patosp


1.Об'єкт, предметна область патопсихології, її зв'язок з іншими розділами медичної психології.
Патопсихологія – це наука, яка вивчає закономірності розпаду психічної діяльності і властивості особистості при хворобі.
Патопсихологія – це галузь клінічної (медичної) психології.
Клінічна психологія
нейропсихологія патопсихологія соматопсихологія
Патопсихологію слід відрізняти від психопатології, тому що це медична наука і розділ психіатрії, який вивчає причини виникнення хвороби, ознаки хвороби і динаміку протікання хвороби.
Задачі патопсихології:
Отримання даних для діагностики захворювання. Патопсихолог є помічником психіатра при постановці діагноза. Його задача – вивчити структуру порушень псих.діяльності і особистості в цілому; виявити особливості психопатологічних розладів, сформулювати провідний патопс.синдром.
Дослідження динаміки псих.порушень в зв’язку з терапією, яка проводиться.
Участь в експертній роботі.
Суд.-мед.експертиза
Військова експертиза
Трудова експертиза
Псих.-пед.експертиза – виявити, чи зможе дитина вчитися в школі, якщо ні, то в яку спец.школу треба йти.
Учать в реабілітаційній роботі.
Дослідження недостатньо вивчених псих.захворювань.
Участь в психотерапії ( під керівництвом психіатра).
Методична робота – поповнення діагностичного і психотерапевтичного діагнозу.
Патопсихологія тісно пов'язана з такими галузями наукового знання та практики:
- медична психологія (патопсихологія є однією із складових медичної психології, що інтенсивно і пліно розвивається);
- психологія (аналіз патологічних змін здійснюється на підставі зіставлення з характером формування і протікання психічних процесів, властивостей і станів у нормі; патопсихологічні дослідження дають можливість глибше пізнати закономірності функціонування і розвитку нормальної психіки, вивчити психічну норму, психічне здоров'я, фактори, які активізують чи гальмують розвиток особистості в ході її онтогенезу та соціогенезу);
- судова, трудова, військова експертиза (дані патопсихологічних обстежень використовуються для встановлення міри вираження психічного дефекту);
- психопатологія (психопатологічні дослідження виявляють, описують і систематизують прояви порушених психічних процесів, а патопсихологія розкриває характер протікання та особливості структури психічних процесів, що призводять до спостережуваних симптомів);
- вікова психологія (у певні періоди життя, особливо в час вікових криз, можливе виникнення, посилення чи загострення психопатологічних проявів; так, існують психічні захворювання, характерні для підліткового і юнацького віку, захворювання старечого віку та ін.);
- дитяча психологія (дитячої патопсихологія спеціалізується на вивченні порушень психічного розвитку в дитячому віці);
- судова психологія (серед правопорушників наявний певний відсоток людей, які страждають на ті чи інші психічні захворювання чи відхилення);
2.Історія виникнення та розвитку патопсихології.
До кінця 19 століття більшість психіатрів світу не використовували даних психології. У психіатричних журналах 60-80-х років минулого століття публікувалося чимало робіт з анатомії і фізіології нервової системи та фактично відсутні психологічні статті.
Інтерес до психології з боку передових психоневрологів виник у зв'язку з корінним поворотом в її розвитку - організацією в 1879 році В. Вундтом в Лейпцигу першої в світі експериментально-психологічної лабораторії. З цього моменту психологія стає самостійною наукою.
У кінці 19 - початку 20 століття, коли при великих психіатричних клініках почали організовуватися психологічні лабораторії Е.Крепеліна, В.М. Бехтерєва, С.С. Корсакова та інших утворюється особлива галузь знань - патологічна психологія. У лабораторіях розроблялися експериментально-психологічні методи дослідження порушеної психіки. Одночасно для зіставлення результатів вивчалися особливості психіки здорових людей.
Найбільш чітке уявлення про предмет і завдання патопсихології на зорі її становлення містилося в роботах В.М. Бехтерєва, який визначав її предмет. Називаючи патологічну психологію в числі галузей «об'єктивної психології», він не ототожнював поняття «патопсихологія» і «психопатологія».В організованому ним психоневрологічному інституті одночасно читалися курси загальної психопатології і патологічної психології, тобто за ними стояли різні дисципліни. Саме Бєхтерєв і став основоположником патопсихології. У своїй роботі «Об'єктивна психологія» (1907) він пропонував експериментально дослідити різні види діяльності: як хворим проводиться ототожнення вражень, поєднання словесних символів і зовнішніх вражень, заповнення складів і слів при пропуску їх у тексті, визначення подібності і відмінності між об'єктами, освіта виведення з двох посилок і ін.
Що стосується патопсихологічних досліджень, то представниками школи В.М. Бехтерєва було розроблено багато методик експериментально-психологічного дослідження душевнохворих. Деякі з них (методика порівняння понять, визначення понять) увійшли до числа найбільш уживаних у вітчизняній психології.
Таким чином, патопсихологія вже у витоках мала всі ознаки, необхідні для затвердження її наукової самостійності як галузі психологічної науки.
На становлення патопсихології як особливої галузі знань великий вплив зробили ідеї видатного радянського психолога Л.С. Виготського. Теоретичні ідеї Л.С. Виготського отримали розвиток у роботах його учнів та працівників: А.Р. Лурія, О.М. Леонтьєва, П.Я. Гальперіна, А.В. Запорожця, Б.В. Зейгарник.
Б.В. Зейгарник внесла вагомий внесок у становлення сучасної патопсихології, завдяки якому вона і виділилася в самостійну наукову дисципліну.

3.Практичні задачі патопсихолога (види діяльності)в рамках реалізації професійної мети
Надо отметить, что патопсихолог, исследуя закономерности распада психической деятельности и используя для этого психологические методы (в первую очередь — эксперимент), не имеет права на постановку клинического диагноза, не может принимать решения о характере проводимого лечения. Это является полностью прерогативой врача. Но психолог в психиатрической клинике является одним из главных помощников психиатра, при этом он в своей работе не подменяет деятельность врача, а дополняет и, в известной мере, облегчает ее. К основным задачам патопсихологического исследования в психиатрической клинике В. М. Блейхер и его сотрудники /2/ относят следующие шесть:
1. Получение данных для диагностики.
2. Исследование динамики психических нарушений в связи с проводимой терапией.
3.Участие в экспертной работе.
4. Участие в реабилитационной работе.
5. Участие в психотерапии.
6. Исследование недостаточно изученных психических заболеваний.

4.Методи патопсихології
Наблюдение - один из основных методов патопсихологии. Для того чтобы наблюдение можно было считать научным методом, оно должно отвечать ряду требований. Наблюдение должно быть планомерным, систематическим, целенаправленным и точным, не только полностью описывать изучаемое явление, но и объяснять его.
Что касается наблюдения за людьми с какими-либо аномалиями - здесь проявляются некоторые трудности, обусловленные особенностями дефектов. Так, например, определенная сдержанность, недоверие, бедная мимика, подчеркнутая дисциплинированность лиц с нарушениями зрения вызывает проблемы при наблюдении за ними. Кроме того, их речь, мимика и пантомимика, которые часто неадекватно отражают их душевное состояние, могут привести к ошибочному объяснению их чувств, волнения и т.п. 
По мнению Б. В. Зейгарник, эксперимент является основным методом патопсихологических исследований. В рамках эксперимента происходит изучение нарушенных психических процессов и личности в специально созданных условиях, обеспечивающих максимальное проявление имеющихся нарушений. Патопсихологический эксперимент осуществляется с помощью конкретных приемов изучения психических функций - экспериментально-психологических методик. Разнообразные экспериментально-психологические методики, апробированные многолетней практикой применения в клинике.
Использование метода беседы в работе с аномальными лицами делает еще более очевидной необходимость установление отношений доверия между психологом и интервьюируемым аномальным человеком. Без такого взаимного доверия этот метод применять нельзя. При беседе с аномальными людьми возникает ряд проблем, связанных со специфическими особенностями их дефектов.
4.Методи патопсихології.
Патопсихологія використовує декілька методів дослідження:
Експеримент – сутність патопсихологічного експерименту полягає в тому, що пропонуючи те чи інше завдання, психолог просить виконати хворого певну роботу.
Клінічна бесіда – використовується протягом всього експерименту.
Психодіагностичні методики та тести – в зв’язку з особливостями роботи патопсихолога методики побудовані за типом функціональних проб. ( суть полягає в навантаженні на пізнавальні та емоційні процеси людини.)
Рефлексивно – аналітичне спостереження. Проективные методики.Тест Роршаха - одна из самых популярных проективных методик. Стимульный материал теста состоит из 10 стандартных таблиц с черно-белыми, цветными, симметричными, слабоструктурированными изображениями (так называемые "пятна" Роршаха). Обследуемому предлагается ответить на вопрос: "Что изображено на рисунке, на что это похоже?" Производится дословная запись всех высказываний испытуемого с учетом контекста (предъявляемого рисунка, сопутствующего элемента поведения и т.н.). Тест тематической апперцепции, сокращенно ТАТ. Наряду с тестом Роршаха считается одним из наиболее авторитетных и распространенных.Материал теста - таблицы с картинками, изображающими неопределенные ситуации, допускающие различное понимание и толкование. Вместе с тем каждый рисунок предполагает актуализацию переживаний определенного типа и отношений к определенным ситуациям. Испытуемым по каждой картинке предлагается составить рассказ, в котором описывались бы события, приведшие к этой ситуации, а также происходящее в настоящее время (мысли, чувства, отношения персонажей) и завершение истории.

5.Принципи побудови патопсихологічного дослідження.
1 принцип. Пріоритет надається функціональним пробам.
2 принцип. Перевага якісного аналізу результатів над кількісним.
3 принцип. Відношення хворого до експериментатора.
4 принцип. Врахування особистісної позиції випробовуваного.
5 принцип. Обо'вязкове застосування багатьох методик.
6 принцип. Надійність результатів.
7 принцип. Психотерапевтична коректувальна спрямованість майбутнього дослідження.

6.Вступний етап патопсихологічного дослідження: анамнез хвороби, особовий анамнез, формулювання мети дослідження.
Вступний етап – підготовка до майбутнього дослідження. Вивчення історії хвороби, бесіда з лікарем і конкретизація завдання дослідження. Завдання перед патопсихологом ставляться лікарем, який повинен бути знайомий з переліком основних діагностичних питань, що вимагають застосування психологічних методів. Формулюючи завдання, лікар забезпечує психолога основними клінічними данини про хворого, істотні для проведення психологічного дослідження та аналізу його результатів. Психолог, знайомлячись з історією захворювання, особливостями психічного стану хворого, питаннями, які ставить лікар, конкретизує для себе завдання дослідження, вибір методик та порядок їх пред'явлення. Лікар повинен відповідним чином пояснити хворому мету психологічного дослідження і сприяти виробленню у нього позитивної мотивації роботи з психологом.
Анамнез захворювання.
Анамнез захворювання включає отримання даних про виникнення і розвиток хвороби. Це є відповіді на запитання: коли почалося, на думку хворого, захворювання, як воно почалося і з яких причин, як перебігало до моменту звернення у лікарню, чи застосовувалося лікування і яка його ефективність. Ретельно виясняють перші ознаки захворювання. Вивчають вплив дефекту зубного ряду на психіку хворого, чи є функціональні порушення, чи користувався хворий раніше протезом, якщо так, то якої конструкції і яка тривалість звикання до нього, які були недоліки. Усі ці відомості дуже цінні, вони допомагають виявити патогенез захворювання, характер функціональних порушень.

7.Експериментальний етап патопсихологічного дослідження:психометричні критерії методів,основи системного аналізу
патопсихологическое исследование рассматривается как своеобразная модель реальной деятельности больного, протекающей хоть и в заданных экспериментатором, но все же изменчивых условиях, то проводимое исследование не может быть стандартизированным и жестко регламентированным. Нет и не может быть единой, унифицированной схемы проведения исследования, в которой были бы четко расписаны порядок, количество, процедура применения тех или иных методов и методик. Создаваемая на подготовительном этапе программа исследования, особенно ее методическая часть, является ориентировочной. В каждом конкретном случае схема проведения обследования может изменяться. Это во многом зависит от психосоматического состояния больного, его установок, степени выраженности сохранных и дефектных сторон личности, а также особенностей отношений, установившихся в ходе исследования между психологом и испытуемым.
Проведение патопсихологического исследования, таким образом, требует от психолога активности и творческого подхода. Экспериментатор должен быть готов к коррекции программы по ходу исследования (изменение порядка предъявления методик, замена некоторых из них, включение новых, ранее не запланированных исследовательских приемов, изменение тактик взаимодействия с больным), в зависимости от реакций больного, его поведения, результатов выполнения заданий.
Пластичность тактики исследования также поможет психологу преодолеть собственные субъективные установки, заключающиеся в желании обязательно найти дефектные стороны личности и деятельности исследуемого больного. Это особенно важно для начинающих, неопытных исследователей, которые могут оказаться "в плену" исходной рабочей гипотезы, на которую большое влияние оказывает предварительный клинический диагноз.
Несмотря на отсутствие жесткой схемы проведения экспериментально-психологического исследования, существуют некие наиболее оправдавшие себя на практике рекомендации, позволяющие организовать исследование более продуктивно. Так, например, в самом начале исследования желательно установить продуктивный контакт экспериментатора с испытуемым, так как от этого зависит непосредственная работа последнего по выполнению предложенных ему заданий. Установлению такого контакта способствует беседа, которая, как правило, предшествует выполнению экспериментальных заданий. При общем доброжелательно нейтральном отношении психолога к испытуемому ситуация эксперимента, как правило, требует создания "мотива экспертизы", т. е. необходимо дать испытуемому почувствовать, что исследование направлено на оценку его познавательных способностей.
В отдельных случаях необходимо выбирать иную тактику проведения эксперимента: вместо создания "мотива экспертизы", наоборот, "снимать" экспертность ситуации (это важно особенно в отношении больных с выраженными личностными проблемами, для очень тревожных испытуемых, впервые подвергающихся обследованию).Большое значение для получения диагностически значимых данных имеет порядок предъявления методик. Здесь тоже нет однозначных рекомендаций, но обычно после проведения беседы дают относительно несложные и нейтральные задания, затем постепенно сложность заданий возрастает.
патопсихологические методики, с одной стороны, характеризуются полифункциональностью, а с другой - взаимодополнительностью. Данные характеристики используемых в патопсихологии методик позволили сформулировать два основных принципа их подбора для проведения экспериментального исследования /2/:
1. В программе исследования должны сочетаться методики, позволяющие более полно и всесторонне исследовать какие-либо проявления психической деятельности. Например, при исследовании памяти необходимо сочетать методики для исследования зрительной и слуховой, непосредственной и опосредованной, кратковременной и долговременной памяти.
2. Данные, полученные в эксперименте с помощью одной методики, необходимо подтвердить результатами, полученными с помощью других методик. Поэтому обязательным является сочетание близких по направленности методик, что повышает надежность и достоверность полученных результа
8.Заключний етап патопсихологічного дослідження
Заключительный этап исследования - анализ полученных эмпирических фактов, их обобщение и интерпретация является очень важным и нередко очень трудным (особенно для начинающего исследователя). Анализу подвергаются все эмпирические данные, полученные психологом во время проведения исследования: данные беседы, наблюдения и, естественно, результаты выполнения всех экспериментальных проб.Перед психологом стоит задача обобщить все данные и выделить основные нарушений психической деятельности в целом. Другими словами, анализ экспериментальных данных должен протекать аналогично клиническому анализу - от симптома к синдрому /22/.
Надо отметить, что для достоверной квалификации патопсихологических симптомов и синдромов необходимо анализировать не только данные отдельных методик, но и объективно оценивать всю экспериментальную ситуацию в целом. При интерпретации экспериментальных данных необходимо обращать внимание на:
1) отношение испытуемого к эксперименту, которое находится в зависимости от его состояния;
2) особенности взаимодействия испытуемого и экспериментатора;
3) характер отношения испытуемого к инструкциям эксперимента;
4) особенности проведения каждой отдельной экспериментальной пробы (здесь важны как количественные показатели работы, так и качество выполняемой деятельности);
5) отношение к совершаемым ошибкам, возможность поиска путей их коррекции самим испытуемым;
6) восприимчивость испытуемого к оказываемой помощи и др.В. М. Астапов /1/ также выделяет ряд последовательных этапов, через которые проходит процесс анализа и интерпретации результатов исследования:
- обобщение всех экспериментальных данных, характеризующих состояние испытуемого во время эксперимента, так как от этого состояния во многом зависят процесс и результаты деятельности, что необходимо учитывать при оценке отдельного симптома;
- оценка мотивированности испытуемого в исследовании, наличие или отсутствие заинтересованности;
- анализ всей совокупности данных, получаемых по каждой из конкретных методик (понимание инструкции, отношение к заданию, способ выполнения, рассуждения по поводу принимаемых решений, ошибки и возможность их коррекции, проявления эмоционально-волевой сферы и т. п.);
- сопоставление результатов выполнения различных методик, в результате чего выявляются характерные особенности нарушения отдельных психических процессов и сторон личности (патопсихологические симптомы);
- сопоставление патопсихологических симптомов и формирование и обоснование выявляемого патопсихологического синдрома, под которым понимается совокупность поведенческих, мотивационных и познавательных особенностей психической деятельности испытуемого, сформулированных в психологических понятиях.Таким образом, в результате проведенного многоступенчатого анализа патопсихолог дает психологическую квалификацию нарушения, т. е. устанавливает психологический диагноз, который является большим подспорьем в уточнении психиатрического диагноза или при решении других значимых для клиники задач.
На основании проведенного анализа результатов исследования составляется заключение, которое в письменной форме отражает и обосновывает характеристику выявленного патопсихологического синдрома, т. е. квалифицирует нарушение психической деятельности больного.
9.Професійно-етичні принципи(норми) патопсихологічного дослідження:відповідальність ,компетентність,конфіденційність
Итак, основными принципами построения патопсихологического исследования являются:
o системный качественный анализ нарушений психической деятельности;
o апелляция к личности больного, актуализация его личностных отношений;
o выявление не только нарушенных, но и оставшихся сохранными функций для опоры на них в психокоррекционной работе.
 исследующий должен быть высококультурным человеком, с широким кругом интересов помимо своей профессиональной эрудиции, тактичным, выдержанным, деликатным, терпимым к чужому мнению, доброжелательно настроенным по отношению к обследуемому. Исследование ни в коей мере не должно носить характер экзамена, при котором экзаменатор не скрывает удовольствия при виде допущенной экзаменуемым ошибки. Чаще всего в процессе опыта исследующий должен сохранять невозмутимость, бесстрастность. Допускаемые больным ошибки могут анализироваться в беседе с ним, но только в порядке обсуждения мотивов, которыми руководствовался в своем суждении обследуемый. Принципиально неправильно лишь регистрировать ошибки и не искать обусловившую их причину. Иногда исследующий помогает больному выполнить задание наводящими вопросами, подсказыванием, одобрением или неодобрением отдельных его суждений, показом решения аналогичных заданий. При этом представляет интерес эффективность помощи исследуемого, возможность коррекции ошибочных решений, допущенных обследуемым.
Сохранение патопсихологом во время обследования невозмутимости, беспристрастности обязательно. Даже при явно нарочитом поведении обследуемого не следует внешне проявлять свое неудовольствие, раздражение
В то же время излишняя беспристрастность исследующего также может отрицательно сказаться на результатах исследования. Уловив в тоне и манерах исследующего проявления безразличия, обследуемый также изменяет свое отношение к исследованию и показывает значительно худшие результаты
Исключительно важную роль играет уровень профессиональных знаний патопсихолога. Он должен быть хорошо подготовлен теоретически и практически, глубоко знать основы психологической науки и быть достаточно сведущим в вопросах клинической психиатрии. В своейдеятельности патопсихолог может использовать лишь достаточно апробированные и хорошо ему известные патопсихологические методики. Знание как можно большего количества экспериментальных патопсихологи-ческих методик позволяет специалисту овладеть техникой проведения исследований, проявлять при этом известную тактическую гибкость, изменять направленность проведения эксперимента в соответствии с обнаруживаемыми в его ходе данными. Наивысшей проверкой качества работы патопсихолога является его умение дать заключение по полученным материалам, обобщить в нем обнаруженные данные
К деятельности патопсихологов полностью применимы деон-тологические требования, предъявляемые обычно к психиатрам. Одно из них—исключительно важное, заключается в сохранении профессиональной тайны. Свои результаты и диагностические соображения патопсихолог сообщает только психиатру, направившему больного на исследование. Патопсихолог не может делиться своими предположениями относительно диагноза, лечения и прогноза с родственниками больного.
Патопсихолог не должен забывать и об ответственности, которую накладывает на него профессия, так как неверное заключение может способствовать нанесению ущерба больному как при неправильно назначенном лечении, так и в случаях принятия неадекватных мер социально-правового порядка.
После проведения исследования у больного не должны возникать мысли о своей психической несостоятельности в связи с поведением исследующего. Напротив, патопсихолог всегда должен сохранять в беседе с больным максимальную психотерапевтичность, способствовать оптимистическим тенденциям и установкам больного в прогнозе течения заболевания и результатов лечения.
10.Поняття про психічну норму і патологію, здоров’я і хворобу.
В даний час в психології все ще не існує єдиного уявлення про норму. Одним з провідних джерел запозичень у психології є понятійний апарат медицини, зокрема, психіатрії. У психіатрії поняття «норми» традиційно існує у вигляді дихотомії «норма - патологія». На сьогоднішній день Всесвітня Організація Охорони Здоров'я (ВООЗ) пропонує наступне визначення «норми»:норма - етичний стандарт, модель поведінки, що розглядається як бажана, прийнятна і типова для тієї чи іншої культури. У сучасній науці виділяють кілька підходів до розуміння «норми». Статистичний підхідНайпоширенішим для багатьох психологів і психіатрів є розуміння норми як чогось середнього, усталеного, не виділяється з маси, як найбільш пристосованого, адаптованого до навколишнього середовища. Як правило, чим рідше зустрічається та чи інша форма поведінки, тим більша ймовірність, що її будуть сприймати як аномальну. Бути нормальним означає бути, як всі, відповідати усередненому стандарту (середньостатистичному нормативу) оцінки можливостей людини. Адаптаційний підхідБути нормальним означає бути пристосованим, адаптованою. Послідовники цього підходу розглядають норму і ненорму у зв'язку з поняттям «адаптація». Для норми характерною ознакою є наявність життєвої мети; наявність стійких структурних рис особистості в процесі її розвитку і тих рис, які змінюються в процесі її розвитку. Культурно-релятивістський підхідЗгідно з ним, про норму і патології можна судити лише на підставі співвідношення особливостей культури певних соціальних груп, до яких належать досліджувані. Те, що цілком нормально для однієї соціальної групи, для іншої буде виглядати як патологія. Нормальне-то, що відповідає уявленням даної культури про норму. Психопатологічний підхідВідповідно до цього підходу норма розуміється, перш за все, як відсутність будь-яких виражених патологічних симптомів. Якщо у людини цих симптомів не виявляється, значить, він нормальний, значить, він здоровий. Здоров'я визначається через нездоров'я, норма - через аномалію
Гуманітарний (гуманістичний) підхідНорма - це людина самоусовершенствующійся, самоактуализирующихся. А. Маслоу пропонує наступні характеристики самоактуализирующихся особистостей: ефективне сприйняття реальності, стійкість до того, що сприймається; прийняття себе, інших, природи; відсутність сорому, провини, тривоги; Фромм виділяє такі характерні риси норми:продуктивна діяльність, тобто творення; зв'язок людини із зовнішнім світом через емоції і переживання; осягнення об'єктивної реальності своїм інтелектом; усвідомлення власної неповторності при наявності зв'язку з ближніми і з іншими людьми; відсутність визнання ірраціональних авторитетів, але охоче підпорядкування раціональним; постійне відродження нормальної людини; нормальна людина дивиться на життя як на найбільше з дарованих йому благ.
Психічне здоровя- стан душевного благополуччя що харктеризуєтся відсутністю хвороб,та забеспечує адекватну поведінку до умов дійсності регуляцію поведінки та діяльності.
Скаладові психічного здоровя:впевненість в собі,постійність,позитивне ставлення до життя
Стійкість до труднощів.

