Инд. Уг. проц.


План
Вступ
Процесуальний статус прокурора у досудовому кримінальному провадженні.
Функції і повноваження прокурора під час судового провадження.
Роль прокурора в апеляційному та касаційному провадженнях, а також в провадженні у Верховному Суді України. Провадження за нововиявленими обставинами.
Дії прокурора під час виконання судових рішень.
Висновки
Список використаної літератури
Вступ
У зв’язку зі вступом у 2012 року у силу нового Кримінально-процесуального кодексу (далі – КПК) та отриманням прокурором нових повноважень та обов’язків стає ще більш актуальним дослідження процесуального статусу прокурора на усіх стадіях кримінального провадження. Прокурор відіграє центральну роль під час досудового провадження так, як є процесуальним керівником усього розслідування через нагляд за додержанням законів органами, що беруть учать у досудовому слідстві та організацію й ініціювання переважної більшості процесуальних дій на цій стадії. На стадії судового провадження прокурор вже виступає, як державний обвинувач – сторона судового розгляду, яка представляє державу та виконує функцію обвинувачення. Новий КПК детально регламентує усі права та обов’язки прокурора на усіх стадія кримінального провадження, що дозволяє більш детально розглянути роль прокурора в кримінальному процесі.
1.Процесуальний статус прокурора у досудовому кримінальному провадженні.
Серед конституційних функцій прокуратури України чільне місце належить функції нагляду за додержанням законів органами, які проводять оперативно-розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство (п. З ст. 121 Конституції України, п. З ст. 5 Закону України «Про прокуратуру»). Однією з новел її втілення є закріплення Кримінальним процесуальним кодексом України (далі — КПК) процесуального статусу прокурора як посадової особи, яка здійснює нагляд за додержанням законів під час досудового розслідування у формі процесуального керівництва досудовим розслідуванням.
Прокурор є одним з учасників, що належить до сторони кримінального провадження, який виконує функцію нагляду за додержанням законів під час проведення досудового розслідування у формі процесуального керівництва досудовим розслідуванням (ч. 2 ст. 36 КПК). По суті це означає, що саме на прокурора покладається обов’язок організації процесу досудового розслідування, визначення його напрямів, координації проведення процесуальних дій, сприяння створенню умов для нормального функціонування слідчих, забезпечення дотримання під час кримінального провадження вимог законів України.
Прокурорський нагляд має за мету виявити порушення закону, усунути правопорушення, причини та умови, що їх породжують, дає можливість прокуратурі впроваджувати не тільки точне, а й однакове розуміння і виконання законів усіма суб’єктами, що підлягають нагляду. Прокурор, відповідно, є єдиним суб’єктом з нагляду за додержанням законів посадовими особами, які здійснюють кримінальне провадження, зокрема - слідчим. Законодавець залишив раніше існуючу модель органів досудового розслідування (передбачивши ліквідацію слідчого апарату прокуратури і створення державного бюро розслідувань) і одночасно посилив наглядову та керівну (організаційну) функції прокурора, надавши йому статусу процесуального керівника досудового розслідування. За КПК саме на прокурора покладено і контроль, і нагляд за додержанням законності відомчими слідчими при проведенні ними кожної слідчої (розшукової), негласної слідчої (розшукової) дії та прийнятті кожного процесуального рішення.
Таким чином, процесуальне керівництво - це специфічний вид правового керівництва кримінальної процесуальної спрямованості, який полягає в упорядкуванні процесу досудового розслідування з використанням кримінальних процесуальних повноважень владно-розпорядчого характеру, закріплених у ст. 36 КПК. За своєю суттю ці повноваження не є внутрішніми організаційно-управлінськими, що, як правило, реалізуються за межами кримінального судочинства. їх вектор спрямований не на організацію праці підлеглих, а на забезпечення всебічного, об’єктивного і повного розслідування кримінального провадження.
