Пункт., впр. 1,2,3, А-4

Сучасна українська літературна мова.
Тренувальні вправи.

Вправа 1. У підкреслених місцях розставте розділові знаки і поясніть їх уживання.
1.
Мисливець вийшов на узгірок і зупинився_не вірячи очам_на заході увесь степ_як ковдрою_був укритий світло-жовтим стадом антилоп_ вони увесь час рухалися_безладно_хаотично_поки одні пощипували траву_сотні інших підстрибували вгору_ наскакуючи на сусідів.
Він вийшов їм назустріч_та антилопи не змінили напрямок_так буває тільки під час переселення стада_скоро вони оточили мисливця з усіх боків_але вели себе мирно_намагалися_наскільки можливо_обійти його_деяким_однак_доводилося перестрибувати через найближчих антилоп.
Мисливець стояв_оточений незвичним ескортом_подвійним кільцем антилоп_яке_до того ж_увесь час рухалося_одне кільце знаходилося на землі_друге_у повітрі_найближчі весь час стрибали від нього у гущу стада_яке_це було дуже дивно_не звертало на нього ніякої уваги.
2.
Приходячи до нас_капітан_комендант форту_щоразу показує на карті_як наближається ворог_і для нас то_мов казка про чарівну принцесу_ворог_однак_ніколи не досягає форту_піски засмоктують його_ніби річку_і ми називаємо його ворогом-привидом.
Нас захищає_перш за все_убогість нашого становища_і єдиний ворог_з яким ми маємо воювати_це тиша пустелі_начальник аеропорту раз у раз крутить грамофон_і тут_так далеко від життя_ музика промовляє до нас напівзабутою мовою_збуджуючи невиразний сум_так схожий на спрагу.
Пісок часто оманливий_здається_ніби твердий_та тільки-но сядеш_і загруз_старі солончаки_блискучі_як асфальт_часом не витримують ваги_літак сідає_біла кірка солі ламається_і ти опиняєшся у смердючій трясовині.
3.
Носоріг не давав ні напитися_ні скупатися_і слон розлютився_з ревом він кинувся вперед_підставив бивні під плечі носорога_ могутній ривок_і носоріг злетів у повітря_впав у воду_засопів_ висунувши наполовину голову з води_і знов_як і раніше_став на ноги і кинувся в атаку.
Слон знову підкинув носорога_той_шаленіючи_кинувся на слона_ намагаючись всадити йому між ребер свій ріг_так вони билися_поки вода не побіліла від піни_ слон_ вирішивши_ очевидно_що у воді йому битися важче_ зманеврував_ позадкував у лощину_ сподіваючись_що її стіни дадуть йому захист.
Сталося_однак_інакше_вузька ущелина не давала слону змоги вільно рухатися_носоріг_мабуть несвідомо_скористався перевагою_він вискочив із води на схил вище слона_круто повернувся і_нахиливши ріг-спис_ударив ворога у бік_потім_побоюючись_однак_слона_ кинувся у кущі_слон страждав від рани_проте був упевнений_поле бою залишилось за ним.
4.
Серце закапризувало_коли я повз_як ящірка_над прірвою_то замре_ то знову б’ється_тільки невпевнено_безладно_я знаю_якщо воно_моє єдине_затримається довше_бодай на мить довше_зірвусь у безодню.
Ніколи_ти чуєш_ніколи в літаку я так не прислухався до мотора_як у ці хвилини_до власного серця_все_геть усе залежало від нього_я просив його ще трохи потерпіти_і воно_зупинившись_знову починало працювати_нерішуче_але працювати.
Майданчик_на якому вони приземлилися_був пасткою_скелі_ прямовисні_неприступні_не давали змоги спуститися_пілоти вдалися до останньої спроби_спрямували літак у прірву_а той_падаючи_мов камінь_у безодню_розігнався_почав слухатися керма_і вони вирівняли машину.
5.
Бушмен_щоб легше було бігти_кинув свій лук і сокиру_вони_тут не було жодних сумнівів_були безсилі_проти такого супротивника_як розлючений слон_і залишився тільки у куртці_яка заважала йому бігти_він був зовсім беззахисний.
Слон наздогнав його і_нахиливши голову_підчепив бивнем_секунда_ і бушмен злетів і щез_слон_розлючений_здивований_озирався навкруг_потім з гучним ревом кинувся до дерева_обхопив його хоботом_там він побачив бушмена_і через мить дерево впало на землю_а мисливець_із ним.
У відчаї бушмен зважився на незвичайне_він стрибнув на ногу велетня і_як кліщ_вчепився в неї руками і ногами_слон_вражений і зляканий таким нападом_пронизливо ревнув і_піднявши хвіст і хобот_кинувся у хащу.
6.
