Використання бджолиних сімей для запилення ентомофільних сільськогосподарських культур


ЗМІСТ
ВСТУП
ЗАПИЛЕННЯ КВІТОК,Пристосування рослин до перехресного запилення.
МЕДОЗБІРНІ УМОВИ РІЗНИХ ЗОН УКРАЇНИ.
ТИПИ ВЗЯТКІВ.
НЕКТАРОПРОДУКТИВНІСТЬ ТА СТРОКИ ЦВІТІННЯ РОСЛИН.
НЕКТАРОПРОДУКТИВНІСТЬ УГІДДЯ.
ЗАПИЛЕННЯ БДЖОЛАМИ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИХ КУЛЬТУР.
НОРМИ ВИСТАВЛЕНЯ БДЖОЛИНИХ СІМЕЙ НА ЗАПИЛЮВАЛЬНІ МАСИВИ.
СТРОКИ ПІДВЕЗЕННЯ ТА НОРМИ ВИСТАВЛЕННЯ БДЖОЛИНИХ СІМЕЙ.
ОСОБЛИВОСТІ ЗАПИЛЕННЯ різних культур.
ЗАПОБІГАННЯ ОТРУЄННЯ БДЖІЛ ПРИ ЗАПИЛЕННІ С/Г КУЛЬТУР.
РОЗРАХУНКОВА ЧАСТИНА.
Висновок.
Список літератури.

Вступ
Медоносна бджола серед усіх комах визнана найціннішим запилювачем квіток, є важливою складовою екології і сприяє природному відтворенню та збагаченню рослинного світу. Продуктивна діяльність бджолиних сімей суттєво впливає на підвищення врожайності плодів і насіння ентомофільних сільськогосподарських культур. Залучення додаткових резервів їх запилення можливе через раціональне поєднання корисної дії медоносних бджіл і диких комах.
Проте фауна бджіл у різних грунтово-кліматичних зонах Українипотребує подальших детальних досліджень. За різної співвідносної чисельності запилювачів у певному екологічному середовищі виникає необхідність наукового обґрунтування норм бджолиних сімей та регулювання розвитком штучно розмножуваних комах для досягнення синхронізації з періодом цвітіння рослин.
Раціональне використання медоносних бджіл та диких поодиноких осмій (рогатої і рудої) для запилення помідорів у теплицях та люцерни в умовах Прикарпаття і визначає актуальність курсової роботи.
ЗАПИЛЕННЯ КВІТОК,Пристосування рослин до перехресного запилення
Запилення й запліднення у рослин. Пилкові зерна, в яких міститься чоловічі статеві клітини рослин (спермії), утворюються в пиляках. Жіноча статева клітина (яйцеклітина) міститься в зав'язі маточки. Розвиток зав'язі, формування плодів і насіння можливі тільки після злиття спермія з яйцеклітиною. Процес взаємної асиміляції двох статевих клітин називається заплідненням. Воно відбувається після того, як пилок перенесений із пиляків на приймочку маточки, тобто в результаті запилення.
Запліднена клітина, яка називається зиготою, має подвійний (диплоїдний) набір хромосом, оскільки перед злиттям статевих клітинах був одинарний (гаплоїдний) набір хромосом. Продуктивність і життєва сила нового організму тим вища, чим багатша спадкова основа статевих клітин, що зливаються, і чим вона більше відрізняється.
Для порівняно невеликої кількості видів рослин властиве самозапилення. Вони дають урожай насіння при перенесенні пилку з пиляків на приймочки маточки в межах однієї квітки. Але й самозапильні рослини, як зазначає Ч. Дарвін, потребують запилення пилком з інших рослин, тобто перехресного запилення.
Статеві клітини з різних рослин збагачують спадкові якості нового гетерогенного організму. Перехресне запилення стало в еволюції рослинного світу прогресивним, до нього пристосувалося близько 80% видів квіткових рослин. Існує дві форми перехресного запилення: між квітками в межах однієї рослини - гейтоногамія і перенесення пилку з інших рослин - ксеногамія.
Перенесення пилку з одних квіток на інші здійснюється різними способами; вітром(анемофілія), водою (гідрофілія), птахами (орнітофілія). Але найбільшого поширення набуло запилення комахами (ентомофілія). Медоносні бджоли, джмелі та інші види комах забезпечують запилення 4/5 всього числа квіткових рослин.
Протягом історичного розвитку ентомофілії у рослин виробились різні пристосування, які перешкоджають самозапиленню і сприяють попаданню на приймочки пилку з інших квіток. Вони зумовлені будовою та фізіологічними особливостями квіток. До таких пристосувань належать: розміщення окремо чоловічих і жіночих статевих органів, тобто одностатевість квіток у однодомних (огірок, гарбуз) і дводомних рослин (верба, коноплі); гетеростилія, або різностовпчастість, коли в одних квітках високі стовпчики маточок і короткі тичинки, а в інших - низькі стовпчики й довгі тичинки, наприклад, у гречки, плакуна верболистого; різночасне достигання тичинок і маточок, унаслідок чого розсипання пилкових зерен із пиляків не призводить до запилення через незрілість приймочок (у соняшнику та інших рослин родини складноцвітих), або закінчення функціонування приймочок до вистигання власного пилку (у яблуні, груші); самостерильність, що характеризується нездатністю пилку проростати на приймочці маточки або несумісністю статевих клітин при заплідненні, внаслідок чого виявляється само неплідність, наприклад, у плодових дерев, коли запилення квіток навіть умежах одного сорту, не дає врожаю.
Для приваблювання бджіл, джмелів та інших корисних комах, що здійснюють перехресне запилення, у рослин виникли різні пристосування: виділення квітками ароматичних речовин, забарвлення пелюсток та інших частин у різні кольори, формування добре помітних великих суцвіть, своєрідна будова квіток. Але найсильнішим фактором, що забезпечує різну інтенсивність відвідування квіток іперенесення пилку, є пожива для комах - нектар і пилок. Збираючи корм, бджоли увійшли в тісний зв'язок із рослинами і приносять їм величезну користь. Незапилені квітки відмирають, плодів і насіння не утворюють.
Запилення бджолами ентомофільних сільськогосподарських культур не є стихійним, як було колись у природі. В господарствах з великими площами посівів воно потребує планової організації. Науковими установами розроблені й рекомендовані виробництву норми кількості бджолиних сімей на 1 га запилюваних культур.
За такими нормами до певних площ підвозять потрібну кількість сімей і розміщують так, щоб бджоли могли на близькій відстані, бажано до 800-1000 м, інтенсивно відвідувати квітки і здійснювати запилення. Коли масиви рослин великі, а форма площі витягнута і сягає понад 1 км, то організовують зустрічне запилення. При цьому пасіки розміщують з протилежних країв поля чи саду, від чого середня частина запилюватиметься внаслідок зустрічної спрямованості льоту бджіл і рівномірного розподілу їх на площі. Найефективніше здійснюється запилення в разі розміщення пасік у центрі садової ділянки чи посіву, звідки відстань до країв зменшується.
За неповної забезпеченості посівних площ місцевими бджолиними сім'ями господарства залучають на договірних умовах додаткову кількість, сплачуючи певну суму за надані послуги. Оренда бджіл на період цвітіння і запилення окремих провідних ентомофільних культур буває вигіднішою, ніж утримання додаткової кількості сімей на пасіці при обмежених ресурсах нектару.
Дефіцит запилювачів спостерігається в господарствах з великими площами плодових насаджень, посівів соняшнику, люцерни. Тому організовують міжгосподарські та міжрегіональні перевезення бджолиних сімей - кочівлі.
МЕДОЗБІРНІ УМОВИ РІЗНИХ ЗОН УКРАЇНИ.
Розвиток галузі бджільництва залежить як від стану рослинного покриву в Україні, так і від місця розташування конкретної пасіки.На території України спостерігаєтьсянерівномірний розподіл культурних та природних медоносів, що зумовлює особливості й напрями розвитку бджільництва.
Рослинний покрив в Україні дуже різноманітний. Його формують природні угруповання, які представлено різним типом трав'янистих, лісових, а також різного ступеня порушеності та сформованості ценозів, до яких поряд із посівами сільськогосподарських культур належать паркові насадження, газони, лісосмуги. Сучасне співвідношення різних типів рослинності внаслідок посиленого впливу господарської діяльності людини на навколишнє середовище значно відрізняється від того, що існувало кілька десятків років тому. Значні зміни відбулися і в структурі медоносної бази бджільництва. Раніше відвеликоїрізноманітності природних екотипів зчисленною групою медоносів одержували постійний і значний медозбір протягом всього вегетаційного періоду, у результаті чого не виникало потреби в кочівлі пасік, за винятком їх перерозподілу для запилення ентомофільних культур, одержання меду з більш цінних медоносних рослин або з певного типу угідь (лучних, степових, болотних).
Під впливом антропогенної дії відбувся значний перерозподіл у співвідношенні природної та культурної рослинності. І якщо на початку століття переважав перший тип рослинності, то тепер основною є культурна рослинність із значним зростанням синантропної. Відбулися значні зміни також у складі природної рослинності, де у багатьох видів звузився ареал або вони взагалі зникли.
Нерівномірність поширення природних медоносних рослин у фітоценозах зумовлює потребу розробки кількісного методу аналізу їх участі. Особливістю запропонованого кількісного методу (Соломаха В. А. та ін., 1993), який рекомендовано застосовувати для аналізу різних груп рослин, е кількісна оцінка участі певного виду з відповідним балом за його якістю, наприклад, як медоноса. Сума балів усіх медоносів угіддя або угруповання дає можливість визначити категорію угідь, а також доцільність їх використання для одержання продукції бджільництва. Застосовуючи даний метод, можна провести категоризацію природних та антропогенних угруповань з участю в їх складі медоносних рослин. Щодо поширення культурних рослин, то тут основним показником є ділянки, які вони займають та загальна їх площа у відсотках.
Значення культурних рослин, які формують за допомогою людини певні культурні фітоценози, досить істотне.
На значних територіяхвони є основним джерелом одержання промислового медозбору. До цієї групи відносять також значну кількість медоносів, які культивують на припасічних ділянках і які мають певне значення для бджільництва. Сюди належать ваточник сирійський, фацелія пижмолиста, шавлія лікарська, меліса лікарська, огірочник лікарський та інші, характеристика яких наведена у відповідних розділах. До основних культивованих рослин, посіви яких поширені по всій території України, належать гречка, соняшник і ріпак.
Гречка як основна медоносна рослина, що за медоносною цінністю прирівнюється до липи, білої акації чи соняшнику, останніми роками дещо втрачає своє значення через надмірне перенасичення земель різними хімічними
Дніпропетровській та Запорізькій областях, де за сприятливих погодних умов на її посівах одержують промисловий медозбір. Також певний вплив вона має у лісостепових та інших степових областях. На іншій території України її частка в структурі сільськогосподарських культур незначна.
До групи цінних медоносів належить конюшина червона, але, на відміну від люцерни, вона поширена у північних та західних регіонах України, де може мати певне значення для бджільництва. В інших областях вона займає незначні площі.
Досить цінним медоносом, який виділяє нектар і при несприятливих для інших польових культур умовах, є еспарцет. Його широко культивують у східних областях, особливо в Донецькій та Луганській.
Ріпак озимий поширений в Україні дуже нерівномірно. Так, його посівинайчастіше трапляються в західному регіоні, тоді як на сході його практично не культивують. Також нерівномірно розподілені посіви ріпаку ярого, які переважають на північному сході та заході України.
Баштанні культури найбільш поширені на півдні та південному сході України, зокрема у Херсонській області.
Подібні закономірності в розподілі посівів характерні й для кормових баштанних культур, але найбільші площі вони займають у Запорізькій, Дніпропетровській, Донецькій та Херсонській областях.
Овочеві культури, з яких деякі характеризуються медоносними властивостями, розподілені по території України досить нерівномірно, однак їхні посіви є в усіх областях. Території із значними площами овочевих культур зосереджені в усіх зонах України.
Під посівами гірчиці невеликі площі, її культивують зрізка. Найбільші площі під гірчицею зайняті в Криму ті у Рівненській області, де вони є джерелом медозбору.
Коріандр вирощують у Кіровоградській і Миколаївській областях, проте й у цих регіонах під ними незначні посівні площі.
Під посіви тютюну використовують у цілому невеликі площі. Вони зосереджені на південному заході України та в Криму.
На території України значні площі займають плодоягідні насадження. Найбільше їх розміщено у Криму, Чернівецькій області та на Закарпатті, а найменше — на північному сході та південному заході.
Подібні закономірності характерні й для горіхових насаджень, які зосереджені у тих же регіонах. Найбільші площі вони займають на сході країни.