11. Основні парадигми співвідношення психічного здоровя і хвороби
В психиатрии существует два основных крайних направления, рассматривающих проблему соотношения психического здоровья и болезни.
Нозоцентризм— мышление врача ориентировано на поиск болезни или патологии. Проявляется тем, что любой отклоняющийся от ожидаемого признак человеческой психики квалифицируется как признак болезни, симптом или синдром. Доведенное до крайности и абсурда нозоцентри-ческое мышление во всем многообразии психической деятельности человека находит девиантность, «скрытые», «недоразвитые» или явные психические болезни. Подобный подход ведет к «профессиональному кретинизму», ортодоксальности, патернализму и, часто сочетаясь с гипердиагностикой психических болезней, способствует нарушению прав человека.
Нормоцентризм — Мышление врача ориентировано на поиск только саногенных факторов. При таком подходе даже самые отклоняющиеся формы поведения психологизируются, объясняются ситуацией, воспитанием, социальной действительностью и не выводятся за рамки психического здоровья. Абсолютизация этого принципа лежит в основе антипсихиатрии.
Егоцентризм-ориентація психолога і лікаря на психолоічні критерії зоровя.

12.Методологічні підходи до норми та патології
1 біологічний-життя люд сводится до природньої доцільності
2.природничо-науковий-синтез окремих фактів психічного здоровя люд у звязку з психічною патологією
3.соц підхід- антисоц пов діагностуєтся як псих розлад
4.клінічно-феноменологічний- обєктивно діагнозтуєтся псих розлад за доп клініко-феноменологічного методу
13.Діагностичний континиум психічної норми(здоровя)
ВООЗ описує рівні психічного здоров'я:Еталонне здоров'я (ідеальне) - повна адаптація індивіда, гармонійний розвиток, позитивно представлені всі критерії психічного здоров'я, не проглядається ймовірність психічних розладів. Середньостатистичний рівень - стан показників психіки відповідає популяцій з урахуванням статі, віку, соціального стану, соціокультурних умов та іншого. На цьому рівні є ймовірність розладів поведінки та психіки (кризи індивідуального розвитку). Конституціональна рівень - пов'язаний з типологіями пристрої психіки і тіла. На цьому рівні існує група ризику через статури. Рівень акцентуацій - загострення особистісних рис характеру. В результаті цього людина робиться уразливим. Передхвороба - наявність окремих симптомів психічного розладу. З вірогідністю у 92% такі симптоми, як головний біль, розлади сну, стомлюваність, дратівливість, запальність, емоційна лабільність, тривожність, можуть перейти в хворобу.
14.Види критеріїв психічної норми і патології
1. статистично-адаптативний
2.негативний критерій
3.описовий критерій
4.критерій оптимальних умов психічного розвитку
5.редукціоністський- спроби звести норм псих розв з будовою тіла або з правовими нормами
15Сучасні критерії психічного здоровя
Всесвітня організація охорони здоров'я (ВООЗ) сформулювала критерії психічного здоров'я: - У людини має бути усвідомлення і відчуття безперервності, постійності та ідентичності свого фізичного і психічного «Я». - Почуття сталості та ідентичності переживань в однотипних ситуаціях. - Критичність до себе і своєї власної психічної діяльності і до її результатів. - Відповідність психічних реакцій силі і частоті середовищних впливів соціальним обставинам і ситуацій. - Здатність до самоврядуваннявідповідно до соціальних норм, правил і законів. - Здатність планувати і реалізовувати власне життя. - Здатність змінювати спосіб поведінки залежно від зміни життєвих ситуацій і обставин. У цих критеріїв немає ієрархії і немає їх точної кількості. Їх межі викреслюються інтуїтивно

16.Особистісне здоровя і екзистенціальна патологія
Під особистісним здоров'ям пропонується розуміти усвідомлення і задоволення особистістю своїх істинних потреб, а також створення умов для усвідомлення та задоволення іншими людьми своїх істинних потреб; побудова на цій основі чесних відносин з іншими і самим собою. Особистісний здоров'я - це вибір на користь істинних потреб; їх задоволення в творчій загальнокорисної діяльності; сприяння задоволенню істинних потреб інших людей; відмова від патологічних мотивів
Справжні потреби, службовці розвитку індивіда, направляючі конструктивну діяльність, включають: фізіологічні, безпеки та захисту, приналежності і любові, самоповаги, поваги, пізнання, естетичні, справедливості, самоактуалізації. Фрустрація істинних потреб призводить до особистісної патології.
Патологічні мотиви перешкоджають розвитку особистості і направляють деструктивну діяльність; утворюються з істинних потреб, які задовольняються деструктивними цілями і способами їх досягнення.
види патологічних мотивів:
1. Мотиви володіння речами і людьми:
- Мотиви залежності - прагнення бути володіє іншими людьми як речі: принижувати себе, виставляти в гіршому вигляді, шукати покарання і радіти йому, визнавати свою меншовартість; захоплюватися вищестоящими, підтримувати їх і наслідувати їх, надавати їм почесті, підкорятися звичаєм; отримувати опіку, захист від неприємностей, керівництво, розраду, допомогу.
- Мотиви влади - прагнення самому володіти іншими людьми як речами: вдаватися до насильства, нападати, ображати, вбивати, мстити за образи;
- Мотиви марнославства і дефіцитарною любові - прагнення володіти інтересами і часом інших людей: робити враження, привертати до себе увагу, викликати захоплення, шокувати оточуючих,
- Мотиви придбання - постійно змінювати, оновлювати відчуття і емоційні переживання, одержувані від речей і людей, споживати їх надмірно та неконструктивно, наприклад, алкоголь, наркотики, їжу, секс і симбіотичні відносини як заступники любові і ін
2. Мотиви мінімізації зусиль - прагнення брати і отримувати, не віддаючи і не прикладаючи власних зусиль: уникати труднощів і перешкод, утримуватися від дій з метою запобігання невдачі, усуватися від зобов'язань і відповідальності за свої рішення і вчинки, відмовлятися від активності, праці, самовіддачі.
3. Мотиви патологічної безпеки - прагнення неухильно стежити за чистотою і порядком, дотримуватися встановлених правил, уникати всього незнайомого, незвіданого, чужого, підкорятися звичаям, традиціям, виконувати загальноприйняті ритуали
Патологічні мотиви володіння відрізняються від дійсних мотивів присвоєння тим, що перші задовольняються в збиток іншим людям, завдають їм прямий або непрямий шкоду, а другі - без шкоди для інших. При особистісної патології патологічні мотиви домінують над істинними і заміщають їх.

17.Основні положення методології психопатологічного діагностичного процесу
Диагноз— краткое, обобщенное заключение о болез­ни как таковой. Он напрямую связан с уровнем знания в той или иной отрасли медицины, а также с доминирующими в ней концепциями и существующей классификацией, что особенно актуально для психиатрии. Определение диагноза является задачей процесса диагностики. Главное предназна­чение — адекватное осуществление медицинской помощи и решение медико-социальных вопросов. Именно поэтому, не выделяя отдельных компонентов такой помощи, ее и назы­вают лечебно-диагностическая помощь.
Диагностика — процесс распознавания болезни во всем ее много- и своеобразии с оценкой индивидуальных биологических, психических и социальных особенностей пациента. Это — одна из специфических форм познания, а в данном случае — познания феномена болезни. И как познание диагностика должна быть построена методологически правильно, иметь внутреннюю логику, динамику и соответствовать определенным принципам:
• этапность;
развернутость во времени;
• направленность от частного к общему, от внешнего к внутреннему, от случайного к сущностному, к причинно-следственным отношениям, от познания к практике как единственному критерию истины.Индивидуальный диагноз — частный вариант протекания нозологически самостоятельной болезни в конкретных возрастных, природно-антропогенных, микросоциалъных, психологических и биологических условиях.
Нарушение методологии, логики и этапности диагностического процесса неуклонно ведет к диагностическим ошибкам и, как результат, к формированию неадекватных лечебно-реабилитационных мероприятий.
Первый этап диагностики — чувственное познание феномена болезни. Его задачи — выявление, выделение и подробное описание разнообразных признаков расстройства, в том числе психического.
На втором этапе происходит обобщение клинической информации — клинический анализ. Его задачи — типировать выявленные признаки терминологически, т. е. обозначить их как симптомы, что является предметом семиотики, и систематизировать, объединив симптомы в синдромы, представляющие собой объект синдромологии.
На третьем этапе формируется идеальное представление о болезни конкретного человека — диагностическое заключение о нозологической форме. Его задача — построение клинико-динамической модели болезни конкретного больного с формированием представления об особенностях динамики синдромов (синдромогенезе и синдромокинезе), а также о закономерностях взаимосвязи и сменяемости различных синдромальных образований — синдромотаксисе, что на данном этапе должно быть объединено со всей имеющейся в распоряжении врача информацией. Именно это единение являет собой базис для формирования диагноза, на основании которого и вырабатывается конкретная терапевтическая тактика.
Синдром — строго формализованное описание закономерного сочетания симптомов, которые связаны между собой единым патогенезом и соотносятся с определенными нозологическими формами.
Синдромокинез — раздел семиотики, изучающий динамику возникновения, развития, существования, соотношения и исчезновения структурных элементов синдрома (от момента возникновения до полного регресса). Структурно-динамические варианты его отражают определенные варианты патогенеза и косвенно о них свидетельствуют. Синдромы могут развиваться этапно (непароксизмалъныё) и мгновенно (пароксизмалъныё)

18.Принципи патологічної діагностики
Принципы диагностических исследований. Основой организации диагностических исследований должны служить принципы, реализация которых позволит обеспечить повышение эффективности проводимых работ. К их числу относятся принцип ключевого звена, системности, причинно-следственного соответствия.
Принцип ключевого звена. Система управления материальными потоками относится к числу сложных систем. Организационные и  экономические процессы, протекающие в ней формируются под влиянием множества факторов. Учесть и исследовать их все практически невозможно, необходимо выбрать из них решающие, наиболее существенные.
          Выделение ключевых проблем и основных причин, обуславливающих  проблемную ситуацию составляет один из принципов диагностического исследования. Данный принцип достигается путем декомпозиции функций и целей логистической системы, классификации проблем, определения приоритетности отдельных факторов при оценке проблем.
          Принцип системности. Системность в диагностическом исследовании означает всестороннее и взаимосвязанное изучение проблем управляющей системы и выявление всех последствий и взаимосвязи каждого частного решения проблемы. В соответствии с данным принципом программа совершенствования системы управления материальными потоками и включение в нее мероприятий по устранению отдельных частных проблем должна оцениваться с точки зрения эффективности функционирования всей системы управления материальными потоками как единого целого, с тем, чтобы исключить  возможность неожиданных и непредвиденных последствий.
          Принцип причинно-следственного соответствия. Одним из требований к диагностике является познание причин возникновения нарушений в системе и отклонений от нормы ее параметров.
          Симптомы проблем и их причины не всегда и не обязательно совпадают. Так, общий симптом типа несвоевременное и некомплектное обеспечение производства качественными материалами может быть обусловлен многими факторами, например, финансовыми затруднениями, нарушением маршрутов перевозок, изменениями в технологии  и др. Поэтому необходим причинно-следственный анализ. Диагностика призвана расчленить объект в статике и пространственно-временном разрезе, выделить причинно-следственные связи и определить их целенаправленность.
          Исследование причин нарушений нормального состояния системы управления, как способ решения возникающих проблем, при котором внимание аналитика сосредотачивается на изучении причинно-следственных связей, составляет необходимое условие результативности диагностического исследования и определяется как принцип причинно-следственного соответствия.
19.Етапи психопатологічної діагностики
1. Пізнання феномену хвороби-виявлення виділеня і докладний опис різноманітних ознак розладу у тому числі і психічному.
2.Клінічний аналіз-узагальнена клінічна інформація (виявлені ознаки позначати як симптоми,сгрупувати і обєднати в синдром.
3.діагностичний висновок- форм уявлення про динаміку синдромів хвороб

20.Методи психопатологічної діагностики і діагностичні категорії:симптом,синдром,нозологічний діагноз
Епідеміологічний метод . Цей метод застосовують для дослідження закономірностей виникнення , перебігу, закінчення захворювання не в поодиноких випадках, а у великій кількості. За його допомогою вивчають усю популя цію або репрезентативну групу. При цьому визначають захворюваність, хворобливість і ризик захворюваності на психічні розлади. При психічній патології, я к і при інших видах патології, клінічні вия ви розподіляються на симптом и, синдром и та нозологічні форми (одиниці). Психопатологічний симптом розум іється я к одинична, окремо взя та ознака психічної хвороби (наприклад, безсоння , тривога , страх , ілюзія , галюцинаціятощо), однак факт ично усі симптом и мають складний генез і в картині хвороби перебувають у взаємозв’я зку один з одним. Психопатологічний синдром – сукупність взаємопов’я заних симптом ів, що визначає клінічну форму вия ву хвороби і поведінку хворого, я ка має єдиний складний патогенетичний механізм. Діагностик а психопатологічного синдром у відіграє першочергову роль у призначенні необхідної невідкладної терапії, а в подальшому і основного лікування . Діагноз синдром у певною мірою може передбачити і діагноз нозологічної форми (хвороби чи стану), але слід пам’я тати, що специфічних для конкретних хвороб психопатологічних синдром ів практ ично не існує, тобто я кийсь синдром може частіше трапля тися саме при даному захворюванні, але можливий і за інших. Нозологічний діагноз припускає встановлення характер ної клінічної картини хвороби і можливого прогнозу її перебігу, знання етіології, патогенезу та патологоанатомічних змін в організмі, призначення найадекватніших методів етіологічного і патогенетичного лікування . У класифікації психічної патології використовують нозологічний і синдромологічний принципи . Нозологічний принцип передбачає розподіл патологічних проя вів на окремі хвороби і патологічні стани з урахування м характер них особливостей клініки і перебігу порушень психіки, етіології, патогенезу, анатомо-фізіологічного субстрату і важкості його ураження ..Методи дослідженя:
-обстеження
-клінічний аналіз-систематезація симптомів
-гносеологічний діагноз-завершальний єтап діагностичного процесу який дозволяє виявити конкретну психічну хворобу у конкретного хворого 

21.Класи типи види психічних захворювань
КЛАССИФИКАЦИЯ
Все психические расстройства принято разделять на два больших класса:
Так называемые ЭКЗОГЕННЫЕ И ЭНДОГЕННЫЕ.
1.Эндогенные психические заболевания.Эти заболевания преимущественно обусловлены внутренними патогенньvи факторами, в том числе наследственным предрасположением, при определенном участии в их возникновении различных внешних вредностей. Включаются: Шизофрения.Маниакально-депрессивный психоз.2.Єкзогеннівозникла из-за внешней вредности,например, из-за черепно-мозговой травмы, или из-за воспалительного заболевания мозга, или в связи с психической травмой.
3.Психогенные расстройства.Это расстройства, возникающие в результате воздействия на личность и телесную сферу стрессовых ситуаций. Включаются: Реактивные психозы. Неврозы.Психосоматические (соматоформные) расстройства.
4.Патология развития личности.В данную группу входят патологические психические состояния, обусловленные аномальным формированием личности.Включаются:Психопатии (расстройства личности).Олигофрении (состояния психического недоразвития).Другие задержки и искажения психического развития.
5.Соматогенныепсихические расстройства, обусловленные соматическими заболеваниями и разнообразными внешними биологическими вредностями внемозговой локализации во-вторых,психические расстройства, основой которых становятся неблагоприятные экзогенные воздействия, приводящие к церебрально-органическому поражению. В развитии психических расстройств этой группы определенную, но не ведущую роль играют эндогенные факторы.Включаются:Психические расстройства при соматических заболеваниях.Экзогенные психические расстройства.Психические расстройства при инфекционных заболеваниях внемозговой локализации.Алкоголизм.Наркомании и токсикомании.Психические расстройства при лекарственных, промышленных и других интоксикациях.
Вид хвороби-окрема хвороба в межах того чи іншого классу захворювання.
Тип хвороби- різновид конкретної хвороби , який виділяєтся за формою перебігу ,за особливістю її структури.
Типи перебігу хвороб:безперервний,приступоподібний
Єтапи псих захв:
-дебют захв
-ініціальний період
-єтап розгорненої клінічної картини
-стабілізація
-результати захв(повне одужання,неповне од,стабілізація стану.глибокий дефект.смерть)

22.Психотичний і непсихотичний рівень психічних розладів.
Все психические расстройства по степени тяжести делятся на психотические и непсихотические.
Психотические расстройства (психозы) характеризуются: 1) грубой дезинтеграцией психики - неадекватностью психических реакций и отражательной деятельности процессам, явлениям, событиям, ситуациям; наиболее грубой дезинтеграции психической деятельности соответствует ряд симптомов - так называемые формальные признаки психоза: галлюцинации, бред, однако разделение на психотические и непсихотические уровни в большей степени имеет четкую синдромальную ориентацию - параноидный, онейроидный и иные синдромы;2) исчезновением критики (некритичностью) - невозможностью осмыс ления происходящего, реальной ситуации и своего места в ней, прогнозирова ния особенностей ее развития, в том числе в связи с собственными действи ями; больной не осознает свои психические (болезненные) ошибки, накло~ ности, несоответствия;3) исчезновением способности произвольно руководить собой, своим действиями, памятью, вниманием, мышлением, поведением исходя из лич ностных реальных потребностей, желаний, мотивов, оценки ситуаций, свое морали, жизненных ценностей, направленности личности; возникает неадек ватная реакция на события, факты, ситуации, предметы, людей, а также н самого себя.
Непсихотические расстройства характеризуются:1) адекватностью психических реакций реальности по содержанию, н часто неакдеватной заостренностью по силе и частоте в связи с тем, что резк изменяется чувствительность, реактивность и поводом для реакции становятс незначащие или малозначащие по силе, частоте и т.д. раздражители и ситуации2) сохранением критичности (но нередко, однако, утрированной, сенситивно заостренной);3) ограничением способности регулировать свое поведение в соответствии с законами психологии, общества и природы, ситуационной зависимостью психопатологических проявлений.
К непсихотическим расстройствам относятся:- позитивные синдромы: эмоционально-гиперестетические, аффектив ные (депрессивные и маниакальные), невротические (навязчивые, истериче ские, деперсонализационные, сенестопатические, ипохондрические);- негативные синдромы: дебильность, синдромы приобретенного психического дефекта.
К психотическим расстройствам относятся:- позитивные синдромы: психотические варианты маниакальных и д прессивных синдромов, синдромы - паранойяльные и вербальные галлюци нации, кататонические, парафренные (онейроидные), галлюцинаторно-параноидные (синдром Кандинского), помрачения сознания (делирий, аменция сумерки), парамнезии, судорожные и психоорганические;- негативные синдромы: имбецильность и идиотия, синдромы психического дефекта при снижении уровня и регресса личности, психический маразм.
23.Методологія патопсихологічного синдромогенеза.Рівні функціонування ЦНС
Рівні:
1.Патобіологічний: порушення тканин головного мозку та біохім.реакцій
2. Фізіологічний: поруш в фізіолог процесах
3. Неоропсихологічний: Психічних фунцій і функціонування систем
4. Патопсихологічний: проходження психічних процесів і властивостей особистості
5. Психопатологічний: клінічні синдроми і симптоми психічнох патології

