соціологія змк

Оля
3асоби масової комунікації як соціальна комунікативна система.
В організації соціального життя суспільства, яке розуміється як система взаємозалежних систем та підсистем, система масової комунікації сприяє підтриманню більш-менш адекватної картини життя суспільства, соціального оточення людей. У механізмі "соціального зчеплення" взаємодіють дві основні складові: 1) потреби суспільства різного рівня спільноти, групи, індивіда та 2) "відгук" на відповідні вимоги, реалізація потреб прямо чи опосередковано засобами масової комунікації.
Система масової комунікації є невід'ємною частиною нашого повсякденного життя. Масова комунікація виступає специфічним макромеханізмом у суспільному середовищі. Саме вона значною мірою забезпечує цілісність людської спільноти. Її функція - підтримання всезагального і універсального зв'язку між людьми, державами і культурами. У соціології масова комунікація інтерпретується як елемент соціального спілкування, соціального обміну або соціальної взаємодії.
Комунікація означає повідомлення, передача, що виникло з потреб людей у суспільному житті. Це спілкування між індивідами, групами, елементами соціального інституту, в процесі якого вони обмінюються повідомленнями, власними і чужими думками за допомогою символічних знаків, символів і, перш за все, мови, завдяки засобам масової комунікації.
Макрокомунікативні процеси здійснюються за допомогою засобів або каналів масової комунікації - преси, радіо, телебачення, кіно, відеосистеми, супутникових та комп'ютерно-мережевих систем. Це також компоненти масової комунікації.
На всіх етапах розвитку суспільства для реалізації та утримання влади, політики, ідеології, правлячі кола будь-якої держави чи структури намагалися якомога швидше й ефективніше довести максимум "потрібної" інформації до максимальної частини суспільства. Засоби масової інформації і сьогодні забезпечують суб'єктам політики великі можливості для реалізації мети політики, служать відповідним соціальним силам, виступають могутнім фактором реалізації політичних та правових норм, правил, принципів і т. ін. Тому масову комунікацію визначають і як фундаментальний стан сучасного суспільства.
Масова комунікація - як стан суспільства - проявляється і функціонує завдяки своїм засобам, з якими має ознаки соціального інституту. Тільки разом вони формують складні і розгалужені системи, в яких циркулюють сучасні знання про світ і ціннісні картини його.
Комунікація виникла з потреб індивідів у суспільному житті. Це спілкування між людьми, в процесі якого вони обмінюються повідомленнями, думками - за допомогою мови чи інших знаків.
Перші засоби масової інформації в історичному аспекті пов'язуються з діяльністю людей, з потребою передати у письмовій формі (накази, повідомлення) інформацію про відповідні події, факти, через спеціально призначених людей (гінців).Першим офіційним та принциповим засобом мас-медіа була газета (спочатку рукописна, потім - друкована). Також тут сказати про роль телебачення, інтернету і т.д. як могутніх засобів впливу на свідомість і стиль життя. Мільйони людей у різних регіонах світу одночасно стають свідками найважливіших подій, які відбуваються будь-де.
Масова комунікація завжди виступає і як впливова сила, і як впливовий елемент у складній соціокультурній системі.
З одного боку, мас-медіа виступає як "об'єктиватор" громадської думки, як елемент влади, соціального контролю. З іншого боку, масова комунікація враховує інформаційні, комунікативні, ціннісні потреби та інтереси аудиторії.
Масова комунікація, таким чином, укорінюється у повсякденність, залучаючи суспільство до інформації, і виконує особливі функції у суспільному розвитку. Перш за все вона "засвідчує" образи соціальної структури, цінності соціального розшарування, культивує іміджі соціальних страт і статусів, здійснює соціокультурну структуризацію аудиторії, є невід'ємним елементом соціальної мобільності.

Функції i роль засобів масової комунікації
У постіндустріальному суспільстві влада знань і інформації стає вирішальної в керуванні суспільством, відштовхуючи на другий план вплив грошей і державного примусу. Людська цивілізація усе більш зміщується саме в інформаційний бік. В цьому роль ЗМК. Саме ЗМК є сьогодні основним інструментом досягнення різних суспільних цілей: ЗМК формують громадську думку, можуть мобілізувати суспільство до дій чи бездіяльності, згуртовують суспільство за інтересами, можуть ініціювати політичні зміни шляхом постановки проблеми перед громадськістю тощо.
Функції ЗМК можна розділити на три основні групи:
задовольняють потреби людини як індивіда, як особистості;
задовольняють потреби певних соціальних груп і людини як члена групи;
задовольняють потреби суспільства в цілому як цілісної соціальної системи і відповідно людини як члена суспільства.
Інформаційна функція є найважливішою функцією ЗМК. Вона полягає в одержанні і поширенні відомостей про найбільш важливі для громадян і органів влади події. Віднайдена та розповсюджена інформація включає не тільки безпристрасне, фотографічне висвітлення тих чи інших фактів, але і їхнє коментування й оцінку.
Освітня функція виявляється в повідомленні громадянам знань, що дозволяють адекватно оцінювати й упорядковувати відомості, отримані від засобів масової інформації й інших джерел. Мас-медіа, супроводжуючи людину протягом усього його життя, у тому числі і після завершення навчання, значною мірою впливають на сприйняття їм політичної і соціальної інформації.
Функція соціалізації тісно пов'язана з освітньою функцією ЗМК і власне кажучи переростає в неї. Однак, якщо просто освіта припускає систематичне придбання знань і розширює пізнавальні й оцінні можливості особистості, то соціалізація означає чітке засвоєння людиною норм, цінностей і зразків поводження. Вона дозволяє особистості адаптуватися до соціальної дійсності.
Функція критики здійснюється в політичній системі не тільки мас-медіа, але й опозицією, а також спеціалізованими інститутами прокурорського, судового й іншого контролю. Однак критика ЗМК відрізняється широтою чи навіть необмеженістю свого об'єкта, який складають і президент, і уряд, і суд, і різні напрямки державної політики, і самі ЗМК.
Контрольна функція ЗМК ґрунтується на авторитеті суспільної думки. Хоча ЗМК, на відміну від державних і господарських органів контролю, не можуть застосовувати адміністративні чи економічні санкції до порушників, їхній контроль часто не менш ефективний і навіть більш суворий, оскільки вони дають не тільки юридичну, але і моральну оцінку тим чи іншим подіям і особам.

3асоби масової комунікації в житті суспільства та індивіда
ЗМК задовольняють потреби окремої людини; певних соціальних груп і людини як члена групи; і суспільства в цілому. У зв'язку з тим, що засоби масової комунікації мають публічний і масовий характер, вони повинні, задовольняючи потреби суспільства в цілому і різних соціальних груп, викликати інтерес і у значних масових аудиторій, що складаються з цілком конкретних людей, які володіють власними бажаннями, потребами, інтересами. Іншими словами для того, щоб реалізувати свої соціальні функції по обслуговуванню інтересів суспільства в цілому і різних соціальних груп, масова комунікація повинна враховувати потреби і психологічні особливості людей. В іншому випадку повідомлення, що передаються засобами масової комунікації, будуть не зрозумілі або не прийняті аудиторією.
Потреби людини, які змушують звертатися до ЗМК:
- потреба в інформаційному зв'язку з навколишнім світом і, відповідно, в постійному припливі інформації, потреба в розвагах і, в деякій мірі відхід від повсякденних справ і буденності навколишнього життя.
При реалізації потреби у відволіканні людина може дивитися телепрограми, слухати радіопередачі або читати газети, які не викликають інтересу, а допомагають психологічно ізолюватися від навколишнього оточення (наприклад, в черзі, в тривалих поїздках, в ситуаціях психоемоційної напруженості і т.д).
Задоволення потреби в розвазі допомагає іноді емоційно розрядитися, подолати психоемоційну напруженість, отримати певну психоемоційну "стимуляцію" для подальшої активної повсякденної діяльності.
- орієнтування в сучасній ситуації і соціальному середовищі, а в більш широкому плані - соціалізації в суспільстві (засвоєння індивідом цінностей, норм, установок, зразків поведінки, властивих даному суспільству);
- розвитку загального світогляду, по суті, заміняє процес систематичного навчання і здобуття загальної освіти, що підвищує інтелектуальний рівень особистості в цілому;
- вирішення повсякденних практичних проблем (де купити необхідне, куди поїхати відпочивати, як полагодити автомобіль, як доглядати за садовими рослинами і т.п.).
- підвищення професійного рівня (за рахунок спеціалізованих періодичних видань та інших засобів масової комунікації).
Потреби соціальних груп, які повинні задовольнятися ЗМК:
Формування громадянського суспільства і демократичних засад у функціонуванні держави передбачає об'єднання громадян на основі усвідомлення і захисту своїх інтересів у різні соціальні суб'єкти суспільно-політичної та соціально-економічної діяльності - професійні спілки, соціально-демографічні та національно-етнічні групи населення, партії, рухи, асоціації , земляцтва, об'єднання за інтересами тощо.
У комплексі вони представляють основний спектр різноманітних інтересів різних верств населення, з урахуванням яких здійснюється їх взаємодія один з одним, з різними соціальними інститутами, суспільством і державою в цілому.
Формування і нормальне функціонування у відповідність з цільовим призначенням цих соціальних суб'єктів практично неможливо або дуже утруднене при відсутності доступу до засобів масової комунікації.
Таким чином, задовольняючи потреби різних соціальних груп, мас-медіа повинні реалізовувати принаймні дві основні соціальні функції:
По-перше, доведення до широких верств населення і суспільства в цілому інтересів і позицій з різних питань різноманітних соціальних суб'єктів. Тобто презентація, публічне представлення і публічне сповіщення інтересів, актуальних проблем, тем, питань і відповідно відносин до них і займаним по їх вирішенню позиціях різних соціальних груп і прошарків населення, професійних спілок, партій,рухів і тп. Дану функцію можна умовно позначити як публічно-представницьку або презентаційну.
По-друге, для залучення та об'єднання на основі спільних інтересів однодумців представники різних суспільних груп повинні мати можливість доступу до засобів масової комунікації. Таким чином, мас-медіа повинні здійснювати функцію формування, конституювання різних соціальних суб'єктів у суспільстві і сприяти нормальному їх взаємодії. Дану функцію умовно можна позначити як організаційну.
Роль ЗМК у суспільстві для забезпечення його нормального функціонування і розвитку в цілому:
Однією з найважливіших таких функцій є забезпечення соціального контролю в суспільстві. Здійснюється це за допомогою публічного інформування про діяльність різних соціальних суб'єктів, органів влади та управління, економічних структур тощо. ЗМК проводять власні розслідування, публічно інформуючи про їх результати.
Незважаючи на відсутність можливостей адміністративних та економічних заходів впливу, на відміну від державних і господарських органів контролю, контроль ЗМК буває не менш ефективний, так як він містить моральну оцінку і спирається на громадську думку, роль якого в демократичній державі досить висока, особливо напередодні виборних кампаній. І блаблабла додати все, що зазначено у питанні 2.
Спільні та відмінні риси у визначеннях понять «3МК» та «3МІ».
У соціології масова комунікація розуміється як соціально обумовлене явище, основною функцією якого є вплив на аудиторію через зміст переданої інформації. Неодмінною умовою здійснення масової комунікації є наявність технічних засобів, що забезпечують регулярність і тиражованість масової комунікації (це ЗМК). Серед технічних засобів, що забезпечують комунікацію (ЗМК), прийнято розрізняти засоби масової інформації (ЗМІ), засоби масового впливу і власне технічні засоби. Яка між ними різниця?
До ЗМІ відносяться періодичні видання (преса), радіо і телебачення. При цьому саме так звані "електронні засоби масової інформації" набувають усе більш важливого значення в сучасному суспільстві.
До засобів масового впливу відносяться кіно, театр, цирк, усі видовищні покази і художня література. Засоби масового впливу не відрізняються регулярністю звертання до масової аудиторії.
Технічні засоби комунікації (телефон, телетайп тощо) не мають масового охоплення аудиторії, і передана інформація може носити чисто особистий характер, не пов'язаний із соціально значимими сторонами життя.
ЗМІ забезпечують регулярність і тиражування інформації і завдяки цьому є могутнім механізмом впливу на масову аудиторію.
Отже, поняття «ЗМІ» не слід ототожнювати з поняттям «ЗМК». Це не зовсім правильно, оскільки останнє поняття характеризує більш широкий спектр масових засобів. А ЗМІ центральна ланка ЗМК.

Діяльність засобів масової комунікації
Суспільне життя, яке функціонує в політичній, економічній та духовній сферах, потребує опосередкованих форм спілкування та спеціальних засобів комунікації між різними носіями влади, державою та громадянами, суб'єктами політичної, економічної та духовної діяльності.
Ми знаємо, що влада поділяється на законодавчу, виконавчу й судову. Однак глобальна інформатизація суспільства, широке впровадження нових інформаційних технологій зробили актуальними розмови про інформаційну владу. Під інформаційною владою розумітимемо здатність власників інформації шляхом отримання, селекції, тлумачення, компонування та поширення інформації впливати на формування суспільної свідомості, спонукати суб'єктів політики, економіки та культури до дій у заданому напрямі.
Інформаційна влада може реалізовуватися через спеціалізовані засоби передавання інформації, які забезпечують єдність волі, цілісність, і цілеспрямованість дій великої кількості людей. Тобто ЗМК.
ЗМК є спеціалізованими установами для відкритого, публічного передавання будь-якої інформації будь-якими засобами за допомогою спеціального технічного інструментарію. До ЗМК належать друкована, аудіовізуальна, електронна преса, масові довідники, кіно-, відео-, аудіоносії інформації, супутникові, кабельні, комп'ютерні мережі усе, що може нагромаджувати й передавати важливу для суспільного життя інформацію.
Мас-медіа є невід'ємною складовою механізму функціонування демократії, її ціннісних і нормативних засад. Саме ЗМК можуть допомогти індивіду вийти за межі його безпосереднього життєвого досвіду і приєднатися до політичної, економічної та духовної діяльності.
Для того щоб гарантувати можливість вільного отримання інформації, потрібно обмежити вплив влади на ЗМК, забезпечити контроль над їх діяльністю з боку суспільства. Як спостережено, основними етапами інформаційного процесу є: отримання, добір, тлумачення, коментування і поширення інформації.
У сучасному світі роль засобів масової комунікації постійно зростає. Отже, мас-медіа можуть бути не тільки важливим засобом інформування населення. Досвід показує, що ЗМК активно використовуються владою для політичного маніпулювання. А задля цього не тільки підтасовуються факти, замовчується правдива інформація, поширюється брехня, а й застосовуються прийоми напівправди, фрагментації в потрібному контексті інформації, навішуються ярлики.
Додати про функції ЗМК, роль в суспільстві, питання 2 і 3.
Характеристика первісної комунікації
Знання про світ у первісної людини були зумовлені рівнем розвитку виробничих сил, характером праці, досвідом. Головні риси первісної культури - міф і ритуал. Міф часто супроводжували дії, які перетворилися на обов'язкові та стали ритуалом. Сукупність міфів складає міфологію. У первісній міфології зливаються початки мистецтва, релігії та уявлень про природу і суспільство.
Як одна з основних ознак суспільства мова почала формуватися на етапі появи первісної людини. За однією з гіпотез, це було тривале поступове перетворення біологічно зумовлених неусвідомлюваних інстинктивних вигуків в осмислені звукові засоби комунікації давніх людей. Припадало воно в основному на другу половину неандертальської фази розвитку людини (мустьєрська епоха в кінці раннього палеоліту, бл. 200-50 тисячоліть тому). Становлення мови в первісному суспільстві було закономірно підготовлене важливими об’єктивними передумовами соціального і біологічного характеру. Вирішальною соціальною передумовою був поступовий перехід до справжньої трудової діяльності, пов’язаної з виготовленням знарядь праці. Суспільний характер праці, необхідність координації дій учасників трудового процесу викликали потребу в свідомому застосуванні певних звукових сигналів. Іншою об’єктивною передумовою формування мови була здатність предка людини відтворювати ряд спадково закріплених вигуків, які інстинктивно пов’язувалися з певними типовими для стада істотними життєвими ситуаціями небезпекою, появою здобичі, зміною напряму руху тощо. Поступово такі вигуки почали свідомо застосовуватися первісної людьми у зв’язку з відповідними діями, спочатку в самій трудовій ситуації, а згодом і поза нею як її позначення. Припускають, що до початку розвитку звукової мови на основі інстинктивних вигуків, а частково й пізніше, предки первісних людей протягом тривалого часу (можливо, 2 3 млн. років) спілкувалися за допомогою жестів. Потім урізноманітнення видів праці і пов’язаних з ними трудових ситуацій привело до свідомого варіювання вигуків і розширення їхньої кількості.
До нас не дійшли ніякі документальні свідоцтва того, які були засоби комунікації в стадах австралопітеків, пітекантропів і неандертальців, тим більше немає ніяких прямих даних про формування і перших етапів розвитку достовірно людського мислення.
Приблизно 60 років тому Микола Марр, радянський лінгвіст, філолог, історик культури, навіть етнограф і археолог, висунув і намагався обґрунтувати ідею кінетичної мови мови жестів, яка була нібито властива якнайдавнішому первісному людству і передувала звуковій мові.
Проте цю теорію розкритикували і визнали ненауковою. Та все-таки логічно, що звуковий матеріал мови вимагав часу для свого розвитку, а суспільні відносини, що народжуються, потрібно було обслуговувати, в цих умовах жест набував сенс, ніс якесь повідомлення, виникла поступово сукупність жестів з певними прив'язаними до них сенсами, що утворила дозвуковий етап в розвитку мови. Та все ж гіпотеза кінетичної мови має один крупний недолік мова жестів не дистанційна і не придатна в темряві, цим її функціональні можливості відразу ж різко обмежуються.
Якщо говорити про безпосередню основу звукової мови у давніх людей, то вона утворена вокалізом, у якому виділяються звуки, що виражають загрозу, лють, страх та інші емоції, а також так звані життєві шуми, які мавпи видають постійно, але які пов'язані більше з їх емоційним станом, задоволенням від їжі, наприклад, і не несуть інформативного навантаження окрім того, можливо, що всі члени стада, поки видаються по черзі ці звуки одним за іншими членами стада, відчувають себе в безпеці.
Мова і комунікація, що зароджувалася в первісному суспільстві, повинна була обслуговувати суспільні відносини, що формуються. Поступово росла лексика мови і удосконалювалася його операційна сфера, тобто та робоча частина мови, за допомогою якої все більш тонко виражаються відносини між мовними засобами, поняттями.
А ще комунікації сприяло мистецтво, малюнки в печерах і т.д. Так люди могли передавати інформацію іншим людям або новим поколінням.

Характеристика масової та міжособистісної комунікації
Масова комунікація – процес поширення інформації (знань, духовні цінності, моральних і правових і т.п.) з допомогою технічних засобів (преса, радіо, телебачення та ін.) на чисельно великі, розосереджені аудиторії. ЗМК – це спеціальні канали і передавачі повідомлень на великі території.
Масова комунікація передусім характеризується:
наявністю технічних засобів, які забезпечують регулярність, і тиражованістю;
соціальною значимістю інформації; масовістю аудиторії;
багатоканальністю і можливістю вибору різних комунікативних засобів.
Міжособистісна комунікація процес одночасної взаємодії комунікантів та їх впливу один на одного. Ідеальним зразком міжособистісної комунікації є неформальна бесіда двох осіб. Характерними рисами цього виду комунікації є часта зміна тематики, домінування однієї сторони в силу її більшої активності та підпорядкування іншої, зміна комунікативної установки, можливість повернутися до колишньої тематики, необов'язковість заключного етапу, так як розмова може бути перервана випадковими обставинами. При виникненні формальних ситуацій, як правило, використовуються тільки загальноприйняті норми комунікації і певна послідовність висловлювань.
Невідворотність і неминучість міжособистісної комунікації пояснюються самими умовами людського буття людина, як соціальний феномен не зміг би існувати без спілкування, яке є його найважливішою потребою.
Незворотність міжособистісної комунікації розуміється як неможливість знищити сказане.
Безпосередній зворотний зв'язок є неодмінною умовою здійснення міжособистісної комунікації.
Характеристика масової  і міжособистісної комунікації
  Масова комунікація
Міжособистісна комунікація                                           

Опосередкованість спілкування технічними засобами
Безпосередній контакт зі співрозмовником

Спілкування великих соціальних груп
Спілкування переважно окремих індивідів

Яскраво виражена соціальна орієнтованість спілкування
Як соціальна, так і індивідуально-особистісна орієнтованість спілкування

Організований, інституційний характер спілкування
Як організований, так і (більшою мірою) спонтанний характер спілкування

Відсутній безпосередній зв'язок між комунікатором і аудиторією у процесі спілкування
Наявність безпосереднього зворотного зв'язка між людьми у процесі комунікативного акту

Підвищена вимогливість до дотримання прийнятих норм спілкування
Більш «вільне» ставлення до дотриманню прийнятих норм спілкування

Одна направленість інформації і фіксування комунікативних ролей
Зміна направленості інформації та комунікативних ролей

«Колективний» характер комунікатора та його публічна індивідуальність
«Індивідуальний» характер комунікатора та його «приватна» індивідуальність

Масова, стихійна, анонімна, розрізнена аудиторія
Реципієнт – окрема конкретна людина

Масовість, публічність, соціальна актуальність і періодичність повідомлень
Одиничність, приватність, універсальність, соціальна, і індивідуальна актуальність, необов'язкова періодичність

Переважна більшість двухступінчатого характеру сприйняття повідомлення
Переважна більшість безпосереднього сприйняття повідомлення

Методи дії масової комунікації, її техніка.
Методи дії масової комунікації:
Існує багато методів і методик впливу на людину та людей. Розглянемо для прикладу кілька з них.
Метод "промивання мізків". Цей метод досить популярний у масовій комунікації і використовується майже в усіх масовокомунікаційних технологіях. Його основою є прийоми, способи впливу на свідомість людини чи людей з метою її переформатування, формування нових понять, уявлень, знань. Метод спрямовано на переконання та прищеплення нових ідей шляхом зміни ідейно-концептуальної системи свідомості.
Метод переконання. Належить до ключових прийомів впливу на аудиторію різних засобів пропаганди з метою її «переконання» у тих чи інших проголошуваних цінностях, нормах, зразках поведінки. Це, зокрема, «пишні, загальні фрази», тобто використання в пропаганді слів і словосполучень, що мають загальноприйняте змістове «наповнення» і застосування яких переконує саме по собі.
Метод «наклеювання ярликів». Приписування ознак, властивостей, характеристик без додаткової аргументації.
Метод асоціативного формування позитивного ефекту. Спирається на престиж чогось аксіоматичного. Наприклад: на Заході ринкова економіка, конкуренція призвели до позитивних результатів у розвитку суспільства; деякі засоби пропаганди, вживаючи словосполучення «розширення ринкових відносин» стосовно до нашого суспільства, розраховують на формування відповідного позитивного ефекту в громадській думці.
Методи в рекламі. Привернення уваги до рекламного повідомлення досягається за рахунок прийомів.
Побудова артистичного образу, а не рекламування дійсних переваг кандидата. Реклама породжує такий образ, який навіює тугу за сильною особою, позбавленою «занадто людського», як: дефектів мови, немолодої непривабливої зовнішності, алогізмів у міркуваннях тощо.
Наявність персонажа, що викликає позитивні емоції (красива жінка, щаслива сім’я, дитина, що посміхається). Відомо, що позитивна в емоційному відношенні інформація зачіпає механізм ідентифікації бажання комуніката ототожнити себе із запропонованим образом. Політики найчастіше використовують це в рекламних листівках, політичних календарях, де вміщується персонаж, популярний у будь-якому відношенні (спортсмен, кінозірка) поруч із «товаром» політиком. Так, під час виборчої кампанії до місцевих рад у 2002 році О. Омельченко позиціонував себе на політичному календарику на фоні братів Кличків, що очевидно, за задумом іміджмейкерів, мало запустити ідентифікацію.
В антирекламі використовуються негативні персонажі із відповідною репутацією. Так, комуністична антиреклама проти ЛДПР у Росії, спрямована проти її лідера В. Жириновського, містила образ... Бориса Мойсеєва, концерт якого і слугував фоном для напису «Майбутнє, яке ти обираєш».
Методи нейролінгвістичного програмування. Як приклад розглянемо фасцинацію. Фасцинація це спеціальна організація вербального повідомлення, метою якого є зменшення втрат семантично значущої інформації. Виділяють такі форми фасцинації, як акустична організація за рахунок інтонування, ритмічна організація повідомлення (в усній рекламі), семантична фасцинація (співвіднесення рекламного повідомлення з актуальними потребами та переживаннями комуніката).
Метод маркування маси. Використовується під час маніфестацій, парадів, мітингів для ідентифікації членів маси, а також гуртування людей. З цією метою застосовуються маркери, маяки маси: стрічки, значки та ін.
В українській теорії масової комунікації зроблено спробу узагальнити методи побудови політичного іміджу. М. П. Бабак пропонує класифікацію масовокомунікаційних методів: за напрямком впливу іміджеві та методи PR; за способом сприйняття візуальні (зображальні) та вербальні; “за кольором” білі, сірі, чорні; за методом впливу прості (відкриті) та маніпулятивні (спекулювання темою, дискредитація, страшилки, неправдиві рейтинги та моніторинги тощо); за каналами ЗМІ пресові, телевізійні, радіометоди тощо.
Цікавими методами є способи імітації працівниками медіа основних необхідних характеристик як журналістських творів, так і своїх особистісно-фахових.
Проблема сучасного журналізму полягає в тому, що правдивість, чесність, порядність, точність, незаангажованість, толерантність, а найголовніше інтелектуальність стали методами праці, а не ознаками особистості; вони технологізувалися, даючи право журналістові насправді бути неморальною людиною, але технологічно “вправно” працювати для імітації названих рис. Відбулося роздвоєння особистості: з точки зору людської, журналіст може бути аморальною особою, а з точки зору професіональної він вправний технолог, що здатен “працювати” правдолюбцем, розумником, особистістю з великої літери. Таким чином, виникають метод правди, метод толерантності, метод чесності, метод справедливості тощо. Наприклад, для імітації правдивості використовуються прийом балансування інформації, посилання на авторитетні джерела, використання статистичних даних і т. д.
Техніки дії масової комунікації:
Техніка є обов'язковим компонентом технології, остання не може існувати без розвинутої системи операцій, які автоматично виконуються працівником у певній послідовності, тобто певним чином, способом. Носієм техніки є люди, а також пристрої, здатні замінити людину на певних етапах її діяльності. Техніка безпосередньо пов'язана з автоматизацією процесів, оскільки технічні операції уже є автоматизованими, легко й несвідомо виконуваними.
Поняття техніки тісно пов'язане з поняттям методики, оскільки якість праці, майстерність працівника забезпечується наявністю системи строго визначених і легко відтворюваних способів досягнення певних результатів.
Майстерність професійного комуніканта полягає у володінні технікою якісному застосуванні того чи того методу для впливу на аудиторію. Так, можна говорити про техніку “промивання мізків”, якщо використання цього методу доведено до автоматизму і якщо сукупність прийомів, процедур, які використовуються при цьому, є обов’язковими для здійснення впливу.
(якщо виявиться, що це не те, кажіть що такі методи й техніки зазначає пан Різун в книзі «Теорія масової комунікації», інфа звідти).

