Ukr_OON


, який було пiдписано 26 червня 1945 р., набрав чинностi 24 жовтня 1945 р. Цей день щорiчно вiдзначається як День Органiзацiї Об'єднаних Нацiй. Активну участь у розробцi Статуту ООН взяли представники України. Глава делегацiї України на конференцiї у Сан-Франциско, мiнiстр закордонних справ УРСР Д. Мануїльський головував у Першому комiтетi, де були розробленi Преамбула та Глава 1 "Цiлi та принципи" Статуту. Україна в числі перших пiдписала Статут i увiйшла в групу з 51 держави-засновниці ООН.
Пiсля проголошення незалежностi України участь у дiяльностi Органiзацiї Об'єднаних Нацiй було визначено одним з прiоритетних напрямiв зовнiшньої полiтики нашої держави.
Як одна з держав-засновниць ООН, Україна неухильно дотримується цiлей та принципiв Статуту Органiзацiї, робить суттєвий вклад у її дiяльнiсть у сферах пiдтримання мiжнародного миру та безпеки, роззброєння, економiчного та соцiального розвитку, захисту прав людини, змiцнення мiжнародного права тощо.
Генеральнi секретарi ООН чотири рази вiдвiдали Україну. З офiцiйними вiзитами у Києвi перебували У Тан (1962 р.), Курт Вальдхайм (1981 р.), Перес де Куельяр (1987 р.), Бутрос Бутрос-Галi (1993 р.).
Протягом 1994-2001 рр. вiдбулося сiм зустрiчей Президента України Л.Кучми з Генеральним секретарем ООН: у 1994 р. у Нью-Йорку, у 1995 р. у Вiднi, у 1996 р. у Москвi, у 1997 р. у Давосi, під час 52-ї сесiї ГА ООН у вереснi та листопадi 1997 р., пiд час Вашингтонського Самiту країн-членiв НАТО (квiтень 1999 р.), а також пiд час Самiту тисячолiття ООН (вересень 2000 р.).
У 1995 р. Президент України взяв участь у Спецiальному урочистому засiданнi ГА ООН на найвищому рiвнi з нагоди 50-ї рiчницi заснування Органiзацiї Об'єднаних Нацiй. Він також брав участь у роботi 49-ї та 52-ї сесiй ГА ООН, був Головою делегацiї України на 19-й спецiальнiй сесiї ГА ООН з питань екологiї та Самiтi тисячолiття ООН.
7 вересня 2000 р. з iнiцiативи Президента України вiдбулося засiдання Ради Безпеки ООН на рiвнi глав держав та урядiв (Самiт РБ ООН), присвячене обговоренню питання "Забезпечення ефективної ролi Ради Безпеки у пiдтриманнi мiжнародного миру та безпеки, особливо в Африцi". Це засiдання РБ на найвищому рiвнi, друге за всю iсторiю ООН, мало позитивний вплив на вiдновлення та змiцнення авторитету Ради Безпеки, а також надало потужного iмпульсу зусиллям, спрямованим на змiцнення принципiв Статуту ООН, головних засад системи колективної безпеки та реформування полiтики ООН у галузi миротворчих операцiй.
У 1997 р. мiнiстра закордонних справ України Г. Удовенка було обрано Головою 52-ї сесiї Генеральної Асамблеї ООН. Особливо Україна гордиться тим, що саме 52-а сесiя ГА ООН, яка увiйшла в iсторiю як "сесiя реформ", схвалила всеохоплюючу програму реформування Органiзацiї, запропоновану її Генеральним секретарем К.Аннаном, i надала потужного iмпульсу широкомасштабному оновленню Органiзацiї. Будучи активним прибічником та безпосереднiм учасником сучасного процесу реформування ООН, Україна продовжує докладати значних зусиль з метою пiдвищення ефективностi дiяльностi ООН та її адаптацiї до нових вимог сьогодення.
Україна тричi обиралася непостiйним членом Ради Безпеки (1948-1949, 1984-1985, 2000-2001 рр.), чотири рази - членом Економiчної i Соцiальної Ради (останнiй раз - 1993-1995 рр.). Представники України неодноразово обиралися на керiвнi посади головних комiтетiв сесiй Генеральної Асамблеї.
Одним з найважливіших пiдтверджень визнання авторитету i ролi нашої держави на мiжнароднiй аренi, послiдовностi та неупередженостi її зовнiшньої полiтики стало обрання України до складу непостiйних членiв Ради Безпеки ООН на перiод 2000-2001 рр. За більше ніж 1,5 року членства у Радi Безпеки Україна переконливо довела свою спроможнiсть бути активним членом РБ, з позицiєю якого рахуються, здiйснювати ефективний вплив на процес прийняття в РБ доленосних рiшень та робити власний практичний внесок в їх реалiзацiю.
Кульмiнацiєю членства України в Радi Безпеки ООН стало її головування у цьому органi у березнi 2001 року. Цей мiсяць став одним з найпродуктивніших і найефективніших у дiяльностi РБ, яка предметно розглянула ряд найбiльш актуальних свiтових проблем, зокрема, кризовi ситуацiї на Балканах та на Близькому Сходi.
Наша держава надає виключно важливого значення питанню реформування Ради Безпеки. Україна виступає за розширення членського складу РБ, пiдтримуючи збiльшення кiлькостi як постiйних, так i непостiйних членiв. Неодмiнною передумовою пiдтримки нашою державою будь-якого варiанту реформування РБ ООН є зaбезпечення адекватного рiвня представленостi в цьому органi країн Схiдноєвропейської регiональної групи. Позицiя України з цього питання базується також на розумiннi того, що iнститут права вето не вiдповiдає сучасним мiжнародним реалiям. Належна увага з боку України придiляється забезпеченню подальшого прогресу у посиленнi транспарентностi та вдосконаленнi методiв роботи РБ ООН.
На сьогоднi Україна є членом Комiтету з програми i координацiї, Спецiального комiтету з операцiй з пiдтримання миру, Комiтету з внескiв, Комiтету з використання космiчного простору в мирних цiлях, Комiтету з питань здiйснення невiд'ємних прав палестинського народу, Консультативного комiтету з навчання, вивчення, розповсюдження та ширшого визнання мiжнародного права, Комiтету з енергетики та природних ресурсiв, Комiсiї з роззброєння, Комiсiї з народонаселення та розвитку, Комiсiї по боротьбі з наркотичними засобами, Виконавчої ради Програми розвитку ООН, Фонду ООН з питань народонаселення, Виконавчої ради Дитячого фонду ООН (ЮНIСЕФ), Виконавчої ради Мiжнародної органiзацiї працi, Ради керуючих МАГАТЕ. Представника України посла В.Василенка було обрано до складу суддiв ad litem Мiжнародного кримiнального трибуналу для колишньої Югославiї.
Україна, як одна з держав-засновниць ООН, надає виняткового значення дiяльностi ООН з пiдтримання мiжнародного миру та безпеки, розглядаючи участь у цiй дiяльностi як важливий чинник своєї зовнiшньої полiтики.
Починаючи з липня 1992 р., наша держава виступає як великий контрибутор до операцiй ООН з пiдтримання миру (ОПМ). Протягом 10 рокiв в ОПМ взяли участь близько 18 тис. вiйськовослужбовцiв Збройних Сил та працiвникiв органiв внутрiшнiх справ України.
Нині Україна є найбiльшим контрибутором до операцiй ООН з пiдтримання миру серед європейських країн та входить до 10 найбiльших держав-контрибуторiв свiту i бере участь у мiсiях ООН в Афганiстанi, Боснiї i Герцеговинi, Грузiї, Демократичнiй Республiцi Конго, Косово (СРЮ), Лiванi, Схiдному Тиморi, Сьєрра-Леоне, Хорватiї.
Як великий контрибутор до ОПМ ООН Україна виходить з того, що одним з важливих аспектiв миротворчих операцiй є досягнення належного рiвня захисту i безпеки їх персоналу. Враховуючи гостроту цiєї проблеми, Україна стала iнiцiатором Конвенцiї щодо захисту миротворчого персоналу ООН, яка набрала чинностi у сiчнi 1999 р.
Наша держава спрямовує значнi зусилля на розвиток спiвробiтництва з мiжнародними органiзацiями економiчного та екологiчного напрямку, залучення їх потенцiалу в соцiально-економiчних iнтересах України з метою прискорення iнтеграцiї нашої країни у свiтову систему господарства та вирiшення гострих проблем у сферi охорони довкiлля.
Необхiднiсть вирішення згаданих завдань, якi мають ключове значення для затвердження та розбудови нашої держави, обумовила зростання ролi багатосторонньої дипломатiї як одного з найбiльш дiєвих iнструментiв реалiзацiї нацiональних iнтересiв України. З часу здобуття незалежностi наша країна кардинально переглянула традицiйнi пiдходи до своєї участi у роботi мiжнародних органiзацiй економiчного, науково-технiчного та екологiчного напрямкiв, якi до цього були пiдпорядкованi полiтичним iнтересам колишнього СРСР. У результатi вжитих заходiв дiяльнiсть України на соцiально-економiчному напрямі ООН, по лiнiї спецiалiзованих установ, фондiв та програм цiєї найавторитетнiшої мiжнародної унiверсальної органiзацiї, пiднята на якiсно новий щабель та звiльнена вiд зайвої полiтизацiї, набувши прагматичного та вiдкритого характеру.
Головнi зусилля української дипломатiї на цьому напрямку спрямовуються нині на подальше ствердження функцiй мiжнародних органiзацiй як механiзмiв мобiлiзацiї, узгодження та координацiї зусиль мiжнародного спiвтовариства для вирішення глобальних проблем свiтової економiки та довкiлля.
Завдяки активнiй позицiї України у мiжнародних органiзацiях наша країна отримала значну технiчну, матерiальну та фiнансову допомогу, зокрема, з боку Програми розвитку ООН (ПРООН), Глобального екологiчного фонду, МАГАТЕ, Мiжнародної органiзацiї працi (МОП), ЮНКТАД, ЮНIДО, Фонду ООН у галузi народонаселення (ЮНФПА), Мiжнародного союзу електрозв'язку (МСЕ), Всесвiтнього поштового союзу (ВПС), Всесвiтньої органiзацiї iнтелектуальної власностi та iнших. З 1993 року в Українi функцiонує Представництво ООН, пiд прапором якого здiйснюється цiла низка важливих проектiв i програм ООН, її органiв та спецустанов у галузi соцiально-економiчних перетворень, розвитку пiдприємництва, охорони природи, вирiшення актуальних демографiчних проблем. У липнi 2000 р. вiдбулася офiцiйна iнавгурацiя "Будинку ООН" в Українi, який зiбрав пiд свiй "дах" органи та установи ООН, що здiйснюють свою дiяльнiсть у нашiй країнi (ЮНIСЕФ, ЮНФПА, УВКБ).
Великi обсяги зовнiшньої допомоги Україна одержала для вирiшення складного комплексу завдань, пов'язаних з лiквiдацiєю наслiдкiв Чорнобильської катастрофи та облаштуванням колись депортованих народiв, у тому числi кримських татар.
Визнанням внеску та ролi України в мiжнародних органiзацiях стало обрання нашої країни до ряду функцiональних комiсiй ООН, керiвних органiв МОП, Програми розвитку ООН, ЮНФПА, Всесвiтньої туристичної органiзацiї, ВПС та iн.
Активну участь Україна бере у мiжнародному процесi щодо впровадження полiтики стабільного розвитку з метою комплексного вирiшення завдань охорони довкiлля та економiчного зростання людства на глобальному рiвнi. Делегацiя України вищого рiвня брала активну участь у основоположнiй Конференцiї ООН з навколишнього середовища та розвитку 1992 р. ("Самiт планети Земля"). На 19-й спецсесiї ГА ООН iз всебiчного огляду та оцiнки здiйснення "Порядку денного на ХХI столiття" ("Рiо+5", 1997 р.) Президент України Л.Кучма виголосив низку мiжнародних iнiцiатив природоохоронного характеру.
Другим, не менш важливим питанням екологiчного напряму, є участь України у мiжнародному процесi iмплементацiї положень конвенцiй ООН у сферi охорони природи, зокрема, Рамкової конвенцiї ООН про змiну клiмату та Кiотського протоколу до неї, Стокгольмської конвенцiї про стiйкi органiчнi забруднювачi, Конвенцiї про бiорiзноманiття тощо.
Наша країна стала iнiцiатором проведення у червнi 2001 року Спецiальної сесiї Генеральної Асамблеї ООН з питань ВIЛ/СНIД, яка визначила прiоритетнi напрямки активiзацiї боротьби свiтової спiльноти з цiєю епiдемiєю.
Сторінки1 2
ЗМІСТ
Вступ
Розділ I. Історія створення ООН
Розділ II. Україна і ООН
Розділ III. Діяльність України в рамках ООН
Розділ IV. Україна та миротворчі операції ООН
Розділ V Посли доброї волі ООН.
Висновки
Використана література
ВСТУП
Актуальність Україна молода, суверенна держава, яка співпрацює і має ділові та партнерські контакти з багатьма організаціями світу у багатьох сферах.Як у минулому так і в наш час ця співпраця є важливою оскільки будь-яка держава не може без неї функціонувати і бути повноцінним об’єктом міжнародних відносин. Однією з найважливіших організацій з якими Україна має добре налагоджені стосунки є Організація Об'єднаних Націй.
ООН - універсальна міжнародна організація, створена з метою підтримки миру і міжнародної безпеки і розвитку співробітництва між державами. Статут ООН обов'язковий для всіх держав і його преамбула говорить: Ми, народи об'єднаних націй, сповнені рішучості позбавити прийдешні покоління від лих війни, знову затвердити віру в основні права людини, в гідність і цінність людської особистості, у рівноправність чоловіків і жінок і в рівність прав великих і малих націй і створити умови, за яких можуть дотримуватися справедливість і повага до зобов'язань і в цих цілях виявляти терпимість і жити разом, у мирі один з одним, як добрі сусіди, об'єднати наші сили для підтримки міжнародного миру і безпеки, забезпечити, щоб збройні сили застосовувалися не інакше, як у загальних інтересах, вирішили об'єднати наші зусилля для досягнення цих цілей.
Мета: Дослідити співробітництво України з ООН з початку існування Організації і до сьогодні, щоб можно було сформувти більш ефективну співпрацю у майбутньому.
Завдання: дослідити питання, що стосуються характеру, історії створення Організації Об'єднаних Націй, етапів розвитку і сучасній позиції, зародження та укріплення співпраці, перспективи розвитку відносин між ООН та Україною, участю України в миротворчих операціях ООН, визначити питому вагу України в діяльності агенцій ООН.
Об’єкт: Організація Об'єднаних Націй.
Предмет: співробітництво у всіх сферах між Україною і Організацією Об'єднаних Націй.
Хронологічні рамки дослідження охоплюють 1941-2010 роки, щоб з самого початку прослідити зародження, укріплення та розвиток відносин між
ООН та Україною.
Аналіз основних напрямів співпраці та механізмів впливу ООН поданий в еволюційному плані, тобто він розглядається з самого початку існування Організації. Це зроблено для кращого розуміння нинішньої позиції нашої держави в цих відносинах та проблем, які постали перед Організацією і Україною та шляхів їх вирішення.
У роботі використано низку сучасних методів дослідження, як загальнонаукових, так і специфічних: метод аналізу та синтезу, індуктивний та дедуктивний, наукової систематизації.
Джерела та історіографія Основу для дослідження діяльності ООН склали документи Генеральної Асамблеї, Ради Безпеки, а також інших установ системи ООН. а також теоретичні розробки, що містяться в працях російських і іноземних учених. У курсовій роботі здійснено огляд основних публікацій, які торкаються питання співпраці ООН з нашою країною. Мабуть, найбільш грунтовним чином питання про роль ООН в житті держав, висвітлив C.Г.Шеретов у «Международные организации системы ООН», де до збірки включені міжнародні договори, які є правовою основою діяльності основних універсальних міжнародних організацій системи ООН. Висока інформативна змістовність і глибокий аналіз відрізняють роботи А.В. Торкунова на які є посилання в данній роботі. Серед досліджень звертає також на себе увагу публікації Рукен Текеш Калікусу «Рамкова програма допомоги ООН для України» 2006р., В.Піщейко та Н.Сітнікова «Цілі розвитку тисячоліття. Україна 2000+5».
Розділ
I
. Історія створення ООН
Перші міжнародні організації були створені для співробітництва в окремих областях. Нинішній Міжнародний союз електрозв'язку був створений в 1865 році як Міжнародний телеграфний союз, Всесвітній поштовий союз був заснований у 1874 році. Обидві організації є сьогодні спеціалізованими установами ООН.
Перша Міжнародна конференція світу була скликана у Гаазі в 1899 році для розробки угод з мирного розв'язання криз, попередження воєн і правилами ведення війни. Конференція прийняла Конвенцію про мирне вирішення міжнародних зіткнень і заснувала Постійну Палату Третейського Суду, яка розпочала свою роботу в 1902 році.
Попередником ООН була Ліга Націй, організація, задумана за схожих обставин під час Першої світової війни і заснована в 1919 році відповідно до Версальським договором «для розвитку співробітництва між народами і для забезпечення ним миру і безпеки».
Міжнародна організація праці також була створена відповідно до Версальським договором у якості асоційованого з Лігою установи. Ліга Націй припинила діяльність внаслідок своєї нездатності запобігти Другу світову війну.
В серпні 1941 р.президент США Франклин Делано Рузвельт і прем'єр-міністр Сполученого Королевства Уинстон Черчиль підписали документ, де зобов'язалися "працювати разом з іншими вільними народами, як у війні, так і у світі". Поєднання принципів міжнародного співробітництва в підтримці миру і безпеки одержав назву Атлантичної хартії. [1]
Важливим етапом на шляху створення ООН стала конференція союзних держав у Москві в 1943 році. У декларації від 30 жовтня підписаній представниками СРСР, США, Великобританії та Китаю, ці держави проголосили, що «вони визнають необхідність установи в можливо короткий термін загальної міжнародної організації для підтримання міжнародного миру і безпеки заснованої на принципі суверенної рівності всіх миролюбних держав,
членами якої можуть бути всі такі держави - великі і малі »1.
Перші контури ООН були накреслені на конференції у Вашингтоні на засіданнях, що проходили у вересні-жовтні 1944 р., де США, Сполучене Королівство, СРСР і Китай домовилися про цілі, структуру і функції майбутньої організації.
25 квітня 1945 р. делегати 50 країн зібралися в Сан-Франциско на Нараду Об'єднаних Націй (назва вперше запропонована Рузвельтом) і прийняли Статут, що складається з 19 глав і 111 статей. В основу роботи делегати поклали пропозиції, вироблені представниками Китаю, Радянського Союзу, Великобританії й Сполучених Штатів у Думбартон-Оксі в серпні-жовтні 1944 року та доповненнями в ряді пунктів які були прийняті на Кримській конференції в лютому 1945р. 24 жовтня 1945 року Статут був ратифікований 5-ю постійними членами Ради Безпеки, більшістю його держав, що підписали, і набрав сили. Двадцять четверте жовтня щорічно відзначається як День Організації Об'єднаних Націй.
Особливостями цієї організації варто назвати яскраво виражений політичний характер, що виявляється в орієнтації на питання миру, безпеки, і гранично широку компетенцію у всіх сферах міждержавного співробітництва.2 Ці характеристики не були властиві старим міжурядовим організаціям. Поява нової міжнародної організації, із створенням якої зв'язувалися чекання тривалого миру, давало надію і на розвиток співробітництва всіх держав у питаннях економічного і соціального розвитку.
У 1946 році під егіду ООН увійшла Міжнародна організація праці (Женева 1919) - МОП, у 1947 році - найстарша міжнародна організація - Міжнародна спілка електрозв'язку ( МСЕ, 1865, Женева), у 1948 році - Всесвітня поштова спілка (ВПС, 1874, Берлін), у 1961 році - Всесвітня метеорологічна організація (ВМО, 1878, Женева).
У ці ж роки утворяться нові міжурядові структури. У 1944 році почалося створення фінансово-економічної групи системи ООН.
Почали діяти Міжнародний валютний фонд (МВФ), статутною ціллю якого було оголошене забезпечення упорядкованих відносин у валютній області, подолання конкурентного знецінення валют,і Міжнародний банк реконструкції і розвитку (МБРР), покликаний зробити поміч відновленню і розвитку держав-членів.Цілями МБРР є сприяння реконструкції і розвитку економіки держав-членів Банку,надання позик для розвитку виробництва та ін.
У 1946 році були створені такі міжурядові організації - Організація Об'єднаних Націй із питань просвітництва, науки і культури (ЮНЕСКО, Париж), Всесвітня організація охорони здоров'я (ВОЗ, Женева), і Міжнародна організація по справах біженців ООН (ІРА, припинила своє існування в 1952 році). У цьому ж році були встановлені контакти ООН з Організацією Об'єднаних Націй із питань продовольства і сільського господарства (ФАО, Рим. 1945).
У 1947 році статус спеціалізованого установи одержала Міжнародна організація цивільної авіації (ІКАО, Монреаль, 1944). У наступні роки в процесі створення спеціалізованих установ йшов не настільки інтенсивно, у 1958 році з'явилася Міжнародна морська організація (ІМО, Лондон), у 1967 році - всесвітня організація інтелектуальної власності (ВОИС, Женева), у 1977 році - Міжнародний фонд сільськогосподарського розвитку (ІФАД).
Сама "молода" спеціалізована установа ООН - Організація Об'єднаних Націй по промисловому розвитку (ЮНІДО), створена в 1967 році як допоміжний орган ООН. У рамках ЮНІДО ще в 1975 році було прийняте рішення про її перетворення в спеціалізоване установи ООН, пророблена велика робота з виробітку установчого документа - Статуту, і після його ратифікації 80 державами-членами ЮНІДО в 1985 році одержала цей статус.
У системі ООН відомою своірідністю відрізняється положення двох міжнародних організацій - МАГАТЕ і ГААТТ. Міжнародне Агентство по атомній енергії (Відень, 1956) діє під егідою ООН, тому що пов'язано з останньою не через ЭКОСОС, а через Генеральну Асамблею. Складніше зв'язок ООН з Генеральною угодою з тарифів і торгівлі, що формально не є спеціалізованим установимим, але пов'язано із системою ООН через угоди з Конференцією по торгівлі і розвитку (ЮНКТАД, 1966). Розвиток ГАТТ припускає створення нової міжнародної організації в області торгівлі.
У ході функціонування системи ООН, що включала вже названі елементи ООН, спеціалізовані установи, МАГАТЕ і ГАТТ, з'являється необхідність у створенні міжурядових інститутів особливого роду. Створення їх було викликано мінливими потребами міжнародного економічного і соціального співробітництва, що має тенденцію до поглиблення і розширення.
Крім того, у другій половині двадцятого сторіччя на міждержавне співробітництво потужний вплив зробили, по-перше, національно-визвольне прямування колоніальних народів, по-друге, поява проблем, віднесених до розряду глобальних, запобігання ядерної війни, демографічні, продовольчі, енергетичні, екологічна проблеми.
Необхідність рішення цих проблем викликала характерні структурні зміни в системі ООН. Насамперед це висловилося в тому, що в рамках самої ООН з'явилися допоміжні органи зі структурою і функціями міжурядових організацій, що володіють самостійними джерелами фінансування. До допоміжних органів ООН, створеним по резолюції Генеральної Асамблеї, відносяться: Дитячий фонд ООН (ЮНИСЕФ, 1946), створений із метою надання помочі дітям повоєнної Європи, а згодом колоніальних і посада колоніальних країн, Конференція по торгівлі і розвитку (ЮНКТАД, 1966), покликана сприяти торгівлі між країнами що знаходяться на різноманітному рівні економічного розвитку. Її унікальний характер і покладені Статутом повноваження дають Організації можливість здійснювати діяльність по широкому ряді питань, будучи для своїх 192 держав-членів форум, що дозволяє їм через Генеральну Асамблею, Рада Безпеки, Економічний і Соціальна Рада й інші органи й комітети висловлювати свою точку зору.1Про діяльність ООН знають у самих віддалених куточках планети. Діяльність Організації багатогранна й охоплює широке коло важливих проблем від стійкого розвитку й боротьби з тероризмом, розвитку демократії, глобальних медичних проблем.
Розділ
II
. Україна і ООН
Незалежність, здобута Україною в 1991 році, не тільки розпочала нову сторінку в історії розвитку країни, але й визначила низку завдань, без вирішення котрих зменшуються можливості інтегрування України в світове суспільство значно.
З'явилися питання щодо модернізації всієї інфраструктури країни до рівня міжнародних стандартів, особливо у сферах економіки, медицини, освіти та в суспільно-політичній сфері - щодо побудови прозорого, демократичного суспільства, охорони природних ресурсів, управління людськими ресурсами та розвиток нових інформаційно-комунікаційних технологій.
Україна - це держава, яка на даний час підписала вісім ключових міжнародних угод та конвенцій ООН по правам людини. Україна разом з 188 іншими країнами, які підтримали і зобов'язались втілювати в життя Декларацію Тисячоліття та Цілі Розвитку Тисячоліття, що були затверджені на Генеральній Асамблеї ООН.1
Після оголошення незалежності, молода держава почала відчувати значну кількість економічних, соціальних та політичних проблем, які могли бути вирішені тільки з використанням нових підходів основаних на принципах демократичного суспільства та поваги до прав людини. Для того, щоб прискорити інтеграцію України в світове суспільство, потрібно було бажання людей - а також, підтримка міжнародних організацій. Організація Об'єднаних Націй стала однією з перших, хто надав таку підтримку, відкривши свій офіс у Києві в 1992 році. Беручи до уваги, що в Україні під „одним дахом" працюють кілька агенцій ООН, в червні 1999 року, Генеральний Секретар ООН Кофі Аннан надав київському офісу Організації статус Представництва ООН. Офіційна церемонія відкриття Представництва ООН в Україні була проведена 14 червня 2000 року. Сьогодні, блакитний прапор ООН здіймається над будинком що знаходиться за адресою Кловський узвіз, 1.
Постійний Координатор системи ООН є головою Представництва ООН. Підпорядковуючись Генеральному Секретарю ООН, Координатор має всі повноваження управління і несе повну відповідальність за діяльність ООН та її установ на території країни, в якій знаходиться офіс представника. Він/вона працюють в партнерстві з державними установами та з міжнародними та донорськими організаціями. Головне завдання Постійного координатора - узгоджувати роботу установ ООН і міжнародних організацій для надання Україні відповідної допомоги задля прискорення її просування шляхом гуманітарного, соціально-політичного та економічного розвитку до світових стандартів демократії, а також задля подолання перешкод та полегшення процесу інтеграції України - в світову громадскість.
В Україні працюють наступні установи ООН: Програма розвитку ООН (ПРООН), Дитячий фонд ООН (ЮНІСЕФ), Фонд Народонаселення ООН (ЮНФПА), Міжнародне агентство з атомної енергетики (МАГАТЕ), Міжнародна організація з міграції (МОМ), Управління Верховного комісара ООН у справах біженців (УВКБООН), Всесвітня організація охорони здоров'я (ВООЗ), Міжнародна організація праці (МОП), та Об'єднана програма ООН з ВІЛ/СНІДу в Україні (ЮНЕЙДС). В країні також діють асоційовані організації ООН, такі як Міжнародний валютний фонд (МВФ) , Світовий Банк (СБ), Управління ООН з наркотиків та злочинності (УНЗ ООН) та Міжнародна Фінансова Корпорація (МФК), котра знаходиться у підпорядкуванні до Банку. Ці установи працюють в різних сферах і мають їхні власні стратегії, але їх об'єднує загальна стратегічна ціль: допомогти народу України побудувати краще майбутнє для своеї держави.1
Візити високоповажних посадовців ООН в Київ підтверджують значимість співпраці між ООН та Україною. А саме, до Представництва ООН в Україні завітали Генеральні Секретарі ООН Бутрос-Бутрос Галі (1993) і Кофі Аннан (2002), заступники Генеральних Секретарів Пітер Хансен (1994), Сержіо Віейра де Мелло (1998), Нафас Садко (1999) та Кендзо Ошіма (2002), Президент Світового Банку Джеймс Волфенсон (1995, 2000), Генеральний Директор Організації Об'єднаних Націй по Розвитку Промисловості Карлос Магарінос (2002), Верховний Комісар ООН у справах біженців Салако Огата (1997), Генеральний Директор ЮНЕСКО Федеріко Мейор (1997), Виконавчий Директор ЮНІСЕФ Керол Белламі (1998, 2004), заступник Генерального Директора ЮНЕСКО Мунір Бученакі (2005), Виконавчий Директором ЮНЕЙДС Пітер Піот, та інші.
Генеральний Секретар ООН Пан Гі-Мун призначив пана Олів'є Адама Координатором системи ООН в Україні 1 серпня 2009 року. Одночасно, голова ПРООН Хелен Кларк призначила пана Адама Постійним представником ПРООН в Україні.
У 2005 р. була розроблена ООН і підписана Україною стратегія Співробітництва (УНДАФ). Ця стратегія, яка має назву «Рамкова програмам допомоги ООН для України», визначає напрями співпраці між Україною та ООН протягом 2006-2010рр. Система ООН впроваджує проекти у тісній співпраці з урядом України та із залученням громадянського суспільства, приватного сектору, ЗМІ, наукового співтовариства, двосторонніми та багатосторонніми донорами. Цей документ є концептуальною програмою дій ООН в Україні і основою всієї діяльності яка буде проводитись ООН разом з урядом України. Програма призначена для допомоги Україні на шляху до зміцнення демократії, створення системи захисту прав людини та розвитку економіки.
Рамкова програма є результатом ретельного аналізу ключових завдань України (Загальний аналіз країни - Common Country Assessment). Використовуючи такий аналіз, Організація Об'єднаних Націй в Україні, разом з українським урядом, представниками міжнародних та неурядових організацій, громадською спільнотою, та приватним сектором, визначили чотири сфери у яких ООН надаватиме допомогу Україні:
(1) впровадження інституційних реформ, для ширшого залучення громадськості з метою забезпечити можливість усім громадянам втілювати свої права.
(2) посилення громадянського суспільства в Україні для забезпечення рівного доступу громадян до суспільних послуг та реалізації прав людини;
(3) поліпшення якості охорони здоров'я та надання медичного обслуговування;
(4) досягнення добробуту шляхом збалансованого розвитку, а також розвитку підприємницької діяльності.
23 липня 2009 року в Міністерстві економіки України за підтримки Програми розвитку ООН відбулося установче засідання круглого столу на тему: «Цілі Розвитку Тисячоліття: прогрес на півшляху до 2015 та нові виклики». Від Федерації профспілок України участь у його роботі взяла керівник Департаменту з питань економічного захисту апарату ФПУ Ніна Олександрівна Соломатіна.
Початок нового Тисячоліття ознаменувався проголошенням сталого людського розвитку – стратегічною метою для всіх країн світу. У 2000 році під час проведення Світового Самміту Тисячоліття лідери 189 країн, включаючи і Президента України на той час, підписали Декларацію Тисячоліття Організації Об'єднаних Націй. Від імені своїх народів вони визначили вісім Цілей у галузі розвитку, які згодом стали відомі як Цілі розвитку тисячоліття (ЦРТ). Країни зобов'язалися досягти ЦРТ та домовилися зробити наш світ кращим для усього людства – вже до 2015 року. Підписуючи Декларацію тисячоліття на Саміті ООН у вересні 2000 року, Україна взяла на себе зобов'язання досягти Цілей Тисячоліття в галузі розвитку в період до 2015 року. У 2003 році ЦРТ були адаптовані на національному рівні вперше на пострадянському просторі. Одночасно запроваджено щорічний моніторинг виконання завдань ЦРТ. Наступним кроком стала локалізація ЦРТ, тобто розроблення ЦРТ на регіональному та місцевому рівнях для подальшого врахування цілей у процесі розроблення довгострокових регіональних стратегіях розвитку.Цілі розвитку тисячоліття для України: Подолання бідності; Забезпечення доступу до якісної освіти впродовж життя; Забезпечення сталого розвитку довкілля; Поліпшення здоров'я матерів та зменшення дитячої смертності; Обмеження поширення ВІЛ-інфекції/СНІДу та туберкульозу і започаткування тенденції до скорочення їх масштабів; Забезпечення ґендерної рівності.1
Розділ ІІІ. Діяльність України в рамках ООН
У 1945 р. Україна стала однією з держав-співзасновниць ООН, що було визнанням внеску українського народу у перемогу над фашизмом та зміцнення миру в усьому світі. Делегація України взяла активну участь у конференції у Сан-Франциско, зробивши вагомий внесок у розробку Статуту ООН. Глава делегації України на конференції у Сан-Франциско, міністр закордонних справ УРСР Д. Мануїльський головував у Першому комітеті, де були розроблені Преамбула та Глава 1 "Цiлi та принципи" Статуту. Україна в числі перших підписала Статут i ввійшла в групу з 51 держави-засновниці ООН.
Упродовж майже 60-річної історії членства в Організації Україна неухильно дотримується цілей та принципів Статуту Організації, робить суттєвий вклад у її діяльність у сферах підтримання міжнародного миру та безпеки, роззброєння, економічного та соціального розвитку, захисту прав людини, зміцнення міжнародного права тощо.
До 1991 року, будучи у складі Радянського Союзу, Україна де-юре мала в ООН власне представництво на рівні незалежної країни. Проте, де-факто діяльність Української РСР в ООН була обмежена рамками проведення єдиної радянської зовнішньої політики. Незважаючи на це, протягом понад чотирьох десятиліть трибуна ООН залишалася чи не єдиним впливовим міжнародним засобом, завдяки якому світова громадськість дізнавалася про Україну. Фактор багаторічного членства України в ООН позитивно вплинув на процес міжнародного визнання її незалежності в 1991 році.1
З моменту проголошення Україною незалежності розпочався якісно новий період її діяльності в ООН, яку було визначено одним з пріоритетних напрямів зовнішньої політики.
Україна є членом таких головних та допоміжних органів ООН, як Рада ООН з прав людини, Комітет з внесків, Комісія з соціального розвитку, Комісія з попередження злочинності та кримінального правосуддя, Комісія з наркотичних засобів, Статистична комісія, Комісія з народонаселення та розвитку, Виконавча рада Всесвітньої продовольчої програми (ВПП), Виконавча рада Дитячого фонду ООН (ЮНІСЕФ), Виконавча рада Програми розвитку ООН (ПРООН)/Фонду ООН у галузі народонаселення (ЮНФПА). Надаючи пріоритетну увагу втіленню в життя рішень Всесвітнього Саміту 2005 у галузі розвитку, в 2006 році наша країна головувала у Виконавчій Раді ПРООН/ЮНФПА.
За час свого членства в ООН Україна тричі обиралася непостійним членом Ради Безпеки (1948-1949, 1984-1985, 2000-2001 рр.), п’ять разів - членом Економічної і Соціальної Ради (останній раз - на період 2002-2004 рр.). Представники України обиралися на керівні посади головних комітетів сесій Генеральної Асамблеї, зокрема, Другого (економічні та фінансові питання), Третього (соціальні, культурні і гуманітарні питання, питання прав людини) та Четвертого (спеціальні політичні питання та питання деколонізації).
У 1997 р. Міністра закордонних справ України Г.Й.Удовенка було обрано на посаду Голови 52-ї сесії Генасамблеї – найвищу керівну посаду в ООН. Предметом особливої гордості України є те, що саме 52-а сесія ГА ООН, яка увійшла в історію як "сесія реформ", ухвалила всеосяжну програму реформування Організації, запропоновану її Генеральним секретарем К.Аннаном, і надала потужного імпульсу широкомасштабному оновленню ООН.
Одним з найбільш важливих підтверджень визнання авторитету і ролі нашої держави на міжнародній арені, послідовності та неупередженості її зовнішньої політики, відданості принципам демократії та верховенства права стало обрання України до складу непостійних членів Ради Безпеки ООН на період 2000-2001 рр. Вперше Україна була членом органу, на який покладено головну відповідальність за підтримання міжнародного миру та безпеки у світі, як незалежна держава. За час членства в Раді Безпеки Україна переконливо довела свою спроможність бути активним учасником її діяльності, здійснювати ефективний вплив на процес прийняття в РБ доленосних рішень та робити власний практичний внесок у їх реалізацію. Кульмінацією членства України в Раді Безпеки ООН стало її головування в цьому органі у березні 2001 року, коли РБ предметно розглянула ряд найбільш актуальних світових проблем, зокрема, кризові ситуації на Балканах та на Близькому Сході.1
Що стосується позиції нашої держави, то вона надає виключно важливого значення питанню зміцнення ООН як центру багатосторонніх зусиль у подоланні складних та комплексних викликів нового тисячоліття. Україна виходить з необхідності забезпечення реалізації Декларації тисячоліття ООН (2000 р.). Україна виступає за розширення членського складу РБ, підтримуючи збільшення кількості як постійних, так i непостійних членів. Неодмінною передумовою підтримки нашою державою будь-якого варіанту реформування РБ ООН є забезпечення адекватного рівня представленості в цьому органі країн Східноєвропейської регіональної групи. Позиція України базується також на розумінні того, що інститут права вето не відповідає сучасним міжнародним реаліям. Належна увага приділяється забезпеченню подальшого прогресу у посиленні транспарентності та вдосконаленні методів роботи РБ ООН.
Виходячи з нагальної необхідності розробки світовою спільнотою ефективних заходів боротьби з тероризмом, Україна приєдналася до глобальної антитерористичної коаліції, підтвердила свою готовність докласти максимальних зусиль для спільної боротьби з міжнародним тероризмом, насамперед у рамках ООН.
На 56-й сесії Генасамблеї та засіданнях Ради Безпеки ООН делегацією України було виголошено низку ініціатив, спрямованих на активізацію міжнародного співробітництва в цій сфері. Під час Всесвітнього Саміту 2005 Україна поряд з США, Росією, Канадою та Францією увійшла в першу п’ятірку держав, які підписали Міжнародну конвенцію про боротьбу з актами ядерного тероризму.2
Наразі наша держава є учасником усіх універсальних антитерористичних міжнародних договорів.Україна як одна з держав-фундаторів ООН надає особливого значення діяльності ООН з підтримання міжнародного миру та безпеки, розглядаючи участь у ній як важливий чинник своєї зовнішньої політики.
Починаючи з липня 1992 р., Україна виступає як значний контрибутор військових підрозділів та персоналу до операцій ООН з підтримання миру (ОПМ). За період незалежності України у понад 20 миротворчих операціях взяли участь близько 28 тисяч українських військових. Сьогодні понад 380 військовослужбовців та працівників органів внутрішніх справ представляють Україну в 6 миротворчих операціях ООН, зокрема, у Грузії, Демократичній Республіці Конго, Косово, Ліберії, Судані та Тиморі-Лешті. Наша держава активно долучилась до процесу реформування миротворчості, щоб зробити її більш ефективною та адекватною сучасним викликам.1 У 1994 р. Україна стала ініціатором Конвенції з безпеки персоналу ООН та зв`язаного з нею персоналу, а у вересні 2006 р. Міністр закордонних справ України підписав Факультативний протокол до цієї Конвенції. У грудні 2002 р. на 57-й сесії Генеральної Асамблеї ООН була одностайно схвалена внесена делегацією України резолюція, якою 29 травня було проголошено Міжнародним днем миротворців ООН.
Діяльність України на економічному та гуманітарному напрямку роботи ООН, насамперед, відбувається в Другому комітеті Генеральної Асамблеї (економічно-фінансові питання). Зусилля спрямовуються на розширення міжнародної фінансової і технічної допомоги для вирішення завдань економічного та соціального розвитку України. Результатом, зокрема, є включення до низки важливих рішень Генеральної Асамблеї та інших органів положень щодо надання міжнародним співтовариством фінансової, технічної та консультативної допомоги країнам з перехідною економікою.
Одним з пріоритетних напрямків діяльності нашої держави в ООН є співробітництво з метою пом’якшення та мінімізації довготермінових наслідків Чорнобильської катастрофи. Починаючи з 1990 р. за ініціативи України, Білорусі та Російської Федерації Генеральною Асамблеєю ООН схвалюється резолюція “Зміцнення міжнародного співробітництва та координація зусиль у справі вивчення, пом’якшення та мінімізації наслідків Чорнобильської катастрофи” (з 1993 р. – на дворічній основі). 55-ю сесією ГА ООН у грудні 2000 р. було ухвалено резолюцію “Закриття Чорнобильської АЕС”, в якій Генеральна Асамблея привітала рішення Уряду України про закриття станції. На початку 1990-х років відповідні резолюції та рішення щодо Чорнобиля схвалювалися також в рамках Економічної і Соціальної Ради та Дитячого фонду ООН. 28 квітня 2006 р. за ініціативи делегації України відбулося спеціальне пам’ятне засідання ГА ООН з нагоди 20-х роковин Чорнобильської трагедії.1
Також Україна є активним учасником діяльності органів системи ООН у сфері прав людини. Наша держава є стороною всіх основних міжнародно-правових документів ООН з прав людини, найважливішими з яких є Міжнародний пакт про громадянські та політичні права, Міжнародний пакт про економічні, соціальні та культурні права, Факультативні протоколи до них, Міжнародна конвенція з ліквідації всіх форм расової дискримінації. Як учасниця цих міжнародних договорів Україна подає періодичні доповіді про їх виконання на розгляд відповідних конвенційних органів.
Обрання України 9 травня 2006 року до складу Ради ООН з прав людини стало черговим красномовним свідченням міжнародного авторитету нашої держави, визнанням її практичного внеску і значного потенціалу у сфері забезпечення дотримання та поваги прав і свобод людини у світі. Дотримуючись своїх зобов’язань країни-члена ООН щодо забезпечення прав людини, Україна досягла суттєвого прогресу у приведенні законодавства у відповідність до міжнародних норм та стандартів, посиленні засобів правового захисту на національному рівні, реформуванні судової системи, зміцненні ролі правозахисних організацій, підвищенні рівня правової культури. У травні 2008 року Україну було переобрано до складу РПЛ.
У ході 58-ї сесії ГА ООН у 2003 р.Україна ініціювала Спільну заяву з нагоди 70-ї річниці Голодомору 1932-1933 рр.в Україні, яку було розповсюджено як офіційний документ 58-ї сесії ГА ООН в рамках пункту порядку денного „Питання прав людини”.Співавторами Спільної заяви стали 36 держав-членів ООН, її підтримали також Австралія, Ізраїль, Сербія і Чорногорія, 15 країн-членів та 10 країн, які на той час очікували отримання статусу повноправного члена ЄС.
Кульмінаційним етапом відзначення в ООН 75-х роковин Голодомору 1932-1933 років стало відкриття до підписання з ініціативи делегації України комеморативної Декларації про вшанування 75-х роковин Голодомору. 16 грудня 2008 р. її було опубліковано та розповсюджено як офіційний документ 63-ї сесії ГА ООН в рамках пункту 64(b) порядку денного «Заохочення і захист прав людини: питання прав людини, включаючи альтернативні підходи у справі сприяння ефективному здійсненню прав людини та основних свобод». На момент опублікування її співавторами стали 32 делегації, зокрема, Албанія, Австралія, Австрія, Азербайджан, Бельгія, Великобританія, Грузія, Данія, Естонія, Ізраїль, Ірландія, Ісландія, Іспанія, Канада, Латвія, Ліхтенштейн, Литва, Люксембург, Мальта, Монако, Німеччина, Норвегія, Польща, Сент-Лучія, США, Україна, Угорщина, Фінляндія, Франція, Хорватія, Чеська Республіка, Швеція.
На сьогодні Україна є стороною понад 40 міжнародних конвенцій та угод, учасником багатьох програм та проектів ООН, спрямованих на охорону навколишнього природного середовища.Прикладом визнання активності України на екологічному напрямку стало успішне проведення в Києві у травні 2003 р. П’ятої конференції міністрів охорони навколишнього середовища в рамках процесу „Довкілля для Європи”. У лютому 2004 року Україна приєдналася до найважливішої міжнародної екологічної угоди – Кіотського протоколу.1
Розд
іл І
V
.
Участь України у миротворчій діяльності ООН
Одним із головних завдань Організації Об’єданих Націй є підтримка миру у всьому світі. Згідно Статуту, держави-члени вирішують свої міжнародні спори мирним шляхом і утримуються від погроз силою або ії застосування проти інших держав.
Завдяки своїй миротворчій діяльності Організація Обєднаних Націй, використовуючи дипломатичні механізмі, допомогає протиборчим сторонам прийти до згоди. Рада Безпеки в рамках своїх зусиль з підтримки міжнародного миру і безпеки може рекомендувати шляхи запобігання конфлікту і відновлення або забезпечення миру, наприклад за допомогою переговорів чи звернення до Міжнародного Суду.1
Україна надає важливого значення діяльності з підтримання міжнародного миру та безпеки, розглядаючи участь у ній як важливий чинник своєї зовнішньої політики. Така позиція, насамперед, ґрунтується на "Основних напрямах зовнішньої політики України", де одним із пріоритетів визначена участь нашої держави у миротворчій діяльності, спрямованій на відвернення і врегулювання міжнародних конфліктів.
Починаючи з липня 1992 р., Україна виступає як контрибутор військових підрозділів та персоналу до операцій ООН з підтримання миру (ОПМ). На сьогодні 389 військовослужбовців та працівників органів внутрішніх справ представляють Україну в 6 миротворчих операціях ООН, зокрема, у Грузії, Демократичній Республіці Конго, Косово, Ліберії, Судані та Тиморі-Леште. Участь України у миротворчих операціях розпочалась із затвердженням Верховною Радою України Постанови від 3 липня 1992 року № 2538-ХІІ “Про участь батальйонів Збройних Сил України в Миротворчих Силах Організації Об’єднаних Націй у зонах конфліктів на території колишньої Югославії”.
Починаючи з 1992 року близько 35 тисяч військовослужбовців Збройних Сил України взяли участь у міжнародних миротворчих операціях.2
Українські воїни брали участь у наступних операціях ООН1 :
Миротворчих операціях Сили ООН по охороні (UNPROFOR)
Сили Виконання Угоди IFOR Сили Стабілізації
Місія ООН у Східній Славонії ПАООНСС
Місія ООН превентивного розгортання в Македонії
Місія ОБСЄ з верифікації у Косово
Місія ООН в Анголі
Місія ООН у Гватемалі (МІНУГУА)
Місія ООН у Таджикистані
Міжнародні сили з підтримки миру в Косово, СРЮ (КФОР)
Місія ООН в Афганістані
Місія ООН на півострові Превлака, Хорватія
Гуманітарна місія в Державі Кувейт
1) Збройні Сили України брали участь у миротворчих операціях Сил ООН по охороні (СООНО-UNPROFOR) 1992-1995 рр.
Підстави: Постанова ВР України № 2538-ХII від 03.07.92 "Про участь батальйону Збройних Сил України в Миротворчих Силах Організації Об'єднаних Націй у зонах конфліктів на території колишньої Югославії" (240 ОС Б), від 19.11.93 № 3226-ХІІ (60 ОСБ) та інші загальною кількістю до 1200 військовослужбовців і складалися:
чисельність 240 окремого спеціального батальйону - 550 осіб;
чисельність 60 окремого спеціального батальйону - 550 осіб;
чисельність 40 оперативної груп штабних офіцерів - 63 особи;
чисельність групи військових спостерігачів (з 01.06.1995) - 10 осіб;
чисельність 15 окремого вертолітного загону - 110 осіб;
Основними завданнями 240 та 60 ОСБ було забезпечення проведення конвоїв з вантажем гуманітарної допомоги місцевому населенню, сприяння припиненню бойових дій та нормалізація ситуації, патрулювання в зонах відповідальності.
Особливої уваги заслуговує діяльність особового складу щодо:
встановлення демілітаризованої зони в р-ні н.п. Жепа;
евакуації 5 тис. громадян під час наступу сербів;
відновлення електромереж;
відновлення трамвайного руху;
забезпечення безпеки роботи аеропорту.
У вересні-грудні 1995 року з колишньої Югославії відбулася репатріація українських миротворчих підрозділів, скорочення посад штабних офіцерів, військових поліцейських, спостерігачів. До України виведено 15 ОВЗ, 60 ОСБ і 40 офіцерів оперативної групи. За час існування Місії близько 6400 військовослужбовців Збройних Сил України прийняли участь у UNPROFOR.
2) Сили Виконання Угоди IFOR Сили Стабілізації(SFOR у Боснії і Герцеговині)грудень 1995 р. - грудень 1999 р.
Підстави: Резолюція Ради Безпеки OOН від 15.12.95 № 1031, Дейтонські угоди, Постанова КМ України від 29.12.95 № 1073, Угода між Україною та Францією щодо участі 240 ОСБ у Силах Виконання Угоди (СВУ) ІFOR.
· 240 окремий спеціальний батальйон (механізований) - 400 осіб
У грудні 1995 року 240 ОСБ передано до СВУ. У березні 1997 року 240 ОСБ передислоковано з м. Сараєво до населеного пункту (н.п.) Врапчичи (поблизу від м. Мостар). Під час перебування 240 ОСБ у м. Сараєво та Боснії і Герцеговині особовий склад, окрім виконання миротворчих завдань, брав участь у відбудові, реконструкції та відновленні лікарні і школи, ремонті доріг, ліній електромереж, трамвайної колії та трамвайного потягу, роздачі їжі сиротам та малечам, наданні медичної допомоги місцевому населенню тощо. Перший трамвай, який пройшов відновленою колією, був пофарбований у жовто-блакитний колір. Це було зроблено на честь українських миротворців. До речі, ця трамвайна колія найстаріша у Європі. Згідно з рішенням Міністра оборони України та у зв'язку з реструктуризацією сил СФОР у грудні 1999 року 240 ОСБ виведено зі складу сил СФОР. Близько 2800 військовослужбовців Збройних Сил України прийняли участь у зазначеній Місії.
3) Місія ООН у Східній Славонії ПАООНСС.Квітень 1996р.-січень 1998 р.
Підстави: Постанова ВР України від 2 5.03.96 № 102/96-ВР.
чисельність 17 окремої вертолітної ескадрильї - 150 осіб;
чисельність 70 окремої танкової роти - 160 осіб;
чисельність 64 окремої спеціальної механізованої роти - 105 осіб;
чисельність 8 окремої вертолітної ескадрильї - 96 осіб;
Основними завданнями підрозділів було спостереження за виконанням домовленостей про передачу влади під контроль перехідної адміністрації ООН, патрулювання в зонах відповідальності, перевезення персоналу ООН та супровід гуманітарних вантажів. Більше 1000 військовослужбовців Збройних Сил України взяли участь у Місії ООН у Східній Славонії.
4) Місія ООН превентивного розгортання в Македонії (МООНПРМ \ UNPREDER). Червень 1995 р. - березень 1999 р.
військові спостерігачі 1 особа;
Основними завданнями військових спостерігачів в Македонії було контролювати прикордонні райони країни та інформувати про будь-які події, які можуть підірвати довіру і стабільність у Республіці Македонія і є небезпечними для її території. Поряд із виконанням своїх основних завдань щодо спостереження за ситуацією вздовж кордонів із Союзною Республікою Югославією і Албанією та надання відповідної інформації військовим компонентам місії, військові спостерігачі співробітничали з цивільними установами, надавали спеціальні послуги на рівні общин.За час існування Місії 4 офіцери Збройних Сил України були у складі UNPREDER.
5) Місія ОБСЄ з верифікації у Косово. Грудень 1998 р. - березень 1999 р.
чисельність 901 окремої понтонно-мостової роти - 200 осіб;
чисельність штабних офіцерів - 8 осіб;
чисельність військових спостерігачів - 5 осіб;
чисельність військових поліцейських - 3 особи;
Основними завданнями місії верифікації ОБСЄ в Косово було:
перевірка відповідності всіх сторін в Косово Резолюції 1199 Ради Безпеки ООН та доповідь щодо стану Резолюції Постійному представництву ОБСЄ та інших організацій Постійній Раді ОБСЄ;
відкрити представництва місії в регіонах Косово, для виконання своїх обов'язків;
встановлення зв'язку із владою Югославії, Сербії та у разі необхідності з іншими органами влади, політичними партіями;
налагодження контактів з організаціями в Косово, акредитованими міжнародними і неурядовими організаціями для сприяння виконанню своїх обов'язків;
здійснювати нагляд над проведенням виборів в Косово для забезпечення їх гласності та справедливості згідно з узгодженими правилами та процедурою проведення виборів;
доповісти та надати рекомендації до Постійної Ради ОБСЄ, Ради Безпеки ООН та інших організацій на місцях, що підпадають під юрисдикцію Резолюції 1199 Ради Безпеки ООН.
6) Місія ООН в Анголі. Січень 1996 р. - лютий 1999 р.
Підстави: Резолюція Ради безпеки ООН від 08.02.95 976 Постанова ВР України від 16.01.96 № 96-ВР.
901 окрема понтонно-мостова рота (опмр)
штабні офіцери;
військові спостерігачі;
військові поліцейські;
Основним завданням підрозділу було відновлення інженерної інфраструктури в зонах відповідальності (відновлення шляхів, наведення мостів та понтонно-мостових переправ через річки). У 1999 році Рада Безпеки ООН одностайно проголосувала за виведення решти "блакитних шоломів" у кількості тисячі чоловік з Анголи. 40 років громадянської війни не втомили тутешніх непримиренних лідерів. Останніми на початку березня ц.р. покинули ангольську землю індійські миротворці, які й спустили прапор ООН у столиці Луанді. 226 військовослужбовців брали участь у Місії ООН в Анголі.
7) Місія ООН у Гватемалі (МІНУГУА). Cічень-травень 1997 р.
військові спостерігачі 8 осіб;
Основними завданнями військових спостерігачів у Гватемалі було здійснення контролю за виконанням положень Угоди про припинення вогню, підписане урядом цієї країни та рухом "Національна революційна єдність Гватемали" (НРЄТ) 4 грудня 1996 року, включаючи офіційне припинення військових дій, роз'єднання сил і демобілізацію комбатантів НРЄТ у пунктах збору, які були спеціально підготовлені для цих цілей.
8) Місія ООН у Таджикистані. Грудень 1994 р. - березень 2000 р.
військові спостерігачі 3 особи.
Основними завданнями військових спостерігачів було:
надання допомоги Об'єднаній комісії, до якої входять представники Уряду Таджикистану та таджикської опозиції, допомоги щодо спостереження за виконанням Угоди про тимчасове припинення вогню та інших ворожих дій на таджиксько афганському кордоні та в країні, під час переговорів;
розслідування повідомлень про порушення угоди про припинення вогню та інформування про це ООН і Об'єднаної комісії;
підтримання контактів зі сторонами, які задіяні в конфлікті, а також зв'язків ОБСЄ, Колективними миротворчими силами СНД у Таджикистані та прикордонними військами;
підтримання зусиль Спеціального представника Генерального Секретаря, надання послуг щодо забезпечення політичної взаємодії та координації, які можуть сприяти оперативному наданню гуманітарної допомоги міжнародним співтовариством;
здійснення спостереження за бійцями Об'єднаної таджикської опозиції (ОТО), за їх роззброєнням та демобілізацією;
надання допомоги в реінтеграції комбатантів в державні силові структури, або їх демобілізації.
За час існування Місії 17 офіцерів Збройних Сил України були направлені для виконання завдань у Таджикистані.
9) Спеціальна Місія ООН в Афганістані. Квітень 2000 року - травень 2001р.
Військовий спостерігач – 1 особа
Основними завданнями Місії були:
створення умов для підготовки переговорного процесу;
підготовка Угоди про припинення вогню.
10) Місія ООН на півострові Превлака, Хорватія.Січень 1996р.-грудень 2002 р.
Військові спостерігачі - 2 особи.
Основними завданнями Місії були:
спостерігати за активністю ВМФ СРЮ у Которській затоці;
спостерігати за відсутністю військ та важкого озброєння хорватської та югославської армій у демілітаризованій зоні;
спостерігати за активністю поліції у зоні відповідальності.
11) Гуманітарна місія в Державі Кувейт. Квітень-серпень 2003.
Підстави: Указ Президента України від 18.03.2003 №227/2003, Постанова Кабінету Міністрів України від 19.03.2003 № 357, Постанова Верховної Ради України від 20.03.2003 № 633-IV
19 окремий батальйон РХБ захисту - 448 осіб;
Місце дислокації 19 обРХБз було - Північно-Східна частина в/б Аріфжан (Нос Кемден).
Основними завданнями батальйону було:
реагування на кризові ситуації;
забезпечення безпеки в регіоні;
надання допомоги в захисті цивільного населення країни від наслідків можливого застосування ЗМУ;
надання допомоги в ефективній ліквідації можливих наслідків ЗМУ на території Держави Кувейт;
радіаційна, хімічна та біологічна розвідка місцевості.1
Участь України в міжнародних миротворчих операціях ООН дає вагомі позитивні результати, серед яких - зміцнення авторитету нашої держави, створення сприятливого клімату для налагодження та активізації двостороннього економічного співробітництва з відповідними державами, а також набуття військовослужбовцями цінного професійного досвіду.
Україна приділяє важливу увагу питанням забезпечення належного рівня захисту і безпеки персоналу миротворчих операцій. За час участі України в міжнародних миротворчих операціях загинуло 26 українських військовослужбовів, понад 87 отримали поранення. Останній трагічний випадок стався 17 березня 2008 року, коли внаслідок операції з повернення під контроль ООН будівлі суду в Косовській Мітровіці загинув український миротворець. Україна ініціювала розробку Конвенції з безпеки персоналу ООН (1994 р.) та зв’язаного з нею персоналу, була однією із перших, а в липні 1995 р. - ратифікувала.1
Згідно з позицією України, яка базується, зокрема, на відповідних документах ООН та ОБСЄ, операції ООН з підтримання миру мають проводитись на підставі чіткого мандату ООН або ОБСЄ та під їх політичним контролем. Сили, задіяні в таких операціях, повинні мати багатонаціональний характер.
Україна виступає за необхідність вдосконалення механізмів взаємодії між Радою Безпеки, країнами-постачальницями та Секретаріатом ООН. Як член Ради Безпеки ООН у 2000-2001 рр., Україна брала активну участь у запровадженні низки конструктивних форм консультацій та співробітництва між Радою Безпеки, країнами-постачальницями та Секретаріатом ООН.
Наша держава надає великого значення вдосконаленню системи швидкого реагування ООН на кризові ситуації. У лютому 1994 року Україна заявила про свою готовність брати участь у Системі резервних угод ООН (механізм, згідно з яким певні військові підрозділи країн, зарахованих до Системи резервних угод, перебувають у готовності на своїй території і, на запит Секретаріату ООН, надсилаються до тієї чи іншої місії ООН). З того часу Україна зарахована до складу країн-учасниць зазначеного механізму. У серпні 1997р. між Секретаріатом ООН та Україною було підписано відповідний Меморандум про взаєморозуміння щодо надання нашою країною конкретних ресурсів до зазначеної Системи (аеромобільно-десантний батальйон, транспортна авіаційна ескадрилья, група військових спостерігачів, штабних офіцерів та військової поліції).
18 травня 1999 р. Верховна Рада України ухвалила Закон "Про участь України в міжнародних миротворчих операціях", підготовлений МЗС спільно із зацікавленими міністерствами і відомствами. У лютому 2000 р. Президент України ухвалив Указ "Про порядок розгляду пропозицій щодо участі України в міжнародних миротворчих операціях".
Україна повністю підтримала процес докорінної реформи миротворчого механізму ООН з метою підвищення його ефективності, який розпочався після представлення “доповіді Брахімі” (2000 р.). Наша держава надає активного сприяння цьому процесу в рамках різних органів ООН.
У 2002 р. на 57-й сесії ГА ООН була одностайно схвалена внесена нашою делегацією резолюція, якою 29 травня було проголошено Міжнародним днем миротворців ООН (цього дня у 1948 р. Рада Безпеки ООН ухвалила резолюцію 50 (ІІІ) про розгортання першої миротворчої операції – Органу ООН із спостереження за виконанням умов перемир’я в Палестині). Щорічне відзначення Дня миротворця є помітною подією в штаб-квартирі ООН в Нью-Йорку, а також безпосередньо в місцях розгортання миротворчих операцій ООН.
Делегація України бере активну участь у щорічних сесіях Спеціального комітету ООН з операцій з підтримання миру. На минулорічній сесії Спецкомітету Україна ініціювала проект декларації з нагоди 60-річчя миротворчої діяльності ООН, яка була одностайно ухвалена 7 листопада 2009 року на пленарному засіданні 63-ї сесії ГА ООН. Співавторами документу стали близько 100 держав-членів ООН.
Серед нових форм співробітництва України з ООН на миротворчому напрямку треба відзначити поширення регіону дій українського авіаційного підрозділу в місії ООН в Ліберії на територію Сьєрра-Леоне, направлення українського миротворчого персоналу до складу групи охорони Місії ООН з допомоги Іраку.
Україна приділяє належну увагу такому напрямку співробітництва з Секретаріатом ООН, як організація підготовки в Україні міжнародного миротворчого персоналу на основі стандартизованих навчальних модулів, розроблених ООН та за сприяння інструкторів Організації. За результатами успішного проведення міжнародного курсу для військових спостерігачів ООН на базі Яворівського навчального центру експерти Організації сертифікували Курс підготовки офіцерів для багатонаціональних штабів при НАО України у відповідності стандартам підготовки ООН.
Враховуючи вагомий внесок України в миротворчу діяльність ООН наша країна домагається включення своїх представників до Департаменту з операцій з підтримання миру (ДОПМ). У 2008 році, завдяки проведеній роботі, до Секретаріату ООН було зараховано одного представника Міноборони та двох співробітників МВС України. Участь підрозділів Збройних Сил України в миротворчих операціях під егідою ООН та ОБСЄ є доцільною та корисною, оскільки надає можливість сприяти зміцненню миру та стабільності; ознайомитися з досвідом інших держав в галузі оборонного планування та реформування збройних сил; набути досвіду спільних дій з силами НАТО та держав-партнерів у ході миротворчих операцій; підвищити міжнародний авторитет Збройних Сил України.
Розділ
V
. Посли доброї волі ООН
Посли доброї волі ООН та Посланці миру - це відомі особистості та визначні діячі, які присвячують свій час тому, щоб привернути увагу громадськості до найгостріших проблем сучасного світу та відстоюють цінності та ідеали Організації Об'єднаних Націй у своїх країнах. Вони здійснюють свою просвітницьку діяльність на місцевому та глобальному рівнях шляхом привернення уваги громад до таких загроз, як, наприклад, зловживання наркотиками або торгівля людьми. Кожен з цих людей зазвичай працює з одною агенцією ООН та свої зусилля спрямовує на вирішення проблем дітей або біженців, захисту прав людини , на боротьбу зі СНІДом, а також інші питання розвитку.
Послами доброї волі ООН є відомі музиканти, спортивні зірки та актори. Завдяки своїй особистій репутації та професійним досягненням, їх статус Посла доброї волі ООН є важливим символом для національної аудиторії. Організація Об'єднаних Націй підтримує Послів доброї волі ООН у привернення ще більшої уваги та підтримки у вирішенні головних проблем. Більшість зірок призначаються Послами доброї волі для окремої агенції ООН. Вони повинні мати бездоганну репутацію, справжній інтерес до гуманітарних проблем та значну популярність.
