ЛЕКЦІЇ ТЕКСТ усе ЗАОЧ







Теорія і методика викладання біології в старшій профільній школі







Освітньо-кваліфікаційний рівень – Спеціаліст
галузь знань 0401 Природничі науки
напрям підготовки 7.04010201 Біологія*




(ПОВНИЙ ТЕКСТ ЛЕКЦІЙ, ЗАОЧНЕ ВІДДІЛЕННЯ)








ЛЕКЦІЯ № 1
Тема: ПРОФІЛЬНЕ НАВЧАННЯ УЧНІВ ЯК НАУКОВА ПРОБЛЕМА. ЦІЛІ, ЗАВДАННЯ ТА ЗМІСТ БІОЛОГІЧНОЇ ОСВІТИ У СТАРШІЙ ПРОФІЛЬНІЙ ШКОЛІ.

Мета: дати уявлення про профільне навчання як різновид диференційованого навчання, його організацію в Україні та за кордоном; цілі, завдання та зміст біологічної освіти у старшій профільній школі.
Професійна спрямованість: набуті знання необхідні для проведення уроків шкільного курсу біології в старшій школі.

Обрані методи: лекція-бесіда, демонстрація мультимедійної презентації.
Основні поняття: диференційоване навчання; профільне навчання; методика навчання біології; профіль навчання, напрямок навчання; форми організації профільного навчання.

1. ЗАВДАННЯ МЕТОДИКИ БІОЛОГІЇ ЯК НАУКИ У СУЧАСНІЙ ШКОЛІ.
Шановні студенти! Ви вже отримали дипломи вчителя-бакалавра, багато хто має досвід роботи в школі, пройшли пеагогічну практику. І ось знову – вивчатимемо курс «Теорія і методика викладання біології в старшій профільній школі». Метою викладання цієї навчальної дисципліни формування особистості вчителя біології, здатної творчо підходити до розв’язання актуальних завдань шкільної біологічної освіти в умовах профільної старшої школи; формування професійної компетентності і наукового світогляду майбутніх вчителів-біологів.
Основними завданнями вивчення дисципліни «Теорія і методика викладання біології в старшій профільній школі» є:
- сформувати професійні компетентності у майбутнього вчителя біології старшої профільної школи;
- сформувати у студентів вмінь та навичок творчого застосування знань психолого-педагогічних та біологічних наук в практиці викладання,
- розкрити науково-методичні засади організації навчання біології у старшій профільній школі (стандартний і профільний рівні).
Згідно з вимогами освітньо-професійної програми студенти повинні:
Знати:
- становлення ідеї профільності навчання в історії розвитку педагогічної думки;
- організацію профільного навчання в Україні та інших державах;
- теоретичні положення методичної науки;
- завдання шкільної біологічної освіти старшої профільної школи;
- структуру і зміст шкільних програм, підручників і посібників з біології для старшої школи;
- сучасні педагогічні технології навчання біології у старшій профільній школі (на прикладі природничого профілю);
- інноваційні методи, методичні прийоми і засоби вивчення біології;
Вміти:
- здійснювати логіко-психологічний та методичний аналіз тем навчальної програми з біології для учнів старшої профільної школи, підручників та інших дидактичних матеріалів;
- встановлювати логічні звязки між знаннями і уміннями, визначати способи діяльності, за допомогою яких учні будуть опановувати різні види знань, передбачати труднощі, що можуть виникнути в учнів у процесі роботи;
- визначати мету та завдання уроків біології в старшій профільній школі;
- планувати послідовність виконання дидактичних задач уроку, виділяти етапи уроку;
- добирати оптимальні методи, засоби, технології та форми навчання, що забезпечуватимуть реалізаціію мети уроку;
- реалізувати практичну частину змісту навчальної програми (проведення лабораторних та практичних занять, екскурсій, лабораторного практикуму, розвязування задач тощо);
- реалізувати план уроку, керувати навчальною діяльністю учнів;
- здійснювати контроль за діяльністю учнів і вносити відповідні корективи в організацію уроку;
- аналізувати власну педагогічну діяльність, здійснювати самокорекцію.

В міжсесійний період кожному з вас необхідно в електронному вигляді створити «Портфоліо» до 1 з тем курсу біології (профільний рівень):
1. Скласти поурочне тематичне планування, вказати, на якому необхідно провести ту чи іншу лабораторну або практичну роботу, демонстрацію, екскурсію.
2. Підібрати цікавий матеріал з теми, скласти 2 опорні схеми.
3. Розробити диференційовані завдання контролю знань і умінь (тестові, проблемні питання, завдання для підсумкового контролю, завдання мають бути різнорівневі!).
4. План-конспект уроку.
5. Сценарій виховного (позаурочного, позакласного) заходу з біології.

