СОЛОМОНОВІ ПРИТЧІ ТА ЇХНІЙ СЬОГОДЕННИЙ КОНТЕКСТ..


СОЛОМОНОВІ ПРИТЧІ ТА ЇХНІЙ СЬОГОДЕННИЙ КОНТЕКСТ
Тетяна Яковенко талановито переспівала біблійну “Книгу приповістей Соломонових”
Дмитро СТЕПОВИК,
доктор філософії, доктор мистецтвознавства, доктор богословських наук, професор, академік Академії наук Вищої школи України
У різних українськомовних перекладах Біблії (їх на сьогодні п’ять) афоризми-приказки царя Соломона (він правив об’єднаним царством Ізраїля та Юдеї в 970—930 роках до Різдва Христового) називаються неоднаково. Перший перекладач Біблії українською мовою Пантелеймон Куліш назвав її “Книга Приповісток Соломонових” (видання 1903 року). Другий перекладач Біблії митрополит Іларіон (професор Іван Огієнко) дав у своєму перекладі трохи іншу назву: “Книга приказок Соломонових”. У третьому перекладі Біблії українською мовою священик і доктор теології Іван Хоменко дав скорочену й простішу назву: “Приповідки”. Святійший Патріарх Київський і всієї Руси-України Філарет Денисенко в українськомовному перекладі Біблії з російського синодального видання називає її “Книга притч Соломонових”. Останній переклад священика Рафаїла Турконяка, що здійснений 1993—2010 рр. під контролем Українського Біблійного Товариства, дає назву “Книга приповістей Соломонових”, тобто повторює ту назву книги, яку дав їй професор-митрополит Іларіон Огієнко. Тут я мушу зазначити, що у переліку біблійних книг (змісті) в Огієнковому перекладі вжито слово “приказки”, але в самому тексті постійно фігурує слово “приповісті”. І саме цього терміна дотримується авторка переспіву цієї цікавої святої книги пані Тетяна Яковенко — поетка, кандидат філологічних наук, доцент Вінницького педагогічного університету імені Михайла Коцюбинського.
Тетяна Яковенко — досвідчений інтерпретатор біблійних Книг Старого Заповіту засобами українського поетичного слова. На сьогодні вона є продовжувачкою богонатхненної справи блаженноспочилого 2007 року поета Миколи Карпенка, який багато працював над переспівами біблійних книг. Я вже не раз писав про спільне й відмінне у переспівах обох авторів, і глибоко переконаний, що обоє подарували українській літературі, українському народові безцінні діаманти біблійної поезії рідною мовою. І маю велику надію, що Тетяна Яковенко, жінка в розквіті віку, сили й таланту, ще довго нарощуватиме нові кристали до свого власного діаманта біблійної поезії.
“Книга приповістей Соломонових” належить до сімки поетичних книг Старого Заповіту Біблії. Це Книга Йова, Псалтир, Книга приповістей (або притчів) Соломонових, Книга Еклезіяста або Проповідника, Книга пісні пісень Соломона, Книга премудрости Соломона, Книга премудрости Ісуса — сина Сирахового. Поза тим, що у Святому Письмі ці книги сповнені поетичного пафосу, вони священні, духовні, повчальні. Це є Боже Слово, мовлене різними людьми на землі, але за спонукою і за дорученням Бога. Адже Бог надихає чинити його волю для добра всього людства. Поетичні переспіви Божих Писань Біблії також здійснюються під Божим впливом і благословенням.
У переспіві цієї чудової, справді мудрої книги Тетяна Яковенко використовує різні поетичні засоби, що вона робила й раніше, аби не втрачалася глибина змісту, сутність мудрості, яскрава афористичність вислову. А головне, — щоб зберігся духовний момент кожної думки, порівняння, щоб слово було ясне, зрозуміле. Поетка йде за Огієнковим перекладом, і в прозовому варіанті книга починається так: “Приповісті Соломона, сина Давидового, царя Ізраїлевого, щоб пізнати премудрість і карність, щоб зрозуміти розсудні слова, щоб прийняти напоумлення мудрости, праведности і права й простоти, щоб мудрости дати простодушним, юнакові — пізнання й розважність”.
Цей вступ поетка переспівує таким чином: “Це сказав Соломон, син Давида, Ізраїлю цар, щоби мудрості суть донести до людської громади, в чому грішників біль, в чому праведних світло і радість, що за користь людині від щирої віри в Отця?” Як бачимо, в переспіві нема буквалізму дослівного перекладу, але збережена основна думка: навіщо людині розум, і не тільки розум, а мудрий розум? Як відомо, Соломон у молоді роки дістав від Бога дар мудрості і застосовував його все життя. Бог спонукав його не забрати цей дар особливого розуму із собою в могилу, а на схилку життя віддати даровану мудрість усьому людству. За переказами очевидців, Соломон написав книгу притчів чи, власне, приповістей, в одній із зал збудованого ним Божого храму в Єрусалимі, тобто у похилому віці (див.: А. А. Олесницкий. Ветхозаветный храм. — Санкт-Петербург, 1889. — С. 851).Приказками і прислів’ями повниться фольклор кожного народу. Наш український народ має сотні тисяч приказок — є вони не те що в кожному місті й селі, а й у кожній сім’ї — там побутує багато приказок, і до них весь час додаються нові: з розвитком і течією життя, зміною поколінь. У східних народів теж багато подібних парем (наука про приказки й прислів’я так і називається: паремиологія), тож Соломон увібрав у свою мудру голову безліч із них, виклавши їх і в притчах, і в піснях, і в приповістях-приказках. Але ті, що увійшли до Біблії, мають глибокий релігійний характер і духовність, усі покликані навчати людей вірити в Бога й вірити Богові. Соломон каже, що початок премудрості — то страх Божий, і тільки позбавлені доброго розуму не сприймають цього; а наша переспівувачка теж влучно передає цю думку: “Бо цінніше за все для людини — напучення Боже, тільки дурні погорджують ним і бредуть навмання” .Звичайно, більшість приповістей спрямовані на моральне вдосконалення людини, бо тільки чиста тілом, душею й духом людина має страх Божий, віру, надію на Бога і любов до Бога та до ближніх. Як східний чоловік, Соломон у побудові своїх приповістей щедро використовує протиставлення, порівняння, метафори. У переспівах біблійних притч Тетяни Яковенко багато образних засобів. Ось як вона вплітає в контекст Соломонових приповістей українську приказку “З ким поведешся, від того й наберешся”:
Страх Господній — початок
премудрості людських умів,
Правда Божого Слова — продовження
шляху земного,
А якщо ти змудрів, то, повір,
що для себе змудрів,
А з дурним поведешся, то й сам
наберешся такого ж.
У Соломонових притчах постійно присутня тріада логічної побудови: теза, антитеза, синтеза. Це класичний засіб доведення істини, коли очевидне заперечується, а це ще більше стверджує істину. В поезії це часом набуває форми парадоксу. Дослідники Соломонових книг у Біблії зауважили використання трьох видів порівнянь або зіставлень: синонімічної форми, коли друга половина речення повторює думку першої, але трохи по-іншому; антитетичної форми, коли друга частина речення або думки протилежна першій; параболічної форми, в якій зіставляються подібні явища, але з абсолютно різних сфер дійсності.
Проте всі ці форми, апробовані в давніх літературах, Соломон використовує як підручний словесний арсенал для закликання нерозважливих людей до пізнання Бога. Мовні звороти вживаються не для краси чи демонстрації ораторського мистецтва, а для збудження релігійного почуття. Переспівувачка цієї біблійної книги Тетяна Яковенко, використовуючи усі три форми порівнянь, наявних у Соломоновому тексті, теж спрямовує читача до духовного розуміння кожного мовно-літературного засобу. Причому чимало уривків переспіву напрочуд актуальні для сьогодення. І ці паралелі думки, висловленої три тисячі років тому (доба життя царя Соломона), і сучасної думки не штучні, не навмисні: вони утверджують нас у тому, що істина сьогодні така ж, як і тоді, і гріх такий самий, як і тисячі років тому:
Щоби народ міцнів, потрібен мир,
І час, і хліб, і добрий поводир.