24.види патопсихічних синдромівТаким образом, патопсихолог может оперировать в своих диагностических заключениях следующим набором регистр-синдромов:I — шизофренический;II — аффективно-эндогенный (в клинике ему соответствуют маниакально-депрессивный психоз и функциональные аффективные психозы позднего возраста).III — олигофренический;IV — экзогенно-органический (в клинике ему соответствуют экзогенно-органические поражения головного мозга — церебральный атеросклероз, последствия черепно-мозговой травмы, токсикомании и т. д.);V — эндогенно-органический (в клинике — истинная эпилепсия, первичные атрофические процессы в головном мозге);VI — личностно-аномалъный (в клинике — акцентуированные и психопатические личности и обусловленные в значительной мере аномальной почвой психогенные реакции);VII — психогенно-психотический (в клинике — реактивные психозы);VIII — психогенно-невротический (в клинике — неврозы и невротические реакции).
З ряду психопатологічних синдромів найбільше значення в клініці (Блейхер, Крук) мають такі:
- Шизофренічний, або дисоціативний симптомокомплекс (F20-F29) - складається з таких особистісно-мотиваційних розладів, як зміна структури ієрархії мотивів, порушення цілеспрямованості мислення (резонерство, різноплановість та ін); емоційно-вольових розладів (сплощення і дисоціація емоцій, парабулія і ін), зміни самооцінки і самосвідомості (аутизм, відчуженість та ін);
- Психопатичний (особистісно-аномальний) симптомокомплекс (F60-F69) - складається з емоційно-вольових розладів, зміни структури ієрархії мотивів, неадекватність рівня домагань і самооцінки, порушень мислення кататимного типу, порушень прогнозування і опори на минулий досвід (в клініці - акцентуйовані і психопатичні особистості і обумовлені значною мірою аномальної грунтом психогенні реакції) (F43);
- Органічні (екзо-і ендогенний) (F00-F09) симптомокомплекси - складаються із симптомів зниження інтелекту, розпаду системи колишніх знань і досвіду, порушень пам'яті, уваги, операциональной сторони мислення; нестійкості емоцій; зниження критичних здібностей (в клініці цьому відповідають екзогенно- органічні ураження головного мозку - церебральний атеросклероз (I67.2); наслідки черепно-мозкових травм (F06); токсикоманії (F13-F19) та інші хвороби, а також «ендогенно-органічні» розлади типу істинної епілепсії (G40), первинних атрофічних процесів в головному мозку (G31);
- олігофренічеський симптомокомплекс (F70-F79) - складається з нездатності до навчання, формування понять, абстрагування, дефіциту загальних відомостей і знань, примітивності і конкретності мислення, підвищеної сугестивності і емоційних розладів.
Слід також зазначити симптомокомплекс психогенної дезорганізації, характерний для реактивних психозів (F23).
Патопсихологічний синдром грає істотну роль в якості ланки в нозологічної та функціональної діагностики.
Патопсихологія є психологічною наукою, і тому її проблематику, перспективи і досягнення не можна розглядати у відриві від розвитку та стану загальної психології, психологічного знання в цілому.

25.Патопсихологічна семіотика і корекція особових розладів :параноїдний особистісний розлад
Параноїдний розлад особистості «характеризується недовірою і підозрілим ставленням до інших людей». Діагностується при наявності загальних діагностичних критеріїв розлади особистості, і плюс до них трьох і більше з нижченаведених ознак:
• чутливість до невдач і відмов;
• регулярне невдоволення кимось, небажання прощати образи, заподіяння шкоди та зверхнє ставлення;
• підозрілість і загальна тенденція до спотворення фактів шляхом неправильного тлумачення нейтральних чи дружніх дій інших людей як ворожих або зневажливих;
• не адекватна фактичної ситуації відношення до питань, пов'язаних з правами особистості;
• нав'язливі підозри в сексуальної невірності чоловіка або сексуального партнера;
• переживання своєї підвищеної значимості, що виявляється в постійному віднесення відбувається на свій рахунок;
• охоплення несуттєвими «законспірованими» тлумаченнями подій, що відбуваються з даною особистістю або в світі взагалі.
Причинами, із-за яких у людини розвивається параноя, деякі фахівці рахують порушення в ранньому періоді розвитку дитини. Негативний вплив може зробити надмірна вимогливість батьків. Як правило, це відсторонений від життя дитини, але при цьому вимогливий батько і злишком що опікає малюка мати, яка при цьому відкидає дитину. Саме внаслідок високої вимогливості дитина виробляє негативне і недовірливе відношення до усіх, хто його оточує і накопичує ряд негативних почуттів.
Види параноїчної психопатії
Фахівці розрізняють два протилежні варіанти параної : експансивний(сильний) і сенситивний(слабкий).
Експансивні параноїки являються, як правило, конфліктними особами, схильними до патологічних ревнощів, правдошукача. Вже з дитинства вони відзначаються брехливістю, мстивістю. Дуже часто вони вказують на недоліки інших людей, проте у себе вони їх не помічають. Такі люди в основному завжди прихильно відносяться до власної особи, і навіть невдачі їх не вибивають з колії.
При сенситивному варіанті параної в людині поєднуються протилежні риси. З одного боку, психопатії полягає в поєднанні контрастних особових рис. З одного боку, хворий проявляє соромливість, выглядит ранимим. З іншої – він честолюбний, має завищене відчуття власної гідності. Такі хворі боязливі і сором’язливі, але при цьому особливо недовірливі, дратівливі. Вони піддають себе самомучительству, постійному самоаналізу, який негативно впливає на якість їх життя. Як правило, у людини є встановлені стандарти, до яких він не дотягся, і це провокує загострене почуття неспроможності.
Осн напрям психол роботи-навчити людину приймати сфвої негативні якості,зназити ворожість,добитися довіри.

26.Шизоїдний особистісний розлад
Основний особистісної рисою шизоїдного типу можна назвати замкнутість.,бідність ем переживань.
Чтобы предположить, что у человека имеется шизоидное расстройство, необходимо наличие у него следующих признаков:
Отсутствие удовольствия от предметов, событий, действий.
Отчужденность, эмоциональная холодность, в некоторых случаях наблюдается уплощенная аффективность.
Не проявления чувств по отношению к окружающим, отсутствуют как теплые чувства, так и гнев.
Минимальная реакция в ответ на критику или комплементы.
Сниженный интерес к интимным контактам.
Увлечение интроспекцией и фантазиями.
В большинстве случаев предпочтение деятельности уединенного характера.
Нечувствительность к социальным условиям и нормам.
Отсутствие потребности в дружбе.
Причини розв:
-гіперчутливість(недбайлива мати,зайвий шум)
-жорстоке ставлення до дит
-Мати порушує межі дитини
-занедбаність дит
Напрямки пс роботи- Психотерапевтические методы подразумевают ознакомление больного со списком эмоций, которые должны быть им осмыслены. Также, человек должен вспомнить приятные события, описать их.
27.Шизотипічний особистісний розлад
Диватство ідей і поведінки,труднощі в спілкуванні.Ознаки( 5 із 9):
1.знижена потреба в соц контактах
2.сильна тривого в спілкуванні з ін людьми
3.неадекватність ем реагування
4.спотвореня в сприйнятті
5.незвичайні переконання
6.ідеї відношення
7.дивна мова
8.підозрілість
9. Ексентричність в поведінці і одязі
Додаткові ознаки:дратівливість.тривожність у спілкуванні з ін,марення галюценації,депресія
Напрямки психол роб-допомогти пристосуватися до суспільства, сформ. Навички спілкування,сформ логічне мислення,вміння контролювати тривогу.

28.Антисоціальний особистісний розлад
антисоциа́льное расстройство личности, социопати́я — расстройство личности, характеризующееся игнорированием социальных норм, импульсивностью, агрессивностью и крайне ограниченной способностью формировать привязанности.
Для диагностирования необходимо, кроме общих критериев расстройства личности, наличие трёх и более из нижеперечисленных пунктов:
Неспособность соответствовать социальным нормам, безвольно уважать законы, проявляющееся в систематическом их нарушении, приводящем к арестам.
Лицемерие, проявляющееся в частой лжи, использовании псевдонимов, или обмане окружающих с целью извлечения выгоды.
Импульсивность или неспособность планировать наперёд.
Раздражительность и агрессивность, проявляющиеся в частых драках или других физических столкновениях.
Рискованность, без учёта безопасности для себя и окружающих.
Последовательная безответственность, проявляющаяся в повторяющейся неспособности выдерживать определённый режим работы, или выполнять финансовые обязательства.
Отсутствие сожалений, проявляющееся в рационализации или безразличном отношении к причинению вреда другим, дурного обращения с другими, или воровства у других людей.
Умови формування:
1.дитинство повязане з хаусом і небезпекою
2.батьки антиоціальні(алкоголіки,наркомани)використовують дитину для маніпуляцій
3.в багатих сімях форуєтся якщо любов замінюєтся подарунками,підтримують дитину в її неправильних діях

Билет 29
Патопсихологічна семіотика і корекція особових розладів: межовий особистісний розлад
Межовий розлад особистості — психічне захворювання, що характеризується нестабільністю настрою, міжособистісних стосунків і самоусвідомлення ще з молодих років.
Симптоми:
1.Нестабільність і напруженість в міжособистісних стосунках, що характеризуються коливаннями між надмірною ідеалізацією і розчаруванням
2.Імпульсивність принаймні в двох сферах, що є потенційно небезпечними, наприклад, грошові витрати, секс, крадіжки, нерозважливе поводження за кермом, ненажерливість, уживання наркотиків (сюди не входить суїцидальна або самоушкоджуюча поведінка, яка зазначена в п.5)
3.Афективна нестабільність, помітні зміни настрою від нормального до депресії, дратівливості чи страху, що звичайно триває декілька годин і лише зрідка декілька днів4.Неадекватний за інтенсивністю гнів або безконтрольна гнівливість, наприклад часті напади люті, постійна злостивість, повторювані бійки
5.Повторювані суїцидальні погрози, жести, суїцидальна або самоушкоджувальна поведінка
6.Виражені й стійкі порушення ідентифікації, що виявляються невизначеністю щонайменше в двох з наведених далі сфер: образ власного «Я», довготривалі цілі, вибір кар'єри, бажаний тип друзів, пріоритетні вартості
7.Хронічне відчуття спустошеності або нудьги
8.Несамовиті зусилля, спрямовані на те, щоб уникнути реального або уявного стану «всіма кинутого» (сюди не включена суїцидальна або самоушкоджувальна поведінка, яка зазначена в п.5Лікування :Психотерапія-Це головна складова лікування межового розладу особистості. Для лікування цього типу розладу було розроблено так звану терапію діалектичної поведінки. Цей тип лікування проводиться індівідуально, групово або через телефонну підтримку і в ньому задіюється вмілий підхід, навчаючи людей регулювати свої емоції, переносити тяжкі періоди в житті та поліпшувати стосунки з іншими.
Билет 30
Патопсихологічна семіотика і корекція особових розладів: Істеричний особистісний розлад
Характеризується егоцентризмом, прагненням здаватись у власних очах і серед оточення значною особистістю, що об'єктивно не відповідає реальності. Бажання привернути до себе увагу оточуючих виявляється у таких осіб у самодраматизації, театральності, демонстративності, по-зерстві. Вони постійно прагнуть бути в центрі уваги, емоційно жваві, здатні до наслідування різних форм поведінки, фантазування, псевдо- логії. У відповідь на несприятливі ситуації виявляють бурхливі афек-тивні реакції з риданнями, виразною жестикуляцією, "розігруванням" різних сцен, що часто закінчуються істеричними нападами, биттям посуду, погрозами самогубства. Однак суїцидальні спроби у них зу-стрічаються рідко і тільки тоді, коли хворі не здатні цілком оцінити реальну ситуацію
Істеричні психопатії виявляються доволі рано (у віці 4-6 років) і на ранніх етапах мають форму аномальної поведінки, що значною мірою визначається умовами виховання й оточення. Остаточне формування розладів особистості такого типу настає до 20 років. На цьому етапі відбувається стабілізація істеричних розладів, які виявляються у незрілості психіки, емоційній лабільності, перебільшеному вираженні своїх емо-
цій; підвищеній навіюваності і легкому впливові навколишніх обставин на їхні судження і вчинки; постійному прагненні до стану збудження, інтриганства; проявах неадекватної звабливості в зовнішньому вигляді й поведінці, надмірній заклопотаності своєю фізичною привабливістю; егоцентризмі, тобто у власних життєвих невдачах і неприємностях вони обвинувачують оточення і збіг обставин; легкому виникненні образи і постійному маніпулюванні поведінкою для задоволення власних потреб. Найвиразніше істеричні розладивияв-ляються в період статевого дозрівання й в інволюційному віці (період клімаксу).
Істеричну психопатію прийнято вважати жіночою патологією особистості. Однак дослідження засвідчують, що у чоловіків такі розлади особистості зустрічаються так само часто.


Билет 31
Патопсихологічна Семіотика і корекція особових розладів:нарцисичний особистісний розлад
Нарцисиковий розлад особистості характеризується переконаністю людини у власній унікальності, особливому високому положенні, перевазі над рештою сірою масою людей, завищенням самооцінки і думки про власні таланти і досягнення. Нарциссическое розлад особистості також є станом, при якому людина поглинений власними фантазіями про успіхи, він чекає і вимагає від оточуючих повного підпорядкування і любові, беззаперечного послуху. Хворий шукає підтвердження своєї унікальності та значущості, при цьому не вміє проявляти співчуття, думає, що звільнений від правил, яким підкоряються всі навколо. Частотним ознакою є переконаність у тому, що всі навколо цієї людини заздрять.
Нарциссическое розлад особистості близько за своїм характером до истероидному типу розладів. У разі тяжких внутрішньоособистісних розладів симптоми декількох видом порушення психіки і самосвідомості можуть поєднуватися. Проблема людей з нарциссическим розладом в тому, що вони з працею будують міжособистісні стосунки. Партнер потрібен людині з такими якостями лише як дзеркало для себе ж, що обмежує його можливість любити, співчувати, ревнувати. Сучасна медицина розглядає подібне порушення особистості як патологію, яка передається з покоління в покоління, тому що заснована на емоційної незадоволеності людини спілкуванням з коханою людиною (при нарцисичної матері дитина також виростає нарцисом, так як вона не здатна повністю дати йому кончина про нормальну любові).
При подібних розладах використовують складні методи психоаналітичної терапії, яка важка, довготривала. Прояви нарцисизму можуть не зникнути навіть через десятки років після початку лікування через властивості самого розладу, при якому людина має грандіозне зарозумілість, демонструє зверхнє поведінку, гордовитий, відчуває наявність яких-небудь особливих прав за собою, експлуатує людей і рідко приходить до усвідомлення, що у нього є особистісний розлад.
Билет 32
Патопсихологічна семіотика і корекція особових розладів.:обсессивно-компульсивний особистісний розлад
Обсесивно-компульсивний розлад (від англ. obsession - «одержимість ідеєю» і англ. compulsion - «примус»);Невроз нав'язливих станів- психічний розлад. Може мати хронічний, прогресивний або епізодичний характер. При ОКР у хворого мимоволі з'являються нав'язливі думки, що заважають або лякають (обсессії). Він постійно і безуспішно намагається звільнитись від викликаної думками тривоги за допомогою настільки ж нав'язливих і виснажливих дій (компульсія). Іноді окремо виділяються обсесивний (переважно нав'язливі думки) і компульсивний (переважно нав'язливі дії ) розлади.
ОКР характеризується розвитком нав'язливих думок, спогадів, рухів і дій, а також різноманітними патологічними страхами (фобіями).
Симптоми Обсесивно-компульсивного розлади:
Скарги наповторювані тяжкі стереотипні, нав'язливі (обсессивное) думки, образи чи потягу, сприймаються як безглузді, які в стереотипної формі знову і знову приходять на розум хворому і викликають безуспішну спробу опору. Компульсивні дії аборитуали є повторювані знову і знову стереотипні вчинки, сенс яких полягає в запобіганні будь-яких об'єктивно малоймовірних подій. Обсессіі і компульсии переживаються як чужорідні, абсурдні та ірраціональні. Пацієнт страждає відних і їм пручається. Найбільш часто зустрічається нав'язливий страх забруднення (мізофобія), який супроводжується багатогодинним миттям; нав'язливі сумніви, що супроводжуються компульсивними перевірками (закрита чи двері, вимкнений газ), і нав'язлива повільність,при якій обсессии і компульсии об'єднані і пацієнт дуже повільно виконує повсякденні справи.
Діагностика Обсесивно-компульсивного розлади:
Для точного діагнозу, обсессивное симптоми або компульсивні дії, або і ті йінші повинні мати місце найбільша кількість днів за період принаймні 2 тижні поспіль і бути джерелом дистресу і порушення активності. Обсессивное симптоми повинні мати такі характеристики:* вони повинні бути розцінені як власні думки чи імпульси хворого;повинні бути принаймні одна думка або дія, якою хворий безуспішно пручається, навіть якщо наявні інші, яким хворий більше не пручається;
думка про виконання дії не повинна бути сама по собі приємна (просте зменшення напруженості або тривоги не вважається в цьому сенсі приємним);
думки, образи чи імпульси повинні бути неприємно повторюваними.

