Робоча програма з ФО 2014-2015

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
Глухівський національний педагогічний університет
імені Олександра Довженка

Кафедра філософії

ЗАТВЕРДЖУЮ
Перший проректор
____ Кузнецова Г.П.
підпис прізвище, ініціали
"____" ___________ 2014 р.


РОБОЧА ПРОГРАМА НАВЧАЛЬНОЇ ДИСЦИПЛІНИ

“ФІЛОСОФІЯ ОСВІТИ”
Спеціальності: 7.03010301 Практична психологія; 7.01010401 Професійна освіта; 7. 02030301 Українська мова і література.; 7. 02030302 Мова і література (англійська); 7. 04010201 Біологія; 7. 04020101 Математика; 7. 01010601 Соціальна педагогіка
Статус
· нормативна
Факультети: всі факультети університету та ННІГО
Галузі знань: педагогічна освіта, фізичне виховання, спорт і здоров’я людини, гуманітарні науки, природничі науки, фізико-математичні науки, соціально-політичні науки
Шифр дисципліни _______
Статус дисципліни: нормативна, цикл професійно-орієнтованої підготовки

Форма навчання
Курс
Семестр
Загальне навантаження
Кількість годин
Вид семестрового
контролю





Аудиторні заняття
Індивідуальна робота студента
Самостійна робота студента





Європейські кредити
Години
Всього
Лекції
Лабораторні роботи
Семінарські заняття


Залік
Іспит

Денна
5
9
2
72
36
18
-
18
18
18
Зал.
-

Заочна
5
9
2
72
8
6
-
2
32
32
Зал.
-






Глухів-2014

Заремський М.Й. Філософія освіти: [робоча програма навчальної дисципліни для ОКР «Спеціаліст»]. – Глухів: ГНПУ ім. О. Довженка, кафедра філософії , 2014. – ___ с.


Робоча програма навчальної дисципліни «Філософія освіти» для студентів за спеціальностями: 7.03010301 Практична психологія; 7.01010401 Професійна освіта; 7. 02030301 Українська мова і література.; 7. 02030302 Мова і література (англійська); 7. 04010201 Біологія; 7. 04020101; Математика; 7. 01010601 Соціальна педагогіка.

Глухів, 2014

Розробник програми: ЗАРЕМСЬКИЙ Мечислав Йосипович – доцент, кандидат філософських наук (розроблена на основі авторської програми з філософії освіти, як типової, затвердженої вченою радою факультету педагогіки і психології ГНПУ ім. О. Довженка).
Протокол № 1 від 29 серпня 2014 р.

Робоча програма затверджена на засіданні кафедри філософії.
Протокол № 1 від 29 серпня 2014 р.
Завідувач кафедри філософії ______________ Заремський М.Й.
29 серпня 2014 року.

Схвалено методичною комісією ГНПУ ім. О. Довженка за спеціальностями 7.03010301 Практична психологія; 7.01010401 Професійна освіта; 7. 02030301 Українська мова і література.; 7. 02030302 Мова і література (англійська); 7. 04010201 Біологія; 7. 04020101 Математика; 7. 01010601 Соціальна педагогіка.

Протокол № ___ від _________2014 р.
Голова методичної комісії _______________доц. В. А. Каліш

Робоча програма складена на основі ОПП підготовки спеціалістів галузевого стандарту вищої освіти МОН України (навчального плану).
Програму складено ___________________ Заремський М.Й. (підпис) (прізвище та ініціали викладача)

Декан факультету педагогіки та психології :
___________________ Цюкало Л.Є. (підпис) (прізвище та ініціали)




Робочий план

навчальної дисципліни ФІЛОСОФІЯ ОСВІТИ

Вид
навчальної
роботи
Годин у семестрі /
кредитів ЕСТS
Розподіл годин по тижнях
Вид
підсумкового
контролю



1
2
3
4
5
6
7
8
9
10
11
12


Лекційні
заняття
18
4
4
2
2
2
2
2
-
-
-
-
-


Практичні,семінарські заняття
18
-
-
2
2
2
2
2
2
2
2
2
-


Індивідуальна робота
18
2
2
-
-
-
-
-
4
2
4
2
2


Самостійна робота
18
4
-
2
2
2
2
2
-
-
-
2
2


Проміжні форми контролю

-
-
-
мкр
-
-
-
мкр
-
-
-
-


Всього годин/кредитів
72 / 2
10
6
6
6
6
6
6
6
4
6
6
4
Залік


Лектор _____________ Заремський М.Й.
(підпис) (прізвище та ініціали)
Затверджено на засіданні кафедри протокол № 1 від "29" 08 2014 р.
Завідувач кафедри _________________ Заремський М.Й.
(підпис) (прізвище, ініціали)
Декани факультетів:
Педагогіки і психології _________________ Цюкало Л.Є.
Природничої і фізико-математичної освіти ___________ Коренєва І.М.
Технологічної і професійної освіти ______________ Гридякін В.О.
ННІ гуманітарної освіти ________________ Лучкіна Л.В.
















Ця робоча програма навчальної дисципліни є авторською. Її використання можливе лише з дозволу автора.

У робочу програму рекомендується протягом навчального року вносити доповнення, які відображають новітні тенденції в розвитку «Філософії освіти» (без зміни тексту програми).

1. Опис навчальної дисципліни

Назва дисципліни Філософія освіти
Курс:
Підготовка спеціалістів,
магістрів
Напрям, спеціальність, освітньо-кваліфікаційний рівень
Характеристика навчальної дисципліни

Кількість кредитів,
відповідних ECTS: 2
Модулів: 2
Шифр та назва напряму:
0101 Педагогічна освіта
Освітньо-кваліфікаційний
рівень: спеціаліст
Обов’язкова –
нормативна
Рік підготовки: 5
Семестр: 9 або 10

Види занять:
1: аудиторна робота
2: індивідуальні заняття
(консультації)
3: самостійна робота
4: індивідуальне
навчально-дослідне
завдання

Загальна кількість годин: 72 год
з них:
Лекції – 18/6*
Семінарські заняття – 18/2*
Індивідуальна робота – 18/32*
Самостійна робота – 18/32*
Модульний контроль - 2


Зміст навчального
матеріалу
структурований по 2-х
змістових модулях

Вид контролю:
залік, оцінка за
шкалою ECTS та
в національній
системі
оцінювання


*Для заочної форми навчання

Пояснювальна записка
На основі взаємодії філософії та освіти упродовж тривалого історичного часу формувалася нова галузь філософії – філософія освіти. Поняття “філософія освіти” вперше з’являється у другій половині ХІХ століття, коли у розвинених країнах Європи та США сформувалися національні системи освіти, а її оформлення, як нової галузі знання, завершилося у другій половині ХХ століття, що стало підсумком тривалої взаємодії різноманітних філософських течій зі сферою освіти, поєднання педагогічної практики з її теоретичним осягненням. Завершення процесу виокремлення філософії освіти саме у цей період пояснюється такими чинниками:
– набуття освіти стало обов’язковою вимогою суспільства до кожного громадянина: від обов’язкової початкової до обов’язковості повної загальної середньої освіти та парадигми освіти упродовж усього життя;
– еволюційний розвиток людини перейшов на новий рівень людини освіченої (homo educatus);
– професійна конкурентоспроможність людини стала визначатися рівнем компетентності, що формується і удосконалюється освітою;
– освіта стала важливим чинником боротьби з бідністю та подолання соціальної нерівності;
– рівень освіченості громадян та сукупний інтелект нації став важливою складовою національної безпеки держави;
– економічний розвиток суспільства великою мірою визначається рівнем розвитку освіти, науки і технологій, що спонукало до формування концепції суспільства знань;
– посилився вплив освіти на приріст валового національного продукту;
– освіта стала одним із важливих показників індексу людського розвитку, за допомогою якого визначається міжнародний рейтинг країн;
– освітня політика в провідних державах світу відноситься до найважливіших пріоритетів держави;
– глобалізація, що стала усвідомленою реальністю ХХ–ХХІ ст., посилила чинники комунікації, взаємозв’язків і взаємозалежності у сучасному світі та посилила значення освіти у якості інтегратора світового співтовариства;
– освіта стала сферою, в якій створено передумови для гармонійного поєднання знань, культури і духовності як важливих чинників сталого людського розвитку;
– зросла увага науковців, зокрема, філософів до проблем освіти її розвитку і функціонування.
Відтак сучасна цивілізація упродовж ХХ та початку ХХІ століть вийшла на нові горизонти розвитку, базою якого є парадигма неперервної освіти упродовж життя, перехід до суспільства знань, та поява homo educatus – людини освіченої. На новому історичному етапі, у часовому вимірі початку третього тисячоліття філософія освіти набуває важливого значення в
осягненні творчого феномену освіти.

Мета і завдання навчальної дисципліни
Метою курсу “Філософія освіти” є здійснення узагальнення знань спеціалістів та магістрів у сфері освіти на теоретико-методологічному рівні, а також їх залучення до філософського осягнення ідеї освіти як соціокультурного феномену; вироблення їх власної світоглядної концепції освіти; сприяння формуванню високого рівня компетентності і культури випускників університету.
Філософія має креативний вплив на формування і динаміку розвитку ідеї освіти, відповідних парадигм і концепцій освіти через безпосередню участь філософії у побудові методології освітньої і педагогічної діяльності.
Відтак завданням цього курсу є:
– ознайомлення студентів з особливостями предметної ідентифікації філософії освіти та актуальними проблемами, що досліджуються нею;
– сприяння розвитку критичного, креативного та рефлексивного мислення студентів;
– формування методологічної компетентності спеціалістів і магістрів;
– розвиток їхньої дослідницької культури.

Вимоги до рівня засвоєння змісту дисципліни
Опанувавши курс “Філософії освіти”, студент має знати:
– особливості предметної ідентифікації філософії освіти;
– методологічні функції філософії освіти;
– сутність освіти як соціокультурного феномену;
– внесок провідних філософів у розвиток ідеї освіти;
– цілі, цінності, ідеали та результати освіти;
– еволюцію ідеї освіти;
– вплив освіти на розвиток особистості і суспільства;
– основні парадигми розвитку освіти;
– закономірності розвитку освіти;
– результати освіти та критерії їх оцінки;
– володіти цілісним обсягом знань з філософії освіти;
– загальні тенденції розвитку освіти.
Студент має вміти:
– аналізувати праці філософів і педагогів, виявляти їх креативну сутність та соціально значущі ідеї;
– порівнювати філософські концепції представників різних філософських шкіл;
– обґрунтовувати власну позицію;
– бачити тенденції у розвитку освіти;
– здійснювати методологічно коректне обґрунтування тенденцій розвитку освіти;
– використовувати різні джерела та дослідження інших галузей знання для обґрунтування відповідей;
– оформляти власні дослідження відповідно до вимог визначених програмою навчального курсу.
1.3. Опис навчальної дисципліни
Філософія освіти викладається студентам, які навчаються за освітньо – кваліфікаційним рівнем “спеціаліст”.
Філософія освіти – галузь філософії, що досліджує ідею освіти та її сутність як соціокультурного феномену, відтворення та розвитку суспільства; визначення цілей, цінностей, ідеалів освіти і освіченості; результатів освіти та критеріїв їх оцінки.
Філософія освіти бере початок з історії філософії, загальної та соціальної філософії та має тісний зв’язок з іншими галузями філософії – філософією науки, філософією культури, логікою, онтологією, етикою тощо.
Програма курсу відображає позицію автора щодо необхідності нового комплексу педагогічних та філософських ідей, які створюють інтелектуальну снову для системи освіти ХХІ століття. української – зокрема.

Функції навчального предмета
Дидактична мета пов’язана з виробленням навичок аналізу фундаментальних педагогічних ідей: ідеалу освіченості, меті освіти, історії педагогічних систем, впливу філософії на освіту, характеристиці сучасних моделей освіти, філософсько-освітніх парадигм тощо, переорієнтації педагогічної практики на духовно-ціннісні аспекти людської особистості, інноваційним процесам в освіті України ХХІ століття.
Виховна: становлення особистості вчителя, фахівця системи освіти як найважливішого чинника гуманітарного розвитку суспільства, його особистісних характеристик та якостей в контексті утвердження постіндустріального вектора суспільного розвитку, розвику процесів демократизації, глобалізації та розгортання інформаційної революції, формування особистої ідентичності.
Розвивальна: формування цілісної архітектоніки духовно-світоглядних, морально-етичних і ціннісних норм поведінки та діяльності педагога.
Глосарій курсу: філософія освіти, гуманітарні системи, свідомість і несвідоме, культура, емпірико-аналітичний напрямок, гуманітарний напрямок, парадигма (знаннєва, технократична, біхевіористська, езотерична, вітакультурна, культурологічна), особистість, цінності, поведінка, виховання, дидактика, еволюція, зміст освіти, навчальні технології, сенс педагогічної діяльності, інновації, норми, гуманістичні традиції, педагогічна практика.





3. Програма навчальної дисципліни

ЗМІСТОВИЙ МОДУЛЬ І. Філософське осягнення ідеї освіти

Тема 1. Філософія освіти в структурі наукового знання
Предмет і завдання філософії освіти. Дуалізм філософії освіти. Філософія
освіти як галузь пізнання: об’єкт і предмет дослідження. Особливості філософського осягнення освіти. Філософія як світоглядна стратегія освіти. Методологічні функції філософії освіти. Філософія освіти та її взаємодія з іншими галузями філософії та наукового знання. Необхідність філософського
осягнення феномену освіти.
Основні вихідні поняття: філософія, освіта, філософія освіти, гуманітарна система, парадигма, інновації, зміст освіти.


Тема 2. Ідея освіти та її феномен
Ідея освіти. Поняття “освіта” та його різні значення. Опосередкована та
цілеспрямована освіта. Філософське вчення про людину та його методологічне значення для розвитку освіти. Людинотворча місія освіти. Освіта як ідея людини. Філософська концепція самопізнання. Освіта і духовне народження людини. Освіта як суб’єкт-суб’єктна взаємодія. Освіта як сфера відтворення суспільства і масової соціалізації. Феномен освіти. Освіта і культура.
Основні вихідні поняття: предметність освіти, експерименталізм, позитивізм, екзистенціалізм, постмодернізм.

Тема 3. Цілі і цінності освіти
Цілі в освіті. Філософське розуміння категорії “цінність”. Осягнення освіти як цінності. Еволюція ціннісної феноменології освіти. Цінності консерватизму та лібералізму в філософії освіти. Особистісна парадигма в освіті. Розуміння цінностей освіти в українській філософії. Національні та загальнолюдські цінності та їх роль у сучасній освіті. Морально-етичні засади розвитку освіти. Формування змісту і методів освіти у контексті цілей і цінностей освіти. Проблема актуальності змісту освіти.
Основні вихідні поняття: цінності, оцінки, ідеали, потреби, інтереси, екзистенціали, імперативи.

Тема 4. Ідеали і результати освіти
Ідеал освіченості. Освічений як інший. Освіченість та ідеал освіченості в
різних філософських концепціях та суспільствах. Homo educatus – нова еволюційна якість людини. Єдність мети і результатів освіти. Загальна мета і її результати. Проміжна мета і результати освіти: грамотність, функціональна грамотність, освіченість, компетентність, високий рівень культури. Особистість людини як результат освіти. Критерії результатів освіти. Якість освіти як критерій освіти. Суспільний вимір результатів освіти.
Основні вихідні поняття: освіченість, компетентність, духовність, культура.

ЗМІСТОВИЙ МОДУЛЬ ІІ. Структура і проблеми сучасної філософії освіти

Тема 5. Онтологія освіти
Класична і сучасна онтологія освіти. Три змісти поняття “освіта”. Особистість і культурне середовище. Індивідуальна культура й освіта. Наявність культурного контексту. Система освіти як культурний посередник.
Традиційна система освіти. Альтернативні освітні системи.
Історія і персоналії фундаментальних ідей в освіті. Ідеї вільного розвитку Д.Д’юї та експерименталізм. Екзистенціалізм. Постмодернізм. Пауло Фрейре. Ідеологія, політика і культура.
Основні вихідні поняття: прагматизм, експерименталізм, позитивізм, екзистенціалізм, постмодернізм.

Тема 6. Теоретико-методологічні засади розуміння освіти.
Аксіологія освіти. Цінності і цілі. Цінності консерватизму в освіті. Класичний реалізм. Есенціалізм. Аналітична філософія. Експерименталізм. Екзистенціалізм.
Логіка освіти. Причинна логіка. Імовірнісна логіка. Логіка зумовленості – біхевіоризм. Логіка відкритості випадку – гуманістична психологія. Логіка розвитку особистості в культурному середовищі. Осовоєння рідної мови як модель освіти.
Методологія освіти. Відчудження продуктів творчості. Проблема індивідуального сприйняття відчудженого знання. Відчудження в освіті.
Етика освіти. Характеристики освітнього середовища й позицій учасників освітньої взаємодії.
Основні вихідні поняття: аксіологія, гносеологія, логіка, методологія, етика освіти.

