Дипломатичний словник


Автентичний текст оригінальний текст будь-якого документа. В міжнародному праві другою стадією заключення міжнародних договорів є встановлення автентичності тексту, яке означає, що текст міжнародного договору є остаточним. Якщо текст договору складається на двох або кількох мовах, то в його заключних статтях обов'язково зазначається, що всі тексти «мають однакову силу», тобто вважаються автентичними, однаково оригінальними.
Агент дипломатичний міжнародно-правове визначення глав та членів дипломатичного персоналу дипломатичних представництв іноземних держав в країні перебування, яке в нинішній дипломатичній практиці вживається дуже рідко. Згідно з Віденським регламентом 1815 р. це визначення стосувалося лише глав диппредставництв. Проте активізація міжнародних відносин, збільшення кількості постійних посольств і місій та їх співробітників спричинилися до того, що й останні почали розглядатися як дипломатичні агенти, а не як прислуга посла чи посланника. Згідно з положенням Віденської конвенції про дипломатичні зносини 1961 р. дипломатичними агентами визначені глави і члени дипломатичного персоналу диппредставництва. Вони входять до дипломатичного корпусу в країні перебування, мають однаковий міжнародно-правовий статус і відрізняються лише згідно з протокольним старшинством. Вони мають відповідні дипломатичні ранги і, як правило, дипломатичні паспорти. Після офіційної акредитації в країні перебування в МЗС цієї країни вони отримують дипломатичні картки, які дають їм право користуватися дипломатичними привілеями та імунітетами.
Агреман (фр. agrement згода) згода уряду приймаючої держави на призначення певної особи главою дипломатичного представництва акридитуючої держави. Як правило, агреман запитується через міністерство закордонних справ приймаючої держави письмово або усно. Таким самим чином і надається відповідь. При запиті на агреман МЗС приймаючої держави надається довідка про особу, що пропонується на главу дипломатичного представництва з короткими біографічними даними (рік народження, освіта, службова діяльність, знання іноземних мов, сімейний стан). Переписка про запит на агреман та відповідь на нього, а особливо коли це відмова, не розголошуються.
В разі отримання агреману кандидат на посаду главии диппредставництва стає persona grata, а у випадку відмови він вважається persona non grata. Негативна відповідь на запит агреману в офіційному порядку не надається, а затримка з відповіддю протягом довшого часу розцінюється як небажання приймати запропоновану особу. Мотивів відмови приймаюча країна повідомляти не зобов'язана.
Ад інтерім (лат. ad interim, par interim тимчасово). Цей термін вживається перед назвою посади дипломатичної особи, що уповноважена підписати акт чи документ, і означає, що ця особа лише тимчасово перебуває на цій посаді. В дипломатичній практиці повірений у справах, який тимчасово заміняє відсутнього главу диппредставництва (відпустка, хвороба і т. ін.), іменується charge d'affaires ad interim (тимчасовий повірений у справах) і його прізвище повідомляється МЗС країни перебування. Тимчасові повірені у справах не є особливим класом глав диппредставництв, а лише заступають їх на час відсутності.
Акредитування (лат. accredere довіряти) процедура призначення і вступ на посаду глави дипломатичного представництва. Акредитування складається з кількох етапів: по-перше, це внутрішні акти держави добір кандидата, його попереднє погодження з главою держави, парламентським комітетом; по-друге, запит агреману (згоди приймаючої держави на призначення цієї кандидатури), бо, згідно з Віденською конвенцією про дипломатичні зносини 1961 р. (ст. 4), акредитуюча сторона повинна «переконатися у тому, що країна перебування дала агреман на ту особу, яку вона має намір акредитувати як главу представництва в цій державі»; по-третє, вручення вірчих грамот главою дипломатичного представництва главі приймаючої держави.
В більшості країн світу, в тому числі і в Україні, глава диппредставництва вважається таким, що офіційно розпочав виконання своїх обов'язків та є акредитованм при главі держави з моменту вручення вірчих грамот або листа від міністра закордонних справ акредитуючої держави (для повірених у справах).
Акт дипломатичний (лат. actus дія, actum документ) дія чи заява органу зовнішніх зносин держави (МЗС, посольства, представництва), які можуть мати політичні чи міжнародно-правові наслідки. Дипломатичними актами є процедура встановлення дипломатичних відносин, вручення вірчих грамот, підписання міжнародних договорів і т.п. Дипломатичними актами (в розумінні документів) є дипломатична нота, міжнародний договір, пам'ятна записка, меморандум тощо.
Актор міжнародний (лат. actor учасник) учасник (сторона) міжнародних відносин. Цей термін частіше вживається західними дослідниками в царині міжнародних відносин. Міжнародними акторами вважаються насамперед держави як учасники міжнародної взаємодії з іншими партнерами; міжнародні організації та коаліції. Якщо раніше головними гравцями на міжнародній арені виступали в основному держави, то на сучасному етапі розвитку міжнародних взаємовідносин все більше посилюється роль міжурядових та неурядових організацій, транснаціональних об'єднань та корпорацій. Отже, міжнародні актори можуть бути державними і недержавними, національними (держави) і транснаціональними (міждержавні об'єднання, регіони) та універсальними.
А ля фуршет (франц. a la fourchette з виделки) один з видів вечірнього прийому, аналогічний коктейлю. Проводиться зазвичай між 17.00 - 19.00 і триває близько двох годин. В сьогоднішній повсякденній дипломатичній практиці між фуршетом і коктейлем принципової різниці не має. Стіл (столи) накриваються білою або кольоровою скатертиною майже до підлоги (5-10 см від неї) Бажано, щоб він був вищим від звичайного, щоб було зручно їсти стоячи. Холодні закуски ставлять на середину столу, подалі від країв, щоб гості могли ставити туди свої тарілки. Тарілки та стоолові прибори ставлять по кутках столу. Обов’язковий буфет (або буфети) з напоями. У великому приміщенні для зручності таким способом можна накрити кілька столів на 6-8 осіб кожний. Після холодних закусок подають жюльєн (тушковану сграву з м'яса птиці або грибів), можна подавити гарячі сосиски, маленькі котлети (фрикадельки) з відповідними соусами. Після гарячої закуски гостей пригощають десертом сиром, фруктами, желе, морозивом. В українських посольствах дуже популярні українські вареники. Наприкінці прийому подають каву. Гості обслуговують себе самі, офіціанти лише замінюють посуд, поповнюють блюда, наливають напої і подають десерт.
Альтернат (фр. alternat, лат. alternare чергуватись, змінюватись) правила, щодо порядку підписання міжнародних договорів. Згідно з правилом альтернату в екземплярі міжнародного договору, який підписує певна конкретна договірна сторона, назва країни, підпис уповноваженої особи, печатка, а також сам текст договору мовою цієї договірної сторони ставляться на першому місці. Під час підписання договору більш почесним вважається місце під текстом договору зліва, або якщо підписи ставляться один над одним, то зверху. У текстах договорів на мовах, які пишуться справа наліво (наприклад арабська), більш почесним вважається, місце підпису справа. Застосування правила альтернату засвідчує суверенну рівність держав, що домовляються, і воно суворо дотримується в двосторонніх відносинах, у яких договори, як правило, складаються на двох мовах. При підписанні багатосторонніх міжнародних договорів або договорів за участі міжнародних організацій правило альтернату не застосовується. Тут підписи ставляться в алфавітному порядку, виходячи з англійського чи французького алфавіту, або взагалі без будь-якого чітко визначеного порядку.
Аналітичні документи документи дипломатичного листування (політичні звіти, політичні листи, довідки, аналітичні огляди), які, як правило, дають структурований виклад конкретних питань з прогнозом та пропозиціями заходів, які доцільно здійснити. У випадку невизначеності в аналітичних документах даються пропозиції щодо альтернатив вирішення проблеми чи питання з оцінкою позитивних і негативних наслідків їх реалізації пропонуються комплексні заходи.
Архіви дипломатичні це сукупність дипломатичних документальних матеріалів, що відкладаються у процесі діяльності відомства закордонних справ та його закордонних представництв.
У міжнародній дипломатичній практиці поняття диппломатичні архіви стосується насамперед архівів дипломатичних і консульських установ, які згідно з Віденською конвенцією про дипломатичні зносини 1961 р. є недоторканними в будь-який час і незалежно від місця їх знаходження.
Аташе (фр. attache прикріплений) посада або ранг дипломатичного працівника. В дипломатичній практиці існують такі категорії аташе:
1. Аташе військові, військово-морські, військово-повітряні представники військового відомства акредитуючої держави при військовому відомстві країни перебування (належать до старших дипломатичних агентів диппредставництва ).
2. Аташе спеціальні висококваліфіковані представники різних відомств акредитуючої держави (з питань промисловості, сільського господарства, фінансів, торгівлі, культури, науки, техніки і т.п.), яким доручається в країні перебування вивчати питання по їх спеціальності і сприяти розвиткові зв'язків між відомствами своєї та приймаючої сторони.
3. Аташе з питань преси (прес-аташе) один з дипломатів, який на професійному рівні займається в диппредставництві проблемами преси та інформації, зв'язками зі ЗМІ.
4. Аташе дипломатичний молодший дипломатичний працівник (фактично початкуючий дипломат) центрального апарату або диппредставництва.
5. Аташе почесні особи, які ще не є штатними працівниками МЗС, але можуть проходити тут або в диппредставництві стажування, не отримуючи при цьому оплати. Після успішного стажування такі особи можуть бути зараховані в штат. Ця практика характерна для деяких зарубіжних країн.
Відповідно до Закону України «Про дипломатичні ранги України» (2002 р.) аташе перший дипломатичний ранг молодшого дипломатичного персоналу.
Всі категорії аташе (за виключенням почесних) включаються до складу дипломатичного корпусу і користуються дипломатичними привілеями та імунітетами.
Аудієнція дипломатична (лат. audientia слухання) прийом главою держави, главою уряду, главою зовнішньополітичного відомства чи іншим членом уряду дипломатичного представника. В залежності від місцевих протокольних правил, під класу дипломатичного представника і характеру аудієнції прийом може відбуватися в урочистій обстановці або конфіденціально без протокольного церемоніалу. В обов'язковій урочистій обстановці проходить вручення дипломатичним представником вірчих грамот главі держави.
Брифінг (анг. briefing інструктування) зустрічі, бесіди представників зовнішньополітичних відомств, диппредставництв, інших державних установ та інституцій, міжнародних організацій з представниками ЗМІ для інформування їх про якісь важливі політичні події, переговори, конференції, форуми, засідання, про позиції сторін, досягнуті домовленості. На відміну від прес-конференцій вони менш офіційні і короткотривалі, переслідують мету інформування журналістів. Під час брифінгів їм можуть вручатися спеціально підготовлені матеріали. Брифінги проходять, як правило, без запитань представників ЗМІ.
Ввічливість міжнародна акти добросусідства, дружелюбності, гостинності і особливої уваги, зменшення формальностей, а також надання пільг, привілеїв та послуг іноземним державам і громадянам, виходячи не з вимог міжнародно-правових норм, а керуючись доброю волею держави, яка здійснює ці акти (наприклад, одностороння відміна Україною віз для громадян ЄС, США, Канади; Швейцарії, Японії).
Актии міжнародної ввічливості абсолютно не означаюгь аналогічності відповідних дій, а тим більше вимог щодо їх аналогічності, проте така взаємність є очікуваною і бажаною.
Недотримання актів міжнародної ввічливості може розцінюватися як недружній акт, але не вважається порушенням міжнародних зобов'язань і не тягне за собою відповідальності згідно з міжнародним правом.
Вечеря, як і обід найбільш почесний вид прийому. Як правило, розпочинається о 21.00, а то й пізніше і триває 23 години. Столи ставлять в одну лінію, або у вигляді букви «П» чи «Т». Можливе розміщення за окремими столами (круглі столи на 68 осіб). Столи накривають білими скатертинами, а накрохмалені білі серветки кладуть на тарілки для хліба або ставлять у спеціальних підставках. Обов'язкова розсадка за столами у чітко визначеному порядку. На почесних місцях за урочистим столом завжди сидять лицем до вхідних дверей або, якщо це неможливо, до вікон, що виходять в сад, в парк, на вулицю. Стіл прикрашають квітами і маленькою холодною закускою з декоративними овочами.
Меню складається з двох холодних закусок (рибної і м'ясної), овочевого салату. Після закусок подають бульйон з грінками, потім гарячу рибну і м'ясну страви з по-різному приготовленими овочами. Обід закінчується десертом, до якого зі столу забирають весь посуд, що призначався до попередньої їжі. На десерт подають різні солодкі блюда, желе, ягоди з вершками, в українському варіанті вареники з солодким сиром або фруктами. Якщо солодке подають у загальному посуді, то стіл сервірують відповідним посудом, десертними або чайними ложками, виделками. Солодке порціями ставлять перед гостем з правого боку. На завершення вечері подають каву або чай.
Взаємність загальновизнаний принцип міжнародних відносин, згідно з яким держави будують між собою відносини на взаємовигідних, рівноправних засадах з врахуванням законних інтересів іншої сторони. На основі взаємності держава може здійснювати належні кроки у відповідь на будь-які дії іншої держави, але при цьому особливо зважаючи на те, щоб її дії не викликали порушення міжнародно-правових норм або загальноприйнятих норм людяності і моралі. Взаємність втілює принцип рівноправності держав, що визначають національні закони одна одної.
Визнання ad hoc (лат. одноразово, спеціально для цього випадку) одна з форм визнання, яка зводиться до одноразового акту держави. Така ситуація складається у тому випадку, коли суб'єкти міжнародного права не визнають одне одного офіційно, але змушені здійснювати між собою певні контакти за посередництвом дипломатів чи політиків, наприклад, проводити мирні переговори, готувати мирні угоди, як це неодноразово практикувалось у контактах між Організацією визволення Палестини та Ізраїлем у Женеві, під час укладення мирної угоди між Армією визволення Косово та урядом Сербії в Рамбуйє (лютийберезень 1999 p.).
Визнання де-факто одна з форм офіційного визнання новоутворених держав або урядів уже існуючими державами. Така форма визнання застосовується тоді, коли воно є тимчасовим або обмежується лише окремими правовідносинами. Це стосується новостворенних держав, у стабільності існування яких ще немає впевненості з боку держав, які їх визнають, а тому вони залишають за собою певне поле для маневру щодо офіційного і остаточного визнання їх як суб'єкта міжнародного права. Таке визнання дає можливість розвивати різноформатне співробітництво в різних сферах. Конкретний обсяг міждержавних відносин при такій формі визнання, як правило, індивідуально диференційований і може виражатися у формі налагодження консульських відносин, але не є обов'язковим.
Визнання де юре повне і остаточне визнання новоутвореної держави та її уряду державою, вже існує, у форматі внутрідержавного акту (обміну нотами, листами глав держав або зовнішньополітичних відомств), в якому виражається воля встановити певного рівня взаємовідносини з новою державою як суб'єктом міжнародного права. Іноді, правда дуже рідко, воно може супроводжуватися певними застереженнями з боку держави, яка здійснює визнання. Визнання де-юре здійснюється тоді, коли визнаюча держава абсолютно впевнена у законності виникнення нової держави та її уряду, невідворотності міжнародно-правових реалій її існування. Завершальним кроком визнання де-юре є встановлення повноцінних дипломатичних відносин між обома державами.
Віденська конвенція про дипломатичні зносиини 1961 р. міжнародний договір універсального характеру, основне джерело сучасного дипломатичного права. Конвенція прийнята на Конференції ООН з дипломатичних зносин та імунітетів, скликаній відповідно до рішення Генеральної Асамблеї ООН. В ній взяли участь представники 81 держави. Конвенція була прийнята 14 квітня 1961 р. і набула чинності з 24 квітня цього ж року. На сьогодні учасниками Віденської конвенції є 150 держав (в т.ч. і Україна з 1964 p.).
Віденська конвенція регламентує основні правові питання дипломатичних відносин порядок встановлення та припинення дипломатичних зносин, заснування дипломатичних представництв та окреслення їх функцій, призначення і відкликання глави та членів дипперсоналу представництва, обсяг дипломатичних привілеїв та імунітетів. Вона регулює питання старшинства глав представництв відповідно до класу і членів дипломатичного персоналу представництв; передбачає порядок призначення осіб, тимчасово виконуючих обов'язки глави представництва; містить норми, пов'язані з оголошенням глави диппредставництва або будь-якого члена дипперсоналу персоною нон грата.
Віденський регламент 1815 р. це перший багатосторонній міжнародний договірно-правовий акт. Ним стало «Положення стосовно дипломатичних агентів» як додаток до Заключного акта, що було прийнято 19 березня 1815 р. з метою попередження ускладнень, які часто виникали у питаннях дипломатичного старшинства й етикету. Згідно з цим Положенням встановлювались три класи дипломатичних агентів: посли і папські легати або нунції, які представляли своїх монархів; посланники (інтернунції), повноважні міністри та «інші уповноважені при государях»; повірені у справах, уповноважені при міністрах закордонних справ.
Відкликання дипломатичного представника дипломатичний акт, що здійснюється стосовно глави дипломатичного представництва акредитуючої держави у зв'язку з призначенням його на нову посаду, виходу у відставку, через хворобу або з якоїсь іншої причини; за ініціативою уряду країни перебування у випадку оголошення дипломатичного представника персоною нон грата або розірвання дипломатичних відносин чи їх призупинення.
В дипломатичній практиці відкликання за ініціативою акредитуючої сторони відбувається шляхом вручення відкличних грамот, як правило, новопризначеним представником разом з його вірчими грамотами. Вручення відкличних грамот особисто дипломатичним представником, якого відкликають, у практиці дипломатичної роботи явище вкрай рідкісне.
Відкличні грамоти (фр. letters de rappel) офіційний документ про відкликання дипломатичного представника (посла, посланника). Він оформляється, як і вірчі грамоти, тобто підписується главою акредитуючої держави і скріплюється підписом міністра закордонних справ. Відкличні грамоти, в яких повідомляється про загальні причини відкликання дипломатичного представника і висловлюється надія, що він своєю діяльністю сприяв підтриманню і розвиткові дружніх взаємин між обома державами, адресуються главі держави акредитації. Вручаються відкличні грамоти зазвичай новоприбулим дипломатичним представником разом з його вірчими грамотами і дуже рідко самим відбуваючим послом.
Відкритий лист документ, що видається відомством закордонних справ або дипломатичним представництвом іноземцеві, який користується дипломатичними привілеями та імунітетами, або особі, яка є гостем країни. В цьому документі висловлюється прохання до митних та прикордонних властей своєї країни надати іноземцеві всіляке сприяння при перетині ним державного кордону. У сьогоднішній дипломатичній практиці привілеї, про які йдеться у відкритому листі, як правило, забезпечуються наявністю дипломатичного паспорта у того чи іншого високопосадового представника іноземної держави, а тому видача спеціальних листів не практикується.
Відомство закордонних справ внутрідержавний орган зовнішніх зносин, що здійснює повсякденну оперативну зовнішньополітичну діяльність, спираючись на дипломатичну службу, яка складаєгься з центрального апарату та закордонних установ. В більшості держав світу це міністерство закордонних справ, хоча в деяких державах вони може мати й іншу назву, наприклад, у США Державний департамент, який очолює Державний Секретар, у Великій Британії Міністерство закордонних справ і у справах Співдружності (Форін Офіс).
