ФІНАНСОВІ ТЕХНОЛОГІЇ У СФЕРІ МАЛОГО БІЗНЕСУ

ФІНАНСОВІ ТЕХНОЛОГІЇ У СФЕРІ МАЛОГО БІЗНЕСУ


Загальна характеристика технологій фінансування малих підприємницьких структур.
Характеристика системи гарантійного кредитування.
Фінансування та рахунок коштів фонду зайнятості.
Кредитні спілки як перспективна форма фінансування малого бізнесу.
Програми фінансування малого бізнесу в Україні Європейським банком реконструкції та розвитку й Німецько-Українським Фондом.
Інші фінансові технології.


1. Загальна характеристика технологій фінансування малих підприємницьких структур
На сучасному етапі розвитку малого підприємництва через брак у малих фірм фінансових ресурсів дуже гостро стоїть проблема їх інвестиційного забезпечення.
Інвестиційні ресурси в першу чергу поділяють на власні, які формуються з прибутку та амортизаційних відрахувань, і залучені, які утворюються за рахунок кредитів і пайової участі.
В сучасних умовах повний спектр залучення фінансових ресурсів для функціонування малих підприємницьких структур на рівні фінансових технологій складається з таких напрямів:
Отримання кредитів у фондах підтримки підприємництва.
Отримання кредитів у банках.
Отримання державних кредитів.
Позики друзів, рідних, близьких, довірених фінансових структур.
Отримання державних гарантій для залучення позабюджетних інвестицій.
Отримання пайових державних інвестицій.
Залучення кредитів та інвестицій зарубіжних фірм.
Залучення кредитів та інвестицій міжнародних фінансових інститутів та програм підтримки розвитку малого бізнесу.
Отримання позик у кредитних спілках.
Гарантійне кредитування.
Фінансування з обласних бюджетів та бюджетів районів і міст на виконання регіональних програм підтримки малого підприємництва
Інші напрями.

2. Характеристика системи гарантійного кредитування

Необхідність формування системи гарантій була зумовлена рядом причин, які повністю віддзеркалювали ситуацію, що склалась між основними учасниками кредитно-гарантійних операцій малих підприємств, банків та гаранта:
малі підприємства здебільшого не володіють суттєвим майном та ресурсами, що можуть розглядатися як предмет застави;
банки віддають перевагу кредитуванню великих підприємств, оскільки ця група позичальників є більш дешевою в обслуговуванні порівняно з кредитуванням (мікрокредитуванням) малого бізнесу.

Умовно гарантування можна поділити на дві групи:
Пряме гарантування.
Гарантування через гарантійні фонди.
Пряме гарантування передбачає надання гарантій та поручительств за суб'єктів підприємництва перед комерційними банками та інвесторами за рахунок власного капіталу та за рахунок власних активів. Другим напрямом системи гарантування є створення гарантійного фонду. Активи гарантійного фонду можуть формуватись як споживачами фінансових ресурсів (клієнтами гаранта), так і утримувачами гарантій замовниками виробничих програм, банками, інвесторами та ін. Основну схему формування системи гарантування з використанням гарантійного фонду зображено на рис. 7.2.


Отримати фінансування під забезпечення активами гарантійного фонду можуть як учасники гарантійного фонду, так і сторонні компанії. Умовою надання стороннім компаніям засобів на реалізацію того чи іншого проекту може бути як класичне забезпечення виконанням зобов'язань, так і закріплення певної частки (не менше 51 % статутного капіталу) у власності гаранта на весь термін фінансування. Така практика, з одного боку посилить контроль за витрачанням позичених коштів, а з іншого дасть змогу гарантові впливати на виконання проекту у випадку загрози його невиконання.

Таким чином, гарантійна установа поєднує в собі декілька функцій:
управління активами гарантійного фонду;
розподіл фінансових ресурсів;
гарантування зобов'язань позичальників перед кредиторами;
«оптова» закупівля засобів на фінансовому ринку.

3. Фінансування за рахунок коштів фонду зайнятості
Закон України «Про загальнообов'язкове соціальне страхування на випадок безробіття» від 02.03.2000 р. № 1533-111 передбачає можливість одноразової виплати допомоги по безробіттю для організації підприємницької діяльності тим безробітним, які не можуть бути працевлаштованими через відсутність на ринку праці потрібної роботи.