Тема 7. Самовизначення особистості
Розвиток. Розвиток і еволюція. Еволюція природних систем. Розвиток і освіта.
Поведінка. Організація поведінки. Модель автоматичних реакцій. Еволюція поведінки. Роль навчання в поведінці. Поведінка і моделювання середовища. Системи моделей світу і поведінка. Поведінка та освіта.
Психіка. Несвідоме і свідомість. Функціональна асиметрія півкуль. Лівопівкульний тип мислення (“мислитель”). Правопівкульний тип мислення (“художник”). Взаємодія свідомості і несвідомого. Захисні механізми психіки.
Основні вихідні поняття: моделі світу і образ людини, системи природні і штучні, гуманітарні системи, поведінка і діяльність, свідомість і несвідоме.

Тема 8. Розуміння як системна якість освіти
Особистість. Цілісність особистості. Самореалізація особистості. Особистість і освіта. Досвід. Почуття і розум у досвіді. Досвід як експеримент. Експеримент і життя. Досвід і освіта.
Культура. Трансляція досвіду у тварин. Культурна традиція в людей. Роль наслідування в розвитку індивідуальної культури. Індивідуальна культура й культура співтовариства. Культура і освіта.
Спілкування (комунікація). Проблеми взаєморозуміння. Простір взаємодії. Феномен зустрічі. Спілкування й освіта.
Розуміння. Види розумінь. Розуміння як інтерпретація. Герменевтичне коло. Розуміння в освіті.
Пізнання і творчість. “Осяяння в творчості”. Свідомість і несвідоме в творчості. Евристика. Творчість в повсякденному житті. Творчість в освіті.
Основні вихідні поняття: особистість, свобода, цінності, досвід, культура, комунікація, розуміння, інтерпретація.

Тема 9. Основні суперечності та проблеми розвитку сучасної освіти.
Основні тенденції у розвитку сучасної освіти. Кризи в освіті та криза освіти. Масова освіта: потреби особистості і суспільства. Концепція освіти упродовж життя: реалії і потреби. Національна і глобальна освіта: відчуженість, взаємодія, інтеграція. Освіта як відкрита система: виклики і перспективи. Суперечності глобального освітнього простору. Інноваційні процеси в освіті України ХХІ століття.
Основні вихідні поняття: масова освіта, елітарна освіта, інновації, освіта України XXI століття.
4. Структура навчальної дисципліни
4.1. Денна форма навчання:
Тема
Кількість годин,
відведених на:


Лекції
Семінарські заняття
Самостійну
роботу
Індивідуальну роботу

Змістовий модуль І. Філософське осягнення ідеї освіти

Тема 1. Філософія освіти в структурі
наукового знання.
2
-
4


Тема 2. Ідея освіти та її феномен.
2
2
-
4

Тема 3. Цілі та цінності освіти
2
4
-
4

Тема 4. Ідеали та результати освіти.
2
-
4


Модульна контрольна робота





Разом:
8
6
8
8

Змістовий модуль ІІ.
Структура і проблеми сучасної філософії освіти

Тема 5. Онтологія освіти.
2
2
-
4

Тема 6. Теоретико-методологічні засади розуміння освіти.
2
2
-
4

Тема 7. Самовизначення особистості в культурі.
2
4
4


Тема 8. Розуміння як системна якість освіти.
2
2
2
2

Тема 9. Основні суперечності та проблеми
розвитку сучасної освіти.
2
2
4


Модульна контрольна робота





Разом:
10
12
10
10

Разом годин:
18
18
18
18

4.2. Заочна форма навчання
Тема
Кількість годин,
відведених на:


Лекції
Семінарські заняття
Самостійну
роботу
Індивідуальну роботу

Змістовий модуль І. Філософське осягнення ідеї освіти

Тема 1. Філософія освіти в структурі
наукового знання.
2
2
2
2

Тема 2. Ідея освіти та її феномен.
2

4
4

Тема 3. Цілі та цінності освіти


6
4

Тема 4. Ідеали та результати освіти.


4
6

Модульна контрольна робота





Разом:
4
2
16
16

Змістовий модуль ІІ.
Структура і проблеми сучасної філософії освіти

Тема 5. Онтологія освіти.
2

2
2

Тема 6. Теоретико-методологічні засади розуміння освіти.


4
4

Тема 7. Самовизначення особистості в культурі.


4
4

Тема 8. Розуміння як системна якість освіти.


4
2

Тема 9. Основні суперечності та проблеми
розвитку сучасної освіти.


2
4

Модульна контрольна робота





Разом:
2
0
16
16

Разом годин:
6
2
32
32



5. Теми лекційних занять
Д.ф.н.
З.ф.н.

ЗМІСТОВИЙ МОДУЛЬ І. Філософське осягнення ідеї освіти

Тема 1. Філософія освіти в структурі наукового знання
Предмет і завдання філософії освіти. Дуалізм філософії освіти. Філософія
освіти як галузь пізнання: об’єкт і предмет дослідження. Особливості філософського осягнення освіти. Філософія як світоглядна стратегія освіти. Методологічні функції філософії освіти. Філософія освіти та її взаємодія з іншими галузями філософії та наукового знання. Необхідність філософського осягнення феномену освіти.
Анотація: аналізується предмет і завдання філософії освіти як особливого типу системності.
2
2

Тема 2. Ідея освіти та її феномен
Ідея освіти. Поняття “освіта” та його різні значення. Опосередкована та
цілеспрямована освіта. Філософське вчення про людину та його методологічне значення для розвитку освіти. Людинотворча місія освіти. Освіта як ідея людини. Філософська концепція самопізнання. Освіта і духовне народження людини. Освіта як суб’єкт-суб’єктна взаємодія. Освіта як сфера відтворення суспільства і масової соціалізації. Феномен освіти. Освіта і культура.
Анотація: дослідницька ідея освіти та її феномен з огляду на багато вимірність ідеї людини.
2
2

Тема 3. Цілі і цінності освіти
Цілі в освіті. Філософське розуміння категорії “цінність”. Осягнення освіти як цінності. Еволюція ціннісної феноменології освіти. Цінності консерватизму та лібералізму в філософії освіти. Особистісна парадигма в освіті. Розуміння цінностей освіти в українській філософії. Національні та загальнолюдські цінності та їх роль у сучасній освіті. Морально-етичні засади розвитку освіти. Формування змісту і методів освіти у контексті цілей і цінностей освіти. Проблема актуальності змісту освіти.
Анотація: здійснюється характеристика провідних ідей освіти з огляду на еволюцію її ціннісних та морально-етичних засад.
2
-

Тема 4. Ідеали і результати освіти
Ідеал освіченості. Освічений як інший. Освіченість та ідеал освіченості в
різних філософських концепціях та суспільствах. Homo educatus – нова еволюційна якість людини. Єдність мети і результатів освіти. Загальна мета і її результати. Проміжна мета і результати освіти: грамотність, функціональна грамотність, освіченість, компетентність, високий рівень культури. Особистість людини як результат освіти. Критерії результатів освіти. Якість освіти як критерій освіти. Суспільний вимір результатів освіти.
Анотація: досліджується становлення ідеалу освіченості у філософсько-освітніх концепціях.
2
-

ЗМІСТОВИЙ МОДУЛЬ ІІ. Структура і проблеми сучасної філософії освіти

Тема 5. Онтологія освіти
Класична і сучасна онтологія освіти. Три змісти поняття “освіта”. Особистість і культурне середовище. Індивідуальна культура й освіта. Наявність культурного контексту. Система освіти як культурний посередник.
Традиційна система освіти. Альтернативні освітні системи.
Історія і персоналії фундаментальних ідей в освіті. Ідеї вільного розвитку Д.Д’юї та експерименталізм. Екзистенціалізм. Постмодернізм. Пауло Фрейре. Ідеологія, політика і культура.
Анотація: дається характеристика змісту, структури та основних особливостей класичної та сучасної системи освіти.

2
-

Тема 6. Теоретико-методологічні засади розуміння освіти.
Аксіологія освіти. Цінності і цілі. Цінності консерватизму в освіті. Класичний реалізм. Есенціалізм. Аналітична філософія. Експерименталізм. Екзистенціалізм.
Логіка освіти. Причинна логіка. Імовірнісна логіка. Логіка зумовленості – біхевіоризм. Логіка відкритості випадку – гуманістична психологія. Логіка розвитку особистості в культурному середовищі. Осовоєння рідної мови як модель освіти.
Методологія освіти. Відчудження продуктів творчості. Проблема індивідуального сприйняття відчудженого знання. Відчудження в освіті.
Етика освіти. Характеристики освітнього середовища й позицій учасників освітньої взаємодії.
Анотація: аналізуються теоретико-методологічні засади освіти як феномену людської культури та продукту розвитку духу.
2
-

Тема 7. Самовизначення особистості
Розвиток. Розвиток і еволюція. Еволюція природних систем. Розвиток і освіта.
Поведінка. Організація поведінки. Модель автоматичних реакцій. Еволюція поведінки. Роль навчання в поведінці. Поведінка і моделювання середовища. Системи моделей світу і поведінка. Поведінка та освіта.
Психіка. Несвідоме і свідомість. Функціональна асиметрія півкуль. Лівопівкульний тип мислення (“мислитель”). Правопівкульний тип мислення (“художник”). Взаємодія свідомості і несвідомого. Захисні механізми психіки.
Анотація: досліджуються різноманітні аспекти взаємодії організму і середовища, свідомого і несвідомого, культури і освіти та самовизначення особистості на їх основі.
2
-

Тема 8. Розуміння як системна якість освіти
Особистість. Цілісність особистості. Самореалізація особистості. Особистість і освіта. Досвід. Почуття і розум у досвіді. Досвід як експеримент. Експеримент і життя. Досвід і освіта.
Культура. Трансляція досвіду у тварин. Культурна традиція в людей. Роль наслідування в розвитку індивідуальної культури. Індивідуальна культура й культура співтовариства. Культура і освіта.
Спілкування (комунікація). Проблеми взаєморозуміння. Простір взаємодії. Феномен зустрічі. Спілкування й освіта.
Розуміння. Види розумінь. Розуміння як інтерпретація. Герменевтичне коло. Розуміння в освіті.
Пізнання і творчість. “Осяяння в творчості”. Свідомість і несвідоме в творчості. Евристика. Творчість в повсякденному житті. Творчість в освіті.
Анотація: дається характеристика змісту та етапів самореалізації особистості у контексті соціально-культурних змін, феномену творчості .
2
-

Тема 9. Основні суперечності та проблеми розвитку сучасної освіти.
Основні тенденції у розвитку сучасної освіти. Кризи в освіті та криза освіти. Масова освіта: потреби особистості і суспільства. Концепція освіти упродовж життя: реалії і потреби. Національна і глобальна освіта: відчуженість, взаємодія, інтеграція. Освіта як відкрита система: виклики і перспективи. Суперечності глобального освітнього простору. Інноваційні процеси в освіті України ХХІ століття.
Анотація: аналізуються основні проблеми та суперечності освіти, інноваційні процеси в освіті України XXI століття.
2
-



6. Теми семінарських занять
Д.ф.н.
З.ф.н.

ЗМІСТОВИЙ МОДУЛЬ І. Філософське осягнення ідеї освіти

Тема: Ідея освіти та її феномен.
1. Філософські витоки ідеї освіти (Конфуцій, Фалес, Піфагор, Сократ і софісти). Концепція самопізнання.
2. Освітня концепція Платона.
3. Пріоритети освіти у поглядах Арістотеля.
4. Зміна освітньої парадигми у поглядах християнських філософів: Святий Августин і Тома Аквінський.
Література:
Андрущенко В.П., Дзвінчук Д.І. Основи сучасної філософії освіти: Навч. посібник. – К. – Ів.-Франківськ: Місто Н.В., 2009. – 456 с.
Лутай В.С. Філософія сучасної освіти. – К., 1996. – 284 с.
Аквінський, Тома. Коментарі до Арістотелевої “Політики” / Пер. з латини О.Кислюка; Передм. В. Котусенка. – К.: Основи, 2000. – 794 с. – С. 741–794.
Арістотель. Нікомахова етика / Переклав з давньогрецької Віктор Ставнюк. – К.: Аквілон – Плюс, 2002. – 480 с. – С. 457–467.
Арістотель. Політика / Пер. з давньогр. та передм. О.Кислюка. – К.: Основи, 2000. – 239 с. – Книга друга. С. 44; Книга сьома, С. 202- 212; Книга восьма. С.211–226.
Беседы и суждения Конфуция. – СПб.: ООО “Издательство“Кристалл””, 1999. – 1120 с., ил. – (Б-ка мировой лит.) – Глава 2 – ч. 7, 11, 15, 16. 17.; Глава 4 –ч. 3, 4, 5,6, 7,16, 17; Глава 5- ч. 12, 15; Глава 7- ч. 2, 3, 6,8, 28, 30, 33; Глава 8- ч. 17; Глава 17 – ч. 3, ч.8; Глава 18- ч. 10; Глава 19 –ч. 5, ч. 6, ч. 7. 3.
Д’юї Джон. Демократія і освіта. – Л.: Літопис, 2003. – 294 с. – Розділ 7. Демократична концепція освіти.3. Філософія освіти Платона. С.74–76.
Диоген Лаэртский. О жизни, учениях и изречениях знаменитых философов / АН СССР, Ин-т философии; Общ. ред. и вступит. Статья А.Ф. Лосева. – М.: Мысль, 1979. –С. 69–76.
Платон. Держава / Пер. з давньогр. Д. Коваль. – К.: Основи, 2000. – 355 с. – С. 23, 97–98, 147,184, 192–193,197–199, 214–217.
Платон. Діалоги / Пер. з давньогр. – К.: Основи, 1999. – 395 с. – С. 111– 112, 120–124, 134, 138–142, 145, 150–151, 194–195.
Святий Августин. Сповідь / Пер. з латин. Ю.Мушака; Післям. С.Здіорука. – К.: Основи, 1999. – 319 с. – Кн.3 – ч. ІV; кн. 4, ч. І; кн.5 – ч.ІV, ч.VІІ; кн.6. – ч.V, ч. ХІ; кн. 10 – ч.І, ч.V-ХХІІV.
2
2

Тема: Цілі та цінності освіти.
1. Освітні ідеї та ціннісні орієнтації Я.А. Коменського.
2. Індивідуальність як цінність і реальна сила нового суспільства. Д. Локк.
3. Цінність природної свободи і вільного виховання Ж.-Ж. Руссо
4. І.Г. Песталоцці про мистецтво освіти та освіту для індустрії.
5. Розуміння свободи і освіти І. Кантом та феномену знання Ґ. Гегелем.
Література:
1.Андрущенко В.П., Дзвінчук Д.І. Основи сучасної філософії освіти: Навч. посібник. – К. – Ів.-Франківськ: Місто Н.В., 2009. – 456 с.
2.Лутай В.С. Філософія сучасної освіти. – К., 1996. – 284 с.
3. Ґадамер, Ганс – Георг. Істина і метод: Пер. з нім. – К.: Юніверс, 2000. Т.І : Герменевтика І: Основи філософ. герменевтики. – 464 с. –Бібліогр.: 1 с. – С. 18–27.
4. Геґель, Ґ.В.Ф. Феноменологія духу / З нім. пер. П.Таращук; Наук. ред. пер. Ю.Кушаков. – К.: Вид-во Соломії Павличко “Основи”, 2004. –548 с. – Передмова. С.17–66; Вступ. С.678. Просвітництво. С. 370–401; Абсолютне знання С.533–548.
5. Д’юї Джон. Демократія і освіта. – Л.: Літопис, 2003. – 294 с. – Розділ 7.
6.Індивідуалістичний ідеал ХVІІІ сторіччя. С.76–77. 5. Національна й соціальна освіта.С.78–82. Розділ 20. 1. Досвід супроти істинного знання. Сучасна теорія досвіду і знання. 3.Досвід як експеримент. С.221- 231.
7. Кант І. Критика чистого розуму./ Пер. з нім. І. Бурковського. – К.: Юніверс, 2000. – С. 407–482.
8. Кант І. Ответ на вопрос: Что такое просвещение? // Сочинения в восьми томах. – М.: Чоро 1994. –Т.8, С.29–37.
9. Клепко С.Ф. Філософія освіти в європейському контексті. – Полтава: ПОІППО, 2006. – 328 с.
10.Коменский Я.А. Великая дидактика // Коменский Я.А., Локк Д., Руссо Ж.-Ж., Песталоцци И.Г. Педагогическое наследие / Сост. В.М. Кларин, А.Н. Джуринский. – М.: Педагогика, 1988 – 416 с. – (Б-ка учителя). – С. 11–136.
11. Локк Д. Мысли о воспитании // Там само. – С. 145–178.
12. Локк Д. Об управлении разумом // Там само. – С. 179–193.
13. Песталоцци И.Г. Метод // Там само. – С. 322–331.
14.Песталоцци И.Г. О народном образовании и индустрии // Там само. – С. 312–322.
15.Руссо Ж.-Ж. Эмиль, или о воспитании // Там само. – С. 199 – 297 с.
4
-

