СУМ


СУЛМ 1 курс, 2014
Практичне заняття 2
ГРАФІКА. ОРФОЕПІЯ. ОРФОГРАФІЯ
Графіка. Алфавіт. Співвідношення між буквами українського алфавіту і звуками української літературної мови.
2. Способи передачі на письмі м’яких і пом’якшених приголосних. Правопис м’якого знака й апострофа.
3. Подовження приголосних.
4. Орфоепія. Орфоепічні норми української мови:
а) вимова голосних і приголосних звуків;
б) основні закони милозвучності української мови;
в) наголос, типи наголосу в українській мові. Словесний наголос і його функції. Окремі закономірності наголошування. Варіативне наголошення;
г) логічний наголос.
5. Орфографія як розділ мовознавства. Принципи української орфографії.
6. Спрощення приголосних.
7. Правопис іншомовних слів:
а) уживання літер и, і, ї та е, є в запозичених словах;
б) уживання м’якого знака та апострофа в іншомовних словах;
в) подвоєння в словах іншомовного походження.
ГРАФІКА. ОРФОЕПІЯ. ОРФОГРАФІЯ
Графіка. Алфавіт. Співвідношення між буквами українського алфавіту і звуками української літературної мови.
ПОНЯТТЯ ГРАФІКИ
Графіка - це система усіх писемних та друкованих знаків, за допомоги яких передається усне мовлення.
Основу графіки української мови становлять літери (букви).
Літера - "писемний або друкований графічний знак у складі алфавіту для позначення на письмі звуків, їхніх варіантів та деяких сполучень"6
Сукупність літер, розташованих в усталеному порядку, називається алфавітом (абеткою, азбукою).
Українська абетка складається з 33 літер, за допомоги яких позначається 38 фонем (звуків).
Літери бувають друковані й писані, великі й малі. Кожна літера абетки має свою назву.
СПІВВІДНОШЕННЯ МІЖ БУКВАМИ УКРАЇНСЬКОГО АЛФАВІТУ І ЗВУКАМИ
Кожна літера української абетки здебільшого позначає один звук. Проте є випадки, коли повної відповідності між буквами і звуками немає.Літери я, ю, є можуть позначати один звук: я - [а], ю - [у], є - [е] та м'якість попереднього приголосного і два звуки: я - [йа], ю - [йу], є - [йе].
Два звуки вони позначають:
- на початку слова: якомога [йакомога], юність [йун'іс'т'], ємний [йемниї];
- після літери на позначення голосного звука: має [майе], стою [стойу];
- після апострофа, знака м'якшення: м який [мйакйї], мільярд [м'іл'йард].
В інших випадках літери я, ю, є позначають один звук.
Літери їта щ завжди позначають два звуки (фонеми): ї- [йі], щ - [шч]
Літера ь (знак м'якшення) звука не позначає, а вживається для позначення м'якості попереднього приголосного: сьомий [с'омиї].
Один звук може позначатися двома літерами: звук [дж] - літерами д і ж, звук [дз] - літерами д і з.
ОРФОГРАФІЯ
ОРФОГРАФІЯ. ПРИНЦИПИ УКРАЇНСЬКОЇ ОРФОГРАФІЇ
Орфографія - система загальноприйнятих правил, що визначають способи передачі усного мовлення на письмі.
Основним поняттям орфографії є орфограма.
Орфограма - написання, яке відповідає певному орфографічному правилу: орфограма апостроф, знак м'якшення тощо.
Орфографічне правило - це коротка рекомендація для певного способу написання, визначена і закріплена мовною нормою.
В основу української орфографії покладено два головні принципи - фонематичний і морфологічний. Крім того, певну роль відіграють також історичний (або традиційний) і смисловий (або семантико-диференціювальний) принципи.
За фонематичним принципом написання слів грунтується на якнайповнішому врахуванні їх літературно-нормативного звучання. Кожен звук (фонема) позначається на письмі літерою або сполученням літер, тобто встановлюється повна відповідність між літерами та їх звуковими значеннями. До конкретних випадків реалізації фонематичного принципу належать:
спрощені групи приголосних: проїзний, тижневий;
написання о, е після літер на позначення шиплячих приголосних: чотири - четвертий, жонатий ~ женити;
написання і в новоутворених закритих складах: стола - стіл, осені - осінь;
написання суфіксів, що сформувалися внаслідок фонетичних претворены козацький, товариство;
префікс с- перед к, п, т, ф, х: скочити, сфотографувати;
подовження приголосних: знання, вчення. Морфологічний принцип полягає в тому, що морфеми пишуться
однаково, незалежно від їх звучання в різних або споріднених словах. За морфологічним принципом пишуться:
е та и на позначення ненаголошених [е] та [и], а також о перед постійно наголошеним [у]: село, живемо, голубка, тому;
префікс з- перед глухими (крім к, п, т, ф, х): зшити, зсадити, зцілити;
префікси роз-, без- перед шиплячими: розчути, розжувати, безчестя;
літери, що позначають глухі приголосні перед дзвінкими, а також дзвінкий [г] перед глухими: боротьба, просьба, нігті;
дієслівні форми на -шся, -ться: збираєшся, вагаєшся, сміються;
подовження на межі різних морфем: віддати, осінній, іменник. Суть історичного (традиційного) принципу полягає в тому, що
деякі сучасні написання не пояснюються ні вимовою, ні фонемним складом морфем, тобто ці слова передаються на письмі за традицією. За традицією пишуться:
літери я, ю, є, ї, що позначають дві фонеми: ясен, їжак, в 'я ну ти;
літера щ на позначення двох звуків [шч]: щедрість, щастя;
ряд слів з ненаголошеними голосними [е], [и], [о], що не перевіряються наголосом: кишеня, левада, лопух, комин.
Смисловий принцип полягає в тому, що деякі слова звучать однаково, але пишуться по-різному з метою розрізнення їх значень: орел (птах) і Орел (місто).
Отже, смисловий принцип диференціює написання:
власних і загальних назв: Земля (планета) - земля (ґрунт);
складних слів разом, окремо й через дефіс: напам 'ять (вивчити) - на пам ять (подарувати), легкопоранений ілегко поранений,
Подовження приголосних.
1. Подвоєні приголосні маємо при збігу однакових приголосних:
а) префікса й кореня: відділ, ввічливий, віддати, заввишки, оббити, роззброїти;
б) кінця першої і початку другої частини складноскоро-чених слів: військкомат, міськком;
в) кореня або основи на -н- (-нь-) і суфіксів -н(ий), -ник: день —денний, ранок —ранній, причина —причинний, закон — законний, година —годинник, вікно —віконниця.
Подвоєння н зберігається й перед суфіксом -ість в іменниках та прислівниках, утворених від прикметників із подвоєним н: безвинний — безвинність — безвинно, законний — законність — законно, туманний — туманність — туманно;
г) якщо основа дієслова минулого часу закінчується на с, після якого йде частка -ся: винісся, розрісся, трясся.
Буквосполучення нн пишеться:
а) в суфіксі -енн(ий): здоровенний, силенний, численний;
б) у прикметниках з наголошеними суфіксами -анн(ий), -енн(ий), -янн(ий): здійсненний, вблаганний, недозволенний, недоторканний, незрівнянний, нечисленний, непримиренний, несказанний, нескінченний, а також у прикметнику старанний;
в) у прикметниках на -енн(ий) старослов'янського походження: благословенний, блаженний, священний, огненний.
2. Приголосні д, т, з, с, л, н, ж, ш, ц, ч подовжуються, коли вони стоять після голосного:
а) перед я, ю, і, е в усіх відмінках іменників середнього роду II відміни (крім родового множини): знання, знанню, у знанні; сторіччя, сторіччю, у сторіччі; життя, життю, у житті; знаряддя, знаряддю, у знарядді; зілля, зіллю, у зіллі; Запоріжжя, Запоріжжю, у Запоріжжі; волосся, волоссю, у волоссі; питання, питанню, на питанні;
б) якщо в родовому відмінку множини іменники середнього роду закінчуються на -ів, подвоєння зберігається: почуття — почуттів; відкриття — відкриттів та ін;в) перед я, ю, і, е в усіх відмінках деяких іменників чоловічого та жіночого роду І відміни (за винятком родового множини з закінченням -ей): суддя, судді, суддю, суддів і т. д.; стаття, статті, статтю, статтею (але в родовому множини — статей); рілля, ріллі, ріллю, ріллею;
г) перед ю в орудному відмінку іменників жіночого роду однини III відміни, якщо в називному відмінку основа їх закінчується на один м'який або шиплячий приголосний: тінь — тінню; мить — миттю; молодь — молоддю; вісь — віссю; міць — міццю; подорож: — подорожжю; ніч — ніччю; розкіш —розкішшю; річ —річчю; Рось —Россю;
д) перед я, ю в прислівниках типу: зрання, спросоння, навмання та ін.;
Уживання м’якого знака і апострофа
М’який знак уживається після д, т, з, с, ц, л, н для передачі на письмі м’якості позначуваних ними приголосних: 1) у кінці слів (біль, сядь); 2) перед буквами, що позначають тверді приголосні (галька, станьте); 3) перед о (льох, сьомий); 4) перед -ся в дієсловах (погодься, умивається); 5) перед ї, йо та я, ю, є, що позначають два звуки в словах іншомовного походження та російських власних назвах (кольє, бульйон, Ульянов); 6) після лперед буквами, що позначають м’які приголосні (стільці, пральня); 7) у словах-виняткахтьмяний, різьбяр, няньчити, бриньчати, женьшень, Маньчжурія.
М’який знак не вживається: 1) після букв, що позначають губні б, п, в, м, ф; 2) після шиплячих ж, ч, ш, щ, після задньоязикових г, к, х та ґ (кров, піч); 3) після р у кінці складу (кобзар, вірте), за винятком прізвища Горький і утворених від нього слів; 4) перед буквами, що позначають м’які або напівпом’якшені приголосні (пісня, сміх); 5) після н перед буквами, що позначають шиплячі (менший, барабанщик).
Буквосполучення -льц-, -ньц-, -ньч-, -сьц-,-сьч- пишуться з мяким знаком, якщо походять від сполук -льк-, -ньк-, -ськ- (люлька — люльці, донька — доньчин); буквосполучення -лц-, -лч-, -нч-, -сц-, -сч- пишуться без м’якого знака, якщо утворені від -лк-, -нк-, -ск- (голка — голці, галка — галчин).
Апостроф пишеться перед я, ю, є, ї: 1) після букв, що позначають губні приголосні б, п, в, м, ф, якщо перед ними немає букви на позначення приголосного, крім р (полум’яний, в’юнкий); 2) після р, яка позначає твердий приголосний (бур’ян, на підгір’ї); 3) після префіксів і першої частини складених українських та іншомовних слів, що закінчуються на приголосний (роз’їзд, пов’язаний, ад’ютант); 4) після б, п, в, м, ф, р, г, к, х, ґ, ж, ч, ш, що передають тверді приголосні, у словах іншомовного походження (миш’як, бар’єр, комп’ютер); 5) після к в імені Лук’ян та в усіх похідних від нього словах (Лук’яненко, Лук’янчук).
Апостроф не пишеться: 1) перед я, ю, є, ї після букв, що позначають губні приголосніб, п, в, м, ф, якщо перед ними стоїть приголосний, крім р, який належить до кореня слова (дзвякнути, морквяний, мавпячий); 2) після р на початку складу, якщо наступні я, ю, єпозначають його мякість (рясно, бурю); 3) перед йо (курйоз); 4) перед я, ю, коли вони позначають пом’якшення попереднього приголосного (кювет, ряса).
Спрощення відбувається: а) при відмінюванні та творенні слів, коли до існуючих звукосполук жд, зд, ст, рд додається звук-н-, -л-, -ц- (тоді середні проривні д, т випадають) ж(д)н - тиждень — тижневий, тижні, тижнів, тижнями з(д)н - проїзд — виїзний, об'їзний, проїзний, під'їзний с{т)н - якість — якісно, якісний; честь — чесно, чесний с{т)л - лестощі — облесливий, улесливо, улесливість с(т)ц - містити — місце, місцевість, місцина р(д)ц - серденько — серце, серцевина, серцевий У звукосполуці с(л)н випадає л: масло — масний, Масниця; б) у групах приголосних зк, ск при творенні дієслів із суфіксом -ну- та закінченням -e (випадаєк) з(к)н - брязк - брязнуло, брязнути, брязне с(к)н - тиск - тиснуло, тиснути, тисне, тиснява Винятки стл - кістлявий, пестливий, хвастливий стн - шістнадцять, зап 'ястний, хворостняк стс - шістсот, буквалістський скн - випускний, пропускний, вискнути, тоскно стд - шістдесят При відмінюванні цих слів та творенні похідних від них залишаються проривні т, к. Спрощення не відбувається: а) у словах іншомовного походження, що мають кінцеві приголосні -т - аґент — агентство, студент — студентський, гігант — гігантський, курсант — курсантський, парламент — парламентський -ст - баласт — баластний, контраст — контрастно, нацист — нацистський, компост — компостна, форпост — форпостний, пацифіст — пацифістський б) у групах приголосних стц, стц - невістка — невістці, невістчин, артистка — артистці — артистчин, пустка — у пустці, хустка — у хустці 
Передача голосних у словах іншомовного походження
Російська літера и у словах іншомовного походження в українській мові передається трьома буквами —  залежно від позиції у слові: и,  і,  ї.
ПРАВОПИС И
а) у загальних назвах після приголосних д, т, з, с, ц, ж (дж), ч, ш, рперед наступним приголосним: супозиторій, ноноксинол, стеарин, кандидоз, клемастин, цитрат, режим, шизофренія, але перед наступним голосним пишеться  і: діаліз, фізіологія, емульсія, операція;
б) у географічних назвах з кінцевими буквосполученнями  -ида, -ика:Атлантика, Корсика, Флорида, Атлантида;
в) у  географічних  назвах  після  приголосних  дж, ж,  ч, ш, щ,  цперед  наступним  приголосним:  Йоркшир,  Лейпциг,  Чикаго, але  перед  наступним  голосним  та  в  кінці  слова  пишеться  і: Віші, Шіофок;
г) у географічних назвах із буквосполученням -ри- перед наступним приголосним, крім й: Крит, Мадрид, Цюрих, але Австрія;
д) в  інших  географічних назвах після приголосних  д, т  і у  випадках з узвичаєною вимовою: Аргентина, Скандинавія, Сирія, Сицилія, Бразилія, Єгипет, Пакистан, Китай, Єрусалим, Вифлеєм та у похідних від них: єгиптянин, єгипетський, сицилійка,  сицилієць;
е) у  деяких  словах  іншомовного  походження,  давно  засвоєних українською  мовою,  відповідно  до  вимови  після  б,  п,  в,  м, ф,  г,  к,  х,  л,  н  перед  наступним  приголосним:  імбир,  спирт, мирт, нирка, скипидар, кипарис, єхидна;
є) у словах церковного вжитку: єпископ, єпитрахиль, миро, диякон, митра, митрополит.
ПРАВОПИС І
а) на  початку  слова  (загальні  і  власні  назви):  Індія,  Ібсен,  інсульт, інтерфаза, інтернатура,  інтоксикація;
б) після  будь-якого приголосного перед наступним  голосним  та й: систолія,  інгредієнт, біовіталь,  епігастрій, радій;
в) у середині слова після б, п, в, м, ф, г, к, х, л, н перед наступним  приголосним:  інгібітор,  кліренс,  мікоз,  ністатин,  епідерміс, фібра,  гідроліз, твін;
г) після приголосного у кінці невідмінюваних слів: візаві, таксі, попурі;
д) після приголосного у деяких особових іменах і в географічних назвах, а також у похідних словах перед наступним приголосним  і в кінці слова: Нагасакі, Сочі, Дідро, Лісабон.
ПРАВОПИС Ї
а) у середині слова після  голосного: новокаїн, алкалоїд, Каїр.
Російська  літера  е  у  запозичених  словах  в  українській  мові залежно від позиції у слові передається як  е  та  є.ПРАВОПИС Е
На місці російського  е:
а) у середині слова після твердого приголосного: бесалол, вестибуліт,  гебефренія, мезотелій, нефропексія;
б) після префіксів  і споріднених  із ними елементів: діетил, поліембріонія, реекспорт.
На місці російського  э:
а) у будь якій позиції: етногенез, еластаза, електрограф, аеропоніка, аероемболія.
ПРАВОПИС Є
а) на  початку  слова  за  узвичаєною  вимовою:  єнамін,  єрник,   єрсей,  єюніт, Європа, Єгипет,  європій;
б) у середині слова після е, і, й: реєстр, феєрія, дієн, дієтотерапія, лієніт, мієломатоз, Фейєрбах;
в) у середині слова після апострофа  і м’якого знака: п’єзометр, об’єкт, барельєф, Готьє, вольєра.
ПРАВОПИС У
а) у словах, запозичених із французької мови після ж, ш: журі, брошура, а також у словах парфуми, парфумерія.
Для позначення роздільної вимови на письмі у словах іншомовного походження вживається  знак апострофа та м’який  знак.