Сьогодні немає єдиної точки зору щодо розмежування повноважень, передбачених ст. 36 КПК щодо прокурора, який здійснює нагляд у формі процесуального керівництва розслідуванням, та прокурора - керівника органу прокуратури у випадку, коли він не здійснює безпосередньо функції процесуального керівництва. Також неможливо розмежувати наглядові повноваження та повноваження з керівництва розслідуванням залежно від суб’єктів, на яких вони спрямовані. У зв’язку з цим, у поділі повноважень прокурора, встановлених ст. 36 КПК, на суто наглядові й такі, що призначені для процесуального керівництва дізнанням і слідством, взагалі немає необхідності через універсальний характер цих повноважень.
Повноваження прокурора у кримінальному процесі мають владно-розпорядчий характер, а деякі з них - також і організаційний характер, що дає змогу стверджувати про процесуальне керівництво прокурора розслідуванням. Такі повноваження мають бути достатніми: 1) для організації кримінального переслідування за вчинене кримінальне правопорушення; 2) для забезпечення законності кримінального переслідування; 3) для захисту та відновлення порушеного права потерпілої сторони; 4) для забезпечення процесуальних прав усіх учасників кримінального провадження; 5) для формування об’єктивного, обґрунтованого і неупередженого висновку щодо винуватості особи, якій повідомлено про підозру і щодо якої затверджено обвинувальний акт чи з якою укладено відповідну процесуальну угоду.
КПК закріпив процесуальний статус слідчого, як сторони обвинувачення, і посилив контролюючу та наглядову функцію прокурора. Тобто прокурор, здійснюючи нагляд у формі процесуального керівництва досудовим розслідуванням фактично поєднує дві самостійні функції. У цьому є як позитивний, так і негативний аспекти. Позитивний аспект цієї законодавчої новації полягає в тому, що прокурор, який від самого початку здійснює нагляд за розслідуванням, витрачає менше часу для підготовки до судового розгляду і краще орієнтується в матеріалах кримінальної справи. Водночас можливим є настання негативних наслідків закріплення за одним і тим самим прокурором функцій процесуального керівництва і державного обвинувачення в суді. Вони здебільшого можуть бути пов’язані з тим, що прокурор, який відповідав за результати досудового розслідування, може не виявити належної об’єктивності, зокрема щодо зміни або відмови від обвинувачення в ході судового розгляду. Дещо обмеженими є можливості керівників прокуратур з маневру кадрами у разі неможливості для процесуальних керівників підтримувати обвинувачення в суді і своєчасної зміни їх на інших прокурорів за наявності підстав, передбачених у ч. 2 ст. 37 КПК. Можливо, саме з цим пов’язані факти порушення розумних строків розгляду справ через неявку прокурорів у судові засідання. Очевидно, назріла потреба узагальнити причини таких негативних проявів у масштабі держави і вжити необхідних організаційних заходів.
Отже, підтримуючи закріплену в законі нову форму статусу прокурора, як процесуального керівника досудовим розслідуванням, слід наголосити, що така нормативна модель прокурорської діяльності повинна забезпечити охорону прав та законних інтересів учасників кримінального провадження, законність кримінально-процесуальної діяльності слідчих та оперативних підрозділів, оскільки прокурор спрямовує досудове розслідування, має постійний доступ до процесуальної інформації, обізнаний про ключові рішення, що приймаються слідчим, своєчасно усуває порушення закону та здатний забезпечити належну якість підтримання державного обвинувачення в суді. Однак, слід звернути увагу на те, що інколи сторона обвинувачення, зловживаючи своїми правами, здійснює практику необгрунтованих обмежень сторони захисту, а саме: затриманих осіб примушують до відмови від захисника; із затриманою особою проводяться дії ще до моменту прибуття захисника; викликані захисники не допускаються до затриманих осіб; не забезпечуються умови конфіденційного спілкування захисника з підозрюваним; особам не повідомляється про підозру за наявності для цього достатніх підстав тощо. Подібні факти недотримання вимог чинного КПК порушують право особи на захист, свободу та особисту недоторканість, що зумовлює необхідність посилення механізму реалізації прав сторони захисту на досудовому провадженні.
2.Функції і повноваження прокурора під час судового провадження.
У судовому розгляді процесуальне становище кожного з суб'єктів має свої особливості. Безумовно, центральною фігурою є суд, але і прокурор має широкі повноваження практично на всіх стадіях кримінального судочинства. Відповідно до ст. 121 Основного Закону України, прокурор виконує дві основні функції, це нагляд за додержанням законів органами що здійснюють досудове розслідування та підтримка державного обвинувачення в суду. Остання є головною функцією прокурора на стадії судового розгляду.
