Польсько-литовська доба

Литовська доба XIV – XVI ст.  
Українські землі
Угорщина    наприкінці ХІІІ – початку XIV ст. Угорщина приєднала до себе Закарпаття.
 З [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] р. по [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] р. у складі Угорського королівства перебувала Галичина.
1526 р. – Угорщина була поділена між Туреччиною, Австрією та Семиграддям. Закарпаття опинилося у складі Австрії та Семиграддя і стало ареною безперервних війн.
  Молдова    XIV ст. Буковина  1359 р. – Захоплення Молдавським князівством північної Буковини. (Шипинська земля = Чернівецька обл.)
XVI ст. Молдавське князівство потрапило у васальну залежність від Османської імперії. Придунайські землі
Кримське ханство    У 1449 р. на півдні України з’являється нова держава, що відділилася від Золотої Орди (1475-78 рр. – васал Османської імперії (султан Мехмед ІІ Фатих), засновник Хаджі Гірей, потомок Чингізхана) Крим, Північне Причорномор’я, Приазов’я, Подніпров’я
У 1 вересня 1482 р. кримський хан Менглі-Гірей нападає на Київ. З того часу кримські татари постійно нападають на Україну й Литву. Литва починає шукати допомоги в Польщі. Іноді литовський князь ставав також польським королем.
Васальна залежність – залежність феодала (або держави) від сильнішого феодала (або держави) – сюзерена (сеньйора).
Ясир – бранці (поневолені), яких захоплювали турки й татари під час нападів на українські, російські й польські землі з ХV до середини XVIII ст.

 Польща
 У 1340 р. та 1349 р. унаслідок походів польського короля Казимира ІІІ Галичина опиняється у складі Польського королівства. У результаті боротьби між Польщею, Литвою та Угорщиною остаточно Галичина була приєднана до Польського королівства в 1387 р.
У 1434 р. на землях Галичини створювалося окреме Руське воєводство, на яке поширювалося загальне польське право та католицизм. У 1434 р. було приєднано до Польського королівства західне Поділля, на території якого створено Подільське воєводство.
У 1434 р. був виданий привілей польського короля Владислава ІІІ, згідно з яким місцева українська православна шляхта зрівнювалася в правах із польською католицькою.
  Московія – З кінця ХV до першої половини XVI ст. Московське князівство веде постійні війни з Великим князівством Литовським за землі колишньої Київської Русі. У результаті в 1500 – 1503 рр. Московське князівство приєднало до себе Чернігово-Сіверські землі сучасної України.
(Іван III 1462 – 1505рр – «Государ   вся Русі», «Москва – третій Рим»)

