Міністерство освіти і наукиол

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту україни
Східноєвропейський національний університет імені Лесі Українки
Юридичний факультет





ІНДЗ на тему:
«Моя сім`я та моє місто»






Підготував:
студент 13 групи
Пономаренко Валерій


Перевірила: доцент, канд. пед.наук Кутузова Г.І

.






Луцьк 2012




Зміст
Вступ
1. Історія мого міста
2. Моя родина
3.Висновок
Список використаної літератури



























Вступ
Любомльщина Це місто і села з древньою і новітньою історією, цікавою архітектурою минулого і сьогодення, що постали у всій своїй красі.  Любомльський район має великі можливості для розвитку та організацій відпочинку. Цьому сприяє географічне розташування, кліматичні умови, мальовничість ландшафту,наявністьгарнихозер. На території району розташовані ландшафтні заказники як загальнодержавного так місцевого значення, ботанічні та загально зоологічні заказники.  Гідрологічний заказник "Згоранські озера" має цінний природний комплекс, що складається з озер карстового походження. Тут зустрічаються рідкісні види рослин та тварин. Цінний природний комплекс заплави р.Західний Буг зі старицями, луками, болотами, надзвичайними терасами, лісами та чагарниками, мальовничими заплавами причарують усіх тих, хто любить протоптувати туристичні шляхи.
[ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ]




