Вживання апострофа
а) у середині слова після б, п, в, м, ф, г, к, х, ж, ч, ш, р перед я, ю, є,  ї: б’єф, комп’ютер, миш’як, прем’єра, п’єдестал, Руж’є, Монтеск’є;
б) у середині слова після кінцевого приголосного префікса перед я, ю, є,  ї: ад’юнктура, кон’юнктура,  ін’єкція.
Вживання м’якого знака
а) у  середині  слова після  д, т,  з,  с, л, н  перед  я, ю,  є, йо: ательє, бульйон, мільйон, Лавуазьє, Ньютон, міньйон;
б) у середині та в кінці слова після д, т, з, с, л, н перед наступним  приголосним:  більгарціоз,  нефрокальциноз,  ригідність, равіоль;
в) у  середині  слова після л перед наступним  о:  браульоз, міогельоз, туберкульоз.
Передача подвоєних і неподвоєних приголосних
ПОДВОЄННЯ ВІДБУВАЄТЬСЯ
а) у  середині  слова  при  збігу  однакових  приголосних  на  межі префікса й кореня  (якщо у мові-реципієнті вживається паралельне  непрефіксальне  слово):  імміграція  (є міграція),  ірраціональний  (є раціональний), апперцепція  (є перцепція)
б) у  власних  назвах  та  похідних  від  них  словах:  Калькутта, Ніцца, Шиллер, шиллерівський, Уссурі, уссурійський.
ПОДВОЄННЯ НЕ ВІДБУВАЄТЬСЯ
а) у загальних назвах: комісія, колектив, територія, беладона, акомодація.
Запам’ятайте
Лише  в  деяких  загальних  назвах  іншомовного  походження зберігається подвоєння: аннали, бонна, брутто, ванна, мадонна, манна, мотто, нетто, панна, пенні, тонна, білль, булла, вілла, мулла, дурра, мірра.
СУЛМ 1 курс
Практичне заняття 3
СЛОВОТВІРМорфеміка як розділ словотвору. Поняття про морфему. Класифікація морфем української мови.
2. Морфемна структура слова. Основа слова, типи основ. Зміни в морфемній будові слова.
3. Словотвір як розділ мовознавства. Поняття про твірну основу, словотвірний тип, словотвірне значення слова.
4. Морфологічні та неморфологічні способи словотвору.
М о р ф е м і к а — розділ граматики, який вивчаєморфемний склад слова, закономірності конструюван-ня слів за певними правилами сполучуваності мор-фем.Традиційно морфеміку відносять до морфології, об’єктамививчення якої є внутрішня граматична будова слова і грама-тичні класи слів. Оскільки одиниці, що виділяються у внутрішнійбудові слів, є знаками — значущими частинами морфологічноїодиниці-конструкції — і беруть участь у граматичному оформ-ленні лексико-граматичних класів слів (частин мови), це даєпідставу для виділення морфеміки в окремий розділ із само-стійним об’єктом вивчення — одиницями, меншими за слово, —морфемами.Морфеміка вивчає морфеми та класифікацію їх за функція-ми й іншими ознаками, поділ слів на морфеми, правила сполу-чуваності у внутрішній будові слова і зміни у морфемнихструктурах. Морфеміка тісно пов’язана з розділом «Морфоно-логія», в якому вивчаються звукові зміни у морфемах і на їхстику в слові, та «Словотвором», оскільки морфеми розгля-даються у зв’язку з похідністю слів, особливо афіксальнихутворень.
Кожна одиниця мови має свою структуру, яку утворюютьвзаємопов’язані і співвідносні елементи значення і вираження(крім фонеми).Слово як морфологічна одиниця-конструкція — це єдністьвзаємопов’язаних і співвідносних морфем, які його утворю-ють.Морфема (грец. цорсрг| — вигляд, форма) — це найменшанеподільна значуща частина слова. Морфема є носієм певноголексичного чи граматичного значення і регулярно відтворюєтьсяу процесі мовлення відповідно до моделей слів, властивих певніймові. Наприклад, у слові братній виділяються три морфеми:брат-н-ій; перша з них наявна в споріднених словах брат,братів, брататися, братство; друга — властива прикмет-никам відіменникового творення на зразок муж-н-ій, друж-н-ій (від друг), а третя — функціонує в усіх прикметниках м’якоїгрупи в називному відмінку.Вияв морфеми у слові і його словоформах позначаєтьсятерміном «морф» («морфа»).Морф (морфа) — конкретний вияв морфеми, найменшазначуща частина, що виділяється у складі певної конкретноїсловоформи слова; те саме, що й варіант морфеми.Аломорф (аломорфа) — це морф певної морфеми, що за-знав фонетичної модифікації, зумовленої звуковим складомсусідніх морфів або формальною будовою слова. Наприклад,морфема з в українській мові може мати звукові варіанти з-,зі-, із-, с-: збити, зійти, ізняти, спитати. Виявом однієїкореневої морфеми є аломорфи род- і рід- у словах родити,родина, рід, рідня.Кореневі аломорфи слід відрізняти від суплетивних коренів.Суплетивними є корені двох слів, від яких творяться супле-тивні форми одного слова. Наприклад: поганий — гірший,найгірший; брати — взяти; я — мене, мені; ми — нас, нам;він — його, йому.
Морфемна структура слова — це закономірна єдністьвзаємопов’язаних складових частин його, розташованих у певнійпослідовності відповідно до ролі їх в організації слова як цілісноїодиниці лексичного і граматичного рівнів мови.За значенням і роллю в будові слова морфеми поділяютьсяна кореневі та афіксальні, або службові, формальні (словотворчіі граматичні).Коренева морфема є носієм поняттєвого змісту слова. Втілю-ючи ідею тотожності його самому собі, або внутрішню формуслова, коренева морфема протиставляється формальним засо-бам вираження словотвірних і граматичних значень.Афіксальні морфеми є засобом вираження словотвірних іграматичних значень: 1) оформлення основи слова; 2) творен-ня похідних у процесі деривації (словотвірного перетвореннякореня) або граматичних форм у процесі граматичної модифі-кації кореня того самого слова. Пор.:1) білити і біліти; нести і носити;2) білий, білуватий, білизна, біленький, більмо;3) білий, біла, біле, білі; білий — біліший — найбіліший.
Основа слова. Типи основ
О с н о в а — це частина змінюваного слова, що виражаєйого лексичне значення. При морфемному поділі слова післявідкидання афіксів з граматичним значенням залишаєтьсяоснова. Наприклад, у словах місто, визвольний, чотири виді-ляються основи міст-, визвольн-, чотир- шляхом відкиданнязакінчень -о, -ий, -и; у дієслівних словоформах пишу, пишемо,пишуть, пиши, пишіть після відкидання флексій — основапиш- (теперішнього часу), а в словоформах писав, писала,писали (основа виділяється шляхом відкидання формотворчихсуфіксів (-в-, -л-) і закінчень — нульового, -а, -и (основаминулого часу — писа-).За морфологічним складом основа може бути к о р е н е —в о ю (простою) й а ф і к с а л ь н о ю (складною). Корене-ва основа відповідає кореню. На відміну від неї в афіксальнійоснові крім кореня наявний один або кілька словотворчихафіксів.З погляду сучасних семантико-словотвірних зв’язків основаможе бути непохідною ( н е м о т и в о в а н о ю ) і похідною( м о т и в о в а н о ю).Н е п о х і д н а — це основа, в складі якої не виділяютьсясловотворчі афікси і яка не мотивується словами того самогокореня: наприклад, у словах мир, сонце, білий, знати — мир-,сонц-, біл-, зна-. Значення непохідної основи замкнене в нійсамій і може бути виявлене лише внаслідок етимологічногоаналізу.П о х і д н а — це основа, в складі якої, крім кореневої мор-феми, виділяється один чи кілька словотворчих афіксів і якамотивується через семантико-словотвірні зв’язки з іншими сло-вами того самого кореня. Наприклад, основи слів морозиво,правдивий, роздати мають у своєму складі словотворчий афікс(мороз-и-, правд-и-, роз-да-) і мотивуються через спорідненіслова {мороз, правда, дати). Похідна основа завжди мотиво-вана.За особливостями вияву в споріднених (однокореневих)словах розрізняють вільні і зв’язані основи.В і л ь н а ( н е з в ‘ я з а н а ) — це основа, що має здатністьдо вільного вияву свого морфемного складу: у похідних (афік-сальних) споріднених словах і в словах з непохідними основа-16ми. Наприклад, у словах покрикувати, перекричати, викрикоснова крик може виступати самостійно і в споріднених сло-вах, як ускладнена словотворчими афіксами, так і неускладнена(крик).З в ‘ я з а н а — це основа, яка не має здатності вільно ви-являти свій морфемний склад; її коренева (коренева і суфік-сальна) морфема виявляє себе тільки у складі похідних слів.Наприклад: у словах роззути, взути; звикнути, звичка,навики кореневі та ускладнені суфіксом морфеми зу-, вик-(вич-) без поєднання з префіксом не вживаються.Змінюване слово є складною діалектичною єдністю спільноїдля всіх його словоформ частини (що є носієм лексичногозначення й тому залишається постійною, незмінною) і змінноїчастини, вираженої функціональною відмінністю однієї слово-форми від іншої. Послідовне розрізнення кожної словоформи зусіх інших можливе за наявності спільної основи і властивогоокремій словоформі закінчення (флексії), що є показником од-ного або кількох граматичних значень. Наприклад, іменниковеслово груша при постійній основі груш- за допомогою закін-чень виражає різні значення відмінків і числа, груш-а, груш-і,груш-і, груш-у, грушею, (на) груш-і (однина), груш-і, груш,груш-ам, груш-і, груш-ами, (на) груш-ax (множина), а при-кметник високий за допомогою закінчень виражає граматичнізначення відмінка, роду і числа, залежних від роду, відмінка ічисла іменника: висок-а груша, висок-ої груші, висок-ій груші,висок-у грушу, висок-ою грушею, на висок-ій груші.
Зміни в морфемній будові слова
У процесі історичного розвитку мови первинний морфемнийсклад слова може зазнавати змін. Основним виявом змін уморфемній структурі слів української мови є порушення пря-мих співвідношень між похідною і непохідною основами. Внас-лідок різних фонетичних процесів, змін у лексичному значенніпохідного чи первинного слова, зникнення слова, на основі яко-го виникло похідне, з активного словника відбуваються зміни уморфемній будові слова: спрощення, перерозклад, ускладненнята ін.С п р о щ е н н я м називається процес, наслідком якого євтрата похідним словом,, здатності виділяти наявну в ньому17первісну морфему. Наприклад, слово вікно в сучасній ук-раїнській мові поділяється на дві морфеми — кореневу вікн- іфлективну -о.У давньоукраїнській мові в цьому слові виділявся ще суфікс-к-, який уже став непродуктивним (порівн.: ряд-н-о, сук-н-о)і поступово зрісся з коренем. Цьому сприяли звукові зміни:втрата зредукованого голосного в суфіксі {-ън-, -ьн-) і зумов-лена цим процесом поява нового закритого складу, в якомудавній [о] перейшов в [і], а перед ним з’явився приставний(протетичний) звук [в]. У сучасній мові слово вікно вже несприймається як похідне від слова око.Спрощення зазнають слова з різних частин мови, однак найчас-тіше воно спостерігається у словах, утворених суфіксальнимспособом. Наприклад, в іменниках жир, шило, мило, рило, знакта багатьох інших колись «живі» суфікси -/?-, -л(о), -к- сталинепродуктивними і далі зрослися з коренями слів. Унаслідокспрощення основи цих слів стали непохідними, так само якнепохідними в сучасній українській мові стали основи при-кметників високий, гіркий, мілкий, тонкий, важкий, лука-вий або дієслів включити, виключити, замкнути, відімкну-ти, піймати та інших за відсутності в сучасній мові безпре-фіксних дієслівних лексем ключити, микати, імати.Зміни в морфемному складі слів можуть відбуватися вна-слідок переміщень між значущими частинами, наприклад, пре-фікса до кореня (пор.: утроба і внутрішній, де давній префіксприйменникового походження вън- злився з коренем), і навпа-ки, відходу морфеми, що належить основі слова, до флексії (пор.давньоукраїнську форму рука-ми, де суфікс -а- входив до ос-нови, і сучасну українську рук-ами, в якій суфікс відійшов дозакінчення).Мовний процес, наслідком якого є зміна зовнішнього вигля-ду службових морфем, переміщення меж між похідною осно-вою і словотворчим афіксом, називається п е р е р о з к л а —д о м. Унаслідок перерозкладу може відбуватися такожзбільшення обсягу словотворчого афікса за рахунок іншогоафікса, наявного в основі, від якої утворено похідне. У такийспосіб виникають так звані складні суфікси -анин, -чанин,-инськ(ий), -ність та ін. Пор., наприклад: ліс-ник (від ліс-н-ий), мат-усеньк-а (від мат-ус-я), сух-ощав-ий {від,сух-ість,сух-ощ-і), блиск-оті-ти (від блиск-іт).18Перерозклад має місце на стику префіксів: наприклад, префіксзне- виник унаслідок зрощення префіксів з- і не- в основахдієслів, похідних від іменників і прикметників: не дати долі —знедолити; не мати сили — знесилитися; зажити неслави —надати поганої слави — знеслави-ти(ся). Нова модель діє-слівних утворень префіксально-суфіксальна (або ще й пост-фіксальна) використовує складний префікс зне-: кров — зне-кров-и-ти, шкода — зне-шкод-и-ти, ціна — зне-цін-юва-ти;зрідка допускає префікс обез-, також утворений з двох морфемо + без-, біль — обез-бол-и-ти.Своєрідні процеси, що зумовлюють зміни в морфемномускладі слів, виникають унаслідок переходу слів з одного розря-ду в інший: прикметників і дієприкметників — в іменники( с у б с т а н т и в а ц і я ) , змінюваних слів — у прислівники( а д в е р б і а л і з а ц і я ) , самостійних слів — у службовіслова, вигуки. Процеси переходу слів з однієї частини мови віншу обов’язково спричиняють зміну граматичних значень, аотже, і зміну граматичних (формотворчих і словозмінних) мор-фем на словотворчі афікси. Такий процес називають д е к о —р е л я ц і є ю .
Предмет і завдання словотвору
С л о в о т в і р , або д е р и в а ц і я (лат. derivatio —творення, відведення), — це розділ мовознавства, який ви-вчає слова за способами і засобами їх творення та сло-вотвірною структурою.Словотвір є одним із головних джерел поповнення лексич-ного складу мови, тому цей термін використовується і для по-значення процесу деривації — творення похідних слів.Предметом вивчення словотвору є словотвірна підсистемамови. До завдань цього розділу належать питання про способиі засоби творення похідних слів, з’ясування мотиваційних відно-шень між вихідними і похідними одиницями, класифікацію по-хідних слів за ознаками дериваційної структури і словотвірни-ми значеннями в межах відповідних лексико-граматичнихкласів слів (частин мови), визначення продуктивності окре-мих способів і засобів деривації.Словотвірні процеси української мови орієнтовані на фор-мування лексичних одиниць різної частиномовної природи,насамперед тих, що виконують номінативну функцію, — нази-вають предмети, осіб, інших істот, ознаки, дії, процеси, стани, абст-рактні поняття. Словотвір тісно пов’язаний з кількома рівнямимови — лексичним, морфемним і граматичним, на кожному зяких розглядається слово, проте в різних його аспектах (щодозначення, морфемної будови, словозміни і належності до певноїчастини мови, функцій словоформ).Словотвірний аспект стосується сфери мовної діяльностілюдини, спрямованої на забезпечення процесів номінації, ство-рення мотивованих однослівних знаків мови. Завдяки слово-20творенню словниковий склад мови залишається відкритою ди-намічною системою.Розрізняють синхронний і діахронний словотвір. Синхрон-ний (описовий) словотвір вивчає словотвірну структуру слівна будь-якому конкретному етапі розвитку мови. Діахроннийсловотвір вивчає історію появи похідних слів на основі зістав-лення різних періодів функціонування.Основними поняттями синхронного словотвору є: словотвірнамотивація і словотвірне значення похідного слова з урахуван-ням його сучасних (живих) зв’язків з іншим словом або сло-восполученням. Словотвірні відношення розуміються як відно-шення похідного (вторинного) слова до того, від якого воноутворилося.Словотвірні відношення виявляються у споріднених словах.Однією з найважливіших ознак синхронного аналізу похіднихслів є спосіб їх словотвору. У словотворі вивчається весьарсенал словотворчих засобів мови, словотвірних типів і роз-рядів у межах використовуваних способів словотворення.Описовий словотвір української мови досліджує словотвірніпроцеси, які виявляють закономірності її розвитку на сучасно-му етапі. Системне вивчення словотвору передбачає розглядспособів творення слів, будови їх з урахуванням належностідо певної частини мови, характеру твірної основи та звуковихзмін, властивих сучасній мові.