Билет 33
Патопсихологічна семіотика і корекція особових розладів:тривожний(уникаючий) особистісний розлад
Переважний стиль виховання, а також генетична обтяженість тривожно-фобічні розлади. Депривація в ранньому дитячому віці з сепарацією від матері, яка призводить до високого рівня тривоги.
Симптоми Тривожного (ухиляється) розлади особистості:
Основна риса - сором'язливість. Скарги на відчуття напруженості і важкі передчуття, крайня чутливість до відкидання, що призводить до соціальної замкнутості. В період стресу характерно втечу. Боязнь виступати публічно. Будь-яка відмова сприймають як образу, в роботі проявляють себе сором'язливими і намагаються догодити всім оточуючим. Не бажають вступати у відносини без гарантій сподобатися. Іхжізненний уклад обмежений через потребу у фізичній безпеці, вони ухиляються від соціальної чи професійної діяльності, пов'язаної зі значимими міжособистісними контактами через страх критицизму, несхвалення або відкидання. У момент відкидання тривога генерализуется і може виступати як панічний розлад.
Лікування Тривожного (ухиляється) розлади особистості:
Групова терапія, яка допомагає виробити і закріпити нові форми поведінки і реагування, пов'язані з ризиком відкидання.
Билет 34
Види і характеристика порушень відчуттів і сприйняття
Розлади відчуттів розподіляють на патологічні послаблення (гіпестезії та анестезії), посилення (гіперестезії) та збочення (сенестопатії). Гіперестезія — це загострення сприйняття звичайних зовнішніх подразників. За такого стану нормальне денне світло засліплює, звуки оглушують, запахи дратують, а найменший дотик до тіла стає нестерпним. Гіперестезія органів відчуття спостерігаєтьсяпри астенії, неврозах, органічних ураженнях головного мозку, початкових проявах гострого психозу. Гіпостезія виявляється зниженням чутливості до подразників. При цьому навколишнє оточення втрачає для хворого чіткість і визначеність. Звуки стають глухими, невиразними, кольори тьмяними, неясними, предмети втрачають форму і яскравість, стають малорухомими. Гіпестезія характерна для неврозів, реактивних психозів, органічних уражень мозку. Анестезія полягає у повній втраті чутливості до подразників і клінічно виявляєтьсясліпотою, приглухуватістю, втратою нюху, смаку, чутливості шкіри. Часто виникає при істеричному неврозі (і має функціональний характер), а також ураженнях центральної та периферичної нервової системи (органічного походження)..Розлади сприймання
Із специфічних і патологічних змін сприймання виділяють такі.
1. Ілюзії - викривлене сприймання реального об'єкта; це відхилення сприймання конкретного об'єкта за формою, кольором, величиною, консистенцією, віддаленістю від сприйнятого.
Зорові ілюзії проявляються у вигляді викривлення зорового образу (сприймання пальто, що висить у шафі, за реальну людину на основі схожості контурів).
Слухові ілюзії характеризуються порушенням сприймання реальних шумів, звуків, які можуть сприйматись як мовлення чи інші звуки (крик на вулиці може сприйматись як оклик на ім'я; різкий шум за дверима - як дзвінок у двері).
Смакові ілюзії проявляються видозміною звичного для об'єкта смаку (поява "присмаку"), нюхові ілюзії - запаху.
Часто трапляються дотикові ілюзії, що формуються на підставі реальних відчуттів (тактильних, больових, температурних).
Появі ілюзій сприяють якісь фізіологічні або психологічні (афективні) особливості.
2. Галюцинації - сприймання, що виникає без наявності реального об'єкта і супроводжується переконаністю в тому, що даний об'єкт і в даному місці дійсно існує; це найбільш яскраві порушення процесу сприймання, які істотно змінюють поведінку людини і можуть бути хворобливими спонуканнями до дій.
Галюцинації виникають без залежності від існування об'єкта і в переважній більшості випадків супроводжуються переконаністю хворого в реальності галюцинаторних образів.
За реальністю проекції галюцинаторного образу галюцинації бувають:
- істинні - людина вказує місце розташування образу, як правило, ззовні і на реальній для сприймання відстані (наприклад, образ людини, який вона бачить, бачить на вулиці, а не на місяці; звук чує за стіною, а не з відстані тисячі кілометрів чи з голови);
- псевдогалюцинацїї - помилкові образи без проекції зовні.
3. Ейдетизм - слід збудження, яке тільки що закінчилось, у якомусь аналізаторі у вигляді яскравого і чіткого образу.
4. Сенестопатії - різноманітні неприємні відчуття в різних частинах тіла, які важко піддаються опису хворим, і які сприймаються як мігруючі образи.
5. Агнозії - розлади впізнавання. Це невпізнання знайомих образів (слухових, зорових, просторових), є результатом відносно локальних органічних уражень тім'яно-потиличних зон: правої півкулі - розлади впізнавання зорових образів (невпі-знання людей), лівої півкулі - розлади впізнавання знайомих слухових образів, мовлення, музики при збереженні впізнання слів (О. Р. Лурія).
6. Соматоагнозія - розлад впізнавання частин власного тіла.
7. Дереалізаційні розлади - особливий вид розладів сприймання (психосенсорних розладів), при яких істотно змінюється сприймання об'єктів. Серед них:
- мікропсія - розлад сприймання у вигляді зменшення розмірів навколишніх предметів;
- макропсія - розлад сприймання у вигляді збільшення розмірів навколишніх предметів;
- дисмегалопсія - розлад сприймання у вигляді видовження, розширення, скошеності, перекрученості навколо осі оточуючих предметів;
- поропсія - розлад сприймання у вигляді зміни відстані, що відділяє предмет від людини за незмінних розмірів самого об'єкта.
8. Деперсоналізація - викривлене сприймання власної особистості в цілому, окремих якостей, а також частин тіла.
її різновид - синдром Аліси в країні чудес - характеризується поєднанням деперсоналізаційних розладів з явищами дереалізації у вигляді викривлення уявлень про простір і час, зоровими ілюзіями, почуттями роздвоєння особистості. Можливе виникнення порушень сприймання (при цьому синдромі) у вигляді видовження, скорочення, відриву кінцівок.
9. Прушення сприймання часу:
- "зупинка часу" - відчуття того, що час ніби "зупинився", кольори у сприйманні хворого стають тьмяними, об'ємні предмети - плоскими; людина відчуває ніби втратила зв'язки із зовнішнім світом, оточуючими людьми;
- "розтягування часу" - у відчуттях людини час переживається як більш довгий, ніж вона звикла; плоске здається тривимірним, живим, рухливим, а чорно-біле - кольоровим; людина стає розслабленою чи ейфоричною;
- "втрата відчуття часу" - людина говорить: "часу ніби немає", "звільнився від тягаря часу". Це завжди супроводжується зміненим сприйманням світу. Предмети і люди здаються більш контрастними і більш приємними;
- "сповільнення часу" - рухи людей сприймаються уповільненими, а їх обличчя - похмурими;
- "прискорення часу" - людині час здається швидкоплинним, зміненим видається весь оточуючий світ і власне "Я". Люди здаються метушливими. Гірше, ніж зазвичай, відчувають своє тіло. З помилками визначають час доби і тривалість подій;
- "зворотне протікання часу" - говорять: "час тече вниз", "час іде у зворотному напрямі", "я іду назад у часі". Груба помилковість відтворення давності уже пережитих подій (події, що відбулися хвилину-секунду тому, сприймаються як такі, що були давним-давно).
Такі розлади сприймання часу трапляються при ураженні правої півкулі головного мозку.


Билет 35
Види і характеристика галюцинацій
Галюцинації представляють собою нереальні сприйняття, які відрізняються від реальних речей тим, що не мають в своїй основі дійсно існуючого предмета. Види галюцинацій діляться на прості і складні. Прості види галюцинацій представлені такими явищами, як, наприклад, раптово з'являються звуки стукоту або іншого шуму, які не існують в реальності.
Складні види галюцинація - це галюцинації, які вкупі становлять єдину нереальну картину, яка виникає перед поглядом пацієнта, який страждає розладами психіки. Складні види галюцинацій можуть складатися в сюжети, пісні, в членороздільні голосу.
Види галюцинацій по органам сприйняття світу поділяються на:
- слухові галюцинації;
- візуальні галюцинації;
- смакові галюцинації;
- тактильні галюцинації.
Слухові види галюцинацій, які ще називаються вербальними галюцинаціями, відрізняються від усіх інших тим, що пацієнт чує певні слова або пропозиції, які не вимовляються насправді. В окремих випадках слухові галюцинації мають характер загрози або призову до якого-небудь дії. При цьому пацієнт нездатний не підкоритися, завжди роблячи те, про що говорять голосу. Дії його можуть нести загрозу для нього самого і для оточуючих людей.
Візуальні галюцинації можуть бути представлені нереальними картинами і сюжетами. Причому ці картини і сюжети можуть виникати як в звичайному вигляді, так і в спотвореній, в знівеченої формі. Візуальні галюцинації можуть мати вигляд розрізнених зображень або цілих пов'язаних картин. Такі види галюцинацій можуть передавати хворій людині сприйняття не предмета в цілому, а його окремих складових, наприклад, пацієнт може бачити дерево, листя і гілки якого ростуть окремо.
Тактильні види галюцинацій відчуваються хворим як дотик до нього предметів, що не існують в реальності. Хворий може відчувати, що по його тілу щось повзає, до нього торкається щось неприємне і липке, наприклад, комахи. Тактильні види галюцинацій завжди мають відношення до якого-небудь предмету, тобто хворий завжди може дати відповідь на питання, що по ньому повзе, до чого він доторкається.
В окремих випадках галюцинації можуть з'являтися у пацієнта не завжди, а тільки в разі впливу зовнішнього подразника, який впливає на відповідні рецептори. Наприклад, якщо йде дощ, хворий може почути голоси, що припиняються, коли закінчується дощ. А візуальні види галюцинацій можуть стає більш інтенсивними при чиненні тиску на очне яблуко, наприклад, під час білої гарячки.
Всі види галюцинацій не можуть існувати самостійно, вони є складовою різноманітних синдромів, наприклад, потьмарення свідомості. В окремих ситуаціях перед пацієнтом розгортаються цілі сцени та історії, до яких він ставиться як очевидець. При таких галюцинаціях хворий переживає і тактильні, і візуальні, і слухові відчуття.
Серед усіх галюцинацій виділяють окремий їх вид, коли пацієнт чує голоси, які належать кільком людям, які ведуть розмову. Такі види галюцинацій можуть відзначатися при білій гарячці або при сифілісі, який зачіпає головний мозок.
Окремий вид галюцинацій становлять хронічні тактильні явища, при яких пацієнту здається, що по його тілу або всередині тіла повзають комахи. Такі галюцинації можуть відзначатися у людей, страждаючих старечими розладами психіки, або порушеннями роботи ЦНС органічного характеру.

36. патопсихологічна ха-ка порушень памяті
Память – это познавательная (гностическая) функция, позволяющая накапливать воспринимаемую информацию. Проявляется в виде способностей (функций) записывать, удерживать и воспроизводить информацию (фиксация, ретенция и репродукция).
Нарушения памяти по видам разделяют на
количественные – дисмнезии (гипермнезия, гипомнезия, амнезия)
Гипермнезия – оживление памяти, повышение способности вспоминания давно забытых, не актуальных в настоящее время событий. Это состояние сочетается с ослаблением запоминания текущей информации. Также к гипермнезии относят парадоксальное усиление способности к запоминанию. Расстройство встречается при маниакальных состояниях, при некоторых видах наркотического опьянения, во время ауры при эпилепсии.
Гипомнезия (дисмнезия) – снижение памяти. Как правило, снижаются все три функции. Нарушается процесс запоминания, уменьшаются запасы памяти, и ухудшается воспроизведение. Ранними признаками гипомнезии являются нарушения воспроизведения необходимой в данный момент информации (нарушение элективной репродукции). Наблюдается при любых органических заболеваниях головного мозга.
Амнезия – утрата способности сохранять и воспроизводить ранее приобретенные знания.
Палимпсест – запамятование отдельных событий и деталей своего поведения, возникающее в период алкогольного опьянения. Общий ход событий сохраняется в памяти. По мере нарастания симптомов алкоголизма палимпсест сменяется алкогольной амнезией (забывается все, что было в период опьянения).
Псевдореминисценции. Прошедшие события воспроизводятся, но нарушается их временной порядок (иллюзии памяти). В воспоминаниях больного прошлое переплетается с настоящим. Содержание псевдореминисценций, как правило, обыденного характера.
Конфабуляции – вымысел в форме воспоминаний (галлюцинации памяти). По содержанию бывают фантастическими и бытовыми, последние сложно дифференцировать с псевдореминисценциями. Выраженность расстройств может достигать состояния конфабуляторной спутанности сознания – состояния с обилием конфабуляций, ложных узнаваний, растерянности.
Криптомнезии. При данном виде патологии памяти прочитанное в книгах, увиденное в кино или во сне воспроизводится больными как события, реально имевшие место в их жизни.
Синдром Корсакова (. Больной при наличии у него данных расстройств памяти не может определить точно свой возраст, назвать текущую дату, не способен запомнить, где его койка (амнестическая дезориентировка).
37 патопси. ха-ка порушень мислення
Мышление – это функция познания, с помощью которой человек анализирует, связывает, обобщает, классифицирует. В основе мышления лежат два процесса: анализ (разложение целого на составляющие части с целью выделения главного и второстепенного) и синтез (создание целостного образа из отдельных частей). О мышлении судят по речи человека и иногда по действиям и поступкам.
Расстройства формы ассоциативного процесса
Ускоренный темп (тахифрения) – мышление носит поверхностный характер, мысли текут быстро, легко сменяют друг друга. Характерна повышенная отвлекаемость, больные постоянно перескакивают на другие темы. Речь ускоренная, громкая.
Наиболее выраженная степень ускоренного мышления – скачка идей (fuga idiorum). Мыслей так много, что больной не успевает их проговорить, характерны незаконченные фразы, речь взахлеб. Необходимо дифференцировать с разорванным мышлением, при котором ассоциации полностью отсутствуют, темп речи остается обычным, нет характерной эмоциональной насыщенности. Ускоренный темп мышления характерен для маниакального синдрома и для опьянения стимуляторами.
Ментизм – субъективное ощущение, когда в голове присутствует масса мыслей, не связанных между собой. Это кратковременное состояние. В отличие от ускоренного мышления, крайне тягостное для больного состояние.
Замедленный темп (брадифрения). Мысли с трудом возникают и подолгу держатся в сознании. Медленно сменяют одна другую. Речь тихая, бедна словами, ответы с задержками, фразы короткие.
Шперунг – обрывы мыслей, «закупорка мышления», больной внезапно теряет мысль. Чаще всего переживания субъективные и в речи могут быть не заметны. В тяжелых случаях – внезапное прекращение речи. Часто сочетается с мысленными наплывами, резонерством, наблюдается при ясном сознании.
Соскальзывающее мышление – отклонение, соскальзывание рассуждений на побочные мысли, нить рассуждений теряется.
Разорванность мышления. При данном расстройстве наблюдается утрата логических связей между отдельными мыслями. Речь становится непонятной, грамматический строй речи сохраняется. Расстройство характерно для отдаленного этапа шизофрении.
Резонерство – пустые, бесплодные, расплывчатые рассуждения, не наполненные конкретным смыслом. Пустословие. Отмечается при шизофрении.
Аутистическое мышление – рассуждения опираются на субъективные установки больного, его желания, фантазии, заблуждения. Часто присутствуют неологизмы – слова, придуманные самим больным.
Символическое мышление – больные придают особый смысл случайным предметам, превращая их в особые символы. Содержание их не понятно окружающим.
Паралогическое мышление – рассуждения с «кривой логикой», основывается на сопоставлении случайных фактов и событий. Характерно для параноидного синдрома.
Двойственность (амбивалентность) – больной утверждает и отрицает одновременно один и тот же факт, часто встречается при шизофрении.
Навязчивые идеи. Навязчивые мысли (обсессии) – воспоминания, сомнения, ненужные мысли, переживания, чуждые личности больного, возникающие в сознании больного помимо его воли. Больной критичен к таким посторонним мыслям, осознает их болезненный характер, борется с ними.
Синдром навязчивых состояний (обсессивно-компульсивно-фобический) встречается при неврозах (невроз навязчивых состояний), при декомпенсации астенической психопатии, на начальных этапах малопроградиентной шизофрении.
Варианты навязчивостей: 1) мысли хульного содержания; 2) арифмомания – навязчивый счет; 3) фобии – навязчивые страхи (огромное количество вариантов, из-за чего перечень фобий получил неофициальное название «сад греческих корней
Компульсии – навязчивые желания (например, тяга к наркотическим препаратам без явлений физической зависимости).
Ритуалы – особые навязчивые защитные действия, всегда сочетаются с фобиями.
Привычные навязчивые движения (не имеющие для больного защитного компонента) – обкусывание ногтей, волос, сосание пальца.

38. патопси. ха-ка порушень емоцій і відчуттів
Эмоциями называют чувственные реакции (аффект) человека на предметы и явления окружающего мира, они всегда отражают субъективную оценку, отношение к происходящему.
Виды расстройств эмоций
Гипертимия (мания) проявляется в виде неадекватно повышенного фона настроения, который сопровождается повышенным стремлением к деятельности, переоценкой своих возможностей, двигательно-речевым возбуждением. Экстаз – гипертимия с преобладанием восторга, крайней степени восхищения, ощущения прозрения, постижения высшего смысла, недоступного для понимания людей.
Эйфория – состояние немотивированного благодушия в сочетании с пассивностью. Стремления к деятельности нет, характерно пассивно-созерцательное состояние. Отмечается при наркотическом опьянении, сифилисе, туберкулезе легких.
Мория – состояние приподнятого настроения с оттенком детскости, дурашливости. Часто сопровождается нелепыми поступками, неадекватной мимикой. Наблюдается при органической патологии лобных долей головного мозга.
Дисфория – немотивированное состояние злобно-раздражительного аффекта («не тронь меня»). Встречается при органической патологии головного мозга, при эпилепсии («дурные дни эпилептика»).
Амбивалентность (двойственность) эмоций. У больных одновременно возникает два противоположных чувства, например любовь и ненависть («обнять и придушить»). Характерна для шизофрении, для детей и женщин истерического склада характера.
Слабодушие – недержание аффекта. Характерны реакции в виде умиления, смеха или плача по незначительным поводам (трогательные сцены, увиденные по ТВ, прочитанные в книгах, воспоминания). Встречается при органической (сосудистой) патологии головного мозга.
Эмоциональная лабильность (неустойчивость) – легкий переход от хорошего настроения к плохому. Смена аффекта может происходить по любому незначительному поводу.
Эмоциональная холодность (тупость) проявляется в снижении аффективного резонанса на события окружающего мира и собственное состояние. Относится к психонегативным симптомам, характерным для шизофрении.
Эмоциональная неадекватность. При этом нарушении эмоциональные реакции не соответствуют ситуации в качественном или количественном соотношении. Для больных шизофренией характерны эмоциональные реакции по типу дерева и стекла, когда какие-нибудь мелочи вызывают бурные аффективные проявления, и наоборот, более эмоционально значимые для здоровых людей ситуации оставляют больных совершенно равнодушными
Вязкий аффект – сильный продолжительный аффект, не поддающийся отвлечению при новых впечатлениях. Характерен для больных эпилепсией, чаще возникает в виде аффекта злобы, неприязни.
Застойный аффект (аффективное оцепенение) – состояние резкого эмоционального напряжения, не получающее разрядки в действиях. Характерны состояния злобы, страха.
Гипотимия (тоска) – эмоциональное состояние с преобладанием грусти, подавленности, как правило, сопровождается угнетением всех психических процессов. Свойственно снижение самооценки. Входит в структуру депрессивных и невротических синдромов.
Кататимия (аффективное мышление) – искажение объективной оценки предметов и явлений за счет эмоциональной подоплеки. Мыслительный процесс не опирается на реальные факты и события, а подвластен господствующим в данный момент переживаниями. Преломление всего через чувства, часто наблюдается у онкологических больных.
Апатия – выраженное или полное безразличие к окружающему и к себе. Паралич эмоций сопровождается бездеятельностью, отсутствием побуждений, желаний.
Депрессия – состояние, сопровождаемое аффектом тоски (гипотимией), заторможенностью мышления и снижением двигательной активности (депрессивная триада). В классификации по происхождению депрессий выделяют следующие виды.
Маниакальный синдром. Для маниакального синдрома характерно наличие повышенного настроения, аффекта радости и счастья, ускоренного темпа мышления с характерной отвлекаемостью и легкостью образования ассоциаций, повышенным стремлением к деятельности.
39. патопси. ха-ка порушень свідомості
40. патопси. ха-ка порушень структури ієрархії мотивів
Изменение мотивов мы часто наблюдаем у людей, страдающих разными формами психических заболеваний. Психологический анализ этих мотивационных изменений и является, адекватным способом исследования личности больного человека. Кроме того, и это особенно значимо, патологический материал дает в некоторых случаях возможность не только проанализировать изменения мотивов и потребностей, но и проследить процесс формирования и коррекции этих изменений.
Такое прослеживание требует уточнения тех основных характеристик мотивов, на которые психологический анализ может опираться. К таким характеристикам относится их опосредованный характер и иерархичность их построения.
Наличие ведущих мотивов не устраняет необходимости мотивов дополнительных, непосредственно стимулирующих поведение, однако без ведущих мотивов содержание деятельности лишается личностного смысла. Именно этот ведущий мотив обеспечивает возможность опосредования и иерархии мотивов. Иерархия мотивов является относительно устойчивой и этим обусловливает относительную устойчивость всей личности, ее интересов, позиций, ценностей. Патологический материал позволяет проследить закономерности изменения мотивационной сферы человека, которые приводят к смене позиций, интересов, ценностей личности. Как нам, кажется, наиболее отчетливо эти закономерности можно обнаружить у больных психическими заболеваниями, при которых процесс нарушения мотивов, установок и ценностей происходит достаточно развернуто, позволяя проследить его отдельные этапы. Одной из адекватных моделей для анализа оказались нарушения личности, выступающие при хроническом алкоголизме.
В качестве методического приема в этой работе был применен предложенный нами в 1965 г. метод психологического анализа историй болезни в их сопоставлении с данными экспериментально-психологических исследований. При таком подходе имеют место две группы фактов: одна из них касается нарушения иерархии мотивов, другая – способа формирования новой потребности (патологической).
Приведенные данные показывают, как происходило изменение личностной сферы больного. До, болезни – это активный человек художественного склада, живой, общительный. Еще в школе он занимался художественной самодеятельностью, а после войны становится актером, пользуется успехом у зрителей, имеет много друзей. В результате пьянства меркнут эти интересы. Работа актера перестает «быть праздником», становится лишь обязанностью, больной отходит от друзей, семьи. Изменяются и характерологические черты больного: делается раздражительным, придирчивым к окружающим, прежде всего к родным, циничным, грубым.
Из данных истории болезни мы видим снижение личности до полной ее деградации. Б.С. Братусь правильно указывает, что это снижение идет в первую очередь по линии изменений в сфере потребностей и мотивов, разрушения преморбидных установок, сужения круга интересов. Экспериментально-психологическое исследование не обнаруживает грубых изменений познавательных процессов: больной справляется с заданиями, требующими обобщения, опосредования (классификации объектов, метод исключений, пиктограмма). Однако вместе с тем при выполнении экспериментальных заданий, требующих длительной концентрации внимания, умственных усилий, быстрой ориентации в новом материале, отмечается недостаточная целенаправленность суждений больного, некритичность: больной не всегда замечает допущенные им ошибки, а главное, не реагирует на исправления и замечания экспериментатора, легковесно их отмечает и не руководствуется ими в дальнейшей работе.
В опыте на выявление «уровня притязаний» обнаруживается завышенная самооценка; вместе с тем кривая выбора заданий по сложности носит лабильный характер: переживание успеха и неуспеха у больного не выступает.
Анализ историй болезни может оказаться пригодным для выделения вопросаа о нарушении иерархии мотивов.
У больных меняется не только содержание потребностей и мотивов, меняется их структура: они становятся все менее опосредованными.
Только в том случае, когда потребность становится опосредованной (сознательно поставленной целью), возможно сознательное управление ею со стороны человека. У больных отсутствует, как мы говорили выше, возможность опосредования сознательной целью, поэтому их потребности неуправляемы – они приобретают строение влечений.
Мы видим из историй болезни, как под влиянием алкоголизма у больных разрушается прежняя иерархия мотивов. Иногда у больных проявляется желание работать, стремление к общению с прежними друзьями, больной совершает какие-то действия, руководствуясь прежней иерархией мотивов, но все эти побуждения не носят стойкого характера. Главенствующим мотивом, направляющим деятельность больного, становится удовлетворение потребности в алкоголе. Перестройка иерархии мотивов больных особенно ярко проявляется в способе удовлетворения потребности в алкоголе и способе нахождения средств для ее удовлетворения.
Начинает выделяться ряд вспомогательных действий. На выполнение этих действий уходит со временем вся сознательная активность больного. В них отражается новое отношение к окружающему миру; это ведет к новым оценкам ситуаций, людей. С полным правом Б.С. Братусь подчеркивает, что со временем все проблемы начинают разрешаться через алкоголь, с его помощью, и алкоголь становится смыслообразующим мотивом поведения.
По мере того как в ходе болезни алкоголь становится смыслом жизни, прежние установки, интересы отходят на задний план. Здесь мы имеем дело с центральным пунктом личностной деградации, а именно с постепенным нарушением прежней, до болезни сложившейся иерархии потребностей мотивов и ценностей и формированием взамен ее новой иерархии. Оттесняются и разрушаются высшие потребности и установки личности. Как отражение этого процесса сужается круг интересов. Больные становятся инактивными, теряют свои прежние социальные связи с миром, ибо измененная алкоголем личность становится неадекватной этим связям. Поэтому и профессиональная линия больных снижается, и это изменение обусловлено в первую очередь не интеллектуальной деградацией, а изменением мотивов личности.
Изменение иерархии и опосредованности мотивов означает утерю сложной организации деятельности человека. Деятельность теряет специфически человеческую характеристику: из опосредованной она становится импульсивной. Исчезают дальние мотивы, потребность в алкоголизме переходит во влечение, которое становится доминирующим в жизни больного.