2. Профільне навчання учнів як наукова проблема. Організація профільного навчання в Україні.
Підготовка молоді до професійної діяльності, самореалізація особистості в житті - одна з основних проблем освіти на даний час. Педагоги завжди прагнули працювати над виявленням індивідуальних можливостей і нахилів молоді, з’ясовували співвідношення здібностей з вимогами професії для подальшого працевлаштування випускників. Введення профільного навчання в старших класах нині оцінюється як одна з найважливіших інновацій сучасної школи, адже передбачається, що профілізація сприятиме професійному визначенні старшокласників. Крім того, актуальність такого навчання зумовлена потребами сьогодення – створення умов для розвитку творчої особистості, здатної працювати та навчатися упродовж життя.
Профільне навчання – одна з найбільш актуальних проблем теорії і практики сучасної шкільної освіти. Дослідження науковців дає підстави стверджувати, що таке навчання є дуже складним, системним за своїм змістом, функціями, характеристиками, ознаками, суб'єктами діяльності педагогічним явищем. проблеми, досягнення розуміння її цілей і змісту, узагальнення основних форм.
О. Бугайов зазначає, що профільне навчання – тип диференціації та індивідуалізації навчання, за якого максимально враховуються інтереси, нахили та здібності учнів до певного виду діяльності. На думку, Н. Побірченко, профільне навчання – це диференційоване за змістом навчання, у якому враховуються, в першу чергу, основні запити і професійні плани учнів. Л. Покроєва визначає профільне навчання як засіб диференціації та індивідуалізації навчання, який дає можливість більш повно враховувати інтереси, нахили, здібності учнів, створює умови для їхнього навчання відповідно до професійних інтересів і намірів продовжувати освіту.
З прийняттям Державної національної програми «Освіта: Україна XXI століття» (1994), Законів України «Про освіту» (1996), «Про загальну середню освіту» (1999), Концепції 12 – річної середньої загальноосвітньої школи і Концепції профільного навчання у старшій школі (2003, 2009, 2013), Державного стандарту базової і повної середньої освіти (2004) та інших чинних нормативно – правових актів вищих органів влади, проблема диференціації навчання, і зокрема, його профільної організації, набули актуального значення. Згідно цих нормативних документів, а також відповідно до «Концепції профільного навчання у старшій школі», починаючи з 2003 року старша школа функціонує як профільна, що зумовлює орієнтацію учнів на майбутню професію відповідно до їх нахилів, здібностей, інтересів та вимог суспільства.
Розглянемо суть, мету, завдання, принципи профільного навчання згідно останнього Проекту Концепції профільного навчання 2013 року.
Профільне навчання – вид диференціації й індивідуалізації навчання, що дає змогу за рахунок змін у структурі, змісті й організації освітнього процесу повніше враховувати інтереси, нахили і здібності учнів, їх можливості, створювати умови для навчання старшокласників відповідно до їхніх освітніх і професійних інтересів і намірів щодо соціального і професійного самовизначення. Профільне навчання не є професійним чи виробничим.
Мета профільного навчання – забезпечення умов для якісної освіти старшокласників у відповідності з їхніми індивідуальними нахилами, можливостями, здібностями і потребами, забезпечення професійної орієнтації учнів на майбутню діяльність, яка користується попитом на ринку праці, встановлення наступності між загальною середньою і професійною освітою, забезпечення можливостей постійного  духовного самовдосконалення особистості, формування інтелектуального та культурного потенціалу як найвищої цінності нації.
Основними завданнями профільного навчання є:
створення умов для врахування й розвитку навчально-пізнавальних і професійних інтересів, нахилів, здібностей і потреб учнів старшої школи в процесі їхньої загальноосвітньої підготовки;
забезпечення наступності між загальною середньою та професійною освітою, можливості отримати професію;
сприяння професійній орієнтації і самовизначенню старшокласників, соціалізації учнів незалежно від місця проживання, стану здоров’я тощо;
здійснення психолого-педагогічної діагностики щодо визначення готовності до прийняття самостійних рішень, пов’язаних з професійним становленням;
сприяння у розвитку творчої самостійності, формуванні системи уявлень, ціннісних орієнтацій, дослідницьких умінь і навичок, які забезпечать випускнику школи можливість успішно самореалізуватися;
продовження всебічного розвитку учня як цілісної особистості, його здібностей і обдарувань, його духовності й культури, формування громадянина України, здатного до свідомого суспільного вибору.
Профільне навчання ґрунтується на таких принципах:
Принцип соціальної рівноваги. Передбачає узгодження трьох позицій: можливостей освітніх послуг, запитів ринку праці й соціальних очікувань випускників школи.
Принцип наступності й неперервності. Передбачає взаємозв’язок між допрофільною підготовкою, профільним навчанням та професійною підготовкою.
Принцип гнучкості. Полягає у забезпеченні можливостей та умов для зміни профілю навчання, змісту і форм організації профільного навчання, у тому числі дистанційного, широкого вибору змісту навчальних програм та можливостей для його корекції.
Принцип варіативності. Полягає у багаторівневості навчальних планів, освітніх програм, змісту освіти, використанні різноманітних технологій, надання учням можливості вибору предметів (курсів), що вільно вивчаються, зміні видів діяльності, використанні інтегративного підходу у вивченні обов’язкових предметів.
Принцип диференціації. Полягає у забезпеченні умов для добровільного вибору  школярами профілю навчання, виходячи з їхніх пізнавальних інтересів, здібностей, досягнутих результатів навчання  й професійних намірів.
Принцип індивідуалізації. Передбачає урахування індивідуальних особливостей особистості для досягнення поставленої мети, що слугує основою для здійснення особистісно орієнтованого навчання у профільній школі.
Принцип діагностико-прогностичної реалізованості. Полягає у виявленні здібностей учнів для обґрунтованої орієнтації на профіль навчання та подальше професійне самовизначення.
Структура профільного навчання:
Профіль навчання це спосіб організації диференційованого навчання, який передбачає поглиблене і професійно зорієнтоване вивчення циклу споріднених предметів.
Профіль навчання визначається з урахуванням освітніх потреб замовників освіти; кадрових, матеріально-технічних, інформаційних ресурсів школи; соціокультурної, виробничої інфраструктури району; регіону; перспектив здобуття подальшої освіти і життєвих планів учнівської молоді. Профільне навчання у 10-11 класах здійснюється за такими основними напрямами: суспільно-гуманітарний, природничо-математичний, технологічний, художньо-естетичний, спортивний. Навчальний профіль визначається як добором предметів, так і їх змістом. Засвоєння змісту освіти у загальноосвітніх закладах з профільним навчанням має, по-перше, забезпечувати загальноосвітню підготовку учнів, по-друге підготовку до майбутньої професійної діяльності.
Профіль навчання охоплює таку сукупність предметів: базові, профільні та курси за вибором (спецкурси).
Базові предмети – обов’язкова (інваріантна) складова навчального плану. Ці предмети забезпечують оволодіння певними навчальними дисциплінами на рівні стандарту (мінімальному), регламентуються Державним стандартом. Кількість їх і відсоток в тижневому навантаженні учнів варіює в різних проектах, Концепціях і нормативно-правових документах (від 6 до 22 базових предметів!). Часто пропонуються інтегровані курси: математика (алгебра, початки аналізу і геометрія), історія (історія України та Всесвітня) та ін. Різні науковці та різні проекти, Держстандарти пропонують на базові предмети відводити 47-65 % тижневого навантаження.
Сьогодні МОН Україні на своєму сайті у рубриці «Громадське обговорення» пропонує проект нового типового навчального плану для 10-11 класу, що набере чинності у 2018 році після врахування усіх зауважень і побажань освітян, батьків, учнів. Це, по суті, перший крок до формування нової української профільної школи. Новий проект МОНУ пропонує 18,5 - 20,5 год/тиждень відвести на 9 предметів інваріантної частини (українська мова, література (українська та зарубіжна), іноземна мова, історія (історія України та всесвітня), людина і суспільство, математика, людина і природа, фізична культура, захист Вітчизни). Варіативний же компонент складає 17,5-19,5 год/тиждень. Він включає цикл профільних предметів та спецкурсів (11-13 год), 3 год для вивчення вибірково-обов’язкових предметів та 3,5 додаткові години на факультативи, індивідуальні заняття.
Профільні предмети - це предмети, що реалізують цілі, завдання і зміст кожного конкретного профілю. Профільні предмети вивчаються поглиблено і передбачають більш повне опанування понять, законів, теорій; використання інноваційних технологій навчання; організації дослідницької, проектної діяльності; профільної навчальної практики учнів тощо. Профільні предмети забезпечують також прикладне спрямування навчання за рахунок інтеграції знань і методів пізнання та застосування їх у різних сферах діяльності, у т.ч. і професійній, яка визначається специфікою профілю навчання.
Успішне опанування навчальних програм відповідних профільних предметів може забезпечувати отримання тієї чи іншої професії з отриманням документа державного зразка.
На вивчення профільних предметів може відводитися 5-10 годин на тиждень в 10 та 11 класах у залежності від кількості обраних учнем предметів для профільного вивчення. Кількість годин на їх вивчення може бути збільшена за рахунок додаткових годин навчального плану.
Профільних предметів має бути не більше одного-трьох з однієї або споріднених освітніх галузей (наприклад, фізика, інформатика і математика, хімія і технології, біологія і екологія, географія і економіка тощо). Зміст окремих навчальних предметів може інтегруватися. Так, у профілях природничо-математичного і технологічного спрямування може вивчатися інтегрований курс «Суспільствознавство», а у профілях суспільно-гуманітарного, художньо-естетичного і спортивного напрямів «Природознавство». Формуються як за рахунок інваріантної, так і варіативної частини.
Спеціальні курси/профілюючі предмети - це навчальні курси/предмети, які входять до складу відповідного профілю навчання (за рахунок варіативного компоненту)і забезпечують поглиблене й розширене вивчення профільних предметів або профільну прикладну та професійну спеціалізацію навчання (наприклад, курси «Професійні проби»). Вибір спеціальних курсів здійснюється учнями з урахуванням планів на подальшу професійну освіту та можливостей навчального закладу.
На вивчення спеціальних курсів/предметів може відводитися від 2 до 7 годин на тиждень у кожному класі (в залежності від кількості вибраних профільних предметів). Кількість годин на вивчення спеціальних курсів/предметів може бути збільшена за рахунок додаткових годин навчального плану.
Вибірково-обов’язкові предмети – це предмети, які вводяться до навчального плану з метою загального розвитку учнів («Основи здоров’я», «Технології», «Мистецтво», «Прикладна економіка» (або інші предмети економічного спрямування: «Основи податкових знань», «Фінансова грамотність», «Підприємництво» тощо) для повнішого задоволення освітніх запитів учнів та обираються ними самостійно із запропонованого переліку.
Із чотирьох запропонованих предметів учні  за час навчання у старшій школі можуть вивчати два - один предмет вивчається у 10 класі, один – у 11.
Курси за вибором. Входять до обов’язкової частини навчального плану. Курси за вибором можуть вибиратися не тільки згідно з обраним профілем, але й за власним бажанням учня, який хоче поглибити свої знання з певних дисциплін (наприклад, «Психологія» для математичного профілю тощо). Кількість курсів, що пропонується, має бути надлишковою, з якої учень вибирає обов'язкові.
Необхідно враховувати можливість зміни учнями курсу за вибором. У такому разі ці курси можуть пропонуватись у формі навчальних модулів та інтегрованих курсів.
Факультативні курси – навчальні курси, що не входять до основної сітки годин і можуть обиратись учнями. Ці курси спрямовані на додаткове та поглиблене вивчення як певних предметів, так і отримання знань із суміжних наукових галузей. Школа надає учневі право обрати факультативний курс.
Кількість годин на курси за вибором, факультативи визначається закладом за рахунок додаткових годин (5 годин на тиждень). Додаткові години також використовуються на вивчення другої іноземної мови, російської чи іншої мови національних меншин, курси духовно-морального спрямування.
Школа може організовувати навчання за універсальним профілем без виокремлення профільного(них) предмета(тів). У такому випадку кількість базових предметів визначається Типовими навчальними планами. У навчальних закладах, які працюють за універсальним профілем навчання, окремі учні (учень) може обрати інший профіль навчання, у тому числі в іншому навчальному закладі.
Проте за новим проектом МОН – школа буде тільки профільною. Особливо неоднозначним є доля природничих наук. Саме їх викладання та зміст викликали найбільшу дискусію під час громадського обговорення Концепції профільної освіти та Держстандарту. Так, прихильники останньої «Концепції профільного навчання» вважають доцільним здійснювати інтеграцію навчальних курсів. В гуманітарних класах пропонується предмет природознавство (основи фізики, біології, хімії, географії), а в фізико-математичних – суспільствознавство (поєднує історію, правознавство, філософію, економіку). Лілія Гриневич, сьогоднішній Міністр освіти і науки України зазначає, що створення інтегрованого курсу «Природознавства» (або «Людина і природа») адресоване, насамперед, для учнів гуманітарного профілю. Вона зазначає, що саме такий підхід дозволить сформувати у дитини цілісну картину світу, дати їй якісне «ядро знань», сформувати компетентності у сфері природничих наук, дослідницьку, екологічну і здоров’язберігаючу компетентність (учні ж, котрі обрали природничо-математичний напрямок будуть поглиблено вивчати окремі природничі науки). Сьогодні відбувається створення такого інтегрованого курсу, розробки і апробації його методичного забезпечення, навчальних програм і підручників. Важливою залишається проблема формування фахівця-вчителя, котрий зможе викладати курс природознавства у старшій школі. На перехідний період викладання природознавства ділитиметься між вчителями-предметниками з біології, хімії, фізики, географії.
Концепцією профільного навчання» 2009 року передбачено п’ять основних напрямів профілізації освіти: суспільно-гуманітарний, природничо-математичний, технологічний, художньо-естетичний та спортивний. У межах кожного напряму освіти реалізуються різні профілі навчання. Питання профілів і напрямків не декларувалося законодавчо, регіонам надавалася свобода в даному питанні.
Форми організації профільного навчання:
Форми організації профільного навчання регламентують діяльність суб'єктів навчально-виховного процесу в системі профільних загальноосвітніх навчальних закладів і забезпечують умови для реалізації його мети і завдань. За характером взаємодії суб'єктів профільного навчання виділяються такі форми його організації:
Внутрішньошкільні:
профільні класи (групи) в однопрофільних і багатопрофільних загальноосвітніх навчальних закладах;
профільні класи з поглибленим вивченням предметів;
профільне навчання за індивідуальними навчальними планами та програмами (індивідуальні освітні траєкторії);
динамічні профільні групи (у тому числі різновікові);
профільні класи (групи ) в спеціалізованих школах – інтернатах.
Зовнішні:
міжшкільні профільні групи ресурсного центру;
міжшкільні профільні класи (групи) в опорній школі освітнього округу;
профільна школа інтернатного типу;
навчально-виховний комплекс (НВК);
міжшкільний навчально-виробничий комбінат (МНВК);
профільні класи ЗНЗ на базі професійно-технічних, вищих навчальних закладів.
Профільне навчання здійснюється у загальноосвітніх навчальних закладах різного типу: однопрофільних і багатопрофільних школах, спеціалізованих школах, ліцеях, гімназіях, колегіумах, навчально – виховних комплексах, міжшкільних навчально – виробничих комбінатах, опорних старших школах із пришкільним інтернатом, зокрема в поєднанні з початковою професійною підготовкою тощо.
Загальноосвітній навчальний заклад може мати один або декілька профілів. В окремих випадках загальноосвітній навчальний заклад (клас) може бути не орієнтований на конкретний профіль навчання. Тоді задоволення освітніх запитів учнів здійснюється за рахунок введення курсів за вибором, які дають змогу поглибити або професійно спрямувати зміст споріднених базових предметів.
Профільні групи у багатопрофільних загальноосвітніх навчальних закладах передбачають профільну підготовку груп учнів у класах певного напряму профілізації. Наприклад, у класі суспільно-гуманітарного напряму можуть бути організовані групи для навчання за філологічним та історично-правовим профілями.
Профільне навчання за індивідуальними навчальними планами і програмами здійснюється з метою задоволення індивідуальних запитів обдарованих учнів.
Динамічні профільні групи створюються за бажанням учнів у профільних школах, що мають належне матеріально-технічне, професійно-педагогічне забезпечення. Вони можуть функціонувати у паралельних класах старшої школи (за наявності не менше 12-ти учнів у групі); у малокомплектних школах можуть організовуватись різновікові динамічні профільні групи. Протягом навчального року учні мають право переходити з однієї профільної групи в іншу. Це забезпечить умови для самостійного вибору учнями профільних навчальних курсів, випробування власних сил, реалізації їхніх освітніх, професійних інтересів.
Міжшкільні профільні групи організуються у навчально-виховному комплексі (НВК), опорній старшій школі з пришкільним інтернатом, профільній школі інтернатного типу, міжшкільному навчально-виробничому комбінаті (МНВК) за рахунок кооперації ресурсів і коштів закладів освіти, приватних осіб тощо. Старшокласники мають можливість більш змістовно й організовано вивчати спецкурси, які мають забезпечувати допрофесійну підготовку та їх дійову професійну орієнтацію.
Профільна школа інтернатного типу здійснює загальну середню освіту і має на меті допрофесійну підготовку молоді з числа випускників основної школи (за умови наявності кадрових, фінансових, інформаційних ресурсів, сучасної навчально-матеріальної бази).
Опорна старша школа створюється переважно у сільських районах і виконує роль «ресурсного центра» в об'єднанні кількох загальноосвітніх навчальних закладів. Вона, маючи достатній матеріальний і кадровий потенціал, забезпечує ту частину профільної підготовки, яку не може реалізувати та чи інша школа.
Навчально-виховний комплекс (НВК) це заклад, в якому організація профільного навчання передбачає об'єднання освітніх, фінансових, інформаційних ресурсів навчальних закладів різних типів і рівнів акредитації для задоволення допрофесійних і професійних запитів учнів.
У НВК можуть функціонувати профільні класи і групи, де вивчають профільно-зорієнтовані курси початкової професійної підготовки. У сільській місцевості до організації структури НВК можуть входити дитячі дошкільні заклади, школи I-III ступенів, професійні технічні училища.
Міжшкільний навчально-виробничий комбінат (МНВК) це навчальний заклад, який здійснює трудову, профільну, початкову професійну, підприємницьку підготовку учнівської молоді від 14 років.
Проте слід зазначити, що реформування освіти в Україні здійснюється в умовах політичної, фінансової, економічної та соціальної кризи, безробіття, а в останні роки – навіть військового конфлікту і територіальних змін у державі. Децентралізація політичної системи поряд з безвідповідальністю і часто некомпетентністю місцевої влади, корупція, недосконалість законодавчої бази, постійні зміни складу уряду, відсутність командної роботи – все це, на жаль негативно вплинуло й на освітню сферу. За двадцять п’ять років незалежної держави 10 раз (!) змінювався міністр освіти України, кожен з яких починав нові реформи. Школа була 11-річною, проголошувався перехід до 12-річної середньої освіти (з перебудовою навчальних програм і підручників), потім поверталися до 11-річного навчання. Однак, вже починаючи з 2018 року першокласники знову навчатимуться 12 років. Поступово зміниться структура освіти. Так, повна середня освіта матиме три ступені: 1) початкова школа (тривалість навчання 4 роки, містить адапційно-ігровий та основний цикли); 2) базова середня освіта (тривалість навчання 4 роки, містить адапційний та цикл базового предметного навчання, здійснюється в гімназіях); 3) профільна середня освіта (тривалість навчання 3 роки, здійснюється за двома напрямками (академічним чи професійним) відповідно у академічних або професійних ліцеях чи коледжах) [конц., С. 20-23].
Це регламентовано новим законопроектом «Про освіту», який Міністерством освіти України було винесено на громадське обговорення, а 6 жовтня 2016 року затверджено Верховною Радою у першому читанні. На сайті МОН України оприлюднено електронну версію документу «Концептуальні засади реформування середньої освіти. Нова українська школа». Цей документ пояснює ідеологію змін в освіті, що закладаються в проекті закону «Про освіту» (№ 3491-д від 04.04.2016). Зазначимо, що реформу початкової освіти вже розпочато, а розробка і затвердження стандартів, наприклад, профільної середньої освіти (10-12 класи) планується у 2023 році.
3. СТАНОВЛЕННЯ ІДЕЇ ПРОФІЛЬНОСТІ НАВЧАННЯ В ІСТОРІЇ ПЕДАГОГІКИ.
Профільне навчання не є абсолютно новим явищем у вітчизняній педагогічній практиці і має власну досить тривалу світову та вітчизняну історію. Воно базується на основі принципу диференціації навчання, враховуються індивідуальні особливості учнів, їх інтереси, здібності, мета навчальної діяльності і відповідно диференціюються форми, методи і зміст навчання у різних групах.
Способи організації профільного (диференційованого) навчання можна згрупувати у зовнішні і внутрішні. Зовнішня диференціація реалізується на основі створення різних типів освітніх навчальних закладів (чи класів в межах одного й того ж навчального закладу), відмінних за організацією і змістом навчальної діяльності. Причому в основі такої диференціації можуть лежати такі ознаки як здібності, успішність учня, пізнавальні нахили до майбутньої професії, майновий стан та ін.
Внутрішня диференціація полягає у варіативності безпосередньо процесу навчання відповідно до індивідуальних нахилів і здібностей учнів в межах одного і того ж самого навчального закладу чи навчальної групи Причому обидва способи організації профільності можуть існувати одночасно.
Розглянемо вітчизняний досвід профільного навчання (враховуючи перебування України у складі Російської імперії, а згодом СРСР).
До середини ХVІІІ ст. у всіх навчальних округах Російської імперії, у тому числі тих, що знаходились на українських землях, освіту диференціювали за зовнішніми ознаками: характером навчання (церковна і світська освіта), гендерними ознаками (чоловіча і жіноча), соціальними – станова. Головним чинником профілізації на той час був стан - соціальне походження учня. Становий чинник в освіті відігравав визначальну роль ще до 60-х років ХІХ ст (хоча була спроба скасування у 1802-1804 рр.), а гендерний проіснував до кінця 19 ст, коли започаткували змішані середні навчальні заклади і жінкам відкрили доступ до вищої освіти.
На початку ХІХ ст. політика в сфері освіти визначалася «згори». Існувала 4-х ступенева система освіти: парафіяльні і повітові училища, гімназії (чоловічі і жіночі) і університети. У 20-30 рр. ХІХ ст. при повітових училищах подекуди організовувалися додаткові курси з вивчення комерції і промисловості, бухгалтерії, технічного малювання, а згодом – реальні класи при гімназіях і повітових училищах, а подекуди на півдні (у Бессарабії, Криму) заклади аграрного профілю. Всі ці спроби влади прилаштувати освіту до потреб життя, торгівлі, промисловості були епізодичними.
Взагалі, другу половину ХІХ ст. вважають періодом початку диференціації і профілізації освіти. З 1848-49 р. у старших класах чоловічих гімназій був запроваджений поділ навчальних програм на типи (біфуркація, або в сучасному розумінні профілізація), які готувалувала учнів до цивільної, військової або університетської освіти. Учні поділялися на дві частини, одна з яких бажала продовжити навчання в університеті і вивчала додатково іноземні мови. Інша група, що планувала йти на державну службу, вивчала курс російського законодавства і математику. У деяких гімназіях статутом було дозволено збільшувати кількість певних навчальних предметів, якщо виявлялися здібні до них учні. У закритих жіночих інститутах шляхетних дівчат, жіночих гімназіях відбувалася диференціація учениць в окремі класи за здібностями до розумової праці, за успішністю в навчанні. Все це були елементи внутрішньої диференціації.
В 60-ті роки ХІХ ст. починається важливий етап активізації внутрішньої і зовнішньої диференціації шкільництва під час реформ Олександра ІІ. Він указом 1864 р. створив семирічні гімназії двох типів – класичну (давала загальну освіту, готувала до вступу в університет) і реальну (готували до практичної діяльності, без права вступу в університети). Згодом в 70-ті рр. реальні гімназії (проіснувши 8 років, перетворилися на реальні училища), мали три відділення: загальне (для вступу у ВНЗ), механіко-технічне і хіміко-технічне. Часто саме реформу 1864 р. вважають стартовою точкою диференціації. В цей же період було дозволено відкриття приватних освітніх закладів, започатковано діяльність земств, що розвивали в губерніях народну освіту. Зросла кількість нових типів шкіл з різноманітними навчальними програмами і планами, створювалися додаткові курси при гімназіях, існували «інородчеські» школи з рідною мовою навчання (українцям було відмовлено). Відбувалася лібералізація суспільства, зростала потреба в кваліфікованих кадрах, почалася диференціація навчальних планів і програм, зявилися професійно орієнтовані школи. Наприклад, у Київському освітньому окрузі в другій половині ХІХ ст. діяли школи механіків, землемірів, вчителів, торгівців, фельшерів, сільських писарів тощо. Усі ці школи і курси мали практичну, професійну спрямованість, допомагали молоді легше адаптуватися в дорослому житті.
У кінці ХІХ – на початку ХХ ст. формується професійно зорієнтоване навчання,тобто виокремилася галузь професійної освіти. У цей час середні загальноосвітні заклади були представлені гімназіями, реальними і комерційними училищами (затверджені реформою Г. Зенгера у 1902 році). У класичних гімназіях викладали латинську і грецьку мови, історію і готували до продовження навчання у вищих навчальних закладах. У реальних училищах основними були курси природознавства, математики, фізики; вихованців готували до «практичного життя» або до вступу у спеціалізовані навчальні заклади. Загальна освіта здобувалася у перших чотирьох класах; з п’ятого класу впроваджувалася спеціалізація за двома відділеннями – основним і комерційним з різним курсами; в додатковому (7-ому класі) існувало три відділення: загальне, механіко-технічне і хіміко-технічне. Згодом у 1888 р. два останні відділення було скасовано, а самі реальні училища були перетворені на загальноосвітні середні навчальні заклади з поглибленим вивченням природничих наук та математики.
В цей же період зросла кількість земсько-приходських початкових шкіл, різноманітних типів середніх закладів промислово-технічної і загальної освіти (зі своїми навчальними планами і програмами). Тобто, поєднувалася зовнішня і внутрішня диференціація. Так, в кінці ХІХ-на початку ХХ ст в Російській імперії чоловічі середні навчальні заклади було представлено: класичними гімназіями (177), реальними училищами (104), духовними семінаріями (55), військовими училищами/ кадетськими корпусами (34). Жінки здобували освіту в міністерських гімназіях (163), маріїнських гімназіях (30), інститутах шляхетних дівчат (31), єпархіальних училищах (51).
Проблема профільного навчання в межах одного навчального закладу була предметом обговорення на І Всеросійському з’їзді викладачів математики (1912 рік); на ньому було також прийнято резолюцію, в якій підтримано ідею спеціалізації у старших класах і наголошено, що таке навчання відповідає індивідуальним інтересам учнів та задовольняє вимоги вищої школи.
У 1915-1916 рр. міністр народної освіти П.М. Ігнатьєв запропонував новий проект профільного навчання. Ідея - створити єдину середню школу – гімназію з 7-річним терміном навчання, де визначальними були такі три напрямки навчання: старогуманітарний або гуманітарно-класичний (давні мови за рахунок скорочення математики), новогуманітарний (словесність, російська та іноземні мови, історія), реальний (математика, природничі науки). Однак проект не було ухвалено і граф пішов у відставку.
У 1918 р. відбувся перший всеросійський зїзд працівників освіти, було розроблено «Положення про єдину трудову школу». У старших класах середньої школи виокремлювали три напрями: гуманітарний, природничо-математичний і технічний. Думка про диференціацію середньої загальної освіти висловлювалася неодноразово О.Луначарським, який наголошував, що єдність школи не означає її одноманітності або уніфікації: « ми припускали, що школа, особливо другого ступеня, буде різноманітна. Ми вважали можливим і навіть рекомендували, щоб старші класи другого ступеня мали розподіл на 2-3 факультети, щоб підлітки, відповідно до своїх нахилів, могли обрати ту чи іншу спеціальність». Однак на з’їзді принцип фуркації був підданий різкій критиці, тому було прийнято рішення лише про можливість поділу за напрямами.
У 1917 - 1920 рр. розроблено проект єдиної трудової школи в Україні. Введено вивчення української мови, літератури, історії, краєзнавства з елементами профільного навчання дітей у 8-10 класах відповідно до їх здібностей. Однак проект не було завершено і впроваджено.
У перші роки радянської влади було проголошено тезис про єдину, трудову і політехнічну школу. На початку 20-х років XX століття тодішній уряд України відмовився від російського способу створення єдиної школи. Було створено семирічну школу соціального виховання, яка складалася з двох концентрів – першого (1-4 класи) і другого (5-7 класи), випускники якої мали обов'язково закінчити дво- або трирічну професійну школу для здобуття середньої освіти і певної спеціальності. Тоді ж радянська влада провела зовнішнє диференціюваня за соціально-педагогічними ознаками: майданчики, дитячі садки, школи-клуби неповного дня, дитячі будинки, дитячі містечка, школи для «дефективних» дітей та ін. Проте українська влада не змогла довести цю ідею до кінця через романтико-утопічну спрямованість, неконкретність, важке матеріальне становище.
У масовій школі 20-х років ХХ століття диференціація навчання реалізувалася декількома способами, одним з яких була система «профухилів», що вводились у загальноосвітніх школах другого ступеня (8-9 класи дев’ятирічної школи). Професійні ухили (їх було понад 50) визначалися виробничими потребами району, в якому знаходився навчальний заклад. Відповідно до визначених «ухилів» вносилися зміни у зміст загальноосвітніх предметів. Крім того, відбувалася диференціація по-різному в містах і селах. В містах школи робітничої молоді, школи фабрично-заводського учнівства (ФЗУ), районні школи. В школах після початкової 4-річної школи 3 роки була професійна освіта у вигляді шкіл сільської молоді (ШСМ), шкіл с/г учнівства (ШСУ), шкіл наймитської молоді. Тут учні здобували знання агрономічні, землекористування. Дальшу спеціалізацію здійснювали вищі навчальні заклади, до яких належали технікуми і інститути (університети були ліквідовані радянською владою). Вони готували вузьких спеціалістів різного спрямування (індустріально-технічного, с/г, соціально-економічного, медичного, педагогічного, художнього). Проміжною ланкою були робітфаки, які готували до вступу у виші випускників профшкіл.
Щодо системи освіти України, то вона включала 4 класи початкової школи, а решта – мала профільний професійний характер, як зовнішній, так і внутрішній. Де різні ухили (індустріально-технічний, с/г, соціально-економічний, медичний, художній, педагогічний) були вертикалями, а профшколи, робітфаки, технікуми, інститути – горизонталями. Профілізація і диференціація були спрямовані на професійну підготовку, залучення у різноманітні виробничі процеси. Крім того, відбулися зміни в змісті системі освіти і навчально-методичному забезпеченні. До таких інновацій належить комплексне навчання (теми «природа – праця – суспільство»), такі форми змісту освіти як Дальтон-план, Віннетка-план, метод проектів, бригадно-лабораторний та інші. Це були перспективні наміри профілізації та диференціації, що намагалися наблизити зміст навчання до потреб дитини і потреб виробництва. Проте як усе радянське, вони були ідеологізовані і політизовані.
На початку 30-х рр. внаслідок довгої дискусії систему освіти України було уніфіковано за російським взірцем (єдина, трудова, з політехнічним ухилом). У 1932 році «профухили» у середній освіті було відмінено. В середині 30-х років за рішенням більшовицької партії запроваджені єдині навчальні плани і програми, однотипова школа була далека від профільності і диференціації і готувала до вступу у виші. У 1934 році ЦК ВКП (б) і Рада Народних комісарів СРСР прийняла постанову «О структуре начальной и средней школьі в СССР». В системі середньої загальної освіти було встановлено три типи шкіл: початкову, неповну середню і середню та прийнято єдині програми і єдині вимоги до рівня загальної середньої підготовки учнів. Настав тривалий період орієнтації на «середнього учня», знаннєвий підхід, провідній ролі викладання основ наук вчителем.
Повернення до ідеї диференційованого навчання відбулося в середині 50-х ХХ ст. Було прийнято закон «Про зміцнення зв’язку школи з життям та про подальший розвиток системи народної освіти в СРСР». АПН РРФСР (1957) запропонувала в старших класах ввести такі напрями навчання: 1) фізико-математичний і технічний, 2) біолого-агрономічний, 3) соціально-економічний і гуманітарний. За цими ж напрямами здійснювалося і виробниче навчання в трудовій політехнічній школі. Зберігався обсяг навчання, усі предмети середньої школи, а години на профільні предмети залежали від можливостей школи і інтересів учнів. В цей же період починається часткове відновлення диференційованого підходу у навчання, особливо внутрішньої диференціації, хоча переважно у вчителів-новаторів. Під впливом передового педагогічного досвіду було обгрунтовано теоретичні і практичні засади проблемного навчання, впроваджувалася творча навчально-пізнавальна діяльність учнів та вчителів у роботу середніх шкіл, технікумів та професійних училищ. У 50-60-ті рр. ХХ ст. відбувалася зовнішня диференціація: обдаровані діти навчалися у спецшколах із поглибленим вивченням окремих предметів (фізико-математичні, художні, музичні школи).
Реальним кроком у галузі диференціації навчання вважається Постанова ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР від 10 листопада 1966 року «Про заходи по дальшому поліпшенню роботи середньої загальноосвітньої школи». У ній було визначено дві форми диференціації навчання у середній загальній освіті за інтересами учнів та відповідно до проектованої професії у дорослому житті: факультативні курси у 7-10 класах та школи (класи) з поглибленим вивченням предметів у 9-10 класах. Для впровадження факультативних занять передбачалося розробка програм двох типів: як додаткові матеріали до систематичних курсів, які мають вивчатися паралельно із заняттями за основним навчальним планом; спеціальні курси, що сприяють розширенню і доповненню обов’язкових до вивчення предметів, а також предмети естетичного виховання, трудові й політехнічні практикуми. Результатом реалізації основних положень зазначеної постанови було введення у практику роботи школи факультативних занять.
Щодо факультативних занять 1966-1988 рр., то на думку О. Бугайова, «у цілому вони виявилися менш ефективною формою диференціації навчання, ніж передбачалося при їх організації на що мали вплив такі фактори: перевантаження учнів, недостатня підготовка вчителів, низька забезпеченість засобами навчання, використання цих годин не за призначенням. Особливо важко в цьому плані було сільським школам. Інша форма диференціації – школи і класи з поглибленим теоретичним і практичним вивченням окремих предметів, – на думку науковця, сприяє максимальному врахуванню інтересів, нахилів, здібностей учнів і була «більш досконалою формою диференціації навчання за інтересами і проектованою професією у дорослому житті.
В 80-х роках виникли заклади нового типу – ліцеї, гімназії, колегіуми. Вони накопичили практичний досвід з профільної диференціації навчання, багатопрофільності, професійного спрямування. Як свідчить досвід, найбільш вдалою є модель організації профільного навчання, за якої загальноосвітній навчальний заклад має партнерські стосунки з професійно-технічним або вищим навчальним закладом, чи, навіть, входить до його структури.
Отже, профільність для школи – ідея не нова. Основними проблемами, які з’явилися разом із профільною диференціація навчання було перевантаження школярів та психічна і фахова неготовність педагогів.
Як сьогодні відбувається організація профільного навчання в Україні?
Відповідно до вимог Закону України «Про загальну середню освіту», старша школа повинна функціонувати в основному як профільна. Для виконання цієї вимоги розроблена і прийнята загальної Колегією МОН і АПН України Концепція профільного навчання в старшої загальноосвітньої школи. (2003, 2009, 2013 рр.). Вона базується на основних положеннях Концепції загальної середньої освіти і спрямована на реалізацію Національної доктрини розвитку освіти. У названих документах закладено нові підходи до організації освіти в старшій школі. Є певні проблеми у цій галузі – офіційно не затверджено останню версію після тривалого громадського обговорення. Вже двічі змінено термін навчання 11-річна, 12-річна школа, знову 11-річна. Прийнятий новий Державний стандарт базової і повної загальної середньої освіти, що дало підстави до розробки Типових навчальних планів для старшої школи.
В основу розробки Типових навчальних планів покладено розподіл навчальних годин між освітніми галузями, які визначені Базовим навчальним планом і включені в інваріантну складову, сформовану на державному рівні, спільну для всіх загальноосвітніх навчальних закладів незалежно від підпорядкування і форм власності, та варіативну складову, в якій передбачені додаткові години на предмети та курси за вибором, факультативи, індивідуальні та групові заняття. Профіль навчального закладу визначається підбором навчальних предметів та їх змістом. При розробці навчальних планів, незалежно від профілю, існує три групи навчальних предметів: базові; профільні; предмети, що розширюють профіль; курси за вибором.
Особливістю нових навчальних планів є те, що в них вперше передбачені окремі варіанти типових навчальних планів для основної школи, старшої школи, для навчальних закладів з навчанням мовами національних меншин, для навчальних закладів з українською мовою навчання з вивченням мов національних меншин, для навчальних закладів з українською мовою навчання з вивченням двох іноземних мов, спеціалізованих шкіл, ліцеїв, гімназій, колегіумів та класів з поглибленим вивченням окремих предметів, для однокомпонентних загальноосвітніх навчальних закладів, для вечірньої (змінної) загальноосвітньої школи (очна та заочна форми навчання). Всього 41 варіант навчальних планів. Інваріантна складова типового навчального плану основної школи забезпечує реалізацію змісту шкільної освіти на рівні Державного стандарту. Типовий навчальний план старшої школи реалізує зміст освіти залежно від обраного профілю навчання. Кожен з профілів передбачає вивчення предметів на одному з трьох рівнів: рівні стандарту, академічному або профільному рівні. Для забезпечення профільного навчання передбачені спеціальні навчальні плани, які дають можливість в залежності від потреб учнів комплектувати старші класи за напрямами диференціації: природничим, філологічним, гуманітарним, естетичним, технологічним, спортивним. Напрямки диференціації конкретизуються в окремі профілі навчання: фізичний, математичний, біолого-хімічний, економічний, географічний, екологічний, правовий, історико-філологічний, інформаційно-технологічний і т.д. Передбачається існування також без профільного навчальних закладів.
Для реалізації зазначеної Концепції необхідні умови: розроблення та оновлення нормативного забезпечення, організація підготовки педагогічних і керівних кадрів, забезпечення належного науково-методичного та психологічного супроводу, модернізація матеріально-технічної бази, створення нового покоління навчальних планів, програм, підручників і посібників, у тому числі й електронних, належне фінансове забезпечення.
Житомирщина. У процесі дослідження, базуючись на відомостях, наданих державним управлінням освіти Житомирської області, здійснено аналіз структури профільної освіти у регіоні, поширення природничого напрямку навчання у старшій школі та класів з поглибленим вивченням біології. Спостерігається чітка тенденція до зростання профілізації освіти на Житомирщині взагалі і посилення природничого напрямку навчання зокрема. Так, у 2007 – 2008 рр. на Житомирщині профільне та поглиблене вивчення біології здійснювалось у 25-ти ЗНЗ (школах, гімназіях, ліцеях, колегіумах). В 2012-2013 рр. ці показники зросли більше, ніж вдвічі. Зокрема, вивчення біології на профільному рівні відбувається в 52-х навчальних закладах Житомирщини і охоплює учнів 55-ти класів районів області і 18-ти – по Житомиру. Поглиблене вивчення біології у 8– 9 класах (а у НВК № 10 «Школа – гімназія – ліцей» м. Бердичева навіть у 5 – 7 класах) впроваджено у навчальний процес 12-ти ЗНЗ у 18-ти класах.