ЗМІСТОВИЙ МОДУЛЬ ІІ. Структура і проблеми сучасної філософії освіти

Тема: Онтологія освіти
1. Класична і сучасна онтологія освіти. Три змісти поняття “освіта”. Особистість і культурне середовище. Індивідуальна культура й освіта.
2. Традиційна система освіти. Альтернативні освітні системи.
3. Історія і персоналії фундаментальних ідей в освіті. Ідеї вільного розвитку Д.Д’юї та експерименталізм. Екзистенціалізм. Постмодернізм. Пауло Фрейре. Ідеологія, політика і культура.
Література:
1. Андрущенко В.П., Дзвінчук Д.І. Основи сучасної філософії освіти: Навч. посібник. – К. – Ів.-Франківськ: Місто Н.В., 2009. – 456 с.
2. Лутай В.С. Філософія сучасної освіти. – К., 1996. – 284 с.
3. Гершунський Б.С. Философия образования ХХІ века. (В поисках практико-ориентированных образовательных концекпций). – М.: Изд-во “Совершенство”, 1998. – 608 с.
4. Гусинский Э.Н., Турчанинова Ю.И. Ввендение в философию образования. – М.: Издательская корпорация “Логос”, 2000. – 224 с.
5. Ильин Г.Л. Философтя образования (идея непрерывности). –М.: “Вузовская книга”, 2002. – 224 с.
6. Клепко С.Ф. Філософія освіти в європейському контексті. – Полтава: ПОІППО, 2006. – 328 с.
7. Кремень В.Г. Філософія: мислителі, ідеї, концепції: Підручник/ В.Г Кремень, В.В. Ільїн. – К.: Книга, 2005. – 528 с.
8.Сидоров Н.Р. Философия образования. Введение. – СПб.: Питер, 2007.– 304 с.
2
-

Тема: Теоретико-методологічні засади розуміння освіти
1.Аксіологія освіти.
2.Логіка освіти.Осовоєння рідної мови як модель освіти.
3. Методологія освіти. Відчудження в освіті.
4.Етика освіти. Характеристики освітнього середовища й позицій учасників освітньої взаємодії.
Література:
1. Андрущенко В.П., Дзвінчук Д.І. Основи сучасної філософії освіти: Навч. посібник. – К. – Ів.-Франківськ: Місто Н.В., 2009. – 456 с.
2. Лутай В.С. Філософія сучасної освіти. – К., 1996. – 284 с.
3. Гершунський Б.С. Философия образования ХХІ века. (В поисках практико-ориентированных образовательных концекпций). – М.: Изд-во “Совершенство”, 1998. – 608 с.
4. Гусинский Э.Н., Турчанинова Ю.И. Ввендение в философию образования. – М.: Издательская корпорация “Логос”, 2000. – 224 с.
5. Ильин Г.Л. Философтя образования (идея непрерывности). –М.: “Вузовская книга”, 2002. – 224 с.
6. Клепко С.Ф. Філософія освіти в європейському контексті. – Полтава: ПОІППО, 2006. – 328 с.
7. Кремень В.Г. Філософія: мислителі, ідеї, концепції: Підручник/ В.Г Кремень, В.В. Ільїн. – К.: Книга, 2005. – 528 с.
8. Радіонова І.О. Сучасна американська фіософія освіти та виховання: тематичні поля та парадигмально-концептуальні побудови. – Харків: ХДПУ, 2000. – 208 с.
9. Сидоров Н.Р. Философия образования. Введение. – СПб.: Питер, 2007.– 304 с.
2
-

Тема: Самовизначення особистості в культурі
1.Розвиток. Розвиток і еволюція. Розвиток і освіта.
2. Поведінка. Організація поведінки. Роль навчання в поведінці. Системи моделей світу і поведінка. Поведінка та освіта.
3.Психіка. Несвідоме і свідомість. Функціональна асиметрія півкуль. Взаємодія свідомості і несвідомого. Захисні механізми психіки.
1. Андрущенко В.П., Дзвінчук Д.І. Основи сучасної філософії освіти: Навч. посібник. – К. – Ів.-Франківськ: Місто Н.В., 2009. – 456 с.
2. Лутай В.С. Філософія сучасної освіти. – К., 1996. – 284 с.
3. Гершунський Б.С. Философия образования ХХІ века. (В поисках практико-ориентированных образовательных концекпций). – М.: Изд-во “Совершенство”, 1998. – 608 с.
4. Гусинский Э.Н., Турчанинова Ю.И. Ввендение в философию образования. – М.: Издательская корпорация “Логос”, 2000. – 224 с.
5. Ильин Г.Л. Философтя образования (идея непрерывности). –М.: “Вузовская книга”, 2002. – 224 с.
6. Клепко С.Ф. Філософія освіти в європейському контексті. – Полтава: ПОІППО, 2006. – 328 с.
7. Кремень В.Г. Філософія: мислителі, ідеї, концепції: Підручник/ В.Г Кремень, В.В. Ільїн. – К.: Книга, 2005. – 528 с.
8. Маслоу А.Г. Мотивация и личность: Пер. С англ. – СПб.: Евразия, 1999. – 478 с.
9.Радіонова І.О. Сучасна американська фіософія освіти та виховання: тематичні поля та парадигмально-концептуальні побудови. – Харків: ХДПУ, 2000. – 208 с.
10. Сидоров Н.Р. Философия образования. Введение. – СПб.: Питер, 2007.– 304 с.
4
-

Тема: Розуміння як системна якість освіти
1. Цілісність особистості та її самореалізація. Особистість і освіта. Досвід і освіта.
2. Індивідуальна культура й культура співтовариства. Культура і освіта.
3.Проблеми взаєморозуміння. Простір взаємодії. Спілкування й освіта.
4.Розуміння як інтерпретація. Герменевтичне коло. Розуміння в освіті.
5. Пізнання і творчість. “Осяяння в творчості”. Свідомість і несвідоме в творчості. Творчість в освіті.
Література:
1. Андрущенко В.П., Дзвінчук Д.І. Основи сучасної філософії освіти: Навч. посібник. – К. – Ів.-Франківськ: Місто Н.В., 2009. – 456 с.
2. Лутай В.С. Філософія сучасної освіти. – К., 1996. – 284 с.
3. Гершунський Б.С. Философия образования ХХІ века. (В поисках практико-ориентированных образовательных концекпций). – М.: Изд-во “Совершенство”, 1998. – 608 с.
4. Гусинский Э.Н., Турчанинова Ю.И. Ввендение в философию образования. – М.: Издательская корпорация “Логос”, 2000. – 224 с.
5. Ильин Г.Л. Философтя образования (идея непрерывности). –М.: “Вузовская книга”, 2002. – 224 с.
6. Клепко С.Ф. Філософія освіти в європейському контексті. – Полтава: ПОІППО, 2006. – 328 с.
7. Кремень В.Г. Філософія: мислителі, ідеї, концепції: Підручник/ В.Г Кремень, В.В. Ільїн. – К.: Книга, 2005. – 528 с.
8. Радіонова І.О. Сучасна американська фіософія освіти та виховання: тематичні поля та парадигмально-концептуальні побудови. – Харків: ХДПУ, 2000. – 208 с.
9. Сидоров Н.Р. Философия образования. Введение. – СПб.: Питер, 2007.– 304 с.
2
-

Тема: Основні суперечності та проблеми розвитку сучасної освіти
Кризи в освіті та криза освіти.
Масова освіта: потреби особистості і суспільства.
Концепція освіти упродовж життя: реалії і потреби.
Національна і глобальна освіта: відчуженість, взаємодія, інтеграція.
Освіта як відкрита система: виклики і перспективи. Суперечності глобального освітнього простору.
Література:
1. Андрущенко В.П., Дзвінчук Д.І. Основи сучасної філософії освіти: Навч. посібник. – К. – Ів.-Франківськ: Місто Н.В., 2009. – 456 с.
2. Лутай В.С. Філософія сучасної освіти. – К., 1996. – 284 с.
3. Гершунський Б.С. Философия образования ХХІ века. (В поисках практико-ориентированных образовательных концекпций). – М.: Изд-во “Совершенство”, 1998. – 608 с.
4. Гусинский Э.Н., Турчанинова Ю.И. Ввендение в философию образования. – М.: Издательская корпорация “Логос”, 2000. – 224 с.
5. Ильин Г.Л. Философтя образования (идея непрерывности). –М.: “Вузовская книга”, 2002. – 224 с.
6. Клепко С.Ф. Філософія освіти в європейському контексті. – Полтава: ПОІППО, 2006. – 328 с.
7. Кремень В.Г. Філософія: мислителі, ідеї, концепції: Підручник/ В.Г Кремень, В.В. Ільїн. – К.: Книга, 2005. – 528 с.
8. Радіонова І.О. Сучасна американська фіософія освіти та виховання: тематичні поля та парадигмально-концептуальні побудови. – Харків: ХДПУ, 2000. – 208 с.
9. Сидоров Н.Р. Философия образования. Введение. – СПб.: Питер, 2007.– 304 с.
2
-



7.1 Тематика індивідуальних завдань для студентів, які навчаються за індивідуальними графіками

1 Ідея освіти та її феномен.


2 Цілі та цінності освіти.


3 Онтологія освіти


4 Теоретико-методологічні засади розуміння освіти


5 Самовизначення особистості в культурі


6 Розуміння як системна якість освіти


7 Основні суперечності та проблеми розвитку сучасної освіти






































7.2 Самостійна робота студентів
Д.ф.н.
З.ф.н.

1. Гра як культурний феномен. Емоційна регуляція поведінки.
Література:
Гойзінга Й. Природа і значення гри як культурного феномена // Філ. і соц. думка. – 1994. - № 5,6.
Лурия А.Р. Основы нейропсихологии. – М.: МГУ, 1973.
4
6





2. Управління в стаді і соціумі. Первісна культура та її особливості. Людинотворча сутність культури.
Література:
1. Ильенков Э.В. Философия и культура. – М., 1991.
2.Нестеренко В.Т. Вступ до філософії: онтологія людини. – К., 1995.
3. Тайлор Э.Б. Первобытная культура. – М., 1989.


4
8

3. Вплив освіти на процес реалізації образу людини в культурі.
Література:
1. Митрохин Л.Н. Будет ещё хуже, если // Вопр. философии. – 1997. - № 2. – С. 51-55.
2. Бытие человека в культуре (опыт онтлогического подхода) / Быстрицкий Е.Н., Козловский В.Н. и др.– К., 1992.
4
6


4. Система освіти – шлях: трансляція культури, особистість вчителя, шлях до себе.
Література:
1. Буева Л.Н. Культура и образование. // Вопр. философии. – 1997. - № 2.
2.Лекторский В.А. Гуманизация, гуманитаризация и культурологический подход к образованию. // Вопр. философии. – 1997. - № 2.
4
8

5. Реалізація парадигмальної орієнтації на розвиток особистості у сучасних педагогічних концепціях. Сучасна західна філософсько-педагогічна антропологія.
Література:
1. Култаєва М. Сучасна західна філософсько-педагогічна антропологія. // Філос. думка. – 2001. - № 3
2.Лутай В.С. Філософія сучасної освіти. – К., 1996.
3. Щубелка Н.В. Філософія освіти: пошук нових напрямків // “Дні науки-96”. Тези наукових доповідей. – К., 1996.

4
4




8. ІНДИВІДУАЛЬНА РОБОТА СТУДЕНТІВ
(ІНДИВІДУАЛЬНЕ НАВЧАЛЬНО-ДОСЛІДНЕ ЗАВДАННЯ)

Методичні рекомендації та вимоги до виконання
індивідуального навчально-дослідного завдання
(навчального проекту)
Важливою формою самостійної роботи студентів в кредитно-модульній системі організації навчального процесу є виконання індивідуального навчально-дослідного завдання у вигляді реферативного дослідження або есе на відповідну тему.

2.7.1. ІНДЗ у вигляді реферативного дослідження
При виконанні індивідуального навчально-дослідного завдання слід дотримуватись наступних вимог:
Тема ІНДЗ обирається студентом самостійно за погодженням з викладачем. Як правило, тема повинна висвітлювати важливі філософські,
методологічні, світоглядні проблеми тощо.
Робота має містити такі складові частини:
План, який розкриває зміст роботи із позначенням сторінок та має
містити такі структурні елементи:
·
- вступ (обґрунтування актуальності обраної теми);
- основну частину;
- висновки;
-список використаних літературних джерел (за вимогами наукового формлення).
Обсяг роботи має бути в межах 10–16 сторінок комп’ютерного набору або рукописом в залежності від мети дослідження, без списку літератури та додатків.
Усі розділи і підрозділи, що є у плані, повинні бути виділені в тексті
заголовками та підзаголовками.
Текст розміщується на аркуші, обмеженому берегами: 20 мм. Текст у комп’ютерному варіанті виконується шрифтом – Times New Roman, розміром –14, міжрядковий інтервал – 1,5. Порядковий номер проставляється праворуч у верхньому куті сторінки. Першою сторінкою вважається титульний аркуш, на ньому порядковий номер не ставиться. Він проставляється на наступній сторінці і далі за порядком. Розділи або глави нумеруються арабськими цифрами, а підрозділи або параграфи – цифрою розділу і підрозділу через крапку. Наприклад, якщо розділ буде другим, то він позначається: Розділ 2: ... (далі йде назва розділу), а відповідно перший підрозділ цього розділу: 2.1 (далі йде назва підрозділу) і так далі за порядком до наступного розділу.
Вступ – найважливіший змістовний елемент роботи. Форма його –
довільна, але в ньому повинні обов’язково знайти відображення такі питання:
обґрунтування вибору теми, оцінка її з точки зору актуальності та важливості, визначення її місця в існуючій науковій проблематиці, оцінка ступеню і характеру розробки теми, зміст наукової проблематики, яку автор вбачає в цій темі, формулювання мети і завдань дослідження.
Основний зміст теми повинен являти собою самостійно виконане дослідження по проблемі, заявленої в назві ІНДЗ, узагальнення існуючої наукової літератури, або методологічну розробку проблеми з вказівкою на її застосування у сфері наукових інтересів автора ІНДЗ.
У висновку повинне даватися коротке резюме того, що викладено восновній частині роботи; висновки, які зроблені з цього викладу, або посилання на методологічне і світоглядне застосування викладеного в ІНДЗ
матеріалу.
Список літератури має назву “ЛІТЕРАТУРА”, повинен містити бібліографічний опис джерел, використаних студентом під час роботи надтемою. Укладаючи його, необхідно додержуватись вимог державного стандарту. Кожен бібліографічний запис треба починати з нового рядка, літературу слід розташовувати в алфавітному порядку авторів та назв творів. Бібліографічні записи повинні мати порядкову нумерацію. Посилання на літературу робляться в тексті з позначенням їх порядкового номера в списку і сторінок через кому в прямокутних дужках. Наприклад: [6, 123], або надекілька підряд сторінок [7, 34–37]. Якщо посилання робиться на ціле джерело без зазначення конкретних сторінок, то вказується лише порядковий номер у списку в прямокутних дужках. Наприклад: [10]. Якщо на декілька джерел, то цифри номеру йдуть через крапку з комою. Наприклад: [10; 15] або [7;10;12]. Нижче подані приклади оформлення використаної літератури, яке залежить від виду джерела:
1. Монографія:
Огнев’юк В. О. Освіта в системі цінностей сталого людського розвитку [Монографія] / В.О. Огнев’юк - К.: Знання України, 2003. – 449 с.
2. Робота в збірнику:
Квіт С. Алгоритм університетського розвитку. Університетська автономія./ С. Квіт. - К.: 2008. - 366 с. - С. 12–30.
3. Перекладена робота:
Пелікан Я. Ідея університету.: Пер.з англ. / Я. пелікан – К.: Дух і літера. 2009. – 360 с.
4. Журнальна стаття:
Огнев’юк В. О. Суспільство втрачених цінностей // Історія. Філософія. Релігієзнавство. 2008. № 3. – С. 7–10.
5. Авторський підручник:
Левківський М.В. Історія педагогіки: підручник / М.В. Левківський. К.: ЦУЛ, 2008.– 360 с.
6. Колективний підручник, або посібник:
Педагогіка вищої школи. Навч. посібник / З.Н. Курлянд, Р.І.Хмелюк, А.В. Семенова [та ін.]; За ред. З.Н. Курлянд. – 3-тє вид., перероб. і доп. – К.: Знання, 2007. – 495 с.