 (Міндовг (1230-1263рр, Гедимін (1316-1341рр),  Ольгерд (1341-1377рр), Вітовт (1392 – 1430рр)
 ХІІІ ст., на півночі оформилася нова держава  Литва, що не тільки об’єднала литовські племена, але й почала наступати на білоруські та українські землі. Засновником литовської держави був князь Міндовг (1230 ті рр.) Князь Гедимін (1316 1341) приєднав частину білоруських і українських земель. Гедимін почав називати себе королем литовським і руським. Для зміцнення своєї держави зав’язав родинні відносини з українськими й білоруськими князями, сприяв поширенню української культури в Литві. При князі Ольгерді (1345 – 1377) Литва поширила свої володіння на північні й центральні українські землі. Це було проведено майже без насильства, тому що місцеві князі були ослаблені внутрішньою роздробленістю й постійною боротьбою з татарами. Ольгерд приєднав спочатку Чернігово-Сіверську землю, а в 1362 р. Київ і КиївщинУу, а також Переяславщину. Ольгерд посадив у Києві свого сина Володимира Ольгердовича,  який іменував себе «З божої  ласки князь київський».
У 1362 р. у битві під Синіми Водами українсько-литовські війська розбили татар, звільнивши українські землі з-під їхньої влади.
Після цього Литва зайняла Поділля. При Ольгерді територія Великого Князівства Литовського складалася на 80% з українських і білоруських земель. До 1385 р. українці мали рівні права з литовцями. Українські князі входили до складу великокнязівської ради, займали високі посади у війську й адміністрації. Українська мова була державною мовою, українська культура, право («Руська правда») панували в литовській державі. Православна церква була пануючою.
80% території (українські, білоруські, руські)      Мирним шляхом        Система управління незмінною (данина, збройна допомога)Руська мова – державна    «Руська правда»     Православна віра
[ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ]
[ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ]
 Українські землі наприкінці  XIV   на початку XVI cт.
Після смерті Ольгерда до влади прийшов його син Ягайло (1377 1392), який через зовнішню погрозу від Тевтонського ордену й Московського князівства почав зближення з Польщею. Він одружився з польською королевою Ядвігою й уклав у м. Крево союз (унію) з Польщею.
Кревська унія відбулася в 1385р. Згідно цього союзу Ягайло ставав польським королем, залишаючись при цьому великим литовським князем. У Литві посилився вплив польської шляхти. У 1385 р. Ягайло перейшов у католицтво. Католицтво проголошується єдиною релігією для населення Литви.
Протягом 1380-х – 1390-х рр. відбувається ліквідація удільних князівств на українських землях. Були ліквідовані Київське, Подільське, Новгород-Сіверське Волинське удільні князівства.
1385р
Кревська унія
                Королівство Польське            +       Велике  князівство  Литовське
                                   Ядвіга                                                           Ягайло
                                                                Одружувався
                                                                   Король (Владислав)
                                                              Одна держава
 Католицтво (1387 р.)      Українські землі – польська шляхта
Політика Ягайла викликала протидію литовсько-української опозиції, яку очолив Вітовт (1392 1430), племінник Ольгерда. У 1392 р. за Островською угодою Польща визнала Вітовта великим князем Литовським. Вітовт перемінив адміністрацію країни, зменшив автономію українських князівств, поширив кордони держави до самого Чорного моря. Однак, зазнавши поразки від татар під Ворсклою в 1399 р., він припинив рух на схід і був змушений шукати угоди з Ягайлом. У 1401 р. за Віленською угодою Вітовт ставав довічним правителем Литви, але визнавав васальну залежність від Польщі, а після смерті Вітовта землі Литви повинні були б перейти під владу польського короля.
1409 – 1411 рр. Литовсько-польська війна проти Тевтонського ордену
1410 р. – Грюнвальдська битва, у якій об’єднані литовсько-польсько-русько-українсько-чесько-угорсько татарські війська розгромили німецьких лицарів Тевтонського ордену.
У 1413 р. відбулася Городельска унія, яка заперечувала положення Кревської унії, визнаючи Литву незалежною. Але вплив Польщі на Литву зберігався. Унія посилила дискримінацію православного населення, обмеживши його участь у державному управлінні.
У 1430-1432 рр. Великим князем Литовським був Свидригайло, що спирався на українських і білоруських князів і виступав проти унії та зближення з Польщею. ( повстання під проводом Свидригайло)
У 1432 р. у результаті змови проти Свидригайла Великим князем Литовським було оголошено Сигізмунда, який виступав за союз із Польщею. Литва розкололася на два ворогуючих табори.
У 1435 р. у битві під Вілкомиром Свидригайло зазнає поразки. Після поразки Свидригайла правителем Литви став Сигізмунд (1435 1440), що проводив політику зближення з Польщею. Частина українських князів створили проти нього змову й стратили.
1440-1447 рр. – Великим князем Литовським був Казимир, який з 1447 по 1492 р. також був польським королем. За його правління з 1440 р. по 1471 рр. було поновлено Київське удільне князівство, у якому правили князі Олелько Володимирович та Семен Олелькович. Після смерті останнього у 1471 р. Київщина остаточно перетворилась на провінцію Литви.
1480-1481 рр. – Заколот князів Михайла Олельковича, Івана Ольшанського, Федора Бельського з метою скинути литовське панування на українських землях і приєднати їх до Московської держави. План не здійснився.
1490-1492 рр. – селянське повстання під керівництвом Мухи на Буковині, Галичині, Молдавії тощо. Повстання зазнало поразки.

1500 – 1522 рр. – Московсько-литовські війни, у результаті яких Чернігово-Сіверщина опинилася під владою Москви.
1508 р. – збройний виступ української шляхти на чолі з Михайлом Глинським проти Литви, але невдало.
Під час чергової московсько-литовської війни у 1514 р. литовські війська на чолі з руським православним князем Костянтином Острозьким завдають поразки московським військам у битві під Оршею.