Розмір допомоги по безробіттю встановлюється у відсотках до середньої заробітної плати і залежить від страхового стажу:
до 2-х років 50 %;
від 2 до 6 років 55 %;
від 6 до 10 років 60 %;
більше 10 років 70 %.
За перші 90 календарних днів виплачується 100% допомоги, за наступні 90 днів 80 %, у подальшому 70 % належної суми.
Загальна тривалість виплати не може перевищувати 360 календарних днів протягом двох років.
Одноразова виплата допомоги для організації підприємницької діяльності здійснюється у розмірі допомоги в розрахунку на рік.
Допомога не може бути більшою за середню заробітну плату, що склалася в галузях економіки за минулий рік, і меншою за прожитковий мінімум.
Тепер безробітні, які не можуть бути працевлаштовані через відсутність підходящої роботи на ринку праці, мають право подати до центру зайнятості, в якому вони зареєстровані, заяву про одноразову виплату допомогу по безробіттю. Рішення приймається директором центру зайнятості на підставі висновку комісії з питань одноразової виплати допомоги по безробіттю для організації підприємницької діяльності, створеної центром зайнятості, щодо здатності безробітним до підприємницької діяльності. Прийняте рішення про одноразову виплату допомоги оформлюється наказом, із яким безробітний має бути ознайомлений під особистий підпис.
Рішення про одноразову виплату допомоги по безробіттю приймається протягом 10-ти календарних днів із дня подання всіх небідних документів для її призначення (заяви та бізнес-плану).
Одноразова виплата допомоги по безробіттю здійснюється через установи банків у встановленому порядку за умови подання безробітним до центру зайнятості протягом 10-ти календарних днів після прийняття рішення про одноразову виплату допомоги по безробіттю засвідченої в установленому порядку копії свідоцтва про державну реєстрацію його як суб'єкта підприємницької діяльності, а у разі створення юридичної особи суб'єкта підприємницької діяльності також копії засновницьких документів. У трудовій книжці безробітного працівник державної служби зайнятості робить запис про одноразову виплату допомоги по безробіттю та зазначає період, за який вона нараховувалась.
Існує також інша можливість використання коштів Фонду зайнятості для організації власної справи. Постановою Кабінету Міністрів від 27.04.98 № 578 р. було затверджено Положення про порядок надання безпроцентної позики безробітним для заняття підприємницькою діяльністю. Положення гарантує безробітним, які пройшли певний курс навчання, розробили та захистили бізнес-план, зареєструвались як суб'єкти підприємництва фізичні особи, безпроцентну позику в сумі 100 мінімальних заробітних плат. Якщо ж безробітний створив підприємство юридичну особу, то розмір позики становить 200 мінімальних заробітних плат. Позика видається на строк, визначений договором, але не більше ніж на два роки, під заставу майна або зобов'язання гаранта (установи банку чи іншої юридичної особи) на її повернення.

Однак отримання позик пов'язана з певним застереженням. Не може бути надано безпроцентну позику безробітним, які мають непогашену судимість за крадіжки, хабарництво та інші корисливі злочини, перебували у лікувально-трудових профілакторіях, а також тим, кому виплата допомоги по безробіттю відклалася або припинялася відповідно до законодавства про зайнятість у випадках:
Систематичного невиконання працівником своїх обов'язків без поважних причин, накладених на нього трудовим договором чи правилами внутрішнього розпорядку; якщо до працівника застосувалися заходи дисциплінарного чи громадянського стягнення; прогулу; появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного чи токсичного сп'яніння та інших порушень, передбачених пунктами 3, 4, 7, 8 статті 40 та ст. 41 Кодексу законів про працю України.
Порушення умов п. 4 ст. 28 Закону України «Про зайнятість населення» (у період пошуку роботи та безробіття громадянин зобов'язаний сприяти своєму працевлаштуванню відповідно до рекомендацій працівників державної служби зайнятості).
Приховування від державної служби зайнятості відомостей про працевлаштування на тимчасову роботу в період одержання допомоги по безробіттю.
Порушення безробітним умов його реєстрації та перереєстрації як безробітного.
Одержання допомоги по безробіттю або матеріальної допомоги по безробіттю обманним шляхом.
Відмови від роботи за спеціальністю, набутої після перенавчання за скеруванням служби зайнятості.
Припинення навчання за скеруванням служби зайнятості без поважних причин.
Відмови від двох пропозицій підходящої роботи.

4 Кредитні спілки як перспективна форма фінансування малого бізнесу
Для банківської системи малі кредити неефективні і тому даний аспект кредитування вирішується нині через кредитні спілки.
На сьогодні в Україні налічується 400 кредитних спілок, в які залучено близько 50 тис. громадян. В Україні кредитні спілки надали кредитів на загальну суму понад 1 млн грн. Роль кредитних спілок надзвичайно зростає для регіонів, які є інвес-тиційно непривабливими: Рівненщина, Сумщина, Івано-Франківщина, Хмельниччина та інші. На жаль, держава на даний час не в змозі повномірно інвестувати зазначені регіони, а «товариства взаємного кредитування суб'єктів малого підприємництва створюються цими суб'єктами для акумулювання коштів учасників зазначених товариств, інших надходжень із метою надання їм взаємної фінансової допомоги». Однією з найбільш поширених фінансових технологій у сфері малого бізнесу є залучення коштів із приватних джерел. Організаційно оформленою одиницею приватного кредитування є кредитна спілка.
Організаційні, правові та юридичні основи створення і діяльності кредитних спілок, їх об'єднань, прав та обов'язків членів кредитних спілок та їх об'єднань визначені Законом України від 20.12.2001р. №2908-111 «Про кредитні спілки». Закон набув чинності від 23.01.2002 р. У ст. 1 Закону визначено, що кредитна спілка це неприбуткова організація, заснована фізичними особами на кооперативних засадах з метою задоволення потреб її членів у взаємному кредитуванні та наданні фінансових послуг за рахунок об'єднаних грошових внесків членів кредитної спілки.
Характер господарської діяльності кредитної спілки визначається Законом «Про кредитні спілки». Зокрема, кредитна спілка відповідно до свого статуту може виконувати такі види господарської діяльності:
Приймати вступні, обов'язкові та інші внески від членів спілки.
Надавати кредити своїм членам на умовах їх платності, терміновості та забезпеченості в готівковій та безготівковій формі. Отримувати кредити від імені членів кредитної спілки можуть також фермерські господарства та приватні підприємства, що знаходяться в їх власності. Розмір кредиту не може перевищувати 20 % від капіталу кредитної спілки.
Залучати на договірних умовах внески (вклади) своїх членів на депозитні рахунки як у безготівковій так і у готівковій формі. Зобов'язання кредитної спілки перед одним своїм членом не можуть перевищувати 10% від загальних зобов'язань кредитної спілки.
Виступати поручителем виконання членом спілки зобов'язань перед третіми особами.
Розміщувати тимчасово вільні кошти на депозитних рахунках в установах банків, які мають ліцензію на право роботи із внесками громадян.
Залучати на договірних умовах кредити банків та інших установ виключно для надання їх членам кредитної спілки. Загальна сума залучених кредитів не може перевищувати 50 % вартості загальних зобов'язань та капіталу кредитної спілки на момент залучення.
Надавати кредити іншим кредитним спілкам, якщо інше не передбачено Уповноваженим органом.
Бути членом платіжних систем.
Оплачувати за дорученням своїх членів вартість товарів, робіт та послуг у межах наданого кредиту.
10. Займатись благодійною діяльністю за рахунок коштів спеціально створеного фонду.
Кредитна спілка має право самостійно встановлювати:
Розмір плати (процентів), розподілюваної на пайові членські внески та нарахованої на внески (вклади), які знаходяться на депозитних рахунках.
Розмір плати (процентів) зі користування кредитами спілки.
Ціни (тарифи) на послуги, що надаються кредитною спілкою.
Види кредитів, які надаються кредитною спілкою, умови їх надання та терміни повернення.
Способи забезпечення кредитних зобов'язань, вимоги по забезпеченню погашення кредитів.
Державне регулювання та нагляд за діяльністю кредитних спілок здійснює Уповноважений орган відповідно до законодавства України про фінансові послуги та державне регулювання ринку фінансових послуг, інші державні органи згідно з їх компетенцією.