Певні закономірності характерні й для розподілу по території України природних рослинних угруповань. Лісова рослинність найбільш поширена в зонах Полісся та Українських Карпат, де зосереджено до 34% загальної їїплощі по Україні. У середньому по лісостеповій зоні лісистість становить до 16%, у степовій — до 7, а в Криму — близько 12%. Лісові угруповання досить не однорідні за видовим складом та наявністю медоносних рослин. Так, неможливо порівняти дубові ліси з наявністю липи серцелистої із сосновими лісами. Але в цілому лісова рослинність забезпечує сприятливі умови для весняного розвитку бджолосімей та промислового медозбору в різні періоди.
Лучна рослинність, яка представлена сіножатями та пасовищами, більш рівномірно поширена по території України. Вона представлена різними угрупованнями лук, степів та галофільної рослинності. Ці угіддя мають різне промислове значення для галузі бджільництва.
Болотна рослинність поширена здебільшого на Поліссі та в Українських Карпатах.
Нерівномірність поширення природних і культурних медоносів у фітоценозах та різне їх співвідношення на певних площах зумовлюють потребу еколого- типологічного зонування території за поширенням медоносних рослин (Соломаха В. А. та ін., 1992). У його основу було покладено результати аналізу територіальних особливостей розподілу різних за якістю угідь, у яких наявні різноманітні медоносні рослини. Території, близькі за складом угідь, мають статус окремої одиниці районування залежно від ступеня їх однорідності.
Крім того, враховували також результати аналізу наявних рослинних угруповань певної території за складом медоносів із виділенням типологічно близьких їх сукупностей, що дає можливість оцінити ці угіддя. Зонування можна виконувати у певному адміністративному формуванні в межах зони або навіть усієї території України. Одержані одиниці районування порівнюють з такими інших зонувань, проведених за результатами аналізу розподілу рослин, насамперед геоботанічного, агротипологічного, лукотипологічного, а також з особливостями поширення посівів різних польових культур, садів, лісів.
Щодо співвідношення площ, зайнятих різними польовими культурами, то слід зазначити, що їх структура по роках змінюється в межах певного адміністративного району або господарства, але це не позначається на рівні областей або частин природних зон. Оскільки в межах типологічного району площі під культурними медоносами не є сталими з року в рік, здійснюючи еколого-типологічне зонування, доцільно використовувати дані про розподіл посівів польових культур на значних площах.
Зонування усієї території України за характером розподілу медоносних рослин полегшується, якщо вже здійснено ряд прикладних районувань різних типів рослинності: лукотипологічного (природних кормових угідь, які охоплюють луки, степи, болотну й галофільну рослинність), агротипологічного (орних земель за засміченістю їх бур'янами), рослинного покриву порушених земель, лісотипологічного (лісової рослинності з урахуванням поширення типу лісу в різних екологічних умовах). Сучасний стан рослинності відбито в створеному агротипологічно- му районуванні, частково — у лукотипо- логічному та районуванні порушених земель. Щодо лісотипологічного слід зазначити, що таке районування здійснене, проте в основу його покладено розподіл груп індикаторних видів у різних екологічних умовах. Але антро-погенне переродження лісів та значне порушення ценозів потребують створення типології лісів на основі аналізу всього флористичного складу угруповань у різних екологічних умовах.
Зонування можливе за наявності відповідної типології різноманітних рослинних угруповань. Навідміну від класифікації, основу якої становить синтаксономічна схема, типологія об'єднує компактну систему одиниць, які мають певну екологічну однорідність, а також подібне господарське використання.
Для впровадження такого зонування передусім потрібно визначити участь медоносних рослин у межах конкретних типів рослинного покриву. Кожний тип характеризується різною кількістю медоносів, шо мають неоднакову нектаропродуктивність і відіграють неоднакову роль в угрупованнях даного типу, на основі чого види оцінюють у балах. Підсумовуючи бали тих чи інших медоносів у складі проаналізованих угруповань типу, одержують загальну оцінку угідь, на основі якої визначають їхню категорію. Аналіз розподілу різних за цінністю угідь з урахуванням складу медоносних рослин на певній території дає можливість розробити систему територіальних утворень з подібним складом типологічних одиниць.
Одиницями типізації території за особливостями розподілу медоносних рослин ми використали традиційні район, округ, провінцію. Підпорядкованість їх теж звичайна. Район є найменшою основною одиницею, а округ та провінція мають відповідно значно виший рівень із менш конкретним змістом.
Для типологічного району характерний близький спектр природних та культурних медоносів у більш-менш однорідних екологічних умовах в межах однієї природної зони. Близькість спектрів рослинних угруповань визначала експериментально по кожному типу рослинності, включаючи й антропогенно порушені землі, при цьому враховували особливості розподілу по дослідній території угруповань різних типів рослинності з певною участю медоносів, а також окремих видів культурних рослин-медоносів. Території, близькі за складом і однорідні за характером розподілу медоносів, мають статус типологічного району. Таким чином, район виділяється на основі еколого-типологічної єдності території за складом спектрів медоносів у різних типах рослинних угруповань з подібними екологічними умовами. Райони одержали відповідні номери в межах природної зони.
Наступним рівнем у запропонованій нами градації є типологічний округ. Ця одиниця характеризується більшою різноманітністю медоносів у природних та культурних ценозах. Разом із тим вона характеризується певною екологічною подібністю у межах більшої за розміром частини природної зони. Округ містить один або кілька типологічних районів, які об'єднуються на екологічній основі.
Типологічну провінцію за характером розподілу медоносних рослин визначали, як і в інших прикладних районуваннях. Так, у межах природних зон виділяють Правобережно- й Лівобе- режнодніпровську провінції. Карпатську та Гірськокримську визначають як окремі провінції, а Степовий Крим входить до Лівобережнодніпровської степової провінції. Зазначений поділ території України з урахуванням розташування р. Дніпро зумовлений тим, що частини зон значною мірою різняться між собою загальними особливостями грунтів і відповідно різним рослинним покривом із специфічним складом медоносів.
За наведеними принципами розроблено, наприклад, типологічне районування Лісостепу України. Так, межі цієїних угідь з наведенням конкретних строків їх використання. Дані у вигляді діаграм по рослинних типах або польових культурах у межах регіонів дадуть можливість не тільки визначити рівень забезпечення бджіл нектаром протягом медозбору, а й розкриють специфічність та наявні відмінності між ними в межах України. На цьому рівні можна створити діаграми перерозподілу за типами медоносних угідь та за строками їх використання у межах областей. При перерахунку запасівнектару природних і культурних медоносів можна визначити загальну кількість бджолосімей, оптимальну для області.
Основні напрями перерозподілу пасік протягом сезону передбачено визначати на рівні району, який е основною одиницею еколого-типологічного зонування території за поширенням медоносних рослин. Це зумовлено тим, що типологічний район — це одиниця з більш-менш однорідним та специфічним розподілом медоносних угідь. Напрями кочівель установлюватимуть у межах району стосовно біологічної готовності різних типів природної та культурної рослинності, а також потреби перерозподілу пасік протягом сезону. Перспективні напрями кочівель матимуть строково-типове зображення, оскільки у певні періоди сезону активної діяльності бджіл пасіку необхідно перевозити до квітучих медоносів культурної або природної рослинності. Схеми перерозподілу будуть конкретними для кожного району, але райони, які входитимуть в один округ або навіть провінцію, матимуть деякі подібні риси.Найбільш раціональним є зображення на картах схем розподілу кількості бджолосімей на рівні конкретних господарств або адміністративного району.
Проте слід зазначити, що сучасне співвідношення природної та антропогенної рослинності неможливо вважати оптимальним з відповідних причин.
Так, значну частину розораних земель, насамперед болотних масивів та лучних ділянок у заплавахрічок, внаслідок екологічної своєрідності їх екотипів неможливо використати в сучасному агрокомплексі без значних витрат. Порушення існуючих екосистем внаслідок господарської діяльності людини також зумовлює значні зміни в навколишньому середовищі. Зокрема, розорювання заплав річок спричинило їх обміління і навіть зникнення деяких малих річок. Через осушення значних масивів поліських боліт змінився клімат цього регіону.
Отже, для кожного типу ландшафту передусім необхідно визначити оптимальне співвідношення природного та антропогенного рослинного покриву, яке треба зберігати як господарсько доцільне. Також необхідно передбачити (змоделювати) ті зміни в поширенні медоносів, що відбуватимуться при перетворенні природного рослинного покриву внаслідок впливу антропогенного фактора, як при цьому зменшуватиметься видова різноманітність рослинних угруповань, у тому числі й за рахунок медоносів. Потрібно враховувати і те, що частина видів, які з'являються у ценоза^ на зміну природних, є також медоносами, але загальне зниження біопродуктивності рослинних угруповань зумовлює зменшення кількості нектару.
Значно підвищити цей показник можна за рахунок відновлення природного рослинного покриву, оптимального для наявних грунтів визначеної природної зони. Це спостерігається при створенні штучних лісових насаджень, де при садінні однієї деревної породи можуть утворюватися похідні лісові угруповання лише через кілька десятків років, причому вони будуть значно відрізнятися від корінних ценозів за загальним флористичним складом та за наявністю медоносних рослин. Більш перспективними є методи відновлення природного рослинного покриву на місці розораних лук і степів (створення так званих агролук та агростепів), коли досягають майже повної подібності створюваного ценозу до вихідного природного (ДзибовД.С., 1975). Воно відбувається за рахунок використання повного насіннєвого банку лук або степів у найбільш збережених ділянках (наприклад, у заповідниках або заказниках) шляхом перенесення їх на розорану ділянку. Використання зазначеного методу дасть можливість досить ефективно і на значних площах відновлювати природний рослинний покрив у заплавах річок, на крутосхилах та інших невгіддях. При цьому суттєво поліпшиться баланс медоносних рослин місцевості за рахунок більшого поширення цінних лучних та степових медоносних рослин.
У разі, коли десятки кілометрів площі займають масиви полів (це спостерігається у степовій та лісостеповій зонах), які перемежовані лише лісосмугами, виникає гостра потреба у постійному перерозподілі пасік. Оскільки більшість населених пунктів оточені полями сівозмін, основна маса пасік, які тут розташовані, існує за рахунок наявної рослинності або посівів культурних медоносів поблизу села. Значну кількість пилку та нектару бджоли збирають із бур'янів на посівах польових культур (Соломаха В. А. та ін., 1992), атакож із рослин на порушених різною мірою землях.
Кочівля пасік до посівів культурних медоносів створює значні незручності, а в деяких випадках не дає позитивних результатів. Найкращий варіант, коли пасіка розмішена поблизу посівів кількох культур медоносів або поряд знаходиться хоча б невеликий масив природних медоносних угідь. Тому в сучасному агроландшафті необхідно створювати оптимальні умови для бджільництва за рахунок більш різноманітного розподілу культурних та природних медоносів.
Слід зазначити, що поряд із поширеними культурними медоносами є досить значна група рослин, які вирощують лише у садах та парках, на присадибних ділянках. Найперспективніші серед деревних і кущових порід — бархат амурський, гледичія колюча, лохвузьколистий, софора японська, сніжноягідник прирічковий тощо. Також доцільно на присадибних ділянках та поблизу колективних пасік вирощувати синяк звичайний, огірочник лікарський, змієголовник молдавський, гісоп лікарський, сильфій пронизано- листий, головатень круглоголовий та ін.
Проведення необхідних заходів щодо інвентаризації й поліпшення складу природних та культурних медоносних рослин дасть можливість значно поліпшити нектарний запас різних типів ландшафту України.
ТИПИ ВЗЯТКІВ НА УКРАЇНІ
Для визначення типу взятку обліковують строки цвітіння нектароносних і пилконосних рослин та визначають силу взятку зважуванням сильної бджолиної сім'ї на десяткових вагах.
Взятки поділяють на підтримуючий, продуктивний і головний. На Україні при підтримуючому взятку маса контрольного вулика за день збільшується до 2 кг, продуктивному — на 2—4, а головному не менш як 4 кг.
Дані контрольних вуликівна декількох пасічних точках або пасіках узагальнюють. Якщо в місцевості поширені насадження. білої акації, а біля пасіки їх немає або є порівняно мало, то тип взятку на цій пасіці не відповідає типу взятку в даній місцевості. Взяток з білої акації треба використовувати і шляхом кочівель. Такі доповнення до типу взятку доцільно роботи з метою повнішого використання кормової бази, наявної в даній місцевості.
За матеріалами обліку сили взятку за три роки на 5—6 пасічних точках або на 3—4 пасіках можна точніше визначити тип взятку в даній місцевості. Для району тип взятку встановлюють за матеріалами обліку не менше в трьох господарствах, а для області — в трьох районах, якщо область знаходиться в одній природній зоні, а при наявності двох зон визначають тип взятку в кожній окремо.
Встановлений тил взятку не постійний як в окремих господарствах, так і в районі та області.
