Суть та особливості обігу депозитних грошей

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
НАЦІОНАЛЬНИЙ ТРАНСПОРТНИЙ УНІВЕРСИТЕТ



Кафедра фінансів, обліку і аудиту


КОНТРОЛЬНА РОБОТА З НАВЧАЛЬНОЇ ДИСЦИПЛІНИ
«Гроші та кредит»









Виконав:
Група МСА-3-1з
Шклярук (Мартинюк) К. В.
Залікова книжка № 712732
Варіант № 6
Перевірив:
Доц. Жулин О. В.













Київ – 2014
Зміст
1. Суть та особливості обігу депозитних грошей, векселів і чеків 3
2. Грошово-кредитна політика в Україні 14
3. Задача 19
4. Література 20





































Суть та особливості обігу депозитних грошей, векселів і чеків.

Депозитні гроші це різновид банківських грошей, який існує у вигляді певних сум, записаних на рахунках економічних суб’єктів у банках. Вони не мають речового виразу і використовуються для платежів у безготівковій формі. Рух їх здійснюється по рахунках у банках і не виходить за межі банківської системи. А приводяться вони в рух за допомогою технічних інструментів чеків, платіжних доручень, пластикових карток тощо.
Потреба в такій формі грошей об’єктивно зумовлена посиленням вимог щодо економічності та зручності грошового обороту тоді, коли його обсяги і суми окремих платежів досягають значних розмірів. Вона має істотні переваги перед готівковою формою грошей (банкнотами): значно економніша, зручніша у користуванні, піддається контролю з боку банків за оборотом після емісії. Тому у сучасних умовах депозитні гроші стали основною формою грошей у країнах з розвинутою ринковою економікою. Їхня частка становить близько 90% усієї грошової маси в обороті.
Успішне функціонування депозитних грошей можливе лише за високого рівня розвитку банківської справи, коли кожний суб’єкт грошового обороту може вільно покласти свої гроші в банк, взяти їх звідти, швидко перевести в будь-який пункт ринку і йому гарантується повне їх збереження. За цих умов власник грошей на рахунку в банку може дати доручення останньому перерахувати всю суму чи частину її своєму контрагенту і в такий спосіб погасити борг. Переміщуючись по рахунках у банках, депозитні грошові суми успішно виконують функції купівельного та платіжного засобів, а відтак включаються в загальний грошовий оборот.
В Україні в перехідний період не було достатніх передумов для широкого застосування депозитних грошей. Низька надійність банків та високий рівень тінізації економіки спричинили зниження частки депозитних грошей у загальній масі в окремі роки до 50%, що негативно впливало на стан грошового обігу та функціонування банків.
Всі векселі по їх економічній природі можна розділити на:
- комерційні або торгові (товарні, купівельні) векселі, тобто такі векселі, які видані на підставі товарного боргу, наданих послуг, виконаних робіт і т.д.;
- фінансові векселі, тобто такі, джерелом яких є фінансові операції та у підставі видачі яких лежить одержання грошової позики проти видачі боргового зобов'язання.
В основі видаючи і комерційних, і фінансових векселів завжди є фактична угода, чи то одержання товарного (комерційного) чи грошового (банківського) кредиту.
Серед фінансових векселів виділяються векселі, підставою видачі яких є не яка-небудь реальна кредитна угода, а лише мета одержання товарного або - переважно - грошового кредиту, котрий не вдалося б одержати іншим способом. До подібних векселів відносяться дружні та бронзові векселі.
Загальною ознакою і тих, і інших є безгрошовість (тобто відсутність у вексельному зобов'язанні законної підстави боргу, реальної економічної бази його видачі) і безвалютність (тобто відсутність у вексельному зобов'язанні майнового забезпечення боргу, відплати за його видачу). Оскільки безгрошове зобов'язання юридично мізерне, воно може бути визнане незаконним, але якщо вексель тим часом виявиться в руках сумлінного держателя, який не знав про цей недолік, то такий держатель все ж залишиться законним держателем і буде мати право вимагати за векселем.
До дружніх векселів відносяться векселі, які не мають підставою своєї видачі розрахунки векселедержателя по товарних і грошових угодах, і що видаються головним чином з метою одержання грошей від обліку векселів у банку. Такими векселями визнаються такі, що видані один одному родичами, близькими, членами і пайовиками одного товариства й інші безгрошові векселі.
До бронзових векселів відносяться безгрошові векселі, які видані з метою або поповнення коштів шляхом їхнього обліку в банках, або - штучного збільшення боргів шляхом видачі векселів на користь фальшивих кредиторів. На відміну від дружніх векселів по векселях фіктивних, особи, причетні до їхнього виникнення, не приймають на себе відповідальність за векселем, оскільки вексель створюється лише для однієї мети - ввести в оману кредиторів і шахрайським шляхом витягнути з них кошти.
До зустрічних векселів відносяться дружні та бронзові векселі, в яких дві юридичні особи виступають поперемінно то векселедавцем (платником), то векселедержателем (набувачем). Такі векселі визнаються зустрічними, навіть якщо б їхні терміни сплати і суми не збігалися. Зустрічні векселі можуть бути не тільки дружніми і бронзовими, але і комерційними, які виникли з взаємних торгових відносин і угод між двома особами.
Переказні векселі, які зустрічаються в міжнародному обігу, можуть бути розділені на:
1) виставлені експортерами на своїх імпортерів - торгові тратти. Коли тратти супроводжуються товарними документами, вони називаються документарні тратти;
2) виставлені підприємствами на банки - банківські акцепти;
3) виставлені банками на банки - фінансові тратти.
Стосовно форм платежу векселі поділяються на платіжні, коли вони підлягають оплаті в термін, і забезпечувальні, які лише забезпечують наданий кредит.
Забезпечувальні векселі зберігаються в банку на спеціальному рахунку і не оплачуються, а викуповуються позичальниками до терміну замість погашення позичкової заборгованості; якщо ж забезпечувальний вексель є стосовно позичальника чужим векселем, то на погашення заборгованості може спрямовуватись й інкасована банком сума по такому векселя.