Будучи важливою ланкою великого механізму державного управління, МЗС постійно інформує уряд про проблеми зовнішньої політики, вносить відповідні пропозиції з цієї проблематики та організує виконання прийнятих рішень. МЗС представляє і захищає права та інтереси держави у сфері зовнішніх зносин; здійснює дипломатичні і консульські зносини з іноземними державами через дипломатичні представництва і консульські установи, направляє і контролює їх діяльність; забезпечує участь держави в міжурядових організаціях. МЗС готує кадри для дипломатичної служби, підтримує контакти з представниками ЗМІ, забезпечує підготовку та видання архівних документів.
Глава зовнішньополітичного відомства обов'язково входить до складу уряду. Як і глава держави та глава уряду, він може вести переговори і підписувати міжнародні договори без спеціальних для цього повноважень, користується повними дипломатичними привілеями та імунітетом.
Відпускні грамоти направляються деякими державами на іноземних послів, які від'їжджають, завершуючи свою дипломатичну місію. У такому випадку після від'їзду дипломатичного представника, відкликаного за ініціативою свого уряду, глава держави акредитації надсилає главі держави, яка призначила цього представника, відпускні грамоти, у яких відмічається позитивна роль цього представника в розвитку відносин між обома державами, робляться компліменти на його адресу. Інколи глава країни перебування може завершувати відпускні грамоти фразою про те, що він «відпускає» дипломатичного представника. В сучасній дипломатичній практиці успішне завершення дипломатичної місії відзначається врученням якоїсь державної нагороди (ордена, відзнаки), а тому направлення відпускних грамот явище надзвичайнії рідкісне.
Відрядження довготермінове перебування дипломатичних працівників держави за принципом ротації на роботі в закордонних дипломатичних установах. Відповідно до Закону України «Про дипломатичну службу» 2001 р. відрядження працівників триває, як правило, до 4-х років у державах з нормальними кліматичними умовами та стабільною політичною обстановкою та до 3-х років ні у державах з несприятливими кліматичними умовами або складною політичною ситуацією. Для адмінтехперсоналу термін закордонного відрядження становить 23 роки. Після закінчення довготермінового закордонного відрядження працівникам дипломатичної служби надається посада в системі органів дипломатичної служби, рівноцінна попередній. Тим, хто позитивно зарекомендував себе під час проходження дипломатичної служби, може пропонуватися і підвищення по посаді.
Віза дипломатична особлива позначка, що проставляється відомством закордонних справ, дипломатичним представництвом або консульською установою і означає визнання дипломатичного статусу особи, в паспорті якої вона проставлюється. Це стосується членів уряду та вищих посадових осіб держави, делегатів на міжнародні форуми, осіб, які направляються за кордон з одноразовими надзвичайними дипломатичними місіями, дипломатичних співробітників МЗС, які їдуть у короткотермінові службові відрядження, дипломатичних кур'єрів. Зазвичай дипломатичні візи надаються особам, які мають на них право і їдуть за кордон у приватних справах (в туристичну поїздку, на лікування, на відпочинок). Зрідка дипломатична віза у порядку люб'язності може видаватись і особам, які не мають дипломатичного паспорта, але високошановані як у своїй державі, так і за кордоном.
Візит державний найвища категорія візиту, що здійснюється главою держави. Державний візит відрізняється від інших своїм найвищим політичним рівнем, наповненням програми, тривалістю та урочистістю заходів є, як правило, особливим етапом у розвитку двосторонніх взаємин обох країн. Під час таких візитів має місце максимальна кількість церемоніальних почестей (напр. «Салют націй»); підписуються заключні широкомасштабні договори та угоди, які можуть мати доленосне значення для розвитку двосторонніх відносин на певну перспективу; можуть обговорюватися деякі міжнародні проблеми, що мають взаємний інтерес. Програма такого візиту передбачає зустріч глав держав у форматі «віч на віч», зустрічі, бесіди і переговори у вузькому і розширеному форматах, урочисте підписання угод, вручення державних нагород, відвідання національних святинь, покладання вінків до місць національної пам'яті, прийоми як з боку приймаючої сторони, так і з боку гостей. За бажанням гостя (а це все більше входить в практику) до програми візиту можуть включатися його виступи в парламенті, в одному з престижних вузів держави, зустрічі з представниками ділових кіл, громадськістю країни (для Президента України, зокрема, з українською діаспорою). Якщо дозволяє час, то може складатись програма поїздки по країні, офіційна культурна програма (відвідання театрів, музеїв, виставок). Коли високого гостя супроводжує дружина, то для неї складається окрема програма переважно гуманітарно-культурного змісту. Згідно з міжнародною практикою державний візит до однієї і тієї ж держави може бути здійснений лише один раз за час перебування високої особи на виборній посаді (за виключенням монархів).
Візити дипломатичні найбільш поширена в дипломатичній практиці форма встановлення, розпитку і закріплення зв'язків з офіційними, діловими і громадськими колами країни перебування, а також з дипломатичним корпусом. Дипломатичні візити поділяються (в залежності від їх призначення та смислового навантаження) на: протокольні (ввічливості або представлення), ділові, приватні. До обов'язкових протокольних візитів належать візити, які наносить дипломатичний представник до і після вручення ним вірчих грамот. Перший протокольний візит новопризначений глава дипломатичного представництва наносить керівникові дипломатичного протоколу, з яким обговорює порядок своєї акредитації щодо місцевої протокольної практики. Наступним протокольним візитом є візит до міністра закордонних справ, під час якого дипломатичний представник вручає копії вірчих грамот та відкличних грамот свого попередника, текст промови, яку він має намір виголосити під час вручення вірчих грамот (якщо це передбачається місцевою протокольною практикою). Під час цього візиту він просить аудієнції у глави держави для вручення вірчих грамот. Після вручення вірчих грамот і відповідної нотифікації дипломатичного корпусу про цей факт дипломатичний представник, ознайомившись з місцевим протоколом, наносить протокольні візити, починаючи звичайно з дуаєна дипломатичного корпусу, з яким з'ясовує особливості місцевої протокольної практики та звичаїв, а потім з представниками влади країни перебування та главами дипломатичних представництв, акредитованими в столиці. Якщо порядку візитів місцевий протокол не встановлює, то новопризначений глава диппредставництва планує на свій розсуд візити представникам місцевої влади, а щодо глав диппредставництв, то все-таки класичним є принцип старшинства.
Перед закінченням дипломатичної місії дипломатичний представник наносить візит керівнику протокольної служби з метою вияснення порядку здійснення прощальних візитів, а також заходів на честь його від'їзду. Після цього наносить відповідні візити. Прощання з представниками дипкорпусу зазвичай відбувається під час прийому в посольстві.
Візити офіційних делегацій держави та іноземних делегацій це візити на найвищому і витиму рівнях (державні й офіційні) одна з основних і дуже активних форм дво- і багатосторонніх міжнародних відносин; робочі візити, візити проїздом, неофіційні візити, візити високих посадових осіб, представників іноземних держав у статусі гостя глави держави, глави уряду чи голови парламенту. Як правило, всі візити сприяють розвиткові міжнародних зв'язків, обговоренню та розв'язанню гострих і складних питань як економічного, так і політичного характеру. Візити є формою реалізації багатьох інших напрямків дипломатичної діяльності участі в міжнародних конгресах і конференціях, нарадах, в роботі міжнародних організацій. Візити на найвищому рівні це візити глави держави (президента) або глави уряду з країни, де немає інституту президента (монархічні держави, держави з парламентською формою правління). Візити на високому рівні це візити глав урядів, голів парламентів, їх заступників, галузевих міністрів, візити спеціальних представників глав держав та урядів. Робочі візити це візити, які мають конкретну мету участь у переговорах, консультаціях, підписання міжнародних договорів чи угод, участь у міжнародних форумах, у святкуванні ювілейних дат і т.п. Церемоніал робочого візиту витримується у спокійному тоні. Візит проїздом це короткочасне перебування офіційної делегації або високого гостя в державі (зазвичай в аеропорту), коли він прямує до іншої держави. Неофіційний візит це перебування іноземних гостей в державі у приватних чи особистих справах, наприклад, для участі в конференціях, симпозіумах загального характеру, у відкритті виставок чи днів культури, для присутності на спортивних змаганнях, конкурсах, з туристичною метою. Церемоніал під час таких візитів відсутній або зведений до мінімуму.
Військовий аташе (фр. attache прикріплений) (аташе з питань оборони, військово-морський, військово-повітряний) представник військового відомства акредитуючої держави при військовому відомстві держави акредитації. Часто він є радником глави дипломатичного представництва військових питань. Військовий аташе призначається міністром оборони за погодженням з відомством закордонних справ своєї держави. Деякі держави дотримуються процедури попереднього погодження кандидатури військового аташе, але вона не є загальнообов'язковою. Основними функціями військового аташе є представлення військового відомства своєї держави в країні перебування; консультування глави диппредставництва з військових питань, з'ясування усіма законними способами ситуації у військовій сфері країни перебування і своєчасна інформація про це глави диппредставництва та військового відомства своєї держави. Статус і повноваження військових аташе України визначений Положенням Президента України «Про військових аташе», затверджений 7 травня 1993 р.
Вірчі грамоти (фр. letters de creance) це урочистий документ, що офіційно засвідчує статус дипломатичного представника акредитуючої держави в державі акредитування. Вірчі грамоти (вживання сьогодні цього терміна, як і «відкличні грамоти» в множині це скоріше за все данина історичній традиції, коли ці документи були дійсно складнішими, ніж сьогодні) адресуються главі приймаючої держави, підписуються главою направляючої держави і скріплюються підписом міністра закордонних справ. Копії вірчих грамот видаються послам та посланникам (за підписом міністра закордонних справ і вручаються міністрові закордонних справ приймаючої держави), а також главам спеціальних (надзвичайних) місій. В давні часи вірчі грамоти були надзвичайно колоритні з вітіюватим змістом. У сучасній дипломатичній практиці це лаконічний документ приблизно однакового змісту. Розпочинається він з повного конституційного титулу глави направляючої держави і адресується главі приймаючої держави (також обов'язково вказується його повний конституційний титул). Далі йдеться про бажання направляючої сторони «розвивати і поглиблювати дружні відносини між нашими державами», називається ім'я та прізвище призначуваного Надзвичайного і Повноважного Посла і висловлюється прохання «прийняти його з прихильністю і вірити всьому тому, що він висловлюватиме від мого (тобто глави держави ) імені або за дорученням уряду». Зрідка у випадку зміни державного yстрою в результаті революційних подій або глави держави вірчі грамоти можуть вручатися по- новому
Генералізм сучасна концепція кадрової політики дипломатичної служби, яка передбачає багатопрофільну підготовку дипломатів, спроможних працювати на її різних напрямках. Сучасний дипломат повинен мати ґрунтовні знання не тільки з історії дипломатії та практики дипломатичної служби, а й бути обізнаним з сучасними проблемами економіки і фінансів, торгівлі і бізнесу, військово-технічного співробітництва і роззброєння, науки і культури, щоб спростувати думки скептиків, які вважають, що тільки вузькі спеціалісти можуть бути ефективними експертами з тих чи інших питань. Експертами вони, безумовно, можуть бути, але сучасна багатостороння дипломатія в умовах глобалізації потребує справжніх дипломатів з масштабним мисленням, ґрунтовною різносторонньою підготовкою, здатних оперативно орієнтуватися у всіх складнощах сучасного життя і забезпечувати виконання як поточних, так і стратегічних завдань, що постають перед зовнішньополітичною службою держави.
Герб державний один із символів державного суверенітету, що в графічних і кольорових зображеннях виражає її національні, історичні, соціальні та інші традиції й особливості.
Гімн державний один із символів державного суверенітету, урочиста пісня глибокого змісту і піднесеного музичного звучання.
Музичне виконання Державного гімну здійснюється під час офіційних державних церемоній (напр. покладання вінків, квітів), інших протокольних заходів. Гімном держави розпочинаються і закінчуються щоденні передачі державного радіо. В ході церемонії зустрічі високого іноземного гостя обов'язково виконуються у музичному варіанті (оркестром або, як виняток, у запису) спочатку Гімн країни гостя, потім приймаючої сторони. Наруга над Гімном держави тягне за собою відповідальність, згідно з законом.
Глава держави вища посадова особа або спеціальний державний орган, що здійснює верховне представництво держави як у внутріполітичному житті, так і у відносинах з іноземними державами. Глава держави може бути одноосібним (напр., Президент в державах з республіканською формою правління США, Франція, Україна; король або королева в монархічних державах (Велика Британія, Данія, Іспанія, Нідерланди, Норвегія, Швеція); в Ліхтенштейні і Монако князь, в Люксембурзі великий герцог) або колегіальним органом (наприклад, Державна Рада на Кубі, Федеральна Рада в Швейцарії, Президія Верховної Ради в колишньому СРСР). Повноваження глави держави в галузі зовнішньополітичних зносин визначаються внутрішнім законодавством, насамперед Конституцією держави. Для здійснення зовнішньополітичних актів (переговорів, виступів, листування) глава держави відповідно до норм міжнародного права не потребує спеціальних повноважень, бо вважається представником ex officio dum in officio (лат за посадою і доти, доки на посаді). Глава держави призначає та звільняє з посади послів та посланників (повірених у справах) своєї держави, приймає вірчі грамоти та відкличні грамоти акредитованих при ньому послів та посланників іноземних держав. Глава держави на час виконання своїх повноважень користується правом недоторканності, в тому числі дипломатичними привілеями та імунітетами згідно з нормами міжнародного права. Під час перебування його в офіціиному статусі на території іноземної держави йому надаються спеціальні почесті.
Глава уряду вища посадова особа, яка керує діяльністю вищого органу виконавчої влади уряду. В різних державах ця посада називається по-різному, наприклад, в Індії, Ізраїлі, Великій Британії, Україні це прем'єр-міністр, в Австрії, ФРН федеральний канцлер, Польщі голова уряду, в Італії- голова Ради Міністрів. У президентських республіках (США, Мексика) посада глави уряду об’єднується з посадою глави держави, а тому президент є фактичним главою уряду і керує як внуїрішньою, так і зовнішньою політикою держави.
Глава уряду представляє державу в зовнішніх зносинах за посадою та в межах своїх повноважень, здійснює щоденну оперативну діяльність у цій сфері. Він має право приймати дипломатів, інших офіційних представників іноземних держав, вести з ними переговори, підписувати договори і угоди без спеціальних повноважень. Під час перебування за кордоном глава уряду користується дипломатичними привілеями та імунітетами, йому надаються відповідні почесті згідно з протоколом держави перебування.
Дезавуювання (фр. desavouer зрікатися, відмовлятися) спростування офіційним органом держави (урядом, МЗС) висловлювань чи дій свого дипломатичного представника або іншої офіційної особи, що є надзвичайною подією в діяльності уряду чи МЗС. У подібному державному акті повідомляється, що офіційний представник держави, здійснюючи той чи інший крок, діяв без відповідного доручення або перевищив свої повноваження, а тому держава знімає із себе відповідальність за такі дії та їх політичні і міжнародно-правові наслідки. Як правило, за такою оіфійною заявою відповідні офіційні органи держави відкликають дезавуйованого співробітника з посади, яку він займав.
Декларація (лат. declaratio проголошую) одно- дво- або багатостороння заява, в якій держави проголошують основоположні принципи і своєї зовнішньої політики або заявляють про свою позицію з того чи іншого конкретного питання. Дво- або багатосторонні декларації зазвичай підписуються, хоча за домовленістю сторін можуть прийматися і без підпису. Якщо дво- або багатосторонні декларації створюють для сторін взаємні права і обов'язки, виходячи із спільних принципів, цілей і намірів, вони можуть набирати силу міжнародних договорів. Спільні декларації глав кількох держав або глав урядів, міністрів закордонних справ чи інших офіційних державних представників є частими в практиці роботи міжнародних організацій. У формі декларацій може здійснюватися визнання держав і урядів. Часто декларації можуть виконувати роль офіційного додатка, роз'яснення до міжнародного договору, угоди. В українській дипломатичній практиці декларації є часто підсумковим документом офіційних візитів на найвищому рівні.
Демарш (фр. de'marche виступ) дипломатичний виступ уряду або дипломатичної установи однієї держави перед урядом іншої держави. Демарш може містити прохання, застереження, протест і т.п. і виражається у різних формах (нота, меморандум, заява) письмово або усно. Незважаючи на свій характер, демарш повинен здійснюватися з дотриманням загальновизнаних норм міжнародного права.
Депонування (лат. deponere віддавати на зберігання) передача на зберігання депозитарію (органу, якому здають на зберігання оригінал міжнародного договору міжнародні організації, офіційні органи держави чи держав, головна виконавча посадова особа міжнародної організації) оригіналу міжнародного договору, ратифікаційної грамоти, документа про приєднання до договору або документів про його денонсацію (відмову). Депонування здійснюється через дипломатичного чи іншого спеціального представника, оформлюється протоколом, який підписується, з одного боку, особою, що депонує акт, а з друго-
представником держави, що здає його.
Дипломат посадова особа держави, яка виконує роботу по здійсненню офіційних зовнішньо-політичних зносин своєї держави з іноземними державами і спеціально підготовлена для цього. Слова «дипломатія», «дипломат» походять від грецького «diploma» (документ, складений удвоє), бо у Стародавній Греції так називалися здвоєні дощечки, на воскових поверхнях яких писали тексг грамот про повноваження посланця (щось на зразок сучасних вірчих грамот) або послання іншого важливого змісту.
Дипломатична бесіда одна з найбільш поширених форм щоденної дипломатичної роботи дипломатичних співробітників від посла до аташе. Дипломатичні бесіди умовно можна поділити на такі категорії: бесіди за офіційним дорученням глав держав, глав урядів, МЗС своєї держави; бесіди за офіційним запрошенням державного керівництва чи МЗС держави перебування; бесіди з представниками держави перебування чи дипломатичного корпусу за власною ініціативою чи на їхню пропозицію; кулуарні бесіди під час прийомів, конференцій, конгресів чи інших офіційних заходів. Дипломатичні бесіди як з представниками держави перебування, так і з дипломатами важливе джерело отримання та перевірки достовірності інформації, найважливіша форма підтримки дипломатичних контактів. Дипломатичні бесіди активна форма роз'яснення дипломатами внутрішньої і зовнішньої політики своєї держави, захисту інтересів держави та її громадян, активізації економічного і політичного співробітництва. Тематичний рівень бесід безпосередньо залежить від рівня співрозмовників, але є однаково важливими бесіди послів з вищими представниками держави чи дипломатами і бесіди всіх інших дипломатичних співробітників. До кожної бесіди слід уважно і ретельно готуватися, наперед чітко визначитись з її метою та наслідками, тактикою ведіння. За наслідками бесіди обов'язково оформлюється відповідний документ (інформація, запис бесіди, щоденниковий запис), де дається короткий опис тематики і ходу бесіди, викладаються суттєві висловлювання та оцінки, які становлять інтерес для керівництва держави. За наслідками бесід співрозмовниками можуть робитися прогностичні висновки, вноситися конкретні пропозиції щодо подальшого розгляду обговорюваної проблеми.
Дипломатична мова до цього терміна відноситься три поняття: власне мова офіційних дипломатичних документів (нот, договорів, угод, меморандумів, декларацій тощо); сукупність спеціальних термінів, фраз, що складають загальноприйнятий дипломатичний словник (агреман, вірчі грамоти, дуаєн, консенсус, проксенія і т.п.); і, нарешті, усна мова дипломатів, яка характеризується стриманістю, обережністю, і ввічливістю. Хороший дипломат повинен мати швидкий і врівноважений розум, вміти добре слухати, бути уважним і ввічливим, мати достатню витримку, щоб гамувати в собі бажання висловитися до того, як сам обдумав те, що мав сказати» (Ф.де Кальєр).