Зокрема, тип взятку може змінюватись при введенні в сівозміни високонектарної культури, переході в пору плодоношення плодових дерев, вирубуванні лісу і з'явленні на цьому місці у великій кількості лісової малини і зніту (як це буває в Карпатах),насадженні нектароносних порід дерев і кущів в лісосмугах, парках та проведенні інших заходів для поліпшення кормової бази.
На Україні переважають такі типи взятків: гречано-вересовий — на Поліссі, акацієво-гречаний та гречано-липовий в районах Лісостепу, акацієво-соняшниковий — в Степу,малиново-знітовий— в Карпатах.
НЕКТАРОПРОДУКТИВНІСТЬ ТА СТРОКИ ЦВІТІННЯ РОСЛИН.
Нектаропродуктивність одних і тих же видів рослин в різних зонах республіки неоднакова (табл. 6 і 7)
6. Нектаронродуктивність рослин та угідь по зонах республіки за визначенням Української дослідної станції бджільництва, кг з 1 га
Культури Степ Лісостеп Полісся Гірські райони Карпат
Гречка — 40—60 50—60 —
Гречка післяжнивна — 20—30 25—30 —
Соняшник 30 20—30 — 20
Еспарцет 80—100 100—120 100—120 —
Еспарцет закавказький 240—300 300—360 300-360 —
Люцерна 5 13—15 — —
Конюшина біла — 440 40—50 40
Буркун білий: Однорічний 200—250 150—200 150 —
Дворічний 300—370 220—300 220 —
Фацелія 300—500 200—250 200 —
Фацелія післяжнивна 100—170 70—80 70 —
Озимий ріпак — 150—180 —
Гірчиця біла 40 50 50 —
Коріандр 200—300 — — —
Баштанні 20 15 12 —
Сади (яблуня, груша, слива) 20 20 20 10-20
Ягідники 30 30 30 15—30
Ліси — 6 7 8—10
Лісосіки— 60 80 20—60
Лісосмуги 80 50 — —
Луки: Суходільні 3—4 4 4—5 5-6
Заплавні 4—5 5-6 6—7 —
Малина лісова — — 30—40 60-70
Зніт — — 40—50 80—90
7. Нектаропродуктивність дерев і кущів по зонах України, кг з 1 га
Медоносні дерева і кущі Степ Лісостеп Полісся Гірські райони Карпат
Біла акація 500—1000 300 — 100—200
Липа дрібнолиста — 150—500 300 —
Гледичія тришипна 200—300 — — —
Верби: біла, ламка, вушка та, гостролиста, попеляста 50—100 100—150 50-100 50
Клени: гостролистий 150—200 200—250 — 150
польовий — 300—500 — —
татарський 100—150 100—150 100 —
Бархат амурський — 200—300 100—150 —
Софора японська 200—500 — — —
Лох сріблястий. 200 100—150 — —
Жовта акація — 200 100 —
Жимолость татарська 70 70—100 70 —
Білоягідник — 70 50 —
Смородина золотиста 50 60 — —
Обліпиха крушиновидна — 50—100 30—50 —
Кизил 40—50 — — —
або фосфорних і калійних разом, на внесені калійні чи фосфорні реагують гірше. Вносять добрива при весняній оранці, передпосівній культивації і під час підкормок.
Дослідженнями Науково-дослідного інституту бджільництва виявлено вплив мікроелементів на нектаровиділення сільськогосподарських культур. Значно підвищують виділення нектару гречкою і соняшником мікроелементи (бор, марганець, мідь, цинк), але на різних типах грунтів вони діють на одні й ті ж культури неоднаково. Марганець підвищує врожай і виділення нектару гречкою на. чорноземних грунтах, а борна дерново-підзолистих. Мікроелементами обробляють насіння перед сівбою.
В Інституті бджільництва добрі результати одержано при збризкуванні насіння гречки і червоної конюшини витяжкою деревного попелу. Для приготування витяжки на 1 ц насіння використовували 1,6 кг попелу.Підвищення нектаропродуктивності насаджень досягають підбором найбільш нектароносних видів дерев і кущів, які відповідають даній зоні і типу грунту; змішуванням в насадження біологічно споріднених видів і певної їх конструкції (ряди, алеї, лісосмуги тощо); підтриманням відповідної густоти дерев і кущів в насадженнях, прорідженням та формуванням крон дерев, розпушуванням міжрядь та міжсмужних ділянок дисковими та іншими знаряддями обробітку грунту; сівбою на зелене удобрення на бідних грунтах в міжсмужних ділянках суміші нектароносних культур з сидеральними (фацелії з люпином, фацелії з гірчицею).
Строки цвітіння нектароносних рослин в лівобережному Лісостепу протягом пасічницького сезону наведено в таблиці 4.
Ліщина, від якої ведуть рахунок початку зацвітання нектароносів, цвіте в окремі роки в різний час — в другій або в третій декаді березня, але період від цвітіння ліщини звичайної до зацвітання інших рослин з роками майже не змінюється. Так, медунка аптечна зацвітає через 14—15 днів після початку цвітіння ліщини, вишня — через 40—42 дні, біла акація — 60—63, липа —через 90—91 день.
Знаючи наперед початок цвітіння нектароносних рослин, можна заздалегідь підготовити бджолині сім'ї до використання взятку та в оптимальні строки вивезти пасіку на медозбір.
Оптимальні строки сівби нектароносних рослин встановлюють, користуючись визначеними періодами від висіву до зацвітання.
4. Цвітіння нектароносних рослин у лівобережному Лісостепу України (за даними Української дослідної станції бджільництва)
Медоноси Строк цвітіння Тривалість цвітіння, дні Днів від початку цвітіння першого пилконоса
початок кінець Ліщина 22. III 29 ІІІ 7 14
Медунка аптечна 5. IV 8.V 33 -
Шелюга I6.IV 29. IV 13 25
Клени 21.IV 29.IV 8 30
Абрикос 26.IV 2.V 6 35
Кульбаба 27.IV 17.V 20 36
Верби 18.IV 4.V 16 27
Смородина чорна 28.IV 10.V 12 37
Вишня 1.V 6.V 5 40
Слива 1.V 8.V 7 40
Груша 1.V 6.V 5 40
Яблуня 7.V 18.V 11 46
Акація жовта 10.V 22.V 12 49
Акація біла 23.V 3.VI 11 62
Свиріпа 20.V 15.VII 56 59
Чебрець 5.VI 17.VI 12 75
Конюшина біла 8.VI 17.VI 9 78
Гірчиця біла 9.VI 2.VII 23 79
Гречка (середня) 20.VI 10.VII 20 80
Липа 21.VI 1.VII 10 91
Огірки 2.VII 20.VIII 49 102
Соняшник 12.VII 12.VIII 31 112
5. Строки зацвітання основних нектароносівДнів від висіву до зацвітання
Культури при весняних при літніх
строках сівби строках сівби
Фацелія 35—45 45—55
Гірчиця 40—45 50—55
Гречка 35—40 40—50
На виділення нектару впливає багато природних і господарських умов. До природних умов належать температура та вологість грунту і повітря, сонячне світло, дощі, посуха, вітер, тип грунту, зональні та інші умови.
Виділенню нектару сприяють оптимальна температура повітря 20—25°С при теплих ночах (виняток становлять гірські райони, де рослини можуть виділяти нектар і в прохолодні ночі), достатня вологість грунту та повітря. Дуже чутливі до вологи піщані грунти. Рослини краще виділяють нектар при відносній вологості повітря 60—80%, в сонячні дні з помірною хмарністю, після невеликих грозових дощів, що бувають періодично, переважно вночі, в разі відсутності вітру.
Затримують і припиняють виділення нектару температура нижче +10° і вище +30° С; понижена (нижче 60%) або занадто підвищена (вище 80%) відносна вологість повітря; затяжні, особливо холодні, дощі; сильні вітри, зокрема південно-східні суховії та північно-західні холодні з затяжними дощами.
До господарських умов, які підвищують виділення нектару, відносять: розміщення нектароносних культур в правильних сівозмінах, після відповідних попередників; внесення органічних добрив під попередники нектароносних рослин; внесення мінеральних - добрив під нектароноси; сівба нектароносних культур кондиційним каліброваним насінням районованих сортів; сівба нектароносних культур широкорядним способом з наступним міжрядним обробітком грунту; обробка насіння перед сівбою мікроелементами.
Науково-дослідними установами доведено, що внесення органічних добрив в значній мірі підвищує нектаровиділення. Добрива вносять під основні культури (цукрові буряки, озиму пшеницю), а нектароноси використовують на наступний рік післядію добрив. Щоб збільшити врожаї зерна і підвищити медозбори, нектароносні культури розміщують в полях сівозмін, які удобрювали в минулому році органічними добривами.
Мінеральні добрива, як і органічні, сприяють кращому росту і розвитку рослин та підвищують нектаровиділення. Одні й ті ж культури при внесенні різних добрив не в однаковій мірі підвищують виділення нектару. Найкраще реагують нектароносні культури на внесення повних мінеральних добрив (азот, фосфор і калій).
НЕКТАРОПРОДУКТИВНІСТЬ УГІДДЯ.
У різних грунтово-кліматичних і господарських умовах склад нектароносних культур неоднаковий. Набір цих культур в польових сівозмінах визначається спеціалізацією господарства.
В польових сівозмінах важливе значення мають гречка, соняшник. Ці культури займають великі площі, а тому забезпечують товарні збори меду. Висівають в польових сівозмінах такі культури, як еспарцет, червону конюшину, люцерну. Крім того, сіють нектароносні рослини в суміші з кормовими та іншими культурами, післяукісні і післяжнивні, а також сидеральні, що використовуються і для медозбору. Сіють в два періоди: весною (в 2— З строки) та літом (післяукісно, післяжнивно і в садах).
Нектаропродуктивність літніх посівів вдва рази нижча, ніж весняних, але вони цінні тим, що заповнюють безвзятковий період.
Взяток з польових культур доповнюють в областях Полісся і Лісостепу нектароносні дерева і кущі, що ростуть в лісах, в Степу — в лісосмугах, а по всіх зонах — в місцях озеленення, протиерозійних насадженнях, вздовж шляхів. На полях, зокрема в зоні Степу, додатковими джерелами врятку є буркун, чистець та інше степове різнотрав'я.
ЗАПИЛЕННЯ БДЖОЛАМИ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИХ КУЛЬТУР.
Всі рослини, що виділяють нектар або дають пилок, створюють кормову базу бджільництва. Від наявності нектароносних і пилконосних рослин, їх видового і сортового складу у великій мірі залежать розвиток і продуктивність бджільництва.
Нектар виділяє багато видів рослин, що культивуються в польових сівозмінах і ростуть в садах, лісах, луках, вспеціально вирощених медоносних гаях та інших природних угіддях. Нектароносними є трав'янисті рослини — гречка, еспарцет, гірчиця, кущі — лох, жовта акація, обліпиха; дерева —біла акація, липа, клени, верби, вишня, абрикос, слива, яблуня, груша.
Бджоли з нектару і пилку створюють запаси кормів на зимівлю, на період несприятливої погоди влітку, коли вони не мають можливості вилітати з вулика, та на безвзятковий період. Лишки заготовленого бджолами меду відбирають у прибуток господарства. Чим вищий медозбір, тим більше товарного меду можна відібрати з вуликів.
Високі медозбори можливі при наявності достатніх площ, зайнятих такими нектароносними рослинами, як біла акація, липа, гречка, соняшник, еспарцет, буркун, коріандр та ін.
За останній час проводять заходи щодо поліпшення кормової бази, спрямовані на створення безперервного взятку — квітковонектарного конвейєра. З цією метою науково-дослідні заклади рекомендують запроваджувати посіви нектароносних культур для заповнення весняно-літніх безвзяткових періодів і продовження медозбору в осінній час, насадження нектароносних дерев і кущів для заповнення ранньовесняного безвзяткового періоду і збільшення медозбору влітку, поширення площ під основними нектароносними культурами.
Повне використання кормової бази відповідною підготовкою бджолиних сімей до медозбору та кочівлі є першочерговим завданням колгоспних і радгоспних пасік.
Ентомофільні сільськогосподарські культури залежно від виділення нектару і відвідування квіток бджолами поділяються на чотири групи: плодово-ягідні насадження, кормові рослини, польові сільськогосподарські культури, рослини закритого грунту. Використання бджіл на запиленні зазначених груп рослин має свої особливості.
Плодові дерева та ягідні кущі цвітуть у Другій половині квітня та на початку травня, коли бувають повторні похолодання, іноді заморозками. До середини травня в бджолиних сім'ях проходить заміна бджіл, які зимували, на бджоли весняного виведення, а тому в цей час сім'ї не досить сильні. Крім того, бджолам доводиться збирати нектар і пилок при низьких температурах, що збільшує їх відхід,
Щоб ефективно запилити бджолами плодово-ягідні насадження, треба створювати восени умови для нарощування молодих бджіл на зимівлю, зберегти взимку силу і енергію бджіл до часу цвітіння дерев і кущів та вжити заходів до збільшення сили сімей веслою.