Хіба ж не раз перемагав чужак,
Коли народу зраджував вожак?
Соломон писав свої притчі-приповісті в умовах абсолютистської монархії Стародавнього світу, коли жодні конституції й закони не діяли, а тільки воля і думка самодержця. І все залежало від того, чи монарх-самодержець людина Божа, тобто мудра страхом Божим, чи диявольська, несамовита, одержима злостивістю й упоєнням владності.
Використовуючи антитетичну й параболічну форми порівнянь, переспівувачка Тетяна Яковенко так передає цю думку премудрого Соломона:
Людина ласкава — душі своїй чинить
добро,
Людина жорстока — своє ж таки тіло
замучить.
Правителя злого кляне й зневажає
народ,
І вічно правитель у пам’яті житиме
мудрий.
Бо праведник вірний на світі живе
для добра,
І лиш для добра собі сили у Господа
просить,
Життя його благо для всіх — і людей,
і звірят.
У світ піднебесний він світло і щастя
приносить.
Загальновідомо, що Соломон був не тільки премудрий, а й дуже багатий — один із найбагатших монархів Стародавнього світу. Довколишні царі, князі й князьки добровільно привозили в Єрусалим найкращий будівельний матеріал для побудови Божого храму, для його оздоблення небувалої краси. Цар нічого не брав насильством, обманом, хитрістю, зрадою, заздрістю, які тоді суцільно “процвітали” навколо Соломонової держави. А він усе це відкидав, і в настанові своєму синові велів жити тільки за Божою правдою. Ось як це, з відчутними актуальними наголосами, передає переспівувачка:
Не завидуй злим людям на їхні маєтки
й скарби,
Бо здобуті злочинно вони, грабежем та
обманом.
Бо облиті сльозами і кров’ю людей
безталанних,
Чорним потом гарячим омиті
чужинців-рабів.
Дім будується мудрістю,
а не жорстокістю битв.
Йде людині во благо добро тільки чесне,
неможне.
Не лінуйся, мій сину, учись і невтомно
роби,
Тільки розумом й працею дім свій
наповнити можна.
Будь-який переспів Священного Писання — це не заміна й не підміна оригінального Слова Божого. Біблію рідною мовою треба читати постійно кожному християнинові — православному, католикові, протестантові, закликаючи це робити інших, далеких від Бога. Та все ж ці переспіви мають велике значення, вони облагороджують і одуховлюють літературу й мову народу. А ще ті, що не брали до рук Біблії, прочитавши вдалий переспів однієї з її частин, можуть почати свій спасенний шлях до Бога. Скількох безбожних та байдужих повернули до правди Шевченкові переспіви біблійних псалмів або уривків із біблійних книг пророків Ісаї та Осії! Тож у наш час чудовий дар українській літературі робить Тетяна Яковенко, переспівуючи те вічне й спасенне, що ми маємо від Бога, — біблійні книги! Закликаю талановиту поетку крок за кроком переспівати всі сім поетичних і повчальних книг Біблії.
Життя і легенда царя Соломона
Книги царя Соломона
Це ім'я відомо всім, насамперед як премудрого царя Ізраїлю (сина псалмоспівця царя Давида), мудрості якого дивувався весь, навіть цариця Савська прийшла з Фів, щоб випробувати його мудрість... Відомо, що Соломон написав книгу Притчей і Пісень, також Екклезіаста і псалми, але більше як будівельник величного Єрусалимського храму, але є і мало відомі сторінки його діянь…
Соломон (означає – «мирний»), був десятим сином Давида і народився від Вірсавії, в 1033 р. до Р.Х. (1Пар.3:5). Ім'я дали йому батьки, відповідно до пророцтваНафана, на повернення до них милості Божоїі в відзначення мирного царювання. Про дитинствота Соломона невідомо жодних даних. Коли Давид зістарився, то на престол захотів зійти старший син Адоній, але нечестивіспроби його не вдалися, Давид благословив на царство Соломона…
Коли Соломон вступив на царський престол, то приніс Богу тисячу жертв. Вночі після цього Бог з'явився йому уві і сказав: «Проси, що ти хочеш, Я дам тобі». «Господи!» - відповідав Соломон, - «Ти поставив мене царем, а я отрок малий. Даруй ж мені розум, щоб управляти народомТвоїм». Господу угоднабув відповідь Соломона. І сказав Господь: «за те, що не просив у Мене ні тривалої життя, ані статків, ні перемоги над ворогами, а просив розуму, щоб управляти народом, Я даю тобі мудрість таку, що такого тобі не було і не буде. І те, чого не просив, Я даю тобі багатство і славу,якщо будеш виконувати заповіді Мої, дам тобі і довге життя».
Мудрість свою Соломон показав, передусім на судах (також управлінні народом та ін. царських справах). Суд про двох жінок і про дитину, відомий багатьом, коли Соломон, визначивякій матері належить немовля,наказавши розсікти його мечем і по реакції жінок визначив і віддав їй дитя. Народ боявся і трепетавперед царем, знаючи яку мудрість, дав йому Бог. На судах Соломон читав думки тяжущихся і не потребував свідків. Коли до Соломону з'явився нащадок Каїна з підземного світу з вимогою виділити йому з спадщини батька подвійну часткуна підставі, що в нього 2 голови, Соломон наказав лити воду на одну з цих голів і по викрикамінший встановив: у тілі чудовиська таки одна душа.
Мудрості Соломона шукали люди, звірі, птиці, риби духи. Вони приходили на суд Соломона і творили його волю… (У цьому зв'язку, згадується Димитрівський собор у Володимирі на Клязьмі(XII в.), де зовнішні стіни вкриті ліпними зображеннями звірів і птахів серед пишнотної рослинності. У центрі всіх цих образів вміщено постать царя Соломона, котрий сидів на престолі. Тут він владарює як провісник Божественної Премудрості, яка створиласвіт; саме в цьому як він збирає навколо свого престолу всіхтварюк піднебесних, тварюк не земних, а якихзамислив Бог у Своєї Премудрості, славнозвісна і зібрана в храм).
Царство Соломона було мирним і щасливим. З далеких країн приходили до Єрусалима, щоб подивитися на царяі послухати його мудрості. Цариця Савська, випробувавши його загадками і переконавшись у його найбільшій премудрості, сказала: «Так буде благословенний Господь Бог твій, Який благоволив посадити тебе на трон Ізраєлів!» Трон Соломона було прикрашене золотими львами, які, нібито оживали і згодом не дали жодному завойовнику сісти на цей трон. Соломон володів чудовим перснем («Соломонового пресу»), за допомогою якого він приборкував демонів і укладав їх у судини. Відомий і так званий «ключ Соломона», який використовувати і пізніше маги і сатаністипри покликанній підкоренні демонів.
Відомо також, що Соломон вигадав лабіринт, який викладено з каменів по колу. Лабиринт складався з 12 кіл концентрованих окружностей і символізував сенс і шлях життя. Небагато людей наважувалися пройти його…
Вершиною правління Соломона стало будівництво храму Божія у Єрусалимі, величі і багатства якого не знав рівних в усьому світі. Але під кінець свого життя Соломон став грішити перед Богом. У нього було багато дружин; між ними й язичниці. Для них він побудував поганські капища, сам заходив туди. Тоді Господь відібрав своє благословення від Соломона, і проти нього почалися бунти і обурення в єврейському народі. Соломон зрозумів, що це Бог карає його за гріхи, і став каятися. Але покаяння не було таким повним, від усього серця, як покаяння Давида. Тому, хоча Господь і помилував його і зберіг царство при його життя, але оголосив через пророка, що царство єврейське після смерті його розділитися на два, і синові Соломонову дістанеться менша йогочастина. Помер Соломон в 928 р. до Р.Х.
