Центральна нервова система складається з головного й спинного мозку, розташованих відповідно у черепі та хребетному стовпі.
Спинний мозок являє собою довгий тяж, розташований у хребетному каналі. Його довжина у чоловіків сягає у середньому 45 см, а в жінок – 41-42 см . Він поєднує головний мозок та периферійну нервову систему, його волокна передають інформацію від головного мозку до тіла й назад.
Спинний мозок самостійно здійснює лише дуже прості, вроджені рефлекси, зокрема, колінний рефлекс.
Головний мозок є вищою інстанцією нервової системи. Середня вага головного мозку людини – 1360 г. Проте вага мозку не є інформативним показником рівня розумових здібностей людини, котрі зумовлені не лише його побудовою, а й діяльністю. Межа ваги головного мозку, поза якою розумові здібності різко знижуються, становить для чоловіків 1000 г, а для жінок – 900 г. У людини вага головного мозку у 45-49 разів більша, ніж вага спинного мозку, а у тварин (слон, шимпанзе) – тільки у 15-18 разів, що підкреслює значення головного мозку для людини.
У склад головного мозку входять: передній, середній, задній і довгастий мозок.
Передній мозок складається із двох великих півкуль, основну масу яких утворює біла речовина (відростки нервових клітин), із якої складаються провідні шляхи. Зверху великі кулі вкриті тонким шаром нервових клітин завтовшки 2,5-3 мм, який називається корою великих півкуль. До кори головного мозку надходять імпульси з рецепторів, або органів чуття, що утворюють периферійний кінець аналізаторів.
В корі виділяють різні за значенням функціональні центри: первинні проекційні (сенсорні), моторні та асоціативні (інтегративні).
Первинні проекційні зони становлять собою кінцеві коркові структури аналізаторів (слухових, зорових тощо). Вони називаються сенсорними зонами, тому що зв’язані з формуванням певного типу відчуттів. Якщо зруйнувати якусь зону, то людина може утратити здатність сприймати певний вид інформації.
Моторні зони приводять в рух різні частини тіла. Порушення часток цього центру супроводжується частковим або повним паралічем.
Асоціативні зони здатні одночасно реагувати на сигнали від декілька органів почуттів, синтезувати або інтегрувати окремі елементи інформації в цілісну картину. Так, елементарні відчуття в сенсорних асоціативних центрах складаються в цілісне сприйняття, а окремі рухи, завдяки інтегративним центрам рухів, формуються в цілісний акт руху. Порушення цих зон, наприклад, зорових, призводить до розпаду зорового сприйняття предметів, хоча окремі відчуття залишаються.
Середній мозок є центром, який передає зорові та слухові сигнали. Він складається з таламуса - центру прийому інформації від сенсорних нейронів та її розподілу інформації й гіпоталамуса, який регулює роботу внутрішніх органів, обміну речовин, температуру тіла, емоційні стани людини.
Задній мозок, розташований між середнім і довгастим, відповідає за складні рефлекси. Складається з мозочка та мосту. Міст містить центри слухової, кожної, м’язової, вестибулярної сенсорних систем, вегетативні центри регуляції слізних і слинних залоз. Мозочок відповідає за збереження рівноваги та координації рухів.
Довгастий мозок – найнизький відділ головного мозку, в якому локалізовані різні рефлекторні центри (жування, ковтання, кашлю тощо ), центри координації рухів дихання, серцебиття, тонусу кровоносних судин.
У людини двопарламентний мозок. У функціональному вимірі обидві півкулі мозку нерівнозначні. Розрізнюють домінантну (провідну) півкулю та субдомінантну (підпорядковану). У праворуких людей домінантною є ліва півкуля, а права є субдомінантною. Домінантна півкуля здійснює логічні мислительні операції, а субдомінантна забезпечує оперування образами та іншими невербальними сигналами. Діяльність лівої півкулі отримала назву логіко-вербального мислення. А правої – просторово-образного мислення. Ліва півкуля є активною під час приємних емоційних переживань, а права – під час неприємних. Ліва півкуля більш активна під час виникнення мотивації щодо наближення до об’єкта, а права – в разі мотивації на уникнення (втечу).
Спеціалізація півкуль є доволі диференційованою, тому можливе різне співвідношення домінантності півкуль щодо мови, слуху, зору. Домінантність руки не є прямо пов’язаною з домінуванням мовних центрів. Спеціалізація півкуль відбувається у людини до 14-16 років. До 11-12 років ще не виникає перерозподілу функцій домінантної і субдомінантної півкулі, тому в разу травмування лівої півкулі не порушується мовна діяльність.
Функціональна асиметрія мозку – це домінування лівої або правої півкулі, фундаментальна риса мозкової організації. У здійсненні одних психічних функцій провідною є ліва півкуля, а інших – права. Якщо домінує одна півкуля, посилюються відповідні їй стратегії і послаблюються інші, якщо домінує інша, виникає протилежне співвідношення. Так, права півкуля більшою мірою орієнтована на взаємодію з досвідом та актуальними подіями, а ліва – на прогнозування майбутніх станів. При цьому, звичайно, обидві півкулі функціонують завжди спільно, тож можна говорити лише про відносне домінування тієї чи іншої півкулі та того чи іншого набору стратегій.
Лівопівкульне мислення є переважно аналітичним. Для нього властива поетапна обробка невеликих порцій однорідної інформації з високою точністю на основі дедуктивного логічного висновку. Ці стратегії обробки інформації можна охарактеризувати як вербально-логічні, абстрактно-схематичні, аналітичні, сукцесивні (послідовні), прості, внутрішньо несуперечливі й „оптимістичні” моделі реальності.
Правопівкульне мислення є переважно синтетичним, а не аналітичним. Для нього характерна паралельна одночасна обробка великих масивів інформації різних типів та якості, в тому числі високої невизначеності і складності, в реальному масштабі часу. Правопівкульне мислення спрямоване на охоплення в цілісній картині всього різноманіття елементів та зв’язків реальності, зокрема таких, що видаються суперечливими і взаємовиключними, що створює багатозначність контексту. Правопівкульному мисленню властивий індуктивний стиль, увага до випадків, а не правил, до непередбачуваностей і відхилення від схем. Вона працює здебільшого на образному матеріалі, тісніше пов’язане з інтуїцією та творчістю. Правопівкульні стратегії обробки інформації характеризуються як образні, конкретні, синтетичні, симультанні (одночасні), з високою часткою несвідомих психічних процесів. Правопівкульне мислення створює синтетичні моделі реальності. У психологічних дослідженнях показано, що здатність схоплювати ціле раніше його частин лежить в основі творчого процесу. Провідна роль у творчій діяльності належить субдомінантній правій півкулі.
Існує багато даних, які показують, що дві півкулі виконують різні функції в емоційному житті людини: виникнення позитивних емоцій пов’язане з активацією лівої півкулі, а негативних – правої. У правопівкульних людей домінують негативні емоції, а у лівопівкульних – позитивні.