Відповідно забезпечувальні векселі можуть бути:
- чужими векселями, по яким позичальник є індосантом. Такі векселі, в залежності від угоди, передаються банку або за передаточним або за забезпечувальним на його ім'я написом. Сюди ж відносяться векселі, в яких поручитель позичальника виступає в якості схованого поручителя. І ті й інші є підставою для ломбардної операції, а тому їх ще називають ломбардними векселями;
- власними векселями, по яких позичальник значиться платником; це, як правило, соло-векселі. Такі векселі передаються банку або за іменним (за допомогою обмовки «не наказу»), або за бланковим, або, нарешті, за забезпечувальним написом і зберігаються в банку на заставному праві, але на відміну від чужих векселів не виступають додатковим забезпеченням отриманої позички, а мають на меті лише якнайшвидше стягнути прострочену або непогашену заборгованість. Соло-векселі позичальника наказу банку, які окрім інших заставних цінностей є додатковим забезпеченням позички, відносяться до власних ломбардних векселів.
Оскільки по зовнішніх ознаках векселя не можна визначити ані характер відносин між векселеучасниками, ані природу виникнення вексельного зобов'язання, тобто і добротність векселя, і надійність боржника - найважливіша задача особи яка працює з векселями, і бухгалтера і банкіра, перш за все в тому, щоб виявити справжній характер векселя, його реальну економічну та юридичну основу.
Виходячи із визначення простого і переказного векселів первинними сторонами простого векселя виступають дві особи:
- векселедавець - особа, що виписує вексель, яка одночасно є і платником за векселем;
- ремітент - перший отримувач за векселем або перший векселедержатель, перед яким платник приймає зобов'язання про платіж.
У переказному векселі первісними учасниками є:
- трасант (векселедавець) - особа, що виписує вексель;
- трасат (платник), до якого трасант звертає свій наказ про платіж за векселем;
- ремітент - перший отримувач або перший векселедержатель, на користь якого виставляється вексель.
Тобто, за переказним векселем, на відміну від простого, платником є не векселедавець, а інша особа, яка повинна письмово підтвердити свою згоду здійснити платіж за векселем у визначений строк - ця спеціальна дія називається акцептом тратти.
Тому переказний вексель має форму наказу трасанта платнику (який після акцепту стає акцептантом) здійснити платіж за векселем.
Всіх учасників векселя пов'язують визначені правовідносини, предметом яких є, в кінцевому результаті, сплата вексельної суми.
Трасант, підписуючи вексель і видаючи його ремітенту, приймає на себе перед ремітентом, а також і перед наступним держателем векселя (якщо вексель буде мати подальший обіг) відповідальність за його оплату. Але трасант не є основним боржником за векселем. Його відповідальність носить вторинний характер, тому що вона настає тільки у випадку несплати векселя платником.
Відповідальність є безотзивною, тому буде недійсною усяка оговорка на векселі, за допомогою якої трасант знімає з себе цю відповідальність (наприклад «без звороту »). Трасант також несе відповідальність за акцепт векселя платником, яка виражається в тому, що, якщо платник відмовиться акцептувати вексель, то держатель має право пред'явити трасанту негайну вимогу про платіж за векселем, не чекаючи строку платежу. Але в цьому випадку трасант може зняти з себе відповідальність за акцепт до настання строку платежу за векселем.
Ремітенту (або наступному держателю векселя) належить право вимагати платіж за векселем у трасанта у випадку відмови платника від акцепта або сплати векселя. Але це право може бути реалізоване тільки при дотриманні ремітентом (держателем) таких умов: своєчасного пред'явлення векселя до акцепту або платежу та здійснення протесту в неакцепті або неплатежі. Але якщо трасант зробить у векселі відмітку «без протесту» або «без витрат», то дотримання перелічених умов для пред'явлення вимоги про платіж до трасанта не обов'язкове.
Всі операції з векселями можна поділити на дві групи:
- операції, пов'язані з видачею та погашенням векселів, тобто операції з власними векселями, точніше з векселями, по яким підприємство виступає або платником (векселедателем в простих та трассатом-акцептантом в переказних векселях), або векселедателем-трассантом (в переказних векселях);
- операції, пов'язані з обігом векселів, тобто операції з чужими векселями, а точніше з векселями, в яких підприємство виступало надписником, яке не приймало участі в складанні векселя.
До першої групи операцій відносяться:
- видача простого векселя;
- трассування:
- на іншого платника наказу третій особі;
- на іншого платника власному наказу;
- на самого себе;
- доміціляція векселя;
- оплата векселя.
До другої групи операцій відносяться:
- облікова операція (індосування);
- ломбардна операція (кредит під заставу векселя);
- комісіонна операція (інкасування векселів і супроводжуючих їх товарних документів);
- депозитна операція (зберігання та керування векселями);
- акцептна операція (акцептний кредит);
- гарантійна операція (поручительство по векселям).
Доміціляція векселів.
Якщо платнику представляється зручним, щоб вексель при настанні строку платежу був оплачений не їм самим, а третьою особою, тоді складається доміцільований вексель. Місце платежу по ньому відрізняється від місця проживання платника - векселедателя в простих та акцептанта в переказних векселях. Особа, яка буде платити по векселю і замінює акцептанта або векселедержателя, називається доміціліатом, а особа, яка уповноважує доміціліата зробити платіж, - доміціліантом.
Для трассата доміціліювання має ту перевагу, що звільнює його від турбот, які пов'язані з оплатою векселя. Для векселедателя доміціліювання корисно в тих випадках, коли він проживає в будь-якому населеному пункті, де немає установи банків. Шляхом доміціліювання векселя в одному з банківських пунктів вексель стає «прийнятним» як для банків, так і для інших осіб, які бажають його купити; він легше може бути облікован, а при інкасуванні по такому векселю не потрібно нести накладних витрат (дамно, порто та інші.)