До мене долетіло зітхання пустелі_тихе_непомітне_я_остання межа_ якої сягнула його хвиля_вітер торкнувся ніжно_та в цьому дотику_ однак_було щось від смерті_я добре знаю_ще кілька секунд_і Сахара зітхне вдруге_ще три хвилини_і затріпотить вітровказ_а через десять хвилин все навкруг_будиночки_ангар_літак_вкриють хмари піску_і ми полетимо у пекло.
Маври_яких я привіз в Сенегал_заплакали_вперше побачивши дерева_тільки з Корану вони знали про сади_де течуть струмки_ті сади називають раєм_за рай треба платити дорогу ціну_тридцять років злиднів_а потім_смерть від кулі невірного.
Бог обманює їх_маврів_французам він дарує усі скарби раю_не вимагаючи_щоб вони_як і маври_платили за те викуп_мучилися спрагою_страждали_вмирали.
7.
Гребінь_по якому ми йдемо_нагадує бум_який спорудили на двокілометровій висоті над землею_ тільки він ще й нахилений_йти по ньому – справжня акробатика_мене завжди дивувало_як це оркестранти_дивлячись у ноти_помічають ще й рухи диригента_ начебто у них є очі на скронях?
Тепер такі очі є і в мене_я розбиваю льодове лезо гребеня_закручую крюк_дивлячись_само собою_на власні руки_але бачу_водночас_і свого напарника в шістнадцяти метрах нижче_інакше не можна_ якщо він зірветься вправо_я маю миттєво кинутися з гребеня вліво_ тільки так є шанс уціліти.
Повільно_обережно пройшли гребінь_за ним_присипана снігом скеля_шлях на вершину_прокладаємо дорогу і_щоб відрізняти свої крюки_перев’язуємо їх стрічками_через півгодини дорога наверх_ ми чекали цього понад рік_скінчилася_ми на вершині_часу_однак_ немає_вітер наганяє хмари_вечоріє_і ми починаємо спуск.
8.
Ще вчора маври були в напруженні_втрачали розум_мов закохані_ Бонафу_як привид_з’явився на півдні_в їхньому тилу_одібрав сотні верблюдів_отаборився на плоскогір’ї_спокуслива здобич_своїм блиском змушуючи їх кидатися на його меч_сьогодні його немає_і вони вже не стануть сильнішими_ніж зараз_бо сильними їх може зробити_вони це добре_дуже добре знали_тільки могутній ворог.
Кожен мавр пустелі як людина_що боронить не свою волю_у пустелі людина завжди вільна_і не якісь там видимі скарби_у пустелі їх немає_а своє внутрішнє_потаємне царство_сповнюється безмежної шляхетності і зневаги до тих_хто на світанку не піде назустріч ворогу.
Згодом_коли Бонафу повернувся до Франції_вороги його зовсім не раділи_після його від’їзду пустеля втратила один полюс_і їхнє життя збідніло.
9.
Море_обведене по горизонту золотою ниткою_ще спало_тільки над урвищем_в калюжах берегових ям_здіймалася й падала вода_сталевий колір океану біля берега переходив у синій і чорний_ за золотою ниткою_спалахуючи_сяяло небо величезним віялом світла.
Зоря торкнулася білих хмар_і вони засвітилися божественним_ тонким світлом_на чорну далечінь уже лягла трепетна снігова білизна_піна сяяла_і багряний вибух_спалахнувши серед золотої нитки_кинув здалеку_з горизонту_через увесь океан_до її ніг_ доріжку_огненну_рожеву.
Вона дивилася туди_на горизонт_бо усе_чого вона чекала так довго й гаряче_діялося там_на краю світу_корабель_випливши_здавалось_ нізвідкіля_зупинився прямо посеред зорі_величний_прекрасний_ помітний з берега_наче хмара_розбризкуючи радість_він плив_як вино_як троянда_як рожевий оксамит_він плив прямо до неї_білий корабель з рожевими вітрилами.
10.
Тріщини в стінах_стеля_місцями брудна_обдерта_меблі_все мене захоплювало_а найбільше_паркет_подекуди він провалився_ подекуди тремтів_мов кладка_але був_водночас_незбагненно чистим_натертим.
У коменданта форту з’явився парк_із Франції_ за чотири тисячі кілометрів_йому прислали чотири ящики справжньої землі_з якої росли_неймовірна розкіш_деревця_маленькі_тендітні_на їхніх пагінцях уже зеленіє по три листочки_справжніх_зелених_і ми пальцем гладили їх_мов коштовності.
Ціна у грі_в яку вони грали_одна_життя_і він роками грав з ними за їхніми правилами_ засинав_поклавши голову на їхнє каміння_був_як і вони_завжди в погоні і_як і вони_проводив ночі наодинці з зорями і вітрами_неначе в біблійні часи_тікав_нападав_такою була їх гра.
Я привіз посланця на переговори_і він мав швидко_не довше ніж за три години_їх розпочати_посланець_однак_не міг спуститися вниз_у долину_і_перш ніж вилетіти назад_я заходився шукати разом з ним дорогу.