Бджоли гірських порід, кавказькі та карпатські, працюють на квітках при нижчих температурах, ніж українські степові, а тому ефективніше запилюють плодово-ягідні насадження.
У сприятливі щодо медозбору роки сім'ї бджіл збирають в час цвітіння садів по 5—8 кг меду. Для підсилення відвідування квіток бджолині сім'ї одного пасічного точка міняють місцями з іншим та спрямовують їх на запилення згодовуванням ароматизованого квітками цукрового сиропу. До другої групи рослин належать люцерна та конюшина червона.
Люцерна недостатньо відвідується бджолами через низьку нектаропродуктивність та особливу будову квітки, що зумовлює трипінг— відлякування бджоли, яка першою сідає на неї. Крім нектару, бджоли збирають і пилок. Час цвітіння, нектаровиділення і утворення пилку залежать від особливостей окремих сортів. Для підвищення врожайності насіння ведуть селекцію з сортами люцерни та породами бджіл, ставлять по 4—5 і більше вуликів на 1 та групами по 30—40 сімей, безпосередньо біля масивів та спрямовують бджіл на запилення, згодовуючи їм ароматизований пелюстками цукровий сироп. Поблизу поля люцерни не сіють медоносів, які б приваблювали до себе бджіл.
Конюшина червона має довгу трубочку віночка, а тому нектар повністю не вибирається бджолами. Нектаровиділення більше при теплій погоді, а тому на насінники залишають другий укіс. Краще відвідують насінники бджоли мегрельської популяції сірої гірської кавказької породи, хоботок в яких довший, ніж в усіх інших порід.
На запилення ставлять по 3—5 вуликів на 1 га групами по 30—40 сімей та спрямовують бджіл на запилення, згодовуючи їм ароматизований пелюстками цукровий сироп. Для підсилення відвідування відбирають з вуликів пергові стільники та підсівають рослини, які приваблювали б бджіл на масив.
До третьої групи належать рослини, які добре відвідуються бджолами: гречка, еспарцет, соняшник та ін. Підвищення врожайності цих культур досягають підвезенням вуликів з бджолами на початку цвітіння, розміщенням пасіки безпосередньо біля масиву з розрахунку на 1 га гречки двох сімей, еспарцету — чотирьох, соняшника — однієї сім'ї на 2 га посіву.
До четвертої групи належать рослини, які вирощують в закритому грунті, в зимових блочних, у весняних плівкових теплицях та в парниках. Для запилення огірківу теплиці ставлять дві невеликі сім'ї на один блок. Взимку та в першу половину весни вулики ставлять всередині, біля північної стінки теплиці, а з початком пасічницького сезону виносять назовні і ставлять під стіною. Літ бджіл регулюють зранку і до 12-ї год вони працюють на запиленні рослин втеплиці, а потім відкривають зовнішні льотки і бджоли вилітають в поле.
Зав'язь на квітках рослин утворюється в результаті запліднення жіночої статевої клітини чоловічою. Повноцінніше потомство у багатьох рослин буває при запиленні квіток однієї рослини пилком іншої. В окремих сортів яблунь, груш та інших порід запліднення можливе лише при запиленні квіток пилком іншого сорту. Спроби вирощувати односортні насадження згаданих порід закінчувались невдачею, вони не давали врожаю.
У рослин по-різному відбувається перенесення пилку. В одних пилок переноситься вітром (анемофільні рослини), в інших—водою (гідрофільні), в третіх — комахами (ентомофільні). Майже 20% рослин запилюються за допомогою вітру, менше 0,5% -— води і близько 80% — комахами.
У багатьох рослин будова квітки виключає або зменшує можливість самозапилення. До них належать впершу чергу дводомні рослини (окремі породи верби, коноплі), на квітках одних із них єлише маточки, а на інших тільки тичинки. На таких рослинах пилок переноситься вітром, (коноплі та інші рослини), комахами і в тому числі бджолами (верби).
В окремих видів рослин, наприклад гречки, квітки мають різну висоту тичинок в одному і тому ж сорті або виді рослин, В ряді рослин тичинки і маточки на одних і тих же квітках дозрівають неодночасно.
Як при різній висоті тичинок і маточок, так і при неодноразовому дозріванні їх пилок переноситься з одних квіток на інші та з рослини на рослину комахами. Для приваблення їх переважна більшість ентомофільних рослин виділяють нектар, що є кормом для бджіл, джмелів, мух, метеликів, і лише окремі дають один пилок (ліщина звичайна, береза, коноплі, кукурудза). Серед багатьох комах, що переносять пилок з квіток одних рослин на інші,
11. Кількість бджолиних сімей, необхідних для запилення сільськогосподарських культур
Культури Кількість бджолиних сімей на 1 га Культури Кількість бджолиних сімей на 1 га
оптимальна максимальна оптимальна максимальна
Плодові дерева
Ягідники
Огірки
Інші овочеві
Баштанні
Гречка
Соняшник 2
1
0,5 0,2 0,3 2
0,5 3
3
1
0,5 0,5
3
1 Конюшина червона (насінник)
Люцерна (насінник) Огірки в теплицях площею, м2:
500—1000
2000—3000 3
4
1
2 5
10
2
3
особливе значення мають медоносні бджоли. Встановлено, що з двох квіток високонектарних рослин рони збирають в середньому 1 мг нектару. Щоб заповнити медовий зобик, бджола повинна відвідати в середньому 100—120 квіток. Близько 100 квіток вона відвідує для збирання однієї ноші обніжжя.
Відвідуючи при вильотах велику кількість квіток і повторюючи вильоти протягом дня, бджоли виконують велику роботу по запиленню рослин.
У другій половині зими бджолині сім'ї можна використовувати на запиленні огірків у теплицях. Рано весною, коли в природі ще дуже мало комах, в основному бджоли запилюють плодоягідні насадження. Бджолині сім'ї працюють на запиленні гречки, соняшника та інших культур, що. цвітуть влітку. Для запилення сільськогосподарських культур, що цвітуть в різні періоди весни і літа, потрібно добре готувати бджолині сім'ї та підвозити їх до масивів цих культур (табл. 11).
Потребу в бджолах встановлюють у господарстві, виходячи з планових завдань щодо врожайності, сили сімей і наявності бджолиних сімей на сусідніх пасіках.
Запилення плодових дерев і ягідників. При організації запилення садів і ягідників враховується ранній період і цвітіння їх у різний час. Спочатку зацвітають кісточкові породи дерев: вишні, абрикоси, потім зерняткові — груші, яблуні. Серед останніх першими цвітуть сорти з більш раннім періодом достигання, а тім — пізнішим. Бувають роки, коли кісточкові породи дерев відцвітають у сприятливу погоду, а зерняткові в час похолодань і навпаки.
При пониженій температурі краще працюють бджоли сірої гірської кавказької породи та помісі кавказьких бджіл з місцевими. Добре трудяться у таких умовах і карпатські гірські бджоли. Проте бджоли всіх порід краще працюють, коли бджолині сім'ї.
Силу сімей для запилення плодових дерев і ягідників нарощують восени під час кочування на медозбір з пізньої гречки, вересу, а також білої конюшини та інших рослин, які в цей час цвітуть на луках і плавнях. Підвозять пасіки і до рослин, що їх спеціально висівають для осіннього взятку: гірчиці та фацелії. При відсутності взятку бджолині сім'ї підгодовують невеликими порціями цукрового сиропу або поєднують підгодівлю з поповненням та заміною запасів кормів у вуликах.
Враховуючи, що бджоли навіть сильних бджолиних сімей літають порівняно недалеко, на час запилення ягідників i плодових дерев вулики розставляють в промислових садах і на плантаціях ягідників невеликими групами — по 25—30 бджолиних сімей за 500 м одна від одної (мал. 53).
Точки розміщують з таким розрахунком, щоб літ бджіл проходив упоперек рядків з сортами-запилювачами. Таке розташування точків сприяє перехресному запиленню насаджень.
При розміщенні бджолиних сімей групами в саду і ягідниках враховують наявність їх на пасіках сусідніх господарств. Бджолині сім'ї даного господарства використовують для запилення центральних кварталів саду і . ділянок, віддалених від сусідніх пасік, Для належного запилення ягідників, які здебільшого мають меншу площу, ніж сади, пасічний точок або групу бджолиних сімей при невеликій площі розміщують безпосередньо біля ягідників, а якщо є можливість, то і в центрі їх.
Запилення бджолами садів і ягідників - дуже ефективний захід. Урожайність плодів і ягід від цього підвищується не менш як на 25%. На запилення садів часто доводиться перевозити бджолині сім'ї на близьку відстань від стаціонарного пасічного точка — на 2—3, а іноді 1—1,5 км. Отже, сади переважно знаходяться в радіусі корисного льоту бджіл, а тому можливе повернення їх на місця, де стояли вулики раніше. Щоб попередити повернення бджіл на старе місце, влаштовують штучні перешкоди для вильоту їх з вуликів. Для цього льотки перекривають пучком трави чи сіна. Бджоли, пробираючись через перешкоду, змушені зробити обліт, оглянути передню стінку вулика, а потім і місце його розміщення. Цього буває досить, щоб бджоли, повертаючись з саду і ягідників, легко відшукували свій вулик.
Якщо вулики доводиться перевозити на близьку відстань щорічно, коли зимівник розташований в. саду і бджоли не охоплюють всієї площі з стаціонарного точка, то користуються спеціально виготовленим для цієї мети невеликим ящичком, який приставляють до льотка. Ящичок виготовляють з дощок товщиною 15 мм продовгуватої форми розміром 25 X 15 X 10 см. Він має три подовжені стінки і дві бічні. Однієї подовженої стінки в ящичку немає. Цим боком його приставляють до передньої стінки вулика над прилітною дошкою з таким розрахунком, щоб він повністю закривав льоток. У верхній дошці ящичка для вильоту бджіл просвердлюють 5—8 отворів діаметром 20—25 мм.
Бджоли, вийшовши з льотка, потрапляють на глуху стінку ящичка і змушені підніматись уверх, де є просвердлені отвори. Вибравшись через них, бджоли роблять орієнтовні обльоти біля вулика і в основному вже не повертаються на місце, де вулик стояв раніше.
Для збору поодиноких бджіл, які іноді повертаються на старе місце, на точку залишають в різних місцях 3—4 вулики. Через кілька днів їх перевозять на кочовий точок.
У багатьох колгоспах і радгоспах попереджають повернення бджіл ні старі місця стоянки вуликів, застосовуючи для цього попереднє вивезення бджолиних сімей рано весною в ліси. Ліс захищає бджолині сім'ї від вітрів, забезпечує їх ранньовесняним пилковим і нектарним взятком, завдяки якому сім'ї бджіл швидко розвиваються. Вивезенням пасіки досягають також захисту бджіл від отруєння пестицидами, які застосовують в садах для боротьби з шкідниками плодових дерев у період до їх цвітіння. На час цвітіння плодових дерев і ягідників пасіки перевозять в сади і розставляють групами з тим, щоб охопити запиленням всю площу саду. Дуже важливо бджолині сім'ї вивезти на запилення на початку, цвітіння плодових дерев та ягідників. Якщо пасіка вивезена раніше або стоїть на стаціонарному точку, то бджоли, відшукуючи нектар, знаходять медоноси за межами саду, а коли почнуть цвісти плодові дерева, вони повільно переключаються на роботу в саду, чим знижуються ефективність запилення та збір нектару з перших нектаропродуктивніших квіток.
Передчасне вивезення бджолиних сімей в сади може призвести до їх ослаблення через отруєння бджіл отрутохімікатами, що ними обробляють плодові дерева до цвітіння.
Затримувати пасіку на масивах нектароносів після їх відцвітання також не слід, бо плодові дерева після цвітіння знову обробляють отрутохімікатами.
Більшість порід плодових дерев плодоносять періодично — рік високого врожаю змінюється роком неврожайним. Ще задовго допочатку цвітіння садів по бруньках плодових дерев визначають розмір майбутнього врожаю. Для зменшення різкої періодичності плодоношення садоводи застосовують різні заходи: спеціальне обрізування плодових дерев, відповідні агротехнічні прийоми та запилення за допомогою бджіл. Якщо в саду на плодових деревах недостатня кількість квіток, необхідно поставити для запилення в два рази більшу кількість бджолиних сімей, ніж за нормою. Цим можна підвищити врожайність плодових і ягідних культур.