Процесуальне становище прокурора в кримінальному процесі, форми і методи його діяльності, завдання, які вирішуються в кожній окремій стадії і його повноваження, визначені в КПК. Функції і повноваження прокурора, якими він виконував та володів під час досудового провадження, у судовому провадженні трансформуються у права та обов'язки сторони процесі. Так з-поміж владних повноважень прокурора чільне місце належить обов’язку прокурора у визначених законом випадках підтримувати державне обвинувачення в суді.
Правове становище прокурора у кримінальному провадженні визначається в його конституційному статусі як суб’єкта держави в суді. Такий відповідальний статус прокурора потребує належного правового регулювання його повноважень як під час досудового розслідування так і під час судового розгляду кримінальних проваджень.
Державне обвинувачення - це процесуальна діяльність прокурора, що полягає у доведенні перед судом обвинувачення з метою забезпечення кримінальної відповідальності особи, яка вчинила кримінальне правопорушення (п. 3 ч. 1 ст. 3 КПК України).
Прокурор, який здійснює нагляд за додержанням законів під час досудового провадження у формі процесуального керівництва досудовим розслідуванням, має достатньо широкі повноваження й під час судового розгляду справи де він підтримує державне обвинувачення, має право відмовитися від підтримання державного обвинувачення, змінити його або висунути додаткове обвинувачення (п. 15 ч. 2 ст. 36, ч. 2 ст. 337 КПК). Це пов’язано з тим, що прокурор є незмінним протягом усього провадження у справі. Незмінність прокурора забезпечує його участь у кримінальному провадженні від початку досудового розслідування до завершення кримінального провадження вироком суду, який набрав законної сили. Це покладає на нього повну відповідальність за законність, всебічність, неупередженість досудового розслідування та позиції в стадії судового розгляду справи.
Прокурору повинні бути притаманні всі якості, які раніше вважалися професійно необхідними як для прокурора, який здійсню нагляд за досудовим розслідуванням, так і для державного обвинувача. Заміна прокурора можлива тільки у передбачених законом випадках (ч. 4 ст. 36, ст. 37 КПК). Засади гласності та відкритості судового провадження вимагають від прокурора уміння оперативно реагувати на всі порушення закону на цій стадії, швидко приймати обґрунтовані рішення в умовах змагальності процесу, володіти навичками риторики, публічного виступу в судових дебатах на очах у преси та суспільства і не забувати про принцип презумпції невинуватості.
Прокурор в суді першої інстанції виконує тільки функцію державного обвинувачення. Такого висновку можна дійти, виходячи з норм КПК, які дозволяють суду у повному обсязі забезпечувати законність при судовому розгляді, водночас прокурор та інші учасники процесу під час судового розгляду не мають процесуального механізму реалізації заходів на усунення порушень закону. Вони мають право реагувати на порушення закону під час судового розгляду тільки шляхом подання заяв і клопотань. Інших повноважень, які б дозволили прокурору усувати порушення закону при судовому розгляді кримінальної справи, норми КПК не передбачають.
Головним повноваженням прокурора в суді є передусім подання суду доказів обвинувачення і їх активне дослідження в процесі судового розгляду. Як державний обвинувач у змагальному кримінальному процесі, прокурор, під час судового розгляду використовує усі наявні в законі процесуальні засоби доказування для доведення вини обвинуваченого. Він, як суб’єкт доказування, має право надавати суду докази, брати участь в їх дослідженні, наводити аргументи на користь поданих ним доказів, спростовувати докази сторони захисту, заявляти клопотання про залучення нових доказів, давати оцінку зібраним доказам тощо.
Державне обвинувачення можна розглядати як процес комунікації (спілкування), зокрема в судових дебатах. Зміст поняття судових дебатів у кримінальному судочинстві становить чітко структурований і спеціально організований публічний обмін думками між двома сторонами з приводу доведеності висунутого обвинувачення. Кульмінаційним моментом участі прокурора у судовому розгляді є його промова під час якої він приводить докази у належну систему, критично їх оцінює, пояснюючи суду чому він вважає, що одні докази мають суттєве значення для встановлення матеріальної істини у справі, а інші мають другорядне значення або взагалі не можуть впливати на рішення суду.