Рис. 1. Поширення природничого профілю навчання в закладах освіти Житомирської обл.

У системі освіти Житомирщини функціонує 387 закладів з профільним навчанням, причому природничо-математичний напрямок займає вагоме місце – 28,4 % (рис 2), що зумовлено освітньою струкурою регіону, значною кількістю закладів освіти І-ІІ та ІІІ-ІV рівнів акредитації, які зорієнтовані на природничі і технічні професії. Реалізація його відбувається в 63 % класах з математичним і фізико-математичним профілями. Решту 37 % складають класи природничого спрямування (біологічні, біолого-хімічні, біолого-географічні, біолого-екологічні, біолого-фізичні, біотехнологічні, екологічні, еколого-географічні, природничі, хіміко-біологічні, хіміко-технологічні).
13 EMBED MSGraph.Chart.8 \s 1415
Рис. 2. Структура основних напрямків профільного навчання на Житомирщині, % ЗНЗ

Як відомо, зміст профілю навчання реалізується освітніми закладами залежно від своїх кадрових і матеріально-технічних можливостей. Аналіз роботи класів природничого профілю та класів з поглибленим вивченням біології в Житомирській області свідчить про високу кваліфікацію педагогічних кадрів, що працюють в них: 64,7 % вчителів вищої категорії (з них 15,8% мають педагогічне звання «Старший вчитель», а 18,9 % – вчителі-методисти); 23,8 – першої, 8,8 – другої категорії і лише 2,7 % спеціалісти.
4. Організація профільного навчання в інших державах.
Практично у всіх країнах зарубіжжя старша школа функціонує як профільна. Існує дві моделі до профілізації: або жорстко фіксований перелік дисциплін і курсів після закінчення єдиного загальноосвітнього ступеня школи (Франція, Швеція, Німеччина); або бути гнучкою, коли учневі дозволено обирати самому предмети (США, Великобританія).
Західна Європа. За міжнародною стандартною класифікацією освіти ЮНЕСКО (2011 р.) у зарубіжній школі профільне навчання передбачене переважно на трьох рівнях, що відповідають нашій початковій, середній і старшій школі. Навчальні програми тут диференційовані. Кількість напрямім / профілів варіює від 3 (Німеччина, Франція) до 17 (Швеція). Тривалість 2-4 роки.
Існує три базових підходи профілізації в освіті за кордоном:
1) профілізація навчання за рахунок диференційованих програм в структурі єдиної школи (наприклад, Швеція, Данія, Норвегія);
2) проф. в межах окремих типів навчальних закладів (академічних, професійних, технічних – ліцеї, гімназії, коледжи тощо. Наприклад, Франція, Італія, Греція).
3) єдиний навчальний план протягом перших років навчання в різних типах старшої школи та поглиблення у профілі протягом останнього періоду навчання (Німеччина, Австрія, Великобританія, Ірландія, Іспанія, Португалія, Бельгія).
У більшості країн профорієнтаційна робота починається в початковій школі, у 12-13-14 років діти обирають освітню траєкторію, професійно чи академічно орієнтовану програму навчання. У більшості країн чітко виділяються академічний напрямок, зорієнтований на подальше навчання в університеті, професійно-технічний напрямок, вища професійна і технічна (природнича) освіта тощо.
У багатьох країнах (особливо Великобританія. США) школа постійно вивчає необхідність робочих місць на ринку праці, спрямовує учнів на вибір професій, необхідних у суспільстві.
Профільне навчання грунтоване на таких компонентах як перелік предметів, вмінь, навичок/ компетентностей, необхідних для підготовки молоді до дорослого життя.
Характерна стандартизація змісту освіти, запроваджені освітні стандарти (базовий компонент, спільне ядро). Розроблено запровадження стандарту – мінімум знань і вмінь, якими мають оволодіти учні основної (останнім часом і старшої) школи. Наприклад, в Британії запроваджено Національний навчальний план з 10 предметів (National Curriculum,1988), в Нідерландах – 15 предметів, 80% навч часу.
Зміст освіти більшості країн ЄС має такі компоненти:
- загальноосвітній (базовий) (коливається, тенденція до розширення: державна мова, математика, предмети гуманітарного циклу (історія, географія, суспльствознавство, іноді громадянознавство), фізкультура (іноді з основами здоров’я), ІКТ, часто ще природознавство (інтегрований предмет з фізики, хімії, біології), мистецтвознавство (мистецтво, музика, танець, драма), іноземна мова.
- профільний – головний компонент, професійне вивчення обраних предметів. Як правило, має напрямки (мовний, математичний, природничий, гуманітарний, мистецький, спортивний).
- предмети за вибором (академічні чи вузькоспеціальні предмети, іноді протилежні до профілю, іноземні класичні мови, у Великобританії майже всі виборні),
- міжпредметний (на формування ключових компетентностей – грамотності, уміння спілкуватися, критично мислити тощо),
- інформаційних та комунікаційних технологій
- релігійне і моральне виховання (не завжди)
- досвід роботи у місцевих громадах, життя у суспільстві часто у вигляді практики 30-40 год
- індивідуальні заняття учнів під керівництвом кураторів.
По закінченні старшої школи за кордоном проводиться зовнішнє оцінювання у вигляді державних випускних іспитів з метою сертифікації. У більшості країн письмово і усно, предметів від 1 (Великобританія) до 10-х (Данія). У деяких країнах стандартизовані тестові випускні іспити – матрикуляційні (MATURA) – Швейцарія, Італія, Польша, Німеччина, Словенія, Франція, Фінляндія та ін. Вони можуть варіювати по кількості предметів. Деякі обов’язкові, інші – за вибором. У більшості – це ключ до університету, результати MATURA – визнаються університетами (за винятком деяких медичних внз і відомих університетів).
Профільне навчання в США – добре спланований, злагоджений процес, має багаторічний досвід. На етапі допрофільного навчання учнів поступово готують до вибору професії. Тестування, опитування допомагають визначити нахили, здібності учня, до вибору залучаються батьки; враховується запити і потреби держави в тих чи інших спеціалістах.
Важливо те, що дитина не залишається сама з вибором майбутньої професії. На сайтах шкіл США пропонуються програми для профорієнтації батьків і дітей. Профорієнтація в США – важлива складова трудового навчання. Органи влади мають відповід.відділи або осіб з питань профорієнтації. Консультанти в середній школі мають ознайомити учнів з професіями, допомогти визначити і розвинути свої здібності, розуміти зв'язок між навчанням і можливостями консультує батьків, молодь ділиться на групи за темами (природні ресурси, конструювання, виробництво і фінанси, менеджмент, освіта, здоров’я й добробут, обслуговування, мистецтво, гуманітарні науки, відпочинок і розваги).
В середній школі США учаться 12 років (початкова школа 6-12 років; середня школа Midle School 13-14 , старша середня школа High School 15-18 років) - обовязково.
Середня школа – 3 види шкіл – державні (безкоштовні, керовані Департаментом освіти) приватні (платні, фінансуються приватними фондами, організаціями, проте 20% - безкоштовне чи пільгове навчання для здібних учнів); релігійні (поряд зі світською додаєтся релігійна освіта, велика роль вихованню, платне навчання). Плюс є альтернативні школи для обдарованих дітей та дітей з проблемами психічними чи фізичними; національні школи (іспанські, італійські, єврейські). Усі школи мають добру матер-тех базу, ІКТ, питання освіти регулюються в кожному штаті, немає єдиних програм, але на федеральному рівні скрізь обов’язкове ядро (неваріативна частина) – англійска мова, читання, письмо, математика, історія і конституція США, всесвітня історія, природознавство. Варіативна частина визначається школою, містом, штатом. На початку 8 класу в середній школі учні і батки отримують інформацію про старші школи, умови вступу, профілі (в елітних школах – вступні екзамени). В 10-12 класах коледжі співпрацюють зі старшою школою, запрошують на зустрічі, відслідковують здібних учнів.
Спеціалізація та диференціація в США здійснюється різними шляхами: 1) учень зустрічається з радником, який враховуючи інтереси і здібності учня допомагає скласти індивідуальну учнівску програму – обовєязкові і ряд додаткових предметів відповідно спеціалізації. Учень має свій розклад і темп засвоєння предметів! (навіть окремі предмети на рівні коледжів з подальшим зарахуванням їх при вступі). Батьки отримуют картку звіт про успішність учня. 2) існують спеціалізовані школи гуманітарного, фізико-математичного природничо-біологічного профілів. В них є різні спеціалізації (медицина, автосправа, дизайн, математика, бізнес та фінанси, технологія інф систем, маркетинг, юриспруденція та ін).
В Польщі, сусідній з нами країні, де навчається багато українських дітей, також існує профільна організація навчання. Тут діє однакова шестирічна підготовка в основній загальноосвітній школі, після чого учень вибирає такі варіанти освіти:
1) загальноосвітній ліцей. Забезпечує загальну академічну освітню підготовку, готує до вступу в університет. Диференція у вигляді поглибленого вивчення предметів. По закінченні здають екзамен на атестат (MATURA) , що дозволяє вступати в університет, продовжувати освіту в поліцейській школі тощо.
2) профільний ліцей. Забезпечує загальну освітню підготовку (80 %), теж готує до вступу в університет, надає загальні знання в професійній сфері, готує до підприємницької дільності (20 % часу). Учбовий план план має базову і профільну частини (4 напрямки). Існують економіко-соціальні, техніко-технологічні, художні та сільськогосподарські профільні ліцеї.
3) технікум. Забезпечує середню спеціальну освіту і вихід на ринок праці або продовження освіти.
4) основна професійна школа. Освоєння професії.
В країнах СНД (Росії, Білорусії, Казахстані) також продекларовано поступовий перехід на профільне навчання, створені Концепції (подібно до України), відбувається 11річне навчання, розробка моделей, програм, варіантів навчання. Так, в Росії запропдовано дві моделі:
1) внутрішньошкільна профілізація. Школа може бути одно- чи багатопрофільною, або ж містити багато елективних курсів за вибором для школярів, в тому числі міжкласні групи.
2) мережева організація профільного навчання здійснюється за рахунок об’єднання кількох шкіл навколо «ресурсного центра» (школи з сильним кадровим і матеріально-технічним потенціалом). Кожна з шкіл забезпечує базову освіту і частково профільну, решту – ресурсний центр. Інший варіант – об’єднання із закладами вищої, середньої і початкової професійної освіти через дистанційні курси, заочні школи, МАН, тощо.
5. Основними ознаками реформування змісту біологічної освіти у сучасній школі: є диференціація та інтеграція знань, компетентністний і особистістний підходи до навчання.
На сучасному етапі в Україні вчені розрізняють три рівні диференціації за: структурою системи освіти – загальноосвітні школи, гімназії, ліцеї, коледжі; за змістом навчання – професійно-масове, профільно-поглиблене, індивідуалізоване, спеціальне; характером диференціації навчального процесу – рівнева диференціація (внутрішня) і профільна (зовнішня).
Диференціація навчання передбачає множинність та варіативність індивідуальних і колективних шляхів суспільно погоджених цілей загальної освіти Вона створює найбільш сприятливі умови для індивідуалізації навчання та професійної орієнтації учнів. Поглиблення процесів диференціації змісту навчання дозволяє учням загальноосвітньої школи здобувати освіту, що відповідає їхнім потребам та інтересам. Це вони можуть зробити завдяки існуванню навчальних закладів різного типу: традиційної загальноосвітньої школи, школи з поглибленим вивченням певних навчальних предметів, а також гімназій та ліцеїв. У перспективі пропонується залишити на початковому та основному ступені загальноосвітньої школи лише два типи навчальних закладів – загальноосвітню і школу з поглибленим вивченням певних навчальних предметів. Водночас на старшій ступені перспективним є розширення типів загальноосвітніх закладів, таких як: одно- чи багатопрофільна гімназія, ліцей, колегіум, загальноосвітня школа. Існування альтернативних загальноосвітній середній школі навчальних закладів має на меті сприяти молоді на ранніх життєвих етапах обрати шлях професійного становлення: навчання у гімназії зорієнтоване на певну групу вузів (спеціальностей), що передбачає „ранній академічний вибір”; ліцей дає повну середню освіту і допрофесійну або початкову професійну підготовку („ранній професійний вибір”); загальноосвітня школа (або загальноосвітні класи), де існує можливість підбору індивідуальних навчальних траєкторій, передбачає „відкладений вибір” майбутньої професії.
Особливу роль відіграє принцип інтеграції змісту освіти, тобто представлення взаємозв'язків, зв'язків і залежностей, виступаючими між складовими дисципліни або групою споріднених дисциплін. В широкому розумінні інтеграція – це процес взаємопроникнення структурних елементів різних галузей знання, який супроводжується зростанням їх узагальненості й комплексності, ущільненості й організованості. Інтеграційний підхід в біології створює перспективу, яка дає цілісне бачення світу, природи, суспільних явищ і їх діалектики. Цей принцип дозволяє не переобтяжувати учнів фактами, набором знань, а концентрувати їх навголо узагальнюючих теорій, які складають ядро білогічної картини світу (сучасної клітинної теорії, хромосомної, мутаційної, синтетичної теорії еволюції, вчення про екосистеми і біоценози, концепція біосфери, еволюційні теорії).
Інтегративні тенденції у змісті освіти стають все поширенішими в сучасних системах освіти. Доцільно здійснювати змістову і структурну інтеграцію загальнопедагогічного і спеціального компонента, а також впроваджувати інтегрований підхід при викладанні навчальних предметів природничого циклу. Все це дозволяє створити в учнів цілісне і систематичне уявлення про оточуючий світ, розкрити їх природничий потенціал і підвищити їх загальні, соціальні й професійні здібності, цілеспрямовано формувати початкові професійні знання, вміння та навички. Позитивні дидактичні переваги міждисциплінарної інтеграції очевидні – це ущільнення і концентрація навчального матеріалу, що усуває перевантаження учнів і веде до економії навчального часу, та пряме посилення мотивації вивчення загальноосвітніх дисциплін, що забезпечується безпосередньо реалізованими професійними інтересами.
Особистісно-орієнтоване навчання – це загально дидактичний принцип індивідуального підходу до учнів.Особистісно-орієнтований підхід передбачає співпрацю та співтворчість учня та вчителя. Головною дійовою особою навчального процесу є учень. Задача вчителя – простежити динаміку його розвитку, розкрити та розвинути його індивідуальні здібності. Особистісний підхід дає підставу запропонувати нову схему диференціації та інтеграції профільного навчання старшокласників. При цьому створюється нова структура дисциплін, яка зумовлює розвиток особистісного потенціалу, забезпечує здійснення особистісно визначеного загальноосвітнього процесу та професійного самовизначення старшокласників. З точки зору практичного використання значний інтерес викликає індивідуалізація як особлива організація навчання (система), що потребує розумової напруги, а вибір змісту методів, прийомів, темпу навчання враховує індивідуальні відмінності, рівень розвитку і навчальні здібності.
Компетентністний підхід – ще одна із особливостей сучасної освіти. Компетенність – це узагальнені здібності особистості до вирішення життєвих і професійних завдань; наявність у людини необхідних знань і здібностей, що дозволяють аналізувати, робити висновки, раціонально діяти. Проблема нашої школи – учні добре володіють теоретичними знаннями, але зазнають трудності у діяльності, вирішенні конкретних завдань, проблемних ситуацій. У новому Держстандарті загальної світи дано такі визначення: «компетентність – набута у процесі навчання інтегрована здатність особистості, яка складаєтья із знань, досвіду, цінностей і ставлення, що можуть цілісно реалізовуватися на практиці», «компетенція – супільно визнаний рівень знань, умінь, навичок, ставлень у певній сфері діяльності людини». «Компетенція» в перекладі з латини означає коло питань, у яких людина добре обізнана, має знання та досвід.
О.Пометун, А. Хуторський та ін. розрізняють таку систему компетентностей: ключові – необхідні для життєдіяльності, універсальні (наприклад, мовна, комунікативна, інформаційна, здоров’язбережувальна, громадянська, прагнення до самоосвіти тощо); загальногалузеві – формуються учнем чи студентом впродовж засвоєння змісту певної освітньої галузі (наприклад, природознавча), предметні компетентності – ті, яких набуває людина при вивченні конкретного предмету (біологічна компетентність).
Оволодіння предметною компетентністю щодо навчального предмета «біологія» забезпечує: формування міцних і глибоких знань про будову, функціонування, екологію, еволюцію біологічних систем на різних рівнях організації; розвиток творчої особистості учня та реалізацію мети профільної біологічної освіти; загальноосвітнью профільну підготовку учнів; формування наукової картини живої природи на основі засвоєння учнями системи біологічних знань, ознайомлення з методами пізнання природи та взаємозв’язком між розвитком методів і теоретичних узагальнень біологічної науки; розвиток у старшокласників пізнавальних інтересів, інтелектуальних і творчих здібностей шляхом проведення експерименту, розв’язування біологічних задач, моделювання біологічних процесів; оволодіння вміннями здійснювати самостійний пошук та аналіз біологічної інформації, характеризувати сучасні відкриття в галузі біології; набуття знань щодо збереження власного здоров’я та раціонального природокористування; допрофесійну підготовку до діяльності в галузях, що потребують ґрунтовних біологічних знань (медицина, сільське господарство, природоохоронна діяльність тощо); розвиток навичок самоосвіти, проведення експерименту й аналізу його результатів, умінь застосувати біологічні знання на практиці; підготовку до подальшої професійної освіти чи професійної діяльності.
6. Цілі, завдання, принципи навчання біології у старшій профільній школі.
Біологія належить до освітньої галузі «Природознавство», загальною метою якої є формування наукового світогляду , критичного мислення завдяки засвоєнню понять, законів природничих наук та методів пізнання природи, вміння їх застосовувати в природокористуванні.
Метою профільного навчання біології є забезпечення загальноосвітньої профільної підготовки учнів з біології, розвиток навичок самоосвіти, проведення експерименту з біологічними об’єктами й аналізу його результатів, формування вмінь застосувати біологічні знання на практиці, підготовка до подальшої професійної освіти чи професійної діяльності.
Реалізація мети досягається виконанням таких завдань:
формування наукової картини живої природи на основі засвоєння учнями системи біологічних знань, ознайомлення з методами пізнання природи та взаємозв’язком між розвитком методів і теоретичних узагальнень біологічної науки;
розвиток у старшокласників пізнавальних інтересів, інтелектуальних і творчих здібностей шляхом проведення експерименту, розв’язування біологічних задач, моделювання біологічних процесів;
оволодіння учнями вміннями здійснювати самостійний пошук та аналіз біологічної інформації, характеризувати сучасні відкриття в галузі біології;
набуття компетентності у збереженні власного здоров’я та раціональному природокористуванні;
допрофесійна підготовка старшокласників до діяльності в галузях, що потребують ґрунтовних біологічних знань (медицина, сільське господарство, природоохоронна діяльність тощо).
Основними принципами навчання біології в школі є: принцип науковості; доступності; наочності в навчанні; практичної спрямованості; систематичності і послідовності; свідомості і активності учнів у навчанні; міцності засвоєння знань; індивідуального підходу; емоційності; розвивального і виховного характеру навчання; гуманізації та гуманітаризації; демократизації; оптимізації навчального процесу.