41. порушення особистості: формування патологічних потреб і мотивів
Формирование патологических потребностей и мотивов
Различные стрессовые ситуации (тяжелая болезнь, смена образа жизни) могут изменить самосознание человека.
Изменение самосознания является результатом нарушения рефлексии, которая может привести к изменению мотивов, менять их смыслообразующую функцию, нарушать эмоциональную реактивность. Искаженное отражение сознания собственной личности может привести к специфическим расстройствам, принять характер изменения физического «образа-Я». Нарушение физического «образа-Я» описано в психиатрической литературе не только в виде синдрома дисморфобии, деперсонализации, но и нервной анорексии.
Речь идет о девушках, которые произвольно и длительно голодают с целью исправления своей внешности. У большинства больных заболевание началось в подростковом возрасте. Все девочки отличались некоторой полнотой (но не ожирением). В школе сверстники шутили над ними, дразнили, называли «толстушками», «пончиками» и т.д.
Кроме того, эти девочки находились в окружении взрослых, которые всячески подчеркивали, «как важно для женщины обладать красивой фигурой». В результате у этой группы девочек сложился некий «идеал красивой женщины». Так, одна хотела быть похожей на Наташу Ростову, другая мечтала о «фигуре кинозвезды». Девочки начинали беспокоиться о своей внешности и изыскивать средства для ее исправления.
У наших больных такие аффективные переживания возникали вследствие несоответствия «идеала красоты» и собственной внешности.
Вначале способы коррекции своей внешности носили адекватный характер (девочки исключали из своего пищевого рациона определенные продукты). Окружающие стали отмечать, что девочки стали «изящнее». В дальнейшем они стали прибегать к более изнурительной диете.
Следует отметить в биографии девочек еще одно важное обстоятельство. Почти все девочки хорошо учились, занимали позицию «хороших учениц», и это обстоятельство способствовало их самоутверждению. В старших классах девочкам стало труднее учиться. В большей мере этому содействовала астения, возникшая как следствие изнуряющей диеты. Родители, близкие стали контролировать пищевой рацион девочек, мешали, естественно, всячески голоданию. Девочки вступают в конфликт с семьей, скрывают, что они сознательно голодают, объясняют это отсутствием аппетита.
Так как избранная диета не всегда помогала, девушки начинают прибегать к другим способам: едят один раз в день, если же не могут устоять против чувства голода, вызывают искусственную рвоту, принимают большие дозы слабительного, занимаются по многу часов гимнастикой, тяжелым физическим трудом. Такие болезненные симптомы, как амонеррея, выпадение волос, их радуют, так как они являются доказательством, «что они не поправляются».
Приведенная иллюстрация показывает, что мотив к похуданию не носил первоначально патологического характера. Голодание было вначале лишь действием для осуществления некоей духовной ценностной ориентации «быть красивой», «обладать красивой фигурой». Однако в дальнейшем эти действия по похуданию вступают в противоречие с органической природной потребностью в пище. При этом антивитальные действия не только не прекращаются, но сами преобразуются в мотив (сдвиг мотива на цель действия). Более того, этот мотив становится доминирующим, смыслообразующим в иерархии мотивов. Учеба, которой девочка отдавала вначале много сил, отходит на задний план, уступая свое место деятельности по похуданию.
Приведенные факты чрезвычайно важны, ибо они могут служить известным подтверждением положения А.Н. Леонтьева о том, что человеческие потребности (а следовательно, и мотивы) проходят иной путь формирования, чем потребности животных. Это путь «отвязывания» человеческих потребностей от органических состояний организма.

42 патопси. ха-ка порушень сенсоутворення
Нарушение смыслообразования
Слияние обеих функций мотива – побуждающей и смыслообразующей – придает деятельности человека характер сознательно регулируемой деятельности. Ослабление и искажение этих функций – смыслообразующей и побудительной – приводят к нарушениям деятельности.
Это выражается в одних случаях в том, что смыслообразующая функция мотива ослабляется, мотив превращается в только знаемый. Так, больной знает, что к близким надо хорошо относиться, но при этом он оскорбляет и избивает свою мать.
В других случаях выступало сужение круга смысловых образований. Это выражалось в том, что мотив, сохраняя до известной степени побудительную силу, придавал смысл относительно меньшему кругу явлений, чем до заболевания. В результате многое из того, что ранее имело для больного личностный смысл (например, учеба, работа, дружба, отношение к родителям и т.п.), постепенно теряется. В результате теряется и побудительная сила мотива.
Для исследования механизмов измененного смыслообразования больных шизофренией М.М. Коченовым было проведено специальное экспериментально-психологическое исследование, которое заключалось в следующем: испытуемый должен выполнить по собственному выбору три задания из девяти предложенных экспериментатором, затратив на это не более 7 минут. Предлагалось нарисовать сто крестиков, выполнить двенадцать строчек корректурной пробы (по Бурдону), восемь строчек счета (по Крепелину), сложить один из орнаментов методики Кооса, построить «колодец» из спичек, сделать «цепочку» из канцелярских скрепок, решить три различные головоломки. Таким образом, испытуемый оказался перед необходимостью самостоятельно выбирать именно те действия, которые наиболее целесообразны для достижения основной цели. Для этого, в сознании испытуемого должна сложиться смысловая иерархия действий, способствующих достижению цели.
В результате апробации методики на здоровых испытуемых М.М. Коченов установил, что для достижения заданной цели необходима активная ориентировка в заданиях (иногда методом проб). Активность поисков наиболее целесообразных действий, наиболее «выигрышных» заданий отражает процесс переосмысления, происходящий в сознании испытуемого.
Этот ориентировочный этап был четко выражен у здоровых испытуемых. Помимо того что каждый испытуемый выбрал не менее трех заданий (когда он не укладывался в отведенное время, ему прибавляли еще несколько минут, давая возможность сделать третью пробу), он выполнял еще несколько ориентировочных проб.
Все испытуемые заявили, что при выборе заданий они руководствовались оценкой степени их сложности, стараясь выбрать те, выполнение которых займет меньше времени. Все испытуемые отмечали, что стремились уложиться в отведенные 7 минут.
Таким образом, в результате апробации было установлено, что у здоровых испытуемых в ситуации эксперимента происходит структурирование отдельных действий в целенаправленное поведение.
Иным было поведение больных шизофренией (вялотекущая, прогредиентная форма). Ориентировочный этап у них отсутствовал.
Они не выбирали «выигрышных» заданий, часто брались за явно невыполнимые в 7 минут. Иногда больные проявляли интерес не к исследованию в целом, а к отдельным заданиям, которые они выполняли очень тщательно, не считаясь, что время истекло. Количество дополнительных проб у больных было сведено до минимума. Распределение частоты выбора отдельных заданий показывает, что отношение к ним менее дифференцировано, чем у здоровых испытуемых.
Следует отметить, что все больные знали, что им надо уложиться в 7 минут, но это знание не служило регулятором их поведения. Они часто даже спонтанно высказывались: «Я должен в 7 минут уложиться», но не меняли способов своей работы. Таким образом, исследования М.М. Коченова показали, что нарушение деятельности данной группы больных определялось изменением мотивационной сферы. Самое главное в структуре изменения мотивационной сферы было то, что больные знали, что им надо делать, они могли привести доказательства, как надо поступать в том или ином случае, но, становясь просто «знаемым», мотив потерял как свою смыслообразующую, так и побудительную функцию. Это и служит причиной многих странных, неадекватных поступков, суждений, дающих возможность говорить о парадоксальности шизофренической психики, о нарушении селективности деятельности больных.
Таким образом, смещение смыслообразующей функции мотивов, отщепление действенной функции от «знаемой» нарушало деятельность больных и было причиной деградации их поведения и личности.
С полным правом автор отмечает, что редукция мотивов приводит к оскудению деятельности больных. Оскудение деятельности оказывает и «обратное» влияние: не формируются новые мотивы.
Анализ данных историй болезни также выявил ослабление побудительной функции мотивов и превращение их в знаемые. Эти изменения не носят однослойного характера. М.М. Коченову удалось выявить подобные смысловые нарушения.
43. патопси. ха-ка порушень криточності і спонтаності
Нарушение критичности и спонтанности поведения
\. Нарушение критичности проявляется по-разному; оно может выступать в виде нецеленаправленных действий, расторможенности поведения, нецеленаправленности суждений, когда человек не сравнивает свои действия с ожидающимися результатами, когда он не замечает своих ошибок и не исправляет их. Понятие критичности носит в психиатрии неоднозначный характер; часто имеется в виду критичность к бреду, галлюцинациям и другим болезненным переживаниям. Особенно важен тот вид критичности, который состоит в умении обдуманно действовать, проверять и исправлять свои действия в соответствии с объективными условиями реальности. Нередко некритичность принимает особую форму, проявляясь в виде нарушений спонтанности поведения, инактивности. Подобное поведение мы часто наблюдали у больных с грубыми поражениями лобных отделов мозга. При поверхностном наблюдении эти больные производили впечатление относительно сохранных людей. Они усваивали предъявляемые им вопросы, были ориентированы в месте и времени, в общественных событиях, принимали участие в трудовых процессах, выполняли поручения, читали книги, запоминали прочитанное, слушали радио. Однако при ближайшем наблюдении можно было отметить неадекватность их поведения. Вслушиваясь в их беседы с родными, можно было установить, что больные правильно отвечали на вопросы, но сами их не задавали, не интересовались жизнью своих близких, не говорили о своих планах на будущее. Они сами не предъявляли жалоб, считали себя здоровыми, готовыми нести и дальше свои трудовые обязанности; лишь путем настоятельных опросов и бесед удалось выяснить, что у них имеют место головные боли и другие недомогания, которым они не придавали значения: «пустяки, поболит голова и пройдет», «чувствую некоторую слабость, отлежусь недельку и могу обратно пойти на фронт» – подобные фразы были частыми их высказываниями. Соматическое состояние этих больных часто было хорошим.
Однако поведение этих больных обнаруживало патологические особенности. Адекватность их поведения была кажущейся. Так, они помогали сестрам, санитарам, если те их просили, но они с той же готовностью выполняли любую просьбу, даже если она шла вразрез с принятыми нормами поведения.
Эти больные не строили никаких планов на будущее: они с одинаковой готовностью соглашались как с тем, что не в состоянии работать по прежней профессии, так и с тем, что могут успешно продолжать прежнюю деятельность. Больные редко писали письма свои родным, близким, не огорчались, не волновались, когда не получали писем. Отсутствие чувства горести или радости часто выступало в историях болезни при описании психического статуса подобных больных. После выписки из госпиталя такой больной мог с одинаковым успехом поехать домой или к товарищу, который случайно позвал его.
Действия больных не были продиктованы ни внутренними мотивами, ни их потребностями.
Анализ трудовой деятельности этих больных был предметом исследования С.Я. Рубинштейн. С.Я. Рубинштейн отмечает, что больные, начав что-либо делать, редко прекращали работу по своей инициативе: это случалось лишь при каких-либо внешних поводах, например при поломке инструмента, запрещении персонала и т.п. Обращало на себя внимание то обстоятельство, что они почти не регулировали своих усилий, а работали с максимально доступной интенсивностью и темпом, вопреки целесообразности. Так, например, больному А. поручили обстрогать доску. Выполняя простейшее задание, больные всегда совершали множество излишних суетливых движений. Они, как правило, работали по методу «проб и ошибок
Пассивное, аспонтанное поведение сменялось нередко у этих больных повышенной откликаемостью на случайные раздражители. Несмотря на то, что такого рода больной лежит без всякого движения, не интересуясь окружающим, он чрезвычайно быстро отвечает на вопрос врача; при всей своей пассивности он часто реагирует, когда врач беседует с соседом по палате, вмешивается в разговоры других, становится назойливым. В действительности же эта «активность» вызывается не внутренними побуждениями. Подобное поведение следует трактовать как ситуационное.
Мы имели возможность наблюдать больного, который был как бы образцом аспонтанности. По целым дням он лежал на кровати, ничем не интересуясь, когда к нему приходили на свидание товарищи или родные, он не изъявлял никаких желаний, ни о чем их не расспрашивал и не просил – у этого больного не было никаких побуждений к какому-нибудь действию; тем более были все удивлены, когда узнали, что этот больной украл у соседа по палате папиросы. Как потом выяснилось, он совершил этот поступок не из-за корыстных целей, а лишь исключительно из-за того, что какой-то малознакомый ему сосед по палате «попросил его». Такое поведение явилось лишь ответом на требование извне.
Ситуационное поведение таких больных не ограничивается внушаемостью и подчиняемостью. В некоторых случаях оно принимало гротескный характер.

44. шизофренічний патопси. синдром: клінічні ознаки шизофренії, причини виникнення
шизофренія – психічне захворювання, що хаа-ся дезінтеграцією псих. функ-й і дефектом особистості особливого типу, який більш-менш швидко розвивається.
15-25 р. найчастіше починається шизофренія.
причини щизофренії недостатньо добре вивчені. Гіпотези:
1. генетична (у спадок перед. схильність до зах-ня) 1 5 населення
2. дофомінова( ш. виникає через надлишок нейромедіатора – дофаміна в гм. 1%
клінічні ознаки:
1 груп: позитивні( виник. при гострому синдормі ш) –галюцинації, марення
2. гр. негативні( зявл. при хронічному перебігу шизоф.) –абуляція(ослаблення волі) –байдужість –збіднення мови – соц. відгородженість.
3 гр симптоми дезорганізації( при гострому перебігу) –розлад мислення( поруш. асоціації, безладні вислови, придумув. нових слів) –розірвана мова – поруш. пов-ки (нервове збудження, катотонічний ступор, воскова гнучкість)
клін. ознаки:
-резонерствування(мудрування заради мудрування)
-ментизм(наплив думок)
-шперунг( умовільнення думки)
Шизофрения является наследственно-конституциональным прогредиентным психическим заболеванием, характеризующимся рядом патогаомоничных психопатологических симптомов и синдромов. К характерным проявлениям относят так называемые «симптомы первого ранга» Курта Шнайдера: комментирующие и императивные вербальные псевдогаллюцинации; чувство «изымания или «вкладывания» посторонними людьми мыслей в голову пациента; убежденность в том, что мысли пациента известны окружающим и передаются другими людьми как по радио; «вкладывание» в сознание пациента ощущений других людей их,бредовые идеи воздействия.
Наряду с перечисленными симптомами, выявление которых существенно увеличивает вероятность диагностики шизофрении, наблюдается большое количество иных, затрагивающих патологию различных познавательных процессов. В первую очередь, при шизофрении страдает мыслительный процесс, восприятие, эмоционально-волевая сфера, тогда как расстройства памяти и интеллекта не являются типичными.
Первые проявления шизофрении обычно наблюдаются у людей в возрасте от 18 до 35 лет (АРА, 1994). В основном больные проходят через три стадии - продромальную, активную и резидуальную. Во время продромальной стадии симптомы шизофрении еще не очевидны, но человек уже перестает функционировать на прежнем уровне. Такие люди подвержены социальной изоляции, странным высказываниям, или проявляют дефицит эмоций. Во время активной стадии симптомы шизофрении становятся явными. Иногда причиной перехода в эту стадию является стрессовая ситуация в жизни человека.. Наконец, некоторые люди переходят в резидуальную фазу, в которой они возвращаются к уровню функционирования, аналогичному продромальной стадии. Позитивные симптомы активной фазы уходят, но некоторые негативные симптомы, например эмоциональная тупость, могут оставаться. Хотя около четверти пациентов полностью выздоравливают от шизофрении, у большинства до конца жизни сохраняются по крайней мере некоторые остаточные проблемы (Putnam et al., 1996).
Генетические теории
Генетические теории происхождения шизофрении можно от¬нести к числу наиболее старых, самых популярных и наибо¬лее проверенных теорий. Согласно этим теориям, шизофре¬ния является наследственным заболеванием, передаваемым одним или несколькими генами.
Дофаминовая и другие нейрохимические теории
Нейрохимические теории возникновения шизофрении вос¬ходят еще к началу нашего века и с тех пор подвергались неоднократной проверке. В последние два десятилетия основное внимание было приковано к нейромедиатору дофа¬мину — одному из химических веществ класса катехолами-нов, которые передают информацию от одних нервных кле¬ток к другим. Дофамин попал под подозрение, так как было замечено, что большие дозы амфетаминов вызывают увели¬чение содержания дофамина и в то же время дают симпто¬мы, напоминающие шизофренические. И аналогично, когда больным шизофренией дают препарат, содержащий L-дофу, то часто их состояние ухудшается. Наконец, сейчас уже известно, что лекарственные препараты, оказывающие эф¬фективное действие при лечении шизофрении, блокируют действие дофамина. Вследствие всего этого многие ученые подозревают, что одной из причин возникновения шизофре¬нии является именно повышение уровня дофамина
Вирусные теории
.Современные теории инфекционного происхождения ши¬зофрении сосредоточены главным образом на вирусах.
Не очень популярные теории
Расстройства иммунной системы1
Вопросы питания и пищевая аллергия
Расстройства эндокринной системы
Взаимоисключение шизофрении и ревматоидного артрита
Стрес
клинические
Позитивные симптомы - симптомы шизофрении, кажущиеся избытками, то есть причудливыми дополнениями к нормальным мышлению, чувствам или поведению.
Бред. У многих людей, страдающих шизофренией, формируется бред, идеи, в которых они полностью убеждены, но которые в действительности не имеют никакого основания. У некоторых людей формируется только одна линия бреда, которая влияет на их жизнь и поведение, в то время как у других - несколько линий бреда. При шизофрении наиболее часто встречается бред преследования (АРА, 1994). Бред величия. 
Дезорганизованное мышление и речь. Люди с шизофренией могут быть неспособными мыслить логически и порой высказываются причудливым образом. Эти формальные расстройства мышления могут вызывать сильное смущение у страдающих ими и чрезвычайно затруднять . например, речевая спутанность, неологизмы, персеверации и рифмование.
Формальное расстройство мышления - нарушение в продукции и организации мышления.
. Речевая спутанность - распространенное нарушение мышления при шизофрении, при котором человек быстро переходит с одной темы разговора на другую.
Некоторые люди с шизофренией демонстрируют формальное расстройство мышления, выражающееся в использовании неологизмов (выдуманных слов). Как правило, эти слова имеют какое-либо значение только для человека, использующего их. У других формальное расстройство мышления может проявляться в персеверациях, когда больные снова и снова повторяют свои слова и высказывания (Capleton, 1996). Наконец, некоторые для мышления и самовыражения используют рифмование.
Обостренное восприятие и галлюцинации. Видимо, у некоторых людей с шизофренией восприятие и внимание обострены. Эти больные могут ощущать, что их сознание переполняют знаки и звуки окружающего мира. В связи с этим им практически невозможно браться за что-либо серьезное.
Другой проблемой восприятия при шизофрении являются галлюцинации, ощущения, которые возникают в отсутствие внешних стимулов. Люди, у которых имеются слуховые галлюцинации, наиболее часто встречающиеся при шизофрении, слышат звуки и голоса, идущие как бы извне (АРА, 1994; Mueser, Bellack & Brady, 1990). Голоса могут обращаться непосредственно к галлюцинирующему, возможно, отдавая приказы или предупреждая об опасности, или же кажутся подслушанными. . Галлюцинация - ощущение воображаемых знаков, звуков или других сенсорных переживаний, как будто они существуют в действительности.
Галлюцинации могут также задействовать другие органы чувств.
Эмоциональная неадекватность. Эмоциональная неадекватность - симптом шизофрении, при котором человек демонстрирует эмоциональные реакции, не соответствующие ситуации.
У многих людей, страдающих шизофренией, наблюдается эмоциональная неадекватность, заключающаяся в несоответствии их эмоциональных реакций ситуации. Они могут улыбаться, произнося серьезное высказывание или сообщая ужасные новости, или же расстраиваться в ситуациях, когда скорее должны чувствовать радость.
Негативные симптомы
Негативные симптомы являются "патологическим дефицитом", свойствами, которых человеку недостает. При шизофрении наиболее часто встречаются алогия (бедность речи), эмоциональная тупость и эмоциональное уплощение, абулия ("дефицит воли") и социальная изоляция. Этот дефицит оказывает сильное влияние на жизнь и деятельность больных шизофренией.
Алогия. Некоторые люди с симптомом алогии или бедности речи думают и говорят очень мало. Другие говорят несколько больше, но смысла в их словах сравнительно немного (Chen et al., 1996; Baltaxe & Simmons, 1995).
Эмоциональная тупость и эмоциональное уплощение. У многих людей с шизофренией наблюдается эмоциональная тупость - они демонстрируют гнев, грусть, радость и другие чувства в меньшей степени, чем другие люди. Некоторые не демонстрируют вообще никаких эмоций. Это состояние называется эмоциональным уплощением.
Абулия ("дефицит воли"). Многие люди с шизофренией испытывают утрату желаний или апатию, ощущая энергетическое истощение и отсутствие интереса к нормальным целям, а также неспособность начинать или выполнять ряд действий (Lysaker & Bell, 1995). Эти трудности наиболее свойственны тем людям, которые страдают шизофренией много лет, они словно бы изнурены ею
Социальная изоляция. Больные шизофренией могут отдаляться от своего микросоциального окружения и полностью уходить в свои собственные идеи и фантазии. Психомоторные симптомы
У людей с шизофренией иногда встречаются психомоторные симптомы - в частности, у больных скованные движения или они воспроизводят странные гримасы и жесты (Carnahan, Elliot & Velamoor, 1996; АРА, 1994). Они могут постоянно повторять необычные движения, и иногда кажется, что больные делают это с какой-то тайной целью.
Психомоторные симптомы шизофрении могут принимать крайние формы, объединяемые под названием кататония. Люди в кататоническом ступоре перестают реагировать на сигналы из окружающей среды, оставаясь тихими и неподвижными на протяжении длительного времени.
45. шизофренічний патопси. синдром: зміни психічної ді-ті
при шизофренії переважно поруш. когнітивна, емоц-вольов. сфера, особистість хворого. При госторму перебігу зниж. концентрація уваги, критичність до свого стану.
память і інтелектуальний рівень не поруш.
Особливості поруш. мислення:
1спотворення процесу узагальнення (йдуть від конкретних звязків між предметами, уловлюють випадкові звязки явищ)
2. поруш. цілеспрямованості мислення( хворий не може викон. завдання до кінця)
3. неадекватні асоціації
Порушення мови:
-тривалі вислови в яких немає сенсу
- відсутність обєкту думки
-відсутність зацікавленості в увазі співбесідника
афективно-особ. зміни:
-емоц. байдужість
-поруш. почутя гумору
-відсутність емпатії
порушення уваги:
1. порушення мехвнізму фільтрації, переробки інфо.
2. зниж. концентрації уваги
порушення сприйняття:
1. галюцинації
2. інколи зникає відчуття болю або ж загострення сприйняття
клін. ознаки:
-резонерствування(мудрування заради мудрування)
-ментизм(наплив думок)
-шперунг( умовільнення думки)
емоц. порушення:
-апатія-амбівалентність емоцій
-зниження вираженості
воля і мотивація:
-абулія(відсутність волі)
-аутизація(відгородженняя від оточення)
-імпульсивні дії
-стереотпні дії(повторення)
Порушення свідомості і самосвідомості:
-онероїдний (сновидний) розлад свідомості
-розщеплення особстості