Посли доброї волі ООН призначаються терміном до двох років з можливістю поновлення. Не існує встановлених правил або контрактних забов'язань з обох сторін, однак проводиться символічна церемонія призначення. Посли доброї волі ООН не отримують заробітну плату, хоча, можуть отримувати символічну платню розміром 1 долар США на рік або еквівалент цієї суми.
Посли доброї волі ООН в Україні:
Олімпійська чемпіонка з гімнастики Лілія Подкопаєва була призначена Послом доброї волі ООН в Україні з питань ВІЛ/СНІДу 17 листопада 2005 року в Представництві ООН під час прес-конференції.Лілія Подкопаєва - заслужений майстер спорту України зі спортивної гімнастики (1994) та суддя міжнародної категорії. Пані Подкопаєва є абсолютною чемпіонкою світу (Японія, 1995), чемпіонкою Європи (Велика Британія, 1996) та володаркою Кубку Європи (1995). У 1996 р. на ХХVІ Олімпійських іграх в Атланті Лілія стала олімпійською чемпіонкою з гімнастики в Атланті. Вона отримала 45 золотих, 21 срібну та 14 бронзових медалей. Лілія Подкопаєва є також Послом Ради Європи зі спорту, толерантності та чесної гри.
Соліст популярної групи Океан Ельзи був призначений Послом доброї волі ПРООН для молоді 5 вересня 2005 року. У 2003 році пана Вакарчука було призначено Почесним послом України з питань культури та Почесним радником Президента України з молодіжної політики, розвитку та впровадження культурних ініціатив у 2006 році. Як один з найбільш популярних та успішних музикантів України, пан Вакарчук підтримує зусилля Програми розвитку ООН, спрямовані на розвиток молодіжної культури у формуванні свідомого ставлення молоді України до власного життя та відповідальної поведінки. Пропагуючи відповідальність у прийнятті рішень, Вакарчук спілкується зі своєю аудиторією під час різноманітних форумів, круглих столів та неформальних зустрічей зі студентством.У 2006 році він відвідав Варшаву, де зустрівся зі студентами та долучився до посилення діалогу між молодими людьми Польщі та України щодо створення гідних та безпечних умов життя та обговорення важливості активної громадянської позиції серед молоді.
Співачка, переможниця 49-го пісенного конкурсу "Євробачення" співачка Руслана Лижичко призначена Національним Послом Дитячого Фонду Об'єднаних Націй (ЮНІСЕФ) травня 2005 року. Всесвітньо відома українська співачка і автор пісень Руслана приєднується до плеяди визначних особистостей світового рівня, до якої входять понад 200 акторів, музикантів, співаків, спортсменів та літераторів, які представляють ЮНІСЕФ протягом багатьох років. В новій для себе ролі Руслана буде відстоювати права кожної української дитини на здоров'я, гідність та розвиток. Використовуючи свою популярність та керуючись особистою зацікавленістю у вирішенні проблем дітей, вона працювала представником ЮНІСЕФ, щоб підтримати місію Дитячого Фонду, спрямовану на забезпечення виживання та благополуччя усіх дітей до досягнення ними повноліття.
Українська співачка Ані Лорак вважається гордістю національної музичної сцени. Велика кількість альбомів та пісень та її численні концерти, які збирають численну аудиторію доводять її пісенний та акторський талант. Її репертуар налічує більше, ніж 100 пісень, 14 відеокліпів у різних стилях. У 1999 році вона стала почесною співачкою України, а у 2003 Ані приєдналась до національної Наглядової Ради у боротьбі з наркоманією. У 2004 році вона активно підтримувала проведення акції "Пробіг заради життя" за ініціативи Представництва Організації Об'єднаних Націй в Україні. В якості Посла доброї волі, Ані Лорак брала активну участь у національній інформаційній компанії "Лідерство заради успіху", щоб заохотити толерантне ставлення до ВІЛ-позитивних людей та мобілізувати ресурси задля підтримки проектів на боротьбу з ВІЛ/СНІДом.
Пан Андрій Медвєдєв - всесвітньовідомий професійний український тенісист, який розпочав свою кар'єру у 1991 році. Він став чотирьохкратним чемпіоном турнірів серії Майстер - у Гамбурзі (1994, 1995, 1997) та Монте-Карло (1994). У 2004 році пана Андрія Медвєдєва призначено генеральним секретарем Української Тенісної Федерації. Одне з основних напрямів його діяльності є популяризація тенісу в Україні. У 2003-2004 роках пан Медвєдєв був Послом доброї волі ООН з питань ВІЛ/СНІДу в Україні та зробив свій внесок у привернення уваги громадськості до цієї проблеми. Разом з іншими видатними українцями, він брав участь в акції "Пробіг заради життя", за результатами якої були зібрані кошти для будинку ВІЛ-інфікованих у Печерській Лаврі.
Пан Валід Арфуш - Посол доброї волі ООН з питань ВІЛ/СНІДу в Україні(Дата призначення: 2001 – 2003).1
Висновок
В даній роботі було доведено впливовість найбільшої міждержавної організації сучасного світу - ООН, метою діяльності якої є підтримання міжнародного миру та безпеки, сприяння економічному та соціальному прогресу всіх народів.
Своєрідність структури ООН значно полегшує роботу організації як цілісної системи. Майже п'ятнадцять популярних міжнародних організацій, зберігаючи самостійність, мають статус спеціалізованих структур ООН, а це відчутно покращує роботу організації в різних напрямках її миротворчої діяльності. Працюючи над цією роботою ми дійшли висновку, що Організація Об'єднаних Націй приймає велику участь у соціальному та економічному житті України, а також допомагає нашій державі покращити екологічний стан в країні. Представництво Об'єднаних Націй в Україні відіграє важливу роль в реалізації мети та цілей ООН в Україні.
Наше дослідження дозволяє стверджувати, що співробітництво України з ООН має свою історію. Вона виразно поділяється на два періоди: до і після проголошення незалежності України. У діяльності України в Організації Об`єднаних Націй були як історично обумовлені труднощі, так і переконливі успіхи. Домовленість про членство УРСР в ООН, досягнута в Ялті у лютому 1945 р., в результаті переговорів Рузвельта, Черчілля і Сталіна, і відповідне рішення в Сан-Франциско зробили Україну повноправним членом Організацій Об`єднаний Націй. З 24 жовтня 1945 р. і до дня проголошення незалежності України ООН була фактично єдиною трибуною, через яку світ отримував інформацію про наш народ, його історію та культуру. Україна, як одна із держав-засновниць ООН, зробила свій внесок в розробку її Статуту, зокрема щодо цілей та принципів Організації. Вона зробила істотний вклад до всіх сфер її діяльності, зокрема у справу підтримки міжнародного миру та безпеки, врегулювання конфліктів, режиму нерозповсюдження ядерної зброї, роззброєння та контролю над озброєннями, економічного та соціального розвитку, деколонізаційних процесів, поваги до прав і свобод людини, дотримання основоположних норм і принципів міжнародного права, Україна активно сприяла ліквідації апартеїду та врегулюванню палестинського питання.
Безпосередня участь України в ООН дала нам унікальну можливість буквально наступного дня після 24 серпня 1991 року з трибуни її органів детально інформувати представників держав усіх континентів про події історичної ваги в Україні, напрямки й орієнтири зовнішньої політики незалежної держави. Новий етап членства України в ООН почався із проголошення її незалежності. Сьогодні Україна є одним із лідерів ООН, одним із найпослідовніших захисників її цілей та принципів.
Діяльність України в ООН – це, насамперед, діяльність політична, спрямована на те, щоб підштовхнути країни-члени Організації до виважених та відповідальних дій на основі глобального консенсусу. Участь в ООН є одним з найбільш рентабельних в політичному плані зовнішньополітичних механізмів незалежної України. Завдяки своїй активній позиції Україна отримала значну технічну, матеріальну та фінансову допомогу, зокрема, з боку Програми розвитку ООН, МАГАТЕ, МОП, ЮНІДО тощо. Україна проводить серйозний, прагматичний, націлений на конкретні результати курс щодо ООН. Українська делегація працює на подальше зміцнення авторитету і впливовості нашої держави на міжнародній арені. Разом з тим, будучи активним прихильником та безпосереднім учасником процесу реформування ООН, Україна продовжує докладати значних зусиль з метою підвищення ефективності діяльності ООН та її адаптації до нових вимог сьогодення. Отже, участь у діяльності ООН для України є однією з найбільш важливих сфер її зовнішньополітичних інтересів, каналом виходу на різноманітні галузі міжнародного, економічного, науково-технічного і гуманітарного співробітництва, засобом запозичення світового досвіду, міжнародної допомоги у здійснені програм свого державного становлення і сталого розвитку.
Список використаних дж
е
рел та літератури
1. Устав Организации Объединённых Наций 1945р.// (http://zakon.rada.gov.ua)
2. C.Г.Шеретов «Международные организации системы ООН» Сборник международных договоров/Алматы (Казахстан): НИЦ КОУ, 2008г. -384с.
3. Імідж та реалії: питання та відповіді про Організацію Об'єднаних Націй. К.: Магма. 2008р. -144 с.
4. Френсіс О’Доннел «Національно екологічна політика України», ТОВ Компанія «ВАІТЕ» 2007р. -186с.
5. Рукен Текеш Калікусу «Рамкова програма допомоги ООН для України» 2005р.Київ -32c.
6. В.Піщейко,Н.Сітнікова «Цілі розвитку тисячоліття. Україна 2000+5»Київ -50с.
7. Коротко про ООН. Публікація 2005 р. Нью Йорк. -10с.
8. Доповідь Генерального Секретаря ООН, представлений на обговорення головами держав у вересні 2005р.//(www.unic.ru)
9. Публікація «Система ООН в Україні» Київ 2004р. -12с.
10. Шамрай В.О., Коропатнік І.М. Участь збройних сил України в міжнародних миротворчих операціях. // Вісник Хмельницького інституту регіонального управління та права „Міжнародне право”.Ірпінь 2004р. -129с.
11. Карташкин В.А. Устав ООН и ООН в глобализирующемся мире // Юрист-международник. 2004. № 1 . -15с.
12. А.В. Торкунов. «Современные международные отношения: Хронология событий» (1989-1999рр.) М.: РОССПЕН, 1999. - 584 с.
13. Морозов Г.И. Международные организации. Вид-во. 2-е. –М., 1974р. -332 c.
14. Кожевников Ф.И., Шармазанашвили Г.В. ООН: организация, цели, практика.Москва, вид. Международные отношения, 1971 р. -160с
15. Закон України Про участь України в міжнародних миротворчих операціях, вiд 23.04.1999 № 613-XIV -202с.
16. С.Б. Крилов "История создания ООН", Вид-во ИМО, Москва, 1960 р. - 165 с.
[1] С.Б. Крилов "История создания ООН", Вид-во ИМО, Москва, 1960 р. -46с.
1 Зовнішня політика Радянського Союзу в період вітчизняної війни. Розділ IV Московська конференція МЗС 1943 року. Т.1 М.1970 -121с.
2 Статут ООН. Ст.1.Цілі та принципи.
1 А.В. Торкунов. «Современные международные отношения: Хронология событий» (1989-1999 гг.) -261с.
1 В.Піщейко,Н.Сітнікова «Цілі розвитку тисячоліття. Україна 2000+5». 2000р. -26с.
1 Публікація «Система ООН в Україні» 2004р. -5с.
1 В.Піщейко,Н.Сітнікова «Цілі розвитку тисячоліття. Україна 2000+5» -4с.
1 А.В. Торкунов. «Современные международные отношения: Хронология событий» (1989-1999 гг.) -153с.
1 Імідж та реалії: питання та відповіді про Організацію Об'єднаних Націй 2008р. – 34с.
2 Публікація МЗС України. Всесвітній Саміт ООН – 2005р. -2с.
1 Шамрай В.О., Коропатнік І.М. Участь збройних сил України в міжнародних миротворчих операціях. // Вісник Хмельницького інституту регіонального управління та права „Міжнародне право”.-2004р.-79с.
1 Френсіс О’Доннел «Національно екологічна політика України», 2007р. -6с.
1 Міжнародна конвенція зі спрощення та гармонізації митних процедур, вступила в силу в 2006 році.
1 C.Г.Шеретов «Международные организации системы ООН» 2008р. -153с.
2 Шамрай В.О., Коропатнік І.М. Участь збройних сил України в міжнародних миротворчих операціях.-2004р. -90с.
1 Шамрай В.О., Коропатнік І.М. Участь збройних сил України в міжнародних миротворчих операціях.-2004р. -94с.
1 Шамрай В.О., Коропатнік І.М. Участь збройних сил України в міжнародних миротворчих операціях. // Вісник Хмельницького інституту регіонального управління та права „Міжнародне право”.-2004р. -96с.
1 Закон України Про участь України в міжнародних миротворчих операціях, вiд 23.04.1999 № 613-XIV
1 Офіційний сайт ООН в Україні (http://www.un.org.ua/ukr)
http://www.coolreferat.com/Україна_та_ООН1. Участь України в Організації Об'єднаних Націй
Організація Об'єднаних Націй (ООН) - найуніверсальніша міжнародна організація, яка об'єднує майже всі країни сучасного світу. На 2002 рік членами ООН стало 190 країн. Ідея створення міжнародної організації для підтримання миру і безпеки у всьому світі виникла під час Другої світової війни.
Основними віхами на шляху створення ООН стали Декларація Організації Об'єднаних Націй, яку 1 січня 1942 р. підписали 26 країн антигітлерівської коаліції, Московська конференція міністрів закордонних справ США, СРСР, Великобританії (жовтень 1943 p.), Думбартон-Окська (1944 p.), Ялтинська (1945 р.) і Сан-Франциська (1945 р.) конференції. На останній 26 червня 1945 р. було підписано Статут Організації Об'єднаних Націй. Він набув чинності 24 жовтня 1945 р. Цей день щорічно відзначається як день Організації Об'єднаних Націй.
У Декларації від 1 січня 1942 р. 26 країн антигітлерівської коаліції зазначили про рішучість союзників вести війну проти агресорів до переможного кінця для захисту "життя, свободи, незалежності, релігійної свободи і для забезпечення збереження людських прав та справедливості у всіх країнах".
На Московській конференції міністрів закордонних справ у жовтні 1943 р. прийнято Декларацію трьох держав з питань загальної безпеки, де йшлося про рішучість вести війну проти агресорів до їх повної капітуляції, а також наголошувалось на необхідності "утворення загальної міжнародної організації для суверенної рівності всіх миролюбних країн, членами якої можуть бути всі держави - великі та малі".
Конференція у Думбартон-Оксі, що відбулася в серпні - вересні 1944 р. за участю представників США, СРСР, Великобританії, а в жовтні того ж року - з участю представників США, Великобританії і Китаю, опрацювала угоди, що містили основу Статуту. Найбільша суперечність між союзниками виникла з питань формування і діяльності Ради безпеки, зокрема членства, голосування і процедури. При їх складанні було запозичено багато положень із Статуту Ліги націй.
На Ялтинській конференції глав урядів СРСР, США і Великобританії, за наполяганням радянської делегації, керівники західних держав дали згоду ввести УРСР і БРСР до складу майбутньої міжнародної організації за умови розгляду цього питання на установчій конференції в Сан-Франциско. Учасники установчої конференції ЗО квітня 1945 р. прийняли рішення про введення УРСР до ООН, зваживши на те, що одна з найбільших республік СРСР зазнала великих матеріальних і людських втрат від загарбників, а солдати-українці, які становили 20% радянської армії, зробили все для розгрому агресорів.
Просування України в ООН не означало наміру Сталіна переглянути колоніальний статус республіки в складі СРСР: її і надалі розглядали як економіко-географічний регіон унітарної по суті держави. Йшлося лише про збільшення представництва СРСР в ООН, а Україні, як і Білорусі, відводилася роль додаткової одиниці, здатної голосувати і формально ініціювати обговорення питань, продиктованих Москвою.
Україна хоч і не стала повноцінним суб'єктом міжнародного права, однак, згідно зі Статутом ООН, її формально визнавали як повноправного члена Організації. Впродовж тривалого часу, аж до проголошення незалежності в 1991 p., трибуна ООН була для УРСР важливим засобом поширення інформації про український народ, його культуру.
Як одна зі засновниць ООН Україна зробила свій внесок у розробку Статуту, окремих документів, що мали практичне значення у розв'язанні міжнародних питань.
Заснована на принципах суверенної рівності всіх держав-чле-нів, ООН визначила основні завдання: підтримувати мир і безпеку між народами, вживати колективних заходів, спрямованих на відвернення й усунення загрози миру, ліквідації актів агресії, сприяти міжнародній співпраці у вирішенні економічних, соціальних і культурних проблем, розвивати повагу до прав людини і основних свобод для всіх народів незалежно від раси, статі, релігії і мови.
З проголошенням незалежності 24 серпня 1991 р. розпочинається якісно новий етап діяльності України на міжнародній арені: вона стала здійснювати самостійну зовнішню політику, перетворилась на активного учасника важливих подій світового рівня.
Вже з перших днів незалежності, коли розглядалося питання про політичне і дипломатичне визнання України державами світу, велику роль в утвердженні її на міжнародній арені виконувала ООН. Проголошення незалежності України збіглося з перебуванням у Києві Голови 45-ї сесії Генеральної Асамблеї ООН Г. де Марко; 24 серпня 1991 р. його прийняв Голова Верховної Ради України Л. Кравчук. Г. де Марко привітав голову українського парламенту з прийняттям історичного документа - Акта про незалежність України, висловив задоволення з приводу того, що його перебування збіглося з важливою історичною подією. У відповідь Л. Кравчук, подякувавши за поздоровлення, наголосив: український народ з особливим задоволенням сприймає той факт, що першим іноземним діячем, який вітає незалежну Україну, є Голова Генеральної Асамблеї ООН. Наступним кроком, закладеним у фундамент співпраці, визнання і взаємодовіри між Україною та ООН, став виступ Голови Верховної Ради Л. Кравчука на 46-й сесії Генеральної Асамблеї ООН 1 жовтня 1991 р. Для багатьох країн світу, зазначив він, особливу тривогу викликав той факт, що після розпаду СРСР Україна стала володарем ядерної зброї, яка є на її території лише тимчасово. Україна має намір дотримуватись політики нейтралітету і виступає за нерозповсю-дження ядерної зброї в світі. Україна не просто поміняла табличку зі своєю назвою у залі засідань ООН, а докорінно змінила ставлення до низки міжнародних проблем. Таку позицію України схвалила і підтримала більшість членів ООН.
Основні принципи зовнішньої політики України були оголошені у зверненні Верховної Ради "До парламентів і народів світу" від 5 грудня 1991 p.: "Україна, одна з держав - засновниць Організації Об'єднаних Націй, відповідно до цілей і принципів Статуту ООН повністю спрямовуватиме свою зовнішню політику на зміцнення миру і безпеки у світі, на активізацію міжнародного співробітництва...".
Зазначалося, що Україна має намір приєднатися до Договору 1968 р. про нерозповсюдження ядерної зброї і як ядерна держава виступає за загальне ядерне роззброєння, дотримується трьох неядерних принципів: не приймати, не виробляти і не здобувати ядерної зброї. Взамін за ліквідацію ядерної зброї Україна вимагала гарантій безпеки від усіх постійних членів Ради безпеки ООН. Як одна із засновниць ООН Україна дала зрозуміти світові, що вона зацікавлена у подальшому зміцненні миру і безпеки. У схваленому Верховною Радою 2 липня 1993 р. документі "Основні напрями зовнішньої політики України" при визначенні її завдань наголошувалося: створення універсальних систем безпеки Україна вважає основним складником власної національної безпеки.
Як до найвищого міжнародного гаранта миру і безпеки уряд України звернувся до ООН після того, коли в липні 1993 р. Державна Дума Російської Федерації прийняла постанову "Про статус міста Севастополя". На прохання Міністерства закордонних справ України було терміново скликано засідання Ради безпеки, де рішуче засуджено політичні, позбавлені елементарної логіки і міжнародної етики, дії російської Думи. Представник Росії в Раді безпеки запевнив, що постанова Думи про так званий російський федеральний статус м. Севастополя не відповідає курсу Президента Росії та уряду, ствердив повагу до суверенітету і територіальної цілісності України. Рада безпеки ухвалила документ, в якому рішення Думи Російської Федерації оцінювалось як безпрецедентний, не сумісний з цілями і принципами ООН, випад проти сусідньої держави. В усьому світі рішення Ради безпеки було сприйняте як результат, спрямований на осудження амбіційних проявів проімперіалістичних політиків.
Підвищенню міжнародного авторитету України слугували заяви уряду, її представників в ООН про те, що держава підтримує ідею створення без'ядерної зони в басейні Чорного моря. Реалізація цієї ідеї знайшла вияв у підписаній 3 серпня 1992 р. Ялтинській угоді між Україною і Російською Федерацією.
Україна активніше почала використовувати участь в ООН для роз'яснення і розв'язання гострих економічних і соціальних питань. З ініціативи і за участю представників України на сесії Економічної та Соціальної ради в 1991 р. делегації шести країн внесли проект резолюції про спільне подолання наслідків Чорнобильської аварії, а за певний період, у листопаді 1992 р., ще один проект - "Зміцнення міжнародного співробітництва і координації зусиль у справі вивчення, пом'якшення та ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи".
Щоб прискорити перехід до ринкової економіки і проведення ґрунтовних економічних та соціальних реформ, посилення інтеграційних процесів у системі світових господарських зв'язків, уряд України прийняв рішення розширити співпрацю зі спеціальними установами ООН. За нетривалий період Україна стала членом Міжнародного валютного фонду (1992 p.), Міжнародного банку реконструкції та розвитку (1992 p.), Міжнародної фінансової корпорації (1993 p.), Багатостороннього агентства з питань гарантій інвестицій (1993 p.), Міжнародної морської організації (1994 р.)
тощо.
Найтісніші зв'язки Україна налагодила з Міжнародним банком реконструкції та розвитку, який є філією світового банку (World bank). Україна і світовий банк співпрацюють над розробкою і впровадженням майже ЗО проектів.
Світовий банк фінансує такі основні види діяльності, як: мік-роекономічне управління й інституційний розвиток, реформи фінансового сектора, розвиток енергетики, сільського господарства, соціальної сфери, охорони довкілля, інфраструктури. З ма-кроекономічного управління найбільше коштів виділено на реформу структури державного управління (200 млн доларів), управління державними ресурсами (200 млн доларів). Проектується витратити 300 млн доларів на розвиток приватного сектора, зміцнення конкурентної здатності українських підприємств. На стадії впровадження проект надання допомоги сільському господарству в 120 млн доларів, на стадії підготовки програма удосконалення управління і забезпечення зайнятості населення на суму 200 млн доларів.
З певними труднощами розвиваються відносини України з МВФ. Систематичну фінансову допомогу Україні МВФ здійснював з 1994 до 1997 р. У 1998 р. було припинено фінансування зовнішніх платежів України на 5 років, що негативно позначилося на фінансовій стабільності країни. Український парламент розглядав питання про припинення співпраці з МВФ. Проте денонсація угоди про вступ до МВФ не відбулася. Після тривалих переговорів МВФ відновив для України програму розширеного кредитування на 2,26 млрд доларів. Рішення МВФ стало своє рід ним заохоченням для світового банку та світових кредиторів для додаткових інвестицій.
Перехід від адміністративної господарської системи до ринкової економіки, що в Україні, як і в більшості нових незалежних держав, супроводжується кризою, став предметом уваги Європейської економічної комісії ООН. У щорічних економічних аналізах ООН зазначається великий економічний потенціал України, подаються рекомендації стосовно поліпшення господарської діяльності, констатуються конкретні причини відставання. Серед них - наявність застарілого промислового устаткування, недостатній державний контроль за витратами, повільний хід приватизації та ін.
У реалізації нової економічної політики уряд України надіється і на підтримку ООН, яка, беручи до уваги міжнародний досвід, розробляє програми ефективного використання природних, людських і фінансових ресурсів країн, а також міжнародної науково-технічної співпраці.
Нового імпульсу набула участь України в ЮНЕСКО після створення в листопаді 1995 р. Національної комісії України у справах ЮНЕСКО. Українські наукові й освітні установи виконують оригінальні проекти в межах програм ООН, беруть участь у спільних дослідженнях. З 1991 р. започатковано позабюджетну програму "ЮНЕСКО - Чорнобиль", проект якої спрямований на ліквідацію наслідків аварії.
Визнанням авторитету і внеску України у програмну діяльність ООН стало обрання її 1995 р. до Виконавчої ради ЮНЕСКО і до Міжнародного комітету з питань повернення культурних цінностей. Через ООН здійснюється популяризація української культури, історії, духовного життя народу. Лише в останні роки з допомогою ООН видано англомовну монографію про творчість Т. Шевченка, іспаномовну антологію української поезії, відеокасети із записами українських народних пісень і музики. ЮНЕСКО брала участь у святкуванні 400-річчя від дня народження Б. Хмельницького та П. Могили. Україна звернулася до ООН за допомогою у розв'язанні такої складної проблеми, як облаштування депортованих кримських татар. У квітні 1996 р. у Женеві відбулась конференція під егідою ООН, яка виділила 2 млн доларів для фінансування окремих проектів облаштування кримських татар.
Зараз в Україні діє мережа наукових і культурно-освітніх осередків ЮНЕСКО, що забезпечують участь у програмній діяльності й ефективне використання потенціалу цієї організації. У вузах і наукових закладах України функціонують 11 кафедр ЮНЕСКО, налічується 35 асоційованих шкіл і майже 30 клубів цієї організації. Участь України в ЮНЕСКО сприяє розв'язанню такої складної проблеми, як зміцнення національного інтелектуального потенціалу та його інтеграції в світовий науково-технічний прогрес.
Визнанням авторитету України на міжнародній арені під егідою ООН було рішення східноєвропейських держав висунути кандидатуру міністра закордонних справ України Геннадія Удовенка на посаду Голови Генеральної Асамблеї 1997 р. Визначною подією у житті міжнародного співтовариства стала 52-а сесія Генеральної Асамблеї ООН, оскільки саме під час її роботи було схвалено кардинальні рішення про глибоку перебудову її структур.
Діяльність Голови Генеральної Асамблеї зосереджувалась на формуванні спільних підходів серед держав - членів ООН у розв'язанні пріоритетних питань. Проводився активний діалог з представниками найвпливовіших об'єднань, таких як ЄС, Рух неприєднання та ін.
Посада Голови Генеральної Асамблеї надала додаткової можливості для активізації двосторонніх контактів України на різних рівнях. За існуючою традицією, Голова Генеральної Асамблеї повинен зустрічатися з усіма учасниками загальних дебатів, у яких мали виступати 18 глав держав, 14 прем'єр-міністрів, 111 міністрів закордонних справ.
Члени української делегації брали активну участь у переговорному процесі. В контексті загального реформування ООН підвищену увагу на 52-й сесії Генеральної Асамблеї викликало обговорення питання про справедливе представництво у Раді Безпеки та розширення членського складу. В обговоренні взяла участь рекордна кількість делегацій - 71. Це питання можна вважати одним з ключових у всьому комплексі перебудови ООН.
Зважений підхід до розв'язання нагальних питань порядку денного сесії Генеральної Асамблеї, досягнення необхідних компромісів ще раз підтвердили послідовність зовнішньої політики України, сприяли зростанню її авторитету як надійного члена ООН у вирішенні важливих міжнародних конфліктів.
У 1999 р. Україна обрана непостійним членом Ради Безпеки ООН на 2000 - 2001 pp. Країни (158), які віддали голос за обрання України непостійним членом Ради Безпеки ООН, підтвердили авторитет нашої держави на світовій арені.
За період діяльності представника України в Раді Безпеки у 2000 - 2001 pp. було успішно реалізовано низку міжнародних ініціатив нашої держави, зміцнено її статус у розв'язанні глобальних і регіональних проблем, істотно розширено коло двосторонніх контактів із багатьма країнами світу.
За період членства у Раді Безпеки суттєво розширилася участь України в миротворчих операціях ООН у Боснії та Герцеговині, Македонії, Грузії, Конго, Ефіопії, Лівані, Східному Тиморі, Сьєр-ра Леоне, Анголі, Бурунді. Під час головування України в Раді Безпеки, яке здійснюється почергово всіма постійними і непостійними членами, до пріоритетних напрямів діяльності української делегації належить комплекс питань із балканської проблеми: термінове засідання, присвячене розгляду кризової ситуації у Македонії та Косово, а також з близькосхідного врегулювання.
Після проведення терористичних актів 11 вересня 2002 р. у США Рада Безпеки активізувала діяльність в організації безпеки і перетворилася в Координаційний центр боротьби проти тероризму. Вже 12 вересня Рада Безпеки прийняла резолюцію, де рішуче засуджувалися терористичні напади, містився заклик до всіх держав вжити негайних заходів для покарання організаторів, виконавців і спонсорів терористів. При Раді Безпеки було засновано Антитерористичний комітет, на засідання якого подано доповіді про національні антитерористичні заходи 130 країн, зокрема й України.
Антитерористична діяльність Ради Безпеки була тісно пов'язана з розглядом ситуації в Афганістані. Впродовж вересня-груд-ня 2001 р. афганська проблема стала основною в роботі Ради Безпеки, зокрема планувалося застосування примусових заходів проти руху Талібан.
Поворотним моментом у започаткуванні політичного процесу в Афганістані було ухвалення резолюції Ради Безпеки, в якій затверджувалися підходи до політичного врегулювання в Афганістані, їх виконання розпочалося 3 грудня 2001 р. Проведенння під міжнародним контролем демократичних виборів у Афганістані весною 2002 p., створення виборних законодавчих і виконавчих органів влади були результатом попередньої роботи Ради Безпеки. Процес демократизації Афганістану відбувався паралельно з ліквідацією основних баз терористів.
Коли визначалися основні напрями діяльності ООН на XXI ст., Україна, яка є членом майже 20 спеціалізованих установ цієї організації, а також 60 її постійних і тимчасових комітетів, стала одним із найважливіших чинників у міжнародній політиці. Україна вже зробила внесок у миротворчу діяльність на Балканах, Близькому Сході, в Африці, а її спеціальні підрозділи діють у складі військ ООН. Україна докладає всіх зусиль, щоб у XXI ст. ООН стала оновленою і перетворилася в надійніший інструмент співпраці, гарант миру і безпеки. Вона активний прихильник реформування ООН, виступає за необхідність посилення швидкого реагування для попередження конфліктів. Українська делегація запропонувала вжити заходів для демократизації роботи Ради Безпеки. Україна виступає за обмеження права вето постійних членів Ради Безпеки при прийнятті надважли-вих рішень. Започаткування Україною нової програми для ООН "Світ XXI століття без ядерної зброї" передбачає встановлення особливого статусу з міжнародними гарантіями безпеки для країн, що відмовилися від ядерної зброї. Друга важлива пропозиція України - створити в межах ООН новий орган - Раду Економічної Безпеки, яка б зосередила діяльність у встановленні сприятливого режиму інтеграції в міжнародну спільноту постсоціаліс-тичних країн. Україна докладає всіх зусиль, щоб у XXI ст. найуніверсальніша міжнародна організація ефективно розв'язувала сучасні проблеми задля миру і співробітництва всього людства. http://100pudov.com.ua/manual/ukr/23/114/6079/Геополітика : Україна в міжнародних відносинах
Попередня | Зміст | Наступна
1. Участь України в Організації Об'єднаних Націй
Організація Об'єднаних Націй (ООН) - найуніверсальніша міжнародна організація, яка об'єднує майже всі країни сучасного світу. На 2002 рік членами ООН стало 190 країн. Ідея створення міжнародної організації для підтримання миру і безпеки у всьому світі виникла під час Другої світової війни.
Основними віхами на шляху створення ООН стали Декларація Організації Об'єднаних Націй, яку 1 січня 1942 р. підписали 26 країн антигітлерівської коаліції, Московська конференція міністрів закордонних справ США, СРСР, Великобританії (жовтень 1943 p.), Думбартон-Окська (1944 p.), Ялтинська (1945 р.) і Сан-Франциська (1945 р.) конференції. На останній 26 червня 1945 р. було підписано Статут Організації Об'єднаних Націй. Він набув чинності 24 жовтня 1945 р. Цей день щорічно відзначається як день Організації Об'єднаних Націй.
У Декларації від 1 січня 1942 р. 26 країн антигітлерівської коаліції зазначили про рішучість союзників вести війну проти агресорів до переможного кінця для захисту "життя, свободи, незалежності, релігійної свободи і для забезпечення збереження людських прав та справедливості у всіх країнах".
На Московській конференції міністрів закордонних справ у жовтні 1943 р. прийнято Декларацію трьох держав з питань загальної безпеки, де йшлося про рішучість вести війну проти агресорів до їх повної капітуляції, а також наголошувалось на необхідності "утворення загальної міжнародної організації для суверенної рівності всіх миролюбних країн, членами якої можуть бути всі держави - великі та малі".
Конференція у Думбартон-Оксі, що відбулася в серпні - вересні 1944 р. за участю представників США, СРСР, Великобританії, а в жовтні того ж року - з участю представників США, Великобританії і Китаю, опрацювала угоди, що містили основу Статуту. Найбільша суперечність між союзниками виникла з питань формування і діяльності Ради безпеки, зокрема членства, голосування і процедури. При їх складанні було запозичено багато положень із Статуту Ліги націй.
На Ялтинській конференції глав урядів СРСР, США і Великобританії, за наполяганням радянської делегації, керівники західних держав дали згоду ввести УРСР і БРСР до складу майбутньої міжнародної організації за умови розгляду цього питання на установчій конференції в Сан-Франциско. Учасники установчої конференції ЗО квітня 1945 р. прийняли рішення про введення УРСР до ООН, зваживши на те, що одна з найбільших республік СРСР зазнала великих матеріальних і людських втрат від загарбників, а солдати-українці, які становили 20% радянської армії, зробили все для розгрому агресорів.
Просування України в ООН не означало наміру Сталіна переглянути колоніальний статус республіки в складі СРСР: її і надалі розглядали як економіко-географічний регіон унітарної по суті держави. Йшлося лише про збільшення представництва СРСР в ООН, а Україні, як і Білорусі, відводилася роль додаткової одиниці, здатної голосувати і формально ініціювати обговорення питань, продиктованих Москвою.
Україна хоч і не стала повноцінним суб'єктом міжнародного права, однак, згідно зі Статутом ООН, її формально визнавали як повноправного члена Організації. Впродовж тривалого часу, аж до проголошення незалежності в 1991 p., трибуна ООН була для УРСР важливим засобом поширення інформації про український народ, його культуру.
Як одна зі засновниць ООН Україна зробила свій внесок у розробку Статуту, окремих документів, що мали практичне значення у розв'язанні міжнародних питань.
Заснована на принципах суверенної рівності всіх держав-чле-нів, ООН визначила основні завдання: підтримувати мир і безпеку між народами, вживати колективних заходів, спрямованих на відвернення й усунення загрози миру, ліквідації актів агресії, сприяти міжнародній співпраці у вирішенні економічних, соціальних і культурних проблем, розвивати повагу до прав людини і основних свобод для всіх народів незалежно від раси, статі, релігії і мови.
З проголошенням незалежності 24 серпня 1991 р. розпочинається якісно новий етап діяльності України на міжнародній арені: вона стала здійснювати самостійну зовнішню політику, перетворилась на активного учасника важливих подій світового рівня.
Вже з перших днів незалежності, коли розглядалося питання про політичне і дипломатичне визнання України державами світу, велику роль в утвердженні її на міжнародній арені виконувала ООН. Проголошення незалежності України збіглося з перебуванням у Києві Голови 45-ї сесії Генеральної Асамблеї ООН Г. де Марко; 24 серпня 1991 р. його прийняв Голова Верховної Ради України Л. Кравчук. Г. де Марко привітав голову українського парламенту з прийняттям історичного документа - Акта про незалежність України, висловив задоволення з приводу того, що його перебування збіглося з важливою історичною подією. У відповідь Л. Кравчук, подякувавши за поздоровлення, наголосив: український народ з особливим задоволенням сприймає той факт, що першим іноземним діячем, який вітає незалежну Україну, є Голова Генеральної Асамблеї ООН. Наступним кроком, закладеним у фундамент співпраці, визнання і взаємодовіри між Україною та ООН, став виступ Голови Верховної Ради Л. Кравчука на 46-й сесії Генеральної Асамблеї ООН 1 жовтня 1991 р. Для багатьох країн світу, зазначив він, особливу тривогу викликав той факт, що після розпаду СРСР Україна стала володарем ядерної зброї, яка є на її території лише тимчасово. Україна має намір дотримуватись політики нейтралітету і виступає за нерозповсю-дження ядерної зброї в світі. Україна не просто поміняла табличку зі своєю назвою у залі засідань ООН, а докорінно змінила ставлення до низки міжнародних проблем. Таку позицію України схвалила і підтримала більшість членів ООН.
Основні принципи зовнішньої політики України були оголошені у зверненні Верховної Ради "До парламентів і народів світу" від 5 грудня 1991 p.: "Україна, одна з держав - засновниць Організації Об'єднаних Націй, відповідно до цілей і принципів Статуту ООН повністю спрямовуватиме свою зовнішню політику на зміцнення миру і безпеки у світі, на активізацію міжнародного співробітництва...".
Зазначалося, що Україна має намір приєднатися до Договору 1968 р. про нерозповсюдження ядерної зброї і як ядерна держава виступає за загальне ядерне роззброєння, дотримується трьох неядерних принципів: не приймати, не виробляти і не здобувати ядерної зброї. Взамін за ліквідацію ядерної зброї Україна вимагала гарантій безпеки від усіх постійних членів Ради безпеки ООН. Як одна із засновниць ООН Україна дала зрозуміти світові, що вона зацікавлена у подальшому зміцненні миру і безпеки. У схваленому Верховною Радою 2 липня 1993 р. документі "Основні напрями зовнішньої політики України" при визначенні її завдань наголошувалося: створення універсальних систем безпеки Україна вважає основним складником власної національної безпеки.
Як до найвищого міжнародного гаранта миру і безпеки уряд України звернувся до ООН після того, коли в липні 1993 р. Державна Дума Російської Федерації прийняла постанову "Про статус міста Севастополя". На прохання Міністерства закордонних справ України було терміново скликано засідання Ради безпеки, де рішуче засуджено політичні, позбавлені елементарної логіки і міжнародної етики, дії російської Думи. Представник Росії в Раді безпеки запевнив, що постанова Думи про так званий російський федеральний статус м. Севастополя не відповідає курсу Президента Росії та уряду, ствердив повагу до суверенітету і територіальної цілісності України. Рада безпеки ухвалила документ, в якому рішення Думи Російської Федерації оцінювалось як безпрецедентний, не сумісний з цілями і принципами ООН, випад проти сусідньої держави. В усьому світі рішення Ради безпеки було сприйняте як результат, спрямований на осудження амбіційних проявів проімперіалістичних політиків.
Підвищенню міжнародного авторитету України слугували заяви уряду, її представників в ООН про те, що держава підтримує ідею створення без'ядерної зони в басейні Чорного моря. Реалізація цієї ідеї знайшла вияв у підписаній 3 серпня 1992 р. Ялтинській угоді між Україною і Російською Федерацією.
Україна активніше почала використовувати участь в ООН для роз'яснення і розв'язання гострих економічних і соціальних питань. З ініціативи і за участю представників України на сесії Економічної та Соціальної ради в 1991 р. делегації шести країн внесли проект резолюції про спільне подолання наслідків Чорнобильської аварії, а за певний період, у листопаді 1992 р., ще один проект - "Зміцнення міжнародного співробітництва і координації зусиль у справі вивчення, пом'якшення та ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи".
Щоб прискорити перехід до ринкової економіки і проведення ґрунтовних економічних та соціальних реформ, посилення інтеграційних процесів у системі світових господарських зв'язків, уряд України прийняв рішення розширити співпрацю зі спеціальними установами ООН. За нетривалий період Україна стала членом Міжнародного валютного фонду (1992 p.), Міжнародного банку реконструкції та розвитку (1992 p.), Міжнародної фінансової корпорації (1993 p.), Багатостороннього агентства з питань гарантій інвестицій (1993 p.), Міжнародної морської організації (1994 р.)
тощо.
Найтісніші зв'язки Україна налагодила з Міжнародним банком реконструкції та розвитку, який є філією світового банку (World bank). Україна і світовий банк співпрацюють над розробкою і впровадженням майже ЗО проектів.
Світовий банк фінансує такі основні види діяльності, як: мік-роекономічне управління й інституційний розвиток, реформи фінансового сектора, розвиток енергетики, сільського господарства, соціальної сфери, охорони довкілля, інфраструктури. З ма-кроекономічного управління найбільше коштів виділено на реформу структури державного управління (200 млн доларів), управління державними ресурсами (200 млн доларів). Проектується витратити 300 млн доларів на розвиток приватного сектора, зміцнення конкурентної здатності українських підприємств. На стадії впровадження проект надання допомоги сільському господарству в 120 млн доларів, на стадії підготовки програма удосконалення управління і забезпечення зайнятості населення на суму 200 млн доларів.
З певними труднощами розвиваються відносини України з МВФ. Систематичну фінансову допомогу Україні МВФ здійснював з 1994 до 1997 р. У 1998 р. було припинено фінансування зовнішніх платежів України на 5 років, що негативно позначилося на фінансовій стабільності країни. Український парламент розглядав питання про припинення співпраці з МВФ. Проте денонсація угоди про вступ до МВФ не відбулася. Після тривалих переговорів МВФ відновив для України програму розширеного кредитування на 2,26 млрд доларів. Рішення МВФ стало своє рід ним заохоченням для світового банку та світових кредиторів для додаткових інвестицій.
Перехід від адміністративної господарської системи до ринкової економіки, що в Україні, як і в більшості нових незалежних держав, супроводжується кризою, став предметом уваги Європейської економічної комісії ООН. У щорічних економічних аналізах ООН зазначається великий економічний потенціал України, подаються рекомендації стосовно поліпшення господарської діяльності, констатуються конкретні причини відставання. Серед них - наявність застарілого промислового устаткування, недостатній державний контроль за витратами, повільний хід приватизації та ін.
У реалізації нової економічної політики уряд України надіється і на підтримку ООН, яка, беручи до уваги міжнародний досвід, розробляє програми ефективного використання природних, людських і фінансових ресурсів країн, а також міжнародної науково-технічної співпраці.
Нового імпульсу набула участь України в ЮНЕСКО після створення в листопаді 1995 р. Національної комісії України у справах ЮНЕСКО. Українські наукові й освітні установи виконують оригінальні проекти в межах програм ООН, беруть участь у спільних дослідженнях. З 1991 р. започатковано позабюджетну програму "ЮНЕСКО - Чорнобиль", проект якої спрямований на ліквідацію наслідків аварії.
Визнанням авторитету і внеску України у програмну діяльність ООН стало обрання її 1995 р. до Виконавчої ради ЮНЕСКО і до Міжнародного комітету з питань повернення культурних цінностей. Через ООН здійснюється популяризація української культури, історії, духовного життя народу. Лише в останні роки з допомогою ООН видано англомовну монографію про творчість Т. Шевченка, іспаномовну антологію української поезії, відеокасети із записами українських народних пісень і музики. ЮНЕСКО брала участь у святкуванні 400-річчя від дня народження Б. Хмельницького та П. Могили. Україна звернулася до ООН за допомогою у розв'язанні такої складної проблеми, як облаштування депортованих кримських татар. У квітні 1996 р. у Женеві відбулась конференція під егідою ООН, яка виділила 2 млн доларів для фінансування окремих проектів облаштування кримських татар.
Зараз в Україні діє мережа наукових і культурно-освітніх осередків ЮНЕСКО, що забезпечують участь у програмній діяльності й ефективне використання потенціалу цієї організації. У вузах і наукових закладах України функціонують 11 кафедр ЮНЕСКО, налічується 35 асоційованих шкіл і майже 30 клубів цієї організації. Участь України в ЮНЕСКО сприяє розв'язанню такої складної проблеми, як зміцнення національного інтелектуального потенціалу та його інтеграції в світовий науково-технічний прогрес.
Визнанням авторитету України на міжнародній арені під егідою ООН було рішення східноєвропейських держав висунути кандидатуру міністра закордонних справ України Геннадія Удовенка на посаду Голови Генеральної Асамблеї 1997 р. Визначною подією у житті міжнародного співтовариства стала 52-а сесія Генеральної Асамблеї ООН, оскільки саме під час її роботи було схвалено кардинальні рішення про глибоку перебудову її структур.
Діяльність Голови Генеральної Асамблеї зосереджувалась на формуванні спільних підходів серед держав - членів ООН у розв'язанні пріоритетних питань. Проводився активний діалог з представниками найвпливовіших об'єднань, таких як ЄС, Рух неприєднання та ін.
Посада Голови Генеральної Асамблеї надала додаткової можливості для активізації двосторонніх контактів України на різних рівнях. За існуючою традицією, Голова Генеральної Асамблеї повинен зустрічатися з усіма учасниками загальних дебатів, у яких мали виступати 18 глав держав, 14 прем'єр-міністрів, 111 міністрів закордонних справ.
Члени української делегації брали активну участь у переговорному процесі. В контексті загального реформування ООН підвищену увагу на 52-й сесії Генеральної Асамблеї викликало обговорення питання про справедливе представництво у Раді Безпеки та розширення членського складу. В обговоренні взяла участь рекордна кількість делегацій - 71. Це питання можна вважати одним з ключових у всьому комплексі перебудови ООН.
Зважений підхід до розв'язання нагальних питань порядку денного сесії Генеральної Асамблеї, досягнення необхідних компромісів ще раз підтвердили послідовність зовнішньої політики України, сприяли зростанню її авторитету як надійного члена ООН у вирішенні важливих міжнародних конфліктів.
У 1999 р. Україна обрана непостійним членом Ради Безпеки ООН на 2000 - 2001 pp. Країни (158), які віддали голос за обрання України непостійним членом Ради Безпеки ООН, підтвердили авторитет нашої держави на світовій арені.
За період діяльності представника України в Раді Безпеки у 2000 - 2001 pp. було успішно реалізовано низку міжнародних ініціатив нашої держави, зміцнено її статус у розв'язанні глобальних і регіональних проблем, істотно розширено коло двосторонніх контактів із багатьма країнами світу.
За період членства у Раді Безпеки суттєво розширилася участь України в миротворчих операціях ООН у Боснії та Герцеговині, Македонії, Грузії, Конго, Ефіопії, Лівані, Східному Тиморі, Сьєр-ра Леоне, Анголі, Бурунді. Під час головування України в Раді Безпеки, яке здійснюється почергово всіма постійними і непостійними членами, до пріоритетних напрямів діяльності української делегації належить комплекс питань із балканської проблеми: термінове засідання, присвячене розгляду кризової ситуації у Македонії та Косово, а також з близькосхідного врегулювання.
Після проведення терористичних актів 11 вересня 2002 р. у США Рада Безпеки активізувала діяльність в організації безпеки і перетворилася в Координаційний центр боротьби проти тероризму. Вже 12 вересня Рада Безпеки прийняла резолюцію, де рішуче засуджувалися терористичні напади, містився заклик до всіх держав вжити негайних заходів для покарання організаторів, виконавців і спонсорів терористів. При Раді Безпеки було засновано Антитерористичний комітет, на засідання якого подано доповіді про національні антитерористичні заходи 130 країн, зокрема й України.
Антитерористична діяльність Ради Безпеки була тісно пов'язана з розглядом ситуації в Афганістані. Впродовж вересня-груд-ня 2001 р. афганська проблема стала основною в роботі Ради Безпеки, зокрема планувалося застосування примусових заходів проти руху Талібан.
Поворотним моментом у започаткуванні політичного процесу в Афганістані було ухвалення резолюції Ради Безпеки, в якій затверджувалися підходи до політичного врегулювання в Афганістані, їх виконання розпочалося 3 грудня 2001 р. Проведенння під міжнародним контролем демократичних виборів у Афганістані весною 2002 p., створення виборних законодавчих і виконавчих органів влади були результатом попередньої роботи Ради Безпеки. Процес демократизації Афганістану відбувався паралельно з ліквідацією основних баз терористів.
Коли визначалися основні напрями діяльності ООН на XXI ст., Україна, яка є членом майже 20 спеціалізованих установ цієї організації, а також 60 її постійних і тимчасових комітетів, стала одним із найважливіших чинників у міжнародній політиці. Україна вже зробила внесок у миротворчу діяльність на Балканах, Близькому Сході, в Африці, а її спеціальні підрозділи діють у складі військ ООН. Україна докладає всіх зусиль, щоб у XXI ст. ООН стала оновленою і перетворилася в надійніший інструмент співпраці, гарант миру і безпеки. Вона активний прихильник реформування ООН, виступає за необхідність посилення швидкого реагування для попередження конфліктів. Українська делегація запропонувала вжити заходів для демократизації роботи Ради Безпеки. Україна виступає за обмеження права вето постійних членів Ради Безпеки при прийнятті надважли-вих рішень. Започаткування Україною нової програми для ООН "Світ XXI століття без ядерної зброї" передбачає встановлення особливого статусу з міжнародними гарантіями безпеки для країн, що відмовилися від ядерної зброї. Друга важлива пропозиція України - створити в межах ООН новий орган - Раду Економічної Безпеки, яка б зосередила діяльність у встановленні сприятливого режиму інтеграції в міжнародну спільноту постсоціаліс-тичних країн. Україна докладає всіх зусиль, щоб у XXI ст. найуніверсальніша міжнародна організація ефективно розв'язувала сучасні проблеми задля миру і співробітництва всього людства. http://redfox.if.ua/page/1-uchasty-ukrajini-v-organizaciji-objednanih-nacij-1838.htmlСпівпраця України з ООН
Яна Філіпчук
Науковий керівник- Харинович Д.О.
ЧТЕІ КНТЕУ
На сьогодні Україна – повноцінний член світової спільноти, чого не можна сказати про не таке вже й далеке минуле. Здобуття Україною державної незалежності поряд з багатьма іншими питаннями висунуло цілу низку проблем у сфері міжнародних відносин
Набуття Україною ознак повноцінно розвиненої держави, суб’єкта міжнародних відносин відбувається за досить складних, суперечливих і певною мірою унікальних умов [1,c.165].
Основні правові норми становлення України як суб’єкта міжнародних відносин закладені в Декларації про державний суверенітет України, де є спецільний десятий розділ «Міжнародні відносини». Нині Україна є членом більш ніж 40 як міжурядових, так і неурядових міжнародних організацій.
Відтоді, як досягнута незалежність, зростає авторитет України як члена багатьох універсальних мівжнарордних організацій, у фундації яких вона брала участь – це зокрема ООН. Нашу державу прийнято до складу престижних міжнародних організацій, зокрема до Міжнародного валютного фонду, Міжнародного банку реконструкції та розвитку. Особливе і визначне місце в зовнішній політиці України належить співробітництву з Організацією Об’єднаних Націй [5,c. 86].
Органи ООН беруть активну участь у проведенні економічних і соціальних реформ в Укараїні. Програма розвитку ООН в Україні має своє представництво, яке ініціювало ряд проектів, спрямованих на розвиток та підтримку системи управління, стале зростання добробуту й захисту людини, поліпшення стану довкілля.
Сучасними пріоритетними сферами діяльності ООН для України є:
· розробка ефективних підходів до зміцнення міжнародної та регіональної безпеки;
· більш повне залучення ООН до процесу роззброєння, зокрема ядерного, зниження військового протистояння у різних регіонах світу, проведення конструктивного діалогу з проблем конверсії, участь у формуванні нових і зміцненні існуючих регіональних структур безпеки, налагодження співробітництва з ними;
· використання досвіду ООН для роз’язання соціально-економічних проблем, експертної допомоги в інтересах державного будівництва України, сприяння переходу до ринкової економіки;
· використання унікальних можливостей ООН для ведення діалогу з представниками інших держав.
Україна як член ООН завжди відчувала свою відповідальність і беззаперечно дотримувалася принципів і норм організації, докладала свої зусилля в діяльність ООН, щодо вирішення важливих проблем людства. Така позиція Україна незмінна. Виступаючи на Планетарному засіданні Генеральної Асамблеї у вересні у 2005року, Президент України В.А.Ющенко заявив: «Україна усвідомлює свою відповідальність. Ми ще раз підтверджуємо свою прихильність цілям міжнародного розвитку, визначеним у «Декларації тисячоліття» й готові сприяти їх досягненню. Для всіх народів ми готові бути надійним партнером у політичних, економічних, екологічних і гуманітарних проектах. Україна готова разом шукати можливості для консолідації зусиль» [1,c. 78-79].
ООН сприяє:
1)загальній повазі і дотриманню прав людини й основних свобод для всіх, незалежно від раси, статі, мови і релігії;
2)підвищенню рівня життя,повної зайнятості населення й умовам економічного і соціального прогресу і розвитку;
3)вирішенню міжнародних проблем в економічній і соціальній областях, в сфері охорони здоров’я, міжнародному співробітництву в області культури [2,с.25].
Основними напрямами діяльності ООН є:
· скорочення наполовину крайнього зубожіння населення найбідніших країн дл 2015р;
· всі діти мають одержати принаймні початкову освіту;
· боротьба зі СНІДом; до 2012р. серед молоді захворюваність повинна скоротитись до 25%;
· надання країнам, що розвиваються, додаткових пільг в експорті їх традиційної продукції;
· запобігання конфліктів;
· зміцнення ефективності миротворчих операцій ООН;
· скорочення озброєнь;
· гнучкіше і цілеспрямованіше застосування санкцій [3,с.78].
ООН уклала угоду з Національною Асамблеєю інвалідів України 19 Грудня 2007. Координатор системи ООН в Україні Френсіс О’Доннелл і голова Національної Асамблеї інвалідів України Валерій Сушкевич підписали Меморандум про співпрацю. Сторони домовилися взаємодіяти у сфері захисту прав інвалідів, сприяти їхній соціальній інтеграції та підвищувати рівень суспільної інформованості про проблеми цієї категорії населення. Меморандум відображає прагнення спільними зусиллями добиватися підписання та ратифікації Україною Конвенції про права інвалідів, яка покликана захистити інтереси 650 млн. осіб із обмеженими можливостями. За офіційними даними, в Україні налічується близько 2,5 млн. інвалідів. Конвенція містить 50 статей, спрямованих на захист прав інвалідів, ліквідацію дискримінації стосовно до них, забезпечення їхнього права на роботу, охорону здоров’я, освіту й повну участь у житті суспільства, доступу до правосуддя, особистої недоторканності, свободи від експлуатації й зловживань, свободи пересування, індивідуальної мобільності тощо. Конвенція не закріплює нових прав інвалідів. Вона вказує шляхи реалізації вже існуючих загальновизнаних прав людини.
Україна активно залучається до діяльності органів ООН у правозахисній сфері. Наша держава є стороною всіх основних міжнародно-правових документів ООН з прав людини. Результати розгляду конвенційними органами доповідей про виконання Україною цих договорів підтвердили наявність суттєвого прогресу у приведенні національного законодавства у відповідність до міжнародних норм і стандартів, посиленні засобів правового захисту на національному рівні, реформуванні судової системи, забезпеченні захисту біженців, зміцненні ролі правозахисних організацій [5,c.87].
Останні роки були позначені ефективною взаємодією України зі спеціалізованими установами ООН з багатьох питань глобального порядку денного, включаючи боротьбу з бідністю, охорону навколишнього середовища, вдосконалення системи охорони здоров‘я. Важлива роль у здійсненні цієї взаємодії належить Офісу ООН в Україні, який забезпечує реалізацію проектів.
Завдяки послідовній та виваженій позиції України в ООН та інших міжнародних організаціях, наша країна отримує значну технічну допомогу з боку спеціалізованих установ ООН, її фондів та програм [3,c.80].
Пріоритетне місце в сучасному міжнародному співробітництві займає проблематика сталого розвитку та охорони навколишнього середовища, протидія глобальній зміні клімату. Головну роль на даному напрямку відіграє ООН як найважливіше джерело міжнародного природоохоронного права. Україна є стороною понад 40 глобальних та регіональних природоохоронних конвенцій та угод. Українська сторона виступила ініціатором розробки Рамкової конвенції про охорону та сталий розвиток Карпат (Карпатської конвенції) та головувала у Карпатській конвенції в період з грудня 2006 по червень 2008 років.
У 2008 р. Україна підтримала заходи ООН з надання гуманітарної допомоги найбільш враженим продовольчою кризою країнам, а у 2009 р. – увійшла до числа донорів Всесвітньої продовольчої програми – найбільшої із організацій, що забезпечують надання такої допомоги [5,c.84]..
Цілі розвитку для України у складі ООН- це 6 орієнтирів та 13 конкретних завдань на довгострокову перспективу, адаптованих з урахуванням особливостей національного розвитку нашої країни. Задля досягнення визначених цілей та бажаного рівня розвитку, необхідно проводити таку економічну політику, яка покращить достаток усього народу України.
Ціль 1. Подолання бідності
Завдання 1: Зменшити вдвічі кількість населення, вартість добового споживання якого не перевищує 4,3 дол. США за паритетом купівельної спроможності, в порівнянні з 2001 роком.
Завдання 2: Зменшити на третину частку бідного населення (згідно з показниками визначеними національною межею бідності).
Ціль 2. Забезпечення доступу до якісної освіти впродовж життя
Завдання 3: Підвищити рівень населення, які охоплюються освітніми закладами, в порівнянні з 2001 роком.
Завдання 4: Підвищити рівень якості освіти.
Ціль 3. Забезпечення сталого розвитку довкілля
Завдання 5: Збільшити на 12% частку населення, що має доступ до чистої питної води в період з 2001 до 2015 р.р.
Завдання 6: До 2015 року cтабілізувати забруднення повітря стаціонарними джерелами.
Завдання 7: Розширити мережу заповідників та природних національних парків до 10,4% від загальної території України.
Ціль 4. Поліпшення здоров’я матерів та зменшення дитячої смертності
Завдання 8: Зменшити до 2015р. на 17% рівень материнської смертності.
Завдання 9: Зменшити до 2015р. на 17% рівень смертності серед дітей віком до 5 років.
Ціль 5. Обмеження поширення ВІЛ-інфекції/СНІДу та туберкульозу і започаткування тенденції до скорочення їх масштабів
Завдання 10: Зменшити до 2015р. на 13% темпи розповсюдження ВІЛ/СНІДу.
Завдання 11: Зменшити до 2015р. на 42% рівень захворюваності на туберкульоз.
Ціль 6. Забезпечення ґендерної рівності
Завдання 12: Забезпечити ґендерне співвідношення обох статей на рівні не менше 30 до 70 у представницьких органах влади та на вищих щаблях виконавчої влади [5,c.90-91].
Отже, Україна бере активну участь у формуванні політичних умов на міжнародній арені тим, що є членом багатьох міжнародних організацій, в межах яких вона проводить активну роботу, яка, до того ж, відзеркалює не лише загальні, а й національні інтереси нашої держави. Особливе і визначне місце в зовнішній політиці України належить співробітництву з Організацієй Об’єднаних Націй.
Література:
1. Україна та міжнародні організації. Інформаційно-довідкове видання.Голуб Н.В., Клімкін П.А.Освіта,2003.-386с.
2. Міжнародні економічні організації:навчальний посібник. Воронкова А.Е., Єрохіна Л.В.,Рябенко Л.І.-К.:ВД «Професіонал»,2006.-352с.
3.За ред.Козака Ю.Г., Ковалевського В.В., Кутайні З. та ін.Міжнародні організації:Навчальний посібник.-К.:Центр учбової літератури,2007.-440с.
4. Міжнородні організації. Навчальний посібник. Циганкова Т.М., Гордєєва Т.Ф. Кондор,КНЕУ.-296с.,2001р.
5.До проблеми формування державної економічної співпраці України з міжнародними органіаціями в сиситемі ООН.Паращич І.М.Економіка та держава.-К.:Знання №6-2009,с.84-87http://nauka.kushnir.mk.ua/?p=57999
КАБІНЕТ МІНІСТРІВ УКРАЇНИ
Р О З П О Р Я Д Ж Е Н Н Я
від 19 січня 1994 р. N 27-р
Київ
Про направлення повітряних суден
від Міноборони України для участі в гуманітарних
операціях ООН