11.
Умирання подібне пірнанню в озеро_глибоке й холодне_у спекотний день_стрибаєш_падаєш у воду_і виникає шок від різкого переходу_ на секунду відчуваєш біль від цього_а потім_приймаєш реальність_ плаваєш у ній_але після багатьох повторень навіть шок пом’якшується.
Я знаю_нам ніхто нічого не винен_ми усі також вільні робити все_ що хочемо робити_вірити чи не вірити у щось_шкодувати чи радіти_ діяти чи чекати_ми усі_без сумніву_маємо відповідати за той спосіб життя_який ми обираємо_існує_кожен з нас це знає_тільки одна істота_перед якою ми маємо відповідати_ ми самі.
Я існую не для того_щоб вразити світ_тільки щоб прожити своє життя так_щоб відчувати себе щасливим_саме тому я дозволяю світові жити за його вибором_а собі_за своїм вибором.
12.
Кажуть_що тут_у цій пустелі_де у повітрі майже зовсім немає вологи_можна прожити без води_як правило_не довше ніж дев’ятнадцять годин_коли минає двадцять годин без води_в очах спалахує_як блискавка_світло_і настає кінець_спрага вражає миттєво_безжальна_незворушна.
Коли-не-коли нам_пілотам_нагадували_йти над морем хмар_це дуже красиво_але слід пам’ятати_під тим морем хмар_ вічність_там_над хмарами_я бачу один світ_мирний_лагідний_та варто мені лише спуститися туди_вниз_під хмари_і він_цей чудовий світ_яким я щойно милувався_перетворюється на пастку_ байдужу_мовчазну.
Ця пастка внизу ніколи нікого не чекає_вона просто існує_немає в ній нічого_зовсім нічого_ні людських хвилювань_які_здавалося б_ мали бути_ні турбот_ані метушні на вулиця_тільки тиша_вона ще глибша_ніж угорі_вона_спокій_вічний_непорушний.
13.
Я знову був тут_на своїй горі_під дубом_міцним_хоч і старим_і_ здавалося_все було_як у дитинстві_спокійною лавою_як крапки на пригірках_густі й білі_розгорталися отари овець_зривався зі скелі водоспад_осліплюючи очі білизною киплячої піни_м’яко спускалося вечірнє сонце_велике_тепле_чіпляючись променями за хмару_ одинокий вершник на огнистому горизонті скакав_ здавалось_ за ним_йому рукою подати до сонця_і теж поринав у сутінки.
Кожна людина_яка з’являється у твоєму житті_усі події_які з тобою відбуваються_все це_яким би воно тобі не видавалося_добрим чи поганим_трапляється з тобою з однієї причини_ти сам притягнув це у своє життя_те_однак_що ти зробиш з цим далі_ти_безперечно_ вибираєш сам_тільки ти сам.
14.
Багато років цього діда_старезного й дивного_знали у тому вигляді_в якому він показався вперше тут_у селі_дрімучі чагарники на обличчі_червоний м’ясистий ніс_налиті кров’ю очі_велика кошлата голова_в якій горобці могли б влаштовувати гнізда_усе було незмінним_ніби Господь вирішив провести хоч одну людину через кілька поколінь.
Йому здавалося_що все це живе_все_що оточує його зараз_у цю мить_хід корабля_і жалібний гул_і рух океану_і незбагненне мовчання неба_він_нахилившись_вдивлявся в глибочінь океану_і йому здавалось_що звідти теж на нього хтось дивиться_здивований_ невдоволений.
Море_віковічне_мінливе і_водночас_незмінне_глухо б’є в борт корабля_хвилі_як гори_рухливі й пінисті_здіймаються й падають_ тисячі років вони продовжують свій нескінченний танок_з глухим стогоном_світить сонце_стоїть ніч_бушує океан_корабель пливе_він тут_ цяточка_ непомітна в цих безмежних просторах_ яка долає безкінечність_ наполеглива_завзята.
15.
Геть знесилівши_Назар з’їв кілька крихт хліба_що знайшов у кишені_і йому від цього стало краще_щоб відпочити_він приліг на пісок і усміхнувся своїй старій думці_чому люди розраховують на горе_на загибель_коли щастя настільки близьке_що доступніше за відчай.
Назар зарився від сонця у вологий пісок_щоб впасти у безпам’ятство для відпочинку і для економії життя_але не вмів і увесь час думав_ жив потроху і дивився в небо_де слабким туманом ішов гарячий вітер з півдня_і було так порожньо навколо_що не вірилося в існування твердого_справжнього світу.
Він звівся на ноги_щоб позбутися сну й усього світу_який застряг у нього в голові_як колючий чагарник_сон зійшов із нього_але вся страшна тіснява спогадів і думок залишилася живому вочевидь_він озирнувся навкруг і не витримав_упав забуття_рятуючи свою душу.