Індивідуальне науково-дослідницьке завдання у вигляді есе.
Есе – це короткий прозовий твір (не менше 3 сторінок), де автор викладає свою думку з конкретного питання, яке відображене в темі, зважуючи всі аргументи „за” і „проти”. В тексті можна використовувати цитати з письмових творів і думки інших авторів, але з чітким зазначенням їх прізвищ і джерел звідки взята цитата (думка) у виносці, і вони не можуть становити більше однієї третини тексту. На окремій сторінці слід зазначити список джерел (підручники, спеціальна література, Інтернет-джерела, виступи або промови), які використовувались під час написання есе. Головна вимога до есе – це оригінальність викладу власних думок з приводу певної наукової проблеми. Оцінка дотримання вимог фіксується у балах.
Студент хоча і обирає форму, у якій він буде виконувати своє навчально-дослідне завдання, зобов’язаний погодити її з викладачем. Окрім того індивідуальне навчально-дослідне завдання виконується протягом навчального курсу, і викладач може призначити захист проведеної студентом роботи.

8. МЕТОДИ НАВЧАННЯ
Викладання дисципліни передбачає лекційний курс, особливістю якого є звернення до праць відомих філософів, в яких розкривається ідея освіти. Звідси випливає необхідність ознайомлення та дослідження цих праць студентами під час самостійної роботи. Курс передбачає активний пошук джерел через Інтернет. Семінарські заняття проводяться з елементами дискусії та порівняльного аналізу.

9. ПИТАННЯ ДЛЯ САМОКОНТРОЛЮ
1. Дуалізм філософії освіти та проблеми її становлення.
2. Філософія освіти як галузь пізнання: об’єкт, предмет,
співвідношення з іншими галузями знання.
3. Філософія освіти та її взаємодія з іншими галузями філософії та
наукового знання.
4. Плюралізм філософії освіти.
5. Філософське вчення про людину та його методологічне значення
для розвитку освіти.
6. Необхідність філософського осягнення феномену освіти.
7. Методологічні функції філософії освіти.
8. Ідея освіти та її витоки.
9. Феномен освіти.
10. Освіта як процес навчання і виховання.
11. Опосередкована та цілеспрямована освіта.
12. Освіта як система.
13. Освіта як соціальна технологія.
14. Школа як обов’язкова ланка освіти.
15. Освіта як сфера.
16. Багатоаспектність поняття “освіта”.
17. Освіта і культура.
18. Освіта як соціалізація особистості.
19. Закономірності розвитку освіти.
20. Філософська концепція самопізнання.
21. Мова і освіта.
22. Цілі освіти.
23. Освіта як цінність.
24. Цінності в освіті.
25. Консервативні цінності, концепції і парадигми освіти.
26. Ліберальні цінності, концепції і парадигми освіти.
27. Людинотворча місія освіти.
28. Освіта як духовне народження людини.
29. Освіта як суб’єкт-суб’єктна взаємодія.
30. Освіта як сфера відтворення суспільства і масової соціалізації.
31. Фалес, Сократ і софісти та їх роль в розвитку ідеї освіти.
32. Конфуцій та його роль в розвитку ідеї освіти.
33. Концепція освіти Платона.
34. Арістотелівське осмислення ідеї освіти.
35. Осмислення освіти християнськими філософами. Святий
Августин і Тома Аквінський.
36. Освіта в добу Відродження: ідея формування всебічно
розвинутої людини.
37. Освітні ідеї та ціннісні орієнтації Я. Коменського.
38. Індивідуальність – рушійна сила індустріального суспільства.
Дж. Локк.
39. Ідея природної свободи і вільного виховання Ж.-Ж. Руссо.
40. Г. Песталоцці про мистецтво освіти і освіту для індустрії.
41. Розуміння свободи освіти І. Кантом та феномену знання Ґ.
Гегелем.
42. Григорій Сковорода про самопізнання та спорідненість
виховання з природою.
43. Ідея національної школи в працях К. Ушинського, Б. Грінченка,
С. Русової, І.Франка, Я. Чепіги.
44. Ідея національної школи та її розвиток в працях Г. Ващенка.
45. Зміна цінностей освіти в освітньому просторі України: А.
Макаренко та В. Сухомлинський.
46. Університет як ідея єдності науки і освіти.
47. Місія університету в культурі.
48. Багаторівнева система підготовки фахівців: молодший
спеціаліст, бакалавр, спеціаліст, магістр, доктор філософії.
49. Автономія університету
50. Гуманітарна освіта і проблема профілю вищого навчального
закладу.
51. Освіта і дослідження в сучасному університеті.
52. Гумбольтівська концепція класичного університету та її
розвиток.
53. Розвиток ідеї університету Ортегою-і-Гассетом.
54. К. Ясперс про університетську освіту.
55. Порівняти різі моделі сучасної університетської освіти.
56. Освіта і сталий людський розвиток.
57. Теорія людського капіталу.
58. Зміна канонів освіченості в історії культури.
59. Концепція безперервної освіти.
60. Формування системи освіти індустріального суспільства.
61. Джон Д’юї про пріоритети освіти індустріального суспільства.
62. Формування освітньої парадигми інформаційного суспільства.
Е. Тоффлер.
63. Філософські засади Національної доктрини розвитку освіти.
64. Суб’єкт-об’єктна і суб’єкт-суб’єктна парадигми освіти.
Консерватизм та лібералізм.
65. Основні суперечності сучасної освіти.
66. Освітні стандарти і парадигма особистісно-орієнтованої освіти.
67. Освіта як сфера послуг.
68. Глобалізаційні процеси в освіті.
69. Освіта у стратегії боротьби з бідністю.
70. Сучасна система освіти.

10.1. ТЕСТОВІ ЗАВДАННЯ

Впорядкований і повторюваний спосіб дій, який веде до досягнення певної дослідницької мети у певній сфері явищ, іменується:
дискурсом;
методом;
нормою;
імплікацією.

Думка про “здатність правильного судження та розрізнення істини та хиби, яку ми й називаємо здоровим глуздом або розумом, що є за природою своєю однаковою у всіх людей”, а відтак про метод, який повинен був дати можливість “правильно керувати розумом”, щоб досягти зазначених цілей, висловлена:
Бенедетто Кроче в “Сучасній літературній критиці”;
Вільгельмом Дільтеєм у “Переживані і розумінні”;
Рене Декартом в “Міркуваннях про метод”;
Анрі Бергсоном у “Вступі до метафізики”.

Так звані апріорні науки (математика, геометрія) у своїх дослідженнях спираються головним чином на:
аксіоми чи дедукції;
розуміння та інтерпретацію чужих висловлювань;
досліди та експерименти;
інтуїцію;
віру.

Систематика відрізняє ці науки від інших тим, що вони спираються головним чином (але не виключно) на розуміння та інтерпретацію чужих висловлювань; їхньою безпосередньою, елементарною реальністю є текст. Йдеться про:
природничі науки;
гуманітарні науки;
апріорні науки;
міфологію.

Прибічники цієї концепції історико-освітнього поцесу (Дж. Бернал, Р. Мертон, Дж. Холдейн та ін.) вважали, що вирішальними детермінантами розвитку освіти та науки були економічні умови, характер та тенденції культури – зовнішні щодо науки і освіти фактори. Йдеться про:

критичний раціоналізм;
екстерналізм;
інтерналізм;
антисцієнтизм;
“епістемологічний анархізм”.
континуїзм
екзистенціалізм.

Природознавство (в широкому розумінні) у своїх дослідженнях спирається насамперед на:
1) інтуїцію;
2) досліди та експерименти;
розуміння та інтерпретацію чужих висловлювань;
аксіоми чи дедукції;
віру.

7. Прибічники цієї позиції (О. Койре, А.Р. Холл, П. Россі) обстоюють позицію, за якою історичний розвиток освіти і науки зумовлюється внутрішніми (іманентними) чинниками: їх історія – це історія ідей, інтелектуального розвитку. Цей напрямок називається:
сцієнтизмом;
антисцієнтизмом;
континуїзмом;
дисконтинуїзмом;
екстерналізмом;
інтерналізмом;
марксизмом.

8. З грецької назву цього напрямку і дослідницької школи виводять зі слів, що перекладаються як “висловлювання”, “виражання”, “вияснення прихованого”, “переклад” тощо. Йдеться про:
позитивізм;
інструменталізм;
герменевтику;
екзистенціалізм;
психоаналіз.

9. Полем та сферою застосування цього методу є: а) практика розуміння текстів (написаних, вимовлених, культурних); б) сукупність правил їх інтерпретації; в) метод і теорія інтерпретації (в теології, філології, праві, історіографії, психології); г) теорія розуміння, яка проблематизує сам його феномен та механізми; д) напрям і дослідницька школа в літературі і філософії (зокрема, у філософії освіти). Йдеться про:
герменевтику;
структуралізм;
патристику;
ірраціоналізм;
фідеїзм;
номотетичний метод.

10. Першу теоретико-практичну концепцію інтерпретативної методології (прообразу герменевтики) запропонував:
Філон з Олександрії (бл. 13 р. до н.е. – бл. 54 р. н.е.);
Мартін Гайдеггер (1859-1938);
Фрідріх Ернст Даніель Шляєрмахер (1768-1834).

11. Утвердження герменевтики як науки про процедури інтерпретації (екзегези) та механізми розуміння пов’язане з особою:
Вільгельма Дільтея;
Бенедетто Кроче;
Анрі Бергсона;
Карла Маркса;
Фрідріха Шляєрмахера.

12. Інтерпретація та розуміння будь-якого тексту має дві сторони, які описуються за допомогою опозиційних категорій граматичного розуміння і психологічного (технічного) розуміння. При цьому граматична інтерпретація є об’єктивною (предметною) і визначає спосіб конструкції та форму делімітації значення. Яку функцію виконує психологічна (суб’єктивна, суб’єктна ) сторона розуміння?
навіювання, “підсування” значення;
пояснення станів речей, які існують незалежно від людини;
об’єктивізованої експресії.

13. Що становить орієнтацію на головний зміст пізнання гуманітарних предметів?
потрібно віднайти та витлумачити причини їх появи, а також включити їх до ряду подібних явищ;
суб’єкт пізнання перебуває у нейтральній позиції щодо цінності, спрямованої на відтворення існуючих фактів;
згідно з його специфікою потрібно зайняти позицію розуміння, спрямовану на сенс та цінність;
інтуїція.

14. Теорію неусвідомлюваних чинників, які визначають людське життя, а також принципи генеральної автентичності, істинності прихованого й неусвідомлюваного, найповніше розвинув:
Анрі Пуанкаре;
Зігмунд Фройд;
Едуард ле Руа;
Мартін Гайдеггер;
Жан-Поль Сартр.

15. Формуючи головні тези свого розуміння історії, цей мислитель наголошував на існуванні “поглибленої” (“дворівневої”) структури людської свідомості: перший рівень утворюють реальні зв’язки і стосунки між суспільною і політичною структурою та виробництвом, другий рівень з’являється, коли “на певному щаблі свого розвитку матеріальні продуктивні сили потрапляють у суперечність з існуючими виробничими стосунками”, а вже на цій основі відбувається формування ідеології як “неістинної свідомості”, сукупності оман пізнання. Йдеться про:
Г. Гегеля;
Л. Фейєрбаха;
Ф. Ніцше;
М.Ф. Іллірікуса.
К. Маркса.

16. В есе “Про істину і хибу в позаморальному сенсі” (18730 цей мислитель писав: “Говорячи про дерева, барви, сніг і квіти, ми віримо, що знаємо щось про самі речі, в той час як не знаємо нічого, крім метафор речей, які зовсім не відповідають первинним сутностям Весь матеріал, в якому й на якому працює потім і будує людина істини, дослідник, філософ, береться якщо не з повітря, то в усякому разі не з сутності речей” Прибічником думки про інтерпретацію як спосіб пізнання світу є:
1) Фрідріх Ніцше;
2) Поль Рікер;
3) Ганс Георг Гадамер;
4) Едмунд Гуссерль.

17. У межах цієї системи висувається гіпотеза про існування неусвідомлених утворень, які дають про себе знати за допомогою різноманітних сигналів у рамках поверхневого свідомого. Завдання дослідника – демаскувати та інтерпретувати сигнали несвідомого (прихований сенс), видобуття їх з-під явних явищ (явний сенс), які вдають із себе те, чим вони не є. Отже, таке відкриття закритих значень здійснює:
1) діалектика;
2) позитивізм;
3) психоаналіз;
4) семіологія;
5) феноменологія.

18. Предметом гуманістики, за В. Дільтеєм, є:
1) зоб’єктивізовані експресії переживань суб’єкта;
2) кооперативність, когерентність, нелінійність як закономірності фазових переходів у розвитку гуманітарних систем;
3) інформація як атрибутивна властивість гуманітарних систем.

19. Систематика відрізняє ці науки від решти тим, що вони обіймають комунікативні ситуації, в яких текст теж бере участь, і які самі, своє чергою, встановлюють їхні зв’язки з авторами, читачами, позатекстовою реальністю. Йдеться про:
1) природничі науки;
2) episteme Арістотеля;
3) stientia Середньовіччя;
4) апріорні науки;
5) гуманітарні науки.

20. Поняття, що охоплює широкий спектр об’єктів, одним з граничних випадків якого виступає особистість, а іншим, самим широким, культура в цілому:
1) гуманітарна система;
2) наука;
3) філософія;
4) наукова онтологія;
5) парапсихологія.

21. Пізнання цих особистісноподібних систем (як умова сучасного когнітивного повороту) в сучасних умовах можливе і досяжне лише при застосуванні:
10 діалектики;
2) метафізики;
3) парапсихології;
4) релігії;
5) алхімії;
6) месмеризму;
7) синергетики.

22. Основою глобального еволюціонізму, розвитку будь-яких систем є:
1) парадигма “безумовності, самоочевидності, безсумнівності засад науки”;
2) парадигма самоорганізації;
3) положення, згідно з яким “метод істинного наведення наздоганяє природу”;
4) конвенціоналізм.

23. Конструктивним началом в синергетиці є:
1) необхідність;
2) випадковість;
3) зміст;
4) форма;
5) сутність;
6) явище.

24. Закономірністю фазових переходів у розвитку гуманітарних систем (зокрема, системи освіти), суспільства в цілому (на додаток до кооперативності, когерентності, нелінійності), згідно з синергетичною методологією, є:
1) соціальна дезорганізація;
2) індукція;
3) дедукція;
4) конвенціоналізм.

25. Основним принципом організації буття гуманітарних систем (системи освіти - зосібно) є принцип невизначеності. Серед запропонованих характеристик вкажіть на ту, яка до його характеристик не належить:
1) момент зародження гуманітарної системи та її початкові параметри не можуть бути визначені однозначно;
2) ні до якого моменту часу гуманітарна система не може бути завершеною;
3) підсистемний склад і зовнішні зв’язки гуманітарної системи не можуть бути визначені однозначно;
4) у результатах “колективної праці дослідницьких поколінь”, у констатуванні “окремих наук, як хранилищ об’єктивної істини”, і проявляється “довічна” ідея науковості;
5) шляхи внутрішнього перетворення інформації в гуманітарній системі не можуть бути прослідкованими;
6) результати окремих впливів не можуть бути точно визначеними і виокремленими в наявному стані гуманітарної системи.

26.Мова гуманітарних систем як форма існування і форма вираження значення та мислення:
1) включає в себе лише логічну складову;
2) включає в себе лише образну складову;
3) включає в себе і неподільно поєднує як логічну, так і образну складові.

27. Серед запропонованих варіантів визначень філософії освіти вкажіть на той, що відображає її гуманітарну орієнтацію:
1) філософія освіти – це особливий тип філософської системності, спеціалізований у сфері освіти;
2) філософія освіти – це спосіб мислення про освіту;
3) філософія освіти – це терапія людини, вироблення людського в людині, утримання плану цілісності її образу;
4) філософія освіти – це сфера міжпрофесійного продуктивного діалогу різних вчених і практиків, що спеціалізуються на проблемах освіти.

28. Цей напрямок філософії освіти звертається насамперед до таких питань, як структура педагогічного знання, статус педагогічної теорії, взаємовідношення ціннісних суджень та висловлювань про факти, дескриптивної і нормативної педагогіки. Йдеться про:
1) педагогічну антропологію;
2) герменевтичний напрямок;
3) релігійно-теологічний напрямок;
4) психоаналітичний напрямок;
5) емпірико-аналітичний напрямок;
6) постмодерністський напрямок.

29. Для цього напрямку філософії освіти властиве акцентування уваги на специфічності методів педагогіки як науки про дух, ї гуманітарної спрямованості:
1) для емпірико-аналітичного напрямку;
2) для гуманітарного напрямку;
3) для педагогічної антропології;
4) для критичного раціоналізму.

30. Традиції якого філософського напрямку продовжує сучасна емпірико-аналітична філософія освіти?
1) позитивізму;
2) психоаналізу;
3) неотомізму;
4) екзистенціалізму;
5) історицизму.

31. Традиції історицизму Вільгельма Дільтея (1833-1911) лежать в основі:
1) феноменологічної філософії освіти;
2) діалогічної філософії освіти;
3) гуманітарної педагогіки;
4) релігійно-теологічної філософії освіти;
5) езотеричного напрямку.