Сашко
Основні напрямки вивчення комунікатора. Діяльність засобів масової комунікації
Комунікатор відіграє велику роль у процесі масової комунікації. Саме він вирішує, що і в якому контексті дізнається аудиторія. Це особа або група осіб, які мають вплив на зміст масової комунікації. Таким чином, з цього поняття виводяться технічні співробітники, які, наприклад, забезпечують друк газети або передачу сигналу. Вони не мають впливу ані на створення змісту масової комунікації, ані на його зміни і, таким чином, не відносяться до поняття “комунікатор”. Можна виділити чотири основних типів комунікатора: власник, керівництво, журналіст, журналістський колектив.
У принципі в якості предмету вивчення методами соціології можуть виступати всі сторони журналістської діяльності, організації роботи редакції, а також соціальні та професійно-творчі характеристики журналістських кадрів. При цьому важливо, щоб соціолог у своїй роботі спирався на дані наук, котрі, використовуючи свої методи, також вивчають цей об'єкт. Це історія, теорія і практика журналістики; економіка і організація газетної справи, підготовки радіо і телепередач; психологія журналістської творчості тощо.
Визначити шляхи подальшої оптимізації функціонування преси, радіо і телебачення це значить встановити (в ряду інших факторів) напрямки удосконалення роботи журналістів. Але для цього треба мати точні, систематизовані та всебічні відомості про сьогоднішній стан редакцій, рівень організації їхньої праці, про професійні якості журналістів, їх знання, навички і вміння, а також вміти проаналізувати ці відомості з точки зору відповідності потребам ефективної роботи даного органу масової комунікації.
При цьому правомірні й актуальні два типи дослідження. Перший багатоаспектне дослідження, коли у поле зору потрапляє практично увесь комплекс редакційної діяльності від планування і постановки цілей до вивчення дійсності та ефективності роботи органу комунікації. Перевага такого типу робіт у наш час пояснюється слабким вивченням цього об'єкта соціологічними методами і намаганням отримати про нього якомога більше потрібних відомостей. Дещо втрачаючи у глибині розробки питань, такі дослідження допомагають вивчити багато сторін роботи редакції в їх взаємозв'язку.
Другий тип дослідження, який поки мало ще розповсюджений, але дуже необхідний, вузькоспрямоване, поглиблене вивчення визначеного аспекту діяльності редакції.
Соціологічні дослідження комунікатора.
Що стосується конкретних соціологічних досліджень мас-медіа, то їх в Україні на жаль було проведено дуже мало. Взагалі, проведені у 60-70 рр. соціологічні дослідження мас-медіа мали важливе значення. З їх допомогою були отримані дані про соціально-демографічні та деякі професійно-творчі характеристики журналістів різних органів інформації. Це дозволило уявити динаміку журналістських кадрів їх складу за віком, рівнем освіти. Щоб мати цілісну картину мас-медіа в Україні конче потрібні такі дослідження і зараз.
Виконання завдань, які стоять перед пресою, радіо і телебаченням, вимагає від журналістів, щоб вони самі були людьми добре інформованими. Це важлива професійна вимога. Професійний рівень працівників редакцій з цієї точки зору аналізувався у ряді досліджень, в основному на базі самооцінок самих журналістів. Так, за даними проекту "Громадська думка", більшість працівників обласних, міських газет, обласного радіо і телебачення (67%) вважають себе людьми достатньо інформованими, 31% визнає, що рівень їх інформованості має бути більш високим. Від 36 до 45% опитаних вважають себе недостатньо інформованими в окремих сферах громадського життя в межах своєї області, міста, району.
У дослідженні "Районна газета" мова йшла про самооцінки інформованості газетярів по відношенню до подій різного масштабу. 64% опитаних вважають себе достатньо інформованими про життя свого району, 36% про події обласного масштабу, 29% у межах країни, 21% про те, що відбувається за кордоном. Як бачимо, краще інформовані журналісти про події місцевого життя, що зрозуміло. Але ці цифри свідчать і про деяку вузькість їх світогляду, що, безумовно, небажане явище. Журналісти мають добре орієнтуватися у подіях різного масштабу. Аналізувалась і проблема компетентності журналістів у тих темах, котрі їм приходиться висвітлювати. У ході дослідження з'ясувалось, що журналісти приділяють значну увагу цій проблемі. А одною з головних причин того, що нерідко критичні матеріали, які друкуються в районних газетах, малоконкретні, журналісти вважають слабке знання питання автором матеріалу (51%).
Окремо треба зупинитися на методах і методиці збору інформації у процесі спілкування з людьми. Взагалі, всі без виключення проведені дослідження свідчать: для журналістів являє значну професійну цінність можливість постійного спілкування з людьми, і вони високо орієнтовані саме на міжособистісне джерело інформації. Можливість спілкуватися з новими цікавими людьми стоїть на одному з першим місць серед мотивів вибору журналістської професії та задоволеністю нею. Характерно, що легше і швидше встановлюють такий контакт журналісти з великим професійним досвідом.
Тепер зупинимось на створенні журналістських матеріалів. На цьому етапі творчої роботи журналістів реалізуються їх уявлення про важливі напрямки у діяльності органу комунікації, про свої творчі завдання, аналізується, становиться тканиною конкретного матеріалу та сума фактів, яка була отримана у ході роботи з джерелами інформації. Соціолога цікавить, як сукупний продукт журналістської діяльності зміст газети, передач радіо і телебачення, так і окремі його складові журналістські матеріали. Контент-аналіз, тобто якісно-кількісний аналіз, обох складових може переслідувати різні завдання: якою мірою адекватно відбивається у змісті матеріалів дійсність, яку мірою реалізуються завдання редактора, очікування, інтереси аудиторії, яка структура матеріалів тощо. Перспективно вивчення того, як у текстах масової комунікації відбиваються професійні орієнтації їх творців, характеристики особистості журналіста. Такого роду даними реальної поведінки журналістів було б важливо доповнити ті характеристики вербальної поведінки (думки, погляди, позиції, настанови), котрі вже якусь мірою вивчені соціологією масової комунікації.
Коротше, такі соц. дослідження комунікатора дуже важливі для покращення роботи журналістів, редакцій, підвищення якості матеріалів блаблабла.
Об'єкт та суб'єкт вивчення соціології масових комунікацій.
Соціологія масових комунікацій галузь соціології, предметом якої є закономірності масових інформаційних явищ і процесів, діяльність соціальних інститутів, що виробляють та поширюють масову інформацію.
Предмет її досліджень взаємодія комунікатора, аудиторії та визначення змісту, особливості сприйняття масової інформації, вивчення функціонування окремих засобів масової інформації, закономірності масових інформаційних процесів та діяльність соціальних інститутів, що виробляють та поширюють масову інформацію тощо.
Мас-медіа включені у процес духовного виробництва, здійснюють переважно розповсюдження інформації за допомогою технічних засобів (преса, радіо, телебачення, кіно, відео) на чисельно великі аудиторії. Сучасні мас-медіа, особливо телебачення, набувають планетарного характеру, звертаються до мільйонних аудиторій, створюють новий тип культури аудіовізуальний. Ці та інші особливості й функції стали предметом вивчення соціології масової комунікації. Вважається, що початок їй поклав німецький соціолог М.Вебер, обгрунтував необхідність соціології преси, окреслив коло її проблем: орієнтації її на різні групи, вплив на людину, вимоги до журналістів, методи аналізу преси.
Об'єкт сукупність масових інформаційних і комунікаційних явищ у їх соціальному вимірі. Об'єктом соціології масової комунікації є насамперед особистості, соціальні групи і спільноти, регіони і суспільство загалом, задіяні у масовій комунікації, а також відповідні соціальні організації та соціальні інститути.
Суб’єкти вивчення очевидно – суб’єкти, які беруть участь в процесі функціонування масової комунікації. Тобто всі учасники – як комуні кати (повідомлення, інформація), так і комунікатори.

Комунікатор у взаєминах з іншими складовими комунікаційного процесу.
Важливі також дослідження взаємовідносин журналіста з іншими складовими комунікаційного процесу. По-перше, це взаємовідносини з власником. З точки зору роботи власника вони були розглянуті у попередніх пунктах. Однак в цій взаємодії журналістам також належить активна роль, і до них ставляться визначні професійні вимоги.
Не секрет, що протягом попередніх десятиліть діяльність преси Радянського Союзу жорстоко контролювалась видавничими органами, в основному партійними комітетами різного рівня. Це робилося відкрито і журналістам давали прямі вказівки, що писати і як писати, тобто, які події і як треба перш за все висвітлювати. Зараз такого жорсткого авторитарного стилю керівництва нібито вже немає. У багатьох мас-медіа власниками є самі колективи газет. Але й зараз багатьом журналістам диктують інформаційну політику, можуть заважати творчості журналістів.
В цілому, для власника важливо знати умови діяльності журналістського колективу: стан виробничо-технічної та матеріально-фінансової бази даного видання, матеріально-побутові умови працівників редакції тощо. Необхідною для власника є інформація про ефективність свого мас-медіа, знання про об'єкт журналістської діяльності аудиторії, на якій власник вважає за потрібне зосередити увагу того чи іншого видання.
Також можна проводити соц. дослідження методів керівництва мас-медіа. Такі дослідження можуть надати наукову інформацію про діяльність по керівництву органу масової комунікації, потім можна буде використовувати цю інформацію для підвищення ефективності його роботи.
По-друге, це взаємодія журналістів з аудиторією. Знання об'єкта свого інформаційного впливу читачів, слухачів, глядачів, реалізація їх інтересів, сподівань одна з найважливіших умов ефективності діяльності органу інформації в цілому і кожного журналіста зокрема.
Треба сказати, що за даними соціологічних досліджень в цілому орієнтованість журналістів з приводу важливості врахування потреб, характеристик, побажань, оцінок своєї аудиторії достатньо велика. Однак ті ж дослідження показують, що з ряду причин, часто об'єктивного характеру, значна частина співробітників редакції недостатньо інформована у цьому відношенні. При цьому мова йде як про знання фундаментального характеру маються на увазі відомості про закономірності спілкування людей з масовою комунікацією, її ролі для аудиторії, характерних особливостей сприйняття газетних, радіо і телевізійних матеріалів різними групами читачів, слухачів, глядачів, так і про знання оперативні, практично-інструментальні, які стосуються конкретної аудиторії того чи іншого органа інформації. Недолік цей характерний не тільки для журналістів-початківців. Притаманний він і людям, які мають достатній досвід практичної роботи.
Працівники редакцій, журналісти мають добре знати потреби і проблеми аудиторії, йти на контакт, листи в редакцію, бесіди, робити дослідження, читацькі конференції, аналізувати все.

Робота комунікатора з текстами.
Якщо, комунікатор це журналіст, редактор, журналістський колектив або будь-хто, хто передає масам інформацію, то в питанні треба розкрити роботу цих людей над текстом. Згадайте, про працю редактора над текстом, побудова композиції, розмір абзаців, вдалі заголовки, привертання уваги до тексту. Якщо це масова комунікація, то згадайте про всякі прийоми пропаганди, маніпуляції, спекуляції те, що має вплив на маси. Можна сказати про підготовку текстів промов всяким політикам чи громадським діячам. Смислу розписувати це питання нема, можна натриндіти.
Катя+Женя
Методи соціології масових комунікацій.
Під поняттям "метод" у науці розуміють спосіб досягнення істини, певний шлях здобуття нового знання, теоретичного чи практичного освоєння дійсності. Як і будь-яка наука, соціологія широко використовує загальнонаукові (загально-логічні) методи пізнання, а саме: аналіз і синтез, індукцію та дедукцію, абстрагування, сходження від абстрактного до конкретного та навпаки, методи аналогії, моделювання, формалізації, метод історичного та логічного тощо.
Одночасно соціологія використовує методи власне соціологічного дослідження*. До них належать методи збору соціологічної інформації та методи аналізу соціологічної інформації. Розглянемо спочатку основні методи збору соціологічної інформації. Аналіз документів - метод здобуття соціологічної інформації, вилученої з документальних джерел. Розрізняють неформалізований (традиційний) аналіз і формалізований (контент-аналіз).
Опитування - метод отримання соціологічної інформації, заснований на усному чи письмовому зверненні до людей із наступним узагальненням відповідей та їхнім поясненням. Розрізняють анкетування та інтерв'ю як підвиди опитування.
Спостереження  метод отримання соціологічної інформації шляхом прямої реєстрації подій свідками. Спостереження може бути простим і включеним.
Соціальний експеримент  метод отримання соціологічної інформації в контрольованих та керованих умовах. Експеримент може бути натуральний і розумовий (мисленнєвий).
Основні методи аналізу соціологічної інформації: опрацювання (кодування) інформації  присвоєння кожному варіантові відповіді умовного коду; узагальнення - групування даних залежно від обраного показника; інтерпретація даних - перетворення числових величин у логічну форму, виявлення кількісних залежностей тощо.
Сучасна соціологія оперує поняттями жорсткі (кількісні) та м'які (якісні) методи. Жорсткі (кількісні) методи спрямовані на безпосередню реєстрацію фактів і передбачають суворі прийоми їхньої обробки. Результатом такої обробки є знання в числовій формі. Такі методи подають певне уявлення про явище, наголошуючи на його кількісних характеристиках, але власне явище не розкривають і не пояснюють приховані, латентні, механізми, суб'єктивні смисли, значення, що привели до його появи.
До жорстких методів відносять: пряме спостереження, формалізований аналіз документів (контент-аналіз), анкетування, стандартизоване (регламентоване опитувальником) інтерв'ю тощо.
Якісні (м'які) методи дають змогу виявити приховані, суб'єктивні думки, настрої, що становлять життєвий світ людини, з наступною їхньою інтерпретацією.
Якісні методи ефективні там, де потрібно виявити суб'єктивні механізми діяльності індивідів як виконавців соціальних ролей. Увага науковців до м'яких методів (якісної соціології) зросла у другій половині XX ст., що відповідає постпозитивістській традиції, а також основним напрямам гуманістичної соціології. У класичному варіанті м'які методи чи не вперше були використані у відомій праці Ч. Томаса та Ф. Знанецького "Польський селянин у Європі та Америці", де аналізувалися особисті документи індивідів (листи, біографії, інтерв'ю, газетні матеріали, дані агенцій із міграції тощо). Виділяють низку м'яких методів.
Метод ствольної біографії (біографічний метод) - вільне відтворення індивідом перебігу власного життя через призму суспільних подій.
Метод фокус-груп - спланована дискусія, котру веде модератор ("соціолог-якісник") у спеціально відібраній групі незнайомих людей навколо обраної теми (фокусування на певній проблемі) з метою збору думок і пошуку консенсусу щодо певного питання. Цей метод широко застосовується в маркетингових дослідженнях.
Відкриті групові дискусії - якісна методика, спрямована на усвідомлення проблем певних спільностей і пошуку шляхів їхнього вирішення. Такими спільностями можуть бути сільський схід, сусідська община, територіальні об'єднання тощо.
Нарративне інтерв'ю (narrativ - розповідь) - вільна розповідь про життя оповідача без втручання модератора.
До якісних методів належать також традиційний аналіз документів, вільне (нестандартизоване інтерв'ю тощо).
Слабке місце цього типу методів, суб'єктивність, розглядається як позитив, як один із чинників досягнення мети дослідника- повніше зрозуміти соціальне явище, що підлягає вивченню.

Класичні методи аналізу змісту.
усі методи аналізу змісту засобів масової комунікації можна поділити на дві групи. Перша - це класичні, традиційні методи аналізу.
До цієї групи входить професійний журналістський аналіз тексту, біографічний, історичний, літературний, лінгвістичний методи. Задопомогою цих методів можна, зберігаючи власні особливості кожногодокументу, вивчати їх у тому напрямі, який необхідний дослідникові. Але при цьому виникає небезпека, що вчений - свідомо чи несвідомо – може інтерпретувати результати дослідження згідно зі своїм уявленням Таким чином, ті, хто аналізував один і той самий масив документів з однаковою метою могли дійти навіть до протилежних висновків.
Подолати суб'єктивізм класичних методів можна за допомогою другої групи, яка включає в себе формалізований метод аналізу змісту - контент-аналіз. Цей метод за допомогою квантифікаційних процедур дозволяє дійти більш об'єктивних, незалежних від поглядів дослідника висновків.

Контент-аналiз як соціологічний метод.
Контент-аналіз   це якісно-кількісний [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] вивчення документів, який характеризується об'єктивністю висновків і строгістю процедури та полягає у [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] з подальшою інтерпретацією результатів. Предметом контент-аналізу можуть бути як проблеми[ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ], котрі висловлюються чи навпаки приховуються у [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ], так і внутрішні закономірності самого [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ].[ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] Популярність контент-аналізу ґрунтується на тому, що цей [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] дозволяє виміряти [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] (якщо вважати, що вербальна поведінка є її формою). На відміну від опитувань контент-аналіз вимірює не те, що люди говорять, що зробили чи зроблять, а те що вони справді зробили.
Контент-аналіз - метод дослідження матеріалів, опублікованих у ЗМІ, що застосовується для оцінки якісного і кількісного присутності компанії (персони, бренду, ідеї) в пресі, Як правило, в порівнянні з конкуруючими об'єктами тієї ж категорії. Контент-аналіз дозволяє створити картину бачення продукту / персони / бренду / процесу, які створюється в суспільстві за допомогою ЗМІ. Контент-аналіз активно використовується для вирішення завдань аналізу комунікації в області державних і бізнес-структур. Його суть полягає в перекладі вербальної інформації в більш об'єктивну невербальну форму. Тому всі визначення контент-аналіз підкреслюють його об'єктивний характер. Об'єктивність при цьому трактується так: кожен крок може бути зроблений тільки на основі явно сформульованих правил і процедур. Тому важливим перевірочним механізмом стає повторюваність результатів при використанні одного ітого ж матеріалу різними дослідниками. Адже що зазвичай відбувається в рамках гуманітарних наук: ми можемо дати завдання для 50 осіб, і вони дадуть нам 50 результатів. У цьому відношенні контент-аналіз є досить точною дослідної технікою.
Цей метод використовується соціологами вже більше ста років. За його допомогою вивчалася релігійна символіка і популярні пісні, встановлювалися відмінності еротичних кінокартин від порнографічних, встановлювалася міра ефективності політичних слоганів , реклам і ворожої пропаганди, визначалися особливості суїцидальної поведінки, що проявилися в передсмертних записках самогубців,стереотипи свідомості різних соціальних груп, виявлялася спрямованість демонстрації людей певної національності на телеекранах, ідеологічне підгрунтя передових шпальт газет, відмінності в трактуваннях одного і того ж події у різних ЗМІ, досліджувалися багато інших тем.В останні десятиліття даний соціологічний метод запозичили і активно використовують ті представники соціогуманітарних наук (юристи, [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ], журналісти, мовознавці, літературознавці, політологи, [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ], [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ], педагоги, соціальні працівники, культурологи, бібліотекознавець, мистецтвознавці та інші), які зацікавлені у встановленні об'єктивних ознак різноманітних людських комунікацій.

Соціологічні дослідження аудиторії ЗМК
Сьогодні дослідження аудиторії мас-медіа являють собою найпоширеніший напрямок конкретно-соціологічних досліджень журналістики. Дослідження аудиторії мас-медіа найбільш великий клас досліджень, які присвячені об'єкту впливу різних засобів культури: масова аудиторія преси, радіо, телебачення вивчається набагато частіше, ніж аудиторія кіно, відвідувачі клубів, театральна публіка, абоненти бібліотек тощо.
При духовному спілкуванні здійснюється обмін соціальною інформацією між окремими людьми чи групами людей, які являють собою чи джерело, чи приймач інформації. При міжособистісному спілкуванні межі тут не окреслені чітко: одна й та ж людина у процесі спілкування виступає то в ролі приймача, то в ролі джерела інформації. При спілкуванні через мас-медіа ці ролі різко диференційовані. Суспільство породжує спеціалізовані установи, які призначені для збору, обробки і розповсюдження інформації у масовому масштабі (агенції, редакції, студії тощо). Виходячи з цього факту, вчені роблять висновки про те, що обмін інформацією здійснюється між групами людей, які контролюють діяльність установ, і аудиторією.
При вивченні аудиторії мас-медіа кидається в очі така її особливість як величина. Багато практиків і теоретиків вважають розмір аудиторії єдиним критерієм оцінки ефективності діяльності того чи іншого органа масової комунікації. Дійсно, спрямованість на максимально можливу кількість людей особливо характерна для засобів комунікації. Теоретично аудиторія може досягти значень, близьких до чисельності населення країни. Практично такі випадки виникають при висвітленні мас-медіа подій, які мають велике значення для всього суспільства в цілому. Тоді усі національні та місцеві засоби комунікації одночасно передають ідентичну інформацію. У звичних умовах величина аудиторії значно менша. Вона залежить від характеру інформації, пори року, періоду доби та ряду інших факторів.
Сутність аудиторії заключається не в тому, що вона складається з окремих людей, а в тому, що вона відбиває їх взаємозв'язки між собою, з суспільством в цілому в процесі масового спілкування. Тому аудиторію можна визначити як стійку сукупність людей, яка виникає на підставі спільності їх інформаційних потреб. Чим глибше і краще будь-який орган масової комунікації відповідає на запити людей, тим ширше і більш стала його аудиторія. Таким чином, з одного боку, величина аудиторії є показником значущості органу мас-медіа і, з іншого - масштабів його впливу.
Сутність аудиторії може бути емпірично зафіксована у двох специфічних сукупностях ознак. Перша характеризує внутрішню єдність аудиторії, відносно незалежну від конкретного органу мас-медіа. Мова йде про соціально-демографічні характеристики аудиторії (рівень освіти, вікову, соціально-професійну структуру тощо), її соціально-психологічні ознаки (тип сприйняття, рівень семіотичної підготовки тощо), про структуру її духовних потреб та інтересів. Ці характеристики по відношенню до джерела інформації існують як об'єктивна реальність, орієнтуючись на яку працівники системи мас-медіа обирають способи вирішення своїх завдань.
Друга специфічна група ознак, які характеризують аудиторію, реалізується у вигляді оціночного ставлення аудиторії до системи мас-медіа, її компонентів. Ця сукупність характеристик аудиторії мас-медіа проявляється у вигляді мотивації поведінки по відношенню до джерел інформації, у вигляді оцінок, думок, очікувань, вимог, пов'язаних зі змістом і різними якісними ознаками інформації.
Таким чином, ця група характеристик аудиторії завжди пов'язана з об'єктом її оцінки окремим джерелом інформації чи їх комплексом. Зрозуміло, що формування оціночного ставлення аудиторії пов'язано переважно з безпосередньою діяльністю джерела масової інформації, з забезпеченням відповідності між системою потреб і очікувань аудиторії, а також можливостями їх задоволення.
Звернення до досвіду досліджень аудиторії мас-медіа свідчить про те, що оціночне ставлення аудиторії до окремих мас-медіа аналізується у залежності від соціально-демографічної її структури і надто рідко від психологічних особливостей аудиторії.
Таким чином, можна відмітити концентрацію дослідницьких зусиль переважно навколо двох предметів дослідження: по-перше, аналітичного опису соціально-демографічної структури аудиторії і, по-друге, впливу цієї структури на ставлення аудиторії до конкретних джерел, каналів, органів масової комунікації.
Реалізація методологічних принципів, пов'язаних з цими підходами, накопичення в їх рамках емпіричних результатів примушують у сучасних умовах визначити нові дослідницькі напрямки, оскільки за межами отриманих раніше результатів залишився ряд важливих аспектів вивчення аудиторії мас-медіа. Одним з найважливіших є аналіз включеності аудиторії у процес духовного спілкування за допомогою мас-медіа, тобто вивчення співвідношення реальної і потенційної аудиторії. Визначення цих понять у якості методологічного принципу найчастіше залишається на рівні загальної інтерпретації та не знаходить операціонального визначення і емпіричного втілення на рівні методів збору і обробки конкретної соціологічної інформації. При цьому підставою для розподілу аудиторії на потенційну і реальну часто є тільки володіння засобом інформації. На наш погляд, це необхідний, але явно недостатній елемент, абсолютизація якого веде до технократичних переоцінок ролі мас-медіа у процесі духовного спілкування. Володіння засобом може означати залучення різних верств населення до потенційної його аудиторії, однак не обов'язково забезпечує включення цих верств до реальної аудиторії.
Соціологи мають недостатню інформацію про те, як складається включеність в аудиторію мас-медіа у зв'язку, наприклад, з сімейним володінням органом масової комунікації. Газети, радіо, телебачення, книги, журнали усі ці засоби інформації є об'єктами сімейного використання. Слабка вивченість внутрісімейної включеності в аудиторію мас-медіа не дозволяє сьогодні окреслити достатньо чіткі кордони реальної і потенційної аудиторії органу масової комунікації, однак ясно, що володіння засобом інформації як індикатор належності до однієї з них має бути доповнено іншими емпіричними індикаторами, а саме регулярністю контактів з джерелами інформації, частотою і повнотою їх споживання.
Переконливим прикладом у зв'язку з цим є розмежовування понять "передплатник" і "читач" при дослідженні аудиторії газети. З одного боку для редакційного колективу вивчення ставлення до газети саме з боку передплатника є провідним, головним завданням, оскільки економічними аспектами своєї діяльності газета орієнтована на збільшення кількості передплатників, які визначають її тираж та всі пов'язані з цим наслідки. Однак ясно, що при такому підході за межами дослідження залишається значна частина аудиторії (читачі бібліотек, покупці газет тощо). Без врахування інформації про цю частину населення уявлення про взаємовідношення газети з читацькою аудиторією будуть надто обмеженими.
Аналогічним чином існує справа з визначенням реальної аудиторії, для якої має значення не тільки сам факт більш чи менш регулярних контактів з джерелом, а і обсяг інформації, що вживається. Зокрема, визначена частина аудиторії газет, яка читає тільки відомості про погоду, програму телебачення і оголошення, може скласти частину потенційної аудиторії, оскільки ці читачі, по суті, залишаються за межами споживання найбільш суттєвої інформації, яка пропонується даними джерелами.
Важливим об'єктом уваги у сучасних дослідженнях є поняття спеціалізованої і масової аудиторії. Тут мається на увазі не диференціювання аудиторії стосовно до інформації, яка вимагає чи не вимагає для свого сприйняття спеціальної підготовки. У даному випадку спеціалізована інформація вичленується у межах масової комунікації, сприйняття якої не передбачає спеціальної підготовки аудиторії, але розрахована на специфічну структуру інтересів, яка передбачає підвищену орієнтацію на визначений вид інформації.
У межах аудиторії різних джерел масової інформації поняття спеціалізованої та цільової аудиторії зближуються, хоча межі між ними не зникають. Справа у тому, що спеціалізована аудиторія передбачає (на різницю від цільової) стійкий характер інтересу до визначеного кола тем і систематичного споживання інформації з визначеною читацькою адресою. У той же час цільова аудиторія може обмежуватися епізодичним і коротким існуванням у зв'язку з актуалізацією визначеного кола проблем, що висвітлюється. Таким чином, при вивченні процесу формування громадської думки цільова аудиторія являє значний інтерес.
Визначення поняття спеціалізованої аудиторії при вивченні аудиторії мас-медіа виявляється пов'язаним не тільки з комплексом соціально-демографічних характеристик, але і з структурою інтересів і ставленням до джерела інформації. Накопичена емпірична інформація про сучасний стан цих ознак в аудиторії дозволяє виділити таке методичне завдання емпіричне обстеження кількісних критеріїв для визначення спеціалізованої і масової аудиторії окремих мас-медіа.
Усі численні підходи до типологізації аудиторії мас-медіа мають кінцевою метою максимально точне виявлення оціночного ставлення аудиторії не тільки до конкретних мас-медіа, але і до проблем, які висвітлюються в їх матеріалах. Ставлення аудиторії до мас-медіа в цілому чи до окремих його каналів являє собою соціально-психологічний феномен, який проявляється в активній вибірковості аудиторії по відношенню до змісту інформації. Ставлення формується як результат взаємодії двох груп характеристик. Першу з них складають ознаки аудиторії, другу створюють характеристики джерела інформації та результатів цієї діяльності (жанрово-тематична структура інформації, її доступність для сприйняття, актуальність, різноманітність, оперативність тощо). Переважна більшість можливих проявів ставлення аудиторії до мас-медіа пов'язана з врахуванням фактів свідомості людей, які входять до аудиторії.
3. Специфіка аудиторії конкретних мас-медіа
Для системи мас-медіа в цілому потенційною аудиторією виступає все населення країни. Але реально кожний канал системи мас-медіа має свою аудиторію, межі якої рухомі. Аудиторія як така не існує без зв'язку з джерелом інформації, з яким вона вступає у визначені стосунки і має в силу цього специфічні інтереси. Стосунки аудиторії з джерелом інформації розвиваються, можуть перериватися і поновлюватися. В силу всіх перерахованих факторів перед різними органами масової комунікації встає проблема, з одного боку, збереження стабільності існуючої аудиторії, з іншого розширення її складу.
Пресі, радіо, кіно, телебаченню притаманно намагання охопити як можна більш широку аудиторію і одночасно дійти до кожної людини, що можливо при умові більш повного врахування специфіки аудиторії.
Аудиторія як об'єкт комунікаційного впливу має ряд соціально-психологічних особливостей, які необхідно мати на увазі, вивчаючи масові інформаційні процеси. У ході їх ламаються перепони (чи бар'єри) декількох видів: фізичні тобто простір і час; соціальні ті, що визначаються статусом і ролями індивідів, які складають аудиторії; гносеологічні ті, які виникають через відсутність чи нерозвиненість абстрактного мислення; ідеологічні ті, що проявляються як результат засвоєння світогляду і стереотипів, які суперечать ідеологічним основам здійснюємого впливу; психологічні у вигляді вже склавшихся у свідомості аудиторії соціальних настанов, сформульованих думок, пересторогиць, пасивності уваги тощо. Сукупність цих факторів визначає висоту бар'єрів, які стоять між джерелом інформації та аудиторією.
Серед різних мас-медіа важливе місце належить пресі як найбільш розповсюдженому каналу інформації. При цьому виділяються газети і щотижневики, які орієнтовані на самі широкі групи читачів: центральні, регіональні та місцеві газети, газети та щотижневики, які зверненні до визначених груп читачів.
Дослідження свідчать про те, що споживач газетної інформації віддає свої симпатії одночасно декільком джерелам інформації. У середньому на кожного читача газет, незалежно від їх напрямку, обсягу, рівня та ін. приходиться по три газети.
Найбільш суттєвими ознаками при аналізі зв'язків системи "читач-газета" виступають вік, освіта, професія, громадська діяльність людини. Однак при всієї важливості кожної соціально-демографічної ознаки їх не можна вивчати у відриві від інших ознак, і перш за все від тематичних інтересів читачів, коло яких дуже широке і різноманітне.
Усяка газета у залежності від її спрямованості функціонує (друкує матеріали) переважно в одному з п'яти варіантів.
1. Загальна інформація (міжнародна, на теми моралі, побуту) для будь-якого читача.
2. Загальна інформація для специфічного читача (наприклад, "Сільські вісті").
3. Специфічна інформація для будь-якого читача (наприклад, "Спортивна газета").
4. Специфічна інформація для специфічного читача (наприклад, "Київський університет").
5. Специфічна інформація для регіонального читача (наприклад, "Вечірній Київ").
Особливості політичної комунікації сьогодні.
У узагальненому вигляді теорія політичної комунікації розглядає такі комплекси проблем:
1) суть і особливості будівлі та функціонування різноманітних коштів політичної інформації: промови, жестикуляції, друку, засобів. Відповідно, вивчаються діяльність комунікативних мереж, за принципом: “відправник - переробник - адресат політичної інформації”, проблеми взаємодії мовних і електронних каналів інформації, владного контролю за ЗМІ й ін.;
2) розробка й вдосконалення знаковою, символічною і семіотичної систем дляполитико-коммуникативних передач, способи шифровки і дешифрування політичної інформації, створення різних політичних міфологем, символічних, рекламних і пропагандистських образів і сюжетів;
3) соціально-політичні наслідки інформаційного на поведінку і діяльність суб'єктів політики, формування суспільної думки, протягом електоральних процесів, політичне управління суспільством.
Політична комунікація передбачає не односторонню спрямованість сигналів від еліт до масі, а весь діапазон неформальних комунікаційних процесів у суспільстві, які мають різний впливом геть політику. Політичне життя у суспільстві неможлива без усталених методів політичної комунікації.
Існують три основних способи комунікації: через неформальні контакти, суспільно-політичні організації (інститути), засоби інформації. До них вважати і особливі комунікативні ситуації чи дії (вибори, референдуми тощо.). У політичній комунікації зазвичай справа мають із написаним чи що їх вимовляють словом, але вона може відбуватися і з допомогою будь-якого знака, символу і сигналу, з якого передається сенс. Отже, до комунікації треба вважати і символічні акти - найрізноманітніші, такі як спалення повістки про заклику до армії, участь у виборах, політичне вбивство чи відправлення каравану судів у плавання усьому світові.
У значної своєї частини політична комунікація становить сферу компетенції спеціалізованих установ та інститутів, як-от засобу масової комунікації, урядові інформаційні агентства чи політичні партії. Проте вона можна знайти у будь-якій обстановці соціального спілкування, від розмов із оку на очей до обговорення у палатах національного законодавчого органу.
>Сущностной стороноюполитико-коммуникационних процесів є передача, переміщення, оборот політичної інформації. Під політичної інформацією розуміються дані про політику, якими обмінюються (збирають, зберігають, переробляють, поширюють й використовують) “джерела” і “споживачі” - взаємодіючі, у суспільстві індивіди, соціальні групи, верстви, класи.
Політична інформація є сукупність знань, відомостей, повідомлень про явищах, фактах та події політичної сфери суспільства. З її допомогою передаються політичний досвід, знання, координуються зусилля людей, відбувається їх політична соціалізація і адаптація, структурується політичне життя.
З допомогою комунікації передається три основних типи політичних повідомлень: спонукальні (наказ, переконання); власне інформативні (реальні чи вигадані відомості); фактичні (відомості, пов'язані з впровадження та підтриманням контакту між суб'єктами політики). Політична комунікація постає як специфічний, вид політичних відносин, з якого домінуючі у політиці суб'єкти регулюють виробництво і розповсюдження суспільно-політичних ідей свого часу.