2. Книги царя Соломона
З книжок Соломона, які дійшли до нас і ввійшли в Старий заповіт: «Книга Притчей» (31 гл.), «Екклезіаста чи проповідника» (12 гл.) і книга «Пісня Пісней» (8 гл.), також 72 псалом, котрий увійшов в «Псалтир». Крім багатьох втрачених древньоєврейських книжок Старого Завіту, які цитуються лише там, де значаться і оригінали літописів діянь Соломона і царів, Іудейских і Ізраїльских (3Цар.11:41;14:10,2 Пар.16:11;20:34;32:32), окрема запис 300 притчею, 1005 піснею і даних із єство випробування царя Соломона (3Цар.4:32-33). Відомі і неканонічна «Книга Премудрості Соломона», «Псалми Соломона». «Заповіт Соломона». Цар Езекія спалив «цілющі» книги Соломона, оскільки люди, які лікувалисяпо них, переставали молитися Богу про зціленні. Чаша Соломона частину було покрито таємничимнаписом, який складавпророкування про ІсусаХристата указувавна кількість років від Соломона до Христа.
"Нехай той, хто піде туди, слід шляхом, зазначеного на карті, і йде із снігів, лежачим на лівих грудей цариці Савської. На північному її схилі починається велика дорога, прокладена Соломоном, звідки три дні шляху до королівських володінь...". Легенда про Копі Царя Соломона.
Соломон - цей легендарний біблійний цар завжди викликав величезний інтерес лише через легендупро Копіцаря Соломона. Навіть в Біблейських розповідях Соломон постає неоднозначною особистістю. Призначивши своїм наступником Соломона, цар Давид обійшов старшого сина -Адонія. Дізнавшись про це, Адоній влаштував змову проти Соломона, але змову булорозкрито. Давид, засмучений чварами між своїми синами, не став карати Адонія, а лише узяв із нього клятву, що надалі він не стане помишлятипроти Соломона; Соломона ж змусив заприсягтися, що він не заподіє старшому брату ніякого шкоди, якщо той не буде претендувати на престол.СкороДавид помер а Соломон став царем. Адоній, здавалося, змирився зі своєю долею. Але він прийшов до Вірсавії, матері Соломона, і став просити, щоб вона допомогла йому одружуватися на Авісаге Сунамітянке - однією з наложниць покійного царя Давида. Вірсавія не побачила в цьомупроханнінічого поганого і передала її Соломону. Проте Соломон, почувши про намір брата, дуже розгнівався. Утому, що, за звичаєм, гарем покійного царя міг перейти до його прямого наступника, і Соломон розцінив бажання Адоніяодружуватися на Авісаге як перший крок до подальшогодомагання на престол. За наказом Соломона Адонійбув убитий.
Однак, попри спалахи гніву, Соломон був мирним правителем. Успадкувавши від батька (Давида) великуі сильну державу, він царював сорок років (972-932 роки до нашої ери). За цей час він не вів жодної великоївійни. Hе розправився навіть із арамійцем Разоном, який вигнав з Дамаска ізраїльський гарнізон і оголосив себе царем. Це здавалося тоді інцидентом другорядної ваги, і помилкою Соломона було те, що він не зумів передбачити, якоюсерйозною загрозою для Ізраїлю стане згодом нове арамійскецарство. Соломон був хорошим адміністратором, дипломатом, будівельником і торговцем. Історична заслуга Соломона полягала в тому, що він перетворив бідну земледільну країну з патріархально-племінним ладом в єдину, сильнув економічному і військовому сенсі державу, яка коритується авторитетом на міжнародній арені. У тойчас Ізраїль славився пишнотою своєї столиці і небувалої розкішшю царського двору. Доказом могутності впливу Соломона був також його жахливо великий гарем, надмірний блиск, яким він себе оточив, і незвичайно владнеставленняз підданими, до яких він ставився як до рабів.
При цих недолікахне можна заперечити, проте, позитивного царювання Соломона. Адже саме він чудово відбудував Єрусалим і зробив його справжньою столицею. Воздвигнутий їм храм став єдиним центром і символом єврейської релігії. Великійого заслуги у справі підвищення обороноздатності країни - пригадаємо будівництво системи укріплених міст і реорганізацію армії - запровадженням бойових колісниць. Соломон намагався також розвинути в Ізраїлі ремесла і морську торгівлю, привозячи для цієї мети фахівцівз Фінікії. Чітка діяльність державної адміністрації забезпечувалася чиновницькою іерархією, побудованої по фінікійському, сирійському і єгипетському зразкам.
Соломон був також неперевершеним дипломатом. Найбільшими його досягненнями на цій ниві були шлюб з дочкою фараона і з царем Хірамом, без допомоги якого йому не вдалося б здійснити свої цілі. Завдяки діловій кмітливості Соломона Ізраїль був квітучої країною. У Третьої книзі царств сказано із цього приводу (глава 10, вірш 27): "І зробив цар срібло у Єрусалимі рівноцінним з простими камінням, а кедри, їх безлічі, зробив рівноцінними з сикоморами, зростаючими на низьких місцях". Це, звісно, гіпербола, характерна для східного стилю, але в нас є дані, що доводять, що в відомоймірівона відповідає дійсності. Відомо, що річний дохід Соломона, що складався з торгових прибутків, податків і данини арабських васалів, становив шістсот шістдесят шість талантів (близько двадцяти двох тисяч восьмисот двадцяти п'яти кілограмів золота), не рахуючи поставок натурою, які стягуються із ізраїльського населення. Про розквіті землеробства в Ізраїлі свідчить той факт, що Соломон постачав Хіраму щороку двадцять тисяч заходів пшениці і двадцять тисяч заходів рослинного олії. Зрозуміло, хлібороби піддавалися жорстокої експлуатації, та все одно такі колосальні поставки сільськогосподарських продуктів можливі тільки в умовах процвітання.
Археологічні знахідки познайомили нас зі багатьма сторонами побуту того часу. Зокрема, вони свідчать про досить високий життєвий рівнень. Багато чисельні дорогі чаші для косметики, зроблені з алебастра і слонової кістки, різною форми бульбашки, пінцети, дзеркала і шпильки для волосся доводять, що ізраїльські жінки тієї епохи піклувалися про своюзовнішність. Вони вживали духи, рум'яна, креми, мирру, хну, бальзамову олію, порошок з кипарисової кори, червону фарбу для нігтів і блакитну для вік. Більшість цих снадобій ввозилось з-за кордону, а такий імпорт характерний для багатої країни. Крім того, археологи підтвердили швидкий процес зростання міст, проти якого ще за часів Давида так запекло боролися консерватори-яхвісти. Землеробство було раніше провідної галуззю народного господарства, але землевласники жили переважно в містах. Оскільки всі ханаанскіміста оточили фортечними мурами, вони ставали дедалі перенаселенними. Будинки, в основному двоповерхові, будували на кожному вільному клаптику землі уздовж вузьких і тісних вуличок. Головною частиною ізраїльського житла була велика кімната на першому поверсі. Жінки готували там їжу та пекли хліб, а вся сім”я збиралася там для спільних трапез. Меблів не було. Навіть заможні люди їли і спали на циновках. У кімнати верхнього поверху піднімалися покам'яним ступеням чи дерев'яним приставним драбинам. Влітку спали на дахах, де віяв свіжий вітерець. У їжу вживали багато цибулі,часнику. Основним продуктом харчування була смажена і варена пшениця, різні крупи, сочевиця, огірки, квасолю, фрукти і мед. М'ясо їли на свята. Пили в основному овече і коров'яче молоко, вино ж вживали дуже помірковано.
З яких джерел черпав цар Соломон свої багатства?