Словотвірна структура слова в українській мові
Нове слово виникає на ґрунті вже існуючого в мові й спри-ймається як похідне, хронологічно вторинне щодо того, від якоговоно утворене. Наприклад, слова вітряк, денний, давно спри-ймаються як вторинні щодо слів вітер, день, давній. Ознакамиїх похідності є передусім мотивованість їх значень словами, відяких вони походять, а також складніша морфемна будова.Відношення між мотивованим і немотивованим словом —це вияв семантичної залежності: первинне слово є немотиво-ваним, вторинне, або похідне, мотивується значенням іншогослова того самого кореня, що хронологічно передує йому.Словотвірну структуру похідного слова становлять твірнаоснова і словотворчий формант. Словотвірна структура — це21властивість похідного слова бути визначеним за твірною осно-вою і словотворчим засобом, який виражає словотвірне зна-чення. При словотвірному аналізі у похідному слові виявля-ються семантичні взаємовідношення між двома складовими еле-ментами його словотвірної структури. Так, з погляду сучаснихсемантико-словотвірних зв’язків слово доброта є похідним,оскільки виявляє мотиваційний зв’язок з прикметником доб-рий. Словотворчий формант -от- переводить основу прикмет-ника до іменникових слів на позначення абстрактного поняття(добрий — ознака предмета, доброта — узагальнена, опред-метнена ознака).Істотною ознакою похідного слова є те, що воно має склад-нішу, ніж первинне слово, будову: до його складу входить крімтвірної основи словотворчий афікс (суфікс, префікс, рідше —флексія зі словозмінною та словотворчою функціями, інтерфікс,постфікс, афіксоїд), який уточнює, видозмінює значення мотиву-ючого слова.
Поняття твірної основи
Основна одиниця словотворення не корінь (спільна частинаспоріднених слів), а частина слова, слово або словосполучення,що мотивує значення похідного слова, є його словотворчоюбазою.Т в і р н о ю ( с л о в о т в і р н о ю ) основою називаютьчастину слова (слово чи частину слів словосполучення), відякої твориться похідне. Наприклад, у дієслові заземлититвірною стала основа іменникового слова земля (земл-), мо-дифікована за допомогою словотворчих афіксів: суфікса -и-,який разом із суфіксом -ти оформляє похідне слово якдієслівне, і префікса за-, який виражає словотвірне значення.У слові заземлення твірною виступає вже дієслівна основазаземл- (и-ти), а словотвірне значення виражає іменниковийсуфікс -енн-.Твірна основа є спільною частиною двох слів — первинно-го і похідного, адже вона завжди виконує для похідного рольмотиватора. Мотиваційні відношення похідності зумовлюють-ся тими прирощеннями, модифікацією, яких зазнає основа. На-приклад, у словах річний, річниця, роковини той самий коріньрік-, але твірною основою він став лише для слова річний, два22інших мотивуються інакше: річниця — від річний (річн + иц + я),а роковини — від роковий {роков + ин-и).Мотиваційні відношення між словами завжди встановлюютьсяпопарно, хоч у процесах словотворення твірна основа можевиступати як у ланцюговому, так і в радіальному зв’язках.Порівняйте:1) при поступовому ланцюговому зв’язку слів твірна основаускладнюється поступово, утворюючи кілька ступенів:ліс —> лісовий —> лісовик —> лісовичка;ліс —¥ лісок —> лісочок;ліс —> лісний —> лісник —> лісничиха;2) при радіальному зв’язку похідних слів твірна основа мо-тивує кілька похідних:Твірна основа може не повністю входити до похідного сло-ва. Це спостерігається при нульовій суфіксації, коли дієслівнаоснова в похідному іменнику скорочується за рахунок суфікса(перепис-а-ти —- перепис, засів-а-ти — засів); у складнихсловах, значення яких моделюється словосполученням {тру-довий день — трудодень, чесати хмари — хмарочос), та вабревіатурах — від часткового або буквеного чи звукового усі-чення слів {начальник дивізії — начдив; командний пункт —КП {ка-ne); Організація Об’єднаних Націй — ООН).Поняття «твірна основа» використовується щодо похіднихафіксальних слів. Стосовно слів, утворених неморфологічнимиспособами, цей термін може бути використаний умовно, оскіль-ки для словотвірного аналізу важливим є з’ясування мотива-ції: у разі переходу слів з однієї частини мови в іншу, призрощенні двох слів в одне, розщепленні багатозначного словата виникненні омонімів.Базою творення слів усіх частин мови, що активно попов-нюються новоутвореннями в наші дні, виступають наявні вукраїнській мові слова. Однак потенційна здатність слугува-ти базою для словотворення в різних частинах мови неодна-кова. Іменникові основи є словотворчою базою для імен-ників {вишня — вишняк), прикметників {учитель — учи-тельський), дієслів {весло — веслувати), прислівників(мить — миттю). Від дієслівних основ творяться похіднідієслова (світити — просвітити), іменники (нагородити —нагорода, нагороджувати — нагородження), прикметники(тремтіти — тремтливий), прислівники (присідати — на-вприсядки). Прикметникові основи можуть бути базою дляутворення прикметників здебільшого з модифікованим значен-ням здрібнілості, пестливості, збільшеності тощо (червоний —червоненький, червонісінький); дієслів (старий — старіти);прислівників (старуватий — старувато), іменників (новий —новина). Трансформування основ різних частин мови до слівінших частин мови здійснюється за допомогою суфіксів яксловотворчих засобів, що мають неоднакову здатність включа-тися в міжкатегорійну словотвірну похідність.
Словотвірне значення слова
Словотвірна структура слова визначається через мотиваційнівідношення твірної основи і словотворчого форманта або з до-помогою іншого засобу (перенесення наголосу, чергування звуків,переосмислення слова тощо), що видозмінює похідне слово по-рівняно з первинним словом-мотиватором.С л о в о т в і р н е з н а ч е н н я у похідних словах — цеузагальнене, спільне для певного лексико-семантичного розрядуслів значення, що виявляється в одному словотвірному типовіпевним словотворчим засобом. Словотвірне значення ґрунтуєтьсяна однотипних відношеннях. Ознаками однотипних відношень єлексико-граматична належність твірної основи до певної части-ни мови і характер словотворчого засобу. Наприклад, у суфік-сальних утвореннях косар, кобзар, зброяр, баяніст суфікси-ар (-яр), -іст утворюють назви осіб за родом діяльності; віменниках хід, лік, цвіт виражається словотвірне значення уза-гальненої дії, процесу засобом нульової суфіксації.
Словотвірний тип. Продуктивність словотвірного типу
С л о в о т в і р н и й т и п — це основна одиниця класи-фікації похідних слів. Під словотвірним типом розуміють мо-дель похідних слів (дериватів), що належать до однієї частинимови і характеризуються такими словотвірними ознаками: 1) по-хідністю від слів однієї частини мови; 2) спільним способомсловотвору; 3) спільним словотвірним значенням; 4) тотожнимсловотворчим формантом. Так, дієслова біліти, чорніти, зе-леніти належать до одного словотвірного типу, тому що вони:а) походять від прикметників; б) характеризуються суфіксаль-ним способом словотвору; в) мають спільне словотвірне зна-чення — виділятися за кольоровою ознакою; г) утворені за до-помогою дієслівного суфікса -і-.Словотвірний тип, що є незамкненим рядом похідних і по-повнюється новотворами, називається п р о д у к т и в н и мтипом. Прикладом продуктивного словотвірного типу можутьбути віддієслівні іменники на -анн(я), що позначають опред-метнені дії, процеси (виховання, змагання, виконання, чи-тання тощо). Якщо словотвірний тип утворює кількісно обме-жену групу слів, то він може бути схарактеризований як н е —п р о д у к т и в н и й . Наприклад, назви людей за зовнішнімичи внутрішніми ознаками їх, утворювані суфіксом -ун, станов-лять замкнений, непродуктивний тип: веселун, хитрун, щебе-тун, говорун, літун, хапун.Із втратою словотвірної продуктивності окремим типом (чипідтипом) стає непродуктивним і словотворчий афікс, який зчасом може перетворитися на мертву морфему (наприклад,суфікс -к- у словах тонкий, близький).У словотвірній системі сучасної української мови спостеріга-ються випадки поступової втрати продуктивності афікса в одно-му словотвірному типі, і навпаки, зростання його словотвірної ак-тивності в іншому. Так, продуктивний у минулому суфікс -івн(а)в утвореннях на позначення дочки за фахом або соціальним ста-ном батька (бондарівна, лимарівна, сотниківна, царівна, кня-зівна та ін.) став зовсім непродуктивним, але в назвах людей запрізвищем або прізвиськом батька він і нині є досить продуктив-ним у розмовному стилі і закріпився, зокрема, в іменах по бать-кові: Дорошівна, Митяхівна, Кудряшівна, Іванівна.
Словотворчі засоби
Словотвірна структура слова визначається через мотиваційнівідношення між твірною основою і словотворчим формантом,який видозмінює значення похідного слова порівняно з тим, відякого воно утворене.24У сучасній українській мові до найпродуктивніших засобіввираження словотвірних значень належать афікси.Значення дериваційних афіксів розкривається лише на тлілексичного значення слова — твірної основи. Воно є категорій-ним, класифікаційним. Саме тому в українській мовознавчійтрадиції опис словотвірної підсистеми сучасної української мовиподається за семантичною класифікацією афіксів — суфіксіві префіксів — у межах частин мови. При виділенні словотво-ру в окремий розділ словотворчі засоби також розглядаютьсяв найтіснішому зв’язку з парадигматичним оформленням сліврізних лексико-граматичних розрядів. Наприклад, суфіксальніутворення трійка, десяток відносять до іменників, а рясніти,більшати — до дієслів, хоча твірні основи у перших числівни-кові (означають кількості), а в других — прикметникові (пере-дають ознаки предметів). Значення твірної основи модифікуєтьсясловотворчим суфіксом не тільки в лексичному, а й у лексико-граматичному (категорійному) плані.Кожній повнозначній частині мови властива своя системасуфіксів, які є засобами внутрішньо- та міжкатегорійного тво-рення похідних слів.За словотвірною функцією суфікси поділяються на двігрупи:1) суфікси, які є засобом творення слів з новим лексич-ним значенням (наприклад, золот-ав-ий, казк-ар, поет-изу-ва-ти);2) суфікси, які, приєднуючись до основи, вносять додатковийвідтінок суб’єктивної оцінної характеристики: здрібнілості, лас-кавого ставлення, пестливості (столик, матуся, Ганнуся,ріднесенький, спатоньки); збільшеності, згрубілості, негатив-ної оцінки (плечище, здоровенний, величезний, вітрюган,катюга).Префікси приєднуються до всього слова (пра-ліс, пере-клас-ти, анти-народний), їх значення не пов’язане з парадиг-мою слів. Відмінність між префіксом і суфіксом зберігаєтьсяі при конфіксальному словотворі: суфікс разом із закінчен-ням оформляє слово відповідно до частиномовної парадигми(без-батч-енк-о, без-дум-н-ий, по-трій-н-ий, по-тро-їти\по-трої-і-ти\).Для словотворчих афіксів характерна багатозначність, тоб-то вони здатні виражати варіантні значення у межах однієї25словотвірної моделі, за якою творяться похідні слова. Напри-клад: у прикметниках хитруватий, довгуватий, зеленува-тий суфікс -уват- виражає словотвірне значення неповнотиознаки, а в словах цієї самої моделі вовкуватий, свинякува-тий — ознаку за подібністю до тварини; суфікс -арн- можевиражати ознаку за відношенням до сфери діяльності {агр-арн-ий, гуманіт-арн-ий), до об’єкта (молекул-ярн-ий) і ха-рактеризувати предмет за просторовими ознаками (планет-арн-ий).Частіше спостерігається явище омонімії і синонімії дери-вативних формантів. Так, суфікс -ик виступає в назвах істотзі значенням позитивної оцінки (кон-ик, хлопч-ик, пес-ик),у назвах предметів зі значенням здрібнілості (воз-ик, нос-ик) та в назвах осіб за родом діяльності й за іншими озна-ками (політ-ик, вагов-ик, муж-ик, дурн-ик, співвітчизн-ик).Проте омонімія афіксів (особливо префіксів) легко нейтра-лізується у процесі деривації за різними словотвірними типамитворення похідних слів.Синонімічні відношення спостерігаються в межах словотвір-них розрядів слів. Наприклад, для творення назв осіб за родомдіяльності використовуються різні словотворчі суфікси -а/с-,-ач-, -ар-, -ист-, -іст-, -тель та інші {співак, скрип-ач,друк-ар, масаж-ист, шах-іст, учи-тель).У дієсловах синонімічні значення виражають префікси ук-раїнського та іншомовного походження: протизаконний — ан-тизаконний, неморальний — аморальний, зверхмодний —ультрамодний, міжнаціональний — інтернаціональний, над-зірка — суперзірка.Питомі українські й іншомовні префікси можуть також ви-ражати в словах антонімічні відношення: в-нести — ви-не-сти, пере-оцінити — зне-цінити, на-земний — під-земний,пре-позиція — пост-позиці я, про-грес — ре-грес, син-хрон-ний — діа-хронний, супер-гармонія — дис-гармонія.Реалізація дериваційних значень засобами афіксації відбу-вається у процесі афіксальних способів словотворення похіднихслів за певними словотвірними типами у межах лексико-гра-матичних розрядів повнозначних частин мови.
Морфологічні способи словотвору. Афіксація
Залежно від матеріальних засобів вираження розрізняютьморфологічні і неморфологічні способи словотвору.До морфологічних належать усі способи творення простихслів за допомогою афіксальних морфем, а також творення склад-них і складноскорочених слів.Морфологічні способи словотвору поділяються на афіксальні,основоскладання та абревіацію.До а ф і к с а л ь н и х с п о с о б і в словотвору нале-жать префіксальний, суфіксальний, постфіксальний, змішані —суфіксально-префіксальний, префіксально-постфіксальний, суфік-сально-постфіксальний, суфіксально-префіксально-постфіксаль-ний та флексійний.П р е ф і к с а л ь н и й спосіб словотвору, або п р е —ф і к с а ц і я , — це творення похідних слів за допомогою при-єднання префікса: казати — розказати, звичайний — над-звичайний, зелень — прозелень.Особливістю префіксації є те, що префікс приєднується недо основи, а до граматично оформленого слова, тому творенняпохідних слів префіксальним способом належить до внутріш-нього іменникового, прикметникового чи дієслівного слово-твору. Внаслідок приєднання префікса лексичне значення мо-тивуючого слова може істотно видозмінюватися, наприклад:пливти — спливти; гнати (когось, кудись) — погнати,відігнати, підігнати, розігнати, перегнати, зігнати, за-гнати.На межі префіксальної морфеми в слові не спостерігаєть-ся помітних фонетичних змін. Лише окремі префікси україн-ської мови мають варіантне вираження у зв’язку зі вставлен-ням голосного перед приголосним твірної основи: мліти —зомліти (з — зо), брати — зібрати (з — зі), рвати —розірвати (роз — розі), гнати — обігнати {об — обі) тощо.У деяких випадках префіксацію супроводжує зміна місцянаголосу, наприклад: бігти — вибігти, смак — присмак, вес-на — провесна.28Префіксація є активним способом внутрішнього дієслівногословотвору, менш поширена вона в інших частинах мови —іменниках, прикметниках, прислівниках.С у ф і к с а л ь н и й спосіб словотвору, або с у ф і к с а —ц і я , — це творення похідних слів приєднанням до твірноїоснови суфікса: крига — криж-ин-а, криця — криц-ев-ий,ясний — ясн-і-ти.Суфіксація — найпоширеніший спосіб творення слів у су-часній українській мові. Цим способом творяться іменники,прикметники, дієслова, прислівники. Кожна з цих частин мовимає свою систему суфіксальних морфем, особливо розвиненавона в іменниках і прикметниках.Додавання суфіксальної морфеми до твірної основи можесупроводжуватися: чергуванням голосних або приголосних укорені (село — сільський, крапати — крапля), накладаннямморфем (Одеса — одеський) тощо.Н у л ь о в а с у ф і к с а ц і я є різновидом суфіксальногословотвору. Специфіка її полягає в тому, що похідне словомоделюється на основі переведення мотивуючої основи до іншоїчастини мови засобом нульового суфікса. Наприклад: бігти —>—> біг, ходити —> хід, гнилий —> гниль. Причому суфікси йінші постфіксальні морфеми, наявні в словах, які мотивуютьтакі утворення, відкидаються, оскільки вони є формальними по-казниками належності цих слів до певної частини мови. Нульо-вий суфікс переводить похідне слово до класу іменників: від-рив-а-ти-ся —> відрив, викуп-и-ти —> викуп, винос-и-ти —>винос і виноска, вибир-а-ти —> вибір і вибори, далек-ий —>даль.Безафіксне творення похідних в українській мові представ-лено типами віддієслівних та відприкметникових іменників. Йогослід відрізняти від словотвору прикметників засобом приєднан-ня префікса і нульового суфікса: без-язик-ий, без-сил-ий.С у ф і к с а л ь н о — п р е ф і к с а л ь н и й спосіб слово-твору полягає в тому, що похідні слова утворюються одночас-ним приєднанням до твірної основи префікса й суфікса: ліс —пролісок, нога — обніжок, робити — неробство.Суфіксально-префіксальний спосіб широко використовуєтьсяпри творенні іменників, прикметників, дієслів, прислівників.Унаслідок суфіксально-префіксального словотворення можутьз’являтися похідні слова в межах того самого розряду слів, до29якого належить твірна основа (дорога — подорожник, танцю-вати — пританцьовувати), але частіше твірна основа пере-ходить в інший розряд слів {сніг — засніжити, стіл — на-стільний, наш — по-нашому).Суфіксально-префіксальний спосіб більшою мірою наближе-ний до суфіксації, ніж до префіксації, оскільки префікси залиша-ються нейтральними до парадигматичного оформлення слова, втой час як суфікси, тісно пов’язані зі словотвірною основою іфлексією, зумовлюють граматичне оформлення похідного сло-ва. Так, у словах нарукавник, оздоровити виступають пре-фікси на-, о-. Перше з них належить до іменників, як і мотиву-юче слово рукав, а друге — до дієслів, хоча твірна основа при-кметникова.До суфіксально-префіксальних похідних належать слова,утворені від прийменниково-іменникових форм іменників,наприклад: без межі — безмежний, при дорозі — придо-рожній, за містом — заміський, при Дніпрі — Придніпров’я,за лісом — залісся.У дієсловах широко використовуються також суфіксально-постфіксальний та суфіксально-префіксально-постфіксальнийспособи словотворення.С у ф і к с а л ь н о — п о с т ф і к с а л ь н і дієслова тво-ряться від іменних (прикметникових та іменникових) і дієслівнихоснов.Іменникова або прикметникова основа з приєднанням діє-слівного суфікса перетворюється на дієслівну. Постфікс -ся невходить до складу дієслівної основи, виконуючи дві функції:1) граматичну — вираження дієслівного стану; 2) словотворчу —вираження словотвірного значення.У творенні дієслів с у ф і к с а л ь н о — п р е ф і к с а л ь —н о — п о с т ф і к с а л ь н и м способом беруть участь імен-никові, прикметникові, числівникові, дієслівні основи, рідше —прислівникові, а також основи службових слів. Наприклад: каб-лук — викаблучуватися, рука — заручитися, милостивий —змилостивитися, щедрий — розщедритися, бідний — при-біднятися, двоє — роздвоїтися, дивитися — видивлятися,моргати — розморгатися, танцювати — розтанцювати-ся, ні — розпікатися.