Враховуючи велике політичне значення участі України у
миротворчих і гуманітарних операціях ООН, а також необхідність
міжнародного співробітництва в ліквідації екологічних катастроф:
1. Прийняти пропозицію МЗС і Постійної урядової комісії з
питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій про
направлення трьох повітряних суден Міноборони, сертифікованих
згідно з вимогами Міжнародного комітету цивільної авіації, для
виконання операцій з надання гуманітарної допомоги за планом ООН
та участі в ліквідації наслідків екологічних катастроф.
2. Направлення повітряних суден від Міноборони для участі в
гуманітарних операціях ООН та надання допомоги під час екологічних
катастроф здійснювати відповідно до міжнародних договорів та
чинного законодавства України.

Виконуючий обов'язки
Прем'єр-Міністра України Ю.ЗВЯГІЛЬСЬКИЙ
Інд. 33
http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/27-94-рПроблеми створення ООН
Повний текст роботи з малюнками та таблицями доступний при скачуванні. Скачати
Дата введення: 2011-09-09 30 ст.
Вступ.
1. Історія створення ООН.
2. Характеристика статуту ООН.
3. Особливості структури ООН.
4. Проблеми функціонування ООН.
5. Внесок України в ООН.
Висновки.
Список використаної літератури.
Вступ
Актуальність теми дослідженнязумовлена підвищенням ролі та значимості гуманітарного напрямку миротворчої діяльності Організації Об’єднаних Націй протягом 90-их років XX століття. Створення Організації Об'єднаних Націй стало можливим у результаті об'єднання зусиль держав у боротьбі з фашизмом у період Другої світової війни.
Попередником ООН була створена після Першої світової війни Ліга Націй, що хоча й проголосила своїми цілями відповідно до Версальського договору "розвиток співробітництва між народами й забезпечення миру й безпеки", але так і не стала ефективним інструментом у їхньому здійсненні й не змогла перешкодити розв'язанню Другої світової війни.
Назва "Об'єднані Нації" було запропоновано президентом США Франкліним Д. Рузвельтом і вперше використано в Декларації Об'єднаних Націй, підписаної 1 січня 1942 року, відповідно до якої представники 26 держав зобов'язалися від імені своїх урядів продовжувати спільну боротьбу проти країн Осі.
Остаточний текст Уставу ООН був прийнятий на конференції в Сан-Франциско, що проходили із квітня по червень 1945 року, і підписаний 26 червня 1945 представниками 50 держав, набув чинності 24 жовтня 1945. Дата набрання Уставом чинності відзначається як День Організації Об'єднаних Націй.
У цей час членами ООН є 192 держави.
Метою роботиє дослідження особливостей цілей, завдань і структури ті історії створення ООН.
Об’єктом дослідженняє діяльність Організації Об’єднаних Націй.
Предметом дослідженняє сукупність форм і методів здійснення програм ООН, еволюція концепцій Організації щодо проблеми надання допомоги і захисту цивільного населення під час конфліктів.
Стан наукової розробки теми. Діяльність ООН, що пов’язана із розв’язанням гуманітарних проблем у контексті здійснення миротворчих заходів, до цього часу не висвітлювалася у ґрунтовних наукових дослідженнях у багатоаспектному відношенні.
Значна частина досліджень у гуманітарній сфері була присвячена вивченню взаємозв’язків між гуманітарним, військовим і політичним компонентами миротворчої діяльності. Учені, які розглядали цю проблему, в цілому визнали, що протягом 90-их років відбулася своєрідна мілітаризація міжнародної системи надання надзвичайної допомоги. Разом з тим, наукова полеміка навколо військово-політичного гуманітаризму показує, що існують три діаметрально протилежних підходи щодо визначення місця і ролі гуманітарних програм у загальній системі заходів по підтриманню і приведенню до миру. Більшість учених (Х.Слім, А.Пенроуз, С.Торнберрі, М.Роуз, Л.Мінеар, Дж.Стрімлоу, А.Степанова, М.Неліп, О.Мережко) вважають, що гуманітарна діяльність є невід’ємною складовою миротворчих операцій. Інші науковці (Дж.Лоесчер, Т.Сміт) притримуються тієї позиції, що, хоча особливості сучасних криз зумовили інтегрування гуманітарних заходів у мандати миротворчих операцій ООН, такі заходи завжди залишаються виокремленими від загального політичного контексту. Прибічники обох підходів, як правило, погоджуються з тим, що ООН, попри далеко не однозначні результати військово-гуманітарного втручання, вдалося сприяти розблокуванню криз.
Американські учені Т.Сейболт, Дж.Бартон, Е.Бросет, А.Халлам вважають, що недоліки координаційної системи ООН слід шукати у структурно-функціональній будові системи гуманітарної координації, визначенні рівнів прийняття ключових рішень, розподілення відповідальності між різними рівнями координації. Інші американські учені Н.Болл і К.Кемпбелл переконані, що буксування координаційних механізмів, яке проявлялося, як правило, на початкових етапах залучення Організації, пов’язане із пристосуванням системи до специфіки окремих криз, “притиранням” координаційних елементів.
Ряд учених присвятили свої роботи проблемі переходу від надзвичайної допомоги до розвитку. Англійські науковці Р.Пачард і Ш.Форман пов’язували проблемні моменти інтегрування цілей розвитку у програми надзвичайної допомоги із специфікою і особливостями реагування співтовариства донорів на спільні заклики. Англійський учений Марк Бредбері наголошував на тому, що зв’язок між надзвичайною допомогою і розвитком реалізується Організацією із застосуванням усталених схем, хоча конфлікти істотно різняться за своїм характером і динамікою.
Американські дослідники Д.Картрайт і Е.Рогерс вважають, що необхідно вдосконалювати самі санкції, а не збільшувати обсяги допомоги, і роблять наголос на концепції “розумних санкцій”, тобто таких, які мають вибірковий і адресний характер.
Заслуговує на увагу напрямок дослідження гуманітарної діяльності ООН, в рамках якого автори намагаються розкрити можливий негативний вплив гуманітарної допомоги на процес миротворчості (Д.Смок, Прендергаст, Г.Кремер). Побічний ефект гуманітарних програм вони поділяють на 2 типи. Перший - ”передача ресурсів” - має місце у випадку, коли сторони конфлікту поширюють свій контроль на товари допомоги і використовують їх для посилення своїх позицій. Другий тип - “етичне послання” - полягає в тому, що переговори гуманітарного сектору із сторонами конфлікту про отримання доступу до уразливих груп сприяють утвердженню правомірності участі ворогуючих угрупувань у визначенні реципієнтів допомоги.
Зважаючи на велику кількість публікацій щодо діяльності ООН, що вони, як правило, не носять комплексного характеру, присвячені дослідженню лише окремих аспектів проблеми, мають нерідко поверховий характер і містять іноді суперечливі положення і висновки, в яких ігнорується глибинне історичне підґрунтя сучасних процесів.
1. Історія створення ООН
1944 – під час конференції в Думбартон-Оксі (США) Велика Британія, США, СРСР і Китай ухвалили рішення про зміну Ліги Націй на Організацію Об’єднаних Націй.
На початку переговорів в Думбартон-Оксі американці запропонували, щоб у Раді Безпеки діяло правило одностайності. Колишній державний секретар США К. Хелл у своїх мемуарах заявив:".. .у нас не було сумніву, стосовно того, що голосування постійних членів Ради у питаннях, які стосуються безпеки, повинно бути єдино мовним. Мова йшла про так зване право "вето". США є ініціаторами права вето, яке витікає з потреби одностайності п'яти держав. Коли ж англійці спробували виступити проти цієї ідеї, американці заявили, що "без цієї умови буде важко, чи взагалі неможливо провести весь план через Сенат". Також у вступній промові Хелл заявив, що зберігання миру та безпеки у майбутньому є головною причиною міжнародної співпраці. " У Московський декларації, - казав він, кожний уряд також взяв на себе частину відповідальності за керівництво у створенні міжнародної організації, переслідуючи цю мету, шляхом спільних дій усіх миролюбних держав".
На конференції в Думбартон-Оксі делегація США підтвердила необхідність того, щоб рішення Ради Безпеки мали силу лише при єдиномовстві всіх постійних членів - СРСР, США, Англії, Китаю, Франції. Однак, при цьому вона пропонувала зробити одне виключення, яке полягало в тому, що в тих випадках, коли у суперечках задіяний будь-хто з членів Ради, він не повинен брати участь у голосуванні. На засіданні 28.08.1944р. американський представник Є.Стеттініус казав, що сторона незалежно від займаного нею положення у Раді, при вирішенні питання, в якому вона зацікавлена, не повинна бути допущена до голосування. Англійці зайняли подібну ж позицію. Пропозиція США не змогла не насторожити радянську делегацію. Порядок голосування у Раді Безпеки, який пропонували США, не утворював необхідних гарантій проти можливих зловживань з боку окремих держав. Знаючи імперіалістичні повадки правлячих кіл США та Англії, неможна було ручатися за те, що при такому порядку голосування західні держави не спробують прийняти рішення про застосування військових та економічних санкцій, про розрив дипломатичних стосунків з будь-якою державою у своїх корисних цілях, які не мають нічого загального з завданням зберігання миру та безпеки.
Голова радянської делегації А.А.Громико у своєму виступі підкреслив, що для підтримання миру та безпеки недостатньо володіти лише бажанням загнуздати агресора чи застосувати проти нього силу, якщо цього не потребують обставини. Щоб забезпечити мир та безпеку, необхідно володіти ресурсами, за допомогою яких, можна запобігти чи придушити агресію та зберегти міжнародний порядок. Ось, чому всі, кому дорогі воля та незалежність, не можуть не зробити висновку, що волю та незалежність можна зберегти лише в тому випадку, якщо майбутня Міжнародна організація безпеки в інтересах волелюбних народів ефективно використає всі ресурси, які знаходяться у розпорядженні членів організації, і в першу чергу ресурси таких великих держав, як Радянський Союз, США та Великобританія.
"Єдність всіх союзників, проявлена у боротьбі проти загального ворога, заявив голова радянської делегації, та їх намагання зберегти мир у майбутньому являють собою гарантію того, що теперішні дослідницькі переговори дадуть позитивні результати. Вони є першим кроком на шляху, який веде до будування знання, у спорудженні якого зацікавлені всі волелюбні держави світу, заради утворення ефективної міжнародної організації з питань збереження миру та безпеки".
Голова англійської делегації А.Кадоган у своєму виступі «підмітив, що є всі підстави бути вдячними Радянському Союзу, за ініціативою якого було прийнято рішення про організації теперішніх переговорів. З позиції, яку займав уряд СРСР на Московський конференції, "було зрозуміло, що він придає великого значення створенню системи, призначеної для застерігання повторення нацистсько-фашиської агресії"[5, c. 361-362].
За столом переговорів в Думбартон-Оксі зібрались представники держав, інтереси та політичні намагання яких у питаннях післявоєнного устрою мира, мали глибоку різницю.
Радянська дипломатія ставила перед собою високе завдання — організація вільного від озброєного конфлікту миру, в якому народи СРСР та народи всього світу могли б спокійно займатися своєю працею. Вона виходила з того, що урядова міжнародна організація повинна засновуватись на принципах суверенної рівності її членів, служити інтересам всезагального миру та безпеки.
Інтереси ж монополістичних кіл американської та англійської буржуазії наполягали на забезпеченні гегемонії своїх держав у післявоєнному світі, за рахунок і на шкоду іншим країнам. Про це зовсім відверто говориться в мемуарах державного секретаря США К.Хелла, який в травні 1944р. у розмові з групою американських сенаторів прямо заявив, що в результаті відмови від утворення Міжнародної організації безпеки чи у випадку неучасті у ній, США будуть позбавлені свого панівного становища.
Однак, за всією різноманітністю класових позицій та ідеологій, учасників конференції з'єднувало загальне прагнення до співпраці, яке є необхідним для досягнення перемоги над фашисткою Німеччиною та її союзниками, та до утворення системи колективної безпеки для збереження подальшого миру. Цей фактор сприяв результативності переговорів.
На конференції була швидко досягнена домовленість щодо цілей, принципів діяльності основних органів Міжнародної організації безпеки. На перший план було винесено, як головну мету, "підтримання міжнародного миру та безпеки та прийняття з цією метою ефективних колективних заходів для запобігання та ліквідування загрози миру та придушення актів агресії чи інших порушень миру та забезпечення мирними заходами врегулювання міжнародних суперечок, які можуть призвести до порушення стану безпеки''
В якості важливих цілей організації було вказано на розвиток дружніх відносин між націями та здійснення міжнародної співпраці у сфері економічних та соціальних питань .
Радянська делегація, враховуючи негативний досвід Ліги націй, чия діяльність була перевантажена розгляданням можливих гуманітарних проблем, спочатку виступала за утворення спеціальної організації з економічних питань та соціальних. Однак наполягати на своїй точці зору радянська делегація не стала. Оскільки тут мова йшла не про принціпіальні протиріччя, а лише про організаційні форми, та розподіл дій у сфері співпраці з міжнародних економічних та соціальних питань був прийнятий без перешкод.
Було домовлено, що Міжнародна організація безпеки повинна діяти відповідно до наступних принципів: 1) Організпація заснована на принципі суверенної рівності всіх миролюбних держав; 2) Всі члени організації повинні виконувати взяті на себе положення; 3) Всі члени організації повинні утримуватись у своїх міжнародних відносинах від того, щоб загрожувати силою чи використовувати силу будь-яким засобом, не сумісним з метою організаціі; 4) Всі члени організації будуть надавати їй всяку допомогу у будь-якій дії, у відповідності з положенням статуту прийнятому організацією; 5) Всі члени організації повинні утримуватися від надання допомоги будь-якій державі, проти якої організацією прийняті заходи превентивного чи примусового характеру; 6) Організація забезпечить, щоб усі держави, які не входять до організації, діяли у відповідності до її принципів.
Було вирішено утворити діючий орган під керівництвом Генеральної Асамблеї Економічну та Соціальну Раду. Але серед основних органів він не згадувався. Цим як би підкреслювалось, що на перший план висувають завдання забезпечення миру та безпеки[2, c. 189-191].
Обговорюючи питання про склад та повноваження Генеральної Асамблеї, делегації прийшли до згоди, що цей орган буде складатися з представників всіх держав-членів міжнародної організації. Було вирішено, що кожна держава повинна мати в Асамблеї один голос, що Асамблея повинна збиратись на регулярні сесії. Асамблея повинна обирати непостійних членів Ради Безпеки, членів Економічної та Соціальної Ради, обирати згідно з Радою Безпеки членів Міжнародного Суду, за рекомендаціями Ради Безпеки призначати генерального секретаря, затверджувати бюджет організації. Делегати встановили, що для прийняття рішень з всіх цих питань необхідна більшість у дві треті голосів, а для прийняття рішення по організаційним питанням достатньо простої більшості.
Делегація США внесла пропозицію, що при прийнятті рішень щодо бюджету органів та урядів організації та розподілення витрат організації, кожна держава член повинна володіти чисельністю голосів, яка пропорційна її участі у витратах організації. Ця пропозиція США явно ---(ущемляла) права малих та економічно слаборозвинених країн. Відстоюючи демократичні принципи роботи організації, радянська делегація виступила проти вказаної пропозиції, але протест був відхилений.
До компетенції Генеральної Асамблеї було віднесено не тільки розглядання та обговорення загальних принципів та питань щодо підтримання міжнародного мира та безпеки, але і право давати рекомендації щодо таких питань . Зокрема делегати уточнили, що до числа таких питань відносяться принципи, щодо врегулювання озброєнь та роззброення.
Генеральна Асамблея уповноважувалася приймати до організації нових членів за рекомендацією Ради Безпеки та утворювати такі органи та уряди, які вона може визнавати необхідними для виконання своїх функцій[9, c. 309-311].
2. Характеристика статуту ООН
Радянський делегації вдалось наполягти на прийнятті положення, націленого на укріплення дієвості Статуту організації, на недопущення його порушень. СРСР пропонував представити Генеральній Асамблеї право виключати за рекомендацією Ради Безпеки з членів організації держави, які порушують Статут, в якості дисциплінарних заходів. Спочатку ця пропозиція викликала негативну реакцію з боку США та Великобританії, однак очевидність збитків, які нанесли б дії організації, потурання порушенням Статуту, примусили б англійських та американських делегатів погодитись з доводами радянської делегації.
Устав ООН з'явився першим в історії міжнародних відносин договором, що закріпив обов'язок держав дотримувати й поважати основні права й волі людини.
Коли створювалася Організація Об'єднаних Націй, у першому ж рядку преамбули Уставу ООН було закріплено, щоМи, народи Об'єднаних Націй, у повній рішучості позбавити прийдешні покоління від нещасть війни, двічі в нашім житті, що принесли людству невимовне горе, прагнемо знову затвердити віру в основні права й волі людини.
В Уставі ООН також закріплені основні принципи міжнародного співробітництва:
суверенна рівність всіх членів ООН;
дозвіл міжнародних суперечок винятково мирними засобами;
відмова в міжнародних відносинах від погрози силоміць або її застосування яким-небудь образом, несумісним із цілями ООН;
невтручання ООН у справи, по суті вхідні у внутрішню компетенцію будь-якої держави і ін.
Складовою частиною Уставу є Статут Міжнародного Суду.
На відміну від Уставу ООН, конвенції ООН не є обов'язковими для прийняття учасниками організації. Та або інша країна може як ратифікувати той або інший договір, так і не робити цього. Найбільш відомі конвенції й декларації ООН:
Конвенція про попередження геноциду й покарання за нього 1948 рік
Міжнародний пакт про цивільні й політичні права 1966 рік
Договір про нерозповсюдження ядерної зброї схвалений і відкритий для підписання в 1968 році
Рамкова конвенція ООН про зміну клімату прийнята в 1992- м року. Набула чинності й була ратифікована Росією в 1994 році
Кіотський протокол - прийнятий в 1997 році, відкритий для підписання в 1998, ратифікований Росією в 2004 році
Декларація тисячоріччя 2000 рік
Декларації ООН оформляються у формі закликів і рекомендацій і не є по суті договорами[12, c. 187-189].
3. Особливості структури ООН
Штаб-квартира ООН розташований у Нью-Йорку.
Генеральна Асамблея - займає центральне місце в якості головного дорадчого, директивного й представницького органа. Асамблея збирається на чергову щорічну сесію в період з вересня по грудень і в наступний період у міру необхідності.
Рада Безпеки, - несе головну відповідальність за підтримку міжнародного миру й безпеки; його рішенням зобов'язані підкорятися всі члени ООН. П'ять постійних членів Ради Безпеки (Російська Федерація, США, Великобританія, Франція, Китай) мають право вето. Росію представляє постійний представник Росії при ООН.
Економічна й Соціальна Рада - здійснює функції ООН у сфері економічного й соціального міжнародного співробітництва. Складається з 5 регіональних комісій.
Європейська економічна комісія (ЕЭК)
Економічна й соціальна комісія для Азії й Тихого океану (ЭСКАТО)
Економічна й соціальна комісія для Західної Азії (ЭСКЗА)
Економічна комісія для Африки (ЭКА)
Економічна комісія для Латинської Америки й Карибського басейну (ЭКЛАК)
Міжнародний Суд ООН - головний судовий орган ООН.
Секретаріат - це міжнародний персонал, що працює в установах по усьому світі й виконуючу різноманітну повсякденну роботу Організації. Він обслуговує інші головні органи Організації Об'єднаних Націй і здійснює прийняті ними програми й політичні установки. На чолі Секретаріату коштує Генеральний секретар, що призначається Генеральною Асамблеєю за рекомендацією Ради Безпеки строком на 5 років з можливістю переобрання на новий строк.
Рада по Опіці - уповноважений розглядати й обговорювати звіти керуючої влади, що стосуються політичного, економічного й соціального прогресу народів підопічних територій і прогресу в галузі освіти, а також у консультації з керуючою владою розглядати петиції, що надходять із підопічних територій, і влаштовувати періодичні й інші спеціальні відвідування підопічних територій.
Отже, на цей момент сформувалася стійка система ООН, що містить у собі головні органи:
- Генеральну Асамблею ООН,
- Рада безпеки ООН,
- Економічна й Соціальна Рада ООН,
- Рада по Опіці ООН,
- Міжнародний Суд ООН, Секретаріат ООН.
У систему також включаються й спеціалізовані установи :
- Міжнародний валютний фонд,
- Міжнародний банк реконструкції й розвитку,
- Міжнародна фінансова корпорація,
- Міжнародна асоціація розвитку,
- Міжнародна морська організація,
- Міжнародна організація цивільної авіації,
- Міжнародна організація праці,
- Міжнародний союз електрозв'язку,
- Всесвітній поштовий союз,
- Організація Об'єднаних Націй з питань утворення, науки й культури,
- Всесвітня організація охорони здоров'я,
- Всесвітня організація інтелектуальної власності,
- Організація Об'єднаних Націй по промисловому розвитку,
- Продовольча й сільськогосподарська організація Об'єднаних Націй,
- Всесвітня метеорологічна організація,
- Міжнародний фонд сільськогосподарського розвитку,
- Міжнародне агентство по атомній енергії[8, c. 354-356].
Напрямку діяльності ООН визначаються в більшій мері профілем тих або інших органів і установ системи. Тому варто розглянути напрямку діяльності не ООН у цілому, а розглянути повноваження й діяльність кожного з них, а також ті питання які не ставляться до їхньої компетенції, або в питаннях у яких існує обмеження повноважень.
Генеральна асамблея ООН - має широкі повноваження. Відповідно до Уставу вона може обговорювати будь-які питання або справи, у тому числі стосовні до повноважень і функцій кожного з органів ООН, і, за винятком ст.12, давати рекомендації членам ООН і (або), Раді Безпеки ООН по будь-яких таких питаннях і справам . Генеральна Асамблея ООН уповноважена розглядати загальні принципи співробітництва в справі підтримки міжнародного миру й безпеки, у тому числі принципи, що визначають роззброювання й регулювання озброєнь, і пропонувати відносно цих принципів рекомендації. Вона також уповноважена з будь-які питання, що ставляться до підтримки міжнародного миру й безпеки, поставлені перед нею будь-якими державами, у тому числі державами членами й не членами ООН, або Радою Безпеки ООН, і робити у відношенні будь-яких таких питань рекомендації зацікавленій державі або державам або Раді Безпеки до й після обговорення. Однак будь-яке таке питання, по якому необхідно почати дію, передається Генеральною Асамблеєю ООН Раді Безпеки до й після обговорення. Генеральна Асамблея ООН не може висувати рекомендації, що стосуються якого-небудь спора або ситуації, коли Рада Безпеки виконує стосовно них покладені на нього Уставом ООН функції, якщо сама Рада Безпеки не попросить про це . Генеральна Асамблея ООН організує дослідження й становить рекомендації з метою сприяння співробітництву в області економічної, соціальної, культури, утворення, охорони здоров'я, сприяє здійсненню прав людини й основних воль для всіх, без розходження раси, підлоги, мови й релігії .Генеральна Асамблея з і розглядає щорічні й спеціальні доповіді Ради Безпеки, а також доповіді інших органів ООН, розглядає й затверджує бюджет ООН. Вона має з виносити тільки рекомендації, які, за винятком рішень із питань бюджету й процедури, не мають обов'язкової сили для членів ООН. За рекомендацією Ради Безпеки вона призначає Генерального секретаря ООН, робить прийом в ООН нових членів, вирішує питання призупинення здійснення прав і привілеїв держав-членів, їхнього виключення з ООН . Генеральна Асамблея ООН обирає непостійних членів Ради Безпеки, членів ЭКОСОС, Ради по Опіці, Міжнародного Суду ООН[11, c. 404-406].
Рада Безпеки ООН - головний постійно діючий політичний орган ООН, на який, відповідно до Уставу ООН, покладена головна відповідальність за підтримку міжнародного миру й безпеки. Рада наділена з повноваженнями в справі мирного врегулювання міжнародних суперечок, недопущення військових зіткнень між державами, припинення актів агресії й інших порушень миру й відновлення міжнародного миру. Згідно Уставу ООН, тільки Рада Безпеки й ніякий інший орган або посадова особа ООН має право ухвалювати рішення щодо проведенні операцій з використанням Збройних сил ООН, а дорівнює вирішувати питання, пов'язані зі створенням і використанням Збройних сил ООН, зокрема , такі, як визначення завдань і функцій збройних сил, їхнього складу й чисельності, структури командування, строків перебування в районах операцій, а також питання керівництва операціями й визначення порядку їхнього фінансування. Для надання тиску на державу, дії якого, створюють погрозу міжнародному миру або являють собою порушення миру, Рада може вирішити й зажадати від членів ООН застосування мер, не пов'язаних з використанням збройних сил, наприклад, таких як повна або часткова перерва економічних відносин, залізничних, морських, повітряних, поштових, телеграфних, радіо- і інших засобів повідомлення, а також розрив дипломатичних відносин. Якщо такі міри будуть полічені Радою недостатніми, вона вповноважений уживати дії, пов'язані з використанням повітряних, морських і сухопутних збройних сил. Ці дії можуть містити в собі демонстрацію, блокаду, операції збройних сил членів ООН. Рада вносить рекомендації про прийом держав до членів ООН, про виключення членів ООН, що систематично порушує принципи Уставу ООН, про призупинення здійснення прав і привілеїв, що належать члену ООН, якщо проти цього члена він уживає дії превентивного або примусового характеру. Рада робить рекомендації Генеральної Асамблеї ООН щодо призначення Генерального з ООН, вибирає разом з нею членів Міжнародного Суду ООН і може вжити заходів для виконання рішення цього Суду, що та або інша держава відмовилася виконати. Відповідно до уставу, Рада може приймати крім рекомендацій юридично обов'язкові рішення, виконання яких забезпечується примусовою силою всіх держав - членів ООН. За увесь час існування ООН не було практично жодного важливої міжнародної події, що ставили під погрозу мир і безпека народів або зухвала суперечки й розбіжності між державами, на які б не зверталася увага Ради, причому значне число їх стало предметом розгляду на засіданнях Ради Безпеки.
Економічна й Соціальна Рада ООН (ЭКОСОС) також є одним з головних органів ООН, що під керівництвом Генеральної Асамблеї ООН координує економічну й соціальну діяльність ООН, спеціалізованих установ ООН, а також численних органів ООН. На ЭКОСОС покладені широкі різноманітні функції координації й розвитку співробітництва держав з різним соціальним ладом з таких важливих економічних і соціальних областях їхніх взаємин, як економічний розвиток, світова торгівля, індустріалізація. Освоєння природних ресурсів, міжнародний захист прав і воль людини, положення жінок, народонаселення, соціальне забезпечення, наука й техніка, попередження злочинності й багато чого іншого. ЭКОСОС покликаний, відповідно до Уставу ООН, уживати дослідження, становити доповіді, виносити рекомендації з питань міжнародного, економічного, соціального, культурного співробітництва держав, сприяти дотриманню й повазі прав людини, скликати міжнародні конференції й симпозіуми, підготовляти проекти конвенцій з питань своєї компетенції для подання їхній Генеральній Асамблеї, містити угоди зі спеціалізованими установами ООН, що визначають їхні відносини з ООН, вживати заходів для одержання доповідей від них і інформації від членів ООН з питань, що входять у його компетенцію. Він повинен служити центральним форумом для обговорення міжнародних економічних і соціальних проблем глобального й міжгалузевого характеру й виробленню рекомендацій відносно політики по этм проблемах, контролювати й оцінювати здійснення загальної стратегії й виконання першочергових завдань. Установлених Генеральною Асамблеєю в зазначених областях, забезпечувати загальну координацію діяльності організацій і системи ООН у таких областях і проводити всебічні огляди політики в області оперативної діяльності у всій системі ООН, з огляду на при цьому необхідність забезпечення рівноваги, сумісності й відповідності першочерговим завданням, установленим Генеральною Асамблеєю для системи ООН у цілому.
Рада по Опіці ООН діє під керівництвом Генеральної Асамблеї ООН і вповноважений розглядати звіти, надавані владою, що управляє відповідною територією, приймати петиції й розглядати їх, консультуючись із керуючою владою, улаштовувати періодичні відвідування відповідних територій під опікою в погоджені з керуючою владою строки й уживати згадані дії відповідно до умов угод про опіку. Він розробляє анкету щодо політичного, економічного й соціального прогресу, а також прогресу в галузі освіти, а керуюча влада кожної території під опікою, що входить у компетенцію Генеральної Асамблеї, представляє останньої щорічні доповіді на основі цієї анкети. У результаті визвольної боротьби більшість підопічних територій здобуло незалежність. Відповідно з 11 підопічних територій, що перебували у веденні Ради із самого початку його діяльності, у цей час залишилася одна - Тихоокеанські острови (під опікою США). До складу Ради входять Росія, США, Великобританія, Франція й Китай, що у його роботі фактично не бере участь[4, c. 336-338].
Міжнародний Суд ООН це головний судовий орган ООН. Цим в основному й визначається сфера діяльності Міжнародного Суду. Цей орган має безліч специфічних особливостей тому що у відмінності від інших міжнародних судів, сторонами розглянутих Судом справах можуть бути тільки держави. Звертання до Суду є факультативним, тобто держави передають суперечка на його дозвіл на підставі укладеного ними угоди-компромісу. Однак ряд держав, у тому числі Росія по деяких міжнародних договорах, визнають юрисдикцію Суду в якості обов'язкової. Суд зобов'язаний вирішувати передані йому суперечки на підставі міжнародного права, застосовуючи при цьому міжнародні конвенції, міжнародний порядок, загальні принципи права, визнані цивілізованими націями, а також як допоміжний засіб - судові рішення й доктрини найбільш кваліфікованих фахівців з публічного права різних націй.
Секретаріат ООН це орган ООН, покликаний обслуговувати роботу інших органів ООН і здійснювати їхні рішення й рекомендації. Секретаріат ООН виконує адміністративно-технічні функції ООН, зокрема , готовить деякі матеріали, переводить, друкує й поширює доповіді, резюме й інші документи й т.д.[10, c. 249-251]
4. Проблеми функціонування ООН
Однією з найскладніших проблем функціонування системи ООН є координація дій її установ. Бюджетна незалежність і конституційна автономія СУ перешкоджають проведенню узгодженої політики, обумовлюють дублювання, розпорошення і без того обмежених фінансових ресурсів.
Немає підстав твердити, що міжнародне співтовариство не приділяло належної уваги проблемі координації. На різних етапах в ООН було створено ряд органів з метою забезпечити узгоджені дії в цій сфері. Фактично існує і функціонує досить розгалужений механізм координації.
Генеральна Асамблея утворила: Дорадчий Комітет з адміністративних і бюджетних питань (ACABQ); Надзвичайний Комітет експертів з вивчення фінансів ООН та її спеціалізованих установ; Об'єднаний інспекційний підрозділ.
Економічна і Соціальна Рада створила: Комітет з координації, Комітет планування розвитку, Керівну Раду Програми розвитку ООН (ПРООН), Дорадчий Комітет з питань застосування науки і технології.
Головну роль у механізмі координації відіграє Адміністративний Комітет з питань координації (АСС), очолюваний Генеральним Секретарем ООН. До складу Комітету входять керівники СУ, Директор ГАТТ, Генеральний Секретар Конференції ООН з торгівлі й розвитку (ЮНКТАД), Адміністратор Програми розвитку ООН, Директор Дитячого фонду ООН (ЮНІСЕФ) та інші керівні особи системи ООН.
Мета Комітету полягає в забезпеченні необхідних заходів під керівництвом Генерального Секретаря ООН для повнішого й ефективнішого втілення в життя угод, укладених між ООН і спеціалізованими установами. Засідання Комітету відбуваються строго конфіденційно, хоча Комітет і інформує Економічну і Соціальну Раду про свою діяльність.
Високий рівень членів Комітету надавав авторитету цьому органу, але водночас спричинював певні негативні наслідки. Через свою перевантаженість керівники СУ не могли збиратися частіше, ніж 2-3 рази на рік, що не дало змоги Комітету перетворитись в ефективний, оперативний інструмент координації. Як свідчить досвід, кожний керівник СУ прагне відстоювати лише свої відомчі інтереси, а Комітет у цілому більше віддзеркалює погляди спеціалізованих установ, ніж 00Н.
Є органи координації і на рівні спеціалізованих установ Кожна СУ має департамент по координації дій з іншими спеціалізованими установами, органами ООН та регіональним організаціями. Фактична їх роль полягає в тому, що вони лише повідомляють інші організації про свою діяльність. Зрозуміло, що обмін інформацією не забезпечує конче потрібний поділ праці з метою економії ресурсів у розв'язанні проблем. Обмін інформацією не перешкоджає конкуренції між СУ за лідерство в здійсненні нових програм, одержання коштів.
Поряд із створенням адміністративного механізму органів з координації діяльності СУ застосовуються й інші методи, спрямовані на поділ праці і погодження діяльності всіх елементів системи ООН. Один з них — прийняття широких і довгострокових планів економічного й соціального розвитку, у виконанні яких повинні брати участь усі підрозділи системи ООН. Першорядну роль у цьому плані покликані були відігравати Декади розвитку Організації Об'єднаних Націй.
Перше десятиріччя охоплювало 1961-1970 рр., друге — 1971-1980 рр., третє — 1981-1990 рр., а четверте почалося 1991 р. Ці десятирічні програми спрямовані на зосередження міжнародних дій на конкретних програмах допомоги країнам, що розвиваються. Генеральна Асамблея і Економічна і Соціальна Рада наголошували на необхідності єдиного підходу до економічного й соціального планування з метою сприяння збалансованому розвитку. Проте, незважаючи на певний прогрес у деяких напрямах, ключові завдання Декад не були виконані. Не вдалося також подолати існуючі проблеми координації й кооперації діяльності СУ.
Іншим методом координування є доручення окремим органам і організаціям контролювати і сприяти координації діяльності в певній галузі. Так, ЮНКТАД — одному з органів Генеральної Асамблеї — було доручено сприяти координації діяльності інших органів системи ООН у сфері міжнародної торгівлі.
ЮНІДО координує всю діяльність системи ООН у сфері індустріального розвитку. Проте вжиті різноманітні заходи не привели до встановлення ефективної системи координації діяльності СУ. Слабка координація зумовлюється рядом факторів.
Треба, насамперед, враховувати автономію і незалежність СУ. До того ж члени СУ — як розвинуті країни, так і країни, що розвиваються, — не спромоглися виробити спільну політику стосовно діяльності організацій. Розвинуті країни прагнуть скорочувати зростання бюджетів СУ, а країни, що розвиваються, навпаки, намагаються збільшити ці бюджети. Роль ООН як головного координатора виявилася недостатньо впливовою, а система спеціалізованих установ продемонструвала несприйнятливість до будь-яких спроб реформи зверху з метою забезпечення централізованого керівництва й ефективної координації дій[1, c. 177-179].
Забезпечення необхідної координації діяльності залишається невідкладним завданням СУ і всієї системи ООН у цілому. Це може бути досягнуто шляхом точнішого встановлення пріоритетів кожної організації, чіткішого визначення цілей програм, запобігання дублюванню дій і запровадження кращого поділу праці між спеціалізованими установами. Дуже корисною може стати ґрунтовна оцінка програм на рівні ООН з метою з'ясування їх позитивних рис і недоліків.
Ефективність функціонування кожної міжнародної організації значною мірою залежить від компетентності і професіоналізму співробітників апарату. Боротьба країн за просування своїх кандидатів до секретаріатів міжнародних організацій не завжди приводить до поновлення штату найкваліфікованішими кадрами. Дається взнаки довготривала суперечність між двома принципами комплектування штатів: принципу професіоналізму кандидатів і принципу справедливого представництва різних країн і континентів. Є підстави вважати, що в міру поліпшення політичної ситуації в світі і в міжнародних організаціях, зміцнення довір'я між державами дедалі вирішальнішого значення набиратиме саме рівень професіоналізму кандидатів, адже від цього значною мірою залежить ефективність функціонування секретаріатів і всіх спеціалізованих установ в цілому.
Однією з вирішальних умов зростання ефективності спеціалізованих установ і всієї системи ООН є подолання конфронтації між державами, особливо між розвинутими країнами і країнами, що розвиваються. Історичний досвід переконливо свідчить, що подібні конфронтації лише перешкоджають виробленню оптимально ефективних програм. Правильний шлях до плідної роботи міжнародної організації — в терпеливому пошуку рішень на основі конструктивних переговорів і компромісів, у врахуванні реалій сьогодення, взаємних інтересів усіх членів організації[6, c. 169-170].
5. Внесок України в ООН
Для сучасних міжнародних організацій визначальною рисою є подальше розширення їх компетенцій та ускладнення структури. Нині загальна кількість таких організацій наближається до 5 тисяч, з яких понад 400 - міжурядові. Тому можна із впевненістю говорити про світову систему міжнародних організацій, в центрі якої, безперечно, перебуває ООН.
На сьогодні Україна - повноцінний член світової спільноти, чого не можна сказати про не таке вже й далеке минуле. Здобуття Україною державної незалежності поряд з багатьма іншими питаннями висунуло цілу низку проблем у сфері міжнародних відносин. Це і вироблення власної позиції, стилю та навичок у відносинах із зовнішнім світом, це і новий, самостійний тип взаємин з державами колишнього СРСР, так званим “близьким зарубіжжям”, це, з рештою включення України в інтеграційні процеси, які розгорнулися серед розвинутих країн Європи.
Суверенність держави, окрім іншого, означає самостійність її зовнішньої політики. Набуття Україною ознак повноцінно розвиненої держави, суб’єкта міжнародних відносин відбувається за досить складних, суперечливих і певною мірою унікальних умов. Після тривалого періоду монополії правлячих кіл у визначенні зовнішньополітичного курсу до його формування тепер причетні сили з різними, часто протилежними соціально-політичними позиціями, і це ускладнює вироблення загальнодержавного курсу у міжнародних відносинах нашої країни.
Україна бере активну участь у миротворчій діяльності ООН, проводить справді незалежну від окремих держав чи груп держав зовнішню політику.
Україна і надалі намагається забезпечити політичний, ідеологічний та організаційний вплив на діяльність ООН шляхом розробки й висунення ініціатив та пропозицій, які б, з одного боку, відповідали національним інтересам нашої держави, а з другого боку, відбивали тенденції діяльності ООН на сучасному етапі. Прикладом таких пропозицій стала підготовка і прийняття за ініціативою України Конвенції із захисту Миротворчого персоналу ООН. Україна підтримує колективні зусилля по збереженню міжнародного миру та безпеки, бере активну участь в операціях сил ООН з початку кризи у колишній Югославії, де перебуває понад 1200 українських військовослужбовців.
Кульмінацією членства України в Раді Безпеки ООН стало її головування у цьому органі у березні 2001 року. Цей місяць став одним з найпродуктивніших і найефективніших у діяльності РБ, яка предметно розглянула ряд найбільш актуальних світових проблем, зокрема, кризові ситуації на Балканах та на Близькому Сході.
Наша держава надає виключно важливого значення питанню реформування Ради Безпеки. Україна виступає за розширення членського складу РБ, підтримуючи збільшення кількості як постійних, так і непостійних членів. Неодмінною передумовою підтримки нашою державою будь-якого варіанту реформування РБ ООН є забезпечення адекватного рівня представленості в цьому органі країн Східноєвропейської регіональної групи. Позиція України з цього питання базується також на розумінні того, що інститут права вето не відповідає сучасним міжнародним реаліям. Належна увага з боку України приділяється забезпеченню подальшого прогресу у посиленні транспарентності та вдосконаленні методів роботи РБ ООН.
Україна, як одна з держав-засновниць ООН, надає виняткового значення діяльності ООН з підтримання міжнародного миру та безпеки, розглядаючи участь у цій діяльності як важливий чинник своєї зовнішньої політики.
Починаючи з липня 1992 р., наша держава виступає як великий контрибутор до операцій ООН з підтримання миру (ОПМ). Протягом 10 років в ОПМ взяли участь близько 18 тис. військовослужбовців Збройних Сил та працівників органів внутрішніх справ України.
Нині Україна є найбільшим контрибутором до операцій ООН з підтримання миру серед європейських країн та входить до 10 найбільших держав-контрибуторів світу і бере участь у місіях ООН в Афганістані, Боснії і Герцеговині, Грузії, Демократичній Республіці Конго, Косово (СРЮ), Лівані, Східному Тиморі, Сьєрра-Леоне, Хорватії.
Як великий контрибутор до ОПМ ООН Україна виходить з того, що одним з важливих аспектів миротворчих операцій є досягнення належного рівня захисту і безпеки їх персоналу. Враховуючи гостроту цієї проблеми, Україна стала ініціатором Конвенції щодо захисту миротворчого персоналу ООН, яка набрала чинності у січні 1999 р.
Наша держава спрямовує значні зусилля на розвиток співробітництва з міжнародними організаціями економічного та екологічного напрямку, залучення їх потенціалу в соціально-економічних інтересах України з метою прискорення інтеграції нашої країни у світову систему господарства та вирішення гострих проблем у сфері охорони довкілля.
Другим, не менш важливим питанням екологічного напряму, є участь України у міжнародному процесі імплементації положень конвенцій ООН у сфері охорони природи, зокрема, Рамкової конвенції ООН про зміну клімату та Кіотського протоколу до неї, Стокгольмської конвенції про стійкі органічні забруднювачі, Конвенції про біорізноманіття тощо. Наша країна стала ініціатором проведення у червні 2001 року Спеціальної сесії Генеральної Асамблеї ООН з питань ВІЛ/СНІД, яка визначила пріоритетні напрямки активізації боротьби світової спільноти з цією епідемією.
Звичайно, співпраця України з ООН не має одностороннього вигляду. Певна віддача йде і від структурних організацій в Женеві. Якщо взяти економічний аспект цієї віддачі, то тут є чимало проектів, зорієнтованих на надання цієї допомоги. Це і сприяння у розробці й проведенні політики перебудови економіки та окремих галузей (металургія, енергетика), і у здійсненні приватизації й розвитку підприємництва. За допомогою Міжнародної організації праці здійснено комплексне дослідження ринку праці в Україні і вироблено рекомендації щодо вирішення відповідних соціальних проблем.
Висновки
ООН - універсальна міжнародна організація, створена з метою підтримки миру й міжнародної безпеки й розвитку співробітництва між державами, дозволу глобальних проблем, сприяння соціальному прогресу, підвищення рівня життя й захисти прав людини, до складу якої входять 189 держав миру
Більшість із нас чули про діяльність Організації Об'єднаних Націй, пов'язаної з підтримкою миру або наданням гуманітарної допомоги. Однак далеко не завжди й не настільки добре відомо про багатьох інших аспектах її діяльності, які впливають на наше життя.
Організація Об'єднаних Націй є центром рішення проблем, з якими зіштовхується все людство. Ця діяльність здійснюється спільними зусиллями більше 30 пов'язаних з нею організацій, які представляють систему Організації Об'єднаних Націй. День у день Організація Об'єднаних Націй і інші організації її системи ведуть роботу зі сприяння дотриманню прав людини, охороні навколишнього середовища, боротьбі із хворобами й скороченню масштабів убогості. Установи Організації Об'єднаних Націй розробляють норми й правила безпечного й ефективного повітряного сполучення й сприяють удосконалюванню телекомунікацій і захисту інтересів споживачів. Організація Об'єднаних Націй є ініціатором міжнародних кампаній по боротьбі з оборотом наркотиків і тероризмом. Діючи у всіх регіонах миру, Організація Об'єднаних Націй і її установи надають допомога біженцям, здійснюють програми розмінування, допомагають збільшити обсяг виробництва продовольства й зіграють провідну роль у боротьбі зі СНІДом.
У вересні 2000 року члени Організації Об'єднаних Націй, включаючи 147 глав держав або урядів, зібралися в Нью-Йорк, щоб виробити міжнародний порядок денної на початковий період нового століття. За підсумками їхньої зустрічі була прийнята Декларація тисячоріччя, у якій викладені цілі, що піддаються кількісній оцінці, яких необхідно досягти в сімох ключових областях: мир, безпека й роззброювання; розвиток і викорінювання вбогості; охорона нашого загального навколишнього середовища; права людини, демократія й благе керування; захист чутливих; задоволення особливих потреб Африки; зміцнення Організації Об'єднаних Націй.
Список використаної літератури
1. Горбач Л. Міжнародні економічні відносини : Підручник/ Люд-мила Горбач, Олексій Плотніков,. -К.: Кондор, 2005. -263 с.
2. Дахно І. Міжнародна економіка : Навч. посіб./ Іван Дахно, Юлія Бовтрук,; Міжнар. акад. управл. персонал.. -К. : МАУП, 2002. -214 с.
3. Економічна теорія : Підручник/ В. М. Тарасевич, В. В. Білоцерківець, С. П. Горобець, О. В. Давидов та ін.; За ред. В. М. Тарасевича; М-во освіти і науки України, Нац. металургійна акад. України . -К.: Центр навчальної літератури, 2006. -779 с.
4. Козик В. Міжнародні економічні відносини : Навчальний посібник/ Василь Козик, Людмила Панкова, Наталія Даниленко,. -4-те вид., стереотипне. -К.: Знання-Прес, 2003. -405 с.
5. Липов В. Міжнародна економіка : Навчальний посібник/ Володимир Липов,; М-во освіти і науки України, ХНЕУ. -Харків: ВД "ІНЖЕК", 2005. -406 с.
6. Міжнародні економічні відносини : Сучасні міжнародні економічні відносини: Підручник для студ. екон. вузів і фак./ А. С. Філіпенко та ін.. -К.: Либідь, 1992. -256 с.
7. Міжнародні економічні відносини : Історія міжнар. екон. відносин: Підручник для екон. вузів і фак./ А. С. Філіпенко, В. С. Будкін, О. В. Бутенко та ін.. -К.: Либідь, 1992. -190 с.
8. Міжнародна економіка : Підручник/ Григорій Климко, Віра Рокоча,; Ред. Анатолій Румянцев,; Київський нац. ун-т ім. Т. Г. Шевченка. -К.: Знання-Прес, 2003. -447 с.
9. Одягайло Б. Міжнародна економіка : Навчальний посібник/ Бо-рис Одягайло,. -К.: Знання , 2005. -397 с.
10. Передрій О. Міжнародні економічні відносини : Навчальний посібник/ Олександр Передрій,; М-во освіти і науки України, Закарпатський держ. ун-т. -К.: Центр навчальної літератури, 2006. -273 с.
11. Савельєв Є. Міжнародна економіка: теорія міжнародної торгівлі і фінансів : Підручник для магістрантів з міжнарод. економіки і держ. служби/ Євген Савельєв,; За ред. Олександра Устенка,. -Тернопіль: Економічна думка, 2002. -495 с.
12. Семенов Г. А. Міжнародні економічні відносини: аналіз стану, реалії і проблеми : Навчальний посібник/ Г. А. Семенов, М. О. Панкова, А. Г. Семенов; Мін-во освіти і науки України, Гуманітарний ун-т " Запорізький ін-т державного та муніципального управління " . -2-ге вид., перероб. і доп.. -К.: Центр навчальної літератури, 2006. -231 с.
ступ
Розділ I. Історія створення ООН
Розділ II. Україна і ООН
Розділ III. Діяльність України в рамках ООН
Розділ IV. Україна та миротворчі операції ООН
Розділ V Посли доброї волі ООН.
Висновки
Використана література
ВСТУП
Актуальність Україна молода, суверенна держава, яка співпрацює і має ділові та партнерські контакти з багатьма організаціями світу у багатьох сферах.Як у минулому так і в наш час ця співпраця є важливою оскільки будь-яка держава не може без неї функціонувати і бути повноцінним об’єктом міжнародних відносин. Однією з найважливіших організацій з якими Україна має добре налагоджені стосунки є Організація Об'єднаних Націй.
ООН - універсальна міжнародна організація, створена з метою підтримки миру і міжнародної безпеки і розвитку співробітництва між державами. Статут ООН обов'язковий для всіх держав і його преамбула говорить: Ми, народи об'єднаних націй, сповнені рішучості позбавити прийдешні покоління від лих війни, знову затвердити віру в основні права людини, в гідність і цінність людської особистості, у рівноправність чоловіків і жінок і в рівність прав великих і малих націй і створити умови, за яких можуть дотримуватися справедливість і повага до зобов'язань і в цих цілях виявляти терпимість і жити разом, у мирі один з одним, як добрі сусіди, об'єднати наші сили для підтримки міжнародного миру і безпеки, забезпечити, щоб збройні сили застосовувалися не інакше, як у загальних інтересах, вирішили об'єднати наші зусилля для досягнення цих цілей.
Мета: Дослідити співробітництво України з ООН з початку існування Організації і до сьогодні, щоб можно було сформувти більш ефективну співпрацю у майбутньому.
Завдання: дослідити питання, що стосуються характеру, історії створення Організації Об'єднаних Націй, етапів розвитку і сучасній позиції, зародження та укріплення співпраці, перспективи розвитку відносин між ООН та Україною, участю України в миротворчих операціях ООН, визначити питому вагу України в діяльності агенцій ООН.
Об’єкт: Організація Об'єднаних Націй.
Предмет: співробітництво у всіх сферах між Україною і Організацією Об'єднаних Націй.
Хронологічні рамки дослідження охоплюють 1941-2010 роки, щоб з самого початку прослідити зародження, укріплення та розвиток відносин між
ООН та Україною.
Аналіз основних напрямів співпраці та механізмів впливу ООН поданий в еволюційному плані, тобто він розглядається з самого початку існування Організації. Це зроблено для кращого розуміння нинішньої позиції нашої держави в цих відносинах та проблем, які постали перед Організацією і Україною та шляхів їх вирішення.
У роботі використано низку сучасних методів дослідження, як загальнонаукових, так і специфічних: метод аналізу та синтезу, індуктивний та дедуктивний, наукової систематизації.
Джерела та історіографія Основу для дослідження діяльності ООН склали документи Генеральної Асамблеї, Ради Безпеки, а також інших установ системи ООН. а також теоретичні розробки, що містяться в працях російських і іноземних учених. У курсовій роботі здійснено огляд основних публікацій, які торкаються питання співпраці ООН з нашою країною. Мабуть, найбільш грунтовним чином питання про роль ООН в житті держав, висвітлив C.Г.Шеретов у «Международные организации системы ООН», де до збірки включені міжнародні договори, які є правовою основою діяльності основних універсальних міжнародних організацій системи ООН. Висока інформативна змістовність і глибокий аналіз відрізняють роботи А.В. Торкунова на які є посилання в данній роботі. Серед досліджень звертає також на себе увагу публікації Рукен Текеш Калікусу «Рамкова програма допомоги ООН для України» 2006р., В.Піщейко та Н.Сітнікова «Цілі розвитку тисячоліття. Україна 2000+5».
Розділ I. Історія створення ООН

Перші міжнародні організації були створені для співробітництва в окремих областях. Нинішній Міжнародний союз електрозв'язку був створений в 1865 році як Міжнародний телеграфний союз, Всесвітній поштовий союз був заснований у 1874 році. Обидві організації є сьогодні спеціалізованими установами ООН.
Перша Міжнародна конференція світу була скликана у Гаазі в 1899 році для розробки угод з мирного розв'язання криз, попередження воєн і правилами ведення війни. Конференція прийняла Конвенцію про мирне вирішення міжнародних зіткнень і заснувала Постійну Палату Третейського Суду, яка розпочала свою роботу в 1902 році.
Попередником ООН була Ліга Націй, організація, задумана за схожих обставин під час Першої світової війни і заснована в 1919 році відповідно до Версальським договором «для розвитку співробітництва між народами і для забезпечення ним миру і безпеки».
Міжнародна організація праці також була створена відповідно до Версальським договором у якості асоційованого з Лігою установи. Ліга Націй припинила діяльність внаслідок своєї нездатності запобігти Другу світову війну.
В серпні 1941 р.президент США Франклин Делано Рузвельт і прем'єр-міністр Сполученого Королевства Уинстон Черчиль підписали документ, де зобов'язалися "працювати разом з іншими вільними народами, як у війні, так і у світі". Поєднання принципів міжнародного співробітництва в підтримці миру і безпеки одержав назву Атлантичної хартії. [1]
Важливим етапом на шляху створення ООН стала конференція союзних держав у Москві в 1943 році. У декларації від 30 жовтня підписаній представниками СРСР, США, Великобританії та Китаю, ці держави проголосили, що «вони визнають необхідність установи в можливо короткий термін загальної міжнародної організації для підтримання міжнародного миру і безпеки заснованої на принципі суверенної рівності всіх миролюбних держав,
членами якої можуть бути всі такі держави - великі і малі »1.
Перші контури ООН були накреслені на конференції у Вашингтоні на засіданнях, що проходили у вересні-жовтні 1944 р., де США, Сполучене Королівство, СРСР і Китай домовилися про цілі, структуру і функції майбутньої організації.
25 квітня 1945 р. делегати 50 країн зібралися в Сан-Франциско на Нараду Об'єднаних Націй (назва вперше запропонована Рузвельтом) і прийняли Статут, що складається з 19 глав і 111 статей. В основу роботи делегати поклали пропозиції, вироблені представниками Китаю, Радянського Союзу, Великобританії й Сполучених Штатів у Думбартон-Оксі в серпні-жовтні 1944 року та доповненнями в ряді пунктів які були прийняті на Кримській конференції в лютому 1945р. 24 жовтня 1945 року Статут був ратифікований 5-ю постійними членами Ради Безпеки, більшістю його держав, що підписали, і набрав сили. Двадцять четверте жовтня щорічно відзначається як День Організації Об'єднаних Націй.
Особливостями цієї організації варто назвати яскраво виражений політичний характер, що виявляється в орієнтації на питання миру, безпеки, і гранично широку компетенцію у всіх сферах міждержавного співробітництва.2 Ці характеристики не були властиві старим міжурядовим організаціям. Поява нової міжнародної організації, із створенням якої зв'язувалися чекання тривалого миру, давало надію і на розвиток співробітництва всіх держав у питаннях економічного і соціального розвитку.
У 1946 році під егіду ООН увійшла Міжнародна організація праці (Женева 1919) - МОП, у 1947 році - найстарша міжнародна організація - Міжнародна спілка електрозв'язку ( МСЕ, 1865, Женева), у 1948 році - Всесвітня поштова спілка (ВПС, 1874, Берлін), у 1961 році - Всесвітня метеорологічна організація (ВМО, 1878, Женева).
У ці ж роки утворяться нові міжурядові структури. У 1944 році почалося створення фінансово-економічної групи системи ООН.
Почали діяти Міжнародний валютний фонд (МВФ), статутною ціллю якого було оголошене забезпечення упорядкованих відносин у валютній області, подолання конкурентного знецінення валют,і Міжнародний банк реконструкції і розвитку (МБРР), покликаний зробити поміч відновленню і розвитку держав-членів.Цілями МБРР є сприяння реконструкції і розвитку економіки держав-членів Банку,надання позик для розвитку виробництва та ін.
У 1946 році були створені такі міжурядові організації - Організація Об'єднаних Націй із питань просвітництва, науки і культури (ЮНЕСКО, Париж), Всесвітня організація охорони здоров'я (ВОЗ, Женева), і Міжнародна організація по справах біженців ООН (ІРА, припинила своє існування в 1952 році). У цьому ж році були встановлені контакти ООН з Організацією Об'єднаних Націй із питань продовольства і сільського господарства (ФАО, Рим. 1945).
У 1947 році статус спеціалізованого установи одержала Міжнародна організація цивільної авіації (ІКАО, Монреаль, 1944). У наступні роки в процесі створення спеціалізованих установ йшов не настільки інтенсивно, у 1958 році з'явилася Міжнародна морська організація (ІМО, Лондон), у 1967 році - всесвітня організація інтелектуальної власності (ВОИС, Женева), у 1977 році - Міжнародний фонд сільськогосподарського розвитку (ІФАД).
Сама "молода" спеціалізована установа ООН - Організація Об'єднаних Націй по промисловому розвитку (ЮНІДО), створена в 1967 році як допоміжний орган ООН. У рамках ЮНІДО ще в 1975 році було прийняте рішення про її перетворення в спеціалізоване установи ООН, пророблена велика робота з виробітку установчого документа - Статуту, і після його ратифікації 80 державами-членами ЮНІДО в 1985 році одержала цей статус.
У системі ООН відомою своірідністю відрізняється положення двох міжнародних організацій - МАГАТЕ і ГААТТ. Міжнародне Агентство по атомній енергії (Відень, 1956) діє під егідою ООН, тому що пов'язано з останньою не через ЭКОСОС, а через Генеральну Асамблею. Складніше зв'язок ООН з Генеральною угодою з тарифів і торгівлі, що формально не є спеціалізованим установимим, але пов'язано із системою ООН через угоди з Конференцією по торгівлі і розвитку (ЮНКТАД, 1966). Розвиток ГАТТ припускає створення нової міжнародної організації в області торгівлі.
У ході функціонування системи ООН, що включала вже названі елементи ООН, спеціалізовані установи, МАГАТЕ і ГАТТ, з'являється необхідність у створенні міжурядових інститутів особливого роду. Створення їх було викликано мінливими потребами міжнародного економічного і соціального співробітництва, що має тенденцію до поглиблення і розширення.
Крім того, у другій половині двадцятого сторіччя на міждержавне співробітництво потужний вплив зробили, по-перше, національно-визвольне прямування колоніальних народів, по-друге, поява проблем, віднесених до розряду глобальних, запобігання ядерної війни, демографічні, продовольчі, енергетичні, екологічна проблеми.
Необхідність рішення цих проблем викликала характерні структурні зміни в системі ООН. Насамперед це висловилося в тому, що в рамках самої ООН з'явилися допоміжні органи зі структурою і функціями міжурядових організацій, що володіють самостійними джерелами фінансування. До допоміжних органів ООН, створеним по резолюції Генеральної Асамблеї, відносяться: Дитячий фонд ООН (ЮНИСЕФ, 1946), створений із метою надання помочі дітям повоєнної Європи, а згодом колоніальних і посада колоніальних країн, Конференція по торгівлі і розвитку (ЮНКТАД, 1966), покликана сприяти торгівлі між країнами що знаходяться на різноманітному рівні економічного розвитку. Її унікальний характер і покладені Статутом повноваження дають Організації можливість здійснювати діяльність по широкому ряді питань, будучи для своїх 192 держав-членів форум, що дозволяє їм через Генеральну Асамблею, Рада Безпеки, Економічний і Соціальна Рада й інші органи й комітети висловлювати свою точку зору.1Про діяльність ООН знають у самих віддалених куточках планети. Діяльність Організації багатогранна й охоплює широке коло важливих проблем від стійкого розвитку й боротьби з тероризмом, розвитку демократії, глобальних медичних проблем.

Розділ II. Україна і ООН

Незалежність, здобута Україною в 1991 році, не тільки розпочала нову сторінку в історії розвитку країни, але й визначила низку завдань, без вирішення котрих зменшуються можливості інтегрування України в світове суспільство значно.
З'явилися питання щодо модернізації всієї інфраструктури країни до рівня міжнародних стандартів, особливо у сферах економіки, медицини, освіти та в суспільно-політичній сфері - щодо побудови прозорого, демократичного суспільства, охорони природних ресурсів, управління людськими ресурсами та розвиток нових інформаційно-комунікаційних технологій.
Україна - це держава, яка на даний час підписала вісім ключових міжнародних угод та конвенцій ООН по правам людини. Україна разом з 188 іншими країнами, які підтримали і зобов'язались втілювати в життя Декларацію Тисячоліття та Цілі Розвитку Тисячоліття, що були затверджені на Генеральній Асамблеї ООН.1
Після оголошення незалежності, молода держава почала відчувати значну кількість економічних, соціальних та політичних проблем, які могли бути вирішені тільки з використанням нових підходів основаних на принципах демократичного суспільства та поваги до прав людини. Для того, щоб прискорити інтеграцію України в світове суспільство, потрібно було бажання людей - а також, підтримка міжнародних організацій. Організація Об'єднаних Націй стала однією з перших, хто надав таку підтримку, відкривши свій офіс у Києві в 1992 році. Беручи до уваги, що в Україні під „одним дахом" працюють кілька агенцій ООН, в червні 1999 року, Генеральний Секретар ООН Кофі Аннан надав київському офісу Організації статус Представництва ООН. Офіційна церемонія відкриття Представництва ООН в Україні була проведена 14 червня 2000 року. Сьогодні, блакитний прапор ООН здіймається над будинком що знаходиться за адресою Кловський узвіз, 1.
Постійний Координатор системи ООН є головою Представництва ООН. Підпорядковуючись Генеральному Секретарю ООН, Координатор має всі повноваження управління і несе повну відповідальність за діяльність ООН та її установ на території країни, в якій знаходиться офіс представника. Він/вона працюють в партнерстві з державними установами та з міжнародними та донорськими організаціями. Головне завдання Постійного координатора - узгоджувати роботу установ ООН і міжнародних організацій для надання Україні відповідної допомоги задля прискорення її просування шляхом гуманітарного, соціально-політичного та економічного розвитку до світових стандартів демократії, а також задля подолання перешкод та полегшення процесу інтеграції України - в світову громадскість.
В Україні працюють наступні установи ООН: Програма розвитку ООН (ПРООН), Дитячий фонд ООН (ЮНІСЕФ), Фонд Народонаселення ООН (ЮНФПА), Міжнародне агентство з атомної енергетики (МАГАТЕ), Міжнародна організація з міграції (МОМ), Управління Верховного комісара ООН у справах біженців (УВКБООН), Всесвітня організація охорони здоров'я (ВООЗ), Міжнародна організація праці (МОП), та Об'єднана програма ООН з ВІЛ/СНІДу в Україні (ЮНЕЙДС). В країні також діють асоційовані організації ООН, такі як Міжнародний валютний фонд (МВФ) , Світовий Банк (СБ), Управління ООН з наркотиків та злочинності (УНЗ ООН) та Міжнародна Фінансова Корпорація (МФК), котра знаходиться у підпорядкуванні до Банку. Ці установи працюють в різних сферах і мають їхні власні стратегії, але їх об'єднує загальна стратегічна ціль: допомогти народу України побудувати краще майбутнє для своеї держави.1
Візити високоповажних посадовців ООН в Київ підтверджують значимість співпраці між ООН та Україною. А саме, до Представництва ООН в Україні завітали Генеральні Секретарі ООН Бутрос-Бутрос Галі (1993) і Кофі Аннан (2002), заступники Генеральних Секретарів Пітер Хансен (1994), Сержіо Віейра де Мелло (1998), Нафас Садко (1999) та Кендзо Ошіма (2002), Президент Світового Банку Джеймс Волфенсон (1995, 2000), Генеральний Директор Організації Об'єднаних Націй по Розвитку Промисловості Карлос Магарінос (2002), Верховний Комісар ООН у справах біженців Салако Огата (1997), Генеральний Директор ЮНЕСКО Федеріко Мейор (1997), Виконавчий Директор ЮНІСЕФ Керол Белламі (1998, 2004), заступник Генерального Директора ЮНЕСКО Мунір Бученакі (2005), Виконавчий Директором ЮНЕЙДС Пітер Піот, та інші.
Генеральний Секретар ООН Пан Гі-Мун призначив пана Олів'є Адама Координатором системи ООН в Україні 1 серпня 2009 року. Одночасно, голова ПРООН Хелен Кларк призначила пана Адама Постійним представником ПРООН в Україні.
У 2005 р. була розроблена ООН і підписана Україною стратегія Співробітництва (УНДАФ). Ця стратегія, яка має назву «Рамкова програмам допомоги ООН для України», визначає напрями співпраці між Україною та ООН протягом 2006-2010рр. Система ООН впроваджує проекти у тісній співпраці з урядом України та із залученням громадянського суспільства, приватного сектору, ЗМІ, наукового співтовариства, двосторонніми та багатосторонніми донорами. Цей документ є концептуальною програмою дій ООН в Україні і основою всієї діяльності яка буде проводитись ООН разом з урядом України. Програма призначена для допомоги Україні на шляху до зміцнення демократії, створення системи захисту прав людини та розвитку економіки.
Рамкова програма є результатом ретельного аналізу ключових завдань України (Загальний аналіз країни - Common Country Assessment). Використовуючи такий аналіз, Організація Об'єднаних Націй в Україні, разом з українським урядом, представниками міжнародних та неурядових організацій, громадською спільнотою, та приватним сектором, визначили чотири сфери у яких ООН надаватиме допомогу Україні:
(1) впровадження інституційних реформ, для ширшого залучення громадськості з метою забезпечити можливість усім громадянам втілювати свої права.
(2) посилення громадянського суспільства в Україні для забезпечення рівного доступу громадян до суспільних послуг та реалізації прав людини;
(3) поліпшення якості охорони здоров'я та надання медичного обслуговування;
(4) досягнення добробуту шляхом збалансованого розвитку, а також розвитку підприємницької діяльності.
23 липня 2009 року в Міністерстві економіки України за підтримки Програми розвитку ООН відбулося установче засідання круглого столу на тему: «Цілі Розвитку Тисячоліття: прогрес на півшляху до 2015 та нові виклики». Від Федерації профспілок України участь у його роботі взяла керівник Департаменту з питань економічного захисту апарату ФПУ Ніна Олександрівна Соломатіна.
Початок нового Тисячоліття ознаменувався проголошенням сталого людського розвитку – стратегічною метою для всіх країн світу. У 2000 році під час проведення Світового Самміту Тисячоліття лідери 189 країн, включаючи і Президента України на той час, підписали Декларацію Тисячоліття Організації Об'єднаних Націй. Від імені своїх народів вони визначили вісім Цілей у галузі розвитку, які згодом стали відомі як Цілі розвитку тисячоліття (ЦРТ). Країни зобов'язалися досягти ЦРТ та домовилися зробити наш світ кращим для усього людства – вже до 2015 року. Підписуючи Декларацію тисячоліття на Саміті ООН у вересні 2000 року, Україна взяла на себе зобов'язання досягти Цілей Тисячоліття в галузі розвитку в період до 2015 року. У 2003 році ЦРТ були адаптовані на національному рівні вперше на пострадянському просторі. Одночасно запроваджено щорічний моніторинг виконання завдань ЦРТ. Наступним кроком стала локалізація ЦРТ, тобто розроблення ЦРТ на регіональному та місцевому рівнях для подальшого врахування цілей у процесі розроблення довгострокових регіональних стратегіях розвитку.Цілі розвитку тисячоліття для України: Подолання бідності; Забезпечення доступу до якісної освіти впродовж життя; Забезпечення сталого розвитку довкілля; Поліпшення здоров'я матерів та зменшення дитячої смертності; Обмеження поширення ВІЛ-інфекції/СНІДу та туберкульозу і започаткування тенденції до скорочення їх масштабів; Забезпечення ґендерної рівності.1
Розділ ІІІ. Діяльність України в рамках ООН

У 1945 р. Україна стала однією з держав-співзасновниць ООН, що було визнанням внеску українського народу у перемогу над фашизмом та зміцнення миру в усьому світі. Делегація України взяла активну участь у конференції у Сан-Франциско, зробивши вагомий внесок у розробку Статуту ООН. Глава делегації України на конференції у Сан-Франциско, міністр закордонних справ УРСР Д. Мануїльський головував у Першому комітеті, де були розроблені Преамбула та Глава 1 "Цiлi та принципи" Статуту. Україна в числі перших підписала Статут i ввійшла в групу з 51 держави-засновниці ООН.
Упродовж майже 60-річної історії членства в Організації Україна неухильно дотримується цілей та принципів Статуту Організації, робить суттєвий вклад у її діяльність у сферах підтримання міжнародного миру та безпеки, роззброєння, економічного та соціального розвитку, захисту прав людини, зміцнення міжнародного права тощо.
До 1991 року, будучи у складі Радянського Союзу, Україна де-юре мала в ООН власне представництво на рівні незалежної країни. Проте, де-факто діяльність Української РСР в ООН була обмежена рамками проведення єдиної радянської зовнішньої політики. Незважаючи на це, протягом понад чотирьох десятиліть трибуна ООН залишалася чи не єдиним впливовим міжнародним засобом, завдяки якому світова громадськість дізнавалася про Україну. Фактор багаторічного членства України в ООН позитивно вплинув на процес міжнародного визнання її незалежності в 1991 році.1
З моменту проголошення Україною незалежності розпочався якісно новий період її діяльності в ООН, яку було визначено одним з пріоритетних напрямів зовнішньої політики.
Україна є членом таких головних та допоміжних органів ООН, як Рада ООН з прав людини, Комітет з внесків, Комісія з соціального розвитку, Комісія з попередження злочинності та кримінального правосуддя, Комісія з наркотичних засобів, Статистична комісія, Комісія з народонаселення та розвитку, Виконавча рада Всесвітньої продовольчої програми (ВПП), Виконавча рада Дитячого фонду ООН (ЮНІСЕФ), Виконавча рада Програми розвитку ООН (ПРООН)/Фонду ООН у галузі народонаселення (ЮНФПА). Надаючи пріоритетну увагу втіленню в життя рішень Всесвітнього Саміту 2005 у галузі розвитку, в 2006 році наша країна головувала у Виконавчій Раді ПРООН/ЮНФПА.
За час свого членства в ООН Україна тричі обиралася непостійним членом Ради Безпеки (1948-1949, 1984-1985, 2000-2001 рр.), п’ять разів - членом Економічної і Соціальної Ради (останній раз - на період 2002-2004 рр.). Представники України обиралися на керівні посади головних комітетів сесій Генеральної Асамблеї, зокрема, Другого (економічні та фінансові питання), Третього (соціальні, культурні і гуманітарні питання, питання прав людини) та Четвертого (спеціальні політичні питання та питання деколонізації).
У 1997 р. Міністра закордонних справ України Г.Й.Удовенка було обрано на посаду Голови 52-ї сесії Генасамблеї – найвищу керівну посаду в ООН. Предметом особливої гордості України є те, що саме 52-а сесія ГА ООН, яка увійшла в історію як "сесія реформ", ухвалила всеосяжну програму реформування Організації, запропоновану її Генеральним секретарем К.Аннаном, і надала потужного імпульсу широкомасштабному оновленню ООН.
Одним з найбільш важливих підтверджень визнання авторитету і ролі нашої держави на міжнародній арені, послідовності та неупередженості її зовнішньої політики, відданості принципам демократії та верховенства права стало обрання України до складу непостійних членів Ради Безпеки ООН на період 2000-2001 рр. Вперше Україна була членом органу, на який покладено головну відповідальність за підтримання міжнародного миру та безпеки у світі, як незалежна держава. За час членства в Раді Безпеки Україна переконливо довела свою спроможність бути активним учасником її діяльності, здійснювати ефективний вплив на процес прийняття в РБ доленосних рішень та робити власний практичний внесок у їх реалізацію. Кульмінацією членства України в Раді Безпеки ООН стало її головування в цьому органі у березні 2001 року, коли РБ предметно розглянула ряд найбільш актуальних світових проблем, зокрема, кризові ситуації на Балканах та на Близькому Сході.1
Що стосується позиції нашої держави, то вона надає виключно важливого значення питанню зміцнення ООН як центру багатосторонніх зусиль у подоланні складних та комплексних викликів нового тисячоліття. Україна виходить з необхідності забезпечення реалізації Декларації тисячоліття ООН (2000 р.). Україна виступає за розширення членського складу РБ, підтримуючи збільшення кількості як постійних, так i непостійних членів. Неодмінною передумовою підтримки нашою державою будь-якого варіанту реформування РБ ООН є забезпечення адекватного рівня представленості в цьому органі країн Східноєвропейської регіональної групи. Позиція України базується також на розумінні того, що інститут права вето не відповідає сучасним міжнародним реаліям. Належна увага приділяється забезпеченню подальшого прогресу у посиленні транспарентності та вдосконаленні методів роботи РБ ООН.
Виходячи з нагальної необхідності розробки світовою спільнотою ефективних заходів боротьби з тероризмом, Україна приєдналася до глобальної антитерористичної коаліції, підтвердила свою готовність докласти максимальних зусиль для спільної боротьби з міжнародним тероризмом, насамперед у рамках ООН.
На 56-й сесії Генасамблеї та засіданнях Ради Безпеки ООН делегацією України було виголошено низку ініціатив, спрямованих на активізацію міжнародного співробітництва в цій сфері. Під час Всесвітнього Саміту 2005 Україна поряд з США, Росією, Канадою та Францією увійшла в першу п’ятірку держав, які підписали Міжнародну конвенцію про боротьбу з актами ядерного тероризму.2
Наразі наша держава є учасником усіх універсальних антитерористичних міжнародних договорів.Україна як одна з держав-фундаторів ООН надає особливого значення діяльності ООН з підтримання міжнародного миру та безпеки, розглядаючи участь у ній як важливий чинник своєї зовнішньої політики.
Починаючи з липня 1992 р., Україна виступає як значний контрибутор військових підрозділів та персоналу до операцій ООН з підтримання миру (ОПМ). За період незалежності України у понад 20 миротворчих операціях взяли участь близько 28 тисяч українських військових. Сьогодні понад 380 військовослужбовців та працівників органів внутрішніх справ представляють Україну в 6 миротворчих операціях ООН, зокрема, у Грузії, Демократичній Республіці Конго, Косово, Ліберії, Судані та Тиморі-Лешті. Наша держава активно долучилась до процесу реформування миротворчості, щоб зробити її більш ефективною та адекватною сучасним викликам.1 У 1994 р. Україна стала ініціатором Конвенції з безпеки персоналу ООН та зв`язаного з нею персоналу, а у вересні 2006 р. Міністр закордонних справ України підписав Факультативний протокол до цієї Конвенції. У грудні 2002 р. на 57-й сесії Генеральної Асамблеї ООН була одностайно схвалена внесена делегацією України резолюція, якою 29 травня було проголошено Міжнародним днем миротворців ООН.
Діяльність України на економічному та гуманітарному напрямку роботи ООН, насамперед, відбувається в Другому комітеті Генеральної Асамблеї (економічно-фінансові питання). Зусилля спрямовуються на розширення міжнародної фінансової і технічної допомоги для вирішення завдань економічного та соціального розвитку України. Результатом, зокрема, є включення до низки важливих рішень Генеральної Асамблеї та інших органів положень щодо надання міжнародним співтовариством фінансової, технічної та консультативної допомоги країнам з перехідною економікою.
Одним з пріоритетних напрямків діяльності нашої держави в ООН є співробітництво з метою пом’якшення та мінімізації довготермінових наслідків Чорнобильської катастрофи. Починаючи з 1990 р. за ініціативи України, Білорусі та Російської Федерації Генеральною Асамблеєю ООН схвалюється резолюція “Зміцнення міжнародного співробітництва та координація зусиль у справі вивчення, пом’якшення та мінімізації наслідків Чорнобильської катастрофи” (з 1993 р. – на дворічній основі). 55-ю сесією ГА ООН у грудні 2000 р. було ухвалено резолюцію “Закриття Чорнобильської АЕС”, в якій Генеральна Асамблея привітала рішення Уряду України про закриття станції. На початку 1990-х років відповідні резолюції та рішення щодо Чорнобиля схвалювалися також в рамках Економічної і Соціальної Ради та Дитячого фонду ООН. 28 квітня 2006 р. за ініціативи делегації України відбулося спеціальне пам’ятне засідання ГА ООН з нагоди 20-х роковин Чорнобильської трагедії.1
Також Україна є активним учасником діяльності органів системи ООН у сфері прав людини. Наша держава є стороною всіх основних міжнародно-правових документів ООН з прав людини, найважливішими з яких є Міжнародний пакт про громадянські та політичні права, Міжнародний пакт про економічні, соціальні та культурні права, Факультативні протоколи до них, Міжнародна конвенція з ліквідації всіх форм расової дискримінації. Як учасниця цих міжнародних договорів Україна подає періодичні доповіді про їх виконання на розгляд відповідних конвенційних органів.
Обрання України 9 травня 2006 року до складу Ради ООН з прав людини стало черговим красномовним свідченням міжнародного авторитету нашої держави, визнанням її практичного внеску і значного потенціалу у сфері забезпечення дотримання та поваги прав і свобод людини у світі. Дотримуючись своїх зобов’язань країни-члена ООН щодо забезпечення прав людини, Україна досягла суттєвого прогресу у приведенні законодавства у відповідність до міжнародних норм та стандартів, посиленні засобів правового захисту на національному рівні, реформуванні судової системи, зміцненні ролі правозахисних організацій, підвищенні рівня правової культури. У травні 2008 року Україну було переобрано до складу РПЛ.
У ході 58-ї сесії ГА ООН у 2003 р.Україна ініціювала Спільну заяву з нагоди 70-ї річниці Голодомору 1932-1933 рр.в Україні, яку було розповсюджено як офіційний документ 58-ї сесії ГА ООН в рамках пункту порядку денного „Питання прав людини”.Співавторами Спільної заяви стали 36 держав-членів ООН, її підтримали також Австралія, Ізраїль, Сербія і Чорногорія, 15 країн-членів та 10 країн, які на той час очікували отримання статусу повноправного члена ЄС.
Кульмінаційним етапом відзначення в ООН 75-х роковин Голодомору 1932-1933 років стало відкриття до підписання з ініціативи делегації України комеморативної Декларації про вшанування 75-х роковин Голодомору. 16 грудня 2008 р. її було опубліковано та розповсюджено як офіційний документ 63-ї сесії ГА ООН в рамках пункту 64(b) порядку денного «Заохочення і захист прав людини: питання прав людини, включаючи альтернативні підходи у справі сприяння ефективному здійсненню прав людини та основних свобод». На момент опублікування її співавторами стали 32 делегації, зокрема, Албанія, Австралія, Австрія, Азербайджан, Бельгія, Великобританія, Грузія, Данія, Естонія, Ізраїль, Ірландія, Ісландія, Іспанія, Канада, Латвія, Ліхтенштейн, Литва, Люксембург, Мальта, Монако, Німеччина, Норвегія, Польща, Сент-Лучія, США, Україна, Угорщина, Фінляндія, Франція, Хорватія, Чеська Республіка, Швеція.
На сьогодні Україна є стороною понад 40 міжнародних конвенцій та угод, учасником багатьох програм та проектів ООН, спрямованих на охорону навколишнього природного середовища.Прикладом визнання активності України на екологічному напрямку стало успішне проведення в Києві у травні 2003 р. П’ятої конференції міністрів охорони навколишнього середовища в рамках процесу „Довкілля для Європи”. У лютому 2004 року Україна приєдналася до найважливішої міжнародної екологічної угоди – Кіотського протоколу.1
Розділ ІV. Участь України у миротворчій діяльності ООН