Тривалий час вчені брали під сумнів все сказане про це у Біблії - дуже це було фантастично і туманно. У Третьої книзі царств (глава 10, вірші 28, 29) ми читаємо: "Коней ж царю Соломону наводили з Єгипту і Куви; царські купці купували їх вКувиза гроші. Колесниця з Єгипту, яка одержувала і доставляла була за шістсот сиклей срібла, а кінь за сто п'ятдесят. Таким самим чином вони руками своїми доставляли все це царям хеттейським і царям арамейським". Тут говориться лише, що цар Соломон купував коней і колісниці, але нічого не сказано про те, що він їх також продавав. Тим часом у результаті археологічних розвідок точно встановлено, що він займався посередництвом в торгівлі між Єгиптом і Азією, торгував кіньми і колісницями. У 1925 року американська археологічна експедиція виявила в історичної долині Езреель руїни міста Мегиддо ( Да,да, добродії - це той Біблійний Армагеддон, місце де повинна статися остання битва сил добра і сил зла). Місто це маловеличезне стратегічне значення: вонозахищалопівнічні рубежі долини, через нього проходив торговий шлях з Азії до Єгипту. Давид і Соломон перетворили Мегиддо в сильну фортецю, хоча самемісто існуваловже в третьому тисячолітті до нашої ери Саме там вдалося розкрити таємницю Соломона. Серед руїн було виявлено побудовані їм стайні на чотириста п'ятдесят коней. Вони були розміщені навколо великогомайданчика, де, має, об'їжджали і напували коней і де, можливо, відбувалися кінськіярмарки. Розміри і розташування цих конюшень на головному торговельному шляху доводять, що Мегиддо булоосновноюбазою торгівлі кіньми між Азією і Єгиптом. Соломон купував коней в Киликіїі продавав їх, цілком імовірно, до Єгипту, звідки він у свою чергу вивозив колісниці, продаючи їх на месопотамських ринках.
Як повідомляє Біблія, Соломон побудував за допомогою фінікійських фахівців і мореплавців торговий флот, який стояв у порту Ецион-Гавер в затоці Акаба і кожні три роки їздив в країну Офір, привозячи звідти золото і екзотичні товари. Дослідників Біблії цікавили два питання: 1) де перебувала загадкова країна Офір? 2) що могла вивозити в Офір така сільськогосподарська країна, як Ханаан?
Про те, яка країна названау Біблії Офіром, сперечаються досі. Hазивають Індію, Аравію, Мадагаскар. Відомий американський сходознавець Олбрайт дійшов висновку, йдеться про Сомалі. Інші вчені звертають увагу на фрески в одному з фіванских храмів. Там зображена темношкіра цариця з якоїськраїни Пунт. Підпис під фрескою повідомляє, що єгипетські кораблі привозили з цієї країни золото, срібло, чорне та червоне дерево, тигрові шкури, живих мавпочок і рабів-негрів. Народилося припущення, що Пунт і біблійний Офір - одне й те ж. Відповідь на друге запитання дала археологія. У 1937 року археолог Hельсон Глюк натрапив у пустельнійдолині Вади-ель-Араба на видовбану в скелі шахту мідного рудника. Руїни кам'яних бараків, у яких жили шахтарі, і стіна для захисту від нападів розбійницьких племен пустелі переконали Глюка, що це рудник Соломона. Поблизу затоки Акаба, де вже раніше було виявлено під шаром піску руїни порту Ецион-Гавер, Глюк зробив ще важливіше відкриття. Hа великомумайданчику, оточеної фортечним муром, який, містилося велику кількість мідеплавильних печей. Пічнітруби були звернені отворами на північ, звідки дмухають постійні морські вітри. Таким дотепним способом вдавалося без труднощів підтримувати необхідну для плавки температуру. Завдяки цим відкриттів ми дізналися, що Соломон був не тільки спритним торговцем кіньми, а й промисловцем. Цілком імовірно, він тримав монополію на виробництво міді, що йому диктувати ціни й одержувати ті величезні прибутку, про які говориться в Біблії.
Слава про мудрості Соломона, його багатстві та розкоші його двору розійшлася по всьому світу. Посли із найрізноманітніших країн прибували до Єрусалима для укладання договорів про дружбу і торгових угод. Жителі столиці майже щодня зустрічали кортежі екзотичних гостей, які везуть царю щедрі дари. І безперечно пишалися тим, що їхнєріднемісто стало настільки великим торговим і дипломатичним центром.
Якось розійшовся слух про караван цариці савськоїз далекої Аравії. Hарод вийшов на вулиці і захоплено привітав царицю, їдучу у супроводі численогонатовпупридворних і рабів. Завершавхід довгий ряд верблюдів, нав”юченних розкішними подарунками для Соломона. Ким була ця легендарна цариця, героїня одного з захоплюючих біблійних переказів? Тепер це вже відомо, і історія цього відкриття настільки цікава, що її слід розповісти.
У мусульманських легендах ім'я цариці Савської - Білкіс. Відомо, що її батько служив, по-нинішньому кажучи, прем'єр-міністром в загадковомуцарстві Офір. Швидше за все, Білкіс одержала повноваження цариці тільки на час свого подорожі в Ізраїль. Ще в дев'ятнадцятому столітті південна Аравія, батьківщина прянощів і пахощів, яку давні римляни називали Щасливою Аравією (Arabiafelix), була закритою для європейців. "Hевірним псам", які осмілюються ступити ногою в країну Мухаммеда, загрожувала смерть. Все ж знайшлися сміливці" у яких допитливість і жага пригод були сильніше страху. Француз Е. Галеві і австрієць доктор Е. Глазер переодяглися арабами вирушили в заборонену країну. Після безлічі пригод і труднощів вони наштовхнулися в пустелі на руїни величезного міста, яке, як потім з'ясувалося, називався Мериб. Там, зокрема, вони виявили і привезли в Європу ряд таємничих написів. Сенсаційне відкриття викликало в наукових колах величезний інтерес. Арабські купці, відчувши кон'юнктуру, почали жваву торгівлю мерибскими написами. Таким чиномвруках учених виявилося декілька тисяч кам'яних уламків, вкриті письменами, які заснованіна палестинській алфавітній системі. Серед уривчастих даних про богів, племена і міста були прочитані також назви чотирьох південно аравійських держав: Мінеа, Гадрамаут, Катабан і Сава. Згадка про країні Сава є також в ассирійських документах восьмого століття до нашої ери. Там йдеться, що Месопотамія вела з країною активну торгівлю, купуючи там головним чином прянощі і пахощі. Савськіцарі носили титул "мукарриб", що означає "жрець-князь". Їх резиденцією був місто Мериб, руїни якого знайдено на півдні Аравійського півострова (в сьогоднішньому Ємені). Місто булорозташований в горах, на висоті двох тисяч метрів над рівнем Червоного моря. Серед незліченних колон і стін вирізнявся своєюпишнотою старий легендарний храм Харам Білкіс, поблизу Мериба.Це булаовальнабудоваз прекрасним порталом, до якої вели кам'яні ступені, викладені бронзой. Численні колони і пілястри, а також фонтани на великому дворі дають повне уявлення про колишню розкіш храму. З написів ми довідалися, що він був споруджений на честь арабського бога Ілумкуг.
У результаті ретельних досліджень вдалося встановити, які були джерела процвітання савського царства. Величезна, висотою в двадцять метрів, гребля піднімала рівень річки Адганаф, звідки вела розгалужена мережа зрошувальних каналів. Завдяки зрошеннюСава була країною незвичайноїродючості. Жителі займалися головним чином вирощуванням різнихпрянощів, які експортувалися в ряд країн. Так тривало до 542 року нашої ери, коли внаслідок постійних набігів та воєн, котрі зруйнували греблю. Квітучий сад проковтнули піски пустелі. Можна припустити, чому цариця савськазібралася в гості до Соломону. Торговий шлях, іменований Дорогоюпахощів, за яким жителі савського царства вивозили свої товари до Єгипту, Сиріїі Фінікії, йшов уздовж Червоного моря і перетинав території, підлеглі Ізраїлю. Тому благополучне просування караванів залежало від доброї волі Соломона. Цариця савська приїхала із суто практичної метою: щедрими дарами і обіцянкою частки в прибутках схилити ізраїльського царя до ув'язнення договору про дружбу. Аленародна фантазія оминула мовчанням характер візиту і надала всьому романтичнезабарвлення.Соломон, нібито вражений яскравою красою цариці, воспилав до неї пристрастю і мав від неї сина. Абіссінціселяни досі стверджують, що саме від нього відбувається династія негусів. Цікава історія, описана в одній з книжок Талмуда - "Мідраше". За переконанням давніх семітів, одна з характерних рис диявола - цапині копита. Соломон побоювався, що під обличчям прекрасної жінки в його гості ховається диявол. Щоб перевірити, чи так це, він побудував павільйон зі скляноюпідлогою, запустив туди рибок і запропонував Білкіс пройти через цей зал. Ілюзія справжнього басейну була сильна, що цариця Савська, переступивши поріг павільйону, зробила те, що інстинктивно робить будь-яка жінка, входячи в воду, - підняла сукні. Лише на мить. Але Соломон встиг побачити старанно приховуване: ноги цариці були людськими, але дуже не привабливими - вони були вкриті густими волоссям. Замість того щоб промовчати, Соломон голосно вигукнув: він не чекав, що в настільки гарноїжінки може бути такий ганж. Ця історія зустрічається і в мусульманських джерелах.