По звичаям, що склалися, для доміціліювання векселя трассант у переказних і першепридбавач в простих векселях доручають доміціліювати вексель: перший - трассату, а другий - векселедателю. Потім трассат (векселедатель) звертається до особи, яка мешкає по місцю передбачуваній або бажаємої доміціляції, з проханням про дозвіл доміціліювати вексель, сповістити умови покриття і додаткові умови відносно самої операції: розміру комісіонної винагороди, відсотків по рахунку на залишку сум та інше. Комісіонер дозволяє призначити себе доміціліатом, як правило, на умові попереднього покриття (при наявності кредиту з боку доміціліата по відношенню до доміціліанта питання про покриття не виникає, сторонами нормуються лише умови доміціляції). Трассат в переказному та векселедатель в простому векселях доміцілюють потім вексель у доміціліата та письмову повідомляють їх про це, а також трассанта в переказному та першепридбавача в простому векселі, надсилає тому або іншому сам доміцілійований вексель (прийнято, що доміцілійований вексель по-перше акцептується трассатом, щоб не визивати підозри у першепридбавача щодо платежу).
Доміціліант надсилає своєму доміціліату відповідне покриття, а той потім оплачує у строк доміцілійований у нього вексель; він же перекреслює підпис особи, яка зобов’язана платежем по векселю - акцептанта в переказному та векселедателя в простому векселях, - і повертає йому або іншому сплачений та касирований (знищений) таким чином доміцілійований вексель.
Право доміціліювати вексель належить виключно векселедателю (трассанту), так як тільки він має право обумовлювати вексель в його істотних частинах, до яких належить місце платежу. Після того, як векселедатель вказав місце платежу, ні одна особа, навіть він сам, не можуть змінити його.
У випадку відмови доміціліата оплатити доміцілійований у нього вексель повинен бути зроблено протест з позначенням причини відмови від платежу. Отже, доміціліат не зобов’язаний нічим, навіть в тому випадку, коли він пообіцяв трассату оплату векселя.
Облікова операція.
Облікова (дисконтна) операція, яка здійснюється з векселями, складається з того, що підприємство або фінансова установа - банк, пропонує векселедержателю кредит, коли придбає у нього вексель в оплату товарів, робіт, послуг (або просто як фінансовий документ, цінний папір) до настання строку платежу за ціною, котра менше, вказаної на векселі, на величину обліку (дисконт).
Облік векселів полягає у передачі їх векселедержателем - дисконтантом у повну власність векселепридбавачу - дисконтера по передаточним на його ім'я надписам (шляхом індосування) в обмін видачі коштів або заліку їх по розрахункам у розмірі валюти векселя з утриманням на користь дисконтера відсотків, так званого дисконта. По векселям з іншого міста може утримуватися особливий вид комісії дамно, і поштово-телеграфні витрати або порто. Операція обліку по відношенню як до дисконтанту, так і до дисконтера зветься обліковою, бо і дисконтант і дисконтер обліковують, а у випадку іноземного векселя - негоціюють, тобто продають і купають вексель.
Рекомендується приймати до обліку тільки такі векселя, які мають не менше двох підписів, а саме:
1) прості векселя - з підписом векселедателя і бланком векселедержателя;
2) переказні векселя на іншого платника наказу третій особі - з підписом трассанта, трассата і бланком ремітенту;
3) переказні векселя на іншого платника власному наказу - з підписом трассанта, трассата і бланком трассанта;
4) переказні векселя, трассовані на векселедателя (трассантом на самого себе) - з підписом трассанта і бланком ремітенту;
5) секунда, якщо прима призначена тільки для акцепта, - з підписом трассанта і бланком ремітенту;
Також слід стежити за тим, щоб - як правило - купувати:
векселя, які виникли на ґрунті реальних торгових угод;
векселя, які видані на солідні промислові, торгові та банківські фірми. Сюди перш за все відносяться акцепти першокласних банків.
векселя з платежем у банківському пункті;
Але крім першокласних векселів на грошовому ринку обертаються і векселя меншого ґатунку, хоча вони і не зустрічають великого попиту. До таких векселів відносяться:
векселя з безоборотними надписами;
внутрішні векселя, які підлягають оплаті в іностранній валюті;
векселя, які підлягають оплаті в пункті, де немає установи банку;
переказні векселя, які не підлягають акцепту, - мандати.
Передача векселів в у плату боргу.
Однорідною з обліковою операцією є операція по передачі векселів в у плату боргу: розрахунок робиться на тих самих підставах, а різниця складається в тому, що належна з дисконтера сума не може бути отримана грошима, а зараховується в у плату боргу за його особистим рахунком.
Ломбардна операція.
Ломбардна операція, яка здійснюється з векселями, складається з передачі векселів до банку для забезпечення отриманих кредитів, а саме:
- за позиками строковими за позичковими рахунками;
- за позиками до запитання за спеціальним позичковим рахунком.
Всі ці векселя забезпечуються індосаментом (бланковим, рідше іменним).
По ломбардним векселям комісію, дамно, порто і витрати по проесту банки у відповідних випадках нараховують на свою користь, з відношенням їх на дебет рахунку боржника, тільки тоді, коли ці векселя ними інкасовані або опротестовані.
Комісійна операція.
Комісійні операції, які здійснюються з векселями за участю банків, які забезпечують їх проведення. Банки приймають:
- прості і переказні векселя і супроводжуючи їх документи для інкасо до настання по ним строку платежу, а у випадку неплатежу - в їх протесту;
- переказні і прості візо-векселя для пред'явлення до акцепту, а у випадку неакцепту - в їх протесті;
- протестовані векселя для інкасо, але не судовим порядком, а шляхом пред’явлення їх до платежу тим особам, які вказані довірителем.
За здійснення всіх цих операцій банки утримують на свою користь комісію, а по векселям з іншого міста, крім того, дамно і порто.