Отже, кримінальна процесуальна функція обвинувачення починається з моменту повідомлення особі про підозру у вчиненні кримінального правопорушення і закінчується складанням обвинувального акта. Цю функцію виконує прокурор, якого керівником прокуратури призначено здійснювати нагляд у формі процесуального керівництва у конкретному кримінальному провадженні. Прокурор є незмінним протягом усього провадження у справі, що надає йому можливість належним чином підготуватися й успішно підтримувати обвинувачення в суді, а під час судових дебатів переконати суд в об’єктивності своєї обвинувальної позиції. Разом з тим слід мати на увазі, що коли у результаті своєї обвинувальної діяльності прокурор дійде переконання про відсутність події кримінального правопорушення або встановить у діянні обвинуваченого відсутність складу кримінального правопорушення, за яким той притягається до кримінальної відповідальності, він зобов’язаний відмовитись від обвинувачення і припинити свою процесуальну діяльність як державного обвинувача. Таке рішення прокурор має приймати за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному дослідженні усіх обставин кримінального правопорушення.
3.Роль прокурора в апеляційному та касаційному провадженнях, а також в провадженні у Верховному Суді України. Провадження за нововиявленими обставинами.
На практиці нерідко трапляються випадки, коли судові рішення постановляються з порушенням матеріального або процесуального закону. Для виправлення судових помилок прокурор повинен використовувати надане законом право на подачу апеляційної та касаційної скарги, а також правом оскарження рішення суду у Верховному Суді Ураїни.
Згідно з ч. 1 ст. 35 Закону України «Про прокуратуру» прокурор зобов’язаний своєчасно вживати передбачених законом заходів до усунення порушень закону. Оскільки провадження справ у апеляційній інстанції може виникнути тільки за наявності апеляційної скарги, а оскарження в касаційному порядку можливе тільки після апеляційного перегляду, подача прокурором апеляції має вирішальне значення, адже засуджений чи його захисник, інші суб’єкти апеляційного оскарження (ст. 393 КПК України) не завжди зацікавлені в оскарженні вироку або ухвали суду.
Без апеляції прокурора на безпідставне виправдання особи, м’якість призначеного покарання, безпідставне закриття провадження чи необхідності застосування закону про більш тяжкий злочин апеляційна та касаційна інстанції не можуть переглянути незаконне судове рішення. У подібних випадках сторона захисту не зацікавлена у скасуванні судового рішення, а тому роль прокурора за таких умов виявляється особливо важливою. А є чимало кримінальних проваджень, у яких немає потерпілих, як, наприклад, злочини проти основ національної безпеки України (розділ І Особливої частини КК України), злочини у сфері господарської діяльності (розділ VII), злочини проти довкілля (розділ VIII) та ін. На незаконність, необґрунтованість, невмотивованість чи несправедливість судових рішень у таких справах, крім прокурора, рідко хто реагує.
Статтями 393, 425 та 446 КПК України визначено коло осіб, які мають право подати апеляцію, касацію та скаргу до ВСУ, в тому числі – прокурор.
Слід зазначити, що право внесення апеляційної (касаційної) скарги на судові рішення у кримінальних справах надано службовим особам органів прокуратури, які брали участь у судовому розгляді як прокурори, а також прокурорам вищого рівня - Генеральному прокурору України та його заступникам, прокурорам обласного рівня та їх заступникам. Якщо у справі підтримували обвинувачення кілька прокурорів, право на апеляційне, касаційне та оскарження у ВСУ має кожен із них у межах того обвинувачення, яке підтримував.
При підготовці апеляції (касації) прокурор повинен зважати на те, що апеляційний суд перевіряє правильність рішення суду першої інстанції тільки щодо оскарженої частини рішення, і навпаки, не повинен перевіряти ті висновки суду, які не були оскаржені. При внесенні апеляції на вирок суду першої інстанції прокурору необхідно приділяти особливу увагу виконанню вимог ст. 420 КПК України щодо можливості скасування вироку і постановлення апеляційним судом свого вироку. Виконання вимог зазначеної норми сприяє економії часу і грошових ресурсів при розгляді кримінальних справ, адже в такому разі вони не направляються на новий судовий розгляд у повному обсязі.