Варто навести ще одну легенду, пов'язану з Соломоном. У скарбниці храму в Аксумі, колишньої столиці Абіссінії, нібито зберігається ковчег заповіту. Як він туди потрапив? Переказ передбачає, його викравз храму Соломона син його і цариці савської, залишивши у Єрусалимі підробку. Таким чином, справжній Мойсеєв ковчег заповіту перебуває нібито в Аксумі. Він є найбільшої святинею абіссінців, і ніхто зтих котрі живуть не має права побачити його. Під час свята москал, в честь закінчення доби дощів, виставляється для всенародного огляду копія ковчега.
Соломон став для наступних поколінь єврейського народу втіленням мудрості. І це дивно. Роки його царювання були періодом вищого економічного й політичного розквіту Ізраїлю, єдиним в історії країни періодом могутності, світу і процвітання. Щоправда, у пам'яті поколінь збереглися лише світлі сторони правління Соломона, тіньові ж забуті. Тим часом цих тіньових сторін було чимало, потрібно їхтаки згадати, щоб відтворити правдиву картину тієї епохи. Hам відомо, які колосальні прибутку приносили Соломону торгівля і виробництво міді. Але все ж його не можна назвати дбайливим і далекоглядним господарем. Його марнотратність й тяга до східної розкоші призвели до того, що він не зміг повернути Хіраму сто двадцять талантів і змушений був у рахунок сплати боргу передати тірському царю двадцять галілейських міст. Це був крок банкрута, котрий потрапив у фінансовубезвихідь. Як з біблійних переказів, вся важкість витрат на будівництво, озброєння і царського двору лягала насамперед на плечі ханаанського населення. Досить, що понад двісті тисяч чоловік заганяли щороку на примусові роботи в ліванськіліси, в каменоломніна березі Йордану і на будівельнімайданчики. Ця жахлива система рабської праці нічим не відрізнялася від системи фараонів епохи будівництва великих пірамід. Якщо взяти до уваги, що, за даними перепису населення, проведеної Давидом, в Ізраїлі таІудеїналічувалося в ту епоху мільйон двісті тисяч чоловіків, то неважко уявити, якою величезний відсоток своїх підданих експлуатував цар на примусових роботах. Такийекономічнийпримус не мігне спричинити за собою глибоких соціальних зрушень. З кожним роком збільшувалася прірваміж багатіями і безправної біднотою, змученої податками і трудовимярмом. У низах росло невдоволення, починалося бродіння. Навіть жерці, в часи Давида, якібули союзниками царя, мали підстави нарікати. Наступні покоління, пам'ятаючи про великізаслуги Соломона, вибачили йому ідолопоклонство,якимвін займався відкритонавіть у дворі Єрусалимського храму. Але звісно ж це обурювало сучасних йому жерців. У величезному гаремі царя перебували жінки різноманітних рас і релігій. Там були хеттеянки, моавитянки, ідумеянки, аммонитянки, єгиптянки, филистимлянки, ханаанеянки і т. д. Разом зі своїми звичаями вони приносили в палац і богів. Соломон, особливо в останні роки життя, залишався під сильним впливом своїх фавориток і, піддаючись їх умовлянням, установлював різні культипоклоніння ідолам. Відомо, приміром, що у дворі храму займалися культом Ваала, Астартиі Молоха. І оскільки народні маси, особливо на півночі країни, ставилися до ханаанськихбогівдуже доброзичливо, то приклад царя аж ніяк не сприяв зміцненню яхвізму. Давид і Соломон об'єднали, правда, всіплемена в державі, але духовного єдності вони так і не домоглися. Між племенами північного і південного Ханаану продовжував існувати політичний і расовий антагонізм. Навіть Давид цілком усвідомлював значну відчуженість між обома групами населення і на смертному одрі сказав про це Соломону: "Йому заповідав я бути вождем та Іуди" (3 Царств, глава 1, вірш 36). У цьому зв'язку Соломон вчинив фатальну помилку, непрощенну для великого державного діяча. Він розділив свою країну на дванадцять податкових округів, зобов'язаних постачати певнукількість сільськогосподарських продуктів для потреб царського двору і армії.
При цьому впадає в око, що в списку округів відсутнятериторія Іуди. З цього можна укласти, що Іуда - плем'я Давида і Соломона звільнили від податі. Така привілей мала неминуче озлобити інші племена, особливо горде плем'я Ефремово, яке постійно суперничалоз Іудою через пріоритет в Ізраїлі. Вже в царювання Давида на будинку державної влади з'явилися грізні тріщини. Бунт Авессалома і Сівибув, по суті, повстанням північних племен проти гегемонії Іуди. Ці племена підтримували як претендентів на престол Иєвосфея і Адоніяпроти Давида і Соломона, що доводить силу внутрішніх конфліктів, що зрештою привело до розколу держави. Найбільшою помилкою Соломона було те, що він ніколи не піклувався про зміцненні основ держави. Через свою короткозорість і егоїзм він бездумно загострював небезпечний антагонізм між племенами, що після його смерті призвело до катастрофи. Перші небезпечні ознаки виявилися за життя Соломона, коли спалахнув заколот племені Єфремова під керівництвом Ієровоама. Ієровоам зазнав поразки, але йому вдалося втекти до Єгипту, де фараон Сусаким зустрів його дуже радо. Це було другим застереженням, оскільки доводило, що Єгипет живить стосовно до ізраїльськогоцарства якісь ворожі наміри і тому підтримує всіх, хто сприяє його ослаблення і розколу. І справді, через п'ять років після смерті Соломона Сусаким вторгся на Іудею і варварськи пограбував Ієрусалимський храм (близько 926 нашої ери). Серйозні історичні наслідки мало також безсилля Соломона стосовно до Разону, який ще за царювання Давида оголосив себе царем Дамаска. Не дивлячись на те, що узурпатор постійно розоряв північні кордону Ізраїлю, Соломон так і не наважився дати йому рішучий опір. Після розколу Іудеї арамійськецарство Дамаска здобуло великумогутність і довгі роки воювало з Ізраїлем. Це полегшило Ассіріїзавоювання Сирії в восьмому столітті до нашої ери, а в 722 року до нашої ери підкорити Ізраїль і викрасти десять племен ізраїльських в вавилонське рабство. Після падіння Ассирії між нововавилонським царством і Єгиптом спалахнула боротьба за Сирію і Ханаан, яка закінчилася в 586 року завоюванням Іудеї і руйнацією Єрусалима халдеями. Виходячи з цих фактів сказати, що царювання Соломона, при його блиску і начебто багатство, не було благополучним. Внаслідок згубної політики й деспотизму царя Ізраїль, вражаемийвнутрішніми соціальними конфліктами, неухильно йшов до загибелі. Hе дивовижно, що відразу ж після смерті царя держава, із таким трудом створена Давидом, розпалася на два окремих слабких держави, зайнятих постійними міжусобними війнами. Сьогодні єдине що збереглося скарб з багатства Соломона - це гранат Соломона розміром 43 мм, який цар Соломон подарував первосвященику Першого храму у день відкриття святилища. Гранат вважається в Ізраїлі символом благоденства й достатку. Від самого храму, зруйнованого в 587 року до н.е. Навуходоносором II, не залишилося нічого й сьогодні про Єрусалимському храмі нагадує лише осколок Другого Храму, який був розведений на місці першого – Ієрусалимська Стіна Плачу, заввишки 18 метрів. Масивні каміння, вагу досягає 700 тонн, тримаються лише силою власного ваги.