Практичне заняття 4
ІМЕННИК ЯК ЧАСТИНА МОВИ
Поняття про іменник. Лексико-граматичні розряди іменників:
а) іменники - власні і загальні назви, їхні граматичні особливості;
б) категорія істот і неістот, їхні семантичні й граматичні особливості;
в) конкретній й абстрактні іменники, їхня граматична характеристика;
г) збірні іменники, іменники з матеріально-речовинним значенням, їхні граматичні особливості.
2. Граматичні категорії іменника: а) категорія роду; б) категорія числа; в) категорія відмінка, основні значення відмінків; г) система відмінювання іменників.
3. Словотвір іменника.
Загальна характеристика іменника
І м е н н и к — це частина мови, що об’єднує слова зпредметним значенням, вираженим у граматичних ка-тегоріях відмінка і числа та у формах певного грама-тичного роду.Іменник об’єднує спільні за значенням предметності, алесемантично різні слова: назви конкретних предметів (човен,ліс, золото), істот (дівчина, ведмідь, синиця), явищ природи(блискавка, дощ), узагальнених властивостей і ознак (добро-та, сміливість, блакить), станів (відпочинок, дрімота)та ін. На відміну від прикметників, прислівників, дієслів іменни-ки називають ознаки і дії або стани самостійно, незалежно відтих предметів і явищ, яким ці ознаки або процеси властиві, хтоє носіями їх.Загальнокатегорійне значення предметності в іменникудістає вияв у граматичних категоріях і словотворчих засо-бах. Головні граматичні ознаки іменника — це наявність кате-горій роду, відмінка і числа. Іменники належать до одного зтрьох граматичних родів — чоловічого, жіночого або серед-нього. Не мають граматичного роду лише іменники множинноїформи (ворота, висівки, дріжджі та ін.), окремі групи імен-ників виражають значення двох родів (сирота, бородище,хлопчисько).Іменники змінюються за відмінками (крім деяких слів іншо-мовного походження, абревіатур і прізвищ і характеризують-ся граматичним значенням числа (одні мають співвідносніформи числа, інші вживаються лише в однині або у мно-жині).80Категорії роду, числа і відмінка іменників відрізняються відприкметникових, займенникових і частково числівникових: віменнику вони є визначальними, а в інших іменних частинахмови — синтаксично зумовленими формою іменників. Напри-клад: солона вода, солоної води, солоній воді, солоною водою;мій друг, мого друга, моєму другові, моїм другом.В іменнику значення числа досить часто виражається допо-міжним засобом (наголосом), а значення роду сприймається упроцесі зіставлення флексій усього парадигматичного ряду (пор.:ткач і піч, день і сіль) та на основі семантичної віднесеностідо статі в назвах істот (пор.: батько і яблуко, Микола і Ма-рина) або інших ознак.У прикметників, частини займенників і числівників усі триграматичні значення (роду, числа й відмінка) виражені флек-сією.Іменник як назва предмета виступає в типовій для ньогосинтаксичній функції підмета (в початковій формі — називно-го відмінка) або додатка (в непрямих відмінках). Наприклад:Небо сьогодні синіло по-весняному (Гонч.); Шипшина важ-ко віддає плоди. Вона людей хапає за рукав (Кост.).Іменник може також виконувати вторинні функції: означен-ня (узгодженого — прикладки та неузгодженого), обставини,іменної частини складеного присудка, наприклад: Синок Омель-ко — невеличке хлоп’я — стояв біля матері й дивився, щовона робила (О. Пч.); Пружний вітерець дихав йому на-зустріч прісною свіжістю великих вод, тонким прянистимдухом далеких степів (Гонч.); У чужому краю Не шукай-те, не питайте Того, що немає І на небі, а не тільки начужому полі (Т. Ш.); Поезія — це завжди неповторність,якийсь безсмертний дотик до душі (Кост.).
Власні і загальні, конкретні й абстрактні назви. Семантико-граматичні категорії іменника
Значення предметності в іменнику є його всеохоплюючоюлагальнокатегорійною ознакою. У межах класу іменників виді-ляють менші категорії, що характеризуються за ознакою інди-иідуальне/загальне. Відповідно до цього іменники поділяютьсяпа власні і загальні назви. До в л а с н и х назв належать усі81індивідуальні найменування предметів (прізвища, імена, по бать-кові, прізвиська, псевдоніми, географічні назви, назви планет,сузір’їв, клички тварин та ін.). До з а г а л ь н и х назв — усіслова, що є найменуваннями однорідних предметів (наприклад:клас, студент, море, зоря, хлопець).Межі між цими категоріями слів досить умовні. Загальніназви можуть ставати власними (наприклад, назви видавництв,спортивних організацій тощо: «Наукова думка», «Вища школа»,«Шахтар»), а власні назви — переходити в загальні (напри-клад: галіфе, бостон, панама, ват).Розрізнення власних і загальних назв з граматичного по-гляду виражається в тому, що власні назви не мають форммножини {Дніпро, Марс, Кобзар), а деякі з них, навпаки, ви-ступають лише у формі множини (Суми, Карпати).За характером позначуваного (конкретне/абстрактне)іменники поділяються на к о н к р е т н і й а б с т р а к т н іназви.Іменники з к о н к р е т н и м значенням виражають ре-альні денотати, в яких передається все те, що людина пізнаєорганами чуття. Це назви предметів {будинок, грудка, виш-ня), явищ (туман, заметіль), істот (кінь, дитина), одиницьвиміру (метр, літр, кілограм, тиждень, рік та ін.).До іменників з а б с т р а к т н и м значенням належатьназви узагальнених опредметнених понять — якостей, власти-востей, дій, процесів, наприклад: дбайливість, приязнь, синя-ва, навчання, прискорення, вимір, переліт.Категорія конкретності /абстрактності знаходить своєріднеграматичне вираження. Більшість абстрактних іменників маєграматичну форму числа однини і множини не утворює, деякіабстрактні іменники мають множинну форму і не утворюютьоднини (кошти, заручини, вибори).Абстрактні іменники — це здебільшого мотивовані вторинніслова. Твірними в них виступають прикметникові і дієслівніоснови. Словотвірне значення в цих іменниках виражаєтьсяспеціальними суфіксами: -ість-, -от(а), -анн(я), -енн(я)та ін.Чіткого розмежування всіх іменників за ознакою «конкретне/абстрактне» бути не може, оскільки слова в непрямому значеннілегко набувають або, навпаки, втрачають її (пор.: полум’я в печі іполум’я серця, раптовий вихор і вихор думок).82Серед іменників — загальних назв з конкретним значен-ням виділяється група збірних назв (щодо них вона є видовоюкатегорією).
Категорія істот і неістот
У системі семантико-граматичних категорій іменника виді-ляється також категорія істот і неістот.Групування іменників відбувається за семантичними озна-ками: до категорії істот належать назви людей і тварин {син,робітник, ворона, джміль, рак), а також демонічні та міфо-85логічні назви (мавка, лісовик, демон, Юпітер, Діана); усіінші назви — предметів, явищ, рослин, абстрактних понять —входять до категорії неістот.Категорія істот і неістот має граматичний вияв у відмінко-вих формах іменника. Так, іменники чоловічого роду, що позна-чають істот, у знахідному відмінку однини і множини маютьформу, спільну з родовим, а назви неістот — з називнимвідмінком: запросив гостя {гостей); слухав жайворонка{жайворонків); поклав зошит {зошити); беру цвях (цвяхи).Іменники жіночого та середнього роду розрізняються як назвиістот чи неістот лише у формах множини: покликали сестер,розстелили хустки.Назви групувань людей і тварин граматично категорії істотне виражають (порівняйте: скликали народ, повідомили полк,зібрали гурт).Деякі іменники можуть уживатися в обох формах (напри-клад: пасти гусей і пасти гуси; у назвах неістот: покластиножа і ніж, зробити стола і стіл). Значно частіше це спо-стерігається в діалектах української мови.Граматичне розрізнення назв істот і неістот виявляєтьсячастково в давальному, місцевому, а ще меншою мірою — вродовому відмінку. Так, у давальному й місцевому відмінкаходнини іменників II відміни чоловічого роду перевага на-дається флексії -ові (-еві, -єві), якщо це назви істот, напри-клад: Петр-ові, батьк-ові, ковал-еві, Сергі-єві. У назвахпредметів переважає флексія -у (-ю): клен-у, Дніпр-у, під-жак-у.Назви істот формально відмежовуються певною мірою і вродовому відмінку: іменники чоловічого роду II відміни, що по-значають істот, мають лише флексію -а (-я), наприклад: лева,учня, Івана; у назвах неістот флексія залежить і від іншихгрупувань цих іменників (пор. у конкретних, абстрактних таінших назвах: відмінк-а, молотк-а, але поверх-у, спирт-у,блиск-у, тиск-у).Отже, розрізнення за граматичними ознаками в іменникахчоловічого роду значно чіткіше, ніж в іменниках жіночого йсереднього роду. Це не випадково, бо в основі своїй воноспирається на давнє об’єктивне протиставлення осіб чолові-чої статі всім іншим істотам і предметам (категорійне зна-чення персональності/імперсональності).86Складовою частиною категорії істот/неістот є значення,основане на бінарному протиставленні — «особа/неособа».Це значення є узагальненням абстрактно-поняттєвого змістукатегорії персональності/імперсональності, що полягає у ви-окремленні людини з-поміж інших істот.Поняття «особа» у мові вичленовується з категорійного зна-чення предметності, властивого іменникам — назвам людей.У структурі змісту іменника значення особи знаходить вияв усемантичній функції суб’єкта дії, носія стану та інших предмет-них функціях, які в єдності з референційною функцією струк-турують семантику речення як предикативної одиниці.Значення особи іменника в реченні транспонується до змістуморфологічної категорії особи дієслова, граматична семантикаякої виражається у формах 3-ї особи дієслова-присудка(дієслівного чи іменного складеного), якщо іменник виконуєроль підмета.З іменником у називному відмінку дієслово координує своюформу 3-ї особи: Сурми грають в степу широкому, роз-лігся голос війська — То сам Сірко-кошовий з славнимтовариством Веде звитяжну Січ із Кримського походу(Липа).За влучним висловом О. О. Шахматова, граматичні кате-горії дієслова (особи, роду і числа) «викликані» іменником, зяким воно пов’язане у ролі присудка. Значення семантичноїкатегорії особи іменників, що є назвами людей, реалізуються увідмінкових формах, які позначають суб’єкта-діяча, носія стануабо компонента з апелятивною функцією — звертання абоприкладки при особових займенниках 2-ї особи (адресата мов-лення) чи 1-ї особи (мовця). Наприклад: Нарешті господиняпромовила: — Рідкісний ви в нас гість, Степане Павлови-чу (Підмог); Я, людина двадцятого віку, — і от, зачудо-вана, бачу лише первозданність (Кост.).На поверхневому рівні речення категорія особи представле-на у структурі дієслова й особових (я -— ми, ти — ви) таособово-вказівних (він, вона, воно, вони) займенниках. Осо-бові займенники виконують вказівну функцію: об’єктивуютьмовця (1-ша особа) й особу адресата мовлення (2-га особа).Протиставлення «1-ша і 2-га особи» (як учасники мовлення) —3-тя особа (неучасник мовлення) відображає зміст семантико-граматичної категорії персональності через зв’язок з реальною87дійсністю і ситуацією мовлення. Проте займенники він, вона,воно, вони позначають також предметно-особове значення.Наприклад: Ті пісні мене найперше вчили Поважати трудлюдський і піт, Шанувать Вітчизну мою милу, Бо вонаодна на цілий світ (Сим.).Отже, семантико-граматична категорія персональності/імпер-сональності, закладена в змісті іменників, реалізується на ос-нові дейктичної функції особових та анафоричної функції осо-бово-вказівних займенників як позначення особи мовця й ад-ресата чи неучасника мовлення — того, про кого йдеться. Іншііменникові займенники слугують для вираження вказівки наістоту чи предмет, об’єктивно розрізняючи, хто чи що є пред-метом повідомлення. Відмінкова форма назв істот і неістотвиражає також граматичні значення означеності/неозначеності,роду і числа, займаючи відповідні позиції в реченні — підмета,додатка, означення, прикладки, обставини, іменної частини скла-деного присудка, головного члена односкладного речення чизвертання.
Категорія речовинних іменниківЗа семантико-граматичними ознаками зі збірними назвамизближуються речовинні іменники, що виділяються з-поміж кон-кретних назв вказівкою на однорідність складу речовинності,маси, яку не можна перелічити, а лише виміряти. Категорія ре-човинних іменників сформувалася як узагальнення поняттяречовини незалежно від форм її існування у навколишньомусвіті. Значення об’ємної маси — речовини — виражають імен-ники кількох груп. До них належать назви:1) продуктів харчування, напоїв, страв та ін.: мед, олія, чай,жир, джем, кетчуп, майонез, пиво;2) продуктів перероблення речовин тваринного походжен-ня: віск, баранина, осетрина, хутро, каракульча;3) рослин і продуктів їх перероблення: акація, граб, глід,хміль, гарбуз, жито, овес, кора, живиця;4) хімічних (органічних і неорганічних) речовин, сполук, еле-ментів: бром, водень, залізо, хром, цезій, ефір, оксид, суль-фат, хлорофос, динаміт, тротил;5) корисних копалин, ґрунтів, мінералів: нафта, вапняк, маг-ма, рубін, олександрит, яшма;6) будівельних, текстильних матеріалів, промислової продукціїі відходів: азбест, асфальт, брезент, шифон, лінолеум, гліце-рин, попіл, утиль;7) ліків: баралгін, бутадіон, валідол, гліцерин, мозолін;8) парфумів: гель, лосьйон, шампунь та ін.Категорія речовинності знаходить вияв у своєрідному офор-мленні слова за граматичним значенням числа: речовинні імен-ники вживаються здебільшого в однині, або мають форму лишемножини (ласощі, вершки, дріжджі, духи).Речовинні іменники однинної форми виступають у множині,якщо позначають площі посівів, лани, дорогоцінності тощо. На-приклад: колосяться жита, пшениці (тобто лани пшениці,жита).84Речовинні іменники мають ще один граматичний вияв: уродовому відмінку однини в іменниках чоловічого роду II відмі-ни, що позначають масу, речовинність, матеріал, з двох можли-иих флексій надається перевага флексії -у (цукру, воску, по-роху).Об’ємний, а не кількісний вимір маси, речовинності спри-ймається як охоплення не цілої сукупності, а частини її. Семан-тична мотивація реалізується граматично у формі родового об’єк-та. Відхилення у виборі флексії незначні і переважно поясню-ються змінами семантичних відтінків слова.Виділення одного предмета із загальної маси, сукупності зна-ходить вияв в о д и н и ч н и х ( с и н г у л я т и в н и х ) імен-никах.Одиничні назви протиставляються своїм значенням збірнимта речовинним іменникам, наприклад: птаство — пташина,селянство — селянин, бадилля — бадилина, зерно — зерни-на, пшениця — пшеничина, волосся — волосина.Граматичне протиставлення кількісного вияву в одиничнихіменниках виражається у формах числа: квасолина — квасо-лини, намистина — намистини, перлина — перлини, стеб-лина — стеблини.Одиничні іменники можуть означатися числівниками: тригорошини, одна намистинка, чотири насінини, кілька крап-лин, сто перчинок.Отже, семантико-граматичні категорії збірності, речовинності,одиничності відчленовуються від більш загальної категорії кон-кретності не лише за своїми семантичними відтінками, а й діста-ють своєрідне граматичне вираження. Семантичні відтінкикількісної характеристики предмета є одними з найвиразнішихознак семантико-граматичного групування іменникової пред-метності. Ці самі ознаки знаходять вияв на вищому рівні абст-ракції — в граматичній категорії числа.