1. Населення - 13476 осіб, переважно українці.
Територія Любомля була заселена здавна. Перші археологічні знахідки належать до доби палеоліту. На території Любомля досліджено могильник ІУ- ІІІ ст. до н.е., а на східній околиці міста - давньоруське городище (Х-ХІ ст. н. е.).
Місто Любомль уперше згадується в Галицько-Волинському літописі 1287 року. Цим роком в Іпатіївському літописі датуються такі слова волинського князя Володимира Васильковича: «Я хотів би поїхати до Любомля, бо не хочу мати діла з поганами (тобто татарами)». У часи свого правління князь відкрив тут ремісничі цехи, облаштував бібліотеку, у 80-тих роках цього ж століття тут будується Георгіївська церква. У зв'язку з поглибленням процесу феодального дроблення і тяжкими наслідками татаро-монгольської навали Галицько-Волинське князівство наприкінці ХІІІ-на початку ХІУ століття занепадає. Внаслідок запеклої боротьби між Польщею та Литвою, Волинь разом з Любомлем у 1340 році дістається у розпорядження литовських феодалів. У 1392 році в Любомлі перебував польський король Владислав Ягайло. Місто йому так сподобалось, що на згадку в 1412 році він побудував костел, який зберігся до наших днів. В ХУ – ХУІ століттях значно пожвавлюється господарське життя, значна частина міського населення поряд з землеробством займалась ремеслом і торгівлею. У місті вже налічувалось 27 пекарів. У 1541 році Любомль дістав Магдебурзьке право, проте воно тут мало обмежений характер. У 1648 – 1654 роках місцеве населення бере активну участь у визвольній війні проти польсько-шляхетського гноблення, але Любомль все одно залишився під владою Польщі. У 1659 році місто переходить у довічне володіння гетьмана України Івана Виговського, але згодом у 1671 році за рішенням польського сейму Любомльське староство було передано Дмитру Вишневецькому. В 1768 році в юридичному становищі Любомля відбулися зміни. З цього часу він стає приватним володінням великого польського магната графа Браницького. У 1782 році він побудував у місті величезний палац, але на жаль на сьогоднішній день збереглась лише його частина. Після третього поділу Польщі в 1795 році Західна Волинь, у тому числі і Любомль увійшла до складу Росії, проте за рішенням сенату 1819 року земля і всі угіддя Любомля визнавались невід'ємною вотчиною графа Браницького та його спадкоємців. Під час вітчизняної війни 1812 року в Любомлі проходила північна лінія дислокації військ 3-ї російської армії під командуванням генерала О. П. Тормасова, яка з перших днів війни в жорстоких боях стримувала наступ наполеонівських військ вглиб України. Після закінчення вітчизняної війни 1812 року Любомль ще понад чверть століття лишався у власності Браницького. Після скасування кріпосного права в 1861 році, значно пожвавлюється розвиток промисловості і торгівлі. В 1874 році тут було прокладено залізницю і побудовано станцію. Крім пивоварного заводу і 4 шкіряних підприємств та одного невеликого млина, на початок ХХ століття тут стали до ладу 3 потужні млини, лісопильний і винокурний заводи. Розвиток промисловості і торгівлі зумовив швидке зростання населення Любомля. Якщо в 1860 році чисельність населення становила 2784 чоловіка, то в 1896 році вона збільшилась до 6969 чоловік. У 1882 році в Любомлі було відкрито однокласне сільське училище, яке в 1902 році стало двокласним.
Багато страждань зазнало населення Любомля в роки першої світової війни. З осені 1915 року по серпень 1920 року місто майже весь час перебувало під владою окупаційних військ – німецьких, австро-угорських, а потім польських. З серпня по вересень 1920 року в Любомлі перебував штаб 25-ї Чапаєвської дивізії. За Ризьким мирним договором 1921 року Любомль відійшов до Польщі і перебував під її владою до вересня 1939 року. В цей час поряд з тяжким соціальним гнітом жителі міста зазнавали національного гноблення, офіційною мовою у всіх установах була виключно польська мова.
У вересні 1939 року у місті було утворено ревком і загін Червоної гвардії. З грудня 1939 року почали діяти Любомльський повітовий комітет (КП(б)У) і виконком повітової ради, а з січня 1940 року Любомль стає райцентром, починає виходити газета «Новий шлях», будується райпромкомбінат та маслозавод, влада виділяє великі кошти на організацію і роботу медичних закладів: у Любомлі відкрито лікарню, пологовий будинок, санстанцію. У місті почали роботу такі осередки культури як бібліотека, будинок культури, кінотеатр, проводилась радіофікація. З 25 червня 1941 до 20 липня 1944 – місто під німецько-фашистською окупацією. У післявоєнний час стрімко зростає господарський рівень міста.
Сьогодні серед найбільших промислових підприємств ТзОВ «Будівельник», ДП «Любомльський лісгосп» та Міжгосподарський лісгосп, ТзОВ «Надія». У Любомлі - три ЗОШ, два дитсадки, музична школа, бібліотека, будинок культури, краєзнавчий музей, нова лікарня, відділення чотирьох банків. Виходить районна газета «Наше життя», яка колись називалась «Радянське життя». Діють народні аматорські колективи: хор ветеранів війни і праці «Осіннє золото», хор «Любава», вокальні ансамблі «Вербиченька» та «Голос любові», народний аматорський театр.
Серед пам'яток архітектури – Георгіївська церква (1280-ті), Троїцький костел (1412) та Дзвінниця (1764), Церква Різдва Богородиці (1884).
Любомльський край дав світові Наталію Ужвій, Назара Букатевича, Миколу Бохіна, Святослава Пікульського, Дмитра Антонюка. У місті встановлено: меморіальний комплекс на честь радянських воїнів, партизан і підпільників які загинули під час другої світової війни; погруддя князя Володимира Васильковича; пам'ятник «Борцям за свободу», пам'ятник Богдану Хмельницькому.