19. Масова комунікація як соціальний інститут.
Масова комунікація – фундаментальний стан сучасного суспільства, в якому складна, функціонально диференційована соціальна структура втілена у символічних формах і образах, які здатна сприймати і розуміти корпоративна, масова й індивідуальна свідомість. Це знаходить вираження на когнітивному рівні через поширення соціально значущої інформації серед аудиторій, які охоплюють більшу частину населення, та інтеркативному рівні через зрощення інформації із системою цінностей і норм різних груп і категорій індивідів, регуляції їхніх контактів із середовищем. Некоректним є ототожнення масової комунікації з масосою інофрмацією, оскільки перша орієнтована на діалог, полілог та взаємодію, тоді як остання направлен на зміну установок, атитюдів та трансляцію зразків поведінки. Під комунікацією в широкому сенсі розуміються і система , в якій здійснюється взаємодія , і процес взаємодії , і способи спілкування , що дозволяють створювати , передавати і приймати різноманітну інформацію " . Комунікація є соціально обумовленим процесом передачі і сприйняття інформації в умовах міжособистісного і масового спілкування через канали з допомогою різних комунікативних засобів (вербальних, невербальних та інших).
На загальному рівні подія комунікації включає наступні складові:
1. Джерело інформації.
2. Процес кодування.
3. Повідомлення.
4. Канал передачі інформації.
5. Процес декодування.
6. Отримувач (реципієнт).
7. Потенціал для зворотного зв'язку.
8. Шум (перешкоди для комунікації).
Соціологічні дослідження каналів масової комунікації
Ми будемо визначати її як соціальну взаємодію, здійснюване за допомогою інформації. Комунікація неможлива без відправника інформації (комунікатора, передавальної сторони), каналу передачі, власне повідомлення, приймача інформації, відносин передавальної і приймаючої сторонами. Характерною рисою інформації, яка транслюється через мас-медіа, є її універсально-знеособлений, деперсоналізований характер, обумовлений тим, що повідомлення адресоване не конкретному людині, а досить широкої аудиторії, тому інформація повинна бути гранично виразної, доступною, стандартизованої. Кожен з видів мас-медіа (преса, радіо, телебачення, інтернет) використовує при передачі інформації специфічні символічні форми і засоби: відео-або звуковий ряд, текст, зображення, які по-різному впливають на реципієнта. Традиційними для дослідників комунікації, є наступні питання, які найбільш вдало сформулював Г. Лассуел (Лассвел):
- Хто і кому передає інформацію? (Джерела і споживачі).
- Чому здійснюється комунікація? (Функції і цілі).
- Як відбувається комунікація? (Канали, мова, коди).
- У чому полягає зміст комунікації? (Повідомлення).
- Які наслідки комунікації? (Ефекти плановані і неплановані).
Уточнюючи визначення масової комунікації, сучасні автори фіксують наступне: «Масова комунікація - систематичне поширення повідомлень серед чисельно великих розосереджених аудиторій з метою впливу на оцінки, думки і поведінку людей». «Масова комунікація включає інститути, за допомогою яких спеціалізовані групи використовують технологічні пристрої (преса, радіо, кіно тощо) для поширення символічного змісту великим, гетерогенним і розосередженим аудиторіям». «Масова комунікація є інституціалізована виробництво і масове поширення символічних матеріалів за допомогою передачі та накопичення інформації».
Соціологія масової комунікації як наукова теорія, що має характерну для соціологічного знання багаторівневу структуру, відіграє велику роль у загальній системі наук про суспільство.
По-перше, вона описує об'єкт дослідження - масову комунікацію як соціальний процес у всій його повноті. На цьому етапі соціологія масової комунікації відповідає на питання: «Що є досліджуваний об'єкт, яким він нам видається?»
По-друге, узагальнюючи дані описового етапу, вона розкриває сутнісні характеристики самого об'єкта дослідження, іншими словами, відповідаючи на запитання: «Чому досліджуваний об'єкт є саме таким, а також дає уявлення про те, якими закономірностями суспільного розвитку визначена його якісна специфіка?»
По-третє, на основі знання сутнісних характеристик об'єкта, особливостей його змісту, форм і проявів вона виробляє рекомендації щодо оптимізації його функціонування.
По-четверте, виступаючи як одна з областей соціологічного знання, вона має можливість реалізації прогностичної ролі соціології. Соціологія масової комунікації дає уявлення про можливості та шляхи подальшого розвитку масової комунікації та прогноз розвитку суспільства як цілісної системи.
Слід розрізняти терміни «масова інформація» і «масова комунікація». Ці поняття - не співпадаючі і навіть не пересічні. Інформація існує практично скрізь - як у природі, так і в соціумі. Ця інформація існує об'єктивно, тобто незалежно від нашого знання про неї. Комунікація, у свою чергу, є суто соціальним явищем і здійснюється за допомогою різного роду інформації. Іншими словами, інформація є засіб актуалізації комунікації як процесу, але не навпаки, тому що інформація актуалізується у свідомості індивіда самими різними засобами, наприклад, спостереженнями за навколишнім світом. Комунікація будь-якого виду передбачає, на відміну від інформації, наявність свідомості. Змішання понять інформації та комунікації пов'язано з тим, що соціальна інформація, що циркулює у всіх рівнях соціуму, також припускає наявність свідомості, як втім, і всі соціальні процеси, пов'язані з діяльністю людини. Слід зауважити, що функція впливу на аудиторію належить не інформації, а комунікації як соціального процесу, що реалізує дану функцію за допомогою інформації. У цьому зв'язку буде коректним при описі масово-комунікаційних процесів використовувати термін «засоби масової комунікації », або« масових комунікації », маючи на увазі множинність технічних каналів масово-комунікаційного впливу. Термін «засоби масової інформації» був основним при описі масово-комунікаційної діяльності в дослідженнях радянського періоду. З точки зору сучасного рівня розвитку соціології масової комунікації, застосування терміна «засоби масової інформації» не є грубою помилкою. Просто він характеризує діяльність масової комунікації з боку явища, але не сутності. Іншими словами, масова комунікація є нам як масово-інформаційна діяльність, тобто сутність масової комунікації проявляється за допомогою масової інформації.
Типологічні особливості ЗМК.
Засоби масової комунікації вже давно перетворилися на найважливішу складову частину нашого громадського життя. Це явище в різних аспектах намагаються осмислити політологи, соціологи, філософи, культурологи, психологи. Сьогодні ЗМК розглядається як інструмент формування суспільних поглядів та настроїв. Основною особливістю і знаряддям ЗМК є мова.Масову комунікацію від усіх інших видів спілкування відрізняють три суттєві особливості: 1) це канал, технічний засіб, за допомогою якого передається інформація, 2) процес спілкування охоплює не окремих людей, а цілі соціальні групи та спільноти, перетворюючи тим самим людське спілкування в масове, 3) масовокомунікаційне спілкування має організований характер.
Особливістю ЗМК також є те, що вони включають у себе таку сферу духовного виробництва, як літературно-творчу діяльність журналістів та інших учасників публічного або публіцистичного дискурсу. Журналістика як тип творчості створює власний інформаційний продукт – цілісну картину поточної дійсності. І інших конкурентів у цьому аспекті в неї немає. За допомогою ЗМК створюється динамічна картина світу. 
Крім того, ще однією особливістю ЗМК є інтерактивність, так як основним ЗМК останнім часом являється Інтернет. Как принципиально новое средство массовой коммуникации, он обладает такими характеристиками, как интерактивность, открытость, отсутствие временных и пространственных ограничений, виртуальность.С технологической точки зрения интерактивность представляет собой двухстороннее, диалоговое взаимодействие в режиме реального времени. С позиций теории коммуникации интерактивность выделяется как один из трех (коммуникация, интеракция, перцепция) взаимосвязанных аспектов общения
Особливості окремих каналів комунікації
Дослідження західними вченими різних видів комунікації дозволяють зробити висновок, щоуспіх чи невдача комунікації зал. в тому числі й від засобів та способів передачі інф-ї..Канал – це засіб, за доп. якого повідомлення передається від джерела до адресата. В теорії МК прийнято виділяти в якості каналів комунікації ЗМК (преса, радіо, телеб, інтернет) таміжособ. канали (верб, неверб та пара вербальні засоби передачі інформації). 
Координація і взаємодія різних мас-медіа (преси, радіо, телебачення, Інтернет-медіа) успішно здійснюється тоді, коли у діяльності кожного з них у повній мірі розкриваються специфічні (типологічні) особливості та переваги. Однак їх максимальне використання неможливе без глибокого розуміння журналістами особливостей засобу комунікації, який знаходиться у їх розпорядженні, без творчого пошуку найбільш адекватних форм подачі матеріалів, які відповідають його природі. Власне типологічні особливості різних каналів комунікації залежать від особливості сприйняття людиною інформації та технічних характеристик і технології підготовки матеріалів у різних медіа.  Телебачення. Синтезуючи звук та зображення, телебачення забезпечує більш широкі комунікаційні можливості. Для глядача, який спостерігає пряму трансляцію з місця події, ТБ здатне створити «ефект присутності» - більший, ніж радіо чи газета. «Ефект особистісного спілкування» зближує телевізійну комунікацію з формами міжособистісного спілкування..  Радіо. Унікальність радіо – в його повсюдності та доступності. Люди слухають радіо, займаючись ін справами. Вони корист. радіо, аби дізнатись новини, послухати музику, відволіктись від справ та відчути себе причетним до життя оточ світу. Тривалість життя радіоповідомлення – так само, як і телеінформації – не перевищує тривалості його передачі.  Преса. Це масові періодичні друковані видання – газети та журнали. Газети розрізняються: 1) за періодичністю; 2) за масштабом; 3) за профілем. У кожної газети – своя аудиторія певного розміру (в залежності від тиражу), професійного та соціально-демографічного профілю. Провідні газети світу мають свої бюро в низці зарубіжних країн. Через газету людина ототожнює себе із суспільством, вона допомагає йому відчувати себе громадянином, членом професійної чи іншої соціальної групи. 
Взаємодія між різними видами засобів масової комунікації
Ну. вони взаємодіють. Шо непонятно.
Особливості каналів масової комунікації різних рівнів
Не знаю, чи то воно.
В книге «Связи с общественностью» А.М. Чумикова выделяются СМИ первого уровня – контролируются политизированным капиталом или находятся в собственности государства. ( Радио России, Маяк, Россиская газета, парламентская газета, СМИ правительства г. Москвы, ОРТ, РТР, Культура, Евроньюс.
Возможности для работы ПР-технологов со СМИ первого уровня ограничены, поскольку эти СМИ осуществляют во основном контролируемые функции формирования общественного мнения в стране. В данных СМИ допускается размещения материалов не противоречащих общим установкам государства.
Второй уровень – коммерческие издания телерадио компании всероссийского и межрегионального охвата. (СТС, ТНТ, РенТВ, Маяк-24, Эхо Москвы частотные каналы FM-диапозрна, Коммерсант, эксперт, Комсомольская правда.
Для СМИ второго уровня материальный фактор вдвигается на первый план, поэтому задачей PR-технологгов становится создание таких информационных поводов, которые могут показаться коммерческим структурам привлекательными.
Третий уровень системы- региональные СМИ. Воронежский курьер, молодой коммунар, Губерния, Борнео. Обращение к региональным СМИ возможно когда возникает необходимость проведения PR-кампании на региональном ровне.
Четвертым уровнем системы выступает Интернет. Глобальная коммуникационная среда представляет собой огромный набор коммуникационных каналов которые огут быть использованы в PR-целях. Открытие корпоративного или личного сайта является привлекательным полем для PR-технологов.
Внесистемные СМИ. Русскоязычные радиостанции Свобода, Голос Америки, русская служба Бибиси, а также работающие на российском рынке зарубежные газетно-издательские корпорации. (ведомости, Космополитан, Харберс базар). Потенциал работы с ними для РR-специалиста достаточно высок. Практика деятельности зарубежных радиоголосов ориентирована на информационные поводы и новую информацию, демократические ценности, следят за властями , демонстрируя общественности любые изъяны. Могут быть использованы для адресных PR-кампаний со сравнительно узкими целевыми аудиториями: акционеры, топ-менеджмент.
При  организации PR-кампаний с использование СМИ следует учитывать направленность политических и экономических интересов того или иного СМИ, его связей с медиа-группами.
Поділ каналів масової комунікації ї за часом виходу у світ
НЕМА ТАКОГО. Щоденні, щомісячні, квартальні, щорічники; Можливо, якісь програми по тєліку приурочені до чогось, то в них час виходу-до якоїсь дати. фільми там виходять до річниць якихось
Соціологічні дослідження змісту комунікації
Щодо змісту масової комунікації для підтримки функціонування системи необхідно, щоб зміст комунікації відповідав таким умовам:
1. Матеріали масової комунікації повинні викликати зацікавленість аудиторії та сприяти переконанню в необхідності купівлі різнобічних товарів.
2. Матеріали мають подаватись у межах традицій, моральних норм і стандартів, що склалися, щоб позбавити виробників від небажаних санкцій щодо матеріалів з боку регулюючого компоненту системи.
Практика засвідчує, що орієнтація на найбільшу аудиторію частіше означає орієнтацію на масові, невимогливі смаки споживачів. У таких передачах акцент робиться на спрощеному гуморі, банальних мелодрамах та подіях, а нерідко на демонстрації насильства та жорстокості. Поряд з цим сучасна система масової комунікації може бути представлена як взаємодія таких основних елементів.
1. Соціальні інститути масової комунікації (видавці), до яких належать преса, радіо, телебачення та нові сучасні канали масової комунікації, їм притаманні всі специфічні ознаки соціального інституту [Волович, 1998]: сталість організаційних форм, орієнтованість на розв'язання таких важливих соціальних проблем, як створення адекватної картини життя суспільства, соціального оточення людей. За своїм культурним статусом масова комунікація виступає відтворювачем та поширювачем культурних зразків повсякденної поведінки, підтверджуючи свою культурну легітимність.
2. Соціальні організації масової комунікації (комутатор), які охоплюють редакції та видавництва центрального, регіонального та місцевого рівнів. Вони об'єднують на організаційно-управлінських засадах групи людей, які пов'язані з виробництвом та розповсюдженням змісту масової комунікації, координуючи та спрямовуючи їхні дії за допомогою певних засобів управління людьми, регулюючи у такий спосіб і сам процес масової комунікації.
3. Соціальні спільноти та групи масової комунікації, які об'єднують споживачів послуг масової комунікації (аудиторію), власників засобів масової комунікації (спонсорів, інвесторів), менеджерів, редакторів, кореспондентів, технічних працівників засобів масової комунікації. Диференціюючись за місцем і роллю у процесі масової комунікації, ці соціальні спільноти і групи представляють різноманітні потреби у сфері масової комунікації, формуючи тим самим співвідношення попиту та пропозиції на ринку послуг масової комунікації.
Структура засобів масових комунікацій
Элементами массовой коммуникации являются:
- Источник;
- Процесс кодирования;
- Сообщение;
- Канал;
- Процесс декодирования;
- Приемник;
- Обратная связь;
- Шум.
([ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] статья на англ.. если кому-то очень інтересно)
Залишаючись процесом встановлення і підтримання контактів у суспільстві, процесом його консолідації, масова комунікація сьогодні - це:
1) виробництво інформації як продукції;
2) використання технічних засобів для виробництва інформації;
3) масова культура (масові цінності, типові для мас моделі поведінки), яка обумовлює цілі виробництва інформаційної продукції, її призначення;
4) специфічне суспільне середовище, для якого властива масова культура і яке є замовником та споживачем інформаційної продукції.
Завдання засобів масових комунікацій
Саме про завдання змк знайти нічого не змогла, тільки таке
Масова комунікація систематичне та одночасне поширення однотипних повідомлень у великих аудиторіях з метою інформування та здійснення ідеологічного, політичного, економічного, психологічного, організаційного впливу на думки, оцінки і поведінку людей.ЗМК є спеціалізованими установами для відкритого, публічного передавання будь-якої інформації будь-якими засобами за допомогою спеціального технічного інструментарію. До ЗМК належать друкована, аудіовізуальна, електронна преса, масові довідники, кіно-, відео-, аудіоносії інформації, супутникові, кабельні, комп'ютерні мережі усе, що може нагромаджувати й передавати важливу для суспільного життя інформацію.
Функції ЗМК можна розділити на три основні групи:
-задовольняють потреби людини як індивіда, як особистості;
-задовольняють потреби певних соціальних груп і людини як члена групи;
-задовольняють потреби суспільства в цілому як цілісної соціальної системи і відповідно людини як члена суспільства.
У зв'язку з тим, що засоби масової комунікації мають публічний і масовий характер, вони повинні, задовольняючи потреби суспільства в цілому і різних соціальних груп, викликати інтерес і у значних масових аудиторій, що складаються з цілком конкретних людей, які володіють власними бажаннями, потребами, інтересами . Іншими словами для того, щоб реалізувати свої соціальні функції по обслуговуванню інтересів суспільства в цілому і різних соціальних груп, масова комунікація повинна враховувати потреби і психологічні особливості людей. В іншому випадку повідомлення, що передаються засобами масової комунікації, будуть не зрозумілі або не прийняті аудиторією.
Задовольняючи потреби різних соціальних груп, мас-медіа в разі дійсного виконання ними тієї декларованої ролі демократичного інституту, на яку вони претендують в суспільстві в якості четвертої влади, повинні реалізовувати принаймні дві основні соціальні функції.
По-перше, доведення до широких верств населення і суспільства в цілому інтересів і позицій з різних питань різноманітних соціальних суб'єктів. Тобто презентація, публічне представлення і публічне сповіщення інтересів, актуальних проблем, тем, питань і відповідно відносин до них і займаним по їх вирішенню позиціях різних соціальних груп і прошарків населення, професійних спілок, партій, суспільно-політичних рухів, економічних структур, асоціацій, земляцтв, об'єднань громадян за інтересами і т.п. Дану функцію можна умовно позначити як публічно-представницьку або презентаційну.
По-друге, для залучення та об'єднання на основі спільних інтересів однодумців представники різних суспільних груп повинні мати можливість доступу до засобів масової комунікації. Таким чином, мас-медіа повинні здійснювати функцію формування, конституювання різних соціальних суб'єктів у суспільстві і сприяти нормальному їх взаємодії. Дану функцію умовно можна позначити як організаційну.
Розвиток ЗМІ спричинив зміни в суспільній психології, способі мислення людей. Вони є важливим чинником створення особистості нового типу, з особливою психологією та поведінковими реакціями, що реалізують ідеологічний, політичний вплив на людей, згуртовують їх в єдине ціле. Вплив ЗМІ на громадськість зумовлюється щонайменше двома функціональними завданнями.
1. Відображення, фіксація, моделювання дійсності, тобто подій, фактів, соціальних відносин, а остаточним продуктом є інформація про цю дійсність.
2. Зміна соціальної реальності й управління нею, утвердження, підтримання і трансляція ціннісних, нормативних орієнтирів суспільства, контроль за реалізацією управлінських рішень, регулювання соціальних відносин.
На практиці відокремити ці завдання важко, оскільки вони реалізуються в єдиному соціально-інформаційному просторі. До того ж процес функціонування ЗМІ за своєю природою є цілісним, важко піддається диференціації на рівні безпосередніх дій.
Основна мета засобів масової комунікації це досягнення комунікативного ефекту, комунікативного впливу.
Соціологічні дослідження аудиторії ЗМК.
При аудиторних дослідженнях важно зафіксувати перш за все ряд об'єктивних показників, котрі поділяються мінімум на дві групи. Перша з них включає показники реальної поведінки аудиторії. Тут, як правило, фіксуються фактори володіння засобом (передплата на газету, наявність теле- чи радіоприймача). Друга група витрати часу, регулярність контактів, інтенсивність застосування засобів.
Сила впливу преси, радіомовлення, телебачення та Інтернет-медіа визначається не тільки масштабом їх розповсюдження, але головним чином реальним їх використанням. Для отримання таких відомостей в соціології найчастіше фіксується регулярність звернення до засобів комунікації чи абсолютні витрати часу на читання преси, перегляд телепрограм, слухання радіопередач.
Диференціація за соціально-демографічними ознаками дає знання про групи, які створюють аудиторію, але залишає без відповіді питання, в силу яких причин склалася дана аудиторія. Тому важливий аналіз суб'єктивних характеристик (факторів свідомості) споживачів матеріалів мас-медіа, включаючи тематичні інтереси, оцінки, переваги, мотивацію вибору, задоволеність тощо, а також різні компоненти діяльності каналів комунікації окремо чи у комплексі.
З показником мотивації у виборі засобів комунікації тісно корелює оцінка даного засобу в цілому чи окремих його матеріалів, задоволеність читача, слухача, глядача. Запити аудиторії стосуються як різноманіття змісту матеріалів, так і їх глибини, способу подачі та ін.
Різноманітність ставлення різних груп аудиторії до мас-медіа ставить питання про типологізацію. У соціології є цікаві спроби створити типологію ставлення людей до преси, радіо, телебачення. Так, на основі комплексного вивчення цих засобів у м. Таганрозі дослідники дійшли до висновку, що можна виділити три типи орієнтації людей на органи комунікації.
1. Духовно-особистісна. Людина даного типу має стійкий інтерес до змісту матеріалів мас-медіа, проявляє високу вимогливість до нього. Маючи високу інформованість і світогляд, вона не має труднощів в розумінні програм, передач, статей. Має настанову на художню та емоційну форму подачі матеріалів. У тому, що читає, дивиться, слухає, намагається знайти глибоко особистісний смисл і мотиви.
2. Професійно-функціональна. Людей цієї групи характеризує особлива увага до громадсько-політичній інформації, новин, коментарів, аналітичних матеріалів, оглядів преси, передач радіо і телебачення. У змісті програм, статей тощо вони намагаються знайти перш за все елементи, які корисні для їх діяльності.
3. Споживацька. Для даної категорії людей мас-медіа служать переважно джерелом хронікальної інформації і розваг. У них на першому місці за обсягом використання телевізійні розважальні, спортивні програми. Загальна інформованість у порівняні з двома першими типами низька.
За останні десятиріччя у соціології склалася ціла сукупність методів вивчення аудиторії мас-медіа. Серед них різні види опитувань, спостережень, контент-аналіз документів, статистичний аналіз, вивчення листів читачів, слухачів, глядачів. Розглянемо їх більш детально.
Відомо, що опитування один з поширених методів збору соціологічної інформації. З його допомогою можна отримати до 90% усіх даних. Звичайно, що і аудиторних дослідженнях воно грає провідну роль. Опитування поділяється у залежності від форм контакту з опитуємим на анкетування й інтерв'ювання. Однак в аудиторних дослідженнях має рацію і конкретизація даних методів за місцем використання.
Практика показує, що найбільш широку інформацію дають анкетування й інтерв'ювання за місцем проживання.
У соціології для дослідження аудиторії використовуються різні інтерв'ю, котрі можна поділити на загальні та спеціалізовані. Останні, як правило, мають за мету конкретизувати якийсь аспект вивчення діяльності мас-медіа, якій розглядається в загальному інтерв'ю. За формою це сфокусоване інтерв'ю, яке передбачає загальну для всіх респондентів подію, ситуацію, як то: переглянута телепрограма, прослухана радіопередача, прочитана газета.
При вивченні різних сторін аудиторії немаловажну роль грає анкетування за місцем роботи.
Практика соціологічних досліджень показала, що при зборі первинної інформації доцільно використовувати як індивідуальне, так і групове анкетування.
Мабуть, саме традиційний метод дослідження аудиторії поштова анкета. Це дуже компактний документ один аркуш паперу, складений вдвічі. Він може розсилатися за адресами передплатників, бути вкладеним у номер газети тощо. Опитування з допомогою поштової анкети в аудиторних дослідженнях застосовується найчастіше для коректування загальної картини і уточнення окремих даних, отриманих з допомогою інших методів. Одна з найважливіших методичних проблем при зверненні до такого типу документів це забезпечення достатнього повернення анкет у дослідницький центр. Шляхи для досягнення цієї мети такі: анкета має бути переконливою за змістом, чітко аргументувати важливість дослідження, не створювати труднощів респонденту для зворотної відправки, мати короткі, динамічні запитання.
До специфічного виду поштової анкети можна віднести пресову анкету. Її текст друкується безпосередньо на сторінках газет і журналів. Читачу пропонується відповісти на питання анкети, потім вирізати її та переслати поштою у відповідне видання. Пресова анкета, як правило, буває досить короткою містить не більше одного-двох відкритих питань і має деякі інші особливості. Але, я к правило, цей різновид опитування мало репрезентативний. Дуже рідко відсоток повернення поштових анкет більше 5 %. А це означає, що використовувати такі дані при науковому дослідженні неможливо.
Цікава непряма інформація про аудиторію може бути зібрана за допомогою анкети експерта.
На вибір методики опитувань великий вплив оказує сам тип засобу, котрий пов'язаний з визначеною аудиторією. Скажімо, пресова анкета неефективна для вивчення теле- та радіослухачів. Тут більше підходить метод щоденникого опитування. Не випадково він постійно застосовується дослідниками радіо і телебачення. Щоденник являє собою перелік усіх передач дня, систематизованих за програмами і розташованих у хронологічному порядку. Він доставляється до дому телеглядачам і радіослухачам на визначений час.
В арсеналі соціології мається ще метод групової співбесіди. У студію, редакцію запрошуються читачі, слухачі, глядачі. Вони не тільки заповнюють короткі анкети, але і висловлюють зауваження, обмінюються думками з організаторами співбесіди.
Як бачимо, форми опитування при аудиторних дослідженнях досить різноманітні та багатопланові. Однак досвідчені дослідники не забувають і про інші інструменти соціології, зокрема про спостереження. У цьому випадку збір інформації здійснюється за допомогою схеми чи щоденника спостереження, забезпечуючи одноманітність, уніфікацію даних.
Важливе значення має вивчення листів читачів, слухачів, глядачів, і перш за все тієї частини з них, яка стосується безпосередньо роботи мас-медіа, аудиторних запитів і потреб. Аналіз листів дозволяє більш повно враховувати думку аудиторії про редакційні потреби.
Визначене місце, хоча і більш скромне у порівняні з іншими методами, займає у практиці вивчення аудиторії соціологічний чи соціально-психологічний експеримент.
Аудиторія ЗМК та її характеристики, форми, типи.
Аудиторія в масовій комунікації - специфічна динамічна соціокультурна спільність, члени котрої об'єднані практикою звернення до конкретного медіатексту (напр. , книзі, статті в газеті , кінофільму , телепрограмі , радіопередачі тощо ), або до конкретного СМК , напр. , до телеканалу , радіостанції , газети, журнали , інтернет- сайту і т. п. , або до типу СМК ( телебаченню , радіо , газетам , журналам , Інтернету та ін.)
Аудиторії можуть бути стійкими або нестійкими у своїх перевагах , звичках , частоти звернень , що враховується при дослідженні взаємодії джерела і одержувача інформації.
Особливості аудиторії багато в чому залежать від її соціально -демографічних характеристик (стать , вік , дохід , рівень освіти , місце проживання, сімейний стан , професійна орієнтація та ін.) Також при прийомі масової інформації поведінку аудиторії опосередковується факторами, що мають ситуативний характер ( унікальність обставин , зовнішня обстановка і т.д.). Про значимість самої масової інформації та джерела її передачі часто говорять кількісні параметри аудиторії : чим більше аудиторія , тим більше важлива інформація і значущий джерело. В основі типологізації аудиторії лежить можливість доступу груп населення до конкретних джерел інформації. На цій підставі можна виділити наступні типи аудиторій : умовні і нецільові ( на кого безпосередньо не орієнтуються CMІ ) ; регулярні та нерегулярні ; реальні та потенційні ( хто дійсно є аудиторією даного ЗМІ і хто має до цього ЗМІ доступ) .
Аналіз аудиторій , як правило , здійснюється за двома напрямками: за формою споживання інформації різними соціальними спільнотами ; за способами оперування отриманою інформацією. Найважливішим показником рівня підготовленості аудиторії є її інформованість . Ступінь інформованості може варіюватися від повної інформованості до непоінформованість . В даний час спостерігається підвищення рівня інформованості аудиторії завдяки таким факторам , як підвищення рівня освіти; потреба у підвищенні інформованості населення в силу досягнень науково -технічного прогресу в усьому світі і змін у професійній діяльності; активну участь індивідів і соціальних груп у суспільно -політичному житті .
Аудиторія як об'єкт інформаційного впливу зазвичай ділиться на масову і спеціалізовану . Такий поділ проводиться : на основі кількісного критерію , хоча спеціалізована аудиторія в деяких випадках може виявитися більш численною , ніж масова ; на основі характеру об'єднання людей, що складають аудиторію. Не менш важливий якісний аналіз як самої аудиторії , так і процесів функціонування ЗМІ , що включає в себе вивчення комунікаційних технологій та їх впливу на ті картини дійсності , які виникають у свідомості телеглядачів. Терміном " масова аудиторія " найчастіше позначаються: а ) всі споживачі інформації , поширюваної по каналах ЗМІ , - читачі газет , журналів , книг , радіослухачі , телеглядачі , покупці аудіо -та відеопродукції тощо ; б) випадкові об'єднання людей, що не мають спільних професійних , вікових , політичних , економічних , культурних та інших ознак і інтересів
+(це з Іванова) При духовному спілкуванні здійснюється обмін соціальною інформацією між окремими людьми чи групами людей, які являють собою чи джерело, чи приймач інформації. При міжособистісному спілкуванні межі тут не окреслені чітко: одна й та ж людина у процесі спілкування виступає то в ролі приймача, то в ролі джерела інформації. При спілкуванні через мас-медіа ці ролі різко диференційовані. Суспільство породжує спеціалізовані установи, які призначені для збору, обробки і розповсюдження інформації у масовому масштабі (агенції, редакції, студії тощо). Виходячи з цього факту, вчені роблять висновки про те, що обмін інформацією здійснюється між групами людей, які контролюють діяльність установ, і аудиторією.
При вивченні аудиторії мас-медіа кидається в очі така її особливість як величина. Багато практиків і теоретиків вважають розмір аудиторії єдиним критерієм оцінки ефективності діяльності того чи іншого органа масової комунікації. Дійсно, спрямованість на максимально можливу кількість людей особливо характерна для засобів комунікації. Теоретично аудиторія може досягти значень, близьких до чисельності населення країни. Практично такі випадки виникають при висвітленні мас-медіа подій, які мають велике значення для всього суспільства в цілому. Тоді усі національні та місцеві засоби комунікації одночасно передають ідентичну інформацію. У звичних умовах величина аудиторії значно менша. Вона залежить від характеру інформації, пори року, періоду доби та ряду інших факторів.
Сутність аудиторії заключається не в тому, що вона складається з окремих людей, а в тому, що вона відбиває їх взаємозв'язки між собою, з суспільством в цілому в процесі масового спілкування. Тому аудиторію можна визначити як стійку сукупність людей, яка виникає на підставі спільності їх інформаційних потреб. Чим глибше і краще будь-який орган масової комунікації відповідає на запити людей, тим ширше і більш стала його аудиторія. Таким чином, з одного боку, величина аудиторії є показником значущості органу мас-медіа і, з іншого - масштабів його впливу.
Сутність аудиторії може бути емпірично зафіксована у двох специфічних сукупностях ознак. Перша характеризує внутрішню єдність аудиторії, відносно незалежну від конкретного органу мас-медіа. Мова йде про соціально-демографічні характеристики аудиторії (рівень освіти, вікову, соціально-професійну структуру тощо), її соціально-психологічні ознаки (тип сприйняття, рівень семіотичної підготовки тощо), про структуру її духовних потреб та інтересів. Ці характеристики по відношенню до джерела інформації існують як об'єктивна реальність, орієнтуючись на яку працівники системи мас-медіа обирають способи вирішення своїх завдань.
Друга специфічна група ознак, які характеризують аудиторію, реалізується у вигляді оціночного ставлення аудиторії до системи мас-медіа, її компонентів. Ця сукупність характеристик аудиторії мас-медіа проявляється у вигляді мотивації поведінки по відношенню до джерел інформації, у вигляді оцінок, думок, очікувань, вимог, пов'язаних зі змістом і різними якісними ознаками інформації.
Таким чином, ця група характеристик аудиторії завжди пов'язана з об'єктом її оцінки окремим джерелом інформації чи їх комплексом. Зрозуміло, що формування оціночного ставлення аудиторії пов'язано переважно з безпосередньою діяльністю джерела масової інформації, з забезпеченням відповідності між системою потреб і очікувань аудиторії, а також можливостями їх задоволення.
Звернення до досвіду досліджень аудиторії мас-медіа свідчить про те, що оціночне ставлення аудиторії до окремих мас-медіа аналізується у залежності від соціально-демографічної її структури і надто рідко від психологічних особливостей аудиторії.
Таким чином, можна відмітити концентрацію дослідницьких зусиль переважно навколо двох предметів дослідження: по-перше, аналітичного опису соціально-демографічної структури аудиторії і, по-друге, впливу цієї структури на ставлення аудиторії до конкретних джерел, каналів, органів масової комунікації.
Реалізація методологічних принципів, пов'язаних з цими підходами, накопичення в їх рамках емпіричних результатів примушують у сучасних умовах визначити нові дослідницькі напрямки, оскільки за межами отриманих раніше результатів залишився ряд важливих аспектів вивчення аудиторії мас-медіа. Одним з найважливіших є аналіз включеності аудиторії у процес духовного спілкування за допомогою мас-медіа, тобто вивчення співвідношення реальної і потенційної аудиторії. Визначення цих понять у якості методологічного принципу найчастіше залишається на рівні загальної інтерпретації та не знаходить операціонального визначення і емпіричного втілення на рівні методів збору і обробки конкретної соціологічної інформації. При цьому підставою для розподілу аудиторії на потенційну і реальну часто є тільки володіння засобом інформації. На наш погляд, це необхідний, але явно недостатній елемент, абсолютизація якого веде до технократичних переоцінок ролі мас-медіа у процесі духовного спілкування. Володіння засобом може означати залучення різних верств населення до потенційної його аудиторії, однак не обов'язково забезпечує включення цих верств до реальної аудиторії.
Соціологи мають недостатню інформацію про те, як складається включеність в аудиторію мас-медіа у зв'язку, наприклад, з сімейним володінням органом масової комунікації. Газети, радіо, телебачення, книги, журнали усі ці засоби інформації є об'єктами сімейного використання. Слабка вивченість внутрісімейної включеності в аудиторію мас-медіа не дозволяє сьогодні окреслити достатньо чіткі кордони реальної і потенційної аудиторії органу масової комунікації, однак ясно, що володіння засобом інформації як індикатор належності до однієї з них має бути доповнено іншими емпіричними індикаторами, а саме регулярністю контактів з джерелами інформації, частотою і повнотою їх споживання.
Переконливим прикладом у зв'язку з цим є розмежовування понять "передплатник" і "читач" при дослідженні аудиторії газети. З одного боку для редакційного колективу вивчення ставлення до газети саме з боку передплатника є провідним, головним завданням, оскільки економічними аспектами своєї діяльності газета орієнтована на збільшення кількості передплатників, які визначають її тираж та всі пов'язані з цим наслідки. Однак ясно, що при такому підході за межами дослідження залишається значна частина аудиторії (читачі бібліотек, покупці газет тощо). Без врахування інформації про цю частину населення уявлення про взаємовідношення газети з читацькою аудиторією будуть надто обмеженими.
Аналогічним чином існує справа з визначенням реальної аудиторії, для якої має значення не тільки сам факт більш чи менш регулярних контактів з джерелом, а і обсяг інформації, що вживається. Зокрема, визначена частина аудиторії газет, яка читає тільки відомості про погоду, програму телебачення і оголошення, може скласти частину потенційної аудиторії, оскільки ці читачі, по суті, залишаються за межами споживання найбільш суттєвої інформації, яка пропонується даними джерелами.
Важливим об'єктом уваги у сучасних дослідженнях є поняття спеціалізованої і масової аудиторії. Тут мається на увазі не диференціювання аудиторії стосовно до інформації, яка вимагає чи не вимагає для свого сприйняття спеціальної підготовки. У даному випадку спеціалізована інформація вичленується у межах масової комунікації, сприйняття якої не передбачає спеціальної підготовки аудиторії, але розрахована на специфічну структуру інтересів, яка передбачає підвищену орієнтацію на визначений вид інформації.
У межах аудиторії різних джерел масової інформації поняття спеціалізованої та цільової аудиторії зближуються, хоча межі між ними не зникають. Справа у тому, що спеціалізована аудиторія передбачає (на різницю від цільової) стійкий характер інтересу до визначеного кола тем і систематичного споживання інформації з визначеною читацькою адресою. У той же час цільова аудиторія може обмежуватися епізодичним і коротким існуванням у зв'язку з актуалізацією визначеного кола проблем, що висвітлюється. Таким чином, при вивченні процесу формування громадської думки цільова аудиторія являє значний інтерес.
Визначення поняття спеціалізованої аудиторії при вивченні аудиторії мас-медіа виявляється пов'язаним не тільки з комплексом соціально-демографічних характеристик, але і з структурою інтересів і ставленням до джерела інформації. Накопичена емпірична інформація про сучасний стан цих ознак в аудиторії дозволяє виділити таке методичне завдання емпіричне обстеження кількісних критеріїв для визначення спеціалізованої і масової аудиторії окремих мас-медіа.
Усі численні підходи до типологізації аудиторії мас-медіа мають кінцевою метою максимально точне виявлення оціночного ставлення аудиторії не тільки до конкретних мас-медіа, але і до проблем, які висвітлюються в їх матеріалах. Ставлення аудиторії до мас-медіа в цілому чи до окремих його каналів являє собою соціально-психологічний феномен, який проявляється в активній вибірковості аудиторії по відношенню до змісту інформації. Ставлення формується як результат взаємодії двох груп характеристик. Першу з них складають ознаки аудиторії, другу створюють характеристики джерела інформації та результатів цієї діяльності (жанрово-тематична структура інформації, її доступність для сприйняття, актуальність, різноманітність, оперативність тощо). Переважна більшість можливих проявів ставлення аудиторії до мас-медіа пов'язана з врахуванням фактів свідомості людей, які входять до аудиторії.
Розкрийте суть поняття реальна аудиторія ЗМК.
Реальна аудиторія - це всі ті індивіди, які є споживачами певного органу ЗМІ.
Люди, що вступають у контакт з джерелами інформації (окремо розглянутими рубриками, циклами передач) складають реальну аудиторію-це ті, хто читає, дивиться, слухає дані матеріали, передачі або взагалі звертається до даного видання, програму.
Аналогічним чином існує справа з визначенням реальної аудиторії, для якої має значення не тільки сам факт більш чи менш регулярних контактів з джерелом, а і обсяг інформації, що вживається. Зокрема, визначена частина аудиторії газет, яка читає тільки відомості про погоду, програму телебачення і оголошення, може скласти частину потенційної аудиторії, оскільки ці читачі, по суті, залишаються за межами споживання найбільш суттєвої інформації, яка пропонується даними джерелами.
Розкрийте суть поняття потенційна аудиторія ЗМК.
Потенційна аудиторія - це ті індивіди, які можуть увійти в реальну аудиторію після низки заходів з боку редакції: збільшення тиражу, площі поширення, проведення масованої реклами, введення нових тем і рубрик. (Реальна аудиторія - це всі ті індивіди, які є споживачами певного органу ЗМІ.)
В цілому вся система масової інформації розрахована на все населення країни, місцеві засоби-відповідно на все на ¬ селище того регіону, в якому вони діють. Населення країни або регіону складає потенційну аудиторію ЗМІ (для галузевих органів інформації в цій якості виступатимуть всі працівники даної сфери професійної діяльності та їх партнери в інших сферах діяльності, а також клієнти, замовники і т. п., що вимагає спеціального розгляду).
Розкрийте суть поняття цільова аудиторія ЗМК.
Цільова аудиторія - це всі потенційні і реальні споживачі товару , що зберігають зацікавленість у ньому певний час або готові змінити свої переваги на користь даного товару під маркетинговим тиском.
ЦА розбивається на частини зі схожими характеристиками і рекламна кампанія прямує на певний сегмент. Вона описується різними соціально - демографічними показниками . Наприклад , для реклами прального порошку цільовою аудиторією є жінки , які купують і користуються порошком , у віці 20-60 л .
Визначення цільової аудиторії включає в себе три етапи:
Визначення % людей , які споживають продукт в демографічному розрізі ( статтю, віком , доходу) .
Визначення частоти споживання усередині групи , які споживають продукт (раз на день , раз на місяць).
Побудова перетинань споживання і переваги ЗМІ , т.е які ЗМІ воліють споживачі даного продукту.
Розрахункова аудиторія - ті верстви і групи населення , на які розрахований орган ЗМІ , в яких він зацікавлений бачити своїх споживачів.
Ефективна політика ЗМІ щодо аудиторії складається з трьох чинників :
Чіткого планування розрахункової аудиторії , визначення реальної аудиторії , зміцнення контактів з аудиторією , і , як наслідок, її розширення. Приватних варіантів політики редакції по відношенню до аудиторії може бути безліч : утримання реальної аудиторії , скорочення аудиторії з претензією на елітарність , розширення аудиторії за рахунок залучення найширших верств і груп населення.
Для вивчення аудиторії необхідно враховувати соціально - демографічні відомості (стать , вік , професія , місце проживання) , стан масової свідомості аудиторії ( погляди , переконання, прагнення , орієнтованість у суспільно -політичному житті ) , інформаційне поведінка ( джерела отримання інформації , ставлення до різних видань і програмам ) .
Потреби аудиторії та інтереси аудиторії - речі неоднозначні . Інтерес завжди знаходиться на поверхні , він керує пошуком інформації . Потреби - те, що необхідно , корисно аудиторії , але не завжди може нею усвідомлюватися . У цьому зв'язку виділяють три типи поведінки ЗМІ по відношенню до аудиторії.
Лобовий - задоволення потреб , не пов'язане з інтересом.
Хвостистських - задоволення інтересів при повному неуважності до потребам .
Реалістичний - творче поєднання уваги до інтересів і потреб .
Розкрийте суть поняття спеціалізована й масова аудиторія ЗМК.
Важливим об'єктом уваги у сучасних дослідженнях є поняття спеціалізованої і масової аудиторії. Тут мається на увазі не диференціювання аудиторії стосовно до інформації, яка вимагає чи не вимагає для свого сприйняття спеціальної підготовки. У даному випадку спеціалізована інформація вичленується у межах масової комунікації, сприйняття якої не передбачає спеціальної підготовки аудиторії, але розрахована на специфічну структуру інтересів, яка передбачає підвищену орієнтацію на визначений вид інформації.
У межах аудиторії різних джерел масової інформації поняття спеціалізованої та цільової аудиторії зближуються, хоча межі між ними не зникають. Справа у тому, що спеціалізована аудиторія передбачає (на різницю від цільової) стійкий характер інтересу до визначеного кола тем і систематичного споживання інформації з визначеною читацькою адресою. У той же час цільова аудиторія може обмежуватися епізодичним і коротким існуванням у зв'язку з актуалізацією визначеного кола проблем, що висвітлюється. Таким чином, при вивченні процесу формування громадської думки цільова аудиторія являє значний інтерес.
Визначення поняття спеціалізованої аудиторії при вивченні аудиторії мас-медіа виявляється пов'язаним не тільки з комплексом соціально-демографічних характеристик, але і з структурою інтересів і ставленням до джерела інформації. Накопичена емпірична інформація про сучасний стан цих ознак в аудиторії дозволяє виділити таке методичне завдання емпіричне обстеження кількісних критеріїв для визначення спеціалізованої і масової аудиторії окремих мас-медіа.
Усі численні підходи до типологізації аудиторії мас-медіа мають кінцевою метою максимально точне виявлення оціночного ставлення аудиторії не тільки до конкретних мас-медіа, але і до проблем, які висвітлюються в їх матеріалах. Ставлення аудиторії до мас-медіа в цілому чи до окремих його каналів являє собою соціально-психологічний феномен, який проявляється в активній вибірковості аудиторії по відношенню до змісту інформації. Ставлення формується як результат взаємодії двох груп характеристик. Першу з них складають ознаки аудиторії, другу створюють характеристики джерела інформації та результатів цієї діяльності (жанрово-тематична структура інформації, її доступність для сприйняття, актуальність, різноманітність, оперативність тощо). Переважна більшість можливих проявів ставлення аудиторії до мас-медіа пов'язана з врахуванням фактів свідомості людей, які входять до аудиторії.
Розкрийте суть поняття "читацька адреса" ЗМК.
До поняття "читацька адреса" журналісти звертаються досить активно. Його використовують, по-перше, при визначенні загальних стратегічних напрямів діяльності газети як джерела інформації, по-друге, - при визначенні її змістовної тематично-жанрової структури, в якої конкретизуються і реалізуються прийняті редакцією стратегічні напрями, по-третє, - у літературно-стилістичних і соціолінгвістичних характеристиках публікацій і, насамкінець, по-четверте, - у композиції, графічних, зображальних рішеннях газетних номерів.
Іншими словами, газета активно формує свій образ з урахуванням більш чи менш конкретної читацької адреси, і, таким чином, кожний номер газет несе в собі закодований в ідеях, графіці образ свого передбачуваного, очікуваного читача. Об'єктивована в газетних матеріалах читацька адреса як соціальний феномен є об'єктивно обумовленим способом реалізації духовних потреб визначених верств, груп суспільства, оскільки газета і створюється, й існує саме як засіб становлення і реалізації самосвідомості.
У реальній журналістській практиці відповідь на питання про те. Кому бути чи не бути читачем газети, отримується щонайменше двічі. Перший раз на нього відповідають журналісти, які роблять газету з урахуванням читацької адреси, і ця відповідь не більш ніж робоча гіпотеза, яка явно чи неявно присутня у професійній свідомості журналістів і реалізується у створених ними текстах. Друга відповідь на це питання формується безпосередньо в читацькій аудиторії, коли читачі в період передплати вирішують, яку газету обрати для постійних контактів на протязі року.
Слід відмітити, що дослідники приділяють значно більше уваги вивченню уваги вивченню читацьких уявлень, думок про газети, ніж аналізу читацької адреси, текстів, у жанрово-тематичній структурі газетних номерів та інших характеристиках газети.
Формування читацької адреси пов'язано не тільки з точним і приваблюючим позначенням теми і жанру, але й з урахуванням тих конкретних особливостей, якими характеризується пошук і засвоєння інформації різними читацькими групами. Можуть бути виділенні дві основні групи характеристик, які формують аудиторію газети: перша - соціально-демографічні, які визначають деякі фундаментальні, базові потреби читача у конкретних видах інформації; друга -спеціалізована, безпосередньо пов'язана з діяльністю людини. Перша група характеристик, яка описує положення читача в соціальній структурі суспільства, більш детально вивчена соціологами. Набір соціально-демографічних ознак, що став за останні десятиріччя стандартним, включає, як правило, місце проживання, освіту, стать, вік, професію і посаду, національність.
Особливості соціологічних досліджень читацької та глядацької аудиторій ЗМК.
Дослідження читацької аудиторії – це важливий та потужний інструмент розвитку газети. З одного боку, результати дослідження допомагають уяснити, хто є вашим читачем, чому люди купують чи не купують вашу газету, що власне їх цікавить в газетах. З іншого боку, результати досліджень допомагають з’ясувати, як саме досягнути потрібного вам результату, визначитись наскільки успішно ви реалізуєте маркетингову стратегію. Дослідження – це своєрідний «термометр», що допомагає виміряти ефективність застосовуваних «ліків» чи заходів в бізнесі.
Дослідженнями читацької аудиторії опікуються як спеціальні компанії, так і самі видавці.
Отже, дослідження поділяються на дві групи: кількісні та якісні.
До якісних досліджень відносяться стандартизовані опитування, анкетування, моніторинг.
Опитування – це дослідження, яке включає в себе отримання відповідей під час особистого спілкування або по телефону у великої групи людей, відібраної методом випадкової вибірки, за заздалегідь підготовленим опитувальником
Мета подібного дослідження – статистичний аналіз, виявлення тенденцій та динаміки процесів, порівняльний кількісний аналіз.
Завдання, яке ставить перед собою видавець, – отримання, посеред всього іншого, відповідей на запитання «Хто є читачем моєї газети?», «Хто не читає моєї газети?», «Де мешканці мого регіону купують газети?», «Чого не достає читачам в моєму виданні?», а також іншої інформації, яка допомагає оцінити аудиторію власного видання та видання конкурентів.
Кількісним дослідженням притаманна значна міра формалізації, орієнтація на масовий збір даних та їх статистичне опрацювання. Окрім цього, означений набір досліджуваних характеристик неможливо видозмінити під час дослідження.
До якісних досліджень відносять фокус-групи, глибинні інтерв’ю, експертні опитування. Фокус-група – це спеціально організована компетентним ведучим(модератором) групова дискусія невеликої кількості учасників, об’єднаних у групу за певними критеріями. Ціль подібної дискусії – з’ясування ставлення учасників до продукту (мотиви придбання газети, оцінка дизайну видання тощо.)
Завдання, яке ставить перед собою видавець, що організує чи замовляє проведення фокус-групи
– досягнення глибинного розуміння об’єкту, який досліджується. Якісні дослідження вирізняються, з одного боку – відсутністю формалізації, детальним вивченням об’єкту і гнучкістю в підходах, а, з іншого – неможливістю масового охоплення досліджуваних питань.
Дослідження телевізійної аудиторії - одне з найважливіших джерел інформації для телевізійного ринку. Його метою  є визначення обсягів  аудиторії телевізійних каналів, програм, рекламних роликів.
За допомогою цього дослідження люди, що створюють телебачення, отримують інформацію, яким саме програмам віддається глядацька перевага, хто дивиться ці програми, тощо.  Знаючи це, телеканали можуть побудувати свою  роботу таким чином, щоб кількість глядацької аудиторії збільшувалася, передачі та фільми подобалися глядачам та йшли у зручний для них час.
Дослідження з вимірювання телевізійної аудиторії проводиться в більшості країн з розвинутим телевізійним ринком. 
Щоб зрозуміти, як відбувається вимір телевізійної аудиторії, необхідно відповісти на два найважливіших питання: кого потрібно опитати і як це зробити.
У всіх соціологічних дослідженнях, до яких відносяться і медіа-вимірювання, існує дуже важливе поняття - "вибірка". Для того щоб дізнатися думку населення країни або міста з того чи іншого питання, зовсім не обов'язково опитувати всіх. Процедура відбору людей для опитування повинна бути організована так, щоб кожен житель країни чи міста мав рівний шанс бути опитаним. Це і є самий складний і відповідальний ділянку роботи дослідницьких компаній за будь-яких вимірах.
Безумовно, існують спеціальні відзнаки, але головна особливість телевізійних вимірювань полягає в тому, що відібрані люди опитуються постійно протягом тривалого періоду часу. Така вибірка людей називається панельної.
Учасники панельної вибірки і є тим "населенням країни", на базі якого і виходять результати. При цьому, якщо вибіркова панель сформована в Москві, то й говорити треба тільки про результати, отримані в Москві. Можна побудувати вибірку тільки міського населення країни, використовуючи випадкову процедуру, відібравши спочатку міста і включивши туди жителів випадково відібраних міст. Можна побудувати загальнонаціональну вибірку, включивши туди мешканців великих і малих міст і сіл. До речі, чим більше розмір вибірки, тим точніше результат, але тим і дорожче дослідження.
Необхідно також зрозуміти, як, власне, вимірюється аудиторія, яким чином визначається, хто дивиться телевізор і якщо дивиться, то які програми.
До початку 80-х років у всьому світі були поширені щоденникові вимірювання. Всі учасники панелі тижні отримували спеціальні щоденники, в яких повинні були відзначати час "смотренія" кожного каналу з точністю до 15 хвилин. Недолік цього методу в тому, що людині важко заповнювати щоденник безпосередньо під час перегляду, отже, він заповнюється по пам'яті. Щоб уникнути ефекту "поганої пам'яті" в середині 80-х в Європі та США поширився електронний метод вимірювань.
Щоденники замінили спеціальними приладами - ТВ-метрами, підключаються до кожного телевізора і автоматично фіксують інформацію про включення і перемиканні телеприймача. Членам сім'ї, які беруть участь в панелі, потрібно тільки фіксувати свою присутність біля телевізора за допомогою спеціального пульта. Таким чином, вимірювання стали проходити фактично в інтерактивному режимі і не залежати від пам'яті глядачів.
Зараз у Росії використовуються прилади, які називаються Euro-meter, вироблені в Фінляндії і працюють в 12 країнах світу. У вибірці Gallup Media беруть участь 1200 сімей, що проживають в містах з чисельністю від 400 тис. чоловік і більше. Тобто результати, які ми отримуємо, поширюються не на всю країну, а тільки на міське населення згаданих міст. Це становить близько 42 млн чоловік. [4]
Прилади накопичують інформацію про теледивлення сім'ї за цілу добу і по модему передають вночі ці дані на центральний комп'ютер. У сім'ях, де немає телефону, Gallup Media встановлює спеціальний блок стільникового зв'язку - тільки для збору інформації.
вранці інформація збирається в офісі, де й починається її обробка.
Перш ніж прийняти дані про теледивлення кожної сім'ї , здійснюють якісний контроль інформації. Перед розрахунками власне рейтингів програм перевіряється безліч параметрів .
Це стандартний набір контрольних процедур , який необхідно виконувати дослідницької компанії відповідно до міжнародних стандартів. [ 10 ]
Одночасно з виміром аудиторії відбуваються запис і подальша реєстрація телевізійного ефіру всіх телеканалів.
Особливість телевізійного мовлення в Росії робить необхідним таку реєстрацію в кожному населеному пункті, де проводиться вимірювання аудиторії. Власне об'єднання даних про телеаудиторії і про ефірні події в кожен момент часу робить можливим розрахунок рейтингів усіх програм і рекламних блоків.
Розглянемо основні показники , що використовуються для вимірювання телевізійної аудиторії.
Rating - розмір аудиторії , що бачила або чула конкретно взяту програму , яка читала журнал , газету тощо в заданий проміжок часу по відношенню до загальної кількості населення. Наприклад , якщо програму дивилися 25 відсотків аудиторії , то її rating складе 25 пунктів , якщо читали газету 15 відсотків , то її rating 15 пунктів.
Середній рейтинг - це сума рейтингів , поділена на число публікацій або трансляцій рекламних звернень.
CPT ( cost per thousand ) - вартість охоплення реальної ( певної дослідженнями) тисячі представників читацької , глядацької або слухацької аудиторії або населення в регіоні поширення даного ЗМІ .
TRP ( target rating point ) - це сумарний рейтинг , але не для всієї аудиторії , як GRP , а лише для цільової групи.
Share of Audience Rating показує частку тих , хто дивиться конкретну програму , серед тих , хто в цей же проміжок часу дивиться телевізор. Обчислюється як відношення рейтингу програми до сумарному рейтингу всіх програм. Користь від цього показника незаперечна: можна порівнювати дві програми , що виходять в принципово різний час дня , тижня або року. Тому у вимірах аудиторії , як правило , враховується і середній рейтинг , і частка . Про популярність програми (каналу) слід судити за обома показниками . Стабілізація чи зниження рейтингу при зростання частці аудиторії може відображати загальну позитивну динаміку популярності програми .
OTS ( opportunity to see ) - " можливість побачити" , тобто кількість разів (у тисячах ) , яке дане рекламне повідомлення потенційно могло бути побаченим ( сприйнятим ) . Це базове поняття, що лежить в основі концепції медіапланування та вимірювання аудиторії (знаючи OTS , можна припустити кількість людей , які бачили вашу рекламу) . Його модальність зумовлює і метод вимірювання . Наприклад , для телебачення вона вимагає вимірювати число людей , що дивилися програму - носій реклами , а не оцінку їх інтересу до неї або до самому рекламному ролику . Коли використовується кілька ( більше одного) рекламного звернення або більше одного ЗМІ , OTS еквівалентно сумі рейтингів у тисячах для всіх повідомлень ( сумі GRP ) . Цей показник служить також для порівняння кількості контактів , які досягаються в різних кампаніях.
Не менш важливі показники " нетто -покриття " і " нетто -досягнення " ( netto - coveraqe , netto - reach ) , тобто та частина населення або цільової групи , з якою ви вступили в контакт за допомогою одного рекламного повідомлення. Наступний крок - " закумульоване нетто -покриття " ( accumulated netto - coveraqe ) , або та частина населення ( цільової групи) , з якою ви вступили в контакт за допомогою декількох рекламних повідомлень в одному медіа- або одному рекламному повідомленні протягом місяця.
У медіаплануванні враховуються два способи акумулювання аудиторії :
- Акумулювання аудиторії конкретного носія ( наприклад , програми) при повторних ефірах ;
- Комбінування аудиторії кількох програм , використовуваних як пакет в рекламній кампанії.
Coveraqe ( "покриття " ) - базовий сутнісний показник рекламного впливу: він демонструє ступінь досягнення цільової групи. Чим вище покриття, тим більше потужність трансляції рекламного повідомлення. Coveraqe має різний сенс для різних медіа . Наприклад , якщо мільйон сімей в Росії мають папужок , то , рекламуючи в журналі з тиражем мільйон примірників спеціальний корм для них , ми досягаємо покриття в десять відсотків , тобто ми на це сподіваємося , вважаючи, що всі заплановані адресати прочитають наше оголошення . У реальності це , звичайно , менший відсоток .
Є певна відмінність між Reach і Coveraqe . Coveraqe звичайно відноситься до потенційної аудиторії медіа (TV , радіо) , а Reach завжди використовується по відношенню до аудиторії , яка була реально досягнута.
Profiles ( Aflinity ) - " профільність , або відповідність " (цільової групи ) - це показник того , як співвідноситься нетто -покриття у відсотках цільової групи і нетто -покриття населення в цілому. Обчислюється шляхом ділення першого на друге і множення на сто. Чим воно вище , тим краще , але завжди має бути більше або дорівнює ста .
Frequency ( Averaqe OTS ) - " частота , або середня можливість побачити" , тобто кількість разів , яке людина, що мала можливість побачити рекламу , реально побачив її .
Можливий мінімум дорівнює одиниці. Обчислюється таким чином: OTS в тисячах ділиться на нетто -досягнення в тисячах , тобто дорівнює відношенню Потенціалу до Реальності . Використовується для порівняння кількості контактів , коли рекламодавець вважає , що споживач відреагує на рекламу тільки в тому випадку , якщо побачить її не менш Х раз , і потрібно прорахувати число реальних контактів з нею однієї людини.
Frequency - споріднений Reach показник . Якщо Reach - міра " розкиду " повідомлення , то Frequency - міра повторення. Frequency дорівнює відношенню GPR до Reach .
Це дуже важливий показник , але він непростий для аналізу , оскільки являє собою середнє , а не абсолютне число. Якщо F = 1,9 , то це означає , що глядач міг бачити даний ролик в середньому 1,9 рази. У формулі F = GPR : Reach добре видно , що чим більше частота (F) , тим менше досягнення ( Reach ) .
Завдання медіапланування якраз полягає в тому , щоб , прагнучи до такому досягненню , подбати і про мінімальну доцільною частоти; відомо , що споживач якщо і буде купувати , то після третього ( четвертого , п'ятого , шостого , сьомого ) впливу. Щоб " опромінити " споживача кілька разів , використовують, як правило , додаткові носії реклами. Наприклад , два- три телевізійних канали і дві -три газети плюс в десяти місцях зовнішня реклама. Комбінації суто індивідуальні для кожного завдання.