8. Зміст шкільної біологічної освіти старшої школи (державний стандарт, навчальні програми, шкільні підручники з біології).
Найзагальнішим нормативним документом є «Концепція профільної освіти», «Концепція загальноосвітньої школи», Державний стандарт базової і повної середньої освіти, навчальні програми і плани.
Зміст біологічної освіти – педагогічно адаптовані основи біологічних наук, сціальний досвід і культура. Це система знань, умінь і навичок, досвід творчої діяльності, емоційно-ціннісного ставлення одне до однго і до навколишнього світу.
У змісті будь-якї дисципліни виділяють предметний компонент – що учень знає (рівень знань Держстандарту) і діяльнісний компонент – що учень вміє (технологія вивчення, самореалізації, самвизначення - навчальна, пізнавальна, саморганізуюча і творча діяльність).
Зміст біологічної освіти - це сукупність навчальної інформації, інтелектуальних і практичних умінь, навичк, етичних правил, норм природознавчої освітньої галузі, відібраних з метою адаптації особистості у суспільстві.
Зміст навчального предмета “Біологія” в 10–11 класах розкривається за розділами й темами, що характеризують властивості живої природи на різних рівнях організації життя таким чином:
10 клас
Розділ І. Загальна характеристика живої природи
Тема 1. Біологія – наука про життя
Тема 2. Системна організація живої природи
Розділ ІІ. Молекулярний рівень організації живої природи
Тема 1. Елементний склад біосистем
Тема 2. Неорганічні речовини живих організмів
Тема 3. Біомолекулярний склад живого
Розділ ІІІ. Клітинний рівень організації живої природи
Тема 1. Структура клітинного рівня: біомолекули та органели клітини
Тема 2. Основні процеси клітинного рівня
Тема 3. Самовідтворення клітини. Віруси
Розділ ІV. Організмовий рівень організації живої природи
Тема 1. Організм як біосистема: структурні елементи і основні процеси
Тема 2. Властивості організмів: розмноження та індивідуальний розвиток
11 клас
Тема 3. Спадковість і мінливість організмів
Тема 4. Організм і середовище його існування
Розділ V. Надорганізмові рівні організації живої природи
Тема 1. Популяційно-видовий рівень організації живої природи
Тема 2. Екосистемний рівень організації живої природи
Тема 3. Біосферний рівень організації живої природи
Розділ VІ. Історичний розвиток та система органічного світу
Тема 1. Історичний розвиток органічного світу
Тема 2. Система органічного світу
Тема 3. Біорізноманітність
Узагальнення курсу
(Детальніше – будемо вивчати на лабораторних заняттях)
9. Вимоги до підготовки вчителя біології старшої школи.
Готовність педагогів до переходу на профільне навчання пов'язана з підготовкою і підвищенням кваліфікації педагогічних кадрів для профільної школи.
Виділяють три показники готовності педагогів до переходу на профільне навчання: мотиваційну готовність, рівень кваліфікації і компетентність у сфері розв’язання завдань старшої школи.
Мотиваційна готовність полягає в проведенні діагностики з виявлення рівня мотиваційної готовності та стимулювання мотивації педагогів до профільного навчання. Це потребує розробки системи заходів мотивації, морального і матеріального стимулювання, здійснення поточних заходів з підтримання мотивації та введення нової організації та оплати праці педагогів з урахуванням їхньої участі в системі профільного навчання. Під професійною компетентністю вчителя розуміється інтегральна характеристика, що визначає здатність розв’язувати професійні проблеми й типові професійні завдання, що виникають у реальних ситуаціях професійної педагогічної діяльності з використанням знань, професійного і життєвого досвіду і цінностей.
Нові вимоги до вчителя в умовах переходу до профільного навчання диктують необхідність подальшої модернізації педагогічної освіти та підвищення кваліфікації діючих педагогічних кадрів. Це може зійснюватися за такими моделями:
Модель 1. Для забезпечення необхідного рівня професійної підготовки вчителів при переході на профільну школу передбачається всім учителям, які виявили бажання працювати в профільній школі, пройти підвищення кваліфікації при обласних інститутах післядипломної педагогічної освіти та отримати відповідне свідоцтво (посвідчення, сертифікат).
Модель 2. На базі ВНЗ педагогічного спрямування організувати професійну підготовку фахівців (вчителів, педагогів) з метою забезпечення профільної школи висококваліфікованими кадрами. Слід в рамках підготовки за спеціальностями та напрямами педагогічної освіти ввести необхідні спеціалізації та магістерські програми з урахуванням потреб профільної школи.
Не залишається поза увагою і підготовка студентів біологічних спеціальностей до роботи в умовах профільної старшої школи. В педагогічній літературі виділяються дуже багато функціональних і структурних компонентів готовності студентів та практикуючих учителів до професійної діяльності. Серед них виділяють такі найголовніші як:
1) Ціле-мотиваційний – основні цілі, мотиви, механізми саморозвитку, бажання працювати у школі, підвищувати свій професіоналізм.
2) Когнітивно-методичний компонент - знання з фахових природничих дисциплін та методики їх викладання, психології і педагогіки. Система знань, умінь та навичок, необхідних для здійснення діяльності вчителя біології.
3) Діяльнісний (операційно-технологічний) компонент – різноманітні уміння, необхідні вчителю у професійній діяльності (робота з інформацією, написання конспектів, володіння методами і технологіями проведення уроку тощо).
4) Організаційно-комунікативні компонент - вміння створювати позитивну психологічну атмосферу співпраці з учнями та ситуацію успіху, спілкуватися, налагоджувати стосунки з учнями, батьками, колегами.
5) Оціночно-рефлексивний компонент - Вміння здійснювати самоаналіз, самоконтроль, саморегуляцію, самокорекцію діяльності з метою їх покращення. Вміння запобігати психічному і розумовому перевантаженню, підтримувати фізичне і духовне благополуччя, знімати симптоми тривожності тощо.
Сучасний етап розвитку освіти в Україні вимагає змін у професійній підготовці майбутніх учителів, основою якої має бути їх різнобічність з набуттям ними різноманітних компетенцій, спрямованість на формування високоосвіченої, гармонійно розвиненої особистості, здатної до постійного самовдосконалення, особистості творчої, у якої сформована готовність до створення сприятливих умов розвитку підростаючого покоління, яка володіє глибокими фундаментальними і спеціальними знаннями.
10. Допрофільна підготовка:
Важливою складовою профілізації старшої школи є допрофільна підготовка. Це система педагогічної, психологічної, інформаційної, організаційної роботи, спрямованої на допомогу учням у виборі профілю навчання. Вона здійснюється в 8-9 класах з метою професійної орієнтації учнів, сприяння у виборі ними напряму профільного навчання в старшій школі. Форми її реалізації різноманітні: введення курсів за вибором, факультативних занять, поглиблене вивчення окремих предметів на диференційованій основі.
Один із традиційних шляхів до профільної підготовки поглиблене вивчення предмета, що крім розширення і поглиблення змісту, може сприяти формуванню стійкого інтересу до предмета, розвитку відповідних здібностей і орієнтації на професійну діяльність. Проте вивчення тільки основ наук не дає можливість школяреві повністю сформувати психологічні уміння і навички, які необхідні для первинного професійного самовизначення, наприклад, уміння усвідомлено зробити самостійний вибір. Для цього необхідно вміти сформулювати життєву мету, володіти знаннями про себе, про своє регіоні, про світ професій. Для вирішення цієї суперечності учням 8-9 класів необхідно надавати систематичну психолого-педагогічну допомогу у виборі профілю навчання, яка може здійснюватися в рамках курсів за вибором. Основна функція курсів за вибором в допрофільної підготовки - профорієнтаційна. Курсами за вибором повинні бути охоплені всі учні 9-х класів. Це відкриє для учнів широке "поле проб". Вимоги до організації курсів: достатня їх кількість для визначення напрямку профільного навчання; поступове введення за рахунок годин варіативного освітнього компонента; розподіл класу на групи, однорідні за рівнем підготовленості та інтересам учнів.
Важливою для учнів 9х класів є організаційна робота. Вона передбачає систему заходів, спрямованих на психолого-педагогічне діагностування школярів, налагодження дієвої діагностики рівня навчальних досягнень учнів основної школи, профконсультаційну психодіагностику з метою визначення професійних інтересів і якостей школярів для створення однорідних по підготовленості та інтересам мікроколективів (класів, груп). Профорієнтаційна робота повинна містити професійну інформацію, проф. консультацію, проф.відбір, проф.адаптацію
Допрофільна підготовка може здійснюватися також через предметні гуртки, наукові товариства учнів, Малу академію наук, предметні олімпіади, кабінети профорієнтації. Триває напрацювання досвіду, апробація різних форм профільного навчання, розробка навчально-методичного забезпечення профільного освіти, підготовка педагогічних кадрів.
Допрофільна підготовка здійснюється з метою професійної орієнтації учнів, сприяння у виборі ними напряму профільного навчання в старшій школі. Вона здійснюється в основній (і навіть початковій) школі. Форми та технології її реалізації введення курсів за вибором і факультативів, поглиблене вивчення окремих предметів на диференційованій основі, допрофільні класи і групи. Допрофільна підготовка має здійснюватися також через предметні гуртки, наукові товариства учнів, Малу академію Hаук, предметні олімпіади, кабінети профорієнтації. Ефективність допрофільного навчання вимагає налагодження дієвої діагностики рівня навчальних досягнень учнів основної школи, профконсультаційної психодіагностики з метою визначення професійних інтересів і якостей школярів..
Важливий етап роботи – підготовка учнів до свідомого вибору профільного навчання. Для цього проводиться поглиблена психодіагностика – це діагностика нахилів, задатків, здібностей. Результати діагностики враховуються під час розробки профорієнтаційних заходів. На цьому ж етапі передбачено проведення психолого – педагогічного консиліуму та вступ до профільних класів.
ЛЕКЦІЯ 2
Тема: Технології, форми, методи та засоби навчання біології.
Мета: узагальнити і систематизувати педагогічні технології, методи, методичні прийоми та засоби навчання біології на прикладі старшої школи.
Професійна спрямованість: набуті знання необхідні для проведення уроків шкільного курсу біології в старшій школі.
План
Поняття про методи навчання біології, їх класифікацію та функції.
Форми навчання біології у старшій профільній школі та їх класифікація. Урок – основна форма навчального процесу з біології. Види уроків.
Навчально-практичні заняття з біології (лабораторні, практичні роботи, екскурсії, навчальна практика).
Засоби навчання: види, класифікація.
Педагогічні технології у методиці навчання біології. Класифікація педагогічних технологій (проблемне навчання, технологія навчання як навчального дослідження, лекційно-семінарська система навчання, проектні технології, технологія розвивального навчання).
Організація науково-дослідницької діяльності школярів. Робота з обдарованими учнями. Біологічні турніри як засіб розвитку предметних компетентностей школярів, ТЮБ. МАН: організація роботи учнів над науковими проектами.

1. Метод навчання – це способи і прийоми спільної, взаємоповязаної діяльності учителів і учнів , спрямованих на здійснення задач освіти, виховання та розвитку. Усі методи спрямовані на оволодіння учнями системою знань, набуття ними умінь і навичок, на формування у них ключових і предметних компетентностей. Усі вони виконують навчальну, виховну і розвивальну функції. Класифікація методів навчання, їх кількість дуже різноманітна! Розглянемо найпоширеніші:

13 SHAPE \* MERGEFORMAT 1415

13 SHAPE \* MERGEFORMAT 1415


13 SHAPE \* MERGEFORMAT 1415

13 SHAPE \* MERGEFORMAT 1415

Досить повна і різнопланова класифікація методів навчання запропонована Ю.Бабанським:
Група 1. Методи організації і здійснення навчально-пізнавальної діяльності:
А) підгрупа І за джерелом передачі і сприйняття інформації, перцептивні (словесні – розповідь, бесіда, лекція; наочні – ілюстрації, демонстрації, досліди, опорні сигнали; практичні – досліди, вправи, праця).
Б) підгрупа ІІ за логікою передачі і сприйняття інформації, логічні (індуктивні – забезпечують перехід від одиничного до загального в пізнавальному процесі, дедуктивні – передбачають перехід у пізнанні від загального до конкретного, аналітичні – виокремлення частини з цілого, синтетичні– навпаки, уявне або практичне поєднання елементів або властивостей предмета в єдине ціле).
В) підгрупа ІІІ за ступенем самостійності мислення учнів під час навчання (репродуктивні, пошукові, частково пошукові, дослідницькі).
Г) підгрупа ІV методи управління навчанням (робота під керівництвом вчителя, робота з книгою, письмова робота, лабораторна робота, виконання трудових завдань).
Група 2. Методи стимулювання й мотивації учіння:
А) підгрупа І, методи стимулювання інтересу до учіння (пізнавальні ігри; навчальні дискусії – круглі столи, експертна група, форум, дебати, суди тощо; створення ситуацій емоційних переживань; опора на життєвий досвід; створення ситуацій зацікавленості тощо).
Б) підгрупа ІІ, методи стимулювання відповідальності, обов’язків під час учіння (переконання, висунення вимог, осуд недоліків, створення ситуації особистого успіху, вибору професії тощо).
Група 3. Методи контролю і самоконтролю у навчанні:
А) підгрупа І, усний контроль (індивідуальне і фронтальне опитування, усні заліки, усні іспити, програмоване опитування).
Б) підгрупа ІІ, письмовий контроль (контрольні і письмові роботи, письмові заліки, іспити, диктанти).
В) підгрупа ІІІ, лабораторно-практичний контроль (контрольні лабораторні і практичні роботи)
Д) тестовий контроль (машинний програмований контроль, тестування письмове).
В останні роки учителями-практиками накопичено чимало нетрадиційних методів та методичних прийомів навчання, які стимуюють пізнавальну активність учнів:
1) «ажурна пилка» - командний метод, що дозволяє опрацювати значну кількість інформації за короткий проміжок часу. Учні працюють в «домашніх групах», опрацьовуючи новий матеріал, а потім по черзі виступають як «експерти» в інших групах. Кожен повинен поділитися інформацією і принести інформацію в свої групи. Потребує метод чіткої організації, розподілу часу і функцій. Часто застосовують в зоології (системи органів), 2) асоціації на дошці, опорні схеми і конспекти,
3) «коло ідей», «мозковий штурм» - метод спільного розв’язання проблем. Перед групою учнів до 10 осіб ставлять 1 складне питання, проблему і обмежують в часі. Відбуваються етапи: генерація ідей, відбір кращої ідеї, аналіз ідей. Добре застосовувати для підготовки до олімпіад, турнірів юних біологів тощо.
4) «за-проти», «займи позицію» пропонується для навчальних дискусій, коли учнів висловлюються «за», «проти», «не знаю», слухають аргументи інших, міняють іноді свої погляди;
5) «навчаючи – вчуся» (кожному картки з інформацією, завданням, він має опрацювати і доступно розказати це іншому), «робота парами», «снігова куля (два-чотири-всі)», «акваріум» - різноманітні групові методи, коли учень почергово перебуває в ролі того, хто вчить іншого і того, хто вчиться; своєрідні тренінги навчання і спілкування; 6) «законна шпаргалка» - метод, що учить самостійної роботи з підручником і дов.літературою, створенню «опорних конспектів», 7) «спіймай помилку» та ін.

(ПОКАЗУЮ ФРАГМЕНТ УРОКУ Т.ВОЛТАРНІСТ «РІЗНОМАНІТНІСТЬ КИШКОВОПОРОЖНИННИХ» - РОБОТА В МАЛИХ ГРУПАХ, РОЛЬОВА ГРА, ЕСТАФЕТА, КОЛО ІДЕЙ, КІНОЛЯП (СПІЙМАЙ ПОМИЛКУ)

Взагалі, володіння педагогічною технологією "Створення ситуації успіху" є дуже важливою у роботі вчителя. Успіх - це суб'єктивний психологічний стан задоволення результатом фізичного або морального напруження виконавця справи, творця явища. Усвідомлення ситуації успіху учнем, розуміння її значимості виникає після подолання психологічних бар'єрів страху бути не таким як усі, труднощів незнання, невміння тощо. Педагогічна технологія "Створення ситуації успіху" допомагає долати труднощі, включає створення різноманітних видів радості, використання прийомів, за допомогою яких розгортається робота з різними категоріями учнів. У цій педагогічній технології всі учні умовно поділяються на групи:
"Надійні" це школярі, які мають добрі здібності, працюють самостійно, сумлінно ставляться до своїх обов'язків, самостійні, упевнені в собі. У класі такі діти почуваються спокійно, упевнено, захищено. Такі учні користуються авторитетом у класі та серед учителів.
"Упевнені в собі" здібності таких учнів можуть бути і вищими, ніж у "надійних", однак система їх роботи не настільки налагоджена. Періоди успіху, злету змінюються розслабленням, спадом. Діти дуже емоційно реагують і на досягнення, і на невдачі. У класі викликають симпатію, однак вадами таких учнів, крім можливих збоїв у роботі, є швидке звикання до успіху, переростання впевненості в самовпевненість.
"Невпевнені" це загалом успішні школярі, пізнавальні інтереси яких пов'язані, зазвичай, з навчанням. Вони більш-менш відповідально ставляться до справи. Головна розпізнавальна риса їх невпевненість у своїх силах. Причини цього можуть бути різні: занижена самооцінка, нестійкий настрій, складна психологічна атмосфера в сім'ї, епізодичні невдачі тощо. Найбільш хворобливо такі діти реагують на несправедливість учителів, на необ'єктивність оцінювання.
"Зневірені" це переважно діти, які мають непогану підготовку, здібності. Однак після відчутної колись радості сподівань, що здійснилися, з різних причин втратили її. Причини відчаю можуть бути різноманітні. Серія невдач, нетактовність педагога, ситуація в родині, у якій спочатку дитина займала місце загального улюбленця, а потім потрапила в ситуацію "Попелюшки".
Які ж педагогічні прийоми використовує вчитель?
"Невтручання" максимальне надання самостійності у вирішенні проблеми. "Холодний душ" учителю не слід поспішати з поліпшенням оцінок, він не тільки не "поливає бальзамом" зачеплене самолюбство, але й трохи "підсипає солі". "Анонсування" спершу треба обговорити з учнем, що йому потрібно буде зробити, провести мовби репетицію майбутньої події (невпевненим така попередня підготовка створить психологічну установку на можливий успіх, дасть упевненість у своїх власних силах.) "Гидке каченя" прийом для "зневірених" учнів. Важливо вчасно побачити їхні позитивні якості, створити всі можливі умови для тих, кому так необхідно, щоб хтось повірив у них, допоміг удосконалитися. Сенс прийому "Емоційне заохочення" у тому, щоб вселити в дитину віру в себе, похвалити за будь-що, навіть незначне; усмішкою, поглядом дати зрозуміти учню, що серце, душа вчителя розкриті для нього. "Емоційне блокування" це обмеження розгортання образи, розчарування, утрати віри у власні сили. Треба допомогти учневі пересилити свою невдачу, знайти її причину, переорієнтувати його з песимістичної оцінки подій на оптимістичну. "Стабілізація" створення умов для того, щоб загальна позитивна реакція класу на діяльність учня не стала одноразовою, а, по можливості, часто повторювалась. "Даю шанс" спеціально підготовлена педагогом ситуація, за якої дитина дістає неочікувану для самої себе можливість розкрити власні можливості, здібності. Прийом "Сповідь" щире звернення до найкращих дитячих почуттів, розкриття перед учнем стану своєї душі. Однак цей прийом може дати очікуваний ефект лише в разі правильного прогнозування вчителем відповідної реакції учня. Прийом "Стеж за нами" використовується для дітей з інтелектуальною занехаяністю, з лінощами думки. Сенс його полягає в тому, щоб дати можливість учню відчути радість визнання в собі інтелектуальних сил."Емоційний сплеск" це спроба дати емоційний заряд упевненості в тяжку для учня хвилину, нагадавши йому про його великі інтелектуальні можливості, звільнити від психологічної затисненості енергію, думку, знання. Прийом "Обмін ролями" дає учням можливість проявити себе, наприклад, у ролі учителя, показує дітям, що вони здатні робити набагато більше, ніж від них очікують. "Створення ситуації змагань" завдання педагога виявлення гідного "суперника" й утримання ситуації інтелектуально-творчого змагання під педагогічним контролем. "Вибір адекватних стимулів" стимул для роботи повинен бути привабливим для учнів, а при втраті своєї актуальності змінюватись. "Допомога друга" це вчасна допомога як з боку викладача, так і з боку учнів, що підтримує прагнення дитини стати на ноги, уселяє в неї впевненість у власні сили, у спроможність здолати труднощі. Сутністю прийому "Еврика" є прагнення вчителя активізувати учнів нехай на маленьке, але власне відкриття відомих фактів, що спонукає їх мислити, відкривати для себе нове, розкривати красу процесу пізнання. Прийом "Навмисна помилка" активізує увагу учнів. Його рекомендується використовувати під час перевірки знань. Шляхи створення "ситуації успіху" різні, вони залежать від груп школярів, з якими працює вчитель.
Створення ситуації успіху має певний алгоритм:
1. Зняття страху. Допомогає перебороти невпевненість у власних силах.
("Люди вчаться на своїх помилках і знаходять інші шляхи вирішення проблем ”).
2. Авансування успішного результату. Допомагає вчителю висловити тверду переконаність у тому, що його учень обов’язково впорається з поставленим завданням. Це, в свою чергу, переконує дитину у своїх силах і можливостях.
( "У тебе обов’язково вийде ”, "Я навіть не сумніваюсь у позитивному результаті ”).
3. Прихований інструктаж дитини про способи і форми здійснення діяльності. Допомагає дитині уникнути поразки. Досягається шляхом побажання. ("Можливо краще почати з ...”, "Виконуючи роботу, не забудьте про ...”).
4. Внесення мотиву. Показує дитині, заради чого, кого здійснюється ця діяльність, кому буде добре після виконання. ("Без твоєї допомоги твоїм друзям не впоратись...”).
5. Персональна винятковість. Визначає важливість зусиль дитини в діяльності, що здійснюється або здійснюватиметься. ("Тільки ти міг би...”, "Тільки тобі і можу доручити...”)
6. Мобілізація активності або педагогічне виконання. Спонукає до виконання конкретних дій. ("Ми дуже хочемо розпочати роботу...”, "Так хочеться швидко побачити...”).
7. Висока оцінка деталі. Допомагає емоційно пережити не результат в цілому, а якоїсь окремої деталі. ("Найбільше мені сподобалось у твоїй роботі...”, "Найбільше тобі вдалося...”).