32. У цій традиції властиво філософію освіти в кращому випадку ототожнювати з метатеорією, а педагогічне знання розглядати як модифікацію соціологічного знання:
1) це властиве емпірико-аналітичній філософії;
2) це – характерна риса діалогічної філософії освіти;
3) така риса властива гуманітарній педагогіці.

33. Для діалогічної філософії освіти (М. Бубер, Ф. Розенцвейг, О. Розеншток-Хюссі) акцент робиться на такому відношенні:
1) на пошукові спеціальних конструкцій, які відіграють у формалізованих мовах роль додаткових понять;
2) на переосмисленні граничних основ педагогічної діяльності, проектуванні нових шляхів створення сучасної педагогіки;
3) на зустрічі вчителя і учнів, Я і Ти, на діалогічній і комунікативній природі освіти.

34. Який чинник пізнання є тим елементом ментальних інформаційних процесів, якими людина може маніпулювати?
1) відчуття;
2) уявлення;
3) мова.

35. Що виступає провідним і вирішальним смисловим та конструктивно-функціональним компонентом знання?
1) уявлення;
2) уява;
3) судження;
4) сприймання.

36. Яка із дидактичних методологій не належить до ірраціонально-езотеричного напрямку філософії освіти?
1) антропософія Рудольфа Штайнера;
2) релігійна педагогіка;
3) “педагогіка серця” Януша Корчака;
4) екзистенціальна дидактика.

37. До моралізаторсько-гуманістичного напрямку сучасних дидактичних концепцій належить:
1) френопедагогіка
2) методика "комунарського навчання" І.П. Іванова;
3) педагогіка прагматизму;
4) педагогіка неопрагматизму.

38. Провідною ідеєю систем раціонально-прагматичного напрямку сучасних дидактичних систем є:
1) вибір засобів навчання з урахуванням особливостей й індивідуальності дитини; створення на цій основі цілісної системи уявлень про учня – педології;
2) ідея необхідності раціоналізації педагогічних систем;
3) ідея про те, що пізнання сутності раціональними методами неможливе, але цього можна досягнути за допомогою інтуїції.

39. Ідея так званого “метаморфозу”, в якій фіксується та обставина, що якості дитини хоча й розвиваються у навчальному та виховному процесі, але започатковуються з невідомого джерела, є провідною:
1) у педології (О. Хрисман, М. Рум’янцев, О. Нечаєв);
2) у френопедагогіці (С. Френе);
3) у вальдорфській педагогіці (Р. Штайнер);
4) в теоріях “розвивального навчання” (Л. Виготський, Е. Ільєнков, В. Давидов, Л. Занкова);
5) у педагогіці неопрагматизму (А. Маслоу, А. Комбас, К. Роджерс).

40. Методологічні засади цього напрямку сучасних дидактичних концепцій полягають у тому, що навчання має випереджати розвиток учня, його слід проводити на підвищеному рівні складності (звертаючись, насамперед, до гуманітарних дисциплін). Йдеться про:
1) концепції “розвивального навчання” Л. Виготського, Е. Ільєнкова;
2) школу “діалогу культур” В. Біблера;
3) школу прагматизму У. Джемса, Д. Дьюї.

41. Методика “комунарського навчання” І. Іванова в сучасних умовах творче розвиває головні положення:
1) теорії В.О. Сухомлинського;
2) теорії С. Френе;
3) теорії А.С. Макаренка;
4) теорії А. Маслоу.

42. Ідеї “діалогіки” (на відміну від “розуму ейдетичного” (античність), “розуму причастя” (середні віки), “розуму пізнавального” (Новий час) та виходу раціоналізму на більш широкий загальнокультурний план і підведення під процес навчання культурологічного фундаменту є провідною:
1) для “педагогіки серця” Я. Корчака;
2) для школи діалогу культур В.С. Біблера;
3) для френопедагогіки С. Френе;
4) для антропософії Р. Штайнера.

43. Генетично детерміновані анатомо-фізіологічні особливості нервової системи, які є індивідуально-природною передумовою процесу розвитку і формування особистості, - це:
1) уміння;
2) задатки;
3) знання;
4) навички.

44. Прибічники цієї концепції розвитку людини вважають, що на розвиток людини впливають як біологічні (передача через генну інформацію спадкових ознак), так і соціальні (соціальне середовище і виховання) фактори. Йдеться про:
1) соціологізаторську концепцію;
2) біологізаторську концепцію;
3) генетико-соціальну концепцію;
4) теорію преформізму.

45. Сутність цього феномену полягає в тому, що народжена дитина активно засвоює соціально-психологічний досвід батьків і людей, що її оточують (мову, звички, морально-етичні якості та ін.). Це - поняття:
1) соціальне успадкування;
2) біологічне успадкування;
3) активна діяльність людини.

46. Цей вчений разом з послідовниками стверджував, що, хоча розумовий потенціал індивіда має природжений характер і є лімітованим чинником спадковості, зовнішнє середовище виступає могутнім “проявником”, стимулятором розвитку цього потенціалу. Ним був:
1) Зігмунд Фрейд;
2) Еріх Фромм;
3) Селестен Френе ;
4) Едуард Торндайк;
5) Рудольф Штайнер.

47. У технократичній філософії освіти доктрина соціальної інженерії цього вченого і педагога , автора робіт “Другий Уолден” (1948) та “По той бік свободи та гідності” (1971) в основу покладає положення про можливість маніпулювання поведінкою індивіда відповідно до визначених цілей навчально-виховного процесу:
1) Пауло Фрейре;
2) Бурруса Ф. Скіннера;
3) Фрідріха Вільгельма Адольфа Дістервега;
4) Йоганна Генріха Песталоцці.

48. Концепція цього американського психолога, одного з лідерів неогуманістичної психологічної школи, висуває та обґрунтовує положення про т. зв. “холістично-динамічноу” теорію мотивації, згідно з якою сутність людини є апріорно заданою, визначеною, закладеною з моменту народження у “згорнутому” вигляді і повна її самоактуалізація досягається у формі вищого “трансцендентного” переживання, на зразок релігійного екстазу. Ним є:
1) Жан Батіст Рене Робіне;
2) Антоніо Розміні-Сербаті;
3) Карл Роджерс;
4) Абрахам Маслоу.

49. У процесі теоретичного обґрунтування і пояснення природи освіти ця парадигма формулює мету освіти так: “Знання, знання, причому за будь-яку ціну”. Основоположною в ній є ідея про покликання школи зберігати і передавати молодому поколінню найістотніші елементи культурної спадщини людської цивілізації, знання, уміння, навички, а також ідеали і цінності. Це - :
1) технократична парадигма;
2) біхевіористська парадигма;
3) езотерична парадигма;
4) знаннєва (традиційна) парадигма;
5) гуманістична парадигма;
6) вітакультурна парадигма.

50. Суть езотеричної парадигми:
1) опора виховання передусім на врахування особистісних та індивідуальних властивостей виховання, допомога процесу становлення і вдосконалення особистості наступника, усвідомлення ним своїх потреб та інтересів;
2) вищий смисл педагогічної діяльності – звільнення і розвиток природних сил учня для спілкування з космосом, для виходу до надсвідомості;
3) засвоєння “точного” наукового знання, необхідного для вдосконалення практики.

51. Метою цієї парадигми є ефективні способи привласнення учнями різних видів знань, формування на цій основі “поведінкового репертуару”, що відповідає соціальним нормам та вимогам, набору способів соціальних дій. Йдеться про:
1) гуманістичну парадигму;
2) вітакультурну парадигму;
3) біхевіористську парадигму.

52. Ця парадигмальна версія освіти бачить школу як інструмент та умову звільнення особистості від репресивного тиску соціуму-держави, офіційної ідеології виробництва, потреб ринку. При цьому соціалізація особистості не зводиться до адаптації, а передбачає розвиток спроможності розуміти й адекватно інтерпретувати соціокультурну ситуацію, гідно і відповідально діяти в ній:
1) це – культурологічна модель гуманістичної парадигми освіти;
2) це – побудова освітнього процесу в школі як моделі соціокультурного простору на засадах технократизму;
3) це – характеристика вітакультурної парадигми, що знаходить конкретне втілення в експерименті з модульно-розвивальної системи навчання.

53. Основоположні принципи модульно-розвивальної системи навчання – це:
1) відкритість, продуктивний гуманізм, внутрішня діалогічність;
2) ментальність, духовність, розвитковість, модульність;
3) паритетність і розвитковість соціальних взаємостосунків.

54. Яка із парадигм освіти є найбільш проектно-технологічною, розширюючи межі соціально-психологічного проектування освітнього буття, простору школи як Дому організованого культуро- і само творення?
1) знаннєва (традиційна) парадигма;
2) езотерична парадигма;
3) технократична парадигма;
4) вітакультурна парадигма.

55. Це поняття, за Т. Куном, означає цілісну сукупність ідей, цінностей, методів – стиль, підхід до пояснення світу, який стає загальноприйнятим в науковому співтоваристві:
1) теорія;
2) гіпотеза;
3) парадигма;
4) картина світу.

56. Позитивному викладу вчення про метод, згідно з вимогою цього мислителя, має передувати критична частина: вчення про « примари» («ідоли», «привиди») людського розуму. Аналіз пізнавальної діяльності, її суб’єктивних аспектів, вимоги попереднього «очищення» розуму від шкідливого впливу цих «примар» належить:
1) Рене Декарту;
2) Джордано Бруно;
3) П’єру Гассенді;
4) Роджеру Бекону;
5) Френсісу Бекону.

57. У головній філософській праці цього мислителя – «Трактаті про принципи людського пізнання» (1710) теоретично спростовується поняття матерії, стверджується, що єдиним об’єктивним шляхом пізнання можуть бути конкретні ідеї, які сприймаються чуттєвим шляхом. Цей варіант ідеалістичного сенсуалізму запропонував:
1) Джордж Берклі;
2) Джон Толанд;
3) Девід Юм;
4) П’єр Бейль;
5) Антоні Шефтсбері.

58. Згідно з концепцією американського філософа і педагога Джона Дьюї (1859-1952), наукова теорія, освітні принципи, правила моралі, релігійні догми правильні, якщо вони практично доцільні, ефективно служать людині в конкретній ситуації; процедура пізнання – це зміна того предмета, що пізнається. Ця філософська позиція Д. Дьюї іменується:
1) екзистенціалізмом;
2) інструменталізмом;
3) філософською антропологією;
4) феноменологією.

59. Заснована на відповідному методі формування, у дослідженні і практично-експериментальному (чи іншому) способі підтверджена система знання, форма творчості, пов’язані з ними види діяльності, форма суспільної свідомості та соціальна інституція, -
1) філософія;
2) наука;
3) релігія;
4) мистецтво;
5) міфологія.

60. За своєю природою, системним характером функціонування у суспільстві освіта демонструє розмаїття властивостей. В цілому, більш-менш вичерпно, вона має бути представлена у єдності її історичних, соціальних, діяльнісних, епістемологічних, світоглядних аспектів. Який із аспектів освіти дозволяє охопити її ціннісні прикмети і сформувати на цій основі адекватний її образ?
1) гносеологічний;
2) аксіологічний;
3) логічний;
4) праксеологічний;
5) етичний.

61. Проаналізувавши вираз, встановити, хто його автор: «Ми можемо стверджувати, що вічна загадка світу – це його пізнавальність. Коли ми говоримо про «пізнаваність», то пора пригадати сказане 2300 років тому: «ніхто з нас, ні софісти, ні поети, ні оратори, ні я, не знає, що таке істина». Але між нами та відмінність, що, хоча вони цього й не знають, все ж упевнені, що вони знають «щось», між тим я, якщо і не знаю, то, принаймні, ніскільки в цьому не сумніваюсь».
1) Сократ;
2) Френсіс Бекон;
3) Миколай Кузанський;
4) Альберт Ейнштейн;
5) Фрідріх Енгельс.

62. Серед завдань філософії освіти вказати на те, яке найповнішою мірою вказує на структуру, форми і методи науково-освітнього дослідження.
1) висвітлення місця, призначення освіти в системі культури (в історичному аспекті і за сучасних умов);
2) дослідження історичних, соціокультурних умов зародження, формування, розвитку освіти;
3) формування і дослідження філософського образу сучасної освіти;
4) вивчення структури науково-освітніх теорій, аналіз їх логіки, механізмів і елементів.

63. У концепції цього мислителя монади наділені джерелами розвитку, є активною силою, їх розвиток – цілеспрямований. Неперервне вдосконалення світу отримує адекватне «завершення» завдяки пізнавальній діяльності людини. Йдеться про:
1) Г.В.Ф. Гегеля;
2) Г.В. Лейбніца;
3) Г.В. Плеханова.

64. Вбачаючи головне завдання філософії в аналізі, визначенні правильного і неправильного застосування мови, її «лікуванні від безглуздих висловлювань», цей автор «Логіко-філософського трактату» (1921) обстоює думку про «терапевтичне» призначення філософії: «Людина має здатність творити мови, якими може виповісти кожен зміст, не маючи при цьому уявлення, як і що кожне слово означає». «Мова маскує думку». «Уся філософія – це «критика мови». «Філософія повинна пояснювати і чітко розмежовувати думки, що зазвичай бувають доволі темні і невиразні». «Мета філософії – логічне пояснення думок». «Підсумок філософії – не «філософські судження», а пояснення суджень». Ним був:
1) Л. Вітгенштайн;
2) Д.С. Мілль;
3) Е. Мах;
4) А. Пуанкаре;
5) О. Конт;
6) І. Кант.

65. Відсутність нейтральності навчального змісту стосовно процесу морального становлення особистості як важливий принцип педагогіки розвитку носить назву:
1) нейтральності;
2) нелогічності;
3) недиспаратності;
4) партійності.

66. Ідея цілісного навчального змісту конкретизується за такими напрямами: а) створення особистісної форми змісту в контексті організації навчальної діяльності школярів; б) (виберіть варіант правильної відповіді):
1) покладання вчителя не тільки у ролі предметника, а й у ролі педагога-особистості;
2) особистісна орієнтація освіти;
3) формування національних і загальнолюдських цінностей;
4) запровадження освітніх інновацій, інформаційних технологій.

67. Модель організації навчального матеріалу, суть якої полягає в тому, що наукові поняття і закономірності нижчого рівня складності структуруються з відповідними закономірностями вищого рівня як необхідні пізнавальні засоби розв’язання завдань вищої складності, іменується:
1) розвитковою;
2) паритетною;
3) різнорівневою.

68. За І. Кантом, сферу нової філософії окреслюють такі питання: 1) що я можу знати? 2) що я зобов’язаний робити? 3) на що я можу сподіватися? 4) що таке людина? На перше питання відповідає метафізика, на друге – мораль, на третє – релігія. Яка галузь знань відповідає на четверте питання?
1) антропологія;
2) естетика;
3) логіка;
4) онтологія.

69. За І. Кантом, людина є і дитям, і громадянином декількох світів – природи, свободи, краси, несучи відбиток цих світів у своїй душі. Що відбивається у світі душевної краси людини?
1) причинно-наслідковий детермінізм;
2) практично-моральна діяльність;
3) природа і свобода.

70. Як відомо, завдання виховання, за Кантом, полягає у тому, щоб особа завжди керувалася власними ноуменальними (умоглядними) характеристиками, приймала рішення, керуючись своїми найвищими моральними цілями, зберігала свою гідність у власних очах, перебувала у гармонії з власним сумлінням. Що, за Кантом, має стояти на варті людської гідності?
1) почуття честі;
2) совість;
3) розуміння сенсу життя;
4) розум;
5) воля.

71. Якими особливостями характеризувалася історико-філософська матриця освіти за доби античності?
1) головне в ній для людини – це споглядання буття і розмірковування щодо нього. Освіта покликана навчити людину збагачувати свій розум та інтуїції, бути справедливою, відповідно до цього само організовувати своє життя;
2) головне для людини – шлях особистого служіння Богу як творцю буття і небуття, правди та істини. Освіта покликана навчити засобам духовного самовдосконалення, дотримання волі Божої: «Веди ж нас і виведи коли-небудь з нори неуцтва та темряви, щоб ми могли всістися на гілля мудрості, дарованої тобі Богом. Звідтіля ми побачимо світло правди»;
3) головне в ній – сама людина. Освіта покликана вивчати та виявляти якості, притаманні і людській природі, і культурі загалом, орієнтуватися на проблематику методів творення людини як креатора буття;
4) основним завданням цієї матриці є удосконалення діяльності педагога щодо його спроможності забезпечити молоді здатність до саморозвитку, гнучкості в самореалізації. Філософські проблеми освіти – це питання евристики, а замкнені вони на питаннях співвідносності свободи і визначеної педагогікою заданості.