Характерні особливості сприйняття інформації читачами друкованих та електронних ЗМК, радіослухачами та телеглядачами.
Друковані видання (газети, тижневики, журнали, альманахи, книги) зайняли особливе місце в системі засобів масової інформації (ЗМІ). Продукція, що вийшла з-під друкарського верстата, несе інформацію у вигляді надрукованого буквеного тексту, фотографій, малюнків, плакатів, схем, графіків та інших образно-графічних форм, які сприймаються читачем-глядачем без допомоги яких-небудь додаткових засобів. Ця обставина сприяє прояву ряду важливих властивостей взаємин преси й аудиторії.По-перше, є можливість швидкого, оглядового ознайомлення зі всім "репертуаром" повідомлень, включених в номер або книгу. Завдяки цьому можна скласти загальне враження про зміст випуску і далі, вибравши матеріал, що цікавить, визначити характер "витягування" (перегляд, вибіркове ознайомлення, докладне читання, збереження номера або вирізки з нього для зберігання і повторного ознайомлення). Крім того, у людини є можливість аналізувати інформацію самостійно.
По-друге, можна використовувати спосіб "відкладеного читання": після первинного ознайомлення залишити матеріал для уважного і докладного прочитання в слушний час і у відповідному місці (наприклад, перенести знайомство з номером на вечір, перервати читання книги, щоб повернутися до неї пізніше).
Все це можливо тому, що друкарські видання легко носити "при собі" і звертатися до "витягування" інформації в слушний час, не заважаючи оточуючим, і в обставинах, що перешкоджають або не дозволяють слухати радіо чи дивитися телепередачі (у поїзді, метро, автобусі, літаку тощо). При цьому читання тексту і сприйняття образного матеріалу проходить відповідно до бажання, вибірково, в тому порядку, темпі і ритмі, які встановлює сам читач. Він може звертатися до одного і того ж твору кілька разів, зберігати потрібне, підкреслювати, робити позначки на полях. Все це визначає безліч позитивних сторін при контакті з друкованими виданнями, що робить їх на теперішній момент незамінними і важливими носіями масової інформації.
Негативною стороною преси є те, що не всі друковані видання спрямовані на об'єктивне інформування чи надання істинних знань читачу. Оскільки автор який вміло володіє словом може завести людину в потрібному йому напрямі, і відповідно, переконати індивіда в потрібних фактах. Для цього в друкованій літературі можуть використовувати інформаційні фантоми.
Інформаційний фантом - це сукупність достовірних, недостовірних і наперед неповної інформації, яка використовується як інструмент формування різноманітних необхідних установак.
Такі специфічні інформаційні "капсули" здатні впливати на індивідів не менш ефективніше ніж правдива інформація, а інколи навіть більше. З поширенням інформаційної глобалізації, перед кожним окремим суспільством, постає питання психологічного захисту від маніпулятивних впливів саме таких інформаційних фантомів. Чудовим прикладом використання такого методу впливу було висвітлено у романі Джорджа Оруелла "1984", де застосовувалось ціла серія технологій маніпуляції поняттями та смислами слів введенням новоязу.
Таким чином, друковані ЗМІ з одного боку мають відносну перевагу над аудіовізувальними, а саме швидкістю сприйняття та можливістю критично оцінювати інформацію, з іншого вони поступаються кількістю аудиторії і методами впливу на людину.
 Поведінка читача мережевих ЗМІ істотно відрізняється від споживачів традиційної преси. Причиною цього є, по-перше, гіпертекстовий характер середовища і величезні масиви інформації, з яких необхідно вибрати тільки те, що дійсно потрібно користувачу. Після того як користувач проводить деякий час в інтернеті, у нього виробляється певний стиль навігації по мережі, характерний саме тим, що спочатку він пробіжно переглядає великі обсяги інформації і гіперпосилань, а потім починає більш детально вивчати те, що його зацікавило. По-друге, проблеми візуального сприйняття інформації в Інтернет-повідомленні.
  Відомо, що читання тексту з екрана монітора відбувається приблизно на 25% повільніше, ніж читання тексту в друкованих ЗМІ. Тому люди уникають читання великого обсягу тексту з екрану монітора. Як правило, користувачі обмежуються швидким переглядом матеріалу, зупиняючи увагу лише на словах, фразах, абзацах, які є для них цікавими.
РАДІО
Переваги сприймання інформації слухачем:
Радіо може високоякісно впливати на слухача, якщо використовувати всі її можливості створення «театру уяви» - слова, тембр, тональність, логічні і емоційні наголоси, паузи, посилення і зниження сили звучання, темп, ритм, інтонацію, звукові ефекти, музику. За допомогою радіо можна створити настрій, образ, яких неможливо домогтися візуальними ефектами. Окремі слова і фрази можуть запам'ятати краще, ніж прочитання.
« Дослідження , проведені в Північно -Західному університеті , показують , що людей легше переконати в достоїнствах нового товару , якщо робити це словами. Він їм подобається більше , і вони готові більше купувати його, ніж у випадках , коли словесні звертання супроводжуються картинками. Схоже , що нічим іншим не підкріплене словесне повідомлення здатне створювати в людей набагато більш сильне позитивне почуття до товару.
Цей ефект обумовлений фізіологічними особливостями сприйняття. Вухо реагує швидше , ніж око . Неодноразові перевірки показують , що мозок здатний сприйняти вимовлене слово за 140 мілісекунд , а на розуміння друкованого слова потрібно 180 мілісекунд. Психологи вважають , що різниця в 40 мілісекунд витрачається мозком на те , щоб перевести зорове зображення в слухове , яке мозок може сприйняти
Радіоролик можна досить швидко, легко змінити, оперативно випустити в ефір.
Нелоліки:
На відміну від телебачення , за допомогою радіо неможливо охопити одночасно велику кількість людей на великій території.
 Радіоохват слухачів носить обмежений часовий характер. Істотна аудиторія у радіо буває тільки в ранкові та вечірні години. При цьому слухачі « розподіляються » між десятками станцій
З кожним роком число радіостанцій зростає , а аудиторія кожної з них падає.
Слухачі часто змінюють станції , в пошуках цікавого для себе
Радіо не є « докладним » ЗМІ. Людина погано сприймає на слух цифри , ціни , телефони та адреси. У зв'язку з цим , почувши рекламу по радіо вперше , практично неможливо зрозуміти її повністю або хоча б зорієнтуватися у змісті . А послухати ще раз зацікавило оголошення тут же (як і у випадку з телебаченням) неможливо. Рекламодавцям доводиться повторювати рекламу знову і знову , що , звичайно ж , збільшує бюджет.
У радіо , в порівнянні з телебаченням , менша ступінь пригадування інформації.
ТБ
Переваги:
Масова аудиторія звертається до телебачення переважно у вільний час , найчастіше ввечері після робочого дня або в дні відпочинку , що вимагає від журналістів вміння поєднувати інформаційну насиченість з високим рівнем захопливості , зі здатністю «вписати » передачі в години відпочинку та підготовки до наступного робочого дня .
екранність забезпечує безпосередньо-чуттєве сприйняття телевізійних образів, а значить і їх доступність для найширшої аудиторії. На відміну, наприклад, від радіо, телевізійна інформація доноситься до глядача в двох площинах: вербальної (словесної) і невербальної, зорової. Звукоглядацький характер телевізійної комунікації посилюється персоніфікацією інформації, телебачення у великому числі випадків має на увазі особистісні контакти автора або ведучого та учасників передачі з аудиторією.
Симультантность присутня в телевізійних передачах не завжди , проте , має велике значення для психології глядацького сприйняття , як би нагадуючи про достовірність дії, що відбувається на екрані. Симультантность , що створює ефект присутності глядача на місці подій , надає , як вже зазначалося вище , телевізійного повідомленням особливу достовірність , документальність , реалістичність , що забезпечує винятковість у вирішенні інформаційних задач телебаченням як одного з різновидів ЗМІ. Саме від цих специфічних властивостей телебачення залежать , у свою чергу , багато функціональні , структурні , виразні , естетичні особливості та можливості телебачення , що зайняв у міру розвитку і вдосконалення своєї технічної бази особливе місце в системі засобів масової комунікації. Наявність можливостей визначає і ті функції , які виконує телебачення в сучасному світі.
Недоліки:
Така ж (як і у радіо ) « примусовість » телепрограм , тобто неможливість для глядача змінити час перегляду передач , їх порядок , структуру і темпоритм , вимагає особливо ретельного підходу до складання програм .