46. шизофренічний патопси. синдром: психологічна допомога хворому
шизофренія –піддаєтьс лікуванню.
найважливіші елементи лікування – медикаментозне лі-ня і психолог. допомога
осн. напрми пси. роботи:
1. навчання ран. розпізнаванню рецидиву хвороби:
ранні ознаки загострення зах-ня:
-порушення сну
-дратівливість
-непосидючість
-надмірна балакучість/ мовчазність
-погана концентр. уваги
-зміни поведнки
2. профілактика шизофренії:
-первинна (встановл. рівня схильності до захворювання)
-вторинна( корекція психолог. складових, які можуть спровукати хворобу)
3. формув. більш широкого соц. оточення (психіатри встановили, що люди, які широке коло спілкування значно рідше хвор. на психіч. захво-ня. потрібно форм. зовн. підтримку для хворого, яка допомагає справитись з хворобою)
осн. обєкти психолог. допомоги:
-соц. перцепції
-верб. комунікація
-соц.навики вирішення міжособист. проблем
-формув навиків ран. розпізнання хвороби
ПСИХОТЕРАПИЯ
Важными задачами психотерапии при шизофрении являются:
профилактика рецидива заболевания;
уменьшение выраженности того или иного симптома шизофрении;
восстановление нарушенных когнитивных функций;
сохранение и развитие различных видов активности, социальной деятельности.
Выбор методов психотерапии шизофрении определяется особенностью фаз, форм и типов течения заболевания.
ОСНОВНЫЕ НАПРАВЛЕНИЯ ПСИХОСОЦИАЛЬНОЙ ПОМОЩИ
Индивидуальная  поддерживающая психотерапия направлена на предупреждение и коррекцию нарушений поведения в критических ситуациях, помогает избегать стрессовых ситуаций. Традиционно рекомендуется во время острой фазы.
Индивидуальная когнитивно-бихевиоральная терапия воздействует на искаженные процессы восприятия; демонстрирует пациенту связь между мышлением, эмоциями и поведением; формирует навыки самообладания.
Психообразование (индивидуальное, групповое и семейное) направлено на ознакомление  пациента и его семьи с основными знаниями о шизофрении, ее лечении, возможностях борьбы с недугом и способах препятствования рецидиву болезни.
Тренинг социальных навыков (групповая терапия) направлен на улучшение социальных способностей и умений решать проблемы улучшению социальной адаптации, содействует формированию собственной деятельности и способности развития стратегии преодоления.
Когнитивная реабилитация в индивидуальной и групповой формеспособствует коррекции когнитивных нарушений и отработке основных когнитивных функций (память, внимание, мышление).
Семейная терапия играет важную роль при нарушенных семейных связях.
Профессиональная реабилитация (индивидуальная и групповая)разрабатывается стратегия включения больного в трудовую деятельность, с последующей постепенной реализацией.
Терапевтический менеджмент в индивидуальной и групповой форме.

47 загальна ха-ка органічних порушень психіки
орган. ураження – порушення р-ку і функціонування психіки на основі пошкодження цнс.
ха-ні ознаки:
1. мають тривал. перебіг
2. залежить від тяжкості, можлива компенсація або декомпенсація порушення.
3. відрізн. нерівномерним ро-к псих. фу-й.
причини орг. порушень:
-різні інтоксикації під час вагітності(прийняття ліків)
-інфекційні захво-ня майбут. матері(краснуха, кір, грип)
-фізичні травми під час вагітності( вібрація, випромінювання)
-важкі пологи, родові травми, афіксія
-перенесені в перший рік життя інфекц. зах-ня (інцифаліт, міненгіт, скарлатина, кір)
Особенности патопсихологического исследования при органических заболеванияхПатопсихологическое исследование памяти больных с этими видами патологии выявляет снижение объема непосредственного и опосредованного запоминания.
Нарушения речи. Для получения более четкой картины органических изменений используют методы нейропсихологии: исследования речи больных, зрительного гносиза, конструктивного праксиса. Вот наиболее распространенные нарушения, выявляемые с помощью спе-циальных методов:1) контаминации – сплавление частей отдельных слов;2) персеверации – застревание на отдельных словах;3) парафазии – искажение слов или замена одного слова другим, часто сходным по звучанию, но далеким по значению;4) аграфия – нарушение письма, проявляющееся как  утрата способности писать буквы в словах при сохранном интеллекте, часто в результате недоразвития фонематического слуха;5) алалия – нарушение речи при сохранном слухе;6) дизартрия – нарушение произношения;7) афазии – расстройство речи, состоящее в утрате способности пользоваться словами, фразами как средством выражения мысли;8) паралексии – возникающие при чтении нарушения, идентичные парафазии.Нарушения восприятия. Наиболее распространенной при поражении затылочно-теменных и затылочных отделов коры головного мозга является зрительная агнозия, реже – слуховая агнозия и тактильная агнозия. Разные виды агнозии появляются вследствие нарушения мыслительного синтеза отдельных элементов в целые группы. То есть испытуемый акцентирует внимание на отдельных "ярких", но второстепенных раздражителях, не выделяя существенных признаков.Нарушения праксиса. У больных с поражениями нижнетеменной  области головного мозга обнаруживаются апрактические расстройства, которые  характеризуются затруднениями произвольных движений, потерей сформированных ранее навыков\
мін. мозкова дисфункція-біолог. обумовлена недостатність фу-й нс, що призводить до легких розладів пов-ки і зниження здатності до навчаннягрупи ммд:
1. синдром гіперактивності з дефіцитом уваги, який вияв. у формі підвищ. збудливості( агресивність, імпульсивність, розсіювання уваги)
2. синдром гіперактивності з дефіцитом уваги в поєднанні з загальмованістю реакцій і млявість
3 порушення загал. і тонкої моторики(поруш. координації рухів)
4. зміни сприйняття (не можуть орієнт. в складних ситуаціях)
5. мовні дисфункції (поруш. експресивності мови)
при проведені патопси. дослідження можна виявити декілька груп порушення:
1. церебральні стани – висока виснажливість псих. процесів,поруш. обєму і концентрації увги, недостатність механ. запамятовування, емоц. лабільність)
2. поруш. псих. процесів памяті і уваги –особист. р-к у межах вікової норми, виник. вторинні порушення (заїкання, поруш. сну, хар-на низька самооцінка)
3. переваж. порушення емоц-вольов. сфера – підвищена збудливість, образливість прагнення до бродяжництва, агресивність. відсутня критичність до своїх досягнень, екстернальний, локус контрролю, завищена або недеференц. самооцінка
4. порушення рух. активності
5. поруш. уваги (труднощі у переключенні, концентрації уваги, постійне забування своїх речей)
міжпівкульна дисфункція – поруш. ро-ку однією з півкуль ГМ або недостатність взаємодії між ними.
при домінуванні правої – переважає наочно-образний тип мислення і сприйняття. важко засвоюються абстрактні схеми ( труднощі в читанні, письмі, математиці), але немає поруш. памяті, уваги. Дітей слід заохочувти до малювання, складання схем, ілюстрацій матем. задач.при домін. лівої півкулі: домінує логічне мислення. виник. труднощі при операціях з образами(малювання, переказ тексту) при виконанні завдань, які вимагають зорового аналізу і синтезу (розуміння ілюстрацій схем). можливе деяке недорозв. емоц. сприйняття (емпатія) мета пси. корекції::
-р-к образного сприйняття
-розуміння емоц. стану ін. людей
-ро-к емпатії, навички спілкування.
ранній дитячий аутизм – переважно вродж. розлад. який вияв. в зниженні або зникненні контактів з середовищем у відсутності помітного інтересу до оточення, адекватних емоц. реакцій, цілеспрям. активність і д-ті.
гіпотези причин РДА:
1. початк. п-д шизофренії або важка форма шиз. особ-го розладу.
2. спадковий псих. розлад повяз. з олігофренією.
3. самост. розлад викликаний порушеннями внутрішньоутроб. р-ку або хворобами перших років життя( поруш. підкоркових центрів)
4 форми прояву аутизму:
1 повна відмова від активних контактів із зовн. світом
2. більша активність, але відстороненість від контактів із зовн. світом
3. захопленість власними інтересами
4. трудщові в спілкуванні і соц. взаємодії
порушення псих. ді-ті:
відчуття і сприйняття – гіперчутливість, навкол. світ сприймається як загрозливий, предмети сприйм. не цілісно, а на основі окремих афект. ознак.
увага – концентрація уваги, виснаження уваги
память – механ. память добре розвинута гірше розвинута смислова память
мова – великий соварний запас, але діти не корист. мовою для спілкування.
про себе – кажуть в 2-й або 3 –й особ. можуть придумувати нові слова, безцінно маніпулювати звуками.
емоції і воля – відсуттній емоц резонанс на ситуацію, холодність, байдужість до близьких людей. Чутливі, полохливі, тривожні. хар-на слабкість спонук і низький рівень активної ді-ті

48. мінімальна мозкоа дисфункція
мін. мозкова дисфункція-біолог. обумовлена недостатність фу-й нс, що призводить до легких розладів пов-ки і зниження здатності до навчаннягрупи ммд:
1. синдром гіперактивності з дефіцитом уваги, який вияв. у формі підвищ. збудливості( агресивність, імпульсивність, розсіювання уваги)
2. синдром гіперактивності з дефіцитом уваги в поєднанні з загальмованістю реакцій і млявість
3 порушення загал. і тонкої моторики(поруш. координації рухів)
4. зміни сприйняття (не можуть орієнт. в складних ситуаціях)
5. мовні дисфункції (поруш. експресивності мови)
при проведені патопси. дослідження можна виявити декілька груп порушення:
1. церебральні стани – висока виснажливість псих. процесів,поруш. обєму і концентрації увги, недостатність механ. запамятовування, емоц. лабільність)
2. поруш. псих. процесів памяті і уваги –особист. р-к у межах вікової норми, виник. вторинні порушення (заїкання, поруш. сну, хар-на низька самооцінка)
3. переваж. порушення емоц-вольов. сфера – підвищена збудливість, образливість прагнення до бродяжництва, агресивність. відсутня критичність до своїх досягнень, екстернальний, локус контрролю, завищена або недеференц. самооцінка
4. порушення рух. активності
5. поруш. уваги (труднощі у переключенні, концентрації уваги, постійне забування своїх речей)
49. міжпівкульна дисфункція
міжпівкульна дисфункція – поруш. ро-ку однією з півкуль ГМ або недостатність взаємодії між ними.
при домінуванні правої – переважає наочно-образний тип мислення і сприйняття. важко засвоюються абстрактні схеми ( труднощі в читанні, письмі, математиці), але немає поруш. памяті, уваги. Дітей слід заохочувти до малювання, складання схем, ілюстрацій матем. задач.при домін. лівої півкулі: домінує логічне мислення. виник. труднощі при операціях з образами(малювання, переказ тексту) при виконанні завдань, які вимагають зорового аналізу і синтезу (розуміння ілюстрацій схем). можливе деяке недорозв. емоц. сприйняття (емпатія) мета пси. корекції::
-р-к образного сприйняття
-розуміння емоц. стану ін. людей
-ро-к емпатії, навички спілкування.
50. ранній дитячий аутизм
ранній дитячий аутизм – переважно вродж. розлад. який вияв. в зниженні або зникненні контактів з середовищем у відсутності помітного інтересу до оточення, адекватних емоц. реакцій, цілеспрям. активність і д-ті.
гіпотези причин РДА:
1. початк. п-д шизофренії або важка форма шиз. особ-го розладу.
2. спадковий псих. розлад повяз. з олігофренією.
3. самост. розлад викликаний порушеннями внутрішньоутроб. р-ку або хворобами перших років життя( поруш. підкоркових центрів)
4 форми прояву аутизму:
1 повна відмова від активних контактів із зовн. світом
2. більша активність, але відстороненість від контактів із зовн. світом
3. захопленість власними інтересами
4. трудщові в спілкуванні і соц. взаємодії
порушення псих. ді-ті:
відчуття і сприйняття – гіперчутливість, навкол. світ сприймається як загрозливий, предмети сприйм. не цілісно, а на основі окремих афект. ознак.
увага – концентрація уваги, виснаження уваги
память – механ. память добре розвинута гірше розвинута смислова память
мова – великий соварний запас, але діти не корист. мовою для спілкування.
про себе – кажуть в 2-й або 3 –й особ. можуть придумувати нові слова, безцінно маніпулювати звуками.
емоції і воля – відсуттній емоц резонанс на ситуацію, холодність, байдужість до близьких людей. Чутливі, полохливі, тривожні. хар-на слабкість спонук і низький рівень активної ді-ті
51. Особливості патопси. обстеження дітей дошкільного і молодшого віку та підлітків. Збір анамнезу , встановлення контакту
51) особливості патопсихологічного обстеження дітей дошкільного віку
За Н. Ю. Максимовою, К. Л. Мілютіною, В. М. Піскун, патопсихологічне обстеження дітей дошкільного віку проводиться в ігровій формі. Завдання, спрямовані на виявлення рівня розвитку пізнавальних процесів, доцільно об'єднати в один ігровий сюжет. Для цього вводять персонажа чи ряд персонажів, заради яких виконуються усі завдання. Персонажі беруть участь в оцінюванні діяльності дитини: радіють за правильного виконання, засмучуються за неправильного, дають поради, підказують, просять.
Порядок пропонування завдання - довільний, головне, щоб дитина не втрачала зацікавленості.
Дослідження уваги, сенсомоторної сфери та наочно-дійового мислення.
1. Дитині пропонують 10 кубиків розміром 8 см3. Показують побудовану з них "башту", "потяг", "міст".
У 3 роки: дитина сама будує "башту" з дев'яти кубиків, копіює модель "потяга" (4 кубики в ряд), будує за показом "міст" (1 кубик на 2-х).
У 3,5 роки: дитина сама копіює "міст" з моделі і виконує найпростіші завдання з кубиками Кооса, копіюючи їх із зразка, виконаного з кубиків такого самого розміру.
Після 4-х років: дитина виконує ці завдання (кубики Кооса), копіюючи із зразка, виконаного на папері в натуральну величину.
З 5-ти років: зразок - у зменшеному розмірі, норма - дитина виконує перші 6 таких завдань.
2. Завдання з геометричними формами:
o Методика "Дошки Сегена" (коло, трикутник, квадрат). Дитині демонструють зібрану дошку, яка потім у неї на очах "ламається". Дитину просять її "поремонтувати", знайти кожному шматку своє місце так, щоб стало усе рівненько, гладенько. У віці 3 років дитина легко порається з цим завданням і починає виконувати вже складніші - складання фігур з елементів. У 4 роки - може зібрати перші три з усіх дошок Сегена, у 5 років - виконує усі завдання.
Дитині показують набір з 10 карток із зображеннями нескладних та знайомих їй предметів. Показуючи картки по одній (2 секунди), просять назвати їх. Поклавши картки у свою руку віялом, протилежною до дитини стороною, психолог говорить: "Відгадай, які картки у мене в руці? Ті, що відгадаєш, я віддам тобі". Після того, як дитина відгадає декілька карток, їй показують ті, що залишились, по одній та просять її знову назвати їх. За необхідності повторюють ці дії. З 3-х років діти вгадують 3-6 карток після шести повторів; з 4-х років - до 7 карток, але вже при меншій кількості повторів; у 5 років - 8-9 карток.
o Дитину просять виконати декілька дій підряд, наприклад, встати зі стільця, обійти навколо столу, взяти книжку, розкрити її, закрити, підійти з нею до дверей, постукати рукою в двері, відчинити їх та повернутися на місце. З віку 3-х років дитина виконує 4-6 дій, після 4,5 року - усі дії.
o Дитину просять повторити фразу з 6-7 слів, потім ряд цифр (3-4 цифри). У 3 роки дитина повторює просту фразу з 6-7 слів та сполучення з 3-х цифр. З 4-х років повторює складні фрази та сполучення з 4-5 цифр. У 5 років з набору 10 слів запам'ятовують 6-7.
Дослідження процесів мислення.
o Дошки Сегена, кубики Кооса.
o Методика складання малюнків, спочатку розрізаних на 3-4 рівних частини, а потім - на більшу кількість частин із складнішою конфігурацією.
o Класифікація предметів за родовою і функціональною ознакою (для чого призначений), розуміння змісту сюжетних картинок.
У 3 роки дитина правильно називає усе, що зображено на малюнку, пояснює, хто та що робить, орієнтується в часі дії. У 4 роки дитина чітко орієнтується ще й у порах року. У 5 років дитина може згрупувати малюнки за сюжетами.
За нормального розвитку дитини в кінці дошкільного віку такі операції мислення, як аналіз, порівняння, узагальнення вже виконуються згорнуто.
Специфічні форми прояву емоційно-вольової сфери дошкільнят:
- ускладнюється встановлення контакту - у дітей із підвищеним рівнем тривожності, загальмованістю, невротичними реакціями;
- відхід від контакту - в аутичних дітей;
- легкість контакту, що поєднується з поверховістю - може бути пов'язана з інтелектуальним недорозвитком;
- відсутність реакції на похвалу - або не розуміє змісту і значення похвали, або байдужа до оцінки дорослого;
- різке поліпшення результативності виконання завдань після похвали - властиве невротизованим дітям;
- відсутність реакції на зауваження - це ознака або зниження інтелекту (не розуміє його значення), або розбещеність (обмеження та вказівки незвичні для дитини);
Термин «анамнез» довольно часто встречается как в специализированной, так и в популярной медицинской литературе. Как правило, это анамнез (греч. Anamnesis — воспоминание) означает наиболее полную информацию о состоянии здоровья пациентки (текущем и прошлом) и факторах, на него влияющих. Сбор анамнеза является первичным и одним из основных методов медицинских исследований. В некоторых случаях, в совокупности с общим осмотром, он позволяет точно поставить диагноз без дальнейших процедур, а также подобрать необходимое лечение. Сбор анамнеза — это универсальный метод диагностики, применяемый в любой области медицины.
В гинекологии условно различают общий и специальный гинекологический анамнез, которые соответственно представляют собой информацию об общем состоянии здоровья женщины, условиях ее жизни и информацию о специфических, сугубо гинекологических особенностях.
Анамнез хвороби повинен допомогти встановити характер початку хвороби (гострий чи поступовий), її подальший перебіг (прогресуюче, ослабевающее або переривчасте) і проведене раніше лікування.
Анамнез життя повинен містити ті особливості біографії хворого і умов його життя, які могли стати причиною розвитку цього захворювання. Слід з'ясувати, які захворювання переніс хворий у минулому, так як даний захворювання може бути ускладненням або загостренням перенесеного в минулому захворювання. Необхідно уточнити реакцію хворого на проводилося лікування (непереносимість тих чи інших лікарських засобів). Оскільки соціальне середовище справляє певний вплив на виникнення захворювання, при збиранні анамнез має бути приділено увагу з'ясуванню матеріально-побутових умов у всі вікові періодижиття обстежуваного, умов праці та відпочинку. Необхідно з'ясувати наявність шкідливих звичок: куріння (кількість викурених цигарок в день) та вживання алкоголю (кількість, частота).
Далі необхідно з'ясувати стан здоров'я найближчих родичів хворого (батьків, дітей) - сімейний анамнез. Це має значення з точки зору можливості спадкових захворювань.