Зрілі функції півкуль
Ліва півкуля: причинна, планує, контролює, активна, інтелектуальна, аналітична, сукцесивна, концентрована, часова, функціонує у вимірах минулого та майбутнього, вербальна.
Права півкуля: непричинна, пізнає, актуально функціонує, інтуїтивна, синтетична, симультанна, дифузна, відчуває, просторова, функціонує у вимірах теперішнього, образна.


У процесі індивідуально розвитку виразність функціональної асиметрії змінюється – розвивається латералізація (нейрофізіологічний процес перерозподілу психічних функцій між лівою і правою півкулею головного мозку, який відбувається в онтогенезі) функцій головного мозку. У певних межах існує можливість взаємозаміни півкуль.
Ліворукість та її психологічні аспекти. Ліворукі діти мають своєрідні психологічні властивості. У них частіше виникають невротичні реакції. Причиною цього – неправильні виховні дії та розвиток рухових стереотипів всупереч тим, що формуються у дитини в ранньому досвіді й відповідають її індивідуальному профілю асиметрії. Насильна переорієнтація ліворуких недоцільна та небажана, руйнування стереотипів, які відповідають індивідуальному профілю асиметрії, може призвести до розвитку невротичних порушень.
Ліворукі діти мають значно більше труднощів в адаптації до шкільного навчання. У ліворуких дітей проявляється рухова розгальмованість, проблеми з концентрацією уваги, вони частіше страждають на енурез, у них спостерігаються страхи та заїкання. Такі явища посилюються при розумових навантаженнях. У ліворуких дітей спостерігаються дзеркальні феномени (написання букв, слів, цифр дзеркально чи справа наліво). Повільний темп письма. Вони також часто намагаються читати справа наліво, погано орієнтуються у просторових вимірах, плутають ліву та праву сторони.
У ліворуких по-іншому розподіляються функції між півкулями. Мовна функція, як правило, представлена у них в обох півкулях. Отже, поява „додаткової” функції в правій півкулі, здавалось би, може призвести до того, що права півкуля буде гірше реалізувати власні функції. Однак так буває не завжди, часто ліворукі діти мають таланти в різних видах діяльності.
Латеральні відмінності, які помітні й проявляються з раннього дитинства, є важливим аспектом (внеском) розвитку особистості.
Таким чином, можливо констатувати, що нервова система людини виконує функції системи, що регулює діяльність всього організму. Завдяки їй людина є здатною отримувати інформацію про зовнішнє середовище, аналізувати її та формувати адекватну ситуації поведінку, тобто успішно адаптуватися до мінливих умов зовнішнього середовища.










13PAGE 15


13PAGE 142715





Приложенные файлы

  • doc 422744
    Размер файла: 596 kB Загрузок: 0

Добавить комментарий