5 Програми мікрокредитування (Європейський банк реконструкції та розвитку й Німецько-Український фонд)

Нагальною потребою для подальшого практичного розвитку підприємництва стало мікрокредитування. Мікрокредитування - це здійснення операцій по наданню мікрокредитів суб'єктам малого підприємництва. А мікрокредит - це кредит, розмір якого не перевищує 15000 евро, що надаються на строк, не більше одного року і не потребує обов'язкового забезпечення заставою.

В той же час, можливість отримання кредитів суб'єктами малого підприємництва є обмеженою. Причини:
не зацікавлення комерційних банків у видачі невеликих за розміром кредитів (мікрокредитів);
відносно складна процедура прийняття банками відповідних рішень;
відсутність у суб'єктів малого підприємництва майна, що може
слугувати заставою відповідно до вимог банківського регулювання.
Мікрокредитування повинно відкрити малому підприємництву сприятливий доступ до кредитних ресурсів, що врешті-решт забезпечить економічне зростання. Сучасна можливість держави мобілізувати необхідні для цього ресурси є обмежена і реально можливо розраховувати тільки на недержавного інвестора.

Формування кредитного доходу для мікрокредитування передбачається через укладення інвестиційних договорів. Таке інвестування буде здійснюватися засновниками кредитного фонду не з метою отримання прибутку, а для досягнення позитивного соціального ефекту, що передбачається чинним Законом України «Про інвестиційну діяльність». І цим соціальним ефектом є підтримка малого підприємництва та його поширення на ринку товарів і послуг.

Мікрокредитування як своєрідне інвестування суб'єктів малого підприємництва має певні особливості:
відносно невеликі розміри кредитів, це кредити на суму до 1 тис. неоподаткованих мінімумів доходів громадян (17*1000=17000 грн.);
максимальна доступність кредитних ресурсів для суб'єктів малого підприємництва та короткостроковість мікрокредитів;
спрощення порядку надання мікрокредиту;
незмінність узгоджених процентів за користування кредитом протягом строку дії договорів;
> обумовленість узгоджених процентних ставок по мікрокредитах необхідністю використання цих коштів виключно у підприємницькій діяльності, а не на цілі споживчого характеру;
спрямування доходів від здійснення мікрокредитування винятково для поновлення кредитних ресурсів установи та її подальшої діяльності, що виключає можливість одержання цих доходів інвесторами і засновниками;
необов’язкова забезпеченість мікрокредитування заставою, що передбачає застосування інших засобів забезпечення - поруки та гарантії;
> застосування позитивно стимулюючих засобів повернення мікро-кредитів, якими є можливість наступного отримання мікрокредитів, більших за розмірами, та формування відповідної «кредитної історії» для подальшого банківського кредитування.

Слід зазначити, що система недержавного мікрокредитування успішно діє у зарубіжних країнах. Для України з перехідною економікою система мікрокредитування забезпечить, окрім економічного зростання, і політичну стабільність у суспільстві.

Частково проблема мікрокредитування бізнесу вирішується. Так, німецький Фонд-мікро та українські банки втілили проект інвестиційної підтримки малого та середнього бізнесу. Стосовно даного проекту опрацьовано три програми мікрокредитування.

Програма спільних німецько-українських підприємств, які мають виробничий профіль та штат працівників не більше 50 чоловік. Сума кредиту сягає до 50000 DM строком до 1,5 року для інвестиційного капіталу та до одного року для обігового капіталу під 13% річних.