Без комісії банки виконують доручення постійних клієнтів по розрахунковим і кореспондентським рахункам як на інкасо, так і на пред'явлення до акцепту місцевих векселів.
Депозитна операція.
Депозитні операції або операції депо, які здійснюються з векселями, виконуються за участю банків, які забезпечують їх проведення. Банки приймають векселя:
- на збереження (чисте депо);
- на збереження і керування (кваліфіковане депо);
- на збереження, в керування і розпорядження (забезпечуючи депо).
При чистому депо банк приймає на себе зобов’язання зберігати векселя, відповідати за всі наслідки їх загибелі або псування і повертати їх за першою вимогою клієнта; при кваліфікованому депо банк, крім того слідкує за строками векселів, інкасує строкові векселя і в певних випадках протестує їх, а також здійснює всі інші дії, необхідні для охорони прав довірителя. Витрати банка по інкасуванню і опротестуванню погашаються за рахунок сум, які поступають в оплату векселів.
Забезпечуючи депо на умовах застави служить для цілей забезпечення видаваємих клієнту позик і складає основу ломбардних операцій.
Акцептна операція.
Акцептна операція, яка здійснюється з векселями, виконується за участю банків, які забезпечують їх проведення. Вона полягає в тому, що банк акцептує виставлений на нього переказний вексель за умовою, що клієнт надати банку покриття до настання строку платежу по векселю. В цій операції, на відміну від облікової, банк сам виступає платником. Сума для оплати векселя банком надається клієнтом не пізніше, чим за день до настання строку. Тому банки надають акцептний кредит тільки першокласним позичальникам при безумовній впевненості в їх кредитоспроможності, а в якості забезпечення утримують у себе соло-векселя позичальника; від менш надійних позичальників банки потребують також надання гарантії та додаткового високоліквідного забезпечення.
Ремітент може використати акцепт в різних цілях: передати в у плату боргу своєму кредитору або облікувати в банку для миттєвого отримання коштів. В останньому випадку дисконтером може виступати сам банк-акцептант, який не бажає пускати свій акцепт в обіг, - тим самим він переводить акцептний кредит в облікову позику, але він може і не обліковувати власний акцепт, а за згодую з ремітентом депонувати його у себе до настання строку платежу.
У зовнішньоторгових операціях акцептний кредит часто приймає форму акцептно-рамбурсного кредиту, при якому експортер (або його комісіонер) виставляє тратти на будь-який іноземний банк, а покриття по кредиту надає банк імпортера, або інший третій банк, але все це - за дорученням та за рахунок імпортера. Ця форма кредиту використовується тоді, коли валюта платежу по контракту не є валютою країни ні експортера, ні імпортера.
Як акцептний, так і акцептно-рамбурсний кредит відкривається по товарним угодам, і векселя акцептуються проти пред'явлення товарних документів і часто супроводжуються акредитивами.
По акцептним кредитам банк утримує комісію в залежності від строку і суми зобов’язань і ризику непогашення кредиту, а по акцептно-рамбурсним кредитам банк, окрім комісії, утримує ще і відсотки.
Гарантійна операція.
Гарантійна операція, яка здійснюється з векселями, полягає в тому, що третя особа - підприємство або банк приймає на себе відповідальність по зобов’язанням довірителя чи у формі письмової гарантії, чи у формі авалювання векселя і тим самим надає авальний кредит. Якщо довіритель не зможе виконати свої зобов’язання по відношенню до свого контрагента, а саме - у строк погасити векселя, гарантор бере на себе оплату даних зобов’язань, тобто гарантор страхує ризик непогашення кредиту у формі гарантії платежу, причому гарантія є без відзивною і не залежить від виконання сторонами по угоді своїх зобов’язань.
Гарантії, в забезпечення оплати векселів, як правило, надаються банками, так як очами ділового світу тільки вони можуть забезпечити солідність та добротність фірми.
Гарантійна операція вигідна банкам, тому що в момент видачі гарантії не виникає іммобілізація грошових коштів; в той же час це одна з найбільш ризикованих операцій, бо не можливо наперед (до моменту платежу по зобов’язанням) передбачити, чи зможе довіритель погасити свої зобов’язання. Винагорода банка виражається у вигляді комісії, яка виплачується довірителем до видачі гарантії; її розмір складає 1-8% в залежності від суми, строків зобов’язань і ризику операції.
Форми чеків та їх обіг регламентуються національним законодавством та нормами міжнародного права. Країни СНГ у якості джерела чекового права використовують Постанову ЦВК та СНК СРСР "Положення про чеки" від 6 листопада 1929 року, а також нормами Женевської конвенції, яка встановила "Єдинообразний закон про чеки".
Чеки застосовуються для здійснення розрахунків у безготівковій формі між юридичними особами, а також фізичними та юридичними особами з метою скорочення розрахунків готівкою за отримані товари, виконані роботи та надані послуги. Застосування чека в платіжному обороті в значній мірі спрощує розрахунки, що дозволяє зменшувати витрати по обігу дійсних грошей і прискорювати розрахунки, так як усі чеки оплачуються по пред'явленню.
Як засіб обігу і розрахунку чек виникає із функції грошей, як платіжного засобу, але не є дійсними грошима, а тільки заміщує їх в платіжному обороті. Обіг чеку, як засобу платежу обмежено, тому що, по-перше, чек - це грошове зобов’язання часного порядку і не може використовуватись як всезагальний засіб платежу. По-друге, чек виступає лише як письмовий дозвіл банку розпоряджуватися засобами на поточному рахунку чекодавця у банку і не може бути як засіб кредиту, тобто на суму чека не нараховують проценти, хоча він і виступає у ролі кредитних грошей.
Розрахунковий чек - це документ, що містить письмове безумовне розпорядження власника рахунку (чекодавця) установі банку (банку-емітенту), яка веде його рахунок, сплатити чекодержателю зазначену в чеку суму коштів.
Чекодавець - юридична або фізична особа, яка здійснює платіж за допомогою чека та підписує його.