16.
Ми дихаємо на повні груди лише тоді_коли нас і наших братів зв’язує спільна мета_ тільки тоді ми з досвіду бачимо_що любити_це означає дивитися не одне на одного_а дивитися разом в одному напрямку_товариші лише ті_хто єдиною зв’язкою_як альпіністи_ піднімаються на одну й ту ж вершину_так вони знаходять себе й один одного.
Нас розділяє не мета тільки логіка_якою можна виправдати все_ не діставшись до правди_мета у нас одна_бо ми_гілки одного дерева_ лікар_лікуючи_не чує стогонів хворого_йому важливо вилікувати людину_і він керується законами вселюдського_ними користується й фізик_об’єднуючи у рівняннях сутність і атома_і зоряної туманності_ і простий пастух_що стереже під зоряним небом десятки овець_ усвідомивши свою роль_він уже не слуга_він_вартовий_що несе відповідальність за усю державу.
У світі_який став пустелею_ми прагнемо знайти товаришів_смак хліба_поділеного з другом_тепле плече сусіда_це те_що дає нам повноту життя_складає його сенс.


Вправа 2. Розставте розділові знаки і поясніть їх уживання.
1.
Спорядження з яким зулус пішов на лева було дуже простим шість асегаїв коротких тонких списів та щит міцний і легкий схожий на невеликий човен йти на лева з такою зброєю було як нам здавалося чистим самогубством.
Зулус однак не кваплячись підійшов до лева і не більше ніж з двадцяти кроків кинув списа короткий свист і спис затремтів у боку звіра рикнувши лев як травинку зламав дерево у два стрибки опинився біля мисливця і стривожений завмер той щез.
Розчарований лев повернувся і пішов але недалеко зулус який після кидка списа ліг на землю накрившись щитом скочив на ноги і знову влучно метнув асегай лев розлючений спантеличений знову кинувся на людину, але зулус як і раніше знову щез так повторювалося ще двічі.
2.
Проте я не такий і нещасний спрага од якої загустіла кров ледве тече в тілі пронизливий холодний вітер оніміле в піску тіло за всіма цими муками я бачу покладенні на музику втому і марення схожі на трохи жорстоку чарівну казку.
Помираючи в пісках я думав що мені зрештою випала краща доля якщо б я повернувся все почалося б спочатку а у містах я впевнений немає людського життя.
Я забув лежачи тут у піску в серці пустелі де живе на землі мій рід і намагаюсь відшукати його гадаю що це однак важливіше ніж вибирати у якому мюзик-холі провести вечір.
Одному дається певний шматок хліба щоб ніщо не заважало йому творити а він засинає завойовник здобувши перемогу стає легкодухим щедрий коли бідніє перетворюється на скнару.
3.
Щоправда зимою й літом до нього знаючи його відлюдькувату вдачу ніхто не навідувався ранньої ж весни і восени однак ходять запрошують садити дерева ягідні кущі прищеплювати робити коротше кажучи все що пов’язане з деревами й кущами бо садівник він був про це знали усі в окрузі неперевершений.
Лежачи без сну це відбувалося уже мабуть тиждень він відчував позаду себе провалля часу чорне похмуре щоночі його навідували спогади про минуле давнє й близьке здавалось що ці спогади однак були наче не його власними а чиїмись чужими ніби він сам того звичайно не бажаючи привласнив їх.
Ранок після таких ночей важких безсонних приносив полегшення бажане очікуване це було як нове народження все навкруг звуки в будинку й гамір на вулиці й свіжий вітер та й необхідність щось робити все це було знайоме надійне він полегшено зітхав реальний світ наповнював душу певністю буття.
4.
Перевалили трохи зачепивши вершину гребінь полетіли на рівнину через сім хвилин нова аварія з трубок радіатора які вночі полопалися на морозі потекла вода але це однак не лякало внизу як земля обітована була вже рівнина.
Мої марення реальніші аніж ці дюни місяць зорі усе що тут є так диво не в тому що дім великий чи малий дає нам притулок а в тому що він сповнює нас ніжністю яка в свою чергу створює своє диво незнані шари ніжності в серці де ніби води джерела народжуються марева.
Літак створює інше диво він переносить нас прямо у серце невідомого щойно ви як той біолог вивчали незворушно розглядаючи людський мурашник міста що розкинулися на рівнині дороги які біжать од них в усі боки та минає однак кілька хвилин і перед вами вже інший світ примарливий і водночас реальний.
5.
Так шуміло внизу море коли не було нічого цього ні Ялти ні Ореанди ні тим більше цих людей море шумить тепер і буде шуміти так само байдуже й глухо коли нас не буде і в оцій постійності у повній байдужості до життя й смерті кожного з нас приховується можливо запорука нашого вічного спасіння безперервного руху життя на землі безперервної досконалості.
