Дефект розвитку та його структура

В.В. Лебединський усі порушення розвитку поділяє на шість видів дизонтогенезу (тобто порушення онтогенезу розвитку людини впродовж життя):
1.Стійкий недорозвиток. Характеризується раннім пошкодженням, незрілістю мозкових структур. Прикладом стійкого недорозвитку є олігофренія.
2.Затриманий розвиток. Характеризується затриманим темпом розвитку пізнавальної та емоційно-вольової сфер. Приклад затриманого розвитку затримка психічного розвитку (ЗПР), варіантами якої є: конституційна (гармонійний інфантилізм), соматогенна, психогенна, церебральна (церебральноорганічна).
3.Пошкоджений розвиток. Характеризується пошкодженням розвитку після 23 років. Прикладом пошкодженого розвитку є органічна деменція.
4.Дефіцитарний розвиток. Характеризується тяжкими порушеннями окремих аналізаторних систем: зору, слуху, мовлення, опорно-рухового апарату.
5.Викривлений розвиток. Спостерігається поєднання загального, затриманого, пошкодженого та прискореного розвиткуокремих психічних функцій. Прикладом викривленого розвитку є дитячий аутизм.
6.Дисгармонійний розвиток. Характеризується диспропорційністю розвитку в емоційно-вольовій сфері. Прикладом дисгармонійного розвитку є психопатія, патологічне формування особистості.
Усі ці види дизонтогенезу поділяються на три основні групи дизонтогенезу:
Iгрупа відхилення за типом ретардації (затриманий розвиток) та дисфункції дозрівання. Цю групу становлять:
загальний стійкий недорозвиток (розумова відсталість);
затриманий розвиток.
II група відхилення за типом пошкодження. Групу становлять:
пошкоджений розвиток (органічна деменція);
Дефіцитарний розвиток (тяжкі порушення аналізаторних систем: зору, слуху, опорно-рухового апарату, мовлення; розвиток в умовах хронічних соматичних захворювань).
III група відхилення за типом асинхронїї з перевагою емоційно-вольових порушень. До групи належать:
викривлений розвиток (ранній дитячий аутизм);
дисгармонійний розвиток (психопатії).
Повертаючись до питання про сутність предмета спеціальної психології, можна сказати, що спеціальна психологія вивчає психіку дітей з різноманітними порушеннями, тобто різними видами дизонтогенезу. При цьому найбільш поширеним є поділ спеціальної психології на такі складові:
психологія особи з порушеннями інтелектуального розвитку. Сюди зараховують розумово відсталих дітей, а також дітей із ЗПР;
тифлопсихологія психологія осіб з порушеннями зору;
сурдопсихологія психологія осіб з порушеннями слуху;
психологія осіб з мовленнєвими порушеннями;
психологія осіб з порушеннями опорно-рухового апарату;
психологія осіб з порушеннями емоційно-вольової сфери і соціальної поведінки.
Відповідно різні галузі спеціальної психології вивчають своєрідність психіки осіб з порушеннями психофізичного розвитку різних категорій. Своєрідність розвитку особи з порушеннями значною мірою визначається структурою його дефекту.