Уривки з поеми Джованні Боккаччо „ДЕКАМЕРОН”: про мудрість царя СОЛОМОНА
Двоє молодих людей запитують у Соломона ради, один - як змусити себе полюбити, інший - йому провчити свою норовливу дружину. Одному він відповідає: "Полюби", іншому велить піти до "Гусиному" мосту . Нікому іншому, крім королеви, не залишалося розповідати, якщо за Діонео хотіли зберегти його пільгу. Коли дами вдосталь насміялися над нещасним Бьонделло, вона весело початку говорити таким чином: - Люб”язнідами, якщо тверезо зважити порядок речей, дуже переконаємося, що більша жінок взагалі природою, звичаями і законами підпорядкована чоловікам і має впоратися і керуватися їх благорозсудом; тому будь-якої з них, бажає знайти світ, розраду і спокій у того чоловіки, до вона близька, личить бути смиренною, терплячою і слухняної і насамперед чесної; у цьому вище і переважне скарб будь-якої розумної жінки. Якби нас навчали тому й закони, в усьому мають на увазі благо, і звичаї або, якщо хочете, звичаї, сила яких велика і гідна поваги, то на то вказує нам дуже ясно сама природа, яка створила нам тіло ніжне й крихке, дух боязкий і несміливий, дала нам лише слабкі тілесні сили, приємний голос і м'які руху членів: все речі, що, що ми потребуємо керівництві іншого. А хто потребує чужої допомоги і управлінні, тому слід, всіма причин, бути слухняним, підпорядковуючись і надаючи повага своєму правителю. А хто наші правителі і помічники, коли не чоловіки? Отже, ми зобов'язані підпорядковуватися чоловікам і високо поважати їх; хто від цього віддаляється, ту я вважаю гідною не тільки суворого осуду, а й суворого покарання. До такого міркуванню, навів мене недавньоюрозповідюПампінеїпро дружинуТалано, якої господь послав кару, яку її чоловік не зумів їй вчинити. Тому, на мою думку, суворого і жорстокого покарання гідні, як я вже сказала, всі, які не хочуть бути привітними, привітними і слухняними, як того вимагає природа, і звичаї, і закони. Ось чому мені хочеться розповісти вам одне раді, даному Соломоном, як виключно засіб, корисний для врачуваннятаких їм такого недуги. Кому такого ліки не треба, нехай та не думає, що розказано це для неї, хоча в чоловіків є така приказка: доброму коню і лінивому коню треба погонялку, хорошого жінці і поганої жінці треба палицю. Ці слова, якщо пояснити їхній жартома, легко видалися б всім справедливими; але якщо зрозуміти їх у моральному сенсі, я гадаю, що й в такому їх треба допустити. Усі жінки за своєю природою слабкі і запопадливі, тому для виправлення злобностітих з них, які дозволяють собі надто переходити за належні їм кордону, потрібно в медалі, яка їх покарала; а щоб підтримати чеснота тих інших, які не дають захопити себе через міру, необхідна в медалі, яка підтримала їх і вселила страх. Але залишаючи повчанняі переходячи до того, що я має намір повідомити, скажу, що, коли по всьому майже світла поширилася велика слава про дивовижній мудрості Соломона і про його щедрою готовності оголосити її кожному, хто б побажав пересвідчитися в ній на досвіді, багато сходилися до нього з різних частин світла за порадою їхньому крайніх і важких потреби. Серед інших, відправлявшихсяз такою метою, був і одну шляхетну й дуже багатий юнак, на ім'я Меліссо, з міста Лаяццо, звідки він був родом і де жив. На шляху до Єрусалима, із виїзді з Антіохії, йому їхати певний з іншим юнаків, на ім'я Джозефо, прямував тим самим шляхом, що й він; за звичаєм подорожуючих, він вступив з ним в розмову. Дізнавшись від Джозефо, хто він і звідки, Меліссо запитав його, куди він їде і навіщо. На це Джозефо відповів, що їде до Соломону попросити у нього ради, йому бути своєї дружиною, яка уперта і зла, більш ніж якась інша жінка, і яку він ні проханнями, ні ласкою і ніяким в інший спосіб не в змозі виправити від її впертості. Потім він сам запитав його, звідки він і куди їде і навіщо. На це Меліссо відповів: "Я багатий, витрачаю мій статок на частування й ушанування моїх співгромадян; але мені дивовижно й дивне подумати, при всьому тому я не знаходжу людини, котра полюбив б мене; ось я і йду, куди і ти, добути рада, що мені зробити, щоб мене полюбили". І ось обидва супутника поїхали разом і, прибувши до Єрусалима, запроваджені були, за допомогою одного з вельмож Соломона, в його присутність. Меліссо коротенько розповів йому свою справу. На це Соломон відповів: "Полюби". Лише лише сказав він це, як Меліссо швидко вивели, і Джозефо пояснив, навіщо прийшов. На це Соломон нічого іншого не відповів, як: "Ступай до Гусиногомосту". Після цих слів Джозефо, також швидко виведений з присутності царя, будинку зустрівся з які очікували його Меліссо і сказав йому, що за відповідь він одержав. Розмірковуючипро ціслова і не в стані зрозуміти ні їх сенсу, ні користі щодо їхніх справі, вони, ніби осміяні, пішли у зворотну путь. Проподорожувавшикілька днів, вони досягли річки, на якій був чудовий міст, а оскільки із ньому проходив великий караван нагруженних мулів і коней, їм довелося почекати переправи, поки ті не переїхали. Вже майже перейшли, коли випадково запротестував один мул, те ми бачимо часто з ними буває, і жодним не хотів йти вперед, внаслідок погонич, схопивши палицю, заходився спочатку легенько бити його, щоб спонукати перейти. Але мул засовався то в ту, то в інший бік дороги, а ні і задкував і ні за що не хотів перебиратися; тоді погонич, розсердившись надзвичайно, став завдавати йому палицею старшні у світлі удари, то із голові, то із і заду; але це не до чого не вело. Внаслідок цього Меліссо і Джозефо, котрі дивилися на всі це, почали говорити погоничу: "Що ти це робиш, нелюд? Убити його, чи що, хочеш? Чому ти не спробуєш провести його порядком і тихо. Так він швидше піде, ніж якщо бити його, як ти робиш". На це погонич відповів: "Ви знаєте ваших коней, а я знаю свого мула, дайте мені з ним розправитися". Так сказавши, він знову заходився бити його, і так надавав йому і з тієї і з іншого боку, що мул вирушив вперед, і погонич домігся свого. Коли молоді люди готувалися піти в шлях, Джозефо запитав однієї людини, сідівшої на краю моста, як зветься міст. На це той відповів: "Мессере, зветься він Гусиним мостом". Як почув це Джоэефо, відразу пригадав слова Соломона і, якби до Меліссо, сказав: "Кажу тобі, товариш, що рада, отриманий Соломоном, може бути, правильнимі хороший, бо я бачу дуже ясно, що не умів бити свою дружину, а ось погонич вказав мені, що мені робити". По закінченні кількох днів, коли вони прибули в Антіохію, Джозефо втримав на певний Меліссо, щоб той відпочив у нього. Дружина прийняла його дуже холодно, а він наказав їй приготувати вечерю, який замовить Меліссо. Той, поступаючись бажанню Джозефо, сказав це в небагатьох словах. Дружина, за старим звичаєм, зробила не так, як розпорядився Меліссо, а майже навпаки. Побачившице, Джозефо запитав гнівно: "Хіба не сказано було тобі, яким чином слід приготувати вечерю?" Дружина, звернувшись до нього, відповіла гордовито: "Що це отже? Чому ти не вечеряєш, коли хочеш вечеряти? Якщо мені і замовили інше, мені надумалося зробити так; подобається тобі - добре, коли немає - залишайся так". Меліссо здивувався відповіді дружини і став дуже корить її. Почувши це, Джозефо сказав: "Дружина, ти усе ще така сама, як була, але поверь мені, я заставлю тебе змінити звернення". І, озирнувшись до Меліссо, він сказав: "Ми відразу побачимо, приятель, якою була рада Соломона, але прошу не нарікати на те, що ти побачиш, і прийняти за жарт те, що я стану робити. А щоб ти не помешал мені, згадай, що відповів нам погонич, коли ми сжалились над його мулом". На це Меліссо відповів: "Я в твоєму і не має намір суперечити твоєму бажанню". Роздобувши товсту палицю з молодого дуба, Джозефо у кімнату, куди, вийшовши з гнівом через столу і буркочучи, пішла його дружина, схопив її за коси і, збивши її до ніг, став жорстоко бити палицею. Дружина початку спочатку кричати, потім загрожувати, але бачачи, що від усього цього Джозефо вигукує, вся заяложений, заходилася просити, бога заради, пощади, щоб він тільки не вбив її, а крім того, обіцяла ніколи більш не суперечити його бажанням. Попри це, Джозефо не вгамовувався, навпаки, з більшої люттю продовжував дуже бити її, то позаду, то поплечам, перераховуючи їй ребра; і переставколи втомився; одним словом, у дружини не залишилося ні кістки та жодного містечка на спині, яка була б пом'ята. Здійснивши це, він пішов до Меліссо і сказав йому: "Завтра побачимо, яким виявиться насправді рада: "Ступай до Гусиногомосту". Відпочивши трохи обмивши руки, він повечеряв з Меліссо, і в визначене час обидва вирушили відпочити. А бідолашна дружина, великими труднощами піднявшись із підлоги, кинулася на ліжко, де відпочила, як змогла, а на інше ранку, встав раненько, веліла запитати Джозефо, що йому завгодно їсти. Він, посміявшись над тим з Меліссо, розпорядився, і коли настав годину і вони повернулися додому, знайшли усе прекрасно приготовленим, відповідно до наказу, чому дуже схвалили рада, який на перших порах зрозуміли зле. Через кілька днів Меліссо розпрощався з Джозефо і, повернувшись додому, повідомив одному мудрому людині те, що дізнався від Соломона. Той сказав йому: "Він не міг подати тобі вірнішого і кращого ради: ти знаєш, що сам нікого не любиш і що почесті і послуги ти чиниш не від кохання, яке ти інших відчуваєш, а з марнославства. Отже, полюби, як сказав Соломон, і тебе полюблять". Так наказана була вперта жінка, а молода людина знайшлалюбов.