Одним із головних завдань Організації Об’єданих Націй є підтримка миру у всьому світі. Згідно Статуту, держави-члени вирішують свої міжнародні спори мирним шляхом і утримуються від погроз силою або ії застосування проти інших держав.
Завдяки своїй миротворчій діяльності Організація Обєднаних Націй, використовуючи дипломатичні механізмі, допомогає протиборчим сторонам прийти до згоди. Рада Безпеки в рамках своїх зусиль з підтримки міжнародного миру і безпеки може рекомендувати шляхи запобігання конфлікту і відновлення або забезпечення миру, наприклад за допомогою переговорів чи звернення до Міжнародного Суду.1
Україна надає важливого значення діяльності з підтримання міжнародного миру та безпеки, розглядаючи участь у ній як важливий чинник своєї зовнішньої політики. Така позиція, насамперед, ґрунтується на "Основних напрямах зовнішньої політики України", де одним із пріоритетів визначена участь нашої держави у миротворчій діяльності, спрямованій на відвернення і врегулювання міжнародних конфліктів.
Починаючи з липня 1992 р., Україна виступає як контрибутор військових підрозділів та персоналу до операцій ООН з підтримання миру (ОПМ). На сьогодні 389 військовослужбовців та працівників органів внутрішніх справ представляють Україну в 6 миротворчих операціях ООН, зокрема, у Грузії, Демократичній Республіці Конго, Косово, Ліберії, Судані та Тиморі-Леште. Участь України у миротворчих операціях розпочалась із затвердженням Верховною Радою України Постанови від 3 липня 1992 року № 2538-ХІІ “Про участь батальйонів Збройних Сил України в Миротворчих Силах Організації Об’єднаних Націй у зонах конфліктів на території колишньої Югославії”.
Починаючи з 1992 року близько 35 тисяч військовослужбовців Збройних Сил України взяли участь у міжнародних миротворчих операціях.2
Українські воїни брали участь у наступних операціях ООН1 :
Миротворчих операціях Сили ООН по охороні (UNPROFOR)
Сили Виконання Угоди IFOR Сили Стабілізації
Місія ООН у Східній Славонії ПАООНСС
Місія ООН превентивного розгортання в Македонії
Місія ОБСЄ з верифікації у Косово
Місія ООН в Анголі
Місія ООН у Гватемалі (МІНУГУА)
Місія ООН у Таджикистані
Міжнародні сили з підтримки миру в Косово, СРЮ (КФОР)
Місія ООН в Афганістані
Місія ООН на півострові Превлака, Хорватія
Гуманітарна місія в Державі Кувейт
1) Збройні Сили України брали участь у миротворчих операціях Сил ООН по охороні (СООНО-UNPROFOR) 1992-1995 рр.
Підстави: Постанова ВР України № 2538-ХII від 03.07.92 "Про участь батальйону Збройних Сил України в Миротворчих Силах Організації Об'єднаних Націй у зонах конфліктів на території колишньої Югославії" (240 ОС Б), від 19.11.93 № 3226-ХІІ (60 ОСБ) та інші загальною кількістю до 1200 військовослужбовців і складалися:
чисельність 240 окремого спеціального батальйону - 550 осіб;
чисельність 60 окремого спеціального батальйону - 550 осіб;
чисельність 40 оперативної груп штабних офіцерів - 63 особи;
чисельність групи військових спостерігачів (з 01.06.1995) - 10 осіб;
чисельність 15 окремого вертолітного загону - 110 осіб;
Основними завданнями 240 та 60 ОСБ було забезпечення проведення конвоїв з вантажем гуманітарної допомоги місцевому населенню, сприяння припиненню бойових дій та нормалізація ситуації, патрулювання в зонах відповідальності.
Особливої уваги заслуговує діяльність особового складу щодо:
встановлення демілітаризованої зони в р-ні н.п. Жепа;
евакуації 5 тис. громадян під час наступу сербів;
відновлення електромереж;
відновлення трамвайного руху;
забезпечення безпеки роботи аеропорту.
У вересні-грудні 1995 року з колишньої Югославії відбулася репатріація українських миротворчих підрозділів, скорочення посад штабних офіцерів, військових поліцейських, спостерігачів. До України виведено 15 ОВЗ, 60 ОСБ і 40 офіцерів оперативної групи. За час існування Місії близько 6400 військовослужбовців Збройних Сил України прийняли участь у UNPROFOR.
2) Сили Виконання Угоди IFOR Сили Стабілізації(SFOR у Боснії і Герцеговині)грудень 1995 р. - грудень 1999 р.
Підстави: Резолюція Ради Безпеки OOН від 15.12.95 № 1031, Дейтонські угоди, Постанова КМ України від 29.12.95 № 1073, Угода між Україною та Францією щодо участі 240 ОСБ у Силах Виконання Угоди (СВУ) ІFOR.
· 240 окремий спеціальний батальйон (механізований) - 400 осіб
У грудні 1995 року 240 ОСБ передано до СВУ. У березні 1997 року 240 ОСБ передислоковано з м. Сараєво до населеного пункту (н.п.) Врапчичи (поблизу від м. Мостар). Під час перебування 240 ОСБ у м. Сараєво та Боснії і Герцеговині особовий склад, окрім виконання миротворчих завдань, брав участь у відбудові, реконструкції та відновленні лікарні і школи, ремонті доріг, ліній електромереж, трамвайної колії та трамвайного потягу, роздачі їжі сиротам та малечам, наданні медичної допомоги місцевому населенню тощо. Перший трамвай, який пройшов відновленою колією, був пофарбований у жовто-блакитний колір. Це було зроблено на честь українських миротворців. До речі, ця трамвайна колія найстаріша у Європі. Згідно з рішенням Міністра оборони України та у зв'язку з реструктуризацією сил СФОР у грудні 1999 року 240 ОСБ виведено зі складу сил СФОР. Близько 2800 військовослужбовців Збройних Сил України прийняли участь у зазначеній Місії.
3) Місія ООН у Східній Славонії ПАООНСС.Квітень 1996р.-січень 1998 р.
Підстави: Постанова ВР України від 2 5.03.96 № 102/96-ВР.
чисельність 17 окремої вертолітної ескадрильї - 150 осіб;
чисельність 70 окремої танкової роти - 160 осіб;
чисельність 64 окремої спеціальної механізованої роти - 105 осіб;
чисельність 8 окремої вертолітної ескадрильї - 96 осіб;
Основними завданнями підрозділів було спостереження за виконанням домовленостей про передачу влади під контроль перехідної адміністрації ООН, патрулювання в зонах відповідальності, перевезення персоналу ООН та супровід гуманітарних вантажів. Більше 1000 військовослужбовців Збройних Сил України взяли участь у Місії ООН у Східній Славонії.
4) Місія ООН превентивного розгортання в Македонії (МООНПРМ \ UNPREDER). Червень 1995 р. - березень 1999 р.
військові спостерігачі 1 особа;
Основними завданнями військових спостерігачів в Македонії було контролювати прикордонні райони країни та інформувати про будь-які події, які можуть підірвати довіру і стабільність у Республіці Македонія і є небезпечними для її території. Поряд із виконанням своїх основних завдань щодо спостереження за ситуацією вздовж кордонів із Союзною Республікою Югославією і Албанією та надання відповідної інформації військовим компонентам місії, військові спостерігачі співробітничали з цивільними установами, надавали спеціальні послуги на рівні общин.За час існування Місії 4 офіцери Збройних Сил України були у складі UNPREDER.
5) Місія ОБСЄ з верифікації у Косово. Грудень 1998 р. - березень 1999 р.
чисельність 901 окремої понтонно-мостової роти - 200 осіб;
чисельність штабних офіцерів - 8 осіб;
чисельність військових спостерігачів - 5 осіб;
чисельність військових поліцейських - 3 особи;
Основними завданнями місії верифікації ОБСЄ в Косово було:
перевірка відповідності всіх сторін в Косово Резолюції 1199 Ради Безпеки ООН та доповідь щодо стану Резолюції Постійному представництву ОБСЄ та інших організацій Постійній Раді ОБСЄ;
відкрити представництва місії в регіонах Косово, для виконання своїх обов'язків;
встановлення зв'язку із владою Югославії, Сербії та у разі необхідності з іншими органами влади, політичними партіями;
налагодження контактів з організаціями в Косово, акредитованими міжнародними і неурядовими організаціями для сприяння виконанню своїх обов'язків;
здійснювати нагляд над проведенням виборів в Косово для забезпечення їх гласності та справедливості згідно з узгодженими правилами та процедурою проведення виборів;
доповісти та надати рекомендації до Постійної Ради ОБСЄ, Ради Безпеки ООН та інших організацій на місцях, що підпадають під юрисдикцію Резолюції 1199 Ради Безпеки ООН.
6) Місія ООН в Анголі. Січень 1996 р. - лютий 1999 р.
Підстави: Резолюція Ради безпеки ООН від 08.02.95 976 Постанова ВР України від 16.01.96 № 96-ВР.
901 окрема понтонно-мостова рота (опмр)
штабні офіцери;
військові спостерігачі;
військові поліцейські;
Основним завданням підрозділу було відновлення інженерної інфраструктури в зонах відповідальності (відновлення шляхів, наведення мостів та понтонно-мостових переправ через річки). У 1999 році Рада Безпеки ООН одностайно проголосувала за виведення решти "блакитних шоломів" у кількості тисячі чоловік з Анголи. 40 років громадянської війни не втомили тутешніх непримиренних лідерів. Останніми на початку березня ц.р. покинули ангольську землю індійські миротворці, які й спустили прапор ООН у столиці Луанді. 226 військовослужбовців брали участь у Місії ООН в Анголі.
7) Місія ООН у Гватемалі (МІНУГУА). Cічень-травень 1997 р.
військові спостерігачі 8 осіб;
Основними завданнями військових спостерігачів у Гватемалі було здійснення контролю за виконанням положень Угоди про припинення вогню, підписане урядом цієї країни та рухом "Національна революційна єдність Гватемали" (НРЄТ) 4 грудня 1996 року, включаючи офіційне припинення військових дій, роз'єднання сил і демобілізацію комбатантів НРЄТ у пунктах збору, які були спеціально підготовлені для цих цілей.
8) Місія ООН у Таджикистані. Грудень 1994 р. - березень 2000 р.
військові спостерігачі 3 особи.
Основними завданнями військових спостерігачів було:
надання допомоги Об'єднаній комісії, до якої входять представники Уряду Таджикистану та таджикської опозиції, допомоги щодо спостереження за виконанням Угоди про тимчасове припинення вогню та інших ворожих дій на таджиксько афганському кордоні та в країні, під час переговорів;
розслідування повідомлень про порушення угоди про припинення вогню та інформування про це ООН і Об'єднаної комісії;
підтримання контактів зі сторонами, які задіяні в конфлікті, а також зв'язків ОБСЄ, Колективними миротворчими силами СНД у Таджикистані та прикордонними військами;
підтримання зусиль Спеціального представника Генерального Секретаря, надання послуг щодо забезпечення політичної взаємодії та координації, які можуть сприяти оперативному наданню гуманітарної допомоги міжнародним співтовариством;
здійснення спостереження за бійцями Об'єднаної таджикської опозиції (ОТО), за їх роззброєнням та демобілізацією;
надання допомоги в реінтеграції комбатантів в державні силові структури, або їх демобілізації.
За час існування Місії 17 офіцерів Збройних Сил України були направлені для виконання завдань у Таджикистані.
9) Спеціальна Місія ООН в Афганістані. Квітень 2000 року - травень 2001р.
Військовий спостерігач – 1 особа
Основними завданнями Місії були:
створення умов для підготовки переговорного процесу;
підготовка Угоди про припинення вогню.
10) Місія ООН на півострові Превлака, Хорватія.Січень 1996р.-грудень 2002 р.
Військові спостерігачі - 2 особи.
Основними завданнями Місії були:
спостерігати за активністю ВМФ СРЮ у Которській затоці;
спостерігати за відсутністю військ та важкого озброєння хорватської та югославської армій у демілітаризованій зоні;
спостерігати за активністю поліції у зоні відповідальності.
11) Гуманітарна місія в Державі Кувейт. Квітень-серпень 2003.
Підстави: Указ Президента України від 18.03.2003 №227/2003, Постанова Кабінету Міністрів України від 19.03.2003 № 357, Постанова Верховної Ради України від 20.03.2003 № 633-IV
19 окремий батальйон РХБ захисту - 448 осіб;
Місце дислокації 19 обРХБз було - Північно-Східна частина в/б Аріфжан (Нос Кемден).
Основними завданнями батальйону було:
реагування на кризові ситуації;
забезпечення безпеки в регіоні;
надання допомоги в захисті цивільного населення країни від наслідків можливого застосування ЗМУ;
надання допомоги в ефективній ліквідації можливих наслідків ЗМУ на території Держави Кувейт;
радіаційна, хімічна та біологічна розвідка місцевості.1
Участь України в міжнародних миротворчих операціях ООН дає вагомі позитивні результати, серед яких - зміцнення авторитету нашої держави, створення сприятливого клімату для налагодження та активізації двостороннього економічного співробітництва з відповідними державами, а також набуття військовослужбовцями цінного професійного досвіду.
Україна приділяє важливу увагу питанням забезпечення належного рівня захисту і безпеки персоналу миротворчих операцій. За час участі України в міжнародних миротворчих операціях загинуло 26 українських військовослужбовів, понад 87 отримали поранення. Останній трагічний випадок стався 17 березня 2008 року, коли внаслідок операції з повернення під контроль ООН будівлі суду в Косовській Мітровіці загинув український миротворець. Україна ініціювала розробку Конвенції з безпеки персоналу ООН (1994 р.) та зв’язаного з нею персоналу, була однією із перших, а в липні 1995 р. - ратифікувала.1
Згідно з позицією України, яка базується, зокрема, на відповідних документах ООН та ОБСЄ, операції ООН з підтримання миру мають проводитись на підставі чіткого мандату ООН або ОБСЄ та під їх політичним контролем. Сили, задіяні в таких операціях, повинні мати багатонаціональний характер.
Україна виступає за необхідність вдосконалення механізмів взаємодії між Радою Безпеки, країнами-постачальницями та Секретаріатом ООН. Як член Ради Безпеки ООН у 2000-2001 рр., Україна брала активну участь у запровадженні низки конструктивних форм консультацій та співробітництва між Радою Безпеки, країнами-постачальницями та Секретаріатом ООН.
Наша держава надає великого значення вдосконаленню системи швидкого реагування ООН на кризові ситуації. У лютому 1994 року Україна заявила про свою готовність брати участь у Системі резервних угод ООН (механізм, згідно з яким певні військові підрозділи країн, зарахованих до Системи резервних угод, перебувають у готовності на своїй території і, на запит Секретаріату ООН, надсилаються до тієї чи іншої місії ООН). З того часу Україна зарахована до складу країн-учасниць зазначеного механізму. У серпні 1997р. між Секретаріатом ООН та Україною було підписано відповідний Меморандум про взаєморозуміння щодо надання нашою країною конкретних ресурсів до зазначеної Системи (аеромобільно-десантний батальйон, транспортна авіаційна ескадрилья, група військових спостерігачів, штабних офіцерів та військової поліції).
18 травня 1999 р. Верховна Рада України ухвалила Закон "Про участь України в міжнародних миротворчих операціях", підготовлений МЗС спільно із зацікавленими міністерствами і відомствами. У лютому 2000 р. Президент України ухвалив Указ "Про порядок розгляду пропозицій щодо участі України в міжнародних миротворчих операціях".
Україна повністю підтримала процес докорінної реформи миротворчого механізму ООН з метою підвищення його ефективності, який розпочався після представлення “доповіді Брахімі” (2000 р.). Наша держава надає активного сприяння цьому процесу в рамках різних органів ООН.
У 2002 р. на 57-й сесії ГА ООН була одностайно схвалена внесена нашою делегацією резолюція, якою 29 травня було проголошено Міжнародним днем миротворців ООН (цього дня у 1948 р. Рада Безпеки ООН ухвалила резолюцію 50 (ІІІ) про розгортання першої миротворчої операції – Органу ООН із спостереження за виконанням умов перемир’я в Палестині). Щорічне відзначення Дня миротворця є помітною подією в штаб-квартирі ООН в Нью-Йорку, а також безпосередньо в місцях розгортання миротворчих операцій ООН.
Делегація України бере активну участь у щорічних сесіях Спеціального комітету ООН з операцій з підтримання миру. На минулорічній сесії Спецкомітету Україна ініціювала проект декларації з нагоди 60-річчя миротворчої діяльності ООН, яка була одностайно ухвалена 7 листопада 2009 року на пленарному засіданні 63-ї сесії ГА ООН. Співавторами документу стали близько 100 держав-членів ООН.
Серед нових форм співробітництва України з ООН на миротворчому напрямку треба відзначити поширення регіону дій українського авіаційного підрозділу в місії ООН в Ліберії на територію Сьєрра-Леоне, направлення українського миротворчого персоналу до складу групи охорони Місії ООН з допомоги Іраку.
Україна приділяє належну увагу такому напрямку співробітництва з Секретаріатом ООН, як організація підготовки в Україні міжнародного миротворчого персоналу на основі стандартизованих навчальних модулів, розроблених ООН та за сприяння інструкторів Організації. За результатами успішного проведення міжнародного курсу для військових спостерігачів ООН на базі Яворівського навчального центру експерти Організації сертифікували Курс підготовки офіцерів для багатонаціональних штабів при НАО України у відповідності стандартам підготовки ООН.
Враховуючи вагомий внесок України в миротворчу діяльність ООН наша країна домагається включення своїх представників до Департаменту з операцій з підтримання миру (ДОПМ). У 2008 році, завдяки проведеній роботі, до Секретаріату ООН було зараховано одного представника Міноборони та двох співробітників МВС України. Участь підрозділів Збройних Сил України в миротворчих операціях під егідою ООН та ОБСЄ є доцільною та корисною, оскільки надає можливість сприяти зміцненню миру та стабільності; ознайомитися з досвідом інших держав в галузі оборонного планування та реформування збройних сил; набути досвіду спільних дій з силами НАТО та держав-партнерів у ході миротворчих операцій; підвищити міжнародний авторитет Збройних Сил України.
Розділ V. Посли доброї волі ООН

Посли доброї волі ООН та Посланці миру - це відомі особистості та визначні діячі, які присвячують свій час тому, щоб привернути увагу громадськості до найгостріших проблем сучасного світу та відстоюють цінності та ідеали Організації Об'єднаних Націй у своїх країнах. Вони здійснюють свою просвітницьку діяльність на місцевому та глобальному рівнях шляхом привернення уваги громад до таких загроз, як, наприклад, зловживання наркотиками або торгівля людьми. Кожен з цих людей зазвичай працює з одною агенцією ООН та свої зусилля спрямовує на вирішення проблем дітей або біженців, захисту прав людини , на боротьбу зі СНІДом, а також інші питання розвитку.
Послами доброї волі ООН є відомі музиканти, спортивні зірки та актори. Завдяки своїй особистій репутації та професійним досягненням, їх статус Посла доброї волі ООН є важливим символом для національної аудиторії. Організація Об'єднаних Націй підтримує Послів доброї волі ООН у привернення ще більшої уваги та підтримки у вирішенні головних проблем. Більшість зірок призначаються Послами доброї волі для окремої агенції ООН. Вони повинні мати бездоганну репутацію, справжній інтерес до гуманітарних проблем та значну популярність.
Посли доброї волі ООН призначаються терміном до двох років з можливістю поновлення. Не існує встановлених правил або контрактних забов'язань з обох сторін, однак проводиться символічна церемонія призначення. Посли доброї волі ООН не отримують заробітну плату, хоча, можуть отримувати символічну платню розміром 1 долар США на рік або еквівалент цієї суми.
Посли доброї волі ООН в Україні:
Олімпійська чемпіонка з гімнастики Лілія Подкопаєва була призначена Послом доброї волі ООН в Україні з питань ВІЛ/СНІДу 17 листопада 2005 року в Представництві ООН під час прес-конференції.Лілія Подкопаєва - заслужений майстер спорту України зі спортивної гімнастики (1994) та суддя міжнародної категорії. Пані Подкопаєва є абсолютною чемпіонкою світу (Японія, 1995), чемпіонкою Європи (Велика Британія, 1996) та володаркою Кубку Європи (1995). У 1996 р. на ХХVІ Олімпійських іграх в Атланті Лілія стала олімпійською чемпіонкою з гімнастики в Атланті. Вона отримала 45 золотих, 21 срібну та 14 бронзових медалей. Лілія Подкопаєва є також Послом Ради Європи зі спорту, толерантності та чесної гри.
Соліст популярної групи Океан Ельзи був призначений Послом доброї волі ПРООН для молоді 5 вересня 2005 року. У 2003 році пана Вакарчука було призначено Почесним послом України з питань культури та Почесним радником Президента України з молодіжної політики, розвитку та впровадження культурних ініціатив у 2006 році. Як один з найбільш популярних та успішних музикантів України, пан Вакарчук підтримує зусилля Програми розвитку ООН, спрямовані на розвиток молодіжної культури у формуванні свідомого ставлення молоді України до власного життя та відповідальної поведінки. Пропагуючи відповідальність у прийнятті рішень, Вакарчук спілкується зі своєю аудиторією під час різноманітних форумів, круглих столів та неформальних зустрічей зі студентством.У 2006 році він відвідав Варшаву, де зустрівся зі студентами та долучився до посилення діалогу між молодими людьми Польщі та України щодо створення гідних та безпечних умов життя та обговорення важливості активної громадянської позиції серед молоді.
Співачка, переможниця 49-го пісенного конкурсу "Євробачення" співачка Руслана Лижичко призначена Національним Послом Дитячого Фонду Об'єднаних Націй (ЮНІСЕФ) травня 2005 року. Всесвітньо відома українська співачка і автор пісень Руслана приєднується до плеяди визначних особистостей світового рівня, до якої входять понад 200 акторів, музикантів, співаків, спортсменів та літераторів, які представляють ЮНІСЕФ протягом багатьох років. В новій для себе ролі Руслана буде відстоювати права кожної української дитини на здоров'я, гідність та розвиток. Використовуючи свою популярність та керуючись особистою зацікавленістю у вирішенні проблем дітей, вона працювала представником ЮНІСЕФ, щоб підтримати місію Дитячого Фонду, спрямовану на забезпечення виживання та благополуччя усіх дітей до досягнення ними повноліття.
Українська співачка Ані Лорак вважається гордістю національної музичної сцени. Велика кількість альбомів та пісень та її численні концерти, які збирають численну аудиторію доводять її пісенний та акторський талант. Її репертуар налічує більше, ніж 100 пісень, 14 відеокліпів у різних стилях. У 1999 році вона стала почесною співачкою України, а у 2003 Ані приєдналась до національної Наглядової Ради у боротьбі з наркоманією. У 2004 році вона активно підтримувала проведення акції "Пробіг заради життя" за ініціативи Представництва Організації Об'єднаних Націй в Україні. В якості Посла доброї волі, Ані Лорак брала активну участь у національній інформаційній компанії "Лідерство заради успіху", щоб заохотити толерантне ставлення до ВІЛ-позитивних людей та мобілізувати ресурси задля підтримки проектів на боротьбу з ВІЛ/СНІДом.
Пан Андрій Медвєдєв - всесвітньовідомий професійний український тенісист, який розпочав свою кар'єру у 1991 році. Він став чотирьохкратним чемпіоном турнірів серії Майстер - у Гамбурзі (1994, 1995, 1997) та Монте-Карло (1994). У 2004 році пана Андрія Медвєдєва призначено генеральним секретарем Української Тенісної Федерації. Одне з основних напрямів його діяльності є популяризація тенісу в Україні. У 2003-2004 роках пан Медвєдєв був Послом доброї волі ООН з питань ВІЛ/СНІДу в Україні та зробив свій внесок у привернення уваги громадськості до цієї проблеми. Разом з іншими видатними українцями, він брав участь в акції "Пробіг заради життя", за результатами якої були зібрані кошти для будинку ВІЛ-інфікованих у Печерській Лаврі.
Пан Валід Арфуш - Посол доброї волі ООН з питань ВІЛ/СНІДу в Україні(Дата призначення: 2001 – 2003).1
Висновок

В даній роботі було доведено впливовість найбільшої міждержавної організації сучасного світу - ООН, метою діяльності якої є підтримання міжнародного миру та безпеки, сприяння економічному та соціальному прогресу всіх народів.
Своєрідність структури ООН значно полегшує роботу організації як цілісної системи. Майже п'ятнадцять популярних міжнародних організацій, зберігаючи самостійність, мають статус спеціалізованих структур ООН, а це відчутно покращує роботу організації в різних напрямках її миротворчої діяльності. Працюючи над цією роботою ми дійшли висновку, що Організація Об'єднаних Націй приймає велику участь у соціальному та економічному житті України, а також допомагає нашій державі покращити екологічний стан в країні. Представництво Об'єднаних Націй в Україні відіграє важливу роль в реалізації мети та цілей ООН в Україні.
Наше дослідження дозволяє стверджувати, що співробітництво України з ООН має свою історію. Вона виразно поділяється на два періоди: до і після проголошення незалежності України. У діяльності України в Організації Об`єднаних Націй були як історично обумовлені труднощі, так і переконливі успіхи. Домовленість про членство УРСР в ООН, досягнута в Ялті у лютому 1945 р., в результаті переговорів Рузвельта, Черчілля і Сталіна, і відповідне рішення в Сан-Франциско зробили Україну повноправним членом Організацій Об`єднаний Націй. З 24 жовтня 1945 р. і до дня проголошення незалежності України ООН була фактично єдиною трибуною, через яку світ отримував інформацію про наш народ, його історію та культуру. Україна, як одна із держав-засновниць ООН, зробила свій внесок в розробку її Статуту, зокрема щодо цілей та принципів Організації. Вона зробила істотний вклад до всіх сфер її діяльності, зокрема у справу підтримки міжнародного миру та безпеки, врегулювання конфліктів, режиму нерозповсюдження ядерної зброї, роззброєння та контролю над озброєннями, економічного та соціального розвитку, деколонізаційних процесів, поваги до прав і свобод людини, дотримання основоположних норм і принципів міжнародного права, Україна активно сприяла ліквідації апартеїду та врегулюванню палестинського питання.
Безпосередня участь України в ООН дала нам унікальну можливість буквально наступного дня після 24 серпня 1991 року з трибуни її органів детально інформувати представників держав усіх континентів про події історичної ваги в Україні, напрямки й орієнтири зовнішньої політики незалежної держави. Новий етап членства України в ООН почався із проголошення її незалежності. Сьогодні Україна є одним із лідерів ООН, одним із найпослідовніших захисників її цілей та принципів.
Діяльність України в ООН – це, насамперед, діяльність політична, спрямована на те, щоб підштовхнути країни-члени Організації до виважених та відповідальних дій на основі глобального консенсусу. Участь в ООН є одним з найбільш рентабельних в політичному плані зовнішньополітичних механізмів незалежної України. Завдяки своїй активній позиції Україна отримала значну технічну, матеріальну та фінансову допомогу, зокрема, з боку Програми розвитку ООН, МАГАТЕ, МОП, ЮНІДО тощо. Україна проводить серйозний, прагматичний, націлений на конкретні результати курс щодо ООН. Українська делегація працює на подальше зміцнення авторитету і впливовості нашої держави на міжнародній арені. Разом з тим, будучи активним прихильником та безпосереднім учасником процесу реформування ООН, Україна продовжує докладати значних зусиль з метою підвищення ефективності діяльності ООН та її адаптації до нових вимог сьогодення. Отже, участь у діяльності ООН для України є однією з найбільш важливих сфер її зовнішньополітичних інтересів, каналом виходу на різноманітні галузі міжнародного, економічного, науково-технічного і гуманітарного співробітництва, засобом запозичення світового досвіду, міжнародної допомоги у здійснені програм свого державного становлення і сталого розвитку.
Список використаних джерел та літератури
1. Устав Организации Объединённых Наций 1945р.// (http://zakon.rada.gov.ua)
2. C.Г.Шеретов «Международные организации системы ООН» Сборник международных договоров/Алматы (Казахстан): НИЦ КОУ, 2008г. -384с.
3. Імідж та реалії: питання та відповіді про Організацію Об'єднаних Націй. К.: Магма. 2008р. -144 с.
4. Френсіс О’Доннел «Національно екологічна політика України», ТОВ Компанія «ВАІТЕ» 2007р. -186с.
5. Рукен Текеш Калікусу «Рамкова програма допомоги ООН для України» 2005р.Київ -32c.
6. В.Піщейко,Н.Сітнікова «Цілі розвитку тисячоліття. Україна 2000+5»Київ -50с.
7. Коротко про ООН. Публікація 2005 р. Нью Йорк. -10с.
8. Доповідь Генерального Секретаря ООН, представлений на обговорення головами держав у вересні 2005р.//(www.unic.ru)
9. Публікація «Система ООН в Україні» Київ 2004р. -12с.
10. Шамрай В.О., Коропатнік І.М. Участь збройних сил України в міжнародних миротворчих операціях. // Вісник Хмельницького інституту регіонального управління та права „Міжнародне право”.Ірпінь 2004р. -129с.
11. Карташкин В.А. Устав ООН и ООН в глобализирующемся мире // Юрист-международник. 2004. № 1 . -15с.
12. А.В. Торкунов. «Современные международные отношения: Хронология событий» (1989-1999рр.) М.: РОССПЕН, 1999. - 584 с.
13. Морозов Г.И. Международные организации. Вид-во. 2-е. –М., 1974р. -332 c.
14. Кожевников Ф.И., Шармазанашвили Г.В. ООН: организация, цели, практика.Москва, вид. Международные отношения, 1971 р. -160с
15. Закон України Про участь України в міжнародних миротворчих операціях, вiд 23.04.1999 № 613-XIV -202с.
16. С.Б. Крилов "История создания ООН", Вид-во ИМО, Москва, 1960 р. - 165 с.
[1] С.Б. Крилов "История создания ООН", Вид-во ИМО, Москва, 1960 р. -46с.
1 Зовнішня політика Радянського Союзу в період вітчизняної війни. Розділ IV Московська конференція МЗС 1943 року. Т.1 М.1970 -121с.
2 Статут ООН. Ст.1.Цілі та принципи.
1 А.В. Торкунов. «Современные международные отношения: Хронология событий» (1989-1999 гг.) -261с.
1 В.Піщейко,Н.Сітнікова «Цілі розвитку тисячоліття. Україна 2000+5». 2000р. -26с.
1 Публікація «Система ООН в Україні» 2004р. -5с.
1 В.Піщейко,Н.Сітнікова «Цілі розвитку тисячоліття. Україна 2000+5» -4с.
1 А.В. Торкунов. «Современные международные отношения: Хронология событий» (1989-1999 гг.) -153с.
1 Імідж та реалії: питання та відповіді про Організацію Об'єднаних Націй 2008р. – 34с.
2 Публікація МЗС України. Всесвітній Саміт ООН – 2005р. -2с.
1 Шамрай В.О., Коропатнік І.М. Участь збройних сил України в міжнародних миротворчих операціях. // Вісник Хмельницького інституту регіонального управління та права „Міжнародне право”.-2004р.-79с.
1 Френсіс О’Доннел «Національно екологічна політика України», 2007р. -6с.
1 Міжнародна конвенція зі спрощення та гармонізації митних процедур, вступила в силу в 2006 році.
1 C.Г.Шеретов «Международные организации системы ООН» 2008р. -153с.
2 Шамрай В.О., Коропатнік І.М. Участь збройних сил України в міжнародних миротворчих операціях.-2004р. -90с.
1 Шамрай В.О., Коропатнік І.М. Участь збройних сил України в міжнародних миротворчих операціях.-2004р. -94с.
1 Шамрай В.О., Коропатнік І.М. Участь збройних сил України в міжнародних миротворчих операціях. // Вісник Хмельницького інституту регіонального управління та права „Міжнародне право”.-2004р. -96с.
1 Закон України Про участь України в міжнародних миротворчих операціях, вiд 23.04.1999 № 613-XIV
1 Офіційний сайт ООН в Україні (http://www.un.org.ua/ukr)
Курсовая работа: Гуманітарна діяльність Організації Об’єднаних Націй
План
Вступ. 2
Розділ 1. Характеристика гуманітарної діяльності в контекст миротворчих заходів ООН 5
1.1 Створення, функції, завдання Організації Об'єднаних Націй (ООН) 5
1.2 Ограни та управління ООН з прав людини, як головні у гуманітарній діяльності 11
1.3 Еволюція миротворчої діяльності ООН. Гуманітарні інтервенції 15
1.4 Гуманітарна інтервенція, як засіб врегулювання збройних конфліктів. 17
1.5 Особливості та напрямки гуманітарної діяльності ООН.. 24
Розділ 2. Форми та методи гуманітарної діяльності ООН у врегулюванн збройних конфліктів (1990-2000 рр.) 28
2.1 Практична реалізація гуманітарної діяльності ООН в 1990-2000 рр. 29
2.2 Проблема біженців та її вирішення у контексті гуманітарної політики ООН 31
Висновки. 33
Список використаної літератури. 37
Вступ
Актуальність теми дослідження зумовлена підвищенням ролі та значимості гуманітарного напрямку миротворчої діяльност Організації Об’єднаних Націй протягом 90-их років XX століття.
Багато хто представляє ООН як організацію, яка займається в основному питаннями підтримки миру й безпеки. Насправді цьому присвячено менш 30% діяльності ООН, а переважно її робота пов'язана з розвитком наданням гуманітарної допомоги. Система ООН, будучи єдиним всесвітнім нститутом по сприянню розвитку найбідніших районів світу, реалізуючи сво спеціальні програми, допомагає поліпшити життя мільйонам людей.
За допомогою цих програм система ООН нада допомогу в розмірі понад 25 млрд дол. приблизно 135 країнам щорічно: близько 5 млрд виділяється у вигляді безоплатних субсидій і понад 20 млрд - у вигляд позик. Організація надає допомогу біженцям, бідним і голодним, сприяє виживанню дітей, охороні навколишнього середовища, боротьбі зі злочинністю й поширенням наркотиків, захисту прав людини, рівноправності жінок і демократії, врегульову збройні конфлікти за допомогою гуманітарної діяльності.
Ресурси ООН націлені головним чином на країни й народи, які у найбільшій мірі потребують допомоги. ООН нерідко основним, якщо не єдиним, джерелом технічної й фінансової допомоги для багатьох держав, особливо, якщо в них проходять війни або збройні конфлікти.
У випадку нещастя - військового конфлікту, повені, землетрусу, посухи, неврожаю, епідемії - оперативні установи ООН негайно вживають заходів по наданню допомоги постраждалому населенню. Спеціальні підрозділи ООН по наданню надзвичайної допомоги в тісному співробітництві з гуманітарними неурядовими організаціями терміново доставляють необхідні ресурси (в основному для дітей, жінок і старих) - продовольство й медикаменти, дають їм притулок і забезпечують матеріально-технічну підтримку. Так, в 1997-1998 р. ООН надала допомогу 51 державі-члену в їхніх зусиллях по подоланню наслідків більш ніж 77 стихійних лих й екологічних катастроф.
З іншого боку, подолання гуманітарних проблем, які набули величезного масштабу в сучасних військово-політичних кризах, продиктоване не тільки гуманними поглядами. Війні, військові конфлікти, у країнах третього світу і не тільки, являють собою особливо небезпечну загрозу міжнародному миру та безпеці, справляють дестабілізуючий вплив на соціально-економічне і політичне становище сусідніх країн і цілих регіонів.
Зазвичай збройні конфлікти, супроводжується масовою загибеллю і стражданнями цивільних осіб, що вимагає швидкого втручання та надання гуманітарної допомоги. А це, в свою чергу, вимагає мобілізац багатомільйонних фінансових ресурсів. Спрямування цих ресурсів на задоволення потреб гуманітарної сфери відволікає кошти від інших програм і істотно послаблює потоки міжнародної допомоги на цілі розвитку.
Об’єктом дослідження є гуманітарна діяльність Організації Об’єднаних Націй, спрямована на вирішення складних ситуацій, що стали наслідком збройних конфліктів.
Предметом дослідження є напрямки, форми та методи реалізації гуманітарної політики ООН, вектор діяльності Організації на шляху до вирішення проблеми надання допомоги і захисту цивільного населення під час конфліктів.
Мета дослідження: на основі аналізу теоретичних досліджень в комплексі дослідити різні аспекти гуманітарної діяльності ООН та х роль у врегулюванні військових, збройних конфліктів.
Для досягнення цієї мети, з огляду на предмет та об’єкт дослідження, було вирішено наступні завдання:
Охарактеризувати виникнення, становлення структуру та напрямки діяльності ООН;
Дати характеристику поняттю гуманітарна нтервенція, та її ролі в урегулюванні збройних конфліктів.
Проаналізувати вектори та принципи гуманітарної діяльності Організації;
Простежити методи та шляхи гуманітарного втручання ООН у числі миротворчих заходів;
Встановити позитивні та негативні сторони гуманітарної діяльності ООН у врегулюванні збройних конфліктів.
Практичне значення. Результати курсового дослідження можуть бути використані у науково-дослідницькій роботі, при написанні наукових, курсових та дипломних робіт з даної проблематики, оскільки вони розширюють знання про діяльність ООН у гуманітарній сфері, її значення у міжнародних відносинах та у врегулюванні збройних конфліктів кінця ХХ ст.
Структура роботи. Курсова робота складається із вступу, двох розділів, висновків та списку використаних джерел (50 найменуваннь).
Розділ 1. Характеристика гуманітарної діяльності в контексті миротворчих заходів ООН
1.1 Створення, функції, завдання Організації Об'єднаних Націй (ООН)
Організація Об'єднаних Націй не тільки займає центральне місце в системі міждержавних організацій, але й відігра виняткову роль у сучасному міжнародно-політичному розвитку. Створена в 1945 р. як універсальна міжнародна організація, що має своєю метою підтримку миру й міжнародної безпеки й розвиток співробітництва між державами, ООН поєднує в цей час 185 країн світу.
Вплив ООН на сучасні міжнародні відносини вагомий й багатогранний. Він визначається наступними основними факторами:
- ООН є самим представницьким форумом для дискусій між державами з актуальних проблем міжнародного розвитку.
- Устав ООН є фундаментом сучасного міжнародного права, свого роду загальновизнаним кодексом поводження держав й хніх взаємин; по ньому звіряють інші міжнародні договори й угоди.
- ООН сама стала важливим механізмом міжнародної нормотворчості й займає надзвичайно особливе місце серед інших організацій - джерел міжнародного права. З ініціативи й у рамках ООН укладен сотні міжнародних конвенцій і договорів, що регулюють положення справ у найрізноманітніших сферах громадського життя.
- У принципах побудови ООН (насамперед у наданні особливого статусу постійним членам Ради Безпеки) знайшли своє відбиття об'єктивні реалії міжнародно-політичної системи, а їхня зміна стала головним стимулом для роботи, що ведеться, з реформування цієї організації [29].
- Під покровом ООН існує велика кількість міжурядових організацій, що здійснюють регулювання міжнародного життя в рамках свого функціонального призначення.
- ООН наділена винятково важливою компетенцією вирішувати питання війни й миру, у тому числі й шляхом використання збройної сили.
Штаб-квартира ООН перебуває в Нью-Йорку, де розміщені п'ять із шести її головних органів. У Генеральній Асамблеї кожна держава має один голос; вона збирається на свої регулярні сесії щорічно, а також на спеціальні й надзвичайні сесії (усього їх було 29); рішення по порядку денному (який нараховує більше 100 питань) приймаються простою більшістю голосів і не обов'язкові для держав-членів, але розглядаються як думка світового співтовариства й у цьому змісті мають значний моральний авторитет. (За час своєї діяльності Генеральна Асамблея прийняла понад 10 тис. резолюції.) Рада Безпеки складається з 15 членів; 5 з них - постійні (Росія, США, Великобританія, Франція й Китай), інші обираються Генеральною Асамблеєю на два роки. Рішення приймаються більшістю в 9 голосів з 15, включаючи співпадаюч голоси всіх постійних членів (які, таким чином, мають право вето).
При розгляді питань, пов'язаних з виникненням погрози міжнародному миру, Рада Безпеки має винятково широкі права, включаючи право вводити економічні санкції й ухвалювати рішення щодо застосуванні збройних сил.
Економічна й Соціальна Рада (ЕКОСОР) займається економічними й соціальними питаннями в рамках ООН, організовуючи обговорення відповідних проблем, виробляючи рекомендації для держав-членів, проводячи дослідження, підготовляючи доповіді, скликаючи конференції й т.п. У його склад (щорічно обновлюваний на одну третину) входять 54 держави-члена, як обирають Генеральною Асамблеєю [29].
Рада по опіці була створена для того, щоб сприяти просуванню до самоврядування й незалежності 11 підопічних територій, що снували до моменту утворення ООН; в 1994 р. остання з них (Паулу, що перебувала під опікою США) здобула незалежність, і функціонування цього органа було фактично припинене.
Секретаріат виконує адміністративн функції, складається з більш ніж 15 тис. чоловік, що є громадянами приблизно 170 країн, і очолюється Генеральним Секретарем ООН, який грає важливу політичну роль у діяльності організації й призначається Генеральною Асамблеєю за рекомендацією Ради Безпеки.
Міжнародний Суд розміщається в Гааз (Нідерланди) і складається з 15 суддів, які обираються Генеральною Асамблеєю й Радою Безпеки на дев'ятирічний строк за критеріями компетенції, а не національно-державної приналежності Сторонами в Суді можуть бути тільки держави й тільки на добровільній основі; у цьому випадку його рішення для них обов'язкові. Держава може зробити спеціальну заяву про визнання юрисдикції Суду обов'язковою, навіть і не будучи стороною в суперечці (такі заяви зробили понад 60 держав, хоча в багатьох випадках з істотними застереженнями). За час існування Суду на його розгляд було передано понад 70 спорів між державами й запитано понад 20 консультативних висновків.
В «родину» Організації Об'єднаних Націй входять 14 спеціалізованих установ ООН - міжурядових організацій універсального характеру, що мають спеціальне функціональне призначення. Деякі з них виникли задовго до створення ООН. З погляду масштабності впливу на сучасні міжнародн відносини має сенс особливо відзначити Міжнародний валютний фонд (МВФ) Міжнародний банк реконструкції й розвитку (МБРР), які грають винятково важливу роль у координації валютно-фінансової політики держав-членів, наданні кредитів позик і т.п., а також Міжнародне агентство по енергії (МАГАТЕ), наділене спеціальними функціями в плані нерозповсюдження ядерної зброї [42].
В епоху біполярного протистояння на міжнародній арені ефективність діяльності ООН часто виявлялася невисокою. Політична, військова й ідеологічна конфронтація двох наддержав й їхніх союзників нерідко впливала на діяльність основних структур й інститутів ООН. Із закінченням холодної війни виник потужний імпульс для активізації ООН й перетворення в діючий механізм організації міжнародного життя.
Особливе значення набули зусилля ООН по підтримці миру. Якщо за перші чотири десятиліття свого існування ООН здійснила 14 різних місій й операцій з напрямком спостерігачів, посередників або військового персоналу в райони конфліктів, то з 1988 р. були ініційовані 33 миротворчі акції. Пік активності в цій області довівся на 1995 р., коли загальне число задіяного в миротворчій діяльності ООН персоналу склало майже 70 тис. чоловік (включаючи 31 тис. військовослужбовців) з більш ніж 70 країн [29].
Значний розвиток по лінії ООН одержала превентивна дипломатія (місії по встановленню фактів, зусилля по примиренню сторін, посередництво й т.п.), організація спостереження за перемир'ям, гуманітарні операції (надання допомоги біженцям й іншим жертвам конфліктів), сприяння післяконфліктній реабілітації. У тій або іншій формі ООН була залучена в зусилля по врегулюванню в більшості «гарячих точок» останнього десятиліття ХХ століття — у Сомалі, Мозамбіку, Камбоджі, Афганістані, Центральній Америці, на Гаїті, у колишній Югославії, на Ближньому й Середньому Сході, у Руанді, Західній Сахарі, Таджикистані, Грузії.
Разом з тим Рада Безпеки використала і так нструменти, як санкції (економічні, політичні, дипломатичні, фінансові й інш примусові міри, не пов'язані з використанням збройних сил) і примусове роззброювання (у відношенні Іраку).
Однак припинення холодної війни не тільки відкрило нові можливості для ООН, але й рельєфно висвітило властиві їй недоліки, які раніше перебували на задньому плані. З одного боку, мова йде про витрати на утримання величезного бюрократичного апарата ООН, його неповороткості й неефективності процесу прийняття рішень, перевантаженост організації численними структурами і їхнім паралелізмом. З іншого боку, ставиться питання про адаптацію ООН до серйозної зміни міжнародно-політичного ландшафту, які відбулися за п'ять із зайвим десятиліть її існування. Нарешті, залишаються непроясненими багато концептуальних питань діяльності ООН (якою повинна бути система її пріоритетів, при яких умовах її функції можуть бути делегован регіональним організаціям або коаліціям держав, які умови й межі втручання ООН у внутрішні справи суверенних держав, як домогтися оптимального сполучення демократизму й оперативності у функціонуванні ООН, як сполучити принцип універсальності з особливим статусом постійних членів Ради Безпеки, і т.п.) [46].
У широкій дискусії, що розгорнулася, про реформу ООН виявилися глибокі розбіжності між учасниками цієї організації з питань черговості реформ, ступеня їхньої радикальності й самого змісту перетворень. У самому загальному плані можна виділити кілька основних тем, пов'язаних з обговорюваною проблемою:
- забезпечення більшої ефективності ООН при звертанні до питань міжнародної безпеки й удосконалювання інструментарію миротворчості й кризового регулювання,
- розширення можливостей залучення ООН у внутрішні справи держав у зв'язку з політичною нестабільністю, порушенням прав людини, екологічними або гуманітарними катастрофами;
- підвищення ролі ООН в «нетрадиційних» областях (екологія, міграція, регулювання інформаційних потоків і т.п.);
- зміна порядку фінансування діяльності ООН принципів використання її фінансових ресурсів;
- модифікація ролі Генеральної Асамблеї з метою підвищити її здатність приймати діючі рішення;
- більше чітке визначення статусу Генерального Секретаря ООН і радикальна перебудова роботи Секретаріату ООН;
- уточнення функцій і ролі спеціалізованих установ ООН, координація їхньої діяльності, розширення повноважень Міжнародного Суду;
- підвищення ефективності роботи Ради Безпеки й зміна його складу [29].
Остання з відзначених вище тем стала предметом особливої уваги в дискусіях про реформування ООН. Існує більш-менш широка згода щодо необхідності збільшити число членів Ради Безпеки й зробити склад більше репрезентативним. Значно більш складним є питання про категор членства в Раді Безпеки. Найбільш очевидними кандидатами на включення в число постійних членів є Німеччина і Японія, однак при цьому неминучі домагання на аналогічний статус із боку ряду країн, що розвиваються,- Індії, Бразилії або Мексики. Крім того, розширення кола країн, що володіють правом вето, здатне паралізувати роботу Ради Безпеки. Разом з тим саме питання про право вето одним із центральних. Хоча скасування цього інституту (за мотивами подолання нерівності країн-членів) практично нереальне, внесення в нього певних коректив представляється цілком можливим [45].
У цілому ж передумови для радикально трансформації ООН у наш час виглядають не дуже значними - як через незбіжн погляди держав-членів (і небажання багатьох з них піти на занадто круті зміни), так і через відсутність необхідних фінансових ресурсів (через що вже сьогодні доводиться йти на певне згортання миротворчої діяльності). Однак еволюційна адаптація організації до мінливих умов настійно необхідна. Від цього буде залежати розширення можливостей ООН у плані її впливу на міжнародне життя й ефективне виконання функції найважливішого багатобічного механізму регулювання міжнародних відносин.
Особливо актуальною ця проблема стала у зв'язку з виникненням небезпечної тенденції використання військової сили проти суверенних держав в обхід ООН. Воєнні дії НАТО проти Югославії, розпочаті в березні 1999 р. без санкції Ради Безпеки, виразно позначили можливість ероз ролі ООН як центрального елемента сучасної міжнародно-політичної системи.