Дефект розвитку та його структура. Структура дефекту при різних дизонтогеніях
Поняття дефекту та питання про його структуру розглядається у працях Л.С. Виготського, погляди якого залишаються актуальними і для сьогодення.
Дефект розвитку це психічна чи фізична вада, що викликає суттєві порушення нормального розвитку. Основними видами дефекту розвитку є вади зору, слуху, розуму, мовлення, емоційно-вольової сфери, поведінки, опорно-рухового апарату.
За Л.С. Виготським, дефект розвитку становлять ядерні порушення та їхні симптоми ускладнення первинного, вто ринного та подальших порядків. Первинні ускладнення є наслідком ядерного (органічного) пошкодження аналізаторів, центральної нервової системи. Вторинні та подальші ускладнення постають з первинних і є наслідком аномального розвитку.
Відсутність звичної опори для становлення функції, необхідність використання інших збережених функцій створює своєрідну картину розвитку. Прирізних дизонтогеніях, зважаючи на відмінність ядерних порушень, спостерігається різна структура дефекту розвитку.
У людей з порушеннями слуху первинним ускладненням у структурі дефекту є вади слухового сприймання; вторинним порушення чи відсутність мовлення; третинним розлади словесно-логічного мислення та пам'яті, особливості характеру.
У людей з порушеннями зору первинне ускладнення це порушення зорового сприймання; вторинне та подальші недоліки просторового орієнтування, обмеженість конкретних предметних уявлень, зміни в моториці та ході, невиразна міміка, характерологічні особливості, вербалізм та формалізм знань.
У людей з порушеннями розумового розвитку первинне ускладнення це порушення елементарних інтелектуальних функцій; вторинне та подальші недорозвиток вищих, довільних форм сприймання, пам'яті, словесно-логічного мислення, характеру та особистості в цілому (наприклад, завищений рі¬вень самооцінки, негативізм, недорозвиток волі, невротичні реакції та ін.).
Усі складові дефекту взаємопов'язані: не лише первинні ускладнення впливають на виникнення подальших, а й спостерігається зворотний зв'язок. Наприклад, дитина з частково збереженим слухом не буде ним користуватися, якщо в неї не розвивається усне мовлення. Тобто первинне ускладнення (порушення слуху) буде посилюватися.
У структурі дефекту сформованість нижчих (елементарних) функцій зумовлюється органічними пошкодженнями. А недорозвиток вищих психічних функцій особистості, які характеризуються усвідомленістю, довільністю, урегульованістю, найчастіше виникає як похідне, вторинне явище, що надбудовується над первинним у несприятливих умовах виховання дитини.
Найменш виховуваними, тими, що найменше піддаються корекційному впливові, є нижчі психічні функції як симптоми, що безпосередньо залежать від органічного пошкодження. Вони настільки пов'язані з ним, що подолати їх неможливо, доки не буде усунуто першопричину передусім шляхом медич¬ного втручання.
У зв'язку з цим вищі психічні функції це та сфера, що має найбільше значення для подолання наслідків дефекту. Вона найбільше піддається корекції, навчанню та вихованню, тобто цілеспрямованому педагогічному впливові. Завдяки впливу на вищі психічні функції, їх формуванню досягається корекція елементарних психічних функцій і формується психіка в цілому.

Загальні та специфічні закономірності розвитку особи з психофізичними порушеннями. Специфічні закономірності розвитку при різних дизонтогеніях
Спеціальна психологія вивчає закономірності розвитку осіб з різними дизонтогеніями. Як зазначалося, психічний розвиток аномальної, як і нормальної, особи охоплює становлення пізнавальної, емоційно-вольової сфер психіки особистості, діяльності та спілкування. В осіб з особливими освітніми потребами зберігаються найзагальніші закономірності розвитку психіки людей, які не мають відхилень. Зокрема, також мають місце:
усі стадії онтогенезу (немовля, ранній, дошкільний, молодший шкільний, підлітковий, юнацький вік тощо);
сензитивні, тобто найсприятливіші для становлення певних психічних функцій, періоди;
провідні види діяльності та їх послідовність гра, учіння,праця.
Однак при цьому змінюються:
1)темп розвитку;
2)його терміни;
3)якісні та кількісні характеристики.
Визначальним у психічному розвитку аномальної, як і нормальної, дитини є соціальний фактор, її навчання та виховання, опора на зону актуального та найближчого розвитку, на сензитивний період.
Водночас розвиток аномальних дітей характеризується своєрідністю, зумовленою органічним чи функціональним порушенням їх нервової системи або аналізатора, ступенем пошкодження, часом виникнення дефекту, його структурою, соціальною ситуацією розвитку (час виявлення дефекту, своєчасність і наявність спеціального педагогічного впливу, компенсаторний шлях розвитку) та ін.
Своєрідний, якісно відмінний від нормального, психічний роз виток людей з різними порушеннями, тобто аномальний розвиток, характеризується загальними закономірностями, зокрема, зниженням обсягу та швидкості сприймання й переробки інформації; порушеннями розумової та фізичної працездатності, виникненням компенсаторних і псевдокомпенсаторних пристосувань; своєрідністю взаємодії з іншими людьми тощо.
Поряд з цим аномальні особи, які становлять групи з певними порушеннями (аналізаторів чи інтелекту), категорії (з порушеннями слуху, зору, інтелекту, мовлення, опорно-рухового апарату), типологічні групи у межах категорії, мають свої специфічні закономірності розвитку психіки.
Наприклад, у людей з вадами слуху порушення слухового аналізатора негативно позначається на збережених функціях: у них знижений рівень кінестетичних і тактильних відчуттів; вони мають труднощі у зоровому сприйманні. Такі люди характеризуються своєрідністю як образної, так і словесної пам'яті (що пов'язано з недостатністю розвитку мовлення та словесно-логічного мислення).
У людей з порушеннями зору провідними видами сприймання є дотик і слух. У них спостерігається недостатність в утворенні наочних образів довкілля, що негативно позначається на їх пізнавальній діяльності в цілому. Вони мають вади образноїпам'яті та мислення; логічні види цих процесів є важливими засобами компенсації сліпоти. Розвиток мовлення у таких дітей випереджає накопичення конкретних образів, що може бути причиною формалізму знань.
Розумово відсталі особи мають недостатність щодо основних характеристик сприймання (уповільненість, вузькість, недиференційованість, порушення просторового сприймання та орієнтування і т. д.). У них спостерігається скорочений обсяг пам'яті, не вміють використовувати раціональні прийоми запам'ятовування. У таких осіб порушене не лише логічне, а й наочне мислення.
У дітей з затримкою психічного розвитку не виявляється порушень елементарних психічних процесів, хоча сприймання у них уповільнене. Порушення адекватного сприймання спостерігається лише в ускладнених умовах. Такі діти мають труднощі й в запам'ятовуванні матеріалу, особдиво словесного.