Соломон був ще молодий, коли став царем. Дужелюблячи Бога, він розпочав свій царювання усердноюмолитвою і приніс Богу тисячу жертв. Бог з'явився йому уві і сказав: "Проси у Мене, що ти хочеш. Я дам тобі." Соломон відповідав: "Господи! Ти поставив мене царем, а я ще молодий, тому дай мені мудрість управляти Твоїм народом." Прохання це було приємно Богу, і Він дав Соломону мудрість, а разом із ще багатство і славу.
Мудрість Соломона.Свою мудрість Соломон показав насамперед на суді. одному будинку жили дві жінки. У них було із дитині. Вночі один дитина помер, мати поклала його постіль іншої, а собі взяла живого. Прокинувшись, жінки стали сперечатися між собою. Та інша називали живого дитини своїм. Нарешті вони прийшли на суд до царю. Вислухавши їх, Соломон наказав: "Принеси меч." Коли ж принесли меч, Соломон сказав: " Розрубайте живудитинунавпіл і віддайте половину однієї і половину інший." Одна з жінок при цих словах вигукнула: "Краще їй віддайте немовляти, але не вбивайте його!" Інша жінка, навпаки, говорила: "Рубайте, рубайте. Нехай не дістанеться ні їй, ні мені." Тоді Соломон сказав: "Не вбивайте дитини, а віддайте його першої жінці. Вона його мати!" Так Соломон дізнався, хто справжня мати, і віддав їй живого немовляти. Народ почув про це і став боятися царя, бо всі побачили, яку мудрість дав йому Бог. Мудрість свою Соломон висловлював і в управлінні народом й в усіх інших царських справах. Він склав три тисячі притч (наставлянь), склав багато духовних піснею і описав особливості багатьох рослин, тварин і риб. Слава про мудрості Соломона рознеслась далеко за межі його царства в сусідні країни, тож багато і навіть царі з далека приїжджали до Єрусалима, щоб послухати його. Молитесь і ви, діти! У своїх молитвах просите Господа, щоб Він відкрив вам розум і розташування до добра. Свої обдарування, які кому Бог дає, намагайтеся вживати на користь собі, Церкви і батьківщини.
Шмуель Йосеф Аґнон
І мудрість Соломонова була понад мудрістю усіх...(Книга Царів)
І мудрість Соломонова була понад мудрістю усіх синів Сходу та над усією мудрістю єгиптян; перевершив він своєю мудрістю всіх людей, і далі за текстом.
Притч оповів три тисячі, а пісень склав тисячу та ще й п’ять. В трьох тисячах притч Соломонових, за словами одних наших учителів, три науки тайномовлення, за словами ж інших – три тисячі тайномовлень в кожнім речені Соломоновім, і в кожнім тайномовленні – тисяча та ще й п’ять відгадок. Але ж чому не написав цар Соломон, якими то знаннями він володів і чому три книги тільки нам зоставив.
Навчає равві Єгуда ха-Хасид. Якби ж Соломон цілком виклав свою премудрість, то усі захопились би тільки нею і закинули б розважання над Торою, ба більше, поклались би на розумування, зневаживши Тору та заповіти. Але ж направду, і мудрість Соломонова і всяка премудрість – усе, так чи інакше передбачене в Торі. Учить равві Леві бен Ґершом. Які то притчі зібрав Соломон у книгу Притч, які то пісні зібрав у книгу Пісня Пісень. Коли в розділі книги Притч мовив: "Притчі Соломона, сина Давида, царя Ізраїля, щоб пізнати мудрість і повчання, щоб зрозуміти слова розсудні", то вже зрозуміло, що тільки від цих притч користь може бути для того, що визначено, тоді ж як від інших притч Соломонових такої користи бути не могло, і не про них книги, писані з божественною наснагою. Зарівно ж і в розділі книги Пісні Пісень оповістив: "Пісня пісень Соломона", сиріч вибрана з-посеред усіх пісень Соломонових.
Навчає равві Давид Кімхі. Багацько книг розгубив Ізраїль у розкиданні, а серед них і викладені Соломоном природничі знання, як сказано, про дерева оповідав, розказуючи про їхні цілющі властивості, і про звірів лісових, і про птицю небесну, і про рибу морську, бо ж був він розумом своїм понад усіми, під місяцем сущими. Про все писав він, але писання ці не збереглися.
Вчителі наші зоставили мені на розсуд не більше ліктя, і не задля того, крий Боже, щоб їм перечити, а з розуміння, що так, як один вірш має кілька основ, так і одна основа має кілька тлумачень. Але й з іншого боку. Вже раз сказано: притч оповів три тисячі, то так і є – три тисячі, чи пісень склав тисячу і п’ять, то насправді тисячу і п’ять. А книг маємо тільки три, бо решту Соломон сам схоронив, як оповідають наші вчителі.
Пощо ж він так, вже раз зійшло на нього натхнення Боже, коли був юнаком і склав Пісню Пісень, Пісню про всі пісні, найпрекраснішу з усіх пісень, чашу любови та відданости Небу.
Була в Єрусалимі шатія велемудрих, висмикували святість із священних слів, хибно трактуючи їх лукавим буквоїдством. Це ті, про кого Соломон казав: лисенята псують виноградники, розумій дім Ізраїля, виноградник Господа воїнств. То що ж та шатія говорила. Погляньте на Соломона, зайнявся неподобними піснями, коли весь Ізраїль зводить Храм. Дійшли до вух Соломонових слова ці. Схилив він голову свою на лівицю, що від серця, яко чоловік, замислений над діланнями своїми. Постали йому перед очами пісні його і побачив, що усі вони чисті, без лукавства та обману. Сповнилось серце його гіркотою та відразою до людей і захотів він уосібнитися. Так і мовлено Соломоном: біжи, мій друже. Але не побіг, бо ж усім Ізраїлем возвели його на престол батька Давида, і змушений він був заснувати царство і судити народ. Сповнилось серце його співчуттям до пісень своїх, що потрапили до рук негідних і були висміяні ними. Попросив він у натхнення Божого згоди схоронити решту пісень, як сказано, Ти борониш їх під покровом лиця Твого від зазіхань людських, хорониш під захистком від намови. І ще сказано, від бича язиків схорониш себе.