Зараз сидячи поруч з молодою жінкою яка на світанку здавалася такою красивою заспокоєною і чарівною в казковому оточенні моря гір хмар широкого неба він думав про те як по суті якщо вдуматися все прекрасно на цьому світі все крім того що ми самі думаємо й робимо коли забуваємо про вищу мету буття про свою людську гідність.
Звівшись і мов сомнабула йдучи по бульвару він думав що людина мов дерево що виростає з насінини щовесни розвивається опушується листям а восени жовтіє й опадає кожен з цих станів прекрасний і не варто мабуть віддавати перевагу якомусь одному і голе зимове дерево милує око.
6.
Маври непорушні вражені до скам’янілості сиділи біля водоспаду те що виливалося тут з гори це було життя це була кров самих людей за секунду її виливалося стільки що можна була б на те звичайно божа воля оживити цілі каравани які сп’янівши від спраги навіки погрузли в безмежжі солонців і міражів.
Отакі раптові бунти героїчні і водночас повні відчаю втечі коли вождь стає вигнанцем короткий спалах гордості який як ракета скоро згасне затиснутий військами все це називають зрадою.
Емір старів а коли людина старіє вона як правило багато роздумує настала така мить коли емір зрозумів скріпивши угоду з християнами він забруднив свої руки і тепер пустеля для нього пастка в яку він кинув усе друзів гідність свою долю.
7.
Ніч велика чорна заповнила небо й землю від підніжжя трави до кінця світу пішло одне лише сонце зате відкрилися всі зірки і стало видно Молочний Шлях перекопаний збентежений ніби по ньому недавно здійснився чийсь останній похід.
Величезний птах кількома стрибками на крилах злетів угору він знав що людина внизу вже майже мертва й одразу почав падати чоловік побачив над своїм обличчям білі чисті груди орла очі сірі ясні й безжальні піднявши револьвер він вдарив з нього прямо у птаха що падав йому на голову.
Посередині грудей птаха з’явилася темна пляма потім миттєвий вітер вирвав увесь пух там де попала куля і тіло орла на мить затримавшись впало на тіло людини так як і летіло груди на груди голова на голову птах закрив сірі очі потім вони знову відкрилися але вже нічого не бачили орел був уже мертвий.
8.
Причина як і завжди була проста зазнавши аварії і йдучи на посадку пілот міг вискочивши з-за хмар розбитися об вершину.
Царство людське всередині нас тому пустеля це не піски не туареги навіть не маври озброєні рішучі щоб зрозуміти Сахару треба знати одне криниця твій бог.
Я сам відкрив цю істину можна виявляється витерпіти все завтра якщо я буду живий дізнаюсь можливо про ще дивовижніші речі життя на межі зі смертю дарує нам як винагороду мабуть надзвичайні скарби сховані у нас у середині знання про себе.
Йду далі стомлений байдужий до себе пустеля починає жити як і моя уява піднімаючи руки кричу але людина яка мені махає то просто чорний камінь сплячий бедуїн якого я хотів розбудити тільки стовбур дерева.
9.
Ранок був незвичайний по-весняному тепле повітря сніг підтікає струмками внизу язики лавин сірих важких і все рухається неначе поспішає переселитися ми швидко збираємося треба негайно спускатися.
Дорога вниз дуже небезпечна там на скелях де вчора щоб забити крюк потрібні були неймовірні зусилля товстий шар глини ще не просохлої зверху в наших очах не настороженість здивування бо такого ніхто не бачив пройшли балансуючи плити за ними відносно спокійна дорога можна просто вертикально спускатися вниз.
Зверху безперервно йде каміння величезні каменюки плавно перевертаючись у повітрі падають стрімко з шипінням і гулом і врізавшись у схил розбризкуються як дощ на дрібні частини льодовик під нами як земля обітована там можна передихнути спокійно там дорога додому хоч і непряма але ж додому.
10.
Ми схожі на пасажира швидкого поїзда вночі по вогнях що миготять за вікном десь там у просторі далеко чи близько він угадує поля села чарівні краї і нічого не може утримати поїзд мчить його вперед і все зникає.
Спочатку пустеля тільки порожнеча й мовчання вона не відкривається першому стрічному її звичайно можна зрозуміти але для цього треба дещо зробити треба зректися усього світу зжитися з традиціями звичаями буднями сповненими суперництва тоді вона почне відкриватися прибульцеві.
Або наприклад ще за два кроки від нас людина замкнулася у своєму будинку вона живе керуючись порядками яких ми просто-на-просто не знаємо і це для нас інший світ невідомий для нас.
11.
Наближаючись до аеродрому до нього залишалося летіти півгодини пілот відчув втому все що робить життя людей приємним будинки кав’ярні алеї все це росло насувалося на нього він почував себе завойовником який одержавши перемогу знаходить знайомлячись з новим життям скромне щастя людей.