Спільне й відмінне між передплатниками й читачами ЗМК.
Переконливим прикладом у зв'язку з цим є розмежовування понять "передплатник" і "читач" при дослідженні аудиторії газети. З одного боку для редакційного колективу вивчення ставлення до газети саме з боку передплатника є провідним, головним завданням, оскільки економічними аспектами своєї діяльності газета орієнтована на збільшення кількості передплатників, які визначають її тираж та всі пов'язані з цим наслідки. Однак ясно, що при такому підході за межами дослідження залишається значна частина аудиторії (читачі бібліотек, покупці газет тощо). Без врахування інформації про цю частину населення уявлення про взаємовідношення газети з читацькою аудиторією будуть надто обмеженими.
Опитування - анкетування (індивідуальне та групове) як методи вивчення аудитори ЗМК.
Опитування це метод збору первинної соціологічної інформації шляхом звернення з питаннями до визначених груп людей. За допомогою опитування отримують як інформацію про події, факти, так і відомості про думки, оцінки опитаних. Забезпечує систематичність і точність отриманої інформації, розширює кількість джерел інформації, бо прилучає до процесу дослідження тих людей, які за власною ініціативою висловлюватися не будуть.
Розрізняють опитування:
письмові (анкета) та усні (інтерв'ю);
очні та заочні (поштові, телефонні, пресові);
експертні та масові;
вибіркові та суцільні (зокрема, референдуми);
(групові) за місцем роботи, проживання, у транспорті, магазині.
Найбільш розповсюджений на практиці вид опитування - анкетування. Воно може бути груповим або індивідуальним. Групове анкетне опитування широко застосовується за місцем роботи, навчання. При індивідуальному анкетуванні анкети роздаються на робочих місцях, за місцем навчання, проживання, а термін їх повернення заздалегідь обумовлюється. Сьогодні анкетне опитування залишається одним із найбільш оперативних способів збору первинної соціологічної інформації.
Для сучасного суспільства характерні регулярні масові опитування населення. Вони часто провадяться з метою повторного дослідження однієї і тієї ж сукупності людей, а також з метою панельного чи порівняльного дослідження. Опитування дозволяють отримувати інформацію порівняно швидко і дешево.
Опитування за:
характером взаємодії:
анкета;
інтерв'ю.
ступенем охоплення сукупності, що вивчається:
суцільним (опитується вся сукупність, що вивчається);
вибірковим (ті, хто опитується складають тільки визначену частину від загальної кількості членів сукупності).
частотою проведення:
одноразове;
панельне (застосовують при вивченні динаміки суспільних явищ, наприклад, при дослідженні формування громадської думки. Частина питань залишається, решта – змінюється).
способом комунікації між дослідником і опитуваним:
анкета – пресова, поштова і роздаточна;
інтерв'ю особистісне і телефонне.
Для отримання достовірної інформації необхідно, щоб опитуваний:
1) сприйняв потрібну інформацію;
2) правильно зрозумів її;
3) зміг нагадати, якщо це потрібно, про якісь події минулого;
4) обрав адекватну відповідь на запитання;
5) зміг адекватно виразити у словах обрану ним відповідь;
6) щоб опитуваний не тільки міг, але і бажав відповісти на питання.
Анкетування – це метод збору первинної вербальної інформації, заснований на опосередкованій соціально-психологічній взаємодії між дослідником і опитуваним (респондентом).
Запитання поділяються на: змістовні чи результативні та функціональні. За допомогою змістовних питань дослідник робить висновки про визначені явища та їх взаємозв'язки. Для функціональних питань на першому плані стоїть функція оптимізації, упорядкування ходу опитування. Хоча дослідник намагається підібрати такі функціональні питання, які мають для нього змістовне значення, але часто такі питання навіть не обробляються. Адже вони використовуються для зняття напруги, для переходу від однієї теми до іншої, а також для зняття настанов, які можуть виникнути у респондента.
Можна відмітити декілька видів функціональних питань:
контактні;
функціонально-психологічні (використовуються для зняття напруги, для переходу від однієї теми до іншої, а також для зняття настанов, які можуть виникнути у респондента);
фільтри (перш ніж задавати респонденту змістовне питання, треба з'ясувати, чи відноситься він до тієї групи людей, для яких призначене це питання);
контрольні (їхнє призначення перевірка достовірності даних).
Питання також поділяються на:
закриті (питання, у яких респонденту пропонується одна чи декілька можливих відповідей. Йому може бути запропоновано якимось чином помітити чи підкреслити обрану відповідь в анкеті, при інтерв'ю можливі відповіді зачитуються чи показуються на картках. Існує декілька видів закритих питань: "так-ні", альтернативні та "питання-меню");
напівзакриті (якщо немає впевненості у тому, що для вираження своєї думки опитуваному достатньо наведеного переліку можливих відповідей. Надає опитуваному можливість чи ухилитися від вибору саме цих альтернатив, якщо є альтернативи "не можу сказати точно", "не замислювався над цим", "не пам'ятаю", чи відповісти по-своєму (альтернатива "впишіть свою думку");
відкриті (не пропонують можливих варіантів, і відповіді на них повністю записуються інтерв’юером чи самим опитуваним).
Кількість вільного місця чи кількість ліній, які залишені для відповіді, допомагають респонденту визначитися, наскільки велику відповідь від нього хочуть отримати.
Змістовні питання поділяються на:
1) питання про факти;
2) питання про знання;
3) питання про думки, настанови, мотиви поведінки.
Анкета поділяється на:
пресову;
поштову;
роздаточну.
Інтерв'ювання (загальні та спеціалізовані інтерв'ю) як методи вивчення
аудиторії ЗМК.
Інтерв'ю – це метод збору первинної вербальної інформації, заснований на безпосередній соціально-психологічній взаємодії між дослідником і опитуваним (респондентом).
Для оптимізації опитування з точки зору достовірності слід виділити його основні фази:
адаптацію (створення у респондента мотивації відповісти на питання і підготовка його до дослідження);
досягнення поставленої мети (збір основної інформації, яка необхідна для розв'язання завдань дослідження);
зняття напруги (наприкінці треба задавати функціонально-психологічні, легкі запитання, які знімають напругу і дають можливість для вираження почуттів).
Інтерв'ю буває:
особистісне;
телефонне.
У соціології для дослідження аудиторії використовуються різні інтерв'ю, котрі можна поділити на загальні та спеціалізовані. Останні, як правило, мають за мету конкретизувати якийсь аспект вивчення діяльності мас-медіа, якій розглядається в загальному інтерв'ю. За формою це сфокусоване інтерв'ю, яке передбачає загальну для всіх респондентів подію, ситуацію, як то: переглянута телепрограма, прослухана радіопередача, прочитана газета.
Питання бувають:
закриті (питання, у яких респонденту пропонується одна чи декілька можливих відповідей. Йому може бути запропоновано якимось чином помітити чи підкреслити обрану відповідь в анкеті, при інтерв'ю можливі відповіді зачитуються чи показуються на картках. Існує декілька видів закритих питань: "так-ні", альтернативні та "питання-меню");
напівзакриті (якщо немає впевненості у тому, що для вираження своєї думки опитуваному достатньо наведеного переліку можливих відповідей. Надає опитуваному можливість чи ухилитися від вибору саме цих альтернатив, якщо є альтернативи "не можу сказати точно", "не замислювався над цим", "не пам'ятаю", чи відповісти по-своєму (альтернатива "впишіть свою думку");
відкриті (не пропонують можливих варіантів, і відповіді на них повністю записуються інтерв’юером чи самим опитуваним).
Запитання в анкеті поділяються на: змістовні чи результативні та функціональні. За допомогою змістовних питань дослідник робить висновки про визначені явища та їх взаємозв'язки. Для функціональних питань на першому плані стоїть функція оптимізації, упорядкування ходу опитування. Хоча дослідник намагається підібрати такі функціональні питання, які мають для нього змістовне значення, але часто такі питання навіть не обробляються. Адже вони використовуються для зняття напруги, для переходу від однієї теми до іншої, а також для зняття настанов, які можуть виникнути у респондента.
Можна відмітити декілька видів функціональних питань:
контактні;
функціонально-психологічні (використовуються для зняття напруги, для переходу від однієї теми до іншої, а також для зняття настанов, які можуть виникнути у респондента);
фільтри (перш ніж задавати респонденту змістовне питання, треба з'ясувати, чи відноситься він до тієї групи людей, для яких призначене це питання);
контрольні (їхнє призначення перевірка достовірності даних).
Змістовні питання поділяються на:
1) питання про факти;
2) питання про знання;
3) питання про думки, настанови, мотиви поведінки