Програма малого бізнесу. Згідно з нею надається кредитне забезпечення для підприємств як виробничого профілю, так і для підприємств, що працюють у сфері послуг. Штат працівників малих підприємств до 250 чоловік. Розмір кредиту від 15000 до 50000 DM строком до одного року під 18% річних для формування обігового та інвестиційного капіталу.

Програма підтримки невеликих приватних підприємств. Під дані підприємства підпадають підприємства будь-якої сфери діяльності з кількістю працівників до 20 чоловік та забезпечені власним капіталом понад 50%. Розмір можливої суми кредиту до 15000 DM під 23% річних, строком до 6 місяців, для формування обігового капіталу і до одного року - на інвестиційний капітал. На жаль, дана програма мікрокредитування доступна для малих підприємств, що діють на території м. Києва.

Заставою по даним програмам є особисте майно, нерухомість, виробниче обладнання або товар. Крім того, форма погашення кредиту безпроцентна. Кредит можна погасити щотижневою оплатою, кожні два тижні, щомісячно, або ж рівними частинами. Перевагою трьох програм мікрокредитування є відсутність бізнес-планового забезпечення.

Стосовно недоліків програми - інвестиційна підтримка надається тільки на території Київської та Запорізької областей, тобто в інвестиційно привабливих регіонах. Для інвестиційно непривабливих регіонів система мікрокредитування поки що недоступна.

У листопаді 1998 року Європейський банк реконструкції та розвитку розпочав Програму мікрокредитування в Україні. Ця програма є розширенням кредитної лінії для малих та середніх підприємств, що існує в Україні з 1995 року та становить за обсягом 120 млн дол. США, кредити малим підприємствам становлять 75 % від загальної суми. Програма кредитування має на меті підтримку розвитку мікро-та малих підприємств, шляхом створення сприятливих умов для отримання банківських кредитів.

Особлива увага приділяється тим бізнес-групам, які зазвичай не отримували належної уваги і, часом, мають навіть «сумнівну» репутацію малі підприємці, які займаються дрібною торгівлею на місцевих ринках.

Реалізація програми проходить за підтримки TACIS Програми Європейського Союзу та USAID Агентства США з міжнародного розвитку. З українського боку відповідальним за виконання проекту є Національний банк.

Вимоги до малих підприємствпозичальників, позик та проектів.
Мале (середнє) підприємствопозичальник:
Має бути зареєстровано в Україні як юридична особа і від носиться до приватного сектора або контролюватися ним.
Має бути платоспроможним та життєздатним з комерційної точки зору.
Повинно мати не більше ніж 500 постійних працівників.
Не може бути компанією, пов'язаною з банком учасником, який надає позику.
Не може вносити суттєвих змін до своїх статутних документів упродовж усього строку кредиту.
Співвідношення борг/капітал (з урахуванням позики) до та протягом строку впровадження проекту не повинно перевищувати 70 : 30
Активи підприємства перед упровадженням проекту по винні становити не більше ніж 4 млн. дол. США (на основі відновлення вартості, без урахування вартості землі та будівель).

Проект:
Кожен проект затверджується на основі оцінки, проведеної банком учасником та Кредитним радником ЄБРР, включаючи перегляд детального бізнес-плану.
Проект повинен, у найгіршому випадку, мати позитивну чисту теперішню власність при ставці дисконту, яка щонайменше урівнювала б майбутні грошові надходження з вартістю кредиту, включаючи проценти та інші збори.
Проект повинен бути розроблений з дотриманням відповідних нормативів щодо охорони здоров'я, навколишнього середовища та безпеки праці, зокрема, згідно з чинним екологічним законодавством України та Природоохоронними вимогами й Екологічними процедурами ЄБРР.

Проект не повинен бути пов'язаний із гральним бізнесом, виробництвом тютюнових виробів, міцних напоїв (з умістом алкоголю більше 15 %), зброї та військового спорядження, а також товарами та діяльністю, занесеною до Природоохоронного списку ЄБРР.

Мінімальний розмір проекту 180 тис. дол. США. Максимальний розмір проекту 4 млн дол. США.

Бенефіціар або спонсор повинен внести щонайменше 30 % вартості проекту з власних коштів (включаючи значну суму в грошовій формі).

Закупівля товарів та послуг має здійснюватися відповідно до правил ЄБРР із тим, щоб товари та послуги купувалися за ринковими цінами та за принципами тендеру, і щоб рішення про капітальні інвестиції приймалися з урахуванням ефективності вкладення коштів на конкурентних засадах.

Позики:
1. Фінансування в доларах США надаватиметься для:
довгострокового фінансування засобів виробництва та пов'язаного з ним збільшення оборотного капіталу;
короткострокового фінансування витрат на імпортну сиро вину і запасні частини для подальшої переробки або використання у виробництві;
фінансування лізингу;
короткострокового фінансування експортних контрактів.