Для інтенсивнішої роботи бджіл на запиленні, особливо в pоки з недостатньою кількістю квіток на деревах або в господарствах з малою кількістю бджолиних сімей, застосовують штучні спрямовування бджіл. Цей захід збільшує відвідування бджолами квіток рослин майже в два рази, прискорює переключення бджіл на збір нектару, а отже, і на запилення, з одних рослин на інші, що підвищує і медозбір. Спрямовують бджіл за допомогою цукрового сиропу, ароматизованого квітками запилюваних рослин, або меду, зібраного з цих же рослин в минулому році.
Мед, зібраний з плодових дерев, можна відбирати при наявності весною у вуликах з медозбору минулого року по 5—10 кг корму на бджолину сім'ю. В таких випадках мед, що надходить з саду, концентрується на підставлених в гніздо 1—2 стільникових рамках, по одній з обох боків гнізда. Після закінчення медозбору мед з цих стільників відкачують.
Валовий медозбір з плодових дерев в сприятливі роки і при достатній площі плодових насаджень досягає 8—10 кг на бджолину сім'ю.
Відбір чистосортного меду з таких нектароносів, як гречка, липа, соняшник, не викликає труднощів. Досить поставити дві-три рамки у вулик замість відібраних або пересунутих у порожню частину вулика рамок на початку цвітіння одного із нектароносів, з якого треба відібрати мед, щоб бджоли концентрували його на підставлених рамках.
При запиленні ягідників особливе значення має своєчасне підвезення вуликів з бджолами до плантації. Малину садову, смородину, аґрус та інші рослини охоче відвідують бджоли.
На полуниці застосовують спрямовування, бо бджоли з них збирають лише невелику кількість пилку.
Для запилення полуниць вулики з бджолами розставляють групами по всьому масиву. Норма на 1 га 2—3 бджолині сім'ї.
Запилення польових культур. Гречка, соняшник, еспарцет, буркун, червона конюшина, люцерна та інші польові культури цвітуть в період, сприятливий для життєдіяльності бджолиних сімей.
До часу цвітіння гречки і соняшника, які створюють головний медозбір на Україні, нарощують велику силу бджолиних сімей та підвозять пасіки безпосередньо до масивів з метою ефективного запилення і повнішого використання медозбору.
На великих масивах пасіки розміщують з усіх боків площі декількома точками з розрахунку рівномірного охоплення бджолами всієї площі нектароносів. При можливості проїзду до серединиплощі окремий точок розміщують в центрі масиву, але з таким розрахунком, щоб він не знаходився на перельоті бджіл з власної і сусідніх пасік.
Для запилення гречки потрібно дві бджолині сім'ї на 1 га посіву, а для запилення 2 га соняшника — одна сім'я.
Особливу увагу приділяють запиленню насінників червоної конюшини і люцерни, які неохоче відвідують бджоли. Щоб добитись високого врожаю насінників червоної конюшини, залишають на насіння другий укіс її, рослини якого більше виділяють нектару і через те краще відвідуються бджолами.
Люцерну по можливості висівають на поливних землях, де вона виділяє більше нектару. Для запилення підвозять 4—8 і більше бджолиних сімей на 1 га посіву.
Для підвищення інтенсивності роботи бджіл на цих культурах і відволікання їх від інших рослин застосовують спрямовування їх на масиви.
Запилення огірків та баштанних культур. Ці культури недостатньо відвідуються бджолами через малу кількість нектару, що виділяється ними. Тому при великих площах у спеціалізованих овочевих господарствах і в південних областях республіки, де зосереджено вирощування баштанних культур, щоб одержати максимальний урожай, забезпечують насичене їх запилення. Для запилення 1 га цих культур підвозять 0,5—1 бджолину сім'ю. Розставляють вулики рівномірно з тим, щоб охопити всю площу.
Запилення огірків у закритому грунті. Перенесення пилку з квітки на квітку в теплицях і парниках можливе механічно, вручну, за допомогою щіточок та інших пристосувань або бджолами. Ручне запилення занадто трудомістке, а при великих площах теплиць і парників непродуктивне. Тому в теплицях на запиленні використовують бджіл (мал. 54).
Вулики в теплиці заносять при з'явленні перших квіток на огірках і ставлять їх з таким розрахунком, щоб бджоли під весну мали виліт із приміщення. В сонячні дні вулики в теплицях притіняють.
Під кінець березня, коли надворі встановиться тепліша погода, а в теплиці в сонячні дні стане занадто парко, що згубно діє на вирощування розплоду, вулик виносять і ставлять зовні теплиці льотком до отвору, через який бджоли вилітали з теплиці. При застосуванні в теплиці отрутохімікатів отвір, через який бджоли вилітали в приміщення, закривають і відкривають льоток назовні приміщення.
У теплицях умови для запилення бджолами огірків у значній мірі відрізняються від польових, а тому для щорічного ефективного використання бджолиних сімей створюють для них відповідні умови.
Господарства, що мають теплиці, тримають в два рази більшу кількість бджолиних сімей, ніж їм потрібно для запилення. Сім'ї бджіл ділять на два пасічні точки бджолині сім'ї одного з них використовують на запиленні в теплицях, а другого— длязаготовлення стільників з пергою та медом для запилювального точка. В наступний рік запилювальний точок переводять в резервний і відновлюють силу сімей бджіл, а резервний минулого року використовують на запиленні в теплицях.
П. А. Харченко, Л. І. Боднарчук дослідили, що максимальне нектаровиділення огірків відбувається з 10-ї до 12-ї год, а тому з 8-ї до 10-ї год бджоли відвідують переважно чоловічі квітки. Найбільше створюється зав'язі при повторних 8—10-разових відвідуваннях жіночих квіток у ранкові години.
Щоб зібрати пилок для такої кількості відвідувань жіночих квіток, бджолам треба зібрати пилок з 20 чоловічих. В одноденних квіток зав'язь утворюється у 74%, а в дводенних — у 58%. На жіночих квітках, відвіданих бджолами після 16-ї год, зав'язь не утворюється.
М. Ф. Шеметков встановив, що бджолина сім'я середньої сили збирає в теплиці за день 3 г пилку, а витрачає 200 г. Отже, для задоволення потреб сім'ї бджіл в пилку заготовляють пергові стільники на резервному пасічному точку. Відібрані з вуликів рамки зберігають в спеціальних камерах при температурі від +2 до +6° С. На початку зберігання 2—3 рази з інтервалами тижденьдва знижують температуру до мінус 10° С для знищення личинок воскової молі. У теплицях площею до 1000 м2 ставлять одну бджолину сім'ю. Вулики розміщують із західного боку теплиці льотками на схід,аби бджоли раніше починали працювати на запиленні. Щоб створити їм умови для нормального льоту, біля торцевих стінок теплиць встановлюють орієнтири — листи покрівельного заліза площею 1,5м2. Листи фарбують в кольори, які розрізняють бджоли: жовтий, голубий, білий і синьо-зелений.
Краще місцевих запилюють в теплицях огірки бджоли карпатської породи. Для підтримання їх в чистоті завозять через кожні 2—3 роки чистопородних маток з бджолорозплідників.
З шкідниками і хворобами рослин в теплицях борються біологічними і хімічними способами. Для захисту при хімічних способах боротьби від отруєння бджіл ізолюють у вуликах за допомогою вентиляційних рам. Воду дають в годівницях, вулики в спеку притіняють.
Кращі результати дає обробка рослин отрутохімікатами під кінець дня. Для цього бджіл після 16-ї год не випускають з вуликів, а тих, що вилетіли раніше, збирають за допомогою приладу, виготовленого на. зразок видаляча бджіл Портера. Наступного дня проводять детоксикацію рослин — змивають рештки отрутохімікатів водою, після чого випускають бджіл. Вони в теплиці нормально працюють при температурі 20—25° С. Температура, вища за 35°, порушує життєдіяльність сім'ї. Оптимальну температуру для роботи бджіл підтримують належним вентилюванням гнізда, притіненням вуликів, а також поставленням їх зовні теплиць або у спеціальні камери, зроблені з дощок, жерсті чи фанери. Втяжну і витяжну труби виводять зовні теплиці.
У парниках, бджоли відвідують квіти тоді, коли рами бувають підняті для провітрювання. В інший" час проникають у парник через спеціально зроблені отвори в одній з скляних рам.
Для підвищення інтенсивності роботи бджіл важливе значення має спрямовування їх, особливо в перші дні цвітіння рослин, щоб привчити бджіл відвідувати квітки.
НОРМИ ВИСТАВЛЕНЯ БДЖОЛИНИХ СІМЕЙ НА ЗАПИЛЮВАЛЬНІ МАСИВИ.
Науковими установами розроблені й рекомендовані виробництву норми кількості бджолиних сімей на 1 га запилюваних культур.
Норми бджолиних сімей для запилення 1 га основних сільськогосподарськихкультур.
Культура Бджолиних сімей на 1 га
Гречка 2,5
Соняшник 0,5-1
Ріпак 2
Коріандр 2,5
Гірчиця 0,5-1
Еспарцет 3-4
Конюшина червона 2-4
Люцерна посівна 4-9
Кормові боби 1
Буркун білий 3
Огірки, гарбузи 0,5
Кавуни, дині 0,3
Овочеві культури на насіння 1-2
Яблуня, груша, слива 2
Вишня, черешня 3
Малина 2
Смородина 3
Аґрус: дрібноплідні сорти 3-3,5
крупноплідні сорти 0,5-2
Суниці 0,5-1
За такими нормами до певних площ підвозять потрібну кількість сімей і розміщують так, щоб бджоли могли на близькій відстані, бажано до 800-1000 м, інтенсивно відвідувати квітки і здійснювати запилення. Коли масиви рослин великі, а форма площі витягнута і сягає понад 1 км, то організовують зустрічне запилення. При цьому пасіки розміщують з протилежних країв поля чи саду, від чого середня частина запилюватиметься внаслідок зустрічної спрямованості льоту бджіл і рівномірного розподілу їх на площі. Найефективніше здійснюється запилення в разі розміщення пасік у центрі садової ділянки чи посіву, звідки відстань до країв зменшується.
За неповної забезпеченості посівних площ місцевими бджолиними сім'ями господарства залучають на договірних умовах додаткову кількість, сплачуючи певну суму за надані послуги. Оренда бджіл на період цвітіння і запилення окремих провідних ентомофільних культур буває вигіднішою, ніж утримання додаткової кількості сімей на пасіці при обмежених ресурсах нектару.
Дефіцит запилювачів спостерігається в господарствах з великими площами плодових насаджень, посівів соняшнику, люцерни. Тому організовують міжгосподарські та міжрегіональні перевезення бджолиних сімей - кочівлі.
СТРОКИ ПІДВЕЗЕННЯ ТА НОРМИ ВИСТАВЛЕННЯ БДЖОЛИНИХ СІМЕЙ.
Для правильної організації запилення необхідно знати по требу в бджолиних сім'ях, строки їх підвезення, способи роз міщення на масиві запилюваної культури та економічну ефек тивність цього агротехнічного заходу.
Норми бджолиних сімей, які забезпечують високу заплід неність квіток, є важливою умовою підвищення урожайності. Добра заплідненість квіток гречки та конюшини забезпечу ється тоді, коли кожну з них бджоли відвідають 2 рази, со няшника — 6—8, огірків — 5—20, інших кабачкових — 20—ЗО, люцерни — 1 раз. Повне збирання нектару комахами негатив но позначається на життєвих функціях зав'язі квітки. Норма бджолиних сімей обумовлена кількістю квіток на одиниці пло щі посіву та бджіл, які здатні їх запилити за свій робочий день.
Потрібну кількість бджіл на 100 м2 посіву визначають по ділом умовної кількості квіток на денну продуктивність роботи бджоли. У 3—4 повтореннях на 10 рослинах або на невеликій площі підраховують кількість квіток, перераховують цей по казник на 100 м2 і перемножують на необхідну кратність від відування їх бджолою. Це буде умовна кількість квіток. За секундоміром визначають тривалість роботи почергово 10— І5 бджіл, поки вони є у полі зору спостерігача, і одночасно підраховують кількість відвідуваних ними квіток. Перерахо вують середній результат на одну годину і тривалість робо чого дня бджоли, що й є продуктивністю її роботи. Нектаро виділення квіток обумовлює тривалість робочого дня бджіл. Квітки гречки, наприклад, приваблюють бджіл переважно у першу половину світлового дня. На їх запилення необхідно 200—250 бджіл на 100 м2.
Норму бджолиних сімей визначають з урахуванням того, що льотні бджоли становлять близько половини сім'ї. З цих бджіл безпосередньо у полі працює тільки половина, а друга в цей час перебуває в польоті, або у вулику. Отже, тільки чет верта частина бджіл сім'ї безперервно працює у полі на квіт ках.