52. Патопси. ха-ка затримки псих. ро-ку
Различают четыр е основны х вариант а задержки психического развития [Лебединская К.С, 1969]:
1) задержка психического развития конституционального происхождения;
2) задержка психического развития соматогенного происхождения;
3) задержка психического развития психогенного происхождения;
4) задержка психического развития церебрально-органического генеза.
В клинико-психологической структуре каждого из перечисленных вариантов задержки психического развития имеется специфическое сочетание незрелости эмоциональной и интеллектуальной сферы.
При задержке психического развития конституционального происхождения (гармонический, психический и психофизиологический инфантилизм), по определению Лорена и Ласега [см.: Сухарева Г. Е., 1965], инфантильности облика часто соответствует инфантильный тип телосложения с детской пластичностью мимики и моторики. Эмоциональная сфера этих детей находится как бы наболее ранней ступени развития, соответствуя психическому складу ребенка более младшего возраста: яркости и живости эмоций, преобладанию эмоциональных реакций в поведении, игровых интересах, внушаемости и недостаточной самостоятельности. Эти дети неутомимы в игре, в которой проявляют много творчества и выдумки и в то же время быстро пресыщаются интеллектуальной деятельностью. Поэтому в первом классе школы у них иногда возникают трудности, связанные как с малой направленностью на длительную интеллектуальную деятельность (на занятиях они предпочитают играть), так и неумением подчиняться правилам дисциплины.
При так называемой соматогенной задержке психического развития эмоциональная незрелость, как указывалось, обусловлена длительными, нередко хроническими заболеваниями, пороками развития сердца и т.д. Хроническая физическая и психическая астения тормозит развитие активных форм деятельности, способствует формированию таких черт личности, как робость, боязливость, неуверенность в своих силах.^Эти же свойства в значительной степени обусловливаются и созданием для больного или физически ослабленного ребенка режима ограничений и запретов. Таким образом, к явлениям, обусловленным болезнью, добавляется искусственная инфантилизация, вызванная условиями гиперопеки.
Задержка психического развития психогенного происхождения связана с неблагоприятными условиями воспитания. Социальный генез этой аномалии развития не исключает ее патологического характера. Как известно, при раннем возникновении и длительном действии психотравмирующего фактора могут возникнуть стойкие сдвиги нервно-психической сферы ребенка, обусловливающие патологическое развитие его личности. Так, в условиях безнадзорности может формироваться патологическое развитие личности с задержкой психического развития
по типу психической неустойчивости: неумение тормозить своиэмоции и желания, импульсивность, отсутствие чувства долга и ответственности. ^
Задержка психического развития церебрально-органического генеза имеет наибольшую значимость для клиники и специальной психологии ввиду выраженности проявлений и необходимости (в большинстве случаев) специальных мер психолого-педагогической коррекции. Причины церебрально-органических форм задержки психического развития (патология беременности и родов, инфекции, интоксикации, травмы нервной системы в первые годы жизни), как видно, в определенной мере сходны с причинами олигофрении. Это сходство определяется органическим поражением централь­
ной нервной системы на ранних этапах онтогенеза. Пойдет ли речь о выраженном и необратимом психическом недоразвитии в виде олигофрении либо только о замедлении темпа психического созревания — будет зависеть в первую очередь от массивности поражения.
Термин «задержка психического развития» был предложен Г. Е. Сухаревой еще в 1959 г. Под задержкой психического развития (ЗПР) понимают замедление нормального темпа психического созревания по сравнению с принятыми возрастными нормами. ЗПР начинаются в раннем детском возрасте без предшествующего периода нормального развития, характеризуются стабильным течением (без ремиссий и рецидивов, в отличие от психических расстройств) и тенденцией к прогрессивному нивелированию по мере взросления ребенка. О ЗПР можно говорить до младшего школьного возраста. Сохраняющиеся признаки недоразвития психических функций в более старшем возрасте свидетельствуют об олигофрении (умственной отсталости).
Состояния, относимые к ЗПР, являются составной частью более широкого понятия «пограничная интеллектуальная недостаточность» (Ковалев В. В., 1973
Распространенность задержек психического развития среди детского населения (как самостоятельной группы состояний) составляет 1%, 2% и 8–10% в общей структуре психических заболеваний (Кузнецова Л. М.). Задержки психического развития в качестве синдрома, естественно, встречаются значительно чаще.
Патогенез ЗПР малоизучен. По мнению Певзер (1966), основным механизмом ЗПР является нарушение созревания и функциональная недостаточность более молодых и сложных систем мозга, относящихся главным образом к лобным отделам коры больших полушарий, которые обеспечивают осуществление созидательных актов поведения и деятельности человека. Единых форм систематически пограничных форм интеллектуальной недостаточности в настоящее время не существует. Наиболее подробной является классификация пограничных состояний интеллектуальной недостаточности, представленная Ковалевым В. В. (1973).
Существует деление ЗПР на первичную и вторичную. При этом вторичная задержка психического развития возникает на фоне первичного неповрежденного головного мозга при хронических соматических заболеваниях (пороки сердца и пр.), сопровождающихся церебральной недостаточностью.
В первые годы жизни в силу незрелости нервной системы у детей чаще наблюдается дисфункция созревания двигательных и общепсихических функций. Поэтому обычно в раннем детстве речь идет об общей задержке психомоторного развития с большей выраженностью отставания психических функций.
У детей же старше трех лет становится возможным выделение уже более очерченных психоневрологических синдромов. Главным клиническим признаком ЗПР (по М. Ш. Вроно) являются: запаздывание развития основных психофизических функций (моторики, речи, социального поведения); эмоциональная незрелость; неравномерность развития отдельных психических функций; функциональный, обратимый характер нарушений.
Если интеллектуальная недостаточность в дошкольном возрасте маскируется речевыми расстройствами, то в школьном возрасте она проявляется отчетливо и выражается в бедном запасе сведений об окружающем, медленном формировании понятий о форме и величине предметов, трудностях счета, пересказа прочитанного, непонимании скрытого смысла простых рассказов. У таких детей преобладает конкретно-образный тип мышления. Психические процессы инертны. Выражены истощаемость и пресыщаемость. Поведение незрелое. Уровень наглядно-образного мышления довольно высок, а абстрактно-логический уровень мышления, неразрывно связанный с внутренней речью, оказывается недостаточным.
В отдельные формы интеллектуальной недостаточности В. В. Ковалев выделяет интеллектуальную недостаточность, возникшую в результате дефектов анализаторов и органов чувств, при ДЦП и синдроме раннего детского аутизма.
Синдром ЗПР полиэтиологичен, основными причинами являются:
1) перинатальные поражения центральной нервной системы (гипоксически-ишемического, травматического, инфекционного, метаболического характера; алгокольная и другие фетопатии); 2) эпилепсия и эпилептические энцефалопатии; 3) гидроцефалия (в т. ч. и гипорезорбтивные нарушения); 4) краниостенозы; 5) новообразования головного мозга;6) пороки развития головного мозга (дисгенезии мозолистого тела, голопрозэнцефалия, арахноидальные кисты и др.); 7) наследственные болезни (фенилкетонурия, гистидинемия, гомоцистинурия и др.); 8) митохондриальные заболевания; 9) болезни накопления; 10) хромосомные болезни (синдром Дауна, фрагильная Х-хромосома и др.); 11) наследственные синдромы; 12) нейрокожные синдромы (нейрофиброматоз, туберозный склероз, энцефалотригеминальный ангиоматоз и др.); 13) врожденные эндокринные заболевания (врожденный гипотиреоз и др.); 14) аутистические расстройства (синдром Канера, Аспергера, Ретта и др.); 15) соматическая патология (болезни сердца, почек и др.);16) снижение зрительной и слуховой функции; 17) педагогическая запущенность.
В течение в основном последнего десятилетия выявлена закономерная связь когнитивных расстройств развития сэпилепсией и эпилептической активностью в мозге. Достаточно широко наблюдаются эпилептиформные разряды в ЭЭГ у лиц, никогда не имевших эпилептических припадков. Неконтролируемое распространение спонтанных эпилептических разрядов с каскадообразным вовлечением потенциально нормальных нейронов в патологическую синхронизацию вне припадков ведет к невозможности выполнения ими нормальных функций, что проявляется всем спектром когнитивных расстройств.
Для исследования уровня психического развития ребенка используются психологические тесты (шкала Бейли, денверовский тест и многие другие). Уровень интеллекта по системе IQ определяется у детей старше 3 лет.
В основе лечения ЗПР лежит мультидисциплинарный подход с активным участием неврологов, педиатров, психологов, психиатров, логопедов, педагогов-дефектологов (в т. ч. монтессори-педагогов). Коррекция должна проводиться длительно. Основным направлением помощи детям с ЗПР является разносторонняя психолого-педагогическая коррекция, направленная на улучшение когнитивного развития и эмоционально-коммуникативной сферы. В случае ее недостаточной эффективности применяется медикаментозная терапия.

53. Загальна ха-ка деменцій
) Деменцiя або слабоумство-це одна з рiзновидiв когнiтивних порушень психiки, пов’язаних з пiзнавальною сферою людини. Залежно вiд ступеня важкостi симптомiв деменцiї захворювання може бути легкої, помiрної або важкої форми При легкому ступенi деменцiї погiршуються тiльки професiйнi якостi хворого, i зменшується його соцiальна активнiсть. Симптомом деменцiї помiрному ступеня є втрата навичок користування бiльшiстю побутових предметiв. На стадiї важкої деменцiї людей повнiстю дезадаптирован i залежимо вiд навколишнiх. Вiн не в змозi самостiйно впоратися з найпростiшими проблемами гiгiєни або приймання їжi Залежно вiд причини розвитку деменцiї розрiзняють два основнi види захворювання: сенильную деменцiю (вона ж стареча деменцiя) або судинне слабоумство Стареча деменцiя Стареча або сенильная деменцiя викликається вiковими змiнами в структурi мозку. Змiни поступово вiдбуваються на нейронному рiвнi й провокуються як недостатнiм постачанням кров’ю мозку, так i iншими хронiчними захворюваннями або гострими iнфекцiями. Причиною сенильной деменцiї можуть послужити проблеми метаболiзму, патологiї бруньок i надниркова залоза, iмунодефiцит, злоякiснi новотворi або нейродегенеративные розладу, наприклад, Хвороба Альцгеймера. Сенильная деменцiя-необоротне порушення, що зачiпає всi когнiтивнi сфери психiки: мислення, пам’ять, мова, увага. Прогресування захворювання супроводжується втратою всiх придбаних навичок i вмiнь. Можливiсть придбання нових знань у хворих зi старечою деменцiєю також рiзко обмежена Одним з головних симптомiв деменцiї цього виду є стабiльнiсть прояву ознак слабоумства на вiдмiну вiд делiрiю, коли в пацiєнта спостерiгаються тимчасовi приступи дезорiєнтацiї У якостi побутового визначення для сенильной деменцiї нерiдко використовуються вираження «старечий маразм». Захворюванню пiддаються люди похилого вiку старше 65 рокiв. Вiд рiзних проявiв симптомiв деменцiї в середньому страждає 5-15% жителiв Землi пенсiйного вiку Судинна деменцiя Судинна деменцiя розбудовується в результатi порушень мозкового кровообiгу, викликаних поразками тканин головного мозку. До судинної деменцiї може привести бiльшiсть судинних захворювань, наприклад, артерiальна гiпертензiя, Атеросклероз, iшемiя посудин головного мозку i т. д. Результати посмертного вивчення мозкових структур хворих iз судинною деменцiєю дозволяють затверджувати, що причиною захворювання нерiдко виявляється iнфаркт. Вiрнiше не сам iнфаркт мiокарда, а, що утворювався внаслiдок його киста. При цьому ймовiрнiсть розвитку судинної деменцiї залежить не вiд розмiру ушкодженої мозкової артерiї, а вiд загального обсягу некротизированных мозкових артерiй
Загальнi симптоми деменцiї рiзного типу Середня тривалiсть захворювання 5 рокiв з поступовими наростаючими змiнами особистостi хворого. Першi явнi симптоми деменцiї-заострение певних рис характеру людину, наприклад, ощадливостi, упертостi, пiдозрiлостi i т. д. Хвора людина iз прогресуючою судинною або старечою деменцiєю проявляє консерватизм у вчинках, судженнях i iз труднощами ухвалює щось нове. Його iнтереси звужуються, погiршуються здатностi до розумової дiяльностi, втрачаються моральнi норми поведiнки У мiру прогресування захворювання людей iз труднощами може вiдтворити в пам’ятi недавно що вiдбувся подiї. Потiм втрачається орiєнтацiя в часi й просторi, хоча манера поведiнки, мова, мiмiка й жестикуляцiя ще довго залишаються незмiненими Фiзичнi симптоми деменцiї: виснаження, тремор кистей, змiни в ходi-розбудовуються лише на стадiї хвороби найважчому ступеня разом з наростаючими ознаками розпаду особистостi

54. Психічні порушення похилого віку. Хвороба Альцгеймера
почин. в 45-65 р. ранній поч.- після 40 р. пізній початок – після 70 р. більше страждають жінки.
Инволюционная меланхолия.
Инволюционная меланхолия отмечается чаще у женщин в возрасте 50-65 лет. Ведущим психопатологическим проявлением этого заболевания является затяжная тревожная или тревожно-бредовая депрессия, впервые возникшая в инволюционном возрасте.
Возникновению заболевания часто предшествуют стрессовые ситуации или изменения жизненного стереотипа.
В клинической картине доминирует подавленное настроение, с тревогой, страхом, растерянностью. В состоянии двигательного беспокойства, суетливости, тревожно-тоскливого возбуждения больные не находят себе места. Возможны суицидальные попытки. Депрессия может протекать и на фоне крайней двигательной заторможенности, которая принимает форму ступора, «меланхолического ступора». В таком состоянии больные сохраняют скорбное выражение лица, скорбную позу, мутизм в отличии от кататонического ступора отсутствует. При осмотре больного от него можно получить единичные односложные ответы.
На фоне депрессивно-тревожной симптоматики возникают слуховые иллюзии. В разговоре окружающих слышатся осуждение, упреки, обвинения. Со временем присоединяются бредовые идеи самообвинения, осуждения, разорения, обнищания или идеи ипохондрического содержания.
Отдельные бредовые идеи в течение заболевания разрастаются и формируется бредовой синдром, часто персикуторного или нигилистического содержания. Так ипохондрические и нигилистические идеи составляют бредовой синдром Катара, когда больные описывают драматические изменения в своем организме, отсутствие внутренних органов, разрастание опухоли до гигантских размеров и одновременно неизбежную смерть окружающих людей.
Инволюционная меланхолия отличается длительным течением, ее продолжительность может быть от нескольких месяцев до нескольких лет.
Также отличительными признаками от депрессивных расстройств другого генеза, в том числе и органической этиологии, является ее позднее начало (после 50 лет), отсутствие органических заболеваний головного мозга в анамнезе, затяжное течение, тревожное ожидание неминуемого несчастья, ипохондричность, отсутствие изменения личности и состояний нарушенного сознания.
Психозы, предположительно обусловленные биологическими и социально-психологическими последствиями старения и не приводящие к выраженному органическому дефекту психики или слабоумию, возникают не только в пресениуме, но и в старости (после 60-65 лет). У части больных проявления таких психозов идентичны или близки картине инволюционной депрессии или инволюционного параноида. В этих случаях одни психиатры квалифицируют их как поздние варианты пресенильных психозов, другие называют их функциональными психозами старческого возраста.
У престарелых наблюдаются и функциональные психозы иной психопатологической структуры: ворчливые депрессии, оптические, вербальные, тактильные и обонятельные галлюцинозы, острые состояния спутанности с грубой дезориентировкой в окружающем, отрывочными галлюцинаторно-бредовыми переживаниями, двигательным беспокойством и амнезией периода психотических расстройств.Хвороба Альцгеймера-нерідко в розмові її не зовсім вірно називають старечим маразмом, — це хвороба, при якій певні системи клітин мозку (нейронів) як би відмирають, що призводить до розвитку старечого, або сенільного недоумства (деменції).
Хвороба Альцгеймера є найчастішою причиною слабоумства, що розвивається в похилому і старечому віці. Перші симптоми можуть з’явитися вже після 40 років, а після 70-річного віку частота захворювання доходить до 30%.
Це захворювання частіше спостерігається у людей малоосвічених, з некваліфікованими професіями. У людини з високим інтелектом менше шансів зіткнутися з проявами хвороби Альцгеймера з тієї причини, що у нього існує більшу кількість зв’язків між нервовими клітинами. А значить при загибелі одних клітин втрачені функції можуть передаватися іншим, які раніше не були задіяні. Частіше вікове слабоумство вражає жінок — можливо, причина цього криється в більшій тривалості життя жінок: багато чоловіків просто не доживають до хвороби Альцгеймера.
Хвороба починається снарастающіх порушень пам’яті. Рання стадія може залишитися непоміченою для оточуючих, оскільки людина, зазначивши у себе перші симптоми захворювання, всіляко намагається приховати їх. З наростаючою втратою спогадів з’являється почуття розгубленості, нерозуміння, подиву. Поступово людина перестає орієнтуватися в місці і часі, з його пам’яті випадають накопичені знання, досвід, навички, причому забуваються спочатку найближчі за часом події, а потім більш віддалені. Порушується впізнавання форми, кольору, осіб, почуття орієнтації в просторі. Це може позначатися, наприклад, в безладності та асиметрії почерку: літери скупчуються в центрі або в кутах сторінки, по вертикалі. Мова стає все більш незрозумілою.
Коли захворювання починає прогресувати, потрібно використовувати будь-яку можливість, щоб підтримати здатність хворого до самообслуговування, зменшити його ізоляцію від оточуючих, постаратися попередити розвиток депресії. Наприклад, можуть допомогти нові, краще підібрані окуляри, досконаліший слуховий апарат, простий в обігу радіоприймач, книги з картинками і великими літерами.