1.2 Ограни та управління ООН з прав людини, як головні у гуманітарній діяльності
Виходячи з гуманітарної домінанти, що лежить в основі всієї діяльності Організації Об'єднаних Націй, вважається необхідним розглянути спеціалізовані органи ООН з права людини.
1. Верховний комісар ООН у справах біженців.
Відповідно до Статуту Управління Верховного комісара ООН у справах біженців (УВКБ), прийнятим у 1950 році, Верховний комісар, діючи під керівництвом Генеральної Асамблеї, бере на себе обов'язки із надання міжнародного захисту, під егідою ООН, тим біженцям, які підпадають під дію даного Статуту, і з вишукування остаточного вирішення проблеми біженців шляхом виявлення сприяння урядам і, за згодою відповідних урядів, приватним організаціям для полегшення добровільної репатріації указаних біженців або їхньо асиміляції в нових країнах.
Особливість діяльності Верховного комісара полягає в тому, що вона є цілком аполітичною за своїм характером; вона носить гуманітарний і соціальний характер і стосується, як загальне правило, лише окремих груп і категорій біженців. Відповідно до визначення, що міститься в Статуті УВКБ, біженцями є ті особи, що у силу цілком обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, громадянства, приналежності до певної соціальної групи або політичних переконань перебувають за межами країни своєї громадянської приналежності і не можуть користуватися захистом цієї країни або не бажають користуватися таким захистом через острах піддатися гонінням [5, 16-17].
УВКБ здійснює свої програми допомоги цілком за рахунок добровільних внесків урядів і коштів із приватних джерел.
Верховний комісар слідує керівним директивам, що даються йому Генеральною Асамблеєю або Економічною і Соціальною Радою.
Верховний комісар забезпечує захист біженців, піклування про яких входить у компетенцію його Управління, шляхом:
сприяння укладанню і ратифікац міжнародних конвенцій про захист біженців, спостереження за виконанням цих конвенцій і пропозиції необхідних поправок до них;
сприяння за допомогою спеціальних угод з урядами виконанню будь-яких заходів, що мають своєю метою полегшення становища біженців і скорочення числа біженців, що потребують захисту;
сприяння урядовим і приватним зусиллям, спрямованим на заохочення добровільної репатріації біженців або їхньо асиміляції в нових країнах;
полегшення допуску біженців на територію різних держав;
одержання від урядів інформації щодо числа біженців на їхній території і становища їх, а також законів і постанов, їх що стосуються;
підтримки контакту з заінтересованими урядовими і неурядовими організаціями [5, 18].
Крім того, у межах наданих у його розпорядження коштів Верховний комісар займається іншими видами діяльності, у тому числі репатріацією і розселенням.
Йому доручається завідування всіма суспільними або приватними коштами, одержуваними ним із метою надання допомоги біженцям, і розподіл їх між приватними та державними установами.
Верховний комісар володіє в рамках ООН певним правовим статусом. Зокрема, він має право викладати свою точку зору в Генеральній Асамблеї, у ЕКОСОР і в їх допоміжних органах. Крім того, Верховний комісар щорічно зобов'язаний представляти доповідь Генеральній Асамблеї через ЕКОСОР; його доповідь розглядається як окремий пункт порядку денного Генеральної Асамблеї.
2. Верховний комісар ООН із заохочення та захисту всіх прав людини.
Посада Верховного комісара ООН із заохочення та захисту всіх прав людини була заснована відповідно до резолюц 48-ї сесії Генеральної Асамблеї ООН у грудні 1993 року.
Верховним комісаром є особистість, що характеризується високими моральними устоями і чесністю й володіє досвідом, у тому числі в галузі прав людини, а також загальними знаннями і розумінням різних культур, що особливо необхідно для безстороннього, об'єктивного, невибіркового й ефективного виконання обов'язків Верховного комісара.
Верховний комісар призначається Генеральним секретарем ООН і затверджується Генеральною Асамблеєю на чотирирічний період із можливістю продовження ще на один термін.
За своїм статусом Верховний комісар заступником Генерального секретаря ООН. Він діє в рамках Статуту ООН, Загально декларації прав людини, інших міжнародних документів в галузі прав людини несе основну відповідальність за діяльність міжнародного співтовариства в галузі прав людини.
Верховний комісар з прав людини представля щорічну доповідь про свою діяльність у відповідності зі своїм мандатом Коміс з прав людини, а через ЕКОСОР — Генеральній Асамблеї ООН.
У рамках загальної компетенції, повноважень рішень Генеральної Асамблеї, ЕКОСОР і Комісії з прав людини можна назвати такі обов'язки Верховного комісара:
заохочувати і захищати ефективне здійснення всіма людьми всіх громадянських, культурних, економічних, політичних соціальних прав;
виконувати завдання, доручені йому компетентними органами системи Організації Об'єднаних Націй в галузі прав людини, і представляти їм рекомендації з метою сприяння ефективному заохоченню захисту всіх прав людини;
заохочувати і захищати реалізацію права на розвиток і посилювати для цього підтримку з боку відповідних органів системи ООН;
надавати через Центр з прав людини Секретаріату й інші відповідні установи консультативні послуги і технічну та фінансову допомогу на прохання заінтересованої держави і, при необхідності, регіональних організацій з прав людини з метою підтримати здійснення заходів програм в галузі прав людини;
координувати відповідні навчальн пропагандистські програми Організації Об'єднаних Націй в галузі прав людини;
відігравати активну роль у справі усунення нинішніх перешкод і вирішення нових завдань на шляху до повної реалізації всіх прав людини й у справі недопущення продовження порушень прав людини у всьому світі;
розширювати міжнародне співробітництво з метою заохочень і захисту всіх прав людини;
координувати діяльність в сфері заохочення захисту прав людини в рамках усієї системи ООН;
здійснювати загальне керівництво діяльністю Центру з прав людини.
Управління Верховного комісара розміщається в м. Женеві (Швейцарія) [5, 21-22].
3. Комісія з прав людини.
Комісія ООН з прав людини заснована ЕКОСОР у 1946 році. Спочатку в її склад входило 18 членів. В даний час
Комісія обирається ЕКОСОР на три роки складається вже з 43 членів.
Основне завдання Комісії полягає в розробц пропозицій і рекомендацій і представленні ЕКОСОР доповідей щодо міжнародно-правової регламентації громадянських і політичних прав людини, прав жінок і дітей, захисту меншин, попередження дискримінації за ознаками статі, раси, мови і релігії, іншими питаннями прав людини.
З цією метою Комісія створила декілька допоміжних органів, у тому числі Підкомісію із попередження дискримінац захисту меншин, Робочу групу з питання про насильницькі або недобровільн зникнення людей та ін.
Уряди держав-членів ООН і неурядов організації, як міжнародного, так і національного характеру, представляють Комісії за її вимогою інформацію про порушення прав людини. У Комісії або органах заслуховуються представники урядів із метою надання пояснень відповідей з аналізованих питань.
Якщо ситуація є досить серйозною, Комісія може прийняти рішення доручити розслідування певних фактів незалежним експертам закликати відповідний уряд здійснити необхідну зміну. У такому порядку, наприклад, був розглянутий ряд конкретних ситуацій у Південній Африці й Наміб (1967 рік), на окупованих арабських територіях, включаючи Палестину (1968 рік), у Чилі (1975-1978 роки), в Афганістані, Сальвадорі та ін. [5, 23].
Засідання Комісії проходять у Женев (Швейцарія).
1.3 Еволюція миротворчої діяльності ООН. Гуманітарні інтервенції
У світлі існуючого права й у рамках Уставу ООН можна представити дві теоретичні ситуації, у яких застосовується гуманітарна інтервенція.
Перша містить у собі використання збройно сили в ситуаціях, коли уряд систематично й крупномасштабно порушує права людини або, говорячи іншою мовою, де уряд піддає своє населення систематичній політиц терору (приміром, може служити режим Червоних кхмерів у Камбоджі). Друга може бути описана як ситуація, при якій населення зіштовхується з урядом, що потерпів крах, тотальним хаосом й анархією, які випливають із даної ситуації й ведуть до етнічних, релігійних або/і цивільних хвилювань, заворушень, внаслідок порушення прав якоїсь частини громадян ("failed state").
Гуманітарна інтервенція, за визначенням, має на увазі використання збройної сили й відсутність необхідності в реальній згоді законного уряду на проведення дій, що вживаються третьою стороною - державою або групою держав. Ці правові вимоги, або складові елементи, є за своєю суттю сукупними. Якщо один з елементів випадає, то операція може кваліфікуватися як така, що забезпечує "гуманітарну допомогу", але не може характеризуватися як гуманітарна інтервенція [1, 165].
Традиційні миротворчі операції ООН не підпадають під доктрину гуманітарної інтервенції. Дотепер миротворчі операц ООН завжди вживала за згодою держави, на її території й на основі угоди з ООН. Тенденція, яка наразі існує в Секретаріаті ООН й міститься у введенні поняття "операції по припиненню вогню або/і за спостереженням", не тільки виходить за межі традиційної миротворчості, але й, більше того, може рунтуватися на попередніх угодах по припиненню вогню, досягнутих відповідними сторонами.
Рада Безпеки має право вводити примусов міри, відповідно до статті 42, якщо, як відзначено в статті 39, злодіяння й нші систематичні або масові порушення фундаментальних прав людини усередин держави являють собою загрозу миру або торкаються підтримки або відновлення міжнародного миру й безпеки.
У Ради є два шляхи в рамках статті 42: вона може вжити примусових заходів, санкціонуючи проведення військових акцій, або ж може дати згоду державам - членам ООН вдатися до використання збройної сили. Через відсутність особливих угод, передбачених у статті 43 Уставу, Рада не буде прямо вирішувати питання про примусові міри військового характеру, якщо не доведена їхня ефективність, можливість і політична здійсненність у даній конкретній ситуації.
Якщо санкція на примусові міри надається державам-членам, то якась окрема країна не повинна сама прибігати до збройно сили для виправлення ситуації у відповідній країні (хоча примусові міри обов'язковими й для відповідної країни й для інших держав). Це є лише "рекомендацією, яка підтверджує законність використання збройної сили, що заборонено в інших випадках статтею 2 (4) Уставу" [ 1, 166].
Примусові міри
Після руйнівної другої війни в Перській затоці Рада Безпеки прийняла десятьма голосами "за" і трьома "проти" (Куба, Ємен і Зімбабве) при двох, які утрималися (Індія, Китай), гуманітарну Резолюцію Ради Безпеки № 688 від 5 квітня 1991 р. Для багатьох аналітиків дана резолюція виявляє собою цілу віху в діяльності Ради Безпеки в дусі Уставу: на їхню думку, резолюція забезпечувала міцну правову основу для втручання сил союзників, створення "безпечних портів" введення "зон заборони для польотів". Згідно із цими думками, резолюція санкціонувала першу операцію в дусі глави 7 для цілей гуманітарного характеру: кричущі порушення прав людини й варварських дій проти цивільного населення (головним чином проти курдів на півночі країни), проведені урядом Іраку, і довела свою першорядність стосовно досі недоторканного принципу суверенітету.
Якщо глибоко задуматися над даною проблемою, то можна поставити під сумнів можливість створення союзниками "безпечних портів" і введення "зон заборони для польотів", як рунтуються на резолюції. Інакше кажучи, погляди на Резолюцію Ради Безпеки 688 дотепер відображають старі дискусії між "реалістами" й "теоретиками", або між прихильниками права на гуманітарну інтервенцію й тими, хто стверджує, що дане право не існує в міжнародному праві в період після прийняття Уставу [1, 167].
1.4 Гуманітарна нтервенція, як засіб врегулювання збройних конфліктів
Кінець двадцятого й початок двадцять першого століття характеризується ростом числа етнічних і релігійних конфліктів внутрішнього характеру, що переходять часом у запеклі громадянські війни. У ході цих конфліктів відбуваються масові порушення основних прав людини тисяч людей. Тому не випадково й те, що світове співтовариство шукає можливост ефективної протидії таким проявам. Миротворче й гуманітарне втручання - одна з таких можливостей.
Проблема ролі й місця миротворчості, у тому числі й гуманітарної інтервенції в сучасній системі міжнародних відносин заслуговує на увагу й вивчення насамперед тому, що подібна діяльність пережива в цей час період бурхливого росту.
Разом з тим формування багатополярно моделі світоустрою виводить на міжнародну арену ряд нових учасників, у першу чергу регіональні організації й військові блоки. Крім традиційно залученої в миротворчу діяльність ООН, такі структури, як ОБСЄ, НАТО, СНД, Західноєвропейський союз (ЗЄС) і Європейський Союз включають до порядку денного здійснення й санкціонування операцій по підтримці й установленню миру в "гарячих точках".
Останнім часом все частіше й частіше згадується поняття «гуманітарна інтервенція» або «гуманітарна війна», явище, до речі кажучи, у світовому політичному процесі аж ніяк не нове, просто раніше воно розглядалося через дещо іншу призму.
Вважається, що цей парадоксальний термін з'явився наприкінці двадцятого століття. Його парадоксальність вкладається в тому, що війна незмінно несе за собою загибель людей. Оскільки сам термін з'явився тільки у двадцятому столітті, так само необхідно розібратися, чи гуманітарна інтервенція породженням минулого століття, як вважає ряд дослідників8 або це явище виникало у світовій історії й раніше.
Ряд фахівців,вважають, що вперше в більш-менш цілісному виді концепція «гуманітарної інтервенції» була озвучена прем'єр-міністром Великобританії Тоні Блером в Чикаго в переддень ювілейного Вашингтонського саміту НАТО. В основу концепції була покладена теза про те, що гуманітарна катастрофа ніколи не може вважатися чисто внутрішньою справою тієї або іншо держави й що, міжнародне співтовариство не тільки «вправі», але навіть зобов'язане «рішуче вмішатися» у подібні гострі гуманітарні кризи (тобто на практиці найчастіше у внутрішні справи суверенних держав) «для їхнього оперативного виправлення». У наявності, таким чином, зв'язок між «гуманітарною нтервенцією» і ще однією концепцією «обмеженого суверенітету», яка активно просувається рядом країн Заходу, що також припускає можливість зовнішнього, у тому числі силового, втручання у внутрішні справи держав під гуманітарними приводами й відкидається широким колом держав [8, 43].
Інші дослідники приписують «відкриття» цього терміна професору міжнародного права Паризького університету Маріо Беттаті й французькому політику Бернарану Кушнеру, одному із засновників широко відомої нині організації «Лікарі без границь». За даною версією термін з'явився наприкінці 1980 - х років. Так, зокрема, визначалися операції в Гаїті, Боснії й Герцеговині, Сомалі й інших місцях. З тих пір це словосполучення міцно ввійшло в політичний лексикон. Спочатку здавалося, що така стратегія займе чільне місце в ситуації, яка виникла у світовому співтоваристві по закінченні «холодно війни». Однак зараз, після ряду випадків, таких як операція НАТО в Косово в 1999 році й особливо військове вторгнення Сполучених Штатів в Ірак в 2003-му, можливість здійснення подібних дій виглядає усе більш проблематичною [8, 49].
У наш час у середовищі аналітиків зустрічаються найсуперечливіші думки. Багато експертів переконані, що раннє й рішуче військове втручання може стати ефективним стримуючим засобом для подальших убивств. Інші думають, що максимум того, що може дати гуманітарна нтервенція - це припинення кровопролиття, якого може бути достатньо для початку мирних переговорів і для надання різних форм допомоги. Тобто вона дозволяє виграти час й, в ідеальному випадку, врятувати багато життів, однак не вирішує проблем, які лежать в основі конфлікту.
Це явище саме по собі вже далеко не нове. Практично всі континентальні війни велися винятково для «блага» нецивілізованих тубільців. Та й двадцяте століття в цьому плані не далеко пішло. Війна у В'єтнамі, впровадження демократії в Іраку, бомбування Югославії. Все це відбувалося під гаслами захисту, але на практиці все було та й зараз залишається, набагато простіше. Збагачення. Державне, якоїсь групи або просто особисте. І, зрозуміло, його наступний «захист». Найбільше чітко, з усією властивою йому прямотою виразив сутність «гуманітарних війн» Уінстон Черчілль, сказавши в 1914 році наступне: «Ми зосередили у своїх руках непропорційно величезну частку світових багатств і торгівлі. Ми повністю задовольнили сво територіальні претензії, і коли ми вимагаємо, щоб нас залишили в спокої й не заважали насолоджуватися своєю великою й розкішною власністю, в основному набутою за допомогою насильства й за допомогою сили, то іншим подібна вимога часто здається менш обґрунтованою, ніж нам самим» [8, 49]. Так само можна згадати гасла, під якими порівняно недавно західні країни здійснювали «гуманітарні бомбардування» югославських міст і сел. «Ми боремося за мир, у якому диктатори більше не зможуть піддавати свої народи страшним катуванням для того, щоб утримати владу над ними Ми вступаємо в нове тисячоріччя, у якому диктатори будуть знати, що їм не вдасться вийти сухими з води, після придушення власного народу» [8, 49] . А от ще: «Криза в Косово показує... нову готовність Америки робити те, що їй здається правильним, - незважаючи на міжнародне право» [8, 50]. Аналогічні точки зору належали Тоні Блеру, Біллу Клінтону й Джорджу Бушу.
Тема «гуманітарної інтервенції», не в останню чергу з обліком гострих суперечок, що ведуться навколо неї, так само висунулася в число центральних на 54-й сесії Генеральної Асамблеї ООН, яка відкрилася 14 вересня 1999 у Нью-Йорку. Підсумовуючи, можна виділити два відмінних підходи до права на «гуманітарну інтервенцію». Одні держави (у першу чергу члени НАТО й ряд прагнучих вступити в альянс країни) прямо допускають можливість втручання у внутрішні конфлікти під приводом «гуманітарних катастроф» без санкції з боку Ради Безпеки ООН. Головне для них - «притушити» кризу, не піклуючись особливо про регіональні й міжнародні наслідки своїх дій. У позиції іншої, набагато більше численної групи країн, упор робиться на непорушність закріплених в Уставі ООН принципів - зокрема, на винятков прерогативи Ради Безпеки ООН по санкціонуванню засобів примуса, включаючи й військову силу.
Багато держав, у першу чергу тих, як розвиваються й не приєдналися, спочатку недостатньо енергійно відреагували на цю доктрину, а зараз вони помітно активізувалися, тому що почали розуміти, що при певних обставинах кожна з них може стати її жертвою.
Компромісну розв'язку спробував запропонувати в ході сесії Генасамблеї генеральний секретар ООН Кофі Аннан. Визнавши, що «втручання регіональної організації без мандату ООН у Косово стало трагедією, кинуло виклик всій післявоєнній системі міжнародної безпеки», він у той же час акцентував складність застосування принципів Уставу ООН у ситуаціях, коли устояне розуміння національного суверенітету більше не відповіда прагненню народів до знаходження фундаментальних прав.
У цій сфері компроміс не завжди може стати ефективною формулою погоджених міжнародних дій.
Найважливіший, у контексті міжнародного права, принцип невтручання у внутрішні справи держав еволюціонує в напрямку більшої відкритості. Права людини перестали бути винятково внутрішньою справою держав. І багато держав, безумовно, засуджують масові й грубі порушення прав людини й міжнародного гуманітарного права, ким би й де б вони не відбувалися. Міжнародне суспільство повинне реагувати на гострі гуманітарні ситуації й кризи. Це його прямий обов'язок, закріплений в Уставі ООН. Інша справа, що пошук конкретних форм такого реагування повинен вестися колективно, на міцному фундаменті міжнародного права.
Устав ООН і відповідні міжнародно-правов механізми передбачають широкий спектр можливостей реагування світового співтовариства на такі нетерпимі ситуації - від превентивної дипломатії, переговорів, примирення, посередництва до санкцій, і в крайньому випадку - використання сили.
Останній приклад ефективного застосування сили за рішенням Ради Безпеки, який запобіг гуманітарній катастрофі, - направлення багатонаціональних сил у Східний Тимор у вересні 1999 року. Як схожа багатонаціональна операція в Албанії двома роками раніше, ця операція проводилася в чіткій відповідності з Уставом ООН і принципами миротворчості, із санкції Ради Безпеки ООН і під її «наглядом», що і обумовило їхній успіх.
У цілому все більша кількість традиційних внутрішніх питань передається, умовно говорячи, в «міжнародну компетенцію». Цей процес - не заперечення, а прояв суверенітету. Принцип суверенної рівності да державам можливість домовлятися, тому що робити це можна тільки на рівних позиціях. Ставити під питання цей принцип значить ставити під питання саме міжнародне право - результат домовленостей між державами.
Не викликає сумнівів, що гуманітарні кризи з неминучістю є дестабілізуючими і ескалаційними ситуаціями. Самі по собі вони надзвичайно вибухонебезпечні. Людський і політичний ефекти цих вибухів - величезна кількість жертв і біженців, насильство, яке перехиляється через кордони, поява екстремістських груп - настільки катастрофічні, що їх не можна гнорувати. У зв'язку із цим прихильників гуманітарної інтервенції деяк розглядають як людей, які прагнуть запобігти погіршенню ситуації й готових погодитися з її ризиками.
Так само можна спробувати погодитися із твердженням, що гуманітарна інтервенція є шляхетний принцип, що, однак, може бути легко підданий перекручуванням. Подібно іншим аналогічним принципам, таким як «демократія» (під якою часто розуміють вибори без вільного вибору) або «самовизначення» (що може означати розпад існуючої мультикультурної держави з переходом до домінування однієї етнічної або релігійної групи), вона може служити прикриттям для відсутності толерантності й навіть агресивності. Наприклад, в 1939 році нацисти використали досить схожі аргументи для виправдання свого вторгнення в Чехословаччину, стверджуючи, що війна була виправданою, як відповідь на зазіхання на життя й свободу німецьких громадян з боку «нестерпного терористичного режиму», і що німецькі збройні сили покликан «роззброїти банди терористів і покриваючі їхні війська Чехословаччини» [5, 64-66].
Зрозуміло, не занадто складно відшукати кардинальні відмінності даного приклада від всіх сьогоднішніх ситуацій. Проте, він наочно демонструє необхідність прояву підвищеної уваги до даної проблеми в сучасному світі. Звідси й велике число присвячених їй публікацій у західній літературі. На жаль, дослідження на цю тему на пострадянському просторі вкрай нечисленні, при цьому здебільшого вони дають цьому явищу однобічне негативне трактування.
Варіанти реакції світового співтовариства у випадку збройної агресії однієї держави проти іншої загалом приблизно ясні. А от умови вживання зовнішніх заходів по запобіганню або припиненню порушень державою права на життя власних громадян у міжнародному праві дотепер прописан недостатньо конкретно. Основною перешкодою є суверенітет. У Хартії ООН національний суверенітет держав-членів поставлений вище захисту прав людини. Правда, у вересні 1999 року Генеральний секретар ООН Кофі Аннан заявив, що суверенітет може бути переборений гуманітарною інтервенцією у випадку масових порушень прав людини. На думку Генерального секретаря, Хартія є досить гнучкою, щоб допускати таке тлумачення. Дійсно, Стаття 42 Хартії в певних ситуаціях допускає військове втручання. А якщо гуманітарна інтервенція не порушу територіальної цілісності й політичної незалежності, то вона начебто б не суперечить Статті 2 [5, 72].
Ще один аргумент на користь гуманітарно нтервенції випливає з невизначеності формулювання параграфа 4 Статті 2 Хартії, що говорить: «Всі держави-учасники будуть утримуватися ... від погрози або використання сили проти територіальної цілісності або політичної незалежност будь-якої держави, або будь-яким іншим способом, несумісним із цілями Об'єднаних націй». ООН визначає свою мету як підтримку міжнародного миру й безпеки, а також досягнення міжнародного співробітництва "у поширенні й заохоченні поваги до прав людини й фундаментальних свобод для всіх без розходжень по расовій, статевій, мовній або релігійній ознаці". Тобто втручання у внутрішні справи забороняється, власне кажучи, у рамках внутрішнього законодавства держав. Тобто в тих сферах, у яких «сумнівна» держава не є учасником міжнародних договорів. Тому є думка, що як тільки вона підписує, наприклад, Всесвітню декларацію прав людини, питання прав людини перестають підлягати винятково внутрішній юрисдикції держав. Якщо ж згадати, що Всесвітня Декларація прав людини 1948 року декларує «визнання невід'ємного достоїнства й рівних і невідчужуваних прав людини як основи для свободи, справедливості й миру в усьому світі», то багато хто вважає припустимим і таке трактування: гуманітарні інтервенції без санкції РБ ООН можливі в тих випадках, коли РБ не може реалізувати свою мету - захист прав людини. Що на погляд деяких дослідників є нонсенсом [5, 77].
1.5 Особливості та напрямки гуманітарної діяльності ООН
Великою мірою робота ООН пов'язана з розвитком і наданням гуманітарної допомоги. Система ООН, будучи єдиним всесвітнім інститутом по сприянню розвитку найбідніших районів світу, реалізуючи свої спеціальні програми, допомагає поліпшити життя мільйонам людей.
За допомогою цих програм система ООН нада допомогу в розмірі понад 25 млрд дол. приблизно 135 країнам щорічно: близько 5 млрд виділяється у вигляді безоплатних субсидій і понад 20 млрд - у вигляд позик. Організація надає допомогу біженцям, бідним і голодним, сприяє виживанню дітей, охороні навколишнього середовища, боротьбі зі злочинністю й поширенням наркотиків, захисту прав людини, рівноправності жінок і демократії, врегульовує збройн конфлікти за допомогою гуманітарної діяльності.
Організація Об'єднаних Націй координує сво дії з ліквідації наслідків гуманітарних криз, в тому числі тих, що спричинен збройними конфліктами, через спеціальне Управління, основним завданням якого мобілізація й координація зусиль, спрямованих на здійснення ефективної й заснованої на принципах гуманітарної діяльності.
У грудні 1991 р. Генеральною Асамблеєю ООН була прийнята Резолюція 46/182, результатом якої стало створення Департаменту з гуманітарних питань (ДГП), а також посади Координатора надзвичайної допомоги (КНД) зі статусом заступника Генерального секретаря з гуманітарних питань. В 1998 р. департамент гуманітарних питань був перетворений в Управління по координації гуманітарних питань (УКГП), яке одержало більше широкі повноваження із включенням у них таких аспектів, як розробка гуманітарної політики й захист прав у гуманітарній сфері.
У відповідності з положеннями резолюц 46/182 Генеральної Асамблеї виділені три основні функції Координатора надзвичайної допомоги:
По-перше, функції по розробці й координац політики в підтримку зусиль Генерального секретаря, покликані забезпечити охоплення всіх гуманітарних питань, включаючи ті, які не підпадають під існуюч мандати установ, наприклад захист переміщених усередині країни осіб і надання м допомоги. Виконання цієї функції припускає ефективний зв'язок між Департаментом операцій по підтримці миру, Департаментом по політичних питаннях, Групою Організації Об'єднаних Націй з питань розвитку й Управлінням Верховного комісара по правах людини.
По-друге, просування гуманітарних питань у політичних органах й особливо в Раді Безпеки.
По-третє, координація засобів реагування на надзвичайні гуманітарні ситуації через створення на місці в рамках консультацій МПК (Міжустановчого постійного комітету під головуванням Координатора надзвичайної допомоги ) належного механізму реагування [28].
З метою зміцнення потенціалу швидкого реагування завдяки проведенню погодженої політики заснований Керівний комітет МПК у складі УВКБ (Управління Верховного комісара по справах біженців), МПП (Міжнародної продовольчої програми), ЮНІСЕФ (Дитячого фонду ООН), ПРООН (Програми розвитку ООН), представника Міжнародного комітету Червоного Хреста й представника від неурядових організацій.
Координатор надзвичайної допомоги відповідає за розробку політики гуманітарної допомоги й залучення уваги до гуманітарних питань, за підвищення рівня інформованості громадськості, зокрема про наслідки поширення стрілецької зброї або гуманітарних наслідків санкцій.
Людям, які рятуються від воєнних дій, переслідувань або порушень прав людини - біженцям і переміщеним особам, нада допомогу Управління Верховного комісара ООН по справах біженців. Найбільш великі операції цього Управління здійснюються в Західній Азії (де налічується близько 2-3 млн афганських біженців), в Югославії (де допомоги потребують близько 1,8 млн чоловік) і в районі Великих озер в Африці, де зосереджено близько 500 тис. біженців.
За надання надзвичайної продовольчо допомоги відповідає Всесвітня продовольча програма, що рік у рік задовольняє до 2/3 світових потреб. За останні 10 років у результаті війн і цивільних збройних конфліктів близько 1 млн дітей були розлучені з батьками, 12 млн залишилися без даху й 10 млн перенесли важку психологічну травму. ЮНІСЕФ направляє сво зусилля на задоволення потреб цих дітей, забезпечуючи їх продовольством, питною водою, ліками й житлом.
Крім того, в умовах збройного конфлікту з метою надання їм самих необхідних послуг ЮНІСЕФ розробив концепцію «діти як зона миру» і проголосив «дні мирного життя» й «коридори миру».
Ще один елемент діяльності Організац Об'єднаних Націй у гуманітарній області пов'язаний із запобіганням стихійних лих і забезпеченням готовності до них. Так, в 1998 р. ПРООН заснувала в 11 країнах програми зміцнення національного потенціалу в області організації робіт у випадку стихійних лих і ліквідації їхніх наслідків. Безпосередньо в умовах стихійних лих ПРООН займається координацією роботи з надання надзвичайно допомоги на місцевому рівні. Поряд із цим ПРООН домагається того, щоб надзвичайна допомога сприяла відновленню й довгостроковому розвитку. У країнах, які протягом тривалого часу піддаються стихійним лихам або оправляються від збройних конфліктів, гуманітарна допомога все більше розглядається як один з елементів загальних зусиль по забезпеченню мировідбудови поряд за допомогою в област розвитку, політичною й фінансовою допомогою [28].
Розділ 2. Форми та методи гуманітарної діяльності ООН у врегулюванні збройних конфліктів (1990-2000 рр.)
2.1 Практична реалізація гуманітарно діяльності ООН в 1990-2000 рр.
Гуманітарне залучення ООН до подолання кризи у Судані в 1998 році є одним із перших прикладів успішного застосування гуманітарної дипломатії, що дозволило не тільки забезпечити доступ до уразливих груп населення, але й створило сприятливі умови для початку переговорного процесу між сторонами конфлікту. Проте, ці здобутки не знайшли розвитку у подальшій діяльності Організації, яка не застосувала комплексного підходу до розв’язання кризи і не супроводжувала гуманітарні заходи ініціативами по винайденню формули політичного врегулювання. Відсутність прогресу в політичній площині стала головною причиною політизації гуманітарної допомоги, її використання сторонами конфлікту для досягнення власних цілей. Затяжний характер кризи також негативно позначився на бажанні донорів підтримувати гуманітарні програми ООН в Судані.
Оцінюючи гуманітарну діяльність ООН в колишній Югославії в досліджуваний період, можна зробити висновок, що вона була досить ефективною у сфері надання матеріальної допомоги. Попри надзвичайно складні умови, що були пов’язані із відсутністю безпеки гуманітарно діяльності, Організації вдалося виробити і застосувати прагматичний підхід щодо забезпечення доступу до уразливих груп, в рамках якого ООН поєднувала мобілізаційні стратегії із активною гуманітарною дипломатією, налагодженням повітряних мостів”, проведенням гуманітарного “бомбардування”. Протягом конфлікту Організації вдалося доставити і розподілити величезний обсяг продовольчих товарів, ліків та інших предметів допомоги, що дозволило полегшити страждання і в багатьох випадках врятувати життя сотень тисяч людей [2, 47-48].
З іншого боку світове співтовариство не забезпечило дієвий фізичний захист цивільних осіб в зоні збройних дій. Безпечн райони, які були створені для цієї мети, не базувалися на узгодженні із сторонами конфлікту і не були демілітаризовані, а держави-члени Ради Безпеки не виявили політичної волі щодо створення достатнього потенціалу в рамках миротворчого контингенту для ефективної протидії нападам на БР. Непослідовність рішень Ради, балансування на межі між підтриманням і приведенням до миру сприяли частковій дискредитації гуманітарної діяльності в очах сторін конфлікту ерозії нейтрального статусу гуманітарних мандатів.
Досвід залучення ООН до врегулювання руандійської кризи свідчить про відсутність в арсеналі Організації дієвого механізму оперативного втручання для припинення масових порушень прав людини, встановлення порядку в умовах кривавого хаосу і фізичного захисту цивільного населення, яке стало об’єктом навмисних нападів в умовах, коли криза вибухає в регіонах, які не входять у центри перетину національних інтересів провідних держав світу. Хоча під тиском ЗМІ, світової громадськості, групи африканських країн Рада Безпеки була вимушена активізувати свої зусилля по врегулюванню конфлікту і посилити миротворчий контингент, очевидно, що такі заходи мали запізнілий характер і не вирішили головної задачі в Руанді – припинити геноцид. Проведення гуманітарної силової акції за санкцією ООН, але під командуванням окремої країни також мало неоднозначні результати. Цілі, які самостійно визначалися командуванням операції “Бірюза”, не завжди узгоджувалися із загальною миротворчою політикою ООН у Руанді [2, 50].
Втім, недоцільно однозначно негативно оцінювати гуманітарну діяльність ООН під час цієї кризи.
По-перше, Організація забезпечила мобілізацію значних фінансових ресурсів для здійснення програм розподілення гуманітарної допомоги, що поряд із правозахисними заходами і заходами по укріпленню національного потенціалу дозволило пом’якшити складність постконфліктного перехідного періоду і розпочати відновлення і реконструкцію руандійсько економіки.
По-друге, слід відмітити значимість утворення Міжнародного карного трибуналу, ефективна діяльність якого не тільки здійснювала безпосередній миротворчий вплив, але виконувала превентивну дію, оскільки переконувала потенційних майбутніх злочинців у невідворотност покарання. Нарешті, необхідно вказати на відчайдушні зусилля невеликого за складом миротворчого контингенту, який, навіть спираючись на слабку підтримку озброєння, захистив від розправи біля 25 тисяч осіб.
Торкаючись гуманітарної діяльності ООН в Сомалі, слід відмітити, що Організації вдалося вивести країну із стану надзвичайної ситуації і в основному подолати особливо небезпечну гуманітарну кризу, що була породжена як природними факторами, так і збройним конфліктом. Попри те, що гуманітарно-військова інтервенція багатонаціональних сил за санкцією ООН мала суперечливий характер, завдяки військовому захисту Організації вдалося мобілізувати і доставити величезний обсяг продовольчо ншої допомоги і завдати відчутного удару по голоду і епідеміям.
Після виведення контингентів ООН в Сомал продовжувалися міжкланові сутички, але завдяки активній політичній діяльност гуманітарній дипломатії в рамках ООН гуманітарна криза в цій країні була локалізована в межах районів безпосередніх бойових дій. Попри відсутність захисту після виведення ООНСОМ-ІІ, зусилля ООН відіграли важливу роль у попередженні повернення країни до надзвичайно гострого положення, яке спостерігалося під час апогею кризи у 1992 році.
Організація приділяла значну увагу подоланню гуманітарної проблеми економічних санкцій для чого застосовувала різні методи, які поєднували введення гуманітарних виключень і “виключень організацій” із використанням національного потенціалу країни, проти яко запроваджувалися санкційні режими, для покриття гуманітарних потреб. Не дивлячись на недоліки структурно-функціональної будови механізмів моніторингу мплементації санкцій, Організації вдалося значною мірою пом’якшити негативн соціально-економічні наслідки примусових заходів ненасильницького характеру одночасно зберегти потужність їх впливу на політичні влади країн-деліктів.
Разом з тим, існує можливість подальшого розвитку цих здобутків, який може проходити у напрямку посилення вибірковост санкцій, надання гуманітарним виключенням більш режимного характеру, реформування контрольних механізмів.
2.2 Проблема біженців та її вирішення у контексті гуманітарної політики ООН
Підходи Організації до вирішення проблеми біженців зазнали істотної еволюції у відповідності із загостренням ц проблеми, зміною її характеру та масштабів. УВКБ ООН відмовилося від традиційного постфактумного реагування і побудувало свою роботу на основ проактивного підходу, в рамках якого вживало заходів по упередженню управлінню потоками біженців, причому превентивний напрямок включав у себе, як правило, виконання правозахисних завдань. Управління також перемістило акценти у питаннях захисту біженців і винайдення шляхів подолання кризи переміщення із країн притулку на країни походження.
Це зумовило, по-перше, орієнтацію на повернення при досягненні довготривалих рішень і, по-друге, активне залучення УВКБ і інших гуманітарних установ до миротворчих операцій ООН на польовому рівні.
Інтегрування заходів по допомозі і захисту переміщених осіб, гуманітарних за своєю сутністю, у широкий контекст миротворчої діяльності, поєднання гуманітарних дій із пошуком і досягненням довготривалих рішень відображають комплексний характер концепцій ООН по вирішенню проблеми біженців.
Методи ООН по розв’язанню криз, пов’язаних з утворенням потоків біженців, доводять, що гуманітарні акції виходять за рамки міжнародної благодійності і виступають важливою складовою відновлення підтримання міжнародного миру.
Ефективним є співробітництво між Україною Представництвом УВКБ в Україні у сфері розв’язання проблем насильного переміщення. Представництво надає Україні істотну допомогу і підтримку у підвищенні національного потенціалу вирішення питань, пов’язаних із прийняттям біженців, організацією повернення раніше депортованих народів.
Попри внутрішні негаразди – спад виробництва, безробіття – українська влада визнає в себе явище біженців підступається до нього цивілізовано, про що свідчить розробка значного поля правового захисту біженців в українському законодавстві, яке відповіда міжнародним стандартам.
На даному етапі немає підстав прискорювати процес приєднання України до Конвенції ООН 1951 року “Про статус біженців”, оскільки залучення України до масштабних гуманітарних заходів по наданню допомоги біженцям наразі є важкоздійсненим. Разом з тим, Україна повинна вдосконалювати правовий і організаційний захист переміщених осіб і декларувати свої наміри про приєднання до Конвенції 1951 року у майбутньому по мір покращання стану української економіки [2, 67-68].
Висновки
Наприкінці 1980-их – початку 1990-их років у відповідь на еволюцію конфліктів в рамках ООН була вироблена новітня гуманітарна концепція комплексного характеру, яка розглядає гуманітарні заходи у якості невід’ємної складової діяльності Організації по підтриманню приведенню до миру, що невідривно пов’язана із військово-політичними компонентами і має важливе значення для досягнення миротворчих завдань.
Сучасна система підходів до миротворчого гуманітаризму включає превентивні заходи для попередження військово-гуманітарних криз, захист прав людини і фізичний захист уразливих груп населення, орієнтацію на вирішення корінних проблем, що породжують кризов явища, формування основ для розвитку у процесі задоволення гуманітарних потреб, утвердження загальних гуманітарних принципів тощо. Трансформація концептуальних засад гуманітарної діяльності ООН супроводжувалася створенням принципово ново системи гуманітарних механізмів, які стали основою для багаторівнево координаційної структури.
Змінився характер залучення гуманітарного сектору до вирішення проблем полегшення становища уразливих груп населення у районах збройної боротьби. Гуманітарні ініціативи встановлюють нову парадигму оонівського гуманітаризму, що свідчить про певну ерозію виключної суверенності, про втрату програмами допомоги абсолютної консенсуальності і набуття ними характеру військово-гуманітарного втручання.
Аналіз практичної реалізації гуманітарних концепцій дозволяє визначити неоднозначні наслідки гуманітарної діяльност Організації під час врегулювання конфліктів. ООН, як правило, вдавалося забезпечити безперервність гуманітарного втручання на всіх етапах миротворчо діяльності, спрямувати гуманітарні програми на створення і укріплення національного потенціалу захисту і задоволення потреб цивільного населення, встановити їх зв’язок із реконструкцією і розвитком. Це дозволило Організац укріпити процеси мирних перетворень, надати їм у багатьох випадках необерненого характеру.
ООН виявилася єдиним учасником міжнародно співдії, здатним сформувати загальний стратегічний погляд на розвиток кризових ситуацій і об’єднати відчайдушні зусилля і ідеї багатьох суб’єктів гуманітарно діяльності на театрі військових дій в узгоджений і, в більшості випадків, доволі потужний фронт гуманітарних дій.
Досвід здійснення гуманітарних програм ООН у антропогенних кризах підтвердив значний миротворчий потенціал гуманітарно діяльності. Гуманітарні заходи відіграли важливу роль для розвитку політичних процесів, покращання положення в області безпеки.
Хоча через відсутність політичної вол держав-членів Ради Безпеки Організація не завжди отримувала достатні потужност для забезпечення повного фізичного захисту цивільного населення в районах збройної боротьби, гуманітарно-військове втручання міжнародних контингентів дозволило врятувати від фізичного знищення десятки тисяч цивільних осіб.
Навіть в тих країнах, де через невиразн нерішучі політичні ініціативи конфлікти набували затяжного характеру без помітних перспектив врегулювання, Організація змогла збити прогресуючий характер наростання гуманітарних потреб, локалізувати гуманітарні кризи.
Зважаючи на значний прогрес у гуманітарній сфері, слід визнати, що:
миротворчі здобутки гуманітарних програм не завжди знаходили розвиток у подальшій діяльності Організації, яка у ряді криз не супроводжувала гуманітарні заходи ініціативами по винайденню формули політичного врегулювання, або такі ініціативи носили паліативний характер;
наявний механізм ООН по військовому захисту гуманітарних мандатів не забезпечує оперативного розгортання міжнародних контингентів;
проведення військово-гуманітарних силових операцій за санкцією ООН, але під окремим командуванням певних країн хоча і сприяло стотному покращанню умов здійснення гуманітарних програм, проте мало запізнілий характер, або призвело лише до тимчасової зміни ситуації. Командування цих операцій фактично не враховувало комплексного підходу, виробленого в рамках ООН, і обмежило свої завдання лише досягненням умов безпеки.
Таким чином, зважаючи на негативні моменти, що знижують ефективність міжнародної миротворчості і що пов’язані як із конкретно-історичними факторами, так і з недосконалістю організаційного забезпечення військово-гуманітарних операцій, досвід здійснення гуманітарно діяльності ООН у контексті врегулювання збройних конфліктів підтверджує, що Організація є унікальною платформою вироблення і формування дієвої відповід міжнародного співтовариства на виклики миру і безпеці у сучасному світі, яка навіть у своїх невдачах виявила значний миротворчий потенціал.
Це змушує розглядати ООН у якості найбільш легітимної і перспективної основи створення загальної системи колективно безпеки, яка за умови вдосконалення інструментів приведення і підтримання миру зможе у майбутньому якщо не покласти край, то зменшити загрозу розгортання конфліктів і забезпечити дотримання і повагу гуманітарних принципів.
Список використано літератури
1. Акулов С. О. Міжнародні миротворчі операції як політичний інструмент врегулювання воєнно-політичних конфліктів // Політичний менеджмент №2(11). – 2005. – С. 165 - 172.
2. Балдинюк О.В. Вдосконалення механізмів гуманітарно діяльності ООН// Актуальні проблеми міжнародних відносин: Зб. наук. пр. Вип.13 (Частина І). К.: Київський університет імені Тараса Шевченка Інститут міжнародних відносин, 1999. - С.52-59.
3. Балдинюк О.В. Гуманітарна діяльність ООН у контексті врегулювання збройних конфліктів (1990-2000 рр.). // Політичн проблеми міжнародних систем та глобального розвитку. - Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Інститут міжнародних відносин. - Київ, 2000.
4. Балдинюк О.В. Діяльність ООН по мінімізац наслідків санкцій. — К.: Київський університет імені Тараса Шевченка Інститут міжнародних відносин, 1999. - С.49-58.
5. Бжезінський З. Велика шахівниця. — К., 2000.
6. Бжезинский Зб. Выбор. Глобальное господство или глобальное лидерство. — М., 2004.
7. Бруз В. С. ООН і врегулювання міжнародних конфліктів: (Навч. посібник). – К.: Либідь, 1995. – 111 с.
8. Воєнні аспекти міжнародного права. Навч. посіб. / Під заг. ред. В. Б. Толубка. – Вид. 2-ге доопрац. - К.: „Азимут-Україна”, 2004. 240 с.
9. Гайдуков Л. Ф., Кремень В. Г. та ін. Міжнародн відносини та зовнішня політика: 1980 - 2000 роки // К.: Либідь. 2001. – 621 с.
10. Грушова А.Т. Проблеми захисту прав людини в діяльності ООН. — К.: 2004.
11. Гуменюк А.Г. Роль ООН у врегулюванні конфліктів на теренах колишньої Югославії (перша половина 90-х рр.). — К., 2000.
12. Гусенов В. «Современная «философия интернационализма»; гуманитарная интервенция как элемент нового мирового порядка» / Вестник аналитики, 2001. —№ 3.
13. Гуцман М.Я. Роль ООН у боротьбі проти міжнародного тероризму. — К,: 2008.
14. Данилов Д., Мошес А., Бордачев Т.Косовский кризис: новые европейские реалии. — М.:РАН, Институт Европы, 1999.
15. Знайомство з Організацією Об’єднаних Націй. Нью-Йорк, 1998. – 47 с.
16. Камалудин Гаджиев Введение в геополитику: Учебник для ВУЗов. — М.: Логос, 2003, 429
17. Лебедева М.М. Мировая политика: Учебник / М.М.Лебедева. - М.: Аспект Пресс, 2006.
18. Маргарет Тэтчер. Искусство управления государством. Стратегии для меняющегося мира. — Москва 2003.
19. Мировая политика и международные отношения в 1990-е годы: Взгляды американских и французских исследователей / Под ред. М.М.Лебедевой и П.А.Цыганкова. - М., 2001.
20. Мировая политика: теория, методология, прикладной анализ / Под ред. А.А.Кокошина и А.Д.Богатурова. - М.:КомКнига, 2005.
21. Миротворческие операции, парламенты и законодательство. Под. ред. А. И. Никитина / М.: Эслан, 2004. – 236 с.
22. Нил Макфарлей С. Многосторонние интервенции после распада биполярности // Международные процессы.2003. — №1.
23. Основные сведения об Организации Объединенных Наций. Видавництво «Юридическая литература», М., 1995.
24. Организация Обьединённых Наций: справочник. (Отв. ред. В.Ф. Петровский). М.: Международные отношения, 1996.
25. ООН и проблемы перестройки международных экономических отношений. М.: Наука, 2002.
26. Плотников В. В. Применение военной силы в миротворческих операциях: проблемы эффективности (Об участии государств в миротворческих операциях). Под. ред. А. И. Никитина // М.: „Эслан”. – 2004. C. 130 - 144.
27. Современные международные отношения и мировая политика / Под ред. А.В.Торкунова. - М.: Просвещение, 2004. - С. 66-89.
28. Степанова Е. А. Военно-гражданские отношения в операциях невоенного типа // М.: „Права человека”. – 2001. – 269 c.
29. СІПРІ 2003: Щорічник: Озброєння, роззброєння та міжнародна безпека: Пер. з англ. / Стокгольм. міжнар. ін-т дослідж. миру. Укр. центр екон. і політ. дослідж. ім. О. Разумкова: Редкол.: А. Гриценко (голов. ред.) та ін. – К.: „Заповіт”, 2004. – С. 65 - 74, 125 - 134.
30. Теория международных отношений на рубеже столетий / Под ред. К.Буса и С.Смита: Пер. с англ. / Общ. ред. и предисл. П.А.Цыганкова. - М.: Гардарики, 2002.
31. Троцько В., Акулов С., Троцько Л. Тенденції зміни ролі сил і засобів у проведенні міжнародних миротворчих операцій // Політичний менеджмент. - 2005. - № 4 (13). - C.161-166.
32. Хантингтон С. Политический порядок в изменяющихся обществах / Пер. с англ. — М., 2004.
33. Хомский Н. Новый военный гуманизм: Уроки Косово. М.:Праксис,2002.
34. Храбан І.А. ООН і міжнародна безпека. // Трибуна. 2003. – № 5-6. – С. 36-37.
35. Цыганков П.А. Теория международных отношений / П.А.Цыганков. - М.: Гардарики, 2002
36. Цыганков П.А., Фельдман Д.М. Мировая политика: проблемы теории и практики. — М., 1995.
37. Цюрупа М. В. Миротворчі операції як міжнародно-правовий та воєнно-гуманітарний феномен // К.: ВГІ НАОУ, 2003. – 78 с.
38. Черников П. Чем измерить ООН?: Об оценке эффективности международных организаций. // Международная жизнь. – 2005. – № 2. С. 93-102.
39. Что ООН делает для оказания гуманитарной помощи // Кратко об ООН. Департамент общественной информации ООН, Нью-Йорк, ноябрь 2005 года
40. Шепелєв М.А. Теорія міжнародних відносин:підручник. К.:"Вища школа", 2004.– 622с.
41. Шустов В. Способна ли ООН вести войну? // Международная жизнь. – 2000. – № 11. – С. 52-62.
42. Джерела Інтернет
43. http://www.un.org.ua — Організація Об’єднаних націй в Україні.
44. http://www.un.org.ua/ua/publications/ — Коротко про ООН
45. http://www.un.org.ua/ua/publications/ — Все самое интересное об Организации Объединенных Наций
46. http://www.un.org.ua/ua/publications/ — 60 напрямків діяльності Організації Об’єднаних Націй: змінюючи світ на краще
47. http://www.un.org.ua/files/un_bulletin_ua.pdf Інформаційний бюлетень ООН, жовтень-грудень 2005.
48. http://penza.chamber.ru/mejdunarodnie-otnosheniya/gumanitarnaya-deyatelnost-oon.html - Гуманитарная деятельность ООН.
49. http://www.chaskor.ru/p.php?id=1285 - Виртуальное миротворчество. Частный Корреспондент (22 ноября 2008).
50. http://www.un.org/ru/humanitarian/assistance/ - Координация гуманитарной деятельности ООН.
51. http://www.nasledie.ru/politvne/18_30/article.php?art=0 - Международная гуманитарная деятельность: кризис идеологии. http://www.elit-material.ru/referaty_po_filosofii/kursovaya_rabota_gumanitarna_diyalnist.htmlКурсовая работа: Україна та ООН
ЗМІСТ
Вступ
Розділ I. Історія створення ООН
Розділ II. Україна і ООН
Розділ III. Діяльність України в рамках ООН
Розділ IV. Україна та миротворчі операції ООН
Розділ V Посли доброї волі ООН.
Висновки
Використана література
ВСТУП
Актуальність Україна молода, суверенна держава, яка співпрацює і має ділові та партнерські контакти з багатьма організаціями світу у багатьох сферах.Як у минулому так і в наш час ця співпраця є важливою оскільки будь-яка держава не може без неї функціонувати і бути повноцінним об’єктом міжнародних відносин. Однією з найважливіших організацій з якими Україна має добре налагоджені стосунки є Організація Об'єднаних Націй.
ООН - універсальна міжнародна організація, створена з метою підтримки миру і міжнародної безпеки і розвитку співробітництва між державами. Статут ООН обов'язковий для всіх держав і його преамбула говорить: Ми, народи об'єднаних націй, сповнені рішучості позбавити прийдешні покоління від лих війни, знову затвердити віру в основні права людини, в гідність і цінність людської особистості, у рівноправність чоловіків і жінок і в рівність прав великих і малих націй і створити умови, за яких можуть дотримуватися справедливість і повага до зобов'язань і в цих цілях виявляти терпимість і жити разом, у мирі один з одним, як добрі сусіди, об'єднати наші сили для підтримки міжнародного миру і безпеки, забезпечити, щоб збройні сили застосовувалися не інакше, як у загальних інтересах, вирішили об'єднати наші зусилля для досягнення цих цілей.
Мета: Дослідити співробітництво України з ООН з початку існування Організації і до сьогодні, щоб можно було сформувти більш ефективну співпрацю у майбутньому.
Завдання: дослідити питання, що стосуються характеру, історії створення Організації Об'єднаних Націй, етапів розвитку і сучасній позиції, зародження та укріплення співпраці, перспективи розвитку відносин між ООН та Україною, участю України в миротворчих операціях ООН, визначити питому вагу України в діяльності агенцій ООН.
Об’єкт: Організація Об'єднаних Націй.
Предмет: співробітництво у всіх сферах між Україною і Організацією Об'єднаних Націй.
Хронологічні рамки дослідження охоплюють 1941-2010 роки, щоб з самого початку прослідити зародження, укріплення та розвиток відносин між
ООН та Україною.
Аналіз основних напрямів співпраці та механізмів впливу ООН поданий в еволюційному плані, тобто він розглядається з самого початку існування Організації. Це зроблено для кращого розуміння нинішньої позиції нашої держави в цих відносинах та проблем, які постали перед Організацією і Україною та шляхів їх вирішення.
У роботі використано низку сучасних методів дослідження, як загальнонаукових, так і специфічних: метод аналізу та синтезу, індуктивний та дедуктивний, наукової систематизації.
Джерела та історіографія Основу для дослідження діяльності ООН склали документи Генеральної Асамблеї, Ради Безпеки, а також інших установ системи ООН. а також теоретичні розробки, що містяться в працях російських і іноземних учених. У курсовій роботі здійснено огляд основних публікацій, які торкаються питання співпраці ООН з нашою країною. Мабуть, найбільш грунтовним чином питання про роль ООН в житті держав, висвітлив C.Г.Шеретов у «Международные организации системы ООН», де до збірки включені міжнародні договори, які є правовою основою діяльності основних універсальних міжнародних організацій системи ООН. Висока інформативна змістовність і глибокий аналіз відрізняють роботи А.В. Торкунова на які є посилання в данній роботі. Серед досліджень звертає також на себе увагу публікації Рукен Текеш Калікусу «Рамкова програма допомоги ООН для України» 2006р., В.Піщейко та Н.Сітнікова «Цілі розвитку тисячоліття. Україна 2000+5».
Розділ I. Історія створення ООН
Перші міжнародні організації були створені для співробітництва в окремих областях. Нинішній Міжнародний союз електрозв'язку був створений в 1865 році як Міжнародний телеграфний союз, Всесвітній поштовий союз був заснований у 1874 році. Обидві організації є сьогодні спеціалізованими установами ООН.
Перша Міжнародна конференція світу була скликана у Гаазі в 1899 році для розробки угод з мирного розв'язання криз, попередження воєн і правилами ведення війни. Конференція прийняла Конвенцію про мирне вирішення міжнародних зіткнень і заснувала Постійну Палату Третейського Суду, яка розпочала свою роботу в 1902 році.
Попередником ООН була Ліга Націй, організація, задумана за схожих обставин під час Першої світової війни і заснована в 1919 році відповідно до Версальським договором «для розвитку співробітництва між народами і для забезпечення ним миру і безпеки».
Міжнародна організація праці також була створена відповідно до Версальським договором у якості асоційованого з Лігою установи. Ліга Націй припинила діяльність внаслідок своєї нездатності запобігти Другу світову війну.
В серпні 1941 р.президент США Франклин Делано Рузвельт і прем'єр-міністр Сполученого Королевства Уинстон Черчиль підписали документ, де зобов'язалися "працювати разом з іншими вільними народами, як у війні, так і у світі". Поєднання принципів міжнародного співробітництва в підтримці миру і безпеки одержав назву Атлантичної хартії. 1
Важливим етапом на шляху створення ООН стала конференція союзних держав у Москві в 1943 році. У декларації від 30 жовтня підписаній представниками СРСР, США, Великобританії та Китаю, ці держави проголосили, що «вони визнають необхідність установи в можливо короткий термін загальної міжнародної організації для підтримання міжнародного миру і безпеки заснованої на принципі суверенної рівності всіх миролюбних держав,
членами якої можуть бути всі такі держави - великі і малі »1.
Перші контури ООН були накреслені на конференції у Вашингтоні на засіданнях, що проходили у вересні-жовтні 1944 р., де США, Сполучене Королівство, СРСР і Китай домовилися про цілі, структуру і функції майбутньої організації.
25 квітня 1945 р. делегати 50 країн зібралися в Сан-Франциско на Нараду Об'єднаних Націй (назва вперше запропонована Рузвельтом) і прийняли Статут, що складається з 19 глав і 111 статей. В основу роботи делегати поклали пропозиції, вироблені представниками Китаю, Радянського Союзу, Великобританії й Сполучених Штатів у Думбартон-Оксі в серпні-жовтні 1944 року та доповненнями в ряді пунктів які були прийняті на Кримській конференції в лютому 1945р. 24 жовтня 1945 року Статут був ратифікований 5-ю постійними членами Ради Безпеки, більшістю його держав, що підписали, і набрав сили. Двадцять четверте жовтня щорічно відзначається як День Організації Об'єднаних Націй.
Особливостями цієї організації варто назвати яскраво виражений політичний характер, що виявляється в орієнтації на питання миру, безпеки, і гранично широку компетенцію у всіх сферах міждержавного співробітництва.2 Ці характеристики не були властиві старим міжурядовим організаціям. Поява нової міжнародної організації, із створенням якої зв'язувалися чекання тривалого миру, давало надію і на розвиток співробітництва всіх держав у питаннях економічного і соціального розвитку.
У 1946 році під егіду ООН увійшла Міжнародна організація праці (Женева 1919) - МОП, у 1947 році - найстарша міжнародна організація - Міжнародна спілка електрозв'язку ( МСЕ, 1865, Женева), у 1948 році - Всесвітня поштова спілка (ВПС, 1874, Берлін), у 1961 році - Всесвітня метеорологічна організація (ВМО, 1878, Женева).
У ці ж роки утворяться нові міжурядові структури. У 1944 році почалося створення фінансово-економічної групи системи ООН.
Почали діяти Міжнародний валютний фонд (МВФ), статутною ціллю якого було оголошене забезпечення упорядкованих відносин у валютній області, подолання конкурентного знецінення валют,і Міжнародний банк реконструкції і розвитку (МБРР), покликаний зробити поміч відновленню і розвитку держав-членів.Цілями МБРР є сприяння реконструкції і розвитку економіки держав-членів Банку,надання позик для розвитку виробництва та ін.
У 1946 році були створені такі міжурядові організації - Організація Об'єднаних Націй із питань просвітництва, науки і культури (ЮНЕСКО, Париж), Всесвітня організація охорони здоров'я (ВОЗ, Женева), і Міжнародна організація по справах біженців ООН (ІРА, припинила своє існування в 1952 році). У цьому ж році були встановлені контакти ООН з Організацією Об'єднаних Націй із питань продовольства і сільського господарства (ФАО, Рим. 1945).
У 1947 році статус спеціалізованого установи одержала Міжнародна організація цивільної авіації (ІКАО, Монреаль, 1944). У наступні роки в процесі створення спеціалізованих установ йшов не настільки інтенсивно, у 1958 році з'явилася Міжнародна морська організація (ІМО, Лондон), у 1967 році - всесвітня організація інтелектуальної власності (ВОИС, Женева), у 1977 році - Міжнародний фонд сільськогосподарського розвитку (ІФАД).
Сама "молода" спеціалізована установа ООН - Організація Об'єднаних Націй по промисловому розвитку (ЮНІДО), створена в 1967 році як допоміжний орган ООН. У рамках ЮНІДО ще в 1975 році було прийняте рішення про її перетворення в спеціалізоване установи ООН, пророблена велика робота з виробітку установчого документа - Статуту, і після його ратифікації 80 державами-членами ЮНІДО в 1985 році одержала цей статус.
У системі ООН відомою своірідністю відрізняється положення двох міжнародних організацій - МАГАТЕ і ГААТТ. Міжнародне Агентство по атомній енергії (Відень, 1956) діє під егідою ООН, тому що пов'язано з останньою не через ЭКОСОС, а через Генеральну Асамблею. Складніше зв'язок ООН з Генеральною угодою з тарифів і торгівлі, що формально не є спеціалізованим установимим, але пов'язано із системою ООН через угоди з Конференцією по торгівлі і розвитку (ЮНКТАД, 1966). Розвиток ГАТТ припускає створення нової міжнародної організації в області торгівлі.
У ході функціонування системи ООН, що включала вже названі елементи ООН, спеціалізовані установи, МАГАТЕ і ГАТТ, з'являється необхідність у створенні міжурядових інститутів особливого роду. Створення їх було викликано мінливими потребами міжнародного економічного і соціального співробітництва, що має тенденцію до поглиблення і розширення.
Крім того, у другій половині двадцятого сторіччя на міждержавне співробітництво потужний вплив зробили, по-перше, національно-визвольне прямування колоніальних народів, по-друге, поява проблем, віднесених до розряду глобальних, запобігання ядерної війни, демографічні, продовольчі, енергетичні, екологічна проблеми.
Необхідність рішення цих проблем викликала характерні структурні зміни в системі ООН. Насамперед це висловилося в тому, що в рамках самої ООН з'явилися допоміжні органи зі структурою і функціями міжурядових організацій, що володіють самостійними джерелами фінансування. До допоміжних органів ООН, створеним по резолюції Генеральної Асамблеї, відносяться: Дитячий фонд ООН (ЮНИСЕФ, 1946), створений із метою надання помочі дітям повоєнної Європи, а згодом колоніальних і посада колоніальних країн, Конференція по торгівлі і розвитку (ЮНКТАД, 1966), покликана сприяти торгівлі між країнами що знаходяться на різноманітному рівні економічного розвитку. Її унікальний характер і покладені Статутом повноваження дають Організації можливість здійснювати діяльність по широкому ряді питань, будучи для своїх 192 держав-членів форум, що дозволяє їм через Генеральну Асамблею, Рада Безпеки, Економічний і Соціальна Рада й інші органи й комітети висловлювати свою точку зору.1Про діяльність ООН знають у самих віддалених куточках планети. Діяльність Організації багатогранна й охоплює широке коло важливих проблем від стійкого розвитку й боротьби з тероризмом, розвитку демократії, глобальних медичних проблем.
Розділ II. Україна і ООН
Незалежність, здобута Україною в 1991 році, не тільки розпочала нову сторінку в історії розвитку країни, але й визначила низку завдань, без вирішення котрих зменшуються можливості інтегрування України в світове суспільство значно.
З'явилися питання щодо модернізації всієї інфраструктури країни до рівня міжнародних стандартів, особливо у сферах економіки, медицини, освіти та в суспільно-політичній сфері - щодо побудови прозорого, демократичного суспільства, охорони природних ресурсів, управління людськими ресурсами та розвиток нових інформаційно-комунікаційних технологій.
Україна - це держава, яка на даний час підписала вісім ключових міжнародних угод та конвенцій ООН по правам людини. Україна разом з 188 іншими країнами, які підтримали і зобов'язались втілювати в життя Декларацію Тисячоліття та Цілі Розвитку Тисячоліття, що були затверджені на Генеральній Асамблеї ООН.1
Після оголошення незалежності, молода держава почала відчувати значну кількість економічних, соціальних та політичних проблем, які могли бути вирішені тільки з використанням нових підходів основаних на принципах демократичного суспільства та поваги до прав людини. Для того, щоб прискорити інтеграцію України в світове суспільство, потрібно було бажання людей - а також, підтримка міжнародних організацій. Організація Об'єднаних Націй стала однією з перших, хто надав таку підтримку, відкривши свій офіс у Києві в 1992 році. Беручи до уваги, що в Україні під „одним дахом" працюють кілька агенцій ООН, в червні 1999 року, Генеральний Секретар ООН Кофі Аннан надав київському офісу Організації статус Представництва ООН. Офіційна церемонія відкриття Представництва ООН в Україні була проведена 14 червня 2000 року. Сьогодні, блакитний прапор ООН здіймається над будинком що знаходиться за адресою Кловський узвіз, 1.
Постійний Координатор системи ООН є головою Представництва ООН. Підпорядковуючись Генеральному Секретарю ООН, Координатор має всі повноваження управління і несе повну відповідальність за діяльність ООН та її установ на території країни, в якій знаходиться офіс представника. Він/вона працюють в партнерстві з державними установами та з міжнародними та донорськими організаціями. Головне завдання Постійного координатора - узгоджувати роботу установ ООН і міжнародних організацій для надання Україні відповідної допомоги задля прискорення її просування шляхом гуманітарного, соціально-політичного та економічного розвитку до світових стандартів демократії, а також задля подолання перешкод та полегшення процесу інтеграції України - в світову громадскість.
В Україні працюють наступні установи ООН: Програма розвитку ООН (ПРООН), Дитячий фонд ООН (ЮНІСЕФ), Фонд Народонаселення ООН (ЮНФПА), Міжнародне агентство з атомної енергетики (МАГАТЕ), Міжнародна організація з міграції (МОМ), Управління Верховного комісара ООН у справах біженців (УВКБООН), Всесвітня організація охорони здоров'я (ВООЗ), Міжнародна організація праці (МОП), та Об'єднана програма ООН з ВІЛ/СНІДу в Україні (ЮНЕЙДС). В країні також діють асоційовані організації ООН, такі як Міжнародний валютний фонд (МВФ) , Світовий Банк (СБ), Управління ООН з наркотиків та злочинності (УНЗ ООН) та Міжнародна Фінансова Корпорація (МФК), котра знаходиться у підпорядкуванні до Банку. Ці установи працюють в різних сферах і мають їхні власні стратегії, але їх об'єднує загальна стратегічна ціль: допомогти народу України побудувати краще майбутнє для своеї держави.1
Візити високоповажних посадовців ООН в Київ підтверджують значимість співпраці між ООН та Україною. А саме, до Представництва ООН в Україні завітали Генеральні Секретарі ООН Бутрос-Бутрос Галі (1993) і Кофі Аннан (2002), заступники Генеральних Секретарів Пітер Хансен (1994), Сержіо Віейра де Мелло (1998), Нафас Садко (1999) та Кендзо Ошіма (2002), Президент Світового Банку Джеймс Волфенсон (1995, 2000), Генеральний Директор Організації Об'єднаних Націй по Розвитку Промисловості Карлос Магарінос (2002), Верховний Комісар ООН у справах біженців Салако Огата (1997), Генеральний Директор ЮНЕСКО Федеріко Мейор (1997), Виконавчий Директор ЮНІСЕФ Керол Белламі (1998, 2004), заступник Генерального Директора ЮНЕСКО Мунір Бученакі (2005), Виконавчий Директором ЮНЕЙДС Пітер Піот, та інші.
Генеральний Секретар ООН Пан Гі-Мун призначив пана Олів'є Адама Координатором системи ООН в Україні 1 серпня 2009 року. Одночасно, голова ПРООН Хелен Кларк призначила пана Адама Постійним представником ПРООН в Україні.
У 2005 р. була розроблена ООН і підписана Україною стратегія Співробітництва (УНДАФ). Ця стратегія, яка має назву «Рамкова програмам допомоги ООН для України», визначає напрями співпраці між Україною та ООН протягом 2006-2010рр. Система ООН впроваджує проекти у тісній співпраці з урядом України та із залученням громадянського суспільства, приватного сектору, ЗМІ, наукового співтовариства, двосторонніми та багатосторонніми донорами. Цей документ є концептуальною програмою дій ООН в Україні і основою всієї діяльності яка буде проводитись ООН разом з урядом України. Програма призначена для допомоги Україні на шляху до зміцнення демократії, створення системи захисту прав людини та розвитку економіки.
Рамкова програма є результатом ретельного аналізу ключових завдань України (Загальний аналіз країни - Common Country Assessment). Використовуючи такий аналіз, Організація Об'єднаних Націй в Україні, разом з українським урядом, представниками міжнародних та неурядових організацій, громадською спільнотою, та приватним сектором, визначили чотири сфери у яких ООН надаватиме допомогу Україні:
(1) впровадження інституційних реформ, для ширшого залучення громадськості з метою забезпечити можливість усім громадянам втілювати свої права.
(2) посилення громадянського суспільства в Україні для забезпечення рівного доступу громадян до суспільних послуг та реалізації прав людини;
(3) поліпшення якості охорони здоров'я та надання медичного обслуговування;
(4) досягнення добробуту шляхом збалансованого розвитку, а також розвитку підприємницької діяльності.
23 липня 2009 року в Міністерстві економіки України за підтримки Програми розвитку ООН відбулося установче засідання круглого столу на тему: «Цілі Розвитку Тисячоліття: прогрес на півшляху до 2015 та нові виклики». Від Федерації профспілок України участь у його роботі взяла керівник Департаменту з питань економічного захисту апарату ФПУ Ніна Олександрівна Соломатіна.
Початок нового Тисячоліття ознаменувався проголошенням сталого людського розвитку – стратегічною метою для всіх країн світу. У 2000 році під час проведення Світового Самміту Тисячоліття лідери 189 країн, включаючи і Президента України на той час, підписали Декларацію Тисячоліття Організації Об'єднаних Націй. Від імені своїх народів вони визначили вісім Цілей у галузі розвитку, які згодом стали відомі як Цілі розвитку тисячоліття (ЦРТ). Країни зобов'язалися досягти ЦРТ та домовилися зробити наш світ кращим для усього людства – вже до 2015 року. Підписуючи Декларацію тисячоліття на Саміті ООН у вересні 2000 року, Україна взяла на себе зобов'язання досягти Цілей Тисячоліття в галузі розвитку в період до 2015 року. У 2003 році ЦРТ були адаптовані на національному рівні вперше на пострадянському просторі. Одночасно запроваджено щорічний моніторинг виконання завдань ЦРТ. Наступним кроком стала локалізація ЦРТ, тобто розроблення ЦРТ на регіональному та місцевому рівнях для подальшого врахування цілей у процесі розроблення довгострокових регіональних стратегіях розвитку.Цілі розвитку тисячоліття для України: Подолання бідності; Забезпечення доступу до якісної освіти впродовж життя; Забезпечення сталого розвитку довкілля; Поліпшення здоров'я матерів та зменшення дитячої смертності; Обмеження поширення ВІЛ-інфекції/СНІДу та туберкульозу і започаткування тенденції до скорочення їх масштабів; Забезпечення ґендерної рівності.1
Розділ ІІІ. Діяльність України в рамках ООН
У 1945 р. Україна стала однією з держав-співзасновниць ООН, що було визнанням внеску українського народу у перемогу над фашизмом та зміцнення миру в усьому світі. Делегація України взяла активну участь у конференції у Сан-Франциско, зробивши вагомий внесок у розробку Статуту ООН. Глава делегації України на конференції у Сан-Франциско, міністр закордонних справ УРСР Д. Мануїльський головував у Першому комітеті, де були розроблені Преамбула та Глава 1 "Цiлi та принципи" Статуту. Україна в числі перших підписала Статут i ввійшла в групу з 51 держави-засновниці ООН.
Упродовж майже 60-річної історії членства в Організації Україна неухильно дотримується цілей та принципів Статуту Організації, робить суттєвий вклад у її діяльність у сферах підтримання міжнародного миру та безпеки, роззброєння, економічного та соціального розвитку, захисту прав людини, зміцнення міжнародного права тощо.
До 1991 року, будучи у складі Радянського Союзу, Україна де-юре мала в ООН власне представництво на рівні незалежної країни. Проте, де-факто діяльність Української РСР в ООН була обмежена рамками проведення єдиної радянської зовнішньої політики. Незважаючи на це, протягом понад чотирьох десятиліть трибуна ООН залишалася чи не єдиним впливовим міжнародним засобом, завдяки якому світова громадськість дізнавалася про Україну. Фактор багаторічного членства України в ООН позитивно вплинув на процес міжнародного визнання її незалежності в 1991 році.1
З моменту проголошення Україною незалежності розпочався якісно новий період її діяльності в ООН, яку було визначено одним з пріоритетних напрямів зовнішньої політики.
Україна є членом таких головних та допоміжних органів ООН, як Рада ООН з прав людини, Комітет з внесків, Комісія з соціального розвитку, Комісія з попередження злочинності та кримінального правосуддя, Комісія з наркотичних засобів, Статистична комісія, Комісія з народонаселення та розвитку, Виконавча рада Всесвітньої продовольчої програми (ВПП), Виконавча рада Дитячого фонду ООН (ЮНІСЕФ), Виконавча рада Програми розвитку ООН (ПРООН)/Фонду ООН у галузі народонаселення (ЮНФПА). Надаючи пріоритетну увагу втіленню в життя рішень Всесвітнього Саміту 2005 у галузі розвитку, в 2006 році наша країна головувала у Виконавчій Раді ПРООН/ЮНФПА.
За час свого членства в ООН Україна тричі обиралася непостійним членом Ради Безпеки (1948-1949, 1984-1985, 2000-2001 рр.), п’ять разів - членом Економічної і Соціальної Ради (останній раз - на період 2002-2004 рр.). Представники України обиралися на керівні посади головних комітетів сесій Генеральної Асамблеї, зокрема, Другого (економічні та фінансові питання), Третього (соціальні, культурні і гуманітарні питання, питання прав людини) та Четвертого (спеціальні політичні питання та питання деколонізації).
У 1997 р. Міністра закордонних справ України Г.Й.Удовенка було обрано на посаду Голови 52-ї сесії Генасамблеї – найвищу керівну посаду в ООН. Предметом особливої гордості України є те, що саме 52-а сесія ГА ООН, яка увійшла в історію як "сесія реформ", ухвалила всеосяжну програму реформування Організації, запропоновану її Генеральним секретарем К.Аннаном, і надала потужного імпульсу широкомасштабному оновленню ООН.
Одним з найбільш важливих підтверджень визнання авторитету і ролі нашої держави на міжнародній арені, послідовності та неупередженості її зовнішньої політики, відданості принципам демократії та верховенства права стало обрання України до складу непостійних членів Ради Безпеки ООН на період 2000-2001 рр. Вперше Україна була членом органу, на який покладено головну відповідальність за підтримання міжнародного миру та безпеки у світі, як незалежна держава. За час членства в Раді Безпеки Україна переконливо довела свою спроможність бути активним учасником її діяльності, здійснювати ефективний вплив на процес прийняття в РБ доленосних рішень та робити власний практичний внесок у їх реалізацію. Кульмінацією членства України в Раді Безпеки ООН стало її головування в цьому органі у березні 2001 року, коли РБ предметно розглянула ряд найбільш актуальних світових проблем, зокрема, кризові ситуації на Балканах та на Близькому Сході.1
Що стосується позиції нашої держави, то вона надає виключно важливого значення питанню зміцнення ООН як центру багатосторонніх зусиль у подоланні складних та комплексних викликів нового тисячоліття. Україна виходить з необхідності забезпечення реалізації Декларації тисячоліття ООН (2000 р.). Україна виступає за розширення членського складу РБ, підтримуючи збільшення кількості як постійних, так i непостійних членів. Неодмінною передумовою підтримки нашою державою будь-якого варіанту реформування РБ ООН є забезпечення адекватного рівня представленості в цьому органі країн Східноєвропейської регіональної групи. Позиція України базується також на розумінні того, що інститут права вето не відповідає сучасним міжнародним реаліям. Належна увага приділяється забезпеченню подальшого прогресу у посиленні транспарентності та вдосконаленні методів роботи РБ ООН.
Виходячи з нагальної необхідності розробки світовою спільнотою ефективних заходів боротьби з тероризмом, Україна приєдналася до глобальної антитерористичної коаліції, підтвердила свою готовність докласти максимальних зусиль для спільної боротьби з міжнародним тероризмом, насамперед у рамках ООН.
На 56-й сесії Генасамблеї та засіданнях Ради Безпеки ООН делегацією України було виголошено низку ініціатив, спрямованих на активізацію міжнародного співробітництва в цій сфері. Під час Всесвітнього Саміту 2005 Україна поряд з США, Росією, Канадою та Францією увійшла в першу п’ятірку держав, які підписали Міжнародну конвенцію про боротьбу з актами ядерного тероризму.2
Наразі наша держава є учасником усіх універсальних антитерористичних міжнародних договорів.Україна як одна з держав-фундаторів ООН надає особливого значення діяльності ООН з підтримання міжнародного миру та безпеки, розглядаючи участь у ній як важливий чинник своєї зовнішньої політики.
Починаючи з липня 1992 р., Україна виступає як значний контрибутор військових підрозділів та персоналу до операцій ООН з підтримання миру (ОПМ). За період незалежності України у понад 20 миротворчих операціях взяли участь близько 28 тисяч українських військових. Сьогодні понад 380 військовослужбовців та працівників органів внутрішніх справ представляють Україну в 6 миротворчих операціях ООН, зокрема, у Грузії, Демократичній Республіці Конго, Косово, Ліберії, Судані та Тиморі-Лешті. Наша держава активно долучилась до процесу реформування миротворчості, щоб зробити її більш ефективною та адекватною сучасним викликам.1 У 1994 р. Україна стала ініціатором Конвенції з безпеки персоналу ООН та зв`язаного з нею персоналу, а у вересні 2006 р. Міністр закордонних справ України підписав Факультативний протокол до цієї Конвенції. У грудні 2002 р. на 57-й сесії Генеральної Асамблеї ООН була одностайно схвалена внесена делегацією України резолюція, якою 29 травня було проголошено Міжнародним днем миротворців ООН.
Діяльність України на економічному та гуманітарному напрямку роботи ООН, насамперед, відбувається в Другому комітеті Генеральної Асамблеї (економічно-фінансові питання). Зусилля спрямовуються на розширення міжнародної фінансової і технічної допомоги для вирішення завдань економічного та соціального розвитку України. Результатом, зокрема, є включення до низки важливих рішень Генеральної Асамблеї та інших органів положень щодо надання міжнародним співтовариством фінансової, технічної та консультативної допомоги країнам з перехідною економікою.
Одним з пріоритетних напрямків діяльності нашої держави в ООН є співробітництво з метою пом’якшення та мінімізації довготермінових наслідків Чорнобильської катастрофи. Починаючи з 1990 р. за ініціативи України, Білорусі та Російської Федерації Генеральною Асамблеєю ООН схвалюється резолюція “Зміцнення міжнародного співробітництва та координація зусиль у справі вивчення, пом’якшення та мінімізації наслідків Чорнобильської катастрофи” (з 1993 р. – на дворічній основі). 55-ю сесією ГА ООН у грудні 2000 р. було ухвалено резолюцію “Закриття Чорнобильської АЕС”, в якій Генеральна Асамблея привітала рішення Уряду України про закриття станції. На початку 1990-х років відповідні резолюції та рішення щодо Чорнобиля схвалювалися також в рамках Економічної і Соціальної Ради та Дитячого фонду ООН. 28 квітня 2006 р. за ініціативи делегації України відбулося спеціальне пам’ятне засідання ГА ООН з нагоди 20-х роковин Чорнобильської трагедії.1
Також Україна є активним учасником діяльності органів системи ООН у сфері прав людини. Наша держава є стороною всіх основних міжнародно-правових документів ООН з прав людини, найважливішими з яких є Міжнародний пакт про громадянські та політичні права, Міжнародний пакт про економічні, соціальні та культурні права, Факультативні протоколи до них, Міжнародна конвенція з ліквідації всіх форм расової дискримінації. Як учасниця цих міжнародних договорів Україна подає періодичні доповіді про їх виконання на розгляд відповідних конвенційних органів.
Обрання України 9 травня 2006 року до складу Ради ООН з прав людини стало черговим красномовним свідченням міжнародного авторитету нашої держави, визнанням її практичного внеску і значного потенціалу у сфері забезпечення дотримання та поваги прав і свобод людини у світі. Дотримуючись своїх зобов’язань країни-члена ООН щодо забезпечення прав людини, Україна досягла суттєвого прогресу у приведенні законодавства у відповідність до міжнародних норм та стандартів, посиленні засобів правового захисту на національному рівні, реформуванні судової системи, зміцненні ролі правозахисних організацій, підвищенні рівня правової культури. У травні 2008 року Україну було переобрано до складу РПЛ.
У ході 58-ї сесії ГА ООН у 2003 р.Україна ініціювала Спільну заяву з нагоди 70-ї річниці Голодомору 1932-1933 рр.в Україні, яку було розповсюджено як офіційний документ 58-ї сесії ГА ООН в рамках пункту порядку денного „Питання прав людини”.Співавторами Спільної заяви стали 36 держав-членів ООН, її підтримали також Австралія, Ізраїль, Сербія і Чорногорія, 15 країн-членів та 10 країн, які на той час очікували отримання статусу повноправного члена ЄС.
Кульмінаційним етапом відзначення в ООН 75-х роковин Голодомору 1932-1933 років стало відкриття до підписання з ініціативи делегації України комеморативної Декларації про вшанування 75-х роковин Голодомору. 16 грудня 2008 р. її було опубліковано та розповсюджено як офіційний документ 63-ї сесії ГА ООН в рамках пункту 64(b) порядку денного «Заохочення і захист прав людини: питання прав людини, включаючи альтернативні підходи у справі сприяння ефективному здійсненню прав людини та основних свобод». На момент опублікування її співавторами стали 32 делегації, зокрема, Албанія, Австралія, Австрія, Азербайджан, Бельгія, Великобританія, Грузія, Данія, Естонія, Ізраїль, Ірландія, Ісландія, Іспанія, Канада, Латвія, Ліхтенштейн, Литва, Люксембург, Мальта, Монако, Німеччина, Норвегія, Польща, Сент-Лучія, США, Україна, Угорщина, Фінляндія, Франція, Хорватія, Чеська Республіка, Швеція.
На сьогодні Україна є стороною понад 40 міжнародних конвенцій та угод, учасником багатьох програм та проектів ООН, спрямованих на охорону навколишнього природного середовища.Прикладом визнання активності України на екологічному напрямку стало успішне проведення в Києві у травні 2003 р. П’ятої конференції міністрів охорони навколишнього середовища в рамках процесу „Довкілля для Європи”. У лютому 2004 року Україна приєдналася до найважливішої міжнародної екологічної угоди – Кіотського протоколу.1
Розділ ІV. Участь України у миротворчій діяльності ООН
Одним із головних завдань Організації Об’єданих Націй є підтримка миру у всьому світі. Згідно Статуту, держави-члени вирішують свої міжнародні спори мирним шляхом і утримуються від погроз силою або ії застосування проти інших держав.
Завдяки своїй миротворчій діяльності Організація Обєднаних Націй, використовуючи дипломатичні механізмі, допомогає протиборчим сторонам прийти до згоди. Рада Безпеки в рамках своїх зусиль з підтримки міжнародного миру і безпеки може рекомендувати шляхи запобігання конфлікту і відновлення або забезпечення миру, наприклад за допомогою переговорів чи звернення до Міжнародного Суду.1
Україна надає важливого значення діяльності з підтримання міжнародного миру та безпеки, розглядаючи участь у ній як важливий чинник своєї зовнішньої політики. Така позиція, насамперед, ґрунтується на "Основних напрямах зовнішньої політики України", де одним із пріоритетів визначена участь нашої держави у миротворчій діяльності, спрямованій на відвернення і врегулювання міжнародних конфліктів.
Починаючи з липня 1992 р., Україна виступає як контрибутор військових підрозділів та персоналу до операцій ООН з підтримання миру (ОПМ). На сьогодні 389 військовослужбовців та працівників органів внутрішніх справ представляють Україну в 6 миротворчих операціях ООН, зокрема, у Грузії, Демократичній Республіці Конго, Косово, Ліберії, Судані та Тиморі-Леште. Участь України у миротворчих операціях розпочалась із затвердженням Верховною Радою України Постанови від 3 липня 1992 року № 2538-ХІІ “Про участь батальйонів Збройних Сил України в Миротворчих Силах Організації Об’єднаних Націй у зонах конфліктів на території колишньої Югославії”.
Починаючи з 1992 року близько 35 тисяч військовослужбовців Збройних Сил України взяли участь у міжнародних миротворчих операціях.2
Українські воїни брали участь у наступних операціях ООН1 :
Миротворчих операціях Сили ООН по охороні (UNPROFOR)
Сили Виконання Угоди IFOR Сили Стабілізації
Місія ООН у Східній Славонії ПАООНСС
Місія ООН превентивного розгортання в Македонії
Місія ОБСЄ з верифікації у Косово
Місія ООН в Анголі
Місія ООН у Гватемалі (МІНУГУА)
Місія ООН у Таджикистані
Міжнародні сили з підтримки миру в Косово, СРЮ (КФОР)
Місія ООН в Афганістані
Місія ООН на півострові Превлака, Хорватія
Гуманітарна місія в Державі Кувейт
1) Збройні Сили України брали участь у миротворчих операціях Сил ООН по охороні (СООНО-UNPROFOR) 1992-1995 рр.
Підстави: Постанова ВР України № 2538-ХII від 03.07.92 "Про участь батальйону Збройних Сил України в Миротворчих Силах Організації Об'єднаних Націй у зонах конфліктів на території колишньої Югославії" (240 ОС Б), від 19.11.93 № 3226-ХІІ (60 ОСБ) та інші загальною кількістю до 1200 військовослужбовців і складалися:
чисельність 240 окремого спеціального батальйону - 550 осіб;
чисельність 60 окремого спеціального батальйону - 550 осіб;
чисельність 40 оперативної груп штабних офіцерів - 63 особи;
чисельність групи військових спостерігачів (з 01.06.1995) - 10 осіб;
чисельність 15 окремого вертолітного загону - 110 осіб;
Основними завданнями 240 та 60 ОСБ було забезпечення проведення конвоїв з вантажем гуманітарної допомоги місцевому населенню, сприяння припиненню бойових дій та нормалізація ситуації, патрулювання в зонах відповідальності.
Особливої уваги заслуговує діяльність особового складу щодо:
встановлення демілітаризованої зони в р-ні н.п. Жепа;
евакуації 5 тис. громадян під час наступу сербів;
відновлення електромереж;
відновлення трамвайного руху;
забезпечення безпеки роботи аеропорту.
У вересні-грудні 1995 року з колишньої Югославії відбулася репатріація українських миротворчих підрозділів, скорочення посад штабних офіцерів, військових поліцейських, спостерігачів. До України виведено 15 ОВЗ, 60 ОСБ і 40 офіцерів оперативної групи. За час існування Місії близько 6400 військовослужбовців Збройних Сил України прийняли участь у UNPROFOR.
2) Сили Виконання Угоди IFOR Сили Стабілізації(SFOR у Боснії і Герцеговині)грудень 1995 р. - грудень 1999 р.
Підстави: Резолюція Ради Безпеки OOН від 15.12.95 № 1031, Дейтонські угоди, Постанова КМ України від 29.12.95 № 1073, Угода між Україною та Францією щодо участі 240 ОСБ у Силах Виконання Угоди (СВУ) ІFOR.
· 240 окремий спеціальний батальйон (механізований) - 400 осіб
У грудні 1995 року 240 ОСБ передано до СВУ. У березні 1997 року 240 ОСБ передислоковано з м. Сараєво до населеного пункту (н.п.) Врапчичи (поблизу від м. Мостар). Під час перебування 240 ОСБ у м. Сараєво та Боснії і Герцеговині особовий склад, окрім виконання миротворчих завдань, брав участь у відбудові, реконструкції та відновленні лікарні і школи, ремонті доріг, ліній електромереж, трамвайної колії та трамвайного потягу, роздачі їжі сиротам та малечам, наданні медичної допомоги місцевому населенню тощо. Перший трамвай, який пройшов відновленою колією, був пофарбований у жовто-блакитний колір. Це було зроблено на честь українських миротворців. До речі, ця трамвайна колія найстаріша у Європі. Згідно з рішенням Міністра оборони України та у зв'язку з реструктуризацією сил СФОР у грудні 1999 року 240 ОСБ виведено зі складу сил СФОР. Близько 2800 військовослужбовців Збройних Сил України прийняли участь у зазначеній Місії.
3) Місія ООН у Східній Славонії ПАООНСС.Квітень 1996р.-січень 1998 р.
Підстави: Постанова ВР України від 2 5.03.96 № 102/96-ВР.
чисельність 17 окремої вертолітної ескадрильї - 150 осіб;
чисельність 70 окремої танкової роти - 160 осіб;
чисельність 64 окремої спеціальної механізованої роти - 105 осіб;
чисельність 8 окремої вертолітної ескадрильї - 96 осіб;
Основними завданнями підрозділів було спостереження за виконанням домовленостей про передачу влади під контроль перехідної адміністрації ООН, патрулювання в зонах відповідальності, перевезення персоналу ООН та супровід гуманітарних вантажів. Більше 1000 військовослужбовців Збройних Сил України взяли участь у Місії ООН у Східній Славонії.
4) Місія ООН превентивного розгортання в Македонії (МООНПРМ \ UNPREDER). Червень 1995 р. - березень 1999 р.
військові спостерігачі 1 особа;
Основними завданнями військових спостерігачів в Македонії було контролювати прикордонні райони країни та інформувати про будь-які події, які можуть підірвати довіру і стабільність у Республіці Македонія і є небезпечними для її території. Поряд із виконанням своїх основних завдань щодо спостереження за ситуацією вздовж кордонів із Союзною Республікою Югославією і Албанією та надання відповідної інформації військовим компонентам місії, військові спостерігачі співробітничали з цивільними установами, надавали спеціальні послуги на рівні общин.За час існування Місії 4 офіцери Збройних Сил України були у складі UNPREDER.
5) Місія ОБСЄ з верифікації у Косово. Грудень 1998 р. - березень 1999 р.
чисельність 901 окремої понтонно-мостової роти - 200 осіб;
чисельність штабних офіцерів - 8 осіб;
чисельність військових спостерігачів - 5 осіб;
чисельність військових поліцейських - 3 особи;
Основними завданнями місії верифікації ОБСЄ в Косово було:
перевірка відповідності всіх сторін в Косово Резолюції 1199 Ради Безпеки ООН та доповідь щодо стану Резолюції Постійному представництву ОБСЄ та інших організацій Постійній Раді ОБСЄ;
відкрити представництва місії в регіонах Косово, для виконання своїх обов'язків;
встановлення зв'язку із владою Югославії, Сербії та у разі необхідності з іншими органами влади, політичними партіями;
налагодження контактів з організаціями в Косово, акредитованими міжнародними і неурядовими організаціями для сприяння виконанню своїх обов'язків;
здійснювати нагляд над проведенням виборів в Косово для забезпечення їх гласності та справедливості згідно з узгодженими правилами та процедурою проведення виборів;
доповісти та надати рекомендації до Постійної Ради ОБСЄ, Ради Безпеки ООН та інших організацій на місцях, що підпадають під юрисдикцію Резолюції 1199 Ради Безпеки ООН.
6) Місія ООН в Анголі. Січень 1996 р. - лютий 1999 р.
Підстави: Резолюція Ради безпеки ООН від 08.02.95 976 Постанова ВР України від 16.01.96 № 96-ВР.
901 окрема понтонно-мостова рота (опмр)
штабні офіцери;
військові спостерігачі;
військові поліцейські;
Основним завданням підрозділу було відновлення інженерної інфраструктури в зонах відповідальності (відновлення шляхів, наведення мостів та понтонно-мостових переправ через річки). У 1999 році Рада Безпеки ООН одностайно проголосувала за виведення решти "блакитних шоломів" у кількості тисячі чоловік з Анголи. 40 років громадянської війни не втомили тутешніх непримиренних лідерів. Останніми на початку березня ц.р. покинули ангольську землю індійські миротворці, які й спустили прапор ООН у столиці Луанді. 226 військовослужбовців брали участь у Місії ООН в Анголі.
7) Місія ООН у Гватемалі (МІНУГУА). Cічень-травень 1997 р.
військові спостерігачі 8 осіб;
Основними завданнями військових спостерігачів у Гватемалі було здійснення контролю за виконанням положень Угоди про припинення вогню, підписане урядом цієї країни та рухом "Національна революційна єдність Гватемали" (НРЄТ) 4 грудня 1996 року, включаючи офіційне припинення військових дій, роз'єднання сил і демобілізацію комбатантів НРЄТ у пунктах збору, які були спеціально підготовлені для цих цілей.
8) Місія ООН у Таджикистані. Грудень 1994 р. - березень 2000 р.
військові спостерігачі 3 особи.
Основними завданнями військових спостерігачів було:
надання допомоги Об'єднаній комісії, до якої входять представники Уряду Таджикистану та таджикської опозиції, допомоги щодо спостереження за виконанням Угоди про тимчасове припинення вогню та інших ворожих дій на таджиксько афганському кордоні та в країні, під час переговорів;
розслідування повідомлень про порушення угоди про припинення вогню та інформування про це ООН і Об'єднаної комісії;
підтримання контактів зі сторонами, які задіяні в конфлікті, а також зв'язків ОБСЄ, Колективними миротворчими силами СНД у Таджикистані та прикордонними військами;
підтримання зусиль Спеціального представника Генерального Секретаря, надання послуг щодо забезпечення політичної взаємодії та координації, які можуть сприяти оперативному наданню гуманітарної допомоги міжнародним співтовариством;
здійснення спостереження за бійцями Об'єднаної таджикської опозиції (ОТО), за їх роззброєнням та демобілізацією;
надання допомоги в реінтеграції комбатантів в державні силові структури, або їх демобілізації.
За час існування Місії 17 офіцерів Збройних Сил України були направлені для виконання завдань у Таджикистані.
9) Спеціальна Місія ООН в Афганістані. Квітень 2000 року - травень 2001р.
Військовий спостерігач – 1 особа
Основними завданнями Місії були:
створення умов для підготовки переговорного процесу;
підготовка Угоди про припинення вогню.
10) Місія ООН на півострові Превлака, Хорватія.Січень 1996р.-грудень 2002 р.
Військові спостерігачі - 2 особи.
Основними завданнями Місії були:
спостерігати за активністю ВМФ СРЮ у Которській затоці;
спостерігати за відсутністю військ та важкого озброєння хорватської та югославської армій у демілітаризованій зоні;
спостерігати за активністю поліції у зоні відповідальності.
11) Гуманітарна місія в Державі Кувейт. Квітень-серпень 2003.
Підстави: Указ Президента України від 18.03.2003 №227/2003, Постанова Кабінету Міністрів України від 19.03.2003 № 357, Постанова Верховної Ради України від 20.03.2003 № 633-IV
19 окремий батальйон РХБ захисту - 448 осіб;
Місце дислокації 19 обРХБз було - Північно-Східна частина в/б Аріфжан (Нос Кемден).
Основними завданнями батальйону було:
реагування на кризові ситуації;
забезпечення безпеки в регіоні;
надання допомоги в захисті цивільного населення країни від наслідків можливого застосування ЗМУ;
надання допомоги в ефективній ліквідації можливих наслідків ЗМУ на території Держави Кувейт;
радіаційна, хімічна та біологічна розвідка місцевості.1
Участь України в міжнародних миротворчих операціях ООН дає вагомі позитивні результати, серед яких - зміцнення авторитету нашої держави, створення сприятливого клімату для налагодження та активізації двостороннього економічного співробітництва з відповідними державами, а також набуття військовослужбовцями цінного професійного досвіду.
Україна приділяє важливу увагу питанням забезпечення належного рівня захисту і безпеки персоналу миротворчих операцій. За час участі України в міжнародних миротворчих операціях загинуло 26 українських військовослужбовів, понад 87 отримали поранення. Останній трагічний випадок стався 17 березня 2008 року, коли внаслідок операції з повернення під контроль ООН будівлі суду в Косовській Мітровіці загинув український миротворець. Україна ініціювала розробку Конвенції з безпеки персоналу ООН (1994 р.) та зв’язаного з нею персоналу, була однією із перших, а в липні 1995 р. - ратифікувала.1
Згідно з позицією України, яка базується, зокрема, на відповідних документах ООН та ОБСЄ, операції ООН з підтримання миру мають проводитись на підставі чіткого мандату ООН або ОБСЄ та під їх політичним контролем. Сили, задіяні в таких операціях, повинні мати багатонаціональний характер.
Україна виступає за необхідність вдосконалення механізмів взаємодії між Радою Безпеки, країнами-постачальницями та Секретаріатом ООН. Як член Ради Безпеки ООН у 2000-2001 рр., Україна брала активну участь у запровадженні низки конструктивних форм консультацій та співробітництва між Радою Безпеки, країнами-постачальницями та Секретаріатом ООН.
Наша держава надає великого значення вдосконаленню системи швидкого реагування ООН на кризові ситуації. У лютому 1994 року Україна заявила про свою готовність брати участь у Системі резервних угод ООН (механізм, згідно з яким певні військові підрозділи країн, зарахованих до Системи резервних угод, перебувають у готовності на своїй території і, на запит Секретаріату ООН, надсилаються до тієї чи іншої місії ООН). З того часу Україна зарахована до складу країн-учасниць зазначеного механізму. У серпні 1997р. між Секретаріатом ООН та Україною було підписано відповідний Меморандум про взаєморозуміння щодо надання нашою країною конкретних ресурсів до зазначеної Системи (аеромобільно-десантний батальйон, транспортна авіаційна ескадрилья, група військових спостерігачів, штабних офіцерів та військової поліції).
18 травня 1999 р. Верховна Рада України ухвалила Закон "Про участь України в міжнародних миротворчих операціях", підготовлений МЗС спільно із зацікавленими міністерствами і відомствами. У лютому 2000 р. Президент України ухвалив Указ "Про порядок розгляду пропозицій щодо участі України в міжнародних миротворчих операціях".
Україна повністю підтримала процес докорінної реформи миротворчого механізму ООН з метою підвищення його ефективності, який розпочався після представлення “доповіді Брахімі” (2000 р.). Наша держава надає активного сприяння цьому процесу в рамках різних органів ООН.
У 2002 р. на 57-й сесії ГА ООН була одностайно схвалена внесена нашою делегацією резолюція, якою 29 травня було проголошено Міжнародним днем миротворців ООН (цього дня у 1948 р. Рада Безпеки ООН ухвалила резолюцію 50 (ІІІ) про розгортання першої миротворчої операції – Органу ООН із спостереження за виконанням умов перемир’я в Палестині). Щорічне відзначення Дня миротворця є помітною подією в штаб-квартирі ООН в Нью-Йорку, а також безпосередньо в місцях розгортання миротворчих операцій ООН.
Делегація України бере активну участь у щорічних сесіях Спеціального комітету ООН з операцій з підтримання миру. На минулорічній сесії Спецкомітету Україна ініціювала проект декларації з нагоди 60-річчя миротворчої діяльності ООН, яка була одностайно ухвалена 7 листопада 2009 року на пленарному засіданні 63-ї сесії ГА ООН. Співавторами документу стали близько 100 держав-членів ООН.
Серед нових форм співробітництва України з ООН на миротворчому напрямку треба відзначити поширення регіону дій українського авіаційного підрозділу в місії ООН в Ліберії на територію Сьєрра-Леоне, направлення українського миротворчого персоналу до складу групи охорони Місії ООН з допомоги Іраку.
Україна приділяє належну увагу такому напрямку співробітництва з Секретаріатом ООН, як організація підготовки в Україні міжнародного миротворчого персоналу на основі стандартизованих навчальних модулів, розроблених ООН та за сприяння інструкторів Організації. За результатами успішного проведення міжнародного курсу для військових спостерігачів ООН на базі Яворівського навчального центру експерти Організації сертифікували Курс підготовки офіцерів для багатонаціональних штабів при НАО України у відповідності стандартам підготовки ООН.
Враховуючи вагомий внесок України в миротворчу діяльність ООН наша країна домагається включення своїх представників до Департаменту з операцій з підтримання миру (ДОПМ). У 2008 році, завдяки проведеній роботі, до Секретаріату ООН було зараховано одного представника Міноборони та двох співробітників МВС України. Участь підрозділів Збройних Сил України в миротворчих операціях під егідою ООН та ОБСЄ є доцільною та корисною, оскільки надає можливість сприяти зміцненню миру та стабільності; ознайомитися з досвідом інших держав в галузі оборонного планування та реформування збройних сил; набути досвіду спільних дій з силами НАТО та держав-партнерів у ході миротворчих операцій; підвищити міжнародний авторитет Збройних Сил України.
Розділ V. Посли доброї волі ООН
Посли доброї волі ООН та Посланці миру - це відомі особистості та визначні діячі, які присвячують свій час тому, щоб привернути увагу громадськості до найгостріших проблем сучасного світу та відстоюють цінності та ідеали Організації Об'єднаних Націй у своїх країнах. Вони здійснюють свою просвітницьку діяльність на місцевому та глобальному рівнях шляхом привернення уваги громад до таких загроз, як, наприклад, зловживання наркотиками або торгівля людьми. Кожен з цих людей зазвичай працює з одною агенцією ООН та свої зусилля спрямовує на вирішення проблем дітей або біженців, захисту прав людини , на боротьбу зі СНІДом, а також інші питання розвитку.
Послами доброї волі ООН є відомі музиканти, спортивні зірки та актори. Завдяки своїй особистій репутації та професійним досягненням, їх статус Посла доброї волі ООН є важливим символом для національної аудиторії. Організація Об'єднаних Націй підтримує Послів доброї волі ООН у привернення ще більшої уваги та підтримки у вирішенні головних проблем. Більшість зірок призначаються Послами доброї волі для окремої агенції ООН. Вони повинні мати бездоганну репутацію, справжній інтерес до гуманітарних проблем та значну популярність.
Посли доброї волі ООН призначаються терміном до двох років з можливістю поновлення. Не існує встановлених правил або контрактних забов'язань з обох сторін, однак проводиться символічна церемонія призначення. Посли доброї волі ООН не отримують заробітну плату, хоча, можуть отримувати символічну платню розміром 1 долар США на рік або еквівалент цієї суми.
Посли доброї волі ООН в Україні:
Олімпійська чемпіонка з гімнастики Лілія Подкопаєва була призначена Послом доброї волі ООН в Україні з питань ВІЛ/СНІДу 17 листопада 2005 року в Представництві ООН під час прес-конференції.Лілія Подкопаєва - заслужений майстер спорту України зі спортивної гімнастики (1994) та суддя міжнародної категорії. Пані Подкопаєва є абсолютною чемпіонкою світу (Японія, 1995), чемпіонкою Європи (Велика Британія, 1996) та володаркою Кубку Європи (1995). У 1996 р. на ХХVІ Олімпійських іграх в Атланті Лілія стала олімпійською чемпіонкою з гімнастики в Атланті. Вона отримала 45 золотих, 21 срібну та 14 бронзових медалей. Лілія Подкопаєва є також Послом Ради Європи зі спорту, толерантності та чесної гри.
Соліст популярної групи Океан Ельзи був призначений Послом доброї волі ПРООН для молоді 5 вересня 2005 року. У 2003 році пана Вакарчука було призначено Почесним послом України з питань культури та Почесним радником Президента України з молодіжної політики, розвитку та впровадження культурних ініціатив у 2006 році. Як один з найбільш популярних та успішних музикантів України, пан Вакарчук підтримує зусилля Програми розвитку ООН, спрямовані на розвиток молодіжної культури у формуванні свідомого ставлення молоді України до власного життя та відповідальної поведінки. Пропагуючи відповідальність у прийнятті рішень, Вакарчук спілкується зі своєю аудиторією під час різноманітних форумів, круглих столів та неформальних зустрічей зі студентством.У 2006 році він відвідав Варшаву, де зустрівся зі студентами та долучився до посилення діалогу між молодими людьми Польщі та України щодо створення гідних та безпечних умов життя та обговорення важливості активної громадянської позиції серед молоді.
Співачка, переможниця 49-го пісенного конкурсу "Євробачення" співачка Руслана Лижичко призначена Національним Послом Дитячого Фонду Об'єднаних Націй (ЮНІСЕФ) травня 2005 року. Всесвітньо відома українська співачка і автор пісень Руслана приєднується до плеяди визначних особистостей світового рівня, до якої входять понад 200 акторів, музикантів, співаків, спортсменів та літераторів, які представляють ЮНІСЕФ протягом багатьох років. В новій для себе ролі Руслана буде відстоювати права кожної української дитини на здоров'я, гідність та розвиток. Використовуючи свою популярність та керуючись особистою зацікавленістю у вирішенні проблем дітей, вона працювала представником ЮНІСЕФ, щоб підтримати місію Дитячого Фонду, спрямовану на забезпечення виживання та благополуччя усіх дітей до досягнення ними повноліття.
Українська співачка Ані Лорак вважається гордістю національної музичної сцени. Велика кількість альбомів та пісень та її численні концерти, які збирають численну аудиторію доводять її пісенний та акторський талант. Її репертуар налічує більше, ніж 100 пісень, 14 відеокліпів у різних стилях. У 1999 році вона стала почесною співачкою України, а у 2003 Ані приєдналась до національної Наглядової Ради у боротьбі з наркоманією. У 2004 році вона активно підтримувала проведення акції "Пробіг заради життя" за ініціативи Представництва Організації Об'єднаних Націй в Україні. В якості Посла доброї волі, Ані Лорак брала активну участь у національній інформаційній компанії "Лідерство заради успіху", щоб заохотити толерантне ставлення до ВІЛ-позитивних людей та мобілізувати ресурси задля підтримки проектів на боротьбу з ВІЛ/СНІДом.
Пан Андрій Медвєдєв - всесвітньовідомий професійний український тенісист, який розпочав свою кар'єру у 1991 році. Він став чотирьохкратним чемпіоном турнірів серії Майстер - у Гамбурзі (1994, 1995, 1997) та Монте-Карло (1994). У 2004 році пана Андрія Медвєдєва призначено генеральним секретарем Української Тенісної Федерації. Одне з основних напрямів його діяльності є популяризація тенісу в Україні. У 2003-2004 роках пан Медвєдєв був Послом доброї волі ООН з питань ВІЛ/СНІДу в Україні та зробив свій внесок у привернення уваги громадськості до цієї проблеми. Разом з іншими видатними українцями, він брав участь в акції "Пробіг заради життя", за результатами якої були зібрані кошти для будинку ВІЛ-інфікованих у Печерській Лаврі.
Пан Валід Арфуш - Посол доброї волі ООН з питань ВІЛ/СНІДу в Україні(Дата призначення: 2001 – 2003).1
Висновок
В даній роботі було доведено впливовість найбільшої міждержавної організації сучасного світу - ООН, метою діяльності якої є підтримання міжнародного миру та безпеки, сприяння економічному та соціальному прогресу всіх народів.
Своєрідність структури ООН значно полегшує роботу організації як цілісної системи. Майже п'ятнадцять популярних міжнародних організацій, зберігаючи самостійність, мають статус спеціалізованих структур ООН, а це відчутно покращує роботу організації в різних напрямках її миротворчої діяльності. Працюючи над цією роботою ми дійшли висновку, що Організація Об'єднаних Націй приймає велику участь у соціальному та економічному житті України, а також допомагає нашій державі покращити екологічний стан в країні. Представництво Об'єднаних Націй в Україні відіграє важливу роль в реалізації мети та цілей ООН в Україні.
Наше дослідження дозволяє стверджувати, що співробітництво України з ООН має свою історію. Вона виразно поділяється на два періоди: до і після проголошення незалежності України. У діяльності України в Організації Об`єднаних Націй були як історично обумовлені труднощі, так і переконливі успіхи. Домовленість про членство УРСР в ООН, досягнута в Ялті у лютому 1945 р., в результаті переговорів Рузвельта, Черчілля і Сталіна, і відповідне рішення в Сан-Франциско зробили Україну повноправним членом Організацій Об`єднаний Націй. З 24 жовтня 1945 р. і до дня проголошення незалежності України ООН була фактично єдиною трибуною, через яку світ отримував інформацію про наш народ, його історію та культуру. Україна, як одна із держав-засновниць ООН, зробила свій внесок в розробку її Статуту, зокрема щодо цілей та принципів Організації. Вона зробила істотний вклад до всіх сфер її діяльності, зокрема у справу підтримки міжнародного миру та безпеки, врегулювання конфліктів, режиму нерозповсюдження ядерної зброї, роззброєння та контролю над озброєннями, економічного та соціального розвитку, деколонізаційних процесів, поваги до прав і свобод людини, дотримання основоположних норм і принципів міжнародного права, Україна активно сприяла ліквідації апартеїду та врегулюванню палестинського питання.
Безпосередня участь України в ООН дала нам унікальну можливість буквально наступного дня після 24 серпня 1991 року з трибуни її органів детально інформувати представників держав усіх континентів про події історичної ваги в Україні, напрямки й орієнтири зовнішньої політики незалежної держави. Новий етап членства України в ООН почався із проголошення її незалежності. Сьогодні Україна є одним із лідерів ООН, одним із найпослідовніших захисників її цілей та принципів.
Діяльність України в ООН – це, насамперед, діяльність політична, спрямована на те, щоб підштовхнути країни-члени Організації до виважених та відповідальних дій на основі глобального консенсусу. Участь в ООН є одним з найбільш рентабельних в політичному плані зовнішньополітичних механізмів незалежної України. Завдяки своїй активній позиції Україна отримала значну технічну, матеріальну та фінансову допомогу, зокрема, з боку Програми розвитку ООН, МАГАТЕ, МОП, ЮНІДО тощо. Україна проводить серйозний, прагматичний, націлений на конкретні результати курс щодо ООН. Українська делегація працює на подальше зміцнення авторитету і впливовості нашої держави на міжнародній арені. Разом з тим, будучи активним прихильником та безпосереднім учасником процесу реформування ООН, Україна продовжує докладати значних зусиль з метою підвищення ефективності діяльності ООН та її адаптації до нових вимог сьогодення. Отже, участь у діяльності ООН для України є однією з найбільш важливих сфер її зовнішньополітичних інтересів, каналом виходу на різноманітні галузі міжнародного, економічного, науково-технічного і гуманітарного співробітництва, засобом запозичення світового досвіду, міжнародної допомоги у здійснені програм свого державного становлення і сталого розвитку.
Список використаних джерел та літератури
Устав Организации Объединённых Наций 1945р.// (http://zakon.rada.gov.ua)
C.Г.Шеретов «Международные организации системы ООН» Сборник международных договоров/Алматы (Казахстан): НИЦ КОУ, 2008г. -384с.
Імідж та реалії: питання та відповіді про Організацію Об'єднаних Націй. К.: Магма. 2008р. -144 с.
Френсіс О’Доннел «Національно екологічна політика України», ТОВ Компанія «ВАІТЕ» 2007р. -186с.
Рукен Текеш Калікусу «Рамкова програма допомоги ООН для України» 2005р.Київ -32c.
В.Піщейко,Н.Сітнікова «Цілі розвитку тисячоліття. Україна 2000+5»Київ -50с.
Коротко про ООН. Публікація 2005 р. Нью Йорк. -10с.
Доповідь Генерального Секретаря ООН, представлений на обговорення головами держав у вересні 2005р.//(www.unic.ru)
Публікація «Система ООН в Україні» Київ 2004р. -12с.
Шамрай В.О., Коропатнік І.М. Участь збройних сил України в міжнародних миротворчих операціях. // Вісник Хмельницького інституту регіонального управління та права „Міжнародне право”.Ірпінь 2004р. -129с.
Карташкин В.А. Устав ООН и ООН в глобализирующемся мире // Юрист-международник. 2004. № 1 . -15с.
А.В. Торкунов. «Современные международные отношения: Хронология событий» (1989-1999рр.) М.: РОССПЕН, 1999. - 584 с.
Морозов Г.И. Международные организации. Вид-во. 2-е. –М., 1974р. -332 c.
Кожевников Ф.И., Шармазанашвили Г.В. ООН: организация, цели, практика.Москва, вид. Международные отношения, 1971 р. -160с
Закон України Про участь України в міжнародних миротворчих операціях, вiд 23.04.1999 № 613-XIV -202с.
С.Б. Крилов "История создания ООН", Вид-во ИМО, Москва, 1960 р. - 165 с.
1 С.Б. Крилов "История создания ООН", Вид-во ИМО, Москва, 1960 р. -46с.
1 Зовнішня політика Радянського Союзу в період вітчизняної війни. Розділ IV Московська конференція МЗС 1943 року. Т.1 М.1970 -121с.
2 Статут ООН. Ст.1.Цілі та принципи.
1 А.В. Торкунов. «Современные международные отношения: Хронология событий» (1989-1999 гг.) -261с.
1 В.Піщейко,Н.Сітнікова «Цілі розвитку тисячоліття. Україна 2000+5». 2000р. -26с.
1 Публікація «Система ООН в Україні» 2004р. -5с.
1 В.Піщейко,Н.Сітнікова «Цілі розвитку тисячоліття. Україна 2000+5» -4с.
1 А.В. Торкунов. «Современные международные отношения: Хронология событий» (1989-1999 гг.) -153с.
1 Імідж та реалії: питання та відповіді про Організацію Об'єднаних Націй 2008р. – 34с.
2 Публікація МЗС України. Всесвітній Саміт ООН – 2005р. -2с.
1 Шамрай В.О., Коропатнік І.М. Участь збройних сил України в міжнародних миротворчих операціях. // Вісник Хмельницького інституту регіонального управління та права „Міжнародне право”.-2004р.-79с.
1 Френсіс О’Доннел «Національно екологічна політика України», 2007р. -6с.
1 Міжнародна конвенція зі спрощення та гармонізації митних процедур, вступила в силу в 2006 році.
1 C.Г.Шеретов «Международные организации системы ООН» 2008р. -153с.
2 Шамрай В.О., Коропатнік І.М. Участь збройних сил України в міжнародних миротворчих операціях.-2004р. -90с.
1 Шамрай В.О., Коропатнік І.М. Участь збройних сил України в міжнародних миротворчих операціях.-2004р. -94с.
1 Шамрай В.О., Коропатнік І.М. Участь збройних сил України в міжнародних миротворчих операціях. // Вісник Хмельницького інституту регіонального управління та права „Міжнародне право”.-2004р. -96с.
1 Закон України Про участь України в міжнародних миротворчих операціях, вiд 23.04.1999 № 613-XIV
1 Офіційний сайт ООН в Україні (http://www.un.org.ua/ukr)
Україна готова посилити співробітництво з ООН у забезпеченні продовольчої безпеки у світі
Україна готова посилити співробітництво з Організацією Об'єднаних Націй у забезпеченні продовольчої безпеки у світі
Україна готова посилити співробітництво з Організацією Об'єднаних Націй у забезпеченні продовольчої безпеки у світі.
Про це сказано в повідомленні центра новин ООН.
Виступаючи 22 вересня на саміті ООН, присвяченому цілям розвитку тисячоріччя, Президент Віктор Янукович заявив про готовність України внести свій внесок у вирішення глобальних проблем сучасності, зокрема, пообіцяв використати потенціал сільського господарства для надання допомоги в ліквідації голоду на планеті.
«Ми відповідально ставимося до погроз світової продовольчої кризи», - сказав він.
Янукович нагадав, що в 2010 році Україна вперше стала донором Всесвітньої продовольчої програми ООН.
Як повідомлялось, ООН дякує Україні за надання гуманітарної допомоги країн, які її потребують.
Раніше Україна мала намір активізувати співробітництво із Продовольчою й сільськогосподарською організацією ООН (Food and Agriculture Organization, FAO) - міжнародною організацією в рамках ООН, створеної з метою боротьби з голодом і контролем якості продуктів харчування у світі. Україна готова посилити співробітництво з ООН у забезпеченні продовольчої безпеки у світі
Україна готова посилити співробітництво з Організацією Об'єднаних Націй у забезпеченні продовольчої безпеки у світі
Україна готова посилити співробітництво з Організацією Об'єднаних Націй у забезпеченні продовольчої безпеки у світі.
Про це сказано в повідомленні центра новин ООН.
Виступаючи 22 вересня на саміті ООН, присвяченому цілям розвитку тисячоріччя, Президент Віктор Янукович заявив про готовність України внести свій внесок у вирішення глобальних проблем сучасності, зокрема, пообіцяв використати потенціал сільського господарства для надання допомоги в ліквідації голоду на планеті.
«Ми відповідально ставимося до погроз світової продовольчої кризи», - сказав він.
Янукович нагадав, що в 2010 році Україна вперше стала донором Всесвітньої продовольчої програми ООН.
Як повідомлялось, ООН дякує Україні за надання гуманітарної допомоги країн, які її потребують.
Раніше Україна мала намір активізувати співробітництво із Продовольчою й сільськогосподарською організацією ООН (Food and Agriculture Organization, FAO) - міжнародною організацією в рамках ООН, створеної з метою боротьби з голодом і контролем якості продуктів харчування у світі. Міжнародне співробітництво з питань підвищення продуктивності. ООН
Назва:
Міжнародне співробітництво з питань підвищення продуктивності. ООН
Тип:
Реферат
Мова:
Українська
Розмiр:
6,20 KB
Завантажень:
43
Оцінка:


поточна оцінка 5.0
Надіслати посилання другу
Додати роботу в блокнот
Поскаржитися на роботу
Версія для друку
Скачати цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1 2
В умовах глобалізації, економічних реформ і лібералізації, мабуть, не існує іншого питання, якому сьогодні приділяється більше уваги, ніж конкурентоспроможність компанії і суспільства. Найважливішим чинником конкурентоспроможності є рівень продуктивності економіки і підприємства, оскільки продуктивність є також основним джерелом національного багатства і добробуту окремої особи, показником життєвих стандартів і якості життя взагалі. Міжнародні порівняння показують, що в довгостроковому періоді існує дуже тісна статистична кореляція між рівнями конкурентоспроможності, продуктивності та якості життя.
Крім того, країни з кращою конкурентоспроможністю і продуктивністю мають вищий рівень зайнятості, краще освічене і навчене населення і технології вищого рівня. Вони також ефективніше використовують свій інтелектуальний капітал завдяки передовим методам управління і розвитку людських ресурсів, кращим стратегіям розвитку підприємства, вищим якостям керівництва.
Не викликає сумніву, що єдиним рішенням проблеми досягнення успіху у висококонкурентному і глобалізованому світі сьогодні і в довгостроковій перспективі є підвищення продуктивності підприємств, виробничих систем і людей.
Відомо, що рівень продуктивності української промисловості і послуг в останні 30 років був низьким, він особливо зменшився за останнє десятиліття внаслідок багатьох помилок і зволікань у проведенні економічних реформ, зокрема у приватизації.
Продуктивність підприємства залежить від трьох головних чинників:
• якості економічної політики уряду, його інституційного механізму і суспільної адміністрації;
• якості стратегії розвитку підприємства і ступеня її орієнтації на ринок (споживача);
• якості оперативного управління в компанії.
Усі інші чинники (праця, технологія, ціни, інвестиції тощо) без великих зусиль зводяться до одного із зазначених головних чинників. Це показує, що підвищення продуктивності — не тільки економічне і технічне питання, а й соціальне та політичне.
У зв'язку з цим продуктивність потрібно розглядати як ефективність використання всіх ресурсів, а не тільки праці. Звідси витікає дуже важливий висновок, що рух за продуктивність повинен стосуватися не тільки Міністерства праці, а й усіх сфер економічного та соціального життя країни, включаючи освіту, охорону здоров'я і захист навколишнього середовища, міжнародне співробітництво.
У сучасних міжнародних відносинах міжнародні організації відіграють істотну роль як форма співробітництва держав і багатосторонньої дипломатії.
Зараз нараховується понад 4 тисячі міжнародних організацій, із них більше 300 —міжурядові. У центрі їх знаходиться ООН.
ООН, її структура, деякі органи та організації
Організація Об'єднаних Націй — універсальна міжнародна організація, створена з метою підтримки миру і міжнародної безпеки та розвитку співробітництва між країнами. Статут ООН був підписаний 26 червня 1945 р. на конференції в Сан-Франциско і набрав сили 24 жовтня 1945 р. На сьогодні членами ООН є 188 країн, тобто майже всі країни світу.
Організація Об'єднаних Націй є центром вирішення проблем усього людства. Ця діяльність здійснюється спільними зусиллями понад ЗО пов'язаних із нею організацій, що складають систему ООН. Установи ООН розробляють норми і правила безпечного й ефективного повітряного і морського сполучення, сприяють удосконаленню телекомунікацій і координують розподіл радіочастот, сприяють забезпеченню поваги прав інтелектуальної власності, захисту інтересів споживачів. В ООН є шість головних органів. Один із них — Економічна
і Соціальна Рада (ЕКОСОР). Саме ця організація відіграє основну роль у міжнародному співробітництві з питань підвищення продуктивності.
Економічна і Соціальна Рада складається з 54 членів, що обираються Генеральною Асамблеєю терміном на три роки відповідно до процедури, передбаченої Статутом. Рішення в ЕКОСОР приймаються простою більшістю присутніх. ЕКОСОР здійснює координацію економічної і соціальної діяльності ООН та її 16-ти спеціалізованих утворень. Вона служить центральним форумом для обговорення міжнародних економічних і соціальних проблем глобального і міжгалузевого характеру та для вироблення рекомендацій стосовно політики з цих проблем.
Крім головних органів, є так звані спеціалізовані утворення, що пов'язані з ООН за допомогою відповідних угод про співробітництво. Вони є самостійними органами, створеними на підставі міжурядових угод. На них покладений широкий діапазон міжнародних функцій в економічній, соціальній і культурній галузях тощо.
До них були приєднані створені ще до Другої світової війни Всесвітня поштова спілка, Міжнародна організація праці, що розробляє політику і програми, спрямовані на поліпшення умов праці та підвищення рівня зайнятості, і встановлює міжнародні трудові стандарти, Міжнародна спілка електрозв'язку.
Міжнародне співробітництво з питань підвищення продуктивності. ООН / сторінка 2
Назва:
Міжнародне співробітництво з питань підвищення продуктивності. ООН
Тип:
Реферат
Мова:
Українська
Розмiр:
6,20 KB
Завантажень:
43
Оцінка:


поточна оцінка 5.0
Надіслати посилання другу
Додати роботу в блокнот
Поскаржитися на роботу
Версія для друку
Скачати цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1 2
Крім того, при ООН створені інші органи — програми і фонди ООН, що ведуть свою діяльність під егідою Генеральної Асамблеї та Економічної і Соціальної Ради, виконуючи мандат ООН в економічній і соціальній галузях. В інтересах підвищення ефективності співробітництва між цими органами Генеральний секретар заснував у 1997 р. Виконавчий комітет з економічних і соціальних питань і Групу ООН із питань розвитку. До складу кожного з цих підрозділів входять відповідні департаменти й управління Секретаріату, регіональні комісії та відповідні фонди і програми.
На забезпечення прогресу в соціальній і економічній галузях спрямована найважливіша програма — Програма розвитку ООН. Вона діє у 174 країнах і територіях, зосереджуючи зусилля на сприянні технічному співробітництву.
Усі перелічені вище органи та організації ООН у тій або іншій мірі беруть участь у міжнародних проектах, спрямованих на підвищення продуктивності. Коротко зупинимося на тих із них, які мають безпосереднє відношення до теми, що розглядається.







Рамкова програма
допомоги ООН для України










Підготовлено
Представництвом ООН в Україні
вересень 2001 року
I. Підсумковий звіт

Від проголошення незалежності у 1991 році Україна пройшла крізь драматичні
зміни. Становлення ринкової економіки та розширення особистих свобод
докорінно змінили обличчя країни та напрямок її майбутнього руху. Україна,
що має високо освічений народ та багаті природні ресурси, демонструє ознаки
реалізації свого потенціалу до високих темпів економічного зростання та
процвітання. З іншого боку, цей перехід не був ані безпроблемним, ані легким.
Процес політичних та економічних реформ не завершений, а добробут народу,
виміряний в показниках людського розвитку, погіршився, і багато людей живе
в бідності.

Обставини, що склалися зараз, надають подвійну можливість організаціям в
складі ООН: 1) підтримати реалізацію прагнення України як функціонуючої
демократії, що поважає права людини, з конкурентноздатною на глобальному
рівні ринковою економікою, в рамках якої створюються робочі місця, а також 2)
звернути увагу на потреби незахищених груп, які зазнали негативного впливу в
перехідний період.

Керуючись національними цілями та політикою уряду України, а також
зобов’язаннями України на глобальному рівні, аналізом, зробленим в ЗагальнійКеруючись національними цілями та політикою уряду України, а також
зобов’язаннями України на глобальному рівні, аналізом, зробленим в Загальній
оцінці країни1, Рамкова програма допомоги ООН для України (РПДУ)
концентрує увагу на декількох пріоритетних напрямках допомоги із наголосом
на:

• підтримку рівномірного економічного зростання як рушійної сили
поліпшення рівня життя народу та подолання бідності;
• покращання доступу та якості соціальних послуг з метою розбудови,
підтримки та турботи про людський ресурси країни, включно з найбільш
вразливими групами;
• послідовне використання національних природних багатств на користь
нинішніх та майбутніх поколінь;
• вдосконалення установ та практики управління з першочерговою увагою до
планування та реалізації людського розвитку.
• досягнення національних цілей щодо зменшення показників ВІЧ/СНІД, а
також надання відповідної допомоги та підтримки інфікованим та тим на
кого впливає ця інфекція.

Система організацій ООН визнає, що в Україні людський капітал, історія та
культура, природні ресурси можуть стати могутнім трампліном для розвитку.
Стратегією організацій в системі ООН стане зосередження їх зусиль на адаптації
людського потенціалу країни до задоволення потреб сучасної економіки, а
також на подальшому розвитку інститутів управління та надання послуг з
метою ефективного задоволення потреб населення.


II. Обґрунтування РПДУ

Основні проблеми, що стоять перед Україною. Незалежно від того, що в наші
часи поліпшується ситуація в економіці, результати десяти років спаду значно
погіршили рівень життя. Зараз понад 25% населення живе нижче офіційного
рівня бідності. Основні соціальні послуги в сфері охорони здоров’я, освіти та
соціального забезпечення зазнали занепаду. Реформи по цих напрямках
обмежені нестачею коштів та опором з боку деяких кіл. В рамках організацій
громадянського суспільства та в приватному секторі повстають альтернативні
форми надання послуг. В деяких сферах рухається вперед перехід від
управління "з гори до низу" до демократичного управління, що особливо
помітно у зростанні участі громадян в процесі прийняття рішень, поширенні
ролі організацій громадянського суспільства, a також децентралізації влади на
користь органів місцевого самоврядування. Проте, втілення в життя реформ у
сфері управління занадто відстає від прийняття відповідних законів та
положень. Навколишнє середовище до цього часу страждає від наслідків
Чорнобильської катастрофи, яка сталася 15 років тому, переживає вплив
страшного забруднення підприємствами важкої та гірничої індустрій, а також
спалення мінерального пального. Зменшення кількості лісів на заході України
призвело до повеней, ерозії ґрунту та втрати біорозмаїття. На додаток, нова
чума інфікування ВІЛ/СНІД охопила Україну та швидко поширюється. Уряд
робить сміливі кроки на шляху боротьби із ВІЛ/СНІД, але система охорони
здоров’я та надання суміжних послуг залишається непідготовленою до роботи в
умовах епідемії.

Обґрунтування допомоги ООН у розвитку. Україна є однією з країн-
засновниць Організації Об’єднаних Націй, і з часів проголошення незалежності
її активність все зростає. Україна також підписала угоди про співробітництво з
багатьма спеціалізованими агентствами в системі ООН. Перший представник
системи ООН приїхав в Україну в 1992 році. З того часу, кілька агенцій
започаткували роботу своїх офісів або представництв в країні та почали
виконувати свої програмні заходи. Рамкову програму допомоги ООН для
України, вперше в цій країні, підготовлено в контексті такого активного та
зростаючого партнерства між Україною та системою ООН.
Допомога з боку системи ООН для України базується насамперед на
національних пріоритетах, стратегіях, програмах, сформульованих Урядом та
на зобов’язаннях держави працювати на осягнення цілей Самміту тисячоліття.
По-друге, допомога ООН Україні заснована на компетентності та порівняльних
перевагах агенцій ООН щодо проведення стратегічно важливих акцій.
Учасники дослідження ООН "Загальна оцінка країни" обмежилися розглядом
п’ятьох напрямків, на яких агентства ООН мають глобальний мандат та
місцевий досвід в Україні. На всіх цих п’яти напрямках — бідність, соціальні
послуги, управління, довкілля та ВІЛ/СНІД — технічний досвід агенцій ООН
вже робить та продовжуватиме робити стратегічний внесок в розвиток України.

По-третє, незалежно від того, що система ООН має обмежені ресурси,
глобальний та національний досвід й експертиза агенцій ООН зумовили
стратегічне місце системи ООН як підсилювача своїх основних ресурсів через
партнерство з іншими учасниками програми розвитку.
сформувати комплексну та скоординовану відповідь системи ООН на проблеми.

На кінець, система ООН надаватиме допомогу Україні в рамках РПДУ стосовно
моніторингу та реалізації заходів, націлених на виконання її зобов’язань щодо
національного розвитку, взятих на Самміті тисячоліття.


III. Цілі та завдання

Цілі. Цілі Уряду по п’яти тематичним напрямкам, як їх визначено в Загальній
оцінці країни, знайшли вираз в національній політиці та програмах, а також в
Цілях розвитку Самміту тисячоліття. Такі цілі повною мірою підтримуються
системою ООН. В середньо- та довгострокових часових рамках такі цілі
передбачають досягнення наступних результатів:

1. Зменшення бідності: Значне зменшення бідності в Україні до 2015 року.
2. Соціальні послуги: Високоякісні та ефективні послуги в сфері охорони
здоров’я, освіти та соціального забезпечення, що надаються у
відповідності до потреб дорослого населення, дітей та інших
незахищених груп; досягнення цілей Самміту тисячоліття щодо
зниження материнської смертності, доступу до початкової освіти та її
отримання.
3. Управління: Державне управління, що є ефективним та підзвітним як на
загальнонаціональному, так і на місцевому рівнях, засноване на
законності, повазі до прав людини та волі народу.
4. Довкілля: Послідовне користування природними ресурсами задля
розвитку економіки, захисту людей від шкідливих наслідків забруднення,
збереження унікальних природних ресурсів.
5. ВІЛ/СНІД: Ефективна профілактика ВІЛ/СНІД та зменшення
негативних наслідків хвороби для суспільства.

Завдання стосовно допомоги від системи ООН. Система ООН визначила
завдання щодо своєї допомоги з метою підтримки кожної цілі Уряду.
Досягнення кожної цілі потребуватиме в чисельних сферах акцій з боку системи
ООН та партнерів по програмі розвитку. Агентства ООН мають виділити кошти
та мобілізувати інші ресурси для багатьох акцій, намічених в РПДУ.

По кожному завданню існує як перелік оперативних заходів, так і базові
показники виміру результатів діяльності. Зацікавлені агентства ООН визначать,
якими саме показниками потрібно користуватися в цих сферах в процесі
складання програми, а також відповідатиме за моніторинг і оцінку програмних
заходів, які вони фінансують. Завдання для цілі № 5 було поширене з метою
охоплення реакції системи ООН на інших напрямках, де є потреба в
мультисекторальних підходах, а саме, Чорнобиль та реінтеграція колишніх
депортованих осіб в Кримську громаду.
Мета 1. Зменшення бідності шляхом розвитку економіки та створення
робочих місць. Система ООН надаватиме консультації Уряду та підсилюватиме
його можливості розробляти та запроваджувати політику та програми
направлені на постійне зростання економіки, стабільність, подальші економічні
реформи і стимулювання торгівлі та інвестицій. Система ООН стимулюватимета підсилюватиме можливості створення робочих місць, доступу до фінансових
та інформаційних ресурсів та розвитку навичок роботи в приватних структурах
та організаціях громадянського суспільства. Далі в Таблиці 1 визначено
напрямки діяльності системи ООН згідно цієї мети та можливі типи показників
для виміру результатів діяльності.

Таблиця 1
Зменшення бідності шляхом розвитку економіки та створення робочих
місць
Напрямки акцій Можливі показники
1. Макроекономічна,
бюджетна та монетарна
політики задля зростання та
стабільності
Запропонована політика, реалізована політика;
Вплив реалізації політики на макроекономічні,
бюджетні показники та показники грошово-
кредитної політики.
2. Приватизація та розвиток
приватного сектору
Запропоновані зміни в законодавстві та
регулюванні, реалізація таких змін; поліпшення
системи видачі актів на право власності та
реєстраційних свідоцтв; видані акти; показники
впливу на ринок нерухомості; поліпшення
показників доступу до ринків та кредиту, особливо
малого та середнього бізнесу; зміни у страхуванні
депозитів; вдосконалення корпоративного
управління; прозорість та конкурентність у процесі
приватизації.
3. Розвиток сільського
господарства та земельна
реформа





Запропоновані зміни в законодавстві та
регулюванні, реалізація таких змін; підсилення
можливостей видачі актів на право володіння
землею та їх реєстрації; вплив запровадження змін
та підсилення можливостей на володіння землею
та розвиток сільського господарства; зміни у
доступі до фінансування сільського господарства
та до ринків збуту.
4. Створення робочих місць та
доступ до ресурсів (включно з
матеріальними ресурсами,
інформацією, знаннями та
навичками)
Кількість кредитів, розмір кредитування, кількість
випадків неповернення; створення чи поліпшення
можливостей мікрокредитування; планування
прибуткової діяльності, реалізовані заходи;
наслідки прибуткової діяльності для створення
робочих місць; поліпшений доступ до
інформаційних ресурсів; розвиток трудових
навичок. Мета 2. Підвищення якості соціальних послуг з метою поліпшення якості
життя та зменшення бідності. Система ООН надаватиме консультації Уряду
та підсилюватиме його можливості розробляти, підтримувати і запроваджувати
відповідну політику та програми направлені на реформування освіти й системи
охорони здоров’я з метою забезпечення справедливого доступу до відповідних
послуг. Система ООН також підтримуватиме надання цільових послуг
незахищеним групам, включно з біженцями, особами, які шукають політичного
притулку та дітьми, які потребують спеціального захисту, у відповідності до
міжнародних стандартів. Система ООН підсилюватиме можливості відповідних
організацій громадянського суспільства у наданні послуг незахищеним групам,
а також підтримуватиме розробку політики щодо людського розвитку і
подолання бідності та розбудову відповідних можливостей збирання даних, їх
перевірки й аналізу. Система ООН надаватиме пряму підтримку особам, які
шукають політичного притулку, жертвам стихійного лиха, a також громадам,
що приймають колишніх депортованих осіб.

Таблиця 2
Підвищення якості соціальних послуг з метою поліпшення якості життя та
зменшення бідності.
Напрямки акцій Можливі показники
1. Доступність освіти,
реформування та розбудова
можливостей системи освіти
Запропоновані політика і стратегії,
реалізовані політика і стратегії; розробка і
провадження пілотних проектів; створення
або підсилення інституціональних
можливостей; наслідки реформ і нових чи
зміцнених інституціональних можливостей на
доступ до та якість освіти; зміни у
громадській свідомості та обізнаність з питань
освіти.
2. Доступність охорони здоров’я,
реформування та розбудова
можливостей системи охорони
здоров’я
Запропоновані реформи, реалізовані
реформи; розробка і тестування пілотних
проектів; створення або підсилення
інституціональних можливостей; наслідки
реформ і нових чи зміцнених
інституціональних можливостей на доступ до
та якість охорони здоров’я; зміни угромадській свідомості та обізнаність з питань
охорони здоров’я.
3. Доступність соціальних послуг,
реформування та розбудова
можливостей надання соціальних
послуг
Запропоновані реформи, реалізовані
реформи; створення або підсилення
інституціональних можливостей; наслідки
реформ і нових чи зміцнених
інституціональних можливостей для доступу
до та якості соціальних послуг;
безпосередньо надані послуги; зміни у
громадській свідомості та обізнаність у правах
і статусі цільових груп для надання
соціальних послуг, наприклад, дітей, які
потребують спеціального захисту.
4. Розробка політики щодо
людського розвитку та бідності,
розбудова відповідних
можливостей для аналізу даних
Збирання даних для розробки політики;
якість даних; ступень участі громадськості у
відслідковуванні даних та розробці політики;
використання даних в розробці політики;
створені чи підсилені можливості аналізу
даних. Мета 3. Управління: Система ООН підсилюватиме можливості Уряду та
розбудовуватиме партнерські стосунки з організаціями громадянського
суспільства (ОГС) задля сприяння участі громадян в прийнятті рішень стосовно
громадської політики та програм. Система ООН також надаватиме консультації
Уряду та підсилюватиме його можливості розробляти і реалізовувати
відповідну політику та програми щодо реформування громадського сектору,
прозорості та підзвітності в органах державного управління, децентралізації, а
також підсилення місцевого управління. Система ООН стимулюватиме більше
усвідомлення прав людини та повагу до них.

Таблиця 3
Управління
Напрямки акцій Можливі показники
1. Розробка політики
залучення до участі
Підсилення процесів та законодавчого забезпечення участі
громадян та ОГС в розробці політики держави; підвищення
активності громадян, ОГС та академічних кіл в розробці
політики та її перегляді.
2. Реформування
державного сектору
Запропоновані реформи, реалізовані реформи; створення
або підсилення інституціональних можливостей; наслідки
реформ і нових зміцнених інституціональних можливостей;
показники збільшення підзвітності і прозорості та
зменшення корупції; поліпшення доступу громадян до
інформації щодо планів та заходів органів управління.
3. Децентралізація і
зміцнення
самоврядування на
місцях
Запропоновані консультації, реалізовані поради;
підсилення законодавчого забезпечення місцевого
самоврядування; результати пілотних проектів стосовно
збільшення прозорості, підзвітності органів місцевого
самоврядування та участі в них громадян; підсилення
можливостей управління фінансами та надання послуг;
вплив консультацій та підсилення можливостей на
ефективність місцевого самоврядування.
4. Гендерні проблеми Усвідомлення громадськістю гендерних проблем;
збільшення чисельність жінок у Верховній Раді та на інших
керівних посадах, впливових на прийняття рішень; різниця
оплаті праці чоловіків і жінок; показники насильства та
незаконної торгівлі жінками.
5. Права людини та
доступ до юридичної
допомоги
Рівень діалогу з метою відслідкування дотримання
зобов’язань Уряду по конвенції з прав людини; вплив
порад які надаються на дії Уряду; поширення доступу до
пунктів надання юридичної допомоги для громадян з
незахищених груп; результати пілотної діяльності щодо
механізмів громадського оскарження.
Мета 4. Довкілля. Система ООН надаватиме консультації Уряду та
підсилюватиме його можливості розробляти та запроваджувати відповідні
політику та програми щодо послідовної розробки та використання природних
ресурсів, енергоефективності, боротьби із забрудненням води та ґрунту, зміною
клімату, забрудненням міжнародних вод, за збереження біорозмаїття. Система
ООН стимулюватиме усвідомлення громадськістю проблем довкілля, участь
громадськості у прийнятті рішень, націлених на розв’язання цих проблем, a
також управління охороною навколишнього середовища на місцевому рівні.

Таблиця 4
Управління навколишнім середовищем
Напрямки акцій Можливі показники
1. Рамки
національного
законодавства,
регулювання та
політики і глобальні
конвенції
Дії на виконання зобов’язань згідно міжнародних
конвенцій; гармонізація із законодавчими та нормативними
актами Європейського Союзу; вдосконалення законодавчої
та нормативної бази; дані, зібрані для обґрунтування
стратегічних напрямків; рекомендації щодо політики,
прийняті рекомендації; національні стратегії щодо
біорозмаїття, зміни клімату.
2. Можливості
управління
навколишнім
середовищем
Підсилені інституціональні можливості регулювання
довкілля та управління станом повітря, води, усунення
твердих відходів на загальнонаціональному та на місцевому
рівнях; результати пілотних проектів з питань
енергоефективності системи центрального
теплопостачання; стратегії стимуляції користування
альтернативними джерелами енергії; усвідомлення
громадськістю проблем охорони довкілля;
3. Ефективність
використання енергії,
ядерна безпека
Усвідомлення наявності альтернатив ефективного
споживання енергії; результати пілотних проектів.
4. Заходи на
регіональному
рівні
Стратегії контролю за забрудненням міжнародних вод;
заходи з боротьби із забрудненням; результативність
заходів
5. Протипіхотні міни Методологія знищення складованих протипіхотних мін;
кількість мін, знищених у спосіб, безпечний для довкілля;
видатки на знищення мін.

Мета 5. ВІЛ/СНІД та інші заходи. Система ООН надаватиме консультації
Уряду щодо політики відносно ВІЛ/СНІД, пряму технічну підтримку Уряду
стосовно проблем ВІЛ/СНІД, а також підсилювати національні можливості
розробки і реалізації відповідних політики та програм запобігання ВІЛ/СНІД,
нагляду, надання консультацій та проведення тестування, надання інфікованим
людям медичної допомоги та послуг догляду. Система ООН розвиватиме
партнерство з іншими міжнародними організаціями та національними
організаціями громадянського суспільства з питань, пов’язаних із ВІЛ/СНІД.
Система ООН надаватиме консультації Уряду щодо прийнятної політики та
зміцнення національних можливостей реалізації відповідних програм на
першочергових напрямках, що потребують мультисекторального реагування.

Таблиця 5
ВІЛ/СНІД та інші мультисекторальні проблеми
Напрямки акцій Можливі показники
ВІЛ/СНІД
1. Профілактика
ВІЛ/СНІД
Підвищення можливостей державних та недержавних
установ у профілактичній діяльності та наданні
консультативних послуг, націлених на групи високого
ризику; підвищення усвідомлення громадськістю та рівня її
поінформованості щодо ВІЛ/СНІД та запобігання ВІЛ
інфекції, особливо серед груп високого ризику; поширення
розповсюдження та використання презервативів; цільові
профілактичні заходи в .
2. Лікування
ВІЛ/СНІД та догляд
Підвищення можливостей державних та недержавних
установ щодо надання послуг догляду за людьми, які
живуть з ВІЛ/СНІД; підвищення можливостей медичного
обслуговування пацієнтів з ВІЛ/СНІД та з інфекціями, які
передаються статевим шляхом, громадською системою
охорони здоров’я.
3. Інституціональна
підтримка з проблем
ВІЛ/СНІД
Підсилення можливостей розробки політики та виконання
рішень спеціальної сесії Генеральної асамблеї ООН;
підсилення можливостей Секретаріату Національної комісіїз проблем ВІЛ/СНІД.
Чорнобиль
1. Підтримка
розвитку
Набуті робочі навички; створені можливості для
працевлаштування; надані консультації та послуги
психологічної реабілітації.
2. Зменшення
забруднення
довкілля
Запроваджені заходи контролю за забрудненням води;
вплив контрольних заходів на водопостачання.
Реінтеграція в Криму
1. Упередження
конфлікту
Показники раннього попередження; результати
дослідження ставлення; документальні докази зменшення
дискримінації.
2. Розвиток трудових
навичок та створення
робочих місць
Розвинуті навички; створені можливості
працевлаштування; вплив наданих послуг, наприклад, на
зайнятість.
3. Розвиток громади
та інфраструктури
надання соціальних
послуг
Рівність доступу до соціальних послуг та послуг громади;
поліпшення якості та кількості органів місцевого
самоврядування; послуги охорони здоров’я, освіти та інші
соціальні послуги; рівень участі громадян в прийнятті
рішень в громаді. IV. Стратегії співробітництва системи ООН

Стратегії співробітництва системи ООН базуються на національних стратегіях і
програмах, потребах, визначених Загальною оцінкою країни, та цілями Самміту
тисячоліття. Агентства ООН співпрацюють не тільки між собою, а також з
установами, створеними за Бретонвудською угодою2. Ця співпраця базується на
взаємній згоді, порівняльним перевагам щодо конкретних типів діяльності та
відповідає мандатам цих установ. Співробітництво між агентствами може
приймати різні форми та відбуватися на різних рівнях інтенсивності. До таких
методів співробітництва належать:
• спільна діяльність — агентства, що приймають в ній участь, планують та
реалізують разом програмні заходи;
• скоординована діяльність — відбувається на основі консультацій між
агентствами щодо специфічної діяльності агентства з метою досягнення
спільних цілей; a також
• допоміжна діяльність — характерна для агентства, але стосовно інших
напрямків в рамках того ж самого сектора чи сфери діяльності.

Врешті-решт, агентства ООН не мають кооперуватися в кожній сфері. Вони
можуть провадити незалежну діяльність, односторонні заходи, специфічні для
агентств, у відповідності до їх особливих видів діяльності.

Представництво ООН в Україні сприяє співробітництву між агентствами
шляхом підтримки всієї системи, створення робочих груп з метою виявлення та
розробки підходів до кооперації зусиль, підтримки спільних та скоординованих
програм, спільного користування інформацією агентств, a також шляхом
стимулювання встановлення стратегічних партнерських відносин з іншими
учасниками розвитку та організаціями громадянського суспільства.

Далі подані стратегії діяльності та співробітництва між системою ООН та
установами, створеними за Бретонвудською угодою, для кожної мети
визначеної в рамках РПДУ (дивись Розділ 3). По кожній меті подано зведену
таблицю, в якій представлені напрямки заходів, ті агентства ООН, що надають
допомогу в цій сфері, а також інші агентства з розвитку, що активно працюють
на цьому напрямку. Загалом стратегії окремих агентств ООН охоплюють
наступні напрямки діяльності: консультування; аналітичну роботу та діалог
щодо розроблення політики; пілотні проекти; створення, розробку чи
трансформацію інституціональних можливостей; розробку та підтримкиплатіжного балансу; прямі інвестиції тa, в деяких випадках, підтримку надання
послуг важливих для суспільства. Наведені далі стратегії співробітництва є
ілюстрацією того, що існує ще багато можливостей додаткового співробітництва
та спільних дій в рамках діяльності агентств ООН та установ, створених за
Бретонвудською угодою.

Стратегія співробітництва
„Мета 1: Зменшення бідності шляхом розвитку економіки та створення
робочих місць”

Стратегія співробітництва з метою подолання бідності шляхом економічного
зростання та створення робочих місць привертає увагу до основних причин

2
Установи
Мммммммммммммммммммммммммммммммммммм
Співробітництво з Організацією Об’єднаних Націй та іншими міжнародними організаціями
Відповідно до переліку центральних органів виконавчої влади, відповідальних за виконання зобов’язань, що випливають із членства України в міжнародних організаціях, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13 вересня 2002 р. № 1371, Міністерство юстиції України визначено відповідальним за співпрацю з Міжнародним судом, Комісією ООН з права міжнародної торгівлі (ЮНСІТРАЛ), Управлінням Верховного комісара ООН з прав людини, а також співпрацює спільно з іншими органами виконавчої влади з такими міжнародними організаціями, як Дитячий фонд ООН (ЮНІСЕФ), Фонд ООН у галузі народонаселення (ЮНФПА), Комісія ООН із запобігання злочинності та карного правосуддя, Комісія ООН з народонаселення та розвитку, Комісія ООН з прав людини, Комісія ООН зі становища жінок, Міжнародна морська організація (IMO), Міжнародна організація праці (МОП), Міжнародний банк реконструкції та розвитку (МБРР), Європейський банк реконструкції та розвитку (ЄБРР), Міжнародна організація з міграції (МОМ), Постійна палата третейського суду, а також Організація безпеки та співробітництва в Європі (ОБСЄ) та Рада Європи.
Україна приєдналася до таких основоположних міжнародних документів в сфері прав людини як Загальна декларація прав людини 1948 року, Міжнародний пакт про політичні та громадянські права, Міжнародний пакт про економічні, соціальні та культурні права,1 Конвенція про ліквідацію всіх форм расової дискримінації, Конвенція про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок, Факультативний протокол до Конвенції про ліквідацію усіх форм дискримінації щодо жінок, Конвенція проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження і покарання, Факультативний протокол до Конвенції проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження та покарання, Конвенція про права дитини, Факультативний протокол до Конвенції про права дитини щодо участі дітей у збройних конфліктах та Факультативний протокол до Конвенції про права дитини щодо торгівлі дітьми, дитячої проституції та дитячої порнографії.
Як Сторона згаданих міжнародних договорів, Україна має надавати періодичні доповіді про їх виконання до відповідних Комітетів ООН. В цих доповідях окреслюються існуючі основні положення політики держави, заходи, що приймаються на їх впровадження (в тому числі, на законодавчому рівні), інформація про виконання рекомендацій відповідних Комітетів ООН, визначених у заключних висновках до кожної періодичної доповіді України, статистичні відомості тощо.
На даний час Україна є членом:
Комітету з прав людини (Human Rights Committee),
Комітету з економічних, соціальних та культурних прав (Committee on Economic, Social and Cultural Rights),
Комітету з ліквідації расової дискримінації (Committee on the Elimination of Racial Discrimination),
Комітету з ліквідації дискримінації щодо жінок (Committee on the Elimination of Discrimination Against Women),
Комітету проти тортур (Committee Against Torture),
Комітету з прав дитини (Committee on the Rights of the Child).
Міністерство юстиції безпосередньо є відповідальним за співробітництво з Комітетом з прав людини та Комітетом проти тортур.
Комітет з прав людини2
під час 73-ї сесії Комітету (15 жовтня – 2 листопада 2001 pоку) Україна захистила 5-у періодичну доповідь про виконання положень Міжнародного пакту про політичні та громадянські права;
під час 88-ї сесії Комітету (16 жовтня – 3 листопада 2006 року) Україна захистила 6-у періодичну доповідь про виконання положень Міжнародного пакту про політичні та громадянські права;
подача 7-ї періодичної доповідь передбачена у листопаді 2011 року.
Комітет проти тортур3
під час 45-ї сесії Генеральної Асамблеї ООН (1990 рік) Україна захистила 1-у періодичну доповідь про виконання положень Конвенції проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження та покарання;
під час 48-ї сесії Генеральної Асамблеї ООН (1993 рік) Україна захистила 2-у періодичну доповідь про виконання положень Конвенції проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження та покарання;
під час 18-ї сесії Комітету (28 квітня – 9 травня 1997 pоку) Україна захистила 3-ю періодичну доповідь про виконання положень Конвенції проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження та покарання;
під час 27-ї сесії Комітету (12 -23 листопада 2001 pоку) Україна захистила 4-у періодичну доповідь про виконання положень Конвенції проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження та покарання;
під час 38-ї сесії Комітету (30 квітня -18 травня 2007 pоку) Україна захистила 5-у періодичну доповідь про виконання положень Конвенції проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження та покарання;
подача 6-ї періодичної доповіді передбачена у червні 2010 року.
Комітет з економічних, соціальних та культурних прав4
під час 26-ї сесії Комітету (13 – 31 серпня 2001 pоку) Україна захистила 4-у періодичну доповідь про виконання положень Міжнародного пакту про економічні, соціальні та культурні права;
під час 39-ї сесії Комітету (5 – 23 листопада 2007 року) Україна захистила 5-у періодичну доповідь про виконання положень Міжнародного пакту про економічні, соціальні та культурні права;
подача 6-ї періодичної доповідь передбачена у червні 2011 року.
Комітет з ліквідації расової дискримінації5
під час 52-ї сесії Комітету (2-20 березня 1998 pоку) Україна захистила об’єднані 14-у та 15-у періодичні доповіді про виконання положень Міжнародної конвенції з ліквідації всіх форм расової дискримінації;
під час 59-ї сесії Комітету (30 липня – 17 серпня 2001 pоку) Україна захистила об’єднані 15-у та 16-у періодичну доповідь про виконання положень Міжнародної конвенції з ліквідації всіх форм расової дискримінації;
під час 69-ї сесії Комітету (31 липня – 18 серпня 2006 pоку) Україна захистила об’єднані 17-у та 18-у періодичну доповідь про виконання положень Міжнародної конвенції з ліквідації всіх форм расової дискримінації;
подача об’єднаної 19, 20 та 21 періодичних доповідей передбачена у квітні 2010 року.
Комітет з ліквідації дискримінації щодо жінок6
під час 15-ї сесії Комітету ( 15 січня – 2 лютого 1996 року) Україна захистила 3-ю періодичну доповідь про виконання положень Конвенції про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок;
під час 27-ї сесії Комітету (3 – 21 червня 2002 року) Україна захистила об’єднані 4-у та 5-у періодичні доповіді про виконання положень Конвенції про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок;
під час 45-ї сесії Комітету (січень 2010 року) Україна захищатиме об’єднану 5-у та 6-у періодичні доповіді про виконання положень Конвенції про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок.
Комітет з прав дитини7
під час 10-ї сесії Комітету (жовтень 1995 pоку) Україна захистила 1-у періодичну доповідь про виконання положень Конвенції про права дитини;
під час 31-ї сесії Комітету (вересень 2002 pоку) Україна захистила 2-у періодичну доповідь про виконання положень Конвенції про права дитини;
26 вересня 2008 року на розгляд комітету була подана об’єднана 3-я та 4-а періодичні доповіді про виконання положень Конвенції про права дитини (захист доповідей передбачений в межах 2 років, тобто у 2010 році);
У 2008 році на розгляд комітету була подана 1-а періодична доповідь про виконання положень Факультативного протоколу до Конвенції про права дитини щодо участі дітей у збройних конфліктах (захист доповідей передбачений в межах 2 років, тобто у 2010 році);
під час 45-ї сесії Комітету (4 червня 2007 pоку) Україна захистила 1-у періодичну доповідь про виконання положень Факультативного протоколу до Конвенції про права дитини щодо торгівлі дітьми, дитячої проституції та дитячої порнографії;
подача 2-ї періодичної доповіді про виконання положень Факультативного протоколу до Конвенції про права дитини щодо торгівлі дітьми, дитячої проституції та дитячої порнографії передбачена у листопаді 2011 року.
1 - 22-27 березня 2009 року під час 10-ї сесії Ради ООН з прав людини планувався бути відкритим для підписання Факультативний протокол до Міжнародного пакту з економічних, соціальних та культурних прав. За результатами 10-ї сесії Ради Європи ООН з прав людини церемонія з відкриття підписання Протоколу була перенесена на 24 вересня 2009 року (м. Нью-Йорк).
2 - Міністерство юстиції відповідальне за співробітництво з Комітетом з прав людини
3 - Міністерство юстиції відповідальне за співробітництво з Комітетом проти тортур
4 - Міністерство праці та соціальної політики відповідальне за співробітництво з Комітетом економічних, соціальних та культурних прав
5 - Державний комітет України у справах національностей та релігії відповідальний за співробітництво з Комітетом з ліквідації расової дискримінації
6 - Міністерство України у справах сім’ї, молоді та спорту відповідальне за співробітництво з Комітетом з ліквідації дискримінації щодо жінок
7 - Міністерство України у справах сім’ї, молоді та спорту відповідальне за співробітництво з Комітетом з прав дитиниhttp://www.minjust.gov.ua/157
Василюк Валерія Миколаївна
Дніпропетровський національний університет імені Олеся Гончара
Участь України у діяльності міжнародних організацій

Ukraine is taking part in the activity of many international organizations. It is very important to develop the cooperation with powerful agencies such as UNO, NATO, EU, WHO, OSCE. It is picked out several direction of partnership between Ukraine and international organizations: cooperation in promotion world peace, encourage respect for human rights, contribution to political, economical and cultural development.
Україна приймає активну участь у діяльності 68 міжнародних організацій. У більшості організацій наша держава набула статусу повноправного члена, у деяких лише спостерігач. Особливого значення Україна надає діяльності в межах ООН, Інтерполу, МБРР, СОТ та ін. Приєднання до міжнародної організації накладає на наша державу певні обов’язки, як політичного, так і фінансового характеру. Україна будучи членом чи спостерігачем при міжнародній організації повинна щорічно сплачувати членські внески. Здебільшого сплата фінансових зобов’язань відбувається у такій валюті, як долар, євро, швейцарський франк, англійський фунт стерлінгів. Кожна міжнародна організація, членом якої є Україна, має свої специфічні функції та завдання. Саме цим і зумовлені напрямки співробітництва: політичний, соціально-економічний, військово-технічний, культурно-освітній та науковий [2].
Україна бере активну участь у всіх напрямках діяльності ООН: підтримання міжнародного миру та безпеки; зміцнення верховенства права у міжнародних відносинах; розвиток співробітництва у вирішенні проблем соціально-економічного та гуманітарного характеру; забезпечення прав людини. Особливого значення наша держава приділяє саме проблемам безпеки та участі у миротворчих операціях. Показовим є те, що станом на грудень 2009 р. понад 385 військовослужбовців та працівників органів внутрішніх справ представляли Україну в семи миротворчих операціях ООН. В рамках ООН, Україна приєдналась до глобальної антитерорестичної коаліції, активно діє у правозахисній сфері, виступає стороною всіх міжнародно-правових документів ООН з прав людини. Крім того, наша держава є членом численних спеціалізованих установ ООН. Україна постійно долучається в межах ООН до вирішення глобальних проблем людства: боротьба з бідністю, покращення екологічної ситуації та охорона навколишнього середовища, вдосконалення системи охорони здоров'я. На окрему увагу заслуговує ґрунтовна робота, що здійснюється українською стороною на різних напрямках співробітництва з МАГАТЕ. Одним із актуальних завдань цього співробітництва є налагодження взаємодії у «трикутнику» Україна – ЄС – МАГАТЕ в рамках інтеграції енергетичних просторів. Важливою для української сторони подією буде головування представника України на Другій сесії Підготовчого комітету Оглядової конференції 2010 року держав-сторін Договору про нерозповсюдження ядерної зброї, яка відбудеться під егідою МАГАТЕ. Великого значення набуває міжнародне співробітництво наукових, освітніх та культурних інституцій, що відбувається в межах ЮНЕСКО. На сучасному етапі міжнародного співробітництва все більше уваги приділяється сільському господарству, в тому числі, в контексті вирішення продовольчих, соціальних та екологічних проблем. Працюючи у складі п‘яти комітетів та трьох комісій ФАО, українська сторона безпосередньо залучається до прийняття рішень у цій важливій сфері. Суттєвою перевагою співробітництва з ФАО є отримання Україною технічної допомоги для розвитку пріоритетних галузей АПК. У 2008 р. Україна підтримала заходи ООН з надання гуманітарної допомоги найбільш враженим продовольчою кризою країнам, а у 2009 р. – увійшла до числа донорів Всесвітньої продовольчої програми – найбільшої із організацій, що забезпечують надання такої допомоги. Першою країною-реципієнтом української продовольчої допомоги в рамках ВПП була Ефіопія [3].
Боротьба із міжнародною транскордонною злочинністю відбувається в межах Інтерполу. В Україні функціонує Національне центральне бюро Інтерполу, яке є центром координації взаємодії правоохоронних органів країни з компетентними органами зарубіжних країн щодо ведення боротьби із злочинністю.
У травні 2008 р. Україна стала повноправним членом СОТ. Наразі українська сторона працює на засіданнях Генеральної ради СОТ, бере участь у дво- та багатосторонніх процесах в рамках Доха-раунду, опрацьовує питання щодо приєднання України до існуючих в рамках Організації угруповань держав-членів, які об‘єднані за регіональною ознакою або «за інтересами». Членство в СОТ відкрило для України можливість ведення переговорів по угодах про вільну торгівлю з ЄС та Європейською асоціацією вільної торгівлі, посилило позицію нашої країни в імплементації чинних двосторонніх угод про вільну торгівлю. Актуальним завданням залишається подальше реформування зовнішньоторговельного режиму України з метою приведення його у відповідність до норм та принципів СОТ.
Україна надає великого значення співробітництву з різними регіональними угрупованнями. В числі таких структур слід особливо виділити Раду Європи, ОБСЄ, ГУАМ, Організація Чорноморського економічного співробітництва, Центральноєвропейська ініціатива. Кожна з цих організацій знаходиться у сфері інтересів України. Взаємодія в рамках ОЧЕС пов‘язана із просуванням інтересів української сторони в сфері транспорту і комунікацій, фінансовому та науковому співробітництві, в енергетиці та охороні довкілля, туристичній сфері. ГУАМ становить інтерес у сфері транспорту та енергетики. Членство України в ГУАМ сприяє зміцненню міжнародного авторитету України та посиленню її ролі як регіонального лідера. Пріоритетними для України напрямами є участь у проектній діяльності Ініціативи у сфері енергетики, промислового розвитку, науки і технологій, транспорту, транскордонного співробітництва. Членство України у Раді Європи є важливим чинником інтеграції країни у єдиний європейський правовий простір шляхом приведення національного законодавства у відповідність до норм цієї організації. Основні напрями співробітництва: забезпечення прав людини та соціальної єдності, реформування судової системи, боротьба із корупцією. Участь у діяльності ОБСЄ забезпечує рівноправну участь нашої держави в обговоренні і вирішенні актуальних проблем міжнародної безпеки і співпраці в регіоні. Серед головних напрямків співпраці України з ОБСЄ – зміцнення превентивної ролі ОБСЄ та активізація її участі у врегулюванні „заморожених” конфліктів. Українська сторона послідовно залучається до вирішення актуальних питань реформування та подальшої інституціональної розбудови ОБСЄ [1].
Важливим вектором зовнішньої політики України є європейська інтеграція. Особливе значення надається співробітництву з Європейським Союзом, яке останнім часом набуває рис стратегічного. Крім того, активізувалося співробітництво України з НАТО, що проявляється у проведенні спільних навчань, підвищенні кваліфікації українських військових.
Отже, Україна приймає активну участь у діяльності багатьох міжнародних організацій. Пріоритетного значення набуває співробітництво з країнами-членами в межах організацій – багатостороння дипломатія. Україна розширює свої міжнародні контакти, що позитивно впливає на імідж нашої держави.
Література
1. Участь України у міжнародних організаціях – Режим доступу: http://www.mfa.gov.ua/
2. Єдиний державний реєстр міжнародних організацій, членом яких є Україна (станом на 1 липня 2009 р.) – Режим доступу: http://www.mfa.gov.ua/mfa/ua/publication
3. Діяльність України в ООН - Режим доступу: http://www.mfa.gov.ua/mfa/ua/publication/content/29442.htm
http://www.rusnauka.com/16_ADEN_2010/Politologia/68620.doc.htmАрхів сайту. Оновлення.
Про директиви делегації України на 46-у сесію Генеральної Асамблеї ООН
Кабінет Міністрів України
Постанова № 195 від 13.09.1991
По состоянию на 26 марта 2007 года
<< Главная страница | < Назад
КАБІНЕТ МІНІСТРІВ УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
від 13 вересня 1991 р. N 195
Київ
Про директиви делегації України на
46-у сесію Генеральної Асамблеї ООН
Кабінет Міністрів України п о с т а н о в л я є:
Затвердити директиви делегації України на 46-у сесію
Генеральної Асамблеї ООН (додаються).
Делегації керуватися у своїй роботі цими директивами,
виходячи з необхідності використання можливостей ООН для
гарантування суверенітету і зміцнення незалежності України як
повноправного суб'єкта міжнародного права, інтеграції України в
міжнародні відносини.
Прем'єр-міністр України В.ФОКІН
Державний секретар
Кабінету Міністрів України В.ПЄХОТА
Інд. 40
ЗАТВЕРДЖЕНІ
постановою Кабінету Міністрів України
від 13 вересня 1991 р. N 195
ДИРЕКТИВИ
делегації України на 46-у сесію
Генеральної Асамблеї ООН
Делегації України у своїй роботі на 46-й сесії Генеральної
Асамблеї ООН керуватися положеннями Акта про незалежність України
( 1427-12 ), Декларації про державний суверенітет України
( 55-12 ) та цими директивами, забезпечуючи рівноправну участь
республіки в міжнародному співробітництві.
Виходити з того, що головними політичними завданнями
делегації є використання можливостей ООН для гарантування
незалежності України, зміцнення її позицій на міжнародній арені,
поглиблення двосторонніх відносин з пріоритетними для українських
державних інтересів країнами; сприяння утвердженню нових
партнерських відносин між країнами, зміцненню загального миру та
міжнародної безпеки, розвитку міжнародного співробітництва і
підвищенню ролі ООН як всесвітнього центру узгодження дій держав.
Діяти в тісному контакті з делегаціями дружніх країн, сприяти
розв'язанню основних питань, що розглядаються 46-ю сесією
Генеральної Асамблеї ООН, на засадах консенсусу й міжнародного
партнерства.
Провести підготовчу роботу по організації перебування Голови
Верховної Ради України Л.М. Кравчука в Нью-Йорку, зокрема його
участі в загальній дискусії на сесії Генеральної Асамблеї,
переговорів з Головою сесії, Генеральним секретарем ООН та
керівниками держав і урядів.
Використати сесію для обговорення питань двосторонніх
відносин і міжнародних проблем на зустрічах з главами делегацій
країн НБСЄ, а також Австралії, Бразілії, Ізраїлю, КНДР, Республіки
Корея та Ради Європи. Йти на контакт з усіма делегаціями, які
виявлятимуть інтерес до встановлення дружніх відносин з Україною.
Проводити роботу з країнами НБСЄ з метою розв'язання проблеми
безпосередньої участі України в загальноєвропейському процесі та
його структурах, дипломатичного визнання незалежної України іншими
країнами і встановлення дипломатичних відносин. У разі виникнення
питання щодо членства союзних республік в Організації Об'єднаних
Націй, виходити з того, що всі союзні республіки мають право бути
її членами.
Особливу увагу приділити підготовці та проведенню Конференції
по оголошенню внесків до Цільового фонду ООН для Чорнобиля, а
також консенсусному прийняттю резолюцій з проблем гуманітарного
співробітництва, прав людини та пом'якшення наслідків катастрофи
на ЧАЕС, проекти яких вносяться Україною на розгляд сесії.
Вести справу до прийняття рішень, які сприяли б здійсненню
демократичних перетворень у суспільстві та переходу до ринкових
відносин на Україні.
Підтримати позитивні зміни на міжнародній арені,
започаткування багатостороннього переговорного процесу з участю
ООН для вирішення всіх гострих регіональних конфліктів.
Наголосити, що висновком з припинення на основі резолюцій ООН
агресії проти Кувейту має стати загальне визнання неприйнятності
агресії та необхідності подальшої гуманізації світової політики на
засадах беззастережного верховенства міжнародного права й мирних
засобів урегулювання міжнародних конфліктів і зміцнення
міжнародної безпеки в усіх її складових частинах
(воєнно-політичній, економічній, екологічній, науково-технічній,
гуманітарній сферах та в сфері прав людини). Припинення кризи у
Перській затоці продемонструвало також необхідність для ООН
зосередитися на проблемах профілактики міжнародних конфліктів,
зміцнення практики репрезентації регіональних груп при ухваленні
рішень, удосконалення механізму керівництва збройними акціями ООН,
що здійснюються на виконання резолюцій Ради Безпеки. Заявити про
підтримку операцій по збереженню миру, відзначаючи при цьому
необхідність скорочувати витрати на їх проведення і надання
можливості країнам, які мають труднощі з фінансуванням цих
операцій, брати в них участь шляхом надання військових формувань і
послуг.
Висловитися за раціоналізацію роботи всіх ланок системи ООН,
зосередження зусиль на провідних політично вагомих напрямах
діяльності Організації.
Використати сесію для опрацювання питань асоціації та
членства України в МВФ, МБРР, ЄвБРР, підключення до європейських
субрегіональних структур.
Підтримати конструктивні пропозиції щодо реорганізації ООН у
напрямі демократизації та підвищення ефективності її діяльності,
вилучення із Статуту ООН ( 995_010 ) положень про ворожі держави,
зваженого реформування її головних органів та процедури їхньої
роботи, якщо такі пропозиції знаходитимуть загальну підтримку і
вимагатимуть лише незначних "технічних" поправок до Статуту. Разом
з тим рішуче протидіяти спробам піддати Статут Організації
докорінному перегляду.
За погодженням з регіональною групою країн Східної Європи
висунути кандидатуру України на посаду віце-голови 46-ї сесії
Генеральної Асамблеї ООН.
Проблеми роззброєння
Підтримати домовленості останнього часу в сфері роззброєння
та скорочення озброєнь, висловитися за необхідність подальших
заходів щодо скорочення ядерних і звичайних видів зброї. Заявити
про відсутність і невиробництво хімічної зброї на території
України та про її намір стати однією з перших країн, які
підтримують Конвенцію про заборону і ліквідацію хімічної зброї.
Добиватися виконання вимоги про повну заборону ядерних
випробувань, заходи щодо зміцнення і надання універсального
характеру режиму нерозповсюдження ядерної зброї, заявити про
бажання України як неядерної держави приєднатися до Договору про
нерозповсюдження ядерної зброї ( 995_098 ), виступити за
пропозиції про вжиття додаткових заходів для зміцнення гарантій
безпеки неядерних держав. Наголосити на необхідності залучення
всіх ядерних держав до процесу ядерного роззброєння.
Закликати до міжнародної регламентації продажу і постачання
зброї, розробки конкретної програми обмеження торгівлі нею,
встановлення критеріїв розумної військової достатності. Підтримати
тенденцію до глобалізації процесу роззброєння з включенням до
нього всіх держав і охоплення цим процесом усіх видів зброї та
озброєнь.
Виступити за посилення превентивних функцій ООН у
профілактиці міжнародних ускладнень, за вироблення чіткої
регламентації міжнародних засобів стримання потенційного агресора,
детальну міжнародно-правову розробку процедури й механізму
спільного реагування на акти агресії, використання збройних сил і
процедури надання країнами військових контингентів, командування
ними, ролі військово-штабного комітету. Добиватися підготовки
декларації щодо проведення операцій по підтриманню миру, заявити
про готовність України брати участь не лише у фінансуванні, а й у
безпосередньому проведенні таких операцій. Запропонувати, щоб у
тих випадках, коли протягом декількох років конфліктуючі сторони
не роблять належних зусиль для їх врегулювання, певна, прогресивно
зростаюча частка витрат на фінансування операцій по підтриманню
миру перекладалася б на учасників конфлікту. Висловитися за
розробку механізму гарантування безпеки малих та інших бажаючих
держав - членів ООН із застосуванням можливостей Організації, в
тому числі й шляхом використання операцій по підтриманню миру.
Виступити за пропозиції про перехід від надозброєності до
мінімальних рівнів озброєнь, охоплення воєнно-морських сил
процесом роззброєння, встановлення без'ядерних зон, конверсію
воєнного виробництва, скорочення воєнних витрат, ліквідацію
іноземної воєнної присутності та баз на чужих територіях тощо.
Заявити про готовність України до запровадження при необхідності
широких мір довір'я та безпеки на взаємних засадах з метою
зміцнення відносин з сусідніми державами.
Наголошувати на необхідності суттєвих обмежень створення
нових систем зброї, з тим щоб виключити можливість дестабілізуючих
технічних проривів, займати позицію на користь формування в ООН
міжнародного механізму по запобіганню розповсюдженню новітніх
видів зброї та технології її виробництва.
Політичні питання
Використовувати активну участь України в діяльності
Спецкомітету проти апартеїду, Комітету по здійсненню невід'ємних
прав палестинського народу та співавторство у відповідних
резолюціях для зміцнення співробітництва з делегаціями
африканських та арабських країн.
Підтримати вступ до Організації Об'єднаних Націй КНДР,
Республіки Корея, Мікронезії та Маршалових островів.
Підтримати зусилля ООН щодо врегулювання конфліктних
ситуацій, створення атмосфери довір'я між державами, активного
підключення ООН до пошуків прийнятних розв'язок в Афганістані,
Камбоджі, на Півдні Африки, в Західній Сахарі, на Кіпрі, в інших
гарячих точках.
Проводити лінію на використання можливостей ООН для
забезпечення скликання й успішного проведення міжнародної мирної
конференції по Близькому Сходу, на ухвалення загальноприйнятних
рішень, що створюють сприятливі умови для всеосяжного
справедливого врегулювання на Близькому Сході. Добиватися
прийняття консенсусної резолюції по Афганістану, яка сприяла б
прискоренню мирного врегулювання з участю ООН.
Надалі підтримувати процес остаточної ліквідації режиму
апартеїду політичними засобами і створення демократичної нерасової
держави на Півдні Африки.
Виступити за підключення ООН до мирного врегулювання спорів,
контролю за проведенням незфальсифікованих виборів, а також за
додержанням міжнародно визнаних стандартів прав людини. Звертати
увагу на доцільність використання європейського досвіду зміцнення
безпеки в інших регіонах.
Економічні та екологічні питання
Використовувати участь представників України у роботі Другого
комітету сесії для виявлення та залучення можливостей економічних
органів ООН для розв'язання складних завдань по докорінній
перебудові господарського механізм України, інтеграції його в
європейську та світову економіку. При цьому максимально
використати позитивні результати 18-ї спеціальної та 45-ї сесій
Генеральної Асамблеї, на яких проголошено і підтверджено новий
глобальний консенсус щодо шляхів розвитку міжнародного
економічного співробітництва в інтересах усіх держав, а також
підтримано зусилля країн Східної Європи у здійсненні радикальних
економічних реформ, спрямованих на більш активне підключення
їхнього народного господарства до міжнародного розподілу праці.
У цьому зв'язку дати в цілому позитивну оцінку роботи
спеціального засідання ЕКОСОР в липні 1991 р., яке стало важливим
етапом нового глобального економічного консенсусу. Зазначити, що
для України вирішальним підсумком засідання є підтримка зусиль
східноєвропейських держав по здійсненню радикальних економічних
перетворень та їх підключенню до світової господарської системи, в
тому числі приєднанню до міжнародних торговельно-економічних і
валютно-фінансових установ. Підкреслити, що у зв'язку з прийняттям
Акта про незалежність Україна ( 1427-12 ) ставить питання про свою
безпосередню участь у ЄБРР, МВФ, МБРР та інших аналогічних
міжнародних установах.
У виступах у загальній дискусії, при обговоренні окремих
питань порядку денного, а також під час неофіційних консультацій
роз'яснювати зміст Акта про незалежність України, Декларації про
державний суверенітет України ( 55-12 ), статей законів про
економічну самостійність, зовнішньоекономічну діяльність,
підприємництво, власність, банки і банківську діяльність,
інвестиційну політику, митну справу тощо. Підкреслити, що
прийняття парламентом України цих основоположних актів закладає
нові за своїм змістом законодавчі підвалини економічної
незалежності республіки, становлення її як реального суб'єкта
міжнародних відносин, у тому числі економічних.
Характеризуючи розвиток народного господарства України у
міжсесійний період, відзначити, що соціально-економічне становище
республіки залишається складним і напруженим. Підкреслити, що за
цих умов головним напрямом економічної політики України є перехід
народного господарства на ринкові відносини. Юридичну основу
функціонування ринкової економіки в республіці мають забезпечити
гарантовані законом рівний правовий захист усіх форм власності,
сприяння підприємницькій діяльності, створення можливостей для
розвитку спільних підприємств з участю іноземного капіталу. На
основі державного суверенітету Україна проводить самостійний курс
на розширення та зміцнення зовнішньоекономічних зв'язків,
формування системи співробітництва із зарубіжними країнами
виходячи з принципів заінтересованості, рівноправності та взаємної
поваги.
Обговорення екологічної проблематики використати для
подальшого просування в ООН ідей концепції міжнародної екологічної
безпеки (МЕкБ). Зазначити, що розробці та реалізації цієї
концепції має сприяти успішне проведення в 1992 році у Бразілії
Конференції ООН з навколишнього середовища і розвитку (КНСР-92).
Висловитися за прискорення процесу узгодження проектів основних
документів КНСР-92, зокрема таких, як стратегія природоохоронного
співробітництва держав на наступні десятиріччя (Порядок денний XXI
століття), кодекс екологічної етики (Хартія Землі), конвенції по
клімату, біологічній різноманітності тощо.
Повідомити про заходи, що вживаються у республіці на
виконання резолюції 44/224 Генеральної Асамблеї ООН про міжнародне
співробітництво в галузі моніторингу, оцінки та прогнозування
загрози навколишньому середовищу та надання допомоги у
надзвичайних екологічних обставинах, яку було прийнято за
ініціативою України та Чехословаччини, зокрема про розробку
методів і технічних засобів оперативного екологічного моніторингу,
створення експериментального комплексу спеціалізованої апаратури
радіаційного та хімічного моніторингу. Зазначити, що міцну правову
базу для екологічної безпеки на території України створює новий
закон про охорону навколишнього природного середовища.
Висловитися на підтримку рішення 16-ї сесії Ради керуючих
ЮНЕП про створення Центру термінової екологічної допомоги.
Підкреслити, що воно має стати одним з практичних кроків
міжнародного співтовариства на шляху здійснення ідеї МЕкБ.
При розгляді питання міжнародного співробітництва у справі
подолання наслідків аварії на Чорнобильській АЕС делегації
України, використовуючи позитивний досвід консенсусного прийняття
резолюції 45/190 Генеральної Асамблеї ООН, резолюцій ЕКОСОР, інших
органів і спецустанов ООН з цього приводу, добиватися закріплення
та розвитку чорнобильської проблематики в діяльності
соціально-економічного сектора Організації.
На фактичному матеріалі розкривати гостроту чорнобильської
проблеми та можливі негативні транскордонні наслідки аварії,
зокрема загрозу радіоактивного забруднення басейну
Середземномор'я. Піддати аргументованій критиці доповідь
міжнародних експертів про радіаційні наслідки аварії на ЧАЕС.
Зазначити, що, на думку вчених і фахівців республіки, деякі
висновки експертів, перш за все ті, що стосуються оцінки
довгострокового впливу підвищеної радіації на здоров'я людей, є
надто оптимістичними і не можуть бути прийняті як остаточні.
Підкреслити, що на Україні вони сприймаються як намагання
заспокоїти міжнародну громадськість щодо масштабів чорнобильської
катастрофи.
Дати позитивну оцінку діяльності спеціальної робочої групи на
чолі з координатором ООН по чорнобильській програмі М. Енсті.
Відзначити, що ряд організацій та спецустанов системи ООН вже
зробив вклад у реалізацію положень резолюції 45/190 Генеральної
Асамблеї ООН. У цьому зв'язку позитивно оцінити програму ВООЗ по
зменшенню впливу наслідків аварії на ЧАЕС на здоров'я населення,
яка передбачає створення в республіках міжнародного Центру з
радіаційно-медичних проблем, програму "ЮНЕСКО-Чорнобиль" тощо.
Висловити подяку України усім державам, міжнародним
організаціям і світовій громадськості за підтримку й допомогу, яку
було надано республіці для пом'якшення наслідків чорнобильської
трагедії. Дати високу оцінку результатам Конференції ООН по
оголошенню внесків до чорнобильського фонду, що відбудеться
20 вересня ц. р. у Нью-Йорку. Відзначити, що одностайне схвалення
ідеї широкого, не пов'язаного ідеологічними обмеженнями
міжнародного співробітництва в цій справі, свідчить про значні
зрушення в міжнародних відносинах, про утвердження в них нового
політичного мислення. Ще раз закликати міжнародне співтовариство
до розширення співробітництва у розв'язанні чорнобильської
проблеми, підкреслити, що ця проблема має глобальний,
загальнолюдський характер.
Разом з делегаціями БРСР і СРСР доопрацювати і висунути
проект резолюції про міжнародне співробітництво в справі
пом'якшення й подолання наслідків аварії на Чорнобильській АЕС,
добиватися її прийняття. Бути готовими внести зміни до проекту, що
не суперечать його основному змісту, з урахуванням зауважень інших
делегацій.
Соціальні та гуманітарні питання
Проводити тезу про невід'ємну єдність безпеки, соціальної і
правової захищеності особи із завданнями забезпечення національної
та міжнародної безпеки в цілому.
Розвивати й надалі тенденцію деідеологізації обговорення
проблем прав людини в ООН, зосереджувати роботу на розробці
заходів для підвищення ефективності міжнародних інструментів та
органів, удосконалення контрольних механізмів, закріплення
універсального підходу до захисту прав людини, підвищення
ефективності міжнародних стандартів у цій сфері, врахування в
практиці ООН досвіду відповідних механізмів НБСЄ. Виступати за те,
щоб підготовка до Всесвітньої конференції з прав людини (1993 р.)
орієнтувалася не на зниження, а на конкретизацію та подальший
розвиток міжнародного співробітництва в справі захисту прав
людини.
Виходячи з потреб закріплення України на позиціях правового
демократичного суспільства, запропонувати за сприятливих умов на
розгляд Генеральної Асамблеї проекти резолюцій з таких питань, як
роль демократичних інститутів у зміцненні загальної поваги до прав
людини та основних свобод, обов'язок держав визнавати і захищати
права людини, права меншостей, досягнення соціальної
справедливості. Виступити за розвиток взаємодії в рамках ООН з
питань виконання програми 10-ліття ООН по боротьбі з наркоманією,
проголошеної з ініціативи України. Заявити про необхідність
відповідно до міжнародного права й гуманних принципів
загальнолюдської моралі звільнити радянських військовополонених,
що потрапили до рук опозиції під час військових дій в цій країні.
Вести конкретну роботу в цьому напрямі.
Питання міжнародного права
Підтримати заходи в рамках програми 10-ліття ООН з
міжнародного права для закріплення верховенства такого права у
відносинах між державами, приборкання міжнародного тероризму,
закріплення добросусідських відносин між державами, для
прогресивного розвитку інших принципів і норм цивілізованого
поводження країн, юридичного забезпечення міждержавних відносин,
партнерства і співробітництва у постконфронтаційний період.
Протидіяти спробам окремих членів ООН під приводом
необхідності пристосування Організації до вимог сучасності піддати
ревізії Статут ООН. Відзначити, що головний ресурс підвищення
ефективності діяльності ООН полягає у повному використанні
можливостей, закладених в її Статуті. При розгляді проблем
морського права підтримувати рішення, які сприяли б
універсалізації співробітництва в ООН щодо використання ресурсів
морського дна. З проблем Антарктики обстоювати необхідність
прийняття консенсусного рішення, якщо ж питання буде доведено до
голосування утримуватися по проектах резолюцій.
Адміністративно-бюджетні питання
Проводити лінію на продовження процесу оздоровлення
адміністративно-бюджетної основи ООН, усунення непродуктивних
витрат і бюджетних надмірностей, скорочення штатів Секретаріату
ООН.
Виходити з необхідності стримання зростання бюджету ООН без
зашкодження виконанню Організацією своїх функцій в галузі розвитку
багатостороннього співробітництва. Наполягати на тому, щоб
граничний рівень витрат Організації, затверджений 45-ю сесією
Генеральної Асамблеї ООН, став межею, яка не може бути перевищеною
в самому бюджеті ООН на 1992-1993 роки. Під час розгляду шкали
внесків проводити роботу, спрямовану на зменшення внеску України
до бюджету ООН.
Висловитися на підтримку платіжної спроможності - основного
принципу розподілу витрат Організації між її членами, максимально
захищати шкалу внесків ООН від впливу другорядних елементів
методики, прийнятої в ООН.
Підкреслити важливість ефективної координації в рамках
системи ООН. Наголосити на необхідності відмови від застарілих
програм, усунення паралелізму та дублювання, переключення
звільнених коштів на нові пріоритети.
Висловити підтримку діяльності Генерального секретаря ООН по
вдосконаленню координації роботи між установами системи ООН.
Підкреслити важливу роль спільних засідань комітетів з питань
координації діяльності в системі ООН.
При розгляді кадрових питань сприяти розв'язанню проблеми
відряджень українських спеціалістів для роботи в секретаріатах
міжнародних організацій. Підкреслити, що Україна дотримуватиметься
принципу "секондмента" у цьому важливому питанні. Наголосити на
необхідності забезпечення відповідного балансу між "постійними" й
"фіксованими" контрактами в секретаріатах міжнародних організацій.
Взяти активну участь в обговоренні й прийнятті на сесії резолюції
про "секондмент".
* * *
Використати перебування в Нью-Йорку для контактів з
представниками американської громадськості - вихідцями з України,
представниками бізнесу та інтелігенції з метою підтримки
незалежного державного статусу України, допомоги у подоланні
наслідків чорнобильської катастрофи, сприяння задоволенню
культурних і духовних потреб вихідців з України.
При виникненні складних питань з пунктів порядку денного 46-ї
Генеральної Асамблеї ООН визначати позицію делегації України за
погодженням з Центром, регулярно інформувати Президію Верховної
Ради та Кабінет Міністрів про перебіг сесії і роботу делегаціїhttp://ukraine.uapravo.net/data/base62/ukr62374.htm
Взаємовідносини Україна — ЮНЕСКО. Національна ідентичність
Влада Прокаєва
15 квітня, 2011 - 00:00