Соціальний устрій України XIV – XVI ст.
Соціально-економічний розвиток України в 16 – першій половині 17 ст.
Після 1569 р. польська шляхта, якій польські королі давали грамоти на так звані порожні землі, почала наступ на центральні українські землі. Там з’явилися великі латифундії (великі феодальні маєтки) польських шляхтичів. Польська шляхта використовувала придбані землі для виробництва сільськогосподарських продуктів, особливо пшениці, яку вивозили в Західну Європу. Поширюється фільваркове  господарство.
1557р – «Уставою на волоки» (Сигізмунд ІІ Август) виділяв кращі землі під фільварки – це великі багатогалузеві феодальні маєтки, основані на примусовій праці селян, частина продукції яких іде  на продаж.
При нових польських порядках покращився стан міського населення, але користь від магдебурзького права (право міст на самоврядування) отримали в основному поляки й німці, а самоврядування українських міщан було значно обмежене.
Від Люблінської унії найбільше постраждали українські селяни. Вони втратили право на землю, була збільшена панщина (дні відпрацьовування на поміщика). Обмежувалося право переходити від одного власника до іншого. На Волині панщина досягала трьох днів на тиждень. Не набагато кращим було положення селян у малозаселених південних районах, де для залучення селян оголошувалися слободи, звільнення від панщини й повинностей. Але незабаром ці тимчасові пільги були скасовані.
У 1588 р. був виданий Третій Литовський статут, який офіційно запровадив кріпацтво на українських землях.
 Соціальні стани українського суспільства
Привілейовані стани
(користувалися всіма правами та привілеями й не платили податків)
Шляхта – знатні люди, феодали в Речі Посполитій. Найзаможніших, знатних шляхтичів називали магнатами. Також залишалися князі нащадки колишніх удільних руських князів, які не підпорядковувалися місцевій польській адміністрації.
Князі – нащадки удільних князів (не підпорядковувалися місцевій адміністрації)
Пани – заможна шляхта з боярського роду, земля – у спадковій власності
Зем’яни – середня шляхта, що отримала землю за військову службу з власним загоном
Бояри – дрібна шляхта, що служила особисто
 1528 р. – перепис  шляхти = термін «боярин», «зем’янин» => шляхтич
І Литовський статут  1529 р. – поділ шляхетства на шляхту (земля за службу) , і магнатів  (спадковим правом)
ІІ Литовський статут1566 р. – збільшив обсяг прав службової шляхти, зрівнявши її з магнатами
Духовенство – служителі церкви. Духовенство було вищим (митрополити, єпископи, архієпископи) та нижчим (звичайні священнослужителі). У Речі Посполитій привілейоване становище мало лише католицьке духовенство, оскільки поляки та литовці були католиками. Православні українські священики привілейованих прав не мали.
 Непривілейовані
(не мали доступу до управління державою, платили податки та виконували різні повинності)
Міщани (15% населення) (300 градове) 130 ремісничих спеціальностей Київ, Львов, Кам’янець = 10-20 тис.
Патриціат – найбагатші ремісники-майстри і купці
Бюргери – «середній клас»: більшість купців, цехові ремісники
Плебс – дрібні ремісники і торговці
Цех – самоврядна громада вільних ремісників однією чи кількох спеціальностей. Цехмайстер. Статут
Магдебурзьке  право – міське право ( міське самоврядування, XIII ст. Німеччина) «Саксонское зерцало» (сборник германского феодального права) и устав города Магдебурга (1235 р)
Перше українське місто, яке отримало самоврядування – м. Сянок. (1339 р. від Юрія ІІ Болеслава)  Але користь від магдебурзького права мали в основному поляки, а самоврядування українських міщан було значно обмежене.
Заможні міщани обирали  Магістрат – орган міського самоврядування:
Лава – суд у кримінальних справах («лавники»)
Війт – очолював Лаву (шляхтич)
Рада – адміністративний орган і суд у цивільних справах («радники»)
Бурмістр – мав керувати діяльністю Ради (на квартал)
 Селяни становили близько 80% населення, найнижчий стан суспільства. Від 1588 р., після укладання Третього Литовського статуту більшість селян ставали кріпаками. Селяни сплачували ренту – плата за користування землею. Рента була натуральною, грошовою, відробітковою. У XIV ст. панщина становила 14 днів на рік. У ХVII ст. панщина – 5-6 днів на тиждень. Були також і особисто вільні селяни, які виконували повинності на користь держави. Данники – особисто вільні та економічно незалежні селяни, сплачували державі податки (данину). Тяглові – працювали на державній або шляхетській землі, за що відпрацьовували панщину з власною худобою (тяглом).


Рисунок 1Рисунок 215

Приложенные файлы

  • doc 4383896
    Размер файла: 218 kB Загрузок: 0

Добавить комментарий