Дипломатична мова це і мова, яка вживається в дипломатичній практиці в прямому розумінні цього слова. Так, в часи середньовіччя мовою дипломатії була латина, в XVIII першій половині XX ст. вживалася французька мова. Після Другої світової війни, коли в практиці міжнародних взаємин утвердилися принципи суверенної рівності держав та принцип взаємності, єдиної дипломатичної мови ведення офіційних дипломатичних відносин та укладення міжнародних договорів не існує і може вживатися будь-яка мова, але де-факто домінує англійська.
Дипломатичні представництва формально мають право вести кореспонденцію в державі перебування мовою своєї держави, але зазвичай ведуть переписку мовою держави перебування (рідко) або своєю мовою з додатком перекладу на мову держави перебування, а часто третьою мовою (як правило, англійською).
У міжнародних організаціях, на конференціях та конгресах питання про мову визначається правилами процедури. Існують поняття «офіційна мова», якою видаються документи, що мають статус офіційних, та «робоча мова», якою ведуться дебати, готуються проекти документів. В ООН використовується 6 офіційних мов англійська, арабська, іспанська, китайська, російська, французька, які на засіданнях Ради Безпеки ООН і сесіях Генеральної Асамблеї ООН є робочими мовами.
Дипломатична посада структурна одиниця системи органів дипломатичної служби з відповідними службовими повноваженнями та обов'язками, які визначаються внутрішнім законодавством держави. Дипломатичні працівники проходять дипломатичну слуужбу на дипломатичних посадах як у відомстві закордонних справ, так і в закордонних установах. В ряді держав світу, в тому числі і в Україні до дипломатичних посад прирівнюються посади державних службовців, фахова діяльність яких відповідає засадам дипломатичної служби (з Секретаріату Президента, Верховної Ради України, Кабміну). Відповідно до дипломатичної посади дипломатичному працівнику присвоюється дипломатичний ранг, визначений Переліком посад, приписаних до дипломатичних рангів, затвердженим Указом Президента України 26.03.2003 р. Найвищою дипломатичною посадою є посада керівника відомства закордонних справ. Дипломатичні посади в закордонних установах України встановлені Законом України «Про дипломатичну службу» 2001: Надзвичайний і Повноважний Посол України, Постійний представник України при міжнародній організації, Генеральний Консул України; Радник-посланник, радник, консул України, перший секретар, віце-консул, другий секретар, третій секретар, аташе. Указом Президента України призначаються і звільняються з дипломатичних посад Міністр закордонних справ України (призначається за поданням Прем'єр-Міністра), Надзвичайний і Повноважний Посол України, Постійний представник при міжнародній організації (призначається за поданням Міністра закордонних справ України після консультацій у Комітеті Верховної Ради України у закордонних справах). Відповідно до Положення про МЗС України (Указ Президента України 3.04.1999) призначення на інші дипломатичні посади здійснюється Міністром закордонних справ, він же затверджує структуру і штатний розпис Міністерства.
Дипломатична пошта одна з найбільш важливих і поширених форм регулярного зв'язку держави (переважно через Міністерство закордонних справ) з дипломатичними, консульськими та іншими представництвами за кордоном, а також між самими представництвами. З допомогою дипломатичної пошти, яка має спеціальний режим, надсилається офіційна кореспонденція, документи і предмети, призначені для службового використання. Все це пакується до дипломатичної валізи, закритої і відповідно опечатаної сургучевою печаткою або опломбованої. Кожна дипломатична валіза становить окреме місце і доставляється за призначенням у супроводі спеціально уповноважених осіб дипломатичних кур'єрів (постійних чи тимчасових), або звичайними каналами зв'язку з чіткою фіксацією кількості місць і вагової норми. Дипломатична пошта може пересилатись з командирами повітряних і морських суден, які забезпечуються офіційним документом із зазначенням кількості місць. Дипломатична пошта не підлягає розкриттю, затримці і не обкладається митом.
Дипломатична пошта України здійснюється Державною фельд'єгерською службою України, яка разом з МЗС України розробляє розклад і маршрути її доставки (Розпорядження Президента України від 27.07.1992). Дипломатичною поштою можуть користуватись Президент України, Верховий Рада, Кабмін та інші центральні органи виконавчої влади у порядку, що встановлюється МЗС.
Дипломатичне листування одна з найбільш відповідальних форм щоденної дипломатичної діяльності як співробітників відомства закордонних справ, так і закордонних установ держави з підготовки документів дипломатичного характеру, з допомогою яких здійснюються відносини між державами та внутрідержавні міжвідомчі письмові контакти. Міждержавне спілкування ведеться в письмовій формі від імені глави держави або уряду, міністерства закордонних справ, різних державних установ та їх керівників, які мають повноваження представляти державу за кордоном; від імені дипломатичних представників і окремих дипломатів. В нинішній дипломатичній практиці частина документів оприлюднюється свідомо, частина не являє собою якогось інтересу, а тому не оприлюднюється, але є певні документи, зміст яких конфіденційний, а тому ці документи доступні тільки вузькому колу користувачів. Дипломатичні документи відрізняються між собою насамперед формою, змістом, формальними (протокольними) ознаками, своїм призначенням і навіть технічним оформленням. Традиційними дипломатичними документами щоденного спілкування вважаються особисті і вербальні ноти, приватні листи напівофіційного характеру, пам'ятні записки, меморандуми. Дипломатичними документами вищого рівня міждержавного спілкування вважаються заяви, послання, декларації глав держав і урядів, міністрів закордонних справ, керівництва законодавчих органів з питань зовнішньої політики, а також листи МЗС, телеграми, коментарі.
Документами внутрівідомчої переписки є службові і доповідні записки, інформаційно-аналітичні тематичні довідки, біографічні довідки, огляди преси, анотації, переклади. Найважливішими документами дипломатичного представництва є річні політичні звіти, політичні листи, звіти про поїздки в країні перебування, консульські звіти, звіти інших представників України за кордоном. Дипломатичне листування досить консервативна сфера дипломатичної практики, а тому потребує дотримання традиційних правил дипломатичного протоколу (зокрема, форми ввічливості, компліменти, тональність). Дипломатичні документи повинні бути лаконічними, логічними, з чіткими однозначними формулюваннями. Порушення норм і правил ведення дипломатичного листування, навіть неохайність в оформленні дипломатичних документів може призвести до охолодження, а то і загострення міждержавних стосунків, а тому їх підготовка потребує високої самодисципліни і відповідальності дипломатів.
Дипломатичне представництво постійний закордонний орган зовнішніх зносин держави, що очолюється залежно від виду представництва дипломатичним представником відповідного дипломатичного класу. Посольство, як правило, очолюється послом, але може очолюватися посланником або повіреним у справах. Представництва Ватикану нунціатура та інтернунціатура очолюються відповідно нунцієм та інтернунцієм. Дипломатичними представництвами вважаються також Постійні представництва при міжнародних організаціях, місії спостерігачів, хоча порядок їх акредитування відрізняється від процедури щодо посольств. Обмін дипломатичними представництвами відбувається лише після встановлення дипломатичних відносин між державами як рівноправними суб'єктами міжнародного права. До складу дипломатичного представництва входить дипломатичний персонал та працівники адміністративно-технічних і обслуговуючих служб.
Діяльність дипломатичних представництв регламентується рамковими положеннями Віденської конвенції про дипломатичні зносини 1961, а конкретизуються кожною державою-учасницею Конвенції.
Дипломатичний корпус вперше в історії дипломатії термін «дипломатичний корпус» було вжито з іронією у Відні в 1754 p., і лише на початку XIX ст. він увійшов в ужиток як окреслення всієї спільноти дипломатичного персоналу, акредитованого в країні перебування. Поняття «дипломатичний корпус» може трактуватися двояко: у вузькому розумінні це сукупність незалежних один від одного глав дипломатичних представництв, яких об'єднує країна перебування та характер діяльності; в широкому розумінні це сукупність всіх дипломатичних працівників, яких країна перебування визнає в якості дипломатичного персоналу, а також членів їх родин. До дипкорпусу належать також торгпреди (керівники торгово-економічних місій) та їх заступники, спеціальні аташе і члени їх родин. Дипломатичний корпус не є інституцією, організованою на засадах міжнародного права, не є політичним об'єднанням чи об'єднанням із статусом юридичної особи, не має права втручатися у внутрішні справи країни перебування. Дипломатичний корпус не претендує на колективні виступи перед урядом країни перебування, але на практиці може колегіально виступати з церемоніальних (протокольних) питань, наприклад, для привітання глави держави, висловлення співчуття і т.п. Від імені дипломатичного корпусу дуаєн інколи може доводити до відома уряду країни перебування свою стурбованість, коли зневажаються привілеї і імунітети дипкорпусу. В окремих державах існують неформальні об'єднання дипкорпусу, так звані дипломатичні асоціації, клуби, які допомагають налагоджувати контакти з офіційними колами держави та між диппредставництвами. В багатьох державах, в тому числі і в Україні відбуваються зустрічі вищого керівництва держави з дипкорпусом (з нагоди національного свята, Нового року), де виступає глава держави чи уряду, зі словом-відповіддю дуаєн дипкорпусу, а глави диппредтавництв мають можливість поспілкуватися з керівництвом держави.
Відомство закордонних справ систематично (щорічно, а то і щоквартально) видає довідник «Дипломатичний корпус». Управління державного протоколу МЗС України (часом разом з Генеральною дирекцією із обслуговування іноземних представництв (ГДІП)) щорічно видає також довідник, де в алфавітному порядку подаються країни, представники яких акредитовані в Києві, прізвища дипломатичних працівників та їх посади, членів їх родин, номери службових, а часом і домашніх телефонів. Список іноземних послів подається у порядку старшинства, тобто з часу вручення вірчих грамот. Публікується також перелік національних свят держав, з якими наша держава має дипломатичні відносини. В кожній державі подібне видання є надзвичайно корисним в роботі як іноземних представництв, так і офіційних установ країни перебування.
Дипломатичні картки спеціальні акредитаційні картки, які видаються відомством закордонних справ країни перебування членам дипломатичного корпусу і засвідчують їх належність до осіб, які користуються тут дипломатичними привілеями та імунітетами. В Україні дипломатичні картки (серія «Д») оформляються Управлінням Державного протоколу МЗС України на підставі національних дипломатичних паспортів, запису, що підтверджує акредитаційний статус, і відповідної нотифікації: членам дипперсоналу іноземних посольств з резиденцією в Україні та членам їх родин, лише послам іноземних держав в Україні за сумісництвом, військовим аташе за сумісництвом, представникам торгово-економічних місій за сумісництвом; співробітникам представництв міжнародних та інших іноземних організацій, якщо їм належать дипломатичні привілеї та імунітети, та членам їх родин. Дипломати зацікавлені в максимально короткий час отримати цей документ, бо лише за його наявності можна ефективно виконувати свої службові обов'язки та вирішувати питання повсякденного життя.
При розгляді питань реєстрації паспортів і видачі індповідних карток працівникам адміністративно-технічного та обслуговуючого персоналу розшифрування їхніх спеціальностей не вимагається і їм також видаються протоколом МЗС документи, які гарантують певні привілеї та імунітети. Термін дії дипломатичної чи службової картки не може перевищувати терміну перебування цієї особи в Україні і оформляється в основному на 4 роки.
Дипломатичні класи і ранги
1. Класи дипломатичних представників категорії глав дипломатичних представництв, які вперше були введені в дипломатичну практику Віденським конгресом 1815, доповнені рішеннями Аахенського конгресу 1818, одержали остаточне формулювання і закріплення у Віденській конвенції про дипломатичні зносини 1961, згідно з якими глав дипломатичних представництв чітко поділено на три класи: перший посли і нунції, другий посланники і інтернунції, третій повірені у справах. Віденською конвенцією визначено, що «інакше як відносно старшинства та етикету не повинно проводитись ніякого розрізнення між главами представництв унаслідок їхньої належності до того чи іншого класу» і це є свідченням принципу рівності суверенних держав. Різниця між класами глав дипломатичних представництв полягає лише у порядку їх акредитування: відповідно при главах держав і при міністрах закордонних справ. Держави, як правило, обмінюються дипломатичними представниками одного і того ж класу. Сьогодні практично всі дипломатичні представництва України очолюються послами.
2. Дипломатичні ранги спеціальні службові звання, які присвоюються дипломатичному персоналу відомства закордонних справ, закордонних дипломатичних представництв, а в окремих державах (в т.ч. і в Україні) також державним службовцям, фахова діяльність яких відповідає завданням і функціям дипломатичної служби. Кожна держава має свою систему дипломатичних рангів, яка регулюється внутрішнім законодавством.
Згідно з Законом України «Про дипломатичні ранги України» 2002 встановлені такі дипломатичні ранги: Надзвичайний і Повноважний Посол, Надзвичайний і Повноважний Посланник 1-го класу, Надзвичайний і Повноважний Посланник 2-го класу, радник 1-го класу, радник 2-го класу, 1-й секретар 1-го класу, 1-й секретар другого класу, 2-й секретар 1-го класу, 2-й секретар 2-го класу, 3-й секретар, аташе. Дипломатичний ранг присвоюється відповідно до посади, яку займає диппрацівник і у визначені терміни. За особливі досягнення в дипломатичній службі ранг може присвоюватися достроково. Дипломатичні ранги можуть присвоюватись працівникам системи державної служби, якщо їх фахова діяльність відповідає характеру дипслужби. Дипломатичні ранги посла і посланників присвоюються главою держави, решта міністром закордонних справ. Дипломатичний ранг присвоюється довічно і диппрацівник може бути позбавлений його лише за вироком суду, а також у разі припинення громадянства України.
Дипломатичні контакти
1. Особисті контакти глав держав і урядів, вищих посадових осіб держави, осіб, що наділені спеціальними повноваженнями.
2. Дипломатичні контакти глав держав і урядів, міністрів закордонних справ та інших офіційних представників, що відбуваються під час візитів, зустрічей, конгресів та конференцій, під час прийомів. Особливу роль у розвитку взаємовідносин між державами відіграють контакти на вищому рівні, які інколи виходять за рамки двосторонніх відносин і можуть впливати на розвиток міжнародних відносин у широкому розумінні цього слова.
Дипломатичні контакти членів дипперсоналу закордонних представництв з представниками органів державної влади країни перебування відбуваються систематично і нерідко перетворюються в стабільні, що особливо важливо для встановлення і поглиблення взаєморозуміння. Такі контакти вимагають довірчого характеру і коли він досягається, то безумовно приносить велику користь обом сторонам, бо дає їм можливість глибше зрозуміти один одного, відверто ділитися оцінками певних подій чи явищ. Для встановлення такого рівня контактів необхідно бути високоерудованою людиною, добре знати свою країну, щоб було чим зацікавити співрозмовника, крім того, добре знати історію, культуру, літературу, політику й економіку країни перебування, поважати її традиції та звичаї і, що найважливіше, добре володіти мовою країни перебування, що піднімає імідж співрозмовника.
Дипломатичні привілеї та імунітети права і переваги, які надаються іноземним дипломатичним представництвам, спеціальним місіям, представництвам держав при міжнародних організаціях, їхнім главам і співробітникам. Такими ж правами і перевагами користуються дипломатичні співробітники відомства закордонних справ під час короткотермінових відряджень за кордоном. Дипломатичні привілеї та імунітети надаються представництвам іноземних держав чи органам міжнародних організацій та їхнім співробітникам для ефективного здійснення ними передбачених міжнародним правом функцій без контролю з боку влади країни перебування, що випливає з принципу суверенної рівності держав. Дипломатичні привілеї та імунітети в принципі єдине поняття, хоча між ними існують суттєві відмінності. Так, дипломатичні привілеї це особливі пільги та переваги, що надаються дипломатичним представництвам та їхнім співробітникам для полегшення їхньої діяльності на території країни перебування (звільнення від сплати податків, від митного догляду і т.п.). Дипломатичні імунітети це нерозповсюдження дії юрисдикції країни перебування на іноземні дипломатичні представництва та їхній персонал, що проявляється у вилученні їх зі сфери дії засобів примусу (санкцій), що, як правило, застосовується у випадках порушення законів і правил.
Система дипломатичних привілеїв та імунітетів складається з двох груп норм: привілеї та імунітети дипломатичного представництва як органу держави і особисті привілеї та імунітети членів дипломатичного персоналу представництва. До першої групи норм привілеїв та імунітетів належать: недоторканність приміщень диппредставництв; недоторканність його архівів і документів, звільнення від оподаткування, митні привілеї; право користування символами суверенітету своєї держави (герб, прапор) на будинку диппредставництва, резиденції посла, транспортних засобах. До особистих привілеїв та імунітетів належать: особиста недоторканість; недоторканість їх приватної резиденції, кореспонденції і (за деяким винятком) майна, імунітет від юрисдикції країни перебування, податкові та митні привілеї. Дипломатичними привілеями та імунітетами в повному обсязі користуються глави і члени дипперсоналу представництв, а також члени родин дипломатів, якщо вони проживають разом з ними постійно в країні перебування і не є громадянами країни перебування. Адміністративно-технічний персонал та члени їхніх сімей привілеями та імунітетами користуються частково (імунітет від адміністративної та цивільної юрисдикції країни перебування не поширюється на дії, що виходять за межі їх службових обов'язків, не звільняється від митного огляду їх особистий багаж). Обслуговуючий персонал користується імунітетом лише в межах виконання посадових обов'язків, звільняється від податків, зборів та нарахувань на зарплату.
Дипломатичні привілеї та імунітети до середини XX ст. регулювались переважно нормами міжнародної ввічливості, деякими положеннями Віденського регламенту 1815 та доповненнями Аахенського конгресу 1818. В середині XX ст. дипломатичні привілеї та імунітети були регламентовані низкою багатосторонніх договорів, до яких належать: Конвенція про привілеї та імунітети ООН 1946; Конвенція про привілеї та імунітети спеціалізованих установ ООН 1947; Віденська конвенція про дипломатичні зносини 1961; Віденська конвенція про консульські зносини 1963; Конвенція про спеціальні місії 1969; Конвенція про запобігання та покарання злочинів проти осіб, які користуються міжнародним захистом, у тому числі дипломатичних агентів 1973; Віденська конвенція про представництво держав у їхніх відносинах з міжнародними організаціями універсального характеру 1975. Часто держави двосторонніми угодами регулюють окремі аспекти правового положення та статусу дипломатичних представництв і їхнього персоналу, укладають угоди про розширення обсягу привілеїв та імунітетів для адміністративно-технічного та обслуговуючого персоналу на засадах взаємності. Багато країн видають внутрішні законодавчі акти, що стосуються дипломатичних привілеїв та імунітетів. В Україні, зокрема, Указом Президента України від 10.06.1993 затверджено «Положення про дипломатичні представництва та консульські установи іноземних держав в Україні».
Згідно з міжнародним правом дипломатичні привілеї та імунітети у повному обсязі надаються главам держав та урядів, міністрам закордонних справ та іншим вищим керівникам держави під час їхнього перебування на іноземній території.
Відповідно до міжнародного права треті країни мають надавати дипломатичні привілеї та імунітети дипломатам та членам їх родин при проїзді через їхню територію транзитом.