Позики не надаватимуться для покриття існуючих зобов'язань приватних підприємств перед банками-учасниками або для інвестицій у цінні папери;

Застава має покрити щонайменше 120 % позики;

Предмет застави підлягає обов'язковому страхуванню заставодавством;

Мінімальний розмір позики 125 доларів США;

Максимальний розмір позики найменша з нижчезазначених сум:
250000 дол. США, при цьому загальна непогашена сума кредиту одному позичальнику, враховуючи непогашені суми мі- кро та міні-суб'єктів (або групі позичальників, пов'язаних між собою), не повинна перевищувати 5000000 дол. США;
20 % капіталу банку-учасника;
70 % загальної вартості проекту;
будь-яка інша менша сума, встановлена згідно з обґрунтованими вимогами банку-учасника;

7. Період повернення позики залежить від майбутніх грошових потоків за проектом і підлягає таким обмеженням;
позики надаються на строк до 5 років, включаючи пільговий період щонайменше у два роки;
позики для фінансування оборотного капіталу мають строк, відповідний до циклу обороту коштів (як правило до 12 місяців);

8. Проценти, що підлягають сплаті за позикою, складаються з:
процентної ставки НБУ та маржі, що забезпечить банку-учаснику комерційний прибуток (процентна ставка для малих (середніх) підприемств-позичальників не перевищуватиме LIBOR +8 %);
зборів та комісій, що включають одноразову комісію, комісію за зобов'язання та інших комерційне обґрунтованих комісій.

Німецько-Український фонд було створено в 1996 році з метою поліпшення доступу до кредитів малих та середніх підприємств в Україні. Німецько-Український фонд є доповненням уже існуючих проектів у рамках програми уряду Німеччини «Трансформ». Капітал Німецько-Українського фонду становить 12 млн DM (зараз у перерахунку в євро), які було надано Україні Кредитною установою для відбудови від імені уряду Німеччини у вигляді гранту. Фонд має статус неприбуткової організації та діє у вигляді «вічного» револьверного фонду. У липні 1999 року, під час офіційного візиту до України Федерального Канцлера Німеччини Герхарда Шрьодера, Національний банк України та Міністерство фінансів приєдналися до Фонду та збільшили його статутний капітал на 32 млн DM.

Починаючи з квітня 1997 року Німецько-Українським фондом було видано приблизно 3000 кредитів на суму 50 млн дол. США. (17 тис. дол. – один)

Програма фінансування Фонду переслідує декілька взаємопов'язаних цілей:
надання кредитів мікро- та малим підприємствам;
надання технічної підтримки українським комерційним банкам у питанні сприйняття розвитку зазначених пільгових груп;
створення умов довготривалого фінансування мікро та малих підприємств на базі українських комерційних банків.

Зусилля технічної співпраці також спрямовані на запровадження ефективної процедури надання кредитів, що включає в себе ефективний механізм делегування відповідальності банкам-партнерам. Зокрема, це стосується створення кредитного комітету, який складається з кваліфікованих працівників банку, та спроможні до раціонального обговорення й тверезої оцінки ризиків, пов'язаних з окремими кредитами, та прийняття рішення про надання кредиту. Відповідно банки-партнери з одного боку несуть 100 % кредитний ризик, а з іншого мають право на отримання відсоткової маржі, що робить їхню діяльність із мікрокредитування прибутковою та є головною передумовою для досягнення довго строковості.

На отримання кредиту мають право юридичні особи та приватні підприємці. Кредити мають бути спрямовані на фінансування діяльності в галузі виробництва, послуг та торгівлі (із певними обмеженнями).

Кредити не надаються для виробництва чи торгівлі зброєю, видами тварин чи рослин, що зникають, тютюновими виробами, міцними спиртними напоями, функціонування казино та здійснення спекулятивних валютних операцій. Забороняються також інвестиції у будь-які види цінних паперів, а також для купівлі, продажу чи оренди нерухомості та погашення існуючих зобов'язань позичальника.
Проект повинен мати позитивний чистий прибуток після виплати загальної вартості кредиту, включаючи проценти, комісії та інші види винагороди.
Забезпечення кредиту становить не менше 130 % від його суми. Предмет застави має бути обов'язково застрахований.

У вересні 2005 року кількість кредитів, виданих у межах Програми кредитування банками-партнерами вперше перевищила 10000. Це в 1,5 рази більше аналогічного показника на кінець вересня 2004 року. Тоді за вересень було видано 6468 кредитів. А у вересні 2003 року підприємці отримали 3304 кредити. Збільшення кількості кредитів пов'язано з розширенням пунктів кредитування та стійким попитом на кредитні ресурси у представників малого і середнього бізнесу. На підставі цього можна стверджувати, що банківське кредитування стає все більш привабливим для мікро- та малих підприємств. Крім того, зростає ступінь довіри банків до суб'єктів малого бізнесу, а у малих підприємств до банків.

Загалом станом на 30 вересня 2005 року Німецько-Українським фондом та Європейським банком реконструкції і розвитку було видано 192 тис. кредитів на суму 1 млрд дол. США, (5208 дол. один) , кредитний портфель склав 340 млн дол. США.


Інші фінансові технології в малому бізнесі


6.1 Прийнято вважати, що розширювати і модернізовувати виробництво виключно за рахунок прибутків або просто власних засобів у наш час можуть тільки процвітаючі промислові гіганти, яких в Україні небагато. Як правило, це по кишені лише підприємствам-монополістам, які мають стабільний або зростаючий ринок збуту. Проте, як стверджують останні дослідження в цій сфері, це далеко не так. Зростання в секторі малого бізнесу проходить майже виключно за рахунок власних вкладень підприємців, у тому числі грошей, які вилучаються з тіньового обігу.