На 1 га посіву повинно бути у вуликах на пасіці: 200 (250) Х100Х4 = 80—100 тис. бджіл. Оскільки частина їх фло ромігрує, та враховуючи інші перешкоди, норма на 1 га по сіву буде 2—3 бджолосім'ї. Рекомендовано таку кількість бджолосімей для запилення 1 га ентомофільних культур: греч ка — 2—3; груша, яблуня, слива, малина — 2; вишня, черешня, коріандр — 2,5—3; еспарцет — 3—4; конюшина червона — З — 4; люцерна — 5—10; соняшник, насінники овочевих культур — 1, баштанні — 0,5.Розрахункові норми збільшують при слабких бджолиних сім'ях, віддалених від місця запилення понад 0,5—1 км, силь ному нектаровиділенні, малій площі запилення та помітній флороміграції бджіл. Користуючись пилкоуловлювачем або знаючи колір обніжжя, зібраного із запилюваної культури, на льотку вулика підраховують процент обніжжя з інших рос лин. Якщо він значний, то відносно до цього збільшують норму бджолиних сімей.
Під час цвітіння запилювальну роботу бджіл контролюють підрахунком кількості бджіл на 100 м2 у самому віддаленому від пасіки місці. їх повинно бути на гречці — 200—250, ко нюшині — 100, соняшнику — 80, люцерні — 200—600 шт.
Планування підвезення та розміщення бджолиних сімей. Планування є необхідною умовою організації ефективного ви користання бджіл на запиленні сільськогосподарських куль тур. Цей елемент агротехнології зазначається в річних пром фінпланах господарства по рослинництву і технологічних кар тах ентомофільних культур (табл. 16).
Наведений набір ентомофільних культур є типовим для зерново-буряківничих сівозмін республіки. Строки цвітіння да ють змогу використовувати одні і ті ж сім'ї на запиленні різ них культур та на медозборі з них. Пасіка господарства на 120 бджолиних сімей здатна запилити більшість посівів. Най більша кількість — 360 бджолиних сімей необхідна на період цвітіння багаторічних трав. Виникає потреба в оренді ще 240 сімей. Щоб вони були у однакових умовах, передбачених оренд ним договором, у цьому випадку їх зручніше використовуватина запиленні люцерни. Здебільшого залишають на насіння дру гий укіс люцерни та конюшини. Вони квітують, коли напруга у потребі бджіл спадає. Крім того, у природі в цей час більше розплоджується комах-запилювачів і витрати господарства на оренду бджіл значно зменшуються.
Для більшої наочності такі показники, як строки цвітін ня, потреба в бджолиних сім'ях на запилення окремих культур, агроном-насінник зображає діаграмою, доповнюючи та с проводжуючи її графіком перевезення пасіки і планом розмі щення її на запилюваних посівах. Графік перевезення па сіки складають з урахуванням плану землекористування, пло щі запилюваного масиву, природної дальності польоту бджіл, плану використання пестицидів у боротьбі з шкідни ками сільськогосподарських культур, наявності конкурентної флори та ін.
На запилюваних масивах бджолині сім'ї розміщують по 50—60 з таким розрахунком, щоб віддалений кінець масиву, який охоче відвідують бджоли, був від пасіки не далі, як 500 м. Якщо ж ці рослини бджоли відвідують погано, то не далі 300 м. У зв'язку з цим спосіб розміщення бджолиних сі мей залежить від розміру запилюваної площі, її конфігурації, виду запилюваної культури, інтенсивності відвідування її бджолами, норм бджолиних сімей на одиницю площі посіву. Наприклад, квадратна ділянка, довжина однієї сторони якої не перевищує 500—700 м, запилюється пасікою, розміщеною з одного боку поля, а при поганому відвідуванні культури бджолами — з обох сторін. Біля вузької, шириною не більше 500 м, але видовженої ділянки бджолині сім'ї розміщують з одного боку на віддалі 1 км. Якщо ширина такої ділянки по над 500 м, то сім'ї розміщують з обох довгих сторін з розра хунком на зустрічне запилення. На великих масивах спеціа лізованих господарств бджолині сім'ї розміщують по краях поля групами і безпосередньо на площі, для чого роблять про коси шириною 3—4 м.
У колгоспі ім. газети «Правда» Кельменецького району Чер нівецької області на площі соняшнику, де вулики розміщу вали рівномірно по всьому полю, одержали урожай 22 ц/га; а там, де вони стояли в одному місці — 17,8 ц.
Строки підвезення на запилення і флороміграція бджіл. Своєчасним підвезенням бджіл передбачається почати запи лення з перших найбільш продуктивних квіток та запобігти флороміграції бджіл, тобто відвернення їх на інші медоноси. У зв'язку з цим строк підвезення залежить від наявності і си ли конкурентів, від приваблюючої сили квіток запилюваної культури.
Якщо немає умов для флороміграції, що частіше буває в зоні інтенсивного землеробства республіки, бджіл підвозять перед цвітінням культури, як роблять у Латвії при запиленні конюшини, або з появою перших поодиноких квіток. В інших випадках підвозять бджіл на початку цвітіння.
Коли запилювану культуру бджоли відвідують погано (конюшина, люцерна), відразу застосовують методи примусового стимулювання робоїи бджіл на цій культурі.
Запізніле підвезення бджіл призводить до зниження уро жаю. Коли під час цвітіння бджоли завантажені роботою біля пасіки, вони інтенсивно відвідують квітки, але недалеко від неї. Враховуючи цю властивість бджіл, рекомендують заміню вати запилювальні пасіки в процесі цвітіння для посилення запилення тоді, коли бджіл недостатньо в господарстві або їх робота на запиленні послабилась. Це можна застосувати при розміщенні пасік на платформах.
Організація запилення сільськогосподарських культур на орендній основі. Нині це стає основною формою організації технологічного процесу. Вона офіційно оформлюється по уста новленій формі однорічним договором між постачальником бджіл і замовником. Ними можуть бути господарства або бджолярі-любителі. Цей договір зобов'язує постачальника ви користати на запиленні сім'ї, що по якості відповідають дого вору, правильно їх розмістити на масиві, доглядати їх під час запилення, посилюючи роботу бджіл на запиленні.
Замовник сплачує орендну плату відповідно до договору, за 7 днів до прибуття пасіки припиняє обробку рослин пести цидами і надалі не проводить їх в радіусі 3—5 км від пасіки. Поки пасіка стоїть на запиленні, замовник забезпечує її охо рону в нічні часи.
Такі договори укладають також між господарством і па січниками, коли вони працюють на підряді. В УРСР на колек тивному підряді працює 5120 пасік, що становить більше 42 % (Відоменко М. В., 1988).
Рекомендовано такі виплати за оренду бджолиної сім'ї на запиленні: насінників конюшини, люцерни — 20 крб., плодових культур, баштанних, овочевих, коріандру, овочів у закритому грунті—15, соняшнику, гречки, гірчиці, рапсу, еспарцету — 10 крб. Досвід орендної форми організації запилення в госпо дарствах нашої республіки свідчить про її вигідність як для замовника, який користується бджолами, не турбуючись про їх утримання цілий рік, так і для власника бджіл, що одержує плату за проведене запилення.
Економічна ефективність запилення бджолами і заходи його стимулювання. Підвищення врожайності ентомофільних куль тур і збільшення грошових надходжень за їх реалізацію оче видні в кожному господарстві, де використовують бджіл на запиленні цих культур. Показником ефективності є чистий до ход, тобто різниця між реалізаційною вартістю виробленої про дукції і затратами на її виробництво.
Розрахунки показують, що орендна плата за запилення рослин—це лише 15—20 % вартості додаткового урожаю, яку одержує господарство від запилення бджолами. В Заліщиць кому районі Тернопільської області колгоспи ім. Котовського та ім. Каліиіна у 1986 р., використовуючи бджіл, одержали урожай понад 30 ц/га гречки, чистий прибуток становив 1,3— 1,4 тис. крб. з 1 га посіву.Високий рівень рентабельності садових господарств. Рад госп «Нектар» Кагульського району у Молдавії в 1986 р. одержав за запилення 82 тис.крб. орендної плати (Кара сек І. Є., 1987).
Господарство, яке здає своїх бджіл в оренду, додає виру чену суму до реалізаційної вартості виробленої продукції або виключає з витрат бджільництва. Такі розрахунки підвищу ють чисті доходи, що позитивно позначається на розвитку га лузі, оплаті праці пасічників. Відповідно до «Рекомендацій по оплаті праці у колгоспах УРСР» передбачена додаткова опла та пасічникам, які працювали на запиленні, їх преміюють від повідно до положення.
Концентрація і спеціалізація, а також існуючі багатогалу зеві господарства потребують ще науково-економічної оцінки бджільництва як цеху запилення в рослинництві.
ОСОБЛИВОСТІ ЗАПИЛЕННЯ різних культур.
Запилення зернових культур. Гречка. Квітки гречки відкритого типу. Вони рясно виділяють нектар, володіють сильним запахом і привертають комах Бджоли охоче відвідують квітки гречки в уранішній годинник і збирають як нектар, так і пилок. Відвідуваність бджолами квіток гречки протягом дня залежить від багатьох умов, але головним чином від концентрації цукру в нектарі і його кількості. Виділення цукру в нектарі досягає максимуму в 10-11 ч. Найбільша кількість бджіл на гречці буває з 9 до 11 ч. У ясний сонячний день після 13 ч бджоли майже не відвідують квіток гречки, оскільки вони перестають виділяти нектар. Запилення бджолами квіток гречки підвищує завязання повноцінного насіння в середньому в 1,5 разу. Надбавка урожаю від бджолозапилення складає 26-30%.
Для ефективного запилення гречки досить мати на 1 га посіву дві сім'ї бджіл. Насиченість посіву бджолами понад норму підвищення врожайності гречки не дає.
Запилення олійних і технічних культур. Соняшник - найважливіший медонос серед польових культур наший країни. Основні обпилювачі соняшнику - медоносні бджоли. Спостерігається певна залежність між кількістю бджіл на ділянці соняшнику і його врожайністю. При запиленні бджолами кількість розвиненого насіння соняшнику складає 87-93%, без запилення бджолами - 76-78% Урожаїв зерна соняшнику при бджолозапиленні підвищуються на 40-45%.
Соняшник квітне два тижні. Щодня від периферії до центру кошика розпускаються два-три ряди квіток. Зазвичай квітки зберігаються 2 дні, на другий день вони стають здатними до запліднення і запилюються. При недоліку обпилювачів цвітіння може затягнутися, що понизить здібність квіток до запліднення.
На величину урожаю соняшнику великий вплив робить насиченість посівів бджолами. При розміщенні на 1 га посіву до 0,25 бджолиної сім'ї урожай складає 11,8 ц, при розміщенні на 1 га посіву 0,7-1,0 сімей урожай підвищується до 16,7 ц. Для ефективного запилення соняшнику потрібно своєчасно підвезти бджіл до посіву з розрахунку 0,5-1 бджолина сім'я на 1 га. Перенасичення числа сімей на одиницю площі посіву дає незначну надбавку урожаю. Найбільша відвідуваність соняшнику бджолами з 10 до 16 ч.
Гірчиця. Ефірномасляна культура, з якої бджоли збирають нектар і пилок. Зазвичай вони відвідують гірчицю вранці (9-11 ч). Для ефективного запилення цієї культури досить підвезти і розмістити 0,5-1 сім'ю бджіл на 1 га посівів. Запилення бджолами гірчиці збільшує завязання стручків і утворення насіння залежно від сортових особливостей культури на 12-50%.
Коріандр. Ефірномасляна культура, дає бджолам нектар і пилок. Добре відвідується бджолами в період між 10 і 15 ч. Бджіл підвозять до обпилюваної ділянки з розрахунку 2 сім'ї на 1 га посіву. Сім'ї краще розставляти групами навколо квітучого масиву.
Запилення бджолами підвищує урожай і інших олійних і зфіромаслічних культур, зокрема рапсу озимого і ярового. Бджоли добре відвідують ці культури. Терміни підвезення і способи розстановки пасік при їх запиленні ті ж, що і для всіх добре відвідуваних бджолами культур.
Бавовник. Квітки бавовника здібні до самозапилення, але перехресне запилення значною мірою підвищує урожай насіння і волокна і покращує сортність бавовни-сирцю Тонковолокнисті сорти бавовника рясно виділяють нектар і добре відвідуються бджолами. При запиленні бджолами квіток бавовника маса коробочки збільшується на 12-18%, число насіння - на 6%, маса насіння - на 3-8%, маса бавовняного волокна - на 40%. Бджолозапилення є прискорює дозрівання плодів на 5-9 днів в порівнянні з самоопиляємимі квітками.
Для запилення бавовника пасіки підвозять до обпилюваної площі і розміщують 5-6 сімей бджіл на 1 га посіву. При слабкому нагляду бавовника їх дресирують за допомогою ароматизованої підгодівлі.