Чекодержатель - підприємство, яке є отримувачем коштів за чеком.
Банк-емітент - банк, що видає чекову книжку (розрахунковий чек) підприємству або фізичній особі.
Чекові книжки (розрахункові чеки) виготовляються на спеціальному папері на банкнотній фабриці Національного банку України.
Чекові книжки брошуруються по 10, 20 та 25 аркушів.
Розрахункові чеки, які використовуються фізичними особами при здійсненні разових операцій, виготовляються окремими бланками. Їх облік ведеться окремо від чекових книжок.
Банк-емітент без видачі чекової книжки може видати на ім'я чекодавця (фізичної особи) один або декілька розрахункових чеків на суму, що не перевищує залишок коштів на рахунку чекодавця, або на суму, що внесена готівкою.
Строк дії чекової книжки - один рік. Розрахункового чека, який видається для разового розрахунку фізичній особі, три місяці.
За погодженням з установою банку строк дії невикористаної чекової книжки може бути продовжений.
Чек включає:
а) назву "розрахунковий чек";
б) назву (для фізичних осіб - прізвище, ім'я, по батькові чекодавця, дані його паспорта або документа, що його замінює) власника чекової книжки (далі-чекодавця) та номер його рахунку;
в) назву банку-емітента і його номер МФО;
г) ідентифікаційні коди чекодавця та чекодержателя за Єдиним державним реєстром підприємств та організацій України, у фізичних осіб - ідентифікаційні номери у разі їх присвоєння державною податковою адміністрацією;
д) назву чекодержателя;
е) доручення чекодавця банку-емітенту сплатити конкретну суму, що зазначена цифрами та літерами;
є) призначення платежу;
ж) число, місяць та рік складання чека, місце складання чека;
з) підписи чекодавця та відбиток печатки.
Чек, на якому відсутній будь-який із зазначених реквізитів, вважається недійсним і повертається банку чекодавця без виконання.
Чек із чекової книжки пред'являється до оплати в банк чекодержателя протягом десяти календарних днів (день виписки чека не враховується).
Обмін чека на готівку і отримання здачі із суми чека готівкою юридичними особами не дозволяється. У разі розрахунків фізичних осіб з підприємствами торгівлі та послуг розрахунковим чеком дозволяється отримання чекодавцем здачі із суми чека готівкою, але не більше двадцяти відсотків від суми чека. Якщо сума здачі більша, ніж двадцять відсотків від суми чека, чекодавець має звернутися до установи відповідного банку для переоформлення чека. Невикористаний розрахунковий чек його власник може повернути до банку, що його видав, для зарахування суми на свій рахунок або обміняти чек на готівку.
Згідно з "Єдинообразним законом про чеки" чек може передаватися однією особою іншій шляхом внесення до нього передаточного напису - індосаменту. Індосамент здійснюється на зворотній стороні чека і підписується особою, яка зробила цей напис. Той хто підписався під передаточним написом називається індоссантом. Передаточний напис повинен бути простий та не чим не обумовлений. Він засвідчує передачу прав по чеку іншій особі, а також визначає відповідальність індоссанта перед усіма наступними держателями чеку.
Умови передачі чеку від однієї особи іншій визначають вид чеку та характер його використання в обігу як засобу платежу.
Розрізняють наступні види чеків:
а) іменний, або чек, який виписаний на користь відповідної особи. Такий документ не може бути переданий за допомогою звичайного індосамента. Передача здійснюється цессієй, тобто шляхом здійснення передаточного напису з поміткою "Не наказу", який завірений нотаріально. При здійсненні передачі шляхом цессії його власник набирає тільки ті права, які мав попередній чекодержатель.
б) ордерний чек, тобто чек, який виписаний на користь відповідної особи або її наказу. Такий чек передається за допомогою індосаменту з поміткою "Наказу" або без неї. Цей вид чеку найбільш широко застосовується в міжнародному розрахунковому обороті.
в) чек на пред'явника виписується пред'явнику і може бути відданий іншій особі як з індосаментом, так і без нього. Як правило, цей чек виставляється клієнтом на свій банк. Чекодержатель висилає його своєму партнеру за кордоном, який при отримані виставляє його своєму банку для кредитування свого рахунка. Таким чином, за допомогою чеку на пред'явника чекодержатель здійснює розрахунок прямо своєму партнеру, в цілому це виявляється швидше, ніж розрахунок шляхом банківського переказу.
Згідно Женевський конвенції чек, виставлений без зазначення отримувача, розглядається як чек на пред'явника. Крім того чеки розділяються на фірмові та банківські.
Банківський чек - це чек, який виписаний банком на свій банк-кореспондент. У тексті таких чеків немає найменування фірми-чекодавця, а чекодавцем виступає банк боржника. Оплата по таким чекам здійснюється за рахунок коштів банка чекодавця на його рахунках в банку-кореспонденті за кордоном.
Фірмовий чек - це чек, виписаний фірмою на отримувача. В більшості випадків такі документи виписуються на пред’явника в національній або іноземній валюті на пред'явника і виставляються фірмою на свій банк. Оплата по ним провадиться за рахунок коштів чекодавця.
У випадках, коли при видачі чеку не мається на увазі отримання готівки, застосовуються кросовані та розрахункові чеки. Ознака, яка відрізняє кросований чек - дві паралельні лінії, які нанесені по діагоналі на лицевій стороні чеку. Це робиться для того, щоб усунути зловживання чеком. Його держатель не може отримати визначену суму готівкою. Ця сума зараховується на рахунок чекодержателя в банку, який виступає платником по чеку, або в іншому будь-якому банку. Такий чек можна оплатити тільки банку або іншій кредитній установі. При цьому, якщо між паралельними діагоналями вписується найменування банку, то чек може бути сплачені лише цьому банку. Таким чином, кросовані чеки застосовуються для переведення тієї чи іншої суми з одного рахунка на інший. Видача розрахункового чеку теж передбачає переказ грошей з одного рахунка на інший. Але в цьому випадку банк-платник кредитує на суму чеку рахунок чекодержателя.