2. Форми навчання біології у старшій профільній школі та їх класифікація. Урок – основна форма навчального процесу з біології. Види уроків.
Форма організації навчального процесу – дидактична категорія, яка регламентує спільну діяльність учня і учителя. Розрізняють індивідуальну і групову (парну, фронтальну, колективну) форми навчальної діяльності учнів. Найпоширенішими формами організації навчання є: урок, лекція, семінар, самостійна робота, лабораторні і практичні заняття, домашнє завдання, екскурсії.
Найпоширенішою формою є урок. Це така організаційна форма навчальної роботи у школі, за якої вчитель у рамках точно встановленого часуз постійним складом учнів, за сталим розкладом виконує навчально-виховні завдання. Переважає класно-урочна система навчання, хоча в старшій школі практикують леційно-семінарські заняття, лабораторні практикуми тощо. Пригадаймо типи уроків.
13 SHAPE \* MERGEFORMAT 1415

Ще існує класифікація уроків:
за етапами навчального процесу: вступні, первинного ознайомлення з матеріалом, формування понять, тренувальні та ін.
залежно від понять, які на них формуються: морфологічного, анатомічного, екологічного, фізіологічного змісту.
Досить поширеними формами при викладанні біології в старшій школі є лекційно-семінарська система навчання.
Лекція – це інформаційно-монологічний метод навчання, постійний, систематичний, послідовний виклад навчального матеріалу вчителем. Тривалість 20-45 хв., має світоглядний характер, дає систему знань. Необхідна емоційність, проблемність, наочність, діалогічність. Бувають вступні, оглядові, поточні, узагальнюючі, міжпредметні лекції, лекції-інформації, лекція-консультація, проблемна тощо.
Семінар – це форма навчального заняття, що передбачає самостійне, переважно в позаурочний час, здобуття знань з використанням різноманітних джерел і наступне колективне обговорення в класі результатів цієї роботи. Семінар має великі можливості у плані активізації творчого мислення, самоосвіти школярів. Практика їх проведення у школі різноманітна, існують різні підходи до їх організації. Один з них: спочатку дається навчальний матеріал у вигляді лекції, а потім проробляється, обговорюється учнями на занятті. Другий підхід: семінар як самостійна форма вивчення нового матеріалу. Третій підхід: групова форма проведення семінару. Клас ділиться на групи по 3-5 учнів, кожна отримує завдання, вибирається відповідальний, який у процесі підготовки координує роботу групи, вчитель виступає в ролі консультанта. Результати самостійної роботи групи оформлюють у вигляді тез відповідей, конспекту, доповіді, реферату. Для семінарів вибирають матеріал дискусійного, проблемного характеру, щоб учні могли висказати свою точку зору.
Існує методика комбінованих семінарських занять (за М.П. Гузиком): вступна частина (до 7 хв), ознайомлення з програмою семінару, консультація; навчаюча (до 25 хв) – самостійна робота з підручником і літературою за програмою типів А, В, С (репродуктивного, елементарно продуктивного і творчого характеру); контролююча (12-15 хв) – виконання завдань за обраною програмою.

3. Навчально-практичні заняття з біології - заняття, на яких учні самосійно, під керівництвом вчителя і під його періодичним контролем виконують певні види навчальної діяльності.
Найпоширенішими є лабораторні, практичні роботи, навчальна практика. Також практичний характер мають екскурсії, демонстрації. У профільних класах їх кількість значно збільшена! (20 лабораторних робіт в 10-му, 5 – в 11 класі; практичних – 21 і 18, екскурсій – 4 і 4, ще додатково по 3 лабораторні практикуми, 2 польові практикуми). Це потребує спеціальної підготовки вчителя і хорошої матеріально-технічної бази.
Лабораторне заняття – це вид навчального заняття, під час якого учні під керівництвом вчителя особисто проводять натурні або імітаційні експерименти чи досліди з метою практичного підтвердження окремих теоретичних положень конкретної навчальної дисципліни, набувають практичних навичок у роботі з лабораторним обладнанням, обчислювальною технікою, вимірювальними пристроями, оволодівають методикою експериментальних досліджень у конкретній галузі знань. Лабораторне заняття – це проведення учнями за завданням вчителя дослідів з використанням приладів, інструментів і інших технічних засобів, тобто це вивчення різних явищ за допомогою спеціального устаткування Лабораторні заняття проводяться у виді фронтальних експериментів, лабораторних робіт, практикумів і т.п. Ці заняття часто носять дослідницький характер. Значення лабораторних робіт полягає в тому, що самостійно відображаючи явище, учні стають віч-на-віч із природою цього явища й одержують можливість безпосередньо спостерігати досліджуване явище. Цей метод виявляється дуже корисним і в справі оволодіння знаннями, і у залученні учнів до пізнавальної діяльності.
Лабораторні роботи проводяться з різним ступенем самостійності учнів. При фронтальній організації вони виконують ті самі види й етапи робіт із вказівки вчителя по спеціальних інструктивних картках чи з збірника лабораторних робіт. При дослідницькій чи евристичній постановці лабораторних робіт учні одержують питання, тему, завдання і потім їм дається значна самостійність у виконанні при дотриманні визначених інструкцій. І в тому і в іншому випадку успіх лабораторної роботи залежить від того, наскільки вона спирається на вивчені знання по предмету і наскільки тісно зв’язана з викладом нового матеріалу вчителем. Лабораторна робота виявляється успішною, коли вчитель тим чи іншим способом підвів учнів до того питання, відповідь на яке вони повинні одержати із самостійно виконуваної лабораторної роботи. Лабораторна робота ставиться тоді, коли весь новий матеріал викладений вчителем і потрібно експериментальне підкріплення сформульованих ним висновків.
Практичне заняття – форма навчального заняття, в ході якої викладач організовує розгляд учнями окремих теоретичних положень навчальної дисципліни та формує вміння і навички їх практичного застосування шляхом індивідуального виконання учнями відповідно сформульованих завдань. Практичні заняття проводяться, як правило, з метою закріплення і розширення знань. Практичне заняття має бути добре підготовлене. Структура практичного заняття: проведення попереднього контролю знань, умінь і навичок учнів; постановка вчителем загальної проблеми та її обговорення за участю учнів; розв’язування завдань з їх обговоренням; перевірка й оцінювання. У процесі проведення практичних занять використовуються різні методи навчання. Оскільки головним завданням цього виду навчальної роботи є формування умінь і навичок, провідне місце має відводитися різноманітним вправам (підготовчим, пробним, за зразком, тренувальним, творчим, практичним, графічним, усним, письмовим, професійним, технічним та іншим).
Учитель може замінювати окремі лабораторні (практичні) роботи рівноцінними, відповідно профілю навчання, тобто пропонувати власну тематику робіт.
З метою посилення діяльнісного та практико-орієнтованого підходів до навчання біології у профільних класах програмою передбачено проведення біологічних досліджень, перелік яких уміщено до «Лабораторного практикуму» та «Польового практикуму». Цільовим призначенням практикумів є повторення, поглиблення, розширення та узагальнення знань, отриманих учнями у процесі вивчення теми чи розділу, розвиток і вдосконалення експериментальних вмінь та навичок. Тематика досліджень практикумів є орієнтовною. Учитель може на власний розсуд і з урахуванням матеріально-технічного забезпечення та профілю навчання визначати теми занять практикумів та доцільність їх проведення. Для їх проведення можуть бути використані години резервного часу або навчальної практики (у 10 класі). Тематика практикумів може також використовуватися для організації проектної діяльності та індивідуальних досліджень учнів.
Екскурсія – форма навчально-виховної роботи з групою учнів в умовах природного ландшафту, виробництва, музею, виставки, з метою спостереження й вивчення учнями різноманітних об’єктів та явищ. Навчальною програмою у старшій школі передбачено екскурсії в музеї, науково-дослідні інститути, лабораторії, оранжереї, вищі навчальні заклади. Це важливий засіб профорієнтаційної роботи.

4. Засоби навчання: види, класифікація.
Засоби навчання - це різноманітні матеріали, предмети та знаряддя навчального процесу, завдяки яким раціонально і успішно досягається мета навчання.
13 SHAPE \* MERGEFORMAT 1415

5. Педагогічні технології.
Технологія навчання – це системний метод створення, застосування і визначення процесу викладання й засвоєння знань, який має завдання оптимізувати, покращити учбовий процес.
Технологія традиційного навчання є класно-урочною: учні одного віку утворюють постійну групу – клас, який працює за єдиною програмою за розкладом, основною одиницею навчання є урок.
Технологія проблемного навчання – така організація процесу навчання, в основі якої створення викладачем самостійної пошукової діяльності школярів із розв’язання навчальних проблем.
(Вона базується на положеннях американського психолога і педагога Дж.Дьюї, який заснував в Чікаго школу, де навчальний план замінили ігровою і трудовою діяльністю).
Проблемне навчання формує інтерес до вивчення матеріалу, спонукає розвиток інтелекту, підвищує мотивацію. Основа цієї технології – проблемна ситуація – стан інтелектуального , пізнавального утруднення. Способи створення проблемної ситуації: зіткнення з фактами, явищами, які вимагають пояснення; спонукання учнів до аналізу суперечливих фактів, явищ, висування гіпотез, самостійного порівняння, висування гіпотез, формулювання висновків.
Проблема повинна: містити в собі невідому галузь знань, викликати емоції (новизна, диво, незадоволеність тими знаннями, що має), передбачати можливість висувати гіпотези, відображати специіфіку біологічної науки. Методичні прийоми, які застосовуються для створення проблемної ситуації:
-учитель підводить учнів до суперечності і пропонує самостійно знайти спосіб вирішення;
-зіштовхує протиріччя практичної діяльності;
-викладає різні точки зору з одного і того є питання;
-ставить конкретні питання на узагальнення, порівняння, співставлення фактів;
-ставить дослідницькі завдання.
За ступенем пізнавальної самостійності проблемне навчання здійснюєься в трьох формах: проблемний виклад, частково-пошукова та самостійна дослідницька діяльність.
Ігрові технології навчання базуються на використання навчальних ігор таких моделей: імітаційні, операційні, рольові, сюжетні, ігри-змагання. За характером педагогічного процесу: навчальні, тренінгові, контролюючі, пізнавальні, виховні, розвиваючі, комунікативні, діагностичні, профорієнтаційні, психотехнічні. За ігровою методикою: предметні, сюжетні рольові, ділові, імітаційні, драматизаційні (є багато літератури, розробок вчителів біології в серії «Бібліотека журналу «Біологія» «в читальному залі природничого факультету ЖДУ).
Технологія розвиваючого (творчо-розвивального) навчання направлена формування свідомості, мислення дітей, відкриття логіки наукового пізнання, саморозвитку дитини. Це активно-діяльнісний спосіб навчання, під час якого враховуються природні закономірності індивід.розвитку дитини, її емоційно-ціннісна та діяльністно-практична сфери. Основні принципи розвивального навчання: створення атмосфери відкритості, доброзичливості, включення емоційної сфери дитини – збудження інтересу; проблемність навчання, застосування різноманітних прийомів розумової діяльності; мозкового штурму, особистісне відкриття відомих знань і умінь, навчальне дослідження, евристичні завдання. Часто в технології розвивального навчання відсутнє офіційне оцінювання, а відбувається афішування: вивішування робіт учнів у вигляні проектів, малюнків, текстів, схем. Цікава ТРВЗ – теорія розв’язування винахідницьких задач (автор – письменник фантаст, інженер винахідник Генріх Альтшулер з Баку. Використовується в освіті для розвитку мислення дітей. Використовують ВНЗ, провідні фірми і компанії. (Див. Інноваційні технології на уроках біології. ТРВЗ-педагогіка / упоряд. К. М. Задорожний. - Х. : Основа, 2006. - 112 с. (Б-ка журналу «Біологія»; Вип. 9 (45).)
Технологія колективного способу навчання базується на спілкуванні учнів у динамічних парах, малих групах, коли кожень учить кожного. Одночасно вивчається кілька невеликих тем (сторінка книги, параграф підручника, стаття, тощо). Кожен школяр має свою тему, яку проробляє з різним и товарищами почергово, виступає то в ролі слухача, то в ролі розповідача (вчителя), відповідає на питання членів групи. Вчитель: відбирає навчальні тексти, літературу, розділяє її на одиниці засвоєння, розробляє завдання, розподіляє на групи, ознайомлює з правилами роботи. Учень: опрацьовує свій фрагмент, пояснює товаришам. Вчитель контактує з кожною групою з метою перевірки правильного розуміння завдання. Оцінювання може здійснюватися фронтально вчителем (тести, програмований контроль), може старший групи (ланковий, тьютор). За такою технологією можна проводити семінари, різновидом є «Ажурна пилка», «2-4-всі разом»).
Технологія програмованого навчання – це технологія самостійного індивідуального навчання за спеціально розробленою навчальною програмою за допомогою спеціальних засобів (компютерів, ТЗН, або програмованих підручників, зошитів, збірників вправ, апробовано в «ЄШКО»). У кожного учня свій темп навчання відповідно до успіхів в освоєнні матеріалу. Характерні риси програмованого навчання: 1) матеріал розбивається на невеличкі частини (порції, кроки); 2) добір вправ, завдань, вказівок, спрямованих на засвоєння кожної частини; 3) перевірка засвоєння кожної частини, якщо неправильно – допомога і додаткові пояснення, якщо правильно – наступна частина матеріалу; 4) самоконтроль і контроль.
Технологія інтерактивного навчання – це спеціальна форма організації пізнавальної діяльності, яка відбувається за умови постійної, активної взаємодії усіх учнів. Передбачає колективне, групове навчання, моделювання життєвих ситуацій, виконання рольових ігор, тренінги, дискусії тощо.
Проектна технологія – один із варіантів продуктивного навчання, метою якого є створення реального об’єкта, предмета, теоретичного і практичного продукту (проекту). Проекти бувають творчі, ігрові, інформаційні, практично зорієнтовані, дослідницькі (за видом діяльності); літературно-творчі, природничо-наукові, екологічні, культурологічні, спортивні, музичні, міжпредметні (за предметно-змістовною діяльністю). Метод проектів є способом досягнення дидактичної мети через детальну розробку проблеми. Важливі умови успішного проекту:
1) проблема, що потребує розв’язання, має практичну, теоретичну і пізнавальну значущість;
2) самостійна індивідуальна і групова діяльність учнів;
3) структурування змістовної частини проекту;
4) використання дослідницьких методів.
Алгоритм роботи над проектом, основні етапи:
1. Підготовчий етап: визначення теми, формулювання проблеми, гіпотез, вибір робочої групи.
2. Планування діяльності: аналіз проблеми, визначення джерел інформації, форми проекту, розподіл обов’язків і завдань у групі, вибір теми індивідуальних досліджень, визначення форми проекту.
3. Дослідження теми проекту: збір необхідної інформації, її аналіз, вибір варіантів розвязання.
4. Виконання: реалізація наміченого, підготовка виступу.
5. Захист проекту: публічний виступ, презентація.
6. Оцінка результатів, рефлексія: аналіз успіхів і невдач.
На думку І.С.Сергєєва, проект – це «5 П»: Проблема – Планування (проектування) – Пошук інформації – Продукт – Презентація. Шосте «П» – Портфоліо, папка, де зібрані усі робочі матеріали проекту, чернетки, плани, звіти учасників.

О.В. Тагліна. Метод проектів на уроках біології. – Х.: Вид-во «Ранок», 2011. – 160 с. Підібрано матеріал і методичні поради до організації проектів з біології «Живий організм як функціональна система», «Різноманітність представників типу Членистоногі», «Походження життя на Землі», «Рослини нашого краю», «Проблема походження людини», «Чому старшокласники курять», зоологічні експериментальні проекти, «Місто без сміття», екологічна стежка, «Вітаміни та їхні біологічні функції».
Позакласні заходи з біології: Вип. 1 / Уклад. К.М.Задорожний. – Х. : Основа, 2004. – 128 с. (Б-ка журналу «Біологія»; Вип. 12(24)). Наукова конференція «Походження людини»,

Технологія модульного навчання – технологія, суть якої в можливості самостійно працювати із запропонованими індивідуальними програмами, що містять банк інформації і методичні рекомендації до виконання завдань. Основним структурним елементом в цій системі навчання є модуль. Модульний урок – 30 хв., дидактичний модуль – сукупність модульних уроків. В основній школі здвоєні, у старшій строєні. Змістовний модуль - самостійний етап розвитку навчання, як правило тема чи розділ. Склад модуля: цільовий план дій, банк інформації, методичний посібник для досягнення дидактичних цілей, його засвоєння - шість основних педагогічних технологій (установчо-мотиваційна, змістово-пошукова, контрольно-смислова, адаптивно-перетворювальна, системно-узагальнювальна, контрольно-рефлексивна). Вчитель не інформаційно-контролюючу роль відіграє, а консультанта-координатора. Експериментальний навчальний план.