6.2 Певна частина малих підприємств має можливість переводити частину власних засобів у довгострокові вклади, в тому числі в цінні папери, і таким чином інвестувати в розвиток інших підприємств. Довгострокові фінансові вкладення малих підприємств досягли на кінець 1998 р. 1757 млн грн., (= 20 тис. грн./підприємство) збільшившись за рік на 682,6 млн. грн. У 1997 р. приріст довгострокових фінансових вкладень малих підприємств склав 603,1 млн. грн. У1998 р. доходи малих фірм від володіння корпоративними правами перевищили 26,1 млн. грн.


Все це свідчить про великі можливості малого приватного бізнесу в інвестуванні розвитку економіки країни. Однак незрівнянно більшими можливостями залучення засобів для інвестування розвитку виробництва володіють безпосередньо самі підприємці. При цьому мова не йде про «повну легалізацію засобів тіньової економіки», а тільки про ту частину власних доходів бізнесменів, яку вони можуть і фактично вкладають в розвиток малого бізнесу.

6.3 Амортизаційний фонд є одним з джерел коштів, які йдуть на розвиток підприємства, тобто не тільки на просте, а й на розширене відтворення основних засобів. Амортизація основних засобів входить до складу витрат, які відносяться на собівартість продукції (робіт, послуг), але в реальні гроші вона перетворюється після того, як продукт реалізовано на ринку. Лише за цієї умови можна створити на підприємстві амортизаційний фонд, кошти якого будуть використовуватись на оновлення (реновацію) основних засобів та інші потреби
Проте роль амортизації як джерела фінансових ресурсів знижується постійною переоцінкою основних засобів, хоча можна прогнозувати позитивні зрушення при сталому зниженні темпів інфляції.

6.4 Новим джерелом інвестицій для вітчизняних малих фірм став прибуток від неосновної (непрофілюючої) діяльності. Наприклад, мале підприємство займається вирощуванням штучних кристалів промислового чи ювелірного призначення, а основний прибуток отримує від поставок і продажу кондитерських виробів. Слід зауважити, що підприємства, які пробують заробити гроші на розвиток шляхом торгово-посередницької діяльності, частіше за все або банкрутують, або повністю переходять до комерції. Правда, знаходяться оптимісти, які займаючись головним чином торгівлею, в тому числі і зовнішньою, зберігають таки виробничу орієнтацію в надії на кращі часи.

6.4 Однією з особливостей інвестування в малому бізнесі в перехідній економіці є система грантів. Даний вид інвестування передусім забезпечує формування підприємницької інфраструктури. Так, лише фонд «TACIS» протягом 1998-2000 pp. надав коштів на загальну суму біля 12 млн дол. США. Програма «TACIS» інвестує 1,8 млн евро для створення бізнес-інкубаторів у Закарпатській, Рівненській, Вінницькій областях та м. Києві. У розвиток малих підприємств Волині було інвестовано Швейцарією, Німеччиною, Швецією та Польщею 4,39 млн дол. США.

6.5 Своєрідне інвестування малого підприємництва підтримують місцеві адміністрації. В даному випадку джерелом інвестицій є кошти місцевих бюджетів
6.6 Ще одним із джерел інвестування малого бізнесу стали регіональні фонди підтримки підприємництва та небюджетні фонди. На Луганщині фонд підтримки підприємництва інвестував проект створення машинно-технологічної станції у Біловодському районі на суму 480 тис. грн. та реконструкцію Ізваринської птахофабрики на суму 500 тис. грн. Інвестиції із небюджетних фондів для фінансової допомоги суб'єктам підприємництва у Львівській області сягали протягом 1999 р. 18 тис. грн., Хмельницькій області -15,8 тис грн., у Києві - 510 тис. грн.

6.7 Заслуговує на увагу розгляд досить своєрідного інвестування малого бізнесу - франчайзингу. Франчайзинг є своєрідним типом організації малого бізнесу, який функціонує як частинка єдиного комплексу. Через систему франчайзингу власник інвестує малий бізнес нематеріальними активами.
Роль франчайзингу для інвесторів полягає в наступному: "якщо реальна частка невдах серед франчайзингових підприємств у вісім разів більша, ніж стверджується, то інвестору все одно буде вигідніше вкласти гроші у франчайзингове підприємство, ніж організувати незалежний бізнес"
Франчайзинг значно зменшує ризик на «старті»: у США протягом перших трьох років 2% франчайзи терплять невдачі, а біля 80% малих підприємств не протягують й одного року. На даний час у США працює 540000 фірм на умовах франчайзингу, здійснюють 35% роздрібного товарообігу

Система франчайзингу розвивається у стабільній економічній ситуації та нормального функціонування ринку цінних паперів. Якщо цього немає, то процес інвестування малого підприємництва у формі франчайзингу істотно спадає. Так, у 1969 р. в США нестабільність та спад на ринку цінних паперів змусили інвесторів направити гроші у банки, а не на фінансування підприємництва.

Сучасний методологічний підхід до класифікації франшизи базується на першочергових інвестиціях і тому за цим критерієм розрізняють:
франшиза - робоче місце або відносно незначні інвестиції на покупку прилавка - фургона;
комерційна франшиза - значно більше інвестицій для обладнання робочих місць, додаткового наймання персоналу;
інвестиційна франшиза - відносно великі інвестиції з метою повернення першочергової суми інвестицій.

Безперечно, система франчайзингу не може гарантувати 100% рівень ефективності вкладених інвестицій. Частка невдах серед франчайз складає приблизно 2-7% серед усіх франчайзингових систем. Франчайзинг в Україні існує, хоча розвиток малих підприємств за даною схемою йде повільними темпами.