Пілотові здавалося що містечка де він зупинявся на годину-дві і сади обнесені старими стінами існують самі по собі існують вічно байдужі до його пілота життя там унизу у містечку є дещо чого він позбавлений дружня розмова затишок тепло білої скатерті все те з чим людина зживається повільно і назавжди.
Приземлившись пілот неквапливо як-не-яке він робив це не вперше вийшов з літака подивився навколо і зрозумів що він нічого не бачив з висоти містечко своєю нерухомістю оберігало свої секрети від чужинців а щоб завоювати це містечко треба було відмовитися від дій.
12.
Людей у сім’ю об’єднує зв’язок але не кровний звичний нам в основі справжньої єдності лежить я впевнений повага і радість які ми відкриваємо нам в житті один одного члени однієї сім’ї зовсім не часто виростають під одним дахом і це не так уже й неймовірно.
Уяви створи для усіх Всесвіт прекрасний справедливий досконалий і тоді будь упевненим в одному Суще вже створило його у власній уяві все-таки трохи краще ніж це зробив ти.
Він завжди здавався жінкам не тим ким був і любили вони в ньому здавалось не його самого а людину яку створювала їх уява і яку вони у своєму житті жадібно шукали і потім коли помічали свою помилку все-таки продовжували любити його і жодна не була з ним щасливою.
13.
Ми можливо не усвідомлюючи того самі притягуємо в своє життя все те про що думаємо у кожному з нас незалежно від того подобається нам це чи ні закладено все чим ми живемо сила нашої згоди на здоров’я і хворобу на багатство і бідність на свободу й рабство і це ми тільки ми самі керуємо цією великою силою ми і ніхто інший.
Тут у відкритому морі сонце сідає з одного боку вранці піднімається з іншого сідає в море й виходить з моря хлюпоче як і завжди хвиля літають на кораблем чайки сідають на щогли десь недалеко зовсім поруч можливо має бути твердь земна потім відриваються наче вітром і відстають похитуючись щоб зникнути назавжди ми радіємо і водночас сумуємо закінчується наша подорож довга часом важка й небезпечна.
14.
Увесь від початку до кінця фільм міститься там на плівці у ту ж саму секунду мільйонну долю секунди він існує поза часом який він фіксує якщо ти знаєш що то за фільм то в цілому знаєш що відбудеться ще до того як увійдеш в кінотеатр там будуть битви і хвилювання переможці й переможені любов нещастя ти знаєш що все там буде ти дивишся фільм і забуваєш про те що відбувається за стінами кінотеатру де у цей час ти живеш?
Усе збалансовано і ніхто не страждає ніхто не вмирає без власної згоди ніхто не робить того чого не хоче робити немає добра й зла за межами того що робить нас щасливими і робить нас нещасними.
Усі ми у цьому світі шахраї знаємо ми про це чи ні усі ми удаємо із себе щось таке чим не являємося ми ж насправді зовсім не тіла які рухаються по Землі не атоми і не молекули ми ідеї Сущого які не можна ні вбити ні зруйнувати як би сильно ми не вірили у смерть.
15.
На світанку море було спокійним а вітер помірним вахта помітила величезну висотою метрів сто хвилю яка йшла на корабель йшла надзвичайно швидко усі звичайно перелякалися й приготувалися померти як годиться справжнім морякам нічого однак не сталося корабель злетів на хвилю і набираючи швидкість скотився вниз.
Коли сонце стало сідати побачили острів якого не було на жодних картах на ньому не було нічого ні дерев ні чагарників ні трави тільки жовті скелі і блакитні гори але він був прекрасний як коштовність.
Підійти до острова було неможливо його оточували рифи берег суцільне урвище без бухти й мілини зійти на острів було б безперечно самогубством так однак думали не всі дівчина донька капітана корабля зіскочила з корабля і зупинилася на поверхні хвилі як квітка усі були вражені а вона перестрибуючи з хвилі на хвилю побігла на острів коли пройшла хвиля туману все зникло на поверхні не було ні острова ні дівчини.
16.
Ви як і більшість людей слухаєте голоси усіх нехитрих істин крізь товсте скло життя вони кричать але ви їх не почуєте я роблю те що здавна вважається прекрасним нездійсненним і що насправді таке ж здійсненне й можливе як прогулянка за місто.
Я йду до тієї що чекає мене і може чекати тільки мене завдяки їй я зрозумів просту істину так звані чудеса можна творити власними руками коли для людини найголовніше отримати омріяний п’ятак легко дати цей п’ятак якщо ж душа зберігає зерно чуда полум’яне невгасиме створи це чудо якщо ти в змозі.
Ми істоти які грають в ігри щоб розважатися ми не можемо вмерти тільки завдати собі невеликої шкоди але не більшої ніж ілюзія на екрані кінотеатру ми однак можемо вірити що нам погано чи навпаки гарно і уявляти собі це у будь-яких подробицях страшних чи веселих на які ми тільки здатні.