6. Організація науково-дослідницької діяльності школярів. Робота з обдарованими учнями.
Науково-дослідницька і природоохоронна робота зі старшокласниками може здійснюватися в кількох напрямках:
індивідуальна робота з сильними, обдарованими до навчання учнями (участь у Всеукраїнських біологічних і екологічних олімпіадах, МАН, конкурсі юних раціоналізаторів і дослідників еколого-натуралістичного спрямування тощо);
природоохоронна робота - участь усіх бажаючих, починаючи з основної (іноді початкової) щколи у різноманітних акціях, екологічних і природохоронних проектах, конкурсах регіонального, всеукраїнського і міжнародного рівня: конкурс «Колосок» ( [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] інтегрує усі природничі науки – біологію, хімію, фізику, астрономію, географію, екологію) , міжнародна освітня програма «Лелека» західноукраїнського орнітологічного товариства, Всеукраїнські конкурси «Фото в об’єктиві», «Енергозбереження», «Юний дослідник», «Дотик природи», «Зовнішнє та внутрішнє озеленення школи», акції «Птах року», «Чисті джерела», «Чиста планета». В нашому регіоні діють конкурси «Голос Землі», «Мій рідний край, моя земля», «Барви Полісся»;
колективна робота – еколого-патріотична гра «Паросток», виступи екологічних агітбригад, екотеатрів, агіт-бригад «АнтиСНІДу», команди до участі в Турнірі юних біологів тощо.
На сайті Національного еколого-натуралістичного центру учнівської молоді [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] можна ознайомитися з проектами, конкурсами природничого характеру для талановитих учнів, що організовуються в Україні і закордоном. Вчитель має вміти користуватися матеріалами українського біологічного сайту [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] Тут матеріали Всеукраїнської олімпіади з біології, турнірів юних біологів, екологічної олімпіади, екологічних проектів, нейроконкурс.
(ПОКАЗУЮ ЗРАЗКИ ПРОЕКТІВ УЧНІВ ЗОШ № 30 – ПО ОЗЕЛЕНЕННЮ ШКОЛИ, ЕНЕРГОЗБЕРЕЖЕННЮ, МАН)
ЛЕКЦІЯ 3
Тема: Методика вивчення тем ”Молекулярний рівень організації живої природи”«Клітинний рівень організації живої природи».

Мета: узагальнити знання студентів про молекулярний рівень організації життя, місце його в ШКБ, особливостям методики викладання.
Професійна спрямованість: набуті знання необхідні для проведення уроків шкільного курсу біології в старшій школі.
План
1. Структура ШКБ у старшій школі. Відмінності в структурі та організації навчання в класах різного профілю.
2. Аналіз змісту навчальних розділів «Загальна характеристика живої природи», «Молекулярний рівень організації життя» «Клітинний рівень організації живої природи» та їх логічна структура.
3. Методика формування конкретних та загальнобіологічних понять розділу.
4. Діагностика та оцінювання навчальних досягнень учнів з теми.

Обрані методи: лекція-бесіда, демонстрація мультимедійної презентації.
Основні поняття: навчальна програма, навчально-методичний комплекс, інтегровані курси біології старшої школи, біологічні поняття, біосистеми, рівні організації життя, біосистема, молекулярний рівень життя, клітинний рівень життя, прокаріоти, еукаріоти, цитоплазма, органели, включення, ядерний апарат, хромосоми, метаболізм, транскрипція, трансляція, фотосинтез, хемосинтез, біологічне окиснення, гомеостаз.


1. Старша школа завершує вивчення біології. Зміст і структура курсу біології старшої школи визначає його мету: узагальнення та переосмислення усього навчального біологічного матеріалу; формування загальнобіологічної картини світу, формування основних теорій, ідей, закономірностей, законів розвитку усього живого. У змісті курсу біології 10-11 класів простежується тенденція до генералізації знань, виділення фундаментальних ідей біологічної науки.
Не залежно від профілю навчання (а значить, і рівня, на якому вивчається біологія – стандарт, академічний, профільний), завданнями курсу біології старшої школи є: формування в учнів системи наукових знань про закономірності живої природи; умінь, які забезпечують використання знань у практичній діяльності і повсякденному житті для збереження власного здоров’я й охорони навколишнього середовища, формування екологічної компетентності і культури. Важливими завданнями вивчення біології в класах природничого профілю є розвиток навичок самоосвіти, проведення експерименту з біологічними об’єктами й аналізу його результатів, формування вмінь застосувати біологічні знання на практиці, підготовка до подальшої професійної освіти чи професійної діяльності, допомога у майбутньому професійному самовизначенні випускників, виборі вищого навчального закладу тощо.
Зміст курсу біології старшої школи будується навколо поступового вивчення різних рівнів організації живої природи: молекулярного, клітинного, організмового і надорганізмових – популяційно-видового, екосистемного, біосферного. (Деякі дослідники виокремлюють ще тканинно-органний рівень, інші об*єднують біосферний з екосистемним).
Саме тому курс біології старшої школи (іноді називають «Загальна біологія», зрідка «Фундаментальна біологія») включає об*єднання основ декількох біологічних наук: молекулярної біології, цитології, біології розвитку, генетики з основами селекції і генної інженерії; екології, еволюційного вчення. Окремі теми містять базові знання з історії біології, біохімії, біотехнології, мікробіології, вірусології, гістології, протистології, а еволюційне вчення і екологія базується на знаннях з ботаніки, зоології, мікології тощо.
Базовими уявленнями з біології в старшій школі є уявлення про біологічні системи. Це – структурно-функціональна єдність складових організованих елементів певного рівня, що здатні до самоорганізації, впорядкованості, розвитку. Усім біологічним системам притаманна відкритість – взаємодія з навколишнім середовищем, під час якої здійснюється обмін речовиною, енергією, інформацією; для них характерні ознаки і властивості життя: самовідтворення, саморегуляція (підтримання гомеостазу), ріст, розвиток, подразливість, адаптивність, обмін речовин, рух тощо. Основними біологічними системами живого є: клітина, організм, популяція, вид, екосистема (біогеоценоз), біосфера.
Розглянемо структуру ШКБ 10-11 класу профільного рівня (згідно існуючої програми 2011 р).

10 клас (всього 175 год, 15 з них резервні)

Розділ І. Загальна характеристика живої природи 16 год.
Тема 1. Біологія – наука про життя (8 год)
Тема 2. Системна організація живої природи (8 год)
Розділ ІІ. Молекулярний рівень організації живої природи 40 год
Тема 1. Елементний склад біосистем (8 год)
Тема 2. Неорганічні речовини живих організмів (12 год)
Тема 3. Біомолекулярний склад живого (20 год)
Розділ ІІІ. Клітинний рівень організації живої природи 50 год
Тема 1. Структура клітинного рівня: біомолекули та органели клітини (20 год)
Тема 2. Основні процеси клітинного рівня (18 год)
Тема 3. Самовідтворення клітини. Віруси (12 год)
Розділ ІV. Організмовий рівень організації живої природи 54 год
Тема 1. Організм як біосистема: структурні елементи і основні процеси (28 год)
Тема 2. Властивості організмів: розмноження та індивідуальний розвиток (26 год)

11 клас (всього 175 год, 11 резервних)
Розділ ІV. Організмовий рівень організації живої природи, продовження 44 год
Тема 3. Спадковість і мінливість організмів (28 год)
Тема 4. Організм і середовище його існування (16 год)
Розділ V. Надорганізмові рівні організації живої природи 84 год-14=70 год – помилка в програмі або перенести тему 3 розділу VІ) – «Біорізноманітність».
Тема 1. Популяційно-видовий рівень організації живої природи (24 год)
Тема 2. Екосистемний рівень організації живої природи (26 год)
Тема 3. Біосферний рівень організації живої природи (20 год)
Розділ VІ. Історичний розвиток та система органічного світу 26 год+ 14– помилка в програмі
Тема 1. Історичний розвиток органічного світу (20 год)
Тема 2. Система органічного світу (6 год)
Тема 3. Біорізноманітність (14 год)
Узагальнення курсу 10 год

Слід зазначити, що на рівні стандарту подібні розділи, проте не виокремлюється розділ 1, є одне вступне заняття; окремі теми об*єднані (елементний рівень і неорганічні сполуки), розмноження і індивідуальний розвиток організмів вивчаються в 11 класі, разом з генетикою (ембріологія навіть після неї), відсутні години на узагальнення курсу. Крім того, значно менше годин відведено на вивчення біології, менша практична складова, понятійний аппарат.
На основі аналізу змісту і структури біології в старшій школі можна виділити такі її особливості: комплексність (охоплює кілька біологічних наук), філософський характер (охоплює питання суті життя, його походження, суті пізнання тощо), інтегративність (об*єднання різних природничих наук завдяки міжпредметним і внутрішньопредметним зв*язкам), практична і професійно-значуща спрямованість (використання знань у практичній діяльності, майбутній професії), культурологічна сутність (направленість на формування екологічної культури, здоров*язберігаючої компетентності).

2. Здійснимо аналіз змісту навчальних розділів «Загальна характеристика живої природи», «Молекулярний рівень організації життя» та їх логічної структури.
РОЗДІЛ І. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ЖИВОЇ ПРИРОДИ
Тема 1. Біологія – наука про життя (8 год)
В цій темі розкрито поняття біології як науки: об’єкт дослідження, завдання, історія становлення і розвитку, наукові поняття (науковий факт, гіпотеза, закономірність, закон, теорія). Підкреслюється роль біології в сучасному суспільстві – в повсякденному житті, науці, техніці. (Бажано здійснити аналіз професій, де необхідні біологічні знання, запросити психолога, працівника служби зайнятості, провести знайомство з провідними ВНЗ, де профільним предметом є біологія).
Учні вивчають основні методи біологічних досліджень (порівняльно-описовий, історичний, експериментальний, моделювання, моніторинг). Знайомляться з системою і класифікацією біологічних дисциплін (за об*єктом дослідження, методами, властивостями живого тощо). Знайомляться з видатними українськими та зарубіжними вченими-біологами, напрямами сучасних біологічних досліджень.
Дана тема передбачає згідно навчальної програми:
Екскурсію в наукову лабораторію, в якій здійснюються спеціальні біологічні дослідження (можна в ВНЗ, центр стандартизації продукції, науково-дослідний інститут, музей природи, селекційну станцію тощо).
Практичні роботи:
№ 1. Планування біологічних досліджень.
Доцільно в даній темі ознайомити учнів з роботою Малої Академії наук, основними етапами і формами проведення науково-дослідницької роботи (ТЮБ – біологічні турніри, «Колосок», біологічні олімпіади, екологічні проекти, МАН-роботи тощо); познайомити старшокласників з особливостями проектної технології.
№ 2*. Використання порівняльно-описового методу у вивченні різноманітності інфузорій та їх руху (Можна замінити на будь-який інший об*єкт – молюсків, дощових червів, рибок в акваріумі тощо. Доцільно поряд з описовим показати суть експериментального методу).
Доцільно організувати з даної теми семінар, колоквіум або захист проектів як окреме заняття. Орієнтовні теми: «Біологія в житті людини», «Науку створюють особистості», «Основні етапи розвитку біології: епоха практичних донаукових знань, епоха виникнення основних біологічних наук, епоха синтезу біологічних знань, епоха розкриття суті життя, проникнення в мікросвіт», «Розвиток біології на Україні» (життя і наукова діяльність О.О. Ковалевського, І.І. Мечнікова, С. М. Гершензона, В. І. Вернадського, П. І. Перемежка, М. Г. Холодного, І. І. Шмальгаузена, С. В. Навашина, М. Ф. Гамалії, Д. К. Заболотного, О. О. Богомольця, О. В. Палладіна), «Методи біологічних досліджень», «Найцікавіші експерименти в біології», «Генетика і молекулярна біологія – науки ХХ-ХХІ століття», «Нанотехнології і майбутнє», «Метод моделювання в біології».
Тема 2. Системна організація живої природи (8 год)
Розкриває особливості різних рівнів організації живої природи: молекулярного, клітинного, організмового (організмений) і надорганізмових – популяційно-видового, екосистемного, біосферного, їх розміри, час існування, складові частини та зв’язки між ними.
Важливим загальнобіологічним поняттям цієї теми є «життя». Учні вивчають ознаки і властивості живого. Формується поняття біологічної системи (біосистеми – клітина, організм, популяція, вид, екосистема (біогеоценоз), біосфера).). Основні властивості біосистем: ієрархічність структурної організації, цілісність, відкритість, здатність до саморегуляції, розвитку, адаптації і самовідтворення, спадковість і мінливість.
Узагальнення. Різноманітність і особливості біосистем.
Дана тема передбачає згідно навчальної програми:
Практичні роботи:
№ 3. Вивчення біосистем різних рівнів організації (за таблицями, схемами, фотографіями тощо).
№ 4. Моделювання окремих ознак біосистем (ріст, рух, відтворення).
№ 5. Складання схем структурної організації біосистем різних рівнів.
Учителі-практики зазначають доцільність об*єднання 3 і 5 роботи. Узагальнення матеріалу краще здійснити під час семінарів, колоквіумів, проектної роботи. Рекомендовані теми: «Карл Лінней – засновник систематики», «Природна система в біології», «Різноманітність біологічних систем»
(ПОКАЗУЮ фрагмент презентації учениці ЗОШ № 30 – найдивовижніші явища і місця планети)

РОЗДІЛ ІІ. МОЛЕКУЛЯРНИЙ РІВЕНЬ ОРГАНІЗАЦІЇ ЖИВОЇ ПРИРОДИ
Цей розділ найбільш тісно пов*язаний з хімією, можна проводити спарені бінарні уроки хімії-біології, використовувати обладнання кабінету хімії.
Тема 1. Елементний склад біосистем (8 год)
Учні детально знайомляться з методами вивчення живої природи на молекулярному рівні (відбір проб, виділення чистих сумішів, діаліз, перегонка, фільтрація, випарювання, хроматографія, спектральний аналіз, електрофорез тощо). Вивчають основні напрями біохімічних досліджень та молекулярної біології. Знайомляться з елементним складом біологічних систем (елементи-органогени, макро-, мікро- та ультрамікроелементи). Вивчають роль окремих елементів, накопичення їх у біосистемах, ендемічні хвороби.
Програма пропонує лаб. роботу:
Лабораторні роботи:
№ 1*. Виявлення катіонів Са2+ і Мg2+ у кістковій тканині.
(на практиці більшість шкіл не виконує, бо виконання потребує обладнання – витяжна шафа, тигельні щипці, неприємний запах).
Тема 2. Неорганічні речовини живих організмів (12 год)
Учні повторюють хімічний склад і біологічні функції оксидів, основ, кислот. Формується поняття про гідрофільні, гідрофобні та амфіфільні сполуки. Значення води і неорганічних солей для живих систем.
Лабораторні роботи:
№ 2*. Виявлення сірководню у протухлому яйці.
№ 3*. Якісні реакції на нітрати і нітрити.
№ 4. Визначення карбонат-йону СО32– у шкаралупі яйця.
№ 5*. Визначення якості води методами хімічного аналізу
Багато вчителів замінюють лаб.роботи 2,3,5 на «Вода та її властивості», де вивчають фізичні властивості води (випаровування, замерзання, поверхневий натяг), а також розчинність різних сполук у воді, електричну провідність розчинів тощо. Досвідчені вчителі зазначають також, що нераціонально розподілені години між темами, вони скорочують вивчення тем 1 і 2, вивільняючи для теми 3.
Тема 3. Біомолекулярний склад живого (20 год)
Ця тема є підгрунтям для розуміня багатьох фізіологічних і біохімічних процесів, що відбуваються на рівні клітини чи організму. По суті – це основи молекулярної біології та біохімії. Учнів знайомлять з методами та історією вивчення органічних сполук (особливо білків і НК). Дуже детально вивчаються фізико-хімічні властивості і біологічне значення амінокислот, пептидів, білків. Особливу увагу приділено ферментам.
Детально вивчаються вуглеводи і ліпіди (загальна характеристика, класифікація, склад, структура молекул, фізичні та хімічні властивості, функції).
Особливу увагу слід приділити підтемі «Нуклеїнові кислоти». Саме вона – база для розуміння багатьох процесів в біології клітини, генетиці, генній інженерії і біотехнології.
За програмою: Нуклеотидний склад ДНК та РНК. Структурні особливості молекул ДНК і РНК. Правило Чаргаффа. Функції нуклеїнових кислот.
Також вивчають будову молекули і біологічне значення АТФ, її макроергічні хімічні зв’язки. З опорою на знання з курсу «Біологія людини» вивчають біологічно активні речовини (гормони, алкалоїди, фітонциди, коферменти, вітаміни та ін.), їх вміст у живих організмах і значення, їх біологічне значення.
Згідно програми по даному розділу передбачена екскурсія (Біохімічна лабораторія та лабораторія сертифікації якості харчових продуктів. Інститут біохімії. Інститут молекулярної біології). Часто замінюють відеоматеріалами, віртуальною екскурсією, презентаціями проектів учнів з різних тем.
Лабораторні роботи:
№. 6*. Дія солей важких металів на білки.
№ 7. Роль ферментів у біохімічних реакціях.
№ 8*. Аналітичне визначення і дослідження білків, ліпідів, вуглеводів.
№ 9*. Реакції осадження білків: осадження білків при нагріванні, концентрованими неорганічними кислотами, органічними розчинниками.
Практичні роботи:
№ 6. Моделювання просторової структури біомолекул.
№ 7*. Вивчення білкової природи ферментів. Властивості ферментів (вплив температури, рН, активаторів та інгібіторів на активність амілази слини).
8. Розв’язування задач і вправ з молекулярної біології.
Досвідчені вчителі вчителі відзначають дещо невдалу тематику лабораторних і практичних, так, по суті доцільно об*єднати лабораторні роботи № 6,9. Зовсім недостатньо однієї практичної роботи на розв’язування задач і вправ з молекулярної біології, моделювання просторової структури молекул замінюють демонстрацією при вивченні окремих груп органічних сполук. Практична робота № 7 по суті близька до лабораторної № 7 і т.д.
З метою посилення діяльнісного та практико-орієнтованого підходів до навчання біології у профільних класах програмою передбачено проведення біологічних досліджень, перелік яких уміщено до “Лабораторного практикуму” та “Польового практикуму”. Цільовим призначенням практикумів є повторення, поглиблення, розширення та узагальнення знань, отриманих учнями у процесі вивчення теми чи розділу, розвиток і вдосконалення експериментальних вмінь та навичок. Тематика досліджень практикумів є орієнтовною. Учитель може на власний розсуд і з урахуванням матеріально-технічного забезпечення та профілю навчання визначати теми занять практикумів та доцільність їх проведення. Для їх проведення можуть бути використані години резервного часу або навчальної практики (у 10 класі). Тематика практикумів може також використовуватися для організації проектної діяльності та індивідуальних досліджень учнів.

Лабораторний практикум № 1
1. Якісні реакції об’єктів живої природи та біологічних рідин на вміст макро- і мікроелементів.
2. Оцінка біоактивності хімічних елементів (за довідниками).
3. Виявлення симптомів дефіциту або надлишку хімічних елементів у рослинних організмах.
4. Розрахунки приблизного вмісту макроелементів у власному організмі.
5. Написання рівнянь дисоціації електролітів живих систем.
6. Кислотний гідроліз білків і кольорові реакції амінокислот, пептидів, білків (біуретова, ксантопротеїнова, Фоля).
7. Виділення лецитину з яєчного жовтка та його гідроліз.
8. Якісні реакції на вітамін С.
9. Вивчення властивостей ліпідів.

Насправді, багато запропонованої тематики, як зазначають вчителі, є недоцільною, дублює лабораторні і практичні заняття. Реально – можна вивільнити окремі заняття для детального вивчення, дійсно проведення якісних реакцій на всі класи органічних сполук (гідроліз білків і кольорові реакції амінокислот, пептидів, білків; якісні реакції на вуглеводи, ліпіди, навіть нуклеїнові кислоти); демонстрацію цікавих дослідів із серії «Хімія на кухні», «Хімія живого», вивчення властивостей ферментів (амілази, каталази, деяких пептидаз (в аптеці ферментні препарати); уроки розв*язування різних типів задач з молекулярної біології, ситуаційних задач з біохімії; тренувальні завдання даної теми для підготовки до складання ДПА і ЗНО, проведення семінарів різної тематики і узагальнюючих колоквіумів. Орієнтовні теми для семінарів: «Структура ДНК: історія, методи, сучасний стан вивчення», «РНК та її різновиди. Гіпотеза світу РНК», «Антибіотики. Історія відкриття, значення, проблеми застосування», «Навіщо існують токсини та алкалоїди? Увага: отруйні рослини, гриби, тварини!», «Ферменти – помічники людини», «Вітаміни та БАДи. Природні джерела. Штучний і мікробний синтез».