Категорія збірності й одиничності
Збірні іменники виражають сукупність однакових або по-дібних предметів, істот, що сприймаються як одне ціле, напри-клад: колосся, гілля, комашня, кімната, клієнтура.За семантико-словотвірними ознаками виокремлюють чоти-ри групи збірних іменників:1) назви сукупної множинності осіб (браття, чоловіцтво,парубоцтво, рідня, учительство, буржуазія, пролетаріат);2) назви супупної множинності інших істот (звірина, звір’я,мушва, худобина, птаство);3) назви сукупної множинності об’єктів рослинного світу(зілля, насіння, гілля, дубняк, осичник, виноградник, огу-диння, озимина);4) назви сукупної множинності предметів (волосся, груд-дя, жмуття, лахміття, мотуззя, павутиння, пір’я, сміття,устаткування, череп’я, шпаргалля, франкіана, фільмо-тека).До збірних належать також іменники із вторинним значен-ням, а саме: збірно-речовинні на зразок квасоля, ягода, галь-ка, ломань, а також ті, що позначають нерозчленовану мно-жинність істот (плотва, птиця, риба та ін.).Збірні іменники поєднуються з дієсловом-присудком, коорди-нуючи оформлення одниною, що вказує на сукупність, збірність,цілісність нерозчленованої множинності. Збірні іменники, занезначними винятками, позначатися кількісними числівникамине можуть.Не можна, наприклад, сказати два збіжжя чи мільйон лис-тя, а лише багато збіжжя, чимало листя, все колосся,більшість студентства.Деякі іменники мають співвідносні форми граматичного чис-ла однини й множини та форми сукупної множинності (збір-ності), наприклад: миша — миші — мишва, жінка — жін-ки — жіноцтво (і жінота), парубок — парубки — пару-боцтво (і парубота), птах — птахи — птаство, профе-сор — професори — професура, але більшість іменників не83мають співвідносних форм граматичного числа. До збірнихіменників не належать назви об’єднань, військових одиниць,позначень масовості істот, у яких значення сукупної збірностівиражено лексично (армія, бригада, полк, ватага, зграя,отара).
Категорія роду
Граматична категорія роду є однією з визначальних, класи-фікаційних характеристик іменника як частини мови.Усі іменники, за незначними винятками, поділяються за гра-матичним родом на три групи: чоловічого, жіночого і середньо-го роду.Значення роду в іменниках виражається переважно морфо-логічно — характером основ і системою флексій.Синтаксично рід іменників визначається формою узгоджу-ваних з ними слів — прикметників, займенників, порядковихчислівників: дерев’яний стіл, круглий(-а) сирота, третіймаестро, знайома пані, овочеве рагу, моє дитя.У назвах істот, особливо людей, значення роду виражаєть-ся семантично: іменник чоловічого роду батько має флек-сію, спільну з іменниками середнього роду. Рід цього іменни-ка визначається за семантичною віднесеністю особи до чо-ловічої статі. Може також виражатися за допомогою слово-тиорчих суфіксів: українець — українка, шахіст — шахі-стка.У поодиноких випадках належність слова до певного родугрунтується лише на семантичній мотивації, а граматичні засо-би не є визначальними. Так, іменники суддя, староста, воєво-да належать до чоловічого роду, хоча морфологічні ознаки їхспільні з іменниками жіночого роду. Це пов’язане із семантич-ною мотивацією слів: посади судді, старости, воєводи в мину-лому обіймали лише особи чоловічої статі.Більшість іменників розподіляється за родами залежно відхарактеру основи і системи флексій.До ч о л о в і ч о г о роду належать:а) іменники з кінцевим приголосним основи {віл, степ, гай.,ступінь, гараж);б) частина іменників на -а (-я), що семантично вказують навіднесеність осіб до чоловічої статі (суддя, Микола, Ілля);в) деякі іменники на -о (батько, Павло, Дніпро).До ж і н о ч о г о роду належать:а) іменники на -а (-я) (сестра, Софія, ткаля), крім деякихчоловічого роду із семантичною мотивацією статі (Микита,суддя) та середнього роду (знаряддя, ім’я, лоша);б) частина іменників на приголосний (ніч, радість, міль,тінь) та іменник мати.До с е р е д н ь о г о роду належать:а) майже всі іменники на -о, -є (срібло, марево, море, поле);б) частина іменників на -а (-я) (насіння, життя, дозрі-вання, теля, ягня, курча та ін.).Спеціальної флексії для вираження родової віднесеності, яквидно з прикладів, немає. Вона виявляється у системі всіхвідмінкових закінчень. Так, іменники з нульовою флексією роз-різняються в інших відмінках: ткач, ткач-а, ткач-еві (-у),ткач-ем; ніч, ноч-і, нічч-ю.Система флексій, проте, не завжди є достатнім критеріємдля розрізнення роду іменників. Так, наприклад, іменники чоло-вічого і середнього роду об’єднуються в одному типі відміню-вання (II відміна), а іменники жіночого роду на -а (-я) разом зіменниками чоловічого роду з цією самою флексією станов-лять І відміну. Частина іменників на -а (-я) може мати зна-чення двох родів — жіночого і чоловічого, наприклад: нероба,плакса, сирота, причепа, Валя, Шура.89Іменники спільного роду не виражають якогось особливогограматичного значення роду. Позначаючи людей залежно відїхньої статі, вони поєднуються з означуваними словами у фор-мах чоловічого або жіночого роду (круглий сирота, кругласирота; такий причепа, така причепа; другий плакса, дру-га плакса; прийшов Саша, прийшла Саша).У назвах істот граматичне значення’роду певною мірою об-ґрунтовується семантично, але не збігається з розподілом істотза статтю. Наприклад, іменники з нульовою флексією {інже-нер, шофер, директор, геній, педагог, пілот, вожак, міністр)належать до чоловічого роду. Щоправда, семантична мотиваціяможе виявлятися в синтаксичній вказівці і на жіночу статьособи: лікар Валентина порадила; педагог Іваненко розпо-віла; ця водій, дівчина-контролер.У назвах тваринного світу спостерігається ще менша се-мантична вмотивованість розподілу іменників за родами.Більшість назв позначають істот без вказівки на стать, на-приклад: крокодил, барс, сом, кит, шпак, метелик (іменни-ки чоловічого роду), куниця, сорока, гусінь, білуга (іменни-ки жіночого роду).Словотворчо співвідносні назви самця і самиці фіксуютьсяпереважно в назвах свійських (наприклад: баран — вівця,кріль — кролиця, гусак — гуска) та деяких диких (напри-клад: слон — слониха, заєць — зайчиха, вовк — вовчиця,ведмідь — ведмедиця) тварин.Тварини, що мають важливе народногосподарське значення(як корисні, так і хижаки), позначаються іменниковими назва-ми, семантично або словотворчо співвідносними для істот обохстатей і малят:Чоловічий рідкабанбик {віл)кіньлевзаєцьГраматичні показники належності іменника до роду наявні ів наведених прикладах: нульова флексія в чоловічому роді;флексія -а (-я), приєднана до кореня або до словотворчого су-фікса іменників жіночого роду; флексія -а {-я), що при відміню-90Жіночий рідсвинякоровакобилалевицязайчихаСередній рідпоросятелялошалевенязайченяванні приєднується до суфікса -am (-ят) іменників середньо-го роду.У назвах неістот значення роду не знаходить ніякого семан-тичного обґрунтування (пор.: трактор, жаль, бритва, сало,зілля).Іменники множинної форми значення роду не виражають(наприклад, канікули, сани), як і будь-який інший іменник, вжи-тий у формі множини (книги, джерела, змії).Значення роду у невідмінюваних іменниках пов’язане з на-лежністю їх до назв істот чи неістот.Назви осіб жіночої статі за семантичною мотивацією нале-жать до іменників жіночого роду: місіс, мадам, леді, Бетті,Беатріче, Рошкевич, Толейко та ін.До чоловічого роду належать назви осіб чоловічої статі абоназви людей без вказівки на стать {месьє, рантьє, буржуа), атакож назви тварин безвідносно до статевого розподілу (кен-гуру, шимпанзе, зебу, поні). Якщо треба вказати на самицю,значення жіночого роду передається синтаксично: та кенгу-ру, маленька колібрі.Іншомовні назви неістот як невідмінювані слова належатьдо іменників середнього роду, наприклад: резюме, соло, рагу,алібі, па, шасі.У назвах істот родове протиставлення іменників зумовлюєть-ся, хоча й непослідовно, семантичною мотивацією — вказівкоюна стать. Наприклад, іменники степ, кір, Сибір, біль за харак-тером основ і системою флексій в українській мові належатьдо чоловічого роду (в російській мові це іменники жіночогороду), а іменник путь — до жіночого (рос. путь — іменникчоловічого роду).
Категорія числа
Категорія числа іменників належить до морфологічних кате-горій із семантичною домінантою. В іменнику число виражаєномінативний елемент його значення — кількісну характерис-тику предметів — і водночас виконує структурну функцію узв’язках із ним ознакових слів (прикметників, займенників,числівників, дієслів).Граматичній категорії числа на рівні глибинної семантикивідповідає поняттєва категорія кількісності (квантитативності),91що реалізується в мові як кількісний вияв субстанціально-го змісту. Проте щодо кваліфікації мовного змісту цієї кате-горії наявні значні розбіжності. Дискусії вчених зводятьсядо головного питання: яку функцію виконує категорія числа —виражає кількісні відношення реальної дійсності (кількісноїактуалізації в ситуації мовлення) чи вже на рівні слова воснові його номінативного значення передбачено протистав-лення частини множинності всій множинності. З огляду намовний зміст число іменників розглядається як морфологіч-на категорія, що містить у собі як реляційні, так і синтак-сичні елементи значення, або трактується як один із бага-тьох способів позначення в мові поняттєвих категорій оди-ничності та множинності. Однак і самі поняття «одиничність»,«множинність», «число» у поглядах філософів, математиків,дослідників історії культури різних народів тлумачатьсядосить суперечливо. Одні вчені пов’язують зародженнякількісних знань із первісним уявленням про число, інші вва-жають, що в людини вихідним і первісним способом отри-мання знань про кількість було порівняння і встановленняступеня відмінності в однорідних явищах. Звідси можна дійтивисновку, що уявлення людини про кількісне бачення світу єнасамперед виявленням якісних характеристик множинності«багато» («тьма»). Кількісне вираження якісної оцінки «бага-то», «уявлення множинності» (за термінологією Леві-Брюля)могло поступово реалізуватися й у граматичній категорії чис-ла іменників.Число як номінативний елемент значення іменника відоб-ражає реальні відмінності між одним предметом і кількісноюмножиною однорідних предметів (два, три і більше). У трак-туванні категорії числа традиційно підкреслюється, що воназнаходить свій найповніший вияв у протиставленні формоднини і множини, які відображають відношення: «один —більш як один» (в українській мові збереглися як реліктовіабо діалектні також форми двоїни: очі, вуші, дві руціта ін.).Морфологічна парадигма корелятивних форм числа власти-ва назвам конкретних обчислюваних предметів. Однина озна-чає: «один, що виокремлюється з низки однорідних предметів»,а множина — «більш як один, неозначена кількість одноріднихпредметів».92За ознакою корелятивності морфологічних форм категоріячисла належить до н е п о с л і д о в н о к о р е л я т и в н и х(за О. В. Бондарком).Більшість іменників — назв обчислюваних предметів —утворюють корелятивні форми числа однини і множини.Р о з ч л е н о в а н і с т ь множинності на певну кількість єголовною ознакою їх. Такі іменники можуть означатися чис-лівником (один день — п’ять днів — дні; одна сторінка —друга, третя, четверта сторінка — сторінки). Назви об-числюваних предметів становлять основне ядро субстантивів.За цією здатністю слів творити співвідносні форми однини імножини категорію числа іменників називають с л о в о —з м і н н о ю . Однак у кількох розрядах іменників номінатив-ний компонент граматичної семантики «кількість», що ґрунтуєтьсяна протиставленні «один — більш як один», відсутній.Сигніфікативна функція — розрізнення лексико-граматич-них розрядів іменників за ознакою р о з ч л е н о в а н о с т і /н е р о з ч л е н о в а н о с т і — охоплює весь масив іменни-кових слів. На відміну від номінацій дискретних предметів, якіутворюють корелятивні форми однини і множини, іменники зізначенням недискретної (нерозчленованої) множинності ма-ють лише одну форму: однини (singularia tantum) або тількимножини (pluralia tantum).Семантика множинності у сингулятивах і плюративах реа-лізується як н е р о з ч л е н о в а н а с у к у п н і с т ь , щопідлягає не кількісному обліку, а сумарному вияву маси речо-в и н и ( п р о с о , м о л о к о , м у ш в а , с о л о д о щ і , д р і ж д ж і ) , п а р н і с т ь( к о в з а н и , о к у л я р и ) , а б о о д и н п р е д м е т , с к л а д е н и й і зкількох деталей (двері, граблі).Субстанційний зміст таких лексем у граматичній формі чис-л.ч варіюється в різних лексико-граматичних розрядах. Одні зних мають форму лише однини зі значенням «індивідуальний»(класні назви), інші позначають сукупну, неподільну множинністьсубстанції (матеріально-речовинні), а деякі — збірність як не-‘іленовану, неозначену множинність істот, рослин, парність пред-метів тощо.Іменники, які на словниковому рівні мають тільки одну чис-лову форму, кваліфікуються як слова з неповною числовоюпарадигмою. Часткове обмеження, яке накладається на тво-рения корелятивних морфологічних форм числа у сингуляти-93вах і плюративах, пов’язується з похідністю форми однини тамножини. У назвах конкретних предметів первинною є фор-ма однини, а множина — похідною формою того самого слова.Первинною є і форма однини у сингулятивах, яка є маркеромсукупності, неозначеної множинності, абстрактності, збірності,індивідуальності (горох, срібло, цегла, щастя, рідня, Са-турн).Для плюративів первинною є форма множини зі значеннямнеобчислюваної, неподільної сукупної множинності, абстракт-ності, парності або одного предмета складної будови {люди,канікули, висівки, заздрощі, вила, шахи). Наприклад, у на-звах етнічних груп — племен, народів, національностей — пер-винною є форма множини, яка означає сукупну множинність{етруски, поляни, українці, грузини, мордва). Похідна відтаких іменників форма однини можлива як позначення оди-ничних осіб, виділених із сукупної множинності. Вона є вто-ринною і характеризується здатністю до словотвірної кореляціїза ознакою належності до статі, а від одиничних — здатністютворити форми обох чисел:Первісна множина Похідна однина(словотвірна кореляція за статтю)Українці = — ГУКраїНЩЬ~УКР0ХЩІ—- українка — українкиУ речовинних та абстрактних іменниках форми однини наузагальнено-номінативне значення сукупної маси у мовленнінашаровуються додаткові відтінки: окреслений/неокресленийу формі вияву маси, виміру ваги, об’єму, місткості, вияву по-чуттів, стану тощо. Наприклад: Минає все, згаса, мов звук,Що відлунав на віки вічні, А я в полоні милих рук Пережи-ву і травні й січні (Лук.); Отож він брав скалічені цимба-ли, Побиту скрипку і творив дива (Рил.).Регулярний вибір форми числа в актах мовлення обмеже-ний обчислюваними «арифметично орієнтованими іменника-ми». Основну категорійну функцію необчислюваних (неариф-метично орієнтованих) іменників може доповнювати вторин-на, що виявляється в нерегулярних числових формах — лек-сико-семантичних варіантах слів. Так, у речовинних іменни-ках сумарний вияв субстанціального змісту є відображен-94ням грамеми числа за функцією сингулятивної форми. Протев лексико-семантичному варіанті похідної плюративної фор-ми виражається змінена семантика лексичної одиниці — якпозначення узагальненого сприйняття навколишнього, описо-вої абстрактності. Наприклад: Шумиха, оливо, свинець,Блищали міді там і криці, Всі убрані були світлиці; Поправді, панський був дворець (Котл.); Напувала мене тещавсе медами та винами (Вас). Форма множини від сингуля-тивів абстрактних назв може виражати також додаткову се-мантику надмірності, багаторазовості, тривалості вияву пев-них почуттів, стану. Наприклад: Сто років як сконала Січ…Сто років мучених надій, і сподівань, і вір, і крові Синів,що за любов тавровані, Сто серць, як сто палахкотінь(Стус); Гук відповів: — Не треба забувати, Хто кого зра-див… А правда, пане, слово більмувате. Воно не бачить,хто його сказав. Горбань відмовив: — У такому разі Мирізні правди маєм на увазі (Кост.); Виростеш ти, сину,вирушиш в дорогу, Виростуть з тобою приспані тривоги(Сим.).