Спостереження як метод вивчення аудитори ЗМК.
Спостереження – це метод збору первинної соціологічної інформації шляхом прямої та безпосередньої реєстрації дослідником подій та умов, у яких вони мають місце. Спостереження спрямоване і, як правило, структуроване жорсткою програмою (формалізоване спостереження) чи планом (неформалізоване спостереження).
Головна перевага спостереження безпосередність уявлень дослідника, активне продиціювання гіпотез у ході спостереження. Недоліки його полягають у неможливості гарантувати репрезентативність даних через труднощі практичного охоплення великої кількості явищ і у високій вірогідності помилок в інтерпретації подій з точки зору мотивів і спонукань діючих осіб.
Особливості спостереження в соціології:
зв'язок спостерігача з об'єктом спостереження;
спостерігач не може бути позбавлений чисто людської риси емоційності сприйняття;
складність повторного обстеження.
Труднощі спостереження поділяються на:
суб'єктивні (пов'язані з особистістю спостерігача – можливість розуміння і тлумачення дослідником поведінки і дій інших людей через призму власного "я", через власну систему ціннісних орієнтацій, а емоційність людського сприйняття і неминучість впливу на результати спостереження досвіду, який вже є у спостерігача);
об'єктивні (ті, що не залежать від спостерігача – обмеженість часу спостереження часом здійснення події).
Виділяються такі етапи проведення спостереження.
1. Встановлення об'єкта і предмету спостереження, визначення мети, постановка завдань.
2. Забезпечення доступу до середовища, встановлення контактів з людьми.
3. Вибір способу (виду) спостереження і розробка процедури на основі заздалегідь зібраних матеріалів.
4. Підготовка технічних документів і обладнання (тиражування карток, протоколів, інструкцій тощо).
5. Проведення спостереження, збір даних, накопичення інформації.
6. Запис результатів спостереження, який виконується у вигляді:
а) короткий запис "по гарячому сліду",
б) картки для реєстрації інформації,
в) протокол спостереження,
г) щоденник спостереження,
д) фото-, кіно і звукозапис.
7. Контроль спостереження, який можна здійснювати різними способами:
а) проведення розмов з учасниками подій,
б) звернення до документів,
в) верифікація результатів власного спостереження спостереженням, яке зробив інший спостерігач.
8. Звіт про спостереження, який має містити:
а) ретельну документацію про час, місце і обставини спостереження,
б) інформацію про спосіб спостереження,
в) характеристику осіб, що підлягають спостереженню,
г) детальний опис фактів, що спостерігалися,
д) власні замітки та інтерпретації спостерігача.
Види спостереження.
Спостереження буває структуроване:
жорсткою програмою (формалізоване спостереження) чи планом (неформалізоване спостереження);
включене (передбачає інтеграцію дослідника у події та процеси, що спостерігаються) і невключене (здійснюється при невтручанні дослідника у події, проводиться приховано чи при такій наявності спостерігача, коли цілі дослідження замасковані);
польові (у природних умовах) і лабораторні (використовують найчастіше у психологічних і соціально-психологічних дослідженнях);
систематичні (за заздалегідь розробленим планом вивчення об'єкта протягом визначеного часу) і несистематичні (короткочасні. Провадяться на стадії розвідки для формулювання гіпотез соціологічного дослідження чи для контролю і поповнення даних).
Найбільш достовірну інформацію можна отримати за допомогою організації "включеного" спостереження. У даному випадку соціолог може бути учасником соціальної дії чи процесу, коли він може спостерігати без "впливу" на процес, стаючи при цьому рівноправним учасником групи, в якій проводиться вивчення проблеми.
При "невключеному" спостереженні соціолог перебуває дещо збоку від групи, отримує в основному інформацію поверхову, без урахування мотивації, орієнтацій респондентів.
Відкрите спостереження проводиться за умови згоди групи чи колективу, закрите, навпаки, проводиться часто "інкогніто", члени групи не завжди мають уявлення, що за ними спостерігають.
При організації не стандартизованого спостереження в соціолога немає чіткого уявлення та плану дій, воно проводиться спонтанно, без погодження та чіткого плану. Стандартизоване навпаки, усі дії жорстко регламентовані, у наявності план дій щодо фіксації елементів дії чи процесу, а також є чітка інструкція проведення аналізу. Для отримання надійної інформації потрібно спочатку створити індикатори, які повинні охоплювати весь спектр дій у колективі, де проводиться спостереження. Індикаторами можуть бути кількість осіб, їх характеристики за віком, освітою, статтю та соціальним статусом, ставленням до певних процесів репліки, вигуки, аплодування, шум в аудиторії, кількість запитань, їх зміст, напрям тощо.
Важливою умовою достовірності інформації, яка була отримана в процесі спостереження, є її надійність. Спостереження вважається надійним у тому випадку, коли при повторному проведенні спостереження (у тих же умовах на попередньому об'єкті та незалежно від того, ким воно повторювалось) отримуємо результати, які незначно відрізняються від попередньої інформації.
Спостереження використовується як на початку соціологічного дослідження, так і протягом усього пошуку надійної та достовірної інформації.
Результати спостереження фіксуються в протоколі, де нотуються час та місце проведення, основні характеристики процесу, дії, події.
Щоб отримати необхідну для цілей дослідження інформацію, тобто отримати відомості про важливі характеристики об'єкта, що вивчається, не упустити якихось важливих фактів, пов'язаних з його діяльністю, чи значимих відомостей про нього, слід заздалегідь ретельно розробити план і програму спостереження. При плануванні необхідно чітко встановити термін проведення спостереження і визначити засоби збору інформації. Крім того, досліднику важливо розв'язати питання про обмеженість сфери діяльності внаслідок можливостей, які він має (час, фінанси, кількість помічників та їх кваліфікація), а також врахувати можливі перешкоди (адміністративні чи психологічні труднощі тощо).