3. Методика формування конкретних та загальнобіологічних понять розділів І, ІІ.
За даними сучасної психології процес формування і розвитку понять відбувається поетапно: організація спостереження окремих предметів і явищ, що вивчаються; означення понять; розширення обсягу й поглиблення змісту понять. Біологія як навчальний предмет - це система понять, що розвивається в логічній послідовності й перебуває у взаємозв'язку.
Вся система понять визначається складом основ наук, що входять до шкільного предмета біології. Основними поняттями шкільної біології є морфологічні, анатомічні, фізіологічні, систематичні, філогенетичні, екологічні, цитологічні, ембріологічні, генетичні, медичні, гігієнічні, агрономічні тощо. Ці поняття можуть бути простими й складними, спеціальними і загальнобіологічними. Кожне поняття поступово розвивається, ускладнюється. Розвиток понять тісно пов'язаний із розвитком умінь та практичних навичок. Уміння розвиваються у зв'язку з розвитком понять поступово, від простих прийомів до складних.
Поняття – форма людського мислення, за допомогою якої пізнається загальне, істотні ознаки предметів та явищ об'єктивної реальності. Це узагальнене відображення об'єктивної дійсності. Поняття утворюються за допомогою таких логічних прийомів, як аналіз і синтез, абстрагування і узагальнення. Розвиток понять – головна рушійна сила всього процесу навчання і виховання. Наукові поняття, сформовані у свідомості учнів, становлять основу знань, підставу для умовиводів. Теорію формування і розвитку біологічних понять було розроблено в 60-х роках XX ст. колективом учених під керівництвом М. М. Верзіліна.
Формуванню понять з даної теми сприяють такі методичні прийоми: впізнавання і опис об'єктів з опорою (і без опори) на зразок, виділення головних особливостей об'єкта чи явища, складання схем, таблиць, встановлення аналогії, узагальнення поняття. При формування понять від учителя вимагається використання таких методів і методичних прийомів, які давали б змогу ефективно організовувати пізнавальну діяльність учнів (це методи активного навчання, словесно-логічний метод, діалоги та ін.). Кожне поняття в своєму розвиткові має засвоюватися так, щоб учні могли ним вільно оперувати, й на цій основі набувати вмінь і навичок.
Основні біологічні поняття, які формуються в розділі І: біологія, спостереження, експеримент, моніторинг, моделювання, науковий факт, гіпотеза, теорія, закон, метаболізм, асиміляція, дисиміляція, гомеостаз, подразливість, самовідтворення, саморегуляція, рівні організації життя. Усі вони є загальнобіологічними.
Основні біологічні поняття, які формуються в розділі ІІ є як загальнобіологічними чи загальнохімічними (хімічні елементи, хімічні зв*язки, ферменти, біологічно активні речовини, білки, ліпіди, вуглеводи), так і (переважно) спеціальними (ендемічні хвороби, буферна система розчинів, амфіпатичні (амфіфільні) сполуки, гідрофільні та гідрофобні речовини; дезокзирибоза, конформація, денатурація, ренатурація, дезоксирибонуклеїнова кислота (ДНК), рибонуклеїнова кислота (РНК), нуклеотид, правило Чаргафа та ін.)

4. Діагностика та оцінювання навчальних досягнень учнів з теми. Як відомо контроль знань і умінь учнів є поточним, проміжним, підсумковим.
В арсеналі вчителя біології має бути володіння методикою усного і письмового контролю із застосуванням диференційованих завдань різного рівня складності (репродуктивні, продуктивні, творчі). Доцільно в даних розділах застосувати інтерактивні творчі засоби навчання і контролю: захист проектів, рефератів чи повідомлень-презентацій, проведення практичних і лабораторних занять, семінарів, розв*язуванння розрахункових і ситуаційних задач, тестових завдань. Підсумковий контроль можна проводити у формі залікового семінару, усного колоквіуму, узагальнюючих тестових завдань формату ЗНО.

5. Здійснимо аналіз змісту навчального розділу ІІІ «КЛІТИННИЙ РІВЕНЬ ОРГАНІЗАЦІЇ ЖИВОЇ ПРИРОДИ» та його логічної структури. В розділі по суті викладено основи цитології, частково молекулярної бології та біохімії, вірусології. Згідно програми профільного рівня цей розділ згруповано у три теми:
Тема 1. Структура клітинного рівня: біомолекули та органели клітини (20 год)
Вивчаються історія вивчення клітини, методи вивчення життя на клітинному рівні. Формується загальне уявлення про будову клітин прокаріотів та еукаріотів. Вивчаються структурні компоненти еукаріотичної клітини: поверхневий апарат, цитоплазма, ядро. Досить детально вивчаються молекулярний склад і структура біологічних мембран, їх роль у клітині та міжклітинній взаємодії. Особливу увагу приділено цитоплазмі та її компонентам: цитозолю, органелам, включенням. Формується поняття про ядро: склад, будову, генетичну і метаболічну функції ядра. Окремо вивчаються хромосоми (склад, будова, форма, типи), каріотип та нуклеоїд прокаріотів.
Лабораторні роботи:
№ 10. Рух цитоплазми. Явище плазмолізу і деплазмолізу в рослинній клітині.
№ 11*. Живі та мертві клітини. Явище дезорганізації.
№ 12. Виготовлення і опис мікропрепаратів клітин рослин.
№ 13. Вивчення клітин дріжджів під мікроскопом.
Практичні роботи:
№ 9. Вивчення клітин рослин і тварин під мікроскопом.
№ 10. Вивчення хромосом на фіксованих мікропрепаратах.
Вчителі відзначають, що практичні № 9, 10 - це по суті лабораторні заняття. Тематика практичної роботи №9 що дещо дублює лаб. роботу № 12. Часто їх об’єднують, роблять одну лабораторну по вивченню клітин рослин, грибів (дріжджів, пеніцилу, мукору) і тварин на весь урок, а потім в кінці теми - ще практичну роботу, де вивчають їх ультрастуктуру по таблицях, малюнках і заповнюють порівняльну таблицю.
Тема 2. Основні процеси клітинного рівня
Ця тема, за данними анкетування вчителів і учнів старших класів, є найскладнішою для сприйняття і потребує від учителя складного синтезу власних знань з біохімії, молекулярної біології, цитології, генетики, мікробіології, фізіології. Адже саме в ній формується уявлення про основні метаболічні процеси клітини, ген як спадковий чинник живої природи. Формується поняття про метаболізм як основу життєдіяльності клітини, джерела енергії для клітини, процеси біосинтезу в живій клітині. Особливу увагу приділено поняттю гену, матричного відтворення ДНК, РНК, білків. Детально вивчається біосинтез білків: умови і основні етапи, менш детально – біосинтез вуглеводів і ліпідів. Розглядаються біохімічні процеси фотосинтезу і хемосинтезу, а також енергетичний обмін у клітині. Розглядається внутрішньоклітинна регуляція метаболізму, гомеостаз та механізми його підтримання у клітині.
Практичні роботи:
№ 11. Моделювання процесів транскрипції, трансляції (замінюють розвязуванням біологічних задач з теми).
№ 12. Порівняння процесів фотосинтезу і хемосинтезу.
Тема 3. Самовідтворення клітини. Віруси
Ця тема знайомить старшокласників із життєвим циклом клітини. Детально вивчається інтерфаза, мітоз, ендомітоз, амітоз, мейоз. Крім того, в програму включено питання старіння і загибелі клітин (апоптоз, некроз). Взагалі, на думку вчителів-практиків питання репродукції клітини – доцільно вивчати в темі 2, як один із процесів клітинного рівня. Причому логічно починати цю тему з поняття клітинного циклу, поділу клітини відразу після вивчення будови ядра і хромосом.
Практичні роботи:
№ 13. Вивчення фаз мітозу в клітинах корінців цибулі (фіксовані мікропрепарати).
№ 14. Складання аплікаційних схем мітозу і мейозу.
Також учні знайомляться з неклітинними формами життя – вірусами, пріонами, віроїдами. Вивчають заходи профілактики вірусних хвороб. Саме цю підтему можна використати для профорієнтаційної роботи (адже багато учнів свою професію пов’язують з медициною чи фармацією), методів колективного розвиваючого навчання, рольових ігор, є програма факультативу «Основи вірусології» для учнів 10-го класу.
Після вивчення розділу програмою передбачено лабораторний практикум.
Лабораторний практикум № 2
1. Вивчення зміни проникності цитоплазми при пошкодженні цілісності клітини.
2. Вивчення потреб рослини у хлорофілі.
3. Дослідження продуктів фотосинтезу.
4. Дослідження умов, необхідних для перебігу фотосинтезу.
5. Моделювання біофізичних процесів у клітині

Особливостями вивчення розділу «Клітинний рівень організації живої природи» є:
1) тісні внутрішньопредметні зв’язки з молекулярною біологією;
2) поступовий розвиток понять про клітину відбувається в учнів під час вивчення біології в основній школі,
3) вагома практична складова - значна кількість лабораторних і практичних занять, є лабораторний практикум;
4) вивчення будови та життєдіяльності клітинного рівня є базою для опанування учнями подальших тем курсу біології старшої школи (біології індивідуального розвитку, генетики, біотехнології, мікробіології тощо).

6. Методика формування конкретних та загальнобіологічних понять розділу ІІІ.
Процес формування і розвитку понять з розділу «Клітинний рівень організації живої природи» відбувається поетапно і поступово (з 6-го по 10-й клас). Кожне поняття (клітина, органели, ядро, цитоплазма, поділ клітини тощо) поступово розвивається, поглиблюється, ускладнюється. Розвиток понять тісно пов'язаний із розвитком умінь та практичних навичок (виготовлення і аналізу мікропрепаратів, роботи зі світловим мікроскопом, електронограмами).
Формуванню понять з даної теми сприяють такі методичні прийоми: вивчення мікропрепаратів, замальовка клітин, впізнавання і опис структурних компонентів клітин за схемами і малюнками, складання схем, таблиць, встановлення аналогії, узагальнення.
Основні біологічні поняття, які формуються в розділі ІІІ є як загальнобіологічними (клітина, органела, метаболізм, гомеостаз, біосинтез), так спеціальними (мітохондрія, кристи, плазмалема, мітоз, мейоз, апоптоз, плазмоліз, деплазмоліз тощо).
7. Діагностика та оцінювання навчальних досягнень учнів з теми. Як відомо контроль знань і умінь учнів є поточним, проміжним, підсумковим.
В арсеналі вчителя біології має бути володіння методикою усного і письмового контролю із застосуванням диференційованих завдань різного рівня складності (репродуктивні, продуктивні, творчі). Доцільно в даному розділі активно застосувати лабораторні і практичні роботи, максимально візуалізувати, унаочнити навчальний матеріал. При вивченні теми «Віруси» доцільно застосовувати інтерактивні творчі засоби навчання і контролю: захист проектів, рефератів чи повідомлень-презентацій, семінарів, проведення ділових ігр. Підсумковий контроль можна проводити у формі залікового семінару, усного колоквіуму, узагальнюючих тестових завдань формату ЗНО.

ЛЕКЦІЯ 4
Тема: Методика вивчення тем розділів «Організмовий рівень організації живої природи», «Надорганізмені рівні організації живої природи» «Різноманітність органічного світу та його історичний розвиток»

Мета: узагальнити знання студентів про організмовий і надорганізмові рівні організації життя, місце його в ШКБ, особливостям методики викладання.
Професійна спрямованість: набуті знання необхідні для проведення уроків шкільного курсу біології в старшій школі.
План
1. Аналіз змісту навчальних тем розділів «Організмовий рівень організації живої природи» та його логічна структура. «Надорганізмені рівні організації живої природи» «Різноманітність органічного світу та його історичний розвиток».
2. Методика формування конкретних та загально біологічних понять.
3. Лабораторні та практичні роботи розділів, методика їх виконання.
4. Діагностика та оцінювання навчальних досягнень учнів з теми.
Обрані методи: лекція-бесіда, демонстрація мультимедійної презентації.

Розділ ІV. Організмовий рівень організації живої природи - один із найбільших за обсягом і практичною складовою у курсі біології старшої школи (54 год на вивчення в 10-му та 44 год в 11-му класі, три лабораторні практикуми, 9 лабораторних, 13 практичних робіт).
Матеріал курсу біології 10 класу характеризується складною інтеграцією знань учнів і учителя з мікробіології, зоології, ботаніки, ембріології, гістології, фізіології і анатомії тварин і людини. Відбувається узагальнення та розширення біологічних понять основної школи, вивчення їх на більш високому рівні.
Тема 1. Організм як біосистема: структурні елементи і основні процеси
Учитель дає загальну характеристику організмового рівня організації живої природи: склад, структура, основні процеси, значення у природі. Формується загальнобіологічне поняття особини (індивіду), клону, штаму. Вивчаються процеси життєдіяльності організмів: живлення, дихання, виділення, обмін речовин і енергії, транспорт речовин, розмноження, подразливість, рух. Досить детально вивчаються одноклітинні прокаріоти (архебактерії, еубактерії, ціанобактерії): структурно-функціональні особливості, спосіб життя і поширення у природі, практичне значення. Узагальнюються знання про одноклітинних еукаріотів – протистів. Розглядаються одноклітинні тварини, рослини, гриби: особливості організації та характеристика життєвих функцій. Відбувається знайомство з колоніальними організмами.
Детально вивчаються структурні елементи багатоклітинного організму (диференційовані клітини, тканини, органи, системи органів) і принципи його функціонування. З опорою на міжпредметні зв’язки з зоологією, ботанікою, біологією людини повторюють основні типи тканин багатоклітинних організмів тварин і покритонасінних рослин; органи, системи органів та їх функціональне призначення. Повторюються і переосмислюються поняття про обмін речовин, енергії, інформації в організмах різних груп; гомеостаз і адаптацію; кординацію і регуляцію функцій організмів різних царств (гуморальну, нервову, імунну). Головне узагальнення цієї теми: Організм – цілісна саморегульована біологічна система.
Практичний компонент теми 1 згідно навчальної програми включає:
Екскурсії: Інститут цитології, гістологічна лабораторія. Профілактика інфекційних захворювань (поліклініка, лікарня).
Лабораторні роботи:
№ 15. Вивчення будови бактеріальної клітини у фіксованому і забарвленому вигляді.
№ 16. Вирощування культур і знайомство з бактеріями різних груп.
№ 17. Визначення вмісту бактерій у молоці.
Практичні роботи:
№ 15. Вивчення особливостей будови клітин різних груп організмів.
№ 16. Вивчення тканин багатоклітинних тварин і квіткових рослин.
№ 17. Визначення ознак інфекційних захворювань рослин на прикладі культурних рослин (живі об’єкти, гербарні зразки) і за довідниковою літературою.
№ 18. Визначення груп організмів за способом живлення
Багато вчителів на практиці об’єднують 15-17 лабораторну .роботу, демонструючи просто колонії бактерій, бактеріальні плівки (відсутній термостат, поживні середовища), під мікроскопом вивчають молочно-кислі бактерії, зубний наліт. Практичні роботи 15 і 16 за своєю суттю – лабораторні заняття. Доцільніше одне з них присвятити тканинам рослин, інше – тварин, повторивши і узагальнивши на вищому рівні знання з біології основної школи.
Матеріал, що стосується бактерій, можна використати для профорієнтаційної роботи (адже багато учнів свою професію пов’язують з медициною чи фармацією), формування здоров’язберігаючої компетентності учнів, методів колективного розвиваючого навчання, рольових ігор

ДЕМОНСТРУЮ ЗРАЗОК ПРОЕКТУ УЧНІВ «ТУБЕРКУЛЬОЗ»
Тема 2. Властивості організмів: розмноження та індивідуальний розвиток
Ця тема згідно програми передбачає знайомство з біологією індивідуального розвитку. Вивчаються форми розмноження організмів, будова статевих клітин, гаметогенез. Учні знайомляться з індивідуальним розвитком організмів (онтогенезом), постембріональним розвитком, типами і чинниками росту; життєвими циклами організмів. Дана тема – підгрунтя для формування здоров’язберігаючої компетентності учнів. Адже вивчаються такі проблеми як: вплив алкоголю, нікотину, наркотичних речовин на розвиток зародка людини; старість як етап онтогенезу.
Практичний компонент теми 2 згідно навчальної програми включає:
Екскурсії: Різноманітність форм розмноження у природі.
Лабораторні роботи:
№ 18. Вивчення стадій гаметогенезу на постійних мікропрепаратах.
№ 19. Дослідження впливу хімічних сполук – інгібіторів росту рослин.
№ 20. Дослідження впливу фітонцидів на розвиток пліснявого гриба.
Практичні роботи:
№ 19. Вивчення етапів ембріогенезу хордових тварин.
№ 20. Форми розмноження організмів.
№ 21. Спостереження і опис комах на різних стадіях розвитку

Лабораторний практикум № 3
1. Вивчення процесу утворення статевих клітин на постійних препаратах.
2. Катаболічні процеси при проростанні насіння рослин.
3. Хімічні регулятори росту рослин.
4. Нестатеве розмноження організмів.
5. Визначення життєздатності насіння за забарвленням цитоплазми його клітин.

Розділ «Організмовий рівень організації живої природи» в 11-му класі охоплює основи взаєпов’язаних біологічних наук – генетики, селекції, біотехнології, генної інженерії, а також екологію організмів.
Тема 3. Спадковість і мінливість організмів.
Учні знайомляться з будовою і роботою генів, регуляцією їх активності, особливістю організації геному у різних груп організмів. Старшокласники вивчають генетику, її історію і методи, закономірності спадковості і мінливості. Зокрема, детально знайомляться з гібридологічним методом вивчення успадкування ознак, типами схрещувань, закономірностями спадковості, встановлені Г. Менделем. Вивчається множинний алелізм, взаємодія генів, зчеплене успадкування, хромосомна теорія спадковості, генетика статі, цитоплазматична спадковість. Формується уявлення про генотип як цілісну систему. Вивчається мінливість та її форми, мутації як важливий чинник розвитку органічного світу.
Особливу увагу приділено впровадженню генетичних досліджень у практичну діяльність людини. Зокрема, вивчаються методи та результати вивчення спадковості людини, спадкові хвороби людини, їх профілактика. Вивчаються основні напрями та досягнення біотехнології (мікробіологічної промисловості, генної і клітинної інженерії). Приділяється значна увага проблемам та перспективам розвитку біотехнології, клонуванню, створенню і використанню генетично модифікованих організмів, основам сучасної селекції. Цей розділ сприятливий для професійної орієнтації старшокласників, формуванню їх наукового світогляду.
Практичний компонент теми 3 згідно навчальної програми включає:
Екскурсії. Методи вивчення спадковості людини (медико-генетична консультація). Виведення нових сортів культурних рослин і порід тварин (селекційна станція, племінна ферма, сільськогосподарська виставка).
Лабораторні роботи:
№ 1. Виявлення та опис нормальних і мутантних форм дрозофіли.
№ 2.Вивчення мінливості рослин. Побудова варіаційного ряду і варіаційної кривої.
Практичні роботи:
№ 1. Складання родоводів.
№ 2. Розв’язування типових задач з генетики.
№ 3. Розв'язування типових задач на визначення типу мутацій.
№ 4. Порівняльна характеристика порід тварин (сортів рослин).

ЛАБОРАТОРНИЙ ПРАКТИКУМ № 4
1. Виявлення спадковості та мінливості організмів.
2. Проведення аналізу розщеплення за забарвленням і формою насінин культурної рослини.
3. Виявлення домінантних і рецесивних ознак у культурних рослин і домашніх тварин.
4. Вивчення модифікацій рослин, що зростали у контрастних умовах.
5. Виявлення джерел мутагенів у навколишньому середовищі та оцінка можливих наслідків їх впливу на організми.


Тема 4. Організм і середовище його існування
Ця тема знайомить учнів з аутекологією – екологією організмів. Формується поняття про принципи єдності організму і середовища. Учні вивчають класифікацію екологічних чинників (абіотичні, біотичні, антропогенні), закономірності дії екологічних чинників; основні середовища життя і адаптації (морфологічні та фізіологічні) до них організмів. Важливим компонентом програми є вивчення взаємозв’язків між організмами, проблем адаптації людини до навколишнього середовища.
Практичний компонент теми 4 згідно навчальної програми включає:
Лабораторні роботи:
№ 3.* Дослідження впливу етилену на геотропічну реакцію проростків гороху.
Практичні роботи:
№ 5. Вивчення пристосованості тварин до існування у ґрунті.
№ 6. Вивчення життєвих форм організмів.
№ 7. Вивчення екологічних груп гідробіонтів та їх пристосованості до існування у водоймах.

Лабораторний практикум № 5
1. Виявлення і опис екологічних груп рослин за відношенням до освітлення.
2. Виявлення і опис екологічних груп рослин за відношенням до вологості.
3. Вивчення взаємного впливу рослин.
4. Дослідження динаміки умов мінерального живлення рослин (виключення окремих мікроелементів).
5. Спостереження та оцінка вибіркової дії гербіцидів вкорінення паростків.

3. Методика формування конкретних та загальнобіологічних понять розділу ІV.
Процес формування і розвитку понять з розділу «Організмовий рівень організації живої природи» відбувається поетапно і поступово для тем 1, 2, 4, або ж вперше для теми «Спадковість і мінливість організму». Такі загальнобіологічні поняття як організм, живлення, розмноження, ріст, розвиток, обмін речовин, середовище існування, пристосованість та ін. поступово розвиваються, поглиблюються, ускладнюються.
Серед спеціальних понять, які формуються вперше, наприклад, такі як: стрептококи, гаструляція, нейруляція, гібридизація, моногібридне схрещування, зчеплене успадкування, епістаз, плейотропія, алелі, поліплоїдія, мутуалізм, закон оптимуму, гідробіонти та ін. Розвиток понять тісно пов'язаний із розвитком умінь та практичних навичок (виготовлення і аналізу мікропрепаратів, роботи зі світловим мікроскопом, розвязування задач, складання родоводів).
Методичні прийоми формування понять розділу IV: вивчення мікропрепаратів під мікроскопом, замальовка клітин,тканин і зародків, складання схем, таблиць, встановлення аналогії, узагальнення, розв'язування задач, перегляд відеоматеріалів тощо.