І подався Соломон на гору мирову і на пагорб фіміамовий, як сказано, допоки не скапав день і тіні не пустились навтіч, піду-но я на гору мирову та на пагорб фіміамовий. Хто ж мовив, що пісні ховати пішов. Зі слів уся ти прекрасна, возлюбленна моя, і немає у тобі вад. Хто ж – прекрасна вся і хто не має вад. Книга Пісні Пісень. Застановився Соломон. Допоки день нечестивців не вийшов і навтіч, як тінь, не пустився, укрию в землю мову вуст моїх, за словами, опусти уста свої в землю, ану ж є іще надія. Як вийшов же Соломон на гору мирову, та на пагорб фіміамовий, уздрів там дочок єрусалимських, що збирали миро і фіміам. Забоявся Соломон, аби не поклали пісні його на лист фіміамовий, як дрібку мира. Пішов до смокви. А вона дозріває. Забоявся, щоб з першими її плодами не обірвали і пісень. Пішов до яблуневого дерева. Застав під ним юнаків, що не давали спати своїм возлюбленим. Спустився він у свій сад до грядки трав запашних і побачив пастухів, що пасли стадо. Забоявся Соломон, щоб не потрапили пісні його до пастухів. Зайшов у сад горіховий, але і там не схоронив, бо ж коріння горіхові не присипають землицею, коли садять саджанці. Врешті подався Соломон до свого виноградника у Ваал-Гамоні, бо ж, як знаємо, у Ваал-Гамоні Соломон мав виноградник. Там стіну і поставив, а над нею воздвигнув чертог срібний. Найняв сторожу у виноградник, переконався, що вона є надійною, пішов і пісні свої, тисячу і чотири, поховав у землю. Настало п’ятнадцяте ава, коли то дочки єрусалимські йдуть у виноградники витанцьовувати. Ставали тоді пісні Соломонові з-під землі та й звучали серед лоз виноградних. Дівчата зупинялися і слухали. Звуки текли в уста їхні і пробуджували любов. Мовив тоді Соломон. Заклинаю вас, дочки єрусалимські, сернами або польовими ланями, не будіть і не тривожте любови. Дівчата слухали заклинання Соломонові та й ховали пісні в білі шати. А що сховане – забувається, що забувається – втрачається, а що втратилось – те пропало.
2
Задумав Соломон діяння великі, але знав він, що дуже багато людей живе в омані і що люди недобре судять про те, чого не розуміють, і що, втрапляючи в тенета зла, люди сприймають пітьму за світло і світло за пітьму. Постановив собі Соломон навчати розуму заблуканців і збудити в їхньому серці відразу до зла та до правди любов. Взяв і написав він книгу Притч. І йдеться у ній про те, як то людині відрізнити чорне від білого. Почав Ізраїль дослухатись до притч Соломонових, почав учитись розуму та честі, почав розуміти мудрі висловлювання та мову возвишену і став народ потроху перейматися страхом Божим і шукати рятунку від мороку мертвотного.
А була у ті дні в Єрусалимі шатія марнословів, що відкинули були настанови Господа та Його пересторогу. Це ті, що, за словами Соломона, відкинули мудрість Божу та пересторог Його не послухали. То що ж та шатія говорила. Пощо це син Давидів взявся нас повчати, і чи багато мудрости та чести в його повчаннях скніти над Торою, яка лише відволікає наші зусилля від впорядкування світу. Була ще й інша шатія в Єрусалимі. І всі вважали її поважною та важливою, тому що платню правила з люду монетами золотими. А в чім же мудрість її була. Ті, що науками займались, щось нове видумували. Приміром яйце. Чому воно з одного боку гостре, а не закруглене, а з іншого закруглене, а не гостре. Ті ж, що досліджували божественне, мізкували, чому це світилам небесним забаглося бути круглими, були б вони чотирикутними – не перетруджували би Всевишнього щовечора розташовувати їх на небосхилі. Бо ж чотирикутне краще надається до впорядкування, аніж кругле. А ті, хто займався Торою, переінакшували у ній все так, як хотіли, аж поки в першому вірші книги Буття не замінили небо на землю. А вже раз вони себе за мудреців мали, то й люди вважали їх вченими і не смів чоловік звернутись до них, наперед не восхваливши їх ім’я та без мзди. І побачили мудреці ті, що з часу, як дана була книга Притч, мудрість стала проповідувати на вулиці і на майданах піднімати голос. Забоялись, як би то на них хто не озирнувся і не уздрів, що уся їхня мудрість не що, як глупота. І почали носи морщити при згадці за Соломона та книги його. Побачив Ізраїль ґримасу ту і мовив. Які ж бо ці мудреці, до чого ж хитромудрі, що правлять з громади свою платню золотом. Вже раз їх від Соломона та книг його крутить, то чи ж не може статись, що навіть ми є мудрішими за них. Вчув це Соломон та й мовив. Для кого ж я стараюсь і душу свою благ позбавляю. І прорік. Розумний стриманий у мові своїй. І пішов решту притч захоронив, кількістю три тисячі дев’ятсот і дев’ять. А про день цей мовив. Мудрі ховають знання. І ще сказано про це. Притч багато вимовив, але розголосу їм не дав.
3 І постарівся Соломон, і ще більше в мудрості та знаннях прибавив, а відтак знову оглянув усе, що діється під сонцем, і все – марнота і порох, що вітром розвіюється. Мовив Соломон. Воздвиг я йому, Ізраїлю, Храм на відкуплення всіх його гріхів, вивів на дорогу праведну, установив мир, збудував кораблі, щоб возити і золото, і корали гіллясті, і каміння коштовне, посуд золотий і срібний, і жіночі шати, і пахощі, і зброю, і коней та мулів, а Єрусалим, мов піском, всипав грішми, і всі в Ізраїлі в добрім здоров’ю та й в добрім настрої, то ж якраз би усім і зайнятися Торою та мудрість пізнавати. А вони що ж натомість. Невігласів посадовили над собою та й ходять до них цілими зібраннями, вислуховують словеса їхні недолугі і ще більше заплутуються, як риба в згубному неводі. Побачив таке Соломон, осудив усі діяння їхні і прорік. Марнота марнот, все марнота. Відтак устав і усі повчання свої в книгу зібрав, книгу Зібрання свідчень глупоти людської. На що ненависники Соломонові відказали. Нема потреби ганити те, про що недобре говорить і сам пекар. Якщо усе марнота, то книга Соломонова теж не що, бо ж із неї виходить. Тут би й посміятися, якби на тім кінець. Але він возрікає, яка користь чоловікові від праці його! А отже, і землі від праці його; тоді марнота марнот – усі ділання годувальників наших, головних храмових розпорядників, начальників над збирачами податків, уповноважених, вождів та функціонерів! А опісля ще й лукавить – Господа Бога боюсь. Мовив Соломон. Бачив я також, що усякий труд та всякий успіх у діланнях породжує взаємну між людьми заздрість. Склав я Пісню Пісень, щоби возславити любов Ізраїлеву до Господа і любов Господню до Ізраїля, і тут же засичали на мене соплемінники. Написав книгу Притч, щоб настановити серця Ізраїля, і дав їм поради добрі, щоб згідно з ними чинили, але тут же відкинули усі поради мої. А коли набув я мудрости, щоб збагнути все, що на землі коїться, і зібрав слова ці на благо Ізраїля, тут же заволали. Марноту марнот зібрав збирач мудрости. І тоді Соломон мовив. Вважай писати багато книг. І ті, що уже написав, захоронив. Дві тисячі дев’ятсот і дев’ять притч та тисячу і чотири пісні. А що ховають – пропадає, а що пропало – гине.
Піди й поглянь, скільки то зла чинять кривоусти двоєдухі, маловіри, невігласи та заздрісники, бо ж якби не те, успадкували б ми і усі інші книги Соломонові, притч три тисячі та й пісень тисячу і п’ять. Шкода тих втрачених скарбів, і шкода, що ті шатії й донині живуть та й гараздують посеред нас.
Переклад Менаше Хаїма

Приложенные файлы

  • docx 5319927
    Размер файла: 63 kB Загрузок: 0

Добавить комментарий