72. Якими особливостями характеризувалася історико-філософська матриця освіти в епоху Середніх віків?
1) головне в ній для людини – це споглядання буття і розмірковування щодо нього. Освіта покликана навчити людину збагачувати свій розум та інтуїції, бути справедливою, відповідно до цього само організовувати своє життя;
2) головне для людини – шлях особистого служіння Богу як творцю буття і небуття, правди та істини. Освіта покликана навчити засобам духовного самовдосконалення, дотримання волі Божої: «Веди ж нас і виведи коли-небудь з нори неуцтва та темряви, щоб ми могли всістися на гілля мудрості, дарованої тобі Богом. Звідтіля ми побачимо світло правди»;
3) головне в ній – сама людина. Освіта покликана вивчати та виявляти якості, притаманні і людській природі, і культурі загалом, орієнтуватися на проблематику методів творення людини як креатора буття;
4) основним завданням цієї матриці є удосконалення діяльності педагога щодо його спроможності забезпечити молоді здатність до саморозвитку, гнучкості в самореалізації. Філософські проблеми освіти – це питання евристики, а замкнені вони на питаннях співвідносності свободи і визначеної педагогікою заданості.

73. Якими особливостями характеризувалася історико-філософська матриця освіти в епоху Нового часу?
1) головне в ній для людини – це споглядання буття і розмірковування щодо нього. Освіта покликана навчити людину збагачувати свій розум та інтуїції, бути справедливою, відповідно до цього само організовувати своє життя;
2) головне для людини – шлях особистого служіння Богу як творцю буття і небуття, правди та істини. Освіта покликана навчити засобам духовного самовдосконалення, дотримання волі Божої: «Веди ж нас і виведи коли-небудь з нори неуцтва та темряви, щоб ми могли всістися на гілля мудрості, дарованої тобі Богом. Звідтіля ми побачимо світло правди»;
3) головне в ній – сама людина. Освіта покликана вивчати та виявляти якості, притаманні і людській природі, і культурі загалом, орієнтуватися на проблематику методів творення людини як креатора буття;
4) основним завданням цієї матриці є удосконалення діяльності педагога щодо його спроможності забезпечити молоді здатність до саморозвитку, гнучкості в самореалізації. Філософські проблеми освіти – це питання евристики, а замкнені вони на питаннях співвідносності свободи і визначеної педагогікою заданості.

74. Якими особливостями характеризувалася історико-філософська матриця освіти в сучасний період?
1) головне в ній для людини – це споглядання буття і розмірковування щодо нього. Освіта покликана навчити людину збагачувати свій розум та інтуїції, бути справедливою, відповідно до цього само організовувати своє життя;
2) головне для людини – шлях особистого служіння Богу як творцю буття і небуття, правди та істини. Освіта покликана навчити засобам духовного самовдосконалення, дотримання волі Божої: «Веди ж нас і виведи коли-небудь з нори неуцтва та темряви, щоб ми могли всістися на гілля мудрості, дарованої тобі Богом. Звідтіля ми побачимо світло правди»;
3) головне в ній – сама людина. Освіта покликана вивчати та виявляти якості, притаманні і людській природі, і культурі загалом, орієнтуватися на проблематику методів творення людини як креатора буття;
4) основним завданням цієї матриці є удосконалення діяльності педагога щодо його спроможності забезпечити молоді здатність до саморозвитку, гнучкості в самореалізації. Філософські проблеми освіти – це питання евристики, а замкнені вони на питаннях співвідносності свободи і визначеної педагогікою заданості.
75. Яка із характеристик не належить синергетиці як методології наукового пізнання?
1) конструктивним началом в ній є випадковість;
2) закономірністю фазових переходів у розвитку усіх систем (включаючи гуманітарні) є кооперативність, когерентність, нелінійність, дезорганізація;
3) парадигма самоорганізації;
4) рух передбачає збереження стійкості предмета, його якість.

76. Наявність у людини цієї здатності робить її буття енергетично сповненим, внутрішньо напруженим, спонукає людину до виходу за межу, до подолання цієї межі. Таке внутрішнє зусилля, поривання за межі наявного називають:
1) рефлексією;
2) нірваною;
3) трансцендуванням;
4) абстрагуванням.

77. Для якого рівня свідомості характерна рефлексія пізнання, цінностей і норм?
1) підсвідомість;
2) усвідомлення;
3) надсвідомість;
4) самосвідомість;
5) несвідоме.

78. Автором концепції особистості, згідно з якою її структура утворює ієрархію трьох відмінних, але нерозривно пов’язаних у своїй органічній єдності компонентів: «Воно» (Id), «Я» (Ego), «Над - Я» (Super - Ego), є:
1) А. Маслоу;
2) Б. Скіннер;
3) З. Фройд;
4) М. Хайдеггер.

79. Автором концепції особистості, згідно з якою головними її потребами є потреби у спілкуванні, у міжособистісних зв’язках, у творчості, у пізнанні світу та самопізнанні тощо є:
1) Б. Скіннер;
2) Д. Локк;
3) К. Роджерс;
4) Д.Дьюї.

80. Кому із філософів належить знамените положення «Cogito ergo sum» («Мислю, отже існую»)?
1) Д. Локку;
2) Ф. Бекону;
3) Р. Декарту;
4) Б. Спінозі;
5) Г. Лейбніцу.

81. Заслуга у розробці вчення про « примари» («привиди», «ідоли») людського розуму належить:
1) Вольтеру;
2) Р. Декарту;
3) Б. Паскалю;
4) Ф. Бекону;
5) Г. Лейбніцу.

82. «Карати за спосіб думок – це означає знищувати всякі гарантії свободи» - думка:
1) Ф. Бекона;
2) Д. Дідро;
3) Ф.М. Вольтера;
4) Ш. Монтеск’є;
5) Ж.- Ж. Руссо.

83. Духовна сфера людини в філософії Нового часу витлумачується:
1) як творчий процес, що реалізується у формах активної діяльності суб’єкта;
2) як механізм споглядання реальності, образом якої виступає природа, як відтворення природи;
3) як внутрішня активність суб’єкта.

84. Один із філософів Нового часу виділяв у так званій «мові числень» наявність чотирьох «діалектів» - мови пальців, мови імен, мови чисел і мови буквених знаків. Автором «мови числень» є:
1) Лессінг;
2) Руссо;
3) Кондільяк;
4) Монтеск’є;
5) Лейбніц.

85. Як розуміє інтелектуальну сутність середньовічна схоластика?
1) людина мислить;
2) Бог мислить;
3) космос мислить;
4) неорганічний світ мислить.

86. Що, з точки зору стоїцизму, становить головне і єдине джерело пізнання?
1) досвід;
2) відчуття;
3) уява;
4) розум;
5) інтуїція;
6) поняття.

87. Кому з філософів епохи Модерну належить положення про душу людини як «Tabula rasa», на якій «чуттєвий досвід малює свої візерунки»?
1) Т. Гоббсу;
2) Д. Локку;
3) Б. Спінозі;
4) Р. Декарту;
5) Ф. Бекону.

88. Із наведених суджень виберіть істинне:
1) телеологія – це доктрина про сутність і дії Бога, побудована в формах ідеалізму;
2) телеологія – це вчення про ціль і доцільність;
3) телеологія – це комплекс поглядів, уявлень, ідей, спрямованих на пояснення якихось явищ.

89. Положення про існування примату біологічного в розвиткові людей, а також про те, що більшість людей нездатні до активної розумової діяльності, належить:
1) Джону Дьюї;
2) Мартіну Буберу;
3) Карлу Ясперсу;
4) Вільгельму Гумбольдту.

90. Вустами Джона Дьюї виголошено тезу: «Унція досвіду коштує більше, ніж тонна теорії». Ця засаднича позиція характерна:
1) для діалогічної філософії освіти;
2) для герменевтичного напрямку філософії освіти;
3) для прагматизму;
4) для релігійно-теологічного напрямку філософії освіти.

91. Яке положення не відноситься до навчальних та виховних позицій сучасного прагматизму?
1) суть теорії виховання – у виявленні і розвиткові вже з народження «даної» натури. Єдина мета виховання – самовиявлення особистості;
2) пізнання – це розкриття закономірностей зовнішнього світу;
3) навчання має справу з формуванням особистих ідей і понять;
4) заздалегідь складені програми не потрібні. Розподілу на курси в школі не повинно бути.

92. На яких засадах ґрунтується моральне виховання в сучасних концепціях прагматизму?
1) воно повинно ґрунтуватися на певних етичних теоріях, принципах, правилах;
2) воно повинно визначатися спонтанними реакціями людини, що йдуть з глибин її «Я»;

93. Розуміння освіти як зустріч Я і Ти, як взаємостосунки між людьми, засновані на любові, - характерна риса:
1) критичного раціоналізму;
2) педагогічної антропології;
3) діалогічної філософії освіти;
4) психоаналітичного напряму.

94. Яка з позицій не характеризує релігійно-теологічний напрямок сучасної філософії освіти?
1) наука не має принципової здатності розкрити сутність світу, тому вища істина осягається тільки «надрозумом» через одкровення;
2) людина – це істота, що існує завдяки існуванню душі, що домінує над часом і смертю. Саме дух є основою особистості;
3) вища мета виховання полягає у формуванні духу і у внутрішньому звільненні його через віру, мудрість, доброчесність, любов;
4) мета педагогічної науки – виходячи із знань про дитину, її фізіологію, анатомію, на основі умовних і безумовних рефлексів раціонально організовувати все життя дитини, її виховання.

95. Пізнання проходить два головних послідовних етапи:
1) чуттєве і раціональне (логічне) пізнання;
2) чуттєве та емпіричне пізнання;
3) раціональне і теоретичне пізнання;
4) теоретичне та емпіричне пізнання.

96. Основними інструментами раціонального (логічного) пізнання є:
1) інтуїція та уява;
2) мислення та розум;
3) прогноз та передбачення;
4) відчуття і пізнання.

97. Ця форма позанаукового знання у поясненні явищ та душевних якостей людини апелює не до природничонаукових засобів, а до так званих фізичних та когнітивних пси-феноменів. Нею є:
1) месмеризм;
2) френологія;
3) парапсихологія;
4) алхімія.

98. Вироблене завдяки поєднанню спеціальних знань і методик мистецтво визначати інтелектуальні здібності та моральні якості людини залежно від форми черепа носить назву:
1) епістемологія;
2) наукова онтологія;
3) френологія;
4) парапсихологія;
5) месмеризм.

99. Гіпотеза – це:
1) форма активності суб’єкта, яка охоплює і концентровано відображає найбільш значимі етапи та здобутки в історичному розвитку наукових досліджень у певних галузях, а завдяки цьому узагальнює і систематизує історико-наукові знання;
2) науково виважене, обґрунтоване припущення про наявність певних причин, фактів, що зумовлюють відповідні властивості об’єкта, тенденції його розвитку чи реальний стан;
3) форма існування і форма вираження знання та мислення у вигляді системи знаків, здатність людини висловлювати свої думки.

100. Проаналізувавши тезу, зробити висновок щодо формулювання основного питання сучасної філософії освіти:
а) Основна трагедія виховання полягає у вирішенні суперечності між змістом виховання і навчання, визначених вимогами суспільства, і відчуттям вільного вибору дитини.
б) У процесі трансформації відповідної потреби людини в мету її діяльності вона стикається з непростою проблемою відокремлення «Я хочу» від «Я повинен, зобов’язаний, змушений».
в) Починаючи з системи Платона, який розкрив «внутрішню єдність індивіда і суспільства», був з’ясований «соціальний характер педагогіки, для якої розвиток і цілісність особистості збігаються з розвитком і цілісністю суспільства».
г) «Все більш укріплююсь в переконанні про вирішальну роль у вічних змінах людського життя сеї неустанної конкуренції індивідуалістичних і колективістських тенденцій і періодичного чергування то одних, то других».

основне питання сучасної філософії освіти – розкриття міри найкращого поєднання індивідуалістичної і колективістської тенденцій суспільного розвитку;
основне питання сучасної філософії освіти – питання про відношення мислення до буття, свідомості до матерії, природи;
основне питання сучасної філософії освіти – визначення істинності чи хибності відображення буття в свідомості людей.


10.2. Комплексна контрольна робота з курсу “Філософія освіти”
Укладач: кандидат філософських наук, ст. викладач
Заремський М.Й.

Варіант 1
1. Предмет і концепція філософії освіти. Дуалізм філософії освіти.
2. Освітня концепція Платона.

Варіант 2
1. Філософія освіти як галузь пізнання. Особливості філософського осягнення освіти.
2. Пріоритети освіти у поглядах Аристотеля.

Варіант 3
1. Філософія освіти та її взаємодія з іншими галузями філософії та наукового знання.
2. Філософські витоки ідеї освіти (Конфуцій, Фалес, Піфагор, Сократ, софісти).

Варіант 4
1. Філософське осягнення феномену освіти. Ідея освіти.
2. Зміна освітньої парадигми у поглядах християнських філософів: Аврелій Августин і Тома Аквінський.

Варіант 5
1. Поняття “освіта” та його різні значення. Опосередкована та цілеспрямована освіта.
2. Освітні ідеї та ціннісні орієнтації Я.-А. Коменського.

Варіант 6
1. Людинотворча місія освіти. Освіта як ідея людини.
2. Індивідуальність як цінність і реальна сила нового суспільства. Дж. Локк.

Варіант 7
1. Філософська концепція самопізнання. Освіта й духовне народження людини.
2. Цінність природної свободи і вільного виховання Ж.-Ж. Руссо.


Варіант 8
1. Освіта як суб’єкт-суб’єктна взаємодія. Освіта і культура.
2. І.Г. Песталоцці про мистецтво освіти.

Варіант 9
1. Цілі і цінності освіти. Осягнення освіти як цінності.
2. Розуміння свободи і освіти І. Кантом.
Варіант 10
1. Еволюція ціннісної феноменології освіти. Цінності консерватизму та лібералізму в філософії освіти.
2. Розуміння феномену знання Г. Гегелем.

Варіант 11
1. Особистісна парадигма в освіті.
2. Григорій Сковорода про самопізнання та спорідненість виховання з природою.

Варіант 12
1. Розуміння цінностей освіти в українській філософії.
2. Традиційна система освіти. Альтернативні освітні системи.

Варіант 13
1. Національні та загальнолюдські цінності та їх роль у сучасній освіті.
2. Історія і персоналії фундаментальних ідей в освіті.

Варіант 14
1. Морально-етичні засади розвитку освіти. Проблеми актуальності змісту освіти.
2. Ідея національної школи та її розвиток у працях К. Ушинського, Б. Грінченка, С. Русової.

Варіант 15
1. Ідеал освіченості. Освіченість та ідеал освіченості в різних філософських концепціях та суспільствах
2. Ідея національної школи та її розвиток у працях І. Франка, Я. Чепіги, Г. Ващенка.

Варіант 16
1. Особистість людини як результат освіти. Критерії результатів освіти.
2. Зміна цінностей в освітньому просторі України: А. Макаренко та В. Сухомлинський.

Варіант 17
1. Якість освіти як критерій освіти. Суспільний вимір результатів освіти.
2. Філософські засади Національної доктрини розвитку освіти.

Варіант 18
1. Аксіологія освіти. Цінності і цілі.
2. Екзистенціалістське розуміння онтології освіти.


Варіант 19
1. Постмодерністське розуміння онтології освіти. Пауло Фрейре.
2. Цінності консерватизму в освіті.
Варіант 20
1. Логіка освіти. Логіка відкритості випадку – гуманістична психологія.
2. Сучасні моделі освіти.

Варіант 21
1. Методологія освіти. Відчуження продуктів творчості.
2. Сучасна американська філософія освіти та виховання: тематичні поля та парадигмальні побудови.

Варіант 22
1. Логіка зумовленості – біхевіоризм. Логіка розвитку особистості в культурному середовищі.
2. Ідеї національного виховання в українській філософії освіти.

Варіант 23
1. Етика освіти. Характеристики освітнього середовища й позицій учасників освітньої взаємодії.
2. Емпірико-аналітичний напрямок філософії освіти.

Варіант 24
1. Самовизначення особистості в культурі. Культурна традиція та управління в соціумі.
2. Гуманітарний напрямок філософії освіти.

Варіант 25
1. Розуміння як системна якість освіти. Почуття і розум у досвіді.
2. Біхевіористський напрямок філософії освіти.

Варіант 26
1. Спілкування й освіта. Проблеми взаєморозуміння. Феномен зустрічі.
2. Езотеричний напрямок філософії освіти.

Варіант 27
1. Пізнання і творчість. “Осяяння в творчості”. Творчість в освіті.
2. Технократична модель освіти.

Варіант 28
1. Основні тенденції у розвитку сучасної освіти.
2. Вітакультурна модель освіти.



Варіант 29
1. Кризи в освіті та криза освіти. Масова освіта: потреби особистості й суспільства.
2. Культурологічна модель освіти.

Варіант 30
1. Освіта як відкрита система: виклики і перспективи. Суперечності глобального освітнього простору.
2. Філософія як інструмент та інтелектуальний ресурс педагогічної науки.