Грошово-кредитна політика в Україні.

Регулювання грошового обігу потребує і певної грошово-кредитної політики. Вона є визначеною сукупністю заходів у сфері грошового обігу та кредитів, спрямованих на забезпечення стабільності національної валюти, створення сприятливих умов для стабільного економічного розвитку країни. Стратегічними цілями грошово-кредитної політики є забезпечення такого економічного зростання, при якому гарантується повна зайнятість, стабільність цін, збалансованість платіжних відносин із зовнішнім світом. Проміжними цілями є набуття такого стану деяких економічних змінних, який сприяє досягненню стратегічних цілей. В Україні основним органом, що здійснює грошово-кредитну політику, є НБУ.
Розробка грошово-кредитної політики почалась з моменту здобуття Україною незалежності. В першій половині 1990-х років така політика реалізовувалася НБУ в режимі підпорядкування уряду і була покликана здійснювати пряме кредитування дефіциту державного бюджету. У великих розмірах збільшувалися обсяги прямих кредитів НБУ збитковим галузям економіки, що привело до надмірного зростання грошової маси і супроводжувалося високими темпами інфляції. Водночас під тиском зарубіжних радників стали більш активно залучатися зовнішні запозичення, що привело до зростання зовнішньої заборгованості і різкого скорочення обсягів виробництва. Низька ефективність грошово-кредитної політики в цей період визначалась і відсутністю досвіду такої політики.
Друга половина 1990-х років характеризувалась наближенням грошово-кредитної політики до ринкових стандартів. Після 1995 р. було припинено пряме використання грошової емісії як джерела поповнення бюджету. Однак тривала реалізація політики збільшення зовнішніх запозичень; Здійснені жорсткі антиінфляційні заходи, хоча й суттєво знизили темпи інфляції, привели до зростання заборгованості суб'єктів господарювання. Посилився ринковий характер кредитування. Централізований розподіл кредитних ресурсів змінився розподілом на ринкових принципах шляхом кредитних аукціонів. Було започатковано функціонування фондового ринку, що дозволило здійснити перший випуск облігацій внутрішньої державної позики. Важливою складовою грошово-кредитної політики стала грошова реформа 1996 р., яка створила умови для стабілізації курсу гривні.
Початок XXI ст. характеризується посиленням дієвості грошово-кредитної політики. Базою для цього стало економічне зростання, що почалося з 2000 р. За цих умов грошово-кредитна політика була спрямована на забезпечення надійнішої стабільності грошової одиниці, подальше зниження рівня інфляції, поліпшення структури грошової маси, розширення сфери застосування безготівкової форми розрахунків, зростання обсягів валютних резервів НБУ, забезпечення економічно обґрунтованого рівня обмінного курсу гривні. Одним з основних принципів реалізації поставлених завдань став принцип поєднання економічного зростання і низької інфляції. Основою при цьому є відчутне перевищення пропозиції грошей щодо очікуваних темпів ВВП і інфляції з одночасним використанням курсового якоря як одного з визначальних інструментів цінової стабілізації. Для цього було запроваджено режим керованого валютного курсу, що дозволяє забезпечувати стабільність гривні. Було взято курс на інтенсивне нарощування обсягів міжнародних валютних резервів НБУ.
Одним із напрямів грошово-кредитної політики стало створення умов для переходу в перспективі до таргетування інфляції, тобто визначення інфляції пріоритетним цільовим орієнтиром грошово-кредитної політики. Однак впровадження такої політики потребує значного часу для створення сприятливих для неї умов.
Здійснювана на початку XXI ст. грошово-кредитна політика України в цілому позитивно вплинула на економічний розвиток країни. Знизилася інфляція, відбулися позитивні зміни в структурі грошової маси, що проявилося у певному зменшенні частки готівки. Поліпшилось кредитування як суб'єктів господарювання, так і фізичних осіб, що привело до зростання обсягів довгострокового кредитування. Зріс рівень монетизації ВВП. Стабілізувався розмір державного боргу на рівні 14-15 млрд. дол. Однак у цей період були допущені і суттєві прорахунки в грошово-кредитній політиці, зокрема в регулюванні діяльності банків щодо зовнішніх запозичень і надмірного внутрішнього кредитування на споживчі цілі, що стало однією з причин кризи 2008 р., яка привела до обвального падіння курсу гривні. Це свідчить про необхідність подальшого обґрунтування грошово-кредитної політики.
Важливою складовою грошово-кредитної політики є валютне регулювання. Це діяльність держави та уповноважених нею органів, спрямована на реалізацію міжнародних розрахунків і порядку здійснення операцій з валютою та валютними цінностями. Воно виконує такі основні завдання (див. схему 1).