Вправа 3. Правильно розставте розділові знаки в реченнях і поясніть їх уживання.
1.
Носоріг з насолодою купався в озері - його спокій однак був брутально порушений - величезний слон тихо, як кішка, підійшов до берега гнаний спекою; тінь слона впала на носорога: і той - на диво легко - скочив на ноги викинувши з ніздрів струмінь води, хрипнув незадоволений - сердитий.
Слон відсалютував на свій лад; він заревів і відлуння покотилося по скелях завмираючи вдалечині: обидва кілька секунд стояли, наливаючись гнівом - слон не міг спуститися до води, доки там був носоріг, а той, піднятися вгору; слон закрив вихід у лощину.
Носоріг міг би звичайно, проскочити у слона між ногами або ж вийти в іншому місці; у воді він рухався дуже добре - але носоріг, однак, один з найнепоступливіших звірів, і слід додати, - один з найбезстрашніших - він не боїться ні людини, ні звіра навіть лева, який часто тікає від нього, як кошеня.
2.
Тобі досить було заплющити очі і в світі настав би спокій: зникли б скелі, крига, сніги - зникли б втома й біль, тільки склепити повіки - і станеться чудо: вже не буде ні ударів, ні падінь, ні тягот життя непомірних виснажливих, які тягнеш як віл байдужий, приречений.
Ти вже відчув холод, який як отрута розливається по тілу і наче морфій сповнює тебе блаженством; твоє життя як скарб, коштовний ніжний, причаїлося в тобі десь глибоко біля самого серця, залишаючи віддалені куточки тіла.
Він знав, попереду за п’ятдесят метрів, височить скеля, - якщо він встане, то можливо добереться до неї; там за скелею. можна знайти захист від вітру крижаного, пронизливого і якщо вдасться, трохи відпочити.
3.
Кобра роздратована, грізна вже підняла голову, а хлопчик не помічаючи її, продовжував бігти - ще мить: і отруйні зуби вчепляться в тіло, але сталося диво - майнула темна тінь і великий птах, як камінь, упав на змію i, схопивши її, круто піднявся вгору.
Птах, затиснувши змію дзьобом, піднявся вгору і кинув її на землю; змія, однак, залишилася неушкодженою; вона готувалась до атаки: згорнулася в кільця, підняла голову, засичала, готова битися на смерть.
Птах - це був змієїд став поруч і розправивши як щит, крило повільно підійшов до кобри; переміг він незвично: крутнувся як на осі, на своїх довгих ногах різко ударивши змію в голову другим крилом, - і та впала на землю; довершив він справу дзьобом, схожим на спис.
4.
Уже на подвір’ї я побачив, що цей будинок, зовні незграбний як фортеця, насправді казковий замок тихий і надійний, як монастир.
Дивлюся на піски, оцінюючи погоду, ніч ясна, але вітер вщухає; я прив’язую аварійні ліхтарі, беру висотомір, олівці – через півгодини я маю летіти, і раптом чую, як щось потріскує - метелик б’ється об мій ліхтар: у мене, сам не знаю чому, стисло серце.
В пустелі, як я й очікував, - тиша; чую вже знайоме потріскування: об мій ліхтар ударилися ще два метелики й бабка, прилетіли на світло; в мені, в моїй душі знов ворухнулося почуття, неясне ледь відчутне, неначе хтось звертається до мене.
Сідаю обличчям на схід; ні небо, ні піски не подають знаків; я однак, знаю бабки й метелики тут, як дрібні уламки на морі, прибиті до берега - вони свідчать про те, що десь лютує буря.
5.
Я починаю забувати, пройшло вже багато часу - про той будинок і тільки зрідка, коли пишу або читаю, раптом пригадується мені то зелений вогонь у вікні, то звук моїх кроків, які лунали там у полі, вночі коли я закоханий, повертався додому і потирав руки від холоду.
Він здавалось, зрозумів: минуле зв’язане із сучасним безперервним ланцюгом подій, які витікають одна з одної - йому здавалося, що він бачив зараз обидва кінці цього ланцюга: доторкнувся до одного кінця - здригнувся інший.
Увечері, коли він переправлявся через річку і потім піднімаючись на гору, дивився на своє рідне село і на захід, де вузькою стрічкою світилася зоря холодна, багряна, то думав про те що правда і краса, які направляли людське життя там у саду, продовжувалися безперервно до цього дня і, очевидно, завжди були головним у людському житті і взагалі на землі.
6.
Дім без таємниць і тайників, без тихих закапелків люків-пасток під ногами - це не дім а приймальня в ратуші; я вдихав розлитий скрізь мов ладан, запах - дух старих бібліотек, який однак ні з чим не переплутаєш, як би не старався.
День у день ми йдемо поруч зовсім поруч, оточені стіною мовчання: непроникного, щільного, або ж зрідка перекидаємося словами: пустопорожніми, незначущими; настає, однак, година небезпеки - і ми, зовсім, здавалося б, чужі, допомагаємо один одному, бо всі ми -одне ціле.