Льон-довгунець. Здібний до самозапилення, але може запилюватися перехресний. Використання бджіл на запиленні льону дає значну надбавку урожаю. При самозапиленні в 500 коробочках налічується 2902 зерна, при запиленні бджолами - 3393 зерна. Маса 1000 зерен відповідно складає 5,15 і 5,28 р. Для кращого запилення культури бджіл дресирують.
Запилення плодових і ягідних культур. Майже всі види плодових і ягідних культур - типові ентомофільні рослини. Для багатьох видів плодових характерна протегинія: рильце товкача дозріває раніше пильовиків, що виключає можливість запилення квіток власним пилком. Більшість сортів яблунь, груш, слив, вишень і інших плодових культур не зав'язують ніяких плодів не тільки при запиленні пилком власної квітки і дерева, але і пилком з іншого дерева даного сорту. Таким чином, у цих рослин можливість самозапилення виключається не тільки просторовою ізоляцією генеративних органів квітки, але і їх фізіологічною несумісністю. Навіть сорти плодових культур, які можуть утворювати плоди або ягоди при запиленні пилком того ж сорту, дають більший урожай плодів і кращої якості при перехресному запиленні пилком з інших рослин того ж сорту.
Розрізняють сумісні сорти (пилок здатний обпилити даний сорт) і несумісні, тобто такі, пилок яких не викликає зав'язі плодів у даного сорту. Наприклад, для яблуні сорту Антонівка кращими обпилювачами вважаються сорти Боровінка, Біле наливання (вони сумісні). При закладці саду обов'язково висаджують поряд з деревами основного сорту дерева сорту-обпилювачу. Для кращого перехресного запилення основного сорту необхідно, щоб сорт-обпилювач цвілий щорічно і одночасно з основним. Сорт-обпилювач повинен бути добре пристосований до місцевих природних умов і відрізнятися хорошою врожайністю.
Зазвичай через кожних 4-5 рядівосновного сорту садять один ряд сорту-обпилювачу. Збільшувати число рядів основного сорту не слід, оскільки при більшій віддаленості від дерев-обпилювачів урожаї знижуються. Практика показала, що найвищі урожаї плодів виходять в рядах, дерев-обпилювачів, що є сусідами з рядами, оскільки тут створюються найбільш сприятливі умови для перехресного запилення.
Квітки яблуні і груші без бджіл і інших обпилювачів практично не плодів. Кількість корисних зав'язей не перевищує 1-1,5%, тоді як на відкритих для запилення деревах буває не менше 20-50% зав'язей від загального числа квіток.
В умовах недостатнього запилення квіток, наприклад із-за дощової і холодної погоди, спостерігається масове опадання зав'язей у вишні, черешні, чорної смородини. На ізольованих від бджіл кущах агрусу урожай плодів знижується в 5-7 разів.
Рано весною диких обпилювачів в природі зазвичай дуже мало, тому на 1 га плодового саду необхідно доставляти 2 бджолиних сім'ї.
Яблуня - основна плодова культура в наший країні. Квітки яблуні обох статей, рильце дозріває на 2-3 дні раніше, ніж пильовики. Тривалість життя квітки залежно від сорту 4-8 днів. Медопродуктівність і ступінь самостерільності сильно варіюють залежно від сорту і зовнішніх умов. Більше 80% яблунь, що розводяться в СРСР, повністю або частково самостерільні (самобесплодні), і лише близько 20% самофертільні (самоплодні). При перехресному запиленні бджолами навіть самоплодниє сорти дають підвищений урожай плодів кращої якості, цукристість підвищується приблизно на 1%, я кислотність знижується на 02-0,8%.
При організації запилення бджолами культур насіннячок і кісточкових слід враховувати, що в прохолодну погоду, яка нерідко доводиться на час цвітіння садів, більше число бджіл працює тільки в радіусі 200-300 м від місця розміщення вуликів. У міру видалення пасіки від дерев відвідини їх бджолами і урожай плодів зменшуються. Так, при видаленні дерев сорту Антонівка від пасіки на 100-300 м урожай плодів склало 57-61 кг з одного дерева, при видаленні на 500-1500 м - 48-49 кг
При надмірно великій кількості квіток на деревах з ослабленим зростанням необхідно забезпечувати перехресне запилення квіток першого дня розпускання і обмежити запилення тих, що розпустилися в наступні дні, що забезпечить своєчасне осипання зайвої зав'язі і не викличе періодичності плодоносіння.
Запилення садів бджолами проводять протягом 2-3 днів, сприятливих для хорошого літа бджіл. При помірній кількості квіток обпилюють всі квітки або значну їх частину. Для цього бджіл містять в саду весь період запилення.
Пасіку привозять в сад ч початку цвітіння. Розміщують сім'ї рівномірно на самій території насадження окремим - групами, по 15-20 вуликів в групі, на відстані не більше 300 м одна від одної. У промислових садах при великій щільності посадки дерев вулики розставляють по одному-два в міжряддях саду. На одному місці вулики з бджолами залишають на 4-5 днів, тобто до тих пір, поки не розпуститься 50-60% загальної кількості бутонів. Потім вночі замінюють пасіку. Час підвезення і заміни пасік встановлюють залежно від термінів цвітіння сортів, переважаючих в насадженні. Пасіки переміщають не менше чим на 3 км., щоб не було повернення бджіл на колишнє місце. За цієї умови бджоли взаємозамінних пасік в період максимального цвітіння саду посилено відвідуватимуть квітки.
Груша за своїм значенням займає друге місце серед плодових культур насіннячок. У неї, як і у яблуні, жіночі генеративні органи дозрівають раніше, ніж пильовики, що виключає самозапилення квітки. Більшість сортів самобесплодні. Є невелика кількість самоплодних сортів, але і вони дають підвищений урожай плодів кращої якості при перехресному запиленні пилком інших сортів. Посадка спеціальних сортів-обпилювачів і організація перехресного запилення груші бджолами так само необхідні, як і для яблуні.
Слива - одна з важливих і широко поширених кісточкових культур. Більшість сортів слив самобесплодні. Хороші урожаї слив отримують при перехресному запиленні сорту Угорка звичайна сортом Ренклод зелений. Зворотне запилення дає гірші результати. При правильній організації запилення бджолами урожай слив підвищується в 2-3 рази.
Чуйні до перехресного запилення абрикоса і персик. Деякі сорти абрикос самостерільні, і для їх запилення необхідно включати в насадження відповідні сорти-обпилювачі.
Вишня представлена багатьма самостерільними сортами. Деякі з них не можуть запилюватися власним пилком, оскільки рильце виходить з бутона до дозрівання чоловічих генеративних органів. У квітках деяких сортів (Дюшес, Чудова) зовсім не утворюється пилки. Багато сортів несумісні, тому потрібний ретельний підбір сортів-обпилювачів. При перехресному запиленні значно підвищується врожайність і якість ягід вишні. При вільному запиленні квіток вишні завязиваємость плодів складає 11,1%, а при ізоляції квіток - 0,33%, середній відсоток зав'язування плодів при пчелоопиленії склав 15%.
По біології цвітіння і запилення до вишні близька черешня, врожайність якої також залежить від запилення її квіток бджолами.
Малина - одна з найпоширеніших ягідних рослин наший країни. Багатоматочкова і багатотичинкова квітка малини здатна запилюватися і власним пилком, але краще всього запилення відбувається за участю комах, оскільки липкий важкий пилок не переноситься вітром, а стовпчики в квітках значно довші за тичинки. У складному плоді малини кожен окремий плодик може розвиватися тільки в результаті запліднення відособленої зав'язі. При недоліку комах-обпилювачів запліднилася тільки частина зав'язей квітки, внаслідок чого виходять дрібні, недорозвинені, неправильної форми плоди низької якості.
Смородина чорна і червона може запилюватися власним пилком, але в цьому процесі зазвичай беруть участь комахи, серед яких провідну роль грають медоносні бджоли. При ізоляції від комах тільки невелика кількість квіток утворює зав'язі. При запиленні бджолами урожай підвищується на 18-44%.
Агрус має квітки, пристосовані до перехресного запилення, оскільки пильовики дозрівають раніше, ніж рильце товкача. Клейкий і порівняно важкий пилок його не переноситься вітром. Завязання плодів при ізоляції від комах може коливатися від 9 до 35,6%.
Суниця більшості сортів має обох статей квітки, які можуть запилюватися в межах сорту. Але є сорти (наприклад, Комсомолка), у яких тичинки недорозвинені і запилення можливе пилком іншого сорту, тому на плантаціях таких сортів потрібно висаджувати рослини сорту-обпилювачу з добре розвиненими чоловічими генеративними органами для запилення основного сорту. Для сорту Комсомолка хороші обпилювачі сорту Рощинськая і Мисовка.
Для запилення 1 га суниці потрібний 1-1,5 бджолиної сім'ї.
Цитрусові. Мандарини і апельсини дають бджолам рясний збір нектару і квіткового пилку, комахи охоче їх відвідують. Перехресне запилення квіток бджолами значно підвищує урожаї цитрусових і покращує їх якість. На 1 га цитрусових насаджень потрібно підвозити 2-3 сім'ї.
Виноград. Серед культурних сортів винограду переважають рослини з обох статей квітками, багато хто з яких відноситься до сортів що самозапилюється. У деяких сортів (Корна негра і ін.) без перенесення пилку інших сортів можуть розвиватися тільки дрібні безнасінні ягоди. Дикорослий виноград - дводомний, його пилок переноситься не тільки вітром, але і комахами. Вітер як обпилювач неефективний. Його сила різко зменшується серед плантацій, особливо коли напрям вітру перпендикулярний до рядів винограду.
Перенесення пилку квіток винограду комахами підвищує урожай ягід і їх якість. Квітки привертають медоносних бджіл великою кількістю пилку, ароматом і нектаром. Бджоли з винограду збирають в основному пилок.
Для запилення 1 га винограду сорту Шасла біла потрібна одна бджолина сім'я. Вулики розміщують з таким розрахунком, щоб бджоли літали уздовж рядків і від низу до верху. Льотну діяльність підсилюють відбором квіткового пилку з гнізд при вмісті в них відкритого розплоду. При дотриманні цих правил бджоли добре відвідують квітучий виноград. Дослідами наукових установ встановлений позитивний вплив перехресного запилення бджолами і деяких сортів винограду при використанні прийому дресирування. Так, в радгоспі «Квітуча Молдавія» на ділянці гібридного винограду Зайбель 14 був зібраний урожай поблизу пасіки 70,1 ц, а на ділянках, що не відвідувалися бджолами, - 50,2 ц з 1 га.
Запилення баштанних і овочевих культур. Баштанні культури - це типові ентомофільні рослини з крупними яркоокрашеннимі раздельнополимі квітками, У кавунів, динь, гарбузи і інших баштанних в одних квітках знаходяться тільки жіночі генеративні органи, в інших - тільки чоловічі. При дресируванні бджіл відвідуваність квіток баштанних культур збільшується у декілька разів, відповіднопідвищується і кількість плодів, що зав'язалися.
Овочеві культури потребують перехресного запилення комахами для отримання насіння і плодів, Насіння, отримане при перехресному запиленні квіток комахами, більше, енергія проростання і схожість їх вище, ніж насіння отриманих в результаті самозапилення.
Сімянники більшості овочевих культур квітнуть рано, коли в природі ще мало диких обпилювачів, тому до крупних ділянок потрібно підвозити бджіл з розрахунку 1 сім'я на 1 га посіву.
Запилення семенников кормових трав. При організації запилення бджолами семенников кормових трав доводиться підсилювати років бджіл на деякі сімянники, дресирувати їх на запах квіток. Дресирування бджіл і інші прийоми дозволяють збільшити відвідуваність бджолами квіток, внаслідок чого підвищується урожай насіння трав в 2-3 рази.
Внутрішньо вуликове дресирування бджіл. Вранці протягом всього періоду цвітіння семенников в кожен вулик ставлять по 100 г цукрового сиропу, що наполіг на квітках що підлягає запиленню культури (наприклад, конюшини). Сироп готують так: беруть 100 г цукру з розрахунку на кожну сім'ю бджіл і розчиняють в рівній кількості кип'ятку.
Після охолоджування в розчин занурюють віночки свіжозірваних квіток конюшини (або яругою культури) в кількості 1/3 об'єму сиропу. Через 11/2-2 ч сиропу набуває аромат квіток. Сироп роздають щодня вранці по 100-150 мл на сім'ю протягом всього періоду запилення. Віночки квіток до приміщення їх в сироп можна розтерти в ступці. В цьому випадку потреба віночків зменшиться в 10 разів. При дресируванні на конюшину виліт бджіл на цю культуру збільшується в середньому в 5-7 разів.