Франчайзинг ідеально використовується у фотобізнесі, а саме у побудові мережі фотолабораторій. Про його використання «Кодак» не говорить, хоча насправді ця компанія дотримується всіх умов для успішної франчайзингової діяльності.

Успішно розвиваються і бізнес-мережі «МакДональдс». Однак, не все просто і легко втілюється за допомогою франчайзингу. Так, АТЗТ«Дока-Піцца - Київ» не вдалося досягти успіху - компанія «Дока - України» визнала невдачу і програма «Дока - Піцца» дійсно вже закрита. Вона пояснює невдачу некомпетентністю франчайзи, їх небажанням отримувати консультації і нестабільністю ринку хлібопродуктів

6.8 На майбутню перспективу в Україні процес інвестування змушений буде орієнтуватися на капітали дрібних власників. Рано чи пізно Україні необхідно буде створити систему загальних трастових фондів. Сутність цього виду інвестування полягає у залученні індивідуальних дрібних капіталів у диверсифікований портфель. Крім того, у загальний траст зараховуються заощадження населення, які націлені на інвестування.
Дуже цікавим досвідом для малого підприємництва є створення підприємницьких трастів. Мале підприємство змушує поєднувати функції управління та володіння в одній особі. Тому підприємницький траст покликаний виконувати функцію управління комерційною власністю з метою збереження малого бізнесу та підтримки виробничих, торгових та господарських зв'язків. Але дані трасти ефективні лише в середовищі, де велика кількість малих фірм. Період існування малого підприємства, що знаходиться у підприємницькому трасті нетривалий, і чим більше підприємство, тим більша ймовірність його тривалішого існування. У підприємницькому трасті дане підприємство буде існувати до того часу, коли не знайдеться новий власник, або ж не складуться конкурентні структури, що здатні замінити дане підприємство на ринку.

На сучасному етапі створення подібних механізмів для залучення дрібних капіталів та збереження малого підприємства і забезпечення його «правонаступництва» є дещо ризикованим, оскільки «вільні» гроші в переважній більшості інвестуються в тіньовий сектор. Започаткування подібних трастових систем теоретично могло б зменшити грошовий приплив для тіньової економіки.


6.9 В Україні система інвестування малого бізнесу є ще недосконалою. Це стосується інвестиційних компаній. Інвестиційна активність населення надто низька, тому успіхи інвестиційних компаній теж незначні. Реально про ефективну діяльність інвестиційних компаній слід говорити в періоди економічного піднесення, коли формуються додаткові заощадження.
З розвитком фінансових активів, фінансового середовища збільшуватимуться заощадження населення і відповідно буде зростати і їх інвестиційна активність. Індивідуальні заощадження вимагатимуть зусиль по накопиченню та інвестуванню. Як результат, зростатимуть додаткові накладні витрати. За цієї причини інвестиційні компанії вимушені будуть об'єднувати індивідуальні інвестиційні ресурси.

6.10 З точки зору отримання подібних пільг для малого і середнього бізнесу слід звернути увагу на вільні економічні зони (ВЕЗ). Тим більше, що в Україні вже існує певний досвід щодо впровадження та діяльності таких пільгових режимів у ВЕЗ. Започаткувала вільні економічні зони Ірландія. Перша зона - аеропорт Шеннон - сприяла інвестуванню двох невеликих закордонних фірм. Одна інвестувала виробництво дерев'яних столів для ігор, а інша - обробку хутра кроликів.

Як показує аналіз, суттєвою перешкодою для розвитку малого бізнесу у вільних економічних зонах є «інвестиційний поріг» щонайменше у 200 тис. дол. США. Інакше кажучи, стільки коштує лише одна прописка в зоні або вкладення у бізнес-план. Отже, в спеціальних економічних зонах України надається пріоритет великому бізнесу

6.11 Іншою сприятливою формою для інвестування малого бізнесу є на-уково-технологічні або наукові парки. Це по суті група малих підприємств, які зайняті малосерійним виробництвом. Дані підприємства інвестують науково-технічні розробки певного місцевого наукового центру, тобто це невеликі фірми, які здійснюють впровадження високих технологій у виробництво. Для цих зон підприємництва прослідковується загальна тенденція: за рахунок інвестиційного впровадження певних високих технологій дані фірми протягом 3-5 років швидко розвиваються і покидають парк, входячи у сферу великого бізнесу.
Завдяки впровадженню подібних технопарків широко розвинувся бізнес країн Океанії. Фірми Південної Кореї, Сінгапуру, Тайваню, Таїланду, Малайзії стали потужними експортерами світового ринку електронної галузі.

6.12 Основні джерела та специфіка інвестування у сімейному господарстві
Об'єктивні передумови для активізації інвестиційної діяльності сімейних господарств на основі їх власних та залучених джерел фінансування можуть бути створені в процесі здійснення економічної реформи.
У нашому аналізі об'єктом виступають сімейні господарства. Інвестування може здійснюватись у будь-які елементи сімейного господарства, як речові, так і інтелектуальні. Суб'єкти інвестування (в теорії та практиці часто використовується поняття - інвестор) - дорослі члени сім'ї, які здійснюють вкладання капіталу в об'єкт інвестування. Водночас засоби інвестування можуть виступати як власними, позиченими, а також залученими.