Ми були збуджені, як на святі, хоч і зовсім бідні - вітер, пісок, зорі - ось усе, що ми - як би нам не хотілося більшого - мали; тут за цим тьмяно освітленим колом, кілька чоловіків, у яких не було нічого крім спогадів, ділилися своїми скарбами, чарівними, невидимими.
7.
Послали вертольоти, та вони нікого не знайшли: банда, можливо, сховалася в селищі - звідти пролунало кілька пострілів – можливо, - в гірських печерах; рейд, однак, необхідно було завершити засвітла, щоб не напоротися на засiдку.
Скоро з’ясувалось - стрічка на горизонті, багряна, довга, - це кілометри очерету, що горів уздовж річки; пройшли річку: за нею, біля пологого схилу гори, зораного вибухами, - колона розбитих автомобілів; водії: мовчазні, похмурі, - біля багать; вони дивляться на нас, але не підходять, бо все й так зрозуміло - вони вибрались звідти, де стріляють, а ми, навпаки, туди добираємося.
Батальйон: стрімкий, зосереджений, як пружина, мчить, мчить крізь ніч, гуркочучи принишклими дорогами - мчить у бій.
8.
Реальність – саме реальність, а не наша уява про неї - божественно байдужа; матерії все одно, яку роль її син грає в іграх, сьогодні – доброго молодця, завтра – злодія; вона, неосяжна, мінлива, навіть не знає про наші ілюзії в іграх: вона знає тільки себе й нас у своїй подобі, досконалості, завершеності.
Коли його ноги торкнулися землі, там де починалася трава за піском, він почав провалюватися: і через кілька кроків над землею й травою були тільки його голова й плечі; він поплив по пасовищу, як по воді розбризкуючи темні краплі глини, потім затримався на поверхні, звівся на ноги; після всього того що я сьогодні бачив, людина, що йшла по землі, - це було чудо: нове, несподіване.
Я постояв на поверхні води, зійшов із неї, впевнено став на берег – і миттєво провалився з головою в землю; там, під землею, було чорно, страшно, і я, затримуючи подих, борсаючись, почав вибиратися назад, на край ставка, до твердої води, за яку можна було ухопитися.
9.
Гори: Тянь-Шань, Памір, Гімалаї, - мають незважаючи на усю їх здавалося б несхожість, щось спільне - це завжди величезний, застиглий у віковічному сяянні снігу й льоду світ, своєрідний, незбагненний, пригнічуючий своїми неймовірними масштабами.
Тут втрачається – здається назовсім – відчуття відстані: не розумієш, що далеко а що близько, не знаєш напевне, де що знаходиться; озираєшся: до тих далеких хребтів здається треба йти півдня, а виявиться – годину; до вершини зовсім близької - на перший погляд, добратися можна, виявляється, тільки за добу.
Ідеш угору; повільно, крок за кроком, подих за подихом; очі западають і вже не бачиш, що знаходиться справа, а що – зліва; і зникає все - неймовірна краса про яку мріяв півжиття, мета, якої прагнув досягти; загадки й парадокси: це для тих хто знаходиться внизу: тут психіка людини має лише два напрямки; потім вдома, ми можемо згадувати це зовсім інакше, але зараз все просто: один напрямок – це туди, де є людське тепло й життя; інший – де немає ні людей, ні життя.
10.
Буря закрила перед літаком півнеба і летіти далі, туди, у чорні хмари, було небезпечно; блискавки, мерехтливі, примарні, краяли темряву, змушуючи стрілки приладів танцювати безладний загадковий танок -повітряні вихори били в літак, як таран; темрява щільнішала і водночас видавалася живою: в ній ворушилися, клубочилися хмари, освітлені спалахами блискавок; літак летів - уже крізь бурю, легенький, беззахисний.
Пілот почав підніматися вище, і на якусь мить над головою блиснули - яке незвичайне видовище у цій темряві - кілька зірок, лише кілька зірок пробившись крізь товщу хмар, закликаючи до себе; літак рвонув до них: піднімаючись по спіралі - мов по шахті колодязя, яка одразу ж з’єднується під ним.
Літак піднімався і хмари світлішали, втрачаючи свій брудний колір; вони пливли назустріч, як хвилі чисті – білі: пілот, вирвавшись із хмар завмер вражений, осліплений потоками світла; повний місяць - і сяйво усіх зірок, перетворили нічні хмари на сліпучо-білі хвилі, створюючи царство віковічного спокою.


Заголовок 515Основной текстОсновной текст 2111UC:\Мои документы\Посібники\Готові посібники\УМ, підручник\Пункт., впр. 1,2,3, А-4.doc
·
·
·
·
·
·

Приложенные файлы

  • doc 421627
    Размер файла: 174 kB Загрузок: 0

Добавить комментарий