Зважаючи на те, що апеляційний суд не має права постановити свій вирок, якщо в апеляції прокурора, потерпілого чи його представника не ставилось питання про скасування вироку і постановлення нового вироку, то подання саме такої апеляції є досить важливим і відповідальним завданням прокурора.
Прокурор також може ставити в апеляції питання про скасування ухвали місцевого суду про застосування примусових заходів виховного чи медичного характеру і постановлення апеляційним судом своєї ухвали.
Прокурор в апеляційній (касаційній) скарзі повинен посилатись тільки на ті докази, які підтверджують апеляційні вимоги, виділяти головне і уникати зайвої інформації. Не можна посилатися на ті докази (обставини), що не були предметом судового розгляду.
Якщо прокурор дійде висновку про необхідність скасування вироку й постановлення апеляційним судом свого вироку стосовно одного засудженого, а щодо інших засуджених - про необхідність зміни вироку, - все це викладається в одній апеляційній скарзі. Задовольняючи таку апеляційну скаргу прокурора, апеляційний суд скасовує повністю чи частково вирок суду першої інстанції і постановляє свій вирок, а щодо зміни вироку стосовно інших засуджених - ухвалу.
Необхідно мати на увазі, що рішення місцевих судів, які постановлені під час судового розгляду (наприклад: ухвали про відмову в задоволенні клопотань, заяв), не підлягають самостійній перевірці апеляційним судом. Такі судові рішення оскаржуються і перевіряються апеляційною інстанцією тільки з кінцевим рішенням у справі (вироком, ухвалою).
Діяльність прокурора на стадії апеляційного провадження регламентована наказом Генерального прокурора України від 19 грудня 2012 року № 4 гн «Про організацію діяльності прокурорів у кримінальному провадженні». Відповідно до зазначеного наказу прокурор зобов’язаний протягом строків на оскарження судових рішень, які не набрали законної сили, ознайомитись із ними та матеріалами судового розгляду, апеляціями та скаргами інших учасників процесу, подавати письмові заперечення на них, своєчасно вносити документи прокурорського реагування на кожне незаконне, необґрунтоване або невмотивоване судове рішення. Узагальнюючи діяльність прокурора в апеляційному, касаційному та провадженні у ВСУ, необхідно зазначити, що вона здійснюється для того, щоб:
- виносились у кожній кримінальній справі законні, обґрунтовані, вмотивовані вироки, ухвали суду;
- не допустити виконання незаконного, необгрунтованого судового рішення, своєчасно виправити допущені помилки й порушення закону;
- забезпечити реалізацію конституційних прав громадян, інтересів держави та суспільства.
З метою недопущення втрати можливості оскарження вироків та ухвал суду п. 23 галузевого наказу зобов’язує державних обвинувачів не пізніше наступного дня після прийняття судового рішення надавати керівнику прокуратури довідку про результати судового розгляду для узгодження питання щодо необхідності оскарження судового рішення.
Перегляд рішень, ухвал та судових наказів у зв’язку з нововиявленими обставинами є особливим видом провадження в цивільному судочинстві. На відміну від перегляду судового рішення в порядку апеляційного та касаційного оскарження, підставою такого перегляду є не недоліки розгляду справи судом, а те, що на час ухвалення рішення суд не мав можливості врахувати істотну обставину, яка могла суттєво вплинути на вирішення справи, оскільки учасники розгляду справи не знали про неї та, відповідно, не могли надати суду дані про неї. Тобто перегляд справи у зв’язку з нововиявленими обставинами має на меті не усунення судових помилок, а лише перегляд вже розглянутої справи з урахуванням обставини, про існування якої стало відомо після ухвалення судового рішення. На даній стадії кримінального провадження повноваження прокурора визначаються главою 34 де у ст. 460 зазначається право на подання заяви учасниками судового провадження про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами.