Дипломатичні прийоми одна з загальноприйнятих форм діяльності зовнішньополітичного відомства і закордонних дипломатичних представництв, що сприяє діловому спілкуванню. Офіційні прийоми влаштовуються з нагоди національних свят (День незалежності України, День Збройних сил України), з нагоди річниці встановлення дипломатичних відносин або підписання важливих міжнародних договорів, візитів глави держави, уряду, міністра закордонних справ, перебування в країні високих делегацій. Невеликі прийоми для офіційних осіб країни перебування або членів дипломатичного корпусу практикуються в повсякденній дипломатичній практиці. Умовно прийоми можна поділити на денні (робочий сніданок між 8.008.30 до 1 год 15 хв; келих шампанського з 12.00 до 1,5 год; келих вина з 12.00 до 1,5 год; сніданок (ланч) між 12.0015.00 до 1,5 год) та вечірні (чай між 16.0018.00 до 1,5 год; журфікс (або середи, четверги, п'ятниці) між 17.00-18.00 до 2 год; коктейль між 17.00-18.00 до 2 год; а ля фуршет між 17.00-18.00 до 2 год; обід між 20.00-20.30, але не пізніше 21.00 до 3 год; обід-буфет між 20.00-20,30 2-3 год; вечеря з 21.00 і пізніше до 23 год. Останнім часом дуже популярними є прийоми на свіжому повітрі (очевидно за відповідної погоди) garden party, barbecue, grill party, які також розпочинаються о 17-18 год і тривають близько двох годин.
Дипломатія. Український «Словник іншомовних слів» дає таке визначення дипломатії: це «Офіційна дінльність глав держав і урядів та спеціальних органів зовнішніх зносин щодо здійснення зовнішньої політики й захисту прав та інтересів держави за кордоном... Мистецтво досягати своєї мети методами, притаманними дипломатові». Слово «дипломатія» вперше було вжито в Англії в 1645 р. У 1693 р. відомий німецький філософ, математик і мовознавець І Лейбніц у своїй праці «Зведення дипломатичного права» вжив латинське слово «diplomaticus» яке означало «той, що стосується міжнародних відносин». Термін «дипломатія» зустрічається в книзі французького дипломата доби Людовіка XIV Франсуа де Кальєра «Про способи ведення переговорів з монархами», опублікованій у 1716 р. Відомий англійський дипломат і публіцист Г. Нікольсон так розшифровує цей термін: «У розмовній мові слово «дипломатія» вживається для позначення цілого ряду цілком відмінних речей. Інколи воно вживається як синонім зовнішньої політики... В інших випадках означає переговори. Цей термін вживається також для позначення закордонної частини відомства закордонних справ... Нарешті ... це слово означає особливу здатність, яка проявляється у спритності в хорошому розумінні цього слова при веденні міжнародних переговорів, а в поганому розумінні у підступності в подібних справах». «Oxford English Dictionary» дає таке визначення: «Дипломатія це ведення міжнародних відносин за допомогою переговорів, метод, за допомогою якого ці відносини регулюються і ведуться послами і посланниками, робота або мистецтво дипломата».
Найбільш повне визначення дипломатії дається в «Дипломатическом словаре»: «Дипломатія засіб здійснення зовнішньої політики держави, що становить собою сукупність невоєнних практичних заходів, прийомів і методів, які застосовуються з урахуванням конкретних умов і характеру завдань, що вирішуються; офіційна діяльність глав держав і урядів, міністрів закордонних справ, дипломатичних представництв за кордоном, делегацій на міжнародних конференціях з реалізації цілей і завдань зовнішньої політики держави, захисту прав та інтересів держави, її установ та громадян за кордоном». За визначенням «Української дипломатичної енциклопедії» «дипломатія сучасного типу це чітко структурована система, здатна оперативно реагувати на зміни у світі ... має жорстко відстоювати інтереси держави в політичній та безпековій сферах, підтримувати інтереси вітчизняного бізнесу на зовнішніх ринках, працювати на захист інтересів своїх громадян за кордоном. Ключовим завданням української дипломатії на найближчу перспективу є подальше утвердження України як європейської держави, орієнтованої на майбутнє членство в Європейському Союзі і НАТО».
Дипломатія багатостороння це дипломатична діяльність за участю представників кількох або багатьох держав і вона найбільш яскраво проявляється в роботі міжнародних міжурядових організацій, міжнародних конференцій і конгресів, у проведенні переговорів, консультацій і т.п. Значення багатосторонньої дипломатії особливо зростає в умовах економічної глобалізації і регіоналізації. Активним учасником такої форми дипломатії є Україна.
Дипломатія без краваток нова форма міжнародних зустрічей неформального характеру представників іноземних держав на високому рівні. Ці зустрічі зазвичай проходять у необтяженій офіційними формальностями обстановці і дають можливість у дружній атмосфері обмінятися думками щодо двосторонніх відносин чи важливих міжнародних проблем. Багато політологів, зокрема З.Бжезінський, скептично ставляться до такого роду дипломатії, вважаючи, що вона не дає можливості глибоко розглянути складні проблеми, намагаючись їх спростити і приховати справжню суть.
Дипломатія публічна це міжнародна діяльність легітимних інстанцій, зокрема урядових установ (поза відомством закордонних справ), недержавних громадських організацій, окремих відомих діячів держави із сфери науки, культури у міжнародних відносинах. Вона є певною формою допомоги традиційній дипломатії і спрямовується на формування позитивного іміджу своєї держави за кордоном; інформування про внутрішню і зовнішню політику своєї країни; проведення інформаційно-роз'яснювальної роботи серед іноземного дипломатичного корпусу в своїй країні; активізацію культурного співробітництва. Її робочим інструментом є засоби масової комунікації, міжнародні та національні неурядові організації, міжнародні неформальні контакти й обмін.
Дисмисл (англ. dismissal відсторонення, відставка, звільнення) оголошення, згідно з міжнародним правом, дипломатичного агента приватною особою. Відповідно до п. 2 ст. 9 Віденської конвенції про дипломатичні зносини 1961, держава перебування застосовує цю процедуру, якщо акредитуюча держава своєчасно не відкликала або відмовляється відкликати взагалі дипломатичного агента, оголошеного персоною нон грата, або будь-якого іншого члена персоналу диппредставництва особою неприйнятною. Дипломат, оголошений персоною нон грата, продовжує користуватися дипломатичним імунітетом до часу, визначеного йому для від'їзду. Якщо ж протягом цього часу він не від’їжджає, то стосовно нього застосовується дисмисл, тобто він оголошується приватною особою і позбавляється дипломатичних привілеїв та імунітетів.
Дуаєн дипломатичного корпусу (фр. doyen (старшина, старійшина) глава дипломатичного представництва обов'язково дипломат вищого класу, який першим серед колег по дипломатичному корпусу в країні перебування вручив вірчі грамоти. В англомовних країнах його часто називають деканом. У деяких, переважно католицьких, країнах згідно з традицією і незалежно від часу акредитації дуаєном є папський нунцій. Посада дуаєна є почесною і він не має якихось особливих прав стосовно інших членів дипломатичного корпусу і не може давати їм якісь розпорядження. Виходячи з того, що його функції носять чисто протокольний характер, він очолює дипломатичний корпус на різних офіційній церемоніях; може виступати від його імені, наприклад з поздоровленнями чи співчуттями; підтримує постійні контакти з відомством закордонних і прав країни перебування; консультує колег-послів з питань особливостей місцевого протоколу чи специфіки взаємин з місцевою владою. Дуаєн може виступати на захист інтересів дипломатичного корпусу у випадку порушень привілеїв чи імунітетів його членів, проте не має права від імені дипкорпусу робити будь-які демарші політичного характеру. Поняття дуаєн вживається також і по відношенню до консульського корпусу, де також діє принцип старшинства.
Екзекватура (лат. exsequare з'ясовувати, встановлювати) офіційний документ, що видається, як правило, МЗС країни перебування іноземному консулові, як главі самостійної консульської установи, у відповідь на консульський патент, якщо немає заперечень щодо виконання ним консульських функцій у певному консульському окрузі. Форма і порядок видачі екзекватури визначається внутрішнім законодавством приймаючої держави і за формою може бути окремим документом або у вигляді дозвільного напису на консульському патенті. Екзекватура це офіційне підтвердження визнання консула у цій ролі урядом країни перебування. Ще до надання екзекватури країна перебування, якщо це викликається необхідністю, може надати консулові тимчасовий дозвіл на виконання ним консульських функцій. Згідно з нормами міжнародного права країна перебування може відмовити у видачі екзекватури або анулювати її, якщо консула оголошено персоною нон грата і в обох випадках не зобов'язана повідомляти про мотиви свого рішення. Екзекватура не потрібна завідувачам консульських відділів дипломатичних представництв, оскільки виконання консульських функцій доручається одному з членів дипломатичного персоналу посольства; іншим співробітникам консульських установ, що вільно призначаються своєю державою. Згідно зі ст.19 Віденської конвенції про консульські зносини екзекватура може видаватися консульській посадовій особі, яка не є главою консульської установи, у випадку прохання про це направляючої держави або коли цього вимагають закони чи правила країни перебування..
Друге значення слова екзекватура це виконання у країні судового рішення, прийнятого в іноземній державі.
Емпатія (анг. empathy співчуття, співпереживання) здатність (можна навіть сказати вроджена) розуміти та відчувати стан іншої сторони, особиво на переговорах, що є надзвичайно важливим для справжніх дипломатів. В учасників переговорів, бесід далеко не завжди однакове світосприйняття, вони можуть належати до різних соціальних систем і культурних середовищ, можуть по-різному сприймати одні і ті ж поняття, зважаючи на свої національні традиції і психологічні особливості, а тому класично важлива риса справжнього дипломата незаангажовано, об'єктивно і з розумінням сприймати поведінку і стиль думок співрозмовника чи партнерів по переговорах, намагаючись якомога більше корисного досягти для себе.
Етикет (фр. etiquette первісне значення штифтик для прикріплення папірця, папірець з написом (етикетка), походить від старофранцузького estiquer прикріплювати) сукупність правил і норм поведінки, які регламентують зовнішні прояви людських стосунків, їх моральну сутність. Етикет базується на традиціях і звичаях, які у різних народів у чомусь подібні між собою, але і відрізняються залежно від національних, релігійних і психологічних особливостей кожного з них. Знання етикету, вміння поводитися відповідно до його правил є необхідною умовою створення позитивного іміджу не тільки дипломата, політика, а й представників ділового світу, кожної вихованої людини. Етикет поділяється на кілька видів: придворний (при дворах монархів), дипломатичний, військовий, світський, службовий, діловий і кожен з них має своє практичне застосування. Дипломатичний етикет це сукупність правил поведінки у відносинах між офіційними особами, дипломатами у сфері дипломатичного і міжнародного спілкування (візити, переговори, прийоми, зустрічі тощо). Дипломатичний етикет на відміну від ділового чи світського більш консервативний і вимагає чіткості, оскільки вільно трактований відхід від правил етикету або порушення їх може не тільки завдати шкоди престижу держави чи її офіційних представників, а й призвести до ускладнення взаємовідносин між державами.
Жур-фікс (фр. jour-fixe визначений день) - один з видів неофіційних дипломатичних прийомів, які проводять дружини міністрів закордонних справ або дружини послів у певні дні і години зазвичай протягом осінньо-зимового періоду, на початку якого розсилаються запрошення, дійсні на весь період, якщо не буде якогось особливого повідомлення. Цей прийом іноді називають «середами», «четвергами», «п'ятницями» і особи, які отримали запрошення на початок сезону, можуть приходити на такі прийоми без повторних запрошень. На прийоми «Жур-фікс» можуть запрошуватись і чоловіки. Вони влаштовуються між 1618 годинами тривалістю до 1,52 години. Накривається один або кілька столів, подаються кондитерські вироби, тістечка, десертні і сухі вина, соки, мінеральна вода, чай, кава. Такі прийоми можуть проводитися у формі музичних чи літературних вечорів. У сучасній дипломатичній практиці практикуються рідко.
Закон України «Про дипломатичні ранги» 2002 нормативний акт, згідно з яким встановлюються дипломатичні ранги в Україні, визначається порядок їх присвоєння та позбавлення. Закон прийнятий Верховною Радою України 28.11.2002 р. Згідно з цим Законом всі дипломатичні ранги від Надзвичайного і Повноважного Посла і до аташе прирівнюються відповідно до рангів державних службовців відповідно від 1-го до 11-го рангу. Прийняттям цього Закону фактично відмінило чинність положень розділу III Закону України «Про дипломатичну службу» 2001.
Закон України «Про дипломатичну службу» 2001 нормативний акт, що визначає правові засади та порядок організації дипломатичної служби України. Закон, прийнятий Верховною Радою України 20.03.2001 p., складається з 9 розділів (45 статей) і включає: загальні положення, кадровий склад дипломатичної служби, призначення на дипломатичні посади, проходження дипломатичної служби, службова кар'єра, правовий статус працівників дипломатичної служби, матеріальне та соціально-побутове забезпечення працівників дипломатичної служби, припинення дипломатичної служби, відповідальність за порушення законодавства країни про дипломатичну службу, прикінцеві положення. Закон визначає основні принципи, завдання й функції дипломатичної служби, закріплює систему її органів (МЗС, представництва МЗС на території України, закордонні установи). Законом встановлюєься порядок прийняття на дипломатичну службу (на конкурсній основі) та її проходження, особливості роботи в секретаріатах міжнародних організацій та проходження дипломатичної служби працівниками інших органів державної влади. В цьому законі окреслюються права та обов'язки працівників дипломатичної служби у відповідності з законом «Про державну службу», порядок оплати праці, соціально-побутове та пенсійне забезпечення дипломатичних працівників, встановлюється граничний термін їх перебування на дипломатичній службі, порядок припинення перебування на дипломатичній службі, відповідальність за порушення у цій специфічній сфері державної діяльності.
Запрошення один з видів дипломатичного листування, який використовується при проведенні дипломатичних прийомів. Відомство закордонних справ та дипломатичні представництва виготовляють друкарським способом на цупкому папері спеціальні бланки запрошень, в які потім від руки вписують прізвище та посаду запрошеної особи, вид прийому, місце, дату і час проведення. З нагоди особливих дат, наприклад ювілею держави, можуть виготовлятись спеціальні, красиво оформлені запрошення. Взагалі прийоми влаштовуються знагоди національного свята, встановлення дипломтичних відносин, візиту до країни перебування глави держави або глави уряду. Якщо важливо знати чи запрошена особа буде присутньою на прийомі, то у правому нижньому куті запрошення проставляється абревіатура «R.S.V.P.» (фр. respondez; s'il vous plait просимо відповісти) і при цьому проставляється номер телефону, по якому може бути надана відповідь. Слід мати на увазі, що відповідь на запрошення з літерами R.S.V.P. вважається ознакою високої дипломатичної культури, хоча ці літери проставляються не завжди, а особливо, якщо запрошується велика кількість гостей. Запрошення головних гостей прийому президента, прем'єр-міністра, глави парламенту, міністра закордонних справ може попередньо узгоджуватись і в разі їх згоди літери R.S.V.P. не проставляються, а може робитися від руки надпис «р.m» (фр. pour memoire для пам'яті). Якщо в запрошенні вказується і форма одягу, то літери R.S.V.P. і номер телефону проставляються в лівому нижньому куті, а в правому форма одягу (темний костюм (dark suit), сукня (dress), або смокінг (black tie)довга (вечірня) сукня (long dress), або фрак (white tіе)/вечірня сукня (full dress)). Запрошення розсилаються за два тижні (а можна і раніше) в білих заклеєних конвертах. Вписування до бланка запрошення, зроблені друкарським способом, вважаються менш почесними, ніж від руки.
Заяви одно-, дво- та багатосторонні дипломатичні документи. Заяви уряду, міністерства закордонних справ або його прес-центру, посольства держави це позиційні документи, які застосовуються з метою оперативного реагування на найважливіші міжнародні події, для висловлення позиції офіційного органу держави з того чи іншого конкретного питання. Заяви уряду, МЗС не є прямим зверненням до уряду чи урядів, хоча і несуть велике смислове і змістовне навантаження. Такі документи не обов'язково вимагають офіційної відповіді, але можуть бути опублікованими в ЗМІ або спеціально направленими з супровідною нотою відповідним державам. Заяви посольства в країні перебування можуть оприлюднюватись лише після погодження з МЗС своєї держави. Часто приймаються спільні заяви (особливо після завершення важливих візитів), які інформують громадськість про наслідки переговорів, про досягнуті домовленості або розбіжності з тих чи інших питань, про особливу позицію того чи іншого учасника переговорів. Інколи заява, в якій йдеться про досягнуті домовленості, рішення чи угоди, що не втілені в якісь інші офіційні форми, може розглядатися як міжнародний договір.
Інсурекція (лат. insurrectus повсталий) у дипломатичному праві відмова диппрацівника виконувати свої повноваження у зв'язку зі зміною уряду чи вищих посадових осіб держави; принциповою незгодою з рішеннями відповідного органу державної влади чи посадових осіб. Відповідно до ст. 43 Віденської конвенції про дипломатичні зносини 1961 функції такого дипломатичного агента припиняються після відповідного повідомлення акредитуючою державою країни перебування. В сучасній дипломатичній практиці інсурекція є скоріше винятком, оскільки правила поведінки диппрацівників, наприклад в Україні, чітко обумовлені в Законі України «Про дипломатичну службу», а також кореспондують з відповідними положеннями Конституції України.
Інтернунцій (лат. internuntius посередник, вісник) глава дипломатичного представництва Ватикану, який акредитувався при главах держав. За принципом старшинства належав до другого класу дипломатичних представників, що відповідав класу посланника. За дипломатичним класом та ієрархією дипломатичної служби Ватикану він йшов за нунцієм. Починаючи з XVII ст. інтернунції як представники другого класу очолювали і відповідні представництва, які не відігравали значної ролі в зовнішній політиці Ватикану переважно в країнах некатолицького віросповідання. Рівень інтернунціїв викликав ряд протокольних незручностей, оскільки був недостатньо високим. Відповідно до нового Кодексу канонічного права від 1983 p. категорію інтернунціїв у дипломатичній службі Ватикану було ліквідовано.
Картка акредитаційна документ, що засвідчує належність її власника до осіб, які користуються дипломатичними або консульськими привілеями та імунітетами; оформляється управлінням державного (дипломатичного) протоколу відомства закордонних справ країни перебування під час акредитації співробітників дипломатичних і консульських установ та членів їх сімей. Відповідно до Положення про акредитацію співробітників дипломатичних і консульських установ іноземних держав, міжнародних організацій та їх представництв, інших іноземних організацій від 28.01.2003 р. в Україні видаються чотири види акредитаційних карток: серія «Д» дипломатичні, серія «К» консульські, серія «С» службові, серія «А» звичайні. Акредитаційні картки видаються на підставі паспортів (національних, дипломатичних, службових, звичайних з підтверджувальним записом про акредитаційний статус та відповідної нотифікації). Акредитаційна картка видається: дипломатична та консульська на 4 роки, службова на 3, звичайна на 2 роки. Акредитаційна картка повертається до МЗС, якщо закінчився термін її дії та у зв'язку зі зміною посади або статусу осіб, яким вона належить, в т.ч. і у випадку дострокового від'їзду.
Картка візитна інформаційний засіб, що широко використовується в сучасній дипломатичній практиці для встановлення і підтримки зв'язків з офіційними особами, дипломатичним корпусом, з представниками ділових кіл і громадських організацій країни перебування. В дипломатичній практиці використовуються три основні види візитних карток: офіційні, приватні і спільні. Офіційні візитні картки (зазвичай розміром 9x5 см для чоловіків 7,5х5,5 см для жінок) це лаконічні документи, що друкуються на білому цупкому папері шрифтом, близьким до рукопису. На офіційній візитній картці дипломатів вгорі друкується герб країни, потім ім'я та прізвище дипломата, його посада і столиця країни, де він зараз перебуває на службі. Можуть подаватися й інші реквізити: адреса і телефони, адреса електронної пошти, FAX. На візитних квртках дружин дипломатів проставляється лише ім'я та прізвище і назва столиці країни перебування. Виготовлення приватної візитної картки залежить від фантазії її власника. В дипломатичній практиці використовуються і спільні візитні картки, де вказується імена дружини і чоловіка, їхнє прізвище і назва столиці країни перебування. Такі картки використовуються, щоб висловити спільне ставлення до тієї чи іншої особи.