Похідна форма множини від сингулятивів — абстрактнихназв ситуаційно в суб’єктивних оцінках мовця виражає кон-кретні вияви переживань, психічного або фізичного стану,осмислення власних почуттів. Наприклад: Прозрінь не бійся,бо вони як ліки. Не бійся правди, хоч яка гірка, Не бійсясмутків, хоч вони як ріки. Людині бійся душу ошукать(Кост.); Ех друзі, друзі!.. Нові жита буяють на землі…Жалі? Забуто сльози і жалі В день руйнування, сили, бу-дування, І, може, пісня ця гірка — остання 3 гірких пісень(Рил.).Іменники з первинною формою множини (плюративи) від-різняються від лексико-граматичних варіантів сингулятивів назразок гріхи (від гріх), лиха (від лихо), біди (від біда), смут-ки (від смуток) і подібних тим, що зі словами спільного коре-ня вони вступають в омонімічні відношення — як слова, щомають різні значення. Пор.: вибори і вибір, реви і рев, святкиі свято, літа і літо, біга і біг. Тільки в окремих лексемахспостерігається варіантність форми, коли похідною одиницеюииражається конкретний одиничний вияв узагальненої дії: гаст-ролі — гастроль, сполохи — сполох, перипетії — перипе-тія, чвари — чвара.95Значення одиничності своєрідно виражається у збірних таматеріально-речовинних іменниках — «один, виділений із су-купності, сумарності»: селянство — селянин, селянка; квасо-ля — квасолина; солома — соломина; намисто — намисти-на. Граматична своєрідність полягає в тому, що виділений оди-ничний предмет належить до розряду обчислюваних субстанцій,а тому такі іменники утворюють корелятивну форму множини{селяни, квасолини, соломини, намистини).Отже, граматичний зміст категорії числа іменників станов-лять: 1) домінантна с е м а н т и ч н а і 2) с т р у к т у р н афункції. Сигніфікативна функція числа, за якою іменники кла-сифікуються на лексико-граматичні розряди, репрезентуєкількісні значення на опозиції обчислюваних/необчислюва-них субстанцій, до якої долучаються значення референційні(означена/неозначена кількість, множинність) та специфічневираження множинності (сукупність, збірність, парність, оди-ничність, виділена з неподільної маси). Семантична домінантав категорії числа не дає підстав розглядати її як словотвірну,хоча в структуруванні змісту іменника вона бере участь, як ікатегорія роду в назвах істот/неістот. Якщо словотвірні зна-чення в слові уточнюють лексичні, то значення числа вира-жає його граматичні смисли, які об’єктивуються в синтаксич-них конструкціях, відображаючи семантичну ознаку кількісноговияву субстанціального змісту і зв’язки іменника з іншимисловами.Структурна функція категорії числа іменників виявляєтьсяу можливості зв’язку їх із дієсловом-присудком та з іншими(переважно узгоджуваними з ним) словами — поширювачамипредикативної основи речення.До іменників однинної форми (singularia tantum) належать:а) слова з речовинним значенням {борошно, сіль, пиво,молоко, сталь, вапно);б) слова зі збірним значенням {ректорат, учительство,адвокатура, дрібнота, рідня, вишняк, верб’я);в) назви абстрактних понять {молотьба, жовтизна, куря-ва, тиша, змагання, блиск, радість, дружба, садівництво,успішність, рань).Виражаючи інші семантичні відтінки, окремі слова однинноїформи можуть виступати у формі множини, наприклад: іменни-ки з речовинним значенням на позначення сортів, гатунків96(вина, води, масла, сталі, ґрунти, солі) або іменники абст-рактного значення, коли вони виражають конкретний вияв по-чуттів, стану чи ознаки, властивості {болі, печалі, висоти, зле-ти, глибини, світи).Однинну форму мають також іменники — власні назви:Дмитро, Василина, Шевченко, Смотрич, Харків.Проте й ці іменники можуть мати множинну форму, колипозначають однорідні поняття: Шевченки, Василі.Значення числа в однинних іменниках виражається за до-помогою відмінкових флексій, у множинних — показникомчисла часто виступає також перенесення наголосу (глиби-на — глибини, висота — висоти, пісок — піски, масло —масла).До іменників множинної форми (pluralia tantum) належать:а) назви конкретних предметів парної або симетричної бу-дови: вила, ворота, кайдани, куранти, ножиці, ковзани,штани, ночви;б) назви предметів, що сприймаються як сукупність, збірність:кучері, нутрощі, шахи;в) назви речовин, залишків і т. ін.: вершки, ліки, дріжджі,консерви, згребини, покидьки, висівки;г) назви дій, процесів, станів: вибори, проводи, збори, пі-жмурки;д) назви часових понять: канікули, роковини, сутінки;є) деякі географічні назви: Чернівці, Житні Гори, Карпа-ти, Дунаївці.Іменники множинної форми, що означають конкретні предме-ти і семантично виражають однинність (порівняйте: двері —одні двері, ножиці — одні ножиці, шаровари — одна парашароварів), можуть виражати граматичне значення множинисинтаксично, сполучаючись зі збірними числівниками (двоє две-рей, п’ятеро ножиць, шестеро шароварів або: шість паршароварів).До іменників множинної форми наближаються за значен-ням і ті однинні іменники, що утворюють множину зі зміноюсемантичного відтінку, наприклад: матеріали, коштовності,грязі, каплі, вина.Граматичне значення числа в іменниках множинної формизнаходить вияв у відмінкових флексіях множини та через син-таксичний зв’язок іменника з числівником.97Значення числа в невідмінюваних іменниках виражаєтьсясинтаксично: цікаве інтерв’ю — цікаві інтерв’ю, таке па —такі па, нове кашне — нові кашне.Категорія числа в іменнику, на відміну від інших іменнихчастин мови і дієслів, є синтаксично незалежною.Протиставлення однини множині може бути семантичнонечітким. Так, наприклад, іменники гурт, ватага, полк, диві-зія, бригада, колектив, ланка, шеренга виражають однинуяк сукупність багатьох істот, а слова ряд, низка, стос — яксукупність багатьох предметів.Форми множини таких іменників вказують на кількісну ви-значуваність сукупних одиниць {гурти — два гурти, полки —п’ять полків, колективи — кілька колективів, шеренги —три шеренги). Порівняйте також значення однини і множинив іменниках на зразок квасолина (одна, виділена із сукупності)і квасолини (кілька, багато, виділених із сукупності). Одиничністьу таких іменниках є семантико-словотвірним значенням, а зна-чення однини і множини — граматичною абстракцією, однако-во застосовуваною до всіх назв предметів за їх кількісноюхарактеристикою, крім тих, що не підлягають кількісному ви-значенню.
Категорія відмінка
Категорія відмінка виражає синтаксичні відношення іменни-ка до інших слів у реченні. Так, у зв’язках іменника з дієсло-вом виражаються відношення взаємозумовленості (між підме-том і присудком) чи синтаксичної залежності іменника. На-приклад: Зненацька Лукаш здригнувся і враз побачив сво-го батька (О. Д.).У зв’язках іменника з іншим іменником (або іменниковимзайменником) виражаються відношення синтаксичної залеж-ності, де один із них керує формою іншого. Наприклад: Теперна спині матері сиділо двоє чомженят, притиснувшисьтільцями до згину спини й шиї (Досв.).У зв’язках з іменником прикметника (або прикметнико-вого займенника, дієприкметника та узгоджуваних форм чис-лівника) незалежною формою є іменник, а пов’язані з нимслова є залежними. Наприклад: Вже день кладе на муд-рість сиву гарячий промінь розсвітань (Мал.); По узліссі98і на галявині зеленіє перший ряст і цвітуть проліски(Л. У.).Категорія відмінка кваліфікується як словозмінна морфоло-гічна категорія, спрямована в синтаксис.У сучасній українській мові відмінкова парадигма іменниківє системою семи відмінків: називного, родового, давального, зна-хідного, орудного, місцевого та кличного. Кожний відмінок якзначеннєво-функціональна абстракція знаходить вияв у відпо-відній йому формі за допомогою закінчення (флексії).Відмінки іменника являють собою закріплені за морфоло-гічною системою форм синтаксичні функції семантичних іформально-граматичних компонентів складу речення. Сис-тема відмінкової парадигми іменників ґрунтується на кількохпротиставленнях. Основне з них виявляється у поділі відмін-ків на п р я м и й (називний) і н е п р я м і (всі інші, крімкличного). Прямий відмінок пов’язаний з номінацією пред-метів і явищ, абстрактних понять, завдяки чому він іменуєть-ся «називним». Непрямі відмінки є формами того самого сло-ва, що реалізують його функції у синтаксичних відношенняхзалежності від іншого слова (дієслова, іменника, кількісногочислівника). Пор., наприклад: Петро пише. Він пише лис-та. Петро шле вітання другові. Листам друга я завж-ди радий.Цьому основному протиставленню підпорядковано розріз-нення ц е н т р а л ь н и х і п е р и ф е р і й н и х відмінків.Центральними називають називний і знахідний відмінки, томущо в організації двоскладового речення вони реалізують ос-новні предметні актанти при дієслові-присудку: суб’єкт (підмет)та об’єкт (прямий додаток). Найвіддаленіший від центру місце-пий відмінок, форма якого, за незначними винятками, не зумов-люється валентністю дієслова, тобто не виконує функції пред-метного актанта, а виступає обставинним поширювачем скла-ду речення.У системі відмінкової парадигми є ще одне протиставлення,ике ґрунтується на розмежуванні граматичної семантики об’єк-тивного інформаційного змісту, що його реалізують шістьіндмінків, і семантики апеляції мовця до адресата, яку виражаєкличний відмінок.Обсяг значень відмінка закріплений його формою на рівніосновних функцій, типових зв’язків іменника у словосполученні99і характеру відношень між граматично пов язаними словами.Функціональні можливості відмінкової форми у структурі ре-чення різноманітні. Проте похідні від основних — вторинніфункції, як правило, виражаються не тільки флексією, а й при-йменником, зміною порядку слова в синтаксичній конструкції,ускладненням синтаксичного зв’язку, структурою речення тощо.Так, наприклад, форма родового відмінка з прийменником довиражає не об’єктне значення, а обставинне часу (чекати довечора), місця (прибути до Чернівців); у сполученні з імен-ником родовий ставиться після нього для вираження означаль-них відношень.Вторинна функція відмінка зумовлюється переміщенням(транспозицією) до іншого класу слів, для яких ця вториннафункція є первинною, наприклад: означальна — для прикмет-ника (весняні квіти, паперові квіти — квіти весни, квіти зпаперу), предикативна — для дієслова (учителювати — бутиучителем), обставинна — для прислівника (відпочити взим-ку — перебув зиму (як довго?).Вторинна функція називного відмінка у функції головногочлена номінативного речення зумовлюється специфікою струк-тури цієї односкладної конструкції.У структурі заперечного речення замість знахідного об’єктавиступає родовий: Студент засвоїв матеріал — Студентне засвоїв матеріалу.
Значення відмінківУ плані змісту морфологічні форми відмінків іменника реа-лізують загальнокатегорійну сему «предметність», властиву всімсловам цієї частини мови, а також підпорядковані їй (ядернійлексичній семі) семи лексико-граматичних розрядів (лексико-семантичних категорій): істот/неістот, особи/неособи, збір-ності/одиничності та інші, що проектують предметні функції суб’єк-та й об’єкта дії, адресування її на користь чи шкоду комусь,чомусь, вираження знаряддя чи засобу тощо.У структурі словосполучення реалізується загальнокатего-ріальна сема і частково семи, спрямовані на обслуговуваннясинтагматичних функцій об’єкта дії, стану, мовлення, думки таін., що зумовлюються більш широкою семою стрижневого сло-ва, наприклад: виконати завдання, промовити слово, чека-100ти нагоди, диригувати оркестром; погляд очей, автори-тет колективу, допомога сиротам.У структурі речення реалізуються і граматичні семи, які ви-ражають непредикативні і предикативні відношення, забезпе-чують зв’язність його компонентів загалом. Отже, поліфунк-ціональність відмінків у дискурсі (тексті) має опору не тількиу використанні словоформ різних лексем, які заповнюють по-.чиції предметних актантів (суб’єкта, об’єкта, адресата, знаряддя,иасобу чи локатива), а й у можливостях відмінкових форм входи-ти до різних типів синтаксичних зв’язків — прислівного (під-рядного), координації, напівпредикативного, апозитивного (абокореляції).Конкретна мовна реалізація прислівного зв’язку відмінковоїформи здійснюється за усталеними в мові моделями словоспо-лучень. Можливості абстрактних синтаксичних відношень,утворюваних словом (носієм валентності) і залежною від ньо-го відмінковою словоформою, відображають морфологічні озна-ки частин мови.Словоформа як одна з видозмін слова, за якою закріпленапевна синтаксична функція, у реченні може мати статус само-стійного компонента чи входити до його складу через опорнеслово певного словосполучення. Цей останній варіант — син-хронне включення словоформи у словосполучення, а потімразом з опорним словом у речення — простежується на рівнізаповнення позицій предметних актантів, ідо обслуговують об’єкт-ну зону. Суб’єктний компонент у структурі речення виявляєдеяку самостійність у тому розумінні, що не входить до підряд-ного зв’язку.Отже, граматична природа категорії відмінка поліфункціо-нальна. Семантика відмінків, з одного боку, є відображеннямвідношень між предметами, явищами, діями, процесами, що єпервинними функціями у структурі речення. Проте, з другого —кожна відмінкова форма, крім основних (денотативних) зна-чень, у конкретних умовах висловлювання може виражати ідодаткові значення, виконуючи вторинні синтаксичні функції,зумовлені позицією та особливостями лексичного наповнен-ня компонентів формально-граматичного складу структурноїсхеми речення.
Практичне заняття 5
ПРИКМЕТНИК ЯК ЧАСТИНА МОВИ
Прикметник як частина мови. Лексико-граматичні розряди прикметників.
Повні (стягнені і нестягнені форми) та короткі прикметники.
Творення ступенів порівняння якісних прикметників.
Відмінювання прикметників твердої і м'якої групи. Особливості відмінювання складних прикметників (зокрема з другою частиною на -лиций).
Словотвір прикметника.
6. Субстантивація прикметників.
 Розряди прикметників за значенням
За своєю здатністю виражати ознаки предмета безпосеред-ньо або через відношення його до іншого предмета чи особиприкметники поділяються на розряди: якісні, відносні і присвійні.Є також деякі проміжні групи: відносно-якісні, присвійно-відносні,присвійно-якісні.
Значення прикметника, його граматичні ознаки
П р и к м е т н и к — це частина мови, що виражаєпостійну (статичну) ознаку предмета, граматично вияв-лену в категоріях роду, числа і відмінка.Поняття якості в прикметнику може бути виражене безпо-середньо {зелений овес, глибока річка, свіже молоко) абочерез відношення до інших предметів (морський вітер,кімнатна рослина, гречане борошно) та через відношеннядо особи чи істоти {Трохимів син, материна хустка, вовчеоко). Вступаючи в синтаксичний зв’язок з іменником, при-кметник погоджує (узгоджує) свою форму з ним у роді, числі івідмінку. На відміну від іменників, форми роду, числа і відмінкаприкметників не є самостійними, вони залежні від форм роду,числа й відмінка іменників. Частина прикметників може матисемантично вмотивовану категорію ступеня вияву ознаки, щознаходить граматичне вираження у формах ступенів порівнян-ня (синій — синіший — найсиніший, тонкий — тонший —найтонший).Прикметники виступають у реченні в ролі узгодженогоозначення, наприклад: Перлове небо прибрало землю у сірітони (Коц.).Приєднуючись за допомогою зв’язки до підмета, прикметникможе виступати в ролі іменної частини складеного присудка,наприклад: Гори були прозорі й легкі в ці останні дні яс-ного гірського літа (Гонч.).
Повні й короткі прикметники
У сучасній українській літературній мові вживаються пере-важно повні прикметники, які в усіх формах мають відмінковізакінчення: добрий, добра, добре, добрі; доброго, доброї, доб-рих та ін. Коротких прикметників у сучасній українській мовідуже мало, наприклад: зелен, рад, повен, винен, ясен, дрібен,славен. Коротку форму називного і знахідного відмінків маютьтакож присвійні прикметники з суфіксами -ів (-їв), -ин (-їн).Для більшості прикметникових форм характерні стягненіфлексії, що витворилися на основі злиття закінчення давньоговказівного займенника із закінченням коротких прикметників.Форма називного відмінка однини чоловічого роду нестягне-на: добръ-и — добры-и— добрий [добриі].У поетичній мові, народній творчості та усному літературно-му мовленні вживаються також повні нестягнені форми назив-ного відмінка однини жіночого і середнього роду, знахідноговідмінка однини жіночого роду та називного й знахідного мно-жини, наприклад: Літо краснее минуло, сніг лежить на полі(Л. У.); А туман, неначе ворог, закриває море і хмаронькурожевую… (Т. Ш.); / ти, моя єдиная, ведеш за собою літамої молодії (Т. Ш.).