Дії прокурора під час виконання судових рішень
Для виконання завдань при здійсненні нагляду за додержанням і застосуванням законів адміністраціями органів і установ, які виконують покарання і застосовують призначені судом заходи примусового характеру, адміністраціями місць тримання затриманих і осіб, взятих під варту, прокурори для попередження, виявлення і усунення порушень закону наділені відповідними повноваженнями. З цією метою прокурори можуть використовувати не тільки відповідні спеціальні повноваження, надані їм при здійсненні нагляду за виконанням законів у цій галузі (ст. 44 Закону “Про прокуратуру”), але й з урахуванням специфіки предмета нагляду також повноваження, які передбачені іншими галузями прокурорського нагляду, зокрема, ст. 20 Закону “Про прокуратуру”, ст. 227 КПК. Повноваження прокурорів у цій сфері діяльності за своїм характером покликані забезпечити виконання поставлених перед органами прокуратури завдань.
На підставі ч. 2 ст. 44 Закону України “Про прокуратуру”, прокурор має право:
1) у будь-який час відвідувати місця тримання затриманих, попереднього ув’язнення, установи, в яких засуджені відбувають покарання, установи для примусового лікування і перевиховування;
2) безперешкодного доступу до всіх приміщень, де перебувають особи, до яких застосовані заходи медичного та виховного характеру, а також тримаються адміністративно затримані, заарештовані;
3) опитувати затриманих, заарештованих і засуджених;
4) знайомитися з документами, на підставі яких ці особи затримані, заарештовані, засуджені або до них застосовано заходи примусового характеру;
5) перевіряти законність наказів, розпоряджень і постанов адміністрації цих установ, зупиняти виконання таких актів, опротестовувати або скасовувати їх у разі невідповідності законодавству;
6) вимагати від посадових осіб органів, виправно-трудових та інших установ, що виконують покарання, пояснень з приводу допущених порушень, а також проведення перевірок;
7) негайно звільняти особу, яка незаконно перебуває в місцях тримання затриманих, попереднього ув’язнення, позбавлення волі або в установі для виконання заходів примусового характеру.
Зазначені повноваження прокурора мають владно-розпорядчий характер. Закон України “Про прокуратуру” визначає, що постанови і вказівки прокурора щодо додержання законності і умов тримання затриманих, заарештованих, засуджених до позбавлення волі, інших покарань, а також осіб, до яких застосовані заходи примусового характеру, є обов’язковими і підлягають негайному виконанню (ст. 45 Закону). Такі ж вимоги визначені у ст. 22 Кримінально-виконавчого кодексу України (КВК).
Отже, прокурор, здійснюючи нагляд за додержанням законів у місцях застосування заходів примусового характеру, використовує повноваження владно-розпорядчого характеру, що забезпечує їх невідкладне виконання і гарантує захист прав і законних інтересів затриманих, заарештованих і позбавлених волі осіб. Прокурори мають організувати нагляд за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов’язаних з обмеженням особистої свободи громадян методами, визначеними наказами Генерального прокурора.
Висновки
Прокурор є одним з учасників, що належить до сторони кримінального провадження, який виконує функцію нагляду за додержанням законів під час проведення досудового розслідування у формі процесуального керівництва досудовим розслідуванням.
Процесуальне керівництво - це специфічний вид правового керівництва кримінальної процесуальної спрямованості, який полягає в упорядкуванні процесу досудового розслідування з використанням кримінальних процесуальних повноважень владно-розпорядчого характеру, закріплених у ст. 36 КПК.
Кримінальна процесуальна функція обвинувачення починається з моменту повідомлення особі про підозру у вчиненні кримінального правопорушення і завершуєтья складанням обвинувального акта. Цю функцію виконує прокурор, якого керівником прокуратури призначено здійснювати нагляд у формі процесуального керівництва у конкретному кримінальному провадженні.
Державне обвинувачення - це процесуальна діяльність прокурора, що полягає у доведенні перед судом обвинувачення з метою забезпечення кримінальної відповідальності особи, яка вчинила кримінальне правопорушення (п. 3 ч. 1 ст. 3 КПК України).