[ Cкачайте файл, чтобы посмотреть картинку ]

Схема 1. Основні завдання валютного регулювання

Ці завдання реалізуються через валютну політику, яка є сукупністю політичних і економічних, правових та організаційних заходів, які здійснюються державними органами у сфері валютних відносин. До них належать заходи управління обліковою ставкою Національного банку, яка, поряд з іншими засобами, має регулювати обсяг грошової маси, сукупного попиту, рівень цін у державі, а також приплив у країну та відтік з неї короткострокових капіталів. Друга група заходів - це купівля-продаж Національним банком іноземної валюти, що впливає на курс національної грошової одиниці, а також купівля-продаж валюти з метою впливу на кон'юнктуру ринку золота, зміни режиму конвертованості валют, посилення або послаблення валютних обмежень. До третьої групи належать заходи щодо диверсифікації валютних резервів, що дає змогу зменшити збитки від відносного знецінення тих чи інших валют, і забезпечення найвигіднішої структури резервів активів.
Головним органом, що здійснює валютне регулювання, є Національний банк України. Саме він визначає валютну політику країни, виходячи з принципів загальної економічної політики. Разом з Кабінетом Міністрів України складає платіжний баланс країни. Він здійснює контроль за додержанням ліміту зовнішнього державного боргу України, визначає ліміти заборгованості в іноземній валюті уповноважених банків нерезидентам. НБУ видає обов'язкові для виконання нормативні акти щодо здійснення операцій на валютному ринку України, накопичує, зберігає і використовує валютні цінності для здійснення державної валютної політики, встановлює способи визначення і використання валютних курсів іноземних валют щодо національної валюти.
Залежно від терміну здійснення розрізняють поточну та довгострокову (перспективну) валютну політику. Поточна валютна політика - це повсякденне оперативне регулювання діяльності валютного ринку для забезпечення нормального функціонування валютної системи, а перспективна політика - це здійснення довгострокових структурних змін у міжнародному валютному механізмі, що реалізується через участь держави в міждержавних угодах. На перспективну політику України впливає політика міжнародних фінансових організацій.
Основні напрями валютної політики після здобуття незалежності були визначені рядом законодавчих документів, зокрема Декретом Кабінету Міністрів "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" від 19 лютого 1993 р. До прийняття цього декрету використовувалась політика плаваючого курсу. Його перевага полягала в тому, що його здійснення не потребує створення стабілізаційних фондів іноземних валют і золотовалютних запасів для підтримки стабільності національної валюти. Але така політика має велику ваду, яка проявляється у невизначеності її наслідків, оскільки курс національної валюти значною мірою залежить від зовнішніх факторів. Тому з серпня 1993 р. відбувся перехід до політики фіксованого курсу національної валюти, згідно з яким 50% валютних надходжень повинні обов'язково викуповуватись у їх отримувачів Національним банком України за фіксованим курсом. Допускався також вільний продаж іншої половини валютних надходжень на валютному ринку за вільним курсом. Така політика породила можливості спекуляції на валютному ринку. Тому з 1997 р. впроваджено єдині принципи валютного контролю і валютного регулювання на всі види операцій з іноземними країнами.
Починаючи з 2000 р., у валютно-курсовій політиці знову почали застосовувати принцип підтримки відносної стабільності номінального курсу гривні до долара. При цьому такий курс, на відміну від попереднього, став заниженим, що надало сприятливі переваги для вітчизняних експортерів. У результаті відносно швидко збільшились обсяги виробництва у галузях, орієнтованих на експорт, а НБУ накопичив суттєві валютні резерви. Курс іноземної валюти де-факто став основним "номінальним якорем" для економіки, а всі економічні суб'єкти призвичаїлися до його стабільності. Відбувалася також поступова лібералізація системи валютного регулювання. З початку березня 2005 р. було скасовано двохвідсоткове обмеження щодо граничного відхилення курсу купівлі та продажу готівкових іноземних валют від їхнього номінального курсу, а 1 квітня 2005 р. скасовано вимогу обов'язкового продажу надходжень в іноземній валюті на користь резидентів України. В таких умовах НБУ здійснюватиме інтервенції на міжбанківському валютному ринку лише задля того, щоб нівелювати значні коливання обмінного курсу гривні до іноземних валют.
Така валютна політика дозволила певним чином стабілізувати курс гривні, створити суттєві золотовалютні резерви. Однак, як показала практика, така стабільність підтримувалась лише монетарними засобами. Відставання у здійсненні економічних реформ, гальмування структурної перебудови економіки, що привело до гіпертрофованої експортної орієнтації економіки в умовах світової валютної кризи в другій половині 2008 р. призвели до обвалу курсу гривні. Майбутня валютно-курсова політика має будуватися на принципах прозорості переходу до режиму плаваючого валютного курсу.
Грошово-кредитна політика (monetary policy) – комплекс заходів у сфері грошового обігу та кредиту, спрямованих на забезпечення стабільності грошової одиниці України шляхом використання визначених Законом «Про Національний банк України» засобів і методів.
Відповідно до ст.25 Закону України «Про Національний банк України» основними економічними засобами та методами Г.к.п. є регулювання обсягу грошової маси через:
1) визначення та регулювання норм обов’язкових резервів для комерційних банків;
2) процентну політику;
3) рефінансування комерційних банків;
4) управління золотовалютними резервами;
5) операції з цінними паперами (крім цінних паперів, що підтверджують корпоративні права), в т. ч. з казначейськими зобов’я­зан­нями, на відкритому ринку;
6) регулювання імпорту та експорту капіталу; 7) емісію власних боргових зобов’язань і операції з ними.
В Україні головним суб’єктом Г.к.п. є Національний банк, який відповідно до Конституції України та Закону «Про Національний банк України» визначає та реалізує Г.к.п.