4. Діагностика та оцінювання навчальних досягнень учнів з теми. Як відомо контроль знань і умінь учнів є поточним, проміжним, підсумковим.
Методика вивчення розділу ІV «Організмовий рівень організації живої природи» передбачає проблемнй підхід викладання, застосування технологій колективного і розвиваючого навчання (проведення диспутів, конференцій, рольових ігор, робота над проектами тощо), проведення лабораторних і практичних занять, уроків розв’язування біологічних задач, лабораторних практикумів, семінарів.
Підсумковий контроль можна проводити у формі залікового семінару, узагальнюючих тестових завдань формату ЗНО, модульного програмованого контролю.

ДАЛІ ДЕМОНСТРУЮ ФРАГМЕНТ УРОКУ «РОЗВ’ЯЗУВАННЯ ТИПОВИХ ЗАДАЧ З ГЕНЕТИКИ».

РОЗДІЛ V НАВЧАЛЬНОЇ ПРОГРАМИ «НАДОРГАНІЗМОВІ РІВНІ ОРГАНІЗАЦІЇ ЖИВОЇ ПРИРОДИ» охоплює основи взаєпов’язаних біологічних наук – популяційної генетики, еволюційного вчення (процесів мікроеволюції), екології. Надорганізмові системи є однією із провідних змістовних ліній базової біологічної підготовки учнів. Біологічні поняття про надорганізмові системи (популяція – вид – біоценоз (угруповання) – біогеоценоз, екосистема – біосфера) – це складні, абстрактні, загальнобіологічні поняття, що інтегрують знання про різні біологічні об’єкти, їх морфологічні, анатомічні, фізіологічні, екологічні та інші ознаки. Крім того вивчення даного розділу має широкі можливості для реалізації міжпредметних зв’язків з хімією, фізикою, географією, астрономією, соціологією.
Тема 1 «Популяційно-видовий рівень організації живої природи» охоплює питання популяційної генетики та мікроеволюції. В центрі уваги – поняття про популяцію як форму існування виду, компонент екосистеми й одиницю еволюції. Розкрито поняття генофонду популяції, генетичної стабільності, популяційної рівноваги. Вивчаються хвилі життя, закон Харді-Вайнберга, дрейф генів. Значну увагу приділено виду, його критеріям і структурі, способом видоутворення. Вводиться поняття мікроеволюції.
Лабораторні роботи:
№ 4.* Дослідження динаміки популяцій мікроорганізмів у лабораторних умовах.
Практичні роботи:
№ 8. Вивчення критеріїв виду.
Тема 2 «Екосистемний рівень організації живої природи» охоплює такі характеристики екосистеми як структура, стійкість, саморегуляція. Вивчається колообіг речовин і енергії в екосистемах; їх розміри, склад та різновиди. Формується поняття про біогеоценоз як замкнену екосистему (його структуру, біомасу і продуктивність). Вивчаються зміни біогеоценозів, закономірності сукцесійних процесів. Агроценози (агроекосистеми) і агрофітоценози: структура та зміни під впливом діяльності людини.
Екскурсії:
Краєзнавчий, біологічний музеї; фенологічні спостереження за життям рослин різних відділів, класів, родин у різні пори року.
Практичні роботи:
№ 9.* Дослідження змін в екосистемах на біологічних моделях (акваріум).
№ 10. Виявлення антропогенних змін в екосистемах своєї місцевості.
№ 11. Розв’язування екологічних задач.
Лабораторний практикум № 6
1. Геоботанічний опис рослинності екосистеми суходолу.
2. Складання схем колообігу хімічних елементів у водних екосистемах.
3. Складання схем колообігу хімічних елементів у наземних екосистемах.
4. Проведення агрохімічного аналізу ґрунту (регіональні особливості).
5. Вивчення хімічних засобів боротьби зі шкідниками, хворобами рослин і бур’янами.
6. Виготовлення розчинів мінеральних добрив.
7. Складання схеми чергування культурних рослин для різних видів ґрунтів.
8. Спостереження за сукцесіями одноклітинних у витяжці сіна.
Тема 3. Біосферний рівень організації життя формує в учнів поняття про біосферу, функції живої речовини, біомасу поверхні суші, ґрунту і Світового океану, колообігу речовин у біосфері. Особливу увагу приділено сучасним проблемам забруднення біосфери, глобальним антропогенним змінам.
Методика вивчення даного розділу передбачає проблемнй підхід викладання, застосування технологій колективного навчання, методу проектів, проведення лабораторних і практичних занять, екскурсій, уроків розв’язування екологічних задач, лабораторного і польового практикумів. Крім уроків біології, в 11 класі є урок «Екологія», в деяких школах – «Уроки сталого розвитку».
Саме вивчення цієї теми найбільш сприяє формуванню екологічної культури і екологічної і здоров’язбережувальної компетентності учнів, пов’язано з науково-дослідницькою і природоохоронною роботою з біології, участю у різноманітних акціях, екологічних і природохоронних проектах, конкурсах регіонального, всеукраїнського і міжнародного рівня. Так, існують Міжнародний конкурс «Колосок» (інтегрує усі природничі науки – біологію, хімію, фізику, астрономію, географію, екологію), міжнародна освітня програма «Лелека» західноукраїнського орнітологічного товариства, Всеукраїнські конкурси «Фото в об’єктиві», «Енергозбереження», «Юний дослідник», конкурс юних раціоналізаторів і дослідників еколого-натуралістичного спрямування, «Дотик природи», екологічна олімпіада з захистом проектів та ін. (на сайті НЕНЦ - Національного еколого-натуралістичного центру в Києві на 1 вересня – перелік, умови участі конкурсів). В нашому регіоні діють конкурси «Голос Землі», «Мій рідний край, моя земля», «Барви Полісся», по всій Україні акції «Птах року», «Зовнішнє та внутрішнє озеленення школи», «Чисті джерела», «Чиста планета», еколого-патріотична гра «Паросток», виступи екологічних агітбригад, екотеатрів, програма «Зелений пакет» тощо.
Історія проекту «Зелений пакет - Україна»
Поширення та розвиток ідей сталого розвитку є одним з ключових напрямів економічної та екологічної діяльності Координатора проектів Організації з безпеки і співробітництва в Європі (ОБСЄ) в Україні. Процес сталого розвитку спрямований на задоволення потреб нинішнього покоління без шкоди для майбутніх поколінь. У цьому контексті вкрай важливо розвивати навички та знання для прийняття обґрунтованих рішень на благо довкілля, нинішнього населення та майбутніх поколінь.
Координатор проектів ОБСЄ в Україні (далі – Координатор проектів) в 2009 році розпочав проект «Зелений пакет - Україна», який спрямований на розвиток в Україні інноваційних освітніх інструментів. Матеріали Зеленого пакету були розроблені Регіональним екологічним центром для Центральної та Східної Європи у співпраці з низкою болгарських, угорських, польських і українських фахівців у галузі освіти і охорони навколишнього середовища. Використовуючи цей унікальний досвід, Координатор проектів підтримав ініціативу Міністерства освіти і науки України щодо впровадження проекту «Зелений пакет» в Україні, починаючи з 2009 року. Унікальний комплекс [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] включає такі компоненти: посібник для вчителя з урочними планами, відеоколекція, інтерактивний компакт-диск, гра «Дилеми» (картки для гри та посібник для вчителя). Тематика всіх компонентів комплексу «Зелений пакет» є однаковою і наскрізно присутня по таким п’яти розділам:
1) Екологічні компоненти  повітря, вода, ґрунт та біологічне різноманіття.
2) Зовнішні загрози  урбанізація, шум, відходи та хімікати.
3) Діяльність людини  енергетика, транспорт, промисловість, сільське господарство, лісове господарство та туризм.
4) Глобальні виклики  зміна клімату, руйнування озонового шару, підкислення, моря і океани.
5) Цінності  етика і культура споживання, здоров’я та довкілля, права громадян та відповідальність за Землю в майбутньому. 
Варто зазначити, що компакт-диски "Зеленого пакету" є двомовними, що дозволяє користувачам обирати між українською та англійською версією матеріалів з питань охорони довкілля в Україні. Наявність англійської версії компакт-диску "Зеленого пакету" стала можливою завдяки фінансовій підтримці [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ].
В рамках проекту проводяться тренінги щодо використання матеріалів «Зеленого пакету для середньої школи», численні презентації «Зеленого пакету для середньої школи», які відбувалися для представників громадськості, виступи на семінарах та конференціях, під час яких ідеї «Зеленого пакету» були яскраво висвітлені. Крім того, здійснена розробка навчального комплексу для початкової школи, який має назву «Зелений пакет для дітей».
Згідно навчальної програми дана тема має такий практичний компонент:
Екскурсії:
Насосно-фільтрувальна станція (очищення води, методи фільтрації).
Практичні роботи:
№ 12. Складання схем перенесення речовин і енергії у біосфері.
№ 13. Складання схем надходження шкідливих речовин у навколишнє середовище свого регіону.
Польовий практикум № 1
1. Складання екологічної характеристики місцевих видів рослин і тварин.
2. Вивчення видового складу, структури та використання екосистеми (водної чи наземної) своєї місцевості. Ланцюги живлення та трофічні рівні.
3. Спостереження і виявлення пристосувань організмів до впливу різних екологічних чинників.
4. Спостереження і опис сукцесійних змін екосистем (своєї місцевості).
5. Вивчення видового складу агроценозів.
6. Проведення підживлення культурних рослин.
7. Вивчення стану фітоценозів (своєї місцевості) та їх зміни під впливом антропогенних чинників.

Зелені сайти (корисні посилання)
[ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] Регіональний екологічний центр для Центральної і Східної Європи (РЕЦ) - це міжнародна організація, мета якої сприяти вирішенню проблем навколишнього середовища. Засновниками РЕЦ у 1990 році виступили Сполучені Штати Америки, Європейська Комісія та Угорщина.
Організації екологічного спрямування в Україні
[ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ]  Екоклуб «Зелена Хвиля» - це екологічна організація студентів та випускників Національного університету «Києво-Могилянська академія». Сайт містить інформацію про роботу організації, останні новини в Україні та світі, що торкаються екологічної тематики, природоохоронні акції та проекти та ін.
[ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ]Всесвітній фонд природи – це міжнародна природоохоронна організація, місія якої полягає у тому, щоб зупинити деградацію природних систем планети та побудувати майбутнє, у якому людина та природа будуть жити у гармонії. В Україні діяльність WWF зосереджена на охороні прісноводних біотопів в дельті Дунаю та охороні лісових ресурсів у Карпатських горах. Крім того, Всесвітній фонд природи проводить в Україні такі кампанії як “Година Землі”, кліматичний тур “Клімат змінюється. Час діяти разом!” та інші. 
[ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] Національний екологічний центр України (НЕЦУ) – одна з перших екологічних громадських організацій національного рівня, зареєстрованих у незалежній Україні, діяльність якої спрямована на донесенні позицій фахівців в охороні довкілля до посадовців, які приймають рішення у різних галузях господарства.
[ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] Громадська екологічна організація “Еремурус” створена у 1982 р. в м. Ташкент (Узбекістан). З 2001 року працює в Києві. Основними напрямками діяльності організації є: впровадження з 2002 року міжнародного шкільного освітнього проекту з раціонального використання ресурсів та енергії SPARE в усіх областях України; розробка низки навчально-методичних матеріалів з питань сталого розвитку, пом’якшення змін клімату та енергозбереження; підготовка викладачів, керівних кадрів навчальних закладів; формування свідомої мотивації до енергоефективної поведінки.
[ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] Український науковий клуб – громадська неприбуткова організація, заснована 2007 року в Києві. УНК має на меті об`єднання українських науковців для сприяння реорганізації наукової сфери в нашій державі так, щоб фундаментальні наукові дослідження в Україні досягли світового рівня, а вся система функціонування, фінансування, регулювання галузі працювала б ефективно, орієнтуючись на кращі світові зразки та практики. 
[ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] Природа України – це спроба створити унікальний інтернет-ресурс, який би став епіцентром інформаційного середовища у сфері охорони природи та екології; виконував би роль головного новинарного та енциклопедичного джерела для всіх, хто небайдужий до своєї рідної української природи та землі; об’єднав би усіх зацікавлених та задіяних у сфері охорони довкілля у своєрідну соціальну мережу та став би осередком проведення всеукраїнських кампаній на захист природи.
[ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] БЕР складається із правників, журналістів, спеціалістів-екологів, залучає до співпраці інших журналістів та неурядові організації. Основні форми діяльності БЕР: розслідування, надання правової допомоги в сфері захисту екологічних прав, інформаційно-аналітична діяльність та допомога засобам масової інформації. Основними напрямками досліджень БЕР на даний час є небезпечні відходи та виробництва, зміна клімату та викиди парникових газів, збереження біорізноманіття та запобігання незаконній торгівлі видами що зникають, збереження природно-заповідного фонду та інше. 
[ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] Офіційний сайт Всеукраїнської екологічної Ліги містить інформацію про діяльність організації, останні події: конкурси, семінари, фестивалі, природоохоронні акції, видавничі проекти і т.п. 
[ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] Відкритий інформаційний проект "ІНТЕР-ЕКО" Вінницької міської природозахисної громадської організації "ІНТЕР-ЕКО". Мета проекту: підтримка вільного обміну досвідом та інформацією у сфері збереження довкілля; сприяння налагодженню громадського інформаційного поля екологічного спрямування; підвищення поінформованності суспільства з питань охорони довкілля; залучення широких кіл громадськості до розв'язання екологічних проблем. 
[ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] Міжнародна благодійна організація «Екологія-Право-Людина» (ЕПЛ) заснована у 1994 році з метою надання допомоги у захисті екологічних прав, сприяння розвитку природоохоронної справи, екологічної освіти, науки та культури. 
[ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] “Зробимо Україну чистою!” – рух молодих, ініціативних та аполітичних людей, мешканців Києва та громадян України, що об’єдналися заради однієї мети – врятувати країну від екологічної катастрофи, пов’язаної з постійно зростаючим забрудненням її природних ресурсів. Волонтери руху “Зробимо Україну чистою!” 5 червня 2010 року здійснили перше прибирання київських парків, планують охопити акцією всю країну. 
[ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] Програма підтримки енергетичних інновацій greencubator – ініціатива, що прагне перетворити Україну в конкурентноздатну державу через енергетичні іновації. Команда Greencubator’a реалізує ряд проектів, головних серед яких є серія конференцій “Енергоефективні Університети”, що об’єднують зусилля керівників українських ВУЗів, бізнесу, громадських організацій у перетворенні українських університетів в ростки енергоефективності, що стануть прикладом для всієї країни, та Greencubator EnergyCamp’и – неофіційні зібрання для обговорення проблем можливостей і перспектив української енергетики в контексті економіки та екології.


РОЗДІЛ VІ «РІЗНОМАНІТНІСТЬ ОРГАНІЧНОГО СВІТУ ТА ЙОГО ІСТОРИЧНИЙ РОЗВИТОК» має важливе значення для формування наукового світогляду, формування цілісних знань про живу природу. Деякі теми цього розділу (походження і розвиток життя на Землі, рушійні сили еволюції, походження людини) не мають однозначного тлумачення, вимагають ерудиції вчителя, філософського мислення, умілого володіння фактичним матеріалом.
Тема 1 «Історичний розвиток органічного світу» формує уявлення про походження життя на Землі, знайомить із сучасними гіпотезами та їх доказами (креаціонізм, трансформізм, ламаркізм, дарвінізм). Вивчаються закономірності еволюційного процесу: чинники, рівні, рушійні сили, напрями і шляхи (біологічний прогрес і біологічний регрес; дивергенція, конвергенція, паралелізм).
Особливу увагу приділено доказам еволюції органічного світу (морфологічним, палеонтологічним, біогеографічним, ембріологічним). Вивчають етапи еволюції органічного світу: еволюцію одноклітинних прокаріот і еукаріот, шляхи розвитку рослин, тварин, людини, екосистем, закономірності еволюції біосфери.
Екскурсії. Природничий музей. Біологічні факультети вищих навчальних закладів.
Практичні роботи:
14. Вивчення і опис зовнішнього вигляду скам’янілостей древніх організмів.
15. Вивчення гомологічних та аналогічних органів, рудиментів і атавізмів.
16. Порівняння природного і штучного добору.
17. Виявлення ароморфозів у тварин
18. Виявлення ароморфозів у рослин.
Тема 2 «Система органічного світу» розкриває історичні і сучасні підходи до класифікації організмів, знайомить із систематикою органічного світу. Вводиться поняття бінарної номенклатури, принципи сучасної класифікації організмів. Старшокласники вивчають основні таксони та їх ієрархію: царство, тип (відділ), клас, ряд (порядок), родина, рід, вид.
Тема 3 «Біорізноманітність» є узагальнючою і тісно пов’язаною з екологією, географією. В ній вивчаються рівні, типи, біологічне і практичне значення біорізноманітності. Учні знайомляться з такими поняттями як: моніторинг, інвентаризація біорізноманітності та складання екологічного прогнозу. Вивчаються природоохоронна діяльність людства у збереженні біорізноманітності; екологічна політика України; Конвенція про біологічну різноманітність; екологічна політика України.
Лабораторні роботи:
№ 5.* Методи оцінки екологічного стану навколишнього середовища.
Польовий практикум № 2
1. Ознайомлення із методами вивчення біорізноманітності.
2. Вивчення біорізноманітності екосистем. Екосистемний моніторинг.
3. Вивчення видового складу екосистем (своєї місцевості). Видова біорізноманітність.
4. Моделювання екологічної ситуації в навколишньому середовищі та прогнозування її змін.
5. Вивчення динаміки рослинності екосистем з використанням ботанічного моніторингу.

Після вивчення розділів 5,6 в кінці відводиться 10 год на Узагальнення курсу:
Жива природа – багаторівнева система. Просторова організація життя як ієрархія біосистем. Наслідки антропогенного впливу на біосистеми. Принципи екорозвитку. Основні концепції, закони і перспективи розвитку біології. Поняття автотрофної цивілізації (за В. Вернадським). Біоетика. Природоохоронна діяльність. Біологія як засіб вивчення живої природи і впливу на неї. Застосування біологічних знань у забезпеченні існування людства.








13PAGE 15


13PAGE 14615



Лабораторні, практичні, вправи, робота з книгою та джерелами інформації, написання проектів

Демонстрування посібників, схем, таблиць, малюнків, моделі,в приладів, ТЗН, фільмів

Розповідь, лекція, бесіда, пояснення, спостереження, інструктаж


Практичні


Словесні

ЗА ДЖЕРЕЛОМ ОТРИМАННЯ ЗНАНЬ




Наочні

Розповідь, лекція, пояснення, демонстрація, спостереження

Активні, дослідницькі

-словесно-ілюстративні;
-словесно-пошукові,
-словесно-дослідницькі

Лабораторний, практичний, робота з книгою та джерелами інформації

Пасивні, методи готових знань

ЗА РІВНЕМ ПІЗНАВАЛЬНОЇ АКТИВНОСТІ УЧНІВ:


-наочно-ілюстративні;
-наочно-пошукові,
-наочно-дослідницькі

-практично-репродуктивні;
-практично-пошукові,
-практично-дослідницькі

ЗА ДИДАКТИЧНОЮ МЕТОЮ

Методи набуття нових знань

Застосування знань на практиці

Закріплення та перевірки знань, умінь і навичок

Формування умінь і навичок

Дослідницькі

Репродуктивні

Частково пошукові (евристичні)

Проблемного викладу

Пояснювально-ілюстративні

ЗА ХАРАКТЕРОМ ПІЗНАВАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ УЧНІВ

повторення і закріплення знань, умінь, навичок

узагальнення і систематизації знань


комбіновані

контролю і корекції знань, умінь і навичок

засвоєння нових знань


УРОКИ ЗА ДИДАКТИЧ-НОЮ МЕТОЮ

формування умінь і навичок

Муляжі, моделі, таблиці, карти, кіно- і відеофільми, мультимедіапрограми

Живі організми, гербарії, вологі препарати, скелети, мікропрепарати, реактиви, прилади, колекції мінералів


Засоби зображення і відображення об’єктів


Навчально-методичні посібники


Технічні засоби

Натуральні об’єкти
(живої і неживої природи)

ЗАСОБИ НАВЧАННЯ

Фотоапарати, діа-, кіно-, мультимедіапроектори, ТВ, комп’ютерна техніка, СД-плеєри, комп. програми.

Навч видання для учнів і вчителя (друковані і електронні посібники, робочі зошити, збірники задач,тести, хрестоматії)




Приложенные файлы

  • doc 8377576
    Размер файла: 580 kB Загрузок: 0

Добавить комментарий