10.3. Тематика завдань для студентів,
які навчаються за індивідуальними графіками навчання

Філософські витоки ідеї освіти
Цінності гуманізму та індивідуалізму в освіті.
Цінності освіти в Україні
Історія фундаментальних ідей в освіті
Онтологія освіти
Гносеологія освіти
Логіка освіти
Теоретико-методологічні засади розуміння освіти
Самовизначення особистості
Розуміння як системна якість освіти
Основні тенденції у розвитку сучасної освіти
Сучасна освітня парадигма
11. Критерії оцінювання навчальних досягнень студентів із курсу «Філософія освіти»:
теоретичні знання:
засвоєння теоретичного матеріалу за змістом проблемно-концептуальних лекцій й самостійно опрацьованої навчально-наукової літератури, що стосується основних проблем філософії освіти;
розуміння особливостей предметної ідентифікації філософії освіти, знання методологічних функцій філософії освіти, сутності освіти як соціокультурного феномену;
внесок провідних філософів у розвиток ідеї освіти;
знання цілей, цінностей, ідеалів та результатів освіти, її впливу на розвиток особистості і суспільства, основних парадигм розвитку освіти;
володіння цілісним обсягом знань з філософії освіти, розуміння загальних тенденцій розвитку освіти.
уміння самостійної пізнавально-творчої діяльності:
визначати мету, складати поопераційний план самостійної й колективної навчально-пізнавальної діяльності;
здійснювати самоконтроль й аналізувати результати роботи;
самостійно відтворювати матеріал проблемно-концептуальної лекції, доповнювати його, опрацьовуючи пропоновані викладачем джерела додаткової інформації;
самостійно добирати різні додаткові джерела інформації, застосовувати прийоми її обробки (конспектування, складання опорного конспекту, тезового плану, робити виписки тощо) з метою усвідомлення теоретичного матеріалу;
робити системний аналіз понять та категорій, порівнювати й класифікувати їх, виділяти головне в отриманій із різних джерел інформації, систематизувати, узагальнювати й конкретизувати її;
самостійно формулювати визначення, робити теоретичні узагальнення, встановлювати зв’язки між досліджуваними поняттями, концептами, категоріями, доводити істинні або спростовувати хибні твердження.
Рівні навчальних досягнень студентів-філологів з курсу
«Філософія освіти»
Рівень
Виконувані студентом дії
Бали
Оцінка


Високий
Високий
Студент відвідує лекційні і семінарські заняття з курсу «Філософія освіти», виконує всі завдання для самопідготовки до семінарських занять, за рекомендованою літературою й інструктивними матеріалами вивчає теоретичні питання, винесені на самостійне опрацювання, самостійно добирає й опрацьовує додаткові джерела з проблем курсу; виконує й у встановлений термін складає індивідуальну роботу.
Студент самостійно осмислює теоретичний матеріал проблемно-концептуальних лекцій, доповнює його, використовуючи різні прийоми опрацювання науково-навчальної літератури (конспект, план, тези, опорні матеріали), використовує його у розв’язанні проблемних завдань.
90-100
5 (відмінно)


Достатній


Студент відвідує лекційні та семінарські заняття з курсу «Філософія освіти», виконує всі завдання для самопідготовки до семінарських занять, за рекомендованою літературою й інструктивними матеріалами вивчає теоретичні питання, винесені на самостійне опрацювання, виконує й у встановлений термін здає індивідуальну роботу, звертаючись за консультацією до викладача.
Студент самостійно або звертаючись за консультацією до викладача, осмислює теоретичний матеріал проблемно-концептуальних лекцій, доповнює його, використовуючи різні прийоми опрацювання науково-навчальної літератури (конспект, план, тези, опорні матеріали), використовує його у розв’язанні проблемних завдань; виконує творчі практичні завдання за аналогією до опрацьованих колективно. Студент відвідує лекційні і семінарські заняття з курсу «Філософія освіти», виконує всі завдання для самопідготовки до семінарських занять, за рекомендованою літературою й інструктивними матеріалами вивчає теоретичні питання, винесені на самостійне опрацювання, виконує й у встановлений термін здає індивідуальну роботу, звертаючись за консультацією до викладача.
75-89
4 (добре)


Середній

Студент, звертаючись за консультацією до викладача, розуміє теоретичний матеріал проблемно-концептуальних лекцій, відтворює його, розв’язує тести множинного вибору; користуючись опорними матеріалами, виконує практичні завдання репродуктивного змісту за аналогією до опрацьованих колективно.



Початковий
Студент відвідує лекційні і семінарські заняття з курсу «Філософія освіти» (не менше 75% від загальної кількості), виконує більшість завдань для самопідготовки до семінарських занять, за рекомендованою літературою й інструктивними матеріалами вивчає теоретичні питання, винесені на самостійне опрацювання, виконує й у встановлений термін здає індивідуальну роботу, звертаючись за консультацією до викладача.
Студент без допомоги викладача не може осмислити теоретичні питання, звертається за консультацією до викладача, знає напам’ять визначення основних понять (не менше 50 % від загальної кількості), які вивчаються в курсі «Філософія освіти»; допускає помилки (не більше ніж 50% випадків від запропонованої кількості) під час виконання репродуктивних тестів множинного вибору.
30-59
2
(незадовільно з правом перескладання)


Студент відвідує лекційні і семінарські заняття з курсу «Філософія освіти» (менше 75% від загальної кількості), не виконує більшості завдань для самопідготовки до семінарських занять, у встановлений термін не здає індивідуальну роботу.
Студент без допомоги викладача не може осмислити теоретичні питання, не знає напам’ять визначення основних термінів (менше 50 % від загальної кількості), з допомогою викладача виконує завдання репродуктивного змісту; припускається помилок (більше ніж 50% випадків від запропонованої кількості) під час виконання репродуктивних тестів множинного вибору.
1-29
2
(незадовільно з правом перескладання після повторного вивчення курсу)















12. ЛІТЕРАТУРА ДО КУРСУ
“ФІЛОСОФІЯ ОСВІТИ”
1. Аквінський Тома. Коментарі до Арістотелевої “Політики” / Пер. з латини О.Кислюка; Передм. В. Котусенка. – К.: Основи, 2000. – 794 с.
2. Андрущенко В. Філософія освіти ХХІ століття: у пошуках перспективи // Філософія освіти. № 2, 2005. , № 1 (3), 2006.
3. Андрущенко В.П. Роздуми про освіту: Статті, нариси, інтерв’ю. – К.: Знання України, 2004. – 804 с.
4. Андрущенко В.П., Дзвінчук Д.І. Основи сучасної філософії освіти: Навч. посібник. – К. – Ів.-Франківськ: Місто Н.В., 2009. – 456 с
5.Арістотель. Політика / Пер. з давньогр. та передм. О.Кислюка. – К.: Основи, 2000. – 239 с.
6. Арістотель. Нікомахова етика / Переклав з давньогрецької Віктор Ставнюк. – К.: Аквілон – Плюс, 2002. – 480 с. – С. 457 – 467.
7. Беседы и суждения Конфуция. – СПб.: ООО “Издательство “Кристалл””,
1999. – 1120 с., ил. – (Б-ка мировой лит.)
8. Биков В.Ю. Моделі організаційних систем відкритої освіти: Монографія. – К.: Атіка, 2009. – 684 с.: іл.
9. Вища освіта України і Болонський процесс: Навч.посібник / За ред В.Г. Кременя. – Тернопіль: Навчальна книга – Богдан, 2004. – 38 с.
10. Вітгенштайн Людвіг Tractatus Logico – Philosophicus; Філософські дослідження. – К.: Основи, 1995. – 311 с.
11.Всемирная энциклопедия: Философия / Главн. науч. ред. и сост. А.А. Грицанов. – М.: АСТ, Мн.: Харвест, Современный литератор, 2001. – 1312 с.
12.Габермас Ю. Ідея Університету – навчальні процеси // Ідея Університету: Антологія. – Л., 2002.
13.Ґадамер, Ганс – Георг. Істина і метод: Пер. з нім. – К.: Юніверс, 2000. Т.І :
Герменевтика І: Основи філософ. герменевтики. – 464 с. – Бібліогр.: 1 с. . С. 133–140.
14.Ґадамер, Ганс – Георг. Істина і метод: Пер. з нім. – К.: Юніверс, 2000. Т.ІІ : Герменевтика ІІ: Доповнення і покажчики. – 478 с.С.133–196.
15.Геґель, Ґ.В.Ф. Феноменологія духу / З нім. пер. П.Таращук; Наук. ред. пер. Ю.Кушаков. – К.: Вид-во Соломії Павличко “Основи”, 2004. – 548 с.
16.Гершунский Б.С. Философия образования для ХХІ века. (В поисках практико – ориентированных концепций) – М.: Изд-во “Совершенство”, 1998. – 608 с.
17.Гессен С.И. Основы педагогики. Введение в прикладную философию / Отв. ред. и сост. П.В. Алексеев. – М.: Школа-Пресс, 1995. – 448 с.
18.Ґордон Драйден, Джаннетт Вос. Революція в навчанні / Перекл. з англ. М.Олійник. – Л.: Літопис, 2005. – 542 с.
19.Гусинский Э.Н., Турчанинова Ю.И. Введение в философию образования. – М.: Издательская корпорация “Логос”, 2000. – 224 с.
20.Д’юї Джон. Демократія і освіта. – Л.: Літопис, 2003. – 294 с.
21.Дзвінчук Дмитро. Освіта в історико – філософському вимірі: тенденції розвитку та управління. – Монографія. – К.: ЗАТ “Нічлава”, 2006. – 378 с.
22.Диоген Лаэртский. О жизни, учениях и изречениях знаменитых философов / АН СССР, Ин-т философии; Общ. ред. и вступит. Статья А.Ф. Лосева. – М.: Мысль, 1979. – 620 с. – (Филос. наследие)
23.Енциклопедія освіти / Акад. пед. наук України; головний ред. В.Г. Кремень. – К.: Юрінком Інтер, 2008. – 1040 с.
24.Ідея Університету: Антологія / Упоряд.: М. Зубрицька, Н. Бабалик, З. Рибчинська; відп. ред. М. Зубрицька. – Л.: Літопис, 2002. – 304 с.: іл.
25.Історія філософії. Словник / За заг. ред. В.І. Ярошовця. – К.: Знання України, 2006. – 1200 с.
26.Історія української школи і педагогіки: Хрестоматія / Упоряд. О.О.Любар; За ред. В.Г. Кременя. – К.: Т-во “Знання”, КОО, 2003. – 766 с. – (Вища освіта ХХІ століття).
27.Канке В.А. Философия науки // Основные философские направления и концепции науки. Итоги ХХ столетия. – М., 2000.
28.Кант, Іммануїл. Критика чистого розуму / Пер. з нім. та приміт. І. Бурковського. – К.: Юніверс, 2000. – 504 с. Парал. тит. арк. нім.
29.Квєк М. Національна держава, глобалізація та Університет як модерний заклад // Ідея Університету: Антологія. – Л., 2002.
30.Коменский Я.А., Локк Д., Руссо Ж.-Ж., Песталоцци И.Г. Педагогическое наследие / Сост. В.М. Кларин, А.Н. Джуринский. – М.: Педагогика, 1988 – 416 с. – (Б-ка учителя).
31.Кохановский В.П. Основы философии науки: Учебное пособие для аспирантов / В.П. Кохановский [и др.] – Изд. 4-е. – Ростов н/Д : Феникс, 2007. – 608 с. – (Высшее образование).
32.Краевский В.В. Методология педагогики: новый этап: учеб. пособие для студ. высш. учеб. заведений / В.В. Краевский, Е.В. Бережнова. – М.: Издательский центр “Академия”, 2006. – 400 с.
33.Кремень В. Вища освіта в соціокультурних змінах сучасності / В. Кремень. – Вища освіта України. – 2007 – №3. –С.9–13.
34.Кремень В. Підготовка вчителя в умовах переходу загально освітньої школи на новий зміст, структуру і 12-річний термін навчання // Вища школа. – К., 2003. – с.3–11.
35.Кремень В. Філософія людиноцентризму у світлі національної ідеї / В. Кремень // Вища освіта України. – 2009. – №1. – С. 5–12.
36.Кремень В.Г. Філософія національної ідеї: Людина. Освіта. Соціум. / В.Г. Кремень. – К.: Грамота, 2007. – 575 с.
37.Крижко В.В. Антологія аксіологічної парадигми освіти. Навч. посібник. – К.: Освіта України, 2005. – 440 с.
38.Крижко В.В. Аксіологічний потенціал державного управління освітою.
Навч. посібник / Крижко В.В., Мамаєва І.О. – К.: Освіта України, 2005. – 224 с.
39.Лиотар Ж.-Ф. Состояние постмодерна. – М., Спб.: 1998.
40.Лутай В. Розробка сучасної філософії освіти на засадах синергетики / В. Лутай. – Вища освіта України. – 2009. – №1. – С. 33–35.
41.Лутай В.С. Філософія сучасної освіти: Навчальний посібник. – К.: Центр “Магістр-S” Творчої спілки вчителів України, 1996. – 256 с.
42.Маловідомі першоджерела української педагогіки (друга половина ХІХ – ХХ ст.) : Хрестоматія / Упоряд.: Л.Д. Березівська та ін. – К.: Наук. світ,
2003. – 418 с.
43.Мироненко В. Проблема формування цілісного світогляду у вищій школі /В. Мироненко, І. Саєвич // Освіта і управління. – 2008. – Т1. Ч.1. – С. 67–70.
44.Модернізація системи вищої освіти: соціальна цінність і вартість для України: монографія / [кол. авт.]/АПН України, Ін-т вищої освіти – К.: Пед. думка, 2007. – 222 с.
45.Огнев’юк В. Навчання і виховання як соціоцентричні цінності / В. Огнев’юк // Вища освіта України. – 2003. – №4. – С. 15–20.
46.Огнев’юк В.О. Освіта міжпарадигмального періоду. – К.: Нова парадигма, 2005. – № 50. – С. 36–48.
47.Огнев’юк В. О. Осягнення освіти: Підсумки ХХІ століття/ В.О. Огнев’юк. – К.: Навч. книга, 2003. – 111 с.
48.Огнев’юк В.О. Криза – момент істини для університетської освіти // Науково – практичне видання “Вища школа”. – 2009р. – №11. – С. 5–17.
49.Огнев’юк В.О. Освіта в системі цінностей сталого людського розвитку. – К.: Знання України, 2003. – 450 с.
50.Огнев’юк В.О. Проблеми та перспективи оцінювання якості української
освіти. / Моніторинг якості освіти: теорія та практика : матеріали
Всеукраїнської науково – практичної конференції [Редкол. : В.О. Огнев’юк, Л.Л. Хоружа та ін.]. – К.: КМПУ імені Б.Д. Грінченка, 2009. – С. 6–9
51.Ортега-і-Гасет Х. Місія Університету // Ідея Університету: Антологія. – Л.
2002.
52.Основные парадигмы и модели образовательной деятельности // Философия социальных и гуманитарных наук. Учебное пособие для вузов / под общ. ред. проф. С.А. Лебедева. – М.: Академический проект, 2006. – разд.2, гл.5.
53.Павловський Кшиштоф. Трансформації вищої освіти в ХХІ столітті: польський погляд. – К.: Навчально – методичний центр “Консорціум із удосконалення менеджмент – освіти в Україні”, 2005. – 230 с.
54.Педагогіка вищої школи: Навч. посіб. / З.Н. Курлянд, Р.І. Хмелюк, А.В. Семенова та ін.; За ред. З.Н. Курлянд. – 3-тє вид., перероб. і доп. – К.: Знання, 2007. – 495 с. .
55.Пелікан Я. Ідея Університету : пер. з англ. – К.: Дух і літера, 2009. – 306 с.
56.Платон. Держава / Пер. з давньогр. Д.Коваль. – К.: Основи, 2000. – 355 с.
57.Платон. Діалоги / Пер. з давньогр. – К.: Основи, 1999. – 395 с.
58.Покликання університету: Зб. наук. пр. / Відп. ред. О. Гомілко. – К.: РІА “ЯНКО”; “ВЕСЕЛКА”, 2005. – 304 с.
59.Поляков М.В., Савчук В.С. Класичний університет: еволюція, сучасний стан, перспективи. – К.: Ґенеза, 2004. – 416 с.
60.Равен Дж. Компетентность в современном обществе: выявление, развитие и реализация / Пер. с англ. – М.: Когито-Центр, 2002. – 396 с.
61.Святий Августин. Сповідь / Пер. з латин. Ю.Мушака; Післям. С.Здіорука. – К.: Основи, 1999. – 319 с.
62.Секундант С. Реформа освіти в контексті філософії ХVІ – ХVІІ сторіч. / С.Секундант // Філософська думка. – 2008. – №5. – С. 52–63.
63.Сенека, Луцій Анней. Моральні листи до Луцілія / Пер. з латин. А.Содомори. – К.: Основи, 1999. – 603 с.
64.Сидоров Н.Р. Философия образования: Введение: учеб. пособие / Н.Р. Сидоров. – СПб.: Питер, 2007. – 303 с.
65.Сірополко Степан. Історія освіти в Україні. – Київ: Наук. думка, 2001. – 912 с.
66.Сковорода, Григорій. Твори: У 2т. – К.: АТ “Обереги”, 1994. – (Гарвард. б- ка давнього укр. письменства).
67.Слотердайк П. Критика цинического раз ума./ Петер Слотердайк; пер. с нем. А. Перцева; испр. изд-е. – Екатеренбург: У- Фактория, М.: АСТ Москва, 2009, –800 с.
68.Сорокин П.А. Человек. Цивилизация. Общество / Общ. ред., сост. И 29
предисл. А.Ю. Согомонов: Пер. с англ. – М.: Политиздат, 1992 – 543 с. – С. 405–424.
69.Спіноза Бенедикт. Теологічно – політичний трактат / Пер. з лат. В.Литвинов; Вст. слово В.Литвинова. – К.: Вид-во Соломії Павличко “Основи”, 2005. – 237 с.
70.Творчість і технології в наукових дослідженнях неперервної професійної освіти: Наукове видання / За заг. ред. С.О. Сисоєвої. – К.: КІМ, 2008. – 424 с.
71.Тоффлер Э. Шок будущего: Пер. с англ. / Э.Тоффлер. – М.: ООО “Издательство АСТ”, 2002. – 557, [3]с. – (Philosophy)
72.Тоффлер, Елвін. Третя Хвиля / З англ. пер. А.Євса. – К.: Вид. Дім “Всесвіт”, 2000. – 480 с. – Бібліогр. : с. 432–453.
73.Університетська автономія. Спеціальний випуск: зб. наук. статей / Упоряд.: С. Квіт, Г. Касьянов, Т. Ярошенко, К. Сігов, Л. Фінберг; Нац. ун-т “Києво-Могилянська Академія” // Дух і літера. – 2009. – № 19.
74.Феномен інновацій: освіта, суспільство, культура: монографія / за ред.
В.Г. Кременя. – К.: Педагогічна думка. – 2008. – 472 с. 75.Философия образования // Философия социальных и гуманитарных наук.
Учебное пособие для вузов / под общ. ред. проф. С.А. Лебедева. – М.: Академический проект, 2006. – разд.3, гл.3
76.Философия социальных и гуманитарных наук. Учебное пособие для вузов / Под общ. ред. проф. С.А. Лебедева. – Изд. 2-е, испр. и доп. – М.: Академический Проект, 2008. – 733 с. – (Gaudeamus).
77.Філософія освіти: науковий часопис / засн. Ін-т вищої освіти АПН України, нац. пед. ун-т ім. М.П. Драгоманова, УАПН. – К.: Майстер-клас. 2005 – №1, №2; 2006 – №1, №2, №3
78.Хрестоматія з української класичної педагогіки: К. Ушинський, С. Русова, А. Макаренко, Г.Ващенко, В. Сухомлинський: Навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. / Уклад. В.П. Кравець, О.І. Мешко. – К.: Грамота, 2008. – 768 с. 79.Ціцерон, Марк Тулій. Про державу; Про закони; Про природу богів / Пер. з
латин. Володимир Литвинов. – К.: Основи, 1998. – 476 с.
80.Ясперс К. Ідея Університету // Ідея Університету: Антологія. – Л., 2002.
81.Ясперс, Карл. Психологія світоглядів / З нім. пер. О.Кислюк, В.Осадчук. –
К.: Юніверс, 2009. – 464 с. (Філософська думка). С. 432 –444.
82.http://plato.stanford.edu/entries/education-philosophy/
83.http://www.britannica.com/EBchecked/topic/179491/philosophy-of-education
84.http://dic.academic.ru/dic.nsf/enwiki/15345
ЕЛЕКТРОННІ РЕСУРСИ:
Данилов Ю. Фрактальность [Електронний ресурс] / Ю. Данилов. - Режим доступу: http: // [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ]
Декарт Р. Правила для руководства ума [Електронний ресурс] / Р. Декарт. - Режим доступу: http: // ru.philosophy.kiev.ua /library/descartes/rukov.html
Добронравова И.С. Синергетика: становление нелинейного мышления [Електронний ресурс] / И.С. Добронравова. – К., 1990. – Режим доступу: http: // www. philsci. univ. ua
Добронравова І.С. Динамічний хаос у соціумі як середовище соціальної самоорганізації [Електронний ресурс] / І.С. Добронравова, Л.С. Фінкель // Соціологія: теорія, методи, маркетинг. – К., 2005. - № 1– Режим доступу: http: //www.philsci.univ.ua
Добронравова І.С. Норми наукового дослідження в нелінійному природознавстві [Електронний ресурс] // Філософська думка. – 1999. - № 4. – Режим доступу: http: // www. philsci. univ. ua
Добронравова І.С. Постнекласичне знання як процес – київська філософська школа надає засоби розуміння [Електронний ресурс] // Губерський Л.В., Андрущенко В.П., Добронравова І.С., Конверський А.Е., Кремень В.Г. [та ін.] / Сучасна українська філософія: традиції, тенденції, інновації. Збірник наукових праць – К.: ВПЦ “Київський університет”, 2011. – С. 161-172. – Режим доступу: http: //www. philsci. univ. ua / biblio/
Добронравова І.С. Філософія та методологія науки. Підручник. [Електронний ресурс] / І.С. Добронравова, Л.І. Сидоренко. – К.: ВПЦ “Київський університет”, 2008. – 223 с. – Режим доступу: http: //www.philsci.univ.ua/ biblio/
Лакатос И. История науки и её рациональные реконструкции / Структура и развитие науки. Из Бостонских исследований по философии науки [Электронный ресурс] / И. Лакатос . – М.: Прогресс, 1978. – С. 203-235. – Режим доступу: http: // www. philsci. univ. ua / biblio/
Лакатос И. Фальсификация и методология научно-исследовательских программ [Электронный ресурс] / И. Лакатос. – М.: Медиум, 1995. - Режим доступу: http: // www. philsci. univ. ua / biblio/
Лоренц К. По ту сторону зеркала [Электронный ресурс] / К. Лоренц. – Режим доступу: http: // www. philsci. univ. ua / biblio/
Мамардашвили М. Картезіанські роздуми. [Електронний ресурс] / М. Мамардашвілі – К.: Стилос, 2000. – 311 с. – Режим доступу: http: //www. philsci. univ. ua / biblio/
Найдыш В.М. Концепции современного естествознания [Электронный ресурс] / В.М. Найдыш - М.: Мысль, 1999.– Режим доступу: http: //www. philsci. univ. ua / biblio/
Патнэм Х. Реализм с человеческим лицом [Електронний ресурс] / Х. Патнэм // Аналитическая философия: становление и развитие: Антология. – М., 1998. – Режим доступу: http: // www. philsci. univ. ua
Поппер К. Логика и рост научного знания. [Электронный ресурс] / К. Поппер. – М.: Прогресс, 1983. – 252 с. – Режим доступу: http: //www. philsci. univ. ua / biblio/
Сітько С.П. Квантово-механічна основа багатоманітної диференційної стійкості живого [Електронний ресурс] / С.П. Вітько // Фізика живого. – 2005. - № 1. – Режим доступу: http: // [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ]
Тарасенко В.В. Метафизика фрактала [Електронний ресурс] / В.В. Тарасенко. – Режим доступу: http: //www.synergetic.ru/
Тулмин С. Концептуальные революции в науке / Структура и развитие науки. Из Бостонских исследований по философии науки. [Электронный ресурс] / С. Тулмин – М.: Прогресс, 1978. – С. 170-190. - Режим доступу: http: //www. philsci. univ. ua / biblio/
Чуйко В.Л. Рефлексія основоположних методологій філософії науки [Електронний ресурс] / В.Л. Чуйко. – К.: Центр практичної філософії, 2000. - Режим доступу: http: //www. philsci. univ. ua / biblio/
Яновский В.В. Фракталы: возникновение новой парадигмы в физике [Електронний ресурс] / В.В. Яновский. - – Режим доступу: http: //universitates.kharkov.ua/2003_3/fractals.htm