Останнім часом в Латвійській РСР для приготування ароматизованого сиропу використовується і конюшиновий пилок. Пилок червоної конюшини (обніжжя), зібрана пилковловлювачами, коричневого кольору. Вона помітно відрізняється від пилку інших рослин, квітучих в той же період. На 1 л сиропу додають 10-50 г пилку конюшини. Її спочатку розмішують в невеликій кількості сиропу, а потім змішують з сиропом, приготованим для всієї пасіки. Сироп може швидко заграти, тому його готують перед вживанням.
Посилення діяльності бджіл по збору пилку. Діяльність обпилювачу бджіл можна підсилити при збільшенні в гніздах відкритого розплоду при одночасному зменшенні запасів перги. З бджолиних гнізд рекомендується відбирати рамки з пергою або приношуване бджолами пилкове обніжжя видаляти за допомогою пилковловлювачів. При цьому відвідуваність, наприклад, конюшини лугового (червоного) збільшується в 2-3 рази, а урожай насіння - з 2,6 до 4,7 ц з 1 га. Збільшують кількість відкритого розплоду в бджолиній сім'ї або підстановкою одной-двух рамок з личинками з інших сімей, або спонукою матки до яйцекладки. Для цього протягом 10-12 днів дають цукровий сироп по 1 л на сім'ю в день.
Запилення окремих рослин. Конюшина луговою обпилюють бджоли і джмелі, причому останні обпилюють його краще, але їх кількість під час цвітіння рослин сильно коливається. Надійніше для запилення конюшини використовувати бджіл, хоча вони і збирають лише незначну частину нектару, що виділяється. Річ у тому, що нектарники конюшини розташовані у підстави віночка, середня довжина квіткової трубочки 9,4- 10,5 мм. Середня довжина хоботка бджоли 6,5-7 мм, тому бджоли не завжди дістають нектар з таких квіток. При високій агротехніці культури або в умовах вологого теплого літа нектар в квітках піднімається на 1,5-2 мм. Доступніший для бджіл нектар конюшини другого укосу і в суху погоду. Кращими складальниками нектару з конюшини, а отже, і кращими обпилювачами є дліннохоботниє сірі гірські кавказькі бджоли. Конюшина привертає бджіл і як хороший пилконос.
Бджіл розміщують безпосередньо у посіву або на відстані не більше 500 м від нього. При видаленні пасіки на 600 м збір насіння зменшується на 15-20%. При запиленні конюшини кращі результати отримують, коли на 1 га семенников розміщують не менше чотири - шести бджолиних сімей. Застосовують різні прийоми посилення літа бджіл на цю культуру. При дресируванні бджіл на медозборі з конюшини на кожних 50 га семенников можна ставити 10-20 вуликів. Пасіку слід доставляти на початок цвітіння рослин.
Конюшину рожевий і білий обробляють як кормові і пасовищні рослини в чистому вигляді і в суміші з іншими компонентами. Їх охоче відвідують бджоли, оскільки квітки виділяють багато досяжного нектару. В умовах високої агротехніки і бджолозапилення господарства отримують не менше 2 ц насіння конюшини рожевого з 1 га.
Буркун, білий частіше дворічний і роле однорічний, вводиться в культуру в південних районах країни, в Прибалтиці, Сибіру. Буркун не тільки урожайна кормова культура, але і першокласний медонос. В результаті регулювання термінів підкошування одного і іншого вигляду, я також посіву однорічного буркуну можна добитися цвітіння цієї культури в осінній безвзяточноє час. Кількість бджіл, використовуваних для медозбору з буркуну, цілком достатньо для його запилення. Необхідно лише підвозити пасіку до масивів буркуну і правильно розставляти вулики
Еспарцет займає великі площі в Киргизії. При запиленні семенников бджолами урожаї насіння підвищуються в 2-2,5 разу. Запилення еспарцета не представляє утруднень. Для збору меду до цієї культури підвозять суспільні пасіки і пасіки бджолярів-любителів.
Люцерна володіє однією особливістю, пов'язаною із запиленням, її квітка влаштована так, що одних відвідин його комахою ще недостатньо, щоб відбулося запилення. Генеративні органи квітки (товкач і тичинка) закриті пелюстками човника і знаходяться в напруженому стані під замикаючим пристроєм. Щоб відбулося запилення квітки, необхідно докласти деяке зусилля, звільнити рильце товкача від слизистої плівки і нанести пилок; все це відбувається в той момент коли бджола, відвідуючи квітку, запускає хоботок в центр квітки між вітрилом і човником, а ніжками упирається в крила віночка. Човник, що вирвався з пелюсток, - генеративна колонка ударяє в підставу хоботка, а потім притискається до вітрила. Закрите цвітіння і вибуховий тип квітки поставили люцерну в ряд важкозапилювальних ентомофільних культур.
Активні обпилювачі люцерни - дикі одиночні бджоли. В процесі еволюції вони анатомічно і біологічно пристосувалися до запилення люцерни. Проте трудність використання диких обпилювачів полягає в тому, що вони мало піддаються дії людини, а чисельність їх у зв'язку з інтенсифікацією землеробства і застосуванням пестицидів щорічно скорочується. Встановлено, що в районах люцерно - заквітання забезпеченість рослин комахами-обпилювачами складає близько 15-20%.
При рясному виділенні нектару бджоли охоче відвідують квітки люцерни і часто розкривають їх, але для ефективнішого запилення цієї культури рекомендується використовувати сильні бджолині сім'ї з великою кількістю відкритого розплоду (5-6 рамок) в лежаках і двокорпусних вуликах і 10 рамок в багатокорпусних.
Бджіл підвозять до насінних ділянок через 3-4 дні після початку цвітіння. За 2-3 дні до розстановки бджіл поле семенников люцерни обкошують, а усередині масиву через кожних 500-600 м роблять поперечні прокошування. Бджолині сім'ї розміщують навколо насінного поля і на прокошуваннях групами, по 50-60 сімей в групі, забезпечуючи зустрічне запилення. Для підвищення ефективності пчелоопиленія люцерни застосовують ті ж способи посилення діяльності льотного обпилювачу бджіл, що і при запиленні конюшини червоного. На 1 га посіву ставлять 8-10 сімей бджіл. Урожай насіння люцерни при запиленні її бджолами і використанні інших прийомів агротехніки досягає 3-5 ц г 1 га.
Кормові боби – перехреснозапильна і самозапильна зернобобова куль тура. Квітки кормових бобів розкриваються вдругу половину дня, тому відвідуються бджолами переважно у вечірній годинник. Бджола за один приліт відвідує до 250 квіток. При насиченому бджолозапилення збільшується кількість стручків і маса кормових бобів. Врожайність бобів з 1 га суцільного посіву підвищується на 30-35%. Одночасно бджоли збирають по 18-30 кг меду з цієї культури.
Чину посівна - зернобобова сільськогосподарська культура. Їй властиве перехресне запилення і самозапилення. Квітки чини рясно виділяють нектар, привертаючи у великій кількості бджіл і інших комах Головні обпилювачі чини - медоносні бджоли. Підвезення бджолиних сімей до посівів чини підвищує урожай цієї культури майже в 2 рази по порівняння з посівами, ізольованими від бджіл.
Використання бджіл для одночасного запилення декількох сільськогосподарських культур. На полях сівозмін можу г розміщуватися одночасно гречка і буркун, конюшина і гречка, буркун і соняшник. У всіх цих поєднаннях пасіки розміщують безпосередньо на полі тієї культури, яка відвідується бджолами слабкіше. При суміжному розташуванні культур, що активно відвідуються бджолами, пасіки розташовують між полями цих культур. Кількість бджолиних сімей для запилення Б подібних випадках встановлюють по нормі для культури з більшою потребою.
Контроль за якістю запилення. Показником ефективності запилення рослин є відвідуваність їх бджолами, тобто кількість робочих бджіл на одиниці площі або на певній кількості квіток.
Відвідуваність обпилюваної культури бджолами визначається таким чином. На полі за допомогою шпагату відокремлюють площу розміром 100 м завдовжки і 1 м шириною. Проходячи уздовж площі туди і назад, спостерігач підраховує число працюючих бджіл, яке потім ділить на 2, щоб отримати середню величину. Якщо в процесі перевірки виявиться, що на одиниці обпилюваного поля бджіл працює менше, ніж рекомендується, то необхідно прийняти заходи для підвищення ефективності бджолозапилення, як це вказано при запиленні конюшини лугового червоного.
ЗАПОБІГАННЯ ОТРУЄННЯ БДЖІЛ ПРИ ЗАПИЛЕННІ С/Г КУЛЬТУР.
У сільському й лісовому господарстві з кожним роком розширюється застосування ядохімікатів для знищення бур’янів, боротьби з комахами, шкідниками й хворобами рослин. При недотриманні правил застосування ядохімікатів дуже часто допускаються масові отруєння бджолиних родин, що заподіюють великий економічний збиток бджільництву.
Основною причиною загибелі родин бджіл є використання хімпрепаратів у період цвітіння рослин без своєчасного попередження про це бджолярів. Чимало випадків, коли бджоли, зібравши нектар і пилок з оброблених гербіцидами рослин, гинуть у поле, а якщо заносять отруєний корм у вулики, то гине повністю родина.Надійний захист бджіл від отруєнь досягається кочівлею пасіки із зони розпилення або розбризкування отрутного препарату на відстані 5-6 км. У кочівлі бджоляр повинен строго дотримуватися встановлених правил перевезення бджіл, мати ветеринарно - санітарний паспорт і дозвіл на розміщення пасіки на території господарства або лісництва. Якщо вивезти пасіку з небезпечної зони не представляється можливим, то вулики із бджолами на кілька днів заносять у темне прохолодне приміщення або попереджають виліт бджіл з них методом встановлення решіток на льотки. Перед ізоляцією бджіл, щоб вони не запарилися, з вуликів видаляють усе утеплення, гнізда розширюють другими корпусами або магазинними надставками, у стільники наливають воду або встановлюють ґнотові поїлки. Родинам з малими запасами кормів дають цукровий сироп. Після цього поверх гнізда бджолиної родини кладе кочова сітка, а вулик затінюється від пригріву. Бджоли порівняно легко витримують тривалу ізоляцію в гнізді, якщо їм забезпечені гарна затемнена вентиляція, вода й корм.
Щоб без запізнень виконати всі запобіжні заходи, бджоляру важливо знати, коли й де обробляється поле, сад або лісовий масив, через скільки часів застосовуваний ядохімікат стане безпечним для бджіл.
Строк ізоляції бджіл у вуликах залежить від виду отрутних препаратів і стану погоди. Якщо рослини обробляють мишякоподібними препаратами, то бджіл ізолюють на четверо діб; гексахлораном - на троє; хлорофосів, тиафосом - на двоє; поліхлорпіненом, нітрофеном - на одні; бордоска рідина - на 5-6 годин; сірої меленої, тютюновим відваром, мінеральним маслом, мідним купоросом на період обробки. При цьому, якщо рослини обробляються пізно ввечері або вночі, коли вже немає масового літа бджіл, то ізолювати їх взагалі не треба. Категорично забороняється запилювати або обприскувати плодові насадження хімпрепаратами проти шкідників і хвороб у період цвітіння дерев і чагарників, тому що це приведе до отруєння комахо запильників, від яких багато в чому залежить доля майбутнього врожаю плодів або ягід. Нешкідливий для бджіл і інших корисних комах запильників саду энтобактерин - препарат, широко застосовуваний для боротьби зі шкідниками рослин і восковою міллю. Не приносить шкоди бджолам обробка плодових насаджень деревною золою. Обробляти сад проти комах - шкідників і хвороб дозволяється в період фарбування бутонів, коли бджіл на деревах і чагарниках ще немає.РОЗРАХУНКОВА ЧАСТИНА.
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
Аветисян Г.А. Пчеловодство, М., Колос, 1975
Аветисян Г.А. Разведение и содержание пчел, М., Колос, 1983
Бабич І.А., Мегель О.Г. Бджільництво, К, Урожай, 1979
Броварський В.Д., Багрiй I.Г. Розведення та утримання бджіл, К, Урожай, 1995
Гайдар А. А., Поліщук В. П., Пасіка, К, 2008
Жеребкин М.В., Зимовка пчел, М., Россельхозиздат, 1979
Лаврехин Ф.А., Панкова С.В., Биология пчелиной семьи, М., Колос, 1975
Лебедев В.И., Бихаш Н.Г., Биология медоносной пчелы, М., Агропромиздат, 1991
Родіонов В.В., Шабаршов І.А., Якщо Ви маєте бджіл, К, Урожай 1991
Таранов Г.Ф. Промышленная технология получения и переработки продуктов пчеловодства, М., Агропромиздат, 1987
Тименский П.И. Организация труда в пчеловодстве, М., Россельхозиздат, 1982
Тименский П.И. Сезонные работы в пчеловодстве, М., Росагропромиздат, 1988

Приложенные файлы

  • docx 482724
    Размер файла: 116 kB Загрузок: 1

Добавить комментарий