2. До мого великого жалю, багато труднощів викликав пошук інформації про предків з боку мами. Прадід по материнській лінії, Харитон Артемійович Прокопюк , народився в с. Машів 1920 році. Він учасник двох воєн: Великої Вітчизняної й Другий світовий. Хоробрий солдат, патріот своєї батьківщини, має багато бойових нагород. Одну з них – орден Червоної зірки – за попередження про ворожу диверсію. ХаритонАртемійович тоді стояв у варті, раптом почув сторонній шум. Це був ворожий солдат, обвішаний гранатами.
Прадід не розгубився, вистрілив три рази автоматною чергою – дав сигнал про наближення ворога. Батальйон встиг піднятися й відбити атаку ворога. Про інші його нагороди відомостей немає.
Прабаба, Параска Василівна Прокопюк, народилася в колгоспі «Світанок» в 1928 році. Училася в медичному училищі, але не закінчила його. Повернулася в рідне [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ], працювала обліковцем до заміжжя. По спогадах моєї мами, Параска Василівна була доброю, веселою, життєрадісною. Ці якості передалися й дітям: синові, Прокопюку Олександрові Харитоновичу, і дочці Любові Харитонівні
Любов Харитонівна, моя бабуся , народився в с. Машів 1950 році. Коли ній було три роки, умирає її батько. Потім навчання в місті на кореспондента. Але провчилася вона недовго, не змогла сільська дівчина звикнути до міської суєти. Вернулася в рідне село й продовжив навчання в школі.
Зі своїм майбутнім чоловіком Козачуком Анатолієм Андрійовичем зустрівся в клубі в с.Старовойтове. Народився він тут же, сім’я в них була більша – шість чоловік дітей. Головним у їхній сім’ї була турбота друг про друга. Як і у всякій багатодітній сім’ї, діти рано привчалися до праці, ніколи було ніжитися. Ким тільки не доводилося працювати мому дідусеві: і штукатуром, і кухарем, і техніком. І завжди він був на висоті. Він й зараз, на пенсії, не сидить склавши руки: тримає баню, господарство ,коптить рибу, .
Виховали вони чотирьох дітей. Старша дочка моя мама – юрист, її брат Валентин -фермер, брат Андрій – помер коли йому було 21 рік, молодший син Роман бізнесмен.
Що до батькової лінії то можу добавити про те що: моя прабабуся корінна львів`янка її чоловік Володимир з м. Володимир- Волинськ. Вони виховали чотирьох чудових людей в тому числі і мою бабусю. Моя бабуся народилася у м. Львів, там і познайомилася з моїм дідусем Пономаренком Олександром Івановичем якого спідкала важка доля але не дивлячись на це він був дуже шановною людиною в моєму місті, Ще змалку його покинули батьки його тато помер на війні згодом і його мама. Виховала дідуся його бабуся, закінчивши школу він був моряком, після довгого плавання працював в міліції, у ті часи він і зустрів мою бабусю, згодом він працював в багатьох містах, став суддею, вони виховали трьох чудових дітей мого тата – юрист, брата Івана – підприємець, та мою улюблену тітку Олену – юрист. Але з повною впевненістю я можу сказати, що це були люди, віддані своїй землі, своєму справі, своїй сім’ї. Жили вони за законами добра й справедливості й учили цьому своїх дітей
Мої батьки зустрілися вже в м. Любомль і виховують ще двох моїх брата та сестру.



























Висновок
Таким чином, вивчаючи свій родовід, я прийшов до наступних висновків:
- важливо пам’ятати про тих, кого вже немає поруч, тому що вони наша сім’я, без них не було б мене. Чим більше поруч із нами тих, хто незримо присутній у нашім житті, тим впевненіше й міцніше наше життя. Пам’ять про предків, гордість за них не дозволяють нам (мені зокрема) зламатися у важкі ситуаціях
- Прийшов час повернення щирих моральних цінностей, однієї з яких є сім’я; чим більше щасливих людей, тим благополучніше держава. А одним зі станів людського щастя є сім’я, мир, де тобі завжди раді, де підтримують один одного, засмучуються й радуються разом.
- Вічною моральною цінністю є сім’я. Саме сім’я теперішня виховує людей, здатних вистояти у важкі для них часи, не йти проти совісті, гордо, з достоїнством винести все, що випаде їм на частку
- Я – пам’ять свого роду. Але в цьому немає моєї великої заслуги. Мені дісталося жити сьогодні, я не маю права сказати «Моя хата скраю», тому що крайньому передається все: і гарне, і погане. І весь цей досвід я зобов’язаний донести до наступних поколінь
























Інформацію про місто взято з сайту
http://lbmrada.net/1.html



Приложенные файлы

  • doc 3723
    Размер файла: 67 kB Загрузок: 0

Добавить комментарий