В сучасних умовах інвесторами можуть бути покупці, вкладники та кредитори, які вміщають свій капітал в об'єкт інвестиційної сфери (сімейне господарство). Наразі інвестор (член сімейного господарства) сам залучає інвестиційних посередників, ставить перед ними певні завдання по реалізації його інтересів.
Для дослідження інвестиційних проблем сімейного господарства важливу роль відіграє визначення джерел інвестування. Основними джерелами інвестування у сімейному господарстві є:
власні кошти;
позичені кошти;
залучені кошти.

При більш детальному розгляді джерел інвестування в сімейному господарстві можна виділити такі:
> заощадження сім'ї;
^ прибутки сімейного господарства від господарської діяльності;
заробітна плата, пенсії, профспілкові, страхові кошти, за умови залучення їх до інвестиційної діяльності;
кредити (ломбардні кредити, споживчі позики);
> капітал сімейного господарства, що знаходиться за межами держави.
Таким чином, інвестиції можуть надходити у вигляді вільних коштів господарюючих суб'єктів, одержаних від господарської діяльності, з прибутку або доходу, фінансових коштів членів сім'ї, цінних паперів, інтелектуальної власності та інших майнових прав, кредитних ресурсів тощо. За джерелами надходження інвестиції бувають внутрішніми або власними (формуються у сімейному господарстві шляхом капіталізації прибутку та амортизаційних відрахувань) та зовнішніми (створюються за рахунок позичених та залучених засобів). При цьому зовнішні інвестиції можуть мати вітчизняне або іноземне походження. В цілому іноземні інвестиції можуть надходити у двох основних формах: іноземні інвестиції у вигляді коштів (висланих родичами) та техніки (міні-тракторів, комп'ютерів, машин тощо). В окремій формі іноземні інвестиції можуть здійснюватись у вигляді одноразових допомог (спадок).

Потреби в інвестиціях у сімейне господарство досить значні. Тому важливо забезпечити мобілізацію всіх можливих інвестиційних ресурсів. Інвестиційними ресурсами можуть бути і ті, які знаходяться в тіньовому секторі економіки. За даними досліджень і експертних оцінок в Україні тіньова економіка становить понад 50%, а в середньому за кожні 5 років нелегально експортується 15-20 млрд дол. США Частина цих коштів належить сімейним господарствам і могли б бути джерелом інвестицій цих господарств. Наявність коштів в тіньовому секторі пов'язана з нестабільною та нечіткою податковою системою, недосконалою фінансово-кредитною системою. Це свідчить про те, що деякі сімейні господарства все ж таки спроможні робити певні інвестиції при забезпеченні відповідних економічних умов і сприятливого інвестиційного клімату. Слід зазначити, що у більшості робіт, присвячених проблемам інвестування, в якості джерела інвестицій не досліджується тіньова економіка.

Одним із важливих джерел інвестування і збільшення капіталу сімейних господарств є заощадження сім'ї, які призначені для задоволення потреб у майбутньому. Серед багатьох причин, які зумовлюють зберігати свої гроші, є, зокрема: створення страхового запасу, заощадження на здобуття освіти, придбання дорогих товарів та ін. Так, у ФРН більше 60% загальних інвестиційних ресурсів становлять заощадження населення. А інвестиційний потенціал населення України, за наявними даними, становить 20 млрд грн. Проте слід враховувати надзвичайно низький рівень довіри населення до держави і, як наслідок,- досить мізерні обсяги вкладів у комерційні банки України. Так, після рішення НБУ про відкриття анонімних валютних рахунків у більшості державних і комерційних банків таких рахунків фактично не з'явилося.

Досить суттєвою проблемою щодо рішення сімейного господарства є питання страхового захисту заощаджень. В більшості країн із розвиненою ринковою економікою ефективно функціонують системи депозитного страхування, які забезпечують захист вкладників на випадок банкрутства банків. Це особливо стосується України, де дуже часто банки припиняють свою діяльність через неплатоспроможність.

В цілому ефективність заощаджень в останні роки є невисокою. І фактами, які що тезу підтверджують, є:
> великий обсяг індивідуальних заощаджень, що зосереджені поза банківською системою;
початковий стан системи довгострокових інвестицій сімейних господарств;
великі втрати клієнтів комерційних банків у результаті недобросовісної діяльності фінансових інститутів;
^ втрати клієнтів комерційних банків у результаті економічної кризи.

Важливим джерелом інвестицій є пенсії та страхування. За часів Радянського Союзу страхування життя забезпечувало понад 90% від усіх страхових надходжень Держстраху. Сьогодні лише сім українських компаній мають право на здійснення накопичувальних видів страхування, але обсяги їх надходжень є незначними. Традиційно накопичувальні види страхування вирішують два основні завдання - це надання страхового захисту страхувальнику та поступове нагромадження заощаджень громадян. Таким чином, придбавши страховий поліс із страхування життя, страхувальник має нагоду використати цей дохід не тільки у разі смерті чи нещасного випадку, але й, у разі дожиття до обумовленого у договорі страхування строку, повернути собі усі сплачені страхові внески та певний інвестиційний дохід. Страхування є важливим джерелом інвестицій, однак не можна сказати, що в Україні воно набуває великих обсягів. 








15

Приложенные файлы

  • doc 375961
    Размер файла: 156 kB Загрузок: 0

Добавить комментарий