Прокурор є незмінним протягом усього провадження у справі, що надає йому можливість належним чином підготуватися й успішно підтримувати обвинувачення в суді, а під час судових дебатів переконати суд в об’єктивності своєї обвинувальної позиції. Разом з тим слід мати на увазі, що коли у результаті своєї обвинувальної діяльності прокурор дійде переконання про відсутність події кримінального правопорушення або встановить у діянні обвинуваченого відсутність складу кримінального правопорушення, за яким той притягається до кримінальної відповідальності, він зобов’язаний відмовитись від обвинувачення і припинити свою процесуальну діяльність як державного обвинувача.
Право внесення апеляційної (касаційної) скарги на судові рішення у кримінальних справах надано службовим особам органів прокуратури, які брали участь у судовому розгляді як прокурори, а також прокурорам вищого рівня - Генеральному прокурору України та його заступникам, прокурорам обласного рівня та їх заступникам. Якщо у справі підтримували обвинувачення кілька прокурорів, право на апеляційне, касаційне та оскарження у ВСУ має кожен із них у межах того обвинувачення, яке підтримував.
Список використаної літератури
В. Я. Тацій, А. Р. Туманянц та ін.; за ред. В. Я. Тація, Ю. М. Грошевого, О. В. Капліної, О. Г. Шило. - X.: Право, 2013. - 824 с.
Ляш, А. О. Процесуальний статус прокурора на досудовому кримінальному провадженні [Текст] / А. О. Ляш // Адвокат. - 2014. - N 4. - С. 24-27 : портр. - Бібліогр. : с. 27.
Актуальні проблеми реформування кримінально-процесуального законодавства й удосконалення діяльності судових і правоохоронних органів України [Текст] : Матеріали міжнар. наук.-практ. конф. (Луганськ, 20 квіт. 2012 р.) / Луганський держ. ун-т внутр. справ ім. Е. О. Дідоренка ; редкол. М. Й. Курочка [та ін.] . - Луганськ : РВВ ЛДУВС ім. Е. О. Дідоренка, 2012. - 576 с. -
Спусканюк, Ю. Повноваження прокурора в стадії досудового розслідування у зв'язку з реформуванням кримінально-процесуального законодавства України [Текст] / Юрій Спусканюк // Вісник прокуратури. - 2012. - N 7. - С. 89-92
Марчук, Н. В. Повноваження прокурора в досудовому кримінальному провадженні [Текст] / Н. В. Марчук // Юридична осінь 2012 року : зб. тез доп. та наук. повідомл. учасн. всеукр. наук.-практ. конф. молодих учених та здобувачів (13 листоп. 2012 р.) / Нац. ун-т "Юрид. акад. України ім. Я. Мудрого". - Х. : Нац. ун-т "Юрид. акад. України ім. Ярослава Мудрого", 2012. - С. 170-172
Юрчишин В. Обвинувальна діяльність прокуро¬ра у кримінальному судочинстві за новим КПК Укра¬їни / В. Юрчишин // Вісник прокуратури. - 2012. - № 6. - С. 89-97.
Сапін, О. Апеляційне та касаційне провадження у кримінальних справах у контексті міжнародних стандартів [Текст] / О. Сапін // Вісник прокуратури. - 2012. - N 2. - С. 74-79. - Бібліогр. : с. 79
Каркач П. Деякі питання суті державного об¬винувачення за новим кримінальним процесуальним кодексом України / П. Каркач, Я. Ковальова // Вісник прокуратури. - 2012. - № 11. - С. 26-32.
Тищенко С. Суб’єкти взаємодії сторони об¬винувачення / С. Тищенко // Вісник прокуратури. - 2013. - № 1. - С. 49-54.
Лець Н. Роль процесуального керівника у виконанні завдань кримінального судочинства // Вісник прокуратури. - 2013. — Х 11. — С. 82-86.
Конституція України // Відомості Верховної Ради України. - 1996. - № 30. - Ст. 141.
Закон України «Про прокуратуру» // Відомості Верховної Ради України. - 1991. - № 53. - Ст. 793.
Кримінальний процесуальний кодекс України від 13.04.2012 р. // Голос України. - 2012. - № 90-91.
Наказ Генерального прокурора України від 19 грудня 2012 року № 4 гн «Про організацію діяльності прокурорів у кримінальному провадженні».

Приложенные файлы

  • docx 1524616
    Размер файла: 57 kB Загрузок: 0

Добавить комментарий