АНСАМБЛЬ ІСТОРИЧНОГО ЦЕНТРУ ЛЬВОВА — ПІД ОХОРОНОЮ ЮНЕСКО / ФОТО МИХАЙЛА МАРКIВА
Статут Організації Об’єднаних Націй з питань освіти, науки і культури було ухвалено на Лондонській конференції в листопаді 1945 р. Документ набув чинності за рік, коли його ратифікували двадцять країн, серед яких були найвпливовіші держави світу, що вийшли переможцями з Другої світової війни: Сполучені Штати і Велика Британія, їхні союзники — Франція, Чехословаччина, Греція. Німеччина і Японія вступили до ЮНЕСКО 1951 року.
УРСР, яка перебувала у складі Радянського Союзу, набула членства в ЮНЕСКО 12 травня 1954 року. Ця непересічна подія вплинула на її новітню історію. ЮНЕСКО виконує роль інтелектуального, культурного, інформаційного та морально-етичного центру системи ООН. І, здавалося, має бути далекою від великої політики. Хоча Організація Об’єднаних Націй з питань освіти, науки і культури опікується гуманітарною сферою, вона не змогла уникнути політичних баталій. Суперечливий характер у діяльності ЮНЕСКО яскраво виявився під час ідеологічного протистояння двох систем, двох таборів: капіталістичного і соціалістичного. Це почалося, коли Радянській Союз набув членства в ЮНЕСКО і став використовувати організацію як трибуну для пропаганди своєї ідеології. 1966 року ЮНЕСКО виповнилося 20 років. Із цього приводу до порядку денного записали спеціальний пункт «Внесок ЮНЕСКО у справу миру», який викликав гостру дискусію між представниками капіталістичного та соціалістичного світів.
— СРСР свого часу здійснював певний тиск на інші держави. Тоді до ООН і ЮНЕСКО увійшло чимало африканських та азійських країн, які розвивалися. Вони підтримували політику Москви. Сполучені Штати Америки за власні кошти (вони платили чималі внески до ЮНЕСКО) були змушені вислуховувати жорстку критику на свою адресу. У 1984 році американці припинили членство в цій організації, проте продовжували платити внески до її бюджету та брати участь у роботі її певних інституцій. Зокрема, в Комітеті культурної та природної спадщини. Чому? Напевно, через розуміння на державному рівні важливості збереження пам’яток історії та культури, значущих надбань цивілізації для майбутніх поколінь — так коментує ті події Надзвичайний та Повноважний Посол, голова Національної комісії у справах ЮНЕСКО (1981—1987), Постійний представник України при ЮНЕСКО (1971—1977, 1992—1997), заступник Генерального директора ЮНЕСКО (1987—1992) Юрій Кочубей.
Сполучені Штати поновили членство в ЮНЕСКО 2003 року. Цікаво, що за підтримкою у розв’язанні цього питання Америка звернулась до України. Це, безперечно, свідчить про позитивний імідж і авторитет нашої держави серед світової спільноти, високу оцінку її активної участі в програмній діяльності Організації Об’єднаних Націй з питань освіти, науки і культури.
Навесні 2003 року з ініціативи американської сторони відбулась зустріч представника США в Економічній і Соціальній раді ООН — посла Сіва Сичана — та Надзвичайного і Повноважного Посла США в Україні Карлоса Паскуале з представниками української влади. Головною темою розмови стало можливе сприяння з боку України процесу відновлення членства США в ЮНЕСКО. Зокрема, американські дипломати звернулися до нашого уряду із проханням підтримати Сполучені Штати на виборах до Виконавчої ради цієї міжнародної організації. Офіційний Вашингтон запевнив, що за умови поновлення членства США матимуть змогу вносити до ЮНЕСКО кошти, які складатимуть 22% від усього її бюджету.
Слід зазначити, що Організація Об’єднаних Націй з питань освіти, науки і культури зацікавлена в співпраці з економічно стабільними країнами, що беруть участь у реалізації її програм. Відомо, що вступ СРСР, Білоруської РСР і Української РСР до цієї міжнародної організації значно змінив ситуацію, збільшивши її фінансові можливості майже на мільйон доларів США.
Безсумнівно, не в останню чергу гуманітарне співробітництво в сферах, якими опікується ця структура в системі ООН, дозволило українцям за радянських часів зберегти свою національну ідентичність, заявляти на світовому рівні про самостійність як нації, що є носієм власної культури, історії, мови та традицій. Наприклад, з 1971 року Україна брала участь у програмі ЮНЕСКО «Вивчення і поширення слов’янських культур». Попри існуючі політичні моменти у субординації між Києвом та Москвою, керівництво СРСР не мало змоги заборонити Українській Республіці брати участь у цьому міжнародному проекті, адже без українського народу загальнослов’янський контекст був би не повним. У рамках програми стало можливим видання монографії про творчість Тараса Шевченка англійською мовою, альбому «Дерев’яна скульптура та архітектура», проведення в Україні Міжнародної конференції «Сучасні слов’янські культури: розвиток, взаємодія, міжнародний контекст». Зокрема, цей «слов’янський» проект ЮНЕСКО, по суті, зініціював видання багатотомної «Історії української культури», яка зараз виходить у світ. Історія культур кожного зі слов’янських народів, за рішенням експертів організації, має скласти загальну історію культури слов’янства. Її плановано видати кількома поширеними мовами світу. Проте нині через фінансові ускладнення ця робота загальмувалася.
Членство у структурному підрозділі ООН — Організації Об’єднаних Націй з питань освіти, науки і культури — відкрило для УРСР певні можливості. І все ж співпраця нашої країни з впливовою міжнародною організацією у той час проходила під наглядом Радянського Союзу. Про це красномовно свідчить навіть той факт, що в усіх країнах-членах організації установа-координатор, згідно із затвердженим Статутом, називалася «національною комісією», а у нас слово «національна» викреслили. Вочевидь, у такий спосіб радянський режим намагався позбавити союзну республіку самостійності та ідентичності. Зазначу, Комісія УСРС у справах ЮНЕСКО була створена постановою Ради Міністрів СРСР у 1956 році. І лише 1995 року за указом президента України вона стала Національною комісією України у справах ЮНЕСКО.
Україна брала участь у реалізації проектів практично в усіх галузях, що входять до компетенції Організації Об’єднаних Націй з питань освіти, науки, культури. Представників нашої країни обирали до Міжнародної координаційної ради програми «Людина і біосфера», до Міжурядової ради програми з інформації, Міжурядового комітету Всесвітнього десятиріччя розвитку культури, Міжурядового комітету зі сприяння поверненню культурних цінностей країнам їхнього походження тощо. За час свого членства наша країна тричі обиралася до Виконавчої ради організації: у 1981—1985, 1995—1999 і 2001—2005 рр. На виборах, що відбудуться під час роботи 36-ї сесії Генеральної конференції ЮНЕСКО, Україна планує висунути свою кандидатуру на обрання до Виконавчої ради ЮНЕСКО на період 2011—2015 рр.
Участь у численних наукових програмах ЮНЕСКО, зокрема, океанографічній, гідрологічній, геологічної кореляції, інформатики давала змогу нашим вченим долучатися до міжнародного обміну, поширюючи таким чином інформацію про нашу країну як про державу з потужним науковим потенціалом. Така співпраця науковців на світовому рівні позитивно вплинула на розвиток української науки, зміцнила її можливості, а розпочаті ще за радянських часів обміни і контакти продовжували діяти у 90-і, важкі для нашої науки роки.
Співпраця з цими програмами допомагала отримувати нову літературу та устаткування. Для цього використовувалася тверда валюта, так звані бони ЮНЕСКО. За словами Постійного представника України при ЮНЕСКО (1971—1977, 1992—1997), заступника Генерального директора ЮНЕСКО (1987—1992 рр.) Юрія Кочубея, через іноземних друзів у Секретаріаті організації він налагодив викуп за радянські рублі цих «бонів». За цю тверду валюту, яка виплачувалася в доларах США, можна було купувати лише матеріали, техніку і речі, пов’язані з діяльністю в галузі освіти, науки, культури. Так, у 80-і роки минулого століття стало можливо придбати для Академії наук УРСР аж 13 (!!!) копіювальних машин.
Організація Об’єднаних Націй з питань освіти, науки і культури продемонструвала міжнародну солідарність, допомагаючи країнам, постраждалим від катастрофи на Чорнобильській АЕС. «ЮНЕСКО була однією з перших організацій ООН, яка відгукнулася на звернення України, Республіки Білорусь та колишнього СРСР до урядів усіх країн та міжнародних організацій із проханням про надання допомоги у подоланні наслідків аварії. Коли 9 січня 1991 року я підписував Основний договір про затвердження Програми «ЮНЕСКО — Чорнобиль», організація вважала, що, крім трагічних наслідків для здоров’я і довкілля, Чорнобильська катастрофа істотно позначиться на економічному, психологічному і соціальному стані людей, які живуть на території забруднених районів чи в безпосередній близькості від них», — згадує Федеріко Майор, Генеральний директор ЮНЕСКО у 1987—1999 рр. Майже десятиліття діяла ця спеціальна позабюджетна гуманітарна програма. За її сприяння у найбільш постраждалих від аварії на ЧАЕС містах (Іванків, Бородянка, Славутич) було відкрито соціально-психологічні центри реабілітації населення. Додам, що і після завершення цієї програми міжнародна організація не втратила інтересу до «чорнобильської» теми. Так, у квітні 2006 року Гендиректор ЮНЕСКО Коїчіро Мацуури взяв участь у відкритті Міжнародної конференції «Двадцять років Чорнобильської катастрофи. Погляд у майбутнє», яка проходила в Києві.
За радянських часів, особливо у так званий період «застою» (60— 80-і роки) в ідеологічному контексті «єдиного й могутнього Радянського Союзу» Україну було позбавлено власної національної ідентичності. За кордоном її сприймали як частину СРСР. Канали ЮНЕСКО давали можливість нашим дипломатам знайомити світ із духовним надбанням українського народу, поширювати інформацію про Україну, її культурну та історичну спадщину, отже, — заявляти про українців як самостійну націю. У цьому допомагали публікації в періодичних виданнях міжнародної організації, таких як «Кур’єр ЮНЕСКО», що поширювався у світі офіційно визнаними робочими мовами. У ньому друкувалися статті про Тараса Шевченка, Леся Курбаса, Богдана Хмельницького. Спеціальний випуск присвятили 1500-річчю Києва. Різні за жанром і тематикою матеріали про Україну знаходили місце на сторінках бюлетенів «Хроніка» і «Новини» та в спеціалізованих виданнях, таких як «Журнал соціальних студій», «Музеум», що виходили під егідою Організації Об’єднаних Націй з питань освіти, науки і культури. Так, спецвипуск журналу «Музеум» розповідав про українські пам’ятки та музеї. А за фінансової підтримки Організації світ побачив прозу і поезію Т. Г. Шевченка французькою мовою, антологію української поезії англійською та іспанською мовами.
Національна комісія у справах ЮНЕСКО відповідала (і продовжує це робити) за те, щоб інформація про Україну розміщувалася у «Календарі ЮНЕСКО видатних особистостей і визначних подій», а також у бібліографічному покажчику «Index Translationum». Останній було започатковано ще 1932 року Інститутом інтелектуального співробітництва Ліги Націй. У ньому фіксуються всі переклади, які здійснюються тією чи іншою мовою. Поява у виданні даних про переклади статей та творів українських авторів, на думку багатьох вітчизняних дипломатів, є досягненням щодо ствердження нашої ідентичності. Слід наголосити, що представники ЮНЕСКО брали участь у відзначенні роковин Тараса Шевченка й Лесі Українки, 1500-річчя Києва, 1000-річчя Хрещення Русі, 100-річчя від дня народження Марії Приймаченко тощо. Загалом за роки членства нашої держави в цій міжнародній організації відбулось п’ять візитів її Генеральних директорів до України: 1982, 1991, 1997, 2000 та 2006 років.
Активна діяльність України в ЮНЕСКО розгорнулася не відразу. Бо спочатку на державному рівні не було ще розуміння важливості такої співпраці, їй не надавали належного значення, та й тон міжнародному співробітництву задавала Москва. Починаючи з 1962 року, відколи запрацювало Постійне представництво УРСР при Штаб-квартирі ЮНЕСКО в Парижі, участь України в цій міжнародній організації характеризується певною активністю та самостійністю у висуванні практичних пропозицій, конкретних проектів, хоча і за повної підтримки позиції СРСР. Тоді миротворча політика нашої країни, яку вона демонструвала на сесіях та нарадах міжнародної організації, піднесла авторитет УРСР серед її членів. У 70-і роки цей процес триває: Україна почувається впевненішою. Про це свідчать її пропозиції. Так, на XII сесії Генеральної конференції ЮНЕСКО УРСР виступила з ініціативою розгорнути всесвітню кампанію, спрямовану на ліквідацію неписьменності. До речі, це стало одним із пріоритетних напрямів у програмній діяльності України в ЮНЕСКО. У той період ініціативи Української РСР та її участь у конкретних програмах, що належать сфері відповідальності ЮНЕСКО, стосуються, насамперед, проблем інформації, вивчення слов’янських культур, енергетики, охорони біосфери.
У 80-х роках активність України в Організації Об’єднаних Націй з питань освіти, науки і культури набирає обертів. Якщо на XXI Генконфереції організації (1980 рік) наша країна подала один проект резолюції, то 1989 року на 25-й сесії ЮНЕСКО від України надійшло 13 проектів резолюцій, десять з яких було схвалено. Очевидно, що внутрішні процеси перебудови в СРСР і необхідність кардинальних змін у самій ЮНЕСКО, яка у той час перебувала в складній політичній та фінансовій ситуації (після виходу США та Великої Британії з організації), вимагали від української дипломатії нових підходів, спрямованих на визначення пріоритетних інтересів нашої держави та презентації їх на світовому рівні. До того ж слід зазначити, що діяльність УРСР у ЮНЕСКО з середини 80-х років минулого століття почала потроху позбуватися ідеологізованості, яку нав’язував Радянський Союз. У той період запропоновано й ухвалено більше рішень практичного характеру, які мали конкретні результати для українського соціуму щодо використання свого інтелектуального та наукового потенціалу.
Саме під час перебудови, коли з’явилися перші паростки демократії на теренах Радянського Союзу, в Україні заговорили про необхідність внесення вітчизняних пам’яток до Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. Нагадаємо, що 1990 року першими статус об’єкта Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО отримали Софія Київська та Києво-Печерська лавра. А вже 1998 року до Списку всесвітньої культурної та природної спадщини внесено історичний центр Львова; 2005-го — «Дугу Струве», що включає геодезичні пункти Баранівка, Катеринівка, Старонекрасівка, Фельштин (на території України); 2007-го — букові праліси Карпат. Ще 16 об’єктів нині — у так званому попередньому Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО.
Маю зазначити, що ЮНЕСКО є організацією не політичною, а міжнародним органом реальної допомоги у розв’язанні гуманітарних питань світового значення. І головне для країн-членів — виконувати Статут та брати участь у програмах міжнародної організації. Попри диктат Москви, стверджує Анатолій Зленко, який був відповідальним секретарем Комісії УРСР у справах ЮНЕСКО (1979 — 1983 рр.), постійним представником України при ЮНЕСКО (1983—1987, 1997—2000 рр), українські дипломати намагалися працювати таким чином, аби все- таки представляти свою республіку, і нерідко виступали із власними ініціативами. Так, Україна була однією з тих держав-членів, які запропонували використовувати засоби масової інформації для зміцнення миру, недопущення пропаганди війни, ненависті між народами та насильства. Україна є одним із авторів розробки Декларації ЮНЕСКО «Про раси і расові забобони», яку було ухвалено 1978 року. У цьому документі наголошується, що всі люди належать до одного роду, мають спільне походження і становлять невід’ємну частину людства.
На 27-й сесії Генеральної конференції Організації Об’єднаних Націй з питань освіти, науки і культури 1993 року наша держава запропонувала розробити «Програму культури миру». Цю ініціативу було покладено в основу появи нових пріоритетів у діяльності ЮНЕСКО у напрямі зміцнення її етичної місії та ролі у формуванні психології культури миру, клімату довіри та толерантності. Завдяки цій пропозиції згодом розроблено
Міждисциплінарний проект «На шляху до культури миру», який став складовою частиною стратегічних напрямів діяльності Організації до 2001 року.
Під час 29-ї сесії Генконференції ЮНЕСКО (1997 рік) Україна ініціювала звернення до Організації Об’єднаних Націй з метою проголошення Міжнародного року захисту, збереження та відродження культурної спадщини. І, як наслідок, 2002 рік було визнано ООН Міжнародним роком світової культурної спадщини.
А одна з останніх ініціатив нашої держави (разом з Азербайджаном, Вірменією, Казахстаном та Росією) привела до того, що 2010 рік Генеральна Асамблея ООН проголосила Міжнародним роком зближення культур. У листопаді минулого року в Києві відбувся Міжнародний семінар «Роль релігійних громад в управлінні об’єктами Всесвітньої спадщини» за участю Центру всесвітньої спадщини (ЦВС) ЮНЕСКО. На думку керівництва Центру, цей захід став визначною подією в міжнародному співробітництві щодо зближення культур.
ЮНЕСКО стоїть на захисті мовного і культурного різноманіття. З її ініціативи у світі відзначається Міжнародний день рідної мови. Організація трактує поняття «мова» не тільки як засіб спілкування, а як прояв культурної ідентичності народу. На нашій планеті люди спілкуються за допомогою майже шести тисяч мов, половині з яких загрожує зникнення. В Україні у складному стані перебуває кримськотатарська, караїмська та кримчацька — мови корінних народів нашої держави.
Значущою для нашої держави, безперечно, стала резолюція про вшанування пам’яті жертв Голодомору, яку було ухвалено на 34-й сесії Генеральної конференції ЮНЕСКО 2007 року. У документі зазначено: трагедія Голодомору має стати попередженням теперішньому і майбутньому поколінням із метою збереження демократичних цінностей, прав людини і закону. Організація закликала країни-члени ЮНЕСКО розповсюджувати інформацію про Голодомор, вносячи її до просвітницьких та науково-дослідних програм, аби майбутні покоління засвоїли уроки цієї трагедії 1932 — 1933 рр., унаслідок якої, за різними оцінками, загинуло від 3 до 7 мільйонів людей. На мою думку, цю резолюцію можна кваліфікувати як історичну подію для нашої держави. Адже світове співтовариство — понад 190 держав, які на той час були членами Організації Об’єднаних Націй з питань освіти, науки і культури, — вперше в історії дали колективну оцінку Голодомору.
Участь України в програмній діяльності ЮНЕСКО, крім доступу до інтелектуального потенціалу організації, запозичення корисного досвіду, дозволяє використовувати певний матеріальний ресурс для проведення в нашій державі міжнародних заходів по лінії ЮНЕСКО. А також дає змогу вітчизняним фахівцям в галузі освіти, науки, культури та інформації брати участь у міжнародних заходах, отримувати стипендії, гранти, устаткування, науково-технічну інформацію, консультативну допомогу. Ця співпраця важлива не лише для розвитку міжнародного співробітництва, а й для підтримки професійного рівня вітчизняної гуманітарної сфери. Зусилля всіх країн, які об’єднані в ЮНЕСКО однією ідеєю миру та гуманізму, безперечно, працюють на благо і процвітання всього людства. І усвідомлення, що Україна є невід’ємною частиною цього планетарного процесу, сповнює гордістю.
Влада Прокаєва, заступник завідувача кафедри ЮНЕСКО Дипломатичної академії при МЗС України
Рубрика:
Cуспільство
Газета:
№67, (2011)
http://www.day.kiev.ua/uk/article/cuspilstvo/vzaiemovidnosini-ukrayina-yunesko-nacionalna-identichnistКИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА
ІНСТИТУТ МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИН
БАЛДИНЮК ОЛЕКСАНДР ВАСИЛЬОВИЧ
УДК: 327,7 : 327, 56
ГУМАНІТАРНА ДІЯЛЬНІСТЬ ООН У КОНТЕКСТІ
ВРЕГУЛЮВАННЯ ЗБРОЙНИХ КОНФЛІКТІВ (1990-2000 рр.)
23.00.04 - Політичні проблеми міжнародних
систем і глобального розвитку
Автореферат
на здобуття наукового ступеня
кандидата політичних наук
КИЇВ - 2000
Дисертацією є рукопис
Робота виконана на кафедрі міжнародних
організацій та дипломатичної служби Інституту
міжнародних відносин Київського національного
університету імені Тараса Шевченка
Науковий керівник: доктор історичних наук, професор
Гуменюк Борис Іванович,
Київський національний університет
імені Тараса Шевченка, Інститут міжнародних відносин,
завідувач кафедри міжнародних
організацій та дипломатичної служби
Офіційні опоненти: доктор історичних наук, професор
Віднянський Степан Васильович,
Інститут історії України НАН України, завідувач відділу
всесвітньої історії та міжнародних відносин
кандидат історичних наук, доцент
Копійка Валерій Володимирович,
Київський національний університет
імені Тараса Шевченка, Інститут міжнародних відносин,
кафедра міжнародних відносин
та зовнішньої політики, доцент
Провідна установа - Інститут світової економіки та
міжнародних відносин НАН України
Захист дисертації відбудеться "21"__червня__2000р. о_14_годині на засіданні Спеціалізованої вченої ради Д 26.001.29 в Інституті
міжнародних відносин за адресою: Київ, вул. Мельникова, 36/1.
З дисертацією можна ознайомитись в бібліотеці Київського
національного університету імені Тараса Шевченка за адресою:
Київ, вул. Володимирська, 58.
Автореферат розісланий "19"____травня______ _2000_р.