Ступені порівняння якісних прикметниківЯкісні прикметники можуть характеризувати якість предме-та безвідносно до інших предметів і в порівняльних зв’язкахщодо інтенсивності вияву ознаки. Для вираження ступеня ви-яву ознаки вживаються дві форми прикметника: вищого і най-вищого ступенів порівняння.
Вищий ступінь порівняння
Вищий ступінь порівняння вказує на те, що в одному з по-рівнюваних предметів якість виражена більшою або меншоюмірою, ніж у іншому (інших), наприклад: Колодязі доводилоськопати на двадцять метрів і глибші (Ян.).Якщо прикметник виступає в ролі іменної частини складе-ного присудка, то форма вищого ступеня може виражати те,що властиву предметові ознаку виявлено більшою або мен-шою мірою в ньому самому у зіставленні за часовою пер-спективою, наприклад: Ольга була вища, ніж я собі уявляв.Вона була худіша, ніж я пам’ятав. Вона стала наче стар-ша (См.).Форми вищого ступеня бувають прості (синтетичні) і скла-дені (аналітичні).П р о с т а ( с и н т е т и ч н а ) форма вищого ступеняутворюється приєднанням до кореня або основи прикметникасуфікса -ш- або -іш-, наприклад: дешевий — дешевший, моло-дий — молодший, розумний — розумніший, ретельний —ретельніший.Від деяких прикметників вищий ступінь твориться за до-помогою обох суфіксів, виступаючи у варіантних формах: ти-хий — тихший і тихіший, грубий — грубший і грубіший,здоровий — здоровший і здоровіший.Варіантні форми ступеня порівняння переважно пов’язані зрізними семантичними відтінками прикметників. Так, словорідший означає і конкретні предмети, й абстрактні поняття(рідші посіви, рідші випадки), а форма рідкіший виражаєособливості структури конкретних предметів {рідкіша олія,рідкіше полотно).При утворенні форм вищого ступеня прикметників за допо-могою суфікса -ш- відбуваються зміни в основі слова: а) суфіксиоснови прикметника -к-, -ок-, -ек- випадають: рідкий — рід-ший, глибокий — глибший, далекий — дальший; б) кінцевіприголосні основи г, ж перед суфіксом -ш- унаслідок асимі-ляції і дисиміляції змінюються і разом із суфіксом утворюютьзвукосполучення [жн] дорогий — дорог-ш-ий — дорожший —дорожчий; дужий — дуж-ш-ий — дужчий; кінцевий приго-лосний основи с унаслідок асимілятивно-дисимілятивних про-цесів разом із суфіксом -ш- дає звукосполучення [шч], що179графічно передається буквою щ: високий — еис-ш-ий — виш-иіий — вишчий — вищий [вйшчиі].Перед суфіксом -іш- ніяких змін в основі прикметника невідбувається. Пор.: товстий — товщий і товстіший. Ок-ремі прикметники утворюють форму вищого ступеня від осно-ви іншого слова, наприклад: гарний — кращий, поганий —гірший, малий — менший, великий — більший, добрий —кращий і ліпший. Це суплетивні форми.С к л а д е н а ( а н а л і т и ч н а ) форма вищого ступеняутворюється за допомогою додавання до початкової форми слівбільш або менш: уважний — більш уважний; чуйний —більш чуйний; розкішний — менш розкішний; яскравий —менш яскравий.Додавання здвоєних слів більш-менш нейтралізує значен-ня ступеня порівняння, і прикметникова форма вживається зізначенням неповноти, часткового вираження ознаки. Пор.: вда-лий і більш-менш вдалий, знайомий і більш-менш знайо-мий.До форм вищого ступеня прикметників можуть приєднува-тися слова багато, значно, набагато, куди (розм.), що вира-жають посилення інтенсивності ознаки: багато ширший, знач-но дорожчий, набагато дешевший, куди кращий.За допомогою слова трохи виражається вказівка на незнач-ний рівень ступеневого вияву ознаки: трохи нижчий, трохибадьоріший.Різні семантичні відтінки інтенсивності ознаки прикметниківможуть виражатися і словотворчими засобами (пор.: старий —старенький, старуватий, пристаркуватий — старезний)та повторенням слів (старий-старий, рудий-рудий, теплий-теплий).
Найвищий ступінь порівняння
Найвищий ступінь порівняння вказує на те, що в одному зпорівнюваних предметів ознака виражена найбільшою або най-меншою мірою, наприклад: / найвища, по-моєму, краса — цекраса вірності (Гонч.).Найвищий ступінь порівняння також має дві’форми: просту(синтетичну) і складену (аналітичну).П р о с т а ( с и н т е т и ч н а ) форма найвищого ступеняутворюється додаванням до форми вищого ступеня префікса180най- (частки за походженням): найбільший, наймолодший,найвід важніший, найглибший.До цієї форми можуть додаватися частки що і як, виражаючидодаткові відтінки посилення ознаки, наприклад: щонайдорож-чий, щонайскладніший, якнайсмачніший, якнаймиліший.С к л а д е н а ( а н а л і т и ч н а ) форма найвищого ступе-ня утворюється від початкової форми прикметника додаваннямслова найбільш або найменш: найбільш придатний,найбільш авторитетний, найменш відповідальний, най-менш цікавий.Іноді до слів найбільш, найменш додаються частки що,як, які вносить відтінок підсилення: щонайбільш дошкуль-ний, якнайменш згубний.Проте виражати ступеневу ознаку в таких формах порівнянняможуть не всі якісні прикметники. Так, не утворюють ступене-вих форм якісні прикметники, в яких інтенсивність виявуознаки має словотворче вираження за допомогою суфіксів абопрефіксів, наприклад: синявий, синенький, синюватий, сине-сенький, синісінький; здоровенний, злющий, предобрий, уль-трамодний.Не можуть утворювати форм ступенів порівняння і при-кметники, які семантично виражають ознаку абсолютного по-рогу інтенсивності, наприклад: сліпий, босий, мертвий, німий,голий, а також прикметники, що позначають ознаки предметівна основі кольорової подібності до інших предметів, наприклад:кремовий, шоколадний, брунатний, лимонний, бузковий; таксамо назви мастей: буланий, карий, вороний. Вони можутьпозначатися словами густо, темно і утворювати з нимискладні слова (світлобрунатний, темнокарий).Не утворюють ступенів порівняння відносні прикметники,які переходять у розряд якісних, наприклад: батьківський (-алюбов), ворожий (погляд) та складні якісні прикметники, на-приклад: червонобокий, світло-зелений, яскраво-червоний.П р и м і т к а . У мовознавчій літературі для позначення вихідної(початкової) форми прикметника вживають терміни «перший», «звичай-ний» ступінь. Тоді розглядають три ступені порівняння. Однак у такомувипадку термін «ступінь порівняння» є суперечливим за змістом, бо впочатковій формі прикметника інтенсивність ознаки не виражається.Більш прийнятним можна вважати термін «нульовий ступінь», запро-понований авторами академічного видання «Сучасна українська літера-181турна мова. Морфологія» за заг. ред. І. К. Білодіда (К.: Наук, думка,1969. — С 156). Нульовий ступінь, за термінологією автора відповідногорозділу Д. X. Баранника, протиставляється першому і другому ступенямпорівняння.
Тверда і м’яка групи прикметників
Повні прикметники стягненої форми змінюються за родами,числами і відмінками.За кінцевим приголосним основи (твердим чи м’яким) при-кметники поділяються на тверду і м’яку групи.Прикметники твердої групи мають у називному відмінкуоднини флексії -ий, -а, -є, перед якими кінцевий приголоснийоснови вимовляється твердо: сонячний, довгий; сонячна, дов-га; сонячне, довге.182Прикметники м’якої групи в називному відмінку однинимають флексії -ій, -я, -є, що позначають м’якість кінцевогоприголосного основи: середній, торішній; середня, торіш-ня; середнє, торішнє.Більшість прикметників у сучасній українській мові належитьдо твердої групи, і лише невелика кількість — до м’якої, а саме:1) якісні й відносні прикметники з основою на м’який [н’1,перед яким стоїть ще один приголосний: безодній, ближній,верхній, вечірній, всесвітній, городній, давній, дорожнійдосвітній, достатній, житній, крайній, кутній, літній май-бутній, могутній, мужній, новітній, обідній, освітній осінній,останній, передній, пізній, порожній, присутній, путній,ранній, середній, сторонній, суботній, сусідній, хатній, ху-дожній та похідні від них і невелика частина менш уживаних,наприклад: зимній, злагодній, іногородній; синій (звук [н] післяголосного); довговіїй (після звука /: [доуговіі-іі]);2) відносні прикметники прислівникового походження на-жній, -иіній, наприклад: справжній, внутрішній, вчорашній,домашній, сьогоднішній та ін.;3) кілька присвійно-відносних прикметників на -жній, по-хідних від іменників: дружній {дружня рука (рука друга), аледружний сміх (одностайний сміх) — якісний прикметник),мужній {мужня жона (жона свого мужа) — застаріле слово),а також матерній (частіше — материн), орлій.Складні прикметники з другою частиною -лиций мають в од-нині м’яку основу (крім називного й орудного відмінків), а вмножині — тверду (крім називного відмінка).
Відмінювання прикметників на –лиций
О д н и н абілолиц-ябілолиць-оїбілолиц-ійбілолиц-юбілолиць-ою(на) білолиц-ійбілолиц-яМ н о ж и н абілолиц-ібілолиц-ихбілолиц-имяк Р. (зрідка як Нбілолиц-ими(на) білолиц-их. білолиц-ібілолиц-ебілолиць-огобілолиць-омубілолиц-ебілолиц-им(на) білолиць-ому,(на) білолиц-імбілолиц-е
Відмінкові парадигми прикметниківО д н и н анов-анов-оїнов-ійнов-унов-ою{на) нов-ійнов-анов-енов-огонов-омунов-енов-им{на) нов-ому,{на) нов-імнов-е183М н о ж и н аН. нов-іР. нов-ихД. нов-им3. як Н. або Р.О. нов-имиМ. нов-ихКл кое-гН. батьк-івР. батьков-огоД. батьков-ому3. як Н. або Р.О. батьков-имМ. (на) батьков-ому,(на) батьков-імКл. батьк-івО д н и н абатьков-абатьков-оїбатьков-ійбатьков-убатьков-ою{на) батьков-ійбатьков-аМ н о ж и н аН. ранн-ійР. раннь-огоД. раннь-ому3. як Н. або Р.О. ранн-імМ. («а) раннь-ому,(на) ранн-імКл. ранн-ійН. батьков-іР. батьков-ихД. батьков-им3. як Н. або Р.О. батьков-имиМ. (на) батьков-ихКл. батьков-іО д н и н аранн-яраннь-оїранн-ійранн-юраннь-ою(на) ранн-ійранн-ябатьков-ебатьков-огобатьков-омубатьков-ебатьков-им(на) батьков-ому,(на) батьков-імбатьков-еранн-єраннь-огораннь-омуранн-єранн-ім(на) раннь-ому,(на) ранн-імранн-є184н.p.д.3.0.м.Кл.М н о ж и н аН. ранн-іР. ранн-іхД. ранн-ім3. як Н. або Р.0. ранн-імиМ. (на) ранн-іхКл. ранн-і
Практичне заняття 8
ЧИСЛІВНИК ЯК ЧАСТИНА МОВИ
1. Числівник як частина мови.
2. Групи числівників за значенням.
3. Групи числівників за будовою.
4. Відмінювання числівників.
5. Закономірності сполучуваності числівників з іменниками.
6. Правопис числівників та складних слів з першим числівниковим компонентом.
Значення числівника, його граматичні ознаки
Ч и с л і в н и к — це частина мови, що означає абст-рактно-математичне число або певну кількість однорід-них предметів чи їх порядок при лічбі.Називаючи абстрактно-математичне число (наприклад: стоділиться на п’ять) чи позначаючи кількість однорідних пред-метів (наприклад: три доби), числівники виражають ці зна-чення в граматичній категорії відмінка. Віднесеність до грама-тичного роду властива тільки окремим словам, що позначаютькількість предметів (наприклад: один, одна, одно; два — дві,обидва — обидві; порівняйте також — мільйон і тисяча).Більшість числівників, що позначають абстраговану чи конк-ретно виявлену кількість предметів, не виражають граматично-го значення роду та числа.Числівники, що позначають порядок предметів при лічбі, ви-ражають граматичні значення роду, числа й відмінка, зумовленіформою означуваного іменника: шостий клас, шоста група,шосте червня, шості уроки, шостого класу, шостої групи,шостого червня, шостих, уроків.Усі числівники в реченні пов’язані з іменниками або висту-пають як назва числа без іменника. Такі синтаксичні сполу-чення числівника з іменником у формах називного і знахідного187відмінків функціонують як один член речення — підмет абододаток: У вікно моє пильно дивляться сто вікон (Б. Ол.);Сто річок перебрів у броди (Мал.).У непрямих відмінках числівники, що позначають кількість, єузгодженими означеннями: у семи ( с к і л ь к о х ? ) студентів,з п’ятнадцятьма ( с к і л ь к о м а?) гривнями.Числівники, що означають порядок предметів при лічбі, зав-жди виступають узгодженим означенням: десятий ( я к и й?)літак; до четвертого (я к о г о?) класу.Числівник може виконувати також роль іменної частини скла-деного присудка, наприклад: Серце в нас одно (Рил.); або всполученні з іменником — обставини: Повернуся із походуза чотири роки (Нар. тв.).За значенням і граматичними ознаками числівники поділя-ються на кількісні й порядкові.К і л ь к і с н і числівники виражають кількісну характери-стику предметів або абстраговане число і відповідають на пи-тання с к і л ь к и ?Кількісні числівники об’єднують кілька груп: 1) власнекількісні; 2) неозначено-кількісні; 3) збірні; 4) дробові.П о р я д к о в і числівники означають порядок предметівпри лічбі й відповідають на питання к о т р и й ? к о т р а ?к о т р е ?
Відмінкові парадигми кількісних і порядкових числівниківЧислівники характеризуються великою системою відмінко-вих парадигм. Кількісні числівники змінюються за відмінками, апорядкові — за відмінками, родами й числами.У системі кількісних числівників можна виділити групу слів,які мають особливі форми тільки називного — знахідного від-мінків, а інших форм не утворюють. Це збірні та окремі дро-бові числівники (півтора, півтори, півтораста). В іншихвідмінках ці числівники не змінюються. На систему відмінюваннявласне кількісних числівників переходять усі збірні числівни-ки, крім обоє.Власне кількісні, дробові та деякі неозначено-кількісні числів-ники (кільканадцять, стонадцять, кількадесят, кількасот)виступають у формах усіх відмінків. Можна виділити такі типивідмінювання числівників:1. Числівники один, одна, одно (одне) відмінюються, як за-йменники той, та, те. У непрямих відмінках їх закінченнязбігаються із закінченнями прикметників твердої групи (крімродового й орудного відмінків жіночого роду):195О д н и н а М н о ж и н аН. один, одно (одне) одна одніР. одного однієї (одної) однихД. одному одній одним3. як Н. або Р. одну як Н. або Р.одно (одне)О. одним однією (одною) однимиМ. (на) одному (на) одній (на) однихі (на) однім2. Числівники два, три, чотири у непрямих відмін-ках (крім знахідного й орудного) мають однакові закінчення:Н. два, дві три чотириР. двох трьох чотирьохД. двом трьом чотирьом3. як Н. або Р. як Н. або Р. як Н. або Р.О. двома трьома чотирмаМ. (на) двох (на) трьох (на) чотирьох3. Числівники від п’яти до тридцяти, а також від п’ятде-сяти до вісімдесяти та кільканадцять, стонадцять, кілька-десят становлять один тип відмінювання. У складних числів-никах змінюється тільки друга частина:Н. п’ятьР. п’яти іп’ятьохД. п’яти іп’ятьом3. п’ять іп’ятьохО. п’ятьма іп’ятьомаМ. (на) п’яти іп’ятьохН. вісімдесятР. вісімдесяти і вісімдесятьохД. вісімдесяти і вісімдесятьом3. вісімдесят і вісімдесятьохО. вісімдесятьма і вісімдесятьомаМ. (на) вісімдесяти і (на) вісімдесятьох196СІЛселім ісіжол:сежы іСІЛОЛсш ісімохсьома ісшсша(на) селім ісшоходинадцятьодинадцяти іодинадцятьоходинадцяти іодинадцятьомодинадцять іодинадцятьоходинадцятьма іодинадцятьома(на) одинадцяти іодинадцятьох4. Числівники сорок, дев’яносто, сто у непрямих відмінкахмають флексію -а:н.р.д.3.0.м.сороксорокасорокаяк Н. або Р.сорока(на) сорокадев’яностодев’яностадев’яностаяк Н. або Р.дев’яноста(на) дев’яностастостастаяк Н.ста(на)або Р.ста5. Складні назви сотень двісті, триста… дев’ятсот зміню-ються в обох частинах:Н. двісті чотириста вісімсотР. двохсот чотирьохсот восьмисотД. двомстам чотирьомстам восьмистам3. як Н. або Р. як Н. або Р. як Н. або Р.О. двомастами чотирмастами вісьмастамиі вісьмомастамиМ. (на) двохстах (на) чотирьохстах (на) восьмистах6. Числівники тисяча, мільйон, мільярд, нуль відмінюють-ся як іменники в однині: тисяча — за системою відмінюванняіменників І відміни мішаної групи; мільйон, мільярд — якіменники II відміни твердої групи; нуль — як іменники II відміним’якої групи.7. Дробові числівники відмінюються в обох частинах: чи-сельникове слово змінюється як кількісний числівник, а зна-менникове — як порядковий: одна друга, одної другої, однійдругій, одну другу, однією [одною) другою, (на) одній другій;три п’ятих, трьох п’ятих, трьом п’ятим, три п’ятих,трьома п’ятими, (на) трьох п’ятих. Керований іменник прицьому не змінюється: дві третіх гектара, двом третім гек-тара, двох третіх гектара, дві третіх гектара, двоматретіми гектара, (на) двох третіх гектара.8. З усіх збірних числівників повну систему відмінковихформ має слово обоє, що змінюється як числівник два: обоє,обох, обом, обох і обоє, обома, (на) обох.За цим зразком відмінюються неозначено-кількісні числів-ники кілька, декілька і багато, небагато, якщо вони поєдну-ються з іменниками, які означають конкретні предмети, що підля-197н.p.д.3.0.м.третійтретьоготретьомуяк Н. або Р.третім(на) третьомугають обліку: багато днів, багатьох днів, багатьом дням,багато днів, багатьма днями, (по) багатьох днях.У складених кількісних числівниках відмінюється кожне сло-во: сто п’ятдесят вісім, ста п’ятдесяти восьми (вісьмох),ста п’ятдесяти восьми (вісьмом) та ін.Порядкові числівники змінюються за відмінками, родами ічислами. Числівник третій відмінюється як прикметник м’якоїгрупи, всі інші порядкові числівники — як прикметники твер-дої групи. У складених порядкових числівниках відмінюєтьсятільки останнє слово.двісті п’ятдесят сьомийдвісті п’ятдесят сьомогодвісті п’ятдесят сьомомуяк Н. або Р.двісті п’ятдесят сьомим(на) двісті п’ятдесят сьомомуУ назвах дати іменник при числівнику вживається в ро-довому відмінку: сьомого січня, перед двадцять другим лю-того.