У міжнародній практиці застосовуються короткі і символи, які виражають ставлення власника картки до того, кому вона призначається, або інтенцію, з якої вона посилається. Ці символи, що означають подяку і побажання, пишуться чорним олівцем у лівому нижньому куті візитної картки: p.f. pour fel
· привітання; p.r. pour remercier подяка; p.f.N.A. pour feliciter Nouvel An побажання з нагоди Нового року; p.f.F.N. pour feliciter Fete Nationale поздоровлення з нагоди Національного свята; p.p. pour presenter відрекомендування іншої особи; р.с. pour condoleances співчуття; р.р.с. pour prendre conge прощання у зв'язку з остаточним від'їздом з країни у випадку, коли не складається прощальний візит.
На візитних картках можуть робитися й інші надписи, коли це стосується менш офіційних випадків, залежить від рівня і характеру стосунків з особою, якій посилається картка, від звичаїв, які панують в цій країні. Текст зазвичай пишеться від руки, короткий, від третьої особи найчастіше внизу картки:
вітає з Різдвом Христовим і Новим роком;
вітає з днем іменин;
дякує за запрошення на концерт, за сувенір;
дякує за привітання;
з найкращими побажаннями (при передачі сувенірів, квітів і т.п.).
Дипломатичні візитні картки друкуються однією або двома мовами: рідною та мовою країни перебування або рідною й англійською, залежно від реальної обстановки і потреби.
Картка кувертна картка, виготовлена з цупкого паперу, розміром візитної картки, на якій від руки або друкованим способом надруковано ім'я й прізвище особи, яка запрошена на прийом. Таки картка ставиться на стіл на тому місці, де має сидіти запрошена особа. Якщо запрошується особа високого рангу, то може вказуватися лише її посада: напр., Його Високоповажність Президент України, Його Високоповажність Прем'єр-Міністр ІІІвеції, Міністр юстиції Чеської Республіки.
Кувертні картки застосовуються тоді, коли запрошується більше 8 гостей і прийом має урочистий характер. При меншій кількості гостей місце за і столом їм вказують господарі.
Келих вина або келих шампанського один з видів дипломатичного прийому, який, як правило, проводиться з нагоди національного свята, перебування офіційної делегації, відкриття національної виставки, підписання важливих міждержавних документів, з нагоди від'їзду посла. Призначається такий прийом зазвичай на 12 год і триває годину-півтори. На таких прийомах гостям подається шампанське, вино, соки, мінеральна вода. Подаються легкі закуски у вигляді канапок, які, як і напої розносяться офіціантами. Форма одягу повсякденна. Можливе запрошення гостей з дружинами.
Коктейль (англ. cocktail) один з найбільш поширених вечірніх прийомів. Розпочинається він між 1718 год і триває до двох годин. Коктейль може проводитися з нагоди національного свята, перебування в країні офіційної делегації та інших подій. Офіціанти розносять налиті в келихи напої. Може влаштовуватися буфет-бар із спиртними напоями. В якості закусок подаються канале (міні-бутерброди) з різними солоними маслами, кремами, паштетами, рибою, м'ясом, солоні міні-тістечка, печиво. До коктейльного столу підходять і фаршировані яйця з різними начинками, солоний і солодкий мигдаль, горіхи, фрукти. Подається також солодке печиво, міні-тістечка з кремом, вершками, желе. Перед закінченням заходу для підкреслення його урочистості може подаватися шампанське, морозиво, кава. Під час такого прийому гості стоять. Одяг вечірній, але для підкреслення урочистості заходу у запрошенні може вказуватися особлива форма одягу (наприклад, смокінг). Загальні правила фуршетних прийомів. Якщо в запрошенні вказано час початку і закінчення прийому (17.00-19.00, 18.00-20.00), то гості можуть приходити і відходити у будь-який вказаний час, але нормальним вважається перебування на прийомі до півтори години. Перші гості збираються протягом перших 1530 хвилин. Прихід на прийом на початку і залишення його наприкінці вважаються проявом особливої поваги до господарів. Пізнє прибуття і раннє залишення прийому (без вагомих причин) може сприйматися як бажання гостя підкреслити натягнуті відносини з господарями. Першими на прийом прибувають нижчі рангом співробітники, а від'їзд відбувається у зворотному порядку спочатку відбувають вищі рангом гості. Господар і господиня на таких прийомах зустрічають і проводжають гостей. Якщо прийом влаштовується для обмеженого кола гостей і господиня з господарем менше зв'язані зустріччю проводжанням, то вони можуть більше уваги приділити бесідам з гостями.
Комюніке (фр. communique, лат. communico повідомляю) офіційне повідомлення про хід та результати переговорів, про досягнуті домовленості. Комюніке може бути коротким у вигляді повідомлення або більш широким з викладенням змісту переговорів чи досягнутих угод та їх публікацією. Комюніке відрізняється від усіх інших дипломатичних документів перш за все тим, що це документ двосторонніх або багатосторонніх переговорів, який в обов'язковому порядку узгоджується сторонами і за своїм характером відноситься до міжнародно-правових документів.
Консул (лат. consul) 1) У Стародавньому Римі періоду республіки це титул двох виборних найвищих службових осіб, у період імперії почесний титул.
2) У Франції в період Консульства (1799 11104 pp.) за конституцією титул трьох керівників виконавчої влади, з яких тільки перший консул, а ним був Наполеон Бонапарт, мав повноваження приймати рішення.
3) Консул це службова (посадова) особа однієї держави, що за згодою іншої держави постійно перебуває у певному районі (консульському окрузі) її території, здійснює там представництво і захист економічних та юридичних інтересів своєї держави, її громадян або юридичних осіб. Консул, відповідно до Віденської конвенції про консульські зносини 1963, це глава консульської установи одного з чотирьох класів: генеральний консул, консул, віце-консул, консульський агент. Він приступає до виконання своїх обов'язків після отримання консульського патенту від акредитуючої держави та екзекватури від держави перебування. У своїй діяльності підпорядкований безпосередньо МЗС країни, яку він представляє, та діє під загальним керівництвом глави дипломатичного представництва в країні перебування. Консул це посадова консульська особа, що працює в Генеральному консульстві і виконує відповідні консульські функції. В сучасній консульській практиці крім штатних (професійних) консулів можуть бути і нештатні (почесні) консули з числа громадян країни перебування, які займають певне становище в суспільстві, мають необхідні особисті якості, не перебувають на державній службі і не беруть участі в політичному житті. Консули всіх класів користуються консульськими імунітетами та привілеями.
Консульська картка один з видів акредитаційних карток, які видаються штатним консульським посадовим особам консульських установ в країні перебування та членам їх сімей, а також почесним консульським посадовим особам, які засвідчують їх належність до осіб, які користуються консульськими привілеями та імунітетами. В Україні консульські картки оформляються Управлінням державного протоколу МЗС на підставі дипломатичних паспортів та нотифікацій.
Консульська конвенція угода між двома або багатьма державами, яка визначає порядок заснування консульств і призначення консулів, коло їх компетенції, а також консульські привілеї та імунітети консульських працівників. Універсальними багатосторонніми консульськими конвенціями є Віденська конвенція про консульські зносини 1963 р., Гаванська конвенція про консульських чиновників 1928. Між окремими державами можуть укладатися двосторонні консульські конвенції для врегулювання питань, які неналежно закріплені в універсальних договорах. Консульські конвенції, визначаючи права і привілеї консульських працівників, одночасно передбачають, що особи, які користуються недоторканністю, повинні поважати закони держави, в якій вони перебувають.
Консульський корпус це сукупність глав консульських установ та всіх консульських посадових осіб і членів їх родин, які знаходяться в певному пункті країни перебування в межах консульського округу, де вони виконують свої функції. До консульського корпусу належать також співробітники консульських установ і почесні консули. Очолює консульський корпус глава консульської установи старший за рангом і перший за часом отримання екзекватури або попереднього визнання й іменується дуаєном. Як і дуаєн дипломатичного корпусу, він виконує церемоніальні функції: представляє консульський корпус, знайомить новоприбулих з особливостями і традиціями протоколу країни перебування, вирішує деякі внутрішні питання життєдіяльності консульського корпусу, захищає права його членів у випадку їх порушення. В країні перебування може бути кілька консульських корпусів в залежності від кількості населених пунктів, де знаходяться консульські установи. Консульський корпус не є юридичною особою, а тому не володіє її правами.
Консульський округ регіон в країні перебування, який визначається консульській установі акредитуючої держави для виконання консульських функцій і визначається за взаємною домовленістю між обома державами в консульському патенті і підтверджується в екзекватурі. Він, як правило, охоплює кілька адміністративно-територіальних одиниць країни перебування. Керівник консульської установи може звертатися письмово чи усно до компетентних властей округу зі всіх питань, пов'язаних з виконанням ним своїх функцій. Натомість до центральних органів країни перебування він може звертатися лише через дипломатичне представництво своєї держави, якщо інше не передбачено спеціальними угодами.
Консульський патент спеціальний документ, що підтверджує факт призначення даної особи главою консульської установи і видається коипетентними органами акредитуючої держави та надсилається МЗС приймаючої держави.
У ньому вказується повне ім'я та прізвище особи, яка призначається, її громадянство, категорія або клас, до якого належить консул, консульський округ та місцезнаходження консульської установи. Він видається, як правило, керівником зовнішньополітичного відомства за підписами міністра та керівника консульського департаменту і засвідчується гербовою печаткою МЗС. Згідно з Віденською конвенцією про консульські зносини 1963 керівникові консульської установи для виконання ним своїх консульських функцій консульський патент обов'язково необхідний, а крім цього й екзекватура (згода, дозвіл) приймаючої держави на виконання ним тих функцій.
Консульські привілеї та імунітети сукупність пільг і переваг, які надаються країною перебування консульським установам, їх співробітникам і членам родин, для забезпечення виконання ними своїх обов'язків. Привілеї консульської установи це право піднімати прапор своєї держави на приміщенні консульства; здійснювати безперешкодні зносини з урядом своєї держави та її дипломатичним представництвом і консульськими установами на території країни перебування, а також в третіх країнах за допомогою різних засобів зв'язку; звільнення від усіх видів податків, зборів і мит. Імунітет консульської установи недоторканність консульських приміщень, їх майна та архівів. Імунітети посадових консульських осіб - це особиста недоторканність. Їм надаються також пільги у вигляді звільнення від податків, зборів і мит, від виконання особистих повинностей і митного огляду.
Консульські ранги особливі звання консулів, що відповідають їх посадам. Згідно з Віденською конвенцією про консульські зносини 1963 вони поділяються на чотири класи: генеральні консули, консули, віце-консули, консульські агенти. Присвоєння консульських рангів здійснюється акредитуючою державою і є її внутрішньою справою. У штаті консульської установи може бути лише один генеральний консул. глава установи і різна кількість консульських посадових осіб. Країна, яка приймає консула, може не визнати його в ранзі вище того, про який було домовлено при заснуванні консульства.
Кортеж (фр. cortege, італ. corteggio урочиста хода, процесія, почет). Згідно з міжнародним протоколом автомобільні кортежі формуються під час візитів державних діячів на найвищому і високому рівні. Особливої уваги потребує розсаджування офіційних гостей в автомобілях відповідно до протокольного старшинства. На автомашині, в якій має їхати високий гість і особа, що його зустрічає, встановлюється прапорець іноземної держави і держави-господаря візиту або штандарти відповідних державних діячів. В окремих автомобілях їдуть посол, співробітники дипустанови і особи, які їх супроводжують. По трасі прямування кортежу можуть вивішуватися державні прапори приймаючої сторони і держави гостя. Під час державних і офіційних візитів на найвищому рівні автомобіль високого гостя від аеропорту (вокзалу) до державної резиденції супроводжує почесний ескорт мотоциклістів.
Кур'єр дипломатичний (фр. courrier гонець) особа, якій доручається доставка дипломатичної пошти. Згідно з Віденською конвенцію про дипломатичні зносини 1961 дипломатичний кур'єр під час виконання службових обов'язків користується особистою недоторканністю і не підлягає арешту чи затримці у будь-якій формі. Підставою для визнання за певною особою статусу дипломатичного кур'єра є офіційний документ, що підтверджує його повноваження (кур'єрський лист), в якому визначається статус кур'єра та кількість місць дипломатичної пошти. Документ має бути належним чином оформлений відповідною установою країни-відправника і у разі необхідності завізований правомочними органами держав, через які проїжджатиме дипломатичний кур'єр. В Україні служба дипломатичних кур'єрів входить до складу Державної фельд'єгерської служби, за поданням якої МЗС України оформляє дипломатичним кур'єрам дипломатичні паспорти з відповідними візами та веде облік кур'єрських листів.
Кур'єрський лист спеціальний документ, який визначає статус дипломатичного кур'єра і дає йому право на перевезення через кордон вказаної в документі кількості місць дипломатичної пошти. Кур'єрський лист видається також спеціальному дипломатичному кур'єру для одноразового перевезення тільки даної дипломатичної пошти (ad hoc), а також командирові екіпажу цивільного літака, кому доручається доставка дипломатичної пошти. При вивезенні диппошти з України кур'єрський лист підписується спеціально уповноваженою особою МЗС, а при вивезенні її з певної країни главою дипломатичного чи консульського представництва даної держави за кордоном, чи особою, що його заміщає. Кур'єрський лист, як правило, має бути завізований у відомстві закордонних справ чи дипломатичному (консульському) представництві країни, в яку направляється дипломатична пошта. Візування не обов'язкове тоді, коли між державами існує спеціальна домовленість про взаємну відмову, або коли цього не вимагають правила іноземної держави. Митні органи країн повідомляються про відмову від візування кур'єрських листів, якщо таке має місце.
Меморандум (лат. memorandum те, про що слід пам'ятати, для запам'ятовування) один з видів дипломатичного листування, який може бути як самостійним документом, так і додатком до вербальної або особистої ноти. Характерна особливість цього документа докладний і поглиблений виклад фактичної чи юридичної сторони якогось питання чи проблеми. Меморандум може бути і додатком до ноти, розвиваючи, поглиблюючи або обґрунтовуючи її зміст. У сучасній міжнародній дипломатичній практиці це досить поширений документ, що направляється одним урядом іншому або представляється на міжнародних нарадах, в Організації Об'єднаних Націй, розкриваючи основні питання актуальних міжнародних відносин. Як окремий дипломатичний документ меморандум друкується на нотному бланку відомства закордонних справ або закордонного диппредставництва, не містить звернення і компліменту, під текстом проставляється місце і дата відправки, печатка не ставиться. Якщо ж меморандум посилається як додаток до ноти, то друкується він на звичайному папері, місце і дата не вказуються, а печатка не проставляється. Може бути меморандум-відповідь.
Україна широко застосовує цей документ у дипломатичній практиці і найбільш відомими з них можна назвати: Меморандум про гарантії безпеки у зв'язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї 1968 від 5.12.1994; Меморандум про взаєморозуміння між Урядом України та урядами країн «Великої сімки» і Комісією Європейського Співтовариства щодо закриття Чорнобильської АЕС від 20.12.1995; Меморандум про взаєморозуміння між ООН та Урядом України від 6.08.1997; Меморандум про взаєморозуміння між Урядом України та ОБСЄ щодо створення нової форми співробітництва від 13.07.1999 та ін. Меморандум взаєморозуміння є досить поширеною двосторонньою або багатосторонньою міжнародною угодою, що охоплює широке коло питань політики, економіки і фінансів, торгівлі, оборони тощо.
Митні привілеї пільги щодо митних формальностей (звільнення від митного огляду і зборів вантажів та особистого багажу), які передбачені як міжнародними договорами (Віденська конвенція про дипломатичні зносини 1961, Віденська конвенція про консульські зносини 1963, Віденська конвенція про представництво держав в їх відносинах з міжнародними організаціями універсального характеру 1975), так і національними законами та правилами і стосуються іноземних дипломатичних представництв, консульських установ, представництв міжнародних організацій, а також певних категорій осіб при перетинанні ними державного кордону. При цьому слід зазначити, що особистий багаж вказаних осіб може бути оглянутий, якщо є серйозні підстави вважати, що він містить предмети чи матеріали, які заборонені для ввезення чи вивезення або регулюються спеціальними правилами. Такий огляд повинен здійснюватися лише у присутності власника багажу або його уповноваженого представника. Багаж адміністративно-технічного й обслуговуючого персолу дипломатичного представництва і консульських vстанов підлягає митному огляду і в межах особистої потреби пропускається через кордон безплатно. Митні пільги стосуються також членів парламентських та урядових делегацій, а також на основі взаємності членів делегацій, які прибувають на міжнародні конференції, переговори або наради, чи із якимись спеціальними офіційними дорученнями.
Місія дипломатична дипломатичне представництво, яке очолюється посланником або повіреним у справах. У сучасній дипломатичній практиці термін «дипломатична місія» вживається щодо представника, який направляється для виконання важливого разового дипломатичного доручення уряду своєї держави.
«Неофіційний документ» (англ. non paper) документ, що досить активно використовується в сучасній дипломатичній практиці і є по-суті знеособленим меморандумом або запискою з викладенням змісту питання. Цей документ не має заголовка і не підписується. Він дозволяє в досить вільній формі внести певні пропозиції, викласти оцінку ситуації, запропонувати нові елементи протилежній стороні під час переговорів, консультацій. «Неофіційний документ» робочий матеріал, а тому не може розглядатися як офіційний документ, не бажаний для цитування та оприлюднення.
Нота вербальна дипломатичний документ, з допомогою якого відомства закордонних справ і дипломатичні представництва ведуть між собою офіційні діалоги, і застосовується він досить широко. Вербальні ноти використовуються для оформлення домовленостей щодо розв'язання у двосторонніх відносинах проблем політичного, економічного, науково-технічного, гуманітарного характеру. Вербальними нотами здійснюються запити про візи, повідомляється про дорожньо-транспортні пригоди за участю співробітників дипломатичних представництв, доводиться до диппредставництва інформація протокольного плану. Текст вербальних нот складається від третьої особи, друкуються на нотному бланку, має вихідний номер дату відправлення, після тексту ставиться печатка міністерства закордонних справ або диппредставницгва, нота не підписується. Дуже важливо, щоб на відбитку печатки зображений на ній герб мав правильне положення. Глави окремих диппредставництв в кінці вербальної ноти або на відбитку печатки ставлять свої ініціали і хоча це не обов'язковим, проте в деяких країнах вважається бажанням надати документові особливої ваги. Згідно з багатовіковою дипломатичною практикою вербальна нота починається і закінчується компліментом, щоб підкреслити особливо поважливе ставлення до адресата. Комплімент опускаться в ноті протестного характеру як недоречний і не вживається в нотах про оголошення трауру чи висловлювання співчуття, а також у порядку взаємності. Мова ноти чітка, лаконічна, без будь-яких скорочень і літературних прикрас.
Нота особиста один з видів дипломатичного спілкування і надсилається вона, як правило, коли треба поінформувати адресата про подію особливої ваги, наприклад, про зміну державного устрою, про оформлення якоїсь надзвичайно важливої домовленності. Особистою нотою посол інформує своїх колег про вручення ним вірчих грамот главі держави перебування, про остаточний від'їзд глави диппредставництв та відрекомендування тимчасового повіреного у справах. Особиста нота надсилається у відповідь на отриману особисту ноту.