Сашко-продовження
Групова співбесіда як метод вивчення аудиторії ЗМК
В арсеналі соціології є метод групової співбесіди. У студію, редакцію запрошуються читачі, слухачі, глядачі. Вони не тільки заповнюють короткі анкети, але і висловлюють зауваження, обмінюються думками з організаторами співбесіди.
Групові співбесіди застосовують для того, щоб: оцінити нинішнє ставлення покупців до своєї газети (каналу, веб-ресурсу), до газет-конкурентів; протестувати нову газету, новий дизайн; «згенерувати» оригінальні ідеї для нових маркетингових програм (наприклад, для рекламного споту).
Модератору такої співбесіди варто поставити перед групою проблему і розвивати її:
Попросити протестувати примірник газети в новому дизайні чи з новими статтями;
Дізнатись, як часто читачі купують інші газети і які саме;
Що може мотивувати купити якусь газету;
Запропонувати передплату газети на певних умовах і дізнатись реакцію групи і таке інше.
Чим менша група, тим легше докопатися до причин певних відповідей, чим більша група тим ефективніший результат саме отримання думок більшої маси, різних людей.
Групи можна запрошувати за віком, статтю, освітою або змішані. Запрошувати до співбесіди професійно обізнаних людей, знайомих модератора чи видавця категорично не допускається.
Результати таких співбесід допомагають ЗМК прослідити певні тенденції, краще розуміти потреби аудиторії.
Соціально-психологічний експеримент як метод вивчення аудиторії ЗМК
Експеримент – організована дослідником взаємодія між досліджуваним або групою досліджуваних і експериментальною ситуацією з метою встановлення закономірностей цієї взаємодії та змінних від яких вона залежить. Експеримент як метод соціально-психологічного дослідження має 4 етапи:
- теоретичний етап (постановка проблеми). Визначається проблема та тема дослідження, обирається предмет і об’єкт дослідження, формулюється експериментальне завдання і гіпотеза дослідження.
- методичний етап дослідження. Здійснюється розробка методики експерименту та експериментального плану. Методика експерименту повинна відтворювати предмет дослідження у вигляді змінних експериментальної ситуації. В експерименті відокремлюють два види змінних – незалежні та залежні. Розробка експериментального плану передбачає складання програми експерименту (робочий план і процедура), а також математичне планування обробки експериментальних даних.
- експериментальний етап. Здійснюється безпосереднє створення експериментальної ситуації, керування ходом експерименту, та вимірювання реакції досліджуваних.
- аналітичний етап. Здійснюються кількісний аналіз результатів (математична обробка), наукова інтерпретація фактів, формулювання нових наукових гіпотез і практичних рекомендацій.
Експеримент може бути природнім або лабораторним. Перший тип проводять в звичайних життєвих умовах, де експериментатор може не втручатись в хід подій (наприклад прослідкувати за реакцією людей на якийсь рекламний прийом в супермаркеті, чи цікаво буде чи ні), а лабораторний це створення певної штучної ситуації, де можна краще вивчити певні людські потреби чи вподобання в ЗМК.
В цілому, такий метод для вивчення аудиторії ЗМК використовується дуже рідко порівняно з опитуваннями, анкетуваннями, вивченням листів.
Вивчення листів та інші методи вивчення аудиторії ЗМК
Надзвичайно важливе значення має вивчення листів читачів, слухачів, глядачів, і передусім тієї частини з них, яка стосується безпосередньо роботи засобів масової комунікації, аудиторних запитів і потреб. Аналіз листів дозволяє повніше враховувати думку аудиторії про редакційні потреби.
Певне місце, хоча і більш скромне порівнюючи з іншими методами, посідає у практиці вивчення аудиторії соціологічний, чи соціально-психологічний експеримент.
Таким чином, у соціології для вивчення аудиторії застосовується цілий комплекс методик. Чільне місце серед них посідає опитування, зокрема анкетування. Якщо анкети складеш кваліфіковано, якщо вони були запрограмовані, їх легко і швидко можна обробити за допомогою електронно-обчислювальних машин. Часто анкети складаються неграмотно, некваліфіковано.
По-перше, вони містять дуже багато запитань. Анкета повинна мати 5-8 запитань. Практика показує, що краще провести кілька невеликих опитувань, ніж одне велике.
По-друге, невміло формулюються запитання. Вони відкриті, тобто непередбачені можливі варіанти відповідей, щоб опитуваний міг відібрати ті, які відповідають його думці.
При вивченні різних боків діяльності ЗМК практикуються два основні типи конкретно-соціологічних досліджень масове обстеження і експериментальне. Масове обстеження має досить різноманітний арсенал методів первинних даних, воно охоплює велику кількість людей і певну територію. Експериментальне обстеження порівняно невелике за обсягом, з тим. Щоб дослідник мав можливість суворо контролювати факти, які стосуються експерименту.
Короче тут ще сказати про всі інші методи (питання 39-43).
Ніка
Що лежить в основі типології періодичних друкованих видань ?
Основою типології є розчленовування систем об'єктів та їх групування за допомогою узагальненої моделі чи типу. Тип визначається як різновид, форма, модель, яка характерна для тієї чи іншої групи предметів як одиниця розчленовується в типології реальності
У пресі такою одиницею є періодичне видання (газета, журнал), на телебаченні - канал, телепрограма, на радіо - радіостанція, радіопрограма. А для ЗМІ в цілому - засіб масової інформації.
Типологія журналістики використовується для порівняльного вивчення суттєвих ознак ЗМІ. Такими ознаками можуть бути: характер аудиторії засоби масової інформації; його предметно-тематична спрямованість і інші риси, пов'язані з характером інформації; цільове призначення; час виходу (ранкова, вечірня газета, нічна програма телебачення); періодичність (щоденна газета, тижневик, місячний журнал) і ін..
Типологія засобів масової інформації поповнилася класифікацією за типом засновника і за метою (розважальні, рекламні та ін.)
Розглянемо наступний розподіл періодики, запропоноване С. Корконосенко:
По регіону розповсюдження (транснаціональна, національна, регіональна, місцева преса);
По засновнику (державна і недержавна преса);
По аудиторної характеристиці (віковий, статевий, професійний, конфесійний ознаки);
За видавничими характеристиками (періодичність, тираж, формат, об'єм);
По легітимності (з точки зору наявності дозволу на видавничу діяльність);
По змістовному наповненню (якісна і масова).
На думку Л. Реснянской найбільш поширеним і актуальним є розподіл друкованих видань на універсальні і спеціалізовані.
Універсальні реалізують модель «для всіх про все». Це видання, що реалізують всі базові функції ЗМІ і охоплюють всі сфери суспільного життя. Найбільший клас у групі загальноросійських газетних видань представлений суспільно-політичними або універсально-тематичними газетами. Таким газетам властива спрямованість до всіх, призначеного для всіх, доступність кожному. Їх універсальність проявляється в поліфункціональності - реалізації всіх базових функцій ЗМІ та інформаційному охопленні всіх сфер суспільного життя. Для вітчизняної журналістики видання з яскраво вираженими рисами «газети для всіх» традиційні. Саме універсальність багато в чому забезпечує їх стійкість на інформаційному ринку, особливо в умовах, коли низький платоспроможний попит населення диктує обмеження у виборі газетної і журнальної продукції. Не випадково, що одержала широке поширення «безкоштовна преса» активно використовує переваги універсального видання.
Схарактеризуйте різні напрямки досліджень аудиторії ЗМК.
Будь-яка аудиторія повинна розглядатись не як стихійна сукупність людей, що виникла випадково, а як певна соціальна група, який притаманні стійки соціально-демографічні, соціально-психологічні та професійні ознаки. Аудиторія масової комунікації існує як реальність, що створюється у процесі тривалої чи випадкової взаємодії з певними каналами інформації. Її складають як окремі індивіди, так і найрізноманітніші групи.
У дослідженнях аудиторії масової комунікації можна виділити декілька напрямків: від суто кількісних підрахунків розмірів аудиторії різних каналів і окремих передач, до складного вивчення соціально-демографічного складу аудиторії, її соціально-психологічних характеристик, їх зв'язки з реальною поведінкою аудиторії; стилем життя, міжособистісним спілкуванням.
Для кращого вивчення аудиторії, з'ясування її інтересів, запитів, мотивів соціологи використовують ряд методів. При цьому методика може розглядатися на декількох рівнях: перший - загальна методика соціального дослідження; другий - методика здійснення конкретного типу дослідження (теоретичного, емпіричного, прикладного та ін.); третій - детальна описана послідовність реалізації того чи іншого прийому, засобу, способу дослідження. У соціологічних дослідженнях зазвичай використовуються універсальні методи, зокрема такі як бесіда, анкетування, опитування, експеримент та ін.
Універсальні параметри дають змогу порівнювати аудиторії різних медіа та витоки медіа-ефектів, а також прогнозувати їх. Таким показником є рейтинг у найширшому сенсі – співвідношення всіх, хто контактував із подією до всього населення (генеральної сукупності). На телебаченні передбачають використання піпл-метра (який застосовують у понад 80 країнах).Технологія передбачає застосування двох складових – фіксатор відеосигналу (пристрій фіксує перегляд телеканалів, часто – відео-магнітофонів), та пристрій (пульт) для індивідуальної реєстрації респондента (із його допомогою реєструються глядачі – усі члени домогосподарства найчастіше з 4 років, а також кількість «гостей»). Дослідження Інтернет-аудиторії порушують низку проблем теоретичного та методологічного характеру, які пов’язані, передусім, з альтернативністю віртуального середовища. Від початку для отримання кількісної інформації про обсяг аудиторії Інтернету використовувалися дані служб реєстрації IP-номерів та доменних імен, ідентифікатор «cookie». Технологічні методи вичерпалися за експоненціального росту світової Інтернет-аудиторії та розвитку технологій – тепер через один ІР можуть підключатися багато комп’ютерів, а «cookie» варіюються – від відсутності їх на машині – до генерування нових під час кожного відкриття браузера. Серед підходів до фіксації кількості Інтернет-користувачів найпоширенішими є такі:
підрахунок домогосподарств із домашнім доступом до Інтернету;
онлайн-анкетування;
скрінінг у рамках кількісного опитування на основі ймовірнісної вибірки.
Що стосується друкованих та інтернет-ЗМІ, то тут використовують анкетування та кількість відвідувачів сайту видання, щоб дати приблизну кількість читачів.
Схарактеризуйте особливості сприйняття аудиторією інформації з різних засобів масової комунікації - газет, журналів, iнтернет-видань, радіо, телебачення.
Друковані:
По-перше, є можливість швидкого, оглядового ознайомлення зі всім "репертуаром" повідомлень, включених в номер або книгу. Завдяки цьому можна скласти загальне враження про зміст випуску і далі, вибравши матеріал, що цікавить, визначити характер "витягування" (перегляд, вибіркове ознайомлення, докладне читання, збереження номера або вирізки з нього для зберігання і повторного ознайомлення). Крім того, у людини є можливість аналізувати інформацію самостійно.
По-друге, можна використовувати спосіб "відкладеного читання": після первинного ознайомлення залишити матеріал для уважного і докладного прочитання в слушний час і у відповідному місці (наприклад, перенести знайомство з номером на вечір, перервати читання книги, щоб повернутися до неї пізніше). Все це можливо тому, що друкарські видання легко носити "при собі" і звертатися до "витягування" інформації в слушний час, не заважаючи оточуючим, і в обставинах, що перешкоджають або не дозволяють слухати радіо чи дивитися телепередачі (у поїзді, метро, автобусі, літаку тощо). При цьому читання тексту і сприйняття образного матеріалу проходить відповідно до бажання, вибірково, в тому порядку, темпі і ритмі, які встановлює сам читач. Він може звертатися до одного і того ж твору кілька разів, зберігати потрібне, підкреслювати, робити позначки на полях.
Радіо та телебачення:
Комунікатор має налаштовувати аудиторію до себе та до сприйняття інформації. Кожен ряд містить свою систему характеристик.
Найбільш значимі для першого ряду відносин наступні характеристики комунікатора:
знання того, про що він говорить;
його щирість, правдивість, переконаність в тому, що він говорить;
вміння донести свої знання, думки до аудиторії.
Певним чином при контактах з радіо негативно позначається та обставина, що при сприйнятті передач задіяні тільки слухові рецептори, завдяки чому з'являється можливість суміщення зі слуханням передач багатьох інших справ і занять, де переважно зайняті руки і зір. У силу цього, з одного боку, розширюються можливості передачі масової інформації, так як заповнюються недоступні для преси та телебачення «Ніші» її сприйняття («радіозабезпечення» ранкового часу, часу в дорозі, організація функціонального радіо в трудовому процесі на підприємствах, наприклад, швейної або годинної промисловості, радіо в житті домогосподарки, молодої матері і т.д.) при широкому поширенні легкодоступної і простий у зверненні радіотехніки, насамперед переносної транзисторної. Але, з іншого боку, при такому поєднанні слухання радіопередач стає фоновим, що неминуче пов'язане з втратами інформації. Тому потрібна відповідна організація мовлення з урахуванням розподілу уваги
Щодо інтернету, то можна згадати лекції Женченко і сказати, які мають бути тексти, щоб їх було легко сприймати (невеликі, інтригуючи, розбиті на абзаци і т.д.).
Поняття ефективності та її критерії у роботі ЗМК.
Ефективність це форма результативності журналістики при її зверненні до масової аудиторії, виконання журналістикою її ідеологічних, культурно-розважальних, гносеологічних та ін. функцій; це міра задоволення потреб аудиторії в масовій інформації. Ефективність завжди передбачає цілепокладення і щоденний, постійний і наполегливий рух в напрямку досягнення цієї мети. Ефективність є виміром досягнення певних цілей на підставі використання більших чи менших витрат і не тільки матеріальних, але й духовних, творчих засобів і ресурсів. Найважливішого значення для журналістики набуває категорія мети, адже від її правильного визначення, реалістичної оцінки залежить і можливість її досягнення. Мета в кожній конкретній ситуації визначає зміст, вибір форм і методів упливу на людину того чи іншого органу масової інформації. Особливу ефективність мають щоденні газети (новинарні програми ефірних органів масової інформації), що виконують величезну роботу, непосильну фундаментальним журналам і книгам. Журнали і книги позбавлені можливості систематичного, щоденного впливу, які складають силу газети. Але сьогодні також важливу роль відіграють інтернет-ЗМІ, які є ефективними у донесенні інформації до споживачів. Головною ознакою ефективності діяльності друкованого видання є його тираж, а ефірної організації масової інформації -кількість її слухачів чи глядачів.
Провідним критерієм духовної ефективності журналістики є переконання. У цьому понятті органічно з'єднані наслідки раціонального пізнання об'єктивної дійсності та емоційного ставлення до неї. Критеріями практичної ефективності є 1) суспільно-політична та 2) трудова активність; 3) побутові вчинки; 4) культура спілкування. Суспільно-політична активність виявляється в тому, що здібна зробити особистість на користь суспільства, який позитивний внесок зробити в його розвиток. Трудова активність є найважливішою сферою реалізації сил, талантів і здібностей працездатної частини населення і в цьому відношенні вона є важливою складовою соціальної поведінки людини. Спираючись на журналістику, читач формує уявлення про трудові пріоритети, орієнтується в запитах працедавців, переймає продуктивний досвід інших співгромадян. На рівні побутових учинків також є важливою для людини орієнтація на журналістику, сформульовані в ній засади співжиття в родині й суспільстві, поведінки в громадських місцях. Культура спілкування також залежить від того, що людина читає в друкованій чи електронній газеті. Авторитет автора друкованого слова й образу диктора радіо й телебачення надзвичайно високий.
49. Дослідження ефективності роботи ЗМК.
Кожне видання зацікавлене в проведенні досліджень власної ефективності, оскільки тираж не завжди є прямим показником цього явища і не дає безпосередніх уявлень про вплив тих чи інших матеріалів чи шляхи піднесення дійовості газети. З метою знайти відповідь на це запитання сучасні медіаорганізації все більше вдаються до соціологічних досліджень, які проводять власними силами. Найголовніші завдання, які ставляться при цьому, можуть бути окреслені так: 1) з'ясувати обсяг і характер первинної реальної читацької аудиторії; 2) з'ясувати мотиви звертання читача до вашої газети; 3) розкрити ступені активності читацького інтересу до тематичних напрямків, рубрик, конкретних матеріалів, що з'являлися на сторінках газети; 4) встановити рейтинг штатних (і позаштатних) журналістів, що працюють у ній; 5) встановити залежність читацьких інтересів від соціально-демографічних характеристик; 6) визначити шляхи піднесення авторитету вашого ОМІ і пріоритетні напрямки подальшої діяльності.
Як правило, опитується 33 % дорослого населення даної місцевості з дотриманням пропорційності представництва груп, що відрізняються за статтю, віком, освітою, соціальними ознаками та іншими характеристиками. Отриманий середній індекс (число відповідей, поділене на кількість опитаних) дає уявлення про стан вашого видання, його конкурентоспроможність, шляхи поліпшення діяльності редакційного колективу.
Значна частка відповідальності за стан справ у цій галузі науки лягає на соціологію журналістики, яка вивчає реальне функціонування ЗМК з метою виробки пропозицій щодо його оптимізації на самих різних рівнях і в самих різних аспектах. Якщо ефективність характеризує ступінь досягнення у кінцевому результаті мети, розрахованої на основі потреб аудиторії з урахуванням можливості їх реалізації при даних умовах, то. звичайно, виникає питання про те, як досягнути цього сукупного результату (а потім виміряти його як у цілому, так і в окремих складових). важливе значення мають комплексні дослідження, дані яких дають підставу для розробки рекомендацій щодо оптимізації функціонування всіх складових тієї чи іншої ланки журналістської діяльності, (формування типологічного образу видання, визначення комплексу заходів для поліпшення роботи та ін). Комплексні дослідження стосуються діяльності всіх учасників інформаційного процесу (видавця, журналіста, типологічних особливостей видань і програм при чіткому знанні аудиторії за всіма необхідними параметрами).
50. Проблеми із визначенням ефективності роботи сучасних вітчизняних ЗМК. '
З постановкою проблеми ефективності засобів масової інформації відразу ж виникає питання про шляхи та способи вивчення, "виміру" реальної ефективності журналістики (тих чи інших журналістських акцій, функціонування окремих каналів масової інформації, типів видань або програм, взаємодії ЗМІ і т.д.). І лише недавно стали з'являтися роботи, в яких проблеми і досвід вивчення ефективності вирішуються ґрунтовно і масштабно. Серед пропонованих способів оцінки ефективності особливе значення, на наш погляд, мають два.
По-перше, виділення різних етапів "контакту" з джерелом інформації (перший контакт з джерелом, контакт з міститься в ньому інформацією, причому інформацією різного типу, засвоєння інформації в тій чи іншій формі, вироблення ставлення до прийнятої інформації, освоєння і запам'ятовування інформації). По-друге, визначення можливих "кінцевих ефектів", об'єднаних у п'ять груп: когнітивні, ціннісні, організаційні, комунікативні, створення емоційно-психологічного тонусу.
Вивчення проблем ефективності одним з найважливіших "виходів" має практичний сенс: розробку загальних вимог до журналістської діяльності, розрахованих на високий рівень ефективності, і формування конкретних рекомендацій стосовно певних соціальних умов, стану аудиторії, кадрів журналістики і т.д.
Проблема ефективності вирішується журналістом на кожному етапі його праці: в процесі постановки завдання, вибору теми, збору первинної інформації, в ході творчої праці зі створення матеріалу, при визначенні типологічного вигляду видання або програми і т.д. Сутність цього підходу до оцінки журналістської діяльності пов'язана з її прагматичним аспектом, тобто взаємодією з споживачем інформації. Два інших аспекти - семантичний і синтаксичний - відповідно пов'язані з характером відображеної дійсності і характером організації матеріалу.
На сьогодні визначити ефективність роботи сучасних вітчизняних ЗМК стає важче, тому що більшість із них належить політичним діячам або іншим особам, які перш а все хвилюються за свою репутацію, тому контролюють вихід інформації в ефір або у друкованому вигляді. До того ж варто зазначити, що все менше людей читають друковані ЗМІ, або роблять це рідко, тому ефективність дії на аудиторію не можна відстежити повноцінно.
Вивчення ефективності впливу ЗМК на свідомість громадян та зміну ціннісних орієнтирів великих соціальних груп.
У сучасному суспільстві ЗМК виконують низку функцій, важливими серед яких є: комунікативна - спостереження за подіями і формування суспільної думки стосовно їх сутності; інформаційна - збирання, редагування, коментування та поширення інформації; ретрансляційна - відтворення певного способу життя з відповідним набором політичних, духовних, соціальних цінностей. Завдяки реалізації зазначених функцій ЗМІ справляють вплив на всі сфери життєдіяльності суспільства, на соціально-психологічний і духовно-культурний розвиток кожного члена суспільства, тому що кожна нова інформація, що надходить по каналах ЗМІ, відповідним чином стереотипізована й несе в собі багаторазово повторювані ціннісні орієнтації й установки, що закріплюються у свідомості людей.
Водночас слід зазначити, що багатоаспектне проникнення ЗМІ в життя суспільства може відігравати як об’єднуючу роль і сприяти консолідації суспільства, так і дезінтеграційну, роз’єднуючу. Формування і зміцнення національної свідомості засобами ЗМІ значною мірою залежить від їх позиції у суспільстві. За умови, якщо засоби масової інформації є незалежними й здатні культивувати, збагачувати загальнодержавні й національні цінності в умовах глобалізованого світу, відтворювати і транслювати історико-культурні традиції, утверджувати національну мову, культуру, що є можливим у демократичному суспільстві, - вони сприяють творенню єдиного інформаційно-культурного простору держави, формуванню духовних основ нації, виступають дієвим інструментом консолідації суспільства в єдину національну спільноту. У процесах формування національної свідомості, яка є основою державотворчих процесів, велику роль відіграють засоби масової інформації. Реалізовуючи свої функції, вони виступають потужним засобом повернення суспільства до своїх базових цінностей, ідентичних й адекватних уявленням, звичаям, традиціям, менталітету, багатовіковому культурно-історичному досвіду народу.
Масова комунікація надає формує і закріплює вплив на соціальні стереотипи, тобто схематичні і спрощене уявлення про соціальні об'єктах, широко поширені в суспільстві. Стереотипи можуть стосуватися інших національностей, класів, груп і т.п. Сприйняття чужої групи через стереотипи має дві сторони: позитивну (стереотип дає відносно швидке знання, дозволяє віднести групу до більш широкого класу явищ) і негативну (наповнення стереотипу негативними характеристиками призводить до формування міжгруповий ворожості). Масова комунікація сприяє зростанню великодушності, дружелюбності, кооперації і стриманості, суворого дотримання соціальних норм, а також зменшенню тривоги і страхів. Масова комунікація надає формує і закріплює вплив на соціальні стереотипи, тобто схематичні і спрощене уявлення про соціальні об'єктах, широко поширені в суспільстві.
Вплив масової комунікації на політичні процеси також багатосторонньо: це і її внесок у політичну соціалізацію, і її місце в передвиборній боротьбі, і роль в оцінці діяльності політичних лідерів і структур.
На жаль, сьогодні система українських національних ЗМІ об’єктивно поки що не орієнована на формування розвиненої національної свідомості та державно-політичної ідентичності, збереження культурно-історичної самобутності українського суспільства. Значна частина ЗМІ орієнтована не на задоволення комунікативно-інформаційних та просвітницько-виховних потреб суспільства, а насамперед на обробку суспільної свідомості в інтересах різних політичних сил, висвітлює приватні чи корпоративні інтереси певних фінансово-економічних угруповань.
Методологія, методика i техніка соціологічних досліджень каналів ЗМК (конкретної відповіді на це питання я не знайшла, може ви знайдете)
Методи дослідження масової комунікації, диференційовані за етапами: 1) збору і систематизації матеріалу опитування, експертних оцінок, лабораторних та польових експериментів, спостереження; 2) обробки та інтерпретації результатів кореляційного, факторного, детерміна-ційного та латентно-структурного аналізу, а також методу імплікацій-них шкал і контент-аналізу; 3) завершального етапу методи тестування та шкалювання. Кількісні дослідження припускають отримання чітко структурованої інформації про велику кількість об'єктів дослідження (населення, підприємства тощо.). Первинні дані збираються від певної кількості об'єктів дослідження. У основі методик кількісних досліджень лежать математичні і статистичні моделі, що дозволяє внаслідок мати не думки і припущення, а точні кількісні (числові) значення досліджуваних показників. Кількісні дослідження - це основний інструмент отримання необхідної інформації для планування та прийняття рішень у разі, коли необхідні гіпотези щодо поведінки споживачів вже сформовані.
У соціології склалося кілька напрямів вивчення масової комунікації. Один із них визнає силу і тотальність впливу засобів масової інформації (ЗМІ) на інертну і пасивну аудиторію, прищеплюючи їй бажані (для правлячих кіл) погляди та установки. За іншою версією, визнається частковий, обмежений вплив ЗМІ на свідомість і поведінку публіки.
Соціологічні методи характеризуються, визначеними властивостями. Це ясність, тобто зрозумілість, можливість упізнати метод серед інших; детермінованість - послідовність у застосуванні обов'язкових правил, принципів здійснення методу; спрямованість -здатність виконувативизначені завдання, підлягати визначеним цілям; результативність - здатність забезпечувати досягнення необхідного результату; плідність -, здатність приносити окрім намічених інші, побічні, але іноді не менш важливі результати; економність - здатність давати результат з найменшими витратами сил і часу; надійність - здатність з найбільшою вірогідністю забезпечувати отримання результату.
Якісні методи:
Опитування - це метод збору первинної соціологічної інформації шляхом звернення із запитаннями до визначених груп людей. За його допомогою отримують як інформацію про події, факти, так і відомості про думки, оцінки опитаних.
Спостереження - це метод збирання первинної соціологічної інформації шляхом прямої та безпосередньої реєстрації дослідником подій та умов, де вони мають місце Спостереження спрямоване і, як правило, структуроване жорсткою програмою (формалізоване спостереження) чи планом (неформалізоване спостереження).
Термін "експеримент" латинського походження від experimentum спроба, дослід. Це загальнонауковий метод отримання в умовах, які контролюються і управляються, нових знань, перш за все про причинно-наслідкові відношення між явищами і процесами, який застосовується соціологією з урахуванням специфіки її об'єктів і методів.
Формалізовані методи:
Контент-аналіз – це дослідницька техніка для об'єктивного, системного і кількісного опису наявного змісту інформації, яка відповідає цілям її дослідника. Контент-аналіз розвинувся в соціологічний метод вивчення документів. Контент-аналіз - це якісно-кількісний метод вивчення документів, який характеризується об'єктивністю висновків і строгістю процедури та полягає у квантифікаційній обробці тексту з подальшою інтерпретацією результатів. Предметом контент-аналізу можуть бути як проблеми соціальної дійсності, котрі висловлюються чи навпаки - приховуються в документах, так і внутрішні закономірності самого об'єкта дослідження.
53. Опитування та його види: анкетування та інтерв’ювання у дослідженні ЗМК.
Опитування - це найбільш поширений і незамінний спосіб отримання інформації про життєвий світ людини, її наміри, мотиви, думки, події, результати людської діяльності тощо.
Цей метод є широковживаним не тільки серед соціологів, а й серед журналістів, юристів, лікарів, педагогів, тобто тих, хто працює з людьми. Специфіка соціологічного опитування полягає в тому, що, опитавши певну кількість індивідів і зібравши їхні суб'єктивні думки, дослідник за допомогою спеціальної дослідницької техніки та процедур отримує інформацію про соціально типову думку, виводить осереднену картину дійсності. Застосовуючи метод опитування, соціолог здобуває достовірне, об'єктивне й унікальне знання про певні суспільні процеси.
Перші згадування про проведення опитувань належать до часів Стародавнього світу. Зазвичай, вони пов'язувалися зі встановленням кількості населення, здатного носити зброю та сплачувати податки. Становлення опитування як наукового методу здобуття інформації припадає на кінець XIX ст. Саме в цей період відбуваються масові переписи населення, ведеться облік урожаїв, худоби, землі, засобів виробництва, збирається інформація з моральної статистики тощо.
Існує два основних типи опитувальних методів: анкетне опитування (анкетування) та інтерв'ю.
Виділяють такі різновиди анкетного опитування:
 анкетування індивідуальне - вид анкетування, що не передбачає спільності місця та часу при заповненні анкети для всієї сукупності респондентів;
 анкетування групове  вид анкетування, котрий передбачає одночасне заповнення анкети групою людей, зібраною в одному приміщенні;
  поштове анкетування  вид анкетування, який передбачає розповсюдження анкети поштою та очікування її повернення після заповнення респондентом;
 пресове анкетування (в ЗМІ) - вид анкетування, що адресується специфічному контингенту: читачам газети, слухачам радіо, телеглядачам;
 експертне анкетування - вид анкетування спеціалістів-фахівців з проблеми, що є предметом вивчення.
Процесу складання анкети має передувати етап ґрунтовного вивчення наукової літератури з досліджуваної проблеми. Існують також окремі правила, методичні вимоги щодо послідовності питань в анкеті (про це детально див. нижче), а також організаційно-технічні процедури проведення анкетування.
Інтерв'ю - це метод здобуття соціологічної інформації, що полягає в безпосередньому спілкуванні дослідника та респондента.
Виділяють такі різновиди інтерв'ю:
  фіксоване (стандартизоване) - різновид інтерв'ю, що суворо регламентований питальником;
 фокусоване - різновид інтерв'ю, при якому респондента заздалегідь знайомлять із проблематикою бесіди;
  вільне (нестандартизоване, неформалізоване) - різновид інтерв'ю, у якому тему визначено заздалегідь, а інтерв'юер має певну свободу при веденні бесіди.
  квазі-інтерв'ю у фокус-групах - ретельно спланована дискусія, націлена на збір думок респондентів за неформальних обставин.
Поряд із двома основними типами опитування - анкетуванням та інтерв'ю - існує й такий специфічний його різновид, як соціометричне опитування.
Соціометрія - це різновид опитування, спрямований на вимір соціальних дистанцій між членами певної групи. Уперше в соціології описав цей метод і використав його практично Я. Морено - американський психіатр та соціальний психолог, представник Колумбійської школи в соціології. Здійснюючи кількісний і якісний аналіз емоційних взаємин у колективі, він сформулював тенденції групової міжособистісної взаємодії. Основним документом у соціометрії є соціометричний тест, мета якого - виміряти ступінь згуртованості-роз'єднаності групи, виміряти соціальні відстані між людьми в колективі, що зумовлені відносинами симпатії-антипатії, притягання-відштовхування тощо.
У результаті такого опитування виявляються неформальні лідери в колективі - "зірки", "бажані члени колективу" та "відчужені члени колективу". Ця методика дає можливість дослідити стан соціально-психологічного клімату в колективі й виробити практичні рекомендації щодо його поліпшення, її широко застосовують у соціальній психології при вивченні міжособистісних стосунків у групах, при виявленні особливих підсистем - групових утворень всередині більш широких груп, при дослідженні неформального лідерства.
54. Метод спостереження при дослідженні ЗМК.
Спостереження це метод збору первинної соціологічної інформації шляхом прямої та безпосередньої реєстрації дослідником подій та умов, у яких вони мають місце. Спостереження спрямоване і, як правило, структуроване жорсткою програмою (формалізоване спостереження) чи планом (неформалізоване спостереження).
Включене спостереження передбачає інтеграцію дослідника у події та процеси, що спостерігаються, невключене спостереження здійснюється при невтручанні дослідника у події. Воно проводиться приховано чи при такій наявності спостерігача, коли цілі дослідження замасковані.
Розрізняють польові спостереження (у природних умовах) і лабораторні, які використовують найчастіше у психологічних і соціально-психологічних дослідженнях, а також систематичні за заздалегідь розробленим планом вивчення об'єкта протягом визначеного часу і несистематичні, короткочасні. Останні провадяться на стадії розвідки для формулювання гіпотез соціологічного дослідження чи для контролю і поповнення даних, які отримані іншими способами (з документів, за допомогою опитування). Систематичне спостереження може бути основним методом збору даних, як правило, у монографічному вивченні одного локалізованого об'єкта.
У жорстко формалізованому спостереженні розробляється деталізований інструментарій (картки і протоколи спостереження), події, що спостерігаються, розчленовуються на елементи, які диктуються цілями і програмою дослідження, фіксуються окремі події, їх частота, напруженість тощо, у тому числі поведінкові дії людей, їх висловлювання, загальні та особливі умови діяльності.
Головна перевага спостереження безпосередність уявлень дослідника, активне продиціювання гіпотез у ході спостереження. Недоліки його полягають у неможливості гарантувати репрезентативність даних через труднощі практичного охоплення великої кількості явищ і у високій вірогідності помилок в інтерпретації подій з точки зору мотивів і спонукань діючих осіб. Для подолання цих обмежень методу спостереження його, як правило, застосовують з іншими способами збору інформації (наприклад, шляхом опитування).
Особливості Перша особливість спостереження у соціології це зв'язок спостерігача з об'єктом спостереження. Ні в якій іншій науці, крім соціології, досліднику не доводиться займатися вивченням сукупності, до якої він сам належить, часткою якої він є, від якої безпосередньо залежить. Соціолог спостерігає суспільство, соціальні процеси і ситуації, і одночасно він є часткою цього суспільства нерозривно з ним пов'язаною, яка підлягає всім впливам і змінам, котрим підлягає суспільство у цілому.
Друга особливість спостереження у соціології пов'язана з першою і випливає з неї. Вона полягає у тому, що спостерігач не може бути позбавлений чисто людської риси емоційності сприйняття. І якщо явища неживої природи можуть не викликати емоцій у спостерігача, то соціальні явища, їх сприйняття та інтерпретація завжди носять емоційний характер. І ця емоційність результатів спостереження тим вище, чим тісніше пов'язаний спостерігач з об'єктом спостереження.
Третя особливість спостереження складність повторного обстеження. Повторне спостереження навіть повсякденного соціального факту провести дуже важко, бо соціальні процеси підлягають впливу великої кількості різних факторів і тому рідко бувають ідентичними. Тому тільки ретельне і багаторазове спостереження якогось соціального явища може дозволити вважати інформацію про нього достовірною і перейти до інтерпретації даних.
Щоб отримати необхідну для цілей дослідження інформацію, тобто отримати відомості про важливі характеристики об'єкта, що вивчається, не упустити якихось важливих фактів, пов'язаних з його діяльністю, чи значимих відомостей про нього, слід заздалегідь ретельно розробити план і програму спостереження. При плануванні необхідно чітко встановити термін проведення спостереження і визначити засоби збору інформації. Крім того, досліднику важливо розв'язати питання про обмеженість сфери діяльності внаслідок можливостей, які він має (час, фінанси, кількість помічників та їх кваліфікація), а також врахувати можливі перешкоди (адміністративні чи психологічні труднощі тощо).
Виділяються такі етапи проведення спостереження.
1. Встановлення об'єкта і предмету спостереження, визначення мети, постановка завдань.
2. Забезпечення доступу до середовища, встановлення контактів з людьми.
3. Вибір способу (виду) спостереження і розробка процедури на основі заздалегідь зібраних матеріалів.
4. Підготовка технічних документів і обладнання (тиражування карток, протоколів, інструкцій тощо).
5. Проведення спостереження, збір даних, накопичення інформації.
6. Запис результатів спостереження, який виконується у вигляді: а) короткий запис "по гарячому сліду", б) картки для реєстрації інформації, в) протокол спостереження, г) щоденник спостереження, д) фото-, кіно і звукозапис.
7. Контроль спостереження, який можна здійснювати різними способами: а) проведення розмов з учасниками подій, б) звернення до документів, в) верифікація результатів власного спостереження спостереженням, яке зробив інший спостерігач.
8. Звіт про спостереження, який має містити: а) ретельну документацію про час, місце і обставини спостереження, б) інформацію про спосіб спостереження, в) характеристику осіб, що підлягають спостереженню, г) детальний опис фактів, що спостерігалися, д) власні замітки та інтерпретації спостерігача.
Складання програми спостереження ставить дослідника перед необхідністю розв'язати ряд досить складних проблем. Спостереження це перш за все вивчення об'єкта в ситуаціях діяльності. Інакше кажучи, мова йде про дослідження процесів, що здійснюються. При розробці програми спостереження слід дотримуватися таких умов.
1. Розчленування об'єкта спостереження на складові елементи має бути логічним, відповідати органічній природі об'єкта і дозволяти відтворення (реконструкцію) цілого з частин.
2. Це розчленування має вестися у термінах, адекватних тим, якими дослідник хоче оперувати при аналізі отриманої інформації.
3. Виділені елементи об'єкта спостереження (одиниці спостереження) повинні однозначно інтерпретуватись, не допускати двозначного тлумачення.
55. Поняття експерименту як соціологічного методу при дослідженні ЗМК.
Термін "експеримент" латинського походження від experіmentum спроба, дослід. Це загальнонауковий метод отримання в умовах, які контролюються і управляються, нових знань, перш за все про причинно-наслідкові відношення між явищами і процесами, який застосовується соціологією з урахуванням специфіки її об'єктів і методів.
Як науковий метод експеримент має свою логіку, котра була розроблена у XІX ст. Дж.С.Міллем і приписує подвійне правило різниці у згоді: якщо в експерименті за групою подій А, В, С слідує подія а, але за В і С не слідує а, то А є причиною а.
Перша з двох груп подій розглядається як експериментальна, а друга як контрольна; подія, яка їх відрізняє, називається незалежною перемінною, яка у ході експерименту може підлягати різним змінам. Цей класичний план проведення експерименту з часом був доповнений факторним планом експерименту, який передбачає декілька незалежних перемінних.
Якщо у ході експерименту розв'язується питання про істинність однієї з двох чи більше гіпотез, то говорять про вирішальний експеримент.
Розрізняють натурний (польовий, лабораторний) і уявний (модельний) експеримент. Дослідження натурних експериментів у соціології обмежене соціальною природою об'єктів дослідження, які складаються з людей і вимагають від дослідників дотримання моральної норми "не зашкодь" об'єкту. Тому більшість натурних соціологічних експериментів проводяться на малих групах і, як правило, мають багато спільного з соціально-психологічним експериментом.
Уявні соціологічні експерименти розповсюджені набагато ширше, вони присутні у кожному великому соціологічному дослідженні, де використовуються методи статистичного аналізу, і є основними при моделюванні соціальних процесів на ЕОМ. Модельні експерименти дозволяють більш точно визначити стратегію натурного соціологічного експерименту, але не можуть замінити його.
Таким чином, експеримент в соціології це спосіб отримання інформації про кількісні та якісні зміни показників діяльності та поведінки соціального об'єкта в результаті впливу на нього деяких керуючих і контролюючих факторів (перемінних).
Методологічним грунтом експерименту в соціологічному дослідженні є концепція соціального детермінізму. Тому основна теоретична проблема експериментального методу полягає у виділенні значимих перемінних, які детермінують дане соціальне явище. Впливаючи на ці перемінні та досліджуючи причинно-наслідкові залежності, дослідник може з'ясувати структуру детермінації даного явища і роль окремих перемінних.
Іншою особливістю експерименту в соціології є якісно більш високий рівень складності причинної залежності соціальних явищ, що перш за все проявляється в суттєво більш високій, ніж у природно-науковому експерименті, кількості перемінних. Іншими словами, простір детермінації у соціологічному експерименті є багатомірним, що заважає виділенню причинних залежностей "у чистому вигляді", а, як наслідок, постановку завдань експерименту.
Побудова гіпотези і планування її перевірки у ході експерименту вимагають перш за все опису системи перемінних, які детермінують поведінку соціального об'єкта. Якщо знання про соціальний об'єкт обмежене, якщо не можна виділити структуру перемінних проведення експерименту недоцільно.
Перемінна, напрямок чи інтенсивність дії якої визначається соціологом у відповідності із заздалегідь розробленою програмою, називається керуючою. Ця перемінна буде контрольованою, якщо її якісні чи кількісні зміни, також напрямок її впливу, здійснюється у заданих соціологом межах. Перемінна, яка керується і контролюється дослідником називається незалежною.
Незалежна перемінна позначається як експериментальний фактор (експериментальна перемінна). Це може бути новий для даного соціального об'єкта фактор, який вводиться соціологом, чи один з факторів об'єкта, який керується і контролюється соціологом.
Фактор, зміна якого визначається незалежною перемінною, називається залежною перемінною.
Вибір того чи іншого фактора у якості залежної чи незалежної перемінної визначається гіпотезою дослідження (що передбачається виявити) та природою об'єкта (що вимірюється).
56. Характеристика основних наукових течій щодо розвитку соціології масових комунікацій.
Вперше поняття "соціологія преси" вжив німецький соціолог М.Вебер у 1910 р. у своєму виступі на першій сесії Германської соціологічної асоціації. М.Вебер назвав цілий комплекс проблем, які треба у зв'язку з цим розглянути, починаючи від економічних проблем існування преси, особливостей громадської думки, і закінчуючи джерелами отримання новин та ставленням до інформації. Однак практичних кроків програма М.Вебера не викликала. Вважається, що соціологія масової комунікації виділилася з соціології громадської думки, точніше, з опитувань, які проводилися у США. З самого початку вони тісно були пов'язані з газетами. Так звані "солом'яні опитування" проводилися саме пресою: у 1883 р. редактор газети "Бостон глоб" застосував систему підрахунку голосів у день виборів для провіщення результатів голосування. У 20-х рр. 20ст. "солом'яні опитування" перестають бути випадковими епізодами газетярської практики ними займаються всі провідні газети, а масштаби опитувань зростають. Таким чином, зв'язок преси з такою важливою формою емпіричного дослідження, як опитування, склався історично ще до наукового оформлення соціології масової комунікації .
Економічні передумови формування цієї галузі емпіричної соціології пов'язані з бурхливим розвитком реклами. Преса, котра стає до цього часу вже масовою, з готовністю надає їй свої сторінки, отримуючи взамін засоби для існування. Саме рекламні агенції та спілки рекламодавців уперше виявили інтерес до вивчення аудиторії мас-медіа соціологічними методами.
Роблячи у середині 70-х рр. за завданням ЮНЕСКО огляд досліджень в області масової комунікації, Дж.Лі відмічає як загальноприйнятий факт комерційне походження досліджень в цій області й констатує їх кредо, вказуючи на те, що дослідження масової комунікації виходять з незмінності існуючої структури суспільства і, зокрема, структури апарата, який створює і передає повідомлення. Вони зосереджені на тому, наскільки ефективно впливає цей апарат на аудиторію своїми повідомленнями.
У 20-30 рр. в Америці можна розрізняти два напрямки у вивченні масової комунікації: один зберігав ще історичну лінію традиційної науки вивчав історію виникнення і розвитку преси, обговорював її роль у суспільстві, принципи організації. Але з часом він відступає перед іншим напрямком, котрий відразу взяв чіткий курс на конкретні дослідження, досвід, експеримент, як основу нової науки про функціонування мас-медіа у суспільстві.
Успіхи реклами й аналіз пропаганди союзників у першій світовій війні створили ілюзію всемогутності преси. Один з фундаторів американський соціології масової комунікації Г.Д.Лассуелл у книзі "Пропаганда союзників у першій світовій війні" демонстрував можливості мас-медіа у маніпулюванні думками американців. На цьому етапі панує уявлення про аудиторію, як про пасивну масу, яка не може протистояти впливу пропаганди.
Відомий американський журналіст і соціолог У.Ліпман випустив у 1922 р. книгу "Громадська думка", яка стала керівництвом до дії для багатьох поколінь американських журналістів та соціологів і до цього часу входить до програми навчання багатьох університетів США. Він стверджував, що сучасна людина через неможливість охопити особисто всю різноманітність життя, вимушена користуватися не реальними фактами, а їх замінювачами, "стереотипами", котрі поставляє їй масова комунікація, у владі якої вона тому і знаходиться.
У.Шрам, один з видатних американських дослідників масової комунікації, назвав такого роду концепції "теорією кулі", згідно з якою ідеї, почуття, думки можна автоматично посилати в аудиторію, як у пасивну мішень. Однак конкретні дослідження і експерименти, які розпочались у 40-х рр. і носили в основному соціально-психологічний характер, підірвали віру у всемогутність рекламно-пропагандистської машини.
Під час другої світової війни головна увага соціологів США була зосереджена на потребах військової пропаганди: вивчався досвід фашистської пропаганди, розроблялись прийоми контрпропаганди, досліджувались шляхи і способи підвищення ефективності впливу засобів інформації для створення потрібних уряду настроїв і поглядів. Один з видатних дослідників США К.Ховленд почав свої дослідження в області психології комунікації в спеціальному Дослідницькому бюро Відділу інформації і навчання армії, який був створений під час війни при американському військовому відомстві. Він проводив експерименти на солдатах. Надруковані після війни звіти про роботи, які були проведені під керівництвом Ховленда, положили початок популярної у США та інших країнах Йєльській школі соціально-психологічному напрямку у соціології масової комунікації.
Прихильники цього напрямку, узагальнюючи 25-річну роботу у шести "Йєльських дослідженнях", першими заговорили про опосередкованість впливу комунікації на людину багатьма умовами. Основним недоліком цієї школи сам Ховленд пізніше визнав експериментальний, лабораторний характер досліджень. Подальший розвиток соціально-психологічний напрямок отримав у теоріях когнітивного дисонансу Л.Фестінгера і теорії відповідності Ч.Осгуда та ін., за якими людина, роблячи вибір у масиві інформації, надає перевагу повідомленням, які не йдуть всупереч з її баченням миру, уникає суперечностей, які можуть порушити рівновагу в її свідомості.
До періоду другої світової війни прийнято відносити й оформлення кількісного методу аналізу змісту контент-аналізу. На різницю від інших досліджень змісту газет контент-аналіз, по-перше, використовує статистичний метод підрахунку частоти повтору тієї чи іншої ознаки, яка обрана за одиницю аналізу, по-друге, застосовує формалізовану процедуру спостереження і, на кінець, метою такого типу досліджень є соціологічний аналіз текстів, що вивчаються.
Фундатором школи контент-аналізу був Г.Д.Лассуелл, який дав теоретичне обгрунтування і провів зі своїми колегами серію контент-аналітичних досліджень. Особливий розголос отримав випадок, коли матеріали контент-аналізу стали підставою для вироку суду. Г.Лассуелл і Н.Лейтес провели вивчення газети "Істинний американець" за 1943 р., фіксуючи випадки прогітлерівської пропаганди (типу "Уряд США корумпований", "Німеччина могутня", "США та їх союзники знаходяться під контролем комуністів" тощо) і протилежних висловлювань. Виявилося, що прогітлерівські заяви більш ніж в 18,5 разів перевищували частоту нагадування проамериканських висловлювань, і Верховний Суд США на цій підставі виніс постанову про закриття газети "Істинний американець" як пронацистської.
В 50-х рр. можна виділити два нових напрямки аналізу змісту. Психолінгвістичний, заснований на використанні асоціацій. Його очолив директор Інституту досліджень питань пропаганди Іллінойського університету Ч.Осгуд. І утилітарно-прагматичний чи інструментальний. Зразком останнього типу досліджень вважається робота А.Джорджа "Аналіз пропаганди" (1959 р.), в якій він узагальнив досвід роботи спеціального відділу аналізу розвідувальної служби у справах вивчення змісту іноземних радіопередач. Цей метод прийнято ще називати методом некількісного аналізу змісту. Його, як правило, використовують для того, щоб за змістом текстів масової комунікації визначити основні напрямки політики комунікатора.
У 40-50 рр. незадовільність великою кількістю несистематизованих емпіричних даних у соціології масової комунікації спонукало соціологів до створення так званих теорій середнього рівня, які допомагали зібрати в систему різні концепції функціонування мас-медіа.
Популярна на той час теорія структурного функціоналізму стосовно до даної сфери перейшла в уявлення про те, що масова комунікація має виконувати у суспільстві переважно консервативні функції утримання статус кво, а на рівні особистості закріплення існуючих поглядів. При цьому комунікації відводилася ледве не головна роль у забезпеченні нормального функціонування громадського організму за рахунок зв'язку між окремими його частинами.
В соціології масової комунікації також робилися спроби створити теорії середнього рівня. Ще у 1940 р. П.Лазарсфельд, Б.Берельсон і Е.Годе вивчали поведінку населення одній з громад штату Огайо під час президентських виборів. Вони з'ясували, що, по-перше, масова комунікація не є основним джерелом отримання інформації, по-друге, деякі люди є як би генераторами громадської думки і саме вони виявилися найактивнішими споживачами масової інформації. На цьому грунті пізніше виникла теорія "лідерів думки", на яких нібито і слід перш за все орієнтувати масову комунікацію. Продовжуючи цю лінію і грунтуючись на результатах виборів, розповсюдженні моди, ставленні лікарів до нових ліків, Є.Кац у 1957 р. вперше публікує основні положення концепції "двосхідинкового потоку комунікації", яка потім була розширена У.Шраммом і названа теорією "багатосходинкового потоку комунікації".
У відомій теорії масової комунікації канадського вченого Г.М. Маклюен провідну роль відіграє канал комунікації. Саме за канлом комунікації Маклюен не тільки визначав сутність масової комунікації (медіа визначає повідомлення), але й проводив періодизацію історії людства. Маклюен вважав, що медіа перетворюють планету на всесвітнє село, коли людина знає про події в іншому куточку планети краще, ніж на сусідній вулиці.
Увагу психологічним моментам сприйняття інформації ми спостерігаємо у теорії німецької дослідниці Ноель-Нойман про “спіраль мовчання”. За Ноель-Нойман соціально активні члени суспільства здійснюють більший вплив на формування громадської думки, бо більш рішуче висловлюють свої погляди. Створюється ілюзія того, що їх точка зору панує в соціальній групі, і соціально пасивні члени групи схильні приставати на цю точку зору, щоб не залишитися в ізоляції, бути з удаваною більшістю.
Сучасний етап розвитку теорії масової комунікації характеризується існуванням різних теорій, методів, концепцій. Широке розповсюдження отримали останнім часом дослідження, пов'язані з активною позицією особистості при впливі на неї потоків масової інформації. Розглядаються внутріособистісні та міжособистісні фактори, які впливають на процес взаємодії свідомості індивіда і зверненого до нього повідомлення.
Характерним для сучасної соціології масових комунікацій є також інтерес до "кордонних" зон, які охоплюють взаємодію різних елементів ланцюжка комунікації, котрі раніше розглядалися ізольовано. Наприклад, взаємодією свідомості людини і тексту займалися фахівці з соціолінгвістики, семіотики, психолінгвістики.
Набагато повільніше розвивалася соціологія масової комунікації у Радянському Союзі. Правда, у 20-ті рр. відбувся деякий підйом соціологічних досліджень. Були проведені дослідження аудиторії, кадрів журналістики, психології читання тощо. Однак при всьому значенні цих досліджень зрозуміло також і те, що дослідження, для яких ще не було міцного теоретико-методологічного фундаменту соціології масової комунікації, були не достатньо точними і дали не дуже багато для практичного використання. З другої половини 20-х рр. почали розроблятися теоретико-методологічні питання соціології журналістики. Але великих успіхів досягнуто не було, а у 30-50-ті рр. питання соціології взагалі не розроблялися, так як вона була під забороною як буржуазна наука.
Новий підйом конкретних соціолого-журналістських досліджень наступив у середині 60-х рр. Були створені дослідницькі групи, багато редакцій почали вивчати свою аудиторію. На жаль, цей процес майже не торкнувся України.
57. Соціологічне дослідження ланок комунікаційного процесу.
58. Соціологічне дослідження каналів масової комунікації
Нічого конкретного нема.але на мою думку, тут варто описати що саме досліджують при аналізі різних змі
Типу на тб, радіо рейтинг передач.
Кароче сама не знаю шо)))
59.Особливості окремих каналів комунікації
Дослідження західними вченими різних видів комунікації дозволяють зробити висновок, що успіх чи невдача комунікації зал. в тому числі й від засобів та способів передачі інф-ї.. Канал – це засіб, за доп. якого повідомлення передається від джерела до адресата. В теорії МК прийнято виділяти в якості каналів комунікації ЗМК (преса, радіо, телеб, інтернет) та міжособ. канали(верб, неверб та пара вербальні засоби передачі інф-ї).  Координація і взаємодія різних мас-медіа (преси, радіо, телебачення, Інтернет-медіа) успішно здійснюється тоді, коли у діяльності кожного з них у повній мірі розкриваються специфічні (типологічні) особливості та переваги. Однак їх максимальне використання неможливе без глибокого розуміння журналістами особливостей засобу комунікації, який знаходиться у їх розпорядженні, без творчого пошуку найбільш адекватних форм подачі матеріалів, які відповідають його природі. Власне типологічні особливості різних каналів комунікації залежать від особливості сприйняття людиною інформації та технічних характеристик і технології підготовки матеріалів у різних медіа.  Телебачення. Синтезуючи звук та зображення, телебачення забезпечує більш широкі комунікаційні можливості. Для глядача, який спостерігає пряму трансляцію з місця події, ТБ здатне створити «ефект присутності» - більший, ніж радіо чи газета. «Ефект особистісного спілкування» зближує телевізійну комунікацію з формами міжособистісного спілкування..  Радіо. Унікальність радіо – в його повсюдності та доступності. Люди слухають радіо, займаючись ін справами. Вони корист. радіо, аби дізнатись новини, послухати музику, відволіктись від справ та відчути себе причетним до життя оточ світу. Тривалість життя радіоповідомлення – так само, як і телеінформації – не перевищує тривалості його передачі.  Преса. Це масові періодичні друковані видання – газети та журнали. Газети розрізняються: 1) за періодичністю; 2) за масштабом; 3) за профілем. У кожної газети – своя аудиторія певного розміру (в залежності від тиражу), професійного та соціально-демографічного профілю. Провідні газети світу мають свої бюро в низці зарубіжних країн. Через газету людина ототожнює себе із суспільством, вона допомагає йому відчувати себе громадянином, членом професійної чи іншої соціальної групи. 
Рома
Статистичний опис преси
Статистичний опис преси – кількісний метод дослідження. Одним із засновників і популяризаторів цього методу вважають французького журналіста, політичного діяча та вченого Жака Кейзера. Свої погляди Ж. Кейзер узагальнив у книзі "Французька щоденна преса", яка вийшла у рік його смерті. Об'єктом його дослідження були всі 12 щоденних паризьких газет і 88 провінційних. Одиницею спостереження автор обрав газету, а головним принципом об'єктивність. Ж.Кейзер досліджував взаємозв'язок зростання тиражів газет і загальної кількості населення Франції, але головне все ж таки не це. Ж.Кейзер запропонував увести систему статистичної обробки французької преси. На кожну газету було заведено картку, в якій дослідник зазначив:
1) а) Назву газети; б) Написи, які слідують за назвою;
2) а) Місце розташування адміністрації; б) і редакції, якщо воно інше;
3) Періодичність;
4) Час виходу: ранок, вечір;
5) Дату виходу першого номеру;
6) Основний ареал розповсюдження;
7) Тираж (вказати джерело відомостей);
8) Ціну;
9) Формат;
10) а) Звичайна кількість шпальт; б) Кількість колонок на шпальті;
11) Назва й адреса друкарні;
12) а) кількість видань; б) ареал розповсюдження кожного видання;
13) Специфічні особливості газети;
14) Місце зберігання комплектів газети;
15) Редакційні каталоги та картотеки.
Тобто за подібною схемою можна проводити статистичний опис преси. Така універсальна модель здатна забезпечити аналіз за факторами та компонентами, що цікавлять дослідника.