Чинники психічного розвитку дит та параметри дизонтогенезу
Чинники розвитку це постійно наявні обставини, умови, що викликають стійкі зміни у психофізичному розвитку.
До умов нормального розвитку індивіда (за Г.М. Дульнєвим та О.Р. Лурія) належать:
1)нормальна робота головного мозку та його кори;
2)нормальний фізичний розвиток дитини та пов'язане з ним збереження нормальної працездатності, нормального тонусунервових процесів;
3)збереженість органів чуття, які забезпечують нормальний зв'язок із зовнішнім світом;
4)систематичність і послідовність навчання дитини у сім'ї та закладах освіти.
Відповідно брак кожної з зазначених умов призводить до порушення нормального розвитку дитини.
Розвиток аномальної, як і нормальної, дитини в цілому визначається поєднанням біологічних та соціальних умов.
Л.С. Виготський наголошував, що "врощення" дитини у цивілізацію становить єдиний сплав із процесами її органічного дозрівання. Обидва аспекти розвитку природний і культурний збігаються та зливаються в єдине ціле. Природні та культурні зміни є взаємопронизуючими й утворюють по суті єдине середовище соціально-біологічного формування особистості дитини.
Зазначимо, що до біологічних умов виникнення порушень у розвитку належать, передусім, патогенні впливи на організм людини, її головний мозок, аналізатори, здоров'я тощо, а також їх результат пошкодження кори головного мозку, центральної нервової системи, аналізаторів, стан здоров'я тощо. До соціальних передусім, такі умови зростання дитини, як умови її перебування в сім'ї та ставлення до неї, навчання та виховання у спеціальних освітніх закладах, наявність спеціального педагогічного впливу, коло й особливості спілкування та ін. Розглядаючи перелік наведених вище умов нормального розвитку, за Г.М. Дульнєвим та О.Р. Лурія, сформованість головного мозку, нормальний стан здоров'я і працездатності, збереженість органів чуття можна зарахувати до біологічних умов розвитку; систематичність і послідовність виховання дитини у сім'ї та закладах освіти до соціальних умов.
Таким чином, серед найбільш значущих біологічних чинників нормального психічного розвитку розглядається стан сформованості головного мозку необхідна нейробіологічна готовність з боку різних мозкових структур та всього мозку в цілому як системи.
Зокрема, дослідження О.Р.Лурія показали, що психічна діяльність забезпечується роботою трьох функціональних блоків головного мозку:
1)регуляцією тонусу та неспання;
2)сприйманням, переробкою та збереженням інформації, що
надходить із зовнішнього світу;
3)програмуванням та контролем психічної діяльності.
Кожен блок представлений відповідними відділами головного мозку. За перший функціональний блок відповідають утворення верхніх відділів стовбуру мозку. Захворювання чи пошкодження цих відділів призводить до зниження тонусу кори головного мозку людини, що виявляється у зниженні уваги, підвищеній виснажуваності, швидкому засипанні. Змінюється афективна сфера спостерігається апатія чи патологічна стурбованість; порушується і селективність мислення.









13 PAGE \* MERGEFORMAT 14215




15

Приложенные файлы

  • doc 4315977
    Размер файла: 63 kB Загрузок: 0

Добавить комментарий