Задача
Очікуючи підвищення цін споживач вирішив негайно придбати побутову техніку: мікрохвильову піч, пральну машину та пилосос. Вартість покупок складе 1200 дол. Банк пропонує такі варіанти:
1) кредит в доларах з разовим погашенням в кінці року за ставкою 20 % річних,
2) кредит в гривнях з щоквартальним погашенням рівними частинами за ставкою 24 % річних.
Визначте, який кредит вигідніше взяти за таких умов.

Розв’язання
1) К=1,2*1*20% = 0,24;
1,2 + 0,24 = 1,44 тис $.
2)


1
2
3
4
Усього

Тіло кредиту до погашення
0,3
0,3
0,3
0,3
1,2

Залишок тіла кредиту
1,2
0,9
0,6
0,3
-

Плата за кредит
0,072
0,054
0,036
0,018
0,18

Усього до сплати
0,372
0,354
0,336
0,318
1,38


1,2 / 4 = 0,3;
24 / 4 = 6 %;
1,2 / 6 % = 0,072 тис $;
0,9/ 6 % =0,054 тис $;
0,6/ 6 % =0,036 тис $;
0,3/ 6 % =0,018 тис $.

Відповідь:
За таких умов споживачу вигідніше взяти кредит в гривнях з щоквартальним погашенням рівними частинами за ставкою 24 % річних.














Список використаної літератури

1. Александрова М.М., Маслова С.О. Гроші. Фінанси. Кредит: Навчальний посібник. - 2-е вид., перероб. і доп..- К.: ЦУЛ, 2002.- 336 c.
2. Денисенко М. П. Гроші та кредит у банківській справі. К.: Алерта, 2004. 478 с.
3. Денисенко М. П., Кабанов В. Г., Худолій Л. М. Грошово-кредитна діяльність банків. К.: Європейський ун-т, 2004. 340 с.
4. Деньги. Кредит. Банки: Учебник для вузов.- 2-е изд., перераб. и доп..- М.: ЮНИТИ-ДАНА, 2003.- 600 c.
5. Савлук М. І. Гроші та кредит: Підручник. К.: КНЕУ, 2001.- 302с.
6. Конституція України // Закон України від 28.06.1996 р.
7. Про Національний банк України // Закон України від 20.05.1999 р. № 679-XIV.
8. Міщенко В.І. Центральні банки: організаційно-правові засади / В.І. Міщенко, В.Л. Кротюк. К.: Т-во «Знання», КОО, 2004. - 372 с.








13PAGE 15


13PAGE 141915




Основні завдання валютного регулювання15

Приложенные файлы

  • doc 4179634
    Размер файла: 165 kB Загрузок: 0

Добавить комментарий