55. Псих. порушенн похилого віку. Хвороба Піка
) Хвороба Піка діагностується вже на перших тижнях життя дитини. Захворювання характеризується різким схудненням і все наростаючим опуханням живота. Ці симптоми мають у своїй основі збільшення печінки та селезінки. Хвороба Німана-Піка викликає збільшення лімфовузлів і пожовтіння шкірних покривів, в деяких випадках спостерігається лейкоцитоз і гіперхолестеринемія. Смерть пацієнта настає внаслідок наростаючого виснаження і проносу. При розтині виявляється ожиріла печінка, селезінка, збільшені в розмірах лімфатичні вузли. Хвороба Піка викликає забарвлення наднирників і всіх внутрішніх органів в яскраво-жовтий колір. Пов’язано це з відкладенням фосфатидів в тканинах клітин. Ліпоїдами можуть відкладатися у волокнах серця, клітинах нервової системи, скелетної мускулатури, епітелії та органах внутрішньої секреції.
Хвороба Піка має у своєму підставі порушення ліпоїдного і фосфатидного обміну. Захворювання носить вроджений і сімейний характер, хлопчики
і дівчатка хворіють однаково часто.
Хвороба Німана-Піка найчастіше спостерігається
серед євреїв-ашкеназі, в інших випадках захворювання зустрічається в
співвідношенні 1:100 000 новонароджених.
Захворювання супроводжується тяжкими ураженнями нервової системи, загальною затримкою розвитку. Вперше хвороба Піка була описана в 1922 році, на сьогоднішній момент описано близько 100 випадків захворювання. Причини
патології невідомі, але одним з несприятливих факторів є кровне
споріднення батьків дитини.
Клінічний прояв хвороба отримує в грудному віці, найбільш часто в перше півріччя життя новонародженого. Є, однак, розрізнені описи клінічних ознак захворювання у дитячому та навіть молодому віці. Поступово у пацієнта розвивається асцит, значно збільшуються лімфовузли. Шкірні покриви виглядають блискучими і воскоподібними, з’являються пігментовані ділянки.
При початкових стадіях захворювання з’являються рухові розлади – пірамідні знаки, підвищення сухожильних рефлексів і тонусу м’язів,
парези кінцівок. На пізніших стадіях хвороба Піка характеризується
гіпотонією м’язів і відсутністю сухожильних рефлексів. У дитини стрімко
розвивається глухота, сліпота і ідіотія. На очному дні часто виявляється
атрофія зорового нерва і плями в макулярної області. При паталогоанатомічних дослідженнях нерідко встановлюю лейкопенію і гіпохромну анемію.
Прогноз для життя несприятливий – хвороба характеризується злоякісним перебігом. Більшість пацієнтів гине в перші два роки життя. Причиною смерті служить серцево-легенева недостатність і інтеркурентних інфекції.
Ефективних методів лікування хвороби Німана-Піка на сьогоднішній день не існує. Для лікування застосовуються гормональні препарати, ферменти, екстракти печінки, переливання крові. Проте всі ці методи позитивних
результатів не дають, також як і спленектомія. З метою профілактики захворювання,
батькам, які мають дитину з хворобою Піка, рекомендується утримуватися від
подальшого дітонародження.
Тип успадкування цього захворювання до цих пір не встановлено, так як пацієнти гинуть у дитячому віці. Хвороба імовірно передається за аутосомно-рецесивним типом. Це призводить до накопичення в тканинах і органах сфінгоміеліна, при цьому шкіра дитини набуває коричнево-жовтий відтінок. При різних варіантах перебігу хвороби нервова система уражається в різному ступені. Виявляється зниження тромбоцитів, анемія, розм’якшення кісткових тканин. Діти з таким захворюванням, що не мають значних уражень нервової системи, мають більш сприятливий прогноз для життя.

56 Псих. порушення похилого віку. Хорея Гентінгтона
виникає переважно в серед. і похилому віці.
ха-ні ознаки:
1. гіперкінези(неконтрольовані свідомі рухи)
2 особистісні порушення: - ефективна нестійкість – дратівливість – істеричні аб шизоїдні риси – маревні розлади( ідеї ревнощів, переслідування, отруєння) – тактильні галюцинації
3. Залишвються навики самообслуговування, людина викон. просту дом. роботу, сенильна деменція (старече недоумство). зах-ня хар-ся прогресуючим розладом псих. д-ті і розвитком тактильної деменції
початок хвороби 65-75. після 80 -20% людей. до 80-від 3-5%
на початку захв-ня змін. особистість хворого. зявляються невластиві для людини жадібність, дрібязковість. Поруш. сон і апетит (пильнує вночі)
порушення памяті ( спочатку зменш. здатність запамят. поточні події, потім стирається події минулих років.
можлива дезорієнт. в просторі і часі. не памят. імен дітей і родичів. при важкій стадії старчого недоумства виникає зсув си-ї в минуле, хворий уявляє себе дитиною.
при старчому недоумстві на довгий час зберіг. темп, виразність мови. для хворих ха-на значна мовна активність. в мові хворих займають місце мовні обороти, стереотпії. при важкій стадії мова стає спутаною, беззмістовною.

57. Патопси. ха-ка сенильних деменцій
Сенильная деменция (старческое слабоумие). Данная патология развивается в возрасте 65–85 лет, однако возможно более позднее либо ранее развитие. В большинстве случаев заболевание начинается медленно, малозаметно, с появлением характерологических изменений, напоминающих личностные сдвиги, свойственные естественному процессу старения. От последних такие изменения личности отличаются большей выраженностью, утрированностью, а также более быстрым прогрессированием. Наступают патологические изменения личности, типичные именно для старческого слабоумия (сенильная психопатизация личности). В отношении особенностей характера больные становятся крайне похожими друг на друга. Характерологические отличия сводятся к появлению карикатурного эгоцентризма, черствости, скупости, больные начинают собирать старые ненужные вещи. У больных исчезают прежние интересы и увлечения. Одновременно с этим происходит растормаживание всех элементарных биологических потребностей. Неумеренно усиливается аппетит. У ряда лиц пожилого возраста может отмечаться появление признаков гиперсексуальности, что проявляется повышенным интересом к лицам противоположного пола молодого возраста, возникает склонность к беседам на эротические темы. С течением времени мнестикоинтеллектуальная недостаточность достигает уровня глубокого слабоумия и распада всей психической деятельности. Прежде всего страдает механическая память. Расстройства мышления начинаются с трудностей при абстрагировании и обобщении, при установлении причинноследственных связей. Помимо того, постепенно доходит до непонимания простейших вопросов, развивается невозможность осмысления окружающей обстановки. Поведение больных в начале ослабоумливающего церебральноатрофического процесса относительно упорядоченное. По мере прогрессирования патологии они становятся все более суетливыми и бестолковыми, беспомощными в бытовых делах, неспособными к самообслуживанию, неряшливыми. Довольно часто больные вдруг уходят из дома и не могут найти дорогу назад, заполняют дом газом, затопляют его, совершают необоснованные поджоги. Течение сенильной деменции непрерывно– или волнообразно прогрессирующее. Нередко отмечается разрыв между глубоким распадом психической деятельности и относительной физической сохранностью. Некоторое количество больных доживает до стадии маразма. На этой стадии они почти неподвижны, безучастны, лежат в эмбриональной позе, практически недоступны общению, речевому контакту. Сохраняются лишь некоторые жизненные биологические

58. патопси. ха-ка неврозів. Дитячі неврози
неврози – група функц. зворотних порушень нерв. д-ті, що виник. під впливом психотравм. чинників при недостатній ефективності механ-в пси. захисту
неврози – психвчні розлади, які не супроводж. галюцинаціями, маренням зикненням критичності до себе та ін.
причини неврозів:
стрес
фрустрація
конф. і кризові ситуації при яких психотравм. чинникі мають різну інфо про загрозу життя, здоровя, благополуччя
відсутність інфо про близьку людину
очікування неприємної події
психотравм. подразники можуть бути: -слховими, -зоровими, -письмовими
щоб привести до розвитку неврозу психотравм. чиниик поинет бути або тривалим або мати велику силу.
класифікація неврозів:
-з феноменологічної точки виділ.:
1. тривожно-фобічний
2. обессивно-компульсивний
3. астенічний
4 депресивний
5істеричний
6соц.-індукований
А.И. Захаров предлагает следующую схему формирования неврозов у детей и подростков.
Схема формирования неврозов
Биологическими особенностями ребенка, которые увеличивают вероятность формирования невроза, являются наличие невропатии, выраженная доминанта одного из полушарий и т. д. Если объем родительских требований и требований микросоциального окружения (детский садик, школа) не превышает реальных возможностей ребенка, если его воспринимают таким, каким он есть, проявления невропатии исчезают к 9–10 годам. Однако часто родители не учитывают особенностей ребенка, в семье преобладает нерациональный стиль воспитания: повышенная эмоциональность, гиперсоциализация (невосприятие возрастных особенностей, шалостей детей), чрезмерные надежды, которые возлагаются на ребенка, гиперопека, особенно в сочетании с требованиями самостоятельности, завышенная тревога у родителей, супружеские конфликты и противоречия в подходах к воспитанию.
Истерический невроз в детском возрасте проявляется весьма разнообразно. Чаще всего встречаются эмоциональные нарушения, фобии, астении, ипохондрические проявления, двигательные расстройства. Психологическим механизмом возникновения этого состояния является противоречие между обостренной потребностью в эмоциональном признании со стороны родителей и невозможностью ее удовлетворения. Это вызывает страх «быть не тем», быть нелюбимым для значимых людей. Страхи и эмоциональные реакции в виде слезливости, раздражительности всегда тесно связаны с конкретной ситуацией, рассчитаны на определенного «зрителя», демонстративны. Страхи не имеют большой стойкости, легко изменяется их содержание.
К двигательным нарушениям при истерическом неврозе относятся судорожные припадки, параличи, нарушения походки и чувствительности.
Истерические судорожные припадки ситуационно обусловлены, без «зрителей» случаются редко.
Встречается такое проявление как истерическая рвота, не связанная с приемом пищи и возникающая при значительном эмоциональном напряжении, например, утром перед школой, и не встречающаяся в каникулы и выходные дни.
Возможны также нарушения движений конечностей – истерический паралич, писчий спазм. Иногда, после значительной психотравмирующей ситуации, возникает истерический мутизм – невозможность говорить. При этом дети охотно пишут или сообщают о своих желаниях жестами.
Одним из наиболее частых проявлений невроза в детском возрасте является фобический невроз. Он характеризуется упорным страхом перед чем-либо, что может повредить жизни и здоровью ребенка (страх заражения, острых предметов, смерти). Другой формой страхов является страх деятельности в определенной обстановке (отвечать у доски, общаться с незнакомыми людьми и т.д.).
Ритуалы – определенные действия, совершаемые ребенком с целью избежать переживания страха. Часто трудно понять, каким образом ритуальное действие может повлиять на ситуацию возникновения страха, но оно успокаивает ребенка, снижает напряженность фобии.
Следующую группу неврозов представляет невроз навязчивых состояний. Он может проявляться в виде навязчивых движений, действий, иногда мыслей, счета, сомнений.
Противоречие между чувством и долгом, эмоциональными и рациональными страхами вызывает центральный страх изменения, страх «быть не собой», и проявляется в виде навязчивостей, обсессивного невроза.
Навязчивые действия и движения, в отличие от ритуалов, не связаны с каким-либо осознанным страхом, ребенок испытывает смутное напряжение, тревогу, которая ослабевает после совершения действия и усиливается, если какое-то время воздерживаться от него. Ребенок понимает чуждость этих действий и иногда стремится воздерживаться от них либо выполнять их незаметно от окружающих. Действия могут быть различными: дотрагивания до предметов, постукивание, многократное одевание и раздевание и т. д.
При патопсихологическом обследовании детей с неврозами отмечается истощаемость психических процессов по гипостеническому либо гиперстеническому типу.
Часто недостаточен объем или переключаемость (при неврозе навязчивых состояний) внимания. Механическое и смысловое запоминание – в пределах нормы. Мышление логично, с соответствующим возрасту уровнем интеллектуальных достижений. Часто при обследовании отмечается неравномерность развития полушарий: преобладание функционирования правого (при истерическом и фобическом неврозе) или левого (при ритуалах и навязчивостях) полушария. Это можно обнаружить при исследовании уровня достижений в тестах вербального и невербального интеллекта.
Самооценка занижена, часто выражена уверенность в плохой оценке со стороны окружающих. Отмечается хрупкость уровня притязаний.
В речи часто встречаются высказывания «должно – не должно», «правильно – неправильно». При выполнении заданий по методике ТАТ в рассказах детей часто встречается описание психотравмирующей ситуации и проекция невротического конфликта.
НЕВРОЗЫ У ПОДРОСТКОВ
Как уже отмечалось выше, в подростковом возрасте неврозы встречаются значительно реже, чем в детском, так как те факторы, которые приводят к неврозам в детском возрасте, у подростков чаще вызывают нарушения поведения. Несмотря на это, неврозы отмечаются у 12% подростков обычных школ.
Выделяются такие же формы расстройств, как и у взрослых: неврастения, истерический и обсессивно-фобический неврозы, заикание. Помимо этого встречаются специфические для подростков пограничные состояния: дисморфомания, нервная анорексия, сверхценные интересы и увлечения.
Неврастения проявляется в повышенной утомляемости и раздражительности. Наблюдаются расстройства сна, головные боли, снижение настроения. Подростки с трудом (за счет переутомления) справляются со школьной программой, отмечается раздражительность, плаксивость. Могут быть соматические жалобы – ощущение вялости, сонливости, боли в сердце и животе, головокружение и т. д. При патопсихологическом обследовании отмечается выраженная ис-тощаемость психических процессов по гипостеническому либо гиперстеническому типу. Память и внимание обычно в границах нормы, иногда незначительно снижены. Нарушений со стороны мышления и интеллекта не отмечается. Самооценка обычно низкая, особенно по факторам «здоровье», «эмоциональная устойчивость».
Фобический невроз в подростковом возрасте возникает обычно под воздействием какой-либо психотравмирующей ситуации, но иногда может проявляться как заострение черт сенситивной и психастенической акцентуации. В подростковом возрасте общение со сверстниками занимает одно из ведущих мест в иерархии ценностей, значимо также желание быть «таким как все»: если подросток неуверен в себе, то может быть достаточно однократной незначительной ситуации конфликта со сверстником, чтобы возник страх общения. Это могут быть разнообразные страхи: страх речи, публичных выступлений и т. д. При патопсихологическом обследовании не отмечается существенных нарушений со стороны психических процессов. Самооценка занижена, но, в отличие от депрессивных состояний, это снижение не является равномерным, а затрагивает именно те особенности личности, которые связаны с неврозом. К другой группе фобических состояний относится страх смерти. Он может быть направлен на себя – подросток боится заразиться, заболеть СПИДом или онкологическими заболеваниями. Чаще страх направлен на других людей – подросток боится смерти матери по какой-либо причине или боится своими действиями причинить ущерб здоровью окружающих. При патопсихологическом обследовании этих подростков выявляется, что их психические процессы находятся в границах нормы. Иногда отмечается легкая инертность, недостаточность переключаемости внимания.
К специфическим подростковым состояниям относятся такие явления, как нервная анорексия (упорное стремление к похудению) и дисморфомания (уверенность в наличии уродства, дефекта внешности). Эти состояния могут быть признаками иных психических заболеваний (прежде всего шизофрении), но также встречаются и как пограничные состояния.
Нервная анорексия. Это состояние характеризуется упорным стремлением к похудению, убежденностью в излишней массе тела. Такая болезнь описана в исследованиях М.В. Коркиной.
Нервная анорексия обычно возникает у девочек 12-15 лет с несколько ускоренным темпом полового созревания.
Так как, неврозы в детском возрасте являются одним из наиболее  распространенных видов нервно-психической патологии, профилактика данного заболевания имеет огромное значение для сохранения и укрепления психического здоровья детей
Предродовая подготовка
Первые годы жизни ребенка
Предупреждение психотравмирующих воздействий
Правильное воспитание детей
Крепкое здоровье ребенка
59. Депресія: причини винекнення і класифікація
види:
1. за етіологією(причиною):
-ендогенна(повяз. з біохіміч. і гормональними порушеннями)
-реактивна(виклик. зовн. стресами)
-первинна(самост. захв-ня)
-вторинна(наступає після р-ку ін. захворювання)
2. за тяжкістю:
психотична(втрата контакту з реальністю, маревні ідеї)
невротична(розв. на фоні конфлікт. ситу-ї)
дистимічні розлади(легка форма зах-ня)
велика депресія без марення
середня без марення
мала без м.
3. за типами перебігу:
сезонна(обмеже

60. Психологічна допомога і терапія депресії
терапія депресії:
вибір терапії залежить від форми захв-ня, від індив. чутливості до медикоментозн. засобів, від особистісних особливостей хворого:
фармакотерапія
електросудинна терапія
-світлотерапія
-психотерапія
найбільш відомі напрями терапії:
когнітивна
поведінкова
музикотерапія
логотерапія
Медикаментозное лечение
 Назначается пациентам с легкими, умеренными и тяжелыми проявлениями депрессии. Необходимым условием эффективности лечения является сотрудничество с врачом: строгое соблюдение предписанного режима терапии, регулярность визитов к врачу, подробный, откровенный отчет о своем состоянии и жизненных затруднениях.
 Антидепрессанты.
 Правильная терапия позволяет в большинстве случаев полностью избавиться от симптомов депрессии.
Основные этапы терапии.
 
1. Определение тактики лечения: выбор антидепрессанта с учетом основных симптомов депрессии у каждого пациента, подбор адекватной дозы препарата и индивидуальной схемы лечения.
 
2. Проведение основного курса терапии, направленного на уменьшение симптомов депрессии вплоть до их исчезновения, восстановление прежнего, свойственного пациенту уровня активности.
 
3. Проведение поддерживающего курса терапии в течение 4-6 и более месяцев после общей нормализации состояния. Этот этап направлен на профилактику обострения заболевания.
 
Психотерапия
 Психотерапия является не альтернативой, а важным дополнением к медикаментозному лечению депрессий. В отличие от медикаментозного лечения психотерапия предполагает более активную роль пациента в процессе лечения. Психотерапия помогает больным развить навыки эмоциональной саморегуляции и в дальнейшем более эффективно справляться с кризисными ситуациями, не погружаясь в депрессию.
 В лечении депрессий как наиболее эффективные и научно обоснованные зарекомендовали себя три подхода: психодинамическая психотерапия, поведенческая психотерапия и когнитивная психотерапия.
 Согласно психодинамической терапии, психологической основой депрессии являются внутренние бессознательные конфликты. Например, желание быть независимым и одновременное желание получать в большом объеме поддержку, помощь и заботу от других людей. . Цель терапии - осознание конфликта и помощь в его конструктивном разрешении: научиться находить баланс независимости и близости, развить способность конструктивно выражать свои чувства и сохранять при этом отношения с людьми. Поведенческая психотерапия направлена на разрешение текущих проблем пациента и снятие поведенческих симптомов: пассивность, отказ от удовольствий, монотонный образ жизни, изоляцию от окружающих, невозможность планирования и вовлечения в целенаправленную активность.
 Когнитивная психотерапия представляет собой синтез обоих вышеназванных подходов и соединяет в себе их преимущества. Она сочетает работу с актуальными жизненными трудностями и поведенческими симптомами депрессии и работу с их внутренними психологическими источниками (глубинными представлениями и убеждениями). В качестве основного психологического механизма депрессии в когнитивной психотерапии рассматривается т.н. негативное мышление, которое выражается в склонности депрессивных больных рассматривать все происходящее с ними в негативном свете.
Дополнительными формами психотерапии депрессий являются семейное консультирование и групповая психотерапия (но не любая, а специально направленная на помощь депрессивным пациентам). Их привлечение может оказать существенную помощь в лечении и реабилитации.
 Эмоциональные проявления депрессии очень разнообразны. К ним относятся чувство тревоги, отчаяния, снижение самооценки. Человек, страдающий депрессией, испытывает постоянную усталость, печаль. Он перестает интересоваться тем, что раньше приносило ему радость, становится равнодушным к окружающим.
Меняется и поведение больных. Депрессию можно заподозрить, если человек утрачивает
способность к целенаправленным действиям, не может сконцентрировать внимание. Общительный и жизнерадостный по своей природе человек, впадая в депрессию, начинает избегать контактов с друзьями, близкими, «запирает себя в четырех стенах». Нередко возникает привязанность к алкоголю, наркотическим препаратам.
Больным депрессией также свойственны некоторые особенности мышления. Мысли о себе становятся негативными, человек фиксируется на отрицательных сторонах своей жизни, считает себя ненужным, никчемным, обременительным для родственников. Больному тяжело самостоятельно принимать решения.
Помимо изменений эмоциональной сферы, для депрессий также характерны физиологические (соматические) проявления. Чаще всего нарушается режим сна и бодрствования, возникает бессонница. Аппетит может исчезнуть полностью или, наоборот, усилиться и приводить к перееданию. Больные жалуются на боли в области сердца, желудка, страдают запорами. Заметно снижается энергетический запас организма, пациенты быстро переутомляются даже при небольших физических и умственных нагрузках. Нередко возникают расстройства сексуальной сферы.

Приложенные файлы

  • docx 832951
    Размер файла: 160 kB Загрузок: 0

Добавить комментарий