Вчений секретар
Спеціалізованої вченої ради_______________________М.С.Каменецький
ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ
Актуальність теми дослідження зумовлена підвищенням ролі та значимості гуманітарного напрямку миротворчої діяльності Організації Об’єднаних Націй протягом 90-их років XX століття.
Актуальність подолання гуманітарних проблем, які в сучасних військово-політичних кризах набули багатопланового, комплексного характеру, наразі диктується не тільки міркуваннями гуманності. Надзвичайні гуманітарні ситуації антропогенного походження становлять собою особливо небезпечну загрозу міжнародному миру та безпеці і справляють істотний дестабілізуючий вплив на соціально-економічне і політичне становище сусідніх країн і цілих регіонів. Гуманітарним кризам постбіполярної ери притаманна динамічність, яка супроводжується масовою загибеллю і стражданнями цивільних осіб, швидкою ескалацією гуманітарних потреб і вимагає мобілізації багатомільйонних фінансових ресурсів. Спрямування цих ресурсів на задоволення потреб гуманітарної сфери відволікає кошти від інших програм і істотно послаблює потоки міжнародної допомоги на цілі розвитку. Зважаючи на це, науковий аналіз результатів гуманітарної діяльності ООН і вироблення пропозицій щодо її вдосконалення набувають надзвичайно актуального характеру у сучасних міжнародних відносинах.
Необхідність проведення дослідження на визначену тему зумовлена також відсутністю у вітчизняній науці спроб узагальнення, теоретичного обґрунтування та систематизації гуманітарної діяльності ООН у контексті врегулювання конфліктів.
Зв’язок дисертаційної роботи із науковими програмами, планами, темами. Тема дисертації відображає один із напрямків науково-дослідницької роботи кафедри міжнародних організацій і дипломатичної служби Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка, зокрема, "Роль міжнародних організацій в розбудові України" (номер державної реєстрації – 0197U003325).
Об’єктом дослідження є діяльність Організації Об’єднаних Націй, спрямована на розблокування гуманітарних криз, утворених збройними конфліктами. В тексті дисертації зустрічаються формулювання (як, наприклад, “надзвичайні ситуації”), які можуть тлумачитися також і в контексті стихійних лих. Ці формулювання слід розуміти як такі, що мають відношення лише до криз антропогенного характеру.
Предметом дослідження є сукупність форм і методів здійснення гуманітарних програм ООН, еволюція концепцій Організації щодо проблеми надання допомоги і захисту цивільного населення під час конфліктів. Наукова проблема дисертаційної роботи полягає у дослідженні ролі міжнародних організацій, зокрема, ООН у подоланні кризових явищ в гостроконфліктних районах планети.
Мета дослідження: на основі аналізу і узагальнення документів основних органів ООН і опублікованих матеріалів дослідити механізм формування і імплементацію підходів ООН до проблеми гуманітарно-військових криз і їх еволюцію під дією різних факторів. Ця загальна мета конкретизується в таких основних завданнях:
Дослідити принципи гуманітарної діяльності Організації, гуманітарну концепцію ООН і її розвиток;
Дослідити гуманітарні механізми ООН і їх еволюцію;
Дослідити сукупність форм і методів гуманітарного втручання ООН у комплексі миротворчих заходів;
Визначити дієвість гуманітарних програм в рамках ООН;
Виявити фактори, які здійснювали негативний вплив на гуманітарну діяльність ООН у контексті підтримання і приведення до миру;
Дослідити заходи ООН по мінімізації негативного соціально-економічного впливу санкцій;
Проаналізувати роль гуманітарної діяльності ООН у врегулюванні конфліктів;
Визначити систему підходів ООН до вирішення проблеми біженців і переміщених осіб і методи їх реалізації;
Розробити пропозиції щодо посилення дієвості гуманітарної діяльності ООН.
Хронологічні рамки дисертації – 1990–2000 рр. Вибір нижньої межі хронологічних рамок здійснювався із метою приблизно виокремити початок нового етапу розвитку системи міжнародних відносин, який почався із розвалом біполярного світу. Проведення такої межі по рубежу десятиліть деякою мірою має умовний характер, враховуючи безперервність і взаємозв’язок історичних процесів. Зважаючи на це, а також на необхідність динамічного дослідження розвитку підходів Організації у гуманітарній сфері, автор вважав необхідним проведення окремих історичних екскурсів для вивчення явищ і подій, які сталися до початку 90-их років ХХ століття, проте мали безпосередній вплив на гуманітарну діяльність ООН, що здійснювалася в межах хронологічних рамок дисертації.
Методологічною основою дисертації є загальні принципи об’єктивності, пріоритету фактів, конкретної істини і загальнолюдських цінностей, які передбачають об’єктивний опис і аналіз подій, явищ на основі науково-критичного використання різноманітних джерел.
Зважаючи на специфіку об'єкта дослідження, автор обрав в якості основних методів аналізу загальнонаукові методи – логічний, проблемно-порівняльний та спеціальні, серед яких: синхронний і метод паралелей із застосуванням діалектичного підходу.
Джерельну базу дисертації становлять установчі документи Організації Об’єднаних Націй, документальні матеріали ООН, резолюції Ради Безпеки, Генеральної Асамблеї та інших органів ООН.
Для об’єктивізації власної суб’єктивної оцінки автор використовував матеріали зарубіжних і вітчизняних історичних та політологічних часописів, періодичних видань, наукових збірників, теоретичних конференцій по питанням діяльності міжнародних організацій, широке коло досліджень у формі монографій.
Отже, автор, складаючи джерельну базу дисертації, намагався залучити необхідний обсяг документальних джерел і врахувати всі відомі йому точки зору на ту чи іншу подію, пов’язану із розблокуванням гуманітарних криз.
Стан наукової розробки теми. Діяльність ООН, що пов’язана із розв’язанням гуманітарних проблем у контексті здійснення миротворчих заходів, до цього часу не висвітлювалася у ґрунтовних наукових дослідженнях у багатоаспектному відношенні. Безумовно, загострення гуманітарних криз зумовило великий інтерес науковців до вивчення особливостей надання допомоги і захисту уразливих груп населення під час збройних конфліктів, проте проведені дослідження торкалися, як правило, лише окремих аспектів участі ООН у виробленні і запровадженні гуманітарних програм, або розглядали гуманітарну діяльність Організації під час окремого конфлікту.
Значна частина досліджень у гуманітарній сфері була присвячена вивченню взаємозв’язків між гуманітарним, військовим і політичним компонентами миротворчої діяльності. Учені, які розглядали цю проблему, в цілому визнали, що протягом 90-их років відбулася своєрідна мілітаризація міжнародної системи надання надзвичайної допомоги. Разом з тим, наукова полеміка навколо військово-політичного гуманітаризму показує, що існують три діаметрально протилежних підходи щодо визначення місця і ролі гуманітарних програм у загальній системі заходів по підтриманню і приведенню до миру. Більшість учених (Х.Слім, А.Пенроуз, С.Торнберрі, М.Роуз, Л.Мінеар, Дж.Стрімлоу, А.Степанова, М.Неліп, О.Мережко) вважають, що гуманітарна діяльність є невід’ємною складовою миротворчих операцій. Інші науковці (Дж.Лоесчер, Т.Сміт) притримуються тієї позиції, що, хоча особливості сучасних криз зумовили інтегрування гуманітарних заходів у мандати миротворчих операцій ООН, такі заходи завжди залишаються виокремленими від загального політичного контексту. Прибічники обох підходів, як правило, погоджуються з тим, що ООН, попри далеко не однозначні результати військово-гуманітарного втручання, вдалося сприяти розблокуванню криз.
Нарешті, нечисленна група учених (С.Делорензі, Кр.Жирод, А.Гнейдінжер) намагаються виокремити гуманітарні зусилля із миротворчого контексту і зобразити їх у якості повністю “незалежних ініціатив”. Прихильники “ізоляціоністського” напрямку перебільшують консенсуальний характер гуманітарних акцій і вважають саме поняття гуманітарних інтервенцій, тобто гуманітарних дій, підтриманих військовою силою, суперечливим за своєю сутністю. Такий підхід звужує гуманітарну концепцію, зводить її лише у площину простої роздачі товарів допомоги і не враховує, що здійснення багатьох елементів сучасного гуманітаризму не тільки залежить від військової підтримки, але й не є можливим без залучення військового компоненту.
Значна частина досліджень у гуманітарній сфері була присвячена питанням координації. Уявляється можливим виділити дві основні точки зору щодо визначення проблемних моментів гуманітарної координації і напрямків її подальшого розвитку. Американські учені Т.Сейболт, Дж.Бартон, Е.Бросет, А.Халлам вважають, що недоліки координаційної системи ООН слід шукати у структурно-функціональній будові системи гуманітарної координації, визначенні рівнів прийняття ключових рішень, розподілення відповідальності між різними рівнями координації. Інші американські учені Н.Болл і К.Кемпбелл переконані, що буксування координаційних механізмів, яке проявлялося, як правило, на початкових етапах залучення Організації, пов’язане із пристосуванням системи до специфіки окремих криз, “притиранням” координаційних елементів.
Ряд учених присвятили свої роботи проблемі переходу від надзвичайної допомоги до розвитку. Англійські науковці Р.Пачард і Ш.Форман пов’язували проблемні моменти інтегрування цілей розвитку у програми надзвичайної допомоги із специфікою і особливостями реагування співтовариства донорів на спільні заклики. Англійський учений Марк Бредбері наголошував на тому, що зв’язок між надзвичайною допомогою і розвитком реалізується Організацією із застосуванням усталених схем, хоча конфлікти істотно різняться за своїм характером і динамікою.
Зважаючи на раціональні ідеї, які були висловлені науковцями, що досліджували взаємозв’язок між гуманітарною допомогою і розвитком, слід відмітити, що їх роботи здебільшого базувалися на основі емпіричного аналізу і, за деякими виключеннями, не спиралися на конкретні цифри і факти, що, безумовно, знизило ступінь переконливості наукових положень цих робіт.
Наступним аспектом гуманітарної діяльності, який притягнув увагу дослідників, є антисоціальний ефект санкцій ООН. Науковці, які досліджували цю проблему, прийшли до висновку про необхідність вдосконалення примусової політики Організації, яка на сучасному етапі не забезпечує ефективний захист уразливих груп в країні-об’єкті санкцій. Спеціальний радник УКГП К.Брудерлайн вважає, що потрібно покращити моніторинг гуманітарної ситуації в зонах дії санкцій. Т.Вейс, Г.Лопес, Дж.Ваглер, Л.Мінеар у своєму спільному дослідженні розвинули ці ідеї і розробили методологію і систему індикаторів для оцінки і моніторингу дії.
Американські дослідники Д.Картрайт і Е.Рогерс вважають, що необхідно вдосконалювати самі санкції, а не збільшувати обсяги допомоги, і роблять наголос на концепції “розумних санкцій”, тобто таких, які мають вибірковий і адресний характер.
Заслуговує на увагу напрямок дослідження гуманітарної діяльності ООН, в рамках якого автори намагаються розкрити можливий негативний вплив гуманітарної допомоги на процес миротворчості (Д.Смок, Прендергаст, Г.Кремер). Побічний ефект гуманітарних програм вони поділяють на 2 типи. Перший - ”передача ресурсів” - має місце у випадку, коли сторони конфлікту поширюють свій контроль на товари допомоги і використовують їх для посилення своїх позицій. Другий тип - “етичне послання” - полягає в тому, що переговори гуманітарного сектору із сторонами конфлікту про отримання доступу до уразливих груп сприяють утвердженню правомірності участі ворогуючих угрупувань у визначенні реципієнтів допомоги.
Зважаючи на велику кількість публікацій щодо гуманітарної діяльності ООН, дисертант відмічає, що вони, як правило, не носять комплексного характеру, присвячені дослідженню лише окремих аспектів проблеми, мають нерідко поверховий характер і містять іноді суперечливі положення і висновки, в яких ігнорується глибинне історичне підґрунтя сучасних процесів. Дану тему не можна вважати вичерпаною також через те, що у проаналізованих працях автори, в основному, не робили спроб проаналізувати гуманітарний аспект миротворчої діяльності ООН на основі дослідження і порівняння особливостей залучення Організації у різних кризах. Слід вказати на відсутність або слабкість спроб встановлення і аналізу теоретичних основ здійснення сучасного гуманітаризму в рамках ООН. Це зумовлює необхідність проведення спеціального дослідження гуманітарного напрямку миротворчої діяльності ООН.
Наукова новизна роботи визначається тим, що вона є першим у вітчизняній науці спеціальним дослідженням, у якому аналізується комплекс аспектів миротворчої діяльності ООН, пов’язаної із досягненням гуманітарних цілей під час збройних конфліктів. У дослідженні, яке ґрунтується на документах головних органів Організації, визначені теоретичні основи, на яких базувалися підходи ООН до здійснення гуманітарних програм і досліджена ефективність гуманітарного втручання. Дано авторське тлумачення ряду гуманітарних принципів, визначені закономірності гуманітарної діяльності на основі дослідження і порівняння миротворчого втручання ООН у декількох кризах.
Наукова новизна роботи визначається також введенням у науковий обіг значної кількості документального матеріалу, яки збагачує аргументаційну базу для розуміння суттєвих аспектів теми.
Елемент наукової новизни містить також історіографічний огляд проблеми у вступній частині дисертації, в якому виділяються основні концептуальні підходи до дослідження гуманітарної діяльності ООН у сучасній науці, дається їх порівнялний аналіз.
На захист виносяться основні наукові положення, які відображають конкретний особистий внесок дисертанта:
Сучасна гуманітарна концепція ООН має комплексний і прагматичний характер.
В досліджуваний період в рамках Організації була створена багаторівнева координаційна структура, яка базується на принципово новій системі гуманітарних механізмів.
ООН вдалося досягти значного прогресу у гуманітарній сфері в контексті врегулювання військово-політичних криз. Гуманітарні заходи відіграли важливу роль для досягнення миротворчих цілей.
В рамках ООН були вироблені і застосовані методи, які дозволили істотно зменшити негативний соціально-економічний вплив санкцій на населення країни-об’єкта примусових заходів при збереженні миротворчого потенціалу санкцій.
Фактори, які заважали ефективному функціонуванню гуманітарних механізмів Організації, пов’язані як із конкретно-історичними чинниками, так і з недосконалістю організаційного забезпечення військово-гуманітарних операцій. ООН недостатньо підготовлена до організації оперативного і дієвого фізичного захисту цивільного населення під час збройних конфліктів.
Необхідно реформувати ООН для посилення її миротворчого потенціалу шляхом створення міжнародних збройних сил, орієнтування кожної гуманітарної програми на цілі розвитку, вироблення чіткої стратегії попередження гуманітарних криз.
Обґрунтованість і достовірність наукових положень, висновків і рекомендацій зумовлена тим, що при їх формуванні дисертант спирався на факти, які містяться в офіційних документах ООН. При використанні інформації із інших джерел дисертант порівнював її із даними, отриманими в результаті вивчення документів ООН, офіційних видань Департаменту політичної інформації ООН.
Практичне значення дисертації полягає у тому, що вона присвячена дослідженню важливої наукової проблеми, і результати дослідження можуть бути використані як для подальшої розробки даної проблематики, так і в практичній діяльності органів виконавчої влади, перш за все, МЗС України. Окремі положення і висновки, які містяться у дисертації можуть бути корисними для уточнення позиції України з питань участі ООН у врегулюванні збройних конфліктів.
Матеріали дослідження можуть також бути використані у навчальному процесі - для підготування курсів і спецкурсів з історії міжнародних відносин і зовнішньої політики, історії міжнародних організацій, конфліктології тощо.
Апробація результатів дослідження. Наукові результати дисертації були використані в рамках роботи Групи наукової підтримки делегації України в Раді Безпеки ООН, яка була утворена рішенням Колегії МЗС України від 27.VI.1999 р., і членом якої є дисертант. Основні наукові положення даного дослідження були викладені у виступі на науково-практичній конференції Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка у квітні 2000 року, при проведенні семінарських занять, та обговорені на засіданнях кафедри міжнародних організацій та дипломатичної служби Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Основні положення викладені в 4-х публікаціях загальним обсягом 2,8 друкованих аркушів.
Структура дисертації обумовлена особливостями досліджуваної проблематики та характером питань, що в ній розглядаються. Дисертація складається із вступу, трьох розділів (6 параграфів, 4 підпараграфів), висновків (загальний обсяг тексту основної частини дисертації – 180 с.), списку використаних джерел і літератури (352 найменувань на 38 с.).
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ
У вступі обумовлюється наукова актуальність теми, визначаються хронологічні рамки дослідження, ціль та завдання, наукова новизна роботи, розкривається ступінь наукової розробки проблеми.
У першому розділі – “Проблеми адаптації ООН до сучасних умов в гуманітарній сфері” - аналізуються принципи гуманітарної діяльності ООН, розвиток і сутність гуманітарної концепції Організації, еволюція механізмів її імплементації.
Збільшення кількості і зміна характеру військово-гуманітарних криз після закінчення холодної війни змусило ООН розробити оновлену систему підходів у гуманітарній сфері, яка базується на принципах:
Гуманності, нейтралітету і неупередженості. Дається авторське тлумачення цих принципів, які безпосередньо не пов’язані із застосуванням сили. Вони заключаються в тому, що, по-перше, при виборі бенефеціаріїв Організація повинна керуватися критеріями гуманності, ступенем уразливості, величиною і невідкладністю потреб незалежно від того, до якої етнічної, расової, релігійної чи іншої групи належать особи, які отримують допомогу. По-друге, гуманітарні програми не повинні збільшувати матеріально-технічний потенціал однієї із ворогуючих сторін, змінюючи, таким чином, баланс сил. Це тлумачення дає право розглядати застосування силових повноважень для захисту гуманітарного персоналу і вантажів із допомогою, забезпечення доступу до уразливих груп і фізичного захисту цивільного населення засіб нейтралізації чинників, що негативно впливають на здатність ООН дотримуватися цих принципів під час врегулювання конфліктів.
Взаємозв’язку між гуманітарною допомогою і розвитком. Сектор розвитку системи ООН повинен залучатися на початкових етапах криз і тісно співробітничати з організаціями, відповідальними за надання надзвичайної допомоги. В процесі задоволення гуманітарних потреб необхідно формувати основи для відновлення і реконструкції і здійснювати гуманітарну діяльність таким чином, аби вона у найбільшій мірі сприяла швидкому виходу із фази надзвичайної допомоги.
Превентивного гуманітаризму на основі захисту прав людини, створення імплементаційних можливостей в країнах, де існує можливість виникнення кризи, вирішення проблеми низького рівня розвитку.
Інтегрування гуманітарних, політичних і військових функцій для досягнення спільної мети врегулювання.
Розвитку гуманітарної співдії із міжурядовими і неурядовими організаціями, використання їх переваг (додаткові фінансові ресурси і персонал, вплив на ЗМІ і громадську думку тощо) для досягнення гуманітарних цілей.
Розвитку і використання національного потенціалу (альтернативних місцевих структур управління, неурядових установ і організованих національних цивільних структур) для реалізації гуманітарних програм.
Оптимізації гуманітарного виміру санкцій тощо.
На початку 90-их років була впроваджена принципово нова система гуманітарних механізмів ООН, основними ланками якої є:
- Організаційно-структурні механізми - Координатор надзвичайної допомоги (головний координаційний центр), Міжустановчий постійний комітет (визначення загальної політики, вироблення стратегії і прийняття оперативних рішень), Департамент із гуманітарних питань – ДГП – (вироблення і захист гуманітарних принципів, координація дій).
- Фінансові механізми – Центральний надзвичайний оборотний фонд і Процес закликів до спільних дій (ПЗСД).
- Інструменти інформаційного забезпечення гуманітарної діяльності – Мережа допомоги, Система раннього гуманітарного попередження, регіональні інформаційні мережі.
На основі цієї системи базується координація гуманітарної діяльності ООН. Слід розрізняти види гуманітарної координації: на рівні штаб-квартир і польових операцій; гуманітарних установ і міжсекторальну; оперативну і стратегічну.
У 1997 році гуманітарні механізми ООН вступили у чергову фазу вдосконалення (трансформація ДГП в Управління по координації гуманітарних питань із збереженням неоперативних функцій, гармонізація ПЗСД для забезпечення орієнтації на точне визначення потреб і встановлення пріоритетів тощо). Головне завдання цього етапу – перемістити акценти координації на польовий рівень, делегувати більш широке коло повноважень менеджерам операцій на рівні країн і посилити координацію між ними, залучити управлінські польові структури гуманітарних програм до процесу прийняття рішень і збільшити їх роль у аналізі і стратегічному плануванні.
У другому розділі - “Досвід ООН із організації гуманітарного забезпечення миротворчої діяльності ” - досліджуються форми та методи практичної реалізації підходів ООН у гуманітарній сфері у контексті врегулювання збройних конфліктів.
Гуманітарне залучення ООН до подолання кризи у Судані в 1998 році є одним із перших прикладів успішного застосування гуманітарної дипломатії, що дозволило не тільки забезпечити доступ до уразливих груп населення, але й створило сприятливі умови для початку переговорного процесу між сторонами конфлікту. Проте, ці здобутки не знайшли розвитку у подальшій діяльності Організації, яка не застосувала комплексного підходу до розв’язання кризи і не супроводжувала гуманітарні заходи ініціативами по винайденню формули політичного врегулювання. Відсутність прогресу в політичній площині стала головною причиною політизації гуманітарної допомоги, її використання сторонами конфлікту для досягнення власних цілей. Затяжний характер кризи також негативно позначився на бажанні донорів підтримувати гуманітарні програми ООН в Судані.
Оцінюючи гуманітарну діяльність ООН в колишній Югославії в досліджуваний період, можна зробити висновок, що вона була досить ефективною у сфері надання матеріальної допомоги. Попри надзвичайно складні умови, що були пов’язані із відсутністю безпеки гуманітарної діяльності, Організації вдалося виробити і застосувати прагматичний підхід щодо забезпечення доступу до уразливих груп, в рамках якого ООН поєднувала мобілізаційні стратегії із активною гуманітарною дипломатією, налагодженням “повітряних мостів”, проведенням гуманітарного “бомбардування”. Протягом конфлікту Організації вдалося доставити і розподілити величезний обсяг продовольчих товарів, ліків та інших предметів допомоги, що дозволило полегшити страждання і в багатьох випадках врятувати життя сотень тисяч людей.
З іншого боку світове співтовариство не забезпечило дієвий фізичний захист цивільних осіб в зоні збройних дій. Безпечні райони, які були створені для цієї мети, не базувалися на узгодженні із сторонами конфлікту і не були демілітаризовані, а держави-члени Ради Безпеки не виявили політичної волі щодо створення достатнього потенціалу в рамках миротворчого контингенту для ефективної протидії нападам на БР. Непослідовність рішень Ради, балансування на межі між підтриманням і приведенням до миру сприяли частковій дискредитації гуманітарної діяльності в очах сторін конфлікту і ерозії нейтрального статусу гуманітарних мандатів.
Досвід залучення ООН до врегулювання руандійської кризи свідчить про відсутність в арсеналі Організації дієвого механізму оперативного втручання для припинення масових порушень прав людини, встановлення порядку в умовах кривавого хаосу і фізичного захисту цивільного населення, яке стало об’єктом навмисних нападів в умовах, коли криза вибухає в регіонах, які не входять у центри перетину національних інтересів провідних держав світу. Хоча під тиском ЗМІ, світової громадськості, групи африканських країн Рада Безпеки була вимушена активізувати свої зусилля по врегулюванню конфлікту і посилити миротворчий контингент, очевидно, що такі заходи мали запізнілий характер і не вирішили головної задачі в Руанді – припинити геноцид. Проведення гуманітарної силової акції за санкцією ООН, але під командуванням окремої країни також мало неоднозначні результати. Цілі, які самостійно визначалися командуванням операції “Бірюза”, не завжди узгоджувалися із загальною миротворчою політикою ООН у Руанді.
Втім, недоцільно однозначно негативно оцінювати гуманітарну діяльність ООН під час цієї кризи. По-перше, Організація забезпечила мобілізацію значних фінансових ресурсів для здійснення програм розподілення гуманітарної допомоги, що поряд із правозахисними заходами і заходами по укріпленню національного потенціалу дозволило пом’якшити складність постконфліктного перехідного періоду і розпочати відновлення і реконструкцію руандійської економіки. По-друге, слід відмітити значимість утворення Міжнародного карного трибуналу, ефективна діяльність якого не тільки здійснювала безпосередній миротворчий вплив, але виконувала превентивну дію, оскільки переконувала потенційних майбутніх злочинців у невідворотності покарання. Нарешті, необхідно вказати на відчайдушні зусилля невеликого за складом миротворчого контингенту, який, навіть спираючись на слабку підтримку і озброєння, захистив від розправи біля 25 тисяч осіб.
Торкаючись гуманітарної діяльності ООН в Сомалі, слід відмітити, що Організації вдалося вивести країну із стану надзвичайної ситуації і в основному подолати особливо небезпечну гуманітарну кризу, що була породжена як природними факторами, так і збройним конфліктом. Попри те, що гуманітарно-військова інтервенція багатонаціональних сил за санкцією ООН мала суперечливий характер, завдяки військовому захисту Організації вдалося мобілізувати і доставити величезний обсяг продовольчої і іншої допомоги і завдати відчутного удару по голоду і епідеміям. Після виведення контингентів ООН в Сомалі продовжувалися міжкланові сутички, але завдяки активній політичній діяльності і гуманітарній дипломатії в рамках ООН гуманітарна криза в цій країні була локалізована в межах районів безпосередніх бойових дій. Попри відсутність захисту після виведення ООНСОМ-ІІ, зусилля ООН відіграли важливу роль у попередженні повернення країни до надзвичайно гострого положення, яке спостерігалося під час апогею кризи у 1992 році.
Організація приділяла значну увагу подоланню гуманітарної проблеми економічних санкцій для чого застосовувала різні методи, які поєднували введення гуманітарних виключень і “виключень організацій” із використанням національного потенціалу країни, проти якої запроваджувалися санкційні режими, для покриття гуманітарних потреб. Не дивлячись на недоліки структурно-функціональної будови механізмів моніторингу і імплементації санкцій, Організації вдалося значною мірою пом’якшити негативні соціально-економічні наслідки примусових заходів ненасильницького характеру і одночасно зберегти потужність їх впливу на політичні влади країн-деліктів. Разом з тим, існує можливість подальшого розвитку цих здобутків, який може проходити у напрямку посилення вибірковості санкцій, надання гуманітарним виключенням більш режимного характеру, реформування контрольних механізмів.
Третій розділ - “ ООН і проблема біженців ” - присвячено аналізу діяльності Організації по зменшенню масштабів насильного переміщення цивільного населення внаслідок збройного протистояння. Підходи Організації до вирішення цієї проблеми зазнали істотної еволюції у відповідності із загостренням цієї проблеми, зміною її характеру та масштабів. УВКБ ООН відмовилося від традиційного постфактумного реагування і побудувало свою роботу на основі проактивного підходу, в рамках якого вживало заходів по упередженню і управлінню потоками біженців, причому превентивний напрямок включав у себе, як правило, виконання правозахисних завдань. Управління також перемістило акценти у питаннях захисту біженців і винайдення шляхів подолання кризи переміщення із країн притулку на країни походження. Це зумовило, по-перше, орієнтацію на повернення при досягненні довготривалих рішень і, по-друге, активне залучення УВКБ і інших гуманітарних установ до миротворчих операцій ООН на польовому рівні.
Інтегрування заходів по допомозі і захисту переміщених осіб, гуманітарних за своєю сутністю, у широкий контекст миротворчої діяльності, поєднання гуманітарних дій із пошуком і досягненням довготривалих рішень відображають комплексний характер концепцій ООН по вирішенню проблеми біженців. Методи ООН по розв’язанню криз, пов’язаних із утворенням потоків біженців, доводять, що гуманітарні акції виходять за рамки міжнародної благодійності і виступають важливою складовою відновлення і підтримання міжнародного миру.
Ефективним є співробітництво між Україною і Представництвом УВКБ в Україні у сфері розв’язання проблем насильного переміщення. Представництво надає Україні істотну допомогу і підтримку у підвищенні національного потенціалу вирішення питань, пов’язаних із прийняттям біженців, організацією повернення раніше депортованих народів. Попри внутрішні негаразди – спад виробництва, безробіття – українська влада визнає в себе явище біженців і підступається до нього цивілізовано, про що свідчить розробка значного поля правового захисту біженців в українському законодавстві, яке відповідає міжнародним стандартам.
На даному етапі немає підстав прискорювати процес приєднання України до Конвенції ООН 1951 року “Про статус біженців”, оскільки залучення України до масштабних гуманітарних заходів по наданню допомоги біженцям наразі є важкоздійсненим. Разом з тим, Україна повинна вдосконалювати правовий і організаційний захист переміщених осіб і декларувати свої наміри про приєднання до Конвенції 1951 року у майбутньому по мірі покращання стану української економіки.
Дослідження гуманітарної діяльності ООН у контексті врегулювання міжнародних конфліктів дозволило дисертанту зробити наступні висновки.
Наприкінці 80-их – початку 90-их років у відповідь на еволюцію конфліктів в рамках ООН була вироблена новітня гуманітарна концепція комплексного характеру, яка розглядає гуманітарні заходи у якості невід’ємної складової діяльності Організації по підтриманню і приведенню до миру, що невідривно пов’язана із військово-політичними компонентами і має важливе значення для досягнення миротворчих завдань. Сучасна система підходів до миротворчого гуманітаризму включає превентивні заходи для попередження військово-гуманітарних криз, захист прав людини і фізичний захист уразливих груп населення, орієнтацію на вирішення корінних проблем, що породжують кризові явища, формування основ для розвитку у процесі задоволення гуманітарних потреб, утвердження загальних гуманітарних принципів тощо. Трансформація концептуальних засад гуманітарної діяльності ООН супроводжувалася створенням принципово нової системи гуманітарних механізмів, які стали основою для багаторівневої координаційної структури.
Змінився характер залучення гуманітарного сектору до вирішення проблем полегшення становища уразливих груп населення у районах збройної боротьби. Гуманітарні ініціативи встановлюють нову парадигму оонівського гуманітаризму, що свідчить про певну ерозію виключної суверенності, про втрату програмами допомоги абсолютної консенсуальності і набуття ними характеру військово-гуманітарного втручання.
Аналіз практичної реалізації гуманітарних концепцій дозволяє визначити неоднозначні наслідки гуманітарної діяльності Організації під час врегулювання конфліктів. ООН, як правило, вдавалося забезпечити безперервність гуманітарного втручання на всіх етапах миротворчої діяльності, спрямувати гуманітарні програми на створення і укріплення національного потенціалу захисту і задоволення потреб цивільного населення, встановити їх зв’язок із реконструкцією і розвитком. Це дозволило Організації укріпити процеси мирних перетворень, надати їм у багатьох випадках необерненого характеру.
ООН виявилася єдиним учасником міжнародної співдії, здатним сформувати загальний стратегічний погляд на розвиток кризових ситуацій і об’єднати відчайдушні зусилля і ідеї багатьох суб’єктів гуманітарної діяльності на театрі військових дій в узгоджений і, в більшості випадків, доволі потужний фронт гуманітарних дій.
Досвід здіснення гуманітарних програм ООН у антропогенних кризах підтвердив значний миротворчий потенціал гуманітарної діяльності. Гуманітарні заходи відіграли важливу роль для розвитку політичних процесів, покращання положення в області безпеки.
Хоча через відсутність політичної волі держав-членів Ради Безпеки Організація не завжди отримувала достатні потужності для забезпечення повного фізичного захисту цивільного населення в районах збройної боротьби, гуманітарно-військове втручання міжнародних контингентів дозволило врятувати від фізичного знищення десятки тисяч цивільних осіб.
Навіть в тих країнах, де через невиразні і нерішучі політичні ініціативи конфлікти набували затяжного характеру без помітних перспектив врегулювання, Організація змогла збити прогресуючий характер наростання гуманітарних потреб, локалізувати гуманітарні кризи.
Зважаючи на значний прогрес у гуманітарній сфері, слід визнати, що:
- миротворчі здобутки гуманітарних програм не завжди знаходили розвиток у подальшій діяльності Організації, яка у ряді криз не супроводжувала гуманітарні заходи ініціативами по винайденню формули політичного врегулювання, або такі ініціативи носили паліативний характер;
- Наявний механізм ООН по військовому захисту гуманітарних мандатів не забезпечує оперативного розгортання міжнародних контингентів;
- Проведення військово-гуманітарних силових операцій за санкцією ООН, але під окремим командуванням певних країн хоча і сприяло істотному покращанню умов здійснення гуманітарних програм, проте мало запізнілий характер, або призвело лише до тимчасової зміни ситуації. Командування цих операцій фактично не враховувало комплексного підходу, виробленого в рамках ООН, і обмежило свої завдання лише досягненням умов безпеки.
Підсумовуючи вищенаведені твердження, уявляється можливим зробити наступний загальний висновок. Зважаючи на негативні моменти, що знижують ефективність міжнародної миротворчості і що пов’язані як із конкретно-історичними факторами, так і з недосконалістю організаційного забезпечення військово-гуманітарних операцій, дисертант вважає: досвід здійснення гуманітарної діяльності ООН у контексті врегулювання збройних конфліктів підтверджує, що Організація є унікальною платформою вироблення і формування дієвої відповіді міжнародного співтовариства на виклики миру і безпеці у сучасному світі, яка навіть у своїх невдачах виявила значний миротворчий потенціал. Це змушує розглядати ООН у якості найбільш легітимної і перспективної основи створення загальної системи колективної безпеки, яка за умови вдосконалення інструментів приведення і підтримання миру зможе у майбутньому якщо не покласти край, то зменшити загрозу розгорання конфліктів і забезпечити дотримання і повагу гуманітарних принципів.
Важливими кроками на шляху посилення Організації у сфері досягнення гуманітарних імперативів може бути запровадження наступних пропозицій:
- необхідно реалізувати положення Статуту ООН щодо створення міжнародних збройних сил швидкого реагування;
- існує потреба вдосконалити концепцію гуманітарних безпечних зон, яка має врахувати необхідність уникати розташування цих зон в стратегічно важливих з військової точки зору місцях, їх нейтральність, відкритість лише для некомбатантів, повне роззброєння або виведення за їх межі будь-яких військових угрупувань;
- проведення гуманітарних силових акцій під егідою ООН необхідно супроводжувати активною пропагандистською компанією по інформуванню місцевого населення про цілі і завдання миротворчих контингентів;
- Організація повинна виробити більш чітку і виразну стратегію попередження військово-гуманітарних криз (обов’язкове дипломатичне або військово-політичне втручання ООН у разі надходження ранніх сигналів про випадки серйозних порушень прав людини, обмеження потоків надходження зброї у конфліктно небезпечні регіони тощо);
- потрібно у максимальній ступені орієнтувати кожну гуманітарну операцію на досягнення цілей розвитку, відмовитися, наскільки це можливо, від безкоштовного розподілення товарів і замінити такі програми проектами типу “продовольство за роботу” та іншими, спрямованими на відновлення інфраструктури, будівництво тощо.
Список опублікованих праць за темою дисертації:
1. Вдосконалення механізмів гуманітарної діяльності ООН// Актуальні проблеми міжнародних відносин: Зб. наук. пр. Вип.13 (Частина І). К.: Київський університет імені Тараса Шевченка Інститут міжнародних відносин, 1999. - С.52-59.
2. ООН і конфлікт в колишній Югославії: гуманітарні аспекти миротворчої діяльності// Актуальні проблеми міжнародних відносин: Зб. наук. пр. Вип.15. К.: Київський університет імені Тараса Шевченка Інститут міжнародних відносин, 1999. - С.37-45.
3. Діяльність ООН по мінімізації наслідків санкцій// Актуальні проблеми міжнародних відносин: Зб. наук. пр. Вип.16. К.: Київський університет імені Тараса Шевченка Інститут міжнародних відносин, 1999. - С.49-58.
4. Громадянська війна в Сомалі: здобутки і невдачі військово-гуманітарних акцій ООН// Актуальні проблеми міжнародних відносин: Зб. наук. пр. Вип.17 (Частина І). К.: Київський університет імені Тараса Шевченка Інститут міжнародних відносин, 2000. - С.46-59.
Балдинюк О.В. Гуманітарна діяльність ООН у контексті врегулювання збройних конфліктів (1990-2000 рр.). – Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата політичних наук за спеціальністю 23.00.04 - Політичні проблеми міжнародних систем та глобального розвитку. - Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Інститут міжнародних відносин. - Київ, 2000.
Дисертація присвячена дослідженню гуманітарних аспектів миротворчої діяльності ООН в 90-х роках ХХ століття. Проаналізовано сучасну концепцію гуманітарної діяльності ООН під час врегулювання конфліктів, визначені механізми її реалізації та показана їх еволюція. Розглянуто практичну ефективність гуманітарних програм під час розблокування військово-політичних криз, виявлено фактори, які здійснили негативний вплив на миротворчий ефект гуманітарних програм ООН. Доведено, що ООН вдалося досягти значного прогресу у гуманітарній сфері і визначено важливу роль гуманітарних заходів у досягненні миротворчих цілей. Зроблено пропозиції щодо посилення миротворчого потенціалу Організації.
Ключові слова: ООН, гуманітарна діяльність, збройні конфлікти, миротворчість.
Baldinuk O.V. UN’s humanitarian activities in the context of armed conflicts resolution (1990-2000). – Manuscript.
The thesis for the scientific degree PhD in Political Sciences within the speciality 23.00.04 - Political Problems of the International Systems and Global Development. - Kyiv Taras Shevchenko National University, Institute of International Relations. - Kyiv, 2000.
The dissertation discovers humanitarian aspects of UN’s peace-making activities in 90-s. It presents the analysis of the modern UN’s humanitarian concept in the context of conflicts resolution and defines variety and evolution of UN’s humanitarian mechanisms. Humanitarian programs efficiency in crises resolution is examined as well as factors that negatively influenced it. Author concluded that the UN made substantial progress in humanitarian sphere and humanitarian measures played important role in achieving peace-making goals. Steps to enhance UN’s peace-making potential are proposed.
Key words: the UN, humanitarian activities, armed conflicts, peace-making.
Балдынюк А.В. Гуманитарная деятельность ООН в контексте урегулирования вооруженных конфликтов (1990-2000 гг.). – Рукопись.
Диссертация на соискание ученой степени кандидата политических наук по специальности 23.00.04 - Политические проблемы международных систем и глобального развития. - Киевский национальный университет имени Тараса Шевченко, Институт международных отношений. - Киев, 2000.
Диссертация посвящена исследованию гуманитарных аспектов миротворческой деятельности ООН в 90-х годах ХХ столетия. Проанализирована современная концепция гуманитарной деятельности ООН во время урегулирования конфликтов, которая имеет комплексный характер и рассматривает гуманитарные меры в качестве неотъемлемой составляющей миротворческого инструментария Организации. Определены механизмы ее реализации и показана их эволюция. Рассмотрена практическая эффективность гуманитарных программ при разблокировании военно-политических кризисов. Сделан вывод об изменении характера привлечения гуманитарного сектора к решению проблем защиты уязвимых групп населения. Гуманитарные инициативы, которые не всегда согласовывались со сторонами конфликтов, и осуществлялись с опорой на военный компонент, свидетельствуют об утрате программами помощи абсолютной консенсуальности и обретении ими характера военно-гуманитарного вмешательства. Опыт осуществления гуманитарных программ ООН в контексте урегулирования конфликтов подтвердил значительный миротворческий потенциал гуманитарной деятельности и конструктивный, взаимодополняющий характер сотрудничества между военным и гуманитарным секторами. Доказано, что ООН удалось достичь значительного прогресса в гуманитарной сфере. Вместе с тем, определены факторы, которые осуществили негативное влияние на миротворческий эффект гуманитарных программ ООН. Миротворческие достижения гуманитарных программ не всегда получали развитие в дальнейшей деятельности Организации, которая в ряде кризисов не сопровождала гуманитарные меры инициативами по разработке формулы политического урегулирования, или такие инициативы носили паллиативный характер. Проведение военно-гуманитарных силовых операций за санкцией ООН, но под командованием определенных стран хотя и способствовало улучшению условий осуществления гуманитарных программ, но имело запоздалый характер или привело только к временному изменению ситуации. Командование этих операций, фактически, не учитывало комплексный подход, выработанный в рамках ООН, и ограничило свои задачи достижением условий безопасности. Разработаны предложения по усилению миротворческого потенциала Организации, которые включают создание международных вооруженных сил быстрого реагирования, усовершенствование концепций гуманитарных безопасных зон и взаимосвязи между гуманитарной помощью и развитием, выработку более четкой стратегии упреждения гуманитарных кризисов, оптимизации гуманитарного измерения экономических санкций.
Ключевые слова: ООН, гуманитарная деятельность, вооруженные конфликты, миротворчество.
Участь України в ООН
Організація Об'єднаних Націй (ООН) - найуніверсальніша міжнародна організація, яка об'єднує майже всі країни сучасного світу. На 2002 рік членами ООН стало 190 країн. Ідея створення міжнародної організації для підтримання миру і безпеки у всьому світі виникла під час Другої світової війни.Основними віхами на шляху створення ООН стали Декларація Організації Об'єднаних Націй, яку 1 січня 1942 р. підписали 26 країн антигітлерівської коаліції, Московська конференція міністрів закордонних справ США, СРСР, Великобританії (жовтень 1943 p.), Думбартон-Окська (1944 p.), Ялтинська (1945 р.) і Сан-Франциська (1945 р.) конференції. На останній 26 червня 1945 р. було підписано Статут Організації Об'єднаних Націй. Він набув чинності 24 жовтня 1945 р. Цей день щорічно відзначається як день Організації Об'єднаних Націй.
Організація Об'єднаних Націй (ООН) - найуніверсальніша міжнародна організація, яка об'єднує майже всі країни сучасного світу. На 2002 рік членами ООН стало 190 країн. Ідея створення міжнародної організації для підтримання миру і безпеки у всьому світі виникла під час Другої світової війни.
Основними віхами на шляху створення ООН стали Декларація Організації Об'єднаних Націй, яку 1 січня 1942 р. підписали 26 країн антигітлерівської коаліції, Московська конференція міністрів закордонних справ США, СРСР, Великобританії (жовтень 1943 p.), Думбартон-Окська (1944 p.), Ялтинська (1945 р.) і Сан-Франциська (1945 р.) конференції. На останній 26 червня 1945 р. було підписано Статут Організації Об'єднаних Націй. Він набув чинності 24 жовтня 1945 р. Цей день щорічно відзначається як день Організації Об'єднаних Націй.
У Декларації від 1 січня 1942 р. 26 країн антигітлерівської коаліції зазначили про рішучість союзників вести війну проти агресорів до переможного кінця для захисту "життя, свободи, незалежності, релігійної свободи і для забезпечення збереження людських прав та справедливості у всіх країнах".
На Московській конференції міністрів закордонних справ у жовтні 1943 р. прийнято Декларацію трьох держав з питань загальної безпеки, де йшлося про рішучість вести війну проти агресорів до їх повної капітуляції, а також наголошувалось на необхідності "утворення загальної міжнародної організації для суверенної рівності всіх миролюбних країн, членами якої можуть бути всі держави - великі та малі".
Конференція у Думбартон-Оксі, що відбулася в серпні - вересні 1944 р. за участю представників США, СРСР, Великобританії, а в жовтні того ж року - з участю представників США, Великобританії і Китаю, опрацювала угоди, що містили основу Статуту. Найбільша суперечність між союзниками виникла з питань формування і діяльності Ради безпеки, зокрема членства, голосування і процедури. При їх складанні було запозичено багато положень із Статуту Ліги націй.
На Ялтинській конференції глав урядів СРСР, США і Великобританії, за наполяганням радянської делегації, керівники західних держав дали згоду ввести УРСР і БРСР до складу майбутньої міжнародної організації за умови розгляду цього питання на установчій конференції в Сан-Франциско. Учасники установчої конференції ЗО квітня 1945 р. прийняли рішення про введення УРСР до ООН, зваживши на те, що одна з найбільших республік СРСР зазнала великих матеріальних і людських втрат від загарбників, а солдати-українці, які становили 20% радянської армії, зробили все для розгрому агресорів.
Просування України в ООН не означало наміру Сталіна переглянути колоніальний статус республіки в складі СРСР: її і надалі розглядали як економіко-географічний регіон унітарної по суті держави. Йшлося лише про збільшення представництва СРСР в ООН, а Україні, як і Білорусі, відводилася роль додаткової одиниці, здатної голосувати і формально ініціювати обговорення питань, продиктованих Москвою.
Україна хоч і не стала повноцінним суб'єктом міжнародного права, однак, згідно зі Статутом ООН, її формально визнавали як повноправного члена Організації. Впродовж тривалого часу, аж до проголошення незалежності в 1991 p., трибуна ООН була для УРСР важливим засобом поширення інформації про український народ, його культуру.
Як одна зі засновниць ООН Україна зробила свій внесок у розробку Статуту, окремих документів, що мали практичне значення у розв'язанні міжнародних питань.
Заснована на принципах суверенної рівності всіх держав-чле-нів, ООН визначила основні завдання: підтримувати мир і безпеку між народами, вживати колективних заходів, спрямованих на відвернення й усунення загрози миру, ліквідації актів агресії, сприяти міжнародній співпраці у вирішенні економічних, соціальних і культурних проблем, розвивати повагу до прав людини і основних свобод для всіх народів незалежно від раси, статі, релігії і мови.
З проголошенням незалежності 24 серпня 1991 р. розпочинається якісно новий етап діяльності України на міжнародній арені: вона стала здійснювати самостійну зовнішню політику, перетворилась на активного учасника важливих подій світового рівня.
Вже з перших днів незалежності, коли розглядалося питання про політичне і дипломатичне визнання України державами світу, велику роль в утвердженні її на міжнародній арені виконувала ООН. Проголошення незалежності України збіглося з перебуванням у Києві Голови 45-ї сесії Генеральної Асамблеї ООН Г. де Марко; 24 серпня 1991 р. його прийняв Голова Верховної Ради України Л. Кравчук. Г. де Марко привітав голову українського парламенту з прийняттям історичного документа - Акта про незалежність України, висловив задоволення з приводу того, що його перебування збіглося з важливою історичною подією. У відповідь Л. Кравчук, подякувавши за поздоровлення, наголосив: український народ з особливим задоволенням сприймає той факт, що першим іноземним діячем, який вітає незалежну Україну, є Голова Генеральної Асамблеї ООН. Наступним кроком, закладеним у фундамент співпраці, визнання і взаємодовіри між Україною та ООН, став виступ Голови Верховної Ради Л. Кравчука на 46-й сесії Генеральної Асамблеї ООН 1 жовтня 1991 р. Для багатьох країн світу, зазначив він, особливу тривогу викликав той факт, що після розпаду СРСР Україна стала володарем ядерної зброї, яка є на її території лише тимчасово. Україна має намір дотримуватись політики нейтралітету і виступає за нерозповсю-дження ядерної зброї в світі. Україна не просто поміняла табличку зі своєю назвою у залі засідань ООН, а докорінно змінила ставлення до низки міжнародних проблем. Таку позицію України схвалила і підтримала більшість членів ООН.
Основні принципи зовнішньої політики України були оголошені у зверненні Верховної Ради "До парламентів і народів світу" від 5 грудня 1991 p.: "Україна, одна з держав - засновниць Організації Об'єднаних Націй, відповідно до цілей і принципів Статуту ООН повністю спрямовуватиме свою зовнішню політику на зміцнення миру і безпеки у світі, на активізацію міжнародного співробітництва...".
Зазначалося, що Україна має намір приєднатися до Договору 1968 р. про нерозповсюдження ядерної зброї і як ядерна держава виступає за загальне ядерне роззброєння, дотримується трьох неядерних принципів: не приймати, не виробляти і не здобувати ядерної зброї. Взамін за ліквідацію ядерної зброї Україна вимагала гарантій безпеки від усіх постійних членів Ради безпеки ООН. Як одна із засновниць ООН Україна дала зрозуміти світові, що вона зацікавлена у подальшому зміцненні миру і безпеки. У схваленому Верховною Радою 2 липня 1993 р. документі "Основні напрями зовнішньої політики України" при визначенні її завдань наголошувалося: створення універсальних систем безпеки Україна вважає основним складником власної національної безпеки.
Як до найвищого міжнародного гаранта миру і безпеки уряд України звернувся до ООН після того, коли в липні 1993 р. Державна Дума Російської Федерації прийняла постанову "Про статус міста Севастополя". На прохання Міністерства закордонних справ України було терміново скликано засідання Ради безпеки, де рішуче засуджено політичні, позбавлені елементарної логіки і міжнародної етики, дії російської Думи. Представник Росії в Раді безпеки запевнив, що постанова Думи про так званий російський федеральний статус м. Севастополя не відповідає курсу Президента Росії та уряду, ствердив повагу до суверенітету і територіальної цілісності України. Рада безпеки ухвалила документ, в якому рішення Думи Російської Федерації оцінювалось як безпрецедентний, не сумісний з цілями і принципами ООН, випад проти сусідньої держави. В усьому світі рішення Ради безпеки було сприйняте як результат, спрямований на осудження амбіційних проявів проімперіалістичних політиків.
Підвищенню міжнародного авторитету України слугували заяви уряду, її представників в ООН про те, що держава підтримує ідею створення без'ядерної зони в басейні Чорного моря. Реалізація цієї ідеї знайшла вияв у підписаній 3 серпня 1992 р. Ялтинській угоді між Україною і Російською Федерацією.
Україна активніше почала використовувати участь в ООН для роз'яснення і розв'язання гострих економічних і соціальних питань. З ініціативи і за участю представників України на сесії Економічної та Соціальної ради в 1991 р. делегації шести країн внесли проект резолюції про спільне подолання наслідків Чорнобильської аварії, а за певний період, у листопаді 1992 р., ще один проект - "Зміцнення міжнародного співробітництва і координації зусиль у справі вивчення, пом'якшення та ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи".
Щоб прискорити перехід до ринкової економіки і проведення ґрунтовних економічних та соціальних реформ, посилення інтеграційних процесів у системі світових господарських зв'язків, уряд України прийняв рішення розширити співпрацю зі спеціальними установами ООН. За нетривалий період Україна стала членом Міжнародного валютного фонду (1992 p.), Міжнародного банку реконструкції та розвитку (1992 p.), Міжнародної фінансової корпорації (1993 p.), Багатостороннього агентства з питань гарантій інвестицій (1993 p.), Міжнародної морської організації (1994 р.)
тощо.
Найтісніші зв'язки Україна налагодила з Міжнародним банком реконструкції та розвитку, який є філією світового банку (World bank). Україна і світовий банк співпрацюють над розробкою і впровадженням майже ЗО проектів.
Світовий банк фінансує такі основні види діяльності, як: мік-роекономічне управління й інституційний розвиток, реформи фінансового сектора, розвиток енергетики, сільського господарства, соціальної сфери, охорони довкілля, інфраструктури. З ма-кроекономічного управління найбільше коштів виділено на реформу структури державного управління (200 млн доларів), управління державними ресурсами (200 млн доларів). Проектується витратити 300 млн доларів на розвиток приватного сектора, зміцнення конкурентної здатності українських підприємств. На стадії впровадження проект надання допомоги сільському господарству в 120 млн доларів, на стадії підготовки програма удосконалення управління і забезпечення зайнятості населення на суму 200 млн доларів.
З певними труднощами розвиваються відносини України з МВФ. Систематичну фінансову допомогу Україні МВФ здійснював з 1994 до 1997 р. У 1998 р. було припинено фінансування зовнішніх платежів України на 5 років, що негативно позначилося на фінансовій стабільності країни. Український парламент розглядав питання про припинення співпраці з МВФ. Проте денонсація угоди про вступ до МВФ не відбулася. Після тривалих переговорів МВФ відновив для України програму розширеного кредитування на 2,26 млрд доларів. Рішення МВФ стало своє рід ним заохоченням для світового банку та світових кредиторів для додаткових інвестицій.
Перехід від адміністративної господарської системи до ринкової економіки, що в Україні, як і в більшості нових незалежних держав, супроводжується кризою, став предметом уваги Європейської економічної комісії ООН. У щорічних економічних аналізах ООН зазначається великий економічний потенціал України, подаються рекомендації стосовно поліпшення господарської діяльності, констатуються конкретні причини відставання. Серед них - наявність застарілого промислового устаткування, недостатній державний контроль за витратами, повільний хід приватизації та ін.
У реалізації нової економічної політики уряд України надіється і на підтримку ООН, яка, беручи до уваги міжнародний досвід, розробляє програми ефективного використання природних, людських і фінансових ресурсів країн, а також міжнародної науково-технічної співпраці.
Нового імпульсу набула участь України в ЮНЕСКО після створення в листопаді 1995 р. Національної комісії України у справах ЮНЕСКО. Українські наукові й освітні установи виконують оригінальні проекти в межах програм ООН, беруть участь у спільних дослідженнях. З 1991 р. започатковано позабюджетну програму "ЮНЕСКО - Чорнобиль", проект якої спрямований на ліквідацію наслідків аварії.
Визнанням авторитету і внеску України у програмну діяльність ООН стало обрання її 1995 р. до Виконавчої ради ЮНЕСКО і до Міжнародного комітету з питань повернення культурних цінностей. Через ООН здійснюється популяризація української культури, історії, духовного життя народу. Лише в останні роки з допомогою ООН видано англомовну монографію про творчість Т. Шевченка, іспаномовну антологію української поезії, відеокасети із записами українських народних пісень і музики. ЮНЕСКО брала участь у святкуванні 400-річчя від дня народження Б. Хмельницького та П. Могили. Україна звернулася до ООН за допомогою у розв'язанні такої складної проблеми, як облаштування депортованих кримських татар. У квітні 1996 р. у Женеві відбулась конференція під егідою ООН, яка виділила 2 млн доларів для фінансування окремих проектів облаштування кримських татар.
Зараз в Україні діє мережа наукових і культурно-освітніх осередків ЮНЕСКО, що забезпечують участь у програмній діяльності й ефективне використання потенціалу цієї організації. У вузах і наукових закладах України функціонують 11 кафедр ЮНЕСКО, налічується 35 асоційованих шкіл і майже 30 клубів цієї організації. Участь України в ЮНЕСКО сприяє розв'язанню такої складної проблеми, як зміцнення національного інтелектуального потенціалу та його інтеграції в світовий науково-технічний прогрес.
Визнанням авторитету України на міжнародній арені під егідою ООН було рішення східноєвропейських держав висунути кандидатуру міністра закордонних справ України Геннадія Удовенка на посаду Голови Генеральної Асамблеї 1997 р. Визначною подією у житті міжнародного співтовариства стала 52-а сесія Генеральної Асамблеї ООН, оскільки саме під час її роботи було схвалено кардинальні рішення про глибоку перебудову її структур.
Діяльність Голови Генеральної Асамблеї зосереджувалась на формуванні спільних підходів серед держав - членів ООН у розв'язанні пріоритетних питань. Проводився активний діалог з представниками найвпливовіших об'єднань, таких як ЄС, Рух неприєднання та ін.
Посада Голови Генеральної Асамблеї надала додаткової можливості для активізації двосторонніх контактів України на різних рівнях. За існуючою традицією, Голова Генеральної Асамблеї повинен зустрічатися з усіма учасниками загальних дебатів, у яких мали виступати 18 глав держав, 14 прем'єр-міністрів, 111 міністрів закордонних справ.
Члени української делегації брали активну участь у переговорному процесі. В контексті загального реформування ООН підвищену увагу на 52-й сесії Генеральної Асамблеї викликало обговорення питання про справедливе представництво у Раді Безпеки та розширення членського складу. В обговоренні взяла участь рекордна кількість делегацій - 71. Це питання можна вважати одним з ключових у всьому комплексі перебудови ООН.
Зважений підхід до розв'язання нагальних питань порядку денного сесії Генеральної Асамблеї, досягнення необхідних компромісів ще раз підтвердили послідовність зовнішньої політики України, сприяли зростанню її авторитету як надійного члена ООН у вирішенні важливих міжнародних конфліктів.
У 1999 р. Україна обрана непостійним членом Ради Безпеки ООН на 2000 - 2001 pp. Країни (158), які віддали голос за обрання України непостійним членом Ради Безпеки ООН, підтвердили авторитет нашої держави на світовій арені.
За період діяльності представника України в Раді Безпеки у 2000 - 2001 pp. було успішно реалізовано низку міжнародних ініціатив нашої держави, зміцнено її статус у розв'язанні глобальних і регіональних проблем, істотно розширено коло двосторонніх контактів із багатьма країнами світу.
За період членства у Раді Безпеки суттєво розширилася участь України в миротворчих операціях ООН у Боснії та Герцеговині, Македонії, Грузії, Конго, Ефіопії, Лівані, Східному Тиморі, Сьєр-ра Леоне, Анголі, Бурунді. Під час головування України в Раді Безпеки, яке здійснюється почергово всіма постійними і непостійними членами, до пріоритетних напрямів діяльності української делегації належить комплекс питань із балканської проблеми: термінове засідання, присвячене розгляду кризової ситуації у Македонії та Косово, а також з близькосхідного врегулювання.
Після проведення терористичних актів 11 вересня 2002 р. у США Рада Безпеки активізувала діяльність в організації безпеки і перетворилася в Координаційний центр боротьби проти тероризму. Вже 12 вересня Рада Безпеки прийняла резолюцію, де рішуче засуджувалися терористичні напади, містився заклик до всіх держав вжити негайних заходів для покарання організаторів, виконавців і спонсорів терористів. При Раді Безпеки було засновано Антитерористичний комітет, на засідання якого подано доповіді про національні антитерористичні заходи 130 країн, зокрема й України.
Антитерористична діяльність Ради Безпеки була тісно пов'язана з розглядом ситуації в Афганістані. Впродовж вересня-груд-ня 2001 р. афганська проблема стала основною в роботі Ради Безпеки, зокрема планувалося застосування примусових заходів проти руху Талібан.
Поворотним моментом у започаткуванні політичного процесу в Афганістані було ухвалення резолюції Ради Безпеки, в якій затверджувалися підходи до політичного врегулювання в Афганістані, їх виконання розпочалося 3 грудня 2001 р. Проведенння під міжнародним контролем демократичних виборів у Афганістані весною 2002 p., створення виборних законодавчих і виконавчих органів влади були результатом попередньої роботи Ради Безпеки. Процес демократизації Афганістану відбувався паралельно з ліквідацією основних баз терористів.
Коли визначалися основні напрями діяльності ООН на XXI ст., Україна, яка є членом майже 20 спеціалізованих установ цієї організації, а також 60 її постійних і тимчасових комітетів, стала одним із найважливіших чинників у міжнародній політиці. Україна вже зробила внесок у миротворчу діяльність на Балканах, Близькому Сході, в Африці, а її спеціальні підрозділи діють у складі військ ООН. Україна докладає всіх зусиль, щоб у XXI ст. ООН стала оновленою і перетворилася в надійніший інструмент співпраці, гарант миру і безпеки. Вона активний прихильник реформування ООН, виступає за необхідність посилення швидкого реагування для попередження конфліктів. Українська делегація запропонувала вжити заходів для демократизації роботи Ради Безпеки. Україна виступає за обмеження права вето постійних членів Ради Безпеки при прийнятті надважли-вих рішень. Започаткування Україною нової програми для ООН "Світ XXI століття без ядерної зброї" передбачає встановлення особливого статусу з міжнародними гарантіями безпеки для країн, що відмовилися від ядерної зброї. Друга важлива пропозиція України - створити в межах ООН новий орган - Раду Економічної Безпеки, яка б зосередила діяльність у встановленні сприятливого режиму інтеграції в міжнародну спільноту постсоціаліс-тичних країн. Україна докладає всіх зусиль, щоб у XXI ст. найуніверсальніша міжнародна організація ефективно розв'язувала сучасні проблеми задля миру і співробітництва всього людства.
« Участь України в європейських міжнародних організаціях Двосторонні відносини України з країнами СНД »
Вернуться
Дипломные работы
Інвестиційне кредитування шляхом лізингу та його ефективність
Розробка фінансової стратегії підприємства
Удосконалення системи інформаційного забезпечення діяльності підприємства
Удосконалення форм та систем оплати праці на підприємстві.
Способи підвищення конкурентоспроможності товару
Розробка конкурентної політики підприємства
Управління конкурентоспроможністю продукту на підприємстві
АНАЛІЗ СИСТЕМИ УПРАВЛІННЯ ПЕРСОНАЛОМ
АНАЛІЗ ОРГАНІЗАЦІЇ МАРКЕТИНГОВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ НА ПІДПРИЄМСТВІ
Планування грошових потоків у процесі інвестування діяльності підприємств
Мерчандайзинг як засіб маркетингової комунікації на місцях продажу.
Удосконалення управління інформаційною системою підприємства
Удосконалення інвестиційної політики організації (на прикладі.).
Організаційно-правове забезпечення діяльності підприємства
Інвестиційна привабливість
Аналіз організації культурно – масового обслуговування у закладі
Валютне регулювання в сучасних умовах
Формування системи стратегічного контролю на підприємстві
Розробка стратегії персоналу на підприємстві
Управління ризиками підприємства.
Реструктуризація управління підприємством (фірмою, корпорацією) в умовах кризи.
Удосконалення контролю господарської діяльності підприємства (фірми, корпорації).
Розробка маркетингової стратегії на підприємстві
Аналіз курсоутворення готівкових валютних курсів
АНАЛІЗ ТА ОЦІНКА ОРГАНІЗАЦІЇ ВИРОБНИЧО-КОМЕРЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ
ПЛАН
Вступ
1. Членство України в НАТО
2. Проблема реформування ООН. Позиція України
3. Діяльність України в Раді Безпеки ООН
Список використаної літератури
Вступ
Організація Об'єднаних Націй (ООН) — міжнародна організація, заснована 26 червня 1945 на конференції у Сан-Франциско на підставі Хартії Об'єднаних Націй. Метою діяльності організації є підтримання і зміцнення миру і міжнародної безпеки та розвиток співробітництва між державами світу.
Головні органи ООН: Генеральна Асамблея (ГА), Рада Безпеки (РБ), Секретаріат (генеральний секретар обирається Генеральною Асамблеєю за рекомендацією Ради Безпеки на 5 років), Міжнародний Суд, Економічна і Соціальна Рада; Рада з Опіки; штаб-квартира знаходиться у Нью-Йорку.
Члени-засновники - 51 держава (в т. ч. Україна). Станом на 1998 рік ООН нараховула 185 держав-членів.
Статут ООН, який було пiдписано 26 червня 1945 р., набрав чинностi 24 жовтня 1945 р. Цей день щорiчно вiдзначається як День Органiзацiї Об'єднаних Нацiй. Активну участь у розробцi Статуту ООН взяли представники України. Глава делегацiї України на конференцiї у Сан-Франциско, мiнiстр закордонних справ УРСР Д. Мануїльський головував у Першому комiтетi, де були розробленi Преамбула та Глава 1 "Цiлi та принципи" Статуту. Україна в числі перших пiдписала Статут i увiйшла в групу з 51 держави-засновниці ООН. Пiсля проголошення незалежностi України участь у дiяльностi Органiзацiї Об'єднаних Нацiй було визначено одним з прiоритетних напрямiв зовнiшньої полiтики нашої держави.
Як одна з держав-засновниць ООН, Україна неухильно дотримується цiлей та принципiв Статуту Органiзацiї, робить суттєвий вклад у її дiяльнiсть у сферах пiдтримання мiжнародного миру та безпеки, роззброєння, економiчного та соцiального розвитку, захисту прав людини, змiцнення мiжнародного права тощо.
1. Членство України в НАТО
З офiцiйними вiзитами у Києвi перебували У Тан (1962 р.), Курт Вальдхайм (1981 р.), Перес де Куельяр (1987 р.), Бутрос Бутрос-Галi (1993 р.).
Протягом 1994-2001 рр. вiдбулося сiм зустрiчей Президента України Л.Кучми з Генеральним секретарем ООН: у 1994 р. у Нью-Йорку, у 1995 р. у Вiднi, у 1996 р. у Москвi, у 1997 р. у Давосi, під час 52-ї сесiї ГА ООН у вереснi та листопадi 1997 р., пiд час Вашингтонського Самiту країн-членiв НАТО (квiтень 1999 р.), а також пiд час Самiту тисячолiття ООН (вересень 2000 р.). У 1995 р. Президент України взяв участь у Спецiальному урочистому засiданнi ГА ООН на найвищому рiвнi з нагоди 50-ї рiчницi заснування Органiзацiї Об'єднаних Нацiй. Він також брав участь у роботi 49-ї та 52-ї сесiй ГА ООН, був Головою делегацiї України на 19-й спецiальнiй сесiї ГА ООН з питань екологiї та Самiтi тисячолiття ООН.
7 вересня 2000 р. з iнiцiативи Президента України вiдбулося засiдання Ради Безпеки ООН на рiвнi глав держав та урядiв (Самiт РБ ООН), присвячене обговоренню питання "Забезпечення ефективної ролi Ради Безпеки у пiдтриманнi мiжнародного миру та безпеки, особливо в Африцi". Це засiдання РБ на найвищому рiвнi, друге за всю iсторiю ООН, мало позитивний вплив на вiдновлення та змiцнення авторитету Ради Безпеки, а також надало потужного iмпульсу зусиллям, спрямованим на змiцнення принципiв Статуту ООН, головних засад системи колективної безпеки та реформування полiтики ООН у галузi миротворчих операцiй.
У 1997 р. мiнiстра закордонних справ України Г. Удовенка було обрано Головою 52-ї сесiї Генеральної Асамблеї ООН. Особливо Україна гордиться тим, що саме 52-а сесiя ГА ООН, яка увiйшла в iсторiю як "сесiя реформ", схвалила всеохоплюючу програму реформування Органiзацiї, запропоновану її Генеральним секретарем К.Аннаном, i надала потужного iмпульсу широкомасштабному оновленню Органiзацiї. Будучи активним прибічником та безпосереднiм учасником сучасного процесу реформування ООН, Україна продовжує докладати значних зусиль з метою пiдвищення ефективностi дiяльностi ООН та її адаптацiї до нових вимог сьогодення. Україна тричi обиралася непостiйним членом Ради Безпеки (1948-1949, 1984-1985, 2000-2001 рр.), чотири рази - членом Економiчної i Соцiальної Ради (останнiй раз - 1993-1995 рр.). Представники України неодноразово обиралися на керiвнi посади головних комiтетiв сесiй Генеральної Асамблеї. Одним з найважливіших пiдтверджень визнання авторитету i ролi нашої держави на мiжнароднiй аренi, послiдовностi та неупередженостi її зовнiшньої полiтики стало обрання України до складу непостiйних членiв Ради Безпеки ООН на перiод 2000-2001 рр. За більше ніж 1,5 року членства у Радi Безпеки Україна переконливо довела свою спроможнiсть бути активним членом РБ, з позицiєю якого рахуються, здiйснювати ефективний вплив на процес прийняття в РБ доленосних рiшень та робити власний практичний внесок в їх реалiзацiю. Кульмiнацiєю членства України в Радi Безпеки ООН стало її головування у цьому органi у березнi 2001 року. Цей мiсяць став одним з найпродуктивніших і найефективніших у дiяльностi РБ, яка предметно розглянула ряд найбiльш актуальних свiтових проблем, зокрема, кризовi ситуацiї на Балканах та на Близькому Сходi.
Наша держава надає виключно важливого значення питанню реформування Ради Безпеки. Україна виступає за розширення членського складу РБ, пiдтримуючи збiльшення кiлькостi як постiйних, так i непостiйних членiв. Неодмiнною передумовою пiдтримки нашою державою будь-якого варiанту реформування РБ ООН є зaбезпечення адекватного рiвня представленостi в цьому органi країн Схiдноєвропейської регiональної групи. Позицiя України з цього питання базується також на розумiннi того, що iнститут права вето не вiдповiдає сучасним мiжнародним реалiям. Належна увага з боку України придiляється забезпеченню подальшого прогресу у посиленнi транспарентностi та вдосконаленнi методiв роботи РБ ООН. На сьогоднi Україна є членом Комiтету з програми i координацiї, Спецiального комiтету з операцiй з пiдтримання миру, Комiтету з внескiв, Комiтету з використання космiчного простору в мирних цiлях, Комiтету з питань здiйснення невiд'ємних прав палестинського народу, Консультативного комiтету з навчання, вивчення, розповсюдження та ширшого визнання мiжнародного права, Комiтету з енергетики та природних ресурсiв, Комiсiї з роззброєння, Комiсiї з народонаселення та розвитку, Комiсiї по боротьбі з наркотичними засобами, Виконавчої ради Програми розвитку ООН, Фонду ООН з питань народонаселення, Виконавчої ради Дитячого фонду ООН (ЮНIСЕФ), Виконавчої ради Мiжнародної органiзацiї працi, Ради керуючих МАГАТЕ. Представника України посла В.Василенка було обрано до складу суддiв ad litem Мiжнародного кримiнального трибуналу для колишньої Югославiї. Україна, як одна з держав-засновниць ООН, надає виняткового значення дiяльностi ООН з пiдтримання мiжнародного миру та безпеки, розглядаючи участь у цiй дiяльностi як важливий чинник своєї зовнiшньої полiтики. Починаючи з липня 1992 р., наша держава виступає як великий контрибутор до операцiй ООН з пiдтримання миру (ОПМ). Протягом 10 рокiв в ОПМ взяли участь близько 18 тис. вiйськовослужбовцiв Збройних Сил та працiвникiв органiв внутрiшнiх справ України.
Нині Україна є найбiльшим контрибутором до операцiй ООН з пiдтримання миру серед європейських країн та входить до 10 найбiльших держав-контрибуторiв свiту i бере участь у мiсiях ООН в Афганiстанi, Боснiї i Герцеговинi, Грузiї, Демократичнiй Республiцi Конго, Косово (СРЮ), Лiванi, Схiдному Тиморi, Сьєрра-Леоне, Хорватiї.
Як великий контрибутор до ОПМ ООН Україна виходить з того, що одним з важливих аспектiв миротворчих операцiй є досягнення належного рiвня захисту i безпеки їх персоналу. Враховуючи гостроту цiєї проблеми, Україна стала iнiцiатором Конвенцiї щодо захисту миротворчого персоналу ООН, яка набрала чинностi у сiчнi 1999 р.
Наша держава спрямовує значнi зусилля на розвиток спiвробiтництва з мiжнародними органiзацiями економiчного та екологiчного напрямку, залучення їх потенцiалу в соцiально-економiчних iнтересах України з метою прискорення iнтеграцiї нашої країни у свiтову систему господарства та вирiшення гострих проблем у сферi охорони довкiлля. Необхiднiсть вирішення згаданих завдань, якi мають ключове значення для затвердження та розбудови нашої держави, обумовила зростання ролi багатосторонньої дипломатiї як одного з найбiльш дiєвих iнструментiв реалiзацiї нацiональних iнтересiв України. З часу здобуття незалежностi наша країна кардинально переглянула традицiйнi пiдходи до своєї участi у роботi мiжнародних органiзацiй економiчного, науково-технiчного та екологiчного напрямкiв, якi до цього були пiдпорядкованi полiтичним iнтересам колишнього СРСР. У результатi вжитих заходiв дiяльнiсть України на соцiально-економiчному напрямі ООН, по лiнiї спецiалiзованих установ, фондiв та програм цiєї найавторитетнiшої мiжнародної унiверсальної органiзацiї, пiднята на якiсно новий щабель та звiльнена вiд зайвої полiтизацiї, набувши прагматичного та вiдкритого характеру. Головнi зусилля української дипломатiї на цьому напрямку спрямовуються нині на подальше ствердження функцiй мiжнародних органiзацiй як механiзмiв мобiлiзацiї, узгодження та координацiї зусиль мiжнародного спiвтовариства для вирішення глобальних проблем свiтової економiки та довкiлля.
Завдяки активнiй позицiї України у мiжнародних органiзацiях наша країна отримала значну технiчну, матерiальну та фiнансову допомогу, зокрема, з боку Програми розвитку ООН (ПРООН), Глобального екологiчного фонду, МАГАТЕ, Мiжнародної органiзацiї працi (МОП), ЮНКТАД, ЮНIДО, Фонду ООН у галузi народонаселення (ЮНФПА), Мiжнародного союзу електрозв'язку (МСЕ), Всесвiтнього поштового союзу (ВПС), Всесвiтньої органiзацiї iнтелектуальної власностi та iнших. З 1993 року в Українi функцiонує Представництво ООН, пiд прапором якого здiйснюється цiла низка важливих проектiв i програм ООН, її органiв та спецустанов у галузi соцiально-економiчних перетворень, розвитку пiдприємництва, охорони природи, вирiшення актуальних демографiчних проблем. У липнi 2000 р. вiдбулася офiцiйна iнавгурацiя "Будинку ООН" в Українi, який зiбрав пiд свiй "дах" органи та установи ООН, що здiйснюють свою дiяльнiсть у нашiй країнi (ЮНIСЕФ, ЮНФПА, УВКБ).
Великi обсяги зовнiшньої допомоги Україна одержала для вирiшення складного комплексу завдань, пов'язаних з лiквiдацiєю наслiдкiв Чорнобильської катастрофи та облаштуванням колись депортованих народiв, у тому числi кримських татар.
Визнанням внеску та ролi України в мiжнародних органiзацiях стало обрання нашої країни до ряду функцiональних комiсiй ООН, керiвних органiв МОП, Програми розвитку ООН, ЮНФПА, Всесвiтньої туристичної органiзацiї, ВПС та iн.
Активну участь Україна бере у мiжнародному процесi щодо впровадження полiтики стабільного розвитку з метою комплексного вирiшення завдань охорони довкiлля та економiчного зростання людства на глобальному рiвнi. Делегацiя України вищого рiвня брала активну участь у основоположнiй Конференцiї ООН з навколишнього середовища та розвитку 1992 р. ("Самiт планети Земля"). На 19-й спецсесiї ГА ООН iз всебiчного огляду та оцiнки здiйснення "Порядку денного на ХХI столiття" ("Рiо+5", 1997 р.) Президент України Л.Кучма виголосив низку мiжнародних iнiцiатив природоохоронного характеру. Другим, не менш важливим питанням екологiчного напряму, є участь України у мiжнародному процесi iмплементацiї положень конвенцiй ООН у сферi охорони природи, зокрема, Рамкової конвенцiї ООН про змiну клiмату та Кiотського протоколу до неї, Стокгольмської конвенцiї про стiйкi органiчнi забруднювачi, Конвенцiї про бiорiзноманiття тощо.
Наша країна стала iнiцiатором проведення у червнi 2001 року Спецiальної сесiї Генеральної Асамблеї ООН з питань ВIЛ/СНIД, яка визначила прiоритетнi напрямки активiзацiї боротьби свiтової спiльноти з цiєю епiдемiєю.
2. Проблема реформування ООН. Позиція України
Сьогодні, попри всю значимість ролі ООН, на адресу Організації лунає справедлива критика стосовно її неспроможності вирішувати конфлікти, які чимдалі частіше спалахують у різних куточках світу. Однак, відомо, що ООН створювалася передусім для уникнення нових конфліктів світового масштабу. Вона мало пристосована для припинення таких розповсюджених сьогодні явищ, як громадянські війни та тероризм. Адже загальне міжнародне право, на підставі якого діє Організація, не достатньо вичерпно регламентує особливості цих складних понять та їх небезпечність для міжнародного миру й безпеки.
Багато держав сьогодні, добровільно взявши на себе зобов’язання за міжнародним правом (зокрема, за Статутом ООН), відмовляються визнавати зверхність цього інституту, мотивуючи це його невідповідністю своєму національному праву.
Деякі країни усвідомлюють непросте становище, в якому сьогодні перебуває ООН, і не повністю виконують свої зобов’язання стосовно відрахування членських внесків до Організації, що спричинило їх величезний борг перед ООН, сума якого значно перевищує 2 млрд. доларів США. Для порівняння, борг нашої країни 1998 року перевищував 200 млн. доларів США.
Окрім того, щодо явних країн-порушників міжнародного правопорядку, сьогодні далеко не завжди вдається застосувати всю повноту санкцій за Статутом Організації, оскільки процедура прийняття рішень в ООН є складною і не відповідає сучасним вимогам міжнародних відносин, що динамічно розвиваються.
У цьому контексті особливо гостро постає проблема реформування Ради Безпеки (РБ) ООН – органу, який покликаний реагувати й усувати найменшу загрозу міжнародному миру та безпеці, відтак здійснювати свої функції в якомога оперативнішому режимі. Дана проблема набуває для України особливого значення як для країни, що перебуває в зоні безпосереднього геополітичного суперництва двох могутніх військово-політичних блоків: НАТО на заході й Ташкентського блоку на сході. Україна з 1999 до 2001 року була непостійним членом Ради Безпеки. Такий статус робить вагомішими ініціативи будь-якої держави в галузі реформування означеної вище міжнародної інституції.
Офіційною позицією нашої держави з цього приводу є усвідомлення необхідності реформування Ради Безпеки ООН, що, попри все, залишається однією з наймогутніших інституцій цієї організації. Такі перетворення розглядаються як основна передумова оновлення діяльності всієї системи ООН. Відразу після обрання України тимчасовим членом РБ вона почала виступати за розширення представництва усіх регіональних груп, у тому числі африканських, азійських, латиноамериканських, карибських країн. Особливо наголошується на тимчасово додані місця групі східноєвропейських країн через значне збільшення їх кількості у зв’язку з розпадом світової системи соціалізму.
Одним з аргументів на користь цього міркування є те, що з запровадженням регіонального представництва шляхом розширення кола тимчасових членів зміниться в позитивний бік і баланс сил у Раді Безпеки. Україна також виступає за збільшення кількості постійних членів Ради Безпеки за рахунок держав, що мають відповідну вагу в сучасних міжнародних відносинах. Таким чином, пропагується ідея введення до складу постійних членів усіх країн “великої сімки” з можливим збільшенням кількості членів РБ до 20 – 25 замість сьогоднішніх 15. Очікується, що реформування Ради Безпеки підвищить ефективність і прозорість цієї інституції, особливо процесу прийняття рішень у ній.
Для нашої країни, крім усього, це має велике значення, адже реформування Ради Безпеки у бік її розширення означало б збільшення гарантій стабільного членства України в цій інституції. Наша держава твердо стоїть на позиціях добровільної відмови від практики застосування вето постійними членами Ради Безпеки, що часто-густо виходять суто з власних національних інтересів, в обхід думки світової громадськості. Такі дії одних призводять до порушення іншими державами своїх зобов’язань за Статутом ООН, а відтак, – до падіння авторитету самої Організації.
Крім зазначених аспектів, варто відмітити важливий фактор розширення кола держав, що володіють ядерною зброєю. У цьому контексті необхідно зважити на позицію нашої країни, яка добровільно відмовилася від третього у світі за обсягами ядерного потенціалу та приєдналася до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї (ДНЯЗ).
Попри активні дії нашого представництва, а також внутрішніх інституцій ООН, на шляху реформування Організації, вони сьогодні мають скоріше характер декларацій про добрі наміри, оскільки сучасний стан міжнародних відносин та поведінка головних гравців на міжнародній арені дещо ускладнюють процес досягнення консенсусу між ними з цього приводу. Особливим питанням, що потребує узгодження, є процедура прийняття рішень у Раді Безпеки ООН. Зокрема, такі ключові члени РБ, як США, Росія та Китай мають абсолютно відмінні позиції з приводу цих питань. Отже, вирішення означених вище проблем відкладається на довгострокову перспективу.
3. Діяльність України в Раді Безпеки ООН
З часу обрання нашої країни 1999 року тимчасовим членом Ради Безпеки ООН передбачалося досягнення певних зовнішньополітичних та економічних цілей. За останні два роки можна підбити підсумки діяльності України в РБ. Слід відзначити, що більшість завдань залишилися невиконаними. На новий статус покладалися сподівання щодо компенсації шкоди, якої зазнала українська економіка під час Боснійської війни. Однак, події, що розгортаються в Югославії й по сьогодні, змушують міжнародну громадськість закривати на це очі. Хоча деякі позитивні зрушення все ж намітилися, зокрема починає відновлюватися режим судноплавства річкою Дунай. Це може дещо зменшити гостроту згаданої вище проблеми. Крім того, виконавши свої міжнародні зобов’язання щодо закриття Чорнобильської АЕС, українська сторона не отримала чітких гарантій надання західними державами коштів на добудову додаткових компенсуючих енергоблоків на Рівненській та Хмельницькій станціях. На представництво України при РБ покладалися також завдання підвищити геополітичну вагу нашої держави і вихід її на позиції ключового регіонального гравця.
Однак, членство України в Раді Безпеки ООН радше підкреслило її місце в сучасних міжнародних відносинах. Володіючи певними політичними перевагами, цей напрям навряд чи може бути визначальним у зовнішній політиці нашої держави.
На тлі повільних процесів, що відбуваються в ООН, для нашої держави особливо гостро постають питання її взаємовідносин з регіональними міжнародними організаціями та інтеграційними утвореннями (об’єднаннями держав), такими, як Рада Європи (РЄ), Європейський Союз (ЄС), Співдружність Незалежних Держав (СНД), об'єднання ГУУАМ, Організація з безпеки та співробітництва у Європі (ОБСЄ) та Північноатлантичний Альянс (НАТО).
Висновок
Отже, незалежність, здобута Україною в 1991 році, не тільки розпочала нову сторінку в історії розвитку країни, але й визначила низку завдань, без вирішення котрих можливості інтегрування України в світове суспільство значно зменшуються.
З’явилися питання щодо модернізації всієї інфраструктури країни до рівня міжнародних стандартів, особливо у сферах економіки, медицини, освіти та в суспільно-політичній сфері – щодо досягнення відкритого, демократичного суспільства, охорони природних ресурсів, управління людськими ресурсами та розвиток нових інформаційно-комунікаційних технологій.
Україна – це держава, яка на даний час підписала сім ключових міжнародних угод та конвенцій ООН по правам людини. Україна разом з 188 іншими країнами, які підтримали і зобов’язались втілювати в життя Декларацію Тисячоліття та Цілі Розвитку Тисячоліття, що були затверджені на Генеральній Асамблеї ООН.
Після оголошення незалежності, молода країна почала відчувати значну кількість економічних, соціальних та політичних проблем, які могли бути вирішені тільки з використанням нових підходів основаних на принципах відкритого суспільства та поваги до прав людини. Для того, щоб прискорити інтеграцію України в світове суспільство, потрібно було бажання людей – а також, підтримка міжнародних організацій. Організація Об’єднаних Націй стала однією з перших в наданні такої підтримки, відкривши свій офіс у Києві в 1992 році. Беручи до уваги, що в Україні під „одним дахом” працюють кілька агенцій ООН, в червні 1999 року, Генеральний Секретар ООН Кофі Аннан надав київському офісу Організації статус Представництва ООН. Офіційна церемонія відкриття Представництва ООН в Україні була проведена 14 червня 2000 року. Сьогодні, блакитний прапор ООН здіймається над будинком що знаходиться за адресою Кловський узвіз, 1.
Постійний Координатор системи ООН є головою Представництва ООН. Підпорядковуючись Генеральному Секретарю ООН, Координатор має всі повноваження управління і несе повну відповідальність за діяльність ООН та її установ на території країни, в якій знаходиться офіс представника. Він/вона працюють в партнерстві з державними установами та з міжнародними та донорськими організаціями. Головне завдання Постійного координатора – узгоджувати роботу установ ООН і міжнародних організацій для надання Україні відповідної допомоги з тим, щоб прискорити планомірне просування України шляхом гуманітарного, соціально-політичного та економічного розвитку до світових стандартів демократії, а також з тим, щоб здолати сьогоденні та майбутні перешкоди та полегшити процеси інтеграції Україна – світ та світ – Україна.
В Україні працюють наступні установи ООН: Програма розвитку ООН (ПРООН), Дитячий фонд ООН (ЮНІСЕФ), Фонд Народонаселення ООН (ЮНФПА), Міжнародне агентство з атомної енергії (МАГАТЕ), Міжнародна організація з міграції (МОМ), Управління Верховного комісара ООН у справах біженців (УВКБООН), Всесвітня організація охорони здоров'я (ВООЗ), Міжнародна організація праці (МОП), та Програма ООН-СНІД в Україні (ЮНЕЙДС). В країні також діють асоційовані організації ООН, такі як Міжнародний валютний фонд (МВФ), Світовий Банк (СБ), та Міжнародна Фінансова Корпорація (МФК), котра знаходиться у підпорядкуванні до Банку. Ці установи працюють в різних сферах і мають їхні власні стратегії, але їх об’єднує загальна стратегічна ціль: допомогти народу України побудувати краще майбутнє для країни.
Візити високоповажних посадовців ООН в Київ підтверджують значимість співпраці ООН – Україна. А саме, до Представництва ООН в Україні завітали Генеральні Секретарі ООН Бутрос-Бутрос Гали (1993) і Кофі Аннан (2002), заступники Генеральних Секретарів Пітер Хансен (1994), Сержіо Віейра де Мелло (1998), Нафас Садко (1999) та Кендзо Ошіма (2002), Президент Світового Банку Джеймс Волфенсон (1995, 2000), Генеральний Директор Організації Об’єднаних Націй по Розвитку Промисловості Карлос Магарінос (2002), Верховний Комісар ООН у справах біженців Салако Огата (1997), Генеральний Директор ЮНЕСКО Федеріко Мейор (1997), Виконавчий Директор ЮНІСЕФ Керол Белламі (1998, 2004), заступник Генерального Директора ЮНЕСКО Мунір Бученакі (2005), Виконавчий Директором ЮНЕЙДС Пітер Піот, та інші.
Генеральний Секретар ООН Кофі Аннан призначив Пана Френсіса Мартіна О’Доннелла Координатором системи ООН в Україні 30 вересня 2004 року. Одночасно, голова ПРООН Марк Маллок Браун призначив Пана О’Доннелла Постійним представником ПРООН в Україні.
Підписана в серпні 2005 року Рамкова програма допомоги ООН (UNDAF), детально описує механізм співпраці між Україною та Організацією Об’єднаних Націй в Україні на наступні п’ять років (2006-2010).
Цей документ є концептуальною програмою дій ООН в Україні і основою всієї діяльності яка буде проводитись ООН разом з урядом України. Програма призначена для надання допомоги Україні в той час як вона рухається в напрямку зміцнення демократії, повноцінного захисту прав людини, та потужної економіки.
Рамкова програма є результатом ретельного аналізу ключових завдань України (Загальний аналіз країни — Common Country Assessment). Використовуючи такий аналіз, Організація Об’єднаних Націй в Україні, разом з українським урядом, представниками міжнародних та неурядових організацій, громадською спільнотою, та приватним сектором, визначили чотири сфери у яких ООН надаватиме допомогу Україні: (1) здійснення інституційних реформ, які спрямовані на те, щоб забезпечити виконання права людини; (2) посилення громадянського суспільства в Україні для забезпечення рівного доступу громадянам до суспільних послуг та реалізації прав людини; (3) поліпшення якості охорони здоров’я та надання медичного обслуговування; і (4) досягнення добробуту шляхом збалансованого розвитку та підприємницької діяльності.
Список використаної літератури
1. Інформаційний бюлетень ООН: жовтень-грудень 2005
2. Інформаційний бюлетень ООН: серпень-вересень 2005
Прес-служба Президента України Віктора Януковича
Виступ Президента України на загальних дебатах 66-ї сесії Генеральної Асамблеї ООН
Шановний пане Голово!
Шановні колеги!
Пані та панове!
Щиро вітаю вельмишановного пана Нассіра Абдулазіза Аль-Нассера з обранням на посаду Голови 66-ї сесії Генеральної Асамблеї ООН.
Упевнений, що Ваш значний досвід, пане Голово, сприятиме досягненню вагомих результатів на благо держав-членів ООН та всієї Організації.
Цього року велика сім’я держав-членів ООН поповнилася новим, сто дев’яносто третім членом. Від імені України хочу висловити підтримку уряду та народу Південного Судану у справі державного будівництва та запевнити у готовності України до розвитку рівноправного та взаємовигідного співробітництва з новим членом міжнародної спільноти.
Шановний пане Голово!
Нинішня сесія особлива проведенням у її рамках цілої низки засідань високого рівня, присвячених питанням глобального виміру – проблематиці ядерної безпеки, а також боротьбі з неінфекційними захворюваннями, з опустелюванням та деградацією земель, з расизмом та дискримінацією.
Під час цієї сесії делегація України бере активну участь у дискусіях з найбільш актуальних для нашої держави питань – щодо ядерної безпеки та боротьби із захворюваннями.
Стосовно проголошеної теми загальних дебатів – роль посередництва у мирному врегулюванні конфліктів – можу зазначити, що питання уникнення збройних конфліктів, спричинених ними людських жертв і страждань було одним із наріжних каменів першого членства України як незалежної держави в Раді Безпеки ООН у 2000–2001 роках.
Превентивна дипломатія та посередництво в регіональному та міжнародному вимірах – від «заморожених» конфліктів на пострадянському просторі до близькосхідного врегулювання та відновлення стабільності в Північній Африці – залишається невід’ємним елементом зовнішньої політики України.
Ми проводимо цю політику в Комісії ООН з миробудівництва, будемо послідовно робити це й під час головування України в Організації з безпеки та співробітництва в Європі у 2013 році.
На жаль, нерідко зусилля з попередження конфліктів виявляються недостатньо ефективними, а процеси з врегулювання конфліктних ситуацій тривають занадто довго. У таких випадках наш головний обов’язок – врятувати життя та полегшити долю мирних громадян, які опиняються у небезпеці.
Україна завжди приходитиме на допомогу тим, хто страждає. Крім гуманітарних зусиль, ми готові підтримати усі конструктивні міжнародні мирні ініціативи та превентивні заходи.
Переконані, що під час збройних протистоянь головним пріоритетом має бути дотримання прав людини, передусім гарантування безпеки цивільного населення.
Керуючись цим, Україна однією з перших здійснила гуманітарну місію в Лівії на початку цього року. Українським десантним кораблем «Костянтин Ольшанський» було евакуйовано із зони конфлікту майже двісті громадян двадцяти національностей, понад половина з яких – жінки та діти.
Шановні пані та панове!
Україна щойно відзначила двадцяту річницю незалежності. Сьогодні ми даємо оцінку пройденому шляху, переосмислюємо окремі важливі моменти нашої новітньої історії для того, щоб знайти ефективні рішення тих проблемних питань, які залишалися без відповіді протягом багатьох років.
Саме з цієї метою мною були ініційовані в країні широкомасштабні реформи. Вони спрямовані як на здійснення соціально економічних перетворень, так і на подальше зміцнення демократичного устрою та верховенства права в Україні.
Фундаментом усіх реформаторських процесів в Україні є основоположні демократичні цінності, які українці сповідують разом з іншими європейцями. Саме тому визначені нами напрями модернізації країни безпосередньо пов’язані з тими амбітними завданнями, котрі містяться в майбутній Угоді про асоціацію України з Європейським Союзом.
Двадцятиріччя незалежності – це лише мить в історичному вимірі, але наша державність має тисячолітнє коріння. Від давніх часів Україна розвиває європейську духовність і культуру, плекаючи традиції толерантності та міжнаціональної, міжкультурної злагоди в суспільстві.
Ми впевнені, що прямий і відвертий діалог, заснований на загальнолюдських цінностях – єдиний шлях до порозуміння як всередині кожної країни, так і в міждержавних стосунках.
Україна займає чітку позицію щодо необхідності завжди і скрізь відстоювати права людини як найвищу цінність.
Це підтверджує і діяльність України протягом двох термінів членства в Раді ООН з прав людини – з червня 2006 до червня 2011 року. Ми не зменшимо уваги до цієї проблематики та плануємо знов увійти до складу Ради у 2018 році.
Головуючи в Комітеті міністрів Ради Європи у травні–листопаді цього року, Україна зосереджується на питаннях прав дітей, розвитку місцевого самоврядування та верховенства права.
Переконані, що верховенство права та дотримання прав людини, як основи побудови суспільства, необхідні для протидії багатьом сучасним загрозам, у тому числі – складним викликам тероризму.
Нещодавно світ здригнувся від атаки на будівлю ООН у Нігерії. Ми ще раз переконалися – огидне обличчя тероризму набуває все жорстокіших і зухваліших рис. Прямий удар завдано по нашій Організації, що викликає особливе занепокоєння та вимагає посилення безпеки об’єктів ООН.
Як держава-ініціатор Конвенції з безпеки персоналу ООН та асоційованого персоналу, сторона усіх чинних антитерористичних конвенцій універсального характеру Україна рішуче засуджує будь-які прояви тероризму.
Вважаємо, що всі терористичні акти, не зважаючи на те хто, де та в ім’я чого б їх не скоював, порушують основне право людини – право на життя, і тому є злочином проти людства.
Віддаю шану пам’яті загиблих десять років тому 11 вересня, а також жертв всіх інших терактів.
Шановний пане Голово!
Я щиро пишаюсь вагомим внеском Української держави у мирне співіснування людства. Маю на увазі не лише приклади добровільної відмови від ядерної зброї та значних запасів високозбагаченого урану.
Усвідомлення глобального масштабу наслідків аварії на Чорнобильській АЕС стало імпульсом для моєї ініціативи скликати у квітні цього року Київський саміт з питань безпечного та інноваційного використання ядерної енергії.
Проведення цього саміту дозволило активізувати міжнародну взаємодію у питаннях посилення ядерної безпеки та належного реагування на аварії та надзвичайні ситуації.
Хочу висловити щиру вдячність усім учасникам Київського саміту та усім країнам-донорам, які оголосили свої внески на фінансування Чорнобильських проектів.
Вітаємо також проведення завтра Зустрічі високого рівня з ядерної безпеки та захищеності. Налаштовані на активну подальшу спільну роботу з цієї проблематики.
Наша держава має унікальний досвід реабілітації постраждалих від Чорнобильської катастрофи територій та населення. Ми готові ділитися цим досвідом.
Україна послідовно виступає за забезпечення поступового та незворотного ядерного роззброєння з метою повної ліквідації ядерної зброї в світі.
Ми продовжуємо наполягати, що гарантії безпеки для неядерних та позаблокових держав мають бути зафіксовані в юридично зобов’язуючому міжнародному документі.
Закликаю лідерів інших держав свідомо йти за прикладом України та реальними справами сприяти процесу роззброєння та нерозповсюдження.
Україна є активним учасником зусиль ООН з підтримання міжнародного миру та безпеки. За двадцять років незалежності понад 34 тисячі українських військовослужбовців і поліцейських виконали миротворчу місію у більш ніж двадцяти операціях під мандатом ООН.
Україна є відданим прихильником реформування миротворчості ООН для зміцнення її потенціалу та усунення існуючих недоліків.
Пріоритетна увага має бути приділена забезпеченню авіаційної мобільності миротворчих операцій ООН, а також вдосконаленню юридичного захисту «блакитних шоломів».
Вдячні державам-членам ООН за підтримку ними відповідних ініціатив України та сподіваємося на ефективну спільну роботу у цьому напрямі.
Шановні колеги!
Рік тому ми успішно провели Саміт з огляду Цілей розвитку Тисячоліття. Україна віддана справі виконання зобов’язань у досягненні національних цілей розвитку.
Серед наших головних пріоритетів є подолання бідності, забезпечення якісної освіти, збереження довкілля, покращення здоров`я матерів та зменшення дитячої смертності, приборкання ВІЛ/СНІДу та туберкульозу, забезпечення гендерної рівності.
Працюючи над сьогоднішніми нагальними завданнями, вважаємо необхідним приділяти більше уваги дедалі гострішим питанням зміни клімату та збереження довкілля.
Вважаємо актуальною ідею створення ефективного міжнародного механізму охорони природи Землі як нашої єдиної планети. Таким механізмом має стати постійно діюча глобальна екологічна організація з універсальним членством.
Закликаємо також до вивчення ідеї розробки нового універсального документу, який може виконувати функцію так званої Екологічної Конституції Землі та слугувати чітким дороговказом для всіх країн у цивілізаційному вимірі, визначаючи обов’язкові принципи сталого розвитку світової «зеленої» економіки та екологічної безпеки планети.
Вважаємо необхідним працювати над підвищенням світової енергетичної безпеки та закликаємо до розробки за координаційної ролі ООН ефективних механізмів багатостороннього співробітництва для досягнення відповідних цілей розвитку у сфері енергетики.
Долаючи наслідки світової економічної кризи, маємо запобігати новим негативним явищам у глобальній фінансовій сфері, що впливають на торгівлю та інвестиції. Вважаємо, що економічному та соціальному розвитку має сприяти подальша лібералізація торгівлі.
Останніми роками ми переконалися у вразливості будь-якої окремої нації до різних безпекових загроз, а також природних катаклізмів і техногенних катастроф. Усі подібні приклади свідчать про необхідність ефективних міжнародних механізмів протидії подібним явищам.
На часі – серйозне посилення ролі ООН та її спеціалізованих установ у координуванні міжнародних зусиль із попередження, реагування та подолання наслідків катастроф та комплексних гуманітарних криз. Ми покладаємо надії на посилення відповідних спеціалізованих установ ООН та підвищення ефективності її роботи.
Україна готова продовжити свою активну практичну участь у гуманітарних зусиллях Всесвітньої продовольчої програми ООН. Декілька днів тому Україна прийняла рішення про надання через механізми ООН гуманітарної допомоги –продовольчої пшениці – для потреб подолання голоду в країнах Африканського рогу.
Шановні колеги!
Україна виступає за підвищення ролі Генеральної Асамблеї ООН в міжнародному житті та посилення ваги її «голосу» в розв’язанні широкого кола глобальних проблем.
Сучасний світ ставить перед ООН нові, комплексні та все більш складні завдання. Підвищення ефективності нашої спільної роботи не можливе без всеохоплюючого реформування Організації та її головних органів, зокрема без оновлення Ради Безпеки.
Україна відкрита до обговорення всіх прогресивних концепцій реформування Ради, які можуть вивести держави-члени ООН на максимально широку згоду.
Незамінною складовою процесу реформування Ради Безпеки є врахування інтересів усіх регіональних груп. Україна вважає необхідним надання Групі держав Східної Європи принаймні одного додаткового місця непостійного члена у складі розширеної Ради Безпеки ООН.
Шановний пане Голово!
Шановні пані та панове!
Упевнений, що 66-та сесія Генеральної Асамблеї сприятиме консолідації Об’єднаних Націй перед обличчям глобальних викликів і загроз.
Надійна запорука цьому – наша тверда політична воля та чітке бачення спільних цілей.
Я вірю в наш спільний успіх.
Дякую за увагу.
http://www.president.gov.ua/news/21273.htmlТема автореферата диссертации: Гуманітарна діяльність ООН у контексті врегулювання збройних конфліктів (1990 - 2000 рр.) 2000 года.
Источник: Автореф. дис... канд. політ. наук: 23.00.04 / О.В. Балдинюк; Київ. нац. ун-т ім. Т.Шевченка. Ін-т міжнар. відносин. — К., 2000. — 18 с. — укp.
Аннотация: Проаналізовано сучасну концепцію гуманітарної діяльності ООН під час врегулювання конфліктів, а також визначено механізми її реалізації та показано їх еволюцію. Розглянуто практичну ефективність гуманітарних програм у ході розблокування військово-політичних криз, виявлено фактори негативного впливу на миротворчий ефект гуманітарних програм ООН. Доведено, що ООН вдалося досягти значного прогресу в гуманітарній сфері, а також визначено важливу роль гуманітарних заходів у досягненні миротворчих цілей. Розроблено пропозиції щодо посилення миротворчого потенціалу ООН.
Текст работы:
КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА
ІНСТИТУТ МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИН
БАЛДИНЮК ОЛЕКСАНДР ВАСИЛЬОВИЧ
УДК: 327,7 : 327, 56
ГУМАНІТАРНА ДІЯЛЬНІСТЬ ООН У КОНТЕКСТІ
ВРЕГУЛЮВАННЯ ЗБРОЙНИХ КОНФЛІКТІВ (1990-2000 рр.)
23.00.04 - Політичні проблеми міжнародних
систем і глобального розвитку
Автореферат
на здобуття наукового ступеня
кандидата політичних наук
КИЇВ - 2000
Дисертацією є рукопис
Робота виконана на кафедрі міжнародних
організацій та дипломатичної служби Інституту
міжнародних відносин Київського національного
університету імені Тараса Шевченка
Науковий керівник: доктор історичних наук, професор
Гуменюк Борис Іванович,
Київський національний університет
імені Тараса Шевченка, Інститут міжнародних відносин,
завідувач кафедри міжнародних
організацій та дипломатичної служби
Офіційні опоненти: доктор історичних наук, професор
Віднянський Степан Васильович,
Інститут історії України НАН України, завідувач відділу
всесвітньої історії та міжнародних відносин
кандидат історичних наук, доцент
Копійка Валерій Володимирович,
Київський національний університет
імені Тараса Шевченка, Інститут міжнародних відносин,
кафедра міжнародних відносин
та зовнішньої політики, доцент
Провідна установа - Інститут світової економіки та
міжнародних відносин НАН України
Захист дисертації відбудеться "21"__червня__2000р. о_14_годині на засіданні Спеціалізованої вченої ради Д 26.001.29 в Інституті
міжнародних відносин за адресою: Київ, вул. Мельникова, 36/1.
З дисертацією можна ознайомитись в бібліотеці Київського
національного університету імені Тараса Шевченка за адресою:
Київ, вул. Володимирська, 58.
Автореферат розісланий "19"____травня______ _2000_р.
Вчений секретар
Спеціалізованої вченої ради_______________________М.С.Каменецький
ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ
Актуальність теми дослідження зумовлена підвищенням ролі та значимості гуманітарного напрямку миротворчої діяльності Організації Об’єднаних Націй протягом 90-их років XX століття.
Актуальність подолання гуманітарних проблем, які в сучасних військово-політичних кризах набули багатопланового, комплексного характеру, наразі диктується не тільки міркуваннями гуманності. Надзвичайні гуманітарні ситуації антропогенного походження становлять собою особливо небезпечну загрозу міжнародному миру та безпеці і справляють істотний дестабілізуючий вплив на соціально-економічне і політичне становище сусідніх країн і цілих регіонів. Гуманітарним кризам постбіполярної ери притаманна динамічність, яка супроводжується масовою загибеллю і стражданнями цивільних осіб, швидкою ескалацією гуманітарних потреб і вимагає мобілізації багатомільйонних фінансових ресурсів. Спрямування цих ресурсів на задоволення потреб гуманітарної сфери відволікає кошти від інших програм і істотно послаблює потоки міжнародної допомоги на цілі розвитку. Зважаючи на це, науковий аналіз результатів гуманітарної діяльності ООН і вироблення пропозицій щодо її вдосконалення набувають надзвичайно актуального характеру у сучасних міжнародних відносинах.
Необхідність проведення дослідження на визначену тему зумовлена також відсутністю у вітчизняній науці спроб узагальнення, теоретичного обґрунтування та систематизації гуманітарної діяльності ООН у контексті врегулювання конфліктів.
Зв’язок дисертаційної роботи із науковими програмами, планами, темами. Тема дисертації відображає один із напрямків науково-дослідницької роботи кафедри міжнародних організацій і дипломатичної служби Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка, зокрема, "Роль міжнародних організацій в розбудові України" (номер державної реєстрації – 0197U003325).
Об’єктом дослідження є діяльність Організації Об’єднаних Націй, спрямована на розблокування гуманітарних криз, утворених збройними конфліктами. В тексті дисертації зустрічаються формулювання (як, наприклад, “надзвичайні ситуації”), які можуть тлумачитися також і в контексті стихійних лих. Ці формулювання слід розуміти як такі, що мають відношення лише до криз антропогенного характеру.
Предметом дослідження є сукупність форм і методів здійснення гуманітарних програм ООН, еволюція концепцій Організації щодо проблеми надання допомоги і захисту цивільного населення під час конфліктів. Наукова проблема дисертаційної роботи полягає у дослідженні ролі міжнародних організацій, зокрема, ООН у подоланні кризових явищ в гостроконфліктних районах планети.
Мета дослідження: на основі аналізу і узагальнення документів основних органів ООН і опублікованих матеріалів дослідити механізм формування і імплементацію підходів ООН до проблеми гуманітарно-військових криз і їх еволюцію під дією різних факторів. Ця загальна мета конкретизується в таких основних завданнях:
Дослідити принципи гуманітарної діяльності Організації, гуманітарну концепцію ООН і її розвиток;
Дослідити гуманітарні механізми ООН і їх еволюцію;
Дослідити сукупність форм і методів гуманітарного втручання ООН у комплексі миротворчих заходів;
Визначити дієвість гуманітарних програм в рамках ООН;
Виявити фактори, які здійснювали негативний вплив на гуманітарну діяльність ООН у контексті підтримання і приведення до миру;
Дослідити заходи ООН по мінімізації негативного соціально-економічного впливу санкцій;
Проаналізувати роль гуманітарної діяльності ООН у врегулюванні конфліктів;
Визначити систему підходів ООН до вирішення проблеми біженців і переміщених осіб і методи їх реалізації;
Розробити пропозиції щодо посилення дієвості гуманітарної діяльності ООН.
Хронологічні рамки дисертації – 1990–2000 рр. Вибір нижньої межі хронологічних рамок здійснювався із метою приблизно виокремити початок нового етапу розвитку системи міжнародних відносин, який почався із розвалом біполярного світу. Проведення такої межі по рубежу десятиліть деякою мір