Спільне й відмінне у поняттях «цільова аудиторія» та «читацька адреса».
Важливим об'єктом уваги у сучасних дослідженнях є поняття спеціалізованої і масової аудиторії. Тут мається на увазі не диференціювання аудиторії стосовно до інформації, яка вимагає чи не вимагає для свого сприйняття спеціальної підготовки. У даному випадку спеціалізована інформація виокремлюється у межах масової комунікації, сприйняття якої не передбачає спеціальної підготовки аудиторії, але розрахована на специфічну структуру інтересів, яка передбачає підвищену орієнтацію на визначений вид інформації.
У межах аудиторії різних джерел масової інформації поняття спеціалізованої та цільової аудиторії зближуються, хоча межі між ними не зникають. Справа у тому, що спеціалізована аудиторія передбачає (на різницю від цільової) стійкий характер інтересу до визначеного кола тем і систематичного споживання інформації з визначеною читацькою адресою. У той же час цільова аудиторія може обмежуватися епізодичним і коротким існуванням у зв'язку з актуалізацією визначеного кола проблем, що висвітлюється. Таким чином, при вивченні процесу формування громадської думки цільова аудиторія являє значний інтерес.
До поняття "читацька адреса" журналісти звертаються досить активно. Його використовують, по-перше, при визначенні загальних стратегічних напрямків діяльності газети як джерела інформації, по-друге, при визначенні її змістовної тематично-жанрової структури, в якої конкретизуються і реалізуються прийнятті редакцією стратегічні напрямки, по-третє, у літературно-стилістичних і соціолінгвістичних характеристиках публікацій і, на кінець, учетверте, у композиції, графічних, зображальних рішеннях газетних номерів.
Іншими словами, газета активно формує свій образ з урахуванням більш чи менш конкретної читацької адреси, і, таким чином, кожний номер газет несе в собі закодований в ідеях, графіці образ свого передбачуваного, очікуваного читача. Об'єктивована в газетних матеріалах читацька адреса як соціальний феномен є об'єктивно обумовленим способом реалізації духовних потреб визначених верств, груп суспільства, оскільки газета й створюється, й існує саме як засіб становлення і реалізації самосвідомості.
Формування читацької адреси пов'язано не тільки з точним і приваблюючим позначенням теми і жанру, але і з урахуванням тих конкретних особливостей, якими характеризується пошук і засвоєння інформації різними читацькими групами. Можуть бути виділенні дві основні групи характеристик, які формують аудиторію газети: перша соціально-демографічні, які визначають деякі фундаментальні, базові потреби читача у конкретних видах інформації; друга спеціалізована, безпосередньо пов'язана з діяльністю людини. Перша група характеристик, яка описує положення читача у соціальній структурі суспільства, більш детально вивчена соціологами. Набір соціально-демографічних ознак, що став за останні десятиріччя стандартним, включає, як правило, місце проживання, освіту, стать, вік, професію і посаду, національність.
Характеристика аудиторій різних форм i типів ЗМК
Серед найважливіших традиційних типів засобів масової комунікації варто виокремити такі:
Преса;
Радіо;
Телебачення;
Інтернет;
Кіно;
Театр;
Бібліотека; (останні три як додаткові, проте не менш важливі)
Вони мають різні можливості привернути увагу людини до інформації, яку пропонують, що особливо важливо для цілеспрямованого впливу на формування громадської думки. Відповідно до цього такі ЗМК мають і різні типи та форми аудиторії.
Преса відображала політичні пристрасті та соціальні інтереси груп ще з початку свого зародження, згодом лиш утвердилася як самостійна комунікативна інституція. Розвиток газетних і журнальних видань створив можливість використання їх як ідеологічних засобів впливу з метою маніпуляції читацькою свідомістю. Безперечно, сучасні ЗМК за своєю сутністю є маніпулятивними каналами, адже тісно пов’язані із такими поняттями як порядок денний і коло висвітлюваних питань. Первагою періодики над іншими мас-медіа є особливість матеріального носія, на якому закріплена інформація. Віддруковане на папері повідомлення має тривалішу стадію впливу, адже читач може повертатися до вже опрацьованого і сприймати інформацію знову та знову. Відповідно аудиторія цього типу ЗМК є найширшою, адже це найдавніший і перевірений часом спосіб комунікації, який здатен у відносно невеликий термін проінформувати масового споживача.
На початку XX ст. перелік засобів мас-медіа поповнило радіо, котре швидко продемонструвало унікальну здатність подачі інформації у будь-які віддалені райони. В Україні перша радіопередача вийшла в ефір 1924 року. Сьогодні з розширенням можливостей радімовлення, цей тип масової комунікацї є найкоротшим передавачем інформації, тобто має найменшу комунікативну відстань. У час активного технологічного розвитку радіо тримає власні позиції завдяки аудіовпливові на аудиторію. Такий спосіб комунікації сприймається як найбільш опосередкований, адже вона відбувається від особи до особи миттєво, тому у реципієнта створюється відчуття безпосереднього контакту з радіоведучим.
Великий ефект мало винайдення телебачення, епоха якого розпочалася з кінця 30-х років. Аудіовізуальні образи, які до цього віддавали прерогативу кіно, перетворилися на першочергового за значенням, легкістю засвоєння і привабливістю носія соціальної інформації. Телебачення наочно являє події і тим самим вирішує завдання загальної інформованості. Однак у процесі споживання телеінформації людина залишається відносно пасивною по відношенню до інформаційного потоку. Цей канал за допомогою аудіовізуального впливу робить все можливе, щоб полегшити процес сприйняття повідомлення. Проте в такому разі на перший план виходить вікова й статева розрізненість аудиторії, яка виступає швидше потенційною, ніж реальною. На відміну від преси та радіо, телебачення має вищий маніпулятивний ефект, адже одночасно впливає на різні психологічні підсистеми та рецептори людського організму.
Поява та широке розповсюдження комп'ютерної техніки також зробило своєрідну революцію в системі засобів масової інформації. Сьогодні «Інтернет» та інші форми електронної інформації активно вливаються в «ринок» впливу на масову свідомість. Інтернет можна ідентифікувати як універсальний ЗМК, який увібрав усі переваги й недоліки своїх попередників. Наявність мультимедійності та інтерактивності спричиняє тісний контакт із спеціалізованою аудиторією та, вдосконалюючись, сприяє розширенню кола цільової групи. Цей тип мас-медіа є найгнучкішим з точки зору подання контенту відповідно до потреб населення, задоволення попиту користувачів. З іншого боку, маніпулятивність такого ЗМК є доволі сумнівною, адже реципієнт здатен, не докладаючи особливих зусиль, на місці перевірити ту чи іншу інформацію. Тому в такому разі ми стикаємося із боротьбою за споживача, відповідно – із конкуренцією на цьому ринку.
Театр, кіно та бібліотеки як форми інформативного впливу зароджувалися у різний час, але мають на меті однакову функцію – формування громадської думки. При цьому здійснюється такий процес різними шляхами. Принципи театру та кіно базуються на естетичності та морально-психологічних ідеях, бібліотека – як симбіоз, уособлення великих масивів інформації – на читацькій спрямованості. Будучи не настільки пошиерними серед кола науковців ЗМК, вони мають в сумі не меншу аудиторію, ніж основні комунікативні канали, а іноді й маніпулюють думкою мас із ефективнішими результатами.
Особливості сприйняття інформації різними аудиторіями ЗМК.
Диференціація ставлення різних груп аудиторії до мас-медіа ставить питання про типологізацію. У соціології є цікаві спроби створити типологію ставлення людей до преси, радіо, телебачення. Так, на основі комплексного вивчення цих засобів дослідники дійшли висновку, що можна виділити три типи орієнтації людей на органи комунікації.
1. Духовно-особистісна. Людина даного типу має стійкий інтерес до змісту матеріалів мас-медіа, проявляє високу вимогливість до нього. Маючи високу інформованість і світогляд, вона не має труднощів в розумінні програм, передач, статей. Має настанову на художню та емоційну форму подачі матеріалів. У тому, що читає, дивиться, слухає, намагається знайти глибоко особистісний смисл і мотиви. Така аудиторія радше користується Інтернетом як каналом масової комунікації, адже він дозволяє виокремити лише необхідну споживачеві інформацію, задовольнити його особистісні потреби. Таким чином увага реципієнта не розсіюється, а концентрується на певному повідомленні. Проте творцям такого контенту варто зробити акцент на якості матеріалу, бо духовно-особистісний тип є вимогливим до змісту й способу подання інформації.
2. Професійно-функціональна. Людей цієї групи характеризує особлива увага до громадсько-політичній інформації, новин, коментарів, аналітичних матеріалів, оглядів преси, передач радіо і телебачення. У змісті програм, статей тощо вони намагаються знайти перш за все елементи, які корисні для їх діяльності. Тобто, це так звана спеціалізована аудиторія, яка зосереджена на сприйнятті визначеного типу повідомлення. У такому випадку на перший план для неї виходять громадсько-політична преса («Український тиждень», «Дзеркало тижні», «Комерсант», «Коментарі», «День»), телевізійні випуски новин («ТСН», «Факти тижня», спеціалізовані ділові програми), новинарне радіомовлення («Ера», «Промінь» тощо). Також не варто відкидати цікавість цієї аудиторії до галузевих документальних фільмів і відвідування науково-технічних бібліотек.
3. Споживацька. Для цієї категорії людей мас-медіа служать переважно джерелом хронікальної інформації і розваг. У них на першому місці за обсягом використання телевізійні розважальні, спортивні програми. Загальна інформованість у порівняні з двома першими типами низька. ЗМК, які покликані впливати на цю аудиторію, апелюють переважно не до маніпуляцій свідомістю, а почуттями. Емоційно забарвлені пргорами ТБ, радіорубрики, тематичні розділи преси, entertainment-сайти спрямовані на емоційність і чуттєвість реципієнта.
Методи вивчення аудиторії ЗМК.
Протягом зародження й існування ЗМІ у соціології склалася сукупність методів вивчення їхньої аудиторії. Серед них різні види опитувань, спостережень, контент-аналіз документів, статистичний аналіз, вивчення листів читачів, слухачів, глядачів.
Більшість науковців стверджують, що опитування один з поширених методів збору соціологічної інформації. З його допомогою можна отримати до 90 % усіх даних. Звичайно, що і в аудиторних дослідженнях воно відіграє провідну роль. Опитування поділяється у залежності від форм контакту з особою на анкетування й інтерв'ювання. Однак в аудиторних дослідженнях ймовірна й конкретизація цих методів за місцем використання.
Практика показує, що найбільш широку інформацію дають анкетування й інтерв'ювання за місцем проживання.
Також у соціології для дослідження аудиторії використовуються різні інтерв'ю, котрі можна поділити на загальні та спеціалізовані. Останні, як правило, мають за мету конкретизувати якийсь аспект вивчення діяльності мас-медіа, який розглядається в загальному інтерв'ю. За формою – це сфокусоване інтерв'ю, яке передбачає загальну для всіх респондентів подію, ситуацію, як-то: переглянута телепрограма, прослухана радіопередача, прочитана преса.
Під час вивчення різних сторін аудиторії важливу роль відіграє анкетування.
Результати соціологічних досліджень показують, що при зборі первинної інформації доцільно використовувати як індивідуальне, так і групове анкетування.
На вибір методики опитувань великий вплив справляє сам тип засобу, котрий пов'язаний з визначеною аудиторією. Скажімо, пресова анкета неефективна для вивчення теле- та радіослухачів. Тут більше підходить метод щоденникового опитування. Не випадково він постійно застосовується дослідниками радіо і телебачення. Щоденник є переліком усіх передач дня, систематизованих за програмами і розташованих у хронологічному порядку. Він доставляється до дому телеглядачам і радіослухачам на визначений час.
Не відкидають і метод групової співбесіди. У студію, редакцію запрошуються читачі, слухачі, глядачі. Вони не тільки заповнюють короткі анкети, але і висловлюють зауваження, обмінюються думками з організаторами співбесіди.
Форми опитування при аудиторних дослідженнях досить різноманітні та багатопланові. Однак досвідчені дослідники не забувають і про інші інструменти соціології, зокрема спостереження. У цьому випадку збір інформації здійснюється за допомогою схеми чи щоденника спостереження, забезпечуючи одноманітність, уніфікацію даних.
Важливе значення має вивчення листів читачів, слухачів, глядачів, і перш за все тієї частини з них, яка стосується безпосередньо роботи мас-медіа, аудиторних запитів і потреб. Аналіз листів дозволяє більш повно враховувати думку аудиторії про редакційні потреби.
Визначене місце, хоча і більш скромне у порівняні з іншими методами, займає у практиці вивчення аудиторії соціологічний чи соціально-психологічний експеримент.
Найавторитетнішим і найефективнішим вважають метод контент-аналізу. Це якісно-кількісний метод вивчення документів, який характеризується об'єктивністю висновків і строгістю процедури. На відміну від опитувань він визначає не думки та потенційні дії реципієнтів ЗМК, а їхні вчинки, звички, ті чи інші тенденції. Такий метод поділяють на два підтипи:
- кількісний;
- якісний;
Якщо кількісний аналіз націлений на виявлення частоти окремих тем, слів або символів, що містяться у тексті, то якісний аналіз пов'язаний з фіксуванням нетривіальних висловлювань, мовних інтонацій з розумінням цінності змісту повідомлення.
Ефективність та критерії її оцінки у роботі із ЗМК.
Під ефективністю масової комунікації слід розуміти відповідність отриманого ефекту (результату) цілям, що ставилися професійним комунікантом в процесі спілкування. Ефективність спілкування вимірюється отриманими планованими чи непланованими результатами. Якщо вдалося отримати планований результат, то слід говорити про високу ефективність, якщо отримано несподіваний результат низька ефективність. Але неефективних дій нема, оскільки навіть відсутність результату впливу це теж результат! Умови ефективності впливу комуніканта на масу чи людину в масі включають: готовність членів маси до навіювання, зараження, наслідування, довіру до комуніканта. Крім того, ефективно навіювати можна лише те, що відповідає потребам та інтересам комуніката.
Ефективність навіювання досягається або несвідомим наслідуванням, або рефлексією й саморегуляцією членів маси на основі свідомого наслідування керівника маси чи одне одного в масі. Ефективність маніпуляції досягається або несвідомим наслідуванням, або рефлексією й саморегуляцією членів маси на основі оманливих уявлень про причини й наслідки того, що відбувається. Велике значення для ефективної масової маніпуляції має масове зараження, яке передує маніпуляції або відбувається паралельно з нею.
Ефективність ЗМК має два полюси: полюс абсолютної ефективності (полюс А) та полюс нульової ефективності (полюс Б). Полюси А та Б це ідеалізовані об’єкти. Реально ефективність масового впливу тільки наближається до одного з полюсів.
Причиною такого коливання ефективності є те, що ЗМК постійно перебувають між двома смисловими полюсами свого існування: (полюс А) формування громадської думки і вплив на систему прийняття рішень громадян (висока масовокомунікаційна ефективність) та (полюс Б) створення інформаційних полів, в межах яких громадяни можуть самостійно приймати усвідомлені рішення (низька масовокомунікаційна ефективність).
Полюс А це абсолютна довіра до ЗМК (ЗМК є ефективними), полюс Б це абсолютна недовіра до ЗМК і втрата ЗМК функції масифікації, тобто перехід із розряду засобів МАСОВОГО інформування до розряду засобів продукування інформації, що використовується громадянами, до інформаційних бюлетенів (ЗМК не є ефективними як засіб масового впливу).
На практиці ЗМК постійно подають інформацію, яка, з одного боку, більшою чи меншою мірою формує громадську думку, з іншого боку, більшою чи меншою мірою, використовується як матеріал для прийняття усвідомлених рішень. В останньому випадку ЗМК через створення певних інформаційних полів у суспільстві і через високу самодостатність громадян, їхню високу політичну і загальну культуру, їхню незалежність і втрату повної й однозначної довіри до ЗМК перетворюються з “учителів”, “агітаторів”, “пропагандистів”, “сугесторів” на центри виробництва й поширення інформації, з якими громадяни перебувають у стосунках “хочу беру інформацію, хочу ні” (на зразок соціологічних служб, прес-центрів). Цей рух ЗМК між двома полюсами відбувається за такими законами.
Закон ефективного функціонування ЗМК. Чим більша довіра громадян до ЗМК, тим більшою мірою ЗМК виступає ефективним засобом формування громадської думки.
Закон «виживання» ЗМК. Чим менше довіри до ЗМК, тим більшою мірою ЗМК працюють на пошук нових форм, способів викликання довіри до себе з метою забезпечення високого рівня ефективності впливу на громадську думку.
66.Характеристика рівня ефективності сучасних українських ЗМК
Питання-зітхання. Попереднє, але з прикладами вітчизняних ЗМК.

15

Приложенные файлы

  • doc 251221
    Размер файла: 584 kB Загрузок: 0

Добавить комментарий