Особиста нота складається у формі листа від першої особи та за її підписом. Друкується на нотному бланку з подвійним лівим полем. Особиста нота розпочинається шанобливим зверненням до адресата і закінчується компліментом. Під текстом особистої ноти ставиться підпис особи, від імені якої вона посилається. Печатка, прізвище і посада того, хто підписує ноту, не проставляються. Адреса пишеться у лівому нижньому куті першої сторінки ноти, незалежно від кількості її сторінок.
Нота циркулярна один з видів дипломатичного листування, який використовується переважно Управлінням державного (дипломатичного) протоколу відомства закордонних прав для донесення до дипломатичних представництв відповідної інформації (про нові призначення в уряді, в МЗС, про зміни у митних чи податкових службах тощо). Циркулярною нотою можуть повідомлятися диппредставництва в країні перебування про тимчасовий від'їзд глави диппредставництва і призначення тимчасового повіреного у справах, про персональні зміни в складі диппредставництва.
Нота колективна дипломатичний документ, що дуже рідко використовується в сьогоднішній дипломатичній практиці, бо нині держави будують між собою відносини на двосторонній основі як рівноправні суверенні члени світового співтовариства, а тому колективна нота (всього дипкорпусу чи групи диппредставництв) могла б розглядатися як демарш або спроба чинити тиск. Щоб запобігти небажаному явищу демаршу у вигляді колективної ноти в практиці дипломатичної роботи може застосовуватися ідентична нота, в якій може викладатися практично однакова точка зору кількох держав на одну і ту ж проблему.
Нотифікація (лат. notifico, notificare робити відомим, повідомляти, оповіщати) у дипломатичній і договірній практиці офіційне повідомлення, оповіщення іншої сторони про певні юридичні факти. Воно здійснюється відомством закордонних справ, дипломатичним представництвом чи консульською установою шляхом вручення (направлення) ноти або інших документів, в яких викладається позиція держави з певних міжнародних пигань, констатується точка зору стосовно певних подій і фактів, повідомляється про підписання і ратифікацію міжнародних договорів, приєднання до них, чи про їх денонсацію і т.п. В окремих випадках денонсація передбачена в міжнародних договорах. Наприклад, відповідно до ст. 10 Віденської конвенції про дипломатичні зносини 1961 відомство закордонних справ країни перебування має повідомлятися про приїзд та остаточний від'їзд співробітників диппредставництва або про припинення їх функцій у представництві.
Нунцій (лат. nuntius вісник, гонець) дипломатичний представник Ватикану, який на постійній основі (на відміну від легата, який виконує окремі конкретні доручення) підтримує дипломатичні відносини з іноземними державами і акридитується при главах держав. Апостольський нунцій належить до першого класу дипломатичних представників, як і посли, очолює папське дипломатичне представництво нунціатуру. Нунцій також представляє Папу при місцевій католицькій церкві і відповідно до Канону 364 Кодексу канонічного права 1983 забезпечує «захист спільно з єпископом (в країні перебування) інтересів місії Церкви і Апостольського Престолу у відносинах з главами держав». Особливістю статусу нунція є те, що в багатьох католицьких державах, незалежно від часу вручення своїх вірчих грамот, він автоматично стає дуаєном дипломатичного корпусу. В історії відомі випадки, коли назва «нунцій» стосувалася також і світських послів. Так, в роки Великої Французької революції в кінці XVIII ст. всі ранги послів були скасовані і за рішенням Національних зборів вони отримали нову назву «нунцій Франції».
Обід найбільш почесний вид дипломатичного прийому, який, як правило, дається на честь главии держави або глави уряду, високих іноземних гостей. Розпочинається він між 1920.30 год, але не пізніше 21 год і триває 23 години, а то і довше. Обов'язкова розсадка за столом (столами) у чітко визначеному порядку. Стіл (столи) накривають білими скатертинами. Білі накрохмалені серветки кладуть на тарілочки для хліба. Столи можна ставити у формі літери «П» або «Т». Гості на найбільш почесних місцях за урочистим столом завжди сидять лицем до вхідних дверей, або, якщо це неможливо, то до вікон, що виходять на вулицю. Столи прикрашають квітами. Можна прикрашати також маленькою холодною закускою із декоративними овочами. Меню обіду складається з 13 закусок (рибної, м'ясної, салату), першої гарячої страви (бульйон з грінками), двох других (грав, (рибної і м'ясної), причому рибна подається першою, десерту. На десерт подають желе, креми, різні солодкі блюда, ягоди з вершками. До десерту зі столів забирають весь посуд, столові прилади і чарки, що були раніше. Якщо солодке на десерт подається у загальному посуді, то стіл сервірується відповідним посудом і десертними або чайними ложками. Солодке порційне ставлять з правого боку перед гостем. На закінчення подається чай або кава.
Перед обідом гостям пропонуються аперитиви (сухі чи напівсухі вермути, сухе вино, джин з тоніком, віски з содовою водою, горілку, пиво, соки). Під час обіду до холодних закусок подається горілка (охолоджена), до рибних страв сухе біле вино (охолоджене), до м'ясних страв сухе червоне вино (кімнатної температури), до десерту шампанське (охолоджене), до кави коньяк, а до чаю лікер (кімнатної температури). Охолоджені мінеральна вода і соки подаються протягом всього обіду.
Одяг: темний костюм, смокінг або фрак для чоловіків, вечірня сукня для жінок (в залежності від вказаного в запрошенні). Під час обіду передбачаються два тости (гостя і господаря) або спеціальні промови (на столах можуть розкладатися їх тексти мовами гостя і господаря або англійською). Перед кожним учасником обіду розкладається красиво оформлене меню також двома мовами.
Обід-буфет організовується між 1920.30 вечора і також може тривати 23 години. Може проводитися як самостійний захід або після концерту, у перервах балу чи танцювального вечора. Так само як і на фуршетному прийомі, виставляються буфети з напоями, які розливають офіціанти, накриваються столи з закусками, які гості беруть самостійно і за своїм бажанням сідають за один із невеликих столів на 46 осіб, що знімає з організаторів заходу проблему старшинства присутніх, полегшує підготовку та проведення прийому Одяг в залежності від вказівки в запрошенні. Прийоми типу «обід-буфет» тепер ще називають „шведський стіл”.
Обмін нотами одна з форм укладання міжнародних договорів, зокрема, міждержавних угодд про визнання держав і встановлення диплотичних відносин, підвищення рівня дипломатичної присутності, уточнення окремих положень міжнародного договору або припинення його дії, вирішення проблем власності тощо. Ідентичний текст нот, які складають договір, попередньо узгоджується сторонами усно або шляхом дипломатичною листування. Такі ноти прийнято датувати одним і тим же днем, з якого вони вступають в дію. Якщо ж в нотах проставляються різні дати і в них не вказана дата набуття чинності угоди, то вона вважається дійсною з моменту отримання останньої ноти. В нотах, як правило, зазначається, що нони будуть розглядатися як угода між сторонами.
Органи зовнішніх зносин це державні органи та особи, які уповноважені представляти інтереси держави та її громадян у процесі здійснення міжнародних зв'язків. Є два види органів зовнішніх зносин: внутрідержавні органи загального політичного керівництва глава держави, глава уряду, парламент, уряд, відомство закордонних справ, державні органи, які здійснюють зовнішні відносини в окремих галузях; постійні закордонні державні органи зовнішніх зносин (дипломатичні представництва, місії, консульські установи, постійні представництва при міжнародних організаціях) або тимчасові (делегації на міжнародних конференціях та переговорах, окремі представники за кордоном, спостерігачі при міжнародних комісіях, делегації чи окремі представники на державних ювілеях, коронаціях, інавгураціях, траурних церемоніях). Діяльність органів зовнішніх зносин регламентується як національним законодавством, так і нормами міжнародного права.
Пакта сунт серванта (лат. pacta sunt servanda - договори повинні виконуватися) латинський вислів, який застосовується в міжнародному праві і означає обов'язковість укладених договорів, один з найдавніших і найважливіших принципів міжнародного права. Роль і значення договорів надзвичайно зросла в сучасному міжнародному праві, оскільки стабільність міжнародної системи базується на сумлінному виконанні суб'єктами міжнародного права міжнародних договорів і обов'язків, що з них випливають. Віденська конвенція про право міжнародних договорів 1969 так формалізує цей принцип (ст. 26): «Кожен чинний договір є обов'язковим для його учасників і має сумлінно виконуватися ними». Принцип «Pacta sunt servanda» надзвичайно важливий елемент дипломатичного протоколу, який базується на обов'язковому виконанні правил і домовленостей.
Пам'ятна записка один з видів дипломатичної переписки, документ, що передається особисто і метою якого є звернути увагу та підкреслити важливість зробленої під час бесіди заяви або переданого прохання; полегшити подальший розгляд питання, попередити можливість неправильного тлумачення чи розуміння бесіди або усної заяви. Документ складається в безособовій формі, на звичайному папері, адреса і вихідний номер не проставляються, зазначається лише місто (місце) передачі і дата. В дипломатичній практиці застосовується також пам'ятна записка-експрес, яка передається кур'єром і за формою не відрізняється від вербальної ноти (складається від третьої особи, містить компліменти, друкується на нотному бланку, має вихідний номер, зазначається місце і дата відправлення, печатка не проставляється і адреса не вказується), але за змістом є тільки нагадуванням про певний факт.
Паспорт закордонний (дипломатичний, службовий) офіційний документ, що посвідчує особу та її громадянство, а в необхідних випадках і службове становище особи, яка виїжджає за кордон у службових або приватних справах. Закордонні паспорти поділяються на: дипломатичні, службові, загальногромадянські, паспорти моряка і видаються відомством закордонних справ, а за кордоном дипломатичним представництвом чи консульською установою згідно з правилами, що встановлені внутрішнім законодавством держави. Закордонні паспорти та проїздні документи дитини в Україні видаються відповідно до правил і положень, затверджених Указом Президента України від 26.02.1998 та Постановами Кабінету Міністрів України від 31.03.1995, 24.03.2004. Для осіб, які проживають за кордоном, всі необхідні дії з закордонними паспортами (продовження терміну дії, внесення необхідних змін, заміна) здійснюють консульські відділи посольств чи консульські установи за кордоном. Закордонний паспорт сам по собі не дає права на виїзд в іншу країну, бо для цього з боку іноземної держави вимагається наявність відповідного дозволу на в'їзд (візи) або міжнародної угоди про безвізові поїздки. Дійсний закордонний паспорт є доказом громадянства особи та дає право на консульське обслуговування і захист з боку своєї держави.
Переговори міжнародні один з політичних (дипломатичних) способів вирішення проблем міжнародних стосунків, а також мирного вирішеним міжнародних спорів. Переговори це прямий контакт двох сторін для досягнення взаємно прийнятного рішення з того чи іншого питання, який передує іншим засобам вирішення спорів. Переговори можуть вестись через дипломатичні канали шляхом обміну посланнями або у формі двосторонніх або багатосторонніх нарад. За результатами переговорів можуть прийматися спільні комюніке, які проте не є договорами. Переговори повинні вестись добросовісно, без тиску і шантажу, до чого закликає Манільська декларація про мирне вирішення міжнародних спорів від 15.11.1982. Різновидністю переговорів є консультації, які відрізняються меншою офіційністю, формальністю і зазвичай передують офіційним переговорам.
Передова група група дипломатів та експертів, яка організовується для підготовки проведення офіційних візитів, важливих зустрічей і конференцій глав держав, глав урядів, керівників зовнішньополітичних відомств. Основна мета передової групи підготовка програми і порядку денного візитів, зустрічей і конференцій в країні проведення, погодження основних документів і підготовка їх до підписання під час відповідних політичних заходів. До складу передової групи входять дипломати різного рівня, в т.ч. обов'язково служби Державного протоколу, експерти різних відомств, особливо з договірно-правових і консульських питань, спеціальних служб.
Персона грата (лат. persona grata бажана особа) в дипломатичній практиці глава дипломатичного представництва, який отримав згоду країни перебування на своє призначення (агреман). Персоною грата вважається кожен, іноземний дипломат, який отримав дозвіл (візу) на в'їзд в країну перебування.
Персона нон грата (лат. persona non grata небажана особа) в дипломатичному праві і в дипломатичній практиці член дипломатичного персоналу закордонної дипломатичної установи, який країною перебування визнається як небажана особа. Будь-яка особа може бути оголошена persona non grata або небажаною ще до прибуття на територію приймаючої держави. Водночас приймаюча держава може в будь-який момент зажадати відкликання глави дипломатичного представництва або будь-кого з дипломатичного персоналу без пояснення мотивів такого кроку, що обумовлено Віденською конвенцією про дипломатичні зносини. Мотивом для оголошення особи persona non grata може бути будь-яке втручання у внутрішні справи приймаючої держави (публічна критика уряду чи інших державних органів країни перебування, неповага до її законів і звичаїв, зловживання дипломатичними привілеями та імунітетами, порушення загальноприйнятих норм поведінки дипломата тощо). Стосовно глави дипломатичного представництва такий крок робиться відкрито і йому надається відповідний розголос. Щодо інших членів дипломатичного персоналу в окремих випадках це може робитися в усній формі главі представництва від імені МЗС. У випадку оголошення дипломата persona non grata акредитуюча держава повинна відкликати цю особу або припинити виконання нею своїх функцій у дипломатичному представництві в необхідний термін (як правило, 24-48 годин) і ця особа повинна покинути країну перебуння. Якщо ж особа, оголошена persona non grata, не залишає країну перебування у визначений термін без поважних причин, до неї може бути застосований дисмисл оголошення дипломатичного агента приватною особою зі всіма витікаючими з цього наслідками.
Персонал дипломатичного представництва особовий склад дипломатичного представництва будь-якої держави. Він поділяється на три складові категорії: дипломатичний персонал, адміністративно-технічний персонал, обслуговуючий персонал з чітко визначеним статусом стосовно кожного з них, їх дипломатичними привілеями та імунітетами. Перша категорія дипломатичний персонал його члени мають дипломатичні ранги і, як правило, повинні бути громадянами акредитуючої держави. Всі ці особи після їх акредитації вносяться до списку дипломатичного корпусу, який публікується протокольною службою МЗС країни перебування. Першою особою після посла йде радник-посланник (лише у великих посольствах), потім радники, перші, другі і треті секретарі, аташе, в т.ч. і зі спеціальних питань. Окрему групу в складі дипломатичного персоналу складають військові (військово-морські та військово-повітряні) аташе та їх помічники. Друга категорія адміністративно-технічний персонал: референти, перекладачі, шифрувальники, стенографістки, технічні секретарі, бухгалтери, завідуючі господарством. Третя категорія обслуговуючий персонал: водії, охоронці, прибиральниці, кухарі, садівник, кваліфікований робітник тощо. До цієї категорії на відміну від двох перших можуть залучатися громадяни країни перебування. Питання чисельності складу обумовлюється державами-контрагентами.
Повірений у справах (фр. charge d'affaires) глава дипломатичного представництва (посольства або місії) третій, нижчий клас дипломатичних представників, який передбачений ще у Віденському регламенті 1815 та закріплений Віденською конвенцією про дипломатичні зносини 1961. Інститут повірених у справах застосовується зазвичай за особливих обставин, наприклад, у разі не до кінця нормалізованих стосунків чи у випадку напружених відносин між державами. Тому повірені у справах акредитуються при міністрах закордонних справ і на відміну від послів чи посланників замість вірчих грамот глави держави отримують лише відповідний лист від міністра закордонних справ своєї держави. Повірені у справах належать до самостійного класу глав дипломатичних представництв, призначення яких має постійний харакгер, на відміну від тимчасових повірених у справах (сharge d'affaires ad interim), які тимчасово виконують обов'язки глави дипломатичного представництва (будь-якого класу) у разі його відсутності.
Подарунки невід'ємна складова частина дипломатичної протокольної практики кожної держави, відома з часу започаткування дипломатичних відносин. Протокольний подарунок виконує роль символу уваги до високого іноземного гостя, вдячності за успішну спільну працю чи підтримку плідних ділових контактів.
Подарунок завжди вважався одним з обов'язкових атрибутів міжнародної ввічливості. Колись подарунки називалися дарами, бо високий іноземний гість ніколи не приїжджав у чужу країну з порожніми руками, а привозив багаті дари, які являли собою предмети дійсно високої вартості, вироби з золота і срібла, багаті тканини і хутра, зброю і прикраси. В свою чергу, після завершення нізиту високого гостя також обдаровували по-царськи.
В сьогоднішній дипломатичній протокольній практиці під час зустрічей і візитів глав держав, глав урядів, міністрів закордонних справ, при від'їзді глав дипломатичних представництв після завершення ними своєї місії та в деяких інших випадках передбачається вручення пам'ятних подарунків. У питаннях обміну подарунками в ході міждержавного спілкування сьогодні особливо яскраво виражена тенденція демократизації протокольних норм, як і всього протоколу взагалі. Проте, тим не менше, обмін подарунками важлива складова частина візитів на найвищому і високому рівнях. Важливим елементом протокольної практики є вибір подарунка і його характер. Тут необхідно враховувати ряд важливих факторів: рівень і характер відносин з державою, національність гостя чи дипломатичного представника, його вік, особисті інтереси. Але завжди варто пам'ятати про те, що подарунок, з одного боку, має виражати національну специфіку своєї держави, а з другого по можливості враховувати персоніфіковані особливості того, кому він вручатиметься, бо кожна країна має свої особливості, звичаї, а навіть і забобони. І те, що з вдячністю приймається в одній країні, може бути прямо протилежно потрактоване в іншій, нанести шкоду відносинам, а то і стати причиною конфлікту.
Протокольна служба вищих посадових осіб держави створює так званий подарунковий фонд, куди входять, як правило, твори художників, скульпторів, майстрів художніх народних промислів, фотоальбоми, записи класичної і народної музики, вироби з дорогоцінних каменів та інше. Важливе значення має елегантне опакування подарунків. Подарунки, як правило, особисто високими гостями не вручаються, а передаються протокольними службами і в цьому плані існує досить чітка система. Послам, які від'їжджають з країни перебування у зв'язку з завершенням дипломатичної місії, вручається, зазвичай, пам'ятний подарунок від імені міністра закордонних справ на знак вдячності за внесок у зміцненим двосторонніх відносин, а також від колег по дипломатичному корпусу.
Посланник згідно з Віденським регламенти 1815, закріпленим Віденською конвенцією про дипломатичні зносини 1961 глава дипломатичною представництва другого класу (іде за класом послів), як і посол акредитується при главі держати після вручення вірчих грамот, наданих йому главою акредитуючої держави. В дипломатичній практиці він іменується як Надзвичайний Посланник і Повноважний Міністр.
Посланник це і дипломатичний ранг, який присвоюється особам керівного складу дипломатичної служби. В дипломатичній службі України є ранги Надзвичайного і Повноважного Посланника 1-го і 2-го класу, які присвоюються Президентом України за поданням міністра закордонних справ.
Послання глав держав, урядів, міністрів закордонних справ один з видів дипломатичного листування, який досить поширений у сучасній дипломатичній практиці. Послання, як правило, присвячуються найбільш важливим проблемам міжнародного життя або двосторонніх міжнародних відносин. Послання складаються на спеціальному папері з Державним гербом і за своїми реквізитами не відрізняються від дипломатичних нот. Під текстом послання ставиться особистий підпис того, від чийого імені воно направляється, або лише прізвище, якщо воно передається телеграфом. Посада автора послання зазвичай не вказується, зважаючи на його високий ранг. Послання вручається адресату особисто послом у країні перебування, або спеціальним представником його автора. Може передаватись копія послання у перекладі на мову адресата, а оригінал вручатись пізніше після його отримання дипломатичною поштою. Зважаючи на особливість змісту послань, які є документами особистого листування високих посадових осіб держави часто конфіденційного характеру, вони, як правило, не публікуються.