Групи числівників за будовою
За будовою й особливостями творення числівники поділя-ються на три групи: прості, складні і складені.П р о с т і числівники мають непохідну основу, що відпові-дає кореню. До них належать: 1) назви чисел першого десятка{один… десять), сорок, сто, тисяча, мільйон, мільярд і меншуживані більйон, трильйон та нуль; 2) збірні числівники обоє,двоє… десятеро; 3) неозначено-кількісні числівники кілька,багато, декілька, небагато; 4) порядкові числівники, похіднівід простих кількісних (перший… десятий).С к л а д н і числівники мають похідну основу. Вони ви-никли внаслідок зрощення колишніх складених числових назвз певними фонетичними змінами. До них належать: 1) назвичисел другого десятка (одинадцять… дев’ятнадцять); 2) на-194зви десятків (двадцять… дев’яносто, крім сорок); 3) назвисотень (двісті… дев’ятсот); 4) збірні числівники обидва,обидві; одинадцятеро… дев’ятнадцятеро, двадцятеро ітридцятеро; 5) дробові числівники півтора, півтори, півто-раста; 6) неозначено-кількісні числівники кільканадцять,кількадесят, кількасот, стонадцять; 7) порядкові числівни-ки, похідні від складних кількісних (одинадцятий… дев’ят-надцятий, двадцятий, сотий, тисячний).С к л а д е н і числівники є сполученням кількох числовихназв — простих (сто п’ять), складного і простого (двадцятьтри) та інших поєднань (дві тисячі сімсот п’ятдесят дев’ять;три мільйони п’ятсот шість тисяч сто сімдесят чотири; п’ят-десят двоє; тисяча дев’ятсот сімдесят другий (рік).До складених числівників належать також дробові (однап’ята, три восьмих, дві цілих і одна друга).
Порядкові числівники
Порядкові числівники позначають порядок предметів прилічбі й відповідають на питання к о т р и й ? к о т р а ? к о т —р е ? к о т р і ?Порядкові числівники узгоджуються з іменниками у роді, числій відмінку і виступають у ролі означень [перший трактор,десятий клас, сота аудиторія, двадцять друге завдан-ня, перші промені).Віднесення цих слів до числівників спирається на традицій-ну класифікацію. Порядкові числівники семантично наближа-ються до кількісних як слова, за допомогою яких передаєтьсякількість, але в порядковому слідуванні предметів під час пере-ліку, обліку їх.Порядкові числівники утворюються від кількісних і спо-ріднені з ними. За граматичними ознаками вони близькі до193прикметників, що дає підставу мовознавцям розглядати їхяк розряд порядкових прикметників. Однак такі самі грама-тичні ознаки мають окремі розряди займенників (цей, ця, це,ці, весь, вся, все, всі, котрий, котра, котре, котрі), які неназивають ознак предметів, а лише узагальнено вказують наних.Порядкові числівники позначають не сталі (статичні) озна-ки предметів, що властиве прикметникам, а вказують на кількістьоднорідних предметів при обліку їх відповідно до порядку сліду-вання в підрахунках, наприклад: п’ять столів — перший,другий, третій, четвертий і п’ятий стіл.Аналіз граматичних ознак числівників показує, що рід маютьті числівники, які пов’язані з іменниками у формі однини. Цевласне кількісні числівники один, одна, одно та всі порядкові.Залишки родової належності мають числівники, основу яких ви-ражає число два: дві, обидва, обидві та півтора, півтори(з кореневою частиною -втор-, синонімічною до два).Синтаксичні зв’язки числівників з іменниками також буду-ються на протиставленні одного предмета багатьом: маємо уз-годження форм числівника з іменником, що означає один пред-мет, і підпорядкування іменникової форми числівникові у нази-ванні більшої, ніж один предмет, кількості.Навіть при числівниках два, три, чотири вибір форми мно-жини іменника мотивується числівником.
Кількісні числівники
В л а с н е к і л ь к і с н і числівники означають абстраго-вано-математичне число у цілих одиницях (п’ятнадцятьбільше за п’ять у три рази) або певну кількість одноріднихпредметів {двадцять зошитів).Морфологічні особливості власне кількісних числівниківпов’язані з лексичним значенням їх. Виражаючи лексичнокількісність, вони позбавлені граматичного значення числа. В од-норідних предметах, що позначаються іменниками у формахмножини, кількісна характеристика виражається семантикоючислівників {три олівці, п’ять стільців), а форма множиниіменника, позбавлена родової віднесеності, виключає потребувираження граматичного роду і в числівнику. Тільки числів-ник один має чітко виражену віднесеність до іменників усіхтрьох родів: один стіл, одна дівчина, одно {одне) яблуко.188Відповідно до форми множинних іменників, що позначають одинпредмет, числівник один має також форму множини: одні двері,одні ножиці, одні сани.Числівник два також має граматичне значення роду: два —у зв’язку з іменниками чоловічого і середнього роду (два роки,два озера) і дві у поєднанні з іменниками жіночого роду (двісестри, дві руки). Це значення роду виражається лише у фор-мах називного і знахідного відмінків.Граматичне значення роду мають також числівники іменни-кового походження тисяча, мільйон, мільярд, більйон, триль-йон і под. Ці слова увійшли до системи числівників, але зберег-ли деякі морфологічні особливості: мають значення роду і зміню-ються за відмінками як іменники першої (тисяча) або другоївідміни (мільйон, мільярд, нуль).Як і всі інші кількісні числівники, вони не мають граматич-них форм числа і виражають кількісність лексично.Якщо слова тисяча, мільйон і мільярд вживаються у фор-мах множини, то вони виступають як іменники з кількісно-предметним значенням (тисячі демонстрантів, мільйонитрудящих, мільярди тонн; пор.: сотні рук, десятки заяв).Іменники з кількісно-предметним значенням мають граматичнізначення роду, числа й відмінка, можуть означатися прикметни-ками і не належать до системи лічби, а отже, не можуть бутипередані графічно в цифрових позначеннях. Пор.: п’ять (5) іп’ятірка, десять (10) і десяток, сто (100) і сотня; цяп’ятірка людей, неповний десяток літ, добра сотняконей.Власне кількісні числівники виражають і категорію істот/неіс-тот: пов’язуючись з іменниками чоловічого роду — назвамиістот, у знахідному відмінку мають форму, спільну з родовим(бачив одного тигра, двох слонів, трьох зебр, чотирьохведмедів, але п’ятьох слонів і п’ять слонів, одинадцятьохведмедів і одинадцять ведмедів).Власне кількісні числівники синтаксично пов’язані з імен-никами, що піддаються обліку.Числівник один (одна, одно) узгоджується з іменником уроді, числі й відмінку, наприклад: один студент, одна річка,одно ребро, одні вила; в одну ніч, одним роком та ін.Із числівниками два (дві), три, чотири в називному та зна-хідному відмінках у назвах неістот вживаються іменники у формі189називного відмінка множини, але зберігається наголос формоднини, наприклад: два брати, дві руки, три професори,чотири сестри.Числівники п’ять, шість і далі у формах називного й зна-хідного відмінків керують іменниковою формою родового від-мінка множини, наприклад: п’ять робітників, шість книг,сім казок, вісім корів.У непрямих відмінках (крім знахідного) власне кількіснічислівники узгоджуються з іменником, наприклад: do двох учи-телів, трьом співакам, чотирма засобами, у п’яти містах,на семи машинах.Н е о з н а ч е н о — к і л ь к і с н і числівники позначаютьзагальну, точно не визначену кількість однорідних предметівабо неозначену абстраговану кількість. До них належать словакілька, декілька (якась кількість до десяти), кільканадцять(якась кількість до двадцяти), кількадесят (невизначена кіль-кість у межах ста), кількасот (невизначена кількість у межахтисячі).Ці числівники пов’язані з іменниками, що позначають конк-ретні предмети, які підлягають кількісному обліку, наприклад:кілька (декілька) осіб, кільканадцять слів, кількадесятзошитів, кількасот людей.Наведена група неозначено-кількісних числівників відріз-няється від власне кількісних тільки семантично: позначає не-чітко виявлену кількість.Граматичні ознаки неозначено-кількісних числівників збіга-ються з тими, що їх мають числівники, починаючи від п’яти ібільше. Числівники кільканадцять, кількадесят, кількасотвживають у розмовній мові, книжним стилям вони невлас-тиві.До неозначено-кількісних числівників належать також словабагато, небагато, омонімічні з прислівниками. Пор.: бага-то зробив (прислівник), багато книжок (числівник).Числівники багато, небагато пов’язуються з іменниками,що означають масу, речовину, збірні й абстрактні поняття, тобтовсе те, що підлягає не тільки кількісному обліку, а й іншимвимірам, наприклад: багато/небагато води {солі, золота,листя, зерна, мудрості, лиха). За граматичними ознакамивони подібні до власне кількісних числівників: не мають родуі числа, керують формою родового відмінка (але не тільки190множини, а й однини, пов язуючись з іменниками однинноїформи).Якщо числівники багато, небагато пов’язані з іменниками,що позначають предмети, які підлягають кількісному обліку, товони керують іменниковою формою родового відмінка множи-ни і змінюються за відмінками. Пор.: багато листя і багатолистків; багато квасолі і багато квасолин; багатьохлистків і багатьох квасолин; багатьом листкам і бага-тьом квасолинам.З б і р н і числівники означають кількість предметів у су-купності, неподільній єдності їх, наприклад: двоє вікон, троєдітей, четверо коней, п’ятеро саней.У поєднанні з власне кількісними збірні числівники виража-ють сукупність, неподільну єдність і в більших вимірах, на-приклад: сорок п’ятеро, сто п’ятдесят троє телят.Числівники двоє… п’ятеро мають паралельні суфіксальніутворення двійко, трійко, четвірко і п’ятірко, містять відтіноксуб’єктивної оцінки — зменшеності, здрібнілості, позитивногоставлення тощо.До збірних належать числівники обоє, обидва, обидві, якітакож виражають кількість предметів як єдність, сукупність(обидва лікарі, обидві дівчини, обоє хлоп’ята).Збірні числівники не мають роду і числа, при відмінюваннітільки в називному і знахідному відмінках зберігають свої фор-ми, виступаючи з керованим іменником одним членом речен-ня — підметом чи додатком. У непрямих відмінках збірні чис-лівники замінюються формами власне кількісних числівників{двоє вікон, двох вікон, двом вікнам, двоє вікон, двомавікнами, у двох вікнах).У сполученні з іменником — назвою істоти — відбуваєтьсязаміна збірного числівника і в знахідному відмінку {зустрівдвох хлоп’ят, але побачив двоє дверей).Зі збірними числівниками обидва, обидві іменники в на-зивному відмінку множини вживають так само, як і з числів-никами два, дві (обидва плуги, обидві книжки, але: обоєочей).Збірні числівники поєднуються: 1) з іменниками, що є назва-ми осіб чоловічої статі (троє учнів, четверо коней, дванад-цятеро зайців); 2) з іменниками середнього роду, що познача-ють малих істот (двоє курчат, п’ятеро ведмежат, восьме-191ро малят); 3) з іменниками середнього роду, що позначаютьнеживі предмети {двоє відер, четверо полотен, п’ятероімен); 4) з іменниками множинної форми, що позначають кон-кретні предмети {троє воріт, четверо саней).З іменниками, що позначають парні предмети, сполучаютьсячислівники збірні або власне кількісні з іменником пара: двоєштанів і дві пари штанів.Збірні числівники поширені в розмовній мові, художніх творах,але майже не вживаються в діловому й науковому стилях.Д р о б о в і числівники позначають дробові величини абокількість, що складається з певного числа одиниць, чи частинодиниці, наприклад: одна третя року, дві п’ятих сировини,три четвертих виробів.Змішані дробові величини передаються сполученням власнекількісних і дробових числівників: три і одна четверта кіло-грама, одна і дві третіх доби.Особливістю дробових числівників є те, що вони можутьпоєднуватися з іменниками, які не піддаються обліку. Іншівиміри рідин, маси тощо можуть бути виявлені в кількіснихспіввідношеннях цілого і його частин. Ці кількісні співвідно-шення і виражаються за допомогою дробових числівників,наприклад: дві третіх морської води, одна п’ята за-пасів кам’яного вугілля, три четвертих земної атмо-сфери.Дробові числівники мають аналітичну будову: назва, щовизначає кількість частин, позначається власне кількіснимчислівником (чисельник), а вказівка на загальний вимір —порядковим (знаменник): одна третя, дві п’ятих, п’ятьсьомих.Дробовий числівник, що виражає величини в частинах, умовленні зі словом «частина» не сполучається, воно тільки мис-литься: одна восьма (частина), п’ять сьомих (частин).Керований іменник, що позначає предмет виміру або оди-ницю виміру {літр, кілограм, кілометр, година), стоїть уформі родового відмінка однини (якщо виміру підлягає одинпредмет чи якась сукупність, неподільна єдність) або множи-ни (якщо вимірюється кілька однорідних предметів, а такожколи числівник керує іменником множинної форми), напри-клад: дві п’ятих Землі (планети) і земель (посівних площ);чотири дев’ятих урожаю і урожаїв (кількох років); три192четвертих кілометра, дві третіх Карпат, одна п’ятасаней.Дробові числівники вживаються у книжних стилях мови,особливо в науковому та діловому. У розмовній мові, а також утворах художньої літератури дробові величини можуть позна-чатися іменниками з кількісно-предметним значенням трети-на (= одна третя), чверть (= одна четверта), половина(= одна друга). Ці слова мають граматичні ознаки, властивііменникам, вони змінюються за відмінками в однині і мно-жині і мають граматичне значення роду, однак у сполученні зчислівниковими словами можуть виступати як числівники, на-приклад: п’ять з половиною гектарів, дві з чвертю го-дини.Такі синонімічні заміни можливі і в науковому стилі, аджеоснову одиниць виміру становлять сталі величини, наприклад:година дорівнює 60 хвилинам, половина — ЗО хвилинам,чверть — 15 хвилинам.До дробових числівників належать також слова півтора, півто-ри, півтораста. Числівник півтора поєднується з іменникамичоловічого і середнього роду, півтори — з іменниками жіночогороду (півтора року, півтора відра, півтори доби).Ці числівники вживаються у розмовному мовленні, публіцис-тичному і художньому стилях мови.

Приложенные файлы

  • docx 8074221
    Размер файла: 131 kB Загрузок: 0

Добавить комментарий