12. Забезпеченність викладання підручниками та навчально-методичними посібниками курсу «Філософія освіти»
Автор
Назва підручника
Місце
вид.
Рік
видан-ня
Видавництво
Кіль- кість
прим.

Андрущенко, В.П..,Дзвінчук Д.І.
Основи сучасної філософії освіти: Навч. посібник.
К-Ів-Фр
2009
Місто Н.В.
5

Андрущенко, В.П
Сучасна соціальна філософія: курс лекцій:
у 2-х т.: Т. 2.
К
1993
Генеза
66

Андрущенко, В.П.
Сучасна соціальна філософія: курс лекцій.
К
1996
Генеза
148

Бичко, А
Історія філософії : підручник.
К
2000
Либідь
27

Бойченко, І.В.
Філософія: навч.посіб.для дистанційного
навчання.
К
2006
Україна
7

Бойченко, І.В.
Філософія: ч. 2.:навч.посіб.для дистанційного
навчання.
К
2007
Україна
7

Вандишев, В.М.
Філософія.Екскурс в історію вчень і понять:
навч.посіб.
К
2006
Кондор
1


Введение в философию: учеб. В 2 ч. Ч. 1./
под.ред. И.Фролова
М
1989
Политиздат
30


Введение в философию: учеб. В 2 ч. Ч. 1./
под.ред. И.Фролова
М
1990
Политиздат
40


Введение в философию: учеб. В 2 ч. Ч. 2 /
под.ред. И.Фролова
М
1989
Политиздат
39


Введение в философию: учеб. В 2 ч. Ч. 2./
под.ред. И.Фролова
М
1990
Политиздат
42

Волинка, Г.І.
Філософія стародавності і середньовіччя
в освітньому контексті: навч.посібник.
К
2005
Вища школа
4


Вступ до філософії: підручник /Г. Волинка
К
1999
Вища школа
2

Гайденко, П
История греческой философии в её связи с
наукой:учеб. П.
М
2000
Университетская
книга
1

Гатальська, С.М
Філософія культури: підручник.
К
2005
Либідь
10

Герасимчук, А.А
Курс лекцій з філософії: навч.посіб.
К
2002
УФІМБ
2

Герасимчук, А.А
Філософія. : курс лекцій : навч посіб.
К
1999
Вид-во Європейського
університету
18

Горак, Г.І.
Філософія: курс лекцій.
К
1997
Вілбор
1

Горак, Г.І.
Філософія: курс лекцій.
К
1998
Вілбор
2

Горський, В.С.
Історія української філософії: курс лекцій:
навч посіб
К
1996
Наукова думка
46

Горський, В.С.
Історія української філософії : навч посіб.
К
1997
Наукова думка
1

Горський, В.С
Історія української філософії : навч посіб.
К
2001
Наукова думка
1

Горський, В.С.
Історія української філософії : навч посіб.
К
2004
Либідь
1

Григорєв, В.Й.
Філософія: навч посіб.
К
2004
Центр навч. Літератури
1

Гусев, В.І.
Історія західноєвропейської філософії
15-17ст. курс лекцій: навч посібник.
К
1994
Либідь
16

Гусев, В.І
Західна філософія нового часу 17-18 ст.:
підручник.
К
2000
Либідь
21

Єрмоленко, А.М.
Комунікативна практична філософія:
підручник.
К
1999
Лібра
1

Заремський, М.Й
Збірник тестових завадань з філософії.
Гл.
2008
РВВ ГДПУ
400

Світловський О.Т., Заремський М.Й.
Філософія. Курс семінарських занять (навчально-методичний посібник)
Гл
2000
РВВ ГДПУ
100


Історія філософії в її звязку з освітою:
підруч./ Г.Волинка,В.Гусєв, Н.Мозгова.
К
2006
Каравела
1


Історія філософії України : хрестоматія :
навч посібник.
К
1993
РВВ ГДПУ
2


Історія філософії: підручник / В.Кремень,
В.Афанасенко,В.Волович
Х
2003
Прапор
38


Історія філософії: підруч. / В.Ярошовець,
І. Бичко,В.Бугров
К
2002
ПАРАПАН
2


История философии в кратком изложении.
М
1991
Мысль
3

Качуровський, М.О.
Філософія: навч.посібник.
С
2002
Сум ДПУ
1

Кондзьолка, В
Історія середньовічної філософії: навч посіб.
Л
2001
Світ
7

Кремень, В.Г.
Філософія: Логос, Софія, Разум: підручник.
К
2006
Книга
21

Кремень, В.Г.
Філософія:мислителі , ідеї, концепції :
підручник.
К
2005
Книга
47

Кремень В.Г.
Філософія національної ідеї: Людина. Освіта.
Соціум
К
2007
Грамота
1

Лосский, Н.С.
История русской философии.
М
1991
Высшая школа
2

Нестеренко, В.Г.
Вступ до філософії: онтологія людини: навч.
посібник.
К
1995
Абрис
29

Огородник, І..В.
Українська філософія в іменах: навч
посібник.
К
1997
Либідь
1

Подольська, Е.А.
Філософія: підручник.
К
2006
Центр навч. літератури
1


Політична філософія: підручник /Є.Суліма,
М.Шепелев,В.Кривошеїн.
К
2006
Знання
5

Причепій, Є.М.
Філософія: підручник.
К
2006
Академвидав
1

Світловський, О
Т.
Динаміка комплексного вивчення філософії
на семінарських заняттях: навч.посіб.
Гл.
2005
РВВ ГДПУ
179

Світловський, О.Т.
Динаміка комплексного вивчення філософії
на семінарських заняттях: навч.посіб.
Гл.
2006
РВВ ГДПУ
184

Семенюк, Е.П.
Філософія сучасної науки і техніки:
підручник.
К
2006
Світ
5

Ситниченко, Л.
Першоджерела комунікативної філософії:
навч. посіб.
к
1996
Либідь
49

Скирбекк, Г.
История философии: учеб.пособие.
М
2003
ВЛАДОС
1


Социальная философия: учеб. /под. общ. ред.
В. Андрущенка, И.Горлача.
К
2002
Единорог
17



Сучасна зарубіжна соціальна філософія:
Течії і напрямки :хрестоматія : навч. посібник.
К
1996
ВАКЛЕР
50


Сучасна зарубіжна соціальна філософія:
хрестом.:навч.посіб
К
1996
Либідь
30


Філософія. :курс лекцій : навч посіб./І.Бичко,
Ю.Осічнюк.
К
1991
Либідь
159


Філософія. :курс лекцій: навч посіб./І.Бичко
К
1993
Либідь
5


Філософія. :курс лекцій: навч посіб./І.Бичко
К
1994
Либідь
1


Філософія. :курс лекцій: навч посіб./під ред.
І.Бичко
К
2001
Либідь
56


Філософія. :курс лекцій: підруч./. І.Бичко,
І.Бойченко
К
2002
Либідь
1


Філософія: навч.посіб./ за ред. І Надольного.
К
1997
Вікар
28


Філософія: навч.посіб./ за ред. І Надольного.
К
2001
Вікар
1


Філософія: навч.посіб./ за ред. І Надольного.
К
2002
Вікар
2


Філософія: навч.посіб./ за ред. І Надольного.
К
2004
Вікар
11


Філософія: навч.посіб./ за ред. І Надольного.
К
2005
Вікар
1


Філософія: навч.посіб./ за ред. І Надольного.
К
2006
Вікар
2


Філософія: навч.посіб./ за ред. І Надольного.
К
2008
Вікар
3


Філософія: навч посіб./Надольний І.,
Андрущенко,І.Бойченко
К
1998
Вікар
2


Філософія:навч. посіб./ Е.Причепій, А.Черній,
В.Гвоздецький
К
2000
Аграрна наука
1


Філософія:навч. посіб./ Е.Причепій, А.Черній,
В.Гвоздецький
К
2001
Аграрна наука
1


Філософія:підруч./ за ред. М.Горлача,
М.Кременя ,В.Рибалки
Х
2000
Консум
140


Філософія: підручник / за ред. Г.Заїченка,
В. Сагатовского, І. Кального.
К
1995
Вища школа
67


Філософія: підручник / за ред. М.Кременя,
М. Горлача,
Х
2004
Прапор
23


Фіілософія: світ людини : курс лекцій: навч.
посіб./ В.Табачковський,М.Булатов,Н.Хамітов.
К
2003
Либідь
9


Философия: учеб. пособие.
К
1994

1


Философия: учебник / ред.В. Кохановский.
Р
1999
Фенікс
1


Философия: учебник / под ред.В. Кременя,
Н.Горлача
Х
2004
Прапор
74

Хамітов, Н.
Історія філософії: проблема людини та її меж:
навч. посіб.
К
2000
Наукова думка
1

Чанышев, АН.
Курс лекций по древней и средневековой
философии: учеб.
М
1991
Высшая школа
30

Чанышев, А.Н.
Философия древнего мира: учебник.
М
2001
Высшая школа
1

Шкода, В.В.
Вступ до правової філософії: учебник.
Х
1997
Філіо
50

Ящук, Т.І.
Філософія історії: курс лекцій: навч.посіб.
К
2004
Либідь
10















Заголовок 515

Приложенные файлы

  • doc 1455429
    Размер файла: 577 kB Загрузок: 1

Добавить комментарий