Посол (фр. ambassadeur, анг. ambassador) глава дипломатичного представництва першого (найвищого) класу відповідно до Віденської конвенції про дипломатичні зносини 1961, який акредитується при главі держави. Його повна назва Надзвичайний і Повноважний Посол (анг. Ambassador Extraordinary and Plenipotentiary). Вперше термін «посол» був вжитий ще в XIV ст. для позначення представника глави держави. З XVIII ст. посли і посланники почали призначатись як представники глав держав замість дипломатичних агентів, резидентів. Спроба упорядкування дипломатичних класів була зроблена з прийняттям Віденського регламенту 1815, який визнав за послами, на відміну від дипломатичних представників інших класів, представницький характер. Тобто лише посол, що представляв особисто главу акредитуючої держави, міг безпосередньо виступати від імені монарха, що його послав, міг вимагати приватної аудієнції від монарха країни акредитації. Тому і право призначати послів довгий час визнаюсь лише за Австрією, Великою Британією, Прусією, Росією і Францією.
Сучасне міжнародне право, що спирається на положення Віденської конвенції про дипломатичні зносини 1961, не визнає правової відмінності між послами главами дипломатичних представництв главами дипломатичних представництв інших класів, встановивши таким чином принцип їх рівності. Саме в цьому і полягає один з проявів принципу суверенної рівності держав.
Надзвичайний і Повноважний Посол це найвищий дипломатичний ранг, який присвоюється Президентом України.
Посол за сумісництвом дипломатичний представник, який акредитований і постійно перебуває в одній державі, а в іншу або кілька держав призначається главою дипломатичного представництва за сумісництвом. Призначення послів за сумісництвом досить поширене в сучасній дипломатичній практиці і відповідає положенням ст. 5 Віденської конвенції про дипломатичні зносини 1961. Процедура призначення посла за сумісництвом ідентична процедурі призначення посла в країні з постійним місцем перебування, тобто: дотримання внутрідержавних правил призначення посла; запит агреману, вручення вірчих грамот. Посол за сумісництвом відвідує країну, в якій він призначений, один-два рази на рік: з нагоди національного свята, під час візитів високих посадових осіб своєї держави, для проведення важливих переговорів тощо. Він належить до дипломатичного корпусу та виконує всі функції глави дипломатичного представництва.
Посольство надзвичайне в сучасній дипломатичній практиці найчастіше називається «спеціальна урядова делегація». Це, як правило, делегація, що направляється в іншу державу на урочистості і святкування круглої дати національного свята, інавгурації глави держави, для участі в траурних церемоніях стосовно вищих офіційних осіб держави. У давнину, коли не існувало постійних дипломатичних представництв, тимчасові надзвичайні посольства були основною формою міждержавних контактів. Функції надзвичайного посольства у виключних випадках можуть доручатися дипломатичному представництву в країні перебування.
Посольське право сукупність договірно-правових і звичаєвих норм, якими регулюється діяльність і статус дипломатичних представництв держав, акредитованих в країні перебування. Цей термін застосовувався до початку XX ст. і потім був замінений на термін «дипломатичне право», що більш повно відображає реалії сучасних зовнішньополітичних відносин.
Постійне представництво при міжнародній організації постійна дипломатична місія, яка направляється державою-членом міжнародної організації (ООН, ЮНЕСКО, ЄС, Рада Європи, НАТО) для представництва в ній своїх інтересів. Їх правий статус визначається на основі багатосторонніх міжнародних договорів, двосторонніх договорів, угод про місцеперебування штаб-квартири з приймаючою державою, а також відповідно до норм внутрідержавного права. Представництва при міжнародних організаціях поділяються на постійні, які акредитовані і діють при міжнародній організації на постійній основі з відповідним дипломатичним складом, а також тимчасові тобто делегації, які відряджаються ad hoc (тимчасово) для участі в роботі сесії міжнародної організації, її робочих органів чи організованих ними міжнародних форумів, конференцій тощо. Основними функціями постійних представництв держав при міжнародних організаціях є забезпечення постійного зв’язку акредитуючої держави з міжнародною організацією, захист її інтересів в міжнародній організації, проведення переговорів, залучення до реалізації мети і завдань, які стоять перед організацією та її членами, забезпечення участі у заходах міжнародної організації (наприклад, миротворчі операції ООН). Постійні представництва є частиною загальної дипломатичної служби держави і відрізняються від посольств тим, що діють у сфері багатосторонніх міжнародних відносин, мають свої певні особливості функціонування в державі розміщення міжнародної організації. Глави постійних представництв під час свого призначення не потребують запиту агреману, а документом, що засвідчує його призначення є його повноваження. Постійні представництва та члени їх персоналу як представники суверенних держав наділяються дипломатичними привілеями та імунітетами, які практично не відрізняються від привілеїв та імунітетів дипломатичних представництв та членів дипломатичного персоналу.
Почесний консул особа, яка не перебуваючи на державній службі (не будучи штатним консулом) виконує певні консульські функції на прохання зацікавленої держави та за згодою країни перебування. Почесні консули призначаються з числа авторитетних, самодостатніх, але не заангажованих в політику осіб країни перебування зі сфери бізнесу, культури, правознавства. За виконання своїх консульських функцій вони не отримують заробітної плати, але мають право справляти консульські збори, а також брати плату для покриття своїх фактичних витрат, пов'язаних з виконанням консульських функцій. Будучи повноправними громадянами своєї країни, почесні консули мають право займатися підприємницькою чи професійною діяльністю. Процедура призначення почесних консулів (зазвичай класу консулів і віце-консулів, а дуже рідко генеральних консулів) практично не відрізняється від призначення штатних консулів, тобто отримання консульського патенту від акредитуючої держави і екзекватури від держави акредитації. У питаннях старшинства, привілеїв та імунітетів на почесних консулів поширюються основні положення Віденської конвенції про консульські зносини 1963 з певними обмеженнями. Практика призначення почесних консулів в Україні регулюється Положенням про нештатних (почесних) консулів (Указ Президента України від 17.02.1997). Пропозиції про призначення почесних консулів України в іноземних державах вносять до МЗС глави дипломатичних представництв та консульських установ України у відповідних державах, а в тих державах, де їх нема, пропозиції вносять керівники консульського та відповідного територіального підрозділів МЗС України. Призначення і звільнення почесних консулів здійснює міністр закордонних справ України. МЗС підписує з ними угоди про виконання ним консульських функцій та обов'язків, що випливають з цього. Почесні консули повинні постійно проживати на території визначеного консульського округу на час виконання своїх консульських функцій, здійснювати щорічні об'їзди округу та один раз на рік звітувати про свою діяльність перед главами диппредставництв чи консульських установ в країні перебування або безпосередньо перед МЗС, якщо вони там відсутні.
Прапор державний один із символів суверенітету держави. Державний прапор України прямокутне полотнище, яке складається з двох рівних за шириною горизонтальних смуг: верхньої синього кольору, нижньої жовтого кольору, із співвідношенням ширини прапора до його довжини 2:3, затверджено Постановою Верховної Ради України від 28.01.1992 та у ст. 20 Конституції України, прийнятій 28.06.1996. Етикет державного прапора передбачає його сувору відповідність затвердженому законом опису. Загальноприйнятою та однією з найдавніших норм міжнародної протокольної практики, що не закріплена спеціальними міжнародними договорами, але повсюдно дотримується як звичаєва норма, є виявлення пошани до державного прапора. В одних державах (наприклад США) вона закріплена законодавством. Палата представників Конгресу США в 1989 р. прийняла закон про захист національного прапора США, який передбачає грошовий штраф, а то і тюремне ув'язнення терміном до одного року для кожного, «хто свідомо нівечить, спотворює, спалює чи топче ногами прапор Сполучених Штатів». В інших державах, зокрема у Фінляндії, такого закону нема, але існує культ національного прапора, який виховується з раннього дитинства. Наприклад, з нагоди народження дитини, під час шлюбу біля будинку обов'язково вивішується національний прапор, який є своєрідним «почесним гостем» торжества. В міжнародній протокольній практиці склався певний етикет державного прапора. Державний прапор піднімається на спеціальному флагштоку або на приміщенні, як правило зі сходом сонця і опускається з настанням темноти. Якщо ж прапор висить цілодобово, то в темну пору доби він повинен обов'язково підсвічуватися. Оптимальне співвідношення ширини прапора і флагштока 1:6. Якщо піднімається кілька прапорів, то кожен з них піднімається на окремому флагштоку (однакового розміру прапор і однакової висоти флагшток). Прапори піднімаються в алфавітному порядку відповідно до назви держав. Якщо прапор піднімається на честь глави іноземної держави, то почесне місце справа віддається прапору гостя. Склалася певна церемонія підняття та опускання прапора. Присутні при цьому повинні стояти струнко обличчям до прапора (військові віддають честь, а цивільні знімають головні убори). При внесенні і винесенні прапора всі присутні встають і припиняють рух та розмови. Під час траурних церемоній прапор опускається на половину флагштока і до нього може прикріплятися бант чи стрічка з чорного крепу. Особлива увага приділяється належному стану прапора, він в жодному разі не може бути старим, вицвілим, заплямленим, зім'ятим. Державний прапорець може встановлюватися на автомобілях вищих посадових осіб держави під час візитів та інших урочистостей. Державний прапор може встановлюватися на приміщенні дипломатичного представництва чи консульської установи; на резиденції глави дипломатичного представництва чи консульської установи, на їх засобах пересування. Крім державного прапора є ще штандарт- (прапор) Президента, що являє собою квадратне полотнище з Гербом держави. Древко штандарта закінчується металічною (позолоченою) верхівкою у вигляді списа.
Представництво МЗС на території України орган дипломатичної служби України, що утворюється рішенням уряду і підпорядковується МЗС в регіонах, де є іноземні консульські установи чи представництва міжнародних організацій для надання їм допомоги у здійсненні своїх функцій; забезпечення сприяння місцевим органам виконавчої влади у здійсненні ними міжнародних зв'язків та контактів з іноземними консульськими установами, консультаційної та інформаційної допомоги. Представництва МЗС діють відповідно до Положення «Про Представництво МЗС України на території України», затвердженого Постановою Кабінету Міністрів від 25.07.2002 р. Керівництво Представництвами здійснює міністр закордонних справ України, який і призначає керівника Представництва. Представництво звітується перед МЗС про свою діяльність в регіоні. Дипломатичним працівникам Представництва присвоюються дипломатичні ранги відповідно до посад, які вони займають, вони можуть виїжджати в довготермінові закордонні відрядження. На початок 2006 р. в Україні Представництва МЗС діяли в Донецьку, Львові, Одесі, Сімферополі й Ужгороді.
Приймаюча держава держава, на території якої знаходиться дипломатичне представництво іноземної держави, штаб-квартира міжнародної організації, або проводяться міжнародні конференції, наради. Термін «приймаюча держава» зафіксований у Конвенції про спеціальні місії 1969. В інших міжнародних документах використовується аналогічний термін «країна перебування» (Віденська конвенція про дипломатичні зносини 1961, Віденська конвенція про представництво держав у їхніх відносинах з міжнародними організаціями універсального характеру 1975. В дипломатичній практиці вживаються терміни «держава акредитації», «держава-організатор». Права і обов'язки приймаючої держави визначаються вищеназваними міжнародними конвенціями, а в необхідних випадках шляхом укладення і двосторонніх угод.
Проксенія (грець. узи або право взаємної гостинності) це принцип, що застосовувався у часи стародавньої Греції і полягав у призначенні спеціальних осіб, які були охоронцями інтересів громадян іноземних держав на території своєї держави. Вони надавали певні послуги (допомогу) гостям держави або міста (з того часу широко відомі міста-держави, особливо в Північному Причорномор'ї Ольвія, Пантікапей, Херсонес) як приватним особам, так і офіційним представникам держав, міст. За виконання своїх функцій проксен мав певні пільги, наприклад у торгівлі з містом, представниками якого він опікувався. Проксени користувалися правом недоторканості, інколи звільнялися від сплати податків, їм гарантувалася безпека майна. Проксени допомагали розбудовувати міждержавні відносини, до них в першу чергу зверталися посольства, що прибували на переговори, і вони допомагали їм у контактах з офіційною владою міста. Часом міста-держави направляли своїх громадян до інших міст для виконання функцій проксенів. До встановлення нових форм міждержавних відносин переговорів, підписання договорів проксени відігравали основну роль у розвитку взаємин між державами, містами, общинами, що сприяли в першу чергу розвиткові взаємної торгівлі, а відтак і розквіту держав і міст.
Протест дипломатичний офіційна заява держави (уряду, МЗС, дипломатичного представництва в країні перебування), яка містить енергійне заперечення, різкий виступ проти дій, кроків чи рішення іноземної держави, які є неправомірними з погляду міжнародного права, порушують загальноприйняті норми спілкування між державами. Дипломатичний протест оформляється у вигляді вербальної ноти, або у формі заяви уряду чи відомства закордонних справ з обов'язковим вжиттям у тексті слова «протест».
Протокол дипломатичний (грець, protokollon protos перший, kolla клеїти у давні часи означав правила оформлення документів) є невід'ємною складовою частиною дипломатії, її політичним інструментом, формою, якою супроводжується будь-яка зовнішньополітична акція держави та якої дотримуються її представництва чи представники. Дипломатичний протокол забезпечує відповідні умови для того, щоб відносини між державами, урядами та їхніми представниками могли розвиватися в дружній, мирній атмосфері та в обстановці взаємоповаги. Нормальне спілкування між державами було б неможливим, якби вони всі не дотримувалися загальних принципів взаємовідносин, в першу чергу таких, як повага до державного суверенітету, національної незалежності і територіальної цілісності, невтручання у внутрішні справи іншої держави, дотримання рівності між державами, умов міжнародних угод і договорім, суворе виконання взятих на себе зобов'язань, Дипломатичний протокол це сукупність загальноприйнятих правил, традицій і умовностей, яких дотримуються уряди, відомства закордонних справ, дипломатичні представництва, офіційні особи і дипломати при виконанні своїх функцій у міжнародному спілкуванні. Правила дипломатичного протоколу допомагають підтримувати нормальні відносини між державами та їхніми представниками навіть у тому випадку, коли між сторонами мають місце претензії та розбіжності. Протокол категорія історична, яка акумулює баттовіковий досвід спілкування держав між собою і формувався він протягом століть. Вперше спроби перетворити в норми міжнародного права де-які правила міжнародної ввічливості було зроблено під час Віденського (1815) та Аахенського (1818) конгресів і завершено через 150 років підписанням Віденської конвенції про дипломатичні зносини (1961), яка стала базовим міжнародно-правовим документом, що регулює дипломатичну діяльність суб'єктів міжнародного права.
Незважаючи на те, що в актах міжнародною права немає чітких, письмово зафіксованих вимог щодо норм дипломатичного протоколу, проте деяким з них надана юридична сила, а тому ретельне дотримання його норм є обов'язковим при: визнанні нових держав, встановленні дипломатичних відносин, призначенні глав дипломатичних представництв, врученні вірчих грамот, здійсненні дипломатичних візитів, проведенні бесід і переговорів, дипломатичному листуванні, організації дипломатичних прийомів, підписанні договорів та угод, скликанні міжнародних нарад та конференцій, організації зустрічей та проводів офіційних делегацій, відзначенні різних урочистих та траурних подій. Отже, всі зовнішньополітичні акції проводяться відповідно до вимог протокольних норм. Протокол за своєю природою явище досить консервативне, не схильне до швидкоплинної моди і до зміни традицій. Проте в сучасній міжнародній протокольній практиці намітилася тенденція до раціоналізації і спрощення деяких елементів протоколу, що сприяє його подальшій уніфікації в напрямку створення єдиного загальновизнаного кодексу норм, є гарантією успішного виконання дипломатами своїх професійних обов'язків.
В Україні діють положення державного протоколу і церемоніалу, які базуються на загальновизнаних уніфікованих нормах дипломатичного протоколу, і виконання їх забезпечують відповідні структурні підрозділи з питань протоколу Секретаріату Президента України, апарату Верховної Ради України, Секретаріату Кабінету Міністрів, МЗС та відповідні підрозділи інших органів виконавчої влади держави.
Ратифікація (лат. ratus затверджений та fасіо роблю; фр. ratificatio затвердження) ствердження вищим органом державної влади (монархом, президентом, парламентом) міжнародного договору та згода на його обов'язковість для держави. Правова природа ратифікації і порядок її здійснення регламентується Віденською конвенцією про право міжнародних договорів 1969 та національним законодавством (в Україні законом «Про міжнародні договори України» 1995). Ратифікація договору може здійснюватись главою держави самостійно або за згодою парламенту. В сучасних демократичних державах ратифікація міжнародних договорів здійснюється парламентом. В Україні процес ратифікації відповідно до Закону «Про міжнародні договори України» починається з ініціативи Президента України або Кабінету Міністрів, потім розглядається і приймається Верховною Радою і підписується Президентом України. Закон України встановлює перелік міжнародних договорів, які підлягають обов'язковій ратифікації. Це, зокрема, великі міждержавні договори про дружбу, співробітництво і взаємодопомогу, договори з питань перебування іноземних військ на своїй території та про посилку своїх військових підрозділів за кордон, договори з територіальних питань тощо. Відмова від ратифікації не вважається порушенням міжнародного права. Документом, що підтверджує ратифікацію міжнародного договору відповідним органом держави, є ратифікаційна грамота, яка підписується главою органу, що ратифікував договір, скріплюється підписом глави зовнішньополітичного відомства і здається на зберігання депозитарію багатостороннього міжнародного договору. В міжнародній договірній практиці поширена така умова міжнародний договір набирає чинності після часу отримання депозитарієм визначеної договором кількості ратифікаційних грамот.
Резидент ( лат. residentis, фр. resident той, хто сидить, залишається на одному місці):
1. В середні віки це дипломатичний представник, що постійно перебував у певній країні. На Аахенському конгресі 1818 було прийнято протокол про міністра-резидента, який за рангом стояв нижче посланника. Протягом XX ст. від цього рангу відмовились всі країни, нема його і в переліку рангів і посад української дипломатії.
2. Дипломатичне представництво, консульська установа, торгове та інше офіційне представництво певної держави за кордоном, яке має дипломатичні привілеї та імунітети.
3. Представник розвідки однієї держави на території іншої, який керує резидентурою, спрямовує і координує роботу агентурної мережі. Може мати офіційний статус працівника посольства чи консульства, торгпредства, співробітника ЗМІ або перебувати на нелегальному становищі.
4. Повноважний представник колоніальної держави (метрополії) у протектораті (фактичний правитель).
Розірвання дипломатичних відносин припинення з ініціативи будь-якої держави дипломатичних відносин з іншою державою з офіційним оповіщенням про це, що супроводжується відкликанням дипломатичних представництв. Причинами розірвання дипломатичних відносин можуть бути такі: стан війни між сторонами; ворожа політика однієї держави по відношенню до іншої та здійснення нею дій, несумісних з нормами міжнародного права, припинення існування однієї з держав як самостійного суб'єкта міжнародного права; здійснення будь-яких дій, що виключають роботу дипломатичного представництва, тощо.
Згідно з Віденською конвенцією про консульські зносини 1963 розірвання дипломатичних відносин не тягне за собою автоматичного розриву консульських відносин, а також не зачіпає дії укладених договорів між державами.
Відповідно до ст. 44 Віденської конвенції про дипломатичні зносини 1961 країна перебування у такому випадку повинна надати сприяння якнайшвидшому від'їзду осіб, що користуються дипломатичними привілеями та імунітетами, та членів їх сімей, забезпечивши їх відповідними транспортними засобами для перевезення майна. Згідно зі ст. 45 цієї Конвенції держава перебування має поважати та охороняти приміщення представництва разом з його майном та архівом. Держава, що відкликає своє представництво, може доручити третій державі, яка сприймається країною перебування, захист своїх інтересів та інтересів своїх громадян, а також охорону його приміщення разом з майном та архівами.
Розірвання дипломатичних відносин може використовуватися як одна з примусових мір відповідно до Статуту ООН.
Розсадка в автомобілях один з елементів дипломатичного церемоніалу, якого необхідно дотримуватися в дипломатичній практиці. При розсадці в автомобілях слід завжди пам'ятати, що найбільш почесним є місце на задньому сидінні автомобіля з правого боку за ходом автомобіля. При посадці в автомобіль двох персон, як правило гостя і господаря, місця займаються тільки на задньому сидінні, де почесний гість (а якщо це жінка, то незалежно від свого становища) займає праве місце за ходом руху.
Слід пам'ятати, що місце на передньому сидінні поруч з водієм ніколи не займається ні першою, ні навіть другою особою. Це місце чисто робоче. Тут може сидіти охоронець, репортер і, як виняток, перекладач.
Зустрічаюча особа завжди повинна враховувати, що найкращим варіантом є пересування в автомобілі тільки вдвох. Розсадка членів делегації в автомобілях як правило по двоє, а супроводжуючих осіб по троє, а то і четверо в одному автомобілі. В сучасній дипломатичній практиці все частіше в представницькому автомобілі пересуваються лише гість і господар, а члени делегацій і супроводжуючі особи в мікроавтобусах або автобусах.
Після прибуття до місця призначення автомобіль подається таким чином, щоб вихід був з правого боку і при цьому особа, що займає почесне праве місце, виходить першою.
Якщо почесний гість прибуває з дружиною, то в одному випадку дружина займає праве місце на задньому сидінні, а почесний гість зліва, на передньому сидінні поруч з водієм може сісти супроводжуюча особа від господарів, господар зі своєю дружиною сідають в інший автомобіль; в іншому випадку почесний гість і господар сідають в один автомобіль, а дружини в інший.
Розсадка за столом під час офіційних сніданків і обідів спирається на два принципи: старшинства (стосовно послів) і посади, яку займає той чи інший гість. Отже, основні правила розсадки за столом:
1. Офіційні (почесні) гості або особи, на чию честь організовується прийом, завжди займають почесні місця (посередині столу, маючи на увазі його довшу сторону, справа від господаря).
2. Між офіційними гостями можна садити інших гостей, враховуючи відповідність їх посад.
3. Жінки і чоловіки розсаджуються поперемінно, причому чоловіки можуть сидіти один біля одного, а жінки ні, а також жінки не повинні сидіти на краю столу. Винятком може бути лише прийом послів, які розсаджуються за столом відповідно до протокольного списку дипломатичного корпусу і тут жінки-посли можуть сидіти поруч.
4. Гостям з-за кордону при рівних посадах надається першість перед гостями зі своєї країни.
5. Розсаджуючи гостей, треба завжди пам'ятати, щоб один біля одного сиділи гості, які б могли між собою спілкуватись (в розумінні знання мов).
6. Коли під час проведення заходу необхідна допомога перекладача, то він, відповідно до протоколу, займає місце зліва від особи, якій має перекладати.
7. Треба мати на увазі і намагатись не садовити поруч осіб, які не симпатизують одні одним.
Господиня прийому завжди сідає обличчям до дверей, з яких заходять офіціанти, щоб вони були весь час у полі її зору.
Найвідповідніший час для проголошення тосту після основного блюда перед десертом. Перший тост завжди проголошує господар, а відповідає йому почесний гість. Варто пам'ятати при цьому, що найкращим є короткий тост. При проголошенні тосту треба мати на увазі особливості кожної країни щодо цього акту.
Ротація в міжнародній дипломатичній практиці періодичне заміщення працівників дипломатичної служби в закордонних дипломатичних представництвах і консульських установах у встановленому порядку. У більшості країн, в т.ч. і в Україні, існують певні правила і порядок ротації співробітників дипломатичної служби, виходячи з їх професійної підготовки, фахового досвіду, особистих здібностей. Ротація здійснюється з метою ефективного використання працівників, створення їм умов для службового і професійного росту, забезпечення рівних можливостей для реалізації дипломатичної кар'єри. Згідно з Законом України «Про дипломатичну службу» 2001 довгострокове відрядження дипломатичних працівників триває, як правило, до 4 років у країнах з нормальними кліматичними умовами та стабільною політичною ситуацією і до 3 років в країнах з важкими кліматичними умовами або складною політичною ситуацією. Після закінчення довгострокового відрядження співробітникам дипломатичної служби надається попередня посада, а в разі неможливості рівноцінна посада в системі органів дипломатичної служби. Принцип ротації застосовується також і щодо деяких посадових осіб міжнародних організацій.
Салют один з елементів міжнародного церемоніалу урочиста форма привітання високого іноземного гостя або надання йому високих церемоніальних почестей (прапорами, артилерійськими або рушничними залпами, шаблею або шпагою). Застосування цього церемоніального елемента передбачається ще в Аахенському протоколі 1818, регулюється національним законодавством окремих держав, наприклад Великої Британії, США, України та ін. Найбільш почесним салютом є «Салют націй», який виконується під час державного візиту глави держави (21 артилерійський залп), офіційного візиту глави уряду (19 залпів), офіційного візиту глави зовнішньополітичного відомства (17 залпів). Салюти виконуються, як правило, під час виконання державних гімнів. «Салют націй» може виконуватися і з нагоди офіційного візиту ескадри військових кораблів або іноземного військового корабля до військово-морської бази або порту.
Сніданок (перший сніданок або робочий сніданок) один з видів ранкового прийому з розсадкою дається, як правило, Президентом, главою уряду країни під час його візиту за кордон для зустрічі з представниками ділових кіл приймаючої сторони або для робочих зустрічей з главами держав і урядів на багатосторонніх міжнародних форумах. Розпочинається він зазвичай між 8.008.30 ранку і триває до 1 год 15 хв. До столу подаються одна-дві холодні закуски, одна рибна або м'ясна страва, десерт. Не виключається, за побажанням гостя, подача гарячої закуски. Можлива подача молочних чи кисломолочних продуктів. З напоїв пропонуються води, соки, чай, кава. Спеціальні виступи не передбачаються, зате, як правило, протягом сніданку точиться жвава бесіда. Одяг повсякденний костюм.
Сніданок (другий) так називаються в сучасній дипломатичній практиці прийоми, які починаються об 11.30 і тривають до 13.00. Меню другого сніданку аналогічне першому з тією різницею, що перед сніданком можуть пропонуватися аперитиви, а під час сніданку подаються сухі білі та червоні вина, на завершення шампанське. Під час такого прийому гості проводять до однієї години за столом, а потім до 30 хвилин за кавою чи чаєм, які подаються у вітальні. Форма одягу повсякденна.
Спеціальна місія (місія ad hoc) тимчасова місія, яка направляється однією державою до іншої за згодою останньої для розгляду певних питань або для виконання певного конкретного завдання, її діяльність регулюється Віденською конвенцією про спеціальні місії 1969. Функції спеціальної місії визначаються за взаємною згодою держави, що приймає, і держави, що направляє місію. Порівняно з постійним дипломатичним представництвом спеціальні місії мають більш обмежений характер, бо вони не здійснюють загального представництва держави, що їх направляє. Правовий статус спеціальних місій багато в чому подібний до статусу дипломатичного представництва (надання привілеїв та імунітетів), хоча спеціальні місії можуть направлятися і прийматися незалежно від наявності дипломатичних чи консульських зносин між державами. Главою спеціальної місії, зважаючи на її тимчасовий характер, може бути політичний діяч (глава держави, глава уряду, міністр закордонних справ, депутат парламенту) або дипломат, що акредитований в цій або іншій державі. Так, посол, акредитований в одній державі, може здійснювати спеціальну місію в іншій державі (за взаємною згодою держав), наприклад, під час інавгурації президента, на ювілейних торжества або траурних церемоніях.
Функції спеціальної місії починаються з моменту встановлення місією офіційного контакту з відомством закордонних справ або через нього з іншими органами приймаючої держави. Спеціальні місії отримують повноваження від глав держав, глав урядів або міністрів закордонних справ держав, що направляють їх.
Співчуття складова практики дипломатичного протоколу, що виражається в офіційному висловленні на відповідному рівні жалю з приводу кончини глави держави, глави уряду, іншої високопоставленої офіційної особи. Церемонія співчуття складається з двох частин: направлення від імені глави держави, глави уряду, глави відомства закордонних і прав телеграм, листів, послань з висловленням співчуття главам відповідних державних органів і участь делегації в траурних заходах. Про порядок проведення траурних заходів МЗС повідомляє уряди іноземних держав через свої посольства за кордоном, а протокольна служба інформує дипломатичний корпус країни перебування. Будь-яких запрошень з цього приводу не розсилається, а тому ініціатива участі делегації в траурних заходах залишається за іноземною державою. Приймаюча сторона приділяє належну увагу тим, хто прибуває на траурні заходи: їх зустрічають (проводжають) у присутності офіційних осіб в аеропортах (на вокзалах), забезпечують готелями і транспортом. При зустрічах (проводах) прапори не піднімаються і гімни не виконуються. Іноземні делегації покладають вінки до труни покійного, беруть участь у траурних заходах, представляються вищому керівництву держави.
Дипломатичний корпус країни перебування теж бере участь у траурній церемонії, про проходження якої їх інформує Державний протокол. Дуаєн дипломатичного корпусу та посли під час відвідання зали, де проходить траурна церемонія, покладають вінки, стоять у почесному караулі. В дні трауру, які оголошуються спеціальним розпорядженням, дипломатичні представництва в країні перебування відміняють прийоми, концерти та інші розважальні заходи, над приміщеннями дипломатичних представництв в знак трауру приспускаються державні прапори. Посольства в країнах перебування можуть відкривати Книгу співчуттів, в якій розписуються керівники держави, представники МЗС, інших міністерств та відомств, громадських організацій. У відповідь на ноту Посольства з траурним повідомленням МЗС направляє ноту-відповідь, працівники МЗС направляють свої візитки колегам-співробітникам Посольства з написом «р.с.»). В залежності від рівня двосторонніх відносин реакція на траурне повідомлення та заходи може бути більш або менш пишною.
Згідно з правилами міжнародного дипломатичного протоколу прийнято також реагувати на смерть акредитованого в країні перебування посла іноземної держави. У такому випадку на адреси глави держави, глави уряду і глави зовнішньополітичного відомства направляються телеграми співчуття від вищих державних органів та МЗС. Представники глави держави, уряду, МЗС, громадськості, дипломатичного корпусу відвідують посольство і розписуються в Книзі співчуттів. Представники МЗС і дипломатичного корпусу беруть участь у траурній церемонії проводів труни з тілом покійного в аеропорту. Співчуття висловлюються також у випадках великого стихійного лиха чи катастроф з людськими жертвами, в посольствах за кордоном можуть виставлятися Книги співчуттів.
Старшинство дипломатичне одне з найважливіших правил дипломатичного протоколу, яке діє у відношенні: колективного старшинства дипломатичного корпусу, що запрошується на публічні заходи; старшинства між главами дипломатичних представництв; старшинства між дипломатичними представниками і представниками влади країни перебування; старшинства дипломатів даного дипломатичного представництва.
Дипломатичному корпусу, що запрошується на офіційні публічні заходи, надається почесне місце безпосередньо біля глави держави або глави уряду, якщо вони беруть участь у цих заходах. Зважаючи на єдність дипломатичного корпусу, посли, посланники і повірені у справах розміщаються в одному і тому ж місці.
Серед кожного класу глав дипломатичних представництв дипломатичне старшинство, як правило, визначається датою прибуття дипломатичного представника в країну перебування або датою вручення ним вірчих грамот. Старшинство тимчасових повірених визначається класом дипломатичного представника, якого вони заміняють, і датою його вступу на посаду. Це положення закріплено в ст. 14 Віденської конвенції про дипломатичні зносини 1961 і будь-який відступ від нього може вважатися як нанесення шкоди достоїнству дипломатичних представників, їх дискримінацією і зумовити ускладнення відносин влади країни перебування з дипломатичним корпусом. Виключенням може бути лише папський нунцій в деяких католицьких країнах, якому там надається дипломатичне старшинство незалежно від дати його прибуття в країну чи вручення вірчих грамот. В цих країнах він завжди є дуаєном дипломатичного корпусу.
У випадку перевручення вірчих грамот главою дипломатичного представництва його попереднє дипломатичне старшинство залишається в силі. Щодо дипломатичного старшинства дипломатичних представників і представників влади країни перебування, то тут діє правило, що іноземні посли на протокольних заходах слідують безпосередньо за главою держави. Виходячи з засад міжнародної ввічливості, іноземні посли добровільно уступають перед собою місце лише прем'єр-міністру і міністру закордонних справ.
Дипломатичне старшинство членів дипломатичного персоналу дипломатичного представництва встановлюється правилами своєї країни згідно з дипломатичними посадами і рангами.
Тимчасовий повірений у справах (фр. charge d'affaires ad interim) особа, яка виконує обов'язки глави дипломатичного представництва в період його тимчасової відсутності. Глава дипломатичного представництва напередодні свого від'їзду нотою повідомляє міністра закордонних справ країни перебування про призначення тимчасового повіреного у справах, який не належить до самостійного класу глав дипломатичних представників, а лише тимчасово виконує його функції. Тимчасовий повірений у справах, як правило, призначається з числа представників дипломатичного персоналу, які мають найвищий після посла ранг (радник-посланник, радник).
Якщо держава акредитує главу дипломатичного представництва в кількох державах, то вона може засновувати там дипломатичні місії, які можуть очолюватися тимчасово повіреними у справах, оскільки глава дипломатичного представництва там постійно не перебуває. Тимчасовий повірений у справах користується всіма правами та привілеями дипломатичного представника за винятком деяких протокольних почестей.
Управління Державного протоколу МЗС України структурний підрозділ Міністерства закордонних справ України, який забезпечує протокольне і церемоніальне сприяння по забезпеченню візитів Президента України, Прем'єр-міністра України, Голови Верховної Ради України, міністра закордонних справ України до іноземних держав, а також глав держав, глав урядів, спікерів парламентів та міністрів закордонних справ іноземних держав до України; сприяє в організації і проведенні офіційних і протокольних заходів за участю вищих посадових осіб України і глав дипломатичних місій. Управління забезпечує проведення протокольних заходів, пов'язаних із прибуттям новопризначених послів в Україну, церемоній вручення вірчих грамот Президенту України іноземними послами; вручення консульських патентів почесним консулам України в іноземних державах та екзекватур генеральним і почесним консулам іноземних держав в Україні. Управління Державного протоколу: забезпечує постійний зв'язок посольств з міністром закордонних справ з усіх організаційних і політичних питань; допомагає встановленню контактів з державними установами та громадськими організаціями; сприяє влаштуванню дипломатичних прийомів, поїздок дипломатів по країні, екскурсій та відпочинку членів дипломатичного корпусу. Воно допомагає посольствам уникати будь-яких порушень встановлених в країні протокольних правил, вести свою діяльність з врахуванням специфіки країни.
Протокольне управління видає всім членам дипломатичного корпусу та членам їх сімей дипломатичні акредитаційні картки, реєструє весь дипломатичний корпус і періодично видає довідник-список всіх членів дипломатичного корпусу в розрізі посольств і генконсульств, слідкує за дотриманням привілеїв та імунітетів дипломатичного корпусу згідно з міжнародним правом та враховуючи характер і рівень відносин своєї держави з тією чи іншою державою світу.
Чай один з видів вечірніх дипломатичних прийомів, який зазвичай влаштовується тільки для жінок між 16.0018.00 і триває до півтори години. Такі прийоми влаштовують дружини Президента країни, глави уряду, запрошуючи дружин високих іноземних гостей під час офіційних візитів глав держав і глав урядів. Дружина міністра закордонних справ влаштовує прийоми типу «чай» для дружин послів, державних діячів, для жінок різних міжнародних представництв. Така форма прийому часто застосовується при нанесенні візитів дружинами глав дипломатичних представництв.
До «чаю» накриваються один або кілька столів з урахуванням кількості запрошених (переважно буває від 10 до 15 осіб). Подаються маленькі декоративні бутерброди (канапе), пиріжки, солодке і солоне печиво, кекси, торти, фрукти, десертні і сухі вина, соки, мінеральна вода. На стіл можна поставити коробки шоколадних цукерок, збиті вершки чи морозиво, лимон. До кавового чи чайного столу підбираються кольорові скатертини і кольорові серветки ручної роботи. Форма одягу на таких прийомах повсякденний костюм або сукня.
Церемоніал (лат. caerimonia шанування, культ, caerimonalis обрядовий, культовий) офіційно прийнятий розпорядок урочистих прийомів, процесій (церемоніал зустрічі глави держави під час офіційного візиту, церемоніал вручення вірчих грамот і вступу посла на посаду, церемоніал підписання міжнародних договорів, церемоніал покладання вінків тощо).
Дипломатичний церемоніал регламентує також надання почестей дипломатичним представникам і високопоставленим іноземним гостям, що прибувають до країни (морські почесті, зустрічі на кордоні, на вокзалах і в аеропортах), участь дипломатів у різних урочистостях, нарадах і прийомах, аудієнції дипломатів; визначає форми поздоровлень, вираження співчуття. Він стосується також зовнішніх форм спілкування дипломатів з представниками країни перебування (порядок зустрічей і візитів, використання форм ввічливості в усному та письмовому спілкуванні, використання одягу у різних ситуаціях).
Штандарт Президента України (нім. Standarte стяг; старофр. estendard прапор) прапор глави держави, що являє собою синє квадратне полотнище із зображенням в центрі золотого знака Княжої Держави Володимира Великого (малого Державного герба України). Штандарт обрамлений золотою лиштвою та прикрашений золотою бахромою; древко прапора дерев'яне з верхівкою у формі купола з онікса, що оздоблений рельєфним накладним орнаментом з жовтого металу. Лицьова і зворотна сторони штандарта ідентичні. Штандарт має оригінал і дублікати, які використовуються під час різних протокольних заходів. До основи верхівки древка прикріплюється срібна пластинка з вигравіруваним прізвищем, ім'ям та по-батькові Президента України і датою складання ним присяги народові. Після закінчення повноважень Президента пластинка передається на збереження до Відділу державних нагород Секретаріату Президента. Дублікат Штандарта піднімається біля Резиденції Президента України в столиці Києві, встановлюється в ложі Президента в залі засідань Верховної Ради під час перебування там Президента, встановлюється (у зменшеному варіанті) на транспортних засобах. Дублікат може підніматись на прапорній щоглі і над іншими резиденціями у разі перебування там Президента; під час проведення урочистих заходів за участю Президента, а також під час його закордонних візитів (на транспортних засобах). На знак трауру дублікат Штандарта опускається на прапорній щоглі на 1/3 її висоти і до нього може прикріплятися чорна муарова стрічка.

15

Приложенные файлы

  • doc 4352146
    Размер файла: 592 kB